Автор: admin

Федеральное агентство по образованию

Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования
Вятский государственный гуманитарный университет

Математический факультет

Кафедра педагогики

Выпускная квалификационная работа

Индивидуализация в процессе воспитания старшеклассников

Выполнил:

студент V курса математического факультета

Леонтьева Юлия Викторовна

Научный руководитель:

кандидат педагогических наук, доцент кафедры педагогики Н.М.Капустина

Рецензент:

кандидат педагогических наук С.С.Быкова

Допущена к защите в государственной аттестационной комиссии

«___» __________2005 г. Зав. кафедрой Т.В. Машарова

«___»___________2005 г. Декан факультета В.И. Варанкина

Киров

2005

Содержание

Введение 3

Глава I. Психолого-педагогические основы индивидуализации в воспитании 5

Сущность и особенности индивидуализации в процессе
воспитания 5

Пути и средства реализации индивидуализации воспитательного процесса 15

Индивидуальная работа в классном коллективе 20

Глава II. Проблемы индивидуализации в воспитательной работе со школьниками 32

Особенности индивидуализации в работе с трудными
подростками 32

2.2. Анализ опытной работы по индивидуализации воспитания
старшеклассников 41

Заключение 47

Библиографический список

Введение

То, что учитель должен знать своих учеников, не вызывает сомнения. Задача школы сегодня – обеспечить развитие личности каждого ученика, создав необходимые для этого условия.

Целью воспитания сегодня является личность разносторонне и гармонично развитая, личность самостоятельная, деятельная, занимающаяся самообразованием и самовоспитанием. Учащийся к окончанию школы должен овладеть базовой культурой, которая включает в себя духовно-нравственную, познавательную и эстетическую культуру, культуру труда и физическую культуру.

Для воспитания такой личности нужна особая педагогическая работа по выявлению и формированию интересов, способностей, склонностей каждого школьника. Весьма сложен путь многих учащихся к духовной и нравственной зрелости. Определяющая причина такого явления в том, что воспитательное, развивающее обучение действует на личность не непосредственно, а через «внутренние условия» ее развития.

Но вместе с этим каждый школьник развивается в обществе, а конкретнее, в коллективе. Каждая личность играет важную роль в воспитании коллектива, но в это же время коллектив оказывает влияние на воспитание личности. При этом мы сталкиваемся с противоречиями в воспитании. Так, формируя коллектив, классный воспитатель может выпустить из поля зрения отдельную личность. Это можно исправить, если в воспитательной работе будет реализован принцип индивидуального подхода. Другим противоречием является «борьба» между «хочу» и «надо», между «хочу» и «могу». Преодоление этого противоречия возможно при индивидуализации воспитания, при знании индивидуальных особенностей, направленности каждой личности, ее мотивов. Исходя из выше сказанного, была выбрана тема выпускной квалификационной работы: «Индивидуализация в процессе воспитания старшеклассников».

Объект изучения – воспитательный процесс в школе.

Предмет – индивидуализация в ходе воспитательной работы.

Цель – показать роль и возможности индивидуализации воспитательной работы в формировании личности школьников.

Задачи:

1. изучить психолого-педагогическую литературу по проблемам индивидуализации;

2. выявить место индивидуализации в организации воспитания школьников;

3. показать роль классного руководителя в осуществлении индивидуализации;

4. раскрыть формы и методы индивидуализации в процессе воспитания.

Гипотеза – повышение эффективности формирования личности каждого школьника возможно, если: во-первых, будет реально осуществляться индивидуализация в процессе воспитательной работы; во-вторых, будут совершенствоваться методы и формы индивидуализации.

Методы исследования: наблюдение, беседы с учащимися и классными руководителями; анкетирование; обобщение опыта работы классных руководителей по осуществлению индивидуализации; проведение опытной работы по проверке возможностей индивидуализации.

Глава I

Психолого – педагогические основы индивидуализации воспитания

1.1. Сущность и особенности индивидуализации в процессе воспитания

Прежде чем пытаться раскрыть сущность таких сложных понятий, как «индивидуализация», необходимо знать суть понятия «индивидуальность» и «личность», поскольку каждая личность является индивидом и без знания того, что такое индивидуальность невозможно раскрывать суть понятия «индивидуализация».

Личность – человек в его социальных связях и отношениях; субъект творчества во всех его формах, рефлексии принятия решений, деятельности, воспроизводящей культуру, всю систему человеческих отношений, саму человеческую деятельность, самое себя; человек как представитель общества, определяющий свободно и ответственно свою позицию среди других.[25]

Личность представляет собой онтогенетическое приобретение человека, результат сложного процесса его социального развития. Такое понимание личности определяет главный принцип в рассмотрении и решении проблем ее становления – принцип развития.

Развитие личности – процесс закономерных диалектических изменений, формирование и преобразование субъекта деятельности, его сознания, системы мотивов и потребностей, взаимоотношений.[30]

Понимание развития как сложного процесса, имеющего различные стадии, периоды, этапы, фазы, стороны, уровни, совершаемого спиралевидно и многоступенчато, дискретно и непрерывно, дифференцированно и интегрировано, как переход количества в качество и обратно, при тенденции движения от низшего к высшему, при повторяемости, в единстве и борьбе противоположностей имеет важнейшее значение не только для глубинного исследования в системе различных наук, но и для практического овладения и сознательного управления процессами развития в природе и обществе.

Наибольшие возможности для определения условий становления человека как личности представляет изучение подросткового периода развития. Переход от детства к взрослости протекает, как правило, остро и порой драматично, в нем наиболее выпукло переплетены противоречивые тенденции социального развития. С одной стороны, для этого сложного периода показательны негативные проявления, дисгармоничность личности, свертывание и изменение установившихся интересов ребенка, протестующий характер его поведения по отношению к взрослым. С другой стороны, подростковый возраст отличается и массой положительных факторов – возрастает самостоятельность ребенка, более многообразными и содержательными становятся отношения с другими детьми и взрослыми, значительно расширяется и существенно изменяется сфера его деятельности, развивается ответственное отношение к себе и к другим людям и т.д. Главное, данный период отличается выходом ребенка на качественно новую социальную позицию, в которой реально формируется его сознательное отношение к себе как члену общества.

Индивидуальность – совокупность психических свойств, особенностей и опыта каждого человека, отличающих его от других; своеобразие психики личности индивида, ее неповторимость; неповторимое своеобразие человеческой личности, высшая ступень развития ее способности воссоздавать и совершенствовать общечеловеческие ценности; человек как уникальная, самобытная личность, реализующая себя в творческой деятельности.[25]

Психолог Ананьев Б.Г. писал: «Если личность – «вершина» всей структуры человеческих свойств, то индивидуальность – это «глубина» личности и субъекта деятельности» [24]. С этой точки зрения, понятие личности фиксирует социально значимые качества человека, описывает включенность индивида в систему социальных связей и отношений в группах и сообществах. Личность есть персонификация, олицетворение общественных отношений.

Индивидуальность – это не только и не столько включенность индивида в систему общественных отношений, интеграция их как личностно значимых, сколь его выделенность из этих отношений. Понятие индивидуальности указывает на то, что человек из всего многообразия социальных ролей и функций, совокупности связей и отношений с другими выделяет свое, собственное; делает их абсолютно ценным содержанием своего подлинного Я.

На определенном этапе своей жизни человек должен ответить на вопрос: «Кто я?», «Что я собой представляю?», «Что есть мое в этом мире?», «Кто я есть сам по себе, а не только в глазах других?». Ответы типа: «Я школьник, отличник, лидер группы, член сборной команды, участник общественного движения» и т.п. – неудовлетворительны по той простой причине, что школьников, лидеров, спортсменов и др. много. Необходимо ответить себе прямо и честно: «Это есть мое собственное, отличное от других в этих моих ролях, связях и отношениях». В исполняемые социальные роли, в общественное поведение, в осуществляемую деятельность человек должен вложить что-то свое – уникальное, неповторимое, самобытное (единственное в своем роде).

Если личность – это определенность позиции человека в отношениях с другими, то индивидуальность – это определение собственной позиции в жизни, сама определенность внутри самой своей жизни. Если личность возникает во встрече человека с другими людьми, то индивидуальность – это встреча с самим собой, с собой как Другим, несовпадающим теперь уже ни с собой, ни с другими по основному содержанию былой жизни. Поэтому индивидуальность предполагает тотальную рефлексию всей своей жизни, обращение, инверсию вглубь себя, выработку критического отношения к способу своей жизни. Поэтому индивидуальность – это всегда внутренний диалог человека с самим собой, выход в уникальную подлинность самого себя.

Рубинштейн С.Л. отмечал, что человек есть индивидуальность в силу наличия у него особенных, единичных, неповторимых свойств.[24]

Индивидуальный подход в воспитании – реализация в процессе воспитания единства уникального и социально необходимого каждым из его участников, ориентация на поиск индивидуальных моделей социализации, позволяющих использовать и развивать внутренние сущностные силы и возможности конкретного человека, учитывая его интересы, потребности.[25]

Индивидуальный подход определяется своеобразием каждой конкретной личности: сочетанием интегративных качеств, задатками, дарованиями, способности, сильными сторонами характера, типом темперамента, самоуправлением, поведением и деятельностью, отношением к себе. По мнению В.М. Коротова, индивидуальный подход должен учитывать интересы каждого ребенка, особенности характера и темперамента, уровень физического и психического развития, условия его воспитания и развития в семье, отношения с окружающими, в частности со сверстниками в коллективе. Его невозможно считать ни целью, ни задачей, ни содержанием воспитательной работы. Также он не может являться методом или организационной формой воспитания, т.к. формы и методы меняются в зависимости от изменения задач и содержания воспитательной работы, в то время как действует учет индивидуальных особенностей школьника в эффективном воспитательной процессе присутствует всегда. Таким образом, наиболее правильно относить индивидуальный подход к принципам воспитания.

Индивидуальный подход к школьникам – важнейший принцип воспитания. Его реализация предполагает частичное, временное изменение ближайших задач и отдельных сторон содержания воспитательной работы, постоянное варьирование ее методов и организационных форм с учетом общего и особенного в личности каждого ученика для обеспечения всестороннего, целостного ее развития.

Важнейшими признаками индивидуального подхода являются следующие:

индивидуальный подход является гуманным воспитательным принципом.

индивидуальный подход способствует формированию класса как единого целого.

индивидуальный подход, как и любой общепедагогический принцип, является формирующим, развивающим принципом.

в индивидуальном подходе нуждается каждый ученик без исключения.

индивидуальный подход динамичен.

индивидуальный подход осуществляется различными путями.

Чтобы осуществить принцип индивидуального подхода в воспитании необходимо совершать какие–то действия, т.е. находиться в педагогической деятельности, которая обеспечивает процессы индивидуализации человека.

Необходимо охарактеризовать, что же такое индивидуализация.

Индивидуализация – есть деятельность взрослого (педагога) и самого учащегося по поддержке и развитию этого единичного, особого, своеобразного, того, что заложено в данном индивиде от природы или что он приобрел в индивидуальном опыте. Педагог О.С. Газман считает, что индивидуализация предполагает:

во – первых, индивидуально ориентированную помощь детям в реализации первичных базовых потребностей, без чего невозможно ощущение природной «самости» и человеческого достоинства;

во – вторых, создание условий для максимально свободной реализации заданных природой (наследственных) физических, интеллектуальных, эмоциональных способностей и возможностей, характерных именно для данного индивида;

третья – стержневая черта индивидуализации – поддержка человека в автономном, духовном самостроительстве, в творческом самовоплощении («неадекватной активности», по В. Петровскому), в развитии способности к жизненному самоопределению (экзистенциональному выбору).[29]

Настоятельная необходимость индивидуализации воспитания обусловлена большими индивидуальными различиями тех качеств учащихся, от которых зависит результат. У учащихся имеются различные свойства и состояния, которые постоянно или временно влияют именно на этого ученика и которые учитываются в индивидуальных случаях. Индивидуализация воспитания создает предпосылки для развития интересов и специальных способностей ребенка, при этом стараются учитывать имеющиеся познавательные интересы и побуждать новые. Индивидуализация обладает дополнительными возможностями – вызывать у учащихся положительные эмоции, благотворно влиять на их учебную мотивацию и отношение к учебной работе.

Кроме того, целью индивидуализации является одновременно сохранение и дальнейшее развитие индивидуальности ребенка, воспитание такого человека, который представлял бы собой неповторимую личность.

При индивидуализации можно и нужно учитывать уже имеющуюся индивидуальность ребенка, поскольку учащиеся, в особенности старших классов, не labuba rasa, а личность, у которой за спиной уже довольно сложное онтогенетическое развитие, а впереди – потенциальные возможности дальнейшего развития. Формирование индивидуальности предполагает, чтобы учитель признавал право ребенка «быть самим собой».

Цели индивидуализации воспитания можно рассматривать еще с одного ракурса – с точки зрения воспитательной роли семьи и школы в деле формирования личности. Семья – важный фактор развития: у детей , растущих в благоприятных воспитательных условиях, имеются преимущества для развития своих способностей и формирования благоприятной мотивации самовоспитания. Родители целенаправленно используют возможности получения дифференцированного воспитания. Целенаправленная индивидуализированная воспитательная работа особенно необходима тем ученикам, которые растут в неблагоприятных с точки зрения воспитания домашних условиях. В отношении таких детей перед школой стоит особенно ответственная задача – направлять ход их воспитания. Этим школа могла бы смягчить недостатки домашнего воспитания, и в этом смысле на индивидуализацию ложится миссия большого социального значения.

При использовании нами понятия «индивидуализация» необходимо иметь в виду, что при его практическом использовании речь идет не об абсолютной, а об относительной индивидуализации. В реальной школьной практике индивидуализация всегда относительна по следующим причинам: 1) обычно учитываются индивидуальные особенности не каждого отдельного учащегося, а группы учащихся, обладающих примерно сходными особенностями; 2) учитываются лишь известные особенности или их комплексы и именно такие, которые важны с точки зрения воспитания (например, свойства характера или темперамента); наряду с этим может выступать ряд особенностей, учет которых в конкретной форме индивидуализации невозможен или даже не так уж и необходим (например, общие умственные способности); 3) иногда происходит учет некоторых свойств или состояний лишь в том случае, если именно это важно для данного ученика (например, талантливость в какой-либо области, расстройство здоровья); 4) индивидуализация реализуется не во всем объеме воспитательной деятельности, а эпизодически или в каком-либо виде воспитательной работы и интегрирована с не индивидуализированной работой.

Далее попытаемся дать краткий обзор организационных возможностей индивидуализации воспитательной работы. Для этого, как и в России, так и за рубежом на практике использовались многие варианты индивидуализации. Все они могут быть подведены под три основных:

дифференциация воспитания, т.е. группировка учащихся на основе их отдельных особенностей или комплексов этих особенностей для проведения воспитательной работы. Таким образом, создаются так называемые гомогенные группы. Их разделяют на два типа:

созданные на базе специальных способностей, интересов и профессиональных намерений;

сформированные на базе уровня общего умственного развития и состояния здоровья;

внутриклассная (внутригрупповая) индивидуализация воспитательной работы;

прохождение курса в индивидуально различном темпе: акселерация или ретардация.[29]

Возрастные и индивидуальные различия школьников

Чрезвычайно актуален сложный вопрос о единстве, различие и взаимоотношениях возрастных и индивидуальных особенностей детей, подростков и юношей.

Учет возрастных особенностей чрезвычайно важен в воспитании вообще и в реализации индивидуализации в частности.

Во – первых, через определенные возрастные стадии неизбежно проходит развитие любого человека; особенности возрастного развития оставляют нередко заметный след на всю жизнь в индивидуальном обмене личности; более того, сама специфика возрастного развития частично обуславливается ее индивидуальными особенностями.

Во – вторых, в воспитании возрастная дифференциация учащихся является доминирующей, и учитель никак не может не учитывать возрастные особенности своих учеников.

Возрастные различия, так же как индивидуальные особенности, необходимо учитывать, не допуская их игнорирование. Возрастные особенности изменяются под влиянием воспитания и общественной среды. Возрастные особенности психики проявляются по–разному, в зависимости от условий воспитания. Возрастные показатели психического развития, в отличие от показателей физического развития, чрезвычайно изменчивы, колеблются в очень широких пределах.

Возрастные особенности находятся в нерасторжимом единстве с индивидуальными особенностями. Вместе с тем возрастные и индивидуальные особенности не тождественны и не относятся друг к другу, как род и вид.

По – видимому, главных различий между этими особенностями два: различие по степени постоянства той или иной особенности и различие по степени распределения ее среди учащихся.

Во – первых, возрастные особенности переходящи, индивидуальные особенности более стабильны. Во – вторых, возрастная особенность обладает тенденцией к проявлению в поведении всех без исключения представителей того или иного возрастного этапа в развитие. Индивидуальная же особенность распределяется в гораздо меньшем круге представителей данного возраста. Как предлагают Д.Б. Эльконин и Т.В. Драгунова, «возрастные особенности всегда существуют в форме индивидуальных вариантов развития».[23]

Для того, чтобы полностью раскрыть тему работы, необходимо рассмотреть, как связаны индивидуальные особенности и особенности подросткового возраста, т.к. опытная работа проводилась в подростковых классах. Стало своеобразной модой считать подростковый возраст трудным.[9] Думается, что это не только неправильно, но и вредно. Считая трудности неизбежными, взрослые иной раз оправдывают неблаговидные поступки подростков и прощают там, где надо наказывать, заискивают перед учащимися, оправдывают свое педагогическое бессилие трудностями возраста, тем самым, облегчая свой труд, лавируя между подводными камнями воспитания. Конечно, есть серьезные трудности в воспитании подростков. Они достаточно серьезны, своеобразны, но и обусловлены во многом психологическими особенностями возраста: повышенной возбудимостью и относительной неустойчивостью нервной системы, быстро протекающими изменениями организма, повышенными притязаниями к окружающему, переоценкой своих возможностей, своей самостоятельности, самоуверенностью. При неблагоприятных условиях воспитания возрастные особенности становятся своеобразными «катализаторами» существенных недостатков личности. Повышенная возбудимость нервной системы приводит к нервному заболеванию. Чрезмерные притязания, вовремя не скорректированные, перерастают в наглость. Самоуверенность лишает человека возможности правильно оценивать ситуацию и себя самого и т.д. Поэтому при анализе поведения учащегося надо серьезно разобраться в причинах его недостатков и не сводить их лишь к возрастным особенностям.

Но нужно отметить и достоинства этого возраста: острый и пытливый ум, интенсивно протекающую социализацию, повышенное внимание и интерес к социальным, нравственным, эстетическим проблемам, острый интерес к человеку, к его сущности, к смыслу жизни. Все эти качества исключительно благоприятствуют воспитанию. Если педагог знает особенности этого возраста, не стремится «давить» на подростка, подчинить его себе, видит в нем не только объект воспитания, но и личность, уважает ее, сотрудничает с ним, то для такого педагога этот возраст не является трудным.

К шестнадцати-семнадцати годам умственные способности человека получают значительное развитие. Закладывается основа активной самостоятельной умственной деятельности. Поэтому идет ли речь о разработке какого-то технологического процесса, или о математической задаче, или об образе литературного героя – надо дать учащемуся возможность самостоятельно провести необходимый анализ и обобщения, сравнения и сопоставления, сделать выводы. Крайне опасны попытки некоторых преподавателей втискивать мысль учащегося в привычное стандартное русло («так считают старшие, более опытные люди, так написано в учебнике»), тянуть его на поводу логики педагога. Старшим подросткам присущи импульсивность, излишняя запальчивость, самоуверенность. Игнорирование этого педагогами, отсутствие должной коррекции поведения учащихся может привести к формированию самоуверенности как качества личности, своеволию, породить анархический подход к жизненным явлениям, наконец, к порочным установкам. Окрик, запрет, авторитарность – не выход из положения. Более того, как известно, они вызывают негативизм подростка, отрицательное отношение к людям, пытающимся оказывать на него давление, приводят к конфликтам. В чем же выход? Думается, разрешение указанного противоречия возможно при реальном сотрудничестве педагога (воспитателя) с подростком, которое проявляется в следующем:

безусловное уважение к личности подростка, его праву на самостоятельное мышление и действие (конечно, в рамках установленных обществом правил и законов, что подросток должен хорошо понимать), соблюдение должного такта;

терпимость к мнению подростка, умение выслушать человека до конца;

апелляция к коллективу, сопоставление мнения подростка с мнением его товарищей;

умение в споре с подростками признать свою ошибку, если она допущена, или аргументировано, логично, убедительно доказать свою правоту;

наконец, обращение к авторитетам.

На последнем надо остановиться особо. Обращение к авторитетам – это не авторитарность. Авторитетным может быть мнение уважаемого людьми человека, высококвалифицированного специалиста. Авторитарным оно становится, если его навязывают, если запрещают критический подход к нему, если его считают вечно истинным и неизменным.

1.2. Пути и средства реализации индивидуализации воспитательного процесса

Необходимость учета индивидуальных особенностей учащихся влечет за собой вопрос: как все это осуществить организационно? В современной школе, где один учитель одновременно занимается с большой группой учащихся, это и является узловой проблемой индивидуализации в воспитании. В аристократической системе домашнего обучения и воспитания (классический пример – воспитание Эмиля у Ж.-Ж. Руссо), где воспитание было индивидуальным, эта проблема могла возникнуть только в том смысле, способен ли учитель понимать индивидуальные особенности своего ученика. Среди учителей распространено мнение о том, что уменьшение коллектива учащихся в классе улучшает возможности индивидуализации. Однако и относительно малое количество учащихся само по себе автоматически не обеспечивает учета индивидуальных особенностей учащихся. В повседневной практике довольно часто встречаются случаи, когда в классе с относительно малым числом учащихся возможности индивидуализации не используются. Вместе с тем имеются учителя, которые и в условиях больших классов сумели весьма успешно осуществить индивидуализацию в процессе воспитания учащихся, в особенности, когда они находят поддержку в виде организационных и материальных средств. Разумеется, и у этих учителей открылись бы более благоприятные условия, если количество учащихся в классе было бы меньше.[29]

На первом этапе индивидуализации необходима диагностика изучения учащихся, их индивидуальных особенностей. Для этого используются специальные психолого-педагогические методы. Самые распространенные в практике – наблюдение, анкетирование, беседа и изучение продуктов деятельности учащихся.

Наблюдение – планомерное целенаправленное восприятие педагогических процессов, явлений и фактов с целью их изучения.[25] Педагоги чаще всего используют так называемое включенное наблюдение, когда они изучают учащегося в процессе его воспитания, взаимодействую с ним.

Беседа – метод исследования, при котором педагог, опираясь на жизненный опыт и отношения школьников, с помощью вопросов и анализа ответов узнает индивидуальные качества и особенности каждого ученика, мысленно их группирует, и на этой основе индивидуализирует процесс обучения и воспитания.[25] Беседуя с учащимися, педагог может отметить особенности их интереса к обсуждаемому вопросу, эмоциональные реакции, осведомленность в тех или иных вопросах. Проведение беседы с учащимися требует соблюдения ряда условий. Во-первых, надо очень четко представлять цель беседы, продумать форму и место проведения. Во-вторых, беседу должен проводить человек, пользующийся у ученика уважением и доверием, или опытный специалист, хорошо знающий психологию учащихся и владеющий искусством общения с ними. В-третьих, абсолютно недопустим назидательный тон, подчеркивание возраста, жизненного опыта человека, проводящего беседу, его положения, должности. У детей данного возраста это, как правило, вызывает отрицательную реакцию. Беседа большей частью преследует решение таких задач: ближе познакомиться с учащимся, понять его выявить его особенности и воздействовать на него путем разъяснения, внушения, убеждения.

Исключительно важную роль играет изучение результатов деятельности учащихся – их сочинений, учебных записей в тетрадях и т.п. Оценивая результаты деятельности, педагог получает возможность судить и об успешности его учения, и об особенностях умственного развития, и о нравственно-волевых качествах.

Анкетирование – метод исследования, результатом проведения которого являются сведения об учащихся, их способностях и возможностях, знаниях в тех или иных областях. Анкетирование является эффективным средством для быстрого получения информации об учениках.

Есть немало и других методов изучения особенностей учащихся – тесты, социометрия и др. но их использование требует подготовки.

Тест – испытание с использованием стандартных заданий, направленных на выявление определенных знаний, умений, навыков, способностей и других психологических свойств личности.[25] Тест является объективным средством и дает возможность сравнивать результаты разных школ и учителей, и времени занимает сравнительно мало. Тесты бывают следующих видов: 1) тесты-вопросы; 2) тесты с заполнением пропусков; 3) тесты с выбором ответов (3-5 выборов); 4) тест «правильно – неправильно» (ученик должен определить, правильно ли данное утверждение); 5) тест-эссе (учащийся сам конструирует ответ).

Также необходимо сказать о проблеме учета результатов воспитательной работы, т.е. учета изменений в личности ребенка, происходящих под воздействием приемов и методов воспитания, и прежде всего, он необходим для индивидуализации воспитательной работы в классе.[5] Ведь программа воспитания, так же как и любая учебная программа в школе, и по содержанию стоящих в ней задач и по методам их решения рассчитана на всех детей определенного возраста и на осуществление фронтального процесса воспитания. Однако это не только не исключает, а, напротив, предполагает особый подход к каждому ученику и к каждому детскому коллективу. Процесс формирования личности ребенка или детей, входящих в состав определенного класса, никогда не происходит стандартно. У одних детей в силу конкретных обстоятельств их предыдущей жизни и воспитания может оказаться хорошо развитой познавательная сфера, включая их познавательные интересы и навыки умственного труда, но может оказаться недостаточно развитой их общественная активность и пр. Могут быть и другие особенности индивидуального развития, выражающиеся в ином соотношении формирующихся у детей личностных качеств. Следовательно, наряду с общими воспитательными задачами, которые намечены в программе по отношению к учащимся того или иного года обучения, всегда должны быть выделены и задачи специфические, индивидуальные, рассчитанные только на этот конкретный класс или на этого конкретного ученика.

Иначе говоря, вопрос об учете результатов воспитательной работы в классе возникает уже в период планирования этой работы. Это планирование должно всякий раз строиться исходя, с одной стороны, из требований программы, с другой стороны – «уровня воспитанности» учащихся данного класса.

Однако и этого еще недостаточно. Учитель должен иметь возможность и в самом ходе воспитательного процесса получать постоянную и своевременную информацию о результатах своей педагогической работы и об эффективности запланированных им воспиаттельных мероприятий. Только в этом случае он сможет достаточно быстро и оперативно менять направление и методы воспитательной работы. Последнее тем более важно, что безошибочно предвидеть заранее результат педагогических воздействий очень трудно, так как известно, что успешность любого педагогического воздействия определяется не только характером самого этого воздействия, но и отношением к нему учащихся. Однако учет результатов воспитательной работы является сложной научной задачей. Многие учителя умею учесть и индивидуальные особенности своих учеников и то воспитательное влияние, которое они на детей оказывают. Однако делают это они лишь не основе своей педагогической интуиции, жизненного опыта без каких-либо объективных показателей. Само собой разумеется, что на таком уровне изучения воспитанности школьников и учета их продвижения в развитии нельзя основывать организацию педагогического процесса. Для того чтобы осуществлять систематическое, целенаправленное воспитание по программе, надо точно и своевременно находить нужные метода и приемы воспитания, а для этого учитель должен непрерывно получать сведения о том, что происходит с учеником, развитием которого он управляет. Такого рода «обратную информацию» он может получить, только используя для этого достаточно совершенные методы, способные не только установить те изменения, которые происходят с учеником под влиянием воздействия учителя, но и выразить их количественно.

Очень важным является знание того, где и когда применить данные методы и приемы воспитания. Для этого необходимо грамотно составить программу воспитания каждого школьника. Такая индивидуальная программа воспитания может включать в себя следующее:

выработка оптимального для данного ученика режима жизни и работы в соответствии с его индивидуальными особенностями, состоянием здоровья. Здесь необходимо сочетание ситуаций, в которых каждый ребенок проявляет как физические, так и умственные способности. Также нельзя забывать и про необходимый отдых.

корректировка отношений с детьми и взрослыми, формирование культуры общения, исходя из особенностей психического склада ребенка. В содержание этой работы входит обучение детей умению общаться между собой, со старшими и младшими, умению работать в команде, организовывать мероприятия.

определение, исходя из индивидуальных возможностей ребенка, основных направлений совместной с ним деятельности с опорой на общечеловеческие ценности как стержневые ориентиры жизни детей. Так как каждый ученик имеет свои индивидуальные особенности и интересы, необходимо построить эту деятельность так, чтобы каждый занимался тем, что ему нравится, и что ему хорошо удается.

организация консультативной помощи каждому со стороны учителей и разработка совместно с семьей путей овладения интеллектуальной культурой в соответствии с познавательными возможностями ребенка. Необходимо учить учащихся планировать, анализировать и оценивать результаты своей деятельности. Также необходимо обсуждение успеваемости учащихся на классных часах, беседы с учащимися об успеваемости класса, встречи и беседы с родителями на собраниях, организация дополнительных занятий и оказание помощи отстающим.

Следовательно, важнейшей педагогической задачей, является применение необходимых методов и приемов воспитания отдельного ученика и класса.

1.3. Индивидуальная работа в классном коллективе

Включение учащихся в совместную социально значимую деятельность, одновременно формирующую коллектив и личность, рассматривается в педагогике как важное условие развития положительного индивидуального своеобразия ребенка, через которое преломляется и усваивается социальный опыт жизнедеятельности.[7]

А.С. Макаренко образно сравнивал коллектив с тренировочным залом, в котором упражняются положительные качества личности. Чем богаче жизнь коллектива, тем ярче личность, которая в нем формируется. Коллектив, создавая условия для проявления и развития личностных качеств, способствуя закреплению в индивидуальном сознании общественных идеалов и ценностей, противодействует отрицательным поступкам учащихся, изменяет их неадекватную самооценку.

Каждый ребенок нуждается в коллективе для познания самого себя. Участвуя в различных видах деятельности вместе с одноклассниками, он пробует свои силы, применяет способности, сравнивает себя с другими, получает возможность разобраться в своих ошибках и неудачах, оценить результаты своего труда. Совместная деятельность позволяет учащемуся нормализовать испорченные взаимоотношения с педагогами и сверстниками, создает благоприятные условия для перехода критики в самокритику, требовательности коллектива в требовательность к себе, дисциплины в самодисциплину.

Коллективное самоуправление способствует формированию у школьников навыков управления собой и тем самым развивает волю, самостоятельность и ответственность – качества, необходимые в будущем для активного самовоспитания. Коллектив обеспечивает гармоническое общее развитие, которое является психологическим основанием нормального индивидуального становления личности. В качестве критериев воспитанности коллектива выступают: направленность, проявляющаяся в системе перспективных линий, выдвинутых сообща и принятых абсолютным большинством; сплоченность, выражающаяся в организованности и зрелом общественном мнении; гуманные отношения, основанные на принципах товарищества и взаимопомощи, солидарности, чуткости, заботы друг о друге.

Эти три критерия свидетельствуют об усвоении каждым учеником социально ценного жизненного опыта, развития самосознания, способностей и задатков, то есть отражают становление всех основных компонентов индивидуальности личности. «Воспитывая отдельную личность, мы должны думать о воспитании всего коллектива. На практике эти две задачи будут решаться только совместно и только в одном общем приеме. В каждый момент нашего воздействия на личность эти воздействия обязательно должны быть и воздействием на коллектив. И наоборот, каждое наше прикосновение к коллективу обязательно будет и воспитанием каждой личности, входящей в коллектив».

Опосредованное воздействие на личность имеет сложный характер. Существует несколько видов этого воздействия: прямое – на коллектив (педагог – коллектив); прямое – на личность (педагог – личность, коллектив – личность); косвенное – через коллектив на личность (педагог – коллектив – личность).

Понятие «непосредственное, или прямое, воздействие» употребляется условно. Дело в том, что прямого педагогического воздействия на ученика в классном или школьном коллективе реально быть не может. Даже беседа педагога с учеником, индивидуальная помощь ему в какой-либо деятельности, особые поручения, связанные с личной потребностью ребенка – все это основывается на взаимодействии учителя с коллективом, исходит из его возможностей. Действия педагога по прогнозированию развития каких-либо личностных качеств или способностей также предполагают условия их применения в трудовом коллективе.

Воздействую на коллектив, то есть проводя работу со всем классом, педагог формирует прежде всего общее (мировоззрение, опыт, традиции, личностные качества) и создает тем самым основу для перерастания общего в индивидуальное. Но прежде чем общее найдет свое отражение в индивидуальном, оно пройдет через типичное, смягчив или усугубив возрастные проявления и окончательно оформившись в типичном своеобразии ребенка данного возраста. Это, по сути, и есть переход общего в сугубо индивидуальное. Так выглядит воздействие на коллектив в теории. А на практике, организуя коллективную воспитательную работу, педагог имеет в виду следующее: как воспримут все учащиеся его воздействия, какое отношение выразит большинство (примет ли его требования, будет ли помогать ему и коллективу в целом) и какие условия, возможности возникнут для раскрытия индивидуальных особенностей каждого. Эта цепочка (все – большинство – каждый) отражает характер прямого воздействия педагога на коллектив.

