Отчет по практике: Районна державна адміністрація

1. Коротка характеристика…………………………………………………3

2. Структура Новотроїцької районної державної адміністрації…………7

3. Опис структурного підрозділу………………………………………….8

4. Посадові інструкції…………………………………………………..15

5. Аналіз зведеного районного бюджету за 9 місяців…………………..22

1. Коротка характеристика

У жовтні 2008 року я проходив практику в адміністрації Новотроїцького району. У цьому пункті я дам коротку характеристику цієї організації.

Районна державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади, що в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території Новотроїцького району, а також реалізує повноваження, делеговані їй районною радою.

Районна державна адміністрація діє на підставі основного закону – Конституції України та Закону України “Про місцеві державні адміністрації”.

Основними завданнями районної державної адміністрації є:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) забезпечення законності та правопорядку; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних, обласних та районних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовка та виконання районного бюджету;

5) звіт про виконання бюджету та відповідних програм;

6) взаємодія з органами місцевого самоврядування;

7) реалізація інших наданих державою, а також делегованих Новотроїцькою районною радою повноважень.

Нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції райдержадміністрації:

1. На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова районної державної адміністрації видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів районної державної адміністрації – накази.

2. Розпорядження голови районної державної адміністрації, прийняті в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання на території району всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

3. Розпорядження голови районної державної адміністрації ненормативного характеру набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а при потребі – оприлюднюються.

4. Розпорядження голови районної державної адміністрації нормативно-правового характеру підлягають державній реєстрації в районному управлінні юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

5. Розпорядження, які стосуються прав та обов’язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

В своїй діяльності районна державна адміністрація керується слідуючими нормативно-правовими актами:

1. Конституція України.

2. Закон України “Про місцеві державні адміністрації”.

3. Закон України “Про державну Службу”.

4. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

5. Закон України “Про боротьбу з корупцією”.

6. Закон України “Про державну статистику”.

7. Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

8. Закони України “Про фізичну культуру і спорт”, “Про освіту”, “Про інформацію”, “Про пенсійне забезпечення”.

9 .Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

10. Закони України “Про оплату праці”, “Про відпустки”, “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”.

11. Закон України “Про бюджетну систему України”.

12. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

13. Земельний кодекс України.

14. Кодекс законів про працю.

Нормативно-правові засади діяльності

Організацію повноважень та порядок діяльності районної державної адміністрації визначають:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. (ст.118, 119):

Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

2. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 року.

2. Структура Новотроїцької районної державної адміністрації

Керівництво районної державної адміністрації:

— Голова

— Перший заступник голови

— Заступники голови

— Керівник апарату

1. Апарат районної державної адміністрації:

— Відділ організаційно-кадрової роботи

— Сектор з питань внутрішньої політики, зв`язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації

— Загальний відділ

— Відділ фінансово-господарського забезпечення

— Сектор юридичного забезпечення та взаємодії з правоохоронними органами

— Державний реєстратор

— Сектор контролю

— Головний спеціаліст з мобілізаційної роботи

Управління, відділи і служби

2. Управління агропромислового розвитку

3. Управління праці та соціального захисту населення

4. Фінансове управління

5. Управління економіки

6. Відділ у справах молоді та спорту

7. Відділ освіти

8. Відділ культури і туризму

9. Відділ з питань надзвичайних ситуацій

10. Служба у справах неповнолітніх

11. Архівний відділ

3. Опис структурного підрозділу

Я проходив практику в бюджетному відділі фінансового управління Новотроїцької районної державної адміністрації.

Положення про фінансове управління Новотроїцької районної державної адміністрації

Фінансове управління Новотроїцької районної державної адміністрації (далі управління) є структурним підрозділом районної державної адміністрації, підзвітним та підконтрольним голові районної державної адміністрації І Головному фінансовому управлінню облдержадміністрації.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України. Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, розпорядженнями голови районної державної адміністрації, рішеннями районної ради, а також Положенням про фінансове управління.

Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Герба України і своїм найменуванням.

Юридична адреса: 75300, Херсонська обл.., с.м.т. Новотроїцьке, вул Леніна, 73.

Основними завданнями управління є:

забезпечення реалізації державної бюджетної політики в районі, складання розрахунків до проекту районного бюджету і подання на розгляд районної державної адміністрації;

підготовка пропозицій щодо фінансового забезпечення заходів соціально-економічного розвитку району, розроблення пропозицій з удосконалення методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат;

здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами і організаціями законодавства щодо використання ними бюджетних коштів та

коштів цільових фондів, утворених районною радою;

здійснення загальної організації та управління виконанням районного та місцевих бюджетів району, координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

6. Управління відповідно до покладених на нього завдань:

6.1. Розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів районного бюджету інструкції з підготовки бюджетних запитів.

6.2. Визначає порядок та терміни розроблення бюджетних запитів головними розпорядниками бюджетних коштів районного бюджету.

6.3. Проводить на будь-якому етапі складання і розгляду проекту районною бюджету аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, щодо відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів.

Приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозицій проекту районного бюджету перед поданням його на розгляд районної державної адміністрації.

Бере участь у розробленні балансу фінансових ресурсів району, аналізує соціально-економічні показники розвитку району та враховує їх під час складання проекту районного бюджету

Організовує роботу, пов`язану із складанням проекту районного бюджету, за дорученням керівництва районної державної адміністрації визначає порядок і терміни подання структурними підрозділами районної державної адміністрації, виконавчими органами сільських (селищних) рад матеріалів для підготовки проектів районного бюджету і прогнозних розрахунків коштів, що передаються для відповідного розподілу між бюджетами сільських, селищних рад, складає проект районного бюджету; готує пропозиції щодо коштів, що передаються для розподілу між відповідними місцевими бюджетами або для виконання спільних проектів, та подає їх на розгляд керівництву районної державної адміністрації.

Забезпечує протягом бюджетного періоду відповідність розпису районного бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Здійснює у процесі виконання місцевих бюджетів за доходами прогнозування
та проводить аналіз доходів місцевих бюджетів району.

Організовує виконання районного бюджету, а також разом з органами державної податкової служби, органом Державного казначейства, іншими структурними підрозділами районної державної адміністрації забезпечує надходження доходів до районного бюджету та вживає заходів до ефективного витрачання бюджетних коштів.

Зводить показники бюджетів, що входять до бюджету району та подає їх в установлені терміни до Головного фінансового управління облдержадміністрації.

Забезпечує захист фінансових інтересів держави та здійснює у межах компетенції контроль за дотриманням бюджетного законодавства

Складає розпис доходів і видатків районного бюджету, забезпечує його виконання, готує пропозиції і щодо внесення змін до розпису у межах річних бюджетних призначень, здійснює у встановленому порядку взаємні розрахунки районного бюджету, з бюджетами сіл та селищ району.

Здійснює в установленому порядку організацію та управління виконанням районного бюджету, координує в межах своєї компетенції діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Проводить моніторинг змін, що вносяться до районного бюджету

Розглядає баланси і звіти про виконання місцевих бюджетів та інші фінансові звіти, подані органу Державного казначейства в районі.

Інформує керівництво районної державної адміністрації про стан виконання районного бюджету за кожний звітний період і подає йому річний та квартальний звіти про виконання районного бюджету.

Розглядає звернення та готує пропозиції для прийняття рішень про виділення коштів з резервного фонду районного бюджету.

6.18. Проводить разом з органами державної податкової служби аналіз стану надходження доходів до відповідних бюджетів, готує пропозиції про доцільність запровадження місцевих податків, зборів, а також пільг.

6.19. Проводить на базі статистичної і фінансової звітності, прогнозних розрахунків аналіз економічного і фінансового стану галузей економіки району, тенденцій та динаміки розвитку різних форм власності, готує пропозиції щодо визначення додаткових джерел фінансових ресурсів.

6.20. Перевіряє правильність складання і затвердження кошторисів та планів використання коштів установами і організаціями, які фінансуються з районного бюджету.

6.21. Бере участь у розробленні пропозицій з удосконалення структури районної державної адміністрації, готує пропозиції щодо визначення чисельності працівників, фонду оплати їх праці, витрат на утримання державної адміністрації та здійснює контроль за витрачанням цих коштів.

6.22. Розглядає у межах своєї компетенції звернення громадян, підприємств, установ і організації.

Забезпечує створення належних виробничих та соціально-побутових умов для працівників управління.

Готує та подає районній раді офіційні висновки про перевиконання бюджету для прийняття рішення про внесення змін до цього бюджету.

Здійснює інші функції, пов`язані з виконанням покладених на нього завдань

7. Управління має право:

7.1. Одержувати в установленому порядку від інших структурних підрозділів районної державної адміністрації, виконавчих органів сільських, селищних рад. органу Державного казначейства в районі, органу державної податкової служби. Інших державних органів, підприємств, установ та організацій всіх форм власності Інформацію, матеріали та інші документи, необхідні для складання проекту районного бюджету та аналізу його виконання.

В установленому порядку та у межах своєї компетенції призупиняти бюджетні асигнування відповідно до статті 117 Бюджетного кодексу України та вживати заходів до розпорядників і одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення, передбачені статтею 118 Бюджетного кодексу України.

Залучати фахівців структурних підрозділів районної державної адміністрації, підприємств, організацій та установ, об’єднань громадян {за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до його компетенції

Скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції.

Управління під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами районної державної адміністрації, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також органом державної податкової служби, органом державної контрольно-ревізійної служби та органом Державного казначейства у районі.

Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з Головним фінансовим управлінням облдержадміністрації.

Начальник має заступника, який за його поданням призначається на посаду і звільняється з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з Головним фінансовим управлінням облдержадміністрації.

10. Начальник управління:

здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань, визначає ступінь відповідальності заступника начальника управління, керівників його структурних підрозділів;

затверджує положення про структурні підрозділи управління і функціональні обов’язки працівників управління;

розпоряджається коштами у межах затвердженого кошторису доходів і видатків на утримання управління;

затверджує розпис доходів і видатків районного бюджету на рік і тимчасовий розпис на відповідний період;

забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням;

призначає на посаду і звільняє з посади працівників управління, видає у межах своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання.

11. В управлінні для погодженого вирішення питань, що належать до його компетенції, може утворюватися колегія у складі начальника управління (голова колегії), заступника начальника управління, а також інших керівних працівників управління. До складу колегії можуть входити керівники Інших структурних підрозділів районної державної адміністрації.

Склад колегії затверджується головою районної державної адміністрації за поданням начальника управління.

Рішення колегії провадяться в життя наказами начальника управління.

Управління утримується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників управління в межах виділених асигнувань визначає голова районної державної адміністрації.

Кошторис та штатний розпис управління затверджує голова районної державної адміністрації.

Структура фінансового управління

Новотроїцької районної державної адміністрації

Районна державна адміністраціяРайонна державна адміністраціяРайонна державна адміністраціяРайонна державна адміністраціяРайонна державна адміністраціяРайонна державна адміністраціяРайонна державна адміністраціяРайонна державна адміністрація

Посадові інструкції

Посадова інструкція заступника начальника, начальника бюджетного відділу фінансового управління райдержадміністрації

І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Основним завданням заступника начальника, начальника бюджетного відділу фінансового управління райдержадміністрації є здійснення контролю в управлінні за виконанням основних вимог Бюджетного кодексу України, законів України, актів Президента України і Кабінету міністрів України, наказів Міністерства фінансів України, розпоряджень голови обласної, районної державних адміністрацій стосовно бюджетного законодавства та забезпечення реалізації бюджетної політики в районі.

Заступник начальника, начальник бюджетного відділу фінансового управління райдержадміністрації призначається на посаду та звільняється з неї розпорядженням голови районної державної адміністрації за поданням начальника фінансового управління та погодженням з відповідним заступником голови районної державної адміністрації, Головним фінансовим управлінням обласної державної адміністрації у порядку конкурсу, зарахування до кадрового резерву, стажування.

Підпорядковується безпосередньо начальнику фінансового управління.

У своїй практичній роботі керується та дотримується положень Конституції України, Бюджетного Кодексу України, актів законодавства, що стосуються державної служби та діяльності районної державної адміністрації, Указів Президента України, постанов та розпоряджень Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання; контролює виконання місцевих бюджетів. Дотримується основ державного управління, економіки, фінансів, форм і методів роботи із засобами масової інформації, правил ділового етикету та мови, правил та форм охорони праці, протипожежного захисту, основних принципів роботи на комп’ютерній техніці.

На посаду заступника начальника управління, начальника бюджетного відділу можуть бути призначені особи, які мають:

— вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста;

— стаж роботи за фахом на державній службі не менше трьох років або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше п’яти років. Досвід роботи щодо управління персоналом.

На час відсутності у зв’язку з хворобою, відпусткою чи з інших причин начальника фінансового управління виконує його обов’язки ,

На час відсутності заступника начальника управління з вищезазначених причин, його обов’язки виконує головний спеціаліст бюджетного відділу.

II. ЗАВДАННЯ, ОБОВ’ЯЗКИ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ

Організовує та координує роботу по складанню та виконанню районного бюджету відповідно до вимог діючого законодавства, здійснює методичне керівництво в галузі середньострокового бюджетного планування, фінансування бюджетних установ і заходів.

Бере участь у розробці балансу фінансових ресурсів району, аналізує і визначає тенденцію розвитку фінансової бази та враховує їх при складанні районного бюджету.

Розробляє і доводить до головних розпорядників коштів Інструкції з підготовки бюджетних запитів, визначає порядок і терміни їх подання.

Організовує роботу, пов’язану із складанням проекту районного бюджету, обсягів міжбюджетних трансфертів, що передаються з районного бюджету.

Координує складання розпису доходів і видатків районного бюджету, забезпечує фінансування заходів, передбачених бюджетом, в установленому порядку готує пропозиції щодо внесення змін до розпису у межах річних бюджетних призначень та здійснює в установленому порядку взаємні розрахунки районного бюджету з бюджетами вищого та нижчих рівнів.

Надає методичні рекомендації щодо застосування розрахунків по галузях видатків по проекту районного бюджету з урахуванням рівня розвитку соціальної інфраструктури регіону.

Розглядає звіти та іншу інформацію про виконання доходів та видатків у бюджеті місцевого самоврядування, аналізує надані матеріали та готує доповідні керівництву щодо результатів.

Контролює дотримання фінансової дисципліни, цільове та економне використання бюджетних коштів.

Приймає участь у впровадженні комп’ютеризації робіт по складанню та виконанню бюджетів.

Готує пропозиції керівництву про видачу короткотермінових позичок для покриття тимчасових касових розривів для забезпечення своєчасної виплати заробітної плати і фінансування інших невідкладних видатків.

Проводить семінари та наради з працівниками відділів фінансового управління, бюджетних установ та організацій з питань складання та виконання бюджетів, надає практичну допомогу в проведенні цієї роботи, акумулює найбільш проблемні питання та подає їх на розгляд керівництву Головного фінансового управління.

Розглядає заяви, пропозиції, скарги фізичних та юридичних осіб та дає відповіді в межах своєї компетенції.

Веде ділове листування із структурними підрозділами райдержадміністрації та виконкомами органів місцевого самоврядування.

Виконує іншу роботу, передбачену розпорядженням голови районної державної адміністрації та начальником фінансового управління.

III ПРАВА

За дорученням мас право представляти фінансове управління районної державної адміністрації в інших органах виконавчої влади з питань, що належать до компетенції фінансового управління.

Давати вказівки структурним підрозділам фінансового управління, бюджетним установам та організаціям з питань складання та виконання бюджету. Кошторисів доходів і видатків бюджетних установ.

Одержувати від структурних підрозділів фінансового управління, бюджетних установ та організацій, інших підпорядкованих органів розрахунки, довідкові та узагальнені матеріали та пояснення, необхідні для складання районного бюджету.

Вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи фінансового управління з питань складання та виконання бюджету.

ІV ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Заступник начальника, начальник бюджетного відділу фінансового управління несе відповідальність за дотримання положень Законів України ..Про державну службу», „Про корупцію», „Про місцеві державні адміністрації» та Інших законодавчих актів, які регламентують діяльність державного службовця.

Несе відповідальність за неякісне та несвоєчасне виконання завдань та функцій, покладених на нього цією посадовою інструкцією, виконання доручень голови, заступників голови райдержадміністрації, начальника фінансового управління, бездіяльність або невиконання наданих йому прав, порушення норм етики поведінки, ділового та службового етикету в стосунках з іншими посадовими особами органів виконавчої та законодавчої влади, підприємств та організацій, обмежень пов’язаних з проходженням державної служби.

Посадова інструкція провідного спеціаліста бюджетного відділу фінансового управління райдержадміністрації

І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Провідний спеціаліст бюджетного відділу фінансового управління призначається на посаду та звільняється з посади начальником фінансового управління у порядку конкурсу, зарахування до кадрового резерву, стажування.

У своїй практичній роботі повинен керуватися та дотримуватися положень Конституції України, Бюджетного Кодексу України, актів законодавства, що стосуються державної служби та діяльності районної державної адміністрації. Указів Президента України, постанов та розпоряджень Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання а також контролю за виконанням місцевих бюджетів, основи державного управління, економіки, фінансів, форм і методів роботи із засобами масової інформації, правил ділового етикету та мови, правил та форм охорони праці та протипожежного захисту, основних принципів роботи на комп’ютерній техніці.

На посаду провідного спеціаліста бюджетного відділу можуть бути призначені особи які мають:

— вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста;

— стаж роботи за фахом на державній службі не менше 3-х років, або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше п’яти років.

II. ЗАВДАННЯ, ОБОВ’ЯЗКИ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ

Організовує та координує роботу по складанню та виконанню районного бюджету відповідно до вимог діючого законодавства, здійснює методичне керівництво в галузі середньострокового бюджетного планування, фінансування бюджетних установ і заходів.

Бере участь у розробці балансу фінансових ресурсів району, аналізує і визначає тенденцію розвитку фінансової бази та враховує їх при складанні районного бюджету.

Розробляє і доводить до головних розпорядників коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів, визначає порядок і терміни їх подання.

Організовує роботу пов’язану із складанням проекту районного бюджету, обсягів міжбюджетних трансфертів, що передаються з районного бюджету.

Координує складання розпису доходів і видатків районного бюджету, забезпечує фінансування заходів, передбачених бюджетом, в установленому порядку готує пропозиції щодо внесення змін до розпису у межах річних бюджетних призначень та здійснює в установленому порядку взаємні розрахунки районного бюджету з бюджетами вищого та нижчих рівнів.

Надає методичні рекомендації щодо застосування розрахунків по галузях видатків по проекту районного бюджету з урахуванням рівня розвитку соціальної інфраструктури регіону.

Забезпечує надання до Головного фінансового управління оперативних даних про заборгованість бюджетних установ, стан фінансування соціальних виплат та залишки невиплаченої заробітної плати в цілому по району.

Проводить перевірку правильності складання кошторисів на утримання установ охорони здоров’я.

Поводить внесення змін до ІАС „Місцеві бюджети» та забезпечує введення розпоряджень на фінансування по головних розпорядниках коштів відповідних місцевих бюджетів.

Аналізує хід і підсумки виконання районного бюджету, бюджетів місцевого самоврядування.

Виконує іншу роботу, передбачену розпорядженням голови районної державної адміністрації, начальником фінансового управління та начальником бюджетного відділу.

III. ПРАВА

Надавати роз’яснення структурним підрозділам фінансового управління, бюджетним установам та організаціям стосовно питань складання та виконання бюджету, кошторисів доходів і видатків бюджетних установ.

Одержувати від структурних підрозділів фінансового управління, бюджетних установ та організацій, інших підпорядкованих органів розрахунки, довідкові та узагальнені матеріали та пояснення, необхідні для складання районного бюджету.

Вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи бюджетного відділу фінансового управління з питань складання та виконання бюджету.

ІV. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Провідний спеціаліст бюджетного відділ фінансового управління несе відповідальність за дотримання положень Законів України «Про державну службу», «Про корупцію», „Про місцеві державні адміністрації та інших законодавчих актів, які регламентують діяльність державного службовця.

Несе відповідальність за неякісне та несвоєчасне виконання завдань та функцій покладених на нього цією посадовою інструкцією, виконання доручень голови, заступників голови райдержадміністрації, начальника фінансового управління, бездіяльність та не виконання наданих йому прав, порушення норм етики та поведінки, ділового та службового етикету в стосунках з іншими посадовими особами органів виконавчої та законодавчої влади.

5. Аналіз районного бюджету за 9 місяців

До зведеного бюджету району за 9 місяців 2008 року надійшло 53886,1 тис. грн., в тому числі доходів загального фонду в сумі 52137,9 тис. грн. і спеціального фонду — 1748,2 тис. грн.

До загального фонду місцевих бюджетів району мобілізовано 9825,5 тис.грн. власних та закріплених доходів, що становить 113,1 відсотка до планів, затверджених місцевими органами влади на вказаний період (8686,4 тис.грн.). Приріст фактичних надходжень доходів за 9 місяців 2008 року в порівнянні з відповідним періодом минулого року складає 42,4 відсотка або 2924,2 тис.грн.

Усіма двадцятьма бюджетами району забезпечено виконання взятих на себе зобов’язань по наповненню доходної частини загального фонду власними та закріпленими доходами. Найбільші темпи зростання — по Сивашівській (62,4%), Громівській (51,8%), Горностаївській (50,6%), Зеленівській (43,9%), ФедорівськІй (27,1%), Василівській (24,8%) сільських радах. Слід зазначити, що бюджетом Сивашівської сільської ради за звітний період уже перевиконано уточнений річний план по власним та закріпленим доходам на 19,6 тис. грн.

Разом з тим, по ряду бюджетів темпи зростання нижчі від середньо районного показника (13,1%) — по Новотроїцькій селищній раді (3,6%), Олександрійській (2,8%), Подівській (0,4), В-Іллінській (0,2%) сільських радах.

По доходах, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів відсоток виконання склав 114,0 (заплановано 7228,7 тис.грн., надійшло 8242,5 тис. грн.). Отримано додатково 1013,8 тис.грн. в значній мірі за рахунок надходження податку з доходів фізичних осіб. У порівнянні з уточненими органами місцевого самоврядування річними показниками відсоток виконання становить 75,5; до розрахункових показників Міністерства фінансів України — 78,2%. Такий приріст фактичних надходжень свідчить про реальність сформованих показників, що, в свою чергу, дасть можливість стовідсотково профінансувати установи соціально-культурної сфери району.

Що стосується виконання доходів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, відсоток до уточненого річного плану склав 108,6. їх за 9 місяців поточного року місцевими бюджетами отримано 1582,9 тис.грн. Відмічається ріст доходів у порівнянні з відповідним періодом минулого року на 34,2% або 403,2 тис.грн., що пов’язано з укладенням нових договорів на оренду землі, проведенням інвентаризації існуючих договорів та із збільшенням орендної плати за землю. Це дає підстави очікувати виконання затверджених річних показників.

Основним бюджетоутворюючим джерелом місцевих бюджетів у звітному періоді 2008 року, як і в попередні роки, є податок з доходів фізичних осіб, який складає близько 85,8% загального обсягу доходів, що враховуються при визначенні між бюджетних трансфертів. За звітний період бюджетами району отримано зазначеного податку 7068,6 тис.грн, що на 1304,0 тис. грн., або на 22,6 % більше проти звітного періоду минулого року. Значний ріст надходжень податку пов’язаний зі збільшенням розміру мінімальної заробітної плати згідно Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

За 9 місяців з державного бюджету місцевими бюджетами району одержано 30315,1 тис.грн. дотації вирівнювання. Це складає 105,8 до плану, визначеного у розписі державного бюджету на січень-вересень 2008 року. Крім того, з державного бюджету одержано стовідсотково додаткові дотації на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів у сумі 433,0 тис.грн. та на забезпечення видатків на оплату праці працівників бюджетних установ у зв’язку із наближенням запровадження Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів у сумі 275,3 тис.грн.; субвенцію на здійснення виплат, визначених Законом України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним працівникам» у сумі 804,7 тис.грн.

На здійснення програм соціального захисту населення з державного бюджету отримано субвенції в сумі 10435,4 тис грн., або 99,8% до планових надходжень (10460,7 тис грн.)

З метою забезпечення своєчасного фінансування першочергових витрат (виплати заробітної плати, придбання медикаментів та продуктів харчування, оплата енергоносіїв) місцевими бюджетами району з єдиного казначейського рахунку за 9 місяців 2008 року отримано 5931,7 тис грн. позичок, яку станом на 1 жовтня повністю погашено.

Місцевими бюджетами району за звітний період використано коштів загального фонду в сумі 49300,2 тис грн., що становить 98,4 % до затверджених місцевими радами обсягів видатків. У порівнянні з відповідним періодом минулого року спостерігається ріст видатків в середньому на 39,0 % (або на 13819,8 тис грн.).

Усіма бюджетами району за 9 місяців поточного року забезпечено своєчасну виплату заробітної плати працюючим в бюджетній сфері, стовідсоткові розрахунки за спожиті бюджетними установами енергоносії, заборгованість по яких станом на 1 жовтня 2008 року відсутня. Всього на зазначені видатки місцевим бюджетами спрямовано 32474,3 тис грн..

За рахунок субвенції з державного бюджету профінансовані у повному обсязі до нарахованих виплат видатки:

— на утримання сімох дітей у п’яти прийомних сім’ях — 102,9 тис.грн.;

— на надання допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової допомоги дітям — 8104,5 тис. грн.

Крім того за рахунок цільових трансфертів з державного бюджету за дев’ять місяців поточного року профінансовані видатки :

— пільги населенню на придбання твердого палива та скрапленого газу в сумі 1161,9 тис грн.; на енергоносії та житлово-комунальні послуги — 346,2 тис грн.; послуги зв’язку — 74,0 тис грн.; інші — 19,4 тис грн.

— субсидії населенню на придбання твердого палива та скрапленого газу в сумі 421,3 тис грн.; на енергоносії та житлово-комунальні послуги — 71,9 тис грн.;

— на пільгове перевезення окремих категорій громадян — 133,2 тис грн.

Видатки спеціального фонду місцевих бюджетів району за 9 місяців поточного року склали 1389,0 тис грн., в тому числі — на освіту 407,6 тис грн., охорону здоров’я — 337,5 тис грн., внески органів місцевого самоврядування у статутні фонди — 188,3 тис грн., культуру і мистецтво — 84,5 тис грн.

За звітний період місцевими бюджетами району за рахунок коштів загального та спеціального фондів на реалізацію заходів програм, затверджених відповідними радами, спрямовано асигнувань у загальній сумі 1302,0 тис грн., а саме на:

районну цільову програму роботи з обдарованою молоддю — 11,3 тис грн.;

районну програму протидії захворюванню на туберкульоз — 21,7 тис грн.;

районна програма профілактики захворюванню на СНІД — 9,6 тис грн.;

— місцеві програми соціального захисту окремих категорій громадян — 58,1 тис грн.;

— місцеві програми «Ветеран» — 14,2 тис грн.;

районну програму соціального захисту громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи -15,0 тис грн.;

районну програму соціального захисту воїнів-інтернаціоналІстів, учасників бойових дій у Афганістані — 5,0 тис грн.;

районну програму подолання дитячої безпритульності і бездоглядності — 7,4 тис грн.

місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів — 336,2 тис грн.;

місцеві програми «Питна вода» — 148,3 тис грн.;

районну програму „Мала преса» — 80,7 тис. грн.;

цільову комплексну програму розвитку фізичної культури і спорту, фізкультурно-спортивного товариства „Колос» — 129,7 тис. грн. в тому числі на реконструкцію стадіону ім. Пуляєва та придбання основних засобів — 49,0 тис грн.;

районну програму розвитку фізичної культури і спорту в районі — 64,2 тис грн.;

— місцеві програми забезпечення безпеки руху на автомобільних дорогах, вулицях сіл, селищ — 215,8 тис грн.;

місцеві програми охорони навколишнього природного середовища — 2,7 тис грн.;

— районну цільову програму „Призовна дільниця» — 13,3 тис грн.;

— місцеві програми охорони громадського правопорядку — 73,2 тис грн.;

— районну програму „Трудовий архів» — 27,6 тис грн.;

— районну програму „Власний дім» — 50,0 тис грн.;

— районну програму висвітлення діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування 10,0 тис грн.;

— районну програму запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха — 8,0 тис грн.

Дебіторська заборгованість по загальному фонду зведеного бюджету району станом на 01 жовтня 2008 року становить 14,1 тис. грн. В порівнянні з початком року заборгованість збільшилась на 13,5 тис. грн. Значний ріст заборгованості склався по центральній районній лікарні (13,2 тис. грн. за рахунок проведення авансових виплат працівникам лікарні, відряджених на курси підвищення кваліфікації ).

Кредиторська заборгованість по загальному фонду зведеного бюджету району, в порівнянні з початком року, зменшилась на 48,3% та становить 781,5 тис грн., в тому числі заборгованість з виплат, визначених Законом України „Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України „Про освіту» педагогічним працівникам» — 665,3 тис грн. та заборгованість з пільг та субсидій населенню, що фінансуються за рахунок субвенції з державного бюджету складає 116,2 тис грн., в тому числі:

— з послуг зв’язку пільговим категоріям громадян — 8,0 тис грн. (за серпень);

— з пільг та субсидій населенню на оплату житлово-комунальних послуг — 55,9 тис. грн. (електроенергія — 25,3 тис грн., водопостачання і водовідведення — 28,0 тис. грн., квартплата — 2,6 тис грн.);

з пільг та субсидій населенню на придбання твердого палива — 27,8 тис. грн.;

за пільговий проїзд окремим категоріям громадян — 21,7 тис. грн.;

з інших пільг — 2,8 тис грн.

З районного бюджету стовідсотково надані дотація вирівнювання бюджетам сіл та селищ у сумі 4212,5 тис. грн. та інші субвенції у сумі 328,6 тис грн. Також, у повному обсязі до районного бюджету надійшли кошти з бюджету Новотроїцької селищної ради у сумі 140,7 тис. грн.

Курсовая работа: Особливості вивчення теми «Гідросфера» в початковому курсі загальної географії

Міністерство освіти та науки України

Національний педагогічний університет ім.М.П. Драгоманова

Іститут природничо-географічної освіти та екології

Курсова робота

на тему:

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географії

Виконала:

Студентка 4 курсу

Заочного відділення

Балахніна Олена

Станіславівна

Київ 2007

З М І С Т

Стор.

Вступ 3

І. Методичний аналіз теми

1.1. Тематичне планування 5

1.2. Основні завдання теми 8

1.3. Методи вивчення теми 10

1.4. Особливості формування понять і уявлень в темі 15

ІІ. Основні форми навчання під час вивчення теми «Гідросфера» 20

2.1. Комбінований урок 21

2.2. Урок вивчення нового матеріалу 22

2.3. Урок розширення та поглиблення знань 23

2.4. Урок застосування набутих знань на практиці 24

2.5. Урок корекції та контролю 27

Висновки 31

Література 34

Додатки 35

В С Т У П

Тема “Гідросфера” вивчається в 6 класі в курсі “Загальна географія”.

Дана тема розглядається в розділі “Оболонки землі” і вивчається другою після літосфери, перед атмосферою. Таке розміщення теми не випадкове: Літосфера та Гідросфера дуже пов’язані між собою і перш за все тим, що вода, як мінерал має магматичне походження, тобто утворилась в глибинах Землі. На сьогоднішній день вважається, що гідросфера почала формуватися з самого початку геологічної історії Землі внаслідок виплавлення та дегазації речовини мантії.

У шкільному курсі на тему відводиться 11 годин. У класах з поглибленим вивченням природних наук – 22 години.

При вивченні теми дітям необхідно пояснити важливе значення води в природі і для людини. Учні повинні знати, що вода – це найдивовижніший мінерал на Землі, без якого неможливе життя. Основні завдання теми полягають у засвоєнні системи понять під час вивчення гідрологічних термінів та назв. Сюди входить формування загальногідрологічних знань, на основі яких вчитель формує в учнів науковий світогляд, розуміння єдності води і світу.

Завданням сучасної шкільної географічної освіти є здійснення переорганізації її цілей на формування таких життєво важливих компетенцій школярів, які сприяли б їх адаптації до активної участі в житті суспільства, зокрема відносин у системі “людина-суспільство-природа”.

Метою курсової роботи є розроблені цілі і завдання з точки зору різних традиційних підходів:

Підвищення наукового рівня, що означає привести зміст уроку у відповідність до нових досягнень географічної науки й замінити співвідношення між фактологічним матеріалом і закономірностями у природі;

Створити умови для формування загальних географічних понять;

Підвищити інтерес учнів до вивчення географії у наступних класах;

Необхідно звернути увагу учнів на бережливе ставлення до водних об’єктів і раціональне використання прісної води;

Формування географічної карти світу, пізнання різноманіття географічного простору;

Уміння працювати з картами, атласами, уміння самостійно проводити пошук джерел географічної інформації, аналізувати її.

Відповідно до мети, курсова робота ґрунтується на таких положеннях:

необхідність орієнтації учнів на оволодіння фундаментальними знаннями і вміннями, які є основою світосприйняття й розвитку мислення;

формування практичних знань і вмінь прикладного характеру;

розвиток духовно-практичної діяльності учнів, що спрямована на творче самовизначення і самореалізацію.

Вивчення теми спрямоване на формування планетарних уявлень про Землю, взаємодію і взаємопроникнення компонентів природи в межах географічної оболонки.

У вивченні теми “Гідросфера” значне місце займає карта. Від того, як учні оволодіють прийомами роботи з нею, значною мірою залежить їх знання про географію світу. Робота з картою сприяє пошуковій діяльності учнів, розвитку пізнавального інтересу до географії в цілому.

В активізації пізнавальної діяльності учнів під час вивчення теми важливе місце посідає мотиваційний компонент. Це формування в учнів бажання і уміння зосереджувати увагу на головному, розвивати пізнавальний інтерес до матеріалу, який вивчається, використання історичних відомостей.

Отже, цілі та завдання, висвітлені в роботі, полягають в тому, що під час вивчення даної теми в учнів формується науковий світогляд, світорозуміння, пізнання природи та суспільства; активізується пізнавальна діяльність; відбувається виховний процес бережливого ставлення навколишнього середовища, взаємовідносини природи і суспільства.

ІІ. МЕТОДИЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕМИ

ТЕМАТИЧНЕ ПЛАНУВАННЯ

Під час планування уроків необхідно визначити основну дидактичну мету кожного з них, а потім продумати структуру уроку відповідно до теми.

Тема “Гідросфера” включає в себе 11 уроків, один з яких це практична робота (робота з контурною картою, атласом) та урок перевірки, оцінювання умінь, знань та навичок учнів.

Вивчення теми будується за таким планом:

№

п/п

Тема уроку

Тип уроку

Навчальні досягнення учнів

Міжпредметні зв’язки

Домашнє завдання

1

2

3

4

5

6

1

Поняття про гідросферу. Світовий кругообіг води в природі

Урок вивчення нового матеріалу

Формулює поняття «гідросфера», називає складові гідросфери, пояснює схему Світового кругообігу води в природі

З природознав-ством;

З літературою.

§ 16

ст.96-99.

Замал. сх. малого і великого кругообігу води

2

Світовий океан та його частини. Суходіл в океані.

Комбінова-ний урок

Учень повинен знати частини Світового океану: моря, затоки, протоки; та суходіл в океані: острови, півострови.

З природознав-ством;

З охороною природи

§ 22 вивчити визначен-ня
3

Властивості та багатства вод Світового океану

Комбінований урок

Знати про розподіл солоності та температури вод, вміти визначати глибини океанів вздовж однієї паралелі, мати поняття про органічні, мінеральні та енергетичні ресурси океану

З природознав-ством;

З математикою

§ 24-25
1

2

3

4

5

6
4

Рух води в океані

Урок вивчення нового матеріалу

Знати: припливи, відпливи, цунамі, течії, вітрові хвилі

З природознав-ством;

З фізикою

§ 23. На контурну карту нанести теплі та холодні течії, вивчити.

5

Води суходолу. Річки.

Урок формуван-ня нових знань

Учень називає складові поверхневих вод, пояснює будову річки, елементи річкової долини.

З природознав-ством;

З охороною природи.

§ 17 ст.100-102

замалюв. сх. будови річки

6

Живлення та режим річок. Робота річок.

Комбінова- ний урок

Пояснює живлення річки; формує поняття про режим річки: повінь, паводок, межень, льодостав.

З природознав-ством

§ 17

ст.102-105

7

Озера і водосховища

Комбінова-

ний урок

Учень розрізняє типи озер за походженням улоговини; пояснює поняття водосховища

З природознав-ством

§ 18.
8

Болота

Формування нових знань, умінь

Дає визначення боліт, визначає роль боліт

З природознав-ством;

З охороною.

§ 19
9

Підземні води, льодовики і багаторічна мерзлота

Комбінова-

ний урок

Учень дає визначення підземних вод, льодовиків. Розрізняє способи зображення вод на карті.

З природознав-ством;

З охороною об’єктів

§ 20-21
1

2

3

4

5

6
10

Практична робота № 6 Позначення на контурній карті номенклатури Світового океану

Урок практичних навичок учнів

Учень вміє знаходити на карті географічні об’єкти, наносити на контурну карту річки, озера, моря, затоки, протоки, острови, півострови. Вивчити їх назви.

З картографією

Підг.до тематичної атестації, виконати тест на ст.130-131
11

Тематична атестація за темою «Гідросфера»

Урок перевірки і оцінювання знань, умінь учнів

Учень вільно орієнтується по карті, знає визначення.

Повторити номенкла-туру Світового океану.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТЕМИ

Методичне вивчення курсу “Гідросфера” становить перед собою освітні, виховні та розвивальні завдання.

Освітні завдання полягають у:

формуванні в учнів знань про оболонки Землі;

ознайомленні дітей з водною оболонкою Землі – гідросферою і її складовими;

вивченні основних частин Світового океану, суходолу в океані;

вивченні головних властивостей океанічних вод: солоності і температури;

ознайомленні з видами рухів води в океанах і причинами, що їх викликають;

формуванні понять про органічний світ океанів, про мінеральні та енергетичні ресурси;

знаннях про основні види вод суходолу, їх утворення та роботу в природі;

вивченні понять “річка”, її складові, живлення та режим річок;

формуванні знань про “озеро” та типи озер за походженням їх улоговин;

розповіді учням про льодовики, їх види та значення в природі;

ознайомленні з поняттям “болото” та типом боліт;

розгляданні видів підземних вод та їх роботу в природі;

ознайомленні з особливостями вод своєї місцевості.

Виховними завданнями курсу вважаються:

формування в учнів любові до природи свого краю, країни та всієї планети;

продовження формування наукового світогляду;

природоохоронне виховання (охорона вод Світового океану від забруднення);

екологічне виховання (існування екологічних груп живих організмів в Світовому океані);

естетичне виховання (краса мальовничих озер, річок, водоспадів, морів та їх різноманітних мешканців);

трудове виховання (робота з підручником, робочими зошитами, картами, додатковою літературою).

На конкретних прикладах учитель формує в учнів знання про роль гідросфери в житті людей й бережливе ставлення до неї.

Розвивальні завдання курсу зобов’язують вчителя:

розвивати в учнів пам’ять, увагу, уяву, мислення;

вміти порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити висновки;

розвивати пізнавальний інтерес та пізнавальну самостійність;

активно-пізнавальна і практична діяльність учнів – одна з головних турбот вчителя географії. Тому практичними завданнями курсу є:

продовжити формувати в учнів навички роботи з підручниками, зошитами, атласами, картами, таблицями, схемами;

розвивати вміння працювати з додатковою літературою і підготовки на цій основі доповідей, рефератів;

навчити визначати за картою глибини морів та океанів;

сформувати вміння визначати географічне положення морів, річок, озер;

навчити визначати відстань на карті від одного об’єкту до іншого;

продовжити формувати вміння наносити на контурну карту географічної номенклатури.

1.3. МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Метод (від грецького слова metodos – означає шлях до чого-небудь) – це спосіб досягнення мети, певним чином впорядковану діяльність.

Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладача і учнів, діяльності, спрямованої на вирішення задач освіти, виховання і розвитку в процесі навчання (за Ю.К. Бабанським).

Навчальний метод – це спосіб передачі знань вчителем і одночасно спосіб засвоєння їх учнями (за М.М.Верзиліним).

З боку вчителя методи – це різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти програмовий матеріал, сприяють активізації навчального процесу; з боку учнів методи – це відбиття глибинного процесу – засвоєння знань, формування вмінь і навичок (за В.М. Галузинським).

Методи навчання є одним із найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і задачі навчання, досягти засвоєння учнями певного змісту навчального матеріалу.

Методи навчання не менше спрямовані на передачу і сприймання знань, умінь і навичок, а й мають значно широкий діапазон дій, який виражається у функціях навчального процесу.

Незважаючи на те, що функціональність належить до всього процесу в цілому, в її визначенні беруть участь як зміст, так і методи навчання, в цей процес дії функцій втягнуті і форми організації навчального процесу (уроки, екскурсії та ін.). Все ж таки головну роль у функціональному спрямуванні відіграють саме методи навчання.

Оскільки методи навчання мають ряд сторін і можуть розглядатись в різних аспектах, то очевидне існування декількох підходів до їх класифікації:

І підхід. Методи підрозділяють за джерелами передачі і характером сприйняття інформації на словесні, наочні і практичні ( С.І. Петровський).

ІІ підхід. В залежності від основних дидактичних завдань, що реалізуються на даному етапі навчання, методи підрозділяють на методи засвоєння знань, творчої діяльності, закріплення перевірки знань, вмінь і навичок. (М.П.Данилов).

ІІІ підхід. У відповідності з характером пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню змісту освіти виділяють наступні методи: пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний), репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий або евристичний і дослідницький (М.М.Скаткін).

ІУ підхід. Запропоновані класифікації, в яких поєднуються методи викладання з відповідними методами учіння: інформаційно-узагальнюючий і виконавчий, пояснювальний і репродуктивний, інструктивно-практичний, продуктивно-практичний, пояснювально-спонукальний, пошуковий (М.І.Махмутов).

У підхід. За логікою передачі і сприймання навчальної інформації методи навчання поділяються на індуктивні і дедуктивні. (С.Г.Шаповаленко).

УІ підхід. При цілісному підході виділяють три великі групи методів навчання:

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Більшість із дослідників проблеми методів навчання приходить до висновку про те, що оскільки поняття “методи” багатоаспектне, багатостороннє, то метод навчання в кожному конкретному випадку повинен ніби конструюватись вчителем. Методи ніби взаємопроникають один в один, характеризуючи з різних сторін одну і ту ж взаємодію педагогів і учнів.

В дидактиці встановлена наступна закономірність: чим в більшій кількості аспектів був обумовлений вчителем вибір методів навчання, тим більш високі і міцні навчально-виховні результати будуть досягнуті в процесі навчання, причому за менший час.

При виборі і поєднанні методів навчання необхідно керуватися наступними критеріями:

Відповідність методів принципами навчання.

Відповідність цілям і завданням навчання.

Відповідність змісту даної теми.

Відповідність навчальним можливостям учнів:

віковим (фізичним, психічним);

рівню підготовки (освіченості, вихованості, розвитку);

особливостям класного колективу.

Відповідність навчальним умовам і відведеному часу для навчання.

Відповідність можливостям самих вчителів.

Ці можливості визначаються їх попереднім досвідом, рівнем теоретичної і практичної підготовки, особистими якостями вчителя та ін.

У виборі підходу до класифікації методів навчання зазвичай надається перевага першому підходу, при якому методи поділяються за джерелами передачі і характером сприйняття інформації, оскільки організація і сам процес здійснення навчально-пізнавальної діяльності передбачає передачу, сприйняття, осмислення та запам’ятовування навчальної інформації і практичне застосування одержаних при цьому знань і вмінь.

При складанні плані-конспектів уроків використовуються словесні методи навчання, серед них: фронтальну та індивідуальну бесіди, розповідь.

Використовуючи фронтальну бесіду на етапі актуалізації опорних знань і чуттєвого досвіду учнів в плані-конспекті уроку на тему: “Гідросфера. Світовий кругообіг води”, мається за мету за короткий час виявити опорні знання учнів всього класу про оболонки Землі, а також систематизувати раніше отримані знання і поступово підводити учнів до вивчення нової оболонки Землі – Гідросфери. Крім того, під час фронтальної бесіди учні могли б здійснювати контроль знань своїх товаришів і самоконтроль, а вчитель – впроваджувати індивідуальний підхід (ставлячи питання до класу, вчитель адресує його відповідному учню в залежності від рівня складності питання) та консентувати відповіді учнів.

Використовуючи фронтальну бесіду на даному уроці на етапі мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів, ставиться за мету зацікавити учнів перспективою вивчення водної оболонки Землі – Гідросфери.

Використання фронтальної бесіди як методу навчання на нетрадиційному уроці “Органічний світ Світового океану” можливе через невисокий рівень складності змісту навчального матеріалу, а також за рахунок того, що матеріал частково відомий учням з книжок і телевізійних передач про океан. В ході уроку можна застосовувати методи стимулювання і мотивації інтересу до учіння: пізнавальні ігри, вікторини, розгадування кросвордів, зачитування цікавої інформації, підготовленої як учнями так і вчителем з додаткової літератури (найбільші і найменші представники рослинного і тваринного світу, отруйні і небезпечні мешканці Світового океану і ін.).

На уроці узагальнення і систематизації знань можна використовувати пізнавальні ігри, в ході яких учні пізнавали б щось нове і цікаве з даної теми і разом з тим систематизували узагальнювали знання.

Методика вивчення теми “Гідросфера” полягає у творчому використанні вчителем різноманітних сучасних методів навчання. Основним має бути проблемний виклад знань, оскільки він збуджує думку учня, активізує його діяльність, підносить творчий тонус, бажання і прагнення дізнатися ще і ще більше.

При складанні планів-конспектів уроків широко використовується розповідь з елементами бесіди. Також передбачаються розповіді учнів, які попередньо готують реферати або короткі повідомлення на задані теми. Такий метод сприятиме закріпленню в учнів вмінь працювати з додатковою науково-популярною літературою, навичок самостійної роботи.

Важливе значення у вивченні теми має практична спрямованість навчального матеріалу. Це самостійні роботи учнів з підручниками, оскільки даний метод сприяє розвитку в учнів пізнавальної самостійності, під час якої проявляється творчість та ініціатива, вміння свідомо сприймати навчальний матеріал і прагнення самостійно здобувати знання.

Можливо запланування самостійної робота також при виконанні практичних робіт з допомогою інструктивних карток.

Формуванню пізнавальних інтересів учнів до географії допомагає рубрика “Це цікаво знати”. Ця рубрика дає цікаві факти про тему, яка вивчається за програмою.

Отже, особливості вивчення теми “Гідросфера” полягають у формуванні в учнів наукового світогляду, пізнання природи, в активізації пізнавальної діяльності учнів, в організації картографічної підготовки учнів, у вихованні патріотизму та бережливого ставлення до природи.

1.4. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТЬ І УЯВЛЕНЬ В ТЕМІ

Успішне засвоєння знань учнями забезпечується методично правильною роботою вчитися над формуванням в учнів певної системи основних географічних понять. У процесі вивчення географії знання учнів постійно розвиваються. Цьому сприяє наступність вивчення курсів фізичної і економічної географії і цілеспрямована робота вчителя в напрямі розвитку розумових здібностей учнів.

Спочатку учні оволодівають більш простими одиничними і загальногеографічними поняттями, а потім більш складними.

Поняття в процесі розумової діяльності учнів взаємопов’язуються, проникають одне в одне.

Географічні поняття, якими оволодівають учні, поділяються на два типи – одиничні і загальні. Загальні поняття охоплюють ряд однорідних предметів і явищ, наприклад: “річка”, “озеро”, “море”. Такі поняття формуються внаслідок нагромадження і узагальнення конкретних уявлень.

Загальні поняття умовно поділяються на загальнонаукові і загальногеографічні. До перших відносять такі, які є властивими не лише для географії. Ці поняття використовують у різних шкільних предметах, але при вивченні географії підкреслюється якась одна риса кожного з цих понять.

Загальногеографічні поняття – поняття, властиві тільки географії – “річкова долина”, “дельта річки”, “водоспад”, “гейзер” і ін. Особливе місце серед понять належить поняттям, які відносять до методів і засобів географічного вивчення об’єкта, наприклад, картографічне поняття “рівень Світового океану” і ін.

Одиничні поняття визначають конкретність і відбивають індивідуальні особливості об’єкта, наприклад: “Дніпро”, “озеро Байкал”, “Кримський півострів”. Кожному одиничному географічному поняттю відповідає географічна назва.

Одиничні географічні поняття тісно пов’язані із загальногеографічними та загальнонауковими поняттями, мають індивідуальні риси конкретного географічного об’єкта. Наприклад, одиничне поняття про Чорне море передає риси, властиві лише Чорному морю, які відрізняють його від Азовського, Балтійського та ін. морів. Відмінні риси у понятті про Чорне море підкреслюють специфіку його географічного положення, обрисів берегів, глибини, солоності води, концентрації сірководню на глибинах понад 100 м.

Одиничні географічні поняття можуть мати певне підпорядкування. Так поняття “Чорне море” підпорядковане поняттю “Атлантичний океан”, а поняття “Каркінітська затока” поняттю “Чорне море”. Всі ці поняття взаємопов’язані і взаємозалежні.

В процесі навчання географії знання учнів постійно збагачуються, їхні уявлення і поняття стають більш повними, чіткими, образними, конкретними і глибокими. У формуванні географічних понять велике значення мають конкретизація і генералізація ознак, які характеризують поняття і уявлення про предмети і явища та зв’язки між ними.

У кожному новому розділі шкільного курсу географії учні набувають нових понять; поступово з окремих понять утворюються узагальнені, які характеризують єдність компонентів всієї географічної оболонки Землі, тобто відбувається систематизація понять.

Мал.1. Систематизація понять гідросфери

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географії Загальне поняття МОРЯ

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географії

Класифікаційне

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географії поняття ВНУТРІШНІ ОКРАЇННІ

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географії

Одиничне

поняття АЗОВСЬЕ ЧОРНЕ БЕРІНГОВЕ БАРЕНЦОВЕ

Формування географічних понять тривалий у часі і складний за змістом і формами роботи вчителя і учнів процес, який вимагає активної розумової діяльності учнів, направленої на оволодіння знаннями предмета. В процесі навчання учитель формує в учнів загальногеографічні і одиничні поняття, що вимагає різного підходу і засобів у розв’язанні цього завдання. Так, при формуванні загального початкового поняття про озеро доцільно навести як приклад місцеве озеро як об’єкт, на основі якого формується уява про всі озера.

Важливим засобом у формуванні загальногеографічних понять є наочні посібники, географічні картини, кінофільми, макети, моделі тощо. Ознайомлюючи учнів з різними географічними об’єктами одного порядку (наприклад озерами) учитель повинен допомогти учням визначити загальні істотні ознаки для всіх об’єктів, підкреслення рис, властивих лише цьому об’єкту.

Засвоєння знань передбачає й запам’ятовування їх. Треба заучувати напам’ять, наприклад, деякі визначення, обов’язкову географічну номенклатуру. Такому заучуванню сприятиме систематична робота з картками різного змісту, виконання учнями практичних самостійних робіт, проведення географічних ігор.

Важливе значення має практичне засвоєння набутих уявлень і понять. Так, шкільна географічна підготовка учнів дає змогу використати набуті уявлення і поняття при виконанні деяких практичних робіт; визначення глибини залягання підземних вод.

Загальні вимоги методики формування понять можна звести до таких основних положень:

Спостереження предметів і явищ, виділення істотних ознак, уточнення змісту, формування визначень, його поглиблення і застосування;

Виявлення співвідношень понять;

Вибір методу формування понять (індуктивний , дедуктивний);

Застосування прийомів розумової діяльності і порівняння, аналіз, синтез, абстракція, узагальнення, аналогія, гіпотеза і ін.

При вивченні теми “Гідросфера” використовуються слідуючи поняття:

Гідросфера;

Світовий кругообіг води;

Мале та велике кола кругообігу води;

Світовий океан;

Океан;

Море;

Затока;

Протока;

Острів;

Півострів;

Материк;

Течія;

Планктон;

Нектон;

Бентос;

Річка;

Гирло річки;

Річковий басейн, річковий стік, вододіл, притока, русло;

Режим річки (повінь, паводок, межень, льодостав);

Живлення річки;

Пороги, водоспад;

Озеро;

Канал;

Водосховище;

Ставок;

Підземні води;

Водотривкі породи, водопроникні породи, міжпластові води;

Болото;

Льодовики;

Айсберги;

Багаторічна мерзлота.

ІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ТЕМИ “ГІДРОСФЕРА”

До форм організації навчально-виховного процесу з географії належать урочні та позашкільні форми роботи. Основною формою навчання в сучасній школі є урок. Урок – форма навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок, як цілісна система, яка реалізує освітню, виховну і розвиваючу функції навчання, є багатогранним і багатоплановим.

Оскільки урок – це система штучно створена вчителем під конкретну тему, то з різних станів уроку можна створити різні їх комбінації в залежності від типу уроку.

Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація уроків, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку у загальній системі уроків (Б.Єсипов, М.Махмутов, В.Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В.Онищука розрізняють такі типи уроків:

урок засвоєння нових знань, умінь і навичок;

урок формування вмінь і навичок;

урок застосування нових знань;

урок узагальнення і систематизації знань;

урок перевірки, корекції та оцінювання вмінь, знань, навичок;

комбінований урок.

Інші автори виділяють також вступні типи уроків, уроки розширення та поглиблення знань.

Кожен тип уроку має свою структуру, що забезпечує успішне розв’язання його навчально-виховних завдань, активізує пізнавальну діяльність учнів, відповідає характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Основними структурними компонентами уроку є: актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів, мотивація навчально-пізнавальної діяльності, перевірка раніше вивченого матеріалу, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, узагальнення і систематизація знань, підведення підсумків уроку, оголошення результатів оцінювання індивідуальної діяльності учнів.

2.1. Комбінований урок

Комбіновані уроки найбільш поширені у практичній діяльності вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. Основна мета цих уроків – вивчення нового матеріалу, закріплення пройденого, формування географічних знань, умінь, навичок. За структурою комбіновані уроки можна розбити на такі частини: вступна, де повідомляється тема та завдання уроку, перевіряється готовність школярів до засвоєння нових знань, дається мотивація уроку; перевірка домашнього завдання, що включає встановлення зв’язків між попереднім та наступним навчальним матеріалом; перегляд домашніх завдань у робочих зошитах, що органічно переходять у вивчення нового матеріалу, його закріплення та узагальнення. Іноді відбувається перевірка результатів навчання на уроці. Розповідь (бесіда) вчителя в цій частині уроку має бути чітко структурована за невеликими змістовними блоками. У кожному з них можна виділити три частини:

ознайомлення (вивчення);

закріплення (повторення);

засвоєння.

У кінці останньої частини уроку обов’язково робиться узагальнення навчального матеріалу та його генералізація.

Домашні завдання та пояснення щодо їх виконання повинні бути чітко диференційовані відповідно до можливостей та зацікавленості різних груп учнів у класному колективі. Але запропонована структура комбінованого уроку не є стійкою. Вона може змінюватися вчителем залежно від теми, що вивчається, або взаємозв’язків між наступною та попередньою темами уроків. Тому структурні частини уроку можна міняти місцями, встановлювати різні терміни їх проведення тощо.

Комбіновані уроки доцільно проводити під час вивчення невеликих тем або коли зміст попереднього уроку тісно пов’язаний з поточним і повторення його змісту логічно переходить у вивчення нового матеріалу. Недоліком цих уроків є постійне повторення, тобто, коли схема уроку перетворюється у стереотип. Це може призвести до зниження ефективності навчально-виховного процесу. Особливо небезпечно, коли комбінований урок є основною формою викладання всіх або більшості предметів у школі. В процесі викладання географії бажано проводити уроки різних типів, використовуючи комбінований урок лише як один із них.

2.2. Урок вивчення нового матеріалу

Уроки вивчення нового матеріалу виключають таку структурну частину, як перевірка домашнього завдання (Додаток А). Найбільше такі уроки практикуються під час вивчення теми великими смисловими блоками. Уроки цього типу використовуються при вивченні великих за обсягом тем, які потребують для засвоєння різних джерел географічних знань. Основними методами навчання при цьому є: словесно-ілюстративний, проблемно-пошуковий, науково-дослідницький. Вони покликані формувати в учнів уміння і навички самостійної творчої діяльності. На них бажано використовувати графічні схеми (листи опорних сигналів, опорно-інформаційні, структурно-логічні схеми тощо), які служать учням алгоритмами засвоєння навчального матеріалу. Вивчення нового матеріалу пропонується на основі його генералізації з багаторазовим повторенням на різних рівнях засвоєння. При цьому учні виконують ряд конкретних завдань, що мають за мету закріплення знань, умінь і навичок. Не варто проводити такі уроки у вигляді лекцій, оскільки учні спроможні запам’ятати тільки 15% нового матеріалу.

Основну структурну частину цих уроків – вивчення нового матеріалу – бажано поділити за змістом на кілька основних смислових блоків, кожен з яких має такі складові: стисла (генералізована) розповідь або бесіда вчителя; розробка спільно з учнями графічної схеми змісту уроку; виділення основних понять; кількаразове повторення нового матеріалу; узагальнення вивченого. Після вивчення окремих смислових блоків уроку проводиться узагальнення всієї теми уроку з допомогою графічних схем, визначаються основні питання теми, що вивчається.

Проаналізувавши рівень засвоєння навчального матеріалу окремими групами учнів, вчитель починає пояснення домашнього завдання.

Домашнє завдання пропонується не тільки за змістом підручника, але і за графічною схемою робочого зошита. Головне при цьому – воно повинно враховувати можливості окремих груп учнів і бути посильним для виконання.

2.3. Урок розширення та поглиблення знань

Уроки розширення та поглиблення знань будуються, як і попередні. Ці уроки розширюють і поглиблюють зміст і обсяг навчального матеріалу на основі самостійної творчої діяльності учнів на уроках і в позаурочний час. За своєю суттю це уроки нестандартних активних форм навчання, що дає змогу проводити їх у вигляді рольових ігор, турнірів (Додаток Б), конференцій, прес-конференцій, заочних мандрівок, диспутів тощо. Розширюючи основні питання змісту теми, що вивчається, учні готують самостійні виступи з використанням додаткової літератури. Важливим психологічним чинником, який спонукає учнів брати активну участь у проведенні цих уроків, є бажання самовизначитись, розкрити свій інтелектуальний потенціал не тільки перед вчителем, але й перед однокласниками, розповісти щось нове і захопити своєю розповіддю весь клас. Не останню роль відіграє також можливість отримати гарну оцінку. Вчитель попередньо сповіщає учнів, що за самостійні виступи буде ставити тільки оцінки достатнього та високого рівня. У разі невдалого виступу нижчі оцінки не ставляться.

Особливу увагу треба звернути на організацію уроку й тривалість виступів. Знаючи, що увага дітей на розповіді товариша може бути зосереджена не більше 5-6 хвилин, не варто розтягувати виступи учнів на більший термін. Після кожної доповіді рекомендується провести її обговорення протягом 3-4 хвилин. Це сприятиме кращому запам’ятовуванню змісту, змінюватиме вид розумової діяльності, створюватиме психологічний комфорт у класному колективі, готуватиме до більш уважного сприйняття наступної доповіді. На таких уроках не слід розглядати більше ніж 3-4 доповіді учнів. Наприкінці уроку вчитель аналізує всі виступи, оцінює їх, пов’язує їхній зміст з попереднім навчальним матеріалом. Вчитель повинен розуміти, що такі уроки – це в першу чергу уроки імпровізації, де потрібно швидко реагувати на висловлювання учнів та їх опонентів. Роль вчителя як організатора на цьому уроці особлива. Від нього залежить психологічне сприйняття учнями навчального матеріалу, формування на уроці взаємовідносин у класі.

Такі уроки дуже різноманітні за своєю структурою. В залежності від форми роботи, яку обирає вчитель, участь у них бере від половини до, практично, всього класу. Все залежить від його творчої особистості.

2.4. Урок застосування набутих знань на практиці

Уроки застосування набутих знань на практиці називають ще уроками закріплення та формування вмінь і навичок учнів. Переважно це практичні роботи з курсу географії. Їх не можна перетворювати у самостійні або контрольні роботи, які відносяться до уроків корекції та контролю. Вчителю необхідно знати, що практична робота є засобом формування вмінь і навичок учнів у технології виконання завдань з картами атласів, контурними картами, статистичними матеріалами, довідниками.

Добування знань, формування практичних вмінь та навичок тісно взаємопов’язані. Тому деякі види практичних робіт виконуються на комбінованих уроках або уроках вивчення нового матеріалу протягом 5-15 хвилин. Вони входять складовою частиною до цих уроків. Наприклад, нанесення на контурну карту географічних об’єктів, обчислення поясного та місцевого часу, читання та аналіз кліматичних діаграм тощо.

Деякі практичні роботи є узагальненням одержаних знань на практиці, використанням цих знань у практичній діяльності. Скажімо, визначення географічних координат окремих географічних об’єктів, порівняльна характеристика об’єктів і територій тощо.

Такі практичні роботи виконуються на окремих уроках протягом 45 хвилин. Практична робота включає такі структурні елементи, як повторення теоретичних знань, на яких ґрунтується завдання, пояснення алгоритму виконання і безпосереднє виконання роботи. Наприкінці уроку вчитель збирає зошити або контурні карти, в яких виконувалися завдання, і перевіряє їх в позаурочний час. На наступному уроці він аналізує результати виконання роботи і повідомляє оцінки. Одним з важливих недоліків такої схеми проведення практичної роботи є неможливість повного засвоєння учнями алгоритмів її виконання. Для повного засвоєння алгоритмів практичної роботи учням потрібно, як і при вивченні нового матеріалу, семи-восьмикратне їх повторення на різних рівнях. Якщо алгоритми практичних робіт за програмами шкільного курсу географії не повторюються при вивченні інших тем, бажано виділити для практичної роботи два уроки. Це можливо за умови викладання навчального матеріалу великими смисловими блоками. Виконання практичної роботи будується за принципом “Роби, як я, роби з нами, роби краще за нас”. Хід виконання такої роботи можна поділити на чотири етапи:

І етап. Уся практична робота за розробленими попередньо алгоритмами виконується вчителем на дошці. Вчитель роз’яснює порядок виконання завдань, а учні занотовують його у своїх робочих зошитах і задають питання для повторення незрозумілих чи важких дій. Наприкінці пояснення вчитель звертається до класу із запитанням, чи всі все зрозуміли. Уразі необхідності ще раз повторює хід виконання роботи. Завдання вибирається аналогічне тому, що буде на інших етапах.

ІІ етап. Весь клас не зможе після першого пояснення засвоїти технологію виконання практичної роботи, але в колективі завжди знайдеться група учнів, які швидко зрозуміють суть завдання. Розраховуючи на це, вчитель дає завдання всім учням класу з пропозицією не тільки виконати його, але й пояснити хід виконання. Це буде додаткове повторення алгоритму роботи для всіх учнів. Ті, хто правильно виконав роботу та зміг пояснити порядок її виконання, отримують оцінку.

ІІІ етап. На перших двох етапах вчитель домагається, аби якомога більша кількість учнів зрозуміла технологію виконання роботи, а потім переходить до групових завдань. Бажано, щоб кожне завдання було диференційоване відповідно до складу групи. Виконуючи завдання, учні допомагають один одному повністю зрозуміти та засвоїти необхідні уміння та навички. Відбувається багаторазове повторення алгоритму виконання практичної роботи.

ІV етап. Переважно на другому уроці кожна група захищає свою роботу біля дошки або карти перед усім класом. Всі інші записують виконання та хід роботи у зошити. Поки пройде захист всіх груп, кожен учень кілька разів повторить всю технологію виконання практичної роботи. Це допомагає остаточно закріпити уміння та навички, виявити характерні помилки, вчить аналізувати свою роботу та роботи товаришів. Головним результатом є те, що сформовані вміння та навички після багаторазового повторення стають стійкими і довго не забуваються учнями. Виграє і вчитель. Немає потреби перевіряти всі роботи учнів, аналізуючи їх на наступному уроці. Все це роблять самі учні. Вчитель протягом третього та четвертого етапів виконує роль консультанта й арбітра. Оцінюються всі виконавці практичної роботи або деякі з них за вибором вчителя.

2.5. Урок корекції та контролю

Уроки корекції та контролю включають уроки перевірки та обліку знань, узагальнення знань, заліки, самостійні та контрольні роботи тощо. Спільною рисою всіх цих уроків є те, що вони проводяться, як правило, наприкінці вивчення великої теми або розділу. Автори недарма поставили на перше місце термін “корекція”, а “контроль” на друге. Спочатку – уроки корекції, потім – контролю. Розглянемо деякі рекомендації до проведення уроків корекції знань.

Урок перевірки та обліку знань проводиться, якщо вчитель вважає, що не всі учні класу засвоїли навчальний матеріал з відповідної теми. Його основними структурними елементами є:

постановка завдань уроку;

пояснення порядку перевірки та обліку знань;

вимоги до відповідей та норми оцінювання;

проведення перевірки та обліку знань (основна частина уроку);

підведення підсумків та оцінювання знань учнів;

домашні завдання відповідно до результатів уроку.

У деяких підручниках та практично у всіх робочих зошитах з географії наприкінці кожної теми є розділи “Питання до підсумкових занять”, “Перевір себе”. Вчитель може користуватися ними при підготовці цього уроку, перед цим попередивши учнів, або самому скласти запитання чи тести для перевірки знань. Опитування можна проводити по-різному, але бажано ставити запитання у порядку логіки попереднього вивчення навчального матеріалу. Якщо на якесь запитання учні не можуть відповісти, вчитель сам дає детальну відповідь, пояснюючи основні поняття або процеси. Таким чином він виправляє свої ж помилки, які допустив на етапі вивчення нового матеріалу. Це сигнал, що цьому питанню було приділено мало уваги. Запитання можна сформулювати у вигляді вікторини, тестів, ребусів, кросвордів тощо.

Готуючись до цього уроку, вчитель повинен врахувати можливості класного колективу. Отже, він виявляє рівень засвоєння необхідних знань конкретними учнями і всім класом. Обговорення основних положень, понять, термінів, об’єктів теми, що вивчається, буде додатковим повторенням для тих учнів, які цього потребують. Саме те, що такий урок передує уроку контролю, є додатковим чинником, який змусить учнів бути особливо уважними та запам’ятовувати правильні відповіді.

Уроки узагальнення знань також відносять до групи уроків корекції. Їх проводять, коли виникає потреба у систематизації знань з окремих розділів або курсу шкільної географії, у формуванні наукового світогляду тощо. Головними завданнями цих уроків є:

оволодіння умінням на основі фактичного та статистичного матеріалу виявляти загальні закономірності взаємозв’язків у природі та суспільстві;

виявлення шляхів використання отриманих знань у практичній діяльності;

перевірка якості засвоєння попередньо вивченого матеріалу.

Для проведення таких уроків бажано використовувати велику кількість додаткової літератури, наочних посібників, у тому числі карт, схем таблиць, картин, як виготовлених друкарським способом, так і саморобних, а також кінофільмів, відеофільмів, діафільмів тощо. Методи та методичні прийоми проведення цих уроків різноманітні. Їх використання цілком залежить від досвіду і творчих можливостей вчителя.

Уроки-заліки проводяться наприкінці вивчення теми чи розділу. Перед цим вчитель повинен визначити загальний рівень засвоєння навчального матеріалу класним колективом та окремими учнями на уроках корекції знань, умінь та навичок. Ці уроки відносяться до уроків контролю. Не всі учні обов’язково підлягають контролю. Залік може автоматично зараховуватися деяким учням за їх активні виступи та правильні відповіді на уроках корекції або за наявності не менше трьох оцінок достатнього та високого рівня, які учень одержав протягом вивчення теми або розділу. Ці учні не “випадають” зі схеми уроку. Навпаки, за відповідної психологічної підготовки класного колективу вони стають помічниками вчителя під час проведення заліку.

Залікова оцінка є тематичною. Не слід враховувати попередні оцінки. Залікова оцінка висвітлює результат навчання. Коли вчитель враховуватиме більш низькі оцінки, попередньо отримані учнем, то, як правило, це виглядатиме, як помста. Якщо учні знають, що залікова оцінка є тематичною, вони з більшим бажанням та відповідальністю будуть готуватися до заліку. Може бути велика кількість учнів, для яких усна відповідь досить складна, навіть за умови знання навчального матеріалу. Це їхні психологічні особливості, що повинні враховуватися вчителем. Для таких учнів можна провести залік у письмовій формі за індивідуальними картками-завданнями. Після кількох вдалих письмових відповідей такі учні адаптуються, наступні заліки вже не викликатимуть у них психологічного дискомфорту. Можна потім проводити з ними усні заліки.

Самостійні та контрольні роботи теж належать до уроків контролю знань, умінь та навичок учнів. Як правило, самостійна робота пропонується учням для поточної перевірки у процесі вивчення великої за кількістю годин теми. Вона відрізняється від практичної тим, що при її виконанні учні не звертаються за допомогою до вчителя, а працюють самостійно, спираючись на вже відпрацьовані алгоритми. Вчитель контролює правильність виконання роботи і виставляє оцінку. Ці роботи узагальнюють вміння та навички і закріплюють їх. При цьому користуються завданнями, що є у підручниках та робочих зошитах. За їх відсутності вчитель самостійно розробляє завдання для контрольної роботи. Вони можуть бути груповими або індивідуальними відповідно до здібностей окремих учнів або груп.

Контрольні роботи пропонуються всьому класному колективу або окремим учням при поточному чи підсумковому письмовому оцінюванні учнів вчителем, адміністрацією школи, органами управління освітою. Під час складання завдань (запитань, тестів, задач) треба враховувати орієнтовний термін їх виконання учнями. Він має бути не більше 30-40 хвилин.

В И С Н О В К И

Тема “Гідросфера” вивчається в 6 класі середньої школи. Учні 6 класу належать до молодшого підліткового віку, головними особливостями якого є те, що школа і навчання займають провідне місце в житті підлітків. Для підлітків урок – це 45 хвилин не тільки навчальної діяльності, але й ситуація спілкування з однокласниками і вчителями. Тільки дуже цікаве пояснення матеріалу і майстерність вчителя в організації роботи на уроці можуть заставити молодшого підлітка забути про товаришів і зосередитись на викладеному вчителем матеріалі.

Правильно змодельований урок дає можливість активізувати мислення учнів, залучати учнів до плідної бесіди, мотивувати навчання, показувати різні точки зору, допомагає ставити свої запитання та формувати власну думку.

Важливе завдання уроку – виховання в учнів бережливого ставлення до природи, її багатств. Вирішення цього завдання складається із таких взаємопов’язаних етапів:

формування з класу в клас поняття про охорону природи;

ознайомлення учнів з науковими основами виникнення і розвитку природних компонентів та їх закономірних взаємозв’язків;

вивчення, на конкретних прикладах, раціональних шляхів використання в господарстві компонентів природи;

набування учнями в процесі програмних екскурсій і позакласних краєзнавчих занять у природі практичних умінь і навичок виконання різноманітних завдань з охорони природи.

Основою активізації навчання й забезпечення підвищення наукового рівня в початковому курсі загальної географії є вивчення географічних об’єктів, явищ не тільки на рівні фактів, а на рівні проникнення в їх суть. Першою умовою активізації діяльності учнів, зокрема під час вивчення теми “гідросфера”, є постанова перед ними пізнавальних завдань, які можуть бути представлені у вигляді проблемних ситуацій. Другим важливим шляхом створення проблемних ситуацій є зв’язок матеріалу, що вивчається, з життям. Проблемні питання спонукають учнів мислити активно, цілеспрямовано.

Великого значення для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках географії набуває навчання роботи з атласом, картою. Навчити учнів крок за кроком, урок за уроком читати карту. Якщо матеріал простий і доступний учням, то можна використати самостійну роботу з наступною бесідою. Це може бути практична робота під час нанесення номенклатури Світового океану. Самостійна робота сприяє самоконтролю, умінню працювати з картою.

Під час підготовки та проведення уроків розширення та поглиблення знань учні вчаться творчо мислити, швидко шукати правильну відповідь. Вчаться уважно слухати, розуміти своїх товаришів, готуватись до уроку заздалегідь.

Різноманітні форми проведення навчальних занять дають можливість виявити здібності кожного учня, викликати непідробну цікавість до предмета, розвинути ідею співробітництва вчителя та учня, стати активним учасником навчального процесу, засвоїти матеріал безпосередньо на уроці.

Головною метою перевірки і контролю знань є підбиття підсумків навчальної праці учнів і виявлення відповідності досягнутого ними результату програмним вимогам курсу. Перевірка і контроль знань дозволяє виділити ступінь готовності учнів до вивчення й засвоєння наступних тем курсу. За результатами перевірки знань учитель об’єктивно може оцінити свою методику навчання. Контроль і перевірка засвоєння учнями знань повинна виховувати у школярів звичку до систематичного виконання домашніх завдань, розвивати самоконтроль, працелюбність.

Перевіряючи знання, учитель має звернути особливу увагу на логіку відповіді, точність вимови термінів і понять. Від учителя вимагається вміння навчити учнів логічно, повно й послідовно будувати свою відповідь, доводити свою точку зору, переказувати зміст підручника своїми словами. Учителеві постійно треба пам’ятати, що мовлення учнів під час відповіді залежить від того, наскільки свідомо вони оволоділи змістом понять даного матеріалу і прийомами його застосування. На кожному уроці, перевіряючи знання будь-яким способом, необхідно стежити, щоб учні не зазубрювали матеріал, а розуміли, про що вони розповідають. Особливо гостро стоїть ця проблема при перевірці визначень географічних понять і термінів. Більшість учнів намагається вивчити визначення механічно, напам’ять. Не розуміючи його змісту в цілому або окремих слів. Постійний контроль учителя за відповідями учнів привчає їх не до зазубрювання, а до розуміння викладеного ними матеріалу.

Такі уроки викликають активність учнів, розвивають творчі здібності і дають можливості перевірити знання учнів у формі змагання між групами.

Л І Т Е Р А Т У Р А

Байназаров А.А., Байназарова О.О. Загальна географія. 6 клас: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво “Ранок”, 2002.

Даринский А.В. Методика преподавания географии. – М.: Просвещение.1966.

Календарне планування. Географія. 5-10кл./ Укл. Шевчук О.М. – Київ: КІМО, РУТА, 2002.

Кобернік С.Г. Методика викладання географії в школі: навчально-методичний посібник. – К.:Стафед – 2. 2000.

Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К.: Академія, 2000.

Д О Д А Т К И

Додаток А.

Тема:

Гідросфера. Світовий кругообіг води

Урок вивчення нового матеріалу

Тема. Гідросфера. Світовий кругообіг води

Мета. Сформувати в учнів первинні знання про гідросферу, її склад, світовий кругообіг води в природі; сприяти розвитку уміння пояснювати взаємозв’язок оболонок Землі на прикладі світового кругообігу води; розвивати вміння учнів підбирати аргументи до відповіді, користуючись підручником, атласом.

Обладнання: карта півкуль, схема кругообігу води в природі, атласи, підручники.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Структура уроку:

І. Організаційний момент 1 хв.

ІІ. Актуалізація опорних знань і умінь учнів 8 хв.

ІІІ. Мотивація навчальної і пізнавальної

діяльності учнів 2 хв.

ІУ. Вивчення нового матеріалу 25 хв.

У. Закріплення нових знань і умінь учнів 6 хв.

УІ. Підсумок уроку 2 хв.

УІІ. Домашнє завдання 1 хв.

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і умінь учнів.

Бесіда за запитаннями.

Яке значення має вода в житті людини? У житті планети?

У яких агрегатних станах може знаходитись вода на Землі?

Які властивості має вода?

ІІІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності учнів

Розповідь учителя.

Вивчення водної оболонки Землі можна почати словами академіка Ігнатія Васильовича Петрянова-Соколова:

“Хіба вода – це тільки та безбарвна рідина, що налита в склянку?

Океан, що вкриває майже всю нашу планету… хмари, хмаринки, тумани, що несуть вологу всьому живому на земній поверхні, — адже це також вода.

Безкраї крижані пустелі полярних областей, сніговий покрив, що застеляють майже половину планети, — і це вода.

Гірські хребти складені гігантськими товщами сотень різних гірських порід, і геологи знають, що більшість з них створена найбільшим будівником природи – водою.

На місці, де підносилися найвищі гори, розстилаються безкраї рівнини, їх створює великий перетворювач – вода.

Прояви життя дуже різноманітні. Воно всюди на нашій планеті. Але життя є тільки там де є вода”.

ІУ. Вивчення нового матеріалу.

Розповідь учителя з елементами бесіди.

Водна оболонка Землі називається гідросферою.

Завдання.

Розгляньте карту півкуль і визначте , що входить до складу гідросфери. Доповніть свою відповідь, вивчивши мал. 48 підручника (ст. 97)

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географії

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїГІДРОСФЕРА

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географії

світовий океан води в атмосфері води суходолу

океани водяна пара поверхневі підземні

річки озера болота

моря хмари льодовики підземні води

багаторічна мерзлота

затоки протоки опади штучні водойми

(канали, водосховища, ставки)

Запитання.

У якій частині гідросфери зосереджено найбільше води?

Розповідь учителя.

Понад 96, 5 % усієї води на Землі складає солона вода Світового океану, частина, що залишилася, в основному представлена водами суходолу. В атмосфері міститься водяна пара, крапельки води і кристалики льоду.

Завдання.

Доповніть схему і визначте, яка вода (солона чи прісна) і в якому агрегатному стані знаходиться в кожній з цих частин.

Схема1.

Світовий океан – солона; в рідкому і твердому станах.

Схема 2. Вода в атмосфері – прісна; в рідкому, твердому і газоподібному станах.

Схема 3. Води суходолу – солоні і прісні, в рідкому і твердому станах.

Учитель.

Завдяки тому, що вода легко переходить з одного стану в інший і постійно переміщується, всі частини гідросфери взаємопов’язані і на Землі відбувається Світовий кругообіг води.

Завдання.

Прочитайте та випишіть у зошит визначення світового кругообігу води.

Дайте усну відповідь:

Чому відбувається кругообіг води?

Виділіть основні складові кругообігу води.

Розповідь учителя з використанням схеми Світового кругообігу води.

З поверхні Землі, що нагрівається сонячними променями, відбувається випаровування води. Більша частина вологи випаровується зі Світового океану, що займає 2/3 поверхні нашої планети. Ця волога в атмосфері перетворюється на крапельки води і кристали льоду, утворюючи хмари. Опади з хмар випадають частково над океаном, частково над суходолом. Опади, що випали над суходолом, можуть знову випаровуватися, можуть потрапити до річок, можуть просочитися вглиб землі, поповнюючи запаси підземних вод. Підземні води живлять річки, а річки виносять воду в Світовий океан. таким чином, вода, що випарувалася з Океану і опинилася на суходолу, знову через деякий час потрапила до Океану. Так замикається кругообіг води в природі. Найшвидше повертаються до океану води, що випали над ним у вигляді опадів, трохи повільніше – вода, що потрапила до річок. Набагато довше затримується на суходолі вода, законсервована в льодовиках (від 10 до 120 років, в Антарктиді і Гренландії – до 250 тис. років), і підземна вода глибоких водоносних горизонтів. Вчені вважають, що приблизно протягом 3 тис. років уся вода в Світовому океані здійснює повний кругообіг.

Отже, на поставлені раніше запитання можна відповісти таким чином. Кругообіг води в природі відбувається завдяки енергії Сонця: вода нагрівається і з рідкого або твердого стану переходить в газоподібний. Випаровуючись, вода потрапляє в атмосферу, там під впливом низької температури знову переходить в рідкий або твердий стан, і, завдяки силі тяжіння Землі, випадає на суходіл або в Світовий океан у вигляді опадів- дощу, снігу, граду.

Тому світовий кругообіг води в природі представлений таким чином: ОКЕАН-АТМОСФЕРА – ОКЕАН; ОКЕАН – АТМОСФЕРА – СУХОДІЛ – ОКЕАН.

У. Закріплення нових знань і умінь учнів.

Бесіда за запитаннями.

Що відбувається з водою, що випала у вигляді опадів на суходіл?

Якими шляхами вода з суходолу повертається в Океан?

Які явища кругообігу води можна спостерігати у нашій місцевості?

Що таке світовий кругообіг води?

Яке значення має світовий кругообіг води?

Доповнення вчителя

Значення кругообігу води в природі таке:

А) перенесення вологи на суходіл і у зворотньому напрямі – із суходолу в океан;

Б) перенесення тепла;

В) обмін речовинами.

З якими географічними оболонками взаємодіє гідросфера в процесі кругообігу води?

УІ. Підсумок уроку

Заключне слово вчителя:

гідросфера – водна оболонка Землі;

гідросфера Землі складається зі Світового океану, вод суходолу і вод атмосфери;

вода в природі знаходиться в трьох агрегатних станах: рідкому, твердому і газоподібному;

завдяки переходу з одного стану в інший відбувається світовий

кругообіг води;

вода – розчинник, тому вона може бути прісною і солоною.

УІІ. Домашнє завдання.

Підручник, текст на ст. 96-97, § 16.

Намалювати в зошит схеми малого і великого кола кругообігу води.

Додаток Б

У ЦАРСТВІ ЧЕРЕПАХИ ТОРТИЛЛИ

Урок-казка за темою “Болото”

(Урок розширення та поглиблення знань)

Тема: Болота. “У царстві черепахи Тортилли”

Мета: навчальна – ознайомити учнів з природою утворення боліт та їх

географією, визначити роль боліт;

Розвиваюча – розвивати аналітичне мислення, навички роботи з картою;

Виховна – виховувати почуття прекрасного через казку та розвивати

екологічну свідомість учнів.

Обладнання: фізична карта України, фото та карти боліт, таблиці, музика із кінофільму “Пригоди Буратіно”.

Тип уроку: формування нових знань

Форма уроку: нестандартний, урок-казка.

Структура уроку:

І. Організаційний момент 2 хв.

ІІ. Оголошення теми і мети 1 хв.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу 32 хв.

ІУ. Закріплення нових знань і умінь учнів 7 хв.

У. Підбиття підсумків уроку 2 хв.

УІ. Домашнє завдання 1 хв.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми і мети.

Дорогі діти!

Сьогодні ми з вами вивчимо ще одну частинку Світового океану, це – болото.

Що ви відчуваєте, коли чуєте слово “болото”?(брудна вода, чорт, у болоті можна загрузнути).

Так. Слово болото викликає у нас не зовсім позитивні емоції. Недарма народна мудрість увіковічила слово “болото” в цілому ряді афоризмів, приказок, прислів’їв.

Наші лінгвісти напередодні добре попрацювали й вибрали ряд прислів’їв і приказок.

(учні зачитують прислів’я і приказки)

1 учень. На кожне болото чорт знайдеться.

Без чорта болота не буває.

У тихому болоті чорти водяться.

2 учень. У болоті доброї води не напитися.

У болото влізти легко, а вилізти важко.

Хто шукає болото, той його знайде.

Кожна жаба своє болото хвалить.

(звучить музика з кінофільму “Пригоди Буратіно”)

Учитель: Мабуть, кожному з нас ця музика нагадала знайому з дитинства казку про Буратіно. Сьогодні герої цієї казки завітали до нас у гості. Інсценізація. до класу входить Буратіно.

Буратіно. Привіт всім! Я бачу, що вам тут гарно й весело, а я все ніяк не можу дійти до школи: то одне трапиться, то інше. Хотілося б мені з вами теж повчитися. Може дозволите? Я тут дещо знаю і можу вам розповісти. Я чув, що тема вашого уроку “Болота”, це цікаво. Але я ще не вмію добре читати, тому не зможу скористатися вашим підручником.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Учитель. Діти! Прочитайте Буратіно визначення болота з підручника й запишіть у зошит. Болота – це надмірно зволожені ділянки суходолу, зарослі вологолюбними рослинами, з шаром торфу не менше на 30 см.

Буратіно. Ого! Та ви вже такі розумні – аж страшно! То чому ж ви тут сидите, ви ж усе знаєте? Ходімо гуляти!

Учитель. Та ні, Буратіно! Всього знати не може ніхто. Ми хочемо дізнатися, як саме утворюються болота. Якщо хочеш, — залишайся з нами 0 не пожалкуєш.

Буратіно. З радістю! Я навіть зможу стати вам у пригоді, бо я ж був на болоті і в гостях у черепахи Тортилли теж був, дещо знаю. А з Дуремаром ми ледь-ледь не стали друзями. Давайте запросимо черепаху Тортиллу і запитаємо в неї, як же з’являються болота та які вони бувають.

(До класу входить черепаха Тортилла).

Тортилла. Я дуже стара та мудра черепаха. Але болота старіші за мене. На минулому уроці ви говорили про озера. Так от, озера, як і люди, народжуються, старіють, умирають. Їх життєвий шлях вимірюється тисячоліттями. На дні чистого і прозорого озера поступово відкладається мул, пісок, рештки рослин, риб. Озеро міліє. З’являється надводна вологолюбна рослинність, що вкриває поверхню озера, й воно перетворюється на болото. А ще болота можуть утворюватися внаслідок заболочування суходолу. Уявіть: у болоті 5-10 % сухої речовини, а решта – вода!

Але болота бувають різними. Я склала для вас невеличку схему “Типи боліт”, але деяку інформацію вже забула. Тому, будь ласка, запишіть її в зошити і, використовуючи підручник (§ 19), закінчіть.

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїשּ שּ

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїשּ שּ

שּ שּ

שּ שּ

שּ

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїТИПИ БОЛІТ

За джерелами живлення та рослинністю

Особливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географіїОсобливості вивчення теми "Гідросфера" в початковому курсі загальної географії

низинні перехідні

? підвищення рівня води

+ опади

осока, …, … ?

?

атмосферні опади

різні мохи

(Один учень виконує завдання на закритій дошці. Потім учитель та учні перевіряють та коригують виконання завдання).

Учитель. Оскільки у нас з вами з’явився гість, який може дещо розповісти про болота, то з поваги до нього ми почнемо наше дослідження боліт, а ти, Буратіно, сідай і уважно слухай: будеш нам допомагати. Для України характерна невисока заболоченість (приблизно 1 млн. га). Це пояснюється тим, що більша частина території України розташована у несприятливих для утворення боліт широтах.

Проблемне завдання:

Давайте прослідкуємо за картою в атласі, чи є якась закономірність поширення боліт по території України?

Де зосереджена найбільша кількість боліт? Чому саме там?

(Робота в мікрогрупах. Гіпотези перевіряються за таблицею на дошці, де записані причини виникнення боліт на Поліссі).

Учитель. Але болота (як ми бачимо з карти) розташовані не тільки на Поліссі. Багато боліт утворилося в долинах річок. Так, у нашому краю переважаючим є саме такий тип боліт.

Буратіно. О! Саме в такому болоті я і шукав свій золотий ключик, і там мене щиро приймала Тортилла. Це таке чудове місце! Рослинність там представлена осокою, рогозою, очеретом. Шановна Тортилло! Розкажи нам легенду про латаття.

Тортилла. (показуючи малюнки з лататтям, розповідає легенду).

В одному селі росли й розцвітали красиві вродою і станом, чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілій.

Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопилися у бистрій і глибокій річці. І тому в місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явилися білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згарище на місці села, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові квіти, яких прозвали ліліями, просинаються з сонцем і ховаються з його заходом.

Буратіно. І ще черепаха розповіла мені, що там дуже багато торфу. Але останнім часом болота чомусь висушують. Для чого? І яка користь від боліт?

Учитель. На ці запитання ми просимо відповісти нашу шановну черепаху Тортиллу, яка вже довго живе в цій водоймі і знає про болото майже все.

Тортилла. Дорогі діти! Давайте з вами запишемо та запам’ятаємо значення боліт.

Торф і мох боліт мають здатність накопичувати вологу і віддавати її в атмосферу під час посух.

Болота служать фільтром для річок і струмків, які звільнюють воду від розчинених в ній хімічних елементів.

При сильних атмосферних опадах вода, потрапивши в болото, уповільнює свій рух тим самим запобігає катастрофічним паводкам.

Болота збирають і зберігають чисту воду, де ростуть ягоди (клюква, голубика), лікарські рослини.

Болото – велике мисливське господарство, тут залягають великі родовища торфу, який являється цінним паливом та органічним добривом (аміак, спирт, кислоти, барвники).

Учитель. Дякуємо тобі Тортилло. А зараз ми з дітьми покажемо що ми запам’ятали на сьогоднішньому уроці.

ІУ. Закріплення вивченого (бесіда)

Що таке болото?

Які бувають болота?

Яку роль відіграють болота у природі?

У. Підбиття підсумків уроку.

Вчитель. Отже, Буратіно та шановна Тортилла, чи сподобалось вам з нами працювати? Ми сьогодні вже закінчуємо роботу нашої експедиції. Дякуємо Вам, що завітали до нас на урок. А відповідь на твоє запитання, Буратіно, учні дадуть вдома письмово.

УІ. Домашнє завдання.

Прочитайте § 19, записи в зошиті. Дати відповідь на питання Буратіно: “Чи доцільно людям осушувати болота?”

(Форма відповіді — довільна, на вибір: твір-мініатюра, наукове повідомлення, усна промова за підготовленим планом).

Реферат: Виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВЕРТЕГЕЛ ВІКТОРІЯ ЛЕОНІДІВНА

УДК 37.036:(811.111+811.133.1):378.634

ВИХОВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ В СТУДЕНТІВ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ МВС УКРАЇНИ

ЗАСОБАМИ ІНОЗЕМНИХ МОВ

13.00.07 – теорія та методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Херсон – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Калашник Наталія Григорівна, заступник голови Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Миропольська Наталія Євгенівна, завідувач лабораторії естетичного виховання Інституту проблем виховання АПН України; кандидат педагогічних наук Середа Ірина Валеріївна, доцент кафедри освітніх технологій Інституту педагогічної освіти Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського.

Захист відбудеться “15” лютого 2008 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.053.01 у Херсонському державному університеті за адресою: 73003, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27, ауд. 256 (зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Херсонського державного університету (73003, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27).

Автореферат розісланий “ ___ ” січня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради: М.В. Бухтій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що розвитком соціально-економічних реформ в Україні у світлі сучасних концепцій освіти та виховання в умовах гуманізації та демократизації суспільства висуваються принципово нові вимоги до чинних критеріїв оцінки ефективності підготовки майбутніх фахівців, зокрема, працівників органів внутрішніх справ.

З огляду на це перед вищими навчальними закладами МВС України постає завдання не лише якісної підготовки майбутніх працівників ОВС до виконання професійних обов’язків, а і їх особистісно-духовного розвитку, ядром якого є високий рівень загальної культури та морально-естетичного розвитку особистості. Одним із центральних складників естетичної культури є естетичний смак, що виступає своєрідним регулятором естетичного ставлення людини до дійсності. За своїм змістом та функціями він є комплексний виразник особливостей естетичної культури особистості. Смак не тільки віддзеркалює сучасні норми естетичного, але й сприяє подальшому розвитку взаємин між людиною та світом, що її оточує. Тому звернення педагогічної науки до проблеми виховання естетичного смаку особистості є цілком закономірним. Ці питання розглядаються в працях провідних українських та російських науковців, таких як А. Ахмедов, І. Бех, І. Зязюн, Н. Калашник, М. Киященко, Л. Коган, Н. Лейзеров, А. Лосєв, Н. Миропольська, М. Овсянников, В. Скатерщиков, В. Шестаков та інших.

У процесі інтеграції України в європейський простір та міжнародну спільноту необхідною умовою розвитку та професійного успіху особистості, безперечно, є вільне володіння іноземною мовою, вивчення якої має не тільки освітню, але й виховну функцію. Проблемами методики викладання та функцій іноземної мови у сфері освіти займалися такі вчені, як І. Бім, Н. Гез, І. Зимня, Г. Китайгородська, О. Плахотник, відповідний інтерес для нашого дослідження становлять роботи Т. Бабенко, О. Ігнатович та інших учених, які вивчали особливості естетичного виховання особистості та виховання в неї естетичного смаку під час викладання іноземної мови.

Долучення української системи вищої освіти до Болонського процесу серед методів та форм навчально-виховної діяльності на перший план виводить самостійну роботу студентів, створення умов для їх саморозвитку та самоосвіти, широке використання інтерактивних методів навчання. Місце самостійної та позааудиторної роботи в освіті в цілому та оволодінні іноземною мовою, зокрема, досліджували Т. Боярко, С. Заскалєта, Г. Пустовіт, І. Середа, М. Смирнова, Н. Ягельська; потенціал та ефективність інтерактивних методів навчання у вихованні особистості вивчали Т. Кушнірова, Л. Пироженко, О. Пометун та інші.

Певні аспекти морально-естетичного виховання та виховання комунікативної культури курсантів та студентів вищих закладів освіти відображено в працях О. Баранова, В. Барковського, Т. Ваколюк, М. Ісаєнка, Н. Карпунової, М. Пентилюк, Б. Сьєдіна, С. Сливки, О. Тогочинського та інших. Науково-педагогічні проблеми розвитку відомчої освіти в сучасних умовах знайшли своє відображення в роботах О. Беци, М. Клімова, В. Лукашевича, В. Синьова та інших.

Проблеми естетичного виховання привертають увагу українських науковців і на початку ХХІ століття: історико-педагогічній ґенезі формування естетичних смаків у навчально-виховній діяльності присвячено праці Н. Калашник; актуальною в контексті формування художньо-естетичного смаку як професійної якості є дисертація В. Радкіної. Студії останніх років у напрямі нашого наукового пошуку представлено працями Т. Бабенко (формування естетичного смаку в студентів вищих педагогічних навчальних закладів засобами іноземних мов), Н. Волошиної (естетичне виховання учнів у ході вивчення української літератури), Т. Голінської (естетичний розвиток молодших школярів засобами синтезу мистецтв), Г. Іваненка (роль інтуїції у формуванні естетичного смаку), Н. Карпунової (морально-естетичне виховання курсантів вищих навчальних закладів системи МВС України), Т. Лісінської (формування естетичного смаку молодших підлітків), Т. Філіп’євої (розвиток художнього смаку студентів гуманітарних факультетів педагогічних інститутів).

Поряд зі згаданими результатами наукового пошуку проблема виховання естетичного смаку студентів вищих навчальних закладів МВС залишається ще недостатньо вивченою. Також потребують висвітлення питання потенціалу естетичного виховання, зокрема виховання естетичного смаку, студентів засобами іноземних мов, теоретичне обґрунтування та методичне забезпечення цього процесу. Зважаючи на те, що програми навчальної дисципліни „Іноземна мова” у вищих закладах освіти МВС України для студентів та курсантів є практично ідентичними, ми не розрізняли методи та підходи викладання для студентських та курсантських груп, у нашому дослідженні всіх учасників експерименту ми називаємо студентами. Усе це й зумовило вибір теми дисертації “Виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проблеми пов’язане з реалізацією основних напрямів Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ ст., спрямоване на виконання наказу МВС України №755 від 05 липня 2004 року “Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних праць, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” (п. 198 “Проблеми і напрямки формування світоглядних орієнтирів майбутніх працівників органів внутрішніх справ”, п. 205 “Упровадження новітніх педагогічних технологій у навчальних закладах системи МВС України”). Тему роботи затверджено вченою радою Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (протокол №1 від 27.01.2000), узгоджено в такому формулюванні Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №7 від 26.10.2000).

Об’єктом дослідження виступає процес виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України.

Предметом дослідження є педагогічні умови виховання естетичного смаку засобами іноземних мов у студентів вищих навчальних закладів МВС України.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці спеціально створених педагогічних умов і методики виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України під час вивчення іноземних мов.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов буде ефективним за умов:

варіативності форм і методів особистісно орієнтованого підходу до студентів;

оновлення методики виховання естетичного смаку засобами іноземних мов з використанням оригінальних літературних текстів з метою сформувати в студентів потребу в долученні до естетичних цінностей та випрацювати алгоритм їх належного освоєння;

упровадження в навчально-виховний процес науково обґрунтованих методів виховання естетичного смаку;

інтеграції в навчально-виховний процес значних виховних можливостей навчальної дисципліни “Іноземна мова”, застосування естетично спрямованого навчального матеріалу, використання потенціалу соціокультурного компонента процесу вивчення іноземної мови, широкого застосування різних видів самостійної роботи та інтерактивних методів навчання студентів.

