Курсовая работа: Основные законы развития технических систем

Содержание

Введение

Понятия и определения

Закономерности техники

Основные законы развития технических систем

3.1 Закон прогрессивной эволюции техники

3.2 Закон полноты частей системы

3.3 Закон расширения множества потребностей-функций

3.4 Закон соответствия между функцией и структурой

4. Вытеснение человека из технических систем

4.1 Закон стадийного развития техники

4.2 Роботизация и законы робототехники

5. Прогнозирование развития технических систем

Список литературы

Введение

Развитие человечества, уже много столетий связано с развитием техники. На протяжении многих лет люди улучшали и модернизировали существующую технику и изобретали новую. Техника же помогала люди развиваться самим, улучшать свои навыки и способности.

Как и весь наш мир техника существует и развивается на основе законов. Разработка законов развития технических систем велась уже достаточно давно. Первую работу по законам развития техники написал Георг Гегель в параграфе «Средство» работы «Наука логики». «Техника механическая и химическая потому и служит целям человека, что ее характер (суть) состоит в определении ее внешними условиями (законами природы)». В 1843 году В. Шульц описал прототип закона полноты частей системы. Он писал, что «можно провести границу между орудием и машиной: заступ, молот, долото и т.д., системы рычагов и винтов, для которых, как бы искусно они ни были сделаны, движущей силой служит человек … все это подходит под понятие орудия; между тем плуг с движущей его силой животных, ветряные мельницы следует причислить к машинам». Чуть позже некоторые законы развития техники были описаны К. Марксом и Ф. Энгельсом. К. Маркс описал эти законы в разделе «Развитие машин», «…различие между орудием и машиной устанавливают в том, что при орудии движущей силой служит человек, а движущая сила машины – сила природы, отличная от человеческой силы, например животное, вода, ветер и т.д.». Некоторые дополнительные материалы можно найти в работах Ф. Энгельса по истории развития военной техники и ведения войн. Это работы 1860–1861 гг., в частности: «О нарезной пушке», «История винтовки», «Оборона Британии», «Французская легкая пехота» и др. Определенным вкладом в понимании техники и ее законов было создание «философии техники». Этот термин ввел немецкий ученый Эрнест Капп. В 1877 году он выпустил книгу «Основные линии философии техники». Основное развитие этого течения проходило в начале XX века. В основном, развитием «философии техники» занимались немецкие ученые Ф. Дессауер, М. Эйт, М. Шнейдер и др. В России эту тематику разрабатывал П.К. Энгельмейер. В 1911 году он выпустил книгу «Философия техники». Все эти работы обсуждали теоретические и социальные проблемы техники и технического прогресса. Вопросами истории техники, классификации и определения понятий техники занимались многие ученые в различных странах К. Туссман и И. Мюллер (в Германии), В.И. Свидерский, А.А. Зворыкин, И.Я. Конфедератов, С.В. Шухардин (в России) и др. В 1962 году был выпущен фундаментальный труд по истории техники.

Тем не менее, наука о законах техники только начинает формироваться. И первый этап, естественно, связан с формулированием и обоснованием гипотез о законах строения и развития техники. Сегодня нет пока достаточно обоснованных общепризнанных отдельных законов техники и нет еще даже в гипотезах полной замкнутой системы их системы. Создание такой системы, как и обоснование отдельных законов – одно из важнейших актуальных современных направлений фундаментальных исследований, относящихся к технознанию и общей теории проектирования. Это направление ждет своих энтузиастов-исследователей.

Однако, в отличие от недавнего времени сегодня уже имеются теоретические и методические разработки по законам и закономерностям техники, которые представляют большой интерес для практического использования. Законы техники, а также более частные и локальные закономерности могут иметь многоплановое приложение в инженерном творчестве. Во-первых, на основе законов и закономерностей техники могут быть разработаны наиболее эффективные методология и методы инженерного творчества. Во-вторых, привязка законов и закономерностей к конкретному классу технического объекта позволяет определить наиболее структурные свойства, облик и характеристики технического объекта в следующих поколениях.

В данной работе будут рассмотрены наиболее основные законы, нашедшие свое подтверждение на практике, на основание которых можно анализировать существующие технические объекты и со степенью вероятности проектировать дальнейшее развитие отдельных машин и механизмов.

Прежде чем перейти непосредственно к самим законам, нужно дать точное определение техническим объектам, описывающимся в этих законах, и дать определения закону, как понятию.

1. Понятия и определения

Техника (греческое «техне» – ремесло, искусство, мастерство).

Определения техники можно объединить в три основные группы. Их можно представить следующим образом: техника как искусственная материальная система; техника как средство деятельности; техника как определенные способы деятельности.

Первое значение (техника как искусственная материальная система) выделяет одну из сторон существования техники, относя ее к искусственным материальным образованиям. Но не все искусственным материальным образования являются техникой (например, продукты селекционной деятельности, которые обладают естественной структурой). Поэтому сущность техники не исчерпывается подобными определениями, так как не выделяют технику среди других искусственных материальных образований.

Второе значение также является недостаточным. Техника трактуется как средство труда, средство производства, орудия труда и т.д. Иногда техника определяется сразу и как средства, и как орудия. Но это не корректно, так как и то и другое понятия лежат в одной плоскости рассмотрения и средства труда являются более широким понятием по отношению к орудиям труда.

Третье выделенное значение – техника как определенные способы деятельности. Но этой сущности скорее соответствует понятие «технологический процесс», который, в свою очередь, является элементом технологии.

Технический объект. Понятие «технический объект» обозначает такое техническое явление, которое обладает всеми основными признаками общего класса технических образований. Отдельный технический объект является наиболее полной единичной клеткой технического мира.

Таким образом, технические объекты – это такие образования, которые, выполняя функцию средства человеческой деятельности, интегрируют в себе основные стороны деятельности человека (материальную, научную, художественную). Все другие образования существуют относительно самостоятельно и образуют смежные явления, представляющие отдельные части целого. К ним можно отнести: явления духовной жизни человека; произведения искусства; используемые неизмененные природные формы; технические системы, обладающие искусственной природой, но не выполняющие целостной социальной функции.

Наиболее детально характеристику технического объекта дал В.В. Чешев. Он пишет «…технический объект предстает в виде определенной совокупности элементов, в виде определенной вещественной структуры. …он представляет собой особую «целесообразную форму» проявления некоторого закона природы и должен описываться со стороны технических свойств, проявляемых им при практическом использовании в производственной (или какой-либо другой) сфере деятельности, а также должен быть описан со стороны своего внутреннего содержания как процесс, определяемый законом природы. Описывая техническое устройство совокупностью технических и естественных свойств, мы получаем обобщенное представление о техническом объекте».

Машина (от лат. machina – устройство искусственного происхождения (совокупность агрегатов или устройств).

Машиной называют устройство для совершения полезной работы или преобразования энергии. Машины, в которых энергия преобразуется в механическую работу, затрачиваемую на приведение в движение машин-орудий, называют машинами-двигателями. Машины, при помощи которых производится изменение формы, свойств, положения, состояния тех или иных материалов или предметов, называют машинами-орудиями (например, металлорежущий станок). «Идеальная машина» – абстрактный эталон, в реальных условиях недостигаемый и отличающийся следующими обстоятельствами:

Все части идеальной машины все время несут полезную расчетную нагрузку.

Материал «идеальной машины» работает так, что его свойства используются наилучшим образом, например, металлические части работают только на растяжение, деревянные части – только на сжатие и т.д.

Для каждой части «идеальной машины» созданы наиболее благоприятные внешние условия (температура, давление, характер движения внешней среды и т.д.).

Если «идеальная машина» передвигается, то вес, объем и площадь полезного груза совпадают или почти совпадают с весом, объемом и площадью самой машины.

«Идеальная машина» способна менять назначение (в пределах своей основной функции).

Межремонтный период частей равен сроку службы всей «идеальной машины».

Сравнивая «идеальную машину» с идеей изобретения, можно судить об уровне, вообще достигнутом в данной отрасли техники, и о качестве найденной идеи.

Механизм – это совокупность тел (обычно – деталей машин), ограничивающих свободу движения друг друга взаимным сопротивлением. Механизмы служат для передачи и преобразования движения. Как преобразователь движения механизм видоизменяет скорости, или траектории, или же и то, и другое. Он преобразует скорости, если при известной скорости одной из его частей другая его часть совершает движение, подобное движению первой, но с другой скоростью. Механизм преобразует траекторию, если, в то время как одна из его точек описывает известную траекторию, другая описывает другую заданную траекторию.

Теперь перейдем к определению закона и требования, которым должны удовлетворять законы техники.

Закон-необходимое, существенное, устойчивое, повторяющееся отношение между явлениями. Закон выражает связь между предметами, составными элементами данного предмета, между свойствами вещей, а также между свойствами внутри вещи. Но не всякая связь есть закон. Связь может быть необходимой и случайной. Закон – это необходимая связь. Он выражает существенную связь между сосуществующими в пространстве веществами. Это закон функционирования.

Закономерность, обусловленность объективными законами; существование и развитие соответственно законам

А.И. Половинкин сформулировал требования, которым должны удовлетворять законы техники:

Формулировка закона техники должна быть по форме лаконичной, простой, изящной, а по содержанию отвечать данным выше определениям закона.

Формулировка закона техники должна быть обобщенной и отражать очень большое число известных и возможных факторов. Иначе говоря, закон должен допускать эмпирическую проверку на существующих или специально полученных факторах, имеющих количественную или качественную форму. При этом формулировка закона должна быть настолько четкой, что два человека, независимо подбирающие и обрабатывающие фактический материал, должны получить одинаковые результаты проверки.

Формулировка закона техники должна не только констатировать: что, где, когда происходит (то есть упорядочивать и сжато описать факты), но еще, по возможности, дать ответ на вопрос, почему так происходит. В связи с этим заметим, что в науке немало существовало и существует эмпирических законов, которые на отвечают на вопрос «почему?» или отвечают на него частично. И по-видимому, почти нет научных законов (в виду локального характера их действия), которые отвечают на вопрос «почему?». На все вопросы обычно отвечает теория, опирающаяся на несколько законов.

Формулировка закона техники должна быть автономно независимой, то есть к законам будем относить такие обобщенные высказывания, которые не могут быть логически выведены из других законов техники. Выводимые обобщения будем относить к закономерностям техники.

Формулировка закона техники должна учитывать взаимосвязи: «техника – предмет труда», «человек – техника», «техника – природа», «техника – общество».

Формулировка закона техники должна иметь предсказательную функцию, то есть предсказывать новые неизвестные факты, которые могут быть более или менее очевидными, а иногда необычными, парадоксальными.

Формулировка всех законов техники должна иметь четко определенную единую понятийную основу.

2. Закономерности техники

Основные закономерности техники описал Ю.С. Мелещенко. Он глубоко и обстоятельно исследовал развитие техники, технических и естественных наук. В своей работе он дал глубокий анализ: концепций, понятий, определений и классификации техники; системы связи техники с другими общественными явлениями; развития техники, и научно-технических революций. В результате этого анализа Ю.С. Мелещенко вывел следующие закономерности развития техники:

1. Закономерности, характеризующие сдвиги в материальной стороне техники;

1.1 Изменения в применении материалов

1.2. Расширение ассортимента природных материалов, применяемых в технике.

1.3. Вовлечение материалов природы в сферу технического использования

1.4. «Поиск и создание новых материалов сочетается с постоянным совершенствованием имеющихся материалов, выявлением и использованием их новых свойств. Этот процесс, имеющий закономерный характер, пронизывает всю историю техники».

1.5. Растущая целенаправленность в применении материалов, из которых создана техника.

1.6. Подбор материалов, которые по своим свойствам наиболее соответствуют структуре и свойствам технических устройства.

1.7. Рациональное использование материалов в количественном отношении. Изменение показателей (обычно в сторону уменьшения) по мере совершенствования техники. Например, уменьшение удельного веса, коэффициента компоновки, показателя относительного веса конструкции и др.

2. Закономерности, связанные с изменениями в использовании процессов природы. Большую часть этой группы образуют закономерности, которые выражают сдвиги в энергетических и других процессах, используемых в технике.

2.1. Последовательное овладение все более сложными формами движения материи, их техническое использование, расширение спектра процессов, применяемых в технике (использование физических, химических и биологических процессов).

2.2. Использование все более глубоких и мощных источников энергии. От использования мускульной энергии человека и животных, к использованию энергии движения воды и воздуха, тепловой энергии (паровой двигатель, двигатель внутреннего сгорания), электроэнергии, атомной энергии.

2.3. Растущая интенсивность применяемых процессов. Например, давления, температуры, скорости, напряжения, скорости и интенсивности применяемых процессов, увеличение скорости и количества принимаемой и перерабатываемой информации и т.д.

2.4. Постоянное возрастание степени целенаправленности используемых энергетических и других процессов. «Смысл и назначение техники и состоит в том, чтобы не просто осуществить какой-то процесс, а максимально направить его в нужную сторону, сделать его наиболее полезным и рациональным». Это осуществляется двумя путями:

2.4.1. Усовершенствование выбранного принципа действия

2.4.2. Переход к принципиально новой технике.

3. Закономерности, связанные с изменением ее элементов, структуры и функций.

3.1. Процесс дифференциации и специализации технических систем, их элементов. «Объективные предпосылки к этому коренятся в росте и развитии общественных потребностей, которые вызывают к жизни все новые и новые формы деятельности, а вместе с ними и соответствующие средства труда. Эти процессы обусловлены также внутренней логикой развития техники».

3.2. Функциональная специализация. Средства труда или сложные технические системы предназначены для обслуживания определенной функции или достаточно общей операции.

3.3. Предметная специализация. Технические устройства или их элементы предназначаются для выполнения узкой операции, имеют ограниченную и жестко закрепленную программу действий.

Интересно отметить так же, что понимает Ю.С. Мелещенко под дифференциацией и специализацией. Он пишет: «Характерно также усиление дифференциации и специализации элементов технических устройств и систем. Примером тому служит классическая система машин трехзвенного состава, включающая в себя рабочую машину, передаточных механизм и двигатель. На ступени автоматизации она дополняется таким специализированным элементом, как управляющее устройство».

4. Процесс усложнения и интеграции техники.

4.1. Движение к автоматизации. «Можно выделить три основных этапа исторически развивающегося взаимодействия, людей и техники в процессе трудовой, целесообразной деятельности: 1) этап использования орудий техники; 2) этап машинной техники; 3) этап автоматизации». «Таким образом, закономерным для развития машинной техники является последовательное и все более полное замещение человека в выполнении материальных функций». «Автоматизация проходит рад ступеней в своем развитии. Различают частичную, комплексную и полную автоматизацию».

Все эти закономерности имеют в своей основе фундаментальные законы развития техники.

3. Основные законы развития технических систем

3.1 Закон прогрессивной эволюции техники

Действие закона прогрессивной эволюции в мире техники аналогично действию закона естественного отбора Дарвина в живой природе. Он отвечает на вопросы, почему происходит переход от предшествующего поколения технического объекта (далее ТО) к следующему улучшенному поколению; при каких условиях, когда и какие структурные изменения происходят при переходе от поколения к поколению.

Формулировка закона: В ТО с одинаковой функцией переход от поколения к поколению вызван устранением выявленного главного дефекта (дефектов), связанного, как правило, с улучшением критериев, развития, и происходит при наличии необходимого научно-технического уровня и социально-экономической целесообразности следующими наиболее вероятными путями иерархического исчерпания возможностей конструкции:

а) при неизменном физическом принципе действия и техническом решении улучшаются параметры ТО до приближения к глобальному экстремуму по значениям параметров;

б) после исчерпания возможностей цикла а) происходит переход к более рациональному техническому решению (структуре), после чего развитие опять идет по циклу а). Циклы а) и б) повторяются до приближения к глобальному экстремуму по структуре для данного принципа действия. При этом значения критериев развития, как правило, изменяются в соответствии функцией вида:

Основные законы развития технических систем

В формуле приняты следующие обозначения: L, a, b, b-коэффициенты определяемые по статическим данным; t – время. Вид функции, называемой S – функцией, показан на рисунке 1.

Основные законы развития технических систем

Рисунок 1. Закономерность изменения значений критерия развития при неизменном принципе действия

В) после исчерпания возможностей циклов а) и б) происходит переход к более рациональному физическому действия, после чего развитие опять идет по циклам а) и б). Циклы а) – в) повторяется до приближения к глобальному экстремуму по принципу действия для множества известных физических эффектов.

При этом в каждом случае перехода от поколения к поколению в соответствии с частными закономерностями происходят изменения конструкции, корреляционно связанные с характером дефекта у предшествующего поколения, а из всех возможных изменений конструкции реализуется в первую очередь то, которое дает необходимое или существенное устранение дефекта при минимальных интеллектуальных и производственных затратах. Циклы, описанные выше, представлены в таблице 1.

Таблица 1 Иерархическое исчерпание возможностей конструкторско-технологических решений

Основные законы развития технических систем

Таким образом, суть закона состоит в том, что в ТО с одинаковой функцией каждый переход от поколения к поколению вызван устранением возникшего главного дефекта (дефектов), связанного с улучшением какого-либо критерия (показателя) развития при наличии определенных технико-экономических условий. Таким образом, сначала на 1-м уровне улучшаются параметры используемого технического решения. Когда изменение параметров мало что дает, изменения осуществляют на 2-м уровне путем перехода к более эффективному техническому решению без изменения физического принципа действия. Затем, при исчерпании параметров, переходят на новое более прогрессивное техническое решение. Указанные циклы на 1-м и 2-м уровнях происходят до тех пор, пока в рамках используемого принципа действия уже не находят новых технических решений, обеспечивающих улучшение интересующих показателей. После этого наступает революционное изменение на 3-м уровне – переход на новый, более прогрессивный принцип действия и т.д. При этом в каждом случае перехода от поколения к поколению действуют весьма определенные частные закономерности изменения конструкции, которые с большой вероятностью конкретизируют направление и характер изменения ТО в следующем поколении.

Следует иметь в виду, что в законе прогрессивной эволюции иерархическое исчерпание конструкции не действует формально: «пока не будут достигнуты глобально оптимальные параметры, не может произойти переход к новому техническому решению, или пока не будут исчерпаны возможности наилучшего технического объекта (в рамках определенного принципа действия), не может произойти переход к новому принципу действия». Закономерность иерархического исчерпания конструкции действует, как указанно в формулировке закона, при соблюдении следующего условия: если при наличии необходимого научно-технического потенциала переход к новому техническому решению или принципу действия обеспечивает получение дополнительной эффективности, существенно превышающей дополнительные интеллектуальные и производственные затраты, то может произойти скачок к новому техническому решению или принципу действия без исчерпания возможностей предыдущего технического решения или принципа действия.

3.2 Закон полноты частей системы

Закон полноты частей системы был разработан автором ТРИЗ Г.С. Альтшуллером. Он выглядела так:

Отдельные элементы машины, механизма, процесса всегда находятся в тесной взаимосвязи.

Развитие происходит неравномерно: одни элементы обгоняют в своем развитии другие, отстающие.

Планомерное развитие системы (машины, механизма, процесса) оказывается возможным до тех пор, пока не возникнут и не обострятся противоречия между более совершенными элементами системы и отстающими ее частями.

Это противоречие является тормозом общего развития всей системы. Устранение возникшего противоречия и есть изобретение.

Коренное изменение одной части системы вызывает необходимость для функционально обусловленных изменений в других ее частях.

«Между главными составными частями машины – рабочим органом, передаточным механизмом (трансмиссией) и двигателем – имеется определенное соотношение, ибо все эти части находятся в тесной взаимосвязи и взаимообусловленности. Наличие взаимосвязи между главными составными частями машины приводит к тому, что развитие той или иной части оказывается возможным только до определенного предела – пока не возникнут противоречия между измененной частью машины и оставшимися без изменений другими ее частями». И далее «Противоречия, возникающие между отдельными частями машины, являются тормозом общего развития, ибо дальнейшее усовершенствование машины невозможно без внесения изменений в соответствующие ее части, без коренного улучшения их свойств».

Это закон объясняет причину, того что даже революционное изменения одно элемента, как это описано в 1 законе не приводит к аналогичному улучшению всей машины в целом.

3.3 Закон расширения множества потребностей-функций

Этот закон имеет отношение к развитию техники в целом отдельной страны или всего мира. В политэкономии уже давно известен закон возвышения потребностей, которые сформулирован на качественном уровне. Формулировка закона основывается на предшествующих работах и относится только к потребностям, реализуемым с помощью ТО:

При наличии необходимого потенциала и социально-экономической целесообразности возникшая новая потребность удовлетворяется с помощью впервые созданных технических средств (объектов); при этом возникает новая функция, которая затем существует как угодно долго, пока ее реализация будет обеспечивать и сохранение и улучшение жизни людей. Число таких качественно и количественно различающихся потребностей-функций, относящихся к техносфере страны или мира, со временем монотонно и ускоренно возрастает по экспоненциальному закону

Основные законы развития технических систем

где Основные законы развития технических систем – число потребностей-функций до момента t=0: Основные законы развития технических систем – эмпирический коэффициент;

t – время в годах.

3.4 Закон соответствия между функцией и структурой

Закон между функцией и структурой на протяжении многих веков изучали и обсуждали на философском уровне. При этом отмечали и анализировали многочисленные факты удивительных соответствий между выполненными функциями любого органа живого организма и его структурой (строением, конструкцией, конструктивными признаками). Такие же соответствия отмечались в деталях узлах машин, сооружений и других технических объектов.

Главная суть закона заключается в том, что в правильно спроектированном техническом объектом каждый элемент от сложных узлов до простых деталей и каждый конструктивный признак имеют вполне определенную функцию (назначение) по обеспечению работы технического объекта. И если лишить такой ТО какого-либо элемента или признака, то он либо перестанет работать (выполнять свою функцию), либо ухудшит показатели своей работы. В связи с этим у правильных ТО нет «лишних деталей». Эта главная суть соответствия между функцией и структурой лежит в основе всей познавательной деятельности, связанной с анализом и изучением существующих ТО и всей проектно-конструкторской деятельности по созданию новых ТО.

Каждый элемент ТО или его конструктивный признак имеют хотя бы одну функцию по обеспечению реализации функции ТО, т.е. исключение элемента или признака приводит к ухудшению какого-либо показателя ТО или прекращению выполнения им своей функции. Совокупность всех таких соответствий в ТО представляет собой функциональную структуру в виде ориентированного графа, который отражает системную целостность ТО и соответствие между его функцией и структурой (конструкцией).

Рассмотрим этот закон на примере функционального строения обрабатывающих (технологических) машин.

ТО или соответствующие человеко-машинные системы, предназначены для обработки материального предмета труда, состоят из четырех подсистем (элементов) Основные законы развития технических системОсновные законы развития технических системОсновные законы развития технических системОсновные законы развития технических систем, реализующих соответственно четыре фундаментальные функции, показанные на рисунке 2

Основные законы развития технических систем

Рисунок 2. Обобщенная функциональная структура обрабатываемых машин: => поток вещества, Основные законы развития технических систем поток энергии, Основные законы развития технических систем поток управляющих сигналов и воздействий

Ф1 – технологическая функция – обеспечивает превращение исходного материала (сырья) Основные законы развития технических систем в конечный продукт Основные законы развития технических систем;

Ф2 – энергетическая функция – превращает вещество или извне полученную энергию Основные законы развития технических систем в конечный вид энергии Основные законы развития технических систем, необходимы для реализации функции Ф1;

Ф3 – функция управления – осуществляет управляющие воздействия Основные законы развития технических систем, Основные законы развития технических систем на подсистемы Основные законы развития технических систем, Основные законы развития технических систем в соответствии с заданной программой Основные законы развития технических систем и полученной информацией Основные законы развития технических систем, Основные законы развития технических систем о количестве и качестве выбранного конечного продукта Основные законы развития технических систем и конечной энергии Основные законы развития технических систем;

Ф4 – функция планирования – собирает (получает) информацию Основные законы развития технических систем о произведенном конечном продукте Основные законы развития технических систем и определяет потребные Основные законы развития технических систем качественные и количественные характеристики конечного продукта.

Анализ функций различных ТО позволяет накапливать и формировать базы данных по формализованным описаниям функций элементов ТО и функциональным структурам ТО. Все эти базы данных могут быть эффективно использованы в различных методах поискового проектирования и конструирования, при проведении функционально-стоимостного анализа ТО технологий, построений информационно-поисковых систем для поддержки проектно-конструкторской деятельности.

Вытеснение человека из технических систем

4.1 Закон стадийного развития техники

В техники революционные изменения связаны с передачей техническим средствам широко распространенных функций, выполняемых человеком. Закон стадийного развития техники отражает революционные изменения происходящие в процессе развития как отдельных классов ТО, так и техники в целом. Гипотеза о законе имеет на инженерном уровне следующую формулировку.

ТО с функцией обработки материального предмета труда имеют четыре стадии развития, связанные с последовательной реализацией с помощью технических средств четырех фундаментальных функций и последовательным исключением из технологического процесса соответствующих функций, выполняемых человеком:

на первой стадии ТО реализует только функцию обработки предмета труда (технологическая функция);

на второй стадии, наряду с технологической, ТО реализует еще функцию обеспечения энергией процесса обработки предмета труда (энергетическая функция);

на третий стадии ТО реализует еще функцию управления процессом обработки предмета труда;

на четвертой стадии ТО реализует также и функцию планирования для себя объема и качества продукции, получаемой в результате обработки предмета труда; при этом человек полностью исключается из технологического процесса, кроме более высоких уровней планирования.

Переход к каждой очередной стадии происходит при исчерпании природных возможностей человека в улучшении показателей выполнения соответствующей фундаментальной функции в направлении дальнейшего повышения производительности труда и (или) качества производимой продукции, а также при наличии необходимого научно-технического уровня и социально экономической целесообразности.

В таблице 2 приведены примеры стадийного развития различных ТО, которые дополняют формулировку закона. Рассматриваемый закон имеет определенную связь с закономерностью функционального строения обрабатывающих машин.

Таблица 2. примеры стадийного развития ТО

Функция ТО

ТФ

ТФ+ЭФ

ТФ+ЭФ+ФУ

ТФ+ЭФ+ФУ+ФП

Размалывание зерна

Получение осесеметричных круглых деталей из твердотельных заготовок

Транспортирование груза по дороге

Каменные жернова с ручным приводом

Токарный станок с рунным или ножным приводом

Тачка или тележка, приводимая в движение человеком

Каменные жернова с приводом от водяного колеса или паровой машины

Токарный станок с приводом от водяного колеса, паровой машины или электродвигателя

Телега, приводимая в движение тягловым животным или автомобиль

Мельница с системой автоматического управления (САУ)

Токарный станок с числовым программным управлением (ЧПУ)

Автомобиль с САУ

Мельница с САУ, получающая задания от автоматизированной системы планирования работ (АСПР)

Станок с ЧПУ, получающий задания от АСПР

Автомобиль с САУ, получающий задания от бортовой АСПР, осуществляющей предварительный сбор информации

Примечание. ТФ – технологическая функция; ЭФ – энергетическая функция; ФУ – функция управления; ФП – функция планирования.

Закон стадийного развития отражает также развитие мировой техники в целом, что наглядно показано в таблице 3 где обозначение «ТО» указывает на реализацию соответствующей фундаментальной функции техническими средствами.

Таблица 3. Стадии развития техники

Выполняемая функция

Начало стадии
Каменный век (первая стадия)

XVIII век (вторая стадия)

Середина XX века (третья стадия)

Конец XX века (четвертая стадия)

Технологическая

Энергетическая

Управления

Планирования

ТО

Человек

>>

>>

ТО

>>

Человек

>>

ТО

>>

>>

Человек

ТО

>>

>>

>>

Следует отметить, что предписываемая законом картина последовательного четырех стадийного развития ТО имеет место только для классов ТО, появившихся до XVIII века. Уже в XIX веке, когда техника в целом находилась на второй стадии развития, вновь появившиеся ТО одновременно реализовали технологическую и энергетическую функции, поскольку для этого существовал необходимы научно-технический уровень и это следовало из требований социально-экономических целесообразности. Аналогично картину мы наблюдаем в настоящее время, когда вновь появляющеюся пионерные ТО для реализации новых потребностей часто реализует сразу три фундаментальные функции (технологическую, энергетическую, управления).

4.2 Роботизация и законы робототехники

В данной работе мы рассмотрим законы роботостроения и робототехники лишь обзорно и не будем углубляется во все существующие проблемы данной индустрии.

В настоящее время автоматизация достигла такого уровня, при котором ТО выполняют не только функции по обработке материальных предметов, но и начинают выполнять обслуживанию и планированию. Человекоподобные роботы уже выполняют функции секретарей и гидов. Робототехника уже выделена в отдельную отрасль. Сегодня человечество практически вплотную подошло к тому моменту, когда роботы будут везде и всюду. Латентная, почти незаметная в быту эволюция роботов вот-вот выльется в самую настоящую революцию роботов. Или даже Великую Революцию Автоматизированной Экономики.

Законы робототехники еще только разрабатываются. Сейчас многие ученые стараются выработать законы развития роботов и законы взаимодействия человека с роботом. Эти законы могут сыграть важную роль в будущем.

Первыми законами робототехники можно считать законы сформулированные американским фантастом А. Азимовым:

Робот не может причинить вред человеку или своим бездействием допустить, чтобы человеку был причинён вред (A robot may not injure a human being or, through inaction, allow a human being to come to harm)

Робот должен повиноваться всем приказам, которые дает человек, кроме тех случаев, когда эти приказы противоречат Первому Закону (A robot must obey orders given to it by human beings, except where such orders would conflict with the First Law)

Робот должен заботиться о своей безопасности в той мере, в которой это не противоречит Первому и Второму Законам (A robot must protect its own existence as long as such protection does not conflict with the First or Second Law).

Значительно позже, в 1986 году, Азимов дополнил этот свод законов ещё одним, нулевым правилом:

Робот не может нанести вред человечеству или своим бездействием допустить, чтобы человечеству был причинён вред (A robot may not harm humanity, or, by inaction, allow humanity to come to harm)

Согласно статистической информации, собранной учёными проекта PHRIENDS (Physical Human-Robot Interation: DepENDability and Safety, то есть, Физическое взаимодействие людей и роботов: Надёжность и Безопасность), сегодняшние «гражданские» роботы в большинстве случаев безопасны лишь когда изолированы от доступа человека или когда передвигаются достаточно медленно. То есть, ни о каком соблюдении требований Первого (и Нулевого) Законов Робототехники пока и речи быть не может.

Сейчас ведутся активные разработки по обеспечению безопасности. В частности, сейчас учёные занимаются работой над прототипом исполнительного механизма под названием Variable Stiffness Actuator (VSA) с мехатронным (электронно-мехиническим) дизайном, позволяющим создавать лёгкие и менее «жёсткие» конечности роботов. Возможно, чем-то подобным будут оснащаться эти самые «робоняньки для престарелых», но на первое время подобные манипуляторы будут очень даже к месту на обычном производстве, где роботы и люди по-прежнему вынуждены трудиться «плечом к плечу». Уж если кто и сможет сказать что-то дельное при разработке будущих мировых стандартов безопасности роботостроения, то без мнения этих учёных точно не обойтись.

Также в роботостроении существует закономерность согласно которой, роботы с каждым поколением приобретают все больше человеческих черт и признаков. Это связано с тем что человеку психологический проще находиться рядом с объектом, который обладает сходством с человеком, кроме того не за горами когда роботы начнут выполнять роль нянек для младенцев и пожилых людей, такие разработки уже активно ведутся.

Однако препятствием к очеловечиванию роботов препятствует феномен так называемой «долины жути». В 1970 году пионер японской робототехники Масахиро Мори описал явление, названное им «Букими но тани» – «Долина жути» (сейчас распространен англоязычный термин, Uncanny Valley). Доктор Мори предположил, что человекообразные роботы будут симпатичны нам до лишь определенного предела. Когда внешний вид и поведение таких механизмов достигнут почти полной реалистичности, человек станет испытывать к ним резкую неприязнь. Но как только будет достигнут полный реализм, наше восприятие снова сменится на положительное или нейтральное. Объясняется это тем, что мы склонны испытывать симпатию к неодушевленным предметам, обнаруживающим сходство с человеком; обратная же ситуация, когда объект выглядит почти как человек, но демонстрирует явные признаки неодушевленного предмета, вызывает негативную реакцию, замешательство и страх. В 1978 году Мори объявил о подтверждении своей гипотезы, проведя ряд экспериментов при поддержке Токийского института технологий. Испытуемые добровольцы действительно охотнее проникались расположением к негуманоидным роботам, в то время как человекообразные автоматы чаще вызывали у них неприязнь.

Основные законы развития технических систем

Рисунок 3 Восприятие человека человекоподобных объектов

Таким образом, перед разработчиками роботов стоит еще очень большое количество проблем, поскольку многие законы и закономерности еще в роботостроение не установлены человеком еще или имеют не подтвержденный характер.

5. Прогнозирование развития технических систем

Если говорить, в общем, то прогнозирование развития техники в целом является очень сложной задачей, поскольку существующие законы техники не могут сказать каким будет уровень научно-технического развития через несколько лет. Так же тот же закон прогрессивной эволюции техники может установить как близко подошел тот или иной ТО к переходу на новый уровень. Прогнозирование с помощью S функции позволяет установить, насколько недоиспользованы возможности применяемого принципа действия Если эти возможности имеют значительные резервы, то на основе прогнозирования можно сформулировать задание на улучшение интересующих главный показателей. Если же прогноз покажет, что возможности принципа действия практически исчерпаны, то будет сделан обоснованный вывод о необходимости перехода на новый принцип действия. Но закон прогрессивной эволюции не может ответить каким будет новый принцип действия и когда именно произойдет переход.

Сейчас активно ведутся разработки по использованию законов развития биологии и переносе «патентов» природы для решения изобретательских задач.

Первым в 1964 г. высказал эту идею Г. Альтшуллер: «Как известно, бионика изучает животных с целью применения найденных принципов и приемов работы их органов к решению инженерно-технических задач. Однако современные животные – слишком сложные прообразы для современной техники. Это нередко затрудняет изучение «живых моделей», тормозит (а порой делает невозможным) создание технических аналогов. Между тем часто целесообразно брать в качестве прообразов вымерших ныне животных, изучаемых палеонтологией, так как они проще устроены. Другое преимущество такого подхода состоит в том, что во много раз расширяется круг прообразов, ибо современные животные – лишь незначительная часть фауны, существовавшей в течение всей истории Земли».

Многие природные механизмы и «конструкции» сейчас применяются в авиа- и машиностроении, в робототехники, медицине.

Применительно к конкретному ТО можно проводить анализ на основе закона соответствия между функцией и структурой.

Этот анализ сводиться к следующему.

Оценка функциональной ценности каждого элемента (узла или детали в машине, машины или станка в технологическом комплексе) с точки зрения его исключения и передачи его функций другому элементу.

Выделение комплекса функций в целях их реализации одним автономным техническим средством

Оценка целесообразности изменения потоковой функциональной системы и выбора более рациональной последовательности функциональных элементов.

Оценка целесообразности разделения функций элементов, выполняющих две и более функции.

Проверка полноты функциональной системы в соответствии с закономерностью функционального строения данного класса ТО. Оценка целесообразности введения новых функциональных элементов.

Выделение функций, выполняемых человеком, и оценка возможности и целесообразности их выполнениями техническими средствами

Оценка возможности использования функциональной системы ТО, выполняющих близкие и аналогичные функции и имеющих опережающие темпы развития по сравнению с разрабатываемым классом ТО.

Практическое использование закона стадийного развития связано с проведением исследований по его привязки к интересующему классу ТО, а также к функционально близкому классу ТО, имеющих опережающие темпы развития. При выполнении этих исследований даются ответы на следующие вопросы:

На какой стадии развития находиться рассматриваемый ТО или технологический комплекс?

Ограничивает ли возможности человека существенное улучшение основных показателей ТО?

Имеются ли необходимые научно-технические и технологические возможности для перехода на следующую стадию?

Имеется ли социально-экономическая целесообразность перехода на следующую стадию?

На основе такого анализа делается вывод о целесообразности перехода на следующую стадию и формируется соответствующее задание на научно-исследовательские и опытно-конструкторские разработки.

И так на основе имеющихся законов можно анализировать существующие конкретные технические объекты, устанавливать их уровень развития и прогнозировать их дальнейшее развитие. Но прогнозировать развитие техники в целом очень затруднительно и такой прогноз будет условным и неточным. В настоящее время еще не сложилась единая система законов развития техники и любых других систем. Будущим исследователям законов развития систем предстоит серьезно исследовать все имеющиеся материалы. Прежде всего, нужно исследовать самые древние системы. К ним в первую очередь относятся биологические системы. Может быть, следует даже исследовать еще более древние системы образования звезд, планет и космической системы и галактики. Должны быть исследованы различные виды культур, языки, религии, музыка, литература, искусства и т.д. Не менее интересно исследовать стремительно развивающиеся сегодня системы высоких технологий. Здесь тоже имеются свои закономерности. Особенно это касается микроэлектроники, компьютеров и программирования. В них наверняка имеются те закономерности, которые еще не выявлены.

Литература

1. Половкин А.И. Законы строения и развития техники. 3-е издание, переработанное и дополненное. Волгоград 1985 г.

2. Половкин А.И. Основы инженерного творчества. 2-е издание, переработанное и дополненное – М. Машиностроение, 1988. -368 с., ил.

3. Чешев В.В. О предмете и основных понятиях технических наук (гносеологический анализ). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата философских наук. Томск, 1968. с. 8 и 12.

4. Мелещенко Ю.С. Техника и закономерности ее развития. – Л.: Лениздат, 1970, 248 с

5. Альтшуллер Г.С. Как научиться изобретать. – Тамбов: Кн. изд., 1961,

128 с

6. Альтшуллер Г.С. О законах развития технических систем. – Баку, 20.01.1977.

7. Золотин. Б.Л., Зусман А.В. Законы развития и прогнозирования технических систем. Кишенев, Прогресс, 1989 г.

8. Петров В.М. Закономерности развития технических систем. – Методология и методы технического творчества. – Тезисы докладов и сообщений к научно-практической конференции 30 июня – 2 июля 1984 г. – Новосибирск, 1984 г.

9. Свидерский В.И. Некоторые особенности развития в объективном мире. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965.

Реферат: Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Прогнозирование энтропий органических соединений методом статистической термодинамики [1, 13]

Применение квантовой теории к описанию энергетических соотношений молекул газов привело к развитию достаточно надежных методов расчета термодинамических свойств веществ, находящихся в состоянии идеального газа. Для энтропии это методы статистической термодинамики [13], где свойство представляется в виде суммы вкладов для различных видов движения молекул.

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики. (2.12)

Здесь необходимо остановиться более подробно на методике расчета отдельных вкладов.

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — здесь это вклад в энтропию, обусловленный симметрией наружного вращения молекулы как целого и симметрией внутреннего вращения только тех групп, для которых она не может быть учтена при анализе энтропийного вклада, обусловленного внутренним вращением. Детали расчета симметрии наружного вращения молекул рассмотрены выше. Второй вклад, о котором идет здесь речь, касается внутреннего вращения в молекуле, которое обеспечивается не одной, а одновременно двумя связями. Например, для ароматических систем такими группами являются п-фениленовые фрагменты (–С6Н4–), внутреннее вращение которых происходит одновременно по двум связям.

Учет вклада на смешение вращательных изомеров (Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики), обусловленное наличием в молекуле хиральных центров, производится в соответствии с подходом, изложенным в п. 2.1.

Вклад поступательного движения молекул в энтропию Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики рассчитывается по уравнению

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, (2.13)

где М – молекулярная масса; Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики— мольный объем газа; Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — число Авогадро; h – постоянная Планка. Подставив в это уравнение значения констант k, h, NA, при стандартном состоянии P = 1 атм = 101325 Па, получим формулу, удобную для практических расчетов энтропии поступательного движения:

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики Дж/(моль·К), (2.14)

где Р должно выражаться в физических атмосферах, а остальные величины – в соответствии с системой СИ.

Таким образом, для вычисления вкладов поступательного движения молекул в энтропию газа нужно знать только его молекулярную массу, и для изомеров эти вклады равны по определению.

Остальные вклады требуют привлечения информации о геометрии, энергетических характеристиках молекул и частотах колебательного спектра. Для получения подобной информации используются различные расчетные методы. Окончательная обработка информации и вычисление энтропийных вкладов выполняются с помощью разработанной на кафедре ТО и НХС СамГТУ программы Entropy, описание которой приведено далее.

В рамках программы Entropy геометрия молекулы оптимизируется методом молекулярной механики (силовое поле MMX на базе силового поля Эллинджера MM2) программой PCModel 3.2. Для оптимизации молекул бифенилов желательно использовать PCModel 4.0, обладающую большими возможностями при расчетах в -электронных системах. Выходной информацией являются оптимизированная геометрия молекулы для наиболее устойчивого конформера и информация об изменении энергии молекулы при вращении каждого из волчков, сохраняемые в отдельных файлах. Для формирования потенциальной кривой барьера вращения каждого из волчков используются значения потенциальной энергии молекулы при изменении двугранного угла между избранными связями волчка и остова от 0о до 360о с шагом 10о. При этом на каждом фиксированном значении угла проводится оптимизация геометрии молекулы.

На основании сведений о геометрии молекулы рассчитывается произведение главных центральных моментов инерции IAIBIC , являющееся свободным членом кубического уравнения

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики,

где Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики; Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики; Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики; Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики; Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики; Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — моменты инерции молекулы (здесь n – число атомов в молекуле; mi – масса i-того атома; xi, yi, zi – координаты i-того атома в системе координат с центром, находящемся в центре инерции молекулы). Отсюда

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики. (2.15)

В дальнейшем рассчитывается сумма состояний жесткого ротатора

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики (2.16)

и вклад в энтропию, обусловленный вращением молекулы как целого

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, (2.17)

где h – постоянная Планка, k – постоянная Больцмана.

В тех случаях, когда это предусмотрено решаемой задачей, рассчитывается вклад в энтропию, обусловленный смешением конформеров. Программой Entropy наряду с классическим подходом предусмотрен следующий вариант расчета энтропии смешения конформеров. На основании полученных ранее сведений об изменении энергии молекулы при вращении каждой из ее групп вычисляется

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, (2.18)

где m – общее количество рассматриваемых конформаций (в нашем случае учитывались все состояния, полученные при повороте волчка от 0о до 350о с шагом 10о, то есть m=36∙n, где n – число вращающихся групп в молекуле), xi – мольная доля каждой конформации

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, (2.19)

где n – число вращающихся групп в молекуле, m – количество рассматриваемых конформаций, Ei – энергия молекулы, в данном состоянии равная Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, где Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — исходное значение энергии, Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — наименьшая энергия молекулы, полученная при вращении всех возможных волчков.

Для нахождения вклада в энтропию, обусловленного колебательным движением, используются расчетные значения частот колебательного спектра, рассчитанные любым из квантово-химических методов, реализованных в программах Gaussian или Hyperchem, для оптимизированной тем же методом геометрии молекулы. Критерием качества оптимизации служит отсутствие в спектре отрицательных значений частот.

Расчет вклада в энтропию, обусловленного колебательным движением, производится следующим образом.

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, (2.20)

где νi – частота из принятого к расчету набора, m – количество частот в наборе. Из полного набора частот колебательного спектра исключаются крутильные колебания, соответствующие вращению групп, участвующих в расчете вклада в энтропию от заторможенного вращения; таким образом, Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, где n – число атомов в молекуле, ntop – число волчков. При отсутствии надежных методик определения крутильных колебаний в спектре применяется приближенная оценка типов колебаний с использованием режима Animate программы HyperChem 5.0.

Информация о геометрии молекулы и потенциальных кривых барьеров вращения волчков используется для расчета вклада в энтропию, обусловленного внутренним вращением групп в молекуле. Энтропийный вклад определялся как

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, (2.21)

здесь n – число максимумов потенциальной кривой барьера вращения группы, – число симметрии группы (подходы к определению чисел симметрии вращающихся групп рассмотрены выше), Sfr – энтропия свободного вращения волчка, Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — разность между энтропиями свободного и заторможенного вращения, определяемая по таблицам Питцера и Гуинна [1] как функция Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики и Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, где Vo – эффективный барьер вращения волчка, Qfr – статистическая сумма по состояниям свободного внутреннего вращения.

Величина эффективного барьера вращения принимается равной Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, где Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — зависимость изменения потенциальной энергии молекулы от угла поворота волчка φ. Для расчета Vo полученные методом молекулярной механики значения потенциальной энергии молекулы при заданных значениях угла поворота волчка описываются с помощью кубического сплайна, затем полученный сплайн интегрируется по методу Симпсона.

Статистическая сумма по состояниям свободного внутреннего вращения рассчитывалась как

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, (2.22)

где Iпр – приведенный момент инерции волчка, который рассчитывался в соответствии со следующей процедурой.

Для вращающейся группы вводится координатная система с осями x, y, z, расположенными следующим образом: ось z совпадает с осью вращения волчка, ось x проходит через центр масс волчка и перпендикулярна оси z, ось y проходит через точку пересечения осей x, z и перпендикулярна к ним. Атомы волчка, лежащие на оси z, из дальнейшего рассмотрения исключаются. Далее производится расчет следующих величин: Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — момент инерции волчка относительно оси z, Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики и Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — произведения моментов инерции, Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики — фактор несбалансированности волчка.

Затем находятся направляющие косинусы осей x, y, z относительно главных центральных осей 1, 2, 3 инерции молекулы. Направление осей выбирается таким образом, чтобы обе системы координат были или правыми, или левыми. При этом должно соблюдаться условие равенства единице определителя матрицы направляющих косинусов, т.е.

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики,

что может использоваться для проверки правильности определения направляющих косинусов.

Приведенный момент инерции рассчитывается следующим образом:

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, (2.23)

где Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики. Здесь r(i) – проекции на главные оси инерции молекулы вектора, направленного из центра тяжести молекулы в центр координат волчка, индекс i принимает значения 1, 2, 3 в циклическом порядке, т.е. при i=1 индекс i-1 равен 3, а индекс i+1 при i=3 равен 1.

Достоверность полученных значений энтропии определяется надежностью расчетных процедур. Значения энтропийных вкладов зависят от набора методов, с помощью которых они вычисляются. Для простых органических молекул с достаточной долей вероятности можно признать достоверными все описанные выше процедуры расчета вкладов. Для более сложных соединений могут возникать неоднозначные ситуации при определении большинства вкладов в энтропию, особенно энтропии смешения конформеров, и вопросы, связанные с принципиальной возможностью заторможенного вращения объемных волчков. В этом случае принятию решений должен предшествовать обстоятельный анализ экспериментальных сведений по энтропиям родственных соединений.

При наличии в молекуле соединения объемных волчков, вращение которых практически невозможно, вклад на внутреннее вращение таких волчков исключается из расчета. В этом случае при расчете вклада Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики (уравн. 2.20) из полного набора частот колебательного спектра не исключаются крутильные колебания, соответствующие вращению рассматриваемых групп. Очевидно, что для принятия подобных решений необходим достаточный опыт.

2.5. Описание приложения Entropy

С целью максимального упрощения приведенной процедуры расчета вкладов в энтропию было создано приложение Entropy. Приложение разработано в среде Delphi 5 и предназначено для работы в операционных системах Windows (начиная с версии Windows 95) и Windows NT (начиная с версии 4.0). Работа приложения в указанных операционных системах протекает стабильно.

Расчет составляющих энтропии производится в полном соответствии с расчетными процедурами, изложенными в разделе 2.4. Программная реализация значительной части приведенных алгоритмов была произведена к.х.н. А.А. Пимерзиным в среде Quick Basic 4.5 при разработке MS-DOS приложения для расчета энтропийных вкладов. И.А. Нестеровым была выполнена [25] адаптация процедур к языку Object Pascal с проведением оптимизации всех алгоритмов для наилучшего их функционирования на данном наборе задач и в разработанной автором структуре приложения.

Исходными данными для работы приложения являются:

файл, содержащий сведения о геометрии изучаемой молекулы, в формате MMX (создается PCModel);

файлы, содержащие сведения о потенциальных кривых барьеров вращения волчков молекулы, в формате XYZ PCModel версии 3.0 (создается PCModel или конвертируется из ее log-файла);

файл, содержащий набор частот колебательного спектра (log-файл HyperChem, полученный при выполнении команды Vibrations, или выходной файл Gaussian, содержащий информацию о частотах ИК-спектра).

В начале работы с приложением пользователь производит загрузку файла, содержащего сведения о геометрии рассматриваемой молекулы, при этом осуществляется отображение структуры молекулы в окне приложения и расчет произведения главных моментов инерции данной структуры (рис. 2.3).

Пользователь по своему желанию для большего удобства работы со структурой может выполнить ее поворот в пространстве, масштабирование или перемещение в плоскости. Все эти операции производятся перемещением мыши при нажатой левой кнопке после выбора соответствующего пункта из меню Изображение. Также пользователем может быть избран один из вариантов отображения подписей атомов (обозначения атомов, номера атомов или их ММХ-типы) при выборе одного из пунктов меню Обозначения.

Выбор волчков, принимающих участие в расчете, производится нажатием правой кнопки мыши при нахождении курсора над связью, по которой осуществляется вращение волчка. При этом программно осуществляется проверка возможности вращения по данной связи, связь должна быть одинарной и не входить в цикл.

Проверка вхождения связи в цикл осуществляется следующим образом: пусть молекула представлена в виде графа и А1 и А2 — его вершины, соответствующие атомам, образующим данную связь; исключается ребро А1 — А2; далее производится обход графа при использовании в качестве начальных вершин последовательно А1 и А2; совпадение наборов вершин, полученных при обходе графа как из А1, так и из А2, свидетельствует о вхождении связи в цикл.

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Рис. 2.3. Отображение структуры молекулы 2-третбутилфенола

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Рис. 2.4. Определение вращающейся группы

Если вращение по связи признается возможным и с каждым из атомов, образующих связь, связан, по крайней мере, еще один атом, то осуществляется автоматическое добавление к списку волчков избранной структуры наименее массивного из прилегающих к связи фрагментов. При этом производится расчет приведенного момента инерции волчка. Пользователем выполняется ввод названия волчка (рис. 2.4).

После ввода названия осуществляется переход к форме ввода параметров волчка, в которой следует произвести открытие файла с энергиями потенциальной кривой барьера вращения. При этом производится вывод изображения кривой, подсчет числа максимумов и расчет значения приведенного барьера вращения. Дополнительно к значению барьера, рассчитанному в соответствии с рекомендациями раздела 4.2, выводится значение Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики (рис. 2.5).

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Рис. 2.5. Форма для ввода параметров вращающейся группы

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Рис. 2.6. Просмотр значений на потенциальной кривой вращения группы

В форме параметров волчка пользователь может изменить значения числа симметрии и числа максимумов волчка, величину барьера вращения, внеся значения в соответствующие поля формы. Масштабирование потенциальной кривой осуществляется вводом масштабного коэффициента и нажатием кнопки Применить. Также в данной форме возможен просмотр потенциальной кривой в энергетических координатах исходного XYZ-файла, для чего следует сбросить флажок Приведение к нулю.

В обеих системах координат доступен просмотр каждого из значений энергии на потенциальной кривой (рис. 2.6). Текущий вид потенциальной кривой может быть сохранен в файле формата BMP или WMF.

Форма параметров волчка доступна для внесения необходимых изменений после первого ввода информации путем выбора имени волчка из меню Волчки. После ввода параметров всех вращающихся групп возможен ввод информации о частотах колебательного спектра, который осуществляется выбором из меню Счет пункта Набор частот.

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Рис. 2.7. Форма ввода частот Рис. 2.8. Форма ввода набора

колебательного спектра температур

В форме ввода набора частот пользователь должен открыть log-файл HyperChem с записью колебательного спектра, после чего в таблице будут выведены номера частот и их значения в см-1. Выбором номера частоты и нажатием кнопки Удалить производится исключение частоты из спектра (рис. 2.7).

На этом завершается ввод необходимых исходных данных. Для проведения расчета следует только с помощью пункта Набор температур меню Счет задать значения температур, для которых должен быть проведен расчет составляющих энтропии. Форма ввода температур, представленная на рис. 2.8, не требует дополнительных пояснений. С ее помощью в набор температур могут быть введены как индивидуальные значения, так и наборы значений с постоянным шагом.

После ввода набора температур выбором пункта Расчет энтропийных вкладов меню Счет выполняется окончательный расчет составляющих энтропии. При этом вывод результатов производится как в форме суммарных вкладов для вещества, так и, для вкладов, обусловленных внутренним вращением и смешением конформеров, с расчетом индивидуального вклада в энтропию от каждого из волчков (рис. 2.9, 2.10). Информация, представленная в таблицах, может быть как полностью, так и частично скопирована для дальнейшего использования при проведении расчетов с помощью приложений, способных осуществлять получение данных из буфера обмена.

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Рис. 2.9. Вывод итоговой информации

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Рис. 2.10. Вывод информации о расчете составляющих энтропии об индивидуальных вкладах волчков в составляющие энтропии

Пример 2.6

Методом статистической термодинамики рассчитать Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики 2,2,4-триметилпентана при температурах 298, 300, 400, 500 и 600 К.

Решение

Структурная формула молекулы 2,2,4-триметилпентана:

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Вклад на симметрию Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики молекулы рассчитывается исходя из симметрии наружного вращения 2,2,4-триметилпентана: –RЧln(1).

В программе PCModel 3.0 создается, оптимизируется и записывается в формате MMX файл, содержащий сведения о геометрии изучаемой молекулы – 224-tmp.mmx.

Там же (PCModel 3.0) создаются файлы в формате XYZ, содержащие сведения о потенциальных кривых барьеров вращения волчков в молекуле:

трет-бутильный волчок – t-Bu.xyz; изопропильный волчок – i-Pr.xyz;

метильные волчки в трет-бутильном заместителе – Me1(tbu).xyz, Me2(tbu).xyz, Me3(xyz); метильные волчки в изопропильном заместителе – Me4(ipr).xyz, Me5(ipr).xyz.

В программе HyperChem создается файл, полученный при выполнении команды Vibrations и содержащий набор частот колебательного спектра 224-tmp.log.

В приложении Entropy с использованием подготовленных ранее файлов и в соответствии с рекомендациями разд. 2.5. рассчитываются составляющие энтропии. Необходимые для расчета молекулярные данные для 2,2,4-триметилпентана приведены в табл. 2.11. В ней даны: произведение главных центральных моментов инерции (IAIBIC) для наиболее устойчивого конформера; потенциальные барьеры вращения (Vr) и приведенные моменты инерции волчков (Ir); количество максимумов на потенциальных кривых вращения (nmax) и числа симметрии волчков (σ); номера частот, отвечающих за крутильные колебания волчков, исключенные из расчета колебательного вклада.

Таблица 2.11

Молекулярные данные 2,2,4-триметилпентана

Волчок

IAIBIC·10112 ,

г3/см6

Vr, Дж/моль

Ir·1040, г/см2

nmax

σ

ν
t-Bu

1,575418

12472,08

80,51

6

3

1
i-Pr

21483,39

69,39

6

1

2
Me1(t-Bu)

15523,51

5,324

3

3

4
Me2(t-Bu)

12952,77

5,352

3

3

6
Me3(t-Bu)

12859,60

5,334

3

3

7
Me4(i-Pr)

12108,83

5,331

5

3

3
Me5(i-Pr)

15357,90

5,342

3

3

5

Результаты расчета энтропии 2,2,4-триметилпентана представлены в табл. 2.12. Учитывая большое количество волчков в молекуле 2,2,4-триметилпентана и объемность некоторых из них, абсолютные значения энтропии при различных температурах рассчитаны без учета вклада на смешение конформеров. Для сравнения в табл. 2.11 приведены значения энтропии 2,2,4-триметилпентана, рекомендованные [1]. Ошибка расчета по методу статистической термодинамики возрастает с увеличением температуры от 298 до 600 К с -0,04 до -0,14 % отн. Зависимость Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики от температуры для состояния идеального газа представлена на рис. 2.11.

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Рис. 2.11. Зависимость энтропии 2,2,4-триметилпентана от температуры

Таблица 2.12

Расчет энтропии 2,2,4-триметилпентана методом статистической термодинамики

T, K

Вклады для расчета энтропии, Дж/(моль·К)

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, расч.,

Дж/(моль·К)

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, [1],

Дж/(моль·К)

-Rln(σ)

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

298

0,00

167,83

120,66

92,14

42,40

423,03

423,21
300

0,00

167,97

120,75

92,51

42,99

424,22

424,38
400

0,00

173,95

124,33

110,69

75,91

484,87

485,97
500

0,00

178,59

127,12

124,73

113,11

543,55

544,59
600

0,00

182,38

129,39

135,59

152,01

599,37

600,24

Пример 2.7

Методом статистической термодинамики рассчитать Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики п-трет-бутилфенола при температурах 298, 300, 400, 500 и 600 К.

Решение

Структурная формула молекулы рассматриваемого вещества такова:

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Вклад на симметрию Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики молекулы рассчитывается исходя из симметрии наружного вращения п-третбутилфенола, равной 1, и симметрии п-фениленового фрагмента, имеющего ось симметрии второго порядка: –RЧln(1·2).

Расчет энтропии выполнен аналогично примеру 2.6.; результаты приведены в табл. 2.13 и 2.14.

Дополнительно следует добавить только то, что при расчете вкладов на внутреннее вращение фрагментов не учитывается симметрия фениленового фрагмента (C6H4), где σ=2. В связи с этим следует включить σ=2 в расчет числа симметрии наружного вращения. Таким же образом следует поступать и с другими фрагментами, не подвергающимися учету во вкладе внутреннего вращения в энтропию.

Таблица 2.13

Молекулярные данные п-третбутилфенола

Волчок

IAIBIC·10112 ,

г3/см6

Vr, Дж/моль

Ir·1040, г/см2

nmax

σ

ν
t-Bu

6,505058

2415,098

81,83

6

3

1
Me1(t-Bu)

21580,14

5,351

3

3

3
Me2(t-Bu)

17338,03

5,359

3

3

4
Me3(t-Bu)

16584,91

5,353

3

3

6
OH

16668,59

1,348

2

1

7

Таблица 2.14

Расчет энтропии п-третбутилфенола методом статистической

термодинамики

T, K

Вклады для расчета энтропии, Дж/(моль·К)

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики, расч.,

Дж/(моль·К)

-Rln(σ)

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

Прогнозирование энтропии методом статистический термодинамики

298

-5,76

171,25

126,56

60,80

74,00

426,84
300

-5,76

171,38

126,64

61,07

74,79

428,12
400

-5,76

177,36

130,23

72,42

116,42

490,67
500

-5,76

182,00

133,01

81,64

160,31

551,21
600

-5,76

185,08

135,29

89,05

204,33

607,98

Дипломная работа: Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ «Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк»)

ЗАХІДНО-ДОНБАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

ДИПЛОМНА РОБОТА

УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ БАНКУ (НА ПРИКЛАДІ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЗАКРИТОГО ТИПУ «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК»)

Павлоград – 2008

Реферат

Об’єкт дипломного дослідження – діяльність комерційного банку по залученню депозитних коштів юридичних та фізичних осіб на прикладі діяльності АТЗТ «АК Промінвестбанк» та інших комерційних банків України першої групи рейтингу Національного банку України.

Предмет дипломного дослідження – комплекс системи управління вартістю та рентабельністю залучених депозитних коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 рр., а також в інших банківських установах України.

Мета дипломного дослідження – обґрунтування важливості інтегрованого управління активами та пасивами комерційного банку, розкриття діючої практики залучення депозитних коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», а також пошук напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених депозитних коштів в комерційному банку.

Актуальність та доцільність проведення досліджень методів управління залученими депозитними коштами в комерційних банках полягає в необхідності впровадження методології комплексного аналізу ефективності діяльності комерційного банку не тільки в внутрішньому мікросередовищі, але і при аналізі положення банку у банківській системі (макросередовищі).

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в розвитку комплексних підходів до аналізу ефективності політики застосування фінансового важеля зростання рентабельності статутного капіталу банку за рахунок структуризації залучених та запозичених коштів.

Вступ

Актуальність обраної теми дипломного проекту та доцільність проведення досліджень для оцінки стану та перспектив розвитку методів управління залученими депозитними коштами в комерційних банках полягає в необхідності впровадження методології комплексного аналізу ефективності діяльності комерційного банку не тільки в внутрішньому мікросередовищі, але і при порівняльному аналізі положення банку у банківській системі України (макросередовищі), оскільки формування попиту та пропозиції на залучені депозитні кошти є результатом конкурентної взаємодії банків банківської системи України і загального фінансового стану юридичних і фізичних осіб в Україні, який формує їх схильність до пропозиції тимчасового збереження вільних коштів в банківській системі.

Залучені (на загальному фінансово-депозитному ринку юридичних та фізичних осіб) та запозичені (на міжбанківському фінансовому ринку) кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучення (запозичення).

Об’єкт дипломного дослідження – діяльність комерційного банку по залученню депозитних коштів юридичних та фізичних осіб на прикладі діяльності АТЗТ «АК Промінвестбанк» та інших комерційних банків України першої групи рейтингу Національного банку України.

Предмет дипломного дослідження – комплекс системи управління вартістю та рентабельністю залучених депозитних коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 р.р., а також в інших банківських установах України.

Мета дипломного дослідження – обґрунтування важливості інтегрованого управління активами та пасивами комерційного банку, розкриття діючої практики залучення депозитних коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», а також пошук напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених депозитних коштів в комерційному банку.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання:

досліджено сутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурний розподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційних банків та Національного банку України у вигляді короткострокових та довгострокових кредитів;

досліджено структуру залучених депозитних коштів в ресурсній базі АТЗТ «АК Промінвестбанк», її динаміку у 2004–2007 роках та порівняльні особливості структур залучених депозитних коштів в ресурсних базах інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

розглянуто процес функціонування та управління залученими депозитними коштами в АТЗТ «АК Промінвестбанк»;

досліджено структуру власних та запозичених недепозитних коштів в ресурсній базі АТЗТ «АК Промінвестбанк», її динаміку у 2004–2007 роках та порівняльні особливості структур власних та недепозитних коштів в ресурсних базах інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

проведено аналіз діючої практики управління залученими депозитними коштами в комерційних банках розвинутих країн світу;

проведена розробка регресійної багатовимірної математичної моделі розрахунку впливу структури ресурсної бази (пасивів) комерційного банку на рентабельність його роботи;

на основі розрахунків побудованої моделі запропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури ресурсної бази в АТЗТ «АК Промінвестбанк» для підвищення рівня рентабельності роботи банку;

На вирішення проблеми оптимального управління залученими коштами в комерційних банках спрямовані дослідження, викладені в монографіях наступних авторів: – Азаренкова Г.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М., Жуков Е.Ф., Коцовська Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М., Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г.С., Примостка Л.О., Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., Шевченко Р.І.

В якості методологічних інструментів дипломного дослідження використовувались – історичний метод, структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, методи порівнянь, аналогій, масштабування характеристик об’єктів дослідження в єдину систему координат, економічне моделювання та кореляційно-регресійний аналіз за допомогою «електронних таблиць» EXCEL 2007.

Інформаційною базою дипломного дослідження були – звітні документи АТЗТ «АК Промінвестбанк» за 2004–2007 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в розвитку комплексних підходів до аналізу ефективності політики застосування фінансового важеля зростання рентабельності статутного капіталу банку за рахунок структуризації залучених та запозичених коштів.

Так, політика екстенсивного зростання валюти балансу банку АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках та розширення його інфраструктури з точки зору акціонерів, для яких єдиним значимим показником ефективності депозитної політику залучення банком коштів юридичних та фізичних осіб є рентабельність статутного капіталу ROE, тобто доходність капіталу, вкладеного в акції банку, – не є ефективною, оскільки разом з політикою впровадження переорієнтації банку з переважно юридичних клієнтів в сторону ощадного банку для фізичних осіб ROE зменшився з рівня 16,2% за 2005 рік до рівня 8,7% за 2007 рік, тобто дохідність акцій банку стала практично в 2 рази нижче ринкової доходності інвестиційного капіталу в Україні.

Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених депозитних коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення депозитних коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку;

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність оптимального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максимум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу.

1. Сутність та структура ресурсів банку, методи управління

1.1 Стан розвитку ресурсної бази банків на сучасному етапі

За станом на 1 січня 2007 року ліцензію Національного банку на здійснення банківських операцій в Україні мали 170 банків, у тому числі: 135 банків (79,4% від загальної кількості діючих банків) – акціонерні товариства (з них: 91 банк (53,5%) – відкриті акціонерні товариства, 44 банки (25,9%) – закриті акціонерні товариства), 35 банків (20,6%) – товариства з обмеженою відповідальністю [81].

У 2006 року власний капітал (балансовий) банків збільшився на 70,0% і за станом на 01.01.2007 р. становив 43,3 млрд. грн.

За 2006 рік зобов’язання банків України збільшилися на 57,7% або на 108,7 млрд. грн. і на 01.01.2007 становили 297,2 млрд. грн., в т.ч. нерезиденти – 23,7% від зобов’язань.

Збільшення зобов`язань банків відбулось, в основному, за рахунок строкових вкладів (депозитів) інших банків та кредитів, що отримані від інших банків – на 40,2 млрд. грн. або в 2,5 разів, збільшення коштів фізичних осіб – на 33,5 млрд. грн. або на 46,2%, коштів суб’єктів господарювання – на 15,7 млрд. грн. або на 25,6%, кредитів, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – на 4,8 млрд. грн. або в 2,4 рази, коррахунків інших банків – на 3,7 млрд. грн. або в 2 рази, цінних паперів власного боргу – на 3,3 млрд. грн. або в 2,2 рази, субординованого боргу – на 2,1 млрд. грн. або на 83,0%.

Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти Національного банку України складають 0,5% від загальної суми зобов’язань; коррахунки інших банків – 2,5%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 22,8%; кошти суб’єктів господарювання – 25,9%; кошти фізичних осіб – 35,7%; кошти небанківських фінансових установ – 2,5%; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 0,6%; кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 2,8%, цінні папери власного боргу – 2,1%; субординований борг – 1,6%; інші зобов`язання – 3,0%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 81,8 млрд. грн. або 77,2% від загальної суми вкладів, а кошти до запитання – 24,2 млрд. грн. або 22,8%. Кошти в національній валюті складають 53,8% від загальної суми коштів фізичних осіб.

Згідно рішення комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків [19], визначено такі граничні межі розміру активів для окремих груп банків банківської системи України на 2007 рік:

– група I: більше 5000 млн. грн.; – група II: більше 2000 млн. грн.;

– група III: більше 700 млн. грн.; – група IV: менше 700 млн. грн.

Таблиця 1.1. Групування банків на 2007 рік за розміром активів за станом на 01.12.2006 [19], (тис. грн.)

N з/п

Назва банку

Активи
Група 1.

1

ПРИВАТБАНК

31 556 790
2

РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ (бувший АППБ «АВАЛЬ»)

26 174 268
3

УКРСИББАНК

21 118 102
4

ПРОМІНВЕСТБАНК

17 498 664
5

УКРЕКСІМБАНК

17 358 945
6

УКРСОЦБАНК

15 701 129
7

ОТП БАНК (бувший РАЙФФАЙЗЕНБАНК УКРАЇНА)

10 668 667
8

ОЩАДБАНК

10 472 989
9

«НАДРА»

9 654 333
10

«ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ»

6 950 295
11

КРЕДИТПРОМБАНК

6 687 150
12

«ФОРУМ»

6 581 898
13

БРОКБІЗНЕСБАНК

6 431 775
14

УКРПРОМБАНК

6 176 224
15

ПЕРШИЙ УКР. МІЖНАРОДНИЙ БАНК

5 631 563

Таблиця 1.2. Групування банків на 2008 рік за розміром активів за станом на 01.01.2008 [19]

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

За станом на 01.01.2008 року банківська система України має наступні характеристики зростання депозитної бази залучених коштів [81].

Зобов’язання банків України за 2007 рік збільшилися на 230,8 млрд. грн. або на 77,5% і на 01.01.2008 становили 528,4 млрд. грн.

Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти Національного банку України складають 0,3% від загальної суми зобов’язань; залишки на коррахунках інших банків – 2,4%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 29,4%; кошти суб’єктів господарювання – 21,2%; кошти фізичних осіб – 30,9%; кошти небанківських фінансових установ – 3,0%; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 0,8%; кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 3,5%; цінні папери власного боргу – 3,7%; субординований борг – 1,5%; інші зобов`язання – 3,3%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 125,6 млрд. грн. або 76,8% від загальної суми коштів населення, а кошти до запитання – 37,9 млрд. грн. або 23,2%. Кошти в національній валюті складають 60,1% від загальної суми коштів фізичних осіб.

Протягом 2007 року активи банків збільшилися на 258,1 млрд. грн. або на 75,9% і становлять 598,3 млрд. грн. Загальні активи збільшились на 264,5 млрд. грн. або на 74,9% і складають 617,6 млрд. грн. Збільшення загальних активів відбулось, в основному, за рахунок збільшення кредитів, наданих банками, – на 216,7 млрд. грн. або на 80,3%, з них: кредитів, що надані суб’єктам господарювання – на 108,5 млрд. грн. або на 64,7%, кредитів, наданих фізичним особам, – на 75,9 млрд. грн. або на 97,6%.

Продовжували зростати довгострокові кредити. Протягом 2007 року вони збільшилися на 85,7% і на 01.01.2008 становили 291,9 млрд. грн. або 60,0% від наданих кредитів. Такий темп зростання є ризиком для депозитної бази, яка є, в основному, короткостроковою (не більше 1,2 року).

В табл. К.1 – К.3 Додатку К наведені дані по регулюючій ролі НБУ в формуванні вартості депозитів – нижнього рівня депозитної ставки для банків, оскільки облікова ставка та ставки рефінансування банків НБУ грають основну роль в оцінці вартості грошей в грошовій системі України.

1.2 Поняття та класифікація ресурсів банку

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")Ресурси комерційного банку – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються ним для виконання активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних [28]. Згідно з джерелами утворення банківських ресурсів в існуючій банківській практиці ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та запозичені. У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку.

Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньо-банківські розрахунки (рис. 1.1-1.2).

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 1.1. – Структура зобов’язань банку [37]

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 1.2. – Схема класифікації зобов’язань банку за якісним складом [37]

В економічній літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені, запозичені кошти та технічні запозичені поточні пасиви. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов’язаннями. Депозит (вклад) – це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80%.

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку:

– депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, насамперед, пасивних операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій і, відповідно, розмір доходу банку;

– правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків;

– депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків;

– ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, зазвичай дешевші міжбанківських кредитів.

Водночас депозитні операції мають певні недоліки:

– операції щодо залучення коштів у вклади пов’язані зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами комерційних банків. Це не дає змоги комерційному банку в разі необхідності оперативно отримувати грошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів;

– мобілізація коштів у вклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;

– загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рамках окремого банку або району об’єктивно обмежений.

Метою менеджменту в сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк і підтримка достанього рівня ліквідності.

Основними завданнями щодо управління залученими коштами банку є:

дотримання нормативів ліквідності;

дотримання нормативів обов’язкового резервування;

реалізація депозитної політики банку;

підтримка структури пасивів (коефіцієнт фінансового важеля) на рівні, який відповідає стратегічним цілям банку;

використання підходів до управління зобов’язаннями, які відповідають стратегії управління ризиком ліквідності;

застосування інструментів управління зобов’язаннями банку, адекватних стану фінансового ринку;

встановлення відповідності обсягів і структури зобов’язань обсягам і структурі активних операцій, спираючись на стратегію інтегрованого управління пасивами і активами банку;

формування собівартості ресурсів на ринку, що забезпечують стабільну доходність активних операцій.

Формування зобов’язань банку знаходиться під впливом двох груп факторів: зовнішніх і внутрішніх [35]:

До факторів зовнішнього впливу відносяться:

а) міжнародні фактори:

– кон’юнктура міжнародних фінансових ринків;

– доступ банків України до кредитних ресурсів на міжнародних фінансових ринках.

б) Фактори внутрішньодержавні:

– кон’юнктура ринку кредитних ресурсів;

– кон’юнктура фондового ринку;

– кон’юнктура ринку нерухомості;

– податкове законодавство;

– інструментарій НБУ з регулювання депозитних операцій і операцій банків із запозиченням коштів в НБУ та інших банках.

2. До факторів внутрішнього впливу відносяться:

– доступ банку до міжнародних фінансових ринків, до коштів міжнародних фінансових організацій;

– доступ до національних фінансових ринків;

– доступ до коштів НБУ:

– участь банку у міжнародних платіжних системах;

– участь банку у внутрішньодержавних платіжних системах;

– географічне розташування філій банку;

– кількісна мережа філій банку;

– клієнтська база;

– види пасивних операцій, які здійснює банк;

– організація розрахункових та касових операцій з клієнтами;

– ведення кореспондентських рахунків банку.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі, при цьому, якщо для суб’єктів підприємницької діяльності норма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банків загальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності для власного банківського капіталу є другорядною.

Залучені кошти комерційного банку – це кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Депозит (вклад) – кошти в безготівковій чи готівковій формі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою.

Практично усі клієнтські рахунки називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

Таблиця 1.3. Пасиви банка (факторні агрегати)

Безплатний власний капіталу (статутний капітал +фонди + прибуток)

Низькооплатні залучені кошти до запитання фізичних осіб

Платні залучені строкові депозити фізичних осіб

Низькооплатні залучені кошти до запитання юридичних осіб

Платні залучені та запозичені строкові депозити юридичних осіб

Платні технологічні пасиви (кредиторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити)
1

2

3

4

5

6
Статутний капітал банку

Кошти на вимогу фізичних осіб

Строкові кошти фізичних осіб

Кошти на вимогу інших банків

Короткострокові кредити, що отримані від Національного банку України

Кредиторська заборгованість за операціями з банками
Емісійні різниці

Кошти виборчих фондів

Короткострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

Бюджетні кошти клієнтів, які утримуються за рахунок місцевих бюджетів

Довгострокові кредити, що отримані від Національного банку України

Кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку
Загальні резерви та фонди банку

Ощадні (депозитні) сертифікати на вимогу, емітовані банком

Довгострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

Кошти спеціального фонду бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя

Кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій

Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу
Результати минулих років

Кошти позабюджетних фондів

Строкові вклади (депозити) інших банків

Інші пасиви банку
Результати звітного року, що очікують затвердження

Кошти на вимогу суб’єктів господарювання

Короткострокові кредити, що отримані від інших банків

Банківські резерви на покриття ризиків і витрат
Результати переоцінки

Кошти небанківських фінансових установ

Довгострокові кредити, що отримані від інших банків

Субординований борг банку

До запозичених коштів комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучення(запозичення). Структура балансових статей власних, залучених та запозичених коштів в пасивних ресурсах комерційного банку наведена в табл. 1.3 [13].

Виключна актуальність дослідження оптимальної структури запозичених та залучених коштів комерційного банку є в тому, що загальна суми плати за залучені та запозичені ресурси визначає банківську собівартість активних операцій, тобто операційний прибуток від розміщення ресурсів в активні операції по отриманню валового доходу банка.

Згідно з правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів [11]:

– Суб’єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори – власники коштів.

– Об’єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є (рис. 1.3):

вид та статус вкладника;

валюта вкладу(депозиту);

термін залучення вкладу(депозиту);

особливості поточної суми вкладу(депозиту);

вид депозитної ставки проценту;

особливості нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту);

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 1.3. – Класифікація депозитів [37]

За особливостями поточної суми депозиту вклади(депозити) розподіляються на:

вклади(депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу;

вклади(депозити) з вільним довкладанням коштів;

вклади(депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів;

За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на:

постійна ставка депозиту без права корегування;

плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом;

плаваюча ставка депозиту, автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі (інвестиційні вклади

АКБ «Аркада» – в одиницях інвестування);

За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту) існують наступні схеми:

нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення;

щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення («складні проценти»);

щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику;

авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада(депозита);

щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання;

Однією формою строкових вкладів, які, як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати.

1.3 Методи управління пасивами банку

Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові та нецінові методи управління залученими коштами [39].

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямами їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Обсяги залучення заощаджень у банківську систему суттєво залежать від цінової політики банків, основним інструментом якої є депозитна ставка. Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, і витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком чималі, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Покриття витрат з обслуговування депозиту банк найчастіше перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і водночас виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку.

В табл. Ж.1-Ж.6 Додатку Ж наведені умови залучення вкладів в 6 банках м. Києва станом на 15.05.2007 року, які дозволяють ідентифікувати основні інструменти конкурентного управління залученням депозитів в банківську систему, як:

ставка залучення депозиту в залежності від валюти депозиту, строку залучення, режиму сплати відсотків, режиму сприяння особливим клієнтам, суми депозиту та інш.;

строк залучення депозиту;

мінімальна сума залучення депозиту;

строковість сплати відсотків (авансова, щомісячна, щоквартальна, в кінці строку);

наявність режиму довкладання коштів депозиту чи фіксована початкова сума депозиту;

наявність режиму часткового зняття суми депозиту та режим нарахування відсотків у цьому випадку;

наявність режиму кредитування вкладника під заставу депозиту на певну долю депозиту (не більше 50%);

штрафні санкції за дострокове припинення договору депозиту (зменшення ставки нарахування відсотків та перерахування при розриві);

прості чи складні відсотки (автоматичне зарахування відсотків до суми вкладу);

постійна чи регулюєма ставка депозиту на протязі довгострокового депозиту;

наявність режиму мультивалютності вкладу при сплаті відсотків по вкладу в іноземній валюті;

наявність додаткових бонусно-виграшних програм при пролонгації депозита на наступний строк;

наявність умов безкоштовної сплати комунальних платежів через банк при наявності в ньому депозиту на певну суму та певний строк;

наявність умови видачі безплатної пластикової картки для отримання нарахованих відсотків через мережу банкоматів банку чи в любому відділенні банку.

За своїм економічним змістом відсоткова ставка депозитів – це ринкова ціна (вартість) грошей, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є платою власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання впродовж певного періоду часу і має компенсувати упущені можливості за інших напрямів їх розміщення [42].

Аналіз даних табл. Ж.1–Ж.6 Додаток Ж показує, що на сучасному етапі розвитку банківської системи України застосовується набор управління параметрами поточних та строкових депозитів, наведений в табл. 1.3–1.5, який доповнює основний ціновий параметр – відсоткову ставку депозиту в залежності від валюти вкладу – строком депозиту, умовами сплати відсотків, мінімальної суми депозиту, умовами права на часткове поповнення та зняття суми вкладу.

Таблиця 1.3. Інструменти банку з управління строковими залученими коштами юридичних та фізичних осіб [24]

Вид інструмента

Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів

Мінімальна сума депозиту
Мінімальна сума довкладень
Мінімальна сума часткового зменшення депозиту
Управління строками депозитів

Строк депозита по договору
Можливість автоматичної пролонгації строку договору
Строк до кінця дії депозитного договору, після якого поповнення депозитного рахунку припиняється
Строк повідомлення банку про дострокове повернення грошових коштів на вимогу клієнта
Управління процентною ставкою

Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
Спосіб нарахування процентів (прості чи складні)
Розмір процентної ставки за договором
Розмір процентної ставки у разі дострокового розірвання договору клієнтом
Управління періодичністю сплати процентів

Авансова сплата
Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)
Сплата по закінченню договору

Таблиця 1.4. Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (поточні рахунки) юридичних та фізичних осіб [24]

Вид інструмента управління

Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів

Мінімальний незнімаємий залишок суми на рахунку
Управління процентною ставкою

Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
Спосіб нарахування процентів (прості чи складні)
Розмір процентної ставки за договором
Управління періодичністю сплати процентів

Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)

Таблиця 1.5. Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (карткові рахунки) юридичних та фізичних осіб [24]

Вид інструмента управління

Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів

Максимальна сума зняття коштів з рахунку за 1 день
Управління процентною ставкою

Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
Спосіб нарахування процентів (прості чи складні)
Розмір процентної ставки за договором
Управління періодичністю сплати процентів

Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)
Ліміт транзакцій

Максимальна кількість трансакцій за 1 день

Банки, які не мають на ринку репутації надійних і стабільних установ, змушені для залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрями та обсяги можливого розміщення ресурсів та їх дохідність. Підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від’ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.

В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управління можна застосовувати.

До нецінових методів управління депозитами належать реклама, поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів та ін. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів, як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання витягів з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань і подарунків до свят від імені керівництва банку та ін. [25]

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді чималих) витрат. Тому, обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи застосовують паралельно.

На рівень депозитної ставки впливає багато чинників, зокрема такі, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, попит на кредити, норми обов’язкових резервів за зобов’язаннями банку, обов’язкові вимоги НБУ щодо співвідношення вкладів фізичних осіб і регулятивного капіталу банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів, завищений рівень відсоткових ставок інсайдерам банку, рівень конкуренції, демпінгова політика окремих банків, які тільки виходять на ринок і прагнуть будь-якою ціною завоювати свою нішу, необґрунтовано підвищуючи депозитні ставки.

Під час визначення рівня депозитної ставки менеджменту банку потрібно пам’ятати, що ціна ресурсів трансформується в ціну кредиту, яка, своєю чергою, відображається в цінах на товари і послуги, кінцевим споживачем яких залишається населення. Відтак необґрунтоване завищення депозитних ставок має негативні наслідки для всього суспільства.

В основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень дохідності, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк. Отже, на рівень базової депозитної ставки впливають такі основні чинники:

– реальні темпи економічного зростання в країні;

– очікуваний рівень інфляції впродовж періоду вкладання коштів;

– ризик неповернення коштів, що пов’язується з конкретною банківською установою.

Основним інструментом управління зобов’язаннями банку є депозитна ставка. В основу формування депозитних ставок покладено визначення рівня ринкових процентних ставок.

Рівень ринкових процентних ставок банківських депозитів може бути визначений за формулою [24]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк") (1.1)

де k – рівень ринкової процентної ставки депозиту;

r – реальна доходно-витратна процентна ставка процентів банку;

x – очікуваний рівень інфляції;

p – премія за ризик непогашених зобов’язань.

m – премія за ризик дострокового погашення депозиту

rконкур – конкурентна складова ставки, яка залежить від конкурентних пропозицій банків на банківському ринку (зовнішній тиск на ставку).

Реальна ставка залежить від попиту грошей на ринку активних операцій, від пропозиції грошей на ринку депозитів та регуляції рівня розміщення залучених депозитів в активні кредити за допомогою вимог Національного банку України до ставки обов’язкового резервування залучених коштів, яка стримує кредитний мультиплікатор грошей в банківській системі України. Реальна ставка розраховується за формулою нормованої доходності залученого депозиту в активних операціях банку (з врахуванням залишення в резервах банку обов’язкової частки депозиту) [24]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк") (1.2)

де rкред – ринкова ставка активних (кредитних) операцій, в які можна розмістити залучені депозитні кошти;

rдох_банк – розрахункова ставка власного доходу банку від активної операції по розміщенню депозиту;

Stприб – ставка податку на прибуток банку;

Drвитр_банку — додаткова ставка врахування витрат банку на оформлення та обслуговування депозиту (договора, пластикові картки та інше);

rобов_резерв – ставка вимог НБУ до обов’язкового резервування частки залучених депозитів на кореспондентському рахунку в Національному банку України.

Формула (1.2) показує доходно-витратну фінансову схему залежності депозитної ставки від ставки активних (кредитних) операцій по розміщенню залученого депозиту в активні операції банку та ставки обов’язкового резервування, які для комерційного банку є зовнішніми, незалежними від нього.

Реальна ставка процента та інфляційна премія разом визначають номінальний рівень пропонуємої банком ставки депозита на рівні вільного від ризику процента (i) [24]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк") (1.3)

Застосовуємі інструменти управління залученими коштами в банках банківської системи України дають можливість структурувати основні сегменти залучених коштів по управлінню p та m – ризиковими ставками, як:

1. Ощадні депозити, основними признаками яких є:

сплата відсотків в кінці строку договору депозиту чи авансом;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

2. Доходні депозити, основними признаками яких є:

регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

3. Накопичувальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

4. Універсальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

наявність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

У вказаних 4 х сегментах додаткові умови строків сплати відсотків та наявність чи відсутність права управління основним «тілом» депозиту є основою для систематичного регулювання різниці в відсоткових ставках при рівних строках розміщення депозитів.

До інструментів банку, крім процентної ставки за окремим депозитом, відносять узагальнюючі показники середньої процентної ставки і собівартості залучених коштів. Середня процентна ставка за залученими коштами розраховується як середньозважена величина ставок залучених коштів на конкретну дату. До розрахунку приймаються:

– залишок коштів за кожною статтею залучених коштів за балансом на конкретну дату;

– процентна ставка (параметр аналітичного обліку) за кожною статтею залучених коштів.

На середню процентну ставку діють такі фактори:

зміни процентних ставок за окремими залученими коштами;

зміна структури залучених коштів.

Тому більш об’єктивну інформацію щодо динаміки процентних ставок можна отримати на підставі середньої ставки за окремими групами залучених коштів. Ця інформація міститься в щоденному звіті банку про депозити і процентні ставки.

Собівартість залучених коштів використовують як інструмент управління процентною маржею у тактичному менеджменті. Щомісяця на підставі даних балансу (щодо процентних витрат) і даних управлінського обліку (щодо середньоденної суми залучених коштів) собівартість залучених коштів розраховують як відношення процентних витрат до середньоденного залишку залучених коштів.

Управління зобов’язаннями банку здійснюється Правлінням банку, КУАП, Казначейством, функціональними підрозділами з вкладних операцій, аналізу, планування, звітності. Розподіл функцій і повноважень з управління зобов’язаннями відрізняється за банками і залежить від типу його організаційної структури, кількості рівнів управління у банку, ступеня централізації прийняття рішень щодо пасивних операцій. У документованій формі розподіл функцій і повноважень передбачається внутрішніми регламентами банку і повинен забезпечити виконання всіх завдань з управління зобов’язаннями банку [49].

Методичне забезпечення банку з управління зобов’язаннями охоплює політики банку, внутрішні нормативні документи стосовно аналітичного обліку, форм управлінської звітності, ризик-менеджменту, планування, здійснення депозитних операцій з клієнтами та банками, методики з планування і аналізу грошових потоків зі зобов’язань банку (табл. 1.6).

Таблиця 1.6. Групи і види методичного забезпечення банку з управління зобов’язаннями банку [24]

Групи методичного забезпечення

Види методичного забезпечення
Загальні для всіх зобов’язань
3 політик

Депозитна політика
Облікова політика
3 обліку

План аналітичних рахунків
Зі звітності

Форми управлінської звітності
3 ризик-менеджменту

Положення щодо управління ризиком незбалансованої ліквідності
3 планування

Методичні рекомендації зі складання бізнес-плану розвитку банку на рік
Стосовно залучених коштів
Зі здійснення депозитних операцій з клієнтами

Положення про депозитні операції юридичних осіб у національній та іноземній валютах у системі банку
Правила здійснення установами банку операцій по вкладах населення
Правила випуску депозитних сертифікатів банку
Зі встановлення процентних ставок за депозитами

Методи ціноутворення на депозити банку

Залучені кошти банку мають наступні основні методологічні важелі контролю та управління:

– доступність до додаткового залучення та можливість підтримання необхідного рівня залучення;

– вартість залучених коштів, яка реалізується у вигляді ставок залучення;

– стабільність обсягів залучених коштів з точки зору конкурентності умов з іншими банками;

– процентна маржа використання залучених коштів, яка реалізується у вигляді кредитних ставок розміщення залучених коштів, конкурентних з точки зору середньоринкових ставок кредитування в банківській системі України.

В результаті несприятливого коливання на ринку відсоткових ставок Банк піддається відсотковому ризику, джерелом якого є дисбаланс активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок за термінами погашення.

З метою зниження відсоткового ризику при управлінні залученими коштами Банк використовує комплексну систему управління ризиком, яка базується на:

– прогнозуванні тенденцій зміни відсоткових ставок;

– вивченні динаміки зміни спреду між ставками залучення і розміщення коштів;

– визначенні величини GAP розриву між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на різних часових проміжках;

– визначенні співвідношення активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок і співвідношення GAP розриву до чистих активів Банку;

– встановленні ліміту величини відсоткового ризику в капіталі Банку;

– здійсненні контролю за розривами між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на щотижневій основі;

– здійсненні контролю за рівнем чистої відсоткової маржі;

– співвідношення величини відсоткового ризику з прибутком Банку;

– створенні стрес-моделей;

– проведенні зваженої відсоткової політики Банку, яка базується на формуванні відсоткових ставок за кредитами з урахуванням собівартості пасивів і рейтингу позичальника, ризику операції;

– щомісячному перегляді відсоткових ставок активних і пасивних опера-цій з урахуванням ринкової позиції банків-конкурентів;

– управлінні кривою прибутковості активів і пасивів за термінами погашення.

Результати оцінки та аналізу величини відсоткового ризику подаються на засідання Кредитного комітету і КУАП двічі на тиждень. КУАП ухвалює рішення про зміну відсоткової політики Банку і внутрішніх лімітів відсоткового ризику. Рішення про зміну рівня відсоткових ставок затверджуються КУАП і доводяться до всіх регіональних підрозділів відповідними наказами і розпорядженнями. КУАП здійснює постійний моніторинг і перегляд відсоткових ставок за видами валют, в розрізі термінів, видів продуктів (за активами і пасивами Банку).

Щоденний контроль відповідності фактичних відсоткових ставок, встановлених в Банку, здійснює служба бек-офісу Головного Банку. Контроль проводиться в цілому по системі Банку.

Для підвищення «гнучкості» балансу по відношенню до відсоткового ризику в договорах з фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачена можливість перегляду відсоткових ставок, у разі значних коливань ставок на ринку або зміни облікової ставки.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямів діяльності. Казначейство або департамент активних і пасивних операцій є основним робочим підрозділом комерційного банку, який реалізує інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку та управлінські рішення КУАП.

Банки, крім управління окремими видами залучених коштів, використовують інструменти управління структурою залучених коштів (табл. 1.7).

Таблиця 1.7. Інструменти банку з управління структурою залучених коштів [24]

Ознака

Фінансові коефіцієнти
За суб’єктами депозитних зобов’язань

Співідношення коштів юридичних та фізичних осіб
За видами поточних рахунків фізичних осіб

Співвідношення коштів на вимогу за звичайними рахунками та картковими рахунками фізичних осіб
За строками залучених коштів

Співвідношення коштів на вимогу і строкових коштів
За видами валют

Співвідношення коштів у національній та іноземній валютах
За видами процентних ставок

Співвідношення коштів, залучених за фіксованою процентною ставкою, і коштів, залучених за плаваючою процентною ставкою
Співвідношення залучених коштів, за якими нараховуються прості і складні проценти

Основним інтегральним показником ефективності процесу управління залученими коштами є чистий процентний спред, тобто різниця сум отриманих процентів за розміщення залучених коштів в процентні кредити, віднесених до сум кредитів, та сум сплачених процентів за залучення поточних та строкових депозитів, віднесених до сум залучених депозитів:

Чистий процентний спред(%) =Процентний дохід Процентні витрати

= (– – –) х 100%

Чистий процентний спред – визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці підпроцентних активів та залучених коштів.

Другим основним показником ефективності управління залученими коштами є рівень обов’язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ, який знижує частку залучених коштів, що можуть бути розміщені комерційним банком в активні операції, тобто частка розміщених коштів повинна дати процентний дохід, якій покриє витрати на залучення усієї суми залучених коштів, та ще й дати прибуток. Підвищення норм обов’язкового резервування для різних строків та валют приводить до змін в політиці комерційного банку по залученню коштів з боку мінімізації недоходних обов’язкових резервів, а також відповідному підняттю ставок активних операцій по кредитуванню (розміщенню залучених коштів).

В таблиці Л.1 Додатку Л наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998–2008 роках. Як показує, аналіз даних табл. Л.1, регулююча політика НБУ на сучасному етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ресурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007–2008 роках. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року, що привело до різкого зростання у 2007 році обсягів депозитів, залучених комерційними банками.

В той же час НБУ на протязі 2006–2007 року підняв норму обсягу обов’язкових резервів, який має зберігатися щоденно на початок операційного дня на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України в розмірі з 70 процентів від суми визначеного та сформованого обсягу обов’язкових резервів за попередній звітний період резервування (з 01.03.2006) до 100% з 01.10.2006 року.

2. Оцінка стану розвитку ресурсної бази АТЗТ «Акціонерний Комерційний Промінвестбанк» за 2004–2007 роки

2.1 Економічна характеристика діяльності АТЗТ «АК Промінвестбанк» за 2004–2007 роки

Український акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (Промінвестбанк України) створено 26 серпня 1992 року в результаті роздержавлення та приватизації республіканської інфраструктури Промстройбанку СРСР в Україні. У процесі акціонування та приватизації до державного бюджету України спрямовані кошти, еквівалентні 1 млрд. дол. США [83].

Станом на 01.01.2008 року статутний капітал банку становить 200 175 000 грн., розподілених на 20 175 000 простих акцій номінальною вартістю 10 грн. за 1 акцію.

Самостійна юридична особа – акціонерне товариство закритого типу «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (Україна, 01001, Київ 1, пров. Шевченка, 12) станом на 31.12.2006 року організаційна структура Промінвестбанку представлена 825 установами, в тому числі [83]:

– ОПЕРУ Промінвестбанку – 1;

– філії – 161;

– безбалансові відділення – 662;

– Представництво в Російській Федерації – 1.

На кінець року структура Центрального Апарату банку складалася із п’яти Головних регіональних управлінь (Східно-Донбаського, Центрально-Київського, Південно-Індустріального, Харківського та Західно-Українського), 17 департаментів (Генеральний департамент обліку та банківського контролю, Фінансовий департамент, Департамент пасивів, Департамент кредитування, Департамент споживчого кредитування, Планово-аналітичний департамент, Департамент фінансового моніторингу, Департамент безпеки банку, Юридичний департамент, Департамент управління персоналом, Департамент розвитку банку, Департамент капітального будівництва, Департамент внутрішнього аудиту, Господарський департамент, Департамент цінних паперів, Департамент валютних операцій, Департамент касових операцій та інкасації), Центру комп’ютерних та пластикових технологій.

Банк має наступні ліцензії та дозволи на здійснення операцій [83]:

– Ліцензія Національного банку України №1 від 31.10.2001 року та дозволи на проведення банківських операцій (дозвіл №1–3 від 31.10.01 р. та додаток до дозволу №1–3 від 20.01.06 р.);

– Ліцензія Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (серія АА №770422 від 13.10.04 р. строком дії до 13.10.07 р.) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів: діяльність по випуску та обігу цінних паперів; депозитарна діяльність зберігача цінних паперів; діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

– Ліцензія Міністерства фінансів України (серія АБ №108675 від 23.05.05 р. строком дії до 23.05.10 р.) на проведення операцій з торгівлі з купленими у населення та прийнятими під заставу з ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння.

В Дніпропетровській області Промінвестбанк представлений 7 філіями – балансовими відділеннями Промінвестбанку та 52 безбалансовими відділеннями, які структурно входять до філій [83]:

1. Відділення Промінвестбанку в м. Дніпропетровськ, 49000, м. Днiпpопетpовськ, вул. Ленiна, 17 (+ 12 безбалансових відділень);

2. Відділення Промінвестбанку в м. Жовтi Води Дніпропетровської області, 52204, Дніпропетровська обл., м. Жовтi Води, вул.І. Богуна, 75 а;

3. Центpально-мiське відділення Промінвестбанку в м. Кpивий Рiг Дніпропетровської області, 50000, Дніпропетровська обл., м. Кpивий Piг, пp.К. Маpкса, 5 (+ 24 безбалансових відділень);

4. Відділення Промінвестбанку в м. Hiкополь Дніпропетровської області 53210, Дніпропетровська обл., м. Hiкополь, пp. Тpубникiв, 11 б (+ 7 безбалансових відділень);

5. Відділення Промінвестбанку в м. Hовомосковськ Дніпропетровської області, 51200, Дніпропетровська обл., м. Hовомосковськ, вул. М. Головка, 1;

6. Відділення Промінвестбанку в м. Павлогpад Дніпропетровської області 51400, Дніпропетровська обл., м. Павлогpад, пpов. Музейний, 2 (+ 7 безбалансових відділень);

7. Відділення Промінвестбанку в м. Днiпpодзеpжинськ Дніпропетровської області, 51929, Дніпропетровська обл., м. Днiпpодзеpжинськ, пp. Ленiна, 4 (+ 2 безбалансових відділення);

8. Основним стратегічними напрямками діяльності Промінвестбанку є комплексне, високоякісне обслуговування клієнтів, мінімізація ризиків всіх операцій банку, нарощення ресурсної бази та їх ефективне спрямування на зростання економічної могутності України.

Основними стратегіями Промінвестбанку в економічному полі України є:

зміцнення провідних позицій в фінансово-банківській системі України по якісному і надійному обслуговуванню клієнтів різних форм власності;

активна участь у проведенні реформ, стимулювання розвитку економіки і зростання добробуту українського народу;

подальше підвищення капіталізації як основи для збільшення обсягів діяльності при повному забезпеченні надійності та стабільності банку;

залучення та ефективне використання мобілізованих грошових коштів на фінансування потреб клієнтів банку, їх розрахункове і касове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій;

зростання конкурентоспроможності банку шляхом збільшення обсягів робочих активів та довгострокових ресурсів, мінімізації ризиків, оптимізації системи кредитного менеджменту, розширення спектру банківських послуг та укріплення матеріально-технічної бази банку;

забезпечення високої якості кредитної діяльності завдяки ефективній системі ризик-менеджменту, нових розробок в сфері управління кредитною діяльністю, подальша кредитна підтримка реалізації інноваційно-інвестиційних проектів українських підприємств;

розвиток і впровадження нових банківських послуг в сфері електронних технологій, перш за все пластикових карток, РОS – терміналів банкоматів, електронних грошей та інших;

удосконалення дворівневої структури управління та організації менеджменту банку.

Промінвестбанк є універсальним фінансовим інститутом, що надає весь спектр банківських послуг юридичним і фізичним особам. Банк переважно спеціалізується на кредитуванні підприємств промисловості, агропромислового комплексу, розрахунково-касовому обслуговуванні юридичних осіб. Трансформація заощаджень населення в інвестиційний розвиток економіки є одним із пріоритетних напрямків діяльності Промінвестбанку.

Промінвестбанк пропонує широкий спектр послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності, здійснення міжнародних розрахунків та валютних операцій, зокрема: при розрахунках з використанням документарних акредитивів та гарантій, різні форми торгового та проектного фінансування експортно-імпортних операцій та зовнішньоекономічних проектів клієнтів, у тому числі шляхом відстрочки платежу за акредитивами, а також надання всіх видів банківських гарантій.

Здійснюється весь спектр валютно-обмінних операцій, а саме: купівля-продаж готівкової іноземної валюти, приймання на інкасо банкнот іноземних держав, виплата валюти за платіжними картками.

Промінвестбанк за дорученням Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення» при Кабінеті Міністрів України продовжував здійснювати виплати компенсацій та фінансової допомоги жертвам нацистських переслідувань в роки Другої світової війни за рахунок Федерального фонду Німеччини «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», Австрійських фондів «Примирення, миру і співробітництва» та «Примирення».

У 2006 році Промінвестбанк продовжував співпрацювати з американською компанією MoneyGram Payment Systems, Inc. по здійсненню міжнародних грошових переказів в іноземній валюті за дорученням фізичних осіб по системі MoneyGram. Промінвестбанк є одним із найбільших агентів компанії MoneyGram в Україні та в країнах СНД (враховуючи Росію), які пропонують цю послугу.

Протягом звітного року мережа пунктів обслуговування переказів Промінвестбанку збільшена з 425 до 599 пунктів (в 1,40 раза). В них здійснюються операції по відправленню та виплаті транскордонних термінових грошових переказів з 170 країн світу, в яких діють 100 тис. пунктів MoneyGram.

З 2006 року Промінвестбанк розпочав здійснювати міжнародні грошові перекази в доларах США та євро за дорученням та на користь фізичних осіб по системі CONTACT. Ця система має 29 тис. пунктів обслуговування та дає можливість здійснювати грошові перекази з 81 країни світу.

За рік мережа пунктів обслуговування переказів Промінвестбанку по системі CONTACT зросла до 599 пунктів.

В березні 2006 року Промінвестбанк уклав договір з компанією Travelex Money Transfer, Ltd. (Англія) щодо впровадження в Промінвестбанку міжнародних грошових переказів по системі Travelex, яка дасть можливість здійснювати грошові перекази в доларах США та євро за дорученням та на користь фізичних осіб в 138 країнах світу. Здійснення переказів по системі Travelex планується розпочати в 2007 році.

У звітному році Промінвестбанком здійснена підготовча робота для укладання договору з компанією Western Union Network (France) SAS (Франція) щодо впровадження в Промінвестбанку міжнародних грошових переказів за дорученням та на користь фізичних осіб. Ця система є найбільшою з міжнародних систем грошових переказів, вона має 270 тис. пунктів обслуговування в 200 країнах світу. Здійснення переказів по системі Western Union планується розпочати в 2007 році.

З метою повного задоволення потреб клієнтів банку в іноземній валюті активно здійснюються операції купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти. Структурними підрозділами банку здійснюється весь спектр валютно-обмінних операцій: купівля-продаж готівкової іноземної валюти, конвертація готівкової іноземної валюти, купівля дорожніх чеків, приймання на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Протягом звітного року банк активно працював на ринку платіжних карток. Загальна кількість випущених платіжних карток для клієнтів банку складала на кінець року 3407,4 тисяч штук проти 2781,4 тисяч за 2006 рік (приріст 626,0 тисяч, що складає 1,23 раза). Найбільшими темпами зростали картки міжнародних платіжних систем. Їх кількість зросла за рік на 538,8 тисяч (1,35 раза) і склала на 31 грудня 2006 року 2071,1 тисяч. Кількість банкоматів банку збільшилась за рік на 205 одиниць (в 1,2 раза) і складала на кінець року 1380 одиниць. В 2006 році банком запроваджено надання послуг клієнтам через систему «Інтернет-Клієнт-Банк». Надалі збільшуватимуться обсяги та якість послуг населенню в сфері безготівкових платежів та грошових переказів, зберігання цінностей та продажа банківських металів, надання послуг по відкриттю і веденню пенсійних рахунків [83].

Кредитна діяльність банку представлена наступними операціями: надання кредитів (зокрема, відкриття кредитних ліній, в т.ч. мультивалютних, кредитування в формі овердрафту, із використанням пластикових карток), операції з врахування векселів, факторингові операції, надання гарантій, авалів. Протягом року філії банку здійснювали кредитування суб’єктів господарювання, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Промінвестбанк продовжував розвивати банківські послуги для населення, впроваджуючи різноманітні кредитні програми на споживчі цілі. Доступність послуг та розгалужена мережа філій, привабливі умови кредитування дозволили банку у минулому році наростити портфель споживчих кредитів більш ніж вдвічі. Для фізичних осіб у банку діяли програми кредитування на придбання нерухомості, автотранспортних засобів, товарів тривалого користування, оплату навчання, послуг та інші споживчі потреби.

Серед кредитних послуг банку фізичним особам значним попитом користувались кредити на придбання, будівництво та облаштування житла. Промінвестбанком пропонуються кредити на придбання нерухомості на вторинному та первинному ринках, в тому числі кредитування будівництва житла через Фонди фінансування будівництва та шляхом придбання фізичною особою цільових іменних облігацій.

Значним попитом користувались кредити на придбання автотранспорту. Враховуючи попит та потреби населення, банком запропонована програма кредитування фізичних осіб на придбання автомобілів без сплати авансових внесків та покриття витрат, пов‘язаних з оформленням автомобіля.

Перспективним напрямком діяльності банку є кредитування фізичних осіб з використанням міжнародних платіжних карток. В звітному році запроваджені чотири нові тарифні програми, які орієнтовані на різні верстви населення.

В 2007 році Промінвестбанк забезпечив динамічний розвиток усіх сфер діяльності. Протягом року він планомірно нарощував потужність, розвивав інформаційні технології, впроваджував нові види послуг. В економіку України за минулий рік банком спрямовано понад 8 млрд. дол. США кредитів, а загальний обсяг кредитування вітчизняного виробництва незалежної України перевищив позначку у 65 млрд. дол. США. Всі іноземні кредитори вклали в економіку України лише п’яту частину цього рівня. У 2007 році міжнародним рейтинговим агентством Moody’s (Нью-Йорк) Промінвестбанку наданий один з найвищих міжнародних рейтингів серед українських банків, що свідчить про його важливу роль в фінансовій системі України, вагомий внесок у розвиток української економіки, високу стабільність і надійність. В минулому році банк ввійшов до рейтингу «ТОП 100. Лучшие компании финансового сектора Украины» видавництва «Економіка», за результатами Всеукраїнського конкурсу-виставки «Кращий вітчизняний товар 2007 року» отримав статус «Виробник кращих вітчизняних товарів 2007 року» та перемогу у ряді номінацій.

Головною стратегією діяльності банку є інвестиційна спрямованість кредитних вкладень. У 2007 році Промінвестбанк продовжував фінансувати такі галузі народного господарства, як машинобудування, паливно-енергетичний сектор, металургія, хімічна та нафтохімічна промисловість, будівництво, транспорт та зв’язок, сільське господарство тощо. Протягом року кредитний портфель банку зріс більше ніж в 1,5 раза. Дві третини кредитів банку носять довгостроковий характер і спрямовані на модернізацію та оновлення виробничих фондів підприємств всіх форм власності, розширення виробничих та експортний можливостей кредитуємих підприємств, створення нових якісних товарів та робочих місць.

Протягом року динамічно нарощувався капітал банку, активи, кошти підприємств і населення. Порівняно з початком року обсяг вкладів населення зріс в 1,3 раза і перевищив 10 млрд. гривень. Така чітка тенденція динамічного зростання довіри населення до Промінвестбанку свідчить про його високу надійність і платоспроможність, вірність обраному курсу на створення сприятливих умов для примноження заощаджень населення.

Промінвестбанк має солідну клієнтську базу – майже 4 млн. громадян та суб’єктів господарської діяльності, надає клієнтам понад 300 видів послуг: від розрахунково-касового обслуговування до сучасних електронних послуг та операцій з банківськими металами, постійно вдосконалює форми обслуговування клієнтів.

Промінвестбанк є одним із лідерів ринку пластикових технологій. Банком емітовано більше 4 млн. карток, в тому числі 2,6 млн. карток міжнародних платіжних систем, встановлено 1,7 тис. банкоматів.

Промінвестбанк підтримує відносини з більш ніж 200 провідними іноземними фінансовими установами. Клієнти банку здійснюють свої розрахунки через 35 кореспондентських рахунків Промінвестбанку, що відкриті у 22 банках світу, через які за 11 місяців 2007 року проведено 12,4 млрд. доларів США пла-тежів. Банк неодноразово отримував нагороди від Deutsche Bank, The Bank of New York, інших провідних фінансових установ світу за найкращу якість та високий рівень здійснення міжнародних платежів.

Банк активно працює в системі банківських телекомунікацій SWIFT та REUTER, здійснює перекази фізичних осіб за міжнародними системами Money Gram та Contact. Маючи 669 пунктів обслуговування переказів в усіх регіонах України, Промінвестбанк є одним з найбільших агентів компанії MoneyGram як в Україні, так і в країнах СНД. За результатами 2006 року Промінвестбанк от-римав нагороду за найбільшу ринкову частку у здійсненні грошових переказів в іноземній валюті за дорученням та на користь фізичних осіб по системі Money-Gram в Україні, а у 2007 році – за успішний початок здійснення грошових переказів за системою Western Union.

В Додатку А наведені баланси АТЗТ «АК Промінвестбанк» за 2004–2007 роки та звіти про фінансові результати діяльності банку за 2004–2007 роки [83].

В табл. 2.1 наведені основні характеристики діяльності АТЗТ «АК Промінвестбанк» за 2004–2007 роки у формі абсолютних значень характеристик та відповідного рейтингового місця банку у банківській системі України по відповідній характеристиці. Одночасно в табл. 2.1 та на рис. 2.1 наведений обсяг ринку банківських послуг, який займає АТЗТ «АК Промінвестбанк» в загальних обсягах БС України, поступово втрачаючи позиції під впливом конкурентів.

Як показує аналіз даних табл. 2.1 на ринку залучених депозитних коштів, які є предметом дипломного дослідження, Промінвестбанк займає 1 (2004) –2 (2007) місця по обсягах депозитів юридичних осіб та 3 (2004) – 4 (2007) місця по обсягах залучення депозитів фізичних осіб, по загальному обсягу валюти балансу банк займав 3 місце у 2004 році та 6 місце у 2007 році. Так за 2004–2007 роки у АТЗТ «АК Промінвестбанк»:

а) абсолютний обсяг валюти балансу збільшився з 10,6 млрд. грн. до 26,1 млрд. грн., тобто зріс в 2,46 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу валюти баланса банка в загальному обсягу валюти баланса банківської системи України зменшилась з рівня 8,1% у 2004 році до рівня 4,46% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,81 раза.

В результаті за обсягом валюти балансу банк за 4 роки перемістився з 3 місця в БС України на 6 місце (рис. 2.2);

б) абсолютний обсяг власного капіталу збільшився з 1,167 млрд. грн. до 2,683 млрд. грн., тобто зріс в 2,3 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу власного капіталу банка в загальному обсягу власного капіталу банківської системи України зменшилась з рівня 6,29% у 2004 році до рівня 3,28% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,71 раза.

В результаті за обсягом власного капіталу банк за 4 роки перемістився з 3 місця в БС України на 6 місце (рис. 2.10);

в) абсолютний обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб збільшився з 3,466 млрд. грн. до 10,173 млрд. грн., тобто зріс в 2,93 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу поточних і строкових депозитів фізичних осіб в загальному обсягу поточних і строкових депозитів фізичних осіб банківської системи України зменшилась з рівня 8,51% у 2004 році до рівня 6,3% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,35 раза.

В результаті за обсягом поточних і строкових депозитів фізичних осіб банк за 4 роки перемістився з 3 місця в БС України на 4 місце (рис. 2.5);

г) абсолютний обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб збільшився з 5,599 млрд. грн. до 10,786 млрд. грн., тобто зріс в 1,93 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу поточних і строкових депозитів юридичних осіб в загальному обсягу поточних і строкових депозитів юридичних осіб банківської системи України зменшилась з рівня 11,93% у 2004 році до рівня 7,137% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,67 раза.

В результаті за обсягом поточних і строкових депозитів юридичних осіб банк за 4 роки перемістився з 1 місця в БС України на 2 місце (рис. 2.3);

д) абсолютний обсяг чистого прибутку банку збільшився з 0,122 млрд. грн. до 0,234 млрд. грн., тобто зріс в 1,92 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу чистого прибутку банку в загальному обсягу чистого прибутку банків-ської системи України зменшилась з рівня 9,31% у 2004 році до рівня 3,64% у 2007 році, тобто зменшилась в 2,55 раза.

В результаті за обсягом чистого прибутку банк за 4 роки перемістився з 2 місця в БС України на 7 місце (Рис. 2.9);

е) рентабельність статутного капіталу банку(ROE) за рахунок стратегії капіталізації дивідендів в спеціальному фонді та постійному рівні статутного капіталу збільшилась з рівня 61,11% у 2004 році (5 рейтингове місце) до рівня 117,1% у 2007 році (1 рейтингове місце), тобто зросла в 1,92 раза (рис. 2.7). Але при цьому рентабельність активів банку (ROA) зменшилась з рівня 1,154% у 2004 році (55 рейтингове місце) до рівня 0,898% у 2007 році (45 рейтингове місце), що, за нормативами НБУ, характеризує банк як низькорентабельний (рис. 2.8).

Таким чином, фінансовий важель залучених коштів в АТЗТ «АТ Промін-вестбанк» працює з високою ефективністю, але є значні резерви росту рентабельності статутного капіталу за рахунок підвищення рентабельності роботи активів банку.

2.2 Аналіз структури депозитної бази залучених коштів АТЗТ «АК Промінвестбанк»

Для залучення на депозити коштів юридичних осіб АТЗТ «АК Промінвестбанк» банк пропонує різноманітні депозитні продукти, розроблені відповідно до індивідуальних вимог клієнтів [83].

Короткострокові та довгострокові депозити дозволять підприємствам з максимальною ефективністю використати тимчасово вільні кошти. З огляду на свої можливості та потреби кожний клієнт банку може розмістити грошові кошти у будь-якій валюті на депозитному рахунку на узгоджений строк та взаємовигідних умовах.

Таблиця 2.2. Умови залучення строкових депозитів юридичних осіб (18.03.2008)

Депозити

Процентні ставки за строками розміщення, % річних
до 1 місяця

до 3 місяців

до 6 місяців

до 9 місяців

до 12 місяців

більше 1 року
в національній валюті

до 7,0

до 8,0

до 11,0

до 12,5

до 12,5

до 13,0
в доларах США

до 5,0

до 7,0

до 8,0

до 8,5

до 9,0

до 10,0
в євро

до 4,0

до 5,0

до 6,0

до 7,0

до 8,0

до 9,0

Наведені процентні ставки коригуються в залежності від суми коштів, терміну розміщення депозиту та додаткових умов щодо права поповнення або часткового зменшення коштів на депозитному рахунку.

Проценти за депозитами нараховуються та сплачуються щомісячно. За бажанням клієнта проценти можуть спрямовуватися на поповнення депозиту.

Депозитна база залучених коштів фізичних осіб в Промінвестбанку формується за рахунок наступних видів депозитів:

– Поточні рахунки фізичних осіб

– Поточні рахунки для отримання адресної матеріальної допомоги та соціально-орієнтованих виплат

– Продаж ощадних сертифікатів

– Вклад «Депозитний»

– Вклад «Інвестиційний депозит»

– Вклад «Зимова спека» новий!

– Вклад «Активний вкладник» новий!

– Вклад «Євродолар»

– Вклад «Ветеран Плюс»

– Вклад «Ветеран»

– Вклад «Повноліття»

– Вклад до запитання

– Депозитні платіжні картки власникам банківських вкладів

Промінвестбанк є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (свідоцтво учасника Фонду №116 від 02.09.1999 р).

Промінвестбанк відкриває рахунки в національній та іноземній валюті фізичним особам – громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства. Для відкриття поточного та депозитного рахунків необхідні наступні документи []:

а) резидентам (громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні):

– паспорт фізичної особи;

– довідка про присвоєння ідентифікаційного номера Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, видана органом податкової адміністрації;

б) нерезидентам (громадянам України, що постійно проживають за її межами, іноземним громадянам, та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України строком до 1 року відповідно до відкритої візи або документів, що підтверджують законність перебування в Україні згідно з чинним законодавством):

– паспорт фізичної особи;

– довідка про підтвердження джерела надходження готівки в національній або іноземній валюті.

Вкладник має право оформити в установі банку довіреність на право розпорядження коштами іншій особі та заповідальне розпорядження.

Банк гарантує таємницю відомостей про вкладників, операції, що ними здійснюються, та стан рахунків. Без згоди вкладника довідки третім особам по рахунку можуть бути надані лише у випадках, передбачених чинним законодавством України.

1. Поточні рахунки фізичних осіб

Промінвестбанк пропонує приватним особам відкриття та ведення поточних рахунків в національній та іноземній валюті, за якими:

– приймає та видає готівку;

– здійснює безготівкові розрахунки за товари та послуги, комунальні та інші платежі;

– здійснює перекази коштів.

На поточні рахунки приватних осіб Промінвестбанком зараховуються:

– оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари за літературні роботи, музичні твори, витвори образотворчого мистецтва, за артистичну діяльність, наукові роботи та винаходи;

– виплати страхових та викупних сум, позичок з особистого страхування, страхове відшкодування за майновим страхуванням;

– орендна плата за використання житлових помешкань, рухомого і нерухомого майна;

– відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або у разі втрати годувальника;

– кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;

– кошти за реалізоване власне майно та за здану сільгосппродукцію;

– інші надходження у випадках, що не суперечать чинному законодавству України.

Установи Промінвестбанку надають можливість вкладникам отримувати відсотки за вкладами до запитання щомісячно, щоквартально та в кінці року із розрахунку:

– в національній валюті – до 0,5% річних;

– в іноземній валюті – до 0,5% річних.

2. Рахунки для отримання адресної матеріальної допомоги та соціально-орієнтованих виплат

Промінвестбанк пропонує приватним особам відкриття рахунків для отримання адресної матеріальної допомоги та соціально-орієнтованих виплат. Для відкриття такого рахунку додатково в установу банку необхідно надати документ, що підтверджує призначення допомоги та її отримання (довідка про призначення допомоги, довідка від організації, яка призначає допомогу або фінансує її). Якщо у приватних осіб вже є поточні рахунки, відкриті в установах банку, соціальні виплати можуть зараховуватись на ці рахунки.

3. Депозитні вклади фізичних осіб

Таблиця 2.3. Основні умови вкладу «Депозитний» (18.03.2008)

Строк

У гривнях

У доларах США

У євро
до 1 місяця

до 3% річних

до 4,5% річних

до 2% річних
від 1 до 3 місяців

до 10% річних

до 7,5% річних

до 7% річних
від 3 до 6 місяців

до 11,5% річних

до 8,3% річних

до 7,5% річних
від 6 до 12 місяців

до 12,5% річних

до 10% річних

до 8% річних
більше 12 місяців

до 13,5% річних

до 10,2% річних

до 9% річних

Відсотки сплачуються щомісячно, щоквартально чи в кінці терміну

Таблиця 2.4. Основні умови вкладу «ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ДЕПОЗИТ» (18.03.2008)

Строк

У гривнях

У доларах США та євро
3 роки

до 13,5% річних

до 8% річних

Упродовж терміну дії депозитного договору по вкладу «Інвестиційний депозит» можна отримати кредит на вигідних умовах під заставу майнових прав на депозит.

При достроковому закритті рахунку, проценти за весь час зберігання коштів на рахунку нараховуються та сплачуються в наступному розмірі:

– якщо вклад пролежав менше одного року з дати відкриття рахунку – з розрахунку процентної ставки, що діє за вкладами на вимогу (поточними рахунками). Раніше виплачені проценти Банк утримує із суми депозиту;

– якщо вклад пролежав один рік і більше з дати відкриття рахунку – проценти сплачуються за кожний повний рік із розрахунку процентної ставки, вказаної в договорі банківського вкладу, за неповний рік – за ставкою, що діє за вкладами на вимогу (поточними рахунками).

Таблиця 2.5. Основні умови вкладу «ЗИМОВА СПЕКА» (18.03.2008)

Строк

У гривнях

У доларах США

У євро
3 місяці

до 13% річних

до 10% річних

до 8,5% річних
Мінімальний первинний внесок

500

100

100

Відсотки по вкладу «ЗИМОВА СПЕКА» щомісячно нараховуються, приєднуються до залишку на рахунку та капіталізуються. Поповнювати вклад додатковими внесками дозволяється. При достроковому поверненні з рахунку всієї суми депозиту або його частини, проценти за весь час зберігання коштів на рахунку.

Таблиця 2.6. Основні умови вкладу «АКТИВНИЙ ВКЛАДНИК» (18.03.2008)

Строк

У гривнях

У доларах США

У євро
3 роки

до 12,5% річних

до 9% річних

до 8% річних
Мінімальний первинний внесок

500

100

100
Незнижувальний залишок депозиту

500

100

100

Проценти по вкладу «АКТИВНИЙ ВКЛАДНИК» щомісячно нараховуються, приєднуються до залишку та капіталізуються на рахунку. Додаткові внески та часткове зняття коштів дозволяється.

При достроковому поверненні з рахунку всієї суми депозиту або його частини і при цьому залишок буде складати менше незнижувального, проценти за весь час зберігання коштів на Рахунку на суму незнижувального залишку нараховуються з розрахунку діючої процентної ставки за вкладами на вимогу.

Таблиця 2.7. Основні умови вкладу «ЕВРОДОЛАР» (18.03.2008)

Строк

У доларах США та євро
13 місяців

до 8% річних

Мінімальна сума вкладу «ЕВРОДОЛАР» – 500 доларів США, 500 євро. Виплата процентів – в кінці терміну депозиту. Після закінчення терміну дії депозитного договору сума депозиту та нарахованих відсотків за бажанням вкладника можуть бути сплачені з конвертацією в одну з валют (долари США або євро) з використанням курсу НБУ, що діє на день закінчення договору.

Таблиця 2.8. Основні умови вкладу «ПОВНОЛІТТЯ» (18.03.2008)

Строк

У гривнях

У доларах США та євро
До досягнення особою, на користь якої відкрито вклад, 18 років

до 12% річних

до 8% річних

По вкладу «ПОВНОЛІТТЯ» банком нараховується складний відсоток. Рахунок можна поповнювати додатковими внесками, розмір яких не обмежується.

Мінімальна сума вкладу – 500 грн., 100 USD, 100 EUR

Власником вкладу «Повноліття» є фізична особа, яка уклала договір з банком на користь дитини, якій не виповнилось 15 років. Після досягнення повноліття дитина має право отримати суму вкладу та нарахованих відсотків, пред’явивши свідоцтво про народження, паспорт та вкладну книжку.

До досягнення дитиною повноліття вкладом розпоряджається особа, яка уклала договір з Банком. Вона має право достроково отримати кошти з вкладу:

– протягом 1 року – відсотки не сплачуються;

– після 1 року – відсотки виплачуються за повну кількість років зберігання вкладу.

Таблиця 2.9. Основні умови вкладу «ДО ЗАПИТАННЯ» (18.03.2008)

Відсоткова ставка

У гривнях

У доларах США та євро
до 0,5% річних

до 0,5% річних

Послуги, що надаються за поточним рахунком:

– безготівкові розрахунки за товари та послуги

– оплата комунальних послуг

– переказ коштів в установи Промінвестбанку та в інші банки

– зарахування на рахунок заробітної плати та інших доходів

– інші операції, які не суперечать чинному законодавству

Додаткові послуги, які пропонуються банком по рахунках вкладників:

– оформлення заповідального розпорядження

– оформлення довіреності на право розпорядження коштами іншою особою

Промінвестбанк пропонує спеціальну банківську програму депозитного залучення коштів при обслуговуванні пенсіонерів:

– Поточний пенсійний рахунок

– Картковий пенсійний рахунок

– Вклад «Ветеран» оновлений!

– Вклад «Ветеран Плюс» оновлений!

– Інші вклади

– Депозитні платіжні картки власникам банківських вкладів

На пенсійні рахунки, відкриті за бажанням пенсіонерів, Промінвестбанк зараховує кошти, що надходять з Пенсійного фонду України.

Таблиця 2.10. Основні умови поточного пенсійного рахунку «ДО ЗАПИТАННЯ» (18.03.2008)

Відсоткова ставка – до 6% річних
Відсотки сплачуються щомісячно

Таблиця 2.11. Основні умови карткового пенсійного рахунку «ДО ЗАПИТАННЯ» (18.03.2008)

Відсоткова ставка – 10% річних
Відсотки сплачуються щомісячно

Для оформлення поточного пенсійного рахунку або пенсійної платіжної картки необхідні такі документи:

– паспорт;

– пенсійне посвідчення;

– довідка про присвоєння ідентифікаційного номера Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, видана органом податкової адміністрації.

Для оформлення поточного рахунку треба звернутися до найближчої установи Промінвестбанку, і написати заяву на перерахування пенсії або грошової допомоги на поточний рахунок. Заяву можна залишити у банку або передати її особисто в органи Пенсійного Фонду.

Для одержання пенсії за допомогою платіжної картки необхідно укласти з банком договір на відкриття карткового рахунку. Протягом 14 днів після укладання договору буде видана картка Maestro міжнародної платіжної системи Europay, за якою можна одержувати пенсію в банкоматах банку або пунктах видачі готівки у зручний для пенсіонера час. Видача і обслуговування картки здійснюється банком безкоштовно.

Щоб здійснювати комунальні та інші платежі, не звертаючись щоразу до банку, можна написати доручення на періодичне перерахування цих платежів з поточного пенсійного рахунку. При цьому можна за необхідністю змінювати суми і періодичність платежів чи реквізити одержувачів. Цю послугу – здійснення комунальних платежів – банк надає безкоштовно. Для підтвердження проведених розрахунків банк видає копії платіжних документів.

Власники пенсійних рахунків у Промінвестбанку можуть оформити спеціальний депозитний вклад «Ветеран».

Таблиця 2.12. Основні умови пенсійного вкладу «ВЕТЕРАН» (18.03.2008) (для пенсіонерів, які отримують пенсію в установах Промінвестбанку)

Строк

У гривнях

У доларах США

У євро
від 6 до 12 місяців

до 13,5% річних

до 9,5% річних *

до 8% річних
2 роки

до 13,5% річних

до 9,5% річних *

до 8% річних

Відсотки за пенсійним вкладом «ВЕТЕРАН» сплачуються щомісячно. Банком нараховується складний відсоток. Рахунок можна поповнювати додатковими внесками, розмір яких не обмежується. Безкоштовне оформлення довіреності та заповідального розпорядження.

Таблиця 2.13. Основні умови пенсійного вкладу «ВЕТЕРАН ПЛЮС» (18.03.2008) (для пенсіонерів, які отримують пенсію в установах Промінвестбанку)

Строк

У гривнях

У доларах США

У євро
від 6 до 12 місяців

до 14,5% річних

до 10,5% річних *

до 9% річних
2 роки

до 14,5% річних

до 10,5% річних *

до 9% річних

Вклад відкривається за умови переоформлення вкладу після закінчення терміну.

По депозитних вкладах існує ризик втрат в зв’язку зі зміною рівня облікової ставки НБУ та рівня процентних ставок на фінансовому ринку України. З метою уникнення втрат постійно переглядаються процентні ставки за вкладами населення та централізовано визначається їх максимальний рівень. Здійснюється щоденний контроль за рівнем процентних ставок, під які залучаються кошти фізичних осіб установами Промінвестбанку.

Управління процентним ризиком є складовою частиною загальної процентної політики Промінвестбанку, яка реалізується банком в процесі здійснення активно-пасивних операцій та планомірного збільшення капіталу. З метою зниження процентного ризику були здійснені наступні заходи:

дотримання запланованого рівня чистої процентної маржі та спреду для стабілізації обсягів чистого процентного доходу;

забезпечення систематичного аналізу тенденцій ринку та прогнозування руху процентних ставок;

визначення оптимальних процентних ставок за залученими та розміщеними коштами;

На рис. 2.12 – 2.15 наведені результати структурного аналізу частки власного капіталу та зобов’язань в пасивахв АТЗТ «АК Промінвестбанк» та, окремо, структурного аналізу питомої ваги залучених та запозичених коштів в зобов’язаннях банку у 2006–2007 роках.

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 2.12. – Структура обсягів складових пасивів (власного капіталу +залучених та запозичених коштів) в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2006 році

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 2.13. – Структура обсягів складових пасивів (власного капіталу + залучених та запозичених коштів) в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2007 році

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 2.14. – Структура зобов’язань за обсягами залучених та запозичених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2006 році

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 2.15. – Структура зобов’язань за обсягами залучених та запозичених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2007 році

Як показує спільний аналіз графіків рис. 2.12 -2.15 структура пасивів АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2006–2007 роках характеризується наступними показниками:

Структурна частка власного капіталу знаходиться на рівні 9,38% у 2006 році та знижується до рівня 8,94% у 2007 році;

Структурна частка запозичених коштів, представлених коштами інших банків та коштами від емісії депозитних сертифікатів, знаходиться:

– для коштів інших банків на рівні 1,14% у 2006 році та підвищується до рівня 2,45% у 2007 році;

– для коштів від емісії депозитних сертифікатів на рівні 0,15% у 2006 році та підвищується до рівня 0,51% у 2007 році;

Структурна частка залучених коштів юридичних та фізичних осіб займає основну частину пасивів банку та становить 88% у 2006 році та 87% у 2007 році, складаючись з наступних основних агрегатів:

Таблиця 2.14. Структурна частка агрегатів залучених коштів в валюті пасивів балансу АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2006–2007 роках

Відносний рівень в%

2006

2007
поточні рахунки коштів бюджету та державних цільових фондів

0,201

0,035
вклади (депозити) мiсцевих бюджетiв

0,367

1,185
кошти суб’єктів господарювання на вимогу

22,936

17,665
короткостроковi вклади (депозити) суб’єктiв господарювання

3,061

0,902
довгостроковi вклади (депозити) суб’єктiв господарювання

23,601

23,101
нараховані витрати за коштами суб’єктів господарювання

0,030

0,032
кошти фізичних осіб на вимогу

11,851

14,279
короткостроковi вклади (депозити) фiзичних осiб

14,716

10,131
довгостроковi вклади (депозити) фiзичних осiб

9,978

18,467
нараховані витрати за коштами фізичних осіб

0,133

0,152
Кошти небанківських фiнансових установ,

1,170

1,049
РАЗОМ

88,043

86,999

Згідно даним табл. 2.14, у 2007 році значно зросла частка довгострокових вкладів фізичних осіб +8,5% за рахунок зниження частки коштів юросіб на вимогу (-5,3%) та частки короткострокових депозитів юросіб (-2,1%).

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 2.16. – Структура розподілу тривалості (часової стійкості) джерел пасивів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2007 році

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 2.17. – Структура розподілу тривалості зобов’я-зань за залученими та запозиченими коштами в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2007 році

На рис. 2.16 -2.17 наведений аналіз строковості залучених коштів в пасивах АТЗТ «АК Промінвестбанк» (рис. 2.16) та, окремо, в зобов’язаннях за залученими та запозиченими коштами (рис. 2.17).

Як показує спільний аналіз графіків рис. 2.16 -2.17:

– пасиви строковістю більше 10 років представлені власним капіталом у частці 8,97% (2007 рік) від загального обсягу пасивів, при цьому із 2,683 млрд. грн. власного капіталу – 1,998 млрд. грн. вкладено в основні та нематеріальні активи банку, таким чином власний оборотний капітал банку станом на 01.01.2008 року становить 0,685 млрд. грн., тобто 2,63% від обсягу валюти балансу;

– найбільша частка в зобов’язаннях належить нестійкій групі депозитів на вимогу, тобто коштам на поточних рахунках юридичних та фізичних осіб (36,55% від обсягу зобов’язань в пасивах балансу), які є найбільш дешевою депозитною базою банку;

– короткострокові депозити юридичних та фізичних осіб тривалістю від 2 до 92 днів представлені часткою в 14,5% від обсягу зобов’язань в пасивах балансу;

– довгострокові депозити юридичних та фізичних осіб тривалістю від 93 днів до 1 року представлені часткою в 23,96% від обсягу зобов’язань в пасивах балансу;

– інвестиційні довгострокові депозити юридичних та фізичних осіб тривалістю від 1 року до 10 років представлені часткою в 25,98% від обсягу зобов’язань в пасивах балансу.

На рис. 2.18 -2.19 представлені графіки динаміки показників структури процентних, комісійних та торгівельних доходів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2008 роках та процентного спреду та операційної маржі в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках. Як показує аналіз графіків рис. 2.18 -2.19 у 2006–2007 роках з підвищенням частки довгострокових депозитів фізичних осіб, які є відносно дорогою депозитною базою, показники операційної маржі та процентного спреду поступово знижуються.

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 2.18. – Динаміка структури процентних, комісійних та торгівельних доходів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2008 роках

Таблиця 2.15. Середньозважена процентна ставки за активами та зобов’язаннями в АТЗТ «АК Промінвестбанк» за 2006 рік

Ря-док

Найменування статті

Гривні

USD

EUR

RUВ
АКТИВИ

3.

Кошти в інших банках

10,7

2,4

1,9

0,8
5.

Цінні папери в портфелі банку на продаж

12,8

0

0

0
6.

Кредити та заборгованість клієнтів

17,2

11,7

11,6

14,2
7.

Цінні папери в портфелі банку до погашення

13,3

0

0

0
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

8.

Кошти банків

0

5,9

0,3

0,3
9.

Кошти клієнтів: юридичні особи

8,1

7,7

7,5

0,2
фізичні особи

11,7

10.

Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

12,1

0

0

0

Таблиця 2.16. Середньозважена процентна ставки за активами та зобов’язаннями в АТЗТ «АК Промінвестбанк» за 2007 рік

Ря-док

Найменування статті

Гривні

USD

EUR

RUВ
АКТИВИ

3.

Кошти в інших банках

9,5

4,4

2,6

0,9
4.

Цінні папери в торговому портфелі банку

0

0

0

0
5.

Цінні папери в портфелі банку на продаж

13

0

0

0
6.

Кредити та заборгованість клієнтів: юридичних осіб

16,2

11,0

10,9

10,2
фізичних осіб

18,8

12,1

11,7

0
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

8.

Кошти банків

0

7

3,9

0,1
9.

Кошти клієнтів

8,7

5,6

6,6

1,4
10.

Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

12,7

0

0

0

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Рис. 2.20. – Повалютна структура залучених коштів юридичних та фізичних осіб в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2006–2007 роках

2.3 Вплив недепозитних джерел власних та запозичених коштів на ресурсну політику АТЗТ «АК Промінвестбанк»

В якості недепозитних джерел власних та запозичених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» в пасивах використовуються (рис. 2.23):

– власний оборотний капітал – 8,97% обсягів пасивів балансу (рис. 2.13);

– запозичені кошти інших банків – 2,45% обсягів пасивів валюти балансу (рис. 2.13):

а) внутрішня структурна частка в доларах США становить від 79,6% у 2006 році до 69,2% у 2007 році (рис. 2.26 – 2.27);

б) внутрішня структурна частка в євро становить від 1,39% у 2006 році до 9,37% у 2007 році (рис. 2.26 – 2.27);

в) внутрішня структурна частка в гривнях США становить від 17,34% у 2006 році до 17,58% у 2007 році (рис. 2.26 – 2.27);

– запозичені кошти від емісії боргових цінних паперів – депозитних сертифікатів в національній валюті – 0,51% обсягів пасивів валюти балансу (рис. 2.13);

Аналіз динаміки зростання абсолютних обсягів недепозитних джерел власних та запозичених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках (рис. 2.23) показав, що:

– обсяги власного капіталу банка зросли з рівня 1,167 млрд. грн. у 2004 році до рівня 2,683 млрд. грн. у 2007 році (базовий темп росту 2007/2004 становить – 229,91%);

– обсяги запозичених коштів інших банків зросли з рівня 0,114 млрд. грн. у 2004 році до рівня 1,800 млрд. грн. у 2007 році (базовий темп росту 2007/2004 становить – 1577,2%);

– обсяги запозичених коштів в результаті емісії депозитних сертифікатів банка зросли з рівня 16,7 млн. грн. у 2004 році до рівня 170,95 млн. грн. у 2007 році (базовий темп росту 2007/2004 становить – 1019,0%);

Аналіз динаміки ланцюгового приросту абсолютних обсягів недепозитних джерел запозичених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках (рис. 2.24) показав, що:

– темп ланцюгового приросту обсягів власного капіталу з рівня 17,24% у 2005/2004 роках поступово зріс до рівня 70,6% у 2007/2006 роках;

– темп ланцюгового приросту обсягів запозичених коштів інших банків з рівня 45,8% у 2005/2004 роках різко зріс до рівня 318,8% у 2007/2006 роках;

В той же час порівняльний аналіз динаміки зростання абсолютних обсягів депозитних джерел залучених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках (рис. 2.24) показав, що:

– темп ланцюгового приросту обсягів залучених коштів фізичних осіб з рівня 55,6% у 2005/2004 роках поступово знизився до рівня 33,9% у 2007/2006 роках (базовий темп росту 2007/2004 становить – 293,4%);

– темп ланцюгового приросту обсягів залучених коштів фізичних осіб з рівня 34,5% у 2005/2004 роках різко знизився до рівня 3,3% у 2006/2005 роках та знову зріс до рівня 38,6% у 2007/2006 роках (базовий темп росту 2007/2004 становить – 192,65%);

Таким чином, АТЗТ «АК Промінвестбанк» поступово переорієнтовує політику традиційного депозитного залучення коштів пасивів в напрямку політики зростання запозичення недепозитних коштів на міжбанківському ринку ресурсів.

Аналіз строковості запозичених коштів (рис. 2.25 -2.26) показує, що:

79,97% коштів банків залучено на термін від 3 до 6 місяців;

85,2% коштів депозитних сертифікатів залучено на строк більше 3 місяців, з них 28,34% залучено на строк від 2 до 3 років;

Аналіз повалютної структури запозичених коштів інших банків (рис. 2.27 -2.28) показує, що:

– структурна частка запозичених коштів інших банків в доларах США знизилась з рівня 79,6% у 2006 році до 69,2% у 2007 році;

– структурна частка запозичених коштів інших банків в євро зросла з рівня 1,4% у 2006 році до 9,4% у 2007 році, витіснивши долари США;

Таким чином, ресурсна політика запозичення коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» характеризується (рис. 2.29 -2.30):

запозиченням не більше 3,0% недепозитних коштів від валюти пасивів;

запозиченням, в основному, середньострокових валютних коштів на міжбанківському ринку для компенсації вимог клієнтів по фінансуванню імпортних операцій, при цьому значно зростає використання євро замість доларів США в розрахунках торгового обороту клієнтів банку;

запозиченням середньо – та довгострокових коштів в національній валюті за допомогою депозитних сертифікатів, які відрізняються від депозитних вкладів відсутністю можливості дострокового погашення банком.

– банк поступово переорієнтовує політику традиційного депозитного залучення коштів пасивів в напрямку політики зростання запозичення коштів на міжбанківському ринку ресурсів.

2.4 Основні проблеми формування ресурсної бази пасивів та аналіз конкурентоспроможності депозитної політики АТЗТ «АК Промінвестбанк» на банківському ринку України

Застосовуємі інструменти управління залученими коштами в АТЗТ «АК ПРОМІНВЕСТБАНК» та інших банках банківської системи України дають можливість структурувати основні сегменти залучених коштів як:

1. Ощадні депозити, основними признаками яких є:

сплата відсотків в кінці строку договору депозиту чи авансом;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

2. Доходні депозити, основними признаками яких є:

регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

3. Накопичувальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

4. Універсальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

наявність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

У вказаних 4 х сегментах додаткові умови строків сплати відсотків та наявність чи відсутність права управління основним «тілом» депозиту є основою для систематичного регулювання різниці в відсоткових ставках при рівних строках розміщення депозитів.

На рис. Н.1 – Н.3 Додатку Н наведені результати оцінки цінової конкурентоспроможності АТЗТ «АК ПРОМІНВЕСТБАНК» на ринку залучення депозитів в Україні. Як показує аналіз даних рис. Н.1 – Н.3 Додатку Н маркетингова політика пропозиції банківських депозитних послуг АТЗТ «АК ПРОМІНВЕСТБАНК» характеризується відносно середнім та низьким рівнями пропонуємих ставок депозитних ресурсів – ставок покупки ресурсів. В табл. 2.17 наведені коефіцієнти конкурентоспроможності по привабливості ставок покупки ресурсів АТЗТ «АК Промінвестбанк» відносно конкурентів, розраховані як коефіцієнт конкурентної привабливості депозитних ставок:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк") (2.1)

де – ставка_макс(і) – максимальна ставка депозитів і-го виду;

Аналіз результатів, наведених в табл. 2.17 та на рис. Н.1 – Н.3 Додатку Н, показує, що в сегменті ринку банківських депозитних послуг конкурентні коефіцієнти привабливості АТЗТ «АК Промінвестбанк» в середньому становлять 66,62%, а діапазон коефіцієнтів для різних видів вкладів знаходиться серед значень 40,0% –93,33%, тобто:

– доходні ставки депозитів в банку знаходяться в серединних позиціях рейтингу, тобто ставки депозитів є непривабливими для клієнтів, але залучені ресурси є відносно «дешевими», ніж в інших банках;

– банк застосовує середній рівень обмежувальних бар’єрів по мінімальній сумі вкладу відносно інших банків конкурентів, тобто є привабливим для клєнтів.

Таблиця 2.17. Коефіцієнти конкурентоспроможності АТЗТ «АК Промінвестбанк» за рівнем привабливості депозитних послуг (станом на 18.03.2008)

№ з/п

Назва банківської послуги

Ставка чи сумарна ставка «Промін-вестбанк»

Максимальна (для депо-зитів) ставка на ринку в характерному сегменті

Коефіцієнт конкурент-тної приваб-ливості про-позицій «Промін-вестбанк»
1.

Ощадні вклади на 3 місяці (гривня)

10,00%

13,00%

76,92%
2.

Ощадні вклади на 3 місяці (долар США)

7,00%

10,50%

66,67%
3.

Ощадні вклади на 3 місяці (євро)

7,00%

7,50%

93,33%
4.

Ощадні вклади на 6 місяців (гривня)

11,50%

14,50%

79,31%
5.

Ощадні вклади на 6 місяців (долар США)

7,50%

11,50%

65,22%
6.

Ощадні вклади на 6 місяців (євро)

7,50%

9,35%

80,21%
7.

Ощадні вклади на 12 місяців (гривня)

12,50%

16,00%

78,13%
8.

Ощадні вклади на 12 місяців (долар США)

8,50%

12,00%

70,83%
9.

Ощадні вклади на 12 місяців (євро)

8,00%

10,75%

74,42%
10.

Ощадні вклади на 24 місяців (гривня)

13,50%

16,50%

81,82%
11.

Ощадні вклади на 24 місяців (долар США)

9,00%

12,00%

75,00%
12.

Ощадні вклади на 24 місяців (євро)

9,00%

10,75%

83,72%
13.

Ощадні вклади на 36 місяців (гривня)

13,50%

17,50%

77,14%
14.

Ощадні вклади на 36 місяців (долар США)

9,00%

12,20%

73,77%

Таким чином, проведений аналіз показав:

– конкурентні переваги на ринку депозитних послуг в АТЗТ «АК Промінвестбанк» на сучасному етапі забезпечуються політикою мінімізації ставок залучення депозитів та використання іміджу «надійного» та стабільного банку, як послуги додаткової банківської гарантії повернення депозиту;

– як показує аналіз, аналогічну стратегію використовує і самий великий банк України – АКБ «Приватбанк», які вдало використовують психологію вкладників після скандального банкрутства великих комерційних банків Києва, Дніпропетровська та інших.

Депозитна політика зниження вартості залучених коштів фізичних та юридичних осіб за рахунок зниження ставок залучення коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» в умовах зростання конкуренції на ринку банківських ресурсів в банківській системі України привела до зниження темпів зростання депозитної бази залучених коштів у 2007 році та до різкого зростання недепозитної бази запозичених коштів з міжбанківського ринку.

Окрім цього, проблемою для ресурсної бази банку є управління часовими розривами в тривалості виданих довгострокових кредитів та залученням короткострокових та середньострокових депозитних коштів, що потребує впровадження комплексних систем одночасного управління депозитною та кредитною політикою банку в розрізі:

технології управління GAP – розривами в строкових потоках надходження та витрат коштів пасивних та активних операцій банку;

технології управління рентабельністю фінансового важеля залучених та запозичених коштів за допомогою оптимальної структури співвідношення власних та позикових коштів банку.

3. Шляхи вдосконалення депозитної політики управління ресурсною базою АТЗТ «Акціонерний Комерційний Промінвестбанк»

3.1 Комплексні методи управління пасивами банку

В умовах становлення фінансового ринку в Україні, реструктуризації банківської системи, комерційні банки повинні здійснювати зважену реалістичну стратегію подальшого розвитку, адаптованого до вимог ринку. Вибір оптимального шляху формування ресурсної бази, який враховуватиме адекватну економічну ситуацію і сприятиме надійному розв’язанню дилеми «прибутковість-ліквідність», є одним з основних завдань комерційного банку.

Для оцінювання ефективності та повноти використання банком своїх зобов’язань застосовуються такі показники [78]:

– ступінь використання платних пасивів;

– ступінь використання сукупних зобов’язань.

Аналіз наведених показників здійснюється у динаміці, а також порівнюючи фактичні показники з їх нормативними значеннями. Для розрахунку впливу факторів на показники ефективності використання зобов’язань банку використовується спосіб ланцюгових підстановок.

Ступінь використання платних пасивів банку визначається за такою формулою [77]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк") (3.1)

Як показує практика, норматив використання платних пасивів має становити не менше 90%.

Для оптимальної діяльності комерційного банку необхідне ефективне використання не тільки платних ресурсів, а й усіх сукупних зобов’язань. Ефективність використання сукупних зобов’язань визначають за такою формулою [77]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк") (3.2)

Вважається, що банк ефективно використовує в господарському обороті сукупні зобов’язання, якщо наведений показник буде не менше 75–80%.

Відносна вартість (витратність) ресурсів визначається у відсотках і розраховується за формулою [77]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк") (3.3)

Аналіз зазначених показників буде доцільним у тих випадках, коли сума наданих міжбанківських кредитів буде меншою суми отриманих міжбанківських кредитів.

Оптимізація ресурсної бази банку повинна здійснюватись за допомогою прийомів лінійного програмування. Причому за основу оптимізації повинні братися два такі критерії: витратність та стабільність ресурсів.

Оптимальною буде така структура ресурсів, коли за наявних умов забезпечуватиметься максимальна стабільність ресурсної бази за її мінімальної відносної вартості.

У процесі формування оптимальної ресурсної бази банку насамперед необхідно визначити пріоритети окремих видів ресурсів, для чого здійснюється структурний аналіз ресурсної бази банку.

Ефективність оптимізації забезпечуватиметься тільки за умови врахування всіх наявних обмежень на ресурси та можливостей їх залучення.

Сучасний світовий банківський досвід показує, що внутрішнє управління залученими коштами з точки зору рентабельності, процентного ризику та ризику ліквідності відбувається за допомогою наступних інструментів [24]:

– встановлення GAP розривів по активам та пасивам;

– управління рівнем процентної маржі;

– встановлення мінімально допустимих процентних ставок по кредитним операціям та максимально допустимих ставок по залученню депозитів;

– встановлення позиційних лімітів по процентним активам і пасивам;

– управління на основі визначення операції активів та пасивів;

– управління за допомогою імітаційних моделей;

– періодичне стрес-тестування.

Порядок управління процентним ризиком та ризиком ліквідності визначається відповідними положеннями та методиками, що затверджені КУАП та Правлінням банку – цільовою стратегією строкового ГЕП-менеджменту в управлінні активами та пасивами банку [41].

Стратегій управління відсотковим ризиком є дві: фіксація спреду та управління гепом. Оскільки прогнозів щодо динаміки ставок і варіантів реструктуризації балансу в банку може бути багато, в межах цих загальних стратегій банк може сформувати багато альтернативних сценаріїв, які аналізуються за допомогою прийомів імітаційного моделювання. Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансованість позицій за чутливими активами та зобов’язаннями, тобто нульовий геп. У такому разі маржа банку залишається стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок на ринку. У разі застосування стратегії фіксації спреду одержання підвищених прибутків унаслідок сприятливої кон’юнктури ринку стає неможливим, тоді як і додатний, і від’ємний геп дають таку потенційну можливість. Зате ця стратегія є найпростішою та досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ні складного аналітичного забезпечення.

Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибутків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від’ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від’ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Зокрема вітчизняна практика засвідчує, що українські банки здебільшого віддають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас є очевидним, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоцільно), а тому проблеми, пов’язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.

Основними параметрами управління є строки та обсяги активів і зобов’язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов’язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов’язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності.

Сутність прийомів УАП банку полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик.

Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управління, строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки: строки виконання зобов’язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Це дає змогу максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов’язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз щодо відсоткових ставок не виправдається, банк може отримати збитки.

На вибір того чи іншого підходу до управління строками впливає багато чинників, таких як обрана банком загальна стратегія управління, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику.

Тактика структурного балансування активів і пасивів може застосовуватись і щодо строків, і щодо обсягів залучених і розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання максимально наблизити обсяги активних і пасивних операцій, які мають однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу намагається зупинити вибір на тому напрямі розміщення коштів, який дасть змогу повністю узгодити структуру активів і зобов’язань. Керуючись правилами структурного балансування, менеджер запропонує клієнтові кредит на таку саму суму і той самий строк, які передбачені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції.

Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо. Здебільшого цей підхід застосовують щодо найбільших за обсягами операцій. Загалом методи структурного балансування є традиційним підходом до управління активами і пасивами банку для зниження відсоткового ризику. До переваг цієї групи методів можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок. Недоліками є недостатня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв’язку зі змінами ринкових ставок, брак достатнього простору для маневру. Вимога у відповіднення структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотковим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

У процесі управління активами та зобов’язаннями для встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки оцінюється чутливість окремих статей і банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикатором чутливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (gap – розрив, дисбаланс). Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи – чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:

– дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксованого часового інтервалу;

– строк погашення настає в цьому інтервалі;

– термін проміжної або часткової виплати основної суми настає в зафіксованому інтервалі;

– зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов’язання, можлива або очікується впродовж цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів і зобов’язань належать такі, доходи та витрати за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов’язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів [63]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк") (3.4)

де GAP (t) – величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t;

FA (t) – активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;

FL (t) – пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов’язання (FA(t) > FL(t)), або від’ємним, якщо чутливі зобов’язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).

Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов’язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від’ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов’язань банку використовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань [63]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.5)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від’ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульовий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від’ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Правило управління гепом:

– якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

– якщо геп від’ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від’ємним – за їх зниження.

Проте менеджменту банку потрібно пам’ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від’ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.

Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упродовж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від’ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.

Однак ані абсолютна величина гепу, ані коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Для контролю за рівнем відсоткового ризику використовують індекс відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини гепу до працюючих активів і виражається у відсотках [63]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.6)

де IR (t) – індекс відсоткового ризику;

А – працюючі активи банку.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додатний) чи пасивів (коли геп від’ємний) може змінити свою вартість у зв’язку зі зміною ринкових ставок, а отже, вплинути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки і додатний, і від’ємний геп можуть призвести до збитків.

Через встановлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійснювати контрольну функцію. Ліміт індексу визначає той рівень ризику відсоткової ставки, який банк вважає за доцільне на себе взяти. У практиці роботи закордонних банків ліміт індексу відсоткового ризику встановлюється зазвичай на рівні 20–25%, хоча твердих норм не існує.

Зміну маржі банку залежно від коливань ринкових ставок дає змогу оці-нити модель гепу, яка описує залежність між цими показниками [63]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.7)

деУправління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)– величина зміни процентної маржі банку (у грошовому виразі)

впродовж періоду t;

rp, r – прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно.

Збільшення чи зменшення процентної маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Додатне значенняУправління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)вказує на збільшення маржі і буде результатом підвищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від’ємного гепу. Від’ємне значення DP (t) означатиме зниження маржі банку, зумовлене підвищенням ставок за від’ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу.

З моделі гепу випливає, що величина змін у показниках прибутковості банку залежить і від темпів зміни відсоткових ставок, і від величини гепу, яку банк може регулювати на власний розсуд. Очевидно, з цих двох чинників точно виміряти можна лише внутрішній, тобто геп, тоді як зовнішній (ставки) можна тільки прогнозувати з певним рівнем імовірності.

Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації.

Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов’язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

Метод кумулятивного гепу дає змогу управляти співвідношенням чутливих активів і зобов’язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов’язання й обчислюється геп. Оскільки показник гепу тісно пов’язаний з конкретним часовим інтервалом, показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів. Кумулятивний (нагромаджений) геп – це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт. Для обчислення показника кумулятивного гепу в кожному з інтервалів обчислюють алгебраїчну суму гепів за попередні періоди [63]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.8)

де KGAP(T) – кумулятивний геп;

T – часовий горизонт;Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;).

Показник кумулятивного гепу показує незбалансованість (різницю) між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань, які впродовж часового горизонту можуть бути переоцінені.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах в АТЗТ «АК Промінвестбанк» станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від’ємний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня («короткі гроші»).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах в АТЗТ «АК Промінвестбанк» станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів («довгі гроші»).

Аналіз структури активів та пасивів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2005–2006 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб, а пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Для дослідження ефективності строкових діапазонів залучення коштів розглянемо кореляційну модель інструменту управління оптимальною структурою залучених коштів з точки зору максимуму рентабельності.

3.2 Пропозиції щодо удосконалення управління пасивами АТЗТ «АК Промінвестбанк»

Нині у світовій банківській практиці інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним раціональним способом управління, здатним забезпечити виживання банку у висококонкурентному ринковому середовищі. За сучасних умов підвищеної волатильності фінансових ринків і зростання загального рівня ризиковості саме цей підхід найефективніший [51].

Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов’язань впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до вирішення проблеми полягає в об’єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов’язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов’язань. Завдання керівництва банку – визначити пріоритетні напрями розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об’єднання джерел фінансування є простота й доступність його практичного застосування, а головним недоліком – виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв’язки між активами та зобов’язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найприбутковіші напрями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуються за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрям розміщення коштів, йому доведеться відмовитися від одержання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов’язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум і строками різних видів зобов’язань і увідповіднювати до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага цього методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена [53].

Метод поділу джерел фінансування набув практичного поширення в період керування банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою та стабільністю зобов’язань дає змогу формувати депозитну базу згідно з потребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

У міжнародній банківській практиці застосовують інтегрований підхід до управління, який включає методи об’єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість ід час управління активами та зобов’язаннями банку.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирішити такі завдання [33]:

– досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу;

– передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;

– встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;

– використовувати засоби хеджування.

Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимального прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Такий підхід до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає його впровадженню у практику роботи українських банків.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Відтак УАП охоплює практично всі сфери фінансового управління банком, такі як стратегічне та середньострокове планування, оперативне управління, включаючи аналіз і контроль, управління прибутком і ризиками, формування аналітичного інструментарію.

Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкуренто-спроможним рівнем прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складниками процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Щодо управління активами і пасивами загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей і методів управління.

В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління залученими коштами комерційного банку за підходами ризик-менеджменту, побудований на побудові економетричної моделі по цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу.

Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встановлює кількісне співвідношення між дивідендною доходністю статутного капіталу банка і відносною структурою залучених коштів, при цьому вважається що принцип конкуренції банківського ринку приводить до вирівнювання відсоткових ставок для різних видів депозитів в банках України.

Аналіз формування дивідендної доходності статутного капіталу банка за допомогою економетричних методів включає [45]: з’ясування чинників, що можуть впливати на розмір доходів; формування масиву статистичної інформації; знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); економічна інтерпретація моделей і практичне використання.

В якості вхідних параметрів дослідження, згідно з доступними для дослідження агломератами балансів банків, публікуємих щомісячно на Інтернет-сайті Асоціації комерційних банків України [81] застосовуються:

Х1 – Частка технологічних (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткових (каса, коррахунок в НБУ) активів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х2 – Частка низькоприбуткових міжбанківських кредитів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х3 – Частка високоприбуткових кредитів юридичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х4 – Частка високоприбуткових кредитів фізичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х5 – Частка високоприбуткових цінних паперів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х6 – Частка безплатного власного капіталу (статутний +фонди + прибуток), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х7 – Частка низьковартісних залучених коштів до запитання фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х8 – Частка високовартісних залучених строкових депозитів фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х9 – Частка низьковартісних залучених коштів до запитання юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х10 – Частка високовартісних залучених строкових депозитів юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х11 – Частка платних технологічних пасивів (дебіторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

В якості вихідної функції Y досліджується параметр:

Y – Приведена до річної норми прибутковість (дивідендна доходність) статутного капіталу, % на рік.

В розробленій моделі, для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) переходимо до відносних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу.

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.10)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.11)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.12)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.13)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.14)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.15)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.16)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.17)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.18)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.19)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.20)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)(3.21)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)(3.22)

На основі наведених даних спостережень будуються лінійна одновимірні Y=f(X1) та багатовимірні Y=f (X1, X2, X3) регресійні моделі, яка встановлює залежність доходності статутного капіталу банку Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) від суми показників статей залученого платного капіталу ресурсів Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;), (Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;), n – кількість періодів, що розглядаються) в і-тий період [48].

Одновимірна лінійна регресійна модель представляється як:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;), (3.23)

де Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) – постійна складова доходу Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (початок відліку);

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) – коефіцієнт регресії;

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)– відхилення фактичних значень доходу Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) від оцінки (математичного сподівання) Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) середньої величини доходу в і-тий період.

Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів[48]. За цим методом параметри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) між фактичними значеннями доходу та його оцінками є мінімальною, що можна записати як

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;). (3.24)

Відмітимо, що залишкова варіація (3.24) є функціоналом Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) від параметрів регресійного рівняння:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.25)

За методом найменших квадратів параметри регресії Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) і Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) є розв’язком системи двох нормальних рівнянь [48]:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;), (3.26)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;).

Розв’язок цієї системи має вигляд:

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;), (3.27)

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;).

Середньоквадратична помилка регресії, знаходиться за формулою

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;), (3.28)

Коефіцієнт детермінації для даної моделі

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.29)

повинен дорівнювати: Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)>0,75 – сильний кореляційний зв’зок, 0,36>Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)>0,75 – кореляційний зв’язок середньої щільності; Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)<0,36 – кореляційній зв’язок низької щільності [48].

Кореляційно-регресійне дослідження одномірної функції рентабельності статутного капіталу ROE та рентабельності власного капіталу ROEK (статутний + резерви + фонди + прибуток) від питомої ваги цих недепозитних агрегатів в валюті пасивів балансу показало (рис. П. 1 – П. 5 Додатку П):

– зниження питомої ваги статутного капіталу в валюті балансу веде до зростання фінансового важелю залучених та запозичених коштів, які використовуються як засіб зароблення прибутку, власником якого є статутний капітал;

– зниження в структурі власного капіталу (статутний капітал+резерви+фонди+капіталізований прибуток) питомої ваги статутного капіталу, яке практикується АТЗТ «АК Промінвестбанк», значно підвищує показник ROE, але не приводить до зростання рентабельності активів, хоча в їх склад входить бесплатна частка власного капіталу;

– існує нелінійна функція рентабельності ROE від структурної частки власного капіталу, яка є статистично чіткою для перших 20 ти банків БС України (рис. П. 1), але з розширенням вибірки (рис. П. 2, П. 3) статистичний зв’язок стає слабким.

Лінійна багатовимірна модель (ЛБМ) Y=f (X1, X2, X3) має такий вигляд [68]

y=β0+ β1×1+ … + βpxp (3.30)

y – залежна змінна – ендогенна змінна

x1, x2…xp – залежні змінні – екзогенні змінні.

У зв’язку з тим, що економетрична модель обов’язково має випадкову помилку, модель (3.30) переписується у вигляді (3.31)

y=β0+ β1×1+ … + βpxp+ε (3.31)

де ε – випадкова помилка або перешкода.

Якщо після необхідних обчислень визначені чисельні значення коефіцієнтів β, то кажуть, що ми отримали оцінку коефіцієнтів моделі:Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;), тобто оцінкою коефіцієнта β є його чисельне значення b=Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;).

Якщо замінити у виразі (3.31) коефіцієнти моделі оцінками, то ми отримаємо такий вираз

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.32)

Основними передумовами використання моделі (3.30–3.32), а такі моделі ще називаються регресійними багатовимірними моделями, є наступне:

M (ε)=0 математичне сподівання перешкоди равно 0;

перешкода взаємонезалежна із змінними cov (xi,Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;))=0

для 2 х визначень перешкоди коефіцієнтів коваріації між ними також дорівнює 0 – covУправління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)

перешкода ε нормально розподілена величина з параметрами (0; 1) ε=N (ε, 0; 1)

від виміру до виміру дисперсія перешкоди не змінюється Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)

П’ята властивість. носить спеціальну назву: гомоскедастичність (однорідність). Якщо умова 5) не виконана, то кажуть, що дисперсія має властивість гетероскедастичності.

Чисельний аналіз регресійної моделі починають з того, що визначають значення регресійних коефіцієнтів β1… βр та коефіцієнтів β0, який має спеціальну назву – вільний член.

Регресійні коефіцієнти визначають за допомогою методів найменших квадратів.

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.33)

Візьмемо частичні похідні по кожному з виразів, дорівняти їх і отримаємо систему рівнянь

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)

Ця система рівнянь має спеціальну назву – нормальна система.

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;) (3.34)

Невідомі у системі (3.34) – це коефіцієнти в0, в1…

х1, y1 – ми маємо внаслідок спостережень

в0, в1 – це коефіцієнти, які ми повинні визначити

n – кількість спостережень, вони нам завжди відомі.

Розрахунки багатовимірної лінійної регресійної моделі проведено за допомогою «електронних таблиць» EXCEL 2000. Результати розрахунків наведені в табл. Е.1 – Е.4 Додатку Е.

Як видно з даних розрахунків табл. Е.1 – Е.4 Додатку Е, лінійні багатовимірні рівняння регресії описують наступні статистичні процеси:

1. Рівняння багатовимірної лінійної регресії:

а) 11 параметрична модель «активи+пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк» (n=47).

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)

б) 6 параметрична модель «пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк» (n=47).

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)

в) 11 параметрична модель «активи+пасиви 4 х банків» (n=191).

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)

г) 6 параметрична модель «пасиви 4 х банків» (n=191).

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)

2. Коефіцієнт детермінації для даних моделей:

а) Коефіцієнт детермінації R2 (11 параметрична модель «активи+пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк») = 0,856 (n=47), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75).

б) Коефіцієнт детермінації R2 (6 параметрична модель «пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк») = 0,616 (n=47), сила регресійного зв’язка – середньої щільності (0,36>Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ &amp;quot;Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк&amp;quot;)>0,75).

в) Коефіцієнт детермінації R2 (11 параметрична модель «активи+пасиви 4 х банків») = 0,877 (n=191), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75).

г) Коефіцієнт детермінації R2 (6 параметрична модель «пасиви 4 х банків») = 0,754 (n=191), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75).

3. Перевірку значущості регресійного рівня здійснюють за критерієм Фішера F. Якщо величина F буде більше Fтабл, то ми вважаємо, що наше рівняння значуще.

Згідно з таблицями критичних значень критерія Фішера:

– для багатовимірної (і=11) лінійної вибірки з n 1=191 величин табличне значення Fтабл = 1,93 при рівні довірчої ймовірності Р=0,95 [48].

– для багатовимірної (і=6) лінійної вибірки з n 1=47 величин табличне значення Fтабл = 2,31 при рівні довірчої ймовірності Р=0,95 [48].

Як видно з даних розрахунків (Додаток Е), проведених за допомогою «електронних таблиць» EXCEL 2000, фактичні значення критерія Фішера для багатовимірних вибірок (і=6) з n 1=47 величин та (і=11) з n 1=191 величина становлять:

а) F (11 параметрична модель «активи+пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк») = 19,526 (n=47)> 2,31 (табл. критерій Фішера);

б) F (6 параметрична модель «пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк») = 10,981 (n=47)> 2,31 (табл. критерій Фішера);

в) F (11 параметрична модель «активи+пасиви 4 х банків») = 116,582 (n=191)> 1,93 (табл. критерій Фішера);

г) F (6 параметрична модель «пасиви 4 х банків») = 94,333 (n=191)> 1,93 (табл. критерій Фішера).

Тобто набагато перевищують мінімально-критеріальні значення по Фішеру і отримані регресійні багатовимірні рівняння є значущими.

Як показують результати аналізу, при впровадженні 11 параметричної моделі («Активи+Пасиви») по відношенню до якості рішення по 6 параметричній моделі («Пасиви») значення коефіцієнта детермінації R2 на вибірці помісячних даних для АТЗТ «АК Промінвестбанк» за 2004–2007 роки зростає з рівня 0,616 (середня сила зв’язку) до 0,856 (сильний кореляційний зв’язок).

Одночасно, як показують результати аналізу, при впровадженні 11 параметричної моделі («Активи+Пасиви») по відношенню до якості рішення по 6 параметричній моделі («Пасиви») значення коефіцієнта детермінації R2 на вибірці помісячних даних для 4 х банків (АТЗТ «АК Промінвестбанк», БАНК «Приватбанк», БАНК «Укрсоцбанк», БАНК «Державний Укрексімбанк» за 2004–2007 роки зростає з рівня 0,754 (сильний кореляційний зв’язок) до 0,877 (сильний кореляційний зв’язок).

Отримані регресійні рівняння можуть бути використані для якісного аналізу депозитної політики банку, тобто оцінки впливу структури активів та пасивів на рентабельність статутного капіталу банку ROE. При цьому найбільш цінним методологічним підхідом до описаного процесу моделювання для менеджменту банка є використання інформації не тільки по власному банку, а з допомогою нормованого приведення масштабів банків – також і інформації по іншим банкам банківської системи України.

Сутністний аналіз отриманих кореляційно-регресійних моделей по досліджуємому АТЗТ «АК Промінвестбанк» показує:

– найбільш ефективним в депозитній політиці банку з точки зору зростання ROE є підвищення структурної частки поточних депозитів юридичних осіб, що потребує мінімальних витрат на обслуговування операцій (особливо з використанням автоматизованих систем «Клієнт-банк») та має найменшу ставку витрат (0,5% річних);

– в той же час підвищення структурної частки поточних депозитів фізичних осіб потребує значних витрат на обслуговування операцій з незначними сумами, що потребує значних вкладень на їх автоматизацію (банкомати, POS – термінали), хоч також має найменшу ставку витрат (0,5% річних);

– ефективним в депозитній політиці банку з точки зору зростання ROE є підвищення структурної частки строкових депозитів юридичних осіб, які мають значні одиничні суми, потребують мінімальних витрат на обслуговування операцій та має ставку депозитних витрат на 1,0 –1,5% річних нижче у порівнянні з строковими депозитами фізичних осіб;

– в той же час підвищення структурної частки строкових депозитів фізичних осіб є нагально необхідним з точки зору переміщення значних джерел вільних коштів в Україні 2004–2008 років до населення, що потребує значних витрат на обслуговування численних операцій з незначними сумами та потребує значних вкладень на їх автоматизацію (банкомати, POS – термінали), при цьому вартість строкових депозитів фізичних осіб є найвищою серед джерел депозитів.

Таким чином, політика екстенсивного зростання валюти балансу банку АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках та розширення його інфра-структури з точки зору акціонерів, для яких єдиним значимим показником ефективності депозитної політику залучення банком коштів юридичних та фізичних осіб є рентабельність статутного капіталу ROE, тобто доходність капіталу, вкладеного в акції банку, – не є ефективною, оскільки разом з політикою впровадження переорієнтації банку з переважно юридичних клієнтів в сторону ощадного банку для фізичних осіб ROE зменшився з рівня 16,2% за 2005 рік до рівня 8,7% за 2007 рік, тобто дохідність акцій банку стала практично в 2 раза нижче ринкової доходності інвестиційного капіталу в Україні.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в наданні службі депозитного менеджменту АТЗТ «АК Промінвестбанк» нових комплексних рішень та підходів по аналізу ефективності політики застосування фінансового важеля зростання рентабельності статутного капіталу за рахунок залучених та запозичених коштів юридичних та фізичних осіб, які доцільно застосувати для корегування стратегічних напрямків в структурі депозитної політики банку.

Висновки

Проведене дипломне дослідження мало метою теоретичне обгрунтування важливості визначення алгоритму управління залученням ресурсів(пасивів) у юридичних та фізичних осіб, розкриттю діючої практики залучення коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», а також пошуку напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених коштів в комерційному банку.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішені такі завдання:

досліджено сутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурний розподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційних банків та Національного банку України у вигляді короткострокових та довгострокових кредитів;

досліджено структуру залучених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», її динаміку у 2004–2007 роках та порівняльні особливості структур залучених коштів в інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

розглянуто процес функціонування та управління залученими коштами в АТЗТ «АК Промінвестбанк»;

проведено аналіз діючої практики управління залученими коштами в комерційних банках розвинутих країн світу;

проведена розробка регресійної багатовимірної математичної моделі розрахунку впливу структури пасивів комерційного банку на рентабельність його роботи;

на основі розрахунків побудованої моделі запропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури залучених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» для підвищення рівня рентабельності роботи банку.

Як показують результати аналізу, досліджуємий банк АТЗТ «АК Промінвестбанк» станом на 01.01.2008 року займає 2 е місце в банківській системі України по обсягам залучених коштів юридичних осіб (10,786 млрд. грн.) та 4 е місце по обсягам залучених коштів фізичих осіб (10,172 млрд. грн.), при цьому ці обсяги в 1,5 раза (для коштів юридичних осіб) та в 2,2 раза (для коштів фізичних осіб) менші, ніж у лідера БС України – АКБ «Приватбанк».

Порівняння показників відношення залучених коштів до власного капіталу в найбільших банках України станом на 01.01.2008 року показало, що цей показник для АТЗТ «АК Промінвестбанк» дорівнює 7,81, при рівні показника у лідера БС України АКБ «Приватбанк» – 6,5 та максимальному значенні в інших банках 1–2 групи рейтингу НБУ до 7,0. Таким чином, потенціал власного капіталу банку в АТЗТ «АК Промінвестбанк» для залучення коштів юридичних та фізичних осіб використано у максимально високому ступені для БС України, що значно підвищує ризик функціонування банку.

Спільний аналіз дозволив виявити наступні тенденції внутрішнього розвитку АТЗТ «АК Промінвестбанк» та вплив зовнішнього конкурентного середовища банківської системи України на частку, яку займає банк на ринку банківських капіталів та послуг в Україні.

Так за 2004–2007 роки у АТЗТ «АК Промінвестбанк»:

а) абсолютний обсяг валюти балансу збільшився з 10,6 млрд. грн. до 26,1 млрд. грн., тобто зріс в 2,46 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу валюти балансу банка в загальному обсягу валюти баланса банківської системи України зменшилась з рівня 8,1% у 2004 році до рівня 4,46% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,81 раза.

В результаті за обсягом валюти балансу банк за 4 роки перемістився з 3 місця в БС України на 6 місце;

б) абсолютний обсяг власного капіталу збільшився з 1,167 млрд. грн. до 2,683 млрд. грн., тобто зріс в 2,3 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу власного капіталу банка в загальному обсягу власного капіталу банківської системи України зменшилась з рівня 6,29% у 2004 році до рівня 3,28% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,71 раза.

В результаті за обсягом власного капіталу банк за 4 роки перемістився з 3 місця в БС України на 6 місце;

в) абсолютний обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб збільшився з 3,466 млрд. грн. до 10,173 млрд. грн., тобто зріс в 2,93 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу поточних і строкових депозитів фізичних осіб в загальному обсягу поточних і строкових депозитів фізичних осіб банківської системи України зменшилась з рівня 8,51% у 2004 році до рівня 6,3% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,35 раза.

В результаті за обсягом поточних і строкових депозитів фізичних осіб банк за 4 роки перемістився з 3 місця в БС України на 4 місце;

г) абсолютний обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб збільшився з 5,599 млрд. грн. до 10,786 млрд. грн., тобто зріс в 1,93 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу поточних і строкових депозитів юридичних осіб в загальному обсягу поточних і строкових депозитів юридичних осіб банківської системи України зменшилась з рівня 11,93% у 2004 році до рівня 7,137% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,67 раза.

В результаті за обсягом поточних і строкових депозитів юридичних осіб банк за 4 роки перемістився з 1 місця в БС України на 2 місце;

д) абсолютний обсяг чистого прибутку банку збільшився з 0,122 млрд. грн. до 0,234 млрд. грн., тобто зріс в 1,92 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу чистого прибутку банку в загальному обсягу чистого прибутку банківської системи України зменшилась з рівня 9,31% у 2004 році до рівня 3,64% у 2007 році, тобто зменшилась в 2,55 раза.

В результаті за обсягом чистого прибутку банк за 4 роки перемістився з 2 місця в БС України на 7 місце;

е) рентабельність статутного капіталу банку(ROE) за рахунок стратегії капіталізації дивідендів в спеціальному фонді та постійному рівні статутного капіталу збільшилась з рівня 61,11% у 2004 році (5 рейтингове місце) до рівня 117,1% у 2007 році (1 рейтингове місце), тобто зросла в 1,92 раза. Але при цьому рентабельність активів банку (ROA) зменшилась з рівня 1,154% у 2004 році (55 рейтингове місце) до рівня 0,898% у 2007 році (45 рейтингове місце), що, за нормативами НБУ, характеризує банк як низькорентабельний.

Таким чином, фінансовий важель залучених коштів в АТЗТ «АТ Промінвестбанк» працює з високою ефективністю, але є значні резерви росту рентабельності статутного капіталу за рахунок підвищення рентабельності роботи активів банку.

Структура пасивів АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2006–2007 роках характеризується наступними показниками:

1. Структурна частка власного капіталу знаходиться на рівні 9,38% у 2006

році та знижується до рівня 8,94% у 2007 році;

Структурна частка запозичених коштів, представлених коштами інших банків та коштами від емісії депозитних сертифікатів, знаходиться:

– для коштів інших банків на рівні 1,14% у 2006 році та підвищується до рівня 2,45% у 2007 році;

– для коштів від емісії депозитних сертифікатів на рівні 0,15% у 2006 році та підвищується до рівня 0,51% у 2007 році;

Структурна частка залучених коштів юридичних та фізичних осіб займає основну частину пасивів банку, складаючись з агрегатів:

Відносний рівень в%

2006

2007
поточні рахунки коштів бюджету та державних цільових фондів

0,201

0,035
вклади (депозити) мiсцевих бюджетiв

0,367

1,185
кошти суб’єктів господарювання на вимогу

22,936

17,665
короткостроковi вклади (депозити) суб’єктiв господарювання

3,061

0,902
довгостроковi вклади (депозити) суб’єктiв господарювання

23,601

23,101
нараховані витрати за коштами суб’єктів господарювання

0,030

0,032
кошти фізичних осіб на вимогу

11,851

14,279
короткостроковi вклади (депозити) фiзичних осiб

14,716

10,131
довгостроковi вклади (депозити) фiзичних осiб

9,978

18,467
нараховані витрати за коштами фізичних осіб

0,133

0,152
Кошти небанківських фiнансових установ,

1,170

1,049
РАЗОМ

88,043

86,999

У 2007 році значно зросла частка довгострокових вкладів фізичних осіб +8,5% за рахунок зниження частки коштів юросіб на вимогу (-5,3%) та частки короткострокових депозитів юросіб (-2,1%).

Аналіз строковості залучених коштів в пасивах АТЗТ «АК Промінвестбанк» та, окремо, в зобов’язаннях за залученими та запозиченими коштами показав:

– пасиви строковістю більше 10 років представлені власним капіталом у частці 8,97% (2007 рік) від загального обсягу пасивів, при цьому із 2,683 млрд. грн. власного капіталу – 1,998 млрд. грн. вкладено в основні та нематеріальні активи банку, таким чином власний оборотний капітал банку станом на 01.01.2008 року становить 0,685 млрд. грн., тобто 2,63% від обсягу валюти балансу;

– найбільша частка в зобов’язаннях належить нестійкій групі депозитів на вимогу, тобто коштам на поточних рахунках юридичних та фізичних осіб (36,55% від обсягу зобов’язань в пасивах балансу), які є найбільш дешевою депозитною базою банку;

– короткострокові депозити юридичних та фізичних осіб тривалістю від 2 до 92 днів представлені часткою в 14,5% від обсягу зобов’язань в пасивах балансу;

– довгострокові депозити юридичних та фізичних осіб тривалістю від 93 днів до 1 року представлені часткою в 23,96% від обсягу зобов’язань в пасивах балансу;

– інвестиційні довгострокові депозити юридичних та фізичних осіб тривалістю від 1 року до 10 років представлені часткою в 25,98% від обсягу зобов’язань в пасивах балансу.

Аналіз динаміки показників структури процентних, комісійних та торгівельних доходів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2008 роках та процентного спреду та операційної маржі в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках показав, що у 2006–2007 роках з підвищенням частки довгострокових депозитів фізичних осіб, які є відносно дорогою депозитною базою, показники операційної маржі та процентного спреду поступово знижуються.

В якості недепозитних джерел власних та запозичених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» в пасивах використовуються:

– власний оборотний капітал – 8,97% обсягів пасивів балансу;

– залучені кошти інших банків – 2,45% обсягів пасивів валюти балансу:

а) внутрішня структурна частка в доларах США становить від 79,6% у 2006 році до 69,2% у 2007 році;

б) внутрішня структурна частка в євро становить від 1,39% у 2006 році до 9,37% у 2007 році;

в) внутрішня структурна частка в гривнях США становить від 17,34% у 2006 році до 17,58% у 2007 році;

– залучені кошти від емісії боргових цінних паперів – депозитних сертифікатів в національній валюті – 0,51% обсягів пасивів валюти балансу.

Аналіз динаміки зростання абсолютних обсягів недепозитних джерел власних та запозичених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках показав, що:

– обсяги власного капіталу банка зросли з рівня 1,167 млрд. грн. у 2004 році до рівня 2,683 млрд. грн. у 2007 році (базовий темп росту 2007/2004 становить – 229,91%);

– обсяги запозичених коштів інших банків зросли з рівня 0,114 млрд. грн. у 2004 році до рівня 1,800 млрд. грн. у 2007 році (базовий темп росту 2007/2004 становить – 1577,2%);

– обсяги запозичених коштів в результаті емісії депозитних сертифікатів банка зросли з рівня 16,7 млн. грн. у 2004 році до рівня 170,95 млн. грн. у 2007 році (базовий темп росту 2007/2004 становить – 1019,0%);

Аналіз динаміки ланцюгового приросту абсолютних обсягів депозитних джерел залучених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках показав, що:

– темп ланцюгового приросту обсягів власного капіталу з рівня 17,24% у 2005/2004 роках поступово зріс до рівня 70,6% у 2007/2006 роках;

– темп ланцюгового приросту обсягів запозичених коштів інших банків з рівня 45,8% у 2005/2004 роках різко зріс до рівня 318,8% у 2007/2006 роках;

В той же час порівняльний аналіз динаміки зростання абсолютних обсягів депозитних джерел залучених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках показав, що:

– темп ланцюгового приросту обсягів залучених коштів фізичних осіб з рівня 55,6% у 2005/2004 роках поступово знизився до рівня 33,9% у 2007/2006 роках (базовий темп росту 2007/2004 становить – 293,4%);

– темп ланцюгового приросту обсягів залучених коштів фізичних осіб з рівня 34,5% у 2005/2004 роках різко знизився до рівня 3,3% у 2006/2005 роках та знову зріс до рівня 38,6% у 2007/2006 роках (базовий темп росту 2007/2004 становить – 192,65%);

Таким чином, АТЗТ «АК Промінвестбанк» поступово переорієнтовує політику традиційного депозитного залучення коштів пасивів в напрямку політики зростання частки запозичення коштів на міжбанківському ринку ресурсів.

Аналіз строковості запозичених коштів показує, що:

79,97% коштів банків залучено на термін від 3 до 6 місяців;

85,2% коштів депозитних сертифікатів залучено на строк більше 3 місяців, з них 28,34% залучено на строк від 2 до 3 років;

Аналіз повалютної структури запозичених коштів інших банків показує, що:

– структурна частка запозичених коштів інших банків в доларах США знизилась з рівня 79,6% у 2006 році до 69,2% у 2007 році;

– структурна частка запозичених коштів інших банків в євро зросла з рівня 1,4% у 2006 році до 9,4% у 2007 році, витіснивши долари США;

Таким чином, ресурсна політика запозичення коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» характеризується:

залученням не більше 3,0% недепозитних коштів від валюти пасивів;

залученням, в основному, середньострокових валютних коштів на міжбанківському ринку для компенсації вимог клієнтів по фінансуванню імпортних операцій, при цьому значно зростає використання євро замість доларів США в розрахунках торгового обороту клієнтів банку;

залученням середньо – та довгострокових коштів в національній валюті за допомогою депозитних сертифікатів, які відрізняються від депозитних вкладів відсутністю можливості їх дострокового погашення банком.

Проведений в дипломній роботі аналіз умов залучення депозитів дозволяє ідентифікувати основні інструменти конкурентного управління залученням депозитів в банківську систему, як:

ставка залучення депозиту в залежності від валюти депозиту, строку залучення, режиму сплати відсотків, режиму сприяння особливим клієнтам, суми депозиту та інш.;

строк залучення депозиту;

мінімальна сума залучення депозиту;

строковість сплати відсотків (авансова, щомісячна, щоквартальна, в кінці строку);

наявність режиму довкладання коштів депозиту чи фіксована початкова сума депозиту;

наявність режиму часткового зняття суми депозиту та режим нарахування відсотків у цьому випадку;

наявність режиму кредитування вкладника під заставу депозиту на певну долю депозиту (не більше 50%);

штрафні санкції за дострокове припинення договору депозиту (зменшення ставки нарахування відсотків та перерахування при розриві);

прості чи складні відсотки (автоматичне зарахування відсотків до суми вкладу);

постійна чи регулюєма ставка депозиту на протязі довгострокового депозиту;

наявність режиму мультивалютності вкладу при сплаті відсотків по вкладу в іноземній валюті;

наявність додаткових бонусно-виграшних програм при пролонгації депозита на наступний строк;

наявність умов безкоштовної сплати комунальних платежів через банк при наявності в ньому депозиту на певну суму та певний строк;

наявність умови видачі безплатної пластикової картки для отримання нарахованих відсотків через мережу банкоматів банку чи в любому відділенні банку.

Порівняльна оцінка цінової конкурентоспроможності АТЗТ «АК Промінвестбанк» на ринку залучення депозитів в Україні показала, що маркетингова політика пропозиції банківських депозитних послуг АТЗТ «АК Промінвестбанк» характеризується відносно середнім та низьким рівнями пропонуємих ставок депозитних ресурсів – ставок покупки ресурсів:

– в сегменті ринку банківських депозитних послуг конкурентні коефіцієнти привабливості АТЗТ «АК Промінвестбанк» в середньому становлять 66,62%;

– діапазон коефіцієнтів привабливості для різних видів вкладів знаходиться в діапазоні 40,0% –93,33%, тобто:

а) доходні ставки депозитів в банку знаходяться в серединих позиціях рейтингу, відповідно, ставки депозитів є непривабливими для клієнтів, але залучені ресурси є відносно «дешевими», ніж в інших банках;

б) банк застосовує середній рівень обмежувальних бар’єрів по мінімальній сумі вкладу відносно інших банків конкурентів, тобто є привабливим для клієнтів.

– конкурентні переваги на ринку депозитних послуг в АТЗТ «АК Промінвестбанк» на сучасному етапі забезпечуються політикою мінімізації ставок залучення депозитів та використання іміджу «надійного» та стабільного банку, як послуги додаткової банківської гарантії повернення депозиту;

– як показує аналіз, аналогічну стратегію використовує і самий великий банк України – АКБ «Приватбанк», який також вдало використовує психологію вкладників після скандального банкрутства великих комерційних банків Києва, Дніпропетровська та інших.

Депозитна політика зниження вартості залучених коштів фізичних та юридичних осіб за рахунок зниження ставок залучення коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» привела в умовах жорсткої конкуренції на ринку залучення ресурсів в банківській системі України до зниження темпів зростання депозитної бази залучених коштів у 2007 році та до різкого зростання недепозитної бази запозичених коштів з міжбанківського ринку.

В проектній частині дипломної роботи запропоновані перспективні інструменти управління залученими коштами, які застосовуються у банках розвинутих країн світу, тобто:

– комплексне управління залученими коштами (пасивами) та активами з точки зору процентної маржі та ризику процентної маржі, пов’язаного з динамікою ставок на пасиви (ресурси) та невідповідною динамікою ставок на кредити (активи), а також часових розривів (гепів) у строках залучення пасивів (ресурсів) та строках розміщення активів;

– інструментарій управління оптимальною структурою залучених коштів з точки зору максимізації рентабельності роботи банку у вигляді кореляційно-регресійної моделі.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах в АТЗТ «АК Промінвестбанк» станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року показав, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від’ємний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня («короткі гроші»).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах в АТЗТ «АК Промінвестбанк» станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів («довгі гроші»).

Аналіз структури активів та пасивів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2005–2006 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб, а пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Таким чином, проведений аналіз показав, що менеджменту управління активами та пасивами в АТЗТ «АК Промінвестбанк» необхідна більш досконала модель управління активами та пасивами для приведення структури залучених коштів в більш оптимальний діапазон з точки зори максимізації рентабельності статутного капіталу (дивідендна дохідність).

При розробці в дипломному проекті перспективної математичної моделі для апарату управління структурою залучених коштів в комерційному банку в якості вхідних параметрів регресійної багатовимірної моделі Х1 – Х11, згідно з доступними для дослідження агломератами балансів банків, публікуємих щомісячно на Інтернет-сайті Асоціації комерційних банків України в дипломному проекті застосовані:

Х1 – Частка технологічних (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткових (каса, коррахунок в НБУ) активів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х2 – Частка низькоприбуткових міжбанківських кредитів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х3 – Частка високоприбуткових кредитів юридичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х4 – Частка високоприбуткових кредитів фізичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х5 – Частка високоприбуткових цінних паперів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х6 – Частка безплатного власного капіталу (статутний +фонди + прибуток), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х7 – Частка низьковартісних залучених коштів до запитання фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х8 – Частка високовартісних залучених строкових депозитів фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х9 – Частка низьковартісних залучених коштів до запитання юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х10 – Частка високовартісних залучених строкових депозитів юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х11 – Частка платних технологічних пасивів (дебіторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

В якості вихідної функції досліджєний параметр Y – приведена до річної норми прибутковість (дивідендна доходність) статутного капіталу ROE, % на рік.

В розробленій моделі, для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) здійснений перехід до відносних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу.

Отримані регресійні рівняння можуть бути використані для якісного аналізу депозитної політики банку, тобто оцінки впливу структури активів та пасивів на рентабельність статутного капіталу банку ROE. При цьому найбільш цінним методологічним підхідом до описаного процесу моделювання для менеджменту банка є використання інформації не тільки по власному банку, а з допомогою нормованого приведення масштабів банків – також і інформації по іншим банкам банківської системи України.

Сутністний аналіз отриманих кореляційно-регресійних моделей по досліджуємому АТЗТ «АК Промінвестбанк» показує:

– найбільш ефективним в депозитній політиці банку з точки зору зростання ROE є підвищення структурної частки поточних депозитів юридичних осіб, що потребує мінімальних витрат на обслуговування операцій (особливо з використанням автоматизованих систем «Клієнт-банк») та має найменшу ставку витрат (0,5% річних);

– в той же час підвищення структурної частки поточних депозитів фізичних осіб потребує значних витрат на обслуговування операцій з незначними сумами, що потребує значних вкладень на їх автоматизацію (банкомати, POS – термінали), хоч також має найменшу ставку витрат (0,5% річних);

– ефективним в депозитній політиці банку з точки зору зростання ROE є підвищення структурної частки строкових депозитів юридичних осіб, які мають значні одиничні суми, потребують мінімальних витрат на обслуговування операцій та має ставку депозитних витрат на 1,0-1,5% річних нижче у порівнянні з строковими депозитами фізичних осіб;

– в той же час підвищення структурної частки строкових депозитів фізичних осіб є нагально необхідним з точки зору переміщення значних джерел вільних коштів в Україні 2004–2008 років до населення, що потребує значних витрат на обслуговування численних операцій з незначними сумами та потребує значних вкладень на їх автоматизацію (банкомати, POS-термінали), при цьому вартість строкових депозитів фізичних осіб є найвищою серед джерел депозитів.

Таким чином, політика екстенсивного зростання валюти балансу банку АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках та розширення його інфраструктури з точки зору акціонерів, для яких єдиним значимим показником ефективності депозитної політику залучення банком коштів юридичних та фізичних осіб є рентабельність статутного капіталу ROE, тобто доходність капіталу, вкладеного в акції банку, – не є ефективною, оскільки разом з політикою впровадження переорієнтації банку з переважно юридичних клієнтів в сторону ощадного банку для фізичних осіб ROE зменшився з рівня 16,2% за 2005 рік до рівня 8,7% за 2007 рік, тобто дохідність акцій банку стала практично в 2 раза нижче ринкової доходності інвестиційного капіталу в Україні.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в наданні службі депозитного менеджменту АТЗТ «АК Промінвестбанк» нових комплексних рішень та підходів по аналізу ефективності політики застосування фінансового важеля зростання рентабельності статутного капіталу за рахунок залучених та запозичених коштів юридичних та фізичних осіб, які доцільно застосувати для корегування.

Список використаних джерел

1. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про банки і банківську діяльність» // від 7 грудня 2000 року №2121 III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від від 16 листопада 2006 року №358 V)

2. Закон України «Про Національний банк України» // від 20 травня 1999 року №679 XIV (станом на 10.01. 2002 року №2922 III)

3. Закон України «Про господарські товариства» // від 19 вересня 1991 року №1576 XII (від 17 травня 2001 року №2409 III)

4. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про цінні папери та фондовий ринок» // від 23 лю-того 2006 року №3480 IV

5. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року 2740 III

6. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року №435

7. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків» // Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 №104.

8. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик – менеджменту в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 №361

9. Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України // Постанова Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N255 // Законодавчо-довідкова система законодавства України WWW.LIGA-ZAKON.COM.UA, квітень 2006 року

10. Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України // Постанова Правління Національного банку України від 26 вересня 2006 року №378

11. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депо-зитних) операцій з юридичними і фізичними особами // Постанова Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року №516 (Із змінами і допов-неннями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року №437)

12. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмо-вих дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій // Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275 (Із змінами і до-повненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 12 жовтня 2005 року №373)

13. Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року №280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 6 березня 2006 року №76)

14. Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України // Постанова Правління Національного банку України від 16 березня 2006 року №91

15. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах // Постанова Правлін-ня Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 21 грудня 2005 року №485)

16. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України // Постанова Правління Національного бан-ку України від 7 грудня 2004 року №598 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 21 грудня 2005 року №484)

17. Про внесення змін до Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 11 квітня 2005 року №125 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2005 року №493)

18. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року №368

19. Про розподіл банків на групи // НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
КОМІСІЯ З ПИТАНЬ НАГЛЯДУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ, РІШЕННЯ від 25 грудня 2006 року №364

20. Про встановлення мінімального розміру регулятивного капіталу бан-ків у гривнях // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТА-НОВА від 15 лютого 2006 року №50

21. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що пода-ється до Національного банку України // Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року №124 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від від 16 червня 2005 року №223)

22. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2003. – 599 с.

23. Азаренкова Г.М., Дікань Л.В., Новосельцева Т.О. Сучасні комерційні банки: персонал, розвиток, організація: Монографія. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003 – 131 с.

24. Арістова А.М., Шульга Н.П. Фінансовий менеджмент у банку. Опорний конспект лекцій – К: КНТЕУ, 2007. – 123 с.

25. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438 с.

26. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороз. – К.: КНЕУ, друге видання. – 2002. – 476 с.

27. Банківські операції: Підручник. – 2 ге вид., випр. і доп./ А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

28. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471 с.

29. Банківські операції:Підручник / За ред. Міщенка В.І., Слав»янської Н.Г. – Київ: Знання-Прес, 2006. – 727 с.

30. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Міщенко В.І.; Яценюк А.П.; Коваленко В.В.; Коренєва О.Г. – К.: Знання, 2004. – 406 с. – (Вища освіта ХХI століття)

31. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права «Крок»; Грушко В.І.; Лаптєв С.М.; Любунь О.С.; Раєвський К.Є. – К.: ЦНЛ, 2004. – 264 с.

32. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. – 2 е изд., перераб. и доп. – К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.1. – 2004. – 622 с.

33. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. – 2 е изд., перераб. и доп. – К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.2. – 2004. – 618 с.

34. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – 4 те вид., перероблене і доповнене – Київ: Знання, 2004. – 324 с. – (Вища освіта ХХІ століття)

35. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Навчальний посібник. – Київ: Академія, 2001. – 313 с.

36. Васюренко О.В., Сердюк Л.В., Сидоренко О.М., Карасьова З.М., Каднічанська В.М., Федоренко Н.С. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2003. – 524 с.

37. Васюренко Л.В., Федосік І.М. Ресурси комерційного банку: теоретич-ний та прикладний аналіз: Монографія. – Харків: ПП Яковлєва, 2003. – 88 с.

38. Васюренко О.В., Азаренкова Г. Управління ліквідністю банку з погляду зміни швидкості його фінансових потоків // Банківська справа (укр.). – 2003. – №1. – C.60–64

39. Васюренко, Олег Володимирович. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навчальний посібник/ О.В. Васюренко, К.О. Волохата. – К.: Знання, 2006. – 464 с. – (Вища освіта XXI століття)

40. Волошина О. Факторные модели анализа ликвидности коммерческого банка // Банковские технологии (рус.). – 2002. – №12. – C.27–30

41. Голубев И.А. Гэп-анализ структурной ликвидности: теория и практика // Финансы и кредит (рус.). – 2002. – №18. – C.2–7

42. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. М. І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 578 с.

43. Деньги, кредиты, банки: Учебник/ Под ред. О.И. Лаврушина. -2 е изд. Перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2000

44. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ под ред. профессора Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. – 622 с.

45. Доугерти, Кристофер. Введение в эконометрику: Учебник/ К. Доугерти. – 2 е изд. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 419 с. – (Университетский учебник)

46. Збірник задач з аналізу банківської діяльності: Навчальний посібник/ І.М. Парасій-Вергуненко, Л.О. Примостка; Ред. А.М. Герасимович. – К.: КНЕУ, 2006. – 504 с. – (До 100 річчя Київського національного економічного університету)

47. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків – Львів: ЛБІ НБУ, 2001 – 276 с.

48. Кулинич, Омелян Іванович. Теорія статистики: Підручник/ О.І. Кулинич, Р.О. Кулинич. – 3 тє вид., переробл. і допов. – К.: Знання, 2006. – 294 с. – (Вища освіта XXI століття)

49. Лютий, Ігор Олексійович. Банківський маркетинг: Навчальний посібник/ І.О. Лютий, О.О. Солодка. – К.: Знання, 2006. – 395 с. – (Вища освіта XXI століття)

50. Лугінін, Олег Євгенович. Статистика національної економіки та світового господарства: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ О.Є. Лугінін, С.В. Фомішин. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 503 с.

51. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер.с англ. – М.: ИНФРА – М, 2000. – 856 с.

52. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку/ пер. с.англ. за ред. С.Ф. Голова – К.: Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України, 1998. – 736 с.

53. Молчанов О.В. Теоретичні підходи до управління ліквідністю сучасних банків // Формування ринкових відносин в Україні (укр.). – 2006. – №10. – C.48–51

54. Надійна практика управління ліквідністю в банківських організаціях // Нормативно-рекомендаційний документ Базельського комітету з банківсь-кого нагляду (№69 лютий 2000 року).

55. Нікітін, Андрій Валерійович. Маркетинг у банку: Навчальний посібник/ А.В. Нікітін, Г.П. Бортніков, А.В. Федорченко. – К.: КНЕУ, 2006. – 432 с. – (До 100 річчя Київського національного економічного університету)

56. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 304 с.

57. Облік та аудит у комерційних банках / А.М. Герасимович, Т.В. Кривов’яз, О.А. Мазур та ін.; За ред. проф. А.М. Герасимовича. – Львів: Видавництво «Фенікс», 1999. – 512 с.

58. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник/ Л.В. Сердюк, О.М. Сидоренко; Ред. О.В. Васюренко. – К.: Знання, 2006. – 596 с. – (Вища освіта XXI століття)

59. Полфреман Д. Основы банковского дела /Пер. с англ. – М.:ИНФРА-М, 1996. – 624 с.

Доклад: Вильям Шекспир

ВИЛЬЯМ ШЕКСПИР

(1564-1616)

Подготовил: Волощук Алексей

8 «З» класс

Созданные три с лишним века назад трагедии, исторические хроники и комедии Шекспира живут до сих пор, волнуют и потрясают воображение зрителей. Лучшие театры мира и выдающиеся актеры поныне считают для себя экзаменом и счастьем поставить и сыграть шекспировский спектакль.

Увидев такой спектакль или просто прочитав пьесу Шекспира, вы захотите, наверное, узнать побольше о том, кто создал эти произведения. Но это не так просто.

О жизни великого драматурга сохранилось мало сведений. Шекспир не писал воспоминаний и не вел дневника. Нет у нас его переписки с современниками. Не сохранились и рукописи пьес Шекспира. До нас дошло лишь несколько документов, в которых упоминаются разные обстоятельства его жизни. Каждый из этих документов, даже если в нем лишь несколько слов о Шекспире, исследован и истолкован. Редчайшими историческими ценностями считаются те немногие клочки бумаги, на которых рукой Шекспира написано несколько строк или просто стоит его подпись.

Нужно было положить очень много труда, чтобы мы могли прочитать теперь о Шекспире то, что должен знать о нем каждый образованный человек.

Вильям Шекспир родился 23 апреля 1564 года в маленьком английском городке Стратфорде, расположенном на реке Эйвон. Его отец был ремесленником и купцом. Рассказ о детстве и юности Шекспира полон красочных подробностей. Однако наука не может признать их вполне достоверными. Когда Шекспиру было немногим более 20 лет, ему пришлось внезапно покинуть Стратфорд. Молодой Шекспир отправился в Лондон.

Оказавшись в незнакомом городе без средств, без друзей и знакомых, он, как утверждают распространенные предания, зарабатывал первое время на жизнь тем, что караулил у театра лошадей, на которых приезжали знатные господа. Позже Шекспир стал служить в театре. Он следил, чтобы актеры вовремя выходили на сцену, переписывал роли, случалось, заменял суфлера. Словом ,задолго до того, как великий драматург вывел на сцену своих героев, он узнал нелегкую закулисную жизнь театра.

Прошло несколько лет. Шекспиру начали поручать маленькие роли в театре, позднее получившем название «Глобус «, спектакли которого пользовались успехом в Лондоне. Актером Шекспир так и не стал, но его высказывания об актерском искусстве, а главное, великолепное мастерство в построении пьесы, свидетельствуют о поразительном знании законов сцены.

Впрочем, Шекспир писал не только пьесы. Его стихотворения — сонеты пленяли современников и продолжают пленять потомков силой чувств, глубиной мысли, изяществом формы. Читатели могут особенно хорошо оценить шекспировские сонеты, благодаря превосходным переводам.

Но главным делом для Шекспира, страстью всей его жизни была работа драматурга, создание пьес. Огромно мастерство Шекспира как драматурга. Язык его трагедий отличается необыкновенным богатством и красочностью. Егодраматургия занимает почетное место в репертуаре театров всего мира.

Ликующая радость жизни, прославление здравого, сильного, отважного, ярко чувствующего, смело думающего человека — вот основное в первых пьесах Шекспира — комедиях: «Укрощение строптивой», «Комедия ошибок», «Сон

 в летнюю ночь», «Много шума из ничего», «Двенадцатая ночь», написанных в 1593-1600 гг. В них выражена важная для эпохи Возрождения мысль: человека нужно судить не по платью, не по знанию, не по сословию и богатству, а по его поведению и личным качествам.

Трудно найти в мировой драматургии пьесу такую же сказочно — веселую, ясную, волшебную, как «Сон в летнюю ночь». Поэтичное воображение Шекспира породило в ней фантастические, близкие к народным сказкам образы Горчичного Зернышка, Паутинки, Мотылька. Их участие в судьбе любящих приводит к счастливой развязке.

Но благородным гуманистическим идеям Возрождения не суждено было победить в ту жестокую эпоху. Шекспир с горечью это ощущает. В его следующих пьесах тоже выражены идеи Возрождения, но краски пьес становятся мрачнее. Он изображает столкновение прекрасных идеалов Возрождения с суровой деятельностью. В творчестве Шекспира начинает звучать тема гибели героев, особенно дорогих ему, воплощающих светлые гуманистические идеи.

Юный Ромео и Джульетта — герои первой великой трагедии Шекспира (1594) — пламенно любят друг друга. Любовь их наталкивается на непреодолимую преграду — старинную вражду семейств. В неравном поединке с вековыми предрассудками, с кровавыми и бессмысленными законами, Ромео и Джульетта гибнут. Но в их любви, не смерившейся с предубеждениями старины, заключена высокая нравственная победа.

Пьесы Шекспира шли на сцене лондонского театра «Глобус». Театр » Глобус» был похож на круглый загон под открытом небом. Приезжий иностранец , посетивший в 1599 г. первое представление Шекспира «Юлий Цезарь», назвал театр «Глобус» домом с соломенной крышей — он имел в виду крышу над сценой. Свое название театр получил от статуи Геркулеса, поддерживающего плечами земной шар.

После постановки «Юлия Цезаря» с 1601 по 1608 гг. Шекспир создал самые великие свои трагедии: «Гамлет», «Король Лир», «Макбет», «Отелло».

Датский принц Гамлет горько скорбит об умершем отце. Но вдруг он с ужасом узнает: он не умер, он был убит. Убийца — родной брат убитого, дядя Гамлета — не только унаследовал престол покойного короля, но и женился на его вдове — матери Гамлета.

В трагедии изображено, как Гамлет вначале обличает лицемерие коронованного преступника, а затем и мстит ему за смерть отца. Но это только внешние события пьесы.

Трагедия рисует сложные и трудные раздумья благородного человека о природе зла, о порочном королевском дворе, о лжи, таящейся в дворцовых стенах, о болезнях, которыми поражен век, словно бы » вывихнутый в своих суставах». Великий русский критик В.Г.Белинский писал о Гамлете:» Это душа, рожденная для добра и еще в первый раз увидевшая зло во всей его гнусности».

Одиночество Гамлета — это одиночество человека, который опередил свое время, находится с ним в трагическом разладе и потому погибает.

В последние годы творчества Шекспира (1608-1612) его пьесы приобретают иной характер. Они удаляются от реальной жизни. В них звучат сказочные, фантастические мотивы. Но и в этих пьесах — «Перикл», «Зимняя сказка», «Буря» — Шекспир осуждает деспотизм и своевластие, встает на защиту дорогих ему идеалов, прославляет силу любви, веру и лучшие побуждения человека, утверждает естественное равенство всех людей. Восклицание героя одной из этих пьес: «Как прекрасно человечество!» — может служит знамением эпохи Возрождения, подарившей миру Шекспира.

Шекспир — автор 37 пьес, 2 поэм , а также 154 сонетов,отличающихся горячим чувством, насыщенных мыслью. Творчество Шекспира является одной из вершин художественной культуры эпохи Возрождения.

В 1612 году Шекспир написал свою последнюю пьесу «Буря». Вскоре он оставил театр. Может быть Шекспир пережил разочарование в английском театре, уходившем от того великого пути, по которому он его вел .А может быть в годы молчания он вынашивал замыслы новых гениальных созданий, которым так и не суждено было появиться.

Шекспир умер в 1616 году, в день, когда ему исполнилось 52 года. Он был похоронен в церкви родного Стратфорда, куда до сих пор приезжают почитатели его таланта со всех концов мира, чтобы поклониться могиле великого драматурга, посетить дом, где он жил, посмотреть его пьесы в Стратфорском мемориальном театре, где ставят только пьесы Шекспира.

Дипломная работа: Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк «Фінанси та кредит»)

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ

1.1 Джерела формування і фактори впливу на формування зобов’язань банку за коштами клієнтів

1.2 Інструментарій і показники ефективності управління залученими коштами банку

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ ТОВ БАНК “ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”

2.1 Загальна оцінка потенціалу банку щодо залучення коштів

2.2 Аналіз залучених коштів

2.3 Організаційне, методичне і програмне забезпечення управління залученими коштами банку

2.4 Інструментарій з управління залученими коштами банку

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ З УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ ТОВ БАНК “ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”

3.1 Світовий досвід з інтегрованого управління залученими коштами банку

3.2 Інструментарій з управління структурою залучених коштів банку в концепції інтегрованого управління активами та пасивами банку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

АНОТАЦІЯ

ВСТУП

Актуальність обраної теми дипломного проекту та доцільність проведення досліджень для оцінки стану та перспектив розвитку методів управління залученими коштами в комерційних банках полягає в необхідності впровадження методології комплексного аналізу ефективності діяльності комерційного банку не тільки в внутрішньому мікросередовищі, але і при порівняльному аналізі положення банку у банківській системі України (макросередовищі), оскільки формування попиту та пропозиції на залучені кошти є результатом конкурентної взаємодії банків банківської системи України і загального фінансового стану юридичних і фізичних осіб в Україні, який формує їх схильність до пропозиції тимчасового збереження вільних коштів в банківській системі.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучен-ня(запозичення).

Об’єктом дипломного дослідження є – діяльність комерційного банку по залученню коштів юридичних та фізичних осіб на прикладі діяльності ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит” та порівнянні його діяльності з іншими комерційними банками України першої групи рейтингу Національного банку України.

Предметом дипломного дослідження є – комплекс системи управління залученими коштами в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит”, а також в інших банківських установах банківської системи України.

Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хроноло-гічних рядів параметрів, побудова математичної моделі розрахунку рентабель-ності операційної діяльності банку як функції вартості ресурсів та дохідності активних операцій, побудова розрахункового алгоритму математичної моделі в “електронних таблицях” EXCEL-2000 та проведення прогнозного регресійного моделювання впливу структури залучених коштів на рентабельність роботи банківської установи.

Мета дипломного дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванні важливості інтегрованого управління активами та пасивами комерційного банку для визначення алгоритму управління залученням ресурсів(пасивів) у юридичних та фізичних осіб, розкриттю діючої практики залучення коштів в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит”, а також пошуку напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених коштів в комерційному банку.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання:

досліджено сутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурний розподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційних банків та Національного банку України у вигляді короткострокових та довгострокових кредитів;

досліджено структуру залучених коштів в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит”, її динаміку у 2003 – 2007 роках та порівняльні особливості структур залучених коштів в інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

розглянуто процес функціонування та управління залученими коштами в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит”;

проведено аналіз діючої практики управління залученими коштами в комерційних банках розвинутих країн світу;

проведена розробка регресійної багатовимірної математичної моделі розрахунку впливу структури пасивів комерційного банку на рентабельність його роботи;

на основі розрахунків побудованої моделі запропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури залучених коштів в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит” для підвищення рівня рентабельності роботи банку;

На вирішення проблеми оптимального управління залученими коштами в комерційних банках спрямовані дослідження, викладені в монографіях наступних авторів: – Азаренкова Г.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М., Жуков Е.Ф., Коцовська Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М., Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г.С., Примостка Л.О. , Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., Шевченко Р. І..

Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку;

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність опти-мального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максімум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%, яка потребує додаткового дослідження.

Інформаційною базою дипломного дослідження були – звітні документи ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит” за 2000 – 2006 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ

1.1 Джерела формування і фактори впливу на формування зобов’язань банку за коштами клієнтів

Ресурси комерційного банку – це сукупність грошових коштів, що знахо-дяться у його розпорядженні і використовуються ним для виконання активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних.

Згідно з джерелами утворення банківських ресурсів в існуючій банківській практиці ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та запозичені.

Метою менеджменту в сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк і підтримка достанього рівня ліквідності.

Основними завданнями щодо управління залученими коштами банку є:

дотримання нормативів ліквідності;

дотримання нормативів обов’язкового резервування;

реалізація депозитної політики банку;

підтримка структури пасивів (коефіцієнт фінансового важеля) на рівні, який відповідає стратегічним цілям банку;

використання підходів до управління зобов’язаннями, які відповідають стратегії управління ризиком ліквідності;

застосування інструментів управління зобов’язаннями банку, адекватних стану фінансового ринку;

встановлення відповідності обсягів і структури зобов’язань обсягам і структурі активних операцій, спираючись на стратегію інтегрованого управління пасивами і активами банку;

формування собівартості ресурсів на ринку, що забезпечують стабільну доходність активних операцій.

Формування зобов’язань банку знаходиться під впливом двох груп факторів: зовнішніх і внутрішніх:

До факторів зовнішнього впливу відносяться:

а) міжнародні фактори:

— кон’юнктура міжнародних фінансових ринків;

— доступ банків України до кредитних ресурсів на міжнародних фінансових ринках.

б) Фактори внутрішньодержавні:

— кон’юнктура ринку кредитних ресурсів;

— кон’юнктура фондового ринку;

— кон’юнктура ринку нерухомості;

— податкове законодавство;

— інструментарій НБУ з регулювання депозитних операцій і операцій банків із запозиченням коштів в НБУ та інших банках.

2. До факторів внутрішнього впливу відносяться:

— доступ банку до міжнародних фінансових ринків, до коштів міжнародних фінансових організацій;

— доступ до національних фінансових ринків;

— доступ до коштів НБУ:

— участь банку у міжнародних платіжних системах;

— участь банку у внутрішньодержавних платіжних системах;

— географічне розташування філій банку;

— кількісна мережа філій банку;

— клієнтська база;

— види пасивних операцій, які здійснює банк;

— організація розрахункових та касових операцій з клієнтами;

— ведення кореспондентських рахунків банку.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі, при цьому, якщо для суб ‘ єктів підприємницької діяльності норма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банків загальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності для власного банківського капіталу є другорядною.

Залучені кошти комерційного банку – це кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Депозит (вклад) – кошти в безготівковій чи готівковій формі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою.

Практично усі клієнтські рахунки називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на :

депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

До запозичених коштів комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучен-ня(запозичення). Cтруктура статей власних, залучених та запозичених коштів в пасивних ресурсах комерційного банку наведена в табл. 1.1 [13].

Таблиця 1.1 ПАСИВИ БАНКА (факторні агрегати)

Безплатний власний капіталу (статутний капітал +фонди + прибуток)

Низькооплатні залучені кошти до запитання фізичних осіб

Платні залучені строкові депозити фізичних осіб

Низькооплатні залучені кошти до запитання юридичних осіб

Платні залучені та запозичені строкові депозити юридичних осіб

Платні технологічні пасиви (кредиторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити)
1

2

3

4

5

6
Статутний капітал банку

Кошти на вимогу фізичних осіб

Строкові кошти фізичних осіб

Кошти на вимогу інших банків

Короткострокові креди-ти, що отримані від Наці-онального банку України

Кредиторська заборгованість за операціями з банками
Емісійні різниці

Кошти виборчих фондів

Короткострокові ощадні (депо-зитні) сертифі-кати, емітовані банком

Бюджетні кошти клієнтів, які утри-муються за раху-нок місцевих бюджетів

Довгострокові кредити, що отримані від Національного банку України

Кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку
Загальні резерви та фонди банку

Ощадні (депозитні) сертифікати на вимогу, емітовані банком

Довгострокові ощадні сертифікати, емітовані банком

Кошти спеціального фонду бюд-жетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя

Кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій

Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу

Результати минулих років

Кошти позабюд-жетних фондів

Строкові вклади (депозити) інших банків

Інші пасиви банку

Результати звітного року, що очікують затвердження

Кошти на вимогу суб’єктів господарювання

Короткострокові кредити, що отримані від інших банків

Банківські резерви на покриття ризиків і витрат

Результати переоцінки

Кошти небанків-ських фінансових установ

Довгострокові кредити, що отримані від інших банків

Субординований борг банку

Результат поточного року

Строкові кошти суб’єктів господарювання

Виключна актуальність дослідження оптимальної структури запозичених та залучених коштів комерційного банку є в тому, що загальна суми плати за залучені та запозичені ресурси визначає банківську собівартість активних операцій, тобто операційний прибуток від розміщення ресурсів в активні операції по отриманню валового доходу банка.

Згідно з правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів [11] :

— Суб’єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори — власники коштів.

— Об’єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному бан-ку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є :

вид та статус вкладника;

валюта вкладу(депозиту);

термін залучення вкладу(депозиту);

особливості поточної суми вкладу(депозиту);

вид депозитної ставки проценту;

особливості нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту);

За першою ознакою виділяються :

вклади(депозити) юридичних осіб – резидентів;

вклади(депозити) фізичних осіб – резидентів;

вклади(депозити) юридичних осіб – нерезидентів;

вклади(депозити) фізичних осіб – нерезидентів;

анонімні вклади (в Україні – ліквідовані після 3 років функціону-вання);

депозити на пред’явника;

міжбанківські депозити банків-резидентів;

міжбанківські депозити банків –нерезидентів;

За валютою вкладу виділяються :

вклади(депозити) в національній валюті;

вклади(депозити) в вільноконвертованій валюті(ВКВ);

вклади(депозити) в неконвертованій валюті (НКВ);

За терміном залучення вклади(депозити) поділяються на:

— до запитання;

на визначений строк (строкові – короткострокові (до 1 року з статистичним розподілом по строкам — до 1 місяця, 1-3 місяця, 3-6 місяців, 6-12 місяців) та довгострокові( більше 1 року) ) [11];

на невизначений строк по умові (ощадні вклади по умові – досягнення визначеного віку, одруження, народження дітей, страховий випадок, тяжке захворювання, смерть та інш.);

За особливостями поточної суми депозиту вклади(депозити) розпо-діляються на :

вклади(депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу;

вклади(депозити) з вільним довкладанням коштів;

вклади(депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів;

За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на :

постійна ставка депозиту без права корегування;

плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом;

плаваюча ставка депозиту , автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі ( інвестиційні вклади АКБ “Аркада” – в одиницях інвестування);

За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту) існують наступні схеми :

нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення;

щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення (“складні проценти”);

щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику;

авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада(депозита);

щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання;

Депозити до запитання — це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати процентів за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків.

Депозити на визначений строк — це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків.

Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших комерцій-них банків як депозит (вклад) на конкретний строк.

Вклади(депозити) до запитання розміщуються в банку на поточному рахунку клієнта, який відкривається згідно Інструкція НБУ “ Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” [15].

Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує 1 місяця). Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім (якщо залишок на рахунку є меншим, ніж обумовлено в договорі між клієнтом та банком). Кошти поточних рахунків є найбільш дешевими, тому банки намагаються залучити найбільшу кількість клієнтів , що дає можливість за рахунок разночасовості сплат з поточних рахунків опе-рувати часткою статистичного загального залишку коштів на поточних рахунках як короткочасними кредитними ресурсами (“овернайт”), а другу частку використовувати як обов’язкову норму резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку в НБУ [14].

Одним із видів вкладів до запитання є залишок коштів на прямих кореспондентських рахунках банків – резидентів та банків-нерезидентів, відкритих в комерційному банку згідно Положенню НБУ “ Про відкриття коррахунків банків — резидентів /нерезидентів в іноземній валюті та гривнях в банках України”.

Строкові вклади(депозити) – це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після поперед-нього повідомлення банку за встановлений період(як правило не менше 1 місяця по окремій статті депозитного договору). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок або видачею готівки через касу банка. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні активних операцій банків. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференцюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією формою строкових вкладів , які , як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати.

1.2 Інструментарій і показники ефективності управління залученими коштами банку

До депозитів (залучених коштів) банку належать залишки коштів на по-точних, бюджетних і розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вкла-ди фізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних ра-хункі в, таких як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іно-земній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). Усі ці джерела коштів поділяються на дві групи: трансакційні та ощадні депозити. Ознакою трансакційних депозитів є право клієнта на пере-каз грошей в іншу банківську установу та використання цього права на регу-лярній основі. Тому трансакційні депозити є найбільш рухливою частиною банківських пасивів. Ощадні депозити не мають цієї ознаки, вони стійкіші як джерела фінансування, але їх залучення коштує банку більше (відсоткова ставка).

Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитни-ми зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові та нецінові методи управління залу-ченими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурса-ми, але обмежений небагатьма прибутковими напрямами їх розміщення, збері-гає або навіть зменшує депозитні ставки.

Обсяги залучення заощаджень у банківську систему суттєво залежать від цінової політики банків, основним інструментом якої є депозитна ставка. Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депо-зитними зобов’язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депо-зитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, і витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком чималі, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Покриття витрат з обслуговування депозиту банк най-частіше перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і водночас виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку.

На рівень депозитної ставки впливає багато чинників, зокрема такі, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, попит на кредити, норми обов’-язкових резервів за зобов’язаннями банку, обов’язкові вимоги НБУ щодо спів-відношення вкладів фізичних осіб і регулятивного капіталу банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів, завищений рівень від-соткових ставок інсайдерам банку, рівень конкуренції, демпінгова політика ок-ремих банків, які тільки виходять на ринок і прагнуть будь-якою ціною завою-вати свою нішу, необгрунтовано підвищуючи депозитні ставки.

Під час визначення рівня депозитної ставки менеджменту банку потрібно пам’ятати, що ціна ресурсів трансформується в ціну кредиту, яка, своєю чер-гою, відображається в цінах на товари і послуги, кінцевим споживачем яких залишається населення. Відтак необгрунтоване завищення депозитних ставок має негативні наслідки для всього суспільства.

В основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень дохідності, що задоволь-нить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк. Отже, на рівень базової депозитної ставки впливають такі основні чинники:

— реальні темпи економічного зростання в країні;

— очікуваний рівень інфляції впродовж періоду вкладання коштів;

— ризик неповернення коштів, що пов’язується з конкретною банківською установою.

В табл.1.1 – 1.2 наведені умови залучення вкладів в 6 банках м.Києва.

Таблиця 1.1

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Таблиця 1.2

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Таблиця 1.3

Таблиця 1.4

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Таблиця 1.5

За своїм економічним змістом відсоткова ставка – це ринкова ціна (вар-тість) грошей, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є платою власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання впродовж певного періоду часу і має компенсувати упущені можливості за інших напрямів їх розміщення.

Аналіз даних табл.1.1 – 1.6 показує, що на сучасному етапі розвитку банківської системи України застосовується набор управління параметрами поточних та строкових депозитів, наведений в табл.1.7 – 1.9, який доповнює основний ціновий параметр – відсоткову ставку депозиту в залежності від валюти вкладу — строком депозиту, умовами сплати відсотків, мінімальної суми депозиту, умовами права на часткове поповнення та зняття суми вкладу.

Таблиця 1.7 Інструменти банку з управління строковими залученими коштами юридичних та фізичних осіб [ ]

Вид інструмента

Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів

Мінімальна сума депозиту
Мінімальна сума довкладень
Мінімальна сума часткового зменшення депозиту
Управління строками депозитів

Строк депозита по договору
Можливість автоматичної пролонгації строку договору
Строк до кінця дії депозитного договору, після якого поповнення депозитного рахунку припиняється
Строк повідомлення банку про дострокове повернення грошових коштів на вимогу клієнта
Управління процентною ставкою

Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
Спосіб нарахування процентів(прості чи складні)
Розмір процентної ставки за договором
Розмір процентної ставки у разі дострокового розірвання договору клієнтом
Управління періодичністю сплати процентів

Авансова сплата
Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)
Сплата по закінченню договору

Таблиця 1.8 Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (поточні рахунки) юридичних та фізичних осіб [ ]

Вид інструмента управління

Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів

Мінімальний незнімаємий залишок суми на рахунку
Управління процентною ставкою

Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
Спосіб нарахування процентів(прості чи складні)
Розмір процентної ставки за договором
Управління періодичністю сплати процентів

Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)

Таблиця 1.9 Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (карткові рахунки) юридичних та фізичних осіб [ ]

Вид інструмента управління

Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів

Максимальна сума зняття коштів з рахунку за 1 день
Управління процентною ставкою

Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
Спосіб нарахування процентів(прості чи складні)
Розмір процентної ставки за договором
Управління періодичністю сплати процентів

Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)
Ліміт транзакцій

Максимальна кількість трансакцій за 1 день

Банки, які не мають на ринку репутації надійних і стабільних установ, змушені для залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрями та обсяги можливого роз-міщення ресурсів та їх дохідність. Підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від’ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.

В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менед-жмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управ-ління можна застосовувати.

До нецінових методів управління депозитами належать реклама, поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів та ін. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів, як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання витягів з рахунків, відкриття депозитів новона-родженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведен-ня безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань і подарунків до свят від імені керівництва банку та ін.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієн-там. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді чималих) витрат. Тому, обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На прак-тиці ці методи застосовують паралельно.

Основним інтегральним показником ефективності процесу управління залученими коштами є чистий процентний спред, тобто різниця сум отриманих процентів за розміщення залучених коштів в процентні кредити, віднесених до сум кредитів, та сум сплачених процентів за залучення поточних та строкових депозитів, віднесених до сум залучених депозитів.

Чистий процентний спред — визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці підпроцентних активів та залуче-них коштів.

Другим основним показником ефективності управління залученими коштами є рівень обов’язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ, який знижує частку залучених коштів, що можуть бути розміщені комерційним банком в активні операції, тобто частка розміщених коштів повинна дати процентний дохід, якій покриє витрати на залучення усієї суми залучених коштів, та ще й дати прибуток. Підвищення норм обов’язкового резервування для різних строків та валют приводить до змін в політиці комерційного банку по залученню коштів з боку мінімізації недоходних обов’язкових резервів, а також відповідному підняттю ставок активних операцій по кредитуванню (розміщенню залучених коштів).

В таблиці 1.10 наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998-2006 роках.

Як показує, аналіз даних табл.1.10, регулююча політика НБУ на сучасно-му етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ре-сурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 році. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року. Та-ким чином, НБУ у кінці 2006 — на протязі 2007 року мінімізував вплив зовніш-нього страхового інструменту обов’язкового резервування залучених коштів.

Таблиця 1.10 Динаміка ставок обов‘язкового резервування залучених коштів комерційними банками з 1998 по 2006 роки

Дата вста-новлення НБУ

Загаль-на ставка на всі залу-чені кошти

Індивідуальна ставка на

Кошти до запитання

Індивідуальна ставка на Короткострокові кошти та депозити

Індивідуальна ставка на Довгострокові кошти та депозити
Нац. Валюта

Іноз.

Валюта

Нац. Валюта

Іноземн.

Валюта

Нац. Валюта

Іноземн.

Валюта

10.10.2006

1%

5%

0,5%

0,5%

0,5%

0,5%
01.08.2006

3%

5%

2%

3%

2%

3%
10.05.2006

6%

6%

4%

4%

4%

4%
10.08.2005

8%

8%

6%

6%

6%

6%
25.12.2004

7%

7%

6%

6%

6%

6%
09.11. 2004

8%

8%

7 % (ЮО)

14 % (ФО)

3 % (ЮО)

5 % (ФО)

8% (ЮО)

16 % (ФО)

5 % (ЮО)

7 % (ФО)

01.10. 2004

8%

8%

7%

7%

7%

7%
20.08. 2004

8%

12%

6% (ЮО)

2% (ФО)

10%

0 %

8%
8.07.2002

10%

12%

6% (ЮО)

2% (ФО)

10%

0%

8%
10.04.2002

14%

14%

6% (ЮО)

2% (ФО)

12%

0%

10%
01.03.2002

14%

14%

6% (ФО)

12%

4% (ЮО)

2% (ФО)

6% (ЮО

10% (ФО

10.12.2001

14%

14%

12% (ЮО)

10% (ФО)

12% (ЮО)

12% (ФО)

8% (ЮО)

10% (ФО)

6% (ЮО

10% (ФО

15.04.2001

15%

15%

11% (ЮО)

9% (ФО)

15%

15%

15%
15.04.2000

15%

15%

15%

15%

15%

15%

15%
01.02.2000

16%

16%

16%

16%

16%

16%

16%
01.02.1999

17%

17%

17%

17%

17%

17%

17%
01.09.1998

16,5 %

16,5%

16,5%

16,5%

16,5%

16,5%

16,5%
01.01.1998

15%

15%

15%

15%

15%

15%

15%

1ЮО — юридичні особи; ФО — фізичні особи

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ ТОВ БАНК “ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”

2.1 Загальна оцінка потенціалу банку щодо залучення коштів

За станом на 1 січня 2007 року ліцензію Національного банку на здійснення банківських операцій в Україні мали 170 банків, у тому числі: 135 банків (79,4 % від загальної кількості діючих банків) — акціонерні товариства (з них: 91 банк (53,5%) — відкриті акціонерні товариства, 44 банки (25,9%) — закриті акціонерні товариства), 35 банків (20,6%) — товариства з обмеженою відповідальністю [81].

У 2006 року капітал (балансовий) банків збільшився на 70,0 % і за станом на 01.01.2007 р. становить 43,3 млрд.грн.

За 2006 рік зобов’язання банків України збільшилися на 57,7% або на 108,7 млрд.грн. і на 01.01.2007 становили 297,2 млрд.грн., в т.ч. нерезиденти – 23,7 % від зобов’язань.

Збільшення зобов`язань банків відбулось, в основному, за рахунок строкових вкладів (депозитів) інших банків та кредитів, що отримані від інших банків – на 40,2 млрд.грн. або в 2,5 разів, збільшення коштів фізичних осіб — на 33,5 млрд.грн. або на 46,2 %, коштів суб’єктів господарювання – на 15,7 млрд.грн. або на 25,6%, кредитів, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – на 4,8 млрд.грн. або в 2,4 рази, коррахунків інших банків – на 3,7 млрд.грн. або в 2 рази, цінних паперів власного боргу – на 3,3 млрд.грн. або в 2,2 рази, субординованого боргу — на 2,1 млрд.грн. або на 83,0%.

Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти Національного банку України складають 0,5 % від загальної суми зобов’язань; коррахунки інших банків – 2,5%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 22,8%; кошти суб’єктів господарювання – 25,9 %; кошти фізичних осіб – 35,7 %; кошти небанківських фінансових установ – 2,5 %; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 0,6 %; кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 2,8%, цінні папери власного боргу – 2,1 %; субординований борг – 1,6 %; інші зобов`язання – 3,0%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 81,8 млрд.грн. або 77,2 % від загальної суми вкладів, а кошти до запитання – 24,2 млрд.грн. або 22,8 %. Кошти в національній валюті складають 53,8% від загальної суми коштів фізичних осіб.

Згідно рішення комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків [19], визначено такі граничні межі розміру активів для окремих груп банків банківської системи України на 2007 рік:

— група I: більше 5000 млн. грн.;

— група II: більше 2000 млн. грн.;

— група III: більше 700 млн. грн.;

— група IV: менше 700 млн. грн.

Таблиця 2.1 Групування банків на 2007 рік за розміром активів за станом на 01.12.2006 [19] (тис. грн.)

N з/п

Назва банку

Активи
Група 1.

1

ПРИВАТБАНК

31 556 790
2

РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ (бувший АППБ “АВАЛЬ”)

26 174 268
3

УКРСИББАНК

21 118 102
4

ПРОМІНВЕСТБАНК

17 498 664
5

УКРЕКСІМБАНК

17 358 945
6

УКРСОЦБАНК

15 701 129
7

ОТП БАНК ( бувший РАЙФФАЙЗЕНБАНК УКРАЇНА)

10 668 667
8

ОЩАДБАНК

10 472 989
9

«НАДРА»

9 654 333

10

«ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ»

6 950 295

11

КРЕДИТПРОМБАНК

6 687 150
12

«ФОРУМ»

6 581 898
13

БРОКБІЗНЕСБАНК

6 431 775
14

УКРПРОМБАНК

6 176 224
15

ПЕРШИЙ УКР. МІЖНАРОДНИЙ БАНК

5 631 563

кількість: 15

Аналізуємий в дипломному проекті Банк «Фінанси та Кредит» зареєстро-вано 19 липня 1990 року [83] як Комерційний Банк «Український комерційний банк ділової співпраці», з 13 жовтня 1995 року перереєстровано як Комерцій-ний Банк «Фінанси та Кредит». У грудні 2002 року згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність» до Статуту Банку було внесено зміни: Банк зареєстро-вано як Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ. Аудитор Банку – KPMG.

Членство у міжбанківських об’єднаннях, біржах, асоціаціях і міжнарод-них організаціях:

— Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ)

— Українська Фондова Біржа (УФБ)

— Асоціація Українських Банків (АУБ)

— Позабіржова Фондова Торгівельна Система (ПФТС)

— Київський Банківський Союз (КБС)

— Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

— VISA International (Принциповий член)

— MasterCard International (Принциповий член)

— Western Union (Прямий агент компанії)

— МБРР (Банк-агент з обслуговування кредитних ліній, гарантованих Кабінетом Міністрів України)

— Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД)

Кореспондентський рахунок у грн. № 32001170801 у Головному управ-лінні НБУ по м. Києву та Київській області. Кореспондентський рахунок у дол. США — Citibank, New York, Кореспондентський рахунок у євро — Сitibank, Frankfurt/Main, МФО: 300131, Код ЄГПОУ: 09807856

Ліцензії та дозволи, які має Банк:

— Банківська ліцензія № 28 від 20.01.2003 р.

— Ліцензія ДКЦПФР АБ № 113408 от 27.10.2004 р. на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів

— Ліцензія ДКЦПФР АБ № 113408 от 27.10.2004 р. на право виконання професійної депозитарної діяльності зберігача цінних паперів

Банком «Фінанси та Кредит» емітовано понад 350 тис. платіжних карток міжнародних платіжних систем «VISA» і «MasterCard». Банк має ліцензії на торгівельний еквайринг за картками міжнародних платіжних систем і станом на 01.10.2006 року надає послуги еквайрингу 1601 торгівельній точці на базі власного процесингового центру, що працює з 1997 року. До інфраструктури карткового бізнесу Банку входить 245 банкоматів, понад 1300 POS-терміналів і 302 пункти видачі готівки.

За станом на 01.10.2006 року система Банку «Фінанси та Кредит» вклю-чає 16 філій і 233 безбалансових відділення по всій Україні.

24 листопада 2006 року кошти від розміщення євробондів були отримані Банком «Фінанси та Кредит» у повному обсязі. Доходність дебютного випуску єврооблігацій Банку «Фінанси та Кредит» було втановлено на рівні 10, 375 % річних з погашенням у січні 2010 року. Це найбільш тривалий термін для де-бютних облігацій, випущених недержавними банками України (3,2 роки). Лід- менеджерами розміщення виступили Deutsche Bank, UBS Investment Bank і VTB Europe (no books).

15 грудня 2006 року відбулися збори учасників Банку «Фінанси та Кре-дит» на яких було прийнято рішення про реорганізацію Банку. Банк «Фінан-си та Кредит», який наразі зареєстрований у формі товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), буде реорганізований у відкрите акціонерне товарист-во (ВАТ) — прості іменні акції номіналу 0,5 грн., загальна сума емісії при цьому становитиме 519 000 062,5 грн.

На даний момент учасниками Банку є: ЗАТ «F&C Realty»(48,95%), ТОВ «Асканія»(48,6%), Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (2,44%), Центральне правління Українського товариства глухих (УТОГ) (0,003%).

В таблицях Додатку Г наведені основні характеристики балансу та звітів про фінансові результати БАНК “Фінанси та Кредит” у 2004 –2007 роках.. На рис.2.1 – 2.5 наведені графіки динаміки характеристик банку у 2003 –2007 роках [82].

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.1. – Динаміка прибутковості статутного капіталу та активів в БАНК “Фінанси та кредит” за 2004 – 2007 роки

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.2.2. – Динаміка росту активів, залучених коштів та власного капіталу в БАНК “Фінанси та кредит” за 2003 – 2007 роки

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)Рис.2.3. – Динаміка рівня відношення залучених коштів до власного

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
капіталу в БАНК “Фінанси та кредит” у 2003 –2007 роках

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.4. – Порівняльні показники відношення залучених коштів до власного капіталу в найбільших банках України станом на 01.04.2007 року

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.5. – Положення БАНК “Фінанси та Кредит” на ринку залучених коштів в банківській системі України станом на 01.04.2007 року

Як показують наведені на рис.2.3 — 2.4. порівняльні показники відношен-ня залучених коштів до власного капіталу в найбільших банках України станом на 01.04.2007 року, цей показник для БАНК “Фінанси та Кредит” дорівнює 5,8, при рівні показника у лідера АКБ “Приватбанк” – 6,4 та максимальному значен-ні до 7,0. Таким чином, потенціал банку для залучення коштів використано у високому ступені.

Як показують результати аналізу, наведені на графіках рис. 2.5 БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.04.2007 року займає 9-те місце в банківській системі України по обсягам залучених коштів юридичних та фізичих осіб, при цьому ці обсяги в 5 разів менші, ніж у лідера БС України – АКБ “Приватбанк”.

2.2 Аналіз залучених коштів

Динаміка обсягів та структури залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” у 2003 –2007 роках характеризується графіками, наведеними на рис.2.1 – 2.2. Як показує аналіз наведених графіків, темп зростання залучених коштів фізичних та юридичних осіб в БАНК “Фінанси та Кредит” за 2005 – 2007 роки характеризується:

а) 2005 рік:

зростання поточних коштів фізичних осіб на 80,10 %

— зростання строкових коштів фізичних осіб на 100,18 %

— зростання поточних коштів юридичних осіб на 38,92 %

— зростання строкових коштів юридичних осіб на 150,37 %

б) 2006 рік:

зростання поточних коштів фізичних осіб на 75,49 %

— зростання строкових коштів фізичних осіб на 74,87 %

— зростання поточних коштів юридичних осіб на 51,17 %

зростання строкових коштів юридичних осіб на 34,17 %

в) 2007 рік (приведення темпів 1 кварталу до річної норми):

зростання поточних коштів фізичних осіб на 104,56 %

— зростання строкових коштів фізичних осіб на 22,44 %

— зростання поточних коштів юридичних осіб на 56,76 %

— зростання строкових коштів юридичних осіб на 56,83 %

Таким чином, у 2007 році майже в 3 рази знизився темп нарощення строкових депозитів фізичних осіб, але на 25% підвищився темп нарощення поточних депозитів фізичних осіб за рахунок розширення карткових платіжних систем та на 75% підвищився темп зростання строкових депозитів юридичних осіб.

На рис.2.3 – 2.8 наведені результати структурного аналізу часток залуче-них коштів та власного капіталу в БАНК “Фінанси та Кредит” у 2003 – 2007 роках.