Прямое воздействие коллектива на личность может осуществляться стихийно на уровне личных взаимоотношений учащихся (симпатий, антипатий) независимо от побуждений и требований педагога. В этом случае характер коллективных связей ученика обогащает (при положительном влиянии) или обедняет (при отрицательном влиянии) его индивидуальность.

В коллективе с высоким уровнем развития, где многие функции педагога перешли к активу, происходит целенаправленное влияние на личность, при котором правильно развивается типичное и создаются условия для его сближения с индивидуальным. Передавая свои функции активу, педагог существенно изменяет систему межличностных отношений. Эти изменения должны всегда находиться в поле зрения.

Наиболее эффективно косвенное воздействие педагога на личность через коллектив, когда он направляет деятельность коллектива и личности на гармоническое сочетание их интересов, создает условия для максимального использования возможностей и способностей каждого. Типичное развивается и закрепляется в соответствии с педагогическими целями сначала под воздействием педагога на коллектив, а затем на личность. В результате оно становится индивидуально-типическим.

А как же происходит становление собственно индивидуального, того, что отличает личность от окружающих, что присуще только ей одной? Эта проблема еще ждет своего разрешения. Пока совершенно очевидно, что необходимо периодически выделять ребенка в коллективе, чтобы вести индивидуальную работу с ним (убеждать, переубеждать, давать специальные поручения, которые могут быть даже не связаны с общими делами, раскрывать перед ним перспективу его развития, создавать условия для выявления способностей и т.д.). А затем включать ученика в систему ответственных зависимостей с уже обогатившейся структурой качеств или раскрытыми способностями. В противном случае даже у ребенка с положительным своеобразием все воспитанные ранее свойства могут со временем ослабеть, и в силу возрастных особенностей, статуса в коллективе, переживания благополучия или неблагополучия, он будет отвергать педагогические требования и все чаще действовать «как все». Тогда трудно будет рассчитывать на самостоятельность решения и независимость позиции в сложных ситуациях.

Индивидуальная работа основана на принципе параллельного действия, то есть одновременного влияния на воспитанника со стороны детского коллектива и педагога. Если воздействия и требования учителя не поддерживаются коллективом, школьник уходит из-под педагогического контроля как педагога, так и классного коллектива.

Индивидуальный подход требует координации действий единой педагогической позиции всех, кто участвует в воспитательном процессе. Общий стиль требований и отношений, ведущие педагогические взгляды и установки определяет классный руководитель. Он сам – индивидуальность, через которую преломляются различные воспитательные влияния. Немало неудач в практике воспитания возникает потому, что, подстраиваясь под своих коллег, под сложившийся стиль отношений в педагогическом коллективе, классный руководитель отказывается от собственных позиций.

Способы индивидуального подхода во многом определяются уровнем сплоченности детского коллектива, его опытом и традициями. Ведь коллектив всегда имеет свое лицо. Самое сложное – скоординировать, согласовать своеобразие воздействий воспитывающего коллектива и индивидуальный стиль работы классного руководителя.

Разнообразие видов деятельности позволяет учитывать индивидуальные особенности при воспитании в коллективе. В различных видах труда, игры и учения школьники удовлетворяют свои социально ценные запросы, интересы и потребности, что обеспечивает базу для формирования социально ценного жизненного опыта. В проведении конкретных воспитательных мероприятий опытные педагоги исходят из того, что детям необходимо предоставлять возможность для максимально полного проявления и развития положительных качеств. Планируя различные конкурсы, дела со школьниками учителя разрабатывают систему заданий, которые побуждают каждого члена коллектива не только хорошо учиться, поступать в соответствии с нормами нравственности, но и оказывать благотворное влияние на сверстников.

Расширяя сферу жизнедеятельности учащихся; разрушая отрицательные поведенческие установки; развивая и укрепляя подлинно коллективистские взаимоотношения, классный воспитатель вовлекает всех школьников в различные виды общественно полезной деятельности, с тем чтобы раскрывались их индивидуальные особенности, формировалась объективная оценка товарищей и на этой основе перераспределялись роли в коллективе.

Выбору актива должны предшествовать беседы о коллективизме, дружбе, о том, каким должен быть лидер, староста. Это качества, необходимые любому члену коллектива: активность, инициативность, настойчивость, смекалка, общительность, справедливость, чувство товарищества. Спустя некоторое время организовывается обсуждение кандидатур актива на классном собрании.

Организуя индивидуальную работу, педагог обращает внимание на изучение членов актива, выявление возможностей каждого в организации коллективной жизни, оказание помощи по выработке необходимых личностных качеств, преодоление эгоистических проявлений у одних подростков и замкнутости, отчужденности, неуверенности, вспыльчивости – у других.

Тест – анкета «Кругозор школьника»

Проводится с классным коллективом или активом учащихся как средство для улучшения организации школьной жизни подростков и старшеклассников и в целях последующего анализа результатов.

Назови школьные предметы, которые кажутся тебе самыми интересными (в порядке предпочтения).

Назови самый полезный для себя школьный предмет.

Назови самый трудный для тебя школьный предмет.

Назови самые трудные школьные уроки (если такие есть).

Допиши незаконченные предложения:

— Охотнее всего я встречаюсь в школе…

— Меньше всего мне хотелось бы встречаться в школе с …

— После уроков в школе я охотнее всего занимаюсь…

— Больше всего я интересуюсь…

— Мое любимое занятие дома…

— В школе мне интереснее всего…

— Мне нравятся книги…

— Я люблю такую музыку, как…

— О современной музыке можно сказать…

— Мне нравятся телепередачи…

— Я могу назвать такие интересные фильмы…

— Свое свободное время я предпочитаю тратить…

— Я мечтаю о такой профессии…

— Закончив школу, я обязательно…

6) Выдели среди названных и напиши те виды деятельности, которым ты отдаешь предпочтение: учебная, трудовая, общественная, спортивная, художественная, музыкальная, организаторская, игровая, туризм, коммерческая.

Тест – игра «Мое место в учебных делах»

Проводится в форме игры с группой учащихся в классной комнате: «Представьте себе, что окна вашей классной комнаты символизируют максимальные усилия человека хорошо учиться, а двери – минимальные. Пусть каждый выберет себе сейчас такое место в классе, которое отвечает его усилиям, вкладываемым в учебу». По тому, как и какое место школьник выбирает для себя в пространстве – ближе к окну или к двери, — можно косвенно судить о степени учебной мотивации личности.

Сочинения – тесты как средство диагностики

и корректировки общения школьников

Предлагаются как классные творческие работы по одной из тем: «Мой дом», «Мои друзья», «Наш класс», «За что я ценю близких людей?», «Взрослые и мы», «Твой идеал человека?», «Что такое справедливость» (или доброта, совесть, какое-то другое важное для школьника качество), «Что я ценю (отвергаю) в людях?», «О том, что вселяет в тебя веру в людей», «Почему люди ссорятся?», «О человеке, с которым легко», «Человек, на которого хочется быть похожим», «Кто из нас сможет оставить след на земле?».

В процессе индивидуализации классный руководитель привлекает родительский коллектив, организует педагогическое просвещение, разъясняет то, как воспитывать детей на положительных примерах в семье и на этой основе преодолевать их личностные недостатки, проводит беседы: «Роль семьи в воспитании подрастающего поколения», «Нравственное воспитание в семье», «Как определить индивидуальные особенности ребенка», «Стиль отношений в семье и ребенок», которые обращают внимание родителей на то, что индивидуальность ребенка и формирование его личностных качеств закладываются в семье. Родители могут рассказывать о своих детях, их поведении дома, удачах и неудачах в воспитании.

В индивидуальных беседах с родителями намечается круг бытовых обязанностей ребенка. Затем на родительских собраниях отцы и матери обмениваются опытом семейного воспитания; выявляют эффективные методы, корректируют неудачные.

Совместная деятельность родителей и учащихся, организуемая учителем, раскрывает систему ценностных ориентаций семьи, индивидуальные особенности детей, побуждает взрослых к пересмотру педагогических взглядов и установок, к более внимательному изучению своего ребенка, способствует выработке единого стиля семейного и школьного воспитания. Участвуя в воспитании одноклассников ребенка, родители точнее оценивают достоинства и недостатки сына или дочери, усваивают приемы и методы воспитания. Воздействуя на коллектив класса, родители одновременно воздействуют и на своего ребенка, способствуют правильному восприятию им нравственных понятий. Педагогическая деятельность отца или матери повышает статус ребенка в коллективе.

Для того чтобы, опыт нравственных отношений в коллективе усваивался каждым и находил свое отражение в индивидуальном образе жизни, учащимся представляется возможность действовать самостоятельно. Для этого используются разнообразные приемы:

— привлечение школьников к планированию жизни класса, определению его перспектив и задач на основе учета желаний, интересов, возможностей и особенностей членов классного коллектива;

— выбор вариантов решения предстоящих дел (обмен мнениями, индивидуальные и групповые беседы о том, как лучше выполнить работу, кому какое дело поручить);

— разработка плана совместного труда (какой объем работы предстоит сделать, какие трудности и сложности могут возникнуть, как усовершенствовать отдельные процессы труда, как использовать возможности и способности своих товарищей в интересах дела);

— организация рабочих групп с учетом опыта деятельности, совместности учащихся, способности взаимодействовать друг с другом;

— привлечение подростков к оценке и анализу проделанной работы (что получилось хорошо, каковы заслуги каждого в успехе коллектива, что не получилось и почему, кто и в какой мере виновен в недоброкачественной работе).

В повседневном общении педагог может обращаться к учащимся: «Посоветуйте, как нам лучше подготовиться к предстоящей работе, какой инструмент потребуется, когда начинать и оканчивать работу, какие меры безопасности предпринять, какие трудности предстоят, как их преодолеть» и т.д. При организации деятельности ребятам следует указывать новые объекты и участки работы, предлагать не только решить, с кем бы они хотели трудиться, но и выбрать дело, которое нравится.

Переход от обязательных видов труда к свободному выбору занятий и вновь к обязательным поручениям обеспечивает связь личных и коллективных интересов. Усложнение деятельности сопровождается повышением требовательности актива к ее качественному выполнению. Результаты работы учащихся оценивает коллектив, устанавливая связь между эффективностью труда, отношением к нему подростков и их личностными качествами. Сознание того, что именно от этих качеств зависят успехи и неудачи всего коллектива, побуждает подростков к самоанализу, самооценке, самоконтролю.

В разнообразной деятельности, которая не позволяет уклониться от общей работы и которая отвечает интересам и способностям детей, предупреждает, проявления отрицательных качеств и закрепляет положительные.

При высоком уровне развития коллектива, в котором каждый ученик играет активную роль в системе коллективных отношений, эффективна организация деятельности учащихся на основе самоуправления. Его главной формой является вовлечение школьников в общественно полезную деятельность через систему индивидуальных поручений, то есть включение их в специально создаваемую педагогическую ситуацию для выработки устойчивых нравственных качеств и преодоления личностных недостатков.

Для того чтобы работа обеспечивала взаимозависимость и подчиненность учащихся, упражняла их в нравственном поведении, формировала социально значимые мотивы поступков, перед коллективом выдвигаются следующие требования: каждому ученику – общественное поручение; активное участие каждого в организации жизни коллектива; общественную работу – под контроль коллектива; для всех членов коллектива (организаторов общественно значимых дел, ответственных за отдельные участки работы, рядовых исполнителей) – равные и конкретные обязанности, высокая требовательность членов коллектива друг к другу и к себе; отчетность каждого перед коллективом; помощь товарищу в преодолении личностных недостатков – обязанность каждого. Обязателен анализ и самоанализ действий коллектива и каждого школьника.

Такая форма работы обеспечивает непрерывное чередование руководства и подчинения, взаимозависимость организаторов и исполнителей, полезную напряженность в работе. Решая различные организационные вопросы, руководитель группы находится в ответственной зависимости перед коллективом как лидер. Уступив руководство товарищу, он становится его помощником и исполнителем решений коллектива.

В подобной работе коллективу класса принадлежит особая роль. При его интенсивном развитии меры корректировки предпринимаются активом, одноклассниками через общественное мнение и повышение требовательности к личности. Логика развития детского коллектива – это выдвижение системы взаимосвязанных и переходящих одна в другую перспектив, которые включают в себя цели, интересы, стремления и потребности каждого школьника в области самовыражения и самоутверждения. В коллективных перспективах находят отражение потребности формирующегося коллектива и одновременно возрастные особенности детей.

Индивидуальная работа с учащимися в коллективе – это включение их в систему ответственных зависимостей с тем, чтобы дети обогащали коллектив своими достоинствами. Открытие достоинств в каждом ученике, становление положительного индивидуального своеобразия – задача не только педагогов, но и классного коллектива. Положительные переживания, доверие и благожелательность сверстников облегчают борьбу ученика с тем отрицательным в себе, что мешает развитию его индивидуальности.

Общественное мнение коллектива преобразует оценку в самооценку, контроль в самоконтроль, нравственные действия и поступки в социально ценный жизненный опыт личности. Коллектив становится инструментом воспитания в том случае, когда используются все его воспитательные возможности по отношению к каждому ученику с учетом его индивидуального своеобразия. Фактором развития индивидуального своеобразия личности коллектив можно считать только тогда, когда непрерывно совершенствуется его деятельность, растет идейная и нравственная направленность общественного мнения.

Глава II

Проблемы индивидуализации в воспитательной работе со школьниками

2.1. Особенности индивидуализации в работе с трудными подростками

Радикальные трансформации в психологии, расширение и углубление личностно ориентированных и развивающих парадигм психологии влияют на развитие педагогических теорий и создают фундамент для совершенно новой педагогической практики, вырастающей на иной культуре воспитания (Н.Крылова), которая базируется на внутренней свободе, творчестве, действительном (а не мнимом) демократизме и гуманизме, взаимоотношении взрослого и ребенка, подростка, юноши.

Традиционно социально-педагогические модели развития личности описывались в виде извне задаваемых образцов и нормативов. Личностно же ориентированная педагогика, в основании которой лежит гуманистическая психология в широком смысле этого слова, нацелена на приоритеты индивидуальности, самобытности, самоценности индивида. В соответствии с воззрениями представителей этого направления ученик (воспитанник) изначально является носителем уникального субъектного опыта, и в «образовании происходит «встреча» данного и задаваемого опытов, в координатах которых выстраиваются индивидуальные трассы развития» (В.Слободчиков, Н.Крылова).

В контексте гуманистической педагогики в настоящее время разрабатывается теория и практика педагогической поддержки детей, в которой многие видят альтернативу авторитарного воспитания.

Личностно ориентированный подход нацелен на приоритеты индивидуальности и при этом не отказывается от социальной детерминации и конечных целей образования. Он основывается на признании за учеником права выбора направления саморазвития и включает своевременную педагогическую поддержку процессов саморазвития, проживания учеником своего возрастного периода как самоценного и социально значимого для саморазвития, самореализации, побуждающих учеников к саморазвитию. Последнее предусматривает изучение и освоение в педагогической практике способов стимулирования самопознания, самоопределения, самореализации учеников, побуждающих учащихся к саморазвитию. Педагогическая поддержка как составная часть личностно ориентированного подхода к образованию в современном обществе требует дальнейшего изучения.

Термин «педагогическая поддержка» используется широко и многозначно. Его в первую очередь связывают с деятельностью различных служб общества, которые заинтересованы в охране и защите социальных прав детей. Во-вторых, под педагогической поддержкой понимают систему разноплановых мероприятий, проводимых в целях дифференциации по интересам, склонностям, жизненным устремлениям и направленных на их выявление и поддержку. Мы пользуемся этим термином в контексте личностно ориентированного подхода к образованию и связываем его, прежде всего, с педагогической деятельностью, обеспечивающей процессы индивидуализации человека, в каком бы возрасте он не находился.

В этом контексте под педагогической поддержкой понимается система педагогической деятельности, раскрывающая личностный потенциал человека, включающая помощь ученикам, учителям, родителям в преодолении социальных, психологических, личностных трудностей.

Под педагогической поддержкой О.С.Газман который ввел это понятие в научный обиход и отечественную педагогическую практику, понимал «процесс совместного с ребенком определения его собственных интересов, целей, возможностей и путей преодоления препятствий (проблем), мешающих ему сохранить свое человеческое достоинство и самостоятельно достигать желаемых результатов в обучении, самовоспитании, общении, образе жизни». Именно Газман и его исследовательская группа, к которой принадлежит и автор статьи, обратили внимание на процесс образования с точки зрения двух его сторон: социализации и индивидуализации личности.

Социализация предполагает обретение человеком способности к «адаптивной активности» и осуществляется как под воздействием целенаправленных процессов (обучения и воспитания) в педагогических системах, так и под влиянием стихийных факторов (семьи, улицы, СМИ и т.д.). В образовании эта задача приобщения растущего человека к должному – к познавательной или нравственной норме – выражается в педагогике необходимости.

Серьезным дискуссионным вопросом остается вопрос о том, что следует «поддерживать» в растущем человеке. Авторы «Психологии человека» Е.И.Исаев и В.И.Слободчиков считают, что поддерживать и развивать следует субъективность, то есть способность личности к преобразующему отношению к собственной жизнедеятельности, а также индивидуальность (неповторимость, особенность человека, которая выделяет его из всех других и тем самым позволяет ему оставаться самим собой). При таком подходе содержание педагогической поддержки шире, чем «работа с проблемой человека» (тем более, что не всякая проблема связана с процессом индивидуализации), но более узко чем принцип.

Особой педагогической поддержки, такта и терпения требуют к себе так называемые трудные подростки. В структуре личности трудного подростка могут наблюдаться задержки в развитии, негативные качества личности, недостатки в поседении, конфликтность в сфере общения, недоверчивость и даже враждебность к учителю.[19] Диапазон поступков, на основании которых подростков и старших школьников считают трудными, весьма велик: от устойчивых проявлений отдельных отрицательных качеств и черт (упрямства, недисциплинированности, грубости, лихачества) до наличия явно асоциальных форм поведения и проступков типа правонарушений и даже преступлений.[15]

Некоторым учителям Благовещенской средней школы №1 Алтайского края была предложена методика неоконченных предложений «Из всех подростковых классов мне труднее всего работать с … потому что…»

18 % педагогов назвали трудными 5-е классы,

18% — 6-е классы,

22% — 7-е классы,

41% — 8-9-е классы.

По мнению учителей, трудности нарастают из года в год. Анализ мнений учителей показывает, что осложнения в работе с 5-6-ми классами не выходят за пределы обычных школьных проблем. Учащиеся не умеют управлять собой, не приспособлены к длительному труду, у них не воспитано чувство дружбы. В 7-м классе диапазон проблем расширяется. Учащиеся становятся «неуправляемыми», наблюдаются отклонения в поведении, пассивны к учебному труду, слово и убеждение на них не действует, ведут себя вольно. Сложнее с 8-9-ми классами, потому что подростки в этом возрасте очень самолюбивы, появляются новые интересы вне школы, обостряется чувство справедливости, усиливается стремление к самостоятельности, в связи с взрослением потерян контакт с родителями, не интересуются учебой, категоричны в отставании своего «Я».

Отвечая на вопрос «Чем учащиеся вашего класса отличаются от тех, кто на год младше?», преподаватели отметили приобретение из года в год положительных черт и накопление нежелательных качеств личности и поведения. Учащиеся 5-го класса отличаются от учащихся 6-го класса большей организованностью, собранностью, умением перестроиться с изучения одного предмета на другой, большей самостоятельностью. Учащиеся 7-го класса отличаются от учащихся 6-го класса большей заинтересованностью оценкой сверстниками своей личности, критически относятся к учителям, взрослым. Учащиеся 9-го класса отличаются от учащихся 6-го класса тем, что они более серьезны, но не все: часть учащихся еще не осознала свои задачи. Однако многие определились в отношении своего будущего обучения, повысился уровень образованности, расшились представления о мире, людях, увеличился объем знаний по различным предметам.

Таким образом, старший подростковый возраст оказывается сегодня самым трудным для взрослых.

Сам термин «трудный подросток» не означает отрицательной характеристики, не содержит в себе осуждения или порицания. «Трудный» — не значит «плохой», «испорченный», «негодный» или тем более «безнадежный». «Трудный» — эта такой школьник, который требует особого отношения, пристального внимания воспитателя и коллектива, ученик, к которому необходим индивидуальный подход в воспитании. Он предполагает предварительную разработку своеобразного плана воспитательных мероприятий, составляемого учителем, классным руководителем на основе изучения индивидуально-психологических особенностей ребенка, стараясь понять, что привело их на путь асоциального поведения, каковы причины искривлений их личности. Если воспитатель не знает или не понимает этих причин, то ему трудно бороться со следствиями искривлений. Исследования педагогов показывают, что общая причины развития у ребенка отрицательных форм поведения – допущенная когда-то ошибка в его воспитании. Общая причина лежит в ошибках и просчетах в воспитательной работе, в неблагополучие семейного окружения, в неправильной организации жизни и деятельности ребенка на любом этапе его развития, в среде общения ребенка.

Одна из наиболее существенных причин – неблагополучие в семье. Здесь имеется в виду не только стиль семейного воспитания – деспотический, основанный на подавлении, или, наоборот свободный; стиль суровый, аскетический или тепличный, изнеживающий, когда ребенка освобождают от забот и обязанностей; стиль, основанный на равнодушии и безразличии к судьбам детей.

Речь идет и о прямом неблагополучии, об уродливых отношениях в некоторых семьях, о бытовой и социальной распущенности, нечистоплотности, о семьях, где царит разлад, ссоры между родителями, а порой наблюдается и полный распад отношений между членами семьи. Профессор А.Б. Сахаров в работе «Правонарушение подростка и закон» отмечает, что девять десятых несовершеннолетних правонарушителей – это те, кто рос и воспитывался в неблагоприятной семейной обстановке, где родители не уделяли должного внимания ребенку, баловали, покрывали недостойные поступки, где процветали мещанство и обывательщина, грубость и деспотизм, пьянство и нравственная нечистоплотность. В таких семьях дети видят дурной пример родителей, развиваются без семейного надзора, предоставлены сами себе, легко попадают под дурное влияние. Педагоги и психологи говорят, «трудные» дети – это чаще всего дети «трудных» родителей.

Но не только такие семьи должны быть отнесены к категории неблагополучных. Опытные учителя отмечают и другое обстоятельство. И.П. Трушина замечает, что серьезное беспокойство вызывают у нее благополучные семьи, «где дом – полная чаша, где ребенок сыт, одет, обут, но где он живет в страшном одиночестве… В таких домах стерильная чистота, идеальный порядок… и жуткое ощущение, что в них живут вещи, а не люди». И в таких семьях родители не интересуются сложным внутренним миром своих детей, не пытаются понять их потребности, чувства и переживания. Атмосфера глубокого равнодушия приводит к столь же глубокой отчужденности детей, лишенных открытого и доброжелательного общения со старшим, взрослым близким человеком.

До сих пор говорилось о недостатках семейного воспитания. Но важно отметить и другое. Исследования психологов показали, что в подавляющем большинстве случаев у подростков и старших школьников, отличающихся асоциальным поведением, сложилось устойчивое отрицательное отношение к школе и учению на основе отставания в учении, конфликтов с учителями. В дружном коллективе сверстников такие учащиеся чувствуют себя одинокими, им не интересно учиться, читать, у них не развита потребность в познании. Такие подростки чужие дома, чужие и в школе. Лишь в компании с асоциальными установками, потребностями и интересами они «свои», там их признают, там они находят себя.

В итоге, как правильно отмечает педагог А.И. Кочетов, ребенок становится трудным, когда происходит совпадение, наложение отрицательных внешних влияний (аморальное поведение взрослых, дурное влияние улицы, компании правонарушителей), неудач в школе и педагогических ошибок учителей, отрицательного влияния семейного быта и внутрисемейных отношений. Иными словами, ребенок выпадает из сферы воспитания сразу во многих звеньях и находится в зоне активных влияний.

Психологи и педагоги предложили несколько систем типизации трудных детей. Одна из наиболее разработанных систем принадлежит А.И. Кочетову. Он выделяет такие типы трудных детей, оговаривая, что данная типизация, как и вообще всякая типизация, условна: 1) дети с нарушениями в сфере общения; 2) дети с повышенной или пониженной эмоциональной реакцией (с повышенной возбудимостью, острой реакцией или, наоборот, пассивные, равнодушные); 3) дети с односторонним умственным развитием; 4) дети с неправильным развитием волевых качеств (упрямые, безвольные, капризные, своевольные, недисциплинированные, неорганизованные).[14]

Зная и учитывая специфику взаимодействия с трудными детьми, опытные педагоги организуют перевоспитание.[19]

На первом этапе работы с трудными подростками педагогическая диагностика помогает выяснить причины возникновения трудновоспитуемости, воспитательные возможности семьи и школы, неблагоприятные условия, типичное и своеобразное в духовном мире подростка, уровень его педагогической запущенности, положительные качества, на которые следует опираться в перевоспитании, и пр.

Так, изучение причин трудновоспитуемости проводится по следующей схеме: что искажено в духовном мире подростка в наибольшей мере и под влиянием каких причин; какие неблагоприятные условия существуют в данный момент; с какими отрицательными обстоятельствами может справиться сам воспитанник, а какие следует устранить с помощью семьи и общественности; были ли допущены педагогические ошибки по отношению к подростку и как их исправить. После изучения трудного школьника необходимо установить с ним взаимоприемлемый контакт, используя при этом разнообразные методы и приемы педагогического взаимодействия, а также методы перевоспитания.(см.табл.)

Второй этап связан с процессом перевоспитания, который предполагает использование методов воспитания и перевоспитания. Каждый метод перевоспитания при определенных условиях вступает во взаимосвязь с соответствующими методами воспитания: переубеждение эффективно при работе педагога по формированию убеждений, переучивание связано с приучением к деятельности, «реконструкция» характера – с критикой и самокритикой в коллективе. Ведущим условием действенности специфических методов перевоспитания выступает воспитание в коллективе, взаимовоспитание, а также самовоспитание.

На третьем этапе индивидуальной работы на основе установленного уровня воспитанности учащегося классный руководитель проектирует развитие ценностной ориентации, личностных свойств и качеств школьника. Проектирование развития личности основывается на сравнении наличного уровня воспитанности учащегося с идеальным и осуществляется в процессе составления дифференцированных и индивидуальных программ воспитания и самовоспитания ребенка. Работа с личностью отдельного учащегося предполагает также знание воспитателем уровня воспитанности всего класса, так как личность ярче всего проявляется в коллективных отношениях, в общей деятельности. Показателем воспитанности являются, прежде всего, конкретные действия каждого учащегося, его поступки, ценностные ориентации, отношение к людям, к коллективу, самому себе.

На четвертом этапе продолжается индивидуальная воспитательная работа, позволяющая определить систему воспитательных воздействий с учетом уровня развития конкретного ученика, его возможностей, способностей, особенностей характера, содержания личностных отношений и потребностей. Для данного этапа характерно использование общих методов воспитания, таких как беседа, анкетирование, тренинг, хотя выбор и система их относительно конкретной личности согласуются, как уже отмечалось, с ее индивидуальными особенностями и программой ее развития. Вместе с тем широко применяются методы индивидуального педагогического воздействия: требование, перспектива, общественное мнение, оценка и самооценка, поощрение и наказание.

Заключительным этапом, пятым этапом индивидуальной работы с трудными подростками является корректирование. Коррекция – это способ педагогического воздействия на личность, способствующий исправлению ее развития, закреплению позитивных или преодолению негативных качеств. Корректирование дает возможность уточнить или пересмотреть коллективные и групповые воспитательные программы, характеристики школьников, а также используется при выборе методов и форм деятельности. Корректирование завершает индивидуализацию воспитательного процесса и опирается на его результаты. Наиболее эффективными методами и приемами корректирования являются наблюдение и самонаблюдение, анализ и переоценка, контроль и самоконтроль. Все эти методы и приемы используются в комплексе с учетом результатов индивидуальной работы с учащимися.

Методы и приемы педагогического воздействия

Методы перевоспитания	Назначение	Конкретные способы и приемы
Переубеждение	Коренное изменение оправдательных мотивов неправильного поведения, формирование социально ценных	Общественное мнение, переубеждение словом, делом, примером, создание социально ценного индивидуального жизненного опыта
Переучивание	Устранение отрицательных привычек, нездоровых потребностей, неправильных действий. Изменение жизненного опыта	Запрет, контроль, проверка выполнения требований, включение в активную социально ценностную деятельность, поддержка положительных проявлений
Взрыв	Разрушение отрицательных качеств, негативного стереотипа поведения	Нагнетание отрицательных переживаний до предела, доведение до абсурда негативного в поведении подростка
«Реконструкция» характера	Внесение определенных корректив в духовный мир ребенка, сохраняя ценное, устраняя отрицательное	Система перспектив, выделение ведущего положительного качества, составление программы реконструкции
Переключение	Изменение направленности, переориентация на следование положительному примеру	Методы и приемы организации социально ценной деятельности
Поощрение и наказание	Стимулирование положительного поведения, сдерживание отрицательного	Система поощрений и наказаний с поправкой на трудновоспитуемость
Самоисправление	Развитие активности подростков в перестройке и переделке своего характера	Самоанализ, самооценка, самоприучение, самоупражнение, самоосуждение, самонаказание

Разумеется, работа с запущенными в воспитательном отношении детьми представляет большие трудности, требует времени, сил, настойчивости и терпения. Но результат обычно целиком оправдывает затраченное время и силы. При этом всегда надо помнить: легче предупредить возникновение отрицательных привычек и проявлений личности, нежели потом ликвидировать уже укоренившиеся привычки и проявления, корригировать личность. И если мы сумеем правильно поставить воспитательную работу со школьниками с первых дней их пребывания в школе и нейтрализовать отрицательное (в иных случаях) влияние семьи, то не будет ни трудных детей, ни неудач, ни провалов в деле формирования личности.

2.2. Анализ опытной работы по индивидуализации воспитания старшеклассников

Экспериментальная работа проводилась с целью рассмотрения динамики изменения некоторых нравственных качеств тогда, когда проводится специальная индивидуализированная работа. Экспериментальная работа заключалась в том, что после проведения диагностики были продуманы дела коллективные и личностные с целью повышения уровень выбранных качеств. Опытная работа по индивидуализации воспитания осуществлялась в школе № 30 в 9Д классе. Опытная работа проводилась в несколько этапов. Первым этапом была диагностика уровня воспитанности учащихся с позиции изучения их индивидуальных особенностей. Вторым этапом опытной работы было проведение специальных дел по самопознанию каждого школьника, коллективных дел и использование различных методов индивидуализации воспитания. Третьим этапом была проверка результатов проведенной работы.

1 этап. Коллективу класса можно дать следующую характеристику. Класс состоит из 26 учащихся, 13 девочек и 13 мальчиков, возраст 15 лет, второгодников нет. Класс сформирован с 5 класса, классный руководитель не менялся. В классе можно выделить 5 микрогрупп. В каждой примерно одинаковое количество человек. В основном во всех группах дети одного пола. Данные группы можно увидеть путем наблюдения за классом. Класс не является конфликтным, но бывают ссоры, взаимопомощь бывает в классе только тогда, когда об этом просят, на лодырей и нарушителей дисциплины не обращают внимания, к ним равнодушны.

Характеристика составлена по методике изучения коллектива школьников и изучению уровня воспитанности.

Наряду с изучением коллектива мы выделили нравственные качества отдельных учащихся:

— старательность

— честность

-дружелюбие

— воспитанность

— аккуратность

Из исследуемого коллектива выделили 6 учащихся: Куклин Павел, Пушкарев Максим, Карабалинова Маргарита, Вьюгова Анна, Лупул Оксана, Бородина Екатерина.

У этих же учащихся были выделены следующие способности: сообразительность, талант, ум, спорт. Среди мотивов, ориентирующих деятельность личности данных учащихся, можно назвать целеустремленность, уверенность в себе, инициативность, взаимопомощь, настойчивость, трудолюбие.

