ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. Характеристика злочинів пов’язаних з виготовленням та збутом підроблених грошей
1.1 Виникнення й еволюція грошей і злочинів, пов’язаних з їх фальшуванням та збутом
1.2. Основні елементи захисту сучасних паперових грошей
1.3 Криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей
Розділ 2. Організація розслідування злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей
2.1 Загальна структура розслідування злочинів
2.3 Алгоритм слідчих дій при виявленні й розслідуванні злочинів
2.3 Планування розслідування злочинів
Розділ 3. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій у справах про злочини, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей.
3.1 Тактика допиту
3.2 Особливості слідчого огляду
3.3 Тактика відтворення обстановки й обставин події
3.4 Тактика обшуку
3.5 Експертне дослідження грошей
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Одним з-поміж пріоритетних напрямів боротьби з викорененням негативних проявів у суспільстві є запобігання злочинам, а також їх розкриття та розслідування. Отож підвищується роль юридичних наук, зокрема криміналістики, що, запозичуючи з інших галузей знань різноманітні прийоми, засоби та методи, розробляє й запроваджує в практику правоохоронних органів аргументовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення методик розкриття й розслідування злочинів.
Серед злочинів, які становлять особливу небезпеку для суспільства, вирізняються злочини, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей.
Гроші невипадково привертали та привертають увагу людей протягом багатьох століть, адже вони є неодмінним атрибутом нашого буденного життя, це реальність, без якої сьогодні просто неможливо прожити. Вони вносять у нього особливий ритм, стиль, особливе сприйняття світу, суспільства та себе в ньому. Про них багато написано людьми різних професій економістами, філософами, державними діячами, письменниками та ін.
Боротьба зі злочинами, пов’язаними з виготовленням і збутом підроблених грошей, завжди була одним із пріоритетних напрямків боротьби правоохоронних органів різних держав зі злочинністю. Безсумнівно, наявність в обігу будь-якої країни підроблених грошей неприпустима. Не будучи забезпеченими товаром, вони негативно впливають на товарообмін, є чинником інфляції, спричиняють недовіру населення до чинної фінансової системи.
Стрімке впровадження останніми роками нових інформаційних технологій, поява нових засобів «малої», «оперативної» поліграфії, доступність їх використання населенням, поряд з позитивним упливом на розвиток суспільства, сприяє й виникненню нових, а також удосконаленню «старих» способів скоєння злочинів, у яких ці прилади є засобами скоєння злочину. Такі засоби надають можливість підробляти гроші з достатньо високим ступенем зовнішньої подібності до справжніх на перший погляд. І наслідком цього є зростання кількості злочинів, пов’язаних з виготовленням та збутом підроблених грошей різної вартості й належних до різних держав.
У різних країнах світу давно дискутується питання про те, чи варто повідомляти громадян про деякі елементи захисту справжніх грошових знаків, а також про появу в грошовому обігові підробок. Позиція Інтер-полу зводиться до визнання доцільності не тільки поліцейських методів боротьби зі злочинами, пов’язаними з виготовленням і збутом підроблених грошей. Населення, продавці, банківські службовці, касири повинні знати основні захисні властивості грошей. Лише за таких умов фальшивки не будуть знаходити жертв. Хотілося б зазначити, що, на думку експертів з питань дослідження підроблених грошей, сьогодні українські гривні є однією з найбільш захищених валют у світі.
Розділ 1. Характеристика злочинів пов’язаних з виготовленням та збутом підроблених грошей
1.1 Виникнення й еволюція грошей і злочинів, пов’язаних з їх фальшуванням та збутом
Виготовлення та збут підроблених грошей — злочин, а з позицій сучасного законодавця — це низка злочинних дій, що мають певну історію. У різних державах на різних етапах розвитку і зміст цього злочину, і рівень його суспільної небезпечності визначалися по-різному. Та не підлягає сумніву одне — він завжди був пов’язаний безпосередньо з грішми. Саме гроші як предмет підроблення ставали ключем до незаконного збагачення одних людей і незаконного зубожіння інших.
Фактично, більша частина злочинів, вчинюваних у будь-якому суспільстві, так чи так пов’язана з отриманням матеріальних благ, зиску, котрі можна виміряти грошима.
Досліджуючи питання, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей, юристи часто звертаються до історії. Звісно, знання про способи вчинення злочину, що історично склалися, про осіб-злочинців, їхню кваліфікацію, технології та знаряддя, які використовуються для виготовлення підроблених грошей, соціальний стан та інші найрізноманітніші характеристики є підставою для відстеження тенденції розвитку цієї категорії злочинів, розробки заходів соціального захисту, методик розслідування вказаної категорії злочинів і належної організації оперативної роботи з метою їх виявлення та запобігання їм. Для з’ясування питання, чому саме гроші є особливим предметом злочинного посягання, коротко розглянемо їхнє значення та функції, котрі вони виконують у розвиткові суспільства.
«Гроші є справедливий посередник і міра придатних для торгівлі товарів, — говорили давні римляни, — бо через посередництво грошей здійснюється зручна й надійна оцінка всіх речей».
Гроші — металеві чи паперові знаки, що є мірою вартості при купівлі-продажу та виконують роль загального еквівалента, тобто відображають вартість решти товарів і обмінюються на будь-який з них.
На думку деяких учених, гроші — це категорія товарного виробництва й обміну, особливий товар, загальний еквівалент, форма вартості решти товарів. Гроші — це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента.
Сучасні гроші, що є засобом розрахунку готівкою, — це паперові купюри та монети різних номіналів. Варто також зазначити, що, поряд з готівкою, використовуються й безготівкові форми розрахунків через пластикові картки, що звуться пластиковими грошима, оскільки «вони є універсальним платіжним інструментом, який досить швидко став узвичаєним засобом міжнародних розрахунків».
Узагальнивши ці визначення, можна дійти висновку, що гроші, виконуючи роль загального еквівалента, є відображенням вартості решти товарів і обмінюються на будь-який з них, тобто є необхідним предметом, за допомогою якого кожна людина може придбати те, що бажає. Тож не випадково цілком зрозуміле прагнення людей мати гроші зумовило появу різноманітних, зокрема й протиправних, способів їх здобуття.
Гроші є постійним супутником розвитку цивілізації. їх виникнення тісно пов’язане з історичним процесом обміну товарів і зміною форм власності. Оскільки тільки мала частка потреб кожної людини може бути задоволена продуктом її власної праці, то врешті-решт це зумовлює появу обміну залишків свого продукту на потрібні їй залишки продукту праці інших людей. Кожна людина живе обміном.
На ранніх етапах розвитку людського суспільства такому обмінові був притаманний випадковий характер, коли один товар проявляв свою вартість у товарі-еквіваленті, що відповідав йому. Засобами платежу були предмети, що мали очевидну цінність, — прикраси, коштовне каміння, знаряддя праці, зброя, зерно, м’ясо, боби какао, перли, пташине пір’я тощо. Проте, незалежно від форми прояву та виду, предмети, що відігравали роль грошей, вирізнялися однією властивістю — вони були засобом платежу, мірою вартості товарів. Така домонетна форма грошей постає як історичний етап їх виникнення. І саме в цей період починають формуватися перші навички фальшивомонетників. Історії відомо немало прикладів обману під час здійснення різних операцій, пов’язаних з обміном товарів, які використовувались як гроші. Так, у давнину на території сучасної Мексики зловмисники розрізали стручки какао, що були еквівалентом обміну, виймали звідти боби, наповнювали стручки якою-небудь речовиною, склеювали їх і видавали за повноцінні.
Одним з основних складників вартості товару, як відомо, є кількість вкладеної в його виробництво праці. Товар-еквівалент слугує мірилом прояву вартості першого товару. Поділ праці (виокремлення скотарських і землеробських племен) зумовив необхідність у регулярному обміні товарами. Умови праці, зростання її продуктивності спричиняли нерівномірне виробництво товарів. Крім цього, володаря певного товару часто просто не влаштовував товар, який йому давали взамін. Усе це зумовило появу складної форми обміну. Остання відрізняється від простої тим, що вона передбачає участь в обміні численних товарів, а тому кожний товар може бути обміняний на різні товари-еквіваленти. Водночас, оскільки кількість товарів-еквівалентів була невизначеною, вартість набувала різноманітного та різнорідного прояву. Поступово з маси товарів виокремилися товари-еквіваленти, що стали виконувати цю роль постійно. Так уперше з’явилися гроші, хоча поки вони набули тієї форми, в якій існують зараз, минув вельми тривалий проміжок часу. Досить точно їх охарактеризував ще у XVIII столітті Д. Юм:»… гроші є нічим іншим, як представником товарів і праці».
Як бачимо, гроші мають товарну природу, але вони є не звичайним, а специфічним товаром, який покликаний виконувати роль загального еквівалента. Різниця між звичайними товарами проявляється в їхній споживчій вартості. Кожний товар здатен задовольняти лише якусь певну людську потребу, тобто має одиничну споживчу вартість. Грошовий товар, окрім цього, характеризується безпосередньою та загальною вартістю (може бути легко обміняний на інший товар). Гроші мають загальну споживчу вартість.
Отже, історично гроші виокремилися із загального світу товарів і самі спочатку були звичайним та водночас специфічним товаром. Подальший хід історії привів до ліквідації товарної форми грошей і переходу до нових форм. Подивимося, як же це відбувалося. Із низки товарів, які виконували роль загального еквівалента, стали вирізнятися товари, що мали ознаки грошей, тобто вони повинні були задовольняти запити найбільш широкого кола учасників обміну, а це прямо пов’язано з їхніми споживчою вартістю та ліквідністю. Прикладом товару, що мав досить високі споживчі властивості завдяки широкому колу споживачів того часу, можна вважати металеві наконечники стріл і різноманітні прикраси. Потім роль еквівалента товару поступово закріпилася за, так званими, «благородними металами» — золотом і сріблом, -які спочатку перебували в обігу, переважно, у формі злитків і при угодах щоразу зважувалися. У цей період також здійснювалися спроби фальсифікації засобів платежу. У законах Ману (Індія, І століття до Р. X.) смертній карі через розрізання бритвами підлягав золотар, винний у підробленні золота через уведення в нього сторонніх домішок.
Кількість товару, що його можна було придбати, визначалася пропорційно до ваги золотого чи срібного злитка. Необхідність постійного вимірювання кількості металу з часом зумовила виготовлення злитків, які мали фіксовану вагу, а отже, й фіксовану вартість. Щоб не зважувати золото при кожному акті обміну, спочатку деякі купці, а потім і держава стали надавати невеликим злиткам золота певної стандартної форми та ставити на них відповідне клеймо. Варто зазначити, що на ранніх етапах функціонування монет з дорогоцінних металів як грошей вони не мали точно визначеної ваги та зображень, тому все це з успіхом використовували люди, котрі підробляли монети. До речі, на первісному етапі свого існування монети були також і різної форми. Наприклад, у розкопках давньогрецького міста Ольвія (Очаків ський район Миколаївської області) віднайдено наконечники стріл, а також монети у формі дельфінів, датовані VI-V століттями до Р. X. Вони виготовлені з мідного сплаву та мають різні розміри. Очевидно, їхній номінал залежав від розміру. Монети пізнішого періоду, починаючи з V століття до Р. X., — «борисфени», «драхми», «асарії», знайдені там само, -мають круглу форму. На них містяться зображення богів, рослин, царів та імператорів. Монети Київської Русі також були різної форми: гривні -звичайні золоті палички, «срібники» та «резани» — круглої форми.
Тож в історичному розвиткові грошей виникла, а потім і закріпилась як найбільш практична форма кругла монета з двостороннім карбуванням. На ній відображалася інформація про номінал та інші зображення. Монети з фіксованою вартістю стали першими грошовими одиницями.
Отже, метали як гроші набули форми монети.
Монета (лат. топеїа) — грошовий знак, найчастіше круглої форми, відчеканений з металу. Монета-металевий грошовий знак.
Монета – злиток металу визначеної форми, ваги та вартості, що є історично усталеною формою металевих грошей, які мають такі істотні ознаки: гарантовану здатність функціонувати як засіб обігу; втілення встановленого номіналу; стійкість проти механічних навантажень у процесі обігу; дотримання стандартного складу матеріалів, величини, ваги, форми та ін. Розглядаючи це питання, потрібно зазначити, що на первісному етапі появи грошей як монет їх карбували міста й лише пізніше ця справа перейшла до рук держави. Про це може свідчити той факт, що в історико-археологічному музеї «Херсонес» досі збереглися руїни монетного двору. Такі двори існували й у інших давньогрецьких містах-полісах,-зокрема в Ольвії, Пантикапеї тощо, які розташовувалися на території сучасної України. За часів Київської Русі монети виготовлялися практично в кожному князівстві. На сьогодні існують зразки київських, тмутараканських, чернігівських та інших монет. Навіть побіжний огляд монет у будь-якому нумізматичному музеї чи колекції дає підстави до висновку про те, що виготовлення монет не завжди було прерогативою держави.
Технологія виготовлення справжніх монет постійно вдосконалювалася, на монетах відображалися різні рельєфні зображення тварин, обличчя імператорів, знаки геральдики, а також вартість. Усі ці знаки, поряд зі службовою функцією — як носії інформації про номінальну вартість монети та її виробника, — певною мірою вже виконували й функцію захисну. Зважаючи на це, злочинці також постійно вдосконалювали технологію їх підроблення.
Історично склалося так, що в багатьох державах і сьогодні виготовлення підроблених грошей називають фальшивомонетництвом. Це складне слово (можна сказати навіть термін) широко вживається в юридичній літературі, зокрема й у криміналістиці, та це, на нашу думку, не завжди виправдане. Загальновідомо, що термінологія в юридичних науках має досить важливе значення. Невиправдане й неточне використання будь-якого терміна може призводити до різноманітних помилок, а також не сприяє повному, детальному висвітленню досліджуваної проблеми. З огляду на це, пропонуємо розглянути зміст слова «фальшивомонетництво». Воно утворене з двох слів — «фальшивий» і «монета». Слово «фальшивий» має латинське походження від /аізі/ісо — «підробляю»; фальшування — злісне, умисне перекручення яких-небудь даних; зміна з корисливою метою вигляду чи властивості предметів; підроблення. Фальшивий — підроблений, несправжній.
Як бачимо, буквально слово фальшивомонетництво означає: виготовлення підроблених (фальшивих) монет. І на попередньому етапі грошового обігу використання такого терміна було цілком виправданим.
Згодом, з еволюцією грошей, заміною металевих монет на паперові асигнації, під фальшивомонетництвом стали розуміти виготовлення як металевих, так і паперових грошей. А в деяких тлумачних словниках цей термін поширюють і на цінні папери, а також на збут фальшивих грошей. Тож термін використовується для визначення вже не тільки процесу виготовлення, а й різноманітних операцій з підробленими грішми, що, на нашу думку, є некоректним.
З появою фіксованої вартості монет можна пов’язувати й виникнення фальшивомонетництва саме в буквальному значенні цього слова. Для виготовлення підроблених монет злочинці використовували як сировину певну кількість металу справжніх монет з фіксованою вартістю та виробляли з нього більшу кількість монет із таким самим номіналом, але зі зменшеним вмістом дорогоцінного металу. При цьому товарна вартість металу монети падала, а номінальна (умовна) залишалася.
Одночасно звичайні фальшивомонетники виготовляли підроблені монети з інших, дешевших металів або створюючи сплави, або роблячи позолоту (покриваючи мідні пластини тонким шаром золота).
Обман засновувався на різниці між зазначеною та фактичною вартістю товару-еквівалента. Зрозуміло, що будь-яка держава реагувала на спроби підриву своєї фінансової системи видаючи відповідні закони та запроваджуючи жорстокі покарання за цей вид злочинної діяльності.
Отож процес обігу металевих грошей у міру відхилення позначеного на них номінального вмісту від реальної ваги зумовив появу перших функціональних форм грошей, що визначили в майбутньому повний відрив грошей від товарної форми та її цілковите зникнення.
Грошові одиниці (фунт стерлінгів, лівр, гривня, рубль тощо) зберігали колишні назви вагових одиниць, проте, фактично, поступово стали містити значно меншу кількість дорогоцінного металу. Відокремлення металевих грошей від товарної природи та встановлення монополії держави на їх випуск стало визначальним чинником заміщення повнофункціональних монет з благородних металів на монети з більш дешевих і поширених металів, а потім відбулася практично повна заміна їх паперовими грішми.
