Автор: admin

Вступ

Розділ 1.Теоретико-методологічні засади дослідження емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці

1.1 Аналіз понять «емоції», «емоційні стани», «емоційні реакції»

1.2 Емоційне реагування і його характеристики

1.3 Логіка розвитку емоційної сфери в ранньому юнацькому віці

1.4 Чинники, що впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку

Розділ 2. Організація, методи та результати емпіричного дослідження особливостей емоційних реакцій юнацтва

2.1 Методика та організація дослідження особливостей емоційних реакцій в юнацькому віці

2.2 Психологічний аналіз проявів емоційних реакцій у ранньому юнацькому віці

2.3 Психологічні рекомендації стосовно корекції нестійкої емоційної сфери

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Відомо, що юнацький період розглядається як такий, під час якого суперечності розвитку набирають особливої гостроти. Це зумовлено специфічними явищами, що свідчать про перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до представників раннього юнацького віку. У зв’язку з цим юнакам необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм.

Необхідність такого погоджування часто пов’язана із значними труднощами, котрі й стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці школярів, у їх взаєминах з дорослими та ровесниками.

Актуальність дослідження обумовлена, перш за все, необхідністю подальшої теоретичної та практичної розробки проблеми емоційних проявів та реакцій на різних етапах онтогенезу особистості. Відомо, що емоційність як стійка властивість індивідуальності, як одна з психологічних складових темпераменту (Б.М.Тєплов, В.Д.Небиліцин, А.Є.Ольшаннікова) виконує системоутворюючу функцію у структурі рис особистості та окремих її якостей (О.П.Саннікова); емоції (В.К.Вілюнас, Г.С.Костюк. О.Я. Чебикін та ін.) та емоційність (А.Є.Ольшанникова, О.І.Палей) беруть участь у регуляції діяльності, є детермінантами успішності діяльності та спілкування (О.П.Саннікова).

Одночасно у ряді досліджень відзначається уразливість, у першу чергу, емоційної сфери особистості як дорослих, так і юнацтва (Г.О.Балл, О.І.Захаров, Г.Крайг, та ін.). Саме тому дослідження емоційної сфери юнаків, особливостей прояву емоцій та реакцій юнаків під час спілкування з однолітками на сучасному етапі, який характеризується підвищеною емоціогеністю, що обумовлена соціальними перебудовами у сучасному суспільстві, у період соціальних змін, є актуальним і значущим.

Крім того, враховуючи те, що саме у підлітковому та юнацькому віці закладаються основи наступного емоційного життя у зрілі роки (П.М.Якобсон), враховуючи підвищену емоційну чутливість юнаків до впливів сучасного соціуму, при спілкуванні з групою однолітків, виникає необхідність у дослідженні індивідуального середовища дитини.

Незважаючи на те, що у психології є чимало робіт, у яких розглядаються ті чи інші аспекти емоційної сфери юнаків ( Т.О.Гаврилова, І.В.Дубровіна, І.С.Кон, А.Є.Личко, А.М.Прихожан, Ф.Райс, А.О.Реан та ін.), фактично відсутні дослідження, в яких вивчалися б індивідуально-психологічні особливості емоційних реакцій юнацтва, особливо у контексті спілкування з групою однолітків.

Актуальність даної теми визначається також необхідністю вирішення проблеми оптимізації взаємин юнаків між собою та гармонізації їх взаємин в цілому, втілення у практику виховання підростаючого покоління принципу особистісно зорієнтованого підходу.

Усе сказане і зумовило вибір теми бакалаврського дослідження «Особливості емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці».

Мета дослідження полягає у вивченні особливостей емоційних реакцій осіб раннього юнацького віку; у розробці й обґрунтуванні методів корекції рівня емоційності та емоційних реакцій юнаків.

У відповідності з поставленою метою були визначені наступні завдання дослідження:

На підставі теоретико-методологічного аналізу літератури обґрунтувати підходи до дослідження проблеми емоційних реакцій, емоційних станів, розглянути структуру цих явищ, їх психологічний зміст та специфіку проявів у юнацькому віці.

Застосувати комплекс діагностичних методик, релевантних меті та завданням дослідження; створити психодіагностичний інструментарій, спрямований на вивчення емоційності, емоційних реакцій осіб юнацького віку.

Емпірично дослідити якісні показники емоційних реакцій юнацтва в групі однолітків, властивостей особистості залежно від типу характеру юнака, простежити взаємозв’язок цього типу на емоційність спілкування, емоційна реакції юнака в групі однолітків.

Визначити типи емоційності (комбінації емоційних модальностей) юнаків.

Розробити психологічні рекомендації для корекції рівня емоційності та емоційних реакцій для тих осіб, у яких виявився підвищений або понижений рівень прояву емоційних переживань.

Об’єкт дослідження – емоційність та прояви емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці.

Предмет дослідження — якісні характеристики емоційності та характеристики прояву емоційних реакцій юнацтва в залежності від типу характеру.

Методи дослідження. Теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної та психолого-педагогічної літератури; емпіричні: спостереження, тестування, анкетування; методи математичної обробки даних: статистичні та аналітичні. У психодіагностичний комплекс увійшли традиційні стандартизовані методики. До методик належать: опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова, тест-опитувадльник — «Діагностика домінуючої емоційної модальності юнаків» (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо), методика діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища (В.В. Бойко), самооціночний тест «Характеристики емоційності».

Вибірку склали 30 школярів раннього юнацького віку — учні 11 класу Рівненської ЗОШ №13. Вибірка орієнтована на другу фазу підліткового (раннього юнацького) віку за міжнародною класифікацією — 14-18 років.

Структура дослідження: бакалаврська робота складається зі вступу, двох частин, перша, з яких — теоретична, друга — практична, складається з емпіричного психологічного експерименту, обґрунтування результатів дослідження та розробки психологічних рекомендацій, висновків, додатків та списку використаної літератури, який налічує 74 найменування.

Розділ 1.Теоретико-методологічні засади дослідження емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці

Аналіз понять «емоції», «емоційні стани», «емоційні реакції»

Інтерес до емоційних явищ виникає не тільки у психологів, але й у представників усіляких наукових дисциплін і професій: біологів, фізіологів, медиків, філософів, соціологів, педагогів, юристів, мистецтвознавців, космонавтів. Він продовжує зростати, оскільки збільшується комплекс теоретичних і практичних проблем, для розв’язання яких необхідні глибокі знання емоційної сфери життя людини.

Незважаючи на очевидність і широку представленість емоцій у нашій психіці, на сьогодні в літературі не існує їхнього загальновизнаного короткого й точного визначення. Емоції розглядаються як «суб’єктивні реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що виявляються у вигляді задоволення і невдоволення, радості, страху тощо. Супроводжуючи практично будь-які прояви життєдіяльності організму, емоції відбивають у формі безпосереднього переживання значущість явищ і ситуацій та служать одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб» [29, 33].

Як правило, емоції тісно пов’язані з певними потребами індивіда. Зв’язок цей полягає в тому, що емоція, насамперед своєрідно обслуговує ту або іншу потребу, спонукаючи до необхідних для її задоволення дій. Як уже зазначалося, емоційні процеси обслуговують наші потреби, під якими розуміємо певні властивості організму або особистості. Це обслуговування потреб емоціями полягає в тому, що вони оцінюють як власний стан потреб, відбиваючи його в суб’єктивному переживанні, так і різні обставини, що сприяють або заважають їхньому задоволенню, тим самим спонукаючи індивіда до відповідних поведінкових актів.

Емоції як невід’ємний компонент психічної діяльності змінюються у процесі життя людини. Вплив емоцій на протікання багатьох психічних процесів посилює необхідність пізнання механізмів їхнього виникнення, розвитку і можливого коригування в навчально-виховному процесі.

Незважаючи на надзвичайно велику увагу, яку фахівці приділяють проблемі емоцій у різних галузях наукових знань, визначення їхньої сутності залишається актуальним питанням і для сучасних досліджень (Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н., Рубінштейн С.Л., Тихомиров О.К., Чебикін О.Я.та ін.) [12], [29], [43], [65], [70], [72]. Основна складність щодо цього пов’язана з кількома причинами. По-перше, з-поза того, що ряд авторів по-різному витлумачують поняття «емоції». Так, одні з них (Ананьєв Б.Г., Вундт В, та ін.) [2], [14] емоції ототожнюють з почуттями й переживаннями, а інші чітко диференціюють їх (Анохін П.К., Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н. та ін.) [3], [12], [29], [43] . По-друге, визначення емоцій ускладнюється тим, що вони щільно інтегруються з іншими властивостями, процесами і станами (Запорожець О.В., Додонов Б.І., та ін.) [23], [17].

У цьому аспекті можна умовно виділити два підходи до розуміння емоцій. По-перше, підхід, в якому змістовий бік поняття емоції розглядається на рівні специфічної форми відображення, тобто у вигляді переживання (Ананьєв Б.Г., Додонов Б.І.) [2], [17]. По-друге, підхід, у якому емоції розглядаються як специфічна форма ставлення суб’єкта до тих чи інших обставин. Узагальнення цих та інших підходів дозволило розглядати емоції як складний психічний процес, пов’язаний з відображенням відношення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх та зовнішніх факторів життєдіяльності.

Отже, емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: «радість — горе», «любов — ненависть», «симпатія — антипатія», «задоволення — незадоволення». Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.

Однією з характеристик емоцій є задоволення і невдоволення. Можна виділити велику кількість різних характеристик емоцій. Найчастіше емоції поділяються на основі легко зрозумілих критеріїв на такі групи:

1) нижчі й вищі емоції;

2) позитивні й негативні;

3) стенічні й астенічні;

4) емоційні реакції та стани.

Нижчі й вищі емоції. До нижчих почуттів відноситься задоволення функціональних потреб. Вищі почуття звичайно виникають під час задоволення духовних потреб. Ці емоції носять яскраво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до різних сторін і явищ громадського життя — моральних, інтелектуальних, естетичних. Однак, як свідчить практика, чіткої межі між вищими й нижчими емоціями немає.

Емоції позитивні й негативні. Існує думка, що позитивні емоції — це корисні для людини емоції, а негативні для неї шкідливі. На думку К.Ізарда, позитивні емоції полегшують взаємодію людей, розуміння ними ситуацій і зв’язку між об’єктами, а негативні — відчуваються як шкідливі й не сприяють взаємодії [29, 36]. Деякі психологи вважають таке міркування неправильним. Набагато ближчим до істини є твердження, в якому позитивні емоції пов’язують просто з приємністю, а негативні — з неприємністю їхнього безпосереднього переживання. Позитивні емоції несуть у собі позитивну оцінку визначеного об’єкта, а негативні — негативну. Варто, однак, зазначити, що бувають емоції, які оцінюють ситуацію, в котрій об’єкт виявив себе негативно, а його самого — позитивно. Наприклад, такою є емоція жалю й співчуття.

Стенічними називають емоції, що підвищують життєдіяльність організму, астенічними — почуття гнітючої, гальмуючої життєдіяльності, що знижують енергію суб’єкта. Як приклад, ми можемо навести радість як стенічне переживання, а сум — як астенічне переживання. Незважаючи на те, що астенічні емоції користуються дурною репутацією, було б неправильним твердження, що астенічні переживання цілком шкідливі. Біологічно вони теж необхідні, хоча б для того, щоб дати відпочинок перевтомленому організмові, уберегти його від перенапруги. Досліджуючи проблему прояву індивідуально-психологічних і особистісних якостей суб’єкта мовленнєвої діяльності у вживанні ненормативної лексики, ми можемо відзначити важливість таких астенічних емоцій. Узагалі вживання ненормативної лексики дуже специфічне, не одноманітне. У різних психологічних станах людині іноді властиве вживання ненормативної лексики. Найчастіше це відбувається в результаті стресів, нервових зривів, переживань, негативних, а іноді й позитивних емоцій. У даному випадку астенічні емоції, що супроводжуються використанням ненормативних виразів, можуть відіграти певною мірою позитивну роль, забезпечуючи психологічну розрядку організму [17, 51].

Емоційні реакції являють собою короткочасні реакції на визначений об’єкт, ситуацію або подію, емоційні стани — більш статичні і тривалі стани, що ніби оцінюють існуючий стан речей у цілому.

Той або інший емоційний стан звичайно виникає як афект дії попередньої йому сильної емоційної реакції. Виникнувши в результаті певної емоційної реакції, емоційний стан надалі може позначатися на наступному реагуванні людини на всілякі явища дійсності.

Вплив емоційних реакцій середньої сили на поведінку людини добре контролюється її свідомістю. У тих ситуаціях, коли емоційна реакція носить особливо інтенсивний характер і спричиняє у людини часткову втрату контролю над собою, що виражається в незапрограмованих нею заздалегідь, мало обміркованих, імпульсивних учинках, це називають афектом.

Існує велика й різноманітна група емоційних станів. Це стани роздратованості, невдоволення, тривоги, страху, радості, зворушеності, суму. Якщо при цьому компонент порушення слабшав, то такий стан називають настроєм.

Інші дві групи емоційних станів — порушення або напруга. У першому випадку мається на увазі хвилювання, занепокоєння, тривога, а в другому — стрес. Стан напруги похідний від порушення: він настає тоді, коли порушення доводиться стримувати.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об’єктів, що викликають переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій є те, що вони захоплюють особистість загалом. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об’єднання в єдине ціле всіх функції організму, емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини — від глибоких страждань, які травмують, до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.

Встановлено, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так знаних неврогенних захворювань, вважає відомий фізіолог П.К.Анохін [3, 19].

Природа емоцій і почуттів органічно пов’язана з потребами. Потреба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Характер їх переживання зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварин відрізняються за своїм змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для людей та тварин — гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі історичного розвитку людини, вони олюднилися, набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад, відчувається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати свій голод, відмовлятися від їжі.

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття — моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч.Дарвін, властиве лише людині. Емоції та почуття людини взаємно пов’язані з її діяльністю: діяльність викликає різноманітні переживання у зв’язку зі ставленням до неї та успіхами у виконанні, а емоції і почуття, в свою чергу, стимулюють людину до діяльності, наснажують її, стають внутрішньою спонукою, її мотивами. Почуття збагачують життя людини. Ідеї без почуттів — холодні, позбавлені життєвості та енергії, не здатні перейти в діло. Переконаність у чомусь без почуттів неможлива.

Різноманітні реакції організму на ситуацію пов’язані з виникненням емоцій. Існує інс­тинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об’єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише як собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб по­ведінки відображають координацію між стимулом і відпо­віддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі.

Фізіологу І. П. Павлову належить учення про динамічний стереотип — сталу систему реакцій-відповідей тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигна­лів [56, 172]. При порушенні стереотипу з’являються ознаки емоцій. Зокрема, емоція виникає тоді, коли виконання дії пов’язане з перешкодою. Якщо людина може втекти, вона не відчуває емоції страху. Або, навпаки, емоція виникає, коли переш­коди не виявляється там, де вона має бути. Якщо не пору­шується динамічний стереотип реакцій (відповідність між певним стимулом і комплексом реакцій), виразність емоцій занадто низька. Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне.

Емоція може викликати порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезоргані­зація зумовлюється активною реакцією суб’єкта відповідно до ситуації. Емоційна реакція може бути адекватною ситу­ації, але рівень її організації — нижчим, ніж заведено в даній культурі. Організуюче і дезорганізуюче значення емо­ції не тотожне її корисності. Дезорганізація може бути ко­рисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів).

Але питання про емоції — не лише питання про ступінь реакції, яка викликає порушення адаптивної поведінки. Лю­дина як суб’єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. Людина не безсто­ронній споглядач подій, вона їх активний учасник.

Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо — завжди супроводжуються відповідними зовнішніми або внутрішніми виразами. Емоції з гіпоталамусу розповсюджуються на всі ефекторні органи. Достатньо виникнути емоційному збудженню, як негайно включається весь організм в його вираження. Зовнішні вирази емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо.

Внутрішня або вісцеральна і вираженість переживань яскраво виявляється в серцебитті, диханні кров’яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення.

Зовнішнє або експресивне вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набуває різноманітних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в мові існують близько 5000-6000 слів, якими переважно передаються ті чи інші переживання. З досвідом і розвитком мовлення дитина поступово оволодіває експресивними виразами, певною мірою стримує їх, але це не значить, що цим самим гальмується емоція. П.К. Анохін вважає, що у таких випадках пригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій — рухи, міміка, сама ж емоція, раз вона виникла, неминуче розповсюджується на інші, головним чином на вісцеральні компоненти [3, 22]. Проте формування витриманості у дітей позитивно позначається на їхній життєдіяльності та стосунках у колективі. З оволодінням експресивними способами виразу емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різноманітні форми та відтінки виразу переживань, уміння їх розпізнавати.

Разом з цим розвивається уміння користуватися ними з метою впливати на інших. Ця здатність необхідна для артиста, а особливо для педагога, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань, емоції і почуття можуть бути виражені по-різному. Почуття страху, наприклад, може викликати або астенічну реакцію — скутість, шок, або ж реакцію стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій та звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з’ясуванні їхньої природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають пасивність. Настрій — це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші; непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, і приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли для цього є якісь підстави, а, навпаки, борються з труднощами. Легкодухі швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання — сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, послаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І.П.Павлов, аналізуючи афективний стан, зазначав, що людина в стані афекту, що перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект [56, 178]. Особливо різко виявляється афективний стан при сп’янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто-густо спалахують без будь-яких для цього причин. Афекти викликають глибокі зміни в психічному житті людини, виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти своїми рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без якого вони, як слушно зауважила Л.І.Божович, перетворилися б на пасивних, байдужих істот [9, 46].

Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички в стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.

Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М.Д.Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай [42, 103] Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка торкається її особисто — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричиняє стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті — це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті. Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію в прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності — в праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Пристрасті бувають позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то саме по собі читання книжок з позитивного перетворюється на негативне. Пристрасть до алкоголю, куріння тощо згубно позначається на праці та житті людини.

Позитивні пристрасті — захоплення працею, навчанням — є тією силою особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці. І.П.Павлов закликав молодь бути пристрасною в роботі та наукових шуканнях. «Пам’ятайте, — писав він, — що наука вимагає від людини великого напруження і великої пристрасті» [56, 183].

Емоційні реакції — посмішка, сміх, плач, лють, страх, схвильованість, імпульсивність дії або повна нерухомість — тісно пов’язані з подіями, що їх зумовили. В екстремальних умовах, коли людина не може оволодіти певною ситуацією, розвиваються так звані афекти — особливий вид емоцій, які супроводжуються сильною, бурхливою реакцією (наприклад, страх, гнів). Ці реакції не контролюються свідомістю, тому їх важко стримувати.

Емоційне реагування і його характеристики

Емоція зазвичай розуміється як переживання, щиросердечне хвилювання. Ще в першій половині XX століття говорили про афекти як емоційні реакції, спрямовані на розрядку виниклого емоційного порушення. Наприклад, С. Л. Рубінштейн використав терміни «емоційні» й «афективні» як рівнозначні: «…тричленний розподіл психічних явищ на інтелектуальні, емоційні і вольові не може бути утримано. Первинним, основним є двочленний розподіл психічних процесів на інтелектуальні й афективні…» [65, 269].

Емоційне реагування характеризується знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку і діяльність (стимулюючий або гальмуючий), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю протікання (короткочасною або тривалістю), предметністю (ступінь усвідомленості й зв’язку з конкретним об’єктом).

І. В.Мельничук, поряд зі знаком, інтенсивністю, тривалістю й предметністю, виділяє такі характеристики, як їхню реактивність (швидкість виникнення або зміни), якість (зв’язок з потребою), ступінь їхнього довільного контролю [48, 150]. Перша з них не викликає заперечень. Хоча, говорячи про швидкість виникнення емоційних реакцій, варто сказати й про швидкість їхнього зникнення. Сумнів викликають дві інші характеристики, особливо остання. Довільний контроль емоцій — це прерогатива вольової сфери особистості, а не емоційної.

По тому, які переживання є в людини (позитивні — задоволення або негативні — відраза) емоційне реагування відзначається знаком «+» або «-». Треба, однак відзначити, що цей розподіл багато в чому умовний і принаймні не відповідає позитивній або негативній ролі емоцій для даної людини в конкретній ситуації. Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно відносять до негативних, але вона безумовно має позитивне значення для тварин і людини, і крім того, може робити людині приємність. К. Ізард відзначає позитивну роль і такої негативної емоції, як сором [29, 56]. Крім того, він відзначає, що і радість, яка проявляється у формі зловтіхи, може принести людині, яка її відчуває, таку ж шкоду, як і гнів.

Тому К. Ізард вважає, що «замість того щоб говорити про негативні і позитивні емоції, було б вірніше вважати, що існують такі емоції, які сприяють підвищенню психологічної ентропії, і емоції, які, навпроти, полегшують конструктивну поведінку. Подібний підхід дозволить нам віднести ту або іншу емоцію в розряд позитивних або негативних залежно від того, який вплив вона чинить на внутрішньо-особистісні процеси й процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при обліку більш загальних етологічних і екологічних факторів» [29, 56-57].

Високий ступінь позитивного емоційного реагування називається блаженством. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись у вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки, поглинаючи холодний напій у спекотну погоду. Для блаженства характерно, що приємне відчуття розливається по всьому тілу.

Вищий ступінь позитивного емоційного реагування називається екстазом, або екстатичним станом. Це може бути релігійний екстаз, який переживали середньовічні містики, а в наш час представники деяких релігійних сект; такий стан також властивий шаманам. Зазвичай люди відчувають екстаз, коли переживають верх щастя.

Цей стан характеризується тим, що він захоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в суб’єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває поза часом і простором. У руховій сфері при цьому спостерігається або нерухомість — людина довгостроково залишається в прийнятій позі, або, навпаки, людина відчуває тілесну легкість, проявляє радість, що доходить до несамовитості, та виражається в бурхливих рухах.

Рівні емоційного реагування по С. Л. Рубінштейну

С. Л. Рубінштейн у різноманітних проявах емоційної сфери особистості виділяє три рівні [65, 573]. Перший – це рівень органічної афективно-емоційної чутливості. Він пов’язаний з фізичними відчуттями задоволення — невдоволення, які обумовлені органічними потребами. Вони можуть бути, згідно Рубінштейну, як спеціалізованими, місцевого характеру, відображаючи як емоційне зафарблення або тону окреме відчуття, так і більше загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш загальне самопочуття людини, не зв’язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні туга, тривога або радість).

Другий, більше високий рівень емоційних проявів, згідно Рубінштейну, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметної тривоги приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмеченність почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої вони відносяться, на інтелектуальні, естетичні і моральні. Із цим рівнем зв’язане замилування одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть до певної особи, обурення на якусь людину або подію й т.п.

Третій рівень пов’язаний з більш узагальненими почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості відверненому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного й т.п. Вони теж можуть іноді виступати як більш-менш приватні стани, присвячені до певного випадку, однак найчастіше вони виражають загальні стійкі світоглядні установки особистості. Рубінштейн називає їх світоглядними почуттями [65, 574].

Таким чином, підсумовує Рубінштейн, «у розвитку емоцій можна… намітити наступні щаблі: 1) елементарні відчування як прояви органічної афективної чутливості, що грають у людині підлеглу роль загального емоційного фону, забарвлення, тону або ж компонента більш складних почуттів; 2) різноманітні предметні почуття у вигляді специфічних емоційних процесів і станів; 3) узагальнені світоглядні почуття; всі вони утворюють основні прояви емоційної сфери, органічно включеної в життя особистості» [ 65, 579].

Види емоційного реагування

Дотепер існують великі труднощі у виділенні різних видів емоційного реагування, чому багато в чому сприяє термінологічна плутанина. На думку В. К. Вілюнаса, це є свідоцтвом того, що «феноменологічний матеріал, пояснити який покликана теорія емоцій, не має чітко помітних ознак, які могли б забезпечити деяке єдине споконвічне їх угруповання і упорядкування» [ 12, 5].

З обліком наведених вище характеристик емоційних реакцій у психології традиційно виділяють наступні їхні класи: емоційний тон відчуттів, емоції (включаючи афекти), настрої. Більш продуктивний є підхід у В. М. Смирнова й О. І. Трохачова, які виділяють емоційні реакції й емоційні стани [64, 27].

Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) підрозділяються ними на емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект). Емоційний відгук є, на думку авторів, самим динамічним і постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й неглибокі перемикання в системах відносин людини до рутинних змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість емоційного відгуку не великі, і він не здатний істотно змінити емоційний стан людини.

Більш вираженою інтенсивністю, напруженістю й тривалістю переживання характеризується емоційний спалах, що здатний змінити емоційний стан, але не пов’язаний із втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується емоційною реакцією, яка бурхливо розвивається і має велику інтенсивність з ослабленням вольового контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це короткочасне явище, після якого наступає спад сил або навіть повна байдужність, сонливість.

У зв’язку із цим постає питання про те, що теорія диференціальних емоцій, розроблена С. Томкінсом і К. Ізардом і мовить про те, що існує ряд приватних емоцій, кожна з яких розглядається окремо від іншої як самостійний хвилювально-мотиваційний процес, повинна трансформуватися в концепцію диференціальних емоційних реакцій, у яку перша теорія ввійде складовою частиною, що стосується тільки одного виду упередженого реагування — емоцій [29, 73].

Експресивний компонент емоційного реагування

Ч. Дарвін надавав великого значення зовнішньому вираженню емоцій, підкреслюючи їхню єдність. Він вважав, що емоції майже не існують, якщо тіло залишається пасивним. Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності.

Мімічні засоби експресії. Найбільшою здатністю виражати різні емоційні відтінки володіє обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються при різних причинах плачу, а Л. М. Толстой описував 85 відтінків вираження очей і 97 відтінків посмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира й т.д.).

Рейковський відзначає, що на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:

вроджені видотипові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам;

надбані, заучені, соціалізовані способи прояву емоцій, довільно контрольовані;

індивідуальні експресивні особливості, що надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивідові [64, 42-43].

Найбільше часто проявляються мімічні патерни — посмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі).

Як відзначають Г. Остер і П. Екман, людина народжується із уже готовим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки [16, 209]. Всі мускули обличчя, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період 15-18-го тижня утробного розвитку, а зміни «вираження обличчя» мають місце, починаючи з 20-го тижня. Тому багато вчених вважають головним каналом вираження і упізнання емоцій особову експресію. П. Екман і К. Ізард описали мімічні ознаки первинних, або базових, емоцій (радість, горе, презирство, відраза, подив, гнів, страх) і виділили три автономні зони обличчя: область чола і брів, область очей (ока, віка, основа носа) і нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепи, підборіддя).

Психомоторні засоби експресії (виразні рухи). Крім жестикуляції при сильно виражених емоціях спостерігаються цілісні рухові акти — емоційні дії. До них відносяться підскакування при радості і сильному переживанні за когось, обіймання, поглажування і цілування того, до кого людина відчуває ніжні почуття або почуття подяки, закривання обличчя руками при несподіваній радості, плачу або соромі. Очевидно, що ці психомоторні засоби використовуються для розрядки виникаючої емоційної напруги, на що вказував ще Ч. Дарвін. Багато виразних рухів

також використовуються для того, щоб показати своє відношення, почуття до тієї або іншої людини або тварини, виразити свою емоційну оцінку подій, які відбуваються.

Звукові і мовні емоційні реакції. Зі звукових засобів експресії найбільш характерними є сміх і плач.

Сміх є виразником декількох емоцій, тому він має різні відтінки й зміст. Одна справа, коли людина радується, і інша — коли людина сміється при вдалому жарті, комічній ситуації або коли її лоскочуть.

Сміх у людини починається вдиханням, за яким ідуть короткі спазматичні скорочення грудної клітки, м’язів живота (у зв’язку із чим говорять: «животик надірвав від сміху»). При реготі все тіло відкидається назад і трясеться, рот широко розкритий, кути губ відтягаються назад і нагору, верхня губа піднімає, обличчя і вся голова наливаються кров’ю, кругові м’язи очей судорожно скорочуються. Ніс морщиться, здається вкороченим, очі блищать, часто з’являються сльози.

Встановлено, що різні емоційні стани відображаються в інтонації, інтенсивності й частоті основного тону голосу, темпі артикулювання і паузації, лінгвістичних особливостях побудови фраз: їхній структурі, виборі лексики, наявності або відсутності переформулювань, помилках, самокорекції, семантично нерелевантних повтореннях [46, 125].

Н. П. Фетискін виявив ознаки неекспресивної, монотонної мови [71, 127]. До них відноситься байдужний виклад матеріалу, автономність його викладу («читання лекції для себе»), рідке використання питальної інтонації, ліричних наголосів, прискорення і уповільнення мови, відсутність прагнення викликати в учнів емоційний відгук, менша гучність мови, теноровий тембр голосу (на відміну від емоційних педагогів, у яких частіше зустрічаються альт і баритон), більш висока частота основного тону.

Підсумовуючи питання про прояв емоцій, потрібно погодитися з П.М. Якобсоном, що не можна назвати окремий суб’єктивний фізіологічний або поведінковий показник, який можна було б розглядати як «чисту» міру визначення знака і модальності емоцій [74, 46]. Будь-яка емоція являє собою складну інтегровану психофізіологічну систему (стан), що включає в себе специфічні прояви підсистем. Причому у різних індивідів ступінь прояву цих підсистем значно варіює.

Логіка розвитку емоційної сфери в ранньому юнацькому віці

Емоції — особливий клас суб’єктивних психологічних станів, які відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємне й неприємне, відношення людини до світу, людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, почуття, афекти, страсті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені в усі психічні процеси й стани людини. Будь-які прояви її активності супроводжуються емоційними переживаннями.

У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, які належать до різних культур, здатні безпомилково сприймати й оцінювати вираження людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив.

Надзвичайно складною, суперечливою стадією життєвого шляху, в якому закладається ціннісний фундамент особистості та обирається життєва філософія, є старший шкільний вік або ранній юнацький вік. У цей період виникають значні труднощі, пов’язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя.

Ранній юнацький вік, на думку А.Є.Лічко, — це критичний період для виникнення психопатій, появи психічних травм та девіантної поведінки [44, 136]. Старші школярі виявляють дуже високий, по відношенню до інших вікових періодів, рівень тривожності в усіх сферах спілкування, особливо зростає тривожність у спілкуванні з батьками та дорослими, від яких вони в чомусь залежать. Це супроводжується втратою інтересу до навчання, зниженням успішності навчальної діяльності, виникненням міжособистісних конфліктів та внутрішніх суперечностей. Водночас старшокласники характеризуються більш диференційованими емоційними реакціями та засобами вираження емоційних станів, а також підвищеним самоконтролем та саморегуляцією. Їхня загальна цікавість до психологічного аналізу своєї особистості, її можливостей та недоліків стає сприятливою умовою для процесу самовдосконалення.