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.2.1. – Динаміка загального обсягу та окремих видів залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” у 2003 –2007 роках

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.2.2. – Динаміка обсягів окремих видів залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” у 2003 –2007 роках

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.3. – Структура залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 31.12.2003 року

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.2.4. – Структура залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 31.12.2004 року

Рис.2.5. – Структура залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 31.12.2005 року

Як показує аналіз графіків рис.2.3 – 2.7 результати структурного аналізу часток залучених коштів та власного капіталу в БАНК “Фінанси та Кредит” у 2003 – 2007 роках свідчать про наступну політику формування залучених коштів менеджментом банку:

а) Частка поточних коштів фізичних осіб є практично стабільною на протязі 4-х років:

31.12. 2003 — 3,43 %; 31.12. 2004 — 2,56 %; 31.12. 2005 — 2,78 %;

31.12. 2006 — 3,11 %; 01.04. 2007 — 3,47 %

б) Частка строкових коштів фізичних осіб поступово підвищується у 2003 – 2006 роках, а у 2007 році ідентифікується тенденція до зниження частки залучених строкових коштів фізосіб:

31.12. 2003 — 44,64 %; 31.12. 2004 — 43,54 %; 31.12. 2005 — 45,55 %;

31.12. 2006 — 50,83 %; 01.04. 2007 — 47,54 %

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.2.8. – Структура залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 31.12.2006 року

Рис.2.7. – Структура залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 01.04.2007 року

в) Частка поточних коштів юридичних осіб знизилась у 2003 –2006 роках майже в 2,2 рази та у 2007 році має тенденцію до поступового росту:

31.12. 2003 — 21,33 %; 31.12. 2004 — 17,97 %; 31.12. 2005 — 9,90 %

31.12. 2006 — 9,55 %; 01.04. 2007 — 9,66 %

г) Частка строкових коштів юридичних осіб зросла майже на 50% у 2003 – 2005 роках, та , знизившись, практично стабілізувалась у 2006 –2007 роках:

31.12. 2003 — 17,65 %; 31.12. 2004 — 21,33 %; 31.12. 2005 — 28,41 %

31.12. 2006 — 24,33 %;01.04. 2007 — 24,60 %

д) Частка власного капіталу регулюється менеджментом банку в достатньо вузькому діапазоні та у 2007 році має тенденцію до підвищення, яке , напевне, буде знижено за рахунок випереджаючого нарощення депозитного портфелю:

31.12. 2003 — 12,95 %; 31.12. 2004 — 10,60 %; 31.12. 2005 — 13,77 %;

31.12. 2006 — 12,19 %; 01.04. 2007 — 14,73 %

На рис.Д.1 –Д.9 Додатку Д наведена порівняльна динаміка та структура залучених коштів у 2003 – 2006 роках у найбільших банках 1 групи рейтингу НБУ – “Приватбанк”, “Укрсоцбанк”, “Укрексімбанк”. Порівняльний аналіз структури залучених коштів у цих банках та досліджуємому БАНК “Фінанси та Кредит” показує, що кожний банк дотримується своєї стратегії залучення коштів (рис.Д.4 –Д.9):

— від стратегії випереджаючого залучення виключно строкових коштів фізичних осіб в АКБ “Приватбанк”(рис.Д.1), характерній також і для БАНК “Фінанси та кредит” (стратегія ощадного банку),

— до стратегії зрівноваження часток залучених поточних коштів юридичних осіб та строкових депозитів фізичних і юридичних осіб в АКБ “Укрексімбанк” (рис.Д.3) та АКБ “Укрсоцбанк”(рис.Д.2).

2.3 Організаційне, методичне і програмне забезпечення управління залученими коштами банку

Зовнішня інформація з управління зобов’язаннями пов’язана зі станом міжнародного і внутрішнього фінансового ринку, ринку нерухомості, змінами податкового законодавства, станом банків-контрагентів, станом бізнесу в галузях, де працюють клієнти банку.

Внутрішню інформацію банку треба розглядати за її джерелами та періодичністю (табл. 2.5).

Таблиця 2.2 Класифікація внутрішньої інформації з управління зобов’язаннями банку

Періодичність

Джерело інформації
Статистична звітність
Щоденна

Звіт про суми І процентні ставки за депозитами
Щодекадна

Звіт про структуру активів і пасивів за строками
Щомісячна

Звіт про дотримання економічних нормативів
Звіт про двадцять найбільших кредиторів банку
Звіт про зобов’язання за залученими коштами (класріфікація за секторами економіки)
Звіт про зобов’язання за залученими коштами (за класифікаціями контрагентів і рахунків)
Довідка про залучені кошти та стан перерахування коштів обов’язко-вих резервів на окремий рахунок у Національному банку України
Фінансова звітність
Щоденна

Баланс банку
Оборотно-сальдова відомість
Щомісячна

Баланс банку
Оборотно-сальдовий баланс банку
Щоквартальна

Баланс у складі квартального фінансового звіту
Звіт про фінансові результати
Щорічна

Баланс у складі річного фінансового звіту
Звіт про рух грошових коштів
Звіт про фінансові результати

Управління зобов’язаннями банку здійснюється Правлінням банку, КУАП, Казначейством, функціональними підрозділами з вкладних операцій, аналізу, планування, звітності. Розподіл функцій і повноважень з управління зобов’язаннями відрізняється за банками і залежить від типу його організаційної структури, кількості рівнів управління у банку, ступеня централізації прийняття рішень щодо пасивних операцій. У документованій формі розподіл функцій і повноважень передбачається внутрішніми регламентами банку і повинен забезпечити виконання всіх завдань з управління зобов’язаннями банку:.

— Встановлення завдань щодо залучення коштів клієнтів

— Контроль за виконанням завдань щодо залучення коштів

— Встановлення процентних ставок за депозитами клієнтів

— Методика планування залучення коштів

— Методика розрахунку процентної ставки за депозитами

— Облік операцій за депозитами

— Аналіз залучених коштів

— Статистична звітність

— Управлінська звітність

Методичне забезпечення банку з управління зобов’язаннями охоплює політики банку, внутрішні нормативні документи стосовно аналітичного обліку, форм управлінської звітності, ризик-менеджменту, планування, здійснення депозитних операцій з клієнтами та банками, методики з планування і аналізу грошових потоків зі зобов’язань банку (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Групи і види методичного забезпечення банку з управління зобов’язаннями банку

Групи методичного забезпечення

Види методичного забезпечення
Загальні для всіх зобов’язань
3 політик

Депозитна політика
Облікова політика
3 обліку

План аналітичних рахунків
Зі звітності

Форми управлінської звітності
3 ризик-менеджменту

Положення щодо управління ризиком незбалансованої ліквідності
3 планування

Методичні рекомендації зі складання бізнес-плану розвитку банку на рік
Стосовно залучених коштів
Зі здійснення депозитних операцій з клієнтами

Положення про депозитні операції юридичних осіб у національній та іноземній валютах у системі банку
Правила здійснення установами банку операцій по вкладах населення
Правила випуску депозитних сертифікатів банку
Зі встановлення процентних ставок за депозитами

Методи ціноутворення на депозити банку
3 вивчення та управління грошовими потоками

Методичні рекомендації з вивчення та управління грошовими потоками

Управління залученими коштами в БАНК “Фінанси та кредит” методично входить до загального процесу управління ризиками в Банку – який є безперервним і охоплює всі структурні рівні, від управлінського (Комітет з ризиків при Спостережній Раді і Правлінні Банку) до рівня, на якому безпосередньо виникають ризики.

Організаційно управлінням залученими коштами в банку “Фінанси та кредит” займається Правління Банку, Кредитний комітет і Комітет з управління активами і пасивами є вищими колегіальними, оперативними і виконавчими органами Банку, та несуть відповідальність за організацію і реалізацію процесу управління доходністю та фінансовою стійкістю в Банку.

В результаті реорганізації структури Банку за участю консультантів Про-екту Реформування банківського сектору України TACIS в 2005 році в Банку «Фінанси та Кредит» було створено незалежний від бізнес-підрозділів Департа-мент ризик-менеджменту [83].

Правління Банку взаємодіє зі Спостережною Радою з питань ризик-мене-джменту, виходячи із загальноприйнятих принципів корпоративного управлін-ня.Взаємодія складається з двох частин — звітність і надання рекомендацій.

Залучені кошти банку мають наступні основні методологічні важелі контролю та управління:

— доступність до додаткового залучення та можливість підтримання необхідного рівня залучення;

— вартість залучених коштів, яка реалізується у вигляді ставок залучення;

— стабільність обсягів залучених коштів з точки зору конкурентності умов з іншими банками;

— процентна маржа використання залучених коштів, яка реалізується у вигляді кредитних ставок розміщення залучених коштів, конкурентних з точки зору середньоринкових ставок кредитування в банківській системі України.

В результаті несприятливого коливання на ринку відсоткових ставок Банк піддається відсотковому ризику, джерелом якого є дисбаланс активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок за термінами погашення.

З метою зниження відсоткового ризику при управлінні залученими коштами Банк використовує комплексну систему управління ризиком, яка базується на:

— прогнозуванні тенденцій зміни відсоткових ставок;

— вивченні динаміки зміни спреду між ставками залучення і розміщення коштів;

— визначенні величини GAP-розриву між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на різних часових проміжках;

— визначенні співвідношення активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок і співвідношення GAP-розриву до чистих активів Банку;

— встановленні ліміту величини відсоткового ризику в капіталі Банку;

— здійсненні контролю за розривами між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на щотижневій основі;

— здійсненні контролю за рівнем чистої відсоткової маржі;

— співвідношення величини відсоткового ризику з прибутком Банку;

— створенні стрес-моделей;

— проведенні зваженої відсоткової політики Банку, яка базується на формуванні відсоткових ставок за кредитами з урахуванням собівартості пасивів і рейтингу позичальника, ризику операції;

— щомісячному перегляді відсоткових ставок активних і пасивних опера-цій з урахуванням ринкової позиції банків-конкурентів;

— управлінні кривою прибутковості активів і пасивів за термінами погашення.

Результати оцінки та аналізу величини відсоткового ризику подаються на засідання Кредитного комітету і КУАП двічі на тиждень. КУАП ухвалює рі-шення про зміну відсоткової політики Банку і внутрішніх лімітів відсоткового ризику. Рішення про зміну рівня відсоткових ставок затверджуються КУАП і доводяться до всіх регіональних підрозділів відповідними наказами і розпоряд-женнями. КУАП здійснює постійний моніторинг і перегляд відсоткових ставок за видами валют, в розрізі термінів, видів продуктів (за активами і пасивами Банку).

Щоденний контроль відповідності фактичних відсоткових ставок, вста-новлених в Банку, здійснює служба бек-офісу Головного Банку. Контроль про-водиться в цілому по системі Банку.

Для підвищення «гнучкості» балансу по відношенню до відсоткового ризику в договорах з фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачена можливість перегляду відсоткових ставок, у разі значних коливань ставок на ринку або зміни облікової ставки.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямів діяльності. Казначейство або департамент активних і пасивних операцій є ос-новним робочим підрозділом комерційного банку, який реалізує інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку та управлінські рішення КУАП.

2.4 Інструментарій з управління залученими коштами банку

Основним інструментом управління зобов’язаннями банку є депозитна ставка. В основу формування депозитних ставок покладено визначення рівня ринкових процентних ставок.

Рівень ринкових процентних ставок може бути визначений за формулою:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (2.1)

де k – рівень ринкової процентної ставки;

r — реальна процентна ставка процентів;

x – очікуваний рівень інфляції;

p — премія за ризик непогашених зобов’язань.

Реальна ставка залежить від попиту та пропозиції грошей. Реальна ставка процента та інфляційна премія разом визначають номінальний рівень вільного від ризику процента (i):

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (2.2)

Застосовуємі інструменти управління залученими коштами в БАНК “Фінанси та кредит” та інших банках банківської системи України дають можливість структурувати основні сегменти залучених коштів як:

1. Ощадні депозити, основними признаками яких є:

сплата відсотків в кінці строку договору депозиту чи авансом;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

2. Доходні депозити, основними признаками яких є:

регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

3. Накопичувальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

4. Універсальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

наявність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

У вказаних 4-х сегментах додаткові умови строків сплати відсотків та наявність чи відсутність права управління основним “тілом” депозиту є основою для систематичного регулювання різниці в відсоткових ставках при рівних строках розміщення депозитів.

На рис.2.8 – 2.19 наведені результати оцінки конкурентоспроможності БАНК «Фінанси та кредит» у всіх сегментах ринку залучення депозитів фізичних осіб в Україні. Як показує аналіз даних рис. 2.8- 2.19 маркетингова політика пропозиції банківських послуг фізичним особам БАНК «Фінанси та кредит» характеризується відносно високим рівнем пропонуємих ставок депозитних ресурсів (вкладів населення) – ставки покупки ресурсів. В табл.2.3 наведені коефіцієнти конкурентоспроможності по привабливості ставок покупки ресурсів БАНК «Фінанси та кредит» відносно конкурентів, розраховані як:

а) Коефіцієнт конкурентної привабливості депозитних ставок:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (2.3)

де – ставка_макс(і) – максимальна ставка депозитів населення і-го виду;

Аналіз результатів, наведених в табл.2.3 та на рис.2.8 – 2.19, показує , що в сегменті ринку банківських послуг для фізичних осіб конкурентні коефіцієнти привабливості БАНК “Фінаси та кредит” в середньому становлять 89,725%, а діапазон коефіцієнтів для різних видів вкладів знаходиться серед значень 72,3% –100%, тобто:

— доходна ставка депозитів для фізосіб в банку знаходиться на першій позиції рейтингу, або в верхньому діапазоні рейтингу, тобто ставки депозитів привабливі для клієнтів, але залучені ресурси є відносно “дорогими”;

— банк застосовує середній рівень обмежувальних бар’єрів по мінімальній сумі вкладу відносно інших банків конкурентів, тобто є привабливим для кілєнтів, але з високою собівартістю обслуговування кожного депозиту, яка зростає із зниженням мінімальної суми депозиту.

Таким чином, проведений аналіз показав:

— конкурентні переваги на ринку послуг фізичним особам в БАНК “Фінанси та кредит” на сучасному етапі забезпечуються політикою максимальних ставок залучення депозитів;

— мінімальні ставки по депозитах БАНК “Фінанси та кредит” визначає тільки по євро, оскільки активний портфель банку в цій валюті є нерозвинутим;

— банк не приймає участі у деяких короткострокових діапазонах вкладів (універсальні на 6 місяців, накопичувальні на 3 місяці), у всіх інших діапазонах банк максимально використовує весь набір інструментів управління депозитами.

Таблиця 2.3 Коефіцієнти конкурентоспроможності БАНК «Фінанси та кредит» за рівнем привабливості депозитних послуг фізичним особам

№ з/п

Назва банківської послуги

Ставка чи сумарна ставка БАНК «Фінанси та кредит»

Максимальна (для депо-зитів) ставка на ринку в характерному сегменті

Коефіцієнт конкурент-тної приваб-ливості про-позицій БАНК «Фінанси та кредит»

1.

Ощадні вклади на 3 місяці (гривня)

13,0%

13,0%

100,00%
2.

Ощадні вклади на 3 місяці (долар США)

10,7%

10,7%

100,00%
3.

Ощадні вклади на 3 місяці (євро)

6,0%

11,0%

54,55%
4.

Ощадні вклади на 6 місяців (гривня)

14,0%

14,1%

99,29%
5.

Ощадні вклади на 6 місяців (долар США)

11,0%

11,0%

100,00%
6.

Ощадні вклади на 6 місяців (євро)

7,5%

7,9%

94,94%
7.

Ощадні вклади на 12 місяців (гривня)

14,5%

16,0%

90,63%
8.

Ощадні вклади на 12 місяців (долар США)

11,0%

11,3%

97,35%
9.

Ощадні вклади на 12 місяців (євро)

8,5%

9,5%

89,47%
10.

Доходні вклади (зняття процентів, без по-повнення та зняття) на 3 місяці (гривн)

13,0%

16,0%

81,25%
11.

Доходні вклади на 3 місяці (дол. США)

10,7%

11,2%

95,54%
12.

Доходні вклади на 3 місяці (євро)

6,0%

8,3%

72,29%
13.

Доходні вклади (зняття процентів, без по-повнення та зняття) на 6 місяців (гривн)

13,5%

14,8%

91,22%
14.

Доходні вклади на 6 місяців (дол. США)

10,5%

10,5%

100,00%
15.

Доходні вклади на 6 місяців (євро)

7,0%

8,5%

82,35%
16.

Доходні вклади (зняття процентів, без по-повнення та зняття) на 12 місяців (гривн)

14,0%

16,0%

87,50%
17.

Доходні вклади на 12 місяців (дол. США)

10,5

12,0%

87,50%
18.

Доходні вклади на 12 місяців (євро)

8,0

9,7%

82,47%
19.

Накопичувальні вклади(поповнення без права зняття сумм) на 3 місяці (гривня)

—

15,0%

20.

Накопичувальні вклади на 3 місяці (долар США)

—

10,0%

21.

Накопичувальні вклади на 3 місяці (євро)

—

7,5%

22.

Накопичувальні вклади(поповнення без права зняття сумм) на 6 місяців (гривня)

13,5%

14,7%

91,84%
23.

Накопичувальні вклади на 6 місяців (долар США)

10,5%

11,0%

95,45%
24.

Накопичувальні вклади на 6 місяців (євро)

7,0%

7,75%

90,32%
25.

Накопичувальні вклади(поповнення без права зняття сумм) на 12 місяців (гривня)

14,5%

17,0%

85,29%
26.

Накопичувальні вклади на 12 місяців (долар США)

11,0%

12,0%

91,67%
27.

Накопичувальні вклади на 12 місяців (євро)

8,5%

10,0%

85,00%
28.

Універсальні вклади(поповнення та зняття сум) на 6 місяців (гривня)

—

9,0%

29.

Універсальні вклади на 6 місяців (долар США)

—

6,5%

30.

Універсальні вклади на 6 місяців (євро)

—

5,0%

31.

Універсальні вклади(поповнення та зняття сум) на 12 місяців (гривня)

11,0%

11,0%

100,00%
32.

Універсальні вклади на 12 місяців (долар США)

7,0%

7,5%

93,33%

33.

Універсальні вклади на 12 місяців (євро)

5,0%

6,0%

83,33%
34.

Середній показник послуг

89,725%

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.8 – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті ощадних строкових депозитів фізичних осіб в гривнях (% ставка депозиту)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.9. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті ощадних строкових депозитів фізичних осіб в гривнях (обмеження мінімальної суми депозиту в залежності від % ставка депозиту)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)Рис.2.10. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті ощадних строкових депозитів фізичних осіб в

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
доларах США (% ставка депозиту)

Рис.2.11. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті ощадних строкових депозитів фізичних осіб в доларах США (обмеження мінімальної суми депозиту в залежності від % ставки депозиту)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.2.12. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті ощадних строкових депозитів фізичних осіб в євро

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.13. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті ощадних строкових депозитів фізичних осіб євро (обмеження мінімальної суми депозиту в залежності від % ставка депозиту)

Рис.2.14. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті доходних строкових депозитів фізичних осіб в гривнях (% ставка депозиту)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.15. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті доходних строкових депозитів фізичних осіб в гривнях (обмеження мінімальної суми депозиту в залежності від % ставка депозиту)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.2.16. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті доходних строкових депозитів фізичних осіб в доларах США (% ставка депозиту)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.17. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті доходних строкових депозитів фізичних осіб в доларах США (обмеження мінімальної суми депозиту в залежності від % ставки депозиту)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.2.18. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті доходних строкових депозитів фізичних осіб в євро (% ставка депозиту)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.2.19. – Конкурентне позиціонування пропозицій БАНК “Фінанси@К” в сегменті доходних строкових депозитів фізичних осіб євро (обмеження мінімальної суми депозиту в залежності від % ставка депозиту)

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ З УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ ТОВ БАНК “ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”

3.1 Світовий досвід з інтегрованого управління залученими коштами банку

Сучасний світовий банківський досвід показує, що внутрішнє управління залученими коштами з точки зору рентабельності, процентного ризику та ризику ліквідності відбувається за допомогою наступних інструментів [24]:

— встановлення GAP-розривів по активам та пасивам;

— управління рівнем процентної маржі;

— встановлення мінімально допустимих процентних ставок по кредитним операціям та максимально допустимих ставок по залученню депозитів;

— встановлення позиційних лімітів по процентним активам і пасивам;

— управління на основі визначення операції активів та пасивів;

— управління за допомогою імітаційних моделей;

— періодичне стрес-тестування.

Порядок управління процентним ризиком та ризиком ліквідності визначається відповідними положеннями та методиками, що затверджені КУАП та Правлінням банку — цільовою стратегією строкового ГЕП-менеджменту в управлінні активами та пасивами банку

Стратегій управління відсотковим ризиком є дві: фіксація спреду та уп-равління гепом. Оскільки прогнозів щодо динаміки ставок і варіантів реструк-туризації балансу в банку може бути багато, в межах цих загальних стратегій банк може сформувати багато альтернативних сценаріїв, які аналізуються за допомогою прийомів імітаційного моделювання. Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансованість позицій за чутливими активами та зобов’язаннями, тобто нульовий геп. У такому разі маржа банку залишається стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок на ринку. У разі зас-тосування стратегії фіксації спреду одержання підвищених прибутків унаслідок сприятливої кон’юнктури ринку стає неможливим, тоді як і додатний, і від’єм-ний геп дають таку потенційну можливість. Зате ця стратегія є найпростішою та досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ні складного аналітичного забезпечення.

Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибут-ків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищен-ням ставок за від’ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У про-цесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від’ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачува-ність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок не-можливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових пері-одів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Зокрема вітчизняна практика засвідчує, що українські банки здебільшого віддають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас є очевид-ним, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоцільно), а тому проблеми, пов’язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.

Основними параметрами управління є строки та обсяги активів і зобов’язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов’язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов’язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності.

Сутність прийомів УАП банку полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відпо-відності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не мак-симізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик.

Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управ-ління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управління, строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки: строки виконання зобов’я-зань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зрос-тання ставок. Це дає змогу максимізувати прибуток, але супроводжується під-вищеним ризиком, пов’язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Як-що прогноз щодо відсоткових ставок не виправдається, банк може отримати збитки.

На вибір того чи іншого підходу до управління строками впливає багато чинників, таких як обрана банком загальна стратегія управління, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику.

Тактика структурного балансування активів і пасивів може застосовува-тись і щодо строків, і щодо обсягів залучених і розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання максимально наблизити обсяги активних і па-сивних операцій, які мають однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу намагається зупинити вибір на тому напрямі розміщення коштів, який дасть змогу повністю узгодити структуру активів і зобов’язань. Керуючись правилами структурного балансування, менеджер запропонує клієнтові кредит на таку саму суму і той самий строк, які передбачені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції.

Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використову-ється менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління від-сотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та су-мами майже неможливо. Здебільшого цей підхід застосовують щодо найбіль-ших за обсягами операцій. Загалом методи структурного балансування є тради-ційним підходом до управління активами і пасивами банку для зниження від-соткового ризику. До переваг цієї групи методів можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок. Недоліками є недостат-ня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв’язку зі змі-нами ринкових ставок, брак достатнього простору для маневру. Вимога увідпо-віднення структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотко-вим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потре-бам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

У процесі управління активами та зобов’язаннями для встановлення конт-ролю над рівнем ризику відсоткової ставки оцінюється чутливість окремих ста-тей і банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикатором чут-ливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (gap – розрив, дисба-ланс). Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи – чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:

— дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксо-ваного часового інтервалу;

— строк погашення настає в цьому інтервалі;

— термін проміжної або часткової виплати основної суми настає в зафік-сованому інтервалі;

— зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов’язання, можлива або очікується впро-довж цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів і зобов’язань належать такі, доходи та витрати за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ста-вок на ринку.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов’язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.1)

де GAP (t) – величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t;

FA (t) – активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;

FL (t) – пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, переви-щують чутливі зобов’язання (FA(t) > FL(t)), або від’ємним, якщо чутливі зо-бов’язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).

Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов’язання рівні між со-бою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, не-залежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімаль-ним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни від-соткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від’ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов’язань банку ви-користовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від’ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульо-вий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (до-датний або від’ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Правило управління гепом:

— якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

— якщо геп від’ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від’ємним – за їх зниження.

Проте менеджменту банку потрібно пам’ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсот-кового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справ-диться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від’ємного гепу цілком реальною є і ймовір-ність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.

Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упро-довж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від’ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.

Однак ані абсолютна величина гепу, ані коефіцієнт гепу не дають уявлен-ня про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Для контролю за рівнем відсоткового ризику використовують індекс відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини гепу до працюючих активів і виражається у відсотках:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.3)

де IR (t) – індекс відсоткового ризику;

А – працюючі активи банку.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додат-ний) чи пасивів (коли геп від’ємний) може змінити свою вартість у зв’язку зі зміною ринкових ставок, а отже, вплинути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки і додатний, і від’ємний геп можуть призвести до збитків.

Через встановлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійс-нювати контрольну функцію. Ліміт індексу визначає той рівень ризику відсот-кової ставки, який банк вважає за доцільне на себе взяти. У практиці роботи закордонних банків ліміт індексу відсоткового ризику встановлюється зазвичай на рівні 20–25%, хоча твердих норм не існує.

Зміну маржі банку залежно від коливань ринкових ставок дає змогу оці-нити модель гепу, яка описує залежність між цими показниками:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.4)

деУправління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)– величина зміни процентної маржі банку (у грошовому виразі) впродовж періоду t;

rp, r – прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно.

Збільшення чи зменшення процентної маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Додатне значенняУправління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)вказує на збільшення маржі і буде результатом під-вищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від’ємного гепу. Від’ємне значення DP (t) означатиме зниження маржі банку, зумовлене підви-щенням ставок за від’ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу.

З моделі гепу випливає, що величина змін у показниках прибутковості банку залежить і від темпів зміни відсоткових ставок, і від величини гепу, яку банк може регулювати на власний розсуд. Очевидно, з цих двох чинників точно виміряти можна лише внутрішній, тобто геп, тоді як зовнішній (ставки) можна тільки прогнозувати з певним рівнем імовірності.

Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – до-сягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачува-ність економічної ситуації.

Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов’язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночас-ного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

Метод кумулятивного гепу дає змогу управляти співвідношенням чутли-вих активів і зобов’язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний пе-ріод (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов’язання й обчис-люється геп. Оскільки показник гепу тісно пов’язаний з конкретним часовим інтервалом, показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів. Куму-лятивний (нагромаджений) геп – це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт. Для обчислення показника кумулятивного гепу в кожному з інтервалів обчислюють алгебраїчну суму гепів за попередні періоди:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.5)

де KGAP(T) – кумулятивний геп;

T – часовий горизонт;Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;).

Показник кумулятивного гепу показує незбалансованість (різницю) між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань, які впродовж часового гори-зонту можуть бути переоцінені.

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.3.1. – Аналіз часових геп-розривів в обсягах короткострокових активів та пасивів в національній та ВКВ і НКВ валютах в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 31.12.2005 року

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.3.2. – Аналіз часових геп-розривів в обсягах довгострокових активів та пасивів в національній та ВКВ і НКВ валютах в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 31.12.2005 року

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.3.3. – Аналіз часових геп-розривів в обсягах короткострокових активів та пасивів в національній та ВКВ і НКВ валютах в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 31.12.2006 року

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.3.4. – Аналіз часових геп-розривів в обсягах довгострокових активів та пасивів в національній та ВКВ і НКВ валютах в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 31.12.2006 року

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.3.5. – Аналіз стратегії управління геп-розривами в короткострокових активах та пасивах в БАНК “Фінанси та кредит” у 2005 – 2006 роках

Рис.3.6. – Аналіз стратегії управління геп-розривами в довгострокових активах та пасивах в БАНК “Фінанси та кредит” у 2005 – 2006 роках

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

На рис. 3.1 – 3.6 наведені результати аналізу величин гепу та кумуля-тивного гепу повалютно для для сумарного гривневого еквіваленту в БАНК «Фінанси та Кредит» у 2005 – 2006 роках..

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від’ємний характер, тобто управління пасивами та активами , начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок страте-гії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня (“короткі гроші”).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Аналіз структури активів та пасивів БАНК “Фінанси та Кредит”, в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2005 – 2006 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб, а пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Для дослідження ефективності строкових діапазонів залучення коштів розглянемо кореляційну модель інструменту управління оптимальною структурою залучених коштів з точки зору максимуму рентабельності.

3.2 Інструментарій з управління структурою залучених коштів банку в концепції інтегрованого управління активами та пасивами банку

Нині у світовій банківській практиці інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним раціональним способом управління, здатним забезпечити виживання банку у висококонкурентному ринковому середовищі. За сучасних умов підвищеної волатильності фінансових ринків і зростання загального рівня ризиковості саме цей підхід найефективніший.

Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов’язань впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до вирішення проблеми полягає в об’єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов’язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов’язань. Завдання керівництва банку – визначити пріоритетні напрями розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об’єднання джерел фінансування є простота й доступ-ність його практичного застосування, а головним недоліком – виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв’язки між активами та зобов’язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найприбутковіші нап-рями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінан-суються за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріо-ритетний напрям розміщення коштів, йому доведеться відмовитися від одер-жання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов’язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових ра-хунках клієнтів, одержані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, таких як стро-кові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кре-дитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум і строками різних видів зобов’язань і увід-повіднювати до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансу-вати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудо-містким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага цього методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод поділу джерел фінансування набув практичного поширення в пе-ріод керування банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою та стабільністю зобов’язань дає змогу формувати депозитну базу згідно з пот-ребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквід-ності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залу-чати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

У міжнародній банківській практиці застосовують інтегрований підхід до управління, який включає методи об’єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість ід час управління активами та зобов’язаннями банку.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирі-шити такі завдання [33]:

— досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу;

— передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;

— встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;

— використовувати засоби хеджування.

Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимально-го прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Такий підхід до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає його впровадженню у практику роботи українських банків.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Відтак УАП охоплює практично всі сфери фінансового управління банком, такі як стратегічне та середньострокове плану-вання, оперативне управління, включаючи аналіз і контроль, управління при-бутком і ризиками, формування аналітичного інструментарію.

Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкуренто-спроможним рівнем прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управ-ління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефектив-ності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складниками процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, ва-лютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Щодо управління активами і пасивами загальні стратегії управління фі-нансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей і методів управління.

В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління залученими коштами комерційного банку за підходами ризик-менеджменту, побудований на побудові економетричної моде-лі по цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу.

Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встанов-лює кількісне співвідношення між дивідендною доходністю статутного капіта-лу банка і відносною структурою залучених коштів, при цьому вважається що принцип конкуренції банківського ринку приводить до вирівнювання відсот-кових ставок для різних видів депозитів в банках України.

Аналіз формування дивідендної доходності статутного капіталу банка за допомогою економетричних методів включає [45]: з’ясування чинників, що мо-жуть впливати на розмір доходів; формування масиву статистичної інформації; знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); еконо-мічна інтерпретація моделей і практичне використання.

В табл.Б.1 – Б.6 Додатку Б наведені вихідні дані статистичних спосте-режень по БАНК “Фінанси та Кредит” за 2003 – 2007 рік (помісячно) для вияв-лення впливу структури залучених ресурсів на дивідендний рівень доходності статутного капіталу банку.

В якості вхідних параметрів дослідження Х1 – Х11, згідно з доступними для дослідження агломератами балансів банків, публікуємих щомісячно на Інтернет-сайті Асоціації комерційних банків України [81] застосовуються :

Х1 — Частка технологічних (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткових(каса, коррахунок в НБУ) активів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х2 — Частка низькоприбуткових міжбанківських кредитів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х3 — Частка високоприбуткових кредитів юридичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х4 — Частка високоприбуткових кредитів фізичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х5 — Частка високоприбуткових цінних паперів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х6 — Частка безплатного власного капіталу (статутний +фонди + прибуток), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х7 — Частка низьковартісних залучених коштів до запитання фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х8 — Частка високовартісних залучених строкових депозитів фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х9 — Частка низьковартісних залучених коштів до запитання юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х10 — Частка високовартісних залучених строкових депозитів юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х11 — Частка платних технологічних пасивів (дебіторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

В якості вихідної функції Y досліджується параметр:

Y — Приведена до річної норми прибутковість (дивідендна доходність) статутного капіталу, % на рік.

В розробленій моделі, для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) переходимо до відносних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу.

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)(3.6)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.7)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.8)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.9)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.10)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.11)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.12)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.13)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.14)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.15)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.16)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)(3.17)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)(3.18)

На основі наведених даних спостережень будуються лінійна одновимірні Y=f(X1) та багатовимірні Y=f(X1,X2,X3) регресійні моделі, яка встановлює залежність доходності статутного капіталу банку Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) від суми показників статей залученого платного капіталу ресурсів Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;), (Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;), n – кількість періодів, що розглядаються) в і-тий період [48].

Одновимірна лінійна регресійна модель представляється як:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;), (3.19)

де Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) – постійна складова доходу Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (початок відліку);

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) – коефіцієнт регресії;

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)– відхилення фактичних значень доходу Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) від оцінки (математичного сподівання) Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) середньої величини доходу в і-тий період.

Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів[48]. За цим методом пара-метри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) між фактичними значеннями доходу та його оцінками є мінімальною, що мож-на записати як

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;). (3.20)

Відмітимо, що залишкова варіація (3.15) є функціоналом Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) від па-раметрів регресійного рівняння:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.21)

За методом найменших квадратів параметри регресії Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) і Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) є розв’язком системи двох нормальних рівнянь [48]:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;), (3.22)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;).

Розв’язок цієї системи має вигляд:

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;), (3.23)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;).

Середньоквадратична помилка регресії, знаходиться за формулою

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;), (3.24)

Коефіцієнт детермінації для даної моделі

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.25)

повинен дорівнювати : Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)>0,75 – сильний кореляційний зв’зок, 0,36>Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)>0,75 — кореляційний зв’язок середньої щільності; Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)<0,36 — кореля-ційній зв’язок низької щільності [48].

В табл.3.1 наведені вихідні дані по 48 банках банківської системи України за станом звіту на 01.07.2007 року (за 2006 рік [81]), на рис.3.7 – 3.11 наведені результати регресійних розрахунків лінійних одновимірних моделей Y=f(П1),

Y=f(П2),Y=f(П3),Y=f(П4),Y=f(П5), виконані за допомогою стандартних функ-цій одномірного регресійного аналізу “електронних таблиць” EXCEL-2000.

Як видно з графіків рис.3.1 – 3.5 коефіцієнт детермінації R2 знаходиться в діапазоні 0,05 – 0,2 , тобто лінійний одномірний кореляційний зв’язок є слабої сили або незначущим. Фізичний зміст величини коефіцієнта детермінації R2: вона показує, яку долю загальної дисперсії пояснює наше рівняння регресії.

Найбільша сила зв”язку (R2=0,2) виявляється для дослідженої виборки:

— при підвищенні частки “дешевих” поточних депозитів юридичних осіб явно ідентифіковане зростання рентабельності статутного капіталу банку (рис.3.4);

— при підвищенні частки “дорогих” строкових депозитів фізичних осіб явно ідентифіковане падіння рентабельності статутного капіталу банку(рис.3.9);

Таблиця 3.1 Показники структури залучених коштів та рентабельності в банках України [81] станом на 31.12.2006 року

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.3.7. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки власного капіталу в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40%

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.3.8. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки поточних депозитів фізосіб в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40%

Рис.3.9. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки строкових депозитів фізосіб в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40%

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Рис.3.10. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки поточних депозитів юросіб в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40%

Рис.3.11. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки строкових депозитів юросіб в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40%

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%, яка потребує додаткового дослідження (рис.3.7), так:

а) при частці власного капіталу в пасивах – 12,19% для БАНК “Фінанси та кредит”(10 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 19,59%;

б) при частці власного капіталу в пасивах – 12,39% для АКБ “Приватбанк”(1 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 22,66%;

в) при рості частки власного капіталу в пасивах – 19,26 % для АКБ “Державний Укрексімбанк”( 7 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу зростає до 40,09%;

г) при подальшому рості частки статутного капіталу в пасивах – 24,35 % для АКБ “Перший український міжнародний банк”( 15 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу знижується до 25,1%;

Лінійна багатовимірна модель (ЛБМ) Y=f(X1,X2,X3) має такий вигляд [68]

y=β0+ β1×1+ … + βpxp (3.26)

y – залежна змінна – ендогенна змінна

x1, x2…xp – залежні змінні – екзогенні змінні.

У зв’язку з тим, що економетрична модель обов’язково має випадкову помилку, модель (3.26) переписується у вигляді (3.27)

y=β0+ β1×1+ … + βpxp+ε (3.27)

де ε – випадкова помилка або перешкода.

Якщо після необхідних обчислень визначені чисельні значення коефіці-єнтів β, то кажуть, що ми отримали оцінку коефіцієнтів моделі:Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;), тобто оцінкою коефіцієнта β є його чисельне значення b=Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;).

Якщо замінити у виразі (3.22) коефіцієнти моделі оцінками, то ми отримаємо такий вираз

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.23)

Основними передумовами використання моделі (3.26-3.27), а такі моделі ще називаються регресійними багатовимірними моделями, є наступне:

M (ε)=0 математичне сподівання перешкоди равно 0;

перешкода взаємонезалежна із змінними cov (xi,Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;))=0

для 2-х визначень перешкоди коефіцієнтів коваріації між ними також дорівнює 0 — covУправління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

перешкода ε нормально розподілена величина з параметрами (0;1) ε=N (ε, 0;1)

від виміру до виміру дисперсія перешкоди не змінюється Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

П’ята властивість. носить спеціальну назву: гомоскедастичність (одно-рідність). Якщо умова 5) не виконана, то кажуть, що дисперсія має властивість гетероскедастичності.

Чисельний аналіз регресійної моделі починають з того, що визначають значення регресійних коефіцієнтів β1… βр та коефіцієнтів β0, який має спеціаль-ну назву – вільний член.

Регресійні коефіцієнти визначають за допомогою методів найменших квадратів.

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.28)

Візьмемо частичні похідні по кожному з виразів, дорівняти їх і отримаємо систему рівнянь

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

Ця система рівнянь має спеціальну назву – нормальна система.

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;) (3.29)

Невідомі у системі (3.25) – це коефіцієнти в0, в1…

х1, y1 – ми маємо внаслідок спостережень

в0, в1 — це коефіцієнти, які ми повинні визначити

n – кількість спостережень, вони нам завжди відомі.

Використовуючи таблицю вихідних даних (Додаток Б), розраховуємо багатовимірну лінійну регресійну модель за допомогою “електронних таблиць” EXCEL-2000. Результати розрахунків наведені в табл.В.1 – В.4 Додатку В.

Як видно з даних розрахунків табл.В1 – В4 Додатку В, лінійні багатовимірні рівняння регресії описують наступні статистичні процеси:

1. Рівняння багатовимірної лінійної регресії :

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
а) 11-параметрична модель “активи+пасиви БАНК “Фінанси та Кредит” (n=47).

б) 6-параметрична модель “пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”(n=47).

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

в) 11-параметрична модель “активи+пасиви 4-х банків”(n=191).

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

г) 6-параметрична модель “пасиви 4-х банків”(n=191).

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)

2. Коефіцієнт детермінації для даних моделей:

а) Коефіцієнт детермінації R2 (11-параметрична модель “активи+пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 0,856 (n=47), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75).

б) Коефіцієнт детермінації R2 (6-параметрична модель “пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 0,616 (n=47), сила регресійного зв’язка – середньої щільності (0,36>Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)>0,75).

в) Коефіцієнт детермінації R2 (11-параметрична модель “активи+пасиви 4-х банків”) = 0,877 (n=191), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75).

г) Коефіцієнт детермінації R2 (6-параметрична модель “пасиви 4-х банків”) = 0,754 (n=191), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75).

3. Перевірку значущості регресійного рівня здійснюють за критерієм Фішера F. Якщо величина F буде більше Fтабл, то ми вважаємо, що наше рівняння значуще.

Згідно з таблицями критичних значень критерія Фішера:

— для багатовимірної (і=11) лінійної вибірки з n-1=191 величин табличне значення Fтабл = 1,93 при рівні довірчої ймовірності Р=0,95 [48].

— для багатовимірної (і=6) лінійної вибірки з n-1=47 величин табличне значення Fтабл = 2,31 при рівні довірчої ймовірності Р=0,95 [48].

Як видно з даних розрахунків (табл.3.3 –3.6), проведених за допомогою “електронних таблиць” EXCEL-2000, фактичні значення критерія Фішера для багатовимірних вибірок(і=6) з n-1=47 величин та (і=11) з n-1=191 величина становлять:

а) F (11-параметрична модель “активи+пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 19,526 (n=47)> 2,31 (табл.критерій Фішера);

б) F (6-параметрична модель “пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 10,981 (n=47)> 2,31 (табл.критерій Фішера);

в) F (11-параметрична модель “активи+пасиви 4-х банків”) = 116,582 (n=191)> 1,93 (табл.критерій Фішера);

г) F (6-параметрична модель “пасиви 4-х банків”) = 94,333 (n=191)> 1,93 (табл.критерій Фішера).

Тобто набагато перевищують мінімально-критеріальні значення по Фішеру і отримані регресійні багатовимірні рівняння є значущими.

На рис. 3.6 – 3.7 наведені результати графічного аналізу якості регресійних багатовимірних моделей по поточним залишкам (різниці фактичних помісячних значень рентабельності статутного капіталу і прогнозних значень, розрахованих по регресійній моделі).

Як показують результати аналізу, при впровадженні 11-параметричної моделі (“Активи+Пасиви”) по відношенню до якості рішення по 6-параметричній моделі (“Пасиви”) значення коефіцієнта детермінації R2 на вибірці помісячних даних для БАНК “Фінанси та Кредит” за 2003 –2006 роки зростає з рівня 0,616 (середня сила зв’язку) до 0,856 (сильний кореляційний зв’язок)

Одночасно, як показують результати аналізу, при впровадженні 11-параметричної моделі (“Активи+Пасиви”) по відношенню до якості рішення по 6-параметричній моделі (“Пасиви”) значення коефіцієнта детермінації R2 на вибірці помісячних даних для 4-х банків (БАНК “Фінанси та Кредит”, БАНК “Приватбанк”, БАНК “Укрсоцбанк”, БАНК “Державний Укрексімбанк” за 2003 –2006 роки зростає з рівня 0,754 (сильний кореляційний зв’язок) до 0,877 (сильний кореляційний зв’язок).

В той же час, як показують результати, наведені на графіках рис.3.6, 3.7 застосування багатовимірної моделі, отриманої по даним вибірки для 4-х банків, при застосуванні до прогнозу поточної рентабельності для БАНК “Фінанси та Кредит” дає систематичне завищення розрахунових даних відносно фактичних даних рентабельності від 7 до 30%.

Таким чином, для управління оптимальною структурою активів та пасивів в комерційому банку доцільно застосування багатовимірної регресійної моделі, отриманої на статистичній вибірці власних результатів діяльності.

В той же час, отримані результати статистичної значущості для багатовимірної регресійної моделі, побудованої на статистичній вибірці діяльності 4-х банків з різною структурою активів та пасивів, а також значно відрізняючимися обсягами залучених коштів, доказують життєздатність запропонованого підходу масштабування характеристик банку і спільного аналізу ефективності діяльності груп різнорідних комерційних банків України.

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Рис.3.12. – Аналіз залишків (різниця фактичної рентабельності – прогноз по регресійному рівнянню) для 4-х моделей регресійного аналізу для БАНК “Фінанси та кредит” за 2003 –2006 роки (помісячно)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)Рис.3.13. – Динаміки рентабельності статутного капіталу та залишків прогнозування (різниця фактичної

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
рентабельності – прогноз по регресійному рівнянню) для моделі “Активи+Пасиви” по 4-х банках для БАНК “Фінанси та кредит” за 2003 –2006 роки (помісячно)

ВИСНОВКИ

Проведене дипломне дослідження мало метою теоретичне обгрунтування важливості інтегрованого управління активами та пасивами комерційного банку для визначення алгоритму управління залученням ресурсів(пасивів) у юридичних та фізичних осіб, розкриттю діючої практики залучення коштів в БАНК “Фінанси та Кредит”, а також пошуку напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених коштів в комерційному банку.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішені такі завдання:

досліджено сутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурний розподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційних банків та Національного банку України у вигляді короткострокових та довгострокових кредитів;

досліджено структуру залучених коштів в БАНК “Фінанси та Кредит”, її динаміку у 2003 – 2007 роках та порівняльні особливості структур залучених коштів в інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

розглянуто процес функціонування та управління залученими коштами в “Фінанси та Кредит”;

проведено аналіз діючої практики управління залученими коштами в комерційних банках розвинутих країн світу;

проведена розробка регресійної багатовимірної математичної моделі розрахунку впливу структури пасивів комерційного банку на рентабельність його роботи;

на основі розрахунків побудованої моделі запропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури залучених коштів в БАНК “Фінанси та Кредит” для підвищення рівня рентабельності роботи банку;

Як показують результати аналізу, досліджуємий банк БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.04.2007 року займає 9-те місце в банківській системі Ук-раїни по обсягам залучених коштів юридичних (2 215,901 млн.грн.) та фізичих осіб(3 299,168 млн.грн.), при цьому ці обсяги в 5 разів менші, ніж у лідера БС України – БАНК “Приватбанк”.

Порівняння показників відношення залучених коштів до власного капіта-лу в найбільших банках України станом на 01.04.2007 року показало, що цей показник для БАНК “Фінанси та Кредит” дорівнює 5,8, при рівні показника у лі-дера БАНК “Приватбанк” – 6,4 та максимальному значен-ні у банках 1-2 групи рейтингу НБУ до 7,0. Таким чином, потенціал банку для залучення коштів ви-користано у високому ступені.

Дослідження динаміки обсягів та структури залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” показало, що темп зростання залучених коштів фізичних та юридичних осіб в БАНК “Фінанси та Кредит” за 2005 – 2007 роки характеризується:

а) 2005 рік:

зростання поточних коштів фізичних осіб на 80,10 %

— зростання строкових коштів фізичних осіб на 100,18 %

— зростання поточних коштів юридичних осіб на 38,92 %

— зростання строкових коштів юридичних осіб на 150,37 %

б) 2006 рік:

зростання поточних коштів фізичних осіб на 75,49 %

— зростання строкових коштів фізичних осіб на 74,87 %

— зростання поточних коштів юридичних осіб на 51,17 %

зростання строкових коштів юридичних осіб на 34,17 %

в) 2007 рік (приведення темпів 1 кварталу до річної норми):

зростання поточних коштів фізичних осіб на 104,56 %

— зростання строкових коштів фізичних осіб на 22,44 %

— зростання поточних коштів юридичних осіб на 56,76 %

— зростання строкових коштів юридичних осіб на 56,83 %

Таким чином, у 2007 році майже в 3 рази знизився темп нарощення строкових депозитів фізичних осіб, але на 25% підвищився темп нарощення поточних депозитів фізичних осіб за рахунок розширення карткових платіжних систем та на 75% підвищився темп зростання строкових депозитів юридичних осіб.

Результати структурного аналізу часток залучених коштів та власного капіталу в БАНК “Фінанси та Кредит” у 2003 – 2007 роках свідчать про наступну політику формування залучених коштів менеджментом банку:

а) Частка поточних коштів фізичних осіб є практично стабільною на протязі 4-х років:

31.12. 2003 — 3,43 %

31.12. 2004 — 2,56 %

31.12. 2005 — 2,78 %

01.07. 2006 — 3,28 %

31.12. 2006 — 3,11 %

01.04. 2007 — 3,47 %

б) Частка строкових коштів фізичних осіб поступово підвищується у 2003 – 2006 роках, а у 2007 році ідентифікується тенденція до зниження частки залучених строкових коштів фізосіб:

31.12. 2003 — 44,64 %

31.12. 2004 — 43,54 %

31.12. 2005 — 45,55 %

01.07. 2006 — 50,52 %

31.12. 2006 — 50,83 %

01.04. 2007 — 47,54 %

в) Частка поточних коштів юридичних осіб знизилась у 2003 –2006 роках майже в 2,2 рази та у 2007 році має тенденцію до поступового росту:

31.12. 2003 — 21,33 %

31.12. 2004 — 17,97 %

31.12. 2005 — 9,90 %

01.07. 2006 — 8,20 %

31.12. 2006 — 9,55 %

01.04. 2007 — 9,66 %

г) Частка строкових коштів юридичних осіб зросла майже на 50% у 2003 – 2005 роках, та , знизившись, практично стабілізувалась у 2006 –2007 роках:

31.12. 2003 — 17,65 %

31.12. 2004 — 21,33 %

31.12. 2005 — 28,41 %

01.07. 2006 — 25,54 %

31.12. 2006 — 24,33 %

01.04. 2007 — 24,60 %

д) Частка власного капіталу регулюється менеджментом банку в достатньо вузькому діапазоні та у 2007 році має тенденцію до підвищення, яке , напевне, буде знижено за рахунок випереджаючого нарощення депозитного портфелю:

31.12. 2003 — 12,95 %

31.12. 2004 — 10,60 %

31.12. 2005 — 13,77 %

01.07. 2006 — 12,46 %

31.12. 2006 — 12,19 %

01.04. 2007 — 14,73 %

Застосовуємі інструменти управління залученими коштами в БАНК “Фінанси та кредит” та інших банках банківської системи України дають можливість структурувати основні сегменти залучених коштів як:

1. Ощадні депозити, основними признаками яких є:

сплата відсотків в кінці строку договору депозиту чи авансом;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

2. Доходні депозити, основними признаками яких є:

регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

3. Накопичувальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

4. Універсальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

наявність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

У вказаних 4-х сегментах додаткові умови строків сплати відсотків та наявність чи відсутність права управління основним “тілом” депозиту є основою для систематичного регулювання різниці в відсоткових ставках при рівних строках розміщення депозитів.

Проведений порівняльний аналіз конкурентного управління ціновими на неціновими інструментами залучення коштів в БАНК «Фінанси та кредит» пока-зує , що в сегменті ринку банківських послуг для фізичних осіб конкурентні коефіцієнти привабливості БАНК “Фінаси та кредит” в середньому становлять 89,725%, а діапазон коефіцієнтів для різних видів вкладів знаходиться серед значень 72,3% –100%, тобто:

— доходна ставка депозитів для фізосіб в банку знаходиться на першій позиції рейтингу, або в верхньому діапазоні рейтингу, тобто ставки депозитів привабливі для клієнтів, але залучені ресурси є відносно “дорогими”;

— банк застосовує середній рівень обмежувальних бар’єрів по мінімальній сумі вкладу відносно інших банків конкурентів, тобто є привабливим для кілєнтів, але з високою собівартістю обслуговування кожного депозиту, яка зростає із зниженням мінімальної суми депозиту.

— конкурентні переваги на ринку послуг фізичним особам в БАНК “Фінанси та кредит” на сучасному етапі забезпечуються політикою максимальних ставок залучення депозитів;

— мінімальні ставки по депозитах БАНК “Фінанси та кредит” визначає тільки по євро, оскільки активний портфель банку в цій валюті є нерозвинутим;

— банк не приймає участі у деяких короткострокових діапазонах вкладів (універсальні на 6 місяців, накопичувальні на 3 місяці), у всіх інших діапазонах банк максимально використовує весь набір інструментів управління депозитами.

Порівняльний аналіз структури залучених коштів у у найбільших банках 1 групи рейтингу НБУ – БАНК “Приватбанк”, БАНК “Укрсоцбанк”, БАНК “Укрексімбанк” та досліджуємому БАНК “Фінанси та Кредит” показав, що кожний банк дотримується своєї стратегії залучення коштів:

— від стратегії випереджаючого залучення виключно строкових коштів фізичних осіб в БАНК “Приватбанк”, характерній для БАНК “Фінанси та кредит” (стратегія ощадного банку),

— до стратегії зрівноваження часток залучених поточних коштів юридичних осіб та строкових депозитів фізичних і юридичних осіб в БАНК “Укрексімбанк” та БАНК “Укрсоцбанк”.

При цьому, якщо рівень рентабельності статутного капіталу за результатами 2006 року у БАНК “Фінанси та Кредит” і БАНК “Приватбанк” знаходяться в діапазоні 19,6 – 22,6 %, то рівень рентабельності статутного капіталу за результататми 2006 року в БАНК “Укрексімбанк” та “Укрсоцбанк” знаходиться в діапазоні 40 – 77 %, тобто стратегія “ощадного банку” є менш рентабельною.

В проектній частині дипломної роботи запропоновані перспективні інструменти управління залученими коштами, які застосовуються у банках розвинутих країн світу, тобто:

— комплексне управління залученими коштами (пасивами) та активами з точки зору процентної маржі та ризику процентної маржі, пов’язаного з динамікою ставок на пасиви (ресурси) та невідповідною динамікою ставок на кредити (активи), а також часових розривів (гепів) у строках залучення пасивів (ресурсів) та строках розміщення активів;

— інструментарій управління оптимальною структурою залучених коштів з точки зору максимізації рентабельності роботи банку у вигляді кореляційно-регресійної моделі.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року показав, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від’ємний характер, тобто управління пасивами та активами , начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1до 31 дня (“короткі гроші”).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року (повалютно) показав, що для довгостро-кових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Таким чином, проведений аналіз показав, що менеджменту управління активами та пасивами в БАНК “Фінанси та Кредит” необхідна більш досконала модель управління активами та пасивами для приведення структури залучених коштів в більш оптимальний діапазон з точки зори максимізації рентабельності статутного капіталу (дивідендна дохідність), оскільки у 2007 році банк перере-єстрований з форми товариства з обмеженою відповідальністю у форму відкри-того акціонерного товариства з торгівлєю акціями на фондовому ринку Укра-їни.

При розробці в дипломному проекті перспективної математичної моделі для апарату управління структурою залучених коштів в комерційному банку в якості вхідних параметрів регресійної багатовимірної моделі Х1 – Х11, згідно з доступними для дослідження агломератами балансів банків, публікуємих щомісячно на Інтернет-сайті Асоціації комерційних банків України в дипломному проекті застосовані:

Х1 — Частка технологічних (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткових(каса, коррахунок в НБУ) активів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х2 — Частка низькоприбуткових міжбанківських кредитів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х3 — Частка високоприбуткових кредитів юридичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х4 — Частка високоприбуткових кредитів фізичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х5 — Частка високоприбуткових цінних паперів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х6 — Частка безплатного власного капіталу (статутний +фонди + прибуток), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х7 — Частка низьковартісних залучених коштів до запитання фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х8 — Частка високовартісних залучених строкових депозитів фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х9 — Частка низьковартісних залучених коштів до запитання юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х10 — Частка високовартісних залучених строкових депозитів юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х11 — Частка платних технологічних пасивів (дебіторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

В якості вихідної функції досліджєний параметр Y — приведена до річної норми прибутковість (дивідендна доходність) статутного капіталу, % на рік.

В розробленій моделі, для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) здійснений перехід до відносних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу.

Використавши вихідні дані по 48 банках банківської системи України за станом звіту на 01.01.2007 року (за 2006 рік), в дипломному дослідженні на першому етапі побудовані одновимірні моделі Y=f(П1), Y=f(П2), Y=f(П3),Y=f(П4),Y=f(П5), розраховані за допомогою стандартних функцій одномірного регресійного аналізу “електронних таблиць” EXCEL-2000.

Для отриманих одновимірних моделей коефіцієнт детермінації R2 знахо-диться в діапазоні 0,05 – 0,2 , тобто одномірний кореляційний зв’язок є слабої сили або незначущим. Найбільша сила зв”язку (R2=0,2) виявляється для дослід-женої виборки:

— при підвищенні частки “дешевих” поточних депозитів юридичних осіб явно ідентифіковане зростання рентабельності статутного капіталу банку;

— при підвищенні частки “дорогих” строкових депозитів фізичних осіб явно ідентифіковане падіння рентабельності статутного капіталу банку;

Побудовані на другому етапі дипломного дослідження за допомогою стандартних функцій багатовимірного лінійного регресійного аналізу “електронних таблиць” EXCEL-2000 лінійні багатовимірні рівняння регресії описують наступні статистичні процеси:

а) Коефіцієнт детермінації R2 (11-параметрична модель “активи+пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 0,856 (n=47), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75).

б) Коефіцієнт детермінації R2 (6-параметрична модель “пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 0,616 (n=47), сила регресійного зв’язка – середньої щільності (0,36>Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)>0,75).

в) Коефіцієнт детермінації R2 (11-параметрична модель “активи+пасиви 4-х банків”) = 0,877 (n=191), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75).

г) Коефіцієнт детермінації R2 (6-параметрична модель “пасиви 4-х банків”) = 0,754 (n=191), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75).

3. Перевірку значущості регресійного рівня здійснено за критерієм Фішера F. Якщо величина F буде більше Fтабл, то ми вважається, що рівняння значуще.

а) F (11-параметрична модель “активи+пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 19,526 (n=47)> 2,31 (табл.критерій Фішера);

б) F (6-параметрична модель “пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 10,981 (n=47)> 2,31 (табл.критерій Фішера);

в) F (11-параметрична модель “активи+пасиви 4-х банків”) = 116,582 (n=191)> 1,93 (табл.критерій Фішера);

г) F (6-параметрична модель “пасиви 4-х банків”) = 94,333 (n=191)> 1,93 (табл.критерій Фішера).

Таким чином по критерію Фішера отримані регресійні багатовимірні рівняння є значущими.

Результати графічного аналізу якості регресійних багатовимірних моделей по поточним залишкам (різниці фактичних помісячних значень рентабельності статутного капіталу і прогнозних значень, розрахованих по регресійній моделі) показали, що при впровадженні 11-параметричної моделі (“Активи+Пасиви”) по відношенню до якості рішення по 6-параметричній моделі (“Пасиви”) значення коефіцієнта детермінації R2 на вибірці помісячних даних для БАНК “Фінанси та Кредит” за 2003 –2006 роки зростає з рівня 0,616 (середня сила зв’язку) до 0,856 (сильний кореляційний зв’язок)

Одночасно, як показали результати аналізу, при впровадженні 11-параметричної моделі (“Активи+Пасиви”) по відношенню до якості рішення по 6-параметричній моделі (“Пасиви”) значення коефіцієнта детермінації R2 на вибірці помісячних даних для 4-х банків (БАНК “Фінанси та Кредит”, БАНК “Приватбанк”, БАНК “Укрсоцбанк”, БАНК “Державний Укрексімбанк” за 2003 –2006 роки зростає з рівня 0,754 (сильний кореляційний зв’язок) до 0,877 (сильний кореляційний зв’язок).

В той же час, як показали результати, застосування багатовимірної моделі, отриманої по даним вибірки для 4-х банків, при впровадженні до прогнозу поточної рентабельності для БАНК “Фінанси та Кредит” дає систематичне завищення розрахунових даних відносно фактичних даних рентабельності від 7 до 30%.

Таким чином, для управління оптимальною структурою активів та пасивів в комерційому банку доцільно застосування багатовимірної регресійної моделі, отриманої на статистичній вибірці власних результатів діяльності.

В той же час, отримані результати статистичної значущості для багатовимірної регресійної моделі, побудованої на статистичній вибірці діяльності 4-х банків з різною структурою активів та пасивів, а також значно відрізняючимися обсягами залучених коштів, доказують життєздатність запропонованого підходу масштабування характеристик банку і спільного аналізу ефективності діяльності груп різнорідних комерційних банків України. Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку;

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність опти-мального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максімум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%, яка потребує додаткового дослідження, так:

а) при частці власного капіталу в пасивах – 12,19% для БАНК “Фінанси та кредит”(10 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 19,59%;

б) при частці власного капіталу в пасивах – 12,39% для БАНК “Приватбанк”(1 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 22,66%;

в) при рості частки власного капіталу в пасивах – 19,26 % для БАНК “Державний Укрексімбанк”( 7 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу зростає до 40,09%;

г) при подальшому рості частки статутного капіталу в пасивах – 24,35 % для БАНК “Перший український міжнародний банк”( 15 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу знижується до 25,1%;

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про банки і банківську діяльність” // від 7 грудня 2000 року N 2121-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від від 16 листопада 2006 року N 358-V)

2. Закон України “Про Національний банк України” // від 20 травня 1999 року N 679-XIV (станом на 10.01. 2002 року N 2922-III)

3. Закон України “Про господарські товариства”//від 19 вересня 1991 року N 1576-XII ( від 17 травня 2001 року N 2409-III)

4. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про цінні папери та фондовий ринок” // від 23 лю-того 2006 року N 3480-IV

5. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 20 вересня 2001 року 2740-III

6. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 435

7. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків» // Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 № 104.

8. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик- менеджменту в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 № 361

9. Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України // Постанова Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N255 // Законодавчо-довідкова система законодавства України WWW.LIGA-ZAKON.COM.UA , квітень 2006 року

10. Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України // Постанова Правління Національного банку України від 26 вересня 2006 року N 378

11. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депо-зитних) операцій з юридичними і фізичними особами // Постанова Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року N 516 ( Із змінами і допов-неннями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 437)

12. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмо-вих дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій //Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 (Із змінами і до-повненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 12 жовтня 2005 року N 373)

13. Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 6 березня 2006 року N 76)

14. Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України // Постанова Правління Національного банку України від 16 березня 2006 року N 91

15. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах // Постанова Правлін-ня Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 21 грудня 2005 року N 485)

16. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України //Постанова Правління Національного бан-ку України від 7 грудня 2004 року N 598 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 21 грудня 2005 року N 484)

17. Про внесення змін до Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 11 квітня 2005 року N 125(Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2005 року N 493)

18. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 19 лютого 2007 року N 52)

19. Про розподіл банків на групи // НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

КОМІСІЯ З ПИТАНЬ НАГЛЯДУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ, РІШЕННЯ від 25 грудня 2006 року N 364

20. Про встановлення мінімального розміру регулятивного капіталу бан-ків у гривнях // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТА-НОВА від 15 лютого 2006 року N 50

21. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що пода-ється до Національного банку України // Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року N 124 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від від 16 червня 2005 року N 223)

22. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М.Герасимович та ін.; За ред. А.М.Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003.— 599 с.

23. Азаренкова Г.М., Дікань Л.В., Новосельцева Т.О. Сучасні комерційні банки: персонал, розвиток, організація: Монографія. – Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2003 – 131 с.

24. Арістова А.М., Шульга Н.П. Фінансовий менеджмент у банку. Опорний конспект лекцій – К: КНТЕУ, 2007.- 123 с.

25. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438 с.

26. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, друге видання. — 2002. — 476 с.

27. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп./ А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М.Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

28. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф.Жукова.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 471 с.

29. Банківські операції:Підручник/За ред.Міщенка В.І., Слав»янської Н.Г.- Київ:Знання-Прес,2006 .-727 с.

30. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Міщенко В.І.;Яценюк А.П.; Коваленко В.В.;Коренєва О.Г.- К.: Знання, 2004.- 406 с.-(Вища освіта ХХI століття)

31. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права «Крок»;Грушко В.І.;Лаптєв С.М.; Любунь О.С.; Раєвський К.Є.- К.: ЦНЛ, 2004.- 264 с.

32. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. — 2-е изд., перераб. и доп.. — К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.1. — 2004. — 622 с

33. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. — 2-е изд., перераб. и доп.. — К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.2. — 2004. — 618 с

34. Васюренко О.В. Банківські операції : Навчальний посібник . – 4-те вид., перероблене і доповнене – Київ: Знання, 2004. – 324 с. – (Вища освіта ХХІ століття)

35. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Навчальний посібник . – Київ: Академія, 2001. – 313 с.

36. Васюренко О.В., Сердюк Л.В., Сидоренко О.М., Карасьова З.М., Каднічанська В.М., Федоренко Н.С. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник.– К.: Знання, 2003. – 524 с.

37. Васюренко Л.В., Федосік І.М. Ресурси комерційного банку: теоретич-ний та прикладний аналіз: Монографія. – Харків: ПП Яковлєва, 2003. – 88 с.

38. Васюренко О.В., Азаренкова Г. Управління ліквідністю банку з погляду зміни швидкості його фінансових потоків // Банківська справа (укр.).- 2003.- № 1.- C.60-64

39. Васюренко, Олег Володимирович. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навчальний посібник/ О.В. Васюренко, К.О. Волохата. — К.: Знання, 2006. — 464 с. — (Вища освіта XXI століття)

40. Волошина О. Факторные модели анализа ликвидности коммерческого банка // Банковские технологии (рус.).- 2002.- № 12.- C.27-30

41. Голубев И.А. Гэп-анализ структурной ликвидности: теория и практика // Финансы и кредит (рус.).- 2002.- № 18.- C.2-7

42. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 578 с.

43. Деньги, кредиты, банки : Учебник/ Под ред. О.И. Лаврушина. -2-е изд. Перераб. и доп. -М.: Финансы и статистика, 2000

44. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ под ред. профессора Е. Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. — 622 с.

45. Доугерти, Кристофер. Введение в эконометрику: Учебник/ К. Доугерти. — 2-е изд.. — М.: ИНФРА-М, 2007. — 419 с. — (Университетский учебник)

46. Збірник задач з аналізу банківської діяльності: Навчальний посібник/ І.М. Парасій-Вергуненко, Л.О. Примостка; Ред. А.М. Герасимович. — К.: КНЕУ, 2006. — 504 с. — (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

47. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків – Львів : ЛБІ НБУ, 2001 – 276 с.

48. Кулинич, Омелян Іванович. Теорія статистики: Підручник/ О.І. Кулинич, Р.О. Кулинич. — 3-тє вид., переробл. і допов.. — К.: Знання, 2006. — 294 с. — (Вища освіта XXI століття)

49. Лютий, Ігор Олексійович. Банківський маркетинг: Навчальний посібник/ І.О. Лютий, О.О. Солодка. — К.: Знання, 2006. — 395 с. — (Вища освіта XXI століття)

50. Лугінін, Олег Євгенович. Статистика національної економіки та світового господарства: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ О.Є. Лугінін, С.В. Фомішин. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 503 с.

51. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер.с англ. – М.: ИНФРА — М, 2000. – 856 с.

52. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку/ пер.с.англ. за ред. С.Ф.Голова — К.: Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України, 1998. – 736 с.

53. Молчанов О.В. Теоретичні підходи до управління ліквідністю сучасних банків // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2006.- № 10.- C.48-51

54. Надійна практика управління ліквідністю в банківських організаціях // Нормативно-рекомендаційний документ Базельського комітету з банківсь-кого нагляду (№ 69 лютий 2000 року).

55. Нікітін, Андрій Валерійович. Маркетинг у банку: Навчальний посібник/ А.В. Нікітін, Г.П. Бортніков, А.В. Федорченко. — К.: КНЕУ, 2006. — 432 с. — (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

56. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 304 с.

57. Облік та аудит у комерційних банках / А.М. Герасимович, Т.В. Кривов’яз, О.А. Мазур та ін.; За ред. проф. А.М. Герасимовича. – Львів: Видавництво «Фенікс», 1999. – 512 с.

58. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник/ Л.В. Сердюк, О.М. Сидоренко; Ред. О.В. Васюренко. — К.: Знання, 2006. — 596 с. — (Вища освіта XXI століття)

59. Полфреман Д. Основы банковского дела /Пер. с англ. – М.:ИНФРА-М, 1996. – 624 с.

60. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. — КНЕУ, 2002.— 316 с.

61. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-е вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ. 2004. — 468 с.

62. Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. Банківський нагляд: Навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України; КНЕУ/ Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М.- К.: КНЕУ, 2003.- 174 с.

63. Роуз П.С. Банковский менеджмент. Пер. с англ. со 2-го изд.— М.: «Дело ЛТД»,1995.— 768 с.

64. Семко Т.В. Гроші та кредит у схемах і таблицях: Навчальний посібник/ Т.В. Семко, М.В. Руденко. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 158 с

65. Симановский А. Ю. Базельские принципы эффективного банковского надзора и их реализация в России // Деньги и кредит. — 2001. — N 3, с. 19-24

66. Синки, Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках. Пер. с англ. 4-го переработанного изд. / под ред. Р.Я.Левиты, Б.С.Пинкерса. — М.: 1994, Catallaxy.— 820 c.

67. Ситник, Людмила Степанівна. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Л.С. Ситник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 352 с

68. Статистичне забезпечення управління економікою: прикладна статистика з використанням аналітичних можливостей програмного середовища Microsoft EXCEL: Навчальний посібник/ А.В. Головач, В.Б. Захожай, І.Г. Манцуров, Н.А. Головач. — К.: КНЕУ, 2006. — 322 с. — (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

69. Суржинський М. Поняття і сутність банківського регулювання та банківського нагляду в Україні // Юридичний журнал.- 2004.- № 8.- С.83-93.

70. Ткачук В.О. Маркетинг у банку: Навчальний посібник — Тернопіль: “Синтез-Поліграф”, 2006.- 225 с.

71. Уманець, Тетяна Василівна. Економічна статистика: Навчальний посібник/ Т.В. Уманець. — К.: Знання, 2006. — 429 с. — (Вища освіта XXI століття)

72. Управление деятельностью коммерческого банка (банковский менеджмент) / Под ред. доктора экон. наук, профессор О.И. Лаврушина. – М: Юристь, 2003 – 688 с.

73. Шелудько, Валентина Миколаївна. Фінансовий менеджмент: Підручник/ В.М. Шелудько. — К.: Знання, 2006. — 439 с. — (Вища освіта XXI століття)

74. Шевченко Р. І. Банківські операції : Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. – 276с.

75. Шиян, Дмитро Вікторович. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Д.В. Шиян, Н.І. Строченко. — К.: А.С.К., 2005. — 240 с. — (Університетська б-ка)

76. Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручник для студ. вищих навчальних закладів/ А.І. Щетинін. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 432 с

77. Щибиволок, Зіновій Іванович. Аналіз банківської діяльності: Навчальний посібник/ З.І. Щибиволок; Відп. за вип. С.І. Шкарабан. — К.: Знання, 2006. — 312 с

78. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 208 с.

79. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками.: Навчальний посібник .- Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 444 с.

80. Яценюк А.П. Обгрунтування принципів і стандартів банківського регулювання та нагляду // Вісник Української академії банківської справи.- 2003.- № 1.- C. 3-8.

81. Офіційний Інтернет-сайт НБУ – HTTP://www.bank.gov.ua

82. Офіційний Інтернет-сайт Асоціації банків України – HTTP:// WWW.AUB.COM.UA

83. Офіційний Інтернет-сайт БАНК “Фінанси та кредит” — http://www.fc.kiev.ua/, 2007

ДОДАТКИ

Додаток А

Банк «Фінанси та Кредит» — етапи розвитку.

2007
березень

Банк «Фінанси та Кредит» став прямим агентом міжнародної системи грошових переказів “MoneyGram”
лютий

Кредитний портфель клієнтів — фізичних осіб Банку «Фінанси та Кредит» перевищив 2 млрд. грн. мультивалютно
Банк «Фінанси та Кредит» завершив синдикацію річного кредиту обсягом 70 млн. дол. США
Кредитний портфель фізичних осіб Банку «Фінанси та Кредит» протягом 2006 року збільшився в 2,7 рази
Фінансовий результат роботи Банку «Фінанси та Кредит» у 2006 році – 101,69 млн. грн.
січень

Депозитний портфель клієнтів — фізичних осіб Банку «Фінанси та Кредит» перевищив 3 млрд. грн. мультивалютно
Банк «Фінанси та Кредит» почав надавати юридичним особам послуги «Швидкі виплати» (“Quick Cash”) і «Швидкі платежі» (“Quick Pay”) за системою “Western Union”
2006
грудень

Банк «Фінанси та Кредит» став номінантом міжнародної платіжної системи VISA International за підсумками роботи у 2006 році
На зборах учасників Банку «Фінанси та Кредит» було прийнято рішення про реорганізацію Банку
листопад

Депозитам Банку «Фінанси та Кредит» присвоєно рейтинг А2.ua за національною шкалою міжнародною рейтинговою агенцією Moody’s
Банк «Фінанси та Кредит» завершив розміщення єврооблігацій на суму 100 млн. дол.США
Банк «Фінанси та Кредит» збільшив свою банкоматну мережу з 245 до 325 банкоматів
жовтень

Депозитний портфель фізичних осіб Банку «Фінанси та Кредит» перевищив 2,5 млрд. грн.
Система «Міжнародні грошові перекази ЛІДЕР» і Банк «Фінанси та Кредит» оголосили про створення Міжнародної Союзу Систем Грошових Переказів
вересень

Банк «Фінанси та Кредит» збільшує статутний капітал до 494 млн. грн.
Банк «Фінанси та Кредит» почав надавати довгострокові іпотечні кредити спільно з Державною іпотечною установою
серпень

Банк увійшов до числа українських банків, які отримали кредитний ліміт за гарантіями від Credit Commodity Corporation (USDA), США
Банк перейшов на сучасну автоматизовану банківську систему «SR Bank — 4»
липень

Банк визнано переможцем конкурсу Міністерства фінансів України на обслуговування проекту Всесвітнього банку «Реабілітація гідроелектростанцій»
Фінансовый результат роботи Банку «Фінанси та Кредит» за підсумками I-го півріччя 2006 року – 27,38 млн. грн.
Портфель споживчого кредитування Банку з початку 2006 року збільшився у 1,5 рази і перевищив 1 млрд. грн.
Банк «Фінанси та Кредит» залучив синдикований кредит від іноземних банків на суму 35 млн. дол. США
червень

Банк і компанія «VISA International» проводять спільну рекламну акцію
Випущено 300 — тисячну платіжну картку
травень

Банк отримав аудиторський висновок міжнародної аудиторської компанії KPMG
Банк ввів у дію програму кредитування клієнтів-фізичних осіб «Швидка фінансова допомога»
квітень

Банк залучив у населення понад 2 млрд. грн.
Фінансовий результат роботи Банку за підсумками I-го кварталу 2006 року – 20,35 млн. грн.
березень

Банк першим увіз на територію СНД банкноти нового зразка номіналом 10 дол. США
Банк «Фінанси та Кредит» пропонує своїм клієнтам-власникам платіжних карток нову дисконтну програму
лютий

Банк «Фінанси та Кредит» зайняв восьму позицію в рейтингу зберігачів ПАРДу
січень

Банк пропонує нову послугу – оплату послуг оператора мобільного зв»язку «UMC» за допомогою власної системи миттєвих грошових переказів «AVERS»
Фінансовий результат роботи Банку «Фінанси та Кредит» за 2005 рік – 14,71 млн. грн.
Банк надає кредити на придбання залізничних вагонів
Банк «Фінанси та Кредит» встановив кредитну лінію СЗАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України»
2005
грудень

Банк пройшов сертифікацію з обслуговування чіпових платіжних карток міжнародної платіжної системи VISA International
Банк завіз в Україну понад 1 млрд. доларів США
Уведено в дію нову послугу — оплату послуг «Київстар» за допомогою системи миттєвих грошових переказів «AVERS»
У Банку розпочав роботу цілодобовий центр підтримки клієнтів
Банк відкрив обласну дирекцію у м. Кіровоград
У торгівельній мережі Банку — 200 точок продажу
листопад

Банк відкрив обласну дирекцію у м. Тернопіль
жовтень

Банк розпочав емісію платіжних карток «VISA Electron instant issue»
Банк відкрив обласну дирекцію у м. Вінниця
Банк відкрив кредитну лінію ЗАТ «Бобровицький молокозавод» у обсязі 25, 25 млн. грн.

Фінансовий результат роботи Банку «Фінанси та Кредит» за результатами

III кварталу 2005 року — 7, 282 млн. грн.

вересень

Банку присвоєно рейтинг B2 стабільний міжнародною рейтинговою агенцією Moody’s Investors Service
Банк встановив кредитну лінію у обсязі 3,2 млн. євро дочірньому підприємству ЗАТ „Київський судноремонтний суднобудівний завод”
Банк пройшов аудиторську перевірку відповідно до міжнародних стандартів аудиту.
Банк «Фінанси та Кредит» збільшив статутний капітал.
Кредитний портфель фізичних осіб Банку склав понад 0,5 млрд. грн.
Банк значно розширив мережу банкоматів.
август

Банк запустив власну програму мікрокредитування.
июль

Банк збільшив обсяги кредитування населення у 1,5 рази порівняно з початком року.
Банк розширив мережу POS-терміналів.
Збільшено строк кредитування за програмою «КрАЗ у кредит».
Розширено мережу переказів платежів за системою «AVERS».
Банк збільшує статутний капітал у 2,56 рази.
червень

Банк «Фінанси та Кредит» завіз в Україну партію золотих монет Банку Росії «Знаки Зодіаку».
Банк «Фінанси та Кредит» встановив кредитну лінію ВАТ «Стахановський вагонобудівний завод» ( м.Стаханов, Луганська обл.) у обсязі 13 млн .грн.
Банк «Фінанси та Кредит» уклав угоду з дочірнім підприємством «ГАЗ України» НАК «Нафтогаз України» про втілення зарплатного проекту.
травень

Банк «Фінанси та Кредит» надав перші кредити на придбання мікроавтобусів «Карсан J9» за програмою «Карсан» у кредит».
Банк «Фінанси та Кредит» суттєво зменшив ставки кредитів, що надаються у рамках програми»КрАЗ» у кредит».
Міжнародна аудиторська компанія KPMG надала аудиторський звіт про баланс Банку «Фінанси та Кредит».
квітень

Банк «Фінанси та Кредит» збільшив строк іпотечного кредитування з15 до 20 років і суттєво зменшив відсоткові ставки кредитів.
Банком «Фінанси та Кредит» підписано угоди про надання агентських послуг у сфері обов»язкового страхування цивільної відповідальності автовласників (ОСАГО) з низкою великих страхових компаній.
березень

Станом на 1 березня 2005 року Банк «Фінанси та Кредит» залучив коштів населення на суму понад 1 млрд. грн.
лютий

Банк «Фінанси та Кредит» вперше завіз в Україну золоті монети «Панда» (Китай) і «Кленовий лист» (Канада).
2004
лютий

Банк відкриває філію у м. Дніпропетровську
Банком емітована 150-тисячна платіжна картка
березень

Банк першим завозить в Україну золоті євро
Банк відкриває філію у м. Севастополі
квітень

Банк відкриває 100-ту точку продажу банківських послуг
травень

Банк спільно з ХК «АвтоКрАЗ» приступає до реалізації програми з продажу автомобілів у кредит
Банк відкриває філію в м. Полтаві
червень

Банк відкриває філію в м. Миколаєві
Банк збільшує регулятивний капітал до 275 млн. грн.
Банк першим завозить до України золоті російські червінці та срібні монети «Соболь»
липень

Банк відриває філію в м. Сімферополі
сересень

Банк Банк вперше вивіз першу партію готівкової гривні за межі України згідно з договором з «VIP-Банк» (Росія)
НБУ розширив банківську ліцензію Банку пунктом, згідно з яким Банк отримав право здійснювати операції з банківськими металами на міжнародних ринках
жовтень

Банк «Фінанси та Кредит» ввіз до України першу партію банкнот номіналом 50 дол. США нового дизайну на суму 350 тис. дол. США
грудень

відкрито друге спеціалізоване відділення «Іпотечний центр» у Києві. Готуються до відкриття аналогічні відділення у мм. Дніпропетровську та Донецьку
Банк пропонує вкладникам нову депозитну програму. Надано перші кредити на придбання автобусів «Карсан» виробництва ВАТ ХК «АвтоКрАЗ» в рамках програми Банку «Карсан» в кредит»
2003
січень

зареєстровано статут Банку у новій редакції, згідно з якою змінено назву Банку – з КБ «Фінанси та Кредит» на «Банк «Фінанси та Кредит», Товариство з Обмеженою Відповідальністю»
лютий

Банк стає прямим агентом компанії Western Union
Банк пропонує жителям України програму іпотечного кредитування на строк до 15 років
Банк та Імпексбанк (Росія) реалізує спеціальну програму зі здійснення грошових переказів приватних осіб між Росією та Україною
березень

Банк розпочинає операції з банківським сріблом
квітень

Банк приймає на обслуговування 10 000-го корпоративного клієнта
липень

Банк у 3,7 рази збільшує статутний капітал – до 136,2 млн. грн.
Банк став переможцем конкурсу з обслуговування проектів Світового банку «Видача актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру в Україні» та «Водопостачання та каналізація м. Львова»
вересень

Банк став уповноваженим Банком Державного Фонду молодіжного житлового будівництва
жовтень

Банк першим завозить до України партію 20-доларових купюр США нового дизайну
Банк підписує генеральну угоду про співпрацю з ВАТ «Рівнеазот»
листопад

відкрито перше в Україні спеціалізоване відділення системи Western Union (м.Івано-Франківськ)
2002
травень

Міжнародна аудиторська компанія Deloitte & Touche та ЗАТ АФ «Украудит – ХХІ» завершили перевірку фінансової звітності КБ «Фінанси та Кредит» (Київ) за 2001 рік
Банк пропонує послугу — перегляд рахунку через Інтернет
червень

Банк пропонує клієнтам нову платіжну картку Eurocard/ MasterCard, номіновану в євро
Банк та німецький Drezdner Bank виграли тендер на обслуговування проекту «Фонд соціальних інвестицій» в рамках програми Світового банку
серпень

Банк збільшує статутний капітал до 36,2 млн. грн.
вересень

Банк емітує 100-тисячну платіжну картку
жовтень

Банк визнано переможцем конкурсу, оголошеного Пенсійним Фондом України з виплати пенсій та допомог населенню
2001
січень

введена в дію цілодобова служба підтримки клієнтів Банку – власників платіжних карток
червень

Банк приймає на обслуговування 5000-го корпоративного клієнта
серпень

Банком емітовано 50-тисячну платіжну картку
вересень

введено в дію нове програмне забезпечення PRIME
2000
січень

в Банку організовано службу інкасації
лютий

Банк відкриває філію в м. Донецьку
Банк починає приймати комунальні та інші платежі у населення
квітень

Банк відкриває філію в м. Запоріжжі
липень

відкрито філію Банку в м. Рівному
вересень

Банк отримує ліцензію на депозитарну діяльність зберігача цінних паперів
Банк стає учасником Міжрегіонального фондового союзу
грудень

Банк отримує ліцензію на ввезення до України австрійських шилінгів
1999
березень

Банк відкриває філію в м. Луганську
квітень

Банк відкриває філію в м. Комсомольську
травень

Банк відриває філію в м. Харкові
Банк стає принциповим членом міжнародних платіжних систем VISA та Europay і емітує першу міжнародну платіжну картку
липень

Банк приймає на обслуговування 1000-го корпоративного клієнта
серпень

Відкрито Київське регіональне управління Банку «Фінанси та Кредит»
вересень

Банк втілює перший зарплатний проект на базі ДП «Трединг – ІV»
жовтень

Банк почав надавати послуги з прийому-продажу дорожніх чеків Thomas Cook і American Express
листопад

Банк пропонує послуги з прийому зношених та сумнівних банкнот на інкасо
грудень

Банк починає проводити операції з банківським золотом
1998
лютий

Банк отримує дозвіл Міністерства фінансів України № 27 на залучення Банку до обслуговування державної програми приватизації
травень

Банк визначено як банк-агент Кабінету Міністрів України з обслуговування іноземних кредитних ліній, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України
червень

Банком встановлюється перший банкомат – перший вуличний банкомат в Україні
липень

Банк відкриває філію в м. Одесі
грудень

встановлено першу точку еквайрингу
1997
січень

створено процесинговий центр Банку
березень

Банк відкриває філію в м. Кривому Розі
квітень

відкрито філію Банку в м. Івано-Франківську
травень

Банк стає асоційованим членом міжнародної платіжної системи Europay
серпень

встановлено перший POS — термінал
1996
січень

Банк отримує дозвіл Міністерства фінансів України № 139 на проведення діяльності як депозитарію інвестиційного фонду або інвестиційної компанії
квітень

Банк підключається до міжнародної системи розрахунків S.W.I.F.T.
червень

Банк отримує дозвіл Міністерства фінансів України № 932 на проведення діяльності з випуску та обігу цінних паперів
жовтень

вводиться в дію послуга «Клієнт-Банк»
листопад

Банк стає банком-агентом міжнародних платіжних систем VISA та Europay
грудень

відкрито філію Банку в м. Львові
встановлено першу точку еквайрингу
1995
13 жовтня

Банк перереєстровано як Комерційний Банк «Фінанси та Кредит»
грудень

Банк підключається та стає активним учасником інформаційно-дилінгової системи REUTER
1992
30 жовтня

перереєстрований Національним Банком України (реєстраційний № 63) як Комерційний Банк «Банк ділової співпраці»
1991
20 квітня

отримує ліцензію НБУ № 28 на право здійснення 30 видів банківських операцій
1990
19 червня

зареєстрований Державним Банком СРСР як регіональний Комерційний Банк «Український Комерційний Банк ділової співпраці»

Додаток Б

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Таблиця Б.1

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Таблиця Б.2

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Таблиця Б.3

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Таблиця Б.4

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Таблиця Б.5

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
Таблиця Б.6

Додаток В

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)Таблиця В.1 Багатовимірний регресійний аналіз рентабельності (11 параметрів)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
(модель “Активи +пасиви” для помісячної зведеної вибірки по 4-х банках за 2003 – 2006 роки (192 результати) – БАНК “Фінанси та кредит”, БАНК “Приватбанк”, БАНК “Укрсоцбанк”, БАНК “Державний Укрексімбанк”)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)Таблиця В.2 Багатовимірний регресійний аналіз рентабельності (6 параметрів) (модель “Пасиви” для помісячної зведеної вибірки по 4-х банках

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
за 2003 – 2006 роки (192 результати) – БАНК “Фінанси та кредит”, БАНК “Приватбанк”, БАНК “Укрсоцбанк”, БАНК “Державний Укрексімбанк”)

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)Таблиця В.3 Багатовимірний регресійний аналіз рентабельності (11 параметрів) (модель “Активи +пасиви” для помісячної зведеної вибірки за

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк &amp;quot;Фінанси та кредит&amp;quot;)
2003 – 2006 роки (48 результатів по БАНК “Фінанси та кредит”)

Додаток Г

Основні характеристики БАНК “Фінанси та Кредит”

Таблиця Г.1 Баланс Банку «Фінанси та Кредит» станом на 01 березня 2007 року [83]

Найменування статті

(тис.грн.)

АКТИВИ

Грошові кошти та залишки в Національному банку України

361 380,46
Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, і цінні папери, емітовані Національним банком України

107,07
Кошти в інших банках

646 825,49
Цінні папери в торговому портфелі банку

14 139,71
Цінні папери в портфелі банку на продаж

327 293,82
Кредити та заборгованість клієнтів

6 344 610,55
Цінні папери в портфелі банку до погашення

0,00
Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії

0,00
Основні засоби та нематеріальні активи

118 096,46
Нараховані доходи до отримання

134 103,85
Відстрочений податковий актив

0,00
Інші активи

1 829 384,99

УСЬОГО АКТИВІВ

9 775 942,40

ЗОБОВ»ЯЗАННЯ

Кошти банків:

1 630 642,13
У тому числі кредити, які отримані від Національного банку України

186 000,00
Кошти клієнтів

4 823 823,42
Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

0,00
Боргові цінні папери, емітовані банком

0,00
Відстрочені податкові зобов’язання

0,00
Інші зобов’язання

2 609 638,72

УСЬОГО ЗОБОВ»ЯЗАНЬ

9 064 104,27

ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ

Статутний капітал

519 000,06
Капіталізовані дивіденди

0,00
Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)

0,00
Емісійні різниці

0,00
Резерви та інші фонди банку

60 846,60
Переоцінка:

Результати переоцінки основних засобів

16 300,45
Результати переоцінки цінних паперів у портфелі банку на продаж

5 618,70
Нерозподiлений прибуток (непокритий збиток) минулих років

101 822,16
Фінансовий результат

8 250,16

УСЬОГО ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

711 838,13

Таблиця Г.2 Виконання Банком «Фінанси та Кредит» обов’язкових економічних нормативів НБУ (показники станом на 31 грудня 2005 року) [83]

Назва нормативу

Значення нормативу Банку «Фінанси та Кредит»

Значення нормативу НБУ
Норматив адекватності регулятивного капіталу

14,64%

не менше 10 %
Норматив адекватності основного капіталу

7,57%

не менше 4 %
Норматив миттєвої ліквідності

67,43 %

не менше 20 %
Норматив поточної ліквідності

94,06 %

не менше 40 %
Норматив короткострокової ліквідності

44,17 %

не менше 20 %
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента

23,29 %

не менше 25 %
Норматив «великих» кредитних ризиків

380,46 %

не менше 800 %
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручництв, наданих одному інсайдеру

1,92 %

не менше 5 %
Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручництв, наданих інсайдерам

3,83 %

не менше 40 %
Норматив інвестування у цінні папери по кожній організації окремо

2,04 %

не менше 15 %
Норматив загальної суми інвестування

4,38%

не менше 60 %

Виконання обов’язкових економічних нормативів [18] свідчить про збалансованість строків та сум активів і пасивів Банку «Фінанси та Кредит», що характеризує здатність Банку своєчасно і у повному обсязі виконувати взяті на себе зобов’язання.

Таблиця Г.3 Виконання Банком «Фінанси та Кредит» обов’язкових економічних нормативів НБУ (станом на 31 грудня 2006 р.) [83]

Назва нормативу

Значення нормативу Банку «Фінанси та Кредит»

Значення нормативу НБУ
Норматив адекватності регулятивного капіталу

16,04%

не менше 10%
Норматив адекватності основного капіталу

10,46%

не менше 4%
Норматив миттєвої ліквідності

85,33%

не менше 20%
Норматив поточної ліквідності

66,89%

не менше 40%
Норматив короткострокової ліквідності

35,24%

не менше 20%
Норматив максимального обсягу кредитного ризику на одного контрагента

22,87%

не більше 25%
Норматив «великих» кредитних ризиків

236,89%

не більше 800%
Норматив максимального обсягу кредитів, гарантій та поручництв, наданих одному інсайдеру

2,55%

не більше 5%
Норматив максимального сукупного обсягу кредитів, гарантій та поручництв, наданих інсайдерам

6,47%

не більше 40%
Норматив інвестування у цінні папери по кожній організації окремо

9,02 %

не більше 15%
Норматив загальної суми інвестування

37,36%

не більше 60%

Таблиця Г.4 Середньозважена процентна ставка в БАНК “Фінанси та Кредит” за деякими активами та зобов’язаннями за звітний 2006 рік (%) [83]

Рядок

Найменування статті

UAH

EUR

USD

RUB
АКТИВИ

Кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку

0

0

0

0
Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, і цінні папери, емітовані Національним банком України

0

0

0

0
Кошти в інших банках

9,77

1,61

3,32

2,12
Цінні папери в торговому портфелі банку

0

0

0

0
Цінні папери в портфелі банку на продаж

6,71

0

0

0
Кредити та заборгованість клієнтів

16,12

14,56

12,76

18,52
Цінні папери в портфелі банку до погашення

0,37

0

0

0
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Кошти банків

6,35

6,36

3,74

2,35
У тому числі кредити, які отримані від Національного банку України

0

0

0

0
Кошти клієнтів

12,33

8,99

9,24

0
Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

14,56

0

0

0
Боргові цінні папери, емітовані банком

8,15

0

0

0

АНОТАЦІЯ

Дипломна робота на тему : „Управління залученими коштами банку (за матеріалами банку ТОВ БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”)” складається із вступу, 3 розділів та висновків. Робота викладена на 104 сторін-ках, містить 19 таблиць, 44 рисунки, додатки на 31 сторінці. Перелік викорис-таних джерел містить 84 найменування.

Актуальність обраної теми дипломного проекту та доцільність проведення досліджень для оцінки стану та перспектив розвитку методів управління залученими коштами в комерційних банках полягає в необхідності впровадження методології комплексного аналізу джерел утворення банківських ресурсів, які в існуючій банківській практиці поділяють на власні, залучені та запозичені.

Об’єктом дипломного дослідження є – діяльність комерційного банку по залученню коштів юридичних та фізичних осіб на прикладі діяльності БАНК “Фінанси та Кредит” та порівнянні його діяльності з іншими комерційними банками України першої групи рейтингу Національного банку України.

Предметом дипломного дослідження є – комплекс системи управління залученими коштами в БАНК “Фінанси та Кредит”, а також в інших банківських установах банківської системи України.

Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хроноло-гічних рядів параметрів, побудова математичної моделі розрахунку рентабель-ності операційної діяльності банку як функції вартості ресурсів та дохідності активних операцій, побудова розрахункового алгоритму математичної моделі в “електронних таблицях” EXCEL-2000 та проведення прогнозного регресійного моделювання впливу структури залучених коштів на рентабельність роботи банківської установи.

Мета дипломного дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванні важливості інтегрованого управління активами та пасивами комерційного банку для визначення алгоритму управління залученням ресурсів(пасивів) у юридичних та фізичних осіб, розкриттю діючої практики залучення коштів в БАНК “Фінанси та Кредит”, а також пошуку напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених коштів в комерційному банку.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання:

досліджено сутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурний розподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційних банків та Національного банку України у вигляді короткострокових та довгострокових кредитів;

досліджено структуру залучених коштів в БАНК “Фінанси та Кредит”, її динаміку у 2003 – 2007 роках та порівняльні особливості структур залучених коштів в інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

розглянуто процес функціонування та управління залученими коштами в “Фінанси та Кредит”;

проведено аналіз діючої практики управління залученими коштами в комерційних банках розвинутих країн світу;

проведена розробка регресійної багатовимірної математичної моделі розрахунку впливу структури пасивів комерційного банку на рентабельність його роботи;

на основі розрахунків побудованої моделі запропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури залучених коштів в БАНК “Фінанси та Кредит” для підвищення рівня рентабельності роботи банку;

Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку;

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність опти-мального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максімум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%, яка потребує додаткового дослідження.

Рік розробки дипломної роботи – 2007, рік захисту — 2007

Учебное пособие: Разработка приложений для мобильного устройства

Факультет «Информатика и системы управления»

Методические указания к лабораторной работе

по курсу «Распределенные системы обработки информации»

Разработка приложений для мобильного устройства.

Москва, 2009

Оглавление

Цель работы

Задания к самостоятельной работе

Задания к лабораторной работе

Создание отчета

Контрольные вопросы

1. Структура MIDP приложения

2. Основы создания мидлетов

Приложение 1.Примеры создания MIDP приложений

Литература

Цель работы

Получить знания об основах создания MIDP приложений для мобильных устройств на языке Java. Познакомиться с библиотеками javax.microedition. Применить полученные знания для создания MIDP приложений.

Задания к самостоятельной работе

Ознакомиться с теоретическим материалом, представленным в приложениях к данным методическим указаниям и примерами программ. Ознакомиться с текстом задания к лабораторной работе.

Задания к лабораторной работе

Задание 1. Создать игру, реализованную как MIDP приложение.

Создать меню игры, содержащее пункты:

запуск игры

уровень сложности и другие настройки.

В игре должны подсчитываться набранные очки и лучший результат сохраняется в течение игры.

Игра выбирается самим студентом.

Задание 2.

Создать сервер обмена текстовыми сообщениями.

Создать сервер, которые будет получать данные от клиента в виде строк и выводить на экран мидлета.

Сервер должен быть многопоточным, т.е. обслуживать одновременно с несколько клиентов.

Для завершения работы клиент должен послать строку «exit».

Создать клиента для сервера обмена сообщениями.

Клиентское приложение должно иметь поле для ввода данных для отправки.

По выбору студента приложение может выполнять функции и сервера, и клиента одновременно, либо могут быть реализованы, как два отдельных приложения.

Создание отчета

Отчет должен содержать:

Постановку задачи, решаемой отлаженной программой.

Руководство пользователя отлаженной программы, содержащее описание интерфейсов всех функций программы.

Листинг программы с необходимыми комментариями.

Контрольные вопросы.

Что такое MIDP?

Структура MIDP?

Для чего нужен класс MIDlet и его методы?

Каким образом осуществляется взаимодействие MIDP приложения с пользователем?

Для чего нужен класс Canvas и его методы?

1. Структура MIDP приложения

MIDP приложение имеет строгую структуру, которая описана ниже. Приложение, которое может быть запущено на телефоне, называется мидлетом (midlet). Мидлеты обязательно запаковываются в JAR архив, причем в одном JAR – архиве могут находится сразу несколько мидлетов. Архив с мидлетам(и) называется MidletSuite (набор мидлетов)

Набор мидлетов состоит из JAR – архива, содержащего мидлет(ы), вспомогательные классы и ресурсы (например файлы с картинками и т.п.); JAR – манифеста (JAR Manifest), который представляет собой файл, находящийся в JAR – архиве (файл manifest.mf в папке META-INF в корне архива); дескриптора приложения (Application Descriptor) – это файл с тем же именем, что и JAR – архив и расширением JAD.

Манифест и дескриптор содержат атрибуты приложения в формате имя_атрибута:значение_атрибута.

Некоторые из атрибутов должны присутствовать обязательно и при этом совпадать в дескрипторе и манифесте. Если это условие не будет выполнено, то приложение не запустится и даже не установится на приборе, для которого оно предназначено.

Заполнение обязательных атрибутов берет на себя программное средство, предназначенное для разработки MIDP приложений (KToolbar из J2MEWTK и Forte for Java CE). Кроме того, это средство предоставляет возможность добавления и редактирования атрибутов.

Мидлет может получить значение любого атрибута с помощью метода мидлета:

getAppProperty(String key)

Ниже приведены некоторые атрибуты, которые могут быть полезны разработчику.

MIDlet-<n>:<name>,<icon>,<class> -описание n-ого мидлета в наборе. Здесь name – имя мидлета, icon – «иконка» (файл в формате PNG), class – файл класса, расширяющего (extends) класс MIDlet (фактически тот класс, который будет «исполняться»). При открытии на приборе набора мидлетов, на экране высвечивается список мидлетов в нем, в котором представлены имена мидлетов с соответствующими иконками.

Пример: MIDlet-1: worm,/liqWorm/worm.png,liqWorm.worm

MIDlet-Version:<version> -версия набора мидлетов в формате xx.yy.zz.

Пример: MIDlet-Version: 0.1.0

MIDlet-Info-URL:<URL> -URL, по которому можно найти информацию о наборе мидлетов.

Пример: MIDlet-Info-URL: xdimas@yahoo.com

MIDlet-Description:<description> -описание набора мидлетов.

Пример: MIDlet-Description: My first MIDlet!

MIDlet-Vendor:<vendor> -информация о разработчике мидлета.

Пример: MIDlet-Vendor: xDimas

Необходимо отметить, что способы установки набора мидлетов на прибор, для которого тот предназначен, не оговаривается в рамках стандарта J2ME.

Для создания и тестирования мидлетов необходимо сказать последнюю версию J2ME_wireless_toolkit с сайта разработчика: http://java.sun.com/j2me/index.jsp

2. Основы создания мидлетов

Необходимо отметить, что MIDP является не просто урезанным вариантом J2SE (Java2 Standard Edition). Здесь появляются свои особенности, продиктованные особенностями устройств, для которых мидлеты предназначены.

Класс, который будет являться мидлетом, должен расширять (extends) класс MIDlet (аналогично классу Applet при разработке аплетов). Этот класс должен иметь конструктор без параметров. Класс MIDlet имеет методы, предназначенные для управления жизненным циклом мидлета. Так для того, чтобы сообщить виртуальной машине (ВМ) о том, что мидлет завершается (фактически завершает выполнение мидлета) используется метод: notifyDestroyed(), а чтобы сообщить мидлету о том, что он будет завершен, ВМ вызывает метод: destroyApp(bolean uconditional).

Мидлет, в отличие от аплета, может находится в состоянии паузы (paused — например, когда дисплей занят каким-нибудь сообщением и т.п.). Чтобы сообщить мидлету о том, что он переходит в состояние паузы, ВМ вызывает метод мидлета: pauseApp(), а чтобы войти в состояние паузы, мидлет использует метод: notifyPaused().

Когда мидлет входит в активное состояние (выход из паузы и начало работы мидлета), вызывается его метод: startApp().

Важно помнить, что этот метод может вызываться несколько раз за время выполнения мидлета.

Класс, расширяющий MIDlet может объявлять (implements) различные интерфейсы, например интерфейс Runnable .

Для взаимодействия с пользователем в MIDP присутствуют классы Display и Displayable (точнее его наследники).

Объект класса Display создается ВМ и за все время работы мидлета для него присутствует только один объект этого класса. Получить его можно при помощи статического метода:

static Display Dispaly.getDisplay(MIDlet m)

Объект класса Display оперирует с объектами класса Displayable. Объекты класса Displayable предназначены непосредственно для взаимодействия с пользователем (т.е. для вывода на экран, обработки нажатий клавиш и т.п.). Для работы с этими объектами в классе Displayесть два метода:

void setCurrent(Displayable d)

Displayable getCurrent()

Сам класс Displayable объявлен как абстрактный, так что работать можно только с его потомками. Их два – это классы Canvas и Screen.

Потомки класса Screen определяют набор визуальных компонент для высокоуровнего взаимодействия с пользователем (формы, поля ввода, списки и т.п.). Надо отметить, что этот набор весьма примитивен и предоставляет минимум (однако достаточный) возможностей для взаимодействия с пользователем. Использовать этот набор в приложениях, требующих интерактивности (например в играх), не представляется возможным, но некоторые компоненты все же удобно использовать во вспомогательных целях (например поле ввода для ввода имени игрока в таблицу рекордов, меню и т.п.). Подробно рассматривать этот набор здесь не будем.

Класс Canvas предназначен для низкоуровнего взаимодействия с пользователем. В нем определен набор методов для обеспечения перерисовки содержимого экрана, получения информации о нажатии кнопок и т.п. Остановимся подробнее на некоторых особенностях использования класса Canvas.

Необходимо помнить о том, что на разных приборах, на которых может быть запущен мидлет, могут быть различные размеры дисплея. Для их получения используются методы:

int getHeight()

int getWidth()

Перерисовка содержимого экрана осуществляется ВМ самостоятельно и когда она будет выполнена, точно сказать нельзя. Можно лишь сообщить ВМ о том, что необходимо обновить содержимое экрана вызовом метода:

void repaint()

или

void repaint(int x, int y, int width, int height)

Можно принудить ВМ к немедленному выполнению перерисовки вызовом метода: void serviceRepaints()

Когда ВМ осуществляет перерисовку содержимого экрана, вызывается метод: void paint(Graphics g)

Объект g связан с изображением, которое будет выведено на экран. Использование объектов класса Graphics происходит так же, как и при работе с аплетами.

Необходимо заметить, что метод paint объявлен как абстрактный и поэтому для работы с объектом класса Canvas разработчик должен создать класс, расширяющий Canvas и определяющий метод paint.

Получить объект класса Graphics, который отвечает за перерисовку экрана, как это можно сделать для аплета методом: Graphics Applet.getGraphics(), для потомков класса MIDlet прямым способом невозможно. Можно попытаться сохранить объект, поступающий в качестве параметра в метод paint, но делать это не рекомендуется.

MIDP предоставляет элегантный метод для синхронизации перерисовки экрана с ходом выполнения основной программы. В классе Display присутствует метод:

callSerially(Runnable r)

Вызов этого метода заставляет ВМ вызывать метод run() объекта r сразу после окончания перерисовки экрана. Вызов осуществляется только один раз.

Объекты класса Canvas могут реагировать на нажатие кнопок при помощи методов:

keyPressed(int key)

keyReleased(int key)

keyRepeated(int key)

Использовать коды кнопок напрямую не рекомендуется. Для получения действия, связанного с тем или иным кодом кнопки, используется метод:

int getGameAction(int key)

Он возвращает код действия (коды определены как константы в классе Canvas на пример FIRE). Есть и обратный ему метод:

int getKeyCode(int gameAction)

Для каждого объекта класса Displayable может быть задан набор команд, определенных пользователем. Каждая команда является объектом класса Command и создается при помощи конструктора:

Command(String command, int type, int priority)

Для добавления и удаления команд в классе Displayable предусмотрены методы:

void addCommand(Command c)

void removeCommand(Command c)

Команды, в зависимости от их типа, могут закрепляться за кнопками под экраном телефона или заноситься в экранное меню (это делается автоматически). При этом над соответствующей кнопкой отображается имя команды.

Для того, чтобы мидлет мог обрабатывать команды, он должен объявлять (implements) интерфейс CommandListener. У этого интерфейса есть единственный метод: void commandAction(Command c, Displayable d), который вызывается после того, как пользователь выберет команду c.

Для того, чтобы объявить в объекте класса Displayable обработчик команд listener, используется метод этого класса:

void addListener(CommandListener listener)

Приложение 1. Примеры создания MIDP приложений

Давайте создадим простейшее MIDP приложение-заготовку для нашей игры, на основе игры «червяк».

package example.wormgame;

import java.lang.Thread;

// подключаем требуемые нам компоненты

import javax.microedition.midlet.MIDlet;

import javax.microedition.midlet.MIDletStateChangeException;

import javax.microedition.lcdui.Form;

import javax.microedition.lcdui.Item;

import javax.microedition.lcdui.Gauge;

import javax.microedition.lcdui.Display;

import javax.microedition.lcdui.Displayable;

import javax.microedition.lcdui.Command;

import javax.microedition.lcdui.CommandListener;

/**

* Основной класс нашего мидлета

*/

public class WormMain extends MIDlet implements CommandListener {

/** Класс описывающий «червяка» */

private WormPit theGame;

/** Кнопка выхода из игры. */

private Command exitCmd = new Command(«Exit», Command.EXIT, 3);

/** Элемент меню, поменять уровень сложности. */

private Command levelCmd = new Command(«Change Level», Command.SCREEN, 2);

/** Элемент меню, начать новую игру. */

private Command startCmd = new Command(«Start», Command.SCREEN, 1);

/** Элемент меню, перезапустить игру. */

private Command restartCmd = new Command(«Restart», Command.SCREEN, 1);

/** Элемент меню, вернутся в игру без извенений. */

private Command cancelCmd = new Command(«Cancel», Command.ITEM, 1);

/** Элемент меню, для подтвержждения выбранных установок. */

private Command OKCmd = new Command(«OK», Command.OK, 1);

/**

* Конструктор по умолчанию, в котором создаются графические вомпоненты и

* устанавливается command listener.

*/

public WormMain() {

theGame = new WormPit();

theGame.addCommand(exitCmd);

theGame.addCommand(levelCmd);

theGame.addCommand(startCmd);

theGame.addCommand(audioOnCmd);

theGame.setCommandListener(this);

}

/**

* Деструктор для очистки памяти занятой приложением.

*/

protected void destroyApp(boolean unconditional) {

theGame.destroyGame();

Display.getDisplay(this).setCurrent((Displayable)null);

}

/**

* Приостановка работы приложения

*/

protected void pauseApp() {

}

/**

* Запуск приложения

*/

protected void startApp() {

Display.getDisplay(this).setCurrent(theGame);

try {

// Запуск игры в отдельном потоке

Thread myThread = new Thread(theGame); // создаём новый поток

myThread.start(); // запуск потока

} catch (Error e) {

destroyApp(false);

notifyDestroyed();

}

}

/**

* Выполнения функций приложения в ответ на действия пользователя.

*/

public void commandAction(Command c, Displayable d) {

if (c == restartCmd) {

theGame.restart();

} else if (c == levelCmd) {

Item[] levelItem = {

new Gauge(«Level», true, 9, theGame.getLevel())};

Form f = new Form(«Change Level», levelItem);

f.addCommand(OKCmd);

f.addCommand(cancelCmd);

f.setCommandListener(this);

Display.getDisplay(this).setCurrent(f);

} else if (c == exitCmd) {

destroyApp(false);

notifyDestroyed();

} else if (c == startCmd) {

theGame.removeCommand(startCmd);

theGame.addCommand(restartCmd);

theGame.restart();

} else if (c == OKCmd) {

Form f = (Form)d;

Gauge g = (Gauge)f.get(0);

theGame.setLevel(g.getValue());

Display.getDisplay(this).setCurrent(theGame);

} else if (c == cancelCmd) {

Display.getDisplay(this).setCurrent(theGame);

}

}

Теперь необходимо создать меню и прочие графические компоненты на экране мобильного устройства.

public class WormPit extends Canvas implements Runnable {

/** Очки в игре. */

private int score = 0;

/** Уровень сложности. */

private int level = 5;

/** Ширина экрана в пикселях. */

static int CellWidth;

/** Длина экрана в пикселях. */

static int CellHeight;

/** Высота шрифта для вывода на экран счёта. */

private static final int SCORE_CHAR_HEIGHT;

/** Ширина шрифта для вывода на экран счёта. */

private static final int SCORE_CHAR_WIDTH;

/** Время по умолчанию между перерисовкой червя (400 milliseconds) */

private static final int DEFAULT_WAIT = 400;

/** Цвет шрифта. (0xff0000) */

static final int TEXT_COLOUR = 0x00ff0000;

/** Размер клетки червя. */

public static final int CELL_SIZE = 5;

// Установка размера шрифта

static {

Font defaultFont = Font.getDefaultFont(); // взять шрифт по умолчанию

SCORE_CHAR_WIDTH = defaultFont.charWidth(‘S’);

SCORE_CHAR_HEIGHT = defaultFont.getHeight();

SCORE_HEIGHT = SCORE_CHAR_HEIGHT * 2;

}

/**

* Конструктор. Задания ширины и высоты червя.

*/

public WormPit() {

width = round(getWidth());

height = round(getHeight()-SCORE_HEIGHT);

WormPit.CellWidth = (width-(START_POS*2)) / WormPit.CELL_SIZE;

WormPit.CellHeight = (height-(START_POS*2)) / WormPit.CELL_SIZE;

myWorm = new Worm(this);

/**

* Обработчик событий от нажатия клавишь на мобильном устройстве.

* Стрелки(джойстик) на мобильном устройстве (UP, DOWN, LEFT, RIGHT)

*/

public void keyPressed(int keyCode) {

switch (getGameAction(keyCode)) {

case Canvas.UP:

myWorm.setDirection(Worm.UP);

break;

case Canvas.DOWN:

myWorm.setDirection(Worm.DOWN);

break;

case Canvas.LEFT:

myWorm.setDirection(Worm.LEFT);

break;

case Canvas.RIGHT:

myWorm.setDirection(Worm.RIGHT);

break;

case 0:

// можно использовать клавиши с номерами 2,4,6,8

switch (keyCode) {

case Canvas.KEY_NUM2:

myWorm.setDirection(Worm.UP);

break;

case Canvas.KEY_NUM8:

myWorm.setDirection(Worm.DOWN);

break;

case Canvas.KEY_NUM4:

myWorm.setDirection(Worm.LEFT);

break;

case Canvas.KEY_NUM6:

myWorm.setDirection(Worm.RIGHT);

break;

}

break;

}

}

/**

* Перерисовка экрана и всех объектов.

*/

private void paintPitContents(Graphics g) {

try {

myWorm.update(g); // update worm position

/* логика проверки съел ли червь объект или нет и подсчсёт очков

для вывода на экран */

g.setColor(WormPit.ERASE_COLOUR);

g.fillRect((width — (SCORE_CHAR_WIDTH * 3))-START_POS,

height-START_POS,

(SCORE_CHAR_WIDTH * 3),

SCORE_CHAR_HEIGHT);

g.setColor(WormPit.DRAW_COLOUR);

// Отобразить новый счёт

g.drawString(«» + score,

width — (SCORE_CHAR_WIDTH * 3) — START_POS,

height — START_POS, g.TOP|g.LEFT);

} catch (WormException se) {

gameOver = true;

}

}

/**

* Вывод на экран всех компонентов

*/

public void paint(Graphics g) {

if (forceRedraw) {

// Перерисовать весь экран

forceRedraw = false;

// Очистить задний план

g.setColor(WormPit.ERASE_COLOUR);

g.fillRect(0, 0, getWidth(),

getHeight());

// Нарисовать границы поля

g.setColor(WormPit.DRAW_COLOUR);

g.drawRect(1, 1, (width — START_POS), (height — START_POS));

// Отобразить текущий счёт

g.drawString(«L: » + level, START_POS, height, g.TOP|g.LEFT);

g.drawString(«» + score,

(width — (SCORE_CHAR_WIDTH * 3)),

height, g.TOP|g.LEFT);

// Отобразить наивысший счёт на этом уровне

g.drawString(«H: «,

(width — (SCORE_CHAR_WIDTH * 4)),

(height + SCORE_CHAR_HEIGHT),

g.TOP|g.RIGHT);

g.drawString(«» + WormScore.getHighScore(level),

(width — (SCORE_CHAR_WIDTH * 3)),

(height + SCORE_CHAR_HEIGHT),

g.TOP|g.LEFT);

// Нарисовать червя и еду

g.translate(START_POS, START_POS);

g.setClip(0, 0, CellWidth*CELL_SIZE, CellHeight*CELL_SIZE);

myWorm.paint(g);

myFood.paint(g);

} else {

// Нарисовать червя и еду

g.translate(START_POS, START_POS);

}

/**

* Вызывает перерисовку экрана и компонентов при съёме паузы

*/

protected void hideNotify() {

super.hideNotify();

forceRedraw = true;

if (!gameOver) {

gamePaused = true;

}

}

/**

* Основной цикл выполнения MIDP приложения

*/

public void run() {

while (!gameDestroyed) {

try {

synchronized (myWorm) {

/* логика вычислений очков двидения червя и действий пользователя*/

repaint();

}

}

} catch (java.lang.InterruptedException ie) {

}

}

}

/**

* Вызывает событие уничтожения приложения

*/

public void destroyGame() {

synchronized (myWorm) {

gameDestroyed = true;

//myWorm.notifyAll();

myWorm.notifyAll();

}

}

}

Приложение 2. Примеры создания MIDP приложений

Для выполнения задания номер 2 потребуется создать TCP соединение с помощью сокетов и форму вводу передаваемых значений.

Для начала создадим MIDP приложение.

/**

* Основной класс MIDP приложения

*/

public class SocketMIDlet extends MIDlet implements CommandListener {

private final static String SERVER = «Server»;

private final static String CLIENT = «Client»;

private static String[] names = {SERVER, CLIENT};

private static Display display; // дисплей

private Form f; // форма

private ChoiceGroup cg;

private boolean isPaused;

private Server server;

private Client client;

// левая функциональная кнопка на мобильном устройстве

private Command exitCommand = new Command(«Exit», Command.EXIT, 1);

// правая функциональная кнопка на мобильном устройстве

private Command startCommand = new Command(«Start», Command.ITEM, 1);

/**

* Конструктор. создаёт графические компоненты на экране.

* И устанавливает обработчики событий.

*/

public SocketMIDlet() {

display = Display.getDisplay(this);

f = new Form(«Socket Demo»);

cg = new ChoiceGroup(«Please select peer»,

Choice.EXCLUSIVE, names, null);

f.append(cg);

f.addCommand(exitCommand);

f.addCommand(startCommand);

f.setCommandListener(this);

display.setCurrent(f);

}

public boolean isPaused() {

return isPaused;

}

/**

* Запуск приложения

*/

public void startApp() {

isPaused = false;

}

/**

* Приостановка приложения

*/

public void pauseApp() {

isPaused = true;

}

/**

* Остановка приложения

*/

public void destroyApp(boolean unconditional) {

if (server != null) {

server.stop();

}

if (client != null) {

client.stop();

}

}

/**

* Обработчик событий.

*/

public void commandAction(Command c, Displayable s) {

if (c == exitCommand) {

destroyApp(true);

notifyDestroyed();

} else if (c == startCommand) {

String name = cg.getString(cg.getSelectedIndex());

if (name.equals(SERVER)) {

server = new Server(this);

server.start();

} else {

client = new Client(this);

client.start();

}

}

}

}

Для создания соединения с сервером с помощью сокетов потребуется следующая конструкция:

// Установить сокет соединение на 5000 порту с localhost

SocketConnection sc = (SocketConnection) Connector.open(«socket://localhost:5000»);

// Входной поток для записи онформации в сокет

InputStream is = sc.openInputStream();

// Выходной поток для чтения информации из сокета

OutputStream os = sc.openOutputStream();

Для открытия соединения для ожидания соединения потребуется следующая конструкция:

// Установить сокет на 5000 порту

ServerSocketConnection scn = (ServerSocketConnection) Connector.open(«socket://:5000»);

// Ожидать соединения от других машин

SocketConnection sc = (SocketConnection) scn.acceptAndOpen();

Литература.

Кен Арнольд, Джеймс Гослинг, Дэвид Холмс. Язык программирования Java™.

Официальный сайт Java — http://java.sun.com/ (есть раздел на русском языке с учебником).

Java™ 2 SDK, Micro Edition Documentation – http://java.sun.com/products/midp/index.jsp

Реферат: Податок з власників транспортних засобів

ЗМІСТ

Зміст

Вступ

1. Платники податку

Об’єкти оподаткування

Ставки і зарахування податку

Пільги щодо податку

Строки сплату податку

Відповідальність платників

Звітність з власників транспортних засобів.

Порядок і термін подання розрахунку

Література

1

2

3

3

6

11

13

15

16

Головною метою податкової політики держави є фінансування державних витрат. Усі інші завдання, зокрема структурна політика і перерозподіл доходів, є другорядні. Уряд будь-якої держави має три способи забезпечити свої витрати грошима:

оподатковувати споживання, використовуючи податок на додану вартість, акцизи, мито, податок з обігу, тобто непрямі податки;

друкувати гроші;

оподаткувати доходи громадян, або фірм. Для цього впроваджують податки на доходи фізичних осіб та податки на прибуток корпорацій, тобто прямі податки, одним з видів такого податку – є саме “Податок з власників транспортних засобів”, який визначається згідно Закону України від 11.12.91 р. № 1963- ХІІ “Про податок з власників транспортних заходів та інших самохідних машин і механізмів ”.

1. Платники податку

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі — юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі — фізичні особи), які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 Закону “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” є об’єктами оподаткування.

2. Об’єкти оподаткування

Об’єктами оподаткування є:

трактори (колісні) — код за Гармонізованою системою опису та кодування товарів (далі — код) — 87 01, крім тих, що на гусеничному ходу, — код 87 01 30;

автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія, — код 87 02;

автомобілі легкові — код 87 03;

автомобілі вантажні — код 87 04;

автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів, — код 87 05 (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);

мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном — код 87 11, крім тих, що мають об’єм циліндра двигуна до 50 куб. см, — код 87 11 10;

яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних) — код 89 03 91;

човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних), — код 89 03 92;

інші човни (крім спортивних) — код 89 03 99.

Транспортні засоби, що не є об’єктами оподаткування:

трактори на гусеничному ходу — код 87 01 30;

мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об’ємом циліндра двигуна до 50 куб. см — код 87 11 10;

тільки автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні — код 87 05;

транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, — код 87 09;

машини і механізми для сільськогосподарських робіт — коди 84 32; 84 33;

тільки яхти, судна парусні і човни спортивні — коди 89 03 91; 89 03 92; 89 03 99.

3. Ставки і зарахування податку

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується у таких розмірах:

Код 

Опис об’єктів оподаткування 

Ставка податку на рік (з 100 куб. см об’єму циліндрів двигуна, з 1 кВт потужності двигуна або 100 см довжини) 

87 01 

трактори колісні (крім гусеничних — код 87 01 30) 

2,5 грн. з 100 куб. см 

87 02 

автомобілі для перевезення не менш як 10 осіб, включаючи водія 

3,6 грн. з 100 куб. см 

87 03 

автомобілі легкові (крім автомобілів з електродвигуном — код 87 03 90100) з об’ємом циліндрів двигуна:

до 1000 куб. см

від 1001 куб. см до 1500 куб. см

від 1501 куб. см до 1800 куб. см

від 1801 куб. см до 2500 куб. см

від 2501 куб. см до 3500 куб. см

від 3501 куб. см і більше 

3 грн. з 100 куб. см

4 грн. з 100 куб. см

5 грн. з 100 куб. см

10 грн. з 100 куб. см

20 грн. з 100 куб. см

30 грн. з 100 куб. см 

87 03 90100 

автомобілі з електродвигуном 

0,5 грн. з 1 кВт 

87 04 

автомобілі вантажні з об’ємом циліндрів двигуна:

до 8200 куб. см

від 8201 куб. см до 15000 куб. см

від 15001 куб. см і більше 

10 грн. з 100 куб. см 

15 грн. з 100 куб. см

20 грн. з 100 куб. см 

87 05 

автомобілі спеціального призначення (крім пожежних і швидкої допомоги) 

3,6 грн. з 100 куб. см 

87 11 

мотоцикли (мопеди), велосипеди з двигуном (крім тих, що мають об’єм циліндра двигуна до 50 куб. см, —

код 87 11 10) 

2 грн. з 100 куб. см 

яхти і судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних): 

89 03 91100 

морські 

10 грн. з 100 см довжини 

89 03 91910, 89 03 91930 

інші з масою до 100 кг;

інші з довжиною корпусу до 7,5 м 

5 грн. з 100 см довжини 

89 03 91990 

інші з довжиною корпусу більше 7,5 м 

10 грн. з 100 см довжини 

човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних): 

89 03 92100 

морські  

10 грн. з 100 см довжини 

89 03 92910 

інші з довжиною корпусу до 7,5 м 

5 грн. з 100 см довжини 

89 03 92990 

інші з довжиною корпусу більше 7,5 м 

10 грн. з 100 см довжини 

інші човни (крім спортивних): 

89 03 99100, 89 03 99910 

з масою до 100 кг;

інші з довжиною корпусу до 7,5 м 

5 грн. з 100 см довжини 

89 03 99990 

інші з довжиною корпусу більше 7,5 м 

10 грн. з 100 см довжини 

Податок з визначених цим Законом власників наземних транспортних засобів сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб і місцем проживання фізичних осіб на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя.

Територіальні дорожні фонди 85 відсотків із суми цього податку спрямовують на фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, а також сільських доріг, а 15 відсотків — до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць в населених пунктах, що належать до комунальної власності і суміщаються з автомобільними дорогами загального користування державного значення.

Податок з визначених цим Законом власників водних транспортних засобів спрямовується до бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів).

4. Пільги щодо податку

Від сплати податку звільняються:

а) підприємства автомобільного транспорту загального користування — щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах незалежно від форм власності;

б) навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів, стосовно учбових транспортних засобів, при умові використання їх за призначенням;

в) особи, зазначені у пунктах 1 і 2 статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтях 4 — 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) — щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 см3 або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 650 см3 чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м;

г) особи, зазначені у пунктах 3 і 4 статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 650 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного відселення чи зони посиленого радіоекологічного контролю;

д) на 50 відсотків — сільськогосподарські підприємства — товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти;

е) на 50 відсотків — громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 87 03), вироблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 року включно. 

5. Строки сплати податку

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується:

фізичними особами — перед реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд;

юридичними особами — щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

За придбані протягом року юридичними особами транспортні засоби податок сплачується перед їх реєстрацією по строках сплати (кварталах), які не настали, починаючи з кварталу, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. Розрахунок суми податку за такі транспортні засоби в 10-денний термін після їх реєстрації подається до відповідного податкового органу. За транспортні засоби, зняті протягом року з обліку, податок не повертається.

Фізичні особи — платники податку зобов’язані пред’являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку як за попередній, так і за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього податку, — відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.

Юридичні особи — платники податку зобов’язані пред’являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи банку про зарахування податку по наземним транспортним засобам до територіальних дорожніх фондів, а по водним транспортним засобам — до відповідних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських).

У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не провадяться. 

6. Відповідальність платників

У разі приховування (заниження) об’єктів оподаткування з власників транспортних засобів стягуються сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому законом. 

Посадові особи, винні у приховуванні (неврахуванні) об’єктів оподаткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку чи веденні його з порушенням встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податку, притягаються до відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Недоїмки по податку, а також суми штрафів, пеня стягуються з платників податку згідно з законодавством.

7.Звітність власників транспортних засобів.

Порядок і терміни подання Розрахунку

Вимогу про необхідність подання Розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі – Розрахунок) платниками цього податку встановлено частиною третьою ст. 6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.91 р. № 1963-XII, зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 1963).

З метою врегулювання питань, пов’язаних із заповненням та поданням зазначеної форми звітності, розроблено Порядок заповнення і подання Розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та Довідки про суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які зменшують або збільшують податкові зобов’язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних періодах до органу державної податкової служби, затверджений наказом ДПАУ від 17.09.2001 р. № 373, зі змінами та доповненнями (далі – Порядок № 373).

Згідно з цим Порядком платники податку (юридичні особи, котрі мають зареєстровані в Україні відповідно до чинного законодавства власні транспортні засоби, які на підставі ст. 2 Закону № 1963 є об’єктами оподаткування) самостійно обчислюють суму податкового зобов’язання щодо податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі – податок) за ставками, наведеними у ст. 3 зазначеного Закону.

Підприємства складають Розрахунок на підставі даних бухгалтерського обліку про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року та подають його до податкового органу за місцем своєї реєстрації та місцем постійного базування транспортних засобів протягом 60 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Окремо слід сказати про ситуацію, коли підприємство придбаває транспортний засіб протягом року. В цьому випадку Розрахунок подається до податкової інспекції в десятиденний термін після реєстрації транспортного засобу в органах ДАІ МВС України.

Звертаємо увагу ще на один нюанс. Якщо протягом року відбувається перереєстрація транспортного засобу (наприклад, у зв’язку з продажем), перерахунки розміру податку в цій ситуації юридичними особами не провадяться, тобто підприємство продовжує сплачувати податок до закінчення поточного року. Це означає, що уточнений Розрахунок з метою зменшення податкового зобов’язання до податкового органу не подається.

У разі коли підприємство, установа чи організація (тобто юридична особа) делегують права щодо обчислення та сплати податку своїм відокремленим структурним підрозділам за місцем постійного базування транспорту, податок сплачується структурними підрозділами з повідомленням про факт сплати юридичній особі. У такій ситуації підприємство, установа, організація подають Розрахунок до податкового органу за місцем свого розташування на всі транспортні засоби, зареєстровані за ним, із розподілом (групуванням) транспортних засобів за місцем їх постійного базування. При цьому копії Розрахунків направляються до податкових органів тих адміністративних одиниць, де постійно базуються транспортні засоби, з метою відкриття особового рахунка платника податків.

Що стосується філій, то Розрахунок податку до органів податкової служби за місцезнаходженням філій та місцем постійного базування транспортних засобів може бути подано за підписом уповноваженої головним підприємством особи. Однак ураховуючи, що відповідальність за складання Розрахунку та сплату податку несе головне підприємство, філія направляє до нього копію Розрахунку (для складання Розрахунку таким головним підприємством).

Для зручності платників податків Порядком № 373 передбачено норму, що дозволяє подавати Розрахунок до податкових органів за місцезнаходженням платника податку та місцем постійного базування транспортних засобів як на паперовому носії, так і в електронній формі, а також поштою з повідомленням про вручення не пізніше ніж за 10 днів (дата відправлення на поштовому штемпелі) до закінчення встановленого граничного терміну.

Інформацію про суми пільг зі сплати зазначеного податку, якими користується підприємство, має бути відображено у Звіті про суми отриманих пільг по оподаткуванню в розрізі окремих видів податків і пільг щодо кожного виду податку за формою № 1-ПП, який подається щокварталу.

Порядок заповнення Розрахунку

Перш за все слід зауважити, що форма бланка звітності про суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів передбачає можливість подання як загального, так і уточненого Розрахунку. Залежно від того, який саме тип Розрахунку (загальний чи уточнений) подається, у верхній частині бланка (з правого боку) платник податку у відповідному рядку ставить позначку «Х». При цьому є чотири можливі комбінації:

– загальний Розрахунок на рік;

– загальний Розрахунок за придбані транспортні засоби;

– уточнений Розрахунок (що уточнює поданий раніше загальний Розрахунок на рік);

– уточнений Розрахунок (що уточнює поданий раніше загальний Розрахунок за придбані транспортні засоби).

Що стосується заповнення власне граф Розрахунку, то у графі 2 зазначається код транспортного засобу відповідно до Гармонізованої системи опису та кодування товарів (далі – Гармонізована система), на якій базується Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), покладена в основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про митний тариф України» від 05.04.2001 р. № 2371-III, зі змінами та доповненнями.

Для цілей визначення об’єктів обкладення податком з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у ст. 3 Закону № 1963 зазначено дві групи транспортних засобів:

– група 87, що відповідає розділу «Засоби наземного транспорту, крім залізничного або трамвайного рухомого складу, і їх частини й устаткування» Гармонізованої системи;

– група 89, що відповідає розділу «Судна, човни та інші плавучі засоби» Гармонізованої системи.

У графах 3 і 4 Розрахунку зазначаються відповідно марка та модель транспортного засобу на підставі даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу чи технічного паспорта.

У графі 5 указуються відповідні дані про об’єм циліндрів двигуна (см куб.), потужність електродвигуна (кВт) кожного з видів наземних транспортних засобів, довжину корпусу (см) водного транспортного засобу. Джерелом інформації для заповнення цієї графи, як правило, є технічна характеристика транспортного засобу.

У графі 6 наводиться кількість однорідних транспортних засобів у розрізі марок та моделей.

При заповненні цієї графи платникам податків слід враховувати, що до Розрахунку включаються всі транспортні засоби, що значаться станом на 1 січня поточного року на балансі на субрахунку 105 «Транспортні засоби», за винятком тих, що не є об’єктами оподаткування. Це означає, що інформація про всі транспортні засоби, в тому числі ті, що перебувають у ремонті або не експлуатуються з будь-яких причин, підлягає відображенню в Розрахунку.

Виняток становлять випадки, коли транспортний засіб украдено. В цій ситуації, керуючись положеннями ст. 6 Закону № 1963, власник транспортного засобу не сплачує податок за умови підтвердження факту крадіжки відповідними документами органів, що порушили кримінальну справу. Отже, якщо транспортний засіб станом на 1 січня поточного року перебуває в розшуку і це підтверджується відповідними документами, платник податків не включає його до Розрахунку. Однак якщо вкрадений раніше транспортний засіб у поточному році буде знайдено та повернено власнику, він буде зобов’язаний протягом 10 днів з дня закриття справи про крадіжку подати до податкового органу уточнений Розрахунок і сплатити податок за квартали, що залишилася до закінчення поточного року, включаючи той квартал, в якому знайдено цей транспортний засіб.

У графі 7 зазначається ставка податку на рік, застосовувана при обчисленні цього податку з кожних 100 см куб. об’єму циліндрів двигуна або з 1 кВт потужності двигуна наземного транспортного засобу, або з кожних 100 см довжини водного транспортного засобу (відповідно до Гармонізованої системи). Для заповнення цієї графи використовуються ставки податку, наведені у ст. 3 Закону № 1963.

У графі 8 відображається сума нарахованого податку на рік. Ця графа заповнюється всіма платниками незалежно від того, чи мають вони пільгу щодо податку.

Сума податку розраховується за формулою:

(гр. 5) х (гр. 6) х (гр. 7) 

(гр. 8)  

= 

————————————. 

100 

Графа 9 заповнюється на підставі Довідника пільг, а в графі 10 указується сума пільги. Якщо платник має пільгу в розмірі 100 відсотків, у графі 10 повторюється значення графи 8. Якщо пільгу надано в розмірі 50 відсотків, у графі 10 зазначається сума, що дорівнює 1/2 значення графи 8.

У графі 11 зазначається різниця значень граф 8 і 10. При цьому платники податку, які не користуються пільгами, у графі 11 повторюють значення графи 8. Платники, які мають пільгу щодо податку в розмірі 100 відсотків, проставляють у графі 11 прокреслення. Платники, яким пільгу щодо податку надано в розмірі 50 відсотків, повторюють у графі 11 значення графи 10.

Заповнюючи графу 11, слід також враховувати, що сума податку, належна до сплати, округляється (менше 50 копійок – відкидається, а 50 копійок і більше округляється до 1 гривні), розбивається на чотири рівні частини, кожна по 25 відсотків від загальної суми податку підсумкового рядка та відображається платником податку в Розрахунку за поквартальними термінами сплати:

– І квартал – до 15 квітня 2003 року;

– II квартал – до 15 липня 2003 року;

– III квартал – до 15 жовтня 2003 року;

– IV квартал – до 15 січня 2004 року.

Розрахунок, що подається до податкових органів, підписується керівником підприємства та головним бухгалтером із зазначенням повністю їх прізвищ, імен та по батькові, проставляються дата, місяць і рік складання Розрахунку. Обов’язково Розрахунок скріпляється печаткою.

Розглянемо на умовних прикладах порядок заповнення Розрахунку.

Приклад 1. Підприємство «Титан» 12.08.2003 р. (тобто в третьому кварталі 2003 року) придбає автомобіль «Газель» з об’ємом циліндрів двигуна 2445 см куб. Цього ж дня автомобіль буде зареєстровано в органах ДАІ.

Для заповнення Розрахунку слід розрахувати суму податку. Ставка податку на рік – 10 грн. зі 100 см куб. Річна сума податку складе:

(2445 см куб. х 10 грн.) : 100 см куб. = 244,50 грн.

Однак у зв’язку з тим, що автомобіль реєструється в другому півріччі, сума податку за два квартали (включаючи квартал, в якому автомобіль реєструється), що залишилися до закінчення поточного року, становитиме половину річної суми податку:

244,50 грн. : 2 = 122,25 грн., тобто 122 грн. (сума податку округляється).

У свою чергу сума податку, що підлягає сплаті за квартал, складе:

122 грн. : 2 = 61 грн.

Таким чином, перед реєстрацією автомобіля 12.08.2003 р. буде сплачено податок за III квартал 2003 року в сумі 61 грн., а решту податку за IV квартал 2003 року в сумі 61 грн. має бути сплачено до 15.01.2004 р.

Ці суми вказуються в Розрахунку за термінами сплати:

– за III квартал (до 15 жовтня 2003 року) – 61 грн.;

– за IV квартал (до 15 січня 2004 року) – 61 грн.

Розрахунок за придбані транспортні засоби в розглядуваній ситуації має бути подано до податкового органу до 22.08.2003 р.

Порядок виправлення помилок у Розрахунку

На жаль, на практиці не виключено ситуації, коли в раніше поданому Розрахунку могли бути допущені помилки. Вказівки, як діяти підприємству в таких ситуаціях, викладено в Порядку № 373.

Відповідно до цього Порядку платник податку, який самостійно виявив помилки, що містяться в раніше поданому ним Розрахунку, зобов’язаний подати уточнений Розрахунок, що містить виправлені показники. До уточненого Розрахунку додається Довідка про суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які зменшують або збільшують податкові зобов’язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних періодах. До кожного уточненого Розрахунку (за відповідний період або за придбані транспортні засоби) подається окрема Довідка.

Якщо у зв’язку з виправленням помилки визначено заниження податкового зобов’язання, платник податку самостійно нараховує та сплачує штраф у розмірі 10 відсотків суми недоплати.

У Довідці зазначаються:

– сума податку, що підлягає сплаті зі старого Розрахунку (загального чи раніше уточненого Розрахунку) – рядок 1 Довідки;

– сума податку, що підлягає сплаті з уточненого Розрахунку – рядок 2 Довідки;

– сума, що збільшує податок у зв’язку з виправленням помилки – рядок 3 Довідки;

– сума, що зменшує податок у зв’язку з виправленням помилки – рядок 4 Довідки;

– зміст помилки – рядок 5 Довідки;

– сума штрафу в розмірі 10 відсотків суми недоплати – рядок 6 Довідки.

Звертаємо увагу, що згідно з п. 14 Порядку № 373 сума недоплати щодо податку і штраф у розмірі 10 відсотків такої недоплати мають бути сплачені платником протягом 10 календарних днів із дня подання уточненого Розрахунку. Якщо ж у результаті виправлення допущеної помилки виявлено завищення податкових зобов’язань, за датою подання уточненого Розрахунку зменшуються податкові зобов’язання платника податку.

За ситуації, коли за результатами подання уточненого Розрахунку виникає необхідність у поверненні надміру сплаченого податку, підприємство разом із таким уточненим Розрахунком повинно подати до податкового органу заяву про повернення надміру сплаченого податку. Відповідно до п. 7 Методичних по дотриманню строків давності при поверненні надміру сплачених сум податків і зборів (обов’язкових платежів), викладених у листі ДПАУ від 28.03.2001 р. № 4065/7/19-1117, таку заяву слід подати не пізніше 1095-го дня, наступного за днем здійснення переплати.

Список використаної літератури:

Н.М. Ткаченко Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: підручник. К.: “А.С.К” 2001 р.

Журнал “Все про бухгалтерський облік”

Збірник систематизованого законодавства “ Основи податкового законодавства”

Інформаційно-аналітичний центр “Ліга”

Закон України від 11.12.91 р. № 1963- ХІІ “Про податок з власників транспортних заходів та інших самохідних машин і механізмів ”.

— «Звітність власників транспортних засобів»

Податки та бухгалтерський облік, N 15 2003.02.20

Щотижневик «Податки та бухгалтерський облік»

29

Контрольная работа: Захист прав споживачів в Україні та система розподілу товарів

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з дисципліни “Маркетинг”

Зміст

1. Громадський рух споживачів. Захист прав споживачів в Україні

2. Договірні системи розподілу товарів та послуг

3адача

Список літератури

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

1. Громадський рух споживачів. Захист прав споживачів в Україні

Батьківщиною споживчого руху є США. Починаючи з 60-х років ХХ століття цей рух поширився в багатьох країнах Європи і зараз має величезне значення у всіх сферах суспільного і політичного життя, економіки. А починалося воно ще в 60-80 роках ХІХ століття, коли в США пройшли перші компанії з захисту прав споживачів від залізничних монополій, що завищували ціни на перевезення пасажирів і вантажів. У результаті вдалося добитися того, щоб держава контролювала залізничні тарифи, створивши спеціальний орган — сенатську Комісію з торгівлі між штатами. У 1899 році була організована Національна ліга споживачів.

На початку ХХ століття боротьба за права споживачів розгорілася навколо законодавства про контроль за якістю харчових продуктів і медикаментів. У 1935 році був створений Союз споживачів, що нараховує сьогодні у своїх рядах понад п’ять мільйонів чоловік. Саме діячі цієї організації першими призвали до бойкоту товарів з фашистської Німеччини в 30-і роки.

У 1966 році відомий суспільний діяч Р. Нейдер створив Центр з досліджень якості продукції різних виробників, вірогідності реклами, стандартів рівня життя, безпеки промислових підприємств для екології. У цей же період з’явилося декілька «однопроблемних» груп: Центр безпеки автомобіля, Дослідницька група з охорони здоров’я, Центр дослідження телекомунікацій та ін. Ці групи займалися заявленими в їх назвах проблемами, збором і публікацією матеріалів, що стосуються інтересів і прав споживачів. Підсумки досліджень публікувалися в спеціальних споживацьких виданнях «Multinational monitor» і «Consumer Report». Стратегія Р.Нейдера передбачає пряме урядове регулювання тих областей економіки і соціальної сфери, де ринкові сили не мають можливості забезпечувати, зокрема охорону навколишнього середовища, безпеку працівників на робочих місцях. Разом зі своїми численними послідовниками, прозваними «десантом Нейдера», він домігся прийняття федеральних законів про безпеку газопроводів, упакування харчових продуктів, контроль за радіаційною обстановкою і заборону використання ДДТ як пестициду.

У 1968 році багато розрізнених загальнонаціональних і місцевих суспільств об’єдналися в Американську федерацію споживачів зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Її основні цілі — координація програм захисту споживачів від низької якості товарів, високих цін на продукти харчування, медичні препарати, медичне обслуговування, електроенергію і паливо.

Поступово споживчий рух став ще активніше впливати на політичне життя держави. 15 березня 1962 року президент США Дж. Кеннеді направив Конгресу США «Спеціальне послання про захист інтересів споживачів», у якому проголошувалися основні права споживача: право на вибір, право на безпеку, право бути вислуханим, право на інформацію. У посланні говорилося про значну роль споживача в економіці: без збільшення здатності громадян споживати і купувати товари і послуги, немає економічного розвитку і неможливий збалансований економічний ріст. Організація Об’єднаних Націй згодом оголосила 15 березня Всесвітнім днем прав споживачів. Улітку 1962 року за вказівкою Дж. Кеннеді була заснована Консультативна рада у справах споживачів, перетворена у 1971 році в Управління у справах споживачів. У деяких комітетах Конгресу США (з торгівлі, банків і фінансів, науці і транспорту й ін.) працюють підкомітети з проблем споживачів, їхні засідання проводяться за участю зацікавлених осіб і представників споживацьких організацій. За підсумками слухань окремими виданнями публікуються стенографічні звіти.

У США був покладений початок масовому руху споживачів, що нині поєднує більш 180 суспільних і державних організацій у 72 країнах світу.

Після 1945 року споживчий рух одержав широке розповсюдження в багатьох західноєвропейських державах.

У Швеції з 1971 року заснована посада омбудсмена з захисту прав споживачів. Він призначається на певний строк законодавчою владою держави. Інститут омбудсмена вперше був створений у 1810 році саме у Швеції і є службою, передбаченою актами законодавчої влади й очолюваною незалежною посадовою особою високого рангу. Він приймає скарги на державні органи, чиновників, наймачів чи діє за власним розсудом й уповноважений проводити розслідування, рекомендувати коригувальні дії і представляти інформацію владі про свою діяльність. Тільки після другої світової війни багато держав визнали інститут омбудсмена.

На сьогоднішній день у багатьох державах світу інститут омбудсмена став незамінною частиною правової системи. Існує безліч його модифікованих законодавчих форм, серед яких і спеціальні служби для захисту прав споживачів. Інститут омбудсмена дає можливість переборювати протиріччя між державою й особистістю, що, сприяє формуванню цивільного суспільства.

Відповідно до статистики, у Державне управління у справах споживачів щорічно надходить біля чотирьох тисяч справ. Однак лише близько 20 з них передаються на слухання в Комерційний суд. Це свідчить про те, що більшість юридичних конфліктів вирішується на основі переговорів за допомогою такого посередника, як омбудсмен, і їхні результати задовольняють усі сторони конфлікту

Споживчий рух у Росії

У 80-х роках ХХ століття в колишньому СРСР почали зароджуватися об’єднання, клуби й асоціації з захисту прав споживачів. У 1987-1988 роки вони об’єдналися у Федерацію об’єднань споживачів, президентом якої став Анатолію Собчак. До початку 1992 року Федерація перетворилися в Міжнародну конфедерацію об’єднань споживачів (Конфоп). У її склад увійшли об’єднання споживачів з колишніх союзних республік СРСР — Росії, Беларусі, України, Казахстану, Туркменістану, Таджикистану й ін. Представники споживчих організацій утворили Координаційну раду. На початку 1992 року пройшов перший конгрес Конфедерації. Базою Конфопа є численні суспільні споживчі організації, створені цивільними ініціативами. Громадські організації з захисту прав споживачів тісно співробітничають з іншими об’єднаннями, наприклад, з радами ветеранів Великої Вітчизняної війни, організаціями інвалідів, клубами автолюбителів, регіональними центрами стандартизації, метрології і сертифікації, незалежними експертами, державними органами з захисту прав споживачів.

Однією з основних цілей Конфоп є надання правдивої інформації про товари, роботи і послуги, реалізовані на російському ринку; формування споживчої культури в населення, безупинне споживацька освіта, що охоплює всі рівні системи освіти учнів і ін. Восени 1992 року разом з організацією з тестування товарів ФРН «Штифтунг Варентест» Конфоп організував випуск спеціалізованого споживчого журналу «Попит», що є популярним виданням у Росії.

З 1994 року Конфоп проводить порівняльні споживчі іспити, є членом міжнародної організації «International Testing» («Міжнародні організації»). Її члени постійно обмінюються результатами іспитів, а деякі з них проводять спільно. Конфедерація веде активну роз’яснювальну політику, видає велику кількість матеріалів (статті, книги, брошури, буклети, методичну літературу і т.д.), що сприяють споживчій освіті громадян і допомагають суспільним об’єднанням з захисту прав споживачів.

Зараз споживацьким організаціям належить ведуча роль у справі пропаганди споживацьких знань у суспільстві, захисті населення від монополістів і несумлінних виробників, у рішенні проблеми безпечного виробництва, пропаганді ідей раціонального споживання і пошуках рішень проблем взаємодії людини і навколишнього середовища.

Державна споживча політика України.

Законодавча основа для здійснення споживацької політики в Україні була закладена ще з моменту прийняття в 1991 році Закону «Про захист прав споживачів». Посилення захисту прав споживачів відбувалося поступово, з прийняттям відповідних законодавчих актів і втіленням їх у життя. 28 липня 1996 року була прийнята Конституція України, відповідно до якої людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначені як найвища соціальна цінність. Так, у статті 42 Конституції України говориться: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів».

У січні 2002 року Президент України Л.Кучма підписав Указ «Про заходи для посилення державного захисту прав споживачів», у якому визначив цей напрямок як пріоритетне в державній політиці. Указ став могутнім імпульсом для всієї державної діяльності і надійною основою для продовження складної і необхідної роботи з захисту прав споживачів на якісно новому рівні. Його реалізація дала можливість кожному споживачу відчути турботу і захист держави.

Наступним важливим етапом стало підписання в жовтні 2002 року Президентом України Л. Кучмою Указу «Про Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживацької політики», що змінив вектор державної діяльності й усунув дисбаланс пріоритетів за рахунок значного підвищення уваги до проблем споживачів. Метою реорганізації став перехід до наступної фази реформування, вдосконалення і розвитку технічного регулювання в державі, що повинна бути орієнтована саме на людей, на забезпечення якості і безпеки їхнього життя. Створення умов для захисту прав споживачів, підтримка споживчого руху стала важливою складовою частиною державної політики.

Діяльність Державного Комітету України з питань технічного регулювання і споживчої політики, визначається його основними задачами. Вони сформульовані таким чином: участь у формуванні державної споживацької політики в сфері якості, стандартизації і метрології, забезпечення її реалізації; координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних з підготовкою і забезпеченням виконання програм у сфері споживацької політики за рахунок залучення державних засобів; здійснення контролю за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів і рекламу; сприяння розвитку суспільного руху споживачів і співробітництво з громадськими організаціями споживачів у побудові загальнодержавної системи захисту прав споживачів і сумлінної реклами; здійснення держнагляду за дотриманням законодавства в сфері стандартизації, метрологічного контролю і нагляду, багато іншого.
11 грудня 2002 року Президент України Л. Кучма підписав Указ » Про Програму захисту прав споживачів на 2003 — 2005 роки». З метою підвищення ефективності реалізації державної політики в сфері захисту прав споживачів у рамках Указу затверджена Програма захисту прав споживачів.

Програма є унікальною у своїй концептуальній спрямованості, активну особисту участь у її створенні приймав Голова Державного Комітету України з питань технічного регулювання і споживацької політики Леонід Школьник.

Задоволення потреб споживачів у продовольчих і промислових товарах, побутових і комунальних послугах, говориться в цьому необхідному для кожного громадянина України документі, повинне здійснюватися на основі неухильного дотримання вимог щодо їхньої якості і безпеки, постійного контролю за цією сферою з боку держави. В умовах збільшення обсягів споживання і насичення ринку непродовольчими товарами, переважно іноземного виробництва, проблема забезпечення їхньої відповідності вимогам якості і безпеки усе більш загострюється. А зі збільшенням обсягів реклами викликає занепокоєння і низький рівень об’єктивності і вірогідності інформації про реальні споживчі характеристики продовольчих товарів, робіт і послуг. Сформована ситуація свідчить про необхідність підвищення рівня захисту прав споживачів, що повинний знаходитися в центрі постійної уваги органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Метою Програми є рішення комплексу проблем у сфері захисту прав споживачів, зокрема шляхом удосконалення самої системи захисту; створення відповідних умов для насичення споживацького ринку якісними і безпечними товарами, роботами і послугами; підвищення рівня захисту здоров’я і безпеки споживачів; удосконалення законодавства України в сфері захисту прав споживачів, його адаптація до законодавства Європейського Союзу; створення відповідних умов для реалізації громадянами — споживачами своїх законних інтересів і прав на території України. Реалізація заходів щодо забезпечення виконання Програми буде здійснюватися за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Її виконання дає реальну можливість значно активізувати діяльність органів виконавчої влади з забезпечення захисту прав споживачів; підвищити рівень захисту споживацького ринку України від насичення його неякісними товарами чи товарами, небезпечними для здоров’я споживачів; розширити можливості доступу споживачів до корисної для них інформації, підвищити рівень споживацьких знань.

У розділу третьому ЗУ „Про захист прав споживачів” (статті 25-26) визначено значеня громадських організаційспоживачів.

З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об’єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

Об’єднання споживачів є громадськими організаціями, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» .

Держава підтримує діяльність об’єднань споживачів.

Об’єднання споживачів мають право:

вивчати споживчі властивості продукції, попит на неї, проводити опитування населення для виявлення громадської думки про якість товарів, що випускаються і реалізуються, та ціни на них;

проводити експертизу та випробування товарів (робіт, послуг);

одержувати від органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

сприяти державним органам у здійсненні контролю за якістю товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

організовувати юридичну і консультаційну допомогу споживачам відповідно до законодавства;

вносити пропозиції щодо розробки нормативних документів, що встановлюють вимоги до якості товарів (робіт, послуг);

представляти і захищати інтереси споживачів в органах державної влади та управління та місцевого самоврядування відповідно до законодавства;

вносити в органи державного управління і суб’єктам господарської діяльності пропозиції про заходи щодо підвищення якості товарів (робіт, послуг), про тимчасове зупинення випуску та реалізації товарів (робіт, послуг), які не відповідають встановленим вимогам щодо якості, про припинення виробництва, вилучення з реалізації та продажу товарів (робіт, послуг), що становлять небезпеку для життя, здоров’я та майна громадян або завдають шкоди навколишньому природному середовищу, а також про скасування цін, встановлених з порушенням чинного законодавства;

звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. При задоволенні такого позову суд зобов’язує порушника довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової інформації або іншим способом до відома споживачів. Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є обов’язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії і чи були здійснені вони цими особами;

відповідно до законодавства захищати в судовому порядку права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об’єднань споживачів);

звертатись до правоохоронних органів та органів державного управління про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісних товарів (робіт, послуг);

інформувати громадськість про права споживачів;

сприяти розвитку міжнародного співробітництва у галузі захисту прав та інтересів споживачів.

2. Договірні системи розподілу товарів та послуг

Система маркетингова договірна — різновид вертикальної маркетингової системи, у якій учасники розподілу товару — виробники, посередники, оптові і роздрібні продавці утворять ланцюг незалежних фірм, підприємців, зв’язаних між собою договірними відносинами, на основі яких досягається координація їхньої спільної діяльності.( Маркетинг: Словник / Азоев Г.Л. і ін.-М., 2000). У залежності від можливостей каналів розподілу і частки займаних ринкових сегментів підприємства можуть використовувати наступні системи розподілу: одноканальну, багатоканальну, комбіновану.

Одноканальна система розподілу — для виходу на визначений сегмент (сегменти) ринку використовується тільки один канал розподілу. Багатоканальна система розподілу — для виходу на один чи кілька сегментів ринку використовуються два і більше каналів розподілу. Комбінована система розподілу — багатоканальна система розподілу, при якій підприємство з метою охоплення двох і більше сегментів ринку формує або один, або кілька каналів розподілу для кожного сегмента. Крім того, системи розподілу можуть класифікуватися по числу торгових місць. Тоді говорять про екстенсивний, інтенсивний, ексклюзивний чи селективний розподіл.

Екстенсивний розподіл — продукція розміщається і продається в тих торгових крапках,

Інтенсивний розподіл — виробник прагне забезпечити своєю продукцією максимально можливе число торгових місць. Даний метод ефективний у тому випадку, якщо споживач надає особливого значення зручності розташування торгових місць і застосовується в системах розподілу продукції повсякденного попиту (тютюнові вироби, мило, продукти харчування, солодощі, напої, батарейки, фотоплівки). Метод дозволяє найбільш інтенсивно покрити ринок збуту.

Ексклюзивний (винятковий) розподіл — виробник надає ексклюзивні права на розподіл продукції на визначеній території обмеженому числу торгових підприємств, а іноді і єдиному продавцю. Застосовується даний метод у тому випадку, якщо виробник встановлює контроль над діяльністю продавців і рівнем обслуговування споживачів і реалізується шляхом заключення ексклюзивних дилерських (дистрибуторських) угод, однією з умов яких може бути зобов’язання виключення зі свого асортименту конкуруючих виробників.

Селективний (вибірковий) розподіл — виробник співробітничає з обмеженим числом торгових підприємств, що бажають здійснювати продаж даного виду продукції. Метод розрахований на задоволення особливих потреб окремих споживачів. Постачальник вибирає з можливих місць продажів найбільш наближені до споживачів.

Крім зазначених, виділяють також горизонтальні і вертикальні системи розподілу.

Горизонтальна система розподілу — схема побудови каналу розподілу, у якій два і більше незалежних підприємства поєднують свої ресурси для просування продукції. Кожне підприємство окремо не має можливості скористатися каналами розподілу, тому що не має достатні ресурси, технічними і технологічними інноваціями, виробничим чи маркетинговим потенціалом, або керівництво підприємства не бере на себе ризики.

Вертикальна система розподілу — це така структура каналу розподілу, у якій виробники, торгові підприємства (оптові і роздрібні) функціонують як єдина система. У такій системі один з учасників каналу є власником інших підприємств — учасників каналу розподілу, укладає з іншими учасниками договір і, крім того, має вплив, достатній для об’єднання учасників каналу в єдину систему з метою забезпечення ефективних продажів продукції.

Розрізняють корпоративні і договірні вертикальні системи розподілу.

Корпоративна вертикальна система розподілу — підприємства, що функціонують на послідовних стадіях руху продукції, знаходяться в єдиному володінні.

Договірна вертикальна система розподілу — незалежні підприємства, що виконують функції по виробництву і розподілу продукції, поєднують свої зусилля на основі договору для спільного досягнення економії і/чи великих результатів продажів, чим вони могли б досягти поодинці .

Зустрічаються наступні форми вертикальних договірних систем розподілу:

— добровільні мережі роздрібних торговців під егідою оптових продавців — оптові підприємства організують добровільне об’єднання підприємств роздрібної торгівлі, щоб допомогти їм у конкурентній боротьбі з великими роздрібними мережами. Оптове підприємство розробляє програму стандартизації діяльності підприємства роздрібної торгівлі і зниження витрат на здійснення закупівель продукції;

— кооперативи підприємств роздрібної торгівлі. У даній системі підприємства роздрібної торгівлі створюють самостійні підприємства (кооперативи), що виконують операції, зв’язані з оптовою торгівлею, а в ряді випадків і з виробництвом. Закупівлі продукції здійснюються через кооператив, спільно планується рекламна компанія. Прибуток поділяється між учасниками пропорційно обсягу зроблених закупівель. Роздрібні торгові підприємства, що не є членами кооперативу, можуть користатися його послугами, але не беруть участь у розподілі прибутку;

— керована вертикальна система розподілу. У ній здійснюються координація послідовних етапів процесів виробництва і розподіли продукції. Звичайно це найбільший учасник системи розподілу, як правило, виробник продукції під відомою торговою маркою.

Крім того, існує поділ каналів розподілу по ступеню усвідомленої взаємозалежності учасників. Така класифікація виявляє розходження між структурами, обумовленими потребами конкретних угод і ділових зв’язків. У структурах першого типу взаємозалежність учасників мінімальна чи зовсім відсутня. Учасники таких каналів не відповідають друг за друга. Єдиною підставою для передачі власності тут є закони і зобов’язання, що регулюють процес купівлі-продажу. У каналах другого типу маються більш широкі можливості для розвитку співробітництва між учасниками.

Багато компаній воліють закріплювати свої господарські зв’язки документально оформленими угодами (контрактами). Найбільш типові форми таких контрактів у логістичних відношеннях — франшизи, дилерські (представницькі) угоди, контракти між постачальниками спеціалізованих послуг і їхніх клієнтів. У контрактних системах на місце кооперації приходять узаконені взаємні зобов’язання. Така формалізація забезпечує деяку стабільність, тому багато фірм віддають перевагу саме цій формі взаємин.

Найпоширеніша форма добровільних об’єднань на контрактній основі — наймання транспортних фірм для вантажоперевезень. Контрактні відносини також широко поширені в галузі складських послуг. Оскільки багато коли логістичні взаємодії вимагають великих капіталовкладень, акціонери компаній, що беруть участь, і постачальники фінансових ресурсів для підстрахування від ризиків воліють покладатися на офіційні угоди. Таким чином, деякі риси контрактних відносин присутні практично у всіх формах добровільних об’єднань.

Деякі логістичні взаємодії відрізняються занадто великою капіталомісткістю, щоб їх міг забезпечувати єдиний постачальник послуг. З цієї причини окремі фірми, зв’язані такими взаєминами, іноді воліють інвестувати в них спільно. Найбільш міцні спільні підприємства являють собою таке економічне об’єднання декількох фірм, що зрештою привело до утворення єдиного господарського організму. Подібна форма не занадто характерна для логістики, однак існують прогнози по її активному поширенню в майбутньому. Найбільш ймовірний сценарій створення спільного підприємства в логістиці: відправник вантажу приймає рішення передати всі логістичні функції і потужності посереднику — контрактній сервісній фірмі. У такому випадку одним із природних шляхів для відправника вантажу є створення партнерства із сервісною фірмою. Подібна форма господарських відносин, у керівництві якої беруть участь представники всіх причетних сторін, сприяє зниженню ризику, особливо якщо мова йде про довгострокові виняткові зв’язки.

3адача

Шосткінське ВО „Імпульс», яке випускає дитячі іграшки, має наступну структуру витрат:

постійні витрати — 100 грн. на тиждень;

нормальний обсяг виробництва — 100 іграшок на тиждень;

змінні витрати:

сировина та матеріали — 7 грн.

заробітна плата — 4 грн.

торгові витрати — 3 грн. Завдання:

1. За якою ціною з економічної точки зору неможливо більше продовжувати виробництво та збут дитячих іграшок?

2. 3а яких умов ціна 14 грн. може розглядатися як мінімальна?

3. 3а яких умов може виявитися:

а) економічна;

б) маркетингова доцільність продавати одну іграшку за ціною 10 грн.?

Поясніть суть отриманого результату.

Рішення:

1) Постійні витрати (Спос)_ 100 грн. у тиждень

Нормальний обсяг виробництва (К) — 100 іграшок у тиждень

Змінні витрати (Сзмін) — 14 грн.

Ц-? Ц = Сзмін + Спос/К

Ц = 14 + 100/100 = 15 грн.

З економічної точки зору неможливо продовжувати виробництво дитячих іграшок і діставати прибуток при ціні, нижче 15 грн. за одну іграшку.

2) Мінімальна ціна, що може установити Шосткінське ВО «Імпульс» на свою продукцію, дорівнює змінним витратам підприємства (Сзмін) = 14 грн.

3) Постійні витрати (Спос) — 100 грн. у тиждень. Нормальний обсяг виробництва (К) — 100 іграшок у тиждень. Ціна однієї іграшки (Ц) — 10 грн.

Змінні витрати (Сзмін) — ?

Ц = Сзмін + Спос/К

Сзмін = Ц — Спос/К

Сзмін= 10 — 100/100 = 9 грн.

а) З економічної точки зору ціна 10 грн. за одну іграшку можлива за умови, що перемінні витрати підприємства в цьому випадку рівні приблизно 9 грн.

б) З маркетингової точки зору ціна 10 грн. за одну іграшку можлива за умови сильного затоварення ринку, коли підприємству, щоб одержати хоч якийсь прибуток і реалізувати свою продукцію необхідно знизити ціну на свій товар до 10 грн.

Список літератури

Армстронг, Г. Маркетинг. Загальний курс [Текст] : : пер. с англ / Гарі Армстронг, Ф. Котлер ; Ун-т Північної Кароліни, Північно-Західний ун-т. — 5-те вид. — М., СПб. : Діалектика, 2007. — 608 с.

Багиев Г.Л. Маркетинг: учебник для студ. вузов, обучающихся по экон. спец. / Георгий Леонидович Багиев (общ.ред.). – 3-е изд., перераб. и доп. – СПб.; М.; Нижний Новгород; Воронеж : Питер, 2007. – 733с.

Бєлявцев, М. І. Маркетинг [Текст] : навчальний посібник / М. І. Бєлявцев, Л. М. Іваненко ; Мін-во освіти і науки України, Донецький національний університет. — К. : ЦНЛ, 2005. — 328 с.

Котлер, Ф. Основы маркетинга [Текст] : краткий курс : пер. с англ / Ф. Котлер. — новое изд. — М.-СПб.-К. : Вильямс, 2007. — 656 с.

Маркетинг для магістрів [Текст] : навчальний посібник / ред. Ілляшенко. — Суми : Університетська книга, 2007. — 928 с.

Маркетинг у прикладах і завданнях [Текст] : навчальний посібник / ред. Ілляшенко. — Суми : Університетська книга, 2006. — 400 с.

Маркетинг: Стратегии, с которыми побеждают / Алена Мальцева (сост.). – К. : Издательский Дом «Максимум», 2006. – 314с.

Новітній маркетинг [Текст] : навчальний посібник / ред. Є. В. Савельєв. — К. : Знання, 2008. — 420 с.

Іванілов О.С. Маркетинг: навч. посіб. для студ. ВНЗ. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. – Донецьк : [Східний видавничий дім], 2009. – 311с.

Павленко А. Ф., Решетнікова Ірина Леонідівна, Войчак Анатолій Володимирович, Куденко Н. В., Бєляєв О. О., Оболенська Т. Є. Маркетинг: підручник / Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана» / А.Ф. Павленко (наук.ред.). – К. : КНЕУ, 2008. – 600с.

Парсяк В.Н. Маркетинг: від теорії до практики: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. – К. : Наукова думка, 2007. – 256с.

Шубин А.А., Бритченко И.Г. Маркетинг менеджмент: новые решения: моногр. / Донецкий национальный ун-т экономики и торговли им. Михаила Туган-Барановского / Александр Александрович Шубин (ред.). – Донецк : ДонНУЭТ, 2007. – 326c.

19

Реферат: Русские войска во Франции и Македонии

«РУССКИЕ ВОЙСКА ВО ФРАНЦИИ И МАКЕДОНИИ (САЛОНИКАХ)»

События Первой Мировой войны до недавнего времени представлялись отечественной историографией только прологом к Великой Октябрьской социалистической революции. Героизм русских солдат, сражавшихся на

Восточно-Европейском фронте, оказался если не полностью забытым, то, по крайней мере, неблагодарной темой для исследований.

В разгар Первой Мировой войны царское правительство по просьбе союзников по Антанте направило во Францию и Македонию четыре Особых бригады. Они и составили Экспедиционный корпус. Пребывание русских бригад на чужбине как будто не обойдено вниманием современников, в особенности публицистов.

Писали о бригадах и историки. Но довольно своеобразно. Все они — советские, эмигрантские, французские – вольно или невольно демонстрировали то, что Герцен называл умением «гнуть факты». Результат таких пристрастий не замедлил сказаться. Восемь десятилетий спустя мы все еще плохо знаем, что же происходило с солдатами России, воевавшими на

Западном фронте той далекой войны.

СОЗДАНИЕ ОСОБЫХ ПЕХОТНЫХ БРИГАД.

Летом 1914 г. в Европе загремели выстрелы, возвещавшие о начале Первой мировой войны, что окончательно разделило её на два противоборствующих лагеря. Первый — Антанта (главные страны-участницы -Франция, Англия,

Россия), и второй — Центральный союз (соответственно Германия, Австро-

Венгрия).

Результаты первых военных действий, в частности, на Западно-Европейском театре, казалось, говорили о скорой победе Германии вместе с союзниками над Антантой, но Марнское сражение в сентябре 1914 г. заставило усомниться в легком успехе войск Центрального союза. К тому же, в результате кампании 1914 г. оказалось, что надежды генштабов воюющих сторон на кратковременный и быстротечный характер войны не оправдались.

Стало очевидно, что военные действия продлятся еще не один год. К декабрю

1914 г. на Западном театре устанавливается позиционный фронт, который практически останется без изменения до 1918 г. В 1914 г. общая стратегическая обстановка складывалась не в пользу Антанты.

В кампанию 1914 г. противоборствующие стороны понесли огромные людские потери — особенно пострадала Франция, остро нуждавшаяся в пополнении живой силы. Поэтому первой вопрос о помощи людьми высказала именно

Франция.

Осенью 1914 г. начались переговоры Парижа с союзниками по Антанте о привлечении на Западно-Европейский фронт воинских контингентов. Так, откликаясь на просьбу Франции, английский морской министр У. Черчилль говорит военному министру фельдмаршалу лорду Г.Г. Китченеру о намерении по­слать на Западный фронт одну дивизию из американцев, сочувствующих

Антанте (США вступили в войну – на стороне Антанты — в апреле 1917 г.).

Более того, речь даже шла о привлечении на тот же фронт японского вспомогательного корпуса, о чем говорилось в телеграмме № 2820 от 9 сентября 1914 г. на имя министра иностранных дел России С.Д. Сазонова.

По данному поводу между Лондоном и Парижем возникли разногласия о том, на каком именно фронте задействовать японские войска. Но проект посылки японских частей не встретил сочувствия в оппозиционном парламентском большинстве в японском правительстве. Кроме того, посол России в Японии

Малевский сообщал МИДу России, что за содействие Япония потребует новых территориальных претензий и других выгод.

Также велись переговоры об отправке японских от­рядов в Россию, но проект остался не реализованным: «Сформирование добровольческих отрядов не встречает здесь[в Японии] поддержки ни у правительства, ни в обществе».

Посылка частей регулярной армии встретили еще большее сопротивление.

Критическое положение на французском фронте вынудило Англию и Францию обратить взор к их союзнику, одному из больших государств того времени —

Российской империи. Еще в августе 1914 г. английский посол в России Дж.

Бьюкенен решил прозондировать почву у нашего министра иностранных дел на предмет посылки на Западный фронт 3-4 корпусов, перевозку которых

Британия осуществила бы за собственный счет. Отрицательно против данного плана выступилВерховный Главнокомандующий Николай Николаевич (младший), поскольку штыков не хватало и на русском фронте. С этого времени по декабрь 1915 г. России будут предлагаться (да и сама России будет предлагать) различные варианты отправки русских войск за границу, на по­мощь союзникам.

Так, осенью 1914 г. Лондон предложил России послать в Британию казачий полк. В ноябре 1914 г. Сербия и Черногория обратились к союзникам по

Антанте о военной помощи, в т.ч. и о возможности отправить на Дунай русский корпус. В конце 1914 г. уже Россия планирует послать в район черноморских проливов на помощь англо-французскому десанту отряд из

Владивостока в составе одного четырех батальонного пехотного полка, одной артбригады и казачьей сотни во главе с генералом Потаповым, бывшим военным агентом (атташе) в Черногории. Николай Николаевич даже послал к

Дарданеллам крейсер 1 ранга «Аскольд» (которому довелось принять эпизодическое участие; моряки заслужили похвалу союзников), но на этом вся операция и завершилась из-за категорического отказа Англии, стремящейся не допустить влияния Рос­сии и присутствия ее войск в этом регионе.

С идеей отправки русского отряда в район проливов выступал позже и генерал-квартирмейстер Ю.Н. Данилов, в июне 1915 г. заявивший, что он,

«…как русский человек, не может допустить мысли, что, при взятии

Константинополя, не бу­дет русских войск». Главным препятствием к исполнению этого плана явилось, как и в первом случае, нежелание английского правительства видеть Россию на Босфоре и Дарданеллах. «Это вопрос политический, а не военный…», — очень четко заметил генерал Ю.Н.

Данилов.

Кроме того, с мая-июня 1915 г. Россия вынашивала план отправки русских военных контингентов в город Бургас (Болгария), но прогерманское влияние в болгарском правительстве, заставившее Болгарию присоединиться к

Центральному союзу в октябре 1915 г., заставило русское командование отказаться от проекта.

В начале 1915 г. на междусоюзническом финансовом совещании в Париже английский премьер-министр Дж. Ллойд-Джордж внес предложение о посылке англо-франко-русского корпуса на Балканы. Приблизительно в это же время

Россия намеревалась отправить в Сербию бригаду ополченцев численностью около 6.000 человек.

Прибывший в декабре 1915 г. в Россию сенатор Поль Думер (в мае 1931 г. избранный президентом Франции), помощник по гражданской части военного министра генерала Ж.С. Галлиени, оказался идейным вдохновителем отправки русских бригад во Францию и Грецию.

«Цель приезда сюда [в Россию] Думера… заключилась в том, чтобы получить согласие Государя Императора и его начштаба на посылку русских солдат во

Францию; французы указывают на страшную свою убыль в людях, в среднем

140.000 человек в месяц; на ограниченное количество людского материала во

Франции… и на роковое значение не только для самой Франции, но и для четверного союза [Антанты] прорыва французской линии…Французы нам дают ружья, мы же будем давать им людей».

П.Думер предлагал послать во Францию 300,0 тыс. русских солдат, приблизительно 40,0 тыс. человек в месяц в обмен на поставку из Франции военного сна­ряжения для русской армии. Данному проекту не сочувствовали даже во французской Главной квартире из-за больших технических трудностей исполнения задуманного; более того, для некоторых членов французского правительства план П. Думера оказался даже неприятным сюрпризом. Однако генерал Ж. Галлиени, недавно занявший пост военного министра в правительстве А. Бриана, оказывал П. Думеру полное содействие, вместе с премьер-министром.

Истинные намерения П. Думера были более чем очевидны. Франция рассматривала Россию в качестве неисчерпаемого источника людских резервов. Незадолго до отъезда сенатора в Россию в военном министерстве рассматривалось предложение некоего А. Шерадана о создании во Франции резервуара русской пехоты. Однако предложение о посылке русских войск исходило не из военных кругов, а именно от парламентских политиков,

«…которые, за счет русских пополнений, хотят уменьшить бремя, возложенное войной на французский народ…».

В Петрограде к отправке войск во Францию отнеслись отрицательно. Тогда П.

Думер выезжает в Ставку, к Николаю II, который в августе 1915 г. стал

Верховным Главнокомандующим, сменив на этом посту Николая Николаевича. О реакции нового начальника штаба Верховного Главнокомандующего генерала от инфантерии М.В. Алексеева говорится в письме директора дипломатической канцелярии при Верховном Главнокомандующем Н. Кудашева к С.Д. Сазонову:

«Это предложение торга бездушных предметов на живых людей особенно покоробило генерала Алексеева, и без того мало сочувствующего посылке наших солдат отдельными партиями в далекие и загадочные экспедиции,

…его [М.В. Алексеева] особенно мучит моральная ответственность перед теми людьми, которых предполагается послать сражаться среди чужих людей, на чужой земле под начальством иностранных начальников…».

Однако предложение об отправке русских военных контингентов во Францию было решено положительно по следующим главным при­чинам. Во-первых, из-за сильной финансово-экономической зависимости России от стран Антанты (в частности, от Франции), не позволявшей России прямо отказать французскому правительству. Во-вторых, русское командование не желало, думается, ссориться с союзниками по Антанте.

Генерал М.В. Алексеев в телеграмме № 625 от 13 декабря 1915 г. говорит генералу Беляеву: «Повторяю, что это [от­правка русских войск во Францию] крайность, на которую можно итти только в силу особой необходимости и желания сохранить добрые отношения [с союзниками]». Те же мысли гене­рал

М.В. Алексеев высказывает Н. Кудашеву: «…вероятно придется все-таки что- нибудь для наших союзников сделать, — по всей вероятности придется послать одну нашу дивизию во Францию, — но что этим и ограничится наша помощь людьми». С генералом М.В. Алексеевым был солидарен и министр иностранных дел С.Д. Сазонов, который 22 декабря 1915 г. заявляет французскому послу в России М.Ж. Палеологу: «Стремясь однако доказать свою готовность удовлетворит, в пределах возможности, пожелания своих союзников, императорское пра­вительство решило послать во Францию… в виде опыта одну бригаду». Следовательно, желание не ссориться с союзниками стояло выше интересов государства (поскольку отправка русских солдат никак не отвечала державным интересам России)?

Принятие решения об отправке русской бригады во Францию было решением не военного характера, а политического. Именно в политическом характере решения проблемы крылась причина всех недостатков в военном отношении, которые будут сопровождать наши бригады в дальнейшем.

В конце 1915 г. русское и французское правительства подписали соглашение, по которому Россия обязывалась поста­вить во Францию пехотную бригаду, а

Франция соглашалась взять на себя все расходы, связанные с данным мероприятием и вооружить русские войска.

В результате вышеупомянутого соглашения в январе 1916 г. царское командование приняло решение организовать пехотную бригаду:

Приказ по Особой пехотной бригаде

№ 1

3 января 1916 г., Москва. п.1

ГОСУДАРЬ ИМПЕРАТОР 6-го декабря 1915 г. ВЫСОЧАЙШЕ повелеть соизволил:

Сформировать пехотную бригаду особого назначения в составе управления бригады, двух пехотных, трех батальонных полков и одного шести ротного маршевого батальона.

Военный министр формирование управления Особой бригадой Первого Особого пехотного полка возложил произвести на командующего войсками Московского военного округа; в Москве, согласно положений и штатов, выработанных

Военным Советом.

СПРАВКА: Сношение Главного Управления Генерального Штаба от 30 декабря

1915 г. за № 10272. п.2

Командующий войсками Московского военного округа приказал немедленно выделить из состава округа подлежащее число людей и имущества и приступить к формированию и назначил наблюдающим за формированием, впредь до прибытия Начальника бригады, Генерала для поручений Генерала Майора

Пигулевскаго.

СПРАВКА: Сношение Штаба Московского военного округа 2 ян­варя 1916 г. №

26. п.3

В исполнение приведенного приказания. Командующего войсками Московского военного округа. 3-го сего января, приступил к формирова­нию Управления

Особой пехотной бригады и Первого Особого пехотного полка и предписываю по делам службы этих частей обращаться ко мне.

Подписал: Временный командующий Особой пехотной бригады Ге­нерал Майор

Пигулевский».

Командиром 1-ой Особой бригады приказом № 4 от 12 января 1916 г. был назначен генерал-майор Н.А. Лохвицкий, бывший до своего нового назначения командиром бригады 24-й пехотной дивизии.

Личный состав 1-ой Особой бригады (с запасным батальоном) по штатам состоял: 1 генерал-майор, 180 штаб- и обер-офицеров и военных чиновников,

8.762 нижних чина, из них: 84 офицера и чиновника русской службы и 96 французской, 8.577 нижних чина русской службы и 185 -французской (еще до прибытия бригады во Францию было решено уменьшить количество офицеров и солдат французской службы более чем в два раза. В строевом и дисциплинарном отношении военнослужащие французской службы должны были находиться в непосредственном подчинении русских офицеров, под начальством которых они находились по роду своей службы. Но по отношению к французам могли применяться уставы только французского образца.

К созданию 1-ой Особой бригады русское командование отнес­лось очень внимательно и строго, особенно к комплектованию штатов. К кандидатам предъявляли следующие требования: они должны быть образованными, знать письмо и уметь читать. Требовалось, чтобы отобранные солдаты и офицеры обладали высокими служебными и нравственными качествами.

О строгости отбора может говорить следующий факт: из одного гарнизона, насчитывающего около 30.000 человек, командование отобрало 260 рядовых и унтер-офицеров. «Все эти люди были рослые, крепкие, красивые, грамотные.

Особое внимание обращалось на вероисповедание — кроме православных никого не принимали, несмотря на все физические достоинства. (…) Все мы, ото­бранные, прошли на следующий день тщательный медицинский осмотр. Тех, у кого обнаружили хотя бы незначительный физический недостаток, браковали, заменяли другими». По воспоминаниям офицеров, участвовавших в отборе нижних чинов, «отказники» «с грустью отходили».

При зачислении в полки нижних чинов учитывались и чисто внешние данные, как при приеме в гвардию: первый полк состоял из шатенов с серыми глазами, второй полк — из блондинов с голубыми глазами. Можно уже было догадаться о боевой ценности подразделения, в котором учитывались цвета глаз и волос. К тому же бригада набиралась из запасных батальонов, т.е. из солдат, не участвовавших в боях. В результате не удивительно, что в беспорядках в 1917 г. во Франции ядром анархии станет именно 1 -я Особая брига­да.

Не менее строгим являлся и отбор в офицеры бригады. Командиры полков, батальонов, рот, кроме младших офицеров утверждались Главным управлением

Генштаба (ГУГШ), а начальника бригады утверждал лично Николай II .

Несмотря на жесткость отбора офицеров, участников боевых действий среди них в 1-ой Особой брига­де оказались немного. Набранный со всех концов

России офицерский состав оказался случайным, «…не имел определенного лица свойственного старым полкам, а разделился на партии, бесконечно враждовавшие между собою»; как сказал неизвестный респондент, «у них отсутствовала единая офицерская семья».

С первых дней сразу стало очевидным, что русское командование уделяло больше внимания строевой подготовке, чем боевой. Желание показать как можно лучше русские подразделения с чисто внешней стороны сквозило во всем. Так, по личному указанию Николая II был создан прекрасный оркестр; художник Соломко преподнес Особой бригаде походный иконостас (позже был передан в церковь общества галлиполийцев в Париже). Со стороны, вероятно, могло показаться, что 1-ю Особую пехотную бригаду готовили не к предстоящим сражениям, а только с целью произвести впечатление на французов.

Менее чем за месяц формирование Особой бригады закончилось (в течение 23 дней). Это оказалась действительно пехотная бригада — места для инженерных, артиллерийских подразделений в штатах просто не было предусмотрено. Естественно, данный факт никак не мог сказаться положительным образом на боевых качествах бригады, что умаляло ее боевую ценность. Недостаток в саперах и артиллеристах будет испытывать не только

1-я, но и последующие три Особые бригады. В полной мере данный недостаток никогда не удастся ликвидировать.

25 января началось движение эшелонов по Сибирской железной дороге до города Дайрена (Дальний); путь занял 22 дня. Маршрут движения бригады на французский фронт из-за боевых действий в Европе и из-за плохих навигационных условий на Белом море русское руководство выбрало не самый лучший. Первоначально требовалось прибыть на Дальний Восток, потом через

Желтое, Южно-Китайское моря, Сингапур, Индийский океан, Суэц в

Среди­земное море, прежде чем прибыть в Марсель (Франция); общая длина маршрута составляла 19.000 миль. В Сингапур бригада прибыла 21 марта,

Коломбо – 31 марта, Джибути – 13 мая, Порт-Саид – 19 апреля.

Потребности 1-й Особой бригады составляли 6-7 транспортов среднего тоннажа, Франция предоставила 3 судна малого тоннажа — пароходы «Лятуш-

Тревиль», «Гималаи», «Сантай» (в Суэце дополнительно прислали французский вспомогательный крейсер «Лютеция»). Из-за нехватки мест бригада разместилась на двух русских пароходах – «Тамбове» и «Ярославле». Тем не менее транспорты были перегружены.

Условия, в которых осуществлялась перевозка бригады, оказались далеко не благоприятными.Об этом говорит только один факт, приве­денный выше

(перегруженность пароходов) плюс к тому же «…плохая вентиляция, постоянная нехватка воды и другие лишения изнуряли солдат, увеличивая среди них заболевания. (…)

Уже с первых дней плавания начались неполадки в питании».

«Недостаток пресной воды, скверное питание, качка, морские болезни, ненужные изнурительные военные занятия — все это сильно отразилось на здоровье» (известны случаи смерти солдат в дороге от тропических болезней).

Зато господа офицеры веселились на славу: «Шампанское лилось рекой за каждым обедом». На Никобарских островах (в Индийском океане) корабли стояли двое суток, ожидая решений адмиралтейства. Во время вынужденной стоянки русские армейские офицеры приглашали в гости армейских французских, которые в долгу не оставались; морские русские офицеры – наших армейских.

Организация охраны транспортов являлась, по крайней мере, плохая. От

Дайрена до Сингапура пароходы не имели специального кон­воя. Только от

Сингапура до Коломбо (Шри-Ланка) «Гималаи» и «Лятуш-Тревиль» сопровождал японский крейсер «Нигата». Затем — только от Порт-Саида до Марселя — два французских миноносца и крейсер «Амираль». Транспорт «Санго»

(предоставленный бригаде уже во время похода) сопровождал от Сингапура до

Коломбо русский вооруженный пароход «Ксения» и два русских миноносца

«Грозный» и «Властный». Транспорты «Тамбов» и «Ярославль» -английский крейсер «Психея», по Средиземному морю вплоть до Марселя –два миноносца французского флота.

О том, как французы ценили наши войска, можно уже су­дить по организации перевозки нашей бригады. Впрочем, стоит ли винить только одних французов?

Русские офицеры ничуть не заботились о подчиненных; больных часто не лечили, за неповиновение или другие нарушения солдат пороли, из-за чего неоднократно вспыхивали неприятные инциденты.

Утром 20 апреля 1916 г. в порт Марселя вошли транспорты «Гималаи», «Лятуш-

Тревиль», позже и остальные. Таким образом, весь переход занял 56 дней.

Сразу с пароходов подразделения 1-й Особой бригады французы от­правили в лагерь Майи (около города Шалон-сюр-Марн, провинция Шампань), считавшийся образцовым.

Военно-политическая обстановка на Балканском театре складывалась и здесь неблагоприятно для стран Антанты. Положение особенно ухудшилось в октябре

1915 г., когда на стороне Германии выступила Болгария, которую Париж и

Лондон безуспешно пытались заставить присоединиться к Антанте. Стараясь не допустить вступления в войну на противной стороне и Греции во главе с королем Константином, придерживавшимся прогерманских интересов, (хотя к концу 1915 г. Гре­ция была нейтральным государством), Антанте удалось заручиться разрешением гречес­кого правительства на высадку англо- французских соединений в городе Салоники (в начале октября 1915 г.) для помощи сербским войскам.

Однако немецко-болгарские войска нанесли поражение союзникам по Антанте, отбросив сербскую армию в Албанию. Англо­французским частям пришлось закрепиться у Салоник, где в конце этого же года союзники образовали т.н.

Салоникский фронт.

В связи с тяжелой ситуацией, сложившейся на Балканах, французский Генштаб решил отправить в Македонию русскую бри­гаду, сняв ее с франко- германского фронта. Проект был настолько близок к осуществлению, что в конце марта 1916г. французское военное министерство составило расчеты по высадке 1-ой Особой бригады в Греции, по снабжению ее вьючным обозом из мулов.

В России генерал М.В. Алексеев решительно возражал против подобного плана, справедливо полагая, что офицеры и солдаты готовились воевать только во Франции, а отправка в Македонию понизит их боевой дух. Взамен

М.В. Алексеев предложил сформировать 2-ю Особую бригаду и направить ее именно в Македонию (похоже, что теперь генерала больше не беспокоила

«моральная ответственность», о которой он говорил ранее).

На данном проекте особенно настаивали представители французского правительства, находящиеся в России — министр юстиции Р. Вивиани и министр вооружений А. Тома. Французское правительство считало, что прибытие русских войск на Балканы может сильно поднять дух славянских народов и, в частности, заставить нейтральную Румынию выступить против

Германии. Подобного мнения придерживался и русский посол во Франции А.П.

Извольский.

В течение многих столетий Россия имела собственные интересы в странах

Балканского полуострова, и при развитии нынешней ситуации непременно стоило ожидать, что Россия вышлет войска, напри­мер, в Македонию. Кроме того, высадкой русской бригады Россия хотела дать понять Болгарии, что первая будет воевать со второй, если болгарское правительство решит примкнуть к Центральному союзу.

И здесь большую роль в принятии военного решения опять играла политика.

Правда, в данном случае присутствие русских войск все-таки являлось более необходимым для России в целях усиления влияния на Балканах. Однако нетрудно было предвидеть, что вековая мечта России закрепиться на Босфоре

– не более чем миф, поскольку ни одна европейская держава никогда не позволила бы ни России, ни какому-либо другому государству укрепить собственное влияние в зоне проливов.

В целях усиления корпуса союзников в Греции для нанесения Австро-Венгрии решительного удара из ее «подбрюшья» генерал М.В. Алексеев предлагал усилить англо-французские части итальянской дивизией. Более того, управляющий дипломатической канцелярией при Ставке Н. Базили обсуждал с генералом посылку на Балканы… японского отряда. Начальник штаба

Верховного Главнокомандующего, похоже, настолько оказался увлеченным данной идеей, что собирался отстаивать ее перед Францией и Англией.

В сложившихся условиях было положено начало формированию 2-й Особой пехотной бригады, сформированной к концу июня 1916 г. Во главе ее назначили генерал-майора М.К. Дитерихс (на эту должность рассматривались еще генералы Добрынин и Беляев). Штаты бригады составляли 224 офицера и чиновника, 9.338 нижних чина, — все русской службы. Среди нижних чинов 3- го Особого полка служил ничем не примечательный 19-летний рядовой Р.Я.

Малиновский, которому суждено было судьбой стать Маршалом Советского

Союза.

При комплектовании 2-й Особой бригады явно учитывались недостатки в организации 1-ой бригады. Во-первых, выделялись целые роты из определенных полков, что Ю.Н. Данилов называет положительным моментом, т.к. между солдатами существовала боевая спайка. Впрочем, генерал М.К.

Дитерихс придерживался противоположного мнения, поскольку в ротах находилось много «слабых здоровьем, а заменить их представляется де­лом сложным, если вообще невозможным». Во-вторых, по требованию М.К.

Дитерихса все офицеры должны являться русской службы, а французские — только в качестве переводчиков. В-третьих, в составе бригады находилась единственная во всех Особых бригадах группа кавалеристов — конных разведчиков (начальник команды ротмистр Всеволод Фохт), сформированная из драгун, улан и гусар маршевого эскадрона 14-й кавалерийской дивизии

(место дислокации – город Тамбов).

Отправляя 2-ю Особую пехотную бригаду воевать в горную местность, ей даже не придали специальных горных подразделений.

Поскольку маршрут через Дальний Восток русское командование отменило, 2-ю

Особую бригаду решили отправить из Архангельска морем во Францию, далее через Францию по железной дороге до Марсе­ля, а оттуда на пароходах — в

Салоники. 3 июля 1916 г. бригада от­плыла на 9 французских и английских пароходах («Венесуэла», «Мартазан», «Умтали» и одном русском –

«Екатеринослав») вместо планируемого 23 июня.

Первые двое суток плавания транспорты имели охрану только в виде русской канонерской лодки «Вайгач». Далее их должны были сопровождать английские боевые корабли, которые так и не показались на горизонте, хотя реально существовала угроза нападения со стороны германских подводных лодок.

«Может быть, оно [английское правительство] и охраняло наше плавание, но как — я не видел», — с сарказмом отметил начальник 2-й Особой бригады

(«Надо отдать справедливость англичанам, что они большие свиньи»). И далее: «Не знаю, кто следит за нашей безопасностью, но впечатление получается — покинуты всеми».

15 июля пароходы с русскими войсками встретили французские боевые корабли

— два миноносца и одно «судно специальное против подводных лодок. (…)

…допотопного вида, кото­рым место в музее, а не в современном флоте. Но, впрочем, все же лучше это — чем ничего».

С середины 16 июля количество французских кораблей увеличилось до 6-ти единиц. В Брест (Франция) первый транспорт «Венесуэла», с Дитерихсом на борту прибыл 16 июля, в 6 часов вечера; остальные – до 3 сентября

(условия на кораблях, на которых перевозили русских солдат, являлись крайне тяжелыми). Как планировалось, бригаду перевезли в Марсель через

Францию, восторженно встречавшей русских солдат, посадили на вспомогательные военные крейсера «Галлия» и «Гюшен» (5 ав­густа) и доставили в Салоники через несколько дней (шли в основном ночью).

В России, 26 апреля 1916 г. представители французского правительства Р.

Вивиани и А. Тома, с одной стороны, и генерал М.В. Алексеев, с другой, подписали соглашение, по которому Россия обязывалась послать во Францию и

Македонию — помимо первых двух бригад — еще пять общим количеством в

50.000 человек с подкреплениями в 10.000 человек. «Французское правительство соглашалось принять на себя погрузку и расходы по перевозке, вооружению и содержанию этих во­инских частей. Оно пошлет предметы вооружения (ружья и пулеметы) в Россию [за 2 месяца до отъезда войск], а равно и боевые запасы в достаточном количестве, чтобы войска могли упражняться в военных приемах». Жизнь внесла коррективы в соглашение — из-за опасности нападения германских под­водных лодок на французские пароходы, следующие в Россию, отправку оружия заблаговременно отменили.

В соответствии с принятыми договоренностями в начале июля 1916 г. русское командование приступило к комплектованию 3-й Особой бри­гады во главе с генерал-майором В.В. Марушевским, предназначен­ной для французского фронта.

В штаты бригады, как в штаты остальных бригад, входили прикомандированные французские офицеры. Применительно к ним, с разрешения командующего IV французской армией, был издан приказ № 36 (от 23 сентября 1916 г.) по 3-й

Особой бригаде, по которому офицеры французской службы должны были

«…носить на левом рукаве трехцветную (белую, синюю, красную) повязку, в полках с арабскими цифрами 5 и 6, в маршевом батальоне с цифрой III и в

Штабе бригады с цифрою III и тонким золотым галуном по краям повязки».

Носили ли подобные повязки французские офицеры в других Особых бригадах – данные отсутствуют.

Формировалась 3-я Особая бригада частью путем выделения рот из действующих полков (три роты в каждом полку, всего — 6 рот), большей частью из запасных батальонов (остальные 9 рот). Формирование бригады совпало по времени с Брусиловским наступлением в Галиции (Юго-Западный фронт) летом 1916 г., где русские войска понесли большие потери, что сказалось на качестве и темпах комплектования. Посадка на пароходы в

Архангельске началась 18 августа 1916 г.; в Нант (Франция) 3-я Особая бригада прибыла месяц спустя, 18 сентября.

Вслед за 3-ей Особой бригадой русское командование сформировало и 4-ю

(180 офицеров, 9.368 нижних чинов) во главе с генерал-майором Леонтьевым; бригаду отправили в Македонию. 4-я Особая бригада была укомплектована по смешанной системе, как и 3-я. В состав рот, формировавшихся из запасных батальонов, входили ратники ополчения 1-го разряда, имевшие поверхностное военное образование.

На пароходе «Мартизан» 4-я Особая бригада отправилась морем из

Архангельска в середине сентября, в Салоники прибыла на пароходе

«Лютеция» 10-20 октября 1916 г.

4-я Особая пехотная бригада явилась последней. Прежде всего сказались большие потери на русском фронте и необходимость их восполнения внутри

России. Во-вторых, сказалась и небезопасность плавания из-за действия германских подводных лодок в Белом море. В-третьих, в августе 1916 г. в войну на стороне Антанты вступила Румыния. Боевые действия она вела неудачно, и в декабре был образован Румынский фронт, на который перевели русские части с Северо-Западного фронта, а вместо них отправили 5-ю, 6-ю и 7-ю Особые пехотные бригады, приготовленные к отправке во Францию.

Остается добавить, что прекращение отправки русских войск было согласовано с французским правительством.

Итого, по данным французского Генштаба, в 1916 г. во Францию и Македонию было отправлено 745 офицеров и 43.547 нижних чинов.

Как для любой бригады, требовалось создать систему тыловых служб, занимавшихся вопросами лечения больных и раненых, проблемами обмундирования, снабжения войск питанием, боеприпасами и т.п. Некоторые проблемы решили следующим образом: «Все имущество (вооружение, обоз и проч.), а также животные (лошади, мулы) должны быть отпущены Французским

Правительством безвозмездно.

Что же касается содержания бригады, то на средства Русского Правительства должно быть отнесено только содержание русских чинов бригады (жалование и довольствие).

Чины же французской армии должны содержаться на средства своего

Правительства, которое принимает на себя также и расходы по содержанию животных и разного рода имущества, которое привезено войсками из России.

Расходы по содержанию и лечению во французских госпиталях больных и раненых, должны быть приняты на счет Французского Правительства».

Несмотря на недостатки в посылке бригад, денежное содержание русских солдат и офицеров оказалось значительно лучшим, чем во французской армии.

Так, русский капитан получал во Франции 1.577 франков (капитан французской службы — 689 фр.), соответственно подпоручик — 804 и 472 франков, рядовой — 50 и 7.50 франков.

Денег царское правительство явно не жалело. Так, В.А. Рыхлинский вспоминает, как его командир, П.П. Дьяконов («обладал этим даром – пить в невероятном количестве, как никто») выдал ему чек на предъявителя на 1 млн. франков золотом на представительские расходы! В Сингапуре казначей бригады выдал В.А. Рыхлинскому для «покупки верховой лошади» (!) 1,5 тыс. франков золотом.

Вопрос с обмундированием русских войск оказался довольно сложным. За все время пребывания во Франции и Македонии войска никогда не будут иметь однообразную форму. Так, 3 октября 1916 г. по 1-й Особой бригаде выходит приказ № 173, в котором, в частности, говорилось, что «…некоторые нижние чины особенно охотно заменяют форменную одежду, установленную для французской армии. Появились синие рубашки вместо наших защитных и т.д.».

Обмундирование русских военнослужащих останется на долгое время пестрой, подчас нововведения в деталях униформы мирно соседствуют со старыми, отмененными. Подобное положение дел сохранится до конца войны.

Перед отправкой во Францию 1-я Особая бригада получила превосходную форму

— ее подгоняли почти для каждого солдата (однако по сохранившимся фотографиям это не скажешь); им предназначалось 2 комплекта — в одном они прибыли во Францию, а второй – «про запас». По прибытию во Францию и

Македонию войска получали каски образца Адриана с двуглавым орлом. Когда каска не требовалась, русские военнослужащие носили фуражки французского

(например, в 4-м Особом полку 2-й Особой бригады) и русского образцов.

С обмундированием для 2-й Особой бригады дело обстояло хуже. Генерал М.К.

Дитерихс подвергает суровой критике службы, занимавшиеся обмундированием его бригады, о чем сообщает в «Общих выводах по формированию и отправки бригады на фронт союзных армий» (от 7 августа 1916 г.). Уже первый комплект военной одежды к прибытию в Брест принял «…недопустимый вид: материал, из которого сделаны штаны — страшно маркий, а стирке поддается плохо… Кроме того, цвет материала не одинаков; почти от белого до темно- коричневого, что вносит еще больше впечатления неряшливости, беспорядка и небрежности».

Не лучшим образом обстоял вопрос с обмундированием для 4-й Особой бригады: «Обмундировали меня [Д. Шаевского, автора этих строк] как огородное чучело: поношенный солдатский картуз, прикрывавший только затылок, гимнастерка до колен с рукавами на 4 вершка [около 18 см] длиннее рук, старые брюки и кирзовые сапоги — правый сапог 44-го размера, левый — 39-го».

Для ведения боевых действий двух комплектов явно было недостаточно, и между русским и французским интендантствами возникли некоторые разногласия — где и из чего шить летние, зимние комплекты. В результате появилось три вида военной одежды: военная униформа, сшитая в России, военная униформа, сшитая во Франции из французских тканей и сшитая во

Франции из русских тканей.

Со стрелковым вооружением хлопот практически не было. Личный состав

Особых бригад вооружили ружьями и пулеметами французского образца.

Русские солдаты имели на вооружении в разное время практически все образцы французских винтовок того времени — от 8-мм 3-зарядного Лебель Ml

886/93 до 8-мм 5-зарядного Лебель М1916.

Сложным для решения оказался вопрос о лечении больных и раненых во французских госпиталях. Перед отправкой Особых бригад за границу русское командование не позаботилось об учреждении собственных стационарных госпиталей во Франции и Македонии; только к середине 1917 были приняты меры по организации лечебных учреждений с русскими врачами и русским медперсоналом. Особенно остро недостаток русских врачей ощущался в

Салониках. Отношение к русским во французских госпиталях практически всегда являлось очень плохим — как во французских госпиталях во Франции, так и во французских госпиталях в Македонии.

Проблемами создания централизованного тылового аппарата русское командование себя не отягощало. Решение данной проблемы взял на себя по собственной инициативе военный агент во Франции полковник граф А.А.

Игнатьев. Именно он руководил и решал все хозяйственные и организационные проблемы, связанные так или иначе с вопросами, входящими в компетенцию тылового аппарата. Фактически прообраз тылового управления был создан к началу 1917 г., но легитимное оформление оно получило только в начале июля 1917, т.е. когда активные боевые действия со стороны Особых бригад прекратились. Только 2 июля 1917 г. выходит долгожданный приказ № 11 по русским войскам во Франции, в §1 которого говорится:

«Для объединения деятельности тыловых органов формируется Тыловое

Управление в составе отделений: Инспекторское, Интендантское,

Санитарное»; начальником управления назначался полковник М.В. Карханин.

Русское командование не проработало вопрос и о почтовых связях русских солдат, оставшихся на чужбине, со своим домом (с марта 1917 г. почтовые отношения с Россией прерываются). Чтобы заменить солдатам в какой-то мере их семьи, во Франции возникает очень интересный институт «крестных матерей» (« les marraines »). Почти у каждого солдата имелась собственная

«крестная мать» из числа сердобольных француженок, пытавшихся позаботиться о своем подопечном — они присылали на фронт разнообразные подарки, стараясь знаками внимания помочь русскому солдату, приехавшему защищать Францию из далекой России. Конечно, не обошлось здесь, как пишет

Ю.Н. Данилов, и без женщин легкого поведения, но таких, по его утверждению, оказалось мало.

Этоне могло никак в полной мере заменить чувство тоски по родине у солдат, оказавшееся, разумеется, одной из причин будущих революционных выступлений.

Отправка русских войск за границу оказалась весьма поспешной, не продуманной и не проработанной до логического конца. О результатах подобных скорых действий хорошо передает генерал М.К. Дитерихс: «Спешка формирования бригады, приняв во внимание позднее прибытие большинства ее старших лиц, спешка отправления из России и дальнейшая спешная перевозка в Салоники вызывало то, что многие вопросы остаются не выясненными, многие положения не разрешенными и все первые дни жизни бригады проходят в решении многих серьезных обстоятельств на спех, кое-как, со многими серьезными упущениями».

Как здесь не вспомнить японцев, за отправку солдат потребовавших взамен у союзников политические уступки и льготы для собственной страны!

Стоит ли теперь удивляться, как французское правительство впоследствии жестко, даже жестоко обошлось с русскими военнослужащими? Единственный положительный результат, которого добились русские войска во Франции и

Македонии — поднятие морального духа как среди французов, так и сербов.

Впрочем, даже по этому пункту русские войска проиграют в 1917 г. в силу как объективных, так и субъективных причин.

УЧАСТИЕ В ПЕРВЫХ БОЯХ.

Как ни парадоксально, но во Франции русские воевали практически с первых дней начала войны. По призыву статьи «Россия и Свобода», опубликованной в газете с характерным названием «Воззвание» (за № 2), из эмигрантов (в частности, революционеров) начали формироваться отряды русских добровольцев. Из 9,0 тыс. добровольцев для фронта французские

«военкоматы» отобрали 3,4 тыс. (из которых 600 политических эмигрантов), прибывших на передовую в конце августа. Из них сформировали специальную русскую добровольческую бригаду в составе Марокканской дивизии. Вскоре большинство бригады полегло в боях. Остальных командование разбросало по соединениям дивизии, часть завербовалась в канадскую армию, Иностранный легион.

20 апреля 1916 г. в Марсель прибыла 1-я Особая бригада. Встреча русских войск французами оказалась самой душевной и доброжелательной. «Все балконы и окна домов украшены гирляндами разноцветных флажков союзных

Франции стран, но больше гирлянд из русских и французских флажков…

(…) …на балконах и окнах висят роскошные ковры. На тротуарах сплошь народ. Люди рванулись бы к русским солдатам, но их сдерживают канаты».

Главнокомандующий французскими армиями генерал Ж.Ж.С. Жоффр ради подобного случая отдал специальный приказ, в котором говорилось: «Наша верная союзница “Россия” [так в тексте], армии которой так доблестно сражались против Германии, Австрии, и Турции, захотела дать Франции новый залог своей дружбы, еще большее блестящее доказательство своей преданности общему долгу». Прибытие русского военного контингента очень благотворно повлияло на моральное состояние французов.

В Марселе войска прошли церемониальным маршем под восторженные крики французов. При проведении парада чуть было не произошел конфуз – все офицеры пропали кто куда, и их невозможно было разыскать. Выручила, как всегда, русская смекалка – разные роты поручили возглавлять одним и тем же офицерам. Прапорщику В.А. Рыхлинскому (адъютанту командира 2-го

Особого полка П.П. Дьяконова) пришлось «обежать бегом дома, чтобы стать во главе, кажется, 3-й роты, командир которой был в числе “пропавших без вести“». Потом В.А. Рыхлинский заменял командира 7-й, 8-й роты и т.д.

Когда он проходил в третий раз, услышал разговоры среди зевак: «Как все русские офицеры похожи друг на друга!».

Вместе с войсками во Францию прибыл медведь по кличке «Мишка», купленный офицерами 1-й роты 1-го Особого полка в Екатеринбурге и прошедший всю войну; его дни закончились в парижском Зоологическом саду. Медведь стал неким символом Особых бригад и всегда вызывал неподдельное восхищение и колоссальный восторг у французов. Мишка ужасно любил зеленую форму русских солдат и не выносил синюю форму французов. Во время газовых атак медведь отравился хлором, лечился; врачи-ветеринары назначили ему специальный рацион. Во время куртинских событий Мишка находился в лагере и пострадал от злых солдат – ему специально обварили шерсть кипятком…

После высадки 1-ю Особую бригаду отправили из Марселя в Шампань, в лагерь

Майи (подразделения прибывали в Майи в период с 22 апреля до начала мая).

По прибытии в лагерь все подразделения бригады полностью получили предусмотренное штатом число офицеров и нижних чинов французской службы, материальную часть. Были решены и некоторые организационные вопросы.

28 апреля по IV французской армии генерала Гуро выходит приказ о зачислении 1-й Особой бригады в состав армии, точнее, в XVII-й корпус генерала Дюма. Дополнительно были сформированы пулеметные роты (в каждой

3 офицера и 143 нижних чина), разведывательные команды — по одной на полк, 60 человек каждая (в русских полках на Восточном фронте не было предусмотрено по штату). В результате в бригаду входили два полка по 3 батальона, подразделявшихся по 4 роты; каждый полк имел три пулеметные роты (12 на батальон), отряд связи и военно-хозяйственную службу (каждая рота имела собственную полевую кухню).

По прибытию во Францию, русские войска, казалось, должны были сразу углубиться в курс боевой подготовки к предстоящим сражениям. Однако, прежде всего стали преследоваться интересы показа внешнего лоска и показухи.За один месяц1-я Особая бригада участвовала в 18 парадах, на которых присутствовали либо представитель Верховного Командования при французских армиях генерал Я.Г. Жилинский (на данной должности с 3 сентября 1314 г.), либо генерал Гуро, либо президент Франции Р. Пуанкаре.

Один батальон из 1-го Особого полка полковника М.Д. Нечволодова прошел даже церемониальным маршем в Париже; там же подразделение русских войск примет участие в торжествах по поводу праздника 14 июля, ежегодно отмечавшегося французами. Являлись ли парады необходимостью для бригады, прибывшей во Францию сражаться вместе с французами и англичанами против общего врага?

Определенное время все-таки уделялось и на боевую подготовку. Об этом свидетельствуют приказы по 1-ой Особой бригаде № 29 от 21 апреля, № 35 от

26 апреля и др. Многих солдат направили учиться на краткосрочные курсы по овладению новыми военными специальностями, своеобразный центр которых находился в Шалоне, где солдаты обучались на пулеметчиков, снайперов, телефонистов, сигнальщиков, саперов и т.п. Одновременно солдаты и офицеры изучали особенности французского фронта и методы ведения боев, участвовали в практических занятиях на полигоне, на учебных стрельбах.

На французском фронте 1-я, затем и 3-я Особые бригады не являлись отдельной самостоятельной частью из-за малочисленности и недостаточной технической укомплектованности. Они входили в состав французской армии, и подчинялись в оперативном отношении командующему фронтом, в юридическом — представителю Верховного Главнокомандующего во Франции: «…где бы ни находились русские войска, они подчиняются русским военным законам».

Таким образом, русские войска имели как бы двойное подчинение.

К боевой службе на французском фронте русские солдаты приступили в ночь на 17 июня 1916 г., когда подразделения 1-й Особой бригады заняли один из участков IV французской армии, входившей в группу войск под командованием командира II кавалерийского корпуса генерала де Митри. Сектор, занимаемый русскими войсками, находился к востоку от города Реймса, примыкая своим правым флангом к реке Сюипп, близ села Оберив.

Во французских окопах и траншеях русских солдат ждали «сюрпризы» — они не переставали удивиться тому, какими прочными и солидными бывают фортификационные сооружения: глубокие землянки (в 50 ступенек), прочные деревянные перекрытия. В офицерских землянках находились даже ванны и кое- где бильярдные столы.

В тылу позиций находился военный лагерь Мурмелон Ле Гран, в котором русские солдаты будут располагаться на отдых, когда их сменят французские подразделения.

Сектор, оборонявшийся нашими войсками, находился постоянно под обстрелом и являлся отнюдь не легким. Расстояние, разделяющее наши передовые линии от немецких, составляло всего 70-80 м, поэтому постоянно приходилось быть начеку. Все четыре месяца, которые русские войска провели на передовой, прошли для них в постоянных перестрелках с врагом.

Боевое крещение 1-я Особая бригада получила 18 июня — подверглась артиллерийскому обстрелу противника и отбила немецкую атаку. Первые убитые появились у бригады 14 июля. Двое солдат 1-го Особого полка были заколоты в неравном штыковом бою, и теперь немцы точно знали, что против них находятся русские войска, поскольку противник захватил с собой в качестве трофеев каски с двуглавыми орлами.

1-й Особой бригаде удалось принять участие в известной наступательной акции франко-английских войск против Германии — сражении на реке Сомма

(июль-ноябрь 1916 г.). Для русских солдат самый ожесточенный бой произошел 5 сентября, когда в течение 12 часов пришлось отбить пять сильнейших атак противника. 1-й и 2-й батальоны 2-го Особого полка

(которому достался самый тяжелый участок в бригаде) неоднократно вступали в рукопашные схватки с немцами. Потери только в этот день составили 35% всего личного состава 1-й Особой бригады. Самые мощные атаки противника приняла на себя 9-я рота 2-го Особого полка, недосчитавшаяся 2/3 бойцов.

Русские войска продемонстрировали умение воевать не только в открытом бою, но и в боевых разведывательных рейдах, называвшимися французами « coup de main ». Так, младший унтер-офицер Г. Котов и ефрейтор А. Калмыков с группой товарищей совершили боевую вылазку к немцам, в результате которой захватили двух пленных, две винтовки с боеприпасами и два ящика ручных гранат. Все участники вылазки были удостоены Георгиевских крестов,

А. Калмыкову присвоено звание младшего унтер-офицера, а его трем боевым товарищам — звание ефрейтора. Этот славный эпизод имел счастливое продолжение: героев принял генерал Н.А. Лохвицкий и вышестоящее французское начальство.

Не осталась незамеченной акция 16 июля, когда была отбита вылазка противника, стоившая ему до 100 человек убитыми и ранеными и 10 человек пленными. С нашей стороны тоже имелись немалые потери -13 убитых (плюс один солдат французской службы) и 36 раненых, из них 2 офицера. Командир

XVII корпуса генерал Ж. Дюма с большой похвалой отозвался об общем управлении контратаки и о мужественном поведении чинов 1-й Особой бригады, а генерал де Базелер сказал: «…русские остаются по-прежнему мастерами штыкового боя».

29 сентября 1916 г. выходит приказ № 646 поIV армии, отмечающий заслуги 3- го батальона 2-го Особого полка: «18 сентября 1916 под командованием своего командира подполковника Верстаковского, будучи яростно атакован 6- ю ротами германцев, которые наступали под прикрытием сильной артиллерии, встал, как один из окопов, бросился в штыки и своим неудержимым порывом, отбросил неприятеля до его линии, нанеся при том ему сильные потери». По этому приказу 3-му батальону 2-го полка от генерала Гуро был пожалован

Военный крест с пальмой. В приказе по 1-й Особой бригаде № 174 от 4 октября 1916 г. приведена телеграмма от генерала Ж. Дюма: «Шлю самые сердечные поздравления храбрым войскам иих храбрым начальникам».

О доблести обоих полков 1-й Особой бригады нам наглядно говорит число награждений за первый период пребывания на французском фронте – в течение июня-сентября 1916 г. (даны самые приблизительные подсчеты).Из нижних чинов 1-го Особого полка были награждены: Георгиевскими крестами 4-й степени — 2 чел., Георгиевскими медалями «За храбрость» 4-й степени — 9 чел. (из которых один — из штаба бригады), французским Военным крестом —

3 чел. Но больше всего наград получили солдаты 2-го Особого полка:

Георгиевскими крестами 3-й степени — 2 чел. 4-й степени — 38 чел.

Георгиевской медалью «За храбрость» 4-й степени — 82 чел, Военным крестом

— 66 чел.

Награды получили и офицеры 1-й Особой бригады — орден св. Анны 4-й степени с надписью «За храбрость» — 6 чел, орден св. Станислава 3-й степени с мечами и бантом — 4 чел., Военным крестом — 4 чел (один из награжденных, генерал Н.А. Лохвицкий получил крест с пальмовой ветвью).

Кроме того, президент Франции указом от 22 октября 1916 г. наградил кавалерским крестом ордена Почетного Легиона 2 офицеров русской службы

(подполковника Иванова и поручика Тихомирова) и одного офицера французской службы.

Боевую службу 1-я Особая бригада исправно несла до 16 октября, когда ее на позициях у села Оберив сменила 3-я Особая бригада, также доблестно исполнявшей долг перед союзниками и не давшей повода усомниться в собственной храбрости и стойкости.

В течение 1916 г., по данным военного атташе во Франции полковника А.А.

Игнатьева, потери 1-й Особой бригады составили 2 офицера и 103 солдата убитыми и умершими от ран, 2 офицера и 130 солдат ранено. В 3-й Особой бригаде соответственно 1 офицер и 67 солдат, 3 офицера и 404 солдата.

Ничуть не умаляя героизма русских солдат на французском фронте, хотелось бы указать и на следующие неприятные моменты. Случались на фронте и такие неприятные вещи, как взятие в плен наших солдат немцами: во время

«…одной частной атаки немцев на наши позиции к югу от высоты Менил были взяты в плен немцами 21 человек в убежище…».

В 1-й Особой бригаде существовали телесные наказания для нижних чинов еще со времени их отправки из России. Несмотря на то, что генерал Н.

Лохвицкий заявил в приказе № 205 от 1 ноября 1916 г.: «Как русская, так и французская армии никогда не знали немецкой палочной дисциплины…».

Отношения между нижними чинами и офицерами не являлись чрезвычайно дружелюбными, иногда случались серьезные инциденты. По недоразумению пьяных офицеров, 4-я рота 2-го Особого полка некоторое время вела перестрелку со 2-й ротой того же полка (когда полк находился на боевых позициях у села Оберив), в результате чего у 4-й роты оказалось 27 человек убитыми и 36 раненых.

Еще во время переезда 1-й Особой бригады, незадолго до прибытия в

Марсель, самодурство командира 2-го Особого полка П.П. Дьяконова довело его до удара со стороны одного солдата, некоего Петрыкина, который по прибытии в Марсель сбежал. Пытаясь его разыскать, начальник 1-го батальона 2-го Особого полка подполковник М.М. Иванов судил и впоследствии расстрелял 8 человек.

Офицеры тоже не оставались «в долгу». В приказе по 1-й Особой бригаде №

205 от 1 ноября 1916 г. можно найти следующие строки: «Состоящий во 2-м

ОСОБОМ пехотном полку Подпоручик Конюс позволил себе нанести удар нескольким солдатам.

Приказываю арестовать Подпоручика Конюс на 20 суток, надеюсь, что подобный случай больше не повторится…».

Даже с момента отправки 1-й Особой бригады из России у солдат с офицерами стали возникать трения, которые в течение времени не только уменьшались, но и увеличивались; остановить их не представлялось возможным. Какое отношение у солдат могло сложиться о своем командире, генерале Н.

Лохвицком, когда он лично поощрял порки солдат.

Прапорщик В.А. Рыхлинский вспоминал, когда он, 21-летний офицер, называл

35-40-летних рядовых и унтер-офицеров на «вы», его начальник, временно командовавший 2-м Особым полком капитан М.И. Иванов (впоследствии подполковник и командир 1-го батальона этого же полка) высказывал В.А.

Рыхлинскому собственное неудовольствие, на людях демонстрировавший доброту к подчиненным. Отметим, что в бою М.И. Иванов не прятался за спины солдат.

Не имея боевой спайки, в глубине рот, батальонов, полков 1-й Особой бригады, как и в 3-й, зарождалось семя недовольства против офицерства, многие представители которого позволяли себе грубо обращаться с солдатами. Отсутствие боевых кадровых офицеров, большая часть которых была выбита в первые месяцы войны на русском фронте, давало о себе знать.

Несомненно, среди офицеров находились люди порядочные, отважные и смелые.

Ярчайшим примером подобного офицера может служить подполковник Г.С.

Готуа, командир 2-го батальона 2-го Особого полка, которого солдаты вспоминали с уважением.

После вышеперечисленных фактов вовсе не удивительно, что именно 1-я

Особая бригада стала ядром неповиновения высшей власти и явилась рассадником недовольства в русских войсках на французском фронте в 1917 г.

Уже в 191б г., в конце года, один из атрибутов дисциплины — соблюдение формы одежды — в 1-й Особой бригаде стал нарушаться. Причем не обязательно среди нижних чинов, но и среди господ офицеров. Тревога по этому поводу звучит в приказе № 173 по 1-й Особой бригаде от 3 октября

1916г. В приказе № 224 по 1-й Особой бригаде от 23 ноября 1916 г. можно найти следующие строки: «Главнокомандующий французскими армиями обращает внимание на заметный упадок внешней дисциплины в войсках [в 1-й Особом бригаде], выражающееся в несоблюдение формы одежды, и некоторой распущенности». Спустя 4 месяца от приказа № 454 от 12 августа 1916 г, в декабре 1916 г. еще существовали погоны и петлицы разных цветов, пулеметчики не имели установленных нарукавных знаков для их отличий, нижние чины не имели индивидуальных знаков, введенных с 15 ноября 1916 г.

(приказ № 219).

Отмеченные случаи несоблюдения дисциплины имели место и в 3-й Особой бригаде. В приказе № 7 от 22 октября 1916 г. говорится: «Люди начинают распускаться. Кивают головой отвечая на приветствие, ходят расстегнувшись, поднимают воротник, а когда идет дождь имеют несчастный, непотребный вид».

Кроме несоблюдения формы одежды в русских войсках имелись факты

«национальной слабости»: неумение ограничить себя в употреблении спиртных напитков – спиртные напитки распивали целыми группами. Случались единичные случаи кражи, когда русские солдаты воровали у французских.

Уже в 1916 г, происходит знакомство солдат с революционной эмиграцией, живущей во Франции, которая через небольшие группки военнослужащих русской армии начинает проникать в Особые бригады и изнутри способствовать разложению подразделений.

В результате, революционный дух, который охватит войска воюющих сторон в

1917 г., имел корни и в 1916 г. И одной из причин возникновения подобного настроения не могла не служить поспешность формирования Особых бригад и отправка столь молодого подразделения и без боевого опыта на далекий фронт.

Салоникский фронт был открыт в конце 1915 г. Сербы, англичане, французы, итальянцы и две русские бригады образовали на Балканах т.н. Восточную армию под общим руководством генерала М. Саррайля (с 16 января 1916 г.), которой надлежало остановить продвижение противника и по возможности облегчить положение на франко-германском фронте.

Отметим, что между М. Саррайлем и командующим британскими войсками генералом Магоном (и их преемниками) возникают противоречия. Ни один из них не желал подчиняться другому. Подобного рода антагонизмы были сплошь и рядом в войсках Антанты от первого дня войны до последнего. Генералы каждой страны в первую очередь исповедовали собственные узко-национальные интересы. Не оказался исключением и Балканский театр. С политической точки зрения дела здесь обстояли хуже, чем где-либо, поскольку на

Балканах присутствовали войска пяти держав — Франции, Британии, России,

Сербии, Италии; самые большие противоречия являлись между Францией и

Британией.

В результате, военно-политическая обстановка на Балканском театре военных действий, в которой надлежало сражаться русским войскам, не располагала к формированию дружественных взаимоотношений среди союзников.

В первой половине августа 1916 г. в Салоники прибыла 2-я Особая пехотная бригада с генералом М.К. Дитерихсом, с первых дней пребывания столкнувшаяся с разнообразными трудностями, например, отсутствие некоторого имущества, инструментов (и имея в тылу до 180 больных). Лучше всего сказано в «Общих выводах по формированию и отправки бригады на фронт союзных армий»: «…почти ничего не было подготовлено заранее, для снабжения бригады всем необходимым. Правда, что каждое наше заявление принимается с большой предупредительностью и сейчас же почти исполняется, но тем не менее, по-видимому. Штаб Armee d ‘ Orient [Восточной армии] не получил нужных всеобъемлющих указаний по нашему снабжению и обеспечению из Парижа, а потому приходится постоянно напоминать то о том, то о другом».

Генерал также сожалел о том, что его 2-я Особая бригада не была укомплектована с технической точки зрения. «При вверенной мне бригаде… считаю необходимым ходатайствовать о сформировании горных трех батальон наго артиллерийского и паркового дивизионов и одной саперной роты. Только тогда бригада будет иметь самостоятельное боевое значение и, главное, значительную политическую силу при разрешении в будущем тех или других дипломатических вопросов на Балканах».

Как и на французском фронте, 2-я Особая бригада вошла в группу войск вместе с 57-й, 156-й французскими дивизиями (под общим командованием генерала Кордоннье), которым надлежало находиться в первых эшелонах атак.

С прибытием 2-й Особой бригады в Салоники сербское командование сразу попросило верховное союзное командование о включении русских войск в состав сербских армий, т.к. они пользовались большим уважением и популярностью среди сербов. С подобными просьбами выступали командующий I

-й сербской армией воевода Мишич, командующий III -ей сербской армией

Васич. На подобные предложения генерал М.К. Дитерихс ответствовал о

«…неудобстве включать войска великой державы в состав малого государства».

По замыслу Главнокомандующего Восточной армии в первую очередь требовалось овладеть крупным сербским городом Битоль (Монастырь). Взятию города придавалось большое военно-политическое значение. Во-первых, это был сербский город, и его взятие должно было символизировать освобождение

Сербии от врага. Во-вторых, с освобождением Битоля должно было начаться наступление всего союзного экспедиционного корпуса на всем протяжении линии Балканского театра. В-третьих, успешная операция могла способствовать вхождению Румынии в Антанту.

В августе-сентябре 1916 г. началась Битольская операция. На острие передовых союзных дивизий находились русские и сербские подразделения; французы и англичане — на менее опасных участках.

Воевать приходилось в неимоверно тяжелых условиях: боевая деятельность 2- й Особой бригады «…состояла в ряде утомительных горных переходов, при чуть ли не тропической жаре, многочисленных боевых столкновениях и стоянках в окопах и на склонах гор, занятых противником…». Большие проблемы возникли у бригады с лечением раненых и больных солдат.

Французы, которые по договоренности должны были обеспечить санитарное обеспечение, подчас совершенно игнорировали заботы о наших раненых.

Вместе с тем не только французы подобным образом относились к нашим солдатам. Когда полковые врачи написали рапорт нашему бригадному врачу о необходимости устройства в тылу русского «неподвижного госпиталя», последний заявил, «…что мы здесь прежде всего должны заботиться о том, чтобы не ссориться с французами и что все нападки на французские госпитали несправедливы».

Наиболее четко, как всегда, выразил все недостатки бригады генерал М.К.

Дитерихс (за проведение Битольской операции получит высокие сербские награды): во-первых, не хватает артиллерии, технических, перевязочных средств; во-вторых, отсутствие связей с союзной артиллерией и войсками; в- третьих, отсутствие инженерных средств при бригаде. С начальником 2-й

Особой бригады соглашался и генерал М. Саррайль: «…русские не имели ни артиллерии, ни тыловых служб… их административные службы сильно зависели от наших [французских]…». Не лучшим образом дела обстояли и с продовольствием.

Кроме вышеперечисленных проблем можно прибавить еще одну — недоверие к боевым качествам русских союзников, в частности, к французам:

«…последние всегда следовали уступами за нашими флангами», несмотря на то, что наступать на противника должны были все вместе. Иногда происходили очень неприятные случаи: из-за вялых и нерешительных действий французских войск в середине октября в районе Велушино-Кенали 4-й Особый полк попал в окружение, сумевший все-таки прорваться к своим, взяв инициативу в собственные руки. Более того, местная официальная пресса ничего не говорила об успехах русских войск, приписывая все удачи на счет исключительно французов и итальянцев.

Несмотря на указанные проблемы на Салоникском фронте, 2-я Особая бригада зарекомендовала себя с лучшей стороны. Невзирая на преграды на своем пути, она с честью выполняла долг. 18 сентября 3-й батальон 3-го Особого полка овладевает высотой Бигла, 24 сентября части того же полка ведут упорные бои в районе Арменско. Наши потери составили 10 офицеров и 576 нижних чинов убитыми и ранеными. Всего с начала Битольской операции 2-я

Особая бригада потеряла до 15 октября 1916 г.: офицеров — 5 убитых и 18 раненых, нижних чинов — 173 убитых и 1.099 ранеными, 128 человек пропали без вести. К 7 ноября во 2-й Особой бригаде под ружьем оставалось –1.423 человек в3-м Особом полку и в 4-м 1.396 (по штатам в полку должно быть

3.000-3.500 человек). Общие потери союзников составили более 40,0 тыс. чел (из них 28,0 тыс. сербов).

Первые активные боевые действия 2-й Особой бригады закончились с прекращением Битольской операции, в результате которой город был взят, что и произошло 19 ноября 1916 г. В 10 часов 10 минут генерал Леблуа получил донесение от начштаба 2-й Особой бригады полковника Шишкина: «В

9.30 1-й батальон 3-го русского полка вошел в Монастырь. Преследование продолжается». Прибывший в город королевич Александр Сербский «…выразил большую радость, что Монастырь был занят первым русскими войсками».

Генерал М. Саррайль сразу издал приказ, в котором отмечает мужество всех союзных частей, участвовавших в освобождении Битоля и, в частности, пишет: «Русские, в греческих горах, как на сербской равнине ваша легендарная храбрость никогда не изменяла вам». 19 октября 1916 г. по

Восточной армии выходит приказ № 10:

«3-й пехотный полк 2-й особой русской бригады.

Между 9 и 26 сентября 1916 г. действуя на высотах достигавших 2.000 м выполнил блестящую операцию против болгарских войск. Последовательно выбив их с Синжакского, Сешрецкого и Нерецко-Планинского хребтов, сокрушительным ударом, не смотря на чувствительные потери, овладел сильно укрепленной горной позицией к северу от Арменско, решительно содействуя взятию г. Флорина»; 3-му Особому полку был пожалован Военный крест с пальмой на знамя полка.

На окраинах города Битоля на местном кладбище стоит монументальный памятник, построенный в честь павших за сербский город французов; есть простенький, заросший бурьяном участок с захоронениями павших сербских воинов, но нет ни одного сколько-нибудь простого памятника, стелы в честь русских военнослужащих…

Вопреки ожиданиям русских солдат и офицеров, надеявшихся на долгожданный отдых, их оставили в строю: они сменили на боевых позициях Вардарскую и

Моравскую сербские дивизии (с 24 ноября 2-ю Особую бригаду включили в состав I -ой сербской армии – М.К. Дитерихсу пришлось подчиниться приказу и попасть под командование генералов «малого государства»).

После активных боевых действий на Салоникском фронте наступило временное затишье, в течение которого противоборствовавшие стороны занимались перегруппировкой войск и вынашиванием новых планов по изменению линии фронта каждый в собственную пользу.

В октябре 1916 г. на Салоникский фронт прибывает4-я Особая бригада. Она сталкивается с аналогичными трудностями, что и 2-я Особая бригада: отсутствие транспортных средств, вьючных животных, пулеметов, плохая работа французских тыловых служб (например, вовремя не привозились шинели). В частности, командир 4-й Особой бригады генерал Леонтьев пишет в штаб III -ей сербской армии(в состав которой входила бригада) в конце ноября: «В полковом обозе и на людях имеется лишь 3-дневный запас продовольствия, т.к. пополнить его перед выступлением до положенного не оказалось возможным… Нет походных кухонь… Что касается фуража, то запасов его в бригаде не имеется…».

После небольшого отдыха 4-я Особая бригада выступила на фронт 7 декабря

1916 г. Русским войскам достались малооборудованные позиции, которые приходилось постоянно совершенствовать. К тому же работать приходилось в твердом скалистом грунте, часто под огнем противника.

За декабрь потери 4-й Особой бригады составили 3 офицера и 520 солдат убитыми и ранеными. Потери наши войска несли не только от действий противника: к 1 января 1917 г. свыше 50% личного состава бригады (963 офицера и 5.290 нижних чинов) были больны; в конце 1916 г. в русских войсках, как и в войсках Восточной армии, свирепствовала малярия.

Подвиги и героизм, присущий русским Особым бригадам, также как и во

Франции, являлся одной стороной монеты. Другая сторона заключалось во взаимоотношениях офицеров и солдат. Общая обстановка во 2-й и 4-й Особых бригадах не являлась спокойной и радужной. Генерал М.К. Дитерихс, едва прибыв в Салоники, подвергает суровой критике офицерский состав

(«Приглядываюсь к офицерам. Мало культурности во всем»).

Прямым подтверждением этому явился серьезный инцидент, произошедший 15 августа 1916 г. в военном лагере Ларме в Марселе: солдаты убили своего офицера, подполковника Маврикия Краузе, начальника 89-го Беломорского пехотного полка, назначенного Главным Управлением Генерального Штаба

(ГУГШ) командиром роты маршевого батальона 2-й Особой бригады (в пути из

Архангельска во Францию он был временно исполняющим обязанности командира

3-го батальона 4-го Особого полка той же бригады).

Причины убийства крылись прежде всего в жестоком обращении с солдатами: во время следования на пароходах в Брест М. Краузе подвергал солдат за малейшие нарушения серьезным наказаниям; не последнюю роль сыграла и его немецкая фамилия. «Есть основание предполагать, что дело не обошлось без участия эмигрантов анархического направления, коими в это же время изобиловал юг Франции. Вино, от которого за время войны отвыкли наши солдаты [с 1914 г. в России действовал «сухой закон»] и которое во

Франции продавалось свободно, сыграло немалую роль в этом событии».

В результате расследования к военно-полевому суду было привлечено 4 офицера и 26 солдат и унтер-офицеров,из которых 8 человек (все — нижние чины) были расстреляны, 18 других нижних чинов и все офицеры освобождены и отправлены в Россию. Из донесения в Петроград от графа А.А. Игнатьева отметим интересный факт: «Офицеры, опасаясь продолжения беспорядков, не выказали должного негодования и стремления помочь начавшемуся дознания

[так в тексте]».

Офицеры — по крайней мере, во 2-й Особой бригаде — отличались еще и сребролюбием, не упускали случая тратить солдатские деньги в личных целях. Имелись факты нарушения формы одежды: «Начать с одежды — произвол, особенная любовь увлекаться иностранными покроями и штиблетами…».

Как и в русских войсках во Франции, в течение 1916 г. и особенно в конце года имели место факты нарушения дисциплины. Генерал М.К. Дитерихс пишет

12 декабря 1916 г.: «…до меня доходят официальные сведения о не которых поступках г.г. офицеров в Салониках, недопустимых ни с точки зрения образца дисциплины, ни с точки зрения русских воинов. (…) В ресторанах напиваются пьяными до потери человеческого облика, до оскорбления мундира чести, которые они имеют право носить». Увы, подобные случаи являлись нередкими.

Главный результат участия в первых боях четырех Особых пехотных бригад оказался более чем очевидным — русские войска использовались союзниками как пушечное мясо, к ним относились в армии как к людям второго сорта.

Русские войска прошли путь от торжественного приема местным населением до пренебрежительного отношения со стороны верховного союзного командования.

Заслужили ли простые русские солдаты подобного обращения, столь доблестно сражаясь бок о бок с союзниками против общего врага?

1917 — ГОД РЕВОЛЮЦИОННЫХ ПОТРЯСЕНИЙ.

К 1917 г. военно-стратегическая обстановка на фронтах изменилась мало, но уже становится все более очевидным превосходство Антанты над Центральными державами, хотя в течение 1916 г., несмотря на огромные потери в живой силе, обеим сторонам не удалось добиться коренного перелома в войне.

Внутриполитическая обстановка в странах-участницах войны в целом являлось далеко не благополучной. Около 2 с половиной лет непрерывно шла война с применением новых видов вооружений, на фронтах погибали тысячи и тысячи солдат; тыл страдал от войны по-своему — там падал жизненный уровень, особенно остро данная проблема чувствовалась в Австро-Венгрии и Германии.

На французском фронте линия позиций продолжала оставаться практически прежней. Сражения на реке Сомма, под Верденом, — все эти кровопролитные сражения никому не принесли успеха.

3-я Особая бригада занимала по-прежнему боевой участок возле села Оберив.

31 января 1917 г. она подверглась газовой атаке противника (31 января

1917 г.). С 16 час на позиции 6-го Особого полка и соседних французских частей пошли волны бесцветного газа, затем — облака хлора. Под прикрытием газа и артиллерии немцы пытались атаковать, но, получив отпор, отступили.

Только в 22 часа войскам разрешили снять противогазы.

Особенно большие потери понес 6-й Особый полк — все умершие на месте 22 человека служили именно в этом полку, как и 285 чел из 306 человек, эвакуированных в тыл с разной степенью отравления. О трагических последствиях 31 января говорилось в приказе от 2 февраля по 1-й Особой бригаде, и обращалось внимание на меры по защите личного состава от газовых атак.

Отметим, что о подобных мерах говорилось еще, по крайней мере, с ноября

1916 г., в частности, был назначен особый офицер специально ответственный за проведение мероприятий по отражению газовых атак. Думается, что не все серьезно относились к противогазам — они недавно появляются в войсках и, может быть, русские солдаты просто недооценивали серьезность газовой атаки. Еще в декабре 1916 г. в 1-й и3-й Особых бригадах отмечались случаи отсутствия противогазов даже при торжественных смотрах, устроенных бригадным начальством.

Итого на всем участке фронта, подвергнутого немецкой газовой атаке было отравлено из 10.000 человек 1.980, т.е. около 20% французских и русских военнослужащих. Предпринятая ответная атака газовая французскими подразделениями на немецкие позиции в ночь на 17 февраля успехом не увенчалась: газовое облако частично вернулось обратно. Пострадало 13 русских и 120 французских военнослужащих (все 120 человек входили в состав газовой роты).

Первую боевую службу 3-я Особая бригада закончила, когда 12 марта 1917 г. ее сменила 185-я французская территориальная бригада (состоящая из 75-го и 78-го территориальных полков), а русские подразделения были выведены в тыл на берега реки Марны.

Тем временем 1-я Особая бригада была включена в состав VII корпуса генерала де Вазилера (3 марта 1917 г.), в который входили 14-я, 37-я и 41- я французские пехотные дивизии. Боевой участок — напротив деревень Курси и Луавр — бригада заняла 11-13 марта, сменив полки 152-й бригады 41-й дивизии.

По-прежнему русские войска испытывали недостаток в отсутствии инженерных войск, артиллерии. Из ситуации пытались выходить разными путями.

Например, средствами 1-й Особой бригады была сформирована полурота саперов, но этого явно не хватало. Данную проблему пытались разрешить с помощью французов, но последние вместо требуемой саперной роты прислали несколько инструкторов. Отсутствие собственной артиллерии кое-как восполняли за счет французских орудий и созданием своего небольшого подразделения из 12 траншейных 58-мм орудий (батарея была на фронте с 17 марта).

Обстановка в русских войсках в начале 1917 г. оказалась тревожной.

Февральские события только ухудшили ситуацию, в которой солдаты как во

Франции, так и в Салониках хотели разобраться, но не могли ничего сделать. Офицеры и солдаты не знали, что происходит в России, они не получали прямых сведений с родины.

Так, новый представитель Верховного Командования генерал Ф.Ф. Палицын

(вместо генерала Я.Г. Жилинского) просит Петроград ответить – произошло или нет отречение Николая II, но Петроград молчит. Поэтому об отречении

Императора и его брата Великого князя Михаила Александровича Особые бригады узнали только из французских источников. Совсем неудивительно, что в подобных условиях солдаты пытались восполнить информационный пробел в своем сознании, черпая сведения частично из русских газет, издававшихся в Париже (где события в России толковались от самого умеренного толка до самого крайнего, тенденциозно, с большими искажениями в переводе с иностранных языков), частично от революционно настроенных эмигрантов, ненавидевших царизм. Сведения, получаемые солдатами, являлись в большинстве отрывочными и, скорее всего, порождали новые вопросы, чем разрешали старые.

Офицерство явно оказалось не готово к сложившимся событиям и не могло объяснить солдатской массе то, что так охотно и умело делали листовки и прокламации пробольшевистского толка. «Они [офицеры] сами растерялись не меньше солдат, причем эта растерянность была тем заметнее, чем старше был офицер по возрасту и служебному положению. (…)

Несколько дней [после получения известия об отречении царя] все [русские военнослужащие в Особых бригадах] находились буквально в состоянии какого- то умственного столбняка» «Умственный столбняк» — лучше не скажешь…

Узнав о Февральской революции, русские солдаты сразу потребовали свобод, объявленных в знаменитом приказе № 1 от 1 марта 1917 г. — «…приказ, имеющий такую широкую и печальную известность и давший первый и главный толчок к развалу армии». Генерал Ф.Ф. Палицын запрашивает Ставку о подтверждении приказа о создании армейских комитетов, но снова его запрос игнорируется. Для успокоения солдат (перед наступлением весной 1917 г. солдаты бригад даже голосовали «за» или «против» наступления) генералу

Н.А. Лохвицкому пришлось своей властью объявить о создании временных комитетов.

Комитеты сыграли в дальнейшем негативную роль — они вторгались в сферы вопросов, не подлежавших их компетенции, и приобретали главенствующую роль в полках. Особенно подобное часто проявлялось в 1-м Особом полку, комитет которого станет зачинщиком беспорядков, которые выльются в трагические события сентября 1917 г.Отметим, что всесилие комитетов проявлялось и в русских войсках в России.

К апрелю новый французский главнокомандующий (вместо генерала Ж.Ж.С.

Жоффра, с декабря 1916 г.) генерал Р. Нивель разработал план операций с целью решительного прорыва линии германских войск и для поднятия боевого духа союзных армий. Это сражение вошло в историю под названием

«наступление Нивеля» или «бойня Нивеля» (9 апреля — 5 мая). О масштабности наступления говорят следующие цифры: на участке в 80 км было сосредоточено 9 французских и 3 британских армий (90 пехотных и 10 кавалерийских дивизий); у одних только французов было 1,4 млн. чел, 5.000 орудий, для которых было заготовлено 33 млн. снарядов, 200 танков.