Перші паперові гроші з’явилися в Китаї приблизно в XI столітті. Китайці раніше за інших зрозуміли перевагу таких грошей, хоча цьому розумінню передувало функціонування металевих грошей, що згодом втратили товарну вартість. Спершу китайський уряд випустив важкі залізні монети, що мали невелику купівельну спроможність. Під час угод люди залишали ці монети в купців, взамін отримуючи розписки. На початку XI століття уряд заборонив купцям вести розрахунки розписками й сам надрукував квитанції, що офіційно замінили монети та спростили розрахунки. Ці квитанції, по суті, й стали надалі виконувати роль паперових грошей. У своїх записках про подорож до Китаю відомий італійський мандрівник М. Поло писав, що в той час, коли європейські мандрівники намагаються обертати на золото різні метали, китайські імператори навчились обертати на золото звичайний папір. Він мав на увазі гроші, що вже в XIII столітті були досить поширеними в Китаї. Паперові гроші мали прямокутну форму, містили особливі знаки та печатки. Вони різнилися купівельною спроможністю, під страхом смертної кари були обов’язковими до прийняття. Потрібно сказати, що найбільша кількість підроблених грошей в обігу з’являлась у періоди воєн і нестабільності економіки, спаду платоспроможності національної валюти. Про це свідчить той факт, що протягом Першої світової війни царський уряд Росії неодноразово проводив емісію грошей. Після революції 1917 р. та розпаду Російської імперії деякі її територіальні складові частини, зокрема й Україна, почали випуск національної валюти. Поряд з державними грошима, в обігу перебувала велика кількість грошей, що їх випускали міста та нові уряди. Серед усієї цієї маси значну частку становили фальшиві гроші. У романі «Біла гвардія» М. Булгаков, який жив в описуваний період у Києві, з великою долею іронії змальовує факт перерахунку грошей одним із персонажів, у котрого зі 100 «бумажок» на 8 достатньо явно проглядаються ознаки «фальшування», і це попри те, що на банкнотах навіть містилися погрози смертною карою за фальшування.
У радянський період частка фальшивомонетництва в загальному обсязі злочинів поступово скорочувалася. Цьому сприяли й здійснювані грошові реформи, за якими значно вдосконалювалися захисні властивості грошей. Існувала досить чітка система обліку поліграфічного обладнання, копіювально-розмножувальної техніки та матеріалів, які використовувалися для виготовлення грошей, а також постійно посилювалися покарання за цей вид злочинів. Приміром, у 1961 р. до ст. 24 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність» було внесено доповнення щодо застосування смертної кари за фальшивомонетництво. Аналогічні зміни було внесено до Кримінальних кодексів союзних республік, й УРСР також.
У процесі еволюції грошей — від звичайного товару до суто номінальних паперових грошей (умовного товару), що не становлять цінності як товар, — постійно змінювались і способи їх підроблення. Законодавство різних держав вважало та й сьогодні вважає підроблення грошей тяжким злочином, встановлюючи суворі заходи покарання, нерідко навіть смертну кару.
1.2 Основні елементи захисту сучасних паперових грошей
Основною метою захисту грошей є надання їм такої надійності, яка б створювала умови для розпізнання підробок не тільки спеціалістами та банківськими службовцями, але й звичайними громадянами. Рівень захисту, що надається будь-якою захисною ознакою, безпосередньо повинен бути пов’язаний з його унікальністю й доступністю для розпізнання звичайним громадянам, стійкістю до зміни, імітації чи репродукування. Варто зазначити, що якась одна захисна ознака не є гарантованим захистом грошових знаків. Тільки всі компоненти в комплексі — папір, фарба, вид та спосіб друку, сюжет і кількість ознак — сприяють захищеності купюр конкретного номіналу від підробки.
Безперечно, якість є найкращим власним захистом купюр від підробки. Інакше кажучи, саме технологія виготовлення справжніх грошей і забезпечує рівень надійності захисту їх від підробки. Оригінальні методи друку, матеріали, майстерність роблять справу підробки грошей настільки важкою та дорогою, що втачається сенс їх підробляти. Недарма значна кількість осіб, які підробляли сучасні гроші, заявляють, що їх дешевше вкрасти, ніж підробити. Можна сказати, що більша частина підробок є власне спробою порівняно дешевими способами навіть не відтворити, а імітувати лише деякі ознаки справжніх грошей.
Потрібно пам’ятати, що реальний захист стає ефективним тільки тоді, коли є інструментом, яким можна зі зручністю користуватися.
У різних країнах світу давно дискутується питання про те, чи варто повідомляти громадянам про деякі елементи захисту грошових знаків, а також про появу в грошовому обігу підробок. Позиція Інтерполу зводиться до визнання доцільності не тільки поліцейських методів боротьби зі злочинами, пов’язаними з виготовленням і збутом підроблених грошей. Автори посібника цілком підтримують таку думку: населення, продавці, банківські службовці, касири повинні знати основні захисні властивості грошей. Лише за таких умов фальшивки не будуть знаходити жертв. При цьому зазначимо, що сьогодні українські гривні є однією з найбільш захищених валют у світі.
Як відомо, сучасні гроші мають декілька ступенів захисту. Практично, технологія їх виготовлення на кожній стадії цього складного процесу передбачає створення якогось елемента захисту. Серед цих елементів можна виділити такі як: використання спеціальних матеріалів (паперу, фарби, люмінофорів, різнокольорових ниток, металевих стрічок, магнітних домішок у фарбу та ін.); спеціальних видів поліграфічного друку та технологій нанесення зображень (досить часто зображення й інші елементи купюри виконуються з використанням декількох видів поліграфічного друку в різних комбінаціях, зокрема з маніпулюванням розмірами знаків і елементів); розмірів купюр; точності розміщення різних елементів одного боку купюри щодо елементів другого тощо. Усе це дає змогу отримати високоякісні купюри з хорошим дизайном і високим ступенем захисту від підробок.
Як було сказано вище, для виготовлення грошей застосовується спеціальний папір, якому властива висока технічна та споживча якість. Він є основою грошового знака та значною мірою визначає якість і особливо стійкість готових грошей до зношування. Найважливішою вимогою до грошового паперу є стійкість до зношування. Серед показників, які характеризують папір за цими властивостями, є стійкість на злам і розрив. Паперові гроші в обігу багаторазово згинаються (складаються) та розгинаються. Тож папір має витримувати (не розриватися) кілька тисяч подвійних перегинів (звичайні друковані папери витримують до 20 подвійних перегинів). Висока міцність повинна бути й на розрив. У процесі друку міцність паперу частково знижується. Для забезпечення високої якості та міцності друкованого малюнка грошовий папір має необхідний ступінь білизни, непрозорості, гладкості та прозорості в певних місцях. Він не повинен змінювати свого кольору (білизни) та знижувати механічної міцності під упливом світла, сонячних променів тощо.
Стійкість до «старіння» найбільша в папері, виготовленому з волокон льону та бавовни. Шар фарби на папері повинен добре закріплюватись і бути досить міцним до стирання.
Особливе значення для грошового паперу мають водяні знаки, що є важливим елементом захисту від підроблення. Водяний знак — один з найбільш поширених захисних елементів, який використовується у 87 % банкнот у світі. За даними Інтерполу, зі 130 млн. вилучених фальшивих банкнот лише на 12 % робилися спроби імітувати водяні знаки.
Знак може бути загальним, тобто з постійно повторюваним малюнком, або локальним — малюнком, розташованим на аркуші паперу у визначеному місці. Крім цього, водяний знак, особливо локальний у формі портрета чи іншого малюнка, підвищує художній рівень грошей.
Водяний знак утворюється при відливі паперу внаслідок різної товщини нашарування волокон. Створення виразних і гарних водяних знаків є складним самостійним завданням у технологічному процесі виготовлення паперу. Добре видимий на просвіт, він обов’язково повинен мати злегка розмиті, нечіткі контури. Це пов’язано з тим, що товщина паперу змінюється плавно. Зауважимо, що водяний знак, який виник як клеймо виробника паперу, став тепер невід’ємною частиною захисту грошових знаків.
Часто в папір купюр уводять пластикові, паперові, металізовані чи металеві стрічки. Стрічки можуть бути як повністю зануреними в товщу паперу (приміром, вітчизняні купюри — гривні — практично всі, незалежно від номіналу, мають занурені стрічки), так і частково (стрічки, ща пірнають) — через деякі відстані вони виходять на поверхню купюри. При розглядуванні проти світла така стрічка видається суцільною, а у відбитих променях світла — пунктирною. Крім цього, стрічка може мати магнітні властивості чи флуоресціювати в ультрафіолетових променях, при цьому люмінесценція буває як одноколірною, так і багатоколірною. Досить часто на стрічці розміщують повторюваний мікротекст у прямому та зворотному зображенні.
Фарби, що використовуються при виготовленні паперових грошей, відрізняються від звичайних поліграфічних. Вони більш стійкі до дії різних хімічних речовин і сонячного світла. Іноді у фарби вводиться феромагнітний пігмент і різні інші домішки, що надають їм захисних властивостей та проявляють себе в певних умовах при тестуванні. Магнітною фарбою часто друкують серійні номери (гривні України, рублі Росії) чи фрагменти металографських зображень (долари США). Одноколірний малюнок на різних частинах купюри може бути виконаний двома фарбами, що мають один колір, але різні магнітні та люмінесцентні властивості. Дуже поширеним є використання пігментів, які люмінесціюють під дією ультрафіолету (світіння червоним, зеленим і жовтим кольорами). При друкуванні сучасних банкнот іноді використовують фарби, що мають однаковий колір, але різне відображення в інфрачервоній сфері спектра. Для виявлення всіх описаних ознак існують спеціальні прилади й обладнання, що використовуються в банківських установах і експертних підрозділах. На банкнотах великих номіналів останніми роками часто використовують для друку фарби, що оптично змінюються.
Під дією різних хімічних речовин (пральних порошків; розчинів, використовуваних у хімчистці; розчинників) фарби можуть частково змінювати первісний колір, а іноді й вимиваються компоненти, що світяться під дією ультрафіолетових променів.
Основи технології нанесення зображень на купюри. При виготовленні паперових грошей використовуються декілька способів поліграфічного друку, до того ж, у різних комбінаціях. Попередній малюнок (фонова сітка, різні кольорові розетки) друкується, зазвичай, орловським, ірисовим або звичайним офсетним способом. Основний малюнок на купюрах з великим номіналом — металографією, на дрібних — офсетом.
Надруковані відбитки грошових купюр нумерують на спеціальних верстатах високим друком. На них друкується один або два номери, що складаються з двох літер і номера (на сучасних українських гривнях номер має сім цифр). Нумерація необхідна для обліку випущених купюр, визначення підприємства, працівника, місця, часу виготовлення кожної. Купюр з однаковими номерами не може бути.
Високий друк. Форми високого друку сконструйовані так, що друку-вальні елементи розташовані вище за пробільні, тобто виступають над ними. При друкуванні форма з силою притискується до паперу й фарба, нанесена на друкувальні елементи, видавлюється до країв елементів. При цьому краї надрукованих таким способом елементів досить чіткі, а шар фарби ближче до країв має потовщення. Завдяки опуклим друкувальним елементам папір продавлюється, деформується, і на його зворотному боці проявляється рельєфне зображення. На купюрах більшості країн світу, зокрема й на гривнях України, таким способом виконуються зображення серій і номерів купюр.
Глибокий друк. Форми глибокого друку сконструйовані інакше, ніж форми високого друку. Друкувальні елементи в них заглиблені, розташовуються нижче від пробільних. При друкуванні форма також із силою притискується до паперу. При цьому фарба переноситься та прилипає до паперу, при висиханні утворює випуклий над його поверхнею порівняно товстий шар. Краї надрукованих елементів також чіткі, але шар фарби має потовщення до середини ліній. Для друку грошей використовується один з різновидів глибокого друку — металографський. Це отримання відбитків з гравюри. Оригінальний штемпель (первинна металографська форма) вирізається вручну чи електронним гравіюванням. Друкувальні елементи оригінальної металографської форми (гравюра, орнаменти, гільйо-ширні елементи, тексти та мікротексти) компонуються на одній металевій пластині — матриці.
Плоский друк. Якщо вести мову про плоский друк, який використовується для виготовлення купюр, то доцільно зупинитися на плоскому офсетному, бо тут застосовується саме цей різновид плоского друку. У формах офсетного друку друкувальні та пробільні елементи розташовані в одній площині. Процес друку з таких форм ‘рунтується на вибірковому змочуванні пробільних елементів водою, а друкувальних -жирною фарбою. При друкуванні фарба з форми спочатку переноситься на проміжну еластичну гумову пластину (офсетну), а з неї — на папір. Фарба лягає на відбиток тонким рівним шаром, крізь який добре проглядається структура паперу.
Орловський друк. Це різновид офсетного багатоколірного друку, при використанні якого в елементах отриманих зображень утворюється різкий перехід одного кольору в інший. При цьому перехід є чітким, з різко виділеною межею без перекосів і розривів штрихів, накладення одного кольору на інший.
Райдужний (ірисовий) друк. Також є різновидом офсетного друку. Та, на відміну від орловського, в елементах зображень, надрукованих ірисовим друком, один колір плавно переходить в інший. При цьому чіткої межі переходу немає. Ознаки ірисового друку: плавна зміна кольору при переході одного кольору в інший; точне суміщення (приводка) -ділянок гільйоширних сіток.
Мікротексти розташовують у визначених місцях купюр, часто це номінал купюри, назва держави чи символіка й інші написи, що повторюються по довжині лінії або площині малюнка. Без збільшення мікро-текст схожий на звичайну лінію, а в разі навіть невеликого збільшення його можна прочитати.
Значного поширення набуло нанесення малюнків для сполучення на сучасних купюрах. Одна частина такого зображення виконується з лицьового, а інша — зі зворотного боків банкноти. При розгляданні на просвіт вони повинні точно збігатися та утворювати яке-небудь зображення.
Так звані, кінеграми – це зображення, що змінюються чи проявляються при розгляданні під різними кутами до світла, часто вони друкуються товстим шаром спеціальної фарби, наприклад, номінал у п’ятидесятигривневих купюрах зразка 2004 р., стодоларових — зразка 1996 р. та ін. Крім цього, такі зображення часто виконуються товстим шаром фарби і їх можна відчути на дотик.
Особливе місце серед захисних засобів банкнот посідають люмінофори. Вони використовуються як домішки до фарби, якою виконано зображення, номінал купюри, номер або інший її елемент, а також для нанесення спеціальних невидимих (латентних) позначок у будь-якій її частині. Під дією ультрафіолетових променів така фарба світиться кольором люмінофору, а якщо це невидима позначка, то вона стає видимою та світиться кольором люмінофору.
1.3 Криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей
Для того, щоб розслідування мало цілеспрямований характер, аби від його початку слідчий пішов у правильному напрямку, необхідно розуміти значення боротьби з тим видом злочину, який він розслідує, чітко усвідомлювати мету та завдання розслідування.
Глибоке знання суті та суспільної небезпечності розслідуваного злочину дає слідчому правильні орієнтири, спрямовуючи на встановлення справжніх мотивів злочину, а також інших обставин, які його характеризують.
Розроблення методик розслідування будь-яких злочинів, зокрема й пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, має ґрунтуватися на знанні складу злочину, його особливостей і обставин, які підлягають встановленню в процесі розслідування. Широке коло цих обставин і специфіка їх виявлення, фіксаціїта дослідження потребують участі в процесі розслідування спеціалістів різних служб, які сприяють їх встановленню в межах своєї компетенції. Одним з найважливіших моментів цієї діяльності є організація взаємодії між суб’єктами розслідування. Виявляючи, документуючи, фіксуючи та досліджуючи обставини й речі, що певним чином пов’язані з розслідуваним злочином, суб’єкти розслідування здобувають криміналістично значущу інформацію. Одна частина її вже власне і є доказами в справі, інша — потребує опрацювання та переведення в докази, ще інша-так і залишається орієнтаційною.
Щодо вирізнення кола обставин, які безпосередньо потребують встановлення, та методів, які при цьому використовуються за конкретною групою, видом або типом злочинів, варто зауважити, що це пов’язано з узагальненням і аналізом матеріалів сучасної слідчої, експертної, оперативно-розшукової та судової практики. Практика є основним джерелом теоретичних розробок, методичних положень і рекомендацій щодо розслідування визначених категорій злочинів. Наукові пошуки та практичні напрацювання в цьому напрямку визначили появу поняття «криміналістична характеристика злочинів».