Відповідно до об’єкта, предмета, мети й гіпотези сформульовано завдання дослідження:

1) проаналізувати теоретико-методологічні засади проблеми виховання естетичного смаку особистості;

2) дослідити виховні можливості викладання навчальної дисципліни “Іноземна мова” та її впливу на виховання естетичного смаку в майбутніх юристів;

3) науково обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов, розробити методику виховання естетичного смаку засобами естетично спрямованого навчального матеріалу на заняттях з іноземних мов;

4) виявити та обґрунтувати критерії педагогічного оцінювання рівнів вихованості естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України;

5) розробити, обґрунтувати та впровадити в навчально-виховний процес на заняттях з іноземної мови педагогічні умови виховання естетичного смаку засобами естетично спрямованого навчального матеріалу.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є положення філософії, зокрема, наукова теорія пізнання з її вимогами об’єктивності й доказовості; загальнофілософські висновки про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ та процесів у суспільстві; філософські, психологічні, педагогічні положення про людину як найвищу цінність суспільства, діяльність і спілкування як основні чинники її розвитку; цілісний, системний, особистісно діяльнісний, гуманістичний, компетентнісний, аксіологічний підходи до формування особистості (В. Андрущенко, О. Асмолов, Л. Виготський, Є. Барбіна, І. Зязюн, В. Лутай, Л. Куликова, Н. Миропольська, В. Федяєва, інші); положення особистісно орієнтованої освітньої парадигми (І. Бех, В. Євдокимов, О. Пєхота, І. Прокопенко, Г. Пустовіт); філософсько-психологічні положення щодо соціальної природи особистості; психологічні положення щодо життєстверджувальної ролі вищих, тобто естетичних емоцій у розумовій діяльності людини та формуванні її творчих потенцій; Основи законодавства України про культуру (1992 р.), зокрема, стаття 15 (Естетичне виховання); законодавчі та нормативні документи про освіту: Національна доктрина розвитку освіти (2002 р.), Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) (1993 р.), закони України “Про освіту” (№ 1060-12), “Про вищу освіту”, Концепція громадянського виховання особистості (2002 р.); праці, присвячені формуванню правової культури особистості та естетичної культури працівників МВС, визначенню змісту правової освіти (Г. Васянович, М. Подберезький, О. Саломаткін, Б. Сьєдін, С. Сливка); теорії та методики естетичного виховання (М. Каган, І. Лейзеров). У дослідженні застосовано відповідні підходи до виховання естетичного смаку:

історичний (уможливлює висвітлення етапів розвитку поняття “естетичний смак” особистості, розуміння його структури, закономірностей виховання);

структурно-функціональний (дає змогу проаналізувати вплив індивідуально-психологічних, культурологічних та соціокультурних чинників на виховання естетичного смаку й виявити їх значення для розвитку творчого потенціалу особистості);

системний (дає можливість осягнути його як органічну цілісність у єдності всіх компонентів з урахуванням ролі кожного, що дає змогу визначити й обґрунтувати основні форми та методи виховання естетичного смаку засобами іноземних мов), а також діяльнісний та синергетичний підходи.

У ході дослідження застосовувалися методи:

теоретичні: системний аналіз джерел, у тому числі концепцій та програм з естетичного виховання, з наступним синтезом його результатів у цілісну систему поглядів на процес виховання естетичного смаку засобами іноземних мов; індуктивний та дедуктивний методи — при виявленні закономірностей виховання естетичного смаку й дослідженні особливостей його вияву в педагогічній практиці, моделювання навчально-виховних ситуацій;

емпіричні: порівняння, класифікація, спостереження, бесіди, анкетування, опитування з метою виявлення результативності експериментальної роботи;

експериментальні: педагогічний експеримент констатувальний та формувальний, що сприяло дослідженню реального стану вихованості естетичного смаку в студентів та апробацію спеціально створених педагогічних умов, які забезпечували ефективність виховання естетичного смаку;

методи математичної статистики (реєстрація, ранжування) для узагальнення та статистичного опрацювання експериментальних даних.

Організація дослідження. Дослідження проводилося протягом 2000-2007 рр. та включало кілька взаємопов’язаних етапів.

На першому етапі (2000-2003 рр.) — пошуково-теоретичному — вивчено джерела дослідження та розроблено його методику. Результати наукових пошуків висвітлено автором у наукових публікаціях та виступах на конференціях.

На другому етапі (2002-2006 рр.) — дослідницько-експериментальному — здійснено аналіз теоретичного матеріалу, проведено констатувальний експеримент та розпочато формувальний етап педагогічного експерименту з виявленням та апробацією педагогічних умов виховання естетичного смаку.

На третьому етапі (2006-2007 рр.) — узагальнювальному — завершено формувальний етап педагогічного експерименту, опрацьовано результати дослідження й подано у вигляді дисертації та автореферату.

Експериментальні бази дослідження: Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ; Кіровоградський юридичний інститут Харківського університету внутрішніх справ; Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ; Запорізький національний університет. Усього в дослідницько-експериментальній роботі на різних її етапах узяли участь 590 студентів та курсантів.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виявлено й обґрунтовано педагогічні умови і розроблено методику виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов, висвітлено основні підходи до осмислення й визначення в контексті педагогічного дослідження естетичного смаку студентів, розкрито його сутність та структуру через визначення складників естетичної свідомості, теоретично обґрунтовано методи викладання навчальної дисципліни “Іноземна мова”; уточнено поняття “естетичне виховання студентів”, “естетичний смак”, “самостійна робота”, використання інтерактивних методів навчання з метою естетичного виховання студентів; подальшого розвитку набули можливості комбінування різних видів самостійної роботи та застосування інтерактивних методів навчання під час викладання іноземної мови, спрямованих на виховання естетичного смаку студентів.

Практичне значення дослідження визначається тим, що виявлено педагогічні умови виховання естетичного смаку й розроблено науково-методичні рекомендації, спрямовані на модернізацію навчально-виховного процесу з метою активізації особистості в ході її виховання засобами іноземних мов. Залучення виявлених умов до навчально-виховного процесу, впровадження в практику запропонованих методів роботи із використанням оригінальних іншомовних текстів естетично спрямованого змісту дають змогу викладачеві здійснювати цілеспрямоване виховання естетичного смаку засобами іноземних мов. Матеріали дисертації доцільно використовувати в системі підготовки юристів та працівників правоохоронних органів, під час читання спецкурсів з цієї проблематики.

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми та в науковій обробці отриманих результатів, висвітлених у працях, написаних у співавторстві.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічним, теоретичним обґрунтуванням його вихідних позицій, системним аналізом теоретичного та емпіричного матеріалу, залученням методів, адекватних об’єкту, предмету, меті й завданням дослідження; застосуванням усебічного кількісного та якісного аналізу досліджуваних даних; репрезентативністю вибірки для експериментальної роботи; упровадженням результатів дослідження в практику роботи вищих навчальних закладів МВС України.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження представлялися та доповідалися на конференціях різного рівня:

міжнародних конференціях: “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2006, 2007); “Дні науки — 2006” (Дніпропетровськ, 2006); “Гуманізм та освіта” (Вінниця, 2006); “Сучасні педагогічні технології підготовки фахівців нового покоління” (Кіровоград, 2006); “Розвиток творчої особистості студента як суб’єкта педагогічної взаємодії” (Донецьк, 2007);

усеукраїнських науково-практичних конференціях: “Проблеми гуманітаризації, гуманізації освіти та впровадження новітніх педагогічних технологій в навчальних закладах МВС України” (Запоріжжя, 2002); “Розвиток життєвої компетенції учнів у загальноосвітньому навчальному закладі” (Запоріжжя, 2004); “Духовність українства ХХІ століття” (Кіровоград, 2006); “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 2006); “Методологія і методика інтерактивного навчання у вищій школі” (Умань, 2007); “Реалізація положень Болонської угоди в процесі реформування галузевої освіти системи МВС України: проблеми і перспективи” (Запоріжжя, 2007);

звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Запорізького юридичного інституту ДДУВС та Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (2002–2007).

Упровадження результатів дослідження. Висновки й рекомендації, викладені в дисертації, упроваджено в навчально-виховний процес вищих навчальних закладів МВС України, а саме: Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт від 24.01.2007), Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (акт від 14.12.2007), Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт від 10.05.2007); а також Запорізького національного університету (акт від 17.12.2007).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження, його теоретичні та практичні результати викладено у 2-х навчально-методичних посібниках у співавторстві та у 18-ти одноосібних публікаціях, із них 7 статей — у провідних наукових фахових виданнях, 11 — у збірниках матеріалів конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з них, списку використаних джерел (279 позицій), 14 додатків. Основний зміст роботи викладено на 176 сторінках, загальний обсяг складає 230 сторінок, представлено 3 таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкривається ступінь розробленості проблеми, формулюються мета і завдання роботи, визначаються її теоретична та методологічна основа, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні засади виховання естетичного смаку в студентів засобами іноземних мов” здійснено аналіз виховання естетичного смаку в студентів з точки зору його педагогічного визначення. Подано характеристику стану розробленості проблеми виховання естетичного смаку у філософській, культурологічній і психолого-педагогічній літературі; простежено взаємозв’язок між мовою та мисленням; розкрито основні сутнісні риси самостійної роботи студентів та інтерактивних методів навчання як провідних у навчально-виховному процесі вищої школи; викладено основні методологічні засади викладання іноземної мови у нефілологічному вищому навчальному закладі; визначено педагогічні умови виховання естетичного смаку засобами іноземних мов; аналізується специфіка виховання естетичного смаку в студентів вищих закладів освіти МВС України.

Установлено, що термін “естетичний смак” уведений у науковий обіг Б. Грасіаном-і-Моралесом у ХVII ст. Одним з перших на виховне наповнення поняття “естетичного смаку” звернув увагу видатний французький діяч Просвітництва Ж.-Ж. Руссо. Цілеспрямовані дослідження проблеми виховання естетичного смаку особистості почали вестися з 20-х рр . ХХ ст. Серед вітчизняних досліджень естетичного смаку в контексті його педагогічного визначення найпомітнішими є праці К. Ушинського, А. Макаренка. Сучасний підхід до розуміння естетичного смаку полягає у тому, що він відображає не лише мистецьку сферу діяльності, а є одним з центральних складників соціально-культурного світу особистості.

З’ясовано, що естетичний смак є комплексним інтегративним складником естетичної свідомості. Виховання естетичного смаку триває все життя і чинить зворотній вплив на естетичну свідомість людини, збагачує її. Отже, під вихованням естетичного смаку розуміємо процес тривалого, систематичного, цілеспрямованого розвитку всіх категорій естетичної свідомості, який буде сприяти естетичному зростанню особистості в навчально-виховному процесі.

Процес навчання іноземній мові має, окрім практичної, ще й виховну, освітню і розвивальну мету. Естетичне виховання засобами іноземної мови є невід’ємною частиною оволодіння мовою та культурою країни, мова якої вивчається. Розвинений естетичний смак, як зовнішній прояв естетичної культури особистості є результатом проведення цілеспрямованої роботи з його виховання. Самостійна робота та інтерактивні методи навчання студентів є провідними в навчально-виховному процесі вищої школи на сьогодні. Вони сприятимуть ефективному оволодінню іноземною мовою, тому мають неабиякий потенціал для виховання естетичного смаку.

Проаналізовано основні визначення терміна “естетичний смак”, сформовані провідними філософами, культурологами, соціологами, педагогами, психологами останнього часу, та зроблено висновок про те, що в контексті педагогічного процесу ми розуміємо естетичний смак як складну категорію, яка містить у собі елементи естетичного ідеалу, естетичного почуття та естетичного судження, та є сполучною ланкою, що поєднує соціальний світ, природу та людину. Визначено педагогічні умови виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов.

У другому розділі дисертаційного дослідження “Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов” визначено мету, завдання та загальну методику педагогічного експерименту, розглянуто умови виховання естетичного смаку в студентів засобами іноземних мов за експериментальною технологією та проаналізовано результати експериментального дослідження.

Експериментальна апробація педагогічних умов виховання естетичного смаку студентів засобами іноземних мов здійснювалася нами в 2002–2007 рр. на базі Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Також до експериментальної роботи залучені студенти та курсанти Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ, Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та Запорізького національного університету.

Теоретико-методологічною основою дослідження педагогічних умов ефективності виховання естетичного смаку студентів засобами іноземних мов у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України є положення про те, що іноземна мова як навчальна дисципліна (на прикладі викладання англійської та французької мов) має значні виховні можливості. Великий естетичний потенціал соціокультурного компонента навчальної дисципліни “Іноземна мова” сприяє залученню до навчально-виховного процесу когнітивної (інтелектуальної), пізнавальної, емоційно-чуттєвої сфер особистості.

Під час проведення експериментальної апробації нами застосовано однофакторний статистичний педагогічний експеримент, відповідно до логіки проведення якого експериментально-дослідна робота містила чотири етапи: констатувальний, формувальний, контрольний та етап узагальнення отриманих результатів.

У ході дослідницько-експериментальної роботи визначено критерії вихованості естетичного смаку особистості. В основу групування критеріїв вимірювання покладено елементи естетичної свідомості, наявні в естетичному смаку особистості, а саме: рівень розвиненості естетичного судження, естетичного почуття та естетичного ідеалу.

Визначено, що критеріями, які обумовлюються рівнем розвинутості естетичного судження, виступають наявність естетичних знань, їх глибина, міцність, дієвість; широта кругозору; здібність до аналізу та засвоєння інформації.

Критеріями, що обумовлюються естетичним почуттям, є широта смакової палітри в мистецькій сфері (при цьому малось на увазі, по-перше, наскільки широкою є сфера естетичних цінностей, доступних смаковій оцінці, і, по-друге, наскільки здатна людина емоційно осягнути цінності різних епох, національних культур, а також створених у різних видах і жанрах мистецтва); характер та рівень емоційної реакції на твори мистецтва та явища дійсності; толерантність смакових оцінок; адекватність естетичної реакції на витвори мистецтва та об’єкти дійсності; ступінь емоційного задоволення від освоєння об’єкта.

Критерії, що обумовлені естетичним ідеалом, включають у себе вміння розрізняти естетичні якості предметів і явищ, диференціювати їх утилітарні та художні якості у співвідношенні з власним естетичним ідеалом та естетичними канонами суспільства; виразність та образність мовних засобів, самостійність і оригінальність асоціацій і метафор, наявність чи відсутність мовних штампів; відчуття композиційної побудови творчої роботи; наслідування еталонів естетичної поведінки, оформлення, дизайну, манер тощо; наявність асоціативного мислення як активного елементу естетично повноцінного сприйняття дійсності.

На констатувальному етапі експериментально-дослідницької роботи проводилася педагогічна діагностика вихідного рівня розвиненості естетичного смаку учасників експерименту. Отримані дані свідчили про недостатній рівень естетичних знань та вихованості естетичного смаку студентів. Зроблено висновок про доцільність виховання естетичного смаку в студентів засобами іноземних мов.

Формувальний етап експерименту проводився протягом чотирьох навчальних років (вісім семестрів), у 2002–2006 рр. До дослідницько-експериментальної роботи залучено 55 студентів у 2002/2003 н.р., у 2003/2004 — 52 студенти, у 2004/2005 — 53 студенти та 48 студентів у 2005/2006 н.р. Студенти були поділені на шістнадцять академічних груп, дванадцять з яких вважалися експериментальними, а чотири — контрольними.

Головною цільовою установкою для експериментальних груп на формувальному етапі дослідницько-експериментальної роботи було обов’язкове дотримання виявлених педагогічних умов виховання естетичного смаку в студентів засобами іноземних мов. У контрольних групах навчально-виховний процес здійснювався у звичайному режимі, без цільової спрямованості на виховання естетичного смаку.

Провідним завданням формувального етапу педагогічного експерименту визначено розробку та впровадження в навчально-виховний процес на І–ІІ курсах Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ спеціально створених педагогічних умов виховання естетичного смаку в студентів засобами іноземних мов.

Під час проведення формувального етапу експерименту здійснювалося анкетування студентів першого та другого курсів з метою виявлення загального рівня їхньої естетичної підготовки, вихованості естетичного смаку, ефективності впровадження в навчально-виховний процес педагогічних умов виховання естетичного смаку в студентів засобами іноземних мов.

Розробка та реалізація педагогічних умов виховання естетичного смаку студентів засобами іноземних мов відбувалася у три взаємопов’язані етапи. На першому — визначено теоретичні засади процесу виховання естетичного смаку засобами іноземних мов. Другий етап являв собою педагогічне проектування, результатом якого стала розробка методів та оригінального текстового матеріалу іноземною мовою естетично спрямованого змісту, використання якого було необхідним для реалізації педагогічних умов виховання естетичного смаку. На третьому етапі відбувалася безпосередня реалізація педагогічних умов виховання естетичного смаку засобами іноземних мов, варіативність педагогічного конструювання забезпечувалась застосуванням у різних групах певних підходів до викладення інформації, з опорою на різні методи навчання. Усі експериментальні групи були поділені на такі, у яких навчально-виховний процес спрямовувався на аудиторну, позааудиторну роботу, та на такі, де ці види роботи комбінувалися. На третьому етапі відбувалось уточнення визначених на попередніх етапах методів, які впроваджувались в освітній процес.

У процесі виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов ми інтенсивно застосовували естетично спрямований навчальний матеріал як інформацію, представлену письмово, в аудіо чи візуальному вигляді, і має яскраво виражене естетичне наповнення за змістом (містить відомості про мистецтво, будь-які прояви краси у житті), за формою (поезія, живопис, музика, скульптура, фотографія тощо) та спонукає особистість до прояву естетичного почуття, впливає на формування естетичного ідеалу та розвиток естетичного судження, тобто виховує в неї естетичний смак.

У процесі впровадження педагогічних умов виховання естетичного смаку нами широко застосовувалися різні методи інтерактивного навчання, найбільш ефективними з яких були “Очікування”, “Мікрофон”, “Навчаючи — вчуся”, “Займи позицію”. Проводилися ділові ігри іноземною мовою, які, крім мовного та естетичного наповнення, мали фахове спрямування. Ділові ігри відбувалися у формі занять-екскурсій, судового засідання, проведення допитів тощо. Велике естетичне навантаження мала позааудиторна робота студентів, яка містила підготовку до проведення ділових ігор, самостійний добір матеріалу естетичного спрямування, підготовку та проведення концертів, участь у художній самодіяльності.

Серед видів роботи з естетично спрямованим навчальним матеріалом найбільшу дієвість показали художні переклади текстів іноземною мовою (віршів та прози), завдання на оцінку композиційної завершеності запропонованих текстів (придумати початок або продовження історії; заповнити прогалини в тексті; скласти портрет людини з висловів тексту; дати оцінку тексту за змістом, за формою викладення; розповісти текст від різних осіб або мовою, характерною для різних епох) тощо.

На контрольному етапі експерименту виявлено динаміку змін у показниках рівня вихованості естетичного смаку в експериментальних та контрольних групах.

У групах, де провідною формою роботи була позааудиторна, високий рівень вихованості естетичного смаку наприкінці експерименту показали 33% респондентів, середній — 61%, низький — 6%.

У групах з провідною аудиторною формою роботи, високий рівень вихованості естетичного смаку виявлений у 26% респондентів, середній — у 67%, низький — у 7%.

У групах, де сполучалися аудиторний та позааудиторний види роботи, на контрольному етапі дослідницького експерименту 43% респондентів мали високий рівень вихованості естетичного смаку, 55% — середній, 2% — низький рівень.

У контрольних групах при проведенні підсумкового зрізу виявлення вихованості естетичного смаку студентів також зафіксовані певні позитивні зрушення. Наприкінці експерименту високий рівень вихованості естетичного смаку показали 15% респондентів, середній — 63%, низький — 22% студентів контрольних груп.

У цілому в експериментальних групах, де провідною формою роботи була позааудиторна, збільшилася кількість респондентів з високим рівнем вихованості естетичного смаку майже удвічі — з 16 до 33%, з середнім — від 53 до 61%, а кількість респондентів з низьким рівнем вихованості естетичного смаку знизилась від 31 до 6%.

У групах з провідною аудиторною формою роботи кількість респондентів з високим рівнем вихованості естетичного смаку збільшилась від 12 до 26%, показники середнього рівня вихованості естетичного смаку майже не змінились — їхній прогрес склав від 64 до 67%, низького рівня — знизились від 24 до 7%. Відносна стабільність результатів вимірювання, отриманих на констатувальному та контрольному етапах експерименту, у випадку із середнім рівнем пояснюється тим, що значна кількість респондентів, які на контрольному етапі дослідницької роботи показували середній рівень вихованості естетичного смаку, розвинули його до високого рівня, а показники середнього поповнилися за рахунок вдосконалення естетичного смаку студентів, які раніше мали низький рівень вихованості.

У групах, де сполучалися аудиторний та позааудиторний види роботи, кількість респондентів з високим рівнем вихованості естетичного смаку збільшилась більше, ніж удвічі — з 19 до 43%, з середнім — змінилась від 65 до 55%, з низьким — знизилась від 16% до 2%. Така динаміка розвитку є дуже цікавою. Не зважаючи на те, що в показниках середнього рівня вихованості естетичного смаку наприкінці експерименту ми отримали зменшення відсотка кількості студентів, естетичний смак яких відповідає цьому рівню, результати саме групи, де провідною формою роботи була комбінована, є найкращими. Саме в групах, де ми поєднували різні форми роботи, протягом чотирьох років експерименту студенти досягали найкращих результатів у розвитку мовленнєвих навичок та вихованості естетичного смаку. Більший, ніж у групах з аудиторною та позааудиторною провідною формою роботи, відсоток студентів удосконалив свій естетичний смак з середнього до високого рівня вихованості.

У контрольних групах теж зафіксовані певні позитивні зрушення, але вони не такі суттєві, як в експериментальних: кількість респондентів з високим рівнем вихованості естетичного смаку збільшилася на 3% (від 12 до 15%); з середнім рівнем зросла на 4% (від 59 до 63%); кількість респондентів з низьким рівнем вихованості зменшилась на 7% (від 29 до 22%).

Підсумовуючи, можна сказати, що в експериментальних групах коридор позитивних зрушень у середньому склав 18-19%, максимальний — до 25%, а в контрольних групах середній показник позитивних зрушень становив 3%, а максимальний — 7%.

Таким чином, дані, отримані в процесі дослідницько-експериментальної роботи, підтвердили вірогідність гіпотези дослідження про те, що ефективність процесу виховання естетичного смаку студентів засобами іноземних мов можна суттєво підвищити за умов варіативності форм і методів особистісно орієнтованого підходу до студентів; упровадження в навчально-виховний процес науково обґрунтованих методів виховання естетичного смаку; інтеграції в навчально-виховний процес значних виховних можливостей навчальної дисципліни “Іноземна мова”, оновлення методики виховання естетичного смаку засобами іноземних мов з використанням оригінальних літературних текстів, застосування естетично спрямованого навчального матеріалу, використання потенціалу соціокультурного компонента процесу вивчення іноземної мови, широкого застосування різних видів самостійної роботи та інтерактивних методів навчання з метою виховати в студентів вищих навчальних закладів МВС потребу в долученні до естетичних цінностей та випрацювати алгоритм їхнього належного освоєння.

ВИСНОВКИ

1. На основі аналізу наукових джерел розкрито сучасне розуміння естетичного смаку в його педагогічному визначенні з огляду на структуру естетичної свідомості, комплексним інтегративним компонентом якої є естетичний смак. Естетичний смак містить компоненти естетичного ідеалу, естетичного судження, естетичного почуття та визначається нами як категорія, яка містить у собі естетичний ідеал, естетичне почуття та естетичне судження та є сполучною ланкою, що поєднує соціальний світ, природу та людину.

2. Визначено, що виховання естетичного смаку здійснюється в тому числі й у процесі оволодіння іноземною мовою. З огляду на нерозривний взаємозв’язок мови та мислення виявлено, що практична, розвивальна, виховна та освітня функції оволодіння іноземною мовою мають (завдяки насиченню соціо­культурним компонентом) великий потенціал для виховання естетичного смаку.

3. Обґрунтовано критерії та показники вихованості естетичного смаку, виходячи з його структури: наявність естетичних знань, їх глибина, міцність, дієвість; широта кругозору; здібність до аналізу та засвоєння інформації; широта смакової палітри в мистецькій сфері (при цьому мається на увазі, по-перше, наскільки широкою є сфера естетичних цінностей, доступних смаковій оцінці, і, по-друге, наскільки здатна людина емоційно осягнути цінності різних епох, національних культур, створених у різних видах і жанрах мистецтва); характер та рівень емоційної реакції на твори мистецтва та явища дійсності; толерантність смакових оцінок; адекватність естетичної реакції на витвори мистецтва та об’єкти дійсності; ступінь емоційного задоволення від освоєння об’єкта; уміння розрізняти естетичні якості предметів і явищ, диференціювати їх утилітарні та художні якості у співвідношенні з власним естетичним ідеалом та естетичними канонами даного суспільства; виразність та образність мовних засобів, самостійність та оригінальність асоціацій і метафор, наявність чи відсутність мовних штампів; відчуття композиційної побудови творчої роботи; наслідування еталонів естетичної поведінки, оформлення, дизайну, манер тощо; наявність асоціативного мислення як активного елементу естетично повноцінного сприйняття дійсності.

4. Визначено та обґрунтовано рівні вихованості естетичного смаку – низький, середній та високий. Низький рівень розвинутості естетичного смаку особистості характеризується байдужістю до естетичного саморозвитку; недостатньо сформованою здатністю та нерозгорнутістю естетичного судження про об’єкт, його шаблонністю, наявністю несформованих естетичних ідеалів, швидкоплинністю орієнтацій, неадекватністю емоційних реакцій. Середній рівень розвинутості естетичного смаку особистості визначається легкістю у встановленні асоціативних зв’язків; сформованістю естетичного ідеалу, достатньо розвиненою здатністю до змістового аналізу інформації, її узагальнення та практичного застосування, зокрема, при вирішенні простих творчих завдань, однак ці процеси ще не мають системного характеру; емоційні реакції на об’єкти та явища дійсності адекватні, але немає толерантності естетичних суджень через брак естетичних знань. Високому рівню розвинутості естетичного смаку особистості відповідають такі елементи: здатність до глибокого естетичного сприйняття, що виражається в оцінці змістовної форми мистецького твору та характеризується розгорнутим судженням смаку; широкий кругозір, глибокі естетичні знання, адекватність емоційних реакцій на естетичні об’єкти та толерантність естетичних суджень, розвиненість асоціативного мислення, орієнтація на естетичний ідеал, якому властива істинність відображення прекрасного. Особистість має високу здатність до сприйняття нових об’єктів, що знаходять своє місце в системі цінностей, та не змінює її.

5. Виявлено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови ефективного виховання естетичного смаку засобами іноземних мов, до яких належать: варіативність форм і методів особистісно орієнтованого підходу до студентів; оновлення методики виховання естетичного смаку засобами іноземних мов з використанням оригінальних літературних текстів, з метою сформувати в студентів потребу в долученні до естетичних цінностей та випрацювати алгоритм їхнього належного освоєння; упровадження в навчально-виховний процес науково обґрунтованих методів виховання естетичного смаку; інтеграція в навчально-виховний процес значних виховних можливостей навчальної дисципліни “Іноземна мова”, застосування естетично спрямованого навчального матеріалу, використання потенціалу соціокультурного компонента процесу вивчення іноземної мови, широке застосування різних видів самостійної роботи та інтерактивних методів навчання студентів.

6. Розроблено, теоретично обґрунтовано та впроваджено в навчально-виховний процес методи виховання естетичного смаку в студентів засобами іноземних мов з широким застосуванням потенціалу оригінального естетично спрямованого навчального матеріалу, надання знань з естетики, культури, різних видів мистецтв, соціального життя, правоохоронної діяльності іноземною мовою, зіставлення соціокультурних феноменів країни, мова якої вивчається, з аналогами в культурі своєї країни.

7. На основі аналізу динаміки результатів вихованості естетичного смаку, яка була однаковою для груп з вивченням англійської та французької мов, ми зробили висновок про те, що виховання естетичного смаку засобами іноземних мов за дотримання визначених нами педагогічних умов та із застосуванням запропонованих нами методів буде ефективним під час навчання будь-якої іноземної мови, а також може позитивно вплинути на розвиток особистості при вивченні рідної мови.

8. У процесі наукового пошуку встановлено існування об’єктивної необхідності в подальшому дослідженні всього комплексу питань, що стосуються проблеми становлення студентів вищих навчальних закладів МВС як суб’єктів особистісно орієнтованої освіти, в тому числі виховання в них естетичного смаку засобами іноземних мов.

До перспективних напрямків дослідження доцільно віднести питання вивчення та творчого використання зарубіжного досвіду виховання естетичного смаку засобами іноземної мови, естетичний потенціал вивчення української мови як іноземної, взаємовплив розвитку естетичного смаку на оволодіння декількома іноземними мовами одночасно; місце виховання естетичного смаку в системі підготовки вищими навчальними закладами МВС України майбутніх працівників до виконання їх професійних обов’язків, їх особистісний і духовний розвиток, закріплення мовних навичок та попередження забування іноземної мови не тільки завдяки когнітивному, але й емоційно-чуттєвому їх освоєнню.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Навчально-методичні посібники

Вертегел В.Л., Калашник Н.Г. Самостійна робота — потужний засіб сучасної освіти і виховання: Навчально-методичний посібник з питань формування естетичних смаків студентської молоді в навчально-виховному процесі.— Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2005.— 326с.

Організація самостійної роботи студентів в умовах кредитно-модульної системи навчання у вищих навчальних закладах України: Посібник за матеріалами до вивчення курсу “Вища освіта та Болонський процес” / Заг. ред. проф. Гребенюка Г.Є.— Х., 2007.— 148с.

Статті в наукових фахових виданнях

Вертегел В.Л. Традиції виховання студентської молоді заходами позааудиторної роботи // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць.— Київ-Запоріжжя, 2002.— Вип.22.— С.41-44.

Вертегел В.Л. Естетизація самостійної роботи в умовах реформування вищої освіти // Дійсність та перспективи розвитку сучасної освіти України: Зб. наук. праць / Мін-во мистецтва і туризму України, Луганськ. держ. ін-т культури і мистецтв, Обл. метод. кабінет учб. закладів мистецтва та культури.— Х.: Стиль Іздат, 2005.— С.27-34.

Вертегел В.Л. Формування смакової культури особистості засобами самостійної роботи // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць.— Київ-Запоріжжя, 2006.— Вип.37.— С.436-441.

Вертегел В.Л. Організація самостійної роботи при вивченні іноземної мови і формування естетичних смаків студентів і курсантів вищих закладів освіти // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць.— Київ-Запоріжжя, 2006.— Вип.38.— С.377-383.

Вертегел В.Л. Самовиховання і самостійна робота як засіб формування естетичних смаків молоді // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць.— Київ-Запоріжжя, 2006.— Вип.40.— С.91-95.

Вертегел В.Л. Місце і роль самостійної роботи в системі форм навчального процесу у вищій школі // Сучасні тенденції розвитку освітнього процесу України: Зб. наук. праць / Мін-во мистецтва і туризму України, Луганськ. держ. ін-т культури і мистецтв, Обл. метод. кабінет учб. закладів мистецтва та культури.— Х.: Стиль Іздат, 2006.— С.9-18.

Вертегел В.Л. Деякі аспекти формування естетичних смаків студентів у навчально-виховному процесі (під час вивчення навчальної дисципліни “Іноземна мова”) // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Зб. наук. праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.— Умань: УДПУ імені Павла Тичини, 2007.— Вип.19.— С.54-59.

Матеріали конференцій

Вертегел В.Л. Українська студентська молодь за кордоном: традиції виховання засобами позааудиторної роботи // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Проблеми гуманітаризації, гуманізації освіти та впровадження новітніх педагогічних технологій в навчальних закладах МВС України”. 22 листопада 2002 р. м.Запоріжжя.— Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2002.— С.105-106.

Вертегел В.Л. Самостійна робота учнів як одна зі складових формування їх життєвої компетенції // Матеріали Всеукраїнської науково-пошукової конференції “Розвиток життєвої компетенції учнів у загальноосвітньому навчальному закладі”. 7-8 жовтня 2004 р.— Київ-Запоріжжя, 2005.— С.68 69.

Вертегел В.Л. Самостійна робота студентів як одна з умов реформування вищої освіти // Духовність українства ХХІ століття: Зб. наук. праць / Ред. кол. О.М. Барно, Ю.М. Білодід та ін.— Кіровоград, 2006.— Вип.10.— С.76 79.

Вертегел В.Л. Розвиток естетичної (смакової) культури як одна з передумов виховання майбутнього юриста // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”. м.Харків, 25-26 квітня 2006 року.— Х.: Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”, 2006.— С.85-86.

Вертегел В.Л. Формування естетичного смаку і саморозвиток особистості майбутнього юриста // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість: Зб. матеріалів ІХ Всеукр. наук.-практ. конф. Київ, 25-27 квітня 2006 року: У 5 т. / Редкол.: Тимошенко І.І. (відп. ред.) та ін.— К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2006.— Т.1(І).— С.79-80.

Вертегел В.Л. Самостійна робота і самоосвіта студента-заочника // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Дні науки — 2006”, м.Дніпропетровськ, 17-28 квітня 2006 року: Педагогічні науки.— Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006.— Т.14.— С.74-76.

Вертегел В.Л. Розвиток естетичних смаків особистості майбутнього юриста в умовах самостійної роботи при вивченні іноземних мов // Гуманізм та освіта: Збірник матеріалів VIII міжнародної науково-практичної конференції, м.Вінниця, 19-21 вересня 2006 року.— Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2006.— С.212-214.

Вертегел В.Л. Естетичні смаки студентської молоді: формування засобами самостійної роботи з іноземних мов // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні педагогічні технології підготовки фахівців нового покоління”. 16-17 листопада 2006 року / Відп. ред. О.М. Барно.— Кіровоград: Вид-во КФ ВНЗ ВМУРоЛ “Україна”, 2006.— С.23-31.

Вертегел В.Л. Формування естетичних смаків студентів і курсантів вищих навчальних закладів МВС України // Наукові праці Донецького національного технічного університету, серія “Педагогіка, психологія і соціологія”.— Донецьк: Вебер (Донецька філія), 2007.— Вип.1.— С.298 300.

Vertegel V.L. The formation of aesthetic tastes of students and cadets while learning foreign languages // Матеріали VIIІ Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”, м.Харків, 24-25 квітня 2007 року.— Х.: Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”, 2007.— С.73-74. (англ. мовою).

Вертегел В.Л. Самостійна робота курсантів і студентів ВНЗ МВС України в контексті вимог Болонського процесу // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Реалізація положень Болонської угоди в процесі реформування галузевої освіти системи МВС України: проблеми і перспективи”. 25 травня 2007 року. м.Запоріжжя.— Запоріжжя: Юридичний інститут ДДУВС, 2007.— С.135-139.

АНОТАЦІЇ

Вертегел В.Л. Виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов.— Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 – теорія та методика виховання.— Херсонський державний університет, Херсон, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню педагогічних умов виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов, зокрема, розробці, обґрунтуванню та апробації педагогічних умов його виховання.

У дисертаційному дослідженні здійснено аналіз виховання естетичного смаку в студентів з точки зору його педагогічного визначення. Подано характеристику стану розробленості проблеми виховання естетичного смаку у філософській, культурологічній і психолого-педагогічній літературі; простежено взаємозв’язок між мовою та мисленням; розкрито основні сутнісні риси самостійної роботи студентів та інтерактивних методів навчання як провідних у навчально-виховному процесі вищої школи; визначено основні методологічні засади викладання іноземної мови у нефілологічному вищому навчальному закладі; визначено педагогічні умови виховання естетичного смаку засобами іноземних мов; проаналізовано специфіку виховання естетичного смаку в студентів вищих закладів освіти МВС України.

Досліджено та обґрунтовано педагогічні умови виховання естетичного смаку в студентів вищих навчальних закладів МВС України засобами іноземних мов за експериментального навчання, подано рекомендації щодо їх практичної реалізації, зокрема стосовно впровадження варіативних форм і методів навчання іноземним мовам із застосуванням естетично спрямованого навчального матеріалу.

Ключові слова: естетичне виховання студентів вищих навчальних закладів МВС України, критерії та рівні вихованості естетичного смаку, естетично спрямований навчальний матеріал з іноземної мови, самостійна робота, інтерактивні методи навчання.

Вертегел В.Л. Воспитание эстетического вкуса у студентов высших учебных заведений МВД Украины посредством иностранных языков.— Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07 – теория и методика воспитания.— Херсонский государственный университет, Херсон, 2008.

Диссертация посвящена исследованию общетеоретических и педагогических основ воспитания эстетического вкуса у студентов высших учебных заведений МВД Украины посредством иностранных языков, в частности, разработке, обоснованию и апробации педагогических условий его воспитания.

В диссертации осуществлен анализ воспитания эстетического вкуса у студентов с точки зрения его педагогического определения. Дана характеристика состоянию изученности проблемы воспитания эстетического вкуса в философской, социологической и психолого-педагогической литературе; прослежена взаимосвязь между языком и мышлением; раскрыты основные черты самостоятельной работы студентов и интерактивных методов обучения как основополагающих в учебно-воспитательном процессе высшей школы; определены педагогические условия воспитания эстетического вкуса посредством иностранных языков; проанализирована специфика воспитания эстетического вкуса у студентов высших учебных заведений МВД Украины.

Даны описание и анализ педагогического эксперимента по воспитанию эстетического вкуса у студентов посредством иностранных языков в условиях современных подходов и технологий обучения и воспитания.

Выявлены и научно обоснованы педагогические условия воспитания эстетического вкуса у студентов высших учебных заведений МВД Украины посредством иностранных языков, к которым отнесены: вариативность форм и методов личностно ориентированного подхода к студентам; обновление методики воспитания эстетического вкуса посредством иностранных языков с целью формирования у них потребности в приобщении к эстетическим ценностям и отработки алгоритма их освоения; внедрение в учебно-воспитательный процесс научно обоснованных методов воспитания эстетического вкуса; интеграция в учебно-воспитательный процесс значительных воспитательных возможностей учебной дисциплины “Иностранный язык”; применение эстетически ориентированного учебного материала; использование потенциала социокультурного компонента процесса изучения иностранного языка, широкое применение различных видов самостоятельной работы и интерактивных методов обучения студентов.

Соблюдение выявленных и научно обоснованных педагогических условий обеспечено в экспериментальном обучении путём их внедрения в образовательную практику воспитания эстетического вкуса у студентов высших учебных заведений МВД Украины.

Разработаны, теоретически обоснованы и внедрены в учебно-воспитательный процесс методы воспитания эстетического вкуса студентов посредством иностранных языков с использованием потенциала оригинального эстетически направленного материала, вооружение студентов знаниями по эстетике, культуре, различным видам искусства, общественной жизни, правоохранительной деятельности на иностранном языке, сопоставление социокультурных явлений страны изучаемого языка с аналогами в культуре своей страны.

В контрольных группах учебно-воспитательный процесс проводился традиционными методами.

В экспериментальных группах имела место вариативность методов воспитания эстетического вкуса. В отдельных группах преимущественно применялись методы внеаудиторной работы студентов, в других — методы аудиторной работы. Наилучшие результаты имели место в группах, где поочередно комбинировались различные методы ведения экспериментальной работы.

Внедрение в учебно-воспитательный процесс разработанных педагогических условий значительно повысило эффективность воспитания эстетического вкуса у студентов экспериментальных групп. Повышение уровня развитости эстетического вкуса имело место и в контрольных группах, но в значительно меньшей степени. Это свидетельствует о научной состоятельности гипотезы нашего исследования.

Ключевые слова: эстетическое воспитание студентов высших учебных заведений МВД Украины, уровни и критерии воспитанности эстетического вкуса, эстетически направленный учебный материал на иностранном языке, самостоятельная работа, интерактивные методы обучения.

Vertegel V. Developing aesthetic taste through foreign languages teaching in institutions of higher learning of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine.— Manuscript.

The dissertation for a scientific degree of Candidate of Pedagogical Sciences, specialty 13.00.07 – Theory and Methods of Education.— The Kherson State University, Kherson, 2008.

The dissertation is devoted to the problem of aesthetic taste development through foreign languages teaching to students in institutions of higher learning of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine. Pedagogical conditions of aesthetic taste development are especially emphasized in this research.

In the dissertation the aesthetic taste is analysed in the context of its pedagogical meaning. The issues of developing aesthetic taste in philosophical, psychological and pedagogical literature are characterised; the essential features of students’ self-educative activity and interactive methods of teaching as leading factors in the educational process of high school are revealed; correlation between language and thinking is considered; basic methodological grounds of foreign languages teaching in the non-linguistic institutions of higher learning are presented; pedagogical conditions of developing aesthetic taste through foreign languages teaching are determined; specifics of developing aesthetic taste of students of institutions of higher learning of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine are analysed.

The pedagogical conditions of developing aesthetic taste through foreign languages teaching have been elaborated and checked experimentally. We have worked out and grounded the role of foreign languages teaching for the development of aesthetic taste through experimental studying. Besides, the work contains recommendations on practical realisation of the conditions mentioned above including recommendations on introduction of the variety of forms and methods of foreign languages teaching provided with academic material of aesthetical character.

Key words: aesthetic education of students of institutions of higher learning of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, indexes and criteria of aesthetic taste levels, academic material of aesthetical character in foreign language, self-educative activity, interactive methods of teaching.

Реферат: Етика і відповідальність в менеджменті

Зміст

Вступ

1. Етичні виміри менеджменту.

2. Сутність етики.

3. Роль етики в бізнесі.

4. Сутність ділового етикету.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Професійна робота будь-якого працівника організації пов’язана з дотриманням етичних норм взаємовідносин з колегами, підлеглими, партнерами. Дотримання етики ділових відносин є одним з основних критеріїв оцінки професіоналізму як окремого працівника, так і організації в цілому.

Етичні норми службових відносин ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, нормах і правилах поведінки, але мають деякі особливості.

У сфері менеджменту праця, як правило, стає моральною цінністю, оскільки не завжди є джерелом існування, одним із потужних чинників формування людської гідності. Індивідуальна мораль у професійній сфері передбачає також усвідомлення свого професійного обов’язку. В свою чергу, керівники організацій несуть відповідальність за реалізацію професійних можливостей працівників, їх кар’єру, а значить, за соціальний статус.

Моральні та ділові якості людей для менеджера є об’єктом професійної діяльності. Вони повинні сприяти формуванню у працівників таких якостей:

професійних (рівень знань, навички, вміння, цілеспрямованість, знання мов);

морально-психологічних (комунікативність, толерантність, принциповість, вимогливість, витримка);

моральних (гуманність, чесність, доброта, гідність, повага до інших, порядність, справедливість).

Керівникам необхідно знати, які норми складаються в колективі. Від їх якості залежить робота організації. Головне завдання менеджменту полягає в тому, щоб працівників сприймали як особистостей, а трудові відносини формувалися як партнерство. Бувають випадки, коли керівники не враховують душевного стану своїх підлеглих. У такому разі працювати ефективно, особливо в мистецькій сфері, працівник не може. Тому в практиці світового менеджменту питанням ділової етики приділяють значну увагу, оскільки корпоративна мораль дозволяє посилити самоорганізацію і самодисципліну колективу.

Сучасний менеджмент пропонує певні заходи для забезпечення ділових етичних відносин:

впровадження етичних норм, що відображають систему цінностей організації;

організація навчання етиці ділового спілкування всього персоналу;

надання інформації про випадки як високо етичної поведінки, так і аморальних вчинків;

вивчення морального клімату в колективі і взаємовідносин між керівниками та підлеглими.

1. Етичні виміри менеджменту.

Практичну діяльність у кожній організації здійснюють конкретні менеджери і виконавці відповідно до своїх функцій і посадових обов’язків, які можуть бути зафіксовані у документах (посадових інструкціях) або ж становити предмет усних домовленостей. Але досвідчені фахівці добре знають: жодна найретельніша інструкція не може визначити всі аспекти дій. Тому нерідко всупереч інструктивним документам чи постановам працівники керуються власними уявленнями і цінностями під час виконання тієї чи іншої роботи. Тут як раз і підійшли до етичних аспектів менеджменту, котрі відображають ще один надзвичайно важливий механізм взаємодії суспільства й менеджменту.

Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки у різних країнах набувають однакової етичної поведінки. Так, наприклад, американське законодавство хабарі вважає злочином, але допускає їх певною мірою з боку американських фірм за кордоном. Так звані підмазки — невеликі виплати іноземним державним чиновникам з боку американських компаній для того, щоб прискорити прийняття рішень, не тільки не вважаються злочином, а й нерідко звільняються від оподаткування. Тобто напівпідпільні подачки готівкою вираховуються із сум, які підлягають оподаткуванню. Сума таких виплат, за даними американської статистики, становить щорічно 98,3 млрд. дол. Ці витрати спрямовуються на виплати митному персоналу за прискорення проходження митних формальностей, дрібних подарунків, чайових, прискорення прийняття рішень, але не можуть використовувати на підтримку збуту, започаткування нового бізнесу тощо.

Інший приклад досить типової етичної проблеми стосується дотримання антидемпінгового законодавства США металургійними підприємствами України, що експортували в 1996 році близько півмільйона тонн сталевого високоякісного вуглецевого обрізного листа на суму близько 200 млн. дол. Департамент торгівлі США в результаті антидемпінгового процесу, який було порушено двома американськими компаніями, установив з 1 липня 1997 року нові ставки ввізного мита для українських підприємств. Для “Азовсталі” вони становлять 100%, для комбінату ім. Ілліча — 177%, а для решти підприємств — 238%. Для наших менеджерів дане рішення було цілком несподіваним і, як вони вважають, несправедливим. Адже рівень рентабельності відносно собівартості дорівнює лише 7-10%. І начебто, на перший погляд, підстав для того, щоб вважати демпінговими ціни на українську металопродукцію, немає. Однак американська сторона мала для цього певні підстави.

По-перше, українські підприємства близько 100 тис. тонн металопродукції поставили через фірми-посередники із південноазіатських країн, що вважається піратськими поставками. Це негативно відбилося на іміджі українських підприємств. Зараз фірми-посередники збанкрутували або ж були ліквідовані, а питання українського металу існує.

По-друге, і це головне, українська економіка не має статусу ринкової, а вважається перехідною. Це дає можливість американському департаментові торгівлі вдаватися до широких маніпуляцій під час визначення “реальних” цін. Тому зараз один із пунктів, який обговорюється у відомій комісії “Кучма-Гор” — надання вітчизняній економіці статусу ринкової. А на переговорах між учасниками зазначеної антидемпінгової процедури українська сторона намагається призупинити введення в дію нових ставок ввізного мита на метал на 5 років. До речі, у США розглядається і декілька інших питань дотримання українських постачальниками вимог антидемпінгового законодавства США. Все це свідчить про актуальність етичних питань у сфері бізнесу.

2. Сутність етики.

Етика — система моральних принципів, яка зобов’язує відрізняти правильну поведінку від неправильної. Як видно з цього визначення, розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і виконавців.

Важливо розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин організації з навколишнім середовищем.
Що стосується організаційної етики та зовнішньої етики взаємовідносин організації з навколишнім середовищем, то можна скористатися вимогами, яких дотримуються провідні компанії у своїй діяльності, за оцінками Гарвардської школи бізнесу.

Етика відносин зі споживачами:

— безпечність товарів (послуг, робіт);

— надання інформації про товари і технологію їх виготовлення;

— право вибору покупцем товарів (послуг, робіт);

— урахування вимог споживачів;

— спонсорування освітніх програм безпечного використання продукції;

— поліпшення пакування і маркування;

— підвищення споживчої цінності продуктів;

— зменшення забрудненості продуктів.

Етика відносин зі співробітниками:

— відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості;

— особливий статус працівників із обмеженою дієздатністю;

— охорона здоров’я і техніка безпеки;

— навчання і розвиток персоналу;

— обговорення кар’єри;

— “Дитячий день” для працюючих батьків;

— програми оздоровлення і стрес-менеджменту. 

Етика довкілля:

— контроль забруднення;

— захист середовища;

— збереження природних ресурсів;

— утилізація (переробка) відходів.

Екологічна етика:

— уникнення несприятливого впливу фірми на природне середовище;

— дотримання екологічних стандартів;

— участь у поліпшенні екології.

Етика відносин із партнерами:

— дотримання зобов’язань;

— недопущення маніпулювання інвестиціями;

— урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку.

Етика взаємовідносин із конкурентами:

— запобігання таємних угод на ринках;

— використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки конкурентних стратегій;

— вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.

Етика відносин із суспільством:

— збереження і розширення зайнятості;

— соціальна відповідальність;

— урахування місцевих традицій, звичаїв;

— дарування коштів, продуктів, послуг, робочого часу працівникам;

— спонсорування проектів соціального добробуту;

— підтримування освіти і мистецтва;

— підтримування громадських рекреаційних програм;

— участь у громадських роботах, проектах.

Етика відносин з державою:

— дотримання законодавства;

— добросовісна звітність;

— виконання державних замовлень у зазначені строки;

— уникнення хабарництва у взаємовідносинах із державними службовцями.

Міжнародна етика:

— вироблення етичних стандартів, прийнятих у всьому світі;

— урахування національної культури;

— залучення місцевого персоналу;

— підтримування країн, що розвиваються, шляхом розвитку фірм з конкурентами стратегіями;

— дотримання відповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств.

Причини неетичної поведінки:

— недостатність законодавчої та нормативно-правової бази;

— значний обсяг “тіньової” економіки;

— конкурентна боротьба, що відсуває на дальній план етичні міркування;

— зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші періоди, тобто у кожному квартальному звіті;

— відсутність належного стимулювання етичної поведінки керівників;

— загальне зниження ролі етики в суспільстві;

— певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку компромісів між їхніми цінностями вищого керівництва;

— низькі моральні якості членів суспільства. 

Інструменти поліпшення етичності поведінки в організаціях:

— етичні стандарти (кодекси), які описують загальну систему цінностей, етичні правила, яких мають дотримуватися працівники компанії;

— комітети з етики, які роблять повсякденну оцінку практики з позиції етичних вимог. Деякі компанії замість таких комітетів, до складу яких включаються авторитетні працівники, запроваджують посади адвоката з етики;

— соціальні ревізії, які проводяться для аналізу й оцінки звітів і програм соціальної відповідальності компанії;

— навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників. 

3. Роль етики в бізнесі.

Етика накладає на бізнес систему обмежень, що представляє собою суму морально-етичних правил і традицій, що клались у даному суспільстві.
Етика бізнесу — ділова етика, що базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами і традиціями.
Репутація фірми утворюється із простої суми прикладів гідної поведінки її співробітників, яка демонструється:

— по відношенню до майна фірми;

— у ситуаціях, коли стикаються різні інтереси;

— при встановленні зовнішніх ділових зв’язків;

— при роботі з державними установами;

— у взаємовідносинах із клієнтами і конкурентами;

— у делікатних ситуаціях, коли перед співробітниками фірми стоїть проблема вибору: оприлюднити чи зберегти у таємниці приклад порушення колегами внутрішньо-фірмових правил та норм.

У розвинутих країнах сформувались три сучасні етичні концепції менеджменту (принципи ділової етики): утилітаризм, дотримання прав людини і справедливість, а також нова модель бізнесу. 

Утилітаризм виходить з того, що “правильні” рішення приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.

Концепція дотримання прав людини ґрунтується на добровільно взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.

Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, основується на поняттях порядності і чесності.

Намітилась тенденція переходу бізнесу від економічної моделі, яка була притаманна минулому, до соціо-економічної моделі, яка притаманна розвиненим країнам після 80-х років 20 століття. Пріоритети наведених моделей зазначено в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1.Порівняння моделей бізнесу

Пріоритети економічної моделі

Пріоритети соціо-економіної моделі
Виробництво

Якість життя
Експлуатація ресурсів

Збереження ресурсів
Ринкові рішення

Задоволення потреб
Економічна віддача від ресурсів

Збалансована економічна і соціальна віддача від ресурсів
Індивідуальні інтереси

Суспільні інтереси: люди працюють у системі, як того потребують коопераційні зв’язки
Бізнес розглядається переважно як закрита система

Бізнес розглядається переважно як відкрита система
Слабка взаємодія з урядовими органами

Активна взаємодія з урядовими органами

4. Сутність ділового етикету.

Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, і не може бути викладена за допомогою певного переліку правил поведінки і спілкування. Етика свою закінчену форму набуває у вигляді ділового етикету, який в цілому можна охарактеризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого у бізнес-середовищі.

Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в бізнесі, так як крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних із сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут — такт і вірність національному менталітету і бізнес-етикету (благо в теперішній час превалює бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону). Бізнес-етикет — поняття досить містке і не обмежується питаннями ділової субординації і переговорним процесом. Основними складовими є:

1.Правила привітання.

2.Правила звертання.

3.Правила представлення.

4.Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового листування).

5.Ділова субординація.

6.рекомендації щодо формування зовнішнього обліку ділової людини.

7.Етичні норми грошових відносин.

8.Правила обміну подарунками і сувенірами.

9.Прийнятність чайових.

Особливості службового етикету

В поняття службового (ділового) етикету входять норми і звичаї, регулюючі культуру поведінки людини в суспільстві.

Службовий (діловий) етикет, це є сукупність правил, пов’язаних з умінням тримати себе в суспільстві, зовнішньою охайністю, правильністю побудови бесіди і ведення листування, письменністю і ясністю викладу своїх думок, культурою поведінки за столом і в інших ситуаціях ділового і світського спілкування.

Етичний сенс етикету виявляється, перш за все, в тому, що з його допомогою ми одержуємо, можливість виразити пошану до людини.

„Зміст етикету” — визнання значущості людини або вияв пошани до нього, виражений у формі ввічливості, чемності”.

Залежно від призначення, соціальної приналежності його носіїв етикет може визначатися як придворний, дипломатичний, військовий, діловий і т.п.

Загальна тенденція, що характеризує сучасний етикет, — його демократизація, позбавлення від зайвої ускладненості і химерності, прагнення до природності і розумності. Ця тенденція, проте, не відміняє всієї суворості і обов’язковості застосування етикету, наприклад, в такій сфері, як міжнародне спілкування, де відступ від загальноприйнятих норм може завдати збитку і країні, і її представникам.

Що стосується ділового (службового) етикету, то він ґрунтується на тих же етичних нормах, що і світський. Білоруський дослідник І. Браім, відзначаючи взаємозв’язок ділового і світського етикетів, виділяє наступні загальні для них етичні норми:

— ввічливість, яка є виразом поважного відношення до людини. Проявляти ввічливість — значить, бажати добра людині. Суть ввічливості — доброзичливість; коректність або уміння тримати себе завжди в рамках пристойності, навіть в конфліктній ситуації.

Тактовність — відчуття міри, перевищивши яке, можна образити людину або не дати йому „зберегти особу” в скрутній ситуації;

— скромність — стриманість в оцінці своїх чеснот, знань і положення в суспільстві;

— благородність — здатність скоювати безкорисливі вчинки, не допускати приниження ради матеріальної або іншої вигоди.

Точність — відповідність слова справі, пунктуальність і відповідальність при виконанні узятих зобов’язань в діловому і світському спілкуванні.

В міжнародній сфері діловий етикет в цілому слідує нормам і традиціям, найбільш повно виражено в дипломатичному протоколі і етикеті. Під дипломатичним протоколом розуміється сукупність загальноприйнятих норм, правил і традицій, дотримуваних офіційними особами в міжнародному спілкуванні. При цьому дипломатичний етикет, як важлива частина протоколу, регламентує правила поведінки офіційних осіб під час різних заходів, що включають переговори, зустрічі делегацій, візити, бесіди, взаємні уявлення, прийоми і т.д.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої старовини до наших днів. В основі своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками самих різних соціально-політичних систем, існуючих в сучасному світі.

Дипломатичний протокол і діловий етикет носять наднаціональний характер і у зв’язку з цим отримали широке розповсюдження у сфері міжнародного ділового спілкування. Основні принципи протоколу відповідають етичним нормам ділового і світського спілкування і включають:

1) взаємну ввічливість;

2) такт;

3) невимушеність (природність, розкутість, але не фамільярність;

4) розумність (раціональність);

5) обов’язковість.

Висновок

Етику ділового спілкування слід ураховувати в різних її виявах: у відносинах між підприємством і соціальним середовищем; між підприємствами; усередині одного підприємства. Між сторонами того або іншого виду ділового спілкування існує своя специфіка. Задача полягає в тому, щоб сформулювати такі принципи ділового спілкування, яке не тільки відповідали кожному виду ділового спілкування, але і не суперечили загальним етичним принципам поведінки людей. Разом з тим, вони повинні служить надійним інструментом координації діяльності людей, залучених в ділове спілкування.

Стосовно менеджменту основний етичний принцип можна сформулювати таким чином: в діловому спілкуванні при ухваленні рішення про те, які цінності слід вважати за краще в даній ситуації, чинити так, щоб максимум твоєї волі був сумісна з етичними цінностями інших сторін, що беруть участь в спілкуванні, і допускала координацію інтересів всіх сторін.

Таким чином, в основі етики менеджменту повинна бути координація, а по можливості і гармонізація, інтересів. Природно, якщо воно здійснюється етичними засобами і в ім’я морально виправданих цілей. Тому менеджмент повинен постійно перевірятися етичною рефлексією, реабілітуючи мотиви вступу до нього. При цьому зробити етичні правильний вибір і ухвалити індивідуально рішення, часто справа зовсім не просте. Ринкові відносини надають свободу вибору, але разом з тим збільшують кількість варіантів рішення, породжують комплекс моральних дилем, що чекають ділових людей на кожному кроці в процесі їх діяльності і спілкування.

Норми моральності, що склалися є результатом тривалого по часу процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, бо не можна існувати не поважаючи одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Правила етикету вироблені сторіччями і направлені зокрема на запобігання конфліктів і поліпшення відносин між людьми. Ділова людина, діюча за правилами етикету, справляє якнайкраще враження на оточуючих, не прикладаючи до цього додаткових зусиль і зберігаючи при цьому власну чесноту.

Список використаної літератури

1. Шейнов В.П. Психологія і етика ділового контакту. – К., 2006.

2. Браім М.Н Етика ділового спілкування. – Мінськ, 1996.

3. Головин В. Азбука ділового етикету /Эхо планеты/.

4. Конева Е. В. Психология общения: Учеб. пособие. — Ярославль, 1992.

5. Лабунская В. А. Невербальное поведение. — Ростов, 1986.

6. Ниренберг Д., Калеро Г. Как читать человека словно книгу: Пер. с англ. — М., 1988.

Дипломная работа: Автоматизированное рабочее место секретаря агентства «Репетитор»

ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНТСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ

Государственное образовательное учреждение Высшего профессионального образования

«ИЖЕВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ТЕХНИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ»

Воткинский филиал

Кафедра «Организация вычислительных процессов и систем управления»

Дипломный проект

ТЕМА: Автоматизированное рабочее место секретаря агентства “Репетитор”

Выполнил студент группы С 6-45-3

А.Л. Иванов

Руководитель проекта

Инженер-программист К.С. Туров

Воткинск 2006

ВВЕДЕНИЕ

Каждый человек хочет получить хорошее образование. Для поступления в ВУЗ, абитуриенты должны сдать вступительные экзамены. Подготовка к ним должна быть серьезной и тщательной. Именно поэтому многие поступающие стараются заниматься дополнительно на специальных курсах или с репетиторами. Обычно поиск хорошего и опытного преподавателя занимает долгое время.

Основная задача агентства «Репетитор» — это поиск в короткие сроки преподавателя для занятий в группе или индивидуально. При этом необходимо учитывать свободное время, как преподавателя, так и ученика, а также адреса их места жительства или постоянной работы.

Поиск преподавателя по определенному предмету благодаря автоматизированному учету данных займет несколько секунд.

Улучшение работы агентства невозможно без использования компьютерной техники. Особенно важно не простое нагромождение компьютеров, а внедрение автоматизированной системы.

В настоящее время всё больше организаций стремиться автоматизировать рабочий процесс и использовать электронную информацию. Сейчас хранение, поиск и доступ к информации стали важным явлением не только для людей тесно связанных с деятельностью в сфере компьютерных технологий, но и входит в работу обычных людей (служащих, учащихся, и т.д.) помогая им сократить временные, материальные и даже физические затраты на поиск, приобретение, хранение, обмен различными материальными и нематериальными ресурсами.

До сих пор для поиска необходимых данных просматривают огромные папки с документами, а если данные потеряны по какой-либо причине, тогда приходится восстанавливать информацию заново. Иногда результаты были напрасными из-за недостатков самой организации хранения информации.

С развитием прогресса и компьютерного рынка программного обеспечения, в агентстве появилась необходимость создания программного продукта способного сократить все человеческие затраты и усилия, а главное оперативно выдавать результат необходимый работнику, а также заменить архивы на структурированное хранение в электронном виде.

Одним из возможных решений является создание автоматизированного рабочего места (АРМ), предназначенного для обработки специальной информации. Автоматизированное рабочее место секретаря (АРМС) должно облегчить труд секретаря на всех этапах по поиску и составлению отчетных документов.

Создание АРМ предполагает, что основные операции по накоплению, хранению и обработке информации возлагается на вычислительную технику, работник же выполняет только определенную часть ручных операций. Конечно, в работе агентства “Репетитор” присутствует много таких рутинных, часто повторяющихся операций, которые можно автоматизировать.

Компьютер позволяет хранить, изменять, добавлять, упорядочить данные, организовать их поиск.

Хранение данных в цифровом виде более целесообразно, чем хранение в виде бумаг. Компьютер предоставляет возможность быстрого поиска по нескольким параметрам.

АРМ можно определить как комплекс информационных ресурсов, программно-технических и организационно-технологических средств индивидуального и коллективного пользования.

Результатом создания АРМ будет:

снижение рутиной работ,

повышение производительности труда.

1. АНАЛИЗ ПРЕДМЕТНОЙ ОБЛАСТИ

база документооборот таблица

Общие свойства работы агентства ”Репетитор”

Создавая автоматизированную систему агентства “Репетитор”, необходимо тщательно изучить заданную предметную область, поскольку конечный результат работы напрямую зависит от качества ее исследования. Приведенная на рисунке 1.1 структурная схема предприятия наглядно отображает взаимосвязь предприятия с внешними объектами.

Основными функциями агентства “Репетитор” являются:

1 Прием заявок от клиентов

В соответствии с полученными от клиентов заявками, с указанными требованиями, репетиторское агентство производит подбор кандидатов (преподавателе). В требованиях к кандидату (преподавателю) указывается:

вид дисциплины (предмет)

опыт работы преподавателя

квалификация преподавателя

место проживания

и т.д.

Прием резюме от преподавателей

Полученные резюме являются основным источником информации о преподавателе. Здесь описываются основные данные преподавателя такие как: фамилия, имя, отчество, домашний адрес, контактный телефон, вид дисциплины (предмет), образование, его квалификация, опыт работы.

Поиск кандидатов (преподавателей) на должность репетитора

Кандидаты (преподаватели), соответствующие требованиям

клиента отбираются из общего списка для предоставления их резюме клиенту. Клиент, на своё усмотрение, отбирает предоставленных кандидатов.

4 Выдача клиенту акта приёма-сдачи

В акте приема-сдачи указывается перечень кандидатов предоставленных работодателю и полная стоимость оказанных услуг.

5 Составление отчетных документов

Отчетными документами кадрового агентства являются:

а) Резюме преподавателя

Резюме является основным источником информации при подборе преподавателей.

б) Лист заявка.

Информация получаемая от клиента для подбора преподавателей на должность репетитора.

в) Договор с клиентом.

Документ, на основе которого производятся расчеты клиента с репетиторским агентством.

г) Акт приема-сдачи.

Документ, отражающий род работы проделанной репетиторским агентством по поиску и предоставлению преподавателей клиенту.

На рисунке 1 приведено графическое представление взаимодействия агентства “Репетитор” с внешними объектами.

1.2 Описание функций

1 Регистрация новых клиентов

Данная функция должна обеспечивать внесение информации в БД о новом клиенте и о его условиях подбора преподавателя, при этом от клиента требуется заявка и участие в составлении договора.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 1 — Взаимодействие агентства “Репетитор” с внешними объектами.

Регистрация новых преподавателей

В БД вносится подробная информация о преподавателе на основе предоставленного им резюме.

Составление списков групп

Создаётся отчёт, в котором содержится список клиентов, у которых условия поиска преподавателя совпадают.

Запрос о клиентах без группы

Выводится список клиентов не занесённых ни в одну из существующих групп.

Итогом описания предметной области является таблица «Документ-Функция», в которых отображается функциональное назначение каждого из перечисленных выше документов и место их в учетной цепи. Заполнив таблицу, мы получим более полную картину описанной предметной области, а также места пересечения документов и их взаимосвязь.

Таблица 1 — «Документ-Функция»

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"Документы

Функции

Договор с преподавателем

Договор с клиентом

Отчёт — список группы

Отчёт – список клиентов без группы

Отчёт — должники

Резюме преподавателя

Заявка клиента
Регистрация новых клиентов

+

+

Регистрация новых преподавателей

+

+

Составление списков групп

+

Запрос о клиентах без группы

+

Клиенты-должники

+

2. Проектирование базы данных

2.1 Взаимосвязь этапов проектирования

Начальным шагом проектирования является построение инфологической модели. Предварительная инфологическая модель строится ещё на предпроектной стадии и затем уточняется на более поздних стадиях проектирования. Затем на её основе строится даталогическая модель. Физическая и внешняя модели после этого могут строится в любой последовательности по отношению друг к другу, в том числе и параллельно.

На рисунке показана зависимость этапов проектирования БД. Как видно из рисунка, при проектировании БД возможен возврат на предыдущие уровни. При этом возможны два типа возврата: первый обусловлен необходимостью пересмотра результата проектирования, второй тип вызван потребностью уточнения предыдущей модели (как правило, инфологической) в целях получения дополнительной информации для проектирования или при выявлении противоречий в модели.

Для привязки даталогической модели к среде хранения используется модель данных физического уровня. Эта модель определяет используемые запоминающие устройства и способы физической организации данных в среде хранения. Модель физического уровня также строится с учётом возможностей, предоставляемых СУБД. Описание физической структуры азы данных называется схемой хранения. Соответственно этап проектирования БД называется физическим проектированием. К числу работ выполняемых на этапе физического проектирования, относятся: выбор типа носителя, определение размера физического блока, управление размещением данных на внешнем носителе, управление свободной памятью, определение целесообразности сжатия данных и используемых методов сжатия.

В некоторых СУБД, помимо описания общей логической структуры базы данных, имеется возможность описать логическую структуру БД с точки зрения конкретного пользователя. Такая модель называется внешней, а её описание называется подсхемой. Использование подсхем облегчает работу пользователя, так как он должен знать структуру не всей БД, а только той её части, которая имеет к нему непосредственное отношение. Последовательность этапов проектирования изображена на рисунке 2.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 2 — Взаимосвязь этапов проектирования

2.2 Описание СУБД Access

База данных – это совокупность данных (таблиц), хранящихся вместе и связанных друг с другом. Таким образом можно сказать, что база данных – это специальное электронное хранилище взаимосвязанных данных. Система управления базами данных (СУБД) представляет собой совокупность программного обеспечения, необходимого для ведения и использования баз данных.

Прежде чем начать проектирование необходимо определиться с выбором СУБД. Для разработки данного дипломного проекта мною была выбрана СУБД MS Access. Microsof Access представляет собой реляционную СУБД с очень широкими возможностями. В настоящее время Access стала самой продаваемой в мире системой управления базами данных, потому что в ней оптимальным образом сочетаются мощность и лёгкость в использовании. Она достаточно мощна и насыщена для того, чтобы пользователи могли создать с её помощью законченные приложения с незначительным использованием примеров программирования VBA, который может использоваться для разработки более совершенных приложений. Кроме того, пакет Access достаточно лёгок в использовании, так что за короткое время новичок может научиться управлять своими собственными данными при помощи Access.

Access облегчает пользователям работу с БД. Вы можете создавать таблицы, редактировать данные и использовать запросы для поиска нужных данных, затрачивая при этом минимум усилий. Также Access включает в себя ряд специализированных программ – Мастеров, которые способны вместо программиста выполнять разработку форм ввода данных и отчётов.

Основой любой БД, создаваемой в Access, являются таблицы. В них содержится полное описание всех полей, которые содержит данная БД, с описанием типа поля и его краткой характеристикой. Создать таблицу можно как при помощи мастера таблиц, так и в режиме конструктора. Одним из условий устойчивой работы БД, разрабатываемой в Access, является правильное разбитие данных по нескольким таблицам и создание связей между этими таблицами. В БД “Репетитор” вся информация разбита на семь таблиц содержащих данные о клиентах и преподавателях.

Благодаря имеющимся связям достигаются следующие преимущества:

Удаётся избежать дублирования информации. Все необходимые данные можно хранить только в одной таблице. Так, например, нет необходимости для каждого счёта заново вводить наименования продуктов и адрес клиента – достаточно задать нужные связи. Это весьма облегчает работу и позволяет избежать ошибок.

В реляционных БД легко производить изменения. Если в таблице адресов изменить адрес конкретного клиента, то правильная информация автоматически будет связана с другими таблицами, ссылающимися на таблицу клиентов.

В реляционной БД легко избежать установления ошибочных связей между различными таблицами данных, а необходимый объём памяти сокращён до минимума.

В Access используются следующие основные типы данных:

1. Текстовый

Размер данного типа составляет до 255 символов, включая буквы, цифры и специальные символы.

2.Числовой

Этот тип содержит числовые данные, которые используются в вычислениях. Вид чисел, которые содержат поля данного типа, и точность вычислений зависят от размера, который пользователь даст числовому полю. Некоторые числовые поля содержат только целые числа, другие могут содержать числа со множеством десятичных знаков.

3.Счётчик

Содержит последовательные числа, которые Access вводит автоматически. Access помещает число 1 в первую запись поля, которую пользователь вводит в таблицу, число 2 во вторую запись и т.д. Нельзя изменить числа, которые Access вводит в это поле.

4.Дата/время

Содержит даты и время. В зависимости от формата , который пользователь присваивает полю, можно вводить в него календарные данные или значения времени в той или иной форме.

Мастер подстановок позволяет создать поле , при помощи которого пользователь может выбрать значения из списка.

Access автоматически осуществляет программную проверку ввода данных на основе типа поля. Например, в числовом поле можно ввести только числа, а в поле с датой можно ввести только действительные календарные даты. Если пользователь ввести в поле данные не того типа , то они не будут приняты и пользователь получит от Access сообщение об ошибке.

Microsoft Access является настольной СУБД реляционного типа, которая имеет все необходимые средства для выполнения трех основных функций СУБД:

определенные данные (описание структуры базы данных)

обработка данных

управление данными

Достоинством Access является то, что в отличие от других настольных СУБД, она хранит всю необходимую информацию в одном файле, хотя и распределяется по разным таблицам.

Инфологическая модель

Для того чтобы спроектировать структуру базы данных, необходима исходная информация о предметной области. Желательно, чтобы эта информация была представлена в формализованном виде. Такое формализованное описание предметной области и называется инфологической моделью предметной области или концептуальной моделью.

При проектирование инфологической модели мною было использовано Case-средство ERWin. Erwin – средство концептуального моделирования базы данных. Erwin реализует проектирование схемы базы данных, генерацию ее описания на языке целевой СУБД .

2.3.1 Описание таблиц

Далее после создания схемы БД в ERWin более детально рассмотрим каждую таблицу в отдельности, где жирным и подчёркнутым шрифтом выделен первичный ключ, а просто жирным внешний ключ. Первичные и внешние ключи необходимы для реализации связи между таблицами.

Для полноценной работы агентства необходимы клиенты, информация о которых где-то должна хранится. В данном случае в БД информацию о клиентах содержит таблица «КЛИЕНТЫ», содержащая поля:

№ клиента

Код группы

Фамилия

Имя

Отчество

Предмет

Школа

Класс

Дата регистрации

Улица

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 3 — Инфологическая модель.

Дом

Квартира

Для взаимосвязи агентства и клиента необходимо составить договор:

Код договора

№ клиента

№ договора

Дата заключения

ДОГОВОР

Телефоны клиентов занесены в отдельную таблицу “ ТЛЕФОНЫ КЛИЕНТОВ”:

Код клиента

№ клиента

Номер телефона

Соответственно для обучения клиентов необходимы преподаватели, данные которых находятся в таблице “ ПРЕПОДАВАТЕЛИ ” :

№ преподавателя

Фамилия

Имя

Отчество

Дата регистрации

Улица

Дом

Квартира

Для взаимосвязи агентства и преподавателя необходимо составить договор:

Код договора

№ преподавателя

№ договора

Дата заключения

ДОГОВОР

Телефоны преподавателей, как и телефоны клиентов занесены в отдельную таблицу “ТЕЛЕФОНЫ ПРЕПОДАВАТЕЛЕЙ”:

Код телефона

№ преподавателя

Номер телефона

Так как каждому клиенту невозможно подобрать индивидуального преподавателя, все клиенты разделены на группы, информация о которых хранится в таблице “ГРУППА”:

Код группы

№ группы

№ клиента

№ преподавателя

Само собой при регистрации клиента необходимо составить договор:

Код договора

№ клиента

№ договора

Дата заключения

ДОГОВОР

Аналогично необходимо составление договора и с преподавателем:

Код договора

№ преподавателя

№ договора

Дата заключения

ДОГОВОР

Даталогическая модель

Даталогическая модель строится на основании инфологической модели и выполняется на языке описания данных конкретной СУБД. Каждому полю таблицы назначается имя, тип и размер. Тип данных поля таблицы определяет тип информации, которая будет размещаться в этом поле. Полям можно назначать только те типы данных, с которыми работает СУБД.

2.4.1 Описание таблиц

Таблица “ГРУППА” содержит информацию о группах клиентов.

Таблица 2 — “ГРУППА”

Имя поля

Тип данных

Размер
Код группы

Счетчик

Длинное целое
№ клиента

Числовой

Длинное целое
№ группы

Текстовый

7
№ преподавателя

Числовой

Длинное целое

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 4 — Даталогическая модель

Таблица “КЛИЕНТЫ” содержит подробную информацию о клиентах

Таблица 3- “КЛИЕНТЫ”

Имя поля

Тип данных

Размер
№ клиента

Счетчик

Длинное целое
Фамилия

Текстовый

30
Имя

Текстовый

20
Отчество

Текстовый

25
Предмет

Текстовый

50
Школа

Текстовый

10
Класс

Текстовый

4
Дата регистрации

Дата/время

Краткий формат даты
Улица

Текстовый

20
Дом

Текстовый

7
Квартира

Текстовый

3
Код группы

Числовой

Длинное целое

Таблица “Договор с клиентом” содержит информацию о договоре

Таблица 4- “ДОГОВОР С КЛИЕНТОМ”

Имя поля

Тип данных

Размер
Код договора

Счетчик

Длинное целое
№ клиента

Числовой

Длинное целое
№ договора

Текстовый

10
Дата заключения

Датавремя

Длинное целое
ДОГОВОР

Поле МЕМО

—

Таблица “ПРЕПОДАВАТЕЛИ” содержит информацию о преподавателях.

Таблица 5 — “ПРЕПОДАВАТЕЛИ”

Имя поля

Тип данных

Размер
№ преподавателя

Счетчик

Длинное целое
Фамилия

Текстовый

30
Имя

Текстовый

20
Отчество

Текстовый

20
Предмет

Текстовый

50
Дата регистрации

Дата/время

Краткий формат даты
Улица

Текстовый

30
Дом

Текстовый

3
Квартира

Текстовый

3

Таблица “Договор с преподавателем” содержит информацию о договоре

Таблица 6 — “ДОГОВОР С ПРЕПОДАВАТЕЛЕМ”

Имя поля

Тип данных

Размер
Код договора

Счетчик

Длинное целое
№ преподавателя

Числовой

Длинное целое
№ договора

Текстовый

10
Дата заключения

Датавремя

Длинное целое
ДОГОВОР

Поле МЕМО

—

Таблица 7 — “РАСПИСАНИЕ”

Имя поля

Тип данных

Размер
Код расписания

Счетчик

Длинное целое
День недели

Текстовый

10
Код группы

Числовой

Длинное целое
Предмет

Текстовый

50
Время

Дата/время

Краткий формат даты
№ преподавателя

Числовой

Длинное целое

Таблица 8 — “ТЕЛЕФОНЫ КЛИЕНТОВ”

Имя поля

Тип данных

Размер
№ клиента

Числовой

Длинное целое
код телефона

Счетчик

Длинное целое
№ телефона

Текстовый

16

Таблица 9 — “ТЕЛЕФОНЫ ПРЕПОДАВАТЕЛЕЙ”

Имя поля

Тип данных

Размер
Код телефона

Счетчик

Длинное целое
№ преподавателя

Числовой

Длинное целое
№ номер телефона

Текстовый

16

2.5 Целостность базы данных

Обеспечение целостности данных является важнейшей задачей при проектировании и эксплуатации систем обработки данных. Проблема целостности состоит в обеспечении правильности данных в базе данных в любой момент времени. Целостность – актуальность и непротиворечивость информации, её защищённость от разрушения и несанкционированного изменения. Целостность является одним из аспектов информационной безопасности на ряду с доступностью – возможностью с приемлемыми затратами получить требуемую информационную услугу, и конфиденциальностью – защитой от несанкционированного прочтения.

Для обеспечения ссылочной целостности базы данных, необходимо определить действия, выполняемые с базой данных при выполнении функции добавления записи в таблицу, изменение и удаление. К таким действиям относят:

Каскадное обновление связанных полей ;

Каскадное удаление связанных записей;

2.6 Описание связей

1.В агентстве могут работать множество преподавателей. Вся информация о них заносится в таблицу “ПРЕПОДАВАТЕЛИ”. При этом каждый отдельны преподаватель может иметь несколько телефонов, поэтому в данном случае используется связь “ один-ко-многим” :

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 5 — Связь таблиц “ТЕЛЕФОНЫ ПРЕПОДАВАТЕЛЕЙ” и “ПРЕПОДАВАТЕЛИ”

2. Связь таблиц “КЛИЕНТЫ” и “ТЕЛЕФОНЫ КЛИЕНТОВ”

осуществляется аналогично связи таблиц “ ПРЕПОДАВАТЕЛИ” и “ ТЕЛЕФОНЫ ПРЕПОДАВАТЕЛЕЙ”, в каждой группе находится множество клиентов, в то время как один отдельный клиент не может находиться в нескольких группах: связь “один-ко-многим”.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 6 — Связь таблиц “КЛИЕНТЫ” и “ТЕЛЕФОНЫ КЛИЕНТОВ”

Связь таблиц “КЛИЕНТ” и “ДОГОВОР С КЛИЕНТОМ”

Один клиент может иметь и несколько договоров: связь “один-ко-многим”.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 7 — Связь таблиц “КЛИЕНТ” и “ДОГОВОР С КЛИЕНТОМ”

Связь таблиц “ПРЕПОДАВАТЕЛИ” и “ДОГОВОР С ПРЕПОДАВАТЕЛЕМ”.

Один преподаватель может иметь и несколько договоров: связь “один-ко-многим”.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 8 — Связь таблиц “ПРЕПОДАВАТЕЛИ” и “ДОГОВОР С ПРЕПОДАВАТЕЛЕМ”.

Связь таблиц “ГРУППА” и “ПРЕПОДАВАТЕЛИ”

Один преподаватель может обучать несколько групп: связь “один-ко-многим”.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 9 — Связь таблиц “ГРУППА” и “ПРЕПОДАВАТЕЛИ”

3. Проектирование и создание системы

Одним из основополагающих элементов Microsoft Access, как и вообще любой СУЬД, является таблица. Таблицы проектируемой системы были созданы на основе таблиц, которые были определены, при проектировании даталогической модели. Таким образом, вся исходная информация хранится в следующих таблицах:

Клиенты

Телефоны клиентов

Преподаватели

Телефоны преподавателей

Расписание

Группа

Договор с клиентом

Договор с преподавателем

На рисунке 10 представлена схема данных проектируемой системы. На данной схеме показаны связи между созданными таблицами.

3.1 Создание запросов

Запросы – это те же самые таблицы, только они заполняются не вручную, а при помощи заранее заданных формул и зависимостей.

В ходе проектирования данной системы были созданы следующие запросы:

Поиск клиента

Поиск преподавателя

Список всех клиентов

Список всех преподавателей

Список группы

Список клиентов без группы

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 10 – Схема данных

Далее опишем каждый запрос.

Запрос “Поиск клиента”

Запрос “Поиск клиента” позволяет быстро вывести данные об интересующем нас клиенте. Для этого необходимо ввести фамилию интересующего нас клиента. На результат выполнения запроса установлено условие отбора-[Forms]![Клиенты].[Text] Для вывода информации используются следующие таблицы: “Клиенты”, “Группа” и “Телефоны клиентов”. При этом выводится информация:

№ клиента

Фамилия

Имя

Отчество

№ группы

Предмет

Школа

Класс

Дата регистрации

Улица

Дом

Квартира

Уплатил

№ телефона

Конструктор:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 11 — Запрос “Поиск клиента” в режиме конструктора

Режим таблицы:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 12 — Запрос “Поиск клиента” в режиме таблицы

Запрос “Поиск преподавателей”

Запрос “Поиск преподавателей” позволяет быстро вывести данные об интересующем нас преподаватели. Для этого необходимо ввести фамилию интересующего нас преподавателя. На результат выполнения запроса установлено условие отбора-[Forms]![Преподаватели].[Text] Для вывода информации используются следующие таблицы: “Клиенты”, “Группа” и “Телефоны клиентов”. При этом выводится информация:

№ преподавателя

Фамилия

Имя

Отчество

Предмет

Дата регистрации

Улица

Квартира

Дом

№ телефона

Конструктор:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 13 — Запрос “Поиск преподавателей” в режиме конструктора

Режим таблицы:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 14 — Запрос “Поиск преподавателей”в режиме таблицы

Запрос “Список всех клиентов”

Запрос “Список всех клиентов” был создан для наглядного отображения данных, о регистрируемых в агентстве клиентах, при этом условие отбора отсутствует. Выводится следующая информация:

№ клиента

Фамилия

Имя

Отчество

№ группы

Предмет

Дата регистрации

Улица

Дом

Квартира

Уплатил

№ телефона

Для того, чтобы получить эти данные, и был создан запрос “Список всех клиентов” на основе трёх таблиц, в которых хранятся эти данные: “Клиенты” , “Телефоны клиентов” и “Группа”.

Конструктор:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 15- Запрос “Список всех клиентов” в режиме конструктора

Режим таблицы:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 16 — Запрос “Список всех клиентов” в режиме таблицы

Запрос “Список всех преподавателей”

Запрос “Список всех преподавателей” был создан для наглядного отображения данных, о регистрируемых в агентстве преподавателях, а именно:

№ преподавателя

Фамилия

Имя

Отчество

Предмет

Дата регистрации

Улица

Квартира

Дом

№ телефон

Для получения этих данных запрос “Список всех преподавателей” был создан на основе двух таблиц, в которых хранится исходная информация: “Преподаватели” и “Телефоны преподавателей”. В данном запросе, как и в запросе связанном с клиентами, условия отбора отсутствуют.

Конструктор:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 17 — Запрос “Список всех преподавателей” в режиме конструктора

Режим таблицы:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 18 — Запрос “Список всех преподавателей” в режиме таблицы

Запрос “Список группы”

При помощи запроса “Список группы” можно узнать список отдельной группы. При этом отображаются следующие данные:

№ группы

Фамилия

Имя

Отчество

На результат выполнения запроса установлено условие отбора по номеру группы- [Forms]![отчеты]![группа].[Text]. Таким образом осуществляется проверка клиентов находящихся в одной группе.

Данный запрос был создан на основе двух таблиц: “Клиенты” и “Группа”.

Конструктор:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 19- Запрос “Список группы” в режиме конструктора

Режим таблицы:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 20- Запрос “Список группы” в режиме таблицы

Запрос “Список клиентов без группы”

Запрос “Список клиентов без группы” предназначен для отображения клиентов не занесённых ни в одну из групп. Все клиенты для которых не найдена группа для занятий заносятся в 0 группу. Следовательно условием отбора является равенство № группы 0. Для вывода данной информации используются таблицы: “Клиенты” и “Группа”. При этом отображаются следующие данные:

№ группы

Фамилия

Имя

Отчество

Конструктор:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 21 — Запрос “Список клиентов без группы” в режиме конструктора

Режим таблицы:

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 22- Запрос “Список клиентов без группы” в режиме таблицы

3.2 Создание форм

Следующим этапом при создании системы является создание форм. Формы в Microsoft Access являются пользовательским интерфейсом, то есть пользователь общается с СУБД посредством форм. Таким образом, насколько удачно спроектирована пользовательская форма, настолько удобной получится созданная СУБД.

При запуске файла базы данных, первой открывается “Главная форма”, которая является кнопочной. Данная форма представлена на рисунке 23.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 23 – Главная форма

На данной форме отображаются следующие кнопки:

КЛИЕНТЫ

ПРЕПОДАВАТЕЛИ

ГРУППА

ЗАПРОСЫ

ОТЧЁТЫ

РАСПИСАНИЕ

ЗАКРЫТЬ ФОРМУ

При нажатии на кнопки КЛИЕНТЫ, ПРЕПОДАВАТЕЛИ и ГРУППА открываются следующие формы:

Форма КЛИЕНТЫ предназначена для занесения данных о новых клиентах и внесения изменений в уже существующих записях. Кроме того, на ней имеется кнопка “ДОГОВОР”, при нажатии на которую открывается форма “Договор с клиентом”. Обе формы представлены на рисунке 24.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 24 — Форма КЛИЕНТЫ и Договор с клиентом

Форма ПРЕПОДАВАТЕЛИ предназначена для внесения данных о преподавателях. Кроме того, на ней имеется кнопка “ДОГОВОР”, при нажатии на которую открывается форма “Договор с преподавателем”. Обе формы представлены на рисунке 25.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 25 — Форма ПРЕПОДАВАТЕЛИ и Договор с преподавателем

Форма ГРУППА нужна для записи информации о группе (рисунок 26).

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 26 — Форма ГРУППА

Следующая группа кнопок ЗАПОСЫ и ОТЧЁТЫ. При нажатии на кнопку ЗАПРОСЫ открывается кнопочная форма с одноимённым названием.

Графическое представление данной формы представлено на рисунке 27.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 27 – Форма ЗАПРОСЫ

На данной форме (ЗАПРОСЫ) располагаются две группы кнопок:

1.Списки

Списки всех клиентов

Списки всех преподавателей

Список группы

Список клиентов без группы

2.Поиск

Поиск клиента

Поиск преподавателя

При нажатии на каждую из перечисленных кнопок открывается соответствующий ее названию запрос.

При нажатии на кнопку ОТЧЁТЫ на “Главной форме”, на экране появляется одноимённая форма (рисунок 28).

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 28- Форма ОТЧЁТЫ

Данная форма (ОТЧЁТЫ) является практически зеркальным отражением формы ЗАПРОСЫ, с той лишь разницей, что при нажатии на кнопки этой формы открываются отчёты.

Кнопка РАСПИСАНИЕ открывает приложение Microsoft Office Excel, которое содержит общее расписание. Данное расписание представлено на рисунке 29.

Кнопка ЗАКРЫТЬ ФОРМУ служит для закрытия главной формы.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 29- Расписание

3.3 Создание отчётов

Источником данных для большинства отчетов являются одноименные запросы. Большинство отчётов однотипны. Один из отчётов представлен на рисунке 30

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 30- Отчёты

Отчёт “Договор с клиентом” и “Договор с преподавателем” идентичны и один из них изображён на рисунке 31.

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Рисунок 31- Отчёт “Договор с клиентом”

Заключение

В результате проделанной работы были получены следующие результаты:

— проведен анализ работы агентства “Репетитор”

— составлено описание документооборота

— разработана инфологическая модель база данных, содержащая в себе информацию о клиентах, преподавателях, договорах.

В данной дипломной работе разработана база данных «Автоматизированное рабочее место секретаря агентства “Репетитор”». В результате анализа данных приведены необходимые поля базы данных, их структура и тип. Построены таблицы и связи между ними. Показаны определенные правила, по которым проектируется база данных.

Спроектированная база данных дает возможность облегчить работу агентства и применять поисковые системы для выбора необходимых сведений о клиентах и преподавателях.

Список использованных источников

1 Д. Вейскас, Эффективная работа в среде Microsoft Access 2 (перевод с англ.) – СПБ: Питер,1997г. – 864с.

2 П.Ю. Дубнов, Access 2002 – М.:ДМК Пресс, 2004г. – 320с.

3 С.В. Маклаков, BPwin и Erwin CASE – средства разработки информационных систем – М.: Диалог. МЦФИ, 2000

4 Т.С. Карпова, База данных: модели, разработка, реализация – СПБ.: Питер, 2004г. – 304с.

5 А.Д. Хоменко, В.М. Цыганков, М.Т. Мальцев, Базы данных:___ Учебник для высших заведений/Под редакцией профессора А.Д. Хоменко.- СПб.; КОРОНА принт, 2000. – 416с.

6 С.В. Диго, Базы данных: проектирование и использование: [учебник для ВУЗов по специальности “Прикладная информатика”]

ПРИЛОЖЕНИЯ

Приложение А Техническое задание

ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ

Государственное образовательное учреждение Высшего профессионального образования

«ИЖЕВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ТЕХНИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ»

Воткинский филиал

Разработка базы данных «Автоматизированное рабочее место секретаря агентства “Репетитор”»

Введение

Любой здравомыслящий человек стремится получить хорошее образование. Чтобы поступить в ВУЗ, школьники должны выдержать вступительные экзамены. Подготовка к ним должна быть серьезной и тщательной. Поэтому многие старшеклассники стараются заниматься дополнительно на специальных курсах или с репетиторами. Обычно поиск надежного и опытного преподавателя занимает долгое время.

Задача агентства «Репетитор» — в короткие сроки находить своим клиентам преподавателя для занятий в группе или индивидуально. При этом необходимо учитывать свободное время, как преподавателя, так и ученика, а также адреса их места жительства или постоянной работы. Поиск преподавателя по определенному предмету благодаря автоматизированному учету данных займет несколько секунд.

Улучшение работы агентства невозможно без использования компьютерной техники. Особенно важно не простое нагромождение компьютеров, а внедрение автоматизированной системы.

Автоматизированное рабочее место секретаря (АРМС) должно облегчить труд секретаря на всех операциях по поиску и составлению отчетных документов.

1 Основание для разработки.

Настоящая разработка ведётся на основании задания выданного кафедрой ОВП и СУ

Наименование работы: Автоматизированное рабочее место секретаря агентства «Репетитор».

2 Назначение разработки

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства «Репетитор» должно обеспечивать выполнение следующих функций:

Поиск нужного преподавателя

Поиск клиентов для формирования групп

Заполнение расписания

Заполнение данных о клиенте

Заполнение данных о преподавателе

Архивное резервирование данных

Выдача отчётных документов:

Списки групп

Списки клиентов без группы

Списки всех клиентов

и т.д.

3 Требования к программе (программному изделию)

3.1 Требования к функциональным характеристикам

АРМС должно выполнять следующие функции:

ввод / удаление клиента

внесение изменений о клиенте

ввод / удаление преподавателя

внесение изменений о преподавателе

внесение изменений в расписание

поиск клиента в базе данных

поиск преподавателя в базе данных

составление и печать отчётных документов:

Договор с преподавателем

Договор с клиентом

Запрос о клиентах без группы

и т.д.

3.2. Требования к надёжности

Система должна обеспечивать:

архивное сохранение на внешних носителях

соответствие типов вводимых данных

3.3. Требования к составу и параметрам технических средств

Минимальные требования для компьютера оператора ЭВМ: Процессор: не ниже Cel433. Оперативная память: не менее 64 Мб Объём свободного пространства на жёстком диске: не менее 60 Мб. VGA видеокарта. Принтер.

3.4. Требования к информационной и программной совместимости

WINDOWS 95 и выше

МS Access 97 и выше.

4 Требования к документации

4.1 Пояснительная записка:

Введение

1 Анализ предметной области

1.1 Общие сведения о работе агентства “Репетитор”

1.2 Описание функций

2 Проектирование базы данных

2.1 Взаимосвязь этапов проектирования

2.2 Описание СУБД Access

2.3 Инфологическая модель

2.3.1 Описание таблиц

2.4 Даталогическая модель

2.4.1 Описание таблиц

2.5 Описание связей

2.6 Целостность базы данных

3 Проектирование и создание системы

3.1 Создание запросов

3.2 Создание форм

3.3 Создание отчётов

Заключение

Список использованных источников

Приложение А – Техническое задание

Приложение Б – Графические листы

4.2 Графическая часть:

Тема, Цели, Задачи

Схемы работы агентства “Репетитор”

Инфологическая модель

Даталогическая модель

Схема пользовательского интерфейса

Главная форма

Расписание

5 Стадии и этапы разработки

5.1Утверждение у заказчика технического задания

Подготовка технического задания

Согласование технического задания у руководителя дипломного проектирования

Согласование технического задания с заказчиком

5.2 Разработка программного обеспечения комплекса

Разработка отдельных модулей программы

Связывание модулей в единый программный комплекс

Оформление интерфейса программы

Разработка модуля печати отчетных документов

5.3 Согласование у заказчика перечня и форм отчётных документов

5.4 Пробная эксплуатация комплекса с целью отработки возможных неисправностей.

частичное заполнение таблиц “КЛИЕНТЫ”, “ПРЕПОДАВАТЕЛИ”

5.5 Демонстрация работы программы заказчику

Порядок контроля и приёмки

6.1 До демонстрации работы

6.1.1 Утверждение заказчиком форм отчётных документов

6.2 Во время демонстрации работы:

6.2.1 Ввод нового клиента / исключение клиента

6.2.2 Заполнение таблицы “КЛИЕНТЫ”

6.2.3 Ввод нового преподавателя / исключение преподавателя

6.2.4 Заполнение таблицы “ПРЕПОДАВАТЕЛИ”

6.2.5 Поиск клиента / преподавателя в базе данных

6.2.6 Печать отчётных документов

Приложение Б Графическая часть

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства «Репетитор»

Цель:

Создание базы данных для автоматизированное рабочее место секретаря агентства «Репетитор», с целью облегчения работы сотрудника организации по регистрации, поиску и удалению клиента.

Задачи:

Анализ предметной области

Проектирование и создание базы данных системы

Создание приложений

Автоматизированное рабочее место секретаря агентства "Репетитор"

Дипломная работа: Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ «Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод»)

ДИПЛОМНА РОБОТА

СПЕЦІАЛІСТА

Управління активами підприємства

(на прикладі ВАТ «Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод»)

Студента(ки) ___________________

____________________________

(прізвище, ім’я та по батькові)

Спеціальність «Фінанси»

Керівник дипломної роботи

_________________________

Дніпропетровськ

2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність та структура активів підприємства

1.2 Методологія оцінки ефективності управління необоротними активами підприємства

1.3 Методологія оцінки ефективності управління оборотними активами підприємства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ВАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ» У 2005 -2007 РОКАХ

2.1. Характеристика діяльності ВАТ „Інтерпайп НТЗ” …

2.2. Аналіз управління активами в ВАТ „Інтерпайп НТЗ”

2.3. Оцінка фінансового стану ВАТ „Інтерпайп НТЗ”

2.4. Аналіз ефективності діяльності та ділової активності ВАТ „Інтерпайп НТЗ”

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ВАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ»

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дипломного дослідження полягає в необхідності оцін-ки поточного стану та розробки перспективної стратегії підвищення ефективності діяльності металургійних підприємств України в умовах вступу України в Світову організацію торгівлі та зняття протекціоністських бар’єрів проти експорту українського метала в країни світу.

Об’єктом дипломного дослідження було підприємство ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський металургійний завод» (м.Дніпропетровськ).

Предметом дипломного дослідження була оцінка ефективності управління активами металургійного підприємства ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський металургійний завод».

Метою дипломного дослідження була розробка пропозицій по покращанню ефективності управління активами металургійного підприємства ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський металургійний завод».

Основними завданнями дипломного дослідження були:

проведення теоретичного аналізу сутності та структури активів промислового підприємства в Україні;

виконання аналізу діяльності підприємства ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2003 -2007 роках та оцінка фінансового стану і ефективності управління активами підприємства;

ідентифікація основних проблем в системі управління активами підприємства ВАТ «Інтерпайп НТЗ» та розробка пропозицій по покращанню системи управління активами за рахунок активізації ЗЕД- сегменту.

Інформаційними джерелами дипломного дослідження були матеріали щорічних фінансово-економічних звітів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2003 -2007 роки та інформація офіційного Інтернет-сайтів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України та Державного комітету статистики України.

Практична цінність отриманих результатів роботи полягає в проведенні послідовного аналізу діяльності і змін в фінансовому стані ВАТ «Інтерпайп НТЗ» та наданні пропозицій по покращанню умов управління активами в зовнішньоекономічному сегменті діяльності за рахунок впровадження оптимальних схем розрахунків з дебіторами та кредиторами при впровадженні систем внутрішнього та зовнішньоекономічного вексельного обігу і рефінансування векселів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність та структура активів підприємства

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати у своєму розпорядженні визначене майно, що належить йому на правах власності або володіння. Все майно, яким володіє підприємство і яке відображене в його балансі, називається активами підприємства.

Активи є економічними ресурсами підприємства у формі сукупних майнових цінностей, що використовуються у господарській діяльності з метою одержання прибутку.

Активи підприємства підрозділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основними з яких є:

а) за формами функціонування: матеріальні активи, нематеріальні активи, фінансові активи;.