Русским войскам в операции отводилась отнюдь не второстепенная роль. Им надлежало овладеть очень хорошо укрепленным Бримонским массивом.

Согласно разработанному плану, 16 апреля 1-й Особой бригадой была захвачена деревня Курси. В плен попали 635 чел, из них 11 офицеров.

Потери русских войск составили 28 офицеров и 50% солдат. Однако бригада продолжала двигаться дальше, с трудом вгрызаясь в оборону противника, и

17-18 апреля была взята деревня Каррэ. В результате 1-я Особая бригада с честью выполнила поставленную задачу, и бригаду отвели на заслуженный отдых в тыл в ночь с 19 на 20 апреля, заменив ее 152-й французской дивизией. Впрочем, в отводе 1-й Особой бригады оказалась и другая причина. Потеряв почти половину личного состава, бригада резко потеряла и дисциплинированность, начались сильные волнения, и, желая не допустить эмоционального взрыва, французы решили вывести русских с передовой.

Французские военачальники воздали должную дань уважения к смелости и отваге русских войск. Приказ № 166 от 25 апреля 1917 г. по V армии генерала Мазеля гласит:

«1 -я особая русская пехотная бригада в составе 1-го и 2-го полков.

Отборная бригада, генерала Лохвицкого, блестяще овладела всеми объектами атаки. Доведя до конца свое усилие, несмотря на тяжелые потери, особенно в офицерском составе, отразила все попытки врага отобрать обратно потерянный им участок».

Приблизительно такой же приказ был отдан по VII корпусу под № 22522 от 24 апреля. Генерал Мазель за совершенное мужество и самопожертвование пожаловал 1-й Особой бригаде Военный крест с пальмами на знамена 1-го и 2- го Особых полков.

Принимала участие в наступлении Р. Нивеля и 3-я Особая бригада, которая ко времени наступления находилась в армейском резерве. Ее подразделения активно использовались в атаках. 1-й и 2-й батальоны 6-го Особого полка под общим командованием полковника Бромова ушли на подкрепление 40-й французской пехотной дивизии (из XXXII корпуса). По получении приказа из штаба V армии оставшиеся части 3-й Особой бригады (2-й батальон 6-го

Особого полка с полковником Симоновым, 3-й батальон 5-го Особого полка с подполковником В.С. Нарбутом) прибыли на помощь 37-й пехотной дивизии генерала Гарнье-Дюплесси.

16 апреля 3-й батальон 5-го Особого полка захватил гору Мон Спен, выдвинулся вперед, но попал под убийственный перекрестный огонь противника, и отошел назад, чтобы не попасть в окружение, оставив гору в руках неприятеля. Таким образом, несмотря на храбрость русских солдат, они не смогли выполнить поставленные задачи без поддержки со стороны соседних французских частей. 20 апреля ослабленную бригаду вывели в тыл.

По достоинству французское командование оценило и заслуги 3-й Особой бригады. В приказе по V армии № 174 от 1 мая 1917 г. говорится: «3-я русская Особая бригада в составе 5-го и 6-го Особых пехотных полков, тщательно подготовленная своим командиром генералом Марушевским, показала блестящую выдержку в бою. Получив приказание овладеть укрепленным пунктом, вышла в атаку с большой доблестью, преодолев смертоносный огонь противника». По этому приказу генерал Мазель наградил 3-ю Особую бригаду

Военным крестом с пальмой на знамена 5-го и 6-го Особых полков. Ранее, 29 апреля вышел приказ № 270210 по VII корпусу, в котором также превозносилось мужество 3-й Особой бригады.

Общие потери в 1-й и 3-й Особых бригадах составили около 5.000 человек.

Подобную убыль в личном составе бригад после наступления Р. Нивеля практически невозможно было пополнить — подкрепления из России не приходили, а маршевые батальоны таяли с каждым днем. К 22 мая 1917 г. в 6- ти ротах маршевого батальона 1 -и Особой бригады было 338 человек, а в 7- ми ротах маршевого батальона 3-й Особой бригады — 166 человек. Боевой дух в русских войсках неуклонно снижался. Дисциплина, которая еще в 1916 г. не отличалась безукоризненностью, в 1917 г. продолжала ухудшаться. Так, в приказах по 3-й Особой бригаде все чаще стали звучать тревожные вести о пьянстве солдат, драках между собой, сопровождавшиеся иногда и убийствами, о грабеже частного имущества, крайним несоблюдением формы одежды: «…взвод был небрежно одет, каски были не протертые, грязные воротники небрежно пригнаны, шинели омерзительно грязные».

Недисциплинированность проявлялась во всем – солдаты даже оставляли боевые участки для посещения митингов в тылу. «Много солдат вверенной мне бригаде [речь идет о 1-йОсобой бригаде] покидают квартирный район, не имея на то право, без всяких письменных удостоверений, ходят в нетрезвом виде по деревням чужого квартирного района…

В Сезанне [название деревни] был случай попытки изнасиловать женщин. Там же вечером группа наших солдат… взломав дверь, ворвалась в дом».

«Тысячи русских солдат разгуливали толпами от одного погреба к другому, без конца уничтожали вино и коньяк и напивались до бесчувствия».

Моральное состояние войск, оторванных от родины, все чаще и чаще возникающие вопросы о смысле войны, нарастающие пацифистские настроения,

— все это не могло не сказаться на боеспособности русских бригад.

Офицерский корпус, который должен был адекватно реагировать на происходившие в мире события, не стал достойным примером дисциплины и порядка. Очень редкие офицеры могли похвастаться порядком в подразделении, да и то хватало примеров, когда и в «примерных» ротах возникало неповиновение, превращающееся в анархию. «Появились офицеры, стремившиеся сделать “революционную карьеру” и искавшие “популярности” среди солдат, открыто выступая с речами на солдатских митингах, причем в этих речах неизменно обливались грязью старшие начальники, на которых без стеснения возводились всякие небылицы».

Часть офицеров, не зная, что делать, и не умея ничего делать в подобное необычное время, коротало время по местным ресторанам и также отдавала должную дань Бахусу. Генерал Занкевич (сменивший генерала Ф.Ф. Палицына) отозвался об офицерах: «Одна из главных причин печального состояния наших войск во Франции — офицерский состав частью неудовлетворительный, частью деморализованный».

Русский посол во Франции А.П. Извольский следующим образом охарактеризовал сложившуюся в русских частях обстановку весной 1917 г.:

«…естественное брожение умов между солдатами… и разногласие, особенно опасное при количественном и качественном недостатке офицерского состава, отсутствие прямых и подробных сведений о том, что происходит в России, внушающее солдатам подозрение, что начальство их обманывает, тяжелые условия наших раненых во французских госпиталях, вследствие неудовлетворительных и непривычных …условий, и непонимание языка, контраст между только что введенной у нас новыми формами воинской дисциплины и соответствующими формами дисциплины во французских войсках и т.д.Все это… быстро развивает взаимное раздражение и даже озлобление между русскими и французами и может привести к опасным столкновениям».

Однако падение дисциплины и боевого духа происходило не только среди русских частей. Волна антивоенных настроений на фронте захлестнула как войска Антанты, так и войска Германии, не зная границ. Провалившееся наступление Р.Нивеля только обострило и до того сложное положение как в войсках, так и в тылу. Думается, что если до 1917 г. ситуация еще находилась под контролем, то после неудачной военной операции положение в войсках Антанты превратилось в критическое. Соответствующие антивоенные статьи в прессе, яркий пример революционных событий в России, агитация левых политических партий, — все это не могло не вызвать мятежи во французской и английской армиях. В войсках Антанты все больше проявляются такие чувства, как безысходность и отчаяние. Как следствие, число дезертиров неуклонно повышалось. В 1914 г. во французской армии насчитывалось 509 человек, в 1915 — 2.433 чел, в 1916 г. — 8.924 чел, а в

1917 г. их число выросло до 30, 0 тыс. человек.

Британская армия не отставала от французской. Если в Крымскую войну ни один солдат не был наказан за воинские преступления, во время мятежа в

Индии только двое и еще двое во время англо-бурской войны, то только по официальным источникам еще в сентябре 1914 г. — 59 человек; их число неуклонно продолжало увеличиваться. Общее число казненных за воинские преступления за четыре года войны в английской армии достигло 304 человек.

Однако английская армия менее поддалась революционной пропаганде, чем французская. Жесткие меры британского правительства по наведению дисциплины в армии населением Великобритании были восприняты относительно спокойно, так как считалось, что только подобные меры и могут навести порядок; в этом не усматривалось ничего трагического.

Во французских войсках дисциплину более или менее восстановил

Главнокомандующий французскими армиями А.Ф. Петен (сменил Р. Нивеля в мае

1917 г.) и председатель Совета министров Ж. Клемансо.

По другую линию фронта росли антивоенные настроения из-за длительности войны без ощутимых военных результатов, в частности, в тылу Германии. Еще

1 мая 1916 г. в Берлине на Потсдамской площади К. Либкнехт организовал митинг, одним из лозунгов которого являлся «Долой войну!». В апреле 1917 г., под влиянием Февральской революции, отмечались случаи создания

Советов рабочих депутатов, как в России. В вооруженных силах росло беспокойство, особенно на флоте: 30 июля 1917 г. произошло антивоенное восстание немецких моряков в городе Вильгельмсгафене.

Таким образом, революционное брожение в русских Особых бригадах происходило на фоне общего антивоенного движения в войсках обеих воюющих сторон. Дестабилизирующую роль сыграла не только Февральская революция, но и неудачное наступление генерала Р. Нивеля, за что его отстранили от занимаемой должности.

Отвод двух русских бригад в тыл создал благоприятную почву для усиления среди солдат революционной и пацифистской пропаганды, и подобного рода деятельность имела успех. «Для боевых войск нахождение в тылу всегда становится бездельем, для войск же революционных, с расшатанной дисциплиной, не позволяющей производить правильных занятий, резерв — безделье сугубое. Безделье же развращает.

Имея в виду эту общеизвестную истину, приходится признать, что вполне законные опасения французского командования, не желавшего ставить русских в боевые линии, способствовало в конце концов полному развалу наших войск». Как следствие, падала дисциплина. Положение в русских войсках ухудшилось, так как на отдыхе, около города Лиможа в войска «…хлынули толпы агитаторов из Парижа. Здесь были и эмигранты разных политических направлений, и интернационалисты, и анархисты, и безработные провокаторы старого режима».

Большие потери русских войск в апрельском наступлении послужили последней каплей, переполнившей чашу терпения солдат. С этого времени начинается отсчет полного краха боеспособности русского военного контингента во

Франции. Русские солдаты настойчиво требуют прекращения их участия в войне на французском фронте и немедленной отправки в Россию. Под подобными лозунгами проходит празднование 1 мая 1917 г., где, вероятно, впервые (по крайней мере, во Франции и Салониках) русские солдаты выходят с красными знаменами (полковые знамена в 1-й Особой дивизии были уже

«аннулированы» по требованию комитетов и отправлены в канцелярию военного агента в Париже), с пением «Марсельезы» и «Интернационала». Русское командование оказалось бессильным что-либо предпринять для запрета демонстрации.

Если во французских и английских войсках дисциплину удалось восстановить, русскими никто не хочет заниматься, в том числе и Временное правительство. Французское командование не имело права на применение жестких мер — это грозило бы еще большими осложнениями. Внутренние конфликты в Особых бригадах являлись делом России, а не Франции. Но

Временное правительство находилось далеко, да и похоже, что оно и не тяготилось проблемой с заграничными войсками.

В сложившихся сложных условиях весной 1917 г. начинает осуществляться реализация проекта реорганизации 2-х Особых бригад в 1-ю Особую пехотную дивизию. Проблема создания дивизии возникла еще в 1916 г., но, отправляя в спешном порядке русские войска во Францию и Македонию, русское командование об этом не думало. Кроме того, французское командование с июля 1916 г. настаивало на превращении 4-х Особых бригад в две дивизии, поскольку в Вооруженных Силах Франции существовали именно дивизии.

Теперь, в условиях упадка дисциплины, бригады решили объединить во

Франции в 1-ю Особую дивизию.Одним словом, данное мероприятие оказалось весьма несвоевременно. К тому же между личным составом 1-й и 3-й Особыми бригадами существовала неприязнь из-за разного социального состава.

Образование дивизии оказалось сложным еще и из-за нехватки требующегося по штатам дивизии офицеров и солдат.

Тем не менее, 1-я Особая пехотная дивизия была создана в середине мая

1917 г. Первым ее командиром стал генерал В.В. Марушевский, но он пробыл на занимаемой должности около недели. Из-за неуважительного отношения к нему солдат и офицеров(в дальнейшем В.В. Марушевский стал начальником

Генштаба у Керенского – А.И. Верховского) был назначен начальником дивизии генерал Н. Лохвицкий (с 29 мая). В связи с перестановками в конце мая командиром 1-й Особой бригады становится полковник Котович, командиром 3-й Особой бригады — полковник В. Нарбут, командиром 1-го

Особого полка — полковник А.Н. Сперанский, командиром 2-го Особого полка

— полковник Г.С. Готуа, командиром 5-го Особого полка — подполковник С.П.

Киселев.

С образованием 1-й Особой дивизии вопрос дисциплины по-прежнему волнует русское командование во Франции. Но вместо попыток разрешения внутренних проблем в Особых дивизиях, из Петрограда приходит приказ от военного министра А.И. Гучкова о продолжении войны: «только победа даст нам возможность бодро смотреть на грядущее…». А настоящее являлось очень тревожным. Мало того, что Особая дивизия потеряла боеспособность, так еще и отношение к русским со стороны французов изменилось в худшую сторону.

Для французских солдат левых взглядов русские являлись символом революции и пацифизма. Французы знали, что на русском фронте русские солдаты отказывались воевать, захватывали в собственные руки управление полками,

— все это, конечно, не могло не импонировать французским солдатам, поддавшимся на антивоенную пропаганду. Но в сознании подавляющего большинства как французского населения, так и солдат, русские становятся символами сепаратистов, не желающих сражаться с врагом. Известия о братании русских и немцев на Восточном театре не могли способствовать оздоровлению обстановки. Доходило до того, что французы называли русских солдат «бошами» (презрительное название немцев во французском языке), во французской прессе все чаще появляются антирусские статьи.

Но могли ли французы относиться по-другому к русским солдатам, когда последние давали повод, чтобы вызывать к себе неприязнь? Когда с марта по русским войскам прошла волна создания комитетов, в госпиталях, (где они тоже были созданы) русские солдаты отказывались от работ, которые должны были выполнять наравне с французами (уборка помещений, кухонные наряды), заявляя, что теперь они подчиняются собственным организациям. При этом происходили нарушения дисциплины со стороны русские солдат — курили в палатах, самовольно покидали место лечения. «Случалось, что отношения ухудшались и по вине самих французов, неосторожно бросавших в среду наших солдат слова и фразы, сильно действовавшие на их своеобразное самолюбие.

Вернее всего, что и сами эти отдельные французы не могли подозревать, что произносимые ими “мельком” слова могут иметь серьезное общее значение».

Первый серьезный факт неповиновения 1-й Особой дивизии произошел, думается, 14 мая, когда генерал Ф.Ф. Палицын приказал построиться солдатам без оружия для разъяснения текущих событий в России. 1-я Особая бригада не выполнила приказ, вышла с оружием и «…вела себя неровно, неспокойно, недисциплинированно, генерала Палицына прерывали, не дали иногда говорить, были слышны выкрики весьма резкого характера». 3-я

Особая бригада, напротив, приказ выполнила.

Ситуация сложилась весьма непростая. В главной французской штаб-квартире

«русский вопрос» старались вообще не замечать, надеясь на то, что все образуется «само по себе». Иллюзии развеял генерал Кастельно, лично посетивший 4 июня Особые бригады и убедившийся, что, во-первых, русские офицеры не имеют контроля над подчиненными; во-вторых, войска утратили дисциплину и, как результат, русских необходимо отправить в Россию. Этого мнения придерживался и генерал Занкевич: «Это [вывод войск в Россию] было бы наилучшим выходом из создавшегося положения».

Для дальнейшего разрешения проблемы с русским военным контингентом 1-ю

Особую дивизию решили временно разместить в одном из внутренних военных лагерей во Франции – в Ля-Куртине (департамент Крё, провинция Лимузен).

Именно в Ля-Куртине в июне-июле расположилась русская дивизия — 318 офицеров, 18.687 (или 16.187) солдат и 1.718 лошадей. Отныне она выводилась из состава группы войск действующей армии и входила в подчинение тылового управления командующего XII военным округом генерала

Комби, назначившего военным комендантом лагеря подполковника французской службы Фарина. Для наблюдения за русскими войсками генерал разместил около лагеря 19-й пехотный и 21-й драгунский полки.

Однако спасти дивизию уже было невозможно. Препровождая русских солдат в тыл, французское командование обрекало их на бездеятельность и анархию, которая постепенно охватывала 1-ю Особую дивизию, и, прежде всего 1-й

Особый полк; но иначе поступить французские генералы не могли. Необходимо учитывать и разный социальный состав Особых бригад – в 1-й подавляющее большинство составляли рабочие Самары и Москвы, вторая – крестьяне Урала.

Не все солдаты в 1-й Особой дивизии поддались антивоенным настроениям. В составе дивизии раздавались голоса отправить их поскорее на фронт, дабы спасти от бездеятельности и недисциплинированности. «Дальше такая жизнь невыносима». Желающих сражаться на фронте, чем сидеть в тылу, например, составляло большинство среди 1-й, 3-й, 4-й, 9-й, 10-й и 11-й рот 5-го

Особого полка. Подобные настроения сохранились, по крайней мере, до сентября 1917 г. Некоторые офицеры и солдаты, не дожидаясь решения дальнейшей судьбы 1-й Особой дивизии, сами подавали ходатайства о переводе их на службу в иностранные армии на передовую.

Обстановка в лагере Ля-Куртин, по сравнению с недавним прошлым никак не изменилась, точнее, если изменилась, то в худшую сторону. Начало ля- куртинской трагедии, имевшая корни задолго до прибытия в лагерь, можно вести с 5 июля, когда генерал Занкевич докладывал военному министру А.Ф.

Керенскому в Петроград: «Части 1-й Особой пехотной дивизии состоявшей в лагере “Ля-Куртин” [так в тексте], поддавшись агитации ленинцев 22 июня

[о новому стилю — 5 июля] отказались вопреки приказа Начальника дивизии приступить к занятиям, имевшим целью боевую подготовку дивизии, заявив через свои организации о нежелании сражаться на Французском фронте и требуя немедленной отправки в Россию».

Огромную роль в лякуртинском мятеже сыграли агитаторы с пробольшевистскими взглядами, несомненно, имевшие большой успех среди солдатской массы. Большевиков в документах того времени часто иносказательно называют «агентами Прусского Короля» и т.п. эпитетами. По выражению неизвестного офицера, отказ воевать достигал такого размаха, что словно шло «…исполнение большого плана целой политической организации». «Движение [в Ля-Куртине] имело все черты русского большевизма, но было еще больше, откровенно…». Временное правительство способствовало проникновению антивоенных и большевистских идей в солдатскую массу. Оно «…предписывало из Петрограда не препятствовать доступу к русским войскам всех лекторов “на политические темы”, если таковые пожелают во Франции изложить свои мысли молодым солдатам- гражданам. (…)

Они-то [большевики и «пораженцы»] в большинстве, и направились в госпитали читать с разрешения начальства лекции нашим солдатам-гражданам.

Им беспрепятственно давались всякие пропуски и разрешения… И кроме того

— разве кто-либо из наших военных и гражданских представителей в Париже знал хорошо в то время, кто такие большевики и меньшевики, и чего, в сущности, хотят те и другие…».

С 5 июля можно вести отсчет расколу 1-й Особой дивизии на две большие группы. Одна из них требовала сражаться в России, вторая надеялась вернуться в Россию (если возможно), но выражала согласие принять участие в борьбе на французском фронте, если прикажет Временное Правительство.

Первого мнения придерживалась большая часть всех русских солдат 1-й

Особой дивизии (преимущественно 1-я Особая бригада).

Отношения между двумя группами обострились в конце июня, когда произошел неприятный инцидент. Солдатыиз 1-й Особой бригады избили и арестовали штабс-капитана 5-го Особого полка В.Н. Разумова. Узнав об этом, солдаты из его 1-й пулеметной роты того же полка приготовились выручать офицера, приготовив даже пулеметы. Однако благодаря своевременному вмешательству русского коменданта Ля-Куртина подполковника Гринфельда инцидент был пресечен.

Желая впредь не допустить подобных инцидентов, генерал Занкевич решил разделить 1-ю Особую дивизию на две части, и отвести лояльные ему подразделения от взбунтовавшихся солдат. В результате 8 июля часть солдат уходит из лагеря в Фельтен, что в 25 км от Ля-Куртина (из 5-го и 6-го

Особых полков ушло около 3,0 тыс. чел., из 1-го и 2-го Особых полков — около 1,0 тыс. чел). «Высыпавшие на дорогу “неверные” [т.е. те, кто остался в Ля-Куртине] провожали “верных” [т.е. тех, кто ушел из лагеря] свистками и с этой минуты между первыми и вторыми выросла на долгое время высокая стена настоящей ненависти».

В Куртине осталась подавляющая часть 1-й Особой дивизии — около 12,0 тыс. чел (по другим сведениям — около 10,0 тыс. чел), преимущественно все — из

1-й Особой бригады, возглавляемой председателем и секретарем Отрядного совета солдатами М. Волковым и Ю. Балтайтисом, избранные только 1-м

Особым полком, что являлось незаконным; их подозревали в шпионаже в пользу немцев. По одним сведениям, Балтайтис еще до Февральской революции подозревался в сношениях с германскими агентами, и французские военные власти требовали его выдачи, но командир 1 -го Особого полка отстоял его.

В Куртине так «…враждебно относились к своим офицерам, что их решено было во избежаний насилий удалить [в Фельтен], оставив минимально необходимое количество для хозяйственных надобностей».

«Реакция этого приказа [о разделе дивизии] заранее пред­полагала возможность неподчинения, так сказать, оформливала [так в тексте] неподчинение. Он [приказ] свидетельствовал о неуверенности власти в своей силе, и, как всякая неуверенность, мог вызвать только неподчинение».

С июля 1917 г. французское правительство вступило в долгие переговоры с

Временным правительством по поводу отправки 1-й Особой дивизии в Россию.

Между договаривающимися сторонами возникли разногласия — обе стороны никак не могли придти к общему знаменателю. Временное правительство не желало, чтобы 1-я Особая дивизия прибыла в Россию, так как она непременно оказалась бы еще одним источником напряжения в стране. Поэтому Петроград пытался разрешить проблему другими способами. Во-первых, Временное правительство решило послать 1-ю Особую дивизию на Салоникский фронт, но из-за нежелания французского командования иметь недисциплинированные войска в одном месте от данного проекта отказались: французское правительство мотивировало отказ тем, что «…перевозка войск пойдет в ущерб доставки в Россию… военных материалов».

Не последнюю роль сыграло следующее обстоятельство — не подвергнутые пропаганде большевиков солдаты и офицеры, не желали выезжать в Салоники.

К тому же французское правительство не обладало необходимым тоннажем для осуществления перевозки 1-й Особой дивизии. Во-вторых, Временное правительство чуть было не согласилось на вывод дивизии, но, оставляя на прежнем месте 2-ю Особую дивизию, явно не понимало, что могло бы произойти с русскими войсками на Салоникском фронте. Таким образом,

Петроград демонстрировал полное бессилие в разрешении проблемы с русскими заграничными войсками.

Отказав в возврате 1-й Особой дивизии (впрочем, как и 2-й Особой дивизии), не имея возможности договориться с Францией о посылке 1-й дивизии в Салоники, «…военный министр [А.Ф. Керенский] находит необходимым восстановить… порядок самыми решительными мерами, не останавливаясь перед применением вооруженной силы и руководствуясь только что введенным положением о военно-революционных судах с правом применения смертной казни».

«…приказываю [А.Ф. Керенский — генералу Занкевичу] привести к повиновению первую русскую бригаду на французском фронте и ввести в нее железную дисциплину».

Приказы о наведении порядка в 1 -и Особой дивизии силовыми методами датируются июлем 1917 г. Однако существуют данные, что в начале сентября

1917 г. военный министр А.Ф. Керенский, за несколько дней до отставки, отдал приказ о возвращении 1-й Особой дивизии из Франции в Россию, причем судьба 2-й Особой дивизии не была решена. Если подобный приказ действительно существовал, остается только удивляться непоследовательности Временного правительства или, по крайней мере, военного министра.

Принятие решения о подавлении мятежа силой оружия могло быть принято из- за знакомого желания – теперь со стороны Временного правительства – не ссориться с союзниками и попытаться доказать союзникам по Антанте намерение продолжать войну до полной победы над Германией. Несмотря на все предполагаемые трагические последствия такого решения, думается, в этом существовала жестокая логика применительно к сложившимся условиям, в которых оказались русские войска во Франции к августу 1917 г.

Получив соответствующие приказы, генерал Занкевич еще пытается остановить кровопролитие. Он неоднократно бывает в Ля-Куртине, пытается уговорить солдат сдать оружие, повиноваться ему, но его успехи очень незначительны

(мало солдат покидает Куртин). Подобным образом обстоят дела у полномочного представителя Временного правительства профессора С.Г.

Сватикова (типичного прекрасного оратора, но никудышного организатора) и комиссара Временного правительства (с 10 июля 1917 г.) Е. Раппа (при нем находился небезызвестный поэт Н.С. Гумилев) и у Смирнова, начальника делегации от Совета солдатских и рабочих депутатов. Как отмечает Ю.

Лисовский, участник разворачивающихся трагических событий, в Ля-Куртине начинается «…настоящее паломничество всевозможных делегатов, комиссаров, и любителей политиков». С.Г. Сватиков отмечал, что, хотя на первый взгляд дела в Куртине обстоят неплохо, общая атмосфера очень тревожная: «Внешний порядок поддерживается вожаками, но полная расшатаннсоть [правильно: расшатанность] внутренней дисциплины, способность к эксцессам, каковые и были». Обстановка требовала срочного разрешения во избежание вооруженного столкновения как между русскими солдатами, так и между русскими и французами; самым желательным выходом из ситуации, думается, оказалась бы отправка войск в Россию.

Интересный факт: в Петрограде, в Совете Солдатских и рабочих депутатов вопрос о пребывании русских войск за границей даже не поднимался.

Действительно С.Г. Сватиков был прав, называя Особые дивизии «забытыми русскими войсками».

Конечно, подобные шаги Занкевича, Сватикова, Раппа по мирному урегулированию конфликта можно только приветствовать. С другой стороны, увещевания солдат, покрытых «плесенью анархии», постоянно убеждали их в том, что с ними никто ничего не сможет сделать, и все будет, как они захотят. Например, ультиматум от 3 августа генерала Занкевича, призывавшего немедленно подчиниться Временному правительству под страхом смерти, мятежниками не был выполнен, что дало лишний повод куртинцам уверовать в безнаказанность. К тому же русское командование 1-й Особой дивизии пребывало в растерянности, не зная как обращаться с куртинцами, пытаясь, заигрывать с ними, но не решаясь действовать уверенно и решительно. «Они [(куртинцы] были лишь сборищем преступников [т.к. не подчинялись своему начальству] и единственно возможными в отношении их действиями могли быть действия применяемыя к преступникам». Фельтенцы требовали, чтобы их начальство прекратило «миндальничать» с «…такими негодяями, как куртинцы».

После предъявления ультиматума еще в первой половине июля Куртин покинуло по собственной инициативе 6, 0 тыс. чел (по официальным данным), оставив оружие в лагере, но от «капитулянтов» потребовали сдать винтовки. После возвращения в Ля-Куртин обратно солдаты уже не вернулись.

Положение в лагере Ля-Куртин освещалось в советской научной литературе очень тенденциозно, впрочем, как и в эмигрантских изданиях за рубежом.

Достаточно прочитать нижеследующие два отрывка, чтобы понять, где и ктоих мог напечатать.

«Как только начались занятия, сразу же прекратились всякие неполадки.

Караулы стали добросовестно относится к своим обязанностям, часовые на постах не спали, как раньше. (…) Прекратились хищения военного имущества, пьянство, нелады с местным населением».

«Разнузданная, распропагандированная толпа в солдатских шинелях, потерявшая человеческий облик, с озлобленными, озверелыми лицами бушует, пьянствует и безобразничает в военном лагере Ля-Куртин. Жители соседних сел по вечерам запираются на запоры».

Истина, как часто бывает, лежит посередине. Судя по архивным данным, дисциплина все-таки существовала, хотя и не в полной мере, поддерживаемая

Отрядным комитетом лагеря. Жалоб от населения на куртинцев первое время не поступало. Даже наоборот, в частях 3-й Особой бригады, считавшиеся более дисциплинированной, чем 1-я, происходили случаи некоторых

«обыденных эксцессов» с местным населением. Но к концу лета внутреннее положение в Куртине резко ухудшается.

К августу 1917 г. русское командование начинает принимать меры по ликвидации мятежа, но время было упущено. К тому же подобные мероприятия не могли привести к повиновению куртинцев. В начале августа генерал

Занкевич решил усмирить куртинцев голодом: «Непокорные солдаты лишены мною всякого денежного довольствия и переведены на уменьшенное продовольствие при безусловном прекращении доступа спиртных напитков».

В частности, с 14 августа было приказано выдавать 300 г хлеба ежесуточно

(вместо 750 г ), 75 г мяса (вместо 400 г); лишились фуража и 3,0 тыс. лошадей, а с 21 августа отпуск продуктов питания уменьшился еще на 30%.

Но полным голодом лагерю это не грозило. В Куртине, по официальным данным, имелся значительный запас консервов, 30-100,0 тыс. тонн картофеля и, конечно, лошади.

То, что куртинцы еще имели довольствие к августу 1917 г. объясняется тем, что русское командование предполагало, что все устроится «само собой» и продолжало считать куртинцев за солдат, а не за мятежников, к которым требовалось бы принять соответствующие меры. Время шло, а о слиянии двух частей 1-й Особой дивизии речи пока и не шло. Только убедившись в невозможности «естественного» хода событий, генерал Занкевич решил прибегнуть к «тактике голода».

В середине августа, убедившись в бесполезности голода, генерал Занкевич начинает предпринимать первые конкретные шаги по подавлению мятежа.

Сначала он заручился помощью у французского правительства, которое согласилось на применение своих войск, но только после «констатированного неуспеха наших [русских] войск». На общем фоне подавления французских антивоенных мятежей во французских воинских частях своими солдатами подобная мера не являлась из ряда вон выходящей, а просто отвечала жестким требованиям эпохи.

Войска генерала Комби по соглашению окончательно изолировали 1-ю Особую дивизию в Ля-Куртине, а лояльные войска 3-й Особой бригады перевезли из

Фельтена (10 августа) на 15 эшелонах вглубь страны, в лагерь Курно (около города Бордо, провинция Жиронда), подальше от вредного влияния куртинцев и от анархии, которая появилась в верных войсках генералу Занкевичу,

«…видевших нерешительность командного состава; начинается разложение, авторитет начальников падал с каждым днем.

Способствовали разложению и условия жизни на биваке, кишащем торговцами вином.

Началось беспробудное пьянство, которое в данных условиях не было возможности предотвратить.

Становилось настоятельно необходимым перевести войска в условия более нормальной жизни».

Через месяц в Курно дисциплину восстановили, и 3-я Особая бригада представляла более ил менее боеспособную единицу. В частях, оставшихся верными Занкевичу, еще в июле раздавались голоса о том, что против куртинцев необходимо применить самые суровые меры и подобные настроения сохранились, по крайней мере, до августа.

3 августа в Брест из России прибывает 2-я Особая артиллерийская бригада во главе с генералом Беляевым (на пароходах «Двина» и «Царица»), в которой дисциплина находилась на должном уровне, и генерал Занкевич решил использовать артбригаду в подавлении беспорядков в Куртине. Прежде чем согласиться на участие в подавлении куртинцев, артбригады послала делегацию в лагерь, но она вскоре поняла бесполезность переговоров, и было предложено по собственной инициативе сформировать батальон для наведения порядка в Куртине.

В итоге генералу Занкевичу удалось сформировать 5 пехотных батальонов по

800 человек, две пулеметные роты с 48 пулеметами. Из двух батальонов был организован сводный полк (т.н. батальон смерти), во главе которого стал полковник Г.С. Готуа. Остальные три батальона получили название

«батальонов чести». Чтобы отличить нападавших от обороняющихся, на левый рукав первых были повязаны желтые или синие повязки.

Командовал всеми войсками генерал Занкевич. Непосредственное руководство сводным отрядом осуществлял генерал Беляев. 13 сентября он издает приказ по сводному отряду (будет расформирован с 20 часов 19 сентября):

«Стрельба по безоружным солдатам в секторах западном и северном ни в коем случае не допустима, а в восточном секторе и на все протяжении кроме деревни Ля-Куртин, где следует отдельных людей и небольшие группы задерживать, а по большим массам, хотя бы и безоружным, открывать огонь».

К 14 сентября закончилось сосредоточение русских и французских войск; ситуация достигла апогея. Дальнейшие события можно представить в виде хроники.

14 сентября. Прекратилась доставка в лагерь даже урезанного питания.

Поэтому Отрядный комитет лагеря выпустил обращение к французскому коменданту Ля-Куртина с резкой критикой в адрес генерала Занкевича.

Однако в официальном рапорте от 14 октября на имя военного министра генерал-майора А.И. Верховского (с 12 сентября сменил А.Ф. Керенского) генерал Занкевич указывает, ссылаясь на данные от подполковника Фарины, что куртинцы на сутки раньше, т.е. 13 сентября, сами отказались от всех продуктов питания, что они получали, в т.ч. и от фуражного довольствия.

В этот же день подполковник Балбашевский и подполковник Фарин от имени генерала Занкевича предъявили куртинцам ультиматум: «Приказываю солдатам лагеря Ля-Куртин изъявить полную покорность, беспрекословно подчиняться всем моим распоряжениям и с момента получения сего приказа складывать оружие… Сложившим оружие надлежит выходить из лагеря…(…)

Каждый солдат, выходящий из лагеря с оружием, будет подвергнут обстрелу».

15 сентября. Со стороны осаждающих делаются последние попытки урегулировать конфликт мирным путем, пытаются их уговорить сдать оружие и подчиниться генералу Занкевичу. В качестве парламентера выступает председатель полкового комитета 6-го Особого полка старший унтер-офицер

Родин; его миссия оказалась неуспешной. Уверовав в бессилие властей(и на то существовали веские причины), предводители куртинцев даже не допустили

Родина к общей солдатской массе.

Руководители мятежников предпринимают ответные действия: передают в ряды осаждавших и французскому коменданту ряд прокламаций и воззваний, по большей части анонимных (однуиз нихнаписал младший унтер-офицер Глоба, в некотором роде — душа мятежа). Суть «пропаганды» сводилась к следующему: переходите в Куртин, наш враг немец, а не вы; необходимо не допустить кровопролития между русскими солдатами; генералу Занкевичу не подчиняться. Не обошлось и без угроз: куртинцы предупреждали подполковника Фарина, что если на них нападут, то «…от 3-й бригады не останется и основания».

В результате «идеологической обработки» курновцев лишь единицы отказались участвовать в подавлении мятежа. Руководители мятежа успешно влияли только на оставшихся в Ля-Куртине, заявляя им, что по ним стрелять не будут, а орудия, которые они видят вдалеке — «…пушки деревянные, сделанные по приказу генералов из простых бревен». Очень и очень скоро подобные россказни будут опровергнуты.

16 сентября. В 10 часов утра время ультиматума истекло, никто не сдавался, и был открыт артиллерийский огонь; в течение дня выпущено 18 снарядов. «…Настроение наших войск [т.е. атакующих] вполне удовлетворительно». Вторая попытка Родина уговорить куртинцев сдаться оказалась также неудачной.

17 сентября. Утром выпущено 30 снарядов (т.е. всего с начала штурма было выпущено 48 снарядов, а не «три выстрела картечью», как указывает С.Г.

Сватиков). К вечеру сдалось около 8,0 тыс. чел. «В лагере осталось несколько сот мятежников [укрывшиеся в здании офицерского собрания], среди них много главарей. Люди эти с наступлением темноты открыли ружейный и пулеметный огонь по нашим цепям».

Вечером сводный отряд генерала Беляева ворвался в лагерь. Оставшимся сражаться «до последнего патрона» была оказана медицинская помощь со стороны курновцев и желанию оборонявшихся — к осажденным прибыл врач 2-го

Особого полка с 4-мя фельдшерами (по словам врача, большинство из нежелающих сдаваться — пьяные).

18 сентября. Утром, в течение одного часа, было выпущено 100 снарядов, в течение дня — 488 шрапнельных и 79 гранат. С 15 часов до утра 19 сентября сдалось свыше 50 чел, в т.ч. и Глоба (по некоторым сведениям, был арестован русским патрулем около Ля-Куртина вместе с любовницей- француженкой).

В мае 1918 г. Глоба вместе с группой куртинцев прибывает с острова Экс в город Белоостров (Финляндия), где его обменяли на группу французских граждан, занимавшихся шпионской деятельностью в Советской России; правительственную комиссию по встрече Глобы и его товарищей встречал с советской стороны Д.З. Мануильский.

19 сентября. Было выпущено по опорным пунктам оборонявшихся 600 снарядов; местами вспыхивали рукопашные бои. Сопротивление куртинцев было сломлено

(в некоторых местах бои продолжались до полудня 20 сентября).

Вопрос о потерях с обеих сторон остается открытым. Известно, что генерал

Занкевич докладывал военному министру А.И. Верховскому: «Констатированные потери мятежников до вечера 5 сентября [18 сентября по новому стилю] 10 убитых и 44 раненых. Действительные потери должны быть значительно больше». Участники подавления мятежа называют общие цифры потерь разные:

Д.У. Лисовенко – 3,0 тыс. куртинцев, Р.Я. Малиновский — свыше 200, П.Ф.

Карев — не менее l ,0 тыс. чел (их данные сразу можно подвергнуть сомнению из-за политической конъюнктуры).

Число сдавшихся куртинцев, по официальным данным, составило 8.515 чел, по данным Ю.Н. Данилова — 8.383 чел.

Атакующие, по словам генерала Занкевича, потеряли убитым 1 человека и 5 ранеными (французские войска понесли потери в одного убитого и одного раненого – по «несчастной случайности»). Как сообщил генерал Занкевич

А.И. Верховскому от 20 сентября, «…Куртинский бунт ликвидирован нашими войсками без какого-либо активного участия французов».

92 активных мятежника из куртинцев (по данным А. Пети – 81 чел) были заключены в военную тюрьму в Бордо; 300 чел. сосланы на остров Экс, еще

300 были сосредоточены в лагере Бург-Ластик (около города Клермон-

Ферран), где господствующие порядки напоминали тюремный режим (позже в лагере вспыхнул бунт, в подавлении которого участвовали французские пехотный полк и три пулеметные роты; 50 чел сослали на Экс, около 250 чел. — отправлены в рабочие батальоны).

Из остальных солдат, оставшихся в Куртине, сформировали 19 сводных маршевых рот приблизительно по 400 чел в каждой, размещенных в том же лагере; как состоявшие под следствием они находились под охраной французских войск.

Во время пребывания русских отрядов в лагере, его комендант полковник

Котович издает приказ по Ля-Куртину № 2 от 25 сентября 1917 г., по которому учреждаются нарукавные повязки следующих цветов: синего -штабным и прибывшим солдатам по назначению в лагерь; желтого — всем дежурным солдатам и посыльным; зеленого — дневальным по ротам; красного — милиционерам (членам дежурного наряда по лагерю); белого — денщикам; белого цвета с красным крестом — фельдшерам. «Каждая нарукавная повязка, шириной в 1 1/2-2 вершка, должна носиться на левой руке и иметь печать французского коменданта, кроме зеленых и желтых повязок, которые печатей иметь не будут. Фельдшеры, денщики, милиционеры, а равно солдаты с синими повязками должны иметь, кроме печати французского коменданта, еще письменное удостоверение за подписью моей [полковника Котовича] и французского коменданта лагеря с его печатью».

11 ноября в Ля-Куртине снова вспыхнул мятеж среди русских солдат, но незначительного масштаба, главным лейтмотивом которого являлось немедленное возвращение в Россию. Но и этот мятеж французы подавили быстро; его участников отправили на работы во Францию или в североафриканские лагеря.

С прибытием 20 декабря 1917 г. американских войск в пустой лагерь Ля-

Куртин окончательно закончилась Куртинская трагедия (впрочем, некоторое число русских военнослужащих — 15 офицеров и 40 солдат — находились в лагере в начале января 1918 г.). В качестве итога можно сказать, что в сентябре 1917 г. во Франции прозвучали первые выстрелы будущей братоубийственной гражданской войны, которая захлестнет всю Россию; она уже была не за горами. Впервые в XX веке русские солдаты подавили силой выступление русских солдат; в сентябрьских событиях не было победителей и побежденных…

Мятеж в Ля-Куртине русское командование подавило, но «русский вопрос» не разрешило. Перед французским и Временным правительствами встала новая задача — что делать дальше с русскими военными контингентами. Проблему пытались ликвидировать, отправив на фронт считавшихся благонадежными курновцев, но в составе французской армии при полном подчинении французским уставам. Сражаться в подобных условиях желало еще меньшее число русских солдат из числа «непримиримых» курновцев.

Высказывались мнения опять за отправку подразделений 1-й Особой дивизии в

Салоники, но отказались, как и полгода назад: во-первых, из-за политических причин, во-вторых, из-за технических трудностей. В-третьих, против направления на Салоникский фронт русских отрядов с французского фронта выступал начальник 2-й Особой дивизии генерал В.Л. Тарановский. В- четвертых, произошедшие достопримечательные события 7 ноября в

Петрограде, и дальнейшая политика большевиков за заключение мира «без аннексией и контрибуциев» нравилась подавляющему большинству солдат и от­бивала у них охоту сражаться с врагами.

Поворотным событием в истории русских войск во Франции можно считать 5 ноября 1917 г., когда орган Временного правительства «Междуведомственный

Комитет по заграничному снабжению» вынес решение о невозвращении русских бригад, и использовать их если не на фронте, то в качестве рабочей силы.

Таким образом, решение Временного правительства послужило основанием для введения в действие системы т.н. трияжа (с французского языка переводится как «отборка»,»сортировка»).

16 ноября выходит постановление военного министра Ж. Клемансо № 27576

1/11 о разделении русских военных контингентов на три категории — желающих сражаться вместе с союзниками, добровольцев-рабочих и тех, кто не желает ни сражаться, ни работать и будет сослан в Северную Африку.

Из-за больших потерь на фронте французы испытывали большой недостаток в рабочих. Еще осенью 1915г. «…военная промышленность из-за нехватки рабочей силы оказалась в столь тяжелом положении, что для работы на заводах пришлось возвращать солдат с фронта…». Поэтому формальное разрешение Временного правительства об использовании русских войск в качестве рабочих являлось как нельзя выгодным для французского правительства.

Вести из России о большевистском перевороте, об отделении Украины и т.п. не могли не оказать отрицательного влияния на состояние солдатских умов в верных генералу Занкевичу войсках. Они превратились к концу 1917 г. в

«…деморализованную толпу, в общем, вполне безвредную, но решительно никуда не годную в смысле военном и боевом…

“Верные” бродили по Курно и Аркашону [город около Курно] как сонныя мухи, уничтожали вино, спивались…».

Несомненно, что подобное положение дел в русских отрядах беспокоило французское командование и явилось однойиз причин, толкнувших французов к разоружению бывшей 1-й Особой пехотной дивизии. К Курно французы отправили два батальона пехотинцев и полк кавалерии, но разоружение 25 декабря прошло в нормальной обстановке, без эксцессов; немалую роль в этом сыграл генерал Н.А. Лохвицкий. Курновцы были распределены следующим образом: на работу в тыл ушло 5.094 чел, в Северную Африку — 1.406 чел, в город Ренн направлено 62 чел, освобожденных от службы; в госпиталях находилось 300 чел, переведено на базу в город Лаваль 350 чел., в качестве волонтеров на фронт -266 чел.; итого — 7.478 чел.

Через четыре дня, 29 декабря происходит очередное знаменательное событие в истории русских войск за границей — генерал Занкевич своим приказом вводит в русских подразделениях французский дисциплинарный устав.

Таким образом, боевая деятельность русских бригад во Франции заканчивается. В их лице мы можем видеть как героизм русских солдат на полях Франции, так и несчастных жертв революционных потрясений в России.

После удачного завершения Битольской операции на Салоникском фронте активные боевые действия сошли на нет.

Русские Особые бригады без отдыха находились на передовой линии в течение продолжительного времени. Начало нового 1917 г. ознаменовалось для русских войск не долгожданным отводом в тыл, а продолжением участия в военных операциях. Русские войска использовались в небольших частных операциях, например, для уничтожения тайных вражеских баз на берегах

Греции, созданных определенной частью монашества, придерживающегося прогерманских интересов. 17 января сводный отряд (100 русских и 50 французских солдат), занявший монастырь на горе Атос, изъял 475 ружей и

103,0 тыс. патронов в тайниках монастыря; в июле отряд был выведен с объекта.

Общее состояние русских войск к весне 1917 г. оказалась тяжелым. Им приходилось сражаться в тяжелых условиях, когда продукты питания, обмундирование вовремя не доставлялись; раненых и больных практически не доставляли в стационарные госпитали; бригады испытывали большие трудности в отсутствии инженерных подразделений. Как и в 1916 г., русские офицеры и солдаты не отличались безукоризненностью в соблюдении формы одежды.

Например, начальник 4-й Особой бригады выражает недоумение по поводу того, что русские офицеры носят военные головные уборы иностранных армий.

Весной 1917 г. на Салоникском фронте, как и на других фронтах, начинается усиленная революционная пропаганда со стороны как пробольшевистски настроенных агитаторов из числа солдат Особых бригад, так ииз числа эмигрантов. Толчком к этому, конечно, послужила Февральская революция и сильное антивоенное движение внутри России. Шквал новостей обрушился на русских военнослужащих; отречение Николая II и Великого Князя Михаила

Александровича от престола, образование Временного правительства, военным министром становится штатский человек (впервые в России).

После марта в русских бригадах начинаются революционные преобразования, вызванные провозглашенными свободами в России: стали образовываться армейские комитеты, чаще всего явочным порядком (как среди русских войск во Франции). Окончательно комитеты конституировались только в мае-июне. В русских войсках за границей происходили те же процессы, что и внутри

России. Все новое — плохое и хорошее — в равной мере могло быть отнесено как к войскам во Франции и Македонии, так и к войскам на Восточном театре.

Моральное состояние русских войск начинает неуклонно ухудшаться приблизительно с мая 1917 г., когда донесения генерала В.Л. Артамонова в

Ставку запестрели сообщениями о фактах нарушений воинской дисциплины.

Офицерский состав 2-й и 4-й Особых бригад практически ничем не отличался от офицерского состава Особых бригад во Франции: такой же слабый в количественном и качественном отношениях с изъянами, аналогичным изъянам офицеров в 1-й и 3-йОсобых бригадах. Прочная спайка внутри офицерства 2-й и 4-й Особых бригад отсутствовала.

Наглядным примером может служить дело полковника 3-го Туркестанского полка Бромова, прикомандированного к б-му Особому полку. Недовольный тем, что его обошли – по его собственному мнению — в награждении орденами, он счел себя оскорбленным, сколотил небольшую группу подобных себе офицеров, и постоянно плел интриги против полкового начальства. Начальник 6-го

Особого полка полковник Г.И. Симонов оказался не готов к решению подобных конфликтных ситуаций, не смог привести офицеров к порядку, за что и был отстранен от должности.

Как и на французском фронте, антивоенные настроения проникли не только в русские подразделения. Как пишет генерал М. Саррайль, недисциплинированность проявлялась во всех подчиненных ему войсках. Как и на Западном театре, более подверженными пацифистским настроениям среди союзных войск оказались французские части, чем британские. Так, на

Салоникском фронте против военных действий сначала выступил один батальон из 242-й французской пехотной дивизии, а затем и вся дивизия.Не избежала подобной участи и французская 372-я дивизия. Очень хорошо высказался по поводу беспорядков во французских частях генерал М. Саррайль в телеграмме от 15 июля 1917 г.: «Я, конечно, учитываю желания Союзников, которые… всегда желают полагаться на французов, но я желаю также спасти личный состав, дисциплину и моральное состояние французской армии. Мы не в состоянии сделать все сразу».

Жесткие меры, предпринятые М. Саррайлем, понемногу охладили пыл французских солдат, придерживавшихся левых идей; порядок командование восстановило, и поэтому стало возможным проведение новых наступательных операций против немецко-болгарских войск.

Желая изменить стратегическую обстановку на Македонском фронте в собственную пользу, союзники по Антанте с 3 по 21 мая проводят наступление на реке Черная. Однако из-за недостаточной проработки операции и недостаточного четкого выполнения в жизнь приказов командования бои закончились полной неудачей. Главнокомандующему

Восточной армией пришлось прекратить дальнейшие действия.

Русские бригады (незадолго до наступления М. Саррайль подчинил 2-ю Особую бригаду группе войск генерала Лебука) продолжают выполнять союзнический долг, что никак не скажешь о союзниках. 9 мая, в первый день наступления,

4-й Особый полк 2-й Особой бригады захватывает важную в тактическом плане высоту Дабица, но без поддержки соседей, союзников, был вынужден отойти.

«Наши французы вследствие полного непонимания горной войны были остановлены и вернулись в свои окопы. Через полчаса по начале штурма бригада… овладела укреплениями высоты Дабица… (…)

Выдвинутость и изолированное положение бригады позволило немцам сосредоточить на ней перекрестный огонь все своей артиллерии; войска держались геройски и лишь к 21-му часу [высоту взяли в 7 час утра] под давлением огня, были вынуждены очистить взятую высоту. Из 3 тысяч штыков, участвовавших в операции бригада потеряла 1.300 убитыми, ранеными, контуженными, пропавшими без вести. (…) Поведение обеих полков заслужило общее восхищение высшего французского начальства. (…)

Французы ввиду своих неуспехов совершенно умалчивают в своих сообщениях о действиях наших войск».

По уточненным данным, в течение 9 мая ряды 4-го Особого полка сильно поредели: 3 офицера убитыми, 22 офицера ранено; 950 солдат убито и ранено. За бои за высоту Дабица Георгиевские кресте разных степеней получили около 1.500 человек.

В мемуарах генерал М. Саррайль высоко оценивал действия русских войск.

Рассказывая о наступлении союзников, он выделяет русские подразделения:

«Русская бригада генерала Дитерихса единственная решительно атаковала противника…». Думается, генерал М.Саррайль мог воздать должное русским войскам не только не скупясь на похвалу, но и конкретными действиями.

18 мая генерал М.К. Дитерихс пишет Главнокомандующему Восточной армией о состоянии 2-й Особой бригады, находившейся на фронте с августа 1916 г.:

«Всяческим силам имеется предел. Чтобы сохранить в войсках бригады боевой дух, необходимо предоставить им полный отдых. Это будет заслуженной наградой за 8 месяцев трудной работы. Из 12.000 чел, которые я привез из

России… потерял убитыми, ранеными, контуженными до 4.400 чел., до 8.000 чел. разновременно переболело в госпиталях». Но только 2 июня генерал М.

Саррайль отдал приказ об отводе 2-й Особой бригады в тыл на отдых.

Русские войска участвовали не только в боевых действиях на линии фронта, но и в тылу. Так, в начале лета 1917 г. из-за прогерманского настроений короля Греции Константина обострились отношения между ним и Антантой.

Поэтому союзники решили привести к власти в Греции людей, отвечавших интересам Парижа и Лондона. В связи с этими событиями Главнокомандующий

Восточной армией посылает в Афины русский отряд — 3-й Особый полк и один батальон 4-го Особого полка. К счастью, обошлось без кровопролития —

Константин передал престол брату Александру; к власти пришло правительство Венизелоса, придерживающееся политики Антанты.

Посылка русского отряда вызвала недовольство у русского посла в Греции князя Демидова, недовольного тем, что русских используют не на фронте, а в тылу в качестве карателей против единоверцев. Генерал М. Саррайль следующим образом объясняет собственные действия: «Я послал русский отряд в Афины… потому что не имел под рукой других сил. Петроград, кажется, протестовал по этому поводу через своего представителя в Афинах князя

Демидова, заядлого монархиста… Скоро я получил извинения. Я даже отозвал русских». Искренен ли М. Саррайль? Не желал ли он – или его вышестоящее начальство — специально скомпрометировать русских в глазах греков?

В начале июня М. Саррайль отправил два русских отрядов в Фессалию – для защиты Коринфского перешейка и для предполагающегося десанта в Африку под командованием генерала Реньо (30-я французская дивизия, 3-й Особый полк и

2-й батальон 4-го Особого полка).

К середине 1917 г. в русских заграничных войсках, как во Франции, так и в

Салониках, происходят важные перемены, заключающиеся в реорганизации бригад в дивизии. В мае-июне 2-ю и 4-ю Особые бригады сводят в одну 2-ю

Особую дивизию. Первым командиром 2-й Особой дивизии становится генерал

М.К. Дитерихс (с 5 июня), начальником штаба — полковник Генерального штаба Дошпрунг-Целица.

Вместо генерала Леонтьева (сокращенного по штатам и отправленного в

Россию) командиром 2-й Особой бригады был назначен генерал-майор (прибыл в Салоники полковником) И.М. Тарбеев. М.К. Дитерихсу не пришлось долго командовать дивизией — спустя месяц его отзывают в Россию.

Вторым начальником 2-й Особой дивизии становится генерал И.М. Тарбеев.

Нельзя не привести слова генерала М. Саррайля об отъезде генерала М.К.

Дитерихса: «Я с грустью узнал, что уезжает генерал… который часто был для меня драгоценнейшим помощником во всех военных и жизненных проблемах.

Тот генерал, который заменил Дитерихса на его посту, представлял собой смелого офицера, но его новая должность оказалась для него делом неизведанным… кроме того, ему не хватало опыта командования».

Поскольку русское командование решило создать полнокровную дивизию с саперами, артиллеристами, принимаются меры по дополнительному укомплектованию 2-й Особой дивизии специальными войсками, т.к. 1-я Особая к данному времени являлась менее боеспособной, чем 2-я. С этой целью 14 сентября во Флорину (Греция) прибывают соединения 2-й Особой артбригады

(на пароходах «Двина» и «Царица») в составе 44 офицеров и 1.510 солдат во главе с полковником Студенцовым; 2 ноября — 2-й Особый саперный батальон

(на пароходе «Адмирал Чихачов» в составе 11 офицеров русской службы и 5 — французской; 612 солдат русской и 9 французской службы). Материальную часть артиллеристы получили от французского командования только в конце декабря 1917 г. Русские батареи усилили французскую артиллерию на фронте правофлангового участка 2-й Особой дивизии (начальник участка — полковник

Перминов).

Не дождавшись полной реорганизации 2-й Особой дивизии, французское командование посылает ее на фронт. Подобное решение французы приняли прежде всего из-за стремления не допустить развала дисциплины в дивизии, происходивший с ней в тылу. 24 июля 2-я Особая дивизия сменяет 76-ю французскую пехотную дивизию на участке фронта протяженностью до 60 км.

Командир дивизии генерал И.М. Тарбеев пишет рапорт на имя командующего французской армией генерала Гросетти (в которую входила 2-я Особая дивизия), где говорит, что при назначении участка «…не был принят в расчет слабый численный состав ее [дивизии] полков». Например, при штатном составе Особого полка в 3.078 чел на позициях оказалось налицо: в

7-м Особом полку — 1.026 чел, а в 8-м Особом – 900 чел. Начальник дивизии высказывал в рапорте недоумение по поводу того, как можно сменить 9-ю батальонами позицию, которую занимало двенадцать французских батальонов, учитывая и слабую техническую оснащенность 2-й Особой дивизии. К сожалению, трудности генерала И.М. Тарбеева мало беспокоили французское командование, как правило, не отягощавшее себя заботами о русских солдатах. Данный случай не оказался исключением: генерал Гросеттине изменил решения, и 2-я Особая дивизия осталась на прежнем месте. На этих позициях русские войска будут бессменно стоять до середины января 1918 г.

Намного позже генерал М. Саррайль признает, что нужно было бы уменьшить линию фронта дивизии. Но, даже и удовлетворив просьбу И.М. Тарбеева, боевой дух и дисциплину в русских войсках спасти было невозможно.

Несмотря на революционное брожение в союзнических войсках и, в частности, в русской дивизии, она по-прежнему является пусть не полноценной, но боевой единицей. Русские военнослужащие доказали это, отбив несколько сильных атак противника, например, в ночи на 9 и на 17 августа. Русские солдаты подчас делали невозможное, занимая столь длинный по протяженности участок фронта, несли усиленную караульную службу в жестоких погодных условиях. Генерал М. Саррайль пишет: «Русские опять дают доказательства своего долга. Напрасно враг пытается почти ежедневно проверить их на прочность; они показали, что умеют держать собственное обещание…».

Настоящим бичом для 2-й Особой дивизии оказался большой недостаток в людях; источники пополнения отсутствовали (начальник штаба дивизии

Доршпрунг-Целица предлагал даже набирать солдат среди славянского элемента в Италии и Македонии). К концу августа некомплект только офицеров составлял 131 чел. К середине сентября не хватает уже 158 офицеров и 7.015 солдат.

Временное правительство пыталось показать всеми возможными средствами, что оно по-прежнему придерживается установки на продолжение войны до полной победы над врагом, и никогда не упускало случая лишний раз это доказать. 29 октября 1917 г. у 2-й Особой дивизии появляется третий начальник — генерал В.Л. Тарановский, прибывший из России. Он

«…убеждает меня [генерала М. Саррайля], что русская армия связана с французской армией двусторонним соглашением, что она самостоятельно не может порвать договоренность… что военный долг принуждает его подчиненных [т.е. 2-ю Особую дивизию] продолжать сражаться вместе с нами

[т.е. с французами]».

Надо признать, что имевшие место боевые подвиги дивизии становятся скорее исключением, чем правилом. Моральное состояние русских войск являлось не на надлежащем уровне. Оно усугублялось дошедшими новостями из Франции о

Куртинских событиях, в ноябре — о большевистской революции; приходят слухи об отправке в Россию 1-й Особой дивизии, — все это нагнетало тревожную обстановку.

Очень сложные отношения складывались у чинов 2-й Особой дивизии, как и у

1-й, с союзниками, в частности, с французами. Волна антирусских настроений, прокатившаяся по русским войскам во Франции, дошла и до

Салоникского фронта. С середины 1917 г. русские солдаты и офицеры начинают ощущать неприязнь со стороны французов. Так, о

«неудовлетворенности наших солдат и офицеров французами» говорится в июне

1917 г. в донесении генерала И.М. Тарбеева генералу В.Л. Артамонову; возникают мелкие стычки между русскими и французскими военнослужащими при полном бездействии французских военных жандармов.

Произошел даже трагический инцидент — убийство прапорщика В.И. Милло (14 января 1917 г.); следствие установило, что офицера (до 1917 г. прапорщик являлся офицерским чином) убили из револьвера, находящегося на вооружении французской армии. Причины убийства следствие не установило; подозрение падало на союзников русских.

Наступает разочарование в русских и у сербов. Все это усугублялось разлагающей пропагандой со стороны противника, заряд которой русские войска с избытком получали каждый день. Противник иногда даже обстреливал позиции 2-й Особой дивизии минами из минометов, заряженных агитационных листками и прокламациями о прекращении войны, о сдаче позиций, о гарантиях болгарского правительства немедленно отправить в Россию всех, кто сдастся добровольно (подобные случаи имели место, судьбы солдат неизвестны). Добавим и общую усталость от войны, долгие месяцы пребывания на фронте без отдыха и совсем не удивительно, что страстное желание всех русских можно было выразить в трех словах: домой, на родину!

Французский исследователь Ф.Ж. Дейга даже удивлялся, как могли служить наши войска в подобных условиях, когда они могли запросто перейти на сторону немецко-болгарских войск, поскольку болгары являлись братьями- славянами для русских. Если подобное произошло, заключает Ф.Ж. Дейга, случилось бы непоправимое – открылась огромная брешь на фронте, заполнить которую не представлялось возможным.

Русское и французское командования, как и в случае с 1-й Особой дивизией, не знают, что делать с русскими войсками. Генерала В.Л. Артамонова даже запрашивают из Ставки о возможности отправить 2-ю Особую дивизию на

Месопотамский фронт (там тоже воевали русские соединения).

Дивизией становится командовать все труднее и труднее; уже фиксируются случаи неповиновения, когда русские солдаты отказываются выполнять приказы вышестоящего командования, что произошло 29 октября (в частности, во 2-й роте 7-го Особого полка). Генерал Вегюль, сменивший генерала

Гросетти, пытался принудить русские войска к повиновению силой, расставив в тылу русских частей артиллерию, но демонстрация силы не испугала русских солдат. Встревоженное подобным конфликтом, союзное командование усиливает французские батальоны в тылу у 2-йОсобой дивизии; ухудшается снабжение продовольствием, боеприпасами.

В результате 7-й Особый полк, потом и 2-я Особая дивизия в ультимативной форме требуют отвода русской дивизии в тыл, что и происходит в ночь на 7 января 1918 г., когда 176-й французский пехотный полк сменяет 7-й Особый полк; к концу января 1918г. всю 2-ю Особую дивизию отводят с фронта.

С весны 1917 г. во 2-й Особой дивизии начинается необратимый процесс разложения. «Теперь уже армии [речь идет о 2-й Особой дивизии] нет, стала необузданной бандой, с которой никто справиться не может и для которой нет ничего святого. Забыто все, куда девалась честь мундира и полка никто не знает. Никакие доводы и объяснения не помогают». Март, май, сентябрь — основные этапы упадка дисциплины и морального кризиса в дивизии. Приход подкреплений (2-й Особой артбригады и 2-го Особого инженерного батальона) не только не вливают новую кровь патриотизма и боевого духа, но и ухудшают внутреннюю обстановку в дивизии. Случаи братания с болгарами, занимавших позиции напротив русских войск, становятся обычным делом .

Для французского командования «русский вопрос» приобретает приоритетное значение. К разрешению данной проблемы и занялся новый Главнокомандующий

Восточной армии генерал Гильома, сменивший в конце декабря 1917 г. генерала М. Саррайля. К концу 1917 г. вопрос о расформировании 2-й Особой дивизии, думается, уже был практически решен. Напуганное куртинскими событиями, французская штаб-квартира во Флорине, испытывая непреодолимый страх перед русскими, старалось не допустить повторения сентябрьских событий, которые произошли во Франции с 1-й Особой дивизией.

Русским войскам отныне уже не доверяли и желают избавиться. Пример системы трияжа по отношению к русским войскам во Франции вселял во французское руководство в Македонии надежду, что подобным образом можно будет поступить и со 2-й Особой пехотной дивизией.

ПОСЛЕДНИЙ ПЕРИОД ПРЕБЫВАНИЯ РУССКИХ ВОЙСК ЗА ГРАНИЦЕЙ ( РУССКИЙ ЛЕГИОН).

На Салоникском фронте существование 2-й Особой дивизии шло к трагическому завершению. Из-за многочисленных фактов неповиновения, упадка дисциплины, нежелания воевать дивизию к концу января 1918 г. сняли с фронта, и все ее подразделения разместили по лагерям в Македонии; самым крупным являлся лагерь в местечке Веррие, где размещалось до 6,0 тыс. человек. Таким образом, французское командование решило в целях безопасности не повторять ошибки руководства во Франции, а раздробить 2-ю Особую дивизию.

Разоружение дивизии прошло более или менее в спокойной обстановке благодаря генералу В.Л. Тарановскому. Не все офицеры дивизии соглашались с данным решением. В частности, командир 7-го Особого полка полковник

Миндру, который за несогласие с позицией генерала был отстранен от занимаемой должности. Полковник пользовался большим авторитетом у солдат

— после его отставки солдаты не захотели принять нового командира. Увы, подобные офицеры были редкостью.

К 1918 г. «…пропасть взаимного непонимания и недоверия друг к другу, которая образовалась между офицерством и солдатами в самом начале революции, теперь разрослась до фанатизма.

И… вовсе не по вине солдат. Их все бросили в самую трудную минуту».

После разоружения дивизии последовал приказ В.Л. Тарановского о ее расформировании (28 января 1918 г.). Военнослужащие 2-й Особой дивизии подпадали под действие системы трияжа, как и их соотечественники на французском фронте. К 11 февраля был проведен опрос (по некоторым данным он проводился со стороны жесткого давления французского командования). Из наличного состава 2-й Особой дивизии в 13.198 чел. было записано: в 1-ю категорию – 356 чел, во 2-ю — 1.185 чел, в 3-ю — 11.487 чел.

По другим сведениям из 15.000 чел, в 1-ю категорию попало 275 офицеров и

367 солдат (642 чел.), во 2-ю — 10.000 чел., в 3-ю — около 4.000 чел

(отправлены в Северную Африку 7 и 13 января и 13 марта вместе с куртинцами).

По данным отечественного исследователя А.Ю. Павлова, из 19.031 чел.

11.522 чел записалось в рабочие отряды, 252 чел – пожелали сражаться на фронте, 4.746 чел отправлено в Северную Африку; 2.099 чел находилось в госпиталях.

По архивным данным при простом подсчете в 1-ю категорию попадает не менее

912 чел. Таким образом, точные данные по 2-й Особой дивизии (как и по 1-й

Особой) отсутствуют.

Из солдат «2-й категории» французы сформировали 10 батальонов, два из которых вошли в подчинение английского командования (около 1,8 тыс. чел).

Условия работы трудовых батальонов в Салониках оказались очень тяжелыми; некоторую их часть сослали на о-ва Крит и Микронис (Греция), но и там положение солдат являлось не лучшим, чем на материке.

Новый 1918 г. ознаменовался изданием приказа от 13 января, по которому все русские военные контингенты переходили под начало французского командования. Отныне на них окончательно и бесповоротно распространялись французские военные уставы. Нормы содержания — денежного и прочих видов довольствия — русским военнослужащим выплачивались как французским.

Войсковые комитеты 1-й Особой дивизии ликвидировались особым приказом №

174 (от 11 января) генерала Занкевича и дополнением к приказу от 28 января, хотя, как признаёт лично Занкевич, на подобный шаг он не имел права с юридической точки зрения.

Для русских чинов уравнение в правах и содержании с французскими военнослужащими оказалось, разумеется, большим ударом. Во-первых, подчинение французской дисциплине сильно покоробило их самолюбие. Во- вторых, чисто в финансовом отношении русские офицеры и солдаты проигрывали. Как уже говорилось выше, оклады одних и тех же должностей во французской и русской армиях сильно отличались друг от друга в пользу русской. В-третьих, питание в русских полках в силу особенностей русского человека было намного лучше по сравнению с французским рационом.

(«Средний аппетит русских солдат требует чувствительно питания более избыточного, чем аппетит французских солдат»). Одним словом, как заметил генерал Занкевич, деятельность французского правительства по отношению к русским военным контингентам «…сводилась к полному подчинению наших войск французским властям…».

По приказу от 13 января оговаривалось и распределение русских военнослужащих по категориям трияжа:

«Состоящие во 2-й категории могут:

1) Употребляемы как рабочая сила на разных работах на нужды армии и в ее тылу.

2) К этой же категории относятся не привлеченные временно к работам, находящиеся на излечении в госпиталях и вовсе освобожденные от работы.

Для отнесенных ко 2-й категории устанавливается такой же режим, какой установлен в отношении и военнообязанных французских рабочих».

Из военнослужащих 2-й категории формировались временные роты. В каждой роте должно числиться: 1 офицер, 2 переводчика, 1 капитан, 5 помощников капитана или лейтенанты, младшие лейтенанты, — все французской службы; 25 унтер-офицеров и 500 солдат русской службы. Две роты составляют один временный батальон. Для связи с местным французским командующим войсками с отрядом рабочих должны быть назначены особые офицеры французской службы. Русские военнослужащие должны снабжаться всем необходимым.

«Что касается до предметов русского обмундирования, которых не имеется на окружных складах, то просьбы должны направляться к помощнику интенданта базы, который удовлетворит их через склад в Орлеане. В тех округах, где имеются значительные русские отряды, может быть по приказу командира и по просьбе помощника интенданта базы, организованы склады русского обмундирования, приблизительно на два месяца».

Положение русских военнослужащих в трудовых батальонах не было везде одинаковым. Русским приходилось работать на многочисленных предприятиях — как военного назначения, так и гражданского (на лесных заготовках, в рудниках, на частных заводах). Поэтому жизнь солдат и офицеров зависела от отношения к ним на данном предприятии. Известны случаи, когда условия работы оказывались вполне сносными. Так, добровольные рабочие получали прежнее жалованье (0,75 франка в день, французские солдаты – 0,25 франка) и заработную плату (1,5 франка в день).

Совсем иначе дело обстояло с русскими солдатами (французское правительство запретило записываться в 3-ю категорию офицерам, хотя известны случаи, что русские офицеры прибыли в Северную Африку в качестве командиров подразделений), попавшими в 3-ю категорию, т.е. не пожелавшими нести боевую службу и не работать в тылу армий. Они были сведены в роты по 500 чел; две роты составляли один особый отряд.

В конце декабря 1917 г. — январе 1918 г. французские военные транспорты доставили русских солдат в города Оран, Бон, Алжир. Первая партия прибыла

19 декабря (1.700 чел.), потом две партии в 3.200 чел., 4-я — 1.050 чел и еще несколько крупных партий с Салоникского фронта. Таким образом, было доставлено с французского фронта свыше 9,0 тыс. человек.

Существуют многочисленные свидетельства переживших ужас североафриканских лагерей, о том, какие наитяжелейшие испытания им пришлось перенести; не редки были случаи и применения самых жестоких пыток против тех, кто пытался ослушаться или не повиноваться. Одним словом, русские солдаты находились в Северной Африке на положении осужденных преступников.

«Это была колониальная каторга. В первое время нас ежедневно выводили из лагеря и гнали, как скотину, на десятки километров по пустыне в окружении кавалеристов-зуавов с обнаженными кривыми саблями. За малейшую попытку протеста наносили удары, топтали арабскими рысаками. Бывали случаи, когда обессилевших привязывали к седлам, нещадно били хлыстами.

После этого – принудительные работы по расширению находящегося невдалеке оазиса с ядовитыми змеями, ящерицами, скорпионами, какими-то пауками. Над нами висела постоянная угроза жестокой расправы».

Попробуем взглянуть на солдат 3-й категории с другой точки зрения.

Обратимся к рапорту генерала Н.А. Лохвицкого от 16 января 1918 г., где он описывает события в лагере Курно, о том, как проходила система трияжа. В частности, он пишет, что у него в лагере находилось некоторое число солдат, «…заявивших, что они просят, чтобы им были предоставлены права военнопленных». Число таких солдат продолжало расти: «Сперва были попытки образумить “Африканцев” [так в тексте], как со стороны Командира, так и со стороны строевого начальства, но в результате число неподчинившихся

[т.е. тех, кто записался в 3-ю категорию] выросло до 1.300 [за несколько дней с 600 чел.]».

Генерал Н.А. Лохвицкий объясняет подобное положение тем, что, во-первых, в лагере успешно работали большевистские пропагандисты, агитирующие против создания русских добровольческих отрядов и записи в трудовые батальоны; во-вторых, «явилось желание пострадать за правду».

Похожую точку зрения высказывает и Р.Я. Малиновский, один из участников драмы русских войск во Франции: «Остальные решили — будь что будет.

Подумаешь, чем запугали русского солдата — Африкой! Принудительными работами! Нас, солдат, всегда принуждали: принуждали служить, принуждали воевать… Мы и не такое видали! Пошли за вещмешками и айда в Африку».

Довольно любопытным представляется и другой факт. Генерал Н.А. Лохвицкий в своем рапорте называет лиц, причисленных к 3-й категории

«неподчинившимися», во французских текстах по отношению к ним применяют термин « irreductibles », что можно перевести как «непримиримые»,

«упрямые», в то время как солдат из 1-й категории – « combatants », т.е. бойцы,из 2-й категории – « travailleurs », т.е. рабочие.

Можно предположить, что солдаты, попавшие в 3-ю категорию, в большинстве оказались обыкновенными жертвами большевистской агитации, а не мучениками во имя высоких идей, как их обычно изображали. Впрочем, это не может снимать вины с французского правительства, уготовившего русским солдатам невыносимые условия пребывания в североафриканских лагерях.

Для управления русскими военными контингентами, находящимися во Франции и

Салониках требовалось создать единый координирующий центр. Таким центром стала русская база, размещенная в городе Лаваль (близ города Манса, в департаменте Майен), созданная по упомянутому приказу от 13 января. В

Лаваль должны были направляться русские военнослужащие, оставшиеся по тем или иным причинам неиспользованные ни в одной из категорий трияжа. Здесь должен быть открыт госпиталь для лечения солдат из русских добровольческих отрядов, сражавшихся на фронте. Русские военные из числа рабочих должны были лечиться во французских лечебных учреждениях, находящихся в пунктах поблизости от места их работы. Для русских военнослужащих, находившихся в Греции, создали базу в Салониках, подчинявшейся базе в Лавале (база в Салониках в конце апреля 1919 г. была переведена «со всеми делами» на базу в Лаваль).

По приказу от 13 января начальником базы должен быть назначен русский штаб-офицер или генерал. Первым начальником стал генерал Н. Лохвицкий, начальник штаба — полковник французской службы Баржонэ.Они напрямую подчинялись французскому военному министру, т.е. начштаба не находился в подчинении у русского генерала, как и все офицеры французской службы, числившиеся на базе в Лавале. Подобное положение явно являлось ненормальным.

Но если учесть, что французское руководство подчинило все русские военные контингенты и рассматривало их как свою собственность (хотя ему подобного права никто не давал), становится ясно, что ничего экстраординарного здесь нет. Назначение русского генерала являлось чистой формальностью, и положение генерала Н.А. Лохвицкого смахивало на унижение перед французами.

Генерал Занкевич протестовал против подобного решения, настаивая на подчинение офицеров французской службы базы русскому генералу.

Собственное мнение по данной проблеме он излагает в рапорте военному министру, где пишет, что если его соображения не будут приняты, он уйдет в отставку. Разумеется, в январе 1918 г. на русских уже смотрели как на собственность французского правительства, и никто не замечал подобные акции. Поэтому поставленный «…в полную невозможность исполнять мои

[т.е. генерала Занкевича] обязанности в отношении вверенных мне войск, я вынужден был снять с себя свои полномочия [2 февраля], передав свои командные права по войскам во Франции — Генералу ЛОХВИЦКОМУ, в Македонии

— Генералу ТАРАНОВСКОМУ, а по представительству при Французской Главной,

Квартире — Военному Агенту Генералу Графу ИГНАТЬБВУ».

Уход генерала Занкевича являлся закономерным обстоятельством. Русские войска перестали быть русскими войсками — три категории трияжа подпадали под действие французских законов и уставов. Даже воевавшие на фронте не были одеты в русскую военную форму. Единственное, что осталось от русской армии, по крайней мере, среди чинов Русского легиона — типично русский боевой дух.

Следующая отставка была за генералом Н.А. Лохвицким и произошла летом

1918 г. С 11 июня (вступил в должность 22 июля) вместо Н.А. Лохвицкого французский военный министр назначил генерала французской службы

Брюллара. Таким образом, все приличия были окончательно отброшены. Уход генерала Н.А. Лохвицкого отрицательно сказался на русских, понизил их моральный настрой, с его отставкой расстроился административный аппарат, имевший целью поддержать настроение среди русских военнослужащих и являться стимулом притока новых волонтеров в Русский легион. Однако генерал Брюллар дружеским отношением к русским сумел добиться уважения к своей персоне.

Тех, кто записался в 1-ю категорию трияжа, т.е. решивших продол­жать сражаться вместе с французами, оказалось немного. Но это были люди, решившие для себя, что их долг перед родиной состоит в борьбе против

Германии до полной победы России — России, существовавшей до 1917 г.; они считали позором иное решение. Думается, что именно подобным образом рассуждали офицеры и солдаты, входившие в состав Русского легиона.

Начало создания русского добровольческого отряда в составе французских войск уходит корнями в середину 1917 г., когда окончательно стало ясно, что борьбу с противником может продолжать не вся 1 -я Особая дивизия, а лишь сводное подразделение из ее состава. За исходную точку отсчета можно считать, по крайней мере, 11 июля 1917 г., когда генерал Занкевич в донесении в Петроград говорит о том, чтобы «…сформировать из желающих и при этом лучших солдат батальон или полк в зависимости от числа для службы на французском фронте…».

В октябре 1917 г. генерал Н.А. Лохвицкий предлагает идею создания некоей

«особой славянской армии», укомплектованной славянскими элементами из

США, ядром которой стал бы сводный отряд из 1-й Особой дивизии.

«Славянская армия» должна была войти в состав французских войск, как канадские подразделения входят в британские Вооруженные Силы. Наличие подобной «армии» «…было бы чрезвычайно выгодно для интересов славянства и следовательно России и привело бы к должной оценке их роли при ликвидации войны». Идея генерала Н.А. Лохвицкого не получила дальнейшего распространения, во-первых, из-за незначительного славянского элемента в американской армии; во-вторых, из-за абсурдности предполагаемого проекта.

План создания чисто русских добровольческих частей из солдат 1-й и 2-й

Особых дивизий оказался более практичным. В конце 1917 — начале 1918 г.г. начинает создаваться т.н. Русский легион.

В самом конце декабря 1917 г., с согласия французского правитель­ства

«…во Франции формируется Русский легион. Назначение легиона силою оружия заставить центральные Империи уйти из разоренных ими без объявления войны Бельгии, восстановить несчастные обездоленные Сербию и

Черногорию, дать Польше обещанную независимость и свободу, помочь Чехии стать самостоятельной и освободить занятую врагом Румынию. Уже значительное число русских, не состоящих на военной службе… записалось в Париже в легион.

Теперь французское правительство согласилось на зачисление в легион и желающих из русских военно-служащих. (…)

Поступающие в легион должны согласиться, подчиняться французским властям, законам и дисциплине и служить в легионе до заключения мира всем русским народом в лице всеми признанного законного Правительства».

Кто решил продолжать сражаться дальше с Германией, приходилось очень тяжело. Отношение к русским войскам во Франции было очень плохое. После мирных переговоров в городе Брест-Литовске (особенно после 15 декабря

1917 г., когда было заключено соглашение с Германией о перемирии) Россия у французов стала синонимом измены. «Русским офицерам уже давно было рекомендовано переодеться в штатское платье и не показываться в форме на улицах Парижа во избежание печальных недоразумений». Военнослужащие, решивших заниматься формированием русских добровольческих отрядов (не говоря о волонтерах) поистине взвалили на свои плечи тяжелую ношу.

Среди тех, кто стоял у истоков создания Русского легиона можно назвать генерала Н.А. Лохвицкого и полковника Г.С. Готуа.

На Г.С. Готуа возлагалась задача непосредственного формирования Русского легиона. Ему принадлежала роль идейно возглавляющая — он агитировал в госпиталях, в рабочих ротах,чтобы русские военнослужащие вступали в

Русский легион. Генерал Н.А. Лохвицкий, со своей стороны, призывал русских военнослужащих и просто русских добровольцев из всех стран, чтобы они записывались в Русский легион.

В частности, он публикует воззвание: «Вперед, Русские во Франции!», где, прибегая к цветистым фразам, призывал вступать в оный отряд всех русских:

«Не будем терять ни минуты. Объединимся в русский легион, подчиненный французской дисциплине и под нашим трехцветным знаменем поспешим в окопы, чтобы смешать нашу кровь с кровью, которую французы, вот уже четвертый год щедро проливают на поле брани. /…/

Родина гибнет! Вперед!

Цивилизация в опасности. Вперед!

Мы — Русские и не можем жить опозоренными. Вперед!».

Генерал добился определенного успеха — для поступления в легион приезжали добровольцы из Голландии, США, Италии, Индии; все они собирались на базе в Лавале. Иногда случалось, что всех русских офицеров, желающих попасть в легион, не могли включить из-за их избытка, а на неофицерские должности офицеров не принимали, хотя желающие, несомненно, были. Одновременно Н.А.

Лохвицкий проводил политику создания единого подразделения сугубо из русских элементов, желая избежать, как он сам говорил, «распыления мелкими партиями по французским войскам».

Совместными усилиями Г.С. Готуа, Н.А. Лохвицкого в конце декабря 1917 г. был сформирован первый русский добровольческий отряд — 7 офицеров, 374 солдата, 2 врача, священник (в первом списке волонтеров в алфавитном порядке под № 203 значится ефрейтор пулеметной роты Р.Я. Малиновский), состоящий из двух рот — строевая под командованием капитана М.Ф. Лупанова

(бывший командир 12-й роты б-го Особого полка) и пулеметная капитана В.Н.

Разумова (бывший командир 1 -и пулеметной роты того же полка) — под общим командованием бывшего командира 2-го Особого полка полковника Г.С. Готуа.

(окончательно сформированный в январе 1918 г. Русский легион был признан указом президента Франции только в апреле).

В начале 1918 в. батальон прикомандировывают к 4-му полку Марокканских стрелков Марокканской ударной дивизии (начальник дивизии — генерал

Доган), входившей в состав VIII французской армии. В начале февраля батальон входит в состав 8-го Зуавского полка (командир — подполковник

Лагард) и позже окончательно придается ему как 4-й батальон полка. Именно в рядах Марокканской дивизии и будет проходить дальнейшую службу Русский легион; в ее составе он закончит боевую деятельность на Западно-

Европейском театре военных действий.

По прибытию в дивизию русских военнослужащих окружают некоторым уважением, что удивительно для того времени. Начальник 4-го полка полковник Обертин 16 января 1918 г. издает приказ, в котором есть нижеследующие строки: «…они [русские]сохраняют любовь к своей Родине и уверенность, что она воскреснет. (…) Начальник дивизии приказал особенно учтивый обмен честью [с русскими военнослужащими]. (…) Теперь все солдаты должны первыми отдавать честь русским военным, у которых на погонах галуны и звездочки. Офицеры должны первыми [с русскими офицерами]обмениваться честью». Данные об исполнении приказа, к сожалению, отсутствуют.

2-й батальон, под командованием подполковника 1-го Особого полка Эске, был прикомандирован к 178-й французской дивизии (об использовании батальона автор данными не располагает).

После сформирования двух отрядов на русской базе в Лавале осталось еще

120 человек, которые должны были послужить ядром для образования 3-го батальона. В действительности к марту существовал не батальон, а одна рота т.н. 3-го батальона, которую временно зачислили в состав 1-го батальона.

Из Салоник прибывает отряд добровольцев из 2-й Особой дивизии во главе с капитаном Павловым (батальон состоял из стрелковой роты — 4 офицера, 200 солдат; роты саперов — 4 офицера, 200 солдат; пулеметной роты — 4 офицера, 130 солдат), из которых был сформирован4-й батальон, прикомандированный к 56-й французской дивизии (об использовании батальона на французской службе данными автор не располагает).

К 13 апреля батальоны насчитывали 51 офицера и 1.625 солдат, всего —

1.676 человек. Из них 446 человек были награждены Георгиевскими крестами или орденами св. Георгия, т.е. приблизительно 27% личного состава.

Столь малое число желающих сражаться на французском фронте объясняется двумя основными причинами. Во-первых, наличие сильной агитации, в частности, в лагере Курно, со стороны большевистски настроенных солдат, которые вели борьбу против записи солдат в добровольческие батальоны:

«Агитаторы… состоящие частью из людей свихнувшихся от социал- демократических бредней, частью просто из негодяев, купленных немцами, работали с большим успехом, убеждая массу и фанатизируя ее».

Во-вторых, служить теперь приходилось не в русской армии, а во французской, с подчинением французским командирам, с французскими порядками. Впрочем, можно назвать и третью причину, заключавшуюся в том, что некоторое число русских военнослужащих (по некоторым данным, в 5 раз больше, чем в Русском легионе) попало в Иностранный легион задолго до появления Русского легиона.

«Сотнями» русские военнослужащие поступали в Иностранный легион после роспуска русских полков: «…многие из наших солдат охотнее шли в

Иностранный, а не в Русский легион, чтобы уйти подальше от разрухи в русском отряде. (…) Различными были причины, заставившие их поступить в легион, убеждения, патриотизм, условия жизни, поиски более сносного положения» (имелись русские добровольцы и в канадской армии — не менее 25 человек и на итальянском фронте). Точные данные о составе русских военнослужащих в Иностранном легионе, как, впрочем, и в других армиях, отсутствуют.

При формировании Русского легиона возник вопрос обмундирования и знамен.

Воевать под прежними знаменами и в русской форме однозначно было невозможно: Советская Россия с 3 марта 1918 г., заключив известный

Брестский мир, официально вышла из войны, и по международным законам русские не имели права иметь военную атрибутику собственной армии, не являвшейся – уже — отныне противником Германии.

Но иметь добровольцев не возбранялось. Поэтому русские военнослужащие к марту 1918 г. получили французскую колониальную форму с трехцветной — национальных цветов — повязкой на рукаве, на которой еще должен был стоять штемпель французского военного министерства. Знамя тоже было трехцветным и прикреплено к древку французского образца. По другим сведениям, русские военнослужащие получили французскую колониальную форму и знамя в августе 1918 г., во время отдыха в Бретее. Тогда же они получили каски, на которых, как и на пуговицах, вместо двуглавых орлов стояли две буквы – « LR » (аббревиатура от французских слов « Legion

Russe » — «Русский легион»). Если действительно Русский легион получил колониальную форму в августе, вопрос о том, во что он был одет до этого времени, остается открытым.

По воспоминаниям одного из врачей в Русском легионе (имя его неизвестно), во время боев под Суассоном в конце мая 1918 г., легион носил русские мундиры (что они представляли — неизвестно).

Во второй половине марта 1918 г. германское командование предприняло наступательную акцию, т.н. Мартовское наступление в Пикардии (Франция), закончившееся неудачно для наступающих. Но в течение апреля германские войска снова пытаются добиться победы, теперь во Фландрии, на реке Лис.

Успех, казалось, сопутствует немцам — они смогли прорвать англо- французскую линию обороны и углубиться на расстояние до 20 км.

В ночь на 26 апреля в район Амьена — Арраса прибывает Марокканская ударная дивизия, которая занимает исходные позиции, а наутро принимает бой. Это было первое боевое крещение Русского легиона. Русские солдаты и офицеры снова показали в сражении свои лучшие боевые качества и выполнили ставившиеся передними задачи. 1-й батальон понес тяжелые потери — 3 офицера ранено, 34 солдата убито, 76 солдат ранено. Капитан М. Лупанов за самоотверженные действия прямо на поле боя получил орден Почетного

Легиона, все остальные офицеры — Военный крест разных степеней, батальон

— Военный крест с серебряной звездочкой. По Марокканской дивизии выходит приказ генерала Догана: «26 апреля в неудержимом порыве [батальон] пошел в атаку с полным пренебрежением к смерти и при общем восхищении остался на занятых линиях, несмотря на контратаки, ни на безостановочную бомбардировку». В результате боя дорогу на Амьен французы и англичане закрыли для противника, в чем немалую роль сыграл русский батальон.

После сражений в апреле требовалось пополнение для батальона, поскольку новые формирования «съедали» его. В связи с этим было прекращено образование новых батальонов (существовал даже проект создания Русского легиона в Италии) и оставлен один, под командованием капитана М. Лупанова

(с 12 июня официально).

Не меньшее значение на расформирование новых русских батальонов повлияла революционная и антивоенная пропаганда, т.к. в 1-ю категорию трияжа записалось некоторое число солдат-агитаторов большевистского толка, которые проводили разрушительную деятельность. Еще в апреле 1918 г. в 1-м батальоне произошел неприятный инцидент. Старший унтер-офицер Сабуров и младший унтер-офицер Ушаков вышли из строя и заявили о нежелании сражаться и призвали остальных последовать их примеру. По приказу начальника 8-го Зуавского полка Сабуров и Ушаков были арестованы и расстреляны.

Арестованные вместе с ними 48 человек понесли тяжелые наказания, из которых 15 человек начальник Марокканской дивизии разжаловал в рядовые.

По другим сведениям, было арестовано 60 человек, которых включили в дисциплинарный батальон дивизии и отправили на самый опасный участок фронта, где они все погибли. Сильные волнения наблюдались во 2-м и 4-м батальонах.

Генерал А. Петен приказал расформировать батальоны, где имели место случаи нарушения воинской дисциплины. Существование Русского легиона оказалось под большим вопросом. Впрочем, первые успехи 1-го батальона повлияли на то, чтобы оставить русских офицеров и солдат в составе французских подразделений.

В конце мая противник предпринимает третье наступление, прорывает линию французской обороны, захватывает Суассон, и до Парижа остается менее 70 км. В эти тяжелые для Франции дни Марокканскую дивизию посылают на самый опасный участок фронта. Под Суассоном военнослужащие Русского легиона вписывают одну из славных страниц своего существования, к сожалению, обильно политые кровью.

Примером самоотверженности может служить поступок подпрапорщика

Дьяконова. Получив ранение несколькими пулями в грудь и левую руку, он не мог быть вынесен с поля боя, т.к. его 1-й роте грозило окружение. Тогда он собрал вокруг себя группу таких же тяжелораненых, и они организованным огнем прикрыли отступление роты; дальнейшая судьба офицера неизвестна, скорее всего, он погиб (был награжден до этого боя Георгиевским крестом 4- й степени и Военным крестом с пальмой).

Вместе с другими подразделениями Марокканской дивизии русские легионеры останавливают противника, деблокируют окруженный батальон зуавов, попавший в окружение. В итоге 1 офицер убит, семеро — ранены; общие потери рядового состава — 290 человек (до сражения в нем числилось свыше

400 человек).

После боев за Суассон французская пресса стала называть Русский легион

Легионом чести ( Legion Russe pour I ’ Honneur ). Подвиг русских солдат оказался не забыт французами. В 1923 г. в Суассоне был воздвигнут

«Памятник Победы», на котором высечены все французские полки, сражавшиеся в мае 1918 г. и среди них — Русский легион.

После июньских боев в начале июля Русский легион отводится в тыл.

Пополнение не поступает, к тому же французское военное министерство проводит среди русских военнослужащих кампанию с целью оформить подписку не только сражаться «до конца войны», но и предоставляло каждому легионеру право выбора — либо продолжать служить в Русском легионе, либо перейти в Иностранный легион, либо быть отравленным в Северную Африку.

Русский легион подвергся новой волне пробольшевистской агитации, активно действующей среди раненых в госпиталях, среди тех, кто находился в краткосрочном отпуске.

В результате т.н. чистки остались воевать действительно идейные люди, желавшие выполнить тяжелую миссию до конца. Теперь в составе Русского легиона находится всего около 100 человек под командованием капитана А.К.

Прачека (бывший командир 5-й роты 5-го Особого полка).

В этом составе русские военнослужащие приняли участие в июльских боях, когда 15 июля германское командование предприняло последнюю попытку наступления (т.н. второе Марнское сражение). 18 июля французская Х армия генерала Мазеля перешла в наступление (в составе которой находилась и

Марокканская дивизия); противник был разбит. За июльские бои Русский легион потерял 2 офицеров (плюс 1 офицер французской службы) ранеными, 17 легионеров убитыми и ранеными. В середине лета Марокканскую дивизию отводят в тыл.

С августа во главе Русского легиона становится капитан Мартынов. У него в распоряжении находятся две полные роты военного состава. В августе происходит еще одна организационная перемена — Русский легион покидает 8- й Зуавский полк и становится отдельным батальоном в 1-й бригаде

Марокканской дивизии.После этого во главе батальона, по уставу, становится французский штаб-офицер (Иностранного легиона) майор Трамюзэ, а Мартынов становится его помощником (1-ю стрелковую роту возглавлял штабс-капитанБ. Сурин 1-й, 2-й командует штабс-капитан П. Сурин 2-й, а пулеметной ротой временно командующий поручик Васильев и подпоручик С.М.

Урвачев).

После активных наступательных операций в марте-июле 1918 г. Германия понесла большие потери в живой силе; боевой дух в войсках резко упал. С августа начинаются наступательные действия войск Антанты.

В начале сентября Марокканская дивизия по-прежнему входит в состав Х армии, но уже возглавляемую генералом Манженом. Дивизия сменяет на боевых позициях 32-ю американскую дивизию и сразу начинает участвовать в наступлении.

В своем секторе русский отряд отбивает у немцев важный объект -деревню

Терни-Сорни (2 сентября) посредством совершения маневра, в результате которого Марокканская дивизия была спасена от ударов с флангов. Еще в течение трех суток Русский легион оборонял деревню от многочисленных попыток германцев отбить ее. Потери русских в эти дни составили 109 убитыми и ранеными.

14 сентября Русский легион вместе с другими подразделениями Марокканской дивизии переходит в наступление, атакует линию Гинденбурга. Перед русским отрядом ставится задача взять укрепленный район замок де Ля Мот. Для этого требовалось прорвать сильную в фортификационном плане линию

Гинденбурга общей протяженностью в 2,5 км.

Русский легион выполнил задачу. Он с таким успехом атаковал немецкие позиции, что достиг конечного рубежа на 1,5 часа раньше намеченного по плану (атака началась в 5.50, к 6.30 рубежи были взяты, по плану — к

8.00). Было захвачено 700 пленных, штаб гвардейского германского полка.

Потери русских составили 9 убитых и 25 раненых. В сражении 14 сентября отличился ефрейтор пулеметной роты Родион Малиновский: «Отличный пулеметчик. Особенно отличился в атаке 14 сентября 1918 г., не обращая внимания на опасность, под сильнейшей бомбардировкой [обстрелом] стрелял по группам противника, оказывавшего сильное сопротивление».

В течение 15 сентября Русский легион удерживал замок де Ля Мот, а с утра

16 сентября Марокканскую дивизию отвели в тыл. Активную боевую деятельность Русского легиона с этого момента можно считать завершенной.

За боевые заслуги 30 сентября Русский легион получает на знамя Военный крест с 2 пальмами и право ношения особого отличия во французских вооруженных силах — т.н. фуражер, род аксельбанта, носимого всеми чинами части на левом плече. Французское командование высоко оценило действия

Русского легиона в сентябрьских боях, отметив его в приказах от 30 сентября и 11 декабря, где нет недостатка в эпитетах: «замечательное самопожертвование», «умелые маневры», «превосходные боевые качества» и т.д.

В частности, командующий Марокканской ударной дивизией генерал Доган отмечает: «Входя в состав ударной дивизии, проявив редкое мужество во время действий на Сомме с 26 по 30 апреля 1918 г., своим геройским сопротивлением и ценою больших жертв способствуя остановке неприятельского наступления на Амиен [Амьен]принял не менее блестящее участие в операциях перед Суассоном 29,30 мая и 2 сентября 1918 г., где проявил то же самоотвержение, безустанно борясь, чтобы удержать занятую территорию, взяв, многочисленных пленных и важный военный материал.

Отборный батальон, все действия которого проникнуты беспощадной ненавистью к врагу. Соединяет полное презрение к смерти с блестящим порывом во имя священного долга».

На фронт Марокканская дивизия выдвигается в последний месяц 1-й мировой войны — в ноябре 1918 г.; она занимает сектор Ленокур (Лотарингия,

Франция). К 1 ноября в батальоне Русского легиона (с пополнением во время последнего пребывания в резерве) насчитывается три стрелковых, одна пулеметная рота, всего — 564 человека. До заключения знаменитого

Компьенского перемирия с Германией 11 ноября 1918 г. Русский легион в активных боевых операциях не был задействован. В составе дивизии он прошел Лотарингию, Эльзас, Сарр, прошел через Германию до Рейна и до­шел до Фридрихсгавена, около города Мангейма, откуда был направлен в назначенный ему для оккупации города Вормс: «Велико было удивление и негодование немцев узнать, что оккупирующие их войска — Русские.

Наш национальный бело-сине-красный флаг развевался на берегах Рей на.

Слово, данное Государем и Россией союзникам, в лице Русского легиона было сдержано».

25 декабря 1918 г. Русский легион отправили в Плёр-на-Марне, где он стал готовиться для отправки в Россию.

Так закончилась история Русского легиона. Поистине удивляешься тому, что в смутное революционное время в составе русских войск во Франции и

Салониках нашлись люди, выполнившие долг перед Россией. Однако нельзя не отметить отношение французского командования к Русскому легиону.

Несмотря на самые искренние заявления о храбрости русских солдат, французское руководство рассматривало их не более как пушечное мясо и, вполне возможно, ставилона одну доску с колониальными войсками, затыкая ими самые опасные «дыры» на фронте. Даже одно назначение русских отрядов в Марокканскую дивизию вместе с зуавами и мальгашами должно говорить нам об этом. Эмигрантские авторы, рассказывая об участии Русского легиона в боях в составе Марокканской дивизии, говорят о чести, оказанной русским, поскольку эта дивизия имела больше всего награждений, и служить в ней якобы считалось делом почетным.

Действительно, дивизия имела много наград, но она не могла не иметь их, когда ее полки, не считаясь с потерями, французское командование бросало в бой как смертников. Привилегия служить в Марокканской дивизии, думается, состояла в том, чтобы сражаясь в ней, спасать от неминуемой смерти жизни коренных фран­цузов, точно так, как это делал специально созданный Иностранный легион.

ВОЗВРАЩЕНИЕ.

Очень непросто сложились судьбы военнослужащих, уцелевших после 4-х лет

Первой Мировой войны, рабочих батальонов и французских тюрем. Оставшихся в живых можно разделить на две категории. Первая — вернувшаяся в Россию; вторая, меньшая по численности — кто остался за рубежом по тем или иным причинам. Разумеется, очень сложно проследить за всеми русскими военнослужащими; точные цифры как прибывших в Россию, так и оставшихся за границей неизвестны; данная тема требует специального исследования.

Французский историк и офицер 152-й пехотной дивизии, прикомандированный к

1-й Особой бригаде, подсчитал, что общие потери Особых бригад на двух фронтах составили 20,0 тыс. чел. (из которых 8,0 тыс. убиты); в 1919 г. вернулись в Советскую Россию 8.446 чел. Около 17,0 тыс. остались во

Франции или пропали без вести.

Русские офицеры и солдаты возвращались на родину разными путями. Во- первых, путем официальной отправки их в Советскую Россию. Возможно, самый первый эшелон ушел в Москву в первой половине мая 1918 г., состоящий из инвалидов (подобные эшелоны были отправлены 19 января и в марте-апреле

1919 г.). Следующую партию отправили из Марселя на пароходе в

Новороссийск, к генералу А.И. Деникину (на переговоры о транспортировке русских солдат Особых бригад в Россию, для пополнения ими рядов

Добровольческой армии, во Францию прибыл со специальной миссией генерал

Щербачев).

Отправка на новый фронт вызвала крайнее недовольство солдат, уставших от войны, которых снова хотели заставить воевать. В рядах русских частей вспыхнули волнения, в результате которых было арестовано 150 человек.

Недовольство продолжалось и после прибытия пароходов в Новороссийск

(февраль 1919 г.). «В первом же бою, заколов часть своих офицеров, они

[прибывшие из Франции] перешли к красным. Измена не всегда приводит к желанным результатам. Конные части казаков, стоявших в резерве, и офицерская рота успели их догнать. Большая часть их была перерублена.

Небольшая часть оставшихся верными из старых легионеров составила кадр для 1-го Кавказского стрелкового полка и была назначена в Кавказскую армию (генерала Врангеля). Фельдфебеля и подпрапорщики были произведены в офицеры. После взятия Царицына шли вдоль Волги через Камышин на Саратов, где их и застало общее отступление Добровольческой армии».

Весной 1919 г. в Россию, точнее, в Новороссийск снова прибывает эшелон с русскими солдатами из Особых бригад, настроенных пробольшевистски. Во избежание нагнетания напряженности пароходы отправили в Севастополь, где и произвели высадку прибывших. В Крыму многие солдаты занимались подпольной работой в пользу Советской России, состояли в партизанских отрядах.

Так, в конце февраля 1920 г. был организован Тавельский партизанский отряд, организатором и руководителем которого являлся Григорий Фирсов, бывший солдат Особого полка (номер не установлен); в отряде находились его сослуживцы — Николай Соколов, Бойченко. Воевали русские солдатыиз

Особых бригад в Крыму и на другой стороне. В сентябре 1919 г. в Россию были отправлены два парохода (2,0 тыс. чел на борту) из Северной Африки.

По прибытию в Одессу солдат отправили на фронт. Из них в Красную Армию ушло только 42 человека, остальные перешли на сторону армии П.Н. Врангеля и в ее составе сражались до падения «черного барона».

В том же году из Северной Африки в Россию были отправлены 2 рейса, составленные из куртинцев. В первом находилось 260 чел, которых привезли в Россию (возможно, в Новороссийск). Из них на сторону Красной Армии перешло 42 человека. Немного позже оттуда же перевезли 2-й эшелон куртинцев (около 1,0 тыс. чел.),из которых около половины расстреляли за бунт на корабле против офицеров, остальных сослали на каторгу.

Первый эшелон солдат и офицеров, служивших в Русском легионе, в составе 1- й, 2-й и частично 3-й рот (всего 549 солдат и офицеров) под общим командованием подполковника Эске отправился 21 января 1919 г. из Плер-на-

Марне по железной дороге в Марсель. Таким образом, остались 3-я и пулеметная роты (около 350 чел.) под начальством полковника А.В.

Багрянского (бывший капитан 2-го Особого полка, исполнявший обязанности начальника хозчасти полка). В середине февраля 1919 г. русские легионеры вышли из порта Марсель на пароходе «Адмирал Чихачев», но из-за поломки двигателя вернулись обратно. Позже русские военнослужащие снова вышли в море, и 5 апреля 1919 г. находились в море около Константинополя

(Турция).Их дальнейшая судьба неизвестна.

Очередная партия русских солдат была сформирована во Франции и отправлена из Марселя на пароходе «Петр Великий» (численность не установлена) в один из черноморских портов, занятых белогвардейскими подразделениями. Всех прибывших «беляки» отправили для дальнейшей службы только в гарнизонные части. Одна ротаизэтого эшелона, квартировавшего в Армавире, во время наступления Красной Армии в начале 1920 г. ударила в тыл оборонявшим город белым частям, и способствовала взятию Армавира. После установления власти большевиков все репатрианты по решению начальника дивизии

(сведения онем отсутствуют) были отпущены домой.

Другая партия солдат (среди которых находился и Р.Я. Малиновский) вернулись из Франции в Россию почти по тому же маршруту, каким прибыла 1- я Особая бригада — через Суэц, Красное море, Сингапур, Шанхай во

Владивосток (на пароходах последовательно «Луара» и «Рязань»).

В 1919 г. французское правительство неохотно соглашалось на репатриацию русских солдат. Возможно,из-за нежелания Франции пополнять русскими репатриантами рядыКрасной Армии. В это время складывается любопытная ситуация. Еслив 1917 г. Франция пыталась добиться от Временного правительства разрешения отправить русские войска на родину, аРоссия несоглашалась, то после 1918 г. происходит с точностью до наоборот.

Теперь уже Советская Россия требует от Франции скорой отправки русских войск на родину.

Отправка русских солдат производилась в течение 1919 г. небольшими группами ( от 25 чел) — например, в ноябре, и более крупными — (130 чел), отправившимся в Россию в июне: «Люди уехали счастливые, хорошо одетые и обутые и, как водится, с изрядным багажом.

На 130 человек понадобился специальный вагон для багажа, который был изрядно набит».

Советское правительство настойчиво требовало возвращения русских солдат домой в Россию. Так, большевики посылают ноту Франции (№ 27 от 5 февраля

1918 г.), в которой «Народный Комиссар Иностранных Дел твердо надеется, что Французское Правительство сделает все необходимое, чтобы предоставить русским войскам средства для возвращения в Россию…». 22 апреля и 27 мая

НКИД РСФСР вновь обращает внимание Франции на незаконность задержания русских войск за границей. 4 июля 1918 г. V Всероссийский съезд Советов посылает приветствие русским солдатам за границей и выряжает надежду на скорое их возвращение на родину.

Думается, что в основе подобных мотивов лежало не человеколюбие, а нехватка штыков в Красной Армии (впрочем, данный аргумент относится и к ее противникам). Уверенность в том, что большая часть заграничных русских войск перейдет к большевикам, а не к их врагам, возможно, основывалась на результатах агитационной работы, активно проводимой пробольшевистски настроенными пропагандистами среди личного состава Особых бригад.

Впрочем, не всегда желания большевиков совпадали с желаниями прибывших из

Франции солдат. По одним сведениям, в начале 1919 г. из 2,4 тыс. чел, уже прибывших в Советскую Россию, только сто человек согласились воевать за

Красную Армию.

Советское правительство добилось своего, получив согласие от французского на репатриацию русских войск. В феврале 1919 г. во Францию направляется специальная миссия Красного Креста для организации централизованной отправки русских военнослужащих, очем велись переговоры представителей

Советского и французского правительств; последние ссылались на чисто технические трудности отправки русских военных контингентов. Возможно, что в результате именно данных переговоров в издаваемой в Париже газете

«Русский Солдат-Гражданин во Франции» (21 июня 1919 г.) появляются следующие строки: «Приближается долгожданный момент отъезда на родину.

Мало помалу десятки тысяч русских людей, проведших несколько лет на чужбине — кто во Франции и Македонии… вернутся в Россию…».

В июле 1919 г. в Македонии было сформировано 4 эшелона для отправки в

Россию, 1 -и эшелон был посажен на пароход «Истрия» (14-й рабочий батальон и добровольцы в армию Деникина), во 2-й входили солдаты 20-го и

21-го рабочих батальонов; в 3-й — 22-го и 19-го батальонов. Все остальные

(какие конкретно батальоны — неизвестно) — в 4-й эшелон. Интервалы между отправкой данных эшелонов были установлены в 8 суток. Но 23 июля добровольцы в армию Деникина взбунтовались, их отряд расформировали и отправили в дисциплинарный батальон.

14-й рабочий батальон прибыл в город Севастополь и размещен в

Белостокских казармах. После неудачной попытки склонить русских военнослужащих-«македонцев» к вступлению в Белую армию, над ними офицерские подразделения учинили кровавую расправу; в дальнейшем новоприбывших отправили в гарнизоны для прохождения службы.

Имеются сведения, что всего к сентябрю 1920 г. общее число возвратившихся на родину солдат и офицеров достигло 15,0 тыс. чел. Две трети из них прибыли в Советскую Россию, треть — к А.И. Деникину и П.Н. Врангелю.

Некоторое число прибывших солдат из Франции воевало и на стороне

«зеленых».

20 апреля 1920 г. в Копенгагене (Дания) делегат французского правительства, с одной стороны, и М.М. Литвинов, член коллегии

Наркоминдела, с другой стороны, подписали соглашение относительно отправки задержанных в России французов во Францию в обмен на русских военнослужащих из расчета 125 женщин и детей на 3,0 тыс. русских солдат.

«Второе соглашение [подписано там же] предусматривает отправку всех других без исключения французов, в течение 3-х месяцев через Черное море». Причем Советское правительство соглашалось объявить амнистию тем французским гражданам, которые находились под следствием или уже были осуждены. «С другой стороны, все русские солдаты, находящиеся на территории республики (Франции) или в Салониках будут перевезены в Россию в течение того же срока [т.е. 3-х месяцев]; обмен должен произойти из расчета 100 французов на 250 русских».

В начале 20-х годов практически все желающие вернулись в Россию. Часть из них прибыла на родину в результате обмена военнопленными войск Антанты, которые имелись в Красной Армии к тому времени.

Многие вернувшиеся офицеры сражались против большевиков; они самостоятельно перебираются в войска генералов Е.К. Миллера, А.И.

Деникина и др. (незначительное количество офицеров служило в войсках

Антанты, действовавших на территории бывшей Российской империи против большевиков). Среди офицеров, решивших бороться против большевиков, особую известность приобрел генерал М.К. Дитерихс, ставший впоследствии начальником штаба Чехословацкого корпуса, командующим Восточным фронтом у адмирала А.В. Колчака. М.К. Дитерихс получил особую известность как один из инициаторов возбуждения дела по расследованию убийства Николая II и его семьи (у А.В. Колчака служил и генерал Н.А. Лохвицкий).

В рядах белых армий сражались и погибли: полковник Г.С. Готуа, штабс- капитаны Б. Сурин 1-й и П. Сурин 2-й, капитан М.К. Иордан, бывший командир 6-й роты 5-го Особого полка и др.

Второй путь возвращения на родину – бегство из рабочих батальонов и

Северной Африки через Швейцарию и другие страны. Так, в начале февраля

1918 г. из русских солдат, сбежавших в Швейцарию и нелегально временно проживавших там, были образованы две рабочие команды и отправлены на мелиоративные работы. Их охраняли только негласные чины полицейской службы; питание было плохое. Местное население относилось к русским вполне доброжелательно. Дальнейшая судьба их неизвестна, возможно, они были отправлены в Россию.

В марте 1918 г. границу Швейцарии переходит 360 человек. Впоследствии они, вероятно, были репатриированы в Россию.

Другой известный случай массового побега (точное количество солдат неизвестно) оказался примечателен тем, что бежавшие из Северной Африки сумели добраться до России, и, пересекая последовательно границы Франции,

Швейцарии, Германии прибыли в Россию в конце июня 1918 г. и приняли участие в подавлении левоэсеровского мятежа в Москве 6 июля.

Вторая категория русских военнослужащих осталась за рубежом. В большинстве — конечно, офицеры, поступившие на военную службу во французскую, американскую, сербскую армии, оставшиеся навсегда за рубежом. Некоторая часть русских военнослужащих императорской армии — поляки по происхождению, поступив в нарождавшуюся польскую армию (в приложении к приказу № 140 по русским войскам во Франции и Салониках специально оговаривался порядок зачисления в польскую армию), вероятно, тоже не захотели возвращаться в Советскую Россию.

По-разному сложилась судьба 40,0 тыс. человек, покинувших Россию по приказув составе четырех Особых бригад. Некоторые уехали, сами того не зная, навсегда, не решившись вернуться на родину по тем или иным причинам. Другие вернулись, но были ли те и другие счастливы?Одни остались на чужбине, возможно, сожалея о том, что не смогут никогда попасть на родину, вторых ждал бурлящий водоворот истории Советской

России.

Многие остались навечно лежать во французской и греческой земле, вдали от родины, и заслуживают, по крайней мере, упоминания о них.

Первым памятником погибшим русским воинам на французской земле может считаться создание надгробия на их могилах неподалеку от города Мурмелон, а октябре 1916 г. созданном с помощью бойскаутской организации

«элереров». Начальник 1-го Особого пехотного полка М.Д. Нечволодов лично набросал эскиз модели памятника. На торжественной церемонии по установлению мраморной плиты прибыли начальник 1-й Особой бригады Н.А.

Лохвицкий, прикомандированный к штабу бригады королевич Черногорский Петр

Николаевич, французские офицеры.

Желая увековечить память павших русских офицеров и солдат на поле брани

Союз офицеров Экспедиционного Корпуса (основано в 1923 г.) купил летом

1934 г. рядом с военным кладбищем в 3,5 км от города Мурмелон, в Сен-Илер лё Гран, участок земли, на котором при помощи всей русской общественности во Франции в 1937 г. был воздвигнут Храм-памятник во имя Воскресения

Христова. Сен-Илер – единственное русское воинское кладбище во Франции (в других местах страны русских военнослужащих хоронили на военных участках местных кладбищах или в отдельных могилах).

Проект храма-памятника создал А.А. Бенуа, представитель известной династии русских художников, архитекторов и искусствоведов. В апреле 1936 г. храм во имя Воскресения Христова был заложен, а 16 мая 1937 г. освящен митрополитом Евгением. Храм построен по типу новгородско-псковских церквей XV в. Данную композицию в 1938-1939 гг. А.А. Бенуа использует и для храма Успения Божьей Матери на русском кладбище Сент-Женевьев-де-Буа под Парижем. На этом знаменитом кладбище русской эмиграции похоронены генералы М.Д. Нечволодов, Н.А. Лохвицкий, В.Л. Тарановский.

На стене храма Воскресения Христова золотой смальтой выложена надпись по- французски: «Русским солдатам, павшим на поле славы во Франции в 1916-

1918». Внутри храма существуют даже небольшой музей – макет местности около села Оберив, боевые награды русским полкам от французского командования, военные реликвии; на специальной памятной доске выбиты имена погибших в боях Первой Мировой 4,0 тыс. чел.

За храмом – кладбище с останками 1.029 русских воинов, павших за Францию в 1914-1918 гг. (454 человека покоится в отдельных могилах, 575 – в общих). Здесь же находятся могилы с 36 останками советских воинов, погибших в борьбе с фашизмом – «коричневой чумой» ХХ в. Их фамилии на крестах еще можно разобрать, но что означают имена – Rvaron , Volsni ,

Miscoe , Mantzo ? Как попали в далекую Францию советские солдаты и кто они были, еще предстоит разобраться историкам…

Кладбище посещается редко, но раз в году, на Троицу в воскресение, в Сен-

Илер съезжаются много людей, главным образом потомки солдат и офицеров

Особых бригад, в храме устраивается большая поминальная служба по русским воинам, павшим за Францию.

7.396 русских воинов (по А. Пети) Особых бригад покоятся по селам и весям

Франции. Из них – 5.078 отдельных захоронений на общегородских кладбищах,

2.318 – на военных кладбищах. Кладбища располагаются в департаментах, по которым прошлось огненное колесо Первой Мировой войны – Норд, Па-де-Кале,

Сомма, Уаз, Эн, Марна, Мёз, Мёрт-и-Мозель, Вож и в тылу, где умирали вследствие полученных ранений – под Парижем, Лионом, в департаментах

Жиронда, Лазурный Берег и т.д.

Генерал В.Л. Тарановский скончался в январе 1937 г. и похоронен в Париже.

Генерал М.К. Дитерихс умер в октябре 1937 г. и похоронен в Шанхае.

Полковник Е.И. Радомский, командир 1-го Особого полка, умер в марте 1919 г. и похоронен в Орлеане. Полковник В.С. Нарбут, командир 5-го Особого полка, умер в июле 1929 г. и похоронен в Париже. Полковник С.П. Киселев, командир 5-го Особого полка (после В.С. Нарбута), умер в конце 1928 г. и похоронен в Ницце.

В августе 1918 г. около Тулона был воздвигнут памятник на местном кладбище церковью Крестовоздвиженского госпиталя. На памятнике имеется надпись на русском и французском языках: «Вечная память Вам, Русские воины, жизнь отдавшие за свою Родину и общесоюзное Дело. Август 1918 г.».

Имелся небольшой скромный памятник в честь павших русских воинов и в

Северной Африке, в местечке Djibba , на местном французском кладбище, где хранилось неизвестное число останков русских солдат, умерших здесь в рядах дисциплинарного батальона. «Работа [над памятником] продолжалось в течение двух месяцев, почти без всякого инструмента, с одним зубилом, и был сделан великолепный памятник. (…) На открытии памятника были одни русские товарищи дисциплинарного отряда, командир аджутан [правильно: аджюдан — унтер-офицерское звание в войсках Франции], переводчик и сержант; из православного и католического духовенства никого не было».

Во Франции, на военном кладбище около города Сен-Квентин находится около

120 русских могил и здесь «…русские рабочие роты всего здешнего округа поставили общий памятник»; 26 октября 1919 г. состоялось освящение памятника священником Соколовским.

Имелся памятник и павшим русским солдатам в Македонии, при станции

Градобор, в 12 км от Салоник, созданный по личной инициативе солдат 21-го батальона лагеря Градобор (открытие произошло 28 сентября 1919 г., в 2 часа дня). «Памятник создан на собственныя средства солдат и их личными трудами под руководством художника Наседкина, которым вылеплены изображенныя на памятнике фигуры».

В городе Плёре, в 10 км от Сезанны, находится обелиск в честь павших 1-й и 2-й Особых бригад, который посетил 17 мая 1960 г. Н.С. Хрущев вместе с

Маршалом Советского Союза Р.Я. Малиновским.

Останки Добровольческой бригады покоятся в Седане (350 могил), Вузье

(257), Валансьене Сен-Рош (207), Камбре (191), Ирсоне (160), Сен-Квентене

(137), Мобёже (100), Серни-ан-Лаоннуа, Лаоне (по 54 могилы) и т.д.

Советская историография оказалась не справедливой к истории Особых бригад во Франции и Македонии (Салониках), представляя одних героями, а других уничижая. Пришла пора попытаться объективно взглянуть на военную историю царской России, воздать должное всем тем, кто сражался в1-ю мировую войну вместе с союзниками по Антанте против Центральных держав.

Не стоит, возможно, строго винить простых солдат, поддавшихся влиянию большевистских агитаторов. Сейчас надо вспомнить всех павших на равнинах

Шампани, в скалистых горах Македонии, чей прах покоится в чужой земле и тех, кто по прибытию в Россию из-за границы сражался во время гражданской войны независимо от того, какой ориентации придерживались эти люди — большевистской, монархической или еще какой-либо другой. Необходимо вспомнить о них как о сыновьях одной страны, одной России.

Контрольная работа: Основы судопроизводства в гражданском праве

1. Гражданское процессуальное право- это:

а) отрасль права;

б) процесс по конкретному гражданскому делу;

в) правосудие по гражданским делам.

2. Укажите задачи гражданского судопроизводства:

а) защита прав и интересов физических и юридических лиц;

б) предупреждение правонарушений;

в) правильное и своевременное разрешение гражданских дел.

3. Гражданское судопроизводство – это:

а) деятельность суда и других государственных органов;

б) деятельность участников процесса по делу;

в) правосудие по гражданским делам.

4. Укажите виды судопроизводства:

а) исполнительное производство;

б) судебное разбирательство;

в) исковое производство.

5. Стадия гражданского судопроизводства – это:

а) переход процессуальных прав и обязанностей к другому лицу;

б) особое производство;

в) совокупность действий, объединенных ближайшей процессуальной целью.

6. Укажите стадии гражданского судопроизводства:

а) толкование правовой нормы;

б) вынесение решения по делу;

в) подготовка гражданского дела к судебному разбирательству.

7. Укажите источники гражданского процессуального права:

а) решение суда по делу;

б) федеральный закон;

в) обычай делового оборота.

8. Укажите принципы гражданского процессуального права:

а) диспозитивность;

б) состязательность;

в) сострадательность.

9. Укажите принцип, закрепленный в ст.157 ГПК РФ следующим образом: «Судебное заседание по каждому делу происходит непрерывно, за исключением времени, назначенного для отдыха. До окончания рассмотрения начатого дела или до отложения его разбирательства суд не вправе рассматривать другие гражданские, уголовные и административные дела»:

а) непрерывности;

б) непосредственности;

в) диспозитивности.

10. Гражданское процессуальное правоотношение – это:

а) отношения между судом и участниками процесса;

б) отношения между истцом и ответчиком;

в) отношения между представителем и представляемым.

11.Укажите особенности гражданских процессуальных правоотношений:

а) особый субъектный состав;

б) правовая форма;

в) постоянное развитие(динамика).

12. Гражданская процессуальная правоспособность – это:

а) предоставленная законом возможность быть носителем гражданских процессуальных прав;

б) предоставленная законом возможность способность быть носителем гражданских процессуальных обязанностей;

в) предоставленная законом возможность способность быть носителем гражданских процессуальных прав и обязанностей.

13. Гражданская процессуальная дееспособность – это:

а) способность своими действиями осуществлять гражданские процессуальные права и обязанности;

б) способность своими действиями осуществлять гражданские процессуальные права;

в) способность своими действиями осуществлять свои гражданские процессуальные обязанности.

14. Укажите лиц, участвующих в деле:

а) истец;

б) свидетель;

в) эксперт.

15. Стороны в гражданском процессе – это:

а) предполагаемые субъекты спорного материального правоотношения, чей спор о праве разрешает суд;

б) лица, содействующие правосудию;

в) субъекты, защищающие права других лиц.

16. Укажите специальные гражданские процессуальные права сторон:

а) изменить предмет или основание иска;

б) участвовать в исследовании доказательств;

в) заявлять ходатайства.

17. Укажите основания процессуального соучастия:

а) общий предмет спора;

б) оказание юридической помощи;

в) содействие правосудию.

18. Укажите, с чьего согласия производится замена ненадлежащего ответчика:

а) с согласия суда;

б) с согласия прокурора;

в) с согласия истца.

19. Укажите, какая русская пословица наиболее точно характеризует третье лицо, заявляющее самостоятельное требование относительно предмета спора:

а) та же Марья, но в другом сарафане;

б) Федот, да не тот;

в) в огороде бузина, а в Киеве – дядька.

20. Укажите права третьих лиц, не заявляющих самостоятельных требований относительно предмета спора.

а) заявлять отводы;

б) заключать мировое соглашение;

в) изменить предмет и основание иска.

21. Укажите права прокурора в гражданском процессе:

а) представлять доказательства;

б) заключать мировое соглашение;

в) отказаться от иска.

22. Укажите, кто из нижеперечисленных субъектов вправе участвовать в деле для дачи заключения по нему:

а) государственные органы;

б) отдельные граждане;

в) организации.

23. Укажите виды представительства в суде:

а) договорное;

б) внедоговорное;

в) позитивное.

24. Укажите, на реализацию, каких полномочий представителю требуется специальное разрешение:

а) представлять доказательства;

б) предъявлять встречный иск;

в) обжаловать судебные постановления.

25. Укажите лиц, которые не могут быть представителями в суде:

а) адвокаты;

б) следователи;

в) юрисконсульты.

26. Укажите критерии подведомственности гражданских дел:

а) характер спора;

б) субъектный состав спорящих;

в) число участников спора.

27. Укажите виды подсудности гражданских дел:

а) альтернативная подсудность;

б) особая подсудность;

в) выигрышная подсудность.

28. Укажите дела, подсудные мировым судьям:

а) дела об определении порядка пользования имуществом;

б) связанные с государственной тайной;

в) об оспаривании постановлений о приостановлении или прекращении полномочий судей либо о прекращении их отставки.

29. Укажите основания для передачи дела, принятого судом к производству, в другой суд:

а) ходатайство ответчика, место жительства которого ранее не было известно;

б) обнаружившееся нарушение правил подсудности;

в) чрезмерная загруженность суда.

30. Укажите, что из нижеперечисленного входит в состав судебных расходов в гражданском судопроизводстве:

а) расходы на оплату услуг представителей;

б) государственная пошлина;

в) расходы на телефонные переговоры сторон с судом.

31. Укажите основания для освобождения от судебных расходов:

а) имущественное положение гражданина;

б) имущественное положение организации;

в) затруднительность определения цены иска.

32. Укажите правила распределения судебных расходов:

а) судебные расходы несет сторона, проигравшая дело;

б) судебные расходы распределяются поровну между сторонами;

в) судебные расходы распределяются по указанию стороны, в пользу которой состоялось решение.

33. Укажите основания наложения судебных штрафов:

а) отказ от иска;

б) отказ от заключения мирового соглашения;

в) неявка свидетеля в суд.

34. Укажите, какие из ниже перечисленных сроков являются процессуальными:

а) срок для передачи рассмотренного гражданского дела в канцелярию суда;

б) срок рассмотрения гражданского дела;

в) срок для подачи апелляционной жалобы на решение суда.

35. Укажите, какие процессуальные сроки могут быть продлены судом:

а) срок для исправления недостатков поданной кассационной жалобы;

б) срок для вынесения дополнительного решения;

в) срок для рассмотрения гражданского дела.

36. Укажите срок, установленный для рассмотрения и разрешения гражданского дела судом:

а) один месяц со дня поступления заявления в суд;

б) два месяца со дня поступления заявления в суд;

в) три месяца со дня поступления заявления в суд.

37. Укажите элементы иска:

а) предмет;

б) цель;

в) основание.

38. Укажите, по чьей инициативе могут быть разъединены иски:

а) истца;

б) ответчика;

в) судьи.

39. Укажите, какие распорядительные действия в отношении иска может произвести истец:

а) отказаться от иска;

б) признать иск;

в) изменить предмет и основание иска.

40. Укажите условия, при которых суд утверждает мировое соглашение:

а) если мировое соглашение не нарушает права сторон;

б) если мировое соглашение не нарушает права других лиц;

в) если мировое соглашение не нарушает права третьих лиц.

41.Укажите срок, в течение которого суд принимает меры по обеспечению иска:

а) немедленно;

б) в трехдневный срок;

в) в недельный срок.

42. Укажите, что составляет предмет доказывания по гражданскому делу.

а) совокупность юридических фактов, подлежащих установлению по гражданскому делу;

б) совокупность юридических фактов, на которых основывает свое требование истец;

в) совокупность юридических фактов, на которых основывает свои возражения ответчик.

43. Укажите, как распределяются обязанности по доказыванию в гражданском процессе:

а) распределяются поровну между истцом и ответчиком;

б) каждая сторона доказывает свои утверждения;

в) по указанию суда.

44. Основания освобождения от доказывания:

а) нахождение на стационарном лечении в медицинском учреждении;

б) признание стороной фактов, которые должна доказывать другая сторона;

в) ссылка на преюдициальные факты.

45. Судебные доказательства – это:

а) сведения о фактах;

б) юридические факты;

в) правоотношения.

46. Укажите критерии оценки доказательств в гражданском судопроизводстве:

а) усмотрение судьи;

б) достоверность доказательств;

в) совокупность доказательств.

47. Укажите основания, по которым суд не принимает признание стороны:

а) добросовестное заблуждение стороны;

б) нарушение прав и интересов стороны, сделавшей признание;

в) умышленное сокрытие действительных обстоятельств дела.

48. Укажите, кто не может быть допрошен в качестве свидетеля по гражданскому делу:

а) лицо, имеющее физические недостатки;

б) лицо, являвшееся представителем по другому гражданскому делу;

в) лицо, не достигшее совершеннолетия.

49. Укажите способы исследования письменных доказательств:

а) оглашение;

б) осмотр;

в) снятие копии.

50. Укажите признаки вещественных доказательств:

а) внешний вид;

б) качество;

в) расположение знаков, букв, символов в порядке, выражающем мысль человека.

51. Укажите, каким образом лицо, участвующее в деле, может получить копию аудио- или видеозаписи:

а) за его счет;

б) бесплатно;

в) с оплатой стоимости кассеты.

52. Комплексная судебная экспертиза – это:

а) экспертиза, производство которой поручено нескольким экспертам одной области знаний;

б) экспертиза, производство которой поручено нескольким экспертам разных областей знаний;

в) комиссионная экспертиза;

53. Укажите основания обеспечения доказательств:

а) угроза невозможности их представления в суд;

б) опасение затруднительности их представления в суд;

в) опасение невозможности исполнения решения суда.

54. Укажите обязательные реквизиты искового заявления:

а) цена иска;

б) угловой штамп;

в) указание на нормы права, нарушенные ответчиком.

55. Укажите основания к отказу в принятии искового заявления:

а) наличие вступившего в законную силу решения суда по спору между теми же сторонами, о том же предмете и по тому же основанию;

б) пропуск срока исковой давности, установленного для требований данного рода;

в) исковое заявление подано недееспособным лицом.

56. Укажите основания для возвращения искового заявления:

а) исковое заявления подано лицом, не имеющим полномочий на его подписание и предъявление в суд;

б) имеется вступившее в законную силу решение третейского суда, принятое по спору между теми же сторонами, о том же предмете и по тем же основаниям;

в) исковое заявление подано без соблюдения требований к форме и содержанию искового заявления.

57. Укажите требования, по которым выдается судебный приказ:

а) о взыскании с граждан недоимок по налогам, сборам и другим обязательным платежам;

б) об определении места жительства ребенка;

в) о разделе имущества супругов.

58. Укажите задачи подготовки гражданского дела к судебному разбирательству:

а) определение закона, которым следует руководствоваться при разрешении дела, и установление правоотношений сторон;

б) примирение сторон;

в) разъяснение решения суда.

59. Укажите возможные формы судебных извещений:

а) судебная повестка;

б) телефонограмма;

в) помещение объявления в Интернете на сайте суда.

60. Укажите, что из нижеперечисленного представляет собой часть судебного заседания, посвященного судебному разбирательству гражданского дела:

а) судебные прения;

б) подготовка дела к судебному разбирательству;

в) назначение экспертизы.

61. Укажите основания для отложения разбирательства гражданского дела:

а) предъявление встречного иска;

б) усмотрение суда;

в) отказ истца от иска.

62. Укажите обстоятельства, при наличии которых суд обязан приостановить производство по гражданскому делу:

а) неоплата искового заявления государственной пошлиной;

б) признание стороны недееспособной;

в) назначение судом экспертизы.

62. Укажите обстоятельства, при наличии которых суд вправе приостановить производство по гражданскому делу:

а) отсутствие приложенных к исковому заявлению доказательств соблюдения истцом предварительного досудебного порядка урегулирования спора;

б) участие ответчика в боевых действиях;

в) нахождение стороны в лечебном учреждении.

63. Укажите правовые последствия прекращения производства по гражданскому делу:

а) недопустимость повторного обращения в суд по спору между теми же сторонами о том же предмете и по тем же основаниям;

б) возможность нового обращения в суд заинтересованного лица после устранения обстоятельств, послуживших основанием для прекращения производства по делу;

в) освобождение от уплаты государственной пошлины при повторном обращении в суд с тем же иском.

64. Укажите основания для оставления заявления без рассмотрения.

а) наличие соглашения сторон о передаче спора на разрешение третейского суда и ответчик возражает против рассмотрения дела в суде;

б) вторичная неявка в суд истца, не просившего о рассмотрении дела в его отсутствие, а ответчик не требует рассмотрения дела по существу;

в) неявка вызванных в суд по ходатайству стороны свидетелей, в отсутствие которых сторона не соглашается рассмотреть дело.

65. Укажите срок, в который должен быть изготовлен протокол судебного заседания:

а) через три дня после окончания судебного заседания;

б) через пять дней после окончания судебного заседания;

в) не позже следующего дня после окончания судебного заседания.

66. Укажите наименование части судебного решения, в которой содержатся выводы суда об удовлетворении иска полностью или в части либо об отказе в удовлетворении иска:

а) мотивировочная;

б) резолютивная;

в) результативная.

67. Укажите способ устранения недостатка судебного решения, заключающегося в том, что суд, разрешив вопрос о праве, не указал размер присужденной суммы:

а) дополнительное решение;

б) разъяснение решение;

в) изменение способа и порядка исполнения решения.

68. Укажите обстоятельства, которые принимает во внимание суд, предоставляя отсрочку или рассрочку исполнения решения суда:

а) имущественное положение стороны;

б) пол стороны;

в) уровень профессиональной квалификации стороны.

69. Укажите свойства законной силы судебного решения:

а) исполнимость;

б) неопровержимость;

в) справедливость.

70. Укажите, в каких случаях суд обязан обратить решение к немедленному исполнению:

а) о взыскании алиментов;

б) о расторжении брака;

в) о восстановлении на работе.

71. Укажите наименование определения, которое принимается судом в случае выявления нарушений законности:

а) общее;

б) частное;

в) индивидуальное.

72. Укажите черты, присущие судопроизводству по делам, возникающим из публичных правоотношений:

а) отсутствие спора о праве;

б) обязательный досудебный порядок урегулирования;

в) обязанности по доказыванию возлагаются на орган, принявший оспариваемый нормативный правовой акт.

73. Укажите особенности особого производства:

а) отсутствие спора о праве;

б) рассмотрение дел производится судом коллегиально;

в) обязательное участие прокурора.

72. Укажите порядок принесения апелляционной жалобы:

а) мировому судье;

б) в районный суд;

в) в областной суд.

75. Укажите, кто назначает дело к рассмотрению в суде кассационной инстанции:

а) мировой судья;

б) кассационный суд;

в) районный суд.

76. Укажите пределы рассмотрения дел в суде кассационной инстанции:

а) в пределах доводов кассационной жалобы(представления);

б) в полном объеме;

в) в пределах доводов возражений стороны, не подавшей кассационную жалобу.

77. Укажите права суда кассационной инстанции при рассмотрении кассационной жалобы (представления):

а) оставить решение суда первой инстанции без изменения, а кассационную жалобу (представление) без удовлетворения;

б) отменить решение суда первой инстанции и принять новое решение;

в) отменить решение суда первой инстанции и направить дело на новое рассмотрение в суд апелляционной инстанции.

78. Укажите основания к отмене судебного решения в кассационном порядке:

а) нарушение или неправильное применение норм материального права;

б) несправедливость решения суда первой инстанции;

в) несоответствие выводов суда первой инстанции, изложенных в решении суда, обстоятельствам дела.

79. Укажите сроки, в течение которых судебные постановления могут быть обжалованы в суд надзорной инстанции:

а) в течение трех месяцев со дня вступления судебного постановления в законную силу;

б) в течение одного года со дня вступления судебного постановления в законную силу;

в) в течение трех лет со дня вступления судебного постановления в законную силу;

80. Укажите основания для пересмотра по вновь открывшимся обстоятельствам решений, определений суда, вступивших в законную силу:

а) существенные для дела обстоятельства, которые не были и не могли быть известны заявителю;

б) признание стороны недееспособной;

в) дело рассмотрено судом первой инстанции в отсутствие кого-либо из лиц, участвующих в деле и не извещенных о времени и месте судебного заседания.

81. Третейский суд – это:

а) суд, сформированный третьими лицами;

б) суд, сформированный мировым судьей;

в) суд, сформированный самими спорящими сторонами.

82. Укажите основания для отмены решения третейского суда:

а) состав третейского суда не соответствовал третейскому соглашению;

б) решение третейского суда нарушает основополагающие принципы российского права;

в) решение третейского суда является несправедливым по отношению к одной из сторон.

83. Укажите срок предъявления исполнительного документа к исполнению:

а) шесть месяцев;

б) один год;

в) три года.

84. Укажите способы защиты прав взыскателя, должника и других лиц в исполнительном производстве:

а) поворот исполнения решения суда;

б) предъявление иска об освобождении имущества от ареста;

в) принудительная госпитализация гражданина в психиатрический стационар.

85. Укажите требования, взыскание по которым при недостаточности взысканной с должника денежной суммы для удовлетворения всх требований по исполнительным документам, удовлетворяются в первую очередь:

а) работников, вытекающих из трудовых правоотношений;

б) по возмещению вреда, причиненного здоровью;

в) по отчислениям в бюджеты всех уровней.

86. Укажите способы исполнения решений о передаче имущества:

а) арест имущества должника;

б) обращение взыскания на заработную плату должника;

в) изъятие арестованного имущества и передача его взыскателю.

87. Укажите меры, которые вправе принять судебный пристав-исполнитель в отношении должника, не совершившего определенные действия, предписанные ему исполнительным документом:

а) штраф до 200 МРОТ;

б) арест на 15 суток;

в) конфискация имущества на сумму до 200 МРОТ.

88. Укажите судебный акт, который выносит суд в результате рассмотрения жалобы на действие (бездействие) судебного пристава-исполнителя:

а) постановление;

б) решение;

в) определение.

89. Укажите, какие из нижеперечисленных дел подведомственны арбитражным судам:

а) дела по экономическим спорам, связанным с предпринимательской деятельностью граждан;

б) дела по спорам, возникающим из трудовых отношений;

в) дела по спорам, возникающим из семейных отношений.

90.Укажите, какие действия из нижеперечисленных, входят в компетенцию нотариальных органов:

а) удостоверение договора купли-продажи недвижимого имущества;

б) выдача судебного приказа;

в) свидетельствование верности копии документа

Реферат: Третья республика во Франции

РЕФЕРАТ на тему:

«Третья республика во Франции»

1. Особенности экономического развития страны. Промышленность. Сельское хозяйство. Финансы. Иностранные займы

Поражение в войне с Германией и гражданская война в Париже глубоко потрясли все французское общество, нанесли сильный удар по достоинству и патриотическим чувствам французов. Эти события оказали заметное влияние и на последующее экономическое и политическое развитие страны.

До последней трети XIX в. по уровню экономического развития Франция принадлежала к крупнейшим странам мира, уступая лишь Англии. К началу XX века в мировом промышленном производстве она занимала уже 4-е место, пропустив вперед молодые капиталистические государства — США и Германию.

Замедление темпов экономического развития было вызвано рядом причин. Огромный ущерб экономике нанесла неудачная война с Пруссией. Кроме потерь и разрухи, вызванных военными действиями, Франция потеряла две наиболее промышленно развитые провинции, вынуждена была выплатить огромную контрибуцию. Деньги — 5 млрд. франков — собирались по всей стране, по «займу освобождения». Это позволило выплатить контрибуцию досрочно, и уже в сентябре 1873 г. последний германский солдат покинул французскую территорию.

Экономическое развитие тормозилось также нехваткой минеральных ресурсов (что вынуждало промышленников ввозить сырье из-за границы), возросшей конкуренцией на мировом рынке, низкой покупательной способностью населения и технической отсталостью французской индустрии. Машины и оборудование, установленные на французских предприятиях, были изготовлены, в основном, в первой половине XIX века и, естественно, уступали новейшей технике германских и американских заводов. Реконструкция промышленности требовала больших средств, но французская буржуазия предпочитала вкладывать свободные деньги в экономику других стран — это приносило большую прибыль.

Однако, в 1871-1913 гг. объем промышленного производства во Франции увеличился в 3 раза. Прирост обеспечила, в основном, тяжелая промышленность — металлургия, угольная, машиностроение, автомобиле- и судостроение. Ведущее место в экономике страны заняли крупные металлургические заводы. Фирма Шнейдера в Крезо и металлургический синдикат в Лонгви оттеснили текстильных фабрикантов Руана и Мюлуза. Появление новых технологий позволило шире использовать залежи имевшейся во Франции руды, а недостаток угля стимулировал строительство гидроэлектростанций. Большие успехи были достигнуты в развитии транспортной сети. В I872-190 I гг. протяженность железных дорог увеличилась в 2,5 раза.

Как и в других странах, во Франции происходило активное учреждение новых компаний и в 1898 г. в ней насчитывалось 6300 акционерных обществ. Концентрация производства на крупных предприятиях ускорила образование промышленных объединений, многим из которых удалось установить монопольный контроль над базовыми отраслями промышленности. Так, уже в 1876 г. возник металлургический синдикат в Лонгви, объединивший 13 чугунолитейных заводов. В 80-е годы были созданы крупные сахарный и керосиновый картели. В автомобильной промышленности страны XX в. лидировала фирма Рено, а основные военные, металлургические, машиностроительные заводы, угольные шахты оказались под контролем могущественных концернов Шнейдера и де Ванделей.

Тем не менее, к началу XX века во Франции, как и прежде, преобладала легкая промышленность с большим удельным весом мелких предприятий и ручного, ремесленного труда. Более половины рабочих страны трудились в мастерских с числом работников до пяти человек, а Париж и Лион оставались центрами мануфактурного производства. В то время, как в других странах мелкие и средние предприятия вытеснялись крупными, во Франции они сохранялись, благодаря традиционной специализации по выпуску предметов роскоши (тканей, белья, косметики, ювелирных изделий). Завоеванные за столетия позиции на рынке, высокая репутация в стране и за ее пределами позволили им выстоять в конкурентной борьбе.

Франция оставалась аграрно-индустриальной страной, 40% ее населения было занято в сельском хозяйстве. Французская революция XVIII в., уничтожив феодальное землевладение, превратила крестьян в свободных землевладельцев. Но дробление в течение столетия крестьянской собственности привело к тому, что в 1892 г. 85% всех хозяйств составляли мелкие наделы от 1 до 10 гектаров. Причем многие из участков были заложены в банках и у ростовщиков, земельные долги достигали 20 млрд. франков. При таком положении дел крестьяне не могли покупать современную технику и удобрения, урожайность во Франции была одной из самых низких в Европе, а конкуренция дешевого американского хлеба и падение цен на рынке привели к затяжному аграрному кризису, длившемуся до начала XX века. Только в 1862-1881 гг. разорилось 270 тысяч крестьянских хозяйств. Низкие доходы и покупательная способность крестьян сужали внутренний рынок, тормозили развитие промышленности.

Оставаясь страной относительно отсталого сельского хозяйства и низких темпов развития промышленности, Франция в то же время была собственником значительного денежного капитала. Крупнейшие банки страны — Генеральное общество, Лионский кредит, Парижско-Нидерландский, Национальная учетная контора — подчинили финансовую систему страны, контролировали часть промышленности, сосредоточили в своих руках многолетние сбережения различных слоев населения.

Третья республика во Франции

Росло влияние всесильной финансовой олигархии, возникшей еще в период Второй империи. Две сотни наиболее богатых семей, в том числе Ротшильды, Берне, Мале, имели решающее влияние на экономическую и даже политическую жизнь страны. Как утверждал сын основателя банка «Лионский кредит»: «Могущество Ротшильдов, как позднее могущество де Ванделей, было выше законов».

Огромные средства, собранные французскими банками, лишь отчасти использовались для развития отечественной экономики, так как не давали здесь достаточно высокой прибыли. Более выгодным был вывоз капитала за границу — в Россию, Испанию, Австро-Венгрию, Турцию, балканские государства. При этом на строительство железных дорог, заводов и шахт шло не более 20% вывозимых средств. Львиная их часть предоставлялась европейским странам в форме долгосрочных государственных займов. К началу XX в. Франция ежегодно вывозила за границу до полутора миллиардов франков, превращаясь в европейского ростовщика. Зарубежные инвестиции приносили ей не только прибыль, но и политических союзников. Государства-должники, в особенности Россия, были вынуждены в мировой политике считаться с интересами своего кредитора.

2. Конституция Третьей республики. Внутренняя политика умеренных республиканцев

Хотя Франция была провозглашена республикой еще 4 сентября 1870 года, вопрос об определении ее политического строя долго не решался. Большинство в Национальном собрании принадлежало монархистам, монархистами были президенты страны Тьер и сменивший его Мак-Магон, на французский престол претендовали сразу три династии — Бурбоны, Орлеаны и Бонапарты. «Республикой без республиканцев» называли Францию в этот период.

Однако, страна, по словам Тьера, оказалась «значительно более республикански настроена», чем считали ее правящие круги; план реставрации монархии провалился. В 1875 г. большинством в один голос Национальное собрание приняло поправку к Конституции, которая окончательно узаконила во Франции республиканскую форму правления.

По Конституции 1875 г. законодательная власть была вверена парламенту — Национальному собранию, состоявшему из двух палат: Палаты депутатов и Сената. Сенат избирался на 9 лет и каждые три года обновлялся на одну треть. Палата депутатов избиралась на 4 года мужчинами, достигшими 21 года и проживавшими в избирательном округе не менее полугода. Женщины, военнослужащие, сезонные рабочие, жители колоний права голоса не получили. Исполнительная власть вручалась президенту, избираемому Национальным собранием на 7 лет, и правительству страны.

Конституция наделила президента достаточно широкими полномочиями, в том числе правом законодательной инициативы, назначения на высшие гражданские и военные должности, роспуска нижней палаты. Но поскольку он избирался парламентом, депутаты вскоре стали выдвигать на эту должность малоинициативных людей с посредственными способностями, политиков, которые устраивали все партии и партийные группировки. Соперничество партий в парламенте Третьей республики приводило также к частой смене правительству некоторые из них находились у власти несколько недель или даже дней.

Первые же парламентские выборы, проходившие на основе новой конституции, принесли победу республиканцам. В 1879 г. Мак-Магон был вынужден подать в отставку. Новым президентом был избран республиканец Жюль. Греви, а председателем Палаты депутатов стал Леон Гамбетта.

Наступил период реформ. Уже первое правительство республиканцев перенесло свою резиденцию из Версаля в Париж, гимном республики стала знаменитая «Марсельеза», а 14 июля — день взятия Бастилии — был объявлен национальным праздником. В 1880 г. был принят закон о свободе собраний и печати, разрешена свободная политическая пропаганда. Тогда же власти амнистировали коммунаров, благодаря чему тысячи сторонников Парижской Коммуны смогли вернуться на родину.

Республиканцы предприняли и первые серьезные шаги по ограничению влияния на общественную жизнь реакционного католического духовенства: была запрещена деятельность иезуитских организаций, священники удалялись из армии и государственных учреждений. Реформы коснулись и сферы образования. В начале 80-х годов во Франции было введено бесплатное обучение детей с 6-ти до 13-ти лет, создана система среднего женского образования.

Чтобы исключить возможность восстановления монархии в стране, в 1884 г. Национальное собрание приняло закон, который запрещал ставить в парламенте на повестку дня вопрос о пересмотре республиканской формы правления. Потомкам некогда царствовавших во Франции династий было запрещено баллотироваться на должности президента и сенаторов.

В целом реформы республиканцев носили умеренный характер. Ряд своих предвыборных обещаний (об упразднении Сената, отделении церкви от государства, введении прогрессивного подоходного налога) они так и не сдержали. Это вызывало недовольство в их собственных рядах, и уже на выборах 1881 г. от блока республиканских партий отмежевалась группа радикалов. Радикалы критиковали правых республиканцев за умеренность реформ, оппортунизм (приспособленчество), и вскоре они, благодаря решительным выступлениям против монархистов и клерикалов, смелым изобличениям злоупотреблений правительств, стали пользоваться большой популярностью среди крестьянства и городской мелкой буржуазии. Признанным лидером радикалов уже в те годы был Жорж Клемансо, врач по профессии.

Незаурядный ум, темперамент, гибкость и ораторский талант позволили ему быстро стать одним из влиятельнейших политиков страны.

3. Политические кризисы 80-90-х гг. Буланжизм Панамская афера. «Дело Дрейфуса»

Становление демократической республики во Франции происходило в непростых условиях. В 80-90-е годы XIX в. страна пережила ряд политических кризисов, связанных с коррупцией в государственном аппарате, борьбой между монархистами и республиканцами, столкновением сил демократии и реакции. Положение осложнялось в связи с распространением идей реваншизма и национализма как следствия неудачной войны 1870-1871 гг.

Затянувшийся в 80-е годы экономический кризис ускорил разорение большого числа крестьян и мелких городских буржуа. Процветавшие, как и раньше, финансовые спекуляции сопровождались многочисленными банкротствами, от которые страдали прежде всего мелкие вкладчики. В стране вновь активизировалось рабочее движение, о чем свидетельствовали забастовки в ряде городов. Недовольство различных групп населения стремились использовать реакционеры. Они старались разжечь националистические настроения, пропагандировали реваншистскую войну против Германии.

В этой беспокойной обстановке развернул свою деятельность политический авантюрист генерал Жорж Буланже. Заняв в 1886 г. должность военного министра, он фазу же обратил на себя внимание резкими выпадами против Германии, требованием укрепления военного потенциала страны. О нем заговорили как о личности, способной вернуть Франции Эльзас и Лотарингию. Человек крайне честолюбивый и неразборчивый в средствах достижения цели, Буланже старался завоевать популярность, выдавая себя за сторонника республики. Удалив из армии орлеанских принцев и монархистов высказавшись в поддержку бастующих рабочих, он получил поддержку радикалов и даже части социалистов как «настоящий республиканец и демократ».

Популярность Буланже быстро росла, он стал кумиром мелкой буржуазии. Многие надеялись, что генерал вернет былое величие Франции и обеспечит экономическое процветание внутри страны. Обретя многочисленных сторонников, генерал стал подумывать о диктаторских полномочиях. Встревоженные республиканцы поспешили отправить его в отставку. Помимо отчетливо проявившихся карьеристских устремлений Буланже, их пугала опасность быть втянутыми в войну с Германией, к которой Франция не была готова.

Выйдя в отставку, Буланже сразу же встал во главе всех недовольных. Генерала тайно поддерживали и монархисты, надеясь с его помощью вернуть трон Орлеанской династии. Росту популярности отставного министра немало способствовала царившая в государстве коррупция.

Буланже, в частности, использовал разразившийся в 1887 г. в Елисейском дворце скандал, когда выяснилось, что зять президента торговал орденами Почетного легиона, а сам Ж.. Греви наживался на поставках в армию. Греви вынужден был уйти в отставку, а скандал, вызвавший замешательство в правительстве республиканцев, еще более укрепил авторитет генерала как «борца с коррупцией». В это трудное для республики время вокруг Буланже объединились не только честолюбивые аферисты и монархисты, но и многие честные люди, возмущенные продажностью политиков. Пользуясь этим, буланжистская организация потребовала роспуска парламента, отставки правительства и пересмотра конституции страны.

В 1888-1889 гг. буланжистское движение достигло наибольшего подъема. Генерал одержал ряд побед на выборах и прошел в парламент. Ждали, что Буланже совершит государственный переворот, но он не решился на это. А тем временем правительство начало против генерала процесс по обвинению его в заговоре против республики и подстрекательстве армии к мятежу. Слухи о возможном аресте вынудили Буланже бежать из Франции; Верховный суд приговорил его заочно к смертной казни. Вскоре после этого буланжистское движение распалось, а сам несостоявшийся диктатор застрелился.

Спустя несколько лет во Франции разразился новый политический скандал, вызванный крупной финансовой аферой и взяточничеством в государственном аппарате. Еще в 1880 г. по инициативе строителя Суэцкого канала Фердинанда Лессепса была создана компания для прорытия канала через Панамский перешеек. Акции были куплены многими французами, которые надеялись получить высокие прибыли. Но строительство канала затянулось, и в 1888 г. компания объявила о своем банкротстве. Многочисленные держатели акций потеряли вложенные деньги. Вскоре выяснилось, что из собранных 1,4 млрд. франков на строительство канала было израсходовано лишь 700 млн.; остальные деньги были либо растрачены руководством компании, либо ушли на подкуп официальных лиц. В получении взяток от компании были уличены более 100 депутатов, сенаторы и даже министры. Вскрылись и факты подкупа известных газет, рекламировавших Панамскую компанию даже тогда, когда уже был очевиден ее неизбежный крах.

Страна была потрясена размерами скандала. Дельцы, руководившие компанией, оказались в тюрьме. Правительство было вынуждено также потребовать суда и над особо скомпрометированными депутатами, хотя почти все они были оправданы.

Не успела Франция забыть о генерале Буланже и опомниться после Панамской аферы, как страну потряс новый политический кризис, связанный с «Делом Дрейфуса». В 1894 г. капитан Генерального штаба, еврей по национальности, Альфред Дрейфус был обвинен в передаче секретной военной информации Германии. Несмотря на то, что никаких серьезных доказательств его виновности не было найдено, Дрейфус был разжалован и приговорен трибуналом к пожизненному заключению. Среди французских офицеров, в основном выходцев из дворянских семей, были сильны антисемитские настроения, и «Дело Дрейфуса» военное командование использовало для разжигания шовинизма и антисемитизма в стране.

Спустя два года новый начальник французской контрразведки Пикар установил невиновность Дрейфуса и имя настоящего шпиона — Эстерха-зи. Он потребовал исправить ошибку, но был смещен с должности. Военное министерство, стремясь сохранить «честь мундира», предпочитало скрыть обнаружившиеся факты, но о разоблачениях Пикара узнали газеты.-По требованию брата Дрейфуса и ряда депутатов в 1898 г. состоялся повторный суд, но и на этот раз, вопреки очевидным фактам, Дрейфус был признан виновным.

Против этого судебного фарса выступили известные французские писатели, ученые, прогрессивные политические деятели (среди них писатели Эмиль Золя, Анатоль Франс, Октав Мирбо). Они обвиняли военное командование в умышленном подлоге в угоду реакционерам и клерикалам в армии. .«Дело Дрейфуса» приобретало политическое звучание. Речь уже шла не просто о реабилитации невинно осужденного, а о защите демократических свобод в стране. Франция раскололась на два лагеря — сторонников и противников Дрейфуса. При обсуждении его дела в парламенте вспыхивали потасовки, а во многих городах демонстрации дрейфусаров и антидрейфусаров перерастали в вооруженные столкновения. В эти кризисные дни в Париже было даже введено военное положение.

Наиболее дальновидным политикам было ясно, что с «Делом Дрейфуса» надо покончить как можно скорее — Франция была на грани гражданской войны. В 1899 г. Дрейфус был помилован новым президентом Лубе, а спустя семь лет приговор по его делу был окончательно отменен. Дрейфуса вернули на военную службу, и он дослужился до звания бригадного генерала.

Политический кризис 1898-1899 гг. закончился поражением сил реакции, после которого они уже не решались на открытую атаку против демократии и республиканского строя во Франции.

4. Усиление влияния партии радикалов

В 1902 г. победу на выборах в Национальное собрание одержал блок левых партий — радикалов и социалистов. С этого времени и до начала мировой войны радикалы играли ведущую роль во всех французских правительствах.

Уже первое правительство радикалов во главе с Э. Комбом развернуло наступление на католическую церковь. Несмотря на ожесточенное сопротивление духовенства и правых депутатов, в 1902-1904 гг. в стране было закрыто свыше 3000 школ, принадлежавших религиозным орденам, распущено 54 церковные конгрегации. В 1905 г. французский парламент принял закон об отделении церкви от государства и Франция нервой из великих европейских держав стала светской республикой.

В 1906 г. правительство впервые возглавил Ж. Клемансо. К этому времени 65-летний политик был уже крупной фигурой и сумел удержаться у власти рекордный для страны срок — 3 года. Именно он положил начало давно обещанным социальным реформам, проведя закон о еженедельном отдыхе рабочих и учредив новое Министерство — труда и гигиены. В 1910 г. во Франции был принят закон о пенсиях для рабочих и крестьян с 65-летнего возраста. И хотя левые социалисты с иронией утверждали, что закон «предоставляет пенсии лишь покойникам», пенсионное обеспечение в стране вводилось все же на пять лет раньше, чем в Англии и Германии.

Приближающаяся угроза войны заставила соперничающие группировку радикалов и республиканцев забыть о разногласиях. В 1913 г. три поддержке радикалов Национальное собрание избрало президентом правого республиканца Раймона Пуанкаре, известного своей деятельностью по укреплению военной мощи Франции.

Новый глава государства оправдал надежды правящих кругов, развернув военно-техническую и морально-политическую, подготовку страны к войне. Так, в 1913 г. во Франции был принят закон о трехлетней военной службе, что увеличивало численность французской армии в мирное время до 160 тыс. чел.

5. Колониальная политика Франции

Потерпев поражение в войне 1870-1871 гг., Франция стремилась компенсировать утрату позиций в Европе расширением своих колониальных владений. В последней трети XIX в. она вела почти непрерывные колониальные войны, завладев огромными территориями в Африке, Индокитае, островами Океании и Вест-Индии. Так, в 1881 г. французы навязали протекторат Тунису. Затем, после жестоких войн, были захвачены Вьетнам, большая часть Западной Африки, Мадагаскар. С 860 по 1899 гг. владения Франции увеличились в 19 раз, а население ее колониальной империи возросло до 56 млн. чел. Лишь африканские колонии. Франции превышали размеры самой метрополии в 17 раз.

Франция стала второй колониальной державой мира. Однако дальнейшие ее захваты в Африке привели к обострению отношений с Англией. В 1898г., когда французские и английские войска столкнулись в Судане, дело едва не дошло до войны. Но Франция, для которой главным врагом оставалась Германия, отступила и признала за Англией первенство в колониальной политике. Это соглашение позволило ей впоследствии получить поддержку в захвате Марокко (1911), расширить владения в Индокитае и на островах Тихого океана. Используя сырьевые богатства порабощенных стран и дешевую рабочую силу, французские колонизаторы извлекали большие прибыли.

6. Франко-германские противоречия. Сближение с Россией. Поворот от враждебных отношений с Англией к англо-французской Антанте

После захвата Германией Эльзаса и Лотарингии и ограбления страны путем 5-миллиардной контрибуции, Франция превратилась в непримиримого противника Германской империи. Французы не могли забыть национального унижения, а правящие круги страны поддерживали в народе надежду на реванш и культивировали ненависть к пруссачеству. Отношения между Францией и Германией оставались напряженными до начала мировой войны. Интересы двух стран сталкивались также при осуществлении колониальных захватов в Африке, на Ближнем и Дальнем Востоке.

Оформление Тройственного союза в 1882 г. остро поставило перед Францией проблему поиска союзников в предстоящей войне. Таким союзником могла стать Россия, которая, в свою очередь, не хотела оставаться изолированной перед лицом объединенной мощи Германии и Австро-Венгрии. В 1892 г. между Францией и Россией была подписана секретная военная конвенция, и в 1893 г. заключен военно-политический союз. Одновременно между обеими странами развивались экономические связи.

В последней трети XIX в. Франция, как и прежде, соперничала с Англией из-за колоний и контроля над морскими коммуникациями. Но к началу XX в. франко-английские противоречия отошли на второй план. У обеих стран обнаружился общий сильный противник в лице Германии, что побудило английское и французское правительства начать переговоры. В 1904 г. Франция и Англия заключили договор

об окончательном урегулировании колониальных претензий. Это соглашение — «Сердечное согласие», или, как его стали называть, Антанта, заложило основу военно-политического союза между двумя странами. В1907 г., после урегулирования колониальных споров с Англией, к Антанте присоединилась и Россия.

Таким образом, в конце XIX — начале XX в. в Европе образовалось два враждующих военно-политических блока — Тройственный союз и Антанта, соперничество между которыми привело к Первой мировой войне.

Список литературы

Я. М. Бердичевский, С.А. Осмоловский «Всемирная история» 2001 С. 111-128.

С. Л. Брамин «История Европы». 1998 С. 100-109

Л.А. Ливанов «Всемирная история» учёбное пособие.2002С.150-164.

Загладин Н. В. Всемирная история. История России и мира с древнейших времен до конца 19 века: учебник для 10 класса. Ї 6-е изд. Ї М.: ООО «ТИД «Русское слово Ї РС», 2006 (§ 41).

Курсовая работа: Міжнародні карні трибунали

Реферат на тему:

«Міжнародні карні трибунали»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО КОЛИШНІЙ ЮГОСЛАВІЇ

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО РУАНДІ

РОЗДІЛ .3 МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО СЬЄРРА-ЛЕОНЕ

РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО ЛІВАНУ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Трибунал – це надзвичайний суд, нерідко (але не обов’язково) військовий, так чи інакше протиставлений регулярним судам загальної юрисдикції. Назву «трибунал» носили суди інквізиції. За зразком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі (напередодні якого відбувався Нюрнберзький процес) таку назву мають Міжнародний карний трибунал по колишній Югославії, Міжнародний карний трибунал по Руанді та інші. В Польщі конституційний суд має назву Конституційного трибуналу. На деяких мовах (наприклад, французькій) слово «трибунал» означає звичайний суд, не обов’язково надзвичайний, англійською юридичною мовою це загальний термін для судів різних рівнів.

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб — відносно нове явище в міжнародно-правовій практиці. Уперше фізичні особи були притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів. Надалі на можливість настання такої відповідальності для фізичних осіб указували кілька міжнародних договорів, зокрема Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р., Римський Статут Міжнародного кримінального суду, а також Статути Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу з Руанди.

Ідея створення міжнародних кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький військовий трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (далі — Токійський військовий трибунал), створені ad hock після закінчення Другої світової війни для притягнення до відповідальності головних німецьких і японських військових злочинців. Нюрнберзький військовий трибунал було створено відповідно до Декларації про відповідальність гітлерівців за скоєні злочини 30 жовтня 1943 р., прийнятою на Московській конференції 1943 р. і Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії та Франції про судове переслідування й покарання головних воєнних злодіїв європейських країн «осі» 08 серпня 1945 р. А Токійський військовий трибунал створений відповідно до Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії, Франції, Китаю, Австралії, Канади, Нідерландів і Нової Зеландії 19 січня 1946 р., до якого пізніше приєдналися Індія й Філіппіни [7].

За рішенням Потсдамської конференції утворювався Міжнародний військовий трибунал, який мав засудити воєнних злочинців і злочини, скоєні ними. З 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р. тривав Нюрнберзький судовий процес над групою головних німецьких воєнних злочинців. Міжнародний військовий трибунал визнав підсудних винними у здійсненні підготовки і веденні агресивних воєн проти миролюбних країн, у порушенні міжнародних договорів та угод, у здійсненні спланованих воєнних злочинів, що проводились з особливою жорстокістю, у злочинах проти людства (знищенні народів за расовими та національними ознаками). Герінгу, Ріббентропу, Кейтелю, Кальтенбруннеру, Розенбергу, Франко та іншим злочинцям (всього 12 чол.) було винесено смертний вирок, деяким (Гесс, Функ) — довічне ув’язнення. Трибунал оголосив злочинним керівний склад нацистської партії, СС, СД, гестапо. Вимога СРСР визнати злочинними організаціями гітлерівський уряд, верховне командування та генштаб не були підтримані. Представник Радянського Союзу заявив про незгоду з рішенням щодо виправдання Шахта та деяких інших німецьких діячів, які фінансували нацистську партію.

Нюрнберзький процес — перший в історії міжнародний суд над групою осіб, які заволоділи державою і перетворили її на знаряддя страшних злочинів. Вперше в юридичній практиці були засуджені державні діячі, відповідальні за агресію і військові злочини [8, 9].

Над головними японськими воєнними злочинцями з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. у Міжнародному військовому трибуналі для Далекого Сходу проходив Токійський судовий процес. За участь у підготовці та розв’язанні агресивної війни, за здійснення масового знищення мирного населення в окупованих країнах і полонених та інші злочини семи найбільшим злочинцям було винесено смертний вирок, 16 — довічне ув’язнення. Серед страчених були колишні прем’єр-міністр Японії, військовий міністр, представники вищого генералітету. Вирішення питань подальшого післявоєнного мирного врегулювання дедалі більше ускладнювалось суперництвом між США і СРСР.

Незважаючи на недовгий час існування трибуналів (на Нюрнберзькому вирок був винесений 01 жовтня 1946 р., а на Токійському — 04 листопада 1948 р.), вони вплинули на формування принципів міжнародної кримінальної відповідальності за здійснення військових злочинів і злочинів проти людства, а також на становлення та розвиток ідеї міжнародної кримінальної юстиції.

Досвід створення міжнародних кримінальних судів був відновлений на початку 90-х років, коли Радою Безпеки ООН були засновані Міжнародний трибунал з Руанди та Міжнародний трибунал з колишньої Югославії. З огляду на те, що вони обидва створені ad hock, держави дійшли згоди щодо запровадження постійного Міжнародного кримінального суду, Статут якого набув чинності у 2002 р. Після прийняття Статуту Міжнародного військового трибуналу 1945 року та винесення Вироку Нюрнберзького трибуналу 1946 року, другим етапом становлення міжнародного кримінального права стало прийняття Резолюціями Ради Безпеки ООН Статутів міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді.

РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО КОЛИШНІЙ ЮГОСЛАВІЇ

Міжнародний карний Трибунал по колишній Югославії почав свою роботу в 1993 році, а планує завершити її до 2010 року.

За останні майже шістдесят років конфлікт в колишній Югославії став чи не першим широкомасштабним конфліктом в Європі. Значну роль зіграли й засоби масової інформації, які донесли до широкої публіки картину людських страждань, що призвело до створення коаліції суспільних сил на підтримку створення міжнародного карного суду. В якості тимчасових мір був створений міжнародний трибунал ad hoc. Таким чином, в історії створення міжнародного карного суду створення Міжнародного трибуналу по колишній Югославії стало справжнім проривом в міжнародному праві. Першим кроком РБ ООН стало засудження жорстокості, яку чинили в колишній Югославії як порушення міжнародного гуманітарного права та вказала на індивідуальну відповідальність тих, хто її коїв у своїй резолюції 764 (1993) [4]. Другим кроком стало прийняття посилених мір щодо розслідування порушень з допомогою держав та міжнародних гуманітарних організацій і комісії експертів. Однак прийняті міри не змінили ситуації, а зібраний матеріал не відповідав пред’явленим до нього вимогам. Тож, у відповідь на ініціативу ряда держав-членів ООН, Асамблеї Ради Європи, Європарламенту, доповідачів у раках Московського механізму з людського виміру ОБСЄ в Боснії, Герцеговині, Хорватії та інших держав, Рада Безпеки 22 лютого 1993 року в резолюції 808 (1993) в принципі вирішила питання про створення міжнародного трибуналу для переслідування винних в скоєнні порушень міжнародного гуманітарного права. Згідно резолюції Генеральний секретар представив доповідь, в якій містився проект Статуту Трибунала [1]. В проекті були враховані думки 31 країни та деяких міжнародних організацій, які представили свої коментарі щодо проекту. На основі проекту РБ ООН зробила третій крок – створення трибуналу. Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, які відповідають за суттєві порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні на території колишньої Югославії з 1991 року, був затверджений резолюцією 827 (1993) Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 року для вирішення в судовому порядку справ про суттєві порушення міжнародного гуманітарного права в регіоні. Його місцезнаходження – місто Гаага (королівство Нідерланди). Цілі Міжнародного карного трибуналу по колишній Югославії були визначені наступні:

притягти до судової відповідальності осіб, можливо винних в порушенні міжнародного гуманітарного права;

встановити справедливість по відношенню до потерпілих;

попередити нові злочини;

сприяти відновленню миру шляхом сприяння примиренню в колишній Югославії [1].

Трибунал складається з наступних частин: судового органу, який складається з трьох Судових камер та однієї Апеляційної камери; Канцелярії Обвинувачувача та Секретаріату. До складу Трибуналу входять 25 суддів, з них 16 постійних та 9 суддів ad litem.

На даний момент Трибунал продовжує свою роботу, яку повинен закінчити, згідно мандату, до 2010 року. Продовжується процес передачі справ державам колишньої Югославії. У 2005 році було створено палату з військових злочинів у Державному суді Боснії та Герцеговини, що забезпечила додаткові можливості для судового переслідування за скоєння військових злочинів у цьому регіоні. Крім того слідчі справи були передані прокурору Боснії та Герцеговини. З урахуванням передачі справ місцевих судам до правила 11 bis Правил процедури та доведення Трибуналу були внесені поправки. Також поправки були внесені до правил 98 bis и 124.

У 2005 році Трибунал виніс вирок дев’яти обвинувачуваним, розглядав 30 інших справ, за якими проходять 51 обвинувачуваний. Судові камери винесли загалом три судових рішення. Апеляційна камера винесла чотири рішення. У слідчому ізоляторі Трибунала під вартою знаходились 58 чоловік, а 21 людину було звільнено умовно. Трибунал передав трьох осіб, яких було засуджено Данії, Іспанії та Об’єднаному Королівству для відбування покарання. Отже, Трибунал продовжує рухатися вперед на шляху до виконання свого мандату для забезпечення того, щоб загалом 163 особи, яким було висунено обвинувачення, були передані правосуддю.

15 жовтня 2007 року делегати 62-ої Генеральної Асамблеї на пленарному засіданні заслухали доповіді щодо результатів діяльності міжнародних карних трибуналів по колишній Югославії та Руанді. Голова міжнародного трибуналу по колишній Югославії Фаусто Покар повідомив, що головною перешкодою на шляху здійснення міжнародного правосуддя є труднощі, пов’язані з арештом головних підозрюваних. Фаусто Покар відмітив, що прокурор Трибунала продовжувала наполягати на арешті осіб, які все ще переховуються від правосуддя. Протягом минулого року були заарештовані – Здравко Толімир та Властимир Джоржевич. «Нездатність заарештувати інших чотирьох обвинувачуваних, які укриваються від правосуддя, особливо Радована Караджича та Ратко Младича, все ще викликає серйозні занепокоєння», – заявив голова. Він повідомив, що з моменту свого створення Трибунал завершив судове розглядання у справах 109 обвинувачуваних зі 161 особи, яким були висунені обвинувачення. Голова розповів, що вперше в історії Трибуналу з минулого року в трьох судових камерах одночасно йдуть сім судових процесів. По трьох з них проходять одразу декілька обвинувачуваних, число яких, загалом, складає 26. Чекають на судовий розгляд чекають лише 12 обвинувачуваних.

В період з 1 серпня 2006 року до 31 липня 2007 року судді продовжували приділяти велику увагу розгляду справ високопосадових осіб, яких звинувачують в найтяжчих злочинах. Судова колегія з передачі справ внесла рішення про передання справ 13 обвинувачуваних нижньої та середньої ланки в національних судових органах. У 2003 році Рада Безпеки розробила стратегію поступового припинення діяльності міжнародного Трибуналу по колишній Югославії. Планується, що до 2010 року Трибунал закінчить роботу, яку почав у 1993 році .

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО РУАНДІ

За створенням Трибуналу по колишній Югославії було створено аналогічний орган у зв’язку з ситуацією, що склалася в Руанді. 30 квітня 1994 року Голова РБ ООН в своїй заяві засудив порушення міжнародного гуманітарного права в Руанді та поставив питання про необхідність розслідування серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. В резолюціях 918 (1994) та 925 (1994) Рада Безпеки знову засудила масові вбивства, які продовжувались на території Руанди. 1 червня 1994 року в своїй резолюції 935 (1994) Рада Безпеки постановила, що геноцид та інші, систематичні та широкомасштабні порушення міжнародного гуманітарного права загрожують міжнародному миру та безпеці. Згідно цієї резолюції була затверджена комісія експертів для розслідування порушень.

У вересні 1994 року було вирішено створити міжнародний трибунал, не дивлячись на початкові наміри обмежитися національними судами. До Ради Безпеки надійшло прохання від руандійського уряду про створення трибуналу, з урахуванням якого й було створено в 1994 році Міжнародний карний Трибунал по Руанді.

За статтею 1 Статуту Міжнародного карного трибуналу по Руанді: «Міжнародний трибунал по Руанді повноважний згідно з положеннями даного Статуту здійснювати судове переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення між народного права, скоєні на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за подібні порушення, скоєні на території сусідніх держав, у період з 1 січня 1994 року по 31 грудня 1994 року» [2]. Трибунал було створено у відповідності до резолюції 955 (1994) Ради Безпеки від 8 листопада 1994 року. Його місцезнаходження – місто Аруша (Об’єднана Республіка Танзанія). Трибунал складається з наступних частин: судового органу, який складається з двох Судових камер та однієї Апеляц.; Канцелярії Обвинувачувача та Секретаріату.

Спочатку комісія експертів по Руанді запропонувала розширити юрисдикцію Трибуналу по колишній Югославії, включивши до неї злочини, скоєні в Руанді. Однак це викликало побоювання того, що так зникне різниця між постійним судом та механізмом ad hoc. Щоб не створювати прецедент по розповсюдженню Радою Безпеки юрисдикції органу ad hoc на зовсім нову ситуацію, було прийнято рішення про створення окремого органу. Проте, Трибунал по Руанді є точною копією Трибуналу по колишній Югославії з деякими відмінностями в статуті. Це зробило непотрібною підготовку спеціального проекту Статуту. Таке рішення є цілком логічним, адже трибуналам потрібно було розглядати однакові процесуальні проблеми. Виходячи з міркувань практичності та адміністративної ефективності було вирішено, що Прокурором Трибуналу по Руанді призначено Прокурора Трибуналу по колишній Югославії з додатковим персоналом, включаючи додаткового заступника Прокурора. Члени Апеляційної камери Трибуналу по колишній Югославії стали членами Апеляційної камери Трибуналу по Руанді.

На даний момент діяльність судових камер Трибуналу знаходиться на надзвичайно високому рівні, оскільки в них походить безпрецедентне число судових процесів. Завдяки повному використанню 9 суддів ad litem, які працюють з 9 постійними суддями, а також за наявності четвертої зали для судових засідань, оренда якого фінансується урядами Норвегії та Сполученого Королівства, число прийнятих судових рішень продовжує збільшуватись. Трибунал виніс судові рішення щодо 25 обвинувачуваних, а судові процеси ведуться щодо 25 інших обвинувачуваних. По ходу двох з цих судових процесів, які торкаються 10 обвинувачуваних, захист надає свої докази. На ще одному судовому процесі по відношенню щодо чотирьох обвинувачуваних обвинувачення вже викликало всіх свідків. Шістнадцять осіб, які перебувають під вартою, очікують на свої судові процеси. Розгляд їх справ почнеться тоді, коли це стане можливим через потенціал судових камер. Протягом звітного періоду Апеляційна камера винесла три рішення по відношенню щодо чотирьох обвинувачуваних, а також члені проміжні рішення.

Канцелярія Обвинувачувача завершила розслідування справ щодо осіб, які підозрюються в скоєнні геноциду. Передбачалося, що останні рішення обвинувачувань будуть представлені на затвердження камер до середини 2005 року. Процес передачі справ до національної юрисдикції почався наданням Обвинувачувача у лютому 2005 року уряду Руанди 15 справ осіб, що вкривалися від правосуддя. Оперативно-пошукова група канцелярії Обвинувачувача була реорганізована та укріплена, а її методи проведення операцій – переглянуті. Активно здійснювалась програма зміцнення співробітництва з державами за посередництва підтримки Обвинувачувачем контактів з владними структурами різних країн.

Секретаріат Трибуналу продовжує надавати свою незміну підтримку судовому процесу шляхом обслуговування інших органів Трибуналу та захисту. Він також забезпечує підтримку з боку держав та/або міжнародних закладів з метою безперешкодного проведення процесу. З державами та закладами підписані договори щодо фінансування діяльності, яка не охоплюється регулярним бюджетом, для забезпечення присутності свідків та їх безпеки, а також пошуку місць, в яких засуджені особи будуть відбувати свої вироки [3].

2 червня 2006 року Міжнародний трибунал по Руанді виніс вирок колишньому члену Ради директорів руандійської телерадіокомпанії «Тисяча пагорбів» Джозефу Серугендо. Його було засуджено до шести років тюремного ув’язнення за публічне підбурення на вбивства за етнічною ознакою. Джозеф Серугендо став 28 обвинувачуваним, засудженим Міжнародним трибуналом по Руанді. Суд розглядає ще 27 справ. 14 обвинувачуваних чекають на початок свої процесів.

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО СЬЄРРА-ЛЕОНЕ

Трибунал по Сьєра-Леоне почав свою роботу в 2001 році в червні місяці. Трибунал має склад, подібний до складу попередніх двох трибуналів.

Фінансування Трибуналу відбувається за підтримки США. В 2005 році Спеціальний суд отримав приблизно 54,9 млн доларів США у вигляді добровільних внесків від 33 держав у раках чотирирічного бюджету в розмірі 104 млн доларів США. Для того, щоб доповнити недостатній об’єм добровільних внесків, Генеральний Секретар ООН прохав про виділення субсидії в розмірі 40 млн доларів США на дворічний період 2004-2005 років. У своїй резолюції 59/276 Генеральна Асамблея уповноважила Генерального Секретаря прийняти зобов’язання в розмірі, який не перевищує 20 млн доларів США, для поповнення фінансових ресурсів Спеціального суду в період з 1 січня по 30 червня 2005 року. В своїй доповіді від 18 квітня 2005 року Генсек запропонував виділити додаткову субсидію в розмірі 13 млн доларів США для фінансування роботи Суду протягом перших шести місяців четвертого року своєї діяльності до грудня 2005 року і заявив про свої наміри запитати додаткову субсидію для Суду в розмірі до 7 млн доларів США у 2006 році. 22 червня 2005 року Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 59/294, в якій вона уповноважила Генсека прийняти на себе зобов’язання на суму 13 млн доларів США на період з 1 липня до 31 грудня 2005 року [10].

У 2005 році проводились судові процеси щодо всіх дев’яти обвинувачуваних, які знаходяться під вартою у Фритауні. 17 січня 2005 року до другої судової камери було призначено троє суддів, а згодом. 7 березня, було почато судовий процес у справі Революційної ради збройних сил. Тим часом у першій судовій камері все ще почергово ведуться судові процеси у справах Сил громадянської оборони та Об’єднаного революційного фронту, які почалися 3 червня та 5 липня 2004 року, відповідно. Спеціальний суд також розглядав дві інших справи.

В жовтні 2004 року Спеціальний суд схвалив стратегію завершення своє роботи, яка була представлена Головою Суду РБ ООН 24 травня 2005 року. Секретар Суду підписав згоду про приведення вироків у дію з двома країнами, та відповідні переговори ведуться з рядом інших країн. На етапі після завершення роботи Суд продовжить здійснення ряду «остаточних заходів» після того, як ін припинить своє існування в його нинішній формі та з його статусом.

РОЗДІЛ 4.МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО ЛІВАНУ

17 серпня 2007 року було оголошено, що Міжнародний трибунал для розслідування вбивства колишнього ліванського прем’єра Рафіка Харірі буде розміщуватися в Гаазі – місті, яке давно вважається столицею міжнародного правосуддя. В офіційному листі на адресу Генерального секретаря уряд Нідерландів повідомив, що готовий задовольнити прохання ООН і розмістити трибунал в Гаазі.

Як заявляє прес-секретар ООН Мішель Монтас, найближчим часом Генсекретар Пан Гі Мун направить до Нідерландів делегацію для обговорення практичних кроків щодо створення трибуналу. Також прес-секретар заявляє, що в ході зустрічей у Бейруті всі співбесідники Пан Гі Муна виступили в підтримку процесу, який дозволить притягти до відповідальності осіб, винних у скоєнні нападів на колишнього прем’єр-міністра Рафіка Харірі та інших. Генеральний Секретар все ще впевнений, що шлях до правосуддя лежить через ліванський конституційний процес, проте при цьому він пояснює, що цей процес ускладнюється рядом факторів, про які йому повідомили парламентарі. Справа в тому, що автори листа виступають від імені антисирійської більшості парламенту Лівану. Спікер парламенту, який належить до фракції, що підтримує про сирійський рух «Хезболла», відмовився скликати сесію парламенту для ратифікації угоди про створення трибуналу. Саме тоді «антисирійці» вирішили звернутися за підтримкою до ООН.

ВИСНОВОК

Ідея створення міжнародних кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький військовий трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу [7].

Міжнародний Трибунал у Гаазі став першим судом такого рівня й з такою метою як Нюрнберзький та Токійський Міжнародні військові Трибунали, скликані, аби засудити нацистських та японських військових злочинців після Другої світової війни. Це були перші впевнені кроки ООН на шляху до творення Міжнародного кримінального суду. За півстоліття, що минули з часу проведення повоєнних трибуналів, світове співтовариство не виробило відповідної законодавчої бази, яка легітимізувала б міжнародні процеси над військовими злочинцями. Ні Нюрнберзький, ані Токійський міжнародні військові трибунали не спиралися на конкретну законодавчу базу. Більш того, вироблення нових принципів міжнародного права було однією з проголошених цілей Нюрнберзького процесу. Обидва процеси були скоріше політичними, аніж судовими, і по суті стали судом помсти переможців над переможеними.

За 50 років, що минули після Нюрнберзького та Токійського міжнародних військових трибуналів міжнародне співтовариство неодноразово ставало свідком геноциду — наприклад, бомбардування Камбоджі під час війни у В’єтнамі чи знищення іракських курдів Саддамом Хусейном, — але Рада Безпеки ООН послідовно не вживала рішучі заходи. Розповсюджені засобами масової інформації повідомлення про страхіття в колишній Югославії та фотографії, які можна було б зробити хіба що в нацистських концтаборах, спричинили постійний тиск громадськості та почуття вини у міжнародних організацій, чиїм обов’язком було покласти край геноциду.

Вже було офіційно оголошено про створення Міжнародного кримінального суду (МКС), який розглядатиме справи про злочини проти людства. Таку мрію Організація Об’єднаних Націй виношувала ще з 1948-го року, але з різних причин реалізувати її не вдавалося. Вперше договір щодо створення МКС було підписано в 1998 році в Римі. Україна поставила під ним свій підпис 20 січня 2000-го року. Для того, щоб він набув чинності, необхідною була ратифікація документа 60 країнами. 10 країн надали ратифікаційні документи, після чого кількість держав, що схвалила міжнародний договір, склала 66 (Україна до них не належить) [11]. І з 1 липня 2002 року суд почне діяти на повній основі, а сам суд, резиденція якого, за домовленістю сторін, буде знаходитися в Гаазі, почне роботу в 2003 році.. Раніше подібні суди створювалися для розслідування тільки окремих злочинних дій у певних країнах. Так у 90-их було створено міжнародні трибунали зі злочинів у республіках колишньої Югославії та в Руанді. «Нову сторінку перегорнуто в історії людства», — заявив по завершенню церемонії проголошення Міжнародного суду Ганс Корелл, радник ООН з юридичних питань.

Від створення світового кримінального суду в захваті були, щоправда, не всі країни. Сполучені Штати, приміром, виступили категорично проти такої ідеї. Точніше виступила проти неї адміністрація Джорджа Буша, оскільки демократи під керівництвом Білла Клінтона свого часу поставилися до створення МКС схвально. Тепер у Вашингтоні гадають, що до цього суду можуть бути «несправедливо» притягнуті американські військовослужбовці. США припинили відвідувати засідання, на яких оговорювалися питання відносно МКС, ще минулого року, бойкотували у Вашингтоні і церемонію проголошення суду. Міжнародний трибунал знаходитиметься в Гаазі, в Нідерландах. На початку наступного року зустрінуться представники всіх країн, які ратифікували Римський договір, і оберуть 18 суддів. Потому суд розпочне свою діяльність. Міжнародний кримінальний суд, вважається, заповнить «дірку» в світовій юридичній системі. Першими судами такого плану фактично були Нюрнберзький та Токійський, на яких розглядалися військові злочини німців та японців у Другій світовій війні. «Це буде суд, де Саддама Хусейна, Пол Поти і Августо Піночете майбутнього будуть відповідати за свої дії», — заявив Ричард Дікер, директор міжнародної правничої програми «Х’юмен Райтс Вотч».

.

Список використаної літератури:

Устав Международного трибунала для судебного преследования лиц, ответственных за серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории бывшей Югославии с 1991 года.

Устав Международного уголовного трибунала для судебного преследования лиц, ответственных за геноцид и другие серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории Руанды, и граждан Руанды, ответственных за геноцид и другие подобные нарушения, совершенные на территории соседних государств, в период с 1 января 1994 года по 31 декабря 1994 года.

http://www.iccnow.org

http://www.un.org

http://law.biz.ua/books/0026/0232.htm

http://law.biz.ua/books/0026/0233.htm

http://www.readbookz.com/book/167/5152.html

http://www.daccess-ods.un.org/access.nsf/Get?Open&DS=A/59/534/Add.4⟪=R

http://www.day.kiev.ua/56273/

Авторский материал: GlassFish Золотая Рыбка

GlassFish Золотая Рыбка

Борис Вольфсон

Сервер приложений от SUN с открытым исходным кодом

В 2005 г. Корпорация SUN анонсировала проект GLASSFISH — сервер приложений с открытым исходным кодом для платформы JAVA. Этот шаг в направлении open source позволил создать действительно качественный сервер приложений. Вскоре сообщество разработчиков glassfish выпустило первую версию, а сейчас — готовится вторая.

Версии GlassFish

Проект GlassFish был анонсирован на конференции JavaOne 2005. Менее чем через год, на следующей конференции JavaOne, был представлен первый выпуск. Причем этот сервер приложений можно было скачать с сайта Sun либо с сайта сообщества—отличия были только в инсталляторе и названиях. GlassFish v. 1 был сфокусирован на выполнении спецификации Java ЕЕ 5 и функциональности класса предприятия, которые не были включены в предыдущую версию сервера приложений от Sun. GlassFish v. 2 на момент написания статьи все еще находится в стадии разработки (правда, последнюю версию можно скачать с официального сайта). Таким образом, GlassFish v. 1 распространяется с мая 2006-го, a GlassFish v. 2 окончательно доводится до ума. Фактически все сообщество сейчас работает над второй версией, и специалисты рекомендуют немного подождать ее выхода. GlassFish v. 2 включает весь необходимый набор функций для корпоративных приложений из предыдущей версии. Кроме того, он поддерживает концепцию профилей, поэтому может быть сконфигурирован для использования в режиме разработки, в режиме «предприятия» или кластера. GlassFish v. 3 находится в стадии планирования (в рамках сообщества GlassFish употребляется термин «Concept Creation» — стадия концепции программного продукта, или просто прототипирования). Ведется переработка модульной архитектуры, что позволит увеличить скорость загрузки и скажется на производительности в целом. Планируется, что первые версии для тестирования появятся в середине года. У пользователей также есть выбор при установке конкретного дистрибутива GlassFish: можно взять либо версию Sun, либо сообщества разработчиков GlassFish. Эти программные продукты различаются только инсталлятором и поддержкой. Для тех, кому будет недостаточно по той или иной причине поддержки сообщества, смогут воспользоваться коммерческим вариантом фирмы Sun.

Возможности GlassFish

GlassFish включает поддержку самых последних спецификаций JC: JSP 2.1, JSF 1.2, Servlet2.5 и JSTL 1.2.

Технология Java Server Faces (JSF) была добавлена в платформу Java ЕЕ 5 и является компонентной моделью для слоя приложения, который занимается представлением данных. JSF можно использовать с JavaServer Pages (JSP) или другими похожими технологиями. JSF версии 1.2 имеет множество улучшений по сравнению с предыдущими выпусками. Хотелось бы особо отметить улучшения в обработке запросов, что позволяет более эффективно работать с методологией AJAX. Другой особенностью GlassFish является Jasper, JSP-компилятор, который теперь может использовать преимущества API в Java 6 SE. По разным оценкам, благодаря этому происходит увеличение производительности в 8-10 раз. Jasper также можно сконфигурировать для использования JDT-компилятора платформы Eclipse, хотя выигрыш в скорости будет не таким большим. Некоторое время назад в GlassFish стали применять довольно качественные JSF-компоненты проекта Woodstock, которые могут быть интересны многим разработчикам. Они также поставляются с открытым исходным кодом, что является несомненным плюсом (см. врезку).

Отдельно расскажем о возможностях интеграции с существующими библиотеками и фреймворками. Они позволяют команде программистов не только быстро приступить к разработке действительно нужной функциональности, а не реализации рутинных вещей, но увеличить производительность при дальнейшем развитии проекта. Сообщество GlassFish очень щепетильно относится к интеграции с различными фреймворками и тщательно следит за совместимостью с ними. Их список постоянно растет, в качестве примера можно упомянуть такие известные и популярные проекты, как AppFuse, DWR, Facelets, IBATIS, JBoss Seam, Shale, Spring, Struts, Tapestry, WebWork, Wicket и прочие.

Open Source

Очень важно понять, почему корпорация Sun выбрала именно такую форму распространения своего продукта—с открытым исходным кодом. Для этого немного оглянемся назад… Одним из первых серверов приложений для платформы Java был Tomcat. Его разрабатывает сообщество Apache, которое включает в себя, в том числе и специалистов фирмы Sun. Tomcat стал ранним стандартом для Java-сервлетов и JSP. Многие считают, что огромной популярности этого продукта в значительной степени способствовала его бесплатность и открытый исходный код. Как известно, есть очень много видов лицензий для продуктов open source. Причем от выбора лицензии подчас зависит их популярность, особенно в корпоративной среде, где такие вопросы очень важны. На данный момент GlassFish использует CDDL (Common Development and Distribution License), которую предложила Sun, на основе Mozilla Public License. Но существует и альтернативная лицензионная схема на основе GPL второй версии и СРЕ. Очевидно, что возможность выбора также расширит базу пользователей GlassFish. Корпоративные клиенты предпочтут преимущества CDDL, а сообщества разработчиков смогут использовать альтернативный вариант, если в этом будет необходимость.

Процесс создания GlassFish довольно транспарентен: в нем активно участвует сообщество разработчиков и налажены коммуникации с другими заинтересованными сообществами. Аналогичная гибкость проявляется и к пользователям, как результат—оперативно поступают отзывы о функционировании продукта, что самым положительным образом сказывается на его качестве. В целом процесс разработки по сравнению с другими проектами более гибкий и продуманный. Гибкость процесса и вовлеченность разработчиков обеспечивается гетерогенностью (можно употребить менее точные термины «относительной децентрализо-ванностью» или «распределенностью») сообщества GlassFish: его участники используют различные средства общения с помощью Интернета. В результате скорость циркуляции информации резко увеличивается, несмотря на то что разработчиков разделяют многие тысячи километров.

Веб-сервисы

Веб-сервисы постепенно занимают чуть ли не центральное место в архитектуре систем класса предприятия. Это связано в том числе и с тем, что они являются промежуточным звеном между Java-платформой и платформой Microsoft, которые используются наиболее часто. В рамках сообщества GlassFish разрабатывается проект Tango (WSIT). WSIT полностью использует преимущества, которые дает вторая версия GlassFish. Созданы специальные стандарты, которые обеспечивают полную совместимость с другими продуктами, прежде всего компании Microsoft.

Что такое GlassFish -краткие сведения

GlassFish -это не только программный продукт, но и целое сообщество, целью которого является создание полноценного сервера приложений для платформы Java ЕЕ 5. Сообщество также разрабатывает вспомогательные технологии для Java ЕЕ 5, в частности JAXB,JAX-WS, JAXP,StAX,JSP и JSF. Сам сервер приложений GlassFish включает в себя несколько известных проектов, например jMaki, Phobos и DynaFaces, и множество инструментов. Hudson-для непрерывной интеграции.

Инструменты

Сообщество GlassFish активно взаимодействует с разработчиками NetBeans, поэтому именно эта IDE стала первой поддерживающей GlassFish. С тех пор такой поддержкой могут похвастаться различные среды разработки, например IDEA, JBuilder и Eclipse. Кроме того, разработчики GlassFish создали большое число инструментов, которые стали популярны сами по себе. В качестве примера стоит рассмотреть средство непрерывной интеграции—Hudson. Оно используется для создания билдов, тестирования и других подобных действий. Hudson достаточно прост и поддерживает систему плагинов для расширения базовой функциональности. Одной из сильных сторон второй версии GlassFish является система администрирования. Она поддерживает как дружественный GUI-интерфейс, так и работу через командную строку. В качестве языка программирования используется TCL Разумеется, система администрирования позволяет управлять кластерами и нагрузкой на сервер. Как говорилось выше, GlassFish v. 2 поддерживает различные профили —для разработки, для «предприятия» и кластера. Сам дистрибутив значительно уменьшился по сравнению с предыдущим из-за применения технологии сжатия Раск200, которая применяется и для дистрибутива Java SE 6. Инсталлятор GlassFish v. 2 также может использовать автоматический центр обновлений, что избавит отлишних хлопот администраторов и позволит иметь актуальную версию GlassFish.

Планы на будущее

Усовершенствования проекта GlassFish не прекращаются. Сообщество разработчиков продолжает вносить новые улучшения в этот продукт. Кроме того, оно само постоянно расширяется за счет новых членов. В планах есть как организация собственных групп пользователей, так и проведение небольших конференций в рамках JavaOne.

Тактической целью сообщество можно назвать выпуск второй версии. Кроме того, постоянно расширяется список приложений и фреймворков, которые успешно интегрируются с GlassFish. Глобальные планы предусматривают разработку третьей, более производительной и интеллектуально потребляющей ресурсы версии сервера приложений. Такой сервер позволит использовать его не только в рамках систем уровня предприятия, но и каклег-кий сервер приложений для небольших задач. Прототипы третьей версии уже в процессе разработки.

Есть несколько разных мнений по поводу применения продукта. Первое заключается в том, что «надо подождать, пока ягодка дозреет». То есть подождать релиза второй версии, который, видимо, будет выпущен на момент публикации этой статьи. Другая часть экспертов рекомендует уже сейчас использовать GlassFish. Причем именно последние варианты второй версии, так как она на данный момент они достаточно стабильны. А первую версию уже постепенно относят к устаревшим.

Цикл разработки GlassFish

Существуют три версии GlassFish на разных стадиях разработки:

— Концепт-версия (Concept Creation). Прототип продукта, в котором собрана основная функциональность;

— Разрабатываемая версия (Active Development). Версия продукта, которая разрабатывается в данный момент;

— Выпущенная версия (Maintenance). Данная версия продукта уже выпущена, идет только исправление ошибок. GlassFish v. 1 — выпущенная версия; GlassFish v. 2 — версия в разработке; GlassFish v. 3 — все еще находится в стадии концепции.

Серверы приложений от Sun

Компания Sun позиционирует в качестве серверов приложений несколько продуктов. Перед вами список их самых последних версий:

— iPlanet AS 6.0 (Netscape AS) -сервер приложений совместимый CJ2EE1.2;

— SunOne AppServer 7.0 — сервер приложений совместимый с J2EE 1.3 RI;

— Sun Java System

AppServer 8.0 — сервер приложений совместимый с J2EE 1.4;

— Sun Java System AppServer 9.0 (GlassFish v. 1) — сервер приложений совместимый с Java ЕЕ 5;

— Sun Java System AppServer 9.1 (GlassFish v. 1) — сервер приложений совместимый с Java ЕЕ 5.

Поддерживаемые стандарты для WS

— WS-MetadataExchange, WS-MetadataExchange WSDL, WS-Transfer;

— WS-ReliableMessaging,WS-ReliableMessaging Policy;

— WS-CoordinationandWS-Atomic Transaction;

— WS-Security,WS-SecurityPolicy, WS-Trust, WS-SecureConversation;

— WS-Policy,WS-PolicyAttachment.

***

Мнение эксперта

Екатерина Павлова, ведущий инженер, технический лидер группы Sun Microsystems

Каков ваш опыт работы с GlassFish?

Строго говоря, не считаю себя экспертом по Java ЕЕ, поскольку в основном в последнее время работаю над проектами из других областей (сейчас это Real-Time Java, Java VM).

Однако я стараюсь следить за развитием событий в мире Java ЕЕ и не только теоретически. Я являюсь одним из редакторов новостной ленты «Аквариум» (http:// bloas.sun.com/theaauarium ru) и координировала организацию стенда, посвященного Java ЕЕ на Sun TechDays 2007 в Санкт-Петербурге.

Какова, на ваш взгляд, главная цель проекта?

Если говорить о GlassFish как о проекте, то он появился как часть усилий Sun Microsystems по открытию значительного объема разработанного в компании кода (например, OpenSolaris и OpenJDK). Так, в основу GlassFish легли части Sun Java System Application Server компании Sun и TopLink (решение для хранения Java объектов в реляционных БД, предоставленное Oracle). Проект успешно живет, так что формально, наверное, можно считать, что исходная цель достигнута. Однако GlassFish —это не только проект. Это еще и сервер приложений с открытым кодом, т. е. некоторый продукт. И тут цели меняются от версии к версии. Наиболее важные из них — совместимость с текущей версией спецификации Java ЕЕ и промышленное качество. GlashFish полностью совместим с Java ЕЕ 5 и используется многими компаниями (SJSAS 9 РЕ — сервер приложений Sun Microsystems основан на GlassFish). Успех ли это? Реализации J2EE 1.4 стали доступны через два-три года после публикации спецификации, с появлением GlassFish ситуация резко изменилась — большинство серверов объявило о поддержке Java ЕЕ 5 гораздо быстрее (от 6 месяцев до 2 лет). GlassFish — это также и сообщество. Около 7000 независимых программистов и представителей компаний участвуют в работе над проектом. Конечно, не каждый член сообщества играет активную роль в написании кода. Многие помогают просто используя свежие версии и сообщая об обнаруженных проблемах. Благодаря усилиям сообщества многие части GlassFish реализованы в виде компонентов, которые можно использовать отдельно, — JAXB, JAX-WS, JAXP, StAX, JSP, JSF и т. д. Сообщество активно развивается, и, я надеюсь, его вклад в GlassFish будет только увеличиваться.

В каких других проектах вы участвовали?

За 10 лет мне довелось поучаствовать в проектах во многих областях — от создания веб-приложений и баз данных, написания приложений для телекоммуникаций до системной разработки на большом количестве разнообразных платформ. Первый опыт промышленной разработки я получила при работе над первым русскоязычным дистрибутивом Linux в 1996 г., сейчас в основном занимаюсь Java VM.

Для кого в первую очередь предназначен GlassFish?

Важной особенностью GlassFish является быстрота, с которой в нем появляется поддержка новых стандартов и технологий. Поэтому GF особенно интересен и удобен для пользователей, желающих оценить новые функции. GF также предоставляет уникальную возможность разобраться самостоятельно, как устроена реализация Java ЕЕ платформы, и попробовать свои силы в работе над ее развитием. Ну и конечно же, GF — классический сервер приложений, предназначенный как для разработки, так и для промышленного внедрения.

Для каких типов проектов предназначен GlassFish?

Последняя бета-версия GFv2 (выпуск финальной версии GF планируется осенью 2007) — это полнофункциональный сервер приложений, который годится для всех традиционных типов Java ЕЕ-проектов. GFv2 обеспечивает функциональность, необходимую для внедрения больших корпоративных проектов, в частности кластеризацию, отказоустойчивость, балансировку нагрузки, раскопирование в оперативной памяти, администрирование.

GF также поддерживает интероперабельность с технологиями Microsoft (с HOMOщью WSIT). Последнее позволяет наладить взаимодействие между Web-сервисами на Java и средами .Net. Другой из многих новых возможностей в GlassFish версии v2 является интегрированная реализация стандарта JBI (Java Business Integration), что делает GF ориентированным на сервис-ориентированную архитектуру (SOA). На JavaOne 2007 было объявлено о том, что Ericsson планирует предоставить реализацию контейнера для SIP-сервлетов (SIP — Session Initiation Protocol) для включения в GlassFish. Большинство ЕЕ приложений имеет транзакционную природу, т. е. логика сфокусирована вокруг получения/обновления данных в базах данных. Поддержка сессий позволит делать еще более интересные приложения. Например, вместо простого списка ваших клиентов со статической информацией вы сможете узнать, доступен ли данный клиент сейчас онлайн и если да, то использует ли он мобильный телефон или фиксированный канал связи? Такая информация позволяет выбрать наиболее удобный способ связаться с клиентом в конкретный момент времени.

Но несмотря на обилие продвинутых возможностей, GlassFish остается удобным средством и для создания небольших приложений, и для получения первого опыта с разработкой на платформе Java ЕЕ.

Как будет позиционироваться GlassFish на рынке продуктов для создания ПО?

GF позиционируется как высококачественный сервер приложений с открытым исходным кодом. И речь не о будущем, он уже используется во многих проектах.

Безусловно, GF будет и дальше проектом Open Source.

Какие фирмы уже используют GlassFish?

Их много. На новостном сайте «Аквариум» есть специальная рубрика, в которой рассказывается о некоторых известных внедрениях GF (blogs.sun.com/ theaquarium/tags/stories/). Так, в последней истории рассказывается, как переносился на GF код системы для российского отделения Auchan — одного из крупнейших ритейлеров мира. Еще один источник информации о внедрении систем на GF— слайды с конференции JavaOne 2007 (их можно скачать с http://develQpers.sun.com/learning/ iavaoneonline/).

Всего по состоянию на май 2007 г. на сайте GF было зарегистрировано более 2 500 000 скачивании продукта. Некоторые из известных установок наглядно представлены на карте — http:// beta.glassfish.iava.net:81/maDS/.

Какое будущее ждет GlassFish?

Я не умею предсказывать будущее. Мне кажется, что у GF есть шансы занять место среди наиболее популярных серверов приложений и что вклад сообщества в развитие GF в недалеком будущем станет основным.

Для кого в первую очередь предназначен GlassFish?

Важной особенностью GlassFish является быстрота, с которой в нем появляется поддержка новых стандартов и технологий. Поэтому GF особенно интересен и удобен для пользователей, желающих оценить новые функции. GF также предоставляет уникальную возможность разобраться самостоятельно, как устроена реализация Java ЕЕ платформы, и попробовать свои силы в работе над ее развитием. Ну и конечно же, GF — классический сервер приложений, предназначенный как для разработки, так и для промышленного внедрения.

Какие ближайшие конкуренты есть у GlassFish?

Часто спрашивают, что лучше использовать Tomcat или GlassFish? Конечно, Tomcat не является полноценным сервером приложений, но если ничего кроме servlet/JSP и не требуется? Интуитивно кажется, что GlassFish тяжеловеснее и медленнее, но в реальности не так. Благодаря ленивой инициализации, GlassFish такой же легковесный, как Tomcat, а при использовании http-коннектора Grizzly демонстрирует значительно более высокую производительность на реальных приложениях по сравнению с Tomcat.

Формально ближайшими конкурентами GF, наверное, надо считать другие открытые реализации платформы Java ЕЕ — JBoss, Geronimo и JOnAS. Однако во многом эти проекты сотрудничают с целью улучшить взаимодействие и переносимость. Например, GF и JBoss на JavaOne 2007 продемонстрировали результаты своих усилий по поддержке компонентов JSF (проекты Woodstock от Sun и RichFaces от JBoss) на разных контейнерах/реализациях. JBoss вообще является официальным контрибьютором в код GlassFish (JSFRI). Кстати, на Apache Wiki (http://wiki.apache. ora/ws/StackComparison) есть сравнительная таблица для ряда доступных стеков веб-сервисов. По субъективному мнению, реализация GlassFish — одна из самых передовых и становится только лучше.

Имеется ли возможность использовать фреймворк для веб-разработок Ruby on Rails?

Да, конечно. Использованию RoR-при-ложений с GlassFish посвящено, кстати, очень много заметок на «Аквариуме» (категория rails). В них рассказывается про первые шаги RoR с GF, как заставить работать RoR-приложение в GF с БД Derby в режиме embeded, про Rails Integration, про развертывание Web-приложений RoR на кластерах GlassFish. Одним из примеров успешного развертава-ния RoR-приложения в GF является система для управления Web-контентом Mephisto.

Какие средства разработки поддерживают работу с GlasFish?

GFv2 поддерживается всеми основными средами разработки на Java, включая Netbeans, IDEA и Eclipse (начиная с MyEclipse 5.5). Из множества других интересных инструментов хочу отметить JVantage — инструмент для визуальной разработки веб-приложений, позволяющий быстро создавать Java ЕЕ-приложение из описания модели базы данных, Quickr — утилиту для управления persistence layer, которая основана на Java Persistence Query Language и YourKit Profiler, удобное средство оптимизации приложений.

Список литературы

IT спец № 07 ИЮЛЬ 2007

Курсовая: Принципы воспитания, как основные теоретические положения процесса воспитания, и их характеристика.

Принципы воспитания, как основные теоретические положения процесса воспитания, и их характеристика. Принципы воспитания в трудах выдающихся педагогов.

Курсовую работу выполнил студент 135-й группы Бородин Ю.Ю.

Астраханский Государственный Педагогический Университет

Астрахань -1999

1. Введение

Принципы воспитания в своём разнообразии могут охватывать целесообразным влиянием всю жизнь детей и педагогов наряду с педагогическим воздействием и взаимодействием .В жизни существует и содействие детей педагогам, и противодействие, и сопротивление им, и непротивление авторитетам, и отчуждение от них. Сознание ребёнка формируется постепенно, в процессе жизни и прежде всего средствами самой жизни. Поэтому педагогу, чтобы добиваться позитивного результата в воспитании, нужны не только принципы прямого воздействия, но и косвенного, опосредованного, долгосрочного действия на сознание и привычное поведение путём целенаправленного и духовного насыщения всех областей детской жизни. Педагогом должно учитываться содействие самих детей его усилиям, когда воспитанники преодолевают в себе сопротивление и сознательное противодействие воспитательным мерам, стремятся к активному усвоению и приобретению духовных ценностей.

Принципы воспитательного процесса (принципы воспитания) — это общие исходные положения, в которых выражены основные требования к содержанию, методам, организации воспитательного процесса. Они отражают специфику процесса воспитания, и в отличие от общих принципов педагогического процесса, рассмотренных нами выше, это общие положения, которыми руководствуются педагоги при решении воспитательных задач.

2. Специфика принципов воспитания

Охарактеризуем требования, предъявляемые к принципам воспитания:

1. Обязательность. Принципы воспитания — это не совет, не рекомендация: они требуют обязательного и полного воплощения в практику. Грубое и систематическое нарушение принципов, игнорирование их требований не просто снижают эффективность воспитательного процесса, но подрывают его основы. Воспитатель, нарушающий требования принципов, устраняется от руководства этим процессом, а за грубое и умышленное нарушение некоторых из них, как, например, принципов гуманизма, уважения к личности, может быть привлечен даже к судебному преследованию.

2. Комплексность. Принципы несут в себе требование комплексности, предполагающее их одновременное, а не поочередное, изолированное применение на всех этапах воспитательного процесса. Принципы используются не в цепочке, а фронтально и все сразу.

3. Равнозначность. Принципы воспитания как общие фундаментальные положения равнозначны — среди них нет главных и второстепенных, таких, что требуют реализации в первую очередь, и таких, осуществление которых можно отложить на завтра. Одинаковое внимание ко всем принципам предотвращает возможные нарушения течения воспитательного процесса.

В то же время принципы воспитания — это не готовые рецепты, а тем более не универсальные правила, руководствуясь которыми воспитатели могли бы автоматически достигать высоких результатов. Они не заменяют ни специальных знаний, ни опыта, ни мастерства воспитателя. Хотя требования принципов одинаковы для всех, их практическая реализация личностно обусловлена.

Принципы, на которые опирается воспитательный процесс, составляют систему. Существует и существовало много систем воспитания. И естественно, характер, отдельные требования принципов, а иногда и сами принципы не могут оставаться в них неизменными. Современная отечественная система воспитания руководствуется следующими принципами:

— общественная направленность воспитания;

— связь воспитания с жизнью, трудом;

— опора на положительное в воспитании;

— гуманизация воспитания;

— личностный подход;

— единство воспитательных воздействий.

3. Общественная направленность воспитания

Прогрессивные педагоги понимали воспитание как «институт, призванный с нежного возраста готовить людей с помощью наставлений и примера, убеждением и принуждением к практической деятельности и к неуклонному изменению в жизни усвоенных правил» (Г. Сент-Джон). В различные времена содержание этого принципа менялось, приобретая то большую общественную, то государственную, личностную направленность. В отечественной педагогике он также неоднократно изменялся. От общего принципиального положения — воспитание должно готовить человека к активной общественной и счастливой личной жизни — сохранилось мало. Опираясь на этот принцип, большинство воспитательных систем успешно проводят в жизнь идеологические установки, политические доктрины. Воспитание ориентировано на поддержку и упрочение государственного строя, его статусов, органов власти, формирование гражданских и остальных качеств на основе принятых и действующих в государстве идеологии, конституции, законов. Этот принцип требует подчинения всей деятельности педагога задачам воспитания подрастающего поколения в соответствии с государственной стратегией воспитания и направляет деятельность воспитателей на формирование социально необходимого типа личности. Как лицо, состоящее на службе у государства, воспитатель осуществляет государственный заказ в сфере воспитания. Если государственные и общественные интересы при этом совпадают, а также согласуются с личными интересами граждан, то требования принципа естественно вписываются в структуру целей и задач воспитания. При рассогласовании целей государства, общества и личности реализация принципа затрудняется, становится невозможной. У воспитателя недостает конкретного фактического материала для полноценного воспитания. Школа — не госучреждение, а социальный институт, общественно-государственная система, призванная удовлетворять образовательные запросы государства в той же мере, как общее и личности. Нарушение этого взаимодействия приводит к застою школы. Школа как «общественно-государственный» институт не может жить только на государственном дыхании, рано или поздно общество вновь должно прийти к ней на помощь. Должна быть преодолена отчуждённость общества от школы и школы от общества, изолированность школы от процессов, происходящих в общественной жизни, а также узость и корпоративность профессиональных педагогов. Педагоги должны осознавать себя не монополистами, а лишь уполномоченными народа в деле воспитания.

Для преодоления процесса огосударствливания школы в развитых странах создана сеть частных ( общинных)школ, реализующие цели определённых слоёв общества, которые могут и не совпадать с государственными. И несмотря на то, что обучение в государственных школах бесплатное, а в частных — платное, большинство населения (от 50 до 80— 85% в различных странах) предпочитает платить за возможность воспитания своих детей на общественно-личностных ценностях.

Реализуя принцип общественной направленности воспитания, важно добиваться практически-мотивированного взаимодействия с воспитанниками.

При этом следует избегать лозунговой педагогики, многословия, ибо воспитание осуществляется прежде всего в процессе (полезной деятельности, где складываются отношения между воспитанниками, накапливается ценный опыт поведения и общения. Однако, чтобы деятельность (трудовая, общественная, игровая, спортивная), к которой привлекаются воспитанники, имела воспитывающее значение, необходимо формировать у них общественно ценные мотивы деятельности. Если они высоконравственны, общественно значимы, то и деятельность, в процессе которой поступки совершаются, будет иметь большой воспитательный эффект.

В процессе выработки социальных качеств необходимо сочетать организацию разнообразной общественно-полеэной деятельности с целенаправленным формированием сознания воспитанников посредством слова, нравственного просвещения. Словесное воздействие обязательно должно подкрепляться полезными практическими делами, положительным социальным опытом в общении и совместной деятельности с другими людьми.

К сожалению, опыт эффективного гражданского воспитания у нас утерян, приходится обращаться к своему прошлому, зарубежным воспитательным системам, накопившим немало иного в этой области. «Главная задача школы — воспитание граждан, которые поддерживают государственные институты и уважают законы государства» (Г. Форд, бывший президент США). На достижение этой цели в школы направляются значительные финансовые средства. Бывший президент США Клинтон победил на выборах именно потому, что пообещал избирателям вложить в развитие системы образования в четыре раза больше средств, чем его соперник.

Один из эффективных путей реализации принципа — введение специальных школьных предметов и наполнение соответствующим содержанием других школьных дисциплин на практику американской школы, например, прочно воплощается преподавание мини-курсов продолжительностью от двух недель до нескольких месяцев, таких, как «Отношения между странами», «Социальные проблемы» и т.п. Для всех классов созданы подготовленные видными специалистами учебные пособия: «Закон и американское общество» (для IX — XI классов), «Выдающиеся процессы Верховного суда» для VII -VIII классов), «Важнейшие статьи Конституции» (для XI класса) и многие другие. Издаются тематические серии, состоящие из нескольких учебников: «Закон и город», «Землевладелец и арендатор», «Закон и потребитель», «Бедность и процветание», «Преступление и правосудие» и т.д.

В американских школах и школах других западных стран очень многое делается для формирования привлекательного образа общества и государства, воспитания положительного отношения к его идеалам и ценностям. Это, в частности, достигается внушением юным гражданам выгодных правительству, хотя и не всегда бесспорных идей. «Наша страна не во всем еще достигла совершенства, но это наша Америка и мы ее любим» (учебник для VIII класса); «Несмотря на наши проблемы, большая часть мира считает нас своим лидером» (учебник для VII класса); «Если в наши дни вы поедете от одного побережья страны до другого, то большинство американцев скажут вам, что любой из них имеет полную возможность получить образование, высокооплачиваемую работу и иметь собственный дом» (учебник для VII класса).

Наши возможности пока скромнее. Однако даже при недостатке или отсутствии соответствующих пособий процессы происходящие в обществе, дают вполне достаточный материал для осуществления эффективного гражданского воспитания.

В общественные процессы каждый человек включается раннего детства. Поэтому и гражданское воспитание начинается в юном возрасте. Чувство социальной ответственности разрабатывается несколько позже — в школе второй ступени. Всех этапах формирования социальных качеств надо заботиться о соответствии преподносимых знаний возрасту и развитию учеников. Уже в школе первой ступени дети усваивают такие понятия, как «конституция», «власть», «авторитет», «закон», «ответственность», «правительство» и др., если их формирование осуществляется на конкретных примерах, тут же подтверждается практикой и закрепляется. Школа второй и третьей ступени закрепляет, развивает необходимые 1тия, воспитывает убеждения, формирует гражданские качества, привлекая воспитанников к реальным социальным процессам.

Актуальная задача — преодоление в ближайшие годы апатии,инертности и социального отчуждения молодежи. Для чего воспитатели должны добиваться ускорения темпов социализации, которые в последние десятилетия снизились. Часть молодых людей не торопится принимать на себя ответственность за судьбу общества, своей семьи и даже свою собственную. Уход от трудностей жизни, безразличие к общественным делам распространены повсеместно. В этом повинно и общество, не предоставляющее молодым людям надлежащие условия для ускоренного развития, и система воспитания, отводящая молодым людям роль «недорослей», и семья,создающая условия для иждивенчества, долгих поисков своего а в жизни.

«Не для школы — для жизни» — такой призыв встречал учеников древнеримских школ. Уже античные педагоги поняли бессмысленность воспитания, оторванного от жизни, практики. Формирование личности человека находится в прямой зависимости от его деятельности, личного участия в обменных и трудовых отношениях. Положительные качества развивает труд: чем его больше, чем он целесообразнее, тем выше уровень развития и социализации личности. Поэтому воспитанников необходимо включать в общественную жизнь, разнообразные полезные дела, формируя соответствующее положительное отношение к ним. Участвуя в посильном труде на правах равноправных членов, воспитанники приобретают опыт нравственного поведения, развиваются духовно и физически, уясняют общественно важные мотивы труда, закрепляют и совершенствуют моральные качества.

Школа жизни — лучшая школа воспитания. Поэтому принцип связи воспитания с жизнью стал одним из основополагающих в подавляющем большинстве воспитательных систем. Он требует от воспитателей активной деятельности в двух главных направлениях: 1) широкого и оперативного ознакомления воспитанников с общественной и трудовой жизнью людей, происходящими в ней переменами; 2) привлечения воспитанников к реальным жизненным отношениям, различным видам общественно полезной деятельности.

Подростки активно стремятся к взрослости, сама природа дает воспитателям возможность достичь необходимого педагогического эффекта. Чем меньше возраст ребенка, тем больше возможностей формировать его социальные чувства и стойкие привычки поведения; пластичность его нервной системы позволяет достигать высоких результатов при решении всех воспитательных задач. И. П. Павлов указывал, что жизнедеятельность человеческого организма обусловлена влиянием окружающей среды, условиями его существования. Это влияние он назвал «жизненным воспитанием». Такое воспитание — «школу жизни» — проходят все подрастающие поколения. В результате у них накапливается опыт поведения, вырабатываются навыки, необходимые для включения в общественную жизнь.

В некоторых воспитательных системах связь воспитания с жизнью трактуется суженно как приобщение воспитанников к труду, посильному участию в общественном производстве. Это обедняет процесс воспитания, закрывает пути для полноправного участия детей и подростков в решении важных для любого человека проблем: демократизации общества, соблюдения прав человека, сохранения окружающей среды и многих других. Общественно полезный труд — это одно из важнейших средств социализации личности, включения ее в систему общественных отношений.

Правильная реализация принципа связи воспитания с жизнью требует от педагога умения обеспечить:

— понимание учащимися роли труда в жизни общества и каждого человека, значения экономической базы общества для удовлетворения растущих запросов его граждан;

— уважение к людям труда, создающим материальные и духовные ценности;

— развитие способности много и успешно трудиться, желания добросовестно и творчески работать на пользу общества и свою собственную пользу;

— понимание общих основ современного производства, стремление расширять политехнический кругозор, овладевать общей культурой и основами научной организации труда;

— сочетание личных и общественных интересов в трудовой деятельности, выбор профессии в соответствии с задачами общества и хозяйственными потребностями;

— бережное отношение к общественному достоянию и природным богатствам, стремление приумножать своим трудом общественную собственность;

— нетерпимое отношение к проявлениям бесхозяйственности, безответственности, нарушениям трудовой дисциплины, иждивенчеству, лодырничеству, тунеядству, расхищению общественной собственности и варварскому отношению к природным богатствам. Принцип связи воспитания с жизнью, трудом осуществляется при соблюдении правил, раскрывающих отдельные стороны проявления этого принципа:

1. Следует преодолевать абстрактность и догматизм в социальном и трудовом воспитании школьников, привлекать их к конкретной и посильной деятельности. Нужно иметь программу осуществления требований принципа на уроках и во внеклассной воспитательной работе, соблюдать постепенность в его реализации.

2. Воспитатель, согласуя свои действия с семьей, объясняет каждому воспитаннику, что его главный вклад в общественное производство — учебный труд, помощь дома и в школе.

Не надо препятствовать желанию подростков и юношей объединяться в производственные кооперативы, хозрасчетные бригады, подрабатывать во время каникул.

3. Дети обычно стремятся к деятельности; пассивность, инертность, безделье чужды природе ребенка. Воспитатель, не учитывающий это, нарушает и сдерживает процесс социализации личности.

4. Реализация принципа требует широкого использования на уроках и во внеклассной воспитательной работе местного краеведческого материала.

5. Участвуя наравне со взрослыми в решении жизненно важных вопросов, школьники приучаются нести ответственность за принятые решения, у них быстрее и успешнее формируются гражданские качества.

6. Успешно осуществлять принцип связи воспитания с жизнью немыслимо без постоянного пересмотра и обновления содержания, организации и методики воспитания в соответствии с преобразованиями в социальной сфере и хозяйстве страны.

7. Воспитательный процесс должен быть построен таким образом, чтобы ребята чувствовали, что их труд нужен людям обществу, чтобы он приносил удовлетворение.

4. Опора на положительное

Если в своем воспитаннике вы выявите хотя бы капельку хорошего и будете затем опираться на это хорошее в процессе воспитания, то получите ключ от двери к его душе и достигнете хороших результатов. Такие простые и емкие советы воспитателям можно встретить в старинных педагогических руководствах. Мудрые педагоги настойчиво ищут даже в плохо воспитанном человеке те положительные качества, опираясь на которые можно добиться устойчивых успехов в формировании всех других, заданных целью воспитания качеств. Требования принципа опоры на положительное в воспитании просты: педагоги должны выявлять положительное в человеке и , опираясь на хорошее, развивать другие, недостаточно сформированные или отрицательно сориентированные качества, доводя их до необходимого уровня и гармонического сочетания.

Философская основа этого принципа — известное философское положение о «противоречивости» человеческой природы. В человеке положительные качества (любовь к животным, природная доброта, отзывчивость, щедрость и др.) могут легко уживаться и мирно сосуществовать с отрицательными( неумением держать слово, лживостью, ленью и т. п.). Сплошь отрицательных», как и стопроцентно «положительных» людей не бывает. Добиваться, чтобы в человеке стало больше положительного и меньше отрицательного — задача воспитания, направленного на облагораживание личности.

Чтобы деятельность воспитателя была успешной, приносила быстрые и положительные результаты, нужно соблюдать правила реализации принципа.

В воспитательном процессе недопустима конфронтация, борьба воспитателя с воспитанником, противопоставление сил и позиций. Только сотрудничество, терпение и заинтересованное участие воспитателя в судьбе воспитанника дают положительные результаты.

Недопустимо акцентировать внимание только на промахах и недостатках в поведении школьников. Мастера воспитания действуют как раз наоборот — выявляют и поддерживают положительное. Конечно, отрицательные качества надо осуждать и исправлять. Но главное все же — это формирование положительных черт, которые прежде других надо выявлять и развивать.

Педагогически всегда выгоднее опираться на положительные интересы воспитанников (познавательные, эстетические, любовь к природе, животным и т. д.), при помощи которых возможно решать многие задачи трудового, нравственного, эстетического воспитания. Принцип опоры на положительное связан с выбором ведущего звена в воспитательном процессе. Найти это звено в каждом конкретном случае — задача воспитателя.

Опора на положительное имеет еще один аспект, который можно обозначить как создание положительного воспитательного фона. Сюда относится жизнедеятельность воспитанников и стиль воспитательных отношений, и даже «дух» (выражение К. Д. Ушинского) учебно-воспитательных заведении. Спокойная, деловая обстановка, где каждый занят своим делом, никто не мешает друг другу, где высокая организация труда и отдыха способствует бодрому, уверенному движению вперед, где и стены воспитывают, потому что продуманы все мелочи интерьера, где чувствуется слаженность действий и заботливое отношение друг к другу, не может не оказывать благоприятного воздействия.

5. Гуманизация воспитания

К принципу опоры на положительное тесно примыкает, почти сливаясь с ним, еще один важный принцип — гуманизации. Он требует: 1) гуманного отношения к личности воспитанника; 2) уважения его прав и свобод; 3) предъявления воспитаннику посильных и разумно сформулированных требований; 4) уважения к позиции воспитанника даже тогда, когда он отказывается выполнять предъявляемые требования;

5) уважения права человека быть самим собой; 6) доведения до сознания воспитанника конкретных целей его воспитания;

7) ненасильственного формирования требуемых качеств;

8) отказа от телесных и других унижающих честь и достоинство личности наказаний; 9) признания права личности на полный отказ от формирования тех качеств, которые по каким-либо причинам противоречат ее убеждениям (гуманитарным, религиозным и др.).

Первая статья Всеобщей декларации прав человека гласит:

«Все люди рождаются свободными и равными в своем достоинстве и правах. Они наделены разумом и совестью и должны поступать в отношении друг друга в духе братства». Видя в воспитанниках независимых, а не рабски покорных ему людей, воспитатель не должен злоупотреблять властью более сильного, стоять над воспитанниками, но бороться за их лучшее будущее вместе с ними.

6. Личностный подход

Во всех педагогических руководствах подчеркивается значение двух принципов: учета возрастных особенностей воспитанников и осуществления воспитания на основе индивидуального подхода. Психолого-педагогические исследования последних десятилетий показали, что первостепенное значение имеет не столько знание воспитателем возраста и индивидуальных особенностей, сколько учет личностных характеристик и возможностей воспитанников. Личностный подход понимается как опора на личностные качества. Последние выражают очень важные для воспитания характеристики — направленность личности, ее ценностные ориентации, жизненные планы, сформировавшиеся установки, доминирующие мотивы деятельности и поведения. Ни возраст, взятый в отдельности, ни индивидуальные особенности личности (характер, темперамент, воля и др.), рассматриваемые изолированно от названных ведущих качеств, не обеспечивают достаточных оснований для высококачественного личностно ориентированного воспитания. Ценностные ориентации, жизненные планы, направленность личности, безусловно, связаны с возрастом и индивидуальными особенностями. Но только приоритет главных личностных характеристик выводит на правильный учет данных качеств.

Принцип личностного подхода в воспитании требует, чтобы воспитатель: 1) постоянно изучал и хорошо знал индивидуальные особенности темперамента, черты характера, взгляды, вкусы, привычки своих воспитанников; 2) умел диагностировать и знал реальный уровень таких важных личностных качеств, как образ мышления, мотивы, интересы, установки, направленность личности, отношение к жизни, труду, ценностные ориентации, жизненные планы и другие; 3) постоянно привлекал каждого воспитанника к посильной для него и все усложняющейся по трудности воспитательной деятельности, обеспечивающей прогрессивное развитие личности; 4) своевременно выявлял и устранял причины, которые могут помешать достижению цели, а если эти причины не удалось вовремя выявить и устранить — оперативно изменял тактику воспитания в зависимости от новых сложившихся условий и обстоятельств; 5) максимально опирался на собственную активность личности; 6) сочетал воспитание с самовоспитанием личности, помогал в выборе целей, методов, форм самовоспитания; 7) развивал самостоятельность, инициативу, самодеятельность воспитанников, не столько руководил, сколько умело организовывал и направлял ведущую к успеху деятельность.

Комплексное осуществление этих требований устраняет упрощенность возрастного и индивидуального подходов, обязывает воспитателя учитывать не поверхностное, а глубинное развитие процессов, опираться на закономерности причинно-следственных отношений.

При личностном подходе учет возрастных и индивидуальных особенностей приобретает новую направленность. Диагностируются потенциальные возможности, ближайшие перспективы. Мы уже знаем, что максимально благоприятные возможности для формирования нравственных и социальных качеств — в младшем школьном возрасте. Чем меньше возраст, тем непосредственнее восприятие, тем больше ребенок верит своему воспитателю, безоговорочно подчиняется его авторитету. Поэтому в младшем школьном и раннем подростковом возрасте легче воспитывать положительные привычки, приучать воспитанников к труду, дисциплине, поведению в обществе. Старшие подростки понимают уже прямую, открытую постановку задач в конкретных видах полезной деятельности, активны и инициативны. Однако эта активность, стремление к самостоятельности должны быть хорошо организованы педагогом. Старших школьников отличает возросшее стремление к самостоятельности. Опираясь на эту особенность, у них развивают высокие нравственные идеалы, чувство ответственности. Проектируя будущие результаты воспитания, надо помнить о постепенном снижении потенциальных возможностей воспитанников при выработке ряда качеств из-за уменьшения с возрастом пластичности нервной системы, нарастания психологической сопротивляемости внешнему воздействию и необратимости синзетивных периодов.

В числе индивидуальных особенностей, на которые надо опираться воспитателю, чаще других выделяются особенности восприятия, мышления, памяти, речи, характера, темперамента, воли. Хотя при массовом воспитании обстоятельно изучать эти и другие особенности довольно трудно, воспитатель, если он желает добиться успеха, вынужден идти на дополнительные затраты времени, энергии, средств, собирая важные сведения, без которых знание личностных качеств не может быть полным и конкретным.

Учитывая возросший уровень знаний современных школьников, их разнообразные интересы, воспитатель и сам должен всесторонне развиваться: не только в области своей специальности, но и в области политики, искусства, общей культуры,

должен быть для своих воспитанников высоким примером нравственности, носителем человеческих достоинств и ценностей.

Быстрые темпы формирования личностных качеств в детском и подростковом возрасте, требуют действовать с опережением, не дожидаясь, пока содержание, организация, методы я формы воспитания придут в противоречие с уровнем развития воспитанников, пока вредные привычки не успели укорениться в их душе. Однако, повышая требования, взвешивайте силы тех, кому они адресованы. Непосильные требования могут подорвать веру в свои силы, привести к разочарованиям или, что намного хуже, к недостаточно полному, поверхностному выполнению требований. Обычно в таких случаях вырабатывается привычка обходиться полудостигнутым.

Особенно внимательно воспитатели следят за изменением главных личностных качеств — направленности ценностных ориентации, жизненных планов деятельности и поведения, оперативно корректируют процесс воспитания, направляя его на удовлетворение личностных и общественных потребностей.

Некоторые воспитатели ошибочно полагают, что индивидуальный подход требуется лишь по отношению к «трудным» школьникам, нарушителям правил поведения. Бесспорно, эти воспитанники нуждаются в повышенном внимании. Но нельзя забывать и «благополучных». За внешним благополучием могут скрываться неблаговидные мысли, мотивы, поступки. Подозревать в этом никого и никогда не следует, но внимание необходимо уделять всем.

Понять глубинные характеристики личности по внешним актам поведения очень сложно и не всегда удается. Нужно, чтобы сам воспитанник помогал воспитателю. Сделайте его своим другом, союзником, сотрудником. Это кратчайший и верный путь диагностики глубинных качеств.

7. Единство воспитательных воздействий

Этот принцип, называемый также принципом координации усилий школы, семьи и общественности или, в другом варианте принципом совместной деятельности учителей, общественных организаций и семьи по воспитанию подрастающих поколений требует, чтобы все лица, организации, общественные институты причастные к воспитанию, действовали сообща, предъявляли воспитанникам согласованные требования, шли рука об руку помогая друг другу, дополняя и усиливая педагогическое воздействие. Если такое единство и координация усилий не достигаются, то участники воспитательного процесса уподобляются крыловским персонажам — Раку, Лебедю и Щуке, которые, как известно, тянули воз в разные стороны. Если воспитательные усилия не складываются, а противодействуют, то на успех рассчитывать трудно. Воспитанник при этом испытывает огромные психические перегрузки, так как не знает, кому верить, за кем идти, не может определить и выбрать среди авторитетных для него влияний правильные. Освободить его от этой перегрузи сложить действие всех сил, увеличивая тем самым влияние и личность, и требует принцип единства воспитательных воздействий.

Правила реализации принципа помогают воспитателям охватить все стороны воспитательного взаимодействия.

1. Личность воспитанника формируется под влиянием семьи, товарищей, окружающих взрослых людей, общественных организаций, ученического коллектива и т.д. Среди этих многообразных влияний немалая роль принадлежит классному коллективу и личности воспитателя, однако воспитатель всегда должен помнить и о других сферах воспитательного воздействия. Очень важно, чтобы требования, исходящие от них и от воспитателя, были едиными и не противоречили одно другому.

2. Огромная роль в формировании личности принадлежит семье. Интимность отношений, индивидуальность воздействий, неповторимость подходов к воспитанию в сочетании с глубоким учетом особенностей детей, которых родители знают значительно лучше воспитателей, никакими другими педагогическими воздействиями заменить нельзя. Недаром большинство педагогов согласно с формулой — по-настоящему в человеке воспитано лишь то, что воспитано в семье. Отсюда требование поддерживать и укреплять связь с семьей, опираться на нее при решении всех воспитательных задач, тщательно согласовывать воспитательные действия.

Проверенное средство связи школы с семьей — дневник школьника. Педагогически правильное ведение этого документа позволяет эффективно координировать усилия родителей и учителей. Сейчас в некоторых школах отказались от дневников, в других учителя не обращают внимание на то, что ребята ведут дневники неряшливо. Но ведь пока нет лучшего средства оперативной связи — индивидуальные компьютерные карточки, используемые в западных школах, вряд ли скоро придут в нашу школу. Поэтому нужно наоборот, повысить роль дневника, сделав его главным оперативным документом, отражающим текущую жизнь школьника.

3. Воспитатель должен быть воспитан сам. У педагогов и родителей нет иного пути, как культивировать у себя те качества, которые они хотели бы прививать своим детям.

4. В практике воспитания нередко возникают конфликтные ситуации, когда воспитатели не соглашаются с деятельностью семьи, или напротив, семья отрицательно относится к требованиям воспитателей. Часто родители сводят на нет усилия педагогов, заласкивая и занеживая своих детей, воспитывая у них потребительскую психологию. Устранять недоразумения следует, опираясь не на то что разобщает, а на то, что соединяет все воспитательные усилия.

5. Бывает, что воспитатель не согласен с мнением коллектива, общественных организаций, критикует поступки и действия других воспитателей и т.п. Все это не может не отражаться отрицательно на формировании взглядов и убеждений личности. Поэтому воспитателям надо всегда помнить о необходимости поддерживать разумные требования друг друга, бережно относиться к авторитету коллектива.

6. Практическая реализация этого принципа требует создания единой системы воспитания как на занятиях, так и во внеучебное время. Систематичность процесса воспитания обеспечивается соблюдением преемственности и последовательности в формировании черт личности. В воспитательной работе следует опираться на приобретенные ранее положительные качества, нормы поведения. Постепенно и нормы, и средства педагогического воздействия должны усложняться. Воспитатели следят за соблюдением этого требования в семье, консультируя родителей.

7. Способ достижения единства воспитательных воздействий — координация усилий, причастных к воспитанию людей, служб, социальных институтов. Вот почему воспитатели, классные руководители не должны жалеть усилий на установление и восстановление связей между всеми причастными к воспитанию людьми: работниками молодежных и спортивных организаций, творческих союзов.

8. Принципы воспитания в трудах А.С. Макаренко

8.1. Воспитание в коллективе и в труде

Вопрос о воспитании молодого поколения в духе коллективизма был ведущим, коренным вопросом советской педагогики с первых же дней ее существования.

Большая заслуга А. С. Макаренко заключается в том, что он продвинул этот вопрос дальше, указав ряд глубоко обоснованных и успешно проверенных на практике методов воспитания. Воспитание в коллективе и через коллектив — это центральная идея его педагогической системы, красной нитью проходящая через всю педагогическую деятельность и все его педагогические высказывания.

«Задача нашего воспитания сводится к тому, чтобы воспитать коллективиста»,— говорит Макаренко в статье «Некоторые выводы из моего педагогического опыта». Воспитание в коллективе и через коллектив он подробно освещает в художественно-педагогических и теоретических произведениях. «Марксизм учит нас, что нельзя рассматривать личность вне общества, вне коллектива».

Под коллективом Макаренко понимал не случайное скопление людей, а объединение их для достижения общих целей в общем труде — объединение, отличающееся определенной системой полномочий и ответственности, определенным соотношением и взаимозависимостью отдельных своих частей. Он подчеркивал, что коллектив — часть советского общества: «через коллектив каждый его член входит в общество».

«Только создав единый школьный коллектив, можно разбудить в детском сознании могущественную силу общественного мнения как регулирующего и дисциплинирующего воспитательного фактора»,— писал Макаренко в статье «Проблемы воспитания в советской школе».

Макаренко считал, что воздействовать на отдельную личность можно, действуя на коллектив, членом которого является эта личность,Это положение он назвал «Принципом параллельного действия».В этом принципе реализуется требование коллектива – «один за всех и все за одного». «Принцип паралелльного действия» не исключает применения «принципа индивидуального действия» — прямого, непосредственного воздействия педагога на отдельного воспитанника.

Одним из важнейших законов коллектива Макаренко считал «закон движения коллектива». Если коллектив достиг поставленной цели, а новых перспектив перед собой не постваил, наступает самоуспокоение, нет больше стремлений, воодушеляющих участников коллектива, нет у него будущего. Развитие коллектива останаваливается. Коллектив всегда должен жить напряжённой жизнью, стремление к определённой цели. В соответствии с этим Макаренко впервые в педагогике выдвинул и разработал важный принцип, который он назвал «системой перспективных линий». «Человек не может жить на свете, если у него нет впереди ничего радостного.Истинным стимулом человеческой жизни является затрашняя радость… Самое важное, что мы привыкли ценить в человеке, — это сила и красота. И то, и другое определяется в человеке исключительно по типу его отношения к перспективе. Воспитать человека – значит воспитать у него перспективные пути, по которым располагается его завтрашняя радость. Можно написать целую методику этой важной работы. Она заключается в организиции новых перспектив, в использовании уже имеющихся, в постепенной постановке более ценных» – писал Макаренко в «Педагогической поэме».

Развитие детского коллектива, по Макаренко, должно происходить постоянно; оно должно направляться педагогическим коллективом, который творчески ищет наиболее эффективные пути для его движения вперёд.

Педагог должен уметь увлечь весь коллектив воспитанников и каждого из его участников определённой целью, достижение которой, требующее усилий, труда, больбы, даёт глубокое удовлетворение. Добившись этой цели, надо не отанавливаться на достигнутом, а ставить дальнейшую задачу, более широкую, более общественно значимую, делать больше и лучше,чем раньше.Искусство педагога заключается в том, чтобы сочетать своё руководство, свои педагогические требования с большими реальными правами коллектива.

Такова в кратких словах сущность «системы перспективных линий» А.С. Макаренко, являющейся одной из частей его учения о воспитании и коллективе. Правильно осуществляемая в педагогической практике, она будит у воспитанников уверенность в их силах, поднимает их чувство собственного достоинства, развивает волю и настойчивость, поддерживает бодрость и жизнерадостность и побуждает весь коллектив стремиться к новым достижениям.