Видається за доцільне коротко зупинитися на криміналістичній характеристиці. Ідея про введення поняття криміналістичної характеристики виникла в 70-х рр. минулого століття, коли стало зрозуміло, що методичні рекомендації щодо розслідування злочинів, які розроблялися на основі кримінально-правових, кримінологічних і кримінально-процесуальних характеристик злочинів, без узяття до уваги їхніх криміналістично значущих ознак, не можуть повною мірою відповідати вимогам слідчої практики й тому не сприяють підвищенню ефективності розслідування.
Вивчення практики розслідування, наукової літератури та законодавства дає підстави говорити, що при розслідуванні злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, обов’язковому встановленню підлягають такі обставини:
наявність підроблених грошей;
спосіб їх виготовлення;
матеріали й обладнання, що використовувалися для цього;
місце виготовлення підроблених грошей;
чому саме такі купюри стали об’єктом підробки;
скільки та яких конкретно купюр було виготовлено, їхні особливості;
як збувалися підроблені гроші (канали збуту);
місця збуту;
засоби доставлення підроблених грошей до місць збуту;
місця складування підроблених грошей і схованки; кому та як збувалися підроблені гроші; скільки і яких купюр було збуто;
мотиви злочину;
особливості даних, які характеризують виготовлювача підроблених грошей;
особливості даних, що характеризують осіб, які транспортували, зберігали, збували підроблені гроші, а також інші обставини.
У криміналістичній характеристиці ці обставини узагальнюються та групуються залежно від предмета доказування й елементів складу злочину. За змістом вони мають певну впорядкованість ознак і щодо характеристики загалом є підсистемами відомостей про істотні обставини злочинів певного видута їх відображення в навколишньому середовищі.
На формування основ методики розслідування злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, істотно впливає зміст ст. 199 КК України, в якій визначаються взаємопов’язані діяння, що сукупно та кожне окремо є закінченими злочинами. До таких належать: виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей. Усі ці злочини взаємопов’язані та є ланками єдиного злочинного ланцюга, технології. їх об’єднує те, що обов’язковим їхнім фактором є підроблені гроші. Вони є і предметом виготовлення, і предметом зберігання й транспортування, і предметом збуту.
Підроблені гроші. Дуже важливе значення для аналізу розглядуваного злочину мають відомості про предмет злочинного посягання. У досліджуваній категорії злочинів — це перелічені в ст. 199 КК України предмети: підроблена національна валюта у формі банкнот або металевої монети, іноземна валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї. Як свідчить сучасна практика, найчастіше підробляють паперові гроші.
Отже, варто визначити специфіку предмета посягання. По суті, фальшивомонетник, виготовляючи підроблені гроші, як основну мету має за-володіння за їх допомогою матеріальними цінностями, отримання матеріальних послуг, певний зиск. Власне підроблені гроші є лише засобом, за допомогою якого він може мати доступ до матеріальних благ. Отож підроблені купюри в системі засобів, які сприяють отриманню винагороди злочинним шляхом, виконують таку ж роль, як «фомка» при крадіжці чи рушниця при розбійному нападі.
Говорячи про підроблення грошей, не можна не вказати на той фактор, що держава постійно вживає заходів, спрямованих на вдосконалення захисних властивостей грошей. Для цього використовуються: спеціальні матеріали -папір, фарби; спеціальні способи поліграфічного друку та їх поєднання; різні за конфігурацією та видом знаки й символи, зокрема мікротекст; водяні знаки; антисканерні захисні сітки; спеціальні написи — приховані написи та маркування, що читаються в ультрафіолетових променях, тощо; вставки та вкраплення — металізовані й паперові смужки з мікротекстом і без нього, світлі волокна та ін. Усе це сприяє наданню купюрам високого ступеня захисту від підробки. Варто зазначити, що постійно розробляються новітні, дедалі досконаліші способи захисту. Так, останнім часом пропонується використовувати для захисту грошових купюр від підроблення радіочастотні розпізнавальні бирки (РРБ) — мікрочип і антену, розміщені всередині спеціальної пластикової капсули, поміщеної в купюру. Розробники РРБ стверджують, що це стовідсоткова гарантія справжності купюри. Та поки що такі капсули не набули повсюдного запровадження в практику з деяких причин, і одна з них — надто дорога технологія їх виготовлення.
Спосіб і якість підроблення купюр справляють істотний уплив на характер розслідування цієї категорії справ. Від них же прямо залежить і суспільна небезпечність конкретного злочину розглядуваної категорії справ.
В більшості робіт, присвячених розслідуванню цієї категорії злочинів, при розгляді цього питання увага зосереджується на характеристиці способу підроблення чи виготовлення фальшивих купюр. Ми вважаємо, що власне спосіб виготовлення купюр є тільки однією зі складових частин способу вчинення розглядуваної категорії злочинів. Так, С. Ю. Петряєв пише: «Саме шляхом виготовлення певних матеріальних предметів, зовні схожих на гроші, а не іншим шляхом, здійснюється посягання на об’єкт -державний грошовий обіг». Не спростовуючи сказаного, зазначимо, що такий підхід до вивчення проблеми також має обмежений характер.
При ньому залишаються поза увагою інші діяння, пов’язані зі збутом, транспортуванням і зберіганням підроблених грошей.
Всі діяння щодо незаконних операцій з підробленими грішми взаємопов’язані, способи готування, вчинення й приховування в одному випадку необхідно розглядати як складові єдиного цілого: коли всі ланки технології — від виготовлення до збуту — виконуються однією особою чи невеликою злочинною групою, що не має виробленої інфраструктури. В іншому ж випадку, коли виготовлення, зберігання, транспортування та збут підроблених грошей здійснюються організованою злочинною групою, спостерігається чіткий розподіл «праці», що передбачає отримання винагороди за конкретні діяння незалежно від результатів збуту.
Особливістю цієї категорії злочинів є те, що останніми роками вони набувають усе більш організованого характеру. Усім організованим злочинним групам, як відомо, властива сувора конспірація діяльності та ієрархічна поінформованість усіх членів як про діяльність усієї організації, так і про її учасників, що дає можливість у разі затримання, приміром, збувальника, не розкрити джерела виготовлення грошей і не розголосити відомості про організаторів злочинної групи й інших її учасників. Таку інформацію вони навіть при бажанні не можуть повідомити.
Існування організованої злочинної групи передбачає також вибір відповідних способів виготовлення грошей. Зазвичай, це способи, що надають можливість виробляти фальшиві гроші високої якості, порівняно швидко й у великих розмірах. Як виготовлювачів злочинні організації залучають фахівців у галузі поліграфії, граверів, фотографів, програмістів з досвідом роботи на комп’ютерній техніці. їм часто вдається наблизитися до справжньої рецептури паперової маси та фарб, опанувати технологію виготовлення водяних знаків, якісно виконувати всі види поліграфічного друку, успішно й уміло імітуючи елементи захисту справжніх грошей.
Важливим етапом у діяльності з виготовлення та збуту підроблених грошей є готування до вчинення злочину. Воно охоплює: визначення потенційним злочинцем виду валюти для підроблення та конкретних купюр, способу їх виготовлення, зберігання, транспортування й збуту, свої ролі та місця в цій злочинній технології, підбір співучасників, визначення місць зберігання і збуту, способу доставляння підроблених грошей до місця збуту.
Готування до виготовлення передбачає: вибір способу виготовлення купюр (друкуванням, малюванням, аплікацією, копіюванням, копіювання з подальшим відтворенням та ін.), що визначає види необхідного обладнання, засобів і матеріалів; придбання потрібних засобів, обладнання та матеріалів; отримання консультацій, вивчення відповідної літератури, а в разі необхідності залучення певних фахівців до виготовлення. Готування до виготовлення фальшивих грошей є обов’язковим етапом, що характеризує цей злочин, на який необхідно зважати при розслідуванні, а отже, спрямовувати зусилля на встановлення всіх факторів, пов’язаних з готуван ням до виготовлення. Значну допомогу в цьому можуть надати оперативні співробітники ДСБЕЗ, які під час оперативно-розшукових заходів виявляють осіб, що займаються підшукуванням обладнання та матеріалів, а також цікавляться технологією виготовлення грошей. Виявлення злочинних дій, що полягають у виготовленні підроблених грошей, «часто провадиться пошуком ознак кримінального виробництва, що визначаються способом виготовлення фальсифікату. Тож він значною мірою визначає оперативно-розшукову ситуацію»
Способи приховування слідів злочину в характеристиці виготовлення підроблених грошей є своєрідними. Основна мета виготовлення підроблених грошей криється саме в отриманні матеріального зиску від їх збуту. Маскування підроблення досягається підвищенням якості купюр. Водночас виготовлювач, як і будь-який учасник розглядуваного злочину, прагне приховати сліди, знищуючи невдалі екземпляри, тримаючи в недоступних вільному сприйняттю місцях матеріали, заготовки тощо. У разі небезпеки викриття — вживає заходів до їх знищення.
Для виявлення підробленої купюри необхідними є знання в галузі криміналістичного дослідження документів, власне ж дослідження може провести лише кваліфікований спеціаліст-експерт, який, спираючись на фахові знання, дійде висновку щодо способу підроблення, використаного для цієї мети обладнання та матеріалів, визначить особливі ознаки, притаманні саме виявленим зразкам купюр. На основі особливих ознак підроблених купюр складаються розшукові таблиці, за якими здійснюється їх цілеспрямований пошук. Поряд зі знаннями експерта, у встановленні невідомих факторів щодо способу скоєння злочину важлива роль належить оперативним підрозділам.
Говорячи про спосіб готування до зберігання підроблених грошей, візьмімо до уваги, що ця діяльність охоплює: визначення місця зберігання; вибір особи (осіб), якій (яким) можна довірити зберігання; вибір способу транспортування підроблених грошей до місця зберігання та передання їх зберігачеві; вибір способу передання підроблених грошей збувальникові. Вивчення кримінальних справ засвідчило, що для зберігання підроб лених грошей, зазвичай, використовувалися місця постійного проживання виготовлювачів або збувальників. У жодній з цих справ не було встановлено спеціальних місць зберігання, а також осіб, які б займалися тільки зберіганням.
Транспортування підроблених грошей до місця збуту також може мати найрізноманітніший характер. Зокрема, ст. 199 КК України безпосередньо вказує на такі способи транспортування, як перевезення та пересилання, виокремлюючи їх самостійними складами злочинів. Транспортування охоплює: вибір способу транспортування — від перенесення до перевезення різними транспортними засобами та пересилання; обрання маршрутів (що визначається передбачуваними місцями збуту, зберігання і виготовлення); підбір осіб, які б могли здійснити транспортування; вибір способу передання підроблених грошей на зберігання чи збувальникові.
Збут підроблених грошей є завершальним етапом цієї злочинної технології. Решту діянь зі збуту, незважаючи на те, що законодавець виокремлює їх як самостійні склади злочинів, можна розглядати як фактично підготовчі. Вибір способу збуту часто визначається видом грошей (національна чи іноземна валюта), якістю виготовлених купюр (рівнем відповідності справжнім), їхнім номіналом і низкою інших ознак.
До способу готування до збуту та безпосередньо збуту належать: визначення осіб чи організацій для збуту (потенційних потерпілих); підбір осіб, які б могли здійснити збут; вибір способу зв’язку з виготовлювачем, транспортувальником або зберігачем підроблених грошей; вибір способу передання та розподілу грошей або товарів, здобутих у результаті реалізації підроблених грошей; вибір місця й часу збуту; вибір способу безпосереднього передання купюр і отримання замість них товару чи нефальшивих грошей.
Вибір місця виготовлення підроблених грошей залежить від цілої низки факторів: ступеня організації злочину (невелика злочинна група зі слабким ступенем організації, організована злочинна група); від способу виготовлення й обладнання, що застосовується для цього; від особистості виготовлювача та ін. Так, місцем виготовлення грошей способом малювання й аплікації, коли спеціальне обладнання не потрібне (достатніми засобами є олівець, фарби, ножиці, клей та інші щонайпростіші матеріали), найчастіше є житлові та підсобні приміщення осіб, які безпосередньо здійснюють підроблення. За такого способу фальшивомонетники, зазвичай, використовують будь-який час, вільний від інших занять.
Досить поширеним сьогодні є спосіб виготовлення з використанням копіювально-розмножувальної та комп’ютерної техніки, а також поліграфічним способом. Місцем виготовлення підроблених грошей у такому разі є місце розташування цієї техніки: житлові та підсобні приміщення громадян, службові приміщення фірм і офісів, підприємств. Основна вимога до такого місця полягає в наявності достатнього та придатного для виготовлення підроблених грошей обладнання й можливості його використання, а також у забезпеченні конспірації своєї діяльності.
Час виготовлення безпосередньо пов’язаний з місцем. Якщо це житлове чи спеціально пристосоване саме для виготовлення фальшивих грошей приміщення, то час може бути найрізноманітнішим. Коли ж це приміщення фірми чи підприємства, то в такому разі для виготовлення фальшивих грошей обирають, звичайно, неробочий час певного підприємства (ніч, вихідні дні, свята тощо).
Засобом транспортування може бути будь-який транспортний засіб, і хоча безпосередньо місце вчинення злочину при цьому чітко не визначається, необхідним є встановлення конкретного розміщення підроблених грошей у цьому засобі, їх упакування, документів на багаж та ін.
Місцями зберігання можуть бути як житло громадян, так і приміщення різних фірм та підприємств, а також обладнані схованки в найрізноманітніших важкодоступних місцях.
Не менш важливим у криміналістичній характеристиці є такий елемент, як особа злочинця.
Цей елемент, як і всі попередні, може розглядатися стосовно однієї особи, що виконує всі операції з підробленими грошима від виготовлення до збуту, а також щодо осіб, які належать до організованого злочинного угруповання з чітким розподілом ролей, відпрацьованою системою зв’язку та спілкування між її учасниками.
Необхідно зазначити, що найважливішими моментами в аналізованій злочинній технології є виготовлення та збут. Ці діяння вимагають від виконавців особливої підготовки й наявності знань. До того ж, знань різнобічних. Так, якщо для виготовлення необхідними є знання в галузі поліграфії, технології виготовлення грошей, їхніх захисних властивостей, уміння працювати з обладнанням, то для збуту потрібні комунікабельність, уміння визначити потенційну жертву, спокійність у поведінці при збуті
Особа потерпілого. Говорячи про особу потерпілого чи особу, яка отримала підроблену купюру, варто вказати на те, що нею може виявитися будь-яка особа, котра здійснює операції купівлі-продажу тощо. Найчастіше наражаються на ризик отримати підроблені гроші особи, що купують товари на ринках, у місцях великого скупчення людей, а також увечері та вночі. До того ж, як зазначалось, імовірність отримання підробленої купюри тим вища, чим вища її якість. За даними інтерв’ювання, з 217 опитаних у період 2004-2008 рр. 48 осіб особисто отримували підроблені гривні чи долари, а 62 особи відповіли, що підробки отримували їхні знайомі під час яких-небудь операцій. Результати інтерв’ювання свідчать про досить високий ступінь імовірності отримання підроблених грошей мешканцями України.
Сліди злочину. Дуже важливим фактором, який характеризує злочини, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей, є матеріальні сліди злочину. Саме їх покладено в основу відтворення картини вчиненого злочину, а також взаємозв’язків між окремими його складниками — елементами й епізодами.
Відомо, що подія злочину, відбуваючись у матеріальному світі, відбивається в свідомості осіб, які її спостерігали, а також на різноманітних носіях матеріального світу. Особи як суб’єктивні носії інформації (ідеальні) постають у процесі розслідування як свідки, обвинувачені, по-собники, потерпілі й інші учасники кримінального процесу. Оскільки основною формою відтворення ідеальних слідів є мова, то й виявляються, а також фіксуються вони в ході вербальних слідчих дій (допит, очна ставка, відтворення обстановки й обставин події та ін.).