б) за характером участі в господарському процесі швидкості обороту: оборотні активи, необоротні активи;

в) за характером обслуговування видів діяльності: операційні активи, інвестиційні активи;

г) за характером фінансових джерел формування: валові активи, чисті активи;

д) за характером володіння: власні активи,орендовані активи;

е) за ступенем ліквідності: активи в абсолютно ліквідній формі, високоліквідні активи, середньоліквідні активи, малоліквідні активи, неліквідні активи;

1) Форма функціонування активів.

За цією ознакою виділяють такі види активів:

а) матеріальні активи характеризують активи підприємства, що мають речову (матеріальну) форму. До складу матеріальних активів підприємства належать: основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене до монтажу, виробничі запаси сировини та напівфабрикатів, запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції, призначеної для реалізації, інші види матеріальних активів;

б) нематеріальні активи характеризують активи підприємства, що не мають речової форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять прибуток. До цього виду активів підприємства належать: придбані підприємством права на користування окремими природними ресурсами, патентні права на використання винаходів, «ноу-хау» – сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації, накопиченого виробничого досвіду, що є предметом інновацій, але не запатентованих, права на промислові зразки та моделі, товарний знак – емблема, малюнок або символ, зареєстровані у встановленому порядку, що служать для відмінності товарів даного виробника від інших аналогічних товарів, торгова марка – право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи, права на використання комп’ютерних програмних продуктів, «гудвіл – різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу і його балансовою вартістю, яка утворена у зв’язку з можливістю одержання більш високого рівня прибутку (порівняно із середньогалузевим її рівнем) за рахунок використання більш ефективної системи управління на товарному ринку, застосування нових технологій тощо, інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;

в) фінансові активи характеризують різноманітні фінансові інструменти, що належать підприємству або знаходяться в його володінні. До фінансових активів підприємства належать: грошові активи в національній валюті, грошові активи в іноземній валюті, дебіторська заборгованість у всіх її формах, короткострокові фінансові вкладення, довгострокові фінансові вкладення;

2) Характер участі в господарському процесі та швидкість обороту активів. За цією ознакою активи підприємства підрозділяються на такі види:

а) оборотні (поточні) активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і використовуються повністю протягом одного виробничо-комерційного циклу. У складі оборотних (поточних) активів підприємства виділяють такі елементи: виробничі запаси сировини і напівфабрикатів, запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції, призначеної для реалізації, дебіторську заборгованість, грошові активи в національній валюті, грошові активи в іноземній валюті, короткострокові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів;

б) необоротні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності та переносять на продукцію використану вартість частинами. До складу поза-оборотних активів підприємства входять такі види: основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення, інші види необоротних активів.

3) Характер обслуговування окремих видів діяльності. За цією ознакою виділяють такі види активів підприємства:

а) операційні активи є сукупністю майнових цінностей, що безпосередньо використовуються у виробничо-комерційній діяльності підприємства з метою одержання операційного прибутку. До складу операційних активів підприємства належать: виробничі основні засоби, нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес, оборотні операційні активи (вся їх сукупність за мінусом кrороткострокових фінансових вкладень);

б) інвестиційні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов’язаних із здійсненням його інвестиційної діяльності. До складу інвестиційних активів підприємства належать: незавершені капітальні вкладення,- устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення, короткострокові фінансові вкладення;

4) Характер фінансових джерел формування активів. Відповідно до цієї ознаки розрізняють такі види активів підприємства:

а) валові активи є сукупністю майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих за рахунок як власного, так і позикового капіталу;

б) чисті активи характеризують вартісну сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих винятково за рахунок власного його капіталу.

Вартість чистих активів підприємства визначається за такою формулою:

ЧА = А – ЗК , (1.1)

де: ЧА – вартість чистих активів підприємства;

А – загальна сума всіх активів підприємства за балансовою вартістю;

ЗК – загальна сума позикового капіталу підприємства, що використовується.

5) Характер володіння активами.

За цією ознакою активи підприємства поділяються на такі два види:

а) власні активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в постійному його володінні та відображаються в складі його балансу;

б) арендовані активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в тимчасовому його володінні відповідно до укладених договорів оренди (лізингу).

6) Ступінь ліквідності активів. Відповідно до цієї ознаки активи підприємства прийнято підрозділяти на такі види:

а) активи в абсолютно ліквідній формі, до яких належать активи, що не потребують реалізації і є готовими засобами платежу. До складу активів цього виду входять: грошові активи в національній валюті, грошові активи в іноземній валюті;

б) високоліквідні активи характеризують групу активів підприємства, що швидко можуть бути конвертовані в грошову форму (як правило, у термін до одного місяця) без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями.

До високоліквідних активів підприємства належать: короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість;

в) середньоліквідні активи, до яких належать активи, що можуть бути конвертовані в грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості терміном від одного до шести місяців. До середньоліквідних активів підприємства відносять: усі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової та безнадійної, запаси готової продукції, призначеної для реалізації;

г) малоліквідні активи, до яких належать активи підприємства, що можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише після закінчення значного періоду часу (від півроку і більше).

У сучасній практиці до цієї групи активів підприємства відносять: запаси сировини і напівфабрикатів, запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів, активи у формі незавершеного виробництва, основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, що призначене для монтажу, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення;

д) неліквідні активи, до них входять такі види активів підприємства, що самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані лише в складі цілісного майнового комплексу).

До таких активів належать: безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, збитки поточного і минулого років, які відображені у складі активу балансу підприємства.

На базі розглянутої класифікації формується процес фінансового управління активами підприємства.

Формування активів підприємства пов’язане з трьома основними етапами його розвитку на різних стадіях життєвого циклу:

1. Створення нового підприємства Це найбільш відповідальний етап формування активів, особливо при створенні великих підприємств. Активи, що формуються на цьому етапі, визначають потребу в стартовому капіталі, умови отримання прибутку, швидкість обороту цих активів, рівень їхньої ліквідності тощо.

2. Розширення, реконструкція та модернізація діючого підприємства. Цей етап формування активів підприємства можна розглядати як постійний процес його розвитку в розрізі основних стадій його життєвого циклу. Розширення і відновлення складу активів діючого підприємства здійснюється відповідно до стратегічних завдань його розвитку з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.

3. Формування нових структурних одиниць діючого підприємства, наприклад, дочірніх підприємств, філій тощо. Цей процес може здійснюватися шляхом формування нових структурних майнових комплексів за рахунок нового будівництва або придбання готової сукупності активів у формі цілісного майнового комплексу. Варіантами такого придбання є приватизація діючого державного підприємства, купівля збанкрутілого підприємства тощо.

Другий і третій етапи формування активів є формою інвестиційної діяльності діючого підприємства.

Для забезпечення ефективної діяльності підприємства в майбутньому періоді процес формування його активів повинен носити цілеспрямований характер. Основною метою формування активів підприємства є виявлення і задоволення потреби в окремих їхніх видах для забезпечення операційного процесу, а також оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективної господарської діяльності.

З урахуванням цієї мети процес формування активів підприємства будується на основі таких принципів:

1. Урахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності та форм її диверсифікації.

2. Забезпечення відповідності обсягу і структури активів, що формуються до обсягу, і структури виробництва і збуту продукції.

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності.

4. Забезпечення умов прискорення обороту активів у процесі їх використання.

5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення росту ринкової вартості підприємства.

Оптимізація складу необоротних і оборотних активів потребує врахування галузевих особливостей здійснення операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позитивних і негативних особливостей функціонування цих видів активів.

Необоротні активи характеризуються такими позитивними особливостями:

а) не схильні до втрат від інфляції, тобто краще захищені від неї;

б) менше піддаються комерційному ризику втрат у процесі операційної діяльності підприємства; захищені від незаконних дій партнерів в операційних комерційних справах;

в) спроможні генерувати стабільний прибуток, забезпечуючи випуск різноманітних видів продукції відповідно до кон’юнктури товарного ринку;

г) сприяють запобіганню або суттєвому зниженню втрат запасів товарно-матеріальних цінностей підприємства в процесі їх збереження;

д) мають великі резерви для суттєвого розширення обсягу операційної діяльності в період підйому кон’юнктури товарного ринку.

Водночас необоротні активи в процесі операційного використання мають ряд недоліків:

а) підлягають моральному зносу (особливо активна частина виробничих основних засобів і нематеріальні операційні активи), у зв’язку з чим, навіть будучи тимчасово виведеними з експлуатації, ці види активів втрачають свою вартість;

б) погано піддаються оперативному управлінню, тому що слабко мінливі за структурою за короткий період; у результаті цього будь-який тимчасовий спад кон’юнктури товарного ринку призводить до зниження рівня корисного їх використання, якщо підприємство не переходить на випуск інших видів продукції;

в) переважно належать до групи малоліквідних активів і не можуть служити засобом забезпечення потоку платежів, що обслуговує операційну діяльність підприємства.

Оборотні активи характеризуються такими позитивними особливостями:

а) високим ступенем структурної трансформації, в результаті якої вони легко можуть бути перетворені з одного виду в інший при регулюванні товарного і грошового потоків в операційному процесі;

б) більшим пристосуванням до змін кон’юнктури товарного і фінансового ринків: вони легко піддаються змінам у процесі диверсифікації операційної діяльності підприємства;

в) високою ліквідністю; при потребі значна їх частина може бути конвертована в грошові активи, необхідні для поточного обслуговування операційної діяльності в нових її варіаціях;

г) легкістю управління; основні управлінські рішення, пов’язані з їх оборотом, реалізуються протягом короткого періоду часу.

Водночас їм властиві такі недоліки:

а) частина оборотних активів, що знаходяться в грошовій формі й у формі дебіторської заборгованості, значною мірою схильна до втрати вартості у процесі інфляції;

б) тимчасово вільні (зайві) оборотні активи практично не генерують прибуток (крім вільних грошових активів, що можуть бути використані в короткострокових фінансових вкладеннях); більш того, зайві запаси товарно-матеріальних цінностей не тільки не генерують прибуток, але й викликають додаткові операційні витрати щодо їх збереження;

в) запаси оборотних товарно-матеріальних цінностей у всіх їх формах зазнають постійних втрат у зв’язку з природними збитками;

г) значна частина оборотних активів зазнає ризику втрат у зв’язку з недобросовісністю партнерів щодо господарських операцій, а іноді і персоналу.

Для оцінки результатів оптимізації співвідношення оборотних й позаоборотних активів використовується показник-коефіцієнт маневрування активів, що розраховується за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.2)

де: КМа – коефіцієнт маневрування активів підприємства;

ЗА – загальна сума всіх сформованих активів підприємства;

А – сума оборотних активів підприємства.

Прямий вплив прискорення обороту активів на розмір прибутку визначається тим, що підвищення швидкості обороту активів відповідно до моделі Дюпона призводить до пропорційного зростання суми операційного прибутку, що генерується даними активами:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод") (1.3)

де Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод") — сума операційного прибутку

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод") — вартість операційних активів

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод") — коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод") — коефіцієнт оборотності операційних активів

З наведеної моделі видно, що при незмінному обсязі операційних активів, що використовуються, і коефіцієнті рентабельності реалізації продукції сума операційного прибутку підприємства буде залежати тільки від коефіцієнта оборотності операційних активів.

Розмір скорочення обсягу операційних активів, які використовуються у процесі прискорення їх обороту, можна розрахувати за такою формулою:

Еопа = (ПОАф – ПОАп) х ОРо , (1.4)

де: Еопа – розмір економії суми операційних активів, що досягається в процесі прискорення їх обороту;

ПОАф – період обороту операційних активів підприємства у передплатовому періоді, в днях;

ПОАп – період обороту операційних активів підприємства у плановому періоді, в днях;

ОРо – планований одноденний обсяг реалізації продукції.

З метою ефективного управління оборотом операційних активів їх прийнято підрозділяти на підприємстві на такі три групи:

а) високооборотні операційні активи, до яких належать виробничі запаси із закупівлею і доставкою, з якими немає проблем, а відповідно, і немає необхідності формування страхових і сезонних їх розмірів; запаси готової продукції, що користується попитом у споживачів; короткострокова дебіторська заборгованість; грошові активи в національній та іноземній валюті, які постійно обслуговують операційний процес;

б) операційні активи з нормальною оборотністю, до яких відносять інші види оборотних операційних активів підприємства, що не ввійшли до складу першої групи. Як правило, вони складають переважну частину оборотних операційних активів підприємства;

в) низькооборотні операційні активи, до яких належать необоротні операційні активи – виробничі основні фонди і нематеріальні активи, що використовуються в операційному процесі. Всупереч своїй назві, необоротні операційні активи здійснюють постійний вартісний кругообіг як і оборотні активи, хоча тривалість цього обороту у часі досить велика й у багато разів перевищує тривалість операційного циклу.

1.2 Методологія оцінки ефективності управління необоротними активами підприємства

Необоротні активи потребують постійного управління. Це управління здійснюється в різноманітних формах і різних функціональних підрозділах підприємства. Різноманітність видів та елементів необоротних активів підприємства визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення цілеспрямованого управління ними (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація необоротних активів підприємства

№ з/п

Види ознак

Групи необоротних активів
1

За функціональними видами

1. Основні засоби.

2. Нематеріальні активи.

3. Незавершені капітальні вкладення.

4. Устаткування, призначене для монтажу.

5. Довгострокові фінансові вкладення.

6. Інші види необоротних активів

2

За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства

1. Операційні необоротні активи.

2. Інвестиційні необоротні активи.

3. Невиробничі необоротні активи

3

За характером володіння

1. Власні необоротні активи.

2. Орендовані необоротні активи

4

За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями страхування

1. Рухомі необоротні активи.

2. Нерухомі необоротні активи

1) За функціональними ознаками необоротні активи у сучасній практиці підрозділяються на такі групи (табл..1.1):

а) основні засоби характеризують сукупність матеріальних активів підприємства у формі засобів праці, що багаторазово беруть участь у виробничому процесі та переносять на продукцію свою вартість частинами;

б) нематеріальні активи характеризують необоротні активи підприємства, що не мають матеріальної форми, але забезпечують здійснення всіх основних видів його господарської діяльності;

в) незавершені капітальні вкладення характеризують обсяг фактично здійнених витрат на будівництво і монтаж окремих видів основних засобів із початку цього будівництва до його завершення;

г) устаткування, призначене для монтажу, характеризує ті види устаткування, придбаного підприємством, що призначені для установки в будівлях і спорудах шляхом їх монтажу (складання, прикріплення до фундаментів або опор тощо), а також контрольно-вимірювальну апаратуру й інші прилади, що монтуються в складі устаткування;

д) довгострокові фінансові вкладення характеризують усі придбані підприємством фінансові інструменти інвестування з терміном використання більше одного року незалежно від розміру їх вартості.

2) За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства виділяють такі групи необоротних активів:

а) операційні необоротні активи характеризують групу довгострокових активів підприємства (основних засобів, нематеріальних активів), які без посередньо використовуються у процесі здійснення його виробничо-комерційної діяльності. Дана група активів відіграє головну роль у загальному складі необоротних активів підприємства;

б) інвестиційні необоротні активи характеризують групу довгострокових активів підприємства, сформовану в процесі здійснення ними реального і фінансового інвестування: незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене для монтажу, довгострокові фінансові вкладення;

в) невиробничі необоротні активи характеризують групу об’єктів соціально-побутового призначення, сформованих для обслуговування працівників даного підприємства і знаходяться в його володінні: спортивні споруди, оздоровчі комплекси, дошкільні дитячі заклади тощо.

3) За характером володіння необоротні активи підприємства підрозділяються на такі групи:

а) власні необоротні активи, до яких належать довгострокові активи підприємства, що належать йому на правах власності та володіння, відображені в складі його балансу;

б) орендовані необоротні активи характеризують групу активів, яку підприємство використовує відповідно до договору оренди (лізингу), що узгоджений із їх власником.

4) За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями страхування виділяють такі групи необоротних активів:

а) рухомі необоротні активи характеризують групу довгострокових майнових цінностей підприємства, що у процесі застави можуть бути вилучені з його володіння з метою забезпечення кредиту (машини й устаткування, транспортні засоби, довгострокові фондові інструменти тощо);

б) нерухомі необоротні активи, до яких належить група довгострокових майнових цінностей підприємства, що не можуть бути вилучені з його володіння в процесі застави, що забезпечує кредит: земельні ділянки, будівлі, споруди тощо.

Відповідно до цієї класифікації диференціюються форми і методи фінансового управління необоротними активами підприємства в процесі здійснення різноманітних фінансових операцій.

Особливості управління операційними необоротними активами значною мірою визначаються специфікою циклу їх вартісного кругообігу.

Необоротні операційні активи в процесі повного циклу вартісного кругообігу проходять три основні стадії: вартість зносу необоротних активів, що переноситься на продукцію, накопичена сума амортизації, що інвестується у необоротні активи; первісна вартість необоротних активів.

На першій стадії сформовані підприємством необоротні операційні активи у процесі використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію. Даний процес здійснюється протягом багатьох операційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів необоротних операційних активів.

На другій стадії в процесі реалізації продукції знос необоротних операційних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційного фонду.

На третій стадії засоби амортизаційного фонду, як частина власних фінансових ресурсів підприємства, направляються на відновлення діючих (поточний і капітальний ремонт) або придбання аналогічних нових видів (інвестиції) необоротних операційних активів.

Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів операційних необоротних активів характеризує термін їх служби. Він розраховується за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.5)

де: ТОВА– термін часу повного обороту (строк служби) конкретних видів операційних необоротних активів, роки;

На – річна норма амортизації відповідного виду активів, %.

З урахуванням особливостей циклу вартісного кругообігу необоротних активів формується процес управління даними видами довгострокових активів підприємства.

Система управління операційними необоротними активами – це частина фінансової стратегії підприємства, суть якої полягає у фінансовому забезпеченні своєчасного їх оновлення і високої ефективності використання.

Система управління операційними необоротними активами формується на базі таких основних етапів: аналіз операційних необоротних активів підприємства в майбутньому періоді, оптимізація загального обсягу і складу операційних необоротних активів підприємства, забезпечення своєчасного відновлення операційних необоротних активів підприємства, формування принципів і оптимізація структури джерел фінансування операційних необоротних активів підприємства.

1) Аналіз операційних необоротних активів підприємства в майбутньому періоді.

Даний аналіз проводиться з метою вивчення динаміки загального їх обсягу і складу, ступеня придатності, інтенсивності оновлення та ефективності використання.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу операційних необоротних активів підприємства – темпи їх росту порівняно з темпами росту обсягу виробництва і реалізації продукції, обсягу операційних оборотних активів, загальної суми необоротних активів. У процесі цього аналізу вивчається зміна коефіцієнта участі операційних необоротних активів у загальній сумі операційних активів підприємства. Розрахунок цього коефіцієнта здійснюється за формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.6)

де: КУОВА – коефіцієнт участі необоротних активів у загальній сумі операційних активів підприємства;

ОВА – середня вартість операційних необоротних активів підприємства в аналізованому періоді;

ОА – середня сума оборотних активів підприємства в аналізованому періоді.

На другому етапі аналізу вивчається склад операційних необоротних активів підприємства і динаміка їх структури. У процесі цього вивчення розглядається співвідношення основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються в операційному процесі підприємства; у складі основних засобів аналізується питома вага рухомих і нерухомих їх видів, які у виробничій діяльності характеризують, відповідно, активну і пасивну їх частини; у складі нематеріальних активів розглядаються окремі їх види.

На третьому етапі аналізу оцінюється стан необоротних активів за ступенем їх зношеності (амортизації). У процесі такої оцінки використовуються наступні основні показники:

Коефіцієнт зносу основних засобів розраховується за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.7)

де: КЗоз – коефіцієнт зносу основних засобів;

Зоз – сума зносу основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів на визначену дату.

2. Коефіцієнт придатності основних засобів. Для його розрахунку використовується така формула:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.8)

де: КПоз – коефіцієнт придатності основних засобів;

ЗВоз – залишкова вартість основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів підприємства на визначену дату.

3. Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів. Його розрахунок проводиться за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.9)

де: КАна – коефіцієнт амортизації нематеріальних активів;

Ана – сума амортизації нематеріальних активів підприємства на визначену дату;

ПВна – початкова вартість нематеріальних активів підприємства на визначену дату.

4. Коефіцієнт придатності нематеріальних активів визначається за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.10)

де: КПна – коефіцієнт придатності нематеріальних активів;

ЗВна – залишкова вартість нематеріальних активів підприємства на визначену дату;

ПВна – початкова вартість нематеріальних активів підприємства на визначену дату.

5. Зведений коефіцієнт придатності операційних необоротних активів, що використовуються підприємством, розраховується за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.11)

де: КПова – зведений коефіцієнт придатності операційних необоротних активів, що використовуються підприємством;

ОВАзв – сума всіх операційних необоротних активів, що використовує підприємство за залишковою вартістю на визначену дату;

ОВАпв – сума всіх операційних необоротних активів, що використовує підприємство за початковою вартістю на визначену дату.

На четвертому етапі аналізу визначається термін обороту операційних необоротних активів. Він розраховується за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.12)

де: ПОова – термін обороту операційних необоротних активів, років;

ОВАпв – середньорічна сума усіх операційних необоротних активів, що використовуються підприємством за початковою вартістю;

Зова – середньорічна сума зносу усіх операційних необоротних активів, що використовуються підприємством.

На п’ятому етапі аналізу вивчається інтенсивність відновлення операційних необоротних активів у попередньому періоді. У процесі вивчення використовуються такі основні показники:

1. Коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів характеризує частину операційних необоротних активів, що вибувають, у загальній їх сумі і розраховується за формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.13)

де : КВова – коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів;

ОВАв – вартість операційних необоротних активів, що вибули у звітному періоді;

ОВАн – вартість операційних необоротних активів на початок звітного періоду.

2. Коефіцієнт вводу в дію нових операційних необоротних активів характеризує частину нововведених операційних необоротних активів у загальній їх сумі і розраховується за формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.14)

де: КВДова – коефіцієнт вводу в дію нових операційних необоротних активів;

ОВАвд – вартість нововведених операційних необоротних активів у звітному періоді;

ОВАк – вартість операційних необоротних активів на кінець звітного періоду.

3. Коефіцієнт відновлення операційних необоротних активів характеризує приріст нових операційних необоротних активів у загальній їх сумі і розраховується за формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.15)

де: КВова – коефіцієнт відновлення операційних необоротних активів;

ОВАвд – вартість нововведених операційних необоротних активів у звітному періоді;

OBAв – вартість операційних необоротних активів, що вибули у звітному періоді;

ОВАк – вартість операційних необоротних активів на кінець звітного періоду.

4. Швидкість відновлення операційних необоротних активів характеризує середній період часу повного відновлення операційних необоротних активів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.16)

де: ШВова – швидкість відновлення операційних необоротних активів, років;

КВДова – коефіцієнт вводу в дію операційних необоротних активів у звітному році (або в середньому за останні роки).

Зазначені показники розраховуються в процесі аналізу не тільки за операційними необоротними активами у цілому, але й у розрізі їх видів – основних засобів і нематеріальних активів.

На шостому етапі аналізу оцінюється рівень ефективності використання операційних необоротних активів у звітному періоді. У процесі цієї оцінки використовуються такі основні показники:

1. Коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів. Його розрахунок здійснюється за формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод") (1.17)

КРова – коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів;

ЧПод – сума чистого прибутку, яка отримана підприємством від його операційної діяльності у звітному періоді;

ОВА – середня вартість операційних необоротних активів підприємства у звітному періоді.

Коефіцієнт виробничої віддачі операційних необоротних активів характеризує об’єм реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у розрахунку на одиницю операційних необоротних активів. Розрахунок даного показника здійснюється за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.18)

де: КВВова – коефіцієнт виробничої віддачі операційних необоротних активів;

ОР – обсяг реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у звітному періоді;

ОВА – середня вартість операційних необоротних активів у звітному періоді.

2. Коефіцієнт виробничої ємності операційних необоротних активів характеризує середню вартість операційних необоротних активів, що припадає на одиницю обсягу реалізації продукції (обсягу виробництва). При розрахунку цього показника використовується така формула:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.19)

де: КВЄова – коефіцієнт виробничої ємності операційних необоротних активів;

ОВА – середня вартість операційних необоротних активів підприємства у звітному періоді;

ОР – обсяг реалізації продукції (або обсяг її виробництва) у звітному періоді.

Оптимізація загального обсягу і складу операційних необоротних активів підприємства здійснюється з урахуванням розкритих у процесі аналізу можливих резервів підвищення виробничого використання операційних необоротних активів у майбутньому періоді. До числа основних із таких резервів належать: підвищення продуктивного використання операційних необоротних активів у часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змінності і безперервної їх роботи) і підвищення продуктивного використання операційних необоротних активів за потужністю (за рахунок росту продуктивності окремих їх видів у межах передбаченої технічної потужності). У процесі оптимізації загального обсягу операційних необоротних активів із їх складу вилучаються ті їх види, що не беруть участі у виробничому процесі з різних причин.

Принципова формула для визначення необхідного загального обсягу операційних необоротних активів підприємства в майбутньому періоді має такий вигляд:

ОПова = (ОВАк – ОВАкп) х (1 + DКч) х (1 + DКп) х (1 + DОРп), (1.20)

де: ОПова – загальна потреба підприємства в операційних необоротних активах у майбутньому періоді;

ОВАк – вартість операційних необоротних активів на кінець звітного періоду;

ОВАкп – вартість операційних необоротних активів підприємства, що безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, на кінець звітного періоду;

DКч – планований приріст коефіцієнта використання операційних необоротних активів у часі;

DКп – планований приріст коефіцієнта використання операційних необоротних активів за потужністю;

ОРп – планований темп приросту обсягу реалізації продукції, виражений десятковим дробом.

Для забезпечення своєчасного відновлення операційних необоротних активів на підприємстві визначається необхідний рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів; розраховується загальний обсяг активів, що підлягають відновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми та вартість відновлення різноманітних груп активів.

Забезпечення ефективного використання операційних необоротних активів підприємства полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельності та виробничої віддачі операційних необоротних активів.

Принципово відновлення і приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового позикового капіталу (фінансового кредиту, фінансового лізингу тощо) і за рахунок змішаного їх фінансування.

Послідовність розробки і прийняття управлінських рішень для забезпечення відновлення операційних необоротних активів підприємства характеризується такими основними етапами:

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.

2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних необоротних активів у майбутньому періоді.

3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.

4. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних необоротних активів у розрізі різноманітних його форм.

1) Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.

Амортизаційна політика підприємства є складовою частиною загальної політики управління операційними необоротними активами, що полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності їх відновлення відповідно до специфіки їх експлуатації в процесі операційної діяльності.

Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відбиває амортизаційну політику держави на різноманітних етапах його економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Водночас кожне підприємство має можливість індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні фактори, що визначають її параметри.

У процесі формування амортизаційної політики підприємства, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів, враховуються такі основні фактори:

— обсяг операційних основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються підприємством. Вплив амортизаційної політики підприємства на інтенсивність відновлення операційних необоротних активів і на кінцеві фінансові результати його діяльності зростає пропорційно збільшенню обсягу власних основних засобів і нематеріальних активів;

— методи відображення в реальній вартості використовуваних основних засобів і нематеріальних активів. Здійснювана переоцінка цих видів операційних активів підприємства носить у сучасних умовах періодичний характер і не повною мірою відображає ріст цін на них. У зв’язку з цим амортизаційні відрахування не характеризують повною мірою фактичний знос цих активів і втрачають своє реноваційне значення. Заниження показників реального зносу операційних необоротних активів призводить не тільки до зменшення швидкості їх відновлення, але і до формування зайвої фіктивної суми прибутку підприємства, а відповідно, й до вилучення з нього додаткових фінансових засобів у вигляді сплати податку на прибуток;

— реальний термін використання підприємством амортизаційних активів. Установлений у процесі розробки норм амортизації середній термін використання окремих видів основних засобів носить знеособлений характер і повинен конкретизуватися на кожному підприємстві з урахуванням особливостей їх використання в операційній діяльності. Це стосується й окремих видів нематеріальних активів, що використовуються в операційному процесі, термін служби яких підприємство встановлює самостійно (але не більше 10 років);

— дозволені законодавством методи амортизації. Закордонний досвід свідчить про велику кількість дозволених щодо використання методів амортизації необоротних активів, що дає можливість підприємствам формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому діапазоні;

— склад і структура основних засобів. Методи амортизації, дозволені для використання в нашій країні, диференціюються в розрізі рухомої і нерухомої (активної і пасивної) частин операційних основних фондів. Цю ж диференціацію визначають і встановлені норми амортизаційних відрахувань;

— темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижується база нарахування амортизації, а відповідно, і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція робить негативний вплив на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду, що негативно впливає на фінансові можливості збільшення швидкості відновлення операційних необоротних активів;

— інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів, що забезпечують відновлення операційних необоротних активів.

У сучасній вітчизняній практиці розрізняють два основних методи амортизації необоротних активів:

— метод прямолінійної амортизації. Даний метод заснований на прямолінійно-пропорційному способі нарахування зносу активів, що амортизуються, при якому норма амортизації для кожного року визначається за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.21)

де: На – річна норма амортизації, в %;

ПН – передбачений (нормативно встановлений) період використання активу в роках.

У сучасній практиці в нашій країні даний метод амортизації є основним.

— прискорена амортизація. Даний метод дозволяє скорочувати період амортизації активів за рахунок використання підвищених норм амортизації. Чинним законодавством прискорена амортизація дозволена тільки для активної частини основних виробничих засобів. Рішення про використання методу прискореної амортизації активної частини виробничих основних засобів підприємство приймає самостійно.

Використання методу прискореної амортизації дає безсумнівний ефект і повинно набути широкого розповсюдження при формуванні амортизаційної політики підприємства.

Серед методів нарахування амортизації, що застосовуються у закордонній практиці, потрібно виділити такі:

— метод «залишку, що знижується» («подвійного залишку , що знижується»), оснований на використанні норм амортизації або подвійних норм амортизації за відношенням не до початкової, а до залишкової вартості активів;

— метод «суми років» оснований на максимізації норм амортизаційних відрахувань у перший рік використання активів із наступним їх зниженням і мінімізацією в останній рік;

— метод «одиниць виробництва» використовують як розрахунок суми зносу окремих видів основних фондів з розрахунку на одиницю продукції та його множення на обсяг випуску продукції в окремих періодах. У даному випадку амортизаційні відрахування з категорії постійних витрат переходять у категорію витрат змінних;

— метод «лінійної дегресивної амортизації» оснований на продовженні загального періоду амортизації. При даному методі сума амортизаційних відрахувань щорічно зменшується на постійний розмір, який називається «різницею».

Просте відтворення операційних необоротних активів здійснюється в міру фізичного і морального їх зносу в межах суми амортизаційного фонду. Необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів у процесі простого їх відтворення визначається за такою формулою:

ОВАпрос = ПВф + ВВм, (1.22)

де: ОВАпрос – необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів підприємства у процесі простого їх відтворення;

ПВф – первісна або поновлювальна вартість операційних необоротних активів, що вибувають у зв’язку з фізичним їх зносом;

ФВм – первісна або поновлювальна вартість операційних необоротних активів, що вибувають у зв’язку з моральним їх зносом.

Розширене відтворення операційних необоротних активів здійснюється з урахуванням необхідності формування нових їх видів не тільки за рахунок амортизаційного фонду, але і за рахунок інших фінансових джерел (прибутку, довгострокових фінансових кредитів тощо). Необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів у процесі розширеного їх відтворення визначається за такою формулою:

ОВАрозш. = ОПова – ФНова + ВПф + ВПм, (1.23)

де ОВАрозш. – необхідний обсяг відновлення операційних необоротних активів підприємства у процесі розширеного їх відтворення;

ОПова – загальна потреба підприємства в операційних необоротних активах у майбутньому періоді;

ФНова – фактична наявність операційних необоротних активів підприємства на кінець звітного (початок наступного) періоду;

ВПф – вартість операційних необоротних активів, що вибувають у наступному періоді у зв’язку з фізичним їх зносом;

ВПм – вартість операційних необоротних активів, що вибувають у наступному періоді у зв’язку з моральним їх зносом.

Конкретні форми відновлення окремих груп операційних активів визначаються з урахуванням характеру їх відтворення.

Відновлення операційних необоротних активів у процесі простого відтворення може здійснюватися за такими основними формами:

— поточного ремонту – процес часткового відновлення функціональних властивостей і вартості основних засобів у процесі відтворення;

— капітального ремонту – процес повного відновлення основних засобів і часткової заміни окремих їх елементів. На суму зробленого капітального ремонту зменшується знос основних засобів, і тим самим збільшується їх залишкова вартість;

— придбання нових видів операційних необоротних активів з метою заміни аналогів, що використовуються у межах амортизаційного фонду. Для нематеріальних активів це основна форма простого їх відтворення.

Відновлення операційних необоротних активів у процесі розширеного їх відтворення може здійснюватися у формі їх реконструкції, модернізації тощо.

Вибір конкретних форм відновлення окремих груп операційних позаоборотних активів здійснюється за критеріями їх ефективності. Так, наприклад, якщо в результаті капітального ремонту окремих видів основних засобів сума майбутнього прибутку, що генерується ними, буде меншою ліквідаційної їх вартості, відновлення ефективніше здійснювати шляхом заміни новими, більш продуктивними аналогами.

Вибір відповідного варіанта фінансування відновлення операційних необоротних активів по підприємству в цілому здійснюється з урахуванням таких основних факторів: достатності власних фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку підприємства в майбутньому періоді, вартості довгострокового фінансового кредиту порівняно з рівнем прибутку, що генерується відновленими видами операційних необоротних активів, досягнутого співвідношення використання власного і позикового капіталу, що визначає рівень фінансової стійкості підприємства, доступності довгострокового фінансового кредиту для підприємства.

Одним з найбільш складних завдань у процесі фінансування відновлення окремих видів операційних необоротних активів є вибір альтернативного варіанта – придбання цих активів у власність або їх оренда. У сучасних умовах орендні (лізингові) операції можуть здійснюватися підприємством у формі оперативного фінансового, поворотного й інших форм лізингу (оренди) необоротних активів.

Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів основних засобів поряд з оцінкою вищевикладених переваг і недоліків лізингу і їх значимості для даного підприємства є порівняння сумарних потоків платежів при різноманітних формах фінансування відновлення майна.

1.3 Методологія оцінки ефективності управління оборотними активами підприємства

Оборотні активи – це складова частина економічних ресурсів підприємства. За рахунок оборотного капіталу на підприємстві формується велика кількість елементів активів, що потребують індивідуалізації управління.

Управління оборотними активами підприємства визначає необхідність в їх класифікації. Оборотні активи класифікуються за такими основними ознаками (таблиця 1.2)

Таблиця 1.2

Класифікація оборотних активів підприємства

№ з/п

Ознаки

Види оборотних активів
1

За характером фінансових джерел формування

1. Валові оборотні активи.

2. Чисті оборотні активи.

3. Власні оборотні активи

2

За видами

1. Запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів.

2. Запаси готової продукції.

3.Дебіторська заборгованість.

4. Грошові активи.

5. Інші види оборотних активів

3

За характером участі в операційному процесі

1. Оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства.

2. Оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства

4

За періодом функціонування

1. Постійна частина оборотних активів.

2. Змінна частина оборотних активів

1. За характером фінансових джерел формування виділяють валові, чисті та власні оборотні активи.

Валові оборотні активи характеризують загальний їх обсяг, сформований за рахунок як власного, так і позикового капіталу.

Чисті оборотні активи характеризують ту частину їх обсягу, що сформована за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу.

Суму чистих оборотних активів розраховують за такою формулою:

ЧОА = ОА – КФЗ, (1.24)

де: ЧОА – сума чистих оборотних активів підприємства;

ОА – сума валових оборотних активів підприємства;

КФЗ – короткострокові поточні фінансові зобов’язання підприємства.

Власні оборотні активи характеризують ту їх частину, що сформована за рахунок власного капіталу підприємства.

Суму власних оборотних активів підприємства розраховують за формулою:

ВОА = ОА – ДПК – КФЗ, (1.25)

де: ВОА – сума власних оборотних активів підприємства;

ОА – сума валових оборотних активів підприємства;

ДПК – довгостроковий позиковий капітал, інвестований в оборотні активи підприємства;

КФЗ – короткострокові (поточні) фінансові зобов’язання підприємства.

Якщо підприємство не використовує довгостроковий позиковий капітал для фінансування оборотних коштів, то суми власних і чистих оборотних активів співпадають.

2. За видами оборотних активів виділяються:

а) запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів, які характеризують обсяг вхідних матеріальних потоків у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства;

б) запаси готової продукції, які характеризують обсяг вихідних матеріальних потоків у формі запасів виготовленої продукції, призначеної для реалізації. На практиці до цього виду оборотних активів відносять також обсяг незавершеного виробництва;

в) дебіторська заборгованість характеризує суму заборгованості на користь підприємства, яка представлена фінансовими зобов’язаннями юридичних і фізичних осіб за розрахунками за товари, роботи, послуги, видані аванси тощо;

г) до грошових активів відносять залишки коштів у національній та іноземній валюті та суму короткострокових фінансових вкладень, що розглядаються як форма інвестиційного використання тимчасово вільного залишку грошових активів;

д) інші види оборотних активів, до яких належать оборотні активи, не включені до складу вищерозглянутих видів, наприклад, витрати майбутніх періодів тощо.

3. За характером участі в операційному процесі оборотні активи класифікуються наступним чином:

а) оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства: запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції;

б) оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства, характеризують дебіторську заборгованість.

4. За періодом функціонування оборотні активи поділяються наступним чином:

а) постійна частина оборотних активів представляє собою незнижувальний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності;

б) змінна частина оборотних активів, що пов’язана із сезонним зростанням обсягу виробництва і реалізацією продукції, необхідністю формування в окремі періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного збереження, дострокового завезення та цільового призначення. У складі даного виду оборотних активів виділяють максимальну і середню їх частини.

Управління оборотними активами підприємства пов’язане з конкретними особливостями формування його операційного циклу. Операційний цикл представляє собою період повного обороту всієї суми оборотних активів, у процесі якого відбувається зміна окремих їх видів.

Рух оборотних активів підприємства в процесі операційного циклу проходить чотири основних стадії, послідовно змінюючи свої форми.

На першій стадії грошові активи (у формі короткострокових фінансових вкладень) використовуються для придбання сировини та матеріалів, тобто вхідних запасів матеріальних оборотних активів.

На другій стадії вхідні запаси матеріальних оборотних активів у результаті безпосередньої виробничої діяльності перетворюються в запаси готової продукції.

На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання їх оплати перетворюються в дебіторську заборгованість.

На четвертій стадії дебіторська заборгованість знову трансформується в грошові активи, частина яких до їх виробничої потреби може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень.

Найважливішою характеристикою операційного циклу, що суттєво впливає на обсяг, структуру й ефективність використання оборотних активів, є його тривалість. Вона включає час від моменту витрати підприємством коштів на придбання вхідних запасів матеріальних оборотних активів до надходження грошей від дебіторів за реалізовану їм продукцію.

Формула, за якою розраховується тривалість операційного циклу підприємства, має такий вигляд:

ТОЦ = ПОга + ПОмз + ПОгп + ПОдз + ПОнв, (1.25)

де: ТОЦ – тривалість операційного циклу підприємства, в днях;

ПОга – період обороту середнього залишку грошових активів, включаючи

В них короткострокові фінансові вкладення в днях;

ПОмз – тривалість обороту запасів сировини, матеріалів та інших матеріальних факторів виробництва у складі оборотних активів, у днях;

ПОгп – тривалість обороту запасів готової продукції, у днях;

ПОдз – тривалість оплаченої дебіторської заборгованості, у днях;

ПОнв – тривалість обороту незавершеного виробництва, у днях.

У процесі управління оборотними активами в рамках операційного циклу виділяють дві основні його складові:

1) виробничий цикл підприємства;

2) фінансовий цикл або цикл грошового обігу підприємства.

Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, що використовуються для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство та закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.

Тривалість виробничого циклу підприємства визначається за такою формулою:

ТВЦ = ПОсм + ПОнз + ПОгп, (1.26)

де: ТВЦ – тривалість виробничого циклу підприємства, у днях;

ПОсм – період обороту середнього запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів, у днях;

ПОнз – період обороту середнього обсягу незавершеного виробництва, в днях;

ПОгп – період обороту середнього запасу готової продукції, у днях.

Фінансовий цикл або цикл грошового обігу підприємства представляє собою період повного обороту коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, матеріали й напівфабрикати та закінчуючи оплаченою дебіторською заборгованістю за поставлену готову продукцію.

Тривалість фінансового циклу або циклу грошового обігу підприємства визначається за такою формулою:

ТФЦ = ТВЦ + ПОдз – ПОкз, (1.27)

де: ТФЦ – тривалість фінансового циклу або циклу грошового обігу підприємства, у днях;

ТВЦ – тривалість виробничого циклу підприємства, у днях;

ПОдз – середній період обороту дебіторської заборгованості, у днях;

ПОкз – середній період обороту кредиторської заборгованості, у днях;

Обсяг оборотного капіталу, який використовується в операційному процесі, різні види активів, що формуються за рахунок даного капіталу, визначна його роль у прискоренні обороту капіталу й забезпеченні постійної платоспроможності підприємства, а також ряд інших умов визначають складність задач, пов’язаних з управлінням оборотними активами. Механізм реалізації комплексу цих завдань відображається у системі управління оборотними активами, що розробляється на підприємстві.

Управління оборотними активами – це складний процес. Його складність залежить від таких умов, як обсяг оборотного капіталу, що використовується в операційному процесі, різні види активів, що формуються за рахунок обсягу оборотного капіталу, прискорення обороту капіталу і забезпечення постійної платоспроможності підприємства тощо.

Система управління оборотними активами представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації й оптимізації структури джерел їх фінансування.

Система управління оборотними активами підприємства розробляється за такими основними етапами:

1. Аналіз оборотних активів підприємства у попередньому періоді.

2. Визначення принципових підходів щодо формування оборотних активів підприємства.

3. Оптимізація обсягу оборотних активів.

4. Оптимізація співвідношення постійної та змінної частин оборотних активів.

5. Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.

6. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

7. Забезпечення мінімізації втрат оборотних активів у процесі їх використання.

8. Формування принципів, що визначають фінансування окремих видів оборотних активів.

9. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів.

1) Аналіз оборотних активів підприємства в попередньому періоді включає п’ять етапів.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу оборотних активів підприємства; темпи зміни середньої їх суми в зіставленні з темпами зміни обсягу реалізації продукції і середньої суми всіх активів; динаміка питомої ваги оборотних активів у загальній сумі активів підприємства.

На другому етапі аналізу розглядається динаміка складу оборотних активів підприємства в розрізі основних їх видів: запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів; запасів готової продукції; дебіторської заборгованості; залишків грошових активів. На даному етапі аналізу розраховуються та вивчаються темпи зміни суми кожного із цих видів оборотних активів у зіставленні з темпами зміни обсягу виробництва й реалізації продукції; розглядається динаміка питомої ваги основних видів оборотних активів у загальній їх сумі. Аналіз складу оборотних активів підприємства за окремими їх видами дозволяє оцінити рівень ліквідності.

На третьому етапі аналізу вивчається оборотність окремих видів оборотних активів у загальній їх сумі. Цей аналіз проводиться з використанням показників – коефіцієнта оборотності та періоду обороту оборотних активів. На даному етапі аналізу встановлюється загальна тривалість і структура операційного, виробничого й фінансового циклів підприємства; досліджуються основні фактори, що впливають на тривалість цих циклів.

На четвертому етапі визначається рентабельність оборотних активів, досліджуються фактори, що її формують. У процесі аналізу використовуються коефіцієнт рентабельності оборотних активів, а також модель компанії “Дюпон”, яка щодо даного виду активів має вигляд:

Роа = Ррп х Ооа, (1.28)

де: Роа – рентабельність оборотних активів;

Ррп – рентабельність реалізації продукції;

Ооа – оборотність оборотних активів.

На п’ятому етапі аналізу розглядається склад основних джерел фінансування оборотних активів – динаміка їх суми та питомої ваги в загальному обсязі фінансових засобів, інвестованих у ці активи; визначається рівень фінансового ризику, що генерується сформованою структурою джерел фінансування оборотних активів.

Результати аналізу дозволяють визначити загальний рівень ефективності управління оборотними активами на підприємстві та виявити основні напрями його підвищення в майбутньому періоді.

2) Визначення принципових підходів щодо формування оборотних активів підприємства. На даному етапі аналіз відображає загальну ідеологію фінансового управління підприємством із позицій прийнятного співвідношення рівня прибутковості та ризику фінансової діяльності. Оборотні активи визначають вибір визначеного типу політики їх формування.

З наукової точки зору виділяються три принципові підходи щодо формування оборотних активів підприємства – консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний підхід передбачає повне забезпечення поточної потреби в усіх видах оборотних активів, що забезпечують нормальний хід операційної діяльності; створює високі розміри їх резервів на випадок непередбачених складнощів у забезпеченні підприємства сировиною та матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки оплати дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців тощо. Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно впливає на ефективність використання оборотних активів – їх оборотність і рівень рентабельності.

Помірний підхід спрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби в усіх видах оборотних активів і створення нормальних страхових їх розмірів на випадок збоїв у ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем ризику та рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.

Агресивний підхід полягає в мінімізації усіх форм страхових резервів за окремими видами оборотних активів. При відсутності збоїв у ході операційної діяльності він забезпечує найбільш високий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої в ході операційної діяльності призводять до суттєвих фінансових втрат через скорочення обсягу виробництва та реалізації продукції.

Отже, вищеназвані принципові підходи щодо формування оборотних активів підприємства, відображуючи різні співвідношення рівня ефективності їх використання і ризику, у кінцевому рахунку визначають суму цих активів і їх рівень відносно обсягу операційної діяльності.

3) Оптимізація обсягу оборотних активів.

Така оптимізація повинна виходити з вибраного підходу щодо формування оборотних активів, забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх використання і ризику. Процес оптимізації обсягу оборотних активів складається з трьох основних етапів.

Перший етап. За результатами аналізу оборотних активів у попередньому періоді визначається система заходів щодо реалізації резервів, спрямованих на скорочення тривалості операційного, а в його рамках – виробничого та фінансового циклів підприємства. При цьому скорочення тривалості окремих циклів не повинно призводити до зниження обсягів виробництва та реалізації продукції.

Другий етап. На основі вибраного підходу до формування оборотних активів, запланованого обсягу виробництва й реалізації окремих видів продукції та розкритих резервів скорочення тривалості операційного циклу оптимізується обсяг і рівень окремих видів цих активів. Засобом такої оптимізації виступає нормування періоду їх обороту та суми.

Третій етап. На даному етапі визначається загальний обсяг оборотних активів підприємства на наступний період:

ОАп = ЗСп + ЗГп + ДЗп + ГАп + Пп , (1.29)

де: ОАд – загальний обсяг оборотних активів підприємства на кінець аналізованого наступного періоду;

ЗСп – сума запасів сировини та матеріалів на кінець наступного періоду;

ЗГп – сума запасів готової продукції на кінець наступного періоду з включенням до неї обсягу незавершеного виробництва;

ДЗп – сума дебіторської заборгованості на кінець наступного періоду;

ГАп – сума грошових активів на кінець наступного періоду;

Пп – сума інших видів оборотних активів на кінець наступного періоду.

4) Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.

Усі види оборотних активів тією або іншою мірою є ліквідними, крім витрат майбутніх періодів і безнадійної дебіторської заборгованості. Загальний рівень ліквідності повинен забезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов’язаннями. З цією метою з урахуванням обсягу й графіка майбутнього платіжного обороту повинна бути визначена частина оборотних активів у формі коштів, високо- і середньо-ліквідних активів.

5) Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

Оборотні активи повинні приносити визначений прибуток при їх використанні у виробничо-збутовій діяльності підприємства. Водночас окремі види оборотних активів можуть приносити підприємству прямий прибуток у процесі фінансової діяльності у формі відсотків і дивідендів. Тому складовою частиною розроблюваної політики є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень.

7) Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів. На основі раніше визначених принципів фінансування у процесі розробки системи управління оборотними активами формуються підходи до вибору конкретної структури джерел фінансування, їх приросту з урахуванням тривалості окремих стадій фінансового циклу й оцінки вартості залучення окремих видів капіталу.

На управління оборотними активами здійснює вплив система розроблених на підприємстві фінансових нормативів. Основними з таких нормативів є: норматив власних оборотних активів підприємства, система нормативів оборотності основних видів оборотних активів і тривалості операційного циклу в цілому, система коефіцієнтів ліквідності оборотних активів, нормативне співвідношення окремих джерел фінансування оборотних активів та інші.

Цілі та характер використання окремих видів оборотних активів мають суттєві відмінні риси. Тому на підприємствах з великим обсягом щодо використання оборотних активів розробляється система управління окремими їх видами:

1) запасами товарно-матеріальних цінностей;

2) дебіторською заборгованістю;

3) грошовими активами, до яких також прирівнюються й короткострокові фінансові вкладення як форма тимчасового використання вільного залишку грошових активів.

Особливості управління запасами

Управління запасами має велике значення як у виробничому, так і у фінансовому аспектах. Використання запасів підпорядковане єдиній меті – забезпеченню безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції.

Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого та всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх збереження, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок розробки й реалізації спеціальної фінансової системи управління запасами.

Система управління запасами представляє собою частину загальної системи управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру й структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат на їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Система управління запасами охоплює такі основні етапи робіт:

1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді.

2. Визначення цілей формування запасів.

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.

4. Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів.

5. Формування ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.

6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції.

Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:

а) для забезпечення поточної виробничої діяльності: поточні запаси сировини й матеріалів;

б) для забезпечення поточної збутової діяльності: поточні запаси готової продукції;

в) для накопичення сезонних запасів, для господарського процесу в майбутньому періоді: сезонні запаси сировини, матеріалів, готової продукції тощо.

Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується «Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення» [Eco-nomіc orderіng quantіty – EOQ model], яка серед інших набула найбільшого поширення. Вона, як правило, використовується для оптимізації розміру виробничих запасів і запасів готової продукції.

Розрахунковий механізм моделі EOQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат для закупівлі та збереження запасів на підприємстві. Ці операційні витрати поділяються на дві групи:

а) сума витрат на розміщення замовлень, включаючи витрати для транспортування та приймання товарів;

б) сума витрат для збереження товарів на складі.

Механізм моделі EOQ розглянемо на прикладі формування виробничих запасів. З одного боку, підприємству вигідно завозити сировину й матеріали якомога більшими партіями. Чим більший розмір партії постачання, тим менший сукупний розмір операційних витрат на розміщення замовлень у визначеному періоді: оформлення замовлень, доставку замовлених товарів на склад і їх прийняття на склад.

Сума операційних витрат на розміщення замовлень визначається за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.30)

де: ОВрз – сума операційних витрат на розміщення замовлень;

ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованому періоді;

РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів;

Врз – середня вартість розміщення одного замовлення.

З наведеної формули видно, що при незмінному обсязі виробничого споживання й середньої вартості розміщення одного замовлення загальна сума операційних витрат на розміщення замовлень мінімізується з ростом середнього розміру однієї партії постачання товарів.

За цією залежністю сума операційних витрат для збереження товарів на складі може бути визначена за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.31)

де: ОВзт – сума операційних витрат на збереження товарів на складі;

РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів;

Вз – вартість збереження одиниці товару в аналізованому періоді.

Формула доводить, що при незмінній вартості збереження одиниці товару в аналізованому періоді загальна сума операційних витрат на збереження товарних запасів на складі мінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання товарів.

Таким чином, зі збільшенням середнього розміру однієї партії постачання товарів знижуються операційні витрати на розміщення замовлення та зростають операційні витрати на збереження товарних запасів на складі підприємства і навпаки. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між цими двома групами операційних витрат таким чином, щоб сукупна їх сума була мінімальною.

Математично модель EOQ виражається такою принциповою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.32)

де: EQQ(РППо) – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ);

ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованому періоді;

Врз – середня вартість розміщення одного замовлення;

Вз – вартість збереження одиниці товару в аналізованому періоді.

Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.33)

де: ВЗо – оптимальний середній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів);

ОРППо – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ).

У рамках цієї теорії розроблені й схеми управління замовленнями, що дозволяють за допомогою ряду параметрів формалізувати процедуру відновлення запасів, тобто визначити рівень запасів, при якому необхідно робити таке замовлення. Одна із цих схем виражається системою моделей:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод");

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод");

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.34)

де: РЗз – рівень запасів, при якому робиться замовлення;

МПс – максимальна денна потреба в сировині, од.;

МДз – максимальна кількість днів на виконання замовлення;

СЗ – найбільш імовірний мінімальний рівень запасів (страховий запас), од.;

Сдс – середньоденна потреба в сировині, од.;

СПз – середня тривалість виконання замовлення (від моменту розміщення до моменту одержання сировини), дні;

РЗмакс. – максимальний рівень запасів, од.;

ДПмін. – мінімально денна потреба в сировині, один.;

Дмін. – мінімальна кількість днів виконання.

Для запасів готової продукції задача мінімізації операційних витрат щодо їх обслуговування складається у визначенні оптимального розміру партії виробленої продукції. Якщо виготовляти товар дрібними партіями, то операційні витрати на збереження його запасів готової продукції (Вх) будуть мінімальними. Але при такому підході до операційного процесу суттєво зростуть операційні витрати, що пов’язані з частим переналагодженням устаткування, підготуванням виробництва й інші (Врз). Використовуючи замість показника обсягу виробничого споживання (ОВС) показник планованого обсягу виробництва продукції, на основі моделі EOQ аналогічно визначається оптимальний середній розмір партії виробленої продукції й оптимальний середній розмір запасу готової продукції

Розрахунок оптимальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей у цілому і за основними їх групами здійснюється за формулою:

Зк = (Нпз х Оо) + Зсз + Зсз + Зцп, (1.35)

де: Зк – оптимальна сума запасів на кінець аналізованого періоду;

Нпз – норматив запасів поточного збереження, в днях;

Оо – одноденний обсяг виробництва (для запасів сировини та матеріалів) або реалізації (для запасів готової продукції) у майбутньому періоді;

Зсз – запланована сума запасів сезонного збереження;

Зцп – запланована сума запасів цільового призначення інших видів.

Найбільш широке застосування серед систем контролю за рухом запасів у країнах з розвинутою економікою одержала «Система АВС». Суть цієї контролючої системи полягає в тому, що вся сукупність запасів товарно-матеріальних цінностей розподіляється на три категорії на основі їх вартості, обсягу і частин витрачання, а також негативних наслідків.

У категорію «А» входять найбільш дорогі види запасів із тривалим циклом замовлення, що потребують постійного моніторингу. Частота завезення цієї категорії запасів визначається, як правило, на основі моделі EOQ. Коло товарно-матеріальних цінностей, що входять до категорії «А», звичайно обмежене і потребує щотижневого контролю.

У категорію «В» входять товарно-матеріальні цінності, що мають меншу значимість у забезпеченні безперебійного операційного процесу й формуванні кінцевих результатів фінансової діяльності. Запаси цієї групи контролюються один раз на місяць.

У категорію «С» входять всі інші товарно-матеріальні цінності з низькою вартістю, що не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Обсяг закупівель таких цінностей може бути досить великим, тому контроль за їх рухом здійснюється один раз на квартал.

Отже, основний контроль запасів за «Системою АВС» концентрується на найбільш важливій їх категорії з позицій забезпечення безперебійності операційної діяльності підприємства й формування кінцевих фінансових результатів.

У процесі розробки системи управління запасами повинні бути заздалегідь передбачені заходи для прискорення залучення в оборот наднормативних запасів. Це забезпечує звільнення частини фінансових ресурсів, а також зниження розміру втрат товарно-матеріальних цінностей у процесі їх збереження.

Особливості управління дебіторською заборгованістю

У процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба проведення розрахунків зі своїми контрагентами, бюджетом, податковими органами. Відвантажуючи вироблену продукцію, підприємство, як правило, не отримує гроші негайно, тобто воно кредитує покупців. Таким чином, від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства “мертві” у вигляді дебіторської заборгованості. Тому важливим завданням є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної оплати боргу.

У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується за такими видами:

1) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не наступив;

2) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, що неоплачені у вказаний термін;

3) дебіторська заборгованість за отриманими векселями;

4) дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;

5) дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;

6) інші види дебіторської заборгованості.

Серед перерахованих видів найбільший обсяг дебіторської заборгованості підприємств припадає на перші три види. У загальній сумі дебіторської заборгованості на розрахунки з покупцями припадає 80 – 90 %. Отже, з метою ефективного управління цією дебіторською заборгованістю на підприємствах повинна розроблятися і здійснюватися особлива фінансова система управління дебіторською заборгованістю або його кредитна політика щодо покупців продукції.

Система управління дебіторською заборгованістю представляє собою частину загального управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, що спрямована на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її оплати.

Формування системи управління дебіторською заборгованістю підприємства здійснюється за такими основними етапами:

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.

2. Формування принципів кредитної політики відповідно до покупців продукції

3. Визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) і споживчим кредитом.

4. Формування системи кредитних умов.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.

6. Формування процедури оплати дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною оплатою дебіторської заборгованості.

1) Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) та споживчого кредиту.

По-перше, оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства та його динаміка у попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, що розраховується за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод") (1.36)

де: КОАдз – коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість;

ДЗ – загальна сума дебіторської заборгованості підприємства або сума заборгованості окремо з товарного і споживчого кредиту;

ОА – загальна сума оборотних активів підприємства.

По-друге, визначаються середній період оплати дебіторської заборгованості та кількість її оборотів в аналізованому періоді.

Середній період оплати дебіторської заборгованості характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового й загального операційного циклу підприємства. Даний показник розраховується за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.37)

де: ПОдз – середній період оплати дебіторської заборгованості підприємства;

ДЗ – середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді;

Оо – сума одноденного обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді.

Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обертання інвестованих в неї засобів протягом визначеного періоду. Цей показник розраховується за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.38)

де: КОдз – кількість оборотів дебіторської заборгованості підприємства в аналізованому періоді;

ОР – загальна сума обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді;

ДЗ – середній залишок дебіторської заборгованості підприємства у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді.

По-третє, оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства за окремими її «віковими групами», тобто за передбаченими термінами її оплати.

По-четверте, докладно розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяються сумнівна та безнадійна заборгованість. У процесі цього аналізу використовуються такі показники, як коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості й середній «вік» простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

По-п’яте, визначають суму ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість. З цією метою суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють із сумою додаткових витрат на оформлення кредиту й оплату боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями: безнадійна дебіторська заборгованість, списання у зв’язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням термінів позовної давнини. Розрахунок даного ефекту здійснюється за такою формулою:

Едз = Пдз – ПЗдз – ФПдз, (1.39)

де: Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;

Пдз – додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту;

ПВдз – поточні витрати підприємства, пов’язані з організацією кредитування покупців і оплатою боргу;

ФВдз – сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.

У процесі даного аналізу може бути визначений і відносний показник – коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість. Він розраховується за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.40)

де: КЕдз – коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;

Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями у визначеному періоді;

ДЗрп – середній залишок дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями в аналізованому періоді.

Результати аналізу використовуються в процесі наступної розробки окремих параметрів кредитної політики підприємства.

У сучасній практиці реалізація продукції в кредит (із відстрочкою платежу за неї) одержала широке поширення як в країнах із розвинутою ринковою економікою, так і в нашій країні. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямоване на підвищення ефективності операційної та фінансової діяльності підприємства.

У процесі формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції вирішуються два основних питання:

а) у яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;

б) який тип кредитної політики варто обрати підприємству.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

Товарний (комерційний) кредит представляє собою форму оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочки платежу. Товарний (комерційний) кредит дається оптовому покупцю на термін від одного до шести місяців.

Споживчий кредит (у товарній формі) – форма роздрібної реалізації товарів фізичним особам із відстрочкою платежу. Він дається звичайно на термін від шести місяців до двох років.

Типи кредитної політики. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції – консервативний, помірний та агресивний.

Консервативний тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Здійснюючи даний тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту та його розміру; створення жорсткіших умов надання кредиту й підвищення його вартості; використання жорстких процедур оплати дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики підприємства орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний тип кредитної політики підприємства орієнтується на максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.

Визначаючи тип кредитної політики, підприємства повинні враховуватися такі основні фактори, як сучасну комерційну й фінансову практику здійснення торгівельних операцій, загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх платоспроможності, сформована кон’юнктура товарного ринку, стан попиту на продукцію підприємства, потенційна спроможність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту, правові умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості, фінансові можливості підприємства у частині відволікання засобів у дебіторську заборгованість, фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їхнє ставлення до рівня припустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

Варто мати на увазі, що консервативний варіант негативно впливає на ріст обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв’язків. Агресивний варіант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати на стягнення боргів, а в кінцевому результаті знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу. Визначення можливої суми фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним комерційним і споживчим кредитом виконується при розрахунку необхідної суми фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість, здійснюється за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.41)

де: Идз – необхідна сума фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість;

ОРк – обсяг реалізації продукції в кредит, що планується;

Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, виражений десятковим дробом;

ПНК – середній період надання кредиту покупцям, у днях;

ПР – середній період прострочення платежів з наданого кредиту, у днях.

У тому випадку, коли фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову суму засобів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бути відповідно скоригований планований обсяг реалізації продукції в кредит.

До даних умов належать такі елементи: кредитний період, кредитний ліміт, вартість надання кредиту, система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями.

Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні термінових розрахунків за придбану продукцію. Така цінова знижка характеризує норму процентної ставки за наданий кредит, що розраховується для зіставлення в річному обчисленні. Розрахунок характеризується такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод") (1.42)

де: ПСк – річна норма процентної ставки за наданий кредит;

ЦСт – цінова знижка, надана покупцю при здійсненні негайного розрахунку за придбану продукцію, у %;

ТНк – термін надання кредиту (кредитний період), у днях.

Встановлюючи вартість товарного (комерційного) або споживчого кредиту, необхідно мати на увазі, що його розмір не повинний перевищувати рівень процентної ставки щодо короткостроковому банківському кредиту. У протилежному випадку він не буде стимулювати реалізацію продукції в кредит, бо покупцю буде вигідно взяти короткостроковий кредит у банку на термін, що дорівнює кредитному періоду, установленому продавцем, і розрахуватися за придбану продукцію при її покупці.

Система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями формується в процесі розробки кредитних умов. Вона повинна передбачати відповідні пені, штрафи і неустойки. Розміри цих штрафних санкцій мають повністю відшкодовувати усі фінансові втрати підприємства-кредитора: втрату прибутку, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності й інші.

Розвиток ринкових відносин дозволяє використовувати у практиці нові форми управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування, тобто прискорення переведення в інші форми оборотних активів підприємства: кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є факто-ринг, облік векселів, виданих покупцями продукції, форфейтинг.

Факторинг – це фінансова операція, що полягає у поступці підприємства-продавця права одержання коштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії («фактор компанії»), що приймають на себе всі кредитні ризики щодо інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягує із підприємства-продавця визначену комісійну плату у процентах до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її сплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої сплати боргових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90 % суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10 – 30 % суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем).

Облік векселів, виданих покупцями продукції, є фінансовою операцією з їх продажу господарському суб’єкту за дисконтною ціною, що формується залежно від їх номіналу, терміну погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Така операція може бути здійснена тільки з перевідним векселем.

Дисконтна ціна векселя визначається за такою формулою:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод"), (1.43)

де: ДЦв – дисконтна (облікова) ціна векселя на момент його продажу;

НС – номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем у передбачений термін;

Д – кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем;

ДСв – річна облікова вексельна ставка, за якою здійснюється дисконтування суми векселя, %.

Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових експортних постачань і дозволяє експортеру негайно одержувати кошти шляхом обліку векселів. Проте його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватись з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати щодо форфейтингової операції у вартість контракту.

Критерієм оптимальності розробленої та здійснюваної кредитної політики будь-якого типу і за будь-якими формами наданого кредиту, а, відповідно, і середнього розміру дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями за реалізовану їм продукцію, виступає така умова:

ДЗо —-> ОПдр і ОЗдз + ВЗдз, (1.43)

де: ДЗо – оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані;

ОПдр – додатковий операційний прибуток, що отримує підприємство від збільшення продажу продукції в кредит;

Одз – додаткові операційні витрати підприємства щодо обслуговування дебіторської заборгованості;

ВЗдз – розмір втрат засобів, інвестованих у дебіторську заборгованість через неплатоспроможність покупців.

Управління грошовими активами

Управління грошовими активами або залишком коштів, що постійно знаходяться в розпорядженні підприємства, складає невід’ємну частину функцій загального управління оборотними активами. Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі господарської діяльності, визначає рівень його абсолютної платоспроможності, впливає на тривалість операційного циклу, а отже, і на розмір фінансових засобів, що інвестуються в оборотні активи, а також характеризує його інвестиційні можливості.

Формування підприємством грошових авуарів викликане рядом чинників, що закладені в основу відповідної класифікації залишків його коштів:

1) Операційний або трансакційний залишок грошових активів є основним у складі сукупних грошових активів підприємства. Він формується з метою забезпечення поточних платежів, пов’язаних із виробничо-комерційною діяльністю підприємства: із закупівлі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, оплати праці; сплати податків; оплати послуг сторонніх організацій тощо.

2) Страховий або резервний залишок грошових активів — необхідність формування даного виду залишку зумовлена вимогами підтримки постійної платоспроможності підприємства щодо невідкладних фінансових зобов’язань.

На розмір даного виду залишку грошових активів значною мірою впливає доступність одержання підприємством короткострокових фінансових кредитів.

Інвестиційний (або спекулятивний) залишок грошових активів може формуватися тільки в тому випадку, якщо цілком задоволена потреба у формуванні грошових авуарів інших видів.

На сучасному етапі економічного розвитку країни переважна більшість підприємств не має можливості формувати цей вид грошових активів.

3)Компенсаційний залишок грошових активів представляє собою щезни-жувальну суму грошових активів, що підприємство відповідно до умов угоди про банківське обслуговування повинно постійно берегти на своєму розрахунковому рахунку. Формування такого залишку грошових активів є однією з умов видачі підприємству бланкового (незабезпеченого) кредиту і надання йому широкого спектра банківських послуг.

Основною метою у процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства. У цьому реалізується функція грошових активів як засобу платежу, що забезпечує досягнення цілей формування їх операційного, страхового й компенсаційного залишків. Пріоритетність цієї мети визначається тим, що ні великий розмір оборотних активів і власного капіталу, ні високий рівень рентабельності господарської діяльності не можуть застрахувати підприємство від порушення проти нього позову про банкрутство, якщо в передбачені терміни через недостачу грошових активів воно не може розрахуватися за своїми невідкладними фінансовими зобов’язаннями. Тому на практиці управління грошовими активами часто ототожнюється з управлінням платоспроможністю або управлінням ліквідністю.

Поряд із цією основною метою важливим завданням процесу управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних коштів, а також сформованого інвестиційного їх залишку.

З позицій форм накопичення грошових авуарів і управління платоспроможністю підприємства його грошові активи підрозділяються на такі елементи: грошові активи в національній валюті, грошові активи в іноземній валюті, резервні грошові активи у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень.

Управління грошовими активами розглядає короткострокові фінансові вкладення як форму резервного розміщення вільного залишку грошових активів, що у будь-який момент можуть бути заплучені для забезпечення невідкладних фінансових зобов’язань підприємства.

Таким чином, у процесі здійснення управління грошовими активами формується відповідна політика даного управління. При цьому варто врахувати, що вимоги забезпечення постійної платоспроможності підприємства визначають необхідність створення великого розміру грошових активів, тобто переслідують цілі максимізації їх середнього залишку в рамках фінансових можливостей підприємства. З іншого боку, варто врахувати, що грошові активи підприємства в національній валюті при їх зберіганні значною мірою схильні до втрати реальної вартості від інфляції; крім того, грошові активи в національній та іноземній валюті при зберіганні втрачають свою вартість у часі, що визначає необхідність мінімізації їх середнього залишку. Ці суперечливі вимоги повинні бути враховані при розробці політики управління грошовими активами, яка у зв’язку із цим набуває оптимізаційного характеру.

Політика управління грошовими активами є частиною загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності й ефективного використання в процесі збереження.

Розробка політики управління грошовими активами підприємства включає такі основні етапи:

1. Аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді.

2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства.

3. Диференціація середнього залишку грошових активів у національній та іноземній валюті.

4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів.

5. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.

6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ВАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ» У 2003 -2007 РОКАХ

2.1 Характеристика діяльності ВАТ „Інтерпайп НТЗ”

ВАТ „Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод” (м. Дніпропетровськ) — є провідним підприємством України по виробництву сталевих труб та суцільнокатаних залізничних коліс.

Основним видом діяльності Товариства є виробництво та реалізація сталі, металевих труб, суцільнокатаних коліс, кільцевих виробів та бандажів. Основними видами продукції є: труби сталеві безшовні гаряче деформовані, труби обсадні та муфти до них, труби сталеві безшовні холоднодеформовані загального призначення, а також високої та особливо високої точності, труби підшипникові, труби сталеві електрозваренні прямошовні , водогазопровідні та профільні, суцільнокатані залізничні колеса, залізничні бандажі, прямокутні та складнопрофільні кільцеві вироби з вуглецевих та легованих марок сталі, труби насосно-компресорні та муфти до них.

Сталь, що виплавляється мартенівським цехом, використовується в основному для внутрішніх потреб.

Сучасні технології й устаткування, система контролю якості й іспитів продукції забезпечують постачання труб по технічних вимогах споживачів, цілком відповідають вимогам національних і міжнародних стандартів (APІ 5L, APІ 5CT, DІN, EN, ASTM, NFA).

Товариство є провідним підприємством України за обсягом експорту сталевих труб та коліс у країни дальнього зарубіжжя. Найбільшим попитом користуються суцільнокатані залізничні колеса та труби нафтового сортаменту.

20 вересня 1989 року було створене на добровільних засадах орендне підприємство «Нижньодніпровський трубопрокатний завод імені Карла Лібкнехта». Згідно із законодавством України договір оренди у січні 1993 року був переоформлений з Фондом державного майна України.

28 грудня 1994 року шляхом реорганізації орендного підприємства «Ниж-ньодніпровський трубопрокатний завод імені Карла Лібкнехта» було створене відкрите акціонерне товариство «Нижньодніпровський трубопрокатний завод».

У 1995 р. запроваджений в експлуатацію комплекс позапічної обробки сталі у складі пічковш-вакууматор.

Приватизація заводу завершена (наказ Фонду державного майна України № 1397 від 8 грудня 1997 року «Про завершення процесу приватизації ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод»).

Відкрите акціонерне товариство «Нижньодніпровський трубопрокатний завод» за рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Підприємства, які відбулися 9 лютого 2007 року, перейменований у ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ІНТЕРПАЙП НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ ТРУБОПРОКАТ-НИЙ ЗАВОД» (без зміни організаційно-правової форми).

ВАТ»ІНТЕРПАЙП НТЗ» є повним правонаступником Відкритого акціонерного підприємства «Нижньодніпровський трубопрокатний завод».

Найважливішим напрямком розвитку підприємства є менеджмент якості. Система управління якістю на заводі сертифікована відповідно до вимог міжнародного стандарту ІSO 9001:2000, упроваджений і вже третій рік активно діє технічний аудит з цих питань. Постійне підвищення конкурентоспроможності продукції стало пріоритетною задачею, незмінним додатком успіху в роботі на престижних зарубіжних ринках.

Для підвищення конкурентоспроможності заводської трубної продукції, перш за все — нафтового сортаменту в ТПЦ-4 введений в експлуатацію найсучасніший ультразвуковий дефектоскоп «Трускоп», виготовлений фірмою «Tuboscope» (США), який дозволяє контролювати можливі подовжні, поперечні і похилі дефекти, відстежувати геометричні параметри 100% труб.

Проведені заходи щодо поліпшення товарного виду труб, також введена в практику упаковка готових до відвантаження труб в зручні для споживача ложементи. У найближчій перспективі здійснюватимемо інструментальний контроль на всіх стадіях виробництва продукції, не обмежуючись тільки здавальним контролем, що значно підвищить ступінь гарантії якості. Розроблені заходи направлені на істотне підвищення стабільності гарячого прокату. У технологічних потоках встановлені нові, а також добре реконструйовані засоби неруйнівного контролю.

Ведуться роботи по упровадженню технології шведської компанії «OVAKO Steel & SKF Group Company», яка дозволяє застосовувати замаслену окалину як наповнювача до асфальтобетону. Значні засоби направлені на озеленення заводських виробничих територій.

Застосування нових методів управління заводом, розширення сортаменту продукції із застосуванням нових технологій та модернізації устаткування, кваліфіковані кадри дозволяють заводу займати лідируючі позиції у виробництві сталевих безшовних труб і залізничних коліс.

ВАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ» має у своєму складі шість товаровиробничих цехів, до складу яких входять трубопрокатні цехи №№ 1,3,4,5, трубоелектрозварювальний цех, колесопрокатний цех, мартенівський цех, сталефасоноливарний цех, автотранспортний та залізничний цехи; добре оснащену дослідну базу у вигляді семи лабораторій; вісім управлінь, сервісний центр, центр соціального розвитку, інститут розвитку, потужній інтелектуальний кадровий потенціал у вигляді заводоуправління, базу відпочинку, палац культури, дитячий оздоровчий табір імені Олега Кошевого, обладнану за останнім словом медичної техніки поліклініку та інших підрозділів.

Функції основних цехів ВАТ “Інтерпайп НТЗ” :

— трубопрокатний цех № 1 (ТПЦ № 1) — виробляє труби нафтового сортаменту: стальні безшовні для трубопроводів;

— трубоелектрозварювальний цех (ТПЦ № 2) — виробляє електрозварювальні труби загального призначення, водогазопровідні, профільні труби;

— трубопрокатний цех № 3 (ТПЦ № 3) — виробляє гарячекатані труби із вуглецевих марок сталі, гарячекатані ШХ, холоднокатані з вуглецевих марок сталі, холоднокатані ШХ, холодно тягнуті для ПЕН і ПЕД;

— трубопрокатний цех № 4 (ТПЦ № 4) — виробляє обсадні труби з муфтами, труби нафтового сортаменту;

— трубопрокатний цех № 5 (ТПЦ № 5) — виробляє труби гарячекатані та обсадні;

— колесопрокатний цех (КПЦ) — виготовляє суцільнокатані колеса та бандажі: локомотивні, трамвайні, для вузької колії, а також кільцеві вироби.

ВАТ “Інтерпайп НТЗ” має власні потужності по виплавці сталі – мартенівський цех. Виплавка сталі на підприємстві дає можливість безпосередньо контролювати її якість та бути більш гнучкими у виборі марок сталі, які потрібні для виконання термінових замовлень по різним видам продукції. Мартенівським цехом виплавляється сталь для виробництва труб у трубопрокатних цехах № 1 та 4, коліс, кілець та бандажів у колесопрокатному цеху.

Для забезпечення діяльності основних цехів та інших структурних підрозділів функціонують допоміжні цехи у тому числі: сталефасоноливарний, автотранспортний цех, залізничний цех.

За результатами 2004 року обсяг реалізуємої продукції склав 699 754 тони. В загальному обсягу відгруженої продукції 29,98 % склали труби горячедеформовані нефтепроводні и горячедеформованого загального призначення, 27,94 % — труби обсадні, 30,92 % — колеса, 0,94 % — бандажі та кільця.

Географія поставок продукції заводу розподіляється по регіонах наступним чином: країни СНД — 45,52 %, Україна – 32,37 %, дальне зарубіжжя — 22,11 %.

В табл. Г.1 – Г.3 Додатку Г наведені статистичні дані по обсягах та структурі відгрузки труб ВАТ «Інтерпайп НТЗ» по регіонах у 2004 – 2006 роках.

У 2004 році порівняно з 2003 роком збільшились поставки в Росію на 16,49 %, знизились поставки на внутрішній ринок на 27,69 % та на експорт в дальнє зарубіжжя на 3,63 %.

За результатами 2005 року обсяг реалізуємої продукції склав 749 557 тони.

В загальному обсягу відгруженої продукції 32,43 % склали труби горячедеформовані нефтепроводні и горячедеформованого загального призначення, 31,68 % — труби обсадні, 26,19 % — колеса, 1,82 % — бандажі та кільця.

Географія поставок продукції заводу розподіляється по регіонах наступним чином: країни СНД — 35,49 %, Україна – 30,26 %, дальне зарубіжжя — 34,24 %.

У 2005 році порівняно з 2004 роком знизились поставки в Росію на 14,42 %, и на внутрішній ринок на 2,11 %, підвищились поставки на експорт в дальнє зарубіжжя на 12,13 %.

За результатами 2006 року обсяг реалізуємої продукції склав 801 969 тон.

В загальному обсягу відгруженої продукції 33,05 % склали труби горячедеформовані нефтепроводні и горячедеформованого загального призначення, 32,42 % — труби обсадні, 25,66 % — колеса, 1,26 % — бандажі та кільця.

Географія поставок продукції заводу розподіляється по регіонах наступним чином: країни СНД — 37,67 %, Україна – 30,77 %, дальне зарубіжжя — 31,56 %.

У 2006 році порівняно з 2005 роком збільшились поставки в Росію на 0,52 %, и на внутрішній ринок на 0,52 %, знизились поставки на експорт в дальнє зарубіжжя на 2,68 %.

Підприємством за 2007 рік реалізовано продукції в натуральному виразі 818853 тон, у тому числі: колеса суцільнокатані — 211 011 тон, труби нафто провідні — 278 823 тон, труби обсадні — 246 501 тон.

Чистий дохід(виручка) від реалізації за 2007 рік складає 4 693 794 тис. грн. у тому числі: колеса суцільнокатані — 1 565 403 тис.грн., труби нафто про-відні — 1 265 471 тис.грн., труби обсадні — 1 431 542 тис.грн..

ВАТ “ІНТЕРПАЙП НТЗ” – ведуче підприємство чорної металургії по виробництву сталевих безшовних труб, залізничних суцільнокатаних коліс та бандажів, витягнутих труб загального призначення для котлів високого тиску та нафтопровідних електрозварювальних труб Ж114-460 мм.

Виробничі потужності цехів по виготовленню безшовних труб складають понад 1200 тис. тонн на рік, цехів по виробництву нарізних труб нафтогазового сортаменту – 410 тис. тонн на рік. Потужності підприємства по виробництву залізничних коліс дозволяють виготовляти понад 300 тис. тонн на рік.

Виробництво продукції в вартісному та натуральному виразі в діючих цінах за 2006 та 2007 роки наведено у таблиці 2.1. В порівнянні з 2006 роком обсяг реалізованої продукції в 2007 році зріс на 879 805,0 тис.грн, або на 23,1%. Обсяг виробленої продукції збільшився на 809 986,0 тис. грн. або на 21,2%. В 2007 році в порівнянні з 2006 роком обсяг виробництва основних видів продукції в натуральному виразі збільшився: труб на 1,1%, коліс на 2,4%, кілець та інших видів прокату на 10%.

Таблиця 2.1

Виробництво продукції ВАТ «Інтерпайп НТЗ» в вартісному та натуральному виразі в діючих цінах за 2006 та 2007 роки (тис.грн.)

Назва показника

2007

2006

Зростання (+), зниження (-) в діючих цінах

Зростання (+), зниження (-) в порівняних цінах
В діючих цінах

В порівняних цінах

В діючих цінах

В порівняних цінах

Тис.

грн.

%

Тис.

грн.

%
Обсяг виробленої продукції без ПДВ і АЗ, тис.грн.

4631904

4153741

3821918

4148713

809986

121,2

5028

100,1
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції, тис.грн.

4688972

—

3809167

—

879805

123,1

—

—
Основні види продукції, що виробляється (в натуральному виразі), тонн
Труби

587515

—

581214

—

6301

101,1

—

—
Колеса

212510

—

207611

—

4899

102,4

—

—
Бандажі, кільця та інші види прокату

10237

—

9305

—

932

110,0

—

—

Фактична собівартість та оптові ціни коліс суцільнокатаних та бандажів при реалізації на внутрішньому ринку та на експорт в 2006 -2007 роках, наведено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Фактична собівартість та оптові ціни коліс суцільнокатаних та бандажів виробництва ВАТ «Інтерпайп НТЗ» при реалізації на внутрішньому ринку та на експорт

Колеса суцільнокатані

Фактична собівартість 1 тонни, грн.

при реалізації на внутрішній ринок

при реалізації на експорт
Оптова ціна за 1 тонну (без ПДВ), грн.

Фактична рентабельність, %

Оптова ціна за 1 тонну, грн.

Фактична рентабельність, %
2006 рік

4118,89

6001,34

45,7

6371,33

54,7
2007 рік

5710,35

7040,95

23,0

7993,74

40
Бандажі

Фактична собівартість 1 тонни, грн.

при реалізації на внутрішній ринок

при реалізації на експорт
Оптова ціна за 1 тонну (без ПДВ), грн.

Фактична рентабельність, %

Оптова ціна за 1 тонну, грн.

Фактична рентабельність, %
2006 рік

4430,02

5387,91

22,0

7325,23

65
2007 рік

5421,58

6393,88

18

8492,59

57

Так, фактична собівартість 1 тони коліс суцільнокатаних у 2007 році в порівнянні з 2006 роком збільшилась на 38,6%, а бандажів на 22,4%.

Оптова ціна за 1 тону при реалізації коліс суцільнокатаних на внутрішній ринок у 2007 року в порівнянні з 2006 роком збільшилась на 17,3%, а бандажів на 18,7%.

Оптова ціна за 1 тону коліс суцільнокатаних при реалізації на експорт у 2007 року в порівнянні з 2006 роком збільшилась на 25,5%, а бандажів на 15,9%.

Фактична рентабельність реалізації коліс суцільнокатаних та бандажів при реалізації на експорт значно вища ніж рентабельність реалізації на внутрішньому ринку України.

Фактична собівартість та оптові ціни на труби при реалізації на внутрішньому ринку та на експорт в 2006-2007 роках, наведені в табл.2.3.

Таблиця 2.3

Фактична собівартість та оптові ціни на труби виробництва ВАТ «Інтерпайп НТЗ» при реалізації на внутрішньому ринку та на експорт в 2006-2007 роках

Труби

Фактична собівартість 1 тонни, грн.

при реалізації на внутрішній ринок

при реалізації на експорт
Оптова ціна за 1 тонну (без ПДВ), грн.

Фактична рентабельність, %

Оптова ціна за 1 тонну, грн.

Фактична рентабельність, %
2006 рік

2980,81

3547,57

19,0

4669,43

56,7
2007 рік

3907,44

4295,89

9,9

5432,34

39,0

Так, фактична собівартість 1 тонни труб у 2007 році в порівнянні з попереднім 2006 роком збільшена на 31,1%.

Оптова ціна за 1 тонну при реалізації на внутрішній ринок у 2007 року в порівнянні з 2006 роком збільшена на 21,1%, а при реалізації на експорт на 16,3%.

Фактична рентабельність реалізації труб при реалізації на експорт значно вища, ніж рентабельність їх реалізації на внутрішньому ринку України.

Динаміка цін на відвантажену основну трубну продукцію ВАТ «Інтерпайп НТЗ» протягом 2007р. має тенденцію до зростання (табл.2.3):

— на електрозварні тонкостінні труби від 3402,42 грн. до 3900,00 грн.,

— на гарячедеформовані підшипникові труби від 5182,26 грн. до 6350,10 грн.,

— на труби обсадні від 2800,00 грн. до 4200,00 грн.

2.2 Аналіз управління активами в ВАТ „Інтерпайп НТЗ”

Структура активів та пасивів підприємства ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2007 році згідно з даними форми №1 “Баланс” наведено у табл.А.1 Додатку А.

В таблиці 2.4 наведені результати розрахунку динаміки складу та структури майна (активів) ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки, виконані за алгоритмами аналізу роботи Крамаренко Г.О. [ ].

На графіках рисунку 2.1 наведена динаміка рівнів та змін основних агрегатів балансу ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки.

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.1 — Динаміка змін основних агрегатів балансу ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки.

Таблиця 2.4

Динаміка складу та структури майна (активів) ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Продовження табл.2.4

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Як показує спільний аналіз даних, наведених на графіках рис.2.1 та в табл.2.4, динаміка змін основних агрегатів активів балансу ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 -2007 роках характеризується наступними показниками:

обсяг активів (валюти балансу) з рівня 2,482 млрд.грн. у 2005 році зменшився до рівня 1,998 млрд.грн. у 2006 році та різко зріс до рівня 3,602 млрд.грн. у 2007 році, тобто базовий темп росту валюти балансу за 2 роки склав +145,1%, при цьому ланцюговий темп приросту склав -19,53% у 2006 році та +80,3% у 2007 році;

обсяг необоротних активів балансу з рівня 0,787 млрд.грн. у 2005 році зменшився до рівня 0,600 млрд.грн. у 2006 році та різко зріс до рівня 1,715 млрд.грн. у 2007 році, тобто базовий темп росту необоротних активів валюти балансу за 2 роки склав +217,9%, при цьому ланцюговий темп приросту склав -23,74% у 2006 році та +185,7% у 2007 році;

обсяг оборотних активів балансу з рівня 1,689 млрд.грн. у 2005 році зменшився до рівня 1,397 млрд.грн. у 2006 році та зріс до рівня 1,876 млрд.грн. у 2007 році, тобто базовий темп росту оборотних активів валюти балансу за 2 роки склав +111,1%, при цьому ланцюговий темп приросту склав -17,28% у 2006 році та +34,3% у 2007 році;

обсяг основних засобів в необоротних активів балансу з рівня 0,426 млрд.грн. у 2005 році зменшився до рівня 0,419 млрд.грн. у 2006 році та різко зріс до рівня 1,462 млрд.грн. у 2007 році (+1,043 млрд.грн.), тобто базовий темп росту необоротних активів валюти балансу за 2 роки склав +343,4%, при цьому ланцюговий темп приросту склав -1,53% у 2006 році та +248,8% у 2007 році;

Таким чином, основний зріст обсягів активів валюти балансу в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 – 2007 роках пов’язаний з ввеленням на протязі 2007 року значного обсягу (більше 1 млрд.грн.) основних засобів в необоротних активах підприємства.

Таблиця 2.5

Порівняльний аналіз динаміка активів та фінансових результатів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Порівняльний аналіз динаміки змін активів та фінансових результатів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки, наведений в табл..2.5, показує, що:

сумарний рост активів балансу на +45,1% призвів до росту обсягу реалізації продукції на відповідний обсяг +47,0%;

але собівартість продукції зросла на 56,6%, що, відповідно, призвело до зниження рівня чистого прибутку після оподаткування на -18,2%;

Таким чином, проведений аналіз показує, що зростання обсягів активів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» має екстенсивний характер, тобто при зростанні обсягів активів – обсяг чистого прибутку підприємства після оподаткування знижується. Тобто, експлуатація введених нових основних засобів на підприємстві потребує значно вищого рівня технологічних витрат собівартості, ніж раніше експлуатуємо обладнання.

Аналіз характеристик стану основних засобів в необоротних активах ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки, згідно даним, наведеним в таблиці 2.6, показує, що при критичному для металургійного виробництва рівні коефіцієнта придатності основних засобів 33,6% у 2005 році та 32,6% у 2006 році, введення нових основних засобів у 2007 році підняло рівень коефіцієнта придатності основних засобів до рівня 77,3%, тобто в підприємстві реалізується програма інвестування в розвиток виробництва.

Аналіз динаміки рівня та структури необоротних активів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки, наведений в таблиці 2.7, показує, що:

структурна частка основних засобів в необоротних активах з рівня 54,1% у 2005 році зросла до рівня 69,9% у 2006 році та продовжила зростання до рівня 85,3% у 2007 році;

одночасно структурна частка довгострокових фінансових інвестицій в необоротних активах зменшилась з рівня 35,3% у 2005 році до рівня 7,1% у 2006 році та зменшилась до рівня 0,02% у 2007 році (з рівня 0,277 млрд.грн. до 0).

Таблиця 2.6

Характеристика стану основних засобів в необоротних активах ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Таблиця 2.7

Динаміка рівня та структури необоротних активів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Аналіз динаміки рівня та структури оборотних активів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки, наведений в таблиці 2.8, показує, що:

структурна частка запасів в оборотних активах зросла з рівня 18,1% у 2005 році до рівня 28,5% у 2006 році та продовжила зростання до рівня 31,0% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень вартості запасів зріс з рівня 0,305 млрд.грн. у 2005 році до рівня 0,581 млрд.грн. у 2007 році, тобто виріс в 1,9 раза;

структурна частка дебіторської заборгованості в оборотних активах зросла з рівня 48,9% у 2005 році до рівня 63,1% у 2006 році та дещо знизилась до рівня 61,6% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень дебіторської заборгованості зріс з рівня 0,825 млрд.грн. у 2005 році до рівня 1,157 млрд.грн. у 2007 році, тобто виріс в 1,4 раза;

структурна частка грошових коштів в оборотних активах зменшилась з рівня 30,5% у 2005 році до рівня 5,5% у 2006 році та подальше знизилась до рівня 0,7% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень обсягів грошових коштів знизився з рівня 0,516 млрд.грн. у 2005 році до рівня 0,012 млрд.грн. у 2007 році, тобто знизився в 50 разів.

Аналіз динаміки рівня та структури запасів в активах ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки (таблиця 2.9) показує, що цей агломерат активів має відносно стабільну структуру:

структурна частка виробничих запасів знаходиться в діапазоні 49,3% -56,6% ;

структурна частка незавершеного виробництва знаходиться в діапазоні 22,3% -24,7% ;

структурна частка готової продукції знаходиться в діапазоні 19,5% -26,4%.

На рис.2.2 наведена динаміка структури активів в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 -2007 роках.

Таблиця 2.8

Динаміка рівня та структури оборотних активів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Таблиця 2.9

Динаміка рівня та структури запасів в активах ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.2 — Динаміка структури активів в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 -2007 роках

Аналіз динаміка рівня та складу дебіторської заборгованості ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки, наведений на графіках рис.2.2 та в таблиці 2.10,

показує, що структурна частка дебіторської заборгованості за відпущену продукцію в складі дебіторської заборгованості зросла з рівня 34,8% у 2005 році до рівня 75,9% у 2006 році та дещо знизилась до рівня 69,3% у 2007 році, при цьому абсолютний рівень дебіторської заборгованості за відпущену продукцію зріс з рівня 0,287 млрд.грн. у 2005 році до рівня 0,801 млрд.грн. у 2007 році, тобто виріс в 2,7 раза.

Таким чином, підприємство підвищує рівень використання комерційного кредиту, оскільки за 2005 -2007 роки обсяг валової виручки зріс на 47%, а обсяг відстроченої виручки зріс на 272%.

Таблиця 2.10

Динаміка рівня та складу дебіторської заборгованості ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

2.3 Оцінка фінансового стану ВАТ „Інтерпайп НТЗ”

Оцінку фінансового стану ВАТ «Інтерпайп НТЗ» проведемо за рівнем динаміки змін та досягнутого рівня наступних показників, розраховуємих за методологією роботи Крамаренко Г.О. [ ]:

фінансова стійкість за показником обсягів джерел покриття запасів;

ліквідність балансу та наявність власних оборотних коштів;

показники загальної, строкової та абсолютної(моментальної) ліквідності балансу;

показники фінансової стійкості;

показники ризику банкрутства підприємства.

Результати розрахункового аналізу наведені в таблицях Д.1 – Д.9 Додатку Д. Графічно результати розрахунків представлені на рис.2.3 – 2.5.

Як показує аналіз результатів розрахунків, фінансовий стан ВАТ «Інтерпайп НТЗ» може бути охарактеризований наступними значення фінансових показників:

показники загальної та строкової ліквідності підприємства знаходяться в стійкому діапазоні значень;

показники абсолютної (моментальної) ліквідності з 2006 року знаходяться в діапазоні, який розташований нижче стійкого діапазона показників, у 2007 році показник практично знизився до мінімального значення, тобто у підприємства існують проблеми з відсутністю коштів для розрахунків;

одночасно при зростанні обсягів виробничих запасів та зростанні обсягів основних засобів у 2007 році у підприємства виникли проблеми з нестачею обсягів власного оборотного капіталу (рівень забезпечення знизився нижче нормативу 0,1);

рівень фінансової стійкості підприємства знаходиться в нормативностійкому діапазоні.

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.3. – Динаміка показників ліквідності ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 – 2007 роках

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.4. – Динаміка показників фінансової стійкості ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 – 2007 роках

На рисунку 2.5 наведені графіки динаміка показників фінансової стійкості по покриттю запасів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 – 2007 роках. Як показують отримані результати, рівень фінансової стійкості по покриттю запасів характеризується у 2005 -2006 роках як «Абсолютно стійкий» (запаси покриваються обсягами власного оборотного капіталу) та у 2007 році як «Нормально стійкий» (запаси покриваються власними оборотними та залученими довгостроковими кредитами банків).

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.5. – Динаміка показників фінансової стійкості по покриттю запасів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 – 2007 роках

Як показує аналіз результатів розрахунків, наведених в таблиці 2.11, ризик банкрутства підприємства у 2005 – 2007 роках за індикатором Альтмана є незначним, тобто підприємство є стійким за всіма коефіцієнтами індикатора.

Таблиця 2.11

Факторний аналіз індикатора банкрутства по АЛЬТМАНУ ВАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод»(ЕДРПОУ 05393116) за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

2.4 Аналіз ефективності діяльності та ділової активності ВАТ „Інтерпайп НТЗ”

Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства за 2007р. в порівнянні з 2006 р. наведені в табл.Б.2 Додатку Б.

За 2007 рік фінансовим результатом від звичайної діяльності підприємства до оподаткування є прибуток в сумі 619243 тис.грн. У порівнянні з 2006р. відбулося зменшення цього показника на 152733 тис.грн., або на 19,8%. Погіршення кінцевого результату діяльності підприємства викликано як погіршенням результату від операцій, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції,товарів, робіт, послуг (основної діяльності підприємства за профілем підприємства), так і збільшенням витрат іншої оперативної діяльності.

Так, чистий доход від реалізації продукції за 2007р. в порівнянні з 2006р. збільшився на 23,1%, при цьому собівартість реалізованої продукції зросла на 38,1%. У звітному році в порівнянні з попереднім роком доля собівартості реалізованої продукції у виручці від реалізації зросла з 68,6% до 77%, тобто на 8,4 процентних пункти. Випереджувальне зростання собівартості продукції над доходом від реалізації призвели до зменшення валового прибутку – на 116 870 тис.грн., або на 9,8%.

Перевищення у 2007р. операційних витрат над доходами, їх зростання в порівнянні з 2006р., а також збільшення витрат на збут призвели до зменшення прибутку від операційної діяльності – на 195 132 тис.грн., або на 24,8%.

Загальний обсяг отриманих підприємством доходів за 2007 рік збільшився в порівнянні з 2006р. на 1 031 434 тис.грн., або на 19,8%. Основну частину отриманого у 2007 р. доходу (75,2%) займає доход від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). В порівнянні з 2006р. ця стаття доходів збільшилась на 23,1%.

Інші операційні доходи збільшились у 1,7 разів, що пов’язано, в основному, із збільшенням обсягів реалізації іноземної валюти. Також у 2007р. отримано більше доходу від реалізації інших оборотних активів – у 2,3 разів. Фінансові доходи (отримані дивіденди) у 2007р. в порівнянні з 2006р. зросли на 54,2%.

Інші доходи від звичайної діяльності зменшились у 2,2 разів. Це зменшення відбулось в результаті зменшення обсягу реалізації фінансових інвестицій – на 601453 тис.грн, або у 12,8 разів. Проте підприємством отримано більше інших доходів – на 242020 тис.грн. Доход від реалізації необоротних активів за 2007 рік склав 5105 тис.грн.

Загальна сума понесених підприємством витрат за 2007 р. в порівнянні з 2006р. збільшилась на 1184167 тис.грн., або на 26,7% (при зростанні доходів на 19,8%). Основну частину витрат за 2007р. (64,5%) займає собівартість реалізованої продукції, яка в порівнянні з 2006р. збільшилась на 38,1%. Адміністративні втрати зменшились на 15,5%, витрати на збут – зросли на 19%. Основну питому вагу інших операційних витрат (86%) складає собівартість реалізованої іноземної валюти.

На рис.2.6 -2.8 наведена динаміка доходів, витрат, прибутку та рентабельності роботи ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 -2007 роках.

За результатами фінансово-господарської діяльності в 2007 році підприємство отримало чистий прибуток у сумі 433146,0 тис.грн., який складає 69,95% прибутку від звичайної діяльності. За результатами фінансово-господарської діяльності в 2006 році підприємство отримало чистий прибуток у сумі 563986,0 тис.грн., який складає 73,1% прибутку від звичайної діяльності. Питома вага чистого прибутку в прибутку від звичайної діяльності за 2007 рік зменшилась.