Макаренко отводил важную роль в жизни коллектива игре.В детском возрасте игра имеет большое значение, и ребёнок, писал Макаренко, должен играть, «надо не только дать ему время поиграть, но надо пропитать этой игрой всю его жизнь». Эта сторона жизни коллектива нашла свое яркое выражение в эстетике и символике (сигналы, рапорты, отличительные знаки и т. п.) и во всей структуре и деятельности коллективов колонии имени Горького и коммуны имени Дзержинского.

Необходимым фактором воспитания в педагогической системе Макаренко является труд. В «Лекциях о воспитании детей» он говорил: «Правильное воспитание невозможно себе представить как воспитание нетрудовое… В воспитательной работе труд должен быть одним из самых основных элементов».

Макаренко правильно считал, что трудолюбие и способность к труду не даны ребенку от природы, а воспитываются в нем. Труд должен быть творческим, радостным, сознательным, основной формой проявления личности и заложенных в ней возможностей.

Трудовая деятельность воспитанников занимала большое место в руководимых Макаренко учреждениях; она непрестанно развивалась и совершенствовалась. Начав в колонии имени Горького с простейших видов сельскохозяйственного труда, в основном для нужд своего коллектива, Макаренко затем перешел к организации производительного труда воспитанников в кустарных мастерских.

Своей высшей формы эта трудовая деятельность достигла в коммуне имени Дзержинского,где воспитанники(старшего возраста) обучались в средней школе и работали на производстве со сложной техникой, требующей высококвалифицированного труда.

В процессе трудовой деятельности детей, говорил Макаренко, надо развивать их умение ориентироваться,планировать работу, бережно относиться ко времени, к орудиям производства и к материалам, добиваться высокого качества работы.

Во избежание ранней и узкой специализации следует переключать детей с одного вида труда на другой, дать им возможность получить среднее образование и в то же время овладеть рабочими профессиями, а также навыками по организации и управлению производством.

Большого внимания заслуживают указания Макаренко о трудовом воспитании детей в семье. Он советует давать детям даже младшего возраста не разовые поручения, а постоянные задания, рассчитанные на месяцы и даже годы, с тем чтобы дети длительное время несли ответственность за порученную им работу. Дети могут поливать цветы в комнате или во всей квартире, накрывать на стол перед обедом, следить за письменным столом отца, производить уборку в комнате, обрабатывать определенный участок семейного огорода или цветника и ухаживать за ним и т. п.

8.2. Воспитание чувства долга и чести, воспитание воли, характера и дисциплины

В «Лекциях о воспитании детей» Макаренко говорил: «Мы требуем от человека, чтобы он в каждую минуту своей жизни был готов выполнить свой долг, не ожидая распоряжения или приказания, чтобы он обладал инициативой и творческой волей».

Каждый член коллектива обязан сознавать и чувствовать свой долг перед коллективом. Он должен обладать чувством чести, гордиться своим коллективом, быть дисциплинированным, так как без дисциплины не может быть крепкого коллектива.

Чувство долга, чести и дисциплины Макаренко хорошо умел развивать у своих воспитанников и сочетал это развитие с воспитанием дисциплины.

В колонии имени Горького воспитанники приучались легко переносить неудобства и трудности. У них возник и получил всеобщее признание лозунг «Не хныкать, не пищать», всегда быть бодрым и мужественным.

В педагогике под влиянием Гербарта установилось ограниченное понимание дисциплины — только как дисциплины послушания. Она обычно ограничивалась отрицательными требованиями: «не шали», «не ленись», «не опаздывай» и т. д. Подобному пониманию дисциплины Макаренко противопоставляет свое требование активной дисциплины, или, как он выражается, «дисциплины борьбы и преодоления». «Дисциплинированным человеком мы имеем право называть только такого, который всегда, при всяких условиях сумеет выбрать правильное поведение, наиболее полезное для общества, и найдет в себе твердость продолжать такое поведение до конца, несмотря на какие бы то ни было трудности и неприятности». Таким образом, дисциплина в понимании Макаренко—это не только дисциплина торможения, но и дисциплина стремлений, активности. Она не только сдерживает, но и окрыляет, вдохновляет к новым победам и достижениям.

Макаренко тесно связывает вопрос о дисциплине с воспитанием воли, мужества, твердого характера. «У наших школьников иногда бывает еще дисциплина порядка, но не бывает дисциплины борьбы и преодоления», — писал Антон Семенович. Он указывал, что школа умеет, пожалуй, бороться с дезорганизаторами, но «такие типы характеров, как «тихони», «иисусики», накопители, приспособленцы, шляпы, разини, кокеты, приживалы, мизантропы, мечтатели, зубрилы, проходят мимо нашей педагогической заботы… А на самом деле именно эти характеры вырастают в людей вредоносных…»

Дисциплина особенно развивается и крепнет в организованном коллективе. Макаренко говорил: «Дисциплина—это лицо коллектива, его голос, его красота, его подвижность, его мимика, его убежденность». «Все, что есть в коллективе, в конечном счете принимает форму дисциплины. Дисциплина— это глубоко политическое явление».

Рассматривая дисциплину как результат воспитания, Макаренко различает понятия «дисциплина» и «режим», указывая, что режим является важным средством воспитания. В лекции «Дисциплина, режим, наказания и поощрения» он указывает, что у детей часто наблюдается крикливость, егозливость, «истеричность» и т. п. Педагоги часто говорят: «Ребенок должен кричать, в этом проявляется его натура». Макаренко возражает против этого и требует:

дети должны научиться сдерживать себя, режим должен быть глубоко продуманным, устойчивым, должен всеми строго соблюдаться.

Отвергая неправильное утверждение педагогов, находившихся под влиянием теории «свободного воспитания», будто «наказание воспитывает раба», Макаренко указывал, что, применяя наказания, можно воспитать и раба или запуганного, дряблого человека и свободную, полную человеческого достоинства сильную личность. Все дело в том, какие наказания и как применять. Телесные наказания, конечно, недопустимы. В отношении прочих наказаний Макаренко требовал, чтобы они были продуманными, не назначались сгоряча и бессистемно, чтобы они имели индивидуализированный характер, соответствовали бы проступку, не были частыми, пробуждали бы в наказанном сознание справедливости наказания и переживание собственной вины, чтобы коллектив признавал справедливость этих наказаний. Такие же подробные указания дает он и относительно поощрений.

8.3. Воспитание детей в семье

А. С. Макаренко внес много нового, оригинального в освещение проблемы семейного воспитания. Он был одним из первых советских педагогов, занявшихся разработкой этой важной проблемы.

Главнейшим условием семейного воспитания Макаренко считал наличие полной семьи, крепкого коллектива, где отец и мать живут дружно между собой и с детьми, где царствуют любовь и взаимное уважение, где имеет место четкий режим и трудовая деятельность.

Макаренко дал интересный психолого-педагогический анализ ложных видов родительского авторитета. Им он противопоставлял истинный авторитет, главным основанием которого является жизнь и работа родителей, их гражданское лицо и поведение, требовал, чтобы родители честно и разумно руководили своими детьми, сознавали свою ответственность перед обществом за их воспитание. Каждая семья, говорил Макаренко, ведет свое хозяйство, ребенок — член семьи и, следовательно, участник всего семейного хозяйства. С ранних лет в семейных условиях он приучается к будущей своей хозяйственной деятельности в более широких масштабах. Именно здесь, в условиях семейной хозяйственной деятельности, у детей воспитываются коллективизм, честность, заботливость, бережливость, ответственность, способность ориентировки и оперативность.

Подробно осветил Макаренко такие вопросы, как значение сказки для детей раннего возраста, руководство детским чтением, посещение детьми театра, кино и т. п. Большое место в жизни детей он отводил эстетическому воспитанию.

9. Заключение

А. С. Макаренко—педагог-новатор, обогативший русскую педагогику ценными педагогическими идеями, методами и приемами (система перспективных линий, принцип параллельного действия, стиль и тон педагога и т. д.). Он дал новое толкование ряду педагогических вопросов и детально разработал выдвинутые ранее, но недостаточно разработанные до него советской педагогикой проблемы (воспитание в коллективе, семейное воспитание и др.).

Макаренко был педагогом, успешно применявшим в теории и на практике воспитания диалектико-материалистические принципы. Руководящим принципом всей его педагогической деятельности была преданность стране и педагогическим принципам.

Список литературы

И.П. Подласый «Педагогика» Москва, 1996

А.С. Макаренко «О воспитании» Москва, 1988

Б.Т. Лигачёв «Педагогика.Курс лекций» Москва, 1996

Константинов «История Педагогики», 1996

Курсовая работа: Особенности воспитательного процесса в Уральском Федеральном Университете имени первого президента России Б.Н. Ельцина

Оглавление

Введение

Глава 1. Воспитательный процесс в вузе

1.1 Воспитание и формирование личности

1.2 Особенности воспитательного процесса в вузе

1.3 Составляющие воспитательного процесса в вузе

Глава 2. Исследование вопросов воспитания студентов УрФУ

2.1 Анализ результатов исследования

2.2 Предложения по воспитанию студентов

Заключение

Список литературы

Приложение

Введение

В настоящее время образование является неотъемлемой частью жизни каждого человека, причем не только молодежи, но и взрослых, не получивших его в свое время. Без него сейчас никуда. Оно определяет, чем ты будешь заниматься в будущем, сколько будешь получать денег, какую личность и характер в себе воспитаешь. Престиж высшего образования неуклонно растет, а вместе с ним растет и число образованных людей. Так в УрФУ, на 2010 год, количество студентов очной и заочной формы обучения составляет около 60 тысяч1. А именно на физико-техническом факультете обучаются более 2000 студентов очной формы обучения2. Из 60 тыс. студентов, конечно, не все дойдут до конца: кого-то отчислят за академическую неуспеваемость, кто-то сам бросит учебу, посчитав, что и без образования в жизни можно неплохо устроиться, а кто-то пройдет этот сложный путь до конца и станет дипломированным специалистом, или станет бакалавром. В любом случае все, кто хоть сколько- то проучился в университете возьмет с собой частичку хорошего, приобретет для себя опыт, знания и много новых друзей. Образование, и, следовательно, воспитательный процесс в вузе, играет одну из первостепенных ролей в воспитании студентов. Каждая дисциплина, каждый преподаватель способствует воспитанию в нас таких качеств как: ответственность, трудоспособность, терпение, целеустремленность, умение доводить дело до конца и многие другие, которые, безусловно, пригодятся нам в жизни. Эта тема выбрана мною, потому что она актуальна и вызывает интерес у многих людей: у самих студентов в первую очередь, у тех, кто только собирается поступать. В моем исследовании мне помогут материалы таких педагогов как: А.В.Мудрик, А.С. Макаренко, Л.В. Мардахаев, А.А. Бодалев, которые занимались исследованием роли воспитания на жизнь человека и т. д. Опираясь на их работы, мы рассмотрим воспитательный процесс в вузе, и как он влияет на становление личности студента. Ведь всех интересует сегодняшнее поведение современных студентов в вузе и обществе в целом. Поведение каждого человека в первую очередь зависит от воспитания.

Объект исследования: воспитательный процесс молодежи.

Предмет исследования: воспитательный процесс студентов в УрФУ. Цель исследования: изучить процесс воспитания студентов в УрФУ.

Цель определила задачи:

1. Проанализировать научную литературу по проблеме воспитания.

2. Исследовать воспитательный процесс студентов в УрФУ.

3. Предложения для совершенствования воспитательного процесса в УрФУ.

Глава 1. Воспитательный процесс в вузе

1.1 Воспитание и формирование личности

Воспитание можно рассматривать с 3-х сторон3:

в широком смысле – система специально организованной передачи из поколения в поколение социального опыта и принципов социального формирования человека;

в узком смысле – это формирование у человека систем определенных нравственных качеств, взглядов и убеждений.

В педагогическом смысле — целенаправленное воздействие в ходе педагогического процесса в учебном учреждении.

Воспитание – целенаправленный и организованный процесс формирования личности; целенаправленное создание условий для разностороннего развития и саморазвития человека; целенаправленный процесс передачи социального опыта от одного поколения другому; руководство процессом формирования и развития личности; целенаправленное воздействие на человека с целью формирования у него определенных ценностных ориентаций, принципов поведения, систем оценок, отношении к себе, другим людям, труду, обществу, миру4.

В воспитании можно выделить такие виды5:

Самовоспитание — сознательная и целенаправленная деятельность человека по формированию и совершенствованию у себя положительных и устранению отрицательных качеств.

Самообучение – процесс получения человеком новых знаний посредством собственных устремлений и самостоятельно выбранных средств.

Саморазвитие – собственная активность человека в изменении себя, раскрытии, обогащении своих духовных потребностей. Всего личного потенциала, реализации веры в возможности самовоспитания, — в процессе естественного, физиологического, психического и социального развития.

Из этих всех определений, я решил составить своё определение воспитания:

В высших учебных заведениях работают специально подготовленные педагоги. Этим специалистам вверяются студенты для дальнейшего обучения и воспитания.

Приоритетным направлением в деятельности преподавателей является воспитание. Ошибки и упущения в педагогической деятельности преподавателя дорого обходятся их воспитанникам. Путями повышения воспитательной роли образовательного учреждения выступают6:

повышение качества подготовки преподавательского состава, формирование у него высокой педагогической культуры;

создание наиболее благоприятной обстановки в условиях образовательного учреждения для педагогической деятельности;

развитие системы внеучебной воспитательной работы в условиях образовательного учреждения;

приобщение родителей к участию в воспитательной деятельности, повышение их педагогической подготовки.

Воспитательный процесс формирует в человеке, в данном случае в студенте, личность.

Понятие «личность» употребляется для характеристики всеобщих, присущих всем людям качеств и способностей.

Личность – это конкретный человек, наделенный сознанием, индивидуальностью, сложившийся в процессе социального развития. В широком традиционном смысле под ней понимается индивид как субъект социальных отношений и сознательной деятельности. В узком смысле, личность, обладающая системным качеством, определяется включенностью в общественные отношения, формируемые в совместной деятельности и общении7.

Личность обычно рассматривается как конкретное выражение сущности человека, воплощение и реализация в нем системы социально значимых черт и качеств данного общества. Как отмечал К.Маркс, главное в личности «не ее абстрактная физическая природа, а социальное качество».

Понятие личность помогает охарактеризовать в человеке социальное начало его жизнедеятельности, то есть свойства и качества, которые человек реализует в социальных связях, культуре, в общественной жизни в процессе взаимодействия с другими людьми.

Личностью не родятся, личностью становятся!

Личность невозможна вне социальной деятельности и общения. Только включаясь в процесс исторической практики, индивид проявляет социальную сущность, формирует свои социальные качества, вырабатывает ценностные ориентации.

Важнейшим результатом воспитания является – готовность и способность человека к самостоятельному поиску необходимой информации, самовоспитанию, самоизменению, т.е. готовность человека к совершенствованию самого себя8.

Когда подросток задаёт подробные вопросы, это верный признак завершающего этапа становления социального «Я»: сквозь индивидуальность уже проклёвывается личность. Развитая индивидуальность рождает пока ещё не развитую личность. Дальнейший процесс развития личности продолжается всю жизнь. До глубокой старости человек меняет взгляды на жизнь, привычки, вкусы, правила поведения9.

Как ясно из выше сказанного, огромное влияние на развитие и формирование личности оказывает процесс социализации.

Социализация – это процесс становления личности. В процессе такого становления происходит усвоение индивидом языка, социальных ценностей и опыта, культуры, присущих данному обществу, социальной общности, группе, и воспроизводство им социальных связей и социального опыта10.

Социализация охватывает все процессы приобщения к культуре, обучения и воспитания, с помощью которых человек приобретает социальную природу и способность участвовать в социальной жизни. В процессе социализации принимает участие все окружающее индивида: семья, соседи, сверстники, школе, средства массовой информации и т. д.

Что же играет определяющую роль в формировании личности? Наибольшее значение придается нравственному воспитанию.

Проблема воспитания – одна из вечных социальных проблем, окончательное решение которой в принципе не возможно. Воспитание остается не только одной из самых массовых форм человеческой деятельности, но и продолжает нести основную нагрузку по формированию человеческой социальности, поскольку основная задача воспитания – изменения человека в направлении, определенном общественными потребностями. С одной стороны, воспитание личности направленно на приобщение человека к ценностям культуры, с другой стороны – воспитание состоит в индивидуализации, в обретении личностью собственного «Я».

При всей важности целенаправленной воспитательной деятельности решающее значение для формирования личности с сознательными чертами, принципами поведения, имеет все же само по себе влияние конкретных условий.

Особенности воспитательного процесса

В целостном педагогическом процессе важное место занимает процесс воспитания (воспитательный процесс). Сущность, а также роль и место этого процесса легче всего обнаружить, рассматривая его в структуре более общего процесса формирования личности. Там, где формирование личности имеет управляемый, контролируемый характер, где люди руководствуются сознательными намерениями, действуют не стихийно, а по заранее намеченному плану в соответствии с поставленными задачами, и проявляется воспитание. Воспитание — процесс целенаправленного формирования личности. Это специально организованное, управляемое и контролируемое взаимодействие воспитателей и воспитанников, у которых конечная цель – формирование личности.

Воспитательный процесс имеет ряд особенностей. Прежде всего, это процесс целенаправленный. Наибольшую эффективность обеспечивает такая его организация, при которой цель воспитателя превращается в цель, близкую и понятную воспитаннику.

Современный воспитательный процесс характеризуется единством целей и сотрудничеством при их достижении.

Особенность воспитательного процесса проявляется в том, что деятельность воспитателя, управление этим процессом, обусловлена не только объективными закономерностями. Это в значительной мере искусство, в котором выражается своеобразие личности воспитателя, его индивидуальности, характера, его отношения к воспитанникам. Соответствие субъективным факторов, выражающих внутренние потребности личности, объективных условиях, в которых личность живет и формируется, помогает успешно решать задачи воспитания.

Сложность воспитательного процесса:

— его результаты не так явственно осуществимы и не так быстро обнаруживают себя, как, например, в процессе обучения;

— между педагогическими проявлениями воспитанности и невоспитанности лежит длительный период образования необходимых свойств личности, где личность подвергается одновременному воздействию множества разнохарактерных влияний и накапливает не только положительный, но и отрицательный опыт, требующий корректировки;

— воспитательный процесс очень динамичен, подвижен и изменчив.

Управление воспитательным процессом строится главным образом на обратных связях, т. е. на той информации, которая поступает от воспитанников. Чем больше ее в распоряжении воспитателя, тем целесообразнее воспитательное воздействие.

1.3 Составляющие воспитательного процесса в вузе

1) Педагогическая парадигма.

Концепция педагогической парадигмы состоит в том, чтобы воспитать человека под влиянием принуждения, или как еще говорят – методом “кнута и пряника”. Основа воспитания в этой парадигме — власть воспитателя (педагога или родителя) над воспитанником. Соответственно воспитание имеет характер педагогического воздействия с целью насаждения ценностей и подавления любых отклонений от этого процесса.

При этом считается, что воспитуемый не может осознать смысла воспитания, оценить его необходимость в процессе воспитания, поэтому единственным способом достижения поставленной задачи является принуждение. Любой маленький ребенок, личность которого находится в процессе развития и становления, действительно не способен самостоятельно осознать процесса воспитания. Но развитие личности должно происходить свободно, без давления извне.

Главное противоречие этой педагогической парадигмы заключается именно в том, что, воспитывая принуждением, мы говорим о свободе творчества маленького человека. Следует помнить, что нельзя воспитать свободную личность, если в процессе воспитания нет свободы!

Преимущества педагогической парадигмы в том, что воспитателю нет никакой необходимости учитывать индивидуальные особенности своих воспитанников. Педагогом в таких условиях может стать любой человек, способный тем или иным способом утвердить свое превосходство.

Что мы получим в результате такого воспитания? Скорее всего – ограниченную личность, неспособную к творческому мышлению, не способную отстаивать свою точку зрения и свои взгляды.

2) Андрологическая парадигма.

Концепция андрологической парадигмы состоит в том, чтобы воспитуемый осозновал весь процесс своего воспитания и умел достигать определенные цели в жизни.

В данной ситуации, педагог выполняет лишь роль помощника или наставника, который должен уметь поддержать, подтолкнуть человека на этом пути.

Преимущества этой парадигмы воспитания в том, что воспитатель и воспитуемый находятся в равных положениях.

Сторонники такого подхода убеждены, что каждый ребенок от рождения добр и талантлив и надо лишь деликатно помочь ему развить эти ценные качества, ни в коем случае не насилуя его природу. В процессе становления личности роли воспитателя и воспитанника равноправны, и их отношения носят характер диалога и взаимодействия. Главное противоречие Андрологической парадигмы в том, что для формирования какой-либо цели, необходимо как минимум сформировать воспитуемому пространство выбора цели. А для того, чтобы совершить выбор, следует представить все то, из чего приходится выбирать. Но представить это можно только уже либо в процессе, либо после окончания процесса воспитания. Конечно же, требования к педагогу в этом случае возрастают, потому что будет необходим учет индивидуальных особенностей студентов, понимание того, что каждый их них будет использовать (или не использовать) преподаваемые знания и умения по-своему. И далеко не каждый воспитатель способен быть педагогом в данном качестве.

3) Акмеологическая парадигма.

Концепция акмеологической парадигмы состоит в том, чтобы в процессе воспитания человеку можно было бы предоставить максимальную помощь в раскрытии его индивидуальных и творческих возможностей.

Преимущества такого подхода в том, что он имеет ярко выраженную творческую направленность, находит применение в гуманитарных сферах, различных художественных и других школах и студиях. В отношении к воспитуемому проявляется максимальная индивидуальность, а от преподавателя, в данном случае, требуется быть Личностью с большой буквы. Необходимо иметь не только специальную, но и психологическую подготовку, хорошее знание людей.

4) Коммуникативная парадигма.

Концепция коммуникативной парадигмы предусматривает общение и взаимное совершенствование группы людей из одной предметной области, примерно одинаковых по уровню развития. В процессе взаимного общения происходит обмен информацией, знаниями и умениями, совершенствование людей. В научной сфере это реализуется разнообразными симпозиумами, конференциями, семинарами и так далее. Коммуникативная парадигма также лежит в основе различных групповых психологических тренингов. В данном случае роль преподавателя выполняет председатель или ведущий конференции, руководитель тренинга и так далее. Кроме знания предметной области, от такого человека требуется коммуникабельность, разумный конформизм, гибкость и корректность в общении. Для достижения цели необходимо, чтобы участники такого процесса (который также можно рассматривать как воспитательный) были заинтересованы в нем.

Вывод

Из рассмотрения парадигм современного воспитания легко заметить, что они (в идеале) ложатся на вполне определенные периоды жизни человека:

Период жизни

Парадигма
Детский сад, школа, ПТУ

Педагогическая
Высшие учебные заведения

Андрологическая
Профессиональная деятельность

Коммуникативная

Акмеологическая парадигма стоит несколько особняком, так как ориентирована, прежде всего, на гуманитарных творческих личностей. Казалось бы, такая схема должна позволить получить именно тот результат процесса воспитания, который бы строил и личность, и общество. При постепенном повышении уровня развития самого человека происходит переход от простых форм его воспитания к более сложным. На практике же воспитатели и преподаватели, один раз увидев в воспитуемом своеобразную точку приложения педагогической силы, в силу инертности человеческого мышления не могут переключиться на другие формы работы. Таким образом, искажается первоначальный смысл воспитания.

На младших курсах царит педагогическая парадигма в чистом виде. Не получив запланированного объема знаний, практически невозможно пройти жесткий контроль как в течение семестра, так и на сессии. Казалось бы, что знания, добытые с такой силой, должна сохраняться надолго, если не навсегда. В этом же и состоит смысл обучения в вузе. А на самом деле вчерашних абитуриентов можно легко разделить на несколько неравных групп. Первых привела в институт жажда знаний. Другие поступили, потому что надо куда-то поступить, кто-то мог просто таким образом уходить от призыва в армию и так далее. Для них смысл пребывания в институте не равен смыслу воспитания. Но традиционный подход, заставляя силой учиться тех, кто этого и не хочет, одновременно гасит стремление учиться для тех, кому это надо. На старших курсах был замечен достаточно неутешительный для преподавателей высшей школы парадокс. На все подряд лекции уже никто не ходит – пора уже и работать начинать как-то, кроме того за первые три курса этим можно наесться до отвала. Приходится выбирать. Преподавателей условно можно разделить на две категории – те, которые в основном пользуются силовыми методами, для того, чтобы обеспечить посещаемость своих лекций (типичный прием – зачет только при 100% посещении лекций), и те, кто так не делает, а старается заинтересовать студентов своим предметом.

На кого же в основном ходят на самом деле? Ответ печален – на преподавателей из первой группы. При этом качество знаний по их предметам – додержать до экзамена. Преподаватели второй группы, как правило, рекомендуют качественную литературу по своим предметам, так что экзамен или зачет проставляется действительно по знаниям, а не исходя из формального посещения. В чем же тогда можно найти смысл такого образования? Можно сказать, что это школа жизни, можно сказать, что «так закалялась сталь», но первичный смысл воспитания в высшей школе как получения образования тут сводится к диплому.

Воспитание в коллективе и через коллектив также является одной из важнейших структур воспитания. Это центральная идея педагогической системы.

«Задача нашего воспитания сводится к тому, чтобы воспитать коллективиста»,- говорил А.С. Макаренко. Воспитание в коллективе и через коллектив он подробно освещает в художественно-педагогических и теоретических произведениях.

Под коллективом А.С. Макаренко понимал не случайное скопление людей, а объединение их для достижения общих целей в общем труде – объединение, отличающееся определенной системой полномочий и ответственности, определенным соотношением и взаимозависимостью отдельных своих частей.

А.С. Макаренко считал, что воздействовать на отдельную личность можно, действуя на коллектив, членом которого является эта личность. Это положение он назвал «принципом параллельного действия». В этом принципе реализуется требования коллектива – «один за всех и все за одного».

А.С. Макаренко впервые в педагогике выдвинул и разработал важный принцип, который он назвал «системой перспективных линий». «Человек не может жить на свете, если у него нет впереди ничего радостного. Истинным стимулом человеческой жизни является завтрашняя радость… Самое важное, что мы привыкли ценить в человеке, — это сила и красота. И то, и другое определяется в человеке по типу его отношения к перспективе. Воспитать человека – значит воспитать у него перспективные пути, по которым располагается его завтрашняя радость. Можно написать целую методику этой важной работы. Она заключается в организации новых перспектив, в использовании уже имеющихся, в постепенной постановке более ценных».11

Такова в кратких словах сущность «системы перспективных линий» А.С. Макаренко, являющейся одной из частей его учения о воспитании и коллективе.

Глава 2. Исследование вопросов воспитания студентов УрФУ

2.1 Анализ результатов исследования

В ходе исследования была собрана и проанализирована вторичная и первичная информация. Метод сбора первичной информации – анкета. Были опрошены студенты, обучающиеся на дневном отделении г. Екатеринбурга, УрФУ 2-ого курса физико-технического факультета. В результате выборочной совокупности было выбрано 20 человек.

Итак, будем проводить анализ каждого вопроса анкеты.

Линейное распределение ответов «отношение студентов к воспитанию»:

Таблица 1

Насколько Вы считаете себя воспитанным человеком?

частоты

Варианты ответов

Код

абсолютные (цифры)

Относительные (%)
Я вполне воспитанный человек

01

16

80
Есть ситуации, в которых я забываю про воспитание

02

3

15
Затрудняюсь ответить

03

1

5
Всего

20

100%

Проанализировав ответы на первый вопрос, мы выяснили, что большая часть студентов (80%) считают себя вполне воспитанными людьми. Это впрочем, не удивительно. Кто захочет, чтобы его называли невоспитанным человеком. Да и как человек, знающий, что воспитание это непрерывный, длящийся всю жизнь процесс, может назвать себя вполне воспитанным человеком. 15% все же признали, что бывают ситуации, в которых они забывают о воспитании (к их числу отношусь и я). 5 % затруднились дать ответ на этот вопрос.

Таблица 2

Кто принимал участие в Вашем воспитании?

частоты

Варианты ответов

Код

абсолютные (цифры)

Относительные (%)
Семья

01

13

65
Улица

02

0

0
Вуз

03

7

35
Другой вариант

04

2

10
Всего

20

100%

Было интересно узнать у наших студентов, кто в большей степени принимает участие в их воспитании. Может быть этот вопрос сформулирован не совсем корректно: ведь и семья и институт два основных участника в нашем воспитании, и, тем не менее, ответы респондентов распределились следующим образом: 65% считают, что только семья играет роль в их воспитании (хотя мне кажется, семья лишь закладывает фундамент нашего воспитания и характера), в то время как вуз вносит свои коррективы и направляет нас в нужное русло. 35% уже осознают значимость института и тот воспитательный процесс, который с ними происходит в учебном заведении (хотя не все преподаватели занимаются воспитательной деятельностью).

Таблица 3

Варианты ответов

Код

абсолютные (цифры)

Относительные (%)
Забота о близких

01

5

25
Ответственность

02

13

65
Доброта

03

3

15
Сила духа

04

7

35
Честность

05

4

20
Упорство

06

8

40
Всего

40

200%

Какое из качеств, которые в Вас воспитали, самое сильное (выберете не более 2х вариантов ответов)?

Одними из самых сильных качеств, воспитанных у опрошенных студентов стали: ответственность, упорство, сила духа (65, 40, 35% соответственно). Так в принципе и есть. Только подойдя к любому заданию со всей ответственностью, ты осознаешь его значимость, что нас не просто так заставляют писать рефераты, курсовые, готовиться к семинарам, посещать лекции. В нас закладывают способности к самостоятельной работе, к самосовершенствованию. И уж мы то знаем, с помощью какого упорства нам удается, просидев бессонными ночами сдать вовремя реферат или курсовую. Оно несомненно поможет нам в достижении наших целей, высот в жизни и дальнейшему саморазвитию.

Таблица 4

частоты

Варианты ответов

Код

абсолютные (цифры)

Относительные (%)
Пунктуальность

01

6

15
Честность

02

4

10
Добросовестность

03

8

20
Отзывчивость

04

2

5
Уважение к старшим

05

8

20
Ответственность

06

12

30
Всего

40

100%

Каким качеством, по вашему мнению, должен обладать воспитанный человек в первую очередь (выберете не более 2х вариантов ответов)?

По мнению наших студентов, воспитанный человек должен в первую очередь обладать ответственностью, уважать старших и быть добросовестным.

Таблица 5

Какие качества, по вашему мнению, воспитывает вуз и преподавательский состав в студентах в большей степени (выберете не более 3 вариантов ответов)?

частоты

Варианты ответов

Код

абсолютные (цифры)

Относительные (%)
Ответственность

01

10

16,6
Целеустремленность

02

11

18,3
Умение отстаивать свои убеждения и позиции

03

12

20
Пунктуальность

04

4

6,6
Работоспособность

05

13

21,6
Уважение к старшим

06

10

16,6
Другое

07

0

0
Всего

60

100%

По мнению студентов, из ниже перечисленных качеств, вуз, прежде всего, воспитывает такие качества, как: работоспособность, умение отстаивать свои убеждения и позиции, также в их число входят ответственность и целеустремленность. Но зависит это от преподавателя, т.к. одни преподаватели воспитывают все

вышеперечисленные качества, а другие только один, два из изложенных качеств.

Таблица 7

Какую Вы бы дали оценку вашему вузу и преподавателям по работе с воспитанием студентов?

частоты

Варианты ответов

Код

абсолютные (цифры)

Относительные (%)
Отлично

01

5

25
Можно и лучше

02

5

25
Удовлетворительно

03

8

40
Затрудняюсь ответить

04

2

10
Всего

20

100

Чуть меньше половины опрошенных студентов оценивают воспитательную работу вуза и преподавателей на «удовлетворительно». 25% считают, что можно организовать этот процесс лучше, 10% – затруднились ответить. И лишь 25% поставили отличную оценку. Эти 25% говорят о том, что всем нам есть над чем работать: не только вузу, но и преподавателям.

Таблица 8

Ваш пол?

частоты

Варианты ответов

Код

абсолютные (цифры)

Относительные (%)
Женский

01

12

60
Мужской

02

8

40
Всего

20

100

В нашем исследовании приняли участие девушки (60%), молодые люди (40%). Общее количество опрошенных составило 20 человек.

Вывод.

Проведя исследование мы можем сделать такие выводы, что все-таки вуз частично выполняет функции воспитания. Следует отметить, что лишь 6,6% преподавателей воспитывают пунктуальность, хотя это не мало важное в жизни качество. Так же студенты считают что самым главным качеством, которым должен обладать воспитанный человек, является ответственность, оно и понятно, без ответственного подхода к делам, многого не добьешься. По результатам второй таблицы видно, что в большинстве семья является основным воспитанником в жизни. Можно предположить, что это лишь потому, что опрашивались студенты 2 курса, многие из которых еще живут с родителями, лишь некоторые живут отдельно, или в общежитии (в который получаешь не малый урок по самостоятельности), но в 70% случаев второкурсники зависят от родителей. Но семья закладывает фундамент, в дальнейшем не малую часть воспитания закладывает вуз, и с середины обучения студенты начинают осознавать роль воспитания, и дальше уже занимаются саморазвитием.

2.2 Предложения по воспитанию студентов

Каждый студент должен заниматься самовоспитанием, самообучением, саморазвитием, самоконтролем. Как сказал А.С. Воронин: ”Студент – это пытливый ум, ищущий знания”

Студент должен обогащать свою духовную жизнь: посещать театры, музеи, выставки, кино; читать много дополнительной литературы (художественной и научной);

Выбрать в своей жизни занятие, которое способствовало всему перечисленному в пункте №1. Например, заняться спортом, танцами, фотографией, музыкой, изучением иностранных языков);

Прислушиваться к мнениям старших, учиться на их опыте и ошибках.

Примерно 80% преподавателей нужно заниматься воспитательной работой студентов, т.к. этим занимается лишь около 20% преподавателей.

Сотрудники кафедры в свою очередь должны: контролировать успеваемость и посещаемость студентов, проводить собрания со студентами, пропускающими занятия, и неуспевающими по учебе.

Развитие физической культуры важнейший фактор его гармонического развития, высокой профессионально-трудовой активности, эффективной организации здорового быта и досуга, творческого долголетия.

Формирование высоких моральных, волевых и физических качеств; нравственно-психологической и физической готовности к высокопроизводительному труду.

Следует принимать меры по повышению престижа отличников, а также студентов, которые учатся без троек, в среде их товарищей. Например, привлекать таких студентов (особенно старшекурсников) в качестве экспертов по вопросам совершенствования и рационализации учебных программ по специальности. Активно развивать с помощью лучших студентов самоуправление и соуправление в вузовских коллективах.

Преподавателям кафедры нужно проводить студентам лекции, лекции-семинары, или сделать это в виде показа фильма о вреде здоровью алкоголя, курения и о пользе ведения здорового образа жизни. Например, выделить для это 2 академических часа в семестр.

Преподавателям нужно более жестко подходить к опозданиям студентов, т.к. это воспитывает у студентов пунктуальность, не мало важное качество воспитанного человека.

Заключение

Проведя исследование и проанализировав научную литературу, делаем вывод, что вуз предпринимает попытки по воспитанию студентов. Каждый человек вправе делать свой выбор: нужно ли ему учиться, работать, чем вообще заниматься. Те, кто делают правильный выбор, проживают жизнь не зря, получая новые знания, навыки, применяя их в своей дальнейшей жизни. Ведь так интересно узнавать в своей жизни что – то новое. Столько еще неизученных вещей, процессов. Всего все равно не узнать, но когда ты проходишь все жизненные этапы: школу, институт, создание семьи, карьеры, ты знаешь, что проживаешь жизнь не зря. С этой мыслью и жить становится легче. Несомненно, вуз формирует в нас необходимые качества, без которых жить было бы просто сложнее. Мы получаем способность к самопознанию, самовоспитанию, самоизменению, т.е. к самосовершенствованию. В детском возрасте нам помогают родители, в институте преподаватели. А дальше мы уже сами готовы к преобразованиям, и помогать другим: в первую очередь своим детям. Как выяснили, целями воспитания в вузе является: конкурентоспособность на рынке труда, мобильность (новые современные технологии и знания), организаторские способности, школа коллективизма (умение работать с людьми в коллективе), все это мы проходим и эти цели, безусловно, достигаются. Так что не зря проходят пять, а у кого и шест лет нашей жизни. Необходимо увеличивать процент студентов, дипломированных специалистов, и просто воспитанных, образованных людей, тем самым повышая уровень культуры общества и России в целом.

Список литературы

Советский энциклопедический словарь/Гл. Ред. Прохоров А.М. – 3-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1985.– 1600 с., ил.

Курс «Гуманистические традиции образования», Смирнов С. Д., 1996.

Леви В. /Искусство быть другим. – С. Петербург, изд. «Питер», 1993.

А.С. Макаренко «О воспитании» Москва,1988

Б.Т. Лигачёв «Педагогика. Курс лекций» Москва,1996

Константинов «История Педагогики»

А.И. Кравченко, Введение в социологию: учебное пособие. – М.: Новая школа, 1995 г.

А.И. Кравченко, Социология: учебное пособие для студентов ВУЗов, — Екатеринбург: Деловая книга, 1998 г.

Р.С. Немов, Психология. Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. В 3 кн. Кн. 2. Психология образования. – 2-е изд. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995 г.

А.С.Воронин, Словарь по общей и социальной педагогике‚ Екатеринбург 2004

Приложение

Образец анкеты

Насколько Вы считаете себя воспитанным человеком?

Я вполне воспитанный человек

Есть ситуации, в которых я забываю про воспитание

Затрудняюсь ответить

Кто принимал участие в Вашем воспитании?

Семья

Улица

Вуз

Другой вариант

Какие из качеств, которые в вас воспитали, самое сильное (выберете не более 2х вариантов ответов)?

Забота о близких

Ответственность

Доброта

Сила духа

Честность

Упорство

Каким качеством, по вашему мнению, должен обладать воспитанный человек в первую очередь?

Пунктуальность

Честность

Добросовестность

Отзывчивость

Уважение к старшим

Надежность

Какие из ниже перечисленных факторов влияют на воспитание человека больше всего (выберете не более 2 вариантов)?

Семья

Друзья

Улица

Учебное заведение

Армия

СМИ

Другое

Что, по вашему мнению, воспитывает вуз и преподавательский состав в студентах в большей степени (выберете не более 2 вариантов ответов)?

Ответственность

Целеустремленность

Выработка своих убеждений и позиций

Пунктуальность

Работоспособность

Уважение к старшим

Другое

Какую Вы бы дали оценку вашему вузу и преподавателям по работе с воспитанием студентов?

Отлично

Можно и лучше

Удовлетворительно

Затрудняюсь ответить

Ваш пол

Женский

мужской

1 По словам Анатолия Матерна, на вопрос ”какое будет общее количество студентов?”, на интернет портале http://tass-ural.ru/presscentre/97985.html

2 Интернет-портал физико-технического факультета http://fizteh.org/faculty

3 В.М.Полонский, словарь‚ М.: 2004‚ стр.31.

4 А.С.Воронин, словарь по общей и социальной педагогике‚ Екатеринбург 2004‚ стр.14-15.

5 А.С.Воронин, словарь по общей и социальной педагогике‚ Екатеринбург 2004‚ стр. 94-115.

6 Мардахаев Л.В., «Социальная педагогика»‚ учебник М.: 2005‚ стр.128.

7 Мардахаев Л.В., «Социальная педагогика», учебник М.: 2005‚ стр.50.

8 По словам А.С.Воронина.

9 Мардахаев Л.В., «Социальная педагогика»‚ учебник М.: 2005‚ стр. 43.

10 А.С.Воронин, Словарь по общей и социальной педагогике‚ Екатеринбург 2004‚ стр.99.

11 А.С.Макаренко, «О воспитании»‚ Москва‚ 1988‚ стр. 54.

Реферат: Эволюция закона увеличения энтропии

Закон увеличения энтропии был сформулирован в 19 веке Клаузиусом. Возможно, это событие так и осталось бы незамеченным для широкой публики, но увеличение энтропии должно было привести к тому, что все температуры в мире когда-нибудь обязательно сравняются, тепловая энергия перестанет превращаться в механическую, весь мир замрет и наступит «тепловая смерть».

Больцман связал увеличение энтропии с увеличением вероятности осуществления данного макроскопического состояния системы. Энтропия увеличивается потому, что, имея выбор, система, как правило, переходит в более вероятное состояние. Шеннон ввел информационное определение энтропии, по которому она является мерой неопределенности. Чем больше у системы возможных состояний и чем они равновероятней, тем выше энтропия. Несмотря на общий принцип, два определения энтропии не идентичны. Термодинамическая энтропия системы, обусловлена уровнем неопределенности составляющих ее атомов. А вот информационная, в определении Шеннона, энтропия системы определяется только через возможные состояния всей системы в целом.

Чем больше свободы у атомов системы, тем выше ее термодинамическая энтропия. Если же перемещения атомов как-нибудь ограничить, то термодинамическая энтропия уменьшится. Поэтому энтропию стали считать мерой беспорядка, а увеличение энтропии стало означать движение к хаосу. Однако это не соответствовало наблюдаемому усложнению и структуризации человеческого сообщества. С сомнением у людей появилась надежда опровергнуть мрачное пророчество о «тепловой смерти» вселенной.

Пригожин и Стингерс попробовали доказать, что отдельные подсистемы могут уменьшать свою энтропию отдавая ее другим подсистемам. Александр Хазен предположил, что за энтропию мы склонны принимать ее прирост. И когда мы говорим о низкой энтропии сверхорганизованного современного общества, то подразумеваем низкий ее прирост, в то время как абсолютное значение энтропии растет. Сергей Хайтун настаивает на том, что энтропию нельзя противопоставлять сложности и организованности, так как последние понятия субъективные и четкому исчислению не подлежат. Он также утверждает, что рост энтропии — цель эволюции и прогресса. Причем существует механизм, который постоянно принуждает материю увеличивать свою энтропию.

Сегодня множество исследователей в разных областях знаний сомневаются в истинности закона увеличения энтропии. Андрей Швец доказывает, что энтропия системы может, как увеличиваться, так и уменьшаться. Если внутри системы поместить робота или устройство, в чью задачу будет входить уменьшение энтропии, то она будет уменьшаться. А если научить робота воспроизводить себя, то энтропия никогда не будет увеличиваться. Тем более, что энергию можно получать не только за счет взаимного перемещения частиц. Все зависит от цели. Если у системы ее нет, то она будет перемещаться к наиболее вероятным состояниям, постоянно увеличивая свою термодинамическую энтропию. Цель — признак жизни, вернее сознания. Поэтому сознание может и увеличивать и уменьшать энтропию системы в зависимости от поставленной цели.

Заменим понятие «термодинамическая энтропия» на «энтропия микроуровня» и еще раз взглянем на зловещий феномен «тепловой смерти», которым он грозил миру полтора века. Энтропия микроуровня системы увеличивается, движения атомов становятся более неопределенными. В то время как энтропия макроуровня уменьшается и приближается к нулю. «Тепловая смерть» наступает при нулевом уровне энтропии системы на макроуровне. В этом случае у системы остается только одно возможное состояние, из которого оно уже не выйдет. И пугает нас именно нулевое, а не максимальное значение энтропии. Нас страшит отсутствие вариантов, отсутствие даже надежды на изменение — все то, что несет нулевая энтропия. Таким образом, разные уровни системы могут иметь разные энтропии. И так же естественно как может увеличиваться энтропия на микроуровне, также естественно может уменьшатся энропия системы на макруровне.

Нулевая энтропия пугает, а большая — привлекает. Швец утверждает, что энтропия, является еще мерой свободы и мерой ценности. На этом основании он строит свою теорию стоимости. И это есть, по сути, новый закон: задача прогресса и эволюции — увеличение энтропии на всех уровнях. Но это задача для сознания, которое знает, что такое цель и что такое свобода. Сознание может и ошибиться и ошибка может привести к уменьшению энтропии.

Жизнь и цивилизация — способы передачи энтропии с более низкого уровня системы на более высокий. Из всех возможных вариантов развития человеческое общество отбирает то, которое сулит больший рост энтропии. Что приводит к еще большему росту числа возможных состояний. Поэтому развитие носит прогрессивный, экспоненциальный характер. Однако люди могут ошибаться, делая выбор, несмотря на свои предпочтения. В этом отличие нового закона от старого. Старый считает, что рост энтропии — беда и это неизбежно, новый же, что рост энтропии — благо, но это не неизбежно.

Остался еще один вопрос. Как может расти энтропия при явном росте новых связей в обществе? В одном каком-нибудь институте, в каком-то аспекте деятельности энтропия при появлении новых связей и ограничений, действительно уменьшается. Но если при этом создаются новые институты и новые возможности, то число новых возможных состояний для каждого члена общества растет и, следовательно, растет его энтропия. Мы не можем, как дикари разгуливать голышом, где попало, и это ограничивает наши возможности по сравнению с ними, но зато нам доступен выбор, которого не было у них. Мы можем выбирать работу, менять увлечения, ходить в театр, изучать науки, играть в компьютерные игры, путешествовать по миру, нажатием кнопки менять ландшафт и т.д. Мы свободней, наша энтропия несоизмеримо выше. А некоторые при этом еще и ходят голышом!

Реферат: Работа с базами данных в JAVA на основе соединения JDBC

БЕЛОРУССКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИНФОРМАТИКИ И РАДИОЭЛЕКТРОНИКИ

кафедра информационных технологий и автоматизированных систем

РЕФЕРАТ

на тему:

«Работа с базами данных в JAVA на основе соединения JDBC»

Минск, 2008

Как мы знаем, SQL-запросы предварительно компилируются по месту исполнения. Следовательно, чтобы ускорить их выполнение следует компиляцию запросов выполнять предварительно. Это реализуется командой prepareStatement класса PreparedStatement. Данная команда позволяется использовать SQL-запросы с параметрами. Параметры вставляются в запросы как знак вопроса. Сначала рассмотрим, как использовать инструкцию prepareStatement на следующем примере:

try{

Connection db=DriverManager.getConnection(url);

String sq_str=»SELECT * FROM stud»; //Строка запроса на выборку

PreparedStatement prst= db.prepareStatement(sq_str);

ResultSet rs= prst.executeQuery(); //Переменная rs получает набор выбранных записей

while(rs.next()){ //Выполняем просмотр записей набора

String s=rs.getString(«name»)+ » «+ rs.getInt(«groupp»);

//Получаем содержимое полей name и

// groupp текущей записи

System.out.println(«my-«+s);}//выводим запись на экран

System.out.println(«OK»);

// db.close(); //Закрываем БД.

}

catch(Exception er)

{System.out.println(«Error has arised here:»+er);}

}

Инструкция на выборку создается в строке

PreparedStatement prst= db.prepareStatement(sq_str);

Скомпилированный заапрос выполняется обычным образом:

ResultSet rs= prst.executeQuery()

Теперь предположим, что мы хотим выполнить выборку студентов, чей возраст превосходит 19 лет. В этой связи нам надлежит ввести в запрос параметр. Делается это таким образом:

try{

Connection db=DriverManager.getConnection(url);

String sq_str=»SELECT * FROM stud where age> ?»; //Строка запроса на //выборку с параметром

PreparedStatement prst= db.prepareStatement(sq_str);

prst.setInt(1,23); //установка значения параметра

ResultSet rs= prst.executeQuery(); //Переменная rs получает набор выбранных записей

while(rs.next()){ //Выполняем просмотр записей набора

String s=rs.getString(«name»)+ » «+ rs.getInt(«groupp»);

//Получаем содержимое полей name и

// groupp текущей записи

System.out.println(«my-«+s);}//выводим запись на экран

System.out.println(«OK»);

// db.close(); //Закрываем БД.

}

catch(Exception er)

{System.out.println(«Error has arised here:»+er);}

}

}

Сначала создается запрос на выборку:

String sq_str=»SELECT * FROM stud where age> ?»; //Строка запроса на //выборку с параметром

В этом запросе место параметра отмечено знаком вопроса. Установка значения параметра реализуется следующим образом:

prst.setInt(1,23);

Параметрами метода setInt являются: номер вставляемого параметра (в нашем примере – 1) и значение вставляемого параметра (23) для поля age. Текстовые значения вставляются с помощью метода setString.

Обратимся к вызову хранимых процедур.

В отличие от запросов с параметрами здесь используют класс CallableStatement. Таким образом, запрос на вызов хранимой процедуры может иметь такой вид:

CallableStatement cs = db.prepareStatement(“call proc1(?,?)”);

cs.setSting(1,”hello”);

cs.setInt(2,10);

В создаваемом запросе указывается имя вызываемой процедуры proc1 и обозначаются позиции для параметров знаком ?. Установка значений параметров производится уже знакомым нам образом. Теперь для иллюстрации приведем код приложения, которое соединяется с сервером SQL Server 2000 и вызывает хранимую процедуру на сервере. Эта процедура имеет следующий вид.

CREATE PROCEDURE [dbo].proc1

@s varchar(16) OUTPUT

AS

Begin

SELECT @s=»Hello From SQL Server»

END

RETURN 0

GO

В этой процедуре имеется выходной параметр типа varchar. В теле процедуры он получает значение текстовой строки «Hello From SQL Server». Таким образом, наша задача состоит в том, чтобы правильно соединиться с сервером SQL Server, создать в приложении вызов процедуры на сервере и установить выходной параметр. Этот параметр мы должны будем прочитать. Приведем текст готового приложения и дадим к нему пояснения.

import java.awt.*;

import java.net.*;

import java.sql.*;

import java.io.*;

public class lab6

{

public static void main(String args[])

{

String url=»jdbc:odbc:sqlsource2″;

try{

Class.forName(«sun.jdbc.odbc.JdbcOdbcDriver»);}

catch(Exception e)

{System.out.println(«Classdefnotfound»+e);

}

try{

Connection db=DriverManager.getConnection(url);

CallableStatement cst= db.prepareCall(«{call proc1(?)}»);

cst.registerOutParameter(1, Types.VARCHAR,16);

cst.execute();

String str=cst.getString(1);

System.out.println(str);// выводим ответ процедуры на экран

System.out.println(«OK»);

db.close(); //Закрываем соединение.

}

catch(Exception er)

{System.out.println(«Error has arised here:»+er);}

}

}

Вызов хранимой процедуры выполняется посредством класса CallableStatement. Инструкция по вызову процедуры предварительно подготавливается в команде:

CallableStatement cst= db.prepareCall(«{call proc1(?)}»);

Знак вопроса в скобках определяет место для параметра. В нашем примере используется один выходной параметр. Каждый выходной параметр должен быть зарегистрирован. Это выполняет команда:

cst.registerOutParameter(1, Types.VARCHAR,16);

Первый операнд данной команды определяет номер параметра (нумерация начинается с 1). Второй операнд соответствует типу параметра (VARCHAR), третий операнд устанавливает размер параметра. Типы параметров прописываются в пакете java.sql.*. Другие типы параметров приведены в таблице 1, где указано таккже их соответствие типам Java.

Таблица 1

JDBC -тип

Java — тип

CHAR

String
VARCHAR

String
LONGVARCHAR

String
NUMERIC

java.math.BigDecimal
DECIMAL

java.math.BigDecimal
BIT

boolean
TINYINT

byte
SMALLINT

short
INTEGER

int
BIGINT

long
REAL

float
FLOAT

double
DOUBLE

double
BINARY

byte[]
VARBINARY

byte[]
LONGVARBINARY

byte[]
DATE

java.sql.Date
TIME

java.sql.Time
TIMESTAMP

java.sql.Timestamp

Выполнение процедуры реализуется командой

cst.execute();

Для получения значения, возвращаемого процедурой или функций следует использовать такой синтаксис определения вызова:

{? = call procedure_name[(?, ?, …)]}

При передаче входных параметров в хранимую процедуру их следует предварительно установить. Это делается с помощью метода setXXX.

Рассмотрим следующую хранимую процедуру.

CREATE PROCEDURE [dbo].proc2 @nomer int , @name char(30) OUTPUT, @group int OUTPUT

AS

BEGIN

DECLARE @mycur CURSOR

SET @mycur=CURSOR SCROLL STATIC FOR

SELECT * from we

Open @mycur

IF (@@CURSOR_ROWS<@nomer)

BEGIN

SET @name=»#»

SET @group=-1

RETURN 1

END

ELSE

BEGIN

FETCH ABSOLUTE @nomer FROM @mycur INTO @name,@group

RETURN 0

END

END

GO

Заголовок этой процедуры имеет такой вид:

CREATE PROCEDURE [dbo].proc2 @nomer int , @name char(30) OUTPUT, @group int OUTPUT

Из него видно, что процедура получает один входной параметр – nomer (номер записи) и возвращает два выходных параметра – name (имя) и group (группу).

Теперь приведем текст java-приложения, которое вызывает данную хранимую процедуру.

import java.awt.*;

import java.net.*;

import java.sql.*;

import java.io.*;

public class lab6

{

public static void main(String args[])

{

String url=»jdbc:odbc:sqlsource2″;

try{

Class.forName(«sun.jdbc.odbc.JdbcOdbcDriver»);}

catch(Exception e)

{System.out.println(«Classdefnotfound»+e);

}

try{

Connection db=DriverManager.getConnection(url);

CallableStatement cst= db.prepareCall(«{call proc2(?,?,?)}»);

cst.setInt(1,1);

cst.registerOutParameter(2, Types.VARCHAR,16);

cst.registerOutParameter(3, Types.INTEGER);

cst.execute();

String str=cst.getString(2)+» ==»+cst.getInt(3);

System.out.println(str);// выводим ответ процедуры на экран

System.out.println(«OK»);

db.close(); //Закрываем соединение.

}

catch(Exception er)

{System.out.println(«Error has arised here:»+er);}

}

}

Обратим внимание на установку единственного входного параметра:

cst.setInt(1,1);

Первый операнд этой команды задает номер параметра, второй – его значение. Получение значений возвращаемых процедурой, выполняется командой

String str=cst.getString(2)+» ==»+cst.getInt(3);

Здесь формируется строка, состоящая из двух выходных параметров, получаемых с помощью метода getXXX(n) , где n – номер параметра.

В заключение отметим, что параметры могут иметь тип INOUT, т.е. быть одновременно входными и выходными. Параметр такого типа перед вызовом процедуры должен получить значение и быть зарегистрированным.

ЛИТЕРАТУРА

Меградж З. Разработка приложений для электронной коммерции на ORACLE и JAVA. Вильямс, 2000, 328с.

Пирогов В.П. MS SQL Server 2000. Управление и программирование. – СПб. БХВ.-2005,-600с.

Холл М., Браун Л. Программирование для WEB. Вильямс, 2002, — 1280с.

Реферат: Русская эмиграция во Франции (на русском языке)

Оглавление

Оглавление 2

Введение 3

Причины и этапы русской Эмиграции во Франции 4

До русской революции 1917 4
Почему русские выбирают Францию: 4
Год 5
Белая эмиграция 5
Потом Вторая мировая война. 6

Русский Экспедиционный корпус и Русский Почетный Легион. 7

Добровольцы русского Экспедиционного корпуса бойцы в la Division
Marocaine(Марокканском Дивизионе). 7
Образование русского Почетного легиона 9

Эвакуация белой армии из Крыма 11

Некоторые из эмигрированных русских офицеров 12

Причины поражения Белых 13

Русская православная церковь и русская культура во Франции. 14

Церковь Успения Нотр-Дам 15
Русский дом 16
Кладбище Saint-Hislaire-le-Grand 16

Заключение 17

Список литературы. 19

Введение

Мой реферат называется «Русская эмиграция во Франции».

Очень важный период истории, по моему мнению, это — эпоха, когда
Россия была Империей.

В этом труде, я хотел бы изучать следующие вопросы:

— Какими были причины эмиграции русских во Францию;
— Почему русские выбирали Францию;
— Какими этапами можно определить русскую эмиграцию во Франции;
— Как когда русские боролись против Германии и, позже, против большевиков, они оказались во Франции;
— Какими были причины поражения Белой Армии;
— Как русская Православная Церковь проявляется во Франции.

Я полагаю, что роль русской эмиграции во Франции очень значительна в развитии русской мысли в общем.

Жители России должны знать историю своей страны и, в особенности, их генеалогию. В нашей стране имеются много лиц — потомков эмигрантов — которые совсем не интересуются их истоками. Кроме того, поскольку большое количество писателей, художников и философов предпочли Францию как страну убежища, их творчество, являясь несомненно русской культурой, не доступно тем, кто остается в России. Это довольно негативное явление.

Чтобы восстановить уровень культуры, Россия должна поменять свою позицию по отношению к эмигрантам во Франции в направлении на сближение идей или даже на репатриацию.

Причины и этапы русской Эмиграции во Франции

До русской революции 1917

Русскоязычное население стало полновесно путешествовать во Францию начиная с XVIII-ого века. Петр I очень благоприятствует обмену с Западом, однако, в августе 1790, по указу Екатерины II, русских, находящихся во
Франции, предписано возвращать Россию, чтобы избегать заражения их революционными идеями.

После наполеоновских кампаний и после, до 1914, Франция очень привлекательна для русских по нескольким основаниям: сначала, это привлекательность Франции, обнаруженная русскими солдатами, которые ее захватили в 1914 и оккупировали ее в течение трех лет после капитуляции
Наполеона в 1815, затем с либерализацией самодержавного режима, перемещения стали легче.

Почему русские выбирают Францию:

. Свобода выражения, которая царит во Франции, столь привлекательна для русских, что Франция зачастую оказывается убежищем для политических беженцев, которые убегают из России, ускользая от осуждения или убегая из

Сибири.
. Жадные до культуры и до развлечения, русские надеются найти душу Франции

(Версаль, замки Луары, готические соборы, пейзажи Франции, парижские спектакли).
. Русские также едут из России, чтобы консультироваться с ведущими парижскими специалистами, лечить туберкулез на солнце Лазурного берега или посещать курорты и курорты.
. Едут и за образованием: курсы в Сорбонне, стажировки в мастерских художников и парижских скульпторов.
. Находить применение своей профессии: дипломаты, журналисты, коммерсанты, музыканты, певцы, труппы балета в поездке или даже искатели приключений и шпионы. Некоторые из этих случайных пассажиров остаются во Франции.
. Соблазненные «charme slave», французы принимают русских, и за ними приходит во Францию все большая «свобода обычаев».

Количество русских, проживающих во Франции, согласно официальной статистике, увеличилось так:

|Год |185|1866|1881|1901|1906|1911|
| |1 | | | | | |
|Количество |933|1216|1048|1606|2560|3501|
| |8 |4 |9 |1 |5 |6 |

В 1916, русский экспедиционный корпус, насчитывающий 44 292 человек, выгружается во Франции чтобы сражаться на французско-македонских фронтах.

Белая эмиграция

Второй этап эмиграции начинается вследствие русской революции 1917 и смены режима. Эмиграция этого этапа образует во Франции следующие группы:
. Бойцы экспедиционного корпуса, сражавшиеся на французском фронте и на фронте Македонии, которые не возвращаются в родную страну;
. Бойцы белых армий Деникина и Врангеля, которые уходят на кораблях из портов Черного моря и, в конце концов, укрываются на Западе, в особенности во Франции, как единственной нации, готовой признать правительство генерала Врангеля.
. Гражданские лица, которые претерпевали меры нового правительства: лишенные владений, бывшие промышленники, либералы, богатые крестьяне, высшее чиновничество…

Большинство этих эмигрантов оставило Россию югом. Часть встречается на
Лазурном берегу, климат которого напоминает им климат Крыма. Из всех западных стран, именно Франция насчитывает самое большое число русских эмигрантов.

Представители либеральных профессий еще могут найти работу, но подавляющее большинство эмигрантов занимают низшие рабочие места в Париже
(в особенности водители такси, официанты, служащие) и в промышленных районах провинции (заводские рабочие, как правило, несовершеннолетние).
Бывшие военные нанимаются в Иностранный легион.

1920-1930. Представители интеллигенции (писатели, артисты), которые не принимают руководства государственными органами или которые удалены из
России, прибывают во Францию, главным образом, в Париж (культурный и политический центр русской диаспоры).

До 1940, эти эмигранты ведут очень активную общественную жизнь, основывают школы, церкви, ассоциации, социальные учреждения и организуют конференции, концерты…

В парижском округе находится больше половины русских. Большие колонии образовываются, кроме того, в приморских Альпах, Буш-дю-Рон, Изер, Луаре.
Статус этих беженцев разнообразен:
. некоторые натурализованы французами и состоят в браке с французскими гражданами;
. другие приобрели национальность их первой принимающей страны, например,

Югославии, Чехословакии;
. другие, наконец, предпочитают сохранять статус беженца apatride, снабженный международным сертификатом личности, названным «паспортом

Нансена», именем верховного комиссара по делам беженцев, назначенного

Лигой Наций.

Нансен(1861-1939) был полярным исследователем, океанографом, искателем приключений, зоологом, дипломатом, Верховным комиссаром по делам беженцев.
В 1888 он организовывает экспедицию в Гренландию. Между 1893 и 1896 он отправляется на исследование полюса на борту судна «Fram» и собирает специалистов. В 1905 он играет важную роль в разделении своей страны
Норвегии. Затем он представляет Норвегию в Лондоне до 1908. Затем занимается репатриацией 500.000 военнопленных, австрийских и венгерских.

В 1921 Международный Комитет Красного Креста (CICR) просит его прийти на помощь жертвам голода в России. Он устанавливает также паспорт Нансена, чтобы помочь беженцам(apatrides).

В 1922 Нансен получает Нобелевскую премию мира.

Вследствие этих различных статусов, нет точной статистики о числе русских, эмигрированных во Франции. Официальная французская статистика приводит:

|Год: |1921|1926|1931|1936|
|Русские |3134|6721|7192|6395|
| |7 |8 |8 |7 |
|Натурализованные экс-русские | |5 |1097|1381|
| | |803 |2 |0 |

В 1924 реальное количество русских, эмигрированных во Франции, оценивают между 100000 и 150000.

Потом Вторая мировая война

В конце второй мировой войны, советские люди оказались блокированными на Западе вследствие поражения Германии. Они делились главным образом на три категории:
. Военнопленные, захваченные немецкими войсками на восточном фронте, которые содержались в лагерях на Западе и были освобождены соединенными войсками.
. Лица, приехавшие из СССР чтобы работать, главным образом, на заводах

Германии.
. Советские военные, включенные в немецкую армию и служащую под командованием генерала Власова, затем заключенные союзниками или дезертирующими до немецкой капитуляции.

Действительно, между четырьмя и пятью миллионами советских граждан оказываются снаружи границ СССР в 1945: гражданское население, военнопленные, беженцы, собственно говоря, которые оставили страну в течение уничтожения немецких войск и, наконец тех, кто по убеждениям хотел соединяться с немцами (казаки, различная кавказская народность и русская
Армия Освобождения генерала Власова).

Количество невозвращенцев («non-retournants») или «refractaires au retour» могло бы быть больше, если бы Союзники не подписали в Ялте соглашения, предусматривающие репатриацию всем советским гражданам.

Русский Экспедиционный корпус и Русский Почетный Легион

Добровольцы русского Экспедиционного корпуса бойцы в la Division
Marocaine(Марокканском Дивизионе).

В 1916 русский Экспедиционный корпус, насчитывающий 44 292 человек, выгружается во Франции, чтобы сражаться на французских и македонских фронтах.

В течение поездки в Россию, в декабре 1915, Пол Думер(Paul Doumer) предлагает отправить 300.000 человек во Францию взамен боевой техники, в которой Россия нуждалась. Французское предложение не встречает большого успеха у русского командования, но его величество Император Николай II удовлетворяет пожелание отправления русских войск во Францию. Начальник штаба, генерал Алексеев предлагает его принять на следующих условиях: русские солдаты будут посланы в составах под командованием русских офицеров, предоставленных французским Войсковым соединениям. Эти войска будут вооружены французским оружием и будут транспортироваться средствами французского Флота. Пол Думер(Paul Doumer) выражает желание, чтобы цифра в
40.000 человек в месяц была достигнута быстро.

Во исполнение этого решения, с января 1916, приступают к образованию первой Специальной русской Бригады, составленной из 2 полков. Первый у
Москвы, второй у Самары (на Волге). Бригады образованы главным образом резервными батальонами. Первый полк, составлен главным образом из заводских рабочих, второй из крестьян, что объясняет некоторые дальнейшие события.

Полки — в трех батальонах по четыре дивизии, кроме того, в каждом полке, три дивизии пулеметов, и при единстве связи и отделении услуг.
Резервный батальон составлен шестью дивизиями. Численность 1-ой бригады под командованием генерала Локвитцкого, насчитывает 180 офицеров и 8762 унтер- офицеров и рядовых. Обеспечение оборудованием осуществляется Францией.

Первый эшелон со стороны Москвы отправился третьего февраля 1916, на поезде, Сибирью и Манчжурией до Dairen (Ta-Lien), морем до Марселя, и прибыл 26 апреля. Это была поездка длиной в 30.000 км, 60 дней которой проведены в море. Выгрузка происходит у Марселя и производит большое впечатление на французов: все газеты не перестают хвалить русскую армию.
Так, приход русских войск во Франции создает новое звено дружеских отношений между Союзниками.

Создание трех других русских бригад начато вскоре после этого. Ввиду трудного положения, вторая бригада послана из Солоников, и прибывает в августе 1916. Третья бригада образована в Екатеринбурге и Челябинске, частично составлена из полков действующей армии, частично из резервных батальонов; она послана во Францию в августе 1916. Наконец, четвертая бригада прибывает из Солоников в ноябре того же года.

Так, в течение 1916, несмотря на наступление и потери генерала
Брусилова на германо-австрийском фронте, высшее командование продолжает образовывать четыре специальные бригады, собираясь предоставить Франции 745 офицеров и 43 547 рядовых. Образование 5-ых, 6-ых, 7-ых и 8-ых бригад не закончено ввиду совершения революции.

1916 для французов трудный год: год Вердэна, где потеряно 350.000 французов, это 25% общих французских потерь во время Первой мировой войны.
Первая Специальная Бригада, выгруженная 20 апреля, с 23 апреля перенесена на Camp de Mailly, около Chalons-sur-Marne, который был полностью предоставлен русским. Этот лагерь зависел от Четвертой Армии генерала
Гуро(Gouraud), которая неоднократно вступала в контакт с русскими войсками и знала их требования.

В декабре 1916 там создается учебный лагерь для различных специалистов; там, также, русские войска находятся для отдыха и для военной подготовки. Президент Республики сам посещает лагерь и одобряет превосходное состояние бригады, удостаивает Генерала Локвитского звания
Командора Почетного легиона. В конце июня 1916, первая бригада послана в сектор, занятый Западным Объединением четвертой Армии, расположившись на востоке между позициями Suippes и Auberive.

В 1917 поведение в войне двух бригад оценено Союзниками. В марте 1917 они переведены в Fort de la Pompelle. Во время атаки «Nivelle» 16 апреля
1917, в составе пятой армии, первая Специальная Бригада берет город Courcy, третья Бригада после успешного нападения занимает гору Spin. Потери для двух русских бригад — 70 Офицеров и 4 472 убитых, раненных или исчезнувших солдат.

Образование русского Почетного легиона

В связи с русской Революцией, Россия оставляет ряды Союзников и русские Полки Экспедиционного корпуса сняты со фронтов французским
Правительством, расформированы и превращены в компании трудящихся. Само имя
«Русский» стало синонимом слова «предатель».

Когда это положение стало невыносимым, сотни русских военных под влиянием полковника Готуа (Gotoua), на основании нежелания ранить в свою национальную гордость, организовываются и просят у французского правительства разрешения вернуться на фронт. После долгих колебаний и после переговоров, согласовано разрешение для создания русского Легиона.

23 декабря 1917, эта боевая единица под командованием полковника Готуа встает в строй в Марокканском Дивизионе, где имеет репутацию лучшей французской единицы. Героизм русского солдата достиг вершин, недостижимых внутри этого подразделения.

В конце марта 1918, немцы прорывают фронт Союзников до берега Амьена между французской армией и английскими войсками. Положение, стало критическим, французское Высшее командование дает приказ марокканскому делению нападать. Русский Легион помещен во главе войск контратаки. Потери велики.

В мае 1918 немцы бросают в сражение свои самые лучшие войска и углубляются во французские линии. Одним махом они захватывают Aisne и приближаются к Chateau-Thierry. Soissons упал, дорога на Париж открыта!
Спешно, Марокканский Дивизион занимает позицию на дороге Soissons-Paris и встречает первый немецкий сокрушительный удар. Зуавы задерживают вражеское наступление но в конце сражения начинают уступать в центре. Немедленно, хотя все казалось потерянным, Командование бросает в атаку свой последний резерв, русский Легион.

Атака описана следующим образом в истории Марокканского Дивизиона:
«Чтобы остановить этот угрожающий прорыв, полковник Лагард(Lagarde) дает приказ русскому Легиону нападать. Русский Легион бросается вперед. Даже медики, взятые за энтузиазм этой знаменитой боевой единицы, забыли свою главную миссию милосердия и, с бойцами, встают в ряды сражающихся. Из 150 бойцов, 110 остались на берегу Vauxbuin. Это сражение стоит Русскому
Легиону 85% его численности и почти всех офицеров».

Французская печать в восхищении перед русским героизмом. Она подчеркивает большое количество Крестов за боевые заслуги, присужденных русским бойцам и использует в первый раз почетный термин «Почетный легион», который остается потом, прилипнув к этой боевой единице.

В августе русский Легион получает, наконец, в первый раз, серьезные подкрепления, составленные из добровольцев бывших полков Экспедиционного корпуса, и оказывается батальоном с двумя с половиной дивизионов стрелков и дивизионом автоматчиков. Теперь он возвращается как независимая единица в
Марокканский Дивизион став Первой Бригадой.

Этот батальон тотчас же переправляется на север Aisne, где захватывает
Terny-Sorny и движется к Laffaux, одному из пунктов, составляющих линию
Гиндебург(Hindenburg).

В течение боев 12 сентября, батальон преодолевает 3 ряда укреплений в железобетоне и пронзает немецкий оборонительный рубеж, берет внезапно большое число военнопленных и большое количество оборудования.

Для всех этих операций маршал Фош (Foch), главнокомандующий армий, предоставляет русскому Батальону фуражир в цветах Креста за боевые заслуги и Крест за боевые заслуги с 2 пальмовыми ветвями в своем флаге.

Престиж, приобретенный русским Почетным легионом, привлекает в свои ряды многочисленных добровольцев, происходящих из рабочих или даже
Иностранного легиона. Несмотря на потери, численность увеличивается:
Первого ноября 1918 батальон насчитывает 564 человека.

В конце 1918 русский Почетный легион эвакуирован, и внутренняя часть
Франции демобилизована.

Эвакуация белой армии из Крыма

История белой эмиграции начинается с трагедии: эвакуация Крыма в ноябре 1920 армии генерала Врангеля.

1920 год видит, как сверкают последние огни гражданской войны в
России. В конце марта, побежденный красной армией, генерал Деникин был вынужден эвакуировать из Новороссийска, в неописуемой панике, обломки своих белых армий. Укрытые в Крыме, эти обескураженные войска всем своим видом обещают скорое поражение. Деникин, подавляя амбиции, вручает полномочия его оппозиционному и личному врагу, Барону Врангелю.

В течение более чем шести месяцев, Врангель питает иллюзию, что белые армии могут вернуть прежнее положение в России и лишить большевиков власти.
Но 12 октября 1920, после советско-польского перемирия очевидно, что дни армии Врангеля считаны. Войска, которые боролись против Польши, посланы на фронт к Крыму, чтобы совершить последний удар. 8 ноября, видя падение первых оборонительных рубежей, Врангель дает приказ к эвакуации.

Все судна, стоящие в портах Крыма, реквизируются, среди них и старый теплоход «Rion». Русские корабли уходят под защиту Франции и поднимают триколор. Французская эскадра Восточного Средиземного моря контролирует эвакуацию. Все происходит в строгом порядке. Почти все те, кто желает, могут быть эвакуированы. За неделю 130 судов прибывают в Константинополь с
146.200 беженцами на борту, среди которых 29.000 гражданских лиц, часто в ошеломляющей куче. Санитарное состояние катастрофически: русские больны тифом, имеются даже случаи холеры и чумы. Французские власти
Константинополя в шоке: что делать с этой огромной массой беженцев, вооруженных до зубов и оснащенных полным военным флотом? Позволять выгружать их в Константинополе немыслимо; этот город уже перенаселен беженцами, так как Турция в войне: мятежник Мустафа Кимал контролирует практически весь Anatolie, где он столкнулся с греческой армией.
Перспектива видеть, как эта русская праздная армия принимает участие в конфликте, видится кошмаром Союзникам.

Таким образом, как можно быстрее надо удалять русских. Жорж Лейжес
(Georges Leygues) обращается с призывом к балканским государствам, чтобы они приняли войска и гражданских беженцев. Результат неудовлетворителен:
Румыния принимает только 2000, Греция 1700, Болгария 3800; только Сербия, преданная русским, открывает свои двери и принимает 22.300 человек. В общей сложности, 34.000 лиц были эвакуированы первого января 1921. Осталось, таким образом, более 100.000 беженцев, которых надо селить и кормить.
Гражданские лица, признанные менее опасными, были распределены в нескольких лагерях вокруг Константинополя.
Для французского правительства очевидно, что армия Врангеля прекратила существовать, и что эти тысячи беженцев являются только индивидуальностями.
Но военные и морские власти недовольны этим видением вещи: Если увольняют армию Врангеля без всякой перспективы использования, положение
Константинополя рискует повернуться быстро и негативно. Надо действовать так, чтобы военная дисциплина была сохранена, и оставить войска под командованием русских офицеров, чтобы не видеть, как они превращаются в наемников. Тогда будет легче спокойно рассеивать беженцев по странам, которые будут этого хотеть.

Врангель, тактик, прорывается через эту дверь, оставленную приоткрытой. Он пользуется властью, которую ему оставляют французы, чтобы всеми средствами противиться рассеиванию его армии: пропаганда, психологическое давление, угрозы, все чтобы хранить неустранимую номенклатуру Армии Белых; так как Врангель лелеет мечту возобновить борьбу против Советов, или захватить власть, если большевики обрушатся сами. Так, пребывание русской Армии в Константинополе отмечено постоянным армрестлингом между Врангелем и французами, которые постоянно пытаются освободиться от беженцев, которые стоят целого состояния в бюджете Франции.

Очень быстро власти констатируют, что у многих беженцев ностальгия.
Они видят красивый способ сокращать число беженцев, пользуясь этим; правительство сообщает в лагерях, что никто не удерживается, и что Франция обеспечит репатриацию в советскую Россию тех, кто подаст на это заявку.
Этот ход французского правительства имел успех: с января по апрель 1921 года 9370 беженцев возвращаются в Россию.

Несмотря на это, в апреле 1921 остается еще 55.000 русских, кормившихся Францией в лагерях беженцев. Если французы и рассчитывали на индивидуальные отправления, были нужны годы, чтобы рассеять армию Врангеля.
Нахождение массовых каналов «сбыта» для русских беженцев остается главной проблемой.

Некоторые из эмигрированных русских офицеров

Африкан Божаевский (1872 — 1934 Париж), генерал-лейтенант, награжденный крестом Святого Георгия за его мужество в сражении июля 1917. Командует полком сторонников, затем бригадой Белой Армии в Кубани в феврале — мае
1918. Избран атаманом казаками Дона в феврале 1919. Бывший атаман, генерал
Краснов, который присутствовал на его похоронах, сражался позже вместе с немецкой армией в течение мировой войны.

Борис Дуров (1879 Санкт-Петербург — 1977 Sainte-Genevieve-des-Bois).
Подполковник русского экспедиционного корпуса во Франции, затем в
Македонии, он один из учредителей русского Парижского лицея в 1920.

Михаил Граббе (1868-1942), граф, генерал, атаман Дона в 1916-1917.

Николай Локвитцкий (1868 — 1933 Париж), генерал пехоты, главнокомандующий русского экспедиционного корпуса на французском фронте в 1916. После мира, он присоединился к армии адмирала Колчака на Дальнем Востоке.

Зиновий Печков (1884 Нижний Новгород — 1966 Париж), генерал французской армии. Старший брат большевик Иаков Свердлов, имя ему был дано своим спонсором, писателем Максимом Горьким. Наемник Иностранного легиона в 1914.
Потеряет руку в 1915. Референт при Колчаке, затем при Деникине.
Натурализованный француз в 1923, служит в Марокко как офицер Легиона. С
1942 по 1950 представляет свободную Францию в Южной Африке, затем в Китае и в Японии.

Причины поражения Белых

Коррупция кадров: небрежность, лень, вкус сладкой жизни. В Сибири, с приходом Колчака, имелось 196 штабов без войск. Многочисленные белые полки насчитывали двух или трех офицеров для одного единственного человека.
Большая часть оборудования, предоставленного Союзниками, была перепродана на черном рынке, и, в конечном счете, выкуплена Красными.

Измена чехов в Сибири: бывшие австрийские военнопленные, восставшие против Австрии, они присоединились к Колчаку после Брест-Литовского мира.
Чешское правительство запрещает действовать против Красных.

Разногласие между Союзниками: каждый из Союзников пытается воспользоваться гражданской войной на благо его собственным интересам: англичане толкают вперед Колчака, который им обещал преимущества на Урале и
Кавказе. Франция решает поддерживать Колчака в ноябре 1918 неиспользованной японской армией, которая транспортировалась Транссибом до Урала. Вильсон накладывает свое вето, опасаясь видеть японцев на русском Дальнем Востоке.
Англичане затрудняли действие Деникина, затем Врангеля, так как они видели в них создание французской штаб-квартиры (проект французского протектората на Украине и юге России); они оставили Юденича, чтобы не благоприятствовать становлению немцев в прибалтийских странах, и т.д.

Дипломатическая ловкость Советов: они поняли, что надо было вынуждать
Государства к тому, чтобы уходить из борьбы; они предоставили независимость или сделали важные территориальные концессии в: Финляндии, Эстонии, Латвии,
Литве, Польше, Румынии, закавказских Государствах, дальнем востоке.

Военная мощь красной Армии: бойцы мотивированы: коммунистические рабочие, образовывающие красную армию; крестьяне, решившие приобретать земли; офицеры, бывшие унтер-офицеры или солдаты, надеющиеся подняться в степени, несмотря на свое разночинство (то, что было невозможно в царской армии). Троцкий оказывается хорошим военачальником: он вводит смысл организации, желание побеждать, стратегию.

Ослабление разума антикоммунистического крестового похода: к 1921-22, западные нации опасаются слыть за реакционерок, если они борются против большевизма (результат ведомой пропаганды при западных рабочих движениях
Коминтерн (созданный в марте 1919 года).

Мятеж французских моряков Черного моря, которые, увидев в Одессе успех парижской демонстрации, верили победе коммунистической революции в Париже.

Русская православная церковь и русская культура во Франции

Привычные к лучшим условиям жизни, но уже разбитые в затруднениях повседневной жизни в течение революционного периода, эмигранты встречаются, в большинстве случаев, в почти общей нищете, потеряв свое состояние в революционной России или на дороге ссылки.

Главным образом в начале их устройства во Франции, условия жизни крайне ненадежны, из-за того что статус беженцев (apatrides), который им был предоставлен, тормозил их в профессиональной деятельности.

Эмигранты объединяются, чтобы поддерживать контакт и распространять свою культуру. Объединяют их учреждения, это — церковь, затем школа, университет, наконец, печать; столько элементов объединено в сообщество, что образовывается настоящая диаспора. Отличие состоит в том, что речь не идет о «ссылке русских», но о «России в ссылке», целой страны, которая, при помощи элиты и ее главных учреждений, находится во Франции и нетерпеливо ожидает возвращение.

Церковь Успения Нотр-Дам

Первый камень этой церкви был заложен 9 апреля 1938 года. Церковь была построена Альбером Бенуа в стиле церквей Новгорода XV-ого века и начала XVI- ого века. Фрески были осуществлены Альбером Бенуа (брат знаменитого
Александра Бенуа) и его женой Маргаритой. Именно граф Шереметьев им помогал. Перед иконостасом справа зафиксирована мемориальная доска в память об 37 генералах, 2 605 офицеров и 29 000 казаков, служащих вместе с немецкой армией во время последней мировой войны. Ветераны, казаки Белой
Армии приходят каждый год к этой мемориальной доске.

Здесь:
Альбер Бенуа (1870-1970), архитектор церкви.

Маргарита Бенуа(Новински) (1891-1974), супруга.

С. Безобразов (1892-1965), Архиепископ, профессор, затем ректор Института православной теологии в Париже.

Василий Георгиевский, митрополит (1868 / Сомово — 1946 / Париж).

Тарасов (1893 Воронеж — 1981 Париж), архиепископ, инженер — химик.

Ольга Коковцов (1860-1950) и Ольга Малевски-Малевич (1868-1944). Графиня, внесшая средства для строительства церкви.

Владимир Коковцов (1853 / Новгород — 1943 / Париж), граф.

Алексис Медведков (1867-1934), священник, обслуживающий приход, где он проводил почти все свое время в молитве в церкви, Он умер от рака.

Георгий Спасский (1877-1934), капеллан русского флота Черного моря до
Революции. Он следует за флотом, затем он назначен в собор Александра-
Невского. Тело похоронено в крипте собора.

Дмитрий Троцкий (1886-1939), первый ректор церкви Saint-Nicolas-le-
Thaumaturge в русском Доме Sainte-Genevieve-des-Bois.

Вячеслав Тихоницкий (1872-l959). Митрополит. Изучал теологию в Казани.

Русский дом

После революции принцесса Вера Мещерская (1876-1949) основала в Париже пансион, где она обучала обходительности девушек американских богатых семей. Одной из этих учениц была мисс Дороти Пажет, чье великодушие помогло
Вере Мещерской основать дом престарелых для старых эмигрированных русских.

Этот дом был основан 7 апреля 1927 года. Он принимал до 250 пенсионеров. Принцесса Мещерская руководила домом престарелых до своей смерти, произошедшей в этом доме 17 декабря 1949 года. Часовня была построена там же и освящена под вокабулой Saint-Nicolas-le-Thaumaturge. Она сегодня под юрисдикцией патриархата Москвы.

В доме сохранены различные воспоминания русского посольства: портреты императрицы Екатрины II и императоров Александра I, Николая I, Александра
II, Александра III, бюст Николая II и императрицы Александры Федоровны, позолоченный деревянный императорский трон.

Кладбище Saint-Hislaire-le-Grand

Это русское военное кладбище было создано в 1927. Названное Saint-
Hislaire-le-Grand, оно расположено около Реймса, где были траншеи экспедиционного корпуса, посланного в 1916 по просьбе французского правительства. Там были воздвигнуты русская православная церковь и памятник, здесь – многочисленные могилы офицеров и павших солдат, далеко от
Святой России. Это кладбище торжественно открыто со всеми почестями в присутствии маршалов Петайна и Фош и генерала Вэйганда.

В 1975 году советская делегация отправилась на кладбище St.-Hislaire- le-Grand и, не предупреждая ответственных, поместила там мемориальную доску в память о «советских солдатах, умерших в борьбе против нацизма».
Справедливо, что с конца второй мировой войны, 36 могил были добавлены к тем бойцам 1914-18 годов. Но искреннее удивление вызывает то, что среди 36
«героев» некоторые умерли в борьбе не против нацизма, но, совсем напротив, против коммунизма. Так можно отметить целую серию имен бойцов второго русского батальона и второго украинского батальона, которые, оба, боролись против Союзников.

Советское правительство хотело также заменить кресты, поставленные на могилах русских солдат, умерших в 1914-18 годах, простым надгробным камнем, увенчанным красной звездой. Перед огромной реакцией, которую это вызвало,
Советы дали задний ход, и довольствовались тем, чтобы установить мемориальную доску.

Заключение

1) Каковы были причины эмиграции русских во Франции:

· Почему русские выбирали Францию как убежище.
Русские выбирали Францию как убежище, потому что там процветает свобода выражения и политической деятельности; французская культура, развлечения, профессиональная подготовка была очень развита; во Франции, имелось много знаменитых специалистов и санатории.

· Какие этапы можно выделить у русской эмиграции во Франции.
Русская эмиграция во Франции знает четыре этапа: начало XVIII-ого века; вследствие русской революции 1917; в конце второй мировой войны; экономическая эмиграция после распада СССР.
2) Как когда русские боролись против Германии и позже, против большевиков, они оказались во Франции.
Некоторые оказались во Франции, потому что были военнопленными. Большинство же белых эмигрантов оставило Россию югом.
3) Какими были причины поражения Белой Армии.
Белая Армия была ликвидирована по следующим причинам: коррупция кадров; измена чехов в Сибири; разногласия между Союзниками; дипломатическая ловкость Советов; военная мощь красной Армии; ослабление разума антикоммунистического крестового похода.
4) Как русская Православная Церковь присутствует во Франции.
Православие всегда занимало значительное место в жизни русских эмигрантов.
Ветераны Белой Армии, дворянство и интеллигенты, которые оставили родину, находили духовную поддержку в приходах маленьких православных церквей, таких как Церковь Успения Нотр-Дам. Когда не оставалось больше ничего чтобы поддержать вкус к жизни в душе эмигранта, всегда именно вера приходила на помощь.

Список литературы.

· Б. Носик, «Русский Париж», «Будь здоров» № 2 , 2001
· «Русская эмиграция во Франции», Французский язык, № 5-6, февраль 2000
· «Последствия русской революции», электронная публикация, www.quid.fr / web / государства / RU
· «Русская эмиграция во Франции», электронная публикация, www.russie.net / Франция / emigration/
· «M. Jean-Daniel Gerber nommй au Comitй Nansen», электронная публикация,
193.5.216.31 / cp / f
· «Русский Дом», электронная публикация, www.russie.net / Франция / gen-maison.htm
· «Русские языки в Корсике», электронная публикация, www.russie.net
· «Sainte-Genevieve-des-Bois», электронная публикация, www.russie.net / Франция / gen-index.htm
· «Добровольцы русского экспедиционного корпуса», электронная публикация, www.perso.club-internet.fr

Курсовая работа: Низовое звено кредитной системы

СОДЕРЖАНИЕ

Введение

1. ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ СИСТЕМЫ КРЕДИТОВАНИЯ В РОССИИ

1.1 Понятие кредитной системы. Факторы ее развития

1.2 Развитие системы кредитования в России, основные тенденции

2. ИСТОРИЯ РАЗВИТИЯ НИЗВОГО ЗВЕНА КРЕДИТНОЙ СИСТЕМ РОССИИ

2.1 Понятие «низового звена» кредитной системы РФ

2.2 Этапы развития низового звена кредитной системы

Заключение

Список используемых источников

Приложение

Введение

Актуальность темы курсовой работы определяется тем, что в условиях перехода к рыночной экономике в России существенно изменились состав и структура денежных доходов населения. В частности, увеличился временной интервал, необходимый для накопления определенной суммы сбережений, достаточной для приобретения населением товаров и услуг. В связи с этим, возросла роль низового звена кредитной системы, как выдачи кредитов населению через специальные учреждения, призванного устранить временной разрыв между потребностью в получении товаров или услуг и возможностью их оплаты.

Исторически, в силу сложившихся обстоятельств, кредитованием потребительских нужд населения занимался Сберегательный Банк Российской Федерации. Между тем, даже у Сбербанка России, миссией которого является обслуживание, прежде всего, населения, удельный вес кредитов населению в общем объеме выданных кредитов в среднем за последние пять лет не превышает 3 %, что, на наш взгляд, является крайне недостаточным. Как и вся банковская система в целом, Сбербанк России рассматривает население в качестве источника денежных ресурсов, а не как альтернативу для осуществления активных операций.

Таким образом необходимо определить исторические условия возникновения низового звена кредитной системы России пи определить основные направления его развития.

Степень разработанности. Общие вопросы теории кредита, развития и становления кредитной системы, кредитно-денежной политики изложены в трудах А.В. Аникина, Н.Г. Антонова, С.А. Бахматова, Э.Я. Брегеля, B.C. Волынского, О.И. Лаврушина, М.А. Песселя, М.Н. Соболева, М.М. Ямпольского и др. Исследованию потребительского кредита в плановой экономике посвящены работы B.C. Захарова, В.И. Зонова, С.Н. Ни, В.А. Черненко и др. С переходом к рыночной экономике смещаются приоритеты, меняются условия функционирования субъектов экономических отношений, система взаимоотношений приобретает иной характер. Поэтому практика предоставления и использования потребительского кредита в советский период не может быть элементарно перенесена на современность и служить основой для исследования. Прикладное использование зарубежного опыта кредитования, изложенного в работах С.Л. Брю, Э.Дж. Долана, К.Р. Макконнелла, К.Д. Кэмпбелла, Р.Дж. Кэмпбелла, П. Самуэльсона, В. Лексиса и др., возможно только в случае его адаптации к условиям российской экономики.

Изучением различных аспектов потребительского кредитования в современной России занимается ряд экономистов. В работах В.А. Черненко проводится комплексное исследование рынка потребительского кредита, изучаются проблемы его становления, рассматриваются перспективы развития. Многие работы посвящены узкому сегменту рынка потребительского кредита: банковскому кредиту (А.А. Казимагомедов, Е.Б. Ширинская), ипотечному кредитованию (И.А. Разумова, Л.И. Рябченко, П.Н. Кострикин), деятельности кредитных союзов (М.И. Гурьева), ломбардов (А.А. Киселев, Т.Н. Лустина). В.А. Черненко, А.Ж. Енанов, А.Х. Махамат исследовали потребительский кредит как средство повышения уровня благосостояния населения. Однако вопрос требует дальнейшего комплексного изучения. В научной литературе в должной мере не изложен макроэкономический аспект проблемы, что обусловило необходимость проведения исследования рынка потребительского кредита в направлении анализа современного уровня его развития и факторов, оказывающих воздействие на этот процесс, оценки его видовой структуры и прогнозной оценки его динамики.

Цель данной работы состоит в том, чтобы, опираясь на исторический анализ кредитной системы России определить механизмы функционирования низового звена, а так же выявить основные тенденции его развития.

В соответствии с поставленной целью основными задачами данной работы являются:

— Изучить теоретические аспекты кредитования;

— Рассмотреть теоретические основы потребительского кредитования;

— исторические аспекты развития кредитной системы в России;

— выявить основные формы и направления развития потребительских кредитов;

— выделить основные направления развития низового звена кредитной системы;

— определить тенденции его развития;

— охарактеризовать основные этапы развития кредитов населению;

Предметом данной дипломной работы является анализ и исследование развития низового звена кредитной системы в современной России.

Объектом дипломного исследования является низовое звено кредитной системы.

Теоретической и методологической основой данного исследования послужили концепции и гипотезы, представленные и обоснованные в классических и современных трудах отечественных и зарубежных экономистов, реализующих историко-теоретический подход к анализу тенденций развития низового звена кредитной системы.

Нормативно-правовую основу составили Законы Российской Федерации, законодательные и нормативные акты Президента и Правительства России, а также другие официальные документы и материалы в их критическом осмыслении.

Эмпирической базой исследования послужили материалы монографических работ, текущих публикаций в периодических изданиях.

Инструментально-методический аппарат исследования. При проведении анализа и обобщения практического и теоретического материала применялись методы сопоставления, структурно-функционального анализа, единства исторического и логического, статистический метод.

Курсовая работа состоит из введения, двух глав, состоящих из двух параграфов каждая, заключения и списка используемых источников.

Во введении обосновывается актуальность данной темы, определяется цель и основные задачи исследования.

В первой главе «тенденции развития кредитной системы в России» используется оценка исторических аспектов развития кредитования в Росси, выявляются основные тенденции и направления.

Во второй главе «История развития низового звена кредитной системы России» выявляется историческая детерминация периода становления низового звена кредитной системы в России. Показываются основные характеристики этапов и историческая оценка аспектам исторического развития.

В заключение делаются краткие выводы о низовом звене в РФ.

Список использованных источников содержит 11 наименований.

Приложения содержат таблицы и графики.

1. Тенденции развития системы кредитования России

Понятие кредитной системы. Факторы ее развития

Современная кредитная система — это совокупность различных кредитно-финансовых институтов, действующих на рынке ссудных капиталов и осуществляющих аккумуляцию и мобилизацию денежного капитала. Через кредитную систему реализуются сущность и функции кредита.

Различают два понятия кредитной системы: 1) совокупность кредитных отношений, форм и методов кредитования (функциональная форма); 2) совокупность кредитно-финансовых учреждений, аккумулирующих свободные денежные средства и предоставляющих их в ссуду (институциональная форма).

В первом аспекте кредитная система представлена банковским, потребительским, коммерческим, государственным, международным кредитом. Всем этим видам кредита свойственны специфические формы отношений и методы кредитования. Реализуют и организуют эти отношения специализированные учреждения, образующие кредитную систему во втором (институциональном) понимании. Ведущим звеном институциональной структуры кредитной системы являются банки. Кредитная система — более широкое и емкое понятие, чем банковская система, включающая лишь совокупность банков, действующих в стране.1

Банк — коммерческое учреждение, которое привлекает денежные средства юридических и физических лиц и от своего имени размещает их на условиях возвратности, платности и срочности, а также осуществляет расчетные, комиссионно-посреднические и иные операции.

Кредит — это движение ссудного капитала, выдаваемого во временное пользование на условиях платности, срочности и возвратности.

Кредит выполняет следующие функции:

выравнивание нормы прибыли и обеспечение перемещения капитала по отраслям;

обеспечение непрерывного круговорота средств предприятий;

способствование развитию производительных сил в народном хозяйстве;

Финансово-кредитное обеспечение предприятий, организаций и физических лиц осуществляется через кредитную систему.

Коммерческий банк — это организация, созданная для привлечения денежных средств и размещения их от своего имени на условиях платежности, срочности и возвратности с целью получения прибыли; также коммерческий банк выполняет комиссионные, расчетные и другие операции.2

Типы коммерческих банков:

АО Сбербанк;

АО Промстройбанк;

АО Внешторгбанк;

инвестиционные;

инновационные;

биржевые;

ипотечные и т.д.

Специализированные финансово-кредитные институты:

Инвестиционные фонды (принимают вклады только от юридических лиц);

Финансовые фонды (принимают вклады, как от юридических, так и от физических лиц);

Страховые фонды;

Пенсионные фонды;

Общества взаимного кредита;

Ломбарды;

Лизинговые компании;

Факторинговые компании (Факторинг — это переуступка долговых обязательств);

Форфейтинговые компании (Форфейтинг — это факторинг на международном уровне).

Центральный банк России находится в федеральной собственности и не зависит ни от исполнительных, ни от законодательных органов власти. ЦБР выполняет следующие функции:

Обеспечение устойчивости рубля (борьба с инфляцией, создание валютного коридора и т.д.).

Регулирование денежного обращения (эмиссия денежных знаков и изъятие их из обращения).

Регулирование денежно-кредитных отношений.

ЦБР определяет ставку рефинансирования — учетную ставку, задает нормативы для коммерческих банков. Учетная ставка — это плата за кредит коммерческим банкам (сколько коммерческий банк должен будет вернуть ЦБР за пользование кредитом), регулирует объем кредитов, которые могут быть выданы коммерческим банкам.3

Организация размещения государственных займов (ГКО) среди населения и юридических лиц.

Организация безналичных расчетов.

Является хранилищем золотовалютных резервов страны.

Представляет интересы России в международных финансовых организациях.

Осуществляет надзор и контроль за деятельностью коммерческих банков.

Развитие современной кредитной системы России на современном этапе характеризуется относительной стабильностью. К 2000 г. российская кредитная система практически полностью оправилась от основных последствий кризиса 1998 г. В случае благоприятного сценария развития российской экономики (рост ВВП на 4-4,5%, продолжение монетизации экономики и укрепление рубля на 8-9%, а также усиление процессов концентрации и реструктуризации банковского капитала) экономистами предполагаются следующие направления развития кредитной системы.4

Первое. Активизация кредитования (кредиты могут достигнуть 0,4-0,7% ВВП), что приведет к росту активов на 0,6-0,9% ВВП. При этом в условиях подъема внутреннего спроса и сокращения внешнеторгового сальдо продолжится рост прежде всего рублевого кредитования. Объем государственных ценных бумаг в портфелях банков по номиналу увеличится незначительно.

Второе. Увеличение капитализации банков, причем без особого участия государства. Совокупный капитал российских банков близок к докризисному уровню лишь номинально. Реальный капитал отечественной банковской системы около 5 млрд дол. США. Это ниже капитала одного не самого крупного американского банка. Несмотря на то, что практика прямого участия государства в рекапитализации банков имеется в ряде стран, у государства сеть в распоряжении и другие способы, позволяющие найти источники рекапитализации в самой банковской системе. Так, значительный эффект могут дать косвенные меры поддержки банков со стороны государства. Доходы кредитных учреждений в 2001 г. будут примерно соответствовать доходам второго полугодия 2000 г. (то есть 40-50 млрд. руб. за год или 0,5-0,6% ВВП). Произойдет дальнейшее увеличение роли доходов от кредитования (так как пойдет отдача от прироста кредитов 2000 г.).

Увеличение роли вкладов населения по мере роста реальных доходов можно предположить, лишь при условии сохранения действующего уровня цен на основные продукты (доля депозитов населения в банковских пассивах увеличится с 19,3% до 21-22%) В противном случае эти цифры могут, наоборот, уменьшиться.

Третье. Национальные интересы страны требуют формирования самостоятельной, устойчивой кредитной системы. Именно с национальными приоритетами должна быть связана политика в отношении банков с участием иностранного капитала. Тезис о том, что широкий допуск данных кредитных учреждений на российский рынок банковских услуг усилит конкуренцию и, соответственно, ускорит эффективное развитие отрасли, на наш взгляд, не совсем корректен. Вряд ли можно в данном случае говорить о равноправной конкуренции, так как конкурировать будут не конкретные банки, а стабильность и устойчивость той или иной западной страны с нестабильностью и изменениями в России. В связи с этим необходимо взвешенно подходить к деятельности иностранных кредитных учреждений.

Четвертое. Исключительное значение для успешного развития российской кредитной системы имеет налаживание адекватного потребностям экономического роста взаимодействия банков с реальным сектором.5

Коммерческие банки, с одной стороны, заинтересованы в кредитовании реального сектора. Это классическая банковская операция с хорошо изученными рисками. Но с другой стороны здесь есть две существенные проблемы, связанные с недостаточной защищенностью банков в отношениях кредитор — заемщик и краткосрочностью пассивов. Банки не могут расширять кредитование, потому что государство не обеспечивает защиту их интересов в случае возникновения проблем с возвращением ссуд.

Еще более сложной проблемой является активизация инвестиционной деятельности банков. Пока в экономике сохраняются денежные суррогаты, бартер, неплатежи, банковская система не может активно осуществлять инвестиционную деятельность. В стране еще не созрели условия для долгосрочных накоплений и ни один коммерческий банк не пойдет на риски длительных инвестиций без государственных гарантий.

Пятое. По всей видимости, структура отечественной кредитной системы в части преобладания в ней банковских учреждений не претерпит изменений.

В рамках принятия стратегических решений на настоящий момент Правительство и Банк России не предложили ничего принципиально нового, что могло бы как-то существенно изменить сложившуюся конфигурацию отечественной кредитной системы. Т.н. “Программа Грефа” — программа социально-экономического развития страны до 2010 г. — не содержит, на наш взгляд, сколько-либо кардинальных мер, могущих действительно радикально оздоровить действующую кредитную систему. Этой программой предлагаются меры нормативного характера (усиление надзора, ускорение ликвидации несостоятельных кредитных организаций, изменение видов выдаваемых лицензий и т.п.), которые, в принципе, и так осуществляются Банком России, хотя и достаточно медленно.

Характерно, что предложенный Правительством ряд мер, направлен, в первую очередь, на повышение капитализации банковской системы и развитие новых технологий. Среди них отметим прежде всего осознание необходимости приравнять налогообложение банков к налогообложению предприятий (как по ставкам, так и по составу затрат), а также создание полноценной законодательной базы по электронным документам в России.6

Безусловный интерес представляют “Концептуальные основы развития банковской системы России”, представленные на Х съезде Ассоциации российских банков. Этот документ рассматривает банковскую отрасль как облетающую большим потенциалом самоорганизации. Основное внимание при этом уделяется принципам, в соответствии с которыми государство может развивать банковскую отрасль на основе законов и правительственных решении: многоукладность, равноправная конкуренция, рыночная дисциплина, развитие финансово-экономического федерализма, соответствие кредитно-финансового сектора реальному и другие.

1.2 Развитие системы кредитования в России, основные тенденции.

Элементы системы кредитования — это не навсегда что-то заданное по содержанию, они отражают имеющееся целое, находящееся в стадии развития. Тенденция (позднелат. tendentia — направленность, лат. tendo — направляю) определяется как «направленное развитие какого-либо явления или процесса». При анализе данных явлений или процессов необходимо различать:

• односторонне направленные и противоположные тенденции;

• ведущие тенденции и второстепенные, а также локальные тенденции;

• сходные и различные тенденции для родственных процессов.

Тенденции развития обычно рассматриваются применительно к определенному историческому этапу, так как тенденция — это развитие на определенном отрезке времени. Тенденция, проявляемая как нечто постоянное в развитии, характеризует существенную связь между процессами, становится закономерностью. Поэтому важно понимать, что является тенденцией данного этапа, что неприемлемо для определенного времени и что может существенно видоизменяться при определенных экономических и политических условиях.

Тенденции развития кредитования мы рассматриваем:

1) по отношению к переходной экономике;

2) как целостный процесс, в котором каждый элемент кредитования

развивается в специфических направлениях;

3) как процесс, зависящий от макро- и микроэкономических предпосылок.

В отличие от системы кредитования распределительного хозяйства действующая система отражает процесс трансформации экономики — ее переход к рыночным отношениям. Как во всякой системе, находящейся между прошлым и настоящим, новое содержание продолжает сосуществовать с прежним. Старая система кредитования оказалась разрушенной, новая система должна была быть создана на базе новых ценностей и идей, адекватных рыночной экономике.

В связи с переходом к рыночным отношениям произошла коммерциализация отношений между хозяйствующими субъектами. Целевая ориентация в цепочке «банк-кредитор — предприятие-заемщик» сместилась в сторону прибыли. При этом наблюдались общее падение объема производства и уменьшение объема инвестиций, высокие темпы инфляции, разрушение прежних хозяйственных связей. Под влиянием макро- и микроэкономических факторов увеличивалось число убыточных предприятий.7

К сожалению, на первых порах это не помешало российским коммерческим банкам упростить порядок выдачи кредита. Доверительные отношения между банком и заемщиком в начале 90-х годов стали преобладающими. Кредитная документация, предоставляемая в банк, анализировалась слабо, довольно распространенными были так называемые дружеские кредиты. Бесспорно, все это отразилось на динамике и структуре кредитных вложений банков, которая отражена на приложении 1.

Как показывает приложение 1, за период с 1980-го по 1990 г. с некоторыми интервалами происходило снижение размера кредита. Это особенно стало заметно в период с 1985-го по 1990 г., когда кредитные вложения в нефинансовый сектор экономики снизились с 0,52 до 0,18 трлн руб., или почти в 3 раза. Согласно расчетам, в те годы кредиты в днях к ВВП снизились в 2 раза. В последующем можно было наблюдать аналогичную картину Кредиты в днях к ВВП с 1991-го по 1994 г. снизились более чем в 2,5 раза.

С 1 января 1997 г. кредитные вложения коммерческих банков в ценах соответствующих лет к 1 января 2006 г. существенно возросли (приложение 2). Согласно представленной диаграмме кредитные вложения в период с 1997 по 2006 гг. увеличились в 17 раз. Несколько иная картина складывается, если на динамику размера кредитов взглянуть не с позиции цен соответствующих лет, а в реальном выражении (приложение 2).

Как показывают данные приложения 3 за период с 1 января 1998 г. По 1 января 2006 г. доля кредитов, предоставленных реальному сектору экономики, в совокупных активах кредитных организаций увеличилась на 12,6%. Таким образом, можно утверждать, что вслед за тенденцией к существенному сокращению объемов кредита, наблюдавшейся в период с 1980-го по 1990 г., в начале 90-х годов обозначилась тенденция к росту кредитных вложений. Кредит при этом оставался незначительным источником формирования оборотных средств предприятий. Если в дореформенный период доля кредита как источника формирования оборотных средств организаций в разные годы была на уровне 40—50%, то в последующие годы эта доля существенно снизилась. К примеру, в 1997 г. удельный вес кредита как источника формирования оборотного капитала был на уровне 7—8%, или в 5—6 раз меньше, чем в начале — середине 80-х годов. Подавляющая доля приходилась на кредиторскую, в том числе просроченную, задолженность. Не без основания можно заключить, что на протяжении 90-х годов кредит постепенно терял свою роль в развитии экономики. Организации, испытывающие острую потребность в платежах, переходили на альтернативные формы финансирования, в том числе посредством невыполнения своих платежных обязательств перед контрагентами. В целом опосредование кредитом процесса создания валового внутреннего продукта неуклонно снижалось. В последующие годы положение стало выравниваться: наблюдалось некоторое повышение доли кредита как источника формирования оборотных средств предприятий до уровня 23% в 2001 г., правда, это в 2 раза меньше, чем в начале — середине 80-х годов; общая картина снижения роли кредита продолжала сохраняться.

С 1986 г. отношение размера кредитов к ВВП неуклонно снижалось. Особенно заметным это снижение стало в 1989—1990 гг., когда участие кредита сократилось почти в 2 раза, всего же за период с 1980-го по 1997 г. отношение кредитов к ВВП уменьшилось в 6 раз.

Столь значительное сокращение кредита в опосредовании создания ВВП в основном было связано с кризисными явлениями в российской экономике, когда сжатие кредита стало естественным процессом и отражало как уменьшение ресурсной базы российских кредитных учреждений, так и возрастание рисков потерь от кредитных операций. На протяжении десятилетия число убыточных организаций в общей численности хозяйствующих субъектов находилось на уровне 40 — 50% Так, в сентябре 1998 г. в целом по стране действовало 48,9% убыточных хозяйственных субъектов, в том числе в промышленности — 50,1%, на транспорте — 59,2%.8 Естественно, эти организации были исключены из числа субъектов кредитования. В январе — августе 2005 г. удельный вес убыточных организаций по сравнению с аналогичным периодом 2006 г. сократился и составил 37,2%, а по итогам 2007 г. — 34,5%. Быстрый рост стоимостных объемов реализации позволил предприятиям выйти на более высокие уровни рентабельности. Сальдированный финансовый результат в промышленности по итогам января — октября 2007 г. более чем на 63% превысил значение соответствующего периода предыдущего года. Следствием этого, а также роста ресурсной базы коммерческих банков явилось увеличение отношения кредитов к ВВП за период с 2000 по 2007 гг. в 2,2 раза.9

Немаловажен и размер платы за кредит. К примеру, в 1995 г. основные ставки по кредитам составили 320,3%, в 1996 г. — 146,8% годовых, в то время как рентабельность продукции организаций составляла соответственно 15,8 и 4,8% Естественно, при таком разрыве говорить о широком использовании кредитов не приходилось, кредит был слишком дорогим.

Нетрудно заметить, что процентная ставка с 1 января 2000 г.по1 января 2008 г. продолжала быть довольно высокой, она колебалась по кредитам до 30 дней от 21,1 до 49,5%, по кредитам от 31 до 90 дней — от 36,4 до 54,4%, по кредитам от 91 до 180 дней — от 33,9 до 51,4%, по кредитам от 181 дня до 1 года — от 29 до 46,5%. В тот же период довольно существенной была и ставка рефинансирования; к примеру, в середине 2000 г. она была на уровне 60% и лишь к ноябрю 2008 г.сократилась до 25% годовых. К концу 2000 г. процентная ставка продолжала оставаться высокой.

К ноябрю 2008 г. процентные ставки по ряду российских коммерческих банков колебались в зависимости от срока от 17 до 80% — по кредитам в рублях и от 10 до 80% — по кредитам в валюте. Более низкой была плата за кредит, взыскиваемая Международным промышленным банком, где кредиты в рублях от 1 месяца до 1 года и выше стоили от 17 до 27% годовых, а кредиты в валюте на эти же сроки — от 10 до 19% годовых, что наиболее приемлемо для российских клиентов. Крайне дорогой была плата за кредит, взыскиваемая рядом других коммерческих банков, где за рублевые кредиты на срок от 1 месяца до 1 года и выше взыскивали от 40 до 90% годовых, а за валютные кредиты в пределах тех же сроков — от 20 до 80% годовых. Наиболее типичной ставкой по кредитам в рублях в пределах 6 месяцев была ставка 25—30% годовых, а по валютным кредитам в пределах этого же срока — 15— 20% годовых, что, естественно, было довольно дорого. К концу 2003 г. процентная ставка по кредитам предприятиям несколько снизилась и составила 15%. Привлечение кредитов при такой ставке было рентабельно для предприятий, на которые приходилось 50% промышленного производства.10

Неоднократное снижение в 2004—2005 гг. Банком России ставки рефинансирования (с 16 до 12%), а также сокращение обязательных резервов, депонируемых кредитными организациями в Банке России, способствовали удешевлению привлекаемых банками ресурсов, что, в свою очередь, позволило банкам снизить стоимость предоставляемых кредитов. Так, на 1.01.2006 г. процентная ставка по кредитам, предоставленным в рублях, составила 10,4%, в долларах США — 9,1%, в евро — 7,1 %. Таким образом, можно сделать вывод, что некоторое улучшение финансового положения производственного сектора наряду со снижением платы за кредит способствовали развитию кредитных операций банков. В то же время наличие все еще широкого слоя убыточных организаций наряду с сохраняющимся уровнем рисков продолжает пока быть препятствием на пути развития кредитных вложений коммерческих банков в реальный сектор экономики.

Определенные явления можно наблюдать и в структуре кредитов, выданных коммерческими банками. Обращает на себя внимание прежде всего изменение доли кредитов, предоставленных материальному производству. Если в 1980 г. на долю материального производства приходилось 45,7% всего объема кредитов, в 2000 г. — 61,7%, в 2005 г. — 45,4%, в 2007 г. — 54,9%, то в 2008 г. — 40%. За промышленностью закрепилось основное место в отраслевой структуре кредитных вложений. В 2008 г. ее удельный вес составил 28%. Заметно увеличились вложения банков в строительство и транспорт, снизилась доля кредитов, предоставляемых сельскому хозяйству, где убыточность производства и риск оказались особенно высокими.11

Сложившаяся практика показывает, что основная масса кредитов, выдаваемых коммерческими банками, представлена кредитами крупным промышленным предприятиям, частным и государственным, а также кредитами крупным производителям в агропромышленном комплексе. Данная категория заемщиков всегда вызывала интерес у коммерческих банков, поскольку крупные предприятия, работающие в области энергетики, тяжелой промышленности, добычи и обработки полезных ископаемых, занимали ведущее место в экономике. Падение производства и ухудшение общей экономической ситуации меньше сказывались именно в этих отраслях. Огромные оборотные средства крупных предприятий всегда были хорошим обеспечением кредитов, гарантировали возврат ссуженных средств и достаточно четкое выполнение обязательств перед банками. В агропромышленном комплексе приоритетными являются переработка сельскохозяйственной продукции и строительный комплекс, особенно производство стройматериалов и жилищное строительство, так как производимая продукция обеспечивает первейшие потребности человека в пище и жилье, ориентирована на конечного потребителя, и поэтому предприятия этих отраслей меньше других затронуты неплатежами. Среди них наибольшее количество средних динамично развивающихся предприятий с хорошим уровнем рентабельности и конкурентоспособной продукцией. Проекты в нефтяном и нефтехимическом комплексе и металлургии, продукция которых сейчас доминирует в российском экспорте, относятся ко второму эшелону, так как производства этих отраслей гораздо сильнее концентрированы, масштабны и капиталоемки. Экспортные производства (особенно сырьевые) уже поделены между крупными кредитными институтами. Завоевание средними банками своей ниши в высокотехнологичных, наукоемких отраслях, у которых есть хорошие перспективы на внешнем и внутреннем рынках, во многом зависит от отлаженности механизма привлечения, отбора, обслуживания массового клиента, взаимодействия с властными структурами, с предпринимательскими и финансовыми кругами в России и за рубежом, с международными экономическими организациями, от технической оснащенности самого банка.12

Кредитование международной торговли в последнее время является одним из наиболее широко развивающихся направлений кредитной политики крупных универсальных российских банков. Развитие этих операции во многом сдерживается из-за того, что только узкому кругу российских банков открыты линии для подтверждения аккредитивов западными кредитными институтами. Этот круг ограничивается крупнейшими западными кредитными институтами, в капитале которых участвуют международные банки (Московский международный банк), Европейский банк реконструкции и развития. К этому кругу также принадлежат некоторые банки, образовавшиеся на базе отраслевых министерств и государственных банков. Подтверждение аккредитивов остальных банков осуществляется западными банками в основном под 100%-ный залог депозитов. Так же поступают и крупные российские банки по отношению к своим заемщикам или мелким и средним банкам. Реальное содействие кредитам в производство банки зачастую оказывают через развивающееся проектное финансирование (управление проектами). Кредитный институт самостоятельно или совместно с предприятием выбирает проект для прямого кредитования, оценивает его обоснованность, эффективность с учетом различного рода рисков, разрабатывает общую концепцию, технико-экономическое обоснование, бизнес-план. Практика показывает, что для расширения участия банков в проектах кредитования целесообразно законодательно определить программу стимулирования инвестиций в российскую экономику. Постепенно российские банки начинают осуществлять проекты совместно с российскими партнерами.13

Особым направлением деятельности коммерческих банков является кредитование сферы малого бизнеса. Этот сегмент рынка в последние годы постоянно растет. Появляются новые малые предприятия, работающие в сфере услуг, торговли и мелкого производства. Именно они в настоящий момент остро нуждаются в свободных денежных средствах. Однако здесь банки сталкиваются с основной проблемой — возвратом кредитов. Сложность проблемы состоит в том, что вновь открываемые и даже действующие организации не обладают необходимым имуществом и капиталом и не в состоянии предоставить обеспечение получаемым ссудам. Прежде чем открыть кредит подобному предприятию, соответствующему подразделению коммерческого банка необходимо тщательно изучить ситуацию в данной сфере экономики, проверить благонадежность предпринимателя, его способность к правильному ведению дел и только после этого принимать решение о предоставлении кредита. И хотя существует множество федеральных и государственных программ, связанных со страхованием кредитов, предоставляемых коммерческими банками частным предпринимателям, малым предприятиям сферы услуг, торговли и производства, все же банки неохотно предоставляют им ссуды. Одним из флагманов кредитования малого бизнеса является Сбербанк России, предлагающий несколько условий и схем кредитования данной категории заемщиков.

К сожалению, состав кредитных инструментов, применяемых в настоящее время российскими коммерческими банками, однотипен, неразнообразен. Слабо используются такие широко применяемые в развитых странах финансовые инструменты и методы кредитования, как ломбардное кредитование, лизинг, факторинг, облигационное кредитование, синдицированное кредитование.

Соотношение между отдельными видами кредитов в разных банках неодинаково. Вместе с тем необходимо отметить достаточно широкое развитие кредита в пределах кредитной линии. Это свидетельствует о том, что банки стремятся установить долговременные связи с клиентами. В целом развитие кредитования в России проходит довольно противоречиво. Между масштабами кредитных операций и материальным производством прослеживается весьма важная закономерность: объемы развития кредитов определяются масштабами развития экономики. Вместе со спадом производства и обращения товаров на протяжении последних 20 лет сокращались и кредитные вложения. Некоторое оживление экономики, рост валового внутреннего продукта и промышленного производства приводили к постепенному росту кредитных вложений. Кризис и оживление экономики соответственно сопровождались падением и некоторым увеличением кредитных вложений. В соответствии с данной закономерностью в развитии кредита за последнее время прослеживается тенденция, связанная с длительным периодом спада экономики, существенным уменьшением объемов кредитования, сокращением доли кредита как источника формирования оборотных средств организаций, удорожанием платы за кредит, снижением его роли в экономическом развитии. К 1996 г. отношение размера кредита к ВВП снизилось до 9,6%, или почти в 6 раз по сравнению с 1980 г. В 1997 г. удельный вес кредита как источника формирования ВВП был в 6—7 раз меньше, чем в середине 80-х годов.14 К середине 90-х годов плата за кредит превышала условную рентабельность производства. За кредиты в пределах года организациям нужно было платить от 30 до 50% годовых, в то время как в распределительной системе хозяйства до перехода к системе рыночных отношении плата за кредит составляла 1—2% годовых. В этот период происходили и другие важные процессы. Вслед за реформой банковской системы в конце 80-х годов начались коммерциализация кредитных отношений, их приспособление к новой системе хозяйствования. От кредитования объектов банки переходили к кредитованию субъектов, полнее учитывали их кредитоспособность. Шел процесс освоения новой технологии и процедур рассмотрения кредитной заявки, расчета размера кредита с учетом различного рода рисков, выдачи и погашения банковских ссуд. Принципы кредитования хотя и оставались с экономической точки зрения прежними, однако их реализация приобретала несколько иные формы (в частности, действовали ограничения на размер крупных кредитов, уровень ликвидности и др.). Характерно и то, что с момента образования первых коммерческих банков в России в структуре кредитов также происходили существенные изменения. Вместо кредитов под товарно-материальные ценности, товары отгруженные и затраты возникали новые ссуды: по контокорренту (впоследствии был упразднен), по овердрафту, в пределах кредитной линии, с применением векселей. В российской практике все чаще стали прибегать к жилищным ипотечным ссудам, синдицированным кредитам, лизингу и др. Происходил своеобразный процесс обновления кредитного портфеля, когда появлялись новые ссуды, расширяющие границы кредитования, при общем снижении (вплоть до середины 90-х годов) масштабов кредитования. Таким образом, тенденция сокращения масштабов кредитования сосуществовала с расширением перечня банковских ссуд, подтверждая тем самым возможность появления противоположных тенденций родственных процессов (о чем мы упоминали в самом начале этого параграфа). Главной тенденцией мы считаем происходящий процесс формирования новой системы кредитования, адекватной переходной экономике, где между участниками кредитного процесса создаются иные отношения, отображающие интересы обеих сторон, появляются иные формы кредитования, позволяющие снизить кредитные риски. Данная тенденция, как уже отмечалось, проявляется в обновлении арсенала банковских ссуд, применении технологии их выдачи и погашения. Не только меняются процедуры кредитования, обновляется понятийный аппарат. Сейчас не применяются понятия так называемых специальных и простых ссудных счетов, кредитов на долевых началах, выдаваемых предприятиям тяжелой промышленности, кредитов под расчетные документы в пути и др.15

К тенденциям, отображающим количественную сторону развития системы кредитования, относятся:

• снижение абсолютного размера кредитных вложений (в том числе в отраслевом разрезе), имевшее место с середины 80 до начала 90-х годов;

• увеличение абсолютного размера кредитных вложений (в том числе в отраслевом разрезе), начавшееся в начале 90-х годов;

• рост доли кредита в совокупных активах, наблюдающийся в последние пять лет.

К тенденциям, выражающим качественную сторону развития системы кредитования, можно причислить:

• падение доли кредита как источника формирования оборотных средств предприятий, происшедшее в 1990-х годах;

• снижение отношения размера кредита к ВВП, имевшее место во второй половине 80-х годов;

• увеличение отношения размера кредита к ВВП, наблюдающееся в последние пять лет;

• увеличение срока пользования ссудами, обслуживающими основную производственную деятельность предприятий (по сравнению с началом 90-х годов);

• сокращение доли просроченных платежей по банковским ссудам, наблюдающееся в последние годы (начиная с 1999 г.);

• сокращение доли проблемных и безнадежных ссуд, проявляющееся в послекризисный период;

• более высокое покрытие кредитных вложений резервами, создаваемыми на возможные потери по ссудам, наблюдаемое с 1999 г.

Индикаторами позитивных тенденций могут служить:

• ускорение оборачиваемости кредита;

• рост доходов на каждый рубль кредита;

• улучшение структуры кредитных вложении, адекватной приоритетам экономического развития страны;

• развитие новых видов кредитов и форм кредитования;

• сокращение размера и доли пролонгируемых ссуд;

• снижение себестоимости кредитных операций;

• снижение цены кредита и расширение его доступности для более широкого круга клиентов;

• формирование инфраструктуры кредитных операций (в том числе информационного, методического, кадрового обеспечения и т.п.);

• улучшение регулятивной базы, в том числе законов, защищающих права кредиторов и заемщиков, и др.

2. ИСТОРИЯ РАЗВИТИЯ НИЗВОГО ЗВЕНА КРЕДИТНОЙ СИСТЕМЫ РОССИИ

2.1 Понятие «низового звена» кредитной системы РФ

Структура кредитной системы и организация кредитного дела должны способствовать наиболее полному удовлетворению потребностей в кредитно-денежном обслуживании всей экономики и ее звеньев. При этом кредитная система характеризуется совокупностью банковских и других кредитных учреждений, правовыми формами организации и подходами к осуществлению кредитных операций.

Кредитное дело представляет собой особую сферу предпринимательской деятельности, направленную на привлечение и аккумуляцию временно свободных денежных средств и их распределение между отдельными хозяйственными звеньями в соответствии с принципами кредитования. При этом каждому этапу историко-экономического развития страны соответствуют свой тип организации кредитного дела и своя структура кредитной системы.16

Кредитные операции в экономике могут осуществляться самыми разнообразными учреждениями. Однако основными по масштабам операций и значимости обслуживания хозяйственного оборота являются банки. Тем не менее всегда выделяют две основные подсистемы организации кредитных отношений, функционирующих в рамках банковских учреждений (институтов) и в рамках небанковских (околобанковских, квазибанковских) учреждений (институтов). В соответствии с такой организацией кредитных отношений формируются два основных звена кредитной системы: банковские учреждения, формирующие банковскую систему, и па-рабанковские учреждения, формирующие парабанковскую систему.

В данном случае банковская система представлена банками и другими учреждениями банковского типа (например, учетными домами), а парабанковская система — специализированными кредитно-финансовыми и почтово-сберегательными учреждениями. При этом сама кредитная система состоит из соответствующим образом организованных звеньев управления или иерархичной структуры составляющих ее элементов, к которым относятся центральный управляющий орган и низовые (функциональные) органы.

В целях координации деятельности низовых звеньев центральный управляющий орган должен осуществлять надзор за функционированием кредитных учреждений, анализ деятельности кредитных учреждений и ее направление в нужное русло с тем, чтобы обеспечить бесперебойность и надежность функционирования кредитной системы, эффективность кредитно-расчетного обслуживания хозяйственного оборота, не допустить необоснованного расширения или сокращения объема кредитных операций. В соответствии с этим кредитная система характеризуется функциональной специализацией, объемом кредитных операций и количеством кредитных учреждений, а также количеством предоставляемых отдельным субъектам хозяйствования кредитно-финансовых услуг.17

Ядро кредитной системы составляет банковская система, на которую падает основная нагрузка по денежно-кредитному обслуживанию хозяйственного оборота, а единым органом, координирующим деятельность банковских учреждений, является центральный (эмиссионный) банк, выполняющий функции управления процессами организации кредитно-расчетного и финансового обслуживания экономики. Центральные банки регулируют ликвидность банковской системы и балансы банковских учреждений. При этом цели регулирования сводятся в конечном счете к стабилизации покупательной способности денег и процентных ставок, стимулированию экономического роста, борьбе с инфляцией.

Каждая банковская система имеет свои особенности. В частности, банковская система Германии является весьма разнообразной по видам деятельности и формам собственности. Во главе банковской системы находится центральный банк (Дойче Бундесбанк); каждое отделение банка обслуживает в среднем около 1600 человек. Банковская система Англии характеризуется устойчивыми традициями, а также сложившимся правовым регламентированием. Для банковской системы Швейцарии характерным является строгий контроль за деятельностью банков и инвестиционных компаний.

Прямое и непосредственное воздействие и регулирование, контрольные и надзорные функции центральный банк выполняет, как правило, только по отношению к банковским учреждениям, а также другим организациям, специализирующимся на чисто банковских операциях и имеющим соответствующую лицензию центрального банка. На остальные звенья кредитной системы центральный банк и его учреждения могут оказывать прямое воздействие лишь в отдельных случаях, а в большинстве — только опосредованное воздействие, проявляющееся во взаимосвязи кредитных и финансовых операций различных секторов рынка кредитно-финансовых услуг.

Банки являются финансовыми институтами универсального типа и обладают правом создания платежных средств и регулирования массы денег в обращении (образование платежных средств, их выпуск в оборот и изъятие из оборота). Кредитные же учреждения, напротив, только специализируются на отдельных финансовых операциях и лишь перераспределяют уже существующие платежные средства. Однако проведение такого различия между банками и кредитными учреждениями представляется в значительной мере однобоким. Дело в том, что как первые, так и вторые выполняют значительное количество операций. В частности, классическими операциями коммерческих банков (банков второго уровня) являются привлечение денежных средств на расчетные (текущие) счета и в срочные вклады, предоставление аккумулированных денежных средств в ссуды и осуществление расчетов.

В настоящее время круг банковских операций также существенно расширяется, все больше стирается грань между традиционно банковскими и квазибанковскими операциями, соответственно, стирается грань между операциями банков и парабанков. Особенностью банков является то, что они организуют весь денежный оборот в его совокупности, непосредственно осуществляют его и трансформируют налично-денежный оборот в безналичный и обратно. В принципе могут существовать банки, не выполняющие функции финансирования капитальных вложений, сберегательного дела, расчетно-кассового исполнения Госбюджета и даже кредитования. Поэтому основными признаками банков являются организации и непосредственное осуществление денежного оборота, ведение общегосударственного счетоводства.18

Однако в ряде случаев банки отождествляются с кредитными организациями, что представляется также весьма неточным, поскольку:

• возможно наличие банков, которые не занимаются кредитной деятельностью, а осуществляют, например, эмиссию денег или финансирование капиталовложений на безвозвратной основе;

• банки не могут заниматься только кредитной деятельностью, не выполняя другие функции, например, по организации безналичного оборота, аккумуляции средств;

• кредитованием занимаются не только банки. Так, товары в кредит продаются различными организациями государственной и кооперативной торговли. Кредитуют население в той или иной форме ломбарды, пункты проката. Предприятия и хозяйственные организации за счет фондов экономического стимулирования выдают рабочим и служащим ссуды на хозяйственное обзаведение, улучшение жилищных условий.

2.2 Этапы развития низового звена кредитной системы

Для оценки значения процессов, происходящих ныне в банковской системе страны, целесообразно совершить небольшой экскурс в прошлое России. Ретроспективный подход позволит не только взвешенно подойти к анализу складывающейся ситуации в банковском деле, но и в определенной степени предвидеть будущее. Коммерческие банки, естественно, не представляют собой новации переходного периода Союза Независимых Государств. Это банки, присущие любой экономической формации, занимающиеся кредитованием и финансированием промышленности и торговли за счет денежных капиталов, привлеченных в виде вкладов и путем выпуска собственных акций и облигаций. Коммерческие банки пополняют также свои ресурсы за счет заимствований у эмиссионных банков. Аккумулируя денежные капиталы, временно высвобождающиеся в процессе производства и обращения, а также свободные средства населения, коммерческие банки передают их в ссуду функционирующим предпринимателям. Иными словами, через эти банки происходит перераспределение капиталов между различными отраслями хозяйства. Коммерческие банки создают кредитные орудия обращения посредством открытия текущих счетов своим заемщикам, на которые последние выписывают чеки.19 Через коммерческие банки осуществляются безналичные расчеты через корреспондентские счета в центральных банках. Просматривается объективная тенденция, (конечно, не в наших современных условиях) объединения коммерческих банков в банковские монополии и их широкое внедрение в промышленность и иные сферы производства. Итак, немного истории. До проведения одной из важнейших экономических реформ — отмены крепостного права — банковская система страны состояла в основном из дворянских банков. Сферой их деятельности являлся поземельный кредит, который предоставлялся под залог помещичьих имений из расчета числа крепостных «душ», а также драгоценностей.

Первый дворянский банк был учрежден в 1854 г. с конторами в Петербурге и М20оскве и назывался Банк для дворянства. Кредитованием промышленности и торговли занимались прежде всего банковские фирмы и менялы, широко процветало ростовщичество. С 60-х годов стали учреждаться акционерные коммерческие банки, развитие которых активизировалось в 90-е годы. Важную роль в экономической жизни страны стали играть ипотечные банки, представляющие кредиты под землю и недвижимость, и городские банки, находящиеся в ведении городских управлений. Банковская система России в преддверии первой мировой войны включала эмиссионный Государственный банк, акционерные коммерческие банки, ипотечные банки, городские банки. Продолжался процесс концентрации, слияния банковских ресурсов. До 80% капитала акционерных коммерческих банков, которых насчитывалось около 50, было сосредоточено в 18 банках. Из них выделились 5 крупнейших банков Русско-Азиатский, Петербургский международный коммерческий, Азово-Донской, Русский (для внешней торговли) и Русский торгово-промышленный.

Собственные капиталы и вклады этих банков превысили 2 млрд. рублей, или 48% указанных средств всех акционерных коммерческих банков. Ведущая пятерка банков имела 418 филиалов по всей стране. Под контролем акционерных коммерческих банков находилось множество крупнейших промышленных и торговых фирм. Например, Русско-Азиатский банк контролировал такие предприятия, как Путиловский завод, Петербургский и Русско-Балтийский вагоностроительный заводы, Петербургский международный банк представительствовал в 50 акционерных обществах.

Особенностью банковской политики России являлось активное привлечение иностранного капитала, в основном французского. В 1914 году примерно половина акционерного капитала 18 коммерческих банков принадлежала иностранным партнерам.

Система ипотечных банков включала два государственных — крестьянский поземельный и дворянский земельный, 10 акционерных земельных банков, 36 губернских и городских кредитных обществ.

Свыше 60% общей суммы ипотечной задолженности приходилось на государственные банки. Городских общественных банков насчитывалось 317. Они специализировались преимущественно на выдаче ссуд под городскую недвижимость.21

Одним из первых актов Октябрьской революции был захват Государственного банка России, а затем, в конце декабря 1917 года, издан декрет ВЦИК о национализации частных акционерных банков. В 1917-1919 годах в связи с отменой частной собственности на землю были ликвидированы ипотечные банки. Сохранилась лишь кредитная кооперация, осуществляющая выдачу ссуд крестьянским хозяйствам. Национализированные частные банки, объединенные с Госбанком, образовали Народный банк РСФСР, который в 1920 году прекратил свою деятельность, будучи трансформирован в Центральное бюджетно-расчетное управление Наркомфина. Однако с переходом к новой экономической политике возникли предпосылки развития кредитных отношений и создания по существу заново банковской системы. В конце 1921 года начал функционировать Государственный банк, стала активизироваться кредитная кооперация, были созданы кооперативные банки. На селе низовое звено кредитной системы представляли кредитные и сельскохозяйственные товарищества, осуществляющие банковские операции.

Затем начали формироваться на паевых началах общества сельскохозяйственного кредита, которые представляли собой местные сельскохозяйственные банки, расположенные в областных (губернских)

центрах.

Одновременно с возрождением кредитной кооперации в начале 1922 года были учреждены кооперативные банки, призванные содействовать кредитом развитию потребительской кооперации. Следующий этап тановления кредитной системы — создание отраслевых специальных банков — акционерного общества «Электрокредит», акционерного Российского торгово-промышленного банка, Центрального коммунального, с сетью местных учреждений и других. Начали действовать и территориальные банки, в частности, Среднеазиатский и Дальневосточный. Здесь важно выделить следующий момент. Стало ясно, что реализация новой экономической политики невозможна без аккумуляции и широкого использования средств предпринимателей. Вот почему в 1922 году были учреждены с участием частного капитала два банка — Российский коммерческий банк и Юго-Восточный банк. Причем, что весьма примечательно, одним из учредителей Роскомбанка явились представители деловых кругов Швеции. Было также принято решение об организации частных банковских учреждений в форме обществ взаимного кредита, деятельность которых предполагала мобилизацию и вовлечение в хозяйственный оборот средств мелких товаропроизводителей и частников.22

Реализация указанных мер позволила сформировать к концу 1925 года достаточно развитую кредитную систему, состоящую в основном из кредитных учреждений, созданных на новых началах. Функционировал 121 акционерный банк, 114 кооперативных банков, 153 коммунальных банка, 196 обществ сельскохозяйственного кредита, 173 общества взаимного кредита и кредитная кооперация, объединяющая 3800 подразделений. В то же время сеть учреждений.

Госбанка СССР насчитывала 459 учреждений, на долю которых приходилось 56% всех кредитных вложений. На этом, пожалуй, развитие инициативы в становлении кредитной системы было приостановлено. В 1927 году ЦИК и Совнарком СССР приняли постановление «О принципах построения кредитной системы», которое положило начало монополизации банковского дела. Дальнейшие изменения в организационной структуре банков произошло в 1930 году в связи с проведением кредитной реформы. Все операции по краткосрочному кредитованию были сосредоточены в Госбанке, реорганизованы банки сельскохозяйственного кредита, функции которых в последующем перешли к Госбанку, создано четыре специализированных банка долгосрочных вложений. Реформация банков происходила и в последующие годы, вплоть до 1988 года, когда была создана не оправдавшая себя система специализированных банков.

В 1987 году началась 2-х этапная реорганизация.

1. Начало реформы кредитно-банковской системы (1987 – 1990)

В середине 80-х годов в обстановке поиска путей более интенсивного развития экономики стали предприниматься попытки реорганизации банковской системы. После длительных дискуссий в 1987 г. было решено провести в стране радикальную экономическую реформу, стержнем которой предполагалось сделать идею полного хозрасчета и самофинансирования. В свою очередь это требовало перестройки кредитно-банковской системы. Предусматривались изменения всей ее организационной структуры, повышение роли банков, усиление их влияния на развитие народного хозяйства, превращение кредита в действенный экономический рычаг.

На первом этапе реорганизации была создана новая структура государственных банков. Модель реорганизации включала:

создание двухуровневой банковской системы (Центрального эмиссионного банка и государственных специализированных банков, непосредственно обслуживающих хозяйство);

перевод специализированных банков на полный хозрасчет и самофинансирование;

совершенствование форм и методов кредитных отношений с предприятиями различных отраслей хозяйства.

В результате была создана система банков в следующем составе:

Государственный банк СССР.

Агропромышленный банк (Агропромбанк).

Промышленно-строительный банк (Промстройбанк).

Банк жилищно-коммунального хозяйства и социального развития (Жилсоцбанк).

Банк внешнеэкономической деятельности (Внешэкономбанк).

Банк трудовых сбережений и кредитования населения (Сберегательный банк).

Центральное место в кредитной системе страны должен был занять Государственный банк. Ранее выполнявшиеся им функции по кредитованию предприятий и организаций различных отраслей народного хозяйства и осуществлению расчетов между ними были переданы соответствующим специализированным банкам:

— специализированным банкам была передана вся низовая сеть Госбанка (отделения), им предоставлялось право как краткосрочного, так и долгосрочного кредитования;

— система сберегательных касс была преобразована в единый Сберегательный банк с многочисленными филиалами и отделениями;

— за Госбанком сохранились: в центре – Правление, в союзных республиках – республиканское звено (Госбанк республики), в областях, краях и автономных республиках – управления Госбанка;

Госбанк сохранил за собой эмиссионную, расчетную, контролирующую, функции, а также кредитование непроизводственной сферы.

Вновь созданные специализированные банки (Промстройбанк, Агропромбанк и Жилсоцбанк) образовали в центре правления, в союзных республиках – соответствующие республиканские банки, а в областях, краях и автономных республиках, как и Госбанк, – управления. Каждое из управлений спецбанков получило в свое подчинение ряд бывших отделений Госбанка, причем прикрепление отделений к тому или иному управлению осуществлялось в зависимости от того, клиентура какого банка преобладала в даннном отделении – Промстройбанка, Агропромбанка или Жилсоцбанка. Благодаря проведенной реорганизации в одном отделении (филиале) банка сосредоточивалось обслуживание и текущей, и инвестиционной деятельности предприятий.23

В качестве позитивных мер банковской реорганизации 1987 г. можно назвать упорядочение безналичных расчетов, прекращение кредитования убытков, сверхплановых запасов товарно-материальных ценностей, а также выдачи кредитов на восполнение утраченных собственных оборотных средств, приостановление изъятия излишних кредитных средств из хозяйственного оборота и замену их собственными ресурсами предприятий. В результате этих мероприятий были высвобождены кредитные ресурсы на сумму свыше 75 млрд. руб. Однако такие позитивные меры существенно нивелировались отрицательными последствиями банковской реформы. Ведь главным мотивом преобразований было стремление приблизить банки к интересам хозяйства. Да, реорганизация в определенной степени активизировала банковскую деятельность. Но она не могла коренным образом изменить ситуацию, поскольку по существу не затрагивала экономические отношения:

не изменились принципиально кредитные отношения: продолжалось кредитование в полуавтоматическом режиме, сохранился административный метод распределения кредитных ресурсов, не была ликвидирована монопольная структура банковской системы, произошло лишь разделение сфер влияния спецбанков по ведомственному принципу, что делало невозможной конкуренцию между ними.

резко возросли издержки обращения банков в связи с увеличением банковского аппарата, ростом его заработной платы и организованных расходов.

Госбанк занимался только распределением ресурсов на верхнем уровне, не имея возможности воздействовать на выполнение кредитных планов.

каждый банк реализовал самостоятельные кредитные планы, используя административные методы управления, распределяли свои ресурсы на вертикали между своими учреждениями, не обращая внимания на выгодность помещения средств, и осуществляли простое финансовое обслуживание и субсидирование предприятий;

монопольное положение спецбанков и централизованное закрепление ресурсов не позволяло вести торговлю деньгами или создавать денежные рынки. Кроме того, банки стали вводить искусственные поборы с предприятий и населения за обычные банковские услуги. В результате этого кредитные и денежные ресурсы продолжали выполнять пассивную роль и не могли рационально воздействовать на ход экономического развития.

целесообразность и выгодность предоставления средств в ссуду не стали критериями в деятельности банков.

В целом реорганизация только усугубила недостатки в работе банков. Далеко идущие замыслы остались невыполненными. В итоге получился «аппаратный» вариант перестройки банковской системы. Реорганизация, проведенная, казалось бы, с целью ликвидации монопольного положения Госбанка и Стройбанка в сфере кредитных отношений, привела на смену одним монополистам других. Очень скоро стало ясно, что настоящая реорганизация банковской системы еще впереди. Объективно был необходим второй этап банковской реформы, направленный на комплексную реконструкцию системы экономических отношений в области кредита. Начало его связывается с созданием в 1988 г. первых коммерческих банков, призванных стать фундаментом для формирования рыночных отношений и структур в банковской сфере. Создание такого рынка стало означать замену административно-командных отношений на гибкие экономические методы перемещения финансовых ресурсов в сфере наиболее эффективного применения.24

Мысль о необходимости перехода к рыночной экономике в общественном мнении стала утверждаться на рубеже 80-х и 90-х годов. Первые негосударственные коммерческие и кооперативные банки стали создаваться на фоне ожесточенной идеологической дискуссии вокруг данной проблемы. Тем самым и возникло качественно новое направление формирования банковской системы. Идеологически и экономически была подготовлена почва для возрождения коммерческих банков, судьба которых, казалось бы, бесповоротно определилась в момент их полной ликвидации при переходе к командным методам управления экономикой.

Коммерческий статус дает банку значительную самостоятельность в определении целей, условий и сроков кредитования, уровня процентных ставок, развитии разнообразных форм банковской деятельности, в использовании полученной прибыли, определении штатов и уровня оплаты труда своих работников, укреплении материально-технической базы и решении других вопросов.

Численность вновь созданных коммерческих и кооперативных банков быстро возрастала. На 1 января 1989 г. в СССР насчитывалось всего 43 коммерческих и кооперативных банка, а через 2 года их число возросло до 1357, в том числе в России – до 1215. В дальнейшем количество коммерческих банков продолжало быстро возрастать, в том числе за счет образовавшихся на базе не оправдавших себя государственных специализированных банков.

В середине 1990 г. правительство объявило о начале программы перехода к рынку, которая включала также планы дальнейшей реорганизации банковской системы. В частности, в правительственной программе отмечалась необходимость создания эффективной двухъярусной банковской системы, состоящей из Государственного банка и коммерческих банков, в которые должны быть преобразованы созданные в 1987 г. специализированные банки.

Наряду с этой программой исполнительные и законодательные органы страны рассматривали альтернативную прогармму перехода к рынку — «500 дней», предлагавшую создать трехъярусную банковскую систему, которая помимо Госбанка и коммерческх банков дополнялась сетью специализированных кредитно-финансовых учреждений в лице страховых компаний, земельных банков, инвестиционных фондов, кредитных товариществ, пенсионных фондов, брокерских и лизинговых компаний. Программа «500 дней» расширяла количество будущих субъектов рынка капитала за счет перспективного создания специализированных кредитных учреждений, однако по существу неправильно подменяла понятие «кредитная система» понятием «банковская система». Первое понятие шире, чем второе, которое ограничивается только банками. Кроме того, в программе оставалось понятие «ссудного фонда», тогда как в условиях рынка необходима его замена на «рынок капитала».

Концепция структуры новой кредитной системы практически полностью перешла в программу союзного правительства » Основные направления развития народного хозяйства и перехода к рынку «, принятую осенью 1990 г. Верховным Советом СССР. Однако и здесь была допущена профессиональная ошибка, так как под банковской системой по сути подразумевалось создание новой кредитной системы.

Верховным Советом СССР 11 декабря 1990 г. были приняты законы “О Государственном банке СССР” и «О банках и банковской деятельности «, которые окончательно устанавливали двухъярусную банковскую систему в виде Центрального банка (Госбанка), Сберегательного банка и коммерческих банков. Согласно этому закону

были изменены статус Государственного банка СССР и его роль в экономике страны. Банк был выведен из подчинения правительству и получил, таким образом, необходимую независимость. Он стал выполнять функции Центрального банка;

коммерческие банки получили самостоятельный статус в области привлечения вкладов и кредитной политики, а также при определении процентных ставок. Кроме того, им были даны права осуществлять валютные операции на основе лицензий, выданных Центральным банком.

Закон 1990 г. изменил функциональную деятельность Госбанка: кроме эмиссионной, расчетной функции, он стал контролировать деятельность коммерческих банков путем установления для них обязательных норм резервов и хранения их на счетах Центрального банка. Принятие закона 1990 г. способствовало созданию широкой сети коммерческих банков во всех регионах страны.

Специализированные банки были превращены в коммерческие банки. Уже в 1988-1989 гг. начали возникать отдельные специализированные кредитно-финансовые институты. В качестве альтернативы двум государственным страховым учреждениям — Госстраху и Ингосстраху были образованы на коммерческой основе страховые компании «Центрорезерв», «Дальросс»,»Аско» и др.25

Одновременно было создано несколько инвестиционных компаний и банков. К 1990 г., т.е. к моменту принятия «Закона о банках и банковской деятельности», в стране начинает складываться трехъярусная кредитная система.

2. Реформы кредитно-банковской системы РФ до середины 1998 г.

Кредитная система:

К концу 1991 г. в связи с образованием Российской Федерации как самостоятельного государства формируется новая структура кредитной системы, законодательной основой для которой были принятые в РСФСР законы «О Центральном банке РСФСР (Банке России)» и «О банках и банковской деятельности в РСФСР» (от 2 декабря 1990 г.). Новая кредитная система складывается из следующих трех ярусов (конец 1992 г.):

— Центральный банк РФ

— Банковская система

-коммерческие банки

-сберегательный банк РФ

— Специализированные небанковские кредитные институты:

— страховые компании

— инвестиционные фонды

— прочие

Такая структура кредитной системы РФ приближается к модели кредитной системы промышленно развитых стран. Но дело в том, что наиболее слабым звеном новой кредитной системы является третий ярус. Он представлен в основном страховыми компаниями, а для развития других типов специализированных кредитных институтов нужно полноценное функционирование рынка капиталов и его второго элемента — рынка ценных бумаг. Создание последнего возможно в условиях относительно широкой приватизации государственной собственности. Именно это должно стимулировать развитие третьего яруса кредитной системы.

Новая кредитная система пока развивается сложно и противоречиво. К началу 1992 г. в РФ действовало 1414 коммерческих банков, из них 767 созданы на базе бывших специализированных банков и 646 вновь образованы. Суммарный составной фонд составил 76,1 млрд. руб. Однако основным недостатком новой банковской системы является большое число мелких банков — 1037, или 73% от общего числа банков, с уставным фондом от 5 до 25 млн. руб, в товремя как банков с уставным фондом свыше 200 млн. руб. насчитывалось 24, или 2% их общего количества.

Поэтому мелкие коммерческие банки не могли эффектно организовать обслуживание клиентов и гарантировать сохранность их вкладов. Кроме того, характерными негативными сторонами всей банковской системы являются нехватка квалифицированных кадров; слабая материально-техническая база; отсутствие конкуренции ; недоступность услуг для ряда клиентов из-за высого уровня процента. 1993-1994 годы характеризовались дальнейшим ростом числа коммерческих банков и других кредитно-финансовых институтов, что было обусловлено расширением масштабов приватизации, развитием рынка ценных бумаг, дальнейшим продвижением рыночных реформ.

К концу 1994 г. в России действовало около 2400 коммерческих банков, более 2 тыс. страховых компаний, большое количесиво инвестиционных фондов (компаний), одновременно стали создаваться ипотечные банки, негосударственные пенсионные фонды, финансово-строительные компании, частные сберегательные банки и ряд других кредитных учреждений.

На конец 1994 г. структура кредитной системы России значительно отличается от 1991 — 1992 гг.

— Центральный банк

-Банковская система:

— коммерческие банки

— сберегательные банки

— ипотечные банки

-Специализированные небанковские кредитно-финансовые институты

— страховые компании

— инвестиционные фонды

— пенсионные фонды

— финансово-строительные компании

— прочие

Новая структура кредитной системы стала в большей степени отражать потребности рыночного хозяйства и все больше приспособливаться к процессу новых экономических реформ.

В то же время процесс становления кредитной системы выявил определенные недостатки. Они выразились в нарушениях во всех звеньях: продолжают образовываться и существовать мелкие учреждения ( банки, страховые компании, инвестиционные фонды), которые из-за слабой финансовой базы не могут справляться с потребностями клиентов; коммерческие банки и другие учреждения в основном проводят краткосрочные кредитные операции, недостаточно инвестируя свои средства в промышленность и другие отрасли.

Многие вновь созданные кредитно-финансовые институты, страховые компании и инвестиционные фонды занимаются несвойственной им деятельностью: привлекают вклады населения, выполняя функции коммерческих и сберегательных банков. Ряд инвестиционных фондов, финансовых компаний и банков построили свою деятельность не на подлинной коммерческой основе, а по принципу пирамиды, что вызвало волну банкроств в 1993-1994 гг. Кроме того, высокие ставки на краткосрочные кредиты ведут к необоснованному росту прибылей, которые в последующем конвертируются в иностранную валюту, что обесценивает рубль и ведет к усилению инфляции.

Современная структура крединой системы приведена в приложении.

Банковская система:

После обретения Россией независимости продолжися 2-й этап банковской реформы, начавшийся еще в 1987 г. Однако условия проведения реформы теперь значительно изменились.

В связи с распадом СССР, коренными изменениями в политике и экономике банковская система в том виде, до которого ее удалось преобразовать в последние годы существования СССР (т.е. за все годы «перестройки»), не могла эффективно функционировать. Возникла необходимость в ее новой перестройке в рамках нового государства. Новая банковская система должна была производиться в условиях:

масштабных структурных изменений, ведущих к радикальному изменению экономического и политического строя страны (изменения в формах собственности, конверсия, демонополизация, масштабные изменения в структуре производимой продукции, нарушение целостного хозяйственного комплекса бывшего СССР, формирование внешне ориентированной экономики, масштабная перестройка государственной и политической системы);

крайней нестабильности, требующей не только оперативного, но, прежде всего долгосрочного, перспективного управления;

глубокого кризиса хозяйства (падение производства и его эффективности, инфляция), тяжелейшего состояния денежно-кредитного обращения, расстройства всего финансового хозяйства страны;

неудачной политики Банка России в 1991-I полугодии 1992 г., которая привела к ослаблению банковской системы (платежный кризис, кризис наличности, расстройство системы безналичных расчетов, чрезмерно жесткая и непредсказуемая монетарная политика и т.п.).

В конечном итоге существовала необходимость долгосрочной концепции перехода России к экономике рыночного типа и демократической государственности, которым соответствует качественная иная банковская система, нежели для централизовано планируемой экономики и тоталитарного государства.26

К сожалению, проект такой концепции был разработан О.И. Лаврушиным, Я.М. Миркиным только в 1993 г.

Основными принципами этой концепции являлись:

организация банковского дела в переходной экономике;

реальная степень “рыночности” будущей банковской системы, соотношение в ней централизованных и децентрализованных начал.

направленность новой банковской системы на обслуживание процесса реформ:

диверсификацию собственности (приватизацию, становление независимого частного сектора);

демонополизацию;

становление новых рынков (ценных бумаг, земли, основных фондов, страховых услуг, научно-технической продукции и информации и т.п.);

техническую, технологическую и продуктовую перестройку хозяйства, конверсию и сокращение военных расходов;

перестройку межрегиональных и межреспубликанских связей;

усилению открытости экономики, ее интеграцию в микрохозяйственные связи;

перераспределение полномочий между центром и регионами.

Кроме того, банковская система, по мнению авторов концепции должна способствовать развитию частной собственности в финансовом секторе, развитию различных видов кредитных институтов. Но, при этом, не должна нарушаться, строгая, система контроля за деятельностью банков со стороны Центрального банка и представительных органов государства.27

Структура кредитной системы России на конец 1994 г. значительно отличалась от структуры 1991-1992 гг. и была следующей:

I. Центральный банк.

II. Банковская система:

— коммерческие банки;

— сберегательные банки;

— ипотечные банки.

III. Специализированные небанковские кредитно-финансовые институты:

— страховые компании;

— инвестиционные фонды;

— пенсионные фонды;

— финансово-строительные компании;

— прочие.

Новая структура кредитной системы стала в большей степени отражать потребности рыночного хозяйства, все более приспосабливаться к процессу экономических реформ.

В то же время процесс становления кредитной системы выявил определенные недостатки во всех ее звеньях: продолжали образовываться и существовать мелкие учреждения (банки, страховые компании, инвестиционные фонды), которые из-за слабой финансовой базы не могли справляться с потребностями клиентов; коммерческие банки и другие учреждения в основном проводили краткосрочные кредитные операции, недостаточно инвестируя свои средства в промышленность и другие отрасли.

Многие вновь созданные кредитно-финансовые институты, страховые компании и инвестиционные фонды занимались несвойственной им деятельностью: привлекали вклады населения, выполняя функции коммерческих и сберегательных банков. Ряд инвестиционных фондов, финансовых компаний и банков построили свою деятельность не на подлинной коммерческой основе, а по принципу пирамиды, что вызвало волну банкротств в 1993-1995 гг. Кроме того, высокие ставки на краткосрочные кредиты вели к необоснованному росту прибылей, которые в последующем конвертировались в иностранную валюту, что обесценивало рубль и вело к усилению инфляции. Поэтому многие стороны деятельности банковской системы Российской Федерации нуждаются в дальнейшем совершенствовании.

С середины 1995 г. напряженность в кредитной системе России еще более возросла, что объясняется рядом факторов. Прежде всего, введением валютного коридора правительством. Эта мера была призвана обуздать спекулятивные операции коммерческих банков, связанные с переходом рублевой массы в иностранную валюту (доллар и марку), поскольку такие действия способствовали снижению курса рубля и росту инфляции. Однако валютный коридор ослабил межбанковский кредит, в результате чего ликвидность ряда банков ухудшилась. В качестве других факторов, способствовавших ухудшению работы коммерческих банков, можно назвать невозврат кредитов в результате ухудшения экономической конъюнктуры в стране, неэффективный банковский менеджмент и маркетинг, плохую оценку банками кредитоспособности заемщиков, ожесточение кредитного регулирования Центрального банка.28

В этих обстоятельствах многие банки оказались неликвидными и неплатежеспособными, так как не могли выполнить требования по своим обязательствам. Последствиями такого положения стало лишение их лицензий Центральным банком, а по существу — их банкротство. В результате количество коммерческих банков в Российской Федерации существенно сократилось с 2800 в 1995 г. до 1700 в 1997 г.

Не лучшим положение было и в ряде других кредитных институтов. Так называемые инвестиционные фонды, базировавшиеся на приеме ваучеров, оказались несостоятельными, поскольку вложения ваучеров в частные ценные бумаги не принесли дохода вследствие продолжающегося падения производства. Некоторые инвестиционные фонды, чтобы выжить, стали вкладывать свои средства в государственные ценные бумаги и различные финансовые инструменты. Значительная же часть их прекратила свое существование. Страховые компании также оказались в сложном положении, поскольку проведение в основном краткосрочных имущественных страховых операций снижает их инвестиционные возможности. В то же время операции по страхованию жизни развиваются чрезвычайно слабо, так как падение реальных доходов населения не обеспечивает достаточного спроса на личное страхование. Кроме того, допуск иностранных страховых компаний на российский рынок еще больше снижает потенциальные возможности национальных компаний.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

На основании исторического анализа кредитной системы России, а в частности низового звена, можно сделать следующие выводы:

Развитие современной кредитной системы России на современном этапе характеризуется относительной стабильностью. К 2000 г. российская кредитная система практически полностью оправилась от основных последствий кризиса 1998 г. В случае благоприятного сценария развития российской экономики (рост ВВП на 4-4,5%, продолжение монетизации экономики и укрепление рубля на 8-9%, а также усиление процессов концентрации и реструктуризации банковского капитала) экономистами предполагаются следующие направления развития кредитной системы.

Элементы системы кредитования — это не навсегда что-то заданное по содержанию, они отражают имеющееся целое, находящееся в стадии развития. Тенденция (позднелат. tendentia — направленность, лат. tendo — направляю) определяется как «направленное развитие какого-либо явления или процесса».

Сложившаяся практика показывает, что основная масса кредитов, выдаваемых коммерческими банками, представлена кредитами крупным промышленным предприятиям, частным и государственным, а также кредитами крупным производителям в агропромышленном комплексе. Данная категория заемщиков всегда вызывала интерес у коммерческих банков, поскольку крупные предприятия, работающие в области энергетики, тяжелой промышленности, добычи и обработки полезных ископаемых, занимали ведущее место в экономике.

Ядро кредитной системы составляет банковская система, на которую падает основная нагрузка по денежно-кредитному обслуживанию хозяйственного оборота, а единым органом, координирующим деятельность банковских учреждений, является центральный (эмиссионный) банк, выполняющий функции управления процессами организации кредитно-расчетного и финансового обслуживания экономики. Центральные банки регулируют ликвидность банковской системы и балансы банковских учреждений. При этом цели регулирования сводятся в конечном счете к стабилизации покупательной способности денег и процентных ставок, стимулированию экономического роста, борьбе с инфляцией.

В настоящее время круг банковских операций также существенно расширяется, все больше стирается грань между традиционно банковскими и квазибанковскими операциями, соответственно, стирается грань между операциями банков и парабанков. Особенностью банков является то, что они организуют весь денежный оборот в его совокупности, непосредственно осуществляют его и трансформируют налично-денежный оборот в безналичный и обратно. В принципе могут существовать банки, не выполняющие функции финансирования капитальных вложений, сберегательного дела, расчетно-кассового исполнения Госбюджета и даже кредитования. Но нельзя представить банки, не организующие денежный оборот. Поэтому основными признаками банков являются организации и непосредственное осуществление денежного оборота, ведение общегосударственного счетоводства.

До проведения одной из важнейших экономических реформ — отмены крепостного права — банковская система страны состояла в основном из дворянских банков. Сферой их деятельности являлся поземельный кредит, который предоставлялся под залог помещичьих имений из расчета числа крепостных «душ», а также драгоценностей.

Мысль о необходимости перехода к рыночной экономике в общественном мнении стала утверждаться на рубеже 80-х и 90-х годов. Первые негосударственные коммерческие и кооперативные банки стали создаваться на фоне ожесточенной идеологической дискуссии вокруг данной проблемы. Тем самым и возникло качественно новое направление формирования банковской системы. Идеологически и экономически была подготовлена почва для возрождения коммерческих банков, судьба которых, казалось бы, бесповоротно определилась в момент их полной ликвидации при переходе к командным методам управления экономикой.

В середине 1990 г. правительство объявило о начале программы перехода к рынку, которая включала также планы дальнейшей реорганизации банковской системы. В частности, в правительственной программе отмечалась необходимость создания эффективной двухъярусной банковской системы, состоящей из Государственного банка и коммерческих банков, в которые должны быть преобразованы созданные в 1987 г. специализированные банки

Список используемых источников

Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. М.: Финстатинформ. — 1995.

Большой экономический словарь. — М.,2002.

Боровская М.А. Банковские услуги предприятиям: Учебное пособие. Таганрог: Изд-во ТРТУ.- 2006.

Жуков Е.Ф. Банки и банковские операции: Учебник для вузов. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ.- 2004.

Колесников В.И., Кроливецкая Л.П. Банковское дело.: Финансы и статистика.- 2004.

Коробейникова О.М., Мануйлов А.А. Факторы финансовой устойчивости сельскохозяйственной кредитной кооперации. // Финансы и кредит.-2008.-№ 2.

Кравцова Г.И., Кузьменко Г.С., Кравцов Е.И. Деньги, кредит, банки. Мн.: БГЭУ.-2008

Лаврушин О. И. Банковское дело: Современная система кредитования. — 2-е, доп.- Россия, М.: Кнорус.-2007.

Литовских А.М., Шевченко И.К. Финансы, денежное обращение и кредит. Таганрог: Изд-во ТРТУ.- 2003.

Молчанов А.В..- Коммерческий банк современной России: теория и практика.- М.: Финансы и статистика, 1999.

Моргоев Б.С. Исследование рынка банковских услуг в Российской Федерации // Финансы и кредит.-2008.- № 1

Пенкина И. Высокие кредитные риски сдерживают рейтинги Российских банков // Банковское дело. — 2004. — №2.

Основные направления единой государственной денежно-кредитной политики на 2008 год. / / Деньги и кредит. 2009. № 2.

Россия. Экономическое и финансовое положение. ЦБ РФ, февраль 2006.

Соколова О.В. Финансы, деньги, кредит.- М.:Юристъ.-2006

Уэрта де Сото, Хесус. Деньги, банковский кредит и экономические циклы. М: Социум. — 2008.

ПРИЛОЖЕНИЕ 1.

Таблица 1. Динамика валового внутреннего продукта, кредитных вложений банков в нефинансовый сектор экономики(без межбанковских кредитов) в период 1980—1990 гг.29

Год

Кредиты

Внутренний валовой продукт
1980

-0,34

0,56
1985

-0,52

0,70
1986

-0,45

0,72
1988

-0,40

0,79
1999

-0,18

0,64

ПРИЛОЖЕНИЕ 2.

Низовое звено кредитной системы

Рисунок 1. Динамика кредитных вложений коммерческих банков в 1997—2006 гг в целом по России (млрд руб.)30

ПРИЛОЖЕНИЕ 3.

Таблица 2. Доля кредитов в совокупных активах кредитных организаций с 1 января 1998 г. по 1 января 2006 г.31

показатель

год
доля совокупных кредитов

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006
30,3

28,4

28,1

32,4

37,7

38,9

41,1

44,7

42,9

1 Жуков Е.Ф. Банки и банковские операции: Учебник для вузов. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ.- 2004.- С.56.

2 Пенкина И. Высокие кредитные риски сдерживают рейтинги Российских банков // Банковское дело. — 2004. — №2.

3 Соколова О.В. Финансы, деньги, кредит.- М.:Юристъ.-2006.-С.45.

4 Основные направления единой государственной денежно-кредитной политики на 2008 год. / / Деньги и кредит. 2009. № 2.

5 Боровская М.А. Банковские услуги предприятиям: Учебное пособие. Таганрог: Изд-во ТРТУ.- 2006. –С.32.

6 Уэрта де Сото, Хесус. Деньги, банковский кредит и экономические циклы. М: Социум. — 2008.-С. 84.

7 Колесников В.И., Кроливецкая Л.П. Банковское дело.: Финансы и статистика.- 2004.-С. 94.

8 Россия. Экономическое и финансовое положение. ЦБ РФ, февраль 2007.

9 Основные направления единой государственной денежно-кредитной политики

на 2008 год. / / Деньги и кредит. 2009. № 2.

10 Основные направления единой государственной денежно-кредитной политики на 2008 год. / / Деньги и кредит. 2009. № 2.

11 Лаврушин О. И. Банковское дело: Современная система кредитования. — 2-е, доп.- Россия, М.: Кнорус.-2007.-С.65.

12 Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. М.: Финстатинформ. — 2005.-С.45.

13 Колесников В.И., Кроливецкая Л.П. Банковское дело.: Финансы и статистика.- 2004.-С.78.

14 Моргоев Б.С. Исследование рынка банковских услуг в Российской Федерации // Финансы и кредит.-2008.- № 1

15 Молчанов А.В..- Коммерческий банк современной России: теория и практика.- М.: Финансы и статистика, 1999.-С. 45.

16 Молчанов А.В..- Коммерческий банк современной России: теория и практика.- М.: Финансы и статистика, 1999.-С. 154.

17 Коробейникова О.М., Мануйлов А.А. Факторы финансовой устойчивости сельскохозяйственной кредитной кооперации. // Финансы и кредит.-2008.-№ 2.

18 Литовских А.М., Шевченко И.К. Финансы, денежное обращение и кредит. Таганрог: Изд-во ТРТУ.- 2003.

19 Колесников В.И., Кроливецкая Л.П. Банковское дело.: Финансы и статистика.- 2004.-С. 45.

20 Уэрта де Сото, Хесус. Деньги, банковский кредит и экономические циклы. М: Социум. — 2008.-С.56.

21 Жуков Е.Ф. Банки и банковские операции: Учебник для вузов. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ.- 2004. –С. 68.

22 Кравцова Г.И., Кузьменко Г.С., Кравцов Е.И. Деньги, кредит, банки. Мн.: БГЭУ.-2008

Лаврушин О. И. Банковское дело: Современная система кредитования. — 2-е, доп.- Россия, М.: Кнорус.-2007.-С. 65.

23 Жуков Е.Ф. Банки и банковские операции: Учебник для вузов. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ.- 2004.-С.78.

24 Литовских А.М., Шевченко И.К. Финансы, денежное обращение и кредит. Таганрог: Изд-во ТРТУ.- 2003.-С.112.

25 Колесников В.И., Кроливецкая Л.П. Банковское дело.: Финансы и статистика.- 2004. –С.21.

26 Большой экономический словарь. — М.,2002.-С.115.

27 Коробейникова О.М., Мануйлов А.А. Факторы финансовой устойчивости сельскохозяйственной кредитной кооперации. // Финансы и кредит.-2008.-№ 2.

28 Литовских А.М., Шевченко И.К. Финансы, денежное обращение и кредит. Таганрог: Изд-во ТРТУ.- 2003.-С. 64.

29 Пенкина И. Высокие кредитные риски сдерживают рейтинги Российских банков // Банковское дело. — 2007. — №2

30 Рассчитано по данным Бюллетеня банковской статистики. 1998. № 1. С. 52.53; 2000. № 1. С. 80; 2002. № 8. С. 91; 2004. № 2; 2005. № 2; 2006. № 6; журнала «Деньги и кредит». 1995. № И. С. 33; Обзора банковского сектора. Банк России. Апрель 2008.

31 рассчитано но данным Бюллетеня банковской статистики. 1998. № 2—3;

1999. № 2; 2000. № 2; 2001. № 2; 2002. № 2; 2003. № 2; 2004. № 2; 2005. № 2; 2006.

Реферат: Особливості справляння податку з транспортних засобів

1. Платники податку

Згідно зі ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів фізична (в тому числі іноземець або особа без громадянства) або юридична особа (в тому числі іноземець) визначається платником податку за умови, що така особа є власником зареєстрованого в Україні транспортного засобу, визначеного як об’єкт оподаткування ст.2 цього ж Закону. Таким чином, особи, які є орендарями, лізингоотримувачами, держателями застави (заставодержателями) з правом користування та інші користувачі транспортних засобів не є платниками податку.

Щоправда, нерідко податкові інспекції намагаються замінити поняття права власності фактом знаходження транспортних засобів на балансі підприємства (особливо за угодами про лізинг), посилаючись на положення ч.3 ст.6 Закону про податок з власників транспортних засобів щодо подання «… на основі бухгалтерского звіту (балансу) розрахунку су ми податку… «. При цьому увагу податківців можна привернути до положень ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів, які чітко встановлюють: «. . які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби… «. Крім цього, в ч. і ст.10 Закону України «Про лізинг від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР (далі — Закон про лізинг) чітко зазначено: «Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця». До того ж договір лізингу може передбачати можливість викупу об’єкта лізингу до закінчення строку, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Таким чином, лізингоодержувач не є платником податку з власників транспортних засобів. Але й лізингодавець, у випадку фінансового лізингу, не є платником податку з власників транспортних засобів, оскільки розрахунки зі оплати податку подаються «на основі бухгалтерського звіту (балансу)», а відповідно до абз.2. ч.1. ст.9 Закону про лізинг «майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача». Зазначене підтверджується І листом ДПА України «Щодо сплати податку з власників транспортних засобів» від 8 липня 2002 р. № 10627/7/17-0317-110, в останньому реченні абз.4 якого зазначено: «Тобто цей податок сплачується за власні транспортні засоби, що знаходяться на балансі підприємств… «.

У випадку оперативного лізингу транспортні засоби, що є об’єктами лізингу, залишаються на балансі лізингодавця, право власності також належить лізингодавцю, а тому саме він виступає платником податку, звісно якщо на нього не поширюються вимоги податкового законодавства щодо пільг або якщо він не є суб’єктом спеціальних режимів оподаткування. Іноді договори лізингу містять положення щодо зобов’язання лізингоодержувача сплачувати всі пов’язані з майном, що є об’єктом лізингу, податки та інші обов’язкові платежі. Такі положення договорів є не чинними як такі, що суперечать ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів, ст. ст.1, 4, 9, 17 Закону про систему оподаткування.

Частковим вирішенням як для лізингодавця у випадку оперативного лізингу, так і для орендодавця у випадку оренди є включення суми податку до суми плати за користування об’єктом лізингу (до суми орендної плати), оскільки, згідно з пп.5.2.5. Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування», відносяться до складу валових витрат підприємства». Щоправда, в цьому випадку, трохи збільшаться зобов’язання з оплати податку на додану вартість (в залежності від формулювання положень договору на 1/5 або 1/6 від суми включеного податку з власників транспортних засобів).

Ще один важливий момент, пов’язаний з правом власності, стосується сплати податку платниками — юридичними особами після відчуження транспортних засобів протягом року. Про що, власне, йдеться? Йдеться про різне розуміння положень ч.2 ст.6 Закону про податок з власників транспортних засобів суб’єктами господарювання та податковими органами. Адже останні намагаються тлумачити положення згаданої статті як такі, що зобов’язують платника — юридичну особу сплачувати податок, навіть після відчуження такого транспортного засобу (Лист ДПАУ від 7 червня 2001 р. № 7549/7/17-0517).

Проаналізуємо положення ч.2 ст.6 Закону про податок з власників транспортних засобів: «Перерахунки юридичними особами розміру податку у зв’язку з перереєстрацією транспортних засобів, визначених цим Законом, протягом даного року не провадяться». Враховуючи положення ст.1 Закону, в якій йдеться про право власності на транспортні засоби як необхідну передумову визнання особи платником податку, можна дійти висновку, що юридична особа не зобов’язана у будь-який спосіб уточнювати розмір своїх податкових зобов’язань і аж ніяк не є платником податку.

Аналогічну позицію зайняв і Вищий господарський суд України. В своєму оглядовому листі «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про податки» від 23 листопада 2001 року № 01-8/1271 йдеться саме про таку ситуацію. Так, в абз. б п.6 згаданого листа містяться позиції щодо оцінки чинного законодавства про податки: «Арбітражним судом встановлено, що товариство сплачувало зазначений податок до відчуження транспортних засобів фізичним особам. Договорами купівлі-продажу, податковими накладними та довідкою Державтоінспекції про перереєстрацію автомобілів підтверджується факт продажу відповідних транспортних засобів. Зазначене свідчить про те, що об’єкт оподаткування вибув з володіння товариства, тому обов’язок сплачувати податок з власників транспортних засобів припинився».

Відповідно до ст.34 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски». їх державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України в порядку, затвердженому постановою КМУ «Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок» від 7 вересня 1998 р. № 1388.

2. Об’єкт оподаткування

Поряд з характеристиками як платника податку, пов’язаними з реєстрацією транспортних засобів та з правом власності на них, має виконуватись ще одна умова — щодо відповідності таких зареєстрованих власних транспортних засобів вимогам ст.2 Закону про податок з власників транспортних засобів, а саме: щоб такі транспортні засоби визнавались об’єктами оподаткування.

Як згадувалося раніше, починаючи з 25 березня 1997 року, об’єкти оподаткування стали визначатися за Гармонізованою системою кодування та опису товарів. В Україні існувало три системи товарної номенклатури. Так, базуючись на угоді про створення вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року, через півтора року — 3 листопада 1995 року — було укладено Угоду про єдину Товарну Номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності Співдружності Незалежних Держав [далі — ТН ЗЕД СНД). Ведення номенклатури було покладено на митну службу Російської Федерації. Поряд з нею з 1 травня 1992 року існувала товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності. Нарешті, з 1 липня 2001 року (через 45 днів з моменту офіційного оприлюднення — публікація в газеті «Урядовий кур’єр» від 16 травня 2001 року) Законом України «Про Митний тариф України» від 5 квітня 2001 р. № 2371-ІП (далі — Закон про митний тариф) в основу товарної номенклатури покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі — УКТЗЕД), яка базується на Гармонізованій системі кодування та опису товарів, яка і застосовується на сьогоднішній день.

Застосовуючи УКТ ЗЕД, необхідно звернути увагу на ряд суттєвих моментів, які прямо можуть вплинути на зобов’язання зі оплати податків. На практиці трапляються випадки, коли суб’єкти підприємницької діяльності з метою зменшення податкових зобов’язань заявляють «Трактори колісні» як машини і механізми для сільськогосподарських робіт. Однак останні класифікуються за позицією 8701 90 «Трактори для сільськогосподарських робіт та трактори для лісового господарства, колісні». Примітка 2 до груп 87: «трактори» означає транспортні засоби, призначені головним чином для буксирування чи штовхання інших транспортних засобів і вантажів, навіть якщо вони містять деяке допоміжне устаткування, що дозволяє транспортувати, з урахуванням їх основного застосування, інструменти, насіння, добрива тощо. І навпаки, деякі органи, найчастіше податкові та органи державної податкової інспекції, безпідставно намагаються віднести комбайни зернозбиральні до груп 87, 88 розділу XVІІ, тоді як вони належать до товарної позиції 8433 «Машини та механізми для збирання й обмолоту сільськогосподарських отже, не обкладаються податком з власників транспортних засобів.

Наступною в Законі є позиція 8703 — «Автомобілі легкові” та інші моторні транспортні засоби, призначені для перевезення людей (крім автомобілів, які класифікуються в товарній позиції 8702, включаючи вантажно-пасажирські автофургони та гоночні автомобілі». До даної товарної позиції включаються моторні транспортні засоби різних видів (включаючи автомобілі-амфібії), призначені для перевезення людей, однак не включаються автомобілі товарної позиції 8702. У транспортних засобів даної товарної позиції можуть бути мотори будь-якого типу (двигуни внутрішнього згоряння, електромотори, газові турбіни тощо).

Дана позиція також поширюється на полегшені триколісні транспортні засоби спрощеної конструкції, зокрема: обладнані мотоциклетним двигуном і колесами тощо, які в силу своєї механічної конструкції мають ознаки звичайних автомобілів, тобто систему керування автомобільного типу або зворотної передачі і диференціалом. Керування такими транспортними засобами здійснюється, як правило, від одного центрального важеля керування, за допомогою якого водій може заводити, робити прискорення, гальмування, зупиняти і давати задній хід транспортному засобу, так само як і направляти його вправо або вліво, задаючи диференціальний момент, що крутить, головним колесам або повертаючи переднє колесо.

Транспортні засоби можуть бути як колісними, так і гусеничними (гусеничні транспортні засоби виступають об’єктом оподаткування на загальних підставах, оскільки виняток передбачено законом лише для гусеничних тракторів). До позиції 8703 також включаються: автомобілі (наприклад, автомобілі-салони, автомобілі, спортивні і гоночні автомобілі); спеціалізовані транспортні засоби, такі, як автомобілі швидкої допомоги, тюремні фургони і катафалки; жилі автофургони; транспортні засоби, спеціально призначені для пересування по снігу (наприклад, снігомобілі); автомашини для гольфових майданчиків і подібні транспортні засоби.

Термін «вантажопасажирський автофургон» означав транспортні засоби з максимальною кількістю в дев’ять сидячих місць (включаючи водія), внутрішній простір яких може без конструктивних змін використовуватися для перевезення як людей, так і вантажів.

Аналізуючи положення законів про податок з власників транспортних засобів та про митний тариф, потрібно зазначити, що не всі транспортні засоби категорії 8703 є об’єктами оподаткування. Об’єктами оподаткування мають бути лише автомобілі легкові та автомобілі з електродвигуном, оскільки товарна група 8703 включає «автомобілі легкові та інші транспортні засоби, призначені для перевезення людей (крім автомобілів товарної позиції 8702), включаючи вантажопасажирські автомобілі, фургони та гоночні автомобілі».

Чимало питань виникає стосовно спеціалізованих транспортних засобів, вантажопасажирських та вантажних транспортних засобів, щодо яких існує багато роз’яснень Державної податкової адміністрації України.

До групи 8704 «Автомобілі вантажні» відносяться: вичайні вантажівки і фургони (з відкритим, закритим брезентом, закриті і т. і); автомобілі і фургони усіх видів для доставки вантажів додому, фургони для переїздів із квартири на квартиру; вантажівки з автоматичними розвантажувальними пристосуваннями (вантажівки з перекидним кузовом і т. і); автомобілі-цистерни (незалежно від того, обладнані вони насосами чи ні); рефрижераторні або термоізольовані вантажівки; багатонастильні вантажівки для перевезення кислоти в ізольованих від ударів контейнерах, балонах із бутаном і т. і,; важкі вантажівки з рамами, що відкидаються, і заглибними похилими трапами для перевезення танків, піднімальних або траншеєкопальних машин, електричних трансформаторів і т. і.; вантажівки, спеціально призначені дня перевезення свіжого бетону (за винятком бетономішалок за товарною позицією 8705); самоскиди, тобто транспортні засоби міцної конструкції з перекидним кузовом або з днищем, що відкривається вниз, призначеним для перевезення г’рунту, породи або інших матеріалів.

Із вище перерахованих транспортних засобів об’єктами оподаткування можуть виступати лише ті, які обладнані двигунами внутрішнього згоряння.

Автомобілі спеціального призначення, пожежні і швидкої допомоги не є об’єктом обкладання податком. Не виступають також об’єктами оподаткування трактори на гусеничному ходу. Мотоцикли (в тому числі мопеди). велосипеди (якщо на них установлений двигун) з об’ємом циліндра двигуна до 50 кубічних сантиметрів не є об’єктом оподаткування. Крім цього, транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, теж не є об’єктами оподаткування.

Закон про податок з власників транспортних засобів передбачає, що: підприємства автомобільного транспорту загального користування (щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах незалежно від форм власності); навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів (щодо учбових транспортних засобів, за умов використання їх за призначенням) звільняються від оплати податку. Однак це не означає, що такі особи не є платниками податку, оскільки звільнення від сплати ніяким чином не впливає на положення ст.1 Закону про податок з власників транспортних засобів, і вони мають подавати звітність із зазначеного податку [21, с.38].

3. Порядок обчислення і сплати податку з власників транспортних засобів

Строки оплати податку. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується: фізичними особами — перед реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому проводиться технічний огляд; юридичними особами — поквартально рівними частинами до 15 числа місяця, шо настає за звітним кварталом.

За придбані протягом року юридичними особами транспортні засоби податок сплачується перед їх реєстрацією по строках оплати (кварталах), які не настали, починаючи з кварталу, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. Розрахунок суми податку за такі транспортні засоби в 10-денний термін після їх реєстрації подається до відповідного податкового органу. За транспортні засоби, зняті протягом року з обліку, податок не повертається.

Фізичні особи — платники податку зобов’язані пред’являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про оплату податку як за попередній, так і за поточний роки, а платники, звільнені від оплати цього податку, — відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.

Юридичні особи — платники податку зобов’язані пред’являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про оплату податку з написом (поміткою) установи банку про зарахування податку по наземних транспортних засобах до територіальних дорожніх фондів, а по водних транспортних засобах — до відповідних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських).

У разі відсутності документів про оплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не проваляться.

Порядок обчислення і оплати податку. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на основі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об’єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів — виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 Закону України.

У порядку, визначеному податковими органами, юридичні особи подають за місцем свого знаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів до податкових органів у строки, визначені законом для річного звітного періоду, на основі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунки суми податку за формою, затвердженою центральним податковим органом України.

У разі викрадення транспортного засобу податок його власником не сплачується, якщо факт викрадення підтверджується відповідними документами органів, якими порушено відповідну кримінальну справу (стаття 6 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”)

Якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортник засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортами засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.

Сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у статті 3 Закон України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Якщо транспортні засоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі встановленої суми.

У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов’язані сплатити податок не більш як за три попередніх роки

Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередніх роки.

Оподаткування податком не є прогресивним оскільки транспортні засоби мають незмінний об’єкт оподаткування та тверді ставки.

Розрахунок податку здійснюється згідно з наказу Державної податкової адміністрації від 17 вересня 2001р. №373

Для громадян, у власності яких перебувають транспортні засоби, що відповідно до чинного законодавства повинні проходити державний технічний огляд у 2006 р., граничний термін сплати податку з власників транспортних засобів — 30 червня (п’ятниця).

Таким чином, у разі якщо для транспортного засобу передбачено термін проходження техогляду — один раз на два роки, у 2006 р. громадяни — власники транспортних засобів зобов’язані надати органу, який провадить технічний огляд транспортного засобу, квитанцію про сплату податку з власників транспортних засобів за рік, який передує технічному огляду (2005 р). та за рік, в якому проходить технічний огляд (2006 р), або за два роки разом, а платники, звільнені від сплати цього податку, — відповідний документ, що дає право на пільги. У разі якщо відповідно до чинного законодавства передбачено щорічне проходження технічного огляду транспортного засобу, громадяни повинні надати квитанцію про сплату податку з власників транспортних засобів з річною сумою податку. У Розрахунку суми податку загальну суму податку, що підлягає сплаті, платник розбиває на чотири рівні частини (кожна по 25% від загальної суми податку підсумкового рядка), таким чином узгоджуючи суму податкового зобов’язання зі щоквартальною оплатою податку з власників транспортних засобів до бюджету.

Під час заповнення Розрахунку суми податку за придбані транспортні засоби протягом року проставляється та сума податку, яка відповідає кількості кварталів (включаючи квартал, в якому зареєстровано транспортний засіб), що залишились до кінця року, в якому придбано транспорті засоби.

ДПА України вживаються заходи щодо вдосконалення процесів адміністрування податків, у тому числі з власників транспортних засобів. а саме: розробляються моделі автоматизованого адміністрування податку на базі систем міжвідомчого обміну інформацією, проводиться роз’яснювальна робота

4. Пільги при оподаткуванні податком. Відповідальність платників

Від оплати податку звільняються:

а) підприємства автомобільного транспорту загального користування щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах незалежно від форм власності;

б) навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів, стосовно учбових транспортних засобів, при умові використання їх за призначенням;

в) особи, зазначені у пунктах 1 і 2 статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтях 4-11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтях б і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) — щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 650 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м.

г) особи, зазначені у пунктах 3 і 4 статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 650 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного відселення чи зони посиленого радіоекологічного контролю;

д) на 50 відсотків — сільськогосподарські підприємства товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти;

е) на 50 відсотків — громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 87 03), вироблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 року включно.

Відповідальність платників.

У разі приховування (заниження) об’єктів оподаткування з власників транспортних засобів стягуються сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому законом.

Посадові особи, винні у приховуванні (неврахуванні) об’єктів оподаткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку чи веденні його з порушенням встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших документів, пов’язаних з обчисленням і оплатою податку, притягаються до відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Недоїмки по податку, а також суми штрафів, пеня стягуються з платників податку згідно з законодавством.

Реферат: Совет Безопасности Организации Объединенных Наций

Организация
Объединенных
Наций

Реферат на тему:

Совет Безопасности ООН

ученицы 11-А класса

ООШ № 10

Жигулы Дарьи

г. Бердянск – 1999г.

ПЛАН:

1. Общие сведения

2. Члены Совета Безопасности

3. Функции и полномочия Совета Безопасности

4. Структура Совета Безопасности

5. Источники

1. Общие сведения

Согласно Уставу, Совет Безопасности несет главную ответственность за поддержание международного мира и безопасности. Он организуется таким образом, чтобы он мог функционировать непрерывно, для этой цели каждый из его членов должен быть всегда представлен в Центральных учреждениях
Организации Объединенных Наций.

31 января 1992 года в Центральных учреждениях было впервые созвано заседание Совета на высшем уровне с участием глав государств и правительств
13 из его 15 членов и министров иностранных дел остальных двух членов.
Совет может проводить свои заседания не только в централь-ных учреждениях; так, в 1972 году он заседал в Аддис-Абебе, Эфиопия, а в следующем году — в
Панаме, Панама.

Когда в Совет поступает жалоба в отношении угрозы миру, он сначала обычно рекомендует сторонам попытаться достичь согласия мирными средствами.
В некоторых случаях сам Совет проводит расследование и оказывает посреднические услуги. Он может назначать специальных представителей или обращаться к Генеральному секретарю с просьбой произвести эти назначения или оказывать добрыеуслуги. Он может устанавливать принципы мирного урегулирования. Если тот или иной спор приводит к боевым действиям, Совет стремится прежде всего как можно скорее положить им конец. Во многих случаях Совет давал указания о прекращении огня, которые играли важную роль в предотвращении эскалации боевых действий. Кроме того, он направляет миротворческие силы Организации Объединенных Наций для содействия ослаблению напряженности в районах конфликтов, разъединению войск враждующих сторон и созданию спокойной обстановки, позволяющей искать пути мирного урегулирования. Совет может принимать решение о принятии принудительных мер, введении экономических санкций (например, торгового эмбарго) или осуществлении коллективных военных действий.

По рекомендации Совета Безопасности Генеральная Ассамблея может приостановить осуществление тем или иным государством его прав и привилегий как члена Организации, если в отношении него Совет Безопасности принял меры превентивного или принудительного характера. Государство-член, систематически нарушающее изложенные в Уставе принципы, может быть исключено Ассамблеей из Организации Объединенных Наций по рекомендации Совета.

Государство — член Организации Объединенных Наций, которое не является членом Совета Безопасности, может принимать участие, без права голоса, в его обсуждениях в тех случаях, когда Совет находит, что интересы этой страны затронуты. Государства — члены Организации Объединенных Наций и государства, не являющиеся ее членами, приглашаются принять участие, без права голоса, в проводимых Советом обсуждениях, если они являются сторонами в этом споре; условия участия государства, не являющегося членом
Организации Объединенных Наций, определяются Советом.

Председатели Совета сменяются ежемесячно согласно списку его государств-членов, расположенных в английском алфавитном порядке.

2. Члены

В состав Совета входят 15 членов: 5 постоянных членов и 10 членов, избираемых Генеральной Ассамблеей на двухлетний срок.

Члены Совета Безопасности в 1999 году

Страна Дата истечения срока членства

Аргентина

31 декабря 2000 года

Бахрейн

31 декабря 1999 года

Бразилия

31 декабря 1999 года

Габон

31 декабря 1999 года

Гамбия

31 декабря 1999 года

Канада

31 декабря 2000 года

Китай

Постоянный член

Малайзия

31 декабря 2000 года

Намибия

31 декабря 2000 года

Нидерланды

31 декабря 2000 года

Российская Федерация Постоянный член

Словения 31 декабря 1999 года

Соединенное Королевство Постоянный член

Соединенные Штаты Постоянный член

Франция Постоянный член

У следующих стран двухлетний срок членства истек 31 декабря 1998 года:

Кения

Коста-Рика

Португалия

Швеция

Япония

Каждый член Совета имеет один голос. Решения по вопросам процедуры считаются принятыми, когда за них поданы голоса не менее 9 из 15 членов.
Для принятия решений по вопросам существа требуется девять голосов, включая совпадающие голоса всех пяти постоянных членов. Это — правило «единогласия великих держав», которое часто называется «правом вето».

В соответствии с Уставом все члены Организации Объединенных Наций соглашаются подчиняться решениям Совета Безопасности и выполнять их. Если другие органы Организации Объединенных Наций выносят рекомендации правительствам, то только Совет Безопасности имеет право принимать решения, которые государства-члены, согласно Уставу, обязаны выполнять.

Члены

В состав Совета входят 15 членов: 5 постоянных членов и 10 членов, избираемых

Генеральной Ассамблеей на двухлетний срок.

Члены Совета Безопасности в 1999 году

Страна

Дата истечения срока членства

Аргентина

31 декабря 2000 года

Бахрейн

31 декабря 1999 года

Бразилия

31 декабря 1999 года

Габон

31 декабря 1999 года

Гамбия

31 декабря 1999 года

Канада

31 декабря 2000 года

Китай

Постоянный член

Малайзия

31 декабря 2000 года

Намибия

31 декабря 2000 года

Нидерланды

31 декабря 2000 года

Российская Федерация

Постоянный член

Словения

31 декабря 1999 года

Соединенное Королевство

Постоянный член

Соединенные Штаты

Постоянный член

Франция

Постоянный член

У следующих стран двухлетний срок членства истек 31 декабря 1998 года:

Кения

Коста-Рика

Португалия

Швеция

Япония

Каждый член Совета имеет один голос. Решения по вопросам процедуры считаются принятыми, когда за них поданы голоса не менее 9 из 15 членов.
Для принятия решений по вопросам существа требуется девять голосов, включая совпадающие голоса всех пяти постоянных членов. Это — правило «единогласия великих держав», которое часто называется «правом вето».

В соответствии с Уставом все члены Организации Объединенных Наций соглашаются подчиняться решениям Совета Безопасности и выполнять их. Если другие органы Организации Объединенных Наций выносят рекомендации правительствам, то только Совет Безопасности имеет право принимать решения, которые государства-члены, согласно Уставу, обязаны выполнять.

3. Функции и полномочия

Согласно Уставу, Совет Безопасности обладает следующими функциями и полномочиями:

. поддерживать международный мир и безопасность в соответствии с принципами и целями Организации Объединенных Наций;
. расследовать любой спор или любую ситуацию, которая может привести к международным трениям;
. выносить рекомендации относительно методов урегулирования подобных споров или условий их разрешения;
. вырабатывать планы в отношении определения существования угрозы миру или акта агрессии и выносить рекомендации в отношении необходимых мер;
. призывать членов Организации к осуществлению экономических санкций и других мер, не связанных с применением силы, для предупреждения или прекращения агрессии;
. предпринимать военные действия против агрессора;
. выносить рекомендации относительно приема новых членов и условий, на которых государства могут стать участниками Статута Международного Суда;

. осуществлять в «стратегических районах» функции Организации Объединенных

Наций по опеке;
. выносить Генеральной Ассамблее рекомендации относительно назначения

Генерального секретаря и совместно с Ассамблеей выбирать судей

Международного Суда.

4. Структура

Постоянные комитеты

В настоящее время существуют два таких комитета, в каждый из которых входят представители всех государств — членов Совета Безопасности.

Комитет экспертов по правилам процедуры (изучает правила процедуры и другие технические вопросы и выносит по ним рекомендации)

Комитет по приему новых членов

Специальные комитеты

Эти комитеты, в состав которых входят все члены Совета, учреждаются по мере необходимости и проводят закрытые заседания.

. Комитет Совета Безопасности по вопросу о заседаниях Совета вне

Центральных учреждений
. Комитет Совета Безопасности, учрежденный резолюцией 985 (1995) по Либерии
. Комитет Совета Безопасности, учрежденный резолюцией 918 (1994) по Руанде
. Комитет Совета Безопасности, учрежденный резолюцией 864 (1993) о положении в Анголе
. Комитет Совета Безопасности, учрежденный резолюцией 751 (1992) по Сомали
. Комитет Совета Безопасности, учрежденный резолюцией 748 (1992) по

Ливийской Арабской Джамахирии
. Совет управляющих Компенсационной комиссии Организации Объединенных

Наций, учрежденной резолюцией 692 (1991) Совета Безопасности
. Комитет Совета Безопасности, учрежденный резолюцией 661 (1990) о ситуации в отношениях между Ираком и Кувейтом

Операции по поддержанию мира

За период с 1948 по 1995 год было проведено 35 операций Организации
Объединенных Наций по поддержанию мира.

Международные трибуналы

. Международный трибунал для судебного преследования лиц, ответственных за серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории бывшей Югославии, — учрежден резолюцией 808 (1993) Совета

Безопасности;
. Международный трибунал для судебного преследования лиц, ответственных за геноцид и другие серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории Руанды, и граждан Руанды, ответственных за геноцид и другие подобные нарушения, совершенные на территории соседних государств, — учрежден резолюцией 955 (1994) Совета Безопасности.

6. Источники:

Основные сведения об Организации Объединенных Наций.
Издательство «Юридическая литература», М., 1995.

————————
[pic]

Реферат: Как учатся математике во Франции

Как учатся математике во Франции

Франция — одна из ведущих математических держав, с давними математическими традициями и с процветающей ныне математической школой. Список великих французских математиков открывает в XV веке алгебраист (и дешифровщик тайнописи при дворе Генриха IV) Виет; в этом списке стоят такие известные вам имена как Паскаль, Декарт, Даламбер, Коши, Лагранж, Лаплас, Галуа, Пуанкаре, Борель, Лебег. За их успехами стоят многовековые традиции, централизованная и продуманная система обучения математике, очень не похожая на нашу. Об этих традициях и системе обучения — наш рассказ.

Традиции Школьные и университетские традиции во Франции восходят к глубокому средневековью и связаны с просветительской ролью католической церкви (знаменитая парижская Сорбонна была основана в XIII веке епископом де Сорбон). Реорганизация начальной, средней и высшей школы была осуществлена Наполеоном в начале XIX века, но свой современный вид («внеконфессиональная, обязательная, бесплатная») французская школа приобрела лишь в конце прошлого века в результате реформ великого просветителя Жюля Ферри (1832-1893) и самозабвенных усилий целого поколения передовой антиклерикальной интеллигенции, учителей, » ушедших в народ» не на словах, а на деле.

Со времен Наполеона в традиции школы в целом входит высокая степень централизации, демократизм, рационализм, объективность и крайняя формализация процесса обучения, достаточно хороший и ровный уровень подготовки учителей. Эти черты очень заметно сказываются и на преподавании математики. Демократизм и централизация — в единой программе по математике для всех школ и учащихся » метрополии и заморских территорий», едином выпускном экзамене по математике для всех учащихся. В один и тот же день, час и минуту во всех школах Франции преподаватель, проводящий экзамен, разбивает сургучную печать присланного из Парижа конверта и раздает выпускникам единый вариант письменного экзамена, утвержденный министерством национального просвещения. Несколько сот тысяч учащихся по всей метрополии одновременно пишут на специальном зашифрованном бланке свой ответ на один и тот же вопрос по теории и решают один и тот же цикл задач возрастающей сложности. Формализм и объективность — как в характере изложения самого курса математики (значительно более абстрактного и формализованного, чем в России), так и во взаимоотношениях между учителями и школьниками, в частности при проверке знаний (где всё тоже очень регламентировано, притом достаточно четко). Демократизм и рационализм — во вседоступности и бесплатности не только школьного, но и вузовского образования, в единообразии подготовки учителей. Обстановка на уроке, особенно в старших классах, как правило, достаточно жесткая, и сводится либо к опросу, либо к монологу учителя (во время которого большинство учеников ведет аккуратные записи), либо к письменной контрольной.

Учитель Преподаватель школы и вуза во Франции — это достаточно престижная профессия (в отличие, скажем, от США, где социальная оценка учителя очень проста: «неудачник»). Окончивший педвуз (Eсоlе Normale) становится государственным чиновником, ему гарантирована работа (правда, не обязательно по месту жительства и с не слишком высоким окладом). Учитель, особенно в сельской местности и в малых городах, — весьма уважаемая фигура. Школьники называют его Monsieur le professeur (слово «профессор» относится в равной степени к учителям и к вузовским преподавателям), его (или ее), как правило, боятся и уважают. Эмоциональные, человеческие контакты между учениками и учителем практически исключены: соблюдается дистанция, и работа с учащимися, как правило, ведется строго в рамках учебного расписания и утвержденной министерством программы. Правда, в отличие от учителей российских государственных школ, учителя во Франции не получают централизованного поурочного расписания: порядок и хронологию изложения тем, входящих в программу данного учебного года, определяет учитель. Он же выбирает учебник.

Программы и учебники Как было указано выше, учебные программы централизованно разрабатываются министерством и обязательны для всех государственных школ. Во Франции есть и частные школы, например католические, но в среднем их уровень ниже государственных (к примеру, в США — наоборот). Учебники, напротив, издаются частными книгоиздательствами, и их успех определяет рынок, т. е. в конечном итоге мнение учителей. Они очень привлекательно оформлены, красочны, с бросающимися в глаза выделениями основных формулировок и формул. Как правило, они выходят циклами для двух-трех, иногда четырех, классов, под общей редакцией одного известного педагога-математика. Довольно часто к ним прикладываются пособия для учителя. Стоят они сравнительно дорого: обучение в школе бесплатное, но экипировка школьника в начале учебного года — тяжелое финансовое бремя для малоимущих семей.

Французы, как и русские, очень любят всякие реорганизации. В последние 40 лет каждый новый министр просвещения считает своим долгом коренным образом изменить действующие программы. Наиболее радикальное изменение программ произошло в 60-е годы, в период всемирной «бурбакизации», когда, по мнению многих специалистов, французская школа напрасно отказалась от того накопленного опыта преподавания математики, который привел к небывалому расцвету математической науки во Франции в сороковые и пятидесятые годы. Сейчас очередная реформа стремится к синтезу абстрактного подхода Бурбаки с интуицией и приложениями, к увеличению удельного веса вероятности и статистики в программах старших классов. Для сравнения отметим, что вероятность и статистика составляют почти половину объема курса математики в старших классах в Великобритании и почти полностью отсутствуют в курсе математики в России.

Отметим еще, что, после многих изменений, сейчас в двух старших классах выделены четыре основных потока, отличающиеся по количеству часов занятий по математике (от шести до двух в неделю) и содержанием курса; эти потоки условно можно назвать: математический, естественно-научный, инженерно-деловой и гуманитарный. Для примера приведем оглавление одного из учебников «Алгебра и геометрия» выпускного класса:

Перестановки

Исчисление вероятностей

Комплексные числа

Системы линейных уравнений

Проекции и координаты

Барицентрическое исчисление

Ориентированные углы на плоскости

Векторное произведение

Параметризация кривых на плоскости

Конические сечения

Изометрии плоскости

Преобразования плоскости

Элементарные преобразования пространства

Конкурсы Старейший конкурс во французской школе, Concours Genral, проводится в старших классах по всем основным предметам и по неизменным (с наполеоновских времен!) правилам. И здесь все формализовано и централизовано: в один и тот же день и час по всей Франции лучшие ученики всех классов одновременно выполняют одну и ту же работу. По математике эта работа состоит в решении цикла задач возрастающей трудности. В отличие от наших олимпиад, важное значение придается аккуратности оформления работы, решение задач скорей требует высокой техники, чем математической смекалки. Получение первой премии (как правило, ее получает только один конкурсант) чрезвычайно престижно. К примеру, А. Н. Колмогоров рассказывал, как разволновался великий Ж. Адамар, вспоминая в 90-летнем возрасте о своем участии в Concours Genral, где он занял «лишь» второе место, хотя, как он взволновано объяснял, он был объективно сильнее своего более удачливого конкурента, не достигшего затем больших высот в науке. Победители — обычно хорошо тренированные «школьные отличники» — не очень сильно выступают на привычных для нас олимпиадах, скажем на Международных математических. В целом рейтинг Франции на ММО намного ниже, чем ее ранг среди ведущих математических держав. Это не удивительно, ибо школьников учат в первую очередь теории и технике вычислений и рассуждений. Аналога наших кружков, матклассов, матшкол и летних школ во Франции нет. Нет и широкомасштабных олимпиад в нашем понимании этого слова. Существующие в некоторых учебных округах региональные олимпиады, проводимые по восточноевропейским традициям, проходят не всюду и не пользуются большим успехом.

В последние годы, однако, массовое распространение получила французская версия австралийского конкурса «Кенгуру», компьютерно проверяемого теста с множественными ответами. Достаточно сказать, что в 1993 году в нем участвовало более 500000 французских школьников! Есть и другие оригинальные соревнования, например Парижский конкурс по математике и информатике. Но самое главное для будущих математиков соревнование — это конкурс для поступления в одну из престижных Grandes coles (буквально: больших школ), обычно происходящий в начале третьего года университетского образования. Но об этом — ниже.

Математика в джинсах В последние годы французские математики-исследователи, в основном молодые, ощущая оторванность исследовательской математики от школы и общества, придумали оригинальный новый жанр взаимодействия ученого и школы, направленный на пропаганду математической деятельности среди учащихся. В отличие от наших кружков, ориентированных на способных ребят, интересующихся математикой, программа «Математика в джинсах» имеет своей целью дать представление о математическом поиске не только будущим ученым и инженерам, но и тем, кто хочет стать литератором или бизнесменом. Организационно для этого нужен математик-исследователь, заинтересованная учительница и несколько любознательных ребят из ее класса. Общими усилиями, обычно с помощью компьютеров, они изучают в течение учебного года выходящую за рамки школьной программы проблему. Например, занимаясь компьютерным моделированием бильярдов, обнаруживают при этом закономерности теории хаоса, или рисуют на цветных экранах изумительные цветные картинки, встречающиеся в теории фракталов, или же большим компьютерным счетом экспериментально подтверждают непонятно откуда взявшиеся стохастические свойства распределения простых чисел. Это происходит во внеурочное время в несвойственной французской школе неформальной обстановке: в джинсах на занятиях могут быть не только школьники и школьницы, но даже работающий с ними университетский математик.

Вузы Получив аттестат зрелости, называемый baccalaur (не путайте со степенью бакалавра, присуждаемой в англо-саксонских странах после 4-х лет учебы в университете), французский школьник имеет право обучаться в университете (бесплатно и без вступительных экзаменов). Но если он интересуется математикой, целью его первых двух лет обучения в университете будет скорей всего подготовка к конкурсу для поступления в cole Normale Suprieure (ENS), желательно парижской, на rue d`Ulm, 25. Раньше более престижной для математиков считалась cole Polytechnique, но в наше время туда скорее идут будущие супер-инженеры, а не чистые ученые. Конкурсные испытания (разумеется, централизованные) состоят из нескольких математических экзаменов, письменных и устных, с максимальной суммой баллов около 600 очков, и служат одновременно для поступления во все педвузы Франции (ENS есть не только в Париже, а еще в Лионе, Бордо, Тулузе, Страсбурге и в других больших городах). Происходит это так. Первый (по сумме полученных на экзамене баллов) абитуриент выбирает любую ENS (почти всегда он/она выбирает ENS rue d`Ulm), второй тоже, а все последующие выбирают любую еще не укомплектованную более удачливыми конкурентами высшую школу.

На отделение математики и информатики ENS rue d`lm принимают всего 40—45 человек. В последние годы это означает, что для поступления в эту элитарную школу приходится выдержать конкурс от 3000 до 4000 человек на место (здесь нет опечатки: более трех тысяч человек на место!)

В случае неудачи на конкурсе (полного провала или получения места лишь в не очень хорошей, провинциальной ENS) студент может продолжить математическое образование в обычном университете, например в той же самой Сорбонне, окончить его и даже защитить диссертацию, но в этом случае его рейтинг как ученого будет несравненно ниже окончивших элитарную ENS.

Хотя изначально парижская ENS была задумана как педвуз, школьными учителями ее выпускники становятся очень редко. Это удел выпускников менее престижных Эколь Нормаль. Отметим, что окончание такого педвуза еще не дает права работать в старших классах. Чтобы это право получить, нужно успешно сдать конкурсный экзамен на agrgation. Этот экзамен — читатель уже догадался — уже более ста лет производится ежегодно в один и тот же день и час и расставляет конкурсантов по местам — от первого до n-тысячного. По порядку номеров, получившие звание agrg выбирают любую из оставшихся вакансий в лицеях метрополии и заморских территорий. Первые 2-3 счастливчика попадают в Париж, последующие выбирают из оставшихся позиций. Впрочем, на agrg по математике довольно большой спрос в промышленности, и многие получившие это звание так в школу и не попадают. Как, видимо, не попадет туда лауреат медали Филдса Йоккоз, занявший первое место на agrgation в середине 80-х годов (видимо, из чисто спортивного интереса) и установивший тем самым своеобразный рекорд: 1-е место на конкурсе в ENS rue d`Ulm, 1-е место на конкурсе в cole Polytechnique (где он не стал учиться) и 1-е место на agrgation!

Элитарность, эгалитаризм, меритократия Идея социального равенства, провозглашенного Великой французской революцией, очень четко осуществлена в действующей ныне во Франции начальной и средней школе. Школьник может учиться только в школе того учебного округа, того микрорайона, где он проживает. Какие-то школы и лицеи, разумеется, лучше, чем соседние, но нет ничего похожего на наши «элитарные» английские или математические школы, в которые ежегодно происходит «конкурс родителей», стремящихся любой ценой запихнуть свое чадо в престижное заведение. Есть и некоторые исключения, например парижский лицей Louis-le-Grand (Людовика Великого), в котором традиционно работают лучшие учителя математики Франции, а ученики иногда составляли половину «сборной Франции» по математике на ММО. Формально, однако, это лишь лицей некоторого микрорайона Парижа. Интересно, что некоторые родители специально снимают квартиры в этом микрорайоне, чтобы их любимый ребенок мог учиться в замечательном лицее!

Важно отметить, что не все учащиеся, окончившие среднюю школу, получают аттестат зрелости. В итоге экзамена на бакалавра, происходящего в июле (и пересдачи осенью), от 10 до 15 процентов школьников получают не аттестат, а справку об окончании школы, не дающую права учиться в университете. (Повторяю: любой учащийся, получивший аттестат, имеет право продолжить свое образование в университете, притом бесплатно.) Поэтому завал экзаменов на аттестат (например, избалованным отпрыском богатых родителей) часто является семейной трагедией.

Отсутствие элитарных средних школ и полная эгалитарность и демократичность доступа к началу университетского образования вовсе не означает отсутствие во Франции «математической элиты». Напротив. Во Франции математики-исследователи четко делятся на две категории: те, кто учился в ENS rue d`Ulm, и все остальные. Выпускники этой престижной школы обвиняются в том, что они считают себя сливками французской математики, а всех других — математиками второго сорта. Характерно, что выпускники rue d`Ulm, в том числе получившие высочайшие академические звания, на обложках своих математических книг после фамилии пишут только «бывший ученик ENS rue d`Ulm»! К сожалению, этот парижский снобизм, снобизм rue d`Ulm, действительно существует, а другие математики, в том числе известные во всем мире исследователи, так всю жизнь несут с собой комплекс неполноценности «не сумевших поступить».

Исключительность выпускников rue d`Ulm не следует преувеличивать. Мне приходилось работать с аспирантами этой элитарной школы — это хорошо обученные, работоспособные молодые люди, но они, пожалуй, слабее, чем, скажем (более молодые) аспиранты Независимого Московского университета, с которыми мне тоже посчастливилось общаться. Для французских аспирантов с rue d`Ulm, как впрочем и для всей французской математической школы, характерен более абстрактно-формальный и алгебраически-структурный подход к математике, чем у аспирантов из России или, скажем, из США. Большинство французских аспирантов предпочитают не решать задачи, а строить математические теории, больше интересуются обобщениями, чем приложениями.

В академических кругах отмечают, что административную власть по математике во французской высшей школе и научных учреждениях «захватила парижская мафия с rue d`Ulm». Налицо полная победа меритократии. При этом критики системы отмечают ее излишнюю жесткость, приводящую к разбиению математиков на два лагеря; эту ситуацию объясняют недостаточной гибкостью, отсутствием высших школ » средней престижности» (каковые имеются, скажем, в США или Великобритании).

Такова французская математическая пирамида — от скромного (но не лишенного чувства собственного достоинства) школьного учителя начальных классов до знающего себе цену (порой с преувеличением) математика-исследователя, выпускника Эколь Нормаль Сюперьёр. Отношение к математике французского школьника определяется четким и формализованным стилем ее преподавания на всех уровнях. Тех из них, кто интересуется этим предметом особо, ждет массовое, централизованное, жесткое соревнование за достижение вершины пирамиды.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.krisosel.ru

Реферат: Основы искусства речи. Публичная речь, ее виды

Министерство внутренних дел Российской Федерации

Белгородский юридический институт

Кафедра русского и иностранных языков

Дисциплина русский язык

Реферат

На Тему: «Предложение, его свойства и виды. Некоторые

синтаксические явления в простом и сложном предложении»

Подготовил:

Слушатель 342 группы

Коптев Е.А.

Проверил:

профессор кафедры РиИЯ

Антонова И.Т.

Белгород

2008

Предложение, его свойства и виды. Некоторые

синтаксические явления в простом и сложном предложении

Предложение — это синтаксическая единица, которая служит средством общения (коммуникации). Предложение предназначено для выражения сообщения, побуждения или вопроса.

Одна и та же мысль может быть выражена различными синтакси­ческими вариантами — синтаксическими синонимами. Например: Когда разговор кончился, все разошлись. По окончании разговора все присутст-вующие разошлись. Окончив разговор, все присутствующие разошлись.

Стилистические особенности простых осложненных предложений

Однородные члены предложения. Союзы и предлоги при

однородных членах

Однородные члены предложения употребляются для обозначения родственных или сопоставимых по смыслу понятий, имеют тождествен­ное морфологическое выражение, выполняют одинаковую синтаксичес­кую функцию и произносятся с интонацией перечисления.

Для выражения однородности используются все сочинительные союзы: соединительные (и, да, ни…ни, не только…, но и, как…, так и), разделительные (или, либо, то. ..то, не то… не то), противительные (а, но, да, зато, однако).

При отсутствии союзов конструкция с однородными членами об­разует так называемый незамкнутый ряд и не имеет характера исчер­пывающего перечисления. При постановке союза и перед последним однородным членом образуется замкнутый ряд, имеющий значение ис­черпывающего перечисления, что особенно характерно для делового стиля речи. Ср. : Среди похищенных вещей были часы, магнитофон, видеокамера. — Среди похищенных вещей были часы, магнитофон и ви­деокамера.

Союз а при противопоставлении показывает, что одно понятие утверждается, а другое отрицается. Например: В договоре займа кредитором является заимодавец, а должником — заемщик.

Союз но, выражая противопоставление более определенно и резко, вместе с тем может указывать, что предмету или действию приписываются два признака, т.е. оба признака утверждаются. Например: Книга неинтересная, но в некоторой степени полезная.

При однородных членах предложения возможно употребление предлога только перед первым из них и повторение предлога перед каждым однородным членом.

Нельзя пропускать предлог, если однородные члены соединены повторяющимися союзами. Например: Отпечатки пальцев были обнару­жены и на стекле, и на посуде, и на двери.

Предлог повторяется, если его отсутствие может вызвать неясность в понимании предложения: учебники по уголовному праву и по культурологии.

Предлог повторяется, если нужно показать, что определение относится только к ближайшему однородному члену: Следствие велось без излишней суетливости и без нервозности. Невозможен пропуск разных предлогов: Входить беспрепятственно на территорию и в помещения, занимаемые предприятиями.

Большое перечисление не препятствует пропуску предлога, однако, если однородные члены распространены зависимыми словами, то предлоги обычно повторяются. Например: Пыль толстым слоем лежала на письменном столе, обитом зеленым сукном, на кожаном диване с широкой спинкой, на старых венских стульях.

Ошибки в употреблении однородных членов

Логически неверно соединять в качестве однородных несопоста­вимые понятия: Кроме того, были похищены отвертки, рулетки, женская меховая куртка и другие мелкие инструменты. В этом предложении сочетание другие мелкие инструменты воспринимается как обобщающее понятие и возникает логическая ошибка.

В перечисление однородных членов не должны входить понятия, совпадающие по логическому объему: При обыске обнаружены воротни­ки, шубы, изделия из меха (изделия из меха — это воротники и шубы).

Для логической организации текстов часто используются расп­ространенные ряды однородных членов — рубрики перечисления, отме­чаемые цифрами или литерами. Логическая организация текста требует, чтобы рубрики начинались с однотипных грамматических форм, так как перечисляются однородные понятия. Поэтому ошибочны предложения: Запрещается: 1) курить; 2) перевоз детей до 3-х лет; Подготовительная работа состояла в следующем: 1) примерное определение места, где возник пожар; 2) установить количество предметов электрооборудования, расположенных в сгоревших складах (правильно использовать при рубрикации одинаковые формы — либо существительные, либо инфинитивы).

В конструкциях с однородными членами могут возникнуть не только логические, но и синтаксические ошибки. Так, неправильным будет предложение Следователь осмотрел место происшествия и сторожа, который видел преступника в спину, поскольку один из однородных членов не сочетается с общим для однородных членов словом (осмотрел место происшествия — осмотрел сторожа). Управляемое слово не должно быть отнесено в разные ряды однородных членов: Смоляков осужден за подделку и использование фиктивных накладных (подделка фиктивных накладных ?). Нарушение синтаксических правил искажает смысл высказывания.

Стилистические особенности сложных предложений

В официально-деловой речи чаще используются сложноподчиненные предложения, в которых богато представлены союзы и относительные слова, позволяющие уточнить отношения между частями сложного целого — отношения временные, условные, причинно-следственные и т. д.

Широкое использование сложных синтаксических конструкций в официально-деловом стиле связано с тем, что подобные конструкции служат для выражения сложной мысли, позволяют не только сформули­ровать то или иное положение, но вместе с выдвигаемым тезисом дать его обоснование, подкрепить его необходимой аргументацией. Даже в более простых по содержанию текстах обычно используются сложные предложения как наиболее пригодная форма для выражения мысли. Например: Никто не может нести ответственность за действия, которые в момент их совершения не признавались правонарушением. Если после совершения правонарушения ответственность за него устранена или смягчена, применяется новый закон.

Ошибки в сложных предложениях

Разнообразие структурных типов сложного предложения, часть которых используется сравнительно редко, многосоставность сложно­подчиненных предложений с несколькими придаточными, влияние от­дельных речевых стилей — все это нередко служит источником пог­решностей в построении сложных предложений.

1. Загромождение сложного предложения придаточными. При неумелом использовании сложных предложений с последовательным подчинением затемняется связь между отдельными частями сложного целого, иногда выпадает какой-нибудь конструктивный элемент, соединительное звено, что затрудняет понимание предложения. Например: Заявление представителя американских деловых кругов, игнорирующего тот факт, что торговые отношения между странами, которые за последнее время неуклонно развивались и проявляют тенденцию к дальнейшему росту, свидетельствует о том, что кто-то по-прежнему заинтересован в сохранении атмосферы «холодной войны» и ликвидации искреннего и массового стремления к дружбе, которое охватило народы Америки и Европы после заключения договора о запрещении ядерных испытаний.

2. Разнотипность частей сложного предложения. Примером подобного неудачного построения может служить предложение: Докладчик выдвинул два положения: 1) все большее значение приобретает пропаганда политических и научных знаний в массах; 2) роль в этой работе широких слоев интеллигенции. Разнотипность частей сложного предложения сказалась здесь в том, что нумерованные части, выступающие как своего рода однородные члены при обобщающем слове, имеют различную структуру: первая часть — двусоставное предложение, вторая — односоставное номинативное. В зависимости от того, что имел в виду докладчик, второе предложение можно было исправить так: Большую роль в этой работе играют широкие слои интеллигенции; или: Необходимо вовлечь в эту работу широкие слои интеллигенции.

Иногда разнотипность связана с неодинаковым порядком слов в соподчиненных однородных придаточных предложениях. Обычно в этих случаях сохраняется одинаковый (прямой или обратный) порядок главных членов, хотя это не обязательно, например: Я помню, как мы бежали по лесу, как жужжали пули, как падали отрываемые ими ветки, как мы пробирались сквозь кусты боярышника (в первом и четвертом придаточных предложениях — прямой порядок, во втором и третьем — обратный). Однако не было оснований для изменения порядка слов в частях следующего предложения: К числу достижений преподавательского коллектива института следует отнести то, что в ней успешно проводится воспитательная работа, внеаудиторные мероприятия хорошо налажены, из года в год повышается успеваемость слушателей (во втором придаточном предложении следовало тоже использовать обратный порядок слов).

3. Неправильное употребление союзов и союзных слов. Употребление одного союза или союзного слова вместо другого, например: «Вопрос обсуждался на специальном совещании, где было принято развернутое решение» (нет оснований для употребления наречия места где; следовало сказать: на котором было принято. . . или которое вынесло. ..).

Неудачно употреблено наречие времени когда в предложении: Нельзя мириться с таким положением, когда работы выполняются нас­пех, без учета современных требований (вместо: …мириться с тем, что…).

Неправильна также постановка рядом однозначных союзов: однако тем не менее, но тем не менее однако и т.п. Не было оснований для дублирования союзов и в таком предложении: Газета настойчиво подчеркивает, что будто бы США переживают в настоящее время разгар большой полемики по вопросам внешней политики (при утверждении употребляется союз что, при предположении, при наличии элемента сомнительности, возможности, допустимости используется союз будто или будто бы).

Иногда сложное предложение целесообразно заменить другой конструкцией, поэтому употребление союза излишне, например: Ре­цензент предложил, чтобы рукопись была значительно сокращена (вместо: … значительно сократить рукопись).

4. Неправильный порядок слов. Нередко нарушается порядок слов в определительных придаточных предложениях. По правилу союзные слова который, какой, чей замещают ближайшее к ним предшествующее существительное, однако это положение не соблюдено в таких, например, предложениях: Впереди неслись лошади казаков, которые были покрыты пеной (следовало заменить придаточное предложение причастным оборотом: …покрытые пеной).

При невозможности либо нецелесообразности замены придаточного предложения причастным оборотом или затруднительности перестановки слов можно ввести в главное предложение указательное местоимение тот или такой, соотносительное союзному слову который или какой, например: Неизменным успехом пользуются те из книг наших писателей, которые отражают современность. Другой прием — повторение определяемого слова, например: Я получил много писем от друзей и знакомых, писем, которые меня очень обрадовали.

Параллельные синтаксические конструкции

В предложении возможна синонимия причастных и деепричастных оборотов придаточным предложениям (параллельные синтаксические конструкции). Например: В учебные заведения МВД РФ, осуществляющие подготовку сотрудников милиции, могут приниматься лица, не достигшие 18 лет, имеющие среднее образование (Ст. 21 закона «О милиции») (ср.: … которые осуществляют…; … которые не достигли …, … которые имеют…).

Если глагол-сказуемое стоит в прошедшем времени, то причастие настоящего времени указывает на постоянный признак: Гражданин не предъявил документа, удостоверяющего его личность. Причастие прошедшего времени, стоящее при сказуемом в прошедшем времени, указывает на временный признак: Гражданин, не предъявивший никаких документов, был задержан сотрудником милиции.

В причастиях на -ся, как и в соответствующих глаголах, возможно смешение страдательного и возвратного значения. Поэтому неправильно предложение: Покупающиеся товары были плохого качества. (Верно: Покупаемые товары были плохого качества).

Если причастия образованы от глаголов, требующих обязательного дополнения, то причастия тоже должны сохранять дополнение. Ср. : Лица, вовлекающие несовершеннолетних, должны нести ответственность, предусмотренную законом. — Лица, вовлекающие несовершеннолетних в преступную деятельность, должны нести ответственность, предусмотренную законом.

Причастные обороты синонимичны придаточным определительным предложениям: граждане, имеющие судимость — граждане, которые имеют судимость. В текстах юридических документов отдается пред­почтение конструкциям с причастными оборотами, т.к. они придают высказыванию краткость.

При употреблении деепричастий и деепричастных оборотов следует помнить, что действие, обозначаемое глаголом, и добавочное действие, обозначаемое деепричастием, совершаются одним и тем же деятелем (лицом или предметом). Стилистически неправильно предложение, в котором субъекты действия деепричастия и глагола не совпадают: Находясь под влиянием действия наркотических средств, произошел инцидент (Из протокола).

Деепричастный оборот не может быть употреблен в предложениях со страдательными конструкциями: Не имея права ношения оружия, пистолет был применен в целях самообороны (Из протокола).

Деепричастные обороты синонимичны придаточным обстоятельст­венным предложениям: Совершая преступление, гражданин должен пом­нить о неизбежности наказания. — Гражданин должен помнить о неиз­бежности наказания, когда совершает преступление.

Стилистические особенности прямой и косвенной речи

В прямой речи приводимые автором высказывания других лиц сохраняются полностью, не подвергаясь никакой переработке; в ней не только точно передается содержание этих высказываний, но воспроизводятся все особенности их языкового выражения. Прямая речь ведется не от лица автора, а от лица того, кому принадлежит передаваемое высказывание.

Косвенная речь представляет передачу высказываний других лиц от лица автора.

Деловая форма косвенной речи ставит целью передавать только содержание, мысли чужого высказывания, не сохраняя речевых осо­бенностей этого высказывания (стираются особенности нелитературной речи говорящего, своеобразие его отношения к собеседнику или предмету речи, не воспроизводятся эмоциональные элементы речи: междометия, обращения, эмоционально окрашенная лексика и т.д.)

В грамматическом отношении косвенная речь представляет при­даточное предложение. Ср. : Гражданин Иванов сообщил: «Я возвращался с работы в половине седьмого вечера. На остановке автобуса увидел мужчину в фуфайке. Он подозрительно озирался». — Гражданин Иванов сообщил, что в 18 ч. 30 мин., возвращаясь с работы, на остановке автобуса он увидел мужчину в фуфайке, который подозрительно озирался.

Наиболее частой ошибкой в косвенной речи является непра­вильное употребление личных местоимений и форм лица глаголов под воздействием прямой речи: Официант сказал, что не дам вам есть, пока не заплатите за прежнее.

Встречаются также случаи употребления рядом двух союзов, один из которых является лишним: Он крикнул, что будто у него есть нож (Из протокола).

В официально-деловом стиле преимущественно используется кос­венная речь.

Вопросы и задания для самостоятельной работы

1. Исправьте стилистические неточности в предложениях.

1. В процессе осмотра сфотографированы: а) по правилам пано­рамной съемки обстановка кабинета; б) открытый ящик стола, где об­наружен конверт с деньгами; в) конверт и 10 сторублевых купюр, разложенные на столе с миллиметровой линейкой. 2. После убийства он совершил кражу пальто, пиджака, наручных часов и другой рабочей одежды потерпевшего. 3. По заключению экспертов, Хаков во время совершения преступления находился в состоянии психоза, не мог руководить своими действиями, невменяем и подлежит лечению в психиатрической больнице общего типа. 4. Комиссия осмотрела общежитие, которому в свое время было уделено много средств и внимания, которое находится в бывшем гараже. 5. На производственном совещании обсуждались вопросы дальнейшего улучшения жизни осужденных в колонии и нет ли возможности снизить себестоимость их пребывания. 6. Некоторые из выступавших в прениях высказали предположение, что не хотел ли докладчик умалить значение своего собственного предложения. 7. Ревизионная комиссия проверяет своевременность поступления средств, правильность их расходования по смете и не допускается ли перерасход по отдельным статьям расходной части сметы. 8. Осужденный Черкасов Е.А. отбыл более половины срока назначенного наказания в колонии особого режима, характеризуется администрацией ИУ как твердо вставший на путь исправления, страдает тяжелым физическим заболеванием. 9. 23 февраля 1994 г. у гр. Э. при производстве личного обыска в 16 часов в квартире дома № 14 по проспекту Ленина было обнаружено и изъято наркотическое средство — марихуана, которое он приобрел у не установленного следствием лица для личного употребления и которое незаконно хранил у себя, общим весом 28,25 граммов. 10. Свидетель заявил: по их виду, когда проезжали водитель мотоцикла с пассажиром, понял, что они были пьяны.11. Осматривающиеся товары были частично повреждены огнем. 12. Своими действиями, сопровождавшимися глубокой ночью, С. грубо нарушил покой семьи И. 13. Телеграмма сообщает, что некий Иванов сошел с ума, перерезав себе горло бритвой. 14. Арестованный тревожился о семье, взятой под надзор полицией и которую он оставил без всяких средств к существованию.

2. Подчеркнутые словосочетания и предложения замените

рече­выми формулами, употребляющимися в процессуальных

документах, запишите их.

1. Ревизоры обнаружили, что в магазине недостает много товаров. 2. Лисин В. В. живет в кв. 4 д.11 по ул. Энтузиастов г. Энска. 3. Когда был в г.Энске, Алешин В.П. 28 сентября 1996 г. встретился со знакомым Афониным В.Ф., с которым вместе сидел, и около пивного ларька пырнул его ножом в живот. 4. Следователь предупредил свидетеля, что он несет ответственность, если показания будут заведомо ложными. 5. Сегодня, т.е. 27 июня 1991 г., мне позвонили домой по телефону и какой-то мужчина, не представившись, посоветовал держать язык за зубами, иначе со мной случится то же самое, что и с Горюновым. 6. Чтобы установить преступников и предупредить посягательства на мою жизнь, прошу организовать прослушивание моего домашнего телефона № 48-67-80. 7. Это заявление было показано понятым и затем отобрано следователем для приложения к уголовному делу обвиняемой Васиной О. В. 8. Гражданин К. задержан, так как подозревается в том, что совершил преступление.

3. Трансформируйте предложения: замените придаточные

предложения причастными или деепричастными оборотами и

наоборот, если возможно.

1. В соответствии со ст. 42 УК РСФСР окончательную меру нака­зания определить — десять лет лишения свободы с конфискацией всего имущества, являющегося ее личной собственностью, с отбыванием наказания в исправительно-трудовой колонии общего режима. 2. Осужденная Васина 0. В., содержащаяся под стражей, может обжаловать приговор в течение 7 суток с момента вручения ей копии приговора. 3. Диплом, который она взяла у соседки, не поврежден. 4. Судебная коллегия по уголовным делам, рассмотрев в открытом судебном заседании уголовное дело по обвинению Васильевой 0. В. в совершении преступлений, предусмотренных ст. ст. 86, 172 УК РСФСР, приговорила подсудимую Васильеву 0. В. признать виновной. 5. Учитывая изложенное, есть достаточно оснований полагать, что прослушивание телефонных переговоров Лисовского позволит установить Кулешова и других лиц, причастных к совершенному преступлению. 6. Обработав пальцы рук Лисина черной типографской краской, специалист Фокина перенесла на дактилокарту отпечаток каждого пальца.

4. Отметьте ошибки в использовании параллельных

синтаксических конструкций, исправьте их.

1. Подойдя к ней, она говорит, что у меня в кассе были двое мужчин. 2. 20 января 1990 года в восемь часов вечера Сёмин, проходя вместе с Курочкиным по улице Бограда, видел играющих на этой улице ребят в хоккей. 3. О случившемся Генкин ничего не знал вследствие недоведения до него обстоятельств дела со стороны Щеголевой. 4. Пребывая на базе в нетрезвом состоянии, Кочневу было сделано замечание со стороны заведующей складом Юткиной, на которое он не реагировал. 5. Находясь наедине с Дудиной, Головач представилась возможность обо всем договориться с ней. 6. Потом Уткин выбежал во двор, где его задержали, спрятавшись за дерево. 7. Избиение потерпевшего видели Милецкий и Васькин, которые, вмешаясь, предотвратили драку. 8. Истомин и Пташкин были задержаны на проходной мясокомбината, не доведя свой преступный умысел до конца по причинам, от них не зависящим.

5. Замените прямую речь косвенной.

1. П. заявил: «Да, я взял запасное колесо из багажника машины К., взял, но не украл». 2. Потерпевший показал: «10 августа этого года, где-то около 7 часов вечера, я приехал на машине с работы. «Жигули» у меня. Привез продукты, понес их в дом, багажник не закрыл. Вернулся минут через 15. Глянул, в багажнике не оказалось запасного колеса. Недалеко мальчик катался на велосипеде, спросил у него, кто подходил к машине». 3. Ушаков Б. Г. сообщил: «Л. живет рядом со мной (ул. Пирогова, д.3): я — в 11-ой, он — в 12-ой квартире. Работает в СМУ № 11. Все время ворует стройматериалы и продает». 4. Сергеев С.Е. рассказал: «Я взял на вахте ключ, открыл комнату. В комнате взял японскую аппаратуру К. Она стоит примерно 900 тысяч. Я продал ее за 600 тысяч». 5. «Запись моих показаний на магнитофоне воспроизведена правильно, замечаний не имею», — зая­вил К. после прослушивания магнитофонной записи.

6. Прочитайте предложения. Обратите внимание на глаголы,

вводящие косвенную речь. Выпишите их, уточнив лексическое

значение каждого глагола по словарю.

1. Е. показал, что кухонный нож является оружием, которым М. причинил Н. телесные повреждения. 2. С. рассказала, что 20 марта муж уехал на работу на автомашине и вернулся домой поздно. 3. По­дозреваемый Ф. объяснил, как он попал ночью на территорию парка. 4. Продавец Л. пояснила, что, продавая вино Т., она случайно разлила часть вина, поэтому и не хватило в стакане 8 г. 5. У. раскаялся в совершенном преступлении и заверил, что подобных случаев с его стороны не повторится. 6. После того, как Т. заявил, что денег и ценностей у него нет, он был подвергнут личному обыску. 7. С. добавил, что видел у нападавшего нож. 8. Допрошенный в качестве подозреваемого, Т. подтвердил, что кражу совершил он. 9. Н. сообщил, что совершил преступление не умышленно, а по неосторожности. 10. Следователь разъяснил, что за дачу ложных показаний свидетель может подвергнуться наказанию. 11. Свидетель Д. дополнил, что он видел у К. какие-то вещи. 12. Заведующая столовой № 5 подчеркнула, что именно В. в день кражи продуктов отсутствовала на работе

Литература

Ножин Е.А. Мастерство устного выступления. М., 1989.

Организация и деятельность органов внутренних дел РФ: Сб. норма­тивных актов. М., 1994.

Панфилов А.К. Сборник упражнений по стилистике русского языка. М., 1989.

Поль Л.Сопер. Основы искусства речи. М., 1992.

Реферат: Полномочия хозяйственного суда

Подведомственность дел хозяйственному суду

Разрешать юридические дела, т. е. споры о праве и иные правовые вопросы, в государстве могут различные органы, наделённые таким правом. Существование системы органов, осуществляющих разрешение юридических дел, порождает необходимость в разграничении компетенции между ними. Данная проблема решается посредством института подведомственности юридических дел, который получил широкое развитие в процессуальном праве.

В соответствии со статьёй 1 ХПК подведомственность — разграничение компетенции по разрешению споров и рассмотрению дел между Конституционным Судом Республики Беларусь, общими судами, хозяйственными судами, международными арбитражными (третейскими судами), органами по разрешению трудовых споров и рассмотрению дел, иными органами и организациями.

В настоящее время классификация видов подведомственности проводится по различным критериям:

1. В зависимости от органов, к ведению которых отнесено разрешение тех или иных дел, различают подведомственность дел судам (общим, хозяйственным), административным органам, третейским, товарищеским судам.

2. В зависимости от характера дел выделяют подведомственность следующих дел: искового производства, особого производства, приказного производства.

3. В зависимости от характера норм, регулирующих подведомственность, различают подведомственность общую, установленную статьёй 37 Гражданского процессуального кодекса Республики Беларусь (ГПК) и статьёй 39 Хозяйственного процессуального кодекса Республики Беларусь, и специальную, устанавливаемую на основе применения законодательных актов в виде исключения из общих правил, а также статьи 47 ХПК.

К хозяйственным (экономическим) спорам, разрешаемым хозяйственным судом, относятся споры:

о разногласиях, возникших при заключении договора, обязанность заключения которого предусмотрена законодательством;

разногласиях, возникших при заключении договора, передача которых на рассмотрение хозяйственного суда согласована сторонами договора;

изменении или расторжении договора;

невыполнении или ненадлежащем выполнении обязательств;

признании права, в том числе права собственности;

истребовании собственником или иным законным владельцем имущества из чужого незаконного владения;

нарушении прав собственника или иного законного владельца, не связанных с лишением владения;

возмещении убытков;

об иных делах в соответствии с законодательством.

Хозяйственный суд в порядке административного судопроизводства разрешает возникающие из административных и иных публичных правоотношений хозяйственные (экономические) споры и рассматривает иные дела, связанные с осуществлением юридическими лицами, индивидуальными предпринимателями и гражданами предпринимательской и иной хозяйственной (экономической) деятельности:

— о признании недействительным ненормативного правового акта государственного органа, органа местного управления и самоуправления, иного органа или должностного лица, в котором затрагиваются права и законные интересы заявителя в сфере предпринимательской и иной хозяйственной (экономической) деятельности;

— обжаловании действий (бездействия) государственного органа, органа местного управления и самоуправления, иного органа или должностного лица, которыми затрагиваются права и законные интересы заявителя в сфере предпринимательской и иной хозяйственной (экономической) деятельности;

— взыскании с юридических лиц, индивидуальных предпринимателей и граждан, осуществляющих предпринимательскую и иную хозяйственную (экономическую) деятельность, налогов, сборов (пошлин), иных обязательных платежей в республиканский и (или) местный бюджеты и государственные внебюджетные фонды, а также пени, предусмотренной законодательством, если иной порядок их взыскания не установлен законодательными актами;

— признании не подлежащим исполнению исполнительного или иного документа, по которому взыскание производится в бесспорном порядке;

— возврате из бюджета денежных средств, списанных в бесспорном порядке с юридических лиц и индивидуальных предпринимателей;

— отказе в выдаче (продлении срока действия) специального разрешения (лицензии);

— иные дела, рассмотрение которых законодательными актами отнесено к компетенции хозяйственного суда.

Основными критериями разграничения компетенции между юрисдикционными органами являются субъектный состав и характер спора, которые при определении подведомственности конкретного дела должны учитываться в совокупности. Поэтому когда, например, гражданин имеет статус индивидуального предпринимателя, но дело возникло не в связи с осуществлением им предпринимательской деятельности (по требованиям, возникающим из причинения вреда имуществу, которое не предназначалось для использования в предпринимательской деятельности индивидуального предпринимателя, из авторского и изобретательского права, семейных, жилищных отношений и др.), оно подлежит рассмотрению в общем суде (равно как дела по спорам, связанным с предпринимательской деятельностью, осуществляемой гражданином, не имеющим свидетельства о государственной регистрации индивидуального предпринимателя).

Спор, который по своей сути является экономическим (в сфере предпринимательской или хозяйственной (экономической) деятельности), возникший к тому же между юридическими лицами, одно из которых может быть государственным органом, несмотря на субъектный состав и характер правоотношения, подведомственен общему суду, если об этом указывается в акте законодательства.

Дела, в которых сторонами или одной из них являются индивидуальные предприниматели и спор не связан с осуществлением предпринимательской деятельности, подведомственны общим судам.

В случаях, предусмотренных актами законодательства, хозяйственным судам подведомственны дела с участием коллективных образований (организаций), не являющихся юридическими лицами, и граждан, не являющихся индивидуальными предпринимателями.

В частности, хозяйственные суды рассматривают дела по заявлениям:

— трудовых коллективов, когда спор связан с устранением препятствий для создания юридического лица — коммерческой организации, основанной на негосударственной форме собственности;

— гражданина в связи с отказом в государственной регистрации в качестве индивидуального предпринимателя либо уклонением от регистрации в установленный срок, а также в других случаях, когда регистрация является обязательной;

— граждан-учредителей по поводу отказа в государственной регистрации юридического лица — коммерческой организации либо уклонения от государственной регистрации в установленный срок;

— гражданина — кредитора юридического лица или его наследников об экономической несостоятельности (банкротстве) юридического лица (статьи 9, 23 Закона Республики Беларусь «Об экономической несостоятельности и банкротстве»).

В соответствии со статьёй 47 ХПК к специальной подведомственности хозяйственных судов относятся дела:

об экономической несостоятельности (банкротстве);

по спорам о создании, реорганизации и ликвидации юридических лиц, организаций, не являющихся юридическими лицами, прекращении деятельности индивидуальных предпринимателей;

по спорам об отказе в государственной регистрации юридических лиц, организаций, не являющихся юридическими лицами, и индивидуальных предпринимателей;

по спорам между акционером и акционерным обществом, участниками иных хозяйственных обществ и товариществ, возникающим при осуществлении деятельности этими обществами и товариществами, за исключением трудовых споров;

о защите деловой репутации в сфере предпринимательской и иной хозяйственной (экономической) деятельности;

иные дела, связанные с осуществлением предпринимательской и иной хозяйственной (экономической) деятельности, в случаях, предусмотренных законодательными актами.

Подведомственность в зависимости от количества органов, наделённых правом разрешать юридические дела одной и той же категории, может быть разделена на единичную и множественную.

Единичная (исключительная) подведомственность предусматривает возможность рассмотрения определённой категории дел какими-либо одними указанными в законе органа ми (судами, административными органами и др.), исключая возможность обращения за разрешением дела в какой-либо другой орган. Например, дела об экономической несостоятельности (банкротстве) индивидуального предпринимателя или юридического лица, за исключением казённого предприятия, рассматриваются только в хозяйственном суде, а дела о лишении родительских прав (статья 80 Кодекса о браке и семье) — исключительно в общем суде.

В отличие от единичной множественная подведомственность допускает возможность рассмотрения дел несколькими различными юрисдикционными органами.

В свою очередь, множественная подведомственность в зависимости от установленного законодателем способа выбора именно того органа, который должен рассмотреть конкретное дело, может быть поделена на альтернативную, договорную, императивную, условную.