Як основні предмети — речові докази — за цією категорією злочинів важливе місце посідають підроблені купюри. Вони є носіями інформації про обладнання, фарби, папір та інші матеріали, що використовувалися для їх виготовлення. Крім цього, на купюрах можуть бути виявлені сліди людини — як відбиток, так і речовина, що може мати істотне значення при встановленні зв’язку: підроблена купюра-злочинець-потерпілий. Незалежно від виду злочину чи ланки розглядуваної злочинної технології- виготовлення, транспортування, зберігання чи збут-сліди людини можуть виявитися на різних об’єктах і слугувати засобом установлення як фактів, які безпосередньо стосуються предмета доказування, так і проміжних. Виявлення ж слідів барвників та інших матеріалів, використовуваних для виготовлення, заготовок купюр, забракованих купюр тощо є найбільш характерним у місці виготовлення, а також на одязі й тілі виготовлювача. У місцях зберігання та на засобах транспортування характерними слідами будуть власне підроблені купюри, пакувальні матеріали, матриці, барвники, папір, інші матеріали та предмети. Усі вони потребують ретельного огляду й дослідження з використанням спеціальних знань, з-поміж яких основними є знання фахівця-криміналіста.
Розділ 2. Організація розслідування злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей.
2.1 Загальна структура розслідування злочинів
Розслідування злочинів — це процес добування, осмислення та використання інформації, за допомогою якої формується уявлення про пізнаваний об’єкт. Інформація при цьому є і об’єктом пошуку, і засобом пізнання. Слідчий, здійснюючи розслідування, отримує її з різних джерел. Для встановлення істини в розслідуваній справі не останнє значення має оперативно-розшукова інформація, що здобувається оперативними працівниками ДСБЕЗ. Достатньо важливим є обмін інформацією між різними службами та працівниками, він становить значну частину взаємодії між слідчим, у провадженні якого перебуває конкретна кримінальна справа за фактами, пов’язаними з виготовленням і збутом підроблених грошей та іншими службами. Оскільки взаємодія передбачає взаємний обмін інформацією, то в основі всіх рішень, які приймаються в справі, лежить різноманітна інформація. Як слушно зауважив В. О. Образцов, «інформація — це повітря, а інформаційні процеси — кровоносні судини зазначеної діяльності. Чим чистіші, якісніші, насиченіші киснем інформаційні потоки, чим ширший і надійніший інформаційний масив, тим ефективніше відбувається процес прийняття та реалізації правильних, адекватних ситуаціям, які складаються, правових і криміналістичних рішень на всіх стадіях розслідування, на всьому величезному просторі його «Кулико-вого поля» битви за інформацію».
Зміст первинної інформації щодо розслідуваного факту виготовлення чи збуту підроблених грошей у міру її пізнання й оцінки дає слідчому змогу оцінювати ситуацію, що склалася, висувати версії та організовувати проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на пошук і збирання нової інформації, а потім, використовуючи її в комплексі, приймати об’єктивне рішення в справі. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей — це досить складні та небезпечні злочини.
Предметом купівлі-продажу, їх транспортують від місця виготовлення чи придбання до місця збуту, при цьому використовуючи різні доступні засоби комунікації. Місце виготовлення може розташовуватися в одному населеному пункті чи на значній відстані від місця збуту, іноді фальшивомонетники виготовляють підроблені гроші за кордоном. У цьому циклі часто бере участь група осіб, кожна з яких виконує безпосередньо їй відведену функцію. Як показує слідча практика, збувальник може не тільки не знати виготовлювача, а й навіть не мати гадки про місце, де було виготовлено підроблені гроші. Та, незалежно від змісту всього злочинного ланцюжка, завжди виявлення злочину починається з наявності якоїсь кількості вихідної інформації про розслідувану подію, а також з необхідності проведення комплексу слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на розслідування кожного конкретного факту.
Своєчасне та швидке виявлення ознак цього злочину, встановлення всіх обставин, необхідних для правильної кваліфікації дій кожного співучасника, з’ясування його ролі, ступеня участі й поінформованості про кожну ланку «технологічного» ланцюжка від виготовлення до збуту, а також установлення всіх епізодів злочинної діяльності є основним завданням розслідування. Досягнення цих цілей немислиме без чіткої, добре налагодженої взаємодії з різними службами та підрозділами органів внутрішніх справ і, насамперед, з відділами по боротьбі з економічною злочинністю та НДЕКЦ.
Слідчий же повинен чітко уявляти джерела отримання інформації, можливість її використання в процесі доказування, сутність, завдання та значення оперативних комбінацій, щоб комплексно застосовувати ці засоби для встановлення об’єктивної істини при розслідуванні зазначеної категорії злочинів.
Отже, проведення оперативно-розшукових заходів має плануватися заздалегідь і в разі необхідності узгоджуватися зі слідчим, який як організатор роботи групи з розслідування злочину одержує право керівництва її членами.
В інформаційному аспекті розслідування будь-якого злочину, й виготовлення та збуту підроблених грошей також, можна розглядати як процес виявлення, дослідження, зберігання передання й використання криміналістично значущої інформації. Особливість такого процесу полягає в тому, що подія злочину щодо розслідування практично завжди є подією минулого. Кінцевим результатом розслідування є закінчена провадженням кримінальна справа, що є впорядкованою інформаційною моделлю розслідуваної події. Увесь хід розслідування можна визначити як процес її побудови. Під час слідчих дій відбувається виявлення та фіксація інформації. На її основі виникають найпростіші моделі, у яких систематизується інформація про певні об’єкти, факти й обставини. Ці найпростіші моделі, своєю чергою, зв’язуються в загальну систему розслідування. Отримана в процесі окремих слідчих дій інформація оцінюється з позицій її доказового значення та посідає в загальній моделі своє місце, добудовуючи її.
Загальні завдання розслідування виготовлення та збуту підроблених грошей, як і будь-якого іншого злочину, випливають зі змісту ст. 2 КПК України, серед яких виділено «швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону»
Сструктуру розслідування виготовлення та збуту підроблених грошей:
реагування на привід до порушення кримінальної справи — перевірка інформації, що надійшла, про виявлення підроблених грошей, певну особу, яка займається їх виготовленням, збутом або транспортуванням;
проведення початкових слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення: обставин виготовлення та збуту підроблених грошей; злочинців і їхніх спільників; свідків; фактів виявлення аналогічних грошей тощо (діяльність підпорядкована основній меті -встановленню та викриттю збувальника, виготовлювача);
проведення подальшого розслідування й оперативно-розшукових заходів, виявлення всіх учасників виготовлення, збуту та транспортування, решти обставин, що впливають на ступінь вини й характеризують особу злочинця, визначення причин і умов, які сприяють вчиненню злочину, та ін.;
завершення розслідування та складання обвинувального висновку.
Проведені дослідження дають змогу визначити коло відомостей, які формують типові ситуації, що виникають за фактами виготовлення та збуту підроблених грошей. Пропонуємо розглянути типові чинники, для початкового етапу розслідування вказаної категорії злочинів, виокремивши об’єктивні чинники, пов’язані з особливостями виготовлення та збуту підроблених грошей, а також наявністю інформації про них.
До таких чинників, зокрема, належать:
наявність предмета (підроблена купюра);
наявність матеріально фіксованих слідів виготовлення й об’єктів, які використовувалися при виготовленні;
наявність матеріальних слідів злочинця;
відомості про засоби та методи, що застосовувалися для виготовлення підроблених грошей;
відомості про спосіб транспортування підроблених грошей від місця виготовлення до місця збуту;
відомості про спосіб збуту;
відомості про місце виготовлення, зберігання, транспортування та збуту;
відомості про час виготовлення, зберігання, транспортування та збуту;
відомості про особу виготовлювача (виготовлювачів);
відомості про особу збувальника (збувальників);
відомості про осіб, які зберігали, пересилали, перевозили підроблені гроші;
відомості про особу потерпілого чи про особу, що прийняла підроблені гроші;
відомості про інших співучасників (осіб, які доставляли, пересилали, зберігали підроблені гроші, а також передавали чи продавали* їх збувальникам).
2.3 Алгоритм слідчих дій при виявленні й розслідуванні злочинів
Початковий етап розслідування злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, безпосередньо стосується вирішення питання про порушення кримінальної справи. Як уже зазначалося, для порушення кримінальної справи необхідною умовою є наявність приводів і підстав, що, своєю чергою, визначається наявністю достовірної інформації. Ця інформація, з одного боку, становить основу фабули постанови про порушення кримінальної справи, з іншого, — визначає слідчу ситуацію початкового етапу розслідування.
Розглянемо три найтиповіші слідчі ситуації, що трапляються при розслідуванні виготовлення та збуту підроблених грошей, розмежувавши їх за ступенем сприятливості: найменш сприятливу, проміжну та найбільш сприятливу.
Як відомо, загальним завданням розслідування на початковому етапі є встановлення особи злочинця(-ців) і збирання доказів, достатніх для пред’явлення йому (їм) обвинувачення. Вирішенню ж його сприятиме послідовне виконання цілої низки завдань, таких як встановлення часу та місця збуту виявленої купюри, особи, що прийняла її у збувальника, виявлення свідків і матеріально фіксованих слідів та ін.
У встановленні всіх складових виготовлення та збуту підроблених грошей переважають ситуації, в яких розслідування починається від моменту виявлення підроблених грошей, а отже, і напрямок — від купюри до збувальника, а потім — до виготовлювача. Однак у практиці розслідування може статися й така ситуація, коли його хід відбуватиметься від виготовлювача до збувальника. Це стає можливим за умови вмілої організації оперативно-розшукової роботи, коли в результаті проведених оперативно-розшукових заходів встановлюють місце виготовлення та виготовлювача(-чів), а потім встановленню підлягає збувальник. При розслідуванні виготовлення та збуту підроблених грошей, вчинюваних злочинною групою, встановлення мережі збувальників відбувається найчастіше саме в такий спосіб.
Завдання, притаманні цій ситуації:
визначення способу виготовлення купюри, обладнання, що застосовувалося для цього, та можливого його розміщення;
встановлення факту збуту й усіх пов’язаних з ним обставин (часу, місця, способу, свідків, особи збувальника й особи, яка безпосередньо прийняла купюру);
визначення особи виготовлювача й усіх пов’язаних з процесом виготовлення обставин;
встановлення злочинних зв’язків між учасниками виготовлення та збуту.
Усі ці завдання взаємопов’язані, розв’язання одного з них, зазвичай, зумовлює виконання іншого чи прямо вказує шлях до цього.
Продуктивність розслідування завжди залежить від глибини дослідження кожного відомого фактора, обставини. Таке дослідження (перевірка) факторів відбувається в процесі проведення початкових слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Практика засвідчує, що там, де оперативний працівник і слідчий працюють в атмосфері узгоджених дій, суворого дотримання вимог законів, не виникає конфліктних ситуацій, швидко й вдало реалізуються оперативні матеріали, у збиранні орієнтаційної інформації та доказів успішно застосовуються процесуальні й непроцесуальні методи, найбільш якісно провадиться слідство. Тільки взаємний обмін необхідною для розслідування інформацією, отримуваною як слідчим, так і оперативним працівником, дає можливість координувати оперативні заходи та слідчі дії, своєчасно й тактично грамотно виконувати слідчі дії, вміло використовуючи оперативно-розшукові відомості. Крім цього, взаємодія слідчого й оперативного працівника починається ще на стадії вирішення питання про порушення кримінальної справи. При цьому слідчому вдається виділити в матеріалах, зібраних оперативним працівником, деякі важливі для подальшого розслідування деталі, на які оперативний працівник може не звернути уваги, визнавши їх незначними, побачити, так звану, судову перспективу.
Сучасні досягнення в галузі техніко-криміналістичного дослідження документів (одним з об’єктів якого є грошові купюри) допомагають визначити спосіб друку, яким виконано досліджувану купюру, що, своєю чергою, дає змогу визначити вид, а в деяких випадках і модель обладнання, що застосовувалося. Така інформація є необхідною. її наявність надає можливість звузити коло пошуку до осіб, які мають у своєму розпорядженні хоча б доступ до такого обладнання. Іноді зі способу виготовлення можна судити про особу виготовлювача купюри. Наприклад, намалювати її могла тільки людина, що має навички малювання, виготовити з використанням поліграфічного обладнання -тільки особа, яка має до нього доступ і також навички чи знання в галузі поліграфії. Більше того, в нинішніх умовах виявлення підроблених купюр, виготовлених з використанням поліграфічного обладнання, зазвичай, свідчить про те, що виготовленням і збутом займається група осіб або організоване злочинне угруповання, ця діяльність пов’язана з істотними матеріальними витратами на виготовлення підробок.
Розглянемо дії, можливі та необхідні для встановлення невідомих обставин у розслідуваній справі й закріплення відомих. Почнемо з підробленої купюри як одного з відомих факторів, які формують ситуацію, та носія криміналістично значущої інформації про інші.
У такій ситуації після порушення кримінальної справи в її матеріалах, звичайно, містяться заяви та пояснення особи чи організації, що виявила купюру, довідка підрозділу НДЕКЦ, може бути протокол огляду місця події. Інакше кажучи, матеріали, достатні для порушення кримінальної справи.
Маючи висновок експерта (джерело доказів) або хоча б інформацію орієнтаційного характеру про модель принтера, можна цілеспрямовано вести пошук виготовлювача. Коло осіб у цьому разі звужується до рівня власників і користувачів персональних комп’ютерів, які використовують принтери чи копіювальні апарати, до того ж, певної моделі. Цей фактор необхідно брати до уваги при визначенні осіб, задіяних у розкритті злочину для виявлення виготовлювачів. Як типові версії, що ґрунтуються на інформації, отриманій у результаті проведеної експертизи, у разі встановлення факту виготовлення купюри з використанням копіювально-розмножувальної техніки чи принтерів стосовно особи виготовлювача та місця виготовлення можна висунути такі:
підроблені купюри виготовлено людиною, що має навички роботи з персональним комп’ютером і відповідним периферичним обладнанням у домашніх умовах;
підроблені купюри виготовлено людиною, яка має навички роботи й доступ до персонального комп’ютера та відповідного периферичного обладнання чи копіювального апарата завдяки виконанню службових обов’язків.
Якщо ж встановлено, що купюру виготовлено з використанням поліграфічного друку, то можна висунути версії:
купюри виготовлено особою(-ми), котрі мають навички роботи на поліграфічному обладнанні та доступ до нього завдяки виконанню службових обов’язків, на робочому місці;
купюри виготовлено особою(-ми), які мають навички роботи на поліграфічному обладнанні, спеціально придбаному для виготовлення підроблених грошей (воно може розташовуватися як удома, так і в службовому приміщенні).
Наступна дія, котру необхідно провести з купюрою, — це перевірка її за обліком виявлених підроблених грошових знаків у підрозділах НДЕКЦ, з подальшим поставленням її на облік. Перевірка за названим обліком дасть змогу отримати інформацію про те, чи вперше виявлено підроблені гроші з ознаками, притаманними виявленій купюрі, а також про місця її виявлення. Це створює умови для координації діяльності всіх підрозділів, які виявляли аналогічні купюри, та для ведення більш цілеспрямованого пошуку. Узагальнення інформації сприяє встановленню регіонів і конкретних типових місць збуту. Аналіз матеріалів, можливо, надасть можливість встановити осіб, яким вони збувалися, а також отримати конкретніші відомості про особу збувальника(-ників). Одержання такої інформації, своєю чергою, позитивно вплине на слідчу ситуацію та змінить її в бік поліпшення, поступово звужуючи коло пошуку.
Допит має бути деталізованим. Треба пам’ятати, що інколи особи, які виявили в себе гроші навіть з явними ознаками підроблення, намагаються приховати цей факт і якнайшвидше позбутися їх у будь-який спосіб — від викидання до збуту іншим особам. Це сприяє подальшому поширенню підроблених грошей. Іноді виникають ситуації, коли продавці чи касири, виявивши підроблену купюру, повідомляють про це вищій посадовій особі, власникові фірми. Проте останній замість того, аби сприяти виявленню джерела поширення підроблених грошей, вимагає від осіб, які виявили підробку, покласти в касу свої гроші, оскільки прийняття ними підробки, на його думку, трапилося через їхню неуважність. Такі дії змушують осіб, які виявили підроблені гроші, приховувати факти їх виявлення взагалі (те, про що йшла мова раніше), крім цього, вони відкривають шлях до безкарності й поширення підроблених грошей. Тоб то, тактику допиту осіб, які виявили підроблені гроші, необхідно будувати, зважаючи на можливості існування приховування таких фактів.