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.6. – Динаміка доходів витрат собівартості та чистого прибутку ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2003 -2007 роках

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.7. – Динаміка рентабельності власного капіталу по валовому реалізаційному прибутку та чистому прибутку після оподаткування в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2003 -2007 роках

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.8. – Динаміка рентабельності власного капіталу та активів по чистому доходу від реалізації продукції в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2003 -2007 роках

Рентабельність продажу визначається як відношення чистого прибутку до виручки від реалізації і показує який прибуток одержало підприємство з однієї гривні продажу. В 2006 році підприємство з кожної гривні продажу мало 0,15 грн. чистого прибутку, в 2007 – 0,09 грн. Протягом 2007 року спостерігається зменшення рентабельності продажу на 6%.

Рентабельність майна визначається як відношення чистого прибутку до загальної суми майна і показує, що на 1 грн. активів підприємства у 2007 році припадало 0,12 грн. чистого прибутку, а в 2006 – 0,28 грн. Показник рентабельності майна за 2007 рік зменшився на 16%, або в 2,3 рази.

Рентабельність власного капіталу визначається як відношення чистого прибутку до розміру власного капіталу і показує, що на 1 грн. власного капіталу підприємства у 2007 році припадало 0,24 грн. чистого прибутку, в 2006 – 0,51 грн. Показник рентабельності власного капіталу протягом 2007 року зменшився майже в 2,1 рази.

Аналізуючи рентабельність (прибутковість) підприємства в цілому за 2005 — 2007 роки, можна констатувати зменшення всіх показників.

На рис.2.9 наведена динаміка показників оборотності основних агрегатів оборотних активів у 2005-2007 роках.

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.9 — Динаміка показників оборотності основних агрегатів оборотних активів у 2005-2007 роках.

Як показує аналіз графіків, наведених на рис.2.9, оборотність основних агрегатів активів у 2006 -2007 роках застабілізувалась практично на одному рівні, при цьому період фінансового циклу обороту вкладених коштів становить у 2006-2007 роках 100 днів.

Викливає занепокоєння тенденція постійного падіння рентабельності реалізованої продукції по чистому прибутку після оподаткування (рис.2.10).

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")

Рис.2.10 – Динаміка рентабельності реалізованої продукції по чистому прибутку після оподаткування в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 -2007 роках

Таким чином, проведена економічна діагностика діяльності ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки виявила ряд негативних ефектів в управлінні активами:

відсутність моментальної ліквідності та платоспроможності;

суттєве падіння у 2007 році рентабельності роботи підприємства на фоні значного росту обсягів основних засобів та валюти балансу;

перевищення темпів росту обсягів дебіторської заборгованості за відпущену продукцію величин росту обсягів реалізованої продукції, тобто накопичення обсягів комерційного кредиту,

які потребують розробки заходів поліпшення управління активами.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ВАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ»

Основним шляхом вирішення питання забезпечення зростання рівня абсолютної ліквідності та термінової платоспроможності підприємства є застосування заходів реінжинірингу оборотних активів підприємства за стратегією:

переведення частини накопленої дебіторської заборгованості в вексельну;

облік отриманих векселів в комерційному банку та отримання коштів від рефінансування векселів.

Оскільки комерційні банки дуже обережно підходять до рефінансування векселів, в якості інструментів пропонуємих заходів доцільно використати авальовані векселі нерезидентів, на адресу яких поставляється експортна продукція ВАТ «Інтерпайп НТЗ».

Аналіз обсягів та структури зовнішньоекономічної діяльності ВАТ «Інтерпайп НТЗ» показав,що основними ринками збуту продукції ВАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ» є: Україна, Росія, країни СНД, країни дальнього зарубіжжя (зокрема, країни Європейського Союзу, США, країни Латинської Америки, Близького Сходу та Південно-Східної Азії).

ВАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ» освоїло й поставляє в країни ближнього й дальнього зарубіжжя більш 50 профілерозмірів коліс, сертифікованих за між народними стандартами, для рухомого складу залізниць, експлуатованого в різних кліматичних умовах, а також бандажі для локомотивів, метро, трамваїв, складно профільні кільцеві вироби.

У 2006 -2007 роках основним покупцем продукції підприємства є ТОВ «ІНТЕРПАЙП Україна». Також у значних обсягах продукція реалізовувалась на внутрішньому ринку наступним підприємствам (схеми додатку В):

ЗАТ «ЛугЦентроКуз» (трубна продукція);

ЗАТ «Нікопольський ремонтний завод» (трубна продукція);

ЗАТ «ІНТЕРПАЙП НЗБТ «Ніко Тьюб» (трубна продукція).

Реалізація продукції на експорт здійснювалась як за прями угодами з нерезидентами (ВАТ «Мінський підшипниковий завод», ДАЗК «Узбекистон темир йулларі») так і за договорами комісії, які укладено з ТОВ «ІНТЕРПАЙП УКРАЇНА» (Комісіонер):

У 2007 році реалізовано за угодами комісії продукції на суму 2 320 964,2 тис.грн., сплачено комісійної плати у розмірі 162 422,6 тис.грн. (з ПДВ).

Проблемними питаннями для експортної діяльності підприємства є:

— невідшкодований ПДВ на кінець року в розмірі 112 236 тис.грн.;

— з 01.07.2006 року Єврокомісією введені мита на безшовні труби виробництва ВАТ «ІНТЕРПАЙП НТЗ» в розмірі 25,1%;

— зростання залізничних тарифів та цін на газ, метал, дефіцит брухту позначається на збільшенні собівартості продукції;

На діяльність Підприємства також впливають зміни кон’юнктури на ринках збуту суцільнокатаних коліс, бандажів та сталевих труб, у тому числі:

— загострення конкуренції на світових ринках. Розвиток трубного виробництва в країнах, що є найкрупнішими споживачами продукції Підприємства. Об’єктивно така ситуація провокує проблеми з реалізацією труб Підприємства в регіонах, найпривабливіших із погляду структури сортаменту ринку;

— введення Росією обмеження на обсяги постачання українськими виробниками труб. Переплетення державних факторів як економічних так і політичних призвело до обмеження поставок українських труб на ринок СНД і до жорсткої конкуренції на ринку труб (введення Урядом Росії квот на імпорт українських труб);

— необхідність перевірки продукції на наявність альфа- і бета – випромінювання, а також трансуранових компонентів, при ввезенні металопродукції до Росії. Це ускладнює процедуру імпорту та може привести до втрати частини російського ринку;

— відсутність попиту на труби для машинобудування в Україні. Це пов’язано з тим, що машинобудування знаходиться в стані занепаду, нафтогазовидобувні компанії не збільшують обсягів розвідувально-бурових робіт, видобуток нафти й газу на українській території, газифікація населених пунктів ведеться повільно через відсутність коштів у служб комунального постачання, які є бюджетними організаціями, через недостатнє фінансування;

— зростання цін на основну сировину для виробництва труб. Ця ситуація негативно впливає не тільки на економіку виробництва труб, але і на контрактний ринок. Непередбачуваність ринку передільного металу істотно звужує можливості вибудовування довгострокових відносин із стратегічними партнерами;

— зростання цін на енергоносії на внутрішньому ринку впливає на збільшення цін на продукцію, що призводить до переорієнтації ринків трубної продукції і як наслідок — до падіння обсягів виробництва труб. Суттєвий вплив на затримку поповнення обігових коштів Підприємства має дуже повільне відшкодування ПДВ з бюджету при відвантаженні продукції на експорт.

На підставі аналізу діяльності ВАТ «Інтерпайп НТЗ», представленому в розділі 2 дипломної роботи, виявлено, що основними проблемами розвитку ЗЕД підприємства є зниження ефективності його діяльності за рахунок накоплення негативних ефектів неоптимальності схеми ЗЕД-розрахунків при ризиковій експортній маркетинговій стратегії завойовування закордонних ринків збуту своєї продукції.

При цьому підприємство становиться заручником системи 3-х боргів:

— борг перед підприємством за розрахунками дебіторів, яким надається тимчасовий комерційний кредит при продажу продукції;

— борг підприємства за розрахунками з кредиторами, які надали тимчасовий комерційний кредит при покупці сировини та матеріалів (які, в основному, поставляються за імпортними контрактами);

— борг підприємства перед комерційним банком, який надав короткостроковий кредит для своєчасної закупки запасів виробництва та часткових розрахунків з кредиторами;

Ефективність та прибутковість роботи підприємства в умовах 3-х боргів залежить від внутрішньої системи регулювання боргів в часі та зниження витрат на сплату відсотків за банківські кредити, які покривають тимчасові «касові розриви» в фінансуванні діяльності підприємства.

Основними заходами підвищення ефективності ЗЕД, які обґрунтовуються у дипломному проекті, є пропозиції впровадження вексельного механізму прискорення перетворення дебіторсько-кредиторської заборгованості в грошові кошти при імпортних та експортних операціях ВАТ «Інтерпайп НТЗ».

Пропозиції впровадження вексельного механізму прискорення перетворення дебіторсько-кредиторської заборгованості в грошові кошти при імпортних операціях ВАТ «Інтерпайп НТЗ» мають мету:

— впровадження вексельного обороту в систему грошових розрахунків підприємства;

— впровадження короткострокового вексельного кредитування (обліку векселів) банками дебіторської заборгованості підприємства, оформленої у вигляді авальованих векселів покупців продукції;

— впровадження вексельного розрахунку з кредиторами переказними векселями з можливістю обороту на себе при погашенні дебіторської заборгованості за відпущену продукцію дебіторами;

— різкого скорочення строку перетворення дебіторської заборгованості в грошові кошти за допомогою форфейтинг-факторингової схеми обліку векселя в комерційних банках.

Для оптимізації показників схем розрахунків по зовнішньоекономічними операціям ВАТ «Інтерпайп НТЗ» в дипломній роботі пропонується алгоритм управлінського рішення по впровадженню векселів на обох етапах імпортної торгово-виробничої операції, графічно відображений схемою на рисунку 3.1:

— оплата ВАТ «Інтерпайп НТЗ» контракту авальованим векселем (погашення через 80 днів) негайно по факту угоди на поставку імпортної продукції із відповідним зниженням ціни на імпортну продукцію з боку експортера-нерезидента;

— отримання від оптових покупців – дебіторів на вітчизняному ринку авальованих векселів за відпущену продукцію з строком погашення 30 – 60 днів після відвантаження товару;

зарахування отриманих векселів в комерційному банку (вексельний кредит) до строку погашення векселів та отримання оборотних коштів для продовження оборотних циклів підприємства (нові імпортні поставки).

Пропозиції впровадження вексельного механізму прискорення перетворення дебіторсько-кредиторської заборгованості в грошові кошти при експортних операціях ВАТ «Інтерпайп НТЗ» мають мету:

— впровадження вексельного обороту в систему експортних грошових розрахунків підприємства;

— зниження цін контракту, оформленого авальованим векселем на 100% суми контракту, що підвищує конкурентоспроможність продукції на експорті;

— впровадження короткострокового вексельного кредитування (обліку векселів) банками дебіторської заборгованості підприємства — нерезидента, оформленої у вигляді авальованих векселів покупців продукції;

— впровадження вексельного розрахунку з кредиторами-резидентами переказними векселями з можливістю обороту на себе при погашенні дебіторської заборгованості за відпущену продукцію дебіторам-резидентам;

— різкого скорочення строку перетворення дебіторської заборгованості в грошові кошти за допомогою форфейтинг-факторингової схеми обліку векселя в комерційних банках.

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ "Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод")
Рис.3.1. — Послідовність вексельної схеми операцій при імпортному контракті на умовах відстрочки оплати банківського переказу при видачі авальованого векселя (страхування авалем банку імпортера)

Алгоритм витрат та доходів при розрахунках в зовнішньоекономічних операціях імпорту за механізмом вексельно-форфейтингової операції в розрахунках (мінімальний ризик експортера та відповідне зниження контрактної ціни поставки товарів для імпортера) наведений на схемах рис.3.1 при наступних умовах контракту :

надання імпортером-резидентом авальованого банком-резидентом імпортера простого векселя зі строком пред’явлення до погашення до 80 днів (не більше контрольного строку в 90 днів);

поставка продукції на умовах (СІP) – м.Дніпропетровськ;

форфейтинг (продаж) векселя експортером форфейтинг-банку нерезидента за 80 % від суми на право отримання коштів по строку погашення векселя та заключення з ним договору на інкасування векселя через банк-резидент імпортера.

1) Етап 0 — Заключення зовнішньоекономічного експортного договору;

2) Етапи 1,2 – Авалювання резидентом – імпортером у своєму банку А-резиденту векселя на суму контракту;

3) Етапи 3,4 – Поставка „франко-перевізник” продукції в обмін на авальований вексель (час Т0);

4) Етап 5 — Поставка імпортного контракту на облік в комерційному банку (виконання терміну надходження коштів на рахунок – не більше 90 днів з дня відгрузки продукції);

5) Етап 6 – продаж експортером векселя по форфейтинговій угоді фірмі-форфейтору (банку) та перерахування 80% суми на розрахунковий рахунок експортера;

6) Етап 7 – Заключення форвейтор –фірмою з банком Б – нерезидентом договору на інкасування векселю через банк А – резидент ( Тінкас=Т0+ΔТ1), де DТ1<= 70 днів;

7) Етап 8 – направлення банком Б-нерезидентом інкасової вимоги (з додатком – векселем) в банк А – резидент на сплату коштів за векселем по строку ( Твимог=Тінкас+ΔТ2), де DТ2<= 10 днів;

8) Етап 9,10 – направлення банком А-резидентом повідомлення імпортеру про надходження векселя на оплату та отримання акцепту – згоди імпортера на перерахування коштів з його розрахункового рахунку в банк експортера;

9) Етап 11 – банківський переказ коштів з розрахункового рахунку імпортера в банку А –резиденті на кореспондентський рахунок банку А – резидента в банку Б – нерезиденті ( Ткошти=Твимог+ΔТ3), де DТ3<= 5 днів;

10) Етап 14 – повідомлення в фіскальні органи фактичного строку виконання імпортного контракту.

Основні виграші вексельно — форфейтингової схеми контракту для імпортера : а) При наданні комерційного кредиту ціна партії імпортуємої продукції з боку експортера формується за принципами ціни при негайній оплаті чи передоплаті плюс надбавки за банківський кредит та страхування операцій на період відстрочки платежу:

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) (3.1)

де Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) — ціна партії імпорту при негайній оплаті;

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) — період часу комерційного кредиту по контракту;

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) — річна процентна ставка кредитування банка;

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) — страховий тариф в залежності від строку комерційного кредиту;

У випадку, якщо оплата імпортованої партії здійснюється авальованими банком векселями імпортера – резидента на момент поставки імпортованої партії продукції на митний кордон України зі строком погашення Dt, експортер має можливість застосувати тимчасове вексельне перекредитування в банку–нерезиденті під заставу векселів, які обліковуються банком з дисконтом. Возврат суми кредиту експортер поручає за рахунок інкасації авальованих банком-резидентом векселів банком – нерезидентом, який одночасно видає грошовий кредит експортеру негайно по обліку векселів. Ця операція дозволяє експортеру в контракті йти на зниження ціни поставки партії експортованої продукції за алгоритмом :

ціна партії при негайній оплаті;

ціна банківського кредиту для некомпенсованої частини дисконту врахування векселів в банку-нерезиденті;

ціна страхування для некомпенсованої частини дисконту врахування векселів в банку нерезиденті;

Відношення ціни контракту при використанні описаної вексельної схеми розрахунків між імпортером-резидентом та експортером-нерезидентом до ціни контракту при комерційному кредиті з боку експортера-нерезидента (формула 3.1) розраховується як :

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) (3.2)

де Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) — ставка аваля векселя імпортера банком-резидентом;

Формула (3.2) дає можливість при варіації параметрами розрахувати зниження матеріальних витрат імпортера в собівартості, тобто розрахувати можливе підвищення прибутковості від імпортної операції за рахунок застосування векселів в зовнішньоекономічних розрахунках з експортером.

Застосування векселів на другому етапі зовнішньоекономічної операції ВАТ «Інтерпайп НТЗ» – продаж переробленої імпортованої партії метало сировини та присадок резидентам в Україні з наданням вістрочки сплати, тобто комерційного кредитування (дебіторська заборгованість) – повинно виконуватися за наступною схемою :

— частина дебіторської заборгованості оформлюється авальованими векселями дебіторів, що для них мотивується зниженням ціни партії продукції відносно рівня внутрішнього комерційного кредитування та компенсації витрат на авалювання векселів;

отримані векселі імпортером враховуються в банку–резиденті та виставляються через нього на інкасацію, при цьому на період погашення векселів банк надає імпортеру грошовий кредит на суму векселів – мінус дисконт врахування векселів;

грошові кошти надходять в активи балансу банка як видача короткострокового кредиту;

дисконт врахування векселю враховується як додаткові витрати імпортера на сплату процентів банку за надання вексельного кредиту та виконання послуг інкасації;

Сума кредиту та сума додаткових витрат розраховуються за формулами :

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) (4.3)

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) (4.4)

де Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;) — коефіцієнт частини дебіторської заборгованості

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;), оформленої у вигляді вексельної заборгованості;

Для удосконалення ефективності фінансового механізму розрахунків при експортних операціях ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у дипломній роботі запропоновано впровадження вексельної схеми розрахунків покупцем-нерезидентом 100% авальованим векселем замість 50% передоплати та його фактор-врахування в комерційному банку — нерезиденті з отриманням до 80% суми готівкових коштів по векселю без очікування повної оплати відгруженої партії. Схема операцій та грошових потоків при розрахунках в зовнішньоекономічних операціях експорту за механізмом вексельної відстрочки оплати банківського переказу (максимальний ризик експортера) наведений схемами на рисунку 3.2 при наступних умовах контракту — надання імпортером-нерезидентом авальованого банком імпортера простого векселя зі строком пред’явлення до погашення до 80 днів (не більше контрольного строку в 90 днів) в обмін на документи по відгрузці продукції на умовах EWX – франко-склад експортера на заводі (складі) в Україні;

1) Етап 0 — Заключення зовнішньоекономічного експортного договору;

2) Етапи 1,2 – Авалювання нерезидентом – імпортером у своєму банку векселя на суму контракту;

3) Етапи 3,4 – Поставка „франко-завод” продукції в обмін на авальований вексель (час Т0);

4) Етап 5 — Поставка експортного контракта на облік в комерційному банку (виконання терміну надходження коштів на рахунок – не більше 90 днів з дня відгрузки продукції);

5) Етап 6 – Заключення з банком А – резидентом договору на врахування векеля на фактор-форфейтингових умовах (виплата до 80% готівкою від суми векселя) та договору інкасування векселю через банк Б – нерезидент ( Тінкас= Т0+ΔТ1), де DТ1<= 70 днів;

6) Етап 7 – направлення банком А інкасової вимоги (з додатком – векселем) в банк Б – нерезидент на сплату коштів за векселем по строку ( Твимог= Тінкас+ΔТ2), де DТ2<= 10 днів;

7) Етап 8,9 – направлення банком Б-нерезидентом повідомлення імпортеру про надходження векселя на оплату та отримання акцепту – згоди імпортера на перерахування коштів з його розрахункового рахунку в банк експортера;

8) Етап 10 – банківський переказ коштів з розрахункового рахунку імпортера в банку Б –нерезиденті на кореспондентський рахунок банку А – резидента в банку Б – нерезиденті ( Ткошти=Твимог+ΔТ3), де DТ3<= 5 днів;

9) Етап 11, 12 – перерахування 50% валютних коштів на розрахунковий рахунок експортера та 50% на транзитний рахунок продажу валютної виручки на міжбанківському валютному ринку України

10) Етап 13 – повідомлення в фіскальні органи фактичного строку виконання експортного контракту та обов’язкового продажу 50% валютної виручки на міжбанківському валютному ринку України

11) Етап 14 – Перерахування гривневого еквіваленту 50% проданої валютної виручки на розрахунковий рахунок експортера (Текспорт=Ткошти+ΔТ4), де DТ4<= 3 днів;

12)Етап15 — Сплата можливих штрафів за порушення строків контракту

13) Етап 16,17 – Надання документі в податкові органи та отримання експортного відшкодування ПДВ (20% від суми експортного контракту)

Основні виграші схеми для експортера (ВАТ «Інтерпайп НТЗ”) :

а) згідно з законодавством отримання авальованого банком-нерезидентом векселя на 100% суму ЗЕД-контракту переводить дебіторську заборгованість підприємства в грошову заборгованість, оскільки вексель є цінним папером, який можна реалізувати на вторинному ринку, або використати, як розрахунковий документ в інших ЗЕД-контрактах;

б) створення можливості зниження конкурентної ціни експортної продукції за рахунок зниження строку грошових розрахунків за експортовану продукцію;

В дипломному дослідженні проведене моделювання запропонованих заходів по реорганізації частини експортної дебіторської заборгованості в вексельну з банківським рефінансуванням по схемі: від 15% до 30% обсягу дебіторської заборгованості станом на 01.01.2008 року оформлюється авальованими векселями нерезидентів; векселі обліковуються в банку по факторинговій схемі ( дисконт 13%) та ВАТ «Інтепайп НТЗ» отримує вексельний кредит від заставу векселів грошовими коштами на розрахунковий рахунок в розмірі 80% від вартості векселів; при погашенні векселів нерезидентами по строкам, встановленим в векселях, ВАТ «Інтерпайп НТЗ» додатково отримує 7% суми векселів на розрахунковий рахунок (страхування банком ризику непогашення векселів в строк).

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Рис.3.2 — Послідовність операцій при експортному контракті на умовах відстрочки оплати банківським переказом при видачі авальованого векселя (страхування авалем банку імпортера)

Моделювання в дипломному проекті проведене в програмно-пов’язаних “електронних таблицях» EXCEL-2007 по «балансовій схемі» з вихідним балансом підприємства станом на 01.01.2008.Модельні баланси наведені в таблиці 3.1. Результати моделювання представлені на рис.3.3 – 3.5

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Рис.3.3 – Моделювання зміни коефіцієнтів ліквідності при реорганізації дебіторської заборгованості в вексельну в ВАТ «Інтерпайп НТЗ»

Як показує спільний аналіз результатів моделювання, наведений на рис.3.3 -3.5, при впровадженні запропонованої схеми реорганізації накопленої дебіторської заборгованості в вексельну з дисконтним рефінансуванням векселів в комерційному банку та направленням отриманих грошових коштів на поповнення розрахункового рахунку (табл.3.1):

а) при реорганізації 15% обсягу дебіторської заборгованості в вексельну

— коефіцієнт моментальної ліквідності зросте з фактичного рівня 0,017 (2007 рік) до рівня 0,15, що є нижчим за стійкий діапазон коефіцієнта = 0,25-0,3;

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Рис.3.4 – Моделювання зміни періодів оборотності дебіторської заборгованості при частковій реорганізації дебіторської заборгованості в вексельну з банківським рефінансуванням в ВАТ «Інтерпайп НТЗ»

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Рис.3.5 – Моделювання зміни співвідношення запасів погашення креди-торської заборгованості за рахунок дебіторської при частковій реорганізації дебіторської заборгованості в вексельну з банківським рефінансуванням в ВАТ «Інтерпайп НТЗ»

Таблиця 3.1

Моделювання балансу ВАТ «Інтерпайп НТЗ» при впровадженні реорганізації дебіторської заборгованості в вексельну з банківським рефінансуванням

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

— період операційного циклу перетворення придбаних запасів в грошові кошти знизиться з рівня 121,1 дня/1 оборот (факт 2007 року) до рівня 111,8 дня/1 оборот;

— коефіцієнт страхового співвідношення обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості з рівня 2,917 (факт 2007 року) знизиться до 2,479, що відповідає стійкому рівню (більше 2,0) показника для строкових розрахунків з кредиторами за рахунок планового погашення дебіторської заборгованості;

б) при реорганізації 30% обсягу дебіторської заборгованості в вексельну

— коефіцієнт моментальної ліквідності зросте з фактичного рівня 0,017 (2007 рік) до рівня 0,282, що відповідає стійкому діапазон коефіцієнта = 0,25-0,3;

— період операційного циклу перетворення придбаних запасів в грошові кошти знизиться з рівня 121,1 дня/1 оборот (факт 2007 року) до рівня 102,4 дня/1 оборот;

— коефіцієнт страхового співвідношення обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості з рівня 2,917 (факт 2007 року) знизиться до 2,04, що відповідає стійкому рівню (більше 2,0) показника для строкових розрахунків з кредиторами за рахунок планового погашення дебіторської заборгованості;

Таким чином, впровадження застосування в практику роботи ВАТ «Інтерпайп НТЗ» авальованих зовнішньоекономічних (ліквідних) векселів дозволяє суттєво прискорити оборотність дебіторської заборгованості та сприяє надходженню грошових коштів на розрахунковий рахунок, що дозволяє ліквідувати кризове становище з відсутністю моментальної ліквідності та платоспроможності

Пропозиції по впровадженню вексельного обігу в зовнішньоекономічній діяльності підприємств основані на умовах нового етапу розвитку вексельних операцій в Україні, згідно якому на сучасному рівні повинно розпочатися виконання виконання банками функцій розрахункових палат [36], призначених згідно зі статтею 38 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон) для пред’явлення векселів до платежу [17].

Розрахункова палата для пред’явлення векселів до платежу (далі – розрахункова палата) – це будь-яка установа банку, в якій відкритий поточний рахунок платника за векселем[17].

Установи банків можуть сприяти інформуванню векселедержателів про свою змогу виконувати функції розрахункової палати для пред’явлення векселів до платежу щодо окремих платників за векселями.

У разі надходження до установи банку письмового запиту від особи, яка стверджує (і може підтвердити це документально), що є векселедержателем певних векселів, установа банку зобов’язана протягом двох робочих днів надати письмове підтвердження про можливість виконання нею функцій розрахункової палати лише в разі наявності договору (окремого або включеної умови до договору про розрахунково-касове обслуговування) між клієнтом (платником за векселем) і установою банку про можливість підтвердження нею свого статусу розрахункової палати в разі звернень держателів векселів.

Відповідно до статті 38 Уніфікованого закону пред’явлення векселя в розрахункову палату є рівнозначним пред’явленню його до платежу [17].

ВАТ «Інтерпайп НТЗ» при проведенні вексельних операцій має врахувати наступні особливості законодавчого поля, що склалися в Україні:

1. Міжнародний рух векселів в Україні законодавчо неврегульований, тому ці операції виконуються тільки через офіційні представництва українських підприємств в іноземних країнах, які не мають права відкривати банківські рахунки в банках-нерезидентах без індивідуальної ліцензії Національного банку України.

2. Для України відсутній законодавчий термін “ зовнішньоекономічний вексель” та правила його обігу, тому підприємства використовують для міжнародного вексельного обігу приєднання України згідно з Законом України “Про обіг векселів в Україні” [9] до міжнародного документу “Женевская Конвенция, устанавливающая единообразный закон о переводном и простом векселе (1930)” [17].

3. Оскільки в Законі України “Про обіг векселів в Україні” [9] встановлено, що векселі в Україні можуть бути емітовані підприємствами тільки під реальну кредиторську заборгованість, не визначений контрольний інститут та порядок єдиний центр реєстрації емітованих внутрішніх та зовнішньоекономічних векселів, що створює перешкоди на шляху їх впровадження в міжнародних розрахунках.

4. Комерційні банки України не мають розробленої та зареєстрованої в Міністерстві юстиції інструкції по порядку акцептування, опротестування, прийняття до сплати та врахування міжнародних векселів, оскільки гривня є неконвертованою валютою з валютним режимом операцій, встановленим Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” [16].

5. На стадії концептуального декларування з 2001 року знаходиться створення в Україні загальнодержавних вексельних розрахункових палат [36], які повинні були проводити операції аналогічно міжнародним операціям з пластиковими платіжними картками, тобто мати центри авторизації та виконання операцій з “електронною копією” векселя, маючого “електронний захисний підпис”.

6. Оскільки вексельна форма розрахунків має виключно безготівковий характер, розробка її “електронного” документообігу як форми міжнародних розрахунків має виключно актуальний характер, оскільки дозволяє використати відпрацьовану технологію “електронного” грошового обігу через кореспондентські рахунки банків для створення систем управління векселями, аналогічно системам віддаленного “електронного” управління “Клієнт-банк”, аналогічно “електронним депозитаріям” державних цінних паперів в Україні.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Стратегія бізнесу ВАТ “Інтерпайп НТЗ” спрямована на збільшення обсягів реалізації продукції, розширення ринків збуту продукції, активне просування продукції на ринки країн світу отримання максимального прибутку, впровадження у виробництво нових перспективних виробів, збереження трудового колективу. Завдяки поєднанню інтелектуального потенціалу, високої корпоративної культури, творчого духу й розвиненої науково-технічної інфраструктури ВАТ “Інтерпайп НТЗ” випускає труби, колеса та бандажі, які складають конкуренцію продукції провідних фірм світу.

Ключовим аспектом стратегії ВАТ “Інтерпайп НТЗ” на 2007 — 2010 р.р. є зміцнення і розширення своєї участі на стратегічно важливих продуктових сегментах ринку, а саме:

— обсадні труби;

— залізничні колеса;

— безшовні труби для газо- і нафтопроводів.

В ВАТ “Інтерпайп НТЗ” розроблена інвестиційна програма технічного розвитку, яка заснована на зіставленні стратегічних ринкових цілей, дій конкурентів, а також технічного і технологічного рівня виробництва підприємства і направлена на поліпшення якості продукції й зниження витрат. Програма складається з чотирьох основних напрямів:

— розвиток існуючих потужностей, який полягає в модернізації прокатних агрегатів і обробних потужностей, а також у дооснащенні цехів підприємства засобами неруйнівного контролю, випробувальним устаткуванням і устаткуванням для поліпшення товарного виду продукції;

— підтримка технічного рівня виробництва, яке полягає в підтримці й відновленні працездатності устаткування з високим ступенем зносу;

— зниження витрат на виробництво продукції;

— будівництво електросталеплавильного комплексу з поступовим виводом із експлуатації існуючих мартенівських печей.

Основою експортної конкурентоспроможності продукції в ВАТ “Інтерпайп НТЗ” є система управління якістю, яка базується на вимогах міжнародного стандарту ІSO 9001:2000 і враховує вимоги стандартів на системи якості Американського інституту нафти APІ Q1 і Асоціації американських залізниць AAR M-1003. Наявність у підприємства Системи управління якістю дає також можливість приймати участь у міжнародних тендерах на постачання продукції. Система управління якістю ВАТ “Інтерпайп НТЗ” сертифікована:

— міжрегіональним науково-інженерним центром стандартизації й сертифікації труб, балонів і іншої металопродукції «УНІТІ-ТЕСТ» на відповідність ДСТУ ІSO 9001-2001;

— технічною інспекцією TUV Іndustrіe Servіce Gmb підприємства TUV Rheіnland Group органа по сертифікації TUV CERT на відповідність DІN EN ІSO 9001:2000;

— органом по сертифікації систем якості й продукції Американського інституту нафти на відповідність APІ Q1;

— органом по сертифікації систем якості й продукції Асоціації американських залізниць на відповідність AAR M-1003.

Проблемними питаннями для експортної діяльності підприємства є:

— невідшкодований ПДВ на кінець року в розмірі 112 236 тис.грн.;

— з 01.07.2006 року Єврокомісією введені мита на безшовні труби виробництва ВАТ «ІНТЕР-ПАЙП НТЗ» в розмірі 25,1%;

— зростання залізничних тарифів та цін на газ, метал, дефіцит брухту позначається на збільшенні собівартості продукції;

На діяльність Підприємства також впливають зміни кон’юнктури на ринках збуту суцільнокатаних коліс, бандажів та сталевих труб, у тому числі:

— загострення конкуренції на світових ринках, розвиток власного трубного виробництва в країнах, що є найкрупнішими споживачами продукції підприємства;

— введення Росією обмеження на обсяги постачання українськими виробниками труб, переплетення державних факторів як економічних так і політичних призвело до обмеження поставок українських труб на ринок СНД і до жорсткої конкуренції на ринку труб (введення Урядом Росії квот на імпорт українських труб);

— необхідність перевірки продукції на наявність альфа- і бета – випромінювання, а також трансуранових компонентів, при ввезенні металопродукції до Росії. Це ускладнює процедуру імпорту та може привести до втрати частини російського ринку;

— відсутність попиту на труби для машинобудування в Україні. Це пов’язано з тим, що машинобудування знаходиться в стані занепаду, нафтогазовидобувні компанії не збільшують обсягів розвідувально-бурових робіт, видобуток нафти й газу на українській території, газифікація населених пунктів ведеться повільно через відсутність засобів, служби, комунального постачання є бюджетними організаціями через недостатнє фінансування;

— зростання цін на основну сировину для виробництва труб. Ця ситуація негативно впливає не тільки на економіку виробництва труб, але і на контрактний ринок. Непередбачуваність ринку передільного металу істотно звужує можливості вибудовування довгострокових відносин із стратегічними партнерами;

Проблемними питаннями для імпортної діяльності підприємства є:

— низька якість переробки товарного чавуну та сталі вітчизняними металургійними заводами при відсутності в структурі корпорації «Інтерпайп» власних металургійних виробництв з підвищенним контролем якості сировини, що вимагає зростання обсягів імпортування цієї продукції з Росії

— невідшкодований ПДВ (за 5 місяців) від експортної діяльності, що вимагає від підприємства суттєвого «вимивання» оборотних коштів на сплату імпортного ПДВ (20% від вартості імпорту), оформленого короткостроковими податковими векселями (до 30 днів);

— зростання залізничних тарифів та цін на газ, метал, дефіцит брухту позначається на збільшенні собівартості продукції;

— зростання цін на основну сировину для виробництва труб. Ця ситуація негативно впливає не тільки на економіку виробництва труб, але і на контрактний ринок. Непередбачуваність ринку передільного металу істотно звужує можливості вибудовування довгострокових відносин із стратегічними партнерами;

Стратегічним рішенням є будівництво електроплавильного виробництва по високотехнологічній переробці структурованих видів «чистої» сталі для виробництва трубно-колісної продукції з вітчизняного металу та поступовий відказ від імпортної сталі.

Як показав аналіз, проведений в дипломній роботі, динаміка змін основних агрегатів активів балансу ВАТ «Інтерпайп НТЗ» у 2005 -2007 роках характеризується наступними показниками:

обсяг активів (валюти балансу) з рівня 2,482 млрд.грн. у 2005 році зменшився до рівня 1,998 млрд.грн. у 2006 році та різко зріс до рівня 3,602 млрд.грн. у 2007 році, тобто базовий темп росту валюти балансу за 2 роки склав +145,1%, при цьому ланцюговий темп приросту склав -19,53% у 2006 році та +80,3% у 2007 році;

обсяг необоротних активів балансу з рівня 0,787 млрд.грн. у 2005 році зменшився до рівня 0,600 млрд.грн. у 2006 році та різко зріс до рівня 1,715 млрд.грн. у 2007 році, тобто базовий темп росту необоротних активів валюти балансу за 2 роки склав +217,9%, при цьому ланцюговий темп приросту склав -23,74% у 2006 році та +185,7% у 2007 році;

обсяг оборотних активів балансу з рівня 1,689 млрд.грн. у 2005 році зменшився до рівня 1,397 млрд.грн. у 2006 році та зріс до рівня 1,876 млрд.грн. у 2007 році, тобто базовий темп росту оборотних активів валюти балансу за 2 роки склав +111,1%, при цьому ланцюговий темп приросту склав -17,28% у 2006 році та +34,3% у 2007 році;

обсяг основних засобів в необоротних активів балансу з рівня 0,426 млрд.грн. у 2005 році зменшився до рівня 0,419 млрд.грн. у 2006 році та різко зріс до рівня 1,462 млрд.грн. у 2007 році (+1,043 млрд.грн.), тобто базовий темп росту необоротних активів валюти балансу за 2 роки склав +343,4%, при цьому ланцюговий темп приросту склав -1,53% у 2006 році та +248,8% у 2007 році;

Таким чином, основний зріст обсягів активів валюти балансу в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 – 2007 роках пов’язаний з ввеленням на протязі 2007 року значного обсягу (більше 1 млрд.грн.) основних засобів в необоротних активах підприємства.

Порівняльний аналіз динаміки змін активів та фінансових результатів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки показав, що:

сумарний рост активів балансу на +45,1% призвів до росту обсягу реалізації продукції на відповідний обсяг +47,0%;

але собівартість продукції зросла на 56,6%, що, відповідно, призвело до зниження рівня чистого прибутку після оподаткування на -18,2%;

Таким чином, проведений аналіз показує, що зростання обсягів активів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» має екстенсивний характер, тобто при зростанні обсягів активів – обсяг чистого прибутку підприємства після оподаткування знижується. Тобто, експлуатація введених нових основних засобів на підприємстві потребує значно вищого рівня технологічних витрат собівартості, ніж раніше експлуатуєме обладнання.

Аналіз характеристик стану основних засобів в необоротних активах ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки, показав, що при критичному для металургійного виробництва рівні коефіцієнта придатності основних засобів 33,6% у 2005 році та 32,6% у 2006 році, введення нових основних засобів у 2007 році підняло рівень коефіцієнта придатності основних засобів до рівня 77,3%, тобто в підприємстві реалізується програма інвестування в розвиток виробництва.

Аналіз динаміки рівня та структури необоротних активів ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки показав, що:

структурна частка основних засобів в необоротних активах з рівня 54,1% у 2005 році зросла до рівня 69,9% у 2006 році та продовжила зростання до рівня 85,3% у 2007 році;

одночасно структурна частка довгострокових фінансових інвестицій в необоротних активах зменшилась з рівня 35,3% у 2005 році до рівня 7,1% у 2006 році та зменшилась до рівня 0,02% у 2007 році (з рівня 0,277 млрд.грн. до 0).

Проведена економічна діагностика діяльності ВАТ «Інтерпайп НТЗ» та оцінка показників його фінансового стану за 2005 -2007 роки виявила ряд негативних ефектів в управлінні активами:

відсутність моментальної ліквідності та платоспроможності;

суттєве падіння у 2007 році рентабельності роботи підприємства на фоні значного росту обсягів основних засобів та валюти балансу;

перевищення темпів росту обсягів дебіторської заборгованості за відпущену продукцію величин росту обсягів реалізованої продукції, тобто накопичення обсягів комерційного кредиту,

які потребують розробки заходів поліпшення управління активами.

На підставі аналізу діяльності ВАТ «Інтерпайп НТЗ», представленому в розділі 2 дипломної роботи, виявлено, що основними проблемами розвитку ЗЕД підприємства є зниження ефективності його діяльності за рахунок накоплення негативних ефектів неоптимальності схеми ЗЕД-розрахунків при ризиковій експортній маркетинговій стратегії завойовування закордонних ринків збуту своєї продукції.

При цьому підприємство становиться заручником системи 3-х боргів:

— борг перед підприємством за розрахунками дебіторів, яким надається тимчасовий комерційний кредит при продажу продукції;

— борг підприємства за розрахунками з кредиторами, які надали тимча-совий комерційний кредит при покупці сировини та матеріалів (які, в основному, поставляються за імпортними контрактами);

— борг підприємства перед комерційним банком, який надав короткостроковий кредит для своєчасної закупки запасів виробництва та часткових розрахунків з кредиторами;

Ефективність та прибутковість роботи підприємства в умовах 3-х боргів залежить від внутрішньої системи регулювання боргів в часі та зниження витрат на сплату відсотків за банківські кредити, які покривають тимчасові «касові розриви» в фінансуванні діяльності підприємства.

Основними заходами підвищення ефективності управління активами в ЗЕД-сегменті, які обґрунтовуються у дипломному проекті, є пропозиції впровадження вексельного механізму прискорення перетворення дебіторсько-кредиторської заборгованості в грошові кошти при імпортних та експортних операціях ВАТ «Інтерпайп НТЗ».

Пропозиції впровадження вексельного механізму прискорення перетворення дебіторсько-кредиторської заборгованості в грошові кошти при ЗЕД операціях ВАТ «Інтерпайп НТЗ» мають мету:

— впровадження вексельного обороту в систему грошових розрахунків підприємства;

— впровадження короткострокового вексельного кредитування (обліку векселів) банками дебіторської заборгованості підприємства, оформленої у вигляді авальованих векселів покупців продукції;

— впровадження вексельного розрахунку з кредиторами переказними векселями з можливістю обороту на себе при погашенні дебіторської заборгованості за відпущену продукцію дебіторами;

— різкого скорочення строку перетворення дебіторської заборгованості в грошові кошти за допомогою форфейтинг-факторингової схеми обліку векселя в комерційних банках.

Як показав аналіз результатів проведеного в дипломному дослідженні моделювання, при впровадженні запропонованої схеми реорганізації накопленої дебіторської заборгованості в вексельну з дисконтним рефінансуванням векселів в комерційному банку та направленням отриманих грошових коштів на поповнення розрахункового рахунку:

а) при реорганізації 15% обсягу дебіторської заборгованості в вексельну

— коефіцієнт моментальної ліквідності зросте з фактичного рівня 0,017 (2007 рік) до рівня 0,15, що є нижчим за стійкий діапазон коефіцієнта = 0,25-0,3;

— період операційного циклу перетворення придбаних запасів в грошові кошти знизиться з рівня 121,1 дня/1 оборот (факт 2007 року) до рівня 111,8 дня/1 оборот;

— коефіцієнт страхового співвідношення обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості з рівня 2,917 (факт 2007 року) знизиться до 2,479, що відповідає стійкому рівню (більше 2,0) показника для строкових розрахунків з кредиторами за рахунок планового погашення дебіторської заборгованості;

б) при реорганізації 30% обсягу дебіторської заборгованості в вексельну

— коефіцієнт моментальної ліквідності зросте з фактичного рівня 0,017 (2007 рік) до рівня 0,282, що відповідає стійкому діапазон коефіцієнта = 0,25-0,3;

— період операційного циклу перетворення придбаних запасів в грошові кошти знизиться з рівня 121,1 дня/1 оборот (факт 2007 року) до рівня 102,4 дня/1 оборот;

— коефіцієнт страхового співвідношення обсягів дебіторської та кредиторської заборгованості з рівня 2,917 (факт 2007 року) знизиться до 2,04, що відповідає стійкому рівню (більше 2,0) показника для строкових розрахунків з кредиторами за рахунок планового погашення дебіторської заборгованості;

Таким чином, практична цінність отриманих результатів роботи полягає в проведенні послідовного аналізу діяльності і змін в фінансовому стані ВАТ «Інтерпайп НТЗ» та наданні пропозицій по покращанню умов управління активами в зовнішньоекономічному сегменті діяльності за рахунок впровадження оптимальних схем розрахунків з дебіторами та кредиторами при впровадженні систем внутрішнього та зовнішньоекономічного вексельного обігу і рефінансування векселів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. МИТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ від 11 липня 2002 року N 92-ІV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 16 листопада 2006 року N 359-V

2. Господарський кодекс України // від 16 січня 2003 року N 436-ІV(діє з 01.01.2004)

3. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Митний тариф України” N 2371-ІІІ від 5 квітня 2001 року // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 23 червня 2005 року N 2715-ІV

4. Закон України “ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991року N 959-XІІ /Із змінами і доповненнями, внесеними Законами Украї-ни станом від 14 вересня 2006 року N 139 –V

5. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 27 квітня 2007 року N 997-V

6. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від від 22 грудня 2006 року N 535-V

7. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Єдиний митний тариф” від 5 лютого 1992 року N 2097-XІІ //Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 січня 2006 року N 3351-ІV

8. МІЖНАРОДНА ТОРГОВЕЛЬНА ПАЛАТА “ІНКОТЕРМС — Офіційні правила тлумачення торговельних термінів” (редакція 2000 року) — Видання МТП N 560, Введені в дію з 01.01.2000 р. // «Урядовий кур’єр», N 63, 3 квітня 2000 р., «Урядовий кур’єр», N 68, 10 квітня 2002 р.

9. Порядок проведення митного оформлення товарів, що вивозяться залізничним транспортом, з використанням загальної вантажної митної декларації //Наказ Державної митної служби Українивід 2 червня 2003 року N 380 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної митної служби України станом від 15 липня 2004 року N 522)

10. Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезені (пересиланні) товарів на митну територію Україну //Постанова КМУ від 01.10.97р. №1104

11. Про затвердження Порядку справляння митними органами ввізного (вивізного) та особливих видів мита під час митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України // Наказ Держмитслужби від 23.01.2006 № 30

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 » Звіт про фінансові результати «, Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

14. Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз // Мат. наук.-практич. конференції за міжнар. участю (29 травня 2002 р.), Рік видання: 2002 Місце видання: Київ Видавництво: Вид-во УАДУ, 2002. -360 с.

15. Дорофієнко В. – Про деякі аспекти економічних наслідків приєднання України до СОТ// Економіст — №8 – 2007.// стор.66-70;

16. Золотько І.А. Податкова система. Навч.посібник.- Київ, Видавницт-во: КНЕУ, 2005, 204 с.

17. Зовнішньоекономічна діяльність : Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Ред. І.І. Дахно. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 360 с

18. Економіка виробничого підприємства: Навчальний посібник / За ред. М. Петровича. – К.: Знання, 2001. – 405 с.

19. Економіка підприємств: Навчальний посібник / Ред. П. С. Харів. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – 500 с.

20. Економіка підприємства: опорний конспект лекцій / Н.М.Ушакова, Л.О.Лігоненко,М.М.Скотнікова – К., КНТЕУ, 2002. – 187 с.

21. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц./ І .О.Швиданенко, С.Ф.Покропивний, С.М.Клименко та ін. — К.: КНЕУ, 2000 -248 с

23. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного — Вид 2-ге, перероб. та доп.- К.: КНЕУ, 2000. -528с.

24. Економіка підприємства.Підручник в 2-х томах / Під ред. С.Ф.Покропивного- К.: КНЕУ, 2000 – 528 с.

25. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч.посібник.- К.: МАУП,2000

26. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська та ін.; За ред. Я. А. Жаліла. — К.: НІСД, 2005. — 388 с.

27. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ В.В. Козик, Л.А. Панкова, Н.Б. Даниленко. — 6-те вид., стер. . — К.: Знання, 2006. — 407 с. — (Вища освіта XXІ століття)

28. Крамаренко Г.О., Чорна О.Є. Фінансовий менеджмент.- Киів: Центр навчальної літератури, 2006р. -520с.

29. Крамаренко Г. О. Фінансовий аналіз і планування. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 224 с.

30. Крисоватий А.І., Десятнюк О.М. Податкова система. Посібник. – Тернопіль, Видавництво: Карт-бланш, 2004, — 331 с.

31. Міжнародний менеджмент: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ В.С. Білозубенко, О.В. Озаріна, А.А. Семенов; Ред. О.Б. Чернега. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 592 с

32. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001. — 227 с.

33. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997. — 238 с.

34. Портер Майкл Е. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. — К.: Основи, 1998. — 390 с.

35. Савчук В.П. Финансовый менеджмент предприятий: прикладные вопросы с анализом деловых ситуаций. – К.: Издательский дом «Максимум», 2001. – 600 с.

36. Соляник Л.Г. Економічний аналіз:Навчальний посібник. – Дніпропетровськ, Національна гірнича академія України, 2007. – 199 с.

37. http://www.smіda.gov.ua — Офіційний сайт Державного комісії з цінних паперів та фондового ринку України

38. http://www.UKRstat.gov.ua — Офіційний сайт Державного комітета статистики України

Додаток А

Таблиця А.1

Баланси та звіти про фінансові результати ВАТ “Інтерпайп НТЗ” за 2003 –2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Продовження табл.А.1

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця А.2

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Продовження табл.А.2

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

ДОДАТОК Б

Таблиця Б.1

Результати розрахунку показників фінансового стану ВАТ “Інтерпайп НТЗ” у 2003 –2007 роках

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Б.2

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Б.3

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Б.4

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Б.5

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Б.6

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

ДОДАТОК В

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

ДОДАТОК Д

Таблиця Д.1

Аналіз географії реалізації товарної продукції 2004 року в основних цехах ВАТ «Інтерпайп НТЗ» (в тис.грн.)

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.2

Аналіз географії реалізації товарної продукції 2005 року в основних цехах ВАТ «Інтерпайп НТЗ» (в тис.грн.) тис.грн.

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.3

Аналіз географії реалізації товарної продукції 2006 року в основних цехах ВАТ «Інтерпайп НТЗ» (в тис.грн.)

,Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

ДОДАТОК Г

Таблиця Г.1

Відгрузка труб ВАТ «Інтерпайп НТЗ» по регіонах у 2004 році

Регион

Трубы стальные

Готовый прокат

Итого
тонн

%

тонн

%

%
Украина

137291

28,80%

89111

39,96%

32,37%
Россия

143608

30,12%

112870

50,62%

36,65%
Беларусь

8097

1,70%

3244

1,45%

1,62%
Молдова

463

0,10%

260

0,12%

0,10%
Казахстан

25797

5,41%

5673

2,54%

4,50%
Узбекистан

6178

1,30%

0

0,00%

0,88%
Азербайджан

6927

1,45%

62

0,03%

1,00%
Таджикистан

280

0,06%

0

0,00%

0,04%
Туркменистан

5026

1,05%

0

0,00%

0,72%
Грузия

69

0,01%

65

0,03%

0,02%
Армения

0

0,00%

0

0,00%

0,00%
Дальнее зарубежье

143030

30,00%

11703

5,25%

22,11%
ИТОГО

476904

100,00%

222988

100,00%

100,00%

Таблиця Г.2

Відгрузка труб ВАТ «Інтерпайп НТЗ» по регіонах у 2005 році

Регион

Трубы стальные

Готовый прокат

Итого
тонн

%

тонн

%

%
Украина

114250

21,2%

112585

53,6%

30,26%
Россия

138756

25,7%

27850

13,3%

22,23%
Беларусь

19012

3,5%

8247

3,9%

3,64%
Молдова

821

0,2%

130

0,1%

0,12%
Казахстан

34912

6,5%

9788

4,2%

5,96%
Узбекистан

9996

1,9%

186

0,1%

1,36%
Азербайджан

9757

1,8%

0

0%

1,3%
Туркменистан

4378

0,8%

0

0%

0,58%
Грузия

0

0%

243

0,1%

0,03%
Армения

0

0%

121

0,1%

0,01%
Латвия

0

0%

259

0,1%

0,03%
Литва

0

0%

1478

0,7%

0,19%
Эстония

0

0%

130

0,1%

0,01%
Дальнее зарубежье

207659

38,5%

48999

23,3%

34,24%
ИТОГО

539541

100,0%

210016

100,0%

100,00%

Таблиця Г.3

Відгрузка труб ВАТ «Інтерпайп НТЗ» по регіонах у 2006 році

Регіон

Труби сталеві

Готовый прокат

Разом
Тонн

%

Тонн

%

%
Україна

135259

23,1%

111513

51,7%

30,77%
Росія

162032

27,6%

20454

9,5%

22,75%
Бєларусь

20808

3,6%

7069

3,3%

3,48%
Молдова

419

0,1%

195

0,1%

0,08%
Казахстан

32290

5,5%

10784

5,0%

5,37%
Узбекистан

12199

2,1%

2843

1,3%

1,87%
Азербайджан

13292

2,3%

0

0%

1,66%
Туркменістан

11359

1,9%

0

0%

1,42%
Грузія

0

0%

711

0,3%

0,09%
Вірменія

13

0%

0

0%

0,00%
Латвія

0

0%

1368

0,6%

0,17%
Литва

0

0%

3958

1,8%

0,49%
Естонія

0

0%

1999

0,9%

0,25%
Далеке Зарубіжжя

198161

33,8%

54961

25,5%

31,56%
РАЗОМ

586114

100,0%

215855

100,0%

99,96%

ДОДАТОК Д

Таблиця Д.1

Динаміка фінансової стійкості по рівню покриття запасів в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.2

Розрахунок наявності власних оборотних коштів в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.3

Аналіз показників фінансової стійкості ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Продоження табл.Д.3

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.4

Аналіз ліквідності балансу ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.5

Аналіз показників ліквідності підприємства ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.6

Динаміка рентабельності в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.7

Факторний аналіз фондовіддачі основних фондів в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2003 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.8

Показник оборотності оборотних фондів в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2003 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Таблиця Д.9

Динаміка прибутку в ВАТ «Інтерпайп НТЗ» за 2005 -2007 роки

Управління активами підприємства (на прикладі ВАТ &amp;quot;Інтерпайп Ніжньодніпровський трубопрокатний завод&amp;quot;)

Контрольная работа: Ділова українська мова

Зміст

Вступ

1.Назвіть основні способи засвідчення документів

2. Які документи належать до документації що до особового складу ? Напишіть наказ про переведення на іншу роботу. Напишіть витяг з протоколу

3. Поясніть значення поданих слів

4.Відредагуйте речення

5. Перекладіть текст українською мовою

6. Скласти звіт про проведену роботу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У статті 10 Конституції України зазначено: «Державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України…». Це значить, що держава чітко визначає свої пріоритети щодо політики мовної. Для створення позитивного ставлення до себе й свого ділового потенціалу сучасний громадянин повинен знати й уміти складати ділові документи. Тому, на нашу думку, службовці і державних, і приватних підприємств мають бути зацікавлені в підвищенні рівня знань щодо правил ділового мовленнєвого етикету та їхнього практичного використання в професійній діяльності, ділових переговорах, справочинстві.

Тобто слід знати, що у сферах виробничо-професійній, освітній, політичній, просвітницькій, культурній, соціально — адміністративній провідна роль підведена саме мові українській, а точніше певним функціональним стилям цієї мови: офіційно діловому, публіцистичному, науковому, а також відродженому ораторському мистецтву.

Мовний стиль — це сукупність мовних норм і засобів, використаних з певного метою, у визначеній ситуації. В українській літературній мові є такі стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, конфесійний, розмовний.

Українська літературна мова є найвищим проявом мови національної. До усього мовного масиву входять також діалекти, жаргони, арго і т.ін. Літературна мова — це загальноприйнята система мовних норм, що обслуговує сферу суспільного життя країни. До створення української літературної норми доклали зусиль класики української літератури 19 ст. (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко). Основоположником української літературної мови прийнято вважати Т. Г. Шевченка. Літературний варіант української мови базується на південно-східних говірках.

Українська літературна мова може бути представлена в усній та писемній формах. Для офіційно-ділового й публіцистичного стилів — це промови, дебати, інтерв’ю (усна форма); законотворчість, облік документів, переписка (писемна форма).

Функціональні, стилі літературної мови сполучаються між собою. У кожнім стилі переважають загальномовна лексика, міжстильові мовні норми (наприклад, система відмінків, часових і видових форм). Однак для виконання чітко окресленої ролі кожен мовний стиль має свою специфічну лексику, фразеологію, надається перевага певним синтаксичним конструкціям.

Сучасна українська літературна мова має всі потенціальні можливості для формування довершених, правильних і естетично точних функціональних стилів ділового мовлення. У складі української мови нараховується більше 4 мільйонів слів. Причім значна частина з них може вживатись у науковій та суспільній практиці.

Упровадження правил і норм сучасної української літературної мови у сфери суспільного, політичного, освітнього, правового життя — це завдання для багатьох спеціалістів: лінгвістів, юристів, економістів, психологів. Тільки використовуючи досвід і знання колективу компетентних спеціалістів, можна складати насправді грамотні документи.

Мета контрольної роботи – ознайомлення з матеріалом дисципліни «Українське ділове мовлення», на базі якого вміло та грамотно вести ділові папери та ін..

1. Назвіть основні способи засвідчення документів

Приймання документів

Усі документи, які надходять до підприємства, в тому числі створені за допомогою ГТК, приймаються централізовано в канцелярії (офісі). Якщо документи надходять у неробочий час, то їх приймає черговий працівник служби документування. В канцелярії (офісі) розкривають усі конверти, за винятком тих, що мають напис «ОСОБИСТО». Якщо конверт пошкоджено, то про це обов’язково роблять позначку в поштовому реєстрі. Конверти слід зберігати й додавати до документів у тому разі, коли тільки за конвертом можна встановити адресу відправника, дати відправлення й одержання документа або коли в конверті бракує Окремих документів чи виявлено документи, надіслані не за призначенням.

Неправильно оформлені (непідписані, незасвідчені тощо), пошкоджені або надіслані не за адресою документи повертаються відправникові.

Попередній розгляд документів

Усі документи, що надійшли до підприємства, підлягають обов’язковому попередньому розглядові завідувачем канцелярії (або секретарем чи офіс-менеджером). Мета попереднього розгляду полягає у виявленні тих документів, з якими неодмінно має бути ознайомлене керівництво установи або виконавці відповідно до функціональних обов’язків, у визначенні необхідності реєстрації документів, а також установленні термінів виконання документів, що передаються до структурних підрозділів чи безпосереднім виконавцям. Попередній розгляд документів здійснюють у день їх одержання або в перший робочий день (якщо вони надійшли в неробочий час чи день).

Доручення органів вищого рівня, телеграми, телефонограми розглядають негайно. Здійснюючи попередній розгляд документів, слід керуватися положенням про підприємство та його структурні підрозділи, посадовими інструкціями, номенклатурами справ. Керівництву підприємства першочергово передають закони України, акти й кореспонденцію Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також найважливіші документи, що містять інформацію з принципових питань діяльності підприємства, які потребують вирішення керівництвом. Інші документи передають до структурних підрозділів і виконавцям.

На великих підприємствах для забезпечення ритмічності їхньої роботи канцелярія за погодженням із керівниками підприємства й структурних підрозділів розробляє графік доставляння кореспонденції керівництву й до структурних підрозділів.

Реєстрація документів

Реєстрація документів — це фіксування факту створення або одержання документів через присвоєння їм порядкових номерів і запис потрібних відомостей, що містяться в них (ДСТУ 2732—94).

Мета реєстрації полягає в забезпеченні обліку документа, контролю за його виконанням та оперативного використання інформації, що міститься в документі.

Кожний документ реєструють на даному підприємстві лише один раз. Вхідні документи реєструють у день їх надходження або наступного дня (якщо документи надійшли в неробочий час), а вихідні та внутрішні — в день підписання чи затвердження. Якщо зареєстрований документ передається з одного структурного підрозділу до іншого, то його повторно не реєструють.

Обов’язково реєструють документи, які надходять від вищих організацій (установ), і ті, що надсилаються до них, важливі внутрішні документи (накази, розпорядження, протоколи, доповідні записки й т. п.), а також пропозиції, заяви, скарги громадян.

Місце реєстрації документів, як правило, визначається «Інструкцією з діловодства», до якої має додаватися затверджений керівником підприємства перелік документів, що не підлягають реєстрації службою документування. До цього переліку можуть входити :

1) листи, що надійшли, й копії до відома;

2) телеграми й листи про дозвіл на відрядження та відпустки;

3) графіки, наряди, заявки, рознарядки;

4) зведення та інформація до відома;

5) навчальні плани, програми (копії);

6) рекламні повідомлення, плакати, програми нарад, конференцій;

7) прейскуранти (копії);

8) норми витрат матеріалів;

9) поздоровні листи й запрошення;

10) друковані видання (книги, журнали, бюлетені);

11) наукові звіти;

12) щомісячні, щоквартальні, піврічні, річні звіти;

13) форми статистичної звітності тощо.

Документи слід реєструвати в межах груп залежно від назви виду, автора й змісту. Наприклад, окремо реєструють: закони України, акти й кореспонденцію Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України; накази підприємства з основної Діяльності; накази підприємства по особовому складу; рішення колегіальних органів підприємства; заявки на матеріально-технічне постачання тощо.

2. Які документи належать до документації що до особового складу? Напишіть наказ про переведення на іншу роботу. Напишіть витяг з протоколу

Документи по особовому складу створюються з приводу прийняття працівників на роботу, звільнення їх, переведення на іншу роботу, надання відпусток, а також заохочення, накладання дисциплінарних стягнень і т. д.

До таких документів належать:

• особові картки;

• заяви;

• накази по особовому складу;

• характеристики;

• автобіографії;

• резюме;

• анкети;

• доручення;

• розписки;

• особові справи;

• трудові книжки.

Приймаючи особу на роботу, для виконання якої потрібні спеціальні знання (наприклад, на посаду лікаря, вчителя, водія), адміністрація зобов’язана вимагати пред’явлення диплома чи іншого документа про відповідну освіту, професійну підготовку. Особи, яким не виповнилося 18 років, повинні обов’язково подавати медичні висновки про можливість виконання ними обраної роботи.

Документацію по особовому складу ведуть із моменту зачислення працівника на роботу на підприємство (в організацію, установу) й виділяють у самостійну групу, що зумовлено надзвичайною важливістю її та особливостями документування.

Розроблена й застосовується підсистема уніфікованих форм документів щодо забезпечення кадрами органів державного управління, яка є складовою. Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації. Її розробка спричинена створенням уніфікованих документаційних комплексів, придатних для використання в автоматизованих системах керування (АСК) і в умовах застосування традиційних методів оброблення документів. Зазначену підсистему документів рекомендовано для використання па всіх рівнях управління.

До складу підсистеми входять уніфіковані форми документів, які забезпечують реалізацію завдань, пов’язаних із прийняттям, переведенням, звільненням працівників, наданням відпусток (анкета, додаток до анкети, наказ, розпорядження, заява, подання, графік відпусток, пояснювальна записка, доповідна записка), а також інструкція щодо застосування уніфікованих форм документів.

На підприємствах, де обсяг документообігу не перевищує 10 тис. документів на рік, такого структурного підрозділу, як відділ кадрів, може не бути, тому всі операції, пов’язані з його роботою, виконує секретар-референт (технічний секретар, офіс-менеджер), котрий повинен володіти знаннями стосовно роботи з документами по особовому складу іі надавати допомогу відповідним службам у підготуванні, складанні, оформленні цих документів.

Приймаючи на роботу особу, відповідальний працівник відділу кадрів (або секретар-референт, технічний секретар, офіс-менеджер) повинен звірити всі відомості, внесені в анкету й автобіографію, з оригіналами документів, (паспортом, дипломом, трудовою книжкою).

Накази по особовому складу регламентують прийняття громадян на роботу, переміщення працівників на інші посади, звільнення, надання різних відпусток, заохочення, накладання стягнень і т. ін.

На великих підприємствах використовують уніфіковані форми наказів по особовому складу. На підприємствах із невеликим, обсягом документообігу зазначені накази оформляють на загальних, спеціальних бланках або на чистих аркушах паперу. Перевагу вищають варіантові поздовжнього розташування реквізитів.

Заголовки до тексту наказу можуть бути такі:

Ділова українська мова

Ділова українська мова

Ділова українська мова

Ділова українська мова

Ділова українська мова

Ділова українська мова

Ділова українська мова

У текстах наказів по особовому складу констатувальної (вступної) частини може не бути. Розпорядчу частину поділяють на пункти. Кожен пункт починають дієсловом: «ПРИЗНАЧИТИ», «ПЕРЕВЕСТИ», «НАДАТИ», «ОГОЛОСИТИ ПОДЯКУ», «ЗВІЛЬНИТИ», «ОГОЛОСИТИ ДОГАНУ» й т. ін. Ці слова друкують великими літерами від нульового положення табулятора. Після них ставлять двокрапку.

В наступному рядку з абзацу оформляють текст розпорядчої частини. Прізвище друкують великими літерами, ім’я й по батькові — звичайним шрифтом. Далі зазначають посаду, структурний підрозділ та зміст дії стосовно особи, про яку йдеться. В наказі про призначення на посаду вказують назву цієї посади, посадовці! оклад і дату зачислення на посаду. В наказі про надання відпустки зазначають вид відпустки, кількість наданих робочих днів і дати початку й закінчення відпустки. В наказі про звільнення вказують статтю КЗпП України, на підставі якої звільнено працівника.

У наказах по особовому складу в кінці кожного пункту має зазначатися підстава для його складання.

Підписаний керівником підприємства наказ (розпорядження) доводиться до відома працівника під розписку.

На підприємствах із великим обсягом документообігу, оформляючи переведення працівника з одного структурного підрозділу в інший, відповідальний працівник відділу кадрів заповнює (у двох примірниках) уніфіковану форму НАКАЗУ (РОЗПОРЯДЖЕННЯ) ПРО ПЕРЕВЕДЕННЯ НА ІНШУ РОБОТУ [типова форма № П-5(Рис.1,2)]. Один примірник форми залишається у відділі кадрів, а інший — передається до бухгалтерії. Наказ (розпорядження) візують керівники структурних підрозділів попереднього та нового місць роботи й підписує керівник підприємства.

На підставі наказу (розпорядження) про переведення на іншу роботу відповідальний працівник відділу кадрів робить позначки в особовій картці (форма № П-2), трудовій книжці та в інших документах. На звороті форми № П-5 роблять позначки про нездані матеріально-майнові та інші цінності, що числяться за працівником на попередньому місці роботи.

Витяг з протоколу — це певна частина (уривок) протоколу, оформлена належним чином.

Витяги з протоколів оформляють на загальних, спеціальних бланках або на чистих аркушах паперу (див. Рис.3).

Реквізити витягу з протоколу:

10 — назва виду документа (ВИТЯГ ІЗ ПРОТОКОЛУ);

11 — дата (переносять з оригіналу протоколу);

12 — індекс (переносять з оригіналу протоколу);

14 — місце складання чи видання (переносять з оригіналу протоколу);

17 — гриф затвердження (переносять з оригіналу протоколу, якщо цей реквізит там є);

19 — заголовок до тексту (переносять з оригіналу протоколу);

Ділова українська мова

Рис.1. Зразок бланка наказу (розпорядження) про переведення на іншу роботу (типова форма № П-5, формат А4)

21 — текст (зі вступної частини беруть пункти «Голова». «Секретар», «Присутні», потрібний номер питання порядку денного, з основної — цитують пункти, що стосуються потрібного питання порядку денного);

23 — підпис (переносять реквізит з оригіналу, але голова й секретар не підписуються);

27 — позначка про завірення копії (оформляють без слова «Копія» в правому верхньому куті аркуша).

Ділова українська мова

Рис. 2. Зворот бланку типової форми № П-5

Ділова українська мова

Рис.3. Зразок написання витягу з протоколу

3. Поясніть значення поданих слів

Менеджер, ломбард, ліцензія, куртьє.

Менеджер — керівник або керівник, що відповідає за певний напрям діяльності підприємства (менеджер по персоналу, інвестиційний менеджер, менеджер по зв’язках з громадськістю, фінансовий менеджер, ризик-менеджер, бренд-менеджер, екаунт — менеджер, менеджер з продажу), керівник проектом (менеджер проекту) або цілою компанією (топ-менеджер). Останнім часом до менеджерів зараховують всіх осіб, відповідальних за певний напрям, у тому числі і не керівних посад.

Ломбард — спеціалізована кредитна установа, яка надає короткотермінові позики під заставу особистого майна позичальника.

Ліцензія — у загальному значенні — це документ, що демонструє певний дозвіл.

Куртьє — маклер, біржовий посередник при покупках і продажах, у Франції.

4. Відредагуйте речення

До навчання відноситься сумлінно.

Користується повагою серед товаришив і студентів.

Він діяв згідно розпорядження.

Завдяки хвороби він відстав від інших.

Я виходжу на слідуючій зупинці.

Відповідь:

1.Сумлінно відноситься до навчання.

2.Користується повагою серед студентів і у товаришів.

3.Він діяв згідно з розпорядженням.

4.Через хворобу він відстав від інших.

5.На слідуючій зупинці я виходжу.

5. Перекладіть текст

Вид перерабатываемой информации влияет на структуру вычислительных машин(ВМ), которые в зависимости от этого делят на два основных класса: аналоговые и цифровые.

Аналоговая вычислительная машина (АВМ) — машина, оперирующая информацией, представленной в виде непрерывно изменяющихся физических величин. В качестве физических переменных могут быть использованы сила тока в электрической цепи, изменение скорости или ускорения движения тела и т.п.

Многие явления в природе математически описываются одними и теми же уравнениями. Следовательно, с помощью одного физического процесса можно моделировать различные процессы, имеющие одно и то же математическое описание.

Переклад:

Вигляд інформації яку переробляють впливає на структуру обчислюваних машин (ОМ),які в залежності від того розділяють на два основних класи: аналогові і цифрові.

Аналогова обчислювальна машина (АОМ), яка оперує інформацією,поданої у вигляді фізичних величин,які безперервно змінюються. В якості фізичних змінних можуть бути використані сила струму в електричному колі,зміна швидкості або прискорення руху тіла і т.п.

Багато явищ у природі математично описуються одними й тими ж рівняннями. Отже, за допомогою одного фізичного процесу можна моделювати різні процеси, які мають одне і теж саме математичний опис.

6.Скласти звіт про проведену роботу

Звіт — це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи. Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних, виготовлених друкарським способом бланках, текстові — на звичайному папері. Матеріал звіту охоплює точно визначений період часу.

Схема звіту така:

1) у заголовку, крім слова «Звіт», подаються відомості про те, яка організація чи установа звітує, за який період, за який вид роботи;

2) у вступній частині вказується коло завдань, що їх було поставлено перед організацією чи установою за звітний період;

3) наступна частина звіту має містити точний опис виконаної роботи із зазначенням позитивних і негативних прикладів;

4) у звіті мають бути висновки, пропозиції, перспективи на майбутнє;

5) підпис відповідальної особи установи чи організації або службової особи, яка писала звіт;

6) дата складання звіту;

7) печатка установи (якщо це потрібно).

Звіт має характеризуватися чіткістю побудови, логічною послідовністю викладу матеріалу й містити вичерпні відповіді на всі запитання схеми, а також узагальнення і висновки.

Якщо звіт дуже великий за обсягом, частини його матимуть заголовки, які повинні бути короткими й відповідати змістові.

Звіт допомагає вивчити, перевірити й узагальнити чиюсь роботу, знайти в ній позитивне та негативне, зробити висновки, намітити перспективи.

Зразок звіту

ЗВІТ

про навчальну діяльність з 01.09.2010р. по 01.12.2010р. студента факультету комп’ютерних мереж Сєвєродонецького Технологічного інституту ім.. В.Даля Чеботарева Артема Александровича.

За цей період навчання в інституті було виконано 24 контрольних роботи, 4 лабораторних роботи та 2 курсових проекти по дисциплінам: «Математичний аналіз», «Фізика», «Органічна хімія», «Прикладна механіка», «Українське ділове мовлення», «Політологія».

Роботи були здані на перевірку згідно з навчальним графіком.

На кафедрі фізики мною була проведена дослідницька робота, яка супроводжувалась звітом о дослідницькій роботі.

Під час вивчення перерахованих дисциплін були деякі труднощі. Ці труднощі виявились з-за недостатнього вивчення дисциплін і опрацьовування їх на практиці.

Приймав участь у студентський конференції «Молодіжні субкультури», яка проходила 10 грудня 2010 року в приміщенні бібліотеки інституту.

Постійно беру участь у суспільному житті інституту. Упродовж звітного періоду знаходився на посаді старости групи.

Постійно користуюсь науково — технічною літературою, методичними вказівками, підвищую свій кругозір.

12 грудня 2010 року Підпис

Висновки

Українська мова у своєму розвитку пройшла тернистий шлях, адже від російського імператора Петра І і до відомого партійно-комуністичного ідеолога М. Суслова вийшло близько 30 указів, постанов, рішень про заборону або дискримінацію української мови, культури. І нинішній державний статус української мови відображає ступінь вияву піклування самої держави про її представницький вияв у колі цивілізованих країн. Водночас слід пам’ятати, що ніякий закон самої проблеми не вирішує, оскільки реалізація його принципів — це закономірності внутрішньодержавного влаштування. Сьогодні найважливішою проблемою у цьому напрямі постає розширення функціонального тла української мови у різних сферах виробничо-професійного, навчально-прикладного, соціально-адміністративного життя.

Мовна політика як складова частина державотворення в Україні повинна спиратися на світовий досвід та міжнародне право, які виходять з того, що є держави багатонаціональні, тобто такі, до складу яких входять народи, що є автохтонами на своїх історичних територіях, проживають компактно, суцільною масою. Такою, наприклад, є Швейцарія, в якій німці, італійці та французи відповідають цим ознакам і тому статус їхніх мов у державній та громадських структурах однаковий — державний. Є й держави з багатонаціональним складом населення, де переважну більшість складає одна нація, що дає назву державі — титульна нація, мова якої і виступає в усіх державотворних і державно-представницьких функціях. Такою с Україна.

Сучасна українська літературна мова не поступається своїми функціональними можливостями жодній з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. В її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. З цього числа левова доля належить термінології різних галузей наук та професій.

У щонайширшому своєму загалі мова виконує цілий ряд функцій, з-поміж яких здебільшого основними вважають: 1) комунікативну, 2) мисленнєву.

Треба додати, що деякі форми оформлення документів треба удосконалювати, брати зразки кращих розробок і пропозицій у вітчизняних та закордонних фахівців, та ін..

Список використаних джерел

1. Андреева В.И. Делопроизводство: Требования к документообороту фирм. — М.: АО «Бизнес-иск». Интел-Синтез», 1995- 432с.

2. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М. . Цивільно-правові документи. — К.: Наук, думка, 1996 – 211с.

3. Веселов П.В. Аксиомы делового письма: культура делового общения и официальной переписки / Информ.-внедренч. центр «Маркетинг». — М., 1993 – 145с.

4. Веселов П.В. Профессия — секретарь /Информ.-внедренч. центр «Маркетинг». — М., 1994.

5. В помощь деловому человеку: Сб. типовых форм договоров по различным видам деятельности. — М.: Олимп, 1991-172с.

6. Головач А.С. Оформление документов— К.: Донецк: Вища шк., 1983.

7. Головач А.С.Зразки оформлення документів—Донецьк: Сталкер, 1997.

8. Деловая переписка: (Конструкции типовых писем /Центр «Техно-маркетинг» НЖ «Алейрон»; Веселова Р.Б., Веселов П. В. — М., 1990.

9. Деловая переписка с иностранньши фирмами: Практич. пособие. — М.: Имидж, 1991-423с.

10. Деловое досье фирмы: краткое пособие по делопроизводству /Информ.-внедренч. центр «Маркетинг»; [Ред. В. А. Калашников]. — М., 1993. — 258 с.

11. Державний стандарт України. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила ДСТУ 3582— 97. — К.: Держстандарт України, 1998. — 25 с.

12. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації: Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163—2003. — К.: ДержспоживстЗндарт України, 2003. — 21 с.

13. Документооборот в бухгалтерском учете. — X.: Б. и., 1995.

14. Документи и делопроизводство. Справ, пособие / Сост. М.Т. Ли-хачев. — М.: Экономика, 1991 -334с.

15. Зінкевич-Томанек Б., Григорів О., Прихода Я. Короткий практичний словник абревіатур та скорочень української мови. — Х.,Одиссей, 1997- 333с.

16. Игпатова Т.В. Язык и список специальннх видов документов. — М.: ИПКИР, 1988 – 613с.

17. Іванова І.В. Основні вимоги до оформлення документів: Текст лекції / Київ, торг.-екон. ін-т. — К., 1993 -448с.

18. Коваль А. П.Культура ділового мовлення — К.: Вища шк., 1977-321с.

19. Любивець Л.П. Ділові папери. — К.: Рад. школа, 1981- 144с.

20. Мингалев В.С, Ларин М.В. Специальные системи документирования. — М.: Экономика, 1989 171с.

21. Молдаванов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ: зразки найважливіших документів українською мовою. — К.: Техніка, 1992.

22. Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери / Уклад.: С.Я. Єрмоленко та ін. — К.: Довіра, 1998.

23. Орфографічний словник української мови / Уклад.: С.І. Головащук, М.М. Пещак, В.М. Русанівський, О.О. Тараненко. — К.: Довіра, 1999.

24. Паламар Л. М., Кацавець Г. М. Мова ділових паперів. — К.: Либідь, 1993 — 685с.

25. Стенюков М.В. Документи. Делопроизводство. — М.: СТРИКС: ПРИОР, 1995- 424с.

26. Тараненко О.О., Брицин В.М. Російсько-український словник (сфера ділового спілкування). — К: УНВЦ «Рідна мова», 1996- 872с.

27. Іванова І.Б. Українське ділове мовлення. Мова ділових паперів. Фахове ділове мовлення: Навч.- метод. посіб.- Х., ТМ «Парус», 2007 – 448с.

28. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення:- К., Атіка, 2004 – 592с.

Контрольная работа: Учетная политика для целей бухгалтерского учета на примере ООО «ТЕМПЕРА»

Грамотно составленная учетная политика облегчает ведение бухгалтерского учета и позволяет составить достоверную бухгалтерскую отчетность.

Под учетной политикой организации понимается принятая ею совокупность способов ведения бухгалтерского учета — первичного наблюдения, стоимостного измерения, текущей группировки и итогового обобщения фактов хозяйственной деятельности.

К способам ведения бухгалтерского учета относятся способы группировки и оценки фактов хозяйственной деятельности, погашения стоимости активов, организации документооборота, инвентаризации, способы применения счетов бухгалтерского учета, системы регистров бухгалтерского учета, обработки информации и иные соответствующие способы и приемы.

Эти два определения даны в ПБУ 1/08 «Учетная политика организации». В этом же ПБУ закреплено, что принятая организацией учетная политика применяется последовательно от одного отчетного года к другому.

Напомним, что обособленные подразделения организации не разрабатывают учетную политику, а используют ту учетную политику, которая применяется в целом по организации.

В настоящее время в процессе формирования учетной политики для целей бухгалтерского учета можно выделить два основных направления:

организационно-технические аспекты;

учетная политика для целей финансовой внешней отчетности.

Первое направление предполагает принятие и утверждение:

рабочего плана счетов бухгалтерского учета;

форм первичных учетных документов, не предусмотренных типовыми формами первичной учетной документации и составленных с учетом требований ст.9 Федерального закона от 21.11.2006 N 129-ФЗ «О бухгалтерском учете»;

положения о бухгалтерской службе организации;

должностных инструкций работников бухгалтерии;

плана (графика) документооборота;

порядка внутреннего контроля сохранности ресурсов, их эффективного использования.

Второе направление предполагает принятие решения о способах ведения бухгалтерского учета, к которым, в частности, относятся способы амортизации основных средств, нематериальных активов, способы оценки производственных запасов, незавершенного производства, готовой продукции, порядок списания общехозяйственных расходов и т.д.

Разработка учетной политики на предстоящий финансовый год — сложный многоступенчатый процесс, и относиться к нему следует с большой ответственностью.

Обязанность формирования учетной политики лежит на руководителе организации и главном бухгалтере. Последний разрабатывает учетную политику и все приложения к ней, а руководитель утверждает разработанные документы.

Несмотря на то что бухгалтерский учет регламентируется общими для всех организаций нормативными документами, у каждой из них есть свои особенности. Поэтому каждая организация должна разработать свою учетную политику (п.3 ст.5 Закона N 129-ФЗ). При этом главному бухгалтеру нужно не только выбрать способ ведения учета, но и обосновать свой выбор законодательно установленными нормами (п.1 ПБУ 1/08).

Все нормативы действующего законодательства по бухгалтерскому учету можно разделить на две группы: одновариантные и многовариантные.

При одновариантном нормативе установлен однозначный порядок учета конкретных операций, который обязателен для всех.

При допущении законодательством нескольких способов ведения бухгалтерского учета в учетной политике отражается один из них. Когда главный бухгалтер формирует учетную политику, ему нужно выбрать один из предложенных способов и закрепить его в учетной политике.

Если же способ учета какой-то хозяйственной операции вообще не регламентирован, то необходимо самостоятельно разработать вариант учета и указать его в учетной политике.

Все хозяйственные операции, проводимые организацией, должны оформляться оправдательными документами, которые служат первичными учетными документами.

Первичные документы, используемые при описании хозяйственных операций, составляют единый информационный массив, обрабатываемый с использованием одних и тех же приемов бухгалтерской процедуры. При этом часть документов формализована на отраслевом или общеэкономическом уровне. Эти документы составляются на бланках унифицированной формы, утвержденной Госкомстатом России или отраслевыми министерствами и ведомствами.

В соответствии с Постановлением Правительства РФ от 08.07.2007 N 835 вышеперечисленные формы обязательны к применению в организациях независимо от формы собственности.

Ведомственные формы первичной учетной документации обязательны к применению только в организациях, подчиненных этим ведомствам, однако если форма документа отвечает потребностям прочих организаций, они могут ее использовать.

Во всех остальных случаях организации обязаны самостоятельно разрабатывать формы первичных учетных документов в количестве и в том виде, в котором они необходимы для отражения хозяйственной деятельности фирмы. При этом документы, формы которых созданы в организации, должны быть формализованы таким образом, чтобы их содержание полностью обеспечивало необходимой информацией учетные задачи. В ряду основных требований к форме первичного документа следующие:

1) достоверность описания единичных фактов хозяйственной жизни организации;

2) неизменность структуры документа в течение длительного времени, если условия деятельности организации относительно стабильны;

3) недопустимость двусмысленности толкования содержащейся в документе информации;

4) кодирование сообщения для удобства обработки и обеспечения безопасности информации;

5) обеспечение необходимой достоверности, точности и понятности сведений измерителями информации, содержащейся в документе (денежными и/или натуральными). Излишней детализации или уточнения данных следует избегать так же, как и недостаточной;

6) недопустимость дублирования других документов;

7) обеспечение удобства обработки документа в среде применяемой формы бухгалтерского учета;

8) обеспечение удобства формы документа для представления и обработки в электронной среде (на ЭВМ);

9) использование единой формы для всех однородных фактов хозяйственной деятельности в различных подразделениях организации (включая обособленные);

10) своевременное составление.

Очевидно, что нормативное регулирование первичной документации отсутствует в тех сферах деятельности организации, которые специфичны для отдельного хозяйствующего субъекта. В этих направлениях компаниям предоставлена значительная свобода в разработке и применении первичных учетных документов. Кроме того, в случае необходимости унифицированные формы по учету основных средств, нематериальных активов, материально-производственных запасов и прочие могут быть дополнены формами, разработанными на предприятии, если они не обеспечивают потребности учета и управления в информации.

При разработке форм первичных учетных документов следует учитывать положения ст.9 Закона о бухгалтерском учете, п.2 которой гласит: первичные учетные документы принимаются к учету, если они составлены по форме, содержащейся в альбомах унифицированных форм первичной учетной документации, а документы, форма которых не предусмотрена в этих альбомах, должны содержать следующие обязательные реквизиты:

а) наименование документа;

б) дату составления документа (недатированный документ не имеет юридической силы; кроме того, затруднено отнесение факта хозяйственной деятельности к конкретному отчетному периоду для целей финансового и налогового учета);

в) наименование организации, от имени которой составлен документ;

г) содержание хозяйственной операции (неточное описание факта хозяйственной деятельности влечет возникновение хозяйственных и налоговых споров);

д) измерители хозяйственной операции в натуральном и денежном выражении;

е) наименование должностей лиц, ответственных за совершение хозяйственной операции и правильность ее оформления;

ж) личные подписи указанных лиц (возможна также расшифровка подписей).

Первичные учетные документы могут составляться на бумажных и машинных носителях информации.

В последнем случае организация обязана изготовлять за свой счет копии таких документов на бумажных носителях для других участников хозяйственных операций, а также по требованию органов, осуществляющих контроль в соответствии с законодательством Российской Федерации, суда и прокуратуры.

Пересмотр неунифицированных форм первичных учетных документов целесообразно производить не реже одного раза в несколько лет и в обязательном порядке при модернизации или развитии производства, расширении или переориентации финансово-хозяйственной деятельности.

Для осуществления контроля и упорядочения обработки данных о хозяйственных операциях на основе первичных учетных документов составляются сводные учетные документы, к которым, в частности, относятся кассовые книги, товарные отчеты, журнал регистрации хозяйственных операций, мемориальные ордера, журналы-ордера, Главная книга, другие учетные регистры. В качестве конечного сводного документа выступает бухгалтерская отчетность.

В п.2 ст.9 Закона N 129-ФЗ указывается, что первичные учетные документы принимаются к учету, если они составлены по форме, содержащейся в альбомах унифицированных форм первичной учетной документации.

Документы, форма которых не предусмотрена в этих альбомах, должны содержать обязательные реквизиты, перечисленные в указанном пункте.

Разрабатывать формы собственных первичных документов по учету хозяйственных операций можно, ориентируясь на формы, утвержденные Госкомстатом, путем включения в эти образцы дополнительных реквизитов. Формы первичных документов, разработанные организацией, необходимо утвердить в учетной политике.

Перечень лиц, имеющих право подписи первичных учетных документов, утверждается руководителем организации по согласованию с главным бухгалтером.

Причем документы, которыми оформляются хозяйственные операции с денежными средствами, подписываются руководителем организации и главным бухгалтером или уполномоченными ими на то лицами.

Приведем примерную форму такого перечня.

Пример:

УТВЕРЖДАЮ

генеральный директор ООО «Темпера»

Головин А.Д. ______ /подпись/ _

05.10.2009

Перечень должностных лиц, имеющих право подписи первичных учетных документов в ООО «Темпера»

Наименование документа

Полномочия

Должность и фамилия

Образец подписи
Платежное поручение

Разрешение на перечисление денежных средств с расчетного счета

Первая подпись — генеральный директор Головин А. Д.

Первый заместитель генерального директора Пожарнов И.И.

Вторая подпись — главный бухгалтер Долганов П.В.

Заместитель главного бухгалтера Топорков З.Г.

подпись подпись подпись подпись
Расходный кассовый ор- дер

Разрешение на вы — дачу денежных средств

Первая подпись — генеральный директор Головин А. Д.

Первый заместитель генерального директора Пожарнов И. И.

Вторая подпись — главный бухгалтер Долганов П. В.

Заместитель главного бухгалтера Топорков З.Г.

подпись подпись подпись подпись
Выдача денежных средств

Кассир Боровикова К.Е.

подпись
Приходный кассовый ордер

Разрешение на по — лучение денежных средств

Главный бухгалтер Долганов П. В.

Заместитель главного бухгалтера Топорков З.Г.

подпись подпись
Авансовый отчет

Утверждение отчета

Генеральный директор Головин А.Д.

подпись
Подтверждение целесообразности произведения рас — ходов

Руководители структурных подразделений:

Отдел 1 — Зайцев И. В.

Отдел 2 — Конев П. Р.

Цех 1 — Ванин Р. Н.

Бухгалтерия — Петрова А.Х.

подпись подпись подпись подпись
Проверка отчета и приложение к нему документов

Главный бухгалтер Долганов П. В.

Заместитель главного бухгалтера Топорков З.Г.

подпись подпись
Требование — накладная Лимитно — заборная карта

Затребование материальных ценностей

Руководители структурных подразделений:

Отдел 1 — Зайцев И. В.

Отдел 2 — Конев П. Р.

Цех 1 — Ванин Р. Н.

Бухгалтерия — Петрова А.Х.

подпись подпись подпись подпись
Разрешение на от — пуск ТМЦ со склада

Начальник ОМТС Парамонов Н.Т.

подпись
Отпуск ТМЦ со склада

Кладовщик Вудсворд М.И.

подпись
Получение ТМЦ

Материально ответственные лица структурных подразделений:

Отдел 1 — Феин И. В.

Отдел 2 — Перов П. Р.

Цех 1 — Санин Р. Н.

Бухгалтерия — Королева П.В.

подпись подпись подпись подпись
Главный бухгалтер _ /подпись/_ Долганов П.В.

Если документ подписан ненадлежащим лицом (то есть лицом, не указанным в Перечне, или лицом, которое в силу закона не имеет права подписи), действительность такого документа является спорной. В частности, п.5 ст.185 ГК РФ определяет, что лицо, действующее от имени юридического лица при заключении сделок, должно быть уполномочено выданной от имени юридического лица доверенностью за подписью его руководителя или иного лица, уполномоченного на это учредительными документами, с приложением печати этой организации. Доверенность от имени юридического лица, основанного на государственной или муниципальной собственности, на получение или выдачу денег и других имущественных ценностей должна быть подписана также главным (старшим) бухгалтером этой организации. Если хотя бы одно из условий не выполнено, каждая из сторон сделки может настаивать на ее недействительности. Это положение содержится в ст.183 ГК РФ, которая гласит, что следствием подписания документов (заключение сделки) неуполномоченным лицом — при отсутствии полномочий действовать от имени другого лица или при превышении таких полномочий — сделка считается заключенной от имени и в интересах совершившего ее лица, если только другое лицо (представляемый) впоследствии прямо не одобрит данную сделку. Последующее одобрение сделки представляемым создает, изменяет и прекращает для него гражданские права и обязанности по данной сделке с момента ее совершения.

Статья 982 ГК РФ определяет последствия одобрения заинтересованным лицом действий в его интересе: если лицо, в интересе которого предпринимаются действия без его поручения, одобрит эти действия, к отношениям сторон в дальнейшем применяются правила о договоре поручения или ином договоре, соответствующем характеру предпринятых действий, даже если одобрение было устным.

В ст.986 ГК РФ приводится норма, касающаяся последствий сделки в чужом интересе: обязанности по сделке, заключенной в чужом интересе, переходят к лицу, в интересах которого она совершена, при условии одобрения им этой сделки и если другая сторона не возражает против такого перехода либо при заключении сделки знала или должна была знать о том, что сделка заключена в чужом интересе. При переходе обязанностей по такой сделке к лицу, в интересах которого она была заключена, последнему должны быть переданы и права по этой сделке.

Следовательно, если организация одобряет сделку, совершенную неуполномоченным лицом, подтверждением этого могут служить:

документы об оприходовании или использовании материальных ценностей;

платежные документы, связанные со сделкой;

документы (приказы, распоряжения, утверждение авансового отчета и т.п.) или свидетельские показания, подтверждающие одобрение совершенной работником сделки;

иные документы.

Аналогично, если противная сторона сделки начала осуществлять действия по выполнению своих обязательств по сделке или приняла оплату в связи со сделкой, считается, что сделка ею одобрена.

Пример 2. Рабочий Сидорчук В.В. принял материалы для нужд участка в отсутствие бригадира, уполномоченного принимать материалы. Материалы были приняты в переработку, о чем имеются записи в соответствующих первичных документах, учетных регистрах и на счетах бухгалтерского учета. Таким образом, сделка в данном случае совершена неуполномоченным работником, но одобрена.

Пример 3. Договор на поставку материальных ценностей подписан лицом, не уполномоченным на совершение сделки от имени юридического лица, однако материальные ценности получены на склад организации и их оприходование отражено в приемо-сдаточной накладной, карточках складского учета, учетных регистрах. По истечении определенного по сделке срока поставщик выставил организации требование оплатить полученные ценности, однако последовал отказ, мотивированный тем, что сделка была заключена не уполномоченным на то лицом.

В данном случае оснований для признания сделки недействительной и отказа от оплаты нет, так как сделка была фактически одобрена юридическим лицом в момент принятия ценностей к учету.

Пример 4. На лимитно-заборной карте на отпуск в цех ценных материалов подпись начальника подразделения, истребовавшего материалы, заменена подписью его помощника. Кладовщик отказался принимать документ к исполнению вследствие его ненадлежащего оформления.

Кроме вышеуказанных обязательных реквизитов документа, можно ввести следующие дополнительные реквизиты:

номер документа (нумерация внутренних документов имеет контрольное значение, исключая возможность дублирования документов и их утери);

адрес организации;

основание для совершения хозяйственной операции (в качестве дополнительного аргумента при проведении финансовых проверок);

наличие и сумму возмещаемых налогов в стоимости активов (для контроля правильности отнесения затрат и начисления налоговых платежей).

В целях упрощения обработки учетной информации в первичных учетных документах может быть предусмотрено проставление кода хозяйственной операции. Системы кодирования могут разрабатываться в организации с учетом ее организационной структуры и условий деятельности.

Пример 5. Отпуск материалов в производство кодируется кодами группы 1000:

1001 — отпуск материалов со склада в цех N 1;

1002 — то же — в цех N 2;

1003 — то же — в цех N 3.

Выдача денег из кассы кодируется кодами группы 5000:

5001 — выдача денег на заработную плату;

5002 — выдача денег под отчет и т.д.

Применение кодов особенно полезно, если данные подвергаются компьютерной обработке.

Первичный учетный документ должен быть составлен в момент совершения операции, а если это не представляется возможным — непосредственно после ее окончания.

Лица, составившие и подписавшие эти документы, должны обеспечить своевременное и качественное оформление первичных учетных документов, их передачу в установленные сроки для отражения в бухгалтерском учете, а также достоверность содержащихся в них данных.

Если первичные учетные документы оформлены ненадлежащим образом или не оформлены вовсе, перед организацией возникает проблема доказательства факта совершения хозяйственной операции. В случае возникновения споров косвенным подтверждением факта совершения хозяйственной операции могут служить другие первичные учетные документы, акты инвентаризации, экспертные заключения и т.п. Однако получение таких доказательств, как правило, вызывает затруднения, и их может оказаться недостаточно.

Может случиться так, что предприятию придется доказывать факт совершения той или иной хозяйственной операции в суде.

В этом случае в качестве доказательств могут быть использованы сведения, полученные в соответствии с требованиями ст.52 АПК РФ при помощи:

письменных доказательств (документов, прямо или косвенно подтверждающих факт осуществления хозяйственной операции. Например, при отсутствии накладной на отпуск продукции на сторону косвенным подтверждением факта отгрузки могут служить подписанный покупателем счет-фактура, документы о последующей оплате, документы об оприходовании этой продукции на баланс покупателя и т.п.);

вещественных доказательств (при проведении инвентаризации должны быть выявлены в наличии материальные ценности или денежные средства, которые организация должна иметь в результате совершения хозяйственной операции, оформленной ненадлежащим образом);

заключений экспертов (как правило, такие заключения требуются при отсутствии документов по списанию материалов на производство или при начислении заработной платы без надлежащим образом оформленных нарядов на производство работ и т.п. В этом случае специалист соответствующего профиля, приглашенный в качестве эксперта, может подтвердить технологически обоснованные нормы расхода материалов на производство продукции, объем выполненных работ, величину трудозатрат и т.п.);

показаний свидетелей [например, если в ведомости на получение заработной платы расписался не сам работник, а кто-то другой, но работник утверждает, что деньги по этой ведомости он получил сполна, то суд не обяжет организацию выплатить деньги еще раз по формальному основанию (отсутствие надлежащей подписи в документе)];

объяснений лиц, участвующих в деле (например, если кассир выдал деньги под отчет, не имея письменного распоряжения руководителя организации, но впоследствии его действия были одобрены руководителем, то отсутствие подписи на расходном кассовом ордере, несомненно, является нарушением порядка ведения кассовых операций, но не влечет за собой применение к организации штрафных санкций).

Однако в любом случае необходимо иметь в виду, что согласно ст.57 АПК РФ обстоятельства дела, которые согласно закону или иным нормативным правовым актам должны быть подтверждены определенными доказательствами, не могут подтверждаться иными доказательствами.

Законодатель определяет, что требования главного бухгалтера по документальному оформлению хозяйственных операций и представлению в бухгалтерию необходимых документов и сведений обязательны для всех работников организации. Без подписи главного бухгалтера денежные и расчетные документы, финансовые и кредитные обязательства считаются недействительными и не должны приниматься к исполнению.

Немаловажно, что в случае возникновения разногласий между руководителем организации и главным бухгалтером по осуществлению отдельных хозяйственных операций документы по ним могут быть приняты к исполнению с письменного распоряжения руководителя организации, который несет всю полноту ответственности за последствия осуществления таких операций (п. п.3, 4 ст.7 Закона о бухгалтерском учете).

Как правило, разработка учетной политики на новый финансовый год заканчивается к концу декабря уходящего года и в этом же месяце утверждается. Необходимо учесть, что срок утверждения учетной политики должен быть таким, чтобы все работники организации, которых непосредственно затрагивают положения разработанных документов, успели с ними ознакомиться.

Если же организация только создается, то утвердить учетную политику ей нужно до первой публикации бухгалтерской отчетности, но не позднее 90 дней со дня государственной регистрации в качестве юридического лица. В этом случае считается, что фирма применяет учетную политику с момента государственной регистрации.

Рабочий план счетов бухгалтерского учета и другие документы учетной политики должны храниться организацией не менее пяти лет после года, в котором они использовались для составления бухгалтерской отчетности в последний раз.

Согласно п.4 ст.6 Закона N 129-ФЗ принятая организацией учетная политика применяется последовательно из года в год. Изменение учетной политики может производиться только:

в случаях изменения законодательства РФ или нормативных актов органов, осуществляющих регулирование бухгалтерского учета;

при разработке организацией новых способов ведения бухгалтерского учета;

при существенном изменении условий ее деятельности.

В целях обеспечения сопоставимости данных бухгалтерского учета изменения учетной политики должны вводиться с начала финансового года. При этом не считается изменением учетной политики разработка способов учета для той деятельности, которой организация занялась впервые.

Об изменениях в учетной политике на следующий отчетный год организация объявляет в пояснительной записке к бухгалтерской отчетности.

В настоящее время единых форм бухгалтерской отчетности, обязательных к заполнению, нет. Образцы форм, которые рекомендованы Приказом Минфина России от 22.07.2003 N 67н, содержат только примерный состав основных показателей.