Альтернативной называют подведомственность, допускающую разрешение юридического дела в одном из нескольких указанных в законе юрисдикционных органов (судах, административных органах, нотариате и др.) по выбору истца (заявителя) независимо от мнения другой стороны.

Договорной является подведомственность, в соответствии с которой дела помимо указанного в законе органа, имеющего право на их разрешение, могут быть по взаимному согласию сторон разрешаться другим органом. Так, в соответствии со статьёй 40 ХПК стороны могут заключить письменное соглашение о передаче подведомственного хозяйственному суду спора на рассмотрение третейского суда.

Договорная подведомственность более демократична по сравнению с альтернативной, поскольку позволяет учесть интересы не только истца в выборе приемлемой формы защиты, но и ответчика.

Условной считается подведомственность, при которой дело подлежит рассмотрению в суде только при наступлении определённого, предусмотренного законом условия. Например, до предъявления к перевозчику иска, вытекающего из перевозки груза, обязательно предъявление ему претензии (статья 751 Гражданского кодекса (ГК)). Условием обращения в хозяйственный суд является наличие письменного соглашения сторон о передаче преддоговорного спора на разрешение хозяйственного суда (за исключением случаев, когда заключение договора для одной из сторон является обязательным в силу статьи 415 ГК). При отсутствии письменного соглашения дело неподведомственно хозяйственному суду.

Разновидностью условной является императивная подведомственность, при которой дело подлежит рассмотрению несколькими юрисдикционными органами в определённой законом последовательности, т. е. рассмотрение дела внесудебным органом является обязательным условием рассмотрения его судом.

Следует учитывать и то обстоятельство, что если законодательным актом предусмотрена возможность рассмотрения дела несколькими органами в определённой последовательности, то каждый орган вправе рассматривать его лишь после того, как оно будет предварительно рассмотрено другими.

Для императивной подведомственности свойственны следующие признаки: во-первых, она имеет место лишь в тех случаях, когда последовательное рассмотрение дела двумя или более юрисдикционными органами предусмотрено законодательными актами; во-вторых, такое последовательное разрешение установлено как обязательное.

Императивную подведомственность следует отграничивать от случаев, когда законом предусматривается внесудебное урегулирование спора самими участниками спорного правоотношения. Так, при предъявлении претензии к перевозчику досудебное урегулирование спора осуществляется самими сторонами по договору перевозки, а не юрисдикционным органом (статья 751 ГК).

Кроме указанных видов подведомственности есть так называемая смешанная подведомственность. Смешанной подведомственностью может быть подведомственность, сочетающая признаки, присущие другим видам подведомственности, чаще всего императивной и альтернативной.

В юридической литературе выделяют также конкурирующую подведомственность. При конкурирующей подведомственности конкретное дело может быть разрешено каждым из нескольких указанных в законе юрисдикционных органов.

При определении подведомственности следует учитывать, что согласно части второй статьи 38 (ГПК) при предъявлении нескольких связанных между собой требований, из которых одни подведомственны общему суду, а другие — хозяйственному суду, все требования подлежат рассмотрению в общем суде, если иное не предусмотрено актами законодательства.

Споры о подведомственности дел не допускаются в силу требований статьи 41 ГПК, в соответствии с которой вступившее в законную силу судебное постановление о подведомственности обязательно для иных судов, государственных органов, а также организаций, указанных в судебном постановлении, которые вправе поставить вопрос о его отмене перед вышестоящим судом. В случае несогласия судьи общего или хозяйственного суда с определением о подведомственности спора он вправе поставить вопрос о его отмене перед соответствующим вышестоящим судом. Следует также подчеркнуть, что вопросы разграничения подведомственности между ветвями судебной власти нашли свое отражение в совместном постановлении Пленумов Верховного суда и ВХС Республики Беларусь от 22 июня 2000 г. № 4/3 «О разграничении подведомственности дел между общими и хозяйственными судами».

Несоблюдение правил подведомственности в соответствии со статьёй 164 ХПК влечёт отказ в принятии искового заявления.

Существование различных видов подведомственности позволяет государству активно и вместе с тем гибко воздействовать на правоприменительный процесс.

Подсудность дел хозяйственному суду

При возбуждении хозяйственных дел (принятии заявлений судьёй) важно правильно определить как подведомственность дела, так и его подсудность. Так, условием возникновения хозяйственного процесса по конкретному спору является решение судьёй двусторонней задачи:

а) относится ли разрешение конкретного спора к ведению суда (подведомственность);

б) какой конкретно суд обязан рассматривать данное дело (подсудность).

Необходимо различать термины «подведомственность» и «подсудность», которые являются смежными понятиями, но в то же время имеют существенные отличия.

Подсудность — относимость дела, подведомственного хозяйственному суду, к ведению хозяйственного суда первой инстанции. В юридической литературе различают два вида подсудности: родовую (предметную) и территориальную (местную).

Общее правило родовой подсудности сформулировано в статье 48 ХПК. Родовая подсудность даёт возможность определить, какого уровня хозяйственный суд вправе рассматривать то или иное дело. Поскольку критерием родовой подсудности является род дела (или предмет спора), то она и получила название родовой (или предметной) подсудности. При помощи родовой подсудности законодатель разграничил компетенцию между хозяйственными судами и Высшим Хозяйственным Судом Республики Беларусь по подведомственным им спорам.

В соответствии с действующим законодательством к подсудности Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь относятся:

дела об оспаривании ненормативных правовых актов Президента Республики Беларусь, Совета Республики и Палаты представителей Национального собрания Республики Беларусь, Правительства Республики Беларусь, республиканских органов государственного управления и иных республиканских органов, не соответствующих закону и затрагивающих права и законные интересы заявителя в сфере предпринимательской и иной хозяйственной (экономической) деятельности;

хозяйственные (экономические) споры между Республикой Беларусь и административно-территориальными единицами Республики Беларусь, а также между административно-территориальными единицами Республики Беларусь;

дела, связанные с государственными секретами;

дела об обжаловании решений международных арбитражных (третейских) судов, находящихся на территории Республики Беларусь;

когда одной из сторон в споре является республиканский государственный орган;

иные дела, отнесённые законодательными актами к подсудности Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь.

В соответствии со статьёй 48 ХПК Высший Хозяйственный Суд Республики Беларусь в пределах подведомственности дел хозяйственным судам имеет право дополнительно определять подсудность дел, принимать к своему производству и рассматривать любое дело.

Наряду с категорией спора, влияющего на определение подсудности, важное значение имеет и определение территории, на которой действует тот или иной хозяйственный суд, правомочный разрешать конкретное дело. При помощи территориального признака можно определить, какому из хозяйственных судов одного уровня подсудно данное дело. Поэтому такую подсудность принято называть территориальной.

В отличие от родовой территориальная подсудность является основой разграничения компетенции однородных хозяйственных судов, принадлежащих к одному и тому же звену системы. Статьёй 49 ХПК установлено, что иск предъявляется в хозяйственный суд по местонахождению или месту жительства ответчика. Следует учитывать, что в соответствии со статьёй 50 ГК местонахождение юридического лица определяется местом его государственной регистрации и указывается в учредительных документах, а местом жительства индивидуального предпринимателя признаётся тот населённый пункт, где он постоянно или преимущественно проживает (статья 19 ГК).

Исключением из общего правила территориальной подсудности являются следующие случаи:

— иск к юридическому лицу, вытекающий из деятельности его обособленного подразделения, может быть предъявлен по местонахождению обособленного подразделения юридического лица;

— встречный иск независимо от его подсудности предъявляется в хозяйственный суд, рассматривающий первоначальный иск.

При определении подсудности следует иметь в виду, что Высший Хозяйственный Суд при наличии объективных причин (невозможности рассмотрения дела в одном из хозяйственных судов ввиду оснований для отвода всему составу хозяйственного суда (статья 34 ХПК), необходимости распределения нагрузки между хозяйственными судами областей и г. Минска и т. п.) вправе передать любое дело или дела, а также исковые заявления, заявления, жалобы или протесты из одного хозяйственного суда в другой хозяйственный суд.

При передаче конкретного дела из одного хозяйственного суда в другой хозяйственный суд выносится определение в соответствии со статьёй 53 ХПК, которое подписывается Председателем Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь или одним из его заместителей.

Вопрос о передаче на рассмотрение из одного хозяйственного суда в другой хозяйственный суд в отношении отдельных сторон или отдельных категорий дел исковых заявлений и заявлений разрешается Пленумом или Президиумом Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь. В постановлении Пленума или Президиума ВХС по данному вопросу должны быть указаны обстоятельства, которые послужили основанием для принятия соответствующего решения, и порядок направления дел, исковых заявлений и заявлений из одного хозяйственного суда в другой хозяйственный суд.

Наряду с территориальной и родовой выделяют также подсудность по выбору истца, исключительную подсудность, договорную подсудность и подсудность по связи дел.

Подсудность по выбору истца представляет собой такой вид подсудности, когда право выбора суда, на рассмотрение которому передаётся спор, принадлежит истцу.

Истец имеет право выбора подсудности в следующих случаях:

— иски к ответчикам, находящимся на территории разных областей Республики Беларусь или областей (области) и г. Минска, предъявляются по выбору истца в хозяйственный суд по местонахождению либо месту жительства одного из ответчиков;

— иск к ответчику, местонахождение или место жительства которого не известны, может быть предъявлен в хозяйственный суд по местонахождению его имущества либо по его последнему известному местонахождению или месту жительства в Республике Беларусь;

— иск к ответчику о возмещении вреда, причинённого имуществу юридического лица или индивидуальному предпринимателю, может быть предъявлен также в хозяйственный суд по месту причинения вреда;

— иск к ответчику, который является индивидуальным предпринимателем Республики Беларусь и находится на территории другого государства, может быть предъявлен в хозяйственный суд по местонахождению или месту жительства истца в Республике Беларусь либо по местонахождению имущества ответчика в Республике Беларусь;

— иск к ответчику, вытекающий из договора, в котором указано место исполнения, может быть предъявлен также по месту исполнения договора.

В рассматриваемом виде подсудности применяются дис-позитивные нормы, однако в ряде случаев при определении подсудности применяются жёсткие правовые предписания. Императивные нормы составляют основу исключительной подсудности, которая допускает рассмотрение дел только прямо указанным в законе судом.

По правилам исключительной подсудности в хозяйственный суд по местонахождению недвижимого имущества предъявляются иски о признании права собственности на недвижимое имущество, споры о недвижимом имуществе, в том числе об истребовании имущества из чужого незаконного владения либо об устранении нарушений прав собственника или иного законного владельца, не связанных с лишением права владения, и иные иски о правах на недвижимое имущество.

Помимо споров о недвижимом имуществе конкретный суд определён также в следующих случаях:

— иски о правах на морские и воздушные суда, суда внутреннего плавания предъявляются в хозяйственный суд по месту их государственной регистрации;

— иски к перевозчику, вытекающие из договоров перевозки грузов, пассажиров и их багажа, в том числе когда перевозчик является одним из ответчиков, предъявляются в хозяйственный суд по местонахождению перевозчика;

— иски (заявления) к государственным органам, органам местного управления и самоуправления, вытекающие из административных правоотношений, предъявляются в хозяйственный суд по местонахождению истца (заявителя), если иное не предусмотрено действующим законодательством;

— заявления об установлении фактов, имеющих юридическое значение (юридических фактов), подаются в хозяйственный суд по местонахождению или месту жительства заявителя, за исключением заявлений об установлении фактов, имеющих юридическое значение для возникновения, изменения или прекращения права на недвижимое имущество, которые подаются в хозяйственный суд по местонахождению недвижимого имущества;

— заявления о признании должника экономически несостоятельным (банкротом) подаются в хозяйственный суд по местонахождению должника;

— заявления о признании недействительным постановления, о признании незаконными действий (бездействия, отказа в совершении действия) судебного исполнителя по исполнению исполнительного документа, выданного хозяйственным судом, подаются в хозяйственный суд, при котором состоит этот судебный исполнитель;

— ходатайства об отмене решения международного арбитражного (третейского) суда, находящегося на территории Республики Беларусь, заявляются (подаются) в Высший Хозяйственный Суд Республики Беларусь;

— заявления о выдаче исполнительного документа на принудительное исполнение решения международного арбитражного (третейского) суда, находящегося на территории Республики Беларусь, подаются в хозяйственный суд по местонахождению или месту жительства должника либо по местонахождению имущества должника, если местонахождение или место жительства его не известны;

— заявления о признании и приведении в исполнение решения иностранного суда или иностранного арбитражного решения подаются стороной, в пользу которой состоялось решение, в хозяйственный суд по местонахождению или месту жительства должника, а если местонахождение или место жительства должника не известны, — в хозяйственный суд по местонахождению его имущества;

— жалобы на нотариальные действия или отказ в их совершении подаются в хозяйственный суд по местонахождению соответствующих государственной нотариальной конторы, нотариального бюро или иного органа, должностному лицу которого в соответствии с законодательными актами предоставлено право совершать нотариальные действия;

— заявления по спорам между юридическими лицами Республики Беларусь, осуществляющими деятельность или имеющими имущество на территории иностранного государства, подаются в хозяйственный суд по месту государственной регистрации на территории Республики Беларусь юридического лица, являющегося ответчиком.

Исключительная подсудность введена законодателем с учётом особенностей отдельных категорий дел с целью максимального приближения к суду объекта спора или местонахождения необходимых для рассмотрения дела доказательств.

В ряде случаев подсудность может быть определена по взаимному соглашению сторон с учётом обеспечения их интересов (договорная подсудность). Однако следует учитывать, что стороны не могут изменить при этом родовую или исключительную территориальную подсудность. Соглашение о договорной подсудности должно быть заключено до возбуждения производства по делу хозяйственным судом. Указанное соглашение, как правило, заключается в письменной форме, причём не имеет значения, заключено оно отдельно или предусмотрено как одно из условий какого-либо договора.

В гражданском и хозяйственном процессе выделяется ещё один вид подсудности — подсудность по связи дел. Подсудность по связи дел состоит в том, что независимо от территории спор подлежит разбирательству в суде, где рассматривается другое дело, с которым связан спор. Так, встречный иск независимо от его подсудности предъявляется в хозяйственный суд, рассматривающий первоначальный иск (статья 49 ХПК). Следует учитывать, что императивность указанного правила исключает использование общей территориальной, альтернативной, договорной и даже исключительной подсудности. В силу подсудности встречного иска может изменяться и родовая подсудность, но лишь при условии, что первоначальный иск был принят вышестоящим судом к своему рассмотрению.

В целях обеспечения прав и законных интересов участников хозяйственного процесса законодательством предусмотрена возможность передачи дел из одного хозяйственного суда в другой.

Хозяйственный суд передаёт дело на рассмотрение другого хозяйственного суда, если:

1) при рассмотрении дела в этом хозяйственном суде установлено, что оно было принято к производству с нарушением правил подсудности;

2) после отвода одного или нескольких судей хозяйственного суда их замена в этом хозяйственном суде становится невозможной;

3) ответчик, местонахождение или место жительства которого были не известны ранее, заявил ходатайство о передаче дела в хозяйственный суд по его местонахождению или месту жительства;

4) обе стороны заявили ходатайство о рассмотрении дела хозяйственным судом по местонахождению большинства доказательств;

5) одной из сторон в споре является этот же хозяйственный суд;

6) рассмотрение дела в этом хозяйственном суде невозможно по иным объективным причинам.

О передаче дела на рассмотрение другому хозяйственному суду выносится определение с указанием мотивов и оснований, по которым суд передаёт дело.

Дело из одного суда в другой суд передаётся после вступления в законную силу определения, т. е. по истечении срока на обжалование и на опротестование этого определения. Все разногласия, возникающие по подсудности дела, разрешаются Высшим Хозяйственным Судом Республики Беларусь после поступления соответствующего заявления от заинтересованного хозяйственного суда.

16

Доклад: Лоран-Дезире Кабила

Лоран-Дезире Кабила

Кабила, Лоран-Дезире (Kabila, Laurent Desire) (1939–2001), президент Демократической Республики Конго (бывш. Заир).

Родился в 1939 в Джадотвилле (ныне Ликаши) в провинции Катанга (позднее известной как Шаба).

Учился во Франции и в университете Дар-эс-Салама в Танзании. Когда Конго получил независимость в 1960, Кабила был молодежным лидером партии, имевшей тесные связи с тогдашним премьер-министром  Патрисом Лумумбой. В

1964 Кабила участвовал в одном из трех восстаний, поднятых последователями Лумумбы в различных районах страны и поддержанных Че Геварой. Восстание было подавлено в 1965 конголезской армией во главе с Мобутой, который позже в том же году захватил власть.

В 1967 Кабила основал Народную революционную партию, которая сформировала в области Южный Киву на востоке Конго правительство, заявившее об образовании нового коммунистического государства.

 Государство Кабилы существовало в горах к западу от оз. Танганькика в течение двух десятилетий. В 1990-х годах Кабила перебрался в Дар-эс-Салам, где занимался продажей золота из восточного Заира.

Кабила вновь появился на политической сцене в октябре 1996 как руководитель восстания этнических тутси в Южном Киву. При поддержке правительств Уганды и Руанды ему удалось объединить тутси с антимобутовскими партизанскими группами (Альянс демократических сил освобождения Конго-Заира). В мае 1997 Мобуту бежал, и Кабила провозгласил себя президентом и предложил новое название страны – Демократическая республика Конго.

В прошлом коммунист, Кабила теперь заявил, что поддерживает политический плюрализм и рыночную экономику. При этом он запретил деятельность всех политических партий, полиция подавила демонстрации сторонников оппозиционного лидера Этьена Тшисекеди. В августе 1998 группа мятежников-тутси, называвшая себя Конголезским демократическим движением, вторглась в Конго из Руанды. После неудачных переговоров о мире мятежники в феврале 1999 возобновили военные действия, направленные на свержение Кабилы, однако в июле-августе 1999 соглашение о прекращении огня все же было достигнуто. В феврале 2000 Совет безопасности ООН одобрил предложение направить в регион миротворческие силы и наблюдателей, однако развертывание сил ООН несколько раз откладывалось из-за отсутствия гарантий их безопасности. 20 января 2001 Кабила был застрелен одним из своих телохранителей во время попытки государственного переворота в Киншасе. Новым президентом был избран сын Кабилы – Жозеф Кабила.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.krugosvet.ru/

Реферат: Культура народов Черной Африки

Культура народов Черной Африки

Традиционные культуры негритянских народов Африки (или черной Африки) обладают своей спецификой, которая состоит в их ориентации на прошлое. Это значит, что традиционное африканское мышление выделяет только настоящее и прошлое, понимаемое, однако, иначе, чем в современной европейской культуре. Эти два измерения кенийский ученый Дж. Ибити назвал следующими терминами, взятыми из языка суахили: саса — теперь и залгапи — давно. Саса — это осознание человеком своего собственного существования, время, в котором он сам участвует или участвовал. Чем старше человек, тем длиннее период саса’, оно содержит в себе прежде всего динамическое настоящее, ограниченное будущим и уже прожитым прошлым. Будущее имеет только краткую ценность, нет будущего «самого по себе», мышление о будущем является весьма короткой проекцией саса на текущие потребности. И если саса — это автономное микровремя, то залгани — макровремя, все, что было до текущего момента, «кладбище времени», по выражению Дж. Мбити. Однако данное эффектное определение не следует понимать буквально, в духе современной европейской культуры — ведь «кладбище времени» является живым, оно постоянно присутствует в африканском настоящем.

Эта ориентация на прошлое, постоянное взаимопроникновение саса и залгани находит свое выражение в различных сферах традиционных культур черной Африки: в сфере религиозных верований и обрядности, в сфере устной литературы, в сфере искусства и пр. Основным элементом, упорядочивавшим знание о залгани в рамках африканской ментальности, является миф, присутствующий в подтексте каждой из этих сфер. В бесписьменных культурах миф играет ту же роль, что и догмат в религиях письменных культур. Африканские мифы объясняют возникновение мира, отношения между человеком и сверхъестественными силами, происхождение первых людей, рас, народов, освящают общественный строй и т. д. Различны формы выражения мифа, отнюдь не является необходимой повествовательная форма, он прежде всего выражается в ритуале и обряде. Можно выстроить ряд форм выражения мифа в соответствии со следующим иерархическим порядком: от устного изложения, адресованного публике, до «языка молчания» через «язык аналогий»: музыку, ритм танца, картину, метафору, метонимию, символ. Парадокс мифа состоит в том, что он амбивалентен, он должен объяснять, но одновременно уклоняться от ответа, он герметичен и эзотеричен, он относится к чему-то, что его превосходит. Миф никогда не содержит всей истины о залгани, отсюда множество разнородных его версий, что объясняет и определенное многообразие культур Черной Африки в их единстве.

Исследования свидетельствуют о том, что мифология традиционных локальных культур (йоруба, догонов, бамбара, ашанти, готтентотов, бушменов и др.) оказывают огромное влияние на повседневную жизнь африканцев. Все африканские культуры имеют религиозную основу, воплощенную в различных версиях мифа о залгани. Традиционные религии черной Африки, подобно любым родоплеменным религиям мира, включают в себя тотемизм, фетишизм, анимизм, культ предков, хотя они и обладают специфическими особенностями.

Как бы ни были разнообразны традиционные религии Африки — анимистические, полидемонические, политеистические, — все они (или большая их часть) обладают некоторыми общими чертами в системе верований, культов и социально-культовой организации. Это прежде всего вера в мистические превращения, связанные с магической силой отдельных лиц. Полноправный член общества, ставший таковым в результате инициаций, превративших его в нового человека; обладатель дурного глаза, колдун, чародей, постигший тайные знания, оборотень (человек-леопард, человек-лев, человек-крокодил и т. п.); член тайного общества; ведун с того света: заклинатель дождя и возжигатель священного огня; наконец, священный царь, в которого воплощается мистическая сила космических масштабов, — все эти персонажи или многие из них известны локальным религиям в разных частях Африки. Они являются объектами специальных культов, призванных регулировать их магическую силу, поддерживая ее, не давая ей иссякнуть, направляя и используя ее на благо людей или (в антиколдовских и антиведовских культах) противодействуя ей. Магической силой, как считается, обладают умершие старейшины — предки живущих африканцев-общинников. Ею наделены и производительные силы: плодородная обрабатываемая земля, вода, крупный рогатый скот, железные орудия земледельца, кузнеца, плотника. Несмотря на распространение христианства и ислама, эти верования сохраняются в традиционных, а иногда и в новых формах, порождаемых современной африканской действительностью.

Другой общей чертой является фетишизм: своеобразная форма поклонения культовым предметам (предметы, наделяемые сверхъестественными свойствами), что уже было отмечено у ряда народов Западной Африки средневековыми португальскими хронистами. Третья общая черта — тотемизм, отдельные элементы которого в XX в. обнаруживаются у многих народов Африки. У современных йоруба роды носят названия слона, обезьяны, змеи; у нуэр и динка — черепахи, питона, пчелы; у кпелле ~ леопарда, шимпанзе, табака, пальмы рафии и т. д. Сохраняется пищевая табуация, тотемические пляски и пр. Имеются и отдельные случаи «тотемического ренессанса», например, в тайных ритуально-магических обществах и религиозных сектах, где животное — тотем (крокодил, змея, леопард) служит и символом новой надэтничес-кой общности, и объектом сакрального почитания. Вера в сверхъестественную общность с животным по-прежнему лежит в основе этих явлений «неототемизма».

Четвертой чертой является вера в души и духов — анимизм. Истоки анимизма следует искать в ранних человеческих представлениях о покойнике как особого рода фетише — «живом мертвеце», по выражению археолога М. Эберта, а также в соответствующей погребальной практике. Например, согласно верованиям рукуба (Нигерия), перевоплощение (реинкарнация) души умершего не может произойти до тех пор, пока не исчезнет трупный запах: считается, что для этого должно пройти семь лет. Среди наиболее зрелых форм африканских анимистических верований, в образовании которых участвовали и отдельные тотемические элементы, выделяется культ предков.

Вера в то, что умершие оказывают влияние на жизнь своих потомков и служат гарантами их земного благополучия, является характерной чертой большинства традиционных религий Африки. Обряды, совершаемые в честь ушедших сородичей, занимают едва ли не самое заметное место в культовой практике многих африканских народов.

Можно сказать, что ни одно сколько-нибудь значительное событие в жизни коллектива не обходится без принесения «жертв» предкам. Парадокс современной ситуации заключается в том, что мировые религии в известной мере способствовали консервации культа предков в Африке, прервав процесс его «естественного умирания». Более того, в некоторых христианско-африканских церквах (например, в кинбангизме) культ предков переживает свой «ренессанс».

Представляют интерес такие формы африканских традиционных религий, как ведовство и чародейство, которые весьма крепко слиты с другими верованиями. По представлениям африканцев, ведуны обладают врожденной вредоносной силой, субстанцией, которая позволяет им наводить порчу, не совершая магических обрядов, не применяя заклинаний, не употребляя снадобий. Иными словами, акт ведовства — это психический акт, акт сознания. Колдовство же — это совокупность магических обрядов, приемов, способов, с помощью которых верующий человек стремится оказать воздействие на других людей, явления природы, ход событий. Колдовство может быть благотворным, направленным на благо общины, или же вредоносным, т. е. причиняющим вред людям. Вредоносное колдовство и называется «чародейством», а люди, занимающиеся вредоносным колдовством, — соответственно «чародеи».

Ведунов и чародеев ни в коем случае нельзя путать со знахарями, гадателями, жрецами и прочими служителями культа. Этнографы-африканисты (М. Фортес, Е. Дитерлен и др.) пришли к выводу, что если служители культа — это официальный, узаконенный и контролируемый обществом канал связи с потусторонним, то ведуны есть символ неконтролируемого, незаконного вторжения нечеловеческого в человеческий мир. Иными словами, вера в ведунов — не что иное, как вера в существование среди людей тайных носителей зла, чья человеческая оболочка — не более чем личина, скрывающая их истинную «нечеловеческую» сущность. Можно сказать, что ведун, по представлениям африканцев, — это «чужой», враг, скрывающийся под маской «своего». В современной Африке ведовство и чародейство все еще оказывает влияние на сознание большинства людей, сильнее в деревне, слабее в городе. Не исключено, что образ ведуна — «внутреннего врага» — может возродиться на более высоком уровне — на уровне противопоставления одних наций («мы») другим нациям и народам («они»). Но это возможно лишь при достижении высокой степени государственной и национальной консолидации и интеграции.

И наконец, общим для традиционных религий черной Африки являются обряды и инициации, представляющие собой ритуальный символический элемент жизни общества на ранних ступенях их развития. Прохождение каждым африканцем соответствующего этапа жизненного цикла отмечают различные обряды, связанные с его рождением, возмужанием, женитьбой, рождением его детей, наступлением старости и, наконец, смертью. Все эти обряды в большей или меньшей степени окрашены религией, что предполагает элементы карнавальности. У ряда африканских народов инициации стали частью системы тайных и полутайных обществ. Недаром термин поро, обозначающий инициации у сенуфо, стал названием одного из наиболее распространенных в Западной Африке тайных обществ. Собственно говоря, не всегда легко определить, имеем ли мы дело с системой половозрастных групп или с системой тайных мужских и женских союзов, так как между ними много общего и существует широкая гамма переходных и промежуточных форм. Можно лишь сказать, что система половозрастных групп и ступеней, связанных с инициациями и ранними религиозными культами, распространена в Африке шире, чем тайные и полутайные общества. Последние характеризуют в целом более развитые полидемонические и политеистические религии.

Некоторые народности Черной Африки исповедуют религии, которые кроме культа духов, или демонов, включают в себя и другие формы религии. К ним применяют название «полидемонические религии», содержащие в себе указание на весьма существенный их элемент и вместе с тем противопоставление этих религий политеистическим по признаку того же элемента — почитание демонов, но еще не богов. Полидемонические религии, исторически соответствующие доцивили-зованным обществам, почти повсеместно распространены в Африке южнее Сахары (кроме ее северней полосы, примыкающей к Сахаре и Аравийскому полуострову). Дальнейшее развитие полидемонических религий в различных частях Африки было в общем обусловлено одними и теми же процессами: генезисом государства в форме священного царства; зарождением очагов цивилизаций с примитивными храмами и жречеством; синкретизмом с мировыми религиями. Эти процессы взаимосвязаны и порой дают неожиданный эффект.

В качестве примера можно привести развитие образа Оманы в Руанде и Бурунди, а также у соседних с ними народов Танзании. В исследовании местных текстов, опубликованном бельгийским этнографом Р. Буржуа, Имана — это неопределенная магическая сила, это некоторые табуированные животные, это священный царь, его регалии, одухотворенная природа. В сознании руандийцев XX в. Омана не является богом, а предстает в виде «великого духа». Если бы не быстрое распространение христианства, то Омана и другие великие духи, каждый со своим воинством младших духов и собственным культом, могли превратиться постепенно в богов политеистических религий.

Хотя в целом политеистические религии мало характерны для Африки (в северной ее части они исчезли еще на заре средневековья, а в тропической, южной и островной частях не получили, за немногим исключением, развития), историческое значение этих религий не следует приуменьшать. Ведь они связаны своими корнями с африканскими культурами Западного Судана; района Бенинского залива, а также Буганды. В настоящее время политеистические религии вытесняются христианством и исламом, но их все еще исповедуют (иногда в системе двоеверия) такие многочисленные и развитые народы, как йоруба, эдо, фон, эве, бамбара. догоны, моей и некоторые другие. Политеистические религии йоруба, фон и родственных им этносов Бенинского залива были перенесены африканцами-рабами на восточный берег Атлантики, в Бразилию, Гвиану и антильские страны и до сих пор сохраняются здесь, трансформированные в синкретические культы. В ряде африканских стран — Буркина Фасо, Того, в южной части Нигерии, Мали и Уганды — местные политеистические религии (наряду с культом священных царей) играют важную идеологическую роль как одна из идейных основ традиционализма.

Как известно, практически все ныне существующие религии синкретичны. Однако в Африке, где на протяжении последних двух тысячелетий и даже последних веков происходило развитие цивилизаций, синтез культур и религиозный синкретизм идут на глазах современной науки в беспрецедентно широких масштабах и самых разнообразных формах, притом бурно и стремительно. Все это разнообразие форм и типов религиозного синкретизма образует несколько духовных комплексов: синкретизм ислама с традиционными религиями банту Восточной Африки; синкретизм западного христианства с традиционными религиями Восточной, Центральной и Западной Африки: заимствованные у арабов и синкретизированные на африканской почве комплексы астрологии и геомантики (у йоруба Нигерии, у малагасийцев Мадагаскара) и т. д.

В результате синтеза западного христианства с традиционными африканскими верованиями в начале XX в. возник кимбангизм. В нем переплетаются такие элементы христианства, как крест, исповедь и мессианство, и традиции старых африканских религий, традиции фетишизма и анимизма, прежде всего культ предков. Кимбангизм дал сильный импульс развитию различных афрохристианских движений. Аф-рохристианский комплекс характеризуется большой динамикой развития, черный Колосс только пробуждается от многовековой летаргии и ищет собственный путь. Он верит в ценность цивилизации и светской культуры, в значимость социальных реформ, однако не отказывается и от веры в духов.

Заслуживает внимания и синкретический комплекс ислама с традиционными религиями, например, банту. Если последователи ислама придерживаются строгого монотеизма и обращаются к Аллаху, то банту верят в Хунту и обширный мир духов. У первых играет существенную роль пророк Мухаммед (Магомет), в африканских же решениях (у банту) эту роль выполняет чародей или глава рода (в отношении к миру духов). Мусульманин должен выполнять ритуальные молитвы и поститься, африканец же обязан приносить жертвы и просьбы своим предкам и духам. Функциям мусульманского муллы у банту соответствуют функции знахаря, мусульманским народным практикам (обращение к астрологии, использование амулетов и пр.)- магические обряды и приемы африканцев. Благодаря этому подобию африканский анимизм сливается с исламом на Африканском континенте в единое целое, называемое условно черным исламом.

В эти сложные комплексы синкретизма типа афрохристианства или черного ислама входят не только религии как таковые, но и их отражение в мифологии, фольклоре, поэзии, драматургии и театральном искусстве, музыке, архитектуре, изобразительном искусстве. Синкретизм явился следствием явного и тайного двоеверия (христианство, ислам, иудаизм с одной стороны, местные традиционные религии — с другой) и расцвел особенно пышным цветом в очагах самобытных африканских цивилизаций: эфиопской, западно- и центральносуданской, протоцивилизаций народов группы ква и народов банту, а также в малагасийском очаге.

Не менее своеобразно и негритянское искусство. Маску Баконго не спутаешь с японской маской театра Но или бронзу Ифе с произведением Бенвенуто Челлини. Другой особенностью африканского искусства является то, что танец (как балет), произносимая драма и музыкальный концерт, выступающие:. мире европейского искусства в виде отдельных жанров, здесь не различаются четко между собой. Некоторые виды празднеств и других торжеств традиционной Африки имеют театрализованный характер. Эти празднества, как правило, проводившиеся в связи с определенными событиями, носили религиозную окраску и имели ряд социальных и экономических последствий. По существу, сложность четкого выделения указанных жанров в африканском театральном искусстве состоит в том, что «драматические» моменты являлись частью полотна широчайшего жизненного опыта.

Еще одна из особенностей африканского искусства состоит в том, что оно коренится в повседневной жизни. Это проявляется в том значении, которое придается таким обыденным предметам, как чашки, выдолбленные из тыквы, табуреты, посуда, гребни, ножи, копья, шкуры животных, расписанные в различных декоративных стилях. Все они находят практическое применение, но знающий, посвященный видит в них не только слияние предметов искусства с повседневной жизнью, но может прочесть послания и духовные символы, зашифрованные в характерных узорах, украшающих каждый отдельный предмет. В еще большей степени это относится к ритуальным предметам, маскам и скульптуре, которые в Европе обычно рассматриваются как чисто декоративные. В Африке же они составляют неотъемлемую часть верований и в качестве таковой не являются привилегией у: «кого круга посвященных, а принадлежат всей общине.

Африканское искусство существует в связи с повседневным отношением к жизни, использующим символы для защиты от дурного глаза и вторжения «неведомых», чуждых сил, злых или добрых. Перед нами подход африканца к произведениям искусства как к фетишам. Его хорошо уловил Пикассо в тот самый момент, когда он впервые соприкоснулся с африканским искусством во Дворце Трокадеро: «Я понял, для чего негры использовали свои скульптуры. Зачем было творить именно так, а не как-нибудь иначе? В конце концов, они же не были кубистами! Ведь кубизма просто не существовало… Но все фетиши использовались с одной целью. Они были оружием. Чтобы помочь людям не попасть вновь под влияние духов, чтобы помочь им стать независимыми. Это орудия. Придав духам форму, мы обретаем самостоятельность. Духи, подсознательное (об этом в то время не очень-то рассуждали), эмоции — все это вещи одного порядка».

И наконец, общими характеристиками произведений африканского искусства являются: сильный, драматический экспрессионизм, отсутствие натурализма и острые, угловатые формы. Талантливый искусствовед В. Марков отмечает, что африканский художник лепит свободные и самостоятельные массы; связывая их, он получает символ человека. Игра тяжестями, массами у художника-негра поистине разнообразна, бесконечно богата идеями и самодовлеюща, как музыка. Реальное передают убедительные символы, в высшей степени характерны черты людей и богов. «Посмотрите на какую-нибудь деталь, — пишет он, — например, на глаз, это — не глаз, иногда это щель, раковина или что-нибудь ее заменяющее, а между тем эта фиктивная форма здесь красива, пластична — это мы и назовем пластическим символом глаза…» Искусство негров обладает неисчерпаемым богатством пластических символов, нигде нет реальных форм, формы почти произвольны, обслуживают реальные потребности, но пластическим языком.

Необходимо обратить внимание на еще одну характеристику искусства Черной Африки, а именно: искусство является исключительно делом мужчин. Маски, повсеместно используемые в Африке в развлечениях, танцах и обрядах, принадлежат только мужчинам и их, подобно ритуальным предметам, запрещено касаться женщинам. Сейчас нам известно значение многих масок. Так, маски с Берега Слоновой Кости (племя сенофо), на которых видим комбинацию анималистических форм: пасть гиены, клыки дикого кабана, рога антилопы, хвост хамелеона, образующие целое, означают хаос в мире. Тайные негритянские  союзы использовали маски во время выполнения своих судебных церемоний. Сидящая фигура из Заира, называемая «бванга», представляет бога различных сил. Когда ее носят в ходе ритуальной процессии, то на нее навешивают магические символы, а затем совершают кровавый ритуал жертвоприношения животного.

Архитектура африканских племен весьма различна. К весьма интересным ее образцам относятся дома из глины и хвороста, типичные для окрестностей озера Чад. Их происхождение до сих пор не выяснено: то ли их архитектура принесена из древнего Средиземноморья, то ли наоборот? Может быть они в 1 тысячелетии до н. э. оказали влияние на греческую архитектуру, лучшим примером которой является гробница в Микенах? В Дагомее глиняные дворцы, великолепно сконструированные, окружены колоннами, поддерживающими крышу; они напоминают древнеегипетские дома. И, наконец, нет нигде в мире ничего подобного Большому храму Зимбабве, который не вполне удачно нарекли «эллиптическим храмом»: длина наружной стены, окружающей все сооружения, — 300 м, высота — до 9м, толщина у оснований ~ 6 м, наверху суживается до 3 м. На сооружение «эллипса» ушло почти 900 тысяч каменных блоков, что соответствует 22,5 млн «европейских кирпичей», весь же «храм» весит не менее 100 тысяч тонн. Руины Великого Зимбабве имеют чисто африканское происхождение и относятся к средневековью, вопреки мнению расистов от науки.

Не меньший интерес представляет существующая по меньшей мере 2000 лет культура Нок в междуречье Нигера и Бенуа, где часты наводнения. Она имела широкий радиус воздействия, ибо ее традиции сохранились и живут в искусстве множества различных племен — от Берега Слоновой Кости до Анголы. Прически, подобные известным в пластике культуры Нок, можно обнаружить в скульптурах племени балуба в Конго: деформации черепа — у конголезского племени мангбету; форма глаз и рта — в скульптуре йоруба; гротеск — в масках ибибио из южной Нигерии. Танцевальные маски ибов из Нигерии и племени кран с Берега Слоновой Кости относятся к арсеналу демонологических представлений Нок, а знаменитые в этой культуре головы Януса сохранились до сих пор в масках нигерийских племен ибибио и экон.

Керамические портреты культуры Нок служили погребальным целям, что вполне соответствует обычаям Западной и Центральной Африки. Отличительной чертой пластики культуры Нок, позже редко встречающейся в африканской скульптуре, является динамика движения, о чем свидетельствуют сохранившиеся статуэтки людей и животных. Эта динамика выработана культурой Нок (по крайней мере на уровне современных исследований) самостоятельно, без влияния иных культур. Эта тенденция сохранилась только в скульптуре нижнего течения Конго и в Анголе. Дальнейшими звеньями в цепи развития куль- тур древней Нигерии была творческая деятельность жителей Ифе и Бенина.

Старинное искусство Ифе считается классическим периодом искусства Нигерии, а сам город когда-то называли «Черными Афинами». Этот сонный сегодня города Западной Нигерии был до XIV в. культурным центром, оказывающим влияние на соседские страны. В силу бурных времен Ифе не могло иметь непрерывных художественных традиций: город часто подвергался уничтожению, жители рассеивались по соседним регионам, культы предавались забвению, а произведения искусства погибали. Сокровища искусства Ифе обнаружены как в самом городе, так и по соседству, над рекой Кросс, в местностях Тада, Эсье, Олокун-Валоде, Игбо-Цкве и др., которые когда-то были центрами развитого ремесла. Время возникновения искусства Ифе приблизительно определяется до XV в.

Пластика Ифе является единственной в своем роде на всем Африканском континенте. Она восприняла реалистические тенденции культуры Нок, но без динамики, и пошла в направлении идеализации таким путем, как и греческая скульптура эллинистического периода относительно более ранних эпох. Знаменитые скульптурные портреты Ифе служили ритуальным целям в честь умерших; они представляли собой индивидуальные портреты, а для некоторых традиция сохранила даже имена моделей.

К прекраснейшим произведениям искусства Ифе принадлежат царские портреты, как, например, две головы — мужская и женская, — коронованные диадемами из жемчуга, выкопанные во дворце Они Ван-монджи. Обе — с классически регулярными чертами удлиненного лица. Наиболее интересной является, однако, почти полуметровой высоты фигура владыки в одежде для коронации, обнаруженная в раскопках в Ита-Иемоо (1957); как облачение, так и символы власти до сих пор остались неизменными. Примечательные ее пропорции характерны для африканской скульптуры всего континента. Голова, вместо правильной одной седьмой доли общей высоты силуэта, составляет одну четвертую. Торс и руки относительно мелки, а ноги короткие и массивные.

Терракотовые портреты в искусстве Ифе особенно прекрасны, а некоторые из них заслуживают особого внимания, ибо в них проявляется большая разнородность художественных тенденций. В качестве примера можно привести терракотовую женскую голову, представлявшую собой символ богини благополучия, обнаружена под родовым оссуарием семейства Валоде; она выражает тенденцию идеализации, характеризующую древнегреческую скульптуру. Лицо изящного овала, классических, несомненно, негроидных черт имеет особенное выражение как бы затаенной усмешки, уголки губ украшают насечки в форме листьев. Подобные признаки присущи сегодня скульптуре предков племени сенуфо. Это один из наипрекраснейших женских портретов в искусстве не только Западной Африки. Из Ифе происходит также терракотовая голова, лицо которой выделяется грубой, выпуклой полнотой, что восприняло позже искусство Бенина.

Когда «состарилась» Греция, ее место занял Рим. Начало стариться Ифе, его место постепенно занимал Бенин, а вместе с ним политический и культурный центр передвинулся в Юго-Западную Нигерию. Бенин прекрасен, а его Оба (властитель) могуществен; дворец Обы — это прелестное, обширное здание, окруженное мощной стеной: в нем находятся царские апартаменты и министерские кабинеты. Стены и деревянные колонны, дворцовый пол покрывают металлические плитки. Отлитые на них рельефы представляют собой иллюстрированную хронику гражданских войн, стычек, охотничьих экспедиций и других событий. Угловые башни дворца венчают гордые, металлические птицы, приготовленные к полету.

В XVI и XVII вв. белые охотно покупают у Обы «золото»: черное — рабов и белое — слоновую кость. Особенно хорошо платят за изделия из слоновой кости, большое число которых вынуждены поставлять придворные художники из племени бини. Они изготавливают для властителя керамические изделия, шкатулки и другие предметы, предназначенные для торговли с португальцами. Островитяне шербро трудятся в мебельных мастерских даже в Португалии. Оба хочет, чтобы память о его правлении не стерлась, поэтому приказывает своим кузнецам отлить новые плитки из бронзы и представить на них картины новых времен. Новые времена — это португальцы в складчатых одеждах, с оружием и в шлемах или шляпах с широкими полями, совещающиеся с местными вельможами, осматривающие город и охотящиеся в джунглях. Эти плитки заменяют на стенах дворца другие, более старые.

Сокровищница Обы полна замечательными изделиями из бронзы, выполненными бенинскими литейщиками, весьма знаменитыми во всем мире, поскольку сырье для их изделий властители привозят через Португалию из Центральной Европы! Литейные изделия, полученные в Бенине, весьма необычны. Прекрасны и настолько тонки, что кажется невероятным получить путем литья такое произведение искусства — их толщина не превышает 2 мм.

Искусство Бенина было элитарным и изображало придворную жизнь. Литейщики работали для потребностей царя. Наряду с плитками для украшения дворца Оба нуждался в портретных скульптурах предков на алтаре. В Бенине изготавливались также целые фигуры,  предназначенные для культа умерших, которые во время обряда торжественно хоронили. Когда же угасла слава Бенина и закончилась его гегемония в Нигерии — пришло в упадок и элитарное, придворное искусство: сохранилось его «плебейское» течение среди йоруба, которые сохранили богатые художественные традиции своих предков.

На запад от поселений йоруба лежит государство Дагомея, некогда военное, управляемое абсолютным властителем. Дагомея весьма очаровывала путешественников, особенно привлекала их необычайная армия амазонок, составлявших личную царскую гвардию. Воевали они мудро и осторожно, без излишнего пролития крови — врага окружали и брали в плен, убивали только в случае защиты собственной жизни. Творцом этой гуманитарной армии был царь Геда, правивший в 1818- 1858 гг. Во времена славы в Дагомее, как и в Бенине, существовало придворное и народное искусство. Профессиональные художники — кузнецы — работали по заказам царя. В придворном искусстве доминировали статуи божеств, выкованные в металле, что наряду с известным уже литьем представляет интересную инновацию в металлопластике Западной Африки. Выполненные в этой технике статуи состоят из кованых, соответственно промоделированных плит, связанных между собой клепками.

Искусство Дагомеи показывает отсутствие последовательности в своем развитии, неоднородность обусловлена столкновением разных художественных тенденций. С одной стороны, можно увидеть влияние искусства йоруба, проявляющееся в приземистых пропорциях и больших головах деревянной скульптуры, а с другой (в металлической скульптуре) — динамика, деликатность и изящность литейных изделий племени ашанти. Чувствуется также влияние контактов с португальцами. Дагомея не имела, вероятно, старой, однородной художественной традиции, и здесь произошла интеграция всех элементов в единую целостность. В целом же можно сделать вывод о своеобразии искусства Черной Африки, связанного со специфичностью негритянской культуры.

Культуры Африканского континента внесли значительный вклад в копилку мировой культуры. Прежде всего в контекст европейской культуры органически вошел джаз, рожденный на основе африканских традиций, его ритмы доставляют наслаждение, поэтому он сделал молниеносную карьеру и тут же был включен в классический репертуар. Появление в Европе африканской пластики имело наибольшее значение для мировой художественной пластики. Эхо культуры Черной Африки можно обнаружить в творчестве таких крупных художников XX в., как М. Вламинк, А. Дерен, Г. Матисс и прежде всего П. Инкассо. Последнему удалось сочетать двухмерную перспективу, принятую в западной живописи, с третьим измерением, представленным в формах африканской скульптуры.

Именно это сочетание привело к кубизму. Кубистскими формами африканской скульптуры прониклись художники наиболее авангардистских группировок и кубизм вошел в историю мировой культуры как одно из интереснейших художественных направлений. Африканская скульптура явилась также источником вдохновения для творчества представителей немецкого экспрессионизма — Э. Нольде, Э. Хирх-нера и др. Способность к синтезу, которая характеризует искусство Черной Африки, до сих пор является одним из направлений художественных поисков мировой культуры. Чарам африканской культуры подвержены были такие поэты и писатели, как Гийом Апполинер, Жан Кокто и др., а художественные круги с энтузиазмом встретили сборники мифов, поэзии и легенд, собранных на Черном континенте Лео Фро-бениусом, а затем опубликованных в многочисленных книгах и статьях. Можно привести ряд других примеров, свидетельствующих о животворном влиянии культур Черной Африки на мировую культуру, однако и так ясно их значение для людей XX в.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.popal.ru/

Реферат: Страхові послуги в майновому страхуванні

План

1 Страхування майна юридичних і фізичних осіб

1.1 Предмети й об’єкти, страхові ризики й суб’єкти страхування

1.2 Обсяг страхової відповідальності страховика, страхова сума й строк страхування майна

1.3 Страхова премія й страхові тарифи

1.4 Порядок дій страхувальника й страховика при страховому випадку

1.5 Порядок розрахунку розміру збитку й виплати страхового відшкодування

2 Страхування транспортних засобів

2.1 Види й склад транспортних засобів, взятих для страхування

2.2 Страхові ризики, суб’єкти й об’єкти страхування транспортних засобів

2.3 Обсяг страхової відповідальності страховика, страхова сума й строк страхування

2.4 Страхова премія й страхові тарифи

2.5 Порядок дій страхувальника й страховика при страховому випадку

2.6 Порядок розрахунку розміру збитку й виплати страхового відшкодування

3 Страхування вантажів

3.1 Основні поняття й особливості страхування вантажів

3.2 Предмети й об’єкти, страхові ризики й суб’єкти страхування вантажів

3.3 Порядок висновку й основний зміст договору страхування вантажів

3.4 Обсяг страхової відповідальності страховика. Страхова сума й термін дії договору страхування вантажу

3.5 Страхова премія й страхові тарифи

3.6 Порядок виплати страхового відшкодування

1 Страхування майна юридичних і фізичних осіб

Майнове страхування включає, як нами було зазначено раніше, такі підгалузі: страхування майна підприємств, страхування транспорту, страхування вантажів, сільськогосподарське страхування, страхування майна громадян.

У страхуванні майна юридичних і фізичних осіб беруться для страхового захисту численні й різноманітні об’єкти іншого майна, що вичерпує перелік цього майна скласти досить важко. Однако очевидна об’єктивна необхідність у страхуванні інших видів майна, тому що надзвичайні, руйнівні події завдають величезної шкоди його власникам.

1.1 Предмети й об’єкти, страхові ризики й суб’єкти страхування

Основні групи майна юридичних і фізичних осіб, взятого звичайно для страхування, наведені в таблиці 1.1

Таблиця 1.1 — Основні групи майна юридичних, фізичних осіб, взяті для страхування

№

Назва групи майна юридичних осіб

№

Назва групи майна фізичних осіб
1

Власні основні фонди й оборотні кошти (крім готівки, цінних паперів і нематеріальних активів) або приналежному страхувальникові на праві господарського ведення, оперативного керування

1

Житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, склади й інші будівлі , власні або орендовані, використовувані за договором наймання
2

Домашне майно, включаючи предмети побуту, домашнього побуту й особистого користування
2

Об’єкти майна, отримані в оренду, переробки, перевезення, ремонту, на комісію, зберігання, для спільної діяльності

3

Сільськогосподарські культури, багаторічні чагарникові насадження
4

Сільськогосподарські, домашні й екзотичні тварини
3

Майно, отримане на час експериментальних робіт або досліджень, для експонування на виставках, у музеях

5

За спеціальними договорами страхування окремі страховики беруть для страхування:різні колекції, картини, унікальні й антикварні предмети, якщо в страхувальника є документ, що підтверджує їх оцінку компетентною організацією
4

Сільськогосподарські культури, багаторічні чагарникові, плодовоягідні насадження

5

Сільськогосподарські тварини

6

Виробу з дорогоцінних металів, дорогоцінних, напівкоштовних і виробних каменів
6

Будівельно-монтажні роботи

7

Будівельні матеріали, у тому числі, які знаходяться на земельній (дачній) ділянці
7

Інше майно, не враховане в п. 1—6.

8

Мотоблоки, інша садовоогородна техніка, інвентар, запчастини й інший інвентар

Як правило, не береться для страхування таке майно юридичних осіб:

• документи й ділові книги;

• готівка і цінні папери;

• нематеріальні активи;

• дамби, греблі, мости;

• тротуари, асфальтові й бетонні дороги, площадки;

• іригаційні й меліоративні спорудження;

• майно,що перебуває в зоні, якій загрожує стихійне лихо, про що у встановленому порядку оголошено населенню, суб’єктам господарювання, а також майно в аварійних будинках, спорудах.

Деякі види майна фізичних осіб також не беруться страховиками для страхування.

До них відносять, зокрема, документи й ділові книги, готівку й цінні папери, рукописи, креслення, фотографії, слайди, моделі, макети, кімнатні рослини, насіння, саджанці, кішки, собаки, кімнатні птахи, акваріуми, майно в зоні, якій загрожує стихійне лихо, а також перебуває в місцях загального користування (у сараях, льохах, підвалах, коридорах, на сходових площадках, на горищах і т.п.).

Зазначені групи майна юридичних, фізичних осіб, взяті для страхування, розрізняють за родовими ознаками, функціональним призначенням, життєвим (виробничим) циклом, особливостями прояву ризикових подій .Тому їх страхування проводиться за окремими правилами страхоування, наприклад, страхування домашнього й іншого майна фізичних осіб, житлових будинків, дач, сільськогосподарських культур, тваринних та інших груп майна. Однак організація страхових відносин, їх економічні, правові основи практично однакові при страхуванні різних видів майна.

Страхові ризики, які в різних сполученнях характерні для більшості зазначених груп майна юридичних і фізичних осіб, включаються у правила (договори) страхування.

Такими ризиками, від яких проводиться страхування майна, є ушкодження, знищення (загибель), втрата майна внаслідок:

• пожеж;

• стихійних лих (повеней, посух, заморозків, землетрусів, бурь, ураганів, штормів, вихрів, смерчів, цунамі, граду, обвалів, зсувів, осідань грунту та ін.);

• противоправних дій третіх осіб, включаючи крадіжки й грабежі;

• падіння літальних апаратів або їх уламків;

• вибуху парових казанів, паливо й газосховищ, паливо й газопроводів;

• аварії водопровідних, оопалювальних, каналізаційної систем;

• підтоплення грунтовими водами;

• наїзду наземного транспортного засобу;

• непередбаченого відключення електроенергії, водопостачання, подачі тепла;

• внутрішнього загоряння машин, устаткування, електроапаратів, електроприладів.

Не вважаютья страховими випадками й не покриваються страхуванням збитки від ушкодження, знищення (загибелі), втрати майна в результаті:

• наміру або грубої необережності страхувальника (вигодоотримувача);

• дефекту в майні, що був відомий страхувальникові до укладання договору страхування, але про що не був сповіщений страховик;

• недотримання вимог нормативних документів, правил та інструкцій для експлуатації й обслуговування об’єктів майна;

• використання об’єкта майна не за призначенням або в стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння;

• природних процесів (корозії, зношування, бродіння, гниття, псування і т.п.), обумовлених внутрішніми властивостями об’єктів майна.

Крім того, не відшкодовується збиток, завданий внаслідок подій непереборної чинності (форс-мажорних обставин), якщо договором страхування не передбачене інше.

До таких форс-мажорних подій відносять:

• вплив ядерного вибуху, радіації або радіоактивного зараження;

• воєнні дії, а також маневри або інші військові заходи;

• громадянська війна, народні хвилювання всякого роду або страйку;

• конфіскація, реквізиція, арешт або вилучення й знищення майна за рішенням органів державної влади, якщо договором страхування не передбачене інше.

Об’єктами страхування майнаа є майнові інтереси страхувальника (вигодоотримувача), пов’язані з волаодінням, розпорядженням, користуванням майном і необхідністю відшкодування збитку при настанні страхових випадків.

Суб’єктами страхування є страховики, страховальники, вигодоотримувачі.

Страхувальниками майна можуть бути юридичні й дієздатні фізичні особи.

Вигодоотримувачем є особа, на користь якої укладений договір страхування майна. Ним може бути юридична або фізична особа.

Договір страхування укладаається на підставі письмової або усної заяви й подання страхувальником опису майна, що підлягає страхуванню, за встановленим страховиком формою.

В описі майна страховики передбачають необхідність подання страхувальником таких даних у різних їх поєднаннях: назви об’єктів майна; тип, марка або інші важливі ознаки об’єкта майна (наприклад,будівельного матеріалу, з якого зведені стіни житлового будинку або будівлі іншого призначення і т.п.); рік випуску (здачі об’єкта в експлуатацію); кількість одиниць даного об’єкта майна; страхова (дійсна) вартість одиниці об’єкта й усієї кількості; страхова сума одиниці і всієї кількості; місце знахождення майна (територія страхового захисту).

До укладання договору страхування страховик може перевірити вирогідність відомостей, поданих в описі майна, та інші дані про об’єкти, умови їх експлуатації, а за необхідності призначити експертизу для оцінки стану й дійсної вартості.

Страховиком перевіряються, зокрема, наявність майна в зазначеному в описі місці; приналежність майна до права власності, повного господарського ведення, оперативного керування або інших права; умови зберігання майна; кваліфікація обслуговуючого персоналу; схильність майна до ризиків збитків від пожежі, стихійних лих, затоплення, крадіжок та інших несприятливих подій, балансова, залишкова вартість, ціна покупки; строк експлуатації та ін.

Страхувальник зобов’язаний при укладанні договору страхування майна:

• повідомити страховикові всі відомі йому обставини, що мають значення для визначення ступеня ймовірності настання страхових випадків і розміру можливих збитків; якщо після укладання договору страхування буде встановлено, що страхувальник повідомив навмисне неправдивих відомість страховикові про такі обставини, то страховик має право вимагати визнання договору страхоування недійсним і відшкодування збитків;

• сповістити страховика про укладений уже договір страхування цього ж майна від тих самих або інших ризиків в іншого страховика, а також про завдання майну збитку за страховими випадками, що раніше відбулися і отриманому страховому відшкодуванні. Якщо після набуття договором страхування чинності змінилися обставини, враховані при укладанні договору, що збільшило можливість настання страхового випадку, то страхувальник забов’язаний сповістити про це страховикові. Страховик має право в цьому випадку зажадати від страхувальника зміни умов страхування або сплати додаткової суми страхової премії. При неповідомленні страхувальником страховика про зміну ризикових обставин або запереченні проти зміни умов страхування й доплати страхової премії страховик може розірвати договір страхування. Страхувальник у цьому випадку відшкодує збитки страховика, викликані розірванням договору страхування.

1.2 Обсяг страхової відповідальності страховика, страхова сума і строк страхування майна

Страхувальник залежно від ступеня ймовірності настання страхових випадків, характерних для даного виду майна, укладає договір страхування звичайно від найбільш імовірних ризиків.

Наприклад, якщо для одного об’єкта майнаа досить велика небезпека (ризик) виникнення пожежі, а ймовірність настання інших страхових випадків —загибелі, втрати або ушкодження в результаті аварії систем водопостачання, опалення, вибуху та ін. — відсутній або вона незначна, то може укладатися договір страхування тільки від ризику пожежі — вогневе страхування.

За іншим об’єктом майна перелік страхових ризиків у договорі може бути більш широким.

Обобщенная оценка объема страховой ответственности (обязательств) страховщика определяется по страховой сумме отдельных объектов имущества и договора страхования в целом.

Страхове законодавство регулює умови встановлення страхової суми при укладанні договору страхування майна.

Зокрема, передбачається, що страхова сума визначається угодою між страхувальником і страховиком.

При цьому страхова сума кожного об’єкта й усього майна за договором страхування не повинна перевищувати їх дійсну (страхову) вартість.

Такою вартістю майна вважається дійсна вартість у місці його знаходження в день укладання договору страхування.

При страхуванні страхувальником майна від різних ризиків за

декількома, окремими договорами страхування (у тому числі за договорами з різними страховиками) допускається перевищення загальної страхової суми за типами договорів над страховою вартістю.

Якщо страхова сума, зазначена в договорі страхування майна, перевищує його страхову (дійсну) вартість, договір є незначним у тій частині страхової суми, що перевищує страхову вартість.

Зайво сплачена частина страхової премії поверненню не підлягає.

У випадку завищення страхової суми в результаті обману страхувальником страховика останній має право вимагати визнання договору страхування недійсним і відшкодування завданих йому збитків у розмірі, що перевищує суму сплаченої страхувальником страхової премії.

Для випадку страхування того самого майна від однакового складу ризиків у двох або декількох страховиків (подвійне страхування) сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті кожним зі страховиків скорочується в цьому випадку пропорційно зменшенню первісної страхової суми за відповідним договором страхування.

Якщо при укладанні договору страхування майна страхова сума встановлена нижче страхової вартості, то страховик при настанні страхового випадку зобов’язаний відшкодувати страхувальникові (вигодоотримувачу) частину заподіяних збитків, пропорційну відношенню страхової суми до страхової вартості.

Якщо обсяг страхової відповідальності за окремим ризиком договору страхування майна перевищує 10% величини власних коштів страховика, то в договорі за згодою сторін може бути передбачена безумовна франшиза.

Для забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності страховик у таких випадках може також застрахувати майно страхувальника разом з іншим страховиком (страховиками) за одним договором страхування (зістрахування або страхування учасниками страхового пулу або укласти договір перестрахування.

Строк страхування майна встановлюється, виходячи з інтересів страхувальника звичайно від 1 місяця до 1 року або більше при добровільному страхуванні.

Договір страхування майна набуває чинності з моменту сплати страхової премії або першого страхового внеску, якщо договором не передбачене інше.

При обов’язковому страхуванні майна його страховий захист триває весь період експлуатації (використання) об’єктів.

Строк страхування за договором добровільного страхування майна може скоротитися при достроковому розірванні договору.

Строк страхування й безпосередній страховий захист достроково закінчуються при достроковому припиненні договору добровільного страхування майна у випадках:

• виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі (виплата відшкодування в розмірі страхової суми) до закінчення терміну дії договору страхування ;

• несплати страхувальником страхової премії або чергового страхового внеску;

• ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника (застрахованого) — фізичної особи;

• ліквідації страховика ;

• ухвалення судом рішення про недійсність договору страхування.

1.3 Страхова премія й страхові тарифи

Страхова премія як плата за страховий захист за будь-яким видом страхування визначається множенням страхової суми на страховий тариф.

Це загальне положення. Однак у розрахунку страхової премії за договором страхування конкретного майна повинні враховуватися певні фактори, що роблять його більш складним:

• якщо договором передбачене страхування від різних ризиків об’єктів майна страхувальника, що мають кожний свою дійсну (страхову) вартість і погоджену сторонами страхову суму, то спочатку розраховується страхова премія за страхуванням кожного об’єкта майна, а потім загальна за всіма об’єктами;

• при строку страхування за договором, що може бути^ менш одного року, так і до декількох років, розрахунок страхової премії по об’єктах майна провадиться з урахуванням строку страхування.

Страхова премія за строк страхування об’єкта майна менше одного року визначається звичайно з розрахунку 1/12 річної страхової премії за щомісяця (неповний місяць прирівнюється до повного) або із застосуванням коригувальних коефіцієнтів і може бути розрахована за формулою

Страхові послуги в майновому страхуванні ,

де Тб — брутто-ставка;

Tн — нетто-ставка;

S — страхова сума;

t — строк страхування за місяцями;

f — питома вага навантаження в структурі брутто-ставки.

Страхова премія може сплачуватися страхувальником за узгодженням зі страховиком одноразово за весь період страхування або на виплату тому числі один раз на рік — при строку страхування протягом декількох років, у строк, зазначений у договорі страхування (страховому полісі).

У випадку несплати страхової премії або внеску страховик відповідно до правил (договору) страхування майна звичайно звільняється від обов’язку відшкодовувати збиток при настанні страхового випадку, а договір страхування, якщо інше не передбачено ним, може бути припинений.

При безперервному висновку договорів страхування майна, відсутності страхових випадків і страхових виплат за попереднім договором страхування страхувальникові надається знижка на річну страхову премію, що підлягає оплаті, за договором, що укладає знову, — звичайно в розмірі 10% за кожний рік страхування.

Загальний розмір зменшення страхової премії, що сплачується, установлюється в межах 35-50%. Крім того, деякі страховики передбачають у правилах страхування майна збереження зазначеної пільги при переході до них страхувальника з іншої страхової кампанії.

Надаються й пільги щодо сплати страхової премії за страхування майна окремим категоріям страхувальників (пенсіонерам, інвалідам, учасникам Другої світової війни) і страхувальникам, що уклали вже з даним страховиком договір страхування іншого виду.

У випадку встановлення в договорі страхування майна франшизи страхова премія, що сплачує страхувальник, зменшується на величину добутку страхового тарифу на суму франшизи й може бути розрахована за формулою

Страхові послуги в майновому страхуванні ,

де Тб — брутто-ставка;

Tн — нетто-ставка;

S — страхова сума;

t — строк страхування в місяцях;

f — питома вага навантаження в структурі брутто-ставки;

Ф – франшиза.

Страхові тарифи за страхуванням майна юридичних, фізичних осіб розраховуються страховиками за методикою розрахунку тарифних ставок для ризикових видів страхування.

Страхові тарифи встановлюються для однорідних або близьких за функціональним призначенням об’єктів майна, таких, наприклад, як:

— будинки й спорудження;

— силові й робочі машини;

— технологічне устаткування;

— вимірювальні й регулювальні прилади й пристрої;

— обчислювальна техніка;

— оргтехніка;

— електронні прилади;

— устаткування;

— житлові будинки;

— квартири;

— дачі;

— домашнє майно за його групами (меблі; одяг; взуття; білизна; побутова техніка і т.п.).

Тарифи встановлюються для кожної групи однорідних об’єктів і кожного страхового ризику із усього переліку ризиків, передбачених правилами страхування для тієї або іншої групи об’єктів, розраховуючи на один рік страхування.

Про середній рівень страхових тарифів, застосовуваних у практиці страхування, можна судити, наприклад, за такими їх значеннями:

— вогонь — 0,08%;

— блискавка — 0,06%; -вибух-0,13%;

— самозапалювання — 0,013%;

— землетрус, виверження вулканів — 0,015%;

— страйки, громадські хвилювання, злочинні дії — 0,03%;

— бурі, урагани — 0,013%;

— повені — 0,0125% і т.д.

При страхуванні майна за повним пакетом страхових ризиків загальний страховий тариф за цим пакетом встановлюється звичайно менше на 30-50% арифметичної суми тарифів за окремими ризиками.

Це забезпечує стимулювання страхувальника до страхового захисту майна за всіма ризиками і більшій доступності такого страхування. Імовірність настання страхових випадків за усім пакетом ризиків за період страхування незначний, тому страховик не має нерозмірних зі страховою премією, що надійшла, збитків.

Для забезпечення гнучкості в обліку конкретних обставин, що впливають на ймовірність настання страхових випадків, при укладанні договору страхування майна страхові тарифи встановлюються в межах мінімального і максимального їх значень. При цьому може передбачатися диференціація тарифів, наприклад, залежно від будівельного матеріалу, з якого зведені стіни будинку, домів або дач; страхової суми; страхувальника — юридичної або фізичної особи та ін.

Таблиця 1.2 — Средні ринкові тарифні нетто-ставки за страхуванням майна юридичних осіб від пожежі за категоріями майна, %

Тарифна нетто-ставка

Внутрішня обробка офісних преміщень

Оргтехніка

Товарно-матеріальні цінності на складах

Товарно-матеріальні цінності в торговельному залі
Мінімальна

0,15

0,35

0,25

0,6
Максимальна

3,0

4,0

4,0

4,0

Вплив деяких інших факторів, що збільшують або зменшують імовірність настання страхових випадків, при укладанні договору страхування майна враховується шляхом застосування до страхових тарифів підвищувальних і понижувальних коефіцієнтів.

Наприклад, при страхуванні від крадіжки товарно-матеріальних цінностей у складі з охороною й сигналізацією застосовується понижувальний коефіцієнт. При страхуванні таких самих товарно-матеріальних цінностей у складі без охорони й сигналізації застосовується підвищувальний коефіцієнт.

1.4 Порядок дій страхувальника й страховика при страховому випадку

Правилами страхування майна, розроблювальними страховиками відповідно до чинного законодавства, звичайно передбачається, які дії зобов’язані зробити страхувальник і страховик при настанні страхового випадку із застрахованим майном.

Страхувальник (вигодоотримувач), зокрема, при настанні страхового випадку, передбаченого договором страхування майна, зобов’язаний:

1) прийняти розумні й доступні міри в сформованих обставинах, спрямовані на зменшення можливих збитків; при цьому страхувальник (його представник) повинен додержуватися вказівок страховика, якщо вони були йому повідомлені;

2) повідомити про настання страхового випадку страховика (його представника) негайно або в строк і способом, зазначеним у договорі страхування ;

3) повідомити про страховий випадок у відповідні органи відповідно до їх компетенції;

4) скласти перелік ушкодженого, знищеного або викраденого майна;

5) зберегти ушкоджене внаслідок страхового випадку майно для безперешкодного огляду, з’ясування причин настання страхового випадку, установлення розміру збитків;

6) одержати в компетентних органах документи, що підтверджують факт, обставини й причини настання страхового випадку, характер і обсяг завданої їм шкоди.

Для одержання страхової виплати страхувальник (вигодоотримувач) повинен подати страховикові заяву на виплату страхового відшкодування у зв’язку зі страховим випадком, оригінал страхового поліса, документи компетентних органів, що підтверджують настання страхового випадку, його причину й обставини.

Страховик після одержання від страхувальника (вигодоотримувача) повідомлення про страховий випадок здійснює таке:

• за необхідності дає потрібні вказівки страхувальникові (його представникові) про вживання заходів щодо запобігання збільшення збитку від страхового випадку;

• перевіряє, чи є подія, що відбулася, страховим випадком за строком страхування; часу початку й закінчення плину відповідальності страховика; об’єкту майна й місцем його знаходження під час настання страхового випадку; страховим ризикам, передбаченим договором страхування;

• звичайно протягом трьох днів після одержання повідомлення від страхувальника про страховий випадок страховик повинен почати складати страховий акт (складається фахівцем страхової компанії) або аварійний-сертифікат (складається фахівцем аварійно-комісарської фірми — аварійним комісаром).

Страховий акт і аварійний сертифікат є документами однакового цільового призначення. Вони повинні відповідно до правил страхування складатися протягом 7- 10 днів з моменту початку робіт з них. За необхідності для розслідування страхового випадку й складання страхового акта (аварійного сертифіката) можуть залучатися страховиком незалежні експерти.

У додатках до страхового акта (аварійному сертифікату) містяться акти експертизи, акти уцінки об’єктів майна, акти про знищення негідного ушкодженого майна, а також розрахунки розмірів збитку й страхового відшкодування.

1.5 Порядок розрахунку розміру збитку й виплати страхового відшкодування

Розміром збитку у випадку загибелі (знищення) об’єктів основних коштів вважається їх дійсна (страхова) вартість, установлені договором страхування.

У правилах страхування майна деякі страховики передбачають, що при витратах на відновлення (ремонт) потерпілого від страхового випадку об’єкта майна, що становлять 75% або більше від страхової вартості, об’єкт вважається знищеним.

При цьому розмір збитку визначається вирахуванням з дійсної (страхової) вартості об’єкта реальної вартості придатних для використання або реалізації залишків майна.

При ушкодженні об’єкта основних коштів розмір збитку встановлюється шляхом виключення з вартості його відновлення (ремонту) вартості придатних для застосування або реалізації залишків ушкоджених частин об’єкта майна.

Вартість ремонту (відновлення) визначається на основі відповідного кошторису.

Розмір збитку, завданого страховим випадком товарно-матеріальним цінностям (сировині, матеріалам, продукції юридичних, а також домашньому й іншому майну фізичних осіб, крім нерухомого), визначається як різниця між страховою (дійсною) вартістю й зниженою за ціною їх вартістю з урахуванням втрати споживчих властивостей, якостей.

Якщо при ушкодженні предмета в результаті страхового випадку можливе його відновлення (ремонт), подальше застосування, реалізація, то збиток установлюється як різниця між вартістю ремонту й реальною вартістю придатних для використання або реалізації залишків (при їх наявності).

Поряд із зазначеними збитками суму, що відшкодовується страховиком, можуть включатися також витрати, пов’язані з розбиранням залишків майна, очищенням території (площі приміщення), видаленням води від пожежогасіння.

Страховик виплачує страхувальникові страхове відшкодування в розмірі заподіяних страховим випадком збитків у застрахованому майні або збитків у зв’язку з іншими майновими інтересами страхувальника в межах установленої договором страхування страхової суми.

Якщо страхова сума встановлена в договорі страхування на рівні дійсної (страхової) вартості майна, то розмір основної частини страхового відшкодування дорівнює величині збитку, що включає й супроводжують витрати (розбирання залишків майна, очищення території та ін.).

При встановленні в договорі страхування майна страхової суми, нижче страхової вартості, страховик при настанні страхового випадку зобов’язаний відшкодувати страхувальникові (вигодоотримувачу) частину понесених збитків (збитку) пропорційно відношенню страхової суми до страхової оцінки об’єкта страхування.

Якщо для зменшення збитків відповідно до вказівок страховика або в чинність необхідності порятунку майна страхувальником зроблені витрати, то вони повинні бути відшкодовані страховиком, навіть якщо міри виявилися безуспішними.

Такі витрати відшкодовуються в розмірі пропорційно відношенню страхової суми до страхової оцінки об’єкта страхування незалежно від того, що разом з відшкодуванням інших збитків сумарна величина їх може перевищити страхову суму.

Страховик має право не відшкодовувати збитки,що виникли внаслідок того, що страхувальник навмисне не вжив розумних і доступних йому заходів, щоб зменшити можливі збитки від страхового випадку, що настав.

У випадку встановлення договором страхування майна франшизи розмір страхового відшкодування визначається вирахуванням з величини збитку суми франшизи.

У загальному вигляді розмір страхового відшкодування можна розрахувати за такою формулою

Страхові послуги в майновому страхуванні ,

де В — розмір страхового відшкодування;

Ф — франшиза;

Р -витрати страхувальника щодо порятунку майна;

S — страхова сума;

Со — страхова оцінка застрахованого майна.

Головним обов’язком страховика с здійснення страхових виплат при настанні страхових випадків.

Тому після складання страхового акта (аварійного сертифіката) і одержання всіх необхідних документів від страхувальника (вигодоотримувача) страховик протягом установленого правилами (договором) страхування періоду (звичайно від 3 до 7 днів) провадить виплату страхового відшкодування страхувальникові (вигодоотримувачу) готівкою або безготівковим шляхом.

При затримці страхової виплати страховик сплачує страхувальникові неустойку (якщо вона передбачена правилами, договором страхування) або відсотки від суми, не виплаченої вчасно страхувальникові (вигодоотримувачу).

Виплата страхового відшкодування може бути відстрочена до закінчення судового розгляду, якщо за фактами, пов’язаними з настанням страхового випадку, порушена кримінальна справа або поданий позов до винної юридичної, фізичної особи.

Страхувальникові у цьому випадку на його вимогу при затримці страхової виплати на строк більше ЗО днів може бути передбачена правилами страхування виплата авансу до 50% безумовно належної суми.

Отримане страхувальником страхове відшкодування підлягає поверненню страховикові у випадках:

• відшкодування збитку винною особою за рішенням (вироку) суду;

• повернення страхувальникові (вигодоотримувачу) викраденої речі;

• непідтвердження слідчими органами факту крадіжки майна.

Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування

страхувальникові (вигодоотримувачу) повністю або частково, якщо:

• страхувальник не повідомив страховика (його представника) про настання страхового випадку в передбачений договором страхування строк і зазначеним у договорі способом;

• страхувальник навмисне не вжив розумних і доступних йому заходів з метою зменшення збитків від страхового випадку;

• збиток завданий внаслідок наміру або грубої необережності страхувальника (вигодотримувача);

• про знищення, ушкодження або розкрадання майна третіми особами не було заявлено в органи міліції або якщо такий факт не підтверджений їх розслідуванням;

• не були подані страховикові (його представникові) або експертові потерпілі від страхового випадку об’єкти майна або їх залишки (при їх наявності після страхового випадку);

• страхувальник (вигодоотримувач) одержав відшкодування завданого майну збитку від імені винного в його заподіянні;

• страхувальник (вигодоотримувач) увів страховика в оману щодо обставин й інших відомостей про об’єкт майна, що мають істотне значення для визначення ймовірності настання страхового випадку й можливого розміру збитку;

• страховий випадок із застрахованим майном відбувся не на території страхування, зазначеної в договорі;

• страхувальник (вигодоотримувач) не передав страховикові всі документи й докази, необхідні для здійснення страховиком страхового відшкодування, що перейшов до нього після виплати, права вимоги до винного перед страхувальником (вигодоотримувачем) особі, внаслідок чого реалізація цього права стала неможливою або страхувальник відмовився від свого права вимоги до особи, відповідальному за збитки .

2 Страхування транспортних засобів

2.1 Види й склад транспортних засобів, взятих для страхування

У цей час страхування транспортних засобів являє собою широко поширені види страхування. У міру появи й розвитку видів транспорту виникали й розвивалися відповідні види страхування транспортних засобів.

За існуючою класифікацією виділяють такі види страхування транспортних засобів, включених нами в галузь (вид страхової діяльності) «страхування майна»:

— страхування коштів наземного транспорту;

— страхування коштів водного транспорту;

— страхування коштів повітряного транспорту.

Кожний із зазначених видів страхування транспортних засобів містить у собі певні підвиди, що відрізняються типом коштів транспорту, призначенням і умовами їх експлуатації, вартістю й характерними для даного транспортного засобу страховими ризиками.

Страхування коштів транспорту, що передбачає відшкодування тільки збитку, завданого страхувальникові (вигодоотримувачу) при ушкодженні, ‘ знищенні (загибелі), втраті самого транспортного засобу (без страхування вантажу, багажу), називається страхуванням каско.

У практиці транспортного страхування досить широко застосовується комбіноване страхування.

Комбіноване страхування може включати страхування за страховим полісом (договором) у різних сполученнях: страховий захист транспорту кошти й переведений вантаж (багажу) з вартістю транспортування (фрахту), а також страхування відповідальності власника (експлуатанта) транспортного засобу за завдання шкоди життю, здоров’ю або майну третіх осіб (включаючи пасажирів).

Оскільки страхування транспортних засобів відносять до галузі «страхування майна», оскільки правові норми, що визначають права й обов’язки суб’єктів страхування майна юридичних і фізичних осіб, повністю поширюються й на страхування коштів транспорту.

Страхування транспортних засобів поряд із загальними принципами його організації економічними відносинами, однаковими правами й обов’язками страхувальника (вигодоотримувача) і страховика, має й певні особливості за різними їх видами.

Предметами страхування завжди є ті або інші матеріальні, нематеріальні цінності (блага) юридичних, фізичних осіб, що забезпечують їм нормальні умови існування й розвитку, що оберігаються і захищаються ними від несприятливих подій, здатних завдати їм певний збиток. До таких цінностей (благ) відносять й транспортні засоби, які і є предметами страхування в розглянутих його видах.

Повний перелік транспортних засобів, які можуть братися для страхування страховими організаціями, скласти досить важко через різноманіття їх типів, видів, моделей, марок і функціонального призначення.

Стосовно до існуючої класифікації видів страхування транспортних засобів можна виділити такі транспортні засоби (предмети страхування) за їх типами і видами :

Таблиця 2.1 — Кошти наземного транспорту

Автомобілі

Кошти залізничного транспорту

Інші кошти наземного транспорту

Види автомобілів:

1 Автомобілі легкові.

2 Автомобілі вантажні.

3 Автобуси.

4 Автомобілі спеціального призначення:

а) автокрани;

б)автонавантажувачі;

в) автотехдопомога;

г)авторефрижератори;

д) автофургони вантажні;

е) автомобілі швидкої медичної допомоги;

є) автомобілі

спортивні;

ж)автобензовози;

з) цементовози;

и) інші

Види залізничного транспорту:

1 Тяговий рухомий склад:

а)електровози;

б)тепловози;

в) паровози;

г) мотовози;

д) мотодрезини;

е) локомотиви на повітряній (або магнітній подушці

2 Причіпний рухомий склад:

а) вагони пасажирські різних категорій;

б) вагони вантажні -платформи, піввагони, криті вагони;

в) вагони-цистерни для перевезення наливних або сухих вантажів;

г) вагони для перевезення зрідженого газу;

д) вагони для перевезення автомобілів;

е) поштові, поштово-вантажні й інші вагони.

3 Спеціальні технічні кошти залізничного транспорту:

а) снігоочисники;

б) шляхопід’ємні машини;

в) будівельно-монтажні поїзди;

г) крани на залізничних платформах;

д) протипожежні кошти;

е) інші види техніки

Види інших транспортних засобів:

1 Мотоцикли.

2 Моторолери.

3 Мопеди.

4 Велосипеди.

5 Снігоходи.

6 Всюдиходи на пневмоходу або гусеничні. 7.Трактори.

8 Інші види

Таблица 2.2 — Кошти водного транспорту

Типи водних судів за їх призначенням

Основні види водних судів

1 Пасажирські судна.

2 Торговельні судна.

3 Промислові судна.

4 Судна технічного флоту.

5 Спортивные суда.

6 Судна спеціального призначення

Теплоходи, катери, пороми.

Танкери наливні, суховантажні судна, баржі.

Рибальські судна (сейнери, траулери, катери), плавбази.

Рятувальні, криголами.

Яхти, катамарани, човни.

Науково-дослідні, навчальні

Таблица 2.3 — Средства воздушного транспорта

Основні типи цивільних повітряних судів

Види повітряних судів
літаки

вертольоти
1 Транспортні.

Пасажирські.

Вантажні.

Вантажопасажирські

Пасажирські.

Вантажні.

Вантажопасажирські

2 Спеціального призначення.

Рятувальні.

Санітарні.

Пожежні

Рятувальні.

Санітарні.

Пожежні

3 Народно-господарське й інше призначення

Сільськогосподарські.

Спортивні

Сільськогосподарські.

Спортивні

Не беруться для страхування транспортні засоби:

що мають давній строк експлуатації;

технічний стан або умови експлуатації яких визначають високу ймовірність настання страхового випадку;

арештованому, конфіскованому, такому, що підлягає вилученню за рішенням органів державної влади;

оголошеного стихійного нещастя, що перебувають у зоні, крім випадків висновку нового договору перед закінченням строку діючого договору страхування.

2.2 Страхові ризики, суб’єкти й об’єкти страхування транспортних коштів

Страхування каско транспортних засобів водного, повітряного, автомобільного й залізничного транспорту передбачає страховий захист від сукупності властивих небезпечних подій (страхових ризиків) і їх наслідків.

Наслідками транспортних коштів, що фактично відбулися несприятливих, подій є їх загибель (знищення), втрата або ушкодження, що завдають збитки (збиток) страхувальникам (вигодоотримувачам) потребують кошти для відшкодування втрат.

Перелік страхових ризиків,що включають у правила страхування транспортних засобів, наведений у таблиці.

Таблиця 2.4 -Страхові ризики за видами страхування транспортних засобів

Страхування водних судів (морських, річкових, озерних)

Страхування повітряних судів

Страхування автотранспортних засобів

Страхування коштів залізничного транспорту

1 Шторми, урагани, цунамі.

2 Зіткнення з іншим судном або нерухомим об’єктом.

3 Посадка судна на мілину, викид судна на берег.

4 Затоплення, перекидання судна.

5 Пожежа, вибух.

6 Протиправні дії третіх осіб.

7 Викрадення судна.

8 Падіння літальних апаратів, їх уламків або вантажу.

9 Землетрус, виверження вулкана

10 Поломка валів або прихований дефект у машинному устаткуванні або в корпусі судна

1 Пожежа, вибух.

2 Удар блискавки.

3 Зіткнення з іншими повітряними судами або іншими рухливими й нерухомими об’єктами (у повітрі й на землі).

4 Невдалий зліт або посадка повітряного судна внаслідок несприятливих метеоумов або раптово виниклих несправностей.

5 Протиправні дії третіх осіб.

6 Викрадення судна.

7 Падіння повітряного судна.

8 Землетрус, виверження вулкана.

9 Повінь, обвали грунту, зсуви

1 Пожежа, вибух.

2 Дорожньо-транспортний випадок (ДТП).

3 Протиправні дії третіх осіб.

4 Викрадення автомобіля.

5 Випадковий, непередбачений наїзд на нерухомий об’єкт.

6 Падіння, перекидання автотранспортного засобу.

7 Землетрус, виверження вулкана.

8 Повінь, обвали грунту, зсуви.

9 Урагани, бурі, смерчі

1 Пожежа, вибух.

2 Протиправні дії третіх осіб.

3 Катастрофи, аварії, зіткнення або схід рухливого складу з рейок.

4 Повені, зливи.

5 Обвали грунту, зсуви.

6 Несправність залізного полотна.

7 Землетрус, виверження вулкана.

8 Урагани, бурі, смерчі, сніжні замети.

9 Падіння літательних апаратів, їх уламків або вантажу

Значна частина небезпечних подій (ризиків), що завдавати збиток коштам транспорту й майновим інтересам страхувальника (вигодоотримувача) у відповідних правилах (договорах) страхування, не визнаэться страховими випадками.

Зокрема, не визнається страховими випадками й не покриваються страхуванням збитки від ушкодження, знищення (загибелі), втрати транспортного засобу, що виникли внаслідок:

• навмисних, небезпечних для транспортного засобу дій або грубої необережності страхувальника (вигодоотримувача);

• протиправних дій страхувальника (вигодоотримувача);

• недотримання страхувальником (його представниками) вимог інструкцій, правил експлуатації, руху транспортних коштів:

• використання транспортного засобу не за призначенням;

• керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння;

• корозії, зношування деталей, які призвели до ушкодження корпуса (кузова) або устаткування транспортного засобу;

• ушкодження транспортного засобу перевезеним вантажем;

• впливу ядерного вибуху, радіації або радіоактивного зараження;

• воєнних дій, маневрів або інших військових заходів;

• громадянської війни, народних заворушень усякого роду або страйків;

• вилучення, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення застрахованих транспортних засобів за рішенням органів державної влади.

Якщо законом або окремими правилами (договорами) страхування останні чотири групи подій представляються як страхові події, то збитки, завдіні ними страхувальникові (вигодоотримувачу) транспортного засобу, покриваються страховиком.

Страховий захист транспортних засобів, як і інших об’єктів майна, здійснюється укладанням договору страхування. Укладаючи договір страхування транспортного засобу ,сторони досягають угоди щодо встановлення , зміни й припинення своїх прав і обов’язків, а також третіх осіб, тобто прав і обов’язків суб’єктів страхування.

Суб’єктами страхування транспортних засобів є страхувальник, страховик і вигодоотримувач.

Страхувальник — юридична або дієздатна фізична особа, що володіє транспортним засобом на правах власності, за договором оренди, фінансового лізингу, майнового наймання, за згодою про спільну діяльність або експлуатує його за дорученням.

Страховщиком є страхова організація — юридична особа, що має ліцензію на здійснення страхування транспортних засобів, або суспільство взаємного страхування.

Суспільство взаємного страхування є, як правило, некомерційною організацією, що створюється на умовах добровільного об’єднання коштів у вигляді вступних і членських внесків юридичними й фізичними особами для цілей страхування транспортних та інших майнових ризиків членів цього суспільства й ведення його справи.

В якості вигодоотримувач виступає юридична або фізична особа, на користь якого укладений договір страхування транспортного засобу і яке має право одержати від страховика страхове відшкодування в межах страхової суми при настанні страхового випадку. Такою особою може бути власник або орендодавець транспортного засобу, на користь якого й укладає договір страхування, або інша особа, що експлуатує транспортний засіб на підставі відповідного договору або за дорученням.

Предметом страхування завжди є конкретний транспортний засіб.

Об’єктом договору страхування транспортного засобу є майнові інтереси страхувальника (вигодоотримувача), пов’язані зі збереженням, відновленням транспортного засобу при настанні страхового випадку з ним і потребою в додаткових коштах для цих цілей.

При укладанні договору страхування транспортних засобів між страхувальником і страховиком повинно бути досягнуто згоди за істотними умовами договору, тобто повинні бути дані погоджені відповіді на запитання:

1 Які конкретно транспортні засоби, у якій кількості і якою дійсною вартістю будуть застраховані?

2 Від яких небезпечних подій (страхових випадків) має намір застрахувати транспортні засоби страхувальник?

3 На яку страхову суму кожний транспортний засіб і всі разом (якщо їх небачать) будуть застраховані?

4 Який строк страхування транспортних засобів?

5 Який розмір страхової премії?

Крім того, у договорах страхування передбачаються погоджені сторонами інші умови:

— права й обов’язки страхувальника (вигодоотримувача) і страховика;

— строки виконання прав і обов’язків;

— порядок дій сторін, у тому числі при настанні страхового випадку;

— різні застереження й обмеження, що стосуються окремих положень правил страхування транспортних засобів;

— відповідальності сторін за порушення договору страхування та ін.

Договір страхування транспортного засобу й договір страхування майна укладаються на основі усної або переважно письмової заяви страхувальника.

Залежно від змісту й форми стандартної заяви безпосередньо у відповідному його розділі або в прикладеній до заяви опису підметів страхуванню транспортних засобів зазначаються (відповідно до типу транспорту):

• типи, види або марки, моделі, категорії підметів страхування транспортних засобів;

• строк експлуатації кожного транспортного засобу (його «вік»);

• номери державної реєстрації, місце приписки водних судів (пароплавство), приналежність авіакомпаніям повітряних судів, тягового й причіпного рухливого складу — залізницям за їх назвами;

• місцезнаходження, маршрути (траси) експлуатації, руху транспортних коштів;

• показники, що характеризують потужність транспортного засобу (потужність двигунів, вантажопідйомність, водотоннажність судна, кількість палуб, кількість місць для пасажирів і т.п.);

• кількість одиниць транспортного засобу даного типу, виду, марки, моделі, категорії;

• дійсна (страхова) вартість і страхова сума за окремим транспортним засобом й загальна за всією кількістю а також підсумкові їх значення за описом в цілому.

При укладанні договору страхування транспортних засобів страховик має право провести огляд транспортних засобів, які страхуються , перевірити подані страхувальником дані про них, а за необхідності -призначити експертизу для встановлення їх дійсної вартості, умов і експлуатації й зберігання.

Страхувальник при укладанні договору страхування транспортних засобів зобов’язаний:

1) повідомити страховикові всі відомі страхувальникові обставини, що мають істотне значення для визначення ймовірності настання страхових випадків і розмірів можливих збитків від їх настання ;

2) якщо після укладання договору страхування транспортного засобу виявиться, що страхувальник повідомив страховикові свідомо неправдиві відомість про зазначені обставини, то страховик має право зажадати визнання договору недійсним і відшкодування збитків;

3) повідомити страховика про вже укладений договір страхування цих самих транспортних засобів від тих самих або інших ризиків (страхових випадків) в іншого страховика, а також про розмір завданого збитку від страхових випадків, що раніше відбулися, і про отримане страхове відшкодування.

2.3 Обсяг страхової відповідальності страховика, страхова сума й строк страхування

Залежно від обставин, що визначають ступінь імовірності настання небезпечного для транспортного засобу події, страхувальник укладає договір його страхування звичайно від найбільш імовірних страхових випадків, наприклад, від викрадення, ушкодження автомобіля внаслідок ДТП.

У цьому випадку мас місце обмежений обсяг страхової відповідальності страховика.

Однак, наприклад, для водних, повітряних судів, що експлуатуються в складних і небезпечних умовах, перелік ризиків, від яких проводиться страхування за договором, який заключається, може дути досить великим.

Повна й узагальнена оцінка обсягу страхової відповідальності страховика за договором страхування транспортного засобу, які іншого виду майна, здійснюється тільки за страховою, сумою кожного й усіх застрахованих за договором транспортних засобів.

За договором страхування транспортного засобу від одного або декількох страхових ризиків , а також декількох договорів страхування від тих самих ризиків (допускається страхування в різних страховиків) страхова сума в тому числі загальна за двома (подвійне страхування) або декількома договорами не повинна перевищувати страхову вартість коштів транспорту.

У частині перевищення страхової суми над страховою вартістю застрахованого транспортного засобу договір страхування вважається незначним (є недійсним без необхідності встановлення цього через суд), а зайво сплачена частина страхової премії поверненню не підлягає .

Страхувальник залежно від фінансових можливостей за сплати страхової премії має право застрахувати транспортний засіб на страхову суму, що менша від його страхової (дійсної) вартості.

Тоді при настанні страхової події страховик зобов’язаний відшкодувати страхувальникові (вигодоотримувачу) частину збитків, пропорційну відношенню страхової суми до страхової вартості.

За необхідності й наявності коштів для виплати страхової премії договір неповного страхування транспортного засобу може бути доповнений другим договором страхування (додаткове страхування) у будь-якого страховика від тих самих страхових ризиків.

При цьому загальна страхова сума за двома договорами страхування також не повинна перевищувати страхову вартість застрахованого транспортного засобу.

При подвійному страхуванні, коли загальна страхова сума перевищує страхову вартість транспортного засобу, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті кожним страховиком (або за кожним договором), скорочується пропорційно зменшенню первісної страхової суми за відповідним договором страхування .

Дійсною (страховою) вартістю майна, включаючи транспортні засоби, вважається «дійсна вартість у місці його перебування в день укладання договору страхування».

Про економічні (страхові) відносини суб’єктів страхування транспортних засобів, формованих відповідно до страхового законодавства, можна судити за поданими нижче прикладами.

Об экономических (страховых) отношениях субъектов страхования транспортных средств, формируемых в соответствии со страховым законодательством, можно судить по приведенным ниже примерам.

Наприклад, дійсна вартість автомобіля Cо встановлена — 100 тис. грн. Цей транспортний засіб власник застрахував від «ушкодження в результаті ДТП» і від «викрадення» за одним договором страхування на страхову суму S1 = 90 тис. грн і за іншим договором від тих самих ризиків у другого страховика — на страхову суму S2 = 60 тис.грн. Термін дії кожного договору страхування 1 рік. Страховий тариф (брутто-ставка) Тб — 7% від страхової суми. Після закінчення 7 місяців з моменту укладання договору страхування в результаті ДТП автомобілю завдано шкоду за оцінкою станції техобслуговування в розмірі В= 40 тис. грн.

Яку суму страхового відшкодування одержить страхувальник і скільки від кожного страховика?

Оскільки має місце подвійне страхування, то, незважаючи на загальну страхову суму за двома договорами страхування S0=S1+S2 = 150 тис. грн, автомобіль вважається застрахованим на страхову суму,яка дорівнює страховій вартості (у частині перевищення S0 над З договір вважається незначним), тобто 100 тис. грн. Отже, автомобіль застрахований на повну величину його дійсної вартості (повне страхування). При цьому S = З. Тому страхувальник має право одержати від двох страховиків страхове відшкодування В у частках, сума яких повинна дорівнювати величині збитку, але в межах загальної страхової суми S, яка дорівнює в цьому випадку страховій вартості транспортного засобу 3.

Загальна формула для розрахунку страхового відшкодування може бути подана у вигляді

Страхові послуги в майновому страхуванніСтрахові послуги в майновому страхуванні ( 1 )

Отже, для даного страхового випадку

Страхові послуги в майновому страхуванні тис. грн.

Частка страхового відшкодування кожного страховика в грошовому вираженні Вi може бути розрахована за формулою

Страхові послуги в майновому страхуванні ( 2 )

За першим договором страхування страховик повинен виплатити суму страхового відшкодування

Страхові послуги в майновому страхуванні тис.грн.

Другий страховик зобов’язаний виплатити страхувальникові страхове відшкодування в сумі

Страхові послуги в майновому страхуванні тис.грн.

Припустимо, що до закінчення терміну дії договору страхування наступила другий страховий випадок — автомобіль був викрадений.

Якщо в договорі страхування не була передбачена можливість уцінки вартості автомобіля після ремонту, викликаного попереднім страховим випадком, то величина збитку у випадку викрадення автомобіля дорівнює його страхової вартості (100 тис. грн)

Оскільки за договором (договорами — при подвійному страхуванні) страхування страхові виплати за декількома страховими випадками провадяться в розмірі завданого ними збитку, але в межах страхової суми (у тому числі встановленої для подвійного страхування), то в даному прикладі при S = 100 тис. грн, установленої на обидва страхові випадки і виплаченому страховому відшкодуванні В = 40 тис. грн на випадок викрадення, залишається сума для виплати страхового відшкодування Ву, яка дорівнює 60 тис. грн ( Ву = S — В = 100 — 40 = 60 ).

Збиток від викрадення автомобіля Ву дорівнює З , тобто 100 тис. руб.

За формулою (2) можна розрахувати розміри сум страхових відшкодувань, які повинні виплатити страхувальникові (вигодоотримувачу) за договорами страхування страховики у зв’язку з викраденням автомобіля :

Страхові послуги в майновому страхуванні тис. грн,

Страхові послуги в майновому страхуванні тис. грн.

Інші економічні результати для страхувальника й страховика будуть, якщо страхувальник укладе два договори страхування автомобіля від різних ризиків: один договір на випадок «ушкодження в результаті ДТП», інший на випадок «викрадення». Страхова сума за кожним із цих договорів може бути встановлена в межах страхової вартості, тому що при страхуванні одного об’єкта за двома або декількома договорами страхування від різних ризиків загальна страхова сума за ними може перевищувати страхову вартість.

Світова практика страхування транспортних засобів виробила збільшені види обсягу страхової відповідальності страховика, що включають у договір страхування й орієнтовані на певні наслідки страхових подій, що є проявом окремих, декількох або всіх передбачених правилами страхування ризиків.

Наприклад, при страхуванні водних і повітряних судів застосовуються такі види відповідальності страховика:

1) «з відповідальністю за повну загибель судна»;

2) «з відповідальністю за ушкодження судна»;

3) «з відповідальністю за загибель і ушкодження судна»;

4) «з відповідальністю за загибель водного судна, включаючи витрати щодо його порятунку».

Страхування коштів залізничного й автомобільного транспорту здійснюється за одним або декількома видами відповідальності з такого їх переліку:

1) «з відповідальністю за ушкодження»;

2) «з відповідальністю за загибель (знищення)»;

3) «з відповідальністю за втрату (викрадення)».

При цьому не покриваються страхуванням збитки, пов’язані з ушкодженням, загибеллю (знищенням), втратою (викраденням) транспортного засобу, якщо вони виникли у результаті подій, що не є страховими випадками відповідно до правил страхування.

Строк страхування транспортних засобів звичайно встановлюється при добровільному страхуванні від 1 місяця до 1 року. Однак правилами страхування передбачаються строки страхування на одну поїздку (рейс), які можуть бути й менше 1 місяця.

Строк страхування транспортного засобу може достроково скоротитися, коли загибель цих коштів відбулися із причин інших,ніж

настання страхового випадку, передбаченого договором страхування .

Єдиних, абсолютно однакових умов страхування транспортних засобів немає як у національних страховиків, так і в представників міжнародного страхового ринку.

2.4 Страхова премія й страхові тарифи

Плата за страхування транспортного засобу (страхова премія), як і будь-якого іншого майна страхувальника, визначається множенням страхового тарифу (тарифної брутто-ставки) на страхову суму. Якщо договором страхування передбачається франшиза, то при розрахунку страхової премії зі страхової суми віднімається величина франшизи .

Від кількості страхованих за договором страхування різнотипних груп транспортних засобів з різними наборами характерних для них ризиків і відповідно з рівнями, що відрізняються, тарифних ставок залежить етапність і складність розрахунків страхової премії.

При безперервному висновку договорів страхування транспортного засобу, відсутності страхових випадків і страхових виплат за попереднім договором страхувальникові надається, як і звичайно при страхуванні майна, знижка на річну страхову премію,що підлягає виплаті, як правило, у розмірі 10% за кожний рік страхування.

Загальний розмір зменшення страхової премії, що сплачує, установлюється до 50%. Багатьма страховими організаціями надаються також пільги страхувальникам транспортних засобів, які застосовуються для окремих категорій страхувальників майна (інвалідів, учасників ВВВ, пенсіонерів), а також при переході страхувальника в дану страхову компанію від іншого страховика.

Базові тарифні ставки за страхуванням водних суден (річні) розраховуються за видами різних типів судів, звичайно окремо для морських і річкових, озерних судів. Страхові тарифи встановлюються в мінімальних і максимальних їх значень.

Так, наприклад, для страхування морських (океанських) судів у середині 90-х років страхові тарифи Військово-страхової компанії (ВСК) за різними їх видами коливалися від 4,8 до 7,5%, у тому числі:

— для пасажирських судів — від 5 до 6%;

— для судів технічного флоту — від 5,4до 7%.

Для річкових судів різних видів тарифні ставки змінювалися в межах від 2,7 до 4,5%.

Базові тарифні ставки коректуються убік збільшення або, зменшення встановленими страховиком у правилах страхування поправковими коефіцієнтами, що враховують вік судна, страхову вартість і страхову суму, вид відповідальності страховика.

Аналогічно встановлюються й коректуються при висновку конкретних договорів страхування тарифні ставки за страхуванням різних видів повітряних судів за їх типами.

Рівень базових значень страхових тарифів Військово-страхової компанії у зазначений період часу перебував у межах від 3,5 до 6,8%.

При страхуванні автотранспортних засобів страхові тарифи розраховуються за видами відповідальності окремо для легкових, і вантажних автомобілів з диференціацією їх за марками, вантажопідйомністю терміном придатності .

Так, наприклад, правилами АСО «Захист» на початку 90-х років передбачалися страхові тарифи на випадок викрадення для автомобілів, що переганяються рідко, марок «Таврія» , «Ока» , «УАЗ» , «ЛУАЗ» при строку експлуатації від дня придбання нового автомобіля 5 років -і 1%, при строку 2 роки — 2%, а для ВАЗ-2109 при цих самих строках експлуатації – відповідно 3, 5 і 7%.

Методичні основи встановлення страхових тарцфів за страхуванням коштів залізничного транспорту практично такі самі, як і за іншими видами транспорту.

2.5 Порядок дій страхувальника й страховика при страховому випадку

Страховим законодавством і правилами (договорами) страхування транспортних засобів передбачаються порядок дій страхувальника (вигодоотримувача) і страховика при настанні страхового випадку.

Страхувальник (вигодоотримувач), як і при страхуванні майна, при настанні страхового випадку, передбаченого договором страхування транспортного засобу, зобов’язаний:

1 Прийняти, що розумні й доступні в сформованих обставинах заходу щодо зменшення можливих збитків від страхового випадку; при цьому страхувальник (його представник) повинен додержуватися вказівок страховика, якщо вони були дані їм при повідомленні йому про настання страхового випадку.

2 Повідомити страховика (його представника) про настання страхового випадку негайно або в строк і способами, які зазначені в договорі страхування транспортного засобу .

3 Повідомити про страховий випадок у відповідні органи відповідно до їх компетенції (у Державну інспекцію з безпеки дорожнього руху, міліцію, орган пожежного нагляду, транспортну інспекцію відповідного виду транспорту, аварійно-рятувальну службу й т.п.); при страховому випадку з водним судном капітан або його вахтовий помічник робить відповідний запис про факт, обставини й причину страхової або іншої події, про вжиті заходи й локалізацію, зменшенні негативних наслідків, а після прибуття в морський порт капітан подає у відповідний орган «морський протест». у якому викладається все про випадок, що трапився (ававрії), і діях капітана, його команди.

4 Скласти перелік ушкоджень застрахованого або загиблого, знищеного транспортного засобу із вказівкою ушкоджених, знищених або втрачених вузлів, агрегатів іншого, у тому числі додаткового устаткування.

5 Зберегти ушкоджене, розукомплектоване внаслідок страхового випадку (у тому числі при розкраданні деталей, вузлів устаткування) транспортний засіб і забезпечити представникові страховика, сюрвейеру (аварійному комісарові, диспашеру) умови для огляду транспортного засобу, місця події, з’ясування обставин, причин настання страхового випадку й установлення розміру збитків.

6 Одержати у відповідних компетентних органах документи, що підтверджують факт, обставини й причини настання страхового випадку, характер і обсяг заподіяної шкоди, для подання їх страховикові разом із заявою про виплату страхового відшкодування.

Для одержання страхового відшкодування страхувальник (вигодоотимувач) повинен подати страховикові заяву з вимогою про страхову виплату у зв’язку зі страховим випадком за встановленою страховиком або довільною формою. До заяви додаються страховий поліс (оригінал) і документи компетентних органів, що підтверджують настання страхового випадку, обставини й причини.

Страховик, одержавши від страхувальника (його представника, вигодоотримувача) повідомлення про страховий випадок, перевіряє, чи є подія, що відбулася, страховим випадком. Перевірка здійснюється за строком страхування; часу початку й закінчення плину відповідальності страховика; виду, марці, реєстраційному, заводському номеру й іншим характеристикам транспортного засобу, а також за місцем його перебування, маршруту руху під час страхового випадку; страховим ризикам, передбаченим договором страхування.

Якщо подію, що відбулася, визнано страховим випадком, то страховик:

• дає за необхідності потрібні вказівки страхувальникові (його представникові, вигодоотримувачу) про вживання заходів щодо запобігання збільшення збитків від страхового випадку;

• звичайно негайно або не пізніше трьох днів після одержання повідомлення від страхувальника про страховий випадок забезпечує початок роботи зі складання страхового акта (аварійного сертифіката) із залученням за необхідності незалежних експертів.

Страховий акт (складається фахівцями страхової компанії) або аварійний сертифікат (складається притягнутими фахівцями аварійно-комісарських фірм або однойменних підрозділів деяких великих страхових компаній) разом із прикладеними до нього актами обстеження, експертизи потерпілий збиток у результаті страхового випадку транспортного засобу, оцінки придатності до використання (реалізації) окремих деталей, вузлів, устаткування й за необхідності їх уцінки, а також з розрахунком загального розміру збитків від страхового випадку повинен бути готовий, як правило, через 7-10 днів з моменту початку роботи. Цей строк може бути збільшений у випадках, що вимагає розслідування спеціальною комісією або слідчими органами й рішення суду.

2.6 Порядок розрахунку розміру збитку й виплати страхового відшкодування

Розмір збитку визначається залежно від характеру шкоди, завданої транспортному засобу.

Внаслідок фактичної загибелі (знищенні), втраті (викраденні) або пропажі транспортного засобу без звістки збиток дорівнює його страховій (дійсній) вартості.

При ушкодженні транспортного засобу збиток може визначатися як різниця між вартістю відновлення (ремонту) транспортного засобу й вартістю придатних для використання, що залишилися після ремонту, реалізації деталей.

Вартість ремонту (відновлення) транспортного засобу визначається на підставі становить сметьі, що, витрат на ремонт.

Витрати на відновлення, включаючи вартість робіт, а також нові запчастини, ремонтні матеріали, не пов’язані із заміною, відновленням потерпілих від страхового випадку частин транспортного засобу, які зазначені в страховому акті (або акті обстеження, експертизи), не включаються до кошторису на ремонт.

Страховик виплачує страхувальникові страхове відшкодування в розмірі завданого страховим випадком збитку, якщо страхова сума встановлена в договорі страхування на рівні страхової вартості транспортного засобу.

Якщо в договорі страхування кошти транспорту страхова сума встановлена нижче страхової вартості, то страховик відшкодовує страхувальникові (вигодоотримувачу) частину збитків, пропорційну відношенню страхової суми до страхової вартості.

Витрати страхувальника, зроблені з метою зменшення збитків від страхового випадку відповідно до вказівок страховика або через необхідність порятунку транспортного засобу (включаючи перевезений вантаж і/або пасажирів), також повинні бути відшкодовані страховиком, навіть якщо міри виявилися безуспішними.

Розмір відшкодування таких витрат пропорційний відношенню страхової суми до страхової вартості незалежно від того, що разом з відшкодуванням інших збитків сумарна величина їх може перевищити страхову суму.

Багатовікова практика розвитку морського страхування виробила свої позначення понять збитків від страхових випадків.

Зокрема, розрізняються поняття «загальної» і «приватної» аварії.

Під загальною аварією розуміються збитки, понесені внаслідок навмисно й розумно зроблених витрат або пожертвувань (чим-небудь) з метою порятунку судна й вантажу від небезпечної, надзвичайної події.

До таких подій, наприклад, ставляться:

• посадка судна на мілину й необхідність рятування від частини вантажу для порятунку судна;

• змушений захід судна в притулок-притулкові-притулку-порт-притулок у випадку небезпечного шторму, урагану;

• буксирування судна при втраті ними ходових можливостей;

• перевантаження вантажу на інше судно та ін..

Збитки від загальної аварії розподіляються між власниками судна, вантажу й фрахту пропорційно їх вартості.

Вивчення обставин, причин і наслідків загальної аварії здійснює фахівець-диспашер.

Диспашер виконує розрахунки збитків загальної аварії й розподіл їх між власниками судна, вантажу й фрахту,

Збитки від ушкодження або загибелі (знищення), втрати (викрадення) або пропажі транспортного засобу (водного судна) без звістки, що виникли як результат тих або інших подій, зазначених у таблиці, є приватною аварією.

Страхове відшкодування виплачується страхувальникові транспортного засобу страховою організацією при страховому випадку відповідно до наслідків, розмірів збитків, страхової суми, франшизи і виду відповідальності страховика.

Загальний розмір страхового відшкодування для всіх, власне кажучи, видів відповідальності страховика за страхуванням транспортного засобу може визначатися за формулою

В = (В– Ф + Р)Страхові послуги в майновому страхуванніS/Cо ,

де В — розмір збитку, завданого страхувальникові в результаті страхового випадку із транспортним засобом при тому або іншому виді відповідальності страховика;

Ф – установлена договором страхування транспортного засобу сума

безумовної франшизи;

Р – витрати страхувальника (вигодоотримувача)щодо зменщення збитків при настанні страхового випадку, зроблені через необхідність або за вказівкою страховика, а також витрати, пов’язані із установленням розмірів збитків, включаючи частку судна у витратах на складання диспаші за загальною аварією;

S — страхова сума, на яку застрахований транспортний засіб;

Со — страхова вартість транспортного засобу.

Після складання страхового акта (аварійного сертифіката) і одержання всіх необхідних документів від страхувальника (вигодоотримувача) страховик протягом установленого правилами (договором) страхування періоду (звичайно від 7 до 10 днів) провадить виплату страхового відшкодування страхувальникові (вигодоотримувачу) готівкою або безготівковим розрахунком.

При затримці страхової виплати страховиком він сплачує страхувальникові (вигодоотримувачу) неустойку, якщо вона передбачена договором, або відсотки від суми, не виплаченої вчасно страхувальникові (вигодоотримувачеві).

Виплата страхового відшкодування може бути відстрочена до закінчення судового розгляду, якщо за фактами пов’язаним з випадком, однієї зі сторін поданий позов до іншої сторони договору страхування або до винної третьої особи, у тому числі у випадку порушення кримінальної справи. При цьому правилами (договором) страхування можуть бути передбачені авансові виплати у вигляді частини страхового відшкодування.

Страховик вправі відмовити у виплаті страхового відшкодування страхувальникові (вигодоотримувачу) транспортного засобу повністю або частково, якщо:

страхувальник (вигодоотримувач) транспортного засобу не повідомив страховика (його представника) про настання страхового випадку в строк і способами, зазначеними в договорі страхування ;

страхувальник (його представник) навмисне не прийняв розумних і

доступних йому мір з метою зменшення збитків від страхового випадку із транспортним засобом ;

збиток транспортному засобу завданий внаслідок наміру або грубої необережності страхувальника (вигодоотримувача); порушення правил експлуатації транспортного засобу, кодексів море- і повітроплавання, міжнародних угод, конвенцій, службових інструкцій;

про страховий випадок із транспортним засобом страхувальник (його представник) не повідомив у відповідні органи відповідно до їх компетенції або факт страхового випадку не підтверджений їх розслідуванням;

страхувальником (вигодоотримувачем) не були поданні страховикові (його представникові), експертові постраждалий від

страхового випадку транспортний засіб або окремі частини, що залишилися від нього, агрегати, вузли;

збиток транспортному засобу завданий внаслідок керування їм особами в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння

або не мають права управляти коштами транспорту;

збиток транспортному засобу завданий у процесі здійснення протиправних дій страхувальником (його представником, вигодоотримувачем) або в результаті використання транспортного засобу не за призначенням;

страхувальник (вигодоотримувач) ввів страховика в оману щодо обставин експлуатації транспортного засобу й інших даних про нього, що мають істотне значення для визначення ймовірності настання страхового випадку й можливих збитків, що було виявлено тільки при розслідуванні страхового випадку;

страховий випадок із транспортним засобом відбувся не на території (маршруті) страхування або під час доби, що не є часом дії страхування за умовами договору;

страхувальник (вигодоотримувач) одержав повне відшкодування нанесеного застрахованому транспортному засобу шкоди (збитку) від імені, відповідального за завдані збитки;

страхувальник (вигодоотримувач) не передав страховикові всі документи й докази, необхідні для здійснення страховиком, що виплатив страхове відшкодування, що перейшло до нього права вимоги (у сумі виплаченого відшкодування) до винної особи, внаслідок чого реалізація цього права стала неможливою, або страхувальник (вигодоотримувач) відмовився від свого права вимоги до особи, відповідальній за збитки .

3 Страхування вантажів

3.1 Основні поняття й особливості страхування вантажів

Страхування, що передбачає страховий захист тільки вантажів, називається страхуванням карго.

Страхування вантажів — один з найбільш древніх і широко поширених видів страхування.

Бурхливий розвиток торгівлі, що почалося в середні століття, наступний прогрес у поділі суспільної праці, поява виробничої кооперації, включаючи міжнародну, перетворили процес транспортування товарів, сировини, матеріалів, устаткування й іншого майна в самостійний виробничий процес, що супроводжується безліччю небезпечних подій, здатних завдати шкоди перевезеним матеріальним цінностям.

Предмет транспортування, переміщення тим або іншим видом транспорту прийнято називати вантажем.

З урахуванням специфічних особливостей перевезених вантажів їх підрозділяють за рядом ознак на:

— види;

— групи вантажів, однакових або близьких за своїй природі (наприклад, метали й металовироби; нафта й нафтопродукти);

— за способом перевезення в тій або іншій формі (насипні, наливні, штучні та ін.);

— за призначенням вантажу (продовольчі, промислові товари й вантажі іншого призначення);

— за швидкістю псування, легкості руйнування.

Страхування вантажу має на увазі страховий захист у прогресі його переміщення (перевезення) з одного пункту в іншій, як правило, па всіх стадіях схеми перевізного (транспортного) процесу.

Схема перевезення може, зокрема, включати:

• навантаження вантажу зі складу продавця (відправника), наприклад на автомобіль;

• доставку вантажу на автомобілі на станцію, у порт відправлення;

• розвантаження автомобіля й навантаження вантажу на водне або повітряне судно, у залізничний вагон або спеціальний магістральний (міжнародний) автотранспорт при відповідному оформленні товарно-транспортних, платіжних, страхових документів;

• безпосередньо перевезення вантажу водним або повітряним, залізничним або автомобільним транспортом;

• перевалку вантажу у встановлених пунктах маршруту транспортування (за необхідності зі зберіганням вантажу на проміжних складах), доставку й передачу вантажу одержувачеві на станції, у порти-призначення або в інші місця зазначені одержувачем, з оформленням документів прийому-здачі вантажу, здійсненням необхідних грошових розрахунків.

Застосовуються й більш прості схеми поставки вантажів (товарів) від відправника (продавця) до одержувача (покупця).

Наприклад, часто застосовується схема самовивозу товарів покупцем власним або найманим транспортом.

Широко поширені й схеми прямих перевезень вантажу одним видом транспорту (залізничним або водним, повітряним, автомобільним), спеціалізованою транспортною організацією від станції, порту-відправлення до відповідного пункту призначення й передачі вантажу одержувачеві.

Від прийнятої схеми перевезення вантажу залежить (з урахуванням умов договору) і момент часу, з якого ризик можливих збитків від страхового випадку вантажем переходить від відправника (продавця) товару, майна до одержувача (покупцеві).

Транспортна схема перевізного процесу визначає й склад основних його учасників. До них,зокрема, належать:

• відправник (відправник вантажу, продавець) — юридична або фізична особа, що відправляє вантаж того або іншого виду, яким воно володіє за правом власності, оренди, наймання або іншій правовій підставі;

• одержувач (вантажоодержувач, покупець) — юридична або фізична особа, що має або набула право одержати вантаж у своє володіння, користування, розпорядження;

• перевізник — юридична або фізична особа, що володіє транспортним засобом того або іншого типу (виду) на правах власності, оренди, майнового наймання, спільний діяльності або за дорученням і дозвіл, що одержав у встановленому законодавством порядку, на здійснення перевізної діяльності;

• експедитор — юридична або фізична особа, уповноважена представляти інтереси відправника або одержувача вантажу й діюче від їх імені на всіх етапах перевізного процесу, що здійснює всі необхідні дії за координацією й стикуванням операцій робіт, взаємодії всіх учасників, залучених у безпосереднє перевезення вантажів і перевалочних операцій, навантаження й розвантаження вантажу, а також оформляє необхідні документи відповідно до договору доручення (або за дорученням).

Складність транспортних схем і маршрутів, різноманіття ризиків, що супроводжують процеси перевезення вантажів, обумовлюють об’єктивну необхідність страхування вантажів за узгодженням сторін договору — їх відправником (продавцем) або одержувачем (покупцем).

Затвердження про те, що за відправлений вантаж несе майнову відповідальність перевізник хоча й справедливо, але гарантованого захисту вантажу за багатьох несприятливих подій перевізник не забезпечує.

Наприклад, перевізник не буде нести відповідальності, якщо доведе, що «при цьому ступені дбайливості й обачності, який від нього був необхідний за характером зобов язання й умовами обороту, він прийняв всі міри для належного виконання зобов’язання». Те саме передбачається правовими нормами й у випадку появи збитків внаслідок непереборності, тобто надзвичайних і невідворотних подій, якщо інше не передбачено договором. Крім того, не виключена ситуація, коли при невиконанні або неналежному виконанні своїх зобов’язань перевізник виявиться неплатоспроможним або навіть банкрутом.

Страхування вантажів ставиться до галузі «страхування майна», і тому правові норми страхового законодавства, що визначають права, обов’язки й відповідальність суб’єктів страхування майна, транспортних засобів, поширюються й на страхування вантажів.

3.2 Предмети й об’єкти, страхові ризики й суб’єкти страхування вантажів

Для цілей страхування за ознаками їх природи (походження, фізико-механічних, хімічних властивостей) і призначення перевезених вантажів можна виділити такі класифікаційні групи вантажів:

1) руда й кам’яне вугілля;

2) метал і металовироби;

3) будівельні матеріали й конструкції;

4) деревина, пиломатеріали;

5) нафта й нафтопродукти;

6) виробниче устаткування, машини, агрегати, комплектні технологічні лінії;

7) транспортні засоби й вантажо-розвантажувальна техніка, дорожньо-будівельні машини й механізми;

8) прилади, апарати, вимірювальна, регулююча й контролююча різні процеси техніка;

9) офісні меблі, малоцінні й швидкозношувані предмети;

10) зерно, бобові, борошно;

11) сільськогосподарські тварини;

12) домашнє майно фізичних осіб;

13) кольорові й дорогоцінні метали;

14) медикаменти;

15) аудіо- і відеотехніка, ЕОМ і оргтехніка;

16) скло, вироби з фаянсу й порцеляни;

17) овочі й фрукти;

18) швидкопсувні м’ясні, молочні, кондитерські продукти харчування й інші вироби.

Для більшості із цих груп вантажів характерні як загальні ризики загибелі (знищення), ушкодження або втрати (пропаж), так і властиві тільки окремим або декільком групам.

Наприклад, практично для всіх видів вантажів ризик крадіжки або грабежу є одним з найбільш імовірних.

Для продовольчих швидкопсувних вантажів серйозну небезпеку складає псування товарів внаслідок зміни температурного режиму зберігання під час перевезення, перевалки або неправильного упакування, навантаження, що не виключає можливість ушкодження, а також використання невластивих продуктам заходів.

Склу, виробам з фаянсу й порцеляни, відео- і аудіотехніці, ЕОМ іоргтехніці найбільшою мірою небезпечні ушкодження внаслідок ударів, падінь, незадовільного упакування й неправильного розміщення й закріплення вантажу в транспортному засобі при навантаженні.

Певною мірою перелік ризиків, що враховують у правилах (договорах) страхування вантажів, залежить від виду транспорту й способу перевезення (насипом, навалом, на палубі судна або в його трюмі, у контейнерах, у танкері й т.п.).

Основними страховими ризиками загибелі (знищення), ушкодження або втрати вантажів при їх перевезенні, які включаються в тому або іншому складі страховиками в правила страхування, є такі:

• пожежа, вибух;

• перекидання, падіння, у тому числі з мосту, транспортного засобу з вантажем або схід вагонів з рейок при перевезеннях вантажів коштами наземного транспорту;

• викид штормом судна з вантажем на берег або його посадку на мілину з ушкодженням (або без ушкодження) корпуса судна й погрозою загибелі без звільнення (викиду) частини вантажу;

• затоплення транспортного засобу з вантажем;

• зіткнення транспортного засобу з вантажем з іншим транспортним засобом з через останнього;

• випадковий, непередбачений наїзд транспортного засобу з вантажем на нерухомий об’єкт;

• крадіжка, грабіж вантажу;

• протиправні дії третіх осіб, що призвели до ушкодження або знищення вантажу;

• падіння вантажу із транспортного засобу, змив вантажу з палуби судна;

• викрадення або пропажа транспортного засобу з вантажем без звістки;

• випадкове ушкодження вантажу при навантаженні, розвантаженні або падіння вантажу за борт водного судна;

• непередбачена, раптова зміна температурного режиму зберігання вантажу при його перевезенні або перевалці;

• затока або підмочування вантажу забортною водою;

• падіння літальних апаратів та їх уламків на вантаж, транспортний засіб з вантажем;

• повінь, ураган, буря, смерч;

• землетрус, вулканічне виверження;

• обвали, зсуви, просідання грунту;

• невдалі зліт, посадка літального апарата у зв’язку з раптовою відмовою двигуна (двигунів), навігаційних приладів, щасі, інших бортових систем або через надзвичайно несприятливі метеоумови.

Не зізнаються звичайно страховими випадками й не покриваються страхуванням збитки від ушкодження, знищення (загибелі) або втрати (псування) вантажів, що виникли внаслідок:

• наміру або грубої необережності страхувальника (вигодоотримувача);

• протиправних дій страхувальника (вигодоотримувача);

• незадовільним, не відповідним стандартам упакування вантажу;

• недостачі вантажу при цілісності упакування;

• витоку, втрати ваги або обсягу вантажу в межах установлених норм природних втрат;

• неправильного (з порушенням технічних вимог) розміщення й закріплення вантажу при його навантаженні;

• порушення перевізником правил перевезення вантажів, керування транспортним засобом, допуску на транспортний засіб осіб, що не має відносини до перевезення вантажу;

• процесів корозії, шумування, гниття, самозаймання, руйнування, обумовлених внутрішніми властивостями застрахованого вантажу;

• порушення перевізником строків доставки вантажу в пункт призначення.

Якщо законом, правилами (договором) страхування не передбачене інше, то не зізнаються страховим випадком і не відшкодовуються страховиком збитки, що виникли в результаті:

впливу ядерного вибухуирадіації або радіоактивного зараження; воєнних дій, а також маневрів та інших військових заходів;

громадянської війни, народних хвилювань усякого роду або страйків;

вилучення, конфіскації, реквізиції, арешту й/або знищення застрахованих вантажів щодо рішень органів державної влади.

Предметами страхування вантажів завжди є конкретні матеріальні цінності (блага) із кількості поданих вище в класифікаційних групах вантажів та інші цінності, передбачені правилами страхування того або іншого страховика.

Об’єктами страхування є майнові інтереси страхувальника (вигодоотримувача), пов’язані зі збереженням відновленням того або іншого предмета страхування при настанні страхового випадку й з потребою в додатковому джерелі коштів для цих цілей.

Суб’єктами страхування вантажів є страхувальник, страховик, вигодоотримувач.

Страхувальник — юридична або дієздатна фізична особа, що є відправником (продавцем) або одержувачем (покупцем) вантажу, товару.

Залежно від схеми перевезенчя вантажу, моменту переходу ризику його загибелі (знищення), ушкодження або втрати від відправника (продавця) до одержувача (покупцеві), страхувати перевезений вантаж повинен той або інший з них.

Якщо відправник вантажу й вантажоодержувач — одна й та сама особа, то питання страхування вантажу вирішується ними.

Страховиком, як і при страхуванні транспортних засобів, є страхова комерційна організація — юридична особа, що має ліцензію на страхування вантажів, або суспільство взаємного страхування.

Вигодоотримувачем може бути юридична або фізична особа, на користь якого укладений договір страхування вантажу і яка має право одержати від страховика страхове відшкодування в межах страхової суми при страховому випадку з вантажем.

Такою особою є одержувач, зазначений у товарно-транспортних документах. Одержувачем може бути, як зазначено вище, і безпосередньо сам покупець товару (він же відправник вантажу) або уповноважена ними особа.

Наприклад, комерсант або його представник (довірена особа) закупив в іншому регіоні продовольчі товари й відправив їх морським транспортом, зазначивши товарно-транспортних документах як одержувач вантажу самого себе.

3.3 Порядок висновку й основний зміст договору страхування вантажів

Страховий захист вантажів, як і транспортних засобів, здійснюється шляхом висновку договорів страхування.

Вантаж може бути застрахований на користь особи (страхувальника або вигодоотримувача), що має заснований на законі, іншому правовому акті або договорі інтерес щодо збереження цього вантажу. За відсутності такого інтересу договір страхування вантажу є недійсним.

Договір страхування вантажу може укладатися на підставі усної або письмової заяви страхувальника.

У страховій практиці договір страхування вантажу укладається звичайно на підставі письмової заяви страхувальника про страхування вантажу. Страхові організації пропонують страхувальникам для заповнення типові форми таких заяв.

У заяві страхувальником повинні зазначатися, як правило,такі відомості:

• повна й скорочена назва страхувальника, адреса й телефон;

• точна назва вантажу (кожного з предметів , що підлягає перевезенню), рід упакування, число місць, вага;

• номери перевізних документів (транспортні накладні, квитанції або коносаменти);

• вид транспортного засобу: назва, марка, тип, номер державної реєстрації (для водного судна — назва, рік будівлі, тоннаж, приналежність);

• спосіб відправлення вантажу (у трюмі, на палубі, навалом, насипом, наливом);

• пункти відправлення, призначення й перевантаження вантажу;

• дата відправлення вантажу й доставки в пункт призначення;

• дійсна вартість вантажу;

• страхова сума;

• вид страхової відповідальності страховика, вибраний страхувальником.

Страховик має право зробити огляд вантажу,що підлягає страхуванню, а за необхідності — призначити експертизу для оцінки його дійсної вартості.

За рішенням страхової організації при спільному огляді страхованого вантажу страховик і страхувальник роблять його опис.

В описі зазначають дані, що характеризують кожний вид вантажу. точну назву, тип, марку, номер (державної реєстрації, заводський і/або інвентарний), кількість, ціну одиниці й загальну вартість, рік випуску, номер техпаспорта — для технчних коштів, рід якість упакування, вагу, обсяг, страхову суму та ін.

Для оцінки ймовірності настання страхового випадку з вантажем і можливими збитками страховикові необхідна й інша інформація.

Зокрема, башто видів вантажів вимагають особливих умов перевезення для їх збереження враховуючи специфічні властивості вантажу (овочі, фрукти, швидкопсувні продукти харчування, тендітні, ламкі вироби, а також вантажі, які зазнають природного збитку).

Страхувальник зобов’язаний повідомити страховикові всі відомі страхувальникові обставини, що мають істотне значення для визначення ступеня ризику загибелі (знищення) або ушкодження, втрати вантажу .

Якщо після укладання договору страхування вантажу буде встановлено, що страхувальником дані страховикові свідомо неправдиві відомість про обставини, що визначають імовірність настання страхового випадку з вантажем і можливі збитки, то страховик має право зажадати визнання договору страхування недійсним.

Для укладання договору страхування вантажу між страхувальником і страховиком повинне бути досягнуто згоди за істотними умовами договору, тобто про вантаж, що підлягає страхуванню; страхових ризиках (страхових випадках), що покривають страхуванням; розмірі страхової суми; терміну дії договору страхування; страхової премії, що сплачує страхувальник.

У досягненні такої угоди реалізуються права та обов’язки сторін при укладанні договору страхування вантажу, які визначаються правовими нормами страхового й загальногромадянського законодавства. Цими самими нормами передбачається й відповідальність учасників угоди за неправомірні дії при укладанні договору страхування.

Головним обов’язком страховика при укладанні договору страхування вантажу є роз’яснення страхувальникові окремих положень правил (договору) страхування, які йому після ознайомлення з ними залишилися в якихось положеннях незрозумілими або допускають неоднозначне тлумачення.

Істотні умови страхування вантажу в договорі визначають основний його зміст і головні обов’язки сторін.

Так, страховик за договором страхування вантажу зобов’язується при настанні передбаченого договором події (страхового випадку) відшкодувати страхувальникові (вигодоотримувачу) завдані внаслідок цієї події збитки в межах страхової суми. Страхувальник же зобов’язується сплатити за страхування страховикові встановлену договором страхову премію в передбачений термін одноразово або на виплату.

Договір страхування вантажу, як і будь-який інший договір страхування, набуває чинності в момент сплати страхової премії або першого ЇЇ внеску, якщо договором не передбачене інше.

Зокрема, за згодою сторін договору страхування вантажу може бути передбачена дія страхування (страховий захист) не з моменту сплати страхової премії (внеску), а пізніше — з певного етапу перевізного процесу.

3.4 Обсяг страхової відповідальності страховика, страхова сума і термін дії договору страхування вантажу

У страхуванні вантажів застосовуються вироблені світовою страховою практикою види обсягів відповідальності страховика, що включають у договори страхування вантажів і орієнтовані на певні наслідки страхових подій, що є проявом окремих, декількох або всіх передбачених правилами страхування ризиків.

У правилах страхування вантажів страховики передбачають звичайно такі види своєї відповідальності:

1 Страхування «з відповідальністю за всі ризики» — передбачає відшкодування страховиком збитків від ушкодження, загибелі (знищення) або втрати вантажу , що виникли як наслідок будь-яких страхових випадків (ризиків) з їхнього повного переліку в правилах страхування вантажів.

2 Страхування «з відповідальністю за приватну аварію» -зобов’язує страховика відшкодувати збитки від ушкодження, загибелі (знищення),або втрати вантажу (з обліком застрахованих транспортних витрат), що виникли як наслідок тих або інших певних договором страхових випадків (ризиків), які представляють частину загального їх переліку із правил страхування вантажів.

3 Страхування «без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи» — передбачає відшкодування страховиком збитків від загибелі (знищення) або втрати вантажу , що виникли як наслідок обмеженого, як і при страхуванні «з відповідальністю за приватну аварію», складу страхових випадків (ризиків).

Збитки від ушкодження вантажу внаслідок цих страхових випадків не відшкодовуються при цьому виді відповідальності страховиком.

Але збитки від ушкодження вантажу в результаті події, визнаного катастрофою, страховик -зобов’язується при даному виді відповідальності відшкодувати.

Відшкодування збитків за видами відповідальності при страхуванні вантажів провадиться в межах їх страхових сум за відповідними договорами страхування.

Крім цього, страховик зобов’язаний відшкодувати витрати страхувальника щодо зменшення збитків, зроблені ним відповідно до вказівок страховика або самостійно, при настанні страхового випадку, навіть і в тому випадку, коли вжиті заходи виявилися безуспішними.

Розмір відшкодування таких витрат пропорційний відношенню страхової суми до страхової вартості вантажу незалежно від того, що разом з відшкодуванням інших збитків сумарна величина їх може перевищити страхову суму.

Узагальнена оцінка обсягу страхової відповідальності страховика за договором страхування вантажу здійснюється за загальною величиною страхової суми всіх видів застрахованих вантажів.

Страхова сума встановлюється за згодою сторін договору й не повинна перевищувати дійсну вартість вантажу на момент укладання договору страхування.

Вартість самого вантажу в пункті відправлення в момент страхування береться звичайно фактична, з урахуванням зношування, якщо він с, і в принципі властивий даному виду вантажу (машини, устаткування, прилади, обчислювальна техніка, автомобілі та ін.).

Не враховується зношування як таке таких товарах, як паливо, будівельні матеріали, кольорові й дорогоцінні метали, твори мистецтва (живопису, скульптури та ін.), продовольчі й деякі інші вантажі.

У договорі страхування вантажу сторони можуть передбачити погоджений розмір франшизи (умовної або безумовної) у відсотках від страхової суми або в абсолютній грошовій величині.

З метою забезпечення фінансової стабільності й гарантованого виконання зобов’ язань страховиком щодо виплати страхувальникові страхового . відшкодування при страхуванні вантажів від страхових випадків з більшими обсягами відповідальності застосовуються зістрахування або перестрахування ризиків.

Термін дії договору страхування вантажів установлюється за згодою страхувальника й страховика.

Договір страхування вантажів може укладатися на разове перевезення, на кілька перевезень протягом певного періоду часу, а також’ генеральний договір (генеральний страховий поліс), що укладає звичайно на рік за будь-якою схемою перевезення, включаючи «самовивіз».

Систематичне страхування різних партій однорідних вантажів на подібних умовах може здійснюватися на підставі одного договору страхування -генерального страхового полісу.

У генеральному полісі звичайно зазначають види вантажів; маршрути перевезення; вид транспорту; перелік страхових ризиків, від яких проводиться страхування; планований обсяг річного вантажообігу; орієнтовні строки відправлення партій вантажу; максимальна (гранична) страхова сума перевезеного вантажу одним транспортним засобом; тарифна ставка й порядок сплати страхової премії.

У генеральному страховому полісі передбачається обов’язок страхувальника представляти страховикові за кожною партією вантажу необхідні відомості у встановлений строк.

На вимогу страхувальника страховик зобов’язаний видавати страхові поліси за окремими партіями вантажів, перевезених відповідно до генерального полісу. У випадку невідповідності змісту страхового полісу за окремими партіями вантажу генеральному страховому полісу перевага при дозволі спірних питань віддається страховому полісу.

3.5 Страхова премія й страхові тарифи

Страхова премія являє собою плату за страхування перевезеного вантажу, що сплачує страхувальник страховикові в порядку й у строки, установлені договором страхування вантажів (включаючи транспортні витрати, фрахт). Розмір страхової премії визначається, як і в інших видах страхування, множенням страхового тарифу (брутто-ставки) на страхову суму.

Якщо договором страхування встановлена безумовна (умовна) франшиза, то при розрахунку страхової премії зі страхової суми віднімається величина франшизи.

У випадку перевезення й страхування різнорідних видів вантажів з характерними для них різними ризиками й відповідно, цю відрізняються рівнями, тарифних ставок розрахунок страхової премії проводиться спочатку за окремими видами вантажів, потім визначається загальний розмір страхової премії за договором страхування.

Постійним страхувальникам вантажів за умови недопущення ними страхових випадків страховики надають знижки страхової премії, що підлягають оплаті, за страхування вантажу за черговим договором до 20% від страхової премії.

Страхова премія сплачується звичайно одноразово -перерахуванням безготівкових коштів на розрахунковий рахунок страховика або вноситься готівкою в його касу.

При страхуванні вантажів, періодично перевозяться страхувальником протягом досить тривалого періоду, страхова премія за згодою сторін може сплачуватися частинами. Однак перший внесок звичайно встановлюється від 30 до 50% загальної страхової премії за договором страхування вантажів. Строки сплати внесків за іншою сумою страхової премії встановлюються в страховому полісі.

Тарифні ставки (брутто-ставки) деякими страховими компаніями встановлюються з урахуванням умов міжнародної практики страхування вантажів і найважливіших факторів, що впливають на ймовірність настання страхових випадків з вантажем.

Зокрема, страхові тарифи розраховуються за класифікаційними группами вантажів відповідно до видів відповідальності страховика («з відповідальністю за всі ризики», «з відповідальністю за приватну аварію», «без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи») і для кожного виду транспорту у відповідному варіанті відповідальності.

Середні тарифні ставки змінюються в межах від 0,5 до 0,75% від страхової суми партії вантажу й зростають за всіма типами вантажів від виду відповідальності «без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи» до виду «з відповідальністю за всі ризики».

При цьому в кожному виді відповідальності тарифні ставки зростають від водного (повітряного) транспорту до залізничного й далі до автомобільного транспорту.

При укладанні договору страхування вантажу для обліку конкретного ступеня ризику настання страхового випадку до базових тарифних ставок застосовуються підвищувальні або знижувальні коефіцієнти.

Так, наприклад, збільшення відстані перевезення понад установлений середнього (наприклад, 1000-1200 км) підвищує ризик настання страхового випадку. Тому страховики передбачають підвищувальні коефіцієнти залежно від збільшення відстані звичайно в межах 1,1 — 1,5 разу.

При відстані перевезення вантажу менше 1000 км установлюються знижувальні коефіцієнти в межах 0,8 — 0,9.

Окремі страховики встановлюють єдині базові тарифні ставки незалежно від виду вантажу за типами транспорту, але залежно від величини страхової суми перевезеного вантажу.

Рівень базових тарифних ставок у цих випадках звичайно вищий й змінюється у таких межах: для перевезень залізничним транспортом 1 -2%, для автомобільного транспорту 2 — 4 %, для авіатранспорту 2,5 — 5 % від страхової суми перевезеного вантажу.

3.6 Порядок виплати страхового відшкодування

Страхувальник (вигодоотримувач) при настанні страхового випадку з вантажем, передбаченого договором його страхування, зобов’язаний:

1) повідомити страховика (його представника) про настання страхового випадку негайно або в строк і способом, які зазначені в договорі страхування вантажу ;

2) прийняти розумні й доступні в сформованих обставинах заходу щодо зменшення можливих збитків від страхового випадку; при цьому страхувальник (його представник) повинен виконувати вказівки страховика за такими мірами, якщо вони були дані їм при повідомленні його про страховий випадок ;

3) повідомити про страховий випадок у відповідні органи відповідно до їх компетенції;

4) скласти перелік ушкодженого або загиблого (знищеного) або втраченого (викраденого) застрахованого вантажу;

5) зберегти ушкоджені вантажі, а також залишки від практично знищених вантажів і забезпечити представникові страховика, сюрвейера (аварійному комісарові, диспашеру) умови для огляду вантажів, транспортного засобу, місця події, з’ясування обставин, причин настання страхового випадку з вантажем, транспортним засобом і встановлення збитку від нього;

6) одержати у відповідних компетентних органах документи, що підтверджують факт, обставини й причини настання страхового випадку з вантажем, характеру й величини завданої шкоди для подання їх страховикові.

Для одержання страхового відшкодування страхувальник (вигодоотримувач) повинен подати страховикові заяву про страховий випадок з вантажем і про вимогу до страховика щодо виплати страхового відшкодування.

До заяви додаються: страховий поліс (оригінал), документи компетентних органів, що підтверджують факт, обставини й причини настання страхового випадку з вантажем і його наслідку (висновку, акти огляду, уцінки, експертизи вантажу; строковий акт або аварійний сертифікат і т.п.).

Крім того, документами ж підтверджується право заявника на застрахований вантаж (транспортні накладні, вантажні квитанції, рахунки-фактури, коносамент, договір купівлі -продажу).

Страхувальник зобов’язаний передати страховикові всі документи й докази, необхідні для здійснення страховиком, що виплатив страхове відшкодування щодо страхового випадку з вантажем, що перейшов до нього, права вимоги страхувальника до винної особи, відповідальній за збитки.

Страховик, одержавши від страхувальника повідомлення про страховий випадок з вантажем, перевіряє, чи є подія, що відбулася, страховим випадком .

Якщо подію, що відбулася, визнано страховим випадком, то страховик проводить такі дії:

дає за необхідності потрібні вказівки страхувальникові (його представникові) про вживання заходів щодо запобігання збільшення збитку від страхового випадку з вантажем ;

негайно або звичайно не пізніше 3 днів після одержання повідомлення від страхувальника про страховий випадок з вантажем забезпечує початок роботи зі складання страхового акта (аварійного сертифіката) із залученням за необхідності незалежних експертів;

виплачує страхувальникові (вигодоотримувачу) суму в розмірі встановленого страхового відшкодування протягом передбаченого правилами (договором) страхування вантажу періоду (звичайно 7-10 днів) готівкою або безготівковим перерахуванням грошей на рахунок заявника.

Виплата страхового відшкодування може бути, відстрочена до закінчення судового розгляду, якщо за фактами, пов’язаними зі страховим випадком з вантажем, пред’явлений однією зі сторін до іншої сторони або до винної третьої особи, включаючи перевізника, позов про відшкодування збитків або порушена кримінальна справа.

Розмір страхового відшкодування, виплачуваного страхувальникові (вигодоотримувачу), залежить від розміру збитку, завданого страховим випадком вантажу, страхової суми, на яку вантаж був застрахований, і її співвідношення зі страховою вартістю вантажу, а також від виду відповідальності страховика за договором страхування.

Загальний розмір страхового відшкодування ( В) для всіх видів відповідальності страховика визначається за такою формулою:

Страхові послуги в майновому страхуванні ,

де В — завданий застрахованому вантажу збиток у результаті страхового випадку при даному виді відповідальності страховика за договором страхування вантажу;

Ф —сума безумовної франшизи, установленої договором страхування вантажу;

Р — витрати страхувальника (вигодоотримувача)щодо зменшення збитків при настанні страхового випадку з вантажем, зроблені за вказівкою страховика або через необхідність;

S —страхова сума застрахованого вантажу;

Со — загальна страхова вартість вантажу (з урахуванням транспортних витрат, фрахту) у день страхування й у місці його знаходження.

Розмір збитку визначається залежно від наслідків страхового випадку для застрахованого вантажу.

При фактичній загибелі (знищенні), розкраданні (втраті) вантажу розмір збитку (збитків) дорівнює страхової вартості цього вантажу.

Якщо страхова сума застрахованого вантажу встановлена в договор страхування рівної його страхової вартості, то збиток відшкодовується страховиком у повному розмірі.

За наявності франшизи(безумовної) розмір відшкодування збитку зменшується на її величину.

При ушкодженні вантажу внаслідок страхового випадку збиток може встановлюватися шляхом:

1) визначення різниці між колишньою (за рахунком -фактурою; транспортними документами) і зниженою в ціні вартістю вантажу (об’єкта майна), якщо його можливо використати без ремонту (відновлення);

2) розрахунку різниці між вартістю ремонту ушкодженого вантажу й залишками його частин, деталей, придатних для експлуатації (використання) або реалізації.

Страховик має право відмовити у виплаті страхувальникові страхового відшкодування збитків, що виникли внаслідок подій і їх наслідків, які не вважаються страховими випадками.

Крім того, страховик може відмовити страхувальникові у виплаті страхового відшкодування (частково або повністю) у випадках, якщо:

• страхувальник (вигодоотримувач) не повідомив страховика (його представника) про настання страхового випадку в строк і способом, зазначеним і в договорі страхування вантажів ;

• страхувальник (його представник) навмисне не прийняв розумних і доступних у сформованих обставинах мір з метою зменшення збитків при настанні страхового випадку з вантажем ;

• про страховий випадок страхувальник (його представник) не повідомив у відповідні органи відповідно до їх компетенції або факт страхового випадку не підтвердився їх розслідуванням;

• страхувальником (його представником) не були пред’явлені страховикові (його представникові), експертові потерпілий від страхового випадку вантаж, а також залишки від вантажу, які об’єктивно могли бути;

• страхувальник (вигодоотримувач) навмисне ввів страховика в оману щодо підстави й інтересу в збереженні вантажу при укладанні договору страхування, що було встановлено при розслідуванні страхового випадку;

• страхувальник (вигодоотримувач) увів страховика в оману щодо особливостей вантажу й обставин його перевезення, що мають істотне значення для визначення ймовірності настання страхового випадку;

• страховий випадок з вантажем відбувся при відхиленні від обумовленого договором маршруту перевезення або пунктів перевантаження (перевалки) без повідомлення про це відхилення страховика;

• страхувальник (вигодоотримувач) одержав повне відшкодування нанесеного застрахованому вантажу збитку від імені, відповідального за збитки;

• страхувальник (вигодоотримувач) не передав страховикові всі документи й докази, необхідні для здійснення страховиком, що виплатив страхове відшкодування, що перейшло до нього право вимоги (у сумі виплаченого відшкодування) до винної особи, відповідальній за збитки, внаслідок чого реалізація цього права стала неможливою або страхувальник (вигодоотримувач) відмовився від свого права вимоги.

Контрольная работа: Расчет и монтаж компрессора марки 205 ГП 40/3,5

Содержание

1. Конструкторско-технологическая часть

1.1 Технологическое назначение оборудования

1.2 Описание конструкции оборудования

1.3 Материальное исполнение оборудования

2. Расчётная часть

2.1 Расчёт компрессора

2.1.1 Расчёт цилиндра

3. Монтаж и эксплуатация оборудования

3.1 Требования к монтажу оборудования

3.1.1 Монтаж и эксплуатация компрессора

3.1.2 Монтаж и эксплуатация газосепаратора

1. Конструкторско-технологическая часть

1.1 Технологическое назначение оборудования

Компрессор марки 205 ГП 40/3,5 предназначен для сжатия газа. Производительность компрессора 40 м3/мин, давление нагнетания 3,5 кгс/см2. Работа компрессора в технологической установке заключается в следующем: (смотри рисунок 1.1) газ через фильтр позиции «Ф» поступает в первый и второй цилиндр компрессора позиции «К1» «К2» на сжатие до давления 0,35 Мпа. После него газ охлаждается в холодильнике позиции «Х1» и следует на отделение от масла и конденсата в сепаратор «С1». Далее газ поступает в газосборник позиции «В».

Расчет и монтаж компрессора марки 205 ГП 40/3,5

Риcунок 1.1. -Технологическая схема работы компрессора марки 205 ГП 40/3

Таблица 1 -Оборудование технологической установки

Обозначение

Наименование

Кол.

Примечание
Ф

Фильтр

1

К1

Цилиндр первой

1

К2

Цилиндр второй

1

Х1

Холодильник

1

С1

Газосепаратор

1

В

Газосборник

1

1.2 Описание конструкции оборудования

Компрессор поршневой стационарный угловой, одноступенчатый, дожимной, двойного действия.

Расчет и монтаж компрессора марки 205 ГП 40/3,5

Рисунок 1.2 – Продольный разрез компрессора 205 ГПД-22

Поршневой компрессор 205 ГПД – 22 состоит из следующих узлов и деталей (см. рисунок 1.2). 1 – цилиндр, 2 – поршень, 3 – коробка сальниковая, 4 – крейцкопф, 5 – шатун в сборе, 6 – рама – картер, 7 – вал коленчатый. Рама компрессора изготовлена литая из чугуна СЧ 21. Рама компрессора является базой для сборки основных узлов компрессора. Рама воспринимает усилия от кривошипно-шатунного механизма: усилия от давления газа в цилиндрах, от сил инерции движущихся и вращающихся частей, крутящих моментов и сил трения. Горизонтальная часть рамы компрессора имеет рабочие поверхности параллели, которые являются опорной поверхностью в работе крейцкопфа. Узел движения крейцкопфа в раме, с обеих сторон имеет люки, закрываемые легкосъёмными крышками. В нижней части рама имеет картер для масла, стекающего с коренного мотылевого и крейцкопфного подшипников. Картер закрывается легкосъёмной крышкой. С внешней стороны рама имеет постель для двух коренных подшипников, третий – выносной подшипник коленчатого вала крепится у электродвигателя на его опорной плите. Цилиндр компрессора изготовлен из чугуна СЧ – 21, с одного конца крепится к промежуточному фонарю шпильками, с другого конца опирается на качающуюся опору. Задняя стенка цилиндра является крышкой цилиндра, выполнена съёмной для возможности демонтажа и монтажа поршня со штоком при их заменах. Клапанные плоскости цилиндра расположены горизонтально. Трубопроводы всаса и нагнетания крепятся к нижней стенке цилиндра. Цилиндр снабжён двумя точками для провода смазки и индикаторными штуцерами для измерения давления и температуры, а также штуцерами для отвода газа от сальниковых камер. Коленчатый вал изготовлен из стали45 заодно со щекой кривошипа. Кривошипный палец изготовляется отдельно и устанавливается в щёку кривошипа в горячем состоянии. Смазка к шатунному подшипнику поступает от коренных подшипников по сверлениям, имеющимся в коленчатом вале. В компрессоре применяют тонкостенные полувкладыши, у которых отношение их толщины к диаметру шейки вала 1:30. Корпус вкладышей изготовлена из бронзы Бр05Ц5С5. Заливка из баббита Б – 83 имеет толщину 0,4 – 0,7 мм. Шатун изготовлен из стали 35 с разъёмной и неразъёмной крейцкопфной головками. Головка шатуна имеет разъёмные вкладыши, залитые баббитом. Зазор регулируется с помощью латунных прокладок, размещённых между стыковыми кромками обеих половин головки. Подача смазки производится из кривошипной головки в крейцкопфную по каналу, просверленному непосредственно в стержне шатуна. Крейцкопф состоит из стального корпуса, опорных сегментов (башмаков) из стали 35, скользящие поверхности которых залиты баббитом и пришабрены по направляющим рамы. Опорные сегменты выполнены съемными, что позволяет монтировать прокладки для коррекции зазора. Крейцкопф с шатуном соединяется с помощью пальца. Шток изготовлен цельнокованым из качественной углеродистой стали, с поверхностной закалкой и последующей шлифовкой. На цилиндрической поверхности поршня имеются уплотнительные поршневые кольца, изготовленные из перлитового чугуна. На одном конце шток имеет резьбу, шлицевой канал на торцевой поверхности, установочную гайку с предохранительным болтом и контргайку для соединения его с крейцкопфом компрессора. Сальники компрессора, самоуплотняющиеся баббитом. В каждой сальниковой коробке расположены четыре камеры с тремя радиально-резанными уплотняющими элементами сечения в каждой камере.

Самоуплотнение происходит за счёт цилиндрических пружин и давление газа, проникающего в камеры из цилиндра. К каждому сальнику подводится масло в трёх точках от лубрикатора через обратные клапаны. Для дополнительного уплотнения сальниковой камеры от утечек газа и улучшения смазки в процессе работы к сальниковой камере подводится затворная жидкость – масло компрессорное, которое циркулирует по схеме циркуляционной системы смазки.

Таблица 2 – Таблица штуцеров

Обозначение

Назначение

Кол.

Проход условный Ду, мм

Давление условное Ру,мм
А

Люк – лаз

1

450

1,6
Б

Вход газа

1

150

2,5
В

Выход газа

1

80

2,5
Г

Выход жидкости

1

80

1,6
Е

Для предохранителя клапана

1

50

2,5
Ж

Вход воды

1

25

1,6
И

Выход воды

1

25

1,6
К

Под манометр

1

15

—
Л

Дренаж

1

50

1,6

1.3 Материальное исполнение оборудования

Детали компрессора изготовлены из следующих материалов. (см. таблицу 3)

Таблица 3 – Материальное исполнение компрессора 205 ГП – 40/3,5

№ п/п

Наименование

материал

ГОСТ
1

2

3

4
1

Картер

СЧ 21

1412
2

Цилиндр

СЧ 21

1412
3

Шпильки фланцевых соединений

Сталь 35

1050
4

Гайки фланцевых соединений

Сталь 40

1050
5

Шток

Сталь 45

1050
6

Коленчатый вал

Сталь 45

977
7

Шатун

Сталь 35

977
8

Шатунный болт

20ХН3А

4545
9

Гайка шатунного болта

Сталь 35

1051
10

Поршень

СЧ 21

1412
11

Втулка

Сталь 35

1050
12

Палец крейцкопфа

Сталь 12ХН3А

4543
13

Башмак крейцкопфа

Сталь 35

2685
14

Втулка шатуна

БрОФ – 10-1

669
15

Сальник: оправа

Сталь 35

1050
16

Сальник: набивка

Ф-4К20

10007
17

Направляющие

СЧ 21

1412
18

Крышка цилиндра

СЧ 21

1412

Детали сепаратора изготовление из следующих материалов (см. таблицу 4).

Таблица 4 – Материальное исполнение сепаратора

№ п/п

Наименование

материал

ГОСТ
1

Обечайка, днище

Сталь 09Г2С

5520
2

Патрубки штуцеров

Сталь 09Г2С

4543
3

Фланцы штуцеров

Сталь 09Г2С

4543
4

Шпильки фланцевых соединений

Сталь 09Г2С

19281
5

Гайки фланцевых соединений

Сталь 09Г2С

19281
6

Прокладки фланцевых соединений

Паронит

26 – 373
7

Опоры

Сталь Вст3сп

14637

2. Монтаж и эксплуатация оборудования

2.1 Требования к монтажу оборудования

2.1.1 Монтаж и эксплуатация компрессора

2.1.1.1 Подготовка фундамента

До установки компрессора на фундамент поверхность бетона должна быть насечена зубилом для улучшения схватывания подливаемого цементного раствора с массивом фундамента. Колодцы для фундаментных болтов необходимо очистить от мусора, а стенки колодцев — от грязи и пыли. Масляные пятна на фундаменте недопустимы, так как масло разрушает бетон и препятствует сцеплению цемента с бетоном. До установки компрессора необходимо завести фундаментные болты в колодцы фундамента, на деревянных брусьях поместить компрессор на фундамент так, чтобы было удобно направить фундаментные болты в отверстия рамы, и лишь после этого вынуть брусья из-под машины

2.1.1.2 Установка компрессора

С помощью установочных винтов компрессор монтируют строго в горизонтальной плоскости, выверив по уровню в двух взаимно перпендикулярных направлениях. Выверку производят при помощи точного металлического уровня, показания которого проверяют установкой его на одно и то же место с поворотом на 180°. В обоих случаях исправный уровень должен дать одни и те же показания. При монтаже компрессора (одноступенчатые машины) уровень располагается на месте клапанной крышки вертикального цилиндра. Место под установку уровня необходимо тщательно очистить. Допуск на отклонение от горизонтальной плоскости в двух взаимно перпендикулярных направлениях равен 0,02 мм на длине 1 м. Зазор между рамой и фундаментом, определяющий толщину цементной заливки, должен быть не менее 30—40 мм, так как при меньшей толщине даже после непродолжительной работы могут появиться трещины и скалывания. Фундаментные болты затягивают после полного затвердения цемента. При заливке колодцев с установленными фундаментными болтами жидким раствором цемента с содержанием 2—3 частей песка затяжка производится через четверо суток.

2.1.1.3 Изготовление и установка опалубки для заливки рамы

При установке опалубки нельзя нарушать выверку компрессора. Опалубку нужно делать так, чтобы устранить всякую возможность утечки жидкого цементного раствора при заливке рамы. Для этого доски опалубки необходимо плотно пригнать к массиву фундамента и друг к другу. Заливка рамы жидким цементным раствором. Жидким раствором цемента, содержащим 2—3 части песка, сначала заливают колодцы под фундаментные болты, а затем раму. Густой раствор цемента для этой цели неприемлем, так как он не обеспечивает надежного сцепления с массивом фундамента, вследствие чего во время работы компрессора подливка может отстать от массива фундамента, дробиться и выкрашиваться. В цемент для заливки колодцев под фундаментные болты можно добавлять мелкий гравий (размером примерно 40X40 мм), который нужно смочить и хорошо перемешать в растворе. Для хорошей связи раствора поверхность фундамента и нижняя опорная поверхность рамы компрессора должны быть чистыми и не замасленными. В целях равномерного распределения раствора под рамой компрессора необходимо следить за тем, чтобы все пространство под рамой было заполнено раствором, для чего во время подливки нужно проталкивать цементный раствор во всех направлениях. Проталкивать и перемешивать раствор следует железными прутьями (из проволоки диаметром 5—6 мм) с крючками на концах. Заливке цементным раствором должно быть уделено, самое серьезное внимание, так как от ее качества зависит исправная и бесперебойная работа машины. Плохо выполненная заливка может стать причиной крупных неполадок и даже аварий. После окончания заливки необходимо вновь проверить правильность установки рамы с помощью, уровня. Если будет обнаружено, что компрессор установлен с отклонениями от требований инструкции, необходимо снять его с фундамента, удалить подлитый цементный раствор и подготовить фундамент для повторной установки компрессора. Чтобы обеспечить хорошее схватывание раствора с цементом фундамента и ускорить отвердение цемента, необходимо все работы на залитой раме прекратить на 5—в дней (в зависимости от качества цемента), и цемент 2—3 раза в день обильно поливать водой. Не разрешается окончательно затягивать фундаментные болты до полного отвердения цемента. Для предохранения фундамента от разъедания маслом, неизбежно попадающим на него во время эксплуатации, необходимо сразу же после снятия опалубки, т. е. через 5—8 дней, оштукатурить и окрасить фундамент масляной краской. При этом нужно предусмотреть наклон поверхности фундамента для стока масла. Все острые углы и грани фундамента необходимо закруглить во избежание скалывания.

2.1.1.4 Установка холодильников и их соединение в компрессоре

Холодильники, устанавливаемые на фундаменты, должны быть соединены с цилиндрами компрессора и предварительно гидравлически испытанными газопроводами. Только после окончания сборки газопроводов можно приступить к подливке холодильников цементом. Иначе вследствие неточной пригонки во время работы машины могут возникнуть сильные вибрации холодильника и газопроводов. Для предотвращения вибрации все трубопроводы должны быть подогнаны так, чтобы они свободно устанавливались на свои места, без каких-либо перекосов. При этом не следует отказываться от повторной сварки и даже от замены фланцев. После пригонки и сборки газопроводов холодильники следует подлить цементом. Предварительно холодильник необходимо укрепить клином, чтобы он не висел на трубах, и сделать в нём выводы для продувки и спуска конденсата. Перед присоединением к компрессору всасывающего и нагнетательного трубопроводов нужно убедиться в отсутствии в газопроводах окалины, песка, различных металлических и шлаковых частиц от сварки и т.п. В случае загрязнения газопроводы следует продуть сильной струёй воздуха или очистить, протаскивая через них крепко связанную ветошь

2.1.1.5Установка сливной воронки и подводка к ней трубопроводов

Водосливные трубы легко разбираются и имеют уклон в сторону слива не менее 1:100. Трубы в траншеях следует закреплять на кронштейнах; расстояние между трубами должно обеспечивать легкую разборку любого участка трубопровода, что особенно важно при прочистке труб от засорений. Плотность соединений трубопровода проверяется до испытания компрессора.

Промывка лубрикатора

Снять с лубрикатора верхнюю крышку, промыть его резервуар изнутри керосином и протереть. Промыть снаружи весь механизм насоса, залить лубрикатор чистым фильтрованным маслом. Прокачивание трубок маслопровода в системе смазки высокого давления маслом из лубрикатора. Отсоединить трубки от обратных клапанов и прокачать их маслом из лубрикатора. Прокачивание маслом, наряду с проверкой герметичности трубой маслопровода обеспечивает их очистку. Кроме того, трубки, заполненные маслом, немедленно после пуска машины начинают питать маслом все смазываемые точки. После сборки маслопроводов необходимо залить масло в раму компрессора, до верхней риски маслоуказателя. Заливать следует только хорошо профильтрованное масло, так как загрязненное масло может служить причиной возникновения различных неполадок. Проверка клапанов. Произвести внешний осмотр каждого клапана в соответствии с инструкцией завода-изготовителя. Монтаж прочего оборудования. Проверить, установлены ли ограждения и закрыты ли колодцы и траншеи соответствующими перекрытиями. Установить на компрессор вспомогательное оборудование (манометры, вентили, краны, предохранительные клапаны, реле давления и пр.) и сделать необходимые подводки. На всасывающем трубопроводе обязательно установить чистые воздушные фильтры.

Монтаж и эксплуатация газосепаратора

При приёмке аппарата в монтаж он должен быть подвергнут наружному осмотру без разработки аппарата, при этом проверяются:

— комплектность аппарата по ведомости комплектности поставки или заводским спецификациям;

соответствие аппарата рабочим чертежам, требованиям ПБ 10-115-96 и ОСТ 26 291-94;

-отсутствие повреждений или поломок, трещин и других видимых дефектов;

наличие ответных фланцев, рабочих прокладок и крепежных деталей;

наличие заглушек у штуцеров, пробок и бобышек, предохраняющих аппарат от загрязнений, а уплотнительные поверхности фланцев от повреждений:

качество лакокрасочных покрытий, наличие маркировки и консервации (для аппаратов из углеродистых и низколегированных марганцовистых и марганцевокремнистых сталей);

наличие на вертикальном аппарате по две контрольных метки (риски) вверху и внизу обечайки под углом 90° на аппарате, не подлежащем теплоизоляции, а на аппарате, подлежащем теплоизоляции;

— специальных приспособлений по ОСТ 36-18 для выверки вертикальности его на фундаменте;

-наличие на вертикальном аппарате на нижней части корпуса монтажных меток (рисок), фиксирующих в плане главные оси аппарата, для выверки проектного положения его на фундаменте;

-наличие на вертикальном или горизонтальном аппарате отметок (знаков) указывающих положение центра масс;

— наличие на вертикальном аппарате отличительной окраски строповых устройств, а на горизонтальном аппарате отличительной окраски мест расположения строп;

-наличие накладок под площадки обслуживания и деталей для крепления теплоизоляции для аппаратов подлежащих теплоизоляции;

При поставке горизонтального аппарата со снятыми опорами или опорными лапами, вертикального аппарата со снятыми стойками и срезанными сегментами цилиндрической опора приварка их должна производиться на месте монтажа предприятием-изготовителем или привлеченной владельцем аппарата монтажной организацией, имеющей лицензию органов Ростехнадзора России на выполнение этих работ. Аппарат, поставляемый с временной противокоррозионной защитой внутренней поверхности, перед монтажом должен быть расконсервирован способом, указанным в паспорте аппарата. Отбраковка аппарата производится в соответствии с «Инструкцией по техническому надзору, методам ревизии и отбраковке трубчатых печей, резервуаров, сосудов и аппаратов нефтеперерабатывающих и нефтехимических производств», ИТН-93. Монтаж аппарата должен производиться в соответствии с проектом производства монтажных работ, разработанным специализированной монтажной организацией. При производстве работ по монтажу аппарата и трубопроводов должны выполняться требования СНиП — 3.05.05 «Строительные нормы и правила. Технологическое оборудование и технологические трубопроводы». При установке вертикального аппарата в проектное положение отклонение от вертикальности должно быть не более 0,1% от высоты аппарата, но не более 10 мм. Установка аппарата на фундамент должна осуществляться при минимальном выпуске регулировочных винтов. До окончания затяжки гаек фундаментных болтов не разрешается проводить работы, которые могут вызвать смещение аппарата. Обвязка аппарата технологическими трубопроводами должна исключать передачу нагрузок на штуцеры аппарата. Перед сборкой фланцевых соединений аппарата необходимо провести проверку сертификата на крепежные детали и прокладки для установления соответствия материала требованиям чертежей и маркировке завода-изготовителя, а также соответствия шпилек, гаек и прокладок условиям эксплуатации. Перед установкой шпильки и гайки должны быть тщательно проверены на качество изготовления, при этом резьба должна быть чистой, без задиков, заусенцев, царапин и срывов, а поверхности не нарезанной части шпилек -гладкой. Гайка, навернутая на резьбу шпильки, не должна иметь слабины (шатаний, качаний) и должна навертываться на всю резьбу вручную с небольшим усилием. Торцы гаек должны плотно прилегать к опорной поверхности фланцев по всей поверхности. Перед сборкой фланцевых соединений произвести тщательный осмотр уплотнительной поверхности фланцев. Риски, забоины и другие дефекты не допускаются. Проверить размеры и состояние прокладки, а также соответствие её с размерами уплотнительных поверхностей стыкуемых фланцев. Паронитовые прокладки перед установкой натереть с обеих сторон сухим графитом. Во избежание прилипания спирально-навитых прокладок при разборке фланцевого соединения на уплотнительные поверхности фланцев нанести порошок графита. Перед затяжкой шпилек убедиться в правильности установки прокладки, в наличии полного комплекта шпилек в отверстиях фланцев и в том, что выступ фланца вошел во впадину ответного фланца. Перекос фланцев, а также неполный комплект шпилек не допускаются. Завертывание гаек при сборке фланцевых соединений производить стандартными ключами с контролем усилия затяжки. Пользование удлинителями ключей не допускается. Затяжка шпилек производится равномерно в 3-4 приема и в последовательности, схематически представленной на эскизе

Расчет и монтаж компрессора марки 205 ГП 40/3,5

Рисунок 1 – Последовательность затяжки шпилек

Через 2 часа после затяжки шпилек их дополнительная подтяжка с обеспечением одинакового условия на каждой шпильке. Подтяжка шпилек во время работы под нагрузкой во время проведения гидравлических испытаний не допускается. Спирально-навитые прокладки рекомендуется сжимать до толщины на 25-30% меньше первоначальной. Прокладки толщиной 3,2 мм должны быть сжаты до 2,2-2,5 мм, толщиной 4,5 мм – до 3-3,4 мм. Затяжка шпилек производить в 3-4 раза приёма с проверкой зазора между фланцами щупом. Отвертывание гаек при разборке фланцевых соединений производится также равномерно в 3-4 приема и в последовательности схематически представленной на эскизе. При этом производится осмотр фланцев, прокладки и крепежа с целью выявления дефектов. Каждая разборка фланцевого соединения, выявленные дефекты и способы их устранении должны быть зарегистрированы в паспорте аппарата. При монтаже аппарата должны выполняться требования безопасности и требования по снабжению аппарата предохранительным клапаном, приборами КИП и А, указателями уровня, уровнемерами и средствами автоматического контроля и регулирования уровня жидкой фазы согласно настоящей инструкции и технологической документации. По окончании монтажа должно быть составлено удостоверение о качестве монтажа, подписанное руководителями монтажной организации и организации владельца аппарата, и скреплено печатями этих организаций. Содержание удостоверения о качестве монтажа должно соответствовать «Правилам устройства и безопасной эксплуатации сосудов, работающих под давлением. Перед монтажом аппарат должен быть проверен на герметичность в соответствии с «Правилами устройства и безопасной эксплуатации сосудов, работающих под давлением», ГОСТ 26291 — 94. Выверка положения аппарата в пространстве (горизонтальность, вертикальность, уклон) должна производиться с помощью регулировочных устройств или подкладных листов. Установка аппаратов на фундамент должна осуществляться при минимальном выпуске регулировочных винтов. Обвязка аппарата технологическими трубопроводами должен исключать передачу нагрузок на штуцера аппарата. Аппараты подлежат теплоизоляции из условий: теплопотерь требований техники безопасности, предотвращения конденсации влаги. Толщина и тип теплоизоляции должны приниматься согласно требованиям технической документации проектной организации, осуществляющей привязку аппарата. Теплоизоляция должна выполняться специализированной организацией в соответствии с утвержденным проектом работ после завершения гидравлических и других испытаний аппарата.

3. Расчётная часть

3.1 Расчёт компрессора

3.1.1 Расчёт цилиндра

3.1.1.1 Задача расчёта

Задачей расчёта является проверка прочности стенки втулки цилиндра от действия внутреннего избыточного давления и веса поршня и штока.

Расчёт произведён в соответствии с [1].

3.1.1.2 Данные для расчёта

Внутренний диаметр втулки 400 мм

Наружный диаметр втулки 425 мм

Материал втулки СЧ 24

Давление внутреннее 0,02 МПа

Масса штока 14,45 кг

Длина втулки 300 мм

Расчет и монтаж компрессора марки 205 ГП 40/3,5

Рисунок 1 – Расчётная схема цилиндра компрессора

3.1.1.3 Проверка прочности втулки цилиндра от действия внутреннего избыточного давления

При расчёте «мокрых» втулок на давление газа, давление в охлаждающей рубашке не учитывается и втулка рассчитывается как труба, нагруженная внутренним p1.

p1 = pн (1)

Где давление pн нагнетания pн =1,5МПа;

Нормальное радиальное напряжение во втулке рассчитывается по формуле:

уr=- p1 (2)

уr = -0,2 МПа

Нормальное касательное напряжение во втулке рассчитывается по формуле

уt = p1*( б+1)/( б-1), Мпа;(3)

Где α –коэффициент линейного расширения, 1/град;

б=(r2/r1)2>1; (4)

Где r1 — внутренний радиус втулки;

r2 — наружный радиус втулки;

б=(212,5/200)2=1,12;

уt = 0,2*((1,12+1)/(1,12-1))= 3,53 Мпа

Эквивалентные напряжения определяются без учёта температурных напряжений, также с учетом их.

Эквивалентные напряжения в опасных точках вычисляем по теории предельных напряжений состояния О.Мара по формуле:

σэкв = σ1 — υ * σtсум, Мпа (5)

Где σ1 — наибольшее по алгебраической величине напряжений, σt и σr

σ1 – наименьшее по алгебраической величине из напряжений, σt и σr;

С учётом температурных напряжений вместо σt берём σtсум,

Где — σtсум = σt + σt0;

Где — σt0 = -7,65*∆t*А$

σt0 – для втулки из чугуна;

∆t – разность температур на внутренней и наружной поверхности втулки;

А – величина находимая по графику в зависимости от значения k;

k – отношение внутреннего радиуса к наружному;

k = r1/r2 = 200/212,5=0,94;

σt0 = -7,65*68*1,02=-53МПа;

σtсум= 3,53+(-53)=-49,47 МПа;

Где V– коэффициент характеризующий различие сопротивления материала при растяжении и сжатии. Для серых и модифицированных чугунов V=VВ≈0,3;

σэкв = -0,2-0,3*(-49,47) = 14,6 МПа;

Величина расчётная эквивалентных напряжений (с учётом температурных напряжений и без них) не должна превышать допускаемые, т.е. σэкв ≤ [σ] экв

Для «мокрых» втулок [σ] экв = 30-50 МПа

σэкв = [σ] экв

14,6 МПа < 20-30МПа

Условие прочности выполняется

3.1.1.4 Проверка прочности втулки цилиндра от действия веса поршня и штока

Удлинённые втулки цилиндров проверяют на изгиб от нормальной силы N приложенной в середине втулки и рассчитывается по формуле:

N = Gпорш + 0.5*Gшток, кг; (6)

Где Gпорш – вес поршня;

Gшток — вес штока.

N=59,5 + 0,5*12,7 = 65,85 кг;

σu = M/W = 10*((N * l * (L — 1)*d1)/(L*d14 * d24))=5*(( N * l * d1)/( d14 * d24))≤ [σ]u, МПа (7)

где d1 – внутренний диаметр втулки;

d2 – наружный диаметр втулки;

L – длина втулки

σu = 5* ((65,85*450*220)/(244-224)) = 16,3 МПа;

Для чугунных втулок [σ]u = 20 ч 30 МПа;

σu < [σ]u

16.3 МПа < 30 МПа

Условие выполняется

Расчётная схема цилиндра компрессора

Расчет и монтаж компрессора марки 205 ГП 40/3,5

Продольный разрез компрессора 205 ГПД-22

Расчет и монтаж компрессора марки 205 ГП 40/3,5

1 – цилиндр,

2 – поршень,

3 – коробка сальниковая,

4 – крейцкопф,

5 – шатун в сборе,

6 – рама – картер,

7 – вал коленчатый.

Реферат: Виды и формы международно-правовой ответственности

Виды и формы международно-правовой ответственности

Известны два вида международно-правовой ответственности: политическая и материальная.

Политическая ответственность выражается в форме сатисфакций: заверение пострадавшей стороны в недопущении повторения правонарушения, принесение извинений, выражение сожаления, наказание конкретных виновников правонарушения, иные формы орального удовлетворения потерпевшей стороны.

Следует упомянуть и такую форму политической ответственности, как ответные насильственные действия осуществляемые пострадавшим субъектом, которые именуются репрессалиями. Репрессалии должны быть соразмерными тем действиям, которыми они вызваны.

От репрессалий следует отличать реторсии — ответные акции в связи с недружественными действиями, не составляющими правонарушения.

От индивидуальных репрессалий следует отличать коллективные санкции, которые, согласно Уставу ООН, могут предприниматься только на основании решений СБ ООН в отношении государств, действия которых представляют собой угрозу миру или нарушение мира. Такие санкции могут выражаться в полном или частичном приостановлении экономических отношений, функционирования коммуникаций — транспорта и связи, в разрыве дипломатических отношений, а также в применении вооруженной силы.

Принцип соразмерности репрессалий не распространяется на санкции, которые по существу могут представлять собой форму наказания субъекта, совершившего международное преступление.

Материальная ответственность выражается в обязанности возместить материальный ущерб, что может реализовываться в форме реституции или репарации.

В период, когда война считалась законным средством разрешения споров, была известна такая форма ответственности как контрибуции.

Возмещению подлежит действительный материальный ущерб. Упущенная выгода обычно не возмещается.

Исключительно на основании договоров возникает такая форма ответственности, как абсолютная, или объективная ответственность. Возникающей вне зависимости от вины причинителя ущерба, то есть за ущерб, причиненный в процессе правомерной деятельности.

Существует понятие договорного ограничения абсолютной материальной ответственности по сумме, подлежащей возмещению. Например, максимальная сумма возмещения предусмотрена по Конвенции о возмещении вреда, причиненного иностранным воздушным судном третьим лицам на поверхности.

Договорное установление абсолютной ответственности гарантирует возмещение ущерба пострадавшим даже в том случае, если причинитель ущерба ссылается на то, что все его действия не являлись нарушением права.

Основания возникновения международно-правовой ответственности и случаи освобождения от нее.

1. Основание возникновения международно-правовой политической ответственности — факт нарушения нормы МП, охраняющей интересы другого субъекта (например, нарушения неприкосновенности дипломатического представительства). Она возникает даже в том случае, если нарушение права не повлекло материального ущерба или иных негативных последствий.

2. Основание возникновения международно-правовой материальной ответственности — наличие совокупности факторов: нарушения нормы МП, возникновения имущественного ущерба в результате правонарушения и наличия непосредственной причинной связи между правонарушением и этим ущербом.

Политическая и материальная ответственность могут возникнуть одновременно в результате одного и того же правонарушения: политическая — за сам факт нарушения права, а материальная — за возникший при этом имущественный ущерб. Важно определить понятие ущерба при возникновении абсолютной международно-правовой ответственности.  Ведь объективная ответственность основывается на специальных международных договорах, предусматривающих возмещение материального ущерба, возникающего в результате правовых деяний. Ведь при отсутствии четкого определения «понятия ущерба»,  рамки ответственности могли бы быть необоснованно расширены. Например, по конвенции о международной ответственности за ущерб, причиненный космическими объектами 29 марта 1972 года, ущерб — это лишение жизни, телесное повреждение, или иное повреждение здоровья, либо уничтожение или повреждение имущества государств, либо физических или юридических лиц, или имущества международных правительственных организаций.

В теории МП нет единого мнения о применимости в этой правовой системе понятия вины. Одни ученые считают, что вместо термина «вменение вины» следует использовать термин «присвоение» субъекту поведения, представляющего собой крушение международного обязательства. Др. исходят из необходимости использования понятия вины, которое в международном праве, в отличие от систем внутреннего права, имеет свою специфику, выражающуюся в том, что виной следует признавать сам явленный факт международно-противоправного деяния. Вменение вины в этом случае выражается в заявлении потерпевшего о правонарушения и о возникновении ответственности необходимости учитывать и то, что на незначительные правонарушения в о субъекта др. могут не реагировать и вменения вины не происходит, то есть ответственность не реализуется, хотя в принципе она возникает в момент правонарушения). При отсутствии противоправного деяния вменение вины неосновательно.

Освобождение от ответственности — это снятие с субъекта обязанности ликвидации последствий совершенного им деликта, породившего ответственность.

К обстоятельствам, освобождающим от ответственности, традиционно относится:

1. вина самой потерпевшей стороны. Эта вина может выразиться в совершении действий с намерением вызвать наступление материального ущерба вследствие противоправного действия другого субъекта, а также в форме грубой небрежности или упущения самой потерпевшей стороны. Пример, государство получает информацию о готовящейся провокационной акции в отношении его посольства, но не сообщает об этом властям страны пребывания посольства. Ответственность государства пребывания в случае совершения такой акции в принципе возникает за нарушение обязанности обеспечить неприкосновенность посольства иностранного государства. Однако если будет доказано, что посольство знало о готовящейся акции и не сообщило об этом властям пребывания, то это поведение посольства может рассматриваться как обстоятельство, освобождающее государство пребывания от ответственности.

2. форс-мажор (непреодолимая сила), то есть не поддающиеся контролю непредвиденные и неотвратимые внешние события чрезвычайного характера: стихийные явления, эпидемии, эпизоотии. вооруженные конфликты, гражданские беспорядки и т.п. Пример, если из-за неожиданно ухудшившихся метеоусловий воздушное судно нарушило границу иностранного государства, государство регистрации воздушного судна сошлется на форс-мажор как на основание для освобождения от ответственности.

3. состояние крайней необходимости, когда совершение тех или иных действий продиктовано угрозой жизненным интересам субъекта-деликвента.

Освобождающие от ответственности обстоятельства следует отличать от фактов и действий, которые исключают квалификацию деяния в качестве деликтного, хотя в результате этого деяния.

Ответственность за международные преступления.

Под международным преступлением (проект статей об ответственности государств, подготовленный комиссией МП) понимаются международно-противоправные деяния, возникающие в результате нарушения государством международного обязательства, столь основополагающего для обеспечения жизненно важных интересов международного сообщества, что его нарушение рассматривается как преступление перед международными сообществом в целом. Международными преступлениями считаются, в частности, акты агрессии (Определение агрессии ГА ООН от1974 года), геноцид, терроризм, массовые нарушения прав человека. В  Уставе  Международного Трибунала для судебного преследования лиц, ответственных за серьезные нарушения международного гуманитарного права…на территории бывшей Югославии (1993 г.) понятие, например,  геноцида раскрывалось как  «действия, совершаемые с намерением уничтожить, полностью или частично, какую-либо национальную, этническую,  расовую или религиозную группу как таковую» (ст 4).

Помимо геноцида, нормативное определение получили такие преступления, как апартеид (Конвенция 1973 г), расизм и расовая дискриминация (Конвенция 1965 года) и применение ядерного оружия в военных целях (Декларация ГА ООН о запрещении применения ядерного оружия для целей войны  1961 года).

В последние годы международными преступлениями принято считать и терроризм, использование, обучение и финансирование наемников, преднамеренное и серьезное причинение вреда окружающей среде, массовые нарушения прав человека.

Ответственность за международные преступления могут нести как субъекты международного публичного права (государства, международные организации), так и физические лица (они несут уголовную ответственность). Необходимо отметить в данном случае, что виновные физические лица, подлежат международной ответственности  как за действия в рамках государственной политики, так и отдельно от нее. Так, например, в Декларации о мерах по ликвидации международного терроризма 1994 года ответственности подлежат любые лица, виновные в совершении террористических актов.

Объектом международного преступления могут быть всеобщий мир и международная безопасность, добрососедские отношения между государствами и народами, право народов и наций на самоопределение, права человека. К тому же объектами международных преступлений могут быть лица, пользующиеся международной защитой. Конвенция о предотвращении и наказании таких лиц, а также дипломатических агентов была принята 14 декабря 1973 года. В соответствии с этой конвенции под лицами, пользующимися международной защитой, понимаются, в частности,  главы государств, а также любые представители и должностные лица государств.

Важной чертой международной ответственности за международные преступления является неприменимость к определенным их разновидностям  сроков давности. Это положение зафиксировано в Конвенции от 26 ноября 1968 года  «О неприменимости срока давности к военным преступлениям и преступлениям против человечества».

Для наказания виновных и выяснения обстоятельств международных преступлений создаются международные трибуналы (наиболее известные относятся к концу Второй Мировой войны -Нюрнбергский,  Международный трибунал в Токио). В наши дни — Трибуналы по бывшей Югославии и Руанде. Стоит отметить, что пока такие трибуналы действуют, в основном, лишь по принципу  ad hoc.

Ответственность физических лиц за международные преступления государств

Ответственность физических лиц за международные преступления чаще всего наступает при условии, что их преступные деяния связаны с преступной деятельностью государства. Государства виновные в совершении преступления несут международную ответственность, а физические лица — уголовную ответственность. Совершение лицом преступных действий во исполнение приказа не освобождает его от уголовной ответственности. Для наказания таких лиц применяется как международная, так и национальная юрисдикция.

Официальный статус лица (глава государства или правительства) не освобождает его от ответственности.

Международное право исходит из неприменения срока давности к ответственности за международные преступления. Конвенция о неприменении срока давности к военным преступлениям против человечества 1968 года указывает, что представители государственных властей и частные лица, виновные в совершении указанных преступлений и соучастии в них несут ответственность независимо от времени совершения преступления.

После окончания второй Мировой войны для суда над главными военными преступниками на основе соглашений между государствами были созданы два Международных военных трибунала: в Нюрнберге и в Токио. Их состав формировался из представителей государств, участников соглашений к виновным могла быть применена смертная казнь.

Решениями СБ ООН были созданы еще два международных трибунала: в 1993 году для судебного преследования лиц, ответственных за серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории бывшей Югославии с 1991 года и в 1994 году для судебного преследования лиц, ответственных за геноцид и другие серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории Руанды, и граждан Руанды, ответственных за геноцид и другие подобные нарушения, совершенные на территории соседних государств в период с 1 января по 31 декабря 1994 года.

Оба трибунала действуют на основании Устава, которыми предусматривается создание двух судебных (по три судьи) и одной апелляционной камеры (из пяти судей). Апелляционная камера созданная для Трибунала по бывшей Югославии, одновременно выполняет свои функции и для Трибунала по Руанде. Оба устава ограничивают наказание тюремным заключением.

Если по соответствующему соглашению не создано специального международного суда, государство, на территории которого находится преступник, обязано либо предать его суду, либо выдать другому государству, на территории которого было совершено преступление.

Особенности ответственности международных организаций.

Международные организации могут нести ответственность по международному публичному, международному частному праву, а также  по внутреннему праву государств за нарушение ими международных обязательства, вытекающих из договоров и др. источников права, а также за несоблюдение уставных и др. обязанностей своими органами и международными должностными лицами и за причинение ущерба своими действиями государствам, др. международным организациям и физическим лицам.

Международно-правовая ответственность международных организаций может иметь место в области космического права и при возмещении ядерного ущерба, так как  подобные организации могут выступать в качестве операторов космических и ядерных объектов.

В Конвенции 1972 года «О международной ответственности за ущерб, причиненный космическими объектами» предусмотрена солидарная ответственность государств, участвующих в данной международной организации и совместно осуществивших запуск космического объекта при возмещении причиненного этим объектом вреда  (ст. XXII). При солидарной ответственности должны быть соблюдены следующие условия:

Первоначально требование о возмещении вреда, причиненного космическим объектом,  предъявляется непосредственно к данной организации, а солидарная ответственность государств-участников наступает лишь по истечении шести месяцев по повторному заявлению государства-истца  в случае неуплаты организацией суммы возмещения.

При материальной ответственности международной организации учитывается то, что ее средства составляются из взносов государств-членов. В некоторых случаях, как, например,  в области космического права устанавливается первоочередная ответственность самой организации, иногда же существует равная возможность для предъявления требования возместить причиненный ущерб как к организации, так и непосредственно к государству-члену.

Компетенция Совета Безопасности в деле мирного разрешения споров

Понятие «международный спор» обычно используется для обозначения взаимных претензий между государствами.

Согласно доктрине МП и практике СБ, а также Международного Суда ООН, спор имеет место в том случае, когда государства взаимно предъявляют претензии по поводу одного и того же предмета спора. Ситуация же имеет место тогда, когда столкновение интересов государств не сопровождается взаимным предъявлением претензий, хотя и порождает трения между ними.

Устав ООН не устанавливает критериев разделения споров и ситуаций на две указанные категории, предоставляя решение этого вопроса СБ.

СБ ООН в случае возникновения спора или ситуации уполномочен «рекомендовать надлежащую процедуру или методы урегулирования», принимая во внимание процедуру, которая уже была принята сторонами. Споры юридического характера должны, как общее правило, передаваться сторонами в Международный Суд (ст. 36 Устава ООН).

Для предотвращения ухудшения ситуации в случае угрозы миру, нарушения мира или акта агрессии СБ может «потребовать от заинтересованных сторон выполнения тех временных мер, которые он найдет необходимыми или желательными» (ст. 40). Эти временные меры не должны наносить ущерб правам, притязаниям или положению заинтересованных сторон.

В практике ООН применялись такие временные меры, как создание полностью или частично демилитаризованных зон, замораживание притязаний сторон, отвод войск, проведение временных демаркационных линий.

Так, СБ ООН в 1991 г. на основании ст. 39 и 40 Устава охарактеризовал действия Ирака как «вторжение вооруженных сил Ирака в Кувейт» и потребовал выполнения временных мер, чтобы предотвратить ухудшение ситуации, а именно отвода Ираком, незамедлительно и безусловно, всех своих сил из Кувейта, а также призвал обе страны «приступить к интенсивным переговорам для урегулирования их разногласий» (рез. 660/1990). На основании резолюции СБ от 4 марта 1964 г. были созданы Вооруженные силы ООН по поддержанию мира на Кипре (ВСООНК).

В главе VIII Устава ООН говорится о возможности существования «региональных соглашений или органов для разрешения таких вопросов, относящихся к поддержанию международного, мира и безопасности, которые являются подходящими для региональных действий, при условии, что такие соглашения или органы и их деятельность совместимы с целями и принципами Организации» (ст. 52).                                              

См. ГЛАВА 6 Устава ООН — МИРНОЕ УРЕГУЛИРОВАНИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ СПОРОВ

Совет Безопасности ООН уполномочен:

в случае возникновения спора или ситуации «рекомендовать надлежащую процедуру или методы урегулирования», учитывая уже принятую самими сторонами процедуру. Споры юридического характера должны передаваться в Международный Суд (ст.36 Устава ООН);

в случае угрозы мира или его нарушения, или акта агрессии «потребовать от заинтересованных сторон выполнения тех временных мер, которые он найдет необходимыми или желательными» (ст.40 Устава ООН).

Такие меры не должны наносить ущерб правам, притязаниям или положению сторон. Это такие меры, как создание демилитаризованных зон, замораживание притязаний сторон, отвод войск и т.п.

Так, в 1991 году СБ потребовал от Ирака после вторжения в Кувейт незамедлительного отвода сил и от обеих сторон — интенсивных переговоров в качестве временных мер. Применение временных мер как правило осуществляется уже после начала конфликта. Сейчас стоит задача заблаговременного планирования таких мер.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.zakroma.narod.ru/

Реферат: Энтропия термодинамическая и информационная

САРАТОВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ имени Н.Г. Чернышевского

РЕФЕРАТ

на тему: «Энтропия термодинамическая и информационная»

Выполнил: студент 521 группы физического факультета

Маляев Владимир Сергеевич

-САРАТОВ 2001-
План реферата:

Энтропия – энциклопедическое понятие 3

Термодинамическое описание энтропии 3

Энтропия и общество 5

Информационный аспект 7

Смысловая информация и бессмысленная 8

Краткий вывод 9

Список использованной литературы 10

Чтобы каким-либо образом описать упорядоченность любой системы, физикам необходимо было ввести величину, функцию состояния системы, которая бы описывала ее упорядоченность, степень и параметры порядка, самоорганизованность системы.

От греческого entropia — поворот, превращение. Понятие энтропии впервые было введено в термодинамике для определения меры необратимого рассеяния энергии. Энтропия широко применяется и в других областях науки: в статистической физике как мера вероятности осуществления какого — либо макроскопического состояния; в теории информации — мера неопределенности какого-либо опыта (испытания), который может иметь разные исходы. Все эти трактовки энтропии имеют глубокую внутреннюю связь.

Энтропия — это функция состояния, то есть любому состоянию можно сопоставить вполне определенное (с точность до константы — эта неопределенность убирается по договоренности, что при абсолютном нуле энтропия тоже равна нулю) значение энтропии.

Для обратимых (равновесных) процессов выполняется следующее математическое равенство (следствие так называемого равенства Клаузиуса)
[pic](Q — подведенная теплота,T — температура, A и B — состояния, SA и SB — энтропия, соответствующая этим состояниям (здесь рассматривается процесс перехода из состояния А в состояние В)
Для необратимых процессов выполняется неравенство, вытекающее из так называемого неравенства Клаузиуса
Поэтому энтропия адиабатически изолированной (нет подвода или отвода тепла) системы при необратимых процессах может только возрастать.
Используя понятие энтропии Клаузиус (1876) дал наиболее общую формулировку
2-го начала термодинамики: при реальных (необратимых) адиабатических процессах энтропия возрастает, достигая максимального значения в состоянии равновесия (2-ое начало термодинамики не является абсолютным, оно нарушается при флуктуациях).
Значит функция состояния, дифференциалом которой является (Q/T, называется энтропией и обозначается обычно S.
[pic].
Отметим, что справедливость этого выражения для полного дифференциала энтропии доказана выше лишь для обратимых процессов идеального газа.
Так же энтропия S определятся логарифмом числа микросостояний, посредством которых реализуется рассматриваемое макросостояние, т.е.
[pic], (формула Больцмана) где k – постоянная Больцмана, Г — число микросостояний.
Энтропия системы в каком-либо обратимом процессе изменяется под влиянием внешних условий, воздействующих на систему. Механизм воздействия внешних условий на энтропию состоит в следующем. Внешние условия определяют микросостояния, доступные системе, и их число. В пределах доступных для нее микросостояний система достигает равновесного состояния, а энтропия – соответствующего значения. В результате значение энтропии следует за изменением внешних условий, достигая максимального значения, совместимого с внешними условиями.
Чем более сильно упорядочена система, тем меньше число микросостояний, которыми осуществляется макросостояние.
Допустим, например, что все атомы закреплены в определенных местах. Тогда существует только одно микросостояние, а соответствующая ему энтропия равна нулю. Чем больше число микросостояний, тем больше разупорядочена система.
Поэтому можно сказать, что энтропия является мерой упорядоченности системы.
В состоянии равновесия энтропия достигает своего максимального значения, поскольку равновесие есть наиболее вероятное состояние, совместимое с фиксированными условиями и, следовательно, является макросостоянием, осуществляемым посредством максимального числа микросостояний. Очевидно, что система, предоставленная самой себе, движется в направлении равновесного состояния, т.е. энтропия должна возрастать в предоставленной самой себе системе.
Энтропия определяется логарифмом числа микросостояний, посредством которых реализуется макросостояние. В состоянии равновесия энтропия достигает максимального значения, поскольку в равновесном состоянии термодинамическая вероятность максимальна. Отсюда следует, что энтропия изолированной предоставленной самой себе системы должна возрастать до тех пор, пока не достигнет максимального значения, совместимого с условиями.
Следует заметить, что при адиабатическом обратимом процессе энтропия не изменяется, так как при адиабатическом расширении газа за счет увеличения объема энтропия увеличивается, однако за счет уменьшения температуры, которое при этом происходит, она уменьшается и эти две тенденции полностью компенсируют друг друга.
Неубывание энтропии в изолированной системе обусловливается в конечном счете равновероятностью всех ее микроскопических состояний, приводящей систему в наиболее вероятное макросостояние.
В процессах изолированной системы энтропия не убывает, в то время как в процессах неизолированных систем энтропия может и возрастать, и убывать, и оставаться неизменной в зависимости от характера процесса.
Так же отметим изменение энтропии в необратимых процессах. Вычисление основывается на том, что энтропия является функцией состояния. Если система перешла из одного состояния в другое посредством необратимого процесса, то логично мысленно перевести систему из первого состояния во второе с помощью некоторого обратимого процесса и рассчитать происходящее при этом изменение энтропии. Оно равно изменению энтропии при необратимом процессе.
Рассмотрим роль энтропии в производстве работы: принцип Кельвина запрещает циклический процесс, результатом которого было бы превращение нацело некоторого количества теплоты в работу в результате контакта с одним тепловым резервуаром. Формула для к.п.д. цикла Карно показывает, что взятое от нагревателя количество теплоты лишь частично может быть превращено в работу, причем часть теплоты, превращаемая в работу, тем больше, чем меньше температура холодильника. Физической причиной этого являются требования второго начала термодинамики. Поскольку энтропия при любых процессах в замкнутых системах не убывает, некоторое количество теплоты не может нацело превратиться в работу потому, что это означало бы исчезновение соответствующей энтропии, что противоречит второму началу термодинамики.
При совершении работы в холодильник должна быть передана по крайней мере такая же энтропия, какая была взята от нагревателя. Максимальный к.п.д. достигается в обратимой машине, поскольку в этом случае холодильнику передается минимально возможная энтропия.

Теперь рассмотрим другое приложение понятия энтропия:
Давно было замечено, что в одну и ту же реку дважды войти нельзя. Мир вокруг нас меняется, наше общество меняется, и мы сами, члены общества, только стареем. Изменения необратимы.
Энтропия первоначально была введена для объяснения закономерностей работы тепловой машины. В узком смысле энтропия характеризует равновесное состояние замкнутой системы из большого числа частиц.
В обычном понимании равновесие в системе означает просто хаос. Для человека максимум энтропии — это разрушение. Любое разрушение увеличивает энтропию.
Энтропия замкнутой системы необратима. Но в природе полностью замкнутых систем не существует. А для открытых неравновесных систем точного определения энтропии пока не известно. Измерить энтропию нельзя. Из строгих физических законов она не выводится. Энтропия вводится в термодинамике для характеристики необратимости протекающих в газах процессов.
Многие ученые не считают феноменологические законы термодинамики законами природы, а рассматривают их как частный случай при работе с газом с помощью тепловой машины. Поэтому не рекомендуются расширенная трактовка энтропии в физике.
С другой стороны необратимость протекающих физических процессов и самой нашей жизни – это факт. С этой позиции вполне оправдано использование понятия энтропии в нефизических дисциплинах для характеристики состояния системы.
Все природные системы, включая человеческий организм и человеческие сообщества, не являются замкнутыми. Открытость системы позволяет локальным образом уменьшать энтропию за счет обмена энергией с окружающей средой, что приводит к упорядочению и усложнению структуры системы.
Человеческие сообщества в любом виде, от племен и групп до народов и социальных обществ, также являются системами. Каждое человеческое сообщество имеет свои законы и структуру взаимодействий. Будем говорить об обществе в целом, ограничивая его рамками государств.
Любое общество как система старается сохранить себя в окружающем мире. Для этого существуют государственные, общественные, социальные и другие институты. Применение энтропии для характеристики общества позволяет установить некоторые приблизительные рамки, в пределах которых общество может успешно развиваться или, наоборот, деградировать.
В настоящее время существует множество параметров, характеризующих то или иное общество. Но большинство из этих параметров, в конечном счете, сводится к двум видам: параметры, характеризующие открытое демократическое общество, и параметры, описывающие тоталитарные системы.
Почему западные государства достигли такого впечатляющего прогресса в экономике и государственном устройстве и существенно опережают в своем развитии другие общественные системы? Западное общество характеризуется большей степенью открытости. Более открытая система, с одной стороны, впускает в себя больше энергии из внешнего мира и дает больше степеней свободы своим элементам, с другой стороны – позволяет увеличить отток
«недоброкачественной» энергии. Таким образом, энтропия системы уменьшается.
При этом усложняется структура системы, что в западном обществе мы и наблюдаем.
В более замкнутой общественной системе имеют место обратные процессы.
Энтропия увеличивается. Структура общества упрощается. Ярким примером такой системы служит Северная Корея. Структура общества упростилась до трех основных элементов – партийная элита, армия и все остальные.
Таким образом, можно сделать вывод, что для успешного развития общества необходимо соблюдение некоторых условий. Главным из таких условий является степень свободы элементов общества, т.е. людей. Степень свободы человека можно определять в терминах прав человека, политических свобод, экономических возможностей. Суть от этого не меняется. Человек должен иметь право на свободу выбора целей и путей их достижения.
Если право выбора человека слишком ограничивается, то в обществе начинаются застойные процессы, и оно постепенно приходит в упадок. Как пример можно привести Советский Союз. Выбор человека ограничивался идеологическими установками и партийной принадлежностью. Добиться успеха, сделать карьеру вне партии было сложно. В конце концов, осталась одна возможность продвижения: школа, институт комсомол, партия. Партийная принадлежность была необходима для достижения успеха в любой сфере деятельности.
Такой вариант общественных отношений, в конечном счете, привел к упрощению структуры общества и последующему упадку. Открытость общества не является панацеей от всех бед, но создает предпосылки для дальнейшего прогресса.
Демократия — не лучшая система управления. Но, по — видимому, это одна из необходимых степеней свободы. При детальном исследовании можно вычислить необходимое для развития количество степеней свободы личности. Перебор также не желателен. В этом случае отдельные части общества получают слишком большую независимость, что может привести к распаду целого на отдельные независимые составляющие.
Поэтому на Западе наблюдается такое огромное количество норм и правил, регулирующих все сферы жизни человека. Большое количество норм и законов необходимо для регулирования сложной структуры общества и сохранения его целостности.
Не следует также путать экономическую и военную мощь государства с общественными институтами. Замкнутые общества могут иметь оболочку в виде мощных и сильных государств. Советский Союз тому пример. Государство является вторичным по отношению к обществу. Государства могут исчезать, но люди на территории остаются, и, следовательно, остается общество, которое в отсутствии государства может получить новый импульс к развитию. Если же распадается общество, то государство исчезает навсегда. В России государственное устройство неоднократно менялось, но общество, видоизменяясь, не распадалось.
При использовании понятия энтропии нельзя обойтись без закона сохранения. К сожалению, он гласит, что если энтропия где-то убывает, то где-то она прибывает. Прогресс человечества в целом, и общественных институтов — в частности, приводит к уменьшению энтропии системы. Значит, энтропия окружающей человека среды увеличивается. Это приводит к гибели природы и экологическим катастрофам.
На земле кроме человека есть и другая жизнь. Реакция живой природы на разрушающие действия человеческой системы может быть многообразной: от новых болезней и эпидемий до мутантов и планетарных катастроф.

Теперь можно разобрать энтропию в информационном аспекте.
При подходе к сложным системам используются законы статистической физики.
В этой области физики предпринимается, в частности, попытка вывести феноменологические макроскопические законы термодинамики из микроскопической теории. Такой микроскопической теорией может быть ньютоновская механика отдельных частиц газа или квантовая механика.
Используя соответствующие статистические средние, мы получаем возможность вывести макроскопические величины из микроскопических законов. Центральным понятием и в этом случае является энтропия S. Согласно Больцману, она связана с числом W различных микроскопических состояний, порождающих одно и то же макроскопическое состояние системы соотношением
[pic]
Решающее значение имеет так и не получивший убедительного ответа вопрос о том, почему макроскопические явления необратимы, хотя все фундаментальные законы обратимы. Например, если у нас есть сосуд с молекулами газа и мы откроем клапан, чтобы газ мог попасть во второй сосуд, то оба сосуда окажутся заполнены газом более или менее равномерно. Однако обратный процесс в природе никогда не наблюдается: никому не доводилось видеть, чтобы второй сосуд самопроизвольно опустел и все молекулы собрались в первом сосуде.
Несмотря на трудности, связанные со строгим обоснованием необратимости, статистическая физика позволяет нам объяснить ряд явлений неравновесной термодинамики, такие, как релаксационные процессы, теплопроводность, диффузия молекул и т.д.
Использование слова «информация» приводит ко многим недоразумениям. Это связано с тем, что оно имеет много различных значений. В обыденном языке это слово используется в смысле «сообщение» или «сведения». Письмо, телевизионная передача или телефонный разговор несут информацию. Начнем с понятия Шенноновской информации, согласно которому информация оценивается независимо от ее смысла. Средняя информация, приходящаяся например, на одну букву в книге определяется выражением
[pic], где pj – относительная частота j-ой буквы.
Шеннон использовал такое определение информации при изучении пропускной способности канала связи — способности передавать информацию даже при наличии помех. Шенноновская информация никак не связана со смыслом передаваемого сигнала. В его концепцию информации не входят такие аспекты, как осмысленность или бессмысленность, полезность или бесполезность и т.д.
Шенноновская информация относится к замкнутым системам. Имеется ограниченный резервуар сигналов, число которых равно Z.
Одна из наиболее поразительных особенностей любой биологической системы — необычайная высокая степень координации между ее отдельными частями. В клетке одновременно и согласованно могут происходить тысячи метаболических процессов. У животных от нескольких миллионов до нескольких миллиардов нейронов и мышечных клеток своим согласованным действием обеспечивает координированные движения, сердцебиение, дыхание и кровообращение.
Распознавание образов — процесс в высшей степени кооперативный, равно как и речь и мышление у людей. Совершенно очевидно, что все эти высоко координированные, когерентные процессы становятся возможными только путем обмена информацией, которая должна быть произведена, передана, принята, обработана, преобразована в новые формы информации и должна участвовать в обмене информацией между различными частями системы и вместе с тем между различными иерархическими уровнями. Так мы приходим к непреложному выводу о том, что информация является решающим элементом существования самой жизни.
Понятие информации весьма тонкое. Как мы видим, она может так же обретать роль своего рода среды, существование которой поддерживается отдельными частями системы — среды, из которой эти части получают конкретную информацию относительно того, как им функционировать когерентно, кооперативно. И на этом уровне в дело вступает семантика.
Второе начало термодинамики говорит нам, что в замкнутых системах структуры распадаются и системы становятся всё более однородными – по крайней мере на макроскопическом уровне. На микроуровне может царить полный хаос. Именно по этим причинам информация не может порождаться системами в состоянии теплового равновесия; в замкнутых системах в конце концов устанавливается тепловое равновесие. Но система, находящаяся в состоянии теплового равновесия, не может и хранить информацию. Рассмотрим пример — книгу. На первый взгляд может показаться, что она находится в тепловом равновесии — ведь мы даже можем измерить ее температуру. Однако полного теплового равновесия книга достигнет лишь после того, как типографская краска продиффундирует и, расплываясь по каждой странице все больше и больше, распространится по ней, — но тогда текст исчезнет.
Таким образом мы видим многоликость понятия «информация». Я думаю, что будущее этого понятия разовьется именно в разделе самоорганизации сложных систем, так как синергетическое направление в наше время — одно из самых перспективных и малоисследованных.

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ:

Г. Хакен, «Информация и самоорганизация».
А.Н. Матвеев, «Молекулярная физика»
Большая физическая энциклопедия
О. Наумов, газета «Монолог» 2000г, N4

————————
[pic]

[pic]

Контрольная работа: Правовое регулирование франчайзинга во Франции

Контрольная работа

по маркетингу

«Правовое регулирование франчайзинга во Франции»

2009

Считается, что Франция – единственная европейская страна, имеющая специальное законодательство о франчайзинге. На самом деле это не совсем так Реально отношения франчайзинга регулируются прежде всего в соответствии с общими положениями гражданского законодательства Франции и договорно-обязательственного права Судебная практика во Франции, как и в других государствах континентального права, не является самостоятельным источником права. Тем не менее, решения высших судебных инстанций служат в качестве руководящих, авторитетных разъяснений и рекомендаций для низших судов.

Франция – действительно единственная европейская страна, в которой принят закон, непосредственно адресованный франчайзингу. Но его нельзя отнести к чисто франшизному законодательству хотя бы по той формальной причине, что им регулируются отношения лиц еще в преддоговорный, предфраншизный период, когда вовсе не предопределено, что одно из таких лиц станет франчайзером, а другие – его франчайзи. К тому же этот закон распространяется на все виды лицензионных, агентских, представительских и т.п. отношений, и франчайзинг, таким образом, – лишь часть его юрисдикционной сферы.

Закон, о котором идет речь, звучит так: «О развитии коммерческих и кустарных предприятий и улучшении экономических, правовых и социальных условий их функционирования». Как явствует из его названия, закон призван создать благоприятные условия для укрепления позиций прежде всего малого и среднего бизнеса и, в частности, уменьшить его зависимость от крупных фирм, специализирующихся на «продаже» собственных средств индивидуализации и ноу-хау. Так, закон содержит требования к правообладателю о предварительном, преддоговорном раскрытии необходимой информации лицу, которое намеревается приобрести в возмездном порядке исключительные права. Характерно, однако, что закон был принят по инициативе очень влиятельной и активной Французской федерации франчайзинга, что говорит о его значении, прежде всего для этого вида договоров.

Главная цель закона 1989 г. состоит в том, чтобы защитить интересы лица, приобретающего исключительные права, от неполной или недостоверной информации о «фирме», которая может быть сообщена ему правообладателем до заключения договора о «продаже» таких прав, что впоследствии, в процессе выполнения договора, может сыграть пагубную роль в предпринимательской судьбе пользователя. Поэтому закон и говорит о предпродажном раскрытии информации, т.е. о сообщении пользователю определенных сведений о правообладателе еще до предоставления ему исключительных прав.

Ст 1 закона 1989 г. устанавливает, в частности, что любое лицо, предоставляющее другому лицу лицензию на использование фирменного наименования, торговой марки или логотипа на условиях полной или частичной исключительности прав такого использования, должно до начала исполнения любого соглашения, заключенного сторонами во взаимных интересах, предоставить другой стороне особый документ, содержащий честную информацию, позволяющую этой другой стороне принимать решения на основе такой информации. Этот особый документ должен, помимо прочего, включать сведения о продолжительности и опыте предпринимательской деятельности лицензиара, положении на рынке и возможностях его расширения, значении розничной сети, сроке действия, условиях возобновления и прекращения соглашения, возможностях передачи франшизы, объеме исключительных прав.

В случае, если до начала исполнения соглашения потребуется уплата любых денежных сумм, в особенности для того, чтобы получить исключительные права на оговариваемой территории, то обязательства, принимаемые в возмещение таких платежей, должны быть изложены в письменной форме, равно как и взаимные обязательства сторон на случай их утраты. Упомянутый документ, а также предлагаемый текст соглашения должны быть представлены минимум за 20 дней до начала исполнения соглашения либо в случае необходимости – до уплаты любых денежных сумм.

Приведенные положения закона 1989 г. свидетельствуют, что законодатель стремится, во-первых, предотвратить вероятность злоупотреблений со стороны франчайзера, требуя от него предоставления необходимых сведений в обязательном порядке и, во-вторых, заставить франчайзера принять письменные обязательства еще до заключения договора с франчайзи, если последний уплатил ему какие-либо суммы в счет будущих франшизных услуг.

Если на преддоговорном этапе, говорится далее в законе, франчайзи обращается в суд с жалобой на франчайзера, последний обязан предоставить суду все документы, а также необходимую информацию и проект договора минимум за 20 дней до его заключения. Следуя общим принципам французского договорного права, суд выносит в таких случаях решение о прекращении договора по причине его несоответствия таким принципам, и франчайзи вправе требовать возмещения убытков. Основные принципы ФГК позволяют требовать такого возмещения либо на основании договорной ответственности поставщика товаров или услуг в случае, если они оказывались со скрытыми дефектами, либо на основании деликтной ответственности в случаях, когда между сторонами не существует договора

Закон 1989 г. обладает несколькими особенными чертами, которые уже проявились, несмотря на пока еще небогатую судебную практику его применения. Во-первых, он относится, как отмечалось, ко всем видам соглашений, связанных с продажей лицензии, агентированием и представительством. Во-вторых, он применяется ко всем категориям франчайзеров во Франции, как к индивидуальным, так и корпоративным, независимо от страны их происхождения и их организационно-правовой формы, на французском рынке в течение всего периода функционирования франшизной сети. В-третьих, закон исходит из того, что лицензиар является первоначальным обладателем торговой марки во Франции. В-четвертых, закон по своей юридической силе не превосходит положений Регламента № 4087/88 КЕС.

Надо отметить и то обстоятельство, что в упомянутом декрете № 91337 сформулированы условия предпродажного раскрытия информации столь расплывчато и неопределенно, что трудно добиться их соответствия. Едва ли можно обойтись без судебного разбирательства, чтобы быть в состоянии уверенно сказать, что подразумевают требования декрета, К тому же, хотя базовый закон ограничивается только преддоговорным раскрытием информации, декрет идет дальше этого. Так, например, он требует, чтобы будущий франчайзер открыл свою отчетность за 2 предыдущих года. Тем самым декрет фактически задерживает как минимум на 2,5 года вхождение на французский рынок любого иностранного франчайзера, создающего свой филиал во Франции.

Порядок заключения франшизного соглашения, так же как и порядок его прекращения, определяются Французским гражданским кодексом. В частности, одностороннее прекращение соглашения регулируется согласно положениям ст. 1183 ФГК, прекращение, обусловленное условиями соглашения, – ст. 1656 ФГК; прекращение вследствие резкого и непредвиденного изменения обстоятельств, при которых было заключено соглашение, а также его прекращение по суду – в соответствии со ст 1184 ФГК. Что касается прав и обязанностей сторон франшизного соглашения после его прекращения, то они всецело определяются условиями соглашения в соответствии с общим договорно-обязательственным правом Франции.

Следуя его положениям, а также положениям ФГК, франчайзер не должен нести ответственности в случаях, когда к нему предъявляются требования со стороны потребителей и клиентов франчайзи, поскольку между франчайзером и этими лицами не существует никаких договорных отношений. Но франчайзер несет ответственность, если истцу удастся доказать наличие прямого «управления» операциями франчайзи со стороны франчайзера. Это не совсем четкое положение не отвечает на вопрос о том, какого рода ответственность в данном случае и в каком порядке несет каждая из сторон франшизного соглашения. Не только во Франции, но и в других странах вопрос об ответственности франчайзера перед потребителями за действия франчайзи по распространению продукции и оказанию услуг, произведенных самим франчайзером или франчайзи под фирменным наименованием и/или торговой маркой франчайзи, решается в каждом конкретном случае в соответствии с общим гражданским договорным законодательством. Большую роль при этом играет законодательство о правах потребителей, фальсификации товаров, стандартах качества.

В частности, закон о защите прав потребителей позволяет Правительству Франции запрещать либо ставить под контроль изготовление, импорт, обладание продукцией, представляющей опасность при правильном пользовании ею, а также предложение прав, продажу, маркировку фирменным наименованием или торговой маркой, упаковку и использование такой продукции. Такие же контрольные процедуры и запреты распространяются на услуги. В качестве стороны в гражданских и уголовных делах против изготовителей или распространителей такой продукции могут выступать не только потребители, но и потребительские организации.

Законодательство о преступных обманах и фальсификации позволяет государственным органам конфисковывать продукцию, представляющую серьезную и реальную угрозу потребителям, либо если существует угроза интересам потребителей в результате нечестной торговли. Конфискация осуществляется по предписанию председателя суда первой инстанции. Специальным законодательством предусматриваются положения о маркировке товаров, правила импорта промышленной и сельхозпродукции, о недопущении в этой области контрактных соглашений, принятых в нарушение свободы договора, а также навязываемых условий кредитования.

Во Франции узаконено прямое применение Директивы ЕС об ответственности изготовителя продукции. Когда речь идет о франчайзинге, франчайзи может предъявить иск к франчайзеру и добиваться его ответственности либо за нарушение условий конкретного франшизного соглашения по законодательству о защите прав потребителей и положений Директивы ЕС, либо за нарушение условий коммерческого договора по нормам ФГК и общего договорного законодательства. Об исках потребителей к франчайзеру уже говорилось выше.

Французское законодательство достаточно детально регулирует главный предмет франшизного соглашения – передачу и использование исключительных прав на объекты промышленной и интеллектуальной собственности. Ныне действующий закон о торговых марках № 91–7 от 04 01 1991 г. был принят с учетом Директивы ЕС № 89/104 от 29. 2,1989 г., регулировавшей вопросы межгосударственного использования этих объектов интеллектуальной собственности в ЕЭС. Закон о торговых марках 1991 г заменил предьгдущий закон 1964 г. но основные положения этого более раннего, закона сохранились в силе. В частности, продолжают действовать торговые марки, предоставленные по нему.

В соответствии с законом 1964 г. все соглашения о предоставлении торговой марки или лицензии на нее, чтобы их можно было принудительно осуществить в судебном порядке против третьих лиц, должны быть предоставлены в письменном виде на регистрацию в Национальный институт интеллектуальной собственности – государственное учреждение, наделенное полномочиями проводить подобные регистрации. Торговая марка, предоставленная франчайзи, регистрируется во Франции либо под именем франчайзера, либо, если она предоставлена на основе лицензионного соглашения, – под именем собственника. При этом в НИИС регистрируется копия лицензионного соглашения.

По закону франчайзер имеет право передать франчайзи только зарегистрированную во Франции торговую марку, а начать франшизный бизнес он может не ранее, чем подаст заявку на регистрацию торговой марки Копия лицензионного соглашения тоже должна быть зарегистрирована в НИИС до начала исполнения франшизного соглашения. Копия удостоверения о регистрации торговой марки прилагается к франшизному соглашению, причем в такой копии должно быть записано требование о возобновлении регистрации торговой марки франчайзером в период действия франшизного соглашения. Регистрация осуществляется на 10 лет и может возобновляться в течение неопределенно долгого времени, причем в отношении любого из унифицированных в пределах ЕЭС 42 классов товаров и услуг. Допускается регистрация торговых марок лиц любой национальности на территории Франции Регистрации подлежат также «коллективные торговые марки» групп или ассоциаций изготовитеней продукции, участники которых используют их для обозначения места происхождения, качества или состава своих товаров и услуг.

Директор НИИС может отказать в регистрации торговой марки по юридическим или техническим основаниям» но такой отказ может быть оспорен в судебном порядке Закон 1964 г предусматривает лишение прав торговой марки в случае, если правообладатель не пользовался ею открыто и определенно, не считая неиспользования по уважительным причинам, в течение 5 лет, предшествовавших судебному оспариванию решения Директора НИИС об отказе в регистрации. В соответствии с законом о торговых марках 1991 г любое лицо вправе в течение двух месяцев с момента опубликования информации о подаче заявки на регистрацию торговой марки сообщить Директору НИИС свои соображения или возражения против ее регистрации.

Процедура оспаривания в суде отказа в регистрации торговой марки установлена законом 1964 г и имеет достаточно стандартный характер.

В отношении фирменных наименований или обозначений во Франции долгое время не было специального законодательства о их регистрации и защите. Общая позиция французского права сводилась к тому, что у фирмы должно быть единое и единственное фирменное наименование, и что его защита – частное дело правообладателя. Такой подход не мог не быть чреват ущербом для правообладателя, потому что претензии третьих лиц, пострадавших от действий его интегрированных партнеров, во всех случаях должны были адресоваться ему одному. И хотя основное условие успеха франшизной сети зависит прежде всего от отождествления ее в глазах потребителей с фирменным наименованием франчайзера, последний во многих случаях предпочел бы, чтобы потребители были поставлены в известность, что в лице франчайзи они имеют дело с независимым предприятием. Поэтому франчайзер вправе обязать франчайзи зарегистрировать в соглашении собственное коммерческое наименование. В последние годы во Франции готовился закон, который должен предусматривать включение во всех случаях в условия подобных сог 1ашений такого требования правообладателя.

Перечень всех франшизных наименований хранится в НИИС, и до того, как франчайзер создаст и /или зарегистрирует свою компанию во Франции, он должен в собственных интересах проверить, не имеется ли в регистре НИИС таких же фирменных наименований. Правонарушениями в области фирменных наименований, как и торговых марок, по французскому законодательству являются их незаконное копирование или имитация на товарах или услугах одного и того же класса, что порождает путаницу и введение в заблуждение потребителей и клиентов. Такие правонарушения могут преследоваться в уголовном порядке или путем гражданских исков. Судебным постановлением может быть наложен арест на продукцию, имеющую незаконную торговую марку.

Регулирование передачи франчайзером и использования со стороны франчайзи части объектов интеллектуальной собственности осуществляется во Франции по закону об авторском праве 1957 г. К таким объектам прежде всего относятся оригинальные тексты руководств, инструкций или наставлений франчайзеров по ведению коммерческих операций франчайзи. В отдельных случаях франчайзи получает также программное компьютерное обеспечение как часть лицензированной информации ноу-хау. По закону 1985 г. авторские права франчайзера на программное обеспечение сохраняются в течение 25 лет с момента создания такого обеспечения. Отдельно по закону 1987 г. защищаются авторские права на полупроводниковые компьютерные чипы, которые должны быть зарегистрированы в НИИС; срок их защиты – 10 лет после первой продажи.

В отдельных франшизных системах используются патенты, являющиеся собственностью франчайзера или приобретенные им по лицензии. Во Франции различаются 3 разновидности патентов. Французский патент, права на который регулируются законами 1968 г. и 1978 г., действует только на территории Франции и охраняется в течение 20 лет. Франчайзер может приобрести также европейский патент, действующий на территории каждого из государств-членов Мюнхенской конвенции 1973 г. и сохраняющийся также в течение 20 лет. Наконец, франчайзер может воспользоваться международным патентом, действительным на территории каждого из государств-членов Вашингтонского договора о патентном сотрудничестве 1970 г.

Как и в других странах, во Франции осуществляется жесткий контроль над монополистической деятельностью и антиконкурентной практикой, объектом которого является и франчайзинг. Не допускаются любые коммерческие соглашения, которые имеют своим следствием исключение, ограничение или сдерживание свободной конкуренции в одном из секторов экономики или на любом рынке, а также всякое злоупотребление своим доминирующим положением со стороны любого предприятия или группы предприятий, действующих на французском рынке. Основными правовыми актами в этой области являются закон-декрет № 86–1283 от 01.12.1986 г. о честной конкуренции и декрет № 86–1309 от 20.12.1986 г. о регулировании цен. Исполнение обоих актов возложено на созданный для этой цели Совет по конкуренции, а также на Апелляционный суд Парижа Действия, ведущие к нарушению конкуренции, могут быть пресечены посредством судебных запретов, штрафов и/или иных санкций.

Законом-декретом № 86/1283 прямо запрещаются любые согласованные действия, соглашения, явные или подразумеваемые союзы, ведущие к ограничению рыночной конкуренции одним или несколькими из следующих способов: ограничением доступа на рынок; фиксированием цен; сдерживанием или осуществлением контроля над производством, капиталовложениями или техническим прогрессом; разделом источников поставок. Запрещение фиксации цен распространяется на франчайзинг с оговорками: целый ряд судебных решений по франшизным соглашениям сводился к тому, что франчайзер может лишь рекомендовать франчайзи цены на товары в случаях, когда такая рекомендация имеет целью сохранить и защитить имидж франшизной системы в глазах потребителей.

Не запрещает закон-декрет и селективную торговлю, в частности, в случаях, когда выбор стратегии поставщика товаров требует ведения именно этого вида торговли, и когда ее осуществление соответствует сложившимся объективным условиям. Так, Совет по конкуренции, учитывая особую роль во французской экономике индустрии моды и, в частности, производства и сбыта парфюмерии и косметики, решил, что изготовители косметики вправе налагать на розничных распространителей своей продукции определенные обязательства в отношении ее складирования, а также набора и содержания персонала, поддержания минимального набора товаров. Более того, Совет установил, что изготовители могут не возобновлять на новый срок соглашения с розничными распространителями или досрочно прекращать действующее соглашение с теми из них, кто не соглашается принять налагаемые на них обязательства.

Положения закона-декрета 1986 г. о запрещении злоупотреблений доминирующим положением на рынке сформулированы в соответствии с требованиями антимонопольных статей 81 и 82 Римского договора. Министр экономики Франции уполномочен на основании этих положений отменять своим декретом некоторые категории соглашений. Однако положения Регламента КЕС № 4087/88 об индивидуальных и «блочных» изъятиях франшизных соглашений из сферы действия антимонопольного законодательства признаются во Франции юридически обязательными. Таким образом, франшизные соглашения, даже если они противоречат антимонопольному законодательству Франции, не могут быть объявлены недействительными ни по решению административных органов, ни по постановлению суда.

Хотя отдельная судебная практика по франчайзингу, как отмечалось, во Франции еще не богатая, обилие рассматриваемых судами дел о «горизонтальных» объединениях, о связанной торговле, о навязывании поставщиками минимальных розничных цен и других ограничениях свободы конкуренции позволяет предположить, что среди них встречаются и дела по франчайзингу.

12

Сочинение: Отраслевая и межотраслевая горная рента в отраслях топливно-энергетического комплекса

1. Общие сведения о горной ренте

В национальных экономиках многих стран, в том числе и в России, имеются немало отраслей, производство продукции в которых характеризуется ярко выраженной неравномерностью объема затрат на получение единицы однородной продукции в связи с ее производством в весьма неодинаковых природно-климатических, горно-геологических и других природных условиях, что и порождает получение предприятиями, находящимися в лучших условиях, дополнительной прибыли, вызванной не затратами труда и капитала, а именно различием природных условий. Эта добавочная прибыль получила исторически наименование ренты. В сельском хозяйстве – это земельная рента, вызванная различием плодородия почвы, разной удаленностью от торговых центров, существенно различными климатическими условиями; в горнодобывающих отраслях – это, так называемая, горная рента на различие качественных характеристик полезных ископаемых и различные горно-геологические условия залегания и горнотехнические факторы отработки запасов полезных ископаемых, в рыболовстве, лесном хозяйстве и в других отраслях, связанных с вовлечением в хозяйственный оборот тех или иных природных ресурсов – это природная рента, в финансовой сфере деятельности – это денежная рента или процент за банковский кредит. Первые упоминания о ренте уходят далеко вглубь веков. К числу одних из первых и наиболее известных исследователей этой экономической категории можно отнести английского ученого Уильяма (Вильяма) Петти (1623-1687), основоположника английской политической экономии, которому принадлежат широко известные слова о том, что «труд есть отец и активный принцип богатства, а земля – мать» [125, с. 55] и который является одним из первых родоначальников трудовой теории стоимости, рассматривая такие экономические категории как рента, процент и заработная плата в качестве исходных факторов создания богатства и сделал первые шаги на пути понимания ренты и природы возникновения прибавочной стоимости. Идущие за ним исследователи лишь повторяли и углубляли разработанные им научные положения по этим вопросам. Опираясь на созданную им теорию трудовой стоимости, он впервые по дошедшим до нас источникам попытался раскрыть таинственную природу денежной ренты (иначе процента) и ренты с домов и земли. У. Петти писал: «Если из урожая крестьянина вычесть зерно, употребленное на посев, а равно и все то, что он употребил и отдал другим в обмен на одежду и для удовлетворения своих естественных потребностей, то остаток хлеба составляет естественную и истинную земельную ренту». То есть «остаток хлеба» от употребленных на его производство средств, включая затраты на воспроизводство рабочей силы и «другие естественные потребности» У. Петти рассматривал в качестве добавочной стоимости в натуральной форме, заложив таким образом основы в понимании земельной ренты и прибавочной стоимости как основных элементов добавочного продукта, полученного в результате применения труда и средств производства. Не останавливаясь на натуральной форме земельной ренты он далее пишет: «… какому количеству денег может равняться по своей стоимости этот хлеб или эта рента? Я отвечаю: такому количеству денег, которое в течение одинакового времени приобретает за вычетом своих издержек производства кто-нибудь другой, если он всецело отдается производству денег…Тогда серебро одного должно быть равно по своей стоимости хлебу другого». Во времена У. Петти в Ирландии проживало всего от 850 тыс. человек в 1652 году до 1466 тыс. человек в 1641 году (снижение численности ирландцев в этот период произошло из-за эпидемии чумы, войн, голода и репрессий), в связи с чем проблем с нехваткой земли для обработки еще не было. Поэтому У. Петти и не выделял из общего прибавочного продукта абсолютной земельной ренты, но зато в его научном труде «Трактат о налогах и сборах» имеется первое упоминание о дифференциальной ренте [72, т. 26, ч. 1, с. 362] по естественному плодородию и по местоположению, а также по искусственному улучшению плодородия. У. Петти писал: «…Если бы можно было сделать названные земли более плодородными путем приложения большего, чем прежде, количества труда (например, посредством замены лопаты плугом, введением посадки семян вместо сеянья, сортировки их вместо употребления их без разбора, размачиванием их вместо применения их без всякой предварительной обработки, удобрением почвы солями вместо гниющей соломы и т. д.), то земельная рента возросла бы тем больше, чем больше увеличившийся доход превзошел бы увеличенный труд» [98, с. 4]. В дальнейшем дифференциальная рента по естественному плодородию и по местоположению пахотных земель, а также по искусственному улучшению их плодородия в трудах последователей (А.Смита, Д.Рикардо, К. Маркса и других) получила наименования дифференциальной ренты первого и соответственно второго рада.

Давид Рикардо в первой главе своего главного научного труда «Начала политической экономии и налогового обложения» «О стоимости» развил дальше учение У. Петти о трудовой и прибавочной стоимости, а во второй главе «О ренте» приложил немало сил, пытаясь раскрыть экономическую природу дифференциальной земельной ренты. Однако, находясь под мощным влиянием трудов У. Петти, он так и не смог выявить наличие абсолютной земельной ренты и установить истинную природу образования дифференциальной земельной ренты и ее истинного владельца. Но зато характер взимания земельной ренты с крестьян землевладельцами он вскрыл достаточно убедительно. О причинах и источниках возникновения земельной ренты он писал: «Не вызывает ли обращение земли в собственность и следующее за этим создание ренты какого-либо изменения в относительной стоимости товаров независимо от количества труда, необходимого для их производства?» [6, с. 91]. Из этой позиции Д. Рикардо вытекает, что источником земельной ренты является не труд наемных рабочих, а институт права собственности на землю, а владельцем этой ренты – собственник земли. Нельзя с этим не согласиться, если при этом иметь в виду, что сам процесс труда по выращиванию урожая или добыче угля (равно как и других полезных ископаемых) является лишь переносчиком ренты от ее источника (неравных условий создания продукта) до стадии обмена изготовленного товара на другие товары или продажи за валюту, где, так называемая, дифференциальная рента и обнаруживает себя в денежной или натуральной форме (в случае бартерных сделок). В подтверждение этой концепции Д. Рикардо пишет: «При первом заселении земли, где имеется в изобилии богатая и плодородная земля, … ренты не существует. Ведь никто не станет платить за пользование землей, раз есть налицо масса не обращенной в собственность земли, которой поэтому может располагать всякий, кто захочет обрабатывать ее» [6, с. 91]. В своих исследованиях Д. Рикардо достаточно близко подошел к пониманию взимания ренты с худших земель (абсолютной ренты), и к пониманию целесообразности дополнительного вложения накапливаемого капитала в худшие земли в целях взимания более высокой земельной ренты с дополнительно улучшенной искусственным путем плодородия земли (дифференциальной ренты второго рода). Так, он писал: «Повышение цен на сырье может быть результатом постепенного накопления капитала, поскольку, создавая новый спрос на труд, оно может дать стимул росту населению и, следовательно, способствовать обработке или мелиорации земель низшего качества» [6, с. 98]. Не ограничившись исследованиями природы образования земельной ренты Д. Рикардо пытался исследовать и природу накопления капитала в промышленной сфере. Он писал: «В богатых странах заработная плата низка, слишком низка, чтобы рабочий мог пользоваться комфортом. Очень большая часть валового продукта удерживается собственником капитала и считается прибылью» [6, с. 98]. То есть Рикардо понимал, что очень низкая зарплата рабочих есть источник прибылей владельцев капитала сверх того, что требуется для воспроизводства капитала. Следовательно эта часть сверхприбыли есть ни что иное как промышленная абсолютная рента, получаемая за право владения средствами производства. Таким образом Рикардо, сам того не желая и будучи представителем крупной буржуазии, но стремясь познать истину, пришел к выводу о наличии в обществе еще одного эксплуататорского класса (помимо землевладельцев), паразитирующих на труде наемных рабочих и извлекающих из права собственности на средства производства сверхприбыли, которые можно квалифицировать, по нашему мнению, как абсолютную ренту в промышленной сфере деятельности.

Вопросам земельной, денежной и горной ренты немало внимания уделяли многие ученые, в том числе: Ф. Кенэ (1694-1774), Дж. Р. Мак-Куллах (1789-1864), Р. Торренс (1780-1864), Томас Роберт Мальтус (1766-1834), Дж. Милль (1773-1836), Е. Бем-Беверк (1851-1914), А. Маршалл (1842-1924), Дж. Кларк (1847-1938), Джон Мейнард Кейнс (1883-1946), автор главного своего труда «Общая теория занятости, процента и денег», ставший родоначальником целого научного течения (кейнсианства) и многие другие известные экономисты. В принципе трудно найти из числа известных экономистов, которые в той или иной мере не интересовались бы вопросами ренты, процента за кредит, трудовой и прибавочной стоимости или эффективности производства.

В нашей стране в последние годы этому вопросу уделяли внимание многие экономисты. Наиболее яркое исследование по проблемам возникновения, использования и даже расчета горной ренты проведено известным специалистом в области горного дела Ю. В. Разовским.

В своей работе «Горная рента» (1) он не только вскрыл новые представления о недрах как среде активной жизнедеятельности человечества, но и на основе глубокого анализа сложившихся в горном деле экономических и правовых проблем дал им объективную оценку и предложил общественному мнению пути использования и принадлежности как земельной, так и горной ренты. Так, по мнению автора: «Механизм распределения средств горной ренты в масштабах России сможет эффективно функционировать, если будут научно обоснованы размеры долей ренты, направляемой непосредственно на личные счета граждан как части общегражданской ренты, бюджеты органов государственной власти различных уровней и оставшейся в распоряжении горных предприятий».

В частности он пишет «Если исходить только из оценки запасов полезных ископаемых и прогнозных ресурсов в размере 11,8 трлн. долл. США и предположить, что ј часть этой суммы (25%), или 3 трлн. долл, может быть направлена в фонд гражданской ренты как плата за использование недр и извлечение запасов, то на каждого гражданина России будет приходиться более 20 тыс. долларов США горной ренты» [1, с. 89].

С позиций социальной справедливости такой метод распределения горной ренты не может не вызывать уважительного к нему отношения. Однако с экономической точки зрения такой метод непосредственного распределения добавленной стоимости среди граждан страны не может рассматриваться как экономически достаточно обоснованный и, тем более объективно обусловленный по следующим соображениям:

во-первых, при таком способе реализации горной ренты между совладельцами недр не решается проблема поддержания действующих производственных мощностей нерентабельных и малорентабельных угольных шахт и разрезов;

во-вторых, прямая раздача незаработанных денежных средств, минуя стадию производственного процесса и непосредственного участия тружеников в общественно полезном труде не отвечает принципу «оплаты по труду» и поэтому не может быть признана в качестве объективно обусловленного принципа распределения горной ренты между ее совладельцами.

По мнению автора настоящего исследования, права на землю и ее недра, а также на их производные — горную ренту как и на любую другую (перечень видов ренты приводится ниже) не могут по определению принадлежать ни пользователю природных ресурсов, ни даже их юридическому владельцу, то есть государству, ни тем более какому-либо субъекту государства. Права на недра, землю и любую природную ренту могут принадлежать только их создателю. Он же и является их прямым и постоянным (вечным) владельцем. Изъять эти права от создателя земли и ее недр не под силу ни одному государству в мире и, тем более, юридическому или физическому (частному) лицу. Приватизация этих прав государственными структурами различных уровней или с их разрешения хозяйственными структурами или, тем более, частными лицами носит временный и явно нелигитимный характер. Поэтому ни государство, ни предприниматели не имеют законных и морально обоснованных прав на получение никакого вида природной ренты. Но люди, населяющие эти земли и постоянно проживающие на территориях этих земель, входящих в состав того или иного государства безусловно такими правами на ренту обладают по умолчанию как бы с согласия создателя соответствующих природных ресурсов или того, что принято так называть. Здесь уместно будет отметить, что создатель земли и недр как бы передал права на владение природными ресурсами людям, населяющим землю, а как использовать эти ресурсы и распределять ренту – это уже их дело.

Идея Ю. В. Разовского о распределении горной ренты (также как и других ее видов) между гражданами соответствующей страны является с нравственных позиций вполне обоснованной и экономически оправданной.

Вполне уместно, будет отметить здесь, что аналогичную точку зрения о характере распределения дифференциальной горной ренты разделяют такие известные в стране экономисты как доктор эконом. наук, проф. С. Ю. Глазьев [2] и доктор эконом. наук, академик Д. С. Львов. По нашему мнению, что касается механизма распределения дифференциальной горной ренты, то здесь на первое место выдвигается проблема обеспечения сбалансированного функционирования и развития предприятий, добывающих природные ресурсы. Применительно к угольной отрасли – это прежде всего необходимость поддержания действующих и воспроизводства выбывающих мощностей по добыче угля.

Учитывая большое многообразие природных ресурсов и соответственно видов ренты по ее генезису можно предложить следующую классификацию природных видов ренты, в том числе:

земельная рента;

горная рента;

прочие виды природной ренты (рыболовство и рыбоводство, лесоразработки, животноводство, свиноводство, коневодство, пчеловодство, птицеводство, кролиководство, собирание даров природы: грибов, ягод, орехов и т. д.).

По основным факторам возникновения рента может быть классифицирована следующим образом:

ограниченность природных ресурсов;

невоспроизводимость отрабатываемых природных ресурсов;

различные условия освоения и вовлечения в хозяйственный оборот природных ресурсов;

различные качественные характеристики природных ресурсов (энергоемкость топливно-энергетических ресурсов, процент содержания полезных компонентов в черной руде и рудах цветных металлов и т.д.);

различные горно-геологические условия залегания полезных ископаемых в недрах;

различные природно-климатические и географические условия размещения плодородных земель и полезных ископаемых;

различное органическое строение капитала (промышленная рента);

монопольная рента;

прочие виды ренты (услуги по реализации товарной продукции, реклама, случайные факторы).

2. Методология формирования интегральной горной ренты

О важности и актуальности в рыночных условиях использования горной ренты в хозяйственной деятельности говорят многие ученые, в частности Ю.А. Толченкин в одной из своих работ [3] отмечал «В рамках общей задачи обеспечения рентабельности и конкурентоспособности отрасли важнейшей проблемой является совершенствование методов изучения и оценки сырьевой базы с выделением экономично извлекаемых запасов и максимально возможное использование горной ренты, обоснование которой является важной задачей экономической науки». Обоснования происхождения и основных направлений использования горной ренты и является предметом исследования настоящего раздела данной работы. В горнодобывающем производстве, в частности в отраслях топливно-энергетического комплекса, из приведенного выше перечня видов природной ренты наиболее важное значение имеет рента из-за ограниченности и невоспроизводимости полезных ископаемых (абсолютная горная рента) и во вторую очередь — из-за различных горно-геологических условий залегания запасов природных ресурсов в недрах и соответственно различных горнотехнических факторов их выемки из недр (дифференциальная рента первого рода) и различной природной энергоемкости (калорийности) как главного и конечного качественного показателя угля (дифференциальная рента второго рода). Все названные виды горной ренты можно объединить в одну, так называемую, интегральную горную ренту, включающую все виды горной ренты (абсолютную и дифференциальную) и интегрально-дифференциальную горную ренту, включающую в себя только дифференциальную ренту первого и второго рода, то есть дифференциальную ренту на условия залегания запасов полезных ископаемых в недрах и дифференциальную ренту на качество (природную энергоемкость) угля.

Эта интеграция различных видов горной ренты имеет смысл прежде всего и главным образом для учета и перераспределения ее, с одной стороны, между национальным хозяйством и отраслью (абсолютная горная рента) и, с другой стороны, между шахтами и разрезами внутри угольной отрасли (отраслевая горная рента) или между предприятиями других отраслей ТЭК, а также между предприятиями всего топливно-энергетического комплекса (межотраслевая горная рента), что имело бы наибольший экономический эффект в хозяйственной деятельности отраслей топливно-энергетического комплекса.