Далее был изучен уровень воспитанности школьников. При этом использовались методики по изучению особенностей взаимоотношений с родителями, по изучению взаимоотношений в коллективе и мнения родителей о своих детях. Кроме того, использовались методики из научно-методического сборника под редакцией А.В. Гаврилина и Л.И. Новиковой «Личность в воспитательной системе школы»

Ф.И. уч-ся	Отношение к труду	Отношение к дружбе в кл. кол.	Отношение к этическим нормам	Отношение к людям
Бородина Е.	высокий	средний	средний	высокий
Васение П.	средний	высокий	высокий	средний
Вьюгова А.	низкий	средний	средний	средний
Злобин А.	низкий	низкий	низкий	средний
Карабалинова М.	высокий	средний	средний	средний
Казакова Е.	низкий	средний	средний	средний
Кислицын А.	средний	низкий	высокий	средний
Куклин П.	средний	средний	высокий	низкий
Лаптев А.	низкий	низкий	высокий	низкий
Лупул О.	низкий	средний	средний	средний
Малекина В.	низкий	средний	средний	средний
Михалкин Г.	высокий	средний	высокий	низкий
Норкин М.	средний	высокий	высокий	средний
Пинегина Е.	высокий	средний	средний	средний
Пузанков С.	средний	высокий	высокий	средний
Пушкарев М.	высокий	средний	высокий	средний
Репин М.	высокий	средний	высокий	высокий
Урванцева Н.	низкий	низкий	высокий	низкий
Федосимова К.	низкий	средний	средний	средний
Фирюлина Н.	низкий	средний	средний	средний
Чаплыгин Ф.	высокий	низкий	средний	низкий
Шалагинова Н.	высокий	средний	средний	высокий
Шило Н.	высокий	высокий	высокий	средний
Шурыгина А.	средний	средний	высокий	средний
Шпанцев А.	высокий	низкий	высокий	низкий
Юферев С.	Высокий	средний	высокий	высокий

Критерии определения уровня воспитанности

Отношение к труду	Высокий Любит трудиться, к труду относится добросовестно. Является инициатором и активным участникам трудовых десантов.	Средний Выполняет все трудовые задания и поручения, но без особой охоты и желания. В семье выполняет работу только по требованиям родителей.	Низкий Трудиться не любит. Порученную работу выполняет недобросовестно.
Отношение к дружбе в кл.кол.	Участвует в делах классного коллектива по собственному желанию, является организатором и активным участником классных мероприятий. Готов всегда прийти на помощь своим одноклассникам.	Участвует в делах коллектива, когда предъявляется требование, просьба, напоминание. Конструктивно взаимодействует с одноклассниками.	Интересами классного коллектива пренебрегает. На первый план ставит личный интерес. Часто конфликтует с одноклассниками.
Отношение к этич. нормам	Пытается исправить недостатки в поведении. Самокритичен, требователен к себе, соблюдает нормы поведения.	Пытается исправить недостатки в поведении, но недостаточно активно. Не самокритичен.	Не критически относится к своим недостаткам в поведении, бравирует ими. Свое «Я» ставит выше других.
Отношение к людям	К людям относится доброжелательно. Проявляет отзывчивость и заботу об окружающих.	К людям относится доброжелательно, но не всегда внимателен и заботлив к ним.	Равнодушен к окружающим людям, а иногда и жесток.

2 этап. В классе проводилась специальная работа для всего коллектива, были проведены следующие дела: классный час «Я знаю себя и свой класс», беседа с учащимися на тему «Как научиться общаться с людьми», родительское собрание, на котором было рассказано родителям об особенностях подросткового возраста и их индивидуальных особенностях. При этом использовались методы индивидуализации воспитания.

Главное внимание было уделено индивидуальной работе, т.к. нужно было увидеть, изменилось ли что-нибудь в уровне воспитанности у тех школьников, которые были выбраны в качестве объекта исследования.

На 3 этапе был проведен анализ всей работы, при этом наиболее важными были результаты использования индивидуальных методов воспитания:

Беседа на тему «Что я значу для людей». В ходе беседы обращалось внимание на то, как исследуемые школьники проявляли свою активность, умели осуществить поиск проявления правильных отношений и поступков.

Индивидуальные задания перед проведением классных часов. Задания давались при подготовке к проведению дел классного часа, беседы, родительского собрания. После проведения дел просили оценить свои действия и собственное поведение, сравнить их поведение, их отношение и нравственные качества до выполнения заданий и после.

Наблюдение за детьми, выполняющими индивидуальные занятия,

Конкурсы, в которых они проявили бы свои индивидуальные особенности. Такие конкурсы, где учащимся приходилось отдавать предпочтение тому или иному виду деятельности, соответственно имелась возможность наблюдать за изменением мотивов, ориентирующих деятельность учащихся.

По итогам данных исследований была составлена таблица, в которой отражается, как в количественном отношении изменился уровень воспитанности у учащихся класса.

Уровень воспитанности	До опытной работы по индивидуализации воспитания	После опытной работы по индивидуализации воспитания
Высокий	9	10
Средний	14	13
Низкий	3	3

Заключение

Каждый школьник воспитывается в коллективе. Педагог должен заниматься воспитанием каждой личности. Это очень сложно сделать, не зная того какие индивидуальные особенности имеет каждый учащийся. Воздействую на коллектив педагог формирует, прежде всего, общее и создает тем самым основу для перерастания общего в индивидуальное. Поэтому очень важным является осуществление индивидуального подхода к учащимся. Чтобы осуществить принцип индивидуального подхода в воспитании необходимо совершать какие–то действия, т.е. находиться в педагогической деятельности, которая обеспечивает процессы индивидуализации человека.

Индивидуализация – есть деятельность взрослого (педагога) и самого учащегося по поддержке и развитию этого единичного, особого, своеобразного, того, что заложено в данном индивиде от природы или что он приобрел в индивидуальном опыте.

При использовании нами понятия «индивидуализация» необходимо иметь в виду, что при его практическом использовании речь идет не об абсолютной, а об относительной индивидуализации. В реальной школьной практике индивидуализация всегда относительна по следующим причинам: 1) обычно учитываются индивидуальные особенности не каждого отдельного учащегося, а группы учащихся, обладающих примерно сходными особенностями; 2) учитываются лишь известные особенности или их комплексы и именно такие, которые важны с точки зрения воспитания (например, свойства характера или темперамента); наряду с этим может выступать ряд особенностей, учет которых в конкретной форме индивидуализации невозможен или даже не так уж и необходим (например, общие умственные способности); 3) иногда происходит учет некоторых свойств или состояний лишь в том случае, если именно это важно для данного ученика (например, талантливость в какой-либо области, расстройство здоровья); 4) индивидуализация реализуется не во всем объеме воспитательной деятельности, а эпизодически или в каком-либо виде воспитательной работы и интегрирована с не индивидуализированной работой.

Очень важной является связь между возрастными и индивидуальными различиями школьников. Их необходимо учитывать, не допуская игнорирования. Возрастные особенности изменяются под влиянием воспитания и общественной среды. Возрастные особенности психики проявляются по–разному, в зависимости от условий воспитания. Возрастные показатели психического развития, в отличие от показателей физического развития, чрезвычайно изменчивы, колеблются в очень широких пределах.

Далее естественно задать вопрос как осуществить индивидуализацию в процессе воспитания школьников? Для этого необходимо знать способы диагностики индивидуальных особенностей, а затем уже в соответствии с результатами диагностирования проводить индивидуализацию воспитания. А для этого необходимо грамотно составить индивидуальную программу воспитания.

Нами была проведена экспериментальная работа по диагностированию старшеклассников и на основании выводов этой работы совершена попытка индивидуализации процесса воспитания старшеклассников. Можно сказать, что задачи, поставленные в данной выпускной квалификационной работе, были выполнены, и роль индивидуализации в воспитании личности школьников была отражена. Исследование подтвердило, что повышение эффективности формирования личности каждого школьника возможно, если будет реально осуществляться индивидуализация в процессе воспитательной работы.

П.П. Блонский говорил: «Хороший учитель отличается от плохого тем, что он умеет видеть индивидуальные особенности детей; для хорошего учителя все ученики разные, а для плохого — одинаковые».

Библиографический список

Алимова, М.К., Козлова, В.Т. Индивидуальность учащихся и индивидуальный подход. — М.: Знание, 1992.

Артюхова, И.С. Воспитательная работа с подростками: занятия, игры, тесты. – М.: Первое сентября, 2003.

Байбородова, Л.В., Рожков, М.И. Воспитательный процесс в современной школе. — Ярославль, 1998.

Беберханова, В.П. Педагогическая поддержка индивидуализации ребенка// Классный руководитель №3, 2000 год, стр. 39 – 48.

Божович, Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М.: Просвещение, 1968.

Болдырев, Н.И. методика воспитательной работы в школе. – М.: Просвещение, 1981.

Верцинская, Н.Н. Индивидуальная работа с учащимися. — Минск «Народная асвета», 1983.

Газман, О.С., Иванов, А.В. Содержание деятельности и опыт работы освобожденного классного руководителя (классного воспитателя). — М., 1982.

Зюбин, Л.М. Психология воспитания. — М.: Высшая школа, 1991.

Изучение личности школьника учителем/ Под ред. Васильевой, З.И., Ахаян, Т.В. – М.: Педагогика, 1991.

Корчак, Я. Воспитание личности. – М.: Просвещение, 1992.

Корягина, О.П. Изучение личности учащихся// Классный руководитель № 6, 2003 год, стр.138-143.

Корягина, О.П. Проблемы подросткового возраста// Классный руководитель № 1, 2003 год, стр.89-93.

Кочетов, А.И. Перевоспитание подростка. — М., 1972.

Крутецкий, В.А. Психология обучения и воспитания школьников. — М.: Просвещение, 1976.

Кульневич, С.В., Лакоценина, Т.П. Воспитательная работа в современной школе. Воспитание: от формированию к развитию. – М.: Ростов-на-Дону: Учитель, 2000.

Личность в воспитательной системе школы/Под ред. А.В. Гаврилина и Л.И. Новиковой. — Владимир, 1993.

Макаренко, А.С. О воспитании: Сб. – М.: Политиздат, 1990.

Методика воспитательной работы/Под ред. Сластениной. — М.: Издательский центр Академия, 2002.

Методика воспитательной работы: Учебное пособие/ Байкова, Л.А., Гребенкина, Л.К., Еремкина, О.В., Известнова, Е.В., Кирьянов, А.И. – Рязань, 1993.

Новосельцева, М.М. Программа и организация воспитательной работы// Классный руководитель №4, 2001 год, стр. 90 – 98.

Организация индивидуальной работы с трудновоспитуемыми подростками. – Киров, 1982.

Рабунский, Е.С. Индивидуальный подход в процессе обучения школьников. — М.: Педагогика, 1975.

Слободчиков, В.И., Исаев, Е.И. Психология человека. — М., 1995.

Словарь – справочник по педагогике. — К.: ВГПУ, 2000.

Созонов, В.П. Организация воспитательной работы в классе. – М.: Пед.поиск, 2000.

Степаненко, Л.Н. Методика определения уровня воспитанности учащихся гимназии №1 г. Белгорода// Классный руководитель №6, 2003 год, стр.87-97.

Титова, Е.В. Если знать как действовать. — М., 1993.

Унт, И.Э. Индивидуализация и дифференциация обучения. — М.: Педагогика, 1990.

Фельдштейн, Д.И. Психология становления личности. — М.: Международная педагогическая академия, 1994.

Шахмаев, Н.И. Учителю о дифференцированном обучении. — М., 1989.

Щуркова, Н.Е. Воспитание: новый взгляд с позиции культуры. – М., 1997.

Щуркова, Н.Е., Питюков, В.Ю., Савченко, А.П., Осипова, Е.А. Новые технологии воспитательного процесса. – М., 1993.

Щуркова, Н.Е. Программа воспитания школьника. – М., 1998.

ПРИЛОЖЕНИЕ 1

Беседа с родителями о возрастных особенностях подростков

Каждый возраст имеет свои особенности, также и данный. В чем же они?

Во-первых, в данном возрасте изменяется интеллектуальная сфера жизни школьника. Его умственное своеобразие заключается не в объеме и не в качестве усвоения знаний, умений и навыков, а в творческом характере мышления, который обеспечивает раскрытие способностей.

Во-вторых, в этом возрасте они являются индивидуально своеобразными. Существует три вида положительного своеобразия школьников в данном возрасте и три отрицательного.

Положительное своеобразие:

Учащиеся с глубоким развитием многих способностей, они
формируются в результате требовательности к себе быть
ответственным;

С нормальным общим развитием, высоким уровнем способностей
в каком-то одном направлении.

Эти 2 вида наиболее распространены. Реже встречаются школьники инертные, пассивные в различных видах деятельности, но причина, чаще всего низкие физические возможности, пробелы в знаниях и умениях.

Например, в течение нескольких лет девочка с тяжелой формой сердечной недостаточности была прикована к постели, обучалась на дому. После операции она стала посещать уроки. Часто она признавалась, что устает. Постоянное напряженное внимание усиливало эмоциональную чувствительность, обостряло интерес к поэзии, музыке. У нее не было выдающихся музыкальных способностей, но она постоянно совершенствовала себя в игре на фортепиано.

Главная особенность таких учащихся — компенсация своих слабостей и недостатков за счет использования односторонне развитой способности. Т.о. эти все 3 вида положительного своеобразия характеризуются успехами ученика в одной или нескольких видах деятельности, т.е. способствует выработке самостоятельности, уверенности в себе и высокой работоспособности.

Отрицательное своеобразие школьников — следствие искажений и отклонений в направленности личности.

В этом возрасте негативный опыт поведения связан с видом направленности:

направленность подчинена поискам выгодной деятельности;

направленность на удовольствия;

ярко выраженная эгоистическая направленность, которая свойственна человеку, стремящемуся утвердить свое «я» любым путем.

Условия для подобных отклонений, прежде всего, создает семья.

Школьники с отрицательной индивидуальным своеобразием характеризуются быстрой утомляемостью, неуверенностью в себе или излишней самоуверенностью. Основной причиной отрицательного своеобразия в этом возрасте являются неудачи в деятельности. Становление индивидуальности в этих условиях происходит в острых противоречиях между способностями и возможностями их применения. Это бывает либо из-за умственной пассивности, наступающей вследствие низкого общего развития (нежелание учиться, напрягать умственные силы, совершенствовать способности), либо из-за скачкообразного развития (периодические спады и подъемы активности учащихся). В обоих случаях отрицательное в школьнике укрепляется, вытесняя положительное, ослабляя способности.

Индивидуальное своеобразие, связанное с жизненными планами личности, также может быть положительным, либо отрицательным в зависимости от духовных ценностей личности, ее нравственных качеств. Их формирование — главное условие развития индивидуальных особенностей ученика на протяжении всех лет учебы.

Также этот возраст рассматривается как период отчуждения от взрослых. Ярко выражены не только стремление противопоставить себя взрослым, отстаивать свою независимость и права, но и ожидание от взрослых помощи, защиты и поддержки, доверия к ним, ожидание их одобрения и оценок.

Важнейший фактор развития в этом возрасте — общение со сверстниками, которые являются ведущим видом деятельности этого периода.

Для понимания этого возраста, выбора правильного направления и форм работы необходимо знать, что данный возраст относится к критическим периодам жизни человека. Подросток провоцирует запреты, специально «принуждает» родителей к их наложению, чтобы получить возможность проверить свои силы в преодолении этих запретов. Именно в ходе этого столкновения подросток узнает себя, свои возможности. Если же этого не происходит, то в дальнейшем может проявиться либо запоздалый и бурно протекающий кризис 17-18 лет, либо затяжная инфантильная позиция «ребенка», в молодости или даже в зрелости.

Т.о. позитивный смысл кризиса заключается в том, что благодаря ему, благодаря борьбе за независимость, проходящей в относительно безопасных условиях, подросток удовлетворяет потребности в самопознании и самоутверждении, у него формируются способы поведения, которые позволяют ему справиться с жизненными трудностями в дальнейшем.

ПРИЛОЖЕНИЕ 2

Классный час «Я знаю себя и свой класс»

Цели:

Помочь учащимся увидеть и познать себя;

Снять барьер общения и сплотить класс;

Установить более благоприятную атмосферу в классе;

Создать условия для осознания каждым себя личностью.

Ход классного часа: Класс делится на 4 группы.

Учащимся рассказывается, что такое тренинг, для чего он используется. Также объясняются правила тренинга:

Говорить нужно открыто и честно;

Слушать других не перебивая;

Не предлагать других в качестве добровольцев для участия
в играх;

Не разглашать информацию, полученную в ходе тренинга;

Ставить себя наравне с другими.

После каждой игры можно проводить краткий анализ, для того, чтобы узнать направления изменений в настроении класса.

Мой портрет в лучах солнца.

Каждому выдается листок бумаги. Нарисуйте солнце, в центре солнечного круга напишите свое имя или нарисуйте свой портрет. Затем вдоль лучей напишите все свои достоинства, все хорошее, что вы о себе знаете. Постарайтесь, чтобы было как можно больше лучей.

Это будет ответ на вопрос: «Почему я заслуживаю уважения?»

Мое качество.

Выберите из перечня своих характеристик одно нравящееся вам качество. Когда и как в последний раз проявилось в вашем поведении это качество? Восстановите в своем воображении это случай. Что вы видели тогда? Что слышали?

Экзамен без подготовки.

На столе разложены билеты с заданиями. Учащиеся из каждой группы по желанию выходят, берут билеты и отвечают.

№1. Твой любимый литературный герой (или киногерой). Что тебе в нем нравится?

№2. Всегда ли вы поступаете как надо. Приведите пример, когда вы поступили не по совести.

№3. Настойчивость или упрямство — это одно и тоже? Объясните.

№4. Модно и красиво — это синонимы? Объясните.

№5. В чем вам хочется выделиться среди других?

Словесный портрет.

Дать словесный портрет одного ученика из своего класса, но не из своей группы и предложить отгадать, кто это. В характеристике отразить:

Физические данные (рост, вес, телосложение);

внешность (цвет волос, глаз);

выразительность поведения (осанка, походка, жесты, мимика);

темперамент (пассивность, активность, молчаливость);

интересы;

Одноклассники должны узнать, о ком идет речь, и оценить насколько это верно.

Идеал.

Каждой группе предлагается представить свой идеал человека, с которым ему бы хотелось общаться постоянно, который мог бы стать его другом.

Письменно слева вы формулируйте черты характера такого человека. Затем происходит обмен листочками и участники стараются дополнить каждую строку именами тех, кто из участников наиболее соответствует качеству в этой строке. У кого больше выборов, тот наиболее соответствует идеалу.

Откровенно говоря.

Перед вами стопка карточек. Вы будете по очереди брать по одной карточке и сразу продолжать фразу, начало которой написано на этой карточке. Ваше высказывание должно быть предельно искренним и откровенным! Остальные будут внимательно слушать, и если они почувствуют, что вы не честны, вам придется взять другую карточку.

«Откровенно говоря, когда я иду в школу…»

«Откровенно говоря, я скучаю, когда…»

«Откровенно говоря, мне очень трудно забыть…»

«Откровенно говоря, я до сих пор не знаю…»

«Откровенно говоря, мне радостно, когда…»

«Откровенно говоря, мне очень нравится…»

«Откровенно говоря, когда я вижу красивого парня…»

«Откровенно говоря, когда я вижу красивую девушку…»

«Откровенно говоря, когда я болею…»

ПРИЛОЖЕНИЕ 3

Этическая беседа «Что я значу для людей»

Цели:

познакомить детей с понятиями «достоинства» и «недостатки»;

учить видеть в себе недостатки и критически относиться к ним;

развивать у детей способность анализировать свои поступки;

учить с достоинством принимать критику и похвалу;

учить ставить перед собой выполнимые задачи по
самовоспитанию.

Ход беседы:

Каждый из нас в повседневной жизни имеет много различных обязанностей. Назовите, пожалуйста, обязанности, которые вы имеете.

Вот видите, как много у вас различных обязанностей. Выполняя ту или иную обязанность, мы с вами выполняем разные социальные роли. Давайте попробуем в этом разобраться.

В школе вы — ученики. — Какая ваша обязанность? (… прилежно учиться, …).

Дома вы — дети своих родителей! — И что вы обязаны как дети?

В библиотеке вы — читатели. — Какие обязательства у вас есть как у читателя?

В театре, кино вы — зрители. — Какие у вас появляются обязанности, когда вы становитесь зрителями?

На улице вы — пешеходы. — Какие обязанности есть у пешеходов?

Вот сколько разных ролей выполняет каждый из нас почти ежедневно. Мы и дети, и родители, и читатели, и зрители, и пешеходы, и покупатели… И обязанности каждый раз у нас, как вы уже называли, разные.

Давайте подумаем и ответим на вопрос: одинаково ли мы относимся к своим обязанностям, например пешехода?

Конечно, нет.

Что нам мешает хорошо выполнять обязанности пешехода?

Почему вы иногда не справляетесь с обязанностями учеников? Что мешает?

Какие чувства пришлось ему испытать?

Страдал ли он от своего поступка?

Что дал ему разговор со сторожем?

Останутся ли мальчики друзьями после этой истории?

Как бы вы поступили на месте обоих приятелей? Правильно, нельзя поддаваться дурным намерениям, советам, уговорам даже друзей; жить надо своим умом, своими принципами. Мы с вами говорили о достоинствах и недостатках вообще людей. А сейчас я попрошу вас сделать очень трудную работу. Вспомните, не было ли в вашей жизни некрасивого поступка, который вам «помогли » совершить ваши недостатки? Вслух говорить об этом не надо, поэтому будьте откровенны сами с собой. (Я даю время ребятам посидеть и подумать). Исправили ли вы этот поступок?

Если не исправили, то подумайте, как это сделать, и, не дожидаясь другого, более подходящего времени, исправьте его. А сейчас я с вами хотела бы поговорить о том, как избавиться от недостатком и умножить свои достоинства.

Что значит избавиться от недостатков? Можно ли это сделать?

Как это можно сделать?

Значит, избавиться от каких — либо недостатков можно, воспитывая себя. А воспитание самого себя называется самовоспитанием. Вообще воспитывать самого себя гораздо приятнее. Ведь в этом случае ты слушаешь самого себя, выполняешь свои собственные приказания.

Как вы думаете, трудно выполнять свои приказы, слушаться самого себя?

Что нужно для того, чтобы воспитывать себя самому?

Сейчас мы с вами послушаем пластинку, на которой записана забавная история, а называется она «С понедельника возьмусь».

Итак, стоит ли откладывать задуманное до «очередного понедельника»?

Конечно, нельзя, так как откладывая любое дело на «потом», легко отложить его надолго и забыть о нем вовсе. Умение не откладывать дело на «потом» — тоже самовоспитание. Но начинать всегда надо с малого и простого.

Простейшее средство самовоспитания — режим.

Как вы понимаете это слово?

А вот в словаре записано: режим — установленный порядок чего — нибудь.

Можно ли установить порядок своей жизни, т.е. свой режим?

Что дает человеку режим?.. (… человек организует свой день, много успевает, …).

Режим формирует привычку упорядочивать жизнь — жить «по порядку».

У каждого может быть свой режим, но существуют общие простые «заповеди» режима.

Вы могли бы назвать какие — то из них?

Да, это трудно, и я вам снова помогу. (Все заповеди записываются на доске).

1-я заповедь — «Не будь страусом» (психологический термин). Утром вставай, не жалей себя. Ведь подниматься все равно придется. Поэтому не подражай страусу, пряча голову под одеяло, как страус в песок. Оно тебя все равно не спасет. Если просыпаться трудно, сделай еще в постели «гимнастику для лежебок». (Мы вместе с детьми придумываем гимнастику для глаз, рук, ног, которую можно делать прямо в постели и которая поможет проснуться).

2-я заповедь — «Готовь утро с вечера «.

Что это означает? Почему это важно?

Что значит собраться в школу, когда вы это делаете?

Давайте попробуем написать сочинение — миниатюру «Советы школьнику» о том, как надо собираться в школу. (Ребятам дается небольшое время для написания сочинения, а затем желающие зачитывают свои сочинения или фрагменты из них).

3-я заповедь — «Всему свое место «.

Разве это так важно? Почему?

Масса времени уходит на поиски вещей, лежащих не на своем месте. Это касается всех твоих вещей. Привыкнув соблюдать порядок, ты удивишься, сколько появится свободных минут, свободного времени, которое можно потратить на интересное занятие.

Но вернемся к школьным проблемам. Я предлагаю вам конкурс. Суть его заключается в том, чтобы быстро найти в своем портфеле нужную вещь. (Учитель предлагает положить на стол портфели и поочередно просит вынуть ту или иную вещь.)

Я предлагаю достать ручку, резинку, карандаш, тетрадь по математике, учебник… каждый раз на выполнение моего задания вы тратили разное количество времени.

Почему одним достаточно было нескольких секунд на выполнение задания, а другим..?

Конечно, каждая вещь должна знать свое место.

4-я заповедь — «Не теряй время на пустопорожнюю болтовню «.

Как вы понимаете эту заповедь?

Что значит пустопорожняя болтовня?

Помните, время убегает быстро и безвозвратно. Берегите время.

ПРИЛОЖЕНИЕ 3

Этическая беседа «Как научиться общаться с людьми»

Цель мероприятия:

1. Развивать у детей способность правильно излагать свои мысли,

выступать перед публикой;

2. Выяснить, что учащиеся понимают под словом «общение»;

3. Выяснить, что знают учащиеся о нормах общения в современном

обществе;

4. Рассказать учащимся о том как, по мнению психологов, стать

приятным собеседником;

5. Развлечь ребят;

6. Сплотить и сдружить класс.

Подготовка к мероприятию:

Спланировать ход беседы;

Предложить учащимся за ранее прочитать книгу Дейла Карнеги «Как завоевать друзей».

Ход мероприятия:

Ведущий:

Нынешний век — век больших перемен, происходят большие изменения всей человеческой жизни. Причиной этого является развитие техники, электроники, компьютерных технологий, теле-радио коммуникаций.

Сейчас можно получить практически любую информацию по средствам Internet (конференции, форумы, чаты). Самыми активными пользователями Internet по статистике являются люди до 30 лет, то есть это школьники, студенты. Подрастающее поколение перестает ходить в библиотеки, читальные залы, театры, ходить на концерты, многие общаются друг с другом больше по сети, чем в живую. Европейские и американские психологии бьют тревогу, потому что для этих стран эта проблема стоит наиболее остро (компьютеры имеет практически каждая семья). В России эту проблему только сейчас начинают поднимать.

Но проблема состоит не только в том, что люди стали меньше общаться, но и в том, что общение, поведение людей в общественных местах, на улице, в школе, дома зачастую стало грубым, невежественным, невоспитанным.

Вопрос учащимся: вы со мной согласны?

Ответ учащихся:

(Если кто-то не согласен, то выяснить почему, выяснить общее мнение).

Вопрос учащимся; Может быть, кто-нибудь знает пословицы или какие-то высказывания на тему общения?

Ответ учащихся:

Учащиеся перечисляют, ведущий выясняет, кто знает ещё какие-нибудь пословицы, высказывания. Ученики могут назвать следующие:

Слово не воробей, вылетит, не поймаешь.

Речь — серебро, молчание – золото.
Вот какие пословицы нашла я:

• Каков привет, таков и ответ.

Не мудрён привет, а сердце покоряет.

Слово сказать — все равно, что дело сделать.

Можно быть скромным, не будучи мудрым, но нельзя быть мудрым, не обладая скромностью.

Если не можешь сказать ничего хорошего – промолчи.

Вопрос учащимся: Скажите, пожалуйста, что вы делаете, как вы себя ведете, когда хотите расположить собеседника?

(Ведущий должен спрашивать примеры из жизни, кто может добавить, рассказать о себе).

Ведущий: Я предлагала прочитать вам книгу Дейла Карнеги, кто-нибудь это сделал?

(Если кто-то прочитал, то тогда ведущий спрашивает, что нового этот ученик узнал, согласен ли с автором. Ведущий может рассказать о судьбе автора, о том, как ему помогли его правила, что он добился жизни).

Ведущий должен обсуждать с классом каждое из 6 правил Д. Карнеги, спрашивать мнение учеников, обсуждать каждое мнение.

Ведущий: Вот мнение известного американского писателя — психолога Дейла Карнеги. Он предлагает следующие правила:

Искренне интересуйтесь другими людьми (приветствуйте радостно и с энтузиазмом);

Улыбайтесь (вы должны испытывать радость, общаясь с людьми если хотите , что бы люди испытывали радость от общения с вами);

У доброго человека всегда на лице улыбка. Если видишь лицо без улыбки, улыбнитесь сами. Давайте сейчас все друг другу улыбнёмся.

• Помните, что имя человека — самый сладостный, важный для него звук на любом языке.

Люди придают большое значение своему имени. Произнося имя, вы подчёркиваете индивидуальность человека. Скажите, а вы часто обращаетесь друг к другу по именам?

• Будьте хорошим слушателем.

Проявление внимания — один из величайших комплиментов. Скучные люди — люди, находящиеся в упоении от собственной персоны.

Ведите разговор в кругу интересов вашего собеседника (Самый верный путь к сердцу человека — беседа с ним о том, что он ценит превыше всего).

Давайте людям почувствовать их значимость и делайте это искренне.

Вопрос учащимся: Что ещё влияет на вас, когда вы разговариваете с

человеком?

Ответ учеников: внешний вид, стиль речи, жесты, мимика и т.д.

Ведущий: Да вы правы. Психологи подсчитали, что только 7%

информации при разговоре мы сообщаем словами, 38% передают

интонации нашего голоса, а остальные 55% выдают мимика и жесты

говорящего.

Вопрос учащимся: Какие жесты, какая мимика, вы считаете, допустимы

при общении? Что не допустимо?

Психологи рекомендуют:

Не подходить слишком близко к собеседнику, не касаться его.

При разговоре не нужно держать во рту что-нибудь (сигарету,
карандаш и т.д.)

Нужно смотреть на собеседника, но не впиваться в него взглядом

4. Не нужно смеяться слишком долго, громко и над своими шутками.
Вопрос учащийся: Как вы ведете себя, когда вас критикуют?

Часто мешает в жизни то, что человек не умеет правильно воспринимать критику. Она может быть по поводу и без повода.

Если вы заслуживаете критику, то в этом случае надо быть благодарным за нее и попытаться извлечь пользу для себя.

Чем значительней человек, тем больше удовлетворения получают люди оскорбляющие его. Когда на вас нападают или несправедливо критикуют, помните, что часто это делается по тому, что придает вашему оскорбителю значимости. Нужно помнить, что несправедливая критика часто является замаскированным комплиментом. Дейл Карнеги говорил: «Если Вы становитесь жертвой несправедливой критики — смейтесь над ней.

Вопрос учащимся: Как вы располагает к себе незнакомого человека?

Если человек не знаком, то нужно найти тему для разговора, интересную двум, а не одному из говорящих.

Можно задавать вопрос: «Как вы думаете?». Нужно затронуть несколько тем, смотря на реакцию собеседника. Важный прием налаживания контакта — попросить совет по
любому вопросу. Это приведет к успеху, т. к. придаст собеседнику
чувство значимости.

Делать комплименты, но только искренне. А если вам сделали
комплимент, то не нужно отмалчиваться, а поблагодарить.

Не допустимы оскорбления.

Не сплетничайте и не злословьте.

Если вы спорите, то излагайте свои мысли спокойно, а если не
надеетесь на себя, то лучше избегать споров, чтобы не нажить
врагов.

Ведущий: Мы выяснили, что вы думаете, что думают психологи. А теперь я предлагаю вам поиграть, с помощью этой игры мы выясним, насколько хорошо вы знаете друг друга. Игра называется «Кто ты есть?»

Правила: Один человек (ведущий) выходит из класса, а в это время в классе загадывают ученика. Затем ведущий заходит, и каждый ученик говорит по одной положительной черте этого загаданного ученика. Затем ведущий должен назвать загаданного ученика.

(Поиграть можно несколько раз, но всех не нужно загадывать, т.к. ученикам может надоесть).

Ведущий: Вы узнали много хорошего о себе, а теперь я предлагаю провести небольшую игру, в которой вы узнаете отрицательные черты своего характера, о которых вам в лицо не говорят.

Правила: Каждому выдать по листочку, на нем ученик записывает свою фамилию и имя. Затем все по кругу передают свой листок соседу, и тот пишет отрицательную черту того человека, чей листок держит. Затем загибает на листе то, что написал. Потом лист предается другому. Так продолжают передавать, пока не получили лист со своей фамилией.

Ведущий: Итак, каждый получил свой листок. Рассмотрите их позже, наша беседа подошла к концу, надеюсь, что вы узнали что-то новое о себе, попытаетесь исправить недостатки, которые вам написали одноклассники. На этом наша беседа заканчивается.

68

Організація та методика проведення занять з технічної праці

в 5-му класі

Передмова

Необхідність ефективної реалізації дидактичних завдань потребує від учителів трудового навчання нових підходів до викладання свого предмета, до підвищення рівня знань, умінь і навичок школярів. Щоб здійснювати трудову підготовку учнів української загальноосвітньої школи на рівні сучасних вимог, необхідно досконало знати теорію і володіти методикою здійснення навчально-виховної роботи. Відповідна педагогічна діяльність учителя трудового навчання розпочинається у ВНЗ і продовжується протягом всієї наступної творчої праці: при проведенні занять, у процесі самостійної роботи з науково-методичною літературою, при вивченні передового досвіду тощо.

Певну допомогу в плануванні та проведенні занять з трудового навчання в 5-ому класі для вчителів, а також студентів інженерно-педагогічних факультетів ВНЗ ІІІ та ІV рівнів акредитації зможе надати пропонований методичний посібник.

Посібник складається з двох розділів. Оскільки вивчення електротехнічних робіт, обробки деревини та металів будується на основі загальнопедагогічних принципів та методів, у розділі 1 — «Основні положення теорії трудової підготовки» коротко розглянуто питання реалізації дидактичних закономірностей у трудовому навчанні, організації навчального процесу в шкільних майстернях, формування знань, умінь та навичок у п’ятикласників.