Узагальнення даних відносно раннього юнацького віку (Левітов І.А., Кон І.С. та ін.) [42], [34], засвідчує, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка знаходить відображення у розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Рівень тривожності високий в 15-16 років, а наприкінці 16 років спадає, але до 17 років знову зростає. Загалом цей період характеризується особистісною стабілізацією, зменшенням невпевненості в собі, внутрішньої небезпечності й тривожності, почуттів залежності й неповноцінності.

Відомо, що для осіб цього віку характерна наявність значної кількості факторів навчальної діяльності, які напружують: зростає інтенсивність інформаційного потоку, збільшується кількість видів діяльності, актуалізується потреба у професійному самовизначенні, зростає особиста відповідальність за успішність навчальної діяльності, значно збільшуються інтелектуальні навантаження. Аналіз літературних джерел показує, що в даний час найширше висвітлені основні емоційні властивості раннього юнацького віку, які мають більш різноманітні форми прояву в порівнянні з іншими віковими групами, а саме: високий рівень тривожності у спілкуванні, вища диференціація за силою емоційної реакції, більша екстравертованість, менша імпульсивність і емоційна збудливість, більша емоційна стійкість порівняно з підлітками, більша психічна саморегуляція (Л.І.Божович; О.В.Запорожець) [9], [23].

Аналіз емоційності у контексті вікової психології пов’язаний з необхідністю звернення до генетичного методу, який, в свою чергу, передбачає розгляд підходів до дослідження емоційності в онтогенезі. Перш за все, слід відзначити, що В.Д.Небиліцин та інші вважали, що емоційність, зокрема її динамічні і, деякою мірою, якісні характеристики, обумовлена генотипом, виявляється у ранньому дитинстві, характеризується відносною стабільністю, крос-ситуативна [50, 185].

Характеризуючи емоційну сферу сучасного юнацтва, дослідники (Г.Крайг, А.М.Прихожан, Ф.Райс та ін.), перш за все, відмічають її особливу уразливість, схильність до виникнення підвищеної тривожності, до депресивних станів, нейротизму, агресії тощо [39], [60], [62]. Особливості емоційності осіб раннього юнацького віку виявляються також у розширенні патернів емоційних переживань, збагаченні їх палітри.

Емоційність юнацтва — це стійка властивість індивідуальності. На відміну від актуальних (ситуативних) емоцій, емоційність характеризує стійку (поза-ситуаційну) схильність людини до переживань емоцій певної модальності. З позицій континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміють інтегральне, структурне утворення особистості, яке характеризується сполученням різнорівневих показників, при цьому якісні (модальність і знак) характеристики визнаються основними в структурі емоційності [62, 19].

У представників раннього юнацького віку різноманітнішими стають способи вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, які викликаються короткочасним роздратуванням, і т.д. Якби доросла людина реагувала на всі подразники з безпосередністю дитини, вона би загинула від емоційної нестійкості — адже коло значимих для неї відносин набагато ширше дитячих. Однак дорослого рятує розвиток ефективних механізмів внутрішнього гальмування і самоконтролю, а також здатність вибірково реагувати на зовнішні впливи [62, 21]

Стаючи старше, юнаки навчається контролювати і придушувати деякі зовнішні прояви емоцій, емоції як би йдуть усередину, інтеріоризуються, створюючи внутрішні джерела порушення, і одночасно диференціюються.

Особи раннього юнацького віку, так само як і підлітки виявляють найвищий у порівнянні з особами іншого віку рівень тривожності у всіх сферах спілкування, але особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками і тими дорослими, від яких вони якоюсь мірою залежать.

Емоційні проблеми раннього юнацького віку мають різні джерела. Різке збільшення кількості особистісних розладів обумовлений головним чином тим, що в дітей таких розладів не буває зовсім через нерозвиненість їхньої самосвідомості. Хворобливі симптоми й тривоги, що з’являються замолоду,—- часто не стільки реакція на специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту більш ранніх психічних травм. Новітні дослідження відкидають думку про ранній юнацький та підлітковий вік як «невротичний» період розвитку. У більшості людей перехід з підліткового віку в юнацький супроводжується поліпшенням комунікативності й загального емоційного самопочуття. За даними американського психолога Р. Кеттела, від 12 до 17 років помітно поліпшуються показники по таких факторах, як товариськість, легкість в спілкуванні з людьми, домінантність (наполегливість, змагальність, прагнення очолювати), тоді як загальна збудливість, навпаки, знижується [26, 138].

У роки раннього юнацтва виникає потяг до протилежної статі, а саме перша закоханість. І у світлі цього аспекту виникає порушення емоційного стану або поведінковий дискомфорт. У спілкуванні з іншими людьми представники раннього юнацького віку почувають себе ніяково, страждають від самітності й заздалегідь впевнені, що навколишні про них поганої думки.

В роки раннього юнацтва спілкування висувається на перше місце, воно відіграє важливу роль у формуванні особистості. Відсутність навичок спілкування змушує юнака бути похмурим, незадоволеним собою. Такі особи помітно відстають у навчанні, нерідко конфліктують з дорослими і з однолітками. Не успішність у спілкуванні з однолітками, батьками, педагогами часто приводить до болісних емоційних переживань.

У юнацькому віці можуть виникати проблеми з батькам, головним чином пов’язані з непорозумінням — деякі батьки не встигають за змінами, що стрімко відбуваються з їхніми дітьми. З однієї сторони дитина прив’язана до своїх батьків і чекає від них розуміння, з іншої сторони вона претендує на більшу самостійність у рішенні якихось справ і проблем.

Чинники, що впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку

Центральною особливістю раннього юнацького віку є стійке уявлення про себе як уже не дитину. Особи зазначеного періоду відчувають себе дорослим, або, принаймні прагнуть бути дорослими. Своєрідність цієї особливості, яка називається почуттям дорослості, полягає в тому, що юнацтво відкидає свою приналежність до дітей, але в них ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні їх дорослості навколишніми.

Ця особливість раннього юнацького віку визначає спрямованість соціальної активності його представників: вони прагнуть сприйняти й засвоїти форми, цінності й способи поведінки, які існують у світі дорослих і їхніх відносин. Юнаки прагнуть до самостійності, відомої незалежності, вони дуже чутливі до оцінок дорослих, применшенню їхнього достоїнства, прав. Відношення до них як «маленьких» їх кривдить і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням.

Деякі особливості емоційних реакцій раннього юнацького віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють юнацьку психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії й від депресії до екзальтації наростанням у пубертатному віці загального порушення й ослабленням всіх видів умовного гальмування [27, 81].

Однак емоційні реакції і поведінка осіб юнацького віку, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні розходження суцільно і поруч превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образа «Я» нерідко приводять до того, що емоційна напруженість, типова для юнацтва. На цей же вік доводиться пік поширення синдрому дисморфоманії (марення фізичного недоліку). Зокрема, після 14-15 років, різко зростає число особистісних розладів [28, 17].

Якісна структура емоційних реакцій юнаків представляється патернами таких емоційних переживань, як спокій, радість і гумор, гнів, страх, печаль, байдужість. При цьому під «спокоєм» розуміється стійке, переважне реагування на зміни навколишнього середовища емоцією саме цієї модальності, «байдужість» визначається як «невключеність, відчуженість від ситуації при наявності різних емоційних реакцій низького рівня інтенсивності», гумор розглядається як «особливого роду радість», «як переживання незлобливо-глузливого ставлення до кого- або чого-небудь» [38, 41].

Основною змістовною характеристикою емоцій і почуттів у юнацькому віці є майбутнє. Домінують емоції, пов’язані з очікуванням майбутнього, «яке повинне принести щастя» [74, 178].

Емоційні реакції юнаків характеризуються:

різноманіттям пережитих почуттів, особливо моральних і суспільно-політичних;

більшою, ніж у підлітків стабільністю емоцій і почуттів;

здатністю до співпереживання, тобто здатністю відгукуватися на почуття інших, близьких ним людей;

розвитком естетичних почуттів, здатністю зауважувати прекрасне в навколишній дійсності. Розвивається естетична сприйнятливість до м’яких, ніжних, спокійних ліричних об’єктів. Це, у свою чергу, допомагає старшокласникам звільнитися від вульгарних звичок, непривабливих манер, сприяє розвитку чуйності, м’якості, стриманості. Естетичні почуття в старшокласників більше складні, ніж у учнів середніх класів. Але, з іншого боку, вони можуть підмінюватися незрілими й неправильними естетичними уявленнями;

більшою стабільністю і глибиною дружби; друзів вибирають, виходячи зі спільних інтересів і занять, рівності відносин, відданості і зобов’язань; дружба, в основному, переривається через зрадництво;

появою почуття любові; юнацька любов, як правило, чиста, безпосередня, багата різноманітними переживаннями, носить відтінок ніжності, мрійності, ліричності і щирості.

У більшості випадків виникаюче почуття любові викликає в юнаків і дівчат прагнення перебороти свої недоліки, виробити позитивні якості особистості, розвитися фізично, щоб привернути увагу об’єкта свого почуття; любов виховує шляхетні почуття і прагнення.

Дані, отримані М. С. Пономарьовою та Ільїним на школярах з 1-го по 11-йкласс, показують, що у всіх вікових групах схильність до прояву радості явно переважає над схильністю до прояву гніву, страху й суму. Схильність до гніву виражена трохи більше, ніж схильність до страху і суму, а схильність до суму виражена найменше [30, 42].

Для трьох емоцій (радості, гніву і суму) динаміка їхньої зміни з віком практично однакова, а саме, спостерігається більш виражений їхній прояв в 12-13 років, тобто в період статевого дозрівання. Протилежна тенденція в цей же період спостерігається відносно страху: його виразність зменшується [30, 43]

І. Г. Кошлань вивчив зміну з віком (з 5-го по 11-й клас) самооцінки трьох емоційних властивостей особистості: запальності (емоційної збудливості), уразливості і мстивості [38, 43]. Майже у всіх вікових групах над усе школярі оцінили в себе запальність, потім уразливість і нижче всього — мстивість.

Самооцінка запальності найвищою була в школярів 13 років, уразливості — у школярів 12 років, а мстивості — у школярів 14-15 років [38, 43].

Висновки

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Емоційні реакції являють собою короткочасні реакції на визначений об’єкт, ситуацію або подію, емоційні стани — більш статичні і тривалі стани, що ніби оцінюють існуючий стан речей у цілому.

Той або інший емоційний стан звичайно виникає як афект дії попередньої йому сильної емоційної реакції. Виникнувши в результаті певної емоційної реакції, емоційний стан надалі може позначатися на наступному реагуванні людини на всілякі явища дійсності.

Емоційне реагування характеризується знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку і діяльність (стимулюючий або гальмуючий), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю протікання (короткочасною або тривалістю), предметністю (ступінь усвідомленості й зв’язку з конкретним об’єктом).

Надзвичайно складною, суперечливою стадією життєвого шляху, в якому закладається ціннісний фундамент особистості та обирається життєва філософія, є старший шкільний вік або ранній юнацький вік. У цей період виникають значні труднощі, пов’язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя.

Емоційність юнацтва — це стійка властивість індивідуальності. На відміну від актуальних (ситуативних) емоцій, емоційність характеризує стійку (поза-ситуаційну) схильність людини до переживань емоцій певної модальності. З позицій континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміють інтегральне, структурне утворення особистості, яке характеризується сполученням різнорівневих показників, при цьому якісні (модальність і знак) характеристики визнаються основними в структурі емоційності.

Підбиваючи підсумок чинників, які впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку, можна відзначити наступні моменти:

збільшення кількості емоціогенних об’єктів, що особливо мають соціальний характер;

зростання диференційованості емоційних переживань;

виникнення емоційних переживань не тільки із приводу сьогодення, але, й із приводу майбутнього;

поява здатності відривати експресивні засоби від переживань;

збільшення здатності розуміння емоцій інших людей.

перехід емоціогенних реакцій від імпульсивності до довільності.

Розділ 2. Організація, методи та результати емпіричного дослідження особливостей емоційних реакцій юнацтва

2.1Методика та організація дослідження особливостей емоційних реакцій в юнацькому віці

Експериментальна частина дослідження була організована на базі ЗОШ №13 І–ІІІ ст. м. Рівне. Дослідженням було охоплено 30 учнів молодшого юнацького віку.

Мета дослідження: вивчити особливості проявів емоційних реакцій в молодшому юнацькому віці.

Завдання дослідження:

провести серію тестувань та учнів 11-го класу;

проаналізувати отримані емпіричні дані;

зробити узагальнення й висновки.

Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: тестування, анкетування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.

Етапи дослідження:

Процедура емпіричного дослідження проходила в три етапи.

На підготовчому етапі була визначена основна вибірка дослідження. Формуючи нашу вибірку, ми виходили з необхідності залучити до дослідження учнів раннього юнацького віку. Вибірка була сформована на базі Рівненської ЗОШ №13. В проведенні нашого дослідження брали участь 30 учнів 11-го класу. На підготовчому етапі був здійснений відбір традиційних методик, які представлені зокрема такими: дослідження формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова (Див Додаток 1, 2), діагностика домінуючої емоційної модальності юнаків (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо) (Див. Додаток 3), методика діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища ( В. В. Бойко (1996) (Див. Додаток 4), самооціночний тест «Характеристики емоційності» (Див. Додаток 5).

На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики емоційності та емоційних реакцій юнаків, індивідуально-психологічні особливості учнів раннього юнацького віку. На протязі наступних етапів з кожним учнем проводилася індивідуальна консультація за результатами психологічного дослідження.

На третьому етапі – заключному – відбувалося підведення підсумків, розробка психологічних рекомендацій для корегування підвищеного рівня емоційної нестабільності та реагування, оформлення матеріалів дослідження.

Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова (Див. Додаток 1, 2).

Ціль: Визначення й загальна характеристика типу темпераменту.

Опитувальник дозволяє вивчити такі якості, як ергичність, пластичність, швидкість й емоційний поріг у трьох сферах поведінки: психомоторної, інтелектуальної, комунікативної. У контексті дослідження емоційних реакцій у ранньому юнацькому віці, перш за все нас цікавить емоційність.

Обробка результатів. Вказівки по обробці

Перед обробкою необхідно переконатися, що відповіді дані на всі питання. Для підрахунку балів по тій або іншій шкалі використовуються ключі. Спочатку необхідно перекодувати деякі відповіді, зазначені в ключі для даної шкали. Підрахунок балів провадиться шляхом підсумовування всіх балів по даній шкалі. При обстеженні великих випробуваних доцільно сполучити бланковий метод з комп’ютерною обробкою даних. Отримана сума балів для кожної шкали записується у відповідну графу на бланку. Крім того, у бланку обов’язково фіксується ПІП, стать, вік випробуваного, рід занять або навчання, а також дата проведення обстеження. Необхідно пам’ятати, що випробувані, що мають по контрольній шкалі 18 балів і більше, з подальшої обробки виключаються, як не здатні, у силу надмірної соціальної бажаності адекватно оцінювати свою поведінку.

Ключі до шкал ОФДСІ

Контрольна шкала (КШ)

Контрольна шкала варіює від 6 до 24 балів. При значеннях від 6 до 17 балів випробувані характеризуються більш-менш адекватним сприйняттям своєї поведінки. Випробувані з високими значеннями по даній шкалі (18-24 бала) з обробки виключаються, оскільки в них спостерігається явно неадекватна оцінка поведінки. У своїх відповідях вони прагнуть виглядати краще, ніж є насправді.

Індекси і Типи

Для рішення ряду наукових і науково-практичних завдань необхідно враховувати не тільки значення тієї або іншої окремої формально-динамічної властивості, але й індекси й темпераментні типи, що відображають різний ступінь інтеграції формально-динамічних властивостей індивідуальності. Виходячи зі змісту кореляційних і факторних зв’язків між шкалами ОФДСІ, запропоновані наступні 6 найбільш важливих індексів формально-динамічних властивостей людини.