Размежевание отраслей ТЭК на самостоятельные и независимые ценообразующие системы носит искусственный и временный характер. Однако по мере исчерпания запасов нефти и природного газа необходимость объединения в единый хозяйственно-экономический комплекс станет гораздо более очевидной и тогда можно будет рассчитывать на то, что распределение ренты между предприятиями этих отраслей будет носить научно обоснованный и хозяйственно осмысленный характер, а необходимость оценки экономической эффективности всего топливно-энергетического комплекса и входящих в него отраслей существенно возрастет. В основе экономической интеграции данных отраслей лежит формирование цен на нефть, газ и уголь на единой методологической базе. В качестве основы для формирования цен на указанные природные ресурсы по определению лежат затраты труда на поиски, разведку и освоение этих ценных топливно-энергетических ресурсов. Угольная отрасль из данного перечня отраслей по затратам труда на добычу единицы условного топлива занимает последнее место и является по этой причине замыкающей отраслью (но по запасам угля угольная промышленность на порядок выше двух других отраслей топливно-энергетического комплекса).

Из этого положения вытекают несколько экономически обоснованных следствий:

Во-первых, формирование и распределение абсолютной горной ренты, призванной обеспечивать сбалансированность развития национальных отраслей экономики страны и функционирование государственных надстроечных структур, по определению является функцией государства и ни в какой мере не может принадлежать горнодобывающим предприятиям и их владельцам. Господствующим принципом формирования размеров абсолютной горной ренты является объем потребных затрат на содержание государственных надстроечных структур. Чем квалифицированнее кадры в этих структурах и содержательнее методология их деятельности, тем меньше затрат на их содержание и меньше соответственно размеры абсолютной горной ренты.

Во-вторых, интегрально-дифференциальная горная рента, образуемая в зависимости от характера горно-геологических условий залегания полезных ископаемых (в данном случае каменных и бурых углей, сланцев, торфа и других углеродосодержащих полезных ископаемых, в первую очередь нефти и природного газа) и, во-вторых, в зависимости от весьма неодинаковых качественных характеристик (в первую очередь калорийности и технологических свойств), а также в-третьих невоспроизводимости указанных природных ресурсов не должна уходить за пределы топливно-энергетического комплекса во избежание искусственного и экономически совершенно необоснованного завышения цен на продукцию на всех последующих стадиях общественного производства — это во-первых. А, во вторых, нет абсолютно никакой необходимости передавать прибыль от результатов хозяйственной деятельности из наиболее трудоемкой горнодобывающей промышленности в другие гораздо менее фондо-, трудо- и энергоемкие отрасли национального хозяйства с существенно меньшей продолжительностью инвестиционного цикла и более короткими сроками окупаемости капитальных вложений.

Формирование этого комплекса, на наш взгляд, имеет смысл, исходя прежде всего именно из экономических соображений, суть которых и заключается в формировании единого в пределах комплекса ценообразования на нефть, газ, уголь и другие углеродосодержащие природные ресурсы (торф, дрова, сланцы) пропорционально их полезным качественным характеристикам (потребительной стоимости) и трудовым затратам на их разведку, вскрытие, подготовку к отработке, добычу, переработку и доставку потребителям.

К указанному перечню основных технологических звеньев можно добавить еще и затраты на использование этих топливных и энергетических ресурсов, которые также различаются весьма существенно.

Что касается действующего порядка и самого факта взимания абсолютной горной ренты в виде платы за недра и добычу угля с угледобывающих предприятий, то, учитывая значительную трудоемкость добычи угля и другие специфические факторы, непосредственно связанные с этим процессом, то было бы экономически более целесообразно перенести взимание этих налогов на конечный продукт других отраслей национального хозяйства (исключая отрасли сельского хозяйства и рыболовства, также отличающихся значительной трудоемкостью и тяжелыми условиями труда).

Горная рента, наряду с экономически обоснованной инвестиционной составляющей, включаемой в цену угля, создает реальную основу не только для безубыточного функционирования всего топливно-энергетического комплекса, но и для успешного поддержания и развития каждой отрасли, входящей в состав этого административно-хозяйственного комплекса. Проведенные исследования показывают, что в качестве такой реальной основы следует принять переход от трудовой стоимости добычи указанных природных ресурсов к реальным рыночным ценам, соответствующим с одной стороны потребительной стоимости, а с другой — платежеспособному спросу потребителей этих ценных полезных ископаемых. Вопросы расчета, распределения и перераспределения горной ренты — это важнейшие этапы интеграции рентных платежей, возникающих в связи с вовлечением в хозяйственный оборот природных ресурсов, которым имманентно присущи различные качественные характеристики как по внутренней природной энергоемкости, так и по условиям залегания в недрах и связанным с ними условиями их разработки.

Поэтому в первую очередь следует разработать методы расчета горной ренты и распределения ее между горными предприятиями соответствующих горнодобывающих отраслей, что в полной мере отвечает задачам, поставленным Энергетической стратегией России на период до 2020 года, в которой указано, что «… в рамках общей задачи обеспечения рентабельности и конкурентоспособности отрасли важнейшей проблемой является совершенствование методов изучения и оценки сырьевой базы с выделением экономично извлекаемых запасов и максимально возможным использованием горной ренты, обоснование которой является важной задачей экономической науки» (249). В соответствие с изложенными выше основными методологическими направлениями и принципами формирования и распределения интегрально-дифференциальной горной ренты предлагаются следующие методы расчета интегрально-дифференциальной горной ренты.

3. Методы расчета интегрально-дифференциальной горной ренты в угольной промышленности

В принципе перейти от стоимости добычи угля к оптовым рыночным или экономически обоснованным ценам (соответствующим потребительной стоимости) на эти ресурсы с учетом интегральной горной ренты за их качественные показатели, выраженные через природную энергоемкость (калорийность) и технологическую ценность, а также условия залегания в недрах и горнотехнические и горно-технологические условия добычи этих полезных ископаемых, не представляет особых принципиальных трудностей. Тем не мене, в целях снижения уровня сложности рассматриваемой проблемы целесообразно вначале рассмотреть в структурном аспекте экономический механизм формирования и перераспределения горной ренты между предприятиями одной только угольной отрасли, а затем аналогичным образом рассчитать отраслевую горную ренту и в других, в первую очередь смежных с угольной отраслью отраслях топливно-энергетического комплекса (нефтедобывающей и газовой отраслях ТЭК).

Для этого достаточно из трудовой стоимости добычи угля по каждому предприятию вычесть экономически обоснованную и объективно обусловленную цену угля. Полученное сальдо и будет интегральной дифференциальной рентой данного угледобывающего предприятия либо со знаком плюс (если трудовая стоимость по данному предприятию оказалась выше экономически обоснованной цены угля), либо со знаком минут (если экономически обоснованная цена оказалась выше трудовой стоимости 1 тонны угля). Знак плюс в данном случае означает, что данное угледобывающее предприятие (предположительно угольная шахта, что более всего вероятно, отрабатывающая пласты угля небольшой мощности крутого, крутонаклонного или наклонного залегания и имеющая другие неблагоприятные условия залегания в недрах и неблагоприятные условия их разработки) должно получить дотацию (горную ренту) от других угледобывающих предприятий, разрабатывающих пласты угля, залегающие в более благоприятных для вскрытия и отработки условиях, если эксплуатация данного предприятия необходима для удовлетворения потребностей хозяйства страны.

Механизм передачи интегральной дифференциальной горной ренты от высокорентабельных к малорентабельным предприятиям может осуществляться либо непосредственно на основании расчетов, выполненных по предлагаемой методологии и вышеприведенным методам, либо через отраслевой или региональные банки, что более предпочтительно с точки зрения осуществления постоянного финансового контроля за правильностью и своевременностью передачи рентных платежей с соответствующими действенными санкциями за отклонение от установленных правил. Следует при этом заметить, что в состав трудовой стоимости угля должны быть включены объемы затрат на перевозку угля и посреднические услуги по реализации угля, которые в сумме с затратами на перевозку угля нередко в условиях сложившегося рынка превосходят затраты труда по вскрытию и отработке запасов этого ценного сырья. Размеры этих тарифов с учетом затрат на добычу, обогащение и транспортировку угля и посреднические «услуги» должны вписаться в платежеспособный спрос потребителей угля. Полученные таким образом цены с учетом инвестиционной составляющей будут отвечать и теории трудовой стоимости, и качественным характеристикам угля, что и подтверждается полученными в табл. 1 данными об одинаковых объемах выручки (в размере 396,8 млн. руб) по ценам, соответствующим трудовой стоимости (трудоемкости добычи угля), и по рассчитанным нами ценам на основе энергоемкости угля. Поэтому их с достаточной степенью научной обоснованности можно назвать экономически обоснованными ценами, а поскольку они отражают потребности воспроизводства выбывающих мощностей, то они одновременно являются и объективно обусловленными характером складывающихся в отрасли рыночных отношений.

В указанной ниже табл. 1 приведен конкретный пример расчета оптовых цен на уголь и горной ренты на основе трудовой стоимости 1 т угля по небольшому перечню шахт и разрезов с учетом энергоемкости и инвестиционной составляющей в цене угля. Вначале средневзвешенная величина трудовой стоимости угля (в нашем примере 32,8 руб/т, получаемая делением общего объема реализации угля (по трудовой стоимости) на суммарную мощность (добычу) предприятий корректируется (умножается) на величину энергоемкости угля (в условных единицах) каждого предприятия из принятого к рассмотрению перечня, например, по введенной в действие в марте 2004 года шахте «Котинская»: 60 х 0,64 = 21,0 руб/т, , по шахте «Капитальная»: 40 х 0,68 = 22,3 руб./т и т. д. по всему кругу шахт и разрезов). Затем полученная индивидуальная по каждому предприятию расчетная цена умножается на мощность (объем добычи угля) каждого предприятия и в результате получается общая сумма реализации угля по средневзвешенной трудовой стоимости с учетом качества добываемого угля по каждому предприятию, сведенного к его энергоемкости, в объеме 246,6 млн. руб. Однако, поскольку энергоемкость каменных углей (не говоря уж о бурых углях) заметно ниже калорийности условного топлива (7000 ккал/кГ), то и полученная сумма будет меньше, чем требуется для нормальной жизнедеятельности горнодобывающих предприятий с учетом обеспечения необходимости своевременного вскрытия запасов угля на нижележащих горизонтах вплоть до отработки запасов угля по всему шахтному полю. Поэтому в целях обеспечения нормальных условий эксплуатации угледобывающего предприятия следует определить коэффициент приведения оптовых цен на уголь к трудовой стоимости путем деления общей суммы реализации угля по трудовой стоимости на сумму реализации по расчетным ценам, полученным с учетом энергоемкости угля.

Отношение общего объема реализации угля по трудовой стоимости (396,8млн. руб) к объему реализации по потребительной стоимости (246,6 млн. руб) дает величину поправочного коэффициента (1,6), умножая на который величину индивидуальной потребительной стоимости каждого предприятия, получаем искомые экономически обоснованные цены по каждому предприятию, пропорциональные энергоемкости угля и в сумме соответствующие общему объему реализации угля по трудовой стоимости (396,8 млн. руб.). Величина интегральной горной ренты по каждому предприятию определяется разностью выручки по экономически обоснованным оптовым ценам угля и ценам, соответствующим затратам труда на добычу угля с учетом инвестиционной составляющей, текущих издержек на добычу, обогащение и доставку угля потребителям.

Таблица 1 — Пример расчета оптовых цен и величины горной ренты по отдельным предприятиям угольной отрасли в сметных ценах 1991 года.

Шахты и

разрезы

Мощность

Трудовая стоимость угля

Кэфф. калор-ти

Цена угля

Реализация в ценах:

Горная

рента

расчетная

оптовая

расчетных

оптовых

тыс.т

руб/т

млн. руб

Ед.

руб/т

млн. руб

млн. руб

руб/т
Котинская

3000

60,0

180,0

0,64

21,0

33,8

63,0

101,3

-78,7

-26,2
Капитальная

1500

40,0

60,0

0,68

22,3

35,9

33,4

53,8

-6,2

-4,1
р. Бачатский

6400

20,0

128,0

0,62

20,3

32,7

130,1

209,4

81,4

12,7
р. Сартаки

1200

24,0

28,8

0,51

16,7

26,9

20,1

32,3

3,5

2,9
Всего

12100

32,8

396,8

0,63

20,7

33,2

246,6

396,8

0,0

0,0

Примечание: 1,6 — коэффициент пересчета трудовой стоимости угля в рыночные цены (396,8 : 246,6 = 1,6).

В приведенном примере наиболее экономически эффективные предприятия (р. «Бачатский» и р. «Сартаки») с положительной рентой в объеме соответственно 81,4 и 3,5 млн. руб покрывают затраты менее эффективных угольных шахт «Котинская» и «Капитальная», имеющих отрицательную горную ренту в размере соответственно — 78,7 и — 6,2 млн. рублей. (Расчеты по определению горной ренты по проектам строительства и реконструкции угольных шахт и разрезов приведены в приложении 1).

Приведенная ниже диаграмма является наглядной иллюстрацией приведенных выше рассуждений о соотношениях трудовой стоимости и рыночных цен по каждому предприятию в отдельности и в целом по всему кругу принятых к расчету угледобывающих предприятий.

Отраслевая и межотраслевая горная рента в отраслях топливно-энергетического комплекса

Рис 1. Пример расчета горной ренты.

Что касается интересов посредников по реализации угля и транспортных служб, то тарифы на их услуги не должны превышать уровня рентабельности угольных предприятий с тем, чтобы вписаться в размеры платежеспособного спроса на угольную продукцию. При этом следует иметь в виду следующее. Рыночные цены не всегда в полной мере отвечают качеству продукции и соответственно потребительной стоимости (потребительской ценности) углей соответствующих марок. Однако динамика их изменений имеет тенденцию к сближению с потребительной стоимостью и, кроме того, может регулироваться монопольными товаропроизводителями. Поэтому полученные таким образом экономически обоснованные цены с учетом качества угля и затрат на его добычу и воспроизводство мощности могут быть рекомендованы в качестве оптовых рыночных цен. Но, поскольку фактические рыночные цены уже сложились на товарном рынке, то именно они и должны использоваться при расчете всех стоимостных экономических показателей, связанных с ценами на уголь, а также с расчетами по определению размеров величины экономической эффективности как капитальных, так и эксплуатационных затрат, и других стоимостных показателей (например, рентабельности, фондоотдачи, фондоемкости и т. д.). Очень важно при этом, чтобы горная рента, полученная как разность между трудовой стоимостью и экономически обоснованными ценами не уходила за пределы отрасли с последующим частичным возвратом в виде дотаций, не покрывающих и 20% потребностей в инвестициях на поддержание шахтного фонда отрасли, а перераспределялась бы внутри нее между угледобывающими предприятиями через отраслевой банк (или межотраслевой банк отраслей, входящих в топливно-энергетический комплекс) и чтобы этот банк был под контролем отраслевого или соответственно межотраслевого органа управления. Без использования предлагаемого в данной работе инструментария управления ценами на уголь и инвестирования поддержания и развития угольной отрасли с передачей излишков прибыли, полученной за счет природных факторов, от высокоприбыльных предприятий другим менее рентабельным предприятиям, продукция которых необходима для сбалансированного развития национальной экономики, любые рассуждения о возможности сохранения и развития экономики страны и важнейших ее отраслей являются несостоятельными и обречены только лишь на затягивание процесса естественного и внешне непринудительного отмирания экономической и производственной базы страны.

Указанные цены соответствуют конечному показателю качества угля (его энергоемкости) и обеспечивают воспроизводство производственной мощности шахт и разрезов, поскольку в них учтены как трудовые затраты на поиски, разведку, добычу запасов угля и на строительство новых или реконструкцию и техническое перевооружение действующих предприятий через инвестиционную составляющую в цене угля, так и качественные характеристики углей через энергоемкость и технологическое назначения угля с учетом примесей и добавок в нем. В ОАО «Кузнецкуголь» десять из 22 шахт (табл. 2) обеспечивают нормальную финансово-хозяйственную деятельность всего объединения без дотаций и излишнего финансового контроля со стороны ведомственных органов управления.

Таблица 2 — Расчет горной ренты по ОАО «Кузнецкуголь»

Показатели

Мощность

шахты

Выручка по трудовой стоимости

Цена угля

оптовая

Горная рента
тыс. т

млн.

руб

руб/т

млн.

руб

млн.

руб

руб/т
Кузнецкуголь

24450

765

31,3

765

0

0
Шушталепская

750

26,9

35,9

24,6

-2,3

-3,07
им. Димитрова

500

13,9

27,8

18,5

4,6

9,2
Бунгурская

500

11,5

23

17,1

5,6

11,2
Байдаевская

850

20,7

24,35

28,1

7,4

8,7
Зыряновская

600

14,9

24,83

16,2

1,3

2,17
АО «Аларда»

1600

41,7

26,6

55,9

14,2

8,87
Абашевская

1700

49,1

28,88

49,3

0,2

0,12
Новокузнецкая

850

17,7

20,82

27,5

9,8

11,53
Капитальная

2400

79,7

33,2

70,7

-9

-3,75
Тайжина

550

15,8

28,73

15,2

-0,6

-1,1
им. Шевякова

300

7,1

23,7

9,9

2,8

9,33
Томская

1000

38,2

38,2

32,9

-5,3

-5,3
Юбилейная

1450

46,5

32,07

40,1

-6,4

-4,41
Осинниковская

1500

51,2

34,13

49,6

-1,6

-1,07
Есаульская

1400

48,2

34,43

44

-4,2

-3
Нагорная

1300

60,6

46,6

38,5

-22,1

-17
Орджоникидзе

1500

46,7

31,13

46,5

-0,2

-0,13
Ульяновская

1500

60,6

40,4

46,6

-14

-9,33

Полученную в результате приведенных выше расчетов величину горной ренты каждое угледобывающее предприятие должно либо получить из отраслевого (межотраслевого) фонда, либо отдать (перечислить) в указанный фонд для перечисления предприятиям с отрицательной горной рентой в зависимости от качества добываемого угля (через энергоемкость) и условия залегания и отработки угля (через количество и качество труда, вложенного в строительство и эксплуатацию шахты или разреза, нашедших выражение в трудовой стоимости угля).

Указанные расчеты разумеется следует осуществлять не по узкому кругу предприятий, как это сделано в приведенном примере, а по всему кругу угледобывающих предприятий отрасли. Тогда величина горной ренты по каждому предприятию будет определена с необходимой точностью, обеспечивающей нормальную эксплуатацию предприятий отрасли и воспроизводство мощности при подготовке каждого нового горизонта или участка горнодобывающего предприятия. В табл. 2 приведен расчет экономически обоснованных цен на уголь (с учетом инвестиционной составляющей) и природной энергоемкости (калорийности) угля (как конечного показателя, характеризующего качество продукции) и на основе данных по этим показателям определена горная рента по каждой шахте ОАО «Кузнецкуголь» в целом и в расчете на 1 тонну угля. Коэффициент природной энергоемкости угля определен как отношение фактической калорийности к величине калорийности по условному топливу (7000 ккал/кГ). Мощности шахт и калорийность угля приняты фактические, трудовая стоимость угля рассчитана с учетом необходимого размера минимальной прибыли (инвестиционной составляющей) на воспроизводство выбывающих мощностей по мере отработки запасов угля на действующих горизонтах и фактических данных о себестоимости угля.

Оптовые цены реализации угля определены на основе природной энергоемкости угля и его трудовой стоимости с помощью поправочного коэффициента, определенного из соотношения общей реализации угля по трудовой и потребительной стоимости.

Таблица 3 — Расчет горной ренты по потребительной стоимости по ОАО «Кузнецкуголь» в ценах 1990 г.

Наименование шахт

Горная рента

Мощность

шахт

Трудовая

ст-ть угля

Объем реализации

К-т энергоемкости

Цена угля

Реализация в ценах:
расчетная

оптовая

расчетных

оптовых

млн.

руб

руб/т

тыс.т

руб/т

млн.

руб

усл. ед.

руб/т

млн. руб
Кузнецкуголь

0,0

0,0

24450

31,3

765,0

25,4

31,3

618,5

765,0
Шушталепская

-2,3

-3,07

750

35,8

26,9

0,849

26,6

32,9

19,9

24,6
им.Димитрова

4,6

9,2

500

27,8

13,9

0,958

30,0

37,1

15,0

18,5
Бунгурская

5,6

11,2

500

22,9

11,5

0,884

27,7

34,2

13,8

17,1
Байдаевская

7,4

8,7

850

24,4

20,7

0,854

26,7

33,0

22,7

28,1
Зыряновская

1,3

2,17

600

24,8

14,9

0,700

21,9

27,1

13,1

16,2
АО «Аларда»

14,2

8,87

1600

26,1

41,7

0,903

28,3

34,9

45,2

55,9
Абашевская

0,2

0,12

1700

28,9

49,1

0,749

23,4

29,0

39,8

49,3
Новокузнецкая

9,8

11,53

850

20,8

17,7

0,838

26,2

32,4

22,3

27,5
Капитальная

-9

-3,75

2400

33,2

79,7

0,761

23,8

29,4

57,1

70,7
Тайжина

-0,6

-1,1

550

28,7

15,8

0,716

22,4

27,7

12,3

15,2
им. Шевякова

2,8

9,33

300

23,8

7,1

0,854

26,7

33,0

8,0

9,9
Томская

-5,3

-5,3

1000

38,2

38,2

0,851

26,6

32,9

26,6

32,9
Юбилейная

-6,4

-4,41

1450

32,1

46,5

0,714

22,3

27,6

32,4

40,1
Осинниковская

-1,6

-1,07

1500

34,1

51,2

0,854

26,7

33,0

40,1

49,6
Есаульская

-4,2

-3

1400

34,4

48,2

0,811

25,4

31,4

35,5

44,0
Нагорная

-22,1

-17

1300

46,6

60,6

0,766

24,0

29,6

31,1

38,5
Орджоникидзе

-0,2

-0,13

1500

31,1

46,7

0,802

25,1

31,0

37,6

46,5
Ульяновская

-14

-9,33

1500

40,4

60,6

0,803

25,1

31,1

37,7

46,6

1,2- коэффициент пересчета трудовой стоимости угля в оптовые цены

Горная рента рассчитана также как в приведенном выше примере, а именно – путем соотношения экономически обоснованных цен с их стоимостью по каждому предприятию. Полученная разница со знаком минус показывает, что затраты труда на этой шахте выше, чем оптовая рыночная цена на уголь данной марки, поэтому эта шахта должна получить рассчитанную величину горной ренты из соответствующего отраслевого или регионального фонда, образуемого за счет перечислений в него рентных платежей предприятиями с положительной рентой, на которых фактические затраты труда с учетом инвестиционной составляющей и соответственно трудовая стоимость угля меньше, чем фактический размер выручки от реализации угля по оптовым рыночным ценам. Поскольку угли коксующихся марок отличаются от энергетических углей по своему морфологическому составу и, в связи с этим, по технологическому назначению и обладают по этой причине весьма ощутимым технологическим преимуществом (способностью спекаться и превращаться при нагревании в кокс или полукокс), которое оценивается в результате сложившейся практики прошлых лет в размере 15-20% от стоимости углей энергетических марок, то в расчетах по определению уровней экономически обоснованных цен углей, идущих на коксование, следует учесть это преимущество (имеется в виду не весь рядовой уголь, а только концентрат углей, идущих на коксование, поскольку промпродукт и штыбы в качестве присадки к энергетическим углям, как правило, поступают на ТЭЦ). Иначе полученные без учета этого фактора цены будут экономически недостаточно обоснованными.

В приведенной ниже табл. 4 оптовые цены на угли, идущие на коксование, за исключением углей шахты «Шушталепская», угли которой отнесены к энергетической марке «Т », увеличены на 20% с учетом технологической ценности этих углей. Что касается полезных (германий) и вредных (сера, фосфор, зольность и других) добавок и примесей, содержащихся в составе углей различных марок, повышающих или понижающих его качество, то эти факторы также должны быть учтены в цене угля как и способность углей к коксованию за счет включения надбавки или, напротив, скидки либо к трудовой стоимости, либо непосредственно к оптовой экономически обоснованной и объективно обусловленной цене, но так, чтобы производственно-технические и социально-экономические программы развития этих предприятий от этого не пострадали. В результате этого произошло перераспределение объемов горной ренты между шахтами ОАО «Кузнецкуголь». Коэффициент технологической ценности может быть рассчитан по следующей авторской методике:

Ктц = Y*Kk/V*Ad*As*Ap*Aw где:

Ктц – коэффициент технологической ценности углей, склонных к коксованию;

Y – коэффициент пластического слоя (4-23);

Kk – коэффициент коксуемости (3,0-6,3),

V – коэффициент летучих компонентов в угле, численно равный процентному содержанию этого компонента в составе углей, идущих на коксование (1,18-1,85),

Ad – коэффициент зольности (1,115-1,319),

As — коэффициент сернистости (1,005-1,04)

Ap – коэффициент содержания фосфора в угле (1,005-1,03)

Aw – коэффициент влажности (1,06-1,24).

Исходя из приведенных характеристик углей, положительно и отрицательно влияющих на качество кокса, можно вычислить предельные значения технологической ценности указанных углей: минимальное значение – 1,08 и максимальное – 1,45. Кроме того для углей редких марок (ОС, СС и других) может быть рассчитан прогрессивный поправочный коэффициент, исходя из доли запасов углей этих марок в недрах к общему объему запасов углей, идущих на коксование. Тогда дополнительный поправочный коэффициент для углей этих марок составит еще 10-15%.

Учитывая, что фактические рыночные цены чаще всего заметно отличаются от теоретически рассчитанных цен, в табл. 2 приведен расчет экономически обоснованных и объективно обусловленных цен и объемы горной ренты по ОАО «Кузнецкуголь», в отличие от предыдущей таблицы не по потребительной стоимости угля, а на основе сопоставления трудовой стоимости с фактическими рыночными ценами, в которых качественные характеристики угля уже учтены в полной мере с наложением на них затрат на услуги посредников и железнодорожные тарифы за транспортировку угля от производителя к потребителям угля. Экономическая обоснованность рассчитанных таким образом цен на уголь объясняется тем, что в их состав включены не только текущие эксплуатационные затраты, связанные с добычей угля, но и инвестиционная составляющая, определенная в соответствии с приведенной выше методикой расчета минимального размера части прибыли, направляемой на воспроизводство выбывающих по разным причинам производственных мощностей по добыче угля. А объективная их обусловленность вызвана тем, что в основу их расчета заложены фактические рыночные цены, скорректированные на капитальные и текущие затраты труда по вскрытию и отработке запасов угля.

В табл. 4 приведен расчет горной ренты с учетом такого важного технологического свойства углей некоторых марок как способность их к коксованию, что имеет огромное значение в черной металлургии, которая и является главным потребителем углей этих марок.

Таблица 4 — Расчет горной ренты по потребительной стоимости (с учетом коксуемости углей).

Наименование

шахт

Мощность

шахты

Трудовая

ст-ть угля

Объем

реализации

Энерго

емкость,

усл. ед.

Цена угля

Реализация:

Горная

рента

расчетная

оптовая

расчетые цены

оптовые

цены

тыс.т

руб/т

млн. руб

руб/т

млн. руб

млн. руб

руб/т
Кузнецкуголь

24450

31,29

765

720

765

0,0

0,0
Шушталепская

750

35,8

26,9

0,849

26,6

28,2

19,9

21,2

— 5,7

-7,6
им. Димитрова

500

27,8

13,9

0,958

36,0

38,2

18,0

19,1

5,2

10,4
Бунгурская

500

22,9

11,5

0,884

38,0

40,4

19,0

20,2

8,7

17,5
Байдаевская

850

24,4

20,7

0,854

28,5

30,3

24,2

25,7

5,0

5,9
Зыряновская

600

24,8

14,9

0,700

19,2

20,4

11,5

12,3

— 2,6

— 4,4
Аларда

1600

26,1

41,7

0,903

26,4

28,1

42,3

44,9

3,2

2,0
Абашевская

1700

28,9

49,1

0,749

22,3

23,7

37,9

40,2

— 8,9

— 5,2
Новокузнецкая

850

20,8

17,7

0,838

26,2

27,9

22,3

23,7

6,0

7,1
Капитальная

2400

33,2

79,7

0,761

26,4

28,0

63,3

67,3

-12,4

— 5,2
Тайжина

550

28,7

15,7

0,716

17,9

19,0

9,8

10,4

-5,3

— 9,7
им. Шевякова

300

23,8

7,1

0,854

34,0

36,1

10,2

10,8

3,7

12,3
Томская

1000

38,2

38,2

0,851

29,3

31,1

29,3

31,1

-7,1

— 7,1
Юбилейная

1450

32,1

46,6

0,714

20,4

21,7

29,6

31,4

-15,1

— 10,4
Осинниковская

1500

34,1

51,2

0,854

39,1

41,6

58,7

62,4

11,2

7,5
Есаульская

1400

34,4

48,2

0,811

31,3

33,2

43,8

46,5

-1,7

— 1,2
Орджоникидзе

1500

31,1

46,7

0,802

33,1

35,2

49,7

52,7

6,1

4,1
Ульяновская

1500

40,4

60,6

0,803

44,9

47,7

67,4

71,5

10,9

7,3
Углекоп

300

39,3

11,8

0,894

33,4

35,4

10,0

10,6

-1,2

— 6,8
В среднем

1111

31,29

34,77

0,81

25,41

26,98

20,3

30

0

0

Из приведенных данных в табл. 4 видно, что 8 угольных шахт (им. Димитрова, Бунгурская, Байдаевская, АО «Аларда», Новокузнецкая, им. Шевякова, Осинниковская, им. Орджоникидзе и Ульяновская) из всего перечня в количестве 18 предприятий, приведенных в этой таблице, обеспечивают покрытие зарентабельных издержек производства по угледобывающим шахтам с отрицательной горной рентой более.

4. Расчет горной ренты в отраслях ТЭКа.

Естественно, что с участием нефтегазопромыслов, более эффективно работающих, чем шахты и разрезы, решение задачи обеспечения нормальных экономических условий для поддержание и развития производственных мощностей угольных шахт и разрезов будут решаться еще проще.

Вопрос об объединении угольной отрасли с нефтедобывающей и газодобывающей отраслями промышленности возникал еще в 70-е годы прошлого столетия. Целесообразность объединения этих отраслей в единый технологический комплекс объяснялась не только общим характером использования товарной продукции указанных отраслей – для получения тепла и энергии, но и экономическими факторами, в частности и такими как единой природой формирования горной ренты, которая по своей экономической природе призвана обеспечивать примерно равные финансовые и экономические условия в основном для поддержания и развития в первую очередь предприятий именно этих отраслей без отчисления всей суммы этой ренты в доход государственного бюджета с последующим перечислением другим отраслям народного хозяйства, которые в этом и не испытывали нужды. Например, сельское хозяйство и ряд других отраслей, связанных с использованием природных ресурсов, имеют свои виды ренты и не нуждаются в привлечении для собственной хозяйственной деятельности привлечения горной ренты. Но прежняя система управления экономикой страны не в состоянии была решить даже такой хотя и важный, но в принципе не очень сложный вопрос как и множество других сугубо технических и экономических проблем. В настоящее время в организационном плане этот вопрос решен достаточно оперативно, но экономической единой системы не создано до сих пор и перспектив его решения не просматривается ни в ближайшей, ни в отдаленной перспективе.

В результате получилась не единая топливно-энергетическая система, а конгломерат отдельных акционерных обществ, организационных и финансовых компаний, которые все еще находятся в поиске новых структурных преобразований, что весьма негативно отражается на результатах хозяйственной и производственно-экономической деятельности предприятий указанных отраслей. Поэтому в этом конгломерате крупных базовых отраслей промышленности по определению не может быть ни разработано, ни тем более осуществлено ни единой технической, ни инвестиционной, ни экономической и никакой другой общей позитивной политики по выходу из общего экономического кризиса до тех пор, пока не будет разработан единый механизм ценообразования в этих отраслях на основе затрат труда на поиски, разведку, вскрытие и отработку запасов этих ценных природных ресурсов с учетом их качественных показателей и инвестиционной составляющей на воспроизводство выбывающих производственных мощностей, рассчитанной с учетом рыночных категорий (кредит, процент и другие).

В табл. 5 приведен условный пример расчета оптовых цен и горной ренты по горнодобывающим предприятиям нефтяной, газовой и угольной отраслям промышленности с тем, чтобы наглядно показать наличие возможностей разработки единой экономической стратегии совместного функционирования и развития всего комплекса предприятий указанных отраслей в едином хозяйственном механизме. В соответствии с полученными результатами НПЗ № 1 и ГРП № 4 должны перечислить излишки своей ренты в размере соответственно 1035,35 и 1106,14 млн. руб шахтам «Северная» и «Западная», что вполне отвечает энергоемкости продукции данных предприятий и трудоемкости их получения.

Необходимость и целесообразность разработки единой инвестиционной, технической и экономической политики текущего функционирования и дальнейшего гармоничного развития нефтедобывающей, газодобывающей и угольной промышленности чрезвычайно велика и в настоящее время еще более актуальна, чем раньше.

Таблица 5 — Пример расчета горной ренты по предприятиям отраслей ТЭК.

Наименования предприятий

Мощность

Трудовая стоимость сырья*)

Реализация в расчетных ценах

Реализация в оптовых ценах

Калорий

ность 1т

Горная

рента

тыс.т

руб/т

млн. руб

руб/т

млн. руб

руб/т

млн. руб

усл. ед.

млн. руб
Северная

1200

900

1080

310,1

372,1

248,9

298,63

0,68

-781,37
Западная

1500

800

1200

296,4

444,6

237,9

356,82

0,65

-843,18
НПЗ № 1

1800

300

540

697,7

1255,8

559,9

1007,9

1,53

467,884
ГРП № 4

3000

200

600

729,6

2188,8

585,6

1756,7

1,6

1156,66
Всего

7500

456

3420

568,2

4261,3

456,0

3420

1,25

0
Переводной коэффициент

0,8026

Примечания:

1. *) Выручка приведена по трудовой стоимости, в состав которой включены как текущие эксплуатационные затраты на добычу угля, так и инвестиционная составляющая на воспроизводство выбывающих мощностей. Переводной коэффициент — 3420 : 4261,3 = 0,8026.

2. Технология расчета экономически обоснованной (оптовой) цены угля и интегрально-дифференциальной горной ренты по ш. Северная: Средневзвешенная величина цены сырья по трудовой стоимости по принятому кругу предприятий (456 руб/т) умножается на коэффициент калорийности ш. Северная (0,68), получается в результате расчетная цена угля по ш. Северная (310,1 руб/т), которую умножая на переводной коэффициент (0,8026) получаем экономически обоснованную цену угля (248,9 руб/т), учитывающую и трудовые затраты на добычу угля и его качество по калорийности. Вычитая из экономически обоснованной цены 248,9 руб/т трудовую стоимость добычи 1 т угля (900 руб/т) и умножая результат на мощность (добычу) шахты получаем общую величину отрицательной горной ренты по данной шахте в размере 781,37 млн. руб.

Объемы горной ренты со знаком плюс по нефтеперегонному заводу № 1 и газовому промыслу (газраспредпункту № 4) говорят о том, что добыча нефти и природного газа значительно более эффективна, чем добыча угля и поэтому излишки прибыли по этим ископаемым должны быть перечислены угледобывающим предприятиям для обеспечения их жизнедеятельности в текущем периоде и воспроизводству мощностей угледобывающих предприятий в перспективе при обоснованной в этом необходимости.

Ниже (табл. 6) приводится расчет экономически обоснованных и объективно обусловленных цен на нефть, природный газ и уголь и горной ренты в целом по указанным отраслям.

Таблица 6 — Расчет горной ренты по отраслям ТЭК в ценах 1991 года.

Отрасли

Мощность

Реализация по трудовой стоимости

Выручка в расчетных ценах

Выручка в оптовых ценах

Горная рента

Калорийность

1 т сырья

млн т

руб/т

млрд. руб

руб/т

млрд. руб

руб/т

млрд. руб

млрд. руб

Уголь

250

900

225

257,81

64,452

191,65

47,912

177,1

0,68
Нефть

310

300

93

580,07

179,82

431,21

133,67

-40,7

1,53
Газ

590

200

118

580,07

342,24

431,21

254,41

-136,4

1,6
Всего

1150

379,1

436

510

586,5

450,9

436

0,0

1,25

Переводной коэффициент — 0,7434

Примечание: По уровню горной ренты в расчете на единицу продукции можно судить и об экономической эффективности добычи данных природных ресурсов.

Из приведенного примера видно, что добыча природного газа почти в 3,4 раза эффективнее, чем добыча нефти и во много раз эффективнее добычи угля. Во многом это объясняется более высоким уровнем интегральной горной ренты при добыче и использовании нефти и природного газа, чем при добыче угля, в связи с чем данные отрасли согласно приведенным расчетам должны перечислить угольной отрасли соответственно 40,7 и 136,4 млрд. руб в целях обеспечения сбалансированного развития указанных отраслей и топливно-энергетического комплекса в целом. Ограниченные запасы природного газа и нефти также вынуждают, в целях заботы о будущих поколениях России, стремиться к обеспечению сбалансированных объемов добычи и использования этих ценных природных ресурсов.

Однако расчеты по определению объемов отраслевой и особенно межотраслевой горной ренты на основе соотношения трудовой стоимости с потребительной имеет смысл выполнять лишь для сравнения соответствия их динамики в перспективе с тенденцией формирования реальных рыночных цен, которые существенным образом еще длительный период времени будут отличаться от их потребительной стоимости, поскольку зависимость их от мирового уровня цен будет сохраняться еще значительный период. Поэтому расчеты по определению экономически обоснованных текущим характером рыночных отношений объемов горной ренты следует производить на основе не потребительской ценности указанных природных ресурсов и соответствующих им потребительных стоимостей, а на основе текущих рыночных цен с учетом ожидаемой динамики их изменения в соответствии с мировыми ценами и эвентуально возможными форсмажорными событиями в мире.

Полученные в табл. 21 результаты еще раз подтверждают замыкающий характер угольной отрасли среди отраслей топливно-энергетического комплекса и, учитывая уже сложившуюся большую разбалансированность количества оставшихся в недрах запасов этих ценных природных ресурсов, экономическую целесообразность и производственно-хозяйственную необходимость всемерного поддержания угольной отрасли и в первую очередь угольных шахт и разрезов за счет интегральной горной ренты значительно более эффективных фактически и по определению нефтедобывающей и газовой отраслей промышленности, которые, несмотря на существенно более высокий уровень экономической эффективности своей производственно-хозяйственной деятельности, тем не менее, не в состоянии обеспечить потребности национальной экономики в топливно-энергетических ресурсах в полном объеме без участия угольной отрасли промышленности.

Выводы.

В национальной экономике многих стран мира, в том числе и в России, имеются немало отраслей, производство продукции в которых характеризуется ярко выраженной неравномерностью объема затрат на получение единицы однородной продукции в связи с ее производством в весьма неодинаковых природно-климатических, горно-геологических и других природных условиях, что и порождает получение предприятиями, находящимися в лучших условиях, дополнительной прибыли, вызванной не затратами труда и капитала, а именно различием природных условий. Эта добавочная прибыль получила исторически название ренты. В сельском хозяйстве – это земельная рента, вызванная различием плодородия почвы, разной удаленностью от торговых центров, существенно различными климатическими условиями; в горнодобывающих отраслях – это, так называемая, горная рента на различие качественных характеристик полезных ископаемых и различные горно-геологические условия залегания и горнотехнические факторы отработки запасов полезных ископаемых, в рыболовстве, лесном хозяйстве и в других отраслях, связанных с вовлечением в хозяйственный оборот тех или иных природных ресурсов – это природная рента, в финансовой сфере деятельности – это денежная рента или процент за банковский кредит.

В результате проведенных исследований установлено, что права на землю и ее недра, а также на их производные — горную ренту как и на любую другую не могут принадлежать ни пользователю природных ресурсов, ни даже их юридическому владельцу, то есть государству, ни тем более какому-либо субъекту государства. Права на недра, землю и любую природную ренту могут принадлежать только их создателю. Он же и является их прямым и постоянным (вечным) владельцем. Изъять эти права от создателя земли и ее недр не под силу ни одному государству в мире и, тем более, юридическому или физическому лицу. Приватизация этих прав государственными структурами различных уровней или с их разрешения хозяйственными структурами или, тем более, частными лицами носит временный и явно нелигитимный характер. Поэтому ни государство, ни предприниматели не имеют законных и морально обоснованных прав на получение природной ренты. Но люди, населяющие эти земли и постоянно проживающие на территориях этих земель, входящих в состав того или иного государства, безусловно такими правами обладают по умолчанию как бы с согласия создателя соответствующих природных ресурсов.

Предложения ряда экономистов о распределении горной ренты (также как и других ее видов) между гражданами страны является с нравственных позиций вполне обоснованной и экономически оправданной. Что касается механизма ее распределения, то здесь на первое место выдвигается проблема обеспечения сбалансированного функционирования и развития предприятий, добывающих природные ресурсы. Применительно к угольной отрасли – это прежде всего необходимость поддержания действующих и воспроизводства выбывающих мощностей по добыче угля. Поэтому получение горной ренты как и любой другой с экономических позиций может быть осуществлено не непосредственно гражданам, населяющим соответствующий регион, и независимо от количества и качества их труда, а только лишь через труд и цену создаваемого ими продукта.

4. В горнодобывающем производстве, в частности в отраслях топливно-энергетического комплекса наиболее важное значение имеет рента из-за ограниченности и невоспроизводимости полезных ископаемых (абсолютная горная рента) и во вторую очередь — из-за различных горно-геологических условий залегания запасов природных ресурсов в недрах, различных горнотехнических факторов их выемки из недр, различной энергоемкости угля (дифференциальная рента первого рода) и техническая горная рента (дифференциальная рента второго рода). Все названные виды горной ренты можно объединить в одну, так называемую, интегральную горную ренту. Эта интеграция различных видов горной ренты имеет смысл прежде всего и главным образом для учета и перераспределения ее между шахтами и разрезами внутри угольной отрасли (отраслевая горная рента) или между предприятиями других отраслей ТЭК, а также между предприятиями всего топливно-энергетического комплекса (межотраслевая горная рента), что имело бы наибольший экономический эффект. Размежевание отраслей ТЭК на самостоятельные и независимые ценообразующие системы носит искусственный и временный характер. Однако по мере исчерпания запасов нефти и природного газа необходимость объединения в единый хозяйственно-экономический комплекс станет гораздо более очевидной и тогда можно будет рассчитывать на то, что распределение ренты между предприятиями этих отраслей будет носить научно обоснованный и хозяйственно осмысленный характер, а экономическая эффективность всего комплекса существенно возрастет. В основе экономической интеграции данных отраслей лежит формирование цен на нефть, газ и уголь на единой методологической базе. Необходимость и целесообразность разработки единой инвестиционной, технической и экономической политики текущего функционирования и дальнейшего гармоничного развития нефтедобывающей, газодобывающей и угольной промышленности чрезвычайно велика и в настоящее время на пути перехода к полноценным рыночным отношениям еще более актуальна, чем раньше.

Горная рента, образуемая в зависимости от характера горно-геологических условий залегания полезных ископаемых в недрах и в зависимости от неодинаковых качественных характеристик (в первую очередь калорийности и технологических свойств), не должна уходить за пределы топливно-энергетического комплекса, поскольку главным ее назначением является устранение (нивелирование) горно-геологических условий залегания запасов сырья в недрах и их отработки, с одной стороны, и существенных различий в энергоемкости и технологическом назначении использования их в народном хозяйстве, с другой стороны, а также во избежание искусственного и экономически необоснованного завышения цен на продукцию на всех последующих стадиях общественного производства — это во-первых. А, во вторых, нет абсолютно никакой необходимости передавать прибыль от результатов хозяйственной деятельности из наиболее трудоемкой горнодобывающей промышленности в другие гораздо менее фондо-, трудо- и энергоемкие отрасли национального хозяйства с существенно меньшей продолжительностью инвестиционного цикла и более короткими сроками окупаемости капитальных вложений. Формирование этого комплекса, на наш взгляд, имеет смысл, исходя прежде всего именно из экономических соображений, суть которых и заключается в формировании единого в пределах комплекса ценообразования на нефть, газ, уголь и другие углеродосодержащие природные ресурсы (торф, дрова, сланцы) пропорционально их полезным качественным характеристикам (потребительной стоимости) и трудовым затратам на их разведку, вскрытие, подготовку к отработке, добычу, переработку и доставку потребителям. Поэтому для формирования единой базы ценообразования как в отраслях ТЭК, так и в каждой отдельной отрасли нет необходимости разделять горную ренту на абсолютную и дифференциальную, поскольку вся она в полном объеме должна идти на создание одинаковых стартовых условий хозяйственной деятельности каждого предприятия, продукция которого востребована экономикой страны, независимо от того в каких горно-геологических условиях размещены запасы этих ресурсов в недрах и какими качественными характеристиками они обладают. Каждое горнодобывающее предприятие, продукция которого необходима для нормального функционирования экономики страны, имеет неоспоримое право на существование и воспроизводство своей мощности, но не за счет государственного бюджета, а за счет перераспределения внутриотраслевой или межотраслевой интегральной горной ренты между предприятиями с худшими условиями залегания в недрах и их добычи и с лучшими горно-геологическими условиями их залегания в недрах и отработки, а также с худшими и лучшими качественными характеристиками. Различные качественные характеристики и условия залегания и отработки запасов углеродосодержащего сырья создают объективную основу для формирования единой интегральной горной ренты и распределения ее между всеми предприятиями каждой отрасли в отдельности или всего ТЭК‘ в целом.

Горная рента, наряду с экономически обоснованной инвестиционной составляющей, включаемой в цену угля, создает реальную основу не только для безубыточного функционирования всего топливно-энергетического комплекса, но и для успешного поддержания и развития каждой отрасли, входящей в состав ТЭК. Проведенные исследования показывают, что в качестве такой реальной основы следует принять переход от трудовой стоимости добычи указанных природных ресурсов к экономически обоснованным ценам, соответствующим с одной стороны трудовой стоимости, а с другой — платежеспособному спросу потребителей этих ценных полезных ископаемых потребительной стоимости). Указанный переход осуществляется с помощью соответствующего переводного коэффициента (частное от деления общего объема трудовой стоимости всей продукции отрасли или региона к общему объему продукции в расчетных или рыночных ценах).

Рыночные цены не всегда в полной мере отвечают качеству продукции и соответственно потребительной стоимости (потребительской ценности) углей соответствующих марок. Однако динамика их изменений имеет тенденцию к сближению с потребительной стоимостью и, кроме того, может регулироваться монопольными товаропроизводителями. Поэтому полученные таким образом экономически обоснованные цены с учетом качества угля и затрат на его добычу и воспроизводство мощности могут быть рекомендованы в качестве оптовых рыночных цен. Но, поскольку фактические рыночные цены уже сложились на товарном рынке, то именно они и должны использоваться при расчете всех стоимостных экономических показателей, связанных с ценами на уголь, а также с расчетами по определению размеров горной ренты и величины экономической эффективности как капитальных, так и эксплуатационных затрат, и других стоимостных показателей (например, рентабельности, фондоотдачи, фондоемкости и т. д.). Важно, чтобы горная рента, полученная как разность между трудовой стоимостью и рыночными (или расчетными экономически обоснованными и объективно обусловленными) ценами не уходила за пределы отрасли с последующим частичным возвратом в виде дотаций, не покрывающих и 20% потребностей в инвестициях на поддержание шахтного фонда отрасли, а перераспределялась бы внутри нее между угледобывающими предприятиями через отраслевой банк (или межотраслевой банк отраслей, входящих в топливно-энергетический комплекс) и чтобы этот банк был под контролем отраслевого или соответственно межотраслевого органа управления (с участием Департамента по угольной промышленности Минэнерго РФ).

8. Без использования предлагаемого в данной работе инструментария управления ценами на уголь и инвестирования поддержания и развития угольной отрасли с передачей излишков прибыли, полученной за счет природных факторов, от высокоприбыльных предприятий другим менее рентабельным предприятиям, продукция которых необходима для сбалансированного развития национальной экономики, любые рассуждения о возможности сохранения и развития экономики страны и важнейших ее отраслей являются несостоятельными и обречены только лишь на затягивание процесса естественного и внешне непринудительного отмирания экономической и производственной базы страны.

Реферат: Психопрофилактика наркозависимости

Психопрофилактика наркозависимости

Н.В. Подхватилин

Диагностика уровня предрасположенности к зависимости и выбор метода профилактики

Логические уровни

Уровни предрасположенности к зависимости

Методы профилактики

1. Внешнее окружение

Знает о существовании наркотиков

Техники, обучающие социальному взаимодействию

2. Поведение

Эмоциональная реакция на наркотики

3. Способности

Знает о причинах потребления наркотиков другими людьми

Техники тренингов умений, уверенности в себе и самопознания

4. Ценности и убеждения

Думает о наркотиках как о способе решения каких-то жизненных проблем

Техники, влияющие на формирование мировоззрения

5. Идентичность

Рассуждает о наркотиках как о неотъемлемой части своей жизни

Техники, влияющие на формирование мировоззрения

6. Духовность

Рассуждает о наркотиках с позиции мистики и предназначения

Экзистенциальная психотерапия

При диагностике предрасположенности к наркотикам важно выяснить уровень рассуждений на эту тему подростка. Понять, на каком логическом уровне находятся информация и убеждения (мнения) подростка на этот счет. Данная диагностика проходит в форме беседы с подростком, при которой выявляется сила значение для подростка темы наркотиков. Исходя из этого, выделяются три группы риска:

Слабой предрасположенности

Умеренной предрасположенности

Наиболее вероятной предрасположенности

К первой группе относятся типы рассуждений о наркотиках, исходящие из первого и второго логического уровня.

Например: подросток знает о существовании наркотиков и эмоционально на них реагирует (либо относится с принятием их, либо их отрицает). На этих уровнях у подростка еще не сформировано желание попробовать наркотик. Но тем не мене потенциальная зависимость уже существует, которая будет развиваться по мере углубления рассуждения подростка о наркотиках.

Ко второй группе принадлежат суждения подростка о наркотиках с позиции их функционального использования. На этом уровне подросток уже знает, для чего конкретно, где, когда и с кем принимаются наркотики. Данные рассуждения способны привести подростка к решению «побаловаться» наркотиками, попробовать, что это такое.

Третья группа характеризуется рассуждениями о возможной легализации наркотиков, как естественной части жизни человека. Рассуждения, типа: «Люди потребляли наркотики, потребляют и будут потреблять. Это естественно, а значит имеет право на существование».

Суть профилактики сводится к тому, чтобы выявить степень предрасположенности, а затем понизить уровень вероятности потребления наркотиков. Диагностично здесь следующее – если работа проведена качественно, подросток начинает рассуждать о наркотиках с более низкого логического уровня. А значит и заинтересованность подростка в наркотиках понижается.

Работа с убеждениями предполагает следующие условия – изменение убеждений осуществляется с более высокого логического уровня, чем уровень предрасположенности.

Например: рассуждения о наркотиках как социальном явлении и людях, которые их употребляют, относятся к первому и второму логическим уровням. Следовательно, психологическую коррекцию осуществляют с третьего или четвертого уровня. Т.е. тема обсуждения будет начинаться с позиции житейских навыков (логический уровень способностей) обеспечивающих объективное существование человека в этом мире.

Психологические техники, обеспечивающие понижение уровня предрасположенности к наркозависимости через усиление личностной позиции

Техники, изменяющие жизненную позицию, (т.е., переводят предрасположенность к наркотикам с четвертого уровня на более низкий).

Техника 1. «Три года до смерти»

Процедура техники предлагает группе подростков осуществить виртуальное путешествие к моменту своей смерти. Тщательное проговаривание всех деталей пути обеспечивает переоценку практически всех жизненных ценностей. Те убеждения, которые были привнесены извне и не соответствуют смыслоориентированным установкам личности, выбрасываются из поля сознательной деятельности.

Техника 2. «Трудно быть богом»

Процедура техники в режиме свободных ассоциаций позволяет психике человека осуществить все заветные желания. Абсурдные желания, порожденные патологическими установками (наркоманией и т.д.), в ассоциативном ряде порождают дефективные образы достижения, при осознании которых отказываются от них и от убеждений, их породивших.

Техника 3. «Понимание бренности убеждений»

Процедура техники предполагает психологическую беседу с подростками на тему возможности естественного изменения убеждений в течение жизни. Психика подростков настраивается с помощью собственных их примеров на то, что они уже отказались от ряда убеждений в своей жизни. Делается обоснованный вывод, что при ряде обстоятельств те убеждения, которые у них есть сейчас, тоже будут утилизированы, как ненужные.

Техника 4. «Изменение личной истории»

Процедура техники предполагает сознательное вмешательство в процессы детерминации личности и убеждений и целью осознанного их изменения.

Техника 5. «Перевешивание ярлыков»

Процедура техники предполагает изменение отношения к проблемным ситуациям, порождающим глубинные убеждения.

Техника 6. «Валять дурака»

Процедура техники позволяет подростку с помощью психокоррекционных методов в позитивном ключе изменять свои жизненные установки.

Техника 7. «Техника уменьшения стрессогенного восприятия»

Процедура техники обеспечивает коррекцию подсознательных установок восприятия с целью обеспечения спокойного взгляда на проблемную ситуацию. Это в свою очередь создает возможность восприятия новых вариантов поведения и стоящих за ним убеждений.

Техники, порождающие новые способности и стоящие за ними убеждения, (т.е., переводят предрасположенность к наркотикам с третьего уровня на более низкий).

Техника 1. «Техника чувственного отказа»

Процедура техники на бессознательном уровне обеспечивает навык сознательного отказа от манипулятивных предложений.

Техника 2. «Техника отрицательных мотиваций»

Процедура техники представляет обстоятельный рассказ и показ способов вовлечения подростков к наркотикам, что обеспечивает мотивацию отказа от потребления наркотиков при попадании в среду риска.

Техника 3. «Изменение контекста восприятия»

Процедура техники обеспечивает утилизацию отрицательных суждений о себе, которые в потенциале могут быть использованы для вовлечения в наркотическую анестезию собственных переживаний.

Техника 4. «Работа с неприятными ощущениями»

Процедура техники обеспечивает осознание и переосмысление жизненных ситуаций, которые явились основой негативного состояния психики.

Техника 5. «Хохочущий друг»

Процедура техники через эмоциональную переоценку собственных проблем обеспечивает изменение отношения к себе и к другим людям.

Техники, изменяющие формы поведения в прежней социальной среде (обеспечивающие переход предрасположенности со второго на первый уровень).

Техника 1. «Ролевые игры межполового восприятия»

Процедура техники обеспечивает восприятие внутреннего мира и жизненных позиций противоположного пола в момент общения (знакомства).

Техника 2. «Повышение самооценки»

Процедура техники через внутреннюю визуализацию и чувственное проживание позитивных восприятий увеличивает самооценку, что позволяет без страха перед самим собой и жизнью спокойно общаться с противоположным полом.

Техника 3. «Техника влюбленности»

Процедура техники предполагает лекцию на тему сексуальных отношений с психологической позиции восприятия каждого из партнеров. Предлагается пройти в режиме игры этапы влюбленности, следующей за ней ответственности и дальнейший процесс регрессии. Знание основных этапов межполовых отношений обеспечивает спокойное к ним отношение, которое не обязательно анальгезировать наркотиками.

Техника 4. «Техника удовлетворения возрастных жизненных установок».

Процедура техники обеспечивает классификацию подаваемой информации по возрастным и личностным особенностям. В результате удовлетворения основных личностных возрастных потребностей закрывается ниша для мистической, наркотической предрасположенности как способа удовлетворения данных потребностей.

Работа с профилактикой наркозависимости направлена, прежде всего, на сохранение и поддержание здоровых личностных установок. Для чего используется методы психокоррекции, позитивного опыта других людей, духовные и религиозные практики, методы профориентации, поддержание самооценки на высоком и самодостаточном уровне.

Понимание ведущих потребностей подросткового и старшего подросткового возраста обеспечивает алгоритм, цель и ожидаемый результат необходимой работы.

Мозг человека завершает свое развитие приблизительно к 16 годам созреванием лобных долей головного мозга. Основная функция данной сферы мозга – это функция контроля за собственной личностной деятельностью. Исходя из этого личность подростка – это «пластилин». Все личностные убеждения подростка – пластичны и подвержены влиянию извне. Поэтому работа с убеждениями для специалистов должна пониматься как долгосрочная программа действий, которая обеспечит поддержку внутреннего мира подростка до стадии завершения подросткового возраста и выхода его во взрослую жизнь.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://centercep.ru/

Дипломная работа: Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ «Приватбанк», м. Дніпропетровськ

ДИПЛОМНА РОБОТА

СПЕЦІАЛІСТА

Фінансова діяльність комерційного банку

(на прикладі діяльності АКБ «Приватбанк», м. Дніпропетровськ)

Студента(ки) ___________________

________________________________

(прізвище, ім’я та по батькові)

Спеціальність ____________________

________________________________

Керівник дипломної

роботи_________________________

_______________________________

(підпис, прізвище, ім’я та по батькові,

вчений ступінь, звання, посада)

Дніпропетровськ 2009р.

РЕФЕРАТ

Дипломна робота на тему «Фінансова діяльність комерційного банку (на прикладі діяльності АКБ «Приватбанк», м.Дніпропетровськ), 120 с., 28 рис., 22 табл., список джерел з 86 найменувань, 6 додатків на 62 стор.

Об’єктом дипломного дослідження є найбільший в Україні комерційний банк ЗАТ КБ «Приватбанк» (м.Дніпропетровськ).

Предметом дипломного дослідження є фінансова діяльність ЗАТ КБ «Приватбанк» по мобілізації власних, залучених та запозичених джерел ресурсів для проведення банківських активних операцій у 2003 – 2009 роках.

Метою дипломного дослідження є виявлення основних факторів оптимальності структури власних, залучених та запозичених ресурсів і побудова економетричної моделі прогнозування оптимальних напрямків формування структури ресурсної бази банку, яка має ключову цільову функцію – максимізація рентабельності власного та мобілізованого капіталів банку.

Згідно з метою та завданням на виконання дипломної роботи досліджений наступний перелік питань:

1. У першому розділі досліджені теоретичні питання сутності та напрямків фінансової діяльності комерційного банку

2. У другому розділі виконана практична оцінка фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках

3. У третьому розділі досліджені основні напрямки оптимізації фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк»

Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова математичної моделі розрахунку рентабельності операційної діяльності банку як функції вартості ресурсів та дохідності активних операцій, побудова розрахункового алгоритму математичної моделі в «електронних таблицях» EXCEL-2000 та проведення прогнозного регресійного моделювання впливу структури джерел ресурсів на рентабельність роботи банківської установи.

Інформаційно-методологічними джерелами дипломного дослідження були Закони України, нормативно-інструктивні документи Національного банку України, монографії з питань банківської справи та банківської діяльності, статистична інформація по діяльності банківської системи України, публікуєма Національним банком України та Асоціацією українських банків на Інтернет-сайтах, фінансова звітність ЗАТ КБ «Приватбанк» за 2003 – 2008 роки, опублікована в поточних та річних звітах на офіційному Інтернет-сайті банку.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в отриманні об’єктивних показників ефективності фінансової діяльності по мобілізації джерел ресурсів банківських операцій в ЗАТ КБ «Приватбанк» та отримання при економетричному моделюванні статистично вагомих характеристик рівня впливу структури джерел ресурсів на рентабельність діяльності банку, що є принципово важливим при розробці стратегії фінансової діяльності банку в умовах наслідків світової фінансової кризи на Україні. Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених та запозичених коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку;

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність оптимального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максимум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА НАПРЯМКИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Фінансова діяльність комерційного банку як об’єкт управління

1.2 Структура джерел власного, залученого та запозиченого капіталу банку та методи управління ними в контексті фінансової діяльності банку

1.3 Оцінка ризиків розміщення фінансових ресурсів банку та методи їх мінімізації

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» У 2003 -2009 РОКАХ

2.1 Характеристика діяльності та рейтингове місце КБ «Приватбанк» в банківській системі України

2.2 Характеристика динаміки та структури власного, залученого і запозиченого капіталу КБ «Приватбанк» у 2006 -2008 роках

2.3 Аналіз активних операцій КБ «Приватбанк» у 2006 –2008 роках

2.4 Коефіцієнтний аналіз показників фінансової діяльності банку

2.5 Оцінка рівня ризиків фінансової діяльності КБ «Приватбанк»

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

3.1 Методологія управління вартістю формування джерел ресурсів банку при стратегії максимального прибутку банку та заданій нормі ризику розміщення ресурсів в активні операції

3.2 Методологія застосування кореляційно-регресійного інструментарію для оптимізації управління вартістю формування джерел ресурсів банку при стратегії максимізації рентабельності активів

3.3 Кореляційно-регресійний аналіз впливу структури джерел ресурсів на рівень прибутковості діяльності КБ «Приватбанк»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (ЛІТЕРАТУРИ)

ДОДАТКИ

ВСТУП

Банківський менеджмент – наука про системи управління всіма аспектами діяльності комерційного банку для досягнення його стратегічних цілей і забезпечення фінансової стійкості та надійності. До предмета банківського менеджменту належать усі сфери банківської діяльності – організаційна, економічна і соціальна. Банківський менеджмент має певну специфіку, зумовлену характером банківської діяльності та особливостями здійснення банківських операцій.

Комерційний банк – це об’єкт банківського менеджменту, фінансовий інститут, який пропонує широкий спектр послуг із кредитування, заощадження коштів і проведення платежів. Банк виконує різноманітні фінансові функції щодо будь-якого підприємства в економіці, а також є провідником монетарної політики держави. Специфічною особливістю банківської діяльності є те, що банки працюють здебільшого з чужими грошима, які тимчасово акумульовано на їхніх рахунках. Тому надійність окремого банку та банківської системи в цілому розглядають як необхідну умову їхньої діяльності. Конкретні об’єкти управління – це організація та персонал банку, фінансова структура (будова) банку в цілому, банківський капітал, залучені та запозичені кошти, банківські активи, банківські продукти, внутрішні операції, інформаційні потоки, матеріальні активи, бухгалтерський процес і звітність, фінансові результати та податки, безпека, зв’язки з громадськістю, фінансовий інструментарій тощо.

Основні завдання банківського менеджменту:

— забезпечення прибуткової діяльності;

— задоволення потреб клієнтів;

— контроль за банківськими ризиками.

Складники банківського менеджменту :

— стратегічний менеджмент і планування;

— організаційний менеджмент;

— операційний менеджмент;

— фінансовий менеджмент.

Операційний менеджмент спрямовано на реалізацію стратегічних рішень у процесі щоденного управління банком. Операційний менеджмент включає управлінські дії з формування ресурсної бази банку (капітал, зобов’язання), проведення активних кредитних, інвестиційних, міжбанківських та інших операцій. У широкому розумінні до операційного менеджменту банку належить і управ-ління банківськими фінансами: дотримання нормативних вимог, підтримання ліквідності банку, раціональне управління активами та пасивами, управління банківськими ризиками.

Фінансовий менеджмент охоплює питання, пов’язані з управлінням фінансовими процесами, що перебувають у компетенції банку. Фінансова діяльність комерційного банку – це діяльність, яка спричиняє зміни розміру та складу власного і залученого/запозиченого капіталу банку.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в нагальній важливості дослідження питання оптимальності структури джерел ресурсної бази банку з позиції досягнення максимальної рентабельності діяльності банку в умовах наслідків світової фінансової кризи та різкого скорочення джерел розширення ресурсної бази комерційних банків в Україні.

Об’єктом дипломного дослідження є найбільший в Україні комерційний банк ЗАТ КБ «Приватбанк» (м.Дніпропетровськ).

Предметом дипломного дослідження є фінансова діяльність ЗАТ КБ «Приватбанк» по мобілізації власних, залучених та запозичених джерел ресурсів для проведення банківських активних операцій у 2003 – 2009 роках.

Метою дипломного дослідження є виявлення основних факторів оптимальності структури власних, залучених та запозичених ресурсів і побудова економетричної моделі прогнозування оптимальних напрямків формування структури ресурсної бази банку, яка має ключову цільову функцію – максимізація рентабельності власного та мобілізованого капіталів банку.

Згідно з метою та завданням на виконання дипломної роботи досліджений наступний перелік питань:

1. У першому розділі досліджені теоретичні питання сутності та напрямків фінансової діяльності комерційного банку:

— фінансова діяльність комерційного банку як об’єкт управління;

— структура джерел власного, залученого та запозиченого капіталу банку та методи управління ними в контексті фінансової діяльності банку;

— оцінка ризиків розміщення фінансових ресурсів банку та методи їх мінімізації.

2. У другому розділі виконана практична оцінка фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках:

— оцінка діяльності та рейтингового місця ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України;

оцінка динаміки та структури власного, залученого і запозиченого капіталу КБ «Приватбанк» у 2003 — 2009 роках;

— аналіз показників, ризиків та проблем в фінансовій діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 –2009 роках.

3. У третьому розділі досліджені основні напрямки оптимізації фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк»:

— запропонована методологія управління вартістю формування джерел ресурсів банку при стратегії максимального прибутку банку та заданій нормі ризику розміщення ресурсів в активні операції;

— побудована економетрична 6-ти параметрична багатомірна регресійна модель впливу структури власних, залучених та запозичених джерел в ресурсній базі банку на рівень рентабельності діяльності банку.

Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова математичної моделі розрахунку рентабельності операційної діяльності банку як функції вартості ресурсів та дохідності активних операцій, побудова розрахункового алгоритму математичної моделі в “електронних таблицях” EXCEL-2000 та проведення прогнозного регресійного моделювання впливу структури джерел ресурсів на рентабельність роботи банківської установи.

Інформаційно-методологічними джерелами дипломного дослідження були Закони України, нормативно-інструктивні документи Національного банку України, монографії з питань банківської справи та банківської діяльності, статистична інформація по діяльності банківської системи України, публікуєма Національним банком України та Асоціацією українських банків на Інтернет-сайтах, фінансова звітність ЗАТ КБ «Приватбанк» за 2003 – 2008 роки, опублікована в поточних та річних звітах на офіційному Інтернет-сайті банку.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в отриманні об’єктивних показників ефективності фінансової діяльності по мобілізації джерел ресурсів банківських операцій в ЗАТ КБ «Приватбанк» та отримання при економетричному моделюванні статистично вагомих характеристик рівня впливу структури джерел ресурсів на рентабельність діяльності банку, що є принципово важливим при розробці стратегії фінансової діяльності банку в умовах наслідків світової фінансової кризи на Україні.

Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених та запозичених коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку;

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність оптимального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максимум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%, яка потребує додаткового дослідження, оскільки:

а) при частці власного капіталу в пасивах – 12,19% для банку “Фінанси та кредит”(10 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 19,59%;

б) при частці власного капіталу в пасивах – 12,39% для дослідженого банку «Приватбанк»(1 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 22,66%;

в) при рості частки власного капіталу в пасивах – 19,26 % для банку «Державний Укрексімбанк»( 7 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу зростає до 40,09%;

г) при подальшому рості частки статутного капіталу в пасивах – 24,35 % для банку “Перший український міжнародний банк”( 15 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу знижується до 25,1%;

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ ТА НАПРЯМКИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Фінансова діяльність комерційного банку як об’єкт управління

Фінансова діяльність комерційного банку – це діяльність, яка спричиняє зміни розміру та складу власного і залученого/запозиченого капіталу банку. (Національний банк, Постанова «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» від 27.12.2007 N 480).

Фінанси банку – це особлива, специфічна форма економічних відносин, здійснюваних шляхом обороту грошей (грошові відношення), внаслідок яких формуються, розподіляються і використовуються необхідні для підприємницької діяльності грошові засоби, що є формою руху фінансових ресурсів банку.

Фінансові ресурси банку – це сукупність фондів грошових засобів, що формуються банком для здійснення підприємницької і комерційної діяльності банку і задоволення соціальних потреб колективу його працівників. Таким чином, фінанси банку як економічна категорія мають природну матеріальну основу – рух фондів грошових засобів, їх формування (пасиви), розміщення і використання (активи). Звідси виникає необхідність у здійсненні фінансової діяль-ності банку, тобто в проведенні системи заходів (дій), направлених на пошук можливостей (джерел) формування фондів грошових коштів, раціонального їх розміщення й ефективного використання, забезпечення необхідного для підтримання ліквідності банку співвідношення між пасивами й активами його балансу. Тобто йдеться про управління фінансовою діяльністю банку, однією з функцій якого є економічний аналіз його фінансового стану.

Банківський менеджмент — це наука про надійні та ефективні системи управління всіма процесами та відносинами, які характеризують діяльність банку. Під процесами та відносинами розуміють сукупність фінансових, економічних, організаційних і соціальних сфер банківської діяльності.

За напрямами діяльності банківський менеджмент поділяють на фінансовий та організаційний. Фінансовий менеджмент охоплює управління фінансовими процесами, що перебувають у компетенції банку.

Фінансовий менеджмент у банку включає такі напрями управління:

активами і зобов’язаннями;

власним капіталом;

банківськими ризиками;

прибутковістю;

ліквідністю та резервами;

банківськими портфелями — кредитним, цінних паперів, реальних інвестицій;

процесом фінансового планування та формування бюджетів.

Фінансовий менеджмент діяльності комерційного банку спрямовано на оптимізацію управління банківськими фінансами. Решта ж складових системи управління банком формується з огляду на необхідність забезпечення адекватної підтримки фінансової діяльності.

Стратегії управління фінансами. Оскільки між прибутковістю та ризиком існує пряма залежність, то ринкова оцінка вартості банку підвищується за двох обставин: підвищення прибутків за постійного рівня ризику або зниження ризику за умови стабілізації прибутковості. Тому і вибір стратегій управління фінансами банку незначний — їх лише дві. Першу спрямовано на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга — має на меті мінімізацію ризиків та стабілізацію прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну з цих альтернативних стратегій. Слід підкреслити, що вибір найраціональнішої стратегії управління є індивідуальним і залежить насамперед від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. 1.1 Стратегії та методи управління фінансовою діяльністю банку

У формалізованому вигляді стратегії можна описати за допомогою моделей (рис. 1.1). У першій моделі цільовою функцією є максимізація прибутку (P) за умови обмеження ризику (R) через установлення максимально допустимого його значення (R’). У другій — мінімізація ризику за утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий (P’).

Стратегія максимізації прибутку передбачає свідоме прийняття ризику, характеризується спекулятивними тенденціями та реалізується через застосування незбалансованих підходів до управління активами і пасивами банку (які не передбачають вирівнювання окремих статей балансу за обсягами чи строками). До них належать, наприклад, управління гепом, управління дюрацією, утримання відкритої валютної позиції, формування агресивного портфеля цінних паперів, проведення спекулятивних операцій з фінансовими деривативами. Основне завдання управління за такого підходу недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню банку і може призвести до банкрутства.

Стратегію мінімізації ризику вибирають тоді, коли рівень прибутковості банку задовольняє керівництво й акціонерів, а основною метою є стабілізація фінансових результатів. У цьому разі мета досягається за допомогою таких прийомів управління, як приведення у відповідність строків та обсягів активів і зобов’язань, чутливих до змін відсоткової ставки (фіксація спреду); імунізація балансу; утримання закритої валютної позиції; формування збалансованого портфеля цінних паперів (наприклад, індексного портфеля); проведення операцій хеджування та страхування ризиків і т. ін. Зрозуміло, що на практиці досягти повної відповідності активних та пасивних статей балансу неможливо, але ця стратегія потребує насамперед максимально можливого узгодження балансових позицій. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб забезпечити ефективну реалізацію вибраної банком стратегії управління фінансами.

Методи реалізації стратегій. У процесі реалізації будь-якої зі стратегій використовуються дві групи методів — методи управління структурою балансу та методи управління, пов’язані з проведенням позабалансових фінансових операцій (страхування, хеджування, спекулятивні операції з фінансовими деривативами, арбітраж з контрольованим ризиком і т. ін.). Методи управління структурою балансу досить громіздкі, складні для реалізації в практичній діяльності та потребують значних витрат часу і коштів. Натомість методи управління, що передбачають проведення позабалансових операцій, характеризуються як зручні, гнучкі та мобільні й уможливлюють швидке та раціональне проведення реструктуризації позицій банку відповідно до кон’юнктури ринку.

Нині в міжнародній банківській практиці удосконалення інструментарію управління фінансовими потоками банку відбувається досить динамічно, а новітні методики та фінансові конструкції часто поєднують проведення балансових і позабалансових операцій. Проте для вітчизняних банків вибір методів управління досить обмежений, оскільки нерозвиненість окремих сегментів внутрішнього фінансового ринку, зокрема ринку фінансових деривативів, унеможливлює застосування досконалих методик. Для українських банківських установ найдоступнішими залишаються методи управління структурою балансу.

Об’єкти управління. Об’єктом управління фінансовою діяльністю комерційного банку є фінансові потоки, відображені в динамічному банківському балансі. Теоретично реальну економічну систему, якою є банк, можна описати, користуючись численними моделями, котрі відображають різноманітні аспекти її існування та залежать від рівня деталізації управлінських процедур. Однак з погляду доцільності та повноти інформаційного забезпечення за модель фінансової діяльності банку найраціональніше прийняти бухгалтерський баланс.

Отже, в процесі управління фінансами банківський баланс розглядається як структурна модель, котра описує фінансову структуру та стан банку в бухгалтерських оцінках на певний фіксований момент часу. При цьому пріоритетним є вивчення властивостей балансу як генератора доходів і витрат банку. За такого підходу баланс трактується не як звітна форма, а елемент методу бухгалтерського обліку, характерною ознакою якого є динамізм. Таким чином, динамічний баланс банку розглядається як об’єкт управління з параметрами прибутковості та ризику.

Залежно від рівня деталізації управлінських процедур і завдань, що постають у процесі управління фінансовими потоками банку, об’єкти управління можуть бути конкретизовані. Зокрема, на певних етапах управлінського процесу об’єктами можуть стати капітал банку, зобов’язання, портфелі кредитів, цінних паперів або реальних інвестицій. Рівень деталізації об’єктів вибирають залежно від поставленої мети та обсягів доступної інформації. Теоретично найвищий рівень деталізації визначається рівнем балансового рахунка IV-го порядку. За потреби можуть також використовуватися дані аналітичного обліку, що забезпечує можливість формувати кілька об’єктів управління в межах одного балансового рахунка.

Зміст управлінського процесу, ідентифікація об’єктів управління, процедури й інструментарій фінансового менеджменту в банку залежать від загальної спрямованості управлінського процесу та часового горизонту прийняття управлінських рішень. За цими ознаками можна виокремити три основні етапи (блоки) процесу фінансового управління банком. На першому здійснюється стратегічне управління фінансами банку, на другому — тактичне управління банківськими портфелями, на третьому — оперативне управління фінансовими потоками банку. Ці етапи управління фінансовою діяльністю банку відрізняються за рівнем деталізації, складом і кількістю об’єктів управління та застосовуваними методами управління (рис. 1.2).

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. 1.2 Структурно-логічна схема поетапного управління фінансами банку

На першому етапі у процесі стратегічного управління орієнтуються на ринкову оцінку власного капіталу банку. Результати фінансової діяльності банку оцінюються у координатах «прибутковість—ризик» за допомогою укрупнених показників, таких як співвідношення між власним капіталом, зобов’язаннями та активами банку, конкурентний рівень прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE).

Показники, що характеризують банківські ризики, теж модифікуються залежно від особливостей управлінського процесу. Ризик банку у довгостроковому аспекті характеризується показником мультиплікатора капіталу (МК), який розраховують як відношення активів банку до його капіталу. Що вище значення мультиплікатора капіталу, то ризикованіша фінансова структура банку. Традиційним інструментарієм дослідження є методика декомпозиційного аналізу прибутку на власний капітал, відома в теорії корпоративних фінансів як модель Дюпона. Менеджмент банку може використовувати методику декомпозиційного аналізу в процесі фінансового планування. Цей підхід застосовується для визначення цільового рівня прибутку, необхідного для досягнення наперед заданих параметрів фінансової діяльності банку (ROE і ROA) за фіксованої фінансової структури (МК).

На другому етапі об’єктом управління є окремі банківські портфелі, кількість та склад яких визначається необхідним рівнем деталізації (один із можливих варіантів класифікації див. рис. 1.2). З погляду інформаційного забезпечення в основу класифікації портфелів найзручніше покласти ті самі ознаки, за якими класифіковано балансові рахунки в Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Але слід пам’ятати, що класифікаційну ознаку вибирають залежно від мети управлінського процесу, а тому не обов’язково пов’язувати її тільки з бухгалтерськими рахунками. Вибір методів управління портфелями не залежить від рівня деталізації управлінських процедур, а визначається специфікою того чи іншого виду портфельних активів (кредити, цінні папери, реальні інвестиції, валютні кошти і т. ін.).

Особливість другого етапу полягає у прийнятті управлінських рішень щодо кожного окремого банківського портфеля. В такому разі портфелі розглядаються в координатах «дохідність—ризик» ізольовано, без урахування взаємозв’язків з іншими портфелями. При цьому управлінські рішення спрямовано на пошук оптимальної структури та складу кожного банківського портфеля. Зрозуміло, що за умови формування всіх портфелів за принципом максимізації дохідності та обмеження допустимого ризику вартість капіталу банку за інших однакових умов зростатиме. Проте автономне управління банківськими портфелями не дає змоги оптимізувати загальну структуру балансу та фінансові показники діяльності банку.

Це завдання вирішується на третьому етапі в процесі оперативного управління фінансовими потоками банку. На цьому етапі застосовують методи інтегрованого управління балансом банку, об’єднані назвою «управління активами і пасивами банку» (УАП). Оперативне управління активами і пасивами пов’язане насамперед зі щоденним управлінням банківським балансом, яке здійснюється з позицій оцінювання співвідношення «прибуток—ризик». Цей підхід базується на виявленні інтегральних показників, які характеризують співвідношення активів і пасивів банку. Інтегральні показники дістають через «згортання» окремих показників і розглядають як загальносистемні характеристики.

Прибутковість характеризується традиційними для банківської діяльності показниками (прибуток, маржа, спред) та похідними від них — чиста процентна маржа, чистий спред, маржа прибутку та ін. Показники прибутковості за своїм економічним змістом інтегральні, оскільки розраховуються «згортанням» доходів і витрат (й у грошовому вимірі, й у відсотках).

У процесі оперативного управління показники ризикованості конкретизуються для кожного виду ризику. До інтегральних показників, які відображають рівень ризикованості фінансової діяльності банку, належать: розрив ліквідності — невідповідність між строками та сумами активів і зобов’язань (ризик незбалансованої ліквідності); геп — дисбаланс між активами та зобов’язаннями, чутливими до зміни відсоткової ставки на ринку протягом певного періоду (відсотковий ризик); валютна позиція — різниця між сумою активів і зобов’язань у тій самій іноземній валюті (валютний ризик); індикатор імунізації балансу — розрив між дюрацією активів та дюрацією пасивів банку (ринковий та відсотковий ризики). Зв’язки між прибутком і ризиком банку формалізуються в процесі побудови системи аналітичних моделей.

Між показниками прибутковості та ризику існують як функціональні, так і стохастичні залежності, виявлення котрих дає змогу сформувати систему аналітичних моделей. Такі моделі є ефективним інструментом інваріантного аналізу для оцінювання ймовірних наслідків прийняття тих чи інших управлінських рішень за різних сценаріїв зміни кон’юнктури фінансового ринку. З моделей, побудованих на основі детермінованих функціональних залежностей між прибутком і ризиком, можна назвати такі: модель гепу, модель імунізації балансу, модель валютного метчингу.

Одне з найважливіших і складних завдань, що постає у сфері фінансової діяльності перед менеджментом банку, полягає в балансуванні між прибутковістю та ризиком, пошук їх оптимального співвідношення. Критерієм оптимальності в такому разі є мета діяльності комерційного банку, сформульована як максимізація ринкової вартості власного капіталу (підвищення вартості для акціонерів).

Банки — це здебільшого акціонерні товариства, тому ринкова оцінка власного капіталу банку визначається обсягом капіталізації, тобто сумарною курсовою вартістю випущених акцій, що мають регулярні котирування. З цього випливає, що найліпшими управлінськими рішеннями треба визнати ті, котрі забезпечують зростання котирувань банківських акцій. Ринкова ціна акцій банку зростає за двох обставин: очікується підвищення дивідендних виплат за незмінного ризику або зниження ризику за стабільної прибутковості. Ситуацію підвищення прибутків за умови одночасного зниження ризику слід визнати суто умоглядною, котра якщо й трапляється в реальному житті, то лише як рідкісний виняток. Зі сказаного логічно випливає, що оскільки всі управлінські рішення мають спрямовуватися на підвищення ринкової ціни акцій банку, то очікуваний вплив цих рішень на котирування акцій можна оцінити лише в процесі аналізу співвідношення прибутку та ризику, адже саме цей механізм працює на ринку.

У практичній діяльності для оцінювання діяльності банку використовують такі показники прибутковості, розраховані за даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності банку.

1. Процентна маржа (процентний прибуток) банку визначається як різниця між процентними доходами та процентними витратами.

2. Непроцентна маржа (непроцентний прибуток) банку обчислюється як різниця між непроцентними доходами (комісійні доходи, прибуток від торговельних операцій, отримані штрафи тощо) та непроцентними витратами (комісійні витрати, витрати на утримання персоналу, експлуатаційні витрати тощо). Показник непроцентної маржі часто буває від’ємним, оскільки непроцентні витрати, як правило, перевищують непроцентні доходи.

3. Прибуток до оподаткування обчислюється як різниця між загальними доходами та загальними витратами і складається з процентної та непроцентної маржі.

4. Чистий прибуток  це прибуток, що залишається в розпорядженні банку після виплати податків (прибуток після оподаткування).

Наведені показники прибутковості вимірюються в грошових одиницях і значною мірою залежать від розмірів банку, а через це не придатні для порівняльного аналізу. Тому для виявлення ефективності роботи банку здебільшого застосовують відносні показники прибутковості.

5. Чиста процентна маржа (ЧПМ) визначається як відношення різниці між процентними доходами (ПД) і процентними витратами (ПВ) до активів (А) банку, %:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (1.1)

Чиста процентна маржа може обчислюватися щодо робочих або загальних активів. У деяких країнах органи регулювання банківської діяльності вважають за доцільне знаменником цього показника брати активи, які приносять дохід (робочі активи). Така думка ґрунтується на тому, що процентний прибуток потрібно порівнювати лише з тією частиною активів, яка генерує сукупні доходи банку. За методикою НБУ чиста процентна маржа обчислюється щодо загальних активів банку. Пропонований метод обчислення має на меті оптимізувати співвідношення робочих та неробочих активів банку, оскільки активи, за якими не отримується дохід, значно знижують показник чистої процентної маржі.

6. Чиста непроцентна маржа обчислюється як відношення непроцентного прибутку до загальних активів банку.

7. Чиста маржа операційного прибутку визначається відношенням різниці між операційними доходами та операційними витратами (включаючи процентні) до загальних активів банку.

Цей показник можна подати у вигляді двох складових — процентного прибутку на одиницю активів та непроцентного прибутку на одиницю активів. Такий поділ дає уявлення про співвідношення доходів від основної діяльності (кредитів, інвестицій, лізингу тощо) та непроцентних доходів, одержаних від надання платних фінансових послуг клієнтам. Із загостренням конкуренції банки шукають нові, «нетрадиційні» джерела доходів, які дають змогу диверсифікувати діяльність і підвищувати величину сукупного прибутку за рахунок непроцентних доходів.

8. У випадках, коли непроцентна маржа банку має від’ємне значення і розрахунок її співвідношення з активами втрачає сенс, доцільно використовувати показник відношення непроцентних доходів до загальних активів. Він характеризує залежність банку від таких видів діяльності, котрі не пов’язані з одержанням процентів (торговельні операції, комісійні, непередбачені доходи).

9. Чистий спред (ЧС) є традиційним показником прибутковості банку і визначається як різниця між середньозваженими відсотковими ставками за активами та за пасивами банку, %:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (1.2)

де ПА — активи, що приносять процентний дохід; ПП — пасиви, за якими виплачуються проценти.

Структура джерел власного, залученого та запозиченого капіталу банку та методи управління ними в контексті фінансової діяльності банку

Ресурси комерційного банку – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються ним для виконання активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних.

Згідно з джерелами утворення банківських ресурсів в існуючій банківській практиці ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та запозичені.

Існує також класифікація розподілу ресурсної бази банку на депозитні та недепозитні джерела:

а) до депозитних джерел відносять депозити інших банків, поточні та депозитні кошти юридичних осіб, поточні та депозитні кошти фізичних осіб, залучені кошти за борговими цінними паперами, емітованими банком;

б) до недепозитних джерел відносять власний капітал, прибуток банку, міжбанківські кредити, поточну кредиторську заборгованість за нарахованими, але несплаченими відсотками, нарахованими, але несплаченими податками, тимчасові транзитні кошти кредиторської заборгованості в операціях.

В табл.1.1 наведена структура джерел формування власного капіталу банку, яка складається з наступних основних статей:

1. Акціонерний капітал банку з врахуванням результатів емісій та поточних операцій з акціями банку;

2. Капіталізованих дивідендів та створених фондів банку за рахунок прибутку минулих років;

3. Нерозподілених прибутків та збитків минулих та поточного закінченого звітного року;

4. Додатковий капітал за рахунок переоцінки ринкової вартості власних основних засобів, нематеріальних активів та цінних паперів

Таблиця 1.1

Структура статей формування власного капіталу банка

Клас 5. Капітал банку
500 Статутний капітал банку
5000 П Зареєстрований статутний капітал банку
5001 КП Несплачений зареєстрований статутний капітал банку
5002 КП Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)
5003 П Дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу
501 Емісійні різниці
5010 П Емісійні різниці
502 Загальні резерви та фонди банку
5020 П Загальні резерви
5021 П Резервні фонди
5022 П Інші фонди банку
503 Результати минулих років
5030 П Нерозподілені прибутки минулих років
5031 А Непокриті збитки минулих років
504 Результати звітного року, що очікують затвердження
5040 П Прибуток звітного року, що очікує затвердження
5041 А Збиток звітного року, що очікує затвердження
510 Результати переоцінки
5100 П Результати переоцінки основних засобів
5101 П Результати переоцінки нематеріальних активів
5102
АП Результати переоцінки цінних паперів у портфелі банку на продаж
5103 П Результати переоцінки інвестицій в асоційовані компанії
5104 АП Результати переоцінки за операціями хеджування
5200 П Приписний капітал філії іноземного банку

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. ДніпропетровськУ загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку.

Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньо — банківські розрахунки (рис.1.3 – 1.4).

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. 1.3. — Структура зобов’язань банку

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.1.4 — Схема класифікації зобов’язань банку за якісним складом

В економічній літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені, запозичені кошти та технічні запозичені поточні пасиви. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. ДніпропетровськУ банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов’язаннями. Депозит (вклад) — це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80 %.

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку:

— депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, насамперед, пасивних операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій і, відповідно, розмір доходу банку;

— правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків;

— депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків;

— ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, зазвичай дешевші міжбанківських кредитів.

Водночас депозитні операції мають певні недоліки:

— операції щодо залучення коштів у вклади пов’язані зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами комерційних банків. Це не дає змоги комерційному банку в разі необхідності оперативно отримувати грошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів;

— мобілізація коштів у вклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;

— загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рамках окремого банку або району об’єктивно обмежений.

Метою менеджменту в сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк і підтримка достанього рівня ліквідності.

Основними завданнями щодо управління залученими коштами банку є:

дотримання нормативів ліквідності;

дотримання нормативів обов’язкового резервування;

реалізація депозитної політики банку;

підтримка структури пасивів (коефіцієнт фінансового важеля) на рівні, який відповідає стратегічним цілям банку;

використання підходів до управління зобов’язаннями, які відповідають стратегії управління ризиком ліквідності;

застосування інструментів управління зобов’язаннями банку, адекватних стану фінансового ринку;

встановлення відповідності обсягів і структури зобов’язань обсягам і структурі активних операцій, спираючись на стратегію інтегрованого управління пасивами і активами банку;

формування собівартості ресурсів на ринку, що забезпечують стабільну доходність активних операцій.

Формування зобов’язань банку знаходиться під впливом двох груп факторів: зовнішніх і внутрішніх:

До факторів зовнішнього впливу відносяться:

а) міжнародні фактори:

— кон’юнктура міжнародних фінансових ринків;

— доступ банків України до кредитних ресурсів на міжнародних фінансових ринках.

б) Фактори внутрішньодержавні:

— кон’юнктура ринку кредитних ресурсів;

— кон’юнктура фондового ринку;

— кон’юнктура ринку нерухомості;

— податкове законодавство;

— інструментарій НБУ з регулювання депозитних операцій і операцій банків із запозиченням коштів в НБУ та інших банках.

2. До факторів внутрішнього впливу відносяться:

— доступ банку до міжнародних фінансових ринків, до коштів міжнародних фінансових організацій;

— доступ до національних фінансових ринків;

— доступ до коштів НБУ:

— участь банку у міжнародних платіжних системах;

— участь банку у внутрішньодержавних платіжних системах;

— географічне розташування філій банку;

— кількісна мережа філій банку;

— клієнтська база;

— види пасивних операцій, які здійснює банк;

— організація розрахункових та касових операцій з клієнтами;

— ведення кореспондентських рахунків банку.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі, при цьому, якщо для суб ‘ єктів підприємницької діяльності норма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банків загальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності для власного банківського капіталу є другорядною.

Залучені кошти комерційного банку – це кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Депозит (вклад) – кошти в безготівковій чи готівковій формі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою.

Практично усі клієнтські рахунки називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на :

депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

Таблиця 1.2

ПАСИВИ БАНКА (факторні агрегати)

Безплатний власний капіталу (статутний капітал +фонди + прибуток)

Низькооплатні залучені кошти до запитання фізичних осіб

Платні залучені строкові депозити фізичних осіб

Низькооплатні залучені кошти до запитання юридичних осіб

Платні залучені та запозичені строкові депозити юридичних осіб

Платні технологічні пасиви (кредиторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити)
1

2

3

4

5

6
Статутний капітал банку

Кошти на вимогу фізичних осіб

Строкові кошти фізичних осіб

Кошти на вимогу інших банків

Короткострокові креди-ти, що отримані від Наці-онального банку України

Кредиторська заборгованість за операціями з банками
Емісійні різниці

Кошти виборчих фондів

Короткострокові ощадні (депо-зитні) сертифі-кати, емітовані банком

Бюджетні кошти клієнтів, які утри-муються за рах-нок місцевих бюджетів

Довгострокові кредити, що отримані від Національного банку України

Кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку
Загальні резерви та фонди банку

Ощадні (депозитні) сертифікати на вимогу, емітовані банком

Довгострокові ощадні (депо-зитні) сертифі-кати, емітовані банком

Кошти спеціального фонду бюд-жетів АРК, об-ластей, міст Києва і Севастополя

Кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій

Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу
Результати минулих років

Кошти позабюд-жетних фондів

Строкові вклади (депозити) інших банків

Інші пасиви банку
Результати звітного року, що очікують затвердження

Кошти на вимогу суб’єктів господарювання

Короткострокові кредити, що отримані від інших банків

Банківські резерви на покриття ризиків і витрат
Результати переоцінки

Кошти небанківських фінансових установ

Довгострокові кредити, що отримані від інших банків

Субординований борг банку
Результат поточного року

Строкові кошти суб’єктів господарювання

До запозичених коштів комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучен-ня(запозичення). Cтруктура балансових статей власних, залучених та запозичених коштів в пасивних ресурсах комерційного банку наведена в табл. 1.2.

Виключна актуальність дослідження оптимальної структури запозичених та залучених коштів комерційного банку є в тому, що загальна суми плати за залучені та запозичені ресурси визначає банківську собівартість активних операцій, тобто операційний прибуток від розміщення ресурсів в активні операції по отриманню валового доходу банка.

Згідно з правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів:

— Суб’єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори — власники коштів.

— Об’єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному бан-ку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є (рис.1.5):

вид та статус вкладника;

валюта вкладу(депозиту);

термін залучення вкладу(депозиту);

особливості поточної суми вкладу(депозиту);

вид депозитної ставки проценту;

особливості нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту);

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. 1.5. — Класифікація депозитів

За особливостями поточної суми депозиту вклади(депозити) розподіляються на :

вклади(депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу;

вклади(депозити) з вільним довкладанням коштів;

вклади(депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів;

За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на :

постійна ставка депозиту без права корегування;

плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом;

плаваюча ставка депозиту , автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі ( інвестиційні вклади

АКБ “Аркада” – в одиницях інвестування);

За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту) існують наступні схеми :

нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення;

щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення (“складні проценти”);

щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику;

авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада(депозита);

щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання;

Однією формою строкових вкладів, які, як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямами їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Обсяги залучення заощаджень у банківську систему суттєво залежать від цінової політики банків, основним інструментом якої є депозитна ставка. Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, і витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком чималі, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Покриття витрат з обслуговування депозиту банк найчастіше перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і водночас виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку.

Аналіз умов залучення вкладів в комерційних банках м.Києва (додаток) дозволяє ідентифікувати основні інструменти конкурентного управління залученням депозитів в банківську систему, як:

ставка залучення депозиту в залежності від валюти депозиту, строку залучення, режиму сплати відсотків, режиму сприяння особливим клієнтам, суми депозиту та інш.;

строк залучення депозиту;

мінімальна сума залучення депозиту;

строковість сплати відсотків (авансова, щомісячна, щоквартальна, в кінці строку);

наявність режиму довкладання коштів депозиту чи фіксована початкова сума депозиту;

наявність режиму часткового зняття суми депозиту та режим нарахування відсотків у цьому випадку;

наявність режиму кредитування вкладника під заставу депозиту на певну долю депозиту (не більше 50%);

штрафні санкції за дострокове припинення договору депозиту (зменшення ставки нарахування відсотків та перерахування при розриві);

прості чи складні відсотки (автоматичне зарахування відсотків до суми вкладу);

постійна чи регулюєма ставка депозиту на протязі довгострокового депозиту;

наявність режиму мультивалютності вкладу при сплаті відсотків по вкладу в іноземній валюті;

наявність додаткових бонусно-виграшних програм при пролонгації депозита на наступний строк;

наявність умов безкоштовної сплати комунальних платежів через банк при наявності в ньому депозиту на певну суму та певний строк;

наявність умови видачі безплатної пластикової картки для отримання нарахованих відсотків через мережу банкоматів банку чи в любому відділенні банку.

За своїм економічним змістом відсоткова ставка депозитів – це ринкова ціна (вартість) грошей, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є платою власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання впродовж певного періоду часу і має компенсувати упущені можливості за інших напрямів їх розміщення [42].

Таблиця 1.3

Інструменти банку з управління строковими залученими коштами юридичних та фізичних осіб

Вид інструмента

Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів

Мінімальна сума депозиту
Мінімальна сума довкладень
Мінімальна сума часткового зменшення депозиту
Управління строками депозитів

Строк депозита по договору
Можливість автоматичної пролонгації строку договору
Строк до кінця дії депозитного договору, після якого поповнення депозитного рахунку припиняється
Строк повідомлення банку про дострокове повернення грошових коштів на вимогу клієнта
Управління процентною ставкою

Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
Спосіб нарахування процентів(прості чи складні)
Розмір процентної ставки за договором
Розмір процентної ставки у разі дострокового розірвання договору клієнтом
Управління періодичністю сплати процентів

Авансова сплата
Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)
Сплата по закінченню договору

Таблиця 1.4

Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (поточні рахунки) юридичних та фізичних осіб

Вид інструмента управління

Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів

Мінімальний незнімаємий залишок суми на рахунку
Управління процентною ставкою

Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
Спосіб нарахування процентів(прості чи складні)
Розмір процентної ставки за договором
Управління періодичністю сплати процентів

Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)

Таблиця 1.5

Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (карткові рахунки) юридичних та фізичних осіб

Вид інструмента управління

Управляємі параметри, застосовуємі інструментом
Лімітування суми залучених коштів

Максимальна сума зняття коштів з рахунку за 1 день
Управління процентною ставкою

Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка
Спосіб нарахування процентів(прості чи складні)
Розмір процентної ставки за договором
Управління періодичністю сплати процентів

Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)
Ліміт транзакцій

Максимальна кількість трансакцій за 1 день

Банки, які не мають на ринку репутації надійних і стабільних установ, змушені для залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрями та обсяги можливого розміщення ресурсів та їх дохідність. Підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від’ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.

В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управління можна застосовувати.

До нецінових методів управління депозитами належать реклама, поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів та ін. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів, як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання витягів з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань і подарунків до свят від імені керівництва банку та ін.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді чималих) витрат. Тому, обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи застосовують паралельно.

На рівень депозитної ставки впливає багато чинників, зокрема такі, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, попит на кредити, норми обов’язкових резервів за зобов’язаннями банку, обов’язкові вимоги НБУ щодо співвідношення вкладів фізичних осіб і регулятивного капіталу банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів, завищений рівень відсоткових ставок інсайдерам банку, рівень конкуренції, демпінгова політика окремих банків, які тільки виходять на ринок і прагнуть будь-якою ціною завоювати свою нішу, необгрунтовано підвищуючи депозитні ставки.

Під час визначення рівня депозитної ставки менеджменту банку потрібно пам’ятати, що ціна ресурсів трансформується в ціну кредиту, яка, своєю чергою, відображається в цінах на товари і послуги, кінцевим споживачем яких залишається населення. Відтак необгрунтоване завищення депозитних ставок має негативні наслідки для всього суспільства.

В основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень дохідності, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк. Отже, на рівень базової депозитної ставки впливають такі основні чинники:

— реальні темпи економічного зростання в країні;

— очікуваний рівень інфляції впродовж періоду вкладання коштів;

— ризик неповернення коштів, що пов’язується з конкретною банківською установою.

Основним інструментом управління зобов’язаннями банку є депозитна ставка. В основу формування депозитних ставок покладено визначення рівня ринкових процентних ставок.

Рівень ринкових процентних ставок банківських депозитів може бути визначений за формулою:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (1.3)

де k – рівень ринкової процентної ставки депозиту;

r — реальна доходно-витратна процентна ставка процентів банку;

x – очікуваний рівень інфляції;

p — премія за ризик непогашених зобов’язань.

m – премія за ризик дострокового погашення депозиту

rконкур – конкурентна складова ставки, яка залежить від конкурентних

пропозицій банків на банківському ринку (зовнішній тиск на ставку)

Реальна ставка залежить від попиту грошей на ринку активних операцій, від пропозиції грошей на ринку депозитів та регуляції рівня розміщення залучених депозитів в активні кредити за допомогою вимог Національного банку України до ставки обов’язкового резервування залучених коштів, яка стримує кредитний мультиплікатор грошей в банківській системі України. Реальна ставка розраховується за формулою нормованої доходності залученого депозиту в активних операціях банку (з врахуванням залишення в резервах банку обов’язкової частки депозиту):

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (1.4)

де rкред – ринкова ставка активних (кредитних) операцій, в які можна розмістити залучені депозитні кошти;

rдох_банк – розрахункова ставка власного доходу банку від активної операції по розміщенню депозиту;

Stприб – ставка податку на прибуток банку;

Drвитр_банку — додаткова ставка врахування витрат банку на оформлення та обслуговування депозиту (договора, пластикові картки та інше);

rобов_резерв – ставка вимог НБУ до обов’язкового резервування частки залучених депозитів на кореспондентському рахунку в Національному банку України

Формула (1.4) показує доходно-витратну фінансову схему залежності депозитної ставки від ставки активних (кредитних) операцій по розміщенню залученого депозиту в активні операції банку та ставки обов’язкового резервування, які для комерційного банку є зовнішніми, незалежними від нього.

Реальна ставка процента та інфляційна премія разом визначають номінальний рівень пропонуємої банком ставки депозита на рівні вільного від ризику процента (i):

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (1.5)

Застосовуємі інструменти управління залученими коштами в банках банківської системи України дають можливість структурувати основні сегменти залучених коштів по управлінню p та m – ризиковими ставками, як:

1. Ощадні депозити, основними признаками яких є:

сплата відсотків в кінці строку договору депозиту чи авансом;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

2. Доходні депозити, основними признаками яких є:

регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

3. Накопичувальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

4. Універсальні депозити, основними признаками яких є:

умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;

наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору;

наявність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору;

У вказаних 4-х сегментах додаткові умови строків сплати відсотків та наявність чи відсутність права управління основним “тілом” депозиту є основою для систематичного регулювання різниці в відсоткових ставках при рівних строках розміщення депозитів.

До інструментів банку, крім процентної ставки за окремим депозитом, відносять узагальнюючі показники середньої процентної ставки і собівартості залучених коштів. Середня процентна ставка за залученими коштами розраховується як середньозважена величина ставок залучених коштів на конкретну дату. До розрахунку приймаються:

— залишок коштів за кожною статтею залучених коштів за балансом на конкретну дату;

— процентна ставка (параметр аналітичного обліку) за кожною статтею залучених коштів.

На середню процентну ставку діють такі фактори:

зміни процентних ставок за окремими залученими коштами;

зміна структури залучених коштів.

Тому більш об’єктивну інформацію щодо динаміки процентних ставок можна отримати на підставі середньої ставки за окремими групами залучених коштів. Ця інформація міститься в щоденному звіті банку про депозити і процентні ставки.

Собівартість залучених коштів використовують як інструмент управління процентною маржею у тактичному менеджменті. Щомісяця на підставі даних балансу (щодо процентних витрат) і даних управлінського обліку (щодо середньоденної суми залучених коштів) собівартість залучених коштів розраховують як відношення процентних витрат до середньоденного залишку залучених коштів.

Методичне забезпечення банку з управління зобов’язаннями охоплює політики банку, внутрішні нормативні документи стосовно аналітичного обліку, форм управлінської звітності, ризик-менеджменту, планування, здійснення депозитних операцій з клієнтами та банками, методики з планування і аналізу грошових потоків зі зобов’язань банку (табл. 1.6).

Таблиця 1.6

Групи і види методичного забезпечення банку з управління зобов’язаннями банку

Групи методичного забезпечення

Види методичного забезпечення
Загальні для всіх зобов’язань
3 політик

Депозитна політика
Облікова політика
3 обліку

План аналітичних рахунків
Зі звітності

Форми управлінської звітності
3 ризик-менеджменту

Положення щодо управління ризиком незбалансованої ліквідності
3 планування

Методичні рекомендації зі складання бізнес-плану розвитку банку на рік
Стосовно залучених коштів
Зі здійснення депозитних операцій з клієнтами

Положення про депозитні операції юридичних осіб у національній та іноземній валютах у системі банку
Правила здійснення установами банку операцій по вкладах населення
Правила випуску депозитних сертифікатів банку
Зі встановлення процентних ставок за депозитами

Методи ціноутворення на депозити банку
3 вивчення та управління грошовими потоками

Методичні рекомендації з вивчення та управління грошовими потоками

Залучені кошти банку мають наступні основні методологічні важелі контролю та управління:

— доступність до додаткового залучення та можливість підтримання необхідного рівня залучення;

— вартість залучених коштів, яка реалізується у вигляді ставок залучення;

— стабільність обсягів залучених коштів з точки зору конкурентності умов з іншими банками;

— процентна маржа використання залучених коштів, яка реалізується у вигляді кредитних ставок розміщення залучених коштів, конкурентних з точки зору середньоринкових ставок кредитування в банківській системі України.

В результаті несприятливого коливання на ринку відсоткових ставок Банк піддається відсотковому ризику, джерелом якого є дисбаланс активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок за термінами погашення.

З метою зниження відсоткового ризику при управлінні залученими коштами Банк використовує комплексну систему управління ризиком, яка базується на:

— прогнозуванні тенденцій зміни відсоткових ставок;

— вивченні динаміки зміни спреду між ставками залучення і розміщення коштів;

— визначенні величини GAP-розриву між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на різних часових проміжках;

— визначенні співвідношення активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок і співвідношення GAP-розриву до чистих активів Банку;

— встановленні ліміту величини відсоткового ризику в капіталі Банку;

— здійсненні контролю за розривами між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок на щотижневій основі;

— здійсненні контролю за рівнем чистої відсоткової маржі;

— співвідношення величини відсоткового ризику з прибутком Банку;

— створенні стрес-моделей;

— проведенні зваженої відсоткової політики Банку, яка базується на формуванні відсоткових ставок за кредитами з урахуванням собівартості пасивів і рейтингу позичальника, ризику операції;

— щомісячному перегляді відсоткових ставок активних і пасивних операцій з урахуванням ринкової позиції банків-конкурентів;

— управлінні кривою прибутковості активів і пасивів за термінами погашення.

Результати оцінки та аналізу величини відсоткового ризику подаються на засідання Кредитного комітету і КУАП двічі на тиждень. КУАП ухвалює рішення про зміну відсоткової політики Банку і внутрішніх лімітів відсоткового ризику. Рішення про зміну рівня відсоткових ставок затверджуються КУАП і доводяться до всіх регіональних підрозділів відповідними наказами і розпорядженнями. КУАП здійснює постійний моніторинг і перегляд відсоткових ставок за видами валют, в розрізі термінів, видів продуктів (за активами і пасивами Банку).

Щоденний контроль відповідності фактичних відсоткових ставок, вста-новлених в Банку, здійснює служба бек-офісу Головного Банку. Контроль проводиться в цілому по системі Банку.

Для підвищення «гнучкості» балансу по відношенню до відсоткового ризику в договорах з фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачена можливість перегляду відсоткових ставок, у разі значних коливань ставок на ринку або зміни облікової ставки.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямів діяльності. Казначейство або департамент активних і пасивних операцій є основним робочим підрозділом комерційного банку, який реалізує інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку та управлінські рішення КУАП.

Банки, крім управління окремими видами залучених коштів, використовують інструменти управління структурою залучених коштів (табл.1.7).

Таблиця 1.7

Інструменти банку з управління структурою залучених коштів

Ознака

Фінансові коефіцієнти
За суб’єктами депозитних зобов’язань

Співідношення коштів юридичних та фізичних осіб
За видами поточних рахунків фізичних осіб

Співвідношення коштів на вимогу за звичайними рахунками та картковими рахунками фізичних осіб
За строками залучених коштів

Співвідношення коштів на вимогу і строкових коштів
За видами валют

Співвідношення коштів у національній та іноземній валютах
За видами процентних ставок

Співвідношення коштів, залучених за фіксованою процентною ставкою, і коштів, залучених за плаваючою процентною ставкою
Співвідношення залучених коштів, за якими нараховуються прості і складні проценти

Основним інтегральним показником ефективності процесу управління залученими коштами є чистий процентний спред, тобто різниця сум отриманих процентів за розміщення залучених коштів в процентні кредити, віднесених до сум кредитів, та сум сплачених процентів за залучення поточних та строкових депозитів, віднесених до сум залучених депозитів:

Чистий процентний спред(%) =

Процентний дохід Процентні витрати

= (—————————— — ———————————————) х 100%

Сума доходних активів Сума витратних залучених коштів

(1.5)

Чистий процентний спред — визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці підпроцентних активів та залучених коштів.

Другим основним показником ефективності управління залученими коштами є рівень обов’язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ, який знижує частку залучених коштів, що можуть бути розміщені комерційним банком в активні операції, тобто частка розміщених коштів повинна дати процентний дохід, якій покриє витрати на залучення усієї суми залучених коштів, та ще й дати прибуток. Підвищення норм обов’язкового резервування для різних строків та валют приводить до змін в політиці комерційного банку по залученню коштів з боку мінімізації недоходних обов’язкових резервів, а також відповідному підняттю ставок активних операцій по кредитуванню (розміщенню залучених коштів).

В таблиці Л.1 Додатку Л наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998-2008 роках. Як показує, аналіз даних табл.Л.1, регулююча політика НБУ на сучасному етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ресурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 -2008 роках. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року, що привело до різкого зростання у 2007 році обсягів депозитів, залучених комерційними банками.

В той же час НБУ на протязі 2006 — 2007 року підняв норму обсягу обов’язкових резервів, який має зберігатися щоденно на початок операційного дня на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України в розмірі з 70 процентів від суми визначеного та сформованого обсягу обов’язко-вих резервів за попередній звітний період резервування (з 01.03.2006) до 100% з 01.10.2006 року.

На графіках рис.1.5 – 1.7 наведені дані по регулюючій ролі НБУ в форму-ванні вартості депозитів (облікова ставка+ рівень резервування депозитів).

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.1.5. – Динаміка рівня річної облікової ставки НБУ(в %) у 2000 – 2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.1.6. – Динаміка рівней вимог по резервуванню поточних та коротко-строкових депозитів в національній та іноземній валютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.1.7 – Динаміка рівней вимог по резервуванню довгострокових депозитів в національній та іноземній валютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках

Як показує аналіз графіків на рис.1.5 – 1.7, регулююча політика НБУ у 2000 – 2008 році направлена на розширення депозитної бази комерційних банків та зростання грошового мультиплікатора, що є наслідком зменшення облікової ставки НБУ та зменшення рівня резервування залучених депозитів в грошових коштах на кореспондентському рахунку в НБУ.

Традиційним джерелом формування ресурсів банку є вклади клієнтів, але з розширенням банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових джерел зростання ресурсної бази. Якщо наявних залучених коштів недостатньо для проведення всіх активних операцій, що їх має намір здійснити банк, то можна або відмовитися від операції, або запозичити ресурси на ринку. Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення — недепозитними зобов’язаннями банку. Особливість запозичених коштів полягає в тому, що у процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як у створенні депозитної бази ініціатива належить клієнтам. Коли йдеться про запозичення, банк самостійно визначає, скільки і на який період йому потрібно коштів, а у процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

Розвитку підходів до управління недепозитними джерелами коштів банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами, яка набула розвитку в 70-ті роки минулого століття. На той час банківська практика розвинутих країн переконливо показала, що банк повинен надавати клієнтам усі кредити, котрі принесуть чистий прибуток. У такому разі завдання менеджерів — забезпечити достатній обсяг кредитних ресурсів та підтримати нормативи ліквідності. За такого підходу рішення про надання кредитів приймається раніше, ніж рішення про формування ресурсів. Якщо наявних коштів недостатньо, то менеджер змушений шукати найбільш дешеве та доступне джерело швидкого їх поповнення. Для цього він виходить на фінансовий ринок і купує фонди, тобто запозичує тимчасово вільні кошти в інших учасників ринку.

Основні джерела запозичення коштів для банківських установ такі:

позики в центральному банку (ЦБ);

міжбанківський ринок ресурсів;

проведення операцій репо;

міжнародний фінансовий ринок (євроринок);

ринок депозитних сертифікатів;

ринок комерційних паперів;

позики в небанківському секторі.

На вибір недепозитних джерел коштів банку впливають такі чинники: відносна вартість конкретного джерела; граничні строки погашення; рівень надійності джерела; правила й обмеження щодо використання; доступність;

кредитні можливості банку-позичальника — величина капіталу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів.

1.3 Оцінка ризиків розміщення фінансових ресурсів банку та методи їх мінімізації

Згідно класифікації НБУ (рис.1.8.) до внутрішніх ризиків банківської діяльності віднесені 9 основних категорій ризиків, які розподіляються на 2 основні подкатегорії:

— квантифіковані ризики, тобто ризики які піддаються кількісному оцінюванню і метою управління їми є оптимізація їх рівня;

неквантифіковані ризики, які не піддаються кількісному оцінюванню.

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.1.8 – Класифікація банківських ризиків за методикою НБУ

Квантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

1) Кредитний ризик є ймовірністю фінансових втрат внаслідок невико-нання позичальниками своїх зобов’язань. Важливим складником кредитного ризику є галузевий ризик, який пов’язаний з невизначеністю щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів вимірювання галузевого ризику слугує систематичний, або b-бета-ризик. b-бета-ризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником b-бета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт b-бета нижчий за одиницю, а більш мінлива – більший за одиницю. Очевидно, вищий показник b-бета означає вищий рівень галузевого ризику. Визначення рівня показника b-бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за великий період часу.

Регіональний кредитний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний ризик присутній не лише в операціях прямого кредитування, а й під час здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, у процесі формування портфеля цінних паперів та ін.

2) Ризик незбалансованої ліквідності пов’язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов’язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремих ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому більшістю з них сам банк керувати не може. На практиці для контролю за рівнем ліквідності застосовують спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральни-ми банками країн.

Ризик неплатоспроможності тісно пов’язаний з ризиком недостатньої ліквідності та ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Ризик неплатоспроможності — означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов’язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

3) Ризик зміни процентної ставки(процентний ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю процентних ставок на ринку протягом певного періоду та в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Основні типи ризику зміни процентної ставки:

ризик зміни вартості ресурсів;

ризик зміни кривої доходності;

базисний ризик;

ризик права вибору;

ризик інфляції.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов’язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).

4) Ринковий ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, що є в торговому портфелі банку. Ринковий ризик включає як ризик зміни вартості цінних паперів, так і ризик інфляції, яка знижує реальну дохідність цінних паперів.

Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) – це ймовірність фінансових втрат, які виникають у зв’язку зі зміною ринкової ціни цінних паперів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик властивий усім учасникам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.

Ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою властиві більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть суттєво впливати на нього. Однак банки можуть використати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів і коштів власників банку – акціонерного капіталу.

5) Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб’єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Основні типи валютного ризику:

ризик трансакції;

ризик перерахунку;

економічний валютний ризик

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей ризик, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, він розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

6) Операційно-технологічний ризик – це потенційна загроза для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недосконалість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості та безперервності роботи.

Технологічний ризик (ризик системи) пов’язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп’ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через хиби в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв’язку. Фінансові втрати банку спричинюються і помилками та збоями, і додатковими витратами на їх усунення.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їхньою результативністю.

Неквантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

7) Ризик репутації – це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, пов’язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду.

Ризик втрати репутації пов’язується з можливою неспроможністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефективно працюючої установи. Високий рівень залежності від залучених коштів робить банки особливо вразливими щодо цього ризику. Втрата довіри до банку вкладників може призвести до відпливу коштів і неплатоспроможності. Менеджмент банку має приділяти особливу увагу дотриманню нормативних вимог, постійному контролю за ліквідністю та загальним рівнем ризиковості банківських операцій.

8) Юридичний ризик — це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, а також через двозначне тлумачення законів і правил. З юридичним ризиком, як наслідок, пов’язані документарний ризик та ризик зловживань.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків – невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від раніше прийнятих зобов’язань та ін. Документарний ризик можна суттєво знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик зловживань – це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації служ-бовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладення угод.

9) Стратегічний ризик — це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну організацію рішень і на неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Стратегічний ризик пов’язується з помилками у реалізації функцій стратегічного менеджменту. Передусім ідеться про неправильне формулювання цілей і стратегій банку, помилки під час розробки стратегічного плану, неадекватне ресурсне забезпечення реалізації стратегій, а також хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці.

Одним з наслідків стратегічного ризику, характерного для банків, є ризик впровадження нових продуктів – це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій.

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.1.9. – Фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків

На рис.1.9 наведений фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків з додатковим розділом фінансових ризиків на цінові та нецінові групи. Депозитні операції банку в основному наражаються на фінансові ризики, серед яких основне місце посідає група цінових ризиків.

Цінові фінансові ризики пов’язані з можливою зміною доходності чи вартості активів і зобов’язань банку внаслідок зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку, або обліковуються на позабалансових рахунках. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до групи цінових фінансових ризиків, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик і ризик зміни вартості цінних паперів.

Ризик зміни відсоткових ставок (відсотковий ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю відсоткових ставок на ринку впродовж певного періоду часу в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб’єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов’язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).

Розробка стратегії мінімізації банківського ризику проходить ряд етапів:

— Виявлення факторів, що збільшують і зменшують конкретний вид ризику при здійсненні визначених банківських операцій.

— Аналіз виявлених факторів з погляду сили впливу на ризик.

— Оцінка конкретного виду ризику.

— Встановлення оптимального виду ризику.

— Аналіз окремих операцій з погляду відповідності прийнятному рівню ризику.

— Розробка заходів щодо зниження ризику.

Для зниження рівня процентного ризику банк може застосувати наступні інструменти:

1. Залучення депозитів та видача кредитів із процентною ставкою, що плаває. Такі міри дозволяють банку вносити відповідні зміни в розмір процентної ставки по виданому кредиті відповідно до коливань ринкових процентних ставок. У результаті банк одержує можливість уникнути ймовірних втрат у випадку підвищення ринкової норми позичкового відсотка.

2. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення можливо по всьому балансі банку (макрохеджування) чи по конкретному активу і конкретному пасиву (мікро хеджування). Для максимального хеджування процентного ризику терміни повернення по активу і пасиву повинні цілком збігатися, що, однак, значним образом обмежує маневреність у діяльності банку.

Процентний ризик містить у собі інфляційний ризик — ризик збитків у результаті знецінення сум відсотків, що сплачуються позичальником. Методом його страхування є індексація, при якій у кредитному договорі обмовляється, що сума платежу залежить від зміни визначеного індексу, наприклад, цін, а також заключення поновлюваних (револьверних) позик на короткий термін із правом їхнього поновлення і перегляду рівня ставки.

Для зниження валютного ризику банк може використовувати наступні прийоми:

1. Видача позичок в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі міри дозволяють банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Форвардні валютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Такі операції припускають заключення термінових угод між банком і клієнтом про купівлю-продаж іноземної валюти при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу.

Серед усіх видів ризиків, з якими зіштовхуються банки, не найдеться іншого, аналу і контролю якого приділяється стільки уваги в останні роки, як ризик процентних ставок, оскільки зміна рівня процентних ставок може негативно впливати на доходи і вартість банківських активів, пасивів і капіталу.

Зміни рівня процентних ставок на ринку можуть нанести втрата прибутковості банку, збільшуючи його витрати фінансування, зменшуючи надходження по активах, скорочуючи вартість інвестицій акціонерів (чисту вартість або власний капітал). Останнім часом у періоди коливань процентних ставок банкіри змушені діяти в зовсім новій і більш непередбаченому середовищі.

Значні коливання процентних ставок останнім часом істотно змінювали рівні витрат, прибутки і вартість активів банку. Для багатьох з них, що звикли інвестувати в кредити і цінні папери з фіксованими ставками, одержання засобів від короткострокових депозитів з відсотком, що плаває, часто було згубно, оскільки сприяло значному прискоренню банкрутства банку. Банкіри почали активно шукати способи огородження своїх портфелів активів і пасивів, а також прибутку від впливу змін кредитних ставок. Багато банків у даний час реалізують стратегію керування активами і пасивами під керівництвом спеціальних комітетів. Подібні комітети не тільки вибирають стратегію для боротьби з ризиком змін процентних ставок, але також займаються короткостроковим і довгостроковим плануванням, вибирають заходу для захистові від ризику неліквідності, організують контроль за якістю видаваних кредитів, витратами і податковими зобов’язаннями.

Ціль захисних мір проти ризику процентних ставок — огородження прибутку банку (чистого доходу після виплати податків і інших витрат) від негативних впливів їхніх змін. Не так уже важливо, у якому напрямку міняються ставки, головне, щоб прибуток залишався стабільної.

Для досягнення цієї мети менеджери банку повинні концентрувати свою увагу на тих складового портфеля, що найбільш чуттєві до зміни процентних ставок. У рамках активної частини портфеля — це звичайно кредити й інвестиції в цінні папери, а в рамках пасивної частини — це депозити і позики на грошовому ринку. Для того, щоб захистити прибуток банку від негативного впливу зміни процентних ставок, його керівництво прагне до підтримки на фіксованому рівні чистої процентної маржі (ЧПМ), що обчислюється в такий спосіб:

Чистий процентний доход

ЧПМ = —————————————————— (1.6)

Вартість всіх активів, що приносять доход

У випадку, якщо процентні ставки по зобов’язаннях банку ростуть швидше, ніж доход по кредитах і цінних паперах, значення ЧПМ буде скорочуватися з негативними наслідками для прибутку. Якщо процентні ставки знижуються і викликають більш швидке зменшення доходу по кредитах і цінних паперах у порівнянні зі скороченням процентних витрат по запозичених засобах, то ЧМП банку теж скоротиться. У цьому випадку менеджери банку повинні шукати можливі шляхи зниження ризику значного росту витрат запозичення в порівнянні з процентними доходами, що загрожує величині ЧПМ.

Найбільш популярна стратегія хеджування ризику процентних ставок, що використовують банки сьогодні, називається керування дисбалансами. Ця стратегія вимагає проведення аналізу термінів дії і можливостей зміни цін, зв’язаних з активами, що приносять процентний доход, банку, депозитами і позиками на грошовому ринку.

Банк може застрахуватися від негативного впливу змін процентної ставки (причому не важливо, росте вона або зменшується), якщо для кожного моменту часу виконана рівність:

Вартість активів банку, підданих переоцінці (чутливих до змін процентних ставок)

=

Вартість пасивів банку, підданих переоцінці (чутливих до змін процентних ставок)

(1.7)

При нерівності виникає дисбаланс між активами і пасивами, чуттєвими до змін процентних ставок:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. ДніпропетровськДисбаланс =

Активи банку, чуттєві до змін процентних ставок

Пасиви банку, чуттєві до змін процентних ставок

(1.8)

Банк відносно захищений від ризику процентних ставок, тільки коли обсяги чуттєвих до змін процентних ставок активів і пасивів рівні. У цьому випадку процентні надходження по активах і витрати фінансування змінюються в однаковій пропорції, тобто дисбаланс банку буде дорівнює нулеві і його ЧПМ буде стабільна незалежно від напрямку змін процентних ставок. Однак, як показує практика, нульовий дисбаланс не гарантує повний захист від процентного ризику, оскільки процентні ставки по активах і зобов’язанням у дійсності можуть мінятися в різному ступені.

Методи керування дисбалансом можуть бути корисним інструментом захисту від ризику процентних ставок, але вони далеко не цілком враховують вплив динаміки процентних ставок на ринкову вартість банківського капіталу (інвестицій акціонерів банку). Більш того, ці методи не можуть дати ніякого кількісного показника, по якому можна визначити, наскільки банк у цілому підданий ризикові зміни процентних ставок. Щоб врахувати ці істотні характеристики, повинен розрахуватися середньозважений термін погашення банківських активів і пасивів.

Важлива особливість показника середньозваженого терміну погашення з погляду керування ризиком полягає в тому, що він вимірює чутливість ринкової вартості фінансових інструментів до змін процентних ставок.

Банк, зацікавлений у повному хеджуванні змін процентних ставок, прагне вибирати активи і зобов’язання таким чином, щоб:

Зважений по вартості надходжень термін погашення портфеля активів

»

Зважений по вартості виплат термін погашення портфеля пасивів,

(1.9)

тобто так, щоб дисбаланс середньозважених термінів погашення був максимально наближений до нуля.

Тому що вартість банківських активів звичайно перевершує вартість пасивів (у противному випадку банк буде банкрутом!), банк, що прагне звести дисбаланс середньозважених термінів погашення до нуля, повинний домогтися, щоб:

Зважений по вартості надходжень термін погашення портфеля активів

=

Зважений по вартості виплат термін погашення портфеля пасивів

Х

Загальна величина пасивів

———————————

Загальна величина активів

(1.10)

Оскільки більший середньозважений термін погашення припускає велику чутливість до змін процентних ставок, це рівняння говорить про те, що для зведення до нуля загального ризику процентних ставок банку вартість банківських пасивів повинна мінятися трохи в більшому ступені чим вартість активів. Чим більше дисбаланс середньозважених термінів погашення, тим більше чуттєвою буде акціонерний капітал банку до змін процентних ставок.

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» У 2003 -2009 РОКАХ

2.1 Характеристика діяльності та рейтингове місце ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України

Згідно аналізу, проведеного Національним банком України, стан банківської системи України за результатами 2008 року на фоні розвитку наслідків світової фінансової кризи 2008 року характеризується наступними показниками:

1. За станом на 1 січня 2009 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 184 банки, у тому числі: 155 банків (84,2% від загальної кількості банків, що мають ліцензію) – акціонерні товариства (з них: 116 банків (63,0%) – відкриті акціонерні товариства, 39 банків (21,2%) – закриті акціонерні товариства), 29 банків (15,8%) – товариства з обмеженою відповідальністю.

2. У стані ліквідації перебуває 13 банків, з них 10 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 – за рішеннями господарських (арбітражних) судів.

3. Філійна мережа банків України складається з 1 314 діючих філій.

4. За станом на 01.01.2009 власний капітал банків склав 121,4 млрд. грн. або 13,1% пасивів банків.

Власний капітал банків має таку структуру. Сплачений зареєстрований статутний капітал складає 67,9% від капіталу; дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу – 0,4%; емісійні різниці – 5,3%; загальні резерви, резервний фонд та інші фонди банків – 8,4%; результат минулих років – 1,2%; результат поточного року – 8,0%; результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестицій в асоційовані компанії – 8,8%.

5. Зобов’язання банків за станом на 01.01.2009 становили 805,8 млрд. грн.

Кошти фізичних осіб складають 213,2 млрд. грн., або 26,5% загального обсягу зобов’язань, кошти суб’єктів господарювання – 143,9 млрд. грн., або 17,9%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 175,2 млрд. грн., або 82,1% від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу – 38,1 млрд. грн., або 17,9%.

6. За станом на 01.01.2009 активи банків становили 927,2 млрд. грн., загальні активи – 971,8 млрд. грн.

Більшу частину загальних активів складають кредитні операції – 81,5%.

7. Доходи банків за 2008 рік склали 120,6 млрд. грн., в т.ч. процентні доходи становили 88,4 млрд. грн. (або 73,3% від загальних доходів), комісійні доходи – 19,6 млрд. грн. (16,2%). Витрати банків склали 110,9 млрд. грн., в т.ч. процентні витрати – 50,8 млрд. грн. (або 45,8% від загальних витрат), комісійні витрати – 2,2 млрд. грн. (2,0%).

Стан банківської системи України за результатами 1-го місяця діяльності у 2009 році характеризується наступними показниками впливу наслідків світової фінансової кризи на діяльність банківської системи України:

1). В стадії фінансового оздоровлення та введення зовнішнього управління (тимчасовий адміністратор) з боку Національного банку України знаходяться 7 комерційних банків, з них 3-банки («Промінвестбанк», «Надра», «Укрпромбанк») належать до 1 групи найбільших системних багатофілійних банків України.

2). Зобов’язання банків за станом на 01.02.2009 становили 779,1 млрд. грн. та за 1-й місяць 2009 року знизились на -26,7 млрд.грн.

3). Обсяг коштів фізичних осіб в банківській системі України знизився за 1-й місяць 2009 року на – 8,1 млрд.грн., обсяг коштів юридичних осіб знизився на – 9,8 млрд.грн.

4). За станом на 01.02.2009 активи банків становили 905,8 млрд. грн., за 1-й місяць 2009 року віддок коштів з банківської системи України становить 22,4 млрд.грн.

Згідно з рішенням Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 30 грудня 2008 року N 765 «Про розподіл банків на групи», визначені такі граничні межі розміру регулятивного капіталу і активів для окремих груп банків на 2009 рік:

Таблиця 2.1

Групування комерційних банків України за станом на 01.12.2008

№ рей-тингу

Рег. №

Назва банку
Група 1 (Регулятивний капітал — більше 1,5 млрд. грн., активи — більше 14,0 млрд. грн.)
1

1

46

ПРИВАТБАНК
2

2

36

РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ
3

3

136

УКРСИББАНК
4

4

5

УКРСОЦБАНК
5

5

2

УКРЕКСІМБАНК
6

6

225

«НАДРА»
7

7

296

ОТП БАНК
8

8

272

АЛЬФА-БАНК
9

9

6

ОЩАДБАНК
10

10

42

ВТБ БАНК
11

11

3

ПРОМІНВЕСТБАНК
12

12

248

«ФОРУМ»
13

13

115

ПЕРШИЙ УКР. МІЖНАРОДНИЙ БАНК
14

14

17

«ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ»
15

15

68

УКРПРОМБАНК
16

16

37

БРОКБІЗНЕСБАНК
17

17

274

УКРГАЗБАНК
18

18

11

СВЕДБАНК
Усього по групі 1 (18 банків)

ПриватБанк заснований як товариство з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням зборів засновників від 07.02.1992 року і зареєстрований НБУ 19.03.1992 року, про що внесено запис у Книгу реєстрації комерційних банків України № 92. У 2000 році банк реорганізований у Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» і перереєстрований НБУ 4 вересня 2000 року, реєстраційний № 92.

Форма власності – приватна (код-10). Юридична адреса і фактичне місце знаходження банку: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, тел./факс: 778-54-74. Кореспондентський рахунок № 32009100400 в ОУ НБУ м. Дніпропетровськ, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570.

Станом на 01.01.2007 року (за результатами 2006 року) АКБ „Приват-банк” закріпив позиції лідера і займав наступні рейтингові місця в банківській системі України [82] та відносні частки фінансів банківської системи України:

— Обсяг валюти активів балансу – 32 680,0 млн.грн.( 1 місце – 10,31%);

— Обсяг власного капіталу – 4 0290,442 млн.грн.( 1 місце – 9,49%);

— Обсяг статутного капіталу – 312,971 млн.євро( 2 місце);

— Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля – 27 532,83 млн.грн.( 1 місце – 10,9%);

— Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб – 14 735,393 млн.грн.( 1 місце – 15,1%);

— Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб – 8 240,128 млн.грн.( 1 місце – 9,534%);

— Обсяг балансового прибутку – 471,775 млн.грн.( 1 місце – 11,91%);

— Прибутковість статутного капіталу – 22,66 % (24 місце);

— Прибутковість активів балансу – 1,444 % (33 місце);

Станом на 01.01.2008 року (за 2007 рік) АКБ „Приватбанк” продовжив закріплення позиції лідера по обсягам агрегатів валюти балансу і займав наступні рейтингові місця в банківській системі України [82] та відносні частки фінансів банківської системи України:

— Обсяг валюти активів балансу – 56 211,4 млн.грн.( 1 місце – 10,1%);

— Обсяг власного капіталу – 5 861,34 млн.грн.( 1 місце – 8,28%);

— Обсяг статутного капіталу – 365,7 млн.євро (1 місце);

— Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля – 46016,7 млн.грн.( 1 місце – 9,96%);

— Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб – 22 919,6 млн.грн.( 1 місце – 15,127%);

— Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб – 15 216,4 млн.грн.( 1 місце – 10,81%);

— Обсяг балансового прибутку – 1 534,16 млн.грн. (1 місце – 24,67%);

— Прибутковість статутного капіталу – 56,54 % (2 місце);

— Прибутковість активів балансу – 2,729 % (8 місце);

Станом на 01.01.2009 року (за 2008 рік) АКБ „Приватбанк” продовжив утримання позиції лідера по обсягам агрегатів валюти балансу і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України [82] та відносні частки фінансів банківської системи України (Додаток А, рис.Е.1 – Е.9додатку Е):

— Обсяг валюти активів балансу – 80 165,5 млн.грн.( 1 місце – 8,98%);

— Обсяг власного капіталу – 8 711,9 млн.грн.( 2 місце – 7,05%);

— Обсяг статутного капіталу – 523,7 млн.євро (2 місце);

— Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля – 71 853,6 млн.грн.( 1 місце – 9,43%);

— Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб – 32 750,1 млн.грн.( 1 місце – 16,16%);

— Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб – 24 743,1 млн.грн.( 2 місце – 11,17%);

— Обсяг балансового прибутку – 1 291,78 млн.грн. (1 місце – 17,33%);

— Прибутковість статутного капіталу – 22,723 % (15 місце);

— Прибутковість активів балансу – 1,611 % (19 місце);

2.2 Характеристика динаміки та структури власного, залученого і запозиченого капіталу КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

На рис.Ж.1 – Ж.4 Додатку Ж наведені графічні показники динаміки росту обсягів активів та пасивів ЗАТ КБ „Приватбанк” у 2003 – 2008 роках:

Динаміка росту абсолютних рівнів агрегатів активів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках (рис.Ж.1 додатку Ж);

Динаміка росту абсолютних рівнів агрегатів пасивів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 -2009 роках (рис.Ж.2-Ж.3 додатку Ж);

Динаміка росту абсолютних рівнів власного капіталу та зобов’язань в пасивах балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 -2009 роках (рис.Ж.4);

Як показує аналіз графіків, наведених на рис.Ж.1 — Ж.4 додатку Ж, валюта балансу та основних грошових агрегатів активі та пасивів в ЗАТ КБ «Приватбанк» має тенденцію постійного зростання, але вплив світової фінансової кризи на діяльність банку є суттєвим за результати 1 кварталу 2009 року:

Банк втратив 9,5 млрд.грн. залучених коштів клієнтів, що частково компенсоване запозиченим довгостроковим кредитом НБУ у 3,4 млрд.грн. та додатковими запозиченнями у 4,8 млрд.грн. на міжбанківському вітчизняному та міжнародному фінансових ринках;

На протязі 3 кварталу 2008 року банк тимчасово припинив нарощування обсягів кредитування;

У 4 кварталі 2008 року банк провів диверсифікацію кредитної політики, зупинив пріоритетне нарощування кредитів фізособам з сумнівною заставною гарантією та різко наростив обсяги кредитів, виданих юридичним особам під ліквідну заставу ( в основному товари імпорту продовольчої групи та енергоносії);

У 3-4 кварталі 2008 року банк значно наростив рівень власного капіталу на 3,1 млрд.грн., що підвищило рівень його фінансової стійкості на період значних коливань на фінансовому ринку України та світу.

Рис. К.1 — К.3 додатку К наведені результати аналізудинаміки змін структури фінансових джерел (пасивів) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 — 2009 роках, які характеризують стратегію фінансової діяльності банку у докризовий та кризовий періоди на світовому та вітчизняному фінансовому ринках.

Як показує спільний аналіз графіків рис.Ж.1 – Ж.4 додатку Ж та рис.К.1 – К.3 додатку К, вплив світової фінансової кризи викликав наступні дії фінансового менеджменту ЗАТ КБ «Приватбанк» у 4 кварталі 2008 року та 1 кварталі 2009 року:

1. Банк провів реструктуризацію своїх зобов’язань перед клієнтами – юридичними особами:

— для зупинки масового відтоку коштів з поточних рахунків клієнтів у 4 кварталі 2008 року 5 млрд.грн. з поточних рахунків були переведені в строкові депозити юридичних осіб (падіння обсягів поточних коштів з 12,6 млрд.грн. до 7,6 млрд.грн. , нарощування обсягів строкових депозитів юросіб з 6,75 млрд. грн. до 11,9 млрд.грн.) ;

— у першому кварталі 2009 року все одно з штучно створених депозитів юросіб зафіксований відток коштів у сумі 3,1 млрд.грн. (падіння обсягів строкових коштів юросіб з 11,9 млрд.грн. до 8,8 млрд.грн.);

2. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіва-ленту строкових валютних депозитів фізичних осіб зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року (див.повалютну структуру коштів клієнтівна рис.2.2), але під тиском впливу фінансової кризи не зміг стримати відтоку 3,7 млрд.грн. строкових депозитів фізичних осіб у 1 кварталі 2009 року. Одночасно у 4 кварталі 2008 року -1 кварталі 2009 року обсяги коштів на поточних гривневих рахунках фізичних осіб (поточні карткові рахунки зарплат та пенсій) поступово зменшився на 2 млрд. грн.;

3. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіва-ленту міжбанківських валютних депозитів зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року (див. повалютну структуру коштів банків на рис. 2.1), але реальне зростання міжбанківських коштів здійснене тільки за рахунок гривневого довгострокового кредиту НБУ в 3,4 млрд.грн.

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. 2.1 – Динаміка повалютної структури запозичених коштів банків в фінансових джерелах (пасивах) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 – 2008рр.

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. 2. – Динаміка по валютної структури залучених коштів юридичних та фізичних осіб в фінансових джерелах (пасивах) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 — 2008 роках

4. В структурі фінансових джерел банківських операцій питома вага залучених та запозичених коштів має наступну динаміку(рис.К.1- К.3 Додатку К):

— питома вага агрегату «Поточні кошти юросіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 13,04%, змінилася до рівня 10,34% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та залишилась на рівні 10,32% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му

кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Строкові кошти юросіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 6,47%, змінилася до рівня 14,35% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 11,91% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му

кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Поточні кошти фізичних осіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,25%, змінилася до рівня 7,12% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 6,22% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му

кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Строкові кошти фізичних осіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 31,08%, змінилася до рівня 33,74% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 31,62% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Міжбанківські депозити» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,02%, змінилася до рівня 9,49% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та змінилася до рівня 9,02% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Кредити міжнародних фінорганізацій» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 7,93%, змінилася до рівня 9,78% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01. 2009) та зменшилась до рівня 7,34% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Довгострокові кредити НБУ» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 0 %, змінилася до рівня 4,25% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та змінилася до рівня 4,53% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му

кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Власний капітал» в докризовий період (на 01.01. 2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,48%, зросла до рівня 10,22% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та подальше зросла до рівня 11,54% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року.

Таким чином, на фоні впливу наслідків світової фінансової кризи єдиними реальними джерелами компенсаційного фінансування відтоку коштів з ЗАТ КБ «Приватбанк» є:

— додаткове «вливання» коштів засновників та інвесторів в власний капітал банку;

— кредитно-стабілізаційне фінансування банку Національним банком України на рівні віддтоку коштів з поточних рахунків клієнтів під заставу довгострокових іпотечних активів;

— «непопулярна» серед клієнтів кампанія по достроковому поверненню кредитів, що не мають ліквідної застави, яку можна використати для отримання короткострокових кредитів рефінансування на міжбанківському ринку чи в Національному банку України (згортання кредитного портфелю);

— «непопулярна» серед клієнтів кампанія по пролонгуванню наданих кредитів при умові авансово-дострокової сплати клієнтом відсотків за користування кредитами банку;

— кампанія підняття депозитної відсоткової ставки за залучені чи запозичені кошти клієнтів та банків, що раціональне тільки при наявності заявок клієнтів по кредитуванню під підвищенний відсоток.

2.3 Аналіз активних операцій КБ «Приватбанк» у 2006 –2008 роках

На графіках рис.Л.1 -Л.9 додатку Л наведені результати аналізу динаміки обсягів та структури кредитного портфелю ЗАТ КБ «Приватбанк»:

– Динаміка росту абсолютних рівнів кредитів юридичним і фізичним особам та резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках(рис.Л.1);

– Структура строковості наданих кредитів юридичним і фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.2);

– Структура строковості наданих кредитів юридичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.3);

– Структура строковості наданих іпотечних кредитів юридичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.4);

– Структура строковості наданих іпотечних кредитів фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.5);

– Структура строковості наданих кредитів(крім іпотечних) фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.6);

– Структура строковості сум наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.7);

– Галузева структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 році(рис.Л.8);

– Галузева структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(рис.Л.9);

– Повалютна структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 — 2008 роках (рис.Л.10);

– Повалютна структура наданих міжбанківських кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 — 2008 роках(рис.Л.11).

2.4 Коефіцієнтний аналіз показників фінансової діяльності банку

На рис.2.3 -2.5наведені результати аналізу показників ефективності фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках:

– Динаміка рентабельності активів та власного капіталу в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 — 2008 роках (рис.2.3);

– Динаміка структурних часток основних витрат в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 — 2008 роках (рис.2.4);

– Динаміка структурних часток основних доходів в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 — 2008 роках (рис.2.5);

– Динаміка показників доходності підпроцентних активів та пасивів в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 — 2008 роках(рис.2.6);

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. 2.3 – Динаміка рентабельності активів та власного капіталу в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 — 2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис 2.4 – Динаміка структурних часток основних витрат в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 — 2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. 2.5 – Динаміка структурних часток основних доходів в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 — 2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. 2.6 – Динаміка показників доходності підпроцентних активів та пасивів в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 — 2008 роках

2.5 Оцінка рівня ризиків фінансової діяльності КБ «Приватбанк»

Резервування – один із напрямів мінімізації ризиків. Чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищім повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача банківської організації заключається в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості, виконуємих банком операцій.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України (далі — Національний банк) встановлено «Порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі — резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківсь-кій діяльності. Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку Ук-раїни від 15.09.2004 N 435 [6]. Податковий облік регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами класифікації кредитного портфеля визначається катего-рія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна».

На рис.М.1 –М.16 додатку М наведені графічні результати аналізу ризикованості кредитного портфелю ЗАТ КБ «Приватбанк» та аналіз системи створення заставного забезпечення та фінансових резервів кредитних ризиків.

Таблиця 2.2

Основні показники ризиків діяльності та ефективності заходів по запобіганню негативних наслідків ризикованості банківської діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

3.1 Методологія управління вартістю формування джерел ресурсів банку при стратегії максимального прибутку банку та заданій нормі ризику розміщення ресурсів в активні операції

Сучасний світовий банківський досвід показує, що внутрішнє управління залученими коштами з точки зору рентабельності, процентного ризику та ризику ліквідності відбувається за допомогою наступних інструментів:

— встановлення GAP-розривів по активам та пасивам;

— управління рівнем процентної маржі;

— встановлення мінімально допустимих процентних ставок по кредитним операціям та максимально допустимих ставок по залученню депозитів;

— встановлення позиційних лімітів по процентним активам і пасивам;

— управління на основі визначення операції активів та пасивів;

— управління за допомогою імітаційних моделей;

— періодичне стрес-тестування.

Порядок управління процентним ризиком та ризиком ліквідності визначається відповідними положеннями та методиками, що затверджується цільовою стратегією строкового ГЕП-менеджменту в управлінні активами та пасивами банку

Стратегій управління відсотковим ризиком є дві: фіксація спреду та уп-равління гепом. Оскільки прогнозів щодо динаміки ставок і варіантів реструктуризації балансу в банку може бути багато, в межах цих загальних стратегій банк може сформувати багато альтернативних сценаріїв, які аналізуються за допомогою прийомів імітаційного моделювання. Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансованість позицій за чутливими активами та зобов’язаннями, тобто нульовий геп. У такому разі маржа банку залишається стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок на ринку. У разі зас-тосування стратегії фіксації спреду одержання підвищених прибутків унаслідок сприятливої кон’юнктури ринку стає неможливим, тоді як і додатний, і від’ємний геп дають таку потенційну можливість. Зате ця стратегія є найпростішою та досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ні складного аналітичного забезпечення.

Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибут-ків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від’ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від’ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Зокрема вітчизняна практика засвідчує, що українські банки здебільшого віддають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас є очевидним, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоцільно), а тому проблеми, пов’язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.

Основними параметрами управління є строки та обсяги активів і зобов’язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов’язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов’язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності.

Сутність прийомів УАП банку полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик.

Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управ-ління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управління, строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки: строки виконання зобов’язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Це дає змогу максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов’язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз щодо відсоткових ставок не виправдається, банк може отримати збитки.

На вибір того чи іншого підходу до управління строками впливає багато чинників, таких як обрана банком загальна стратегія управління, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику.

Тактика структурного балансування активів і пасивів може застосовуватись і щодо строків, і щодо обсягів залучених і розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання максимально наблизити обсяги активних і пасивних операцій, які мають однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу намагається зупинити вибір на тому напрямі розміщення коштів, який дасть змогу повністю узгодити структуру активів і зобов’язань. Керуючись правилами структурного балансування, менеджер запропонує клієнтові кредит на таку саму суму і той самий строк, які передбачені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції.

Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо. Здебільшого цей підхід застосовують щодо найбільших за обсягами операцій. Загалом методи структурного балансування є традиційним підходом до управління активами і пасивами банку для зниження відсоткового ризику. До переваг цієї групи методів можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок. Недоліками є недостат-ня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв’язку зі змінами ринкових ставок, брак достатнього простору для маневру. Вимога увідповіднення структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотковим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

У процесі управління активами та зобов’язаннями для встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки оцінюється чутливість окремих статей і банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикатором чутливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (gap – розрив, дисбаланс). Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи – чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:

— дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксо-ваного часового інтервалу;

— строк погашення настає в цьому інтервалі;

— термін проміжної або часткової виплати основної суми настає в зафік-сованому інтервалі;

— зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов’язання, можлива або очікується впро-довж цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів і зобов’язань належать такі, доходи та витрати за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов’язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.1)

де GAP (t) – величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t;

FA (t) – активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;

FL (t) – пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, переви-щують чутливі зобов’язання (FA(t) > FL(t)), або від’ємним, якщо чутливі зобов’язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).

Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов’язання рівні між со-бою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни від-соткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від’ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов’язань банку ви-користовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від’ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульо-вий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (до-датний або від’ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Правило управління гепом:

— якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

— якщо геп від’ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від’ємним – за їх зниження.

Проте менеджменту банку потрібно пам’ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від’ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.

Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упро-довж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від’ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.

Однак ані абсолютна величина гепу, ані коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Для контролю за рівнем відсоткового ризику використовують індекс відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини гепу до працюючих активів і виражається у відсотках:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.3)

де IR (t) – індекс відсоткового ризику;

А – працюючі активи банку.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додатний) чи пасивів (коли геп від’ємний) може змінити свою вартість у зв’язку зі зміною ринкових ставок, а отже, вплинути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки і додатний, і від’ємний геп можуть призвести до збитків.

Через встановлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійснювати контрольну функцію. Ліміт індексу визначає той рівень ризику відсоткової ставки, який банк вважає за доцільне на себе взяти. У практиці роботи закордонних банків ліміт індексу відсоткового ризику встановлюється зазвичай на рівні 20–25%, хоча твердих норм не існує.

Зміну маржі банку залежно від коливань ринкових ставок дає змогу оці-нити модель гепу, яка описує залежність між цими показниками:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.4)

деФінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ– величина зміни процентної маржі банку (у грошовому виразі)

впродовж періоду t;

rp, r – прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно.

Збільшення чи зменшення процентної маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Додатне значенняФінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськвказує на збільшення маржі і буде результатом під-вищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від’ємного гепу. Від’ємне значення DP (t) означатиме зниження маржі банку, зумовлене підви-щенням ставок за від’ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу.

З моделі гепу випливає, що величина змін у показниках прибутковості банку залежить і від темпів зміни відсоткових ставок, і від величини гепу, яку банк може регулювати на власний розсуд. Очевидно, з цих двох чинників точно виміряти можна лише внутрішній, тобто геп, тоді як зовнішній (ставки) можна тільки прогнозувати з певним рівнем імовірності.

Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – до-сягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачува-ність економічної ситуації.

Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов’язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночас-ного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

Метод кумулятивного гепу дає змогу управляти співвідношенням чутли-вих активів і зобов’язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний пе-ріод (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов’язання й обчис-люється геп. Оскільки показник гепу тісно пов’язаний з конкретним часовим інтервалом, показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів. Куму-лятивний (нагромаджений) геп – це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт. Для обчислення показника кумулятивного гепу в кожному з інтервалів обчислюють алгебраїчну суму гепів за попередні періоди:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.5)

де KGAP(T) – кумулятивний геп;

T – часовий горизонт;Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ.

Показник кумулятивного гепу показує незбалансованість (різницю) між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань, які впродовж часового горизонту можуть бути переоцінені.

На рис. 3.1 – 3.5 наведені результати аналізу величин гепу та кумулятивного гепу для сумарного гривневого еквіваленту в ЗАТ КБ «Приватбанк» станом на 01.01.2007 та 01.01.2008.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах ЗАТ КБ “Приватбанк” станом на 01.01.2007 року та на 01.01.2008 року, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від’ємний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня («короткі гроші»).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп розривами в довгострокових активах та пасивах ЗАТ КБ «Приватбанк» станом на 01.01.2007 року та на 01.01.2008 року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Аналіз структури активів та пасивів ЗАТ КБ “Приватбанк», в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2006 – 2008 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб, а пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Розвиток впливу світової фінансової кризи на банківську систему України повністю справдився у реалізації ризиків фінансової стійкості банків, які мають короткостроковий депозитний портфель та довгостроковий кредитний портфель. При ажіотажному попиті на зняття коштів з поточних та короткострокових депозитів у кінці 2008 року, досліджує мий банк як і інші банки України має проблеми з поверненням короткострокових коштів, вкладених в довгострокові операції кредитування.

Для дослідження ефективності строкових діапазонів залучення коштів розглянемо кореляційну модель інструменту управління оптимальною структурою залучених коштів з точки зору максимуму рентабельності.

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.1. – Розподіл тривалості строків до повернення активів в банк станом на 01.01.2007 та 01.01.2008 і часток активів, чутливих до зміни відсоткової ставки в ЗАТ КБ «Приватбанк»

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.2 – Розподіл тривалості строків повернення пасивів банком клієнту станом на 01.01.2007 та 01.01.2008 і часток пасивів, чутливих до зміни відсоткової ставки в ЗАТ КБ «Приватбанк»

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.3 – Розподіл тривалості строків повернення активів від клієнтів банку та пасивів банком клієнту станом на 01.01.2007 в ЗАТ КБ «Приватбанк» і розрахункове значення «гепу» розриву

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.4 – Розподіл тривалості строків повернення активів від клієнтів банку та пасивів банком клієнту станом на 01.01.2008 в ЗАТ КБ «Приватбанк» і розрахункове значення «гепу» розриву

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.5. – Розподіл «гепів» невідповідності строків та обсягів повернення активів від клієнтів банку та пасивів банком клієнту станом на 01.01.2007 і на 01.01.2008 в ЗАТ КБ «Приватбанк»

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.6. Структура розподілу платних фінансових ресурсів (пасивів) для активних операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» станом на 01.01.2009

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.7. Структура розподілу фінансових ресурсів в активні операції ЗАТ КБ «Приватбанк» станом на 01.01.2009

3.2 Методологія застосування кореляційно-регресійного інструментарію для оптимізації управління вартістю формування джерел ресурсів банку при стратегії максимізації рентабельності активів

На основі наведених даних статистичних спостережень за фінансовою діяльністю банка будуються лінійні одновимірні Y(ROA)=f(X1)… Y(ROA)=f(Xn) регресійні моделі, яка встановлює рівень рентабельності активів банку по чистому прибутку (ROA) — Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ від показників витрат на залучення та запозичення фінансових ресурсів для організації активних операцій банку Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ, (Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ, n – кількість періодів, що розглядаються) в і-тий період.

Одновимірна лінійна регресійна модель представляється як:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ, (3.6)

де Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ – постійна складова доходу Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (початок відліку);

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ – коефіцієнт регресії;

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ – відхилення фактичних значень доходу Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ від оцінки (математич-ного сподівання) Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ середньої величини доходу в і-тий період.

Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів [26]. За цим методом пара-метри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ між фактичними значеннями доходу та його оцінками є мінімальною, що мож-на записати як

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ. (3.7)

Відмітимо, що залишкова варіація (3.7) є функціоналом Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ від па-раметрів регресійного рівняння:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.8)

За методом найменших квадратів параметри регресії Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ і Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ є розв’язком системи двох нормальних рівнянь:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ, (3.9)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ.

Розв’язок цієї системи має вигляд:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ, (3.10)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ.

Середньоквадратична помилка регресії, знаходиться за формулою

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ, (3.11)

Коефіцієнт детермінації для даної моделі

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.12)

повинен дорівнювати : Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ>0,75 – сильний кореляційний зв’зок, 0,36>Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ>0,75 — кореляційний зв’язок середньої щільності; Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ<0,36 — кореля-ційній зв’язок низької щільності [45].

Лінійна багатовимірна модель (ЛБМ) має такий вигляд

y=β0+ β1×1+ … + βpxp (3.13)

y – залежна змінна – ендогенна змінна (результативна ознака ROA);

x1, x2…xp – залежні змінні – екзогенні змінні.

У зв’язку з тим, що економетрична модель обов’язково має випадкову помилку, модель (3.13) переписується у вигляді (3.14)

y=β0+ β1×1+ … + βpxp+ε (3.14)

де ε – випадкова помилка або перешкода.

Якщо після необхідних обчислень визначені чисельні значення коефіцієнтів β, то кажуть, що ми отримали оцінку коефіцієнтів моделі:Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ, тобто оцінкою коефіцієнта β є його чисельне значення b=Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ.

Якщо замінити у виразі (3.14) коефіцієнти моделі оцінками, то ми отримаємо такий вираз

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.15)

Основними передумовами використання моделі (3.13-3.15), а такі моделі ще називаються регресійними багатовимірними моделями, є такі:

M (ε)=0 математичне сподівання перешкоди равно 0;

перешкода взаємонезалежна із змінними

cov (xi,Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ)=0

для 2-х визначень перешкоди коефіцієнтів коваріації між ними також дорівнює 0

covФінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

перешкода ε нормально розподілена величина з параметрами (0;1)

ε=N (ε, 0;1)

від виміру до виміру дисперсія перешкоди не змінюється

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

П’ята властивість. носить спеціальну назву: гомоскедастичність (однорідність). Якщо умова 5) не виконана, то кажуть, що дисперсія має властивість гетероскедастичності.

Регресійні коефіцієнти визначають за допомогою методів найменших квадратів.

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.16)

Візьмемо частичні похідні по кожному з виразів, дорівняємо їх і отримаємо систему рівнянь

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.17)

Ця система рівнянь має спеціальну назву – нормальна система.

Отримуємо цю систему в наступному вигляді:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.18)

Невідомі у системі (3.18) – це коефіцієнти в0, в1…

х1, y1 – ми маємо внаслідок статистичних спостережень

в0, в1 — це коефіцієнти, які ми повинні визначити

n – кількість спостережень, вони нам завжди відомі.

Розв’язання нормальної системи у матричному вигляді буде таким

B=(XTX)-1XTY (3.19)

B=b0,b1…bp B- це вектор коефіцієнтів b0,b1…bp

Х — матриця даних вимірності n на р

Х = n х p

n – кількість рядків у таблиці спостережень

р — кількість коефіцієнтів регресійної моделі, якщо нам не потрібен вільний член.

Або це буде вимірність Хр х (р+1), якщо нам потрібен вільний член.

Т – символ транспонування. Якщо розкрити вираз ХТ * Х, то ми отримаємо коефіцієнти нормальних рівнянь

-1 – це символ зворотньої матриці.

Y — це стовпчик спостережень.

Для того, щоб ми могли отримати зворотню матрицю, визначник вихідної матриці не повинен рівнятися 0.

Перевірка значущості (якості) регресійного рівняння.

Після того, як визначені оцінки вектора b, треба перевірити якість отриманого рівняння

b0 +b1х1+ b2 х2+…+ bр хp

перевірити загальну адекватність рівняння

перевірити значущість окремих коефіцієнтів.

Перевірку якості отриманого рівняння ми починаємо з побудови таблиці дисперсійного аналізу регресійного рівняння (показники наведені в таблиці результатів стандартної процедури в EXCEL-2007).

Джерело варіацій

SS

Df

MSS
Що пояснює регресію

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

p-1

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Залишки

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

n-p

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Загальне

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

n-1

ŷ – обчислене значення

y – фактичне значення

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ — середнє значення (фактичне)

n – кількість спостережень

p – кількість коефіцієнтів, які ми визначаємо

Перевірку значущості регресійного рівня здійснюють за критерієм Фішера.

Для цього обчислимо таку величину:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.20)

Якщо величина F буде більше Fтабл, то ми вважаємо, що наше рівняння значуще.

Величина Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ отримала спеціальне позначення — R2 та спеціальну назву – коефіцієнт детермінації

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ = R2 (3.21)

R2=1-Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.22)

Фізичний зміст цієї величини: вона показує, яку долю загальної дисперсії пояснює наше рівняння регресії. Коефіцієнт детермінації використовується для порівняння якості конкуруючих регресійних моделей, кожна з якої значуща.

У загальному випадку для порівняння моделей використовують скоригований коефіцієнт детермінації:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.23)

Для перевірки статистичного зв’язку між вибраними змінними та величиною y використовують коефіцієнт множинної кореляції: R- позначення цього коефіцієнта.

3.3 Кореляційно-регресійний аналіз впливу структури джерел ресурсів на рівень прибутковості діяльності КБ «Приватбанк»

Нині у світовій банківській практиці інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним раціональним способом управління, здатним забезпечити виживання банку у висококонкурентному ринковому середовищі. За сучасних умов підвищеної волатильності фінансових ринків і зростання загального рівня ризиковості саме цей підхід найефективніший.

Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов’язань впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до вирішення проблеми полягає в об’єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов’язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов’язань. Завдання керівництва банку – визначити пріоритетні напрями розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об’єднання джерел фінансування є простота й доступ-ність його практичного застосування, а головним недоліком – виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв’язки між активами та зобов’язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найприбутковіші напрями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуються за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрям розміщення коштів, йому доведеться відмовитися від одержання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов’язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум і строками різних видів зобов’язань і увідповіднювати до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага цього методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод поділу джерел фінансування набув практичного поширення в період керування банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою та стабільністю зобов’язань дає змогу формувати депозитну базу згідно з потребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

У міжнародній банківській практиці застосовують інтегрований підхід до управління, який включає методи об’єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість ід час управління активами та зобов’язаннями банку.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирі-шити такі завдання:

— досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу;

— передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;

— встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;

— використовувати засоби хеджування.

Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимального прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Такий підхід до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає його впровадженню у практику роботи українських банків.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Відтак УАП охоплює практично всі сфери фінансового управління банком, такі як стратегічне та середньострокове планування, оперативне управління, включаючи аналіз і контроль, управління прибутком і ризиками, формування аналітичного інструментарію.

Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкуренто-спроможним рівнем прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складниками процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Щодо управління активами і пасивами загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей і методів управління.

В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління залученими коштами комерційного банку за підходами ризикменеджменту, побудований на побудові економетричної моделі по цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу.

Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встановлює кількісне співвідношення між дивідендною доходністю статутного капіталу банка і відносною структурою залучених коштів, при цьому вважається що принцип конкуренції банківського ринку приводить до вирівнювання відсот-кових ставок для різних видів депозитів в банках України. Аналіз формування дивідендної доходності статутного капіталу банка за допомогою економетричних методів включає: з’ясування чинників, що можуть впливати на розмір доходів; формування масиву статистичної інформації; знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); економічна інтерпретація моделей і практичне використання.

Методика декомпозиційного аналізу досліджує залежність між показниками прибутковості і ризику банку та виявляє вплив окремих чинників на результати його діяльності. У методиці декомпозиційного аналізу прибутковість банку оцінюють показниками ROE (прибутковість капіталу) та ROA (прибутковість активів), а показником ризику банку слугує мультиплікатор капіталу МК (відношення середніх активів до власного капіталу банку):

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.24)

Якщо значення мультиплікатора капіталу вище, вищим буде й ризик.Скориставшись прийомом розширення факторної моделі, отримують фундаментальну залежність між прибутком (NP) і ризиком. Отже:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.25)

після перегрупування:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.26)

або

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.27)

Таким чином, залежність між прибутком і ризиком описується моделлю:

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.28)

Формула (3.22) вказує на взаємозв’язок прибутку з джерелами формування банківських ресурсів, а точніше – зі співвідношенням власних і залучених коштів. Що вищий прибуток, то ризиковішою має бути структура банківського балансу за інших однакових умов. Якщо ефективність роботи банку знижується, для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно погодитися на більший ризик – збільшити відношення активів до капіталу. Це означає, що навіть банк із невисоким показником прибутковості активів може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використання боргових зобов’язань.

При побудові регресійної економіко-математичної моделі аналізу рентабельності роботи банку для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) переходимо до відносних агрегатних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу. Регресійна лінійна модель має наступний вигляд:

Y = F(X1,X2,X3,X4,X5,X6,X7,X8,X9,X10,X11) (3.29)

де Y – рентабельність статутного фонду, тобто чистий прибуток, віднесений до статутного фонду банку;

Х1 –Х5 – відносні агрегати активів балансу банку

Х6 -Х11 – відносні агрегати пасивів балансу банку

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.30)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.31)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.32)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.33)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.35)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.36)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.37)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.38)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.39)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.40)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ (3.41)

В табл.3.1 –3.2 наведена розшифровка агрегатів Х1-Х11.

Таблиця 3.1

АКТИВИ БАНКА (факторні агрегати)

Технологічні (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткові (каса, коррахунок в НБУ) активи

Низько прибуткові міжбанківські кредити

Високо прибуткові кредити юридичним особам

Високо-прибуткові кредити фізичним особам

Цінні папери
1

2

3

4

5
Готівкові кошти

Кошти на вимогу в інших банках

Кредити, що надані за операціями репо суб’єктам господарювання

Кредити на поточні потреби, що надані фізичним особам

Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, та цінні папери, емітовані Національним банком України
Банківськи метали

Строкові вклади (депозити), що розміщені в інших банках

Кредити, що надані за врахованими векселями суб’єктам господарювання

Кредити в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам

Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку
Кошти в Національному банку

Кредити, що надані іншим банкам

Вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб’єктами господарювання

Кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам

Боргові цінні папери в торговому портфелі банку
Дебіторська заборгованість за операціями з банками

Сумнівна заборгованість інших банків

Кредити в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання

Іпотечні кредити, що надані фізичним особам

Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж
Дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами банку

Резерви під заборгованість інших банків

Кредити в інвестиційну діяльність, що надані суб’єктам господарювання

Сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам

Боргові цінні папери в портфелі банку на продаж
Запаси матеріальних цінностей

Іпотечні кредити, що надані суб’єктам господарювання

Резерви під заборгованість за кредитами, що надані клієнтам

Інвестиції в асоційовані компанії, що утримуються з метою продажу
Інші активи банку

Сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб’єктам господарювання

Інвестиції в дочірні компанії, що утримуються з метою продажу
Інвестиції в асоційовані компанії

Кредити, що надані органам державної влади

Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж
Інвестиції в дочірні компанії

Кредити, що надані органам місцевого самоврядування

Боргові цінні папери в портфелі банку до погашення
Нематеріальні активи

Іпотечні кредити, що надані органам державної влади

Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення
Основні засоби

Іпотечні кредити, що надані органам місцевого самоврядування

Інші необоротні матеріальні активи

Сумнівна заборгованість за кредитами, що надані органам державної влади

Нараховані доходи банку до отримання

Резерви під заборгованість за кредитами, що надані клієнтам

Таблиця 3.2

ПАСИВИ БАНКА (факторні агрегати)

Безплатний власний капіталу (статутний капітал +фонди + прибуток)

Низькооплатні залучені кошти до запитання фізичних осіб

Платні залучені строкові депозити фізичних осіб

Низькооплатні залучені кошти до запитання юридичних осіб

Платні залучені строкові депозити юридичних осіб

Платні технологічні пасиви (кредиторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити)
1

2

3

4

5

6
Статутний капітал банку

Кошти на вимогу фізичних осіб

Строкові кошти фізичних осіб

Кошти на вимогу інших банків

Короткострокові кредити, що отримані від Національного банку України

Кредиторська заборгованість за операціями з банками
Емісійні різниці

Кошти виборчих фондів

Короткострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

Кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, які утримуються за рахунок місцевих бюджетів

Довгострокові кредити, що отримані від Національного банку України

Кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку
Загальні резерви та фонди банку

Ощадні (депозитні) сертифікати на вимогу, емітовані банком

Довгострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

Кошти бюджетних установ, що включаються до спеціального фонду бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя

Строкові вклади (депозити) Національного банку України

Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу
Результати минулих років

Кошти позабюджетних фондів

Строкові вклади (депозити) інших банків

Інші пасиви банку
Результати звітного року, що очікують затвердження

Кошти на вимогу суб’єктів господарювання

Короткострокові кредити, що отримані від інших банків

Банківські резерви на покриття ризиків і витрат
Результати переоцінки

Кошти небанківських фінансових установ

Довгострокові кредити, що отримані від інших банків

Субординований борг банку
Результат поточного року

Строкові кошти суб’єктів господарювання

Кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій

В табл.3.3 представлені розраховані за формулами 3.24 –3.35 вихідні дані за 2003 –2009 рік по ЗАТ КБ “Приватбанк” – відносні агрегати балансу та фактична рентабельність статутного капіталу для регресійного аналізу.

На рис. 3.8 -3.13 представлені результати попереднього етапу побудови багатомірної регресійної моделі, на якому побудовані в «електронних таблицях» EXCEL-2007 одномірні моделі регресійних залежностей результативного фактора Y(ROA) – рентабельності активів банку окремо від кожного з аналізуємих факторів відносного рівня агрегатів пасивів (Х6 – X11).

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.8 – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X6 – коефіцієнта відношення власного капіталу до статутного капіталу банка (щомісячна інформація за 2005 – 2009 роки)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.9. – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X7 – коефіцієнта відношення залучених поточних коштів фізичних осіб до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.10. – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X8 – коефіцієнта відношення залучених строкових депозитів фізичних осіб до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.11. – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X9 – коефіцієнта відношення залучених поточних коштів юридичних осіб до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.12. – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X10 – коефіцієнта відношення залучених строкових депозитів юридичних осіб до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки )

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.13 – Одномірна регресійна залежність рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» від фактору X11 – коефіцієнта відношення обсягів технологічних поточних пасивів до статутного капіталу банка (2005 – 2009 роки)

Спільний аналіз результатів одномірного регресійного аналізу, наведених на рис.3.8-3.13 показує:

Отримані одномірні кореляційні зв’язки є дуже низького рівня щільності , оскільки коефіцієнт детермінації R2 є значно нижчим рівня значущості 0,2;

За факторами Х6(власний капітал), Х9(поточні кошти юридичних осіб), Х10(строкові кошти юридичних осіб) – отриманий позитивний (прямий) напрямок кореляційного зв’язку, тобто зростання ROA при зростанні рівня фактору;

За факторами Х7(поточні кошти фізосіб), Х8(строкові кошти фізосіб), Х11(технологічні пасиви) – отриманий негативний (зворотній) напрямок кореляційного зв’язку, тобто падіння ROA при зростанні рівня фактору.

В табл.3.4 представлені результати побудови в “електронних таблицях” Excel –2007 багатомірного регресійного лінійного аналізу з допомогою вбудованого математичного алгоритма. На рис. 3.14 наведені результати порівняння фактичного ряду спостережень щомісячних показників рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках та прогнозних розрахунків рівня рентабельності у відповідні періоди по отриманному рівнянню багатомірної регресії:

Y(ROA) =0,03512*X6(П1) — 0, 01034*Х7(П2) — 0,01015*Х8(П3) +

+ 0,00618*Х9(П4) + 0,00092*Х10(П5) + 0,00260*Х11(П6)

Згідно з отриманим рішенням регресійного аналізу (табл.3.4):

1. За показником коефіцієнта детермінації R2 =0,817 – кореляційний зв’язок має високий рівень щільності, оскільки його значення є вищим 0,75;

2. Перевірку значущості регресійного рівня здійснено за критерієм Фішера F. Якщо величина F буде більше Fтабл, то ми вважається, що рівняння значуще.

— критерій Фішера (табл.3.4) дорівнює — F (6-параметрична модель “пасиви БАНК “Приватбанк”) = 49,97 (n=73) та є більшим > 2,01 (табл.критерій Фішера);

— таким чином, отримане рівняння багатомірної регресії є значущим.

Таблиця 3.3

Вихідні дані за 2003 –2009 рік по ЗАТ КБ “Приватбанк” – відносні агрегати балансу та фактична рентабельність статутного капіталу для одномірного та багатомірного регресійного аналізу

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Продовження табл.3.3

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Продовження табл.3.3

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця 3.4

Результати багатомірного регресійного аналізу по ЗАТ КБ «Приватбанк»

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.3.14. – Фактичне та прогнозне регресійне значення рентабельності ROA для щомісячних періодів роботи ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 – 2009 роках

Як показують результати регресійного аналізу (табл.3.4), найбільший вплив на показник рентабельності активів балансу ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» мають наступні агрегати балансу, зростання відносного рівня яких веде до підвищення рентабельності роботи банку:

Х6 (власний капітал) – коефіцієнт +0,03512 на кожний % росту агрегату;

Х9( поточні кошти юридичних осіб+банків) – коефіцієнт +0,00618 на кожний % росту агрегату;

Х10 (строкові кошти юридичних осіб+банків) – коефіцієнт +0,00092 на кожний процент росту агрегату;

Х11 (технологічно-комерційні пасиви) — коефіцієнт +0,00260 на кожний процент росту агрегату;

Звертає увагу негативне значення коефіцієнтів впливу росту поточних та строкових коштів фізичних осіб на рентабельність роботи банку, оскільки такий рост суттєво потребує витрат банку на розвиток інфраструктури відділень та рост чисельності персоналу для обслуговування клієнтів –фізичних осіб.

Таким чином, отримані результати багатомірного регресійного аналізу співпадають якісно з результатми одномірного регресійного аналізу по кожному з факторів, логічно описують доцільність декларування в макростратегії управління фінансовими джерелами діяльності банку — необхідність пріоритетного залучення банком поточних та строкових коштів юридичних осіб, а також інвестування коштів в власний капітал банку – як шлях підвищення рентабельності роботи банку.

В той же час фінансовий менеджмент дослідженого ЗАТ КБ «Приватбанк» в останні 3 роки зосередився на пріоритетному напрямку зайняття перших позицій серед ощадних банків України. Це, згідно отриманих результатв моделювання, привело у 2007 -2008 роках банк в стан, коли при перших рейтингових місцях по обсягам валюти балансу та обсягів балансового прибутку, за рівнем рентабельності активів та статутного капіталу ЗАТ КБ «Приватбанк» суттєво програє банкам, які спеціалізуються на роботі з юридичними особами.

ВИСНОВКИ

Досліджена в дипломному проекті фінансова діяльність комерційного банку – це діяльність, яка спричиняє зміни розміру та складу власного і залученого/запозиченого капіталу банку.

Стратегії управління фінансами банку — оскільки між прибутковістю та ризиком існує пряма залежність, то ринкова оцінка вартості банку підвищується за двох обставин: підвищення прибутків за постійного рівня ризику або зниження ризику за умови стабілізації прибутковості. Тому і вибір стратегій управління фінансами банку незначний — їх лише дві. Першу спрямовано на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга — має на меті мінімізацію ризиків та стабілізацію прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну з цих альтернативних стратегій. Слід підкреслити, що вибір найраціональнішої стратегії управління є індивідуальним і залежить насамперед від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.

Станом на 01.01.2009 року (за 2008 рік) досліджує мий в дипломній роботі ЗАТ КБ „Приватбанк” продовжив утримання позиції лідера по обсягам агрегатів валюти балансу і займав наступні рейтингові місця в банківській системі України та відносні частки фінансів банківської системи України:

— Обсяг валюти активів балансу – 80 165,5 млн.грн.( 1 місце – 8,98%);

— Обсяг власного капіталу – 8 711,9 млн.грн.( 2 місце – 7,05%);

— Обсяг статутного капіталу – 523,7 млн.євро (2 місце);

— Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля

– 71 853,6 млн.грн.( 1 місце – 9,43%);

— Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб – 32 750,1 млн.грн.( 1 місце – 16,16%);

— Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб – 24 743,1 млн.грн.( 2 місце – 11,17%);

— Обсяг балансового прибутку – 1 291,78 млн.грн. (1 місце – 17,33%);

— Прибутковість статутного капіталу – 22,723 % (15 місце);

— Прибутковість активів балансу – 1,611 % (19 місце);

Як показали результати рейтингового міжбанківського аналізу ефективність використання найбільших обсягів залучених та запозичених коштів в ЗАТ КБ «Приватбанк» за показниками рівня рентабельності активів ROA та статутного капіталу ROE є проблемно низькою, що потребує дослідження причин виникнення та розробки рекомендацій по оптимізації управління фінансовими джерелами діяльності банку.

Як показує аналіз результатів діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» за 2003-2009 роки валюта балансу та основних грошових агрегатів активів та пасивів мали тенденцію постійного зростання, але вплив світової фінансової кризи на діяльність банку є суттєвим та за результатами діяльності за 1 квартал 2009 року характеризується наступними загальними показниками:

При валюті балансу 80,5 млрд.грн. станом на початок 2009 року банк за 4 квартал 2008 року — 1 квартал 2009 року втратив 9,5 млрд.грн. залучених коштів клієнтів, що частково компенсоване запозиченим довгостроковим кредитом НБУ у 3,4 млрд.грн. та додатковими запозиченнями у 4,8 млрд.грн. на міжбанківському вітчизняному та міжнародному фінансових ринках;

На протязі 3 кварталу 2008 року банк тимчасово припинив нарощування обсягів кредитування, а подальше зростання обсягів гривневого еквіваленту валютного сегмента кредитного портфеля пов’язане з «обвальною» девальвацією курсу національної валюти ;

У 4 кварталі 2008 року банк провів диверсифікацію кредитної політики, зупинив пріоритетне нарощування кредитів фізособам з сумнівною заставною гарантією та різко наростив обсяги кредитів, виданих юридичним особам під ліквідну заставу ( в основному товари імпорту продовольчої групи та енергоносії);

У 3-4 кварталі 2008 року банк значно наростив рівень власного капіталу на 3,1 млрд.грн., що підвищило рівень його фінансової стійкості на період значних коливань на фінансовому ринку України та світу.

Як показали результати детального аналізу, вплив світової фінансової кризи викликав наступні дії фінансового менеджменту ЗАТ КБ «Приватбанк» у 4 кварталі 2008 року та 1 кварталі 2009 року:

1. Банк провів реструктуризацію своїх зобов’язань перед клієнтами – юридичними особами:

— для зупинки масового відтоку коштів з поточних рахунків клієнтів у 4 кварталі 2008 року 5 млрд.грн. з поточних рахунків були переведені в строкові депозити юридичних осіб (падіння обсягів поточних коштів з 12,6 млрд.грн. до 7,6 млрд.грн. , нарощування обсягів строкових депозитів юросіб з 6,75 млрд. грн. до 11,9 млрд.грн.) ;

— у першому кварталі 2009 року з штучно створених депозитів юросіб зафіксований відток коштів у сумі 3,1 млрд.грн. (падіння обсягів строкових коштів юросіб з 11,9 млрд.грн. до 8,8 млрд.грн.);

2. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіваленту строкових валютних депозитів фізичних осіб зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року, але під тиском впливу фінансової кризи банк не зміг стримати відтоку 3,7 млрд. грн. строкових депозитів фізичних осіб у 1 кварталі 2009 року. Одночасно у 4 кварталі 2008 року -1 кварталі 2009 року обсяги коштів на поточних гривневих рахунках фізичних осіб (поточні карткові рахунки зарплат та пенсій) поступово зменшився на 2 млрд. грн.;

3. За рахунок знецінення національної валюти з рівня 5,0 грн./ за 1 долар США до рівня 7,7 грн./ за 1 долар США обсяг гривневого еквіваленту міжбанківських валютних депозитів зріс на 3,6 млрд. грн. у 4 кварталі 2008 року, але реальне зростання міжбанківських коштів здійснене тільки за рахунок гривневого довгострокового кредиту НБУ в 3,4 млрд.грн.

4. В структурі фінансових джерел банківських операцій питома вага залучених та запозичених коштів має наступну динаміку:

— питома вага агрегату «Поточні кошти юросіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 13,04%, змінилася до рівня 10,34% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та залишилась на рівні 10,32% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Строкові кошти юросіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 6,47%, змінилася до рівня 14,35% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 11,91% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Поточні кошти фізичних осіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,25%, змінилася до рівня 7,12% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 6,22% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Строкові кошти фізичних осіб» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 31,08%, змінилася до рівня 33,74% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та зменшилась до рівня 31,62% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Міжбанківські депозити» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,02%, змінилася до рівня 9,49% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та змінилася до рівня 9,02% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Кредити міжнародних фінорганізацій» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 7,93%, змінилася до рівня 9,78% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01. 2009) та зменшилась до рівня 7,34% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Довгострокові кредити НБУ» в докризовий період (на 01.01.2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 0 %, змінилася до рівня 4,25% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та змінилася до рівня 4,53% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року;

— питома вага агрегату «Власний капітал» в докризовий період (на 01.01. 2008) в загальній валюті ресурсів банку становила 9,48%, зросла до рівня 10,22% на першому етапі впливу світової кризи (на 01.01.2009) та подальше зросла до рівня 11,54% на протязі продовження впливу світової кризи у 1-му кварталі 2009 року.

Відповідно, за 1 квартал 2009 року загальний обсяг кредитного портфелю скоротився з рівня 72,8 млрд.грн. (01.01.2009) до рівня 69,2 млрд.грн. (01.04.2009), тобто на – 3,6 млрд.грн., при цьому рівень створених за рахунок прибутку банку резервів на компенсацію ризиків погіршення кредитного портфелю зріс з рівня 8,4 млрд.грн. (01.01.2009) до рівня 11,0 млрд.грн.(01.04.2009), тобто на 2,6 млрд.грн., досягнувши відносного рівня 19,0% від обсягів кредитного портфелю (в докризовий період цей показник в ЗАТ КБ «Приватбанк» не перевищував 10,0 -10,5% та був найвищим в банківській системі України). В результаті чистий працюючий портфель кредитних активів (мінус створені непрацюючі резерви) у банка за 1 квартал 2009 року скоротився з рівня 64,4 млрд.грн. до 58,2 млрд.грн., тобто на -6,2 млрд.грн. (10% від обсягу кредитного портфелю).

Таким чином, на фоні впливу наслідків світової фінансової кризи єдиними реальними джерелами компенсаційного фінансування відтоку коштів з ЗАТ КБ «Приватбанк» є:

— додаткове «вливання» коштів засновників та інвесторів в власний капітал банку (капіталізація прибутку та додаткові внутрішні емісії ЗАТ);

— кредитно-стабілізаційне фінансування банку Національним банком України на рівні віддтоку коштів з поточних рахунків клієнтів під заставу довгострокових іпотечних активів;

— «непопулярна» серед клієнтів кампанія по достроковому поверненню кредитів, що не мають ліквідної застави, яку можна використати для отримання короткострокових кредитів рефінансування на міжбанківському ринку чи в Національному банку України (згортання кредитного портфелю);

— «непопулярна» серед клієнтів кампанія по пролонгуванню наданих кредитів при умові авансово-дострокової сплати клієнтом відсотків за користування кредитами банку;

— кампанія підняття депозитної відсоткової ставки за залучені чи запозичені кошти клієнтів та банків, що раціональне тільки при наявності заявок клієнтів по кредитуванню під підвищенний відсоток.

Враховуючи результати проведеного аналізу фінансової діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» при зовнішніх умовах впливу наслідків світової фінансової кризи та різкого падіння ВВП України, однією з головних задач банку є підняття рентабельності використання залученого та запозиченого капіталу на фоні суттєвого скорочення їх обсягів.

Сучасний світовий банківський досвід показує, що внутрішнє управління залученими коштами з точки зору рентабельності, процентного ризику та ризику ліквідності відбувається за допомогою наступних інструментів:

— встановлення GAP-розривів по активам та пасивам;

— управління рівнем процентної маржі;

— встановлення мінімально допустимих процентних ставок по кредитним операціям та максимально допустимих ставок по залученню депозитів;

— встановлення позиційних лімітів по процентним активам і пасивам;

— управління на основі визначення операції активів та пасивів;

— управління за допомогою імітаційних моделей;

— періодичне стрес-тестування.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах ЗАТ КБ “Приватбанк” станом на 01.01.2007 року та на 01.01.2008 року показав, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від’ємний характер, тобто управління пасивами та активами , начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного додатного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня («короткі гроші»), а для діапазону від 32 до 93 днів – кумулятивний геп має значний негативний характер (дефіцит середньострокових активів).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах ЗАТ КБ “Приватбанк” станом на 01.01.2007 року та на 01.01.2008 року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного додатного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 2 рази за рахунок сек’юритизації іпотечних активів випуском іпотечних облігацій (тобто рефінансуванням довгострокових активів) — стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Аналіз структури активів та пасивів ЗАТ КБ “Приватбанк», в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2006 – 2008 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб, а пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Розвиток впливу світової фінансової кризи на банківську систему України повністю справдився у реалізації ризиків фінансової стійкості банків, які мають короткостроковий депозитний портфель та довгостроковий кредитний портфель. При ажіотажному попиті на зняття коштів з поточних та короткострокових депозитів у кінці 2008 року, досліджує мий банк як і інші банки України має проблеми з поверненням короткострокових коштів, вкладених в довгострокові операції кредитування.

В дипломному проекті запропонована перспективна математична модель для апарату управління структурою залучених і запозичених коштів в комерційному банку, в якій в якості вхідних параметрів регресійної багатовимірної моделі Х1 – Х11, згідно з доступними для дослідження агломератами балансів банків, публікуємих щомісячно на Інтернет-сайті Асоціації комерційних банків України, застосовані:

Х1 — Частка технологічних (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткових(каса, коррахунок в НБУ) активів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х2 — Частка низькоприбуткових міжбанківських кредитів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х3 — Частка високоприбуткових кредитів юридичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х4 — Частка високоприбуткових кредитів фізичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х5 — Частка високоприбуткових цінних паперів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х6 — Частка безплатного власного капіталу (статутний +фонди + прибуток), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х7 — Частка середньовартісних залучених коштів до запитання фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х8 — Частка високовартісних залучених строкових депозитів фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х9 — Частка низьковартісних залучених коштів до запитання юридосіб (+банків), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х10 — Частка високовартісних залучених строкових депозитів юридосіб (+банків), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

Х11 — Частка поточних технологічно-комерційних пасивів(дебіторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ;

В якості вихідної функції досліджєний параметр Y — приведена до річної норми прибутковість (дивідендна доходність) статутного капіталу ROE та рентабельність активів ROA, % на рік.

В розробленій моделі, для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) здійснений перехід до відносних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу. Результати попереднього етапу побудови багатомірної регресійної моделі, на якому проаналізовані отримані в «електронних таблицях» EXCEL-2007 одномірні моделі регресійних залежностей результативного фактора Y(ROA) – рентабельності активів банку окремо від кожного з аналізуємих факторів відносного рівня агрегатів пасивів (Х6 – X11) показали, що:

отримані одномірні кореляційні зв’язки є дуже низького рівня щільності, оскільки коефіцієнт детермінації R2 є значно нижчим рівня значущості 0,2;

за факторами Х6(власний капітал), Х9(поточні кошти юридичних осіб), Х10(строкові кошти юридичних осіб) – отриманий позитивний (прямий) напрямок кореляційного зв’язку, тобто зафіксована тенденція зростання ROA при зростанні рівня фактору;

за факторами Х7(поточні кошти фізосіб), Х8(строкові кошти фізосіб), Х11(міжбанківські та технологічно-комерційні запозичені кредити) отримана тенденція негативного (зворотній) напрямку кореляційного зв’язку, тобто падіння ROA при зростанні рівня фактору.

З використанням математичного апарату “електронних таблицях” Excel 2007 в дипломному проекті побудована багатомірна лінійна регресія на базі фактичного ряду спостережень щомісячних показників рентабельності ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках (73 інтервали спостереження) :

Y(ROA) =0,03512*X6(П1) — 0, 01034*Х7(П2) — 0,01015*Х8(П3) +

+ 0,00618*Х9(П4) + 0,00092*Х10(П5) + 0,00260*Х11(П6)

Згідно з отриманим рішенням регресійного аналізу:

1. За показником коефіцієнта детермінації R2 =0,817 – кореляційний зв’язок має високий рівень щільності, оскільки його значення є вищим 0,75;

2. Критерій Фішера дорівнює — F = 49,97 (n=73) та є більшим > 2,01 (табличне значення критерію Фішера), тобто отримане рівняння багатомірної регресії є значущим.

Як показують результати багатомірного регресійного аналізу , найбільший вплив на показник рентабельності активів балансу ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» мають наступні агрегати фінансових джерел (пасивів) балансу, зростання відносного рівня яких веде до підвищення рентабельності роботи банку:

Х6 (власний капітал) – коефіцієнт +0,03512 на кожний % росту агрегату;

Х9( поточні кошти юридичних осіб) – коефіцієнт +0,00618 на кожний % росту агрегату;

Х10 (строкові кошти юридичних осіб) – коефіцієнт +0,00092 на кожний процент росту агрегату;

Х11 (технологічно-комерційні пасиви) — коефіцієнт +0,00260 на кожний процент росту агрегату;

Звертає увагу негативне значення коефіцієнтів впливу росту поточних та строкових коштів фізичних осіб на рентабельність роботи банку, оскільки такий рост суттєво потребує витрат банку на розвиток інфраструктури відділень та рост чисельності персоналу для обслуговування мільйонних категорій клієнтів –фізичних осіб.

Таким чином, отримані результати багатомірного регресійного аналізу співпадають якісно з результатми одномірного регресійного аналізу по кожному з факторів, логічно описують доцільність декларування в макростратегії управління фінансовими джерелами діяльності банку — необхідність пріоритетного залучення банком поточних та строкових коштів юридичних осіб, а також інвестування коштів в власний капітал банку – як шлях підвищення рентабельності роботи банку.

В той же час фінансовий менеджмент дослідженого ЗАТ КБ «Приватбанк» в останні 3 роки зосередився на пріоритетному напрямку зайняття перших позицій серед ощадних банків України. Це, згідно отриманих результатв моделювання, привело у 2007 -2008 роках банк в стан, коли при перших рей-тингових місцях по обсягам валюти балансу та обсягів балансового прибутку, за рівнем рентабельності активів та статутного капіталу, ЗАТ КБ «Приватбанк» суттєво програє банкам, які використовують світовий досвід фінансового менджменту та спеціалізуються на роботі з юридичними особами («Сіті-банк», «Каліон-банк»).

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в отриманні об’єктивних показників ефективності фінансової діяльності по мобілізації джерел ресурсів банківських операцій в ЗАТ КБ «Приватбанк» та отримання при економетричному моделюванні статистично вагомих характе-ристик рівня впливу структури джерел ресурсів на рентабельність діяльності банку, що є принципово важливим при розробці стратегії фінансової діяльності банку в умовах наслідків світової фінансової кризи на Україні.

Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених та запозичених коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку;

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність опти-мального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максимум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%, яка потребує додаткового дослідження, так:

а) при частці власного капіталу в пасивах – 12,19% для банку “Фінанси та кредит”(10 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 19,59%;

б) при частці власного капіталу в пасивах – 12,39% для дослідженого банку «Приватбанк»(1 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 22,66%;

в) при рості частки власного капіталу в пасивах – 19,26 % для банку «Державний Укрексімбанк»( 7 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу зростає до 40,09%;

г) при подальшому рості частки статутного капіталу в пасивах – 24,35 % для банку “Перший український міжнародний банк”( 15 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу знижується до 25,1%;

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (ЛІТЕРАТУРИ)

1. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про банки і банківську діяльність” // від 7 грудня 2000 року N 2121-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від від 16 листопада 2006 року N 358-V)

2. Закон України “Про Національний банк України” // від 20 травня 1999 року N 679-XIV (станом на 10.01. 2002 року N 2922-III)

3. Закон України “Про господарські товариства”//від 19 вересня 1991 року N 1576-XII ( від 17 травня 2001 року N 2409-III)

4. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про цінні папери та фондовий ринок” // від 23 лю-того 2006 року N 3480-IV

5. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 20 вересня 2001 року 2740-III 

6. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 435

7. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків» // Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 № 104.

8. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик- менеджменту в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 № 361

9. Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України // Постанова Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N255 // Законодавчо-довідкова система законодавства України WWW.LIGA-ZAKON.COM.UA , квітень 2006 року

10. Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України // Постанова Правління Національного банку України від 26 вересня 2006 року N 378

11. Про затвердження Положення про порядок формування та викорис-тання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків // Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 1 грудня 2008 року N 406) — Комп’ю-терна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2009

12. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмо-вих дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій //Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 (Із змінами і до-повненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 12 жовтня 2005 року N 373)

13. Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 6 березня 2006 року N 76)

14. Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України // Постанова Правління Національного банку України від 16 березня 2006 року N 91

15. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах // Постанова Правлін-ня Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 21 грудня 2005 року N 485)

16. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України //Постанова Правління Національного бан-ку України від 7 грудня 2004 року N 598 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 21 грудня 2005 року N 484)

17. Про внесення змін до Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 11 квітня 2005 року N 125(Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2005 року N 493)

18. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 19 лютого 2007 року N 52)

19. Про розподіл банків на групи // НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
КОМІСІЯ З ПИТАНЬ НАГЛЯДУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ, РІШЕННЯ від 25 грудня 2006 року N 364

20. Про встановлення мінімального розміру регулятивного капіталу бан-ків у гривнях // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТА-НОВА від 15 лютого 2006 року N 50

21. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що пода-ється до Національного банку України // Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року N 124 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від від 16 червня 2005 року N 223)

22. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М.Герасимович та ін.; За ред. А.М.Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003.— 599 с.

23. Азаренкова Г.М., Дікань Л.В., Новосельцева Т.О. Сучасні комерційні банки: персонал, розвиток, організація: Монографія. – Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2003 – 131 с.

24. Арістова А.М., Шульга Н.П. Фінансовий менеджмент у банку. Опорний конспект лекцій – К: КНТЕУ, 2007.- 123 с.

25. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438 с.

26. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, друге видання. — 2002. — 476 с.

27. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп./ А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М.Мороза. К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

28. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф.Жукова.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 471 с.

29. Банківські операції:Підручник/За ред.Міщенка В.І., Слав»янської Н.Г.- Київ:Знання-Прес,2006 .-727 с.

30. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Міщенко В.І.;Яценюк А.П.; Коваленко В.В.;Коренєва О.Г.- К.: Знання, 2004.- 406 с.-(Вища освіта ХХI століття)

31. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права «Крок»;Грушко В.І.;Лаптєв С.М.; Любунь О.С.; Раєвський К.Є.- К.: ЦНЛ, 2004.- 264 с.

32. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. — 2-е изд., перераб. и доп.. — К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.1. — 2004. — 622 с

33. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. — 2-е изд., перераб. и доп.. — К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.2. — 2004. — 618 с

34. Васюренко О.В. Банківські операції : Навчальний посібник . – 4-те вид., перероблене і доповнене – Київ: Знання, 2004. – 324 с. – (Вища освіта ХХІ століття)

35. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Навчальний посібник . – Київ: Академія, 2001. – 313 с.

36. Васюренко О.В., Сердюк Л.В., Сидоренко О.М., Карасьова З.М., Каднічанська В.М., Федоренко Н.С. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник.– К.: Знання, 2003. – 524 с.

37. Васюренко Л.В., Федосік І.М. Ресурси комерційного банку: теоретич-ний та прикладний аналіз: Монографія. – Харків: ПП Яковлєва, 2003. – 88 с.

38. Васюренко О.В., Азаренкова Г. Управління ліквідністю банку з погляду зміни швидкості його фінансових потоків // Банківська справа (укр.).- 2003.- № 1.- C.60-64

39. Васюренко, Олег Володимирович. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навчальний посібник/ О.В. Васюренко, К.О. Волохата. — К.: Знання, 2006. — 464 с. — (Вища освіта XXI століття)

40. Волошина О. Факторные модели анализа ликвидности коммерческого банка // Банковские технологии (рус.).- 2002.- № 12.- C.27-30

41. Голубев И.А. Гэп-анализ структурной ликвидности: теория и практика // Финансы и кредит (рус.).- 2002.- № 18.- C.2-7

42. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 578 с.

43. Деньги, кредиты, банки : Учебник/ Под ред. О.И. Лаврушина. -2-е изд. Перераб. и доп. -М.: Финансы и статистика, 2000

44. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ под ред. профессора Е. Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. — 622 с.

45. Доугерти, Кристофер. Введение в эконометрику: Учебник/ К. Доугерти. — 2-е изд.. — М.: ИНФРА-М, 2007. — 419 с. — (Университетский учебник)

46. Збірник задач з аналізу банківської діяльності: Навчальний посібник/ І.М. Парасій-Вергуненко, Л.О. Примостка; Ред. А.М. Герасимович. — К.: КНЕУ, 2006. — 504 с. — (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

47. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків – Львів : ЛБІ НБУ, 2001 – 276 с.

48. Кулинич, Омелян Іванович. Теорія статистики: Підручник/ О.І. Кулинич, Р.О. Кулинич. — 3-тє вид., переробл. і допов.. — К.: Знання, 2006. — 294 с. — (Вища освіта XXI століття)

49. Лютий, Ігор Олексійович. Банківський маркетинг: Навчальний посібник/ І.О. Лютий, О.О. Солодка. — К.: Знання, 2006. — 395 с. — (Вища освіта XXI століття)

50. Лугінін, Олег Євгенович. Статистика національної економіки та світового господарства: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ О.Є. Лугінін, С.В. Фомішин. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 503 с.

51. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер.с англ. – М.: ИНФРА — М, 2000. – 856 с.

52. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку/ пер.с.англ. за ред. С.Ф.Голова — К.: Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України, 1998. – 736 с.

53. Молчанов О.В. Теоретичні підходи до управління ліквідністю сучасних банків // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2006.- № 10.- C.48 51

54. Надійна практика управління ліквідністю в банківських організаціях // Нормативно-рекомендаційний документ Базельського комітету з банківсь-кого нагляду (№ 69 лютий 2000 року).

55. Нікітін, Андрій Валерійович. Маркетинг у банку: Навчальний посібник/ А.В. Нікітін, Г.П. Бортніков, А.В. Федорченко. — К.: КНЕУ, 2006. — 432 с. — (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

56. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 304 с.

57. Облік та аудит у комерційних банках / А.М. Герасимович, Т.В. Кривов’яз, О.А. Мазур та ін.; За ред. проф. А.М. Герасимовича. – Львів: Видавництво «Фенікс», 1999. – 512 с.

58. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник/ Л.В. Сердюк, О.М. Сидоренко; Ред. О.В. Васюренко. — К.: Знання, 2006. — 596 с. — (Вища освіта XXI століття)

59. Полфреман Д. Основы банковского дела /Пер. с англ. – М.:ИНФРА-М, 1996. – 624 с.

60. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. — КНЕУ, 2002.— 316 с.

61. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-е вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ. 2004. — 468 с.

62. Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. Банківський нагляд: Навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України; КНЕУ/ Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М.- К.: КНЕУ, 2003.- 174 с.

63. Роуз П.С. Банковский менеджмент. Пер. с англ. со 2-го изд.— М.: «Дело ЛТД»,1995.— 768 с.

64. Семко Т.В. Гроші та кредит у схемах і таблицях: Навчальний посібник/ Т.В. Семко, М.В. Руденко. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 158 с

65. Симановский А. Ю. Базельские принципы эффективного банковского надзора и их реализация в России // Деньги и кредит. — 2001. — N 3, с. 19-24

66. Синки, Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках. Пер. с англ. 4-го переработанного изд. / под ред. Р.Я.Левиты, Б.С.Пинкерса. — М.: 1994, Catallaxy.— 820 c.

67. Ситник, Людмила Степанівна. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Л.С. Ситник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 352 с 

68. Статистичне забезпечення управління економікою: прикладна статистика з використанням аналітичних можливостей програмного середовища Microsoft EXCEL: Навчальний посібник/ А.В. Головач, В.Б. Захожай, І.Г. Манцуров, Н.А. Головач. — К.: КНЕУ, 2006. — 322 с. — (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

69. Суржинський М. Поняття і сутність банківського регулювання та банківського нагляду в Україні // Юридичний журнал.- 2004.- № 8.- С.83-93.

70. Ткачук В.О. Маркетинг у банку: Навчальний посібник — Тернопіль: «Синтез-Поліграф», 2006.- 225 с.

71. Уманець, Тетяна Василівна. Економічна статистика: Навчальний посібник/ Т.В. Уманець. — К.: Знання, 2006. — 429 с. — (Вища освіта XXI століття)

72. Управление деятельностью коммерческого банка (банковский менеджмент) / Под ред. доктора экон. наук, профессор О.И. Лаврушина. – М: Юристь, 2003 – 688 с.

73. Шелудько, Валентина Миколаївна. Фінансовий менеджмент: Підручник/ В.М. Шелудько. — К.: Знання, 2006. — 439 с. — (Вища освіта XXI століття)

74. Шевченко Р. І. Банківські операції : Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. – 276с.

75. Шиян, Дмитро Вікторович. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Д.В. Шиян, Н.І. Строченко. — К.: А.С.К., 2005. — 240 с. — (Університетська б-ка)

76. Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручник для студ. вищих навчальних закладів/ А.І. Щетинін. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 432 с

77. Щибиволок, Зіновій Іванович. Аналіз банківської діяльності: Навчальний посібник/ З.І. Щибиволок; Відп. за вип. С.І. Шкарабан. — К.: Знання, 2006. — 312 с

78. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 208 с.

79. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками.: Навчальний посібник .- Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 444 с.

80. Яценюк А.П. Обгрунтування принципів і стандартів банківського регулювання та нагляду // Вісник Української академії банківської справи.- 2003.- № 1.- C. 3-8.

ДОДАТКИ

Додаток А

Показники діяльності перших 30 банків БС України станом на 01.01.2009 року за даними Асоціації банків України

Таблиця А.1

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця А.2

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця А.3

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця А.4

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця А.5

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця А.6

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Додаток Б

Баланси та звіти про фінансові результати діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 — 2008 роках [ ]

Таблиця Б.1

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Продовження табл. Б.1

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця Б.2

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця Б.3

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Додаток В

Коефіцієнтні показники аналізу діяльності ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

Таблиця В.1

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця В.2

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Таблиця В.3

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Додаток Е

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Е.1. – Рейтинговий рівень обcягів активів, зобов’язань та власного капіталу ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Е.2. – Рейтинговий рівень активних операцій кредитування фізичних та юридичних осіб ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Е.3. – Рейтинговий рівень активних операцій на ринках міжбанківських кредитів та цінних паперів ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Е.4. – Рейтинговий рівень обсягів власного капіталу ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Е.5. – Рейтинговий рівень обсягів залучених поточних та строкових коштів юридичних осіб ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Е.6. – Рейтинговий рівень обсягів залучених поточних та строкових коштів фізичних осіб ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (результат 2008 року)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Е.7. – Рейтинговий рівень абсолютного обсягу прибутку ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (фін.результат 2008 року)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Е.8. – Рейтинговий рівень рентабельності активів ROA ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (фін.результат 2008 року)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Е.9. – Рейтинговий рівень рентабельності статутного капіталу ROЕ (дивідендна доходність акцій) ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України станом на 01.01.2009 року (фін.результат 2008 року)

Додаток Ж

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Ж.1 – Динаміка росту абсолютних рівнів агрегатів активів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2009 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Ж.2. – Динаміка росту абсолютних рівнів запозичених міжбанківських коштів в агрегатах пасивів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 — 2009 роках(передкризова та кризова динаміка)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Ж.3. – Динаміка росту абсолютних рівнів залучених клієнтських коштів в агрегатах пасивів балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 — 2009 роках (передкризова та кризова динаміка)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Ж.4. – Динаміка росту абсолютних рівнів власного капіталу та зобов’язань в пасивах балансу ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 -2009 роках (до кризовий та кризовий періоди)

Додаток К

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. К.1. – Динаміка змін структури фінансових джерел (пасивів) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 — 2006 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. К.2. – Динаміка змін структури фінансових джерел (пасивів) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 — 2008 роках (докризовий період)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. К.3. – Динаміка змін структури фінансових джерел (пасивів) операцій ЗАТ КБ «Приватбанк» у кінці 2008 – початку 2009 роках (кризовий період)

Додаток Л

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Л.1 – Динаміка росту абсолютних рівнів кредитів юридичним і фізичним особам та резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Л.2 – Структура строковості наданих кредитів юридичним і фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Л.3. – Структура строковості наданих кредитів юридичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Л.4. – Структура строковості наданих іпотечних кредитів юридичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Л.5 – Структура строковості наданих іпотечних кредитів фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Л.6. – Структура строковості наданих кредитів(крім іпотечних) фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Л.7 – Структура строковості сум наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Л.8 – Галузева структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2005 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Л.9 – Галузева структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. Л.10. – Повалютна структура наданих кредитів юридичним та фізичним особам в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 — 2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис.Л.11. – Повалютна структура наданих міжбанківських кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 — 2008 роках

Додток М

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.1 – Динаміка ланцюгових темпів росту кредитів та резервів на кредитні ризики в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.2 – Динаміка витрат прибутку на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2003 -2008 роках

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.3 – Структура кредитів в кредитному портфелі та структура створених обсягів резервів під кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2007 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.4 – Структура кредитів в кредитному портфелі та структура створених обсягів резервів під кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.5 – Структура кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.6 – Структура «Стандартних» кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.7 – Структура кредитів «Під контролем» в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.8 – Структура «Субстандартних» кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.9 – Структура «Сумнівних» кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.10 – Структура «Безнадійних» кредитів в кредитному портфелі ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.11 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.12 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році (категорія – «Стандартні кредити»)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.13 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році (категорія – «Нестандартні кредити»)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.14 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році (категорія – «Сумнівні кредити»)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.15. – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році(категорія – «Проблемні кредити»)

Фінансова діяльність комерційного банку на прикладі діяльності АКБ &amp;quot;Приватбанк&amp;quot;, м. Дніпропетровськ

Рис. М.16 – Структура застав та гарантій на формування резервів на кредитні ризики в ЗАТ КБ «Приватбанк» у 2008 році (категорія – «Безнадійні кредити»)

Дипломная работа: Фінансовий менеджмент банка

РЕФЕРАТ

Дипломна робота: 143 с., 23 табл., 26 рис., 60 джерел, 35 формул, 9 додатків.

Мета роботи – дослідження фінансового менеджменту банку.

Об’єкт дослідження – методи фінансового менеджменту банку.

Предмет дослідження – менеджмент операцій комерційного банку.

Методи дослідження – порівняльний, коефіцієнтний, вертикальний і горизонтальний фінансовий аналіз.

У першому розділі розглянуті фінансовий менеджмент банку, процес планування в банку, система і методи фінансового аналізу, системи і методи внутрішнього фінансового контролю.

У другому розділі розглянуті сутність і управління активів і пасивів банку, менеджмент кредитного портфеля банку, управління інвестиційним портфелем банку, управління банківськими ризиками, управління ліквідністю банку, управління прибутком банку.

У третьому розділі розглянуто фінансовий менеджмент (на прикладі АКБ «Правекс-Банку»).

У четвертому розділі розглянуто охорону праці.

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ, ПЛАНУВАННЯ, ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ І КОНТРОЛЬ, АКТИВИ І ПАСИВИ, КРЕДИТНИЙ І ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОРТФЕЛІ, БАНКІВСЬКИЙ РИЗИК, ЛІКВІДНІСТЬ, РОЗДРІБНИЙ І МІЖБАНКІВСЬКИЙ БІЗНЕС, ПЕРСОНАЛ, ПЛАТІЖНІ КАРТКИ, ФІНАНСОВИЙ СТАН, ПРИБУТОК

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ БАНКУ

1.1 Фінансовий менеджмент банку: сутність і основні складові елементи

1.2 Процес планування в банку

1.3 Система і методи фінансового аналізу

1.4 Системи і методи внутрішнього фінансового контролю

2 МЕНЕДЖМЕНТ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

2.1 Сутність активів і пасивів банку та управління активами і пасивами банку

2.1.1 Сутність активів і пасивів банку

2.1.2 Управління активами і пасивами банку

2.2 Менеджмент кредитного портфеля банку

2.2.1 Сутність і значення кредитного портфеля банку

2.2.2 Кредитна політика як основа управління кредитним портфелем банку

2.2.3 Методи ціноутворення банківських кредитів

2.3 Управління інвестиційним портфелем банку

2.3.1 Інвестиційний портфель банку: сутність та функції

2.3.2 Інвестиційна політика як основа управління портфелем цінних паперів банку

2.3.3 Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку

2.3.4 Оперативне управління портфелем цінних паперів банку

2.4 Управління банківськими ризиками

2.4.1 Кредитний ризик і управління ним

2.4.2 Управління валютним ризиком

2.4.3 Управління процентним ризиком

2.5 Управління ліквідністю банку

2.5.1 Сутність і значення ліквідності банку

2.5.2 Технологія управління банківською ліквідністю

2.5.3 Методи оцінки потреби банку в ліквідних коштах

2.5.4 Методи управління ліквідністю банку

2.6 Управління прибутковістю банку

2.6.1 Сутність прибутку банку та основні засади управління ним

2.6.2 Управління формуванням прибутку банку

2.6.3 Управління процесом розподілу прибутку банку

2.6.4 Аналіз прибутковості банку

3 ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ (НА ПРИКЛАДІ АКБ «ПРАВЕКС-БАНКУ»)

3.1 АКБ «Правекс-Банк» – банк національного масштабу

3.2 Управління активами і пасивами Правекс-Банку

3.3 Управління ризиками Правекс-Банку

3.4 Управління кредитним портфелем Правекс-Банку

3.5 Управління інвестиційним портфелем Правекс-Банку

3.6 Міжбанківський бізнес Правекс-Банку

3.7 Платіжні картки Правекс-Банку

3.8 Менеджмент роздрібного бізнесу АКБ «Правекс-Банку»

3.9 Управління персоналом Правекс-Банку

3.10 Аналіз фінансового стану Правекс-Банку

4 ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Характеристика приміщення

4.2 Аналіз умов праці

4.3 Заходи щодо поліпшення умов праці

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Додаток А Баланс Правекс-Банку за 2005 рік

Додаток Б Баланс Правекс-Банку за 2006 рік

Додаток В Баланс Правекс-Банку за 2007 рік

Додаток Г Звіт про фінансові результати Правекс-Банку за 2005 рік

Додаток Д Звіт про фінансові результати Правекс-Банку за 2006 рік

Додаток Е Звіт про фінансові результати Правекс-Банку за 2007 рік

Додаток Є Звіт про власний капітал Правекс-Банку за 2005 рік

Додаток Ж Звіт про власний капітал Правекс-Банку за 2006 рік

Додаток З Звіт про власний капітал Правекс-Банку за 2007 рік

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи. Функціонування сучасної економіки будь-якої країни неможливо уявити без ефективної банківської системи. Банки різних рівнів глибоко проникають у сферу виробництва і активно впливають на економічні та соціальні процеси.

Банківська справа є однією з тих сфер суспільного життя, щодо якої мало хто може дозволити собі повну непоінформованість. Адже, спосіб і рівень життя населення кожної країни істотно залежить від діяльності банків, їх надійності, здатності збільшувати обсяги кредитів, депозитів та інших видів послуг, що пропонуються як фізичним особам, так і підприємствам. Постійна увага та інтерес до проблем розвитку банківської справи зумовлені значною роллю, яку відіграють банки у процесах формування міжнародних фінансових ринків – валютного, фондового, ринку деривативів, а також у системі світового господарства у цілому.

Сучасна банківська справа належить до однією з найдинамічніших сфер економіки. Технічна революція, посилення конкурентної боротьби, стрімка інфляція, економічні кризи призвели до підвищення ризиковості банківської діяльності. На теперішньому етапі розвитку банківської системи головне завдання полягає в пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків для збереження коштів вкладників і підтримки життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складової проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління комерційним банком, які об`єднані поняттям менеджменту.

У всьому світі менеджмент розглядається як один з найважливіших чинників підвищення ефективності діяльності. В умовах жорстокої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та форми управління, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкурентному середовищі або принаймні нормальні умові розвитку комерційного банку.

Отже, банківський менеджмент – це сукупність принципів, форм, методів та засобів управління банком у ринкових умовах; наука про надійні та ефективні системи управління процесами та відносинами, які становлять зміст діяльності банку; керівництво, керівні кадри і органи банківської установи.

Кінцева мета банківського менеджменту – забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи управління банком і розвиток техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу при одночасному підвищенні кваліфікації, творчої активності та лояльності кожного працівника.

Мета роботи – дослідження фінансового менеджменту банку.

Завдання дослідження, які поставлені та вирішені для досягнення мети роботи:

розглянути засади фінансового менеджменту банку, зокрема фінансовий менеджмент банку, процес планування в банку, систему і методи фінансового аналізу, систему і методи внутрішнього фінансового контролю;

розглянути менеджмент операцій комерційного банку, зокрема сутність та управління активами і пасивами банку, менеджмент кредитного портфеля банку, управління інвестиційним портфелем банку, управління банківськими ризиками (управління кредитним ризиком, управління валютним ризиком, управління процентним ризиком), управління ліквідністю банку, управління прибутковістю банку;

розглянути фінансовий менеджмент на прикладі АКБ «Правекс-Банку», зокрема АКБ «Правекс-Банк» як банк національного масштабу, управління активами і пасивами Правекс-Банку, управління ризиками Правекс-Банку, управління кредитним портфелем Правекс-Банку, управління інвестиційним портфелем Правекс-Банку, міжбанківський бізнес Правекс-Банку, платіжні картки Правекс-Банку, менеджмент роздрібного бізнесу АКБ «Правекс-Банку», управління персоналом Правекс-Банку, аналіз фінансового стану Правекс-Банку;

розглянути охорону праці на прикладі АКБ «Правекс-Банку», зокрема характеристику приміщення, аналіз умов праці, заходи щодо поліпшення умов праці.

Об’єкт дослідження – методи фінансового менеджменту.

Предмет дослідження – менеджмент операцій комерційного банку.

Методи дослідження, які використовуються в процесі дослідження і обробки матеріалів: порівняльний, коефіцієнтний, вертикальний і горизонтальний фінансовий аналіз.

Структура роботи. Основна частина дипломної роботи складається з чотирьох розділів.

У першому розділі розглянуто фінансовий менеджмент банку, процес планування в банку, система і методи фінансового аналізу, системи і методи внутрішнього фінансового контролю.

У другому розділі розглянуто сутність та управління активами і пасивами банку, менеджмент кредитного портфеля банку, управління банківськими ризиками, управління інвестиційним портфелем банку, управління ліквідністю банку, управління прибутковістю.

У третьому розділі розгянуто фінансовий менеджмент (на прикладі АКБ «Правекс-Банку»).

У четвертому розділі розгянуто охорону праці (на прикладі АКБ «Правекс-Банку»).

Фактологічну основу роботи складають матеріали фінансової звітності АКБ «Правекс-Банку» (форми звітності №1 «Баланс» за 2005-2007рр., №2 «Звіт про фінансові результати» за 2005-2007рр., №3 «Звіт про власний капітал» за 2005-2007рр.).

1. ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ БАНКУ

1.1 Фінансовий менеджмент банку: сутність та основні складові елементи

Банківський менеджмент поділяється на організаційний та фінансовий. Організаційний стосується розв’язання загальних проблем і специфіки управління банківським колективом, створення організаційних структур та систем забезпечення діяльності банку. Фінансовий менеджмент комерційного банку – це система принципів, форм, методів і засобів грошових відносин, управління фінансовими ресурсами з метою забезпечення високої ефективності і фінансової стабільності в діяльності банку з врахуванням коливань кон’юнктури на фінансових ринках. Тобто, фінансовий менеджмент означає:

1. постійне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшення витрат і одержання оптимальних результатів;

2. коригування цілей, завдань і програм банку залежно від кон`юктури ринку;

3. необхідність використання сучасної інформаційної бази (комп’ютерних мереж та зв’язків з валютною і фондовою біржами, іншими кредитно-фінансовими інститутами) з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для приймання обґрунтованих та оптимальних рішень.

Збільшення прибутковості та зниження ризику, визначення фінансових цілей діяльності банку на найближчу і подальші перспективи є основними напрямками фінансового менеджменту комерційного банку.

Фінансовий менеджмент банку включає управління: активами і зобов`язаннями; капіталом; банківськими ризиками; прибутковістю; ліквідністю та резервами; процесом планування.

1.2 Процес планування в банках

Планування банківської діяльності являє собою процес визначення цілей на майбутнє та розробку шляхів їх досягнення. Планування являє собою визначення пріоритетів подальшого розвитку банку на основі аналітичної обробки отриманої інформації про стан і динаміку умов ринкового середовища. Для того щоб план не залишався тільки набором цифр, він повинен передбачати засоби досягнення поставлених орієнтирів (показників), тобто визначити значною мірою етапи контролю і регулювання.

Для банку, на відміну від інших суб`єктів господарської діяльності, основу механізму планування діяльності складає фінансове планування, що є, по суті, процесом розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників для забезпечення розвитку банку необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності його фінансової діяльності в майбутньому. Фінансове планування — це основа та найбільш відповідальна складова фінансового менеджменту в банку. Воно дає початок процесу фінансового управління банком, визначає його мету, перспективу, певну послідовність дій, вибір методів та засобів діяльності, їх необхідні пропорції.

Фінансове планування в банку передбачає розробку системи планів і внутрішніх показників фінансової установи, що забезпечує економічний розвиток банку, підвищення ефективності активів, збільшення доходів і зростання ринкової вартості акцій.

Фінансове планування має забезпечити відповідальність між рішеннями, що приймаються в даний період, і прогнозами розвитку в майбутньому.

Фінансове планування ґрунтується на: стратегічному плані розвитку банку в частині визначення концепції його розвитку, формування стратегічних цілей банку; тактичному плані на майбутній період (як правило, рік) у частині визначення заходів і встановлення конкретних завдань щодо досягнення стратегічних цілей, розроблення тактики виконання поставлених завдань.

Фінансове планування в банку передбачає: розробку і узгодження фінансової моделі банку; формування прогнозного балансу ресурсів і вкладень, розрахунок прогнозних фінансових результатів, складання плану руху капіталу, плану банківських операцій, плану розробки та впровадження нових банківських продуктів і послуг; формування бюджетів банку; встановлення лімітів витрат на утримання банку, визначення мінімальної, достатньої маржі дохідної частини бюджету, розрахунок податкових платежів і обов`язкових відрахувань; розрахунок прогнозних показників і нормативів.

Чинники, які впливають на специфіку планування в різних банках: розмір банку; фінансовий стан; організаційна структура і механізм прийняття рішень; розгалуженість мережі філій; участь у банківському консорціумі; перспективи структурних змін; гострота конкурентної боротьби; рівень складності операцій банку; необхідність виконання нормативних вимог; бажання і потреби клієнта.

Вихідний етап планування — стратегічне фінансове планування, що передбачає визначення основних напрямків і цільових параметрів фінансової діяльності банку шляхом вибору загальної фінансової політики банку, яка, у свою чергу, визначає завдання і параметри тактичного фінансового планування – процесу, що забезпечує перетворення цілей, завдань банку і заходів щодо їх виконання в конкретні абсолютні і відносні показники та нормативи, відповідно до яких необхідно здійснювати управління філіями банку в плановому періоді.

Тактичне фінансове планування складає основу розробки та доведення до безпосередніх виконавців бюджетів за всіма аспектами діяльності банку. Оперативне фінансове планування діяльності банку пов`язане з визначенням оптимальних фінансових операцій та перерозподілом фінансових ресурсів між підрозділами банку.

Основою фінансового планування в банку є фінансова політика – складова загальної політики банку

Зміст якої визначається прийнятою банком концепцією розвитку фінансів, стратегічними цілями, що розкривають основні напрями формування, розподілу й використання фінансових ресурсів та сукупністю заходів, що здійснюються органами управління для досягнення поставлених цілей.

Фінансова політика являє собою систему довгострокових цілей фінансової діяльності та найефективніших шляхів їх досягнення. Фінансова політика справляє значний вплив на формування загальної політики економічного розвитку банку.

Тактичне фінансове планування діяльності банку — це процес пошуку оптимального розв’язання фінансових завдань банку в межах стратегічних фінансових цілей банку.

Метою даного виду планування є оцінка поточних перспектив банківського бізнесу і відповідне планування його діяльності, щоб найраціональніше і з максимальним прибутком використати наявні ресурси з урахуванням потенційних можливостей ринку.

Необхідність тактичного планування визначається важливістю розробки фінансових планів, що дають змогу визначити джерела фінансування банку на майбутній період, сформувати структуру доходів та витрат, передбачити побудову його активів та пасивів на кінець запланованого періоду.

Як правило, формуються два види фінансових планів банку — балансовий та план доходів і витрат. Основним недоліком фінансових планів діяльності банку є їх необґрунтованість і неточність через невирішеність фундаментальних питань: які саме ресурси і як потрібно використати для досягнення поставлених цілей.

Бюджет — це фінансовий план, що охоплює всі напрямки діяльності організації та дає змогу порівнювати всі понесені витрати й отримані результати у фінансових термінах на майбутній період часу в цілому і за окремими підперіодами.

Характеризуючи функції бюджетів, слід зазначити, що вони виступають як:

1. економічний прогноз — основні планові рішення приймаються під час розробки стратегічного фінансового плану, процес формування бюджету, власне кажучи, є переробкою цих прогнозів;

2. основа для контролю — у міру реалізації закладених у бюджеті планів реєструються фактичні результати діяльності банку. Порівнюючи фактичні показники з запланованими, можна здійснювати так званий бюджетний контроль;

3. засіб координації — бюджет являє собою виражений у вартісних показниках план діяльності банку;

4. основа для постановки завдання — розробляючи бюджет на наступний період, необхідно приймати рішення завчасно, до початку діяльності в цей період.

Бюджет банку представлений, насамперед, бюджетом активів і пасивів бюджетом доходів і витрат. бюджетом руху грошових коштів і кошторисом капітальних вкладень.

Бюджетування — це технологія складання, коригування, контролю й оцінки виконання бюджетів, а тому бюджетування перетворюється в основу основ усіх технологій внутрішньобанківського управління.

Розрізняють два основних методи бюджетування — зверху вниз і знизу вверх.

Під час бюджетування «зверху вниз» бюджет будується виходячи з цілей і обмежень, поставлених керівництвом банку, на основі яких відбувається розподіл ресурсів. Технологічно це відбувається в такий спосіб: спочатку формуються і веріфікуються бюджетні цілі для банку в цілому, потім на їх основі формуються бюджети великих підрозділів банку, які, у свою чергу, також поділяються на менш великі бюджети і т.п. Недоліком даного методу є значні витрати на дослідження ринкових тенденцій, розроблення стратегії банку і, нарешті, на побудову реалістичного прогнозу. Крім того, централізоване планування діяльності підрозділів викликає негативну реакцію з боку співробітників різних бізнес-центрів, незадоволених втручанням у їх роботу, оскільки центра візоване складання бюджету в багато філіальному банку не може врахувати всіх особливостей кожного окремого регіону. На сьогодні цей метод бюджетування є популярним серед великих банків у розвинених країнах, адже він забезпечує широкі можливості у сфері стратегічного планування.

Бюджетування «знизу вверх», навпаки, передбачає облік і оформлення бюджетних планів окремих підрозділів, які після затвердження складають основу бюджетів більш великих структур і, в остаточному підсумку, усього банку. Технологічно це відбувається шляхом збору й обробки бюджетної інформації від виконавців і керівників нижнього рівня до керівників більш великих підрозділів, а потім до керівництва банку. Основна перевага цього методу — урахування особливостей реальної роботи на місцях, порівняно менша конфліктність, а також зниження управлінських витрат. З іншого боку, відсутність стратегічного централізованого планування залишає банк без чітко поставлених цілей і змушує жити сьогоднішнім днем. Крім того, створюються умови для штучного завищення планових витрат і заниження доходів з боку бізнес-центрів з метою створити собі більш комфортні умови роботи. Таким чином, короткочасний позитивний ефект від впровадження даного методу надалі може обернутися відставанням, від конкурентів і невмінням пристосуватися до мінливих умов зовнішнього середовища.

Таким чином, можна дійти висновку, що обидва методи мають певні переваги й недоліки і жоден з них не можна назвати оптимальним. Найперспективнішими є комплексні методики, що дають змогу організації поєднати обидва методи бюджетування. Наприклад, побудова первинних бюджетів за методикою «вверх» з подальшим коригуванням даних бюджетів відповідно до цілей стратегічного планування за методикою «вниз». При цьому основним завданням системи бюджетування є узгодження цілей організації, обумовлених топ-менеджментом, і реальних детальних знань про шляхи досягнення цих цілей, які є в персоналу бізнес-центрів.

Вибір найбільш зручної та якісної системи бюджетування, залежить, насамперед, від самого банку — його величини, структури, спеціалізації тощо. Тільки ретельний аналіз діяльності кредитної організації в поєднанні зі знанням особливостей різних типів бюджетування дасть змогу зробити правильний вибір і розробити оптимальну технологію банківського бюджетування.

1.3 Система та методи фінансового аналізу

У ході формування ефективної системи фінансового менеджменту банку важливого значення набувають методики аналізу їх фінансово-господарської діяльності. Актуальними на сьогодні є питання поглибленого аналізу таких напрямків, як резерви зростання показників фінансової діяльності, доходи та витрати, раціональність грошових потоків, фінансовий стан тощо.

Фінансовий аналіз банку — це процес дослідження фінансового стану та основних результатів фінансової діяльності банку з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку.

У сучасному банку фінансовий аналіз не просто елемент фінансового управління, а його основа, оскільки фінансова діяльність, як відомо, є переважною в банку. Управління цією діяльністю неможливе без аналізу.

Фінансовий аналіз у банку передбачає: визначення значень показників і нормативів діяльності банку, встановлених зовнішніми регулятивними органами; визначення й аналіз показників, що характеризують процес управління активами і зобов’язаннями банку в цілому та управління окремими видами його активних та пасивних операцій; визначення та аналіз показників, що характеризують процес управління комісійними й торговельними операціями банку; визначення значень внутрішніх показників і нормативів, що регулюють ступінь ризику (у тому числі ризику ліквідності) банківських операцій; визначення й аналіз показників прибутковості діяльності банку та ефективності процесу управління капіталом (власними коштами) банку; визначення показників фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності банку; визначення й аналіз показників ефективності окремих підрозділів банку та окремих видів операцій, аналізу чинників, що впливають на показники ефективності.

За цілями проведення фінансовий аналіз банку поділяється на різні форми залежно від таких критеріїв:

1. За обсягом аналітичного дослідження розрізняють повний та тематичний фінансовий аналіз.

Повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансової діяльності та всіх характеристик фінансового стану банку в комплексі.

Відомо, що однією з основних цілей банку є отримання прийнятних для нього фінансових результатів з дотриманням певних обмежень. У свою чергу фінансовий стан — узагальнена, комплексна характеристика банку — відбиває рівень дотримання банком у своїй діяльності обмежень (мінімального розміру абсолютної і відносної величини капіталу, рівня властивих активам ризиків і ліквідності, вартості придбання пасивів, загального ризику тощо).

Повний фінансовий аналіз дає змогу оцінити ступінь досягнення цілей управління, його ефективність; при цьому фінансовий стан банку більше характеризує ефективність його фінансового управління, ніж управління в цілому.

Тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансового стану банку.

Об’єктами тематичного фінансового аналізу в банку, насамперед, можуть бути показники фінансових результатів, результативності й фінансового стану; показники ефективності системи фінансового управління; ефективності банківських послуг, операцій, технологій, систем тощо.

Тематичний фінансовий аналіз є інструментом реалізації окремих видів фінансового управління (активів, пасивів, ліквідності, ризиків, капіталу тощо) й методом їх наступної оцінки.

У ході управління активами основним завданням їх є досягнення найвищої прибутковості з дотриманням необхідного рівня ліквідності і припустимого рівня ризикованості. Це завдання можна здійснити тільки на основі системного аналізу фінансових активів у зазначених напрямках і цілеспрямованих діях з формування відповідної структури активів.

Управління пасивами пов’язане з аналізом коштів, що не дають доходів; вивченням основних напрямків пошуку необхідних кредитних ресурсів для виконання зобов’язань перед клієнтами і для розвитку активних операцій; аналізом можливих способів залучення «недорогих» ресурсів.

Аналіз є основним методом управління ризиками. З його допомогою досліджуються та оцінюються умови виникнення ризику, масштаби передбачуваного збитку, способи попередження ризику, джерела його відшкодування.

Багато видів управління активами банку, зокрема управління кредитами, інвестиціями, комерційними операціями з нерухомістю, відповідають видам банківської діяльності. Тому її фінансові показники є індикаторами якості управління даними видами активів.

2. За суб’єктом аналізу розрізняють внутрішній та зовнішній фінансовий аналіз банку. Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є: орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність банку; множинність об’єктів-користувачів; різноманітність цілей та інтересів суб’єктів аналізу; максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

На відміну від внутрішнього відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Відмінність у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різним інформаційним забезпеченням і завданнями, які вирішують обидва види аналізу.

Основним змістом внутрішнього аналізу банку є: аналіз капіталу; аналіз фінансової стійкості та стабільності; оцінка ділової активності; аналіз динаміки прибутку та рентабельності і факторів, що на них впливають; аналіз ліквідності та платоспроможності тощо.

Цей аналіз здійснюється аналітиками банку і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

3. За об’єктом фінансового аналізу банку розрізняють: аналіз фінансової діяльності банку в цілому; аналіз фінансової діяльності окремих, структурних підрозділів, центрів фінансової відповідальності банку; аналіз окремих фінансових операцій банку. Під час першого аналізу предметом вивчення є фінансова діяльність банку в цілому без виокремлення його структурних одиниць та підрозділів.

Аналіз фінансової діяльності окремих структурних підрозділів, центрів фінансової відповідальності банку, як правило, спрямований на дослідження рівня та ефективності використання фінансового потенціалу (витрат). Ця форма аналізу базується на результатах управлінського обліку.

Предметом аналізу окремих фінансових операцій банку можуть бути окремі операції, пов’язані з формуванням і використанням фінансових ресурсів банку.

4. За періодом проведення є такі види аналізу:

1. попередній фінансовий аналіз — пов’язаний з вивченням умов здійснення фінансової діяльності банку в цілому або здійснення окремих фінансових операцій;

2. поточний фінансовий аналіз — здійснюється в контрольних цілях в процесі реалізації окремих фінансових планів або проведення окремих фінансових операцій для оперативного впливу на хід фінансової діяльності;

3. підсумковий фінансовий аналіз — здійснюється банком за звітний період (місяць, квартал, рік). Він дає змогу більш глибоко та повно проаналізувати фінансовий стан та результати фінансової діяльності банку порівняно з попереднім та поточним аналізом, оскільки базується на звітних матеріалах статистичного та бухгалтерського обліку;

4. перспективний фінансовий аналіз — має на миті визначення ймовірного майбутнього стану банку за умови збереження поточних тенденцій або у випадку внесення змін в управління фінансами банку.

Особливістю фінансового аналізу діяльності банку є те, що результати аналізу використовуються як база для всіх інших функцій: результати попереднього аналізу (оцінені показники використовуються в процесі фінансового планування); результати поточного аналізу (у процесі прийняття рішень під час виконання регулятивних функцій); результати підсумкового й перспективного аналізу (використовуються під час виконання контрольних функцій, а також у процесі прийняття рішень щодо майбутнього розвитку банку).

Відповідно до концепції побудови ієрархічної системи управління банком фінансовий аналіз доцільно поділяти на такі основні види: стратегічний фінансовий аналіз, тактичний фінансовий аналіз та оперативний фінансовий аналіз. Кожному з перерахованих видів аналізу має відповідати певна його сфера та періодичність здійснення його функцій.

Для вирішення конкретних завдань фінансового менеджменту застосовується низка спеціальних систем та методів аналізу, що дають змогу отримати кількісну оцінку результатів фінансової діяльності в розрізі окремих її аспектів як в статиці, так і в динаміці.

Характеристику основних систем фінансового аналізу наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 — Системи фінансового аналізу

Вид аналізу

Сутність
1. Горизонтальний (трендовий) аналіз

1. порівняння показників звітного періоду з показниками попереднього періоду;

2. порівняння показників звітного періоду з показниками аналогічного періоду минулого року;

3. порівняння показників за ряд попередніх періодів.

2. Вертикальний (структурний) аналіз

1. активів;

2. пасивів;

3. податкових платежів;

4. капіталу;

5. доходів;

6. витрат;

7. прибутку;

8. використання прибутку.

3. Порівняльний аналіз

1. показників банку та галузі в цілому;

2. показників банку з банками-конкурентами;

3. прибутку окремих структурних підрозділів та центрів відповідальності;

4. звітних та планових показників.

4. Аналіз коефіцієнтів

1. рентабельності;

2. розподілу прибутку;

3. фінансової стійкості;

4. ліквідності та платоспроможності;

5. ділової активності;

6. ефективності діяльності банку.

5. Інтегральний аналіз

1. портфельний аналіз;

2. Дюпонівська система інтегрального аналізу;

3. об’єктно-орієнтований інтегральний аналіз.

Горизонтальний аналіз базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників у часі. Під час використання даної системи аналізу розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників фінансової діяльності за ряд періодів та визначаються загальні тенденції їх зміни або тренду.

Вертикальний (структурний) аналіз передбачає визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. Під час здійснення цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових агрегованих фінансових показників.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) передбачає розрахунок відношень між окремими абсолютними показниками фінансової діяльності банку, визначення взаємозв’язків показників. Під час використання цієї системи аналізу визначаються різноманітні відносні показники, що характеризують окремі результати фінансової діяльності банку та рівень його фінансового стану.

Порівняльний аналіз ґрунтується на зіставленні значень окремих груп аналогічних показників між собою. Під час використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних та відносних відхилень показників, що порівнюються.

Інтегральний аналіз передбачає визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому інтегральний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник поділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи об’єднують у загальний результативний показник.

Отже, фінансовий аналіз діяльності банку як складова підсистеми функціонального забезпечення фінансового менеджменту передує прийняттю рішень з фінансових питань, будучи етапом, операцією й умовою їх прийняття (інформаційно-аналітичним забезпеченням), а потім узагальнює та оцінює результати рішень на основі підсумкової інформації.

1.4 Системи та методи внутрішнього фінансового контролю

В основі функціональних підсистем фінансового менеджменту важливу роль у підвищенні ефективності управління доходами й витратами, ліквідністю та бюджетним процесом відіграють системи і методи фінансового контролю. Рівень організації фінансового контролю безпосередньо впливає на стійкість банку, сприяє удосконаленню системи фінансового управління ним, забезпечує підпорядкування діяльності банку фінансовій політиці, що проводиться його керівництвом.

Фінансовий контроль — система, яка забезпечує концентрацію контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямках фінансової діяльності банку, своєчасне виявлення відхилень фактичних результатів від запланованих та прийняття оперативних управлінських рішень, що забезпечують її нормалізацію.

Призначенням фінансового контролю є оперативне порівняння основних планових (нормативних) і фактичних показників, щоб виявити відхилення і визначити взаємозв’язок та взаємозалежність цих відхилень з метою впливу на ключові фактори нормалізації діяльності банку.

З огляду на це, основними функціями фінансового контролю банку є: спостереження за ходом реалізації фінансових завдань, встановлених системою планових фінансових показників і нормативів; визначення ступеня відхилення фактичних результатів фінансової діяльності банку від запланованих; діагностування за розмірами відхилень серйозних погіршень у фінансовому стані банку та істотного зниження темпів його фінансового розвитку; розроблення оперативних управлінських рішень щодо нормалізації, фінансової діяльності банку відповідно до передбачених цілей і показників; коригування в разі необхідності окремих цілей, і показників фінансового розвитку банку у зв’язку зі зміною зовнішнього фінансового середовища, кон’юнктури фінансового ринку і внутрішніх умов роботи банку.

Як бачимо, фінансовий контроль не обмежується здійсненням лише внутрішнього контролю за фінансовою діяльністю банку та фінансовими операціями, але є ефективною координуючою системою забезпечення взаємозв’язку між формуванням інформаційної бази, фінансовим аналізом, фінансовим плануванням і внутрішнім фінансовим контролем у банку.

Важливе значення під час фінансового контролю має вивчення причин, що викликали появу відхилень від встановлених параметрів. Під час аналізу відхилень слід розрізняти контрольовані і неконтрольовані причини. Неконтрольовані причини відхилень пов’язані зі змінами в зовнішньому середовищі. Банк може певною мірою впливати лише на контрольовані причини.

Контрольовані причини відхилень можна поділити на дві групи: відхилення, що виникли в результаті планування та пов’язані з помилками в процесі складання прогнозів, вони можуть бути викликані недостатністю інформації; недостовірним прогнозом розвитку; невідповідними методами планування; відхилення, пов’язані з реалізацією планів як результат діяльності банку.

У практиці аналізу причин відхилень розрізняють аналіз, орієнтований на минуле, і аналіз, орієнтований на майбутнє (на перспективу). При цьому аналіз відхилень з орієнтацією на перспективу можливий у тому випадку, коли в банку здійснюється регулярний прогноз розвитку контрольних параметрів. Порівнюючи планові й прогнозні величини, можна оцінити ймовірні відхилення в перспективі, а також виявити причини можливих відхилень. Прогнозоване відхилення є попередженням про те, що запланована мета може бути не досягнута і що мають бути розроблені заходи щодо їх усунення.

За результатами аналізу здійснюється коригування фінансових планів і бюджетів, якщо їх подальше виконання в такому вигляді є недоцільним, або перегляд дій, спрямованих на досягнення визначених цілей. За результатами фінансового моніторингу вносяться пропозиції щодо коригування системи цільових нормативів; показників поточних фінансових планів або окремих бюджетів. В окремих критичних випадках може бути обґрунтована пропозиція щодо призупинення окремих операцій і навіть діяльності окремих центрів фінансової відповідальності.

Таким чином, фінансовий контроль є важливою складовою фінансового менеджменту банку. Він забезпечує зворотний зв’язок, звертаючи увагу менеджерів на значні відхилення від запланованих показників, що дає змогу приймати оперативні управлінські рішення, спрямовані на виконання поставлених завдань.

2. МЕНЕДЖМЕНТ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

2.1 Сутність та управління активами та пасивами в банку

2.1.1 Сутність активів та пасивів у банку

Сутність активів та пасивів банків обумовлюється їхньою роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб`єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості та платності в тих суб`єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу.

Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів позик своїм клієнтам, для чого є необхідним залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.

Для виконання цих завдань банку необхідно забезпечити залучення достатньої кількості коштів із різних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів та їхньої вартості з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності та оптимізації ризиків, які виникають при цьому.

Такі цілі досягаються банком при проведенні різноманітних активних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку.

Активні операції — це розміщення й використання банком власних і залучених коштів для одержання прибутку за раціонального розподілу ризиків з окремих видів операцій та підтриманні ліквідності.

Всі активи комерційного банку можуть бути розділені на первинні резерви, кредити, надані банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби і нематеріальні ресурси. До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів та здійснення поточних платежів. До цієї групи активів належать: банкноти і монети в касі банку; кошти на кореспондентських рахунка; обов`язкові мінімальні резерви.