Таким образом, для отражения всех существенных показателей организация должна разработать собственные формы бухгалтерской отчетности, утвердив их распорядительным документом.

При этом те строки рекомендуемых Минфином России образцов форм отчетности, которые окажутся незаполненными, следует убрать. В отчетности пустых строк быть не должно. Этого требует п.5 Указаний о порядке составления и представления бухгалтерской отчетности (Приказ Минфина N 67н).

Следовательно, у организаций форма баланса будет отличаться от рекомендуемой Минфином России.

Литература

Закон Российской Федерации «О бухгалтерском учете»

Закон Российской Федерации «Об аудиторской деятельности»

Финансовая отчетность — учебник под ред. Хатнюк В.С. — М. 2004 г.

Финансы и отчетность на предприятиях — уч. пособие под ред. Хатнюк В.С.М. — 2008.

Финансовая отчетность — СП Харитонов В.М. — М. — 2000.

Дипломная работа: Автоматизированное рабочее место «Логистика» ЗАО «Приосколье»

Содержание

Введение

Глава I. Постановка задачи и описание предметной области

1.1 Постановка задачи

1.2 Описание предметной области (бизнес-процессы)

1.3 Обоснование для разработки нового ПО

1.4 Техническое задание

Глава II. Разработка ПО и построение БД

2.1. Функциональные требования к системе

2.2. Схема работы склада предприятия

2.3. Выбор и обоснование технологии проектирования и инструментальных средств разработки

2.4. Постановка задач по подсистемам

2.5. Обоснование выбора СУБД Access для разработки БД

2.6. Разработка структуры базы данных и отношений атрибутов

2.6.1. Нормализация базы данных

2.6.2. База данных автоматизированной системы управления складом

Глава III. Система АРМ «Логистика»

Глава IV. Расчет экономической эффективности

4.1 Анализ рыночных возможностей продукта

4.2 Расчет единовременных затрат на разработку ПО

4.3 Единовременные расходы организации заказчика ПО при внедрении автоматизированных рабочих мест (АРМ)

4.5 Текущие расходы пользователя ПО при эксплуатации АРМ

4.6 Экономия текущих затрат пользователя ПО

4.7 Финансовый план проекта

4.8 Показатели экономической эффективности проекта

Глава V. Обоснование выбора Delphi

Введение

В данной дипломной работе планируется рассмотреть раздел логистики складирования, как один из наиболее важных и значимых в деятельности предприятия – производителя.

Логистика – наука о планировании, организации, управлении, контроле и регулировании движения материальных и информационных потоков в пространстве и во времени от их первичного источника до конечного потребителя.

Логистика подразделяется на несколько основных направлений:

— информационная логистика;

— закупочная логистика;

— логистика производственных процессов;

— сбытовая логистика;

— логистика запасов;

— логистика складирования;

— транспортная логистика;

— организация логистического управления.

Перемещение материальных потоков в логистической цепи невозможно без концентрации в определенных местах необходимых запасов, для хранения которых предназначены соответствующие склады. Движение через склад связано с затратами живого и овеществленного труда, что увеличивает стоимость товара. В связи с этим проблемы, связанные с функционированием складов, оказывают значительное влияние на рационализацию движения материальных потоков в логистической цепи, использование транспортных средств и издержек обращения.

Современный крупный склад — это сложное техническое сооружение, которое состоит из многочисленных взаимосвязанных элементов, имеет определенную структуру и выполняет ряд функций по преобразованию материальных потоков, а также накапливанию, переработке и распределению товаров между потребителями. При этом возможное многообразие параметров, технологических и объемно-планировочных решений, конструкций оборудования и характеристик разнообразной номенклатуры товаров, перерабатываемых на складах, относит склады к сложным системам. В то же время склад сам является всего лишь элементом системы более высокого уровня — логистической цепи, которая и формирует основные и технические требования к складской системе, устанавливает цели и критерии ее оптимального функционирования, диктует условия переработки товара.

Поэтому склад должен рассматриваться не изолированно, а как интегрированная составная часть логистической цепи. Только такой подход позволит обеспечить успешное выполнение основных функций склада и достижение высокого уровня рентабельности.

При этом необходимо иметь в виду, что в каждом отдельно взятом случае, для конкретного склада, параметры складской системы значительно отличаются друг от друга, так же как ее элементы и сама структура, основанная на взаимосвязи этих элементов. При создании складской системы всегда нужно руководствоваться следующим основным принципом: лишь индивидуальное решение с учетом всех влияющих факторов может сделать ее рентабельной. Предпосылкой этого является четкое определение функциональных задач и основательный анализ переработки груза как внутри, так и вне склада. Разброс гибких возможностей необходимо ограничить благоразумными практически выгодными показателями. Это означает, что любые затраты должны быть экономически оправданными, т. е. внедрение любого технологического и технического решения, связанное с капиталовложениями, должно исходить из рациональной целесообразности, а не из модных тенденций и предлагаемых технических возможностей на рынке.

Основное назначение склада — концентрация запасов, их хранение и обеспечение бесперебойного и ритмичного снабжения заказов потребителей.


Глава I. Постановка задачи и описание предметной области

 

1.1 Постановка задачи

Всем известно, что для того, чтобы система управления складом предприятия работала и выполняла все предназначенные ей функции, необходима какая-либо информационная поддержка, которая исключила бы все возможные ошибки и неточности.

Для этого необходимо создание автоматизированного рабочего места управления складом, которая помогла бы предприятию и его работникам вести точный учет всех операций и располагать необходимой информацией — то есть вести собственную базу данных (БД). Именно такая система смогла бы сэкономить время, деньги и обеспечить правильность ведения всех проводимых на складе операций и управлять ими.

Система предназначена для хранения и обработки данных о имеющихся на складе товаров, об услугах, которые также предоставляются потребителям. Обработанные данные могут использоваться сотрудниками, оформляющими заказы, клиентами (о наличии услуг) и другими сотрудниками предприятия для принятия решений о предоставлении и реализации новых услуг.

Общая концепция решения складской системы должна быть экономичной. Экономический успех обеспечивается в случае, если планирование и реализация складской системы рассматриваются с точки зрения интересов всего предприятия, являясь лишь частью общей концепции склада. А рентабельность склада и будет, в конечном счете, основным критерием выбранной общей концепции.

Система складирования предполагает оптимальное размещение товара на складе и рациональное управление им. При разработке системы складирования необходимо учитывать все взаимосвязи и взаимозависимости между внешними (входящими на склад и исходящими из него) и внутренними (складскими) потоками объекта и связанные с ними факторы (параметры склада, технические средства, особенности груза и т.д.). Разработка системы складирования основывается на выборе рациональной системы из всех технически возможных систем для решения поставленной задачи методом количественной и качественной оценки. Этот процесс выбора и оптимизации предполагает выявление связанных между собой факторов, систематизированных в несколько основных подсистем.

Каждая подсистема в себя целый ряд возможных элементов. При этом число элементов, составляющих основные подсистемы, может быть достаточно значительным, а сочетание их в различные комбинации еще более увеличивает многовариантность системы. Это означает, что альтернативный выбор всех конкурентных вариантов должен осуществляться в определенной последовательности с учетом технико-экономической оценки каждого из них.

Выбор рациональной системы складирования должен осуществляться в следующем порядке:

определяются место склада в логистической цепи и его функции;

устанавливается общая направленность технической оснащенности складской системы (механизированная, автоматизированная, автоматическая);

определяется задача, которой подчинена разработка системы складирования;

выбираются элементы каждой складской подсистемы;

создаются комбинации выбранных элементов всех подсистем;

осуществляется предварительный выбор конкурентных вариантов из всех технически возможных;

проводится технико-экономическая оценка каждого конкурентного варианта;

осуществляется альтернативный выбор рационального варианта.

Выбор элементов складских подсистем ведется с помощью схем и диаграмм или разработанных программ на ЭВМ. Это обеспечивает методический подход с учетом всех возможных вариантов.

Логистический процесс на складе весьма сложен, поскольку требует полной согласованности функций снабжения запасами, переработки груза и физического распределения заказов. Практически логистика на складе охватывает все основные функциональные области, рассматриваемые на микроуровне. Поэтому логистический процесс на складе гораздо шире технологического процесса и включает (рисунок 1):

Функционирование всех составляющих логистического процесса должно рассматриваться во взаимосвязи и взаимозависимости. Такой подход позволяет не только четко координировать деятельность служб склада, он является основой планирования и контроля за продвижением груза на складе с минимальными затратами. Условно весь процесс можно разделить на три части:

1) операции, направленные на координацию службы закупки;

2) операции, непосредственно связанные с переработкой груза и его документацией;

3) операции, направленные на координацию службы продаж.

Снабжение запасами. Основная задача снабжения запасами состоит в обеспечении склада товаром (или материалом) в соответствии с возможностями его переработки на данный период при полном удовлетворении заказов потребителей. Поэтому определение потребности в закупке запасов должно согласовываться со службой продаж и имеющейся мощностью склада.

Контроль за поставками. Учет и контроль за поступлением запасов и отправкой заказов позволяет обеспечить ритмичность переработки грузопотоков, максимальное использование имеющегося объема склада и необходимые условия хранения, сократить сроки хранения, сократить сроки хранения запасов и тем самым увеличить оборот склада.

Разгрузка и приемка грузов. При осуществлении этих операций необходимо ориентироваться на условия поставки заключенного договора.

Проводимые на данном этапе операции включают:

разгрузку транспортных средств;

контроль документального и физического соответствия заказов поставки;

документальное оформление прибывшего груза через информационную систему;

формирование складской грузовой единицы.

Внутрискладская транспортировка. Внутрискладская транспортировка предполагает перемещение груза между различными зонами склада. Транспортировка грузов внутри склада должна осуществляться при минимальной протяженности во времени и пространстве по сквозным «прямоточным» маршрутам.

Складирование и хранение. Процесс складирования заключается в размещении и укладке груза на хранение. Основной принцип рационального складирования – эффективное использование объема зоны хранения.

Процесс складирования и хранения включает:

закладку груза на хранение;

хранение груза и обеспечение соответствующих для этого условий;

контроль за наличностью запасов на складе, осуществляемый через информационную систему.

Комплектация (комиссионирование) заказов и отгрузка. Процесс комплектации сводится к подготовке товара в соответствии с заказами потребителей. Комиссионирование заказов клиентов проводится в зоне комплектации. Подготовка и оформление документации осуществляется через информационную систему. При этом выбирается оптимальный маршрут доставки заказов.

Транспортировка и экспедиция заказов могут осуществляться как складом, так и самим заказчиком. Наиболее распространена и экономически оправдана централизованная доставка заказов складом.

Сбор и доставка порожних товароносителей играют существенную роль в статье расходов. Эффективный обмен товароносителей возможен лишь в тех случаях, когда достоверно определено их оптимальное количество и четко выполняется график их обмена с потребителями.

Информационное обслуживание склада предполагает управление информационными потоками и является связующим стержнем функционирования всех служб склада.

Информационное обслуживание охватывает:

обработку входящей документации;

предложения по заказам поставщиков;

оформление заказов поставщиков;

управление приемом и отправкой;

контроль наличия товаров на складе;

прием заказов потребителей;

оформление документации отправки;

диспетчерскую помощь, включая оптимальный выбор партий отгрузки и маршруты доставки;

обработку счетов клиентов;

обмен информацией с оперативным персоналом и верхним иерархическим уровнем организации;

различную статистическую информацию.

Контроль за выполнением заказов и обеспечение обслуживания клиентов.

На обеспечение координации деятельности службы продаж в первую очередь направлены операции контроля за выполнением заказов и оказание услуг клиентам, от выполнения которых зависит уровень обслуживания. Выделяют три основные категории элементов обслуживания: допродажное, во время продажи и послепродажное.

1.2 Описание предметной области (бизнес-процессы)

Вся ответственность в управлении предприятием лежит на Генеральном директоре. Основной целью деятельности при управлении является максимизация прибыли и минимизация рисков. Именно эти задачи являются основными при работе в этой сфере деятельности. Цели деятельности можно охарактеризовать таким образом:

— обеспечить создание соответствующей организационной структуры продаж;

— обеспечить эффективное управление персоналом;

— планировать размещение и ассортимент товаров;

— сегментировать рынок по покупателям.

Основными задачами являются:

повышение оперативности и достоверности информации о состоянии предприятия;

повышение контроля выполнения управленческих решений и планов;

снижение риска злоупотреблений со стороны персонала;

оптимизация использования финансовых, трудовых и материальных ресурсов;

разработка и внедрение новых информационных технологий, PR-акции, реклама;

планирование и проведение специальных мероприятий;

продвижение товара;

ценообразование;

оценка эффективности управления.

Основные функции:

— непосредственное участие в разработке и управлении продажами;

— ведение БД клиентов и товаров;

— составление и оформление заказов клиентов;

составление и оформление заявок поставщикам;

— предоставление необходимой информации клиентам;

— предоставлении необходимой информации поставщикам;

— осуществление мероприятий по разработке стратегии продаж;

— мотивация сотрудников;

— предложение новых товаров;

— эффективность управления.

Вся вышеуказанная информация характеризует систему управления складской логистикой. Сотрудниками данного отдела являются:

Генеральный директор;

Работники отдела сбыта, главная функция которых состоит в работе и связи с клиентами;

Работники склада: их главная задача – обеспечение и контролирование товаров.

Разработка данного автоматизированного рабочего места предназначена для закрытого акционерного общества (ЗАО) «Приосколье», которое на данный момент времени занимает большую нишу на Российском рынке производственных товаров. «Приосколье» — это крупный птицеводческий комплекс, который начал свою деятельность в 2004 году, а уже в 2005 году предприятие вышло на производственную мощность. На данный момент объем выпускаемого мяса птицы доведено до 50 тысяч тонн в год. На данный момент в производственной работе занято около двух тысяч человек.

Задачи, которые ставит перед собой ЗАО «Приосколье» следующие:

создание вертикально-интегрированного птицеводческого комплекса с замкнутым циклом по производству мяса бройлеров путем увеличения существующих производственных мощностей;

занятие прочной позиции отечественного товаропроизводителя куриного мяса высокого качества в существующей сегодня нише продовольственных товаров, используя:

знание и опыт ведущих зарубежных компаний для организации и технологического ведения проекта первые 2-3 года;

поддержку птицеводства России Правительством;

возможность получения субсидий из федерального и областного бюджета для компенсации процентной ставки по кредиту;

разрешение правительством РФ беспошлинного ввоза в Россию соевого шрота, важнейшего компонента корма птицы, производимого в России в недостаточном количестве;

наличие зарубежных поставщиков современного оборудования и технологий, обязующихся сопровождать строительство, запуск. Выход на проектную мощность всех структурных звеньев комплекса, участвовать в оптимизации технологических процессов.

1.3 Обоснование для разработки нового программного обеспечения

При выборе способов собственной автоматизации у каждой компании существуют следующие альтернативы:

Приобрести готовое решение.

В данной ситуации организация покупает настроенную модель ведения бизнеса. Плюсами такого решения можно считать: низкую стоимость системы, универсальный набор связанных бизнес процессов, высокую надежность. В качестве минусов следует отметить: необходимость перестройки собственной деятельности под приобретенную модель, отсутствие специфичной управленческой отчетности.

Приобрести адаптируемое решение и услуги по настройке.

При таком подходе организация получит универсальное программное обеспечение, адаптированное под его специфику. Качество адаптации очень сильно зависит от стоимости дополнительной настройки. Такое решение будет учитывать специфику данной организации, как в плане процессов, так и отчетности. Надежность данного решения будет меньше, так как в ходе настройки неизбежно будет внесено какое-то количество ошибок. Стоимость владения будет существенно выше, чем в первом случае.

Нанять собственных специалистов, которые создадут решение.

Данный подход должен иметь право на жизнь только в случае совершенной уникальности стоящих задач. Аргументами за использование такого подхода может служить только полное соответствие решения поставленным задачам.

Сравнительная характеристика существующих

программных продуктов.

На данный момент на российском рынке существует очень много разнообразного ПО для автоматизации складской логистики. Некоторые из них представлены в таблице 1, где описываются основные их характеристики:


Таблица 1

Количество транзакций

в час

Количество пользователей

Поддержка

Внедрение в эксплуатацию, в мес.

Количество радиотерминалов

Стоимость,

тыс. дол.

“ФОЛИО ЛогистикСклад” 8.1

менее 200

не более 10

— поддержка бумажной технологии или ограниченного круга терминалов сбора данных;

— предоставление стандартных отчетов;

 — автономный режим работы или простейший интерфейс обмена данными с головной системой

3-6

не более 10

менее 15

advantics фирмы PSI Logistics

свыше 1000

свыше 40

— наличие наряду со стандартными и настраиваемыми отчетами генератора отчетов;

— потребность в мощных вычислительных платформах;

— предоставление интерфейсов к системе корпоративного управления и к устройствам складской механизации

15-30

свыше 20

от 50

Radio Beacon WMS Expert фирмы Radio Beacon

от 200 до 1000

от 10 до 40

— наличие наряду со стандартными отчетами генератора отчетов;

— способность работать на компьютерных платформах среднего уровня или на рабочих станциях в режиме тонкого клиента;

— наличие интерфейсов к системе корпоративного управления и к устройствам механизации складских операций

12

10-20

15-50

Logistics Vision Suite от Mantis

около 800

свыше 35

— наличие наряду со стандартными отчетами генератора отчетов;

— потребность в мощных вычислительных платформах;

— автономный режим работы или простейший интерфейс обмена данными с головной системой

17-25

около 20

свыше 30

CoreWMS от “Аргус Софт”

от 500 до 800

25-40

— поддержка бумажной технологии или ограниченного круга терминалов сбора данных;

— способность работать на компьютерных платформах среднего уровня или на рабочих станциях в режиме тонкого клиента;

— предоставление интерфейсов к системе корпоративного управления и к устройствам складской механизации

10

10-15

15-30

Реферат: Роль государства в регулировании макроэкономических процессов

РЕФЕРАТ

по курсу «Экономическая теория»

по теме: «Роль государства в регулировании макроэкономических процессов»

1. Концепции государственного регулирования рыночной экономики

Представители разных теоретических направлений имеют свои взгляды на роль, задачи и функции государства в рыночной экономике, на использование различных инструментов ее регулирования.

Классическая школа, исходя из теории «естественного порядка», выдвигает идею «невидимой руки» (А. Смит), которая управляет сложной хозяйственной деятельностью людей. Экономическая жизнь, по классической концепции, подчинена объективным законам, действующим независимо от воли и сознания ее участников. Равновесие — «естественная гармония» — устанавливается в экономике стихийно, при отсутствии государственного вмешательства.

Экономический либерализм ограничивает функции правительства зашитой прав собственности, обеспечением обороны и выполнением общественных услуг. Кроме того, классическая школа подчеркивает необходимость такой институциональной структуры, которая гарантировала бы наилучшую работу рыночных сил, так как личные интересы могут в равной мере и препятствовать, и способствовать росту благосостояния общества. Рыночный механизм установит гармонию только тогда, когда он включен в соответствующие правовые и институциональные рамки.

Сохраняя преданность классикам в признании рыночной экономики и свободного общества синонимами (Ф. Хайек) и большей эффективности рыночного хозяйства над централизованным (В. Ойкен), неоклассики подчеркивают, что экономический порядок не может устанавливаться сам по себе, его создание требует вмешательства государства.

Последнее должно распространяться на ограничение монополий, поддержку свободной конкуренции, защиту частной собственности и сглаживание резкой дифференциации доходов.

Кейнсианство отрицает наличие у рыночной экономики способности к саморегулированию и выступает за активную роль государства. Меры государства, согласно Дж. М. Кейнсу, должны быть направлены на стимулирование спроса, поощрение инвестиций. Для этого необходимо использовать кредитно-денежные меры воздействия на экономику и бюджетное регулирование. Государственные расходы вызовут производственные инвестиции и усиление деловой активности в частном секторе.

Современное государственное регулирование экономики во многом базируется на теории Дж. М. Кейнса. Активно используются кредитно-денежные рычаги, в том числе снижение процента в периоды кризисов, бюджетное «дефицитное» финансирование частного капитала.

Современные кейнсианцы — посткейнсианцы дополнили и развили основные положения теории применительно к новым явлениям экономики. В государственном регулировании рыночной экономики обосновываются антикризисная политика и политика экономического роста. Важное место занимает необходимость разработки долгосрочной стратегии регулирования на базе планирования экономики. Неокейнсианцы выходят за пределы воздействия только на эффективный спрос, предлагая более активное воздействие государства на обмен, структуру и. темпы роста производства.

Монетаризм — основан на идеях либерализма, исходит из существования внутренней связи между свободой предпринимательства и свободой общества. Для умножения свободы, по мнению лидера монетаризма М. Фридмана, необходимо уменьшить роль государства: не допускать его к созданию богатства, регулированию объема производства, занятости и цен. Единственная роль, которую отводят государству, — регулирование количества денег в обращении, которое является определяющим фактором формулирования хозяйственной конъюнктуры. Монетаристы сводят управление экономикой прежде всего к контролю государства над эмиссией, количеством денег в обращении и в запасах, достижению сбалансированности госбюджета и контролю над банковским процентом.

Одно из ведущих направлений современной экономической теории — институционализм — считает, что характер и направление экономического развития определяет уже не рынок сам по себе, а вся система экономических институтов. Институционалисты пришли к выводу, что классическая свободная конкуренция преобразовалась в «коллективистский» капитализм. Новой рыночной структурой стал новый институт — корпорация. Вместе с рынком и корпорацией ключевым экономическим институтом новой системы становится государство. Необходимыми элементами общественного развития они считают индикативное планирование, социальные программы и другие формы государственного воздействия на экономику. Движущей силой экономического прогресса институционализм видит внедрение достижений науки с активной поддержкой государства в их развитии и практическом применении.

Какими бы ни были различия взглядов ведущих экономических школ на роль государства, практика свидетельствует о том, что она достаточно высока в развитых странах и проявляется в основных формах экономической деятельности правительства.

2. Экономические функции государства

Экономические функции государства в системе рыночного хозяйства настолько разнообразны, что невозможно составить исчерпывающий их перечень. Рассмотрим основные из них: прямой контроль, общественное потребление, государственное производство, социальное обеспечение.

Прямой контроль и регулирование экономики. При господстве частного хозяйствования воздействие государства на экономику не может осуществляться в виде управления деятельностью предприятий, фирм, банков. Большую часть их деятельности регулируют рыночные цены. Воздействие правительства на экономику может быть либо корректирующим действия отдельных экономических структур (микровоздействие), то есть побудительным или ориентирующим, либо распространенным на экономику в целом (макровоздействие). В отдельные моменты государственное воздействие может быть весьма жестким, даже директивным, например, в условиях военной обстановки.

Общая задача государства, контролирующего экономику, — ориентация общественного воспроизводства в направлении предусмотренного варианта развития. Такая ориентация предполагает конкретные задачи:

стимулирование экономического роста;

поддержание сбалансированности общественного воспроизводства;

перераспределение дохода и богатств;

корректирование ресурсных потоков с целью изменения национального продукта.

Достижение целей контроля и регулирования предполагает действие определенного механизма, который включает следующие основные элементы: финансовую, банковскую, денежную и налоговую системы; государственный сектор экономики; законодательное право; сбор и обработку информации.

При этом существуют следующие формы регулирования:

перспективное (априорное), в виде программирования роста производства, совершенствования производительных сил и социального развития;

текущее (апостериорное), посредством различных мероприятий, направленных на поддержание сбалансированности производства.

Общехозяйственные программы носят рекомендательный характер, и их выполнение не является строго обязательным. При этом происходит переосмысление критериев регулирования и его конкретных целей. Если совсем недавно выдвигалась задача максимального стимулирования развития производства, то сегодня иная постановка; контролируемое, комплексное, экологически и социально более рациональное развитие экономики, а соответственно, регулируемый, безопасный, более качественный, нежели количественный, экономический рост.

Эффективное функционирование экономики зависит от правовой базы, обеспечение которой берет на себя государство. Законодательство предполагает такие меры, как предоставление законного статуса, определение прав и ответственности предприятий всех форм собственности, гарантирование соблюдения контрактов, установление законных «правил игры» между экономическими партнерами, защита конкуренции как эффективного регулятора поведения бизнеса.

Общим результатом законотворческой, предпринимательской и организационной деятельности государства, исполнения им хозяйственных и управленческих функций, использования прямых и косвенных методов является формирование системы государственного регулирования экономики. Так, в Японии к началу 90-х годов госрегулирование распространялось на 100% всего объема предпринимательства в строительстве, кредитно-банковской сферы, в электро-, газо- и водо- снабжении, добывающей промышленности, на 96,3% — на транспорте и в системе телекоммуникаций, на 78% — в сельском хозяйстве, лесоводстве, рыболовстве.

Общественное потребление. Имеется в виду, что национальный продукт все больше потребляется не индивидуально, путем частной покупки и услуг на деньги, а обществом в целом.

Товары индивидуального потребления (ТИП) делимы, что означает возможность их продажи в определенном количестве и виде каждому отдельному покупателю. Они подвержены действию принципа исключения: те, кто желают и в состоянии платить равновесную цену, приобретают товар; те, кто не в состоянии или не желают оплатить эту цену, исключаются из числа покупателей и не получают выгоды от обладания данным товаром.

В то же время в обществе есть потребности в таких благах, которые участники рыночной системы не желают и не могут производить. Они становятся противоположностью ТИПов:

неделимы, состоят из крупных единиц;

не могут быть проданы индивидуально;

на них не распространяется принцип исключения.

Это означает, что не существует эффективного способа отстранения отдельного потребителя от пользования выгодами общественных благ.

Выгоду от ТИПов получают при их покупке. Общественные же блага приносят обществу выгоду в результате их производства.

Классический пример общественного блага — маяк, предостерегающий и направляющий корабли. Деловому человеку его содержание не выгодно, так как он не может получить плату с каждого, кто пользуется услугами маяка. Но это благо необходимо обществу, и содержание маяка берет на себя государство. В экономике это явление называют проблемой «фрирайдера» (от англ. «свободное дополнение»), т. е. люди могут пользоваться выгодами продукта и услуги, не неся никаких непосредственных издержек на их производство. Например, содержание государством армии и т. п.

Оговоримся, что принцип исключения может проявляться и по отношению к общественным благам, если на них установлены цены, и частные производители могут их реализовать через рынок: это автомагистрали, профилактическая медицина, образование и т. п. Вместе с тем подобные товары и услуги будут производиться частником в недостаточном количестве, если государство не будет субсидировать их производство. Эти товары называют квазиобщественными или квазигосударственными благами, требующими выделения дефицитных ресурсов государством. Отсюда постоянные споры на всех уровнях: платное или бесплатное образование, медицина и т. п. В условиях рынка ТИПы, их количество и разнообразие определяются «голосованием рублями» покупателя и продавца. Виды и объемы общественных благ определяет политическая сила государства, а в демократическом обществе се дополняют решения домохозяйств и предприятий.

Итак, пусть правительством принято решение о производстве того или иного общественного блага. Откуда и как поступают ресурсы на их производство?

Во-первых, правительство должно высвободить ресурсы из индивидуального производства.

Во-вторых, направить (перераспределить) их в производство товаров общественного потребления.

Самое простое и самое «любимое» средство перераспределения налоги на производителей и на домохозяйства. Налогообложение сократит потребительский спрос, а это вызовет снижение спроса на ресурсы у производителей. Государство, получив налоговые поступления и высвободившиеся ресурсы, определяет направления их использования: оборона, школы, больницы, пожарные команды, музеи, библиотеки и т. п.

Государственное производстве и государственный сектор экономики. Для современной экономики характерно наличие масштабного государственного производственного сектора. Его формирование и воспроизводство достигается, во-первых, посредством строительства предприятий и иных экономических объектов за счет государственных средств. Во-вторых, в результате национализации существующих предприятий, а в ряде случаев — целых отраслей народного хозяйства и приобретения акций частных предприятий. В итоге доля государственной собственности в акционерном капитале большинства современных развитых стран составляет 20—40 % и более. Государственная собственность распространяется на ключевые факторы производства. Так, в США государству принадлежит 40 % земли. На основе государственного сектора решаются важнейшие задачи: создание и развитие новейших отраслей, стратегическая и структурная перестройка экономики, производство продукции общественного назначения и т.д.

Государство превратилось в крупнейшего хозяйствующего субъекта, ведущего предпринимательскую деятельность. Не менее важна роль государства как самого крупного предпринимателя в формировании всей системы предпринимательской деятельности, в формировании предпринимательской среды. И именно данный аспект приобретает в последние десятилетия ведущее значение.

На масштабы и распространение государственного производства влияют исторические, национальные и политические причины. С другой стороны макроэкономические колебания, цикличность рынка оказывает воздействие и на цикличность политических влияний. При спаде экономической активности, расширении кризисных последствий государство берет на себя функцию «вытянуть» экономику с наименьшими потерями: прямое финансирование предприятий и целых отраслей, предоставление госпредприятиям ресурсов по льготным ценам и бесплатно. В то же время эти антикризисные меры на определенном этапе приводят к дестимулированию государственного сектора. В итоге господдержка сменяется политикой развития предпринимательства и конкуренции. Другими словами, действует спираль «государство-конкуренция», реализуемая в политике сменой правящих партий, исповедующих или разгосударствление, или огосударствление. Сегодня многие экономисты обращают внимание на то, что если государственный сектор начал расти, и достиг определенного размера, то он может развиваться и «сам по себе», на основе собственной, внутренней логики политического механизма принятия решений.

Тем не менее, решение каких задач должно определять состав и масштабы государственного сектора национальной экономике? Для ответа на вопрос об оптимальных размерах государственного сектора в экономике перечислим функции власти, представив их через те общественные блага, за поставку которых общество платит налоги государству.

Чистые общественные блага. Это прежде всего оборона и безопасность, правосудие (уголовное и большая часть гражданского) и регулярные правоприменительные практики.

Общественные блага, предоставляемые частными некоммерческими и/или коммерческими поставщиками. В их числе: контроль реализации требований закона о страховании различных видов гражданской ответственности; защита семьи и прав ребенка (возможна приватизация некоммерческими организациями); образование, наука, культура (здесь возможна частичная приватизация — коммерческие отделения в вузах, коммерческие музеи); здравоохранение (в отдельных случаях допустимы коммерческие поставки специальных услуг здравоохранения); пенсионное обеспечение; транспорт, связь; денежное обращение, банки и банковская деятельность (в данной сфере возможно частичная или полная приватизация).

К спорным функциям государства можно отнести некоторые из выше перечисленных функций, не обладающих признаками чистых общественных благ, и функции, связанные с демпфированием «провалов рынка» и отрицательных внешних эффектов. Их «спорность» обусловлена возможностью приватизации этих функций некоммерческими организациями.

Функции, противопоказанные государственной власти:

владение и управление средствами массовой информации, за исключением официальных печатных изданий для публикации нормативных актов и объявлений о торгах (приватизация, закупки для государственных нужд);

предпринимательство, управление хозяйствующими субъектами, участие в ориентированных на прибыль проектах бюджетными средствами.

Функции обороны (то есть поддержания боеготовности армии и применения силы при необходимости), обеспечения безопасности, правопорядка и осуществления правосудия ни в одной стране не исполняются на организационной основе коммерческого предприятия. Эти структуры в странах с развитым правовым режимом — полностью государственные и частная коммерческая активность в них жестко преследуется.

Государство, таким образом, непосредственно включается в макроэкономический оборот в качестве одновременно управляющего и хозяйствующего субъекта: оно вступает в юридические и экономические отношения с другими субъектами — фирмами и домашними хозяйствами как покупатель и продавец.

Конечно, это очень специфический «покупатель и продавец» — не столько с юридической, сколько с собственно экономической точки зрения, так как государство осуществляет на рынке до 20—30 % всех покупок. Государственные закупки распространяются на самый широкий круг отраслей, они реализуются в отношении факторов и результатов производства, товаров и услуг, осуществляются в форме государственных заказов, контрактов, закупок государственных организаций и т. д. Этим, в частности, обусловлен значительный уровень доли государственных расходов в структуре валового национального продукта (например, в Швеции — более 60%).

Социальное обеспечение. Доходы населения в рыночной экономике различны, дифференцированы. Правительство должно брать на себя задачу уменьшить неравенство доходов в обществе. Для этого используются экономические и политические меры и программы.

Во-первых, трансфертные платежи (безвозмездные выплаты гражданам), которые обеспечивают пособия по возрасту, остронуждающимся, иждивенцам, инвалидам, пособия по безработице. Так, в Швеции трансферты превышают половину общей суммы государственных расходов, в США государственные трансфертные платежи составляют 75% дохода группы людей с самыми низкими доходами.

Во-вторых, вмешательство в стихийные рыночные механизмы путем модификации цен через гарантированные закупочные цены, ограничение цен естественных и технических монополий, установление минимальной заработной платы, перераспределение прогрессивного налога в пользу нуждающихся, обязательное и добровольное социальное страхование.

Социальные программы призваны смягчить жесткие последствия рыночного «отбора» и имущественной дифференциации. В развитых странах сегодня ведущую роль приобретают тенденции гуманизации, утверждения принципов социальной справедливости. В связи с этим возрастает роль государственного финансирования сфер здравоохранения и образования, программ поддержки семьи, жилищного строительства, социального обустройства молодежи, пенсионного обеспечения и иных форм социальной помощи и гарантий.

Реализация активной социальной политики государства базируется на перераспределении ВВП через бюджетную систему, и все тяготы по финансированию социальных программ ложатся в первую очередь на плечи работающих налогоплательщиков. Сегодня выделяют четыре основные модели финансирования расходов социального назначения: континентальную — около 50% ВВП, скандинавскую — более 50%, англосаксонскую — более 40% и южную — более 60% ВВП.

Все вышеперечисленные формы социальной помощи активно влияют на формирование реальных доходов, то есть играют положительную роль. В то же время они могут выполнять и дестимулирующую роль, сдерживать трудовую активность получателей льгот и пособий. Число последних в условиях государственного попечительства может расширяться. В такой ситуации активная социальная политика превращается по отношению к определенным категориям получателей в соцсодержание. Социальная защита должна распределяться строго дифференцировано: тем, кто не может помочь себе сам.

Проблемы социального обеспечения присутствуют не только в формировании и распределении трансфертов, но и в самом процессе доведения их до получателей. Имеется в виду так называемый «эффект худого ведра», т. е. потери, связанные с содержанием аппарата управления и исполнителей, учреждений и организаций, обслуживающих данный процесс, использование социальных сборов не по назначению и т. п. Все эти факты ведут к сокращению возможностей в поддержке нуждающихся.

3. Фискальная политика и ее роль в стабилизации экономики

Фискальная политика представляет собой воздействие государства на экономику посредством формирования величины и структуры государственных расходов, объема трансфертных выплат и системы налогообложения. По существу, фискальную политику можно интерпретировать как налогово-бюджетную политику.

Общее правило можно сформулировать так: государство стимулирует совокупный спрос, увеличивая госрасходы и (или) снижая налоги в периоды спада и сдерживает его в период подъема, тем самым сглаживая колебания экономического цикла. Соответственно различается экспансионистская, то есть стимулирующая и сдерживающая фискальная политика.

Выделяют дискреционную и автоматическую фискальную политику.

Дискреционная — политика, которая основана на созидательном вмешательстве в налоговую систему и изменении объема государственных расходов с целью воздействия на экономический рост, безработицу и инфляцию.

Автоматическая фискальная политика базируется на действии встроенных стабилизаторов, обеспечивающих естественное приспособление экономики к фазам деловой конъюнктуры.

Наиболее известными стабилизаторами являются прогрессивная система налогообложения и система социальных пособий. В период подъема экономики растут доходы домохозяйств, что позволяет взимать налоги по более высоким ставкам, вследствие чего темпы роста располагаемых доходов (после вычета налогов и обязательных платежей) начинают отставать от темпа роста национального дохода, а это, в свою очередь, сдерживает рост потребительского спроса. Рост доходов позволяет сократить расходы государства на социальные трансферты. В результате снижаются темпы роста совокупного спроса. В период экономического спада, наоборот, государство сокращает размеры налогов на корпорации, стимулирует экономический рост.

Встроенными стабилизаторами являются также изменение реального национального дохода, изменение уровня цен, изменение ставки процента.

На практике правительства часто используют фискальную политику в тесной взаимосвязи с денежно-кредитной.

Денежно-кредитная политика государства должна решать следующие основные задачи:

обеспечение устойчивости национальной валюты в целях эффективного осуществления платежей и расчетов;

выработка правил денежного обращения, их регулирование и контроль за их выполнением;

воздействие на экономическую конъюнктуру путем изменения находящихся в обращении денег.

Для реализации этих задач Центральный банк использует определенный набор инструментов: эмиссию, валютную политику, учетную политику, политику открытого рынка и резервную политику.

Мероприятия кредитно-денежной политики оказывают свое влияние на экономику через изменения в величине и/или структуре денежной массы, что отражается в движении активов и пассивов баланса Центрального банка. В зависимости от того, на изменение какой составляющей денежной массы воздействует Центральный банк, различают и инструменты денежно-кредитной политики: изменение золотых резервов; предоставление-займов коммерческим банкам; изменение количества денег в обращении; изменение величины резервов коммерческих банков; изменение величины депозитов правительства.

На практике правительства используют фискальную и денежно-кредитную политику в тесной взаимосвязи.

4. Экономическая политика государства

Экономическая политика — это совокупность предпринимаемых государством мер воздействия на экономические процессы для реализации поставленных целей. Государственное регулирование — основа механизма реализации экономической политики — представляет собой систему прямых и косвенных методов воздействия государства, способных кардинальным образом изменять состояние спроса и предложения на рынке для реализации целей экономической политики. Таким образом, экономическая политика представляет собой более широкое понятие.

Процесс разработки экономической политики начинается с определения ее целей на основе научного анализа состояния и перспектив социально-экономического развития. В большинстве стран мира преобладают четыре цели: стабильный рост национального объема производства, поддержание определенного уровня занятости, стабилизация уровня цен, поддержание равновесного сальдо внешнеторгового баланса.

Постановка цели поддержания стабильного роста, национального объема производства предполагает, что ежегодно будет обеспечиваться рост выпуска продукции.

Поддержание определенного уровня занятости означает, что с помощью мер государственного регулирования в обществе каждый желающий может получить работу, находит ее (в соответствии со своим индивидуальным выбором) и получает за это заработную плату. В качестве меры достижения поставленной цели служат процент безработных и отношение числа незанятых рабочих мест к численности безработных.

Стабилизация уровня цен способствует тому, что основным фактором ценообразования является конкурентный рынок, а темп роста цен поддерживается на нормальном уровне. Для того чтобы определить степень достижения поставленной цели, уровень цен измеряется с помощью индекса стоимости жизни.

Поддержание равновесного сальдо внешнеторгового баланса означает, что государство следит за тем, чтобы изменение объемов экспорта и импорта не носило резкий характер, так как это может негативно сказаться на количестве денег в обращении.

Цели экономической политики реализуются с помощью набора инструментов государственного регулирования, рассмотренных выше.

Экономическая политика государства осуществляется административно-правовыми (оказывающими прямое воздействие) методами и экономическими (оказывающими косвенное воздействие) методами. Применение инструментов экономической политики может оказывать активизирующее и ограничительное воздействие на поведение экономических субъектов.

Важно как можно более точно знать не только характер воздействия каждого инструмента на цель, но и количественные параметры этого воздействия. Эта проблема решается на основе составления целевой функции экономической политики — упорядоченного множества целей, применяемых для их реализации инструментов, и влияющих на взаимодействие целей и инструментов рыночных факторов.

При разработке варианта экономической политики важно не только правильно определить, какое влияние окажет тот или иной инструмент на цель, но и верно рассчитать, когда это произойдет. Для этого необходимо учитывать наличие лаговой структуры экономической политики. Она включает: «лагпризнания» (промежуток времени, необходимый для осознания политиками насущности соответствующей проблемы регулирования); «лагрешения» (промежуток времени, необходимый для принятия решений о запуске регулирующих механизмов); «лаг конкретных действий» (время конкретных действий государственных институтов по включению соответствующих инструментов); «промежуточный лаг» (включает промежуток времени между изменением текущего инструмента и совокупного инструмента экономической политики); «лаг воздействия» (время непосредственного воздействия инструмента на цель).

При оценке воздействия инструмента экономической политики на цель следует учитывать не только время этого воздействия, но и то, как мощность воздействия распределяется во времени. Если возможный отрицательный эффект воздействия больше возможного положительного эффекта, то от процесса регулирования целесообразно отказаться.

Центральным пунктом дискуссий по поводу экономической политики является применение теории колебаний экономики к разработке вариантов экономической политики. Содержание дискуссии сводится к двум проблемам: должна ли денежная и бюджетно-налоговая политика играть активную роль в стабилизации экономики или их роль должна заключаться в приспособлении к текущим экономическим колебаниям («активный» или «пассивный» характер экономической политики)? Следует ли в процессе реализации экономической политики придерживаться определенного курса или же политические деятели должны по собственному усмотрению оперативно реагировать на изменение условий («твердый» или «дискреционный» курс)?

В пользу активного характера экономической политики приводятся следующие аргументы. Для периодов спадов характерны высокий уровень безработицы и низкий уровень доходов. Модель совокупного спроса и совокупного предложения показывает, каким образом шоковые потрясения вызывают спады, как меры денежно-кредитной и бюджетно-налоговой политики могут предотвратить такие спады, оперативно реагируя на соответствующие шоки. Поэтому отказываться от применения таких мер неразумно.

Основным аргументом против активной экономической политики является наличие временных лагов, которые осложняют задачи макроэкономической стабилизации. В этом случае лаги делят на внутренний и внешний. Внутренний лаг — это промежуток времени между моментом экономического шока и моментом принятия экономических мер. Внешний лаг — это промежуток времени между моментом принятия мер экономической политики и временем, когда они начнут давать отдачу. Для бюджетно-налоговой политики характерен длительный внутренний лаг. Чтобы пересмотреть бюджетные расходы, нужно согласие президента, правительства, принятие законов и т. д. Денежно-кредитная политика характеризуется длительным внешним лагом.

Сторонники пассивной экономической политики утверждают, что попытки стабилизировать экономику часто оборачиваются ее еще большей дестабилизацией. Сторонники активной экономической политики считают, что наличие временных лагов не снимает необходимость регулирования. В частности, сокращению временных лагов способствуют «автоматические стабилизаторы». Они позволяют тормозить или стимулировать экономический рост без специальных корректировок экономической политики.

Поскольку результаты экономической политики проявляются лишь через определенный промежуток времен и, для успешной политики стабилизации важны экономические прогнозы. Подготовка прогноза создает основу для разработки программы государственного регулирования экономики. Этот процесс обычно распадается на четыре этапа. На первом этапе происходит формирование целевой функции. С помощью механизма принятия политических решений определяется очередность целей и их желаемые величины. Задача второго этапа состоит в том, чтобы сформировать пакет вариантов экономической политики, обеспечивающих достижение целей программы. На третьем этапе оцениваются ресурсные обеспечения всех проектов, составляются бюджеты, определяются системы управления и контроля над выполнением программы. На четвертом этапе формулируется критерий, позволяющий оптимизировать выбор одного из вариантов программы.

Направления, формы, методы и механизм государственного регулирования не остаются неизменными. Масштабы государственного регулирования, его конкретные формы, методы существенно различаются по странам. Они отражают историю, традиции, тип национальной культуры, масштабы страны, ее геополитическое положение и многие другие факторы.

Традиционно «веком регулирования» называют период с 1945-го по 1970 гг., когда наблюдался резкий рост активности государственного вмешательства в экономику практически во всех странах с рыночной экономикой. «Активизм» проявлялся в массовой приватизации частных и образовании государственных предприятий, росте доли государственных расходов в национальном доходе, а также в росте масштабов и глубины государственного регулирования.

70-е годы называют переходным периодом. Закончился «золотой век» мировой экономики, многие, если не все развитые страны Запада, прошли период промышленного кризиса, снизилась их конкурентоспособность по сравнению с Японией и восточно-азиатскими странами. Обострились проблемы занятости, другие социальные проблемы. Политически произошел сдвиг вправо, который обусловил существенное сокращение государственного вмешательства и широкое применение рыночных принципов. Соответственно в науке активизировались «рыночные» теории, усилилось мнение, что государственное регулирование не улучшает эффективность, а иногда даже ухудшает ее. Во многих развитых странах возникла серьезная переоценка человеческих и природных издержек промышленного роста, активизировались политические течения, которые защищали сокращение такого рода издержек. В результате все больше распространялись социальные цели регулирования (защита потребителей, трудовые стандарты, защита окружающей среды), которые ранее уступали экономическим проблемам.

Период времени с начала 80-х годов и по настоящее время называют веком дерегулирования: многие страны существенно перестраивают свои отношения между государством и экономикой, включая реформу регулирования, уменьшение расходов бюджета, приватизацию. В это время вновь актуализируются теории, базирующиеся на принципах признания «провалов государства». Проблемы развивающихся стран дискредитировали их модели экономического менеджмента, базирующиеся на кейнсианском совокупном спросе и государственном регулировании. Более того, появилось мнение, что именно государственное регулирование повинно в отставании ряда развитых стран от Японии и азиатских стран.

Постепенное дерегулирование проявлялось в разных странах через, сокращение государственных расходов, продажу государственного имущества (приватизацию), введение коммерческих критериев к действию общественных предприятий и обеспечению благосостояния. Вводились «более рыночные» методы регулирования, такие, как франчайзинг, разделение рынка между субмонополиями (региональными монополиями) и использование их сравнительных преимуществ регулирующим органом для реализации общей цели.

Таким образом, по мере совершенствования общества, изменений в структуре производства, сдвигов в материально-технической базе, актуализацией тех или иных сфер в жизни общества происходит обогащение, уточнение функций государства, В этом смысле дерегулирование, получившее практическую реализацию и теоретическое обоснование в современных условиях, нельзя рассматривать как устранение государственного регулирования, а скорее как адекватное определенному этапу экономического развития изменение роли и функций государства, форм и методов государственного регулирования.

Этот процесс идет по следующим направлениям:

последовательный переход от прямых к косвенным методам регулирования экономики;

резкое усиление социальных функций государства, его роли в регулировании социальных процессов, определении прожиточного минимума, продолжительности рабочего времени; решении сложных социальных проблем, таких, как комплекс взаимоотношений между трудом и капиталом, социальное партнерство;

уменьшение неоправданной дифференциации в доходах населения; обеспечение стабильности в обществе.

Роль государства качественно различается на этапах становления и формирования рыночной экономики и в условиях уже сложившейся, хорошо отлаженной и отрегулированной экономики рыночного типа.

В странах с переходной экономикой государственное вмешательство должно не только регулировать рынки, но и способствовать их созданию, поскольку права собственности не стабильны, четко не определены и не защищены, не существует эффективных законодательных границ предпринимательского поведения.

В условиях рынка рациональная экономическая политика требует учета двойственной природы государства как субъекта и как противоречивого фактора экономического развития. Будучи основой нивелирования «провалов» рынка, оно демонстрирует в практике реализации экономической политики «провалы» государства. Основными причинами «провалов» государства являются: невозможность агрегирования общественных предпочтений, отсутствие конкуренции, несовершенная с точки зрения выявления истинных общественных предпочтений парламентская процедура принятия решений, бюрократия, поиск «политической ренты», лоббизм, эффект «рационального игнорирования» и другие.

Поэтому современное теоретическое понимание роли государства заключается в актуализации поиска стратегий эффективного его воздействия на экономические процессы. Важными факторами стратегии перехода к «эффективному» государству являются: структуризация целей политики в рамках текущего периода и долгосрочной перспективы; соизмерение действий государства с потенциалом и мультипликативным эффектом регулирования; общественная оценка издержек регулирования и возможных искажающих последствий как основа максимизации функции общественного благосостояния.

По мере становления гражданского общества все большую значимость приобретают общественные институты: различного рода соглашения, конференции, ассоциации-союзы промышленников, предпринимателей., банкиров, торгово-промышленные палаты, профессиональные союзы, многочисленные институты социального партнерства, общества потребителей, экологические движения и проч. Они не являются в чистом виде ни институтами государства, ни рынка, но выступают реальными участниками и субъектами регулирования экономических и социальных процессов.

Список использованной литературы

Акопова Е.С., Воронкова О.Н., Гаврилко Н.Н. Экономика / Под общей редакцией проф. В.И. Самофалова. – Ростов-на-Дону, 2008.

Ломакин В.К. Экономическая теория. Учебник для вузов. – М.: Юнити, 2007.

Мировая экономика / Под редакцией проф. А.С. Булатова. – М.: Юристъ, 2007.

Нухович Э.С., Смитиенко Б.М., Эскиндаров М.А. Экономическая теория на рубеже 20-21 веков. – М.: Финансовая академия, 2005.

Пузакова Е.П. Экономика. – Ростов — на- Дону: Феникс, 2006.

Реферат: Ермак

Реферат

Е Р М А К

Выполнил: ученик 7 «С» класса

средней школы № 57

Краснов Дмитрий

Ижевск 2000

Содержание:

Введение
1. Кто такой Ермак.
2. Поход Ермака в Сибирь.
3. Гибель Ермака.

Заключение.

Литература.

Введение.

В конце XV—начале XVI века на месте разрозненных русских княжеств образовалось обширное и могущественное Российское государство. Русский народ покончил с иноземным игом и принялся расчищать почву от осколков рассыпавшейся империи завоевателей — Золотой Орды.

Время Ивана Грозного было временем крупных успехов и одновременно больших неудач поднимающейся нации. «Казанское взятие» открыло русским путь в низовья великой русской реки Волги и на Каспийское море. Однако все попытки Российского государства получить выход на Балтийское море и установить прямые торговые связи со странами Западной Европы по кратчайшим морским путям закончились неудачей. Последние годы двадцатипятилетней
Ливонской войны были отмечены голодом, разрухой и тяжелейшими поражениями.

Среди сплошных неудач конца войны «сибирское взятие» Ермака блеснуло подобно молнии в ночной тьме. Горстка ермаковых казаков нанесла сокрушительное поражение «царю» Кучуму, властителю Сибирского ханства и наследнику Золотой Орды.

Освоение Сибири, начало которому было положено экспедицией Ермака в
Зауралье, явилось крупнейшей вехой в русской средневековой истории. Казаки
Ермака сделали первый шаг, открыв пришедшим на смену им землепроходцам путь в глубины неведомого и огромного азиатского материка. Вслед за великими географическими открытиями на западе настало время выдающихся русских географических открытий на востоке. Через полвека после гибели Ермака русские вышли на берега Тихого океана.

Сохранилось совсем немного достоверных данных, которые позволили бы составить правдивое жизнеописание Ермака. Раскрыть незаполненные страницы его биографии поможет исследование эпохи и среды, выдвинувшей прославленного покорителя Сибири. Эпоха — вот ключ к пониманию характера и деяний Ермака, одной из самых примечательных фигур русской истории.

1. Кто такой Ермак.

Мало кого можно сравнить по известности в народе с победителем
Сибирского ханства казачьим атаманом Ермаком Тимофеевичем. О нем сложены песни и сказания, написаны исторические романы, повести и пьесы. Сибирские походы Ермака — яркая страница русской военной истории.

Исторические источники не сохранили сколько-нибудь достоверных сведений, которые позволили бы воссоздать биографию Ермака Тимофеевича. Не известно даже, когда и где он родился, разные города и области оспаривали честь именоваться родиной прославленного атамана.

Но то, что Ермак был профессиональным воином, точнее — военачальником, документально подтверждено. Два десятилетия он служил на южной границе России, возглавлял станицы, которые посылались в Дикое
Поле для отражения татарских набегов. Во время Ливонской войны Ермак
Тимофеевич был одним из самых известных казацких воевод. Польский комендант города Могилева доносил королю Стефану Баторию, что в русском войске были
«Василий Янов — воевода казаков донских и Ермак Тимофеевич — атаман казацкий».

Опытными воеводами показали себя и сподвижники Ермака: Иван Кольцо,
Никита Пан, Савва Болдырь, Матвей Мещеряк, которые неоднократно водили полки в войнах с ногайцами.

Вообще вольные казаки в то время участвовали в самых значительных военных событиях, имели свою военную организацию и признанных военных руководителей.

2. Поход Ермака в Сибирь.

Тыловой базой похода являлись владения купцов и промышленников
Строгановых в Приуралье, получивших от царя жалованную грамоту на «камские изобильные места». Строгановы имели разрешение набирать на военную службу
«охочих людей», строить укрепленные городки. В казацких отрядах Строгановы нашли готовую военную организацию, способную защитить Приуралье от набегов из Сибири. Когда началась Ливонская война и главные силы государства были отвлечены на запад, на отряды «охочих людей» легла основная тяжесть обороны восточной границы. Самым опасным противником был Кучум — правитель
Сибирского ханства, которое подчинило себе коренные народности Западной
Сибири. Именно против него и организовывалась экспедиция Ермака.

Поход тщательно подготовили. Первоначально казаков насчитывалось пятьсот сорок, затем их численность увеличилась до тысячи шестисот пятидесяти человек. Построены были большие лодки — струги, каждая из которых вмещала до двадцати воинов с запасами оружия и продовольствия.

Какие силы мог противопоставить Ермаку хан Кучум?

По данным тогдашнего Посольского приказа, Кучум мог вывести в «поле» десять тысяч воинов, в основном конных. Возможна была помощь ногаев, с которыми сибирский хан поддерживал дружеские отношения. Кроме того, Кучум постоянно пользовался поддержкой бухарского хана — из Бухары приходили к нему отряды воинов. Численное превосходство Кучума, таким образом, было подавляющим; на каждого казака приходилось по десятку и даже больше ханских воинов.

Что же обеспечило успех похода?

Во-первых, умелое руководство и четкая организация войска. Сам Ермак обладал большим военным опытом. Признанными воеводами считались и его ближайшие соратники Иван Кольцо и Иван Гроза. Дружина разделялась на пять полков во главе с выборными есаулами. Полки делились на сотни, сотни — на полусотни и десятки со своими сотниками, пятидесятниками, десятниками. В войске были выделены полковые писари, трубачи, литаврщики и барабанщики, подававшие сигналы во время сражений. В течение всего похода соблюдалась строжайшая дисциплина. Казаки были искусными, мужественными бойцами, привычными к дальним и

трудным походам. Постоянные военные опасности воспитывали дух товарищества, взаимовыручки, уверенности в своих силах. С таким войском можно было добиться многого…

Во-вторых, успехам Ермака способствовала умело выбранная тактика — быстрые маневры «судовой рати», недоступной для татарской конницы, внезапные удары, сочетание «огненного» и рукопашного боя, использование легких полевых укреплений.

В-третьих, Ермак выбрал для похода наиболее выгодное время, когда силы
Кучума оказались раздробленными. Как раз накануне похода Ермака хан послал своего старшего сына и наследника Алея с лучшими отрядами на Пермский край.

Наконец, тыл хана Кучума был непрочным. Вогульские и остяцкие
«князья», данники хана, только по принуждению присоединились к его войску, на их верность нельзя было рассчитывать, а местные жители, рыболовы и охотники, вообще не хотели воевать с русскими…

1 сентября 1581 года дружина Ермака выступила в поход. Маршрут похода довольно точно прослеживается историками. Сначала он плыл по реке Каме, потом — вверх по реке Чусовой.

На перевале казаки построили земляное укрепление — Кокуй-городок, где зимовали до весны, а весной «легкие струги таскали на Тагил реку», уже по другую сторону Уральских гор. Во время зимовки Ермак создавал тыловую базу похода уже на восточной стороне Уральских гор, вел разведку, привлекал на свою сторону местное население.

По реке Тагил «судовая рать» спустилась в реку Туру, где начинались земли Сибирского ханства. Здесь произошли первые столкновения с сибирскими татарами. Местный мурза Епанча пытался оказать сопротивление, но был разбит, казаки заняли Епанчин-городок (Туринск), затем старую столицу
Тюменского «царства» — Чинги-Туру (Тюмень). Путь пролегал теперь по вражеской территории, и приходилось соблюдать осторожность. Впереди главных сил на легких стругах пробирались разведчики, тщательно опрашивалось местное население. В результате сибирским татарам ни разу не удалось напасть на судовой караван Ермака неожиданно, хотя конные разъезды на берегах появлялись часто: хан Кучум тоже следил за продвижением противника.
Опасность теперь непосредственно угрожала столице Сибирского ханства — городу Искеру. Русское войско медленно, но неотвратимо приближалось…

Укреплялась столица ханства — город Искер.

Первую серьезную попытку задержать русское войско хан Кучум предпринял близ устья Туры. Сюда пришли главные силы сибирского войска во главе с племянником хана — Маметкулом. Воины Ермака одержали попеду.

Еще одно препятствие ожидало «судовую рать» недалеко от Иртыша. Ермак применил военную хитрость и воинство Маметкула в панике разбежалось.
Последняя преграда на пути к столице Сибирского ханства пала.

Неожиданным ударом Ермак взял Карачин, укрепленный городок всего в шестидесяти километрах от Искера. Отбить город попытался сам Кучум, но ему пришлось отступить и вернуться в столицу. Карачин стал плацдармом для дальнейшего наступления на столицу Сибирского ханства. Сражение, которому предстояло решить судьбу Сибирского ханства, приближалось.

Силы, собранные ханом Кучумом за укреплениями на Чувашском мысу, были еще большими. Кроме конницы Маметкула здесь находилось пешее ополчение из всех подвластных хану «улусов».

Первый приступ казаков не удался. Штурм повторился, и снова за окопы прорваться не удалось.

Именно после этого Маметкул, оборонявший Чувашский мыс, и совершил крупную военную ошибку. Ободренный неудачами русских приступов и малочисленностью дружины Ермака, он решился на большую вылазку.

Со всех сторон устремилась татарская конница на небольшую рать Ермака.

Казаки заняли круговую оборону, встали плотными рядами. Стрельба из пищалей велась непрерывно: пищальники укрывались внутри каре, перезаряжали оружие и снова выходили в первые ряды, чтобы встретить залпом атакующую конницу. Если татарские всадники успевали приблизиться к каре, их встречали сабли, копья, бердыши казаков. Дело доходило до рукопашных схваток.

Неудача в полевом сражении у Чувашского мыса оказалась гибельной для хана Кучума. Насильно собранное ханское войско начало разбегаться. Отборная ханская конница погибла в бесплодных атаках.

Ночью хан Кучум покинул свою столицу, и 26 октября 1582 года Ермак с дружиной вошел в город.

В этих сложных условиях Ермак проявил себя не только дальновидным военачальником, но и дипломатом, политическим деятелем. Удержаться в крепости, удаленной от России на тысячи километров, можно было только при поддержке местного населения, и Ермак сразу же постарался установить дружеские связи с вогульскими и остяцкими «князьями». Ненависть жителей
Западной Сибири к хану Кучуму способствовала этому!

Разгром большого татарского войска Ермак использовал для того, чтобы поставить под свою власть соседние земли. Стремительные рейды небольших казацких отрядов, тщательная разведка, помощь местного населения – вот что определяло тактику Ермака в зимней кампании.

Но казаков становилось все меньше, и Ермак решил просить подмоги у царя Ивана Грозного. Тем же летом из Искера в Москву им была отправлена первая станица из двадцати пяти казаков с атаманом Черкасом Александровым во главе. На двух стругах повезли собранный ягак — пушнину.

Царь Иван Грозный сразу оценил важность «сибирского взятия», посольство было встречено милостиво, тут же принято решение о подготовке зимнего похода на помощь Ермаку. Однако зимой Уральские горы были неприступны для конной рати, и к Строгановым была послана грамота об

отсрочке похода.

Зимовал Ермак не в Искере, где было мало домов, а на просторном острове Карачине, неподалеку от сибирской столицы. Зима оказалась особенно суровой: сорокаградусные морозы, ледяные ветры, большие снега. Охота стала почти невозможной. На Карачине начался голод, который и погубил стрелецкий отряд.

А обстановка становилась все сложнее. После пленения своего соперника
Маметкула Карача помирился с ханом Кучумом. Ермак не знал об этом и, согласившись помочь Караче в войне с Казахской Ордой, послал к нему атамана
Ивана Кольцо, «а с ним 40 человек товарищества». Все казаки были вероломно убиты татарами. Кроме этого, участились нападения на казацкие разъезды, добывавшие в отдаленных селениях продовольствие и ясак.

Весной 1584 года Карача со значительными силами окружил Искер, перерезав все дороги. Он надеялся погубить русских осадой и голодом.

Однако Ермак всегда находил выход, предпочитая решительные и неожиданные действия. Темной июньской ночью несколько десятков казаков во главе с атаманом Матвеем Мещеряком незаметно вышли из города, прокрались мимо татарских разъездов и внезапно напали на стан Карачи.

Всполошились все татарские станы. Утром татары начали штурм. Казаки отстреливались. К полудню Карача увел свое воинство. Осада Искера была снята, но опасность продолжала существовать, так как Карача договорился о совместных действиях с ханом Кучумом. Из Барабинской степи потянулись на север конные отряды кучумовых татар. И Ермак отправился в свой последний поход…

3. Гибель Ермака.

Движение на юг, следом за отступившим Карачей, может показаться безрассудным, но это было не так. Ермак старался закрепить военный успех под Искером, нанести Караче еще один ощутимый удар, пока тот не опомнился от поражения. Победа могла предотвратить повторную осаду Искера, и Ермак решил рискнуть.

Кроме того, он получил известие, что татары готовятся перехватить бухарский караван, который будто бы направляется в бывшую столицу
Сибирского ханства. Караван мог привезти много необходимых для казаков товаров, его следовало выручить. И Ермак «с невеликою своею дружиною» поспешил навстречу. Путь его лежал по реке Вагай, притоку Иртыша.

Сначала поход проходил удачно, казаки почти не встречали сопротивления. Но возле Бегичева городища произошел «бой великий», закончившийся победой Ермака. Еще один бой вспыхнул в устье Ишима, он тоже оказался удачным для казаков, хотя пятеро из них были убиты.

Татарские лазутчики неотступно следовали за караваном, хоронясь за деревьями и кустами. Когда стало известно место ночевки казаков — на острове, туда подтянулись отряды Кучума и Карачи. Татары остановились в

трех верстах от русского стана и ждали удобного момента для нападения.

Ночь с 5 на 6 августа 1584 года выдалась дождливой и ветреной. Шум леса и плеск волн скрадывали шаги, а темнота спустилась такая, что невозможно было разглядеть приближающегося врага. Видимо, именно этим, а не тем, что Ермак забыл выставить стражу, объясняется неожиданность нападения: осторожностью казаки никогда не пренебрегали, расплатой за неосторожность была смерть, это знали все…

Другое дело, что казаки, измученные тяжелым гребным переходом вверх по реке, спали, укрывшись от дождя в шалашах, и быстро собраться вместе для отражения нападения оказалось делом нелегким. Но на острове было не избиение сонных, а настоящий бой, который, если бы не гибель самого Ермака, нельзя назвать неудачным.

Силы Кучума явно превосходили силы Ермака, и казакам предстояло, прежде всего, позаботиться об отступлении. Единственная возможность спастись от гибели — пробиться к стругам и отплыть от берега. Русские воины сумели это сделать: из ста восьми казаков, приплывших на Вагай, девяносто спаслись!

Видимо, Ермак отступил одним из последних, задерживая рвавшихся к стругам татар, и погиб уже у самой реки или утонул, не сумев подняться на судно. Даже непосредственным участникам скоротечного ночного боя нелегко было увидеть, что именно произошло, и, возможно, те два десятка погибших на острове казаков как раз и бились рядом со своим атаманом, прикрывая отход остальных товарищей.

Сибирские казаки потеряли самого опытного и авторитетного вождя, силы их были на исходе. Уцелевшие воины вместе со своими последними предводителями атаманом Мещеряком и головой Глуховым решили покинуть
Сибирское ханство. Покидая Искер, казаки не знали, что помощь уже близка: по Тоболу подплывала рать царского воеводы Мансурова, которая насчитывала
«семьсот человек служилых людей разных городов, казаков и стрельцов». Но к их приходу Искер уже заняло татарское войско, и воевода проплыл мимо, надеясь догнать отступавших казаков. Это ему не удалось. Тогда воевода решил зимовать в Сибири. Близ устья Иртыша служилые люди построили укрепленный Обский городок и остались там.

Смерть Ермака не привела к отходу Западной Сибири от России. Служилые люди сидели в Обском городке и подчиняли местных «князей». В 1586 году в
Сибирь пришло новое войско под предводительством В. Сукина и И. Мясного. На месте древней татарской столицы Чинги-Туры был построен Тюменский острог. В
1587 году голова Данила Чулков основал на Иртыше русский город Тобольск, который надолго стал центром Сибири. Необходимо отметить, что во всех походах и сражениях участвовали «ермаковы казаки». Память о славном атамане Ермаке навсегда сохранилась в народе.

Заключение

После смерти Ермака молва о взятии Сибири разошлась по всей Руси. В казачьей среде в Сибири родились первые песни об удалом атамане. Одни ермаковцы вернулись в родные станицы на Волгу, Дон, Яик и Терек. Другие, продолжая дело Ермака, ушли далеко на восток к неведомому океану. Но куда бы они ни шли, они несли с собой давние сказы.

Вольные казаки явились пионерами в освоении новых земель. Опережая правительственную колонизацию, они освоили «дикое поле» в Нижнем Поволжье, на Тереке, Яике и Дону. Поход Ермака в Сибирь был прямым продолжением этого народного движения. То, что первыми русскими поселенцами здесь стали вольные люди, оказало влияние на исторические судьбы Сибири. Преобладание народной колонизации привело к тому, что феодально-дворянское землевладение и крепостное право никогда не утвердились на сибирской окраине.

Казаки Ермака сделали первый шаг. Следом за ними на Восток двинулись крестьяне, промышленники-звероловы, служилые люди. В борьбе с суровой природой они отвоевывали у тайги землю, основывали поселения и закладывали очаги земледельческой культуры.

Литература.

1. История России IX – XVIII вв. Учебник для учащихся средних школ, гимназий, лицеев и колледжей. — Ростов-на-Дону. — «Феникс». — 1996. – 416 с.

2. Каргалов В.В. Полководцы X – XVI вв. – М. – ДОСААФ. – 1989. – 334 с.

3. Скрынников Р.Г. Ермак: Книга для учащихся старших классов. – М. –
Просвещение. – 1992. – 160 с.

Он разослал в разные стороны казацкие отря-

Царь Иван I розный сразу оценил важность

«сибирского взятия», посольство было встречено милостиво, тут

Летописец с горечью писал:
Приступать к городу он не решился, памятуя о многих поражениях сибирского воинства, о страшном «огненном бое» и ратном искусстве казаков. Однако город был обложен плотно, татарские разъезды кружились вокруг него, вне досягаемости пушечного огня со стен. А сам Карача остановился, казалось, в полной безопасности на Саусканском мысе, в трех верстах от города. В стане были и его сыновья, слуги, отборные телохранители. «Изыдоша из града тайно и напаша на них нощию»,— пояснял летописец. Мгновенно была перебита сонная стража, полегли под русскими саблями два

Реферат: История болезни — кожные болезни (красный плоский лишай)

Этот файл взят из коллекции Medinfo http://www.doktor.ru/medinfo http://medinfo.home.ml.org

E-mail: medinfo@mail.admiral.ru or medreferats@usa.net or pazufu@altern.org

FidoNet 2:5030/434 Andrey Novicov

Пишем рефераты на заказ — e-mail: medinfo@mail.admiral.ru

В Medinfo для вас самая большая русская коллекция медицинских рефератов, историй болезни, литературы, обучающих программ, тестов.

Заходите на http://www.doktor.ru — Русский медицинский сервер для всех!

ПАСПОРТНАЯ ЧАСТЬ.
Фамилия : x
Имя : x
Отчество : x
Пол : женский
Возраст : 73 года
Домашний адрес : Томск
Место работы : пенсионерка ( ранее — воспитатель детского сада)

Клинический диагноз : красный плоский лишай lichen ruber planus
Основное заболевание : красный плоский лишай
Сопутствующие заболевания : гипертоническая болезнь ишемическая болезнь сердца , атеросклероз аорты , ограниченное поражение центральной нервной системы сосудистого генеза

Дата поступления в клинику : 18 декабря 1996 года

ЖАЛОБЫ БОЛЬНОГО.
1. Сильный зуд в местах пораженной кожи — на шее , в области груди и спины , на сгибательных поверхностях предплечий , на тыле стоп .

Ощущение жжения и зуд носят постоянный характер , иногда беспокоят по ночам . Зуд несколько стихает после прикладывания к местам поражения влажной марли . Мазями и другими лекарственными средствами зуд не купируется и иногда приобретает нестерпимый характер .
2. Боли в животе , носящие разлитой характер , распространенные от эпигастральной до лобковой области , ноющие , возникающие после приема пищи и проходящие самопроизвольно .Больная связывает их возникновение с перенесенной 2 года назад операцией удаления желчного пузыря .
3. Боли в области сердца , возникающие в горизонтальном положении на левом боку . Боли носят давящий , сжимающий характер и проходят примерно через 5 минут после перемены положения .
4. Отсутствие аппетита .
5. Головная боль , возникающая периодически , без связи с физической или умственной нагрузкой . Боль имеет сжимающий , стягивающий характер , купируется цитрамоном или баралгином .
6. Снижение настроения (в виде периодических приступов депрессии , тоски) .

АНАМНЕЗ БОЛЕЗНИ .
Считает себя больной с конца октября 1996 года , когда на фоне длительно существующей стрессовой ситуации , сопровождающейся бессонницей , появилось ощущение жжения и зуд за ушами , на шее .
Примерно через 5 дней эти явления распространились на область груди и в подмышечные впадины . Затем под молочными железами появились небольшие ( до 0.5 см в диаметре ) красные пятна , которые тоже вызывали ощущение зуда . Примерно через неделю после возникновения эти пятна стали шелушиться .
Зуд распространился далее на межпальцевые промежутки на руках и затем- на область предплечий , локтевого сгиба , плеч . Затем процесс перешел на нижние конечности и распространялся по ним сверху вниз
, причем на бедрах появилась сыпь , аналогичная той ,что возникла под молочными железами . Эта сыпь впоследствии также начала шелушиться .
Первоначально больная купировала зуд обертываниями влажной тканью , но примерно через месяц после начала заболевания зуд приобрел нестерпимый характер , иногда доводя больную до суицидальных мыслей .
В начале декабря 1996 года больная обратилась к дерматологу кожно- венерологического диспансера , где ей был поставлен диагноз аллергического дерматита и назначена норсульфазоловая мазь .
Проведенный курс лечения не дал улучшения состояния . Больная вновь обратилась в диспансер и ей было дано направление на госпитализацию в госпитальные клиники СГМУ , куда больная и была госпитализирована
18 декабря 1996 года .
Влияния внешних факторов ( времени года , питания , погоды ) на течение процесса больная не отмечает .

ИСТОРИЯ ЖИЗНИ БОЛЬНОГО.
Родилась в Алтайском крае , в селе Дуброво в 1923 году. В Томск переехала в 1946 году .
В детстве часто болела простудными заболеваниями ( до 5-6 раз в год ) и гнойничковыми поражениями ног ( голеней и стоп ) .
Окончила 8 классов сельской школы , затем — колпашевское педагогическое училище .
Вышла замуж в 31 год , с 1978 года — вдова . Беременностей и родов не было .
Отец , мать , брат и сестра больной умерли в пожилом возрасте ( старше 60 лет ) от ишемической болезни сердца (инфаркт миокарда) .
Со слов больной , кожными заболеваниями никто из ближайших родственников не страдал .
Из аллергических реакций больная отмечает возникновение зуда и появление волдырей после употребления в пищу малины и свежих помидоров . Эти явления развиваются быстро ( за 20 — 30 минут ) и столь же быстро исчезают ( за 2-4 часа ) . После исключения из рациона данных продуктов подобные явления не повторялись .
Наличие вредных привычек ( курение , алкоголь , наркотики) больная отрицает .
Больная проживает одна в полублагоустроенной квартире ( без ванной ).
Домашних животных не держит .
Примерно 20 лет больная состоит на учете в психоневрологическом диспансере по поводу периодической депрессии .

ОБЪЕКТИВНОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ.
Общее состояние : удовлетворительное
Положение : активное
Поведение :адекватное
Телосложение : нормостеническое
Соответствие роста и веса : рост (162 см ) соответствует весу (82 кг )
.

КОЖА.
Цвет : бледно -розовый
Жирность : не повышена
Влажность : снижена
Эластичность : снижена
Рисунок кожи : рельеф кожного рисунка усилен
Волосы : депигментированные , тонкие , повышенного выпадения волос не отмечено
Ногти : присутствует симптом » полированных ногтей», что характерно для наличия зуда.
Подкожная клетчатка : развита умеренно , распределена равномерно . В области поражения отмечен отек и утолщение подкожного жирового слоя
.
Лимфатические узлы : пальпируются группы заднешейных , подмышечных , кубитальных и паховых лимфатических узлов . Остальные группы не пальпируются , что соответствует норме .
Тургор тканей : несколько снижен .

КОСТНО-МЫШЕЧНАЯ СИСТЕМА.
Видимых деформаций черепа ,грудной клетки , тазовых , длинных трубчатых костей и позвоночника не отмечено. При пальпации кости безболезненны
, очагов размягчения нет .
Сила и тонус мышц снижены .
Пассивные движения в суставах — в полном объеме , объем активных движений ограничен .

ОРГАНЫ ДЫХАНИЯ.
При аускультации над поверхностями легких слышен шум везикулярного дыхания . Патологических шумов , хрипов и шума трения плевры не выслушивается.
Голосовое дрожание над симметричными участками проводится одинаково .
При сравнительной перкуссии над симметричными участками передних , боковых и задних поверхностей легких перкуторный звук одинаковый : ясный , легочной .

СЕРДЕЧНО-СОСУДИСТАЯ СИСТЕМА .
Границы относительной тупости сердца :
-верхняя : III межреберье слева
-левая : на 1 см кнаружи от срединноключичной линии
-правая : на 1.5 см кнаружи от правого края грудины

При аускультации сердца выявлено некоторое приглушение первого тона на верхушке сердца . Второй тон громче на основании сердца .
АД : 150 / 90 мм рт ст (что соответствует обычному рабочему давлению больной ) .
Пульс : 78 уд/мин , удовлетворительного наполнения и напряжения .
Дефицита пульса нет . Эластичность стенки сосуда сохранена .

ПИЩЕВАРИТЕЛЬНАЯ СИСТЕМА .
Зубы сточены , желтовато-серого цвета . Подвижности зубов и болезненности при накусывании не отмечается. Язык розовый , влажный , обложен в центре желтоватым налетом . Миндалины не выходят за края небных дужек
. Задняя стенка глотки не гиперемирована . Слизистая рта розово- красная , умеренно влажная, налета и высыпаний не обнаружено .
Живот при осмотре имеет форму «распластанного» , не возвышается над краями реберных дуг . На коже живота имеется послеоперационный шрам длиной 13 см (после холецистэктомии).
При поверхностной пальпации обнаружена болезненность в эпигастральной области .
При глубокой пальпации обнаружена болезненность в области поперечной ободочной кишки , сигмовидной кишки.

Нижний край печени не выступает за край реберной дуги. При пальпации нижний край печени неровный , безболезненный .

МОЧЕ-ПОЛОВАЯ СИСТЕМА.
Дизурических явлений нет . Симптом Пастернацкого отрицателен с обеих сторон .
Наружные половые органы развиты правильно , имеют признаки возрастной инволюции ( гипотрофия половых губ).
Вторичные половые признаки также подвержены возрастной инволюции — волосяной покров в подмышечных впадинах и в области лобка редкий , ткань молочных желез замещена жировой тканью . Менструации отсутствуют
.

ОРГАНЫ ЧУВСТВ.
Видит , запахи различает . Слышит слабо (пользуется слуховым аппаратом
).

НЕРВНО-ПСИХИЧЕСКИЙ СТАТУС.
Сознание ясное .Настроение тревожное (болную беспокоит зуд) . Сон нормальный ( на фоне назначения нозепама). .Дермографизм белый , появляется сразу , исчезает через 30 секунд .В позе Ромберга больная устойчива , отмечается мелкий тремор пальцев рук .

ДНЕВНИК НАБЛЮДЕНИЯ.
Дата : 27.12.96.
Течение заболевания : больная предъявляет жалобы на сильный зуд , на коже во многих местах ( в подмышечных впадинах , под молочными железами
, на спине ) имеются элементы папулезной сыпи с шелушащейся поверхностью
.
Общее состояние удовлетворительное , АД-120/80 мм рт ст ( больная принимает клофеллин ) , сон спокойный , со стороны внутренних органов боспокоят боли в животе .

Назначения :
1.Tetracyclini 0,1 по 2 таблетки 4 раза в сутки в течение 7 дней
2.Diazolini 0,1 по 1 таблетке 2 раза в сутки в течение 10 дней
3.Sol. Magnesii sulfatis 5% по 50 мл внутрь 3 раза в день после еды
4.Nazepami 0,005 по 1 таблетке утром и вечером в течение 10 дней
5.Clophellini 0,00015 по 1 таблетке 2 раза в сутки через 12 часов
6.Sol. Natrii tiosulfatis 30 % по 10 мл внутривенно 1 раз в день в течение 10 дней

Дата : 28.12.96.

Течение болезни : состояние больной улучшилось — зуд почти не беспокоит , боли в животе уменьшились . Характер кожной сыпи не изменился , новых элементов не появилось , имеющиеся морфологические элементы находятся в прежнем состоянии .
Общее состояние удовлетворительное , сон спокойный , настроение уравновешенное .АД- 130/80 мм рт ст , пульс — 48 уд/мин , дыхание везикулярное .

Дата : 30.12.96.
Течение болезни : больная предъявляет жалобы на сильную боль в животе , распространенную от эпигастральной области до лобкового сочленения, боль носит приступообразный характер . При консультации хирурга подозрение на «острый живот» снято . Рекомендована консультация гинеколога для исключения гинекологической патологии . Со стороны кожи изменений нет .АД-140/90 мм рт ст , пульс 64 уд/мин , дыхание учащено, везикулярное .

ЛАБОРАТОРНЫЕ ДАННЫЕ.
Общий анализ мочи : 19.12.96 количество 90 мл цвет салатный прозрачность прозрачная удельный вес 1026 белок отрицателен сахар отрицателен лейкоциты 1-3 в поле зрения эритроциты нет эпителий в большом количестве

Общий анализ крови : 19.12.96. гемоглобин 160 г/л
СОЭ 2 мм/час эритроциты 4.8 Т/л лейкоциты 4.0 Г/л эозинофилы 5% лимфоциты 45% моноциты 12% палочкоядерные 0% сегментоядерные 38 %
Биохимический анализ крови : 19.12.96. билирубин общий 12.8 ммоль/л прямой 0 креатинин 0.10
АлАТ 0.64
АсАТ 0.64

ЭКГ : 19.12.96.
Электрическая ось сердца расположена горизонтально. На фоне синусовой брадикардии — суправентрикулярные экстрасистолы . ЧСС — 55 уд/мин .
Очаговая внутрижелудочковая блокада , гипертрофия левого желудочка с явлениями перегрузки .

Реакция Вассермана : 21.12.96.
Результат отрицателен

Анализ мочи на диастазу : 30.12.96. диастаза мочи — 47 г/л

Эзофагогастродуоденоскопия : 30. 12.96.
Пищевод , розетка кардии без патологии . Желудок обычных размеров и формы , содержит слизь . Слизистая желудка розового цвета , блестящая , без дефектов и явлений воспаления , равномерно истончена на всем протяжении . Угол не деформирован . Привратник округлой формы , не смыкается . Имеется заброс желчи в просвет желудка . Луковица двенадцатиперстной кишки обычной формы и размеров . Слизистая двенадцатиперстной кишки на всем протяжении розовая , блестящая .
Диагноз : диффузная атрофия слизистой желудка.

КОНСУЛЬТАЦИИ СПЕЦИАЛИСТОВ .
Терапевта : 19.12.96.
Жалобы на головокружение , слабость , головную боль , сердцебиение , зуд кожи .
Объективно : умеренная бледность , слизистые розовые . Тоны сердца глухие , слышен акцент II тона над аортой. Живот сильно вздут . Печень выступает за край реберной дуги на 1 см , безболезнена , край ее ровный .На ЭКГ — бифасцикулярная блокада .
Заключение : ИБС , бифасцикулярная блокада , атеросклероз аорты , хроническая цереброваскулярная болезнь на фоне артериальной гипертензии , атеросклероз мозговых артерий .

Хирурга : 30.12.96.
Состояние удовлетворительное , беспокоят боли в эпигастрии , иррадиирующие в правое подреберье .
В анамнезе — хронический холангиопанкреатит , желчный пузырь убран по поводу калькулезного холоцистита . Печень увеличена за счет левой доли , которая резко уплотнена , болезненна .
Диагноз : хронический панкреатит в стадии обострения , хронический гепатохолангит .
К лечению добавить :
1.Sol . Haemodesi 400 ml в/в капельно 1 раз в день
2.Atropini 0.5 подкожно 2 раза в день в 10.00 и в 22.00

ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНЫЙ ДИАГНОЗ.

Данное заболевание необходимо дифференцировать с псориазом розовым лишаем папулезными сифилидами ограниченным нейродермитом
Элементами сходства данной патологии с псориазом являются :
1. Мономорфность сыпи и синхронность ее появления
2. Одновременная регрессия всех элементов сыпи при правильном лечении
3. Наличие шелушения на поверхности папул
Отличия от псориаза :
1.Форма папул при красном плоском лишае полигональная (при псориазе отдельные папулы имеют округлую форму)
2.Шелушение при красном плоском лишае менее выражено
3.Цвет папулезных высыпаний — фиолетово-красноватый (при псориазе — розовый различной интенсивности)
4.При красном плоском лишае в центре папул имеется пупкообразное вдавление
5.Отсутствие трех феноменов псориаза
6.При красном плоском лишае элементы сыпи располагаются преимущественно на сгибательных поверхностях конечностей
7. При красном плоском лишае на поверхности папул присутствует сетка

Уикхема

Сходство с розовым лишаем Жибера состоит в :
1. Наличии шелушения на поверхности пятен
2. Наличии зуда в местах поражения кожи

Отличия :
1.Сыпь при розовом лишае имеет морфологическим элементом пятно , а не папулу
2.Элементы сыпи при розовом лишае возникают не синхронно (вначале появляется материнская бляшка , а через 2-3 недели — дочерние)
3.Цвет высыпаний при розовом лишае — бледно-розовый с желтоватым оттенком
4.Форма сыпи при лишае Жибера — овальная и длинным диаметром элементы располагаются по линиям Лангера

Сходство красного плоского лишая с папулезным сифилидом :
1.Морфологический элемент сыпи — папула
2.На поверхности папул имеется шелушение
3.Сифилитические папулы , как и папулы красного плоского лишая , оставляют после себя гиперпигментацию кожи

Отличия :
1.Форма сифилитических папул — полушаровидная
2.Папулы красного плоского лишая имеют характерный блеск и сетку

Уикхема
3.Папулы красного плоского лишая имеют характерное пупкообразное вдавление в центре
4.Сыпь при красном плоском лишае имеет склонность к образованию бляшек
5.При красном плоском лишае отмечается сильный зуд
6.Цвет сифилитических папул — медно-красный , а папул красного плоского лишая — розово-фиолетовый
7.Сифилитическая сыпь может самопроизвольно регрессировать без лечения
8.Сифилитическая сыпь полиморфна
9.При сифилисе отмечается положительный симтом Ядассона

Сходство с ограниченным неродермитом :
1. Сильный мучительный зуд , беспокоящий больных и по ночам
2. Часто вовчечены в процесс сгибательные поверхности крупных суставов
3. Морфологический элемент сыпи — папула
4. Папулезные элементы сыпи склонны к группировке и слиянию
Отличия :
1.Папулы при нейродермите имеют более плотную консистенцию
2.Папулы при нейродермите покрыты отрубевидными чешуйками и имеют шероховатую поверхность
3.На месте папул при нейродермите вторично возникает лихенификация
4.При нейродермите имеется четкое выделение 3 зон : лихенификации , изолированных папул , периферическую зону гиперпигментации

ЭПИКРИЗ.
Больная x больна в течение 2 месяцев . В дерматологическую клинику поступила 18 декабря 1996 года с жалобами на сильный зуд по всему телу , носящий нестерпимый характер , беспокоящий в течение всех суток . Зуд не купировался назначенными медикаментозными препаратами

.
Установлен диагноз «красный плоский лишай» .
Получала лечение :
1. тетрациклин 0.1 — по 2 таб. 4р/сут.в течение 7 дней
2. диазолин 0.1 — по 1 таб. 2р/сут. в течение 10 дней
1. магния сульфат 5% — по 50 мл внутрь 3р/день
3. назепам 0.005 — по 1 таб 2р/день в течение 10 дней
1. клофелин 0.00015 — по 1 таб 2р/сут утром и вечером
1. натрия тиосульфат 30% — по 10 мл в/в 1р/день

За время курации выявилась положительная динамика в течении кожного заболевания : больную значительно меньше беспокоит зуд , элементы кожной сыпи не прогрессируют .
Общее состояние больной оставалось нормальным , предъявлялись жалобы на боль в животе нерезкого , ноющего характера .При объективном исследовании всех систем значительных отклонений от нормы обнаружено не было .
30 декабря состояние больной резко ухудшилось , боли в животе достигли значительной силы , появилась клиника «острого живота». Больная была проконсультирована хирургом , после чего подозрение на «острый живот» было снято . Рекомендована консультация гинеколога для исключения гинекологической патологии .

ПРОГНОЗ.
При условии правильного лечения прогноз можно считать благоприятным
.

РЕКОМЕНДАЦИИ.
По возможности необходимо избегать стресовых ситуаций, провести санацию очагов хронической инфекции в организме . Нужно соблюдать гипоаллергенную диету , исключить из рациона сенсибилизирующие продукты
. Вне обострения заболевания показано санаторно-курортное бальнеологическое лечение (сероводородные , родоновые ванны) .

ЛИТЕРАТУРА.
1.Скрипкин Ю.К. «Кожные и венерические болезни».
Москва , «Медицина» , 1980 год
2.Павлов С.Т., Шапошников О.К., Самцов В.И., Ильин И.И.
«Кожные и венерические болезни».
Москва , «Медицина» , 1985 год
3.Розыева А.А. «Клинико-морфологические особенности красного плоского лишая и новые методы лечения».
Москва , 1981 год
4.Базыка Д.А. «Динамика клинико-морфологической картины различных форм красного плоского лишая в процессе комплексной терапии больных».
Москва , 1983 год

ОБОСНОВАНИЕ ОСНОВНОГО ДИАГНОЗА.
На основании жалоб больной ( на высыпания по всему телу , сильный зуд и шелушение) , истории развития заболевания (появилось после перенесенного стресса , началось с появления красных пятен и зуда , затем пятна эволюционировали в папулы , а зуд усилился) , анамнеза
(ранее наблюдались аллергические реакции на некоторые пищевые продукты , проявлявшиеся волдырными высыпаниями на коже) и объективного обследования (найдены характерные морфологические элементы в виде папул полигональной формы красно-фиолетового цвета с незначительным шелушением и сеткой Уикхема на поверхности , с пупкообразным вдавлением в центре и отрутствием 3 псориатических феноменов) можно предположить диагноз красный плоский лишай.
Для подтверждения данного диагноза необходимо исключить сходные заболевания .

ЛОКАЛЬНЫЙ СТАТУС.
Процесс носит распространенный характер , поражена кожа спины , груди
, подмышечных впадин , складки под молочными железами , сгибательные поверхности конечностей . Наибольшее количество элементов присутствует в складках под молочными железами и на спине . Расположение очагов симметричное . Наиболее типичные очаги представлены папулами , еоторые имеют полигональную форму , размеры до 1х1 см , поверхность папул гладкая ,блестящая ,красноато-фиолетового цвета . На поверхности папул имеется незначительное шелушение , границы очагов четкие . В центре папул имеется пупкообразное вдавление , элементы сыпи склонны к слиянию . При смачивании папул водой на их поверхности определяется симптом «сетки Уикхема».
В подмышечных впадинах на месте регрессировавших папул имееются очаги гиперпигментации .

СОВРЕМЕННЫЙ ВЗГЛЯД НА ЭТИОЛОГИЮ И ПАТОГЕНЕЗ ДАННОГО ЗАБОЛЕВАНИЯ,

ОБЩИЕ ПРИНЦИПЫ ЕГО ЛЕЧЕНИЯ .
Этиология и патогенез данного заболевания не могут считаться окончательно установленными . Авторы , высказывающиеся за инфекционную природу дерматоза , ссылаются на благоприятные результаты лечения антибиотиками , случаи семейного заболевания , а также обнаружение некоторыми исследователями внутриклеточных вирусных включений . Имеется также теория неврогенного генеза заболевания . Она подтверждается нередкими случаями возникновения заболевания после стрессовой ситуации
, эффективностью у ряда больных гипноза или рефлекторно-сегментарной терапии, расположением сыпи в некоторых случаях по ходу нервов . В пользу этой теории говорят также наблюдаемые у многих больных функциональные нарушения деятельности нервной системы . Существует еще эндокринная теория возникновения болезни , при которой потологические изменения в коже объясняются гормональными сдвигами и обменными расстройствами в организме .Установлено также наследственное предрасположение к данной патологии , передающееся по аутосомно- доминантному типу наследования .
Общими принципами лечения являются назначение в остром периоде антибиотиков : тетрациклина , хлортетрациклина по 600.000-800.000 ЕД в сутки , олеандомицина по 1.000.000. ЕД в сутки до суммарной дозы
8.000.000-10.000.000 ЕД . Показаны седативные средства : бром , валериана , внутривенные вливания хлорида кальция , инъекции витамина
В1 , прием внутрь никотиновой кислоты , которая значительно снижает ощущение зуда . Хороший эффект оказвыают гипнотерапия, электросон . В отдельных случаях эффективна косвенная УВЧ — терапия или диатермия .
Рекомендуется назначение препаратов хинолинового ряда , лучше в сочетании с небольшими дозами кортикостероидов (15-20 мг преднизолона) .

Реферат: Роль государства в смешанной системе хозяйствования

В статье раскрываются характерные черты смешанной экономики. При этом особое внимание уделено государственному регулированию как одному из элементов поддержки предпринимательства.

Как показывает практика, рынок в чистом виде не существует ни в одной стране. Избавляя общество от товарного дефицита, стимулируя научно-технический прогресс, рыночная экономика не может решать социально-экономические проблемы, особенно те, которые невозможно измерить в деньгах, а значит, и решать их на рыночной основы. Это, во-первых, система национальной обороны, правопорядка единой энергетической системы, народного образования и здравоохранения и т. п. Эти товары и услуги должно полностью обеспечивать государство, финансируя их из средств государственного бюджета за счет налогов и других платежей.

Совершенно ясно, что рынок как механизм, ориентирующий экономику только на возрастающий платежеспособный спрос, не может нейтрализовать «внешние эффекты». Суть их заключается в том, что деятельность предприятий в рыночной экономике имеет кроме положительных результатов еще и отрицательные, которые реально влияют на благосостояние других членов общества. В качестве примера можно привести внешние эффекты, связанные с загрязнением окружающей среды, исчерпанием природных ресурсов в результате все возрастающего вовлечения их в хозяйственный оборот, диспропорции в производстве и пр.

Регулирование внешних эффектов должно брать на себя государство. Погашение негативного воздействия внешних эффектов государство осуществляет перераспределением доходов через госбюджет или перераспределением выгод, полученных от положительных внешних эффектов, административного запрета на применение вредных технологий, эксплуатации природных ресурсов и т.п.

Таким образом, корректировка государством действий рыночного механизма смягчает или вовсе может ликвидировать негативные последствия рыночных сил, проявляющихся во внешних эффектах.

Особого внимания требует еще одна группа проблем, порождаемых ограниченностью рыночного механизма. Это социально- экономические права личности и, в первую очередь, право на труд. Жизнь подтвердила теоретические предпосылки о невозможности рыночной экономики с полной занятостью. И мы не утверждаем, что необходимо любой ценой обеспечить «полную занятость», ибо это разрушение самого рыночного механизма. Однако эффективное регулирование рынка рабочей силы; поддерживание с помощью социальных выплат людей, не по своей воле утративших рабочие места; осуществление программ по созданию новых рабочих мест и т.п. возможны только государством.

Очевидна необходимость гибкой системы образования, способной быстро отреагировать на требования, которые выдвигают новые технологии и новый спрос. Это касается и среднего образования, и высшей школы, и переподготовки на рынке труда, и обучения на рабочих их местах для лиц, которым грозит безработица. В экономической политике Швеции одна из главных целей — полная занятость успешно достигается посредством различных правительственных программ.

Без активного вмешательства государства «невозможно I обойтись и при решении других проблем, которые классический рынок решить не в состоянии. Это и крупные инвестиционные проекты, не дающие скорой прибыли и связанные с большим риском; неравномерность регионального развития; необходимость борьбы с инфляцией и монополизмом и др.

Итак, для смягчения или нейтрализации существенных недостатков, присущих рыночной форме организации производства, необходимо вмешательство государства. Именно регулирование (корректировка) в соответствии с социально-приоритетными ценностями со стороны государства в сочетании с саморегуляцией рыночных отношений характерны для большинства современных государств.

Хозяйственная система, в которой осуществляется смешанный способ управления экономическими процессами с помощью рыночного механизма и государственного регулирования получила название смешанной экономики.

В условиях рыночной формы организации производства основными принципами, создающими предпосылки для эффективного функционирования предприятий, являются частная собственность, свобода предпринимательства и выбора, конкуренция, система рыночных цен.

Неотъемлемой частью структуры смешанной экономики наряду с разнообразными формами частной собственности, является государственная собственность.

Исторически во многих странах государственный сектор включает объекты транспортной системы, сооружения энергоснабжения, которые, с одной стороны, весьма капиталоемки, а, с другой стороны, услуги этих отраслей имеют характер коллективного пользования. Эффективное использование ресурсов в некоторых «естественных монополиях» может быть обеспечено государственной собственностью. Однако предприятия государственной собственности, как правило, не имеют высоких стимулов повышения эффективности. Государственный сектор «встроен» в рыночную экономику с другими целями: он способствует эффективному распределению ресурсов в целом в обществе.

Так, например, расходы на образование, здравоохранение во всех странах с развитой рыночной экономикой в значительной степени субсидируются государством. Высокий уровень образования и здоровья населения идут на пользу всему обществу, а не отдельной личности или отдельному бизнесу. Это значит, что с макроэкономической точки зрения выгодно поддерживать низкие цены на такого рода услуги, обеспечивая высокую доступность этих услуг большей части населения и способствуя, таким образом, повышению эффективности экономики в целом. Следовательно, существуют экономические основания передачи части сферы здравоохранения и образования в государственное управление и финансирование.

Принципиально вопрос о необходимости государственного сектора решен теоретически и практически. Однако его масштабы и роль в экономике различны в отдельных странах. Такие государства как США и Япония располагают небольшим государственным сектором сконцентрированном в ключевых отраслях и производствах. Посредством созданных ключевых систем правового государственного регулирования осуществляется гибкая стимулирующая поддержка эффективного использования частной собственности и предпринимательства в сочетании с эффективным механизмом ответственности за использование этой поддержки. Именно эта система и обеспечивает в этих государствах приоритет общенациональных интересов. В Швеции другая система: там консолидированный государственный сектор использует примерно треть совокупных ресурсов страны, государственные расходы достигают 62 процентов валового национального продукта [2].

Структура экономики в рассматриваемом плане не является неизменной. Практически во всех странах, в том числе и с развитой рыночной экономикой осуществляются процессы приватизации государственных предприятий, наиболее активно — в Англии, Франции. Причина этих динамичных процессов изменения структуры собственности — в необходимости повышения эффективности (Эффективность вообще есть отношение эффекта (результата) к затратам на ее получение (Новожилов В.В.)) деятельности приватизируемых предприятий и, следовательно, экономики страны в целом.

Возросшие масштабы накоплений в частном секторе, развитие рынка капитала, ассоциативных форм частной собственности (корпораций), демократизация собственности и укрепление среднего класса собственников позволяют достаточно органично включить приватизируемые государственные предприятия в рыночную систему.

Сами по себе собственность и свобода выбора-необходимые, но не достаточные условия для обеспечения эффективной работы предприятий. Примером тому служат монополии (государственные или частные-все равно), обеспечивающие высокие доходы, прибыль не путем повышения эффективности использования ресурсов, а путем роста цен, нанося ущерб потребителям их продукции, работ или услуг.

Поэтому государственное регулирование обязательным элементом включает антимонопольное законодательство, поддержку в экономике высокого уровня конкуренции.

В смешанной экономике роль государственного регулирования весьма велика. И осуществляется она по трем основным направлениям.

Во-первых, путем воздействия на предприятия: обеспечение правовой базы (установление законных «правил игры», регулирующих отношения между участниками бизнеса), поддержка конкуренции, в ряде случаев защита внутренних рынков, стимулирование новых форм бизнеса (малых предприятий, различных программ и др.), стимулирование инвестиций, поддержка развития отдельных видов производств, способных в будущем прогрессивно изменить структуру экономики, принести большие выгоды экономике в целом.