У другому розділі посібника «Методика проведення занять у шкільних майстернях» для кожної з тем («Обробка деревини», «Обробка металів», «Електротехнічні роботи») подається тематичне планування програмного матеріалу і висвітлюються особливості викладання техніко-технологічних відомостей та формування первинних умінь і навичок школярів.

Тематичне планування занять здійснено на основі нині діючих програм з трудового навчання (5-7 класи), рекомендованих Міністерством освіти України для загальноосвітніх навчально-виховних закладів (К.: Перун, 1998). Вказані програми дозволяють диференційовано підходити до практичної підготовки міських та сільських школярів, передбачивши варіанти (І та ІІ) реалізації навчального процесу; перший варіант розрахований для класів, які поділяються на окремі групи хлопців і дівчат, другий — для шкіл, де відсутні можливості поділу. Пропоноване планування занять передбачене для учнів міських шкіл (варіант І). Але, при певному коригуванні часу для вивчення окремих тем, воно може бути використане також сільськими вчителями.

Розробляючи систему занять, автори намагалися максимально враховувати вимоги навчальної програми щодо обладнання робочих місць, наукової організації праці школярів, формування у них практичних умінь і навичок виконання трудових дій, прищеплення їм основ культури праці, само- і взаємоконтролю. Кожне із запланованих занять складається із двох уроків, розрахованих на 90 хвилин, які мають спільну назву (тему). Заняття планувалися таким чином, щоб не було окремих теоретичних і практичних уроків; від теоретичного матеріалу має забезпечуватися безпосередній перехід до практичної діяльності.

При розробці методичних рекомендацій не ставилося за мету подати в книзі вичерпну інформацію з питань організації та здійснення трудового навчання. Автори бажають надати посильну допомогу вчителям, особливо початківцям, висвітливши можливі форми та методи формування знань, умінь і навичок у п’ятикласників, і не передбачають беззаперечного виконання порад саме в такому вигляді, в якому вони представлені. Будь-яка творча діяльність, а особливо педагогічна, не терпить шаблонів. Кожний учитель має творчо підходити до розв’язання завдань трудової підготовки школярів й проявляти педагогічну майстерність, враховуючи при цьому місцеві умови, промислове оточення школи, навчально-матеріальну базу майстерень тощо.

Розділ І. Основні положення теорії трудової підготовки

1.1 Зміст первинних знань, умінь та навичок у 5-му класі

У процесі трудового навчання в учнів формуються теоретичні знання, практичні вміння та навички, проявляються й розвиваються нахили і здібності до певного виду фізичної діяльності. Цьому сприяє ознайомлення школярів з технікою, технологією, організацією та економікою деревообробної, металообробної, легкої, електротехнічної промисловості та машинобудування, а також з масовими робітничими професіями цих виробництв.

Трудове навчання має політехнічне спрямування, оскільки дає учням знання про основи галузей сучасного виробництва та практичні вміння, які потрібні для їх участі в продуктивній праці. Ознайомлення школярів з технікою та технологією повинно здійснюватися на основі наукових знань, набутих при вивченні загальноосвітніх предметів. Особливе місце в цьому має приділятися міжпредметним зв’язкам.

Навчальною програмою також передбачено засвоєння основних положень економічної та екологічної освіти.

Трудову підготовку необхідно підпорядковувати реалізації комплексного підходу до забезпечення знань, умінь та навичок, які потрібні для формування гармонійно розвиненої особистості, виховання справжнього громадянина. Важливою складовою цієї роботи має бути практична діяльність п’ятикласників. Її мета — виховання свідомого ставлення до праці та людей праці, почуття товариськості, відповідальності за доручену справу.

Дидактичний матеріал з трудового навчання в 5-ому класі досить різноманітний. Умовно його можна розділити на дві частини: ручна й механізована обробка деревини, металів, тканин, харчових продуктів та елементи машинознавства, графічної грамоти і електротехніки. Кожна з них характеризується своїми особливостями, які полягають у використанні відповідних матеріалів, технологічного обладнання, виконанні прийомів роботи тощо. Разом з тим, існує ряд дидактичних завдань, які є спільними для всіх тем програми. Основні з них такі:

1. Формування технічних понять.

2. Вивчення програмного матеріалу на базі знань учнів з основ наук.

3. Створення умов і можливостей для застосування знань на практиці.

4. Забезпечення найоптимальніших форм організації роботи учнів.

5. Формування основ культури праці.

6. Забезпечення ефективності засвоєння та дотримання правил безпеки праці.

Спільні, загальні та конкретні дидактичні завдання визначають зміст знань, умінь та навичок, які повинні бути сформовані в школярів у процесі практичної діяльності. Зазначені поняття мають конкретні значення у теорії трудової підготовки, які слід розглянути детальніше.

Знаннями вважають уявлення та поняття про предмети, факти, явища, закони і закономірності навколишньої дійсності, які свідомо сприйняті, зведені в систему та закріплені в пам’яті. Вони можуть виступати і в формі чуттєвих образів, що відображають одиничні предмети, і в формі узагальнюючого відображення суттєвих властивостей предметів (явищ) та зв’язків між ними. Згідно з вимогами програми, в учнів 5-го класу необхідно сформувати такі знання:

Уявлення про правила внутрішнього розпорядку, безпечної праці, виробничої санітарії та особистої гігієни.

Поняття про виконання графічних зображень деталей та виробів. Відомості про деталі та механізми, що використовуються в техніці, про будову свердлильного верстата. Початкове уявлення про моделювання та конструювання виробів.

Поняття про особливості будови деревини та деревних матеріалів (ДВП, ДСП і фанери). Поняття про технологічний процес виготовлення виробів із фанери та ДВП; ознайомлення з технологічною документацією.

Поняття про виробництво листового металу та його властивості. Поняття про технологію обробки тонколистового металу й виготовлення виробів.

Поняття про електричне коло та його елементи. Уявлення про провідники та ізолятори, джерела і споживачі електричної енергії.

Уявлення про зміст окремих професій та спеціальностей сфери матеріального виробництва.

Слід зазначити, що знання, які формуються при вивченні різних шкільних предметів, існують у свідомості дітей не ізольовано одні від одних, вони взаємодіють певним чином. Тому, в процесі трудового навчання, повідомляючи учням нові техніко-технологічні відомості, необхідно використовувати дидактичні зв’язки.

Вміння — готовність (здатність) свідомо та правильно виконувати трудові рухи, підбираючи та використовуючи доцільні в цих умовах способи дій і досягати при цьому позитивних результатів у праці. В учнів 5-го класу потрібно сформувати такі вміння:

а) графічні — читання ескізів (креслень) і технічних рисунків плоских та об’ємних виробів; читання і складання кінематичних та електричних схем;

б) загальнотрудові — раціональне планування робочого часу, правильна організація робочого місця; акуратність; правильне використання довідкової та технічної документації; виконання технологічних операцій з обробки фанери, ДВП і тонколистового металу; виконання електромонтажних робіт; економне витрачання матеріалів, бережливе ставлення до інструменту та обладнання при вмілому їх використанні; вміння аналізувати результати своєї роботи, попереджувати і виправляти недоліки в практичній діяльності;

в) досліджувальні — визначення фізичних та механічних властивостей деревини і металів; уміння здійснювати розрахунки конструкцій деталей (виробів) при конструюванні та моделюванні; дослідження провідників та ізоляторів.

Формування зазначених практичних умінь учнями 5-го класу є посильним завданням, оскільки в початковій школі закладаються відповідні умови для опанування певними трудовими прийомами і операціями.

Разом з тим, слід зазначити, що оволодіння певними прийомами праці ще не створює вміння належно діяти в умовах шкільної майстерні. Здатність п’ятикласників працювати самостійно спирається на дещо розвинуте вміння орієнтуватися в трудовій ситуації, планувати й контролювати свої дії та роботу в цілому.

На першому етапі розв’язання трудового завдання учні повинні вміти його проаналізувати: встановити й запам’ятати, що їм необхідно зробити, який для цього потрібний та є в наяності матеріал, згадати, чи є вже певний досвід виконання подібного завдання тощо.

Так, при вивченні нової деталі (виробу) п’ятикласників необхідно націлювати на вже відомі їм частини, елементи, властивості. Школярів потрібно активізувати до діяльності через створення проблемних ситуацій таким чином, щоб знайомі елементи виробу входили до створюваного образу предмета без детального аналізу, а лише на основі сприйняття суттєвих ознак (найбільш характерних, за якими можна впізнати ту чи іншу властивість).

Ефективність трудового навчання значною мірою залежить від умінь учнів передбачати кожний наступний крок та проміжні результати своїх дій, тобто планувати свою діяльність. Уміння планувати роботу в п’ятикласників розвивається поступово. На початку занять у шкільних майстернях їм необхідно навчати працювати за готовими планами. У процесі подальшої роботи учнів доцільно залучати до розв’язання завдань планування, але ще певний час вони повинні засвоювати основну частину плану роботи за інструкціями. Це дозволить учителеві знати як і можливості складання плану кожним учнем (розробки технологічної послідовності виготовлення виробу), так і мати достатню інформацію про вміння школярів працювати за готовими планами.

При реалізації трудових завдань п’ятикласників також формуватимуться загальнотрудові вміння, виконання технологічних операцій з обробки матеріалів (фанери, ДВП, ДСП, тонколистового металу). Щоб відповідні вміння були сформовані належним чином, при підборі об’єктів праці, виборі способів обробки виготовлюваних виробів необхідно враховувати їх відповідність навчальній програмі, посильність виконання для учнів 5-го класу, їх поступово зростаючу складність, пізнавальне значення, політехнічне спрямування, практичну цінність тощо.

Слід зазначити, що програмою передбачено приблизний (орієнтовний) перелік об’єктів праці, які можна запропонувати учням для практичної роботи.

Важливою властивістю трудової діяльності учня є можливість використання в своїй праці сформованих навиків (навичок).

Навик (навичка) — автоматизований компонент уміння, здатність виконувати дії з максимальною точністю, швидкістю доцільністю. Набута учнем навичка — це можливість виконувати трудові прийоми чи їх компоненти (декілька послідовно виконуваних прийомів) правильно, економно, швидко й легко, без спеціально скерованої на них уваги, але під контролем свідомості. Навички формуються в процесі багаторазових повторень — вправ.

Оволодівання прийомами роботи на рівні навичок є одним із найважливіших показників високої продуктивності праці й одержання відповідної якості продукції.

Сформованість трудових навичок виявляється перш за все в швидкості виконуваних дій, яка поєднується з правильністю, плавністю та відпрацьованістю рухів. Володіючи навичками виконання тих чи інших прийомів, учень не роздумує над їх здійсненням (наприклад, як ударяти молотком по зубилу при рубанні тонколистового металу, направляти полотно лобзика при випилюванні контурів деталі та ін.). Думки школяра зосереджуються на розв’язанні складніших завдань (на контролі одержуваного результату роботи, на пошуку способів виправлення помилок, на осмисленні наступних кроків тощо).

При формуванні первинних навичок у п’ятикласників необхідно пам’ятати, що на початковій стадії реалізації цього завдання напрямок руху та швидкість дій контролюються за допомогою зору. В результаті постійних вправ необхідність у зоровому контролі поступово зменшується і дитина починає контролювати рухи, керуючись своїми відчуттями, які в неї виникають при переміщенні чи триманні інструменту. При переході до рухового контролю з’являється можливість швидше враховувати найменші відхилення від уявлюваності дії, а також використовувати зір для контролю результатів роботи та оцінювання різних умов, у яких вона здійснюється.

У п’ятикласників можна сформувати навички випилювання контурів деталей (виробів) з фанери товщиною не більше 5-ти міліметрів, обпилювання зовнішніх криволінійних та прямих контурів деталей з фанери та ДВП, проведення монтажних операцій при роботі з «Конструктором» та «Електроконструктором». Також при належно поставленій роботі вчителя щодо організації навчального процесу реальними стають навички виконання правил внутрішнього розпорядку майстерні, техніки безпеки, виробничої санітарії та особистої гігієни.

1.2 Реалізація принципів дидактики в трудовому навчанні

Успішне здійснення завдань трудової підготовки можливе на основі правильного використання дидактичних принципів, тобто керівних положень навчального процесу. Відомо, що вони ґрунтуються на закономірностях навчання і є єдиними для всіх шкільних предметів, проте їх застосування у трудовому навчанні має свої особливості. Розглянемо найхарактерніші з них.

Врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів.

Відомо, що період з 8 до 13 років є найсприятливішим для розвитку сенсорних і рухових здібностей, які становлять основу порівняно швидкого опанування трудовими вміннями і навичками. Але часто робота буває непосильною для учнів у зв’язку з фізичним перевантаженням. Так, наприклад, п’ятикласникам взагалі важко виконувати операцію стругання деревини, через це вчителеві недоцільно планувати вироби, які передбачають відповідну трудову дію. Учням 5-го класу також важко здійснювати точне прямолінійне обпилювання широких (більше десяти міліметрів) площин деталей. А тому, і з переліку практичних робіт повинні бути виключені всі завдання, які перевищують можливості дітей відповідної вікової категорії.

У загальноосвітній школі колективність навчання повинна оптимально поєднуватися з індивідуалізацією. Колективна форма роботи згуртовує учнів, оскільки вони всі мають загальну мету праці, дружно виконують завдання, допомагають один одному. Але кожний окремий учень має свої індивідуальні особливості, що відіграє значну роль у його навчальній діяльності. Індивідуальні особливості можуть проявлятися не лише в засвоєнні навчального матеріалу, в оволодінні трудовими вміннями й навичками, а й у ставленні до праці. Ці особливості в трудовому навчанні визначені досить характерно, порівняно з іншими навчальними предметами.

Причини можуть бути найрізноманітніші.

Практика показує, що важливим засобом урахування індивідуальних особливостей є використання на заняттях диференційованого навчання, яке передбачає підбір для учнів, зокрема 5-го класу, щонайменше три рівні складності трудових завдань.

Доступність і посильність праці для учнів. Зміст, об’єм та методи викладання матеріалу повинні відповідати вікові й рівневі підготовки школярів, їх фізичним силам і пізнавальним можливостям. Але, тим не менше, не можна йти шляхом спрощення навчальної інформації, оскільки цей підхід не сприяє розвиткові розумової активності учнів. Школа не повинна відставати від життя, від науково-технічного прогресу. Щоб навчальний матеріал був зрозумілим для учнів, необхідно використовувати різні методичні прийоми, які дозволяють полегшити його сприймання.

Вивчення кожної теми доцільно будувати за принципом «від простого до складного». Разом з тим, потрібно враховувати той факт, що такі поняття, як «просте» і «складне» в науці й навчальному процесі не завжди збігаються. Наприклад, у машинознавстві деталь вважається простим предметом, а машина порівняно з нею — складним. У навчальному процесі сприймання цих понять не є тотожним, ідентичним. Якщо вивчення машини (свердлильного верстата) розпочинати з деталей, то учні з певними труднощами засвоюють технічну інформацію, майже не виявляючи до неї цікавості. Коли ж навчання розпочинати із ознайомлення дітей про призначення та загальну будову верстата, то в них швидше виникає бажання зазирнути до нього «всередину», розібрати на деталі (гвинтики, болтики тощо).

Зв’язок теорії з практикою, з життям. Розуміння дітьми положення, що теорія та практика — дві невід’ємні частини діяльності людини є запорукою ефективної реалізації цього принципу. Теорія підкріплюється практикою, яка, в свою чергу, дає матеріал для теоретичних узагальнень.

Заняття з трудового навчання мають особливо сприятливі умови для тісного взаємозв’язку теорії та практики. Техніко-технологічні відомості про фанеру, ДВП, ДСП, а також тонкий листовий метал створюють належні умови для кращої обробки цих матеріалів; інформація про верстати та інструменти дозволяє успішно використовувати її в практичній діяльності. Учні неодноразово впевнюються, що теорія для практики має величезне значення.

З іншого боку, школярі повинні усвідомити, що практичні вміння і навички, які набуваються без опори на теоретичні знання, лише шляхом механічного наслідування, вузько ремісничі, вони позбавлені міцності та надійності. Тому відбір трудових завдань необхідно підпорядковувати цілям підвищення як теоретичного, так і практичного рівня підготовки учнів. Завдання повинні передбачати творчий пошук, сприяти розвиткові активності самостійності п’ятикласників, формуванню навичків роботи з довідковою літературою.

Міцність засвоєння знань, умінь та навичок. Цей принцип відображає особливість навчання, у відповідності до якої оволодівання знаннями, вміннями та навичками досягається лише тоді, коли вони, з одного боку, грунтовно осмислені, а з другого — добре засвоєні й довго зберігаються в пам’яті.

Міцність засвоєння в першу чергу забезпечується реалізацією всіх інших принципів навчання, зокрема, доступності, зв’язку теорії з практикою, наочності, систематичності та послідовності, свідомості й активності та ін. Разом з тим, його виконання можливе з використанням відповідних дидактичних засобів, — закріплення вивченого на кожному занятті програмного матеріалу та повторення раніше пройденого. Навчання для п’ятикласників (і не лише для них) необхідно здійснювати таким чином, щоб знання та вміння з попередніх занять ставали базовими для наступних, більш складних.

Слід зазначити, що повторення та закріплення навчального матеріалу повинно носити активний пошуковий характер; його доцільно проводити за допомогою проблемних бесід, виконання різноманітних творчих завдань, технічних задач з неповними даними; розрахункових задач на визначення необхідності кількості матеріалу тощо.

Міцність формування практичних умінь може бути досягнена при виконанні тренувальних вправ, трудових завдань, суспільно корисної продуктивної праці, роботі з «Конструктором» та ін.

Наочність у трудовому навчанні. Цей принцип зумовлений тим, що навчання виступає як засіб пізнання подій, явищ, предметів навколишнього світу, і успішно проходить тоді, коли грунтується на їх безпосередньому спостереженні.

Характерною особливістю цього принципу на заняттях у майстерні є те, що крім ілюстративного матеріалу (таблиць, плакатів, стендів тощо), кінофільмів, діафільмів, діапозитивів та інших наочних посібників, у процесі засвоєння техніко-технологічних відомостей передбачено застосування для показу верстатів, пристроїв, інструментів і матеріалів.

Перш ніж учні приступають до виготовлення виробів, вони ознайомлюються з їх зразками, обговорюють конструкції предметів, а також визначають можливості використання різноманітних матеріалів, способи їх обробки та оздоблення.

Особливість полягає також в тому, що без показу трудових дій неможливо навчити правильних прийомів роботи.

Наочність сприяє кращому засвоєнню знань, активізує мислительську діяльність, мобілізує увагу. Важливого значення у трудовій підготовці вона набуває завдяки графічним зображенням. Без певних знань з креслення неможливо навчити учнів елементів моделювання, конструювання, досягти розуміння технологічного процесу тощо.

Читання п’ятикласникам технічного рисунка повинно бути одним із етапів трудового навчання. Як показує практика роботи, учні 5-го класу можуть прочитати технічний рисунок, уявити собі в просторі нескладну деталь за її умовним зображенням на площині, якщо вчитель послідовно і систематично знайомитиме їх з елементами графічної грамоти.

Науковість викладу техніко-технологічних відомостей. Це один із основних принципів дидактики, й, зокрема теорії трудової підготовки. На заняттях у майстернях необхідно користуватися тільки правильною термінологією (назви інструментів, пристроїв, приладів, верстатів та іншого обладнання, назви трудових дій і технологічних операцій, види та властивості матеріалів, номенклатура виробів та ін.), використовувати прийняті умовні позначення (зображення ліній та знаків на кресленнях, позначення видів з’єднань згідно стандартів).

Потрібно глибоко й доказово розкрити кожне наукове положення виучуваного матеріалу, не допускати помилок, неточностей та механічного зазубрювання теоретичних висновків і узагальнень.

Принцип науковості слід розуміти не як вимогу здійснювати навчальний процес на найвищому науково-технічному рівні, а як умову його побудови з використанням досвіду учнів, спираючись на причинно-наслідкові зв’язки. Науковість може бути успішно реалізована при забезпеченні зв’язку теорії з практикою. Так, ознайомлення із фізичними, механічними властивостями фанери (ДВП) чи тонкого листового металу, визначення провідників та ізоляторів (непровідників) електричного струму в 5-ому класі здійснюється як теоретично (розповідь, пояснення, бесіда), так і в процесі виконання лабораторно-практичних робіт (демонстрація, досліди тощо).

Свідомість та активність школярів у навчанні. Ці чинники реалізації навчального процесу тісно пов’язані між собою, бо, як відомо, активність учнів ґрунтується на їх свідомості, а свідомість стає вищою завдяки активності.

Під свідомістю в навчанні розуміють відповідальне ставлення школярів до роботи, намагання своєчасно, точно й творчо виконувати поставлені завдання. Але, свідоме ставлення до пізнання, до засвоєння техніко-технологічних відомостей розвивається в учнів, зокрема 5-их класів не зразу. Ще до приходу п’ятикласників у навчальні майстерні більшість із них (за науковими дослідженнями — в межах 95-97 %) вважає, що на уроках трудового навчання важливим й необхідним є виконання практичних завдань, і саме теорія не сприймається надто серйозно.

Тому, реалізацію принципів свідомості й активності доцільно розпочинати з розкриття перед учнями 5-го класу цілей та завдань занять у навчальних майстернях, з ознайомлення із змістом предмета і його значенням для розвитку особистості.

Необхідно переконувати школярів, що без теоретичних положень виконання трудових дій перетвориться на ремісництво. А це не сприяє формуванню гармонійно розвиненої особистості, не створює належної підготовки до життя, майбутнього вибору професії тощо.

Для формування свідомого ставлення до навчання доцільно пропонувати п’ятикласникам основні теоретичні положення записувати в зошити, навіть при наявності підручників. Це слід здійснювати не лише в процесі засвоєння нового матеріалу, але й закріплення та виконання самостійних завдань. Домашнє ж завдання повинно носити творчий характер, що передбачає використання теоретичних відомостей в різних проблемних ситуаціях. Важливе значення для розвитку свідомості має також проведення вчителем систематичного контролю знань, особливо на перших заняттях.

Свідомість у навчанні потрібно стимулювати. На основі набутих знань учням можна пропонувати підібрати матеріал для виробу, самостійно вибрати необхідні інструменти для його виготовлення тощо. Про свідомість школярів можна вести розмову тоді, коли вони вміють використовувати свої знання на практиці.

Активність учнів може проявлятися в оволодінні теоретичним матеріалом, при виконанні трудових завдань; в намаганні до творчих пошуків у сфері раціональної організації своєї праці та методів її виконання; у здійсненні самоконтролю та правильного оцінювання результатів завершеної роботи.

Сприятливі передумови для розвитку активності створюються у процесі продуктивної праці. Учні намагаються з більшим бажанням виконати завдання якісно та своєчасно, якщо знають, що результати їхньої роботи мають суспільно корисне значення.

Систематичність і послідовність навчання. Свого часу великий педагог К.Д.Ушинський писав, що лише система, звичайно розумна, яка виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, яка наповнена розірваними знаннями, без зв’язку, подібна на комірчину, де немає порядку, де сам господар нічого не знайде; голова, де є лише система без знань, подібна на крамницю, в якій на всіх скриньках є написи, а всередині пусто.

Щоб у школярів формувалася цілісна система знань про основи техніки, технології та організації виробництва, вивчення програмного матеріалу, слід вести в строгій логічній послідовності.

У шкільних навчальних майстернях здійснення цього принципу є реальним тому, що техніко-технологічні відомості подаються не довільно, а виходячи з певних закономірностей. Аналіз навчальних програм показує, що теоретичний матеріал, пов’язаний з обробкою деревини чи металів, зокрема, в 5-ому класі, базується на технологічному процесі виробництва і майже повністю йому відповідає. Наприклад, операції з обробки тонкого листового металу передбачено вивчати в такій послідовності: правлення (вирівнювання), розмічання, різання ножицями, рубання зубилом, обпилювання, свердління отворів, згинання та пресування, з’єднання й оздоблення металевих виробів. Логічна послідовність забезпечується також і при обробці фанери, ДВП та ДСП.

Разом з тим, дотримання принципу систематичності та послідовності не завжди відповідає умові засвоєння інформації «від простого до складного». Зокрема, операція рубання листового металу передує згинанню (пресуванню). Проте за змістом трудових прийомів, складністю їх виконання ці операції можна вивчати в зворотному порядку. Тому, такі особливості навчального матеріалу слід враховувати.

Важливим засобом реалізації принципу систематичності та послідовності є встановлення міжпредметних зв’язків, а також взаємозв’язків між розділами й темами трудового навчання. Так, наприклад, при вивченні будови деревини, її властивостей необхідно використовувати певні знання п’ятикласників з природознавства; при визначенні передаточного числа окремих механізмів потрібно використовувати дії над натуральними числами, що засвоєні в курсі математики та ін.

Діти ще з молодших класів починають ознайомлюватися з прийомами обробки таких матеріалів, з якими вони найчастіше зустрічаються в житті. В 5-ому класі можна використати знання учнів з обробки фанери й тонкого листового металу, уміння роботи з «Конструктором» тощо.

Забезпечення систематичності та послідовності можливе завдяки тісному взаємозв’язку теорії з практикою. Так, виконанню практичних завдань з виготовлення певних виробів повинно передувати вивчення властивостей матеріалів, а також інструментів, що використовуються для їх обробки; засвоєння правил та прийомів роботи та ін. Лише в цьому випадку учні зможуть опанувати знаннями, вміннями й навичками цілеспрямовано, послідовно й систематично.

1.3 Організація навчального процесу

Ефективність діяльності вчителя трудового навчання значною мірою визначається якістю ведення роботи в шкільних майстернях, де перевіряються такі його риси, як технічна підготовка, педагогічна майстерність, організаційні здібності, любов до дітей та своєї справи тощо. Організація уроків трудового навчання передбачає різнопланову навчально-виховну роботу з учнями. На заняттях у навчальних майстернях досягається в основному те, заради чого здійснюється трудова підготовка в загальноосвітній школі: виховання любові до праці, поваги до людей праці; формування теоретичних знань, первинних умінь та навичок з ручної і механічної обробки деревини та металів, з електромонтажних робіт; виявлення і розвиток нахилів та здібностей до певного виду діяльності у виробничій чи невиробничій сферах.

Визначальною складовою частиною як індивідуальної, так і колективної роботи школярів є культура праці. Її формування — важливий компонент політехнізму, забезпечення розуміння становлення виробничих стосунків.

Правильна організація занять має забезпечувати інтелектуальні й трудові дії учнів протягом всього часу. Зміст і характер продуктивної діяльності, рівень технічного й технологічного забезпечення шкільних майстерень зумовлюють вибір форм дитячої праці. Найпоширенішими з них є такі: індивідуальна, ланкова, бригадна, бригадно-індивідуальна, групова, фронтальна, операційно-поточна та ін. На заняттях трудового навчання у 5-ому класі доцільно із самого початку використовувати фронтальну та індивідуальну форми, інколи — ланкову (при виконанні лабораторно-практичних робіт).

При реалізації п’ятикласниками трудових завдань необхідно вести спостереження (слідкувати) за діяльністю як всієї навчальної групи (класу), так і за кожним учнем окремо. Важливим аспектом керування навчальним процесом є вчасне виявлення помилок у роботі дітей, і їх уміле виправлення. Слід зазначити, що перш ніж виправляти похибки в практичних діях школярів, доцільно з’ясувати, чи правильно вони розуміють поставлене завдання. Лише після виявлення й уточнення теоретичних знань учнів з виконання технологічних операцій, учитель може коригувати їхні робочі рухи.

Важливою складовою частиною навчального процесу є темп заняття. Діти, як і дорослі, виконують всі види діяльності в межах певного часу. Через це (як показують дослідження психологів), учитель трудового навчання повинен спочатку виробити темп виконання завдань, а згодом — розвивати швидкісні вміння, і нарешті підготувати учнів до того, щоб вони не лише мали поняття про продуктивність праці, але й уміли якісно виконувати роботу в межах установлених норм. Разом з тим, при виробленні темпу виконання трудових дій учитель повинен враховувати індивідуальні фізіологічні можливості кожної дитини, стан її нервової системи, характер та емоційність.

На всіх етапах практичної діяльності учнів велике значення має нормування праці. Учитель може здійснювати планування своєї роботи на основі визначених для школярів нормативів, кількості й технологічної складності виробів, часу на виконання завдань, а також залежно від наповнюваності класів.

Правильне проведення занять при науковому плануванні запобігає перевтомі дітей. Теорія і практика навчання підтверджують, що причини втомлюваності, нервовості й загального погіршення здоров’я школярів зовсім не лежать у кількості фізичного навантаження, а в загальних умовах виконання роботи, ступені її організованості (точніше неорганізованості) та в режимі використання часу. Причини його непродуктивного використання полягають у відсутності необхідної кількості матеріалів, інструментів, різноманітного обладнання, у невмінні спланувати свою діяльність тощо. Організовуючи й проводячи заняття у майстерні, вчитель повинен прагнути, щоб його робота була взірцем для наслідування.

Основною формою організації навчального процесу в трудовому навчанні є заняття, тобто два спарені уроки тривалістю 45 хвилин кожний. У залежності від дидактичних цілей, вони діляться на різні типи (види), як наприклад: набуття нових знань; формування практичних умінь і навичок; використання знань у практичних роботах; повторення вивченого матеріалу; перевірки знань, умінь і навичок та ін.; найпоширенішим із них є комбіноване заняття. Як правило, воно передбачає здійснення певних структурних елементів (етапів), що є обов’язковими. Зокрема, це:

1. Організаційна частина. Дозволяє визначити готовність школярів до роботи, що проявляється у виконанні правил внутрішнього розпорядку. Важливим аспектом організації заняття є роздавання інструменту й матеріалу. Добре, коли кожне робоче місце передбачає зберігання комплекту різального та вимірювального інструменту. Якщо цього немає, на роздавання й збирання засобів виробництва витрачається значна доля навчального часу.

2. Актуалізація опорних знань (опитування, перевірка виконання домашнього завдання учнями). На цьому етапі йде залучення школярів до розумової, мислительської діяльності. Така перевірка дає можливість вчителеві виявити знання учнів не лише з конкретного розділу чи теми, але й показує розуміння дітьми проблеми міжпредметних зв’язків як основи наукових знань, а також дозволяє коригувати вибір форм і методів подання нового матеріалу.

3. Виклад нового матеріалу. Методи подання інформації можуть бути найрізноманітнішими, в залежності від її змісту, віку учнів та їхньої готовності до сприймання. Обсяг техніко-технологічних відомостей має бути такий, щоб діти могли його засвоїти. Новий матеріал для п’ятикласників слід подавати не відразу, а поступово, за декілька прийомів. Це стосується також і вступного інструктажу до виконання практичного завдання.

4. Закріплення вивченого матеріалу. Проводиться з метою виявлення готовності учнів виконувати трудові прийоми та операції.

5. Самостійна (практична) робота учнів. Досить важливий етап уроку в шкільних навчальних майстернях. Про його ефективність можна судити на підставі виконання завдань школярами; їх вміння використовувати теоретичні знання на практиці; дотримання правил техніки безпеки й культури праці та ін. Все це вчитель визначає в процесі систематичного і послідовного спостереження та контролю за ходом здійснення практичної роботи. Роль педагога на цьому етапі особливо зростає. Необхідно розуміти, що основними завданнями є не лише фіксування того, що відбувається у навчальній майстерні, не лише констатація фактів про виконання роботи одними учнями краще за інших. Результати спостережень повинні стати для вчителя вихідним матеріалом, на основі якого педагог зможе виробити індивідуальний підхід до кожної дитини, вдало здійснювати керівництво самостійними трудовими діями школярів.

6. Підведення підсумків. Кожне заняття у шкільній майстерні, незалежно від значення, складності виконуваного завдання повинно завершуватися підведенням підсумків. Цей етап може бути важливим стимулом діяльності школярів при дидактично правильній його реалізації.

Не доцільно перед закінченням заняття збирати всіх учнів разом зі своїми роботами біля столу вчителя, щоб аналізувати виконані завдання та виставляти оцінки. Адже школярі не завершують роботи одночасно: одні можуть справитися із завданням ще задовго до дзвінка, іншим, як правило, не вистачає відведеного часу. Крім того, як показує практика роботи, стоячи біля столу, п’ятикласники стомлюються від спостережень за багаторазовими вимірами й перевіркою точності. Від такої процедури знижується увага, падає дисципліна, з’являється бажання, щоб швидше завершилося заняття. Тому доцільно здійснювати контроль і оцінювання робіт почергово, зокрема, підходячи до кожного учня на його робочому місці. Вільні учні в цей час можуть прибирати свої робочі місця.

Заняття завершується підведенням загальних підсумків. Учитель може відібрати декілька кращих виробів і продемонструвати перед всією групою, наголосивши, завдяки чому було досягнено високої якості роботи.

Якщо в процесі виконання практичного завдання школярі допускалися серйозних помилок, їх потрібно обов’язково проаналізувати. При необхідності можна ще раз продемонструвати трудові прийоми і залучити до їх повторення учнів, у яких найчастіше виникали проблеми в процесі практичної роботи.