Первинні резерви є малоприбутковим видом активів, і керівництво банку з метою максимізації прибутку прагне до зниження їхньої частки в структурі активів. Проте це зниження є можливим лише до певного рівня, оскільки готівкових коштів у касі банку має бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів, видачі готівки СПД на їхні потреби. Необхідний розмір готівкових коштів визначається структурою пасивів даного комерційного банку і часткою в пасивах поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, вкладів, терміни виплати за якими настали. Планування руху готівки в касі банку, вибір джерел її поповнення є одним з найважливіших завдань, яке розв`язують при управлінні активами банку.

Комерційні банки зберігають тимчасово вільні кошти на своїх кореспондентських рахунках у національному та комерційних банках. Достатність коштів на кореспондентських рахунках банку для виконання ним поточних платежів є наслідком діяльності банку з управління поточною ліквідністю. Сума коштів на кореспондентському рахунку не може бути нижчою за відповідний норматив, встановлений НБУ. Оскільки відсотки, що виплачуються за залишками на кореспондентських рахунках, як правило, нижчі за відсотки, що пропонуються за міжбанківськими кредитами й депозитами, природним є прагнення керівництва банку до мінімізації залишків на цих рахунках до рівня, достатнього для проведення строкових платежів.

Пасивні операції — це залучення банком коштів із різних джерел з метою підтримання ліквідності й забезпечення прибуткової роботи банку.

Пасиви банку – частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженні джерела утворення коштів банку. Залежно від характеру джерел коштів усі пасиви банку різняться за термінами залучення і вартістю. Від вартості термінів залучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їх раціональне розміщення і допустимий прибуток акціонерів банку.

Пасиви комерційних банків – це ресурси, за рахунок яких здійснюються кредитні, інвестиційні та інші активні операції. Ресурси поділяються на власні, залучені і позичені.

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію – страхування інтересів вкладників та кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних резервів за активними операціями і поточних прибутків.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку – шляхом відкритої передплати на акції (акціонерне товариство відкритого типу) та шляхом перерозподілу усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої части у статутному фонді (акціонерне товариство закритого типу).

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Резервний фонд комерційного банку створюється в порядку, визначеному зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань від прибутку.

Крім резервного фонду в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку, їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку.

Залучені кошти – це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій та різноманітних фондів, які розміщуються в активі з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків.

Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні.

Банки залучають вільні грошові кошти шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків. Депозити бувають до запитання і строкові. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їхніми господарськими партнерами. За вимогою клієнта кошти з його поточного рахунка в будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позикових та інвестиційних операцій.

Строкові депозити –це кошти, розміщені в банку на певний строк, не менший від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Строкові кошти є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний відсоток, рівень якого диференціюється залежно від терміну виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним. А ощадні – фізичним особам.

Сертифікат – це цінний папір, який може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат(крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі (з одержанням певного прибутку за час зберігання) і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифікату банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім`я покупця і зазначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. У банківських векселях вказується величина прибутку у вигляді відсотка до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а купуються банком за ціною продажу.

Недепозитні залучені кошти банку – це позика на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів та кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Крім фінансової вигоди банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

У принципі банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб`єктів господарської діяльності, оскільки банки відрізняються більш високою надійністю. Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними – від одного дня до трьох-шести місяців. Відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов`язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучують міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв`язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін. Досить активно використовуються банківські кредити терміном на один день, мета яких полягає в підтримці поточної діяльності банку.

2.1.2 Управління активами і пасивами банку

За сучасних умов розвитку банківської діяльності головне завдання полягає в пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків для збереження коштів вкладників та підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами і пасивами банку.

В усьому світі рівень ефективності управління активами і пасивами розглядається як один з найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно вдосконалювати системи та форми управління активами і пасивами, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкретному середовищі або, принаймні нормальні умови розвитку організації. Банківська діяльність у сучасному світі — одна з найбільш конкурентних, тому успіх та життєдіяльність банку Істотно визначаються рівнем управління.

Діяльність щодо управління активами і пасивами належить до числа стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації.

Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційне підприємство банк повинен орієнтуватися на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від обсягу та структури активів і пасивів, обсягу прибутків та витрат, ефективності діяльності банку.

Завдання банку щодо управління активами і пасивами, зазвичай пов’язуються також із стабільною базою доходів, а це передбачає акцент на розвиток традиційних послуг банку, на довгострокове і комплексне обслуговування клієнтів.

Довгострокові завдання управління банком включають орієнтацію на забезпечення його надійності і стабільності як умов довіри вкладників до банку.

Надійність банку є глибинною якісною характеристикою його діяльності, що формується протягом усього періоду функціонування. Критеріями надійності є достатній обсяг власного капіталу, якість активів, ліквідність, прибутковість і якість управління банком, тобто ефективність управління активами і пасивами банку.

Завдання щодо досягнення надійності комерційного банку передбачають урахування всіх факторів, що забезпечують дотримання вказаних критеріїв.

Поряд з економічними завданнями, що стоять перед управлінням банком, важливе значення має місце даного банку в розв’язанні загальногосподарських завдань. Банк об’єктивно необхідний для розвитку економіки і є важливою його складовою. Тільки за умови активної участі в економічних процесах банк може розвиватися зовнішньо і внутрішньо. Мається на увазі стимулювання росту виробництва та обігу створеного продукту, сприяння підтриманню стабільності грошової одиниці.

Управління активами й пасивами та його результати мають відповідати певним вимогам. Ці вимоги накладають відбиток на саме управління і повинні обов’язково виконуватися на кожному етапі. Визначимо найважливіші принципи управління активами й пасивами.

1. Управління активами і пасивами має базуватися на державному підході при оцінюванні економічних процесів, явищ, результатів діяльності. Інакше кажучи, при управлінні активами і пасивами необхідно враховувати відповідність державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці та законодавству.

2. Управління повинно мати науковий характер, тобто ґрунтуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку, використовувати досягнення НТП і передового досвіду, новітні методи економічних досліджень.

3. Управління має бути комплексним. Комплексність управління вимагає охоплення всіх ланок і сторін діяльності, всебічного вивчення причинних залежностей у діяльності банку.

4. Однією з вимог до управління є забезпечення системного підходу, коли кожний об’єкт, який досліджується, розглядається як складна динамічна система, що включає низку певним чином пов’язаних між собою елементів і зовнішнім оточенням. Вивчення кожного об’єкта має здійснюватися з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремих елементів.

5. Управління активами і пасивами має бути об’єктивним, конкретним і точним. Воно має будуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об’єктивну дійсність, а висновки мають бути обґрунтовані точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійного вдосконалення процесу збору та обробки інформації з метою підвищення точності і достовірності розрахунків.

6. Управління покликане бути дійовим, активно впливати на процес діяльності банку та його результати, своєчасно виявляючи недоліки, прорахунки, помилки в роботі.

7. Управління активами і пасивами має провадитися за планом, систематично, а не час від часу. З цієї вимоги випливає необхідність планування управлінської роботи в банку, розподіл обов’язків щодо її виконання між виконавцями і контроль за її виконанням.

8. Єдність стратегічного (перспективного) і тактичного (поточного) планування означає відповідність тактичних планів стратегічним цілям з метою забезпечення безперервності відповідного процесу.

9. Управління має бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко й чітко оцінювати ситуації, приймати управлінські рішення і втілювати їх у життя.

10. Моральне і матеріальне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень всього колективу та кожного його члена зокрема — умова досягнення високих результатів діяльності банку.

11. Один з принципів управління — демократизм. Передбачає участь у процесі управління широкого кола співробітників банку, що забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використання ресурсного потенціалу банку.

12. Управління має бути ефективним, тобто витрати на утримання управлінського персоналу мають давати багаторазовий ефект.

Таким чином, основними принципами управління активами і пасивами є науковість, комплексність, системність, об’єктивність, точність, достовірність, дійовість, єдність планів, оперативність, зацікавленість, демократизм, ефективність. Ними необхідно керуватися при управлінні активами і пасивами на будь-якому рівні.

Активи банку відрізняються за ступенем ліквідності, прибутковості та ризикованості. Активи комерційного банку, як і будь-які види вкладення коштів, відрізняються різним рівнем ліквідності, тобто можливістю трансформації в кошти у готівковій та безготівковій формі, придатні для негайного виконання банком зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами, а також швидкістю, з якою може бути проведена ця трансформація. Так, банкноти і монети в касі банку можуть бути негайно використані для видачі депозитів приватним вкладникам, довгостроковий же кредит, наданий для будівництва, не може бути швидко трансформований у кошти на кореспондентському рахунку банку або готівкові кошти в його касі.

Різні активи банку характеризуються різним рівнем прибутку, який вони дають. При цьому чим вищий рівень ліквідності активу, тим меншою мірою він є прибутковим. Найбільший прибуток банкам дають активи у формі довгострокових кредитів та інвестицій у цінні папери. Такі активи, як правило, відрізняються високим ступенем ризику.

Залежно від характеру джерел коштів усі пасиви банку розрізняються за термінами залучення і вартістю. Від вартості й термінів залучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їхнє раціональне розміщення і врешті-решт прийнятний дохід акціонерам банку. Основним джерелом коштів банку, як правило, є депозити фізичних та юридичних осіб, а крім того кошти центральних (національних) банків, кредити, залучені в інших комерційних банків, розміщені на ринку облігаційні позики.

Особливістю пасивів комерційного банку порівняно з іншими компаніями є висока частка коштів, залучених на різних умовах, що значно перевищує власні кошти банку.

Відповідно особливостями активів банку порівняно з виробничими компаніями є незначна питома вага матеріальних активів — основних засобів тощо — і висока частка активів у грошовій формі. Більшу частину активів комерційного банку складають фінансові вимоги — різноманітні види позичок, вкладення в цінні папери тощо, тоді як в активах виробничої компанії фінансові вимоги представлені дебіторською заборгованістю, скорочення частки якої прагне кожна компанія, і готівкою, необхідною для виплати заробітної плати.

Процес управління активами і пасивами — це формування стратегії та проведення заходів, які приводять структуру банківського балансу у відповідність із його стратегічними цілями. Він пов’язаний із балансуванням багато в чому протилежних інтересів акціонерів банку та його клієнтів.

Перші зацікавлені в максимізації прибутку на вкладений у банк капітал, який одержують у формі дивідендів, тому вимагають від керівництва банку збільшення частки дохідних активів та підвищення процентних ставок по депозитах.

Клієнти банку, в свою чергу, хотіли б одержувати вищий дохід на кошти, розміщені на поточних, депозитних та інших рахунках у банку, а позичати кошти на різні терміни під якомога нижчий відсоток.

Керівництво ж банку, з одного боку, повинне забезпечити акціонерам прийнятний рівень дивідендів, що співвідноситься із доходами на капітал, вкладений в інші кредитно-фінансові установи, та із середнім доходом, який одержують акціонери підприємств інших галузей економіки. Якщо це завдання не буде вирішене, то можливий відплив акціонерного капіталу з даної кредитно-фінансової установи. З іншого боку, основний прибуток у різних формах — і у вигляді процентного доходу, і у вигляді комісійного доходу — банки одержують від операцій з клієнтами, а не від раціонального розміщення власних коштів, частка яких у пасивах банку незначна. Тому необхідно запропонувати клієнтам конкурентоспроможні процентні ставки по депозитах і комісійні тарифи.

Крім того, необхідно враховувати, що кожен вкладник є потенційним позичальником, а позичальник — вкладником. Тому банк має бути спроможним задовольнити законні й обґрунтовані потреби клієнтів у кредитних коштах. Нездатність або небажання банку задовольнити ці потреби призводить до відпливу клієнтури і, як наслідок, до скорочення пасивів банку, які можуть бути джерелом активів, що дають прибуток. Проте найбільш ліквідні активи або взагалі не дають доходу, або дають незначний. Прибуткові активи, як правило, мають низьку ліквідність.

Таким чином, основне протиріччя, яке має бути розв’язане в процесі управління активами й пасивами банку, — це протиріччя між прибутковістю та ліквідністю.

Основним завданням управління активами і пасивами банку є забезпечення такої їхньої структури, яка дає змогу одержувати прибуток, не виходячи за межі ліквідності.

Під управлінням активами розуміються шляхи, методи й порядок розміщення залучених банком коштів з метою забезпечення рентабельної роботи банку та підтримання його ліквідності.

Залежно від стратегічних завдань банку та обраного ним кола клієнтури керівництво комерційного банку визначає оптимальну для нього структуру активів і пасивів. Процесу управління активами і пасивами передує впорядкування стратегічного плану банку, в якому визначаються основні сектори фінансового ринку, де буде працювати банк, а також основні показники його діяльності у планованому періоді. Стратегія банку визначається його акціонерами. На її основі будується фінансова модель банку, тобто оптимальний для досягнення стратегічних цілей плановий баланс, який затверджується правлінням банку. При організації управління активами і пасивами їхня структура приводиться у відповідність до запланованої.

Для здійснення управління активами і пасивами та впровадження методик управління в банку створюється спеціальний орган — комітет з питань управління активами і пасивами. Його завданнями є розробка методик та регламентів, що реалізують функцію управління активами і пасивами, а також здійснення моніторингу і контролю за реалізацією зазначеної функції. До складу комітету, як правило, входять керівники структурних підрозділів банку, безпосередньо відповідальні за проведення активних і пасивних операцій: начальник кредитного управління, начальник управління цінних паперів, начальник управління дилінгу, скарбник або начальник економічного управління, головний бухгалтер, керівники найбільших філій.

Комітет з питань управління активами і пасивами: розробляє методики і регламенти, що стосуються управління ризиками, провадить моніторинг та аналіз ефективності роботи банку; встановлює процентні ставки по депозитах і кредитах; стежить за дотриманням нормативів, установлених Національним банком; провадить аналіз короткострокових прогнозів за джерелами і напрямками використання коштів; розглядає та аналізує звітність про відповідність фактично встановлених процентних ставок, установлює ліміти на окремі види активів і стежить за їхнім дотриманням.

2.2 Менеджмент кредитного портфеля банку

2.2.1 Сутність і значення кредитного портфеля банку

Кредитування є найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій, оскільки кредитний портфель становить здебільшого від третини до половини всіх активів банку. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова активів банку, що має свій рівень дохідності й ризику. Тому для успішного кредитування — забезпечення повернення наданих кредитів та підвищення дохідності кредитних операцій — банки мають впровадити ефективну й гнучку систему управління кредитним портфелем.

Сучасний банк спроможний запропонувати клієнту близько 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг, але кредитування залишається однією з основних його функцій. Проте гострою залишається проблема якості кредитного портфеля. Так, неадекватна поведінка суб’єктів господарювання, а часто й недосконалість банківського менеджменту підштовхують банки до проведення надто ризикової кредитної політики, що негативно позначається на результатах їх діяльності в цілому. Перед службою банківського менеджменту постає проблема врахування низки можливих ризиків у кредитній діяльності, зокрема, ризику неповернення кредиту. За такої ситуації важливо уміло управляти кредитним портфелем і кредитним ризиком зокрема.

Кредитний портфель — це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції.

Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.

Основними цілями формування кредитного портфеля є: високий рівень доходу в поточному періоді; високий темп очікуваного доходу в майбутній довгостроковій перспективі; мінімізація рівня ризиків кредитного портфеля; дотримання необхідної ліквідності кредитного портфеля; забезпечення максимального ефекту податкових пільг.

Структура кредитного портфеля може бути систематизована за такими базовими ознаками:

1. За ступенем ліквідності портфеля: високоліквідна частина (короткострокові кредити); середньоліквідна частина (середньострокові кредити); низьколіквідна частина (довгострокові кредити); неліквідна частина (сумнівні та безнадійні кредити).

2. За ступенем дохідності портфеля: високодохідна частина (процентна ставка вище від середнього на розрахунковий момент рівня); середньодохідна частина (процентна ставка дорівнює середньому на розрахунковий момент рівню); низькодохідна частина (процентна ставка нижче за середній на розрахунковий момент рівень); збиткова частина (сумнівні і безнадійні кредити).

3. За ступенем надійності портфеля: високонадійна частина (кредити елітним позичальникам, кредити з високоліквідним забезпеченням чи під гарантії уряду); ненадійна частина (кредити випадковим клієнтам без високоліквідного забезпечення чи гарантій); інші кредити.

Управління кредитним портфелем банку визначається як процес, спрямований на забезпечення раціонального співвідношення дохідності та надійності портфеля.

Основними завданнями управління кредитним портфелем банку є: забезпечення максимального рівня дохідності кредитного портфеля та акціонерного капіталу банку при мінімальному рівні ризику; забезпечення зваженого та оптимального використання кредитних ресурсів; досягнення оптимального балансу між зростанням обсягу кредитного портфеля та темпами поліпшення його якості; виконання всіх вимог та нормативних показників, викладених в інструкціях, розпорядженнях і постановах НБУ, у т.ч. регламентуючих обсяги кредитних вкладень, максимальні суми кредитів (у тому числі інсайдерам, пов’язаним та асоційованим особам); розширення клієнтської бази шляхом надання кредитних послуг високої якості.

2.2.2 Кредитна політика як основа управління кредитним портфелем банку

Одним з головних елементів ефективного управління кредитами є добре розроблена кредитна політика, що має забезпечувати ефективне управління портфелем кредитів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання кредитних ризиків. Банки мають успіх тоді, коли ризики контрольовані і знаходяться в рамках їх фінансових можливостей.

Кредитна політика банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі таких принципів кредитування, як строковість, платність, забезпеченість, поверненість та цільовий характер використання.

Кредитна політика з погляду стратегії включає пріоритети, принципи та цілі окремого банку на кредитному ринку, а стосовно тактики — фінансовий та інший інструментарій, що використовується даним банком для реалізації його цілей під час здійснення кредитних угод, правил їх здійснення, регламенту організації кредитного процесу.

Кредитна політика в більш вузькому розумінні — це система заходів банку в сфері кредитування його клієнтів, яку здійснює банк для реалізації своєї загальної стратегії в певний період часу. Таким чином, кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму — з іншого.

Кредитну політику необхідно розробляти та діяти згідно з нею насамперед тому, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком та його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.

Кредитні вкладення для банку мають бути надійні та рентабельні. Оскільки кредити складають найбільш значну і завжди найбільш проблемну частину активів, то вони мають піддаватися ретельній оцінці й нормативізації. Отже, кредитна політика банку є одним із найважливіших інструментів запобігання ризикам, а її головне призначення полягає у встановленні ключових принципів, яких мають дотримувати менеджери та керівники банку під час планування кредитної діяльності і надання кредитів.

Головною метою кредитної політики банку є формування зваженого та якісного підходу до управління ризиком проведення кредитних операцій.

Можна виділити такі завдання, що повинні реалізуватись у результаті розробки кредитної політики:

1. Забезпечення надання якісних кредитів. Якісні кредити (стабільні, стійкі кредити) — це такі кредити, що забезпечують адекватний процентний прибуток навіть у випадку негативних змін макроскопічних умов чи зміни умов ведення бізнесу.

2. Забезпечення прибутковості кредитного портфеля. Вартість кредиту повинна відповідати прогнозному (розрахунковому) ступеню ризику. Кредитна політика банку має бути спрямована на створення стабільних прибуткових для банку відносин з клієнтами. Прибутковість відносин з клієнтом необхідно максимізувати шляхом перехресних продаж для забезпечення максимального співвідношення ризику та прибутковості для кожного клієнта. Необхідно уникати такого кредитування, за якого жодних інших відносин, крім кредитних, між клієнтом і банком не існує та не передбачається.

3. Забезпечення розумного зростання кредитного портфеля. Метою банку є довгострокове стабільне зростання прибутковості бізнесу. Це зростання не може бути забезпечене, по-перше, без формування портфеля кредитів відповідної якості; по-друге, без досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризиком.

Кожний банк визначає власну кредитну політику, враховуючи економічну, політичну та соціальну ситуацію в регіоні його функціонування або беручи до уваги всю сукупність зовнішніх та внутрішніх ризиків, які впливають на роботу визначеного банку.

Основні принципи формування кредитної політики банків:

1. Забезпечення зв’язку кредитної політики з загальною стратегією його економічного розвитку. Кредитна політика повинна розглядатись як один з обов’язкових елементів загальної стратегії економічного розвитку банку і потребує узгодження з його депозитною, процентною політикою, політикою управління банківськими ризиками. Як один із найбільших елементів, що входять до складу загальної стратегії економічного розвитку, кредитна політика має бути узгоджена за своїми цілями із загальною стратегією і не вступати з нею в протиріччя.

2. Урахування в процесі розробки кредитної політики стану країни та її розвитку в певний період. Кредитна політика банку значною мірою пов’язана з зовнішнім середовищем, яке визначається станом розвитку економіки держави. На етапі переходу України до ринкової економіки це середовище зазнає суттєвої трансформації, яка визначає нові економічні можливості проведення окремих напрямків кредитної політики банку.

3. Урахування в процесі розробки кредитної політики прогнозування кон’юнктури фінансового ринку. Під час визначення стратегічних цілей банку з приводу обсягів його кредитної діяльності, формування рівня кредитної ставки, форм і видів кредитування клієнтів мають бути прогнозовані й враховані певні зміни, які очікуються в даному періоді на фінансовому ринку в цілому та в тих його сегментах, в яких банк проводить (або збирається проводити) свою кредитну діяльність.

4. Забезпечення дотримання правових норм державного регулювання кредитної діяльності банків. Як і інші сфери економічної діяльності окремих суб’єктів господарювання, кредитна діяльність банків підлягає активному регулюванню з боку держави. Формами такого регулювання виступають певні закони, нормативні акти Національного банку України (наприклад, встановлені ним економічні нормативи щодо здійснення кредитних операцій). Стратегічні цілі кредитної політики і механізм їх реалізації не повинні вступати в протиріччя з чинними нормами державного регулювання кредитної діяльності.

5. Урахування внутрішнього потенціалу банку та можливостей його розвитку. Обсяг кредитної діяльності банку, диверсифікація її напрямків, можливості проведення окремих операцій та застосування окремих кредитних інструментів значною мірою визначаються розміром його статутного капіталу, рівнем розвитку матеріально-технічної бази та інноваційних технологій, кваліфікацією кредитних менеджерів, організаційною структурою управління і деякими іншими елементами, які характеризують його внутрішній ресурсний потенціал.

6. Сегментація напрямків кредитної політики за основними формами та видами кредитної діяльності. Як цілісне поняття кредитна політика має бути певним чином сегментована під час розробки за стратегічними цілями та механізмами їх досягнення в окремих напрямках кредитної діяльності. Ця сегментація може визначати окремі пріоритети з вибору клієнтів, видів надання кредитів, відповідних кредитних інструментів, визнавши диференційовані умови кредитних договорів.

7. Забезпечення внутрішньої збалансованості окремих напрямків кредитної політики. Цей принцип формування кредитної політики передбачає чітку узгодженість її стратегічних цілей і окремих напрямків кредитної діяльності в часі, регіональному розрізі.

8. Забезпечення високої ефективності кредитної політики. Поняття високої ефективності кредитної політики передбачає не тільки можливість досягнення банком високого рівня прибутку від його кредитних операцій і кредитної діяльності в цілому, але й забезпечення достатнього рівня фінансової безпеки й надійності цієї діяльності протягом передбаченого періоду. Для забезпечення високої ефективності кредитної політики в процесі розробки мають бути визначені відносні критерії рівня прибутковості та ризику проведення окремих кредитних операцій, форм та видів кредитів, кредитної діяльності комерційного банку в цілому.

9. Забезпечення гнучкості кредитної політики. Внутрішні та зовнішні умови кредитної діяльності комерційних банків, прогнозовані в процесі розробки їх кредитної політики, можуть мати певні відхилення від їх передбачуваних значень. Ці відхилення можуть передбачати в майбутньому відповідне коригування механізмів досягнень стратегічних цілей.

Тому під час розробки кредитної політики банку має бути передбачений можливий діапазон моделей прийняття відповідних управлінських рішень, використовування нових кредитних інструментів, впровадження нових інноваційних технологій здійснення кредитного процесу, які б давали змогу враховувати можливі зміни зовнішніх і внутрішніх умов кредитної діяльності.

Згідно, з цими принципами виділяють такі етапи розробки кредитної політики банку.

1. Аналіз кредитної діяльності банку за попередній період. Головною метою аналізу є оцінка обсягу та складу кредитного портфеля банку, а також його ефективності. Аналіз кредитного портфеля банку проводиться за видами та формами кредиту відповідно до розробленої банком класифікації. На цьому етапі аналізується: обсяг кредитного портфеля банку та його динаміка в передплановому періоді; відповідність темпів зростання кредитного портфеля банку темпам зростання активів і капіталу; динаміка питомої ваги кредитного портфеля в загальному обсязі активів; аналіз структури кредитного портфеля в галузевому та регіональному плані, за видами та формами кредиту, позичальниками тощо; аналіз якості кредитного портфеля з поглибленим аналізом проблемної заборгованості; аналіз достатності резервів, що сформовані для покриття кредитних ризиків; аналіз дохідності та прибутковості кредитного портфеля банку. Результати аналізу використовуються під час розробки окремих параметрів кредитної політики банку.

2. Оцінка внутрішнього потенціалу банку і можливостей його розвитку. До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають кредитну політику банку, належать: кредитний потенціал банку; регіональна та галузева специфіка функціонування банку; ступінь ризику та прибутковості окремих видів кредитів; стабільність депозитів; спектр виконуваних операцій і послуг; забезпеченість кредитів; професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку; клієнтура банку; цінова політика банку; практичне володіння персоналу банку теорією та інструментами управління кредитним ризиком.

3. Дослідження факторів зовнішнього кредитного середовища та прогнозування їх розвитку. До найважливіших зовнішніх чинників належать: загальний стан економіки країни; темпи інфляції; темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП); дефіцит державного бюджету; грошово-кредитна політика НБУ; рівень доходів населення, здатність споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг тощо; рівень конкуренції; рівень цін на банківські продукти та послуги; політизованість суспільства; соціальна напруженість; попит на послуги банку його клієнтів.

4. Формування системи стратегічних цілей кредитної політики та обґрунтування типу кредитної політики. Тип кредитної політика банку характеризує принципові підходи до її здійснення з позиції співвідношення рівня дохідності та ризику кредитної діяльності банку. Виділяють три принципових типи кредитної політики банку — консервативний, поміркований та агресивний.

Консервативний тип кредитної політики банку спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета в здійсненні його кредитної діяльності. Орієнтуючись на даний тип кредитної політики, банк не намагається отримувати високі доходи за рахунок значного розширення обсягів кредитної діяльності. Механізмом реалізації даної політики є: жорсткі критерії оцінки кредитоспроможності позичальників; мінімізація строків надання кредитів та їх обсягів; жорсткі умови надання кредиту та підвищення його вартості; використання жорстких процедур ліквідації проблемної заборгованості.

Поміркований тип кредитної політики характеризує типові умови її здійснення відповідно до загальноприйнятої банківської практики та орієнтується на середній рівень кредитного ризику.

Агресивний тип кредитної політики за пріоритетну мету кредитної діяльності ставить максимізацію прибутку шляхом розширення обсягів кредитної діяльності, не враховуючи високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції.

Механізмом реалізації політики такого типу є: надання кредитів більш ризиковим категоріям позичальників; збільшення строків надання кредитів та їх розмірів; зниження вартості кредиту до мінімально можливого рівня; надання позичальникам можливості пролонгації кредиту.

5. Розробка основних параметрів організації кредитного процесу і визначення ступеня відповідальності кредитних менеджерів різного рівня: визначення повноважень у сфері надання кредитів, якими наділений кожен кредитний працівник та кредитний комітет; обов’язки щодо передачі прав і надання інформації в межах кредитного управління; практика перевірки, оцінки та прийняття рішень за кредитними заявками клієнтів; формування стандартів оцінки кредитоспроможності позичальників та диференціація умов кредиту; необхідна документація, яка додається до кожної кредитної заявки, а також документація, що зберігається в кредитній справи (фінансова звітність, договори гарантії і застави тощо); права працівників банку з детальним визначенням того, хто відповідає за зберігання та перевірку кредитних справ; основні правила прийняття, оцінки та реалізації кредитного забезпечення; опис політики та практики встановлення процентних ставок і комісій за кредитами, умови погашання кредитів; опис стандартів якості, які застосовуються до всіх кредитів; опис практики виявлення, аналізу та рішення ситуацій, пов’язаних а проблемними кредитами.

6. Формування механізму контролю за здійсненням кредитної політики.

7. Загальна оцінка ефективності розробленої кредитної політики.

У процесі розробки кредитної політики банки визначають пріоритети під час формування кредитного портфеля, розглядаючи його диверсифікацію з позицій визначення оптимальної кредитної політики.

Опис кредитної політики має важливе значення та допомагає банку сформувати такий портфель, який допоможе йому досягти цілої низки цілей: забезпечити прибутковість, контроль за рівнем ризику і відповідність вимогам, які висувають регулюючі органи.

І хоча опис кредитної політики має бути достатньо гнучким для того, щоб враховувати всі зміни економічних умов і правил, які встановлюються регулюючими органами, однак порушувати положення, що містяться в кредитній політиці банку можна лише у виняткових випадках.

Фактичний склад кредитного портфеля має відповідати його кредитній політиці. Інакше не буде забезпечена ефективна реалізація кредитної політики.

Отже, кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень.

2.2.3 Методи ціноутворення банківських кредитів

Банки в умовах ринку функціонують у сфері жорсткої конкуренції, тому необхідною передумовою забезпечення їх нормальної діяльності є визначення плати за банківські послуги, зокрема, на кредитному ринку.

Принцип платності кредиту означає, що юридична чи фізична особа — позичальник — зобов’язана внести до банку певну плату за тимчасово отримані (позичені) у нього для своїх потреб кошти.

Реалізація цього принципу на практиці здійснюється за допомогою механізму, яким є банківський процент. Ставка банківського процента — це своєрідна «ціна» кредиту.

Платність кредиту банку забезпечує покриття його витрат, пов’язаних зі сплатою процентів за залучені ресурси, і витрат на утримання свого апарату, а також отримання доходів для збільшення ресурсних фондів для кредитування та використання на інші потреби.

Процентна ставка за кредитом має бути: достатньою для отримання доходів за кредитом та компенсації усіх ризиків; конкурентоспроможною порівняно з іншими кредиторами; повністю покривати вартість залучених коштів; ураховувати всі взаємовідносини банку з клієнтами.

Основними чинниками, які мають враховуватись під час встановлення плати за кредит, є: облікова ставка НБУ; середня процентна ставка за міжбанківськими кредитами, тобто за коштами, що купуються в інших банках для здійснення активних операцій даним банком; середня процентна ставка, яка сплачується банком за залучені на депозити кошти; ступінь ризику, яким обтяжений банк, залежно від терміну, на який надається кредит; виду та типу кредиту; забезпечення; структура кредитних ресурсів банку (чим вищою є частка залучених коштів, тим дорожчим має бути кредит); попит на кредит (чим менший попит, тим дешевшим буде кредит); стабільність грошового обігу в країні (чим вищі темпи інфляції, тим вищою буде плата за кредит, тобто в банку зростає ступінь ризику втрати своїх ресурсів через знецінення грошей).

Цінова політика під час надання кредитних послуг передбачає обґрунтованість встановлення рівня процентних ставок за кредитами, тарифів, комісійних, премій, знижок.

Проведення цінової політики на ринку кредитних послуг передбачає вибір банком певного інструменту ціноутворення відповідно до послуг, що надаються.

До інструментів цінової політики кредитних операцій належать: розчленування ціни; диференціювання ціни; урівноважувальне ціноутворення.

Розчленування ціни доцільно використовувати в таких випадках: за наявності труднощів щодо визначення витрат банку на залучення коштів та їх розміщення; за необхідності коригування ціни в результаті надання знижок клієнтам.

Диференціювання ціни на кредитні послуги здійснюється залежно від: ступеня ризику операцій; терміну виконання угоди між банком і клієнтом; кредитоспроможності позичальника та його можливості генерувати постійно грошовий потік; характеру взаємовідносин між банком і клієнтом.

Урівноважувальне ціноутворення передбачає встановлення ціни на кредитні послуги, виходячи з міркувань, що неотриманий прибуток за даною послугою буде компенсований у майбутньому або за рахунок інших банківських продуктів.

Відповідно до обраної стратегії та тактики банк може проводити ціноутворення на кредитні операції за такими методами: «середні витрати + прибуток»; на основі відчутної цінності продукту; на основі рівня поточних ринкових ставок; на основі взаємовідносин з клієнтурою; з метою проникнення на ринок; модель цінового лідерства; встановлення ставки за кредитами нижче прайм-рейт; встановлення ставки за кредитом за принципом «вартість-вигідність».

Метод ціноутворення за методом «середні витрати + прибуток» базується на розрахунку ціни шляхом визначення витрат на надання кредитних послуг та певної надбавки у вигляді доходу банку.

Використовуючи цей метод, слід чітко визначити динаміку структури витрат на здійснення кредитних операцій. Під час застосування цього методу не враховуються три важливі фактори: рівень попиту на кредитні послуги; чутливість клієнтів до рівня встановлених цін; рівень цін конкурентів.

Без урахування цих факторів неможливо точно визначити ціну на кредитні послуги. У разі встановлення банком більш високих цін за однакової якості надання кредитних послуг виникає загроза втрати частки існуючих клієнтів.

Поряд з недоліками зазначений метод має низку переваг, зокрема, це простота у використанні та можливість зіставлення з цінами конкурентів. При цьому банк має змогу приділяти значно менше уваги коливанню попиту та пропозиції на кредитні послуги.

Ціноутворення на основі відчутної цінності продукту ґрунтується не на врахуванні витрат банку з надання послуги, а на сприйнятті послуги клієнтами. Якість, корисність та значущість кредитної послуги для клієнта формує його ставлення до неї, звідси й прийнятний рівень цін на кредитні послуги. Застосовуючи цей метод ціноутворення, банки часто виходять з того, що цінність продукту для клієнта потрібно не просто констатувати, але й підкреслювати і створювати в споживача відповідне уявлення про те, що без послуги такої якості, яку надає конкретний банк, вони не зможуть обійтись. Крім того, необхідно провести зіставлення з цінами, якістю та надійністю продуктів конкурентів.

Використання цього методу вимагає від банків детального вивчення структури своїх витрат, що дає змогу оцінити відносну якість та ціни на аналогічний продукт. Крім цього, цей метод орієнтований на аналіз споживчого попиту, що робить його більш гнучким.

Такий метод ціноутворення банківських кредитів, як ціноутворення на основі рівня поточних ринкових ставок, передбачає орієнтацію банку під час встановлення цін на кредитні послуги на ціни, які діють на ринку, тобто ініціатива в ціноутворенні належить конкурентам.

Ціноутворення на основі рівня поточних ринкових ставок застосовується, як правило, невеликими банками, які використовують стратегію «наслідування лідера». Лідерами є банки, які встановлюють мінімальні ціни на свої продукти та забезпечують максимальний обсяг наданих послуг.

Метод ціноутворення на основі взаємовідносин з клієнтами передбачає налагодження добрих відносин з клієнтами, що завжди розглядалося банками як необхідна умова забезпечення нормальної діяльності. Залежно від цих умов може формуватися і цінова стратегія банку, що максимально враховує інтереси найбільш перспективних клієнтів банку.

Метод ціноутворення з метою проникнення на ринок використовується банком у тому випадку, коли банк свідомо знижує ціни на кредитні послуги для завоювання певної частки ринку. Конкуренти, як правило, не витримують цінового тиску, що призводить до збитковості їх діяльності, а банк, який здійснює ціновий маневр, поступово знижує рівень своїх витрат і, завоювавши достатню частку ринку, може почати здійснення політики, спрямованої на підвищення рівня своєї дохідності.

Модель цінового лідерства почали використовувати найбільші банки світу. Фактично процентна ставка за кредитом буде визначатися за такою формулою:

ПСК =БС + НД, (2.1)

де ПСк — процентна ставка за кредитом;

БС — базова ставка, або прайм-рейт (у тому числі бажаний прибуток банку понад розмір операційних та адміністративних витрат);

НД – надбавка, розраховується за формулою:

НД = ПН + ПС, (2.2)

де ПН — премія за ризик невиконання зобов’язань не першокласними позичальниками;

ПС — премія за ризик, пов’язаний зі строковістю та довгостроковими кредитами.

Встановлення процентної ставки за кредитами, нижче прайм-рейт (модель надбавки), зумовлене зростанням конкурентної боротьби між банківськими установами та проведенням агресивної політики банками, які надавали кредити за ставками, що були наближеними до вартості залучених ресурсів. Таким чином,

ПСК = ПВ + НД, (2.3)

де ПСК — процентна ставка за кредит;

ПВ — процентні витрати із залучення коштів на грошовому ринку;

НД — надбавка на покриття ризику та отримання прибутку.

Унаслідок цього процентна ставка за короткостроковим кредитом нижча за ставку прайм-рейт як базової для розрахунку ставки за кредитами.

Встановлення ставки за кредитом за принципом «вартість-вигідність» містить такі три компоненти: оцінка сукупного доходу від кредиту в умовах різних рівнів процентних ставок та іншої винагороди банку; оцінка чистої суми наданих у кредит коштів (за вирахуванням усіх депозитів, які позичальник зобов’язується тримати в банку, з урахуванням вимог до норм резервування); оцінка прибутку від кредиту, що надається до оподаткування шляхом ділення оціночного доходу від кредиту на чисту суму наданих коштів у кредит, якою фактично буде користуватися позичальник.

Для вибору оптимального методу ціноутворення на кредитні послуги слід порівняти переваги та недоліки кожного методу.

2.3 Управління інвестиційним портфелем банку

2.3.1 Інвестиційний портфель банку: сутність та функції

Сучасне фінансове інвестування безпосередньо пов’язане з формуванням інвестиційного портфеля. Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирає для інвестування більш ніж один фінансовий інструмент, тобто формує певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель банку являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційної політики.

Оскільки для більшості банків єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, то поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «портфель цінних паперів».

Основне завдання портфельного інвестування — поліпшити умови інвестування, додавши до сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного папера, і можливі лише в разі їх комбінації.

Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість прибутку за мінімальним ризиком.

Банківські інвестиції в цінні папери виконують багато важливих функцій у питаннях внутрішнього банківського управління, а саме: забезпечують додаткове, відмінне від кредитів джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва і акціонерів банку, коли доходи за наданими показниками знижуються; можуть бути продані банком для отримання необхідних грошових коштів або використані як застава при запозиченні додаткових фондів, тобто являють собою джерело ліквідності і використовуються для обмеження обсягу готівкових резервів; допомагають зменшити податкові зобов’язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподаткування; дають змогу компенсувати високі кредитні ризики портфеля банківських кредитів з придбанням високодохідних цінних паперів; забезпечують географічну диверсифікацію, бо цінні папери найчастіше пов’язані з іншими регіонами, ніж об’єкти банківського кредитування; використовуються як застава під час отримання кредиту від банків і центрального банку; забезпечують гнучкість банківського портфеля активів, бо цінні папери, на відміну від кредитів, можуть бути швидко придбані або продані для реструктуризації активів банку залежно від ринкової кон’юнктури; поліпшують фінансові показники банківського балансу завдяки високій якості більшості цінних паперів, що зберігаються банком.

Таким чином, функціями інвестиційного портфеля є: стабілізація прибутків банку незалежно від фаз ділового циклу; компенсація кредитного ризику портфеля банківських кредитів; забезпечення географічної диверсифікації; підтримка ліквідності; зниження податкового тягаря; використання портфеля як застави; страхування банку від втрат у результаті зміни процентних ставок; забезпечення гнучкості банківського портфеля активів; поліпшення фінансових показників банківського балансу завдяки якості цінних паперів.

Під час формування інвестиційного портфеля потрібно керуватися такими міркуваннями: безпека вкладень (невразливість інвестицій до потрясінь на ринку цінних паперів); стабільність отримання прибутку; ліквідність вкладень (здатність швидко і без втрат в ціні перетворюватися в готівку).

Жоден з фінансових інструментів не володіє всіма зазначеними вище властивостями. Тому неминучий компроміс. Якщо цінний папір надійний, то прибутковість буде низькою, оскільки ті, хто віддає перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну і знизять прибутковість.

Головною метою управління інвестиційним портфелем є забезпечення реалізації основних напрямків політики фінансового інвестування банку шляхом підбору найбільш прибуткових і безпечних фінансових інструментів. Інакше кажучи, відповідний набір фінансових інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму і одночасно збільшити його прибуток до максимуму.

З урахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей управління портфелем, основними з яких є: забезпечення високого рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді та високих темпів зростання капіталу, що інвестується в майбутній довгостроковій перспективі; забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов’язаних з фінансовим інвестуванням; забезпечення необхідної ліквідності портфеля; виконання нормативних вимог регулюючих органів (НБУ); забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.

Зазначені конкретні цілі управління портфелем цінних паперів значною мірою є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів зростання капіталу, що інвестується в довгостроковій перспективі, певною мірою досягається шляхом істотного зниження рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді, і навпаки. Темпи зростання капіталу, що інвестується, і рівень формування поточного інвестиційного прибутку безпосередньо пов’язані з рівнем інвестиційних ризиків. Забезпечення необхідної ліквідності портфеля може перешкоджати включенню в нього як високодохідних, так і низькоризикових фінансових інструментів інвестування.

2.3.2 Інвестиційна політика як основа управління портфелем цінних паперів банку

Одним із головних елементів ефективного управління портфелем цінних паперів є розроблена інвестиційна політика, що має забезпечувати ефективне управління портфелем цінних паперів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання інвестиційних ризиків. Банки мають успіх тоді, коли ризики контрольовані і знаходяться в рамках їх фінансових можливостей.

Інвестиційній політика банку — це частина загальної фінансової політики банку, що забезпечує вибір найефективніших фінансових інструментів вкладення капіталу та своєчасне їх реінвестування.

Головною метою інвестиційної політики банку є формування зваженого та якісного підходу до управління інвестиційним ризиком.

Вибір інвестиційної політики передбачає визначення мети, цілей та обсягу коштів, що інвестуються в цінні папери. Цілі інвестора мають формулюватися з урахуванням як дохідності, так і ризику. Цей етап інвестиційного процесу звичайно закінчується обранням потенційних видів цінних паперів для включення їх у портфель. Даний вибір має враховувати як загальні міркування щодо отримання прибутку, так і цілі інвестування, обсяг інвестованих коштів, ризики та оподаткування.

Основні принципи формування інвестиційної політики банків:

1. Забезпечення зв’язку інвестиційної політики з загальною стратегією економічного розвитку банку. Інвестиційна політика має розглядатись як один з обов’язкових елементів загальної стратегії економічного розвитку банку і, потребує узгодження з його депозитною та кредитною політиками, політикою управління банківськими ризиками. Як один із найбільших елементів, які входять до складу загальної стратегії економічного розвитку, інвестиційна політика має бути узгоджена за своїми цілями з загальною стратегією і не вступати з нею в протиріччя.

2. Урахування під час розробки інвестиційної політики стану країни та її розвитку в певний період.

3. Урахування під час розробки інвестиційної політики прогнозування кон’юнктури фінансового ринку. Під час визначення стратегічних цілей банку з приводу обсягів його інвестиційної діяльності, вибору форм інвестування мають бути прогнозовані і враховані певні зміни, які очікуються в даному періоді на фінансовому ринку в цілому і в тих його сегментах, у яких банк проводить (або збирається проводити) свою інвестиційну діяльність. Унаслідок циклічності розвитку і постійної мінливості стану фінансового ринку, окремих його сегментів необхідно систематично вивчати стан його кон’юнктури для формування ефективної інвестиційної політики, її коригування в окремих напрямках.

4. Забезпечення дотримання правових норм державного регулювання інвестиційної діяльності банків. Як і інші сфери економічної діяльності окремих суб’єктів господарювання, інвестиційна діяльність банків підлягає активному регулюванню з боку держави. Формами такого регулювання є певні закони, нормативні акти Національного банку України (наприклад, встановлені ним економічні нормативи щодо здійснення інвестиційних операцій). Стратегічні цілі інвестиційної політики і механізм їх реалізації не повинні вступати в протиріччя з чинними нормами державного регулювання інвестиційної діяльності.

5. Урахування внутрішнього потенціалу банку та можливостей його розвитку. Обсяг інвестиційної діяльності банку, диверсифікація її напрямків, можливості купівлі окремих фінансових інструментів передусім визначаються розміром його статутного капіталу, рівнем розвитку матеріально-технічної бази та інноваційних технологій, кваліфікацією фінансових менеджерів, організаційною структурою управління і деякими іншими елементами, які характеризують його внутрішній ресурсний потенціал. Стратегічні цілі інвестиційної політики та механізм її реалізації мають враховувати ресурсні обмеження нарощування внутрішнього потенціалу банку.

6. Сегментація напрямків інвестиційної політики за основними формами та видами інвестиційної діяльності. Як цілісне поняття інвестиційна політика має бути певним чином сегментована під час розробки за стратегічними цілями та механізмами їх досягнення в окремих напрямках інвестиційної діяльності. Ця сегментація має визначати окремі пріоритети щодо вибору відповідних фінансових інструментів.

7. Забезпечення внутрішньої збалансованості окремих напрямків інвестиційної політики. Цей принцип формування інвестиційної політики передбачає чітку узгодженість її стратегічних цілей і окремих напрямків інвестиційної діяльності в часі, регіональному розрізі.

8. Забезпечення високої ефективності інвестиційної політики. Поняття високої ефективності інвестиційної політики передбачає не тільки можливість досягнення банком високого рівня прибутку від його вкладень у цінні папери та інвестиційної діяльності в цілому, але й забезпечення достатнього рівня фінансової безпеки і надійності цієї діяльності протягом передбачуваного періоду. Для забезпечення високої ефективності інвестиційної політики під час розробки, мають бути визначені відносні критерії рівня прибутковості, ліквідності та ризику портфеля цінних паперів.

9. Забезпечення гнучкості інвестиційної політики. Внутрішні та зовнішні умови інвестиційної діяльності банків, прогнозовані під час розробки їх інвестиційної політики, можуть мати певні відхилення від їх передбачуваних значень. Ці відхилення можуть в майбутньому забезпечити відповідне коригування механізмів досягнень стратегічних цілей.

Тому під час розробки інвестиційної політики банку слід визначити можливий діапазон моделей прийняття відповідних управлінських рішень, які дають змогу враховувати можливі зміни зовнішніх та внутрішніх умов інвестиційної діяльності.

Згідно з цими принципами виділяють такі етапи розробки інвестиційної політики банку:

1. Аналіз інвестиційної діяльності банку за попередній період. У процесі цього аналізу вивчаються обсяги, форми та ефективність фінансового інвестування в банку. Об’єктами аналізу є: загальний обсяг інвестування в цінні папери, темпи зміни обсягу портфеля цінних паперів, зміна питомої ваги портфеля цінних паперів в активах банку; склад, структура портфеля цінних паперів за конкретними фінансовими інструментами та їх динаміка; дохідність окремих цінних паперів та портфеля цінних паперів у цілому. Проведений аналіз дає змогу оцінити обсяги та ефективність портфеля цінних паперів у передплановому періоді.

2. Оцінка внутрішнього потенціалу банку і можливостей його розвитку. До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають інвестиційну політику банку, належать: тип стратегії комерційного банку; регіональна та галузева специфіка функціонування банку; ресурсний потенціал банку; можливість реалізації завдань банку через портфель цінних паперів; необхідність підтримки відповідного рівня ліквідності і мінімізації ризиків; професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку; практичне володіння персоналу банку теорією та інструментами зниження інвестиційного ризику.

3. Дослідження факторів зовнішнього середовища та прогнозування їх розвитку. До найважливіших зовнішніх чинників належать такі: загальний стан економіки країни (фази економічного циклу, рівень інфляції, дефіцит державного бюджету тощо); чинні законодавчі пільги й обмеження; стан ринку цінних паперів — його наповненість, динаміка процентної ставки і курсової вартості цінних паперів тощо.

4. Формування системи стратегічних цілей інвестиційної політики. Обґрунтування типу інвестиційної політики. Тип інвестиційної політики банку характеризує принципові підходи до її здійснення з погляду співвідношення рівня дохідності та ризику інвестиційної діяльності банку.

5. Визначення обсягу інвестування в цінні папери в плановому періоді. Як правило, визначається не в абсолютному розмірі, а шляхом визначення діапазону співвідношення суми вкладень у цінні папери до суми робочих активів; суми загальних активів, суми капіталу банку.

6. Визначення типу і структури портфеля цінних паперів. Під час формування портфеля цінних паперів банк має чітко сформувати свою стратегію управління та визначити майбутній тип портфеля. Основною перевагою портфельного інвестування є можливість вибору портфеля для вирішення специфічних інвестиційних завдань. Для цього використовуються різні портфелі цінних паперів, у кожному з яких є власний баланс між існуючим ризиком, прийнятним для власника портфеля, і очікуваною ним віддачею (прибутком) у певний період часу. Співвідношення цих чинників і дає змогу визначити тип портфеля цінних паперів. Тип портфеля — це його інвестиційна характеристика, заснована на співвідношенні прибутковості і ризику. При цьому важливою ознакою під час класифікації типу портфеля є те, яким способом і за рахунок якого джерела даний прибуток отриманий: за рахунок зростання курсової вартості чи за рахунок поточних виплат — дивідендів, процентів. Виділяють два основних типи портфеля: портфель доходу (портфель, орієнтований на переважне отримання прибутку за рахунок процентів і дивідендів); портфель росту (портфель, орієнтований на переважний приріст курсової вартості цінних паперів, що включені до складу портфеля). Водночас спрощеним було б розуміння портфеля цінних паперів як однорідної сукупності. Так, наприклад, незважаючи на те що портфель росту орієнтований на акції, інвестиційною характеристикою яких є зростання курсової вартості, до його складу можуть входити і цінні папери з іншими інвестиційними властивостями. Таким чином, розглядають ще й портфель росту і доходу. Під час вибору структури портфеля цінних паперів на даному етапі має бути визначене співвідношення між спекулятивною та консервативною частинами портфеля.

7. Розробка критеріїв якості портфеля цінних паперів. Встановлюються: плановий рівень дохідності та прибутковості портфеля цінних паперів; максимальний рівень ризикованості вкладень банку в цінні папери; рівень ліквідності портфеля цінних паперів.

8. Формування механізму контролю за здійсненням інвестиційної політики.

9. Загальна оцінка ефективності розробленої інвестиційної політики. У процесі розробки інвестиційної політики банки визначають пріоритети під час формування портфеля цінних паперів. Фактичний склад портфеля цінних паперів має відповідати його інвестиційній політиці. У противному разі не буде забезпечена ефективна реалізація інвестиційної політики.

Отже, інвестиційна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень.

2.3.3 Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку

Визначення цілей фінансового інвестування і типу портфеля, що реалізує обрану політику, дає змогу перейти безпосереднього до формування портфеля цінних паперів шляхом включення в нього відповідних цінних паперів.

Принципи формування портфеля цінних паперів: прибутковість (прибуток у вигляді курсової різниці, процентів і дивідендів); безпека; зростання вкладень; принцип забезпечення реалізації інвестиційної політики (взаємозв’язок сформованого портфеля цінних паперів і стратегії банку в сфері операцій з цінними паперами); забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам; оптимізація співвідношення прибутковості і ризику виходячи з конкретних пріоритетних цілей формування портфеля; оптимізація співвідношення прибутковості і ліквідності; забезпечення керованості портфеля.

Визначимо основний зміст окремих етапів управління формуванням портфеля цінних паперів.

1 етап — оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів.

Оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів, що обертаються на ринку, є попереднім етапом формування портфеля. Вона являє собою інтегральну характеристику окремих видів цінних паперів, що здійснюється інвестором з урахуванням цілей формування портфеля цінних паперів.

Інвестор, виходячи з цілей сформованої ним інвестиційної політики, детально розглядає переваги і недоліки різних видів фінансових інструментів.

Фактори, що впливають на вибір цінних паперів:

1. зовнішні: пов’язані з загальним станом економіки в країні (інфляційний ризик; рівень ставок банківського процента); пов’язані з державним регулюванням структури портфеля (податки, розміри резервів, нормативи ризику тощо); пов’язані з характеристиками цінного папера (очікувана норма прибутку за цінним папером; податкові характеристики цінного папера; рівень процентного, кредитного ризику, або ризику невиконання емітентом своїх зобов’язань, ризику дострокового відкликання цінного папера);

2. внутрішні: спеціалізація банку (банк є універсальним чи спеціалізується на окремих видах операцій з цінними паперами, галузева чи регіональна спеціалізація тощо); обсяг та структура інвестиційних ресурсів тощо.

Цінні папери з позицій властивих їм інвестиційних якостей класифікуються за основними ознаками, наведеними на рис. 2.1.

Разом з тим головним завданням під час фінансового інвестування є оцінка інвестиційних якостей конкретних видів цінних паперів, що обертаються на ринку. З урахуванням своїх цілей і менталітету кожен інвестор обирає конкретні форми і види цінних паперів.

Результатом першого етапу формування портфеля є визначення співвідношення пайових і боргових цінних паперів у портфелі, а відносно кожної з цих груп — частки окремих видів фінансових інструментів (акцій, облігацій тощо).

2 етап — формування окремих, видів портфелів шляхом добору необхідних цінних паперів, що забезпечують установлені критерії прибутковості, ризику і ліквідності.

Другим етапом формування портфеля є прийняття рішення щодо включення в портфель конкретних цінних паперів.

Формування інвестиційних рішень відносно включення в портфель конкретних цінних паперів базується на: обраному типі портфеля; наявності пропозиції окремих цінних паперів на ринку; оцінці вартості і рівня прибутковості окремих цінних паперів; оцінці рівня систематичного (ринкового) ризику за кожним цінним папером.

Оцінка ефективності окремих цінних паперів здійснюється на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум зворотного грошового потоку за ними — з іншого.

Основу поточного зворотного грошового потоку за цінними паперами складають суми процентів, що періодично виплачуються за ними (за облігаціями та іншими борговими цінними паперами) і дивідендів (за акціями та іншими пайовими цінними паперами).

До складу зворотного грошового потоку за цінними паперами також входить вартість їх реалізації після закінчення строку обігу/збереження в портфелі.

За цінними паперами інвестор сам обирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень. Консервативний інвестор надасть перевагу вибору цінних паперів з невисоким рівнем ризику (а, відповідно, і з невисокою нормою інвестиційного прибутку), у той час як агресивний інвестор надасть перевагу цінним паперам з високою нормою інвестиційного прибутку (незважаючи на високий рівень ризику за ними).

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 2.1 – Класифікація цінних паперів за специфікою їх інвестиційних якостей

Якщо очікувана норма інвестиційного прибутку визначається самим інвестором, то цей показник формує і суму інвестиційних витрат на той чи інший цінний папір, що має забезпечити йому очікувану суму прибутку. Ця розрахункова сума інвестиційних витрат являє собою реальну вартість цінного папера, яка складається в умовах очікуваної норми прибутку за ним з урахуванням відповідного, рівня ризику. Якщо фактична сума інвестиційних витрат за цінним папером перевищуватиме його реальну вартість, то ефективність фінансового інвестування знизиться (тобто інвестор не отримає очікуваної суми інвестиційного прибутку). І, навпаки, якщо фактична сума інвестиційних витрат буде нижчою від реальної вартості цінного папера, то ефективність фінансового інвестування зросте.

Фінансовий менеджмент банкаТаким чином, оцінка ефективності цінного папера зводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечує отримання очікуваної норми інвестиційного прибутку за ним.

Особливості формування зворотного грошового потоку за окремими видами фінансових інструментів визначають різноманітність варіацій моделей оцінки їх реальної вартості.

Оцінка реальної вартості фінансового інструмента порівняно з ціною його поточного ринкового котирування або розрахована очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковість) за ним є основним критерієм прийняття управлінських рішень щодо здійснення тих чи інших фінансових інвестицій.

Разом з тим під час прийняття таких управлінських рішень можуть бути враховані й інші чинники, які впливають на ступінь ризику інвестицій у певний цінний папір.

Ризики, пов’язані з фінансовим інвестуванням, насамперед, обумовлені: непродуманим вибором цінного папера; фінансовими труднощами або банкрутством емітента; непередбачуваними змінами умов інвестування; різким погіршенням кон’юнктури ринку товарів, що виробляються емітентом, або кон’юнктури ринку цінних паперів; прямим обманом посередників, що працюють на фондовому ринку.

Ризики, пов’язані з формуванням портфеля цінних паперів, прийнято поділяти щодо джерел виникнення на:

1. систематичні (ринкові або недиверсифіковані) ризики — властиві всім інвестиційним інструментам ризики, які визначаються зміною економічного циклу в країні або кон’юнктурних циклів на ринках, у тому числі: змінами податкового законодавства в галузі інвестування; впровадженням нових законодавчих актів у сфері оподаткування, амортизаційних відрахувань та інших факторів, що знижують прибутковість бізнесу; вони обумовлені загальними умовами, що склалися в країні, як економічного, так і політичного й суспільного характеру;

2. несистематичні (диверсифіковані) ризики — унікальні ділові й фінансові ризики, властиві конкретному цінному паперу. Ці ризики характерні для конкретного об’єкта інвестування або діяльності конкретного інвестора і виникають через непрофесійний менеджмент, неврахування конкурентів та інші фактори, вплив яких можна усунути.

Результатом даного етапу формування портфеля є ранжований за співвідношенням прибутку та ризику перелік цінних паперів, відібраних для включення в портфель.

3 етап — оптимізація портфеля цінних паперів, спрямована на зниження його ризику із заданим рівнем прибутковості.

Оптимізація портфеля ґрунтується на оцінці ризику і відповідній диверсифікації інструментів портфеля.

Інвестиційні ризики вимірюються різними методами — шляхом розрахунку середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації, Я-коефіцієнта, а також експертним методом. Ризики вимірюються за кожним цінним папером.

Використовуючи відмінності цінних паперів за рівнем ризику, можна підібрати такі види, які, не змінюючи рівня середньої прибутковості портфеля, дозволили б істотно знизити рівень його ризику.

Результатом третього етапу формування портфеля є забезпечення мінімально можливого рівня його ризику за заданим рівнем інвестиційного прибутку.

4 етап — сукупна оцінка спроектованого портфеля за співвідношенням прибутковості й ризику.

Сукупна оцінка спроектованого портфеля за співвідношенням рівня прибутковості й ризику дає змогу оцінити ефективність усієї роботи з його формування.

Рівень прибутковості портфеля розраховується за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (2.4)

де РДП — рівень дохідності інвестиційного портфеля;

РДі — рівень прибутковості окремих цінних паперів у портфелі;

Пі — питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості портфеля, од.

Рівень ризику портфеля розраховується за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (2.5)

де РРП — рівень ризику інвестиційного портфеля;

РСРі — рівень систематичного ризику окремих цінних паперів, що вимірюється за допомогою Я-коефіцієнта;

Пі — питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості інвестиційного портфеля, од;

РНРП — рівень несистематичного ризику портфеля.

Результатом цього етапу оцінки портфеля є визначення того, наскільки вдалося знизити рівень портфельного ризику відносно середньоринкового його рівня, сформованого за заданим рівнем прибутковості інвестиційного портфеля.

В умовах функціонування вітчизняного ринку цінних паперів ця оцінка має бути доповнена показником рівня ліквідності сформованого портфеля.

5 етап — остаточна оптимізація структури портфеля цінних паперів за встановленими критеріями прибутковості ризику й ліквідності.

Портфель цінних паперів, який повністю відповідає цілям його формування як за типом, так і за складом включених у нього фінансових інструментів, являє собою збалансований інвестиційний портфель.

2.3.4 Оперативне управління портфелем цінних паперів банку

Процес формування портфеля цінних паперів після його завершення поступається процесу оперативного управління портфелем.

Під оперативним управлінням портфелем цінних паперів розуміють обґрунтування та реалізацію управлінських рішень, що забезпечують підтримання цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами його дохідності, ризику та ліквідності.

Це зумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть змінюватися, у результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним. Цілком імовірно, що інвестору необхідно буде сформувати новий портфель, продаючи конкретну частину цінних паперів і купуючи нові папери.

При оперативному управлінні портфелем цінних паперів фінансовий менеджер повинен відповісти на такі питання: чи є необхідність внесення змін у структуру портфеля у зв’язку зі змінами стану емітента, інвестора або загального економічного клімату; чи є портфель достатньо диверсифікованим; чи залишаються в силі причини, за якими ті чи інші цінні папери були обрані в минулому.

Процес оперативного управління портфелем цінних паперів складається з таких основних етапів:

1. Організація постійного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон’юнктури ринку цінних паперів за окремими його сегментами.

Такий моніторинг повинен мати постійний характер через значну мінливість фінансових ринків, у тому числі ринку цінних паперів.

У процесі моніторингу основна увага повинна приділятись виявленню тих факторів, що призводять до зниження рівня прибутковості, ліквідності та зростання ризикованості цінних паперів, які входять до складу портфеля цінних паперів банку.

До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість пайових цінних паперів, належать: зниження рівня дивідендних виплат через зменшення обсягів прибутку емітента; зниження темпів зростання вартості чистих активів емітента чи зменшення їх суми; кон’юнктурний спад у галузі, де працює емітент; загальний спад кон’юнктури ринку цінних паперів; суттєве перевищення ринкової ціни цінного папера порівняно з його реальною вартістю в момент придбання інвестором; спекулятивна гра учасників ринку цінних паперів; підвищення рівня оподаткування доходів за пайовими, цінними паперами.

До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість боргових цінних паперів, належать: зростання середньої ставки банківського процента; зростання темпів інфляції порівняно з попереднім періодом; зниження рівня платоспроможності (кредитного рейтингу) емітента; непередбачуване зниження розміру фонду погашення емітента за даним ЦП; підвищення рівня оподаткування доходу за борговими цінними паперами.

Результати моніторингу ринку цінних паперів та умов економічного розвитку країни за розглянутими факторами дають змогу підвищити обґрунтованість управлінських рішень, що приймаються в процесі наступних етапів оперативного управління портфелем цінних паперів банку.

2. Оперативна оцінка рівня дохідності, ризику та ліквідності сформованого портфеля цінних паперів.

У результаті такої оцінки, яка повинна мати регулярний характер, виявляються: тенденції рівня дохідності, ліквідності та ризику портфеля в цілому; відповідність рівня дохідності, ліквідності та ризику цільовим параметрам формування портфеля (типу портфеля); відповідність встановлених параметрів шкалі «дохідність-ризик», «дохідність-ліквідність».

Результати оцінки слугують основою прийняття управлінських рішень про необхідність і напрямки реструктуризації портфеля цінних паперів.

3. Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів банку.

Теорія оперативного управління портфелем цінних паперів виділяє два принципових підходи до здійснення цього управління — активний і пасивний.

Вони відрізняються як завданнями, так і методами оперативного управління портфелем.

Пасивний підхід до управління портфелем базується на принципі «слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів має чітко відбивати тенденції кон’юнктури ринку цінних паперів як за загальним обсягом (на основі загальноринкових індексів динаміки), так і за складом. Інакше кажучи, динаміка портфеля цінних паперів банку в мініатюрі повинна копіювати динаміку ринку цінних паперів у цілому.

Основна увага при пасивному підході до управління портфелем приділяється забезпеченню його реструктуризації за видами цінних паперів та його глибокої диверсифікації.

Пасивна політика управління передбачає: формування пасивного портфеля; купівлю цінних паперів, рух яких відповідає руху всього ринку; відсутність значних оборотів з купівлі-продажу цінних паперів, що входять у портфель; більш довгострокові інвестиції; високий рівень диверсифікованості портфеля, малу частку окремих цінних паперів; розосереджений портфельний ризик; мінімальні витрати на аналітичну підтримку, на виплати комісійних брокерам.

Передусім пасивний підхід характеризує менталітет формування консервативного портфеля.

Активний підхід до управління портфелем базується на принципі «випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів повинна відбиватися на прогнозних розрахунках ринкової кон’юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характерна індивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості цінних паперів з наступним включенням до складу реструктурованого портфеля недооцінених у поточному періоді цінних паперів. Активний підхід передбачає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон’юнктури ринку цінних паперів, що базується переважно на методах технічного аналізу.

Активне управління передбачає, що: фінансовий менеджер постійно здійснює детальний аналіз кон’юнктури ринку, виграш досягається внаслідок купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливань курсової вартості і продажу їх на верхніх точках; інвестиції не є довгостроковими, вони носять короткостроковий характер; значні витрати на оновлення складу портфеля, пов’язані з інформаційною, аналітичною, експертною та торговельною активністю на ринку цінних паперів; активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами; активна гра на зниження з переоціненими цінними паперами; значні спекулятивні обороти за цінними паперами, що входять до складу портфеля, активна купівля-продаж; намагання «побити» ринок; портфель переважно диверсифікований, значна частка окремих багатообіцяючих цінних паперів, на яких сконцентрований портфельний ризик.

Дії фінансового менеджера під час активного управління: перекидання коштів; купівля цінних паперів в очікуванні гарних результатів і продаж незадовго до їхнього оголошення (ціни в момент оголошення дивідендів найчастіше падають); спекуляції новими випусками цінних паперів; постійний пошук акцій і секторів із заниженими цінами, а також компаній, що реорганізуються; відстеження настрою ринку.

Більшою мірою активний підхід до управління портфелем відбиває менталітет агресивного його формування.

Вибір принципового підходу до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів визначає систему методів її здійснення в банку.

4. Реструктуризація портфеля цінних паперів за основними складовими портфеля.

Така реструктуризація здійснюється двома методами залежно від обраного принципового підходу до оперативного управління портфелем. Основу цих методів складає визначення постійного або змінного співвідношення спекулятивної та консервативної частин портфеля цінних паперів.

При постійному співвідношенні спекулятивної та консервативної частин портфеля цінних паперів його реструктуризація завжди має бути спрямована на забезпечення початкових цільових параметрів його формування.

Залежно від типу сформованого портфеля інвестор визначає постійне співвідношення спекулятивної та консервативної частин, що характеризується певними видами цінних паперів. Ці значення можуть варіюватися лише у невеликому діапазоні в межах встановлених лімітів. Із досягненням цих лімітів здійснюються операції з реструктуризації портфеля. Так, якщо понад ліміти зросла вартість спекулятивних видів цінних паперів, частина з них реалізується з паралельним придбанням цінних паперів консервативних видів. Реструктуризація портфеля за методом постійного співвідношення відбиває ідеологію пасивного підходу до його управління.

У результаті змінного співвідношення спекулятивної та консервативної частин портфеля інвестор постійно варіює склад портфеля цінних паперів з урахуванням прогнозної динаміки їх ринкової вартості. Якщо результати прогнозу показують більш сприятливу динаміку ринкової вартості цінних паперів спекулятивної частини портфеля, їх частка зростає в разі відповідного зниження питомої ваги цінних паперів консервативної його частини. І, навпаки, з прогнозом несприятливої динаміки ринкової вартості цінних паперів спекулятивної частини портфеля їх частка відповідно знижується.

Підпорядкування реструктуризації портфеля прогнозній динаміці ринкової вартості спекулятивних цінних паперів відбиває ідеологію активного підходу до управління.

5. Реструктуризація портфеля за конкретними видами цінних паперів.

Методи такої реструктуризації портфеля визначаються принциповими підходами до її здійснення.

При пасивному підході до оперативного управління портфелем основну увагу в здійсненні цього етапу реструктуризації портфеля приділяють забезпеченню його диверсифікації в межах окремих видів цінних паперів.

При активному підході до оперативного управління портфелем основну увагу на цьому етапі реструктуризації портфеля приділяють пошуку та придбанню недооцінених цінних паперів (ринкова ціна яких нижча від їх реальної внутрішньої вартості, визначеної на основі оцінки вартості чистих активів компанії).

2.4 Управління банківськими ризиками

У найширшому розумінні ризик – це невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і не приведе до небажаних наслідків.

В банківській справі як і в інших видах бізнесу ризик пов’язується передусім з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків.

Ризик означає небезпеку (можливість) втрати банком своїх ресурсів, недоотримання доходів або понесення додаткових витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій які виконує кожен комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан яких безпосередньо впливає на їхнє становище.

Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск і купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою. Здійснення кожної банківської операції пов’язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює активні і пасивні операції виникають такі ризики, як: кредитний ризик, валютний ризик, процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву строку залучення і розміщення коштів, валютний ризик.

2.4.1 Кредитний ризик

Кредитні операції є складовою банківського бізнесу й визначають головні доходи банку. Але такі операції становлять так званий кредитний ризик.

Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов’язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображується операція — на балансі чи поза балансом.

Кредитний ризик може виникати з різних причин, але в будь-якому випадку для банку він означає загрозу втрати чи часткової втрати коштів, наданих у користування. Досить важливо, щоб банк виявив, що саме спричинює таку загрозу, адже в майбутньому від цього залежатиме його прибутковість за операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Фактори кредитного ризику можуть мати як зовнішній характер стосовно банку, так і внутрішній.

Фактори, що мають зовнішній характер, пов’язані з можливістю реалізації кредитного ризику, оскільки не залежать від діяльності персоналу кредитного підрозділу банку. Позичальник може не повернути кредит, незважаючи на сумлінні дії співробітників банку.

Навпаки, фактори, що мають внутрішній характер, пов’язані з помилками, яких припустився персонал в ході оформлення кредитної документації, помилками при оцінці кредитоспроможності позичальника, порушеннями посадових інструкцій і помилками, закладеними в самих правилах здійснення кредитування.

При оцінці кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитні ризики.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку — позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов’язаннями.

Основні причини виникнення індивідуального кредитного ризику: нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку; ризик ліквідності застави; моральні та етичні характеристики позичальника.

Портфельний кредитний ризик проявляється у зменшенні вартості активів банку. Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик — кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку: концентрація – це зосередження кредитів в одному із секторів економіки; диверсифікація полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характерами (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Але навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

Одним із методів управління ризиком кредитного портфеля банку є лімітування. Лімітування полягає у встановленні максимально допустимих розмірів надання позик. Завдяки встановлення лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов`язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку; т.ін. Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи в цілому (норматив НБУ «Максимальний розмір ризику на одного позичальника» (Н7).

Одним із методів управління кредитним ризиком є формування резервів на відшкодування втрат за кредитними операціями.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями банків як метод управління ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку, які надалі використовуються для компенсації неповернених банку кредитів. Мета створення резервів – це підвищення стабільності, надійності банківської системи, захист інтересів клієнтів.

Цей підхід базується на принципі обачності, за яким банківські портфелі кредитів оцінюються на звітну дату за чистою вартістю, тобто в залежності від класу позичальника і стану обслуговування заборгованості. Резерв формується відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановлених норм відрахувань, які відображають ступінь кредитного ризику за кожною групою кредитів. За групою стандартних кредитів формується загальний резерв за рахунок прибутків минулих років. За кредитами, що віднесені до інших груп, під контролем, субстандартними, сумнівними і безнадійними – створюється спеціальний резерв, відрахування до якого відносяться до витрат комерційного банку. Якщо ризик не виправдався і кредит було повернуто, то прибуток у майбутньому періоді збільшується на відповідну суму.

Якщо резерв в банку не сформований, то втрати мають відшкодовуватися за рахунок власного капіталу банку. Значні ризики можуть призвести до повної втрати капіталу банку та його банкрутства. Отже, створення резерву дає змогу уникнути негативного впливу ризиків на величину капіталу банку.

Сьогодні банки України створюють такі резерви, як: резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків; резерви під дебіторську заборгованість; резервний фонд на покриття непередбачуваних збитків.

Порядок формування та використання зазначених резервів регулюється відповідними постановами НБУ.

Нарахування до резервів здійснюються за встановленими нормами відрахувань, визначеними у процентному відношенні до суми ймовірних втрат. Критерії оцінки якості активів, розміри відрахувань визначаються центральним банком залежно від економічних умов та ситуації в країні і можуть переглядатися з часом. Порядок використання резервів також регламентується централізовано. Перевагою резервування для банку є можливість швидкого відшкодування понесених банком фінансових втрат, а недоліками — відволікання значної частини фінансових ресурсів на формування резерву та, відповідно, зниження ефективності використання капіталу банку.

Найпоширенішими зовнішніми способами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування.

Страхування являє собою передачу за визначену плату цілком або частково власного ризику на спеціалізовану організацію. Економічна сутність страхування полягає в створенні резервного (страхового) фонду, розмір відрахувань в який для окремого суб`єкта, що бажає мінімізувати негативні прояви ризику, менший від розміру очікуваного збитку і, як наслідок, страхового відшкодування. Значна частина ризику або весь ризик передається від страхувальника до страховика.

Основними об`єктами страхування в кредитній діяльності банку є: об`єкт застави; ризики, пов`язані з банківськими кредитами, виданими (прийнятими) гарантіями.

Страхування кредитів використовується банками у двох формах:

1) заставного або кауційного страхування. У цьому випадку страхувальником є позичальник, об`єктом страхування його майнова відповідальність перед банком, що надав кредит, за своєчасну і повну виплату боргу і процентів за ним;

2) делькредерного страхування. У цьому випадку страхувальник — банк, а об’єкт страхування — відповідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту і процентів за ним, тобто фінансовий ризик банку отримати збитки внаслідок невиконання або неналежного виконання його позичальниками умов кредитних угод. У цьому випадку сума страхових внесків, які сплачує банк, може враховуватися при встановленні процентної ставки за кредит.

Перевагою страхування ризику кредитного портфеля над резервуванням є те, що обсяг відшкодування негативних наслідків не обмежується сформованим за рахунок відрахувань страховим фондом, а визначається вартістю об’єкта страхування, розміром страхового внеску та, відповідно, страховою сумою.

Під забезпеченням слід розуміти види та форми гарантованих зобов`язань позичальника перед кредитором щодо повернення кредиту у випадку можливого його неповернення позичальником. До забезпечення належать:

1. Застава матеріальних цінностей та майнових прав. Предметом застави може бути: майно, яке згідно з законодавством України може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення: товарно-матеріальні цінності, цінні папери, депозити, нерухоме майно; майнові права, тобто права користування майном, у тому числі і об`єктами права інтелектуальної власності.

Застава означає, що банк має право в разі невиконання позичальником зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Таким чином, застава як спосіб зниження кредитного ризику – це, по-перше, конкретизація та посилення права кредиторської вимоги, а по-друге – право переваги.

2. Гарантія, за якою банк, інша фінансова установа, страхова організація, яка носить загальну назву «гарант», гарантує перед кредитором виконання боржником свого обов`язку за договором. Гарантія розглядається як самостійне зобов`язання гаранта перед банком, яке в правовому полі не залежить від інших договірних зобов`язань. Претензії банку, який отримав гарантію, можуть бути реалізовані у разі, якщо настане гарантійний випадок.

3. Порука — договір з односторонніми зобов`язаннями, на основі якого поручитель бере зобов`язання перед банком-кредитором сплатити у разі необхідності заборгованість позичальника. Забезпечувальна функція поруки виявляється в тому, що кредитор у разі невиконання зобов`язань боржником має право висунути свою вимогу як до боржника, так і до поручителя. У разі невиконання зобов`язань боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки.

2.4.2 Управління валютним ризиком банку

У світовій та вітчизняній практиці банки є одними з головних учасників валютного ринку, де їх діяльність складається з управління активами та пасивами в іноземній валюті, а отже, пов’язана з валютним ризиком (елементом ринкового ризику), що виникає у зв’язку з використанням різних валют під час здійснення банківських операцій.

Під валютним ризиком розуміють імовірність для банку грошових збитків або зменшення вартості капіталу внаслідок несприятливих змін валютних курсів у період від придбання до продажу позицій у валюті.

Існування широкого спектру валютних ризиків обумовлене також переліком різноманітних факторів, що спричиняють появу ризику. Розрізняють довгострокові та короткострокові фактори коливання обмінних курсів.

Довгострокові фактори виникнення валютного ризику містять у собі: загальну економічну ситуацію в країні, політичну ситуацію, рівень процентних ставок, рівень інфляції, стан платіжного балансу, систему валютного регулювання тощо. Короткострокові — незбалансованість окремих ринків та стан ринкового і конкурентного середовища.

Дані фактори є зовнішніми стосовно банку. Банк може мати дуже незначний вплив на формування цих факторів, тому зусилля банку мають бути спрямовані на управління валютним ризиком усередині самого банку.

Елемент валютного ризику для банку сконцентровано у співвідношенні активів і пасивів, позабалансових вимог та зобов’язань в іноземній валюті. Тобто фахівці банківського бізнесу здійснюють управління валютними ризиками через управління валютною позицією.

Отже, результат (збитки або прибутки) залежить не лише від зміни валютного курсу, а й від зайнятої валютної позиції.

Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті (Ав) та сумою балансових і позабалансових зобов’язань у тій самій валюті (Пв) й розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку.

За фактором впливу на баланс банку розрізняють балансову, позабалансову та загальну валютні позиції.

Балансова валютна позиція — це співвідношення (різниця) між сумами балансових активів і зобов’язань банку в одній валюті. Вона виникає в результаті проведення операцій, що безпосередньо впливають на баланс банку. Особливістю такої позиції є те, що її переоцінка внаслідок зміни валютного спот-курсу повинна відноситися безпосередньо на фінансовий результат банку як курсова різниця.

Позабалансова валютна позиція — це співвідношення (різниця) між сумами позабалансових вимог і позабалансових зобов’язань банку в одній валюті. Вона виникає внаслідок проведення операцій, що безпосередньо не впливають на баланс банку. Особливістю такої позиції є те, що її переоцінка внаслідок зміни валютного спот-курсу не визнається фінансовим результатом до моменту реального перенесення позиції на баланс, а переоцінка, пов’язана зі зміною форвард-курсу, фінансовим результатом визнається.

Загальна валютна позиція — це сума балансової і позабалансової валютної позицій. Саме така позиція розраховується з метою оцінки й аналізу загального обсягу валютних операцій банку.

За фактором схильності до валютного ризику виділяють закриту й відкриту валютні позиції. Остання, у свою чергу, поділяється на коротку та довгу валютні позиції.

Закрита загальна валютна позиція виникає в разі, коли сума активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті дорівнює сумі балансових та позабалансових зобов’язані у тій самій валюті. З погляду валютного ризику така позиція не становить загрози для банку, оскільки внаслідок зміни валютного курсу і активи, і зобов’язання зміняться на однакову величину при постійному розмірі капіталу банку.

Відкрита валютна позиція виникає, коли сума активів і позабалансових вимог у визначеній іноземній валюті не збігається з сумою балансових та позабалансових зобов’язань у тій самій валюті. З погляду ризику така позиція становить загрозу для банку, оскільки зі зміною валютного курсу активи і зобов’язання зміняться не на однакову величину, що призведе до зміни розміру капіталу банку.

Довга відкрита валютна позиція — це ситуація, коли сума активів у певній іноземній валюті перевищує суму зобов’язань у тій самій валюті. Банк за такої позиції може понести збитки внаслідок падіння курсу іноземної валюти щодо національної й отримує дохід у вигляді позитивної курсової різниці у випадку падіння курсу національної валюти щодо іноземної.

Коротка відкрита валютна позиція — це ситуація, коли сума зобов’язань у певній іноземній валюті перевищує суму активів у тій самій валюті. Банк за такої позиції може понести збитки внаслідок падіння курсу національної валюти щодо іноземної валюти й отримає дохід у вигляді позитивної курсової різниці у випадку знецінення іноземної валюти щодо національної.

За тривалістю така позиція поділяється на: денну відкриту валютну позицію (змінюється протягом дня); балансову відкриту валютну позицію, що переходить наступного дня і відображається на відповідних рахунках реструктурованого балансу.

За призначенням виділяють спекулятивну валютну позицію та валютну позицію для хеджування. Крім того, розрізняють ще й структурну валютну позицію, до якої банк вдається, аби захиститися від несприятливого впливу можливих змін валютних курсів на співвідношення його капіталу й активів (ризик недостатності капіталу).

Слід зазначити, що зміни у валютних позиціях банку виникають постійно як результат операцій в іноземній валюті, що здійснюються ним. Банківська установа потребує постійного обліку відкритих позицій банку. Причому за умов ефективного управління відкритою валютною позицією банку кожну довгу позицію з іноземних валют завжди має врівноважувати коротка позиція в іншій валюті. Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.

Визначимо перелік операцій банку, що впливають на розмір відкритої валютної позиції, а, отже, і на активи та пасиви банку в іноземній валюті: купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон тощо), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними; отримання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках; купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту; надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду; погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат); інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводить до зміни структури активів при незмінності пасивів і навпаки).

Валютні активи — це ресурси в іноземній валюті, які контролюються банком як результат минулих подій, використання яких ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Відповідно в балансовому звіті банку валютні активи представлені як: готівкова іноземна валюта; банківські метали; кошти в іноземній валюті на кореспондентських рахунках ностро в НБУ та інших банках; депозити і кредити, надані іншим банкам; цінні папери в іноземній валюті; валютні кредити, надані клієнтам; інвестиції в іноземній валюті в асоційовані й дочірні компанії.

Валютні активи банку формуються внаслідок проведення ним активних валютних операцій, до яких належать операції з розміщення іноземної валюти та банківських металів з метою отримання доходів.

Склад і структура валютних активів значною мірою залежать від пасивних валютних операцій, тобто операцій, за допомогою яких банк формує валютні ресурси для проведення активних операцій.

До джерел залучення валютних коштів (до валютних пасивів) належать: іноземна валюта на кореспондентських рахунках лоро; валютні депозити й кредити, отримані від інших банків; кошти в іноземній валюті на поточних і депозитних рахунках клієнтів; кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій; інші зобов’язання в іноземній валюті та банківських металах.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків НБУ установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Отже, валютна позиція банку є традиційним індикатором валютного ризику — невід’ємної складової сучасного банківського бізнесу. Тому методи страхування валютних ризиків, методи управління активами і пасивами в іноземній валюті, напрацьовані учасниками міжнародного валютного ринку за період його функціонування, і, насамперед, банками, мають об’єктом свого впливу саме валютну позицію.

Під час управління валютним ризиком банк може застосовувати дві полярні альтернативні стратегії — стратегія валютного метчингу та стратегія максимізації прибутку.

Стратегія управління, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу, називається валютним метчингом. Застосовуючи цю стратегію банкам слід пам’ятати, що приведення у відповідність валютної структури активів та зобов’язань, хоч і дає змогу банкові уникнути значної частини валютного ризику, та все ж не виключає його повністю, оскільки залишається ризик, пов’язаний з репатріацією прибутків від міжнародної діяльності або виплатою дивідендів в іноземній валюті.

Фінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаВирівнювання структури активів і пасивів в іноземній валюті з метою зниження валютного ризику на практиці не завжди можливе.

На регіональних ринках окремі валюти іноді є не досить популярними та доступними, і учасники ринку не завжди мають можливості для повного узгодження активів і зобов’язань у всіх іноземних валютах. Особливо це стосується банків, адже вони оперують значними обсягами багатьох валют, а також тому, що їхня валютна позиція значною мірою залежить від потреб клієнтів.

Отже, можливість повного узгодження всіх надходжень та платежів в іноземній валюті є, скоріше, теоретичною, і на практиці досягти такої відповідності практично неможливо.

Проте банки можуть обрати альтернативну стратегію — максимізацію прибутку. Суть її полягає в тому, що учасники ринку «грають» на валютних курсах з метою отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик.

У такому разі управління валютною позицією здійснюється з огляду на таку закономірність: довга валютна позиція забезпечує прибутки за умови підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження, а коротка — навпаки. Чим вищий ризик бере на себе учасник, тим більший прибуток він може отримати від «гри» на валютних курсах, але за несприятливих змін на валютному ринку і його втрати також будуть значними.

Правильним є і протилежне твердження: зниження рівня валютного ризику означає не тільки зменшення ймовірних збитків, але й обмеження потенційних можливостей отримання прибутків. Саме ця обставина спонукає певних учасників валютного ринку, зокрема банки, свідомо залишати свої позиції незахищеними в надії на отримання додаткових прибутків від сприятливої динаміки ринкових параметрів. Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, то постає потреба оцінити валютний ризик та ймовірні наслідки схвалених управлінських рішень.

Волатильність та нестабільність міжнародних валютних ринків постійно спонукають банки до пошуку ефективних методів управління фінансовими ризиками.

Аналіз методів управління валютним ризиком та валютною позицією, які застосовуються в сучасних банках, дає змогу виокремити дві основні групи: управління валютною структурою балансу (натуральне управління); хеджування валютного ризику (синтетичне управління) (рис. 2.2).

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 2.2 – Методи управління валютною позицією

Суть першої групи методів полягає у впливі на валютну структуру балансу з метою обмеження наслідків переоцінки валютних інструментів.

До цих методів належать: структурне балансування валютних потоків за сумами та строками; проведення конверсійних операцій; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання).

Загалом це — традиційні прийоми, які досить широко застосовуються в практиці іноземних банків та певною мірою використовуються у вітчизняних.

Структурне балансування валютних потоків за сумами та строками узгодження обсягів і строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк таким чином, щоб це дало змогу закрити валютну позицію або знизити її обсяг до прийнятного рівня.

Ідея методу структурного балансування може застосовуватися щодо будь-яких балансових операцій з валютними коштами: конверсійні операції; укладення кредитних і депозитних угод в іноземній валюті; узгодження валютних надходжень і платежів; реструктуризація кредиторської та дебіторської валютної заборгованості; купівля-продаж цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті.

Обсяги й терміни проведення подібних операцій добираються таким чином, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їх обсяг до прийнятного рівня.

Структурне балансування полягає в бажанні підтримувати таку структуру активів і пасивів, яка дасть змогу перекрити збитки від зміни валютного курсу прибутком, отриманим від цієї самої зміни за іншими позиціями балансу.

Інакше кажучи, подібна практика є намаганням дістати максимально можливу кількість «закритих» позицій, мінімізувавши таким чином валютні ризики. Але оскільки мати «закритими» всі позиції не завжди можливо та розумно, то слід бути готовими до негайних акцій зі структурного балансування. Наприклад, якщо банк очікує, що відбудуться з великою ймовірністю значні зміни валютних курсів внаслідок девальвації грошової одиниці, то йому потрібно негайно конвертувати вільну готівку у валюту платежу. А якщо ж говорити про співвідношення між різними іноземними валютами, то в такій ситуації, крім конверсії валюти, курс якої падає, — у надійнішу. Можна здійснити, наприклад, заміну цінних паперів, деномінованих у «хворій» валюті, на надійніші фондові цінності. Тобто структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів і строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, з якими працює банк.

Одним із найпростіших і водночас досить поширених способів балансування є приведення у відповідність валютних потоків, що відбивають доходи та витрати. Щоразу, укладаючи угоду, яка передбачає отримання або, навпаки, виплату іноземної валюти, менеджери банку повинні намагатися зупинити свій вибір на тій валюті, яка допоможе закрити (повністю або частково) наявні «відкриті» валютні позиції.

Ще одним з прийомів, який часто використовується банками під час управління валютними позиціями, є здійснення конверсійних операцій. Наднормативний обсяг позиції за певною валютою може бути зменшений завдяки її обміну на іншу валюту, за якою обсяг позиції був нижчий від нормативу. Це дає змогу приводити валютні позиції відповідно до установлених вимог без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у більш надійну й стабільну валюту. Якщо, наприклад, очікується значне підвищення курсу долара США щодо англійського фунта, то є сенс у швидкому обміні вільних коштів у фунтах на долари.

Зміну терміну платежу звичайно називають тактикою «лідз енд легз». Вона полягає у маніпулюванні строками здійснення розрахунків, що застосовується тоді, коли очікуються різкі зміни курсів валюти ціни або валюти платежу. Застосування такої тактики дає змогу закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринкового курсу і, відповідно, довгі позиції — до зниження курсу.

Найпоширенішими на практиці формами подібної тактики є: прискорення репатріації (повернення до своєї країни з-за кордону) капіталу, прибутків, інших коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти; прискорення або сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати процентів залежно від зміни валютного курсу; дострокова оплата послуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі сподіваної апреації, тобто підвищення курсу валюти платежу, або затримка платежів при очікуванні депреації, тобто зниження курсу; прискорення або сповільнення нарахування і виплати дивідендів, погашення основної суми кредитів і процентів за ними, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку тощо; регулювання одержувачем іноземних валютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.

Імовірність застосування прийому випередження й відставання значною мірою визначається законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. Переважна більшість угод, за якими здійснюються платежі, передбачає як можливість дострокової оплати, так і види й обсяг штрафних санкцій (пені, неустойки тощо) за несвоєчасне здійснення переказів валютних коштів. В останньому випадку затримка платежу, пов’язана зі зменшенням курсу, буде виправдана тільки тоді, коли зменшення обсягів витрат на придбання валюти за новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів.

Слід зауважити, що управління валютними позиціями шляхом проведення балансових операцій часто не відповідає власним потребам та планам банку, а іноді є невигідним з погляду витрат. Однак вітчизняні банки змушені вдаватися до таких прийомів за браком необхідних умов для застосування більш сучасних і досконалих методів регулювання валютної позиції, таких, зокрема, як строкові валютні угоди.

Методика хеджування, або синтетичного управління, передбачає створення захисту від валютних ризиків укладенням додаткових строкових угод щодо іноземної валюти, які можуть компенсувати певні фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу.

Переваги синтетичного управління: гнучкість; існування можливостей для швидкого маневру без зміни в балансу банку; можливість оперативного реагування на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів в іноземних валютах.

Отже, необхідною умовою ефективності цього методу є існування ліквідного строкового ринку, який би давав змогу здійснювати операції з похідними інструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.

Хеджування здійснюють за допомогою проведення таких операцій, як: форвардні валютні угоди; валютні ф’ючерси та опціони; валютні своп-контракти; свопціони; комбінації типу подвійний форвард, валютний своп та інші, які відрізняються за характеристиками й механізмами функціонування.

Форвардні угоди є, напевне, найчастіше застосовуваним способом хеджування (саме тому іноді під хеджуванням розуміють лише форвардні операції зі страхування валютних ризиків), що має на меті уникнення ризиків, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземної валюти, і передбачає її поставку в строки більше ніж два дні. Найчастіше строками для такого типу є один-три або шість місяців (хоча, як уже зазначалося, терміни таких угод можуть сягати кількох років). Форвардні зобов’язання є твердими, тобто обов’язковими до виконання.

Умови форвардного контракту такі: курс фіксується на момент укладення угоди; реальне постачання валюти відбудеться через обумовлений проміжок часу; обсяг контракту не стандартизований.

Недоліком застосування форвардних контрактів для хеджування валютного ризику є те, що форвардні угоди укладаються на міжбанківському ринку, а не на біржі. Таким чином, укладаючи форвардну угоду, банк наражається на кредитний ризик.

Крім простої форвардної угоди (так званого аутрайт) до цього різновиду можна віднести й складнішу угоду — своп.

Операції типу своп полягають у купівлі іноземної валюти на умовах спот з наступною зустрічною операцією на умовах форвард. У результаті таких угод банки купують валюту, необхідну для міжнародних розрахунків, і диверсифікують свої валютні резерви, зберігаючи валютні позиції закритими. Використання своп-контрактів набуло популярності на початку 1980-х рр. На сьогодні банки та інші суб’єкти міжнародного валютного ринку мають змогу використовувати у своїй практиці як класичні операції своп, так і їх різновиди у вигляді опціонних, валютно-процентних свопів тощо.

Класичні свопи залежно від послідовності виконаних операцій спот і форвард поділяються на репорт і депорт. Репорт — це продаж валюти на умовах спот і одночасна купівля на умовах форвард. Депорт — купівля валюти на умовах спот і продаж на умовах форвард.

Можливі й інші комбінації: операції типу подвійний форвард, укладені за такими самими умовами на різні строки, теж можуть використовуватись у процесі управління валютною позицією та мають назву «форвардний своп».

Наприклад, форвардна угода з купівлі валютних коштів, укладена строком на один місяць, урівноважується форвардною угодою з продажу такого самого обсягу валюти на три місяці. У такий спосіб активи й пасиви в іноземній валюті збалансовуються, а валютна позиція упродовж місяця лишається закритою.

Подібні операції можуть здійснюватися з різними деривативами — форвардами, ф’ючерсами, опціонами, своп-контрактами — також у будь-якому їх поєднанні.

Найбільш дієвим інструментом управління, придатним для швидкого регулювання позицій, є строкові біржові угоди, тобто ф’ючерси й опціони.

Якщо для регулювання валютної позиції угоду укладено на біржі, то банк має змогу в будь-який час звільнитися від прийнятих за контрактом зобов’язань через проведення протилежної за змістом біржової операції. Перевагою цього прийому є гнучкість і надання можливостей для швидкого маневру без змін у балансі банку. Це забезпечує оперативне реагування на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів в іноземних валютах, тому подібна тактика може з успіхом застосовуватися для щоденного контролю за рівнем валютних позицій банку. Але необхідною умовою щодо ефективності цього методу є існування ліквідного строкового ринку, який би допомагав здійснювати операції з похідними інструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.

Валютним ф’ючерсом називається контракт на купівлю чи продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют і погодженою ціною. Ф’ючерсні контракти укладаються тільки на біржовому ринку, що підвищує їх надійність і рівень страхування валютних ризиків. Ф’ючерсні контракти можуть використовуватися для хеджування прибутку іноземних філій банку.

Фінансовий зміст хеджування за допомогою ф’ючерсів полягає в тому, що хеджер може перекласти певну частку ризику на професійних спекулянтів, які забезпечують ліквідність строкового ринку. Ф’ючерсні контракти не є обов’язковими для виконання, на відміну від форвардних і, як свідчить статистика, виконуються в умовах міжнародного ринку лише в 5% випадків.

Ф’ючерси надають учасникам ринку оперувати в умовах надійності укладених угод, високої ліквідності контрактів, але за обмеженого кола валют, які обмінюються одна на одну.

Опціон також є видом контракту, згідно з яким покупець має право протягом певного терміну або купити за фіксованою ціною певну суму іноземної валюти (опціон типу кол — call), або продати її (опціон типу пут — риt). Власник опціону приймає рішення про те, скористатися чи ні наданим йому правом, залежно від динаміки валютних курсів. В усіх випадках ризик, якому піддається власник опціону, попередньо обмежений ціною опціону, а виграш теоретично необмежений і на практиці буває досить значним. Хеджування методом опціонних угод відрізняється від операції форвард тим, що за банком зберігається право вибору, яке підвищує ефективність операції.

З опціоном можна здійснити такі види операцій: купівлю опціону на купівлю, продаж опціону на купівлю, купівлю опціону на продаж, продаж опціону на продаж.

Опціони put використовуються: для хеджування короткої валютної позиції; якщо курс має тенденцію до підвищення; для перепродажу з метою отримання прибутку.

Опціони саll використовують: з метою хеджування довгої валютної позиції; якщо курс має тенденцію до зниження; з метою хеджування очікуваних надходжень у валюті і продажу валюти.

Перевагою використання опціону є те, що його власник може уникнути збитків від різкої зміни валютних курсів, заздалегідь зафіксувавши для себе рівень обмінних курсів. Якщо ж різкої зміни не відбудеться, власник опціону може відмовитися від його виконання, а його максимальні витрати складуть суму, що дорівнює премії, виплаченій за купівлю опціону.

Широкий вибір похідних фінансових інструментів на міжнародних ринках дає змогу банкам знаходити найефективніші комбінації щодо здійснення валютних операцій та застосовувати досконалі методи управління валютною позицією з метою зменшення валютного ризику. Для вітчизняних банків можливості щодо здійснення строкових валютних операцій на внутрішньому ринку неможливі, а на міжнародних ринках досить обмежені.

Як свідчить аналіз методів управління валютною позицією, світовій практиці відомо багато способів хеджування валютних ризиків. Залежно від умов, у яких працюють суб’єкти валютного ринку, та стратегії їх поведінки можливе застосування ними різного набору розглянутих напрямків управління валютною позицією. Вітчизняні банки за об’єктивних причин не можуть бути прикладом активних користувачів усього спектра методів, зокрема, синтетичного управління валютною позицією. За таких умов банки здебільшого, використовують стратегію непокриття ризику в межах встановлених Національним банком лімітів.

2.4.3 Управління процентним ризиком банку

Ризик процентної ставки (процентний ризик) — абсолютна (відносна) величина або ймовірносний показник можливих втрат економічного суб’єкта від заданої зміни ринкових процентних ставок протягом заданого періоду часу в майбутньому.

Зміна процентних ставок призводить до ефектів, що в довгостроковій перспективі завжди можуть бути представлені як зміна власного капіталу банку.

У короткостроковій перспективі ці ефекти можуть бути виражені в різних формах, основними з яких є:

1) зміна прибутку. Традиційно цьому ефекту приділялося більше уваги, адже він відбивається на фінансових показниках банку. Якщо раніше ефект зміни прибутку розглядався як еквівалентний зміні чистого процентного доходу банку, то останнім часом все частіше банки аналізують зміну прибутку в цілому. Це пов’язано з тим, що частка чистого процентного доходу в загальному прибутку банків поступово знижується, а непроцентні доходи і витрати можуть бути дуже чутливими до зміни ставок;

Фінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банка2) зміна економічної вартості банку. Економічна вартість банку — це поточна вартість очікуваних чистих грошових потоків за балансовими і позабалансовими вимогами і зобов’язанням, дисконтованими за ринковими процентними ставками. Економічну вартість банку можна розглядати як оцінку власного капіталу банку в майбутньому, приведеного до поточної вартості. Звідси зрозуміло, що зміна економічної вартості банку може мати і короткостроковий ефект: зміна курсової вартості акцій банку, зміна кредитного рейтингу (і внаслідок цього зміна короткострокового прибутку).

Стратегії управління процентним ризиком: управління гепом; управління дюрацією; управління шляхом використання строкових фінансових інструментів (синтетичне управління).

Управління гепом. З метою оцінки ступеня схильності бізнесу до процентного ризику (чутливість до коливань процентної ставки) звичайно аналізуються розриви строкової структури процентних активів і пасивів (геп-аналіз).

Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяються на групи: активи та пасиви, чутливі до зміни процентної ставки; активи та пасиви, нечутливі до зміни процентної ставки.

Очевидно, що такий поділ можна здійснити тільки в межах конкретно визначеного часового інтервалу, оскільки в довгостроковій перспективі всі активи та пасиви будуть переоцінені або повернуті до банку, а, отже, їх слід визнати чутливими до зміни процентної ставки.

Активи і пасиви є чутливим і до зміни процентних ставок протягом фіксованого проміжку часу, якщо виконується хоча б одна з наведених вимог: дата перегляду плаваючої ставки потрапляє в межі зафіксованого часового інтервалу; строк погашення настає в цьому інтервалі; термін проміжної або часткової виплати настає в цьому інтервалі.

Активи (пасиви), чутливі до зміни процентної ставки, містять: внески (депозити), за якими закінчується строк договору; внески з плаваючою процентною ставкою; кредити, що будуть повернуті в аналізований період; кредити з плаваючою процентною ставкою; амортизація основної суми кредитів, строк договору за якими не закінчується протягом даного періоду; цінні папери (у тому числі векселі, облігації), що погашаються протягом даного періоду; цінні папери, за якими виплачується купонний дохід протягом даного періоду; інші активи і зобов’язання, включаючи фінансові інструменти, що знаходяться поза балансом.

До нечутливих активів та зобов’язань належать такі, доходи та витрати за якими протягом фіксованого часового інтервалу не залежать від зміни процентної ставки на ринку.

Після групування процентних активів і пасивів розраховується геп (розрив, дисбаланс) за даним періодом, що дорівнює різниці сумарного обсягу процентних активів, які підлягають переоцінці в даний період і сумарного обсягу процентних пасивів, що підлягають переоцінці в даний період.

Суть впливу геп на процентний прибуток при зміні процентних ставок полягає в такому. Негативний геп показує, що в банку більше пасивів, чутливих до процентної ставки, ніж аналогічних активів: зростання процентних ставок викликає зниження ЧПМ і чистого доходу, оскільки збільшення витрат за пасивами відбувається більшою мірою, ніж доходів за активами; зниження процентних ставок призводить до збільшення ЧПМ внаслідок зниження процентних витрат.

Позитивний геп показує, що в банку більше активів, чутливих до процентної ставки, ніж пасивів: зростання процентних ставок призводить до збільшення чистого прибутку і ЧПМ, оскільки процентні доходи за банківськими активами зростуть більшою мірою, ніж витрати запозичення; зниження процентних ставок викликає втрату чистого доходу і зниження ЧПМ, оскільки процентні доходи за активами знижуються швидше, ніж пов’язані з пасивами процентні витрати.

Якщо в банку нульовий геп, чутливі до процентної ставки активи і пасиви рівні, й однакові зміни процентної ставки не впливають на процентний прибуток.

І позитивний, і негативний геп надають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Геп є мірою процентного ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, позитивний чи негативний геп, чим більша абсолютна величина гепу, тим вищий рівень процентного ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється його маржа.

Якщо початок періоду часу належить до майбутнього, то геп називається періодичним, якщо ж початок періоду збігається з поточним часом, то геп називають кумулятивним. Періодичні гепи показують час потенційних змін доходу залежно від зміни процентної ставки. Кумулятивний геп вимірює загальний процентний ризик за весь розглянутий період.

Кумулятивний (нагромаджений) геп — це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт.

Для обчислення показника кумулятивного гепу в кожному з інтервалів обчислюють алгебраїчну суму гепів за попередні періоди:

Фінансовий менеджмент банка, (2.6)

де: KGAP – кумулятивний геп;

T – часовий горизонт; T=1,N.

Кумулятивний геп показує незбалансованість (різницю) між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань банку, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

За економічним змістом кумулятивний геп — це інтегральний показник, що відбиває рівень процентного ризику, на який наражається банк протягом розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, установлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та приводячи структуру чутливих активів і зобов’язань у відповідність з установленим лімітом (індексом процентного ризику).

Індекс процентного ризику дорівнює відношенню абсолютної величини кумулятивного гепу (в кожному з періодів) до робочих активів (у процентах):

Фінансовий менеджмент банка, (2.7)

де: ІRТ — індекс процентного ризику;

А — робочі активи банку.

Індекс процентного ризику показує, яка частина активів (коли геп позитивний) чи пасивів (коли геп негативний) може змінити свою вартість унаслідок зміни ринкових ставок. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки і позитивний, і негативний геп можуть призвести банк до збитків.

Оцінка ризику банку за допомогою індексу процентного ризику забезпечує достатній рівень точності за умови, що величина робочих активів залишається сталою протягом усього часового горизонту. Якщо ж обсяг таких активів протягом періоду змінюється, то логічно оцінювати співвідношення кумулятивного гепу в кожному з періодів та тієї величини робочих активів, яка прогнозується в цей період. Проте зробити такий прогноз досить складно. Наприклад, величина залучених коштів залежить не лише від банку і не завжди піддається прогнозуванню.

У такому разі використовують коефіцієнт ризику, обчислений як відношення кумулятивного гепу до капіталу банку. Як відомо, капітал банку є більш стабільною величиною, ніж робочі активи. Крім того, оскільки геп — це індикатор процентного ризику банку, а всі ризики мають відшкодовуватися за рахунок його власних коштів, то цілком логічно зіставляти геп саме з капіталом. Отже, коефіцієнт процентного ризику обчислюється за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (2.8)

де: КРТ — коефіцієнт процентного ризику;

К — власний капітал банку.

Очікуваний процентний ризик у грошовому вираженні як очікувана зміна прибутку ∆Р від зміни рівня процентних ставок R виражається через кумулятивний геп таким чином:

∆Р ≈ (Rp — R) * KGAP. (2.9)

Якщо за період, для якого розрахований геп, процентні ставки зростуть, то позитивний геп призведе до очікуваного збільшення процентного прибутку. Якщо ставки знизяться, то негативний геп призведе до збільшення очікуваного прибутку. Реальна зміна прибутку відповідатиме очікуваній, якщо зміни відбудуться в передбачуваному напрямку і масштабі.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (позитивний або негативний) гепу мають відповідати прогнозам зміни процентних ставок.

Правило управління гепом: якщо геп позитивний, то зі зростанням процентних ставок маржа банку зростатиме, і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься; якщо геп негативний, то зі зростанням процентних ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься.

Отже, головне — щоб геп відповідав тому напрямку руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був позитивним за підвищення ставок і негативним — за їх зниження.

Проте менеджеру банку слід пам’ятати, що потенційна можливість отримання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем процентного ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку банку і навіть до збитків. Отже, за наявності позитивного чи негативного гепу цілком реальною є як імовірність отримання додаткових доходів, так і ймовірність фінансових втрат.

Можливі дві стратегії управління процентним ризиком на основі гепу — фіксація спреду та управління гепом.

Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансованість позицій за чутливими активами та зобов’язаннями банку, тобто нульовий геп. У такому разі процентна маржа банку залишається стабільною, незалежною від коливань процентних ставок на ринку. Ця стратегія є найпростішою та досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ні складного аналітичного забезпечення.

Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибутків і передбачає свідоме прийняття ризику, а тому характеризується як більш агресивна. У разі реалізації ризику маржа знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за негативного гепу або зниженням ставок за позитивного гепу. У процесі реалізації цієї стратегії банку необхідно досягти відповідності між видом гепу (позитивний/негативний) та прогнозами зміни процентних ставок. Якщо спрогнозувати зміну процентних ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, значно безпечнішою буде стратегія фіксації спреду.

Вітчизняна практика показує, що банки здебільшого надають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас очевидно, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками та обсягами неможливо (та й недоцільно), а тому проблеми, пов’язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.

Методи гепу є традиційними підходами до управління активами і пасивами банку з метою зниження процентного ризику. До переваг цієї групи методів можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок.

Недоліками даних методів є недостатня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв’язку зі змінами ринкових ставок, брак достатнього простору для маневру. Вимога приведення у відповідність структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для оперативного управління процентним ризиком банку. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

Практичне застосування геп-менеджменту засвідчило низку істотних недоліків цього підходу:

1. Навіть нульовий геп не гарантує повного захисту від ризику, оскільки ставки за активами та зобов’язаннями можуть змінюватися несинхронно. У періоди економічного піднесення ставки за активами зростають швидше, ніж ставки запозичення. Під час спаду зниження ставок за зобов’язаннями випереджає аналогічні зміни в ставках за активами. Загалом ставки за активами мають тенденцію змінюватися швидше, ніж ставки за зобов’язаннями, а між моментами зміни ставок існує розрив у часі (лаг).

2. Методи управління гепом потребують наявності точного та надійного прогнозу зміни ставок. Проте абсолютно точний прогноз зміни всіх параметрів ставки — напрямку, швидкості та розміру — отримати майже неможливо. Якщо напрямок руху процентних ставок можна передбачити, то час і величину змін важко спрогнозувати. Дві основні характеристики процентних ставок — мінливість і непередбачуваність — значно ускладнюють використання стратегії гепу в процесі управління.

3. Ефективність управління кумулятивним гепом значною мірою залежить від правильності вибору часових інтервалів. Не так просто визначити момент, коли конкретні види активів та зобов’язань треба переоцінити. Крім того, вибір планових періодів, протягом яких проводиться балансування активів, і пасивів, чутливих до змін ставки, є досить суб’єктивним, що може призвести до несприятливих наслідків, коли окремі статті балансу потрапляють у проміжки між періодами переоцінювання.

4. Перехід від позитивного гепу до негативного і навпаки потребує певного часу, а банки не завжди мають у своєму розпорядженні фінансові інструменти та механізми, які б забезпечили швидкі зміни. Прогнози не справджуються негайно, і зміни ставок досягаються не відразу. Тому застосування стратегії гепу потребує достатньої тривалості процентних циклів, щоб вистачило часу скористатися перевагами. Відтак ефективність застосування геп-менеджменту знижується.

5. Складність визначення ступеня чутливості до процентної ставки для деяких фінансових інструментів.

6. Ігнорування вартості грошей з урахуванням доходів майбутніх періодів, (створення часових періодів для розрахунку гепу не враховує розходження між рухом коштів на початку і кінці періоду).

7. Ігнорування впливу зміни вартості, активів і пасивів з фіксованою ставкою при зміні процентної ставки.

Підсумовуючи сказане вище щодо принципових недоліків, можна дійти висновку, що метод УАП на основі гепу дає лише рекомендації щодо доцільності зміни чи збереження обсягів певних чутливих до процентної ставки груп активів і пасивів з метою збереження поточної прибутковості банку за мінливими процентними ставками чи збільшення поточної прибутковості за очікуваними змінами процентних ставок. Метод не дає жодних рекомендацій щодо доцільності зміни активів і пасивів, нечутливих до процентної ставки.

Управління дюрацією. Одним із методів управління процентним ризиком є управління часовим проміжком, чи дюрацією. Аналіз дюрації покладений в основу такого методу зниження процентного ризику, як портфельна імунізація.

Зміст цього методу зниження процентного ризику полягає в підборі та включенні до складу банківських портфелів активів і зобов’язань таких фінансових інструментів, які дають змогу мінімізувати чутливість різниці між вартістю активів та зобов’язань банку до зміни процентних ставок на ринку, а, отже, захищають банківський капітал від впливу процентного ризику.

Це означає, що переоцінка активів і зобов’язань, які змінюють свою вартість при зміні процентних ставок, відбувається у встановленому порядку. Але відповідно підібрана структура балансу дає змогу досягти того, щоб результати переоцінки однаково відобразилися на вартості обох сторін балансу і не мали негативного впливу на капітал банку.

Таким чином, під час переоцінки підсумок (валюта) балансу може збільшитись або зменшитись, але за умови створення імунізації вартість капіталу банку залишиться стабільною.

Отже, метою імунізації є захист банку від будь-яких змін ринкових процентних ставок протягом певного зафіксованого періоду (планового горизонту).

Головне завдання в процесі імунізації банківського балансу полягає в підборі такої комбінації активів і пасивів, яка дає змогу балансу в цілому стати нечутливим до змін ринкових ставок. При цьому окремі статті балансу залишаються чутливими до зміни параметрів ринку, але результати переоцінки активів і зобов’язань взаємно погашаються.

Дібравши склад та структуру балансових статей так, щоб середній строк погашення активів приблизно збігався із середнім строком погашення зобов’язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни процентних ставок: середній строк погашення активів = Середній строк погашення зобов’язань.

Оскільки методика портфельної імунізації передбачає зниження чутливості фінансових інструментів до впливу процентного ризику, то виникає потреба у вимірюванні такої характеристики, як чутливість. Показником, який найчастіше застосовується з цією метою, є середньозважений строк погашення фінансового інструменту — дюрація.

Дюрацію D можна визначити із співвідношення:

Фінансовий менеджмент банка, (2.10)

де CFt — величина платежу в періоді t;

F — сума погашення (як правило, номінал);

n — термін погашення;

r — процентна ставка (норма дисконту).

Практична реалізація методики імунізації передбачає розрахунок дюрації всіх надходжень грошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними операціями банку, які отримують вкладники, кредитори і акціонери банку.

Для визначення дюрації портфеля активів чи пасивів банку обчислюють дюрацію кожного фінансового інструменту, що входить до портфеля, та зважують знайдені показники за ринковою вартістю. Сума всіх отриманих значень є середньозваженим строком погашення (дюрацією) портфеля в цілому.

Дюрація портфеля активів/зобов’язань банку обчислюється за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (2.11)

де Dp — дюрація портфеля (роки);

DFIm — дюрація m-го фінансового інструменту, що входить до складу портфеля (m=1,М);

FIm — ринкова вартість m-го фінансового інструменту;

М — кількість фінансових інструментів у портфелі.

Оскільки вартість активів перевищує вартість зобов’язань на величину капіталу банку, то співвідношення між дюрацією активів і зобов’язаннями банку описується за допомогою моделі:

Фінансовий менеджмент банка, (2.12)

де DA — .зважений за вартістю надходжень строк погашення (дюрація) активів;

DL — дюрація зобов’язань;

L — загальний обсяг зобов’язань;

А — обсяг активів.

Відношення зобов’язань до активів менше за 1, тому з наведеного випливає, що дюрація портфеля активів має бути коротшою за дюрацію портфеля зобов’язань. Це означає, що незалежно від напрямку зміни процентних ставок активи банку мають переоцінюватися швидше, ніж зобов’язання.

Чутливість банку до процентного методу при аналізі дюрації (DD) визначається таким чином:

Фінансовий менеджмент банка. (2.13)

Чим більша різниця між дюрацією активів та дюрацією зобов’язань банку, тим чутливішою до коливань процентних ставок на ринку буде чиста вартість банківської установи, тобто величина капіталу:

∆Фінансовий менеджмент банка, (2.14)

де DD — дисбаланс дюрацій портфеля активів і зобов’язань банку;

(RВ — R) — зміна рівня процентних ставок;

r — процентна ставка (норма дисконту).

Коли дисбаланс дюрацій позитивний, ринкова вартість власного капіталу падає з підвищенням процентної ставки і зростає з її зниженням. Коли дисбаланс дюрації негативний, вартість власного капіталу зростає зі зростанням процентної ставки, але зменшується з її падінням.

Банк може зробити свій капітал нечутливім до зміни процентної ставки тільки тоді, коли дисбаланс дорівнює нулю. Чим більша абсолютна величина дисбалансу при цьому, тим більшим є процентний ризик.

У процесі управління процентним ризиком на підставі аналізу дюрації банк може застосувати дві альтернативні стратегії — імунізації балансу (мінімізація ризику) та управління дюрацією (максимізація прибутку).

За реалізації стратегії імунізації, тобто виконанні рівності, приведена вартість банківських активів урівноважує приведену вартість банківських зобов’язань. Це практично повністю захищає банк від фінансових втрат унаслідок коливань ринкових ставок.

Добір дюрації портфелів, тобто всієї сукупності балансових позицій, утворює макрохедж лише в тому разі, коли приведена вартість активів дорівнює приведеній вартості зобов’язань. Ситуація, коли активи і пасиви банку повністю збалансовані як за середньозваженими строками погашення, так і за приведеними вартостями, створює імунізацію балансу і означає захист від будь-яких змін процентних ставок у межах планового горизонту, який за тривалістю дорівнює дюрації. Добір середньозважених строків погашення може здійснюватися також у межах окремих балансових статей активів та пасивів, утворюючи мікрохедж, який частково захищає від процентного ризику.

Фінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаЯкщо ж банку з якоїсь причини не вдалося досягти імунізації балансу, то коливання ринкових ставок відображатимуться на вартості його активів та зобов’язань, адже згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку монетарні статті (а їх питома вага в банківському балансі становить понад 90%) мають переоцінюватися внаслідок зміни ринкових цін. У такому разі реалізується стратегія управління дюрацією. При цьому банк наражається на процентний ризик, але водночас має потенційну можливість отримання підвищених доходів.

Метод управління процентним ризиком на основі дюрації також характеризується принциповими недоліками. У цьому методі всі види активів і пасивів не розрізняються між собою, а характеризуються тільки строком зворотного отримання початкової вартості (дюрація).

Разом з тим різні види активів і пасивів банку навіть за однакової дюрації відрізняються як за середньою величиною прибутковості і вартості залучення за період, так і за їх мінливістю за цей самий період, а тому, і можливим процентним ризиком.

Оскільки вартість власного капіталу банку дорівнює різниці вартостей активів і пасивів, які правильніше визначати як приведені вартості сформованої в попередній період структури активів і пасивів банку, усі складові якої мають свої середні прибутковості, вартості залучення і показники ризику (дисперсії дохідності і вартості залучення), то цілком справедливо говорити про очікувану вартість власного капіталу і про ризик його зниження. Отже, метод управління процентним ризиком на основі дюрації не дає рекомендацій щодо оптимізації структури активів і пасивів за критерієм збереження вартості власного капіталу за мінімально можливим ризиком його зниження чи за критерієм його максимізації з урахуванням заданого ризику зниження.

Крім зазначеного, даний метод має такі недоліки: складність точного розрахунку дюрації через необхідність урахування великої кількості суб’єктивних умов; необхідність прогнозування строків зміни базових ставок і їх рівня під час майбутнього руху коштів; необхідність постійного відстеження і корекції дюрації активів і пасивів, що змінюється зі зміною процентних ставок і навіть при всіх незмінних умовах з часом.

В обох методах змінюються параметри активів і пасивів (вартість залежних від процентної ставки активів і пасивів чи, відповідно, середньозважена дюрація активів і пасивів), що лише непрямим чином впливають на майбутній прибуток банку і майбутню вартість власного капіталу, але не визначають їх однозначно і безпосередньо, як прибутковість визначених видів активів, вартість залучення визначених видів пасивів і їх частки в підсумку балансу. Таким чином, методи УАП на основі гепу і дюрації не можуть розглядатися як методи синтезу оптимальної структури активів і пасивів, які прямо визначають очікуваний прибуток і вартість власного капіталу банку, і не забезпечують отримання найкращого можливого результату.

Управління процентним ризиком шляхом використання строкових фінансових інструментів (синтетичне управління). Методика синтетичного управління процентним ризиком передбачає створення захисту від процентного ризику укладенням додаткових строкових угод, які можуть компенсувати певні фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни ринкової процентної ставки.

Переваги синтетичного управління: гнучкість; існування можливостей для швидкого маневру без зміни в балансі банку; можливість оперативного реагування на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів, чутливих до зміни процентної ставки.

Однак необхідною умовою ефективності цього методу є існування ліквідного строкового ринку, який би дозволяв здійснювати операції з похідними інструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.

Хеджування здійснюють за допомогою проведення таких операцій, як: форвардні угоди; ф’ючерси та опціони; комбінації типу строкових угод.

Форвардний контракт за процентними ставками (FRA) — це двостороння угода, у якій фіксується процентна ставка та інші умови проведення операцій залучення або розміщення грошових коштів на певну дату в майбутньому. Однією зі сторін такої угоди є учасник ринку, який бажає захиститися від підвищення процентних ставок і хоче купити FRA (покупець). Іншим контрагентом є учасник, який прагне уникнути ризику, пов’язаного зі зниженням ставок, і продає FRA (продавець). Форвардні контракти за процентними ставками укладаються як на міжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їх клієнтами.

Ф’ючерсний контракт за процентними ставками — це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, та кліринговою палатою ф’ючерсної біржі, з іншого, про поставку чи прийняття на депозит стандартної суми грошових коштів під визначену проценту ставку на конкретну дату в майбутньому.

Укладення ф’ючерсної угоди за процентними ставками означає, що продавець бере на себе зобов’язання вкласти депозит стандартної суми під процентну ставку, що фіксується в момент продажу контракту. Дата виконання такого ф’ючерсного контракту віддалена деяким проміжком часу від дати укладення угоди і є стандартною. Покупець ф’ючерсного процентного контракту зобов’язується прийняти депозит на аналогічних умовах.

Хеджування ф’ючерсами — це процес, у результаті якого мінімізується процентний ризик зайняттям компенсуючої позиції на ф’ючерсному ринку. Така операція дає змогу компенсувати збитки, яких було завдано за основною позицією внаслідок несприятливих змін процентних ставок, прибутками за ф’ючерсною позицією. Правильним є протилежне твердження, а саме: прибутки, отримані в результаті сприятливої кон’юнктури ринку за основною позицією, нівелюються збитками за ф’ючерсами. Тому теоретично результат хеджування має бути завжди однаковий і не залежить від напряму зміни ціни базового інструменту.

Процентний своп — угода, за якою одна сторона здійснює періодичні платежі в певній валюті, сума яких розраховується виходячи з визначеної фіксованої ставки, а інша — здійснює періодичні платежі в тій самій валюті, сума яких визначається на підставі певної змінної процентної ставки, наприклад ставки LIBOR (при цьому всі розрахунки базуються на певній сумі, вираженій у певній валюті). Укладаючи угоду процентного свопу, сторони обмежують ризики, пов’язані зі зміною процентних ставок на ринку.

Базис-своп — угода, за якою одна сторона здійснює періодичні платежі в певній валюті, сума яких розраховується за змінною процентною ставкою, а інша здійснює періодичні платежі в тій самій валюті, що розраховується на підставі іншої змінної ставки (при цьому, усі розрахунки базуються на певній сумі, вираженій у певній валюті). Угоди базис-свопу укладаються з метою обмеження ризиків, пов’язаних зі зміною процентних ставок на ринку.

Опціон процентних ставок — це угода, яка дає право покупцеві на отримання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеного періоду.

Продавець опціону встановлює опціонну премію залежно від вірогідної майбутньої тенденції щодо динаміки процентних ставок та тривалості часового періоду, який покриває опціон. Якщо ринкові процентні ставки за кредитами опускаються нижче від зафіксованого в опціоні рівня або депозитні ставки піднімаються вище за ставку інвестування, зафіксовану в опціоні, то покупець (власник) опціону не скористається своїм правом, а шукатиме більш вигідні шляхи фінансування.

Опціони процентних ставок у механізмі дії та реалізації дещо відрізняються від інших видів опціонів і мають самостійні назви, а саме: CAP (кеп); FLOOR (фло); COLLAR (колар).

CAP — це двостороння угода, яка надає право покупцеві опціону на отримання компенсації у разі перевищення ринкової ставки над попередньо зафіксованим рівнем процентної ставки в розрахунку на умовну суму протягом певного періоду в майбутньому.

Процентний CAP використовується для захисту позичальника, який бере кредит під плаваючу ставку, від підвищення рівня ринкових ставок за кредитом. Як компенсацію за попередньо виплачену опціонну премію позичальники отримують гарантію, що в разі підвищення ринкової ставки вище зазначеного в опціоні рівня, який називається САР-ставкою, вони отримають різницю між цими ставками в розрахунку на умовну суму, і таким чином їх ефективна ставка не перевищить зафіксованої в опціоні ставки.

Встановлення САР-ставки як верхньої межі, або «стелі» підвищення ефективної ставки запозичення, не заважає одержувати переваги від зниження ставки. Якщо ринкові ставки нижчі за САР-ставку, то проценти за кредитом виплачуються за діючими ринковими ставками. Отже, процентний CAP страхує власника від підвищення ринкових ставок, але дозволяє скористатися перевагами від зниження рівня ставок.

FLOOR — це угода, яка надає право її покупцю отримати компенсацію в разі зниження ринкових ставок нижче від попередньо обумовленої процентної ставки в розрахунку на певну суму протягом деякого періоду в майбутньому. Угода FLOOR призначена для захисту інвестора від ймовірного зниження його доходів.

Установлення мінімальної ставки для активів інвестора в умовах плаваючих ставок захищає від зниження доходів унаслідок несприятливого руху ринкових процентних ставок, але водночас дає змогу отримати переваги від загального підвищення ставок. Угода FLOOR страхує покупця від процентного ризику, який приймає на себе продавець опціону, отримуючи за це опціонну премію. Чим ближча ставка, зафіксована в угоді FLOOR, до поточних ринкових ставок, тим вищою буде вартість опціону і тим більшу премію виплатить клієнт, купуючи FLOOR, аби захистити свої активи.

У цілому, механізм дії угоди FLOOR такий самий, як угоди CAP. Сума угоди може бути реальною або умовною з виплатою різниці в ставках. Якщо укладення опціонної угоди супроводжується реальною операцією інвестування коштів, то, як і в інших похідних інструментах, інвестиційна угода та власне угода FLOOR розглядаються як окремі незалежні операції. Проценти за інвестованими коштами нараховуються у звичайному порядку за ринковими поточними ставками. Водночас згідно з угодою FLOOR продавець виплачує різницю в ставках, якщо ринкові ставки стали нижчими за рівень FLOOR, зафіксований в угоді. Завдяки цьому інвесторові компенсується зменшення дохідності активів, спричинене зниженням ринкових процентних ставок.

Особливістю угоди FLOOR є те, що такого захисту від коливань ринкових ставок потребують не тільки інвестори, але й кредитори, тобто банківські установи, тоді як покупцями угод CAP є здебільшого позичальники — клієнти банку. Надаючи клієнтові кредит під плаваючу проценту ставку, банк зацікавлений у гарантії мінімального рівня дохідності за даним видом активів. У такому разі банк може придбати угоду FLOOR, щоб дістати право навіть у періоди значного спаду процентних ставок отримувати дохід за кредитом, не нижчий від зафіксованого в угоді FLOOR рівня. За таке право банк виплачує опціонну премію. Таким чином, угода FLOOR допомагає банкові застрахуватися від ризику зниження дохідності кредитних операцій. Для контрагента, який продав FLOOR, переваги від укладення угоди визначаються співвідношенням отриманої опціонної премії та виплаченої банку розрахункової суми.

COLLAR — це угода, яка передбачає комбінацію угод CAP та FLOOR і застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючих процентних ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж вартість звичайного CAP. Щоб отримати такий захист, як COLLAR, позичальник купує CAP з установленою максимальною межею, яка перевищує поточні ставки, та FLOOR з обумовленою нижньою межею, яка звичайно нижча за поточні ставки.

Як і звичайний CAP, COLLAR захищає позичальника від підвищення процентних ставок. Проте якщо ставки стануть нижчими за мінімальну межу, установлену в угоді, він змушений буде виплатити різницю між нижчими ринковими ставками і мінімальним рівнем, зафіксованим в угоді. Адже угода FLOOR зобов’язує контрагента-покупця компенсувати зниження поточних ринкових ставок нижче за встановлений рівень, що може призвести до фінансових втрат.

Укладаючи угоду COLLAR, позичальник створює максимальний CAP і мінімальний FLOOR як межі своїх процентних витрат, а отже, може точніше планувати свою діяльність. Таким чином, угода COLLAR є інструментом одночасного страхування від процентного ризику обох контрагентів: позичальник страхується від підвищення процентних ставок, а кредитор — від зниження дохідності своїх активів.

Угоди COLLAR можуть супроводжуватися реальною операцією надання кредиту або ж бути відокремленою від кредитування, але в обох випадках сторони домовляються лише про обмін різницями процентних ставок.

2.5 Управління ліквідністю банку

2.5.1 Сутність і значення ліквідності банку

В «Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності банків в Україні», затвердженій Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 368, зазначається: «Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів і строками й сумами виконання зобов’язань банку, а також строками й сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати)».

Виходячи з цього визначення, ліквідність окремих банків — це здатність кожної кредитної установи своєчасно здійснювати платежі за зобов’язаннями до запитання і у визначені строки. Це має забезпечуватися шляхом відповідної організації активних і пасивних операцій і перерозподілу сукупної банківської ліквідності. Але в той же час погашення зобов’язань повинно здійснюватися без втрати для прибутку банку. У цьому визначенні виділені основні риси ліквідності банку: організація активних і пасивних операцій відповідно до їх строків і обов’язкова прибутковість банку.

У наведеному трактуванні простежуються певні риси, що виражають суть ліквідності взагалі і банківської ліквідності зокрема. По-перше, у кожному з них є пряма або непряма згадка про грошові відносини, отже, поняття ліквідності безпосередньо пов’язане з категорією грошей. По-друге, у більшості визначень зустрічаються вказівки на часові характеристики, тобто ліквідність так чи інакше пов’язана з часом.

Також ліквідність пов’язана, по-перше, зі здатністю знарядь обігу виконувати свої основні функції, по-друге, з достатністю грошей і, по-третє, з надійністю виконання боргових зобов’язань у суспільстві.

Для банку гроші є і оборотним капіталом, і певною мірою продуктом. Якщо виробничі підприємства засновують свою діяльність на кругообігу капіталу переважно в товарній формі і їх ліквідність залежить від ліквідності товарів, то банк, здійснюючи кругообіг капіталу в грошовій формі як активного учасника грошового ринку, має справу, насамперед, з борговими зобов’язаннями (як кредиторів, так і позичальників).

Фінансовий менеджмент банкаУ той же час банк є самостійним фінансовим інститутом, який не є добродійником. За свою діяльність, за надання послуг він повинен отримувати прибуток, що покриває його витрати, тобто вартість (ціна) його послуг має бути на рівні, достатньому для подальшого розвитку. Інакше кажучи, суспільне визнання діяльності банку як самостійного суб’єкта передбачає, що ціна його продукту у вигляді банківських послуг має бути, як мінімум, не негативною.

Таким чином, кожен банк стикається з проблемою ліквідності, щонайменше, двічі. По-перше, як технічний виконавець своєї ролі на грошовому ринку, здійснюючи платежі учасників ринку один одному. По-друге, як самостійний суб’єкт фінансово-кредитної сфери, отримуючи прибуток або збиток від своєї діяльності, банк стикається з ліквідністю свого власного товару — банківських послуг. Отже, ліквідність комерційного банку пов’язана, з одного боку, із забезпеченням готівкового й безготівкового грошового обігу за рахунками своїх клієнтів, а звідси з підтримкою відповідності між активними і пасивними операціями за строками закінчення зобов’язань, а з іншого — із забезпеченням стабільного мінімуму прибутковості.

З точки зору технічного виконавця платежів роль банку полягає в простому посередництві, і завдання забезпечення ліквідності зводиться до необхідності мати у своєму розпорядженні відповідний обсяг реальних грошей для здійснення платежів. Але з погляду відшкодування витрат й отримання прибутку внаслідок розриву в ланцюжку руху вартостей Т — Г – Т (Товар-Гроші-Товар) банк стає безпосереднім боржником і кредитором за широким колом зобов’язань, і тут на перший план висувається проблема ризику його діяльності як кредитора і надійності під час виконання власних зобов’язань.

Вкладення грошей з метою отримання прибутку вигідне як виробникам, так і банкірам, але частину високоліквідних коштів вони все ж змушені накопичувати у вигляді резерву на своєчасне покриття зобов’язань і на непередбачені платежі. Тут виявляється основна проблема управління ліквідністю різними суб’єктами: з одного боку, треба мати достатню кількість високоліквідних коштів, які, як правило, не дають прибутку, а з іншого — наявність і розміри цих коштів не повинні наносити збиток самому суб’єкту економіки у вигляді істотного зниження прибутковості або навіть виникнення збитків.

З урахуванням цих обставин і виходячи з наведеного раніше визначення під ліквідністю банку слід розуміти здатність банку виконувати свої зобов’язання (у будь-який момент за зобов’язаннями до запитання і відповідно до термінів за терміновими зобов’язаннями), маючи для цього достатню кількість готівки і безготівкових коштів.

Своєчасне виконання зобов’язань зумовлює необхідність максимальної відповідності залучених пасивів і вкладень банку за строками так, щоб коштів від реалізації активів у будь-який проміжок часу вистачило на те, щоб задовольнити потреби вкладників банку і відповісти за іншими зобов’язаннями зі строком, що наступив. Очевидно, що без такої збалансованості про нормальну роботу банку мови бути не може. Тому її досягнення тривалий час вважалося першоосновою банківської політики. Звідси випливає, що банки, які мають у своїй пасивній частині довгострокові джерела, можуть здійснювати інвестиційні операції і надавати довгострокові кредити. Навпаки, банки, ресурсну базу яких складають короткострокові кошти, можуть здійснювати тільки короткострокові операції.

Даний підхід має, однак, істотний недолік, що не враховує специфіки банківської справи. Джерел інвестиційних операцій банки або зовсім не мають, або мають в обмежених кількостях, недостатніх для вкладень на ці самі терміни. Особливістю банківських пасивів є те, що всі кошти вкладників не бувають запитані одночасно, а тому в розпорядженні банку завжди є деякий постійний залишок коштів клієнтів. Завдяки наданню послуг за розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів банки мають певні суми на рахунках, які на практиці виявляються довгостроковими. Розмір цієї умовно постійної суми може змінюватися під впливом низки чинників, серед яких розрізняють як зовнішні, що стосуються економічної ситуації в регіоні, країні (кон’юнктура ринку, коливання ділової активності, розвиток кредитної системи), так і внутрішні, що належать до рівня роботи банку, якості і кількості послуг, які надаються, ефективності організації роботи щодо залучення ресурсів. Враховуючи ці чинники, можна досить точно визначити обсяг коштів клієнтів, який буде постійним і який можна використати для вкладень в середньо- і довгострокові операції.

Фінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаПодібно пасивним деякі довгострокові активи мають відносні строки. Наприклад, вкладення в акції підприємств є безстроковими, але завдяки розвитку фондового ринку цей вид вкладень може бути легко реалізований і фактично виявитися короткостроковим. Таким чином, ліквідність активів не залежить від їх терміну, оскільки термін реалізації в багатьох випадках зумовлений розвитком і кон’юнктурою грошового і фондового ринків, а також рівнем ризикованості вкладень.

Відповідність за строками активів і пасивів на конкретний момент часу характеризує ліквідність банку тільки з одного боку. Цей підхід можна використати для оцінки ліквідності балансу банку, але не банку в цілому. Ліквідність балансу відображає здатність банку на конкретну дату забезпечити погашення зобов’язань своїми активами без втручання зі сторони, вона характеризує запас власних коштів, запас (портфель) активів і певну структуру зобов’язань, а також відповідність строків запитання пасивів строкам погашення активів.

Разом з тим діяльність банку характеризується не тільки структурою й запасом вкладень і зобов’язань, але передусім рухом активів, їх постійним вкладенням, вилученням, тобто потоком кредитованих коштів, а тому і ліквідність банку слід визначати, враховуючи цей потік. Таким чином, ліквідність балансу є складовою і невід’ємною частиною ліквідності банку, але ліквідність банку служить більш широким поняттям, що містить додаткові характеристики активів і пасивів, які належать до їх здатності до «переміщення».

Ліквідність активів залежить, насамперед, від їх якості, а також рівня розвитку грошово-кредитної і фінансової систем. Подібно якості активів структура та якість пасивів також відіграють важливу роль у підтримці ліквідності банку. Частка власних коштів у пасиві балансу і їх структура свідчать про успішність роботи банку на даний момент, рівень іммобілізації капіталу показує, який обсяг власних коштів може бути вкладений у довгострокові і (або) високоризикові активи. Структура залучених коштів характеризує стійкість ресурсної бази банку, дає змогу передбачити потребу в ліквідних коштах для погашення зобов’язань. На основі структури джерел визначається портфель активів як за строками, так і за ступенем ризику. Якість і величина залучених ресурсів характеризують здатність банку зацікавити вкладників, які довіряють йому свої кошти. Чим стабільніші залучені пасиви, тим стійкіша основа для розвитку активних операцій банку, і чим нижчі процентні ставки за ресурсами, що залучаються, тим більше шансів у банку отримати прибуток. Отже, досить дешеві стабільні пасиви є необхідною умовою ліквідності комерційного банку, а довіра вкладників і кредиторів — своєрідним капіталом, завдяки якому навіть у складних кон’юнктурних умовах банк не позбавиться своєї ресурсної бази.

Крім цього, розвиток грошового ринку дає потенційну можливість у разі виникнення ризику незбалансованої ліквідності залучити кошти міжбанківського ринку або позичити кошти в кредитора останньої інстанції — центрального банку. Отже, ліквідність банку залежить від структури і якості ресурсної бази, а також від рівня розвитку грошового ринку і виконання центральним банком своїх безпосередніх функцій.

На ліквідність банку впливають також й інші чинники, що надзвичайно несприятливо позначаються на всіх галузях економіки. Це бюджетний дефіцит, інфляція, розбалансованість платоспроможного попиту на товари і їх пропозиції. Унаслідок впливу цих чинників навіть за відсутності недоліків у діяльності самого банку можуть виникнути проблеми з ліквідністю. Хоча безпосередня провина банків в цьому незначна, усе ж зовні це виглядає як порушення їх ліквідності, причому таке становище виникає не в окремого банку, а охоплює багато з них. Для усунення деяких негативних явищ слід застосовувати заходи, що виходять за межі компетенції окремих банків.

Отже, у розумінні банківської ліквідності можна виділити два аспекти. У вузькому значенні під нею розуміють грошові кошти й інші високоліквідні активи, здатні в найкоротший термін трансформуватися в готівкові або безготівкові гроші і призначені на мікрорівні для своєчасного погашення зобов’язань і надання кредитів, а на макрорівні — для організації грошового обігу й оперативного перерозподілу вільних коштів між суб’єктами економіки.

У широкому значенні банківська ліквідність розуміється як якісна характеристика суб’єкта економічних відносин; на мікрорівні її можна охарактеризувати як єдність платоспроможності, надійності та фінансової стійкості.

2.5.2 Технологія управління банківською ліквідністю

Фінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаЗ огляду на особливості умов діяльності банків в Україні, що здійснюють вплив на характеристики банківської ліквідності (а це, насамперед, нестійкість процесів; швидкість зміни більшості умов діяльності, слабкі можливості впливати на їх зміну, крім того, більшість факторів можна охарактеризувати як недостатньо сприятливі для банківського бізнесу і належного виконання ним своїх функцій в економіці країни), для зниження ризику від прояву цих негативних явищ у процесі управління ліквідністю, на відміну, наприклад, від практики управління ліквідністю, що була розроблена в зарубіжних країнах, необхідно робити акцент на розвиток попереджувальних заходів, а також покладатися на внутрішні можливості управління ліквідністю. Саме вони здебільшого можуть піддаватися необхідним змінам.

Зміст процесу управління ліквідністю банку полягає в гнучкому поєднанні протилежних вимог — максимізації прибутковості за обов’язкового дотримання норм ліквідності.

При цьому чітко виражений фактор невизначеності, оскільки керівництво банку не може з упевненістю передбачити, коли і в якому масштабі постане проблема ліквідності. А коли вона виникає, можна лише вдатися до тих чи інших управлінських дій на підставі раніше створених резервів ліквідних коштів, особливої структури активів і пасивів або напрацьованих операцій.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропозицією ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність.

На підвищення ризику ліквідності впливають як зовнішні (загальносистемні), так і внутрішні чинники. До загальносистемних чинників належать такі, як нерозвиненість фінансового ринку, брак ліквідних ринків для окремих активів, що ускладнює їх продаж за прийнятною ціною в короткі строки, загальні кризові явища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів, тощо.

Серед чинників підвищення ризику ліквідності, пов’язаних з діяльністю конкретного банку, — такі, як: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністю структури вимог та зобов’язань банку; недостатність ліквідних активів; нестабільність ресурсної бази; низький рейтинг банку; неправильна стратегія управління ліквідністю (наприклад, пріоритетність прибутковості над ліквідністю).

Практика, показує, що недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності в банку серйозних фінансових труднощів. У такій ситуації, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, призводить до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності.

Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів шляхом продажу найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори дуже неохоче надають позики банку, який перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Це призводить до скорочення доходів, додаткових витрат і швидкого наростання фінансових труднощів.

Розвиток сучасних фінансових ринків дає змогу знизити ризик незбалансованої ліквідності, тоді як процентний ризик банку, навпаки, зростає. Тому в процесі управління ліквідністю банку слід звертати особливу увагу на вартість підтримки ліквідної позиції. Проблема підтримки банківської ліквідності трансформується в проблему управління витратами та процентним ризиком банку.

Управління ліквідністю банку здійснюється в кілька етапів:

1. Постановка мети і завдань управління ліквідністю.

Постановка мети і завдань щодо управління ліквідністю банку відбивається в сформульованій керівництвом політиці банку щодо ліквідності і є невід’ємною частиною його загальної ділової стратегії.

Мета процесу управління ліквідністю полягає в безперебійному забезпеченні достатнього рівня ліквідності банку за мінімальних витрат.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо він має змогу постійно і безперебійно задовольняти потреби в грошових коштах, трансформувати свої активи в готівку без суттєвої втрати їх вартості або в будь-який момент часу позичати кошти на ринку за середньою ставкою з метою поповнення ліквідності.

Завдання управління ліквідністю банку такі: забезпечення пріоритетності ліквідності, у тому числі й при виборі напрямків розміщення коштів; постійність аналізу потреб банку в ліквідних коштах з метою уникнення як їх надлишку, так і дефіциту; планування та прогнозування дій банку в разі виникнення незбалансованої ліквідності та кризових ситуацій; урахування взаємозв’язку ризику ліквідності з іншими сферами діяльності, такими, як залучення та розміщення коштів, а також управління процентним ризиком.

Фінансовий менеджмент банкаДля здійснення якісного й ефективного управління ліквідністю в документах, що визначають політику банку, необхідно визначити: механізм планування ліквідності з урахуванням факторів, здатних змінити обсяг платіжних потоків банку; структуру звітності за ліквідністю, що покликана забезпечувати співробітників керівної ланки своєчасною інформацією про стан ліквідності банку; розвиток інформаційних систем, за допомогою яких банк проводить аналітичні процедури управління ліквідністю; політику у сфері розширення доступу банку до джерел зовнішньої (покупної) ліквідності, у тому числі шляхом розвитку кореспондентських відносин з іншими банками і розширення спектра операцій, що здійснюється самим банком; складання планів антикризового управління банком.

2. Прогнозна оцінка розвитку діяльності банку.

3. Визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності.

Вибір величини і періодичності часових інтервалів для кожного банку доцільно робити індивідуально, залежно від розподілу інтенсивності платіжних потоків банку в часі, відносної рівномірності платежів всередині обраного часового проміжку і ділових циклів, у яких працює банк.

Ліквідну позицію банку доцільно оцінювати в короткостроковому та довгостроковому інтервалах. Короткострокова ліквідна позиція, як правило, розраховується на місяць із щоденною розбивкою. Довгострокова ліквідна позиція обчислюється на квартал зі щомісячною розбивкою.

Для підвищення точності розрахунку ліквідної позиції банку на всіх інтервалах часу слід враховувати рух коштів на активних і пасивних рахунках, угоди за якими не мають конкретного терміну (операції з терміном до запитання). Такі операції повинні відображатися виходячи з прогнозу величини руху за рахунками до запитання в аналізованому часовому інтервалі та з урахуванням впливу на них умов діяльності банку за альтернативними сценаріями.

Так само під час розрахунку ліквідної позиції банку за альтернативними сценаріями слід враховувати вплив зміни умов діяльності банку на величину повернення активів, відтоку і притоку коштів клієнтів на рахунки банку, зміну величини інших грошових потоків.

У сучасних умовах, коли існує підвищена ймовірність виникнення дефіциту ліквідності, у тому числі й з незалежних від банку причин, для «збільшення маневру» варто враховувати можливість перенесення або навіть непроведення окремих платежів.

4. Розрахунок потреби банку в ліквідних коштах за обраними часовими інтервалами чи альтернативними варіантами.

5. Визначення джерел покриття потреби в банку в ліквідних коштах.

Джерела покриття потреби банку включають до свого складу накопичену та покупну ліквідність банку.

У розрахунок накопиченої ліквідності банку входять високоліквідні активи банку: залишки по касі і кореспондентському рахунку в НБУ; кореспондентські рахунки в інших банках; депозити в Національному банку; портфель банку в частині найбільш ліквідних і таких, що постійно котируються на біржі, паперів; враховані банком векселі в частині тих, що вільно обертаються на ринку.

Розрахунок здійснюється за залишками на відповідних рахунках на день розрахунку.

До розрахунку покупної ліквідності банку входять: сума лімітів банків-контрагентів на міжбанківському ринку (у частині суми міжбанківських кредитів, що реально можна залучити протягом розглянутого інтервалу часу); сума кредитних ліній, відкритих на банк, і окремих договорів з корпоративними кредиторами банку; сума депозитів банку (міжбанківські і великих кредиторів банку), за якими може бути досягнута домовленість про пролонгацію депозитів, що знаходяться в банку; кредити НБУ в розмірі пакета державних цінних паперів, вільних від застави.

При розрахунку покупної та накопиченої ліквідності для альтернативних варіантів слід коригувати їх з урахуванням зміни умов продажу активів і залучення коштів з фінансового ринку.

Очевидно, що ймовірність отримати в потрібний момент часу міжбанківські кредити в повному обсязі за всіма виділеними для банку лімітами незначна, тому варто реально оцінювати кредитну здатність банку на ринку міжбанківських кредитів і необґрунтовано не розраховувати, на весь ліміт кредитування банку.

6. Обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозованого) в кожному з зафіксованих інтервалів за базовим та альтернативним варіантами.

7. Складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності: визначення періоду з найбільшою величиною дефіциту або надлишку ліквідності; аналіз періодів з найбільшим дефіцитом ліквідності з погляду можливості його погашення за рахунок управління строками угод, за укладеними з клієнтами договорами, покупною і накопиченою ліквідністю, і визначення величини чистої нестачі ліквідності (тобто дефіциту, який неможливо усунути за допомогою наявних на той період часу інструментів ліквідності); вибір джерел погашення нестачі чистої ліквідності шляхом використання надлишків, що утворилися на попередніх часових інтервалах; збільшення обсягу накопиченої і покупної ліквідності з урахуванням мінімізації фінансових витрат; визначення альтернативних напрямків вкладення коштів на випадок утворення надлишку ліквідності; складання плану залучення та розміщення коштів за строками і сумами за базовими та альтернативними варіантами; визначення на основі аналізу базового й альтернативного варіантів потреби банку в накопиченій ліквідності в розбивці за строками та розробка плану роботи з розширення покупної ліквідності (встановлення кореспондентських відносин з іншими банками, відкриття кредитних ліній на банк тощо); оптимізація рівня накопиченої і покупної ліквідності за строками і сумами.

Крім аналізу базового та альтернативного варіантів, слід також оцінити ситуацію на окремих часових інтервалах, що призводять до найбільшого дефіциту ліквідності. У випадку, якщо такий аналіз виявить нездатність банку погасити дефіцит ліквідності за допомогою використовуваних ним інструментів управління ліквідністю, доцільно розробити для екстрених випадків план антикризового управління, який передбачає процедури, що дають змогу перебороти сформовану ситуацію.

Таким чином, зміст управління ліквідністю полягає в забезпеченні безперебійного проведення поточних платежів банку, основними аспектами якого є: оцінка умов діяльності банку за попередні періоди, вибір найбільш імовірних сценаріїв розвитку подій, оцінка ліквідної позиції банку з урахуванням альтернативних варіантів розвитку подій, розробка управлінських рішень, спрямованих на зниження ризику виникнення дефіциту ліквідної позиції банку і мінімізацію витрат.

2.5.3 Методи оцінки потреби банку в ліквідних коштах

У сучасних умовах розвитку банківської системи України актуальною проблемою є визначення оптимального рівня ліквідності банків.

Усі методи визначення потреби банку в ліквідних коштах засновані на певних припущеннях і дають тільки приблизну оцінку розміру необхідних ліквідних коштів у будь-який момент часу.

Основними методами оцінки потреб банку в ліквідних коштах є: метод структури коштів (структурування фондів); коефіцієнтний метод (метод показників ліквідності); метод джерел і використання коштів (методи грошових потоків).

Перші два методи більше орієнтовані на управління миттєвою ліквідністю банку, оскільки показують поточну потребу в ліквідних активах, але не дозволяють оцінити, наскільки значними будуть її зміни в майбутньому, коли мають бути виконаними певні зобов’язання банку перед клієнтами і клієнтів перед ним. Останній метод дає змогу прогнозувати динаміку надлишку/нестачі ліквідності на досить тривалих горизонтах планування і є найефективнішим засобом підтримки рішень з управління ліквідністю. Розглянемо ці методи більш детально.

Застосування методу структури коштів для оцінки потреб банку в ліквідних коштах передбачає поділ пасивів на категорії згідно з можливістю бути використаними для проведення активних операцій.

У разі використання методу структури коштів необхідно: розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від імовірності вилучення; за кожним із джерел установити вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі; розподілити кошти з кожного джерела на фінансування відповідних активів.

На першому етапі ресурсна база банку класифікується за ймовірністю вилучення.

За ступенем стабільності всі банківські пасиви поділяються на групи.

Поточні зобов’язання («гарячі гроші») — кошти, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і чутливо реагують на зміни процентних ставок на ринку. Це — міжбанківські кредити з нефіксованим строком погашення, отримані позики «овернайт» (враховуються за строком «до одного дня»).

Мінливі зобов’язання — це кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках. До них входять кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти бюджету та позабюджетних фондів, кореспондентські рахунки інших банків, кредиторська заборгованість та транзитні рахунки.

Стабільні зобов’язання, або основні вклади — джерела коштів, за якими ймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна. До даної групи належать ощадні рахунки, депозитні сертифікати, строкові рахунки, недепозитні джерела коштів з фіксованими строками погашення, кошти від продажу цінних паперів.

Безстрокові пасиви — власні кошти банку, такі, як статутний капітал, нерозподілений прибуток, резерви.

За потреби кожен банк може застосувати власний підхід до групування пасивів, який більш точно відображує специфіку його діяльності. Рівень деталізації під час групування залежить від потреб банку і може бути доведений до рахунків аналітичного обліку.

Дана класифікація є основою визначення потреби банку в ліквідних коштах на покриття попиту з боку клієнтів шляхом визначення стабільності ресурсної бази банку.

На другому етапі аналізується стабільність ресурсної бази за виділеними групами зобов’язань. Аналіз проводиться з метою визначення рівня стабільних залишків на рахунках до запитання та встановлення рівня дострокового вилучення коштів за строковими депозитами. На цьому етапі виявляють рівень осідання коштів та обчислюють величину стабільних залишків за кожною групою зобов’язань.

Несприятлива зміна загальної політичної й економічної ситуації, як правило, призводить до істотного перерозподілу коштів клієнтів, що значною мірою впливає на стабільність пасивів. Насамперед, це стосується внесків населення, коштів банків і нестабільної частини залишків розрахункових рахунків юридичних осіб. Однак значні зміни можуть спричинити зниження і стабільної частини залишків розрахункових рахунків юридичних осіб.

Значення коефіцієнта стабільності для різних видів пасивів може коливатися в досить широкому діапазоні. Так, наприклад, кошти населення, розміщені в стабільно працюючих банках, за відсутності кризових явищ у фінансовій сфері мають досить стабільний характер.

Інша картина складається для коштів юридичних осіб. На відміну від вкладників дана категорія клієнтів менш консервативна, а залишки за даними видами пасивів схильні до значних коливань. Оскільки процентна ставка за депозитами рідко перевищує, рівень рентабельності виробництва, то кошти підприємств розміщені на даних рахунках, для них є дійсно «тимчасово вільними», і відтік їх переважно визначається виробничим циклом підприємства, а не умовами, що пропонуються банком. Це робить складним прогноз стабільності даних пасивів, і, щоб уникнути втрати самостійності під час здійснення процентної політики, рекомендується встановлювати більш низький, ніж за вкладами, коефіцієнт стабільності.

Потреба банку в ліквідних коштах оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною — 10-15%, для мінливих вкладів і недепозитних зобов’язань — 25-30%, для зобов’язань за «гарячими грошима» — 80-90%. Конкретні обсяги резервування ліквідних коштів визначаються суб’єктивно, здебільшого на основі міркувань, припущень та досвіду менеджерів кожного банку.

Коефіцієнтний метод розрахунку потреби в ліквідних коштах передбачає використання різноманітних співвідношень активних і пасивних позицій банку, які згодом порівнюються з минулими показниками цього банку або з коефіцієнтами інших банків. Необхідність таких порівнянь зумовлена чутливістю коефіцієнтів ліквідності до сезонних і циклічних коливань. Так, коефіцієнти знижуються під час підвищення попиту на банківські продукти, і навпаки.

Показники ліквідності — одна з найважливіших характеристик надійності банків. Вони належать до групи показників оцінки фінансового стану банку, яку зарубіжні аналітики ставлять на перше місце за ступенем важливості для аналізу діяльності комерційних банків. У практиці світової банківської справи поки що не знайдено всеосяжної формули або набору нормативів, які б досить точно визначали потребу банків у необхідних ліквідних коштах.

У минулому, коли менеджмент банків основну увагу приділяв управлінню активами, контроль за ліквідністю здійснювався, як правило, на основі віднесення ліквідних активів до загальної суми активів чи до певних позицій пасиву. Перехід банків до операцій на міжбанківському ринку, а згодом і до збалансованого управління своїми активами і пасивами підвищив вимоги до ліквідності комерційних банків. Ліквідність банку стала визначатися з урахуванням строків платежу як за активами, так і за пасивами, що викликало потребу в застосуванні показників короткострокової і довгострокової ліквідності.

Нормативи ліквідності для банків України наведені в табл. 2.1. Нормативи ліквідності, встановлені НБУ для банків України згідно з «Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності банків в Україні» діють з 28.08.2001 р.

Таблиця 2.1 – Нормативи ліквідності, встановлені НБУ для банків України

Найменування показника

Алгоритм розрахунку

Економічний зміст показника

Нормативне значення
Норматив миттєвої ліквідності

Фінансовий менеджмент банка,

Ккр – кошти у касі і на коррахунках;

ЗП – зобов’язання банку, що обліковуються за поточними рахунками

встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечи-ти своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за раху-нок високоліквідних активів

не менше ніж 20%
Норматив поточної ліквідності

Фінансовий менеджмент банка,

А1,2 – активи первинної і вторинної ліквідності;

З – зобов’язання банку з від-повідними строками вико-нання (враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінце-вим строком погашення до 30 днів (включно))

встановлюється для визначен-ня збалансованості строків та сум ліквідних активів та зобов’язань банку

не менше ніж 40%
Норматив короткострокової ліквідності

Фінансовий менеджмент банка,

Ал – ліквідні активи;

Зк – короткострокові зобов’язання (включаються активи та зобов’язання з початковим строком погашення до 1 року)

встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів

не менше ніж 20%

Для розрахунку потреб у ліквідних коштах, крім нормативів НБУ, можуть додатково використовуватися й інші коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають.

Коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку, алгоритм їх розрахунку та економічний зміст наведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2 – Показники, що характеризують ліквідність банку

Найменування показника

Алгоритм розрахунку

Економічний зміст показника
Коефіцієнт миттєвої ліквідності

Фінансовий менеджмент банка

показує можливість банку погасити коштами з коррахунків і каси зобов’я-зання за всіма депозитами (Д)
Коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань

Фінансовий менеджмент банка

характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань (ЗЗАГ) всіма активами (АЗАГ)
Коефіцієнт співвідношення високоліквідних і робочих активів

Фінансовий менеджмент банка

характеризує питому вагу високолік-відних активів (АВЛ) у робочих активах (АР)
Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань

Фінансовий менеджмент банка

характеризує забезпечення доходними активами банку (АД) його загальних зобов’язань (ЗЗАГ) і вказує на часткове погашення зобов’язань банку повер-неннями дохідних активів
Коефіцієнт ліквідного співвідношення наданих кредитів і залучених депозитів

Фінансовий менеджмент банка

розкриває наскільки надані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д) (чи є незбалансована ліквідність)
Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань

Фінансовий менеджмент банка

розкриває здатність банку погасити зобов’язання (ЗЗАГ) високоліквідними активами (АВЛ) і шляхом продажу майна (АМ)
Коефіцієнт співвідношення ліквідних і загальних активів

Фінансовий менеджмент банка

у стабільних економіках – збільшення на 20-30% пов’язане з підвищенням норми обов’язкового резервування
Коефіцієнт співвідношення кредитів і депозитів

Фінансовий менеджмент банка

характеризує здатність банку залучити депозити (Д) для фінансування основних активних операцій (А), прийнятний рівень 70-80%
Коефіцієнт відношення готівки в касі і прирівняних до неї коштів (ККР) і сальдо міжбанківських кредитів (ЗМБ)

Фінансовий менеджмент банка

вище значення коефіцієнта вважається більш прийнятним
Коефіцієнт ліквідних цінних паперів

відношення ЦП уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів

вище значення коефіцієнта вказує на більш ліквідну позицію банку
Показник структурного співвідношення вкладів

відношення коштів до запитання до строкових депозитів

зниження показника вказує на підвищення стабільності депозитної бази і зменшення потреби в ліквідних коштах

Аналіз показників ліквідності є найпростішим методом оцінки ліквідності банку. Слабким місцем коефіцієнтного аналізу є статична оцінка ліквідності (станом на певний момент часу), що не дає змоги врахувати її динамічну природу. Головний недолік цього методу полягає в тому, що банк повинен зберігати великі обсяги активів у ліквідній формі, а це негативно позначається на доходах. Із розвитком та поширенням фінансових ринків збільшуються можливості прогнозування та підтримання ліквідності. Метод показників дає змогу виявити тенденції зміни ліквідності й широко використовується під час порівняльного аналізу.

Оцінка потреб банку в ліквідних ресурсах за методом джерел та використання коштів полягає у визначенні дисбалансу між очікуваними протягом певного періоду надходженнями і відповідними потенційними напрямками використання коштів. Різниця між обсягами планових надходжень та списань відображує очікуваний дисбаланс — нетто-ліквідну позицію.

Надходження коштів відбувається як шляхом повернення строкових активів за діючими угодами, так і за допомогою залучення коштів клієнтів.

Основні джерела пропозиції ліквідних коштів для банку: надходження коштів на рахунки фізичних і юридичних осіб; погашення кредитів; продаж активів; залучення коштів на грошовому ринку; надходження доходів від наданих послуг тощо.

Списання коштів відбувається за рахунок повернення залучених клієнтських коштів за діючими угодами та за рахунок нових вкладень.

Основні джерела попиту на ліквідні кошти: зняття клієнтами коштів з рахунків; отримання заявок на кредит від платоспроможних клієнтів; виплата процентів за депозитними та недепозитними ресурсами; операційні витрати банку, сплата податків, виплата дивідендів тощо.

Банк має позитивний розрив ліквідності, коли обсяг надходжень коштів перевищує обсяг їх використання. Надлишок коштів повинен інвестуватися в дохідні активи на відповідний період.

Банк має негативний розрив ліквідності, коли обсяг використання коштів перевищує обсяг їх надходжень. Дефіцит коштів повинен покриватися за рахунок залучення додаткових ресурсів та/або продажу активів.

Застосування методу джерел і використання коштів потребує чіткого прогнозування грошових потоків на плановий період, а також аналізу макроекономічних показників, урахування минулого досвіду діяльності, сезонних факторів тощо. За цим методом аналізуються очікувані джерела ліквідних коштів та напрямки їх використання. Отримані показники свідчать про позитивний або негативний розриви ліквідності протягом того чи іншого планового періоду.

Під час оцінювання потреб банку в ліквідних коштах необхідно брати до уваги не лише фактичні, але й очікувані грошові потоки. Маючи достовірний прогноз ліквідної позиції банку, менеджер може оцінити свої можливості, залучити кошти за прийнятною ціною з доступних джерел та планувати діяльність.

Підготовка прогнозу зміни обсягів попиту та пропозиції ліквідних коштів базується на вивченні їх динаміки, статистичних даних, досвіді та знаннях фахівців. Дієвість такого прийому є особливо високою тоді, коли менеджер банку має достатньо інформації та багато достовірних позицій, таких, як договір про відкриття кредитної лінії, попереднє повідомлення клієнта про намір зняти кошти з рахунку, настання строків платежів до бюджету. Інформація такого характеру дає змогу скласти реальний прогноз.

На зміни в обсягах, структурі та стабільності ресурсної бази банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, які необхідно враховувати під час прогнозування. Під впливом цих чинників формуються не лише ресурси, але й активи банку, зокрема попит на кредити. Тому потрібно обов’язково використовувати такі компоненти прогнозування розриву ліквідності: трендовий, який свідчить про можливі надходження й відтік коштів відповідно до довгострокового прогнозу; сезонний, що є співвідношенням середнього рівня пасивів і активів для кожного тижня за останні роки та аналогічних показників останніх тижнів року; структурний — відображає зрушення в структурі ресурсної бази та активів за групою чи системою банків; циклічний, який демонструє різницю між запланованими надходженням чи відпливом коштів у минулому році й фактичними величинами.

Аналіз проводиться за допомогою статистичних методів на базі ретроспективної інформації.

Усі методи визначення потреби банку в ліквідних коштах є суб’єктивними. Насправді ліквідність банку визначається ринком і перебуває під впливом численних чинників, повне врахування яких на практиці неможливе. Завдання менеджменту полягає в розробці підходів, які дадуть змогу максимально врахувати фактори впливу на ліквідну позицію з метою ефективного управління. Тому, чим більше буде виявлено впливу на ліквідну позицію і чим точніше визначений цей вплив у кількісному вимірі, тим ефективнішою буде діяльність менеджменту банку у сфері управління ліквідністю.

2.5.4 Методи управління ліквідністю банку

Підтримання ліквідності банку є серйозною та складною проблемою. У світовій практиці були розроблені методи (теорії) управління ліквідністю, які є складовою частиною всього банківського менеджменту. До складу таких методів входять: управління активами; управління пасивами; збалансоване управління ліквідністю (активами та пасивами).

Характеристика методів управління ліквідністю, їх переваги та недоліки в узагальненому вигляді наведені на рис. 2.3.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 2.3 – Характеристика методів управління ліквідністю

Найстарішим способом забезпечення потреби банку в ліквідних коштах є управління ліквідністю через активи.

У найбільш загальному вигляді управління ліквідністю через активи вимагає нагромадження високоліквідних активів, які повністю забезпечують потреби ліквідності банку. У разі виникнення попиту на ліквідні кошти активи продаються доти, доки не будуть задоволені потреби в грошових коштах. Отже, відбувається перетворення (трансформація) активів у грошову форму.

За такого підходу ліквідність характеризується як запас. При цьому активи повинні мати такі властивості: мати власний ринок; мати достатньо стабільні ціни, тобто ринок повинен мати здатність приймати всі активи, що продаються, без значного зниження ціни на них; продавець активів повинен мати можливість відшкодувати початкові інвестиції з мінімальним ризиком.

У разі використання стратегії трансформації активів необхідно: визначити оптимальне для банку співвідношення високоліквідних та загальних активів з урахуванням стабільності ресурсної бази; здійснювати порівняльний аналіз цінової динаміки на ринках, придатних для реалізації активів (якщо такий вибір існує).

Управління ліквідністю через управління активами є традиційним і найпростішим підходом. Здебільшого така стратегія використовується невеликими банками, які не мають широких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки.

Стратегія трансформації активів оцінюється як менш ризикова порівняно з іншими, але одночасно й досить дорога з погляду вартості. Продаж активів супроводжується певними витратами (комісійні, брокерські, біржові внески тощо), а також призводить до погіршення стану балансу, оскільки продаються низькоризиковані активи. Крім того, банк втрачає майбутні доходи, які могли б бути згенеровані такими активами. Іноді банк змушений продавати активи за зниженими ринковими цінами, якщо виникає нагальна потреба в грошових коштах. Підтримка значного, запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.

Отже, можна визначити такі недоліки даного методу: втрата майбутніх доходів, які могли б бути отримані за допомогою активів, що продаються; витрати у вигляді платежів за угодами (комісійними), виплачуваних брокерам за операціями з цінними паперами; погіршення стану балансу банку, оскільки продаються активи з низьким ступенем ризику, а їх наявність свідчить про фінансову надійність банку; необхідність продажу активів у момент зниження цін на ринку, що наражає банк на ризик значних втрат прибутку і капіталу; збереження коштів у ліквідній формі знижує норму віддачі всіх активів.

Захисники теорії управління пасивами стверджують, що банки можуть вирішити проблему ліквідності шляхом залучення додаткових коштів з ринку.

Ця теорія передбачає залучення ліквідних коштів на грошовому ринку в обсягах, достатніх для покриття всього очікуваного попиту на ліквідні кошти. Кредити використовуються лише в тому випадку, коли банк має реальну потребу в ліквідних коштах, що дає змогу уникнути занадто великого обсягу високоліквідних активів, які не дають прибутку. За такого підходу до управління ліквідність характеризується як потік, а не як запас.

Теорія управління пасивами управління ліквідністю банків ґрунтується на таких двох твердженнях: банк може вирішувати проблему ліквідності шляхом залучення додаткових грошових коштів, купуючи їх на ринку капіталу; банк може забезпечити свою ліквідність, вдаючись до великих кредитів у НБУ або в банків-кореспондентів, а також до кредитів, що утримуються на валютному ринку.

Необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквідності є досить високий ступінь розвитку фінансових ринків, які дають змогу в будь-який час і в будь-яких кількостях позичати ліквідні кошти.

До джерел запозичення коштів відносять: міжбанківські кредити; кредитні лінії; надання кредитів Національним банком України; міжнародні кредити; випуск банком власних боргових зобов’язань, які вільно обертаються на ринку. Ці джерела дуже відрізняються за своїми характеристиками.

Так, до найбільш поширеного відносять міжбанківське кредитування, кредити НБУ, кредитні лінії. Сегменти ринку, представлені цими інструментами, найрозвинутіші. До них мають доступ практично всі кредитні організації.

Кредити мають найбільш широку порівняно з іншими джерелами диференціацію за умовами угоди (терміни, суми, процентні ставки, зміна застав тощо). Однак доступ до них у кредитних організацій істотно розрізняється.

Залучення коштів шляхом випуску на ринок власних боргових зобов’язань (облігацій, сертифікатів та інших паперів) ще не набуло значного розвитку. Ринок подібних інструментів знаходиться в стадії становлення, і на ньому обертаються папери обмеженої кількості банків. Очевидно, що і місткість, і оперативність розміщення тут ще недостатні. В умовах кризи ці інструменти можуть бути більш привабливими, ніж строкові депозити, однак їх реальна ліквідність навряд чи буде досить високою.

На вибір джерела впливають такі характеристики, як доступність, вартість, терміновість, тривалість потреби в ліквідних коштах, правила регулювання.

Головною перевагою даного методу є більш високий рівень очікуваного прибутку, ніж під час управління ліквідністю через активи. Здатність розміщувати депозитні сертифікати і отримувати в кредит валюту або кошти в Центральному банку дозволяє банку меншою мірою залежати від низькодохідних вторинних резервних активів, а це розширює його можливості отримувати прибуток.

Водночас управління ліквідністю через управління пасивами оцінюється як найризикованіша стратегія, оскільки супроводжується підвищенням ризику зміни процентних ставок та ризику доступності запозичених коштів.

Головним недоліком даного підходу є те, що кошти залучаються без урахування ефективності різних напрямків їх розміщення. У період економічного піднесення та зростання попиту на кредитні ресурси такий підхід може бути виправданим і корисним. Але під час зниження активності, коли попит на кредити зменшується, цей підхід призводить, як правило, до скорочення прибутків і навіть може завдати збитків.

Крім того, даний підхід характеризується цілою низкою суттєвих недоліків, серед яких: неможливість отримання ліквідних коштів у достатньому обсязі та в обумовлені строки, особливо для банків, що втратили або не мають репутації надійної фінансової установи; надмірна залежність від одних джерел фінансування збільшує ризик втрати ліквідності в майбутньому; надмірна залежність банку від управління пасивами може призвести до послаблення критеріїв управління активами, тобто до великої концентрації короткострокових зобов’язань, які будуть основним джерелом фінансування довгострокових активів; невизначена вартість кредитів збільшує невизначеність чистого прибутку банку; вартість таких коштів може різко збільшуватися внаслідок зростання конкуренції, намагаючись компенсувати таке зростання, банк може ослабити критерії кредитування та вкладати кошти в ризиковані цінні папери, що, відповідно, збільшує ризик активних операцій; якщо банк залучає додаткові кошти для фінансування активів, що вже показані в його балансі, то таке збільшення вартості ресурсів може призвести до зменшення чистого спреду та чистої процентної маржі; якщо банк намагається залучати кошти з мінімальною вартістю, не приділяючи уваги розподілу строків погашення, то значно зростає процентний ризик.

Через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризикованість стратегії запозичення більшість банків зупиняє свій вибір на компромісному варіанті управління ліквідністю — стратегії збалансованого управління ліквідністю.

Метод збалансованого управління ліквідністю — це компромісний варіант управління ліквідністю, який передбачає одночасне використання двох попередніх методів, тобто частина попиту на ліквідні кошти задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта — за допомогою проведення операцій запозичення коштів.

Метод збалансованого управління ліквідністю дає змогу управляти ризиком ліквідності шляхом координації рішень щодо джерел залучення та напрямків розміщення коштів за обсягами і термінами для забезпечення прибутковості банківських операцій.

Згідно з цим методом у разі погіршення показників ліквідності банки повинні здійснити такі заходи: активізувати роботу з розширення кола платоспроможних клієнтів; активізувати роботу щодо розширення вкладних операцій; запозичити кошти на міжбанківському (міжфіліальному) ринку кредитних ресурсів; запровадити нові види послуг, провести рекламну кампанію; зменшити обсяги кредитування; активізувати роботу з погашення прострочених та пролонгованих кредитів; провести інвентаризацію рахунків дебіторської заборгованості; створити резерв ліквідності у вигляді боргових цінних паперів, що емітовані або рефінансуються НБУ.

Перевагами даної стратегії є: гнучкість, яка дає змогу менеджеру вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов та змін у ринкових цінах; максимізація прибутку за умови прийнятного рівня ризику; можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах.

Отже, кожен наступний підхід до управління банківськими фінансами є логічним продовженням попереднього і містить увесь арсенал уже відомих методів та прийомів. У вітчизняній практиці паралельно застосовуються усі три підходи. У деяких банках (їх частка незначна) управління здійснюється все ще через активи, у більшості установ переважають автономні методи управління (тобто другий підхід — через пасиви), але є й банки, де використовуються сучасні прогресивні методи управління.

2.6 Управління прибутком банку

2.6.1 Сутність прибутку банку та основні засади управління ним

Прибуток є головною метою діяльності банків. Саме він забезпечує формування фондів і резервів на випадок непередбачуваних збитків, можливих у банківській справі; стимулює діяльність управлінського персоналу щодо вдосконалення роботи банку, зниження витрат та підвищення конкурентоспроможності.

Грамотне, ефективне управління прибутком передбачає побудову в банку відповідних організаційно-методичних систем забезпечення цього управління, знання основних механізмів формування прибутку, використання сучасних методів його аналізу і планування.

Розглядаючи сутність прибутку, слід зазначити такі його характеристики.

По-перше, прибуток являє собою форму доходу підприємця, що виконує певний вид діяльності. Ця зовнішня, найпростіша форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для її повної характеристики, оскільки у ряді випадків активна діяльність у будь-якій сфері може й не бути пов’язана з отриманням прибутку.

По-друге, прибуток — це форма доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов’язана з категорією капіталу — особливим фактором виробництва — і в усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу.

Наступною характеристикою прибутку є те, що він не є гарантованим доходом підприємця, який вклав свій капітал у той чи інший вид бізнесу, а являє результат вмілого та успішного виконання цього бізнесу. Однак у процесі ведення бізнесу підприємець унаслідок своїх невдалих дій або об’єктивних причин зовнішнього характеру може не тільки позбутися очікуваного прибутку, але й повністю або частково втратити вкладений капітал. Тому прибуток є здебільшого і платою за ризик здійснення підприємницької діяльності (рівень прибутку і рівень підприємницького ризику знаходяться в прямо пропорційній залежності).

Також слід зауважити, що прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише ту його частину, яка «очищена» від витрат на виконання цієї діяльності.

У той же час прибуток є вартісним показником, що виражений у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов’язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов’язаних з ним основних показників — вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених витрат тощо, а також з чинним порядком податкового регулювання.

З урахуванням розглянутих основних характеристик прибутку його визначення в найбільш узагальненому вигляді можна сформулювати таким чином: прибуток — це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик виконання підприємницької діяльності і є різницею між сукупним доходом та сукупними витратами в процесі виконання цієї діяльності.

Висока роль прибутну в розвитку банку та забезпеченні інтересів його засновників і персоналу визначає необхідність ефективного та безперервного управління ним.

Управління прибутком — процес розробки та прийняття управлінських рішень за всіма основними аспектами його формування, розподілу та використання в банку.

Головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту засновників, учасників банку в поточному та перспективному періодах.

Виходячи з цієї головної мети, система управління прибутком має вирішувати такі основні завдання:

1. Забезпечення максимізації розміру прибутку, що формується відповідно до ресурсного потенціалу банку і ринкової кон’юнктури. Це завдання реалізується шляхом оптимізації складу ресурсів банку і забезпечення їх ефективного використання. Основними обмеженнями розміру прибутку є максимально можливий рівень використання ресурсного потенціалу і поточна кон’юнктура фінансового ринку.

2. Забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку і припустимим рівнем ризику. Між цими двома показниками існує прямо пропорційний зв’язок. З урахуванням ставлення менеджерів до ризиків формується їх припустимий рівень, що визначає агресивну, помірковану або консервативну політику здійснення тих чи інших видів діяльності або проведення окремих операцій. Виходячи з заданого рівня ризику, під час управління має бути максимізований відповідний йому рівень прибутку.

3. Забезпечення високої якості прибутку, що формується. Під час формування прибутку банку мають бути, насамперед, реалізовані резерви його зростання за рахунок операційної діяльності.

4. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам банку. Цей рівень за успішної діяльності банку має бути не нижче середньої норми прибутковості на ринку капіталу, а в разі необхідності відшкодовувати підвищений підприємницький ризик й інфляційні втрати.

5. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до завдань розвитку банку в майбутньому періоді. Оскільки прибуток є одним з основних внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів банку, його розмір визначає потенційну можливість створення загальних фондів і резервів.

6. Забезпечення постійного зростання ринкової вартості банку. Це завдання покликане забезпечувати максимізацію добробуту власників у перспективному періоді. Темп зростання ринкової вартості переважно визначається рівнем капіталізації прибутку, отриманого банком у звітному періоді. Кожен банк, виходячи з умов і завдань діяльності, самостійно визначає систему критеріїв оптимізації розподілу прибутку на частину, що капіталізується, та частину, що споживається.

7. Забезпечення ефективності програм участі персоналу в прибутку.

Програми участі персоналу в прибутку, покликані гармонізувати інтереси власників банку і його найманих робітників, мають, з одного боку, ефективно стимулювати трудовий внесок цих працівників у формування прибутку, а з іншого — забезпечувати достатній рівень їх соціального захисту, який держава в сучасних умовах повністю забезпечувати не в змозі.

Усі розглянуті вище завдання управління прибутком тісно пов’язані між собою, хоча окремі з них і мають різноспрямований характер (наприклад, максимізація рівня прибутку за мінімізації рівня ризику; забезпечення достатнього рівня задоволення інтересів засновників банку та його персоналу; забезпечення достатнього розміру прибутку, що спрямовується на нагромадження і на споживання, тощо). Тому в процесі управління прибутком окремі завдання мають бути оптимізовані між собою.

Ефективний механізм управління прибутком банку дає змогу в повному обсязі реалізувати завдання та цілі, що стоять перед ним, сприяє результативному виконанню функцій цього управління. Як і кожна керуюча система, управління прибутком реалізує свою основну мету та головні завдання шляхом виконання певних функцій.

Склад основних функцій системи управління прибутком банку наведено на рис. 2.4.

На рисунку наведені лише основні функції управління прибутком, характерні для банків усіх форм власності та організаційно-правових форм діяльності.

Управління прибутком банківської установи — це багатогранний та дуже складний процес, що потребує від банку ретельного опрацювання цього питання як у стратегічному й тактичному аспектах, так і в бюджетних щорічних планах. У загальному вигляді процес управління прибутком поданий на рис. 2.5.

Побудова системи управління прибутком вимагає формування систематизованого переліку об’єктів цього управління. Така систематизація об’єктів управління, з одного боку, має відображати функціональну спрямованість цього управління, а з іншого — різні його рівні (рис. 2.6).

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 2.4 – Основні функції системи управління прибутком банку

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 2.5 – Процес управління прибутком банку

Отже, ефективний механізм управління прибутком банку дає змогу в повному обсязі реалізувати цілі і завдання, що стоять перед ним, та сприяє результативному здійсненню функцій цього управління.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 2.6 – Система управління прибутком банку

2.6.2 Управління формуванням прибутку банку

Найважливішим фактором, що впливає на суму всіх видів прибутків банку, є розмір доходів банку, який отримується в процесі діяльності.

Доходи банку — це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів).

Доходи є базою для розвитку його діяльності, яка забезпечує розв’язання таких завдань.

По-перше, основна частина доходів банку є джерелом покриття витрат, пов’язаних із здійсненням банківської діяльності. Реалізація цього завдання забезпечує самоокупність операцій банку.

По-друге, частина доходів банку є джерелом формування його чистого прибутку. За рахунок прибутку банк формує фонди та резерви для подальшого його розвитку та зниження ризиків. За допомогою реалізації цього завдання банк розвивається в довгостроковому періоді та забезпечує самофінансування розвитку банку на розширеній основі в майбутньому періоді.

Банківські доходи банку прийнято поділяти на процентні та непроцентні.

До процентних доходів належать: процентні доходи за коштами, розміщеними в НБУ; за коштами до запитання; за операціями репо; за короткостроковими депозитами; процентні доходи за коштами, розміщеними в інших банках; за депозитами овернайт; за короткостроковими та довгостроковими депозитами й кредитами; за кредитами овернайт; за фінансовим лізингом; процентні доходи за кредитами суб’єктам господарської діяльності; за овердрафтом; за дисконтними векселями; за факторинговими операціями та іншими кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності; процентні доходи за кредитами фізичним особам; процентні доходи за цінними паперами та інші процентні доходи.

До непроцентних доходів належать: комісійні доходи за операціями з банками: від розрахунково-касового обслуговування, за операціями з цінними паперами, від операцій з валютою; комісійні доходи за операціями з клієнтами: від РКО, від кредитного обслуговування, за операціями з цінними паперами тощо; результат від торговельних операцій, а також інші банківські операційні доходи (безпосередньо пов’язані з діяльністю банку) та інші небанківські операційні доходи (доходи, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення доходи від продажу основних засобів, нематеріальних активів та від фінансових інвестицій; надходження за аудиторські послуги, від орендних операцій тощо).

Першим етапом управління доходами є планування, яке підпорядковане головній меті політики управління прибутком банку й забезпечується комплексом дій з проведення розрахунків доходів у майбутньому періоді. Основними вихідними передумовами планування доходів банку є розроблена програма, яка визначає обсяги та склад наданих послуг на майбутній період; сума доходів, яка забезпечить умови ефективного розвитку банку в плановому періоді; розроблена цінова політика банку.

Основні етапи планування доходів банку:

1. Аналіз доходів банку в передплановому періоді.

Цей вид аналізу спрямований на пошук можливостей збільшення доходів, забезпечення планових їх розрахунків необхідними інформативними показниками. Під час здійснення такого аналізу вивчаються: 1) динаміка загальної суми доходів банку в передплановому періоді; після цінового зіставлення показників, що аналізуються, визначаються темпи зміни загальної суми доходів банку за етапами звітного періоду (як середня геометрична); 2) рівномірність формування доходу банку — для характеристики цієї рівномірності використовують показники середньоквадратичного відхилення цих доходів і коефіцієнта їх варіації; 3) зіставлення чистого та валового доходів банку в періоді, що аналізується — для цих цілей розраховується та аналізується в динаміці коефіцієнт чистого доходу; 4) основні фактори, які впливають на зміну суми доходів банку в плановому періоді — під час аналізу головну увагу слід приділити зміні обсягів реалізації банківських послуг, зміні рівня цін на послуги тощо.

Результати аналізу дають змогу виявити основні тенденції розвитку доходу банку та врахувати їх під час здійснення планових розрахунків.

2. Оцінка й прогнозування кон’юнктури ринку банківських продуктів.

Стан ринку банківських продуктів, на різних сегментах якого банк формує свій дохід шляхом реалізації різних видів банківських продуктів, характеризують такі його складові, як попит, пропозиція, ціна та конкуренція. Кожному банку важливо знати, на який рівень активності ринку банківських послуг, його видів і складових слід орієнтуватися під час планування доходів у процесі реалізації банківських продуктів.

Ступінь активності ринку банківських послуг визначається шляхом визначення ринкової кон’юнктури. Ринкова кон’юнктура являє собою форму прояву на ринку банківських послуг системи факторів, що визначають співвідношення обсягів попиту та пропозиції, рівня цін і конкуренції.

Вивчення кон’юнктури ринку банківських продуктів у процесі управління доходами банку складається з таких етапів:

А. Поточне спостереження за ринковою активністю. Таке спостереження необхідне на тих сегментах ринку, на яких банк здійснює свою діяльність, пов’язану з отриманням доходів. Поточне спостереження за станом ринку потребує формування системи показників, які б характеризували його сегменти. Серед цих показників особливу увагу слід приділяти динаміці попиту та пропозиції, зміні рівня цін, зміні кількості конкурентів.

Б. Оцінка поточної кон’юнктури ринку банківських послуг. Вона здійснюється в процесі аналізу, основна мета якого полягає у виявленні особливостей конкретних сегментів ринку та тих змін, які впливають на них в момент спостереження відносно минулого періоду. Аналіз кон’юнктури ринку здійснюється в два етапи. На першому — розраховується система показників, які характеризують поточну ринкову кон’юнктуру. До таких показників належать: загальний обсяг реалізації даного виду продукту чи послуги; рівень задоволення попиту; темпи зростання цін на банківські продукти. На другому етапі аналізу виявляються передумови до зміни поточної кон’юнктурної стадії даного сегмента ринку банківських продуктів. Ці зміни за багатьма видами послуг пов’язані з сезонністю (наприклад, кредитування сільськогосподарського сектору, попит на споживчі кредити).

В. Прогнозування кон’юнктури ринку банківських послуг. В умовах нестабільного розвитку держави, відсутності точної інформації та з ряду інших причин прогнозування ринкової кон’юнктури обмежується короткостроковим та довгостроковим періодами, що є достатнім для цілей планування доходів. Це планування здійснюється двома основними методами — факторним та трендовим. Факторний метод базується на вивченні факторів впливу на попит, пропозицію, ціну та конкуренцію й визначення можливого відхилення цих факторів у майбутньому періоді. Трендовий метод базується на поширенні виявленої тенденції в процесі раніше проведеної оцінки ринку банківських продуктів на майбутній період.

З урахуванням результатів прогнозування ринкової кон’юнктури здійснюються планові розрахунки доходу банку на майбутній період.

3. Розрахунок планової суми різних видів доходів.

Ці розрахунки здійснюються шляхом використання розробленої програми надання послуг та здійснення банківських операцій у майбутньому періоді, враховуючи цінову політику банку.

Загальні підходи до визначення планових статей доходів наведені в табл. 2.3.

Таблиця 2.3 – Технологія планування доходів банку

Фінансовий менеджмент банка

4. Розробка системи заходів щодо забезпечення виконання плану доходів. Система цих заходів розробляється за такими напрямками: ефективна реалізація розробленої цінової політики; використання сприятливої кон’юнктури ринку; підвищення рівня обслуговування клієнтів; інтенсифікація рекламної та інформаційної діяльності; розвиток мережі філій і відділень та інші заходи.

Під час управління доходами головну увагу приділено активним операціям, оскільки основним джерелом доходів банку є доходи від активних операцій, тому їх ефективність, передусім, визначає кінцевий фінансовий результат.

На ефективність активних операцій впливає прибутковість активної операції, яка є прямо пропорційною рівню її ризикованості, тому вибір конкретних активних операцій залежить від загальної стратегії банку та його схильності до ризику. Відповідно до цього визначають такі підходи до управління доходами: консервативний (орієнтація банку на операції з обмеженим, але високонадійним і стабільним доходом); агресивний (пріоритетна орієнтація на максимізацію прибуткових операцій, незважаючи на рівень ризику, пов’язаний з їх проведенням; цей підхід є доцільним на стадії розвитку банку для забезпечення швидкого зростання вкладеного капіталу, оскільки такий підхід має високий ступінь ризику, то необхідний високий професіоналізм працівників банку, наявність формалізованих технологій здійснення операцій та ефективна система ризик-менеджменту); поміркований (диверсифікація операцій банку, тобто раціональне співвідношення між високоприбутковими та надійними операціями).

Залежно від обраної стратегії банку формується стратегія управління активними операціями, які забезпечують доходи банку.

Наступним напрямком управління доходами є зниження питомої ваги непродуктивних активів. Щодо зниження питомої ваги непродуктивних активів існує низка обмежень: частина непродуктивних активів не може бути знижена з причин, які не залежать від банку (вимоги НБУ щодо підтримання мінімального рівня ліквідності, виконання норм обов’язкового резервування); деякі елементи непродуктивних активів необхідні для банку з причин комерційного характеру, так, наприклад, якщо значна кількість клієнтів банку є підприємствами торгів лі, то банк об’єктивно повинен підтримувати залишки в касі на високому рівні для забезпечення потреб таких клієнтів у готівці.

Основними завданнями з мінімізації непродуктивних активів є: використання всіх наявних у банку можливостей щодо зменшення розміру обов’язкових резервів; оперативне управління фінансовими ресурсами, тобто надлишок ліквідних коштів необхідно інвестувати в короткострокові активи; зниження питомої ваги тих операцій, що сприяють збільшенню питомої ваги непродуктивних активів в частині безнадійних кредитів або цінних паперів, що не дають прибутків шляхом ефективного ризик-менеджменту; розробка оптимальної процентної політики, яка передбачає визначення оптимального на розрахунковий момент часу діапазону між середніми процентами за залученими коштами та середніми процентами за розміщеними коштами.

Зростання банківських витрат, яке не узгоджується зі збільшенням його доходів, може істотно погіршити фінансовий стан навіть великого та авторитетного банку.

Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками).

Діяльність банку пов’язана зі здійсненням різних видів витрат. За своєю природою витрати можна поділити на поточні та довгострокові.

Поточні витрати пов’язані з вирішенням тактичних завдань банку — обслуговуванням коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, виплати персоналу тощо.

Довгострокові витрати пов’язані з вирішенням стратегічних завдань банку — розвитком мережі філій, придбанням основних засобів і нематеріальних активів, які забезпечують вирішення тактичних завдань банку.

З метою управління доходами і витратами, застосовуючи до кожного виду витрат специфічні прийоми управління, доцільно їх групувати за видами. Згідно з українськими нормами витрати банку поділяють на процентні та непроцентні.

До процентних витрат належать: процентні витрати за коштами, отриманими від НБУ (за коштами до запитання, операціями репо, короткостроковими та довгостроковими кредитами, отриманими від НБУ); витрати за депозитами, отриманими від НБУ; процентні витрати за коштами, отриманими від інших банків (за коштами до запитання, за депозитами овернайт); за отриманими кредитами та депозитами; процентні витрати за коштами суб’єктів господарської діяльності (за коштами до запитання, депозитами); процентні витрати за коштами фізичних осіб; процентні витрати за цінними паперами власного боргу; процентні витрати за кредитами, отриманими від інших кредитно-фінансових установ та інші процентні витрати.

Непроцентні витрати містять: комісійні витрати (витрати на РКО, на кредитне обслуговування, комісійні витрати за цінними паперами, витрати за операціями з валютою, інші комісійні витрати); інші банківські операційні витрати (відрахування у фонд гарантування вкладів фізичних осіб); штрафи за банківськими операціями; інші небанківські операційні витрати (витрати на утримання персоналу, сплата податків, витрати на телекомунікації, інші експлуатаційні та господарські витрати); відрахування в резерви й списання сумнівних активів та непередбачувані витрати.

З урахуванням змісту процесу управління доходами й витратами та вимог, що до них висуваються, формуються цілі і завдання. Головною метою управління витратами є мінімізація непродуктивних витрат, тобто тих витрат, що не призводять до збільшення прибутку. Скорочуючи непродуктивні витрати, банк, як відомо, може оперативно сформувати резерв коштів, які можуть бути спрямовані на його розвиток. Однак практика роботи більшості українських банків, що розрізняються як за обсягом, так і за номенклатурою операцій, дає змогу відзначити стабільну тенденцію випереджального темпу зростання витрат щодо темпів зростання доходів банків.

Основне завдання управління витратами — створення механізму, який забезпечує оптимізацію витрат банку, приведення їх у відповідність з обраною прибутковістю. Цей механізм повинен стати основою для забезпечення прибуткової роботи кожного банківського підрозділу в кожний конкретний період часу і при цьому зменшити залежність банку від ринкової ситуації.

Основа управління витратами в банку — їх планування, метою якого є встановлення суми та складу витрат банку в плановому періоді за структурними підрозділами й у цілому за банком.

Планування витрат банку здійснюється в кілька етапів:

1. Проведення аналізу витрат в передплановому періоді.

Основними завданнями проведення цього аналізу є виявлення основних тенденцій зміни суми та рівня витрат банку в передплановому періоді, встановлення розмірів відхилення фактичних показників від планових, з’ясування основних причин, що викликали ці відхилення.

На першій стадії аналізується динаміка загальної суми та рівня витрат у передплановому періоді, визначаються темпи зміни цих показників, розраховуються показники абсолютного та відносного відхилення відносно минулого періоду. На другій стадії аналізу розглядаються показники, що характеризують динаміку окремих статей витрат. Цей аналіз доповнюється вивченням показників динаміки питомої ваги окремих статей витрат у їх загальному обсязі. На третій стадії розглядається рівень виконання планової собівартості банківських послуг. Результати цього аналізу необхідні для коригування планів надання послуг і рівня цін. На четвертій стадії визначається вплив факторів, які викликали зміни у витратах банку. Такий аналіз здійснюється за банком у цілому та за центрами відповідальності.

2. Формування вихідної бази для планування.

Складається: план надання послуг та проведення операцій; плани витрат на будівництво в плановому періоді; нормативи оплати праці; результати аналізу в передплановому періоді тощо.

3. Прогнозування зміни основних факторів, які впливають на обсяги та структуру витрат у банку.

До таких факторів, що потребують урахування під час планування витрат, належать: зміни обсягів наданих послуг та проведених операцій; зміни цін на послуги; зміни в оплаті праці банківського персоналу; інші фактори, які впливають на обсяг та рівень витрат банку.

4. Складання планової собівартості на різні види наданих банківських продуктів.

Розрахунки, пов’язані з розробкою планової собівартості, здійснюються за статтями витрат. Перелік одиниць банківських продуктів, на які проводиться розрахунок собівартості, банк визначає самостійно з урахуванням цілей та завдань тарифної політики.

5. Розрахунок планової суми витрат банку.

Управління та оптимізація витрат мають будуватися за аналізом і порівнянням двох визначальних критеріїв: мінімально необхідного рівня витрат на підтримку функціональної діяльності банку; максимально можливого рівня витрат, визначеного на основі загального прогнозу фінансового результату діяльності банку за даний період.

Якщо мінімальний рівень витрат більший від максимального рівня, постає завдання проведення в банку реорганізаційних заходів, спрямованих на скорочення обсягу витрат: оптимізації штатної чисельності, перегляду неопераційних витрат з метою мінімізації, аналізу ефективності витрат тощо. Якщо максимальний рівень витрат більший від мінімального, постає завдання оптимізації використання залишку планованих витрат.

Отже, на практиці для вирішення завдання управління витратами необхідно, насамперед, розробити загальні принципи управління витратами та визначити мінімально необхідний і максимально можливий рівень витрат, а також механізми оптимізації використання ресурсів, виділених під витрати.

Економічне обґрунтування й управління процентними витратами є цілком прозорими. Контроль за ними необхідний тільки на підтвердження узгоджених ставок, обсягів і термінів залучення. Проблеми виникають лише на етапі затвердження ставок, коли необхідно оцінити процентний ризик, величину процентної маржі для створення необхідного й достатнього прибутку.

Це обумовлюється тим, що управління процентними витратами є слабкокерованим з погляду банку, оскільки на їх рівень, насамперед, впливає ринкове середовище, тобто рівень ринкової процентної ставки та грошово-кредитна політика НБУ. Зменшення обсягу ресурсів може призвести до відмови від здійснення потенційно прибуткових активних операцій, тому є недоцільним з погляду перспективного розвитку банку. При управлінні процентними витратами найдоцільнішою є оптимізація структури ресурсної бази з метою збільшення питомої ваги більш дешевих ресурсів.

Визначення економічної ефективності непроцентних витрат є більш складним завданням, оскільки сам процес такого визначення та обліку не настільки прозорий, ніж для процентних витрат. Тому постає необхідність розробки попереджувальних заходів щодо управління непроцентними витратами банку для досягнення цілей ефективності витрат банківського капіталу. Необхідна така організація управління витратами, за якої всі витрати банку були б економічно обґрунтованими, прозорими, оптимальними, приносили ефект з оптимальним строком окупності.

На початковому етапі слід досить жорстко визначити загальні принципи управління непроцентними витратами з метою створення чіткої організаційної структури з управління витратами, яка б забезпечила комплексну і послідовну реалізацію заходів щодо управління ними.

Далі визначається мінімально припустимий рівень непроцентних витрат за діючої організаційної структури банку. Мінімальний рівень непроцентних витрат — це та частина постійних витрат, що здійснюються за кошторисними статтями для підтримки функціональної діяльності банку. Коригування зазначених статей відбувається тільки на підставі зміни зовнішніх економічних факторів (підвищення тарифів, вартості оренди тощо) і не залежить від фінансового стану банку.

Відповідно до сформованої банківської практики до таких статей витрат, як правило, належать: витрати на утримання транспорту; витрати на охорону банку; оренда основних фондів; експлуатаційні витрати; поштово-телеграфні і телефонні витрати тощо. Усі інші статті адміністративно-господарських витрат можуть бути оптимізовані.

На наступному етапі слід визначити максимально можливий рівень витрат на основі аналізу фінансового стану банку. Граничний рівень витрат — це максимальний рівень непроцентних витрат банку, проведення яких надасть змогу забезпечити заданий рівень прибутковості роботи банку на прогнозований період.

Після етапу планування підбиваються підсумки, що є основою прийняття банком рішень щодо оптимізації структури витрат у цілому.

За позитивних результатів планування — прогноз формування прибутку перевищує достатній обсяг — відбувається аналіз і оптимізація використання залишку планованих витрат, що утворився, за видами статей непроцентних витрат, які підлягають оптимізації. За умови негативного фінансового результату діяльності банку за підсумками планування (або його недостатньої позитивної величини), як правило, аналізуються причини і джерела низької рентабельності. У результаті проведеного аналізу надаються пропозиції зі зниження запланованих витрат аж до підготовки переліку реорганізаційних заходів, здатних забезпечити прибутковість банку.

У практичній діяльності банків найчастіше виникає ситуація перевищення запланованого фактичного обсягу витрат над їх максимальною величиною. У цьому випадку керівництво банку приймає рішення щодо необхідності проведення додаткових організаційних заходів, спрямованих на зниження рівня витрат, при чому першочерговим є перегляд статей непроцентних витрат. Дане рішення має розглядатися виходячи з прогнозу фактичних фінансових результатів діяльності за період. Найтиповішим способом вирішення проблеми, що виникла, є такі заходи: забезпечення прямого скорочення рівня непроцентних витрат і/або забезпечення зростання ресурсної бази для подальшого збільшення доходів за рахунок вигідного розміщення банком ресурсів.

Оптимізація використання грошових ресурсів, виділених для здійснення непроцентних витрат, може здійснюватися в такий спосіб. Необхідно визначити статті витрат, які належать до витрат, що підлягають оптимізації. Ці витрати першими підпадають під скорочення, оскільки не є для банку критичними й основними.

Відповідно до сформованої банківської практики до статей витрат, які підлягають оптимізації, належать: витрати на капітальний і поточний ремонти основних засобів; витрати на інформаційні й консультаційні послуги; представницькі витрати; витрати на утримання власної охорони банку; витрати на службові відрядження; витрати на рекламу; утримання і наймання службових легкових автомобілів; витрати з придбання і виготовлення операційно-бланкового матеріалу; канцелярські витрати; витрати на оплату праці.

Для кожної групи витрат, що оптимізується, встановлюється свій порядок їх затвердження. Для витрат на оплату праці доцільно розробляти нормативи, до яких можна віднести: навантаження на одного операційно-касового працівника; кількість валютообмінних операцій у день; кількість операцій за внесками населення в день; прийом платежів від населення в день; кількість особових рахунків.

Залежно від встановленої норми навантаження на одного працівника регулюється чисельність співробітників підрозділів, відділень, філій: у разі недостатнього навантаження аналізується можливість скорочення чисельності працівників, а в разі підвищеної завантаженості розробляються заходи щодо оптимізації діяльності співробітників.

Для груп адміністративно-господарських витрат і витрат, пов’язаних з підтримкою іміджу банку, встановлюється такий організаційний порядок затвердження витрат: внутрішніми документами (наказами по банку) розподіляються повноваження щодо прийняття рішень на укладення господарських договорів залежно від суми, величини банку й обсягів проведених операцій. Ухвалення рішення щодо здійснення витрат капітального характеру або на рекламу й вибір об’єкта інвестування здійснюється в рамках залишку планованих витрат за встановленими нормативами на один підрозділ, відділення, філію; розрахунку строку окупності витрат; економічного обґрунтування.

До додаткових організаційних заходів можна віднести заходи, спрямовані на вдосконалення діючої організаційної структури банку: оптимізація і скорочення штатної чисельності; перегляд укладених господарських договорів щодо можливості зниження рівня витрат.

У ряді випадків менеджер банку змушений здійснювати заходи, спрямовані на зміну й оптимізацію організаційної структури банку: зміна місцезнаходження; об’єднання філій, відділень банку; викуп будинків філій у власність (відмова від оренди); поліпшення стану матеріальної бази філіальної мережі (проведення ремонтів, збільшення службових приміщень).

Вибір і оцінка ефективності додаткових заходів, проведення яких пов’язане з одноразовими витратами, здійснюються на основі показника окупності, під яким розуміється покриття здійснених витрат додатковим прибутком за визначений строк.

Таким чином, максимально допустима сума одноразових витрат, що може бути спрямована на реалізацію конкретного проекту, обмежується строком окупності.

Практично в кожному банку є резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дає змогу забезпечити зростання економічної ефективності діяльності і підвищення його конкурентоспроможності. Зниження витрат дозволяє банку встановлювати більш вигідні і мінливі тарифи, що дає важливу перевагу перед конкурентами. Однак є низка цілком об’єктивних факторів, під впливом яких банк змушений найчастіше йти на збільшення витрат: імідж банку; необхідність враховувати сучасні тенденції, формуючи свою матеріальну і нематеріальну бази; потреба у висококваліфікованих, а, відповідно, і високооплачуваних фахівцях тощо.

Отже, перед банками постає завдання не просто зниження рівня поточних і майбутніх витрат, але, що найважливіше, завдання їх оптимізації відповідно до цілей і завдань банків, вимог ринку банківських послуг. Реалізація даного завдання можлива тільки на підставі аналізу витрат й ефективного управління ними, що передбачають: визначення економічної доцільності витрат банку; розрахунок витрат за окремими структурними підрозділами і банком у цілому; розрахунок витрат за банківськими продуктами — калькулювання собівартості продуктів; підготовку інформаційної бази, що дає змогу оцінювати витрати під час вибору й прийняття управлінських рішень; виявлення технічних способів контролю й розрахування витрат; пошук резервів зниження витрат; вибір методів нормування витрат; оптимізацію витрат.

При цьому завдання формування витрат і управління ними мають вирішуватися в комплексі. Тільки такий підхід може реально сприяти підвищенню ефективності роботи банку.

2.6.3 Управління процесом розподілу прибутку банку

Управління розподілом прибутку банку — це процес прийняття управлінських рішень з подальшого використання прибутку відповідно до цілей і завдань банку. Як правило, порядок розподілу прибутку визначається загальними зборами акціонерів (засновників) на рік наперед, а підсумковий розподіл прибутку затверджується зборами акціонерів (засновників) за підсумками року.

Розподіл прибутку здійснюється згідно зі спеціально розробленою політикою банку, основу якої складає дивідендна політика.

Політика розподілу прибутку має: відбивати вимоги загальної стратегії розвитку банку; забезпечувати підвищення ринкової вартості; формувати необхідну кількість ресурсів для подальшого розвитку банку; забезпечувати матеріальні інтереси акціонерів і персоналу банку.

Під час формування політики розподілу прибутку банку забезпечується її використання за основними напрямками, наведеними на рис. 2.7.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 2.7 – Основні напрямки розподілу прибутком банку

Чистий прибуток банку розподіляється таким чином:

1. Прибуток, що капіталізується (нерозподілений прибуток): формування фондів; кошти, спрямовані на розвиток банку.

У процесі своєї діяльності та отримання прибутку банки створюють спеціальні фонди, які вводять у власний капітал банку розрахунковим шляхом. Найважливішим із фондів, які створюються банками, є резервний фонд. Цей фонд створюється для покриття непередбачуваних збитків у процесі діяльності банку за всіма статтями активів і позабалансових зобов’язань.

Відрахування до резервного фонду від чистого прибутку звітного року, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків та інших обов’язкових платежів, здійснюються після затвердження загальними зборами учасників банку річного бухгалтерського звіту та прийняття рішень щодо розподілу прибутку.

Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду визначається статутом банку та має бути не меншим ніж 5% чистого прибутку банку до досягнення ним 25% регулятивного капіталу. Резервний фонд кожного банку має складати не менше ніж 25% зареєстрованого статутного капіталу.

Якщо діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, то Національний банк має право вимагати від банку збільшення розміру резервного фонду та щорічних відрахувань до нього. Якщо внаслідок діяльності банку розмір регулятивного капіталу зменшився до суми, яка є меншою, ніж розмір статутного капіталу, щорічні відрахування до резервного фонду мають становити 10% чистого прибутку банку до досягнення ними розміру 35% статутного капіталу банку.

У випадку витрачання резервного фонду відрахування з прибутку на його формування відновлюється до моменту досягнення заданого розміру. Кошти резервного фонду можуть бути використані тільки на покриття збитків банку за результатами звітного року згідно з рішенням спостережної ради банку та в порядку, встановленому загальними зборами його учасників.

Із заробленого за підсумками року прибутку банки формують фонд розвитку банку. Фонд розвитку банку звичайно використовується для забезпечення діяльності банку, його подальшого розвитку й придбання основних фондів.

Статутами банків може бути передбачене формування й інших фондів, необхідних для діяльності банку.

2. Прибуток, що споживається (розподілений прибуток): виплата дивідендів; матеріальне стимулювання і соціальне забезпечення працівників банку.

Із заробленого за підсумками року прибутку банки формують фонд виплати дивідендів. Фонд виплати дивідендів використовується для накопичення коштів, необхідних для планованих розрахунків з акціонерами (засновниками), і весь період часу до затвердження таких виплат загальними зборами акціонерів (засновників) перебуває у розпорядженні банку.

Мета політики розподілу прибутку — оптимізація пропорцій між частинами прибутку, що споживається, і частинами прибутку, що капіталізується. Виходячи з цієї основної мети під час формування політики розподілу прибутку банку вирішуються такі основні завдання: забезпечення отримання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал; забезпечення пріоритетних цілей стратегічного розвитку банку за рахунок прибутку, що капіталізується; забезпечення стимулювання трудової активності та додаткового соціального захисту персоналу; забезпечення формування в необхідних обсягах фондів та резервів банку.

Специфіка завдань, що стоять перед кожним конкретним банком у процесі його розвитку, відмінність зовнішніх та внутрішніх умов їх діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу прибутку, яка б мала універсальний характер. Тому основу механізму розподілу прибутку конкретного банку складає аналіз та врахування в процесі цього розподілу окремих факторів, що пов’язують цей процес з поточною й наступною діяльністю даного банку.

Основними факторами, які впливають на розподіл прибутку банку, є:

1) зовнішні фактори, що обмежують можливості банку щодо вибору пропорцій розподілу прибутку. До найважливіших з них належать: правові фактори (вимоги до капіталу, обмеження на виплату дивідендів для деяких банків, мінімальний фіксований розмір відрахувань у резервні фонди); податкова система; середня ринкова норма прибутку на інвестовані кошти; темп інфляції; стан кон’юнктури фінансових ринків, особливо фондового;

2) внутрішні фактори, які обмежують можливості банку щодо вибору пропорцій розподілу прибутку: менталітет вкладників банку; рівень рентабельності банку; необхідність інвестицій у банк і їх обсяг; рівень ризикованості здійснюваних операцій; значення коефіцієнта фінансового левериджу; чисельність персоналу і механізм його участі в прибутку банку; рівень концентрації управління; рівень поточної платоспроможності банку.

Механізм розподілу прибутку залежно від вибраного типу дивідендної політики передбачає таку послідовність дій.

На першому етапі з суми чистого прибутку вираховуються обов’язкові відрахування в резервний та інші обов’язкові фонди спеціального призначення, які передбачені статутом банку. «Очищена» сума чистого прибутку являє собою так званий «дивідендний коридор», у межах якого реалізується відповідний тип дивідендної політики.

На другому етапі залишкова частина чистого прибутку розподіляється на прибуток, який капіталізується, та прибуток, який споживається. Якщо банк використовує залишковий метод дивідендної політики, то на цьому етапі розрахунків пріоритетним завданням є формування фонду розвитку, і навпаки.

Сформований за рахунок прибутку фонд споживання поділяється на фонд дивідендних виплат і фонд споживання персоналу банку, що передбачає додаткове стимулювання робітників та забезпечення їх соціальних потреб. Основою такого поділу є обраний тип дивідендної політики та зобов’язання банку за трудовими угодами.

Визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акцію здійснюється за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (2.15)

де РДВ — рівень дивідендних виплат на одну акцію;

ФДВ — фонд дивідендних виплат, сформований залежно від обраного типу дивідендної політики;

ВП — фонд виплат дивідендів власникам привілейованих акцій (за передбачуваним їх рівнем);

КПА — кількість простих акцій, емітованих банком.

Оцінка ефективності розробленої дивідендної політики ґрунтується на використанні таких показників:

а) коефіцієнт дивідендних виплат, який розраховується за формулами:

Фінансовий менеджмент банка, (2.16)

де КДВ — коефіцієнт дивідендних виплат;

ФДВ — фонд дивідендних виплат, сформований залежно від обраного типу дивідендної політики;

ЧП — сума чистого прибутку банку;

б) коефіцієнт співвідношення ціни та доходу за акцією. Він розраховується за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (2.17)

де КЦД — коефіцієнт співвідношення ціни та доходу за акцією;

РЦА — ринкова ціна однієї акції;

ДА — сума дивідендів, що виплачуються на одну акцію.

При оцінці ефективності дивідендної політики можуть також бути використані показники динаміки ринкової вартості акцій.

2.6.4 Аналіз прибутковості банку

Важливою складовою механізму управління прибутком банку є системи і методи його аналізу. Аналіз прибутку являє собою процес дослідження умов і результатів його формування і використання з метою виявлення резервів подальшого підвищення ефективності управління ним.

Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсолютної величини прибутку й підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами. Отже, аналіз прибутку та рентабельності ґрунтується на аналізі доходів і витрат банку.

У систему аналізу доходів та витрат доцільно включати напрямки, наведені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4 – Системи аналізу доходів і витрат банку

Фінансовий менеджмент банка

Важливий інструмент аналізу динаміки показників доходів та витрат — проведення пофакторного аналізу змін за кожною статтею доходів і витрат. Основними методами, що використовуються для розрахунку величини впливу, є методи ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць.

Основні статті доходів і витрат визначають процентні складові, тому моделі їх факторного аналізу є найбільш розробленими та широковживаними.

Методику факторного аналізу процентних доходів і процентних витрат наведено в табл. 2.5.

Крім моделей факторного аналізу процентних доходів і витрат, існують інші розробки, що дають змогу оцінити ступінь впливу певних чинників на зміни результативного показника. Основні моделі наведено в табл. 2.6.

Для загальної оцінки діяльності банку за період, що аналізується, здійснюється порівняння відповідних доходів і витрат.

Наявність дзеркальних статей у дохідних і витратних статтях звіту про прибутки та збитки дає змогу зіставляти їх одне з одним та робити висновки щодо ефективності застосування того чи іншого фінансового інструменту в різних секторах ринку банківських послуг.

Використання різниці дзеркальних статей, зіставленої з чистим доходом (прибутком) у цілому чи окремо за величиною доходів і витрат, дає змогу виявити питому вагу та ступінь впливу кожного джерела прибутків на загальну суму прибутку. Основні дзеркальні показники ефективності, які можуть використовуватися, наведені в табл. 2.7.

До найвідоміших та найпоширеніших інструментів фінансової звітності належить коефіцієнтний аналіз. Коефіцієнти дають змогу вивчати взаємозв’язки між різними елементами сукупності фінансової звітності шляхом подання інформації у зручній для обробки формі.

Основні показники, що характеризують дохідність та витратність банківської установи, наведені в табл. 2.8.

Залежно від мети існують різні форми аналізу прибутку (рис. 2.8).

У практиці управління прибутком залежно від методів, що використовуються, виділяють такі основні системи проведення аналізу в банку: горизонтальний, вертикальний, порівняльний аналіз, аналіз ринків та аналіз коефіцієнтів (рис. 2.9).

Найбільше значення в ході аналізу прибутку має коефіцієнтний та факторний методи аналізу прибутку. Аналіз коефіцієнтів базується на розрахунку співвідношення різноманітних абсолютних показників.

У процесі використання даної системи аналізу визначаються різноманітні відносні показники, що характеризують окремі аспекти формування, розподілу та використання прибутку банку. У практиці управління прибутком найбільше поширення отримали системи аналітичних коефіцієнтів, наведені в табл. 2.9.

Таблиця 2.5 – Методи факторного аналізу процентних доходів і процентних витрат

Фінансовий менеджмент банка

Фінансовий менеджмент банка

Таблиця 2.6 – Факторні моделі основних видів доходів і витрат

Фінансовий менеджмент банка

Фінансовий менеджмент банка

Таблиця 2.7 – Показники дзеркального аналізу доходів і витрат банку

Фінансовий менеджмент банка

Дослідження прибутку не може вважатися повним без проведення глибокого факторного аналізу.

Чистий прибуток, що відображає фінансовий результат комерційної діяльності банку, загалом формується під впливом таких факторів: зміна розміру власного капіталу (В1); зміна маржі прибутку (Н4); зміна рівня ефективності використання активів (Н2); зміна рівня мультиплікатора капіталу (НЗ).

Модель, використовувана для факторного аналізу прибутку, має такий вигляд:

Фінансовий менеджмент банка, (2.18)

або в агрегованому вигляді:

Фінансовий менеджмент банка. (2.19)

Розрахунок факторних впливів на чистий прибуток здійснюється в такій послідовності:

Розрахунок загальної зміни прибутку:

Фінансовий менеджмент банка, (2.20)

де П — прибуток звітного (поточного) року;

По — прибуток базового року.

2. Розрахунок впливу на прибуток зміни розміру капіталу:

Фінансовий менеджмент банка, (2.21)

Таблиця 2.8 – Основні показники коефіцієнтного аналізу доходів і витрат

Фінансовий менеджмент банка

Фінансовий менеджмент банка

де В1 — власний капітал звітного періоду;

В10 — власний капітал базового періоду;

Н4 — маржа прибутку звітного періоду;

Н2 — рівень ефективності використання активів звітного періоду;

НЗ — мультиплікатор капіталу звітного періоду.

3. Розрахунок впливу на прибуток зміни розміру маржі прибутку:

Фінансовий менеджмент банка, (2.22)

де Н40 — маржа прибутку базового періоду.

4. Розрахунок впливу на прибуток зміни рівня ефективності використання активів:

Фінансовий менеджмент банка, (2.23)

де Н20 — рівень ефективності використання активів базового періоду.

5. Розрахунок впливу на прибуток зміни мультиплікатора капіталу:

Фінансовий менеджмент банка, (2.24)

де Н30 — мультиплікатор власного капіталу базового періоду.

Факторний аналіз сприяє виявленню параметрів, які впливають на зміну розміру прибутку банку, та дає змогу регулювати розмір прибутку та рентабельність власного капіталу банку за рахунок управління факторами, що впливають на прибуток і норму прибутку на капітал.

Отже, аналіз є однією з найважливіших складових процесу управління. Тільки з його допомогою працівники аналітичного відділу можуть своєчасно визначити негативні тенденції розвитку банку та попередити їх.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 2.8 — Основні форми аналізу прибутку в банку

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 2.9 – Основні системи аналізу прибутку, що використовуються в банку

Таблиця 2.9 – Основні показники коефіцієнтного аналізу прибутку

Фінансовий менеджмент банка

3 ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ (НА ПРИКЛАДІ АКБ «ПРАВЕКС-БАНКУ»)

3.1 АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» – БАНК НАЦІОНАЛЬНОГО МАСШТАБУ

Правекс-Банк є багатофункціональним фінансовим інститутом, який надає повний спектр банківських послуг як роздрібним, так і корпоративним клієнтам. Правекс-Банк пройшов шлях суспільного визнання і на даному етапі має пишатися своїми досягненнями.

АКБ «Правекс-Банк» зареєстрований в Національному банку України 29 грудня 1992 року. Банк паралельно з організацією діяльності обслуговування клієнтів в квітні 1993 року відкриває перші відділення на території Київської області. В липні 1996 року отримано ліцензію Національного банку України на право здійснення всіх банківських операцій.

На сьогодні Правекс-Банк представляє собою структуру, яка складається з Головного Банку, який організовує і контролює роботу філій, дирекцій і відділень на території всієї України. В свою чергу Головний Банк складається з департаментів, кожний із яких здійснює діяльність в певному напрямку з ціллю організації найбільш ефективної роботи з клієнтами.

Працюючі на українському банківському ринку більше 15 років, Правекс-Банк рік у рік стає доступнішим та ближчим для своїх потенційних клієнтів і партнерів. Це визначається як у дотриманні високих стандартів рівня обслуговування, так і у географії розташування. Цей результат досягається завдяки створенню найширшої мережі філій та відділень на всій території України, яка і забезпечує максимальну наближеність банківських послуг до кожного клієнта. У структурі банку налічується більш ніж 520 дирекцій та відділень та близько 2257 точок видачі споживчих кредитів, розташованих як у Київському регіоні, так і в усіх областях України, включаючи АРК.

Сьогодні Правекс-Банк – це Банк Національного масштабу.

У минулому 2007 році Правекс-Банк успішно продовжував проводити політику підвищення своєї конкурентоспроможності шляхом розширення спектра банківських послуг у всіх регіонах України, де активно працюють його клієнти, а також постійно розширюючи свою мережу відділень та пунктів споживчого кредитування. Впровадження останніх досягнень у сфері банківських технологій дозволило оптимізувати надання банківських послуг.

Правекс-Банк позиціонуючи себе як роздрібний банк національного масштабу, орієнтується переважно на обслуговування фізичних осіб. Отримавши статус ощадного банку, продовжує укріплювати позиції надійного стабільного фінансового інституту, здатного підсилити лідируючі позиції банківської системи України.

Наведені нижче показники діяльності банку за останні 5 років наочно підтверджують лідируючі позиції банку у роздрібному сегменті банківської системи України (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1 – Показники діяльності Правекс-Банку (тис. грн.)

Показники

2003

2004

2005

2006

2007
1. Чисті активи

965496

1655874

1640890

2123520

3583028
2. Кредитний портфель клієнтів

538622

871206

983510

1373407

2382895
3. Кошти клієнтів

604162

1072217

1238528

1704006

2601642
4. Регулятивний капітал

127750

128959

178062

203694

307191
5. Доходи

156997

210024

299738

370065

714179

Значне зростання регулятивного капіталу є адекватним зростанню чистих активів з 2003 р. по 2007 р. і свідчить про динамічний розвиток банку. У порівнянні з 2003 р. регулятивний капітал збільшився майже в 2,4 рази і склав у 2007 р. 307,2 млн. грн., а чисті активи – майже в 3,7 рази, складаючи 3583 млн. грн. Результатом успішної діяльності Правекс-Банку є зростання довіри у населення, чиї кошти стали одним із основних джерел збільшення ресурсів для кредитування реального сектора економіки. За п’ять останніх років кошти клієнтів, залучені банком зросли в 4,3 рази, а надані клієнтам банку кредити – в 4,4 рази (рисунок 3.1).

Щорічно кількість клієнтів як юридичних осіб так і фізичних осіб Правекс-Банку зростає. Вирішальну роль у вибору банку відіграє менеджмент.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.1 – Динаміка кредитного портфеля та залучених коштів клієнтів (тис. грн.)

Більше 40% клієнтів – юридичних осіб зазначили причину, з якої обрали саме Правекс-Банк, — рекомендації партнерів. Це говорить про довіру та високу оцінку менеджменту банку з боку клієнтів. Створення нової ідеології роботи з клієнтами, яка ґрунтується на впровадженні в банку технології Private banking, а саме закріплення за клієнтом персонального менеджера, забезпечило вихід банку на новий високий рівень обслуговування Банку. Персональний менеджер повністю супроводжує та координує дії клієнта в усіх структурних підрозділах банку, що дозволяє забезпечити комплексність обслуговування при вирішенні різних ділових завдань і в той же час значно прискорити стандартні процедури надання банківських послуг. Практично клієнт отримує можливість мати у банку свого представника, який лобіює його інтереси і є відповідальним за надання всього комплексу банківських послуг.

Правекс-Банк є універсальним банком, який прагне задовольнити потреби всіх клієнтів у широкому спектрі якісних банківських послуг. Фундаментальним принципом роботи банку є комплексний підхід в обслуговуванні клієнтів і поєднання стандартних технологій з індивідуальним підходом до клієнта.

3.2 Управління активами і пасивами АКБ «Правекс-Банку»

Найважливішим завданням управління для кожного банку є забезпечення оптимальної структури залучених та розміщених коштів.

Сьогодні Правекс-Банк має диверсифіковану ресурсну базу, що дозволяє більш гнучко реагувати на потреби ринку.

У звітному 2007 році в загальних пасивах Правекс-Банку частка власного капіталу склала 9,96% (356664 тис. грн.), а зобов’язання розподілились між фінансовими ресурсами, які залучені з інших банків (7,83% або 280671 тис. грн.), коштами юридичних осіб (9,11% або 326424 тис. грн.) та коштами фізичних осіб (63,5% або 2275218 тис. грн.). Основним джерелом залучення ресурсів від клієнтів є строкові депозити населення, частка яких в загальних пасивах 56,33%, та кошти до запитання юридичних осіб (їх питома вага 8,22%). Протягом 2006 року випереджаючими темпами в ресурсній базі банку зростали кошти фізичних осіб (зростання в 1,68 рази) (рисунок 3.2).

Одним із основних видів банківської діяльності є залучення тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки в банку (національна валюта – 51,78%, долари США – 41,78%, євро – 6,44%).

Правекс-Банк орієнтований на обслуговування різних категорій клієнтів – фізичних осіб, а також малого та середнього бізнесу.

Банк виважено і сумлінно проводить політику встановлення процентних ставок за вкладами, постійно аналізуючи зміни, що виникають на ринку банківських послуг (в тому числі депозитних операцій), на підставі чого визначається ефективна вартість грошових ресурсів у конкретний момент часу у урахуванням політики справедливого збалансування інтересів вкладників і акціонерів банку.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.2 – Динаміка і структура пасивів АКБ «Правекс-Банку» (тис. грн)

Пропонуючи своїм клієнтам одні із найвигідніших умов розміщення банківських вкладів на ринку депозитних послуг, Правекс-Банк досягнув таких результатів у 2007р. порівняно з 2006р.: збільшення сум залучених грошових коштів на 86,93% у національній валюті та на 39,07% — у доларах США; зростання депозитного портфеля на 134% — в національній валюті, на 56,35% — у доларах США, на 10,32% — у євро; збільшення кількості відкритих рахунків на 24363 – у національній валюті та на 8088 – у доларах США.

Ефективність депозитної діяльності банку також підтверджується високою оцінкою його іміджу та надійності з боку клієнтів. Правекс-Банк входить в першу п`ятірку фінансових установ країни за рівнем довіри населення.

За даними Асоціації українських банків, Правекс-Банк, станом на 01.01.08р. входить до десятки найкращих банків за розміром депозитного портфеля фізичних осіб; а доля строкових депозитів фізичних осіб в сукупному портфелі строкових депозитів фізичних та юридичних осіб за даними Асоціації українських банків складає 89,46% (Правекс-Банк входить в п`ятірку найкращих українських банків).

Доля строкових депозитів фізичних осіб у сукупному портфелі строкових депозитів банку відображає рівень надійності фінансової установи через те, що, як правило, фізичні особи розміщають велику кількість малих сум вкладів, а юридичні особи розміщують великі вклади. Таким чином вплив кожного окремого дрібного вкладника є мінімальним і не може спричинити дестабілізацію роботи банку.

Платоспроможність банку, його ефективна діяльність у значній мірі обумовлена структурою і якістю активів.

У 2007 році банк продовжував дотримуватися напрямку розміщення фінансових ресурсів на ринку кредитування клієнтів, особливо зосередившись на кредитуванні фізичних осіб. За минулий рік кредити фізичних осіб зросли в 1,86 рази і склали 59,38% (2127760 тис. грн.) всіх активів. Крім цього, значна питома вага належить кредитам, наданим іншим банкам (10,61% або 380277 тис. грн.) та юридичним особам (7,12% або 255135 тис. грн.). Майно банку в структурі активів складає 8,79% (315055 тис. грн.) (рисунок 3.3).

З метою затвердження базових принципів проведення політики управління активами і пасивами Банку, для подальшого удосконалення роботи по управлінню активами і пасивами наказом Голови Правління АКБ «Правекс-Банк» затверджено «Положення про політику управління активами і пасивами АКБ «Правекс-Банку».

Основною метою положення про політику управління активами i пасивами АКБ «Правекс-Банку» є вироблення базових принципів проведення політики управління активами i пасивами АКБ «Правекс-Банку» з метою зберігання оптимального співвідношення між ризиком i прибутковістю.

Політика управління активами і пасивами АКБ «Правекс-Банку» ґрунтується на інтегральному методі управління активами і пасивами, що означає використання двох методів: методу об’єднання джерел фінансування та методу поділу джерел фінансування для проведення активних операцій.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.3 – Динаміка і структура активів Правекс-Банку (тис. грн)

Інтегральний метод забезпечує найбільшу гнучкість при управлінні активами та зобов’язаннями Правекс-Банку.

Положення про політику управління активами i пасивами АКБ «Правекс-Банку» встановлює організаційну форму управління активами i пасивами — Комітет з питань управління активами i пасивами АКБ «Правекс-Банку», діяльність якого регламентується Положенням про цей Комітет.

Положення про політику управління активами i пасивами АКБ «Правекс-Банку» встановлює i регулює методологічні засади реалізації стpaтeгiї збалансованого управління активами i пасивами, зокрема, регламент проведення активно-пасивних операції i порядок визначення доходності активно-пасивних операцій.

Метод об’єднання джерел фінансування означає, що всі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал Правекс-Банку без урахування особливостей різних видів зобов’язань. В АКБ «Правекс-Банку» цей метод застосовується при формуванні джерел фінансування всіх активних операцій на міжбанківському ринку.

Метод поділу джерел фінансування полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел та напрямами їx використання. В АКБ «Правекс-Банку» цей метод застосовується тільки при здійсненні арбітражних операцій на міжбанківському ринку.

При розміщенні ресурсів структурні підрозділи АКБ «Правекс-Банку», які проводять активні операції, керуються такими принципами: портфель короткострокових і довгострокових кредитів формується за рахунок наявного ресурсного потенціалу, але в першу чергу за рахунок строкових депозитів фізичних і юридичних осіб відповідно до строків їх залучення; ресурси, сформовані за рахунок перевищення капіталу над вкладеннями в основні засоби, і частка коштів до запитання є вторинними джерелами покриття кредитного портфеля; переважна частка коштів до запитання на поточних рахунках клієнтів розміщується у високоліквідні активи; при розрахунку частки коштів до запитання, яка може використовуватися для покриття короткострокових кредитів, враховуються першочергові цілі їх використання (виконання нормативу обов’язкового резервування, високоліквідні резерви для покриття ризику несподіваного відтоку коштів клієнтів, покриття іммобілізації капіталу).

При залученні ресурсів структурні підрозділи АКБ «Правекс-Банку», які проводять пасивні операції, керуються такими принципами: нарощування ресурсної бази, в першу чергу, здійснюється за рахунок приросту дешевих ресурсів шляхом залучення клієнтів на обслуговування; на основі маркетингових досліджень ринку строкових депозитів повинні оперативно коригуватися процентні умови депозитних вкладів Банку; ресурси на міжбанківському ринку залучаються для виконання нормативу обов’язкового резервування, підтримки на достатньому рівні ліквідності Правекс-Банку, а також для здійснення процентного арбітражу.

При аналізі та плануванні обсягів операцій залучення і розміщення банківських ресурсів ключовим показником є рівень середньозважених процентних ставок, що визначає фінансовий пріоритет операцій в управлінні активами і пасивами.

Доходність активно-пасивних операцій вимірюється процентною маржею, яка розраховується щоденно і є різницею між середньозваженими ставками за процентними активами і зобов’язаннями.

До складу процентних зобов’язань включаються строкові кошти і кошти до запитання юридичних і фізичних осіб, міжбанківські депозити і кредити, субординований борг, кредити Національного банку України і міжнародних фінансових організацій, кошти на кореспондентських рахунках банків.

До складу процентних активів включаються міжбанківські депозити і кредити, депозитні сертифікати НБУ, кредити фізичним і юридичним особам, вкладення в цінні папери, кошти на кореспондентських рахунках в інших банках.

Ставка за коштами до запитання фізичних і юридичних осіб визначається шляхом ділення суми витрат за цими коштами на середньоденні залишки цих коштів за попередній місяць.

Управління активами і пасивами в АКБ «Правекс-Банк» здійснює Комітет з питань управління активами і пасивами, який має відповідні повноваження щодо координації фінансових потоків всіх структурних підрозділів з метою підвищення прибутковості, зменшення ризикованості та оптимального управління ліквідністю.

Усі статті активно-пасивних операцій оцінюються окремо, при цьому співвідношення окремих балансових статей контролюється системою обов’язкових економічних нормативів і спеціальними показниками оцінки ризиків операцій на міжбанківському та міжнародному ринках, операцій з цінними паперами, кредитних і валютних ризиків.

Спеціальні показники оцінки банківських ризиків розробляє та контролює їх дотримання департамент аналізу та управління ризиками. Систему економічних нормативів встановлює Національний банк України. Контроль за дотриманням економічних нормативів здійснює департамент економічного аналізу та управління економічними нормативами.

3.3 Управління ризиками АКБ «Правекс-Банку»

У своїй діяльності Правекс-Банк приділяє велику увагу банківським ризикам. Основною метою управління ризиками є створення ефективної системи виконання поточних та стратегічних цілей банку із застосуванням відповідних методів управління та контролю за ризиками, що генеруються зовнішнім середовищем, структурою активів і пасивів та іншими бізнес-процесами банку. Управління ризиками розглядається як важлива складова комплексного управління діяльністю банку. Для цього при проведенні кожної значної за обсягом операції досліджується її вплив не тільки на окремі ризики, що виникають у разі проведення, а й на всі сторони діяльності банку, а саме: на структуру активів і пасивів, фінансовий результат, рентабельність роботи банку, якість активів, дотримання вимог НБУ, досвід світової практики.

Правекс-Банк продовжує роботу з вдосконалення власної системи ризик-менеджменту, оскільки вчасне виявлення можливих ризиків – запорука фінансової стабільності та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення досконалого управління ризиками, підтримання належного рівня прибутковості, в банку діють Комітет з управління активами та пасивами та Лімітний комітет.

Основними завданнями Комітету з управління активами та пасивами є: мінімізація ризику ліквідності, що забезпечується за рахунок зменшення розривів ліквідності в розрізі строків і валют; врегулювання дисбалансу у часі між активами і пасивами; прийняття рішень про зміни пріоритетів проведення активних операцій або встановлення зміни лімітів з активних операцій в розрізі напрямків; управління прибутковістю активних та витратами пасивних операцій; контроль за відсотковою політикою банку; контроль за реалізацією стратегії з управління валютними, процентними, кредитними та іншими фінансовими ризиками; розгляд поточного стану ресурсної бази і прогнозованої ресурсної позиції банку; аналіз зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на діяльність банку; контроль за залученням коштів банком, визначення найбільш раціональних форм і структури фондування з метою забезпечення стабільних надходжень коштів.

Лімітний комітет здійснює: аналіз діяльності банків-контрагентів та прийняття рішень стосовно співпраці на міжбанківському валютному ринку України з визначеним колом банків-контрагентів в обсязі узгоджених лімітів з метою мінімізації ризиків можливих втрат при проведенні активних операцій на міжбанківському ринку і оптимізації рівня прибутковості даних операцій; розгляд можливості встановлення взаємовигідного партнерства з новими банками та розширення кола операцій, що здійснюються на міжбанківському ринку.

Найбільш вагомим для банку є кредитний ризик. Метою діяльності Правекс-Банку в сфері управління кредитними ризиками є створення методологій кредитної роботи, максимально сприятливої для клієнтів, що забезпечує банку високий рівень якості кредитного портфеля.

Основними напрямками діяльності банку в цій сфері є: удосконалення діючих стандартів кредитування; моніторинг та контроль кредитних ризиків з метою виявлення потенційних проблем з поверненням кредитів, і прийняття адекватних рішень; зважена політика в сфері заставного забезпечення; удосконалення діючих регламентів прийняття рішень, процедур оцінки і управління ризиками; створення резервів під активні операції.

Для зниження кредитного ризику використовується система видів та умов здійснення кредитних операцій щодо термінів, позичальників, забезпечення, процентних ставок та способів (методів) їх нарахування, лімітування, диверсифікація кредитного портфеля, створення резервів, моніторинг та контроль ризиків.

Моніторинг індивідуальних кредитних ризиків щодо позичальника – юридичної особи передбачає попередню оцінку кредитоспроможності, аналіз фінансового стану, оцінку внутрішнього та зовнішнього середовища, аналіз позиції на ринку, прогноз грошових потоків, оцінку надійності та кредитної історії, а також оцінку ліквідності забезпечення кредитної операції. Банком проводиться оцінка всіх факторів ризику на підставі якісних та кількісних показників, згідно з відповідними внутрішньобанківськими методиками, щодо оцінки кредитного ризику за короткостроковими та довгостроковими кредитами. За результатами аналізу та оцінки визначається категорія кредитної операції, складається карта кредитних ризиків позичальника, що дає повну характеристику всіх можливих ризиків бізнесу позичальника та відображає комплексну оцінку ймовірності невиконання позичальником взятих на себе зобов’язань, а також ступінь ризику співпраці з Правекс-Банком.

Отже, з метою зниження кредитних ризиків співробітники банку розглядають документи, надані потенційними позичальниками, здійснюють перевірку відповідності та достовірності документів та інформації, наданої позичальником, здійснюють аналіз основних показників його фінансової діяльності, вивчають ділову репутацію керівників підприємства. Під час вивчення діяльності підприємства особлива увага приділяється дотриманню договірних зобов’язань, фінансово-господарської дисципліни, проведенню аналізу руху грошових коштів на рахунках потенційного позичальника. При оцінці фінансового стану позичальника здійснюється перевірка достовірності балансів підприємства.

Спеціалісти розраховують коефіцієнти, визначають клас позичальника та ступінь ризику кредитної операції, проводять моніторинг застави, бесіди з керівниками підприємств, виїзні перевірки заставного забезпечення та ін.

Під час дії кредитного договору щоквартально здійснюється оцінка фінансового стану позичальника з метою виявлення змін фінансово-економічного стану підприємства та, у випадку необхідності, подальшими змінами умов кредитного договору.

У результаті несприятливого коливання на ринку процентних ставок банк наражається на процентний ризик.

З метою зниження процентного ризику банк використовує комплексну систему управління ризиком, яка базується на: прогнозуванні тенденції зміни процентних ставок; вивченні динаміки зміни спреда між ставками за залученими та розміщеними коштами; визначенні величини GAP-розриву між активами та пасивами, чутливими до змін ставок на різних часових проміжках; визначенні співвідношення активів та пасивів, чутливих до змін процентних ставок і співвідношення GAP-розриву до чистих активів банку; здійсненні контролю за розривами між активами та пасивами, чутливими до змін процентних ставок на щоденній основі; здійсненні контролю за рівнем чистої процентної маржі; співставленні величини процентного ризику з прибутком банку; проведенні зваженої процентної політики банку, яка базується на формуванні процентних ставок по кредитам з обліком собівартості пасивів і рейтингу позичальника, ризику операції; щомісячному перегляді процентних ставок по активним та пасивним операціям з обліку ринкової позиції банків — конкурентів.

Для підвищення «гнучкості» балансу у відношенні до процентного ризику, в договорах з фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачена можливість перегляду процентних ставок у зв’язку зі значними коливаннями ставок на ринку чи змінами облікової ставки.

Аналіз GAP-розривів середньозважених відсоткових ставок проводиться згідно внутрішньої форми звітності «Часовий ряд ліквідності», яка надає можливість проаналізувати розриви у ставках та строках активів та пасивів консолідовано та у розрізі філій за всіма валютами.

Для прийняття управлінських рішень в рамках визначення нижньої вартості банківського кредиту та забезпечення стабільної роботи банку, виконується розрахунок та аналіз ставки беззбитковості.

Серед основних інструментів в управлінні кредитним ризиком, які застосовуються у Правекс-Банку є установлення лімітів і нормативів за видами активних операцій, контрагентами та фінансовими інструментами.

Світова практика в економічно розвинутих країнах зі стабільною економікою припускає в банках проблемну заборгованість до 6% від загального кредитно-інвестиційного портфеля. Станом на 01.01.07р. у Правекс-Банку проблемна заборгованість складала 3,03% (з них 1,2% — кредити, видані до 1998р.), на 01.01.08р. — 1,56%.

Це свідчить про високопрофесійний підхід до здійснення моніторингу при видачі кредитів, а також до здійснення високого постійного контролю за діючими кредитами.

Значну увагу приділяє Банк управлінню ринковими ризиками (валютним, відсоткових ставок, та ін.). Рішення у цій сфері приймаються з урахуванням постійного аналізу різних сегментів фінансового ринку та тенденції змін, що відбуваються. У Банку встановлені відповідні нормативи ризику, дотримання яких постійно контролюється Комітетом з управління активами та пасивами. Мінімізація валютних ризиків здійснюється через упровадження певних процедур, обмежень та механізмів, що дозволяють ефективно управляти відкритою валютною позицією Банку. Найбільш важливим є ризик коливань курсу гривні відносно євро. Тому позиція щодо євро перебуває під особистим наглядом керівництва Банку. Валютні операції Банк здійснює у суровій відповідності з нормативними вимогами НБУ та внутрішніми положеннями.

Проводиться постійний моніторинг та аналіз основних макроекономічних показників, оцінка основних тенденцій змін цих показників. Різноманітні індикатори фінансового ринку також перебувають під пильним наглядом аналітиків. Це дозволяє робити прогнози щодо динаміки змін курсів іноземних валют та допомагає у прийнятті рішень з управління валютною позицією.