З’ясовані під час допиту відомості про місце, час і обставини збуту, поведінку та прикмети ймовірного збувальника можуть бути використані при проведенні оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення його особи. Окрім допиту, провадяться обшуки за місцем проживання й роботи затриманого з метою виявити докази, що свідчать про заняття збутом підроблених грошей. У разі потреби може бути проведено освідування такої особи, необхідні експертизи. Ця особа може бути також пред’явлена для впізнання свідкам, потерпілому, а в разі встановлення причетності її до інших фактів збуту-іншим потерпілим і свідкам. Якщо в процесі розслідування зібрано достатню кількість доказів вини особи, то їй пред’являють обвинувачення та розслідування переходить до наступної фази. Від моменту пред’явлення обвинувачення починається наступний етап розслідування.
Незалежно від результатів допиту й інших слідчих дій необхідно провадити стосовно такої особи оперативно-розшукові заходи. Характер цих заходів залежить від обраного запобіжного заходу та низки інших обставин. Відомо, що місцем виготовлення підроблених грошей, зазвичай, бувають приміщення чи ділянки приміщення. Це можуть бути житлові будинки та квартири (кімнати в них), різні підсобні приміщення (комори, сараї), службові приміщення підприємств і організацій, на яких працює виготовлювач. У разі виявлення такого місця необхідною слідчою дією, залежно від конкретної ситуації, може провадитися його огляд або обшук. У процесі цих дій відбувається примусове обстеження місця, всіх об’єктів, розміщених там, а також прилеглої території. Незалежно від виду слідчої дії, зусилля слідчого й оперативних працівників мають спрямовуватися на пошук як специфічних (тих, які вказують на можливість виготовлення підроблених грошей), так і звичайних, «традиційних» слідів відбитків і виділень (слідів рук, ніг, взуття, слини та ін.). Традиційні сліди можуть відіграти істотну роль у встановленні причинових зв’язків особи, підозрюваної у виготовленні фальшивих грошей, з конкретним місцем і виявленими предметами. Носії такої інформації- поверхні будь-яких предметів, з якими міг контактувати під час перебування в приміщенні виготовлювач, а також недопалки, гребінці, волосся тощо, отже, необхідно ретельно досліджувати ці предмети та приміщення. До участі в такій слідчій дії залучають фахівця-криміналіста.
При встановленні факту виготовлення підроблених грошей з використанням електрофотографічного друку під час провадження огляду й обшуку орієнтуються на пошук копіювально-розмножувальної та комп’ютерної техніки з приладом виведення — лазерним принтером. У разі використання струминно-краплинного друку — на пошук комп’ютерної техніки з приладом виведення — струминним принтером*. Оглядаючи таку техніку, потрібно зважати на специфіку інформації, що зберігається в пам’яті комп’ютера. Тож з метою забезпечити її збереження для подальшого дослідження та використання як доказів до участі в слідчій дії залучаються спеціалісти в галузі комп’ютерних технологій.
Окрім оглядів і обшуків, на місці виготовлення можна здійснити відтворення обставин і обстановки події. До перших дій, спрямованих на викриття особи у виготовленні підроблених грошей, належать: особистий обшук, огляд її одягу та, в разі необхідності, освідування. Під час особистого обшуку в кишенях одягу можуть бути виявлені різноманітні предмети: підроблені купюри, заготовки до них (папір), зіпсовані купюри, дискети з графічними зображеннями тощо. На поверхні одягу чи на тілі також можуть бути виявлені сліди фарби та ін. Для встановлення причинових зв’язків виготовлювача з обладнанням і приміщенням, у якому воно розміщується, останній піддається дактилоскопіюванню, а в разі потреби в нього беруться інші необхідні зразки для порівняльного дослідження (взуття, кров, слина тощо).
Початок наступного етапу розслідування пов’язують з пред’явленням обвинувачення особі, що обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину.
Серед завдань наступного етапу необхідно виокремити: встановлення усіх епізодів злочинної діяльності, якщо такі не було встановлено; усіх осіб, прямо чи непрямо причетних до виготовлення, збуту або інших операцій з підробленими грішми; кількості виготовлених підроблених грошей; місць збуту, зберігання підроблених грошей; розміру шкоди, заподіяної державі; повного комплексу причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, таін.
Аналізуючи обставини, притаманні типовим ситуаціям початкового етапу розслідування, можна дійти висновку, що друга (коли встановлено особу, яка займалася збутом підроблених грошей) і третя (коли встановлено осіб, що займалися збутом і виготовленням підроблених грошей) після пред’явлення обвинувачення цим особам автоматично переходять до наступного етапу розслідування. Отже, перелік основних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів для встановлення нез’ясованих обставин буде аналогічним відповідним ситуаціям. Однією з важливих слідчих дій, що провадяться на наступному етапі розслідування, є обшук з метою виявлення різних джерел доказів, які підтверджують причетність обвинуваченого до злочину. Для забезпечення відшкодування матеріальної шкоди накладається арешт на рахунки, вклади та майно обвинуваченого.
Поряд зі слідчими діями, здійснюють комплекс оперативних заходів, спрямованих на. виявлення невстановлеиих свідків, злочинних зв’язків і фактів злочинної діяльності, а також інших обставин, необхідних для встановлення істини в розслідуваній справі.
2.3 Планування розслідування злочинів
Виготовлення та збут підроблених грошей належать до категорії злочинів, за якими вихідні дані від початку розслідування містять вказівки на злочинний характер дії. Ще в процесі перевірки вихідної інформації слідчий і оперативний працівник отримують відомості про деякі обставини злочину й особу злочинця. На основі оцінки ситуації, що склалася, й особистого досвіду слідчий робить припущення про обставини вчиненого злочину, а також про ті або інши фактори чи явища, що його стосуються. Ці припущення називаються версіями. В основу побудови версій можуть бути покладені дані, що характеризують усю подію загалом, або окремі факти й обставини, які її стосуються.
Отже, значення версій для розслідування вельми істотне. Саме версія визначає напрямок розслідування на певному етапі. Водночас значення версій не можна переоцінювати, бо поки версія залишається припущенням і не стане доведеним результатом, вона не зможе слугувати підставою для прийняття рішення.
Жодна версія, якою б правдоподібною вона не видавалась, не дасть результату, якщо не буде забезпечено її реальну перевірку. Розв’язати завдання, що стоять перед розслідуванням, без чіткої організації роботи, без координації зусиль різних служб і підрозділів, без цілеспрямованого планування всієї цієї багатогранної діяльності досить складно, а в деяких випадках просто неможливо. Логічним продовженням і закріпленням мисленнєвого процесу слідчого з висування версій та їх перевірки є планування розслідування. Планування розслідування є зовнішній бік організаційного й творчого боку складної розумової роботи слідчого, спрямованої на повне та об’єктивне розслідування. Це, передусім, мисленнєва діяльність, результати якої відбиваються в плані. У криміналістичній літературі є кілька визначень поняття планування.
Тож планування — це мисленнєвий процес. Він складається з логічних операцій, відчуттів, сприйняття, різних психологічних актів, за допомогою яких здійснюється творчий пошук варіантів найкращої побудови розслідування, шляхів і способів відшукання доказів, та й встановлення істини в справі. Загалом, планування розслідування — це його організаційне, спрямо-вувальне підґрунтя. Воно має здійснюватися при розслідуванні в кожній конкретній справі, провадженні кожної слідчої дії, в роботі слідчого загалом.
Планування покликане забезпечити повноту, швидкість і якість розслідування за мінімальних витрат часу, сил і засобів. Його цілі полягають у такому:
визначити напрямки діяльності слідчого, конкретний зміст його роботи з розслідування злочину на всіх етапах;
забезпечити ефективне застосування засобів і прийомів роботи з доказами;
раціонально розподілити роботу між учасниками розслідування, передбачити їхню взаємодію та узгодженість дій тощо.
Звісно, однакових планів не може бути. Зміст кожного з них залежить від конкретних обставин справи, проте слідчий може застосовувати вироблені практикою загальні принципи планування, зокрема обгрунтованість, динамічність та індивідуальність.
Раціонально складений план завжди містить визначення кола обставин, які підлягають встановленню, методів, що забезпечують встановлення, а також конкретних виконавців і строків виконання. Питання про те, хто виготовляв, транспортував, зберігав і збував підроблені гроші, належать до основних, на які необхідно отримати відповіді в процесі розслідування. Однак, поряд з ними, встановленню підлягають інші обставини, що безпосередньо пов’язані з подією злочину (спосіб, час і місце виготовлення, зберігання, транспортування та збуту; знаряддя злочину, їхнє розміщення, стан, кількість виготовлених і збутих купюр тощо). Важливо запланувати з’ясування обставин, які сприяли вчиненню злочину, а також тих, які пом’якшують чи обтяжують покарання. Форми планування, як і види планів, можуть бути різноманітними. З огляду на особливості розслідування злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, що полягають у необхідності якнайтіснішої взаємодії слідчого з підрозділами ДСБЕЗ, найбільш прийнятною формою планування є складання спільних планів слідчих дій і оперативно-розшукових заходів як загального плану розслідування. Водночас для виконання деяких пунктів загального плану, зважаючи на специфіку завдань, які виконує конкретний підрозділ, складаються окремі плани.
В узгодженому плані відбиваються версії, висунуті в справі, обставини, що підлягають з’ясуванню, слідчі дії та орієнтовні оперативно-розшукові заходи. Усі заходи повинні бути скоординовані. Немає сенсу деталізувати кожний планований захід, достатньо зазначити лише загальні напрямки розслідування, слідчі й інші дії, що потребують спільних зусиль. Місце ж деталізації буде відведено в планах, які складають слідчі й опер-працівники.
У загальному плані з розглядуваної категорії кримінальних справ оперативно-розшукові заходи зазначаються без розшифрування методів їх здійснення. Якщо обсяг таких заходів великий, то складаються самостійні плани оперативно-розшукових заходів, копії їх передаються керівникові групи. Зі змістом їх можуть знайомитися інші слідчі — члени слідчо-оперативної групи.
Зміст плану розслідування злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, насамперед, визначається фактичним матеріалом, який мають слідчий і оперативний працівник до початку чи на конкретний момент розслідування. Його зміст значною мірою залежить від того, що було підставою до порушення кримінальної справи та початку розслідування — виявлення підроблених грошей, факт їх збуту чи реалізація оперативних матеріалів. Нерідко початкові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи провадять одні працівники, а потім справа передається за підслідністю або територіальністю іншому органові.
У будь-якому разі складання плану розслідування доцільно починати з вивчення початкових даних. Це можуть бути як матеріали дослідної перевірки, так і матеріали досудового слідства у справі.
План розслідування в кримінальній справі може доповнюватися календарним планом розслідування, що складається в справі на кожний день. У ньому не лише відображають назву слідчої дії та час її виконання, а й передбачають час на підготовку до її проведення (вивчення матеріалів кримінальної справи, спеціальної літератури, складання планів проведення слідчих дій, виклики їх учасників), технічну роботу в справі (складання постанов, запитів, обвинувального висновку тощо).
Календарний план наочно подає послідовність виконання процесуальних, слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, визначених у плані розслідування, а також дає можливість уникнути накладок і ефективно використати робочий час слідчого.
Розділ 3. Особливості тактики проведення деяких слідчих дій у справах про злочини, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей.
3.1 Тактика допиту
Допит- це найпоширеніша слідча дія. Навряд чи вдасться знайти хоча б одну кримінальну справу, в якій би не провадилися допити. Значення допиту для розслідування та встановлення всіх обставин у справі є неоціненним. Тільки завдяки допиту стає можливим виявлення обставин, які пом’якшують, виключають або обтяжують відповідальність- визнання обвинуваченим своєї вини й активне сприяння розкриттю злочину, викриттю співучасників, відшуканню схованого обладнання та матеріалів, нереалізованих і вибракуваних підроблених грошей або, навпаки, відсутність щонайменших ознак каяття й активної протидії слідству. Допит може кинути світло на причини й умови, що сприяли здійсненню злочину, надати додаткові докази в справі, виявити нові епізоди злочинної діяльності обвинуваченого чи взагалі виявити не пов’язані з розслідуванням факти злочинної діяльності інших осіб.
Правильне проведення допиту дає можливість значно раціоналізувати робочий процес слідчого, відмовитися від провадження повторних і додаткових допитів, швидше та повніше з’ясувати обставини, що цікавлять слідство, правильно обрати запобіжний захід і відтак визначити відповідне покарання. Основна мета допиту — одержання достовірної та повної інформації про обставини, що підлягають доказуванню, та інші, які сприятимуть розкриттю злочину. При цьому якість показань особи, що здійснила яку-небудь з дій, передбачених ст. 199 КК України, визначається не стільки визнанням своєї провини, як тією інформацією про злочин, що міститься в її показаннях. Адже, отримавши достовірну, повну й точну інформацію, наприклад, про особливості способу, що застосовувався для виготовлення підроблених грошей, місце, час їх виготовлення й інші обставини злочину, слідчий має реальну можливість визначити, де, що, коли та які раніше невідомі йому факти він може виявити.
Серед основних обставин, які підлягають встановленню в процесі допиту осіб у справах про злочини, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей, виділимо:
дані про подію злочину;
відомості про місце, час і спосіб виготовлення підроблених грошей, час та місце зберігання, час і спосіб транспортування, час, місце та спосіб збуту;
відомості про особу, що підробляла, зберігала, транспортувала та збувала грошові знаки;
інформацію про обладнання й матеріали, що використовувалися для виготовлення підроблених грошей, їхні кількість, характерні ознаки, місце їх придбання, зберігання, умови та час експлуатації;
відомості про спосіб виготовлення, якість і основні прикмети підроблених грошей, про технологію виготовлення (кількість операцій, це було звичайне копіювання чи додатково здійснювалася імітація захисних властивостей, вибраковка невдалих купюр та ін.);
відомості про те, було це одноразове виготовлення чи виробництво підроблених купюр має систематичний і налагоджений характер;
дані про умови, що сприяли підробленню та збутові.
Результати допиту, насамперед, якість інформації, що може бути отримана від конкретної особи, прямо залежать від того, наскільки професійно грамотно слідчий до нього підготовлений.
Розглянемо деякі загальні положення тактики допиту, яких доцільно дотримуватися при проведенні будь-якого допиту.
Підготовка до допиту. Особливе місце в тактиці й організації допиту посідає підготовчий етап. Одним з найважливіших питань, яке має вирішуватися в процесі підготовки, є визначення предмета конкретного допиту. Предмет допиту конкретної особи утворює коло відомостей, на які слідчий планує отримати відповіді. До нього належать обставини, що складають відомості: про час, місце, спосіб вчинення злочину, сліди, особу злочинця і потерпілого, мотиви та ін. Знання названих обставин допомагає виявити докази в справі, що необхідні для перевірки й оцінки доказів, які, не маючи доказового значення, можуть відігравати важливу тактичну роль.
Робочий етап допиту. Безпосередньо допит охоплює стадію вільної розповіді та стадію відповіді на запитання. Навряд чи можна переоцінити значення, котре має для допиту, як і для провадження інших дій, дотримання вимог кримінально-процесуального законодавства. Тож зазначимо, що перед початком допиту слідчий повинен повідомити допитуваного про його процесуальний статус і, залежно від цього, роз’яснити його права й обов’язки. Неприпустимим є провадження допитів з порушенням прав обвинуваченого на захист та з порушеннями інших процесуальних вимог.
Перше, що необхідно зробити перед початком допиту, це впевнитися в особі допитуваного, краще якщо в нього є паспорт або інший документ. За відсутності документів, які посвідчують особу допитуваного, слідчий з’ясовує:
можливе розміщення документів, що посвідчують особу;
наявність громадян, які можуть посвідчити його особу;
-дані, передбачені анкетною частиною протоколу допиту, пропонуючи в стадії вільної розповіді додатково розповісти про всі місця проживання, роботи та навчання допитуваного, про родичів, службу в армії, лікування, виїзди за кордон і про інші обставини, що можуть бути використані для встановлення особи.
Це має важливе значення за відсутності документів, які посвідчують особу свідка чи потерпілого. У такому разі паралельно з допитом необхідно дати доручення оперативним працівникам перевірити надавані відомості.
Використання тактичних прийомів прямо залежить від конкретної ситуації, що склалася в процесі допиту, до того ж, у більшості випадків це залежить не від процесуального статусу допитуваного, а від тієї позиції, яку він займає. Поряд з найбільш поширеною думкою, що обвинувачені та підозрювані дають, переважно, неправдиві, а свідки й потерпілі -правдиві показання, зазначимо: слідчій практиці відомо безліч випадків, коли підозрюваний або обвинувачений розкаюється та прагне до встановлення об’єктивної істини й усіляко сприяє цьому, як і достатньо випадків, коли свідки та потерпілі навмисно приховують інформацію, викривлюють її, протидіють розслідуванню. Залежно від ступеня конфліктності ситуацій, що можуть виникнути при допиті, виділяють безконфліктні, конфліктні з несуворим суперництвом і конфліктні з суворим суперництвом.