7. Прибирання майстерні. Чергові прибирають приміщення, і якщо не має запитань до вчителя, заняття можна вважати завершеним.

У кожному конкретному випадку структурні елементи комбінованого заняття можуть змінюватися, як за формою, так і за часом реалізації завдань. Але їх основа повинна залишитися, бо це дозволить вчителеві привчати учнів до певної системи в роботі, забезпечить чіткість організації навчально-виховного процесу.

1.4 Методи здійснення трудової підготовки

Успіх реалізації завдань трудового навчання залежить не лише від змісту та складності навчального матеріалу, яким мають оволодіти школярі, але й від засобів, що сприяють цьому. Тому, важливе значення при підготовці вчителя до занять має правильний добір методів навчання, які можуть забезпечити максимальну активізацію пізнавальної діяльності школярів.

Що слід розуміти під поняттям «метод навчання»? У найзагальнішому трактуванні метод виступає як засіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. У дидактиці метод розглядається як обопільний вияв взаємодії суб’єктів процесу навчання: з позиції вчителя, — це використання різноманітних способів, які допомагають засвоювати учням програмний матеріал, сприяють активізації їх діяльності; з боку учнів, — це засоби для відтворення глибинного процесу пізнання, — набуття знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, методами трудового навчання можна вважати основні способи діяльності вчителя та учнів, за допомогою яких відбувається оволодівання знаннями, вміннями й навичками, формується науковий світогляд школярів, розвиваються їх творчі здібності, розумові та фізичні задатки.

Зрозуміло, що методи трудової підготовки учнів є загальнодидактичними, але мають свою специфіку. Адже практична діяльність школярів пов’язана не лише із засвоєнням знань та набуттям відповідних умінь і навичок, але й із створенням певних матеріальних цінностей. І засобами навчання тут виступають також знаряддя і предмети праці, трудові й технологічні процеси тощо.

Методи навчання є дуже різноманітні, а тому доцільно звести їх до основних видів (підвидів). Основою класифікації методів можуть виступати: джерела інформації; дидактичні завдання і цілі; ступінь самостійності та глибина мислення школярів тощо.

У теорії та практиці трудового навчання, зокрема в 5-7 класах, найпоширенішою є класифікація за джерелами інформації. Сюди входять такі групи методів:

— словесні (розповідь, пояснення, бесіда);

— практичні (різноманітні вправи, розв’язування техніко-технологічних задач, лабораторно-практичні роботи);

— наочні (демонстрування натуральних об’єктів, інструментів і пристроїв, а також наочного приладдя, показ трудових прийомів та операцій учителем, спостереження учнів).

Слід зазначити, що часто до словесних методів відносять також інструктаж. Ми вважаємо, що за поданою класифікацією його доцільно прийняти як комбінований метод, бо він, крім елементів пояснення та бесіди, передбачає демонстрування об’єктів праці, інструментів, верстатного обладнання, різноманітних графічних зображень, показ трудових прийомів, а також включає елементи лабораторно-практичних робіт. Тобто в інструктажі є поєднання всіх трьох груп методів здійснення навчально-виховного процесу.

Досить практичною вважається також класифікація, в основу якої покладено діяльність, скеровану на розв’язання дидактичних завдань і цілей. Це, наприклад, методи:

— набуття нових знань;

— формування умінь і навичок, застосування знань на практиці;

— перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок та ін.

Особливою є класифікація методів за характером навчально-пізнавальної діяльності школярів, тобто за ступенем їх активності, самостійності та глибини мислення. Ці методи можна охарактеризувати, як:

— відтворюючі (репродуктивні, пояснюючо-ілюстративні);

— пошукові (проблемний виклад, частково-пошукові, дослідницькі, творчі).

Проте жодна з існуючих під сучасну пору класифікацій не може бути універсальною. Це пояснюється тим, що кожний із методів навчання (наприклад, бесіда) може застосовуватися для реалізації кількох дидактичних завдань з відповідною активізацією пізнавальної діяльності школярів, і навпаки, для розв’язання конкретного завдання (наприклад, формування знань п’ятикласників) можна використати різні групи методів. Однак, при цьому слід також пам’ятати, що кожний метод має лише свої певні особливості, які дозволяють успішно застосовувати його на конкретному етапі навчально-виховного процесу. Саме ними, в першу чергу, повинен керуватися вчитель при відборі способів своєї роботи з учнями. Коротко охарактеризуємо методи з позиції цих особливостей, що зумовлює їх використання у навчальному процесі.

Традиційно широко в трудовому навчанні застосовуються словесні методи. Хоча зміст занять у шкільних майстернях пов’язаний із матеріальними, технічними об’єктами, це не означає, що живе слово вчителя відіграє меншу роль, ніж наочність чи практична робота. Правда, співвідношення словесних методів із наочними та практичними в трудовій підготовці, порівняно з іншими навчальними предметами, суттєво відрізняється.

Розповідь вчителя носить описово-повідомлюючий характер викладу нового навчального матеріалу. Вона містить лише вірогідні й науково-перевірені факти, будується за певним раціональним планом. Матеріал подається так, щоб були зрозумілими основні думки. Побудова розповіді базується на певних вимогах, як, наприклад: логічна послідовність та чіткість викладу, ясність, образність, доказовість, правильність мови, використання аналогій і порівнянь. На заняттях у майстернях розповідь використовують порівняно рідко. При роботі з п’ятикласниками за її допомогою можна повідомляти правила внутрішнього розпорядку й техніки безпеки, ознайомлювати з основними завданнями трудової підготовки в українській школі, з головними галузями виробництва. Розповідь здебільшого застосовується у вступному занятті, на початковому етапі вивчення конкретної програмної теми тощо. Підтримувати активність учнів на уроці можна шляхом періодичного звернення до школярів з метою повторення висловленого вчителем певного поняття або факту чи повідомлення дітьми відомих їм явищ, що стосуються виучуваного питання.

У процесі реалізації навчальних завдань розповідь часто переходить у пояснення; залежно від змісту програмного матеріалу, вони можуть чергуватися. Під поясненням слід розуміти словесне роз’яснення, тлумачення, аналіз та обгрунтування предметів, явищ, процесів, принципів дії інструментів, пристроїв, верстатів, а також доведення різних положень, закономірностей тощо. Питома вага пояснення у трудовому навчанні є набагато більшою, ніж розповіді, адже особливість техніко-технологічних відомостей саме в тому, що потрібно розкрити не наявність факту (результат), а умови його виникнення та розвитку (причинно-наслідкові зв’язки). Пояснення обов’язково супроводжується демонструванням; механізми їх реалізації залежать від конкретної педагогічної ситуації. За своєю формою пояснення повинно бути чітким, логічним та переконливим; у ньому використовується лише достовірна інформація, загально прийнята науково-технічна термінологія; графічні зображення виконуються строго за прийнятими стандартами та ін.

Розглядаючи суть пояснення як методу навчання, слід звернути увагу на його основні недоліки. Одним із них є низька активність учнів у навчальному процесі. Активною дійовою особою є вчитель, який подає знання у готовому вигляді. Школярам належить лише запам’ятати отриману інформацію і могти її відтворити. Але увага дітей, особливо п’ятикласників, часто розсіюється, вони відволікаються. Тому техніко-технологічні відомості можуть сприйматися неосмислено.

Щоб підвищити ступінь активності учнів при вивченні нового матеріалу, необхідно залучати їх до обговорення засвоюваних фактів, явищ процесів. Їх потрібно змусити не лише слухати, але й розмірковувати, думати, осмислювати в процесі сприйняття інформації. Одним із ефективних засобів активізації учнів може бути використання методу бесіди, тобто запитально-відповіддєвого способу спілкування з дітьми, коли шляхом постановки перед школярами запитань і спільних з ними логічних суджень учитель приводить їх до певних висновків, які складають суть виучуваного матеріалу. Не випадково бесіду із засвоєння нової інформації часто називають евристичною (в перекладі з грецького слово «еврика» означає «знайшов»). У процесі такої розмови вчителя з учнями педагогові потрібно бути не екзаменатором, а співрозмовником. Причому питання мають йти не лише від учителя, але й від школярів.

Плануючи бесіду з п’ятикласниками, педагог повинен враховувати її особливості. Зокрема, щоб мислити, обмірковувати, робити висновки, потрібно мати певний запас знань, тому діалог можна будувати на базі вже наявної інформації чи досвіду школярів із виучуваної проблеми.

Для ведення бесіди вчителеві необхідно скласти так званий питальник, тобто перелік запитань до учнів, які діляться на цільові та підтримуючі. Підтримуючі (або коригуючі) запитання допомагають вести бесіду, підтримувати розмову; цільові забезпечують досягнення мети в засвоєнні програмного матеріалу. Запитання повинні бути такими, щоб вони стимулювали мислення дітей, активізували їх до діяльності.

З точки зору дидактичної ролі, яку може відігравати бесіда як метод навчання, розрізняють три її основні види: а) вступна; б) така, що несе нову інформацію; в) закріплююча.

За допомогою вступної бесіди учнів готують до роботи: здійснюють організацію класу до заняття, перевіряють чи узагальнюють раніше набуті знання, створюють атмосферу готовності школярів до сприймання нового матеріалу.

Бесіда на засвоєння нової інформації є доречною тоді, коли попередній теоретичний та практичний досвід п’ятикласників тісно пов’язаний із знаннями й уміннями, які належить сформувати. Слід зазначити, що при її проведенні багато часу доводиться витрачати на виправлення неповних і неточних відповідей, їх коригування, підведення учнів до правильних висновків. Тому таку бесіду доцільно використовувати тоді, коли необхідно в чомусь глибоко розібратися, переконатися, щось уточнити, довести, проаналізувати та ін. Це може бути вивчення графічної документації, технологічного процесу, розв’язання завдань з вибору матеріалів для виробів, підбору інструментів тощо.

Закріплююча бесіда, як правило, застосовується після розповіді або пояснення вчителем загальних техніко-технологічних відомостей, які необхідно розширити та поглибити.

Значну роль в активізації навчального процесу відіграють методи, що грунтуються на різних типах наочності. В психолого-педагогічних дослідженнях поняття наочності охоплює всі види людського сприймання (зоровий, слуховий, дотиковий). При роботі з п’ятикласниками можна використовувати такі демонстрації, як:

1. Показ натуральних об’єктів та процесів (сюди входять роздатковий матеріал, макети, моделі, інструменти й пристрої, зразки виробів і матеріалів, покази трудових прийомів та операцій).

2. Використання різноманітних зображень (технічних рисунків, ескізів, креслень, кінематичних та електричних схем).

3. Застосування статичних (слайди, діафільми, кодопозитиви) і динамічних (кіно-, відеофільми й телебачення) інформаційних технічних засобів навчання.

Наявна матеріально-технічна база більшості шкільних навчальних майстерень в Україні не завжди дозволяє використовувати названі вище різновиди наочності. Але й те, що є в розпорядженні шкіл, необхідно вміло застосовувати. Цьому, на наш погляд, сприятиме дотримання певних вимог до демонстрацій.

По-перше, використання наочності повинно бути дидактично оправданим; учням необхідно знати, що саме і з якою метою вони мають спостерігати, на які елементи слід звернути особливу увагу тощо (аспект доцільності).

По-друге, об’єкт спостереження має бути чітко видимий з усіх учнівських місць. Тому таблиці, плакати, стенди, моделі, макети, що є в одному екземплярі, повинні бути належних розмірів та пропорцій, щоб їх застосування не вносило сум’яття й незрозумілість при викладі програмного матеріалу. Якщо графічна наочність несе багато інформації текстового характеру і є нерозбірливою на певній відстані, її доцільно виконати на аркуші паперу А4 або А3 і скопіювати, щоб забезпечити нею кожне робоче місце (аспект доказовості).

По-третє, наочні посібники, які копіюють натуральні об’єкти, повинні якнайточніше передавати їх внутрішній і зовнішній характер (аспект достовірності).

По-четверте, ефективність навчального процесу підвищується в тому випадку, коли використовувні засоби впливають одночасно на зір, слух, дотик, та ін.; показ натуральних об’єктів доцільно супроводжувати їх графічними зображеннями (аспект комплексної дії).

По-п’яте, при вивченні внутрішньої будови машин і механізмів, складних пристроїв та інструментів, їх необхідно подавати в розрізі; окремі ділянки зафарбовувати в різні кольори. Слід використовувати всі можливості для демонстрації явища або процесу в русі; більш наочно показати будову і принцип роботи механізму, взаємодію його частин дозволяють діючі моделі та макети, виготовлені вчителем і учнями старших класів (аспект зорового ефекту).

Окремим видом демонстрації вважають практичний показ учителем трудових дій. Її завданням є формування у школярів конкретних образних уявлень про способи виконання робочих рухів, їх структуру та послідовність. Показ трудових дій доцільно здійснювати в такій послідовності:

— цілісний показ в робочому темпі;

— розчленована демонстрація окремих елементів дії як в робому, так і в сповільненому темпах;

— цілісний показ у сповільненому, а пізніше (в поєднанні з розповіддю, поясненням або бесідою) в нормальному темпі.

Особливе місце в системі методів трудового навчання займає інструктаж. Як було зазначено вище, це складний, комплексний метод, який поєднує бесіду, пояснення, показ практичних дій з демонструванням предметів і засобів праці та ін. Його проводять перед виконанням самостійних, практичних робіт на занятті, в їх ході та по завершенні. Відповідно розрізняють три види інструктажу: вступний, поточний і заключний.

Вступний інструктаж проводять для всього класу, ланки або окремих учнів (залежно від форми організації праці) перед самим початком практичних дій. Враховуючи характер роботи (чи учні вперше виконують вправу, чи мова йде про вже відомі операції, що застосовувалися при розв’язуванні інших трудових завдань), змінюються акценти інструктування.

Вступний інструктаж може містити такі основні структурні елементи: оголошення мети і завдань практичної роботи; ознайомлення з технічною та довідковою документацією; організація робочого місця для виконання трудових дій; показ прийомів виконання роботи; виявлення найтиповіших помилок, яких слід уникати; ознайомлення із способами контролю якості виконання роботи; засвоєння правил техніки безпеки. На перших порах формування у п’ятикласників первинних знань і вмінь ці елементи мають бути обов’язковими. Крім цього, між ними повинні знаходитися й проміжні ланки.

Відомо, що учнями 5-го класу не під силу одночасно сприйняти й осмислити всі етапи роботи, послідовність та зв’язок між ними. Установка на виконання практичного завдання має здійснюватися поетапно, із синхронним демонструванням учителем усіх трудових рухів і дій (як основних, так і допоміжних). Важливого значення набуває правильне використання форми інструктування (усної, письмової, письмово-графічної). При роботі з п’ятикласниками доцільно їх поєднувати, разом з тим, надавши перевагу письмово-графічним. Уміле використання технологічних карт та іншої технічної документації з поєднанням доцільних наочних засобів стимулюють мислення школярів, сприяють розвиткові просторової уяви.

Поточний інструктаж служить корекції діяльності учнів у процесі виконання практичної роботи. Його зміст і методика суттєво відрізняється від вступного, тим, що є більше диференційованим за характером виконання завдань.

У процесі роботи вчитель повинен тримати в полі зору всіх дітей, спостерігати їхні дії і при потребі консультувати їх.

Часто педагоги не надають належного значення поточному інструктажеві, вважаючи, що при виконанні самостійних робіт їх функції можуть обмежуватися лише спостереженням. Існує думка, що неможливо наперед передбачити відхилення в діях школярів, тому немає необхідності планувати поточне інструктування. Звичайно, у 5-ому класі важко (ще належним чином не знаючи особливостей і можливостей кожного учня) змоделювати їх дії, визначити типові помилки, технологічні та інші відхилення в роботі. Але, вчитель трудового навчання повинен добре уявляти собі основні етапи й послідовність формування в п’ятикласників первинних знань і вмінь, знати характер виконання практичної роботи. Це і дозволить планувати поточний інструктаж (зокрема цільові обходи робочих місць, перевірку основних етапів виконання завдання тощо).

Якщо відхилення від правильних дій спостерігаються в одного чи кількох учнів, то інструктування здійснюється індивідуально. Коли виявлено типові помилки в більшості учнів, тоді роботу всього класу доцільно припинити й провести повторне фронтальне інструктування.

Заключний інструктаж застосовують з метою підведення підсумків самостійної діяльності школярів на занятті. Його зміст залежить від середнього рівня сформованості знань, умінь, а можливо й навичок у п’ятикласників. Він повинен передбачати аналіз недоліків та успіхів учнів у роботі, містити порівняльну характеристику результатів їх праці тощо. При проведенні заключного інструктажу можна разом із школярами обговорювати шляхи ефективнішого виконання трудових завдань, визначати перспективи на майбутнє, давати вказівки до підготовки наступних уроків.

Зміст і форми інструктування п’ятикласників визначаються особливостями використання систем трудового навчання. У 5-ому класі вчитель ще немає повної інформації про рівень підготовки школярів, їх фізичних можливостей та ін. Через те, зокрема при вивченні теми «Обробка деревини», доцільно застосувати предметно-операційну систему. Суть її полягає в тому, що навчання базується на об’єктах практичної діяльності учнів. Педагог разом із дітьми підбирає виріб, єдиний для всіх. Вступний інструктаж при цьому проводиться фронтально; його змістом буде аналіз конструкції предмету праці, складання технологічної послідовності виготовлення виробу, підготовка інструментів та матеріалів. Інструктування доцільно проводити з використанням розповіді, пояснення, бесіди, демонстрацією зразків виробів, матеріалів, різноманітної технічної документації. Це сприятиме активізації навчально-пізнавальної діяльності п’ятикласників, допомагатиме їм в організації, плануванні та контролі виробничого процесу.

Наступне поетапне засвоєння операцій і виготовлення виробу передбачає проведення вступних інструктажів перед початком роботи для всього класу й поточних — для окремих учнів, у яких виникатимуть певні проблеми в процесі їх діяльності. Якщо в класі є діти, які значно випереджатимуть однокласників у виконанні трудових завдань, вступне інструктування доцільно проводити в комбінованому вигляді. Для п’ятикласників, які працюють за планом, здійснюється фронтальне інструктування. В цей час учні (учень), які випереджують графік освоєння технологічних операцій, проробляють своє завдання за письмово-графічними картами. Після того, як основна група приступила до практичної роботи, вчитель має співбесіду з іншими школярами на основі опрацьованого матеріалу, результати якої дозволяють їм (або навпаки) реалізувати наступний етап трудових дій.

Незалежно від використовуваних систем навчання, виконання початкових трудових дій школярами, зокрема при вивченні теми «Обробка деревини», повинно здійснюватися на основі повного і детального інструктування. Лише пізніше (при її завершенні і переході до інших) педагогові доцільно обмежувати спектр своїх настанов, а більше привчати дітей до самоконтролю й самоаналізу при вирішенні виробничих питань.

Найбільшою проблемою здійснення навчально-виховного процесу вважають активізацію пізнавальної діяльності школярів. Важливою умовою її реалізації є удосконалення форм і методів трудового навчання. Цього можна досягти такими шляхами і способами, як:

1. Використання евристичної бесіди.

2. Розв’язання виробничо-технічних задач, які потребують мислення, пошуків кращого варіанту і розв’язку. Їх структура повинна передбачати сукупність взаємопов’язаних проблемних ситуацій, послідовне вирішення яких розкриватиме закономірності побудови об’єктів, сприятиме проведенню аналізу й порівняння всіх характеристик з метою вибору оптимальних параметрів.

3. Самостійна розробка учнями технологічних процесів.

4. Виконання завдань творчого характеру. Це може бути раціоналізація організації праці п’ятикласників, вибір способів обробки заготовок, розробка пропозицій з економії робочого часу, матеріалів, енергоресурсів, підвищення продуктивності праці тощо.

5. Посилення проблемно-пошукового напрямку діяльності учнів.

1.5 Загальні вимоги до обладнання робочих місць

Однією з необхідних умов успішної роботи п’ятикласників на заняттях трудового навчання є створення відповідної матеріально-технічної бази майстерень. При здійсненні цієї вимоги вчитель повинен керуватися «Положенням про навчальні майстерні», а також «Типовими переліками навчально-наочних посібників та навчального устаткування для загальноосвітніх шкіл» (Київ, 1984.- 194 с.).

Звичайно, в сучасних умовах розвитку української школи важко сподіватися на оптимальне забезпечення трудового процесу. Але, педагогам, керуючись виробленими принципами раціонального режиму праці й відпочинку, потрібно створювати в майстернях сприятливе навчально-виробниче середовище.

Під навчально-виробничим середовищем слід розуміти всі чинники, які характеризують організацію робочих місць, інструментів, верстатів, пристроїв, наочності, освітлення, мікроклімат приміщення; також враховуються вимоги ергономіки, які визначають функційні можливості людини в трудовому процесі, її оптимальні співвідносини з оточуючим середовищем.

Якщо меблі та навчальне обладнання неповною мірою відповідають сучасним вимогам організації праці, то це може сприяти підвищеній втомлюваності школярів, формувати негативне ставлення до роботи. Найкорисніша чи найнеобхідніша діяльність, що виконується дітьми в погано організованих умовах чи з примусу, може також виробляти стійке несприйняття будь-якої праці взагалі. Це означає, що виховне значення має не праця сама по собі, а ті соціально-економічні, організаційно технічні та інші умови, в яких вона здійснюється.

Формування практичних умінь та навичок, розвиток творчих здібностей кожного школяра значною мірою залежить від раціональної організації робочого місця — первинної ділянки майстерні, на якій зосереджені основні елементи навчального процесу. При реалізації відповідного завдання педагог повинен враховувати особливості технологічного процесу, форми та методи організації праці, вікові особливості школярів, характер практичної діяльності.

Організовуючи робочі місця для п’ятикласників, учитель трудового навчання має дотримуватися певних вимог. До основних слід віднести наступні:

1. Створення достатнього робочого простору, який дозволятиме працюючому здійснювати всі необхідні переміщення в процесі реалізації навчально-трудових завдань.

2. Забезпечення необхідних фізичних, зорових, слухових та інших зв’язків між учнем та обладнанням, між членами трудового учнівського колективу, між школярами та вчителем.

3. Оптимальне розташування робочих місць у приміщеннях шкільних майстерень, залежно від виду обробки матеріалів.

4. Визначення допустимих параметрів для чинників робочого середовища (шуму, вібрації, освітлення, теплового й повітряного режиму).

5. Забезпечення необхідних способів захисту працюючих від дії небезпечних та шкідливих виробничих впливів (фізичних, хімічних, біологічних і психофізіологічних).

6. Передбачення заходів, що запобігають передчасній втомлюваності учнів або знижують рівень втоми, не допускають виникнення психофізіологічних стресів чи появи помилок у їх діяльності.

Доцільно зазначити, що правильна організація робочого місця відповідно до вимог НОП сприяє підвищенню продуктивності праці та якості виконання практичних завдань п’ятикласниками на 2-2,5 %.

Доведено також, що коли учень сидить на стільці, який не відповідає його зростові, розхід енергії збільшується на 22 %, а при дуже зігнутій позі — на 40 %.

Тому, якщо немає можливості обладнати майстерні відповідними меблями промислового виробництва, їх необхідно виготовити своїми силами в процесі продуктивної праці школярів. Це дасть можливість забезпечити трудову діяльність учнів відповідно до вимог навчального процесу, й одночасно виховуватиме в них бережливе ставлення до шкільного майна.

Розділ ІІ. Планування та проведення занять у шкільних майстернях

2.1 Вступне заняття

Питання, що підлягають висвітленню:

Завдання і зміст трудового навчання в українській школі.

Продукція шкільних навчальних майстерень. Узагальнення знань школярів про вироби і їх місце в житті людей; ознайомлення з об’єктами праці учнів попередніх класів (огляд виставки учнівських робіт). Бесіда «Своїми руками створювати диво».

Правила внутрішнього розпорядку, загальні правила безпеки праці, виробничої санітарії та особистої гігієни.

Організаційні питання (розподіл робочих місць та обов’язків за учнями; розподіл їх у ланки та бригади; вибори учнівського самоврядування).

Загальні методичні рекомендації проведення заняття.

Перед вступним заняттям учитель трудового навчання повинен мати обширну інформацію про учнів 5-го класу, які вперше переступлять поріг навчальної майстерності. Всі необхідні відомості, що стосуються уподобань школярів, їх можливостей, нахилів, а також ставлення до праці, можна отримати в педагога, який працював з ними в початкових класах. Обов’язковою повинна бути інформація про дефекти зору, слуху, особливості характеру окремих школярів тощо. Недоцільно вчителеві самому виявляти це на вступному занятті тому, що така процедура є нетактовною стосовно учнів, які мають певні фізичні вади, відхилення, і вони в черговий раз можуть стати об’єктом насміхань з боку однокласників.

Слід також пам’ятати, що п’ятикласники потрапляють у цілком нову й незвичну атмосферу, тому необхідно подбати про те, щоб вона сприяла психологічному настроєві, позитивним емоціям дітей, стала для них близькою, звичною.

Вступне заняття рекомендуємо проводити в столярній майстерні. Його можна розпочати із узагальнення знань школярів про вироби та їх місце в житті людей.

Доцільно наголосити, що всі предмети, які нас оточують, мають своє конкретне призначення; про деякі з них учні дізнаватимуться в процесі своєї подальшої роботи. Працюючи, вони виготовлятимуть вироби, які можуть мати найрізноманітніше застосування. Якість роботи залежатиме від багатьох чинників, зокрема, від їх ставлення до виконуваних завдань, від сумлінності в опануванні знаннями і вміннями, необхідними для досягнення цілей. П’ятикласників можна ознайомити із найкращими роботами їх попередників, а також учнів старших класів, використовуючи для цього експонати постійно діючої виставки. Це матиме значний виховний ефект.

Коли діти зацікавляться представленими виробами, дізнаються про їх практичне застосування, усвідомлять доцільність свого перебування в шкільній майстерні, необхідно ознайомити їх із загальними завданнями та змістом трудового навчання в українській школі. А завершити підготовчий етап у вступному занятті можна бесідою «Своїми руками створювати диво». У розмові доцільно використати інформацію про народних умільців регіону, заслужених працівників певної галузі тощо. Це дозволить педагогові виявляти уподобання дітей, одночасно ознайомлюючись із класом.

Ефективність формування в учнів теоретичних знань, практичних умінь і навичок, а також виховання поваги до праці та людей праці, бережливого ставлення до шкільного майна великою мірою залежить від першопочаткового ознайомлення школярів з організацією своєї роботи. Тому, на вступному занятті їх необхідно ознайомити з поняттям робочого місця та його організацією. П’ятикласникам слід пояснити, що робоче місце — це обмежена виробнича площа шкільної майстерні, закріплена за окремим учнем, ланкою чи бригадою для виконання певного трудового завдання або операції. Організація робочого місця — це система заходів щодо його оснащення засобами і предметами праці, їх розташування в певному порядку. Ознайомлюючи школярів із відповідними поняттями, доцільно проводити паралелі між роботою в шкільній навчальній майстерні та на виробництві. В учнів повинно формуватися розуміння, що трудове навчання — модель виробничих стосунків.

Оскільки за учнями закріплюють постійні робочі місця на тривалий час, їх необхідно правильно підібрати (відповідно до зросту та інших фізичних даних дітей). Тут може знадобитися інформація про п’ятикласників, якою поділиться вчитель початкових класів. Робочі місця (верстаки) та їх матеріально-технічне оснащення повинні відповідати віковим, психофізіологічним особливостям учнів й сучасним вимогам науково-технічного прогресу.

Провівши розподіл робочих місць, необхідно ознайомити школярів із вимогами щодо поведінки на заняттях у шкільних навчальних майстернях, тобто правилами внутрішнього розпорядку та загальними правилами безпеки праці. Основні з них доцільно записати в робочі зошити, зокрема:

1. Перед початком занять.

Вчасно приходити в майстерню, маючи з собою щоденник, зошит, підручник, креслярський інструмент, а також робочий одяг.

Акуратно одягнути спецодяг, щоб не було звисаючих кінців; на голову надіти берет чи косинку.

Зайняти своє робоче місце.

2. На початку занять.

Оглянути своє робоче місце й підготувати його до роботи.

При наявності на ньому видимих пошкоджень або несправностей, звернутися до вчителя і виконати всі його вказівки.

3. Під час роботи.

Дотримуватися трудової дисципліни:

а) виконувати завдання лише на своєму робочому місці й без дозволу вчителя не залишати його;

б) дбайливо берегти інструменти й обладнання, не використовувати їх не за призначенням;

в) без потреби не крутити ручки і важелі верстатів, не вмикати будь-які електричні прилади без дозволу вчителя;

г) без необхідності не розмовляти, не заважати працювати іншим;

д) припиняти роботу за вказівкою вчителя і слухати його пояснення;

4. Під час перерви.

Чергові провітрюють майстерню, всі інші учні залишають приміщення.

Після перерви необхідно зайняти своє робоче місце і продовжувати роботу.

5. Перед закінченням занять.

За вказівкою вчителя завершити роботу, витерти й покласти на місце інструменти.

Прибрати своє робоче місце; прибирання здійснювати щіткою, не можна здувати або змітати руками стружки, ошурки, тирсу.

Здати виконану роботу вчителеві, почистити одяг, помити руки.

Звичайно, неможливо все це засвоїти учням на одному занятті. Тому потрібно систематично і послідовно привчати школярів до наукової організації праці через правила внутрішнього розпорядку, яких необхідно постійно дотримуватися.

Щоб пересвідчитися, що діти добре засвоїли правила безпечної праці, учителеві доцільно провести усне фронтальне опитування. Для цього можна використати такі запитання: Яких правил внутрішнього розпорядку слід дотримуватися під час роботи в шкільних майстернях? Який повинен бути зовнішній вигляд учня під час роботи в майстерні? Як потрібно доглядати робоче місце? Яких правил культури праці слід дотримуватися в шкільній майстерні? Що повинен зробити учень перед закінченням занять у майстерні?

Проте цим обмежуватися не можна. Необхідно і в майбутньому систематично, від заняття до заняття, контролювати дотримання правил внутрішнього розпорядку та безпеки праці при виконанні конкретних операцій.

Особливо п’ятикласників необхідно націлювати на те, що неуважне ставлення до роботи з порушенням правил техніки безпеки може привести до нещасних випадків. Учні повинні вчитися подавати як собі, так і своєму товаришеві першу медичну допомогу. Через те варто занотувати і вивчати з дітьми способи подання медичної допомоги при найпоширеніших видах травматизму в шкільних навчальних майстернях.

Дрібні порізи. У цьому випадку чистою марлею або ватою, змоченими в перекисі водню, знімають із рани бруд і заливають її йодом. Після чого на рану накладають декілька шарів чистої марлі, поверх них кладуть вату і забинтовують.

При порізах не можна промивати рану водою, щоб не занести в неї мікробів. Перед тим, як перев’язувати відкриті рани, необхідно помити руки з милом.

Запорошення очей. Якщо в око потрапила порошина, потрібно чистими руками взяти за верхнє віко, відтягнути його і спробувати змити чужорідний предмет сльозою. Коли це зробити не вдається, на око слід накласти чисту пов’язку і звернутися до лікаря.

Опіки. Якщо доторкнутися до робочої частини інструменту зразу після роботи, можна отримати незначний опік. На це місце потрібно прикласти примочку з розчину питтєвої соди або марганцю і перев’язати бинтом. Якщо опіки значні, на шкірі можуть з’явитися пухирі. Такого потерпілого потрібно скерувати до шкільного медпункту. Категорично забороняється проколювати або розрізати пухирі.

Скалки. Якщо торкатися країв заготовки, особливо торців клеєної фанери при випилюванні лобзиком, у руку можна загнати скалку. Це може трапитися і під час змітання руками металевих ощурок.

Місце навколо скалки змащують йодом. Потім беруть голку чи булавку, її гостру частину змочують спиртом або йодом і витягують з руки чужерідне тіло. Рану змащують йодом і зав’язують бинтом.

Удари. У процесі роботи часто доводиться користуватися молотком або киянкою. Коли це робити невміло, можна травмуватися. На вдарене місце накладають пов’язку, а поверх неї кладуть тампон із льодом або холодною водою і тримають приблизно 15-20 хвилин.

Якщо є можливість, слід змоделювати способи надання медичної допомоги, залучаючи до цього учнів.

Висвітливши питання, які стосуються безпеки праці, виробничої санітарії та особистої гігієни, доцільно провести вибори органів самоврядування. Якщо класи нараховують більше 27 учнів і розділюються при цьому на дві групи, то для успішного керування кожною з них вибираються старости. Для допомоги старостам можна призначити відповідальних за санітарний стан, за підготовку та роздачу інструментів і матеріалів, контролерів за якістю виробів та ін.

Завершити вступне заняття доцільно відповідями на запитання учнів та ознайомленням їх з планами на майбутнє стосовно об’єктів практичної діяльності.

2.2 Обробка деревини (24 год.)

Тематичне планування програмного матеріалу

Заняття 1. Техніко-технологічні відомості про деревину

та деревні матеріали (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Охорона природи — важливий обов’язок кожного громадянина і всього людства. Найпоширеніші (для певної місцевості) породи дерев, які мають промислове застосування; будова дерева, що росте. Узагальнення відомостей школярів про деревину та її структуру, набутих у початкових класах.