Во-вторых, государственное регулирование направлено на более равномерное распределение ресурсов общества между отдельными слоями населения, а также связано с перераспределением средств во времени (образование, здравоохранение, социальная защита населения в периоды безработицы, детства, старости и т.д.). Оно необходимо, с одной стороны, как фактор стабильности, а с другой- как способ поддержания необходимых резервов в экономике в целом, увеличивающих ее гибкость и возможность роста.

Наконец, важной функцией государства является стабилизация экономики, контроль за уровнем занятости и инфляции, порождаемых колебаниями экономической конъюнктуры.

Государственное регулирование предпринимательской деятельности осуществляется в основном косвенными методами, главным из них является налоговая система. Однако возможно и прямое влияние государства на экономику путем государственных инвестиций, дотаций, создания и функционирования предприятий государственного сектора.

Но тут встает справедливый вопрос: какая же должна быть степень государственного вмешательства, и какую роль играет государство и рынок в смешанной системе хозяйствования.

На этот вопрос ответ можно получить исходя из концепции двухсекторного строения смешанной экономики, исходя из признания «рыночно-нерыночной» двойственности современной организации общественного производства. Как известно экономика существует во имя полного удовлетворения всех потребностей всех членов общества. Как «спрос» всегда является частью «потребности», так и «рынок» всегда является частью «экономики». Рынок обеспечивает платежеспособную часть потребности («спросовую») ибо он не может быть убыточным, так как по определению он может быть только доходоприносящим.

Для удовлетворения неплатежеспособной части социально-значимых потребностей государство организует нерыночную («квазирыночную») сферу производства. Как видно из рис. 1 нерыночный сектор смешанной экономики существует за счет рыночного сектора и не может превышать размеров его «консолидированного излишка» (т.е. суммы «излишка потребителя» и «излишка производителя»).

Роль государства в смешанной системе хозяйствования

То есть должен существовать особый баланс: с одной стороны — между величиной расходов, необходимых для удовлетворения потребностей, обеспечиваемых исключительно рынком «так называемых «классических товаров»), и с другой стороны — между величиной расходов, необходимых для удовлетворения потребностей, обеспечиваемых исключительно государством (так называемых «общественных благ»). Представленная графическая модель смешанной экономики носит абстрактный характер, но дает понять ее суть.

Конкретная экономика конкретной страны имеет свои проблемы, но логика смешанной экономики едина, это:

насколько увеличивается рыночный сектор, настолько (в пределах определившейся потребности) уменьшится государственный сектор;

насколько эффективен финансовый потенциал рыночного сектора, настолько экономически «обеспечен» и государственный сектор;

процесс приватизации (в том числе и земли) будет в нашей стране идти до тех пор и до тех размеров, пока весь государственный сектор не перейдет на «содержание» рыночного [1].

В целом эффективность экономики определяется эффективностью деятельности предприятий (фирм, компаний), которые в условиях смешанной системы хозяйствования непосредственно подвергаются воздействию рыночных механизмов, а также государственному регулированию.

Список литературы

1. Мамедов О.Ю. От модели классического рынка к модели смешанной экономики. Ростов Н/Д, «Феникс», 1999.

2. Энклунд Клас. Эффективная экономика- шведская модель: Пер. со швед.- М.: Экономика, 1991.

3. Асаул Анатолий Николаевич, д.э.н., профессор кафедры экономики строительства Санкт-Петербургского государственного архитектурно строительного университета. Роль государства в смешанной системе хозяйствования

Реферат: Автоматизированные рабочие места и их оснащение информационными средствами

План

Введение 3

1. АРМ: характеристика основных элементов 5

2. Примеры автоматизированных рабочих мест 12

Заключение 17

Литература 18

Введение

Задача накопления, обработки и распространения (обмена) информации стояла перед человечеством на всех этапах его развития. В течение долгого времени основными инструментами для ее решения были мозг, язык и слух человека. Первое кардинальное изменение произошло с приходом письменности, а затем изобретением книгопечатания. Поскольку в эпоху книгопечатания основным носителем информации стала бумага, то технологию накопления и распространения информации естественно называть “бумажной информатикой”.

Положение в корне изменилось с появлением электронных вычислительных машин (ЭВМ). Первые ЭВМ использовались как большие автоматические арифмометры. Принципиально новый шаг был совершен, когда от применения ЭВМ для решения отдельных задач перешли к их использованию для комплексной автоматизации тех или иных законченных участков деятельности человека по переработке информации.

Одним из первых примеров подобного системного применения ЭВМ в мировой практике были так называемые административные системы обработки данных: автоматизация банковских операций, бухгалтерского учета, резервирования и оформления билетов и т.п. Решающее значение для эффективности систем подобного рода имеет то обстоятельство, что они опираются на автоматизированные информационные базы. При решении очередной задачи система нуждается во вводе только небольшой порции дополнительной информации, — остальное берется из информационной базы. Каждая порция вновь вводимой информации изменяет информационную базу системы. Эта база
(информационная, или база данных) находится, таким образом, в состоянии непрерывного обновления, отражая все изменения, происходящие в реальном объекте, с которым имеет дело система.

Хранение информации в памяти ЭВМ придает этой информации принципиально новое качество динамичности, т.е. способности к быстрой перестройке и непосредственному ее использованию в решаемых на ЭВМ задачах. Устройства автоматической печати, которыми снабжены современные ЭВМ, позволяют в случае необходимости быстро представить любую выборку из этой информации в форме представления на бумаге.

По мере своего дальнейшего развития административные системы обработки данных переросли в автоматизированные системы управления (АСУ) соответствующими объектами, в которых, как правило, не ограничиваются одной
ЭВМ, а в составе двух и более ЭВМ объединяют в вычислительный комплекс
(ВК).

Автоматизированная система управления (АСУ) – это человекомашинная система, в которой с помощью технических средств обеспечивается сбор, накопление, обработка информации, формулирование оптимальной стратегии управления определенными компонентами и выдача результатов человеку или группе людей, принимающих решение по управлению. Под оптимальной стратегией понимается стратегия, минимизирующая или максимизирующая некоторые характеристики объекта.

С целью обеспечения возможности взаимодействия человека с ЭВМ в интерактивном режиме появляется необходимость реализовать в рамках АСУ так называемое АРМ – автоматизированное рабочее место. АРМ представляет собой совокупность программно-аппаратных средств, обеспечивающих взаимодействие человека с ЭВМ, т.е. такие функции как:

1. возможность ввода информации в ЭВМ;

2. возможность вывода информации из ЭВМ на экран монитора, принтер или другие устройства вывода (в настоящее время этот перечень достаточно широк – графопостроители, и т.п.).

Так называемые интеллектуальные АРМ в свою очередь также содержат в своем составе ЭВМ, тем или иным способом подсоединенную к центральной ЭВМ
(ВК) АСУ. Устройства ввода также должны обеспечивать широкий спектр вводимой информации: текстовой, координатной, факсимильной и т.д. Поэтому
АРМ оснащаются при необходимости универсальной или специальной клавиатурой, устройствами ввода координатной информации (типа мыши), различного рода сканерами и т.д.

С целью повысить спектр форм представления информации, выводимой из
ЭВМ, АРМ оснастили цветными мониторами, средствами создания и управления звуковыми сигналами вплоть до возможности создания и воспроизведения речевых сигналов.

1. АРМ: характеристика основных элементов

Теперь рассмотрим более подробно состояние и перспективы развития АРМ на базе персональных ЭВМ, а затем затронем некоторые вопросы технического и программного обеспечения АРМ.

Развитие электроники привело к появлению нового класса вычислительных машин — персональных ЭВМ (ПЭВМ). Главное достоинство ПЭВМ — сравнительно низкая стоимость и в то же время высокая производительность. Так, например, если проанализировать характеристики больших ЭВМ начала 60-х годов, мини-ЭВМ начала 70-х годов и ПЭВМ 80-х гг., то окажется, что производительность примерно одинакова. Низкая стоимость, надежность, простота обслуживания и эксплуатации расширяет сферу применения ПЭВМ прежде всего за счет тех областей человеческой деятельности, в которых раньше вычислительная техника не использовалась из-за высокой стоимости, сложности обслуживания и взаимодействия.

К таким областям относится и так называемая учрежденческая деятельность, где применение ПЭВМ позволило реально повысить прoизводительность труда специалистов, связанных с обработкой информации. Этот аспект особенно актуален в связи с тем, что производительность управленческого труда до сих пор росла крайне низкими темпами. Так за последние 30 лет она повысилась в 2-3 раза, в то же время в промышленности — в 14-15 раз. В настоящее время для интенсификации умственного и управленческого труда специалистов различных профессий разрабатываются и получают широкое распространение АРМ которые функционируют на базе ПЭВМ.

Рассмотрим основные составляющие элементы АРМ работников экономических служб, управленческой деятельности и др., перспективы их развития и использования. На рис. 1 представлена общая схема ПЭВМ, составляющей техническую основу АРМ.

[pic]

Рис 1. Обобщенная схема ПЭВМ

1-микропроцессор, 2-основная память, 3-ВЗУ, 4-дисплей, 5-клавиатура, 6- печатающее устройство, 7-системная магистраль.

Основным устройством ПЭВМ является микропроцессор, который обеспечивает выполнение различных операций, содержащихся в программе. В настоящее время наибольшее распространение получили 32- разрядные микропроцессоры, но уже очевидно, что скоро на смену им придут 64-разрядные микропроцессоры. Разрядность означает длину рабочего слова в двоичном коде. Микропроцессоры также различаются по тактовой частоте, с которой они работают. Чем больше тактовая частота и разрядность, тем выше производительность процессора.

Выполнение нескольких десятков миллионов операций в секунду является обычным делом для ПЭВМ.

Производительность ПЭВМ зависит также и от количества памяти, с которой она работает. Память бывает основная и внешняя.

Основная память состоит из двух компонентов: постоянного запоминающего устройства (ROM или ПЗУ) и оперативного запоминающего устройства (RAM или ОЗУ). В ОЗУ хранится динамическая информация программы и обрабатываемые данные. При выключении питания содержимое ОЗУ теряется. ПЗУ, как правило, гораздо меньше ОЗУ, информация в нем хранится постоянно и ее изменение либо вообще невозможно, либо возможно только при помощи специальных устройств

(программаторов ПЗУ). Емкость памяти 64-разрядных ЭВМ как правило

512 Мб и более.

Внешние запоминающие устройства (ВЗУ) также бывают разных типов.
Ленточные накопители служат для хранения информации на магнитной ленте. В настоящее время могут хранить до нескольких сотен гигабайт (1Гб = 1024 Мб) информации. Несмотря на то, что эти устройства появились довольно давно они до сих пор широко распространены, главным образом из-за большого объема вмещаемых данных, и используются в основном для резервного копирования и длительного хранения информации. Дисковые накопители в настоящее время наиболее широко распространены. Их можно разделить на несколько групп: а) Накопители на гибких дисках (флоппи дисках). Несмотря на сравнительно низкую емкость дискет (от 1 до 3Мб) в настоящее время очень широко распространены главным образом из-за низкой стоимости. б) Накопители на жестких дисках (винчестеры).Распространены также широко, как и накопители на гибких дисках, но имеют гораздо большую скорость передачи данных, большую емкость и надежность хранения информации. Стоимость винчестеров постоянно падает, а скорость, надежность и емкость (жестким диском объемом 100-120 Гб сейчас уже никого не удивишь) возрастают. Все это делает их незаменимым атрибутом любой современной ПЭВМ. в) Все большее распространение в настоящее время получают накопители на лазерных дисках (CD-ROM). г) Существует также целый ряд других ВЗУ по разным причинам не получивших в настоящее время широкого распространения
(магнитооптические диски, диски Бернулли, WORM-диски и др.). Некоторые виды накопителей (перфоленты, перфокарты, магнитные барабаны и пр.) сильно устарели и в современных ПЭВМ вообще не используются. Дисплей — основное устройство для отображения информации. Характеризуются размером экрана, максимальным разрешением и пр. Чем больше размер экрана и чем больше разрешение, тем, соответственно больше информации можно на нем разместить. Клавиатура — основное устройство для ввода информации.

Существуют также устройства, облегчающие работу оператора, такие, как мышь, световое перо и пр. Также для ввода информации широко используются сканеры. Большое будущее за устройствами распознавания и синтеза речи, распознавания изображения.

Bсе устройства ПЭВМ взаимодействуют через системную магистраль.
Однако из ВЗУ информация сначала должна быть переписана в ОЗУ и лишь тогда она становиться доступной процессору.

Hапомним, что наиболее эффективной организационной формой использования ПЭВМ является создание на их базе АРМ конкретных специалистов

(экономистов, статистиков, бухгалтеров, руководителей), поскольку такая форма устраняет психологический барьер в отношениях между человеком и машиной.

Накопленный опыт подсказывает, что АРМ должен отвечать следующим требованиям:

. своевременное удовлетворение информационной и вычислительной потребности специалиста;

. минимальное время ответа на запросы пользователя;

. адаптация к уровню подготовки пользователя и его профессиональным запросам;

. простота освоения приемов работы на АРМ и легкость общения, надежность и простота обслуживания;

. терпимость по отношению к пользователю;

. возможность быстрого обучения пользователя;

. возможность работы в составе вычислительной сети.

Обобщенная схема АРМ

[pic]

Рис 2. Схема автоматизированного рабочего места

Общее программное обеспечение (ПО) обеспечивает функционирование вычислительной техники, разработку и подключение новых программ. Сюда входят операционные системы, системы программирования и обслуживающие программы.

Профессиональная ориентация АРМ определяется функциональной частью ПО (ФПО). Именно здесь закладывается ориентация на конкретного специалиста, обеспечивается решение задач определенных предметных областей.

При разработке ФПО очень большое внимание уделяется вопросам организации взаимодействия “человек-машина”. Пользователю интересно и увлекательно работать на ЭВМ только в том случае, когда он чувствует, что он занимается полезным, серьезным делом. В противном случае его ждут неприятные ощущения. Непрофессионал может почувствовать себя обойденным и даже в чем-то ущемленным только потому, что он не знает неких
“мистических” команд, набора символов, вследствие чего у него может возникнуть глубокая досада на все программное обеспечение или служителей культа ЭВМ.

Анализ диалоговых систем с точки зрения организации этого диалога показал, что их можно разделить (по принципу взаимодействия пользователя и машины) на:
1. системы с командным языком
2. “человек в мире объектов”
3. диалог в форме “меню”

Применение командного языка в прикладных системах это перенос идей построения интерпретаторов команд для мини- и микро ЭВМ. Основное его преимущество — простота построения и реализации, а недостаток — продолжение их достоинств: необходимость запоминания команд и их параметров, повторение ошибочного ввода, разграничение доступности команд на различных уровнях и пр. Таким образом в системах с командным языком пользователь должен изучать язык взаимодействия.

Внешне противоположный подход “человек в мире объектов” — отсутствуют команды и человек в процессе работы “движется” по своему объекту с помощью клавиш управления курсором, специальных указывающих устройств
(мышь, перо), функциональных комбинаций клавиш. Диалог в форме меню
“меню” представляет пользователю множества альтернативных действий, из которых он выбирает нужные. В настоящее время наиболее широкое распространение получил пользовательский интерфейс, сочетающий в себе свойства двух последних. В нем все рабочее пространство экрана делится на три части (объекта). Первая (обычно располагающаяся вверху) называется строкой или полосой меню. С ее помощью пользователь может задействовать различные меню, составляющие “скелет” программы, с их помощью производится доступ к другим объектам (в т.ч. управляющим). Вторая часть
(обычно располагается внизу или в небольших программах может вообще отсутствовать) называется строкой состояния. С ее помощью могут быстро вызываться наиболее часто используемые объекты или же отображаться какая-либо текущая информация. Третья часть называется рабочей поверхностью (поверхностью стола) — самая большая. На ней отображаются все те объекты, которые вызываются из меню или строки состояния. Такая форма организации диалога человека и машины наиболее удобна (по крайней мере на сегодняшний день ничего лучшего не придумано) и все современные программы в той или иной мере используют ее. В любом случае она должна соответствовать стандарту СUA (Common User
Access) фирмы IBM.

Рассмотрим теперь два подхода к разработке АРМ. Первый подход — функциональный представляет собой автоматизацию наиболее типичных функций.

Посмотрим, как адаптируется функциональное ПО (ФПО) к конкретным условиям применения. Отметим программные средства, которые являются базовыми при АРМ для различных профессий, связанных с обработкой деловой информации и принятием управленческих решений.

Первыми появились программные средства для автоматизации труда технического персонала, что обусловлено, вероятно, большой формализацией выполняемых ими функций. Наиболее типичным примером являются текстовые редакторы (процессоры). Они позволяют быстро вводить информацию, редактировать ее, сами осуществляют поиск ошибок, помогают подготовить текст к распечатке. Применение текстовых редакторов позволят значительно повысить производительность труда машинисток.

Специалистам часто приходится работать с большими объемами данных, с тем чтобы найти требуемые сведения для подготовки различных документов. Для облегчения такого рода работ были созданы системы управления базами данных (СУБД: DBASE, RBASE, ORACLE и др.). СУБД позволяют хранить большие объемы информации, и, что самое главное, быстро находить нужные данные. Так, например при работе с картотекой постоянно нужно перерывать большие архивы данных для поиска нужной информации, особенно если карточки отсортированы не по нужному признаку.
СУБД справится с этой задачей за считанные секунды.

Большое число специалистов связано также с обработкой различных таблиц, так как в большинстве случаев экономическая информация представляется в виде табличных документов. КЭТ (крупноформатные электронные таблицы) помогают создавать подобные документы. Они очень удобны, так как сами пересчитывают все итоговые и промежуточные данные при изменении исходных. Поэтому они широко используются, например при прогнозировании объемов сбыта и доходов.

Достаточно большой популярностью в учреждениях пользуются программные средства АРМ для контроля и координации деятельности организации, где вся управленческая деятельность описывается как совокупность процессов, каждый из которых имеет даты начала, конца и ответственных исполнителей. При этом деятельность каждого работника увязывается с остальными. таким образом создается план-график работ. Пакет может автоматически при наступлении срока формировать задания исполнителям, напоминать о сроке завершения работы и накапливать данные об исполнительской деятельности сотрудников.

Важную роль в учрежденческой деятельности играет оперативный обмен данными, который занимает до 95% времени руководителя и до 53% времени специалистов. В связи с этим получили распространение м программные средства типа “электронная почта”. Их использование позволяет осуществлять рассылку документов внутри учреждения, отправлять, получать и обрабатывать сообщения с различных рабочих мест и даже проводить совещания специалистов, находящихся на значительном расстоянии друг от друга. Проблема обмена данными тесно связана с организацией работы АPM в составе вычислительной сети.

В настоящее время наблюдается тенденция к созданию так называемых интегрированных пакетов, которые вмещают в себя возможности и текстовых редакторов, и таблиц, и графических редакторов. Наличие большого числа различных программ для выполнения в сущности одинаковых операций — создания и обработки данных обусловлено наличием трех различных основных видов информации: числовой, текстовой и графической. Для хранения информации чаще всего используются СУБД, которые позволяют соединять все эти типы данных в единое целое. Сейчас идет бурное развитие двух других видов информации: звуковой и видеоинформации. Для них уже созданы свои редакторы и не исключено что в скором времени эти виды информации станут неотъемлемой частью большинства баз данных.

Хотя современное ФПО отвечает почти всем требованиям, налагаемых на него работниками различных профессий, чего-то все равно всегда не хватает. Поэтому большим плюсом такого ПО является возможность его доработки и изменения. Что же касается разработки новых программных средств в АРМ, то она ведется по двум направлениям: создание нового
ПО для новых профессий и специализация ПО для существующих профессий. В настоящее время наблюдается тенденция перехода к созданию АРМ профессионального назначения. Оно выражается в следующем:
4. учет решаемых задач
5. взаимодействие с другими сотрудниками
6. учет профессиональных привычек и склонностей разработка не только ФПО, но и специальных технических средств (мышь, сеть, автоматический набор телефонных номеров и пр.)

Оснащение специалистов такими АРМ позволяет повысить производительность труда учрежденческих работников, сократить их численность и при этом повесить скорость обработки экономической информации и ее достоверность, что необходимо для эффективного планирования и управления.

2. Примеры автоматизированных рабочих мест

На сегодняшний день существует огромное количество АРМ. Для того, чтобы убедиться в этом достаточно войти в Интернет. В сети представлено много фирм-разработчиков АРМ и программного обеспечения к нему.

Приведу несколько примеров.

1. Институт экономики и управления Удмуртии предлагает:

. АРМ психолога

В программном комплексе школьному психологу предоставлены простые средства спецификации тестов, способов их предварительной обработки и расшифровок результатов. Спецификации представляются в текстовой форме.
Поставляемый с АРМ набор тестов может легко пополняться школьным психологом. Имеется возможность интеграции АРМ психолога с другими пакетами
(например, для статистической обработки) за счет технологии вторичного программирования, на которую разработчики имеют ноу-хау.

. АРМ инженера

2. Компания «Интеллектуальные системы безопасности» предлагает интеллектуальный охранный комплекс «Инспектор+». «Инспектор+» — современная система безопасности, высокотехнологичный программно-аппаратный комплекс, объединяющий в себе систему видеонаблюдения, охранно-пожарную сигнализацию, модуль управления контролем доступа и другое специализированное оборудование.

|Инспектор+ эффективно решает следующие задачи: |

|Видеонаблюдение. Интеллектуальная детекция движения, гибкая настройка |
|работы ТВ-камер, фильтрация естественных помех. |
|Видеозапись. Автоматическое сохранение любых видеоданных, расширенный |
|сервис по работе с изображением, мощный модуль архивации. |
|Аудиоконтроль. Полный контроль телефонных линий, запись переговоров, |
|поддержка АОН, синхронизация аудио и видео. |
|Контроль доступа на охраняемую территорию. |
|Управление охранно-пожарной сигнализацией. |
|Интеграция и управление любыми охранными устройствами: видеоподсистемой,|
|охранно-пожарной сигнализацией, системой контроля доступа, датчиками, |
|сенсорами и т.д. |
|Автоматическая регистрация нештатных ситуаций и мгновенное оповещение о |
|них пользователя. |
|Удаленный контроль и управление системой — по локальной сети, каналам |
|Internet и мобильной сотовой связи. |

Интегрированная распределённая система безопасности «Инспектор +» — комплексное решение для охраны объектов практически любой протяженности и отраслевой принадлежности. Применение уникальных технологий, разработанных специалистами компании, даёт возможность не только осуществлять контроль над охраняемой территорией с помощью подсистем, входящих в «Инспектор + «, но и проводить комплексный анализ ситуации, основываясь на данных от различных модулей. Это становится возможным, поскольку подсистемы представляют собой не отдельно работающие модули, а интегрированные части одной большой программы, имя которой «Инспектор + «.
[pic]

Каждый модуль, посредством своих специфических датчиков, поставляет программе поток данных о ситуации на охраняемом объекте. Программа же не только обрабатывает информацию от отдельных модулей, но и позволяет осуществить их совместную работу, когда взаимодействие подсистем происходит на основе заранее запрограммированных реакций охранного оборудования одной подсистемы на события с датчиками другой. Такое взаимодействие отдельных модулей становится возможным, поскольку программа «Инспектор + » использует объектно-ориентированный подход по отношению к подключаемому охранному оборудованию всех подсистем.
[pic]

Для построения системы охраны объекта применяются самые разные сенсорные и исполнительные охранные устройства: видеокамеры, микрофоны, считыватели карточек для контроля доступа, инфракрасные сенсоры, датчики разбиения стекла и пр. Все эти физические устройства могут принадлежать разным подсистемам «Инспектор + «, но для самой программы все они являются типовыми объектами с набором зарезервированных свойств.

Таким образом, в программе «Инспектор + » каждому физическому охранному устройству соответствует его виртуальный аналог. Исходя из вышеописанной концепции, вся работа ведётся с виртуальными объектами в виртуальной среде «Инспектор + «. Здесь эти объекты можно связывать практически любыми отношениями и условиями взаимодействия независимо от подсистем, к которым они принадлежат.

Связь виртуальных охранных объектов в программе «Инспектор + » осуществляется посредством специальных макросов или скриптов. С их помощью, к имеющимся модулям можно применить практически любую логику взаимодействия. Например, при срабатывании считывателя контроля доступа, включается на запись соответствующая камера видео наблюдения. Описанная концепция позволила не только организовать виртуальное взаимодействие тысяч самых разных компонентов систем безопасности, находящихся на больших расстояниях друг от друга, между собой, но и обеспечить управление любым физическим устройством, подключенным к системе с любого рабочего места системы.

3. НПО «Центр — ПРОТОН» предлагает автоматизированное рабочее место дежурного оператора пункта централизованной охраны.

Автоматизированное рабочее место (АРМ) оператора является функциональным расширением радиосистемы «Радиус» для обеспечения отображения полной карты состояния объектов, ведения базы данных объектов и статистики принятых сообщений.

В состав АРМ входит ПЭВМ (компьютер) типа IBM PC на базе процессора
Pentium и программное обеспечение ПО АРМ «Радиус».

4. Научно-производственное объединение «ТЕХНОКОНТ» предлагает современные программные средства для разработки и реализации автоматизированных рабочих мест технологического персонала в АСУТП — SCADA- пакеты — это сложные программные продукты, требующие, при всей декларированной разработчиком простоте, качественного инженерного сопровождения.

5. Группа компаний «Формоза» представляет автоматизированные рабочие места (АРМ) для системы среднего и высшего образования.

Представлены три автоматизированных рабочих места: для учителя, для библиотекаря и для школьного администратора. Каждое из предлагаемых АРМ — это полностью укомплектованное и готовое к работе учебное оборудование.
Внедрение АРМ — это один из шагов к решению такой актуальной задачи, как создание в образовательном учреждении единого информационного пространства.

. Учебное оборудование АРМ учителя включает в себя мультимедийный компьютер TEEN на базе процессора Intel(r) Рentium(r) 4 с предустановленным ПО (Windows 2000, Office XP AE RUS) и с полным набором функций, необходимых для полноценного процесса обучения. В комплект АРМ входит мультимедиа-проектор Hitachi CP-

X 275. Его использование позволяет учителю при необходимости переносить компьютерное и видеоизображение на большой экран.

Проектор прост в эксплуатации, для работы с ним не требуется никаких специальных знаний и навыков. Также преподаватель может воспользоваться системой «видеокамера — проектор — экран» например, при проведении химического или физического опыта. И экран (размер — 150х150 см, на штативе), и цифровая видеокамера

(D-LINK DSC-350), и даже стол для проектора включены в комплект оборудования.

Из других периферийных устройств, входящих в спецификацию учебного оборудования АРМ учителя, следует отметить лазерный принтер и планшетный сканер Microtek ScanMaker — как привычные и уже необходимые инструменты в любой сфере деятельности.

Программное обеспечение АРМ учителя было разработано для обеспечения подготовительной и обучающей деятельности преподавателя. Сюда входят планирование учителем своей деятельности, процесс подготовки к уроку (выбор необходимого теоретического материала, выбор задач и т.д.), проведение занятий и проверка знаний учеников (тесты, экзамены и т.д.). Использование
АРМ упрощает моделирование данных процессов и ведет к усовершенствованию системы обучения.

. Учебное оборудование АРМ библиотекаря включает в себя мультимедийный компьютер TEEN на базе процессора Intel(r)

Рentium(r) 4 с предустановленным ПО (Windows 2000, Office XP AE

RUS). Так как сегодня деятельность школьного библиотекаря предполагает работу с Интернет, в поставку АРМ входит внешний факс-модем 56K v.90. Планшетный сканер Microtek ScanMaker позволит библиотеке создать базу данных по некоторым дисциплинам, недостаточно обеспеченным учебной литературой, и может послужить основой для создания в библиотеке службы электронной доставки документов. И как уже неотъемлемое периферийное устройство в комплект оборудования включен лазерный принтер.

Программное обеспечение АРМ библиотекаря включает в себя комплекс программ, позволяющих автоматизировать все библиотечные процессы. Теперь школьная библиотека может взять на себя функции хранения и распространения не только печатной, но и электронной информации, полученной из Интернет или с электронных носителей (энциклопедии на оптических дисках, электронные учебники и т.д.). Система позволяет вести всю документацию «на современном уровне», поддерживать базу данных читателей, осуществляя в конце года их автоматический перевод из класса в класс, каталог художественной и учебной литературы, производить поиск нужной литературы по названию или ключевым словам, проводить списание устаревшей и испорченной литературы, готовить сводки и формы для бухгалтерии и администрации школы, справки для учителей- предметников о литературе, которую берут их ученики, и ряд других операций.

. Учебное оборудование АРМ школьного администратора включает в себя мультимедийный компьютер TEEN на базе процессора Intel(r)

Рentium(r) 4 с предустановленным ПО (Windows 2000, Office XP AE

RUS), а также все, что необходимо для школьного делопроизводства: факс на обычной бумаге, РС-факс, лазерный принтер, цифровой копировальный аппарат и цветной сканер.

Деятельность школьного администратора непосредственно связана со сбором, хранением, обработкой и передачей информации. Для большой школы объем информации огромен. Для того чтобы работу с информацией автоматизировать, и было разработано АРМ школьного администратора.
Расписание уроков, табель учета рабочего времени, отчет по итогам четвертей
(рейтинги учащихся и учителей, успеваемость и качество знаний), перемещения, подготовка информации исследовательского характера для диагностики развития школы — вся эта информация вводится, обрабатывается и передается с помощью компьютера. Далее весь обработанный
(проанализированный) материал широко используется на педагогических советах, советах при директоре по плану работы школы, общих и классных родительских собраниях, конференциях.

По представленным примерам видно, что на данный момент рынок АРМ процветает.

Заключение

В последние годы возникает концепция распределенных систем управления народным хозяйством, где предусматривается локальная обработка информации. Для реализации идеи распределенного управления необходимо создание для каждого уровня управления и каждой предметной области автоматизированных рабочих мест (АРМ) на базе профессиональных персональных ЭВМ.

Анализируя сущность АРМ, специалисты определяют их чаще всего как профессионально-ориентированные малые вычислительные системы, расположенные непосредственно на рабочих местах специалистов и предназначенные для автоматизации их работ.

Для каждого объекта управления нужно предусмотреть автоматизированные рабочие места, соответствующие их функциональному назначению. Однако принципы создания АРМ должны быть общими: системность, гибкость, устойчивость, эффективность.

Согласно принципу системности АРМ следует рассматривать как системы, структура которых определяется функциональным назначением.

Принцип гибкости означает приспособляемость системы к возможным перестройкам благодаря модульности построения всех подсистем и стандартизации их элементов.

Принцип устойчивости заключается в том, что система АРМ должна выполнять основные функции независимо от воздействия на нее внутренних и внешних возможных факторов. Это значит, что неполадки в отдельных ее частях должны быть легко устранимы, а работоспособность системы — быстро восстановима.

Эффективность АРМ следует рассматривать как интегральный показатель уровня реализации приведенных выше принципов, отнесенного к затратам по созданию и эксплуатации системы.

Функционирование АРМ может дать численный эффект только при условии правильного распределения функций и нагрузки между человеком и машинными средствами обработки информации, ядром которых является ЭВМ.
Лишь тогда АРМ станет средством повышения не только производительности труда и эффективности управления, но и социальной комфортности специалистов.

Литература

1. Автоматизированные информационные технологии в экономике: Учебник /

Под ред. проф. Г. А. Титоренко. М.: Компьютер, ЮНИТИ, 2003.

2. Автоматизированные рабочие места / http:// www.formoza.ru

3. «Инспектор+ : интеллектуальный охранный комплекс» / www.iss.ru

4. Информационные системы для руководителей / Под ред. Ф. И. Перегудова.

— М.: Финансы и статистика, 1989.

5. Кантарь И. Л. “Автоматизированные рабочие места управленческого аппарата”, 1990.

6. Мишенин А. И. Теория экономических информационных систем: Учебник. –

М.: Финансы и статистика, 1993.

7. Шураков В. В. “Автоматизированное рабочее место для статической обработки данных”, 1990.

8. Официальный сайт НПО «ТЕХНОКОНТ» / http://www.technocont.ru

9. Официальный сайт НПО «Центр-ПРОТОН» / http://www.center-proton.ru

10. Официальный сайт Удмуртского государственного университета / http://v3.udsu.ru/item-ipspub/meth-v

Дипломная работа: Формування етосфери в політичному житті суспільства

МІНІСТКРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВНЗ «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ФАКУЛЬТЕТ СУСПІЛЬНИХ НАУК

Кафедра політології

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

Формування етосфери в політичному житті суспільства

Ужгород – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТОСФЕРИ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

1.1 Етичні проблеми культурно-цивілізаційної кризи сучасності

1.2 Передумови виникнення наукової концепції етосфери

1.3 Етосфера як новий стратегічний шлях розвитку людства

РОЗДІЛ 2 МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

2.1 Політичне життя суспільства в контексті етичних проблем

2.2 Відповідальність, автентичність та глибинне спілкування як принципи взаємовідносин сучасних людей у суспільстві

2.3 Етика не насилля як принцип політичного життя суспільства в добу глобалізації

РОЗДІЛ 3 АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ФОРМУВАННЯ ЕТОСФЕРИ

3.1 Етика влади та опозиції

3.2 Журналістська етика та етика ЗМІ

3.3 Наукова етика

3.4 Перспективи формування етосфери в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Політика і мораль – вічні союзники і супротивники. Політика сприяє утворенню мережі соціальних зв’язків людини, групи, спільноти з державою. Мораль покликана здійснювати духовне єднання суспільства. Виникнувши як об’єктивно необхідні й споріднені регулятори суспільного життя, політика і мораль у процесі свого розвитку стали самостійними інститутами, почали діяти за власними законами.

Мораль значно давніша, ніж політика. Літопис моральних угод помітно багатший порівняно з історією політичних договорів. Політика і мораль значно різняться за своїм суб’єктом. Суб’єкт політики – великі соціальні спільноти і утворення – соціальна група, клас, партія, держава. Суб’єкт моралі – вселюдська спільнота, рід людський тобто загальнолюдська мораль. Соціальна або професійна мораль є модифікаціями загальнолюдської, окремий індивід – індивідуальна мораль. Політика заземлена у практичні проблеми, мораль спрямована у сферу духовних цінностей, які сягають глибин людської душі. Політика навіть у боротьбі за права і свободу спирається на необхідні закони, її вимоги в силу цього є обов’язковими. Моральна людина, навіть зустрівшись з безумовною необхідністю вчинити щось проти власної совісті, демонструє свободу людського духу, право вибору.

Якщо політика вимагає, то мораль переконує. Якщо політика здійснюється за допомогою спеціальних інститутів та організацій, то мораль існує як природна й необхідна атмосфера. Відсутність моральних чинників як у «верхів», так і в «низів» спричинює суспільну катастрофу. Політика може бути різною, мораль же або є, або її немає.

Істотно різняться політика й мораль і за оцінкою ефективності діяльності політика. Навіть одна поразка нерідко спричиняє завершення його політичної кар’єри. Інакше сприймається невдача моральною свідомістю. Страждання, скрута, навіть смерть мораліста не лише не дискредитують його, але, навпаки, надають додаткової сили його аргументації. Навіть тимчасово відступаючи, політика націлена на практичний результат. Моральна поведінка в основі своїй безкорислива. Питання про владу, її здобуття та збереження – головне для політика.

Отже, на перший погляд здається, що політика і мораль речі несумісні. Але все ж таки історія суспільного життя демонструє і безліч зразків чесної політики, єдності благородних моральних мотивів і відповідальної політичної діяльності. Для сучасного суспільства потреба в морально орієнтованій політиці є життєво необхідною. Політика не може бути простим засобом підпорядкування суспільства владі, вона покликана бути інструментом гуманізації суспільства. Утверджується розуміння політики як науки і діяльності з метою оптимізації соціальних процесів, забезпечення стабільного громадянського миру, демократизації держави, її соціального спрямування. Це передбачає потребу етичного виміру державної діяльності, моральної експертизи політичних програм, застосування моральних критеріїв для оцінки політики і політиків.

Необхідність моральних вимірів політики продиктована і обставинами глобального порядку. Екологічні катастрофи, гострі міжнаціональні конфлікти, масовий голод в багатьох країнах, війни й кровопролиття наприкінці XX ст. потребують нової глобальної політики, загальнолюдської етики, які ґрунтувалися б на визнанні прав людини на гідне життя. Згідно з Конвенцією про захист людських прав і гідності особистості (березень 1997 р.) «інтереси і благополуччя особистості повинні мати пріоритет стосовно вищих інтересів суспільства».

Переорієнтація політики на гуманістичні цілі вимагає зустрічних кроків політики і моралі. Сучасно мислячий політик має враховувати те, що політика може бути ефективною, якщо поєднуватиме в собі орієнтацію на суспільну корисність (політична доцільність) і на забезпечення вільного розвитку особистості (моральність, гуманізм). Політика повинна визначати межі свого втручання в суспільне життя, особливості взаємодії з такими неполітичними структурами, як громадянське суспільство, сім’я, приватне життя. Адже свобода вибору, невимушеність у діях – основні ознаки моральності людини.

Актуальність теми дослідження даної бакалаврської роботи визначається і тим, що політична палітра сучасного суспільства, в тому числі українського, демонструє різноманітні погляди на призначення і зміст політичної діяльності саме в етичному аспекті. Серед сучасних політиків немало відвертих прихильників Макіавеллі або носіїв екстремістських поглядів. Для демократично мислячого політика принциповим є визнання пріоритетів морального чинника, гуманістична орієнтованість, обов’язкове врахування моральних наслідків політичних рішень і дій.

На сучасному етапі розвитку суспільства ми спостерігаємо багато кризових явищ. Ціла низка різного роду проблем – політичних, соціально-економічних, демографічних, екологічних тощо – продовжують тривожити кожну людину. Але мало хто вбачає причини кризових явищ у дефіциті духовності й моральності. Між тим оцінка політики й політичного життя суспільства з точки зору моралі – справа не нова, достатньо пригадати хоча б Платона і Аристотеля, християнську традицію. Старий підхід до співвідношення політичного та етичного вже не може задовольнити нас, він не відповідає сучасним реаліям багатостороннього й динамічного світу. Тому ми звертаємося до принципово нової наукової концепції етосфери, яку спробуємо застосувати на прикладі політичного життя суспільства. Проблему формування етосфери в сучасному житті політичного суспільства практично не вивчено, та й сам процес такого формування здебільшого ще в майбутньому. І це тоді, коли формування етосфери як нового стратегічного шляху суспільного розвитку може забезпечити нам вихід із кризи.

Мета даної бакалаврської роботи – розкрити сутність концепції етосфери, та особливості, проблеми і можливості формування етосфери у політичному житті сучасного суспільства, проаналізувати ті аспекти політичного життя, які не співпадають з нормами моралі, а отже є несумісними з формуванням етосфери.

Об’єкт даного дослідження – політичне життя суспільства на початку ХХІ ст. в контексті кризових явищ сучасності.

Предмет дослідження – філософська концепція етосфери, співвідношення моралі й політики, моральні аспекти діяльності в політичній, науковій та інших сферах суспільного життя.

Для досягнення поставленої мети, ми поставили перед собою наступні задачі:

визначити теоретично-методологічні підходи до виникнення політичної етосфери;

висвітлити культурно-етичні проблеми сучасності;

обґрунтувати концепцію етосфери як новий стратегічний шлях розвитку людства;

розглянути етичні проблемі суспільства, пов’язані з політичним життям;

визначити принципи взаємовідносин сучасних людей у суспільстві в контексті формування політичної етосфери;

проаналізувати актуальні проблеми політичного життя суспільства з точки зору формування етосфери;

охарактеризувати етичні норми різних груп суспільства: влади, ЗМІ, наукову етику, тощо;

розглянути перспективи формування етосфери в Україні.

Методи дослідження. В процесі написання даної бакалаврської роботи використано сукупність загальнонаукових методів: метод аналізу наукових статей, метод аналізу, метод порівняння, а також соціологічний підхід – заснований на визнанні соціальної зумовленості політичних явищ, системний підхід, культурологічний підхід, в якому ми орієнтуємося на виявлення залежності політичних процесів від політичної культури.

Джерельною базою нашого дослідження виступають різні законодавчі та нормативні акти, такі як Конституція України – основний закон держави, де визначаються основні права людини, честь і гідність, недоторканність і безпека як головна цінність [2]; «Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини» [6], міжнародний документ, прийнятий Радою Європи 4 квітня 1997 року, в якому визначається головним принципом те, що інтереси і благополуччя особистості повинні мати пріоритет стосовно вищих інтересів суспільства; Закон України «Про друковані засоби масової інформації» [3], цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України; Закон України «Про телебачення і радіомовлення» [5], який регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова; Закон України «Про інформаційні агентства» [4], цей закон відповідно до Конституції України, інших законів України та міжнародно-правових документів закріплює правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва; Кодекс професійної етики українського журналіста [7], який визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов’язків з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню власних творчих можливостей; «Софійська декларація» [8], прийнята під егідою ЮНЕСКО на Європейському семінарі у вересні 1997 року зі зміцнення незалежних і плюралістичних засобів інформації та інші.

На жаль, слід зазначити, що наукових монографічних досліджень по даній темі на даний момент ще не немає. Тому теоретичною та методологічною базою нашого дослідження виступають ряд посібників з політології, з теорії держави і права, праці та статті з філософії.

Для вивчення передумов виникнення концепції про етосферу цінним для нас є збірка філософських праць В. І. Вернадського «Філософські думки натураліста» [19], зокрема, «Кілька слів о ноосфері» [18] та «Наукова думкаь як планетарне явище» [17], де він показує тісний зв’язок філософії і природознавства і розкриває практичне застосування філософського підходу до розуміння шляхів розвитку цивілізації і людства, розкриває сутність свого бачення концепції ноосфери.

Також нами використано критичне дослідження з професійної журналістської етики Д. Авраамова [9], дослідження з політичної комунікації К. Крос та Р. Гакета «Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: перспективи конкуренції» [33].

Для вивчення сутності політичних процесів у сучасному суспільстві нами використано такі посібники як «Аналіз політики: концепції, практика», Веймера Д.Л., Вайнінґа Е.Р. [16], у якому викладено теоретичні засади, методику і практику аналізу політики з урахуванням суспільних цінностей для експертів, консультантів з законотворчої діяльності ті інших; «Політична філософія» [41] підручник під редакцією Є.М. Суліми та колективу авторів, у якому на основі системного підходу з широким використанням структурно-логічних схем та ілюстративного матеріалу у підручнику висвітлено основні проблеми, що є об’єктом сучасної політичної науки, в контексті філософських та соціокультурних проблем; академічний курс «Політологія» [37] під редакцією Панова М. І. та колективу авторів, який визначає систему категорій і понять, предмет і методи, закономірності та функції політології. У книзі викладені основні проблеми науки про політику, політичну владу й державу, сучасні політичні відносини, режими, інститути та політико-правові процеси. Крім цього нами використано ряд посібників для студентів ВНЗ: з політології – П. Шляхтуна, М. Юрія, В. Пічи, Н. Хоми, І. Дробінки; з теорії держави і права – В. Котюка, з етики – П. Прибутька, Л. Дубчака та енциклопедичних видань – «Політологічний енциклопедичний словник» [40], «Юридична енциклопедія» [59].

Також матеріалом для нашого дослідження був матеріал наукових статей, присвячених проблемам політики, етики та формування етосфери. Зокрема це Беллестрем К.-Г «Влада та мораль» [13], в якій автор аналізує філософський зв’язок між поняттями політики і моралі, та обґрунтовує можливість сумісності цих понять. Правові засади депутатської етики розглянуті в статті Грушанської Н. «Інститут депутатської етики. Поняття та сутність» [24], що містять низку цінних суджень та ідей для нашого дослідження формування етики влади. Стаття Сімкіна Г. М. «Народження етосфери» [48], в якій автор на основі філософського вчення В. І. Вернадського про ноосферу та концепції «благоговіння перед життям» А. Швейцера аналізує народження феномену етосфери. Крім цих матеріалів нами було використано ряд статей з політичних питань таких авторів як П.П. Гайденко, Ю. Н. Давидова та інших.

Бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до вивчення етосфери в політичній науці» на основі філософських концепцій та аналізу сучасного стану політичних, культурних та соціологічних процесів у суспільстві ми розглядаємо передумови виникнення феномену етосфери. У другому розділі «Морально-етичні принципи політичного життя суспільства» ми визначаємо проблеми моралі у сучасному політичному суспільстві, принципи взаємовідносин сучасних людей у суспільстві. У третьому розділі «Актуальні проблеми політичного життя суспільства з точки зору формування етосфери» ми визначаємо головні принципи етики влади, журналістики, ЗМІ, наукової етики в контексті формування феномену етосфери.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕТОСФЕРИ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

1.1 Етичні проблеми культурно-цивілізаційної кризи сучасності

На початку ХХ століття європейська цивілізація зіткнулася з безліччю проблем, які вимагали осмислення: економічна нестабільність, розгубленість і відчай перед лицем суспільних катастроф, занепад традиційних цінностей тощо. На рубежі ХХ — ХХI століть, в умовах зростаючих взаємозв’язків між країнами та взаємозалежності їх в цілому у світі, всі ці суперечності набули глобального характеру. Крім того, за кількістю різного роду потрясінь, які випали на один інтервал – століття – минуле століття не може порівнятись із жодним іншим попереднього історичного розвитку. Саме сьогодні соціокультурна ситуація така, що людському суспільству загрожує антропологічна катастрофа планетарного масштабу. Ознакою наближення до цієї межі є глибинна антропологічна криза, що лише загострюється з плином часу. Поза всяким сумнівом, специфіка і новизна сучасного кризового стану соціуму як світової системи не може розглядатися поза контекстом глобалізації. Остання є основним домінуючим явищем, що відображає динаміку розвитку нинішньої епохи. Орієнтованість глобалізаційних процесів на досягнення якомога більшої взаємозалежності країн світу загострює проблему міжцивілізаційних суперечностей, сприяє нівеляції традицій національних держав і самобутніх локальних культур [27, с. 46].

Для нашого сьогодення вже звичними стали такі визначення сучасності, як «кінець історії», ера науково-технічної революції, постєвропейський час, атомна епоха. Кожна з цих характеристик беззастережно накладається на нинішній стан цивілізації, що переживає техногенний етап свого розвитку. Множинність визначень епохи виражає не лише особливий динамізм і драматизм цивілізаційних процесів, але і усвідомлення світовим співтовариством того, що наш світ перебуває на роздоріжжі – в ситуації кризи. Багато ознак цієї кризи за своєю суттю не є новими: глобалізація лише додала їм планетарного й гранично загостреного характеру [27, с. 51].

Історія людської думки засвідчує, що на цивілізаційні «виклики» завжди знаходилися певні «відповіді». Найвідомішими сучасними концепціями, що з’являються на виклик часу, є глобалістські проекти. Проте, головним предметом їх дослідження була, в основному, екологічна проблематика, а соціокультурна, як правило, розглядалася лише у внутрішньоцивілізаційному аспекті. Такий підхід не враховує специфіки геополітичних реалій сучасності, пов’язаних з глобалізаційними процесами. В цьому значенні, наприклад, концепція Хантінгтона є виходом на більш високий теоретичний рівень, оскільки вона описує міжцивілізаційні взаємодії. Проте, незважаючи на зазначене, й вона не дає повного, багатоаспектного розуміння суті кризи сучасної епохи, а передусім її джерела. Натомість теорія зіткнення цивілізацій пропонує правильний теоретичний орієнтир – обґрунтовує наявність суперечностей між різними країнами і регіонами, їх приналежністю до різних соціокультурних світів. Разом з тим, подібний підхід, втілений у глобалістських проектах, залишає відкритим питання про глибинні підвалини загальної кризи техногенної цивілізації [49, с. 127].

Нинішня техногенна цивілізація, що характеризується особливим суб’єкт-об’єктним типом світосприймання, яке бере початок з епохи Реформації, перебуває в нестійкому стані. Техногенна діяльність людства впродовж декількох століть якісно змінила як природне середовище, так і культуру та соціум. У сучасну епоху науково-технологічний розвиток значною мірою випереджає розвиток соціокультурних регуляторів, які перестали бути адекватними новим технічним можливостям людства. Соціум, наука і культура перебувають на різних еволюційних рівнях. Відбувається очевидне прискорення науково-технічного прогресу при одночасному «консервативному» існуванні людини. Порушився динамічний баланс між технологічним потенціалом суспільства і моральністю. Ця суперечність настільки загострилася, що перетворює проблему антропологічної кризи з філософсько-антропологічної на загальнокультурну, пов’язану не лише з осмисленням ознак і причин критичного стану сучасної цивілізації, але й пошуком універсальних стратегій цивілізаційного розвитку, при дотриманні яких з’явиться вірогідна можливість запобігання назріваючої антропологічної катастрофи [49, с. 135].

Сучасний світ знаходиться в ситуації, висловлюючись термінами синергетики, «стійкого нерівноважного стану». Щоб його змінити або хоча б підтримувати, долаючи негативні тенденції й запобігаючи таким чином антропологічній катастрофі, необхідно виробити відповідні компенсуючі стратегії діяльності та соціальних трансформацій. Попри те, що, починаючи з епохи Нового часу, наука стала важливим чинником культурно-історичної еволюції і соціального прогресу, вона так і не змогла виробити механізми, які сприяють регуляції врівноваженого цивілізаційного розвитку. Натомість вона часто вдосконалювала і нарощувала потенціал руйнівних технологій. Криза наукового розуму, що переживається нами, є зайвим доказом обмеженого застосування наукового знання до вирішення щонайгостріших соціокультурних проблем.

Якщо років десять тому про глобальну кризу говорили лише вчені, то сьогодні цей факт є очевидним. Криза охоплює всі аспекти життя людини, суспільства, природи і техносфери.

Паралельно з деградацією навколишнього середовища розвивається ще небезпечніший процес – процес інтелектуального і морального виродження людини, її обездуховлення. Серед причин її виникнення – відчуження від природи, землі, дому, родини, зростаюча урбанізація, надзвичайна метушливість людини, насильство з боку політичних, соціальних, комерційних організацій, інформаційний вибух. Альберт Швейцер визначив людину ХХ-го сторіччя як «явище явно патологічне», оскільки в ній «виразно ослаблена здатність мислити». Для сучасної технологічної цивілізації здатність мислити підмінюється її імітацією – здатністю механічно накопичувати відомості (думки, факти, правила, зразки) [27, с. 84].

У сучасному світі на психічні захворювання страждає майже половина мільярда людей, причому їх число зростає. З’являються нові психічні захворювання, наприклад, пов’язані зі СНІДом. За даними спеціальних вибіркових досліджень, виконаних в 60-ти країнах за 90 років XX століття, поширеність психічних захворювань зросла в 6 разів. В 40 разів зросла поширеність алкоголізму і в 29 разів – олігофренії.

Порівняно «невидима» деградація на духовному і психічному рівнях призводить до цілком реальної крові. За роки першої світової загинуло приблизно 20 мільйонів людей, що вдвічі більше, ніж за два попередні століття. Друга світова війна забрала 50 мільйонів життів. У більш ніж 150 війнах, які були розв’язані з того часу, загинуло 20 мільйонів і було поранено 60 мільйонів осіб.

Головна особливість сучасних конфліктів – жорстокість, яка досягла небачених раніше масштабів. Звіряча лютість людей стосовно одне одного – не винахід сучасної епохи, але ще ніколи вона не виявлялась з такою силою і таким розмахом. Повсюдно поширилися мародерства, захоплення заручників, масові зґвалтування, обстріл транспорту з медичною допомогою, застосування жінок і дітей як «гарматного м’яса» – коли виникає необхідність прорвати лінію фронту або подолати мінні поля.

На думку серйозних вчених, демографічні процеси, розігрівання атмосфери, накопичення у воді отрутохімікатів, ерозія ґрунтів, послаблення озонового шару, скорочення запасів продовольства, загибель багатьох видів тварин викличуть безкомпромісну боротьбу за перерозподіл залишків природних ресурсів, тож застосування у майбутньому ядерної зброї виглядає цілком вірогідним.

1.2 Передумови виникнення наукової концепції етосфери

Радикальні зміни, які супроводжують сучасну добу, дають підстави вважати її переломною в історії цивілізації. Нігілізм, перші ознаки якого були помітні в ХІХ столітті, згодом проявив себе на повну силу, ставши однією з головних причин жахливих катаклізмів, що мали місце в ХХ столітті. Вони засвідчили давню істину: людська діяльність, позбавлена у своїх орієнтаціях відповідної моральної основи, приречена на зло. Різноманітні наукові дисципліни антропологічного, соціологічного спрямування вільні, в силу традицій європейського раціоналізму, від аксіологічного компоненту, виявились безсилими вирішити проблему подолання деструктивних устремлінь homo sapiens. Поступово приходить усвідомлення, що тільки мораль може бути надійним нормативним регулятором та сенсожиттєвим орієнтиром людської поведінки. Поряд з цим етичний вакуум, породжений нігілізмом, намагалися заповнити ідеології комунізму та фашизму, різного роду псевдонаукові вчення, які проте тільки поглибили кризу.

Глобальні проблеми, через їхню пов’язаність з людською діяльністю, вимагають адекватної етичної відповіді. Даний фактор разом із кризою основ, етичним вакуумом зумовлює виключну актуальність етики, яка у структурі сучасного філософського знання займає провідні позиції [10, с. 43].

Поряд із цим відбуваються динамічні процеси в розвитку самої етичної теорії, її самовизначення як науки. Відсутність у межах традиційної етики бажаних відповідей на актуальні питання сучасності спонукає до творення нових етичних теорій або розширення та переосмислення змісту традиційних цінностей та чеснот.

Зрушення в етиці зумовлені також змінами у загальнонауковому світогляді. Положення синергетики, антропний принцип, які визначають обличчя сучасної науки, позначаються на етичній теорії, розширюючи її розуміння буття, особливо в тих галузях, що пов’язані з природничо-науковим знанням (екологічна етика, біоетика).

Вітчизняна етична думка останнім часом усе частіше звертається у своїх побудовах до концепції ноосфери (від гр. «ноос» – розум), опрацьованої видатним українським науковцем В.Вернадським. Творча спадщина вченого викликає нову хвилю зацікавлення в наукової спільноти: він, як і більшість геніальних мислителів, висловив ідеї, які випередили свій час. Говорячи про передумови зародження етосфери, необхідно розібратися в поняттях біосфери, техносфери, ноосфери.

Наприкінці II світової війни В. Вернадським було сформульовано уявлення про ноосферу. Центральною ідеєю творчості вченого була єдність біосфери та людства. Розробивши цілісне вчення про біосферу, він пішов далі, розвиваючи ідею еволюції біосфери в ноосферу [17, с. 204-205]. Під біосферою (термін введено Е. Зюссом у 1875 р.) розуміють область активного життя, що охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу, верхню частину літосфери. Особливістю біосфери є взаємодія живих організмів між собою; їхня сукупна діяльність проявляється як геохімічний чинник планетарного масштабу [18, с. 105].

Еволюція біосфери в ноосферу, за В. Вернадським, відбувається завдяки змінам біосфери під тиском наукової думки людства [17, с. 213-215]. «Наразі ми переживаємо, – писав вчений, – нову геологічну еволюційну зміну біосфери. Ми входимо в ноосферу. Ми входимо в неї – у новий стихійний геологічний процес – у грізний час, в епоху руйнівної світової війни. Але важливим для нас є той факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон зі стихійним геологічним процесом, із законами природи, відповідають ноосфері. Тому можна дивитися в наше майбутнє впевнено» [19, с. 95]. Автор свідомо звертає увагу на активізацію геологічних процесів. На його думку, головною геологічною силою поступово стає людина – Homo Sapiens – та її розум, наукова думка соціального людства. «Під впливом наукової думки та людської праці біосфера переходить у повий стан – ноосферу» [18, с. 106]. Визначаючи ноосферу як вищу стадію розвитку біосфери Землі, в умовах якої людська думка перетворюється на геологічну планетарну силу, В. Вернадський вкладав у це поняття високий гуманітарний смисл, смисл за своєю сутністю етичний. Це було передчуття нової епохи співіснування саме в етичному аспекті.

На сьогодні вченим відомо, що система біосфери надзвичайно стійка. Наукове мислення людини лише підходить до біосферних феноменів, до зміни її форм тощо, але вже зараз можна зробити припущення, що в якості натяків на глобальні нестаціонарні стани біосфери необхідно визнати зміни великих геологічних епох. На думку Г. Сімкіна, якщо людству вдасться уникнути глобальної ядерної катастрофи, яка загрожує розколом земної кулі, то глобального знищення біосфери очікувати не слід, оскільки дуже складними та стійкими є її функціональні біогеохімічні блоки, багаторазово дубльовані. Інша справа – локальні катастрофи, які загрожують насамперед індустріально розвинутим країнам [48, с. 96]. Ці катастрофи можливі передусім тому, що так звана біла раса історично склалася як особлива форма людини, адаптована до засвоєння найбільш екологічно екстремальних зон Землі та масштабного техногенного будівництва. В цьому сенсі генетично, морфологічно та екологічно вона протиставляється іншим, південнішим за своїм походженням расам, її специфічність виявляється і в особливостях прихованих метапрограм та культури. Важливим чинником в усвідомленні цієї специфіки стала екологічна оцінка феномену техногенної діяльності людини як особливого «природного» механізму ізоморфної природної еволюції органічного та неорганічного світу Землі.

Людина, біологічна істота за своїм походженням, одночасно перетворюється на носія особливої, соціальної форми існування. Це принципово нова якість, нова фундаментальна сутність людини, що перетворює її на «над біологічну» істоту, виводить з-під жорсткого контролю природи. Наділена вільною свідомістю, людина приступає до побудови принципово нових моделей і метапрограм штучного, техногенного світу, який прийнято називати техносферою або індустріальною оболонкою Землі [48, с. 96].

Колись інтенсивна техногенна діяльність була засобом екологічної та соціальної оптимізації суворих умов життя. Штучне техногенне середовище в системі вищих метапрограм природи й людини було особливим чинником збільшення тривалості історичного (в геологічному розумінні) існування так званої білої раси (порівняно з іншими, зокрема тропічними расами); з іншого боку, воно сприяло виснаженню природних ресурсів життя, природних екосистем північних регіонів. «З екологічної точки зору, – вважає Г. Сімкін, – техногенну діяльність людини взагалі можна розглядати як своєрідний «план» діяльності самої природи, що актуалізується через людину і покликаний в силу соціальної (вільної, необмеженої) сутності людини подовжити геологічну тривалість життя усього людства, а разом з ним всієї біосфери й ноосфери Землі» [48, с. 97].

Отже, біла людина, ставши піонером широкомасштабного індустріального будівництва, виразником ідеї глобального техногенного прогресу, створила техногенні перспективи цивілізації, які у другій половині минулого століття були взяті на озброєння майже всіма народами світу. Але ж сучасна екологічна ситуація свідчить про те, що шлях глобального індустріального розвитку поступово перетворився на шлях повільної смерті людства, шлях небезпеки хімічного ураження природи й людства, яке покличе за собою його генетичне виродження. Головну роль у цьому процесі відіграють хімічні й радіоактивні речовини.

Суперіндустріальна стадія сучасного розвитку техногенної цивілізації породила екологічну кризу практично усього середовища життя білої людини, загрожує розпаду природних і штучних екосистем, земному існуванню багатьох видів рослин, тварин, інших організмів, появою нових хвороб (СНІД), зникненням багатьох типів асоціацій, популяцій рослин і тварин, нарешті, духовним виродженням самої людини як представника суперіндустріальної цивілізації. Таким чином, назріла необхідність критично оцінити індустріальний феномен зі всіма його смертельними небезпеками, реальними психологічними трагедіями для людини та всієї природи, зробити екологічно правильні висновки при виборі стратегічних шляхів розвитку. Подальша напружена ескалація ідей суперіндустріального суспільства, що виснажує інтелектуальні ресурси людства та фізичні ресурси планети, викликає все більше критики; в той же час сучасна людина виявилася багато в чому непідготовленою до пошуків інших, «не індустріальних», «некосмічних» тощо стратегічних планів [48, с. 98]. Між тим, такі пошуки потрібні. Як відомо, сучасні західні суспільства називають постіндустріальними; це свідчить про те, що трагедію суперіндустріальної фази цілком усвідомлено, рішення про необхідність стримування індустріального розвитку прийняте де-факто. Йдеться про нові «натуральні» технології, сільськогосподарські технології, перевід індустріальних технологій на другий план, розвиток їх «по мінімуму». Але глобальна екологічна криза ще не призвела до стратегічних поворотів цивілізації, яка по суті залишається індустріальною.

Ще десятиліття тому вважалося, що феномен ноосфери В. Вернадського стане рятівним в вирішенні глобальних кризових явищ. Вчені підносили наукову думку як планетарне явище, вважаючи її (за В. Вернадським) за наймогутнішу та найефективнішу геологічну силу планети, вірили в єдиний порив узагальненого інтелекту людства, у глобальні розробки нових екологічно безпечних технологій. Але, як ми бачимо, нові виснажливі індустріальні програми продовжують розгортатися, часто поспішно, стихійно, легковажно. У зв’язку з падінням духовності виникла нова загроза — розбудова бездушної раціоналістичної ноосфери технократичного типу, позбавленої моральних начал, любові, милосердя, співчуття. А між тим В. Вернадський пов’язував становлення ноосфери з високими проявами думки культурної, етично загостреної, за якої унеможливлювалася б ситуація екологічної та генетичної катастроф [48, с. 100].

У 1915 р. німецький та французький мислитель, протестантський геолог і місіонер, лікар і музикант, лауреат Нобелевської премії світу (1952 р.) А. Швейцер (Schweitzer) (1875-1965 pp.) у своїй праці «Культура і етика» висунув принцип так званої «глибокої пошани до життя» [57, с. 81] як шлях морального оновлення людства. Можливість подолання моральної та духовної кризи вчений вбачав у розробці нових проблем культури епохи технократичної влади. На його глибоке переконання, в духовній та моральній сфері вже на початку на XX ст. відчувалася криза, мав місце занепад культури. На думку А. Швейцера, існує тісний зв’язок між культурою та світоглядом, і катастрофу культури може викликати тільки катастрофа світогляду. Культура – це духовний і матеріальний прогрес, який відбувається тільки у супроводі морального розвитку людини й людства в цілому. Головне завдання культури — моральне вдосконалення індивіда і суспільства в цілому [57, с. 112].

На жаль, покоління XX ст. повірили в закономірний технологічний прогрес і вирішили, що він не потребує моральних ідеалів [48, 100-101]. Криза культури з точки зору А. Швейцера пов’язана із втратою ідеалістичного світогляду, тому єдиним шляхом її подолання є повернення до цього світогляду. Світогляд людства у XX ст. не тільки відійшов від духовності, він відійшов від позицій раціональної думки на позиції емоційно збіднілої, висушеної душі; думка стала жорстко раціоналістичною, формалізовано-технократичною. Нова технократична наука, покликана задовольняти інтереси індустрії, що швидко розвивалася, знецінила духовні сили людини, сповнила її тривожними очікуваннями катастроф, привнесла розгубленість, за якими послідувало падіння моральних норм. Людина та її одвічна культура задихнулися у какофонії нової масової «культури», значною мірою втративши моральні та духовні орієнтири. «Це можна пояснити тільки тим, – писав А. Швейцер, – що світогляд цей не мав справжнього коріння у теоретичній думці. Ідеї, що його породили, були благородні, емоційні, але не глибокі. Вони не стільки доводили факт зв’язку етичного начала з началом життєстверджуючим, скільки інтуїтивно відчували його. Тому, підтримуючи життєстверджуюче й моральне начало, теоретична думка не досліджувала по-справжньому ані того, ані іншого, ані внутрішніх зв’язків між ними» [57, с. 141].

А. Швейцер постійно шукав відповідь на кардинальне питання про етичну сутність людини, питання, пов’язане з проблемами насильства людини над людиною, людини над твариною.

Таким чином, вчення В. Вернадського та А. Швейцера створили передумови для виникнення поняття етосфери.

1.3 Етосфера як новий стратегічний шлях розвитку людства

Перш ніж переходити до розгляду поняття етосфери, коротко розглянемо більш звичні споріднені поняття етосу, етнології, етики. Етос (гр. ethos) – термін античної філософії, що позначає внутрішній стійкий моральний характер (в цьому етос протиставляється пафосу як нестійкому душевному переживанню) будь-якої особи чи явища. Етологія (термін було введено в біологію І. Жоффруа Сент-Ілером у 1859 р.) у традиційному розумінні – біологічна наука, що вивчає поведінку тварин у природних умовах, аналізує її генетично обумовлені компоненти, проблеми її еволюції. Нарешті, сучасна етика (гр. ethika) як філософська дисципліна вивчає мораль. Фундаментальне значення моралі для суспільного життя відзначали багато мислителів усіх часів: від стародавніх мудреців та біблейських пророків до теоретиків революційних потрясінь XX ст. Наприклад, російський ідеолог анархізму П. Кропоткін стверджував: «Без певного морального зв’язку між людьми, без якихось моральних зобов’язань, добровільно на себе взятих і таких, які поступово стали звичкою, жодне суспільство неможливе» [44, с. 34].

Із змістовного боку мораль є поєднанням певної системи цінностей та системи нормативів поведінки, покликаних забезпечити реалізацію, досягнення цих цінностей. Іншими словами, мораль відповідає на питання: як діяти, вести себе, щоб досягти любові, пошани, співчуття і т. п. Субстанційною основою моралі є особиста свобода людини, яка дає змогу індивідові виявляти приватну ініціативу, робити вибір у вчинках, враховуючи інтереси інших членів суспільства, їхню можливу протидію чи підтримку [44, с. 49].

У певних філософських колах наприкінці XX ст. склалася ідея про те, що принцип «глибокої пошани до життя» А. Швейцера, відкритий в надрах етики та культури, з природно-історичної точки зору є принципом природним, універсальним, екологічно ідеальним, і тільки при його дотриманні можливий розвиток нових екологічно безпечних технологій, а в майбутньому створення екологічно оптимальної техносфери [48, 102]. Якщо так, то кожний крок людини має відповідати цьому принципові, незалежно від того, стосується він будівництва інженерної споруди або прийняття політичного рішення. Таким чином, цей універсальний принцип стосується сфери соціальних, національних, політичних взаємовідносин індивідів, груп, держав.

Зокрема, об’єднання проблем становлення та еволюції ноосфери В. Вернадського за сучасної суперіндустріальної доби з головними етичними й культурними концепціями, розробленими А. Швейцером, призвело до наукового обґрунтування нової загальнопланетної концепції етосфери, феномен якої розуміється як вища стадія розвитку біосфери Землі. «Етосфера, – визначає Г. Сімкін, – це така, більш висока, ніж ноосфера, стадія розвитку біосфери Землі, на якій етичні принципи, передусім найголовніший з них – принцип «глибокої пошани до життя» – перетворюється на основний регулятор усіх сутнісно важливих відносин між людьми, з одного боку, і між людьми (та всім людством) з живою природою та всіма організмами біосфери, з іншого» [48, 103]. З огляду на це мається на увазі, що етика, як найголовніша категорія етосфери, зароджуючись як соціальний феномен, на вищих стадіях свого розвитку перетворюється на феномен природний. Якщо так, то в умовах етосфери саме етика з її головним принципом «глибокої пошани до життя» стає абсолютним та універсальним регулятором будь-якої діяльності (в тому числі, політичної) людини й людства в цілому. З відкриттям феномену етосфери докорінно змінюється не тільки світогляд людини, її відносини з навколишнім світом, але й рішуче перебудовуються основи культури, мистецтва, соціальної й політичної діяльності людства.

Обговорення концепції етосфери серйозно розпочалося на початку нового тисячоліття, коли над світом вже не тяжіла загроза світової війни. Це певною мірою симптоматично, адже концепція ноосфери зародилася наприкінці II світової війни, а принцип «глибокої пошани до життя» було відкрито на початку І світової війни. Поняття етосфери зародилося в добу завершення великого протистояння світових політичних систем, на порозі становлення миру, справжньої свободи й демократії. Хотілося б вірити, що феномен етосфери історично незворотний, що він дійсно історично й природно обумовлений, що це не чергова штучна ідея людського інтелекту.

Як ми з’ясували, за умов етосфери етичні принципи мають стати головними регуляторами суспільного, в т. ч. й політичного життя. Перехід до етосфери повинен бути зроблений за умов науково-технічного прогресу, поширення раціоналістичного світогляду, екологічної кризи. З іншого боку, етичні особливості початку XXI ст. визначаються тим, що основними моральними цінностями людини стало розвинене почуття власної гідності, особистої незалежності, відповідальності за власні дії, що орієнтує її у суспільних відносинах на захист демократичних цінностей. Англійський історик і соціолог А. Тойнбі (Toynbee) (1889-1975 pp.) зазначив: «Нині вперше ми знаємо, що наше майбутнє залежить від того, що ми самі робимо… Результати подальшого розвитку науки залежатимуть від того, наскільки використання її здійснюватиметься з добрими або злими цілями, в етичному сенсі слів «добрий» і «злий». Зло, породжене наукою, не може зцілитися самою наукою» [49, с. 130].

Для формування етосфери необхідно, щоб найголовніші етичні категорії вийшли на перший план. Такими фундаментальними категоріями є добро (ціннісні уявлення про світ, які відбивають позитивні трактування чогось щодо певного стандарту) і благо (позитивна здійсненність для людини буття). Добру протиставляється зло – суть негативного явища (процесу), а благу – антиблаго (фізичне, соціальне чи інше зло, що не залежить від людини). Моральне зло є наслідком свідомого волевиявлення суб’єкта дії. Український дослідник А. Скрипник визначив дві головні «протоформи» зла – ворожість (народжується з активного самоствердження за рахунок інших, реалізується у гніві, ненависті, розрахунку, жорстокості) і розпущеність (народжується з небажання чинити опір тискові, опановувати власні схильності, реалізується в легкодумстві) [23, с. 138]. Важливою категорією є обов’язок, ця категорія дозволяє визначати етику як науку про належне (а мораль – як сферу належного). Якщо звернутися до принципу «глибокої пошани до життя» А. Швейцера, основним обов’язком слід визнати не робити іншому того, чого людина не бажає, щоб зробили їй. Найбільш вдалим обґрунтуванням морального обов’язку стала концепція категоричного імперативу І. Канта, згідно з якою категоричний імператив (на відміну від гіпотетичного) зобов’язує людину робити щось безвідносно до якоїсь мети. На відміну від поняття обов’язку, що характеризує наявність у суб’єкта уявлення про морально належне, поняття відповідальності характеризує його з позицій виконання (чи невиконання) обов’язку.

Особливу увагу звертаємо на необхідність змінити в ході формування етосфери уявлень про сенс життя. Якщо ми кажемо про «глибоку пошану до життя», необхідно усвідомити, що життя людини – це найвищий її дар, який неприпустимо «розтринькати» задарма, не зробивши усього можливого для збільшення на Землі добра і блага. Категорія справедливості ідеальний устрій суспільства (коли кожен із суспільних станів сумлінно виконують свої обов’язки, не втручаючись у справи інших), в тому числі й політичний [57, 153-154]. Питання справедливості ми торкнемося при розгляді етики влади.

Таким чином, духовність в концепції етосфери постає найвищим проявом життя. Відповідно, матеріальна та духовна сторони буття можуть бути адекватно осмислені лише у їх взаємозв’язку. Виходячи з цього, очевидною є необхідність врахування у сучасних дослідженнях формування етосфери даних політичних та соціологічних дисциплін, адже ті сфери, в яких вони здійснюються не можуть бути належним чином освоєні без відповідних даних, що даються природничими науками.

Феномен етосфери звертає увагу на високі техногенні досягнення людства, але, проголошуючи етичні принципи головним регулятором життя планети, він одночасно накладає табу на тупикові шляхи розвитку цивілізації. За доби етосфери, яка, звичайно, ще в майбутньому, має змінитися світогляд, світосприйняття людини, сам тип її мислення, тип її творчої та виробничої діяльності, можливо, моральні та естетичні норми. Людина повинна стати етично розумною. Відповідно, має бути переглянуто питання про співвідношення політики й моралі, про етичну відповідальність політиків перед суспільством і людством, про докорінну зміну політичного життя сучасного суспільства.

РОЗДІЛ 2

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

2.1 Політичне життя суспільства в контексті етичних проблем

Проблема співвідношення політики і моралі є однією з найскладніших в історії суспільно-політичної думки. Суть полягає у визначенні сумісності цих форм соціальної практики. Дійсно, залежно від конкретно-історичних умов ступінь збігу норм моралі і політичних принципів може бути різним. Мораль і політика є формами соціального життя, сама природа яких не завжди передбачає їх збіг. Якщо мораль орієнтована на гармонізацію суспільних інтересів, то політика скерована на підпорядкування однієї волі іншій із застосуванням насильства.

Співвідношення інтересів влади і суспільної більшості спричиняє узгодженість політики й моралі, і навпаки. В історії народів та досвіді вивчення етичних норм багатьох етносів існують численні приклади «витіснення» гуманності й милосердя, жорстокого ставлення до економічно недосконалих форм життя, слабких і некорисних» для суспільного виживання людей, що в загальному розумінні є глибоко аморальним, але об’єктивно диктувалося історичним ходом цивілізації [13, с. 34].

Проблемами оптимальної взаємодії політики і моралі на різних етапах розвитку суспільно-політичного життя займалися філософи та історики, соціологи й політологи. З огляду на необхідність досягнення гармонійної взаємодії між політикою і мораллю важливе значення має з’ясування причин, що зумовили розрив між ними, аналіз форм взаємодії практично-політичної діяльності людей із загальнолюдською мораллю, єдність яких забезпечує гуманістичне регулювання співвідношення цілей та засобів у політиці.

Політика і мораль взаємодіють як форми суспільної свідомості й практики. Етичні поняття – добро, справедливість, чесність, порядність – не лише характеризують політичну діяльність влади, держави, партії чи політика, вони або підтримують, морально санкціонують і стимулюють цю діяльність, або засуджують, блокують [41, с. 283].

Друга половина XX століття позначилася появою цілої низки праць відомих західних теоретиків політики, в яких були запропоновані нові підходи до розв’язання питання щодо можливості поєднання політики з моральними вимогами. За оцінкою Н. Мотрошилової, правомірно говорити про появу «нової традиції», уособленною Дж. Роулзом, Р. Дворкіним, Б. Акерманом, П. Лоренцом, К.-О. Апелем, Ю. Габермасом, у концепціях яких «в центрі уваги опинилися можливості включення раціональних та моральних вимірів у практично-політичні питання і де ці можливості були розцінені доволі оптимістично» [41, с. 290].

Яскрава політична палітра сучасного суспільства, в тому числі українського, демонструє різноманітні погляди на призначення і зміст політичної діяльності саме в етичному аспекті.

Для демократично мислячого і відповідно діючого політика принциповим та відправним є визнання пріоритетів морального фактору, гуманістична орієнтованість його політичної діяльності, обов’язкове врахування моральних наслідків політичних рішень. Значимість, пріоритетність, ієрархічна підпорядкованість цих нормативних вимог визначається конкретним контекстом політичних подій, особливостями ситуації, в якій діє політик, тим статусом, яким він наділений. Політик у владі і політик в опозиції, політик-переможець та переможений політик, професійний політик та людина, яку випадково занесло на фарватер політичного життя – це діячі, які по-різному використовують можливості політичної моралі. «Велика» політична етика тому містить цілий набір конкретних рекомендацій щодо поведінки політика за різних обставин: «етика боротьби», «етика успіху», «етика поразки», «етика очікування», «етика опозиції», «етика компромісу» тощо [45, с. 81].

Істотною рисою сучасної етико-політичної культури політика є відмова від монологічного стилю спілкування на користь діалогічного та полілогічного (політичний та моральний плюралізм). Політична етика вимагає розглядати всіх суб’єктів суспільно-політичного життя, в тому числі нових, незвичних, як рівноправних, визнає правочинність їхніх систем моральних цінностей. І при цьому – враховувати істотну розбіжність інтересів різних соціальних груп, неминучість, в силу цього, їхньої певної конфронтації. Саме тому є вкрай актуальним завданням, щоб політичні лідери, суспільство в цілому оволоділи культурою діалогічного спілкування. Така культура, її внутрішній етос, притаманні їй «правила гри», такі, як визнання цінності не лише «свого», але й «чужого», відмова від претензії на монопольне володіння істиною, розуміння того, що з першого заходу, як правило, не домовитися, найефективніше забезпечують досягнення «згоди незгодних», встановлення і збереження суспільного миру і злагоди [45, с. 93].

Характерною особливістю політичної етики є її орієнтація на своєчасне виявлення конфліктних ситуацій, з’ясування політичних і моральних мотивів дії конфронтуючих сторін, їхнього бажання, здатності, готовності до укладання угоди, керуючись правилом: з будь-якого конфлікту виходити гідно.

Політична етика не розв’язує проблему суспільного і морального зла як таку. Політик не може ігнорувати ту обставину, що вчинки на користь одного, як правило, пов’язані з певними втратами іншого. «Політик діє морально, якщо добро від його вчинків перебільшує зло. А взагалі не творити зла він просто не може, доводиться жертвувати одними частинами добра заради інших», – зауважує теоретик політики О. Денисов. Ця далеко не безсумнівна думка містить в собі раціональне зерно. Політична діяльність, якщо вона керується моральними критеріями, має враховувати і ті негативні моменти, які супроводжують політичне рішення. Якщо ця діяльність не в змозі розв’язати проблему зла, як таку, то вона принаймні зобов’язана передбачати небажані наслідки, мінімізувати «соціальне зло», компенсувати людям втрати від нього [37, с. 374].

Слід зауважити і те, що останнім часом серед аргументів на користь моральної мотивації політики значне місце належить релігійним вченням. Одне слово, у філософській та політичній антропології дедалі чіткіше вимальовується і все більшої гостроти набуває морально-етична проблематика політики.

2.2 Відповідальність, автентичність та глибинне спілкування як принципи взаємовідносин сучасних людей у суспільстві

Поняття відповідальності застосовується у юриспруденції, філософії та суспільних науках. У найзагальнішому плані – як воно наводиться у тлумачних словниках – це поняття має два значення. По-перше, це так звана «ретроспективна» відповідальність суб’єкта за скоєні раніше вчинки, а по-друге, так звана «перспективна» відповідальність – почуття обов’язку у суб’єкта щодо певних дій, певного стандарту поведінки у теперішньому та майбутньому. Інакше кажучи, можна розрізняти об’єктивну відповідальність – оцінку суспільством дій індивіда та реакцію на них і суб’єктивну відповідальність – внутрішні відчуття особи щодо свого обов’язку і оцінки його виконання. Суб’єктивна відповідальність може мати як перспективний, так і ретроспективний характер. Об’єктивна відповідальність уявляється лише в ретроспективі [22, с. 4].

У філософії, зокрема в етиці, ретроспективне значення може набувати сенсу усвідомлення вини, наприклад у творі К. Ясперса «Питання про вину», або ж необхідність піклуватися про «вразливе, тендітне життя», як у Г. Йонаса та П. Рікера [27, с. 40]. У політичному сенсі ретроспективна відповідальність означає відставку державного діяча чи його позбавлення певних політичних прав, а перспективна – усвідомлення носієм та суб’єктом влади свого обов’язку перед тими, над ким він має владу.

Відповідальність передбачає те, що суб’єкт здатний відповідати за свої дії, отже, необхідні дві умови. По-перше, суб’єкт повинен мати здатність вчиняти певні дії. По-друге, він повинен мати можливість, свободу це робити. Отже, існування відповідальності зумовлене наявністю свободи.

У сучасній Україні це поняття є надзвичайно популярним серед політиків та публіцистів, проте політологи вивчають його дуже мало. Втім, існує ґрунтовне дослідження одного з аспектів політичної відповідальності – відповідальності уряду перед парламентом. P. M. Павленко вважає, що вона має подвійну політичну й конституційно-правову природу. Щодо форм та механізмів парламентської відповідальності уряду, то автор демонструє їх залежність від форми правління. Наголошуючи на тому, що парламентська відповідальність уряду є атрибутом демократії, P. M. Павленко приділяє особливу увагу питанням встановлення процедур відповідальності в політичній системі України. Слід також зазначити, що поняття політичної відповідальності у зв’язку з поняттям конституційної відповідальності досліджується, головним чином, у вітчизняній юридичній науці [22, с. 5].

Слід зазначити, що вивчення поняття відповідальності у політичній сфері життя суспільства, є дуже актуальним в контексті формування етосфери. Тому що відповідальність влади перед народом є одним із головних аспектів формування гуманістичної політики, орієнтованої на моральні цінності.

Звернемося до поняття автентичності, як ще однєї необхідної складової формування гуманістичного політичного суспільства.

Етика автентичності – явище відносно нове, характерне саме для сучасної культури. Народжена наприкінці вісімнадцятого століття, вона спирається на ранні форми індивідуалізму, такі, як індивідуалізм звільненої раціональності, започаткований Декартом, згідно з яким – думка є надійним джерелом самопізнання, або політичний індивідуалізм Локка, що прагнув поставити особу та його чи її волю над соціальним обов’язком. Проте автентичність також певною мірою суперечила цим раннім формам. Розвиток етики автентичності можна описати, пов’язавши її відправний пункт з уявленням вісімнадцятого століття про те, що людські істоти наділені моральним почуттям, яке дозволяє їм інтуїтивно відрізняти правильне від хибного [52, с. 37].

В світі цього висловлювання, ми бачимо, що в деякій мірі автентичність теж є невід’ємною складовою формування етосфери. Уявлення про автентичність розвивається зі зміщення морального акценту у цій ідеї. За оригінальною точкою зору, внутрішній голос є важливим, бо він говорить нам, як правильно чинити. Зв’язок із нашими моральними почуттями тут має значення як засіб для досягнення мети чинити правильно. Зміщення морального акценту, відбувається, коли цей зв’язок набуває незалежного і вирішального морального значення. Він стає чимось, чого ми повинні досягти, аби бути справжніми і повноцінними людськими істотами.

Ідея автентичності надзвичайно підносить важливість контакту із собою, вводячи принцип самобутності: кожен із наших голосів має щось своє, має що сказати. Людина не тільки не повинна пристосовувати своє життя до вимог зовнішнього середовища, я й може навіть знайти поза своєю особистістю взірець, за яким жити. Його можна знайти лише у глибині свого єства.

Бути чесним із собою – означає бути чесним зі своєю самобутністю, яку лише сама людина може артикулювати й відкрити. Ця ідея лежить в основі сучасного ідеалу автентичності і мети здійснення себе або самореалізації, в якій він зазвичай втілюється. Ця ідея надає моральної сили культурі автентичності, зокрема й абсурдним та тривіалізованим її формам. Вона надає сенсу уявленню про те, що можна «робити свою справу», для того, щоб «відбутися».

Досягнувши розуміння самого себе, постає питання досягнення розуміння іншої людини, що є теж неодмінною складовою етосфери.

Фундаментальні теоретичні підвалини взаємовідносин людей опрацьовуються сьогодні у сфері багатьох гуманітарних наук, передовсім, психології, педагогіки, соціології, естетики. І це не випадково, бо всезростаюча соціальна мобільність, динамізм життя розширюють спектр людських взаємин [52, с. 46].

В сучасному суспільстві ми часто стаємо свідками неповаги до оточуючих, брутальних випадів дій нестримних хамів, розлючених високопосадовців, приниження слабких, жінок, чи дітей, потурання елементарних людських прав з боку державних чиновників тощо. Людська гідність не дозволяє миритись з такою навалою ганьби, а тому єдиним засобом опору стає самоповага. Адже з моральної точки зору в людини можуть відібрати лише те, із втратою чого вона вже згідна заздалегідь. Морально стійка людина ніколи не погодиться на приниження власної гідності, не дозволить себе ганьбити. Високий рівень самоповаги людини – це той бар’єр, який не зможе здолати нестримна брутальність і хамство.

Спілкування, маючи в своїй основі суб’єктний зв’язок, включає в себе не тільки обмін діями, вчинками, думками, почуттями з іншими людьми, але й звернення людини до себе – до власної душі, спогадів, совісті. Під час таких відносин людина не стільки прагне подолати відстань між собою та іншим, скільки ствердити себе.

Відчуваючи чужі потреби як власні ми не повинні втрачати відчуття і свідомість власного Я, адже мова йде про моральне розширення людського Я, а не про його розпад. Становлення особистості, її самовдосконалення одночасно являється і становленням іншого, до якого застосовується моральна оцінка. Саме тому, сокровенний світ людини ні в якому випадку не являється повністю ізольованим від інших людей, а суспільство в особі інших людей ніколи не являється індиферентним по відношенню до внутрішнього світу людського індивіда [11, с. 361].

Доречно в даному контексті згадати відомого російського філософа Г.Батіщева, який ввівши в своїй концепції поняття «глибинного спілкування», виводить суб’єкта на вищий, онтологічний рівень буття, на якому досягається стан спів-буття, визнається потенційна буттійна спільність між собою та іншим. Це входження в суб’єктивний світ іншого передбачає наявність «третього», який постає як мірило, з яким співставляється правомірність спілкування, як гарант розуміння з боку іншого і як ідеал, на тлі якого долається егоїстична частина суб’єктивності. Таким чином, зазначає мислитель, «прослідковується наша спорідненість між собою в Універсумі, усвідомлення та сприйняття світу іншого суб’єкта як свого власного» [14, с.116].

Отже, ці три поняття – відповідальність, автентичність та глибинне спілкування – є необхідними складовими формування етосфери у політичному житті суспільства, і житті загалом. Стає очевидним, що людина, яка уособлює владу, відчуває свою соціальну відповідальність за свої вчинки, вміє інтуїтивно розрізняти «зло» від «добра», і також вміє поставити себе на місце іншої людини – буде людиною високоморальною, людиною, яка здатна внести свій внесок у формування етосфери.

2.3 Етика не насилля як принцип політичного життя суспільства в добу глобалізації

Цивілізованому XX століттю більше, ніж попереднім, «вдалося» сконцентрувати і гіпертрофувати зло у вигляді деструктивних процесів за допомогою сучасної науки і розроблених на її основі технологій. Науково-технічний прогрес забезпечив людство засобами ведення сучасних війн, руйнівний потенціал яких перевищує найфантастичніші уявлення. Агресивний імпульс проявляється у формі війн, революцій, тоталітарних режимів, расових безчинств, концтаборів, поліцейського свавілля, тероризму, злочинності, що швидко зростає, але найстрашніше ховається в глибинах людської природи.

З огляду на це неможливо не визнати, що насилля відносяться до найбільш серйозних проблем сучасного людства. Цим і визначається необхідність обґрунтувати й звести воєдино наукові концепції та гіпотези, щодо людської деструктивності як феномена людини і культури, розробити конструктивні підходи до її розв’язання. Саме з цих причин актуальності набуває етика ненасилля [46, с. 40].

Політологічний енциклопедичний словник 1997 р. подає визначення «ненасилля у політиці» як «концепції, що визнає необхідність, доцільність та виправдання відмови від застосування насилля (фізичного чи духовного), пригноблення, примусового впливу, зловживання владою, заподіяння матеріальної шкоди, незаконного застосування сили; соціально-політичний ідеал, що свідомо практикується людьми при вирішенні будь-яких громадських проблем, кладе в основу політичної діяльності принципи загальнолюдської моралі та гуманізму» [40, с. 223].

Ідея ненасилля як філософія, етика, політика і організований рух, зародилась у релігіях Давнього Сходу і стала складовою частиною різних релігійних течій. Вже згадуваний китайський мислитель VІ-V ст. до н.е., засновник даосизму Лао Цзи твердив, що головним принципом життя, котре є дуже важким і приносить багато лиха, повинно стати ненасилля. Зусилля суспільства, породжені цивілізацією, ведуть до протиріччя людини і світу, до дисгармонії, адже, «якщо хто-небудь прагне оволодіти світом і маніпулює ним, той зазнає невдачі. Оскільки світ – це священна посудина, котрою не можна маніпулювати. Якщо ж хто хоче маніпулювати ним, знищить його. Якщо хто хоче привласнити, втратить його» [47, с. 49].

Для правителя це означало припинення гноблення народу, надання йому можливості вільно розвиватися. Ненасилля приводить до спокою і щастя, воно не порушує природного порядку, тому володар не повинен втручатися у справи народу і може правити без примусу, урядового апарату і війська, спираючись на божественне походження своєї влади.

З часом концепція ненасилля стала випливати з усвідомлення неможливості здолати несправедливість насильницькими відповідними заходами.

Ненасильство – не просто відмова від насильства, альтернатива йому. І історично і в плані розгортання інтелектуально-психологічних можливостей людини воно слідує за насильницьким опором, після нього. Воно є позицією суспільних сил і індивідів, які цілком можуть практикувати насильницьке протистояння, більш того, в тій або іншій формі практикували його, але які здатні на більше і йдуть далі, відкривають нові – вищі – можливості історичного і особового розвитку. Якщо насильницьку боротьбу вважати виразом героїзму, то ненасильницьку боротьбу слід було б назвати надгероїзмом [46, с. 42].

Для розуміння ненасильства істотно не тільки те, що це – інший спосіб боротьби за соціальну справедливість. Йдеться про інше – ненасильницькому – способі вирішення тих суспільних конфліктів, які традиційно намагалися вирішувати за допомогою різних форм легітимного насильства. Ненасильство протистоїть не просто насильству, що цілком очевидно і само собою зрозуміло, воно протистоїть головним чином і перш за все так званому справедливому насильству.

У основі насильства лежать конфлікти граничної гостроти, коли протиборчі сторони осмислюють своє протистояння як боротьбу добра і зла. Оскільки кожна із сторін, що борються, розглядає себе як персоніфікацію добра і в протилежній бачить втілення зла, остільки у них не залишається ніякого іншого вибору як прагнути нейтралізувати (підпорядкувати собі, знищити) супротивника силою. Ненасильницька стратегія заснована на переконанні, що ніхто не може бути суддею в питаннях добра і зла, і тому пропонує відмовитися від того, щоб кваліфікувати міжлюдські конфлікти в цих категоріях.

В наш час ненасилля розглядається перш за все як адекватний засіб боротьби за справедливість. І справді, ненасильницька боротьба спричиняє до появи нового, такого, що відповідає ідеалам любові й правди, типу відносин між людьми. Прибічники ненасилля упевнені навіть, що навіть політика може бути докорінно перетворена на принципово ненасильницьких засадах.

Іншими словами, йдеться про надзвичайну складність впровадження, застосування етики ненасилля у реальному світі. Її принципи спонукають або до створення принципово нового, ідеального світу, паралельного нашому, або такого, який існує всередині нашого і є відмінним від нього. І тепер основною теоретичною проблемою етики є обґрунтування реалізовності принципу ненасилля, а її аргументами – практичні приклади ненасильницької діяльності [46, с. 45].

Отже, сьогодні, посилаючись на величезний відрив практичних дій у політичній сфері від усталених моральних критеріїв, знов багато говорять, і як правило справедливо, про розбіжність політики і моралі. Але коли виникає розрив між політикою і мораллю, і він зростає, розширюється, наступає момент, коли цей розрив стане, надто серйозним для існування соціального цілого.

З наведеного вище слідує, що тільки ті міжлюдські стосунки, які базуються на зворотному зв’язку і ґрунтуються на взаємному визнанні суб’єктивності, формують внутрішню духовну спільність учасників можна визначити як спілкування. А необхідними складовими формування етосфери у політичному житті суспільства, і житті загалом, стають відповідальность, автентичність та глибинне спілкування.

Принцип ненасилля має під собою міцний як теоретичний, так і практичний етичний і філософський фундамент, світова спілка лише виграла б від впровадження його у менталітет.

Ненасилля не є ані якоюсь нормою, яку слід просто вживати у повсякденному житті, ані станом, якого можна якось досягти. Воно являє собою боротьбу, керовану любов’ю, проти зла і несправедливості, за виправлення відносин у самому собі і в своєму оточенні.

РОЗДІЛ 3 АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ФОРМУВАННЯ ЕТОСФЕРИ

3.1 Етика влади та опозиції

Державна влада має загальний характер і поширюється на всю територію країни й суспільство в цілому; вона ґрунтується на нормах права, а норми права як засіб регулювання суспільних відносин і здійснення політичної влади передбачають наявність примусу щодо їхнього дотримання. Держава наділена монополією на примус членів суспільства до виконання її настанов. Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову і здійснюється за допомогою державного апарату на усій території, на яку поширюється державний суверенітет [54, с. 172-177].

Етика влади втрачає будь-який сенс за умов нелегальності та нелегітимності влади. Надалі ще будемо розглядати питання узурпації влади й державних переворотів, наразі зупинимося на таких важливих ознаках

політичної влади, як її легальність (юридична правомірність), легітимність (добровільне визнання громадянами), всезагальність (діяльність на основі права від імені всього суспільства). При формуванні етосфери в сучасному житті політичного суспільства ці складові обов’язкові. Звичайно, не йдеться про такий різновид легітимізації влади, як примус. Цікаво, що до одних з найголовніших проблем політичного життя в Україні та проблем політичної модернізації фахівці відносять проблему подолання кризи легітимності влади через створення механізмів суспільної саморегуляції (передусім на місцевому рівні) [51, с. 64].

Формування етосфери в житті політичного суспільства повинно унеможливити такі негативні явища, як владний деспотизм та узурпацію державної влади. За словами С. Франка, «деспотизм є пануванням людини над людиною, панування необмежене, що керується лише свавіллям того, хто панує» [55, с. 114]. У цьому плані важливо підкреслити, що деспотизм насамперед є, з одного боку, моральною, з іншого, правовою категорією, і політичний деспотизм – не виняток. Філософське обґрунтування деспотизму спирається на правомірність панування і підкорення, а ця правомірність пояснюється правомірністю нерівності щодо розподілу прав та обов’язків людей. Класичним взірцем обґрунтування деспотизму були погляди Аристотеля, від яких, зважаючи на сучасну добу, слід відмовитися. Головним етичним постулатом сучасності є принципова рівність людей, яка не припускає жодного виправдання деспотизму. Світогляд, який виходить із цього постулату, не припускає розуміння людини як знаряддя для здійснення волі іншої. Отже, в умовах етосфери панування перетворюється на опіку (виходячи із загального інтересу), що здійснюється виключно для блага того, ким опікаються [55, с. 116]. Але це також лише перший крок – повна демократія змушує відмовитися й від опіки.

Сутність деспотизму – в ідеї непогрішності, вона виправдовує так зване «примусове благо», але при тому принципово суперечить принципові «глибокої пошани до життя» А. Швейцера. В ідеальних умовах етосфери на перший план виходять моральні відносини між людьми, засновані на принципі рівноправ’я (або заповіті любити ближнього як самого себе). З цієї точки зору не має значення різниця між розумним і дурним, добрим і злим. Положення людей по відношенню до етичного ідеалу безсумнівно різне, різною є їхня цінність у сенсі відносної близькості до ідеалу, але це не повинно впливати на мораль відносин. За умов етосфери у владних відносинах на перше місце має вийти формула етичної справедливості: «мої інтереси (симпатії) як представника влади не мають жодного переважного значення порівняно з інтересами (симпатіями) інших, я повинен цінити та поважати всіх незалежно від їхньої близькості чи віддаленості від мене, їхньої згоди чи незгоди зі мною, їхніх політичних поглядів». Це буде визнанням рівних (але не однакових) обов’язків для кожної людини перед кожною людиною. Крім того, права кожної людини за умов етосфери мають стати на перешкоді виявленню можновладцями владних амбіцій.

Ідея нової суспільної моралі повинна перекреслити деспотизм як можливий феномен дій влади, надаючи водночас міцного обґрунтування ідеалам демократичного устрою суспільства. Демократію завжди критикували лише за те, що вона віддає владу й управління суспільством до рук нерозумного натовпу. Якщо вважати, що добро і зло в суспільному житті вже винайдені, встановленні, що владі залишається лише сліпо виконувати встановлений ідеал, тоді це буде правомірним. Але тоді зайве говорити про формування етосфери, яке передбачає зміну світогляду. Якщо ж ми визнаємо факт формування етосфери, слід дивитися на речі в іншій площині.

Необхідно зважити на те, що поза самими людьми та їхнім колективним самовизначенням немає жодної кращої або вищої інстанції, яка може непогрішно визначити, кому саме належить віддати владу та управління над людьми. Якщо ж неможливо відібрати наймудріших, слід надати можливість істині виробитися шляхом взаємних впливів різних поглядів, характерів, здібностей і т. п. У цьому плані недосконалість людської природи говорить на користь демократії, оскільки позбавляє сил усі плани політичного устрою в деспотичній формі, закликаючи суспільство до вирішення завдань здійснення суспільного блага, які неможливо вирішити окремій особі. Тому цінність демократії, зважаючи на сутність виборності, не в тому, що вона є владою всіх, а в тому, що вона є свободою всіх. Але незворотний перехід від деспотизму до справжньої демократії можливий лише на ґрунті етичного перевороту, внутрішньої, духовної еволюції, розвитку морально-філософського світосприйняття [55, с. 125-127].