Безконфліктна (кооперативна) ситуація характеризується тим, що в ній допитуваний і допитувач прагнуть встановити істину. У такій ситуації немає опору та протидії учасників допиту.
Несуворе суперництво відбувається при частковому визнанні провини обвинуваченим (підозрюваним) і проявляється в спробах частково викривити на свою користь реальну картину злочину. Подекуди позицію несуворого суперництва можуть займати свідки та потерпілі, заінтересовані в певному результаті справи.
Суворе суперництво — ситуації, коли допитуваний повністю заперечує підозри чи свою провину в скоєнні злочину, іноді всупереч здоровому глузду, проявляється це в крайніх, граничних за ступенем упертості формах опору встановленню істини в справі, аж до відмови давати показання взагалі.
Фіксація ходу та результатів допиту. Важливе місце в допиті, як і при провадженні будь-якої слідчої дії, посідає фіксація його ходу та результатів. Зазначимо, що обов’язковою формою фіксації є складання протоколу, інші форми є ніби додатками до нього, хоча за інформативністю та якістю можуть бути більш місткими. Протокол складається із суворим дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. У його вступній і заключній частинах мають бути відображені відомості про особу допитуваного та допитувача, час, місце початку й закінчення слідчої дії, фахівців та інших учасників, їхні підписи, а також решта даних, визначених процесуальним законодавством. Складання описової частини протоколу є найбільш складним, воно потребує від слідчого особливої уваги, знань і вмінь. Необхідно пам’ятати, що від того, наскільки якісно складено протокол, наскільки грамотно в ньому висвітлено обставини, прямо залежить успіх розслідування та розгляд справи в суді. Саме протокол є документом, який буде вивчати суд Оцінка результатів допиту. Після закінчення допиту та фіксації його результатів необхідно оцінити отриману інформацію з позицій повноти та якості виконання запланованого, визначити місце, яке може зайняти отримана інформація серед інших доказів, і напрямок подальшого розслідування, наступних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
Розглянувши загальні положення тактики допиту, яких доцільно дотримуватися незалежно від процесуального статусу особи допитуваного, окреслимо коло питань, що їх необхідно з’ясувати в процесі допитів осіб у справах, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей. Відомо, що вони прямо залежать від того, яке з діянь виконала конкретна особа чи з приводу чого вона може дати свідчення, тобто яким потенціалом інформації вона володіє Стосовно розглядуваної категорії справ за позначеним критерієм можна виділити допити особи:
яка виготовляла підроблені гроші, — залежно від ситуації, що склалася на момент допиту, вона буде допитана як підозрюваний або обвинувачений;
котра може дати свідчення про виготовлення підроблених грошей і осіб, які їх виготовляли;
що зберігала підроблені гроші, — вона також, залежно від ситуації на момент допиту, може бути допитана як підозрюваний або обвинувачений;
яка може дати свідчення Щодо збереження підроблених грошей і особи, що їх зберігала;
котра транспортувала (перевозила, пересилала) підроблені гроші, -ця особа, залежно від ситуації, що склалася на момент допиту, буде допитана як підозрюваний або обвинувачений;
що може дати свідчення з приводу транспортування підроблених грошей;
яка збувала підроблені гроші,-може буде допитана як підозрюваний або обвинувачений;
що може дати свідчення про збут підроблених грошей та особу, що їх збувала чи отримала;
яка отримала підроблені гроші, — найчастіше вона має статус потерпілого.
Особливе процесуальне становище та місце серед осіб, які можуть надати інформацію про розслідуваний злочин, мають підозрювані й обвинувачені. Від їхньої позиції доволі часто залежить загальна слідча ситуація в справі. Якщо підозрюваний (обвинувачений) визнає свою вину, необхідно з’ясовувати подробиці, що стосуються кожної зі стадій:
виникнення та формування злочинного умислу, які фактори вплинули на це (прагнення до поліпшення матеріального становища, борги, наркотична чи алкогольна залежність, уплив розмов або пропозицій інших осіб, бажання випробувати свої здібності й навички та ін.);
конкретні дії підозрюваного (обвинуваченого) з реалізації злочинного задуму та дії співучасників. Обізнаність з питаннями поліграфії, цинкографії, пошук літератури, контакти зі спеціалістами, джерела придбання засобів і матеріалів для виготовлення підроблених грошей, вибір способу виготовлення, визначення певної лінії поведінки, заходи конспірації та маскування. Форми використання допомоги і співучасті інших осіб: наявність співучасників, умови, обставини та форми їхньої участі у вчиненні злочину (фінансування, придбання обладнання й витратних
3.2 Особливості слідчого огляду
Огляд місця події- це невідкладна слідча дія, спрямована на виявлення, фіксацію та дослідження в установленому порядку обстановки місця події, слідів злочинця та вчиненого злочину, а також інших фактичних даних, які сукупно з іншими наявними доказами в справі дають підстави до висновку про спосіб вчинення злочину, осіб, які його вчинили, й інші обставини досліджуваної події. Вона надає можливість встановити певні обставини у справах про злочини, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей:
чи містить досліджувана подія ознаки складу злочину;
місце, час та інші обставини вчинення злочину; кількість осіб, які брали участь у вчиненні злочину;
які сліди чи інші речові докази залишено на місці вчинення злочину (відбитки пальців рук, ніг, особисті речі, барвники та ін.);
хто міг бачити чи знати про те, що в конкретному місці виготовлялися підроблені гроші;
які дії та ким здійснювалися для приховання слідів вчиненого злочину тощо.
Сутність розглянутої слідчої дії полягає: у безпосередньому дослідженні слідчим та іншими його учасниками обстановки місця події; виявленні, вивченні, фіксації та вилученні у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку різних матеріальних об’єктів і слідів на них з метою отримання відомостей та доказів, які мають значення для розкриття й розслідування злочинів, а також подій, що містять ознаки злочинів
Варто зазначити, що в справах про злочини, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей, доводиться оглядати декілька місць події, що пояснюється специфікою цього виду злочину. Найчастіше це місця виготовлення, збуту чи зберігання підроблених грошових знаків. Як було сказано вище, у більшості випадків огляд є однією з невідкладних слідчих дій, тому що виявлення слідів злочину, речових доказів і з’ясування обставин злочину потребує негайного встановлення для найбільш ефективного розслідування кримінальної справи на її початковому етапі. Це, зокрема, відіграє важливу роль при висуванні та перевірці версій про причетність до злочину певної категорії осіб. Місцем події, як і за іншими категоріями справ, можуть бути підприємства, організації, приватні фірми, квартири, будинки, дачі, інші житлові та нежитлові помешкання, де безпосередньо здійснювалося підроблення чи збут підроблених грошей, зберігалося устаткування, матеріали й інше обладнання, що використовувалися з тією ж метою. Інакше кажучи, це будь-які помешкання та ділянки місцевості, де виявлено сліди злочину. Розглядаючи питання підготовки до огляду місця події, потрібно зазначити, що за аналізованою категорією справ підготовча стадія, котра охоплює багато організаційних питань до виїзду на місце події, зазвичай, займає порівняно невеликий проміжок часу, позаяк необхідно швидко реагувати на отриману інформацію про який-небудь факт виявлення підроблених грошей, щоб не втратити час, необхідний для виявлення та закріплення доказів.
Усе-таки спробуємо коротко позначити деякі підготовчі організаційні заходи, котрі необхідно здійснити до виїзду на місце події:
у чергового рай-, міськвідділу внутрішніх справ або в особи, що безпосередньо повідомила про виявлення підроблених грошей, з’ясувати відомості про те, де, коли, за якими ознаками їй стало відомо про факт виявлення підроблених грошей;
оформити заяву, що надійшла, чи повідомлення належним чином, згідно з вимогами Кримінально-процесуального кодексу України, або відомчих наказів й інструкцій;
запросити понятих, які мають уявлення про захисні властивості справжніх грошей і про ознаки їх підроблення (це можуть бути представники банків та інших фінансових установ). Тож слідчому доцільно заздалегідь мати відповідний список таких осіб, які можуть брати участь у провадженні такої слідчої дії, не заінтересованих у результатах розслідування справи;
підготувати відповідні науково-технічні засоби для виявлення, фіксації та вилучення речових доказів, які можуть бути виявлені при огляді місця події.
підготувати до виїзду та проінструктувати всіх членів слідчо-оперативної групи.
Після прибуття на місце події необхідно:
а) визначити завдання та послідовність дій кожного учасника слідчо-оперативної групи при провадженні певної слідчої дії;
б) роз’яснити учасникам огляду їхні права й обов’язки, а також необхідні запобіжні заходи при переміщенні на місці подіїта роботі зі специфічними слідами (одорологічними, дактилоскопічними, комп’ютерною інформацією й машинними магнітними носіями);
в) зафіксувати обстановку, що склалася на початок огляду місця події, здійснити орієнтаційну й оглядову відео- чи фотозйомку, перевірити ефективність огляду місця події, вивести сторонніх осіб за межі огляду та дати доручення оперуповноваженому відібрати письмові пояснення від осіб, які можуть повідомити інформацію з приводу досліджуваної події;
г) виключити можливість стороннім особам і учасникам слідчої дії (крім експерта-криміналіста) торкатися будь-яких предметів або проходити в інші приміщення чи кімнати доти, доки вони не будуть оглянуті й описані в протоколі огляду місця події.
Робоча (дослідницька) стадія огляду місця події передбачає ретельне дослідження кожного об’єкта. При цьому доцільно використати тактичний прийом — від центру до периферії. Залежно від виду місця події (місце виготовлення, зберігання, транспортування чи збуту підроблених грошей) відправна точка детального огляду — це місце, де безпо-середньо-здійснювалися дії з підробленими грошима (це може бути місцероз-ташування комп’ютерної техніки, поліграфічного чи іншого обладнання, за допомогою яких здійснювалося виготовлення підроблених грошей, місце безпосереднього збуту чи інших дій з підробленими грішми).
Фіксація результатів огляду місця події. Безсумнівно, фіксація ходу і результатів огляду місця події та інших слідчих дій є одним з найбільш важливих і вразливих аспектів діяльності слідчого. Можна досить кваліфіковано провести слідчу дію, але невміло складений протокол одразу ж зведе нанівець усі попередні зусилля. Необхідно пам’ятати, що інформацію про докази, порядок їх виявлення та вилучення, зовнішній вигляд та їхнє розміщення і прокурор, і суд будуть сприймати, переважно, зі змісту протоколів.
Не вдаючись у подробиці, пропонуємо розглянути загальну методику складання описової частини протоколу огляду місця події. Для зручності сприйняття інформації розділимо його за цільовим змістом на окремі взаємопов’язані інформаційні блоки. Перший блок (фрагмент) протоколу присвячується орієнтуванню місця події щодо навколишньої обстановки. Орієнтування в протоколі завжди робиться за двома напрямками: перший — це адресне орієнтування, тобто вказується адреса місця події (це може бути назва вулиці, назва ділянки місцевості, балки, частини дороги та ін.); другий — це об’єктне орієнтування, тобто місце події орієнтується безпосередньо на ділянці місцевості з використанням орієнтирів -фундаментальних об’єктів, які не змінюють свого місцерозташування.
Далі розпочинають загальну характеристику всього місця події – це вже другий блок (фрагмент протоколу). У ньому описують споруду чи ділянку місцевості, коротко дають її характеристику, розміри тощо.
Підбиваючи коротко підсумки, зазначимо, що фрагментів, присвячених орієнтуванню та загальній характеристиці місця події, у протоколі завжди по одному. Вони мають розміщуватися на його початку. Фрагментів же, присвячених опису вузлів і деталей, може бути багато. Та, безсумнівно, вузлів завжди буде менше, ніж їхніх складових -деталей.
Особливу увагу потрібно приділяти опису купюри, справжність якої є сумнівною. У протоколі необхідно звернути увагу на зовнішній вигляд купюри, відтінки фарби, наявність різноманітних помарок, написів, виконаних як рукописно, так і друкарським способом, зображень та написів, яких не повинно бути на справжніх купюрах, вказати значення номіналу, нанесеного на купюрі цифрами й текстом, внести відомості про зображення малюнка на купюрі. Якщо є зображення, малюнок або напис, яких не повинно бути на справжніх купюрах, вони обов’язково описуються й у разі необхідності фотографуються.
Короткі рекомендації щодо поводження з такими купюрами при їх виявленні та вилученні:
для маніпуляцій із купюрами при огляді доцільно використовувати пінцет, робочі поверхні якого захищені гумовими насадками, що запобігають пошкодженням паперу та залишенню відбитків пальців рук;
на купюрах забороняється робити будь-які позначки, написи, нові зморшки, а також згинати купюри;
пояснювальні написи на упакуванні (конверті) необхідно робити до поміщення в них об’єктів;
при заклеюванні клапана конверта купюри не повинні приклеюватися до упакування;
клапан конверта скріплюється печаткою;
старі банкноти, що можуть бути пошкоджені при транспортуванні, в упакуванні розміщують між двома аркушами цупкого паперу чи картону;
виявлені вологі купюри перед упакуванням необхідно просушити (висушування проводиться без застосування штучних обігрівачів, а також забороняється використовувати відкриті сонячні промені);
вологі зім’яті купюри необхідно спробувати розрівняти, а потім висушити;
купюри, що склеїлися між собою, розміщуються в упакуванні без попереднього роз’єднання;
купюри, які мають специфічний запах, кладуть у скляний посуд, який герметично закривається (консервується);
виявлені частини розірваних купюр кладуть до упакування без роз’єднання їхніх шарів;
купюри, що зазнали дії високої температури, кладуть у коробку з бавовною на аркуш м’якого цигаркового паперу, при цьому натискати на них забороняється.
3.3 Тактика відтворення обстановки й обставин події
Серед слідчих дій, що можуть бути проведені при розслідуванні злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, особливої уваги заслуговує відтворення обстановки й обставин події. Воно може провадитися з метою уточнення інформації, отриманої в процесі допиту, огляду місця події та інших слідчих дій на місці події, а також перевірки можливості виконання певних дій, спостерігання чи можливості сприйняття інформації конкретним учасником процесу в якихось конкретних умовах. Коло учасників процесу, з якими таке відтворення провадять, також досить широке — це свідки, потерпілі, підозрювані чи обвинувачені.
Щодо розглядуваної категорії злочинів необхідність і доцільність відтворення обстановки й обставин події з якимось конкретним учасником процесу може виникнути як узагалі за всім ланцюжком злочинної технології від виготовлення до збуту, так і за окремою його ланкою — виготовленням, збутом, зберіганням або пересиланням підроблених грошей. Як зазначалося раніше, особа може бути причетною до всього технологічного процесу чи лише до якоїсь окремої ланки або спостерігати за цим. Від зазначених обставин залежить предмет такої слідчої дії, а це, своєю чергою, окреслює коло питань, які можливо вирішити при її провадженні.
За цілями відтворення обстановки й обставин події, як і при розслідуванні більшості злочинів, може бути спрямоване на уточнення обставин на місці виготовлення, зберігання, збуту чи виконання інших протиправних діянь з підробленими грішми, а також з метою перевірки можливості виконання якихось дій, пов’язаних з виготовленням, зберіганням та іншими діями з підробленими грішми чи зі спостереженням за цим процесом. Щодо можливості виконання якихось дій з відтворення обстановки й обставин події, то це найчастіше проводиться з підозрюваним або обвинуваченим у виготовленні грошей. У такому разі, зазвичай, вирішують питання щодо виявлення вмінь цієї особи працювати з певним обладнанням і матеріалами, а також виконувати операції, безпосередньо пов’язані з виготовленням або переробленням купюр.
Якщо порівняти відтворення обстановки й обставин події з допитом, то віддразу ж виявиться різниця. Передовсім, від допиту воно відрізняється трохи більшим обсягом і більш конкретним змістом інформації, отриманої в процесі його виконання. Крім цього, що певна особа повторює показання, які вона давала раніше, вона також підкріплює їх тим, що детально і якомога точніше показує певні місця, де вона виготовляла, зберігала чи здійснювала інші дії з підробленими грішми, або демонструє навички виконання тих чи тих дій. Можна вважати, що інформація, отримана таким чином, найбільш точно відповідає дійсності, тому що вона грунтується як на фактичних даних, які закріпились у пам’яті в момент вчинення злочину, так і на зорових асоціаціях, що виникають у знайомому вже місці.