Уявлення про отримання шпону й виготовлення фанери; її будова та основні фізико-механічні властивості. Одержання деревоволокнистих (ДВП) і деревостружкових (ДСП) плит, їх використання.

Порівняльний аналіз фізико-механічних властивостей дошки, фанери, ДВП і ДСП.

Лабораторно-практичні роботи. Визначення порід дерев за їх зовнішніми ознаками (розмірами й формою листя, хвої, структурою кори та ін.).

Вивчення будови фанери, визначення її особливостей. Ознайомлення з механічними властивостями дошки, фанери, ДВП і ДСП, порівняння їх на міцність, твердість, пружність, пластичність.

Міжпредметні зв’язки. Природознавство: листяні та хвойні породи дерев. Фізика: початкові відомості про будову речовини.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення з професією столяра.

Заняття 2. Поняття про моделювання та конструювання виробів із фанери, ДВП і ДСП (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Відомості про моделі та моделювання. Основні принципи моделювання і конструювання дерев’яних виробів (простота і легкість виготовлення, міцність, низька собівартість, естетичність оформлення тощо). Поняття про дизайн. Ознайомлення із зразками виробів, їх аналіз. Найпростіші конструктивні елементи деталей та їх використання у залежності від цільового призначення.

Зображення виробів на кресленнях. Поняття про графіку як засіб передавання технічної думки людей. Узагальнення графічних знань, набутих у початкових класах. Види графічної документації (креслення, ескіз). Наочні зображення. Послідовність читання креслення (ескіза) виробу.

Лабораторно-практичні роботи. Аналіз варіантів конструкцій виробів певного призначення і вибір зразка для виготовлення. Визначення за зображеннями видів графічної документації. Читання креслень (ескізів) предметів плоскої форми.

Міжпредметні зв’язки. Математика: геометричні фігури. Креслення: правила читання креслень; поняття про технічний рисунок, креслення, ескіз.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення з професією конструктора.

Заняття 3. Планування послідовності виготовлення виробів із фанери, ДВП і ДСП (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Поняття про технологічну послідовність виготовлення виробу; технологічна карта. Визначення розмірів, необхідних для виконання предмета. Проведення вимірювань; основний контрольно-вимірювальний інструмент.

Правила виконання ескізів (робочих креслень) предметів плоскої форми. Поняття про масштаб. Нанесення розмірів на графічних зображеннях (позначення радіуса, діаметра, квадрата, товщини плоскої деталі).

Практичні роботи. Планування послідовності операцій (під керівництвом учителя). Формування умінь роботи з контрольно-вимірювальним інструментом. Виконання ескіза (або робочого креслення) об’єкта праці школярів.

Міжпредметні зв’язки. Математика: натуральні числа; масштаб; геометричні фігури; побудова відрізка заданої величини. Креслення: послідовність виконання креслення предмета; ескізування.

Заняття 4. Розмічання і розкрій заготовок (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Вибір та підготовка матеріалів для виробів. Призначення операції розмічання; інструменти і пристрої. Способи розмічання плоских заготовок (інструментами, за шаблоном, через копірку). Геометричні побудови при розмічанні фанери, ДВП чи ДСП (побудова відрізків різної величини та їх поділ, проведення паралельних прямих, побудова кутів, дуг, кіл і їх поділ, виконання спряжень). Раціональне використання матеріалів; поняття про припуск на обробку.

Розкрій матеріалів. Дрібнозуба ножівка. Прийоми пиляння по прямій лінії. Правила безпечної праці при розмічанні та розкроюванні заготовок.

Практичні роботи. Виконання у робочому зошиті в клітинку, а також безпосередньо на матеріалі окремих геометричних побудов. Розмічання заготовок.

Пиляння прямолінійних контурів заготовок дрібнозубою ножівкою.

Міжпредметні зв’язки. Математика: геометричні фігури; побудова відрізка заданої величини; паралельне перенесення; ламана лінія; замкнена ламана, многокутник; побудова кутів, дуг та кіл.

Заняття 5-6. Випилювання контурів деталей (виробів) (4 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Призначення та будова ручного лобзика; прийоми роботи. Випилювання простих і складних зовнішніх контурів предмета. Випилювання внутрішніх контурів. Виконання отворів у заготовці (шилом або свердлом). Пристрої для випилювання. Уявлення про роботу електричного лобзика. Правила техніки безпеки при випилюванні лобзиком.

Практична робота. Випилювання деталей виробів.

Міжпредметні зв’язки. Математика: геометричні фігури; поняття радіуса й діаметра; крива лінія, замкнена крива, ламана лінія, многокутник.

Заняття 7. З’єднання деталей із фанери, ДВП і ДСП (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Загальні відомості про з’єднання деталей виробу: на клею, цвяхами, шурупами, нагелями та ін. Умови вибору з’єднання для виробів із фанери, ДВП і ДСП. Підготовка деталей та їх припасування (рашпілем, напилком).

Клейове з’єднання. Відомості про приготування столярного клею. Пристрої для клеєння. Правила та прийоми склеювання.

З’єднання деталей дрібними цвяхами і шурупами. Правила безпечної праці.

Практична робота. Вибір способу з’єднання у залежності від виду деревного матеріалу, а також призначення виробу; підгонка та припасування з’єднуваних деталей; виконання з’єднання, перевірка його правильності й надійності.

Міжпредметні зв’язки. Математика: прийоми вимірювання та контролю. Фізика: тертя, сила тертя. Креслення: правила читання креслень.

Заняття 8-9. Оздоблення виробів із фанери, ДВП і ДСП (4 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Естетичні вимоги, що ставляться до готових виробів із фанери, ДВП і ДСП. Зачищення і кінцева обробка (напилком та абразивною шкуркою) поверхонь виробу.

Способи оздоблення виробів (випалювання, покриття фарбами і лаками). Призначення, будова та принцип дії приладу для випалювання (пірографа). Прийоми нанесення візерунків.

Фарбування та лакування виробів із фанери, ДВП і ДСП. Правила безпечної праці при виконанні оздоблювальних операцій.

Практичні роботи. Організація робочих місць при оздобленні. Виконання опоряджувальних робіт. Контроль за розмірами виробів і якістю оздоблення їх поверхонь. Аналіз виконаних робіт. Підведення підсумків.

Заняття 10-12. Комплексні роботи (6 год.).

Застосування знань та вмінь, набутих з обробки деревних матеріалів, для виготовлення різноманітних виробів. При потребі час, відведений на підтему, може бути використаний на розсуд учителя.

Загальні методичні рекомендації до проведення занять

Розпочинати вивчення п’ятикласниками конструкційних матеріалів доцільно з деревини тому, що робота з нею (і матеріалами на її основі) є простішою за логікою психологічного сприйняття та умовами фізичної реалізації, порівняно з обробкою листового металу. Деревина добре знайома школярам з курсу природознавства за початкову школу; деякі знання про неї учні почерпнули також на уроках трудового навчання у 3-4 класах. Крім того, певна інформація про деревину та деревні матеріали є набута ними на основі власного досвіду. Тому вчителеві з перших занять необхідно узагальнювати відомості школярів з метою їх усвідомлення та правильного застосування у практичній роботі. Це суттєвий аспект у навчально-виховному процесі, оскільки п’ятикласники приходять на заняття у шкільні майстерні з психологічною установкою лише працювати, і засвоєння будь-яких теоретичних понять не завжди сприймаються ними з розумінням.

Активізувати пізнавальну діяльність школярів можна лише через впровадження проблемно-пошукового навчання. У своїй роботі педагогові необхідно уникати одноманітного проведення занять, повторюваності. Але це не стосується опрацювання та систематизації наукових понять, вивчення предметів і знарядь праці. Доцільно виробити чітку систему засвоєння столярних операцій, яку можна реалізовувати за такою схемою: призначення операції інструменти і пристрої для її виконання ® правила (послідовність) здійснення ® прийоми роботи ® техніка безпечної праці тощо.

Оскільки основною частиною уроків трудового навчання є практична діяльність учнів класу, від її правильної організації залежить ефективність здійснення дидактичного процесу. Робочі дії та рухи при виконанні завдань є дуже різноманітні, і тому їх реалізація має свої особливості. Через те необхідно провести їх систематизацію та структурування з метою підпорядкування єдиним дидактичним вимогам. Це дозволить учителеві звести зміст трудової діяльності до певних методичних завдань, зокрема:

1. Підбір об’єкта (об’єктів) праці для учнів.

2. Планування технологічної послідовності виготовлення виробу.

3. Розробка методики формування знань і вмінь школярів.

4. Визначення змісту та форми інструктування.

5. Розробка критеріїв оцінки учнівських робіт.

6. Подання й закріплення правил техніки безпеки.

Важливою передумовою ефективності роботи в навчальних майстернях є виховання уваги учнів 5-го класу. Цього слід досягати за допомогою систематичної та цілеспрямованої діяльності вчителя при проведенні занять. Педагог повинен наполегливо вдосконалювати навчально-виховний процес у напрямку забезпечення умов для стійкої уваги й організованості школярів, а саме:

1. На організаційну частину заняття виділяти якнайменше часу (все спланувати й підготувати заздалегідь).

2. Для перевірки знань учнів розробити систему письмових контрольних робіт (тестів); усне опитування здійснювати при висвітленні складних питань, які вимагають детального опрацювання.

3. На виклад (вивчення) нового матеріалу виділяти не більше 12-15 хвилин (у залежності від типу заняття).

4. У процесі трудової діяльності постійно домагатися, щоб при виконанні завдань школярі використовували набуті ними техніко-технологічні відомості.

5. Пропонувати завдання для учнів таким чином, щоб не всю роботу вони виконували за підготовленим заздалегідь рецептом, а мали можливість розв’язувати певні технічні задачі самостійно, виявляючи при цьому кмітливість та наполегливість (наприклад, використання технологічних чи інструкційних карт з неповними даними тощо).

6. Значну увагу приділяти якості виконуваних завдань (пильнувати точність розмірів та форми предметів) й умінню школярів здійснювати само- та взаємоконтроль. Систематично аналізувати й виправляти помилки учнів.

7. Велику роль у технологічній послідовності виготовлення виробу відводити його оздобленню.

8. У критерії оцінювання учнівських робіт ввести обов’язковою вимогу дотримання правил техніки безпеки та організацію свого робочого місця.

9. Відбирати кращі вироби п’ятикласників для виставлення на шкільному (міському) аукціоні або постійно діючих виставках-продажах. За реалізовані предмети праці здійснювати моральне та матеріальне стимулювання конкретних учнів.

Заняття 1. Техніко-технологічні відомості про деревину та деревні матеріали.

Перше заняття можна розпочати методом бесіди. Використовуючи різноманітні столярні вироби (як учнівські роботи, так і предмети фабричного виготовлення), необхідно розширити відомості п’ятикласників про застосування деревини в народному господарстві й побуті, показати її значення як конструкційного матеріалу та сировини для вироблення багатьох необхідних речей. У цьому контексті необхідно націлювати школярів на чітке розмежування понять «деревина» й «дерево».

Для проведення бесіди ми пропонуємо використати такі проблемні запитання:

— З якого матеріалу виготовлені столярні вироби? (З деревини).

— Чи однорідні за своєю структурою матеріали деталей (виробів)? (Не зовсім).

— Якщо матеріалом всіх предметів є деревина, то чому їх деталі суттєво відрізняються за певними зовнішніми ознаками (не враховуючи форми та розмірів)? (Тому, що для їх виготовлення використана неоднакова деревина).

— З чим може бути пов’язана така її неоднорідність? (Це залежить від породи дерева).

— Які породи дерев відомі вам з природознавств? (Хвойні та листяні).

— Які найсуттєвіші відмінності між ними? (На гілках хвойних дерев ростуть голочки (хвоя), а на листяних — листочки).

— Які найпоширеніші породи дерев ростуть у нашій місцевості? (Йде перелік).

— Яка будова дерева, що росте? (Крона, стовбур, коренева система).

— Ми часто використовуємо слова «деревина» та «дерево». Вони тотожні, чи можливо, між ними є певна відмінність? Коли є, то яка? (Основним джерелом промислової деревини є стовбур дерева; тобто вона є частиною цілого організму).

— З природознавства також відомо, що стовбур дерева є неоднорідним за своєю структурою. З чого він складається (з яких основних частин)? (З кори, деревини та серцевини; у деревині можна розрізнити заболонь і ядро).

Пропонованих для бесіди запитань може бути більше чи менше, у залежності від рівня розвитку п’ятикласників, їх загальної ерудиції тощо. На деякі з них учні дадуть відповіді самостійно, на інші їх скерує вчитель за допомогою навідних (коригуючих) запитань. Бесіда повинна супроводитися різноманітними демонстраціями: таблиць, плакатів, натуральних об’єктів тощо. Після її проведення педагогові доцільно узагальнити й розширити знання школярів, навівши ряд прикладів (фактів, явищ) стосовно застосування дерева й, зокрема, деревини. Узагальнення знань учнів може здійснюватися також через проведення невеликої (до 10-и хвилин) лабораторно-практичної роботи: “Визначеня порід дерев за їх зовнішніми ознаками (розмірами й формою листя, хвої, структурою кори та ін.)”

Важко вказати сферу народного господарства, в якій немає використання хоча б одна із частин дерева. Проте, найбільше застосування має деревина. Як конструкційний матеріал, вона легка, міцна, добре обробляється різальними інструментами, піддається деформаційному формоутворенню в розігрітому (розпареному) стані, добре склеюється та ін. Разом з тим, вона має певні недоліки (тобто вади), які суттєво звужують сферу її домінування. Тут доцільно знову поставити учням ряд проблемних запитань, які допоможуть розширити їх знання про структуру деревини, й одночасно визначити певні її недоліки. Наприклад, дуже поширеним є прийом, коли вчитель демонструє, як ріжеться (пиляється або розколюється) дошка вздовж та впоперек волокон; до цього слід залучити (з дотриманням відповідних правил безпеки праці) окремих учнів. Школярі наочно пересвідчаться, що деревина легко колеться вздовж волокон і практично не розщеплюється впоперек. Значить і обробляється вона в різних напрямках неоднаково. Відповідно й міцність деревини в певних напрямках буде відрізнятися.

— А як бути тоді, коли для виготовлення виробу необхідно мати матеріал з однаковими механічними властивостями в усіх напрямках? (Мабуть, у цьому випадку деревину необхідно замінити матеріалом, виготовленим на її основі).

Через подібні проблемні запитання можна підійти до поняття про виготовлення та використання деревних матеріалів (фанери, ДВП і ДСП). Подаючи п’ятикласникам відомості про фанеру, ДВП і ДСП, необхідно широко застосовувати демонстрації, особливо звертаючи увагу на такі властивості зазначених матеріалів, як міцність, пружність, пластичність та ін.

Для закріплення теоретичних відомостей необхідно провести лабораторно-практичні роботи: “Вивчення будови фанери, визначення її особливостей” і “Ознайомлення з механічними властивостями дошки, фанери, ДВП і ДСП, порівняння їх на міцність, твердість, пружність, пластичність».

Заняття 2. Поняття про моделювання та конструювання виробів із фанери, ДВП і ДСП.

Проведення цього заняття потребує застосування ефективних шляхів у засвоєнні значного об’єму техніко-технологічних відомостей, що є основою успішного виконання наступних практичних завдань. Навчання необхідно побудувати таким чином, щоб учні чітко усвідомили весь процес створення будь-якого виробу — від задуму до його виготовлення.

Спершу доцільно скерувати увагу школярів на розуміння того, що створення певного предмета у виробничих умовах — це складний і довготривалий процес, й реальному втіленню його в матеріалі передує виконання моделі. Оскільки п’ятикласники в початкових класах повинні були працювати з механічним «Конструктором», їм певною мірою знайоме це поняття. Тому класові можна задати кілька запитань: — Що таке модель? — Де і для чого вона використовується? — Яке її значення в практичній діяльності людей, в побуті, техніці та ін.?

Слід зазначити, що поняття «модель» в учнів здебільшого асоціюється із зменшеною копією автомобіля, літака, судна, різноманітної бронетехніки та інших рухомих (чи нерухомих) технічних об’єктів. Ці відомості необхідно узагальнити й розширити, вказавши, що першопочатковий зміст моделі пов’язаний із будівельним мистецтвом. Цей термін, в основному, використовувався для назви зразка, праобразу певного предмета або речі, що за багатьма ознаками дуже подібна до іншої. Якщо є можливість, то доцільно продемонструвати слайди, фрагмент діафільму чи кінофільму (4-5 хвилин), щоб коротко ознайомити школярів з історією виникнення та розвитку моделювання; якщо таких умов немає, можна обмежитися розповіддю із використанням репродукцій картин чи саморобних плакатів.

Після узагальнення цих відомостей можна задати учням проблемне запитання: — Чи будуть моделями в процесі виготовлення виробів зразки учнівських робіт попередніх років? (Так, якщо вони відповідають основним принципам моделювання й конструювання). Відповідь на це запитання діти швидше всього відгадають, тому знадобиться допомога вчителя, щоб її уточнити.

Школярам потрібно висвітлити найзагальніші вимоги до розробки об’єктів праці, а саме: відповідність виробу своєму призначенню, його надійність, рентабельність у виготовленні, довговічність в експлуатації, ремонтопридатність і взаємозамінність деталей, естетичність та ін. У цьому контексті можна дати поняття про дизайн («дизайн» в перекладі з англійської означає «дотепний, дуже розумний, красивий проект») як творчу діяльність, скеровану на визначення структурних та функційних взаємозв’язків, а також зовнішнього вигляду виробу. Теорія дизайну на виробництві отримала назву «технічної естетики».

Ознайомивши п’ятикласників з основними принципами моделювання та конструювання, необхідно провести аналіз конкретного зразка виробу, визначеного вчителем (чи самими учнями) як об’єкт їх практичної діяльності. У процесі вивчення вказаного предмета слід звернути увагу на його конструктивні елементи.

Щоб посилити активність школярів у процесі аналізування конструкції виробу й переході до визначення можливості його реалізації на практиці, доцільно задати дітям кілька проблемних запитань: — Чи можливо виготовити конкретний предмет, використовуючи при цьому лише модель (зразок)? (Так, поступово знімаючи його загальні розміри та окремих елементів).

— Як організувати роботу за однією моделлю для всього класу? (Учитель може вимірювати розміри й оголошувати для всіх).

— Але ж виконання роботи ви здійснюватимете в часі неоднаково: хтось справиться із завданням швидше, хтось — пізніше. Якщо орієнтуватися на тих, хто виконує свою роботу першими, то невстигаючі учні не сприйматимуть подальших установок на роботу. Як бути в такому випадку? (Необхідно мати достатню кількість моделей).

— Чи доцільно це? (Не завжди).

— Як найкраще фіксувати потрібні розміри при виконанні завдання? (Їх можна записувати).

— Як це здійснити реально, щоб не заплутатись і не допустити браку в роботі? (Розміри необхідно проставляти на зображеннях предмета).

— Які зображення предметів вам відомі? (Фотографії, малюнки, наочні зображення, креслення).

Такими або подібними запитаннями можна підвести учнів до розуміння застосування графічних зображень у процесі виготовлення різноманітних виробів. Якщо в початкових класах школярі ознайомлювалися з технічним рисунком, ескізом та кресленням предметів плоскої форми, то вчителеві легше буде узагальнити їх знання, використовуючи графічні зображення майбутніх виробів. Несформованість у п’ятикласників елементів графічної грамоти потребуватиме від педагога чіткого планування та висвітлення цього питання, оскільки на заняттях трудового навчання часу на його засвоєння відводиться мало.

Окремі психолого-педагогічні дослідження вказують на те, що засвоєння елементів графіки доцільно розпочинати, користуючись лише наочними зображеннями тому, що в них орієнтуватися легше, ніж у кресленнях чи ескізах. Цей аспект приваблює багатьох вчителів своїм спрощенням педагогічного процесу, але не зовсім відповідає тому, що відбувається на виробництві; там основним документом, за яким виготовляють вироби, є креслення. Крім того, якщо не вчити п’ятикласників розуміти (читати) креслення простих виробів з фанери, ДВП і ДСП, то пізніше (в 6-му класі) їм буде важче орієнтуватися в зображеннях деталей складнішої форми із пиломатеріалів. Практика показує, що чим швидше учень ознайомиться із кресленням (ескізом), тим краще. Спочатку це доцільно здійснювати в поєднанні з демонструванням натурального об’єкта (виробу, що призначений для виготовлення), з метою чіткого сприйняття зв’язку між предметом і його зображенням. Потім слід використати креслення разом із наочним зображенням, для їх порівняння. Завершити теоретичну частину заняття можна читанням креслення (ескізу) майбутнього об’єкта праці.

Практична діяльність школярів може полягати в аналізі варіантів конструкцій виробів певного призначення й вибору зразка для виготовлення. Спочатку, при фронтальній організації праці, учням потрібно вивчити конструкцію певного предмета. Після цього вчителеві слід подати пропозицію щодо удосконалення його форми, зміни окремих елементів, визначення нових розмірів тощо; роботу потрібно організувати так, щоб п’ятикласники могли виявити максимум самостійності. Не можна сковувати творчу ініціативу школярів, нав’язувати їм свою думку. Якщо учні виявлять бажання розробити різні конфігурації виробів, а пізніше, на наступних практичних заняттях реалізувати свої задуми в матеріалі, недоцільно заперечувати, навіть, коли вони до цього ще не зовсім готові. Тактовна і ненав’язлива допомога школярам з боку вчителя дозволить це зробити на належному рівні у процесі роботи. Крім того, педагог одержить повну інформацію про можливості й творчі здібності кожної дитини.

Лабораторну роботу на читання креслень (ескізів) предметів плоскої форми доцільно здійснювати ланками (по 2-3 учні). Кожна ланка отримує підготовлене вчителем графічне зображення певного предмета із супровідними запитаннями, на які даються письмові відповіді. Проте звіт по виконаній роботі для п’ятикласників доцільно проводити в усній формі. Оцінки виставляти лише добрі та відмінні, від негативних бажано спочатку відмовитися.

Заняття 3. Планування послідовності виготовлення виробів із фанери, ДВП і ДСП.

На початку заняття учнів необхідно підвести до розуміння того, що сконструйований (розроблений) ними виріб, тобто витвір їхньої думки, потрібно втілити в реальний предмет. Це можна здійснити, поступово виконуючи необхідні трудові дії, які називаються операціями. На підприємствах, де виготовляють різноманітні вироби, основні й допоміжні операції складають виробничий процес. Пояснення основних понять виробництва доцільно супроводжувати демонструванням фрагменту діа- чи кінофільму.

Особливу увагу слід звернути на технологічний процес як частину виробничого, вказавши при цьому, що так називають раціональне поєднання основних операцій, які послідовно необхідно виконувати для того, щоб із матеріалу (фанери, ДВП, ДСП чи дошки) отримати готовий виріб. Послідовність операцій та умови їх виконання розробляють спеціалісти, які називаються технологами; вони оформлюють технічну документацію. Основними документами технологічного процесу є спеціальні карти — маршрутна, технологічна та операційна. Слід наголосити школярам, що вони в процесі виготовлення виробів користуватимуться технологічними картами, — спочатку готовими, а пізніше їх виконуватимуть самі. Форма і зміст карт залежить від умов, у яких виконуватимуться технологічні операції. Свою розповідь вчитель повинен супроводжувати різноманітними зразками технологічної документації.

Виконанню графічних зображень (креслень, ескізів чи технічних рисунків) повинно передувати вимірювання розмірів предмета. У початкових класах, а також на уроках з математики учні проводили таку операцію, тому необхідно узагальнити їх знання. П’ятикласникам слід задати кілька запитань:

— Що означає виміряти який-небудь розмір? (Порівняти його з відповідним певним розміром, прийнятим за одиницю вимірювання).

— Які ви знаєте інструменти для вимірювання? (Лінійка, метр, транспортир).

— Які розміри можна виміряти лінійкою та метром? (Прямих ліній, відрізків, тобто лінійні).

— А які розміри визначимо за допомогою транспортира? (Розміри кутів, тобто кутові).

— Завдяки чому можна виміряти розміри лінійкою, метром чи транспортиром? (На цих інструментах з одного боку (а можливо із двох) нанесені поділки, які вказують певні розміри).

— Чи можливо здійснити вимірювання за допомогою циркуля? (Різні варіанти відповідей).

Такі або подібні запитання активізують школярів до творчої роботи. Звичайно, що в багатьох випадках учителеві потрібно буде уточнювати висловлені дітьми думки, і це залежатиме від їх загального рівня розвитку. Після бесіди необхідно показати учням безпосередньо на об’єкті праці, як здійснюються вимірювання вищеназваними інструментами.

За допомогою лінійки можна з точністю до 0,5 мм обміряти прямолінійні контури предмета, а також відкладати відрізки заданої величини. Якщо є можливість, то перевагу слід надати металевій лінійці. Перед вимірюванням потрібно наголосити школярам, що нульова поділка металевої лінійки знаходиться з самого краю, на відміну від креслярської. Тому з початку потрібно на лінійці знайти початок відліку. Це особливо важливо, якщо доводиться користуватися різними лінійками.

Часто учні допускаються помилки, вимірюючи довжину не від нуля, а від одиниці. Щоб зафіксувати в їх пам’яті початок відліку на металевій лінійці, можна використати такий досить поширений методичний прийом: спочатку доцільно запропонувати їм розглянути відрізок довжиною 1 см (від 0 до 1), закривши решту лінійки папером або рукою, потім перейти до відрізка в 2 см (від 0 до 2), в 5 см і т.д. Щоб перевірити, як учні засвоїли цей прийом, можна залучити їх до відтворення дій вчителя (запросити до дошки 2-3 школярів).

Після проведених вимірювань лінійкою, можна показати прийоми зняття розмірів за допомогою циркуля. Віддаль між його ніжками визначається лінійкою, тому точність вимірювання також не перевищує 0,5 мм.

Провівши всі необхідні вимірювання об’єкта праці, необхідно зазначити, що точніше знімати розміри школярі зможуть іншим вимірювальним інструментом, працюючи з деревиною та металом у наступних класах.

У залежності від рівня сформованості в п’ятикласників елементів графічної грамоти, можуть бути різні варіанти побудови креслення (ескіза) предмета, який вони виготовлятимуть. Найоптимальніший з них той, коли вимірювання розмірів супроводиться з одночасними паралельними графічними побудовами.

Послідовність виконання креслення (ескізу) предмета може бути такою:

а) вивчення об’єкта праці, мислене розділення його на окремі геометричні тіла (тобто аналіз геометричної форми предмета);

б) визначення необхідної кількості зображень і вибір головного; оскільки учні 5-го класу виготовлятимуть, в основному, предмети плоскої форми, то виконання зображення обмежується виконанням фронтального вигляду;

в) вибір масштабу (мірила) для графічного зображення;

г) побудова креслення (ескіза); п’ятикласникам слід наголосити, що зображення предмета симетричної форми розпочинається із нанесення на папір осьових та центрових ліній; для зображення деталей несиметричної форми попередньо намічають базову (базові) сторону;

ґ) нанесення виносних та розмірних ліній;

д) вимірювання предмета й нанесення числових розмірів з необхідними буквеними позначеннями (знаків товщини деталі S, діаметра D, радіуса заокруглень R та ін.);

е) заповнення основного напису.

При проведенні відповідної роботи вчитель узагальнює та розширює знання учнів про масштаб, лінії креслення, нанесення розмірів з використанням певних умовностей та ін.

Після перевірки засвоєних знань школярі приступають до виконання практичних робіт.

Заняття 4. Розмічання і розкрій заготовок.

Розроблену на попередньому занятті технологію виготовлення виробу потрібно втілювати на практиці. Першим кроком у здісненні цього завдання є вибір та підготовка необхідного матеріалу. З самого початку школярів необхідно привчати до використання технологічних карт, на основі яких можна визначити розміри заготовок, сортамент матеріалу тощо. Підібрану заготовку потрібно розмітити. Розмічання деревини (чи деревних матеріалів) полягає в тому, що на її поверхні проводять лінії, які відтворюють форму майбутнього виробу. Виконуючи цю операцію, завжди необхідно враховувати наявність сучків, тріщин та інших дефектів, які можуть бути на заготовці.

Розмічання плоских деталей можна здійснювати за допомогою відповідних інструментів, за шаблоном та через копірку. До основного розмічального інструменту належить лінійка, кутник, рейсмус, малка, єрунок, циркуль; лінії розмітки проводять за допомогою олівця.

Від правильності й точності проведення ліній в основному залежить якість виробу. Тому учням слід наголошувати, що порівняно невеликі помилки при нанесенні розмічальних ліній можуть привести до його браку. Через те, лінії побудови спершу доцільно виконати на папері.

При проведенні прямих ліній на папері й відповідно на фанері, ДПВ, ДСП, а також дошці користуються дерев’яною, рідше пластмасовою чи металевою, лінійкою, трикутником та акуратно загостреним олівцем. Чим щільніший папір і деревина, й тим тоншими повинні бути лінії розмітки, тим твердішим має бути олівець. Для твердих порід дерева доцільно використовувати олівці 2Т або Т, для м’яких, наприклад, липи чи ялини — олівці ТМ або М.

Приступаючи до роботи з лінійкою, треба перевірити прямолінійність її кромок. Спочатку, тримаючи лінійку проти світла, необхідно підняти її на висоту очей і проглянути вздовж ребер та граней. Такий огляд дозволяє побачити перекошення лінійки, зазубрення, тріщини тощо. Потім проводять точнішу перевірку: вздовж одного краю проводять лінію на всю довжину інструмента (відрізок АБ). Після цього лінійку повертають (міняють місцями початок і кінець) і вздовж того ж краю проводять іншу лінію. Якщо обидві лінії, маючи співпадаючі кінці (точки А і Б), зливаються по всій своїй довжині, то цей бік лінійки прямолінійний. Аналогічно перевіряють прямолінійність іншого краю. Цю операцію на перевірку інструмента учні можуть виконувати разом з учителем.

При виконанні геометричних побудов використовуються прямокутні рівнобедрені трикутники з кутами 45° та з кутами 30° і 60°. Перевірка трикутників продиться аналогічно до процедури визначення прямолінійності лінійки.

Виконання геометричних побудов на папері необхідно обмежити найпоширенішими з них, тобто тими, які мають найбільше використання при розмічанні деталей плоскої форми. А саме: побудова відрізків різної величини та їх ділення; проведення паралельних прямих і прямих розташованих під певними кутами між собою; побудова кіл і їх ділення, виконання спряжень (заокруглень). При цьому слід наголошувати, що наприклад, кут 90° на фанері, ДВП чи ДСП можна виконати за допомогою столярного кутника, кут 45° (і відповідно 135°) — за допомогою єрунка, кути різних величин можна отримати з використанням малки; паралельні прямі на заготовках отримують за допомогою рейсмуса.

Якщо розмічання заготовок п’ятикласники проводитимуть за допомогою інструментів, то після виконання геометричних побудов на папері доцільно перейти до реалізації зазначеної операції на матеріалі. Якщо розмічання проводитиметься за допомогою шаблонів, то можна спочатку залучати школярів до їх виготовлення на картоні, а пізніше здійснювати розмітку.

Важливим засобом виховного впливу на школярів є постійне загострення їхньої уваги щодо раціонального використання матеріалів. З цією метою їм можна пропонувати певні технологічні задачі.

Розмічаючи деталі, учні повинні знати, що основні розміри заготовки завжди беруть трохи більшими від розмірів деталей. Таке збільшення розмірів оброблюваного матеріалу стосовно розмірів повністю виготовлених деталей називається припуском на обробку. Він може бути різним для окремих операцій; для пиляння він становить до 10 мм.

Завершальним етапом заняття має бути розкрій заготовок. Він здійснюється дрібнозубою ножівкою. П’ятикласникам слід дати загальні поняття про ножівку та прийоми роботи нею. Детальніше ознайомлення з її будовою слід проводити при роботі з лобзиком; на аналогіях інформація застосовується краще.

Заняття 5-6. Випилювання деталей (виробів).

На вивчення цієї теми доцільно відвести два заняття, оскільки випилювання деталей є найголовнішою операцією при виготовлені виробів із фанери. Певні теоретичні відомості про інструменти та пристрої, які використовуються при випилюванні, а також загальні поняття про прийоми роботи лобзиком учні могли отримати в початковій школі (зокрема, в 3-4 класах). Тому, роботу із школярами слід побудувати на узагальненнях, що сприятиме кращому засвоєнню навчального матеріалу.

Ще до оголошення теми та мети першого уроку доцільно продемонструвати школярам зразки різноманітних виробів із фанери чи тонкої дошки, що мають криволінійні зовнішні та внутрішні контури з різними радіусами заокруглень; слід також використовувати розмічені учнями на попередньому занятті заготовки для їхньої практичної діяльності. Після чого (можна й паралельно) взяти в руки ножівку і задати до класу ряд запитань: «Чи можна випиляти такі або подібні контури предметів за допомогою вказаного інструменту?» «Якщо ні, то що заважатиме це зробити?» «Яким має бути ножівочне полотно для криволінійного пиляння?» «Який інструмент має відповідну різальну частину?» і таке ін.