В окремих країнах, в тому числі в Україні, важливою проблемою етики влади є переплетіння владних та бізнесових структур. Ринкова економіка країн, де більшість населення живе бідно, виконує зворотну функцію у формуванні суспільної моралі, деморалізуючи людей і суспільство, що проявляється в орієнтаціях на користь, успіх, на приватний, егоїстичний розрахунок (при цьому високі цінності добра, краси, досконалості стають другорядними), у розквіті бізнесового прагматизму («усе заради грошей»), у протиставленні моральності й доцільності, моралі й моральності (мораль віддаляється від моральності) [50, с. 131]. Звичайно, за таких умов формування етосфери неможливе. По-перше, влада (і політика в цілому) та бізнес мають бути розділені; по-друге, висока моральність повинна прийти як в бізнес, так і в політику. Для таких держав, як Україна, це набуває особливої ваги.

Відзначимо ще один важливий аспект етики влади – він стосується впливу влади на моральне обличчя людини. Давно помічено, що влада виявляє справжню сутність людини, як позитивні, так і негативні її риси. Наділена владними повноваженнями людина завжди на виду, вона приймає відповідальні рішення, що виразно проявляє риси її характеру та особливості поведінки. Помічено також, що влада посилює негативні риси людини, за словами Н. Мак’явеллі, розбещує її. Англійський історик і політичний діяч Дж. Актом (1834-1902 pp.) зазначав: «Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно» [43, с. 155]. Нажаль, в політику зазвичай ідуть далеко не найкращі в моральному плані люди, до того ж влада спричиняє на них негативний вплив; звідси виникає проблема захисту суспільства від деструктивного впливу на нього політиків і влади особливо. Механізмами такого захисту політологи вважають поділ державної влади на гілки, систему стримувань і противаг цих гілок, вибори, опитування, діяльність інститутів громадянського суспільства, контроль за доходами та майновим станом можновладців. При цьому не береться до уваги етичний аспект. Було б непогано, якби претенденти на владні крісла складали щось на кшталт морального іспиту, або хоча б тести на знання основ етики, питань формування етосфери і т. п. Звичайно, в окремих країнах (Великобританія, США тощо) діють певні етичні обмеження, але цього недостатньо.

Отже, головними етичними проблемами влади в цілому є можливість узурпації державної влади, втрата політиками морального обличчя, переплетіння владних та бізнесових структур, корупція та хабарництво. Ці проблеми мають бути подолані становленням етосфери в політичному житті.

Проблеми етики влади, в свою чергу, формують питання етики опозиції. Опозиція – це одна із форм політичної діяльності, яку використовують активні суб’єкти політичного життя. Поняття «опозиція» (лат. Oppositio – протиставлення, заперечення) у сучасній політологічній літературі визначається як «сукупність політичних сил, що виражають незгоду і чинять протидію офіційному державному курсу, політиці, яку проводить партія, що перебуває при владі» [37, с. 384]. Отже, це політична сила, яка протистоїть офіційній владі. У більш широкому значенні під опозицією розуміють усі безпосередні чи опосередковані вияви суспільного незадоволення існуючим режимом. Більш предметно опозицію слід розглядати як політичний інститут демократії, певний ряд політичних партій, рухів, інших політичних організацій, які в даний історичний момент є не при владі. Основними причинами формування політичної опозиції є соціальне розшарування суспільства, національна нерівність, недосконалість виборчої системи, розчарування населення (еліт) в ідеалах пануючого ладу, розкол еліт, амбіції окремих політичних діячів тощо [37, с. 387].

Опозиція є невід’ємною складовою демократично організованого суспільства. За умов розвиненої демократичної культури цілком природною є повага соціально-політичної більшості до опозиції, до її права на вільну критику влади, на боротьбу за легальну заміну в ході виборів правлячої еліти. Культура демократизму потребує визнання опозиції не як антиурядової, антидержавної сили (діяльності), чогось ворожого щодо існуючого політичного ладу, а як політичного механізму виявлення суперництва і змагальності в державному житті, що прагне набути помітної ролі у розв’язанні суспільних проблем [37, с. 419].

Етичність опозиції тісно пов’язана з етичністю влади. Насамперед етика влади вимагає від неї поважати владу й бути конструктивною. У тоталітарних суспільствах специфічним видом діяльності опозиції є антиурядові виступи, учасники яких вдаються до нелегальних, інколи терористичних замахів, виступів, актів громадянської непокори, прагнуть підірвати легітимність існуючої політичної системи, домагаються не лише зміни курсу, але й загального перевлаштування суспільства. Таку опозицію називають непримиренною, принциповою, конфронтаційною, безвідповідальною, деструктивною, позасистемною і т. п. Звернемо увагу на те, що діяльність такої опозиції йде врозріз із принципом «глибокої поваги до життя», часто загрожуючи нормальному існуванню суспільства. При формуванні етосфери така опозиція є неприпустимою.

Як відомо, державні органи влади формуються іноді не в процесі демократичних виборів, а внаслідок захоплення влади опозицією (в широкому розумінні цього слова) за допомогою насильства. Політологи визначають переворот (не слід плутати його з узурпацією державної влади) як форму насильницької зміни державної влади (неконституційним, неправовим шляхом), в результаті якої політичне управління країною часто переходить до рук армії [38, с. 446-447]. У минулому державний переворот свідчив про слабкість позиції державного лідера і означав перехід функції глави держави (монарха) від однієї особи до іншої.

Таким чином, етичність опозиції тісно пов’язана з етичністю влади. Етика опозиції вимагає від неї бути конструктивною, цивілізованою, культурною. Функціональне призначення опозиції в умовах етосфери повинно слугувати каналом висловлення соціального незадоволення, бути важливим чинником майбутніх змін та оновлення суспільства, виявляти та обмежувати зловживання владою (її надконцентрацію, корупцію), запобігати порушенню політичних і громадянських прав і свобод громадян.

3.2 Журналістська етика та етика ЗМІ

Останнім часом професійній етиці окремих фахівців-професіоналів приділяється значна увага. Феномен професійної етики пояснюють по-різному. Д. Авраамов найвдалішою вважає ту версію, яка випливає з наявності двох основ для виокремлення професійної етики: по-перше, це конкретизація загальних моральних потреб для всіх професій, по-друге, це виникнення специфічних моральних обов’язків для певних видів діяльності (журналістика, адвокатська діяльність, лікарська справа і т. п.) [9, с. 19-23]. Французький політолог Д. Корню під професійною етикою розуміє «сукупність обов’язків, що забезпечує регулювання практичної діяльності» [31, с. 9].

Для з’ясування того, чому ми розглядаємо журналістську етику в контексті політичного життя суспільства, розглянемо політичний контекст самих засобів масової інформації (далі ЗМІ). Цей контекст, як і правовий, значною мірою формується на підставі багатосторонніх та багатофакторних зв’язків між державою і організаціями, які продукують політичні новини. Часто те, що здається правильним для однієї складового держави (наприклад, якоїсь установи, партії), виявляється хибним для іншої (наприклад, суду). Отже, там, де в демократичному суспільстві існують громадські ЗМІ, держава постає, з одного боку, регулятором, з іншого – конкурентом щодо інших ЗМІ, які продукують політичні новини (хоча приватизація та скорочення бюджетних видатків робить громадські ЗМІ надто слабкими для реальної конкуренції) [33, с. 18]. Не секрет, що ЗМІ часто називають четвертою гілкою влади. Таким чином, розгляд питання про формування етосфери в журналістському середовищі є цілком доречним. Слід, однак, обмовитися, що в нашій роботі журналістська етика розглядається в контексті загальної етики ЗМІ, проте етика ЗМІ окремо як така не розглядається.

Нормативна журналістська етика (як зведення етичних правил) почала формуватися у другій половині XIX ст. внаслідок прийняття професійного статусу для журналістики. Сьогодні кодекси журналістської етики зазвичай відповідають трьом основним критеріям: 1) забезпечення людей точною, достовірною, повною інформацією, на яку вони мають право очікувати; надання захисту від правопорушень і відхилень; 2) захист інформаторів від усіх форм тиску (примусу), які б завадили їм оприлюднювати певну інформацію чи спонукали б їх діяти всупереч власній совісті; 3) щонайкраще забезпечення поширення інформації в суспільстві (відповідно до основної місії преси в умовах демократії). Третій критерій означає також вільний доступ журналістів – до джерел інформації відповідно до права народу знати, а також вільний доступ людей до вираження своєї думки через ЗМІ [31, с. 16-17].

Існують міжнародні та національні кодекси журналістської етики. У 1946 р. виникла Міжнародна організація журналістів (далі МОЖ), у 1954 р. у відповідь було засновано Міжнародну федерацію журналістів (МФЖ), що об’єднала усіх професіоналів Заходу і відкрила свій офіс у Брюсселі. На II конгресі МФЖ (Бордо, 1956 р.) було прийнято Декларацію обов’язків журналістів. Іншу Декларацію обов’язків і прав журналістів було прийнято 24-25 листопада 1971 р. в Мюнхені представниками профспілок і федерацій шести європейських країн (Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу), цей документ відомий як «Мюнхенська декларація (хартія)» [31, с. 19-21].

Кодекс професійної етики українського журналіста, прийнятий Національною Спілкою журналістів України, складається з 10 пунктів. З точки зору етології найбільш важливими його постулатами є наступні. «Головний обов’язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації… Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої він переконаний» [7, п. 1]. «При виконанні професійних обов’язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабара) за поширення брехливої або утаюванні, достовірної інформації…» [7, п. 2]. «Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необґрунтовані звинувачення – неприпустимі…» [7, п. 7].

В окремих країнах діють Ради з проблем місцевої преси. Наприклад, у США такі ради існують у вигляді регулярних зустрічей з керівництвом органів масової комунікації. Такі ради можуть бути суттєвим важелем впливу громадської думки на діяльність газет, журналів, радіо, телебачення [9, с. 35].

Було б, однак, замало сказати, що додержання тих чи інших кодексів (або рішень рад) відразу сприятиме формуванню етосфери в журналістському середовищі. Тому сформулюємо основні принципи журналістської етики таким чином, щоб вони відповідали принципам етосфери.

Громадськість має право на інформацію, тобто бути поінформованою про події та погляди, тому первинним обов’язком журналіста є забезпечити це право. Для його забезпечення журналіст повинен мати право на свободу інформації (вільне її отримання). Єдиними обмеженнями можуть стати визнання прав та свобод інших (на особисте життя, право честі), а також основні положення стосовно моралі, громадського порядку, національної безпеки й неупередженості судової влади. Ці обмеження етично виправдані, тому допустимі. В інших випадках право на свободу інформації реалізується через право на її повідомлення і друк, пошук, право на критику. Згідно з вищими етичними принципами журналіст особисто відповідає перед своєю аудиторією і загалом громадською думкою; особами, про яких розповсюджує інформацію; перед своїми особистими переконаннями, залежними від індивідуальної свідомості; перед редакційною ієрархією, яка, у свою чергу, звітує про роботу кожного журналіста перед видавцями чи власниками ЗМІ, рекламодавцями. Крім того, журналіст в окремих аспектах поділяє відповідальність своєї медійної організації.

При формуванні етосфери необхідно забезпечити незалежність журналістів і повагу до їхньої професії. Найголовнішими аспектами незалежності журналістів можуть стати абсолютна безкорисливість, можливість чинити опір тискові, захищеність від погроз і шантажування (особливо з боку влади), розпливчасті кордони між рекламою та зв’язками з громадськістю, – чітке дотримання найважливіших прав журналістів (в першу чергу права не бути примушеним виконувати свої професійні дії або висловлювати думку, якщо це суперечить особистим переконанням чи сумлінню), збереження редакційної таємниці [11, с. 365].

Солідність ЗМІ досягається достовірністю новин, чесністю прийомів їхнього опрацювання, точністю змісту. Правдива інформація подається повністю й без маніпулювання, її опрацювання ґрунтується на сучасних методиках перевірки фактів і контролю інформаційних джерел. Журналістська етика дозволяє журналістові оприлюднювати лише ту інформацію, походження якої однозначно відоме (у крайньому разі іншу інформацію можна подати з необхідними примітками), з іншого боку, суворо забороняє приховувати інформацію або спотворювати тексти й документи.

Право на пошук інформації не дає журналістові можливості використовувати задля цього будь-які способи, іншими словами, нечесні методи.

Важливим напрямком у журналістській етиці є неухильне дотримання прав людини. Сюди належить дотримання права на приватне життя, презумпція невинності, повага до жертв неправомірних дій і громадськості в цілому.

Таким чином, основними принципами високої журналістської етики є право громадськості на правдиву своєчасну інформацію та журналістська відповідальність за реалізацію цього права; свобода як умова існування інформації (свобода її пошуку і т. п.); істина як основна цінність інформації; обов’язкове дотримання прав людини.

3.3 Наукова етика

В останню чверть ХХ століття предметне коло етики науки визначилося як осмислення тих норм, які мають спрямовувати не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або визначати вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину.

Етичні проблеми виникають в реальному процесі наукового дослідження і стосуються результатів, які можуть вплинути на існування і розвиток людини, суспільства, культури, цивілізації. Останніми роками об’єктом етичних проблем вважають і біосферу в цілому – виникла екологічна етика. Етичні проблеми пов’язані з моральним вибором дослідника, вченого і передбачають відповідальність морального характеру – перед собою, науковим співтовариством, суспільством за той вплив, який спричинений його дослідженнями та їх результатами [10, с. 72].

Отже, реальна наука не є абстракцією. Якщо досліджувати «дійсну» науку, треба враховувати, що на мислення вченого впливають культурно-світоглядні і методологічні орієнтири, віра в ідеали наукового пізнання, соціальні орієнтації тощо.

За пророцькими словами Миколи Бердяєва, людина техногенної цивілізації хоче взяти на себе роль «творця», але при цьому очевидно, що вона має взяти на себе і величезний тягар відповідальності за наслідки своєї діяльності [29, с. 82].

Отже, в дійсній, а не абстрактній науці, вчений, з одного боку, прагне істини. Тобто, зміст наукових знань має визначатися безпристрасним ставленням до об’єкту. З іншого боку, дослідник – людина, наукове знання –результат людської діяльності. Тому, пристрасть наукового пошуку, віра в свою правоту, захоплення своїми чи певними теоретичними міркуваннями тощо суттєво впливають на хід і результати наукового дослідження. Тобто – суб’єктивні моменти є суттєвою складовою наукового пошуку. Таким чином, реальне наукове дослідження не може бути безпристрасним, але водночас воно має бути об’єктивним.

Людина, що входить в сучасну науку, дослідницький процес в якій часто стосується настільки складних речей, що пов’язаний з певним моральним вибором і моральною відповідальністю, повинна знати, що таке етика науки. І оскільки наука є головним принципом формування ноосфери, то етика науки – невід’ємна частина формування етосфери.

На підставі наведених обґрунтувань в етиці науки вводиться поняття відповідальності вченого. Академік В. Енгельгардт, який глибоко осмислював етичні проблеми науки, зауважував, що «вчений в своїй діяльності природньо несе відповідальність загальнолюдського характеру. Він відповідає за «повноцінність» отриманого ним наукового продукту: від нього чекають бездоганної вимогливості до достовірності матеріалу, коректності в використанні робіт своїх колег, логіки аналізу, обґрунтованості висновків». Це і є, за визначенням В.Енгельгардта, елементарна відповідальність вченого, його персональна етика [27, с. 251].

Персональна етика – це відповідальність за об’єктивність результату. Втім, за словами самого В.Енгельгардта, це лише – «елементарна етика», тобто – непорушне правило. Але лише ним не вичерпується етика науки.

В кінці ХХ ст. стало очевидним, що наука, техніка, технологія не лише спричинили бурхливий розвиток цивілізації, а й проявили себе як сила, спираючись на яку людина руйнівним чином вплинула на природу. Для європейської філософії цей висновок не є новим. Він яскраво обґрунтований в філософії М.Бердяєва, М.Хайдеггера, А.Швейцера, О.Шпенглера, Е.Фромма.

В сьогоденній цивілізаційній реальності, яка визначається існуванням глобальних проблем людського існування, кінечність людського роду стає очевидною не лише в теоретичному обґрунтуванні, а й в практичній визначенності.

В світлі вищерозглянутих проблем, постає питання, яким же має бути моральний вибір вченого в умовах формування етосфери? З одного боку, саме наука причетна до виникнення глобальних проблем. З іншого, зупинити науково-технологічний розвиток неможливо. Крім того, сучасний світ людини – це технологізоване середовище, де жорстко задається структура відношення до природи – як до об’єкта технічних і технологічних можливостей, до суспільства – через соціоекономічні і політичні програми розвитку, до людини – завдяки технології повсякденного життя, спілкування і, навіть, власне до себе, що є наслідком технологізованості духовного світу особистості.

Прямою відповіддю на питання – як людина повинна ставитися до науки в умовах формування етосфери, знову ж таки, є концепція благоговіння перед життям, запропонована А.Швейцером. Таке ставлення до життя включає три сутнісні елементи: покору, світо- і життєствердження і етику – як взаємопов’язані результати мислення. Етична концепція А.Швейцера може бути яскравим прикладом того, як питання наукової етики органічно переростають в більш широкі – філософсько-світоглядні. Принцип самоцінності життя ( життя взагалі і життя окремої людини) розглядається як засада нового світогляду – оптимістичного, який розвивається в умовах гуманної культури.

Окремим питання в етиці науки постає питання ставлення до природи у наукових дослідженнях. В 70-х роках ХХ ст. відомий американський вчений і гуманіст В.Р.Поттер окреслив проблематику і ввів в науковий обіг поняття біоетики, намагаючись нагадати людству про неможливість нехтувати «етикою живої природи». В.Р.Поттер наголосив на тому, що виживання всієї екосистеми є своєрідною перевіркою системи цінностей сучасного суспільства [42, с. 136].

Отже, як ми бачимо, що формування етосфери неможливе без формування наукової етики, в дусі «глибокої пошани до життя». Цей принцип стає головним саме в проблемах наукових досліджень, пов’язаних з природою взагалі, і людини зокрема. В відношення до живої природи наукова етика формує ще одне поняття – біоетику. Якщо аналізувати погляди на біоетику, то можна представити принаймні три шари:

під біоетикою розуміють вроджену схильність людини розглядати певний спосіб дій і поведінки як справедливий або не справедливий;

включення в сферу етичного відношення також і ставлення людини до природи, до живого. Тоді біоетика – це визначення міри, меж і заборон втручання в природу, в світ живого. Вона має визначити, що є моральним, а що – ні, в ставленні людини техногенного суспільства, до живого;

медична етика. Якщо наука (природознавство) досліджує певні прояви людської природності, або в певних галузях наукове дослідження стосується людини як об’єкта лише опосередковано, то медицина вивчає людське буття в певних специфічних ракурсах – здоров’я і хвороби, норми і патології, поєднує соціальний і біологічний аспекти людського буття. Відповідно, біоетика як медична етика формує орієнтації досягнення цілісного, системного розуміння людини, здоров’я якої є станом органічного поєднання біологічних, соціальних духовних, етичних, культурно-цивілізаційних вимірів.

3.4 Перспективи формування етосфери в Україні

За умов етосфери етичні принципи мають стати головними регуляторами суспільного, в тому числі й політичного життя. Перехід до етосфери повинен покласти край тим кризовим явищам, які охопили сьогодні людство. Для її формування необхідно, щоб найголовніші етичні категорії вийшли на перший план. Такими фундаментальними категоріями є добро (ціннісні уявлення про світ, які відбивають позитивні трактування чогось щодо певного стандарту) і благо (позитивна здійсненність для людини буття). Необхідно переосмислити поняття відповідальності. Якщо звернутися до принципу «глибокої пошани до життя» А. Швейцера, основним обов’язком слід визнати не робити іншому того, чого людина не бажає, щоб зробили їй.

Чи можливий перехід до формування етосфери в умовах сучасного політичного життя України? Чи є якісь моральні засади трансформаційних процесів, що відбуваються в нашій державі? Всі визнають, що державне будівництво потребує гармонійного поєднання цілого комплексу чинників, але називати головним чинником мораль не наважуються. Формування ж етосфери передбачає, що мораль повинна стати найважливішою формою суспільної свідомості, пронизувати весь процес життєдіяльності суспільства, стати головним регулятором людської поведінки в усіх сферах життєвої активності. Наразі в Україні багато говорять про процеси політичної модернізації, про перехід, по-перше, від колоніального статусу на шлях самостійного розвитку і, по-друге, від тоталітарно-організованого державно-монопольного управління методами прямого розпорядництва до визначення державних пріоритетів соціально-економічного розвитку, виходячи із суспільних потреб [50, с. 315]. Як наслідок, в політології виникло поняття синдрому модернізації, під яким розуміють протиріччя між процесом диференціації, вимогами рівності та здатністю політичної системи до інтеграції. Однією з найважливіших проблем політичної модернізації є досягнення відносно стійкої рівноваги й політичної стабільності в суспільстві на основі визначення природи процесів, що в ньому відбуваються. Політологи звертають увагу на різні умови вирішення проблеми, але про необхідність висунення на перший план моральних чинників, як правило, не говорять. І це тривожна тенденція.

У попередніх розділах нами вже розглянуто безліч етичних проблем політичного життя. Здавалось би, формування етосфери за таких умов неможливе. Але Україна не живе відокремлено від іншого світу. Світові тенденції будуть відображатися на ній. І якщо у світі цей процес набере обертів, Україна не залишиться осторонь. Крім того, за роки незалежності українці навчилися більше поважати себе. Є всі передумови, що основними моральними цінностями більшості наших співвітчизників стане розвинене почуття власної гідності, особистої незалежності, відповідальності за власні дії, що зорієнтує їх у суспільних відносинах на захист етичних цінностей. Тоді зміниться і етика політичного життя. Крім того, ми сподіваємося на збалансування державного управління й системи місцевого самоврядування, вирішення протиріч у загальнодержавних, галузевих, регіональних інтересах (і визначення способів їхнього узгодження), вирішення проблеми адміністративно-територіального поділу держави, пошук оптимальних способів переходу від традиційного суспільства до раціонального, пом’якшення зіткнення традиційних цінностей і норм політичного життя з новими модернізованими інститутами, налагодження системи постійного зворотного зв’язку й діалогу між представниками різних гілок влади, опозиції та населенням, розв’язання проблем політичної корупції.

Ми маємо перед собою два виходи. Перший – відмовитися від розуміння політики як по можливості моральної, окресливши її «брудним» феноменом. Тоді нам доведеться забути про етосферу. Другий – активно привнести мораль в політику у загальному незворотному процесі формування етосфери.

В українській політиці повинні щезнути кордони між сферою моралі і сферою політики. Цілком очевидно, що для цього повинен змінитися склад політикуму, можливо, деякі інституціональні установи. Принципи справедливості повинні впровадитися у правову систему. Тоді прийде час, коли щезне лінія розмежування між поняттями «політика», «держава», «право» з одного боку, і поняттями «етика», «моральність», «соціальна справедливість» – з іншого, коли між цими двома началами буде досягнуто синтезу, який стане онтологічною основою українського політичного світу.

Етичні проблеми влади, опозиції, парламентаризму в Україні стоять дуже гостро, особливо з огляду на те, що українській політичній культурі властивий досить високий рівень конфронтаційності. Представники влади полюбляють нею зловживати, а представники опозиції прагнуть підірвати легітимність влади. Моральне обличчя багатьох політичних лідерів, у т. ч. депутатів Верховної Ради, часто залишає бажати кращого. В парламенті існує тенденція не до їхнього розв’язання проблем, а до їхнього накопичення. Владні структури поєднані з бізнесовими, ми маємо вже досвід політичної корупції. Так само влада має досвід втручання в діяльність ЗМІ й тиску на них, а ЗМІ, у свою чергу, – різного роду неетичних маніпуляцій. Всі ці проблеми заважають формуванню етосфери в Україні.

ВИСНОВКИ

1. Масштаб, багатовимірність і динамізм наростання фундаментальних суперечностей у всіх сферах життя людства сучасної епохи змушують констатувати, що саме сьогодні, вперше в історії декількох століть гранично гостро постало питання про можливість виживання людини не тільки як біологічного виду, але й духовної істоти. Перебуваючи в ситуації антропологічної кризи, людство потребує нової «коперніканської революції», нового стратегічного, світоглядного, ціннісного, етичного, або, інакше кажучи, – метафізичного перевороту. У будь-якому разі, це зрушення повинно мати антропологічну основу, бути пов’язаним із фундаментальними характеристиками людини як багатовимірної істоти.

2. Наприкінці II світової війни В. Вернадським було сформульовано уявлення про еволюцію біосфери в ноосферу (як новий якісний стан біосфери), що відбувається завдяки змінам біосфери під тиском наукової думки людства. Ще раніше, на початку І світової війни А. Швейцер у своїй праці «Культура і етика» висунув принцип так званої «глибокої пошани до життя» як шлях морального оновлення людства. Ці дві концепції сучасними філософами було покладено в основу нового вчення про етосферу, яке фундаментально підвищує значення моралі для суспільного життя. Феномен етосфери розуміється як вища стадія розвитку біосфери Землі; це більш висока, ніж ноосфера, стадія, на якій етичні принципи, передусім найголовніший з них – принцип «глибокої пошани до життя» – перетворюється на основний регулятор усіх сутнісно важливих відносин між людьми, з одного боку, і між людьми (та всім людством) з живою природою та всіма організмами біосфери, з іншого. Формування етосфери є особливо важливим в добу тотальної глобалізації та глобальної технократизації життя на Землі. Це формування повинно відбуватися і в політичному житті, а політичне життя сучасного суспільства надзвичайно складний і динамічний феномен, що базується на вихідному понятті політики. Політика й мораль тісно між собою взаємопов’язані, але цей взаємозв’язок поки що розглядається традиційно: мораль визначає норми і принципи поведінки соціальних суб’єктів; політика пов’язана з реалізацією основних інтересів цих суб’єктів, з проблемою власності та влади, з домінуванням у ній прагматичних моментів. Політика, спираючись на закони, прагне до інституціоналізації (закріплення влади за допомогою державних інститутів); мораль узгоджує інтереси цих інститутів на основі неінституційних норм і принципів, які існують насамперед у свідомості людей. Формування етосфери, кардинально змінюючи світогляд людства, повинно повністю перевести нову політичну етику на більш чіткі домінуючі позиції моралізму.

3. Незмінними, інваріантними залишаються завжди головні принципи політики – визнання значущості й пріоритету моральних чинників у політиці, орієнтація на такі цінності як свобода, права людини, добробут людей у найширшому значенні цього поняття. Адже тільки завдяки ним політика здатна реалізувати свій моральний потенціал. І в даному разі не має значення, яку саме моральну систему використовує політик: секулярну, соціальну етику, моральний кодекс християнства, прагматичне правило «моральним бути вигідно», швейцерівське міркування про «живу етику» або ж докази сучасної соціоетики про те, що гени співробітництва, солі­дарності, взаємодопомоги і співчуття притаманні самій природі людини.

4. Бурхливий ритм сучасної цивілізації, невпинний розвиток електронних інформаційних засобів з’єднують людей різних країн, материків, різних національностей, конфесійних і культурних орієнтацій. Саме спілкування, а не просто комунікація, здатне поєднати людей у реальну живу спільноту. Спілкування не лише йде поруч з політичною та іншою діяльністю, але не рідко стає метою всіх дій. Людина дуже багато губить, якщо вона не може порівнювати себе з іншою людиною, обмінюватись з нею думками, орієнтуватись на неї. В той же час все більше претензій виставляють люди один до одного, все складніше стає задовільними їх взаємне очікування. Поняття – відповідальність, автентичність та глибинне спілкування – є необхідними складовими формування етосфери у політичному житті суспільства, і житті загалом. Стає очевидним, що людина, яка уособлює владу, відчуває свою соціальну відповідальність за свої вчинки, вміє інтуїтивно розрізняти «зло» від «добра», і також вміє поставити себе на місце іншої людини – буде людиною високоморальною, людиною, яка здатна внести свій внесок у формування етосфери.

5. На порозі XXI століття необхідність в узгодженій «людиновимірній», гуманістичній, морально відповідальній політиці стає загальнолюдською потребою, актуалітетом людської цивілізації. Саме тому актуальною стає етика ненасилля. Головна своєрідна особливість позиції прибічників ненасилля полягає у тому, що вони розуміють власну відповідальність за зло, проти якого борються, а власних ворогів поєднують із добром, за яке борються. І такий закон життя допомагає їм знаходити спільну мову з будь ким, водночас не залишаючись осторонь у конфліктних ситуаціях.

6. З точки зору етики влади формування етосфери має унеможливити такі негативні явища, як владний деспотизм та узурпацію державної влади, яка може бути бюрократичною і політиканською, подолати тісне поєднання владних та бізнесових структур, зламавши тенденцію розквіту як економічного, так і політичного прагматизму. За умов етосфери зміниться моральне обличчя людини-можновладця, стануть неможливими корупція і хабарництво, буде подолано конфронтаційну політичну культуру там, де вона є.

7. З огляду на етику опозиції формування етосфери сприятиме діяльності виключно конструктивної опозиції, унеможливить терористичні замахи, захоплення влади за допомогою насильства (державні перевороти). При формуванні етосфери має бути сформована системна (лояльна) опозиція, яка виступатиме виключно у формі фракцій (зокрема парламентських), коаліцій та блоків партій, існування позасистемної чи т. з. дикої опозиції стане неприпустимим.

8. Нового рівня сягне також журналістська етика. Виконання її вимог, додержання принципів стане обов’язковим і природним: буде забезпечено право на вільне отримання журналістами інформації, незалежність журналістів і повагу до їхньої професії тощо. З іншого боку, буде унеможливлено хабарництво, тиск на журналістів з боку влади і рекламодавців. Журналісти будуть свято зберігати журналістську таємницю, оприлюднювати тільки істинну й перевірену інформацію, неухильно дотримуватися прав людини.

9. На початку ХХІ ст. наука, як ніколи раніше, глибоко втручається в природу речей, в людську природу. Новітні комп’ютерні і біологічні технології стали основою творення людиною штучних біологічних систем, штучного світу людської життєдіяльності. Водночас глобальні проблеми сучасності визначають проблематичність самого подальшого існування людського роду. Саме тому виникає необхідність вивчення проблеми наукової етики. Людина, що входить в сучасну науку, дослідницький процес в якій часто стосується настільки складних речей, що пов’язаний з певним моральним вибором і моральною відповідальністю, повинна знати, що таке етика науки. І оскільки наука є головним принципом формування ноосфери, то етика науки – невід’ємна частина формування етосфери.

10. Наразі перед Україною, як і перед усім людством, стоїть чимало глобальних проблем сучасності, пов’язаних із взаєминами людини і природи, людини й суспільства, міжнародними відносинами. Причиною кризових явищ є духовна деградація. Техногенний шлях розвитку цивілізації себе вичерпав. Прийшов час переосмислення навколишньої дійсності.

11. Політичне життя сучасної України надзвичайно складне, але воно повною мірою не відображає інтегрований суспільний інтерес. Головним і визначальним підходом до сутності політичного життя повинен стати етичний. Нині політика і мораль – «противники» в Україні, де, з одного боку, збереглися елементи «радянської етики», з іншого – перемогла «мораль» раціональності й накопичення з її орієнтацією на користь, успіх, на приватний, егоїстичний розрахунок. Політичні еліти майже не дбають про вирішення суспільних проблем. Збереглася так звана «подвійна мораль». Рівень моральності української політичної еліти залишається на низькому рівні, тому низька і моральність політичної поведінки. Але політика і мораль повинні стати «союзниками».

12. В Україні є багато етичних проблем, але ми віримо у можливість формування етосфери в політичному житті суспільства. Етичні принципи мають стати головними регуляторами політичного життя. На перший план повинні вийти критерії добра і блага, необхідно переосмислити поняття обов’язку. Повинні змінитися світогляд, світосприйняття політичних діячів, тип їхнього мислення, діяльності. При цьому можливі зміни моральних та естетичних норм, складу політикуму. З отриманням незалежності Україна розпочала політичну модернізацію, але в майбутньому її необхідно спрямувати в інше русло – етичне. Єдино правильним вибором України буде активне привнесення моралі в політику у загальному незворотному процесі формування етосфери.

Новим стратегічним шляхом розвитку суспільства може бути формування етосфери. На цьому шляху можливе вирішення наболілих проблем і подолання кризових явищ. Формування етосфери передбачає зміну етичної сутності людини, перетворення етичних принципів на основний регулятор усіх важливих відносин між людьми, між людьми і людством, між людством і природою, всіма організмами біосфери. Також етосфера повинна стати регулятором політичного життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І. Джерела

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 2-го скликання // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30.

Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим. – К. : Юрінком-Інтер. – 2005. – 96 с.

Закон України «Про друковані засоби масової інформації» від 16.11.92, з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1993. – №1. – С. 1-14.

Закон України «Про інформаційні агентства» від 28.02.95, з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – №13. – С. 83-93.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.93, з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1994. – №10. – С. 43-52.

Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини // режим доступу :

http : //www.uazakon.com/document/spart83/inx83171.htm.

Кодекс професійної етики українського журналіста, прийнятий на Х з’їзді Національної спілки журналістів України (квітень 2002 року) // режим доступу : http : //centra.net.ua/old/codensju.htm

Софийская декларация. (София, 13 сентября 1997 года) // режим доступу : http : //zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_572.

ІІ. Монографії, посібники, брошури, статті

Авраамов Д.С. Профессиональная этика журналиста. – Изд.2-е исп. и доп. / Авраамов Дмитрий Сергеевич. – М. : Изд-во МГУ, 2003. – 264 с.

Агацци Э. Моральное измерение науки и техники / Эвандро Агацци / Пер. с англ.. И. Борисовой. – М. : Московский философский фонд, 1998. – 358 с.

Апель К.-О. Апріорі спільноти комунікації та основи етики. До проблеми раціонального обґрунтування етики за доби науки / Карл-Отто Апель // Сучасна зарубіжна філософія : течії і напрями. Хрестоматія. – К. : Ваклер, 1996. – С. 360-421.

Атфилд Р. Этика экологической ответственности / Робин Атфилд // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М. : Прогресс, 1990. – С. 196-202.

Баллестрем К.-Г. Власть и мораль (основная проблема политической этики) / Карл Граф Баллестрем // Философские науки. – 1991. – № 8. – С. 31-41.

Батищев Г.С. Особенности культуры глубинного общения / Батищев Генрих Степанович // Вопросы философии. – 1995. – №3. – С. 109-129.

Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика : Монографія / Валерій Михайлович Бебик. – К. : МАУП, 2000. – 384 с.

Веймер Д.Л., Вайнінг Е.Р. Аналіз політики : концепції і практика / Девід Л Веймер., Ейден Р. Вайнінг / Пер з англ. І. Дзюб, А. Олійник; наук. ред. Кілієвич. – К. : Основи, 2000. – 654 с.

Вернадский В.И. Научная мысль как планетарное явление / Владимир Иванович Вернадский. – М. : Наука, 1991. – 272 с.

Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере / Владимир Иванович Вернадский // Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М. : Наука, 1988. – С. 105.

Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста / Владимир Иванович Вернадский. – М. : Наука, 1988. – 345 с.

Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. Проблемы бюрократии у Макса Вебера / П.П. Гайденко, Ю.Н. Давыдов // Вопросы философии. – 1991. – № 3. – С. 176-184.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань / А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін . – К. : Вища школа, 1998. – 544 с.

Горчаков Д. Вивчення поняття політичної відповідальності у вітчизняній науці / Дмитро Горчаков // Наукові записки. – Серія : Політичні науки : сборник научных трудов. – Т. 45. – К. : Академія, 2005. – С. 4-8.

Гринев А.Б., Гугель А.С. Потерянное десятилетие – контуры новейшей политической и экономической истории Украины. Монография / А.Б. Гринев, А.С. Гугель. – К. : МАУП, 2001. – 432 с.

Грушанська Н. І. Інститут депутатської етики. Поняття та сутність / Надія Іванівна Грушанська // Віче. – 1999. – № 4 (85). – С 45-49.

Дробінка І. Г., Кришталь Т.М., Підгорецький Ю.В. Політологія / І.Г. Дробінка, Т.М. Кришталь, Ю.В. Підгорецький. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 292 с.

Історія України / За ред. Г.Д. Тимка, Л.С. Гупчієнка. – К. : Академія, 2001. – 480 с.

Йонас Г. Принцип відповідності у пошуках етики для техногенної цивілізації / Ганс Йонас. – К. : Ґенеза, 2001. – 400 с.

Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини / Ольга Василівна Зернецька. – К. : Освіта, 1999. – 351 с.

Кисельов М.М. Біологічна етика в системі практичної філософії. / Микола Миколайович Кисельов // Практична філософія. – 2003. – №1. – С. 82-88.

Колодій А.Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. Монографія / Антоніна Федорівна Колодій. – Львів : Червона калина, 2002. – 276 с.

Корню Д. Етика засобів масової інформації / Даніель Корню / Пер. з франц. – К. : К.І.С., 2004. – 130 с.

Котюк В.О. Загальна теорія держави і права / Володимир Олександрович Котюк. – К. : Атіка, 2005. – 592 с.

Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах : Перспективи конкуренції / Кетлін Крос, Роберт Гакет . – К. : Основи, 2000. – 142 с.

Майбутнє України : думка молоді. – К. : Молодіжна альтернатива, 2006. – 64 с.

Новини VS. Новини. Виборча кампанія в новинних телепрограмах / За ред. Н. Костенко, В. Іванова / Інститут соціології НАН України, Інститут журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Академія української преси. – К. : ЦВП, 2005. – 212 с.

Основні особливості діяльності засобів масової інформації в Україні. Медіа і вибори 2002 року. – К. : лютий-серпень 2002. – 38 с.

Політологія : Академічний курс : Підручник для студ. юрид. спец. ВНЗ / За ред. М.І. Панова [Л.М. Герасіна, В. С. Журавський та ін.]. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Ін Юре, 2006. – 520 с.

Політологія / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – 3-є вид., перероб. і доп. – К. : Академія, 2006. – 568 с.

Політологія / [Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М. І. Хилько та ін.] / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К. : Здоров’я, 2004. – 776 с.

Політологічний енциклопедичний словник : Навч. посібник для студентів вузів. – К. : Генеза, 1997. – 400 с.

Політична філософія / [Є.М. Суліма, М.А. Шепелев, В.В. Кривошеїн, В.Ю. Полянська] / За ред. Є.М. Суліми. – К. : Знання, 2006. – 799 с.

Поттер В.Р. Биоэтика. Мост в будущее / Ван Ранслер Поттер. – К. : Изд. Вадим Карпенко, 2002. – 215 с.

Потульницький В. Історія української політології : Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці / Володимир Потульницький. – К. : Либідь, 1992. – 232 с.

Прибутько П.С., Дубчак Л.М. Етика / П.С. Прибутько, Л.М. Дубчак. – К. : видавець А.В. Поливода, 2006. – 177 с.

Рябов С.Г., Томенко М. В. Основи теорії політики / С.Г. Рябов, М.В. Томенко. – К. : Тандем, 1996. – 234 с.

Семененко М. Гуманізація політичної діяльності в призмі концепції ненасильства / Семененко Михайло // Нова політика. – 1999. – №4. – С. 40-45.

Сілванян Г. Етика ненасилля Махатми Ганді / Грач Гамликович Сілванян // Політика і час. – 1995. – №12. – С. 48-57.

Симкин Г.Н. Рождение этосферы / Геннадій Николаевич Симкин // Вопросы философии. – 1992. – №3. – С. 95-113.

Степин В.С., Горохов В.Г., Розов М.А. Философия науки и техники / В.С. Степин, В.Г. Горохов, М.А. Розов. – М.. : Наука, 1996. – 400 с.

Стратегії розвитку України : теорія і практика / За ред. О. С. Власюка. – К. : НІСД, 2002. – 864 с.

Сутор Б. Политическая этика / Бернхард Сутор // Полис. – 1993. – № 1. – С. 64-69.

Тейлор Ч. Етика автентичності / Чарльз Тейлор / Пер. з англ. А. Васильченка. – К. : Дух і літера, 2002. – 128 с.

Тейлор Ч. Мультикультуралізм і «політика визнання» / Чарльз Тейлор / Пер. з англ. – К. : Альтерпрес, 2004. – 172 с.

Теория государства и права : Академический курс. В 3 т. / Под ред. М.Н. Марченко. – М. : Зерцало, 2007. – 528 с.

Франк С. Л. Философские предпосылки деспотизма / Семён Людвигович Франк // Вопросы философии. – 1992. – № 3. – С. 114-127.

Хеффе О. Политика, право, справедливость / Отфрид Хеффе. – М. : Наука, 1994. – 121 с.

Швейцер А. Культура и этика / Альберт Швейцер. – М : Прогресс. – 1973. – 343 с.

Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Петро Панасович Шляхтун. – 3-є вид., стер. – К. : Либідь, 2005. – 576 с.

Юридична енциклопедія : В 6 т. / Відп. ред.. Ю.С. Шемшученко – К. : Українська енциклопедія, 1998.

Юрій М.Ф. Політологія / Михайло Федорович Юрій. – К. : Дакор КНТ, 2006. – 415 с.

Реферат: Нагрузки в легкой атлетике

Введение
1. Спортивная нагрузка и основные ее составляющие.
1.1 Определение понятия «спортивная нагрузка» и ряда смежных терминов.
1.2. Функциональная нагрузка и ее особенности.
1.3 Проявления спортивной нагрузки в легкой атлетике.
2. Проблема нагрузки и методология ее исследования.
2.1 Основные аспекты теоретического анализа.
2.2 Оценка величины нагрузки и основные подходы к рассмотрению этой проблемы. Структура и компоненты физической нагрузки.
2.3 Система оценивания.
3. Отдых, как составляющая физической нагрузки.
3.1 Отдых – определение и краткая характеристика.
3.2 Типология отдыха
3.3 Сочетание отдыха и двигательных действий в тренировках.
4. Соотношение понятий «физическое воздействие» и «физическая нагрузка». Градация двигательных действий.
Заключение
Список использованной литературы

Введение

В настоящей курсовой работе мне хотелось бы осветить некоторые проблемы физической и физиологической нагрузки у спринтеров.
Эта тема в литературе представлена рядом публикаций, которые зачастую совершенно по-разному подходят к рассмотрению одних и тех же вопросов. Зачастую это затрудняет обзор и трактование тех или иных понятий, но в ряде случаев, наоборот, позволяет более широко взглянуть на некоторые предметы.
Основной целью данной работы является исследование нагрузки, испытываемой легкоатлетами при беге на короткие дистанции.
На сегодняшний день проблема спортивной нагрузки находится в таком положении, когда, с одной стороны, уже накоплено большое количество фактического материала по отдельным вопросам и аспектам и информация по ним продолжает лавинообразно нарастать, а с другой стороны, несмотря на наличие этого фактического материала, его все труднее становится систематизировать и обобщать, а, следовательно, и полноценно использовать в практике спортивной подготовки квалифицированных спортсменов.
Конкретные данные, которые приводятся в литературе и касаются проблемы нагрузки, невозможно сопоставить и увязать не только среди различных видов спорта, но даже в любом отдельно взятом конкретном виде. Все это отдаляет возможность создания стройной системы знаний как по теоретическим, так и по прикладным аспектам данной проблемы.
Таким образом, налицо следующий парадокс. С одной стороны, уже накоплен и с каждым днем все более увеличивается как практический, так и экспериментальный материал, а с другой стороны — основные положения по данной проблеме по-прежнему не систематизированы, весьма противоречивы и не имеют достаточного научного обоснования.
Этот парадокс обусловлен отсутствием общей теории как методологии исследования проблемы спортивной нагрузки. Это выражается в первую очередь в слабости нашего понятийного аппарата, в отсутствии научно-обоснованных определений главных составляющих компонентов спортивной нагрузки и их взаимосвязи.
Большинство авторов, освещающих каким-либо образом вопросы нагрузки, не пытаются объяснить сущность физической нагрузки, не раскрывают, какой смысл они вкладывают в это понятие, а чаще всего раскрывают его через работоспособность спортсмена, его утомление или какие-либо другие функциональные изменения, происходящие в организме спортсмена под влиянием той или иной нагрузки (В. Э. Нагорный, 1959; В. С. Фарфель. 1961: В. И Филин, В. С. Топчиян и др., 1964; В. И. Зациорский, 1965; М. Я. Горкин, 1966; А. И. Кузнецов, 1967; В. А. Карпман в соавт., 1974; А. И. Шпагин, 1974; И. А. Сапов, А. С. Солодков и др., 1976; В. Н. Афонин, 1976; К- Л. Чернов, 1978; М- Я. На-батникова, 1978; И. В. Аулик, 1979; М. А. Годик, 1980; А. Н. Тяпин, 1986; В. А. Иорданская, Н. В. Карполь, 1995 и др.).
Мы говорим о той или иной нагрузке, т. к. в спортивной деятельности, а порой и в других видах деятельности, часто аппелируют такими терминами, как «психофизиологическая нагрузка», «нервная нагрузка», «психологическая нагрузка» и т. д. Таким образом, у нагрузки имеется большое количество прилагательных. Однако вводимые новые определения нагрузки, приживаясь, если можно так сказать, остаются без четкого смыслового определения. Каждый автор вкладывает в это понятие свой смысл, а порой и отождествляя между собой различные виды нагрузок, при этом адекватных, четко сформулированных и научно-обоснованных определений этим терминам, употребляемым как в практике, так и в теории спорта, до сих пор нет.
Все выше сказанное относится в первую очередь к таким понятиям, как спортивная нагрузка, физическая и функциональная нагрузка, тренировочная и соревновательная нагрузка.
Еще хуже обстоит положение с выявлением основных составляющих, которыми определяется спортивная нагрузка и ее производные. То есть остается до сих пор невыясненным, каковы же основные компоненты, определяющие спортивную нагрузку, физическую нагрузку, функциональную нагрузку и т. д.

1. Спортивная нагрузка и основные ее составляющие.
1.1 Определение понятия «спортивная нагрузка» и ряда смежных терминов.
Профессор Л. П. Матвеев (1977, 1976) под нагрузкой (тренировочной) подразумевает определенную величину воздействия физических упражнений на функциональное состояние, организма спортсмена. Нагрузка, по мнению автора, может быть выражена «внешней» и «внутренней» сторонами. К «внешней» нагрузке автор относит количественные и качественные показатели выполняемых физических упражнений (в мерах преодолеваемого расстояния, затраченного времени, поднятого веса, числа повторений и т. д.). «Внутреннюю» сторону нагрузки, автор характеризует величиной ответных реакций организма, т. е. степенью физиологических и биохимических сдвигов в организме под влиянием данного упражнения (или упражнений).
Несмотря на то, что определение Л. П. Матвеева было дано в 1967 году, оно сохранило свое смысловое содержание до сегодняшнего дня и включено с небольшими поправками в учебники теории и методики физического воспитания.
Эту же мысль позднее подчеркивал а своей работе и В. Н. Афанасьев (1976), относя объем, интенсивность, плотность работы к внешней сторону нагрузки, а реакцию функциональных систем к внутренней стороне нагрузки.
А. Д. Солдатов, К. Д. Чернов (1978), раскрывая содержательную сторону термина «нагрузка», попытались раскрыть ее через количественные характеристики спортивной деятельности и состояния спортсмена, указав на причинно-следственную зависимость между ними.
По мнению И. Ю. Бондарчука (1988), под нагрузкой понимается прежде всего количественная мера воздействия физических упражнений, сопряженная с «расходованием рабочих потенциалов» организма.
Брейзер В. В. в соавт. (1988), В. П. Филип, В. С. Рубин (1988) и др. рассматривают нагрузку и предлагают планировать ее, учитывая лишь один из параметров — это количество тренировочных дней или объем выполненной работы (будь то общая или специальная физическая подготовка) и уровень тренированности (Н. П. Гусев, Ю. Н. Лысенко, 1989).
Мы склонны «внешнюю» нагрузку характеризовать как физическую, а «внутреннюю» называть функциональной нагрузкой.
Что касается понятия функциональная (нагрузка, то хотя этот термин очень часто употребляется в спортивной литературе, особенно в практике спорта высших достижений, однако не удалось обнаружить его определения.
Наиболее часто употребляемые в теории и практике спорта понятия «тренировочная» и «спортивная» нагрузки также до сих пор имеют самые различные толкования.
Анализируя определение, данное Л. П. Матвеевым, можно отметить, что содержание, которое автор вкладывает в понятие «тренировочная нагрузка», значительно, шире, а следовательно и сам термин неадекватен содержанию, заключенному в этом определении. Термин, который смог бы наиболее полно отразить содержание, вкладываемое в понятие «тренировочная нагрузка» — это, по моему мнению, «спортивная нагрузка».
Таким образом, предлагая заменить термин «тренировочная нагрузка» на «спортивная нагрузка», можно дать определение последнему.
Спортивная нагрузка — это интегративное единство физической нагрузки и нагрузки функциональной, имеющей место при выполнении различных двигательных. действий спортсмена, связанных с выполнением конкретных физических упражнений. Вводимый здесь термин «спортивная нагрузка» характеризует нагрузку, которая характерна отражает двигательную деятельность. Что касается других типов деятельности, то имеющая там место нагрузка будет, по-видимому, называться, в зависимости от вида деятельности, технико-конструкторской, научно-теоретической, художественно-эстетической, наряду с этим можно вычленить учебную и производственную (трудовую) нагрузки. Однако, несмотря на различные виды деятельности, основные составляющие компоненты нагрузки в принципе идентичны компонентам спортивной нагрузки.
Анализ приведенного выше определения спортивной нагрузки обнаруживает его двойственную природу, которая по определению Л. П. Матвеева имеет «внутреннюю» и «внешнюю» стороны. Отсюда следует, что спортивную нагрузку можно и нужно подразделять на два ее вида: физическую — «внешнюю» и функциональную — «внутреннюю», которые хотя и взаимосвязаны, но диаметрально противоположны.
Термин «физическая нагрузка» более точно отражает ее смысловое содержание, нежели понятие «внешняя» нагрузка. Поэтому под физической нагрузкой следует понимать некую величину выполненной спортсменом определенным способом (методом) физической работы, выраженной в динамических, пространственных и временных характеристиках.
Общеизвестно, что как только человек начинает выполнять какие-либо двигательные действия, то он испытывает со стороны последних определенную величину физического воздействия. Организм спортсмена в этом случае начинает функционировать со значительно возросшим напряжением, т. е. выполнение любого вида двигательных действий всегда сопровождается какими-либо функциональными сдвигами в организме. При выполнении физической нагрузки организм человека всегда испытывает функциональную грузку (нагрузку на органы и функциональные системы). Таким образом, функциональная нагрузка — это определенная интегральная величина напряженности органов и систем организма, а также энергетических затрат, обусловленных как обычной жизнедеятельностью человека, так и выполнением какого-либо целенаправленного двигательного действия.
Следовательно, термин «внутренняя» сторона нагрузки, введенный Л. П. Матвеевым, фактически характеризует нагрузку на функциональные системы организма и, по-видимому, целесообразней его заменить понятием «функциональная» нагрузка.

1.2. Функциональная нагрузка и ее особенности.
Под функциональной нагрузкой мы будем понимать интегральную величину, отражающую психофизиологические, соматофизиологические, биохимические и прочие сдвиги, которые обуславливают повышенный уровень функцоинирования систем организма, а также определенные величины различных энергозатрат, которые чаше всего выражаются термином «рабочие потенциалы». Причем особый акцент следует сделать на неразрывности существования физической и функциональной нагрузок. Может быть поэтому физическую и функциональную нагрузки можно сравнить с двумя сторонами медали. Такое сравнение подчеркивает, что одна сторона без другой существовать не может, ибо в этом случае нарушится целостность данного явления; поэтому и существование любой из этих сторон в отдельности невозможно. Таким образом, не может быть функциональной нагрузки без физической, и в то же время наличие физической нагрузки всегда обуславливает нагрузку функциональную. Причем, эта обусловленность носит количественно-качественную взаимосвязь. Следовательно, по величине функциональных сдвигов в организме можно относительно судить о величине физической нагрузки. Здесь говорится относительно, потому что, как отмечают специалисты в области физиологии спорта, одна и та же величина физической нагрузки всегда сопровождается одними и теми же величинами функциональных сдвигов при одном и том же исходном состоянии организма, а при различном исходном состоянии организма одни и те же физические нагрузки вызывают неадекватные по величине функциональные сдвиги в организме.
Таким образом, кратко охарактеризовав физическую и функциональную нагрузки, можно отметить, что «спортивная нагрузка» включает в себя определенную интегративную величину выполненной работы — «физическую нагрузку» — и сопутствующие ей интегративные сдвиги в организме — «функциональную нагрузку».
Нельзя отрицать и того, что процесс физической подготовки, по существу своему, есть единство двух существенно различных хотя и взаимосвязанных процессов, а именно: тренировочного — как процесса накопления необходимых двигательных навыков и умений, а также сдвигов в организме, и соревновательного — как процесса трансформации накопленных двигательных умений и навыков, а также положительных сдвигов в организме спортсмена с целью реализации их в максимально возможный спортивный результат, осуществляемый, как правило, лишь в процессе спортивных соревнований. Поэтому физическая нагрузка в свою очередь может быть подразделена на две разновидности: тренировочную и соревновательную. Что касается функциональной нагрузки, то, в силу своей специфики, она непосредственно не может быть подразделена на две выше названные разновидности, но всецело обуславливается либо спецификой (характером, величиной и прочее) тренировочной физической нагрузки, либо спецификой (характером, величиной и прочее) соревновательной физической нагрузки.
Следовательно, если физическая и функциональная нагрузки являются двумя качественно различными видами спортивной нагрузки, то тренировочная и соревновательная нагрузки выступают лишь как разновидности этих видов спортивной нагрузки.
В специальной литературе имеются единичные работы, связанные с изучением соревновательной нагрузки, однако никто из авторов не раскрывает содержательную сторону соревновательной нагрузки, а лишь подчеркивают, что в ходе соревнований нагрузка больше, чем па тренировочных занятиях, причем все свои данные они основывают в основном на функциональных изменениях, происходящих в организме спортсмена.
Необходимо остановиться еще на двух моментах. Во-первых, следует различать выполненную физическую нагрузку и ту, которую мы планируем, т. е. такую нагрузку, которая при определенных условиях превращается в действительность, но еще не превратилась в нее; возможность еще не реализована, но мы уже рассматриваем ее так, как если бы имели дело с чем-то уже существующим. Это относится как к физической, так и к функциональной нагрузкам.
Когда мы говорим о нагрузке, го чаще всего подразумеваем, что нагрузка уже выполнена, т. е. нагрузка реальная, уже имевшая место. Но в то же время нам приходится нередко говорить о планируемой физической нагрузке. В отличие от реальных процессов, которые имеют место в первом случае, во втором случае имеет место предполагаемая, т. е. возможная нагрузка. Поэтому она (нагрузка) выступает как идеальная модель будущей реальной нагрузки.
Следовательно, прежде чем анализировать, а тем более исследовать реальную нагрузку, необходимо помнить, что ей всегда будет предшествовать идеальный аналог — теоретическая модель планируемой нагрузки.
По-видимому, здесь уместно отметить, что при планировании физической нагрузки необходимо прогнозировать (планировать) и функциональную нагрузку, т. е. те функциональные сдвиги, которые являются следствием выполнения планируемой физической нагрузки. Причем, если при планировании предусматривать функциональную нагрузку, то она будет выступать обоснованием для планирования физической нагрузки, т. е. это — идеальное представление о том, что должно произойти в организме при выполнении той или иной физической нагрузки.
Таким образом, прежде чем будут иметь место реальные процессы, т. е. выполнение физической нагрузки и те реальные сдвиги, которые являются следствием ее, им всегда будут предшествовать их идеальные аналоги в виде прогнозируемых, физической или функциональной, нагрузок.

1.3 Проявления спортивной нагрузки в легкой атлетике.
Спортивную нагрузку целесообразно рассматривать в двух конкретных ее проявлениях — тренировочной и соревновательной, которые имеют место в спортивной деятельности и являются разновидностями спортивной нагрузки. На уровне физического воспитания преобладающий характер носит тренировочная нагрузка. Что касается массового спорта, а тем более спорта высших достижений (большого спорта), то там всегда налицо два ее вида: тренировочная и соревновательная.
Тренировочная нагрузка в большей степени поддается регулированию, т. к. для ее дозирования имеются объективные предпосылки. Отличительной особенностью соревновательной нагрузки будет сопутствующее ей всегда психоэмоциональное напряжение. Соревновательная нагрузка чаще будет неадекватна нашим функциональным возможностям, т. к. готовы мы или нет к данным соревнованиям, а должны .выступать и выполнять предстоящую работу с максимальной интенсивностью., или с максимальным объемом, а поэтому нагрузка на соревнованиях всегда выше, чем, тренировочная, ибо цель высшего порядка приводит и к более, высоким нагрузкам, как физическим так и функциональным.

2. Проблема нагрузки и методология ее исследования.
2.1 Основные аспекты теоретического анализа.
Проблема нагрузки — это сложная проблема потому, что при исследовании ее мы изучаем непосредственно самого человека, т. е. те интимнейшие процессы, которые протекают в организме при выполнении различных нагрузок.
Методология исследования чтобы рассматривать проблему нагрузки как диалектическое единство двух ее составляющих или, как чаще принято говорить, единство внешней и внутренней сторон ее.
Единство это противоречивое. Для удобства теоретического анализа можно изолированно исследовать физическую нагрузку и нагрузку функциональную. В этом случае можно проанализировать ее составляющие, их взаимосвязь и прочие моменты. Собственно, это то, что было проделано в.данной работе. Во всех же остальных случаях исследовать одну сторону спортивной нагрузки без другой практически нецелесообразно. Особенно это касается функциональной нагрузки (внутренней стороны). Дело в том, что между внешней и внутренней сторонами спортивной нагрузки существует жесткая причинно-следственная связь. Внешняя сторона — физическая нагрузка — выступает всегда как причина по отношению к нагрузке функциональной. Поэтому изучать следствие, не исследуя саму причину мягко говоря, — неверно, не говоря уже о том, что такое исследование совершенно лишено здравого смысла, так как не приводит к практически значимым выводам.
Так, например, при определенных физиологических, биохимических и прочих исследованиях спортсменов были выявлены достоверные сдвиги в тех или иных системах организма, обнаружилось определенное, даже довольно интересное взаимосочетание (или взаимосодействие) процессов расходования и восстановления «рабочих потенциалов», однако ценность данных исследований ничтожно мала, так как отсутствует достоверная информация о той физической нагрузке, которая была выполнена спортсменом и вследствие чего были получены определенные сдвиги в организме.
Что касается самой причины или внешней стороны спортивной нагрузки (а именно нагрузки физической), то если ее исследовать как изолированное явление, в этом случае мы сможем получить определенную информацию о величине физической нагрузки и даже о том, к какому результату это привело. Однако, какие изменения происходили в органах и системах при ее выполнении, остается неизвестным, то есть не ясно, как и за счет чего организм спортсмена справился с физической нагрузкой.
Таким образом, на вопрос, можно ли исследовать каждую из сторон спортивной нагрузки в отдельности, можно ответить только отрицательно. А именно: ни физическую нагрузку спортсмена невозможно изучать в отдельности от тех сдвигов, которые происходят под ее влиянием в организме, ни тем более функциональную нагрузку. Изучение эффективности планируемой физической нагрузки невозможно без исследования тех сдвигов, которые под ее влиянием должны происходить в организме спорт смена. Собственно, планируя физическую нагрузку, мы по сути своей планируем определенный вид сдвигов в организме и, следовательно, определенные адаптационные реакции организма и, уже как результат этого, — определенные, всецело обусловленные данными физическими воздействиями (физической нагрузкой) положительные изменения в органах и системах организма, в уровне (энергетическом, функциональном и проч.) его функционирования.
Как позитив, при использовании данной методологии исследования спортивной нагрузки в каждом конкретном виде спорта, на уровне спорта высших достижений, может (и должна) явиться объективная необходимость создания определенной системы физических воздействий на организм спортсмена и адекватных ей сдвигов в организме спортсмена, при равных исходных данных.
Какой бы компонент нагрузки не исследовали, необходимо всегда помнить о взаимосвязи этих, компонентов как в структуре самой физической или функциональной нагрузки, так и в их взаимодействии между собой.
Все многочисленные научные исследования без рассмотрения изучаемых компонентов в их взаимосвязи и взаимозависимости в этой сложной системе будут бессмысленны и отодвинут решение данной проблемы еще на многие годы.
Может быть поэтому, несмотря на то, что данная проблема изучается более чем полвека, она до настоящего времени не решена. Сложность решения этой проблемы связана и с тем, что мы изучаем самое сложное творение природы — человека. Причем, в данном случае — человека в спорте высших достижений, то есть находящегося в течение многих лет под постоянным целенаправленным воздействием определенных избирательновоздействующих и значительных по величине физических нагрузок.
А поэтому, изучая спортивную нагрузку, нужно всегда помнить о двойственности ее структуры т. е. физической и функциональной нагрузках. Двойственный характер спортивной нагрузки не случаен, эта двойственность — двойственность самого человека, где социальное проявление человека всегда тесно связано с биологической его природой.

2.2 Оценка величины нагрузки и основные подходы к рассмотрению этой проблемы. Структура и компоненты физической нагрузки.
Анализ специальной литературы позволил выявить отсутствие единой трактовки при раскрытии содержательной стороны нагрузки. Так А. И. Кузнецов (1967) под нагрузкой предлагает понимать отношение объема проделанной работы к тренировочному времени. Пауль Кунат (1972), давая определение нагрузки, пишет, что это физическое и нервное напряжение, связанное с выполнением двигательных действий определенной мощности, частоты, длительности и плотности (интенсивности). И. Ю. Бондарчук (1988) считает, что под нагрузкой следует понимать, прежде всего, количественную меру воздействия физических упражнений. Причем, «нагрузка сопряжена и с расходованием рабочих потенциалов организма (энергетического, психологического) и с утомлением».
Что касается оценки величины нагрузки, то и здесь нет единства в понимании этого вопроса. Многие авторы склонны оценивать величину нагрузки, основываясь на изменениях различных физиологических показателей: частота сердечных сокращений, потребление кислорода, уровень энерготрат, показатели утомления, качество выполнения физических упражнений и многие другие показатели (Г. И. Кукушкин, 1953; Н. П. Ерменко, 1956; В. 3. Нагорный, 1969; В. П. Филин, 1964; М. Я. Горкин, 1966; Н. Д. Синани, 1967; Ю. К. Лукашук, 1967; А. Д. Бутков, 1967; А. В. Родионов, И. Б. Викторов и др., 1975; Карл Хаинц Хеддерготт, 1976; А. Г. Баталов в соавт., 1993 и мн. др.), но никто из них не пытается выделить основные компоненты физической нагрузки и тем более охарактеризовать их.
Этот вопрос является исключительно важным, так как лишь зная основные компоненты или составляющие физической нагрузки, можно определить ее характер и величину.
Исследуя содержание физической нагрузки, нами было выявлено, что основными компонентами, определяющими ее, являются: двигательное действие, отдых и способ их взаимосочетания. Именно эти компоненты (и никакие другие) в полной мере раскрывают содержательную сторону физической нагрузки спортсмена.
При выполнении любого физического упражнения всегда налицо определенный двигательный акт (или сложное двигательное действие), который и будет обуславливать характер и определенную величину физического воздействия. Следовательно, физическое воздействие есть результат двигательных актов (двигательных действий), который связан с активным выполнением любого физического упражнения в заданном режиме и с определенной величиной усилий.
Давая краткую характеристику двигательным действиям, нужно помнить, что в теории спортивной подготовки в любом виде спорта принято двигательные действия, а следовательно и физические воздействия, подразделять на специфические, неспецифические и смешанные. Специфические двигательные действия — это такие действия, которые связаны с активным выполнением каких-либо специально-подготовительных и специальных физических упражнений, являющихся для данного спортсмена средством специальной физической подготовки. При выполнении специфических двигательных действий организм спортсмена всегда испытывает специфическое физическое воздействие.
Неспецифические двигательные действия — это такие действия, которые связаны с активным выполнением какого-либо общеподготовительного упражнения, являющегося для данного спортсмена средством общей физической подготовки. А потому при выполнении неспецифических двигательных действий спортсмен испытывает неспецифическое физическое воздействие.
Помимо этого, в спортивной практике спортсмен выполняет двигательные действия, в основе которых лежат как специфические, так и неспецифические физические упражнения, т. е. смешанные двигательные действия. В результате выполнения этих смешанных действий спортсмен испытывает комбинированное физическое воздействие. Основываясь на вышеизложенном, все двигательные действия, а следовательно и физические воздействия, можно разделить на специфические, неспецифические и смешанные. Такое подразделение двигательных действий обусловлено тем. что для спортсмена совсем не безразлично, какое двигательное действие он будет выполнять, а именно — специфическое, неспецифическое или смешанное, потому как, выполняя различные двигательные действия, спортсмен всегда будет испытывать и различные физические воздействия, которые и будут частично обуславливать характер и величину физической» нагрузки. Здесь говорится «частично», потому что двигательные действия являются лишь одним из трех компонентов структуры физической нагрузки, а для определения характера и величины физической нагрузки необходимо учитывать все ее составляющие.
Поскольку в практике спортивной деятельности, наряду с понятием «физическая нагрузка», широко распространены такие понятия, как «физическая работа» и «физическое воздействие», то уточним содержание, а для этого разведем их. Обратимся прежде всего к более широким понятиям работы и нагрузки в их связи с человеческой деятельностью и с природой самого человека. В настоящей работе используется два понятия: деятельность и жизнедеятельность. В данном контексте они не тождественны и каждое из них несет свое конкретное содержание, отражающее реальный феномен. Деятельность человека является социальной формой движения материи. Деятельность заключается в сознательном, целенаправленном предметном преобразовании общественным человеком окружающей его действительности: природы, общества и самого человека. Тем самым, в деятельности проявляется социальная сущность человека, вытекающая из социальной стороны его биосоциальной природы (Г. П. Неминущий, 1995).
Жизнедеятельность является проявлением по отношению к человеку биологической формы движения материи. Жизнедеятельность заключается в инициативно-сознательном обмене веществ между организмом и природой. Тем самым, в жизнедеятельности проявляется биологическая сторона биосоциальной природы человека. Эти две стороны природы человека составляют диалектическое единство. Социальное и биологическое тесно переплетено и взаимосвязано в человеке и выступает как противоречивое единство.
Отсюда, действие, в зависимости от того, относится ли оно к какому-либо виду целенаправленной преобразующей деятельности или же к жизнедеятельности человека, носит социальный или биологический характер. Независимо от того, принадлежит ли действие к деятельности человека или его жизнедеятельности, его конкретное содержание выражается в работе. Само понятие «работа» первоначально возникло в трудовой деятельности как характеристика действия по достижению цели. Впоследствии понятие «работа» стало (сначала с некоторой осторожностью, с оговорками, а затем все чаще и чаще) употребляться для характеристики целенаправленного действия в технико-конструкторской и научно-теоретической деятельности, а также двигательной и художественно-эстетической деятельности.
Для жизнедеятельности человека также правомерно употребление понятия «работа» для характеристики действия (степени функционирования) органов и систем организма.
Следовательно, работа — есть конкретное выражение содержания действия в человеческой деятельности или жизнедеятельности его организма. Поэтому работу нужно рассматривать всегда по отношению и к социальной и к биологической сторонам природы человека.

2.3 Система оценивания.
Анализ структуры двигательных действий спортсмена на уровне большого спорта позволяет нам установить, что основными характеристиками, в которых выражается то или иное двигательное действие, являются пространственные, временные и динамические. Пространственные — это такие характеристики, которые отражают линейные размерности данных двигательных действий в пространстве и выражаются в см, м, км и т. д. Временные характеристики — это такие характеристики, которые выявляют длительность двигательных действий во времени. Временные характеристики выражаются в мс, с, мин, часах и т. д. Кроме того, что двигательные действия совершаются в пространстве и во времени, они всегда связаны с конкретными мускульными усилиями спортсмена. Отсюда вытекает так называемая «динамическая» их характеристика, которая выражается в кг, тоннах и т. д. поднятого им перемещенного веса.
Хотя зачастую в практике спорта мы выражаем двигательные действия либо в пространственных, либо во временных, либо в динамических характеристиках, на самом деле все эти характеристики взаимно переплетены и всегда проявляются в совокупности.
В своей практической деятельности мы выражаем двигательные действия той характеристикой, в которой ее легче всего выразить. Такое положение не может считаться правильным. Для того, чтобы иметь полное представление о двигательном действии или физическом воздействии, мы должны планируемое двигательное действие выражать, а проделанное — фиксировать одновременно во всех ее характеристиках, что, по-видимому, должно быть осуществлено уже в ближайшем будущем.
В свою очередь, и пространственные, я временные, и динамические характеристики всегда проявляются в количественных и качественных параметрах. Количественными параметрами двигательного действия являются такие параметры, как объем и интенсивность, которые наиболее полно изучены и достаточно широко применяются для определения величины двигательного действия, а следовательно — и конкретного вида и разновидности физической нагрузки спортсмена.
Что касается качественного параметра двигательного действия, то наши знания о нем являются недостаточными.
Количественные параметры двигательного действия полностью объективированы и тем самым исключают личностный (субъективный) момент как фактор характеристики. Что касается качественной характеристики двигательного действия спортсмена, то она содержит в себе личностный, субъективный момент в качестве определяющего фактора характеристики. Это вытекает из того обстоятельства, что любая качественная характеристика отличается от количественной своей неформализуемостью: она всегда отвечает на вопрос «как» — в смысле эффективности индивидуального выполнения двигательного действия.
До настоящего времени наиболее распространенными в практике спортивной деятельности являются количественные оценки. Однако на достигнутом уровне спортивных результатов количественные оценки двигательных действий теряют свою эффективность. На первый план теперь уже выступают попытки качественно оценить двигательные действия, а через «их и физические воздействия — физическую нагрузку спортсмена в целом и, в первую очередь, высококвалифицированного. Поэтому, на наш взгляд, сейчас своевременно: обратиться к исследованию качественных параметров тех или иных двигательных действий.
Причем существенным методологическим моментом подобного исследования являются: а) обнаружения и уточнения компонентов качественной оценки того или иною двигательного действия; б) выявление взаимосвязи качественных и количественных параметров всех характеристик, раскрывающих суть двигательных действий, при выполнении конкретной физической работы.
Все характеристики двигательных действий и их параметры находятся в очень сложной взаимозависимости, совокупная взаимосвязь которых отражается выражением «режим» двигательных действий — работы. Следовательно, данное выражение является очень емким и включает в себя как совокупную взаимосвязь всех рассмотренных выше характеристик, так и их конкретные количественные и качественные проявления. До сих пор в практике большого спорта широко распространена субъективная оценка физической нагрузки — физического воздействия и двигательного действия, с помощью которой тренеры (да и сами спортсмены) стремятся в каких-то суммарных величинах выразить, а подчас и оценить проделанные или запланированные физическую нагрузку, физические воздействия и двигательные действия. Для этого чаще всего используют такие условные оценки двигательного действия (физического воздействия), как малое, среднее, большое, значительное и т. п.
По-видимому, можно согласиться с этим широко распространенным мнением о целесообразности использования для практических нужд определенных условных оценок двигательных действий (физических воздействий — физической нагрузки) спортсмена, но обязательным требованием при этом должна быть их конкретизация и систематизация. Возможно ли это? В рамках одного вида спорта, а следовательно, одного вида или разновидности двигательных действий спортсмена — да. Причем специалистам необходимо добиваться такого положения, чтобы под той или иной субъективной оценкой величины двигательного действия мы понимали бы, хотя и приблизительно, но все-таки какую-то конкретную величину двигательного действия. Что касается различных видов спорта, то такая система условных, субъективных оценок невозможна, так как невозможно сравнивать между собой совершенно различные виды и разновидности двигательных действий, а следовательно и физических воздействий — физической нагрузки.
Наиболее целесообразно для практических целей использовать пятибалльную условную градацию (систему оценок) величины двигательных действий, сохранив такую последовательность: малое, среднее, значительное, большое, максимальное. Эта условная система оценок будет справедлива как при оценке объема и интенсивности двигательных действий, так и при оценке ее суммарной величины, где объем и интенсивность их будут находиться в определенных сочетаниях.
Данная условная градация выражена в процентах от возможностей — способностей спортсмена к выполнению какого-либо конкретного двигательного действия на данный момент времени. Максимальными могут быть и возможности, и способности спортсмена, но они всегда являются так называемой «индивидуально-переменной» величиной, так как всегда соответствуют как возможностям, так и способностям данного индивида, а вместе с тем подвержены постоянным изменениям как в сторону уменьшения, так и в сторону увеличения. А так как возможности — способности спортсмена подвержены значительным колебаниям, то одна и та же для данного спортсмена величина двигательного действия по всем своим качественно-количественным параметрам на определенный момент времени может быть большой и даже максимальной, а через какой-то промежуток времени — средней и даже малой, и наоборот.
Следовательно, введение в практическую деятельность тренера приведенной выше условной системы оценок дает возможность, хотя и со значительной долей натяжки, оценивать величину (качество и количество) двигательных действий различных спортсменов в рамках одного, избранного вида спорта.

3. Отдых, как составляющая физической нагрузки.
3.1 Отдых – определение и краткая характеристика.
Рассмотрим вторую составляющую физической нагрузки — отдых. Выполнение любого двигательного действия чередуется с отдыхом (интервалом, паузой, фазой расслабления), так как человек не может бесконечно выполнять физические упражнения. Даже при самой длительной непрерывной работе, когда отсутствуют специальные интервалы отдыха, последний всегда имеет место в виде фаз расслабления.
В литературе имеется большое количество исследований, посвященных изучению отдыха. Однако авторы рассматривают отдых как частное или самостоятельное проявление его или изучают отдых во взаимосвязи с работоспособностью. Мной не обнаружено работ, в которых бы приводилась определенная классификация отдыха, давались бы определения, раскрывалась бы структура отдыха или исследовались его различные виды и разновидности.
Отдых — это состояние относительного или абсолютного бездействия, являющееся следствием предыдущего целенаправленного активного двигательного действия (физической работы), целью которого является обеспечение восстановления и повышение функциональных возможностей организма, необходимых для продолжения двигательного действия или физической работы в заданных режимах и без снижения его (ее) эффективности. Так как отдых имеет место и в непрерывном, циклическом двигательном действии, проявляющийся в неявной форме как совокупность фаз расслабления, чередующихся с фазами напряжения, а также между отдельными порциями двигательных действий, то можно выделить две формы проявления отдыха: явный (как послерабочий интервал отдыха) и скрытый (как послерабочая фаза расслабления).
Остановимся хотя бы кратко на характеристике явного отдыха. На сегодняшний день можно выделить три вида явного отдыха: активный, пассивный и комбинированный.
Под активным отдыхом понимается такой отдых, во время которого спортсмен занимается целенаправленной деятельностью, но по содержанию эта деятельность отличается от предыдущей физической работы. В свою очередь активный отдых может иметь три разновидности, а именно — двигательный, недвигательный и смешанный (т. е. различные взаимосочетания двух предыдущих).
Во время активного отдыха двигательного характера всегда в наличии целенаправленная двигательная деятельность, средствами которой могут быть динамические, статические или статико-динамические двигательные действия. Помимо этого, при активном двигательном отдыхе спортсмен может заниматься ритмической гимнастикой, восточными единоборствами, игровыми видами спорта и пр.
Во время активного отдыха не двигательного характера спортсмен занят другими видами деятельности: научно-теоретической, технико-конструкторской, художественно-эстетической на уровне креативной или репродуктивной деятельности, а также в формах учебной или производственной. Помимо этого, сюда можно отнести занятия шахматами, шашками, игры в лото, домино, карты, бильярд и очень популярные в наши дни электронные игры. Эту группу средств условно можно назвать «интеллектуальными играми».
К активному отдыху зрелищно-эмоционального характера относятся посещение театров и кино, спортивных соревнований (не специфичных для данного спортсмена), художественных выставок, музеев и т. д.
При активном отдыхе с использованием естественных сил природы можно выделить две подгруппы. В первую подгруппу входят охота, рыбная ловля, сбор грибов, ягод, а также различные пешие походы и т. д. Ко второй подгруппе — автомототуризм, прогулки на катерах, яхтах, конный, водный туризм и пр.
Под пассивным отдыхом понимается такой отдых, во время которого отсутствует целенаправленная двигательная деятельность.
В целях более глубокого понимания сущности пассивного отдыха в последнем можно также выделить две разновидности: естественный и искусственный. При пассивном отдыхе естественного характера отсутствуют какие-либо воздействия на спортсмена, в то время как при пассивном отдыхе искусственного характера спортсмен, находясь в состоянии относительного покоя, испытывает на себе активное воздействие. При пассивном отдыхе естественного характера спортсмен может находиться или в комнатных условиях (дом, гостиница, общежитие и пр.), или же в бездеятельном состоянии на природе (в саду, на берегу озера, реки и пр.).
При пассивном отдыхе искусственного характера воздействия, которые получает спортсмен, можно разделить на три подгруппы: физиотерапевтические, психофизиологические и фармакологические. К физиотерапевтическим средствам воздействия можно отнести применение массажа (со всеми его разновидностями): гидромассаж, вибромассаж, баня-сауна, барокамера и т. д. При психофизиологических воздействиях используют гипноз, аутогенную тренировку, электросон и пр- Фармакологическое воздействие включает в себя использование биостимулирующих препаратов (женьшень, элеутерококк и пр.), а также всевозможных комплексов витаминов и специально разрабатываемых напитков (белково-глюкозный шоколад, спортивные напитки, коктейли и пр.).
Несмотря на большое разнообразие средств, используемых во время пассивного отдыха с воздействием искусственного характера, все они способствуют повышению эффективности пассивного отдыха.
Комбинированный отдых представляет собой определенные взаимосочетания активного и пассивного отдыха, в котором зачастую практически невозможно вычленить тот или иной вид активного или пассивного воздействия.
Нужно подчеркнуть, что мы специально, для удобства теоретического исследования, разводим активный, пассивный и комбинированный отдых и вычленяем их разновидности для более глубокого изучения их содержания и выявления значимости каждого из них. В спортивной практике эти разновидности чаще проявляются не в чистом виде, а в сложной взаимосвязи и взаимозависимости, однако, нередко спортсмены предпочтение отдают какому-либо одному или двум из вышеперечисленных разновидностей отдыха. Так как в процессе спортивной подготовки воздействие тех или иных двигательных действий на спортсмена всегда идет параллельно с отдыхом, то отсюда возникает объективная необходимость в проведении подобной классификации отдыха и анализа содержания всех средств, используемых при том или ином виде отдыха.

3.2 Типология отдыха
Все виды и разновидности отдыха могут быть выражены лишь временной характеристикой, т. е. сколько длится отдых (миллисекунд, секунд, минут, часов, дней). Что касается параметров отдыха, то последний может иметь количественную и качественную сторону, однако качественный параметр отдыха на сегодняшний день остается практически не исследованным. Имеющие место в теории и практике спорта условные градации отдыха: полный, жесткий, экстремальный — пока единственные, по которым можно судить о величине (количественной и качественной стороне) отдыха.
Жесткий отдых — это такой временной отрезок отдыха, после которого спортсмен при выполнении следующих двигательных действий испытывает напряженность некоторых физиологических и психофизиологических процессов (или, как говорят, на фоне неполного восстановления).
Полный отдых — это такой отдых, после которого спортсмен может выполнять двигательные действия без дополнительных напряжений функций (т. е. на фоне полного восстановления).
Экстремальный отдых — это такой интервал отдыха, после которого спортсмен может выполнять двигательные действия, несколько большие по объему или интенсивности по сравнению с предыдущими физическими воздействиями без дополнительного напряжения органов и систем (т. е. фаза сверхвосстановления).

3.3 Сочетание отдыха и двигательных действий в тренировках.
Как уже отмечалось, двигательные действия и отдых всегда сопутствуют друг другу и находятся в сложной взаимосвязи; а регулятором данной взаимосвязи является способ их взаимосочетания, то есть метод тренировки, который и есть третий основной компонент физической нагрузки.
Следовательно, метод физической подготовки — метод тренировки есть определенная закономерность построения двигательных действий (физических воздействий), определенная закономерность построения отдыха, а также определенная закономерность в их взаимосочетании.
Исследуя методы, используемые в подготовке высококвалифицированных спортсменов, можно констатировать, что в настоящее время четко просматриваются в структуре физической нагрузки две основные группы методов тренировки, а именно: метод непрерывного и интервального (прерывного) двигательного действия и метод отдыха.
В основе первой группы методов лежит выполнение только циклических физических упражнений, а в основе второй — и циклических и ациклических. Суть первой группы заключается в том, что каждый цикл простого или сложного двигательного действия представляет собой фазу (или совокупность) напряжения определенных мышечных групп, участвующих в выполнении данного двигательного действия, а отдых — фазу расслабления или совокупность таковых. Суть второй группы методов тренировки заключается в наличии четко выраженного интервала отдыха после выполнения каждого двигательного акта или сложного двигательного действия, т. е. всегда налицо как определенный отрезок времени для исполнения двигательного действия, так и отрезок времени для отдыха после него — т. е. интервал отдыха.
В свою очередь, каждый из вышеназванных методов тренировки имеет по две большие подгруппы: методы стандартного (постоянного) и методы переменного двигательного действия и отдыха. Все остальное многообразие методов тренировки, по всей видимости, является лишь производными вышеназванных методов.
Уточним два понятия — «стандартные» и «переменные» методы. «Стандартным» метод тренировки называется потому, что как величина (интегральная пространственная, временная, динамическая характеристика) двигательного действия, так и величина (временная характеристика) отдыха должны быть постоянными. «Переменные» методы подразумевают совершенно иное; и двигательное действие и интервал отдыха должны быть величинами переменными, изменяющимися либо в сторону увеличения, либо уменьшения.
Можно привести небольшой пример, как различные взаимосочетания двигательных действий и отдыха определяют характер и величину физической нагрузки. Как мы уже говорили при непрерывном способе (методе) двигательные действия выполняются без явного отдыха, но при обязательном наличии скрытого. Поэтому в данном случае ритмическая характеристика скрытого отдыха, а точнее — ритм выполнения тех или иных двигательных действий выступает как регулятор физической нагрузки, т. е. здесь чередуются двигательные действия и скрытый отдых; их соотношения могут быть самые различные — 1 :2; 2 : 1 и т. д.
Таким образом, физическая нагрузка есть интегральное единство двигательных действий и отдыха, находящихся между собой в определенной взаимосвязи, характеризуемая тем или иным способом их взаимосочетания — методом тренировки. Поэтому только учет специфики (или особенностей) взаимосочетания определенных двигательных действий и отдыха (фаз расслабления или интервалов отдыха) позволит определить характер и, что особенно важно, величину физической нагрузки, которая была или будет выполнена спортсменном.
Мы остановились на основных компонентах, определяющих структуру физической нагрузки, в результате чего возникает представление о физической нагрузке как об исключительно сложном интегративном единстве всех ее составляющих. Подобное единство полностью исключает возможность сведения содержания физической нагрузки к специфике проявления одного из ее компонентов.
Отсюда следует, что принцип определения содержания физической нагрузки заключается в выявлении характера двигательного действия, характера отдыха и способа их взаимосочетания — метода тренировки.

4. Соотношение понятий «физическое воздействие» и «физическая нагрузка». Градация двигательных действий.

Что касается непосредственно физической работы, то она представляет собой то двигательное действие, которое в структуре физической нагрузки выступает лишь как один из ее компонентов, а именно — как двигательное действие. Следовательно, понятие «физическая нагрузка» значительно шире и объемнее понятия «физическая работа».
Но поскольку двигательное действие является исходным компонентом, определяющим специфику, характер и величину физической нагрузки, то в первом приближении можно сказать, что физическая работа определяет физическую нагрузку.
Поскольку в специальной литературе имеет место еще и такое понятие, как «физическое воздействие», то выясним, как оно соотносится с понятием «физическая нагрузка».
Прежде всего, выполнение какого-либо двигательного действия, сопутствующий ему вид отдыха и способ взаимосочетания двигательного действия и отдыха, т. е. физическое воздействие по смысловому значению тождественно физической нагрузке. Следовательно, физическое воздействие фактически является трехсоставным элементом так же, как и физическая нагрузка. Таким образом, физическая нагрузка является совокупностью физических воздействий, а так как в практике спорта (и в целом в двигательной деятельности) не бывает одиночных физических воздействий, то понятие «физическое воздействие» в настоящем контексте опускается.
Все вышесказанное относится в основном к характеру физической нагрузки. А какими же показателями определяется ее величина? Поскольку сама физическая нагрузка является по сути интегративной, то ее величина должна практически представлять собой некое интегративное единство всех ее компонентов. Первым компонентом, как мы уже отмечали, является двигательное действие, которое определяется тремя метрическими характеристиками: динамическими, пространственными, временными, взятыми в их совокупности. Второй компонент — отдых — выражается в основном только во временной характеристике. Любое двигательное действие всегда выполняется за какой-то отрезок времени, осуществляется с преодолением какого-либо пути, с приложением при этом определенных усилий. Отдых же мы всегда планируем в каких-то единицах времени. Наряду с этим нужно подчеркнуть и тот факт, что для характеристики величины физической нагрузки, обычно в спортивной практике пользуются условной градацией. Следует отметить, что более тридцати лет назад была предложена условная градация, характеризующая величину физической нагрузки. Однако, претерпевая бесконечные изменения, авторы, предлагая все новые и новые условные градации, не пытались дать научное обоснование такой замене, считая, что лишь предлагаемая ими условная градация может полноценно охарактеризовать нагрузку в изучаемом им виде спорта.
Одни авторы в основу условных градаций предлагают брать техническую сторону выполнения тех или иных двигательных действий, другие, и их большинство, предлагают учитывать те или иные функциональные сдвиги в организме, которые происходят под влиянием данных действий. То, что условная градация необходима, — бесспорно. Однако эта градация может относиться только к двигательным действиям, но не к нагрузке, будь она тренировочной или соревновательной.
В понятие «условная градация» двигательных действий мы вкладываем возможности спортсмена (выраженные в процентах от его максимальных возможностей) выполнить на данный момент то или другое двигательное действие. Для характеристики двигательных действий можно предложить пять условных градаций: малая (30—40%), средняя (40— 60%), значительная (60—80%), большая (80—90%) и максимальная (100—105%). Мы еще раз подчеркиваем, что градация «условная», т. к. допускаем, что могут быть отклонения в ту или другую сторону на 5—10%, но такая градация необходима, ибо для тренера совсем небезразлично знать и фиксировать двигательные действия, выполняемые его спортсменом.
Я считаю, что нельзя отождествлять понятия «большая» нагрузка и «большое» двигательное действие, т. к. когда мы говорим о нагрузке, то необходимо обязательно учитывать и другие ее компоненты, а именно — отдых и метод тренировки, т. е. взаимосочетание двигательных действий и отдыха, и, только учитывая эти компоненты, можно судить о величине физической нагрузки.
Поэтому лишь продуманное планирование двигательных действий, отдыха и их взаимосочетания позволит судить о той или иной нагрузке физической, и потому нецелесообразно условную градацию, предлагаемую для двигательных действий (и физических воздействий), переносить для характеристики физической нагрузки в целом.

Заключение

Можно констатировать, что физическая нагрузка (не затрагивая ее динамику) зависит от суммарной величины двигательного действия и отдыха. При постоянной величине отдыха эффект нагрузки пропорционален суммарной величине двигательного действия, а при постоянном двигательном действии эффект нагрузки обратнопропорционален суммарной величине отдыха (чем меньше отдых между каждым выполняемым движением, тем выше физическая нагрузка и наоборот).
Однако полное понимание физической нагрузки возможно лишь тогда, когда мы сможем выражать интегральной количественно-качественной характеристикой величину двигательных действий, интегральной качественной характеристикой отдых, имеющий место при выполнении данного физического упражнения, а также фиксировать способ взаимосвязи этих компонентов. Только изучив все эти компоненты, мы сможем иметь полную информацию о физической нагрузке, которую спортсмен выполнил или должен выполнить в процессе тренировочного занятия или соревнования.
Подводя итог данной работе, хотелось бы отметить, что основные цели данной работы были выполнены, дана общая характеристика нагрузки, рассмотрены различные ее проявления и сочетания. Но, несмотря на это, данный вопрос остается актуальным и данная работа может послужить основой более широкого исследования.

Список использованной литературы

1. Неминущий Г.П. Дукальская А.В. Спортивная нагрузка как объект теоретического исследования. Ростов-на-Дону, 1996
2. Неминущий Г.П. Дукальская А.В. Физическая нагрузка: ее сущность, структура, общая характеристика и методология исследования. Ростов-на-Дону, 1996
3. Неминущий Г.П. Дукальская А.В. Функциональная нагрузка: ее сущность, структура, общая характеристика и методология исследования. Ростов-на-Дону, 1996
4. Краснов С. В. Легкая атлетика. Москва, 1999
5. Лабинцев К. Р. Характеристика нагрузок в легкой атлетике. Москва, 2001
6. Касаткина Л. В. Бег – это жизнь. Санкт-Петербург, 1993
7. Арамов М. Я. Легкоатлетические соревнования. Особенности подготовки. Москва, 2002

Реферат: Етикет ділового мовлення

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття етикету. Етикет ділового спілкування

Розділ 2. Правила ділового мовлення

Висновок

Бібліографічний список

Вступ

Слово у спілкуванні буває животворчим і руйнівним. Воно може об’єднувати і роз’єднувати людей, приносити задоволення або прикрощі.

Все залежить ввід того, яка інформація передається за допомогою слова і як це роблять її відправники.

З метою поліпшення інформування людей на даному етапі все ширше використовуються технічні засоби, зокрема комп’ютери, і в цьому звичайно, вбачається прогрес. Але водночас безпосереднє спілкування замінюється опосередкованим, що здійснюється ЗМІ, а це веде до зростання відчуженості між людьми, зниження рівня їх комунікабельності, контактності, а також – емоційності.

Від того, на якому рівні перебуває культура ділових людей, залежить результати їхньої професійної діяльності, взаємини з колегами, партнерами по бізнесу та клієнтами, врешті-решт психічне здоров’я.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЕТИКЕТУ. ЕТИКЕТ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процессу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет — слово французького походження, що означає манеру поводження. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі своєї ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Усне ділове спілкування передбачає різні способи взаємодії з людьми. У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, ділова людина повинна мати не тільки певний фізичний та інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати правила ділового спілкування, або, інакше, — правила ділового етикету.

Вітання. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий із керівником, студент із викладачем. Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою. За традицією першим вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов’язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона — його секретар. Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися. Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає молодшому, жінка — чоловікові, начальник — підлеглому, викладач — студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим. Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови. Якщо ваш діловий партнер — жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички.

Знайомство і представлення. Залежно від рівня офіційності, процедура знайомства набирає дедалі більше формальної вагомості. Для встановлення ділових контактів, вдаються до послуг третьої особи — до посередника, який представить вас діловому партнеру. Коли посередника немає, а вам терміново потрібно вирішити якесь питання, слід представитися самому. Першим відрекомендовується той, хто став ініціатором зустрічі, молодший — старшому, підлеглий — керівникові, а ось жінці, незалежно від віку, не належить першою відрекомендовуватися чоловікові, хіба що вона студентка й хоче щось з’ясувати у викладача.

Зрозуміло, жінці краще скористатися допомогою третьої особи. Якщо хочете справити добре враження на ділового партнера чи нового знайомого — дивіться (не пильно) йому у вічі, а для посилення можете ще й посміхнутися. Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. Жінка не встає з місця, за винятком тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи вона сама хоче виявити особливу повагу до людини, з якою її знайомлять. Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску подає руку жінка, якщо вважає за потрібне, а коли ні — обмежується кивком голови. В усіх інших випадках, перший подає руку для потиску старший за віком (у товаристві) чи за службовим становищем (в установі, на виробництві, у навчальному закладі). Незалежно від службового становища чоловік, коли жінка заходить до його кабінету, має підвестися і, вийшовши з-за столу, чекати, поки вона не представиться й не подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувачка, певне, знає, до кого з’явилася на прийом.

Після процедури знайомства викладається суть справи. На зустрічі, що має суто діловий чи комерційний характер, жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску і назвати себе. Коли ви приходите на нове місце роботи, то маєте представитися самі співробітникам або вас має представити їм керівник. Якщо ділове знайомство відбулося, і ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді вам слід дотримуватися ще й таких правил:

1) коли ви не можете згадати, як звуть вашого ділового партнера, перепитайте ще раз: це краще, ніж ламати голову над якимось особливим звертанням;

2) у товаристві не слід перешіптуватися потай від інших, плескати долонею по столу і надто енергійно виражати свої емоції, довго говорити про власне самопочуття;

3) розповідаючи про відсутнього, не можна казати він чи вона — треба називати людину на ім’я;

4) в установі обов’язково слід дочекатися запрошення господаря сісти. Дедалі ширше для представлення застосовують візитні картки. Доцільність використання візитних карток зумовлюється двома обставинами: по-перше, вони стисло й чітко представляють власника; по-друге, є підтвердженням його наміру в майбутньому підтримувати ділові контакти.

Усім без винятку підприємцям приходиться вступати у діалог з партнерами по бізнесу, а також зі споживачами. Від того, наскільки добре вміє підприємець організувати і вести переговори, залежить успіх його справи, його репутація. Мистецтву ведення переговорів спеціально навчаються в усьому світі.

Правильно підготовлена до переговорів людина зможе домогтися своєї мети, не скривдивши при цьому партнера і залишивши про себе сприятливі враження. Підготовка до переговорів включає два основних напрямки роботи: рішення організаційних питань і пророблення основного процессу переговорів.

Важливим елементом підготовки до основного процесу переговорів є організація ділового прийому. Діловий прийом проводиться на ранній стадії партнерства з іншою фірмою, після встановлення з нею контактів, що виявляють взаємну зацікавленість.

Готуючись до зустрічі з партнером необхідно намітити свою тактичну лінію.

Усі ділові люди повинні опанувати технікою живого контакту. Ваша мова повинна бути красивою та правильною, намагайтеся якнайменше використовувати слова “паразити” – це розсіює увагу і відволікає від теми розмови. Щоб ваша мова була красивою, використовуйте наступні рекомендації:

— акцентуйте важливі слова і підкоряйте їм менш важливі;

— змінюйте тон голосу – він повинен то підвищуватися, то знижуватися, як поверхня моря. Раптове підвищення чи зниження тону голосу виділяє слово чи фразу на загальному тлі;

— змінюйте темп мови – це додає їй виразність;

— робіть паузу до і після важливих думок.

До цього варто додати і важливість використання особливих інструментів – комунікаційних ефектів:

— ефект візуального іміджу – як правило, спочатку люди сприймають його по зовнішньому вигляду, і це первісне враження накладає відбиток на подальші взаємини. Тому підприємець повинен узяти на озброєння естетику одягу, поставлену міміку, загострене почуття такту, щоб випромінювати чарівність, елегантну манеру спілкування, впевнений і доброзичливий погляд і т.п.;

— ефект перших фраз – закріплює чи коректує первісне враження у людей. У перших фразах повинна бути зосереджена цікава інформація, з елементами оригінальності, що відразу залучає до себе увагу;

— ефект аргументації – мова повинна бути обґрунтованою, переконливою, логічною.

— ефект інтонацій і пауз – інтонації і паузи сприяють 10-15 % збільшенню інформації, викликаючи у співрозмовників асоціації і пропозиції;

— ефект художньої виразності – це грамотна побудова пропозицій, правильні словоударения, використання риторичних прийомів – метафор, гіпербол і т.п. Як затверджував Вольтер, прекрасна думка втрачає свою ціну, якщо вона дурно виражена;

— ефект релаксації (розслаблення) – тому, хто вміє вчасно пожартувати пощастить у переговорах більше, ніж тому, хто не вміє це робити. Гумор створює природну паузу для відпочинку людей, зближає і набудовує на доброзичливий лад.

Варто враховувати також, що є ряд факторів які негативно впливають на ведення справ:

— дискомфорт фізичного середовища: непривабливість приміщення, незручність сидінь, несвіже повітря і т.п.;

— заклопотаність співрозмовників якимись службовими чи особистими справами, розладнаність морально психологічного стану;

— амбіції, заздрість, недоброзичливість;

— неграмотність мови виступаючого, невиразність фраз і т.д.;

— некомпетентність співрозмовника;

— неприйняття іміджу співрозмовника.

Діловий стиль спілкування орієнтований на позитивний (конструктивний) результат. Діловий стиль виключає придушення чужої позиції. Основне питання ділового стилю спілкування можна сформулювати так: позиції сторін визначаються відношенням до обговорюваної проблеми (спірному положенню) чи відношенням до опонента.

Хочете перемагати в суперечці – вмійте аргументувати.

«Читайте» свого співрозмовника по міміці і жестам.

Психотерапія в спілкуванні: не перемогти суперника, а домогтися його розташування.