Індекси активності

Індекс психомоторної активності (ІПА) дорівнює сумі балів активних шкал у психомоторній сфері. ІПА = ЕРМ + ПМ + ШМ. ІПА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс інтелектуальної активності (ІІА) дорівнює сумі балів активних шкал в інтелектуальній сфері. ІІА = ЕРІ + ПІ + ШІ. ІІА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс комунікативної активності (ІКА) дорівнює сумі балів активних шкал у комунікативній сфері. ІКА = ЕРК + ПК + ШК. ІКА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс загальної активності (ІЗА) дорівнює сумі балів всіх активних шкал у всіх трьох сферах. ІЗА = ІПА + ІІА + ІКА. ІЗА варіює від 108 до 432. Середнє значення (норма) дорівнює 270+/-36, тобто від 234 до 306.

Індекс загальної емоційності

Індекс загальної емоційності (ІЗЕ) дорівнює сумі всіх емоційних шкал у трьох сферах. ІЗЕ= ЕМ + ЕІ + ЕК. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс загальної адаптивності

Індекс загальної адаптивності (ІЗАД) дорівнює різниці балів між індексом загальної активності й індексом загальної емоційності. ІЗАД = ІЗА — ІЗЕ. Індекс варіює в межах від -36 до 432. Середнє значення (норма) дорівнює 180 +/-48.

На підставі вищенаведених індексів, У принципі, можна виділити досить велику кількість варіантів темпераменту. Класифікація цих типів — справа майбутніх наукових досліджень, однак уже зараз орієнтовно можна говорити про 9 найбільш типових варіантів (типів) формально-динамічних властивостей.

Диференціальні типи

Для обчислення диференціального типу темпераменту в певній сфері поведінки необхідно на осі ординат відкласти значення індексу активності в даній сфері, а на осі абсцис значення відповідної емоційної шкали.

Тип 1. Якщо значення по обох шкалах вище норми, тобто активність вище 102, а емоційність вище 34, даний випробуваний відноситься до категорії «холерик» у відповідній сфері.

Тип 2. Якщо значення по обох шкалах менше норми, тобто
активність менше 70, а емоційність — менше 26, То
даний випробуваний — «флегматик».

Тип 3. Якщо в даного випробуваного активність вище норми
(тобто вище 102), а емоційність — нижче норми (тобто нижче
26), то цей випробуваний — «сангвінік».

Тип 4. Якщо активність менше норми (тобто менше 78), а
емоційність більше норми, тобто (більше 34), то випробуваний — «меланхолік» у відповідній сфері.

Тип 5. Якщо випробуваний має «нормальне» значення по
шкалі активності, а по шкалі емоційності його значення
нижче норми (тобто менше 26), даний випробуваний належить до «змішаного низько емоційного» типу.

Тип 6. Якщо випробуваний має «нормальне» значення по
шкалі активності, а по шкалі емоційності його значення вище норми (тобто більше 34), даний випробуваний належить до «змішаного високоемоційного» типу.

Тип 7. Якщо випробуваний по шкалі активності має значення вище норми (тобто вище 102), а по шкалі емоційності його значення перебувають у межах норми, то даний випробуваний належить до «змішаного високоактивного» типу.

Тип 8. Якщо випробуваний по шкалі активності має значення нижче норми, а по шкалі емоційності його значення перебувають у межах норми, то даний випробуваний належить до «змішаного низько-активного» типу.

Тип 9. Якщо значення й активності й емоційності перебувають у межах норми, то випробуваний належить до «невизначеного» типу.

Загальний тип темпераменту

Обчислення загального типу проводяться аналогічно обчисленню диференціального типу. Для цього на осі ординат відкласти значення ІЗА (індексу загальної активності), а на осі абсцис значення індексу ІЗЕ (індексу загальної емоційності). Назви типів ті ж, що й у випадку диференціальних типів.

Якщо обидва значення вище норми — «холерик», якщо обидва значення менше норми — «флегматик». Якщо по шкалі загальної активності значення вище норми, а по шкалі загальної емоційності нижче норми — «сангвінік». Якщо загальна активність нижче норми, а загальна емоційність вище норми — «меланхолік». Якщо обидва значення в межах норми — «невизначений» тип. Якщо по активності значення в межах норми, а по загальній емоційності вище норми, то — «змішаний високоемоційний» тип. Якщо по активності значення в межах норми, а по загальній емоційності нижче норми, то — «змішаний низько емоційний» тип. Якщо по шкалі загальної активності значення вище норми, а по загальній емоційності в межах норми, то — «змішаний високоактивний» тип. Якщо по шкалі загальної активності значення нижче норми, а по загальній емоційності в межах норми, то — «змішаний низько-активний» тип.

Психомоторна сфера

Психологічний аналіз проявів емоційних реакцій у ранньому юнацькому віці

Дослідження темпераменту проводилося по Опитувальнику формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова. Результати представлені у зведеній таблиці (Див Додаток 6).

Два хлопчики відразу вийшли з досліджуваної групи, тому що набрали занадто велику кількість балів по контрольній шкалі. Їхні результати при підрахунку враховуватися не будуть.

Результати дослідження міжстатевих розходжень загального типу темпераменту представлені на рис.1.

Рис.1. Розподіл загального типу темпераменту та його між статеві розходження (учні 11 класу)

На підставі результатів дослідження типу темпераменту учнів 28 класу, можна зробити наступні висновки:

1, 3, 4, 8-й типи темпераментів у нашій групі випробуваних не зустрічається.

2-ий тип у чистому вигляді виявився у одного учня – даний випробуваний — «флегматик».

5-й тип (5 учня), «змішаний низько-емоційний», зустрічається тільки в хлопчиків (через низьку емоційність у комунікативній сфері).

7-й тип, (3 учениці) «змішаний високоактивний», у нашій групі характерний тільки для дівчаток.

6-й тип (9 учнів), «змішаний високоемоційний», є як у групі хлопчиків, так і дівчат.

9-й тип (10 учнів), «невизначений», — останній, що зустрічається в нашій групі.

Діагностика домінуючої емоційної модальності підлітків (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо)(Див. Додаток 3)

Для визначення модальної структури емоційності при спілкуванні з однолітками в групі в повсякденному житті ми скористалися «Чотиримодальним тестом-опитувальником» Л.А. Рабинович. Опитувальник вимірює частоту й інтенсивність переживання суб’єктом основних чотирьох емоцій, але в різних умовах.

При роботі з запитальником випробувані відзначали в стандартних бланках найбільш підходящі для себе варіанти наявних відповідей або оцінювали по 4-бальній шкалі інтенсивність своїх переживань у розглянутих навчальних ситуаціях. [Див. Додаток 3.]

Обробка даних

Обробка результатів проводилася для визначення модальної структури емоційності юнаків: для кожної із чотирьох основних емоцій підсумувалися набрані бали, що характеризують рівень переживання даної емоції, властивій суб’єкту в різних умовах. Відповідно до кількості балів емоції розміщалися в ранговій послідовності від домінуючої до вираженої мінімально. У такий спосіб складалися формули індивідуальної модальної структури емоційності в буквеному вираженні, типу РГСП, ГСРП, СГПР (радість, гнів, страх, печаль і т.д. (по початкових буквах назв основних емоцій).

Таблиця2. 1. Домінування емоцій у модальній структурі емоціональності у учнів раннього юнацького віку (%)

Результати та їх обговорення

Загальна картина домінування основних емоцій у різних видах активності представлена в табл. 2.1.

З 30 учнів 11 класу у 14 юнаків виявилася домінуючою емоція радості, у 7 учнів – домінуюча емоція гнів, у 5 учнів – страх виявився домінуючою емоцією, і, відповідно, у 4 учнів домінуючої емоцією є печаль.

Рис.2. Розподіл учнів 11 класу по приналежності до домінуючої емоції

Юнаків, що характеризуються стійкою схильністю до радісних переживань, більше половини всієї вибірки. Найбільш вираженою рисою для осіб з переважаючою модальністю «радість» виступає емоційна стійкість у спілкуванні, яка характеризується здатністю до мобілізації, до керування своїм емоційним станом, до контролю над власною експресією та поведінкою. У представників даного типу емоційна стійкість у спілкуванні поєднується з вмінням захоплювати спілкуванням інших людей, створювати легку, невимушену атмосферу навколо себе. Їх виразність у спілкуванні заразлива за рахунок багатого жестикулювання, міміки, різноманітного інтонаційного репертуару. Вони приязні, здатні до співробітництва, розумних поступків. В цілому вони легко спілкуються, прагнуть до виграшного самоподання, вільні у визначенні лінії своєї поведінки.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності «радість» властиві конформність, сміливість, чуттєвість, самовпевненість, залежність від групи, підозрілість.

Отримані дані свідчать, що домінування радості мають досить стійкі позитивні зв’язки із проявом гніву й негативні зв’язки із проявом печалі. Тобто, якщо у юнака радість виявилася домінуючою емоцією, то гнів майже у всіх випробуваних визначається, як друга емоція по величині після радості, і, навпаки, печаль виступає останньої або ж передостанньою по впливу на юнаків. Домінування гніву до деякої міри пов’язане зі зниженим проявом страху.

Особи з домінуванням емоційної модальності «гнів» характеризуються, в першу чергу, свободою думок та вчинків, вони прагнуть до незалежності від оцінок оточуючих, мало звертають увагу на враження, яке вони справляють на інших людей. Відстоюючи свою позицію, вони часто не приховують свої емоційні переживання, при цьому енергійно жестикулюють, виявляють невитриманість, нетерплячість. Вони схильні до конфліктності і не завжди вміють конструктивно спілкуватися, що періодично спричиняє труднощі у спілкуванні.

Представники групи з домінуванням емоційної модальності «гнів» відрізняються слабкістю «Я», залежністю від групи, суворістю, жорстокістю, тривожністю, афектотимією, екстраверсією, підозрілістю, фрустрованістю.

Домінування страху супроводжується незначною схильністю до підвищеного переживання гніву. Домінування страху виявляється самим стійким із всіх базальних емоцій.

Особи, у яких мають перевагу емоції патерну «страх», у спілкуванні переважно характеризуються вираженою покірливістю та поступливістю, вони схильні керуватися думкою оточуючих; та незважаючи на це, їх визначає високий рівень знань про способи та особливості комунікації, при необхідності вони можуть використовувати ці знання в своїх інтересах у спілкуванні. У спілкуванні у них можливі труднощі, вони виявляють деяку скутість.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності «страх» властиві конформність, інтроверсія, імпульсивність, стурбованість, покірливість, консерватизм, практичність, нерішучість.

Представників груп з домінуванням емоційної модальності «печаль» характеризує деяка скупість міміки та жестів, вони в цілому стримані в зовнішній прояві своїх емоційних переживань. При цьому вони демонструють високу компетентність стосовно нюансів спілкування, здатні позиціонувати себе та свої інтереси в поєднанні з підпорядкованістю у взаємодії з іншими людьми, прийняттям норм, меж спілкування.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності «печаль» властиві нерішучість, стурбованість, відчуженість, інтроверсія, схильність до почуття провини, конформність, довірливість.

Діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища ( В. В. Бойко (1996). (Див. Додаток 4)

Методика діагностики емоціональної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища В.В. Бойко – дозволяє визначити тип емоційної реакції юнака на зовнішні стимули. За емоційними реакціями на зовнішні стимули (позитивні, амбівалентні, негативні) можна визначити рівень загальної емоційності та її особливості (за переважанням того або іншого типу реакції на даний вид стимулів).

Визначаються три чисті види емоційних реакцій:

Ейфорична – яка свідчить, про домінування ейфоричної формули, при якій емоційна система в цілому настроєна на позитивні стимули.

Рефрактерна – свідчить про те, що емоційна система сприйняття пасує перед різними впливами: позитивними, негативними й амбівалентними. У навколишній дійсності вона вибирає переважно амбівалентні стимули. При цьому вони «застряють» в особистості, залишаються у вигляді переживань неприємного осаду, міркувань, затаєного смутку, злості.

Дисфорична – позитивні й негативні стимули зводяться до негативних переживань, а емоційна система в цілому настроєна на негативні стимули.

Дані показують, що «чисті» формули емоційних реакцій на впливи стимулів навколишнього середовища зустрічаються рідко і зазвичай їх демонструють особистості з акцентуаціями в характері, з ознаками невротичности. Найбільш характерною для нашої вибірки досліджуваних учнів виявився ейфорично-рефрактерний вид емоційних реакцій (12 учнів), ейфорично-рефрактерно-дисфоричний тип емоційних реакцій стоїть на другому місці по кількості приналежних до нього учнів (6 учнів), рефрактерний тип виявився у 5 учнів, рефрактерно-дисфоричний тип – 3 учня, ейфоричний та ейфорично-дисфоричний тип емоційних реакцій визначився у рівній кількості учнів – по 2 відповідно до одного і другого. Стосовно дисфоричного типу емоційних реакцій, то у чистому вигляді він не виявився у жодного учня.

Таблиця 2.2. Розподіл кількості осіб (%) з різними видами емоційних реакцій на впливи стимулів зовнішнього середовища

Рис.3. Розподіл учнів 11 класу по приналежності до різних видів емоційних реакцій на впливи стимулів зовнішнього середовища

Самооціночний тест «Характеристики емоційності» (Див. Додаток 5)

Тест розроблений Є. П. Ільїним і призначений для самооцінки виразності різних характеристик емоцій: емоційної збудливості, інтенсивності емоцій, стабільності, впливу на ефективність діяльності.

Емоційна збудливість, емоційна імпульсивність, емоційна стабільність, сила, тривалість емоційних реакцій, емоційний тонус відносяться до емоційних особливостей. В свою чергу емоційні особливості обумовлені типом нервової діяльності. Саме вони в першу чергу виступають у поведінці і їх можна помітити без особливої напруги. Якщо у відносинах і почуттях людей розібратися нелегко, то емоційні особливості проявляються в поведінці більш-менш безпосередньо й тому відносно легко фіксуються. Наприклад, легко помітити, наскільки людина емоційно збудлива або який настрій у неї панує.

Ступінь виразності емоційних особливостей досить варіативна й коливається від легкої емоційної збудливості в одних до емоційної інертності в інших, від яскраво вираженої імпульсивності й ефективності до чітко вираженої стриманості. Сила, темп і ритм емоційних реакцій також варіюються й індивідуальні в кожної людини.

Індивідуальні особливості емоційних реакцій проявляються при зіставленні емоційної збудливості й стабільності. Типові випадки їхнього співвідношення наступні:

а) інтенсивна емоційна збудливість сполучається з інтенсивною емоційною стабільністю;

б) інтенсивна емоційна збудливість сполучається зі слабкою емоційною стабільністю;

в) слабка емоційна збудливість сполучена з інтенсивною емоційною

стабільністю;

г) слабка емоційна збудливість сполучена зі слабкою емоційною стабільністю.

Самооціночний тест «Характеристики емоційності» дозволяє дослідити як сама особистість визначає свою емоційну сферу та її особливості – наскільки вона є емоційно збудливою, або стійкою, скільки тривають емоційні реакції, чи чинять емоційні реакції негативний вплив на ефективність діяльності та спілкування

Результати тестування учнів 11 класу виявили такі результати:

Емоційна збудливість/ тривалість емоцій притаманні 6 учням, інтенсивність емоцій переважає серед емоційних особливостей у 8 учнів, емоції тривалі і чинять негативний вплив на спілкування та діяльність у 6 одиннадцятикласників. Ще 10 юнаків не виявили домінування певних емоційних особливостей.

Ці результати графічно можна відобразити наступним чином:

Рис.4. Поділ учнів 11 класу на переважаючі у них емоційні особливості

Наступним етапом дослідження було простеження кореляції між типами темпераменту юнаків і визначеними показниками їх емоційної сфери та емоційними реакціями.