Комітет з управління активами та пасивами затверджує та регулярно переглядає ліміти відкритої валютної позиції. Такі ліміти установлюються у розрізі як окремих валют, так і груп іноземних валют. Також установлені ліміти на розмір максимальних збитків та прибутків від коливань курсів валют. Розрахунок та контроль відповідних лімітів робиться Управлінням оцінки ризиків щоденно. Звіт про дотримання встановлених лімітів регулярно подається на розгляд Комітету з управління активами та пасивами.

Упроваджені механізми дозволяють Банку ефективно керувати валютним ризиком та уникати збитків внаслідок цього ризику.

Найважливішим в управлінні банком є управління ризиком ліквідності, достатньої для виконання Правекс-Банком своїх зобов`язань перед клієнтами та контрагентами у повному обсязі та в строк. Банком стабільно виконуються нормативи ліквідності, встановлені НБУ. Так, середнє значення нормативу миттєвої ліквідності за 2007 рік було 72,26% (нормативне значення не менше 30%), нормативу загальної ліквідності — 117,9% (норматив 100,00%), нормативу поточної ліквідності — 75,51% (норматив не менше 40%), нормативу співвідношення високоліквідних та робочих активів — 26,6% (норматив 20%). Значно зросла питома вага строкових депозитів клієнтів. Їх рівень в залучених коштах Банку зріс на 10,5% порівняно з 2006р.

Для розрахунку ліквідності та платоспроможності використовується програма «Платіжний календар», за допомогою якої розраховується консолідовані показники і аналізуються всі фінансові потоки в банку.

Щомісячно на засіданні Комітету з управління активами та пасивами здійснюється аналіз ресурсної бази за попередній місяць з урахуванням змін відсоткових ставок, проводиться оцінка поточного стану балансу. Одночасно визначається стратегія управління активами і пасивами на наступний місяць.

Для аналізу діяльності банку і визначення рівня ризику використовується форма звітності «Баланс АКБ «Правекс-Банк»», яка дозволяє сформувати відхилення за будь-який період, що дає можливість проаналізувати динаміку основних показників балансу.

На основі форми звітності «Баланс АКБ «Правекс-Банк»» виконується розрахунок коефіцієнтів для звіту «Фінансово-економічні показники ефективності результатів і ризиків банківської діяльності». Головним чином, це показники фінансової стійкості та платоспроможності, ліквідності, збалансування активних і пасивних операцій, ефективності результатів діяльності банку: рентабельність активів, рентабельність капіталу, чиста процентна маржа.

Для контролю, планування та аналізу доходів та витрат використовуються такі форми звітності, як «Кошторис адміністративно-господарських витрат», «Прогноз фінансового результату за місяць», «Звіт про доходи та витрати за місяць», «Операційні доходи та витрати за день», які формуються в автоматичному режимі.

Найважливішим завданням управління для кожного банку є забезпечення оптимальної структури залучених та розміщених коштів.

На виявлення та моніторинг операційного ризику спрямована діяльність Управління внутрішнього аудиту Правекс-Банку, яка здійснює перевірки усіх структурних підрозділів та надає рекомендації щодо оптимізації виконання операцій. Постійно удосконалюються банківські технології, підвищується професійний рівень персоналу.

3.4 Управління кредитним портфелем АКБ «Правекс-Банку»

Кредитування.

Значну питому вагу у структурі активів Правекс-Банку займають кредити, надані як юридичним, так і фізичним особам (рисунок 3.4).

Кредитування, як і раніше, залишається одним із пріоритетних і прибуткових напрямків діяльності банку. 2007 рік продовжив і наростив темпи і починання 2006р. у створенні нових кредитних продуктів, значно розширивши при цьому сфери кредитування. За рахунок цього кредитний портфель банку в 2007 р. збільшився в 1,7 рази або в абсолютних цифрах на 999,72 млн. грн. і склав станом на 01.01.2008 року 2425,34 млн. грн. (без урахування страхових резервів) (рисунок 3.5).

Також слід зазначити, що Правекс-Банк посідає одне з лідируючих місць на банківському ринку України з кредитування фізичних осіб. Кредити фізичних осіб складають 88,5% від кредитів у загальному кредитному портфелі банку. За даними Асоціації українських банків станом на 01.01.08р. в частині долі кредитів фізичних осіб в сукупному кредитному портфелі фізичних та юридичних осіб Правекс-Банк займає четверте місце серед найкращих банків України.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.4 – Динаміка активів і кредитів Правекс-Банку (тис. грн.)

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.5 – Динаміка зміни кредитного портфеля (тис. грн.)

Обсяг кредитування фізичних осіб за 2007 рік збільшився порівняно з 2005 р. у 1,88 рази або в абсолютних цифрах на 1003,33 млн. грн. та склав станом на 01.01.2008 року 2146,61 млн. грн (рисунок 3.6).

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.6 – Динаміка зміни обсягів кредитування фіз. осіб (млн. грн.)

Цей обсяг склався завдяки наданню широкого спектра програм для громадян (рисунок 3.7), а саме: стандартного кредитування під заставу нерухомості, землі, майнових прав на депозит, транспортних засобів; іпотечного кредитування для купівлі житла терміном до 25 років; молодіжного кредитування для купівлі житла терміном до 25 років; кредитування для купівлі автомобілів у розстрочку терміном до 7 років; споживчого кредитування для придбання побутової, аудіо- та відеотехніки терміном до 3 років та кредитування на інші послуги; ломбардного кредитування.

Правекс-Банк надає послуги з кредитування юридичних осіб і для цього постійно розробляються нові кредитні програми. Усього в банку працює 10 кредитних програм для юридичних осіб, а саме: кредити та кредитні лінії під заставу; короткострокові кредитні лінії у формі овердрафту; довгострокове кредитування під інвестиції в нерухомість (офіси, приміщення); кредитування для купівлі автомобілів (у тому числі парку автомобілів); кредитування для купівлі обладнання; кредитування для купівлі сільськогосподарської техніки; банківські гарантії; кредитування шляхом врахування векселів; кредитування з використанням документарних акредитивів; кредитування під зовнішньоекономічну діяльність.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.7 – Кредити фізичних осіб

Кредитний портфель юридичних осіб складає станом на 01.01.2008р. 278,73 млн. грн. Велику питому вагу серед кредитів юридичних осіб займають кредити під заставу нерухомості та інші види забезпечення (87,10%), короткострокові кредитні лінії займають — 12,90%.

З урахуванням розширення мережі філій і відділень банку (станом на 31 грудня 2007 року Правекс-Банк нараховував 520 філій та відділень по всій Україні) необхідно відзначити і регіональну структуру кредитного портфеля.

Кредити філій та регіональних відділень складають 37,64% або 912,95 млн. грн. в абсолютних цифрах станом на 01.01.2008 року.

Аналіз кредитного портфеля за видами валют підтверджує тенденцію минулих років, де валютний кредитний портфель складає 56,33% від загального кредитного портфеля.

Якість кредитного портфеля поліпшується щорічно.

Станом на 01 січня 2008 р. у Правекс-Банку проблемна заборгованість від загального кредитно-інвестиційного портфеля склала 1,56%, що є незначною величиною порівняно з розмірами проблемної заборгованості банків в економічно розвинутих країнах зі стабільною економікою.

Це свідчить про високопрофесійний підхід до здійснення моніторингу при видачі кредитів, а також до здійснення постійного контролю за діючими кредитами.

Кредитні фахівці й надалі продовжують розробку нових програм кредитування й у 2008 році запропоновують до послуг клієнтів — юридичних і фізичних осіб — нові кредитні продукти.

Іпотечне кредитування.

У 2007 році кредити на купівлю житла в Правекс-Банку стали ще більш доступними для клієнтів банку: у клієнтів з’явилася можливість оформити кредит строком до 25 років без початкового внеску; строк прийняття рішення про кредитування зменшено до 3 днів.

В 2007 році банком було видано 1611 кредитів фізичним особам на купівлю житла на суму 270,32 млн. грн. Помітно виріс середній розмір іпотечних кредитів в порівнянні з попередніми періодами. Так, в 2005 році середній розмір одного кредиту складав 87,2 тис. грн., в 2006 році — 112,6 тис. грн., а в 2007 році — 167,8 тис. грн.

Також слід зазначити, що в 2007 році, у результаті проведеного дослідження рейтинговим центром інформаційної групи «Експерт-Україна», Правекс-Банк був визнаний переможцем у номінації «Кредит зі стандартним графіком погашення». На сьогоднішній день Правекс-Банк активно розвиває даний сегмент кредитного ринку і входить в першу десятку лідерів українського банківського сектору.

Кредитування фізичних осіб на купівлю автомобілів. Обсяг кредитування фізичних осіб на купівлю автомобілів за 2007 рік збільшився порівняно з 2006 роком на 11,2%, а саме, в 2007 році банком було видано 4246 кредитів фізичним особам на купівлю автомобілів на суму 250,28 млн. грн. Зріс також і середній розмір таких кредитів. Так, у 2006 році середній розмір одного такого кредиту в Правекс-Банку складав 54,6 тис. грн., а в 2007 році – 59 тис. грн. Співвідношення кількості виданих кредитів та обсягів кредитування на купівлю автомобілів у 2005 – 2007 рр. представлене на рисунках 3.7 і 3.8. Нарощення обсягів участі Правекс-Банку на ринку автокредитування відповідно сприяло значному збільшенню кредитного портфеля банку за програмою кредитування фізичних осіб на купівлю автомобілів. Таким чином, кредитний портфель банку за цією програмою в звітному році зріс на 108,06 млн. грн. і склав на кінець 2007 року 332,70 млн. грн.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.7 – Кількість виданих фізичним особам кредитів на купівлю автомобілів, штук

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.8 — Сума кредитів, виданих фізичним особам на купівлю автомобілів, млн. грн.

Правекс-Банк не зупиняється на досягнутому, тому, з метою подальшого розвитку програми кредитування фізичних осіб на купівлю автомобілів, на початку 2007 року були введені нові, ще вигідніші умови кредитування: строк кредитування на купівлю автомобілів іноземних марок і марок країн СНД збільшено до 7 років; строк кредитування на купівлю автомобілів вітчизняного виробництва збільшено до 5 років і т.д.

Подальше вдосконалення банківських технологій та інформаційних систем при оформленні авто кредитів дозволило зменшити строк прийняття рішення банком про надання кредиту до 1-го банківського дня.

Також неабияку роль у досягненнях Правекс-Банку у цій сфері відіграє активна співпраця банку з більшістю автосалонів України за програмою кредитування фізичних осіб на купівлю автомобілів, про що говорить той факт, що на кінець 2007 року було укладено 580 угод про співробітництво між автосалонами та Правекс-Банком.

Споживче кредитування.

Правекс-Банк є одним із лідерів споживчого кредитування населення серед банків України. Споживчий кредит на купівлю практично усіх товарів та деяких послуг клієнт може отримати як у будь-якому пункті видачі споживчих кредитів (пункти видачі споживчих кредитів розташовані безпосередньо в магазинах або торгових центрах), так і в одному із 520 відділень Банку на термін до 3 років.

Правекс-Банк у 2007 році відкрив нові можливості для своїх клієнтів. Відтепер кредит готівкою можна буде отримати всім клієнтам, незалежно від наявності кредитної історії у Правекс-Банку. Перевага кредиту готівкою полягає в тому, що клієнт, отримавши гроші в кредит, має змогу використати їх на власний розсуду будь-якому магазині або торговій мережі.

Також на початку 2007 року Правекс-Банк запровадив нову форму отримання споживчого кредиту за допомогою платіжних карток, а саме з кредитною карткою «Розстрочка». Даний продукт передбачає отримання клієнтом миттєвої платіжної картки (Visa Classic Unembossed domestic) та встановлення кредитного ліміту у розмірі до 25 000 грн. на картковий рахунок.

Власник кредитної картки «Розстрочка» за рахунок кредитних коштів банку має змогу оплатити покупки чи отримати готівку на будь-які потреби. Вагомою перевагою даної послуги є багаторазове використання картки, таким чином погашена частина кредиту стає доступною до витрат.

Також, маючи кредитну картку «Розстрочка», клієнт не витрачає кожного разу час на оформлення нового споживчого кредиту, а користується встановленим лімітом протягом 2-х років. Введення кредитної картки «Розстрочка» забезпечує клієнтам ще більшу свободу у виборі та плануванні своїх витрат.

На сьогоднішній день банк успішно співпрацює по видачі споживчого кредиту з такими торговими партнерами як: «АБВ-Техніка»; «Алло»; «Альпарі»; «Астел»; «Вікотек»; «Діавест+»; «Евросеть»; «Ельдорадо»; «МегаМакс»; «Мелофон»; «МКС»; «МобіДік»; «Мобілочка»; «Нова Електроніка»; «СітіКом»; «Таргет»; «Технолюкс»; «Техномаркет»; «Техноярмарок»; «Фокстрот»; «Юнітрейд»; інші.

У 2007 році Правекс-Банк здобув перемогу у тендері, який проводила група компаній «Фокстрот» серед кредитних організацій, представлених на ринку споживчого кредитування, та отримав право надавати послуги із споживчого кредитування в магазинах цієї торгової мережі. Перемога Правекс-Банку у тендері, без сумніву, підтверджує високий рівень менеджменту, що засвідчує якість та надійність послуг, які надаються у сфері споживчого кредитування.

Згідно з укладеними генеральними угодами із споживчого кредитування, кількість магазинів-партнерів, у порівнянні з минулим роком, зросла на 5% і на сьогоднішній день складає 16730 одиниць.

Протягом 2007 року між Правекс-Банком та його торговими партнерами було проведено більш як 750 акцій, що забезпечило збільшення кількості оформлених споживчих кредитів на 20%.

На 01.01.08 р. Правекс-Банком було встановлено 2257 пунктів видачі споживчих кредитів, що у 6,4 рази більше в порівнянні з минулим роком, серед них 1200 пунктів встановлено в крупних торгових мережах.

Протягом 2007 року через пункти видачі було видано 450084 кредитів на суму 999015,9 тис. грн., що складає 84,83% від загального обсягу виданих кредитів. У 2007 році Правекс-Банк за програмою «Товари та послуги в розстрочку» через пункти видачі та структурні підрозділи видав 530 588 кредитів на суму 1182154,25 тис. грн.

За 2007 рік Правекс-Банк видав 183154 споживчих кредити на суму 369399,93 тис. грн. Кількість виданих кредитів у порівнянні з 2006 роком зросла на 189,7%, а сума — на 220% (рисунок 3.9, 3.10).

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.9 – Динаміка росту кількості кредитів у пунктах видачі споживчих кредитів у 2007 році (шт.)

У 2007 році Правекс-Банк планує збільшити кількість оформлених споживчих кредитів до 488400 на суму 1050000,00 тис. грн.

На початок 2007 року кредитний портфель Правекс-Банку за програмою «Товари та послуги в розстрочку» становив 234,68 млн. грн. Протягом 2007 року виріс на 601,53 млн. грн. та на початок 2008 року становив 836,21 млн. грн.

Протягом 2007 року Правекс-Банк значно збільшив кількість виданих кредитів, розширив мережу пунктів видачі споживчих кредитів та зміцнив свої позиції на ринку споживчого кредитування.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.10 – Динаміка росту обсягу кредитів у пунктах видачі у 2007 році (грн)

3.5 Управління інвестиційним портфелем АКБ «Правекс-Банку»

Правекс-Банк надає клієнтам усі можливі послуги на фондовому ринку. У 2007 році Правекс-Банк одержав нові ліцензії Державної комісії цінних паперів і фондового ринку на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку, а саме:

ліцензія Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189669 від 06.10.2007 року видана територіальним управлінням ДКЦПФР у м. Києві на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку — депозитарної діяльності: діяльність з ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів (строк дії до 06.10.2012 року);

ліцензія Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189673 від 06.10.2007 року на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку — депозитарної діяльності: депозитарної діяльності зберігача цінних паперів (строк дії до 06.10.2012 року);

ліцензія Державної комісії цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189672 від 06.10.2007 року на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами: андерайтинг (строк дії до 06.10.2012 року);

ліцензія Державної комісії цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189671 від 06.10.2007 року на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами: дилерська діяльність (строк дії до 06.10.2012 року);

ліцензія Державної комісії цінних паперів та фондового ринку серії АВ № 189670 від 06.10.2007 року на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами: брокерська діяльність (строк дії до 06.10.2012 року).

Банк традиційно пропонує клієнтам операції по доміциляції векселів, прийняття векселів на інкасо, опротестування векселів та авалювання векселів. Найбільшим попитом користувалася послуга авалювання векселів, які були видані на суму податку на додану вартість й акцизний збір. Обсяг авальованих податкових векселів в 2007 році становить близько 1377175 грн.

У 2007 році банк здійснив 2 емісії акцій на загальну суму 62539139 грн. Статутний капітал банку на 31.12.2007 року склав — 171499139 грн. Крім того, в 2007 році Правекс-Банк здійснив дебютний випуск облігацій, номінованих у національній валюті, на суму 50000000 гривень. Рейтингова оцінка Moody’s Investors Service, Inc. для випуску облігацій склала «В2″ за міжнародною шкалою та» – А3.uа.» за національною шкалою. Розміщення облігацій було розпочато 11.11.2007 року і вже на 31.11.2007 року було розміщено облігацій на загальну номінальну вартість 18 мільйонів гривень.

Наприкінці 2007 року департамент цінних паперів та депозитарної діяльності був реорганізований у департамент інвестиційного бізнесу, якому були поставлені нові завдання, у зв’язку із чим банк почав активну діяльність на інвестиційному ринку, у тому числі на українському фондовому ринку та міжнародному ринку капіталу.

3.6 Міжбанківський бізнес

Правекс-Банк, завдяки високим стандартам праці та багаторічному досвіду роботи, виступає активним учасником на міжбанківському валютному ринку. Банк працює як з вітчизняними, так і з іноземними банківськими установами, проводячи операції із залучення та розміщення коштів у національній та іноземній валютах, а також валютообмінні операції. Міжбанківські операції для Правекс-Банку є важливим інструментом управління ліквідністю банку та дозволяють сформувати якісну структуру активів і пасивів.

Правекс-Банк зарекомендував себе як надійний діловий партнер, який високо котирується банківською спільнотою, що дозволяє зміцнювати свої позиції оператора фінансового міжбанківського ринку. Банк активно розвиває кореспондентську мережу та на взаємовигідних умовах проводить операції з банками, що мають бездоганну репутацію та довіру в банківських колах.

Ліберальна політика встановлення лімітів сприяє залученню нових партнерів та збільшенню обсягів операцій.

Операції на DEPO-ринку.

Протягом 2007 року Правекс-Банк зміцнив та підтвердив статус активного учасника міжбанківського валютного ринку.

Загальний обсяг операцій з розміщення ресурсів на міжбанківському ринку за 2007 рік склав 16,256 млрд. грн., що у порівнянні з аналогічним показником за 2006 рік на 87% більше; обсяг операцій із залучення ресурсів — 1,564 млрд. грн., що на 9% менше ніж за аналогічний період 2006 року.

Зниження рівня залучення ресурсів в 2007 році вдалося досягти завдяки ефективному використанню власної ресурсної бази. В той же час широка лімітна база Правекс-Банку та програми кредитування банків-партнерів під різні види покриття (іноземна валюта, нерухомість, цінні папери тощо) дозволили значно збільшити активні ресурсні операції.

Операції на FOREX-ринку.

Правекс-Банк надає своїм клієнтам не тільки повний спектр традиційних послуг (можливість стати активним учасником ресурсного ринку, купувати/ продавати валюту на міжбанківському валютному ринку за найбільш оптимальним курсом), але й таких, які здійснює лише Правекс-Банк: обмін і конвертація «екзотичних» валют та ін.

Загальний обсяг операцій Правекс-Банку з купівлі/продажу іноземної валюти становив у 2007 році еквівалент 314147147 доларів США. Майже 2/3 цього обсягу, а саме еквівалент 210027850 доларів США, становили операції з купівлі іноземної валюти. Обсяг операцій з продажу іноземної валюти — еквівалент 104119297 доларів США.

Кореспондентські відносини.

Правекс-Банк, як висококваліфікований та досвідчений фінансовий партнер, забезпечує високий рівень обслуговування своїх клієнтів.

Широка кореспондентська мережа дозволяє Правекс-Банку застосовувати професійний індивідуальний підхід до своїх клієнтів та максимально швидко, ефективно та дешево їх обслуговувати, що є запорукою надійного довгострокового партнерства. Сучасні електронні технології зв’язку надають можливість оптимізувати процес обробки переказів через кореспондентські рахунки та проводити всі види міжнародних фінансових розрахунків з дотриманням високих міжнародних стандартів.

Існуюча на сьогодні кореспондентська інфраструкура Правекс-Банку та визнання на міжбанківському фінансовому ринку дозволяють оперативно встановлювати кореспондентські відносини та співпрацювати з новими контрагентами.

Кореспондентські рахунки Правекс-Банку відкриті в іноземних банках у 7 країнах світу. Це, в першу чергу, першокласні впливові міжнародні банки з бездоганною репутацією, які мають значний досвід міжнародних і міжбанківських розрахунків, документарного бізнесу та фінансування міжнародної торгівлі, а також великі та надійні за всіма показниками банківські установи України.

З метою прискорення розрахунків з учасниками міжбанківського ринку України, а також виконання операцій для банків-нерезидентів, відповідно до чинного законодавства України та нормативних актів Національного банку України, Правекс-Банк відкриває та веде кореспондентські рахунки типу ЛОРО в гривнях, доларах США, євро, англійських фунтах стерлінгів та швейцарських франках.

Операції, які пропонує Правекс-Банк за ЛОРО-рахунками: ведення кореспондентських рахунків; керування залишками на рахунках у режимі реального часу; конверсійні операції в режимі реального часу; перекази у всіх видах валют; зарахування гривень на кореспондентський рахунок і надання виписок за рахунками при проведенні операцій; використання залишків на рахунку як застави при укладанні угод; залучення коштів як у формі міжбанківських кредитів, так і в інших формах; нарахування відсотків на залишки на кореспондентському рахунку за індивідуальною домовленістю; касове обслуговування кореспондента (внесення видача готівки).

Документарний бізнес.

Правекс-Банк здійснює всі види документарних операцій в іноземній валюті, які прийняті в міжнародній практиці: акредитиви, гарантії, інкасо.

Акредитиви.

Акредитив від Правекс-Банку є найбільш прийнятною формою розрахунків у міжнародній торгівлі, оскільки забезпечує чітке виконання зобов’язань партнером. Використання акредитивної форми розрахунків значно мінімізує транспортні та комерційні ризики бізнесу. Для імпортерів акредитив більш вигідний, ніж авансовий платіж; для експортерів — більш вигідний, ніж банківський переказ.

Правекс-Банк надає повний спектр послуг з акредитивної форми розрахунків, включаючи консультації зі спеціалістами відносно ефективності умов акредитива та валютного законодавства. Разом з акредитивами від Правекс-Банку Ви маєте можливість без особливих турбот започаткувати власний бізнес, набути додаткових економічних вигод у бізнес-середовищі, більш просто оформити кредит для розвитку бізнесу, забезпечити «статус-кво» надійного платника або постачальника та безперешкодно налагодити нові ефективні зовнішньоекономічні контакти.

Документарне інкасо.

Незважаючи на те, що ця форма розрахунків у наш час втрачає свою популярність, поступаючись акредитиву, проте вона регламентована уніфікованими правилами Міжнародної торговельної палати і знаходить своє застосування в міжнародних розрахунках, у тому числі в межах акредитивної форми, коли документи, подання яких передбачене акредитивом, оплачуються на інкасовій основі.

Правекс-Банк проводить всі передбачені операції з документарного інкасо, виступаючи як банк-ремітент, банк, що інкасує, та/або банк, що представляє.

Гарантії.

Наявність міжнародних правил за гарантіями, які чітко визначають документарний характер гарантійних зобов’язань та уніфікують міжбанківські процедури у зв’язку з ними, дає потужний стимул для використання цієї форми забезпечення зобов’язань, Правекс-Банк надає послуги з проведення гарантійних операцій як у межах внутрішнього українського регламенту, так і в міжнародному форматі. Ефективна робота Правекс-Банку в області документарного бізнесу забезпечується: широкою мережею міжбанківських відносин; високим рівнем технічного та програмного забезпечення; індивідуальним підходом у кожному конкретному випадку; гнучкою тарифною політикою; професіоналізмом фахівців банку.

3.7 Платіжні картки

Як і в попередні роки, Правекс-Банк продовжує плідну співпрацю з міжнародними платіжними системами Visa Int. та MasterCard Inc., а також з фінансовою компанією American Express, і є одним із лідерів серед українських банків у сфері емісії та еквайрингу платіжних карток. За даними рейтингу Української міжбанківської Асоціації членів платіжних систем «ЄМА» Правекс-Банк посідає 6-те місце серед усіх українських банків за обсягом емітованих платіжних карток станом на 01.01.08 року.

Обсяг емітованих платіжних карток характеризує обсяг клієнтської бази банку, яка формується завдяки рівню якості обслуговування, тарифну політику та заходів безпеки, яких вживає банк для захисту рахунків своїх клієнтів.

Протягом 2007 р. Правекс-Банк випустив понад 260000 карток платіжних систем Visa Int. та MasterCard Inc., і на кінець року загальний обсяг емісії становив близько 1150000 платіжних карток.

Один із найширших серед українських банків асортимент карткових продуктів, що нараховує понад 90 одиниць, може задовольнити потреби найвибагливіших клієнтів. Пріоритетом банку є заохочення до співпраці нових клієнтів.

Досягненню поставленого завдання сприяє тенденція постійного розширення спектру додаткових послуг та продуктів.

У 2007 році Правекс-Банк сертифікував та розпочав випуск нового карткового продукту — платіжної картки Visa Classic International Unembossed, що поєднує в собі статус картки високого рівня та миттєвих карткових продуктів — клієнт отримує картку безпосередньо при зверненні до банку.

Саме на базі даного продукту у 2007 році були запроваджені нові кредитні картки «Універсальна» та «Розстрочка», які гармонійно доповнили досить широкий ряд кредитних продуктів для різноманітних категорій клієнтів.

Кредитні карткові продукти користуються великим попитом та є найбільш перспективними послугами Правекс-Банку.

Дані послуги знайшли свою аудиторію клієнтів в існуючих ринкових умовах України, коли спостерігається зниження попиту населення до звичайних споживчих кредитів і клієнт зацікавлений в отриманні універсального платіжного продукту, що дозволить заощадити час при зверненні до банку для оформлення документів на отримання кредитних коштів.

У зв’язку з цим, в найближчі роки кредитні продукти будуть розвиватися найбільш активно.

Додаткові послуги, які на сьогоднішній день пропонує Правекс-Банк, вже не є предметом розкоші для клієнта. За помірно гнучку оплату користувач платіжної картки має можливість заощадити свій час, кошти та швидко вирішити безліч життєвих та ділових проблем: з дому чи офісу можна контролювати рух грошових коштів на картковому рахунку, слідкувати за надходженнями та витратами завдяки послузі SMS-банкінг — достатньо лише бути абонентом одного з мобільних операторів; отримувати виписки, що відображають рух коштів на картковому рахунку, у відділеннях банку, поштою та через мережу Інтернет; у разі виникнення нагальної потреби, клієнт може терміново отримати кошти за фізичної відсутності картки; заощаджувати кошти на конвертації валют при розрахунках за кордоном, для чого достатньо оформити картку в кількох валютах (мультивалютну): доларах США, євро та гривнях; надавати право близьким людям чи діловим партнерам проводити операції з платіжними картками шляхом оформлення довіреностей на третю особу; клієнти мають можливість переказувати кошти зі своїх карткових рахунків на рахунки інших осіб; з метою мінімізації ризику шахрайства, клієнт може встановити обмеження на зняття готівки в банкоматах чи розрахунки в торговельній мережі.

Завдяки креативному підходу до обслуговування та плідній співпраці з платіжними системами і торгівельними мережами, співробітники банку привернули увагу багатьох нових клієнтів шляхом впровадження нових програм та акційних пропозицій. Найбільш яскравими та масштабними з безліччю подарунків та приємних сюрпризів були:

«Visa — ексклюзивна платіжна картка Туріна-2007». Акція проводилася спільно з міжнародною платіжною системою Visa International. Кожен власник картки Visa Правекс-Банку, котрий розрахувався карткою, отримав у подарунок оригінальний сувенір із символікою зимових Олімпійських ігор 2007 року;

«Дій з розумом — розраховуйся з Visa» — користувачі карток Visa, розраховуючись в будь-якій точці торгівельно-роздрібної мережі на суму 20 грн. і більше, мали змогу виграти один з 85 ваучерів на придбання побутової техніки;

«3 Visa — казка поруч» — фестиваль покупок. Розрахувавшись в будь-якому з магазинів торгівельних мереж-учасників акції на суму 30 грн. і більше, клієнт автоматично отримував сувенір із логотипом Visa та мав змогу виграти один із цінних призів;

«Якісна техніка — європейський подарунок». Купуючи побутову техніку Samsung, клієнт отримував миттєву картку Visa зі 150 грн. на рахунку.

Широка мережа банкоматів дозволяє зняти готівку в будь-якому куточку України. На сьогоднішній день до послуг клієнтів пропонується близько 300 банкоматів авторитетного міжнародного виробника NCR.

Більш того, в 2007 році банком був підписаний договір про об’єднання банкоматної мережі з Укрсоцбанком, Укргазбанком, Укрссиббанком. Таким чином, клієнти отримали змогу знімати готівку без додаткової комісії в банкоматах. Окрім того було розширено функціональність банкоматів: збільшено кількість мобільних операторів, електронні ваучери яких можна придбати в банкоматах.

Платіжна картка надає унікальну можливість безготівкових розрахунків у торговельних мережах. Протягом 2007 р. Правекс-Банк збільшив кількість POS-терміналів у торгових точках більш ніж в півтора рази, їх кількість на сьогоднішній день становить майже 480. За даними Асоціації українських банків по кількості встановлених POS-терміналів станом на 01.01.08р. Правекс-Банк знаходиться на 11-му місці серед найкращих банків України.

Просування корпоративних карток.

2007 рік відзначився підвищеною увагою до розширення функціональних властивостей корпоративних карток, які вдосконалили процес проведення розрахунків та контролю витрат і надходжень приватними підприємцями та підприємствами малого бізнесу. Широкий асортиментний ряд та перелік додаткових послуг забезпечили високу популярність даного типу карток.

На сьогоднішній день до уваги клієнтів Правекс-Банк пропонує не лише картки в одній валюті, такі як Visa Business Electron Domestic, Visa Business Electron International. MasterCard Electronic Business, Visa Business Silver, Visa Business Gold та MasterCard Business International, а й мультива-лютні картки — MasterCard Business, Visa Business Silver, Visa Business Gold з мультивалютними спец-рахунками в доларах США, євро та гривнях.

Протягом 2007 року банк емітував 4322 корпоративні картки. До уваги клієнтів пропонується різний дизайн корпоративних карток.

Загальна сума грошового обороту в національній валюті за 2007 рік становила понад 180 млн. грн., в той час як аналогічний показник за 2006 рік складав 100 млн. грн.

Збільшенню емісії корпоративних карток сприяє широка мережа філій, відділень, банкоматів та пунктів видачі готівки по всій території України та АРК, оптимальна тарифна політика банку, індивідуальний та професійний підходи до кожного клієнта.

Просування зарплатно-карткових проектів.

Велике значення Правекс-Банк надає просуванню та розвитку зарплатно-карткових проектів, що дозволяють скоротити фінансові витрати та затрати часу на доставку та видачу готівки співробітникам організацій. Автоматизована видача заробітної плати в банкоматах забезпечує високу конфіденційність інформації щодо розміру заробітної плати персоналу, а широка мережа банкоматів та пунктів видачі готівки надає можливість швидко та безпечно отримати кошти. Окрім цього клієнт має можливість щомісячно отримувати відсоткові нарахування на залишок на картковому рахунку. На сьогоднішній день банк реалізує зарплатні проекти із застосуванням платіжних карток міжнародних платіжних систем Visa Int. та MasterCard Inc.

Вже зараз Правекс-Банк обслуговує зарплатні проекти таких установ, як Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство екології і природних ресурсів України, КНУ ім. Т.Г. Шевченка, НТУУ «КПІ» та ряд інших установ і вищих навчальних закладів по всій Україні.

Протягом 2007 року партнерами банку стало ще понад 200 підприємств, було залучено до співпраці такі організації, як: КРУ в м. Києві та Київській області; Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства; Київська міська психоневрологічна лікарня № 1; Київський педагогічний коледж; Інститут інноваційних технологій; ОП «Атоменергомаш» м. Запоріжжя та ін.

Широкого розвитку та популярності серед клієнтів набула впроваджена в 2006 році програма «Друга зарплата» — овердрафтне кредитування держателів зарплатних платіжних карток. Зокрема в 2007 році було збільшено розмір максимальної суми кредиту до 300% (від середньомісячних перерахувань на картковий рахунок).

Так, напочатку 2007 року була впроваджена нова послуга «Універсальний зарплатний кредит», яка дозволяє власникам платіжних карток встановлювати кредитний ліміт у розмірі до 600% від середньомісячної заробітної плати (з розрахунку — за останні три місяці).

Дисконтна програма.

Завдяки найбільш демократичній та гнучкій політиці Правекс-Банку поміж інших банків, кожен власник картки, емітованої банком, незалежно від її рівня чи типу (зарплатна, депозитна, клієнтська, пенсійна, корпоративна) може отримувати знижки до 30% в понад 5000 торгівельно-сервісних підприємств України. Слід зазначити, що до програми протягом 2007 року було залучено понад 600 підприємств-партнерів, послуги яких користуються найбільшим попитом серед споживачів. Власники карток Правекс-Банку можуть заощаджувати, відвідуючи салони ювелірних виробів та годинників «Даміані», «Лувр», «Базель», «Авеню», «Ноблесс», меблевий салон «Рив’єра», кальян-бар «Хабібі», ресторани «Велюр», «001», «Кловський», бутіки білизни «Belle Femme», «Dim», туристичну агенцію «СВ-тур», «Афіна-тревел», «Траєкторія», стоматологічні клініки «Лана-дент», «Мілдент», «Слален» та ін. Мережа підпри-ємств-партнерів банку постійно розширюється як у Києві, так і по всій Україні.

Таким чином, Правекс-Банк зробив значний внесок в загальний розвиток карткового бізнесу в Україні, зайнявши нішу стабільності, надійності та довіри.

3.8 Менеджмент роздрібного бізнесу АКБ Правекс-Банк

Одним із основних напрямків діяльності кожного універсального банку є послуги для населення. Спрямовуючи роботу на всіх клієнтів вирішуючи їх проблеми, сьогодні Правекс-Банк виступає як роздрібний банк національного масштабу. Тому розвиток роздрібних послуг є пріоритетним в роботі з клієнтами і потребує особливої уваги до організації даного процеса в кожному відділенні.

Правекс-Банк надає клієнтам послуги по переказу грошових коштів — Western Union; Money Gram, «Правекс-Телеграф», грошові перекази з Ощадного банку Росії; валюто-обмінні операції – «Обмін валют», перевірка платоспроможності банкнот іноземної валюти, обмін зношених банкнот; продаж ювілейних і пам’ятних монет, продаж та купівля дорожніх чеків, інкасо іменних чеків, передплата карток Visa Travel Money Cash Passport; приймання готівкових платежів від фізичних та юридичних осіб; продаж банківських металів.

У 2007 році у банку активно розвивалися нові послуги для населення — клієнти могли миттєво поповнювати свої особові рахунки операторів мобільного зв’язку, придбати єдині електронні ваучери операторів мобільного зв’язку можна у будь-якому відділенні банку на всій території України.

Міжнародні грошові перекази.

Відділення Правекс-Банку стали універсальними центрами міжнародних грошових переказів, де клієнт може обрати зручний для нього варіант відправки грошових коштів своїм рідним та близьким Стратегія банку зорієнтована на те, щоб кожного дня наближувати послуги міжнародних грошових переказів до клієнтів, що досягається завдяки активній роботі розгалуженої мережі наших відділень, а також мережі відділень банків — партнерів. Сьогодні клієнти Правекс-Банку можуть скористатися наступними послугами міжнародних грошових переказів: Western Union; Money Gram; Виплата термінових грошових переказів з Ощадного банку Росії.

Основними перевагами міжнародних переказів через Правекс-Банк є: швидке і якісне обслуговування клієнтів; індивідуальний підхід до вирішення проблем кожного клієнта; зручний для клієнтів режим роботи; щоденна наявність грошових коштів в касі, що забезпечує отримання клієнтом переказу незалежно від суми; конфіденційність інформації; широка розгалуженість мереж; усі витрати, пов’язані з грошовими переказами несе сторона, яка відправляє гроші.

Грошові перекази Western Union.

3 листопада 1999 року Правекс-Банк почав роботу в системі Western Union і за відносно короткий час зумів увійти в число провідних операторів на ринку грошових переказів в Україні. Досягнення банку були відповідно оцінені компанією Western Union Financial Services, Inc. і з липня 2002 року Правекс-Банк є прямим агентом компанії. Субагентами банку по роботі в системі Western Union на початок 2007 року є сім українських банків.

За минулий 2007 рік банк провів майже 205 тисяч трансакцій (у 2006 році — 185 тисяч) на загальну суму 82,6 млн. доларів США (у 2006 році — на загальну суму 74,7 млн. доларів США), при цьому темп росту склав 111% (рисунок 3.11).

Дані анкетування населення для зясування моментів які впливають на співпрацю між клієнтами та відділеннями Банку за послугою «Western Union» наведені в таблиці 3.2.

Грошові перекази Money Gram.

Правекс-Банк є першим системним банком в Україні, який одночасно став агентом двох систем-лідерів міжнародних грошових переказів Western Union і Моney Gram, надаючи клієнтам можливість та зручність самостійного вибору системи грошових переказів, яка найбільше відповідає їх потребам.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.11 – Обсяг переказів за системою Western Union (тис. доларів США)

Таблиця 3.2 — Фактори, які вплинули на рішення звернутися саме до Правекс-Банку

Показник

Значення
1. Місце розташування

69,28%
2. Оперативність здійснення операцій

7,99%
3. Репутація надійного і стабільного банку

5,80%
4. Високий рівень обслуговування

5,02%
5. Рекомендації знайомих

4,39%
6. Прийнятні тарифи

3,13%
7. Рекламні повідомлення банку

2,35%
8. Позитивний досвід співпраці

2,04%

Правекс-Банк став одним із небагатьох банків України, який має право підключати до системи Моney Gram інші компанії, і таким чином сприяє розвитку мережі пунктів грошових переказів Money Gram в Україні.

Під час співробітництва з компанією Money Gram (банк почав здійснювати операції у квітні 2006 р.) Правекс-Банк постійно демонструє стрімке збільшення обсягів грошових переказів Money Gram та кількості пунктів надання послуг.

Кількість пунктів обслуговування клієнтів за системою міжнародних грошових переказів Money Gram в Правекс-Банку зараз нараховує близько 300 і кожен день збільшується. За минулий 2007 рік банк провів майже 3,6 тисяч трансакцій на загальну суму 4,1 млн. доларів США, при цьому темп росту за кількістю трансакцій склав 214%.

Грошові перекази з Ощадного банку Росії.

У 2007 році Правекс-Банк реалізував спільний проект з виплати термінових грошових переказів з Ощадного банку Росії.

Підписання угоди з одним із найкрупніших банків Росії дало змогу Правекс-Банку надавати своїм клієнтам можливість отримувати грошові перекази з будь-якого куточка Росії.

Термінові грошові перекази з Ощадного банку Росії мають наступні переваги, які роблять нову послугу Правекс-Банку особливо привабливою для клієнтів: швидкість — переказ доступний до виплати протягом 12 годин; зручність — для виплати переказу відправник може вибирати будь-яке з 520 відділень Правекс-Банку, що розташоване найближче до отримувача; конкурентоспроможні тарифи.

Все це робить послугу особливо привабливою для клієнтів.

Миттєві грошові перекази «Правекс-Телеграф».

У Правекс-Банку успішно працює система миттєвих грошових переказів «Правекс-Телеграф», яка була започаткована у серпні 2002 року. Ця система дозволяє здійснювати практично миттєвий переказ коштів у мережі відділень банку, розташованих у найвіддаленіших куточках України, як у національній валюті, так і в доларах США та євро за одними з найпривабливіших тарифів. Протягом 2007 року система «Правекс-Телеграф» заслужено користувалася довірою клієнтів. Кількість трансакцій перевищила 1 мільйон, обсяг переказів у 2007 році склав понад 4 млрд. грн (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3 – Середньомісячні показники роботи системи миттєвих грошових переказів «Правекс-Телеграф»

Показники

2003

2004

2005

2006

2007
1. Сума переказів (грн. еквівалент, в тис. грн.)

3589,6

7784,7

28028,1

72972,8

347295,6
2. Кількість трансакцій (шт.)

1205

5242

18560

45382

96253

Дані анкетування населення для з’ясування моментів, які впливають на співпрацю між клієнтами та відділеннями Банку за послугою «Правекс-Телеграф» наведені в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 — Фактори, що вплинули на рішення звернутися саме до Правекс-Банку

Показники

Значення
1. Місце розташування

53,08%
2. Прийнятні тарифи

16,48%
3. Оперативність здійснення операцій

11,57%
4. Репутація надійного і стабільного банку

7,47%
5. Високий рівень обслуговування

5,87%
6. Рекомендації знайомих

5,53%

Обмін валют.

Правекс-Банк працює з готівковою валютою 11 держав та здійснює усі види валютно-обмінних операцій: купівля та продаж готівкової іноземної валюти, конвертація валюти (прямий обмін 10 видів готівкової іноземної валюти на іншу іноземну валюту).

Правекс-Банк пропонує найбільш конструктивні тарифи, можливість узгодження індивідуальних курсів для оптових клієнтів, завчасне замовлення необхідної суми валюти для оптових клієнтів на потрібний клієнту час та гарантію їх своєчасного отримання.

Обсяги наданих населенню послуг з обміну валют виросли більш ніж на 64% порівняно з 2006 роком.

Обмін валют надається населенню усіма банками, але Правекс-Банк має такі переваги обміну валют: конфіденційність; зручний режим роботи; для постійних клієнтів існує можливість надання індивідуального курса обміну валют; висока якість обслуговування та оперативність здійснення операцій купівлі/продажу іноземної валюти; індивідуальний підхід до кожного клієнта; можливість замовлення необхідної суми валюти на потрібний час та гарантія отримання цієї суми в термін.

Перевірка платостпроможності банкнот іноземної валюти.

Вона направлена на запобігання отримання клієнтами фальшивих банкнот. Переваги перевіри платоспроможності банкнот у відділеннях Правекс-Банку: конфіденційність; наявність необхідного обладнання для перевірки грошей; зниження ризику отримання фальшивих банкнот; низький тариф при оплаті послуги; здійснити перевірку можливо в кожному відділенні Правекс-Банку; індивідуальний підхід до кожного клієнта; висока якість і оперативність здійснення цієї операції; зручний режим роботи банку.

Обмін старих банкнот іноземної валюти.

Суть цієї послуги полягає в можливості обміняти за певну плату стару банкноту, яка знаходиться в такому стані, що її не приймають для оплати товарів і послуг. Переваги обміну зношених банкнот у Правек-Банку: висока якість обслуговування; доступні тарифи; одержання якісних перевірених купюр; швидке здійснення операцій.

Правекс-Банк по обміну зношених купюр з іноземної валюти працює як з фізичними особами, так і з іншими банками на договірних відносинах.

Приймання платежів від населення.

Правекс-Банк надає своїм клієнтам одну з найбільш поширених банківських послуг — приймання готівкових платежів. Завдяки розгалуженій та ефективно розташованій мережі відділень Правекс-Банк активно набирає популярність, як серед населення України, так і серед юридичних осіб, які зацікавлені в продажу товарів та послуг.

За минулий рік Правекс-Банк надав послугу з приймання готівкових платежів майже 10 мільйонам клієнтів — фізичним та юридичним особам, які здійснили платежів на суму більше 2,8 млрд. грн. Стабільність розвитку послуги з приймання платежів забезпечена, насамперед, проведенням політики збільшення кількості партнерів, з якими банк уклав договори на приймання платежів, а також поліпшенням якості обслуговування у відділеннях. Отже, накінець 2007 року кількість договорів з підприємствами та організаціями по всій території України перевищила цифру 10000.

Банківські метали.

Правекс-Банк — визнаний лідер серед українських банків на ринку банківських металів. Він першим розпочав проведення операцій з банківськими металами. Банк міцно утримує своє лідерство в цій сфері діяльності й сьогодні.

За період з 1998 року Правекс-Банк реалізував українським споживачам понад 18736 кг. банківського золота, срібла, платини та паладію.

До послуг клієнтів найбільший асортимент зливків банківських металів, який включає 12 номіналів зливків золота, 9 номіналів зливків срібла, 11 номіналів зливків платини та 2 номінали зливків паладію. Їх можна придбати в усіх філіях та відділеннях банку, кількість яких перевищує 520 штук. Також клієнти мають можливість продати зливки банківських металів в таких містах України, як Київ, Вінниця, Донецьк, Луганськ, Харків, Дніпропетровськ та Ужгород.

Правекс-Банк приймав активну участь в Міжнародних спеціалізованих виставках ювелірних виробів, годинників, коштовних прикрас та аксесуарів «ЮВЕЛІР ЕКСПО УКРАЇНА 2007», де був нагороджений дипломом «За краще представлення продукції».

У 2007 році були укладені договора на поставки банківських металів із швейцарською компанією ARGOR-HERAEUS і бельгійською фірмою UMICORE (представництво в Німеччині) та поставки монет із австрійською компанією Schoeller Muzhandel, яка є безпосереднім дистриб’ютором монет, виготовлених монетними дворами світу.

Правекс-Банк, прагнучи завоювати клієнта, шукає нові підходи до залучення клієнтів, намагається завоювати їхню довіру й переконати в необхідності придбання зливків банківських металів саме в нашому банку. У свою чергу одне з основних завдань кожного відділення банку — постійне зростання клієнтської мережі й розвиток ефективного довгострокового співробітництва в сфері банківських металів.

При домовленості з клієнтом про ціну продажу банківського металу, ціна фіксується і залишається незмінною незалежно від дати здійснення операції й ситуації на валютному ринку. Також існує система надання знижок для оптових клієнтів.

В 2007 році впроваджена послуга відкриття поточних рахунків у банківських металах.

Менеджери Правекс-Банку завжди в своїй праці використовують метод перехресних продаж як по відношенню до існуючих клієнтів, так і до тих хто вперше звертається до послуг банку. Реалізація перехресного мереджменту дозволяє збільшити як кількість клієнтів Банку, так і фінансовий результат роботи відділення, а також отримати добру репутацію.

Працівниками Правекс-Банку постійно розповсюджується рекламна продукція по всім послугам, які надає Банк, проводиться моніторинг банків-конкурентів по послугам з метою розуміння ринка послуг, проводиться вивчення бази можливих клієнтів.

Отже, в діяльності Банку постійно проводиться робота зі створення умов для максимально швидкого і повного процеса обслуговування – шляхом пропонування комплекса послуг, які дозволяють вибрати клієнту найбільш вигідний для нього варіант.

3.9 Управління персоналом

Міцні позиції Правекс-Банку на українському ринку фінансових послуг стали можливими завдяки європейському менеджменту на всіх рівнях управлінської ієрархії, згуртованому колективу професіоналів, об’єднаному єдиною корпоративною культурою.

Управління персоналом у Правекс-Банку становить найважливішу частину в стратегії його розвитку, яка базується на безперечному постулаті, що успішна діяльність банку безпосередньо залежить від працюючих у ньому людей.

Сьогодні, коли Правекс-Банк здійснює значне збільшення інфраструктури і сервісної бази, завдання формування постійно зростаючої команди досвідчених надійних фахівців виходить на перший план. Про те, що протягом багатьох років це завдання успішно і позитивно вирішується, свідчить динаміка росту чисельності співробітників банку (рисунок 3.12).

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 3.12 – Динаміка збільшення чисельності робітників Правекс-Банку (чоловік)

У банку створена і функціонує особлива (унікальна) система підготовки керівного складу та спеціалістів, яка поєднує отримання теоретичних знань з їх практичним використанням під час реальної роботи. За цією системою кандидати на працевлаштування в банку проходять навчання у департаменті з проведення стажування та практичний курс стажування у відділеннях банку в м. Києві, під час якого здають заліки зі знання всього спектра банківських послуг, що надаються Правекс-Банком.

Тільки Правекс-Банк надає унікальну можливість випускникам вищих навчальних закладів, незалежно від профілю отриманої освіти та наявного досвіду роботи, займати на конкурсній основі престижні посади керівників, заступників керівників відділень банку. У 2007 році успішно пройшли конкурсний відбір та були призначені на ці посади 93 випускники з 56 вузів України.

У кадровій роботі в банку використовується індивідуальний підхід до кожного громадянина, бажаючого отримувати достойну оплату своєї праці завдяки особистим здібностям, незалежно від віку, рівня освіти, статі, політичних та релігійних уподобань тощо. Тільки у 2007 році в структурних підрозділах Правекс-Банку було створено 4821 робочих місць, прийнято на роботу 5126 громадян України, у тому числі 278 громадян з обмеженими можливостями (інвалідів). Для кожного з 10221 співробітника банку Правекс-Банк — це достойна зарплата, розвинута корпоративна культура, дружні відносини з колегами, можливість постійного розвитку, самовдосконалення та самореалізації.

3.10 Аналіз фінансового стану АКБ «Правекс-Банку»

Аналіз активів АКБ «Паравекс-Банку»

Таблиця 3.5 – Динаміка і структура активів Правекс-Банку за 2005-2007 рр.

Найменування статті

2005

2006

2007
тис. грн.

тис. грн.

тис. грн.

структура, %

темп росту, %
1. Готівка та банківські метали

226325

172993

255399

7,13

47,64
2. Кошти у НБУ

37934

184794

135966

3,80

-26,42
3. Кошти в інших банках

185949

109237

380277

10,61

248,12
4. Кредити та аванси юридичним особам

291365

230129

255135

7,12

10,87
5. Кредити та аванси фізичним особам

692145

1143278

2127760

59,38

86,11
6. ЦП та вкладення в асоційовані і дочірні компанії

1058

1058

1058

0,03

0,00
7. Майно

165975

168295

315055

8,79

87,20
8. Інші активи

10139

113736

112378

3,14

-1,19
9. Чисті активи

1640890

2123520

3583028

100,00

68,73

Станом на 1.01.2008 загальна сума активів банку складає 3583028 тис. грн. чи на 68,73% більше ніж на 1.01.2007.

Значну питому вагу в активах АКБ «Правекс-Банку» займають кредити та заборгованість клієнтів. На 1.01.2008 надані кредити та заборгованість клієнтів складає 2382895 тис. грн чи 66,5% від загальної суми активів, що на 1009488 тис. грн чи на 73,50% більше ніж на 1.01.2007.

Можна сказати, Правекс-Банк проводить стабільну кредитну політику.

Так, як Правекс-Банк, банк роздрібного бізнесу 59,38% в загальній сумі активів займають кредити фізичним особам – 2127760 тис. грн.

Сума кредитів фізичним особам станом на 1.01.2008 зросла в порівнянні на 1.01.2007 на 979482 тис. грн чи на 86,11%.

Сума кредитів юридичним осібам складає на 1.01.2008 256135 тис. грн чи 7,12% в загальній сумі активів. Темп росту в порівнянні з 2006 роком становить усього 10,87%.

Кошти в інших банках станом на 1.01.2008 складають 380277 тис. грн, що становить 10,61% від загальної суми активів. В порівнянні з 2006 роком сума коштів в інших банках збільшилась на 271040 тис. грн чи на 248,12%.

Кошти в НБУ станом на 1.01.2008 складають 138966 тис. грн, що становить 3,8% від загальної суми активів. В порівнянні з 2006 роком сума коштів в НБУ зменшилася на 47828 тис. грн, тобто на 26,42%.

Готівка та банківські метали станом на 1.01.2008 складають 255399 тис. грн, що становить 7,13% від загальної суми активів. В порівнянні з 2006 роком сума металів зросла на 85406 тис. грн чи на 47,64%.

Майно банку станом на 1.01.2008 складає 315056 тис. грн, що становить 8,74% від загальної суми активів. В порівнянні з 2006 роком сума майна банку збільшилася на 146761 тис. грн, тобто на 87,2%.

Інші активи станом на 1.01.2008 складають 112378 тис. грн, що становить 3,10% від загальної суми активів. В порівнянні з 2006 роком сума інших активів залишилася майже незмінною.

Аналіз пасивів АКБ «Правекс-Банку»

Таблиця 3.6 — Динаміка і структура пасивів Правекс-Банку за 2005-2007 рр.

Найменування статті

2005

2006

2007
тис. грн.

тис. грн.

тис. грн.

структура, %

темп росту, %
1. Кошти інших банків

144476

31273

280671

7,83

797,47
2. Кошти юридичних осіб:

310887

353284

326424

9,11

-7,60
2.1. Кошти до запитання

282463

310358

294404

8,22

-5,14
2.2. Строкові депозити

28424

42926

32020

0,89

-25,41
3. Кошти фізичних осіб:

927642

1350722

2275218

63,50

68,44
3.1. Кошти до запитання

96445

198075

256881

7,17

29,69
3.2. Строкові депозити

812360

1152647

2018337

56,33

75,10
4. Інші зобов’язання

116732

219635

344051

9,60

56,65
5. Власний капітал

141153

168606

356664

9,96

111,54
6. Чисті пасиви

1640890

2123520

3583028

100,00

68,73

Станом на 1.01.2008 пасиви банку складають 3583028 тис. грн., що на 1459508 тис. грн. або на 68,73% більше ніж на 1.01.2007.

Ресурси АКБ «Правекс-Банку» складаються з власних та залучених коштів.

Власні кошти банку складають 356664 тис. грн., що становить 9,96% (по нормативу близько 10%) від загальної суми ресурсів, на 1.01.2006 власні кошти складають 168606 тис.грн.

Зобов’язання банку складають 322364 тис. грн., тобто 90,04%, станом на 1.01.2006 збовязання склали 1954914 тис. грн чи 92,06%.

Власний капітал банку на 1.01.2008 порівняно з 2006 роком збільшився на 188058 тис. грн., тобто на 11,5% та складає 356664 тис. грн.

Значну питому вагу у власному капіталі складає статутний капітал – 171499 тис. грн. (48,08%), що на 62538 тис. грн. (57,3%) більше ніж у 2005 році.

Статутний капітал збільшився протягом року за рахунок внесків за акціями нового випуску.

Резервні та інші фонди банку на 1.01.2008 складають 10219 тис. грн. (2,8%), що на 6882 тис. грн. (206,2%) більше ніж у 2006 році.

Сума резервних та інших фондів збільшилася протягом 2006 року за рахунок відрахування від прибутку.

Нарощування найбільш стабільної частки власних коштів (статутного та резервного фондів) свідчить про забезпечення фінансової стійкості АКБ «Правекс-Банку».

Резерви переоцінки складають 96529 тис. грн. (27,06%), що на 81135 тис. грн. більше ніж у 2006 році.

Емісійні різниці складають 672 тис. грн. (0,2%).

Нерозподілений прибуток минулих років складає 940 тис. грн. або 0,26%.

Прибуток звітного року, що очікує затвердження складає 76805 тис. грн. (21,53%), що на 63511 тис. грн. більше ніж у 2006 році (тобто більше у 5,7 разів).

Збільшення власних ресурсів АКБ «Правекс-Банку» сприяє підвищенню його прибутковості та покращує його економічні нормативи (достатність капіталу, платоспроможність).

Як і у світовій практиці в АКБ «Правекс-Банку» 90% всієї потреби в грошових резервах для здійснення активних операцій формуються за рахунок залучених коштів на платній основі.

Порівняно з 2006 роком сума зобов’язань банку збільшилася на 1271450 тис. грн. (тобто в 1,65 рази) та становить 3226364 тис. грн (90,04% від загальної суми ресурсів).

Значну питому вагу становлять кошти клієнтів банку – 84,37%, тобто 2722123 тис. грн. Порівняно з 2006 роком сума коштів клієнтів банку зросла на 904398 тис. грн., тобто на 49,75%.

Кошти юридичних осіб становлять 326424 тис. грн., тобто 9,11% від загальної суми ресурсів. Порівняно з 2006 роком сума коштів юридичних осіб зменшилася на 26860 тис. грн., тобто на 8,22%.

Серед коштів юридичних осіб кошти до запитання становлять 294404 тис. грн. чи 90,19%, тобто 8,22% від загальної суми ресурсів, та 10,8% від суми коштів клієнтів.

Строкові депозити юридичних осіб становлять 32020 тис. грн., тобто 0,89% від загальної суми ресурсів та 1,17% від суми коштів клієнтів.

Значну питому вагу складають кошти фізичних осіб – 2275218 тис. грн., що на 924496 тис. грн. більше ніж у 2006 році, тобто на 68,4%.

Кошти фізичних осіб станом на 1.01.2008 складають 63,4% від загальної суми ресурсів.

Серед них кошти до запитання – 286881 тис. грн., тобто 7,17% від загальної суми ресурсів та 9,44% від суми коштів клієнтів.

Строкові депозити фізичних осіб складають 2018337 тис. грн., тобто 56,33% від загальної суми ресурсів та 74,14% від суми коштів клієнтів.

За даними Асоціації українських банків «Правекс-Банк» станом на 1.01.2008 входить до десятки найкращих банків за розміром депозитного портфеля фізичних осіб.

Кошти в інших банках на 1.01.2008 складають 280671 тис. грн., тобто 7,83% від загальної суми ресурсів. Порівняно з минулим роком сума коштів в інших банках зросла на 249398 тис. грн., тобто в 8,97 рази.

Інші зобов’язання на 1.01.2008 складають 344051 тис. грн., тобто 9,60% від загальної ресурсів. Порівняно з минулим роком сума інших зобов’язань зросла на 124416 тис. грн., тобто на 56,64%.

Отже, основним джерелом збільшення ресурсів АКБ «Правекс-Банку» для кредитування реального сектора економіки є кошти фізичних осіб.

Аналіз фінансового звіту АКБ «Правекс-Банку»

Результати діяльності

У 2007 році чистий прибуток зріс на 63511 тис. грн. (477,7%) і складає 76805 тис. грн. (таблиця 3.7).

Таблиця 3.7 – Звіт про фінансовий результат банку (тис. грн.)

Найменування статті

2007

2006

Абс., (+/-)

Відн., %
1.1. Процентний дохід

303165

181026

122139

67,47
1.2. Процентні витрати

177596

121673

55923

45,96
1. Чистий процентний дохід

125569

59353

66216

111,56
2.1. Комісійний дохід

363077

153596

209481

136,38
2.2. Комісійні витрати

3692

4073

-381

-9,35
2. Чистий комісійний дохід

359385

149523

209862

140,35
3. Торгівельний дохід

30823

28380

2443

8,61
4. Інші доходи

17023

7009

10014

142,87
5. Усього доходів

532800

244265

288535

118,12
6. Загальноадміністративні витрати

111910

84412

27498

32,58
7. Витрати на персонал

192917

88099

104818

118,98
8. Інші витрати

87654

40758

46896

115,06
9. Прибуток від операцій

140319

30996

109323

352,70
10. Чисті витрати на формування резервів

29135

10110

19025

188,18
11. Прибуток до оподаткування

111184

20886

90298

432,34
12. Витрати на податок на прибуток

34379

7592

26787

352,83
13. Прибуток після оподаткування

76805

13294

63511

477,74
14. Чистий прибуток/збиток банку

76805

13294

63511

477,74

Виділимо джерела його збільшення за наступними напрямками:

збільшення чистого процентного доходу привело до збільшення чистого прибутку банку порівняно з 2006 роком на 47,3 млн. грн. з урахуванням збільшення відрахувань у страхові резерви в звітному році на 19 млн. грн.;

збільшення чистого процентного доходу на 222,3 млн. грн., тобто на 136,38%.

Прибуток від операцій банку досягнутий як на клієнтській і ресурсній базі на початок 2006 року, так і від розширення діяльності банку у 2006 році.

Слід зазначити, що найбільш вагомою статтею доходів АКБ «Правекс-Банку» є комісійний дохід. Станом на 1.01.2008 він становить 363077 тис. грн., тобто 68,14% від загальної суми отриманих доходів. Чистий процентний дохід становить 125569 тис. грн., тобто 23,56%.

Отже, політика Правекс-Банку спрямована на отримання прибутку в значній мірі від проведення комісійних операцій банку, які є більш неризиковими.

Чистий процентний дохід

Джерела формування доходних/видаткових статей чистого процентного доходу приведені в таблицях 3.8 і 3.9.

Таблиця 3.8 — Процентні доходи (тис. грн.)

Найменування статті

2007

2006

Абс., (+/-)

Відн., %
1. За коштами у банках

30002

10013

19989

199,63%
2. За кредитами і авансами клієнтів

273140

170979

102161

59,75%
3. Інші

23

34

-11

-32,35%
4. Усього

303165

181026

122139

67,47%

Таблиця 3.9 — Процентні витрати (тис. грн.)

Найменування статті

2007

2006

Абс., (+/-)

Відн., %
1. За коштами, отриманими від банків

20030

28544

-8514

-29,83%
2. За коштами, отриманими від клієнтів

127831

75787

52044

68,67%
3. Інші

29735

17342

12393

71,46%
4. Усього

177596

121673

55923

45,96%

У 2007 році чистий процентний дохід банку був 125569 тис. грн., що на 66216 тис. грн. більше, ніж у 2006 році. Приріст чистого процентного доходу обумовлений як за рахунок сформованого на початок року кредитного портфеля банку, так і за рахунок збільшення кредитного портфеля протягом 2006 року. Дохід від кредитних операцій з клієнтами є основною частиною чистого процентного доходу банку і становить 145309 тис. грн.

Залучення нових клієнтів і збільшення загального обсягу пасивів привели до росту процентних витрат банку. Так, у 2007 році процентні витрати були 177596 тис. грн., що на 55923 тис. грн., чи на 45,9% більше, ніж у 2006 році. У той же час слід зазначити, що витрати на підтримку ліквідності ресурсами міжбанківського ринку скоротилися на 8514 тис. грн., чи на 29,83%.

Чистий комісійний дохід

У 2007 році чистий комісійний дохід становив 359386 тис. грн., що на 209862 млн. грн., чи на 140,35% більше, ніж у 2006 році (таблиця 3.10).

Таблиця 3.10 — Чистий комісійний дохід (тис. грн.)

Найменування статті

2007

2006

Абс., (+/-)

Відн., %
1. Розрахунково-касове обслуговуваня

174614

63685

110929

174,18%
2. За валютними операціями

15307

18703

-3396

-18,16%
3. За кредитним обслуговуванням

165311

63517

101794

160,26%
4. За операціями з цінними паперами

2508

1703

805

47,27%
5. Інші

1645

1915

-270

-14,10%
6. Усього

359385

149523

209862

140,35%

Збільшення комісійного доходу обумовлено: 1) ростом клієнтської бази, збільшенням кількості операцій з розрахунково-касового обслуговування, що забезпечило підвищення доходів на 110929 тис. грн., чи в 2,7 рази за розрахунково-касового обслуговуванням і на 805 тис. грн., чи в 1,47 ризи за операціями з цінними паперами відповідно; 2) збільшенням кредитного портфеля, що забезпечило підвищення доходів з кредитного обслуговування на 101794 тис. грн., чи на 160,3%; 3) скорочення експортних операцій банку в зв’язку зі зміною кон’юнктури на міжнародному ринку, збільшенням обсягу реалізації продукції на внутрішньому ринку, що привело до зменшення комісійних доходів від валютних операцій банку на 3396 тис. грн., чи на 18,2%.

Чистий торгівельний дохід

У 2007 році чистий торгівельний дохід збільшився на 2443 тис. грн, чи на 8,6%.

У 2007 році Правекс-Банк використовував сприятливу кон’юнктуру валютного ринку, в результаті чого у частині торгівлі іноземною валютою чистий торгівельний дохід банку зріс на 2443 тис. грн., чи на 8,6%.

Операційні витрати

Наслідком розширення торгівельної мережі банку стало збільшення у 2006 році операційних витрат на 179212 тис. грн, чи на 84,03% (таблиця 3.11).

Таблиця 3.11- Операційні витрати (тис. грн.)

Найменування статті

2007

2006

Абс., (+/-)

Відн., %
1.1. Адміністративні витрати

54181

42806

11375

26,57%
1.2. Амортизація

30150

23213

6937

29,88%
1.3. Збиток від продажу ОЗ та НМА

551

69

482

698,55%
1.4. Операційний лізинг (оренда)

17514

11507

6007

52,20%
1.5. Інші податки

9514

6817

2697

39,56%
1.6. Інші

87654

40758

46896

115,06%
1. Загальноадміністративні витрати

199564

125170

74394

59,43%
2.1. Зарплата

150421

71347

79074

110,83%
2.2. Витрати на соціальне забезпечення

40863

15178

25685

169,23%
2.3. Інші витрати на персонал

1633

1501

132

8,79%
2. Витрати на персонал

192917

88099

104818

118,98%
3. Операційні витрати

392481

213269

179212

84,03%

Ріст операційних витрат, у першу чергу обумовлений дією різноманітних факторві: 44,12% приросту операційних витрат, або 79074 тис. грн. припадає на збільшення витрат на персонал; 7,49% — 13426 тис. грн. на збільшення витрат на оренду, амортизацію; 2,5% приросту операційних витрат банку, або 4500 тис. грн., припадає на збільшення витрат на поліпшення і доброзичливість; 9% зменшення цих витрат або на 16129 тис. грн. пов’язано зі зменшенням витрат на страхування ризиків у результаті поліпшення якості кредитного портфеля.

Відрахування в резерви

Таблиця 3.12 — Аналіз резервів на покриття можливих збитків (тис. грн.)

Найменування статті

2006

2005

Абс., +/-

Відн., %
1.1. Відрахування в резерв

-5830

-1303

-4527

347,43
1. Кошти в інших банках

-5830

-1303

-4527

347,43
2.1. Відрахування в резерв

-30506

-12861

-17645

137,20
2.2. Списання безнадійних активів

—

-33

33

-100,00
2. Кредити і заборгованість клієнтів

-30506

-12894

-17612

136,59
3.1. Відрахування в резерв

-439

-295

-144

48,81
3.2. Відновлення списаних активів

52

—

52

—
3. Дебіторська заборгованість за операціями

-387

-295

-92

31,19
4.1. Відрахування в резерв

-50

-83

33

-39,76
4.2. Списання безнадійних активів

-11236

-4465

-6771

151,65
4. Нараховані доходи

-11186

-4382

-6804

155,27
5. Списання інших безнадійних активів

-3598

—

-3598

—
6. Разом

-3598

—

-3598

—
7. Разом витрат

-29135

-10110

-19025

188,18

У 2007 році витрати на формування резервів за активами операціями становить 29135 тис. грн., що на 19025 тис. грн. більше, ніж у 2006 році.

Істотний вплив на їх формування зробили наступні фактори: збільшення кредитного портфеля банку на 1010 тис. грн., чи в 1,73 рази, що спричинило ріст відрахувань у резерви в 2007 році під можливі збитки за операціями з банками і за операціями з клієнтами на 4527 тис. грн. і 17845 тис. грн. відповідно порівняно з 2006 роком; одержання списаних нарахованих доходів на суму 11236 тис. грн.; списання інших безнадійних активів в сумі 3598 тис.грн.

Прибуток

При збільшенні прибутку банку з 20886 тис. грн. до 111184 тис. грн., чи в 5,32 рази в 2007 році сплачений податок на прибуток також збільшився в 4,52 рази і становить 34379 тис. грн.

Збільшення податку на прибуток порівняно з 2006 роком обумовлено: розширенням філіальної мережі, що привело до збільшення частки валових витрат у витратах банку та податкової амортизації.

Чистий прибуток банку за 2007 рік становить 76805 тис. грн., що в 5,77 рази більший, ніж у 2006 році.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Характеристика приміщення

Відповідно до теми дипломної роботи як об’єкт дослідження в розділі «Охорона праці» мною взято приміщення бухгалтерського відділу СОД АКБ «Правекс-Банку» у зв’язку з отриманням у даному відділі необхідної вихідної інформації для написання роботи. Приміщення відділу знаходиться на першому поверсі адміністративної будівлі. Загальна площа приміщення становить 27 м2, висота – 2,5 м, приміщення має два вікна. Кількість працюючих у приміщенні – 6 чоловік. Отже, на одного працюючого в приміщенні припадає: 27/6 = 4,5 (м2/чол.) робочої площи. Згідно із СНиП 2.09.04-87 на кожного працюючого в управлінських приміщеннях повинно припадати не менше 4 (м2/чол.) робочої площі. Висота приміщення – не менше 2,5 м. Отже, нормативи розмірів та забезпечення працюючих робочою площею в офісі дотримано. У приміщенні розташовано 6 комп’ютерів. Напруга джерела живлення комп’ютерів у приміщенні – 220 В. У приміщенні 6 письмових столів, одна шафа для зберігання документів, один холодильник. За небезпекою ураження електричним струмом управлінське приміщення відділу належить до приміщень без підвищеної небезпеки ураження електричним струмом працюючих.

План приміщення наведений на рисунку 4.1.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 4.1 – Планування приміщення

Умовні позначення рисунку 4.1: 1. холодильник; 2. письмові столи (робочі місця); 3. комп’ютери; 4. двері; 5. вікна; 6. шафа.

4.2 Аналіз умов праці

Для аналізу достатності природного освітлення наведемо схему приміщення для розрахунку, яка наведена на рисунку 4.2.

Нормоване значення коефіцієнта природного освітлення (КПО) для четвертого світлового поясу, в якому розташована Україна (Фінансовий менеджмент банка), визначається у відсотках за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (4.1)

де: Фінансовий менеджмент банка— нормоване значення КПО для III світлового поясу (Фінансовий менеджмент банка згідно СНиП II-4-79);

m – коефіцієнт світлового клімату (m = 0,9);

Фінансовий менеджмент банка Фінансовий менеджмент банка

а) вигляд з боку б) вигляд зверху

Рисунок 4.2 – Схема розрахунку природного освітлення

c – коефіцієнт сонячності (c = 1).

Тоді:

Фінансовий менеджмент банка.

Для визначення достатності природного освітлення потрібно розрахувати фактичне значення КПО виходячи із формули:

Фінансовий менеджмент банка, (4.2)

де: Фінансовий менеджмент банка – площа всіх вікон у приміщенні, м2; Фінансовий менеджмент банка = 1,5 * 1,4 * 2 = 4,2 (м2);

Фінансовий менеджмент банка – площа підлоги приміщення, м2; Фінансовий менеджмент банка = 4,5 * 6 = 27 (м2);

Фінансовий менеджмент банка – загальний коефіцієнт світлопроникності віконного прорізу; Фінансовий менеджмент банка = 0,4;

Фінансовий менеджмент банка – коефіцієнт, який враховує відбиття світла від внутрішніх поверхонь приміщення;

ηв – світлова характеристика вікна;

Кбуд – коефіцієнт, що враховує затемнення вікон іншими будинками; будинків немає – отже, Кбуд = 1;

Кз – коефіцієнт запасу (Кз = 1,4).

Для розрахунку коефіцієнта Фінансовий менеджмент банка необхідно розрахувати такі параметри:

відношення глибини приміщення до висоти від рівня умовної робочої поверхні до верху вікна: 4,5/1,4 = 3,2;

відношення відстані до розрахункової точки від зовнішньої стіни до глибини приміщення: 4/4,5 = 0,9;

середньозважений коефіцієнт відбиття ρ стелі, стін, підлоги: ρсз = 0,4;

відношення довжини приміщення до його глибини: 6/4,5 = 1,3.

Виходячи із розрахункових показників, із таблиці значень коефіцієнта Фінансовий менеджмент банка при боковому однобічному освітленні визначимо його значення за допомогою формули екстраполяції:

Фінансовий менеджмент банка, (4.3)

де: у(х) – значення функції при заданому аргументі, що знаходиться між значеннями аргументів хі та хі+1;

уі+1 – значення функції при (і+1)-ому аргументі;

уі – значення функції при і-ому аргументі;

хі+1 – (і+1)-те значення аргументу;

хі – і-те значення аргументу.

Звідси Фінансовий менеджмент банка дорівнюватиме:

Фінансовий менеджмент банка.

Для визначення коефіцієнта ηв потрібно скористатися таблицею значень світлової характеристики ηв світлових прорізів при боковому освітленні:

Фінансовий менеджмент банка;

Фінансовий менеджмент банка;

Фінансовий менеджмент банка.

Отже,

Фінансовий менеджмент банка.

Оскільки, фактичне значення природного освітлення менше нормованого (0,486<1,35), то природнє освітлення в приміщенні недостатнє і необхідні заходи щодо його поліпшення.

Для освітлення приміщення застосовуються люмінесцентні лампи потужністю 40 Вт. Система освітлення — загальна. Отже, нормоване значення освітленості повинне становити не менше 300 люкс (СНиП II-4-79).

Схема розміщення світильників у приміщенні наведено на рисунку 4.3.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 4.3 – Схема розміщення світильників

Розрахуємо фактичне значення освітлення (Еф), враховуючи те, що потужність ламп – 40Вт, кількість ламп у світильнику – 4 шт.

Фактичне значення штучного освітлення (Еф) розраховується за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (4.4)

де: Fл – світловий потік лампи, лм (для люмінесцентних ламп потужністю 40 Вт – 2100 лм);

ηВ – коефіцієнт використання світлового потоку (ηВ=0,4-0,6);

ηВ=(0,4+0,6)/2= =0,5;

N – кількість світильників, шт.; N = 4 шт.;

n – кількість ламп у світильнику, шт.; n = 4 шт.;

S – площа приміщення, м2; S = 4,5*6=27 м2;

Kз – коефіцієнт запасу (Kз = 1,5-2); Kз = (1,5+2)/2 = 1,75;

Z – коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z = 1,1).

Тоді:

Фінансовий менеджмент банка (люкс).

Отже, фактичне значення штучного освітлення близьке до нормативного (323,23>300), а це свідчить про достатність штучного освітлення в приміщенні.

Схема розрахунку природної вентиляції наведена на рисунку 4.4.

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 4.4 – Схема розрахунку природної вентиляції

Розрахуємо об’єм приміщення:

Фінансовий менеджмент банка (м3).

Розрахуємо об’єм адміністративного приміщення, що припадає на одного працюючого:

Фінансовий менеджмент банка (м3/чол.).

Оскільки згідно зі СНиП 2.09.04-87 об’єм приміщення, що припадає на 1-го працюючого, повинен становити 40 (м3), що більше ніж фактичне значення даного показника – 11,25 (м3/чол.), у відділі потрібно забезпечити повітрообмін не менше L1=30 (м3/год) на кожного працюючого. Розрахуємо необхідний повітрообмін Lн м3/год за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (4.5)

де: n – найбільша можлива кількість працюючих у приміщенні.

Lн = 30*6 = 180 (м3/год).

Знайдемо фактичне значення повітрообміну, користуючись схемою, наведеною на рисунку 4.4, за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (4.6)

де: µ – коефіцієнт витрати повітря; µ = 0,55;

F – площа квартирки; F = 0,3*1,2 = 0,36 м2;

V – швидкість виходу повітря через квартирку або вентиляційний канал, м/с, яка розраховується за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (4.7)

де: g – прискорення вільного падіння; g = 9,8 (м/с2);

H2 – тепловий тиск, який розраховується за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (4.8)

де: Фінансовий менеджмент банка та Фінансовий менеджмент банка — відповідно об’ємна вага повітря ззовні приміщення та всередині його, кГ/м3.

Об’ємна вага повітря розраховується за формулою:

Фінансовий менеджмент банка, (4.9)

де: Рб – барометричний тиск мм рт. ст.; Рб = 750 мм рт. ст.;

Т – температура повітря, К0; всередині приміщення: для теплого періоду року t=280С або Т=3100С, для холодного періоду року — t=170С або Т=2900С; ззовні приміщення: для літа t=240С або Т=2970С, для зими t=-110С або Т=2620С (СНиП 2.04.05-91).

Фінансовий менеджмент банка;

Фінансовий менеджмент банка;

Фінансовий менеджмент банка;

Фінансовий менеджмент банка.

Знайдемо h2 із співвідношень:

Фінансовий менеджмент банка, (4.10)

Фінансовий менеджмент банка (м);

Фінансовий менеджмент банка (м2);

Фінансовий менеджмент банка (м2).

Розв’яжемо систему:

Фінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банкаФінансовий менеджмент банка

Фінансовий менеджмент банка

Звідси:

Фінансовий менеджмент банка;

Фінансовий менеджмент банка;

Фінансовий менеджмент банка (м/с);

Фінансовий менеджмент банка (м/с);

Фінансовий менеджмент банка (м3/год);

Фінансовий менеджмент банка (м3/год).

Оскільки фактичне значення повітрообміну значно перевищує нормативне значення як взимку, так і влітку, то природна вентиляція (аерація) неефективна. Тому для підвищення ефективності вентиляції в приміщенні необхідні додаткові заходи.

При оцінці метеорологічних умов у досліджуваному приміщенні необхідно порівняти фактичні значення параметрів мікроклімату: температури повітря, відносної вологості, швидкості переміщення повітря, інтенсивності теплового випромінювання за наявності його джерел у приміщенні з нормативними значеннями, встановленими ДСН 3.3.6.042-99.

Фактичні значення можна одержати за допомогою безпосередніх власноручних вимірів або використати готові дані вимірів, якщо вони є в санітарно-технічних паспортах досліджуваних приміщень.

Швидкість переміщення повітря у приміщенні, крім того, можна знайти із формули (4.6), якщо за площу, яку буде переміщатися повітря кількістю Фінансовий менеджмент банка, взяти вертикальну площу перетину досліджуваного приміщення:

Фінансовий менеджмент банка (м/с). (4.11)

Для мого прикладу:

Фінансовий менеджмент банка (м/с).

Беручи до уваги, що в адміністративно управлінських приміщеннях виконуються за енерговитратами легкі роботи, то відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 для холодного періоду року нормативними будуть:

1. температура: оптимальна 21-240С, допустима 20-250С;

2. відносна вологість: оптимальна 40-60%, допустима не більше 70%;

3. швидкість переміщення повітря: оптимальна 0,1 м/с, допустима не більше 0,2 м/с.

Для теплого періоду:

1. температура: оптимальна 22-250С, допустима 21-280С;

2. відносна вологість: оптимальна 40-60%, допустима не більше 60%;

3. швидкість переміщення повітря: оптимальна не більше 0,2 м/с, допустима 0,1-0,3 м/с.

Значення параметрів, які характеризують санітарно-гігієнічні умови праці в аналізованому підрозділі наведені в підсумковій таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 – Підсумкова таблиця

Параметр

Значення параметра

Нормативний документ
фактичне

нормативне

1. Освітленість штучна (лк)

323,23

300

СНиП II-4-79
2. Значення коефіцієнта природного освітлення (%)

0,486

1,35

СНиП II-4-79
3. Температура повітря (0С):

взимку

20

21 — 25

ДСН 3.3.6.042-99
влітку

24

22 — 28

ДСН 3.3.6.042-99
4. Відносна вологість повітря (%):

взимку

65

< 75

ДСН 3.3.6.042-99
влітку

55

< 60

ДСН 3.3.6.042-99
5. Повітрообмін (м3/год):

взимку

1029,28

180

СНиП 2.09.04-87
влітку

658,63

180

СНиП 2.09.04-87
6. Швидкість переміщення повітря (м/с)

0,051

< 0,2

ДСН 3.3.6.042-99

Аналізоване приміщення за небезпекою виникнення пожежі відповідно до ОНТП 24-86 належить до категорії В (пожежонебезпечні – в ньому наявні легкозаймисті речовини – папір, дерево).

Можливими причинами пожежі можуть бути:

1. коротке замикання в електричній мережі, що може спричинити загорання наявних легкозаймистих речовин;

2. займання паперу і дерева через необережне поводження з вогнем;

3. поширення вогню з сусідніх приміщень.

Попередити пожежу можна шляхом розроблення правил безпечної поведінки із вогнем, усуненням можливості виникнення короткого замикання.

У разі виникнення пожежі своєчасно та з мінімальними наслідками дають можливість загасити її наявні пожежна сигналізація та вогнегасники.

План евакуації працівників та матеріальних цінностей на випадок пожежі наведений на рисунку 4.5.

Умовні позначення рисунку 4.5: * – досліджуване приміщення; Фінансовий менеджмент банка — шляхи евакуації.

4.3 Заходи щодо поліпшення умов праці

Для поліпшення умов праці в досліджуваному приміщенні необхідно покращити природне освітлення шляхом застосування матеріалів, що підвищують відбиття світла від поверхонь приміщення, а також зняти сонцезахисні жалюзі. Можна також збільшити коефіцієнт запасу шляхом застосування скла, яке краще пропускає природне освітлення. При цьому зміняться такі показники:

загальний коефіцієнт світлопроникнення:

Фінансовий менеджмент банка = 0,8 * 0,85 * 1 * 1 * 0,9 = 0,6 (шляхом зняття сонцезахисних жалюзі, Фінансовий менеджмент банка=1);

Фінансовий менеджмент банка

Рисунок 4.5 – План евакуації із приміщення

2. коефіцієнт, що враховує відбиття світла від внутрішніх поверхонь приміщення при ρсз=0,5 (за рахунок застосування для внутрішніх поверхонь приміщення світлових кольорів), звідки r1(1,3)=3;

3. коефіцієнт запасу: Кз=1,3 (шляхом покращення якості матеріалу, через який проходять сонячні промені):

Фінансовий менеджмент банка.

Оскільки в такому випадку фактичне значення освітленості всеодно не відповідає нормативному, то необхідно застосувати штучне освітлення, яке відповідає нормативному значенню та забезпечить достатнє освітлення в будь-який час.

Для зменшення надлишкового повітрообміну в холодний період року (1029,28 замість необхідних 180 м3/год) пропоную скоротити час провітрювання приміщення до:

Фінансовий менеджмент банка хвилин

Фінансовий менеджмент банка хвилин

Х = 180 * 60 / 1029,28 = 10,5 хв. на годину.

ВИСНОВКИ

Банківський менеджмент – це сукупність принципів, форм, методів і засобів управління банком у ринкових умовах, наука про надійні і ефективні системи управління процесами і відносинами, які становлять зміст діяльності банку; керівництво, керівні кадри і органи банківської установи.

Банківський менеджмент поділяється на організаційний та фінансовий. Організаційний стосується розв’язання загальних проблем і специфіки управління банківським колективом, створення організаційних структур та систем забезпечення діяльності банку. Фінансовий менеджмент комерційного банку – це система принципів, форм, методів і засобів грошових відносин, управління фінансовими ресурсами з метою забезпечення високої ефективності і фінансової стабільності в діяльності банку з врахуванням коливань кон’юнктури на фінансових ринках.

Важливим в банку є процес планування. Планування банківської діяльності являє собою процес визначення цілей на майбутнє та розробку шляхів їх досягнення. Планування являє собою визначення пріоритетів подальшого розвитку банку на основі аналітичної обробки отриманої інформації про стан і динаміку умов ринкового середовища. Для банку, на відміну від інших суб`єктів господарської діяльності, основу механізму планування діяльності складає фінансове планування, що є, по суті, процесом розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників для забезпечення розвитку банку необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності його фінансової діяльності в майбутньому.

У ході формування ефективної системи фінансового менеджменту банку важливого значення набувають методики аналізу їх фінансово-господарської діяльності. За цілями проведення фінансовий аналіз банку поділяється на різні форми залежно від таких критеріїв: за обсягом аналітичного дослідження (повний, тематичний), за суб’єктом аналізу (внутрішній, зовнішній), за об’єктом фінансового аналізу банку (аналіз фінансової діяльності банку в цілому; аналіз фінансової діяльності окремих, структурних підрозділів, центрів фінансової відповідальності банку; аналіз окремих фінансових операцій банку), за періодом проведення (попередній, поточний, підсумковий, перспективний). Системи фінансового аналізу: горизонтальний, вертикальний, порівняльний, інтегральний, коефіцієнтний.

В основі функціональних підсистем фінансового менеджменту важливу роль у підвищенні ефективності управління доходами й витратами, ліквідністю та бюджетним процесом відіграють системи і методи фінансового контролю.

За сучасних умов розвитку банківської діяльності головне завдання полягає в пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків для збереження коштів вкладників та підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами і пасивами банку. В усьому світі рівень ефективності управління активами і пасивами розглядається як один з найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності.

Сутність активів та пасивів банків обумовлюється їхньою роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб`єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості та платності в тих суб`єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів позик своїм клієнтам, для чого є необхідним залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.

Найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій є кредитування. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова активів банку, що має свій рівень дохідності й ризику. Тому для успішного кредитування — забезпечення повернення наданих кредитів та підвищення дохідності кредитних операцій — банки мають впровадити ефективну й гнучку систему управління кредитним портфелем.

Одним з головних елементів ефективного управління кредитами є добре розроблена кредитна політика, що має забезпечувати ефективне управління портфелем кредитів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання кредитних ризиків.

В банківській справі як і в інших видах бізнесу ризик пов’язується передусім з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск і купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою. Здійснення кожної банківської операції пов’язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює активні і пасивні операції виникають такі ризики, як: кредитний ризик, валютний ризик, процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву строку залучення і розміщення коштів та інші ризики.

Ризик означає небезпеку (можливість) втрати банком своїх ресурсів, недоотримання доходів або понесення додаткових витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Банки мають успіх тоді, коли ризики контрольовані і знаходяться в рамках їх фінансових можливостей.

Найважливішим в управлінні банком є управління ризиком ліквідності. Ліквідність банку – це здатність банку забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів і строками і сумами виконання зобов’язань банку.

Банківська ліквідність розуміється як якісна характеристика суб’єкта економічних відносин; на мікрорівні її можна охарактеризувати як єдність платоспроможності, надійності та фінансової стійкості.

Підтримання ліквідності банку є серйозною та складною проблемою. У світовій практиці були розроблені методи (теорії) управління ліквідністю, які є складовою частиною всього банківського менеджменту. До складу таких методів входять: управління активами; управління пасивами; збалансоване управління ліквідністю (активами та пасивами).

Ліквідність банку перебуває під впливом численних чинників, повне врахування яких на практиці неможливе. Тому завдання менеджменту полягає в розробці підходів, які дадуть змогу максимально враховувати фактори впливу на ліквідну позицію з метою ефективного управління. Чим більше виявлено впливу на ліквідну позицію і чим точніше визначений цей вплив у кількісному вимірі , тим ефективнішою є діяльність менеджменту у сфері управління ліквідністю.

Сучасне фінансове інвестування безпосередньо пов’язане з формуванням інвестиційного портфеля. Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирає для інвестування більш ніж один фінансовий інструмент, тобто формує певну їх сукупність. Під час формування інвестиційного портфеля потрібно керуватися такими міркуваннями: безпека вкладень; стабільність отримання прибутку; ліквідність вкладень.

Одним із головних елементів ефективного управління портфелем цінних паперів є розроблена інвестиційна політика, що має забезпечувати ефективне управління портфелем цінних паперів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання інвестиційних ризиків.

Прибуток є головною метою діяльності банків. Прибуток – це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик виконання підприємницької діяльності і є різницею між сукупним доходом та сукупними витратами в процесі виконання цієї діяльності.

Саме прибуток забезпечує формування фондів і резервів на випадок непередбачуваних збитків, можливих у банківській справі; стимулює діяльність управлінського персоналу щодо вдосконалення роботи банку, зниження витрат та підвищення конкурентоспроможності.

Висока роль прибутку в розвитку банку та забезпеченні інтересів його засновників і персоналу визначає необхідність ефективного та безперервного управління ним.

Найважливішим фактором, що впливає на суму всіх видів прибутків банку, є розмір доходів банку, який отримується в процесі діяльності. Під час управління доходами головну увагу приділено активним операціям, оскільки основним джерелом доходів банку є доходи від активних операцій, тому їх ефективність визначає кінцевий фінансовий результат.

Діяльність банку пов’язані зі здійсненням різних видів витрат: поточні витрати пов’язані з вирішенням тактичних завдань банку (обслуговуванням коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, виплати персоналу , господарчі витрати); довгострокові витрати пов’язані з вирішенням стратегічних завдань банку (розвитком мережі філій, придбання основних засобів і нематеріальних активів, які забезпечують вирішення тактичних завдань банку).

Основне завдання управління витратами – створення механізму, який забезпечує оптимізацію витрат банку, приведення їх у відповідність з обраною прибутковістю.

Збільшення прибутковості та зниження ризику, визначення фінансових цілей діяльності банку на найближчу і подальші перспективи є основними напрямками фінансового менеджменту комерційного банку.

Правекс-Банк є багатофункціональним фінансовим інститутом, який надає повний спектр банківських послуг як роздрібним, так і корпоративним клієнтам.

Правекс-Банк рік у рік стає доступнішим та ближчим для своїх потенційних клієнтів та партнерів. Це визначається як у дотриманні високих стандартів рівня обслуговування, так і у географії розташування. У структурі банку налічується 520 дирекцій та відділень та близько 2257 точок видачі споживчих кредитів.

Правекс-Банк прагне задовольнити потреби всіх клієнтів у широкому спектрі якісних банківських послуг. Фундаментальним принципом роботи банку є комплексний підхід в обслуговуванні клієнтів і поєднання стандартних технологій з індивідуальним підходом до клієнта.

За рівнем довіри населення за даними Асоціації українських банків Правекс-Банк входить в першу 5-у фінансових установ країни.

Одним з видів діяльності Правекс-Банку є залучення тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки. Доля строкових депозитів фізичних осіб в сукупному портфелі строкових депозитів фізичних і юридичних осіб складає 89,46%. Це відображає рівень стійкості фінансової установи, так як вплив кожного окремого вкладника є мінімальним і не може спричинити дестабілізацію роботи банку.

Одним з пріоритетних і прибуткових напрямів діяльності банку є кредитування. Портфель короткострокових і довгострокових кредитів формується в першу чергу за рахунок строкових депозитів фізичних і юридичних осіб відповідно до строків їх залучення.

Правекс-Банк посідає одне з лідируючих місць на банківському ринку України з кредитування фізичних осіб. Кредити фізичних осіб складають 88,5% від загального кредитного портфеля банку.

Правекс-Банк постійно впроваджує нові програми кредитування, роблячи послугу «Автокредитування» привабливішою для своїх клієнтів. Паралельно з новими продовжують працювати й раніш упроваджені, звичні для клієнтів схеми кредитування.

У 2007 р. Правекс-Банком було додатково впроваджено нову програму кредитування фізичних осіб на купівлю автомобілів: «АВТОКРЕДИТ: УСЕ ВКЛЮЧЕНО». Нова схема видачі кредиту на автомобіль передбачає включення в суму кредиту не лише повної вартості автомобіля, але й суми всіх банківських комісійних платежів, а також суми страхових платежів зі страхування КАСКО автомобіля та громадської відповідальності клієнта.

Правекс-Банк увів в дію нову програму щодо іпотечного кредитування – «Партнер Банку». Дана програма надає пільгові умови кредитування для тих клієнтів, яких залучив для оформлення кредиту в Правекс-Банку Партнер Банку – Агентство нерухомості. За умовою програми «Партнер Банку» максимальна сума надаваного кредиту становить 130 тис. євро, відсоткова ставка на 0,5% нижча ніж за стандартних умов, кредит надається строком до 25 років.

Правекс-Банк є одним із лідерів споживчого кредитування населення серед банків України. Споживчий кредит на купівлю практично усіх товарів та деяких послуг клієнт може отримати як у будь-якому пункті видачі споживчих кредитів, так і в одному із 520 відділень банку на термін до 3 років.

У 2007 р. Правекс-Банк відкрив нові можливості для своїх клієнтів. Відтепер кредит готівкою можна отримати всім клієнтам, незалежно від наявності кредитної історії у Правекс-Банку.

На початку 2007 р. Правекс-Банк запровадив нову форму отримання споживчого кредиту за допомогою платіжних карток. Даний продукт передбачає отримання клієнтом миттєвої платіжної картки та встановлення кредитного ліміту у розмірі до 25000 грн на картковий рахунок.

Власник кредитної картки за рахунок кредитних коштів банку має змогу отримати готівку на будь-які потреби. Вагомою перевагою даної послуги є багаторазове використання картки, таким чином погашена частина кредиту стає доступною до витрат. Це дозволяє клієнту заощадити час при зверненні до банку для оформлення документів на отримання кредитних коштів.

Правекс-Банк є одним із лідерів серед українських банків у сфері емісії платіжних карток – корпоративних і зарплатних.

На сьогоднішній день до уваги клієнтів Правекс-Банк пропонує не лише картки в одній валюті, а й мультивалютні.

Широкого розвитку й популярності серед клієнтів набула програма – овердрафт кредитування держателів зарплатних платіжних карток до 60% від середньомісячної заробітної плати (з розрахунку за останні 3 місяці).

Широка мережа банкоматів дозволяє зняття готівки в будь-якому куточку України. Платіжна картка Правекс-Банку надає унікальну можливість безготівкових розрахунків у торгівельних мережах через POS-термінали.

Спрямовуючи роботу на всіх клієнтів, вирішуючи їх проблеми, сьогодні Правекс-Банк виступає як роздрібний банк національного масштабу. Тому розвиток роздрібних послуг є пріоритетним в роботі з клієнтами.

Правекс-Банк надає клієнтам послуги по переказу грошових коштів — Western Union; Money Gram, «Правекс-Телеграф», грошові перекази з Ощадного банку Росії; валюто-обмінні операції – «Обмін валют», перевірка платоспроможності банкнот іноземної валюти, обмін зношених банкнот; продаж ювілейних і пам’ятних монет, продаж та купівля дорожніх чеків, інкасо іменних чеків, передплата карток Visa Travel Money Cash Passport; приймання готівкових платежів від фізичних та юридичних осіб; продаж банківських металів.

Основними перевагами в обслуговуванні клієнтів Правекс-Банку є: швидке і якісне обслуговування клієнтів; індивідуальний підхід до вирішення проблем кожного клієнта; зручний для клієнтів режим роботи; щоденна наявність грошових коштів в касі; конфіденційність інформації; широка розгалуженість мереж.

Менеджери Правекс-Банку завжди в своїй праці використовують метод перехресних продаж. Реалізація перехресного менеджменту дозволяє збільшити як кількість клієнтів банку, так і фінансовий результат.

Слід зазначити, що найбільш вагомою статтею доходів Правекс-Банку є комісійний дохід – 68% від загальної суми доходів. Отже, політика Правекс-Банку спрямована на отримання прибутку в значній мірі від проведення комісійних операцій банку, які є більш неризиковими.

Зростання кількості підприємств і приватних клієнтів, які довірили Правекс-Банку ведення своїх фінансових справ, підтверджує, що банк виправдовує надії та задовольняє потреби клієнтів, а це є найкращим свідченням успішної діяльності банку.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 №2121-III.

Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності банків в Україні. Затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368.

Положення про кредитування. Затверджено постановою Правління НБУ від 28.09.1995 №246 (зі змінами і доповненнями).

Положення про політику управління активами і пасивами АКБ «Правекс-Банку». Затверджена Наказом Голови Правління АКБ «Правекс-Банк» від 13.01.2003 року №22-А.

ДСН 3.3.6.042-99. Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.

ОНТП 24-86 (общесоюзные нормы технологического проектирования). Определение категорий помещений по взрывной и пожарной опасности.

СНиП 2.04.05-91. Отопление, вентиляция, кондиционирование воздуха.

СНиП 2.09.04-87. Административные и бытовые здания.

СНиП II-4-79. Естественное и искусственное освещение.

Алавердов А.Р. Финансовый менеджмент в банке: Учебно-практическое пособие. – М.: МЭСИ, 1997.

Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи: ЮНИТИ,1997. – 471 с.

Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001.

Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 384 с.

Банковское дело / Под ред. В.И. Колосникова. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 464 с.

Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: ЭКОС, 1992. – 428 с.

Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-центр, – 1999.

Бланк И.А. Финансовый мененеджмент: Учный курс. – К.: Ника-Центр, 1999. – 528 с.

Васюренко О.В. Банківський менеджмент. – К.: КНЕУ, 2001.

Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 234 с.

Васюренко О.В. Менеджмент кредитних операцій у комерційному банку. – Харків.: РВП «Оригінал», 1998. – 72 с.

Демківський А.В. Гроші та кредит. – К.: Дакор, Вира-Р., 2003.

Економічний аналіз: Навчальний посібник / За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ, 2003. – 556 с.

Ефективність управління банком (Школа банкірів): Матеріали науково-практичного семінару під ред. проф. В.П. Матвієнко. – К.: Наук. думка, 2003.

Заруба О.Д. Банківський менеджмент у банку: Навчальний посібник. – К.: Лібра ТОВ, 1996.

Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банку: Навчальний посібник. – К.: Т-во»Знання», КОО, 1997.

Кириченко О. та ін. Банківський менеджмент: Навчальний посібник. – К., 1999.

Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2000. – 215 с.

Любунь О.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2004. – 296 с.

Маслюченков Ю.С. Финансовый менеджмент в КБ: Фундаментальный анализ. – М.: Перспектива, 1996. – 160 с.

Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1995. – 704 с.

Методичка для экономистов, ответственных за развитие розничных услуг на отделениях и филиалах АКБ «Правекс-Банка».

Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Возюк. – К.: Алерта, 2004. – 500 с.

Примостка Л.О. Фін. менеджмент у банку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.

Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку. – К.: КНЕУ, 1999.

Річний звіт АКБ «Правекс-Банку». Київ, 2005. – 110 с.

Річний звіт АКБ «Правекс-Банку». Київ, 2006. – 120 с.

Річний звіт АКБ «Правекс-Банку». Київ, 2007. – 128 с.

Роуз П.С. Банковский менеджмент. – М.: Дело Лтд, 1995. – 768 с.

Роуз Питер С. Банковский менеджмент. – М., 1997.

Сало В.І., Криклій О.А. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 314 с.

Севрук В.Т. Банковские риски. – М.: Дело Лтд, 1995. – 72 с.

Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – М.: Изд-во «Перспектива», 2002. – 656 с.

Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / За ред.проф. Г.Г. Кірейцева. – К.:ЦУЛ, 2002. 496 с.

Фінінансовий менеджмент банку / Під ред. О.С. Любунь. – К.: Слово, 2004. – 270 с.

Фролов С.М. Банківська справа і основи митного регулювання в Україні: теорія та практика: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 368 с.

Шим Дж.К., Сигел Дж.Г. Финансовый менеджмент. – М.: Гриф, 1996.

Аржевітін С. Формування банківського менеджменту в Україні // Вісник НБУ. – 2001. – №5. – С. 24-28.

Бездудный М.А. Управление рисками и совершенствование банковского надзора // Банковские услуги. – 2002. – №2. – С. 2-5.

Белінська Я.В. Теоретичні засади аналізу валютних ризиків // Актуальні проблеми економіки. – 2002. – №10. – С. 33-41.

Бобир В.В Управління ліквідністю в комерційному банку // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України: Зб. наук. ст. – Х.: Штрих, 2002. – 274 с.

Бондаренко Л.А. Побудова системи ризик-менеджменту в комерційному банку // Фінанси України. – 2003. – №9. – С. 85-94.

Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. – 2000. – №1. – С. 13.

Вощилко М. Основи управління ризиками у банківській справі // Вісник НБУ. – 2001. – №12. – С. 51-53.

Голуб В. Методичні аспекти ціноутворення на кредитні послуги банку // Вісник НБУ. – 2002. – №7. – С. 48-51.

Голуб В.М. Кредитні ризики комерційних банків та методи їх управління // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наук. пр. – Суми: Мрія ЛТД, 2002. – Т.5. – 288 с.

Двадцатка лучших украинских банков // Имею право. – 2007. — №52. – С. 5.

Дзюблюк О.В. Оптимізація управління активами і пасивами комерційного банку // Фінанси України. – 2002. – №5. – С. 129-138.

Дмитренко М. Управління ризиками в комерційних банках // Вісник НБУ. – 1998. – №9. – С. 23.

Ильясов С.М. Управление активами и пасивами банков // Деньги и кредит. – 2000. – №5. – С. 20-27.

Пернарівський О.В. Ризик та ліквідність комерційного банку // Вісник НБУ. – 2000. – №4. – С.31-34.

ПІБ України. Школа банкіра: Методика розрахунку достатності капіталу банку (вимоги Базельської угоди) // Інформ. вип. №244. – Ч.1 – К., 1997.

ПІБ України. Школа банкіра: Фін. аналіз діяльності КБ // Інформ. вип. №283. – Ч.2 – К., 1999.

ПІБ України. Школа банкіра: Фінансовий аналіз діяльності комерційного банку // Інформ. вип. №284. – Ч.3 – К., 1999.

Примостка Л. Управління активами і пасивами комерційного банку // Вісник НБУ. – 2000. — №2. – С. 39-44.

Примостка Л.О. Управління активами і пасивами КБ: концептуальні підходи, методи та моделі // Регіональна економіка. – 2000. – №4. – С. 87-95.

Пшик Б.І. Модель управління активами і пасивами банку // Фінанси України. – 2003. – №5. – С. 115-121.

Щибиволок З. Аналіз ліквідності банку // Банківська справа. – 2000. – №5. – С. 33-37.

Додаток А

Баланс за станом на 31 грудня 2005 року, тис. грн.

Активи

2005

2004
1

2

3
Кошти в НБУ та готівкові кошти банку

2583692

158853
Казначейські та інші ЦП, що рефінансуються НБУ, і ЦП, емітовані НБУ

0

0
Кошти в інших банках

185949

391211
Цінні папери в торговому портфелі банку

0

0
Цінні папери в портфелі банку на продаж

1058

25054
Кредити та заборгованість клієнтів

983510

871206
Цінні папери в портфелі банку до погашення

0

0
Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії

0

2850
Основні засоби та нематеріальні активи

165975

166222
Нараховані доходи до отримання

14346

10872
Відстрочений податковий актив

0

0
Інші активи

31660

29606
Довгострокові активи, призначені для продажу

0

0
Усього активів:

1640890

1655874
Пасиви

2005

2004
1

2

3
Зобов’язання

Кошти банків:

144476

358770
у тому числі кредити, які отримані від НБУ

0

12054
Кошти клієнтів

1272864

1101308
Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

1

1
Боргові цінні папери, емітовані банком

0

0
Нараховані витрати до сплати

37013

25402
Відстрочені податкові зобов’язання

0

0
Інші зобов’язання

45383

74555
Усього зобов’язань:

1499737

1560036
Власний капітал

Статутний капітал

94960

71160
Капіталізовані дивіденди

0

0
Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)

0

0
Емісійні різниці

672

672
Резерви та інші фонди банку

3031

2824
Резерви переоцінки, у тому числі:

15883

551
резерви переоцінки необоротних активів

15883

551
резерви переоцінки цінних паперів

0

0
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років

20499

16475
Прибуток/збиток звітного року, що очікує затвердження

6108

4156
Усього власного капіталу:

141153

95838
Усього пасивів:

1640890

1655874

Додаток Б

Баланс за станом на 31 грудня 2006 року, тис. грн.

Активи

2006

2005
1

2

3
Кошти в НБУ та готівкові кошти банку

348132

2583692
Казначейські та інші ЦП, що рефінансуються НБУ, і ЦП, емітовані НБУ

0

0
Кошти в інших банках

109237

185949
Цінні папери в торговому портфелі банку

0

0
Цінні папери в портфелі банку на продаж

1058

1058
Кредити та заборгованість клієнтів

1373407

983510
Цінні папери в портфелі банку до погашення

0

0
Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії

0

0
Основні засоби та нематеріальні активи

168295

165975
Нараховані доходи до отримання

16908

14346
Відстрочений податковий актив

0

0
Інші активи

106483

31660
Довгострокові активи, призначені для продажу

0

0
Усього активів:

2123520

1640890
Пасиви

2006

2005
1

2

3
Зобов’язання

Кошти банків:

31273

144476
у тому числі кредити, які отримані від НБУ

0

0
Кошти клієнтів

1817725

1272864
Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

1

1
Боргові цінні папери, емітовані банком

0

0
Нараховані витрати до сплати

54194

37013
Відстрочені податкові зобов’язання

3760

0
Інші зобов’язання

47961

45383
Усього зобов’язань:

1984914

1499737
Власний капітал

Статутний капітал

108960

94960
Капіталізовані дивіденди

0

0
Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)

0

0
Емісійні різниці

672

672
Резерви та інші фонди банку

3337

3031
Резерви переоцінки, у тому числі:

15394

15883
резерви переоцінки необоротних активів

15394

15883
резерви переоцінки цінних паперів

0

0
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років

26949

20499
Прибуток/збиток звітного року, що очікує затвердження

13294

6108
Усього власного капіталу:

168606

141153
Усього пасивів:

2123520

1640890

Додаток В

Баланс за станом на 31 грудня 2007 року, тис. грн.

Активи

2007

2006
1

2

3
Кошти в НБУ та готівкові кошти банку

379530

348132
Казначейські та інші ЦП, що рефінансуються НБУ, і ЦП, емітовані НБУ

0

0
Кошти в інших банках

380277

109237
Цінні папери в торговому портфелі банку

0

0
Цінні папери в портфелі банку на продаж

1058

1058
Кредити та заборгованість клієнтів

2382895

1373407
Цінні папери в портфелі банку до погашення

0

0
Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії

0

0
Основні засоби та нематеріальні активи

315055

168295
Нараховані доходи до отримання

40485

16908
Відстрочений податковий актив

0

0
Інші активи

83728

106483
Довгострокові активи, призначені для продажу

0

0
Усього активів:

3583028

2123520
Пасиви

2007

2006
1

2

3
Зобов’язання

Кошти банків:

280671

31273
у тому числі кредити, які отримані від НБУ

0

0
Кошти клієнтів

2722123

1817725
Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком

1

1
Боргові цінні папери, емітовані банком

18000

0
Нараховані витрати до сплати

87322

54194
Відстрочені податкові зобов’язання

31109

3760
Інші зобов’язання

87138

47961
Усього зобов’язань:

3226364

1984914
Власний капітал

Статутний капітал

171499

108960
Капіталізовані дивіденди

0

0
Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)

0

0
Емісійні різниці

672

672
Резерви та інші фонди банку

10219

3337
Резерви переоцінки, у тому числі:

96529

15394
резерви переоцінки необоротних активів

96529

15394
резерви переоцінки цінних паперів

0

0
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років

940

26949
Прибуток/збиток звітного року, що очікує затвердження

76805

13294
Усього власного капіталу:

356664

168606
Усього пасивів:

3583028

2123520

Додаток Г

Звіт про фінансові результати за 2005 фінансовий рік, тис. грн.

Найменування статті

2005

2004
1

2

3
Чистий процентний дохід

58996

44527
Процентний дохід

165875

120244
Процентні витрати

(106879)

(75717)
Чистий комісійний дохід

99565

67213
Комісійний дохід

104585

71324
Комісійні витрати

(5020)

(4111)
Торговельний дохід

22677

13619
Дохід у вигляді дивідендів

3

22
Прибуток/збиток від інвестиційних ЦП

0

0
Дохід від участі в капіталі

0

0
Інший дохід

6587

4781
Усього дохоів:

187828

130162
Загальні адміністративні витрати

(77171)

(53713)
Витрати на персонал

(57526)

(37600)
Втрати від участі в капіталі

0

0
Інші витрати

(27918)

(20028)
Прибуток від операцій

25213

18821
Чисті витрати на формування резервів

(17410)

(14059)
Прибуток до оподаткування

7803

4762
Витрати на податок на прибуток

(1695)

(606)
Прибуток після оподаткування

6108

4156
Чистий прибуток/збиток від продажу довгострокових активів, призначених для продажу

0

0
Чистий прибуток/збиток банку

6108

4156
Чистий прибуток на одну акцію (грн.)

0,08

0,06
Скоригований чистий прибуток на одну акцію (грн.)

0,08

0,06

Додаток Д

Звіт про фінансові результати за 2006 фінансовий рік, тис. грн.

Найменування статті

2006

2005
1

2

3
Чистий процентний дохід

59353

58996
Процентний дохід

181026

165875
Процентні витрати

(121673)

(106879)
Чистий комісійний дохід

149523

99565
Комісійний дохід

153596

104585
Комісійні витрати

(4073)

(5020)
Торговельний дохід

28380

22677
Дохід у вигляді дивідендів

0

3
Дохід від участі в капіталі

0

0
Інший дохід

7009

6587
Усього дохоів:

244265

187828
Загальні адміністративні витрати

(84412)

(77171)
Витрати на персонал

(88099)

(57526)
Втрати від участі в капіталі

0

0
Інші витрати

40758

27918
Прибуток від операцій

30996

25213
Чисті витрати на формування резервів

(10110)

(17410)
Дохід/збиток від довгострокових активів, призначених для продажу

0

0
Прибуток до оподаткування

20886

7803
Витрати на податок на прибуток

(7592)

(1695)
Прибуток після оподаткування

13294

6108
Чистий прибуток/збиток від продажу довгострокових активів, призначених для продажу

0

0
Чистий прибуток/збиток банку

13294

6108
Чистий прибуток на одну акцію (грн.)

0,12

0,08
Скоригований чистий прибуток на одну акцію (грн.)

0,12

0,08

Додаток Е

Звіт про фінансові результати за 2007 фінансовий рік, тис. грн.

Найменування статті

2007

2006
1

2

3
Чистий процентний дохід

125569

59353
Процентний дохід

303165

181026
Процентні витрати

(177596)

(121673)
Чистий комісійний дохід

359385

149523
Комісійний дохід

363077

153596
Комісійні витрати

(3692)

(4073)
Торговельний дохід

30823

28380
Дохід у вигляді дивідендів

0

0
Дохід від участі в капіталі

0

0
Інший дохід

17023

7009
Усього дохоів:

532800

244265
Загальні адміністративні витрати

(111910)

(84412)
Витрати на персонал

(192917)

(88099)
Втрати від участі в капіталі

0

0
Інші витрати

(87654)

40758
Прибуток від операцій

140319

30996
Чисті витрати на формування резервів

(29135)

(10110)
Дохід/збиток від довгострокових активів, призначених для продажу

0

0
Прибуток до оподаткування

111184

20886
Витрати на податок на прибуток

(34379)

(7592)
Прибуток після оподаткування

76805

13294
Чистий прибуток/збиток від продажу довгострокових активів, приз-начених для продажу

0

0
Чистий прибуток/збиток банку

76805

13294
Чистий прибуток на одну акцію (грн.)

0,64

0,12
Скоригований чистий прибуток на одну акцію (грн.)

0,64

0,12

Додаток Є

Звіт про власний капітал за станом на 31 грудня 2005 року

Найменування статті

Статутний капітал заре-єстрований, сплачений

Капіталізовані дивіденди

Викуплені власні акції

Емісійні різниці

Резерви та інші фонди банку

Резерви переоцінки

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

Капітал, резервні та інші фонди, усього

2004 рік
1

2

3

4

5

6

7

8

9

10
Залишок на 1 січня 2005 року

71160

0

0

672

2824

551

20631

95838

91433
Скоригований залишок на початок року

71160

0

0

672

2824

551

20631

95838

91433
Коригування: Зміна облікової політики

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Виправлення помилок

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Переоцінка необоротних активів

—

—

—

—

—

15525

—

15525

460
Сума результатів переоцінки необоротних активів у разі їх вибуття

—

—

—

—

—

(75)

75

0

0
Відстрочені податки за результатами переоцінки основних засобів

—

—

—

—

—

(118)

—

(118)

0
Переоцінка інвестицій в асоційовані й дочірні компанії

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Сума результатів переоцінки інвестицій в асоційовані й дочірні компанії в разі їх реалізації

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Чистий прибуток звітного року

—

—

—

—

—

—

6108

6108

4156
Розподіл прибутку до загальних резервів банку

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Розподіл прибутку до резервних фондів

—

—

—

—

207

—

(207)

0

0
Розподіл прибутку до інших фондів банку

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Дивіденди, що сплачені у звітному році

—

—

—

—

—

—

—

0

(211)
Дивіденди, що капіталізовані у звітному році

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Сплата до раніше зареєстрованого статутного капіталу

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Внески за акціями нового випуску

—

—

—

—

—

—

—

23800

0
Викуплені власні акції

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Продаж раніше викуплених власних акцій

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Анульовані раніше викуплені акції

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Залишок за станом на кінець дня 31 грудня 2005 року

94960

0

0

672

3031

15883

26607

141153

95838

Додаток Ж

Звіт про власний капітал за станом на 31 грудня 2006 року

Найменування статті

Статутний капітал зареєстрований, сплачений

Капіталізовані дивіденди

Викуплені власні акції

Емісійні різниці

Резерви та інші фонди банку

Резерви переоцінки

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

Капітал, резервні та інші фонди, усього

2005 рік
1

2

3

4

5

6

7

8

9

10
Залишок на 1 січня 2006 року

94960

0

0

672

3031

15883

26607

141153

95838
Скоригований залишок на початок року

94960

0

0

672

3031

15883

26607

141153

95838
Коригування: Зміна облікової політики

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Виправлення помилок

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Переоцінка необоротних активів

—

—

—

—

—

288

—

28

15525
Сума результатів переоцінки необоротних активів у разі їх вибуття

—

—

—

—

—

(648)

648

0

0
Відстрочені податки за результатами переоцінки основних засобів

—

—

—

—

—

(129)

—

(129)

(118)
Переоцінка інвестицій в асоційовані й дочірні компанії

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Сума результатів переоцінки інвестицій в асоційовані й дочірні компанії в разі їх реалізації

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Чистий прибуток звітного року

—

—

—

—

—

—

13294

13294

6108
Розподіл прибутку до загальних резервів банку

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Розподіл прибутку до резервних фондів

—

—

—

—

—

306

(306)

0

0
Розподіл прибутку до інших фондів банку

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Дивіденди, що сплачені у звітному році

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Дивіденди, що капіталізовані у звітному році

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Сплата до раніше зареєстрованого статутного капіталу

14000

—

—

—

—

—

—

14000

0
Внески за акціями нового випуску

—

—

—

—

—

—

—

0

23800
Викуплені власні акції

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Продаж раніше викуплених власних акцій

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Анульовані раніше викуплені акції

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Залишок за станом на кінець дня 31 грудня 2006 року

108960

0

0

672

3337

15394

40243

168606

141153

Додаток З

Звіт про власний капітал за станом на 31 грудня 2007 року

Найменування статті

Статутний капітал зареєстрований, сплачений

Капіталізовані дивіденди

Викуплені власні акції

Емісійні різниці

Резерви та інші фонди банку

Резерви переоцінки

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

Капітал, резервні та інші фонди, усього

2006 рік
1

2

3

4

5

6

7

8

9

10
Залишок на 1 січня 2007 року

108960

0

0

672

3337

15394

40243

168606

141153
Скоригований залишок на початок року

108960

0

0

672

3337

15394

40243

168606

141153
Коригування: Зміна облікової політики

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Виправлення помилок

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Переоцінка необоротних активів

—

—

—

—

—

108337

—

108337

288
Сума результатів переоцінки необоротних активів у разі їх вибуття

—

—

—

—

—

(117)

117

0

0
Відстрочені податки за результатами переоцінки основних засобів

—

—

—

—

—

(27084)

—

(27084)

(129)
Переоцінка інвестицій в асоційовані й дочірні компанії

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Сума результатів переоцінки інвестицій в асоційовані й дочірні компанії в разі їх реалізації

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Чистий прибуток звітного року

—

—

—

—

—

—

76805

76805

13294
Розподіл прибутку до загальних резервів банку

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Розподіл прибутку до резервних фондів

—

—

—

—

6882

—

(6882)

0

0
Розподіл прибутку до інших фондів банку

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Дивіденди, що сплачені у звітному році

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Дивіденди, що капіталізовані у звітному році

—

32539

—

—

—

—

(32539)

0

0
Сплата до раніше зареєстрованого статутного капіталу

—

—

—

—

—

—

—

—

14000
Внески за акціями нового випуску

62539

(32539)

—

—

—

—

—

30000

0
Викуплені власні акції

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Продаж раніше викуплених власних акцій

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Анульовані раніше викуплені акції

—

—

—

—

—

—

—

0

0
Залишок за станом на кінець дня 31 грудня 2007 року

171499

0

0

672

10219

96530

77744

356664

168606

Реферат: Природа Северного Кавказа и Урала

Реферат

на тему:

«Природа Северного Кавказа и Урала»

СЕВЕРНЫЙ КАВКАЗ — САМЫЕ МОЛОДЫЕ И ВЫСОКИЕ ГОРЫ РОССИИ

Географическое положение. На огромном перешейке между Черным и Каспийским морями, от Таманского полуострова до Апшеронского расположились величественные горы Большого Кавказа.

Северный Кавказ — это самая южная часть российской территории. По гребням Главного, или Водораздельного, Кавказского хребта проходит граница Российской Федерации со странами Закавказья. От Русской равнины Кавказ отделен Кумо-Манычской впадиной, на месте которой в среднечетвертичное время существовал морской пролив.

Северный Кавказ — это область, расположенная на границе умеренного и субтропического поясов. Широтная поясность сменяется здесь вертикальной зональностью. Для жителя равнин горы Кавказа — яркий пример «многоэтаж-ности» природы.

Особенности природы Северного Кавказа. Кавказ — молодые горы, образовавшиеся в период альпийской складчатости. В состав Кавказа входят: Предкавказье, Большой Кавказ и Закавказье. К России относятся лишь Предкавказье и северные склоны Большого Кавказа. Большой Кавказ часто представляют как единый хребет. На самом деле это система горных хребтов. От Черноморского побережья до горы Эльбрус располагается Западный Кавказ, от Эльбруса до Казбека — Центральный Кавказ, к востоку от Казбека до Каспийского моря — Восточный Кавказ. В продольном направлении выделяется осевая зона, занятая Водораздельным (Главным) и Боковым хребтами. Северные склоны Кавказа образуют хребты Скалистый, Пастбищный и Черные горы. Они имеют куэстовое строение — это гряды, у которых один склон пологий, а другой — круто обрывающийся. Причина образования куэст — переслаивание пластов, сложенных разными по твердости породами. Цепи Западного Кавказа начинаются близ Таманского полуострова. Вначале это даже не горы, а холмы с мягкими очертаниями. Повышаются они при движении к востоку. Горы Фишт (2867 м) и Оштен (2808 м) — самые высокие части Западного Кавказа — покрыты снежниками и ледниками.

Наиболее высокая и грандиозная часть всей горной системы — Центральный Кавказ. Здесь даже перевалы достигают высоты 3000 м, лишь один перевал — Крестовый на Военно-Грузинской дороге — лежит на высоте 2379 м. В Центральном Кавказе находятся самые высокие вершины — двуглавый Эльбрус (5642 м) и Казбек (5033 м). Восточная часть Большого Кавказа — это в основном многочисленные хребты горного Дагестана (в переводе — Страна гор). В строении Северного Кавказа приняли участие различные тектонические структуры. На юге располагаются складчато-глыбовые горы и предгорья Большого Кавказа. Это часть альпийской геосинклинальной зоны.

Колебания земной коры сопровождались изгибами земных пластов, их растяжениями, разломами, разрывами. По образовавшимся трещинам с больших глубин на поверхность изливалась магма, что привело к образованию многочисленных рудных месторождений. В последние геологические периоды — неогеновый и четвертичный — поднятия превратили Большой Кавказ в высокогорную страну. Подъем в осевой части Большого Кавказа сопровождался интенсивным опусканием земных пластов по краям формирующейся горной цепи. Это привело к образованию предгорных прогибов: на западе — Индало-Кубанского и на востоке — Терско-Каспийского.

Главное богатство Предкавказья — месторождение нефти и газа. В центральной части Большого Кавказа добывают полиметаллические руды, вольфрам, медь, ртуть, молибден. В горах и предгорьях Северного Кавказа открыто много минеральных источников, близ которых созданы курорты, уже давно получившие всемирную известность, — Кисловодск, Минеральные Воды, Пятигорск, Ессентуки, Железноводск, Мацеста. Воды источников разнообразны по химическому составу, по температуре и необычайно полезны.

Северный Кавказ расположен на юге умеренного пояса — здесь проходит параллель 45° с. ш., т. е. четко зафиксировано равноудаленное положение территории между экватором и полюсом. Это определяет мягкий, теплый климат — переходный от умеренного к субтропическому. Такое положение обусловливает получаемое количество солнечного тепла: летом 17—18 ккал на 1 см2, что в 1,5 раза больше, чем в среднем на европейской части России. За исключением высокогорий климат на Северном Кавказе мягкий, теплый, на равнинах средняя температура июля всюду превышает +20 °С, а лето продолжается от 4,5 до 5,5 месяца. Средние температуры января колеблются от -10 °С до +6 °С, а зима длится 2— 3 месяца. На Северном Кавказе находится город Сочи, где самая теплая в России зима с температурой января +6,1 °С.

Обилие тепла и света позволяет растительности Северного Кавказа развиваться на севере района в течение 7 месяцев, в Предкавказье — 8, а на Черноморском побережье, к югу от Геленджика, до 11 месяцев. Это значит, что при соответствующем подборе культур здесь можно получать два урожая в год.

Северный Кавказ отличается очень сложной циркуляцией разнообразных воздушных масс. В этот район могут проникать различные воздушные массы. Основным источником влаги является Атлантика, поэтому в западных районах Северного Кавказа выпадает большое количество осадков. Годовое количество осадков на западе предгорных районов равно 380—520 мм, а на востоке (в Прикаспии) — 220—250 мм, поэтому на востоке региона часто бывают засухи, суховеи.

Климат высокогорий сильно отличается от климата равнинных и предгорных частей. Первое главное отличие — в горах выпадает гораздо больше осадков: на высоте 2000 м — 2500— 2600 мм в год. Связано это с тем, что горы задерживают воздушные массы, заставляя их подниматься вверх. Воздух при этом охлаждается и отдает влагу. Второе отличие — уменьшение продолжительности теплого сезона из-за понижения температуры воздуха с высотой. Уже на высоте 2700 м на северных склонах и на высоте 3800 м в Центральном Кавказе проходит снеговая линия, граница «вечных льдов». На высоте свыше 4000 м даже в июле положительные температуры отмечаются редко. Третье отличие — удивительное разнообразие климата, определяемое высотой гор, экспозицией склона, близостью или удаленностью от моря. Четвертое отличие — своеобразие атмосферной циркуляции. Охлажденный воздух с высокогорий буквально низвергается вниз по сравнительно узким межгорным долинам. При опускании на каждые 100 м воздух нагревается примерно на 1 °С. Спускаясь с высоты 2500 м, он нагревается на 25 °С и становится теплым, даже горячим. Так образуется местный ветер — фен. Фены особенно часты весной, когда резко возрастает интенсивность общей циркуляции воздушных масс. При вторжении масс плотного холодного воздуха образуется бора (от греч. Ьогеаз — север, северный ветер) — сильный холодный нисходящий ветер. Перетекая через невысокие хребты в местность с более теплым разреженным воздухом, он сравнительно мало нагревается и с большой скоростью «падает» по наветренному склону. Наблюдается бора преимущественно зимой, там, где горный хребет граничит с морем или обширным водоемом. Широко известна Новороссийская бора. И все же ведущим фактором климатообразования в горах, очень сильно влияющим на все другие компоненты природы, является высота, определяющая вертикальную зональность и климата и природных зон.

Реки Северного Кавказа многочисленны и так же, как рельеф и климат, четко делятся на равнинные и горные. Особенно много бурных горных рек, основным источником питания которых служат снега и ледники в период таяния. Наиболее крупные реки — Кубань и Терек с их многочисленными притоками, а также берущие начало на Ставропольской возвышенности Егорлык и Калаус. В низовьях Кубани и Терека находятся плавни — обширные заболоченные пространства, покрытые камышом и тростником.

Богатство Кавказа — это плодородные почвы. В западной части Предкавказья преобладают черноземы, а в восточной, более засушливой части — каштановые почвы. Почвы Черноморского побережья интенсивно используются под сады, ягодники, виноградники. В районе Сочи находятся самые северные в мире чайные плантации.

В горах Большого Кавказа отчетливо выражена высотная поясность. Нижний пояс занимают широколиственные леса с преобладанием дуба. Выше располагаются леса из бука, которые переходят сначала в смешанные, а потом в елово-пихтовые леса. Верхняя граница леса находится на высоте 2000—2200 м. За ней, на горно-луговых почвах, располагаются пышные субальпийские луга с зарослями кавказского рододендрона. Они сменяются низкотравными альпийскими лугами, за которыми начинается самый высокогорный пояс снежников и ледников.

Разнообразие природных территориальных комплексов Северного Кавказа обусловлено их различиями в географическом положении, в частности высотой над уровнем моря. Наиболее четко можно выделить природные комплексы равнин, межгорных долин, высокогорий.

УРАЛ: КАМЕННЫЙ ПОЯС ЗЕМЛИ РУССКОЙ

Урал — горная страна, протянувшаяся от побережья Карского моря до степей Казахстана, рубеж между Европой и Азией. Протяженность Уральских гор с севера на юг — более 2000 км, ширина от 50 до 150 км. Уральские горы встают перед нашими глазами грядами средневысоких хребтов и кряжей, одетых тайгой. Лишь несколько вершин достигают высоты 1500 м над уровнем моря. Самая высокая вершина Урала — гора Народная (1895 м). Горные цепи тянутся параллельно друг другу в меридиональном направлении. Хребты разделены продольными межгорными понижениями, в которых текут реки. Поперечные долины расчленяют эти цепи на отдельные хребты и массивы. Лишь одна главная цепь гор почти не прерывается речными долинами. Она и образует водораздел между реками, текущими на Русскую и Западно-Сибирскую равнины.

Своеобразие природы Урала. Урал пересекает несколько природных зон, отчетливо выраженных и на соседних равнинах — Русской и Западно-Сибирской.

В пределах одной и той же зоны на равнинах Предуралья и Зауралья природные условия заметно отличаются. Объясняется это тем, что Уральские горы не только препятствуют расселению некоторых видов растений и животных, но и служат своеобразным климатическим барьером. К западу от них выпадает больше осадков, климат более влажный и мягкий; к востоку, т. е. за Уралом, осадков меньше, климат более сухой, с ярко выраженными чертами континентального.

Характер растительности Предуралья и Зауралья тоже неодинаков. Например, в тайге Предуралья больше пихтово-еловых лесов, меньше сосняков. В Зауралье, напротив, особенно распространены сосновые леса. В Предуралье к югу от тайги расположены широколиственные леса, в Зауралье их нет. В степях Предуралья на сохранившихся участках луговых степей красочный ковер образует разнотравье. В степях Зауралья из-за недостатка влаги и близкого залегания богатых солями третичных отложений распространены засоленные почвы со скудной растительностью.

В настоящее время на Урале практически не осталось природных ландшафтов за исключением лесных массивов и горных тундр на самом севере Урала, не измененных человеком. В лесной зоне на месте коренных темнохвойных и сосновых лесов на огромных площадях произрастают березы и осины. Сильно изменилась и фауна Урала: сократилась численность хоря, барсука, белки, соболя, куницы, бобра. В реках почти нет рыбы.

На Урале по различиям в высотах, климатическим условиям, геологическому развитию выделяют несколько частей: Полярный, Приполярный, Северный, Средний и Южный Урал.

Полярный Урал. Горная тундра Полярного Урала представляет суровую картину каменных россыпей — курумов, скал и останцов. Растения не создают сплошного покрова. На тунд-рово-глеевых почвах растут лишайники, многолетние травы, стелющиеся кустарники. Животный мир представлен песцом, леммингом, белой совой. Северный олень, заяц-беляк, белая куропатка, волк, горностай, ласка обитают и в тундре, и в лесной зоне.

Приполярный Урал отличается наибольшими высотами хребтов. Следы древнего оледенения тут видны более отчетливо, чем на Полярном Урале. О том, как заострены гребни гор, красноречиво говорят их названия: пик Лезвия, гора Сабля. Высочайшая вершина Урала гора Народная «сторожит» месторождение горного хрусталя. На гребнях гор — каменные моря и горная тундра, которая ниже по склонам сменяется горной тайгой. Южная граница Приполярного Урала совпадает с 64° с. ш.

Северный Урал не имеет современных ледников; здесь преобладают средневысотные горы (только кварцитовая гора Тельпосиз — Камень Ветров — имеет высоту 1617 м). Склоны гор покрыты тайгой. Предгорья прорезаны сквозными долинами. Его южным пределом считается массив Конжаковский Камень (1569 м). В западных предгорьях Северного Урала на площади свыше 7 тыс. км2 располагается Печоро-Илычский заповедник, находящийся в междуречье Печоры и ее притока реки Илыч. Он охватывает и высотные зоны среднегорий от горных тундр до тем-нохвойной тайги, и боровые равнины реки Печоры. Здесь встречаются феноменальные природные изваяния — «обелиски и столбы» и не уступающие им по причудливости высокие «колонны» из сцементированных конгломератов и других стойких пород. Местные жители называют их болванами. Северный Урал богат полезными ископаемыми. Здесь добывают бокситы (месторождение Красная Шапочка), марганец и железную руду (Полуночное и Недель), бурые угли (Карпинск), различные руды Серовской группы месторождений.

Средний Урал протягивается до горы Юрмы у истока реки Уфы и отличается небольшими высотами. Перевал между Пермью и Екатеринбургом едва превышает 400 м над уровнем моря, а если учесть, что прилегающая местность поднята до 250 м, то Урал здесь можно пересечь, даже не заметив, что это горы. Выветривание создало много причудливых скал: Каменная Палатка, Чертово Городище, Чертов Стул и т. д. Среднее Зауралье богато озерами. Самое крупное из них Иткулъ. Средний Урал — царство горной тайги. Темнохвойные елово-пихтовые леса на высоте 500—300 м сменяют лиственница и сосна, в подлеске которых растут рябина, черемуха, калина, бузина, жимолость. На Средний Урал с Зауральем приходится до половины добываемых сегодня уральских богатств — железа, меди, никеля, золота, каменного угля. Даже названия некоторых городов и поселков не нуждаются в пояснениях: Асбест, Изумруд, Мраморский.

Южный Урал наиболее разнообразен по природным условиям. Здесь проходит граница двух природных зон — лесной и степной. Более полно представлена высотная поясность — от степей до гольцовых тундр. Отчетливо выражена асимметрия западного и восточного склонов Урала. На запад к Русской равнине горы снижаются постепенно. Невысокие хребты и гряды с пологими склонами переходят в увалы и холмистые возвышенные равнины Предуралья. На восток горы круто обрываются к низким предгорьям Зауралья.

В Предуралье много мелких озер. Озера Зауралья мелководны, непроточны и часто имеют слабосоленую воду. Рек гораздо больше в Предуралье. Таким образом, Предуралье — это как бы продолжение Европейской равнины, а Зауралье — переходная зона к суровой Сибири. В лесной части Южного Урала известны Бакальское и Кусинское месторождения железных руд, медные руды Карабаша. Здесь расположены старейшие на Урале районы металлургии — Златоуст и Белорецк. Южнее разрабатывают рудные месторождения Медногорска и Халиловские, медные руды Гая, орские яшмы, асбест.

Природные уникумы Урала. На Южном Урале расположен удивительный Ильменский хребет, знаменитый уникальным богатством своих недр. Среди почти 200 находимых здесь различных минералов есть редкие и редчайшие, не обнаруженные больше нигде в мире. Для их охраны еще в 1920 г. здесь был создан минералогический заповедник. Краем самоцветов называют район севернее города Асбест, расположенный между главной промышленной зоной Среднего Урала и Зауралья. Край этот начинается от богатых копей в окрестностях Асбеста и заканчивается на севере знаменитой Мурзинкой.

Кунгурская ледяная пещера — замечательное творение природы. Это одна из самых больших пещер в нашей стране. Расположена она на окраине небольшого промышленного города Кунгур, на правом берегу реки Сылва, в недрах каменной громады — Ледяной горы. Пещера имеет четыре яруса (этажа) ходов. Она образовалась в толще горных пород в результате деятельности подземных вод, растворивших и вынесших гипсы и ангидриты.

Природные ресурсы. Уральские горы поражают богатством своих недр. Недаром Урал называют подземной кладовой страны. Здесь найдено около тысячи различных минералов и учтено свыше 10 тыс. месторождений полезных ископаемых. Урал расположен между двумя тектоническими структурами: на западе — жесткий фундамент Русской платформы, на востоке — Западно-Сибирская плита. От Русской платформы Урал отделен Предуральским краевым прогибом, который сложен осадочными толщами глин, песка, гипса, известняка. Древние горы Урала, образованные в палеозое, в течение мезозоя и палеогена были почти полностью разрушены. В неоген-четвертичное время тектонические движения подняли отдельные блоки Урала на различную высоту. Так возникли складчато-глыбовые Уральские горы. После этого горы опять подверглись разрушению в результате деятельности внешних сил — выветривания, деятельности рек и льда. В результате у поверхности оказались внутренние части складок, где интенсивно шли процессы минералообразования, формировались различные руды. Таким образом, длительное разрушение гор в течение мезозоя и кайнозоя как бы раскрывало богатые месторождения полезных ископаемых, сделало их доступным для разработки.

Основное богатство Урала — руды, причем руды комплексные, например железные руды с примесью титана, никеля, хрома, медные руды с примесью цинка, золота, серебра. Большинство рудных месторождений находится на восточном склоне, где преобладают магматические породы. Крупные месторождения железных и сопровождающих их руд: Магнитогорское, Высокогорское, Качканарское, Вакальское, Халиловское.

Урал богат и месторождениями цветных металлов. Медную руду добывают на Красноураль-ском, Гайском и других месторождениях. На Северном Урале найдены крупные залежи бокситов и марганца. Много добывают на Урале никеля и хрома. В горах Среднего и Северного Урала тянется платиновый пояс. Старейшее место золотодобычи в России — Березовское месторождение (близ Екатеринбурга). Из нерудных богатств следует отметить огромные залежи асбеста («горного льна») — ценнейшего огнеупорного материала. Баженовское месторождение асбеста — одно из крупнейших в мире.

Издавна славится Урал всевозможными драгоценными и поделочными камнями. Известны уральские самоцветы: аметисты, дымчатые топазы, зеленый изумруд, сапфиры, прозрачный горный хрусталь, александриты и др. Все эти самоцветы добываются в основном на восточном склоне. На западном склоне в бассейне реки Вишера найдены высококачественные алмазы. Необычайной красотой расцветок выделяются поделочные камни Урала: яшмы, мраморы, пестрые змеевики. Но особенно ценится зеленый узорчатый малахит и розовый орлец. В Преду-ралье пермские соленосные толщи краевого прогиба содержат большие запасы калийных солей, каменной соли, гипса (Верхнекамское, Соль-Илецкое, Усольскде месторождения).

Большие запасы известняка, гранита, цементного сырья. На Урале есть нефть (Ишимбай и др.) и каменный уголь.

Кроме минерально-сырьевых ресурсов Урал богат лесными ресурсами. Особенно много лесов на Северном Урале. Недостаточно обеспечены водными ресурсами Средний и особенно Южный Урал. И хотя почвенные и агроклиматические ресурсы этих частей Урала благоприятны для занятий земледелием, частые засухи на юге мешают его развитию.

Суровая красота Полярного и Северного Урала, экзотические останцы, карстовые пещеры Среднего и Южного Урала привлекают в эти районы много туристов. Но рекреационные ресурсы района еще недостаточно освоены.

Экологические проблемы Урала. Современный облик Урала формируют в основном антропогенные ландшафты. Ушла в прошлое дремучая уральская тайга, красочно описанная

Д.И. Маминым-Сибиряком и П. П. Бажовым, изменился первоначальный облик зауральской лесостепи и степи. Только на севере Урала (севернее 60-й параллели) сохранились таежные и тундровые ландшафты. Состояние природы в промышленной части Урала, а это Средний и Южный Урал, вызывает особую тревогу, нужно принимать срочные меры для ее улучшения. Крупные промышленные города — Челябинск, Екатеринбург, Нижний Тагил — стабильно лидируют в списке самых неблагоприятных для жизни городов России. Некомплексное использование минерального сырья ведет не только к потере ценных компонентов, но одновременно и к загрязнению воздуха и водоемов вредными промышленными дымами и газами, отходами обогатительных фабрик, шахтными водами и т. д. Для многих городов Урала характерны высокая задымленность воздуха, накопление в почве тяжелых металлов, загрязнение рек и озер. Вокруг некоторых промышленных городов сильно обеднена, а местами даже уничтожена естественная флора и фауна. Многие реки промышленных районов — Уфа, Урал, Исеть, Маасе, Чусовая, Косьва, Пышма и др., ряд озер и прудов настолько загрязнены сточными водами (промышленными, бытовыми), что рыба в них почти исчезла.

Основные направления улучшения экологической ситуации — совершенствование технологий эксплуатации природных богатств, строительство очистных сооружений на заводах и фабриках, создание заповедников и заказников.

Курсовая работа: Кредитная система Российской Федерации

СОДЕРЖАНИЕ

ВВЕДЕНИЕ

1. Понятие и структурные элементы кредитной системы

2. Реформирование кредитной системы РФ

3. Небанковские кредитные организации и проблемы их развития

ПРАКТИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ

Задача 1

Задача 2

Задача 3

Задача 4

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

ВЕДЕНИЕ

Организация финансово-кредитного обслуживания предприятий, организаций и населения, функционирование кредитной системы играют исключительно важную роль в развитии хозяйственных структур. От эффективности и бесперебойности функционирования кредитно-финансового механизма зависят не только своевременное получение средств отдельными хозяйственными единицами, но и темпы экономического развития страны в целом.

Банк — кредитная организация, которая имеет исключительное право осуществлять в совокупности следующие банковские операции: привлечение во вклады денежных средств физических и юридических лиц, размещение указанных средств от своего имени и за свой счет на условиях возвратности, платности, срочности, открытие и ведение банковских счетов физических и юридических лиц.

Характерная особенность коммерческих банков заключается в том, что основной целью их деятельности является получение прибыли (в этом состоит их «коммерческий интерес» в системе рыночных отношений). В соответствии с законодательством, в России действуют как универсальные кредитные учреждения, совершающие широкий круг операций на финансовом рынке, так и кредитные организации с лицензиями ЦБ РФ на право осуществлять отдельные банковские операции.

Актуальность темы — кредитная система является неотъемлемой и важной частью экономики любой страны, так как от ее функционирования зависит форма и динамика развития страны, и в первую очередь в экономическом плане.

Целью данной работы является рассмотрение кредитной системы. Для достижения поставленной цели необходимо решить следующие задачи: дать понятие и охарактеризовать структурные элементы кредитной системы; рассмотреть этапы реформирование кредитной системы в России, а также раскрыть сущность небанковских кредитных учреждений и проблемы их развития.

Понятие и структурные элементы кредитной системы

Кредитную систему можно рассматривать в двух аспектах проявления:

во-первых, кредитная система как совокупность кредитных отношений, форм, способов и типов кредитования;

во-вторых, кредитная система как совокупность банковских и иных кредитных организаций, работающих в правовом поле, определенном законодательными актами, являются структурными элементами кредитной системы.

Субъектами отношений могут выступать коммерческие организации, население, государство, сами банки. В кредитных отношениях каждый субъект рынка может выступать в двух лицах, как кредитор и как заемщик.1

Кредитные отношения в экономике базируются на определенной методологической основе, одним из элементов которой выступают принципы, строго соблюдаемые при практической организации любой операции на рынке кредита. Условием развития кредитных отношений является доверие кредитора к заемщику, которое возможно при соблюдении следующих принципов:

возвратности – необходимости возврата кредита;

срочности – необходимости возврата кредита в определенный условиями договора срок;

платности – показателем данного принципа является ссудный процент, представляющий собой своеобразную цену предоставленного во временное пользование кредита;

обеспеченности защиты имущественных интересов банка и при возможном нарушении заемщиком принятых на себя обязательств по возврату полученных на основе кредита денег;

целевого характера кредита — ссуда выдается на определенную и заранее известную банку цель или одобренную им деятельность заемщика.

Кредитные организации взаимосвязаны между собой и реализуют потребности участников рыночных отношений — коммерческих организаций, физических лиц, институтов государства в денежных средствах или услугах связанных с финансами и денежным оборотом. 2

Реформирование кредитной системы РФ

Созданию современной кредитной системы Российской Федерации предшествовал длительный исторический период, который определялся социально-экономическими условиями развития нашей страны.

История кредитной системы прошла несколько этапов формирования. До 1917 г. наша кредитная система развивалась по капиталистическим законам, которые отражали соответствующую социально-экономическую формацию. По структуре, функциям и операциям она приближалась к модели кредитной системы ведущих капиталистических стран того времени. В Российской империи существовала трехъярусная кредитная система, состоявшая из следующих звеньев.

Структура кредитной системы Российской империи до 1917 г.

Государственный банк;

Банковский сектор, представленный в основном коммерческими и сберегательными банками;

Специализированные кредитные институты (страховые компании, кредитные товарищества и др.)

В отличие от западных стран в России были развиты в основном два яруса: Государственный банк и частный банковский сектор. Третий ярус был развит сравнительно слабо, что объяснялось низким уровнем развития рынков капиталов и ценных бумаг. В то время в России практически не было учреждений, специализирующихся на операциях с ценными бумагами, а их рынок был представлен всего тремя фондовыми биржами.

В первые месяцы после революции 1917 г. была проведена национализация всех кредитных институтов (банков и страховых компаний), на базе Госбанка был создан Народный банк. Начавшаяся в начале 1918 г. гражданская война по существу ликвидировала кредитную систему, так как в условиях отсутствия товарно-денежных отношений кредит потерял свое значение. Это подтверждает факт слияния Народного банка с Наркомфином (министерство финансов). Единственным источником доходов в стране стала эмиссия так называемых денежных знаков, что способствовало натурализации хозяйственных отношений и ограничивало сферу товарно-денежных отношений.

В начале 20-х годов новая экономическая политика обусловила восстановление кредитной системы, но в довольно усеченной форме. Был создан Госбанк, стали функционировать акционерные и кооперативные коммерческие банки. К 1925 г. была восстановлена кредитная система, структура которой выглядела следующим образом.

Структура кредитной системы СССР в 1925 г.:

Государственный банк;

Банковский сектор: акционерные банки (Промбанк, Электробанк, Внешторгбанк, Юго-Восточный банк, Дальневосточный банк, Среднеазиатский банк); кооперативные банки (Всекомбанк, Украинбанк); коммунальные банки (Цекомбанк и местные коммунальные банки); Центральный сельхозбанк, республиканские сельхозбанки;

Специализированные и кредитно-финансовые учреждения: общества сельскохозяйственного кредита; общества взаимного кредита; сберегательные кассы; кредитная кооперация.

Структура кредитной системы была представлена тремя ярусами и выражала новые социально-экономические отношения, сложившиеся в стране к началу 30-х годов. Особенность новой кредитной системы заключалась в том, что большая часть ее звеньев являлась государственной собственностью, затем шли кооперативная и самая незначительная — капиталистическая (в основном с обществами взаимного кредита). При этом кредитная система была представлена главным образом отраслевыми и специализированными банками и обществами по кредитованию.

В последующие годы кредитная система претерпела дальнейшие изменения под влиянием кредитной реформы 30-х годов, когда были ликвидированы все виды собственности, кроме государственной. Кредитная система была превращена в одноярусную, или однозвенную систему, выражая социально-экономические потребности того времени, связанные с осуществлением планов индустриализации и коллективизации. Кредитная система начала функционировать в рамках командно-административной системы управления экономикой и была представлена всего лишь тремя банками, сберегательными кассами и двумя страховыми организациями.

Структура кредитной системы СССР: Государственный банк; Стройбанк; Банк для внешней торговли; Система сберегательных банков; Госстрах и Ингосстрах.

В результате такой реорганизации Государственный банк, помимо эмиссионной и расчетно-кассовой деятельности, взял на себя предоставление краткосрочных кредитов промышленности, транспорту, связи и другим отраслям хозяйства, а также долгосрочных кредитов сельскому хозяйству.

Второй банк страны — Стройбанк сосредоточил свою деятельность на предоставлении долгосрочных кредитов и финансировании капиталовложений в различных отраслях хозяйства, кроем сельского хозяйства.

Банк для внешней торговли занимался кредитованием внешней торговли, международными расчетами, а также операциями с иностранной валютой, золотом и драгоценными металлами.

Система сберегательных касс обслуживала широкие слои населения путем привлечения денежных сбережений, оплаты услуг и реализации выигрышных государственных займов.

Госстрах монополизировал страховые операции юридических и физических лиц внутри страны, Ингосстрах осуществлял операции по иностранному страхованию (страхование имущества иностранцев, советского имущества за рубежом, экспортно-импортные грузы, транспортные средства).

Все аккумулированные денежные средства указанных организаций создавали так называемый ссудный фонд страны, который в последующем распределялся и перераспределялся в виде кредитов в различные сферы хозяйства.

Длительное командно-административное функционирование кредитной системы показало ее слабую эффективность, особенно в условиях обострения финансово-экономических проблем в стране к началу 80-х годов. Кредит по существу перестал играть роль активного инструмента воздействия на научно-техническое обновление экономики. Большая часть кредитов выполняла роль второго бюджета, так как кредиты не возвращались предприятиями. В результате многие кредиты списывались или шел процесс перекредитования предприятий. В особенности это относилось к большому количеству планово-убыточных предприятий и сельскому хозяйству. Процент за кредит оставался на довольно низком уровне, что не стимулировало к взаимной эффективности ни банки, ни предприятия. Все это нарушало главную сущность кредита — плату за кредит и его возвратность.

Поэтому в середине 80-х годов в связи с реорганизацией управления экономикой была проведена банковская реформа, которая выразилась в создании крупных отраслевых специализированных банков.

Структура кредитной системы СССР в середине 80-х годов.

Государственный банк (Госбанк СССР);

Промышленно-строительный банк (Промстройбанк);

Агропромышленный банк (Агропромбанк СССР);

Банк жилищно-коммунального хозяйства и социального развития (Жилсоцбанк СССР);

Банк трудовых сбережений и кредитования населения (Сберегательный банк СССР);

Банк внешнеэкономической деятельности СССР.

Особенность этой реорганизации заключалась в том, что отраслевым специализированным банкам предоставлялось право как краткосрочного, так и долгосрочного кредитования. Значительные кредитные ресурсы из Госбанка были преданы специализированным банкам. Государственный банк сохранил за собой эмиссионную, расчетную, контролирующую, функции, а также кредитование непроизводственной сферы. Система сберегательных касс была преобразована в единый Сберегательный банк с многочисленными филиалами и отделениями.

Основная задача реорганизации банковской системы сводилась к проведению прогрессивной кредитной политики, повышению эффективности всей кредитной системы. Однако, как показала дальнейшая практика, такая реорганизация носила больше негативный, нежели позитивный характер, поскольку монополия трех банков (Госбанка, Стройбанка, Внешэкономбанка) по существу была заменена монополией вновь созданных, реорганизованных, специализированных банков.

Центральная, одноярусная структура банковской системы закрепляла сферу влияния банков по ведомственному принципу. Предприятия, как прежде, закреплялись за банками и не имели права выбора в получении кредитных ресурсов. Резко возросли издержки обращения банков в связи с увеличением банковского аппарата, ростом его заработной платы и организованных расходов.

Как ответ на негативные последствия банковской реформы в 1988-1989 гг. стали создаваться коммерческие и кооперативные банки в основном на базе денежных накоплений различных отраслей промышленности. В течение первого периода 1988-1989 гг. было создано около 150 коммерческих и кооперативных банков. Начала вырисовываться новая двухъярусная структура банковской системы: Госбанк и специализированные банки — первый ярус, коммерческие и кооперативные банки — второй ярус.

В середине 1990 г. в связи с объявлением правительством программы перехода к рынку стало очевидным, что банковская система нуждается в дальнейшей реорганизации. В частности, в правительственной программе отмечалась необходимость создания эффективной двухъярусной банковской системы, состоящей из Государственного банка и коммерческих банков, в которые должны быть преобразованы также созданные 1987 г. специализированные банки.

Наряду с этой программой исполнительные и законодательные органы страны рассматривали альтернативную программу перехода к рынку — «500 дней», предлагавшую создать трехъярусную банковскую систему, которая помимо Госбанка и коммерческих банков дополнялась сетью специализированных кредитно-финансовых учреждений в лице страховых компаний, земельных банков, инвестиционных фондов, кредитных товариществ, пенсионных фондов, брокерских и лизинговых компаний. Программа «500 дней» расширяла количество будущих субъектов рынка капитала за счет перспективного создания специализированных кредитных учреждений, однако по существу неправильно подменяла понятие «кредитная система» понятием «банковская система». Первое понятие шире, чем второе, которое ограничивается только банками. Кроме того, в программе оставалось понятие «ссудного фонда», тогда как в условиях рынка необходима его замена на «рынок капитала».

Концепция структуры новой кредитной системы практически полностью перешла в программу союзного правительства «Основные направления развития народного хозяйства и перехода к рынку», принятую осенью 1990 г. Верховным Советом СССР. Однако и здесь была допущена профессиональная ошибка, так как под банковской системой, по сути, подразумевалось создание новой кредитной системы.

В конце 1990 г. Верховным Советом СССР был принят закон «Закон о Госбанке и банковской деятельности», который окончательно устанавливал двухъярусную банковскую систему в виде Центрального банка (Госбанка), Сберегательного банка и коммерческих банков. Согласно этому закону коммерческие банки получили самостоятельный статус в области привлечения вкладов и кредитной политики, а также при определении процентных ставок. Кроме того, им были даны права осуществлять валютные операции на основе лицензий, выданных Центральным банком.

Закон 1990 г. изменил функциональную деятельность Госбанка: кроме эмиссионной, расчетной функции, он стал контролировать деятельность коммерческих банков путем установления для них обязательных норм резервов и хранения их на счетах Центрального банка. Принятие закона 1990 г. способствовало созданию широкой сети коммерческих банков во всех регионах страны.

Специализированные банки были превращены в коммерческие банки. Уже в 1988-1989 гг. начали возникать отдельные специализированные кредитно-финансовые институты. В качестве альтернативы двум государственным страховым учреждениям — Госстраху и Ингосстраху были образованы на коммерческой основе страховые компании «Центрорезерв», «Дальросс», «Аско».

Одновременно было создано несколько инвестиционных компаний и банков. К 1990 г., т.е. к моменту принятия «Закона о банках и банковской деятельности», в стране начинает складываться трехъярусная кредитная система. К концу 1991 г. в связи с образованием Российской Федерации как самостоятельного государства формируется новая структура кредитной системы, которая складывается из следующих трех ярусов.

Структура кредитной системы Российской Федерации на конец 1992г.

Центральный банк РФ;

Банковская система: коммерческие банки; сберегательный банк РФ;

Специализированные небанковские кредитные институты: страховые компании; инвестиционные фонды; прочие.

Нынешняя структура кредитной системы РФ приближается к модели кредитной системы промышленно развитых стран. Но дело в том, что наиболее слабым звеном новой кредитной системы является третий ярус. Он представлен в основном страховыми компаниями, а для развития других типов специализированных кредитных институтов нужно полноценное функционирование рынка капиталов и его второго элемента — рынка ценных бумаг. Создание последнего возможно в условиях относительно широкой приватизации государственной собственности. Именно это должно стимулировать развитие третьего яруса кредитной системы.

К концу 1994 г. в России действовало около 2400 коммерческих банков, более 2 тыс. страховых компаний, большое количество инвестиционных фондов (компаний), одновременно стали создаваться ипотечные банки, негосударственные пенсионные фонды, финансово-строительные компании, частные сберегательные банки и ряд других кредитных учреждений. На конец 1994 г. структура кредитной системы России значительно отличается от 1991 — 1992 гг.

Структура кредитной системы Российской Федерации на конец 1994г.

Центральный банк;

Банковская система: коммерческие банки; сберегательные банки; ипотечные банки;

Специализированные небанковские кредитно-финансовые институты: страховые компании; инвестиционные фонды; пенсионные фонды; финансово-строительные компании; прочие.

Новая структура кредитной системы стала в большей степени отражать потребности рыночного хозяйства и все больше приспосабливаться к процессу новых экономических реформ.3

Небанковские кредитные организации и проблемы их развития

Небанковская кредитная организация (Non-banking credit company) — кредитная организация, получившая в легитимном порядке право осуществления отдельных банковских операций, предусмотренных законом.

К небанковским учреждениям кредитной системы следует отнести следующие структуры: ломбард; кредитное товарищество; кредитное общество; кредитный союз.

Ломбард — кредитные учреждения, предоставляющие деньги в ссуду на короткий промежуток времени, под залог движимого высоко ликвидного имущества. В залог в ломбард принимаются различные ценные вещи, в том числе драгоценности, кроме ценных бумаг, как правило оценочная стоимость принимаемых в залог вещей не составляет более 50% их реальной рыночной стоимости.

Преимущества ломбарда перед банком заключается в том, что процедура получения денег в ломбарде предельно упрощена и занимает минимум времени, что позволяет заемщику практически сразу получить деньги.

Специфические операции, оказываемые ломбардами это и принятие на хранение средств клиента и продажа заложенного имущества на комиссионных началах, в связи с эти ломбард может иметь свои торговые точки и склады для хранения имущества. Как правило, в ломбарде не оформляется договор залога, а выдается залоговый билет, который подтверждает выдачу ссуды и передачу в залог имущества.

Кредитный союз – образование, возникающие в результате объединения нескольких физических лиц, мелких групп заемщиков объединяющихся либо по профессиональному признаку, территориальному признаку с целью предоставления краткосрочного потребительского кредита.

Основные источники формирования средств: оплата паев участниками, членские взносы. Основные операции: привлечение вкладов; выпуск займов; предоставление ссуд своим членам; торговые и посреднические операции.

Общество взаимного кредита — коммерческие учреждения, в настоящее время практически не ведущие свою деятельность.

ОВК по своей сути очень близки к коммерческим банкам, обслуживают мелкий и средний частный бизнес. Источник формирования средств: внесение вступительных взносов участником общества.

Кредитные товарищества — создаются в целях кредитования кооперативов, арендных предприятий, малого и среднего бизнеса. Капитал формируется посредством внесения вступительного взноса и покупки паев, которые при выходе из общества не возвращается.4

В настоящее время в России действует более 200 кредитных союзов, их количество медленно, но верно растет. Число пайщиков кредитных союзов приближается к 80 тыс. человек. Как и во всем мире, российские кредитные союзы не занимают и не будут занимать значительного места в финансовом секторе. Достаточно сказать, что размер вклада одного пайщика репрезентативного кредитного союза колеблется от 2 тыс. до 3 тыс. рублей. Однако в России кредитные союзы становятся факторами социальной стабильности, они удовлетворяют финансовые потребности домашнего хозяйства и представляют собой институт «спокойных» финансов. Это явно обнаружилось в ходе финансового кризиса осени 1998 года. В отличие от банков кредитные союзы не понесли серьезного ущерба и сумели устоять благодаря тому, что сбережения граждан используются ими для выдачи небольших и гарантированных займов физическими лицам – членам кредитного союза.

Это вид финансовых вложений в современной России оказывается наиболее устойчивым, хотя и не высокодоходным. Но поскольку доходы этих займов поступают самим же пайщикам, интересы пайщиков как заемщиков и как сберегателей всегда можно сбалансировать при грамотном финансовом управлении и при грамотном использовании демократических процедур управления в кредитном союзе. Разумеется, сказанное не значит, что у кредитных союзов не возникают проблемы. Ода из насущных проблем – статус кредитного союза. Очевидно, что кредитный союз как потребительский кооператив, не имеющий целью своей деятельности извлечение прибыли, является некоммерческой организацией и не попадает под статус кредитных организаций.

Вместе тем правовая база кредитных союзов как кредитных потребительских кооперативов граждан – ст. 17 Конституции РФ, а так же ст. 116 Гражданского Кодекса, необходимая, но абсолютно не достаточная юридическая основа их деятельности.

На современном этапе произошло возрождение некогда популярных паевых инвестиционных фондов (ПИФ). Образуется он за счет аккумулирования средств участников с последующим их инвестированием в различные финансовые активы. Данный фонд не является юридическим лицом. Доверительное управление им в интересах инвесторов осуществляет управляющая компания паевого инвестиционного фонда.

Имущество ПИФа состоит из переданных в доверительное управление средств инвесторов и приращенного имущества, в том числе имущественных прав, приобретенных управляющей компанией в процессе доверительного управления средствами инвесторов. Состав и структура ПИФа строго определены нормативными актами ФКЦБ.

Безусловным плюсом является формализованность отношений сторон (пайщик – управляющий). Условия договора о доверительном управлении между сторонами определенны правилами и проспектом эмиссии. Подтверждением собственности на часть имущества фонда служит выписка из реестра пайщиков ПИФа, в которой указано количество паев, находящемся на лицевом счете пайщика. Все это служит основой привлечения массового мелкого инвестора. Кроме того, размер активов ПИФа ничем не ограничивается, и управляющий может аккумулировать сколько угодно большую сумму активов. Это дает возможность желающим приобретать паи без ограничений. Единственные, кому нельзя становиться инвесторами ПИФов, — это государственные органы и органы местного самоуправления.

В настоящее время доверие инвесторов к долгосрочным инвестициям и инвестиционным институтам достаточно слабо. Причин тому много: начиная от потери стоимости вкладов населения и кончая крахом финансовых пирамид и разорение ряда банков в августе 1998 г.

Но постепенно, благодаря созданию информационной открытости, недоверие начинает ослабевать и все больше проявляется интерес к инвестиционным фондам.5

ПРАКТИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ

Задача 1

Рассчитать реальную процентную ставку по депозиту на основе имеющейся информации. Сделать вывод о целесообразности размещения средств на депозит.

Показатель

Значение
Годовая номинальная процентная ставка по депозиту, %

8
Дата вклада (в текущем году)

01.10
Прогнозируемый годовой темп инфляции в следующем году, %

6
ИПЦ в текущем году, в % к декабрю предыдущего года:

декабрь

100
январь

100,5
февраль

101,1
март

101,7
апрель

102,4
май

103,1
июнь

103,7
июль

104,5
август

105,1
сентябрь

106,2

Реальная процентная ставка — ставка, очищенная от инфляции. Рассчитывается как разница между номинальной ставкой процента и уровнем инфляции. Проявляется в двух видах: ex ante, то есть предполагаемая до наступления периода инфляции, которую ожидают заемщики и кредиторы в момент выдачи ссуд, и ex post, то есть реальная, фактическая, состоявшаяся.

Следовательно, реальная процентная ставка ex ante будет отрицательной, так как темп инфляции, ожидаемый в текущем году, составляет 103%, а номинальная ставка по депозиту 8%. Реальная процентная ставка ex post составит 2% (8% — 6%).

Следовательно, с точки зрения реальной ставки ex ante осуществлять размещение средств на депозит не принесет выгоды в силу высокого темпа роста ожидаемой инфляции. Однако, фактический уровень инфляции ниже номинальной ставки процента, а значит если бы средства были размещены на депозит, то реальная ставка составила 2%.

Задача 2

Определить, соответствует ли реальное количество денег в обращении действительной потребности в них. Сделать вывод о нехватке/избытке денежных средств в экономике и о последствиях, возможных в данной ситуации. Какие могут возникнуть сложности при использовании формулы К.Маркса на практике? Как определяется действительная потребность в деньгах в РФ?

Показатель

Сумма, млрд. руб.
Стоимость проданных в кредит товаров

402,4
Сумма выплаченного государственного долга

239,5
Задолженность предприятий железнодорожного транспорта бюджету

620,3
Стоимость оказанных услуг

1108,9
Стоимость произведенных и реализованных товаров

1269,8
Задолженность государства перед предприятиями ж/д транспорта

1085,5
Наличные деньги

80,7
Вклады до востребования и остатки средств на срочных счетах

171,9

Количество действительных денег, необходимых для обращения, зависит от соотношения объема реализуемых товаров, выраженных в действующих ценах, суммы предстоящих платежей и скорости обращения денег. Если количество реализуемых товаров и сумма их цен растет, а скорость обращения денежной единицы остается неизменной, то это вызовет рост количества денег в обращении. Сокращение объема реализации товаров и суммы предстоящих платежей при прежней скорости обращения денег приводит к снижению их количества в обращении.

КД = СЦТ — К + П — ВП / С

КД -количество денег, необходимое для обращения;

СЦТ — сумма цен реализуемых товаров и услуг;

К — сумма цен товаров, проданных в кредит;

П- сумма платежей по обязательствам;

ВП- сумма взаимопогашаемых обязательств;

С- скорость оборота одноименной денежной единицы — быстрота их оборота при обслуживании сделок.

Найдем КД = 1269,8 + 1108,9 – 402,4 + 239,5 – 620,3 – 1085,5 = 510 млрд. руб.

Таким образом, можно говорить о наличии избытка денежных средств в обращении, который составил 510 млрд. руб. Следовательно, это может привести к инфляции и нестабильности в экономике, и, как правило, к ускорению денежного оборота.

Классический закон денежного обращения, открытый К. Марксом отвечает на вопрос, какое количество денег необходимо обществу для обслуживания товарного обобщения. Количество денег (КД) необходимое для обращения, прямо пропорционально сумме цен товаров (СЦТ) и обратно пропорционально скорости обращения денег (С): КД = Кредитная система Российской Федерации По этой формуле определяется потребность денег для обслуживания товарного обращения, т.е. наличных денег.

Главное условие стабильной денежной единицы страны — соответствие потребности хозяйства в деньгах фактическому поступлению их в наличный и безналичный оборот.

Денежная масса — совокупность покупательных, платежных и накопительных средств, обуславливающая экономические связи и принадлежащая физическим, юридическим лицам а также государству. Это важный количественный показатель движения денег.

Для анализа изменений движение денег на определенную дату и за определенный период в финансовой статистике используют денежные агрегаты М1; М2; М3; М4; М5;

М1 — наличные деньги в обращении: банкноты, монеты, казначейские билеты.

М2 — состоит из агрегата М1 и средств предприятий на расчетных, текущих, специальных счетах в банках, депозиты населения в сберегательных банках, в т.ч. компенсация. Для расчетов с помощью средств на этих счетах их владельцы выписывают платежные поручения, или чеки, либо аккредитивы, Именно агрегат М2 обслуживает операции по реализации ВВП, распределению и перераспределению национального дохода, накоплению и потреблению.

М3 — равняется М2 плюс срочные и сберегательные депозиты в коммерческих банках, а так же краткосрочные государственные ценные бумаги. Сберегательные депозиты в коммерческих банках изымаются в любое время и превращаются в наличность. Срочные депозиты доступны вкладчику только по истечению определенного срока и, следовательно, обладают меньшей ликвидностью, чем сберегательные депозиты.

М4 состоит из М3 и сберегательных вкладов в специализированных кредитных учреждениях.

М5 включает агрегат М4 и депозитные сертификаты крупных коммерческих банков. Эта часть средств вложенная в ценные бумаги, создается не банковской системой, но находится под ее контролем.

Между агрегатами необходимо равновесие, в противном случае происходит нарушение денежного обращения. Практика показывает, что равновесие наступает когда М2 больше М1; оно укрепляется при М2+М3 больше М1.

В этом случае денежный капитал переходит из наличного в безналичный оборот. При нарушении такого соотношения между агрегатами в денежном обращении начинаются осложнения: нехватка денежных знаков, рост цен и т.д.

Задача 3

Торговая сделка оформлена простым векселем, сроком обращения 60 дней, который был учтен в банке. Определить доход и годовую доходность для продавца векселя и банка. Условия сделки представлены в таблице.

Показатель

Значение
Вексельная сумма, руб.

240 000
Дата составления

12.08.05
Дата учета

16.09.05
Процентная ставка, %

8,5
Учетная ставка, %

6,5

Операция учета (учет векселей) заключается в том, что банк до наступления платежа по векселю покупает его у предъявителя по цене ниже суммы векселя, т.е. приобретает его с дисконтом. Сумма, которую получает векселедержатель при досрочном учете векселя, называется дисконтированной величиной векселя. При этом банк удерживает в свою пользу проценты (дисконт) от суммы векселя за время, оставшееся до срока его погашения.

Для определения суммы при учете векселя рассчитываем число дней, оставшихся до погашения обязательств, которое в данном примере составляет 60 дней.

Доход банка при учете векселя составит: 240 000 руб. * 60/365 * 6,5% = 2564 руб.

Следовательно, предъявитель векселя получит сумму 237 436 руб., а банк при наступлении срока векселя реализует дисконт в размере 2564 руб.

Задача 4

Сравнить проценты к уплате, связанные с использованием револьверного кредита и отдельного кредита (ролл-овера) получаемого на условиях простого процента сроком на 1 месяц.

Исходные данные для расчета

Показатель

Значение
Сумма кредита, руб.

112 000
Ставка по кредиту, %

21
Комиссионные, %

7
Остаток на счете, руб.

27 456

Динамика движения денежных средств на расчетном счете

День

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12
Приход

13850

36860

38232

8548

88960

15810

26660

311854

38888

42680

4962

27570
Расход

0

98765

48765

39652

56780

38563

45679

285675

10400

87994

12458

25431
День

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24
Приход

28471

18970

163958

10220

14836

57113

22428

23050

14000

21752

166875

52593
Расход

16778

114397

114397

27695

15678

87899

37665

19873

32455

14900

107953

0

Револьверный кредит – это возобновляемый кредит, предоставляемый на новый срок, автоматически продлеваемый в пределах установленного лимита и сроков погашения.

Рассчитаем сумму процентов к уплате в зависимости от ежедневного погашения кредита поступлениями денежных средств на счет заемщика, с учетом первоначального остатка средств на счете. Следует помнить, что проценты начисляются со следующего дня, когда был взят кредит.

Процент, руб.
остаток на счете

27 456

—
кредит

112 000

—
кредит 2 дня

98765

—
остаток на 3 день

40 691

59,3
кредит 3 дня

48765

—
остаток на 4 день

80 908

118,0
кредит 4 дня

39652

—
остаток на 5 день

31 600

46,1
кредит 5 дня

56780

остаток на 6 день

72 570

105,8
кредит 6 дня

38563

остаток на 7 день

84 473

123,2
кредит 7 дня

45679

остаток на 8 день

-181 702

0
кредит 8 дня

285675

остаток на 9 день

65 085

94,9
кредит 9 дня

10400

остаток на 10 день

32 805

58,0
кредит 10 дня

87994

—
остаток на 11 день

115 837

205,0
кредит на 11 день

12458

—
остаток на 12 день

100 725

178,2
кредит 12 дня

25431

—
остаток на 13 день

97 685

172,8
кредит 13 дня

16778

—
остаток на 14 день

95 493

169,0
кредит 14 дня

14577

—
остаток на 15 день

-53 888

0,0
кредит на 15 день

114397

—
остаток на 16 день

50 289

89,0
кредит 16 дня

27695

—
остаток на 17 день

63 148

111,7
кредит 17 дня

15678

—
остаток на 18 день

21 713

38,4
кредит 18 дня

87899

—
остаток на 19 день

87 184

154,3
кредит 19 дня

37665

—
остаток на 20 день

101 799

180,1
кредит 20 дня

19873

—
остаток на 21 день

107 672

190,5
кредит на 21 день

32455

—
остаток на 22 день

118 375

209,5
кредит 22 дня

14900

—
остаток на 23 день

-33 600

0,0
кредит 23 дня

107953

191,0
остаток на 24 день

21 760

—

Сумма процентов за месяц

2494,9

Комиссия уплаченная, руб.

7840,0

ИТОГО:

10334,9

Ролл-овер кредит — разновидность средне- и долгосрочного кредита, предоставляемого по плавающим процентным ставкам на национальных и международных рынках ссудных капиталов. Особенность его заключается в том, что при согласованном между участниками кредитного соглашения общем сроке кредита его использование делится на временные отрезки (обычно 3 или 6 месяцев), для каждого из которых процентная ставка, в отличие от кредитов по фиксированной ставке, устанавливается вновь, исходя из конъюнктуры рынка краткосрочных капиталов.

Процент по данному кредиту определим как произведение суммы кредита, ставки и комиссионных: проценты к уплате за 1 мес. = (112 000 руб. * 21% годовых/12 мес. * 30 день/360 дней в году) + (112 000 руб. * 7%) = 163,3 + 7840 = 8003,3 руб.

Как видно из расчетов, сумма уплаченных процентов по кредиту револьверному превышает сумму процентов по кредиту ролл-овер на 2331,6 рубль.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Кредитная система является неотъемлемой и важной частью экономики любой страны, так как от ее функционирования зависит форма и динамика развития страны, и в первую очередь в экономическом плане.

Кредитные отношения в экономике базируются на определенной методологической основе, одним из элементов которой выступают принципы, строго соблюдаемые при практической организации любой операции на рынке кредита: возвратности; срочности; платности; обеспеченности защиты; целевого характера кредита.

Кредитные организации взаимосвязаны между собой и реализуют потребности участников рыночных отношений — коммерческих организаций, физических лиц, институтов государства в денежных средствах или услугах связанных с финансами и денежным оборотом.

Созданию современной кредитной системы Российской Федерации предшествовал длительный исторический период, который определялся социально-экономическими условиями развития нашей страны. История кредитной системы прошла несколько этапов формирования, которые подробно рассмотрены во втором вопросе работы.

Небанковская кредитная организация — кредитная организация, получившая в легитимном порядке право осуществления отдельных банковских операций, предусмотренных законом. К ним следует отнести следующие структуры: ломбард; кредитное товарищество; кредитное общество; кредитный союз. На современном этапе произошло возрождение паевых инвестиционных фондов.

В настоящее время доверие инвесторов к долгосрочным инвестициям и инвестиционным институтам достаточно слабо. Причин тому много: начиная от потери стоимости вкладов населения и кончая крахом финансовых пирамид и разорение ряда банков в августе 1998 г.

Но постепенно, благодаря созданию информационной открытости, недоверие начинает ослабевать и все больше проявляется интерес к инвестиционным фондам.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

Банковское дело: Учебник / Под ред. Белоглазовой Г.Н. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 591 с.

Банковское дело: Учебник / Под ред. Коробовой Г.Г. – М.: Экономист, 2004. – 751 с.

Жуков В.Ф. Банки и небанковские кредитные учреждения: Учебник. – М.: Изд-во «Вузовский учебник», 2005. – 490 с.

Корсин В.М. Ссудный рынок России. – М.: Экзамен, 2001. – 145 с.

Хейфец Б.А. Кредитная история России: характеристика суверенного заемщика. – М.: Экономика, 2003. – 387 с.

1 Банковское дело: Учебник / Под ред. Коробовой Г.Г. – М.: Экономист, 2004. – с.

2 Банковское дело: Учебник / Под ред. Белоглазовой Г.Н. – 6-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2005. – С. 249.

3 Хейфец Б.А. Кредитная история России: характеристика суверенного заемщика. – М.: Экономика, 2003. – с. 108.

4 Жуков В.Ф. Банки и небанковские кредитные учреждения: Учебник. – М.: Изд-во «Вузовский учебник», 2005. – с. 96-97.

5 Жуков В.Ф. Банки и небанковские кредитные учреждения: Учебник. – М.: Изд-во «Вузовский учебник», 2005. – с. 112, 115.

Контрольная работа: Социальные аспекты наркомании

Межрегиональная академия управления персоналом

Индекс группы: Ф4-10-03 СП(1,3 з)

Гордиенко Анна Викторовна

Контрольная работа

По дисциплине: Криминология

Тема: Социальные аспекты наркомании

Ф.И.О. преподавателя: ____________________

Запорожье 2004 год

План

1. Наркотические вещества, их действие на человека, классификация.

2. Воспитание в семье как причина наркомании

3. Социально-психологические причины наркомании 

4. Глубинные причины наркомании

5. Выводы.

Основные причины наркомании.

Список использованной литературы

1. Наркотические вещества, их действие на человека, классификация.

Широкое распространение наркомании в развитых странах во многом является следствием тех социальных условий, которые там существуют, а именно:

безработица,

неуверенность в завтрашнем дне,

ежедневные стрессы,

тяжелое нервно-психическое состояние,

стремление получить допинг, создающий впечатление прилива сил, хотя бы на короткий промежуток времени уйти от окружающей действительности.

Наряду с уже всемирно известными наркотическими препаратами за последние 10 лет во многих странах увеличилось число наркоманов, употребляющих так называемые психотропные наркотики. В этом отношении самыми опасными оказались амфетамины и глюциногены, ЛСД и другие производные лизергиновой кислоты, не являющиеся, в отличие от других психотропных препаратов, медицинскими и представляющие исключительную опасность для человека.

В международном антинаркотическом центре в Нью-Йорке назвали приблизительное количество наркоманов на земном шаре; цифра оказалась ужасной: миллиард наркоманов! При этом нельзя не упомянуть, что в наши дни торговля наркотиками стала одной из самых страшных форм эксплуатации человека человеком, одним из самых страшных преступлений против человечества. Что же такое «наркотик»? Исходя из определения, данного Всемирной организацией здравоохранения, наркотиком следует считать любое вещество (имеющее или не имеющее законного применения в медицине), которое является предметом злоупотребления в других целях, кроме медицинских.

Ученые, старающиеся проникнуть в тайну дурмана, потрясены необычайной вирулентностью наркотиков, способных прокрадываться в самую глубину чувств и мыслей своих потребителей. Длительные и углубленные исследования, проводившиеся целыми поколениями ученых, не были бесплодными. Яд, скрытый в большинстве «райских» средств, был выявлен. Еще в 60-х годах специалисты установили, что чрезмерное употребление галлюциногенных веществ вызывает психические расстройства, тяжелые патологические состояния. Физиологические свойства наркотиков, вовлеченных в сложный химический процесс, происходящий в человеческом организме, обладают притягательной силой, и принуждаю жертву обращаться к ним повторно или непрерывно после того, как привычка или зависимость прочно вступила в свои права. Наркотики в зависимости от их воздействия на организм человека условно можно разделить на две большие группы:

1) возбуждающие;

2) вызывающие депрессию.

При этом следует иметь в виду, что каждый из наркотиков обладает большим разнообразием скрытых свойств, по-разному влияющих на нервную систему.

Есть наркотики, которые успокаивают и обезболивают (их называют депрессивными), и есть другие, оказывающие стимулирующее воздействие, возбуждающие организм. Галлюциногенные средства вызывают экстаз и буйство, кошмары или чувство мучительного беспокойства. При этом каждое из этих веществ, даже самое опасное с точки зрения злоупотребления, может оказывать целебное, благотворное действие, но только в том случае, если его применяют абсолютно правильно.

Индийская конопля, листья коки, семена мака считаются одними из самых древних природных наркотических веществ. Опиум и его производные: морфий, героин — оказывают болеутоляющее действие и устраняют состояние тревоги и страха, уменьшают, часто до полного исчезновения, ощущение голода и жажды, ослабляют половое влечение, понижают мочеотделение, повергают человека в сонливое состояние или, в случае с героином, в буйство. В подобном же отношении выделяются гашиш, марихуана и другие производные растения Cannabis savita в индийском или американском варианте. Кокаин вызывает обычно самые буйные реакции, сопровождающиеся обычно галлюцинациями или странной эйфорией, смешанной с параноидальными импульсами. Порой криминогенный характер этого наркотика порождает насилие и стимулирует психическую активность человека. В 60-х годах на горизонте появился ЛСД, диэтиламид лизергиновой кислоты, полусинтетическое вещество, производное лизергиновой кислоты, извлеченное из гриба спорыньи ржи. ЛСД, далеко не самый последний потомок семьи наркотиков, открыл путь еще более сильно действующим веществам. Чтобы понять опасность, которую несет с собой такой взрыв наркотиков, напомним, что достаточно принять миллионную долю грамма ЛСД на каждый килограмм веса, чтобы он стал галлюциногировать. Состояние наркомании характеризуется тремя свойствами: 1) непреодолимое желание или потребность продолжать принимать наркотики и доставать их любыми способами; 2) стремление увеличивать дозы; 3) зависимость психического, а иногда и физического характера от воздействий наркотика.

Так называемый синдром наркомании возникает лишь в результате принятия наркотического средства, независимо от того, происходит ли это случайно или после систематического употребления. Этапы этого процесса, протекающего более медленно или более быстро, в основном следующие:

Начальная эйфория, часто весьма кратковременная. Она характерна для определенных наркотических веществ (особенно морфия и опиума), а не для всех средств. В таком состоянии повышенной раздражительности, причудливых и часто эротических видений человек теряет контроль над собой.

Толерантность носит временный характер. Это явление объясняется реакцией организма на действие одной и той же дозы вещества, принимаемой неоднократно. Постепенно организм реагирует слабее.

Зависимость. Большинство исследователей пришли к выводу, что зависимость – явление как физическое, так и психическое. Выражается оно классическими симптомами абстиненции, или «отнятия», которые наркоман переносит очень тяжело и с риском тяжелых органических или функциональных приступов.

Абстиненция (синдром отнятия) происходит обычно через 12-48 часов после прекращения принятия наркотика. Наркоман не может переносить это состояние, вызывающее у него нервные расстройства, тахикардию, спазмы, рвоту, диарею, слюнотечение, повышенную секрецию желез. При этом появляется навязчивое желание найти токсическое вещество – наркотик – любой ценой! Резкое «отнятие» наркомана приводит к неистовым и крайне опасным проявлениям, которые могут в некоторых случаях вызвать настоящие коллапсы, как это бывает с морфинистами. Это разновидности delirium tremens – белой горячки, в которую погружается неизлечимый алкоголик. Приступ сам по себе выражает состояние острой потребности в отраве, ставшей необходимым фактором внутренних процессов.

Теперь мы перейдем к классификации наркоманий. Приведем классическое деление, разработанное специалистами Всемирного общества здравоохранения. Итак, все наркотики и их действия делятся на следующие группы.

Седативные яды, успокаивающие психическую деятельность. Они сокращают вплоть до полного устранения функции возбудимости и восприятия, вводя человека в заблуждение, одаривая его букетом приятных состояний. Эти вещества (опиум и его алкалоиды, морфий, кодеин, кока и кокаин) изменяют мозговые функции и отнесены к категории Еufоriса.

Галлюциногенные средства, представленные большим числом веществ растительного происхождения, очень разные по своему химическому составу. Сюда входят мессалин из кактуса, индийская конопля, гашиш и прочие тропеиновые растения. Все они вызывают церебральные возбуждения, выражающиеся в деформации ощущений, галлюцинациях, искажении восприятий, видениях, и поэтому их относят к категории Fantastica.

Сюда относятся вещества, легко получаемые путем химического синтеза, вызывающие сперва церебральные возбуждения, а затем глубокую депрессию. К таким средствам причисляются: алкоголь, эфир, хлороформ, бензин. Эта категория Inebrantia.

Категория Hypnotica, куда входят яды сна: хлорал, барбитураты, сульфорол, авакава и др.

Ехсitаntiа. Здесь преобладают растительные вещества, возбуждающие мозговую деятельность без немедленного влияния на психику; сила воздействия на разных лиц бывает разной. Сюда входят растения, содержащие кофеин, табак, бетель и др.

В большинстве стран, участвующих в борьбе против наркотиков, контролируется лишь небольшая часть продукции, то есть препараты, вошедшие в список запрещенных наркотических средств, столь разнообразные по своим свойствам, вызывающим наркоманию. Ступени наркомании ведут все ниже, определяя обострение бедствия, являющегося, как подчеркивают эксперты Всемирной организации здравоохранения, большой угрозой для здравоохранения в мировом масштабе. Опасность эта увеличивается по мере того, как фабрики и лаборатории производят все новые и новые типы наркотиков, все более сильных и вредоносных.

2. Воспитание в семье как причина наркомании

Одни из характерных черт нашего времени — широчайшая распространенность разнообразных веществ, способных дать человеку временный кайф. К сожалению, все большая часть современного человечества предпочитает кратковременное легкое удовольствие более трудным и более честным способам радоваться жизни. Первичной причиной наркотической зависимости является потребность в комплексе циклически повторяющихся эмоциональных состояний, которые являются основным мотивом наркомании. Наркомания — это такое состояние жизни, когда человек вместо того, чтобы интересоваться миром, начинает интересоваться только наркотиком, необходимостью его употреблять, своей тягой к нему, ощущениями, которые он рождает, и так далее. Привязанность к наркотику, к одной-единственной крошечной частичке нашего огромного мира, постепенно выстраивает стену между человеком и всем миром. Эта изолирующая привязанность является смертельным заболеванием, имеющем социальные, физиологические и генетические предпосылки.

Под «зависимостью» можно понимать не только хроническую потребность человека в алкоголе или в наркотических препаратах. Важно более широкое понимание этого термина: зависимость от привычных состояний и негативных влияний среды общения. В подобных случаях должна вестись работа с созависимостью. Наркомания — это болезнь не отдельного человека, а всей его семьи (созависимость), поэтому так важен системный подход к вопросам психологической реабилитации.

Применение наркотиков вызывает физиологически психологические изменения.

Физическая (физиологическая) зависимость заключается в том, что наркотики по мере их употребления как бы входят в химический состав тканей организма, в результате чего возникает привыкание к ним, и наркотик становиться необходимым условием для сохранения биологического и химического равновесия всего организма.

Физиологические изменения, включают в себя болезни печени чаще всего гепатит, венерические болезни, кожные инфекции, длящиеся очень долго из-за ослабленного состояния организма и оставляющие после себя шрамы, всевозможные инфекционные заболевания, рубцовые изменения вен по причине частых и нестерильных внутренних инъекций, острые нарушения функций центральной нервной системы, вызванные передозировкой наркотиков, истощение, болезни органов дыхания: пневмония, туберкулез, бронхиальная астма; прекращение менструации и фригидность у женщин, а у мужчин — угасание полового влечения, импотенция и преждевременное семяизвержение; разрушение и выпадение зубов — все это составляет далеко не полный перечень осложнений, сопутствующих хроническому злоупотреблению опиумом и его производными.

Психологическая зависимость — эмоциональное состояние, характеризуемое ощущением настоятельной тяги к наркотику либо для получения эффекта, связанного с его употреблением, либо для снятия негативных ощущений, связанных со злоупотреблением им. Если вначале наркотик употреблялся для кайфа (удовольствия), то, в конце концов, он становится не-обходимым условием нормального состояния личности. В случае отсутствия наркотика человек мучается, и чтобы поправить настроение или улучшить состояние, наркоман пытается найти его любой ценой. Потребность в наркотике проявляется в столь значительной степени, что наркоман перестает выполнять свои бытовые обязанности, бросает работу и вращается исключительно в субкультуре наркоманов, концентрируя все свои интересы на том, что бы достать деньги на наркотик.

Психологические изменения описываются как нарушение поведения. У человека, который начал употреблять наркотики появляются беспричинные перепады настроения с острыми фазами депрессии. В последнее время, основная возрастная категория, употребляющая наркотики — это подростки. Учитывая этот факт, первые признаки нарушения поведения легче всего отследить в семье. Подросток, употребляющий наркотики начинает меньше общаться с членами семьи, особенно с родителями. Чувство вины порождает угрызения совести и страх перед наказанием. Так как родители являются теми, кто может наказать, то наркоман начинает их бояться.

В его поведении начинает доминировать безразличие ко всему, что происходит вокруг, и это безразличие выражается в пассивном поведении. Он может лежать часами, уставившись в одну точку. Не участвует ни в каких событиях или участие его весьма пассивно. Часто он реагирует только на музыку, являющуюся для него психологическим якорем.

Большинство опийных наркоманов страдают бессонницей. Они спят днем, когда в квартире бодрствуют члены семьи, а ночью ведут активный образ жизни. Часто это вызвано не желанием наркомана слышать упреки от родственников, их нравоучения.

Возникают проблемы или разрыв со школой (местом работы). Многие наркоманы имеют условную судимость за нелегальное приобретение или хранение наркотиков.

Поведение наркомана, находящегося под действием наркотика, распознать намного легче, чем в период между употреблением. У принимающих героин характерно максимальное сужение зрачков. Шатающаяся и неуверенная походка, беспричинная улыбка, бессмысленные высказывания, нарушенная артикуляция при произнесении более длинных слов, сонное выражение лица, неадекватное поведение четко указывает, что чело-век находится под действием наркотика.

Наиболее остро проблема наркозависимости возникают у детей из неблагополучных семей — неполных семей или семей с непьющими родителями. Это хорошо известная схема: отец пьяница, семья разбита, для ребенка жизнь в такой семье — сущий ад.

Однако более многочисленны семейные проблемы, которые не так бросаются в глаза, а их связь с наркоманией не так просто выявить. Они касаются подростков из так называемых благополучных семей, в которых детям созданы прекрасные материальные условия, а родители считаются порядочными людьми. Оказывается, что и такие семьи не свободны от конфликтов, иногда очень драматичных. Часто, казалось бы, любящие и заботливые родители беспокоятся лишь о бытовых условия жизни своих детей, не придавая значения их переживаниям и духовным потребностям

Семейное воспитание формирует специфические черты личности. Речь идет, главным образом, о таких особенностях, как эмоциональная незрелость, недостаточно развитое умение контролировать собственное поведение и соизмерять желания и возможности в удовлетворении своих потребностей, ложные представления о системе духовных ценностей.

Молодые люди, у которых сформировался данный тип личности, эгоистичны и требуют немедленного удовлетворения всех своих желаний. Они жаждут успехов, отсюда и противоречия между личными стремлениями, амбициями и желаниями и возможностями их претворения в жизнь.

Эти молодые люди обычно не умеют находиться в хороших отношениях с окружающими. Их психика слабая и не-устойчивая. Они впечатлительны, боязливы и уступчивы и очень страдают от этого, так как считают свою уступчивость признаком слабости. Поэтому стараются выдавать себя за людей с сильным характером, стремятся навязать свою волю другим, но при этом не способны противостоять различным жизненным неудачам, хотя и пытаются это скрыть. Они не умеют смиряться с поражениями, легко раздражаются от жизненных неудач, которые их обескураживают и отбивают охоту что-либо делать. Это мешает им добиваться своих целей, они очень болезненно переживают постоянные неудачи и отсутствие успехов. Для того чтобы как-то заглушить эти неприятные ощущения, они становятся агрессивными, задиристыми или, наоборот, пассивными, стараясь избегать трудностей вместо того, чтобы преодолевать их.

Особенно благоприятствует возникновению пристрастия к наркотикам уход некоторых молодых людей в свой внутренний мир, который легко может превратиться в мир наркотических иллюзий.

Как же возникают такие черты характера? Можно с уверенностью сказать, что родители никогда сознательно не стремятся воспитывать в своих детях такие черты характера. Они формируются в результате, например, излишней заботливости матери по отношению к своему ребенку, особенно если этот ребенок единственный, предоставлением ему безграничной свободы, освобождением от обязанностей по дому и исполнением всех его капризов. Или же, наоборот, в результате чрезмерной строгости со стороны родителей, холодности и нетерпимости матери.

Такое поведение родителей, хотя в его основе лежат наилучшие намерения, не позволяет ребенку научиться справляться с жизненными трудностями. Так формируется либо излишне детская, незрелая, либо податливая и пассивная психика.

В первом случае эта пассивность сохраняется и в более старшем возрасте. Вынесенные с детства представления о своих исключительных способностях приходят в противоречие с реальной жизнью, а в результате — наступает жестокое разочарование. Подростки начинают теряться в сложных жизненных ситуациях, боятся поражений и неудач, отвергают не-приятную для себя правду, не желают осознать, что не являются такими уж исключительными личностями, в чем глубоко убеждены их родители. А так как в жизни невозможно всегда избегать трудностей, то у молодого человека может возникнуть стремление убежать от них в беспроблемный, как ему кажется, мир наркотического дурмана.

В другом случае ребенок мечтает о тепле и ласке, которыми его обделяет излишне строгая мать. Он восстает против требований послушания как по отношению к родителям, так и по отношению ко всем взрослым. С одной стороны, он жаждет материнской ласки, с другой — становится злобным и агрессивным по отношению к родителям. В этот период наркотик, деформирующий реальность, сглаживает это противоречие и создает иллюзию любви, которой ему так не хватает.

Клиентами реабилитационных центров часто становятся наркоманы из так называемых благополучных семей, где родители решают свои проблемы за счет детей, осознанно или не осознанно приспосабливая их под себя, заменяя материальными благами любовь и внимание.

Первое, что любой родитель делает, желая сделать ребенка удобным для себя, — обустраивает его жизнь огромным количеством мелких абсурдных запретов. Ребенок начинает существовать в вечных «нельзя», «не то», «не так», и так далее. Волевые качества и творческие способности ребенка не могут проявиться так, как они проявились бы в случае отсутствия запретов, в естественных условиях заботы и любви; в ребенке начинает нарастать огонь протеста, раздражения и злости. Ребенок бунтует, и в этот момент, родитель с ощущением выполненного долга применяет наказание. Регулярно воспроизводя такую ситуацию, родители формируют подсознательную связь волевых качеств ребенка с темами агрессии с одной стороны, и темами наказания с другой стороны. Ребенку тяжело нести в своем сознании и теле ощущение собственной злобности, агрессивности, и ощущение боли наказания, то есть неодобрения родителей как значимых фигур и непогрешимых авторитетов. Таким образом, диссоциируя эти чувства, ребенок расщепляет связанный с ними аспект воли. Тем самым процесс диссоциации воли завершен на уровне семьи.

Обида на родителей сохраняется, но ребенок не может позволить себе прямо наказать родителей, и он наказывает их посредством медленного самоуничтожения с помощью наркотиков. Убивая себя, наркоман получает возможность манипулировать родителями и получать от них все, что ему нужно, играя на их чувствах. Так как воля наркомана диссоциирована, то он получает средства к существованию и внимание за чужой счет. Он научился жить, как мелкий домашний тиран, стремящийся безответственно удовлетворять свои запросы, и прежде всего удовлетворять потребность в состоянии удовольствия, стремясь создать себе виртуальный рай.

Созависимые родители наркомана часто неосознанно ведут себя таким образом, чтобы их ребенок оставался зависимым, поскольку это им необходимо, чтобы чувствовать собственную значимость, социальную и личную ценность. На что станет тратить свою энергию мать, если после многих лет тревог и волнений ее сын станет, наконец, самостоятельным и перестанет в ней нуждаться? Пока он болен, пока он наркозависимый, у родителей есть сфера деятельности, в которой они незаменимы.

Так формируется психическая склонность к употреблению наркотиков. Эта склонность не является врожденной, хотя ее корни уходят в период младенчества. Истоки склонности к наркотикам у большинства молодых наркоманов следует искать в неправильном поведении родителей по отношению к собственным детям.

Склонность к наркотической зависимости может быть также результатом различных психических травм, спровоцированных неблагоприятной домашней обстановкой, неудачами в школе или физическими недостатками, которые вызывают комплекс неполноценности. Такие травмы бывают причиной специфического невроза, при котором доминирующими являются страхи, тревога, отчаяние или чувство безнадежности. Все это приводит к депрессии, потере не только чувства собственного достоинства, но и собственной значимости. При нарастании таких явлений даже однократное или просто случайное употребление одурманивающих средств может привести к возникновению пристрастия к наркотикам.

3. Социально-психологические причины наркомании 

Наркомания отнесена к категории опасных заболеваний. Согласно опросу, проведенному среди потребителей наркотических веществ, более 70 процентов еще перед началом употребления имели представление об их вреде, но считали, что при желании с легкостью оставят эту » забаву». Коварство наркотических средств заключается в возникновении ничем неизлечимой психической зависимости и тесно связанной с ней постепенной деградацией личности. Успех в деле профилактики наркомании может быть достигнут только тогда, когда будет возможно предотвратить любое разовое, эпизодическое употребление наркотических веществ. Результаты последних исследований показывают, что причины наркомании можно отнести к четырем уровням.

Первый уровень — биофизиологический. Это причины, связанные с наследственной предрасположенностью к употреблению психоактивных веществ, с психофизиологическими особенностями индивида (нехватка энзимов и витаминов, эндокринные нарушения, патологии мозга и др.)

Второй уровень — индивидуально-психологический. Здесь речь идет об индивидуальных особенностях, которые обусловливают неполноценный образ жизни и соответствующую тягу к его компенсации за счет искусственной регуляции своего психоэмоционального состояния с помощью психоактивных веществ.

Третий – микросоциальный уровень. Причины связаны с непосредственным социальным окружением подростка: его положением в семье, школе, среди сверстников, в молодежной субкультуре, то есть там, где создаются патологические, предрасполагающие к наркомании модели поведения.

Четвертая группа причин находится на макросоциальном уровне, он для наркомании является основным и решающим. К факторам макросоциального уровня относятся социальная политика: высокие цены за обучение, проведение культурного досуга, трудности в получении престижной работы, низкая оплата труда, безразличие к проблемам молодежи и др.

4. Глубинные причины наркомании

Как часто человек устает от самого себя и этого мира. Как часто страдает от одиночества и беспокойства, подпитывая собой свои собственные проблемы. Порой не хватает физических и душевных сил, чтобы суметь осознать, за что судьба бьёт нас в одно и то же место, и с каждым разом делает это чаще и больнее. Долгие поиски входа в новую жизнь приводят кого-то к психологам, кого-то к экстрасенсам, колдунам или в церковь, а другие замыкаются сами в себе.

Для многих ключом от таинственной виртуальной двери с надписью «Выход» становятся наркотики — вещества, вызывающие физическую и психологическую зависимость. К сильным наркотическим веществам относятся опиум и его производные: морфин, героин, кокаин и т.д., а на сегодняшний день явление наркомании (особенно героиновой) в нашем обществе стоит на первом месте.

Наркотики — вещества, преимущественно действующие на нервную систему, вызывающие ложные состояния веселья, благодушия, приятного успокоения или наоборот возбуждения. Иногда могут появляться иллюзии и галлюцинации, наркотический сон, иногда отравление. При частом повторении приема, потребность становится беспредельной и над ней утрачивается контроль. Как следствие в случае отмены приема возникает состояние абстиненции в результате отсутствия в организме, привычного яда. Это сопровождается неустойчивостью в настроении, раздражительностью, апатией, страхами, болями во всем теле и снижением умственных способностей.

Со стороны внутренних органов наблюдаются нарушения: сердечно-сосудистой системы, пищеварительного аппарата, особенно печени, обмена веществ, половой деятельности.

Ужасающий факт — явление наркомании легализовано: героин, кокаин легко можно достать (как правило, низкого качества), хотя наркотики и алкоголь, бесспорно, имеют статус наиболее разрушительных компонентов для психики. Каждый день в зависимость от опиума попадают сотни людей. На улицах, в транспорте встречаются субъекты с затуманенным взглядом, не выражающим ничего человеческого. Молодежная субкультура завсегдатаев клубов, ночных тусовок и вовсе дарит нам деградировавших тинейджеров, соперничающих в этом с людьми зрелого возраста, так же наркоманами. Душевное состояние многих сегодняшних наркозависимых — это ностальгия по собственной утраченной душе, тоскливый страх перед пустотой собственной жизни с утраченной верой, с потерянной надеждой, с усилием душевного воскресения. Им нужно учиться жить без наркотиков и жизнь предоставила такой шанс. Человечество загнало себя в тупик, но необходимо иметь веру, что, может быть, из него удастся выбраться. Встречаясь с такими явлениями, становится понятно, что это зависимость, от которой трудно избавиться.

Дело в том, что мозг каждого человека вырабатывает т. н. гормоны радости — эндорфины. Такие вещества отвечают за состояние эйфории, экстаза, удовольствия, обезболивания и расслабление или как обозначил американский психолог Маслоу, «пиковые состояния сознания». Любое вещество, в том числе алкоголь и наркотик, выступает в качестве «заместителя» или стимулятора выработки эндорфинов. Уже после однократного приема такого рода веществ эндорфины вырабатываются у человека в меньшем количестве. Попытка восстановить утраченные гормоны радости приводит к новой дозе. Таким образом, с некоторого момента «кайф» заканчивается и человеку приходится постоянно поддерживать себя в привычной норме — в этом и кроется причина зависимости. Зачастую стремление к удовлетворенности действительно приводит человека в тупиковые жизненные ситуации. Но, все люди необыкновенно разные. И человек разочарованный, неудовлетворенный состоянием своей жизни, будет искать другие пути, ставить перед собою новые задачи, постепенно приходя к реализации своего духовного потенциала. Таким образом, в конце концов, все человечество найдет выход из той не слишком радостной ситуации, в которой находится сейчас. Задача — научить способам выработки собственных эндорфинов. т. е. воспринимать свое тело, свое сознание с точки зрения созидательного отношения и помочь каждому осознанно подойти к тому, что можно научиться жить без наркотиков, быть успешным и социально адаптивным.

Одни из характерных черт нашего времени — широчайшая распространенность разнообразных веществ, способных дать человеку временный кайф. К сожалению, все большая часть современного человечества предпочитает кратковременное легкое удовольствие более трудным и более честным способам радоваться жизни.

Наркомания — это такое состояние жизни, когда человек вместо того, чтобы интересоваться миром, начинает интересоваться только наркотиком, необходимостью его употреблять, своей тягой к нему, ощущениями, которые он рождает, и так далее. Привязанность к наркотику, к одной-единственной крошечной частичке нашего огромного мира, постепенно выстраивает стену между человеком и всем миром. Эта изолирующая привязанность является смертельным заболеванием, имеющем социальные, физиологические и генетические предпосылки.

Под “зависимостью” можно понимать не только хроническую потребность человека в наркотических препаратах или алкоголе. Важно более широкое понимание этого термина: зависимость от привычных состояний и негативных влияний среды общения.

Как то один из пациентов сказал: “Я зависим от героина ровно настолько, насколько я зависим от собственной матери”. Анализируя проблему, можно предположить, что матери выгодно, чтобы ребенок был именно таким. Как это ни кощунственно звучит, но только в этом случае мать может ощущать себя нужной сыну, т. к. в таком состоянии он позволяет о себе заботиться. В подобных случаях должна вестись работа с созависимостью. Наркомания — это болезнь не отдельного человека, а всей его семьи, поэтому так важен системный подход.

Не исключено, что за потребностью многих людей в наркотиках или алкоголе скрывается потребность в трансценденции, потребность в целостности. Если это так, то тогда наркотическая и алкогольная зависимость, так же как и другие формы зависимости, могут быть во многих случаях формами духовного кризиса. Зависимость отличается от других форм духовного кризиса тем, что духовное измерение здесь часто скрыто за очевидной деструктивной и самодеструктивной природой этого расстройства. В драмах духовного кризиса люди сталкиваются с проблемами, вызванными духовными или мистическими состояниями ума. В противоположность этому, в случае зависимости многие трудности возникают из-за поиска более глубоких измерений внутри себя, которые не могут проявиться наружу.

Издавна у людей существует интерес к тому, что больше чем личность человека. Тяга к лежащему за пределами реальной личности, трансцендентному побуждала человека обращаться к шаманизму, религии, духовным практикам, в конце концов — к алкоголю, наркотикам. Неугасающее любопытство к тому, что непознаваемо, живет в каждом человеке по сей день. Попытка получить ответ на значимый для конкретного человека вопрос не всегда венчается успехом. Очень много и вовсе неразрешимого. Наркомания, зачастую, — это поиск ответов на вопросы этой реальности путем перехода в реальность иного порядка. А может быть и бегство от действительности, поиск свободы в измененном состоянии сознания. Проблема здесь кроется в том, насколько это измененное состояние полезно человеку. Оно созидательно или деструктивно? Деструктивно, если путь в такое состояние лежит через ворота наркотического дурмана, но созидательно, когда человек сознательно руководит своим «путешествием». В таком случае помощниками выступают интенсивные интегративные психотехнологии, методы трансперсональной психологии включая трансовые, медитативные и шаманские практики.

Условия жизни современного человека сталкивают его с негативными воздействиями на психоэмоциональную сферу. В процессе накопления или поднятия проблемного материала у человека возникает потребность разобраться с ним, почувствовать внутренний смысл своей жизни, научиться сочетать социальную эффективность с духовным ростом и самоисцелением. Познать себя, обрести смысл жизни, переосмыслить старую систему ценностей и создать новую позволяют современные холистические психотехнологии. Это интегративные эмпирические техники самоисследования и самотрансформации, использующие работу в измененном, расширенном состоянии сознания. Они являются системой методов целостного преобразования, представляющей собой синтез древних духовных практик и экзистенциально-трансперсональной психологии, это зона постоянных конфликтов и источник новых идей миропонимания.

5. Выводы.

Основные причины наркомании..

1. Главная причина наркомании среди подростков — недостаток любви и душевного тепла.

Со свободным временем у всех нас проблема, причем, именно с тем временем, которое следовало бы посвятить ребенку. Поэтому, дорогие мамы и папы, обратите внимание на своего ребенка. Он родился для любви — вашей любви! И если вы пытаетесь заменить ее дорогой няней, шикарными «игрушками» или просто деньгами, будьте готовы — когда-то он сам отправится на поиски «заменителей». И возможно, это будет «путешествие» в один конец.

2. Эксперимент над сознанием, попытка расширить его за границы рационального.

Эта мотивация характерна для интеллектуальной молодежи. «Экспериментаторы» достаточно образованы, они изучают психоделическую литературу, знакомятся с новинками психоделиков через Интернет, принимают меры, чтобы не перешагнуть грань зависимости. Ситуация, в общем, «безопасная», но… «экспериментируя» с подсознанием, юные «философы» подменяют наркотиком духовную практику, принятую в мировых религиях. Это как разные способы полета: долгая учеба управления парапланом — или прыжок с крыши с украденным парашютом (не факт, что он раскроется).

3. Любопытство.

Почти все подростки пробуют алкоголь или наркотики. Если подросток только «экспериментирует», он обращается к наркотикам редко, всего несколько раз, а потом останавливается. Экспериментирование является первой из четырех стадий развития наркотической зависимости. За экспериментированием обычно следует спорадическое употребление, реже чем раз в неделю, потом — регулярное употребление, финальной стадией является развитие зависимости.

4. Нажим со стороны ровесников.

Обычно среди друзей есть такие, кто употребляет наркотики. Иногда их давлению противостоять достаточно сложно.

5 . Бунтарство.

Иногда употребление наркотиков является формой выражения протеста против ценностей, исповедуемых родителями или насаждаемых в обществе.

6. Отсутствие внутренней дисциплины и чувства ответственности.

Это — когда отношение к жизни основано на эгоизме, нет чувства ответственности перед собой и обществом. Подростки действуют импульсивно, совершают поступок прежде, чем успеют подумать, во всем ищут удовольствий и не желают выполнять какие-либо обязанности. Из-за отсутствия чувства ответственности они часто вступают в конфликт со всеми, кто обладает над ними какой-либо властью. По той же причине они обычно плохо учатся. Подростки очень часто имеют весьма высокий уровень притязаний, не обладая при этом необходимой дисциплинированностью и не представляя себе, что нужно для достижения честолюбивых целей. В качестве примера мне вспоминается юноша, который заявил мне, что выучится на юриста, будет зарабатывать много денег, заведет себе шикарный дом и несколько автомобилей; при этом родители привели его ко мне на консультацию, потому что он хотел бросить школу. Подобные подростки ставят перед собой цели, но понятия не имеют, как надо добиваться их осуществления.

7. Отсутствие мотивации.

У некоторых подростков отсутствует интерес к каким-либо занятиям, вещам, событиям. Они равнодушны к школе и не имеют никаких увлечений. Они живут сегодняшним днем, не проявляют интереса к будущему, какие-либо личные достижения не имеют для них ценности.

8. Серьезные внутренние конфликты.

Субъективное ощущение несчастья, неудовлетворенность, депрессия, тревога, скука, неуверенность в себе. Эти симптомы весьма характерны для тех, у кого низкая самооценка и кто других считает лучше себя. Они несчастны дома, часто ощущают отчужденность, изоляцию в семье. Часто человек нуждается в дополнительном «обезболивании» — вот тут-то и выходят на сцену алкоголь, наркотики, переедание и азартные игры… Но внутренняя боль — не наказание, а призыв к действию. Тот, кто понимает это, раскрывается людям и растет как личность. Ну, а другие убегают в «замены» и замыкаются в собственном неподвижном и иллюзорном мире.

9. Проблемы социализации.

Подростки, имеющие проблемы социализации, трудно вступающие в общение, обычно поддерживают самые поверхностные приятельские отношения с ровесниками, у них мало друзей, нет близкого друга. Часто они чувствуют себя изолированными, находясь среди ровесников. Они не ладят с властями, начиная со школьных учителей, у них плохие отношения в семье, непрестанные столкновения с близкими и родственниками.

10. Проблемы неуверенности в себе.

Люди, имеющие низкую самооценку, часто ощущают незащищенность, страдают отсутствием уверенности в себе. На этой почве может развиться пристрастие к алкоголю и наркотикам.

11. Желание расширить круг общения и повысить свою популярность.

Некоторые подростки, испытывающие трудности во взаимодействии с ровесниками или с противоположным полом, полагают, что наркотики действуют раскрепощающе и облегчают общение.

12. Стремление побороть депрессию.

Некоторые используют наркотики или алкоголь в порядке самолечения. В центре их эмоциональных трудностей — депрессия, ощущение безнадежности, несчастья. Наркотики приносят временное облегчение этих симптомов. Эти свойства личности весьма типичны, но не являются обязательными причинами для всех, кто склонен к злоупотреблению алкоголем и наркотиками, потому что все мы — разные!

Список использованной литературы

Карельский Г.Б., Зингерман И. – Лекции о проблемах наркомании.

Юридическая энциклопедия. – Киев, 1998-2002 – Т. 1-4.

Лановенко И.П. Наркотизм и преступность. – Киев, 1994

Реферат: Історія та зарубіжний досвід справляння податку з власників транспортних засобів

Історія виникнення та особливості зарубіжного досвіду

справляння податку з транспортних засобів

ЗМІСТ

1. Історія становлення

2. Зарубіжний досвід оподаткування

Висновок

Список використаної літератури

1. Історія становлення

У своїй першій редакції зазначений Закон визначав платниками податку підприємства, об’єднання та організації, в тому числі іноземні, громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які мають власні транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, моторолери, трактори та мотоблоки) та інші самохідні машини і механізми на пневматичному ходу, а також власників моторних човнів (катерів, яхт), мотосаней. Було встановлено, що податок не справляється з власників машин і механізмів на гусеничному ходу, а також зернозбиральних і спеціальних комбайнів з двигунами. Всі самохідні машини і механізми поділялись лише на чотири категорії, а ставки податку диференціювалися в залежності від потужності двигуна (в кіловатах або кінських силах) від 50 копійок до 2 карбованців 4 копійок з кіловата або кінської сили) при цьому найвища ставка податку припадала на категорію «Автомобілі вантажні вантажопідйомністю більше 7 тонн та інші самохідні машини і механізми». Зважаючи на «вузьку спеціалізацію» інших трьох категорій (автомобілі легкові; вантажівки вантажопідйомністю до 7 тонн; мотоцикли, моторолери та мотоблоки), це давало змогу оподатковувати всі інші самохідні механізми за максимальною ставкою податку.

Верховна Рада України 11 липня 1995 року прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» № 297/95-ВР.3 25 липня 1995 року (день офіційного опублікування) відповідно до цього Закону ставки податку стали обчислюватися на підставі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Прив’язка ставок оподаткування до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян збереглася до 25 березня 1997 року.

12 лютого 1998 року по 31 грудня 2000 року для ряду платників податку було зупинено дію Закону про податок з власників транспортних засобів. До їх числа належать: сільськогосподарські товаровиробники, які здійснювали діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції на території Глобинського району Полтавської області, Старобешівського району Донецької області та Ужгородського району Закарпатської області (колективні та державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції, перелік яких затверджено Полтавською, Донецькою, Закарпатською обласними радами відповідно до Закону України «Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських товаровиробників» від 15 січня 1998 р. № 25/98-ВР.

3 1 січня 1999 року по 1 січня 2004 року призупинено дію Закону про податок з власників транспортних засобів для сільськогосподарських підприємств селянських та інших господарств, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, на яких поширюються положення Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 р. № 320-ХІУ.

Із 1 липня 1999 року по 1 березня 2000 року звільнялися від сплати податку підприємства легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області, які є учасниками економічного експерименту, перелік яких затверджено Кабинетом Міністрів України за поданням Чернівецької обласної державної адміністрації згідно з Указом Президента України «Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області» від 30 квітня 1999 року № 461/99. А з 1 березня 2000 року було внесено зміни і зупинено на період проведення експерименту (до 1 липня 2001 року) дію Закону про податок з власників транспортних засобів для-згаданих в цьому абзаці підприємств, уже на підставі відповідного Закону України «Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області» від 13 січня 2000 року № 1375-XІV.

Суттєві зміни в оподаткуванні сталися у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства» від 16 липня 1999 року № 986-14, Цей Закон змінив грошову одиницю, в якій виражалися ставки податку, ЄВРО було замінено гривнею. Крім цього, було підкориговано перелік пільговиків та внесено цілу низку Інших змін до Закону про податок з власників транспортних засобів, у тому числі щодо відповідальності платників.

3 22 серпня 2000 року Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування підприємств та організацій громадських організацій інвалідів» від 13 липня 2000 року № 1926-3 звільнив від сплати податку інвалідів.

І нарешті, останні зміни до Закону про податок з власників транспортних засобів було внесено у зв’язку з прийняттям добре відомого Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ. Останнім з 1 квітня 2001 року встановлено 60-денний період для подання річної звітності, що знайшло своє відображення у відповідних статтях Закону про податок з власників транспортних засобів, а 2-річний строк, передбачений для перерахування неправильно сплаченого податку та стягнення податку з осіб, які його не сплачували, було замінено на 3-річний.

2. Зарубіжний досвід оподаткування

Грузія.

Податок за в’їзд автотранспорту на територію РГ (у тому числі і транзит). Для легкових автомобілів — 60 ларі, автобусів на 13 місць — 115 ларі, від 13 до 30 місць — 230 ларі, понад 30 місць — 380 ларі. Для ватажного автотранспорту податок встановлюсться залежно від вантажопідйомності: від 230 ларі (до 3 тонн) до 880 ларі (понад 40 тонн). І

Естонія (Естонська Республіка).

Податок на транспортні засоби сплачують фізичні та юридичні особи, що мають механічні транспортні засоби, занесені до державного реєстру. Ставка податку встановлюється на одиницю потужності двигуна, залежно від типу транспортного засобу та кількості посадочних місць. Для деяких платників податку з механічних транспортних засобів існують пільги. Так, не підлягають оподаткуванню засоби, що належать державним установам та установам самоврядування, військам, а також дипломатичним особам, дипломатичним та консульським представництвам, міжнародним організаціям та їх представництвам, не оподатковуються міжурядові програми співробітництва, механічні транспортні засоби, що належать інвалідам І та ІІ груп. Періодом оподаткування є один календарний рік. З механічних транспортних засобів, що зареєстровані після 30 червня поточного календарного року, сплачується 50% від ставки річного податку до бюджету органу місцевого самоврядування. ‘

Казахстан.

Податок на транспортні засоби. Платниками його є юридичні та фізичні особи, які мають такі засоби (у власності, довірчому керуванні, господарському оперативному управлінні та ті, що перебувають на державному обліку). Податок стягується з усіх транспортних засобів (легкових, вантажних автомобілів, автобусів, самопересувних машин та механізмів, яхт, різних суден, повітряних апаратів). Сплачується один раз на рік і визначається в місячних розрахункових показниках залежно від об’єму двигуна, посадочних місць, потужності. Від оплати податку звільняються: спеціалізована сільськогосподарська техніка, яка бере участь у виробництві сільськогосподарської продукції. Кар’єрні самоскиди вантажопідйомністю понад 40 т, окремі категорії населення (інваліди, Герої Радянського Союзу).

Болгарія.

1. Податок на транспортні засоби. Встановлюється на автобуси, трактори, кораблі. Сплачується власниками цих засобів за встановленою шкалою і залежить від потужності транспортного засобу.

Цей податок сплачується рівними частинами до 31 березня та З0 вересня. Ті платники, які сплачують податок один раз на рік, отримують знижку 5%.

Італія.

Податок на автотранспорт. Особливістю його є те, що одночасно він є і державним, і місцевим. Ставки податку (залежать від потужності двигуна або обсягу циліндра і є однаковими як для фізичних. гак і для юридичних осіб).

Німеччина.

Податок на транспортні засоби. Ним обкладаються власники транспортних засобів (залежно від потужності двигуна або загальної ваги автомобіля). Об’єктами оподаткування є мотоцикли, легкові автомобілі (допущені до експлуатації після 1.01. 1986 року), автомобілі з дизельним двигуном, вантажні автомобілі. Цей податок сплачується раз на рік.

Угорщина.

Податок на транспорт. З надходжень від нього 50% одержують місцеві органи влади, а 50% — дорожні фонди. Для транспортних засобів, що є екологічно безпечними, застосовується податкова знижка у розмірі 50%. Вантажні автомобілі та машини сільськогосподарського призначення, які за своїми параметрами повністю відповідають вимогам економічної комісії ООН, мають податкові знижки (для вантажних автомобілів — від 25 до 50%. для автомобілів сільськогосподарського призначення — від 80 до 90%).

Чехія.

Шляховий податок з автомобілів. Його оплата здійснюється на підставі спеціального Закону, предметом дії якого є оподаткування автотранспортних засобів при використанні шляхових комунікацій.

Об’єктом оподаткування може бути:

— транспортний засіб, що працює від власного двигуна та призначений для руху шляхами (в тому числі — причеп до нього) і має звичайний реєстраційний номер;

— автотранспортний засіб. зареєстрований за кордоном, а використовується на території ЧР з метою підприємницької діяльності.

Платником податку є фізична або юридична особа, яка:

— занесена до технічного паспорта автотранспортного засобу як власник;

— користується автотранспортним засобом, зареєстрованим за кордоном (якщо він використовується з метою підприємницької діяльності);

— представництво іноземного підприємства, якщо воно використовує транспортний засіб для своїх потреб;

— роботодавець у разі сплати ним витрат робітника, пов’язаних з виконанням виробничого завдання і використанням власного автомобільного засобу.

Базою оподаткування для легкових автомобілів є об’єм двигуна. для вантажних — співвідношення загальної ваги, що припадає на одну вісь, та кількості осей. При в’їзді на територію ЧР з іноземного автотранспортного засобу, призначеного для здійснення підприємницької діяльності, якщо це передбачено технологічним процесом, шляховий податок стягується на митниці. При виїзді у разі перевищення термінів перебування на території держави, податок нараховується за фактичну кількість днів. При достроковому поверненні автотранспортного засобу сплачені суми не повертаються. Зобов’язання з реєстрації та сплати податку виникає у платника з місяця видачі технічного паспорта, де господарюючий суб’єкт зафіксований як власник автотранспортного засобу. Податок сплачується рівними частками до 15 квітня, 15 липня, 15 жовтня, 15 грудня. Декларація на шляховий податок мають подаватися не пізніше 31 січня року, що йде за звітним.

Куба.

Податок на перевезення наземним транспортом. Цей податок стягується з власників моторного та гужового транспорту, який використовується як засіб транспортування на суші. Податок сплачується раз на рік згідно прейскуранта, який залежить від характеристик транспортного засобу. Цей податок є одним із найстаріших на Кубі. Він існував навіть тоді, коли більшість податків з населення не стягувалась.

Від оплати податку звільняються:

а) підприємства автомобільного транспорту загального користування щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах незалежно від форм власності;

б) навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів, стосовно учбових транспортних засобів, при умові використання їх за призначенням;

в) особи, зазначені у пунктах 1 і 2 статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтях 4-11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтях б і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) — щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 650 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м.

г) особи, зазначені у пунктах 3 і 4 статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 650 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного відселення чи зони посиленого радіоекологічного контролю;

д) на 50 відсотків — сільськогосподарські підприємства товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти;

е) на 50 відсотків — громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 87 03), вироблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 року включно.

Відповідальність платників.

У разі приховування (заниження) об’єктів оподаткування з власників транспортних засобів стягуються сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому законом.

Посадові особи, винні у приховуванні (неврахуванні) об’єктів оподаткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку чи веденні його з порушенням встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших документів, пов’язаних з обчисленням і оплатою податку, притягаються до відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Недоїмки по податку, а також суми штрафів, пеня стягуються з платників податку згідно з законодавством.

Порядок обчислення і оплати податку. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на основі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об’єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів — виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 Закону України.

У порядку, визначеному податковими органами, юридичні особи подають за місцем свого знаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів до податкових органів у строки, визначені законом для річного звітного періоду, на основі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунки суми податку за формою, затвердженою центральним податковим органом України.

У разі викрадення транспортного засобу податок його власником не сплачується, якщо факт викрадення підтверджується відповідними документами органів, якими порушено відповідну кримінальну справу (стаття 6 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”).

Якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортник засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортами засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.

Сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у статті 3 Закон України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Якщо транспортні засоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі встановленої суми.

У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов’язані сплатити податок не більш як за три попередніх роки

Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередніх роки.

Оподаткування податком не є прогресивним оскільки транспортні засоби мають незмінний об’єкт оподаткування та тверді ставки.

Розрахунок податку здійснюється згідно з наказу Державної податкової адміністрації від 17 вересня 2001р. №373

Для громадян, у власності яких перебувають транспортні засоби, що відповідно до чинного законодавства повинні проходити державний технічний огляд у 2006 р., граничний термін сплати податку з власників транспортних засобів — 30 червня (п’ятниця).

Таким чином, у разі якщо для транспортного засобу передбачено термін проходження техогляду — один раз на два роки, у 2006 р. громадяни — власники транспортних засобів зобов’язані надати органу, який провадить технічний огляд транспортного засобу, квитанцію про сплату податку з власників транспортних засобів за рік, який передує технічному огляду (2005 р). та за рік, в якому проходить технічний огляд (2006 р), або за два роки разом, а платники, звільнені від сплати цього податку, — відповідний документ, що дає право на пільги. У разі якщо відповідно до чинного законодавства передбачено щорічне проходження технічного огляду транспортного засобу, громадяни повинні надати квитанцію про сплату податку з власників транспортних засобів з річною сумою податку. У Розрахунку суми податку загальну суму податку, що підлягає сплаті, платник розбиває на чотири рівні частини (кожна по 25% від загальної суми податку підсумкового рядка), таким чином узгоджуючи суму податкового зобов’язання зі щоквартальною оплатою податку з власників транспортних засобів до бюджету.

Під час заповнення Розрахунку суми податку за придбані транспортні засоби протягом року проставляється та сума податку, яка відповідає кількості кварталів (включаючи квартал, в якому зареєстровано транспортний засіб), що залишились до кінця року, в якому придбано транспорті засоби.

ДПА України вживаються заходи щодо вдосконалення процесів адміністрування податків, у тому числі з власників транспортних засобів. а саме: розробляються моделі автоматизованого адміністрування податку на базі систем міжвідомчого обміну інформацією, проводиться роз’яснювальна робота.

Висновок

Закон України про податок з власників транспортних засобів регулює розрахунок і сплату цього податку і при цьому він і ряд інших додаткових законодавчих актів потребують удосконалення. Наприклад, можна провести порівняння з законодавством РФ де платником виступає не лише власник, а й користувачі: стосовно транспортних засобів, переданих в оренду, платниками є особи зазначені в договорі оренди. Така норма в російському законодавстві дає змогу уникнути труднощів, пов’язаних із залученням до оподаткування власників транспортних засобів під час продажу автотранспорту за генеральними дорученнями запроваджуючи справедливий принцип: хто користується — той і платить. Також недосконалістю є те, що податки не можуть змінюватись залежно від зміни терміну корисного використання автотранспорту. Також із-за недостатньої визначеності часто виникають різні непорозуміння з різних питань.

Тож, навіть щодо такого, здавалось би, простого фіскального інструменту, як податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, виникає чимало питань — дискусійних і часто принципових, і це лише стосовно юридичних осіб, об’єктів та платників…

Список використаної літератури

1. Бочко П.К. Податкова система. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 386с.

3. Закон України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.91 №1963-XІІ(остання редакція від 25.03. 2005 №2505-ІV) // Вісник податкової служби України №7, 2006.25с.

3. Захожай В.Б. Литвиненко Я.В. Захожай К.В. Литвиненко Р.Я. Система оподаткування та податкова політика: Навчальний посібник / Під заг. ред. В.Б. Захожая та Я.В. Литвиненко. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -468с.

4. Петрусенко І. Заповнюємо розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та самохідних машин і механізмів // Вісник податкової служби України №7, 2006.33с.

5. Рябокляч П. Порядок сплати податку з власників транспортних засобів громадянами у 2006 році // Вісник податкової служби України №17-18, 2006.38с.

6. Цеберко А. Актуальні питання // Вісник податкової служби України №7, 2006.37с.

Контрольная работа: Ринок товарів і послуг

Зміст

Вступ. Ринок товарів і послуг

Основна частина

Список літератури

Вступ. Ринок товарів і послуг

Тему присвячено розгляду основних складових ринку, його механізму та структури. Слід відзначити, що ринок є однією з базових категорій сучасної економічної науки. У найзагальнішому розумінні з ринком пов’язують систему економічних відносин, зв’язків господарських суб’єктів, які приймають рішення самостійно. Це означає, що ринкова економіка може успішно розвиватися лише за умов вільного вибору, тобто свободи підприємництва та споживання, свободи вибору фаху та місця праці. Для функціонування такої економіки потрібна реалізація різноманітних форм власності (приватної, кооперативної, акціонерної, державної тощо) і наявність відповідної інфраструктури. Остання складається із ринку товарів та послуг, ринку засобів виробництва, фінансового ринку.

Основна частина

Ринок товарів та послуг базується на розгалуженій мережі товарних бірж, підприємств оптової торгівлі, маркетингових організацій, тобто інфраструктура ринку товарів та послуг — це організаційні, матеріальні та технічні засоби, за допомогою яких товари просуваються від місця безпосереднього виробництва до місця реалізації, накопичуються, зберігаються та продаються. Це також певні схеми й структури товаропросування, матеріально-технічна база оптової торгівлі, мережа роздрібних торгових підприємств, торговельно-технологічне обладнання, засоби організації та обліку товаропросування, система торговельних та післяпродажних послуг.

Усі основні види ринків підрозділяються на різні субринки й ринкові сегменти (національний ринок, міжнародний ринок та ін.). Будь-який ринок характеризується складною структурою, що класифікується за різними критеріями:

1) залежно від економічного призначення об’єктів ринкових відносин — ринок споживчих товарів і послуг, ринок промислових товарів, ринок «ноу-хау», сировинний ринок, ринок цінних паперів;

2) залежно від географічного положення — місцевий, національний, світовий;

3) за ступенем обмеження конкуренції — монопольний, олігопольний, монопсонічний, вільний, змішаний;

4) за галузями виробництва — автомобільний, нафтовий, комп’ютерний тощо;

5) за характером продажу — оптовий, роздрібний.

Якщо попит значно перевищує пропонування товару — це ознака так званого ринку продавця, на котрому має місце стійкий дефіцит товарів та послуг. Переважання пропонування над попитом є характерною ознакою ринку покупця. Ринок покупця є найбільш поширеним у розвинених країнах.

Координація незалежних рішень у ринковій економіці здійснюється з допомогою ринкового механізму. Організуючою силою цього механізму є ціни, які виконують функцію сигналів-інформаторів про умови на ринку для виробників і споживачів товарів. Тобто саме ціни стають генеральним координатором ринкової економіки. Через них утілюються в життя незліченні індивідуальні економічні рішення. Головною регулюючою та контролюючою силою ринкової економіки є конкуренція. Її форми та методи залежать від кількісного співвідношення продавців та покупців. Основні варіанти таких співвідношень наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Види конкуренції

Форми ринку

Покупець

Продавець

Один

Кілька

Багато
Один

Обопільна монополія

Обмежена монополія

Монополія
Кілька

Обмежена монопсонія

Обопільна олігополія

Олігополія
Багато

Монопсонія

Олігопсонія

Обопільна поліполія

Конкуренція примушує продуцента виробляти саме ті вироби, які бажає придбати споживач, та ще й за низькими цінами. Для окремого товару конкуренція набирає вигляду конкурентності ринку. Для кожної фірми конкурентність ринку — це міра її можливостей впливати на умови реалізації власної продукції. Що менше окремі фірми впливають на ринок своєї продукц ії, то конкурентнішим він є. Для оцінки ступеня монополізації ринку застосовується коефіцієнт Герфіндаля-Гіршмана — IXX = SUM(Aj)2, де IXX — індекс концентрації ринку; Aj — частка фірми на ринку, при цьому SUM(Aj) = 1.

Крім цього, для оцінювання концентрації ринку користуються також індексом Герфіндаля. Він розраховується способом піднесення в квадрат відсоткової частки ринку кожної із фірм та підсумовування одержаних результатів.

Для галузі, в якій діє n конкуруючих фірм, застосовується така формула розрахунку:

Ринок товарів і послуг

Зі зростанням концентрації ринку індекс Герфіндаля збільшується. Максимального розміру (10 000) він досягне тоді, коли на ринку діятиме лише одна фірма.

Ринкова економіка має і переваги, і вади. До найсуттєвіших переваг відомі сучасні економісти відносять:

ефективність розподілу ресурсів;

можливість функціонування за умов обмеженого інформаційного забезпечення;

гнучкість і високу адаптивність до мінливих ринкових умов;

оптимальне використання результатів науково-технічної революції;

свободу вибору і дій для споживачів і для підприємців;

здатність до задоволення різноманітних потреб, постійного підвищення якості товарів та послуг.

Водночас найбільш очевидними негативними явищами, що притаманні сучасному ринку, можна вважати:

1) брак внутрішніх стимулів до збереження непоновлюваних ресурсів;

2) малоефективний механізм охорони довкілля;

3) ігнорування потенційно негативних наслідків окремих господарських рішень;

4) брак юридичних гарантій щодо права на працю та дохід, а також щодо обов’язкового перерозподілу прибутків. За словами відомого американського економіста П. Самуельсона, ринкова система постійно відтворює значну майнову нерівність;

5) нестабільність розвитку, наявність рецесійних та інфляційних процесів.

Характерні особливості сучасної ринкової економіки значною мірою є похідними від своєрідної «споживацької» спрямованості цього етапу науково-технічної революції. Саме остання стала запорукою того, що сучасний ринок товарів та послуг характеризується:

насиченістю товарами масового виробництва, орієнтуванням на задоволення потреб певних груп покупців;

гнучким і високоадаптивним виробництвом, здатним задовольняти не тільки потреби, а навіть примхи різних груп споживачів. Наприклад, щороку на ринок радіоапаратури надходить понад 700 нових моделей та модифікацій;

постійною підтримкою конкурентоспроможності товару внаслідок його модифікування, поліпшення якості та зменшення собівартості.

На сучасному ринку добре помітна тенденція до зміни форм підриємницької діяльності. Крім великих корпорацій у ринковій економіці Заходу багато важить малий бізнес. Це пояснюється тим, що великі підприємства з комерційних та інших причин часто нездатні задовольнити безмежно широку гаму мінливих людських потреб. Виникають так звані «економічні ніші» тобто ділянки суспільного виробництва, які не цікавлять великі підприємства. Натомість малі підприємства гнучко та мобільно реагують на швидку зміну запитів споживачів, необхідність запровадження нових технологій, забезпечують більш ефективне використання творчого потенціалу окремої особистості. Значного поширення набула також форма специфічного ведення бізнесу — система франчайзингу. Головна (найчастіше дуже велика або повсюдно відома) фірма укладає договір із невеликими підприємствами про надання їм права реалізації продукції або послуг з відповідною торговельною маркою. Договір надає право головній фірмі (франчайзеру) постійно (навіть щодекадно) контролювати діяльність своїх операторів (франчайзі) щодо якості продукції та надання послуг. Франчайзер може припинити дію контракту, якщо виявить факти порушення вимог стандартів фірми та загрозу своїй репутації. За сучасних умов найбільшого поширення набули три основні види франчайзингу: товарний; виробничий; діловий.

Однією із характерних тенденцій розвитку сучасного ринку товарів та послуг є всебічний правовий захист інтересів споживачів та посилення відповідальності виробників за якість продукції. Систему договірної, а також позадоговірної відповідальності та страхування побудовано так, щоб потерпіла сторона мала повну гарантію відшкодування збитків. Змінився принцип визначення суб’єкта відповідальності за недоброякісний товар. Таким нині вважають не продавця, а безпосереднього виробника дефектної продукції. Новий підхід до проблеми якості продукції спричинився до дальшого посилення державного втручання у сферу виробництва.

В Україні розпочато широкомасштабну роботу зі створення законодавчих і нормативних актів щодо захисту прав споживачів, якості та сертифікації. Усе частіше застосовується Закон України «Про захист прав споживачів» у редакції від 15 грудня 1993 р., а також Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію» від 10 травня 1993 р. № 46—93.

Завершувати самостійне вивчення теми рекомендується розглядом класифікаційних ознак та сутності вияву потреб, попиту і пропонування на ринку товарів і послуг. Як правило, під потребою розуміють знадобу будь у чому, необхідну для підтримання нормальних вимог життя та функціонування людини (групи людей, суспільства). Цей специфічний стан виникає внаслідок існування людини як біологічної особи, що одночасно є елементом суспільної системи і взаємодіє із зовнішнім оточенням (суспільством і природою). Зрозуміло, що таке існування неможливе без використання предметів і умов навколишнього середовища. Ф. Котлер визначає потребу як стан відчутного базового незадоволення, що пов’язане з умовами існування. Множинний і невизначений характер потреб є передумовою значного інтересу до них не тільки суспільних, а й природознавчих наук (біології, психології, медицини). Спільним для всієї різноманітності потреб є їхній прямий і опосередкований зв’язок з економічним розвитком суспільства.

Беручи загалом, усю сукупність потреб можна розподілити на дві групи: потреби суспільства й особисті потреби. Потреби суспільства визначаються необхідністю забезпечення його функціонування та розвитку. До них належать: виробничі потреби; потреби в державному управлінні; потреби забезпечення конституційних гарантій для кожного члена суспільства; потреби в обороні країни та охороні довкілля. Особисті потреби виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Усі потреби в процесі існування проходять чотири етапи: зародження, розвиток, стабілізацію, згасання.

Стосовно індивідуума потреби можна підрозділити: на первинні та вторинні; позитивні та негативні; відкриті та латентні (скриті, потайні); усвідомлені та неусвідомлені.

Первинні потреби визначаються біологічною природою людини і тому межі їх задоволення можуть бути точно окреслені. Вторинні потреби є похідними і пов’язані із соціальним, культурним і духовним розвитком особистості. Так, наприклад, на думку американського науковця А. Маслоу, усі потреби поділяються на п’ять груп, які створюють так звану піраміду. Першу з них становлять фізіологічні потреби — голод, спрага, секс. Ці потреби пов’язуються із самою можливістю виживання людини, а тому вважаються базисними. До другої відносять потреби в безпеці та впевненості в майбутньому. Такі потреби реалізуються через страхування, колективні договори, наявність житла, роботи, забезпечення в разі хвороби. До третього ступеня належать соціальні (громадські) потреби, що здебільшого задовольняються членством у клубах, асоціаціях, громадських об’єднаннях. З четвертим рівнем зв’язують потреби в шані та повазі, які ототожнюються із почесними званнями та відзнаками, успіхами в просуванні на службі, блиску чою кар’єрою. На верхівці умовної піраміди опинилися потреби у самовираженні особистості через мистецтво, індивідуальний розвиток, ідеали, культуру тощо.

У процесі маркетингової діяльності треба завжди пам’ятати, що в потребах людини сполучаються об’єктивні та суб’єктивні сторони. Так, об’єктивна фізіологічна потреба людини в калоріях, вітамінах, мінеральних солях реалізується через споживання конкретного набору харчових продуктів, асортимент яких залежить від смаків і звичок покупця.

Поряд із потребами маркетологи повинні в своїй практичній діяльності зважати також і на цінності людини, котрі тісно пов’язані з першими, але існують на більш реалістичному рівні. До людських цінностей належать: повага до себе; безпека; нормальні взаємовідносини з оточенням; почуття важливості досягнутого; задоволення собою; повага до себе з боку інших; почуття належності до авторитетної соціальної групи; позитивний емоційний стан — радість (задоволення), приємне схвильовання тощо. На думку професора А. Ф. Павленка, цінності визначаються культурою суспільства, організації, а також окремої людини. Вони завжди існують у вигляді відповідних систем.

Зовнішнім виявом потреби є попит. Здебільшого з ним ототожнюють потребу в товарах і послугах, забезпечену необхідними грошовими та іншими платіжними засобами. У маркетинговій політиці під кількістю товарів, на яку є попит, розуміють обсяг товарної маси, що її споживачі бажають придбати. Зрозуміло, що ця величина не збігається з кількістю товару, яку фактично придбано покупцями. Ця розбіжність пояснюється тим, що дуже часто споживачі бажають мати якогось товару більше, ніж можуть купити. Реальність чи безпідставність бажань покупця визначається наявністю в нього відповідної суми грошей.

Кількість товарів, на які є попит, залежить від: 1) ціни товару чи послуги; 2) смаків покупців; 3) прибутків споживачів; 4) розподілу доходу між сім’ями та домашніми господарствами; 5) цін на товари-замінники; 6) загальної кількості покупців товару чи послуги; 7) інфляційних очікувань.

Найбільший вплив на попит справляє ціна товару (послуги). Залежність між цінами і кількістю продукції, на яку є попит, має обернений характер. Цю залежність найчастіше називають законом попиту.

Цікаво, що ціна є важливим чинником впливу також і на обсяг пропонування товару. Обсяг пропонування залежить іще й від технології виробництва товару, цін на економічні ресурси, кількості товаровиробників, величини податків і субсидій. Наприклад, якщо запроваджується більш досконала технологія або знижується ціна на економічні ресурси, то скорочуються витрати на виробництво і виготовляється більше продукції; підвищення податків зменшує пропонування товару, а субсидії — навпаки, сприяють збільшенню виробництва.

Список використаної літератури

1. Батра Р. Рекламний менеджент: Пер. з англ. — 5-е изд. — М.:

СПб.; Вид. Дім «Вільямс», 1999. — 784с.

2.Кардаш В.Я. Стандартизация и управление качеством продукции — К. Вища школа

3.Кардаш В.Я. Товарна політика. К. КНЕУ. 1999.

4.Котлер Ф.,Маркетинг. Менеджмент. Анализ- СПб, Харьков,Минск, Питер,1998.