У провадженні відтворення обстановки й обставин події обов’язково беруть участь не менше, ніж двоє понятих, а допит безпосередньо передує цій слідчій дії. При розслідуванні злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, прийнятним є проведення названої слідчої дії в обох формах — у формі перевірки показань на місці чи експериментального встановлення наявності або відсутності певних навичок або вмінь у певної особи. Справедливості заради потрібно зазначити, що на практиці в більшості випадків відтворення обстановки й обставин події фактично провадиться з метою експериментальної перевірки наявності чи відсутності в обвинуваченого певних навичок, які необхідні для виготовлення підроблених грошей певним чином. Це пояснюється тим, що розглядуваний злочин часто здійснюється особами, що мають певні професійні навички, які дають їм змогу за допомогою різних матеріалів, приладів, устаткування виготовляти підроблені гроші. Відтворення обстановки й обставин події в справах, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, залежно від завдань, які стоять перед розслідуванням у конкретній ситуації, може провадитися за двома напрямками з метою перевірки й уточнення отриманих раніше доказів, а також із метою перевірки можливості виконання, а в деяких випадках сприйняття певних дій конкретним учасником процесу.
Необхідність застосування того або того напрямку виникає залежно від того, що саме необхідно перевірити. Якщо потрібна перевірка здібностей обвинуваченого, необхідних для уточнення, чи міг він виготовити підроблені гроші певним способом, то виявляють це під час здійснення дослідних дій. Перевірка наявності навичок відбувається за допомогою відтворення дій, що їх обвинувачений здійснював, виготовлюючи підроблені гроші. Зокрема, має значення детальне пояснення тих процесів, які супроводжували виготовлення підроблених грошей. У більшості випадків, коли обставини, що перевіряються, стосуються збуту, зберігання чи транспортування, відтворення обстановки й обставин події проводиться з метою перевірки показань на місці. При провадженні відтворення обстановки й обставин події ставиться мета — перевірити наявність навичок, властивих способу виготовлення вилучених підроблених грошей. У цьому разі перевіряється версія про існування співучасників злочину, якщо при проведенні названої слідчої дії буде виявлено відсутність яких-небудь навичок, властивих способу виготовлення підроблених грошей, що використовувався для виготовлення вилучених підроблених грошей у особи, яку перевіряють.
Окремим і дуже важливим, на наш погляд, є питання готування до проведення названої слідчої дії. У процесі підготовки слідчий повинен чітко визначити предмет відтворення обстановки й обставин події, окреслити коло питань, які потрібно та можна перевірити безпосередньо на місці події, при роботі з тим чи тим обладнанням, та ін. Серед запланованих питань треба окреслити можливість виявлення речових доказів, які з будь-яких причин не було знайдено при обшуку чи огляді. Залежно від цього визначити час, а в разі необхідності й умови, в яких має провадитися така слідча дія, визначити коло учасників, спосіб їх залучення, а подекуди й доставки до місця початку проведення слідчої дії. При потребі розв’язати питання про конвой, спеціальний транспорт, видалення присутніх з місця проведення слідчої дії, про додаткові способи фіксації ходу та результатів слідчої дії (фотозйомку, відеозапис, звукозапис тощо). Коли пропонується провести відеозапис, який дедалі частіше застосовується в розглядуваній слідчій дії, особливу увагу потрібно звернути на якість фіксації, що прямо залежить від здібностей оператора (здебільшого, це спеціаліст-криміналіст). Спираючись на свій багаторічний практичний досвід роботи в слідчих і експертних підрозділах, автори вважають за доцільне звернути увагу, що при використанні відеозапису слідчому доцільно зробити короткий нарис «сценарію» щодо початку слідчої дії, де він позначає назву слідчої дії, мету, перелічує учасників, пояснює їхні права й обов’язки до передання слова особі, з якою провадиться відтворення обстановки й обставин події. Крім цього, в такому «плані-чернетці» варто перелічити послідовно питання, на які потрібно отримати відповіді чи перевірити можливість виконання якихось дій. Коли планується провадження відтворення обстановки й обставин події з однією особою в декількох місцях, які розірвані значною відстанню, — взяти до уваги маршрут і моменти початку та закінчення відеозапису. Як свідчить практика, кваліфіковані слідчі, що мають достатній стаж роботи, практично завжди роблять такі «плани-чернетки». Це дає їм змогу якісно провести слідчу дію, не випустити з поля зору питання, заплановані до встановлення.
Робочий етап, тобто безпосереднє провадження слідчої дії, є найважливішим, адже саме протягом цього етапу слідчий безпосередньо виявляє та ще раз перевіряє інформацію, що надалі стане доказом у справі. Саме в процесі його проведення і виявляються розбіжності та подібності відтворення обстановки й обставин події з такими слідчими діями, як слідчий огляд і допит. Точніше буде сказати, що воно ніби поєднує в собі деякі способи отримання інформації, які використовуються під час допиту й огляду. Особливістю його є те, що інформація від особи, з якою воно провадиться, надходить комбіновано — одночасно як розповідь і відповіді на запитання. Мовна інформація подається в контексті навколишніх обставин, що надає їй більшої достовірності. Подібно до допиту, коли йдеться про отримання мовної інформації, можна виділити такі стадії, як стадія вільної розповіді, коли слідчий, виходячи з предмета, ставить особі, з якою провадиться ця слідча дія, загальні запитання, а при необхідності, залежно від ситуації, -додаткові запитання для деталізації, конкретизації, контролювання та ін. (стадія поставлення запитань). Подібно до огляду (за обстановкою), також можна виокремити дві стадії: загальна (проводиться статично) та детальна (динамічно), але при цьому мова вже йде про дії, безпосередньо пов’язані з навколишньою обстановкою.
Отримання матеріалів для криміналістичної експертизи не є безпосереднім завданням цієї слідчої дії, однак отримані під час дослідів зразки, за умови їх якісного виконання та правильного процесуального оформлення, цілком можуть бути використані для експертного дослідження165.
У разі ж отримання негативних результатів відтворення, коли в обвинуваченого з’ясовується явна відсутність яких-небудь навичок, необхідних для виготовлення підроблених грошей певним способом, або видно, що він ніколи не був на місці проведення цієї слідчої дії, обвинуваченого необхідно відразу ж допитати про виявлену невідповідність результатів слідчої дії та показань, які він раніше давав. Зазвичай, обвинувачений визнає хибність попередніх показань і розповідає про дійсні обставини.
Сьогодні, як і раніше, основним засобом фіксації ходу та результатів будь-якої слідчої дії, зокрема й відтворення обстановки та обставин події, є протокол. Немає необхідності говорити про те, що він повинен бути складений, звісно ж, згідно з вимогами,’передбаченими ст. 195 КПК України.
Власне процес провадження слідчої дії, крім протоколу, доцільно зафіксувати за допомогою відео- чи фотозйомки. Особливо варто звернути увагу на те, що для фіксації названої слідчої дії за розглядуваною категорією справ найбільш доцільним є застосування відеозйомки. її використання надає можливість детально та послідовно зафіксувати всі етапи виготовлення підроблених грошей у динаміці, не випускаючи найменших подробиць, чого не можна досягти за допомогою фотозйомки, що фіксує лише певні моменти, внаслідок чого не можна подати весь процес виготовлення підроблених грошей.
Заключний етап відтворення обстановки й обставин події заслуговує на особливу увагу. Оцінка результатів створить умови для висунення версій щодо нових обставин, які стали відомі, атакож цілеспрямованого проведення подальших розслідувань. І хоча ще в процесі провадження слідчої дії слідчий аналізує інформацію, нехтувати цим не треба. Після закінчення слідчої дії доцільно переглянути її результати та зіставити їх з тими запитаннями та цілями, які планувалися для з’ясування чи підтвердження. Проаналізувати конкретні обставини, що негативно або позитивно позначилися на процесі слідчої дії та на її результатах.
3.4 Тактика обшуку
Обшук – це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень і споруд, ділянок місцевості, певних громадян з метою відшукання та вилучення предметів, які мають значення для справи, а також виявлення розшукуваних осіб.
Метою обшуку при розслідуванні кримінальних справ зазначеної категорії є виявлення та вилучення знарядь злочину, слідів і речових доказів злочинної діяльності, виявлення цінностей та майна обвинуваченого з метою забезпечити можливу конфіскацію майна. Обшук, зазвичай, провадиться за місцем проживання або роботи підозрюваного чи обвинуваченого. За наявності достатніх даних обшук може провадитися за місцем проживання його родичів або знайомих, а також на присадибних ділянках, у гаражах, дачних будинках тощо.
Об’єктами пошуку є різноманітні інструменти, матеріали, фальшиві грошові знаки, справжні купюри, що слугували зразками для їх виготовлення, спеціальна література, проїзні документи, особисте листування, предмети, придбані в процесі розміну підроблених грошей на справжні, грошові суми, цінності та ін.
Беручи до уваги важливість цієї слідчої дії, доцільно заздалегідь до неї підготуватися та скласти детальний план проведення. У такому плані слідчий повинен продумати послідовність своїх дій у приміщеннях, в яких буде провадитися обшук, а також пошук предметів, які можуть свідчити про перебування підозрюваного чи обвинуваченого в тих населених пунктах, де зареєстровано збут аналогічних підроблених грошей, або наявність там його родичів чи знайомих.
Тактика проведення обшуку в справах про злочини розглядуваної категорії визначається тим, що злочинці ретельно маскують усі сліди своєї злочинної діяльності, можуть влаштовувати витончені схованки в різних як житлових, так і нежитлових, занедбаних будівлях. Отож при провадженні обшуку доцільно використовувати різні науково-технічні засоби — метало-детектор, освітлювальні прилади, джерела ультрафіолетових й інфрачервоних випромінювань, а також різноманітні засоби фіксації (фото-, відео-камери). Останнім часом у практичній діяльності органів внутрішніх справ у Луганській області успішно застосовуються цифрові фотокамери.
Позитивні результати обшуку, як і будь-якої іншої слідчої дії, значною мірою залежать від достатньої підготовки до його проведення. Ось чому дуже важливо відразу ж після виявлення підробленої купюри визначити спосіб її виготовлення. Зі способу можна зорієнтуватися в об’єктах, які потрібно шукати, а також щодо імовірних місць, де вони можуть бути сховані. Одним із завдань обшуку є виявлення, фіксація та вилучення результатів злочинної діяльності. Це може бути обладнання (комп’ютер з периферичними приладами, готові підроблені купюри, купюри-оригінали, з яких отримували електронні копії для виготовлення підробок, вибракувані купюри та їх заготовки, фарби, папір, різні прилади й речовини для імітації захисних властивостей та ін.). Крім цього, оглядаючи знайдені об’єкти, не можна нехтувати виявленням на них слідів рук та інших традиційних слідів: при спробі підозрюваного відмовитися від цих речей, вони можуть стати неоціненними.
У справах про злочини, пов’язані з виготовленням і збутом підроблених грошей, при проведенні обшуку підлягають виявленню та вилученню такі речі:
підроблені грошові знаки, а також справжні (при цьому потрібно звертати увагу на номер і серію купюр), зі слідів на яких можна дійти висновку про використання їх як зразків для виготовлення підроблених грошових знаків (сліди тиску з метою нанесення на підроблену купюру якихось штрихів, деталей тощо);
папір, зокрема й нарізаний за форматом справжніх грошових знаків;
фарби, лаки, клей, олівці, хімічні реактиви, кислоти, розчинники;
кліше, пластини, літографські камені, нумератори, друкарські літери та набірні каси, валки для прокатування, граверні інструменти;
фотоприлади, негативи, освітлювальні лампи тощо;
література з поліграфії, фотосправи;
різні записи, що свідчать про злочинну діяльність
Як і під час слідчого огляду, при обшукові необхідно дотримуватись основних положень криміналістичної тактики та рекомендацій щодо його проведення. Нагадаємо, що, як і всі слідчі дії, він поділяється на етапи: підготовчий, робочий і заключний. На підготовчому етапі доцільно: ознайомитися з інформацією про місце його проведення, особу, що там мешкає, її нахили, хобі; вирішити питання про учасників слідчої дії та науково-технічні засоби; про час проведення і спосіб виїзду; вирішити питання щодо підготовки процесуальних документів на його проведення (підготувати постанову й отримати санкцію прокурора, в необхідних випадках отримати постанову судді).
Робочий етап обшуку, як і огляду, має загальну та детальну стадії, що також проводяться в статиці й динаміці. Спочатку слідчий знайомиться із загальною обстановкою місця обшуку, виокремлює вузли, тобто місця ймовірного розміщення чи приховування речей, що необхідно шукати, визначає тактику пересування та послідовність огляду, фіксує загальну обстановку, в разі необхідності фотографує. Далі починається детальний огляд місця обшуку, спрямований на виявлення речових доказів і предметів, вилучених з вільного цивільного обігу, методичний та поступовий огляд стін, підлоги, шаф, столів та інших об’єктів інтер’єру й екстер’єру.
На заключній стадії слідчий аналізує ситуацію. Визначає роль і місце вилучення речей у загальному процесі доказів. Намічає подальше розслідування, зважаючи на отриману інформацію.
Відмітною рисою розслідування злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, є те, що доволі часто вони вчиняються організованими злочинними угрупованнями, де чітко розподілено ролі кожного зі співучасників. Отож за наявності достатніх підстав обшуки рекомендується провадити в усіх співучасників одночасно, якщо їх усіх встановлено. У такому разі вдається використати фактор раптовості, що не дає злочинцям змоги сховати чи знищити знаряддя, прилади для виготовлення підроблених грошей, а також власне підроблені грошові знаки.
Іноді виникає необхідність у проведенні обшуку в однієї особи, але в різних місцях. Так, деякі автори вважають: необхідність у проведенні групового обшуку виникає тоді, коли з’являються підстави думати, що шукані предмети перебувають у родичів або знайомих між собою осіб чи в однієї особи, але в різних місцях (на квартирі, дачі, присадибній ділянці, у службовому приміщенні тощо)
Нерідко виникає необхідність у провадженні повторних обшуків, коли після первинного обшуку надходить нова інформація про наявність речових доказів, не виявлених вчасно. Іноді проведення повторного обшуку заздалегідь планується як тактичний прийом. Приміром, після первинного обшуку особа, котру обшукували, заспокоюється та, сподіваючись, що обшук більше провадитися не буде, повертає до певних місць, які вже оглядалися під час обшуку, предмети, що стосуються розглядуваної групи злочинів. У такому разі повторний обшук може бути більш результативним, порівняно з первинним.
У разі виявлення при обшукові підроблених грошей у протоколі, як і при огляді місця події, потрібно обов’язково зазначити, де вони містилися, зберігалися вони разом зі справжніми грошима чи окремо. Окреме зберігання справжніх і підроблених грошей спростовує версію затриманого про те, що він одержав підроблені гроші при купівлі яких-небудь товарів і не розпізнав підробки. Вилучені гроші — і підроблені, і справжні -перелічують, про що в протоколі обшуку роблять позначку. Крім цього, вказується їхні кількість, вартість, серії та номери, а також до якої держави вони належать. Якщо ознаки підробки видні неозброєним оком і не вимагають спеціальних знань для встановлення підробки, то в протоколі про це робиться запис, тобто техніка опису підроблених грошей аналогічна до техніки опису їх у протоколі огляду місця події. Пояснення обшукуваної особи проте, яким чийому неї з’явилися підроблені гроші, докладно фіксують у протоколі допиту, а не в протоколі обшуку, як іноді це трапляється на практиці.
Залежно від отриманої інформації, намічається провадження інших слідчих дій — обшуків за місцем проживання та роботи, допити інших осіб тощо.
Після складання протоколу з його змістом повинні бути ознайомлені всі учасники слідчої дії (він зачитується всім особам, які брали участь в обшукові, та підписується ними). Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто.
Важливим є питання про психологічні особливості проведення обшуку. Загальні риси, властиві обшуку, незалежно від виду злочинної діяльності, безсумнівно потрібно брати до уваги при розслідуванні злочинів про виготовлення та збут підроблених грошей. Однак є й деякі особливі риси, властиві тільки розглядуваній категорії. Тож спробуємо, хоча б коротко, адаптувати психологічні прийоми обшуку до названого складу злочину, оскільки знання деяких психологічних особливостей особи, котру обшукують, має надзвичайно важливе значення та допомагає ефективніше його провадити. Психологічні особливості закономірно випливають із психологічних рис обшукуваної особи. Знання їх допомагає визначити основне при проведенні обшуку — місця приховування предметів, які стосуються вказаної категорії злочинів.