Узагальнивши знання школярів, потрібно переходити до реалізації плану заняття, висвітлюючи теоретичні питання теми. Зрозуміло, що в учнів дуже великим буде бажання якнайшвидше приступити до виготовлення виробів. Вони з нетерпінням чекатимуть завершення теоретичної частини, тому значний обсяг необхідної інформації може бути упущений. Цього дозволяти не треба. А щоб довести школярам важливість техніко-технологічних відомостей, найбільш нетерплячим можна запропонувати виконати певні прийоми роботи на тренувальних зразках. Звичайно, що буде брак у їх роботі, будуть зламані пилочки. Але цим треба пожертвувати, бо з психолого-педагогічної точки зору такі дії вчителя себе оправдують. Тепер всі (або майже всі) учні зрозуміють, що без міцних теоретичних знань, а також без правильно засвоєних прийомів роботи неможливо успішно справитися із поставленими завданнями. А на аналізі помилок виконання практичних дій окремими учнями педагог може побудувати перший урок заняття 5.

Незважаючи на простоту будови лобзика, засвоєння прийомів роботи — досить складне завдання. На початку навчання слід продемонструвати положення рук, звертаючи увагу на вертикальність пилки, а також на способи самоконтролю при її відхилені. Саме процес пиляння повинен бути повільним, бо збільшення швидкості приводить до помилок, дефектів, які не завжди піддаються виправленню. Наприклад, на зворотному боці фанери можуть утворюватися рвані краї, сколювання шпону тощо.

Щоб не допустити травми пальців, рукоятку інструменту слід тримати на певній віддалі від пилки. Її хід має бути коротким (в межах 25-30 мм), а подача заготовки за один рух не повинна перевищувати 1 мм. При збільшенні подачі до 2-4 мм пилка не витримує навантаження і ламається.

На початку вивчення прийомів роботи лобзиком дитячі руки від незвичних рухів будуть швидко втомлюватися, тому через 5-7 хвилин безперервної праці необхідно робити перерву.

Певна складність полягатиме також у тому, щоб триматися лінії розмітки. Незалежно від виду розмічання, вона має становити до 0,6 мм, оскільки нова пилка залишає такий пропил, і в цьому випадку він буде гладкий. Якщо лінія буде товстішою, то пропил буде хвилястий, хоча пилка не вийде за її межі.

Оскільки на слід олівця падає тирса, її періодично треба струшувати або змітати, щоб не виходити за розмітку.

На першому уроці слід ознайомити школярів із прийомами пропилювання прямих ліній, а також випилюванням прямих, гострих, тупих кутів і кіл.

Пропилювання прямих ліній. Перед початком пиляння заготовку ставлять на випилювальний столик так, щоб лінія розмітки співпала з його кромкою (стосовно працюючого). Пилка притискується до кромки столика й підводиться до лінії. При співпаданні з нею розпочинається легкий рух інструмента вниз. У цей час лівою рукою заготовку притискують до столика й скеровують за лінією розмітки. Після того як пилка ввійде в матеріал, заготовку необхідно перекласти в середину столика, що зменшить її вібрацію.

Випилювання прямих і тупих кутів. Особливістю цього прийому є різкий перехід пилки у кутах, тобто переведення полотна з прямої лінії на кут. В точці перегину необхідно припинити подання пилки вперед і, не зупиняючи вертикального її переміщення, лівою рукою повертати заготовку до тих пір поки площина різальної частини інструменту не стане в потрібному напрямку. Після цього відновлюється поступальний рух по прямій.

Випилювання гострих кутів. Особливу увагу при згині необхідно звертати на узгодженість дії обох рук, оскільки цей прийом потребує великого розвороту пилки. При її підході до точки зламу подачу вперед слід припинити, повертаючи інструмент в один бік (наприклад, вправо), а заготовку в протилежний до тих пір, поки різальна частина не розвернеться півколом. Таким чином пилка набуває необхідного напрямку, після якого можна продовжувати пиляння.

Випилювання кіл можна вважати завершальним прийомом роботи з лобзиком.

З попередніх прийомів учням зрозуміла суть виконання трудових дій, але в них повинен вироблятися стабільний навик пиляння точно за лінією. Пиляння по колу має свою особливість, бо тут важливим є узгодження дій правої та лівої рук. Кожний рух має одночасно повертати малюнок (заготовку) і подавати пилку вперед (1 мм). До набуття певних навиків у роботі спішити непотрібно. Сповільнена подача дозволяє уникнути виходу пилки за межі розмітки, на що потрібно постійно наголошувати школярам.

Зазначені прийоми пиляння вчитель демонструє для всіх учнів із одночасним їх коментарем. У залежності від розвитку в п’ятикласників їх умінь роботи з лобзиком, засвоєння елементів операції випилювання може здійснюватись поетапно, або послідовно.

На формування умінь роботи з лобзиком слід виділити другий урок заняття 5. Учні, які успішно виконають тренувальні завдання, можуть переходити до випилювання контурів деталей (виробів).

Тому заняття 6 може мати суто практичний характер, де школярі застосовуватимуть набуті знання і вміння на конкретних предметах.

Слід зазначити, що і як при первинному формуванні умінь, так і при їх використанні на практиці, велику увагу необхідно приділяти дотриманню правил техніки безпеки праці: при натягуванні пилочки на рамку, при роботі лобзиком, при свердлінні отворів чи їх наколюванні шилом.

Певні труднощі в п’ятикласників виникають із натягуванням пилочки. Щоб полегшити роботу учням слід використовувати різноманітні пристрої, які можуть бути виготовлені в шкільних майстернях старшокласниками. Зразки такого обладнання і рекомендації стосовно їх виконання достатньо описані в методичній літературі. Так само існує багато порад, як самостійно можна виготовляти пилочки для лобзиків (нарізування зубців плашкою, нарізування зубилом на пружинах із старих будильників, насікання на гітарній струні та ін.). Нескладно в умовах шкільної навчальної майстерні виготовляти рамки (станки) для лобзиків. Тому в учителів не повинно бути проблем з організацією роботи при виготовленні різноманітних предметів з фанери, ДВП чи тонкої дошки.

У залежності від складності виробів, які пропонуються п’ятикласникам матеріально-технічного забезпечення майстерень та інших умов, учителі трудового навчання можуть збільшити кількість годин на випилювання контурів деталей /виробів/ за рахунок занять виділених для комплексних робіт.

При наявності в майстерні електричного лобзика, доцільно продемонструвати його роботу, не залучаючи до цього безпосередньо учнів. Головну увагу слід звертати на ефективність використання механізмів при обробці матеріалів, їх переваги, порівняно з ручною роботою. Разом з тим, слід зазначити, що це — об’єкт підвищеної небезпеки, а тому особливо слід дотримуватися правил техніки безпеки.

Заняття 7. З’єднання деталей із фанери, ДВП і ДСП.

Теоретичну частину заняття рекомендуємо розпочати узагальненням знань школярів про найпоширеніші та найвідоміші способи складання столярних виробів. З цією метою учням можна запропонувати розглянути й проаналізувати різноманітні предмети з деревини та деревних матеріалів і визначити види виконаних з’єднань. Після цього доцільно організувати проблемну бесіду, щоб школярі самостійно дали їх порівняльну характеристику. Наводимо приблизний зміст бесіди.

— За допомогою яких способів з’єднані представлені вам для вивчення вироби? (За допомогою цвяхів, шурупів, на клею).

— Звичайно, найпростіше з’єднання дерев’яних речей виконується цвяхами; а чи можемо ми при виготовленні своїх виробів використати цвяхи? (Ні, оскільки вони будуть розколювати торці заготовок, псуватимуть зовнішній вигляд предмета, і мабуть не підходитимуть для вибраної конструкції).

— Тоді, можливо, для нашого з’єднання використати шурупи? Спосіб їх проникнення в матеріали та скріплення заготовок відмінний від попереднього (при цьому можна показати на плакатах збільшені зображення цвяхів та шурупів, умови їх утримування в деревині й деревних матеріалах, а також продемонструвати прийоми загвинчування шурупів та забивання цвяхів у фанеру). (Ні, бо шурупи теж можуть розколювати торці заготовок і також псують вигляд виробу).

— А яке з’єднання відповідає умовам надійності, міцності і не залишає видимих слідів на поверхні скріплюваних деталей ? (Клейове).

— У початкових класах ви склеювали папір, картон, виготовляючи різноманітні коробочки та інші вироби. А яким клеєм ви це робили? (Канцелярським — силікатним, а також ПВА).

— Клей ПВА ми також будемо використовувати. А які клеї ви ще знаєте, що ними можна склеювати деревину, фанеру, ДВП та інші деревні матеріали? (Глютиновий (столярний), казеїновий, міздровий).

Можна передбачити, що п’ятикласники зовсім не знатимуть природних клеїв, але намагатимуться називати універсальні синтетичні, які батьки часто використовують у побуті. Тому, доцільно сказати школярам про найпоширеніші природні клеї й коротко розповісти про умови отримання, наголосивши, що є основою їх назви.

Після такої невеликої бесіди ми рекомендуємо залучити школярів до роботи з книжкою, щоб вони самостійно (5-7хв.) опрацювали тему «З’єднання деталей». Для перевірки засвоєних знань пропонуємо використати такі запитання: — Які ви знаєте способи з’єднання деталей із деревини та деревних матеріалів? — Як підбирають розміри цвяхів при з’єднанні? — Які види шурупів використовуються для з’єднання?

— Чи відрізняються між собою цвяхи та шурупи за будовою стержня? — Чи можна при з’єднанні забивати шурупи молотком? Чому? — Які клеї використовують при збиранні столярних виробів? — З чого виготовляють столярний (глютиновий) клей? — Який спосіб його приготування? — Яка будова клеєварки? — Чому вона складається з двох посудин? — Яких правил техніки безпеки слід дотримуватися при приготуванні столярного клею?

Провівши опитування, доцільно підсумувати знання учнів, відзначити кращі відповіді оцінками й перейти до вибору виду з’єднання.

Слід зазначити, що програма велику увагу приділяє приготуванню столярного клею й виконанню ним з’єднань. Ми вважаємо, що поняття про його приготування можна подати лише в загальних рисах, а складання виробу найкраще здійснювати клеєм ПВА; це простіше та безпечніше.

У вступному інструктажі до виконання практичної роботи необхідно звернути увагу на підготовчих роботах при склеюванні, зокрема на підгонці й припасуванні деталей, контролюванні їх форм та розмірів. У критерій оцінювання трудових дій доцільно ввести також уміння учнів читати креслення деталей, а також правильність виконання операції склеювання й організацію свого робочого місця.

Заняття 8-9. Оздоблення виробів із фанери, ДВП і ДСП.

На опорядження, тобто кінцеву обробку виробів школярами пропонуємо два

заняття. Це дозволить всім без винятку учням вирівняти шанси й вчасно завершити попередні технологічні операції, на належному рівні та якісно виконати необхідні оздоблення; педагог матиме можливість провести ґрунтовний аналіз дитячих робіт та підвести підсумки по всій темі «Обробка деревини».

Теоретичну частину першого із двох занять можна розпочати організацією та проведенням проблемної бесіди, характер якої буде аналогічним до попередньої.

Зібрані (склеєні) минулого разу школярами вироби матимуть ще не зовсім гарний, естетичний вигляд. Особливо це дуже добре буде бачитися в порівнянні. Тому доцільно також, як і при вивченні з’єднань, використати учнівські вироби попередніх років, вибравши, звичайно, найкращі зразки. Буде непогано, якщо вчитель матиме можливість представити найрізноманітніші види оздоблень предметів із деревини. Переконані, що дітей це зацікавить і вони візьмуть активну участь в обговоренні переваг та недоліків різних способів опорядження.

Для проведення бесіди можна використати наступні запитання:

— Виготовлені вами вироби можна вважати повністю завершеними? (Думки школярів, швидше всього, розділяться: так або ні).

— А тепер вам пропонуються для огляду речі, які виготовляли ваші попередники. Чи подобаються вони вам? (Беззаперечно).

— А чому ? (Бо вони гарні; деякі красиво розмальовані, окремі з випаленими візерунками, а є просто полаковані).

— Чи хочете ви, щоб і ваші вироби були такими, а можливо, ще й кращими? (Так).

— Запам’ятайте, що завершальна стадія виготовлення виробу, яка пов’язана з нанесенням на його поверхню різних візерунків, із покриттям фарбами, лаками тощо називається оздобленням. А який вид оздоблення вам подобається найкраще? (Будуть різні відповіді).

Після цього доцільно зупинитися на короткій характеристиці найпоширеніших видів оздоблень, приділивши основну увагу тому (або тим) способу опорядження, який безпосередньо школярі виконуватимуть.

Звичайно, що вчитель ще перед початком вивчення теми вибирає об’єкти праці для учнів, визначаючи в тому числі й вид оздоблення.

Однак, не виключена можливість, коли школярі можуть пропонувати свої варіанти проведення опоряджувальних робіт, і це треба враховувати.

Для кращого засвоєння навчально-технічної інформації з теми заняття школярам можна запропонувати протягом 7-8 хвилин попрацювати з підручником, після чого провести невеличку співбесіду, використовуючи наступні запитання:

— Які ви знаєте види оздоблення? — Від чого залежить вибір виду оздоблення? — Яке оздоблення називається прозорим? — А яке непрозорим? — У чому полягає суть процесу випалювання? — Яких правил техніки безпеки слід дотримуватися при роботі з випалювачем (пірографом)? — Яких правил особистої гігієни та безпеки праці треба дотримуватися при роботі з лаками й фарбами?

Провівши опитування й закріплення засвоєного матеріалу, можна приступати до виконання практичних робіт.

Велику увагу дітей слід звертати на підготовку до оздоблення. Дуже часто діти вважають, що оздоблення, особливо непрозоре, закриє всі їхні огріхи, допущені при виконанні попередніх трудових дій. Але це не так. У більшості випадків зроблений школярами брак може проявлятися ще більше. А тому, поверхня під оздоблення має бути добре підготовлена.

Всі опоряджувальні роботи мають виконуватися із суворим дотриманням техніки безпеки.

Безпосереднє оздоблення поверхонь виробу може зайняти другий урок першого заняття та першу сорокап’ятихвилинку другого заняття теми «Оздоблення…»

Завершальний урок із чотирьох запланованих на оздоблення необхідно виділити для проведення аналізу учнівських робіт та підведення підсумків.

Заняття 10-12. Комплексні роботи.

Виділивши в тематичному плануванні три заняття на виконання робіт комплексного характеру, ми виходили з наступних міркувань.

По-перше, перед вивченням теми «Обробка деревини» вчитель ще не знає можливостей п’ятикласників у плані виконання трудових дій, щоб визначити об’єкти праці для школярів, кожному індивідуально. Тому, доведеться підбирати вироби, орієнтуючись на так званого середнього учня; об’єкти мають бути такими, щоб їх міг зробити кожний.

По-друге, введення школярів до основ обробки матеріалів має здійснюватися через фронтальну форму організації праці, оскільки, проведення вступних, поточних та заключних інструктажів, аналіз і оцінювання трудових дій п’ятикласників, впровадження елементів само- та взаємоконтролю будуть ефективними саме при такій організації роботи дітей.

Разом з тим, це не зовсім сприяє здійсненню диференціації навчання, формуванню інтересів та нахилів дітей, розвиткові індивідуальних рис кожної особистості.

Тому, коли п’ятикласники пройдуть разом ознайомлення із технологічним процесом обробки деревних матеріалів на базі єдиного виробу, їм доцільно надати можливість повторити його індивідуально, виготовляючи такі речі, які їм найбільше до вподоби (звичайно, базуючись на програмному матеріалі, виходячи з можливостей та умов школи).

2.3 Обробка металів (26 год.)

Тематичне планування програмного матеріалу

Заняття 1. Обладнання слюсарних майстерень. Організація робочого місця в слюсарній майстерні (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Загальні відомості про слюсарну справу. Професія слюсаря; види слюсарних робіт. Організація робочого місця індивідуального використання; встановлення лещат відповідно до зросту школяра. Розташування на робочому місці інструментів і пристроїв для слюсарних робіт. Санітарно-гігієнічні умови праці.

Лабораторно-практична робота. Ознайомлення з робочим місцем слюсаря та його організацією при виконанні робіт; закріплення робочих місць за учнями відповідно до їх фізичних даних.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення з професією слюсаря.

Заняття 2. Загальне уявлення про машини та їх застосування.

Свердлильний верстат як технологічна машина (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Узагальнення знань учнів про машину та сфери її застосування. Поняття про технологічні машини і їх особливості; свердлильний верстат як технологічна машина. Будова та принцип роботи верстата. Прийоми керування. Кінематична схема свердлильного верстата. Поняття про передаточне число. Правила техніки безпеки при роботі на свердлильному верстаті.

Практичні роботи. Вивчення будови окремих механізмів свердлильного верстата (на прикладі 2М112). Читання кінематичної схеми верстата. Визначення передаточного числа пасової передачі.

Міжпредметні зв’язки. Математика: користування вимірювальним інструментом; правила ділення; підрахунок розмірів. Фізика: механічна робота. Креслення: схеми. Профорієнтація. Дати загальне уявлення про машинобудівні професії.

Заняття 3. Відомості про найпоширеніші механізми (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Механізми передачі та перетворення руху, їх загальна характеристика. Будова, принцип роботи і використання найпоширеніших механізмів; їх кінематичні схеми. Ручний дриль. Розширення знань учнів про деталі. Типові та спеціальні деталі механізмів, способи їх з’єднання; підшипники.

Практичні роботи. Ознайомлення із механізмами, які використовуються у навчальних майстернях. Виконання кінематичних схем окремих механізмів і визначення їх передаточного числа. Складання пасової, зубчастої та інших передач із деталей «Конструктора». Вивчення будови і принципу роботи ручного дриля.

Міжпредметні зв’язки. Математика: натуральні числа; правила ділення; підрахунок розмірів. Фізика: прості механізми; тертя, сила тертя, тертя у природі й техніці; криволінійний рух. Креслення: схеми.

Профорієнтація. Ознайомлення із професією слюсаря-складальникаї.

Заняття 4. Техніко-технологічні відомості про метали і сплави (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Узагальнення знань учнів про використання тонкого листового металу в побуті та народному господарстві. Поняття про виготовлення тонколистового металу на прокатних станах і його види. Загальне уявлення про сплави. Поняття про основні фізичні та механічні властивості металів і сплавів.

Лабораторно-практичні роботи. Визначення видів листового металу за фізичними властивостями (кольором і блиском). Порівняльна характеристикаа тонколистового металу за механічними властивостями (твердістю, міцністю, пластичністю, пружністю).

Міжпредметні зв’язки. Фізика: властивості тіл: питома вага, теплопровідність, пружність, пластичність. Хімія: хімічні властивості: корозійна стійкість; призначення покриття сталі іншими металами; корозія металу і способи її попередження.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення із професією металурга.

Заняття 5. Конструювання виробів із тонкого листового металу (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Вимоги, які ставляться до виробів із тонколистового металу. Аналіз учнівських робіт попередніх років; вибір об’єкта для виготовлення. Ознайомлення із конструктивними особливостями об’ємних деталей за технічним рисунком та кресленням. Розробка конструкції виробу (виробів) із тонколистового металу; визначення характерної форми і розмірів. Проведення вимірювань.

Проеціювання предмета на дві площини проекції; побудова його розгортки.

Практичні роботи. Розробка (удосконалення) конструкції виробів (за допомогою вчителя). Виконання ескізу предмета об’ємної форми. Побудова розгортки виробу; виготовлення паперової моделі предмета за її зображенням. Проведення необхідних вимірювань.

Міжпредметні зв’язки. Креслення: послідовність виконання креслення предмета; ескізування; технічний рисунок. Математика: геометричні фігури; побудова відрізка; паралельне перенесення; ламана лінія, замкнена ламана, многокутник.

Профорієнтація. Ознайомлення із професіями конструктора й кресляра.

Заняття 6. Технологічна послідовність виготовлення слюсарних виробів (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Узагальнення та розширення знань учнів про основні слюсарні операції. Визначення раціональної послідовності виготовлення виробу з тонколистового металу; складання технологічної карти. Приблизний розрахунок витрат часу та розходу матеріалів для виконання роботи.

Практичні роботи. Розробка технологічної карти на виготовлення виробу (під керівництвом учителя); розрахунок витрат матеріалу для реалізації роботи. Формування умінь користування контрольно-вимірювальним інструментом.

Міжпредметні зв’язки. Математика: натуральні числа; підрахунок розмірів; геометричні фігури; обчислення площі геометричних фігур.

Заняття 7. Підготовка та розмічання заготовок із тонколистового металу (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Загальне уявлення про підготовчі роботи до розмічання заготовок із тонколистового металу. Призначення операції правлення: інструменти і пристрої для роботи. Прийоми та послідовність виправляння заготовок із тонколистового металу.

Узагальнення знань учнів про площинне розмічання; інструменти і пристрої для його виконання. Розмічання деталей за робочими кресленнями (ескізами), шаблонами, зразками. Поняття про припуск на обробку. Правила техніки безпеки при правленні та розмічанні тонколистового металу.

Практичні роботи. Підготовка заготовок до розмічання (виправляння, нанесення на поверхню відповідних розчинів тощо). Розмічання деталей виробів (розгорток). Здійснення контролю за формою та розмірами розгортки.

Міжпредметні зв’язки. Математика: геометричні фігури; паралельне перенесення; побудова відрізка заданої довжини; ламана лінія; замкнена ламана. Креслення: типи ліній.

Заняття 8-9. Розкроювання тонкого листового металу (4 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Загальні відомості про різання металів та його види (із зняттям та без зняття стружки). Різання металу ножицями. Будова й використання ручних слюсарних ножиць; їх порівняння з аналогічним інструментом для різання паперу, картону, викроювання тканин. Будова й застосування важільних ножиць. Прийоми різання листового металу ручними та важільними ножицями.

Загальні відомості про рубання металів; будова зубила. Прийоми рубання тонкого листового металу (в лещатах і на плиті).

Обробка торців заготовок після рубання і різання ножицями. Напилки, їх загальна будова та види. Прийоми обпилювання прямолінійних і криволінійних контурів. Контроль за якістю роботи. Правила техніки безпеки при різанні, рубанні та обпилюванні тонкого листового металу.

Практичні роботи. Вирізування контурів деталей виробу ножівкою чи вирубування зубилом. Контроль за розмірами в процесі роботи. Обробка кромок деталей напилками. Перевірка якості роботи та розмірів за шаблоном.

Міжпредметні зв’язки. Математика: геометричні фігури; вимірювання кутів, гострий кут. Фізика: будова речовини; деформація тіл; закон важеля; сила тиску.

Заняття 10. Гнуття і пресування тонколистового металу (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Поняття про формоутворення виробів з тонколистового металу. Інструменти та обладнання для гнуття і пресування. Технологічна послідовність виконання робіт. Правила контролювання розмірів і форми деталей при гнутті. Поняття про виготовлення деталей штампуванням на машинобудівних підприємствах. Правила техніки безпеки при згинанні тонколистового металу.

Практичні роботи. Згинання (пресування) заготовки згідно з кресленням і технічним рисунком. Контроль за розмірами та якістю роботи при гнутті. Усунення дефектів.

Міжпредметні зв’язки. Математика: центральна симетрія; паралельне перенесення. Фізика: деформація; сили, що виникають при деформації.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення із професіями штампувальника, коваля.

Заняття 11. З’єднання деталей із тонколистового металу (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Відомості про з’єднання деталей із тонколистового металу; види з’єднань. Особливості та прийоми з’єднання однофальцевим швом; підготовка деталей та послідовність виконання роботи.

З’єднання деталей заклепками; послідовність його здійснення.

Поняття про контактне електрозварювання. Правила безпеки праці при виконанні з’єднань.

Практичні роботи. Підготовка та виконання з’єднання деталей відповідно до технології виготовлення виробу. Контроль за розмірами та якістю роботи. Усунення дефектів.

Міжпредметні зв’язки. Математика: геометричні фігури; аналіз геометричної форми предмета. Фізика: деформація; сили, що виникають при деформації; будова речовини; пластичність.

Заняття 12-13. Оздоблення металевих виробів (4 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Естетичні вимоги, що ставляться до виробів із тонколистового металу. Підготовка виробів до оздоблення. Покриття металевих виробів антикорозійними матеріалами, лаками і фарбами.

Практичні роботи. Кінцева обробка металевих виробів (зачищення шліфувальною шкуркою, загрунтовування нерівностей) та їх оздоблення.

Аналіз виконаних робіт. Підведення підсумків.

Міжпредметні зв’язки. Фізика: будова речовини. Хімія: розчини; хімічні властивості лаків і фарб; склад і способи приготування фарб.

Загальні методичні рекомендації до проведення занять.

Ручна й механізована обробка металів у 5-ому класі грунтується на роботі з тонколистовим металом (жерстю). У житті кожній людині з дитинства доводиться користуватися різноманітними предметами, виготовленими з металів чи сплавів. А тому, школярі вже повинні мати загальне уявлення про ці матеріали, їх основні фізико-механічні властивості.

Основний акцент для п’ятикласників при засвоєнні навчально-технічної інформації із зазначеної теми програми слід робити саме на властивостях тонколистового металу, способах його одержання та обробки, особливостях отримання виробів (деталей) об’ємної форми.

Ознайомлюючи учнів з технологічним процесом виготовлення виробів із тонколистового металу, потрібно за аналогією використовувати інформацію про послідовність отримання виробів із фанери, а також узагальнювати знання та вміння їх роботи з папером і картоном за початкову школу.

Заняття 1. Обладнання слюсарних майстерень.

Організація робочого місця в слюсарній майстерні.

Перше заняття в слюсарній майстерні доцільно присвятити ознайомленню п’ятикласників із приміщенням та розташуванням обладнання. Учням необхідно наголошувати, що обробка металів має свої особливості, порівняно з обробкою деревини. Тому організація робочого місця в слюсарній майстерні відрізняється від столярної.

На початку школярам можна розповісти, що слюсарні роботи на виробництві — це ручна обробка металів, яка здебільшого доповнює верстатну (механічну), або завершує виготовлення виробів з’єднанням деталей, складанням вузлів і агрегатів. Ці трудові прийоми та операції можуть виконуватися як за допомогою ручного чи механізованого інструменту, так і на відповідних верстатах.

Також доцільно здійснити невеличкий екскурс в історію й розповісти про виникнення та становлення професії слюсаря, а також зазначити його роль у народному господарстві. Після цього слід перейти до загальної характеристики обладнання майстерні.

В слюсарній майстерні (відділенні) встановлюється обладнання індивідуального та загального користування. До індивідуального належать верстаки з лещатами. Обладнанням загального користування є свердлильні й загострювальні верстати (або загострювально-шліфувальні); перевірочні та розмічальні плити; гвинтовий прес; важільні ножиці; правильна плита тощо. Для зберігання заготовок і деталей, пристроїв та інструментів, допоміжних матеріалів є інструментальні шафи, стелажі, столи.

Слюсарний верстак є основою обладнання кожного робочого місця учня й становить спеціальний стіл, на якому виконують майже всі види робіт. Він має бути міцним і стійким. Верстаки бувають одномісними та багатомісними. На прикладі встановлених у майстерні верстаків слід дати їх характеристику, вказати на переваги й недоліки при роботі з металами.

Для кріплення заготовок при їх обробці застосовуються відповідні затискні пристрої, які називаються лещатами. В шкільних навчальних майстернях використовуються різноманітні конструкції цього обладнання, тому необхідно наголошувати на особливості їх будови.

Оскільки п’ятикласники вже працювали в столярній майстерні, можна використати їх знання щодо основних елементів організації робочого місця, підкресливши, що між останніми та рівнем організованості, дисциплінованості, ефективності праці учнів існує прямий зв’язок. За плакатами та іншою наочністю (зокрема демонструючи правильність розташування інструментів на верстаку) доцільно ознайомити школярів з поняттям “зона досягнення рук” у горизонтальній та вертикальній площинах.

Першочергово треба визначити основні вимоги дотримання порядку на робочому місці:

а) все необхідне для праці повинно знаходитися під рукою, щоб можна було зразу знайти потрібний предмет;

б) інструменти та матеріали, які під час роботи використовуються частіше, розміщують ближче до себе, а застосовувані рідше — далі; бажано всі використовувані предмети розташовувати приблизно на рівні пояса;

в) інструменти й пристрої розкладають так, щоб їх було зручніше брати відповідною рукою: що береться правою — тримають справа, що лівою — зліва;

г) документацію (креслення, технологічні та інструкційні карти тощо) слід тримати в зручному для користування місці й гарантованому від забруднення;

ґ) не можна накладати один предмет на інший; заготовки та готові деталі необхідно зберігати так, щоб вони не загромаджували проходи й, щоб учні часто не нагинались, якщо потрібно взяти чи покласти необхідну річ.

В організації робочого місця великого значення набуває правильне встановлення слюсарних лещат. Вчителеві слід пам’ятати, що висота верстака із закріпленими на ньому лещатами визначається відповідно до росту працюючого. При їх низькому розташуванні передпліччя утворює з плечем тупий кут, м’язи сильно напружуються, працювати стає важко, порушується рівномірність притискування інструменту обома руками, спина згинається. При високому розміщенні лещат передпліччя й плече утворюють гострий кут. У цьому випадку умови роботи ще гірші, оскільки передавання зусилля різання від плеча до інструмента вимагає особливого напруження, що часто буває не під силу школяреві.

Вибираючи висоту лещат для роботи наприклад, з паралельними губками, зігнуту в лікті ліву руку учня кладуть на них так, щоб кінці випрямлених пальців торкалися підборіддя, або встановлюють бойок молотка на ударну частину зубила, при цьому плечова частина правої руки повинна мати вертикальне положення, а ліктьова – горизонтальне, кут між ними – 90°. Стільцеві лещата встановлюють на таку висоту, щоб зігнута в лікті ліва рука, покладена на їх губки, доторкалася до підборіддя дитини зігнутими в кулак пальцями.

При малому зрості школяра необхідно використовувати спеціальні, за можливістю регульовані по висоті підставки під ноги. Якщо в класі є учні високого зросту, необхідно регулювати висоту верстаків чи лещат.

Після ознайомлення п’ятикласників з необхідними відомостями, можна провести лабораторну роботу з вивчення будови лещат та їх встановлення відповідно до зросту учня на кожному робочому місці. По її завершенні потрібно перейти до засвоєння правил техніки безпеки при виконанні трудових завдань у слюсарній майстерні (відділенні). З таблиць чи плакатів або письмових інструкцій учні зчитують поступово кожне правило, а вчитель паралельно дає необхідні пояснення. Цим елементом можна завершити заняття.

Заняття 2. Загальне уявлення про машини та їх застосування.

Свердлильний верстат як технологічна машина. При проведені цього заняття треба враховувати певні особливості теми. Так, за діючою програмою уявлення про машини передбачається давати в 6-му класі, а в 5-ому пропонуються для вивчення поняття про деталі та механізми, вважаючи, що таким чином дотримується принцип “від простого до складного”.

Але, такі поняття як “просте” і “складне” в машинознавстві й дидактиці не завжди співпадають. Так, наприклад, деталь в техніці вважається простим об’єктом, а машина, порівняно з нею, — складним. В умовах здійснення навчального процесу це може видаватися ідентичним. Та, як показують психолого-педагогічні дослідження, а також підтверджує практика роботи, коли вивчення машини розпочинати з деталей, то учні із значними труднощами сприймають техніко-технологічні відомості, часто не виявляючи до них належного інтересу. Якщо навчання розпочинати із подання інформації про призначення та загальну будову машини, то в дітей проявляється цікавість до неї, виникає бажання швидше зазирнути “всередину“, розібрати її на деталі (болтики, гвинтики тощо). Тому, ми вважаємо, що загальне уявлення про машини слід подати вже в 5-ому класі, використовуючи як приклад для цього свердлильний верстат, на якому школярі працюватимуть при засвоєнні загальної теми “Обробка металів”.

Звичайно, що п’ятикласникам зразу буде важко сприйняти верстат як технологічну машину. Тому необхідно підвести їх до цього через певні аналогії. Із свого незначного досвіду школярі знають, що на виробництві, в побуті, в домашньому господарстві ми використовуємо найрізноманітнішу техніку. Під технікою можна розуміти сукупність знарядь та засобів, яка допомагає людині в процесі переробки та використання продуктів природи з метою виробництва матеріальних і духовних благ. Сама собою техніка також є продуктом трудової діяльності людини. В цьому контексті дітей доцільно скеровувати на те, щоб вони самостійно називали як найпростіші пристрої, так і складні об’єкти, зокрема ті, які є в слюсарній майстерні. Це дозволить школярам усвідомити, що “техніка” — дуже широке поняття, й під нього підпадають найрізноманітніші машини. При згадуванні цього терміну можна задати запитання: “Що називається машиною?” Будуть найрізноманітніші відповіді, які слід узагальнити: “Машина — це технічний пристрій, який складається з одного або кількох механізмів, що призначені для перетворення енергії та виконання корисної роботи”. Визначення доцільно записати в зошит, після чого знову задати запитання: “Як ви вважаєте, наявні в майстерні верстати виконують корисну роботу?” “Так”. “А яку?” “Допомагають обробляти матеріали”. “А чи можемо ми назвати, наприклад, свердлильний верстат машиною?” – “Можемо!” “А яким чином виконується робота за допомогою такої машини?” Це запитання дозволяє підійти до вивчення загальної будови свердлильного верстата. При засвоєні технічних відомостей слід використовувати наявну в майстерні марку верстата, а також його зображення на плакаті. На технічному рисунку (чи іншому графічному зображенні) краще видно передавання руху від двигуна до робочого органу; можна побачити в розрізі будову окремих вузлів та механізмів.