Відповідно до результатів дослідження виявлено, що представники змішаного високоемоційного типу характеру, в переважній більшості мають змішану формулу емоційних реакцій – ейфорично-рефрактерно-дисфоричну та ейфорично-рефрактерну, але для представників цього типу характеру в основному притаманне домінування ейфоричної формули, при якій емоційна система в цілому настроєна на позитивні стимули, з деякими вкрапленями рефлекторної та дисфоричної сфери. Стосовно розподілу особливостей емоційної системи (відповідно до самооцінного тесту «Характеристики емоційності»), то взаємозв`язок з типом характеру та емоційними реакціями на впливи стимулів зовнішнього середовища не був виявлений, так як у нашій вибірці учням зі змішаним типом характером і з домінуванням ейфоричної формули емоційних реакцій були притаманні різні прояви особливостей емоційної сфери: інтенсивність емоцій, певні емоційні реакції не домінують, тривалість емоцій з негативним впливом на спілкування та діяльність, емоційна збудливість у сполученні з тривалістю емоцій.

Представникам невизначеного типу темпераменту, для яких характерні показники активності й емоційності, які перебувають у межах норми, притаманні такі типи емоційних реакцій на стимули зовнішнього оточення: ейфорично-рефрактерна (4 учня), ейфорично-рефрактерно-дисфорична (3 учня). Відповідно до отриманих результатів дослідження представникам цього типу темпераменту характерні емоційна стійкість, тривалість та інтенсивність емоцій. Представники цього типу характеризуються однаковою виразністю всіх компонентів емоційної зрілості, при досить високій загальній адекватності емоційного реагування. Їм притаманні врівноваженість, емоційна стабільність, не агресивність, спрямованість на соціальні об’єкти, адекватність оцінки власних можливостей та свого місця серед інших людей.

У учнів яким притаманний змішаний низько емоційний та змішаний високоактивний тип виявляють в переважній більшості рефлекторно-дисфоричні емоційні реакції на стимули навколишнього середовища, серед емоційних особливостей у таких учнів домінують емоційна збудливість, тривалість емоцій та негативний вплив емоційних проявів на спілкування та діяльність.

За результатами дослідження домінування емоцій у модальній структурі емоціональності у учнів раннього юнацького віку можна узагальнити, що домінування патерну «радість» виявили 46,6% досліджуваних, провідна емоція «гнів» проявилася у 23,4% учнів, «страх» – 16,6% , емоційний патерн «Печаль» виявився у 13,4 % учнів. При аналізі результатів дослідження та їх співставленні виявилось, що учням, яким притаманна домінуюча емоція «радість» та «страх» відповідає ейфорично-рефракторний та ейфоричний напрям емоційних реакцій. Представники цього типу характеризуються високою активністю та врівноваженістю, що виражається в екстравертованості, емоційній стабільності, товариськості, упевненості в собі, оптимістичності.

Одиннадцятикласникам, які проявили домінуючу емоцію «гнів» та «печаль» відповідає переважання рефректорної та дисфоричної формули, тобто позитивні й негативні стимули зводяться до негативних переживань, і емоційна система в цілому настроєна на негативні стимули. Таких учнів виявилось шестеро. Представникам цього типу притаманна емоційна лабільність, тривожність, схильність до стресового реагування; разом з тим – екстравертність та товариськість.

З другого боку, виявилось 6 одиннадцятикласників, які мають явно виражений домінуючий патерн «радість», але їхня емоційна система характеризується емоційною збудливістю, тривалістю емоцій, а також має негативний вплив на спілкування та діяльність. Представникам цієї групи учнів властиві емоційна нестабільність (часті коливання настрою, підвищена збудливість, недостатня саморегуляція) спрямованість активності назовні (екстравертованість, потреба у спілкуванні, прагнення до домінування). Тому для цих емоційно нестійких особистостей варто провести практичну корекцію емоційного реагування, та емоційної сфери взагалі.

Психологічні рекомендації стосовно корекції нестійкої емоційної сфери

З метою корекції нестійкої емоційної сфери, та для контролю емоційних реакцій у учнів раннього юнацького віку, які виявили підвищену емоційну збудливість нестабільність, бурхливі емоційні реакції, або ж, навпаки, виявили знижене емоційне реагування, подібне апатії, варто проводити програми-тренінги спрямовані на регуляцію та саморозвиток емоційної сфери, та вміння контролювати свої емоційні реакції. Наведене нижче заняття-тренінг знімає емоційну напругу у учнів раннього юнацького віку, нівелює небажані негативні емоційні реакції, та замінює їх на врівноважені.

Тренінгові заняття «Регуляція психічних станів»

Ціль: формування вмінь саморегуляції й саморозвитку емоційної сфери особистості

Завдання:

Зняття психоемоційної напруги

Досягнення стану релаксації

Заміна небажаних почуттів, нормалізація і урівноваження психічних станів і процесів

Стимуляція позитивного самосприйняття, загальне зміцнення психіки

Вік: від 15 років і більше (без обмежень)

Тривалість заняття: 45 хвилин

План заняття:

1. Вступне слово

2. Вправа «Знайомство»

3. Вправа «День буває»

4. Діагностика схильності до стресу

5. Робота з таблицею емоцій

6. Способи уникнення негативних емоцій

7. Вправа «Дощ у джунглях»

8. Релаксаційна вправа «Сонце»

9. Рефлексія заняття

1. Вступне слово

Я не хотів би стати грозою –

У ній занадто багато грому.

Я б краще зробився росою,

Їй щастя тихе знайоме.

Я б краще зробився квіткою,

Як цвіт розцвів би найменший.

Йому не потрібний шум і грім,

Щоб бути щасливим у мрії червоній.

К. Бальмонт

…Вони називаються по-різному: розчулення, солодке томління, дивовижний спокій, радість, яка п’янить, тихий смуток, сумна тривога, безтурботне блаженство, сумовитий розпач, неспроможна злість. Про що це я? Звичайно, про почуття.

Емоції, настрої, переживання, почуття – все це «звуки нашої душі». Вони грають у нашому житті величезну роль. Ми сумуємо, радуємося, засмучуємося, захоплюємося, тужимо, сердимося, тривожимося або веселимося – все це прояви емоцій ­– емоційні реакції, «звуки» нашої душі.

Емоційні реакції бувають позитивні й негативні. Позитивні емоції офарблюють наше життя в яскраві, ошатні кольори; негативні викликають стан депресії й стресу. Про те, як позбуватися від негативних емоцій і стимулювати позитивні й піде сьогодні мова.

Але спочатку ми познайомимося.

2. Вправа «Знайомство»

Ціль: зняття напруженості, встановлення контакту, довірчих відносин

Кожен учасник заняття по колу представляється в такий спосіб: «Мене звуть… Найбільше я люблю…»

3. Вправа «День буває»

Мета: розширення емоційного поля особистості, формування вміння усвідомлювати пережиті почуття

Відомо, що ті самі події в різних людей викликають різні почуття. Я пропоную вам продовжити початі мною фрази першим, що прийде вам у голову. Працюємо по колу.

Отже:

День буває…

Друг буває…

Урок буває…

Людина буває…

Мрія буває…

Життя буває…

Діагностика схильності до стресу

Життя не завжди буває таким, яким ми малюємо його у своїх фантазіях. Воно повне неприємних подій, які можуть викликати в нас негативні переживання. Коли ці переживання накопичуються, вони починають давити на психіку людини, викликаючи стан стресу. Наскільки кожний з нас підвладний стресу? З’ясувати це допоможе тест «Знервований чи спокійний»

Отже, чи дратує вас:

Зім’ята сторінка газети, що ви хочете прочитати?

Жінка «у літах», одягнена як молоденька дівчина?

Надмірна близькість співрозмовника?

Коли якась людина кашляє у вашу сторону?

Коли хтось гризе нігті?

Коли хтось сміється невлад?

Коли хтось намагається вчити вас, що і як потрібно робити?

Коли кохана людина постійно спізнюється?

Коли в кінотеатрі ваш сусід постійно крутиться і коментує сюжет фільму?

Коли вам переказують сюжет книги, яку ви хочете прочитати?

Коли вам дарують непотрібні предмети?

Голосна розмова в транспорті?

Занадто сильний аромат парфумів?

Людина, що жестикулює під час розмови?

Підрахуйте суму балів: кожна відповідь «дуже» – 3, «не дуже» – 2, «ніколи» – 0.

40 і більше. Ви запальні, легко виходите із себе, вас дратують навіть незначні події, а це розхитує нервову систему, приносить незручність навколишнім.

Від 12 до 39. Ви не робите драму з повсякденного безладу. Вас дратують тільки найбільш неприємні речі, але ви вміє повертатися до них спиною.

11 і менше. Ви дуже спокійна людина, реально дивитесь на життя, вас нелегко вивести з рівноваги. Правда, може бути, ваші найбільш уразливі сторони не виявилися в цьому тесті.

Стрес не небезпечний для організму, якщо він знаходить доцільний вихід, компенсується розслабленням, виступає як фактор, що активізує життєдіяльності організму. Причинами стресової напруги можуть бути:

Постійний поспіх

Недосипання

Конфлікти

Невдоволення собою

Коли вам доводиться робити те, що вам потрібно, а не то, що ви хочете

Коли ви бачите надто багато снів, особливо коли ви втомилися

Коли немає з ким поговорити про свої проблеми

Всі ці причини викликають негативні емоції, впоратися з якими вам дуже важко. Найкраще, звичайно, усунути причину стресу – виспатися, відпочити, усунути конфлікти.

Однак не все в житті залежить від нас самих, і ми часто не в змозі уникнути тих ситуацій, які викликають стрес і пов’язані з ним негативні переживання.

Тому дуже важливо вміти управляти своїми емоціями. А для цього необхідно навчитися розрізняти емоційні стани.

5. Робота з таблицею емоцій

Навчившись розпізнавати свої емоції й оцінювати їхню силу, ми можемо навчитися управляти ними. Як приручити свої емоції?

Дуже прості способи, які кожен може випробувати на власному досвіді:

Спортивні заняття: саме повне розвантаження дають заняття якимсь видом спорту. Тому спортсмени володіють не тільки фізичним, але й психічним здоров’ям.

Фізична праця: прання білизни, миття посуду, прибирання квартири й т.п.

Природа: прогулянка по лісі, споглядання руху ріки або спокійної гладі озера, лісові звуки й аромати здатні повернути щиросердечну рівновагу й працездатність навіть у самих важких ситуаціях.

Споглядання вогню: говорять, що людина нескінченно довго може дивитися на три стихії – вогонь, воду, що біжить й пливучі по небу хмари.

Контрастний душ: змушує м’язи поперемінно розслаблюватися й напружуватися, а м’язове розслаблення, як відомо, гарний спосіб зняти психічну напругу.

Проекція негативних емоцій на сторонні предмети: виразити свій гнів, зім’явши або порвавши в дрібні клаптики газету, побивши подушку, вичавлюючи рушник, навіть якщо він сухий. Більша частина енергії гніву збирається в м’язах плечей, у верхній частині рук й у пальцях.

Потанцювати під музику, причому як спокійну, так і енергійну.

Покричати то голосно, то тихо, проспівати голосно улюблену пісню.

Висловитися, озвучити свої емоції в колі друзів, які зрозуміють і поспівчувають.

Сміх і плач – відмінні засоби захисту нашого організму від (психічних перевантажень. Сміх є своєрідним захистом нервової системи. Його можна розглядати як серію коротких видихів. Ці видихи дроблять небезпечний потік імпульсів.

6. Способи порятунку або уникнення негативних емоцій

Для рятування від негативних емоцій психологи рекомендують кілька простих спеціальних вправ:

• Подих уступами: три-чотири коротких вдихи підряд, потім стільки ж коротких видихів (заміняє сміх, якщо вам не хочеться сміятися)

• Порахувати зуби язиком із внутрішньої сторони

• Злегка промасажувати кінчик мізинця

• Стиснути пальці в кулак із загнутим усередину великим пальцем.

Як відновити бадьорість, зняти втому за невеликий проміжок часу?

Є кілька простих способів м’язової релаксації:

1. Швидко потріть пальці долоні – 5 сек.

2. Швидко потріть теплими пальцями щоки вниз-вниз – 5 сек.

3. Стисніть руку в розслаблений кулак. Енергійно погладжуйте внутрішню й зовнішню сторони передпліччя – 3 рази.

Вправа «Дощ у джунглях»

Ціль: досягнення м’язового розслаблення, зняття внутрішнього напруження

Стаємо в тісне коло один за одним.

Представте, що ви виявилися в джунглях. Погода спочатку була чудова, світило сонце, була спека. Але от подув легкий вітерець. Доторкніться до спини людини, яка стоїть поперед й робіть легкі рухи руками. Вітер підсилюється (тиск на спину збільшується). Почався ураган (сильні рухи). Потім пішов дрібний дощик. А от почалася злива (руху пальцями долоні вниз). Пішов град (сильні рухи, ніби стукіт, всіма пальцями).

Снову пішла злива, застукав дрібний дощ, пронісся ураган, подув сильний вітер, потім він став слабким, і все в природі заспокоїлося. Знову виглянуло сонце.

8. Релаксаційна вправа «Сонце»

Ціль: зняття втоми, напруги, досягнення психоемоційної рівноваги
Сядьте зручно, розслабтеся, закрийте очі, відчуєте, як приємне тепло розливається по вашому тілу…

Представте себе на пляжі на світанку. Море майже нерухоме, гаснуть останні яскраві зірки. Відчуйте свіжість і чистоту повітря. Подивіться на воду, зірки, темне небо.

Якийсь час вслухуйтеся в досвітню тишу, у нерухомість, просочену майбутнім рухом. Темрява повільно відступає й кольори міняються. Небо над обрієм червоніє, потім стає золотим. Потім вас торкаються перші промені сонця. І ви бачите, як воно повільно піднімається з води.
Коли сонце наполовину показується через обрій, ви бачите, що його відбиття у воді утворює доріжку золотого мерехтливого світла, що йде від вас до самого його центра. Вода тепла, приємна, і ви вирішуєте ввійти в неї. Повільно, насолоджуючись, ви починаєте плисти в золотому сяйві. Ви відчуваєте зіткнення тіла з водою, повного світла, що іскриться. Ви почуваєте, як легко вам плисти, і насолоджуєтесь рухом по морю.
Чим далі ви пливете по морю, тим менше усвідомлюєте навколишню вас воду, і тим більше стає навколо світу. Тепер ваше тіло купається в життєдайній енергії сонця. Ваші почуття перейняті її теплом. Ваш розум осяяний її світлом. Ви повертаєтеся. Одночасно зберігаючи в собі часточку світла й тепла.

Відкриваємо очі.

9. Рефлексія заняття

Кожен учасник заняття по колу завершує фразу: «Мої почуття…»

Висновки

З 30 учнів 11 класу у 14 юнаків виявилася домінуючою емоція радості, у 7 учнів – домінуюча емоція гнів, у 5 учнів – страх виявився домінуючою емоцією, і, відповідно, у 4 учнів домінуючої емоцією є печаль. Найбільш вираженою рисою для осіб з переважаючою модальністю «радість» виступає емоційна стійкість у спілкуванні, яка характеризується здатністю до мобілізації, до керування своїм емоційним станом, до контролю над власною експресією та поведінкою.