Отож основна мета того, хто ховає, полягає в тому, щоби створити комплекс заходів, які забезпечували б певну недосяжність предметів для особи, що провадить обшук. Цей комплекс складається з вибору місця приховування та його маскувань, а також лінії поведінки обшукуваної особи при безпосередньому проведенні обшуку, а в деяких випадках і до його початку.
Вибір місця приховування є найбільш складним завданням, адже вимагає від особи, що ховає, максимальної активізації її здібностей. Ховати комп’ютер, сканер і принтер, які використовувалися для виготовлення підроблених грошей, необов’язково, тому що власне факт наявності цього обладнання не може бути достовірним джерелом відомостей про причетність особи до злочинної діяльності. А от файли зі сканованим зображенням грошей або іншою інформацією, що стосується, скажімо, способів виготовлення грошей, злочинець, звичайно ж, намагатиметься приховати. Вони можуть бути сховані як у комп’ютері (приховані, архівні файли чи серед інших програмних файлів), так і поза ним. Потрібна інформація може бути перекопійована на змінний носій інформації (дискету, флеш-карту, компакт-диск) і бути відсутньою в комп’ютері взагалі.
Під час провадження обшуку злочинець може відволікати увагу особи, що провадить обшук, різними діями, скажімо, надмірною ретельністю при наданні допомоги в проведенні обшуку (може надавати різноманітні допоміжні засоби — сходи, ліхтарик та ін. — при обшуку певних приміщень). Такий психологічний момент можна пояснити тим, що шуканих предметів у цих місцях немає. І, навпаки, прояв занепокоєння (ходіння по кімнаті, різноманітні реакції в розмові, міміці тощо), викликаного перебуванням особи, що провадить обшук, поблизу до того місця, де заховані підроблені гроші чи інші предмети фальшивомонетництва, можна розцінювати як орієнтовний покажчик того, що шукати треба саме в цьому місці.
Прояв тих або тих психологічних моментів під час проведення обшуку залежить конкретно від психологічного типу особи, яку обшукують, тому що кожна людина за своєю природою індивідуальна.
3.5 Експертне дослідження грошей
Попереднє дослідження. Гроші, вилучені через підозру, що вони є підробками, — на початковому етапі розслідування доволі часто єдині об’єкти, досліджуючи котрі можна вирішити питання щодо виявлення ознак злочину. Вони становлять не лише майбутні джерела доказів, а й об’єкти, від яких прямо залежить, буде порушена кримінальна справа (якщо дослідження встановить, що це підробки) чи ні (коли підозра не набуде підтвердження в процесі дослідження). Підроблені гроші завжди є основними речовими доказами в справах, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей.
Попереднє дослідження грошових знаків допомагає у виявленні їхніх ознак і особливостей, визначаючи таким чином питання, що виносяться на вирішення експерта. Висновки попереднього дослідження дуже важливі в оперативних цілях під час провадження досудового слідства: вони допомагають висунути обґрунтовані слідчі версії та грамотно спланувати розслідування, своєчасно й тактично правильно здійснити необхідні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Інколи попереднє дослідження надає можливість вирішити питання про виготовлення грошового знака державними підприємствами, а також встановити характерні ознаки певного способу підроблення.
Експертиза грошей. Огляд і попереднє дослідження грошових знаків можуть дати слідчому правильне пояснення встановлених фактів ще до отримання висновків експерта, проте таке пояснення не має сили доказу, хоч і надає інформацію, необхідну для планування розслідування. Це сприяє вирішенню питання щодо доцільності провадження криміналістичної експертизи та винесення постанови про її призначення, а також добору необхідних матеріалів.
Досить вдало визначили завдання техніко-криміналістичного дослідження документів, складовою частиною яких є дослідження паперових грошей, автори посібника «Експертизи у судовій практиці»: «Задачею експертизи реквізитів і матеріалів документів є встановлення на основі використання спеціальних знань у галузі техніко-криміналістичного дослідження документів фактичних даних, пов’язаних із виготовленням документів, а також ототожненням використаних для їх виготовлення матеріалів і засобів»»
Об’єктами такої експертизи є гроші, а також матеріали й технічні засоби, за допомогою яких вони виготовлялися. Рівень експертного дослідження, строки його проведення й отримані результати в більшості випадків залежать від підготовки матеріалів для експертизи. Для направлення на експертизу об’єкти дослідження повинні бути упаковані окремо один від одного, найкраще в поліетиленові пакети. До проведення експертного дослідження з ними не повинні проводитися ніякі дії (розгладжування, складання та ін.), не допускається нанесення на об’єкти жодних позначок.
Основні завдання криміналістичного дослідження підроблених грошових знаків:
встановлення способу виготовлення чи підроблення;
визначення властивостей матеріалів і характеристик приладдя, що використовувалося для їх виготовлення;
встановлення родової (видової) належності матеріалів підроблених грошових знаків і поданих для дослідження зразків;
визначення джерела походження грошових знаків, яке визначається сукупністю технічних засобів, матеріалів, технічних прийомів і навичок виготовлювача, що позначалися на вилучених підроблених грошах та забезпечують виготовлення групи підроблених грошових знаків з певним комплексом характерних ознак;
встановлення виготовлювача підроблених грошових знаків.
Для вирішення низки експертних завдань при техніко-криміналістич-ному дослідженні грошових знаків потрібним є комплексне їх вивчення із застосуванням методів криміналістичного документування, дослідження матеріалів грошових знаків спеціальними методами судової хімії, судової фізики та ін.
Для успішного розв’язання поставлених питань експертові необхідні знання властивостей і технологій виготовлення справжніх грошових знаків та ознак їх підроблення, а також додаткові спеціальні знання — про властивості й технологію виготовлення документів (паперу, фарби, клею тощо), які регламентуються державними стандартами й іншими нормативами. Для виконання експертиз грошових знаків залучаються спеціалісти в галузі традиційної криміналістики, поліграфії, хімії, мікроскопії, котрі мають спеціальну підготовку та досвід проведення таких досліджень.
Кінцевий етап готування та призначення експертизи — направлення постанови про її призначення, а також матеріалів до експертної установи.
Робота слідчого з готування та призначення техніко-криміналістичної експертизи грошових знаків не обмежується направленням постанови й об’єктів на дослідження. З метою отримати більш повні та всебічні відповіді на поставлені запитання слідчий має підтримувати постійний контакт з експертом.
ВИСНОВКИ
Історичний екскурс дає підстави до певних висновків.
Форма грошей як засобу платежу змінювалась у міру розвитку суспільства, товарно-грошових відносин.
Способи виготовлення підроблених грошей удосконалювалися залежно від удосконалення форми грошей.
На кваліфікацію дій особи, що виготовляє підроблені гроші, впливають способи виготовлення справжніх грошей.
Протягом останнього століття вчені-юристи в галузі криміналістики, кримінального права й оперативно-розшукової діяльності постійно розробляли й удосконалювали методики розслідування цієї категорії злочинів. Особливістю цих методик є те, що зважаючи на специфіку досліджуваного злочину, для його розслідування особливе значення має необхідність якнайтіснішого контакту між оперативним працівником, слідчим і фахівцем-криміналістом. Усе це передбачає використання як гласних, так і негласних засобів та методів.
Структуру розслідування виготовлення та збуту підроблених грошей:
реагування на привід до порушення кримінальної справи — перевірка інформації, що надійшла, про виявлення підроблених грошей, певну особу, яка займається їх виготовленням, збутом або транспортуванням;
проведення початкових слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення: обставин виготовлення та збуту підроблених грошей; злочинців і їхніх спільників; свідків; фактів виявлення аналогічних грошей тощо (діяльність підпорядкована основній меті -встановленню та викриттю збувальника, виготовлювача);
проведення подальшого розслідування й оперативно-розшукових заходів, виявлення всіх учасників виготовлення, збуту та транспортування, решти обставин, що впливають на ступінь вини й характеризують особу злочинця, визначення причин і умов, які сприяють (-ли) вчиненню злочину, та ін.;
завершення розслідування та складання обвинувального висновку.
Зміст плану розслідування злочинів, пов’язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, насамперед, визначається фактичним матеріалом, який мають слідчий і оперативний працівник до початку чи на конкретний момент розслідування. Його зміст значною мірою залежить від того, що було підставою до порушення кримінальної справи та початку розслідування — виявлення підроблених грошей, факт їх збуту чи реалізація оперативних матеріалів. Нерідко початкові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи провадять одні працівники, а потім справа передається за підслідністю або територіальністю іншому органові.
Правильне проведення допиту дає можливість значно раціоналізувати робочий процес слідчого, відмовитися від провадження повторних і додаткових допитів, швидше та повніше з’ясувати обставини, що цікавлять слідство, правильно обрати запобіжний захід і відтак визначити відповідне покарання. Основна мета допиту — одержання достовірної та повної інформації про обставини, що підлягають доказуванню, та інші, які сприятимуть розкриттю злочину.
Результати допиту, насамперед, якість інформації, що може бути отримана від конкретної особи, прямо залежать від того, наскільки професійно грамотно слідчий до нього підготовлений
Обшук – це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень і споруд, ділянок місцевості, певних громадян з метою відшукання та вилучення предметів, які мають значення для справи, а також виявлення розшукуваних осіб.
Метою обшуку при розслідуванні кримінальних справ зазначеної категорії є виявлення та вилучення знарядь злочину, слідів і речових доказів злочинної діяльності, виявлення цінностей та майна обвинуваченого з метою забезпечити можливу конфіскацію майна. Обшук, зазвичай, провадиться за місцем проживання або роботи підозрюваного чи обвинуваченого. За наявності достатніх даних обшук може провадитися за місцем проживання його родичів або знайомих, а також на присадибних ділянках, у гаражах, дачних будинках тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Аверьянова Т. В. Актуальные проблемы судебной зкспертизы и крими-налистики // Тезисы науч.-практ. конф. — К., 1993.
Аверьянова Т. В., Белкин Р. С. Криминалистическое обеспечение деятель-ности криминальной милиции и органов предварительного расследования. — М., 1997.
Александров Ю. В. Ответственность за изготовление и сбыт поддельных денег и ценных бумаг: Лекция. — К., 1973.
Андрєєв Д. Підробка грошей // Міліція України. — 1998. — № 9-10. — С. 34—35.
Анушат 3. Искусство раскрьгтия преступлений и закони логики. — М, 2001.
Басков В. И. Оперативно-розыскная деятельность: Учеб.-метод, пособ. -М, 1997.
Баулін О. В., Карпов Н. С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Монографія/Під заг. ред. 3. Д. Смітієнко.-К., 2001. – 330 с.
Бахин В. П. Допрос: Лекция. — К., 1999.
Бахин В. П. Понятие и виды следственньїх ситуации // Советская криминалистика. — К., 1988.
Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. Общая и частные теории. — М., 1987.
Белкин Р. С. Криминалистика: проблеми, тенденции, перспективи. От теории к практике. — М., 1988. — Т. 1.
Белкин Р. С. Теория и практика следственного зксперимента. — М., 1959.
Біленчук П. Д. Криміналістичне дослідження обвинувачуваного. — X., 1995.
Бирюков В. В., Бирюкова Т. П. Источники и пути устранения конфликтных ситуации в процессе расследования преступлений, связанных с изготовлением и сбытом поддельных денег // Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективи развития: Сб. научных статей / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. А. Ф. Лубина. — Н. Новгород, 2003. — С. 106-110.
Бирюков В. В. Научные и практические основи использования компью-терных технологий для фиксации криминалистически значимой информации: Монография / МВД Украйни, Луганская академия внутренних дел МВД имени 10-летия независимости Украины. — Луганск, 2002.
Бирюков В. В., Коваленко В. В. Криминалистическое исследование до-кументов. — Луганск, 1999.
Бірюкова Т. П. Джерела конфлікту та його подолання під час розслідування виготовлення або збуту підроблених грошей // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. -Донецьк, 2001. — Вип. 2. -С. 225-228.
Бирюкова Т. П. Криминалистическая характеристика личности пре-ступника, занимающегося изготовлением и сбытом поддельных денежных знаков. Исторический аспект // Вісник ЛІВС МВС України: Науково-теоретичний журнал. — Луганськ, 2000. — Вип. 2. — С. 150-157.
Бирюкова Т. П. Некоторые вопросы тактики предотвращения и раз-облачения заведомо ложньїх показаний // Вісник ЛІВС МВС України: Науково-теоретичний журнал. — Луганськ, 1998. — Вип. 3. — С. 218-229.
Фальшивые деньги (фапьшивомонетничество / Б. С. Болотский, А. Г. Гель-мутдинов, В. Д. Ларичев и др.; Под ред. проф. В. Д. Ларичева. — М., 2002. – 240 с.
Доля Е. А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. — М., 1996.
Ермолович В. Ф. Научные основы криминалистической характеристики преступлений. — Минск, 1999.
Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХП // Нормативні акти України щодо охорони правопорядку. — К., 1996. — С. 414-429.
Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1996 р. № 565-ХІІ // Нормативні акти України щодо охорони правопорядку. — К., 1996. — С. 4-23.
Закон України «Про науково-технічну інформацію» // Законодавство України про інформацію: Збірник законів. — К., 2003. — С. 177-187.
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Верховна Рада України: Офіц. вид. — К., 2002. — 20 с.
Закон України «Про державну таємницю» в редакції Закону від 21 вересня 1999р. №1079-ХІУ//ВВР.-1999.-№49.-Ст.428.
Іщенко А. В. Зародження та формування почеркознавства (історико-хронологічний аспект) // Криміналістичний вісник. — К., 2001. — Вип. 2. — С. 35-46.
Іщенко А. В., Красюк І. П., Матвієнко В. В. Проблеми криміналістичного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. — К., 2002. – 320 с.
Ковалев А. В. Методи интроскопии и криминалистическая диагно-стика // Мир безопасности. — 2000. — № 1. — С. 42-49.
Колесниченко А. Н. Советская криминалистика: Учебник / Под ред. В.К. Лисиченко.- К.: Юридическая литература, 1988. – 680 с.
Колесниченко А. Н., Коновалова В. Е. Криминалистическая характеристика преступлений: Учеб. пособ. — X., 1985. – 180 с.
Кондратьєв Я. Ю., Антипов В. І. Фальшивомонетництво, його вплив на кримінологічну ситуацію, заходи протидії // Науковий вісник НАВСУ -1999.-№ 2.-С. 95-103.
Корнев С. А. Криминалистика. — СПб., 2000. — Ч. 2. Тактика: Конспект лекций
Мельник П. В., Новиков С. И., Самильїк Г. М. Расследование преступлений в сфере зкономики: Учеб.-практ. пособ. — К., 1998.
Мирський Д. Я. Тактика обыска, осмотра и допроса при расследовании фальшивомонетничества: Метод, рекомендации / Под ред. А. П. Емелья-нова.-М., 1969.
Моисеев А. П., Чередниченко Л. А. Установление признаков подделки бумажньїх денег. — М., 1975.
Овчинский С. С. Оперативно-розяыскная информация / Под ред. А. С. Овчинского и В. С. Овчинского. — М., 2000.
Оперативно-розыскная деятельность: Учебник / Под ред. К. К. Горя-нова, В. С. Овчинского, А. Ю. Шумилова. — М., 2002.
Основи оперативно-розыскной деятельности: Учебник / Под ред. В. Б. Рушайло. — 2-е изд., испр. и доп. — СПб., 2000. — (Учебники для вузов. Специальная литература).
Петряєв С. Ю. Криміналістичне дослідження підроблених іноземних паперових грошей: Дис… канд. юрид. наук. — К., 1999.
Петряєв С. Ю. Криминалистическая характеристика фальшивомонетничества в Украине. — К., 1996.
Питерцев С. К, Степанова А. А. Тактика допроса на предварительном следствии и в суде. — СПб., 2001.
Погорецький М. А. Проблеми взаємодії органів дізнання і досудового слідства// Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 2002.-№ 2. — С. 85-92.
Попов И. В., Бирюков В. В., Шехавцов Р. Н., Мельникова О. Б. Теория и практика планирования расследования преступлений. — Луганск, 2002. – 248 с.