Після загального ознайомлення школярів із будовою верстата доцільно пояснити його кінематичну схему, дати можливість виконати умовні позначенні окремих елементів у зошитах; при нагоді слід згадати про інші графічні зображення, які п’ятикласники виконували в навчальних майстернях, зокрема при вивченні теми “Обробка деревини”, дати їх порівняльну характеристику.

З метою міцного та свідомого закріплення учнями зазначеної інформації, тут доцільно провести такі практичні роботи: “Вивчення будови окремих механізмів свердлильного верстата”, “Читання кінематичної схеми верстата (на прикладі 2М112)”, “Визначення передаточного числа пасової передачі”.

Форма організації праці – фронтальна. Наприклад, вчитель поступово (можливо за списком) викликає п`ятикласників до дошки або верстата й вони виконують певну частину завдання. Інші школярі в цей час працюють з книгою чи виконують в робочих зошитах кінематичну схему.

Перед вивченням школярами прийомів роботи на свердлильному верстаті, необхідно подати правила техніки безпеки. Від закріплення заготовки на столі верстата, перед свердлінням, до її зняття після виконаної роботи, вчителеві необхідно кожний пункт детально пояснити й продемонструвати. Завершивши показ, педагог може залучити до відтворення своїх дій одного-двох учнів. Як показує практика роботи, діти найчастіше роблять такі помилки:

Ненадійно закріплюють заготовку на столі верстата. Через те, наступні дії школярам не дозволяти здійснювати, поки вони не виконають правильно попередню вправу.

Слабко затискують свердло в патроні, внаслідок чого воно зупиняється при входжені в заготовку. Необхідно вимкнути верстат і після повної зупинки шпинделя міцно затиснути кулачки патрона.

Недостатньо або надмірно натискують важіль (руків’я) подачі свердла. Вчителеві доцільно покласти свою руку на учнівську, щоб продемонструвати силу натиску, яка потрібна для свердління отвору.

Свердло відходить від осі (згинається). Необхідно інструмент відвести від заготовки й вимкнути верстат. Накернити добре центр майбутнього отвору, після чого продовжувати свердління.

Невчасно виводиться свердло з отвору для звільнення його від стружки. Учням слід нагадувати, що в процесі роботи, стружка, яка утворюється і періодично не виводиться із свердлом із отвору, спричинює тертя й нагрівання інструменту. Внаслідок чого погіршується процес свердління; а можливе й заклинювання свердла.

Усунувши всі помилки, допущені школярами, можна провести закріплення й підвести підсумки теоретичної частини заняття.

Форма організації праці школярів при виконанні завершального практичного завдання залежить від наявного обладнання (кількості свердлильних верстатів). Оптимальним може бути варіант, коли вчитель поділить клас на 2-3 бригади, є для кожної запропонує окреме завдання, приблизно однакового рівня складності, але дещо іншого змісту: на їх реалізацію відводиться рівний час.

Щодо проведення цього заняття можна зробити ще таке зауваження. У його зміст ми не включаємо формування практичних умінь роботи на свердлильному верстаті, лише обмежуємося прийомами керування. Це пояснюється тим, що школярі ще не розпочинали виготовляти вироби, де обов`язковою має бути операція свердління. А відпрацьовувати її на тренувальних заготовках недоречно, з дидактичної точки зору.

Заняття 3. Відомості про найпоширеніші механізми.

Теоретичну частину заняття можна розпочати із повторення техніко-технологічних відомостей про машини (10-12 хв.).

— Який технічний агрегат називається машиною? — Як класифікують машини залежно від їх призначення? — Які машини називають технологічними? — Назвіть приклади технологічних машин, що використовуються у шкільній майстерні. — Які основні вузли (складові частини) притаманні для всіх машин? — Яка загальна будова свердлильного верстата? — А як передається рух від двигуна верстата до шпинделя? — Чи можна в цьому випадку замінити пасову передачу на іншу? А які способи передавання руху від двигуна до робочих органів технологічних (і не тільки) машин ви знаєте? Оскільки після останнього запитання можливі різноманітні відповіді школярів, доцільно провести узагальнення інформації про способи передавання й перетворення руху (це можна здійснювати на базі свердлильного верстата).

— Ви вже знаєте, що свердлильний верстат, як машина, складається з багатьох вузлів, одні з яких є нерухомими, а інші — навпаки, виконують механічні рухи. Ті пристрої, які призначені для передавання руху від одних деталей до інших,або для його перетворення називають механізмами. — Скільки механізмів є у свердлильному верстаті? (Два). — А які? (Це механізм, що передає рух: механічна пасова передача; а також рейковий механізм, який перетворює обертовий рух штурвала в прямолінійний, зворотно-поступальний рух свердла).

Після цього необхідно детальніше ознайомити школярів із зазначеними механізмами, використовуючи верстат (або його діючу модель), а також наочне зображення й кінематичну схему. Вивчення будови й принципу дії механізмів повинно йти паралельно з формуванням наукового поняття про деталі — спеціальні, стандартні та інші, й основні види їх з’єднань.

Закріплення техніко-технологічних відомостей про найпоширеніші механізми вчитель зможе реалізувати при проведенні лабораторно-практичних робіт; приблизний їх зміст ми визначили в тематичному плануванні.

Заняття 4. Техніко-технологічні відомості про метали і сплави.

Враховуючи те, що на попередніх заняттях п’ятикласники досить ґрунтовно ознайомилися з найрізноманітнішими металевими виробами (як на прикладі технічного обладнання майстерні, так і, оглядаючи постійно діючу виставку зразків учнівських робіт), доцільно провести узагальнення науково-технічної інформації щодо застосування найпоширеніших металів та їх сплавів у народному господарстві й побуті.

— Від вашої першої вчительки, від своїх батьків, друзів та знайомих ви багато чули про різні метали, із яких виготовляють найрізноманітніші речі. А які з них є найпоширенішими? (У більшості випадків діти скажуть, що залізо; через те їх зразу потрібно буде виправити, наголосивши, що заліза як такого в чистому вигляді в природі практично не існує. А із залізної руди, наприклад, бурого залізняку на металургійних комбінатах виплавляють сталь або чавун. При цьому доцільно використати зразки наявних кусочків руди, які роздаються дітям на робочі місця. Варто також тут продемонструвати зразки сталі та чавуну, в загальних рисах згадавши про відмінності в їх будові, властивостях та можливостях застосування).

— А які ще метали ви можете назвати? (Алюміній, мідь; не виключено, що будуть названі також латунь, бронза, через те, також зразу слід внести уточнення, що латунь й бронза не є металами в загальноприйнятому розумінні; вони є сплавами, оскільки сплавляються з кількох металів, основним з яких є мідь; при цьому потрібно продемонструвати зразки міді, бронзи та латуні й також у загальних рисах зробити їх порівняння за окремими властивостями).

— Метали та сплави, перш ніж потрапити на металообробні підприємства в такому вигляді, в якому ми частково звикли їх бачити в наших майстернях перед виготовленням із них різних виробів, проходять довгий і складний шлях (тут можна, використовуючи плакат або таблицю, показати отримання прокату на прокатних станах).

Продемонструвавши зразки окремих видів прокату (кутника, швелера, труби та ін.), доцільно запитати, чи можна з нього виготовляти, наприклад, кухонний посуд для дому, бочки, каністри, консервні банки, різні коробки тощо. Відповідь буде однозначною — ні; для таких виробів необхідно мати листовий метал.

Щоб учні краще зрозуміли механізм отримання листового металу, можна сказати, що прокатування листів на станах дуже нагадує процес розкачування тіста для вареників; гаряча болванка проходить між парами валків, віддаль між якими поступово зменшується, й тому, чим більше валків проходить листовий метал, тим тонший він стає. Цю розмову слід супроводжувати показом зразків різної товщини, визначаючи, де є фольга, жерсть(чорна й біла), оцинковане залізо, покрівельна сталь (її ще називають даховим залізом) тощо.

Важливою для п’ятикласників має бути інформація, що сфера застосування будь-якого металу чи сплаву залежить від його фізико-механічних властивостей, основними з яких є: колір, блиск, теплопровідність, електропровідність; міцність, твердість, пружність, пластичність. Найкраще будувати свою розмову з учнями на загальній характеристиці тих властивостей, які діти можуть сприйняти через свої органи чуття (у першу чергу, зір та дотик, прикладені фізичні зусилля).

Закріплення засвоєного матеріалу слід проводити при виконанні запланованих лабораторно-практичних робіт.

Заняття 5. Конструювання виробів із тонкого листового металу.

Техніко-технологічні відомості цього заняття мають чітко виражений прикладний характер, бо вони акумулюють як практичний досвід багатьох поколінь людей, так і науково обґрунтовану інформацію з конструювання та виготовлення необхідних предметів з листового металу.

Заняття слід розпочати з аналізу конструкції (конструкцій), визначеного для виготовлення виробу. Залежно від теоретичної підготовки та практичного досвіду школярів, рівня сформованості колективу вчитель може, або запропонувати єдиний для всіх об’єкт практичної діяльності, або чітко орієнтуватися на три категорії учнів (сильних, середніх та слабких) й відібрати вироби відповідних рівнів складності. Тому й обговорення конструкції об’єкта праці п’ятикласників залежатиме від зазначених чинників. Перш, ніж приступити до аналізу конструкцій зразків виробів, необхідно провести невелику бесіду, в якій можна пригадати основні вимоги до виготовлюваних предметів: — При вивченні теми «Обробка деревини» ми вже розглядали ці вимоги. Назвіть найголовніші з них. (Відповідність виробу своєму призначенню; його надійність; рентабельність у виготовленні; довговічність в експлуатації; ремонтопридатність і взаємозамінність деталей; естетичність та ін.).

— Гарний естетичний вигляд виробу відіграє важливе значення, наприклад, в його успішній реалізації на ринку. Цього вигляду конструкції виробу на підприємствах надають люди, яких називають дизайнерами. А що ви розумієте під терміном «дизайн»? А що входить в поняття «технічна естетика»?

— Аналізуючи конструкції майбутніх об’єктів праці, ви повинні дати ґрунтовну й вичерпну характеристику та відповісти на запитання, чи відповідають вони основним представленим вимогам?

— Яку роль у виробі відіграють конструктивні елементи? У яких випадках їх можна спростити (ускладнити)?

Якщо аналіз виробів здійснювався у бригадах (ланках), то кожна з них повинна виставити представника для захисту перед класом (групою) свого об’єкта. Якщо реалізується фронтальна форма організації праці, то здійснювати характеристику виробу можуть всі учні класу за списком або за бажанням. Обговорення конструкції виробу в обох випадках має здійснюватися із використанням його графічних зображень (робочого креслення та технічного рисунка).

Розробка конструкції виробу в 5-ому класі в більшості випадках проводиться за методом аналогії. Спочатку учням слід задати запитання: — Чи не нагадує вам виріб з тонколистового металу (зокрема коробка) аналогічний об’єкт з паперу (картону), який ви виготовляли в початкових класах? (Так). — То чи не можемо ми розробляти конструкцію запланованого виробу через паперову модель? (Можемо).

У цьому аспекті творча робота з папером дає необмежені можливості по створенню потрібної конструкції й побудові розгортки виробу. Тут також учні вдосконалюватимуть свої вміння у проведенні вимірювань та нанесенні розмірів на розгортку.

Заняття 6. Технологічна послідовність виготовлення слюсарних виробів.

Роботу на занятті можна побудувати через систему аналогій та узагальнень. Як і при вивченні теми «Обробка деревини», п’ятикласники мають усвідомити, що виготовлення сконструюваного ними виробу здіснюватиметься через виконання технологічних операцій, які називаються слюсарними. Пропонуємо перевірити знання й розуміння школярами таких питань: — Що називається виробничим процесом? — Що називається технологічним процесом? — Що слід розуміти під терміном «технологічна операція»? — Які ви знаєте основні документи технологічного процесу? — Що називають технологічною картою?

— На попередньому занятті ми разом вибрали об’єкт практичної діяльності (за зразок візьмемо, наприклад, коробку для дрібних деталей). Реальний виріб та його наочне зображення знаходяться перед вами (на демонстраційному столику). Які, на вашу думку, необхідно виконати слюсарні операції, щоб із куска тонколистового металу ми отримали потрібний нам предмет(відповіді будуть різними, як: різати, рубати зубилом, обпилювати, зачищати, згинати та ін.).

Щоб школярі краще засвоїли правильну послідовність виконання робіт при виготовленні виробу із металу, доцільно використати технологічні карти на вироби, які учні аналізували. Було б добре, коли з такою картою кожен п’ятикласник мав можливість працювати індивідуально. Завершити цей етап роботи можна послідовним читанням школярами технологічної документації.

У процесі роботи з технологічною документацією вчитель повинен звертати учнівську увагу на розміри заготовок та розміри деталей, припуски на обробку, вибір способів обробки тощо. Після успішного завершення читання графічних документів, доцільно перейти до розробки технологічних карт на виготовлення конкретних об’єктів дитячої праці.

Заняття 7. Підготовка та розмічання заготовок із тонколистового металу.

Питання, представлені для розгляду в цьому занятті, мають важливе значення для здійснення технологічного процесу, оскільки від правильного їх сприйняття, усвідомлення та засвоєння залежить якість виконання всього виробу.

Підготовчі роботи до розмічання п’ятикласники вже здійснювали при обробці фанери та ДВП, а тому з учнями слід згадати, що вони в себе включали. Після короткої співбесіди й узагальнення знань з цього матеріалу можна вияснити, які із зазначених робіт будуть використовуватися при обробці тонколистового металу. В основному вони зводяться до вирівнювання поверхні заготовки за допомогою дерев’яного молотка (киянки) та правильного бруска. Розмова вчителя має супроводжуватися демонструванням прийомів роботи.

— А чи можна правлення виконувати молотком? (Якщо будуть позитивні відповіді, можна запропонувати одному із учнів, які так думають, виправити кусочок жерсті молотком, а потім порівняти якість поверхні після ударів молотка й киянки).

На підготовлену поверхню вже можна наносити лінії розмітки. Учні проводили розмічання фанери й ДВП, тому вони мають уявлення про способи розмічання, інструменти для роботи, прийоми виконання. За аналогією ці знання слід використати й при розмічанні тонколистового металу.

Заняття 8-9. Розкроювання тонкого листового металу.

Оскільки актуалізацію опорних знань ми пропонуємо здійснити при виконанні практичного завдання, то заняття слід розпочинати із сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

Працюючи з деревиною, діти засвоїли, що для розкроювання (розділення) заготовки на окремі деталі використовують відповідний різальний інструмент. Тоді школярі отримали також, можливо вперше, наукову інформацію про основи, сутність процесу різання. Тепер п’ятикласників необхідно підвести до розуміння того, що подібний за функціональним призначенням інструмент застосовують й при різанні металів (але дещо іншої форми і розмірів) й, базуючись на зазначеному, розширити їх знання про основи процесу різання та геометрію різальної частини інструмента.

Свідомість та міцність засвоєння відповідної науково-технічної інформації може бути забезпечена шляхом організації проблемної бесіди з використанням також методів демонстрування та пояснення. Учителеві необхідно приготувати інструменти для різання різних матеріалів: деревини, паперу й картону, тонколистового металу й сортового прокату. Бажано також мати й збільшені зображення зазначених інструментів. Порівнюючи їх ріжучі частини, необхідно чітко підкреслити, що незалежно від призначення інструменту, його будови в основі роботи різальної кромки лежить принцип клину.

Навколо цього й треба будувати свою роботу по вивченні будови слюсарних ножиць та зубила, а пізніше — й інших інструментів для обробки металів.

Заняття 10. Гнуття і пресування тонколистового металу.

Здійснюючи підготовку деталей з тонколистового металу до розмічання, учні киянкою або правильним бруском знімали різноманітні нерівності, відновлювали рівну площину для розмічання, тобто змінювали їх форму. На сьогоднішньому занятті школярі також будуть проводити аналогічні дії, але вже у зворотному порядку: з прямолінійних поверхонь робити криволінійні, контурні.

Різний листовий метал неоднаково змінюватиме свою форму від прикладених до нього певних зусиль, а також по-різному реагуватиме після зупинення механічної дії. Оскільки п’ятикласники вже знайомі з техніко-технологічними властивостями металів, їм можна задати наступні запитання: — Які механічні властивості металів впливають на вибір величини зусилля при потребі змінити форму заготовки? — Які з металів або сплавів, чи ті, що превалюючою властивістю їх є пружність, чи ті, в яких переважає пластичність, краще піддаються формоутворенню? — Чи можете ви назвати приклади таких матеріалів? У залежності від конструкції та призначення виробів, їх форма може бути найрізноманітнішою. Предмети найскладніших конфігурацій отримують пресуванням та штампуванням на підприємствах машинобудівної промисловості. Така інформація добре сприймається дітьми, якщо є можливість продемонструвати фрагмент кіно- або діафільму.

В умовах шкільної майстерні предмети складної конфігурації виготовити буде досить складно. Через те й підбираються такі об’єкти праці, в яких поверхні після згинання хоч і стають складними, зокрема взаємоперпендикулярними, але за характером залишаються прямолінійними (наприклад, та ж коробка для дрібних деталей).

Учні вже знають, що змінювати форму листового металу потрібно за допомогою дерев’яного молотка — киянки, а також правильного бруска. До цього слід ще додати, що згинати тонколистовий метал можна також із використанням спеціальних оправок, а також, затискуючи його між губками слюсарних лещат.

— А як слід поступати, щоб на поверхні заготовки не залишалися сліди від стискування? (Можна використовувати спеціальні накладки — нагубники; якщо їх немає — то відповідних розмірів куски листового металу або дощечки з твердих порід дерев).

Ознайомлювати школярів із технологією згинання можна наступним чином: учні (за чергою) послідовно зчитують з дошки чи таблиці послідовність виконання роботи, а вчитель зразу демонструє правильність її виконання, з одночасним поясненням умов дотримання правил техніки безпеки.

Практична робота школярів передбачає згинання заготовки майбутнього виробу згідно з кресленням й технічним рисунком. У першу чергу, слід звертати увагу на правильність читання креслення учнями та розуміння призначення ліній креслення; часто школярі проводять згинання, змінюючи форму заготовки не за тими лініями. Тому, після проведення вступного інструктажу потрібно ще провести їх вибіркове опитування на предмет правильного читання креслення розгортки виробу.

Заняття 11. З’єднання деталей із тонколистового металу.

Оскільки при вивченні теми заняття «Відомості про найпоширеніші механізми» школярі ознайомилися із певними з’єднаннями деталей машин, доцільно провести узагальнення їх знань. Для бесіди можна запропонувати наступні запитання:

— Які ви знаєте способи з’єднання деталей машин? — Які з’єднання називають нерухомими? — Які з’єднання називають рухомими? — Які з’єднання належать до роз`ємних? — Які з’єднання належать до нероз`ємних? — Які ви можете назвати з’єднання, що застосовуються при виготовленні виробів побутового призначення із тонкого листового металу (наприклад, каструль, чайників та ін.)?

Подібні запитання активізують дітей до роботи, сприятимуть кращому засвоєнню нової техніко-технологічної інформації.

Засвоєння теоретичних відомостей можна також здійснювати також у формі проблемного діалогу. Звичайно, що найпростішим видом з’єднання деталей з тонколистового металу є фальцевий шов. Його назви учні можуть і не знати, хоча його застосування вони бачать часто. Демонструючи зразки швів, а також їх зображення, доцільно одночасно показувати способи їх одержання; це сприятиме кращому засвоєнню та закріпленню техніко-технологічних відомостей.

Крім фальцевого можна дати інформацію про заклепкове з’єднання. Але, якщо конструкція учнівського виробу не передбачає його застосування, слід обмежитися лише його загальною характеристикою, з метою економії часу.

Заняття 12-13. Оздоблення металевих виробів.

На цю тему ми пропонуємо виділити чотири години. Для відстаючих учнів такий розподіл часу дозволить надолужити прогаяне й повністю завершити виготовлення виробів. Вчитель останню годину завершуючого заняття може використати для проведення аналізу виконаних робіт та підведення підсумків з усієї теми «Обробка металів». Оскільки теоретична інформація з теми носить чисто прикладний характер, роботу з дітьми при її засвоєнні та закріпленні можна також побудувати на аналогіях і узагальненнях.

Реально вже виконані, але ще не повністю готові об’єкти праці п’ятикласників доцільно порівняти з виробами учнів попередніх років, звичайно, вибравши для цього найкращі зразки. Це наочно покаже школярам про незавершений ними технологічний процес й практично не викликатиме сумнівів щодо доцільності проведення опоряджувальних робіт. Вимоги до оздоблення слюсарних виробів суттєво відрізняються від тих, які прийняті в столярній справі.

Перед тим, як учні приступлять до виконання практичних завдань, доцільно організувати (виходячи з конструктивного призначення виробу чи виробів, умов їх експлуатації та ін.) колективне (фронтальне або бригадне) обговорення та вибір виду оздоблення.

При оцінюванні результатів праці можна провести невеличкий експеримент (а точніше, здійснити експертизу й отримати експертну оцінку). Пронумеровані роботи (але без зазначення прізвища) виставляються в рядок для колективної оцінки. Кожний п’ятикласник на своєму аркуші паперу оцінює у порядку зростання номерів готові вироби й здає його вчителеві. Педагог також на папері дає свою оцінку праці дітей. Поки учні прибирають свої робочі місця та приміщення майстерні, вчитель опрацьовує результати, порівнюючи оцінки, які школярі виставили собі з тими, які виставили їм друзі, а також відмічає відмінність в оцінці дітьми своєї праці та своєю особистою. Цей фактичний матеріал дозволить педагогові краще сприймати своїх вихованців, знати рівень їх самосвідомості та самооцінки, адекватніше підходити до вибору об’єктів праці для школярів тощо.

Аналіз учнівських робіт може будуватися саме на ознайомленні дітей із результатами оцінки й проведенні з ними співбесід щодо критеріїв їх оцінювання.

2.4 Електротехнічні роботи (6 год.)

Тематичне планування програмного матеріалу.

Заняття 1. Використання електричної енергії в побуті та промисловості.

Побутова електроарматура (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Електрика в житті людини. Джерела й споживачі електричної енергії. Провідники та ізолятори. Види та призначення проводів і шнурів, їх будова та маркування. Коло електричного струму; позначення елементів електричного кола. Поняття про коротке замикання; захист електричних кіл від перевантажень і коротких замикань. Будова лампового патрона, вимикача, штепсельного з’єднання (розетки й вилки). Будови лампи розжарювання. Способи приєднання проводів та шнурів до електроарматури. Електромонтажні інструменти. Правила техніки безпеки при проведенні електромонтажних робіт.

Лабораторно-практичні роботи. Вивчення будови лампи розжарювання, лампового патрона, вимикача, штепсельної розетки й вилки, запобіжників. Вивчення будови проводів та шнурів. Зачищення, окінцьовування, приєднання проводів і шнурів до електроарматури.

Міжпредметні зв’язки. Природознавство: загальне уявлення про електрику. Фізика: сила струму, напруга, потужність, теплова дія електричного струму.

Заняття 2. Послідовне та паралельне з’єднання елементів електричного кола.

Питання, що підлягають висвітленню: Напрям електричного струму. Загальне уявлення про електричні параметри джерел (напруга, потужність) і споживачів

(потужність, робоча напруга, струм). Послідовне і паралельне з’єднання споживачів і джерел електроенергії, вимоги до їх параметрів (струму, напруги, опору). Використання послідовного і паралельного з’єднання джерел і споживачів у техніці. Переваги і недоліки паралельного і послідовного з’єднань елементів електричного кола. Правила монтажу електричних кіл на панелі.

Лабораторно-практичні роботи. Читання і складання електричних схем із послідовним і паралельним з’єднанням споживачів. Монтаж електричних кіл із послідовним і паралельним з’єднанням споживачів.

Заняття 3. Конструювання електричних кіл.

Питання, що підлягають висвітленню: Загальні правила конструювання електрифікованих пристроїв (облік експлуатаційних вимог, складання принципової схеми, вибір електроарматури, розробка конструкції виробу, планування технологічної послідовності виготовлення виробу. Особливості контролю процесу і результатів праці при електромонтажних роботах.

Практичні роботи. Конструювання і монтаж кіл з паралельним і послідовним з’єднанням споживачів (із деталей «Електроконструктора»).

Профорієнтація. Ознайомлення із професією електромонтера.

Загальні методичні рекомендації до проведення занять.

Вивчення школярами, в тому числі й п’ятикласниками, основ електротехніки забезпечує політехнічне спрямування трудового навчання і сприяє підготовці їх до практичної діяльності. Відомо, що конкретні, наукові поняття про електрику, електричний струм школярі отримують на уроках фізики, починаючи з 7-го класу. В зв’язку з цим заняття в шкільних майстернях із основ електротехніки мають базуватися лише на загальних, популярних теоретичних відомостях з курсу фізики, реалізуючи таким чином наступні міжпредметні зв’язки. Це, з одного боку. А, з іншого, процес засвоєння такої складної для учнів цієї вікової категорії теми повинен спиратися на певний життєвий досвід дітей.

Слід зазначити, що в 1-4 класах школярі вже мали б отримати початкові відомості про використання електричної енергії (в побуті, тобто повсякденному житті, на транспорті, промисловості тощо), джерела її продукування та передавання на далекі відстані, а також виконувати певні практичні завдання з деталей «Електроконструктора». З деякими електричними явищами школярі також вже знайомі з уроків природознавства.

Програмою передбачено два варіанти змісту навчально-технічної інформації з електротехніки для учнів 5-го класу (як сільської, так і міської школи), надаючи, таким чином, вчителям певні можливості вибору для її вивчення. Ми пропонуємо для засвоєння п’ятикласниками програмний матеріал варіанту 1, вважаючи його простішим та доступнішим для дітей цього віку, а також таким, що має більшу практичну цінність.

Основну увагу при засвоєнні техніко-технологічних відомостей з цієї теми слід приділяти проведенню практичних та лабораторно-практичних робіт. Виконуючи їх, учні мають можливість дуже добре сприйняти інформацію про вироблення та застосування електричної енергії, умови її споживання та економії; ознайомлюються з провідниками та ізоляторами, вивчають просте електричне коло, його позначення на схемах та ін.

Заняття 1. Використання електричної енергії в побуті й промисловості.

Побутова електроарматура.

Рівень розуміння п’ятикласниками основ електротехніки є досить низьким. Через те, узагальнення відомостей школярів за початкові класи може мати характер побутової бесіди приблизно наступного змісту: — Ви часто чуєте слова «електрична енергія», «використання електричної енергії», «економія електричної енергії» тощо, а чи мають вони поширення у вас вдома? (Звичайно, так. Тут можна розраховувати на великий перелік побутових об’єктів, які використовують електричну енергію).

— А що може бути джерелом електричної енергії? (Різні батарейки, акумулятори, електростанції, тобто джерелом електричної енергії вважається агрегат, який її виробляє, продукує).

— А які електростанції ви знаєте? (Гідро-, теплові, атомні, вітрові електростанції. Цей перелік учитель може розширити, виходячи з конкретних умов. Тут також потрібно подати загальну характеристику електростанцій, наголосивши, в основному, на їх потужності, економічності та екологічній безпечності).

— А чи хочете ви побачити найпростіше джерело електричної енергії, яке можна виготовити навіть у домашніх умовах? (Звичайно, що відповіді будуть позитивними. Продемонструвавши учням елемент Вольта, його дії, педагог у загальних рисах може пояснити, чому це відбувається, та наголосити, що детальніше й глибше вони дізнаватимуться про це з курсу фізики, починаючи з 7-го класу).

— Всі пристрої, які знаходяться у майстерні, чи у вашому домі, що використовують електричну енергію, перетворюючи її в теплову або механічну, називаються споживачами. Це може бути свердлильний верстат, пральна машина, порохотяг, електропраска, звичайна електрична лампочка. А як подається електрична енергія від джерела до споживачів? (По проводах).

— А з чого можуть бути зроблені проводи? (Тут відповіді будуть різноманітними, найхарактерніша з них: -із заліза. Тому, повторивши матеріал про техніко-технологічні властивості металів учні зможуть усвідомити, що проводи роблять із сталі, міді та алюмінію).

— А чому не можна виготовляти проводи з інших матеріалів, наприклад, з деревини, гуми або пластмас?

Подібними запитаннями, а, за можливістю й проведенням лабораторно-практичної роботи, п’ятикласників треба підвести до розуміння провідників і непровідників (ізоляторів) електричного струму. Це дозволить краще засвоювати інформацію про будову електроарматури. При вивченні будови електроарматури доцільно використати ланкову, в окремих випадках — бригадну форму організації праці.

Ознайомлення дітей з електромонтажними інструментами можна здійснювати при безпосередньому виконанні зачищення, окінцьовування та зрощування проводів і шнурів.

Заняття 2. Послідовне і паралельне з’єднання елементів електричного кола.

Оскільки програмою передбачено засвоєння п’ятикласниками досить складних теоретичних питань, ми, виходячи з власного досвіду, пропонуємо цю науково-технічну інформацію значно спростити, зокрема, наприклад, зовсім зняти розгляд поняття про ЕРС. Розпочати заняття доцільно з повторення попереднього матеріалу; для цього можна використати такі запитання: -Як використовують електричну енергію в народному господарстві й побуті? — Які джерела електричної енергії ви знаєте? — Як визначити, що даний матеріал проводить електричний струм? — Чому провідники із струмом треба добре ізолювати? — Розшифруйте марки проводів: ППВ та АППВ, дайте їх загальну характеристику. — Розшифруйте марку шнурів: ШБРО та ШБВВП, дайте їх загальну характеристику. — З яких головних елементів складається електричне коло? — Як під`єднують проводи та шнури до електроарматури? — Яка будова електричної лампочки? — З яких основних частин складається вимикач; штепсельна вилка; розетка?

Розуміння школярами цієї науково-технічної інформації, особливо про електричне коло, будову електроарматури й лампи розжарювання дозволить краще сприймати нові теоретичні відомості. Їх виклад можна розпочати із висвітлення питання «Напрям електричного струму», використавши як наочне зображення діючу модель водогону з прозорими гнучкими трубками, ввівши попередньо до прозорої води зафарбовані дрібненькі кусочки непотопаючого матеріалу, що мають імітувати рух електронів. Профіль будь якого водогону можна використовувати також при поясненні поняття «потужність електричного струму».

Поняття «напруга» добре сприйметься п’ятикласниками на прикладі батарейки до кишенькового ліхтарика. Учням слід нагадати, що споживачі електроенергії також характеризуються певними параметрами: робочою (номінальною) напругою, робочим (номінальним) струмом та потужністю. Параметри джерел та споживачів вказані в їх технічних паспортах або нанесені безпосередньо на вироби.

Основна частина заняття повинна бути відведена для лабораторно-практичних робіт по складанню розгалужених електричних кіл (з послідовним та паралельним з’єднанням споживачів).

Заняття 3. Конструювання електричних кіл.

Правила конструювання можна висвітлювати, базуючись на знаннях і вміннях учнів про моделювання та конструювання виробів із деревини та металів. В бесіді із школярами потрібно розкрити основні експлуатаційні вимоги до конструкцій електрифікованих пристроїв, зокрема таких, як: простота, легкість у користуванні, міцність, низька матеріало- та енергоємність, естетика оформлення та ін. Учням доцільно проаналізувати декілька варіантів конструкцій електрифікованих виробів одного призначення (наприклад, ялинкової гірлянди й люстри). Форма організації праці — ланкова. Після аналізу та обговорення конструкцій запропонованих пристроїв кожна ланка повинна скласти принципові електричні схеми вивчених пристроїв. При складанні схем доцільно ставити перед учнями проблемні ситуації, видозмінюючи розташування елементів та їх кількість.

Для кращого закріплення інформації, школярі під керівництвом учителя можуть складати технологію монтажу кіл ялинкової гірлянди (послідовне з’єднання споживачів) та люстри (паралельне з’єднання споживачів).

Лабораторно-практичні роботи проводяться з використанням деталей «Електроконструктора» або наборів напівфабрикатів для монтажу електричних кіл; окремі деталі можуть виготовлятися п’ятикласниками при вивченні теми «Обробка металів». У зміст робіт доцільно включити конструювання й монтаж електричного кола моделі світлофора, електрифікованої гри «Проведи й не зачепи», електровікторини «Перевір свою відповідь» та ін.