Особи з домінуванням емоційної модальності «гнів» характеризуються, в першу чергу, свободою думок та вчинків, вони прагнуть до незалежності від оцінок оточуючих, мало звертають увагу на враження, яке вони справляють на інших людей. Особи, у яких мають перевагу емоції патерну «страх», у спілкуванні переважно характеризуються вираженою покірливістю та поступливістю, вони схильні керуватися думкою оточуючих; та незважаючи на це, їх визначає високий рівень знань про способи та особливості комунікації, при необхідності вони можуть використовувати ці знання в своїх інтересах у спілкуванні. Представників груп з домінуванням емоційної модальності «печаль» характеризує деяка скупість міміки та жестів, вони в цілому стримані в зовнішній прояві своїх емоційних переживань.

Емоційна збудливість притаманна 6 учням, інтенсивність емоцій переважає серед емоційних особливостей у 8 учнів, емоції тривалі і чинять негативний вплив на спілкування та діяльність у 6 одиннадцятикласників. Відповідно до результатів дослідження виявлено, що представники змішаного високоемоційного типу характеру, в переважній більшості мають змішану формулу емоційних реакцій – ейфорично-рефрактерно-дисфоричну та ейфорично-рефрактерну, але для представників цього типу характеру в основному притаманне домінування ейфоричної формули, при якій емоційна система в цілому настроєна на позитивні стимули, з деякими вкрапленями рефлекторної та дисфоричної сфери.

З метою корекції нестійкої емоційної сфери, та для контролю емоційних реакцій у учнів раннього юнацького віку, які виявили підвищену емоційну збудливість нестабільність, бурхливі емоційні реакції, або ж, навпаки, виявили знижене емоційне реагування, подібне апатії, варто проводити програми-тренінги спрямовані на регуляцію та саморозвиток емоційної сфери, та вміння контролювати свої емоційні реакції.

Висновки

Результати проведеного теоретико-емпіричного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

На підставі теоретичного аналізу літератури показано, що емоційність є стійкою властивістю індивідуальності, однією з психологічних складових темпераменту. У контексті континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміється інтегральне утворення особистості, яке характеризується сполученням її різнорівневих показників (формально-динамічних, якісних, змістовних та імперативних). При цьому якісні (модальність та знак) характеристики емоційності визнані основними в її структурі. Функціональний аспект аналізу емоційності може бути зведений до таких положень: емоційність виконує системоутворюючу функцію відносно всієї структури особистості і окремих її якостей; значною мірою визначає чутливість до емоціогенних умов діяльності та спілкування, обумовлює фільтрацію впливів середовища, пропускаючи одні і блокуючи інші; є ланкою, що пов’язує діяльність та актуальні емоції, які при частому та тривалому повторюванні закріплюються і, в свою чергу, можуть переходити в стійкі стани, якоюсь мірою підтверджуючи або маскуючи вихідну індивідуальну структуру емоційності; емоційність є регулятором діяльності та спілкування, однією з детермінант їх успішності.

У підлітковому віці емоційність також виявляється в стійкій схильності до переживань емоцій певного знака і модальності, комбінація яких характеризує тип емоційності підлітка (емоційну диспозицію). Якісні характеристики емоційності у підлітковому віці представлені не тільки патернами емоцій «радість», «гнів», «страх», «печаль», а й такими емоційними модальностями, як «гумор», «спокій», «байдужість».

Підібрано комплекс традиційних психодіагностичних методик, який спрямовано на вивчення пов’язаних з емоційністю індивідуально-психологічних властивостей особистості підлітка, в тому числі з типом характеру підлітка. У психодіагностичний комплекс увійшли традиційні стандартизовані методики. До методик належать: опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова, тест-опитувальник — «Діагностика домінуючої емоційної модальності юнаків» (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо), методика діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища (В.В. Бойко), самооціночний тест «Характеристики емоційності». Вибірку склали 30 школярів раннього юнацького віку — учні 11 класу Рівненської ЗОШ №13. Вибірка орієнтована на другу фазу підліткового (раннього юнацького) віку за міжнародною класифікацією — 14-18 років.

Між показниками емоційності юнаків та індивідуально-психологічними особливостями їх характерів існують значущі взаємозв’язки. Відповідно до результатів дослідження виявлено, що представники змішаного високоемоційного типу характеру, в переважній більшості мають змішану формулу емоційних реакцій – ейфорично-рефрактерно-дисфоричну та ейфорично-рефрактерну, але для представників цього типу характеру в основному притаманне домінування ейфоричної формули, при якій емоційна система в цілому настроєна на позитивні стимули. Представникам невизначеного типу темпераменту, для яких характерні показники активності й емоційності, які перебувають у межах норми, притаманні такі типи емоційних реакцій на стимули зовнішнього оточення: ейфорично-рефрактерна, ейфорично-рефрактерно-дисфорична. Представникам цього типу темпераменту характерні емоційна стійкість, тривалість та інтенсивність емоцій.

У учнів яким притаманний змішаний низько емоційний та змішаний високоактивний тип характеру виявляють в переважній більшості рефлекторно-дисфоричні емоційні реакції на стимули навколишнього середовища, серед емоційних особливостей у таких учнів домінують емоційна збудливість, тривалість емоцій та негативний вплив емоційних проявів на спілкування та діяльність.

За результатами дослідження домінування емоцій у модальній структурі емоціональності у учнів раннього юнацького віку можна узагальнити, що домінування патерну «радість» виявили 46,6% досліджуваних, провідна емоція «гнів» проявилася у 23,4% учнів, «страх» – 16,6% , емоційний патерн «Печаль» виявився у 13,4 % учнів.

Учням, яким притаманна домінуюча емоція «радість» та «страх» відповідає ейфорично-рефракторний та ейфоричний напрям емоційних реакцій. Представники цього типу характеризуються високою активністю та врівноваженістю, що виражається в екстравертності, емоційній стабільності, товариськості, упевненості в собі, оптимістичності.

Юнаки, які проявили домінуючу емоцію «гнів» та «печаль» відповідає переважання рефректорної та дисфоричної формули, тобто позитивні й негативні стимули зводяться до негативних переживань, і емоційна система в цілому настроєна на негативні стимули.

Стосовно розподілу особливостей емоційної системи (відповідно до самооцінного тесту «Характеристики емоційності»), то взаємозв`язок з типом характеру та емоційними реакціями на впливи стимулів зовнішнього середовища не був виявлений.

У ході дослідження виявилось декілька учнів, які мають явно виражений домінуючий патерн «радість», але їхня емоційна система характеризується емоційною збудливістю, тривалістю емоцій, а також має негативний вплив на спілкування та діяльність. Одиннадцятикласникам, які проявили домінуючу емоцію «гнів» та «печаль» відповідає переважання рефректорної та дисфоричної формули, тобто позитивні й негативні стимули зводяться до негативних переживань, і емоційна система в цілому настроєна на негативні стимули. Для таких емоційно нестійких особистостей варто провести практичну корекцію емоційного реагування, та емоційної сфери взагалі.

З метою корекції нестійкої емоційної сфери, та для контролю емоційних реакцій у учнів раннього юнацького віку, які виявили підвищену емоційну збудливість нестабільність, бурхливі емоційні реакції, або ж, навпаки, виявили знижене емоційне реагування, подібне апатії, варто проводити програми-тренінги спрямовані на регуляцію та саморозвиток емоційної сфери, та вміння контролювати свої емоційні реакції.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної проблеми і потребує подальшого вивчення. Перспективами подальшого дослідження є: а) розробка конкретних психологічних рекомендацій та програм, призначених для корекції підвищеного емоційного фону у учнів раннього юнацького віку; б) вивчення емоційності на різних етапах онтогенезу; в) вивчення не тільки якісних, а й змістовних характеристик емоційності.

Список використаної літератури:

Азаров В.Н. Индивидуальные различия по импульсивности в соотношении с типологическими свойствами нервной системы человека. — М., 1988.

Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.1. — М.: Педагогика, 1980. — 232 с.

Анохін П.К. Теория функциональной системы. — Успехи физиол. Наук, 1970, Т. 1, № 1. — С. 19-54.

Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии. — 1989. — №21. — С.92-100.

Белоусова Р.В. Соотношение показателей эмоциональности и коммуникативной креативности // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців: “Психологія сучасності: наука і практика”. — Одеса, 2004. — С. 4-7.

Бех І.В. Виховання особистості: У 2 кн. — К.: Либідь, 2003. — 276 с.

Бодалев А. А. Личность и общение. — М., 1983. — 272 с.

Бойко В В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и других. — М., 1996.

Божович Л.И. Психологические закономерности формирования личности в онтогенезе // Вопросы психологии. — 1976. — №6. — С.45-54.

Бондарчук О. І. Експериментальна психологія: (Навч.-метод. комплекс) / АПН України; Центральний ін-т післядипломної педагогічної освіти. Факультет менеджменту та психології. — К.: Міленіум, 2003. — 24 с.

Вилюнас В К. Перспективы развития психологии эмоций // Тенденции развития психологической науки. – М., 1988.

Вилюнас В К. Психология эмоциональных явлений. – М.: Изд-во МГУ, 1976.

Витт Н. В. Эмоциональная регуляция речевого поведения // Вопр. психол. — 1981. — № 4. — С. 60—69.

Вундт В. Очерки психологии. — СПб., 1997.

Гаврилова Т.П. О воспитании нравственных чувств. — М., 1984. — С. 64-76..

Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 336 с.

Додонов Б.И. В мире эмоций. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 140 с.

Додонов Б.И. Эмоция как ценность. — М.: Политиздат, 1978. — 272 с.

Драгунова Т.В. Психологический анализ оценки поступков подростками.// «Вопросы психологии личности школьника». — М., 1991.

Дружинин В.Н. Экспериментальная психология: Учебное пособие — М.: ИНФРА-М, 1997.—256 с.

Дубровина И.В. Рабочая книга школьного психолога. — М., 1995.

Дуткевич Т.В. Загальна психологія: (Конспект лекцій): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам’янець-Подільський держ. педагогічний ун-т. Кафедра психології. — Кам’янець-Подільський, 2002. — 96с.

Запорожець А.В. Основные проблемы онтогенеза психики. — М., 1988.

Запухляк О. З. Блок-тест акцентуацій характеру як нова авторська методика // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К.: , 2006. — т. 7, вип. 7. – С. 110 – 120.

Захаров А.И. Как помочь нашим детям избавиться от страха. — СПб: Гиппократ, 1995. — С.56.

Ігнатенко І.В., Чебикін О.Я. Залежність розвитку емоційної сфери від змін у структурі особистості дитини //Политика и политическая культура в условиях становления и развития украинского общества. Материалы Всеукраинской научно-практической конференции молодых ученых. – Одесса, 1999. – С. 138-139.

Игнатенко И.В. Исследование эмоциональной сферы в структуре развивающейся личности //Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень. Тези доповідей Третьої Всеукр. конф. молодих науковців. – К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2000. – С. 80-81.

Игнатенко И.В., Чебыкин А.Я. Особенности развития эмоциональной устойчивости у детей разного возраста //Наука і освіта. – Одеса, 2000. –№1-2. – С. 15-18.

Изард К.Е. Психология эмоций. — СПб.: Питер, 2000.

Ильин Е. П. Эмоции и чувства. — СПб., 2002. — С.38-68.

Кепалайте А.П., Суворова В.В. Экспериментальное изучение положительных и отрицательных эмоций. // «Вопросы психологии». — 1991, № 2.

Колесов Д.П. Современный подросток. Взросление и пол.: Учебное пособие. — М.: МПСИ Флинта, 2003.

Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений: Учебн. пособ. — Минск: ТетраСистем, 2000. — 432 с.

Кон И.С. Психология ранней юности. — М.: Просвещение, 1989. — 216 с.

Кон И.С. Психология старшеклассника. — М.: Просвещение, 1980. — 192 с.

Костюк Г.С. Принцип развития в психологии //Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука, 1969. — С. 118 — 152.

Кошлань И.Г. Психологические особенности юношей – представителей мономодальных типов эмоциональности. // Наука і освіта, 2004. — № 4 — 5 — С. 36 – 40.

Кошлань И.Г. Сочетания индивидуальных типов эмоциональности юношей: попытка классификации / Психологія сучасності: наука і практика (тези). ІІ частина. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2004. — С. 41 – 43.

Крайг Г. Психология развития. 7-е межд. Издание: Пер. с англ. — СПб.: 2000. — 987с.

Кузикова С.Б. Основы возрастной психокоррекции: Учебно-методи­ческое пособие. Часть первая. — Суми: ВВП «Мрiя-1» ЛТД, 1996.— 168с.

Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет): Учебное пособие. 5-е изд. — М.: Изд-во УРАО, 1999.

Левитов Н.Д. Психология старшего школьника. — М., 1955. — 214 с.

Леонтьев А. Н Потребности, мотивы и эмоции: Конспект лекций. – М., 1971.

Личко А.Е. Подростковая психиатрия. — Ленинград: Медицина, 1985. — 416 с.

Малімон Л.Я. До проблеми діагностики емоційності як властивості особистості. // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. — №7. – С. 59-65.

Малімон Л.Я. Теоретико-методологічні аспекти вивчення емоційності особистості // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. Наук.-метод. ж-л Інституту педагогіки та психології професійної освіти АПН України. – К., 2002. – Вип. 4. – С. 125-132.

Мельничук І.В. Генеза емоційних особливостей у сучасних дітей. //Наука і освіта. – Одеса, 2002. –№5. – С. 42-44.

Мельничук І.В. Особливості емоційного розвитку дітей різного віку та статі. //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського Зб.наук.пр. – 2002. – № 11-12. – С. 149-154.

Методика диагностики типа эмоциональной реакции на воздействие стимулов окружающей среды В.В.Бойко / Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. Ред. и сост. Райгородский Д.Я. — Самара, 2001. – C.184-192.

Небиліцин В. Д., Психофізіологічні дослідження індивідуальних розходжень, – М., 1976. – С. 185.

Ольшаникова А.Е. Соотношение некоторых особенностей эмоциональной сферы подростка с физиологическими показателями. // Проблемы дифференциальной психофизиологии.— М., 1977. — Т.9.

Ольшанникова А. Е. Эмоции и воспитание. — М., 1983. — 80 с.

Ольшанникова А. Е., Рабинович Л. А. Опыт исследования некоторых индивидуальных характеристик эмоциональности // Вопр. психол. — 1974. — № 3. — С. 65—73.

Ольшанникова А.Е., Семенов В.В., Смирнов Л.М. О методах, диагностирующих некоторые параметры эмоциональности, связанные с детерминацией эмоциональной устойчивости. // Спорт, психофизическое развитие и генетика. — М., 1976.

Ольшанникова А.Е., Ямпольский Л.Т. О структуре качественных характеристик эмоциональности. (Оценка гипотезы средствами факторного анализа). // Психология и психофизиология индивидуальных различий. — М., 1977.

Павлов И. П. Полное собр. соч. – М., 1951.

Палей И.А. Модальностная структура эмоциональности и когнитивный стиль // Вопросы психологии. — 1982. -Т. 1. — С. 118 — 126.

Походенко С.В. Особливості соціалізації юнаків у мікросередовищі. //Проблеми соціалізації сучасних підлітків. — Запоріжжя. —1998. — С.6-56.

Плоткин А. А.Структура качественных индивидуальных особенностей эмоциональности // Вопр. психол. — 1982. — № 5. — С. 114—118.

Прихожан А. М., Толстых Н. Н. Подросток в учебнике и в жизни. — М.: знание, 1990. — (Новое в жизни, науке и технике. Педагогика и психол., №5).

Проблемы дифференциальной психофизиологии. — М., 1977.

Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. 8-е издание. — СПб.: Питер, 2000.

Реан А.А. Психология изучения личности: Учеб. пособие. — СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. — 288 с.

Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. — M.,1979.

Рубинштейн С. Л Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999.

Санникова О. П.Эмоциональность и регуляция активности общения // Вопр. психол. —1984. — № 3. — С. 123—128.

Смирнов В. М. Трохачев А. И. О психологии, психопатологии и физиологии эмоций // Чувства, влечения, эмоции / Под ред. В. С. Дерябина. – Л., 1974.

Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М., 1982.

Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М.; 1961. – 536 с.

Тихомиров О. К. Эмоции в структуре мыслительной деятельности // Тезисы докладов к XX международному психологическому конгрессу. – М., 1972. – С. 183-186.

Фетискин Н. П. Влияние мотивации на устойчивость к однотипной деятельности // Ананьевские чтения-99: Тезисы научно-практической конференции. – СПб., 1999. – С. 127-128.

Чебыкин А. Я. Об эмоциях, детерминирующих познавательную активность // Психологический журнал. – 1989. – № 4. – С. 135-141.

Чебыкин А. Я. Эмоциональная регуляция учебно-познавательной деятельности. – Одесса, 1992.

Якобсон П.М. Проблема психологии эмоций. // Психологическая наука в СССР. — М., 1960 — Т.2.

Додатки

Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова.

Інструкція: Вам пропонується відповісти на 150 питань, спрямованих на з’ясування Вашого звичайного способу поводження. Постарайтеся представити найтиповіші ситуації й дайте першу природну відповідь, що спаде Вам на думку. Відповідайте швидко й точно. Памўятайте, що немає «поганих» і «гарних» відповідей. Поставте «хрестик» або «галочку» у тій графі, що відповідає твердженню, що найбільше правильно описує Вашу поведінку:

не характерно,

мало характерно,

досить характерно,

характерно.

Я часто відчуваю потребу в русі.

Я не шукаю нових рішень відомих проблем.

Я постійно хочу здобувати нові знання.

У вільний час я із задоволенням займаюся фізичною працею.

Я швидко рахую.

Я сильно переживаю, коли здаю іспит менш успішно, ніж очікував (а).

Я віддаю перевагу самоті, а не великій компанії.

Мені легко одночасно виконувати кілька справ, наприклад, дивитися телевізор і читати.

Мені легко виконувати розумову роботу, що вимагає тривалої уваги.

Я переживаю, коли виконую завдання не так, як варто було б.

Я — легкий(ка) на підйом.

Я засмучуюсь, коли виявляю свої помилки при виконанні інтелектуальної роботи.

Я легко перемикаюся з однієї справи на іншу.

Я швидко вирішую арифметичні завдання.

Мені не важко включитися в розмову.

Я рухлива людина.

Я утомлююся від тривалої розумової роботи.

Я легко перемикаюся з рішення однієї проблеми на іншу.

Я віддаю перевагу швидкій ходьбі.

Моя мова повільна й некваплива.

Я часто висловлюю свою думку, не подумавши.

Я засмучуюся, якщо мені не вдається щось змайструвати самому(ой).

Я люблю інтелектуальні ігри, у яких потрібне швидке прийняття рішення.

Я відчуваю незручність через те, що в мене поганий почерк.

Я часто відчуваю побоювання того, що можу не впоратися з роботою, яку вимагає розумової напруги.

Я ранима людина.

Я неохоче виконую термінову розумову роботу.

Я часто не можу заснути тому, що мені не вдається знайти рішення якоїсь проблеми.

Я завжди виконую свої обіцянки незалежно від того, зручно мені це чи ні.

Я засмучуюся, посперечавшись із друзями.

У мене псується настрій, коли я довго не можу вирішити якусь проблему.

|Мені легко займатися фізичною працею тривалий час.

Я почував(а) би себе дискомфортно, якби на тривалий час був(а) би позбавлений(а) можливості спілкування з людьми.

Я ніколи не спізнювався(а) на побачення або на роботу.

У мене багато друзів і знайомих.

Я регулярно читаю про нові досягнення науки й техніки.

Я сильно хвилююся перед майбутнім іспитом.

Зазвичай я думаю неквапливо.

Мені подобається майструвати речі своїми руками.

Я успішно виконую роботу, що вимагає тонких і скоординованих рухів.

Мені легко готуватися до декількох іспитів одночасно.

Буває, що я говорю про речі, у яких не розбираюся.

Моя мова часто випереджає мої думки.

Я схильний(на) перебільшувати свої невдачі, пов’язані з розумовою діяльністю.

Я люблю брати участь у спортивних іграх, що вимагають швидких рухів.

Під час бесіди мої думки часто перескакують із однієї теми на іншу.

Мені легко було б здати два іспити в один день.

Я почуваю в собі надлишок інтелектуальної енергії.

Мені подобаються ігри, що вимагають швидкості й спритності рухів.

Мені важко говорити швидко.

Мені легко зав’язувати знайомства першим.

Я відчуваю досаду, коли у мене не вистачає спритності для участі в спортивних іграх на відпочинку.

Я швидко думаю, перебуваючи в будь-якій ситуації.

Робота, що вимагає повної віддачі розумових сил, відштовхує мене.

Я засмучуюся від того, що пишу повільно й іноді не встигаю записувати необхідну інформацію.

Я переживаю, коли мене не розуміють у розмові.

Я говорю вільно, без запинок.

Я охоче виконую фізичну роботу.

Мені легко виконувати одночасно кілька завдань, що вимагають розумової напруги.

Я волію займатися роботою, що не вимагає великого фізичного навантаження.

Я сильно хвилююся під час іспиту.

Мені потрібно багато часу, щоб розібратися в тій або іншій проблемі.

Як правило, я не вступаю в спілкування з малознайомими людьми.

Я легко навчаюся ремеслу (рукоділлю).

Мені подобаються завдання на «кмітливість».

Я віддаю перевагу одноманітній фізичній роботі.

Нерідко я конфліктую із друзями через те, що говорю, не подумавши.

Я волію постійно перебувати серед людей.

Я пишу швидко.

Я швидко утомлююся від фізичної роботи.

Я говірка людина.

Іноді я перебільшую негативне відношення до себе з боку своїх близьких.

У мене часто псується настрій через те, що зроблена мною річ виявляється не зовсім удалою.

Я легко ображаюся, якщо мені вказують на мої недоліки.

Під час фізичної роботи я часто роблю перерви для відпочинку.

Мені подобається різноманітна ручна праця.

Мені легко внести пожвавлення в компанію.

Я відчуваю тривогу, переходячи вулицю перед транспортом, що рухається.

Мені легко провести пряму лінію від руки (без лінійки).

Я можу, не роздумуючи, поставити запитання незнайомій людині.

Мене дратує швидка мова співрозмовника.

Я із задоволенням виконую розумову роботу.

Я вважаю свої рухи повільними й неквапливими.

Багато хто вважає мене фізично сильним.

Коли я жваво розповідаю про щось, я прибігаю до міміки й жестів.

У мене бувають думки, які мені не хотілося б повідомляти навколишнім.

Для підготовки до іспитів я витрачаю часу менше, ніж інші.

У моїй мові багато тривалих пауз.

Мене засмучує те, що я фізично менш розвинений(а), ніж хотілося б.

Я сильно хвилююся перед відповідальною розмовою.

Я утомлююся, коли доводиться довго говорити.

Я почуваю в собі надлишок фізичних сил.

Рухи моїх рук швидкі й стрімкі.

Я вільно почуваю себе у великій компанії.

Мені подобаються завдання, що вимагають постійного перемикання уваги.

Я віддаю перевагу завданням, не пов’язаним з великим розумовим навантаженням.

Я волію вирішити завдання до кінця, перш ніж узятися за іншу.

Навіть перебуваючи в тісному колі друзів, я залишаюся мовчазним.

У роботі по господарстві я легко перемикаюся з однієї справи на іншу.

Я вважаю себе майстром на всі руки.

Я легко висловлюю свої думки в присутності незнайомих людей.

Я досить швидко виконую фізичну роботу.

Мене засмучують незначні помилки, допущені при рішенні якогось завдання.

Я швидко читаю вголос.

Я переживаю через те, що в мене немає досить виражених здатностей для оволодіння ремеслом, яке цікавить мене.

Я ґрунтовно планую майбутню розумову роботу, щоб уникнути можливих помилок.

Я не відрізняюся оригінальністю в рішенні завдань.

Мене засмучує, що я недостатньо добре володію ремеслом (рукоділлям).

Я сильно хвилююся, коли мені доводиться з’ясовувати відносини із друзями.

Я маю потребу в людях, які мене підбадьорюють і утішають.

Я намагаюся уникати важкої фізичної роботи.

У вільний час мене тягне поспілкуватися з людьми.

Я волію подумати, зважити, і лише потім висловитися.

На вечірках і в компаніях я тримаюся окремо.

Я без особливої роботи зміг(ла) би накреслити складну геометричну фігуру.

У компанії я зазвичай починаю розмову першим.

Я легко сприймаю швидку мову.

У мене повільні рухи, коли я що-небудь майструю.

Я швидко вирішую головоломки.

Тривала підготовка до іспитів стомлює мене.

Я іноді брешу.

Я волію виконувати фізичну роботу у швидкому темпі.

Мені подобається швидко говорити.

Коли я виконую роботу, що вимагає тонкої координації рухів, я відчуваю деяке хвилювання.

Я люблю бувати в великих компаніях.

Я не намагаюся уникати конфліктів.

Я здатний(а) виконувати тривалу фізичну роботу без стомлення.

Мені приємні швидкі рухи.

Я люблю самоту.

Мені легко настроїтися на виконання нового завдання.

Мені важко було б зробити потрібну річ своїми руками.

Я вважаю себе фізично сильною людиною.

Я віддаю перевагу роботі, що не вимагає віддачі інтелектуальних сил.

Мені важко втриматися від висловлення зненацька виниклої ідеї.

Я з легкістю можу звернутися із проханням до іншої людини.

Мені подобається робота, що не вимагає швидких рухів.

Я віддаю перевагу повільній, спокійній розмові.

Я відчуваю почуття образи від того, що оточуючі мене люди, як мені здається, обходяться із мною гірше, ніж варто було б.

Розумова робота для мене більше приваблива, ніж фізична.

Зазвичай я дочитую книгу до кінця, перш ніж узятися за нову.

У ручній праці мене дратують найменші неполадки.

Я зазвичай повільно виконую інтелектуальні завдання.

Я люблю багато читати.

Коли я щось майструю, я звертаю увагу навіть на незначні погрішності.

Багато хто вважають, що я досить кмітлива людина.

У розмові я легко ображаюся по дрібницях;

Приступаючи до рішення навіть нескладного завдання, я відчуваю почуття непевності.

При спілкуванні з людьми я часто почуваю себе непевно.

Я легко переглядаю свої рішення й приймаю нові.

Серед моїх знайомих є люди, які мені явно не подобаються.

ІІ.

Бланк для відповідей

ІІІ.

Тест-опитувадльник — «Діагностика домінуючої емоційної модальності юнаків» (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо)

Для визначення модальної структури емоційних реакцій, можна скористатися «Чотиримодальним тестом-опитувальником» Л.А. Рабинович, в модифікації Т.Г.Сирицо. Опитувальник вимірює частоту й інтенсивність переживання суб’єктом основних чотирьох емоційних реакцій (радість, гнів, страх, печаль), але в різних умовах.

Ця методика являє собою запитальник, що включає 42 питання, на які випробувані можуть дати чотири варіанти відповідей: «безумовно, так», «мабуть, так», «мабуть, ні» і «безумовно, ні». За першу відповідь випробуваний одержував 4 бали, за другу — 3 бали, за третю — 1 бал і за четверту — 0 балів. Процедура анкетування й обчислення індивідуальних оцінок по кожній з модальностей така. Перед анкетуванням кожному випробуваному вручається письмова інструкція, запитальник і бланк для відповідей, що має 4 графи, які відповідають 4 варіантам відповідей.

Відповідно до інструкції, випробувані повинні заносити номера питань у ті графи бланка відповідей, які їм найбільше підходять. Відповіді випробуваних оцінюються експериментатором по чотирибальній системі. Процедура обчислення індивідуальних оцінок по кожній з модальностей розуміється в підсумовуванні кількості відповідей кожного із зазначених варіантів, множенні їх на кількість балів, яким даний варіант відповіді оцінюється, і підсумовуванні балів всіх варіантів відповідей.

Через складність розуміння того, як підраховувати суму балів, зараховуваних при відповідях «ні», всі питання подібного типу перероблені з негативних відповідей на стверджувальні.

Бланк для відповідей

П. І. П…………………………………………………….

Вік…………………………………………………..

Інструкція до тесту

Перед вами запитальник, що містить 42 питання, і аркуш паперу, на якому зазначені 4 варіанти відповідей на зазначені питання.

Ваше завдання — відповісти на кожне питання. Це робиться так: ви читаєте питання, вибираєте один з 4 запропонованих варіантів відповіді («безумовно так», «мабуть, так», «мабуть, ні», «безумовно ні»), що відображає вашу думку. Поставте хрестик у відповідній графі в аркуші для відповідей. Відповідаючи на кожне питання, перевіряйте, щоб номер питання збігався з таким же номером у листку для відповідей.

Оскільки в різні періоди життя ви, можливо, відповідали б на те саме питання по-різному, відповідайте виходячи з того, що характерно для вас зараз, у цей час.

Основна умова опитування — ваша сумлінність і щирість.

Якщо вам незрозуміла інструкція, прочитайте її ще раз.

Отже, починайте роботу!

Тестовий матеріал (Для визначення домінуючої емоційної модальності юнаків.)

Чи легко вам зізнатися перед однолітками (однокласниками) у допущеній вами помилці?

Чи часто у вас псується настрій через негаразди або конфлікти у групі ваших друзів (однокласниками)?

Чи можна сказати, що перед тим, як зустрітися з друзями-однолітками ви майже завжди почуваєте себе бадьорим і веселим?

Чи лякає вас іноді відповідальність за хороші стосунки з однолітками, що на вас лежить?

Чи відчуваєте ви почуття незадоволеності від свого спілкування з однолітками?

Якби однолітки над вами недобре шуткували, привело б це вас у стан гніву?

Чи опановує вами обурення, якщо друзі-однолітки не виконують ваші прохання?

Чи легко ви заражаєтеся радісним настроєм своїх однолітків, з якими постійно спілкуєтесь?

Чи можна сказати, що ви не вірите у свої лідерські або організаційні здатності?

Чи викликає у вас обурення поведінка деяких ваших однолітків ?

Чи з’являється у вас почуття непевності в присутності під час звичного для вас спілкування незнайомих вам однолітків?

Чи часто ви не в змозі стримати свої емоції при негативному поводженні однолітків у групі ваших друзів?

Чи приносить вам ваше спілкування з друзями багато радості?

Чи відчуваєте ви почуття тривоги під час спілкування з однолітками?

Чи може недолік уваги у ваш бік з боку друзів викликати у вас роздратування?

Чи випробовуєте ви боязкість перед однолітками, які займають домінуюче положення у групі однолітків або в класі?

Ви охоче приймаєте участь у веселих, розважальних заходах?

Чи легко вас може розсердити нерозуміння друзів-однолітків?

Чи справляєте ви враження на своїх однолітків сумної людини?

Вам стає сумно після невдалого спілкування з однолітками, яке не виправдало ваших очікувань?

Вам властиве почуття задоволеності групою своїх друзів?

Чи випробовуєте ви почуття тривоги за свій авторитет перед однолітками?

Чи схильні ви віддаватися невеселим, похмурим думкам, зустрічаючи нерозуміння з боку однолітків?

Чи відчуваєте ви деяку боязкість перед зустріччю з групою незнайомих вам однолітків?

Чи часто невдачі в спілкуванні з друзями приводять вас у розпач?

Чи можете ви сказати про себе, що ви оптиміст?

Чи викликає у вас почуття туги власне безсилля в деяких питаннях спілкування з друзями?

Чи боїтеся ви виступати перед великою малознайомою аудиторією?

Чи викликає у вас роздратування непідготовленість друзів до уроку?

Якщо одноліток вам нагрубив, чи хочеться вам відповісти тим же?

Чи боїтеся ви виявити свою непоінформованість перед однолітками?

Якщо ви почуваєте впертість із боку друга-однолітка, чи опановує вами роздратування й злість?

Чи часто ви випробовуєте радість протягом спілкування з однолітками?

Чи можете ви приєднатися до думки, що в спілкуванні друзів-однолітків більше радості, ніж печалі й негод?

Чи здається вам, що в майбутньому спілкування з однолітками буде приносити усе більше труднощів і розчарувань?

Чи любите ви веселу суєту й пожвавлення друзів навколо себе?

Чи часто ви випробовуєте почуття пригніченості при спілкуванні з друзями?

Чи опановує вами роздратування, якщо, як вам здається, друзі вас не розуміють?

Чи випробовуєте ви радість, коли знаходите спільну мову з однолітками?

Чи опановує вами гнів так сильно, що ви довго не можете заспокоїтися?

Чи ризикнете ви сперечатися з однолітками по серйозних питаннях?

Чи буває у вас почуття страху перед спілкуванням з новим для вас колективом однолітків?

Ключ до тесту

Радість. Відповіді «так» на питання: 3, 8, 13, 17, 21, 26, 33, 34, 36, 39. Відповідь «ні» на питання 23.

Гнів. Відповіді «так» на питання: 6, 7, 10, 12, 15, 18, 29, 30, 32, 38, 40.

Страх. Відповіді «так» на питання: 4, 11, 14, 16, 22, 24, 28, 31, 42. Відповіді «ні» на питання: 1, 41.

Печаль. Відповіді «так» на питання: 2, 5, 9, 19, 20, 23, 25, 27, 35, 37. Відповідь «ні» на питання 34.

Кількість балів за кожну відповідь:

«безумовно, так» — 4,

«мабуть, так» — 3,

«мабуть, ні» — 1,

«безумовно, ні» — 0.

IV.

Методика діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища ( В. В. Бойко (1996).

Інструкція. Вам пропонується оцінити свою поведінку в ряді ситуацій. Виберіть підходящий для вас варіант відповіді — «а», «б» або «в». Будьте щирі.

Текст опитувальника

1. Коли я втомлений приходжу додому, то втома:

а) швидко проходить;

б) залишається якийсь час, але я її не показую;

в) негативно позначається на спілкуванні з домашніми.

2. Життя показує, що я схильний(а):

а) усе бачити в основному оптимістично,

б) сприймати все переважно в спокійних, нейтральних тонах;

в) ставитися до всього по більшій мірі песимістично.

3. Коли на вулиці гарна погода, то найчастіше:

а) у мене поліпшується настрій або підвищується активність;

б) мені хочеться розслабитися, відкласти справи, і ледарювати;

в) я на це ніяк не реагую або почуваю себе нещасним, подавленим.

4. Якби мені запропонували пройти тест на визначення рівня інтелекту, то я:

а) охоче погодився б,

б) постарався б не проходити,

в) категорично відмовився б.

5. У спілкуванні з новим однокласником або знайомим я зазвичай:

а) легко й швидко вступаю в контакт;

б) спочатку якийсь час придивляюся й проявляю обережність;

в) намагаюся взагалі особливо не зближатися.

6. Коли буває радісно на душі, то зазвичай мені хочеться:

а) щоб це побачили, відчули всі,

б) щоб це побачили, відчули тільки близькі мені люди;

в) щоб цього ніхто не помітив.

7. Чергову важку обставину в житті частіше сприймаю:

а) з бажанням успішно перебороти;

б) з деякою тривогою, занепокоєнням;

в) з почуттям досади або роздратування.

8. Написати лист на телебачення мене могла б спонукати швидше за все:

а) передача, що дуже сподобалася;

б) передача, що містила питання, яке вимагає відповіді;

в) передача, що викликала протест, незадоволення.

9. Коли виникають ніжні почуття до близьких, я зазвичай:

а) проявляю їх відкрито;

б) соромлюся своєї сентиментальності;

в) намагаюся не показувати.

10. Необхідність приймати відповідальні рішення в особистому житті зазвичай:

а) мобілізує мене,

б) викликає розгубленість, ставить у тупик;

в) засмучує або розбудовує.

11. Сумнівні, але цікаві ідеї, знання, факти я зазвичай:

а) включаю в багаж своїх знань;

б) ретельно обмірковую, зважую;

в) рішуче відриваю або спростовую.

12. Коли представники протилежної статі говорять мені компліменти, я зазвичай:

а) не приховую свого задоволення;

б) бентежуся, почуваю незручність;

в) сумніваюся в їхній щирості.

13. Якщо моя пропозиція буде відкинута співбесідником, то я швидше за все:

а) зроблю нову пропозицію або внесу виправлення в колишню,

б) буду переживати в собі цю обставину;

в) висловлю своє невдоволення або не стану надалі вносити пропозиції.

14. Я людина:

а) дуже довірлива;

б) обачна, насторожена;

в) дуже недовірлива.

15. На гумор і жарти в основному реагую так:

а) відкрито сміюся, радуюся;

б) сприймаю стримано;

в) ставлюся критично або реагую рідко.

16. Якщо хтось зі членів родини знову робить не то і не так, я найчастіше:

а) терпляче й спокійно пояснюю, як треба зробити;

б) починаю бурчати;

в) шумлю, лаюся, влаштовую скандал.

17. Життя частіше:

а) радує;

б) не викликає певних емоцій;

в) засмучує або розчаровує.

18. Анекдоти я:

а) обожнюю;

б) сприймаю без особливого захвату;

в) не люблю.

19. Неприємні обов’язки я здебільшого виконую:

а) настільки ж терпляче, як й інші;

б) знехотя;

в) з невдоволенням або з досадою, роздратуванням.

20. Для мого стилю життя більш характерно:

а) активне планомірне просування до наміченої мети,

б) стабільність, сталість;

в) бажання періодично багато чого або щось різко змінювати.

21. Якби мені запропонували відзначити день народження у великій компанії, я б найімовірніше відповів:

а) приймаю пропозицію;

б) мені не дуже хочеться або ніяково виявитися в центрі уваги;

в) я не люблю подібні заходи.

22. На справедливі, але образливі за формою зауваження в мою адресу я зазвичай в перший момент реагую так:

а) приймаю із вдячністю, визнанням;

б) ображаюся, але не показую це;

в) захищаюся або втрачаю самовладання, «заводжуся».

23. Я хотів би, щоб моя професійна діяльність:

а) була пов’язана з активним спілкуванням з людьми;

б) не вимагала активного спілкування;

в) по можливості виключала спілкування.

24. Дружні жарти в мою адресу:

а) цілком приймаю;

б) не схвалюю, але терплю;

в) не виношу, не допускаю.

25. Недоліки особистості однокласників, знайомих я найчастіше:

а) приймаю як обставину, яку треба переборювати;

б) намагаюся мовчачи терпіти;

в) змушують нервувати, засмучуватися.

26. Будь я керівником, то для завоювання авторитету в колег віддав перевагу би таким засобам:

а) надання допомоги й підтримки;

б) терпіння і витримці;

в)строгості і вимогливості.

27. Якби на зборах колективу мене похвалили за гарну роботу, то по всій ймовірності:

а) я не приховував би свого задоволення;

б) зніяковів би або постарався сховати свої почуття;

в) не відчував би особливих почуттів або це мене не порадувало б.

28. Якщо мене хто-небудь розлютить, то я:

а) швидко відходжу, забуваю про те, що трапилося;

б) заспокоюю себе, переконую, що треба вміти прощати, і в мене це виходить;

в) злюся довго й нічого із цим не можу поробити.

29. Коли ввечері лунає несподіваний стукіт у двері, то я як зазвичай:

а) очікую щось приємне;

б) насторожуюся, але не подаю виду;

в) явно нервую, чекаю чогось неприємного.

30. Коли в дружній компанії мене просять співати або танцювати, то я:

а) відразу відгукуюся;

б) якийсь час бентежуся й не наважуюся;

в) хотів би, щоб мене не просили.

31. Життєві дрібниці я сприймаю:

а) як тонізуючий фактор;

б) як обставину, яка мене турбує;

в) як прикрі неприємності.

32. Моє життя в цілому:

а) наповнене яскравими подіями, які я найчастіше сам собі організую;

б) розмірене й спокійне;

в) нудне й одноманітне.

33. Якби хтось з однолітків, з яким не було особливих відносин, раптом став би показувати своє дружнє ставлення до мене, то я:

а) я відразу відповів би взаємністю;

б) спочатку постарався б зрозуміти причину, а потім вирішив би, як поводитися;

в) утримався б від дружніх відносин.

34. Якщо однокласник або одноліток нанесе мені якусь образу, то я швидше за все:

а) швидко зможу простити його,

б) буду переживати, намагаючись не показувати цього,

в) коли-небудь відповім йому тим же.

35. Обстановка в школі найчастіше викликає:

а) гарний або бадьорий, піднятий настрій;

б) внутрішнє напруження, занепокоєння;

в) роздратування або поганий, знижений настрій.

36. Корисні поради з боку знайомих я зазвичай:

а) відразу приймаю із вдячністю;

б) ретельно обмірковую й перевіряю на надійність;

в) не візьму до уваги, намагаюся жити своїм розумом.

37. Якщо хтось з однокласників або однолітків виявить невдоволення безладдям в нашому навчанні, я швидше за все:

а) постараюся своєю участю влагодити конфлікт;

б) буду спостерігати за розвитком дій;

в) приму сторону незадоволених або скривджених.

38. Більшість людей у моєму оточенні (у навчальному закладі):

а) викликають довіру;

б) змушують триматися насторожено;

в) викликають недовіру.

39. Останнім часом свята я зазвичай зустрічаю:

а) з підйомом і радістю;

б) з деяким смутком, тривогою, розчаруванням або байдужністю;

в) з явною досадою, роздратуванням або відчуттям порожнечі, самітності.

Обробка даних.

Враховуються:

1) «ейфорична активність зовні» (а), «рефрактерна активність усередині» (б), «дисфорична активність зовні» (в);

2) характер стимулів:

позитивні мають позитивний особистісний зміст або соціальне значення (гарна погода, радість на душі, комплімент навколишніх, жарт);

амбівалентні (або нейтральні) – вони двоїсті по своїй природі, у них можна, виявити або позитивний, або негативний зміст – все залежить від

установок самої особистості, від її тенденцій приписувати речам, явищам, людям гарні або погані якості;

негативні мають негативний зміст і значення (відчуття утоми, треба пройти інтелектуальне випробування, важка обставина в житті).

Підвести підсумки дозволяє таблиця, у яку треба перенести дані відповідей – ставте одинички в потрібній графі. Підрахуйте загальну кількість відповідей «а», «б», «в» – по стовпчиках таблиці.

Бланк

Інтерпретація результатів

Якщо частіше за все фігурує відповідь “а”, то це свідчить, про домінування ейфоричної формули, при якій емоційна система в цілому настроєна на позитивні стимули.

Найбільша кількість відповідей типу «б» говорить про те, що ваша емоційна система сприйняття пасує перед різними впливами: позитивними, негативними й амбівалентними. У навколишній дійсності вона вибирає переважно амбівалентні стимули. При цьому вони «застряють» в особистості, залишаються у вигляді переживань неприємного осаду, міркувань, затаєного смутку, злості.

При домінуванні дисфоричної формули (найбільше відповідей «в») позитивні й негативні стимули зводяться до негативних переживань, а ваша емоційна система в цілому настроєна на негативні стимули.

Додатково можна відзначити, які саме стимули – негативні, амбівалентні або позитивні – частіше викликають конкретний тип перетворення енергії – «а», «б» або «в».

V.

Самооціночний тест «Характеристики емоційності»

Тест розроблений Є. П. Ільїним і призначений для самооцінки виразності різних характеристик емоцій: емоційної збудливості, інтенсивності емоцій, стабільності, впливу на ефективність діяльності.

Інструкція. На кожне із заданих питань відповідайте «так», якщо згодні з тим, про що вас запитують, або «ні» при відсутності згоди.

1. У розмові ви легко ображаєтеся по дрібницях?

2. Чи сильно ви переживаєте, коли здаєте іспит менш успішно, ніж очікували?

3. Чи часто ви не можете заснути від того, що в голову лізуть хвилюючі вас думки?

4. Коли ви сильно хвилюєтеся, у вас усе валиться з рук?

5. Ви запальні і легко ранимі натяками й жартами над вами?

6. Чи виходите ви із себе, сердячись не на жарт?

7. Чи швидко ви відходите після того, як розлютитеся?

8. Вам допомагає хвилювання зібратися з думками на іспиті?

9. Вас можна швидко розсердити?

10. Чи охоплює вас лють, коли з вами чинять несправедливо? 11. І чи довго ви не прощаєте нанесену вам образу?

12. Ви від страху «губили голову»?

13. Чи легко ви можете заплакати при зворушливих сценах у театрі або кіно?

14. Чи сильно ви хвилюєтеся перед відповідальною справою або розмовою?

15. Ви дійсно довго переживаєте через дрібниці?

16. Чи можете ви від сильного хвилювання зробити яку-небудь дурість?

17. Ви легко відгукуєтеся на горі інших?

18. Ви здатні захоплюватися чим- або ким-небудь?

19. Чи довго ви переживаєте від того, що сказали таке, що не варто було б?

20. Ви не втрачаєте контроль над собою, навіть якщо дуже хвилюєтеся?

21. Чи легко ви ображаєтесь, якщо вас критикують?

22. Ви вдаєтесь в глибокий відчай при яких-небудь розчаруваннях?

23. Чи правда, що ви недовго переживаєте свої розчарування?

24. Чи буває, що від обурення ви не можете вимовити й слова, начебто у вас язик до горла прилип?

25. Ви швидко починаєте злитися або впадаєте в гнів?

26. Ви сильно хвилюєтеся на іспиті?

27. Ви довго дуєтеся на кривдника?

28. Чи часто на контрольних, тестуваннях та іспитах ви через сильне хвилювання не можете показати всі, на що здатні?

29. Чи хвилюєтеся ви через дрібниці?

30. Ви дійсно приймаєте все близько до серця?

31. Вам дійсно властиво швидко забувати свої невдачі?

32. Це правда, що під час сварки ви «не лізете за словом у кишеню»? Обробка даних опитування

За кожну відповідь відповідно до ключа нараховується по 1 балу. Підраховується сума балів по кожній із чотирьох шкал.

Ключ до розшифровки даних опитування

«Емоційна збудливість» – відповіді «так» по пунктах 1, 5,9,13,17,21,25, 29.

«Інтенсивність емоцій» – відповіді «так» по пунктах 2, 6, 10, 14, 18, 22, 26, 30.

«Тривалість емоцій» – відповіді «так» по пунктах 3, 11, 15, 19, 27, відповіді «ні» по пунктах 7, 23, 31.

Негативний вплив емоцій на ефективність діяльності й спілкування відповіді «так» по пунктах 4,12, 16, 24, 28, відповіді «ні» по пунктах 8, 20, 32.

VI.

Таблиця результатів дослідження формально-динамічних властивостей індивідуальності учнів 11 класу, за опитувальником В.М.Русалова.

Умовні позначки (власні):

Тип М — диференціальний тип темпераменту в психомоторній сфері;

Тип — в інтелектуальній сфері;

Тип К — у комунікативній сфері;

Тип Заг. — загальний тип темпераменту.

У стовпці ІЗАД позначки «сер» — середній рівень загальної адаптивності; «вс» — високий рівень.

VII.

Зведена таблиця результатів застосованих психологічних досліджень