Намагайтеся не висувати необґрунтованих пропозицій і аргументувати свої дії. Аргументацією називають дійсність, що зв’язана з доказом, обґрунтуванням, твердженням, чи спростуванням критикою.

У повсякденному житті кожна людина в процесі спілкування затверджує власне «я», свою оцінку тих чи інших явищ, своє відношення до них. Завдяки досвіду, знанням, здібностям у людей складаються різні по глибині і ступеню розробленості особисті принципи і правила, що дозволяють вважати щось доведеним, а щось сумнівним. Але це буває доти, поки в суперечці не зустрінеться опонент, що володіє теорією і практикою аргументації, усім її арсеналом, або коли власна аргументація не стане об’єктом критики, чи спростування просто серйозного розгляду.

Потрібно відзначити, що практика аргументації, звичайно, багатша і різноманітніша будь-якої теорії, однак теорія повинна провести елемент систематичності і прогностичності результатів.

Зміст спілкування будь-якої людини полягає в тій реакції, що він викликає. А для того щоб одержати потрібну реакцію необхідно підготуватися до спілкування з партнером.

РОЗДІЛ 2. ПРАВИЛА ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

Культура поведінки в діловому спілкуванні неможлива без дотримання правил словесного етикету, який зв’язаний з формами і манерами мови, словниковим запасом, тобто з усім стилем мови, прийнятим в спілкуванні даного кола ділових людей. Існують історично вироблені стереотипи словесного спілкування. Ними користувались раніше українські (польські) підприємці, а сьогодні їх використовують культурні українські і зарубіжні ділові люди. Це слова ”пані”, “панове”, “шановне товариство”.

В діловій розмові потрібно уміти дати відповідь на будь – яке запитання. Навіть на найпростіше, яке задають щоденно по декілька разів “Як справи?”, завжди потрібно пам’ятати про почуття міри. Нічого не відповісти неввічливо; буркнути “нормально” і пройти повз теж неввічливо, якщо не грубо; почати довго розповідати про справи – прославитись занудою. В таких випадках діловий етикет приписує відповідати приблизно наступне: ”Дякую, нормально”, “Дякую, поки скаржитись гріх”, в свою чергу поцікавитись: ”Сподіваюсь, у вас все добре?”. Такі відповіді нейтральні, вони заспокоюють усіх.

Але у чехів, словаків, поляків та югославів на запитання “Як справи?” діловий етикет не забороняє коротко розповісти про труднощі, поскаржитись на дороговизну. Але говорять про це бадьоро, підкреслюючи, що ділова людина долає труднощі, адже їх немало в їх справі, але вона знає як з ними впоратись, і пишається цим.

У вербальному спілкуванні діловий етикет передбачає застосування різних психологічних прийомів. Один з них – “формула прогладжування”. Це словесні фрази типу “Щасти вам!”, “Бажаємо успіху”. Широко використовуються такі мовні знаки як “Нема проблем”, “Окей” і т.д.

В словесному етикеті ділових людей велике значення мають компліменти – приємні слова, які передають схвалення, позитивну оцінку діяльності в бізнесі, підкреслюють смак в одязі, зовнішності, збалансованість вчинків партнера, тобто оцінку розуму ділового партнера. Під час ділового спілкування завжди є місце для компліментів. Вони надихають вашого ділового партнера, надають йому впевненості, підбадьорюють.

Дотримання важливих правил поведінки з незнайомими людьми – ознака вашої респектабельності, вихованості, впевненості в собі. Існує цілий ряд правил поведінки в різних видах транспорту: літаку, поїзді, автомобілі. Довга мандрівка спонукає до неквапної бесіди. Потрібно уміти вести її. Перш за все, не слід зловживати увагою попутника, не намагатись якомога швидше заволодіти всіма сторонами бесіди, бо це ознака поганого тону. Інша крайність – замкнутість, відлюдкуватість.

Сучасне ділове життя неможливо уявити без телефона. Завдяки йому багаторазово підвищується оперативність рішень багатьох проблем і питань, немає необхідності писати листи, телеграми, а також здійснювати поїздки в інші установи, міста для вияснення обставин якоїсь справи. По телефону можна зробити дуже багато, а саме: провести переговори, дати розпорядження і т.п.

Дуже часто першим кроком до вкладання ділового договору є телефонна розмова.

Людство користується телефоном уже більше століття. Здавалось би часу більш ніж достатньо для того, щоб навчитися розумно користуватися цим технічним засобом.

Але нажаль вміння говорити по телефону не передається по спадковості. Культурою спілкування по телефону володіє не кожен.

Погана підготовка, невміння виділяти головне, чітко і грамотно висловлювати свої думки призводять до значних утрат робочого часу (до 20-30%). Так стверджує американський менеджер А. Маккензі. Серед 15 головних причин втрати робочого часу, на його думку, перше місце займають телефонні розмови, які залежать від емоційного забарвлення. Зайва емоційність збільшує час телефонної розмови.

Відомо також, що при телефонній розмові спостерігається таке явище, як надто насичена розмова.

Вона може бути джерелом напруги між двома сторонами, тому потрібно дотримуватись певної міри, оскільки можна втратити сенс розмови, що спричинять конфлікти.

Перші ознаки перенасиченості розмови:

— роздратованість;

— образливість.

Тоді слід вийти з контакту з партнером, щоб зберегти ділові відносини. Крім того, ведучи довгі телефонні розмови, ви можете отримати репутацію зануди. Мистецтво ведення телефонної розмови полягає в тому, щоб коротко сказати все, що потрібно і отримати відповідь.

Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції.

Ефективність телефонної розмови залежить від емоційного стану людини, від настрою. Під час розмови потрібно вміти зацікавити співрозмовника своєю справою. Тут вам допоможе правильне використання методів переконання. Це можна зробити за допомогою інформації, голосу. Потрібно тільки звертати увагу на ці “дрібниці” під час телефонної розмови. Самому ж потрібно говорити рівно, стримано, стримувати свої емоції, намагатись не перебивати співрозмовника. Якщо ваш співрозмовник проявляє схильність до суперечок, виказує несправедливі звинувачення, то наберіться терпіння і не відповідайте йому тим самим, частково признайте його правоту, намагайтесь зрозуміти мотиви його поведінки. Намагайтесь коротко і ясно викладати свої аргументи. В телефонній розмові краще не використовувати професійних виразів, які можуть бути незрозумілі співрозмовнику.

Потрібно пам’ятати, що швидке або заповільне проголошення слів затрудняє сприймання. Особливо слідкуйте за проголошенням чисел, імен, сіл, міст, прізвищ, які погано сприймаються на слух, їх потрібно говорити складами або навіть передавати по буквах.

Етикет ділової телефонної розмови має у своєму запасі цілий ряд реплік, наприклад:

— Як ви мене чуєте?

— Вибачте, дуже погано чути? І т.д.

Перед тим, як подзвонити кому-небудь пам’ятайте, що тривалість телефонних дзвінків негативно впливає на нервову систему, непотрібні телефонні розмови порушують робочий ритм, заважають вирішенню важливих питань, вимагають глибокого аналізу.

Дзвінок на домашній телефон діловому партнеру, співробітнику для службової розмови може бути виправданий тільки серйозною причиною, кому ви б не дзвонили – начальнику чи підлеглому. Вихована людина не буде дзвонити після 22 год., якщо для цього немає вагомої причини або не отримано попередньої домовленості на цей дзвінок.

Як показують аналізи, в телефонній розмові 30-40% займають повторення слів, фраз, непотрібні паузи і зайві слова. Відповідно до телефонної розмови треба ретельно готуватися: заздалегідь підібрати усі матеріали, документи, мати під рукою потрібні номера телефонів, адреси організацій, календар, ручку, папір і т.п. Перед тим, як набрати номер потрібно чітко і точно визначити ціль розмови і свою тактику. Складіть план бесіди, запишіть питання, які хочете вирішити або дані, які хочете отримати, продумайте у якому порядку ви запитуватимете співрозмовника. Чітко сформулюйте їх, першою фразою, намагайтесь зацікавити співрозмовника. При обговоренні декількох питань, по черзі закінчуйте обговорення одного питання і переходьте до наступного.

По закінченню ділової телефонної розмови проаналізуйте зміст і стиль розмови. Проаналізуйте свої враження. Знайдіть слабкі місця у розмові. Намагайтесь зрозуміти причину своїх помилок.

Етикет і такт ділової людини проявляється на кожному кроці: під час розмови з підлеглими, співпрацівниками і т.д. Нажаль іноді люди які знаходяться на великій посаді зловживають формою звертання на “ти” до підлеглих котрі набагато старші від них за віком, але говорять “Ви” молодому начальнику, який стоїть на вищій посаді. Звертання на “ти” принижує людину.

Ділові бесіди і наради – потрібно намагатись проводити протягом години-півтори години. Якщо нарада затягується – це означає, що вона погано підготовлена. Від цього може бути більше шкоди ніж користі. Якщо ви хочете вирішити серйозну проблему, то запросіть тих спеціалістів котрих вона безпосередньо стосується. Дайте їм висловитися по черзі. Першими нехай висловлять свої думки підлеглі, потім дайте слово головним спеціалістам. Не дозволяйте нікому перебивати розмову виступаючого.

ВИСНОВОК

Отже, усне ділове спілкування передбачає різні способи взаємодії з людьми. У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, ділова людина повинна мати не тільки певний фізичний та інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати правила ділового спілкування, або, інакше, — правила ділового етикету.

Культура поведінки в діловому спілкуванні неможлива без дотримання правил словесного етикету, який зв’язаний з формами і манерами мови, словниковим запасом, тобто з усім стилем мови, прийнятим в спілкуванні даного кола ділових людей.

В діловій розмові потрібно уміти дати відповідь на будь – яке запитання. Навіть на найпростіше, яке задають щоденно по декілька разів “Як справи?”, завжди потрібно пам’ятати про почуття міри.

В словесному етикеті ділових людей велике значення мають компліменти – приємні слова, які передають схвалення, позитивну оцінку діяльності в бізнесі, підкреслюють смак в одязі, зовнішності, збалансованість вчинків партнера, тобто оцінку розуму ділового партнера. Під час ділового спілкування завжди є місце для компліментів. Вони надихають вашого ділового партнера, надають йому впевненості, підбадьорюють.

Етикет і такт ділової людини проявляється на кожному кроці: під час розмови з підлеглими, співпрацівниками і т.д. Тому потрібно пам’ятати про форми звернення, і до всіх працівників звертатись на “Ви”.

Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

Афанасьєв. Діловий етикет — К.: Дакор, 2006;

Левчук. Етика. Підручник — К.: Вища Школа, 2005;

Лозовий. Етика. Навч. посіб. — К.: Юрінком інтер, 2005;

Малахів В.А. Етика: Курс лекцій. Навч.посіб. – К., 2006;

Палеха. Етика ділових відносин. Навч. посіб. – К.: Кондор, 2007;

Радченко. Етика бізнесу — К.: КНТЕУ, 2007;

Тофтул. Етика — К.: Академія, 2006;

Чмут, Чайка. Етика ділового спілкування: Навч.посіб. 3-те вид. — К.: Вікар, 2003;

Діловий етикет. – 2-е вид., допов. – К., 2001.

Доклад: Пути интеграции Украины в мировое пространство. Политэкономия

Пути интеграции Украины в мировое пространство. Политэкономия.

 Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття . Розв`язанняцих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах сус- пільства .Світові проблеми обговорюються вивчаються й вирішу-ютсья певною мірою в Організації Об`єднаних Націй та її підроз-ділах,регіональні питання -у межах сучасних інтеграційних об`єднань ,економіка окремих країн — державними та іншими установа- ми ,науково-дослідними інституціями . За такого великого розмаїття неабиякого значення набувають наукове узагальнення , синтез існуючих теорій і концепцій та їх адаптація до потреб і реалій економіки України .

 Об`єктивна необхідність вимагає поступового , але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП) , світових інтеграційних процесів,треба враховувати усі вихідні , визначальні умови , що складаються у світовій економічній системі.

по-перше ,вона дедалі більша стає глобальною цілісністю , в якій посилюєть ся взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва та обігу , всього господарського життя .

по-друге , зростає інтенсивність регіональних інтеграційних процесів , що веде , з одного боку , до виникнення великих економічних просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва , а з іншого — до сегментації світового ринку , до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення відносно замкнутих торгово-економічних  блоків та інтеграційних угрупувань .

по-третє , глобальна економіка як міжнародна господарська система характе- ризується циклічністю розвитку , яка впливає на динаміку , темпи та пропор ції економічного пступу окремих країн як її елементів та ланок .

по-четверте , домінуючими факторами і світового , і національного економіч ного розвитку стають інтелектуально-інформаційні складові , які отримують  могутній поштовх внаслідок науково-технологічної революції .

по-п`яте , поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації . Індустріальна модель розвитку визначається пріорітетом знань , людського капіталу , формування «економіки розуму» , «економіки думки» .

Одним з найважливіших етапів в інтеграції України у світовий простір є входження України до ЄС .

 Важливими етапамина шляху повернення України в Європу були підписання Угоди про Партнерство і Співробітництво між Україною та ЄС і ратіфікація цієї Угоди Верховною Радою в листопаді 1995 року , підписання Тимчасової Угоди про торгівлю та питання , пов`язані з торгівлею — першої такої угоди з однією з Нових Незалежних Держав , а також підписання Президентом України Л.Д.Кучмою та Головою Єв-ропейської Комісії паном Жаком Сантером Спільної заяви по результатам переговорів , що стало першим прецедентом по відношенню до держави не члена ЄС , в червні 1995 року . Особливого значення для поглиблення довіри до України та  закріплення позитивного ставлення Європейської спільноти  до нашої держави набуває вирішення питання про вступ Ук- раїни до Ради Європи , що вже відбулося .

 Інтеграція у західноєвропейські структури та розвиток співробітництва з ЄС є не самоціллю , а засобом досягнен- ня , в першу чергу , конкретних економічних цілей .Обсяг  торгівлі між Україню та ЄС у 7 разів перевищує обсяг торгівлі України з США .Українські товаровиробники , у першу чергу з найбільш конкурентноздатних сфер української економіки : металургійної і текстильної промисловості , сільського господарства , певних сфер науковомістких та енергетичних технологій ,мають отримати більше можливості  для експорту своїх товарів у Західну Європу .Підготовка нової угоди з ЄС по текстилю , угоди щодо науково-техніч- ного співробітництва , зменьшення митних , нетарифних та інших обмежень у взаємній торгівлі сприяння скорішому набуттю чинності Угоди про Партнерство та Співробітництво та практичній реалізації Тимчасової Угоди про торгівлю між Україною та ЄС , — цим та багатьом іншим невідкладним завданням буде присвячена головна увага Постійного предс- тавництва України при ЄС.

 Україна не є самотньою у своїх намаганнях вирішувати нагальні завдання економічних відносин з ЄС . Консультації з цього приводу з представниками кількох країн-членів ЄС свідчать , зокрема , про їх принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцїю , що експортується з України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів» : сталі , текстилю , ядерних товарів та сільгосппродукції.Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України до її інтеграції у західноєвропейські структури .

 Під час останніх зустрічей і переговорів в Європейський Комісії розглядалися хід підготовки до запланового на 1995 р. в м.Києві засідання Спільного комітету України та Європейської Комісії , процес ратифікації Угоди про Парт-нерство та Співробітництво і набуття чинності Угодою про торгівлю між Україноюта ЄС , проблеми узгодження підходів сторін до чорнобильського питання ,підвищення ефективнос- ті програм технічної допомоги по лінії Тасіс , які мають розглядатись не як самодостатня категорія , а як засіб для досягнення конкретних , в першу чергу — економічних — цілей .

 Багато зусиль Україна доклала , щоб стати повноправним  членом РЄ -впливової міжнародної регіональної інституції.

Історична для нашої держави подія відбулася 9 листопада 1995 р., коли Комітет Міністрів Ради Європи юридично затвердив рішення Парламентської Ассамблеї РЄ про вступ України до цієї авторитетної міжнародної організації.Ця подія стала актом юридичного визнання авторитету України, її права на входження в усі європейські структури , що створює на континенті нову політичну ситуацію ,дає Украї- ні шанс на поглиблення демократичних перетворень .

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.bolshe.ru/

Реферат: Ділове листування з іноземними партнерами

Зміст

Вступ

Зміст та структура ділових листів

Особливості ділової кореспонденції з іноземними партнерами

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Діловий лист є одним із найпоширеніших видів документації та відповідно обміну інформацією. Ділові листи належать до основних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами.

Хоч як дивно це звучить, але приказка: «Зустрічають по одягу» (тобто враження складається залежно від зовнішнього вигляду) цілком актуальна й у сфері ділового листування. Спробуйте уявити, як чините ви, коли отримуєте велику кількість кореспонденції перед вами постає вибір, що саме переглянути в першу чергу. Погодьтеся, ви насамперед відкриваєте конверти, які чимось привернули вашу увагу. Пездоганно оформлена кореспонденція — це свідчення поваги до адресата.

Важко говорити про культуру ділового листування не врахувавши такого важливого його аспекту, як встановлення контактів у комерційній сфері діяльності фірми. Безумовно, загальні вимоги до складання та оформлення ділової кореспонденції поширюються і на комерційне листування, однак не варто нехтувати деякими особливостями, що властиві саме цьому виду ділових стосунків.

Як ви вважаєте, що думає людина, яка щойно розкрила конверт та дістала нашого листа? Звісно, їй кортить озайомитися із його змістом. Втім, на кілька секунд погляд зупиниться на папері, зафіксує найменші дрібниці зовнішнього оформлення листа. І ось перед очима того, хто читатиме, постане образ того хто писав. Зауважимо, образ майже сформований, коли ще не прочитано жодного рядка, коли не осмислено змісту.

Написання ділового листа — це справжнє мистецтво. Американський публіцист Рон Теппер з прикрістю зазначав, то в «сучасному світі панують відео та усна мова, а добре написані ділові листи й записки стають рідкістю». У дечому з ним можна погодитись, однак не слід забувати, що обмін кореспонденцією — одна з основних складових комерційної діяльності фірми. Важко уявити, що фірма пропонуватиме свої товари та послуги лише шляхом відеореклами чи з допомогою телефонних переговорів. Роль листування у цій сфері особлива. Ніщо тут не замінить дбайливо складеного, гарно оформленого листа.

Зміст та структура ділових листів

Як вже було відзначено вище перше враження написаний вами лист справляє на адресата своїм зовнішнім виглядом. Та найголовніше у будь-якому посланні — зміст. Правильно складений текст допоможе розкрити зміст якнайповніше. Залежно під кількості розглядуваних питань листи поділяються на прості та складні. Перші присвячені одному питанню, другі — кільком. Однак навіть найпростіший текст має складатися не менш як із двох частин. У першій зазвичай обґрунтовують причини, що спонукати звернутися по адресата, або зазначають підстави для написання листа, у другій — викладають пропозиції, роблять висновки чи висловлюють прохання. У грамотно складеному листі, якщо він навіть містин, лише одну єдину фразу, можна розрізнити ці два логічних елементи.

Втім, у більшості випадків текст складається з таких логічних елементів: вступу, доведення (доказів), закінчення. Нерідко закінченню передують висновки, однак їх не можна назвати окремим логічним елементом, оскільки вони невіддільні від доказів.

У вступі викладаються причини і безпосередній привід до складання службового документа (листа). У цій частині тексту почасти наводять посилання на інші, раніше одержані документи, що є підставою для створення нового документа.

У доведенні (доказах) висловлюється сутність питання, наводяться факти, посилання на цифрові дані, якими обґрунтовують позицію автора листа у порушуваному питанні. Доведення звичайно закінчується висновком. У цій частині листа важливо переконати адресата у погребі розглянути пропозиції, задовольнити клопотання, прохання чи вимоги.

Закінчення — головна логічна складова ділового листа. У цій частині формулюється провідна думка документа: прохання, пропозиція, згода, відмова. Завершальна частина у службовому документі обов’язкова.

Особливо слід звернути увагу на стиль вашої кореспонденції. Навіть якщо ви дуже сердиті, не можна давати волі своїм емоціям і тим більше керуватися принципом «папір усе стерпить». Папір — можливо, а жива людина, у листі до якої ви свідомо чи несвідомо припустилися нетактовності, брутальності — навряд. Якщо вам дорога добра репутація і ви хочете оволодіти мистецтвом ділового листування, намагайтеся додержуватися таких правил:

• уникайте категоричності, намагайтеся, щоб тон вашого листа був доброзичливим. Якщо ви поважаєте свого адресата і самого себе, спробуйте обійтися без наказових зворотів і штампів;

• не використовуйте заперечних форм. А якщо ситуація вимагає все-таки вдатися до заперечної частки «не», спробуйте іншими засобами пом’якшити тон листа: Мені дуже прикро, але…; На превеликий жаль, ми не зможемо…; Дуже шкода, проте… Форми стилістичного пом’якшення можуть бути найрізноманітнішими;

• не забувайте про вступний та завершальний компліменти. Пам’ятайте: навіть якщо лист написаний не з найприємнішою приводу і є останньою крапкою у ваших партнерських стосунках, вступний і завершальний компліменти однаково мають бути невід’ємними елементами листа.

Складаючи ділового листа, не слід забувати, що це все-таки документ. Отже, він має бути лаконічним і не містити нічого зайвого, що завадить сприйманню основної інформації. З іншої о боку, лист — особливий вид документації, відмінний від протоколу. наказу чи розпорядження. Це — письмова розмова з адресатом, а тому навряд чи варто обмежуватись лише холодними стандартними фразами. «Лист, написаний з почуттям гумору, — стверджує Рон Теппер, — може завоювати для Вас майбутнього партнера. Він покаже, що автор листа — жива людина, приємна та чуйна… «

Безперечно, ми звикли до того, що ділове листування, а тим більше ділове листування з іноземними партнерами — річ дуже серйозна і відповідальна, яка не має нічого спільного з жодними виявами гумору. Але не треба плутати гумор з легковажністю чи несерйозністю — вони неприпустимі у сфері ділового спілкування. Йдеться лише про справжню комунікабельність, коли контакти ділових людей виходять на зовсім виший професійний рівень.

Прощальні фрази у діловій кореспонденції також можуть бути різними. Якшо ви добре знайомі з адресатом, успішно співпрацюєте з ним уже не перший рік можете закінчити листа дружніми (але ні в якому разі не фамільярними) фразами.

Особливості ділової кореспонденції з іноземними партнерами

Одним із різновидів писемного ділового мовлення є діловий лист, який на відміну від інших текстів ділової мови може мати окремі індивідуальні авторські риси, але в межах офіційно-ділового стилю. Наприклад, на синтаксичному рівні – це різні за структурою речення. Одна особа використовує прості поширені речення з прямим порядком слів, інша – складні, причому в листах можуть функціонувати різні типи складних речень: складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові.

У діловій сфері виділяють різні типи службових листів, в тому числі й листи призначені для спілкування із іноземними партнерами. Необхідно добре знати, як правильно вказати адресу одержувача, як звернутися до адресата, які мовні одиниці й формули використати в контексті. Для успішного прийняття адресатом ділового листа потрібно враховувати чотири принципи:

привернути увагу того (або тих), кому пишете;

виходити з його (або їх) інтересів;

пам’ятати про його (або їх) бажання;

спонукати його (або їх) до певних дій.

Як у всіх ділових текстах, у службових листах використовується стилістично нейтральна лексика, певні кліше та сталі вирази. У діловому листі не варто використовувати слова і словосполучення: як наголошувалося вище (або раніше); на жаль, повідомляємо; для Вашого інформування повідомляємо тощо, які засмічують лист і відвертають увагу від його основного змісту.

У листах найчастіше функціонують такі кліше і сталі вирази для початку і кінця тексту листа: Ми підтверджуємо отримання Вашого листа від…; Я отримав із вдячністю вашого листа (Ваш лист) від… і повідомляю Вам про…; Із вдячністю підтверджуємо отримання Вашого листа…; Ми сподіваємося на позитивну відповідь; Заздалегідь вдячні Вам за виконання нашого прохання; Ми дякуємо Вам за Ваші зусилля; Просимо повідомити якнайшвидше про Ваше рішення (про Ваш приїзд) тощо.

Морфологічний аспект ділових листів, написаних українською мовою, характеризується активністю у використанні дієслівних форм. Не можна вживати речення із дієсловами пасивного стану. Активний спосіб дієслів начебто імітує рух. Замість небажаного: Начальником відділу було розглянуто Вашу пропозицію щодо… треба вживати таку структуру: Начальник відділу розглянув Вашу пропозицію щодо…

Тон листа має бути позитивним навіть тоді, коли йдеться про неприємні речі. Щоб досягти поставленої мети чи бажаного результату, треба пам’ятати про такі риси ділових листів, як дружній тон, щирість природність.

Три крапки в українській пунктуації означають незавершеність думки або переповненість почуттями. У діловій німецькій мові цей розділовий знак ставиться, якщо лист продовжується на наступному аркуші (або сторінці).

Діловий лист має певну мету, яка полягає в тому, щоб адресат дав відповідь або відреагував на листа (повідомив нагадав, повідомив про щось тощо). Щоб переконати адресата автор зазвичай акцентує увагу на займеннику ви.

Розглянемо деякі відмінності в оформленні листів українською мовою та мовами інших країн. Приміром, дату ліпше оформляти словесно-цифровим способом (12 січня 2005 року), щоб не було непорозумінь, оскільки цифровий спосіб запису дати може бути різним (український варіант – 12.01. 2005, американський – 2005.01.12). У листуванні англійською мовою можливі скорочення у назвах деяких місяців: січень – Jan.; лютий – Feb.; квітень – Apr.; жовтень – Oct.; грудень – Dec.

Реквізит «Адреса» вказується на конверті і повторюється на початку листа. В Україні змінено порядок розташування елементів реквізиту «Адреса», які тепер оформляються за міжнародними стандартами: прізвище, ім’я, по батькові, вулиця, провулок тощо, населений пункт (місто або село), країна (якщо листа адресовано за кордон), індекс.

Якщо в листі є реквізит «Заголовок», то, як і в будь-якому документі, він починається з прийменника Про. В англійських текстах зазначається графічне скорочення Re:, що означає Reference (предмет, тема листа), або нічого не пишеться. У ділових листах російською мовою перед заголовком можливе графічне скорочення кас., що означає касательно.

Звертання у мовознавстві розглядається переважно як категорія усного мовлення. Воно має на меті привернути увагу співрозмовника до висловлювання. Звертання є найбільш коротким і яскравим прийомом виділення адресата мовлення. Хоча цією функцією звертання обмежується лише тоді, коли воно використовується на початку речення. У діловій сфері звертання спонукає особу до дії, тобто без установки на експресію, без додаткових нашарувань, як у художньому стилі.

Звертання може бути також засобом оцінної характеристики адресата. У листі воно дозволяє встановити потрібний тон: Громадянине Петренко — суто офіційний; Шановний Іване Максимовичу — Шановний пане Іване, Шановний пане начальнику — офіційний з повагою; Вельмишановний пане Іване Максимовичу — офіційний з особливою повагою; Дорогий друже — дружній.

У міжнародному листуванні переважає звертання з використанням увічливих форм: зокрема, в англійській мові – Dear Mr (дорогий…); Dear Mrs (дорога…) і прізвища адресатів (ініціали зазвичай не використовуються); якщо прізвище адресата невідоме, можна написати: Dear Mr, Dear Sirs, Dear Sir.

У листуванні українською мовою разом із власними іменами використовуються загальні слова:

• іменники пане, пані, панове, добродію, добродійко, добродії; рідше громадянине, громадянко, громадяни; товаришу, товариші;

• прикметники шановний, вельмишановний, високоповажний.

Іноді у текстах службових листів вживаються слова громадо, спільното, товариство. Взагалі на мою думку недоцільно використовувати ці збірні іменники, як і збірні числівники у текстах службових листів.

У службовому листуванні українською мовою у звертанні до жінок не розрізняється стан заміжня/незаміжня, тому вживається лише слово пані. Однак в англійській, французькій і німецькій мовах існує таке розрізнення. Перед прізвищем заміжньої жінки вживаються слова:

в англійській мові — missis (місіс);

у французькій — madame (мадам);

у німецькій — frau (фрау).

Перед прізвищем дівчини чи незаміжньої жінки вживаються слова:

в англійській мові — miss (міс):

у французькій — mademoiselle (мадемуазель);

у німецькій — fraulein (фройлен).

В українській мові до цього часу не існує усталених норм звертання до найвищих посадовців та урядовців держави. У звертаннях до найвищих посадових осіб автори «Універсального довідника-практикуму з ділових паперів» (Бибик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. — К.: Довіра, 1997) радять використовувати такі мовні формули:

до Президента — Ваша Високодостойносте Пане Президенте;

до міністрів і послів — Високодостойний пане Міністре, Високодостойний пане Амбсадоре, Високодостойний пане Посол.

Хоча, на мій розсуд доречніше вживати інші мовні формули:

до Президента — Ваша Високоповажносте Пане Президенте;

до міністрів і послів — Високоповажний пане Міністре; Високоповажний пане Амбасадоре або Високоповажний пане Посол.

Традиційно у службових листах після звертання, розташованого посередині рядка, пишеться знак оклику: Шановний Вікторе Володимировичу! Такий спосіб оформлення звертання простежується і в російській мові: Уважаемый Виктор Владимирович! Текст листа в цьому випадку починається з наступного рядка з абзацу з великої літери.

У французькій, англійській і німецькій мовах після звертання стоїть кома, а текст документа пишеться з нового рядка з малої або великої літери. Запозичуючи стандарт з європейських мов, в українській мові звертання почали писати ліворуч, ставити після нього кому, а текст листа продовжувати з малої літери без абзацу.

У зразках українських службових листів іноді спостерігається таке оформлення: звертання пишеться ліворуч, після нього ставиться кома, а текст листа починається з нового рядка з абзацу з великої літери, що є неправильно, оскільки за нормами української пунктуації та синтаксису речення має продовжуватися з малої літери. Рідше у зразках українських службових листів бачимо крапку після звертання або відсутність розділового знака.

У листуванні з діловими партнерами зі США після вступного звертання ставиться двокрапка або двокрапка і тире, наприклад:

Gentelmen:

Gentelmen: —

Оскільки немає єдиного погляду щодо оформлення звертання, то нині найчастіше застосовуються два варіанти:

• традиційний стандарт — зі знаком оклику:

• новий стандарт — із комою, після якої речення продовжується з малої літери з нового рядка.

Даті текст листа оформляється за нормами українського синтаксису.

Варто також звернути увагу, що в діловому листі не варто робити абзаци надто великими, щоб в адресата не зникло бажання знайомитися зі змістом ще до того, як він розпочне читати. Потрібно враховувати, що перший та останній абзаци мають містити не більше чотирьох машинописних рядків, а решта — не більше восьми. Абзац, який містить чотири і менше рядків, недоцільно переносити на другу сторінку.

Відомо, що закінчення ділового листа ще важливіше, ніж його початок. Тон останнього речення чи прощання має відповідати тону вітання чи звертання. Підсумкова фраза ввічливості записується ліворуч нижче від тексту:

в українській мові — З повагою;

в російській мові — С уважением;

в німецькій мові — Mit freundlichen Grissen (З дружнім вітанням);

в англійській мові – Sincerely Yours (Щиро Ваш) або Yours (Ваш);

у французькій мові — Veullez agreer … mes salutations distinguees (Прошу прийняти… мої най щиріші вітання); або Veullez croir… а nos salutations distinguees (Прошу вірити… у мої найщиріші вітання).

Немає також єдиного погляду щодо розділових знаків у кінці службового листа після слів 3 повагою. За спостереженнями українських вчених філологів використовуються п’ять варіантів:

З повагою

З повагою,

З повагою, —

З повагою:

З повагою.

Останнім часом перевага надається варіанту без розділових знаків.

Далі останній реквізит — «Підпис», який складається з назви посади, власне підпису і розшифрування підпису. Назва посади пишеться з великої літери і розташовується ліворуч. Якщо є потреба, під назвою посади вказується науковий ступінь, звання, ранги, категорії тощо. Посередині розмішують підпис, праворуч — розшифрування підпису.

Листуючись із іноземними партнерами, потрібно враховувати специфіку оформлення листів у межах нашої країни і країни-адресата. В українському синтаксисі абзаци мають відступ від лівого поля сторінки. У міжнародному листуванні абзац починається з нового рядка і розташовується без абзацних відступів, причому, щоб розмежувати частини тексту, робляться пропуски між абзацами в один рядок.

Писати довгі листи не рекомендується. Але якщо лист має дві та більше сторінок, то за міжнародними стандартами у кінці першого аркуша пишеться Continued over або See overleaf, що означає Продовження далі. Іноді зазначають «…2». На другій сторінці вказується номер 2, повторюється ім’я адресата і дата листа (це на випадок, якщо друга сторінка відділиться від першої) і продовжується текст листа.

Висновок

Надіславши діловий лист іноземному партнеру, потрібно через деякий час поцікавитись, чи потрапив ваш лист до адресата, спробуйте вжити заходів щодо якнайшвидшого отримання відповіді на вашу пропозицію. Пасивне очікування не дасть бажаного результату, тому необхідно діяти. Якщо це була персоналізована пропозиція, то спробуйте уточнити, коли вам дадуть на неї відповідь. Принагідно зауважте в розмові, що потенційний замовник може упустити ті чи інші вигоди, якщо зволікатиме з рішенням.

Текст поділяється на вступ, основну частину й висновок. У вступній частині варто зазначити привід, і якого ви звернулися до цієї фірми. Це може бути короткий аналіз ринку клієнта й ситуації, що склалася на ньому. Також доречно подати коротку інформацію про свою організацію й назвати кілька фірм-покупців (бажано зі сфери потенційного клієнта). Якщо у вас є рекомендації цих компаній, то обов’язково їх використайте. Позитивна рекомендація робить вашу про позицію більш переконливою. В основній частині сформулюйте переваги вашої пропозиції, покажіть, як вони допоможуть у вирішенні проблем клієнта і яку вигоду зможуть йому надати. Потім варто повідомити дані про ціну й базові умови постачання. В останній частині пропозиції вкажіть конкретні дії клієнта у випадку прийняття ним позитивного рішення. У тексті пропозиції не слід нагадувати про попередні переговори і представником фірми-клієнта, про усні домовленості під час виставки (конференції) тощо. Краще це зробити в супровідному листі. Як правило, рішення приймають кілька людей, тому не варто перевантажувати текст такою інформацією.

Слід пам’ятати, що адресат, можливо, отримав (і інші пропозиції (від ваших конкурентів. Зворотний зв’язок з клієнтом дасть можливість вчасно відкоригувати пропозицію (надати додаткову знижку, пояснити незрозумілі технічні моменти тощо). Письмово або в телефонній розмові потрібно надати клієнтові необхідну інформацію про фірму або продукт, зауважити про рекомендації від інших клієнтів. Якщо діловий лист повністю задовольнить потреби клієнта, то відповідь на неї буде позитивною.

Як висновок із вище зазначеного слід відзначити, що в діловому листуванні українською мовою із іноземними партнерами мають функціонувати стандартизовані правила використання норм мовленнєвого етикету, що зберігають основні національні традиції, а запозичувати слід лише окремі норми міжнародного листування.

Список використаних джерел та літератури

Бибик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. «Універсальний довідник-практикум з ділових паперів», К.: Довіра, 1997 р.

Коленченко А.М. «Комерційне листування» // Серетар-референт 2006 р., №2 с.42-47.

Плотницька І.В. «Деякі особливості мовленнєвого етикету в діловому спілкуванні» // Серетар-референт 2005 р., №1, с.35-37.

http: // www. meta. ua

http: // www. refine. org. ua.

Статья: Психосемантические механизмы управления двигательными действиями человека

Заслуженный работник физической культуры РCФСР,  доктор педагогических наук, профессор Д.Д. Донской Российская государственная академия физической культуры Член-корреспондент МАГО,  доктор педагогических наук, профессор С.В. Дмитриев Нижегородский государственный педагогический университет, Нижний Новгород

В двигательной деятельности человека, которая порождается его сознанием и сама его формирует, проблема управления действиями, процессом их формирования и совершенствования представляет собой важнейшую основу двигательных технологий. В последние годы в процессе развития основополагающих идей Н.А. Бернштейна о двигательной активности человека на четырех Всероссийских конференциях (Нижний Новгород, 1992, 1994, 1996, 1998) и двух Международных конгрессах по физической культуре (Санкт-Петербург, 1996 и Москва,1998) отчетливо выявились основные разделы отечественной биомеханики: медицинская, инженерная и педагогическая. Последняя, охватившая не только спорт, но и все направления гуманистически ориентированной физической культуры (В.И. Столяров, И.М. Быховская, Л.И. Лубышева), наряду с телесным бытием человека (культурой физического здоровья и телосложения) дополняется его духовно-социальным бытием (культурой личности, мышления и деятельности), проявляющемся в соответствующем поведении человека и стиле (образе) его жизни. Телесность и духовность — основные формы существования и поведения человека. В русле данной концепции нами разрабатывается антропоцентрическое направление биомеханики , в котором действия рассматриваются как способы решения двигательных задач, формируемых в сознании личности. Двигательное действие — это психический акт с физическим проявлением. Кроме общепсихологических процессов здесь особое внимание уделяется позиционно-личностным принципам смысловой организации деятельности, психосемантическому подходу, изучающему генезис, строение и функционирование индивидуальной системы значений и смыслов, опосредующих механизмы двигательных действий. Физические упражнения всегда осуществляются в процессах смыслового проектирования и построения систем движений. Двигательные действия целенаправленны, отличаются не только наличием цели, но и устремленностью к ее достижению. Они построены как ценностно ориентированные и смыслооргани зованные, что основано на психосемантическом подходе — осознавае мом представлении о действии, включающем вербальные (словесные) и образные компоненты. Понятия о цели, ценности и смысле, главные в психосемантике, по содержанию неразрывно взаимосвязаны и составляют самое существенное в деятельности человека, порождающей его сознание. Отметим, что сознание для нас — не только сфера осознанного, но и синоним всей духовной, психической жизни в целом. Психосеман тическая организация разворачивается как в предварении действия, так и в его осуществлении посредством соответствующих сложнейших механизмов преобразований управления системами движений на основе ценностно-смысловых ориентиров.

При господстве в XX веке естественных наук зарождающаяся биомеханика как наука о движениях живых существ обычно не поднималась выше механики и биологии, что и было отражено в ее наименовании. Но двигательные действия человека в работах Н.А. Бернштейна по психологической физиологии уже рассматриваются не как совокупность реакций (ответ организма на систему раздражителей), а как сознательная акция субъекта-деятеля, направляемая его психикой на взаимодействие с тем или иным объектом как предметом его потребностей. Здесь мы остановимся преимущественно на психосемантических механизмах управления как важнейшей основе образовательных технологий в физической культуре.

Для механизмов управления существенно неизменно целесообразное преобразование одних (исходных) состояний и представлений в другие (заданные целью), происходит поиск механизмов (операторов) такого преобразования. Постоянно идет переход в психике от воспринимаемой окружающей предметной среды в свой личностный предметный мир, сформированный в отношении к другим людям. Этот внутренний мир как модель создается человеком всю жизнь, влияет на все явления и процессы материальной и духовной сторон его жизнедеятельности. Он содержит не только отображение предметной среды, но и ценностно-личностное отношение и к окружению, и к собственному существованию, и к деятельности. Структуры сознания (рассматриваемые в психосемантике как «отражение отражения» действительности в некоей знаковой форме) не просто «изоморфно дублируют» (удваивают) отражаемую реальность, а дополняют ее совокупным социальным и личностным опытом (вводя новые связи и отношения), конструируют и порождают образ «потребного будущего». На этой основе развертываются психосемантические механизмы самих двигательных задач и средств их решения. В их состав как компоненты входят условия и ситуация задачи, цели и установки к ее решению, целевые требования и средства достижения результата. Эти компоненты хотя и перечислены в определенной логической последовательности, однако, многократ но изменяясь, преобразуясь, они сменяются в ведущей (доминантной) роли решения задачи, но всегда остаются в ее составе. В процессе формирования двигательной задачи в ее составе возникает как бы следующий этап преобразований, который дает еще ряд целесмысловых регуляторов . Так, условия и ситуация задачи как факторы активного взаимодействия личности и предметной среды порождают общую направленность (интенцию) на «потребное будущее». В проектировании будущего активно участвует «образ — Я» решателя задачи. С помощью таких целесмысловых регуляторов, как цели-проекции и цели-интроекции, двигательная задача как бы «высвечивается» с разных позиций. Так, цель-проекция предполагает мысленное перенесение себя (своего реального «Я») в воображае мую конечную ситуацию, связанную с решением данной задачи. Цель-интроекция — это внесение воображаемого «Я» (т.е. «Я» из моделируемого будущего) в реальную ситуацию личности, решающей задачу. Через указанные цели начинают «проигрываться» возможные действия спортсмена в соответствии с его целевыми установками (готовностью действовать) — в этом проявляется их задающая и побуждающая функции.

Далее — на основе выработки соответствующих требований к двигательному результату и средствам решения задачи — возникают целевой замысел, целевой проект и целевая программа. Цель-замысел — это ведущая идея (своего рода предпроект), которая хотя и содержит в себе эскиз решения, все же является в значительной степени гипотетическим смысловым механизмом до тех пор, пока не выработаются проект и программа достижения цели. Функция целевого проекта заключается в формировании проектно-смысловой модели, воплощающей нормативные требования к системе движений на основе ее так называемой квантификации (перехода от качественных целей к количественным показателям). Вполне понятно, что человек может знать, что он должен получить в итоге (проект результата), но проект без программы лишен реальных способов его осуществления. Нужна целевая программа , представленная как совокупность функционально-алгоритмических структур, оперативных образов, целевых средств, обеспечивающих процессы контроля и управления двигательным действием. Целевая программа излагается, как правило, в терминах операцион но-технологического языка. Вместе с тем в качестве своеобразного «регулятора живых движений» используется так называемый гибридный язык (пакет разномодальных образов) проектно-двигательного мышления спортсмена. Известно, что двигательный опыт представляет собой свернутую и интериоризованную предметную деятельность, отраженную на самых разных уровнях «чувствоз нания», включая невербальный (несловесный) и экстралингвистический (внеязыковый).

Здесь следует подчеркнуть, что в целевых проектах и программах присутствует как объективная логика решения (фиксируемая в принципах, механизмах и способах действия), так и субьективно-личностная логика решения (представленная в соответствующих целевых установках, требованиях и средствах). Важно иметь в виду, что, если принципы решения задачи в значительной мере абстрагированы от личности, а механизмы и способы действия по преимуществу ситуативны (разрабатываются для типичных ситуаций), то целесмысловые регулятивы во многом личностны , связаны с неформали зуемыми свойствами личности.

По ходу формирования двигательной задачи происходит развертывание этапа определения проектно-смысловых структур действия. Они раскрывают оценочное отношение личности ко всем сторонам своего действия. Одним из важных средств регуляции действий является знание, определяющее, что такое объект (понятийно-логическая структура). Выше стоит уровень понимания — почему объект таков (следственно-причинная структура). Далее следуют программы — как строить объект (нормативно-технологические структуры, а также обучающие дидактические модели). Особую роль играют операционные смыслы — для чего предназначено действие (функционально-смысловые структуры). Наконец, ценности — ради чего познаем, проектируем и преобразуем действия (ценностно-смысло вые, мировоззренческие структуры). Получается своего рода пирамида уровней знания теории спортивной техники, технологии построения действия (это ценностно нейтральные знания) и ценностно-смысловых (характеризующих отношения между человеком и миром) знаний, с помощью которых и осуществляется управление деятельностью в целом. В антропоцентрической биомеханике ценности и смыслы (задающие «направленность на») трактуются не как «ориентировочная основа действия», внешняя по отношению к нему, но как психосеман тические компоненты самого действия, всецело характеризуемые через внутреннюю позицию личности. Предметный, внутренний мир личности стал рассматриваться как важнейший фактор формирования и функционирования систем движений. В результате осуществился переход от бессубъектной биомеханики «живых движений» к целеустремленным, ценностно ориентированным действиям личности, творящей смыслы. Известно, что смысл нашей деятельности (и жизни в целом) не задан, он творится нами «Hic et nune» (здесь и теперь), а потом уже и на основе этого создаются новые технологии, структуры деятельности, программные продукты.

Здесь утверждается первичность (примат) гуманитарного начала перед технико-технологичес ким: подлинной основой человеческих действий являются человекомирные отношения , «аксиологические (от слова axis — ценность) аксиомы», выражающие творческий потенциал личности. Именно ценности и смыслы в деятельности человека выполняют порождающую функцию, определяющую поиск или выработку целей и средств их достижения. В ходе решения двигательной задачи спортсмен «осмысливает», «домысливает» и «переосмысливает» значение и значимость именно для него (и одновременно для других людей) целей, средств и результатов своих действий. При формировании двигательной задачи нами различаются три вида целей: 1) цели действия как требования к результату; 2) цели субъекта как личная ориентация деятеля; 3) цели самой задачи как средство достижения цели субъекта. Последняя цель становится объединением и объективных данных и позиционно-личностного отношения деятеля. Кроме этих психосемантических единиц в педагогическом плане определяются три вида двигательных задач. Для педагога важно получить представление о целевой функции задачи, как бы полное описание ее — это объектная задача (смысловой дескриптор — описательная). Он ее осваивает и помогает ученику сформировать уже свою лично принимаемую задачу для субъекта (смысловой прескриптор — предписывающую). Эта задача становится внутренней для ученика, в то время как объектная задача преподносится, передается ему как внешняя для него. К началу совершения действия формируется так называемая субъектная задача (смысловой оператор). Ученик становится не пассивным исполнителем, а активным, целеустрем ленным деятелем. Обогащенный своей внутренней задачей, он формирует афферентное самозадание (предмет внимания) и эффекторное самозадание (предмет усилий). Системы целевых операторов и личностно-смысловых установок образуют «внутреннее зрение» спортсмена, позволяют ему «увидеть движение изнутри» (Н.А. Бернштейн).

Таким образом, система психосемантических механизмов направлена на выполнение двух основных педагогических функций: задать в системе деятельности исходные «аксиологические аксиомы» (во имя чего?) и стратегии движения по избранному пути (каков путь?), т.е. соотнести все средства и методы с конечными высшими (для данной системы деятельности) целями. Но как реализовать ценности, избранные «во имя чего»?

Здесь весьма важен теоретический и технологический потенциал антропоцентрической биомеханики. Непосредственно управляет деятельностью технологический уровень биомеханических знаний спортсмена. Вместе с тем для того чтобы выработать «рецепты» технологического уровня, необходимо знать как закономерности строения двигательных действий (теоретический уровень), так и принципы их построения (дидактический уровень, объединяющий теорию и технологию). Данные уровни должны обеспечивать рефлексию способов деятельности, эффективных и допустимых с точки зрения определенных мировоззренческих (ценностно-смысловых) критериев. Известно, что осознанный , отрефлекси рованный способ деятельности есть метод «приведения в действие» теории. Важно иметь в виду, что не теория определяет метод, а объект (предмет) деятельности и возникающая перед человеком задача. Деятельность человека всегда предметна. С одной стороны, двигательное действие направлено на тот или иной предмет («вещный» или умственный). С другой стороны, человек в своей деятельности опредмечивает свою сущность. Следует подчеркнуть, что предмет представлен не только объектом, но и методом (пред-мет и мет-од — понятия, имеющие близкий лингвистический смысл). Теоретические знания должны выполнять для спортсмена обслуживающую функцию. Знания как бы «растворяются» в действии, постоянно перетекая из предмета в средства и методы деятельности . Овладение новым знанием как предметом закрепляется в действии, принимая форму его средства. Этот постоянный процесс перехода знания из предмета в средство действия и определяет основной механизм обучения, формирования двигательного опыта.

Здесь весьма важно осуществить переход от традиционного анализа спортсмена как объекта обучающих воздействий к рассмотрению его как системы с рефлексивно-смысловой регуляцией, как субъекта решения двигательной задачи, наделенного деятельностным сознанием. Последнее должно быть направлено как на внешний предмет анализа-синтеза системы движений (биомеханизмы действия), так и на внутренний предмет «осязания мыслью» (психосемантические механизмы). Решение данной (весьма важной для педагога) задачи осуществляется с помощью средств и методов дидактического моделирования двигательных действий, где объединяются познавательные, оценочные и конструктивные функции деятельностного сознания спортсмена. Так, на основе предметного мира личности (модель мира) и представления о двигательной задаче (модель будущего преобразования) возникает потребность более конкретного технолого -дидактического моделирования действия . Для реального построения действия необходимо управление его проектированием , основанное на мысленном представлении строения системы движений. Если технология играет решающую роль передаточного, преобразующего звена между теоретическим исследованием и практическим применением, то проектирование обеспечивает соответствующую информационно-смысловую подготовку обучаемого. Этому служат биомеханические модели («нормативные «), описывающие схему строения и механизмы действия. Данная модель включает: двигательный состав (подсистемы уровней тех или иных блоков — суставных движений, элементарных действий, биомеханизмов и временных рядов), структуру системы движений (включающую кроме биомеханических — биокинематических и биодинамических — еще и психологические информационные связи), а также системные свойства (создающие качественную определенность, требуемую целью). В информационных структурах (кроме нейрофизио логических) существуют возглавляющие их функции, создаваемые человеком психосемантические высшие структуры управления действием. Однако в традиционных биомеханических моделях (графики, хронограммы, таблицы требований, физико-математические конструкции) в явном виде информационные структуры обычно и не рассматриваются. Наличие же при этом психологической информации не считается предметом биомеханического «изучения движений» (господствует «безличностная биомеханика»). Изучение физических упражнений, а отсюда и обучение им ведутся обычно на уровне механики и физиологии, даже без высшего раздела последней — нейрофизиологии. Биомеханические (нормативные) модели безусловно служат исходным материалом для основ стандартно общего для всех пути овладения физическим упражнением. Что же касается механизмов двигательного действия, то они ограничиваются количественной мерой физической (материально й) формы человеческого действия. Здесь деятельность не является всеобщей сущностной характеристикой человека-деятеля, а сводится к физическим действиям с объектами. Главная беда нынешнего положения в теории спорта заключается в том, что дидактическая направленность изучения и применения физических упражнений только по нормативно-био механическим моделям оставляет «за скобками» всю специфически человеческую основу духовной стороны действий и деятельности в целом.

Традиционная биомеханика в силу сложившихся обстоятельств ныне не в состоянии ни объяснить, ни использовать механизмы личностно-смыслового освоения и применения действий. Хотя именно основы биомеханических знаний и составляют содержательную сторону всех психологических основ управления действием. Другой вид моделей — дидактические (обучающие) модели действия — построены, конечно, полностью на базе нормативных (единых для всех), но используют психосемантический подход, раскрывающий личностно-смысловое содержание физического упражнения. Под дидактическим моделированием предмета обучения понимаются отбор и структурная переработка научной информации о системах движений в учебно-познавательную: из предмета специального изучения (научного познания) нормативная модель превращается в средство обучения (объект, рассчитанный на понимание и интерпретацию в соответствии с уровнем знаний спортсмена). Модель, неадекватная целям и задачам ученика и особенностям мышления личности, не является полноценным дидактическим средством.

Понять какой-либо объект — значит построить модель этого объекта для себя, придать смысл и значение всей архитектонике объекта. Биомеханические модели дают познание в «интересах познания». Дидактические модели дают познание в «интересах преобразования», то есть проектирования (мысленного) и построения (физического) заданного действия. Обучающие модели по ходу обучения развиваются, изменяются, приспосаблива ясь к текущему состоянию организма или среды, целиком опираясь на нормативную модель в соответствии с ее требованиями к системе движений и двигательному результату. По своей сути дидактическая модель — построение ценностное, смысловое. Глубина ее не в количестве информации, а в смыслотворческой деятельности сознания. По сути дела, обучающая модель представляет собой дидактический механизм , позволяющий не только «запустить в действие» технико-технологические знания, но и расширить (при необходимости — углубить) предметную сферу мышления, осуществить глубинную проблематизацию сознания спортсмена (новый взгляд на предмет своих действий, новое его понимание и интерпретацию, освобождение от «устаревших знаний»), ориентиро вать личность на эвристический поиск целерацио нальных и проблемосообразных средств. Предлагается такой порядок построения дидактической модели: 1) генеральная цель действия; 2) подцели разных уровней, вытекающие из генеральной; 3) целевые требования, которые могут относиться к механизмам и способам действия (ориентированы на систему движений) или к двигательному результату (ориентированы на целевое назначение); 4) программа (целевые средства, которые наиболее вариативны и особенно отчетливо носят отпечаток личных взглядов как тренера, так и спортсменов); 5) основные механизмы, порождаемые применением огромного количества разнообразных средств, даже в пределах одного занятия («лестница целей») и, наконец, 6) ценностно-смысловые «ядра», своего рода конструкты, позволяющие лучше понимать и разрабатывать совокупность основополагающих механизмов действия. К последним близки понятия о психобиомеханизмах как главных комплексных (сопрягающих действие и мысль о нем) составных частях системы движений.

Насколько нормативные модели остаются постоянными в свой основе, настолько дидактические обучающие модели, непрерывно развивающиеся, корректируемые, поисково разнообразны, носят учебно-познавательный характер. Хотя вопрос об обучающих моделях еще не приобрел общеприня той трактовки, каждый педагог (тренер, инструктор) практически создает свою модель для обучения, хотя и не всегда придает ей общезначимый смысл. Дидактические модели имеют не столько формальную, сколько предметно-содержательную сторону. Кроме нормативных (которые тренеры не всегда строят) и дидактических моделей (которые часто не оформлены достаточно четко в сознании педагога) у каждого ученика имеется (часто не очень ясная для него) концептуальная модель. Это чувственно-двигатель но-смысловая модель — «образ-модель» осваиваемого действия. Данная модель представляет собой познавательно-преобразовательный образ, отражающий то, как человек воспринимает свое действие (чувственное познание) и то, как он предполагает его преобразовать. Эти образы-модели включают и мышление, и оценки, суждения, смыслы и значения — все, что направлено на достижение результата. Естественно, что все это богатство внутреннего мира активного деятеля столь обширно и разнообразно, что не поддается строгой формализации. Но особенно существенно то, что именно модель-образ «ведет» деятеля в решении его внутренней задачи.

Само управление действием, которое обеспечивает процесс достижения цели, формируется в духовно-практической сфере человека, на психическом уровне организации деятельности. Деятельнос тная концепция именно в предметно-практической деятельности человека видит системообразующее начало его бытия. Подчеркнем, что предметность не обязательно материальна, тем более вещественна, она может иметь и духовный характер. Информация как «душа управления» пронизывает потоками все тезаурусные (специально организованные семантические) системы и все механизмы управления. Вместе с тем она концентрируется в форме связанной информации в своего рода «порождающих центрах». Она фиксируется в «ядрах» информации, играющих роль промежуточных уровней управления, «организаторов» сложнейших преобразований и согласований — «ценностно-смысловых ядрах» дидактической модели (инфорги, по В.И. Кремянскому). Системы движений в начале организации управления еще мало дифференцированы, «размыты», слабо оформлены. Начало организации как раз связано с выделением частей («декомпозиция»). Постепенно их преобразование, «конструирование» идет под управляющими воздействиями и вместе с тем по принципу самоорганизации (синергетики), когда, как говорится, «из хаоса возникает порядок». В ценностно-смысловых ядрах укрупняются познавательно-преобразовательные единицы (таксоны) мыследеятельности спортсмена (необходимо уметь выделять главное за счет второстепенного) — мысль становится, как правило, предельно сжатой, спрессованной, часто-образно-метафорической. По ходу совершенствования психосемантических механизмов происходит так называемая операционализация мышления , о чем напоминает связка: «замысел -> проект -> программа -> механизм». Развивается («канализируется») направленность личности (зависит от системы мотивов), деятельности (зависит от системы целей) и самих действий (зависит от способов решания задачи). При этом конкретизируется предмет мышления и деятельности.

Что же дают описанные подходы и механизмы для совершенствования биомеханических технологий как способов обучения физическим упражнениям в двигательно-педагогической практике? Глубинной целью образовательных технологий является изменение структуры и формы сознания ученика. Он обретает способность по-иному мыслить, обсуждать результаты своего мышления (что понял и чему научился) и поэтому лучше действовать. Главное здесь не только практические знания и умения, «переданные» учителем, а поиск правильных ответов на все вопросы, возникающие при учении, включающем кроме обучения и самообучение, чему и учит настоящий учитель. Важно предусмотреть не только диалогичность образовательных технологий (совместное, «вопрос-ответное» конструирование и программирование учебно-тренировочного процесса), но и диалогичность содержания мыследеятельности ученика, умение вырабатывать в себе «внутреннего оппонента», осуществлять саморефлексию своих мыслей и действий. Поэтому первым делом следует не сменять традиционное «описание Психосемантические механизмы управления двигательными действиями человека показ Психосемантические механизмы управления двигательными действиями человекаобъяснение Психосемантические механизмы управления двигательными действиями человекапроба», а дополнить и возглавить его выработкой творческого мышления ученика, вызвать целенаправленное побуждение к саморазвитию личности, даже не только ученика, но и самого учителя. Такая существеннейшая переориентация сути учения от заучивания к постижению смысла приводит в конечном итоге к успеху в развитии творческого самосознания ученика и вытекает из психосемантического понимания организации действия. Учитель (преподаватель, тренер, инструктор) должен помочь преобразовать общие для всех знания и требования биомеханической модели в личностно ценные для ученика смыслы, способы понимания технической основы действия, осуществить поиск мотивов, установок, предпочтений, готовности, словом — пробудить всю внутреннюю духовно-ценностную сферу личности. Практически это переводит отношения учителя и ученика в коммуника цию на уровне «личность- личность», обеспечивая переход от установки на трансляцию знаний и умений на уровне репродуктивно-исполнительского мышления к целеосмысленному, креативному конструированию образовательного диалога, обеспечивающего свободу ориентации и выбора собственной позиции и способов действия. Здесь учитель и ученик находятся в отношениях взаимного обмена деятельностью (предмет Психосемантические механизмы управления двигательными действиями человекасредство Психосемантические механизмы управления двигательными действиями человекарезультат Психосемантические механизмы управления двигательными действиями человекарефлексия), присваивая продукты действий друг друга без отчуждения от собственной личности. Тем самым технология образования становится технологией развития способностей человека в соответствии с принципом примата личности . Такое направление и означает новаторский поиск, стремление перехода от гуманизации знания к гуманизации сознания человека, служит путем его собственного саморазвития. Говоря иначе, наполняя традиционным биомеханическим содержанием предметный мир человека, помогая ему учиться мыслить и действовать, мы решаем обе задачи физического воспитания — и физическое развитие, и физическое образование.

В заключение подчеркнем еще раз: если предметом технико-технологических операций являются орудия и предметы труда, то предметом рефлексивно-смысловых действий является сам человек — homo creasoficus (человек, творящий мудрость). Поэтому исследование способов управления «живыми движениями» требует, по сути дела, исследования самого человека, но не только как «живой машины», но прежде всего как духовно-нравственной личности (понимание механизмов действия вместе с пониманием мотивации и ценностной ориентации личности). Это одна из важных методологических проблем разрабатываемой нами психодидактики двигательных действий.

Курсовая работа: Телекомунікаційний ринок України

Зміст

Вступ

1. Структура галузі

2. Сучасний стан галузі

3. Розміщення підприємств галузі

4. Діяльність ВАТ «Укртелеком» на ринку зв`язку

5. Основні напрямки розвитку галузі

Висновки

Список літератури

Вступ

Зв’язок — широке поняття, сюди входить і стільникова, і аналогова, і цифрова, і супутниковий зв’язок, і Інтернет як канал зв’язку. Розвиток ринку зв’язку приводить до серйозної конкуренції як між різними сферами, так і між гравцями усередині кожної ніші.

Дослідження сучасного становища ринку послуг зв’язку України на етапі глобалізації та входження у світовий телекомунікаційний простір, що породжує необхідність обґрунтування та дослідження питань аналізу ринку послуг зв’язку та формування системного підходу до цієї проблеми, визначили ціль, задачі та зміст роботи.

У роботі наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі розвитку та поглиблення концептуальних основ і організаційно-методичної бази системного аналізу телекомунікаційного ринку у взаємозв’язку з розвитком нових послуг зв’язку та загальною ситуацією у галузі.

Цілями даної роботи були оцінка ситуації, що склалася, на телекомунікаційному ринку України, аналіз перспективних сегментів його розвитку, а також визначення міст для пріоритетної реалізації інвестиційних телекомунікаційних проектів. Основну увагу ми приділили стану і перспективам впровадження широкосмугового доступу (ШСД). Під ШСД надалі ми розумітимемо сукупність технологій, у тому числі і безпровідних (БШД), забезпечуючих мінімальну швидкість в каналі доступу не нижче 256 Кб/с. Інформація, представлена в справжньому огляді, приведена за станом на кінець жовтня 2007 р. При необхідності, вказуються конкретні дати.

У дослідженні приведений комплексний огляд розвитку ринку з врахуванням специфіки регіонів – реалізації інвестиційних проектів різного масштабу, пов’язаних з майбутніми Евро 2012.

Також в роботі проведено огляд поточного стану телекомунікаційного ринку в цілому по Україні. Проведений аналіз розвитку телекомунікаційної інфраструктури. Визначені основні гравці в різних сегментах ринку. Розглянута тарифна політика ряду операторів на ринку послуг зв’язку.

На при кінці роботи проведений аналіз перспективного розвитку ринку послуг на основі ШСД.

Представлений потенціал можливих учасників, їх інвестиційні програми і стратегічні наміри.

Об’єктом дослідження є аналіз діяльності ВАТ «Укртелеком» як суб’єкта ринку зв’язку України.

Предметом дослідження є визначення сучасного стану та аналіз ринку зв’язку України.

1. Структура галузі

Таблиця 1

Структура та динаміка доходів по видах послуг зв’язку
Види зв’язку

Доходи від послуг зв’язку, (млн. грн.)

Темп росту доходів до відповідного періоду 2007 року

Питома вага доходів у загальному обсязі
січень – грудень 2007 року

січень – грудень 2008 року

Поштовий, спеціальний та фельдзв’язок, кур’єрська діяльність:

1 905,6

2 534,7

133,0%

5,6%
поштовий

1 573,8

2 104,4

133,7%

4,6%
спеціальний та фельдзв’язок

94,2

120,0

127,4%

0,2%
кур’єрська діяльність

237,6

310,3

130,6%

0,7%
Телеграфний

56,8

52,3

92,1%

0,1%
Місцевий телефонний

3 861,9

3 952,5

102,3%

8,6%
Міжміський та міжнародний телефонний

5 878,7

5 510,9

93,7%

12,0%
Проводове мовлення

109,6

145,7

132,9%

0,3%
Передача і прийом телевізійних та радіопрограм, радіозв’язок з нього:

1 102,1

1 432,4

130,0%

3,1%
кабельне телебачення

740,7

1 001,7

135,2%

2,2%
Супутниковий

69,9

102,5

146,6%

0,2%

Комп’ютерний

з нього:

1 632,5

2 414,6

147,9%

5,3%
Надання доступу до Інтернет

1 375,7

2 070,9

150,5%

4,5%

Рухомий (мобільний)

з нього:

25 061,2

29 314,8

117,0%

64,0%
стільниковий

25 028,4

29 291,2

117,0%

64,0%
пейджинговий

5,3

1,8

34,0%

0,00%
транкінговий

21,2

21,8

102,8%

0,05%
Інші

288,1

329,9

114,5%

0,7%
Всього

39966,4

45790,3

114,6%

100,0%

Протягом січня-червня поточного року обсяг доходів, отриманий суб’єктами господарювання усіх форм власності в галузі зв’язку, склав 22,2 млрд. грн., що на 21% перевищує обсяг аналогічного періоду 2007 року, з них від надання послуг населенню – 9,2 млрд. грн. Споживання послуг зв’язку на одного жителя України зросло більш ніж на 30 % і склало майже 200 грн.

Найбільш динамічно зростали доходи від: кур’єрської діяльності (157%), поштового зв’язку (144%), комп’ютерного зв’язку (143%), з нього надання доступу до мережі Інтернет (147%), супутникового зв’язку (140%), рухомого (мобільного) зв’язку (126%). Водночас доходи від фіксованого телефонного зв’язку залишились на рівні січня-червня 2007 року.

Найбільш вагомими сегментами галузі залишаються послуги: рухомого (мобільного) зв’язку – 64%, фіксованого телефонного зв’язку – 22%, комп’ютерного зв’язку – 5 %, поштового зв’язку – 4,4 %.[12,c.34]

У цілому по галузі зв’язку сплачено усіх податків, зборів та обов’язкових платежів до бюджету та Пенсійного фонду на суму майже 4 млрд. грн., що на 29,4% перевищує суми платежів аналогічного періоду минулого року, з них державними підприємствами зв’язку – 437,8 млн. грн., що майже в 1,5 рази більше аналогічного періоду минулого року. В тому числі до державного бюджету в цілому по галузі сплачено 2,2 млрд. грн., що на 27,8% перевищує показник відповідного періоду минулого року; з них державними підприємствами зв’язку сплачено 81,8 млн. грн., що на 3,2% більше завдання, та на 23,8 % перевищує показники аналогічного періоду минулого року.

Дебіторська заборгованість по державних підприємствах зв’язку зросла на 12,9% і станом на 01.07.2008 року складає 50,0 млн.грн. Прострочена дебіторська заборгованість станом на 01.07.2008 року становить 2,2 млн. грн., в т.ч.: по УДППЗ «Укрпошта» — 1,8 млн. грн., по ВАТ «Діпрозв’язок» — 0,4 млн. грн.

Кредиторська заборгованість зменшилась на 63,4% і станом на 01.07.2008 року складає 1158,0 млн. грн. Прострочена кредиторська заборгованість станом на 01.07.2008 року становить 3,4 млн. грн., в т.ч.: по УДППЗ «Укрпошта» — 2,0 млн. грн., по ВАТ «Діпрозв’язок» — 1,4 млн. грн.

Загальний обсяг чистого прибутку державних підприємств зв’язку за результатами І півріччя 2008 року очікується у розмірі 6,5 млн. грн., що складає 72% до плану, та 76,3% до факту І півріччя 2007 року. Це обумовлено тим, що:

1) за результатами діяльності у І півріччі 2008 року ДП «УНДІЗ» та ДВІА «Зв’язок» очікують отримати збитки у сумі 0,7 млн. грн;

2) УДППЗ «Укрпошта» чистий прибуток очікується у розмірі 4,7 млн. грн., що на 17% млн. грн. менше аналогічного періоду минулого року, та на 37% — показника, передбаченого фінансовим планом.

Станом на 01.07.2008 на державних підприємствах, що входять до сфери управління Мінтрансзв’язку та підпорядковані Держзв’язку, відсутня прострочена заборгованість з виплати заробітної плати.

На виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» на підприємствах, що входять до сфери управління Мінтрансзв’язку та підпорядковані Держзв’язку, проведено перерахунок схем посадових окладів, тарифних ставок відповідно до законодавчо встановленого рівня мінімальної заробітної плати (з 1 квітня 2008 року — 525 грн.).

Середньомісячна заробітна плата штатних працівників по підприємствах основної діяльності зросла порівняно з січнем-червнем 2007 року на 43% і склала 995 грн., а по науково-дослідних установах та організаціях зв’язку — на 40 % і склала 1874 грн.

Середньоспискова чисельність штатних працівників по підприємствах основної діяльності, що входять до сфери управління Мінтрансзв’язку та підпорядковані Держзв’язку, скоротилась порівняно з січнем–червнем 2007 року на 1% і склала 111 тис. осіб, а по науково-дослідних установах та організаціях зв’язку — на 11% і склала 0,7 тис. осіб.

Завдяки впровадженню нових прибуткових послуг зв’язку та нових технологій, введенню в дію нових об’єктів зв’язку, розвитку засобів зв’язку та модернізації обладнання, збільшенню та розширенню обсягів реалізації товарів, на підприємствах, що входять до сфери управління Мінтрансзв’язку і підпорядковані Держзв’язку, та ВАТ «Укртелеком» створено додатково понад 1 тис. нових робочих місць, що на 35% більше показника січня-червня 2007 року.

Зокрема, УДППЗ «Укрпошта» збільшено до 307 кількість робочих місць, що здійснюють міжнародні електронні перекази в іноземній валюті; протягом поточного року планується додатково організувати ще 37 таких робочих місць. З метою посилення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями на підприємствах галузі створюється 60 робочих місць з належними умовами праці для інвалідів.

Обсяг інвестицій в основний капітал по галузі зв’язку склав близько 3 млрд. грн., що становить 68% від обсягу аналогічного періоду минулого року. Із загального обсягу освоєних коштів 85% — за рахунок власних коштів, 15% — за рахунок коштів іноземних інвесторів та кредитів банків.

Зниження темпів обумовлено зменшенням порівняно з відповідним періодом минулого року обсягів освоєння капітальних інвестицій операторів рухомого (мобільного) зв’язку, які вже достатньо вклали в свій розвиток і переважно спрямовують кошти не на розбудову мереж, а на рекламу і приваблення абонентів.

Державними суб’єктами господарювання на розвиток та капітальний ремонт направлено 35,7 млн. грн. капітальних інвестицій, що в 1,4 рази перевищує обсяг аналогічного періоду минулого року; з них: 81% — за рахунок власних коштів, та 19% — за рахунок кредитів вітчизняних банків. Протягом січня-червня 2008 року на фінансування програм розвитку підприємств, які входять до сфери управління Мінтрансзв’язку та підпорядковані Держзв’язку, з державного бюджету кошти не виділялись.

У І півріччі 2008 року Держзв’язку виконував 10 бюджетних програм, видатки по яких профінансовані у розмірі 35,5 млн.грн., або 97,1%.

Операторами усіх форм власності протягом І півріччя збудовано та введено в експлуатацію 175 тис. номерів АТС, що відповідає аналогічному періоду 2007 року; з них у сільській місцевості – 6,7 тис. номерів АТС.

З початку року ВАТ «Укртелеком» встановлено 114,7 тис. основних телефонів, з них пільговим категоріям – 14,5 тис.

Станом на 01.07.2008 року щільність основних телефонів на 100 мешканців складає по Україні 28,3 од. (станом на 01.07.2007 року — 27,1 од.,) а в сільській місцевості – 11,3 од. (станом на 01.07.2007 року — 11 од.).

Ринок послуг рухомого (мобільного) зв’язку стандарту GSM остаточно досяг свого насичення, коливання чисельності абонентів складає (плюс-мінус) 1% в місяць і утримується на рівні 55,1 млн.[7,c.14]

Станом на 01.07.2008 кількість абонентів кабельного телебачення становить близько 3,5 млн., що на 17% більше показника станом на 01.07.2007. Отже, на початок липня поточного року 19,2% сімей України є абонентами кабельного телебачення, тоді як станом на 01.01.2008 цей показник складав 17,8%. Найвищий відсоток таких сімей в Севастополі, Києві, Дніпропетровській, Сумській, Львівській, Полтавській та Луганській областях.

Одним з пріоритетних напрямків розвитку телекомунікаційних мереж залишається будівництво сучасних волоконно-оптичних ліній зв’язку з впровадженням технологій CWDM та DWDM, розвиток мережі широкосмугового доступу, в тому числі безпроводового.

Операторами усіх форм власності протягом І півріччя 2008 року збудовано та введено в експлуатацію волоконно-оптичних ліній зв’язку загальною протяжністю понад 3 тис. км (з них 0,7 тис.км — ВАТ «Укртелеком»), що в 1,8 раза перевищує показники аналогічного періоду минулого року.

Розбудова телекомунікаційної мережі, впровадження нових технологій, підвищення рівня платоспроможності населення сприяли зростанню чисельності інтернет-аудиторії в Україні, яка станом на 01.07.2008 налічує близько 10 млн. осіб, що дає змогу 55% сімей (або 21,6% населення країни) користуватись цією послугою.

З початку року УДППЗ «Укрпошта» здійснило реконструкцію і капітальний ремонт понад 50 об’єктів поштового зв’язку, що відповідає рівню минулого року; близько 30 об’єктів перебувають в процесі реконструкції та ремонту, завершення яких планується до кінця 2008 року.

Діяльність підприємств зв’язку, що входять до сфери управління Мінтрансзв’язку, протягом звітного періоду була спрямована, зокрема, на поліпшення якості надання послуг, удосконалення діючих та розвиток нових послуг і технологій, у тому числі на базі інформаційних технологій.[9,c.24]

2. Сучасний стан галузі

У 2008 році обсяг доходів, отриманих суб’єктами господарювання усіх форм власності, склав близько 46 млрд. грн., що на 15% перевищує показник 2007 року. З них від надання послуг населенню отримано 18,5 млрд. грн. Споживання послуг зв’язку на одного жителя України склало 33,3 грн. на місяць — на 15,6% більше, ніж 2007 року.

Доходи від послуг комп’ютерного зв’язку зросли в 1,5 раза, у тому числі від надання доступу до Інтернет — на 148%, супутникового зв’язку — 146%, поштового, спеціального та фельдзв’язку, кур’єрської діяльності — 140%.

Найбільш вагомими сегментами залишаються послуги: рухомого (мобільного) зв’язку – 63,5% та фіксованого телефонного зв’язку – 20,6%.

Державними підприємствами основної діяльності, що входять до сфери управління Мінтрансзв’язку та підпорядковані Держзв’язку, у 2008 році отримано 2,2 млрд. грн. доходів від надання послуг зв’язку, що на 33,8% перевищує обсяг 2007 року. Зростання обсягів доходів від послуг зв’язку забезпечено усіма підпорядкованими підприємствами.

Обсяг капітальних інвестицій в галузь зв’язку склав торік близько 8 млрд. грн.

Обсяг капітальних інвестицій на розвиток галузі зв’язку склав близько 8 млрд. грн., що на 36% менше показника 2007 року. З них 84% освоєно за рахунок власних коштів, 16% — за кошти іноземних інвесторів та кредитів банків.

Зниження темпів обсягу інвестицій обумовлене зменшенням обсягів капітальних інвестицій операторів рухомого (мобільного) зв’язку, які практично завершили будівництво мережі GSM.

Українські оператори ввели в експлуатацію 222 тис. номерів АТС, зокрема у сільській місцевості – понад 10 тис. номерів АТС

Оператори телекомунікацій усіх форм власності збудували та ввели в експлуатацію 222 тис. номерів АТС, з них у сільській місцевості – понад 10 тис. номерів АТС. 2008 року ВАТ «Укртелеком» встановлено 330 тис. основних телефонів, з них пільговим категоріям – 40 тис. Чистий приріст абонентів фіксованого телефонного зв’язку склав 120 тис. абонентів.

Станом на 01.01.2009 щільність основних телефонів на 100 мешканців країни склала 28,7 од. (станом на 01.01.2008 — 27,7 од.).

В Україні налічується 55,2 млн. абонентів мобільного зв’язку стандарту GSM та 150 тис. абонентів мобільного зв’язку третього покоління UMTS

Ринок послуг мобільного зв’язку стандарту GSM остаточно досяг свого насичення. Коливання чисельності абонентів складали торік близько 1% в місяць, утримуючись на рівні 55,2 млн. абонентів.

Кількість абонентів ВАТ «Укртелеком», які користуються послугами мобільного зв’язку третього покоління UMTS (торгова марка «U’tel»), станом на 01.01.2009 склала 150 тис., 85% з яких є приватними особами.

Кількість абонентів кабельного ТБ збільшилась на 9% і склала 3,5 млн.

Кількість абонентів кабельного телебачення збільшилась 2008 року на 9% і склала 3,5 млн.

Тобто на початок 2009 року 19,2% сімей України є абонентами кабельного телебачення, тоді як станом на 01.01.2008 цей показник складав 17,8%. Найвищий відсоток таких сімей у Севастополі, Києві, Дніпропетровській, Сумській, Львівській, Полтавській та Луганській областях.

Українська інтернет-аудиторія налічує понад 10 млн. користувачів.

Сегмент ринку послуг комп’ютерного зв’язку, зокрема надання доступу до Інтернет, є найбільш динамічним серед інших сегментів послуг зв’язку. Станом на 01.01.2009 чисельність інтернет-аудиторії в Україні склала понад 10 млн. користувачів. Зберігається співвідношення розподілу користувачів мережі Інтернет по регіонах, де Київ продовжує займати позицію лідера.

Кількість абонентів широкосмугового доступу до мережі Інтернет, за експертними даними, складає близько 1,5 млн., з них ВАТ «Укртелеком» — близько 500 тис. Рівень проникнення широкосмугового доступу перевищив 8 % від загальної кількості сімей в Україні.

Оператори телекомунікацій збудували та ввели в експлуатацію понад 2,5 тис. км волоконно-оптичних ліній зв’язку.

Операторами зв’язку усіх форм власності збудовано та введено в експлуатацію понад 2,5 тис. км волоконно-оптичних ліній зв’язку, зокрема 2,1 тис. км — ВАТ «Укртелеком».

Одним з пріоритетних напрямків розвитку телекомунікаційних мереж є будівництво сучасних волоконно-оптичних ліній зв’язку з впровадженням технологій CWDM та DWDM та розвиток мережі широкосмугового доступу, в тому числі безпроводового.

До держбюджету та Пенсійного фонду перераховано торік 8,8 млрд. грн. — на 13,2% більше суми платежів 2007 року.

У цілому по галузі зв’язку сплачено усіх податків, зборів та обов’язкових платежів до держбюджету та Пенсійного фонду на суму 8,8 млрд. грн., що на 13,2% перевищує суми платежів 2007 року. Підприємствами, що входять до сфери управління Мінтрансзв’язку та підпорядковані Держзв’язку, перераховано 929 млн. грн. — на 39,6% більше, ніж 2007 року.

4. Розміщення підприємств галузі

Телекомунікаційний ринок України

Рис. 1. Розміщення підприємств галузі в Україні

Мобільний зв’язок в Україні. Підсумки діяльності операторів. Вже другий місяць поспіль знижується загальна кількість активних SIM-карт в Україні. Слідом за піком зимових підключень починається весняний період списань «мертвих душ». Що ж очікує Україну в найближчому майбутньому, ми попросили прокоментувати експертів мобільного ринку. Подробиці далі. Починаючи з нового року загальна кількість активних користувачів мобільного зв’язку, скоротилася майже на півмільйона. Або, якщо дивитися в процентному співвідношенні, то цифра стала меншою рівно на 1%. Здавалася б, усього одна сота, а для всієї України це становить півмільйона чоловік — це навіть більше ніж загальна кількість всіх CDMA-абонентів нашої держави. Рівень проникнення, або як його ще називають «пенетрація», так і не досягнувши відмітки в 120%, почав поступово знижуватися. Нагадаємо, що в передноворічний період максимальний показник пенетраціїї зупинився на рівні 119,8%. З огляду на те, що, згідно з даними «Держкомстату», в Україні проживає 46,4 мільйони чоловік, то нескладно підрахувати загальну кількість активних SIM-карт, вона склала 55,12 млн. штук.

Таблиця 2.

Телекомунікаційний ринок України

До речі, у лютневому звіті двох найбільших консалтингових агентств, iKS-consalting й Advanced Communications & Media, спостерігається різниця в показниках. Так, за даними iKS-consalting, на 29 лютого в Україні налічувалося 55,12 млн. активних SIM-карт, а за даними AC&M — 55,18 млн. Різниця ніби й неістотна, але досить показова. Як і колись, ми віддаємо перевагу даним iKS-consalting і подальший звіт будемо подавати, ґрунтуючись на них. Отже, переходимо до цифр:

Таблиця 3

Телекомунікаційний ринок України

Телекомунікаційний ринок України

Рис. 2. Оператори стільникового зв’язку

Виходячи із наведеної таблиці, залишається зробити висновок, що найбільші GSM-оператори починають поступово списувати неактивні SIM-карти. Так за минулий місяць в «Київстару» різниця між активованими й списаними картками склала 161 тисячу на користь списаних. В «МТС-Україна» ситуація аналогічна, тільки от масштаб цифр ще більш істотний, перевага списаних номерів склала 244 тис. шт.

Після переходу на нову систему підрахунку абонентів і великих списань, Beeline знову показав позитивну статистику. Так за останній місяць зими його абонентська база збільшилася майже на 0,5%. Після зимової сплячки, «бджоли» знову почали збільшувати свій рій. Зате life:), не знижуючи обертів, продовжує активними темпами набирати до своїх лав нових абонентів. Ще трохи, і власників SIM-карти зі смайликом буде вже 10 мільйонів.

Якщо дивитися на кількісні показники, то найвищий приріст абонентської бази в CDMA-оператора «Телесистеми України», що надає послуги мобільного зв’язку під брендом PEOPLEnet. Однак настільки високий результат отриманий не завдяки підключенням нових абонентів, а шляхом об’єднання в підрахунках баз цієї компанії й оператора CST Invest. Чисте ж підключення PEOPLEnet склало трохи менше шести тисяч абонентів.

До речі, на сьогодні PEOPLEnet має найбільшу абонентську базу серед CDMA-операторів, однак протриває це не довго, адже вже незабаром повинні закінчитися всі формальності із придбанням компанією ITC оператора «Велтон.Телеком». Тоді завдяки об’єднанню двох великих гравців CDMA-ринку, з’явиться новий сильний гравець, здатний затьмарити успіхи як PEOPLEnet, так і національного «Інтертелекому».

Ринок інтернету в Україні.

Види доступу.

Якщо раніше, більшість інтернетників використововали комутований доступ — dial-up, який здійснюється за допомогою звичайної телефонної лінії, що забезпечує низьку швидкість — до 56 кбіт то зараз ситуація змінилася. Все більше і більше людей корисутются послугами виділених високошвидкісних ліній для доступу в інтернет.

Ємність ринку

* чисельний обсяг ринку — 2,5 —9,8 млн. чол.

* кількість сталих користувачів тенет — 1 —1.5 млн. чол.

* ємінсть ринку — $144 млн. — (2005)

За інформацією НКРЗ, кількість української інтернет-аудиторії складає від 2,5 до 9,8 мільйонів клієнтів. В той же час, за даними Інтернет-асоціації України (ІНАУ), кількість постійних користувачів Мережі не перевищує 1—1.5 мільйонів чоловік.

Ємність ринку за засобами

* dial-up — 75%

* виділені лінії — 11%

* кабельні мережі та радіодоступ — 5%

* DSL — 2%

* Ethernet-доступ — 2%

Згідно з даними асоціації «Телас» сьогодні 75% ринку доступу припадає на dial-up. З чверті, що залишилася, 11% — на виділені лінії, по 5% — на кабельні мережі і радіодоступ, 2% — на технологію DSL. Ще 2% займають локальні мережі, реалізовані за допомогою технології Ethernet.

Ємність ринку за регіонами.

У структурі ринку Київ, який генерує близько 60% його доходів, як і раніше на голову випереджає регіони. Але останнім часом на місцях активно скорочується відставання від столиці.

Торішнє (2005) зменшення частки Києва в доходах ринку до 58% (у 2004 р. — 65%) експерти пояснюють зміною тарифів.

Найкрупніші оператори

* «Укртелеком»,

* «Фарлеп»

* «Оптіма»

* «Воля-Кабель»

* «Ґолден телеком»

* «Лакі Нет»

При тому, що на ринку сьогодні працює близько 4,5 тисяч провайдерів, більше 60% доходів одержують шість найбільших компаній — «Укртелеком», «Фарлеп», «Оптіма», «Воля-Кабель», «Ґолден телеком» і «Лакі Нет».

4. Діяльність ВАТ «Укртелеком» на ринку зв`язку

Телекомунікаційний ринок України

Вiдкрите акцiонерне товариство створене 5 сiчня 2000 року. До складу товариства входить 33 фiлiї. У вiдкритому акцiонерному товариствi сформовано дворiвневу централiзовану вертикальну систему управлiння; функцiонують органiзацiйнi спецiалiзованi структури з експлуатацiї первинної мережi зв`язку; експлуатацiї мiсцевих мереж зв`язку та радiофiкацiї, обслуговування споживачiв та продажу послуг. Останні зміни до організаційної структури товариства затверджено станом на 27 січня 2006 року.

Відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 26 квітня 2006 року Філію «Центральна міжнародна та міжміська телефонно-телеграфна станція ВАТ «Укртелеком» перейменовано на «Філія інформаційно-комунікаційних систем ВАТ «Укртелеком».

ВАТ «Укртелеком» є єдиним в Україні оператором, який надає послуги фіксованого телефонного зв’язку по всій території країни для всіх категорій споживачів як в міській, так і в сільській місцевості. Як провідний оператор Укртелеком забезпечує високоякісний місцевий, міжміський та міжнародний телефонний зв’язок, надає громадянам України широкі можливості для спілкування між собою та з усім світом.

Для задоволення потреб своїх клієнтів, які тимчасово не можуть скористатись домашнім або офісним телефоном, Укртелеком надає послуги таксофонного зв’язку практично на всій території країни, в тому числі у віддалених та малонаселених регіонах. Більшість таксофонів є універсальними, з яких надаються послуги міського, міжміського та міжнародного телефонного зв’язку. Реальну економію при дзвінках за кордон, можна отримати використовуючи універсальні передплачені картки «ВСЕсвіт».

Товариство докладає значних зусиль для забезпечення потреб абонентів у послугах доступу до мережі Інтернет. До послуг громадян найпопулярніша в Україні торгова марка «ОГО» — широкосмуговий доступ до мережі Інтернет за технологією АDSL. Великим попитом користується послуга комутованого безпарольного доступу до мережі Інтернет, яка надається під торговою маркою «Відкритий доступ».

Інтернет.

Послуга ОГО! базується на технології ADSL (Asymmetric Digital Subscriber Line). ADSL – це технологія , яка дозволяє організувати постійно діючий високошвидкісний доступ до Інтернет по існуючій телефонній лінії.

При користуванні Інтернет телефонна лінія залишається вільною, і Ви можете одночасно працювати в Інтернет та розмовляти по телефону. Причому, якість кожної з послуг залишається неодмінно високою, оскільки вони жодним чином не впливають одна на одну.

Переваги користування послугою ОГО!

Постійний доступ до Інтернет Для Вас виділено окремий порт на телефонній станції ВАТ «Укртелеком». Отже, Ви ніколи не почуєте сигналу «зайнято» та у будь-який час можете отримати доступ до мережі Інтернет.

Висока швидкість передачі даних Висока швидкість приймання/передавання даних дозволить Вам комфортно працювати в Інтернет та максимально використовувати його ресурси і можливості – працювати з веб-сайтами, швидко завантажувати великі за об’ємом файли, завантажувати та обмінюватись аудіо та відео файлами, спілкуватись та обмінюватись даними в реальному режимі часу*.

*Примітка. Конкретні параметри підключення до мережі Інтернет за технологією ADSL (якість, швидкість) обумовлюються технічними характеристиками Вашої абонентської телефонної лінії та визначаються після тестування, що проводиться спеціалістами ВАТ «Укртелеком» при підключенні.

Простота замовлення послуги Ви можете замовити послугу ОГО! по телефону, електронною поштою або факсом – вибір за Вами*. Наші фахівці зв’яжуться з Вами та узгодять деталі Вашого замовлення.

*Примітка. Інформацію про номери телефону/факсу та адресу електронної пошти, за якими можна замовити послугу «ОГО!» у Вашому місті (населеному пункті), дізнайтесь на сайті тієї філії Укртелекому, послугами якої Ви користуєтесь, або за телефоном 0-800-506-800 (дзвінки з мережі ВАТ «Укртелеком» безкоштовні).

Зручність та легкість користування Фахівці ВАТ «Укртелеком» підключать Ваш персональний комп’ютер до Інтернет (комп’ютер має бути обладнаний мережною Ethernet картою чи USB-портом) та ознайомлять Вас з можливостями замовленої послуги.

Крім того, Ви можете самостійно настроїти на своєму комп’ютері доступ до Інтернет за допомогою установчого диску, який буде надано Вам у комплекті з модемом.

Безпроводовий доступ до інтернету.

РадіоСпот (безпроводовий доступ до інтернету) — широкосмуговий безпроводовий доступ до глобальної мережі Інтернет за технологією Wi-Fi гарантованої швидкості від компанії ВАТ «Укртелеком».

Ключові переваги послуги:

* постійне підключення: доступ до Інтернет 24 години 7 днів на тиждень;

* висока швидкість передавання даних: до 2048 кбіт/с;

* мобільність: можливість пересуватися у межах W-Fi зони не перериваючи з’єднання;

* простота активації з’єднання з Інтернетом;

* роумінг: доступ на всіх Wi-Fi зонах Укртелекому.

Технологія:

Wi-Fi (абревіатура від Wireless Fidelity) один із форматів передачі цифрових даних радіоканалами, який використовують для підключення до глобальної мережі Інтернет та WLAN (безпроводовим локальним мережам), а точніше, сімейство стандартів IEEE 802.11. Для надання доступу до Інтернету в певній зоні встановлюють точки доступу (Access Point). Технологія забезпечує гарантований зв’язок із точкою доступу на відстані 50-100 метрів та може одночасно підтримувати декілька десятків активних користувачів. Стійкий та якісний зв’язок між всіма точками доступу забезпечують повноцінний роумінг, який дозволяє користувачеві пересуватись по всій зоні покриття, не втрачаючи при цьому постійне підключення до мережі.

Місцевий телефонний зв’язок.

Місцевий телефонний зв’язок — це послуга, яка забезпечує доступ до телекомунікаційної мережі ВАТ «Укртелеком», та надає користувачуможливість спілкуватись з особами, які знаходяться в тому ж місті (районі).

Послугами місцевого зв’язку можна користуватись з домашнього телефона, телефонів підприємств та організацій, з таксофонів, з автоматизованих переговорних пунктів у відділеннях «Телекомсервіс».

Встановлення домашнього телефону та надання послуг телефонного зв’язку здійснюється на основі укладеного договору на надання телекомунікаційних послуг (послуг електрозв’язку) між ВАТ «Укртелеком» і абонентом.

Якщо Ви — абонент цифрової телефонної станції, ВАТ «Укртелеком» пропонує Вам широкий вибір додаткових послуг, які підвищать функціональність Вашого телефону.

Крім того, абоненти ВАТ «Укртелеком» можуть скористатись послугами Інтернет: Швидкісним доступом ОГО!, Відкритим, Договірним та Передплаченим доступами до Інтернет.

В усіх обласних центрах та більшості великих міст України налагоджено почасовий облік місцевих розмов.

Відлік тривалості місцевої телефонної розмови починається з моменту відповіді будь-якої особи або абонентського пристрою (факсимільний апарат, автовідповідач, автоматичний визначник номера, модем і т.ін) і закінчується в момент розриву з’єднання. Одиниця вимірювання часу з’єднання — 1 секунда.

Місячний обсяг користування послугами місцевого телефонного зв’язку визначається як сума тривалості всіх місцевих розмов, здійснених протягом місяця з телефона абонента.

Телеграфний зв’язок

1. Тарифи на послуги телеграфного зв’язку застосовуються всіма філіями ВАТ «Укртелеком», які надають такі послуги.

2. Оплата користувачами послуг телеграфного зв’язку з державами СНД та іншими іноземними державами проводиться в національній валюті України, її розмір визначається із застосуванням курсу гривні до іноземної валюти, що встановлюється Національним банком України на момент надання послуги.

5. Основні напрямки розвитку галузі

Виходячи з аналізу поставлених проблем, можна запропонувати декілька напрямків виходу з невигідної для вітчизняного ринку зв’язку ситуації та підвищення конкурентноздатності його продукції:

створення сприятливого для розвитку вітчизняного виробництва правового поля, зокрема податкової політики;

надання на початковому етапі державної підтримки новоствореним підприємствам досліджуваної галузі;

фінансування та забезпечення пільговими кредитами на конкурсній основі підприємств, що приділяють значну увагу розробкам нових технологій; стимулювання інновацій;

створення більш ефективних технологій виробництва продукції;

створення Фонду розвитку галузі виробництва засобів зв’язку за рахунок митних відрахувань з імпортованих товарів цієї галузі;

зниження ризиків за рахунок використання системи страхувань;

проведення конкурсів проектів наукових розробок та створення сприятливих умов для виробничої реалізації найкращого проекту;

проведення спеціалізованих виставок з метою ознайомлення потенційних споживачів з вітчизняними підприємствами галузі та їхньою продукцією;

заснування стипендії найкращого підприємства галузі для стимулювання інтересу у молоді до вітчизняного виробництва засобів зв’язку;

проведення досліджень з винайдення способу знизити небезпечність радіо- та мобільних телефонів;

розширення вже наявної частки експорту та поступовий вихід на нові світові ринки;

заохочення інвестиційної діяльності у галузі;

створення та контроль за виконанням програми розвитку галузі.

Необхідність здійснення вищезазначених пропозицій для створення сильного та конкурентноспроможного ринку є очевидною.

Для того, щоб досягти успіху в умовах ринкової економіки, продукція підприємства має бути конкурентноздатною. На жаль виробництво засобів зв’язку в Україні має недостатній рівень розвитку для того, щоб конкурувати з іноземними високорозвиненими компаніями. Цьому було багато причин, але зараз прийшов час обрати найоптимальніший за даних умов шлях виходу зі складної ситуації.

Недосконала податкова система, зачастілі зміни законів, несприятлива політична ситуація стримують розвиток будь-якого виробництва, а розвиток галузі високих технологій ще більше, оскільки ця галузь, до якої належить виробництво засобів зв’язку, потребує великих капіталовкладень, а постійний «клімат невизначенності» не може заохочувати інвесторів. Тому перше, що необхідно зробити, це створити сприятливе правове поле.

Підприємства, які вже давно працюють в цій галузі, зазвичай мають немалий тягар боргів перед бюджетами і фондами всіх рівнів і нараховані на ці борги пені і штрафи. Отже, необхідно провести політику реструктуризації боргів.

Оскільки галузь є технологічно складною, капітало- та матеріалоємкою, необхідною є підтримка «молодих» підприємств з боку держави хоча б на початковому етапі. Успішним прикладом цього є досвід світового лідера галузі — компанії Nokia.

Варто зазначити, що «Концепцією розвитку зв’язку України до 2010 року » передбачено, що «необхідний рівень розвитку систем, мереж і засобів зв’язку з надання нових послуг у нинішніх економічних умовах не може бути досягнутий тільки за рахунок власних фінансових ресурсів галузі. Для успішної реалізації положень Концепції необхідна державна підтримка. «

Керівник компанії Intel Енді Гроув (Andy Grove) —людина, до слів якої варто прислухатися, — неодноразово говорив, що тільки постійні інновації за дуже короткий час можуть змінити цілу індустрію. Галузь засобів зв’язку — це саме та галузь, де левова частка успіху залежить від розробки нових товарів, технологій та вчасне впровадження їх у виробництво. Саме з цієї причини найбільша частка вищезазначених пропозицій тією чи іншою мірою стосуються стимулювання інноваційної діяльності.

Отже, для підвищення конкурентноспроможності галузі виробництва засобів зв’язку необхідно створити сприятливе законодавство, проводити стимулювальну державну політику та забезпечити розвиток інноваційної діяльності і реалізацію її результатів.

З метою розвитку галузі зв’язку урядовими та неурядовими організаціями була створена «Концепція розвитку зв’язку України до 2010 року». Концепція розроблена Держкомзв’язку, Мінпромполітики, Міноборони та СБУ.

Серед завдань Концепції є визначення основ технічної політики удосконалення зв’язку і шляхів її реалізації; пріоритетних напрямів розроблення та виробництва вітчизняних засобів зв’язку; необхідних джерел реалізації Концепції.

Серед основних пріоритетів розвитку зв’язку загального користування — створення засобів зв’язку, які сприятимуть прискоренню розвитку та підвищенню ефективності мереж зв’язку; організація розроблення та виробництва в Україні основних видів технічних засобів зв’язку та необхідних компонентів на рівні європейських і світових стандартів якості.

Забезпечення зв’язку технічними засобами здійснюється згідно з Комплексною програмою створення Єдиної національної системи зв’язку України і Комплексною цільовою науково-технічною програмою «Розроблення та виробництво засобів зв’язку». Остання передбачає виконання близько 600 найбільш актуальних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, орієнтована на створення і розвиток промисловості для вирішення таких основних завдань: налагодження виробництва засобів зв’язку для потреб усіх споживачів; створення виробництва засобів зв’язку, що замінюватимуть імпорт у необхідних для мереж загального користування і для відомчих мереж обсягах; розроблення та освоєння виробництва нових засобів зв’язку світового рівня, що стануть основою розвитку вітчизняного наукового потенціалу та сприятимуть збільшенню обсягів експорту до країн СНД, а в майбутньому – і до інших зарубіжних країн.

З початку реалізації Програми виконано 85 науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, 44 з них впроваджено у виробництво за такими основними напрямами: первинна мережа; телефонний зв’язок; документальний зв’язок; системи телебачення і радіомовлення; наземна апаратура радіозв’язку і супутникового зв’язку. Мінпромполітики визначено перелік підприємств і науково-технічних установ, якими розроблено та впроваджується у серійне виробництво ряд засобів зв’язку. Вітчизняні підприємства можуть задовольнити потреби зв’язку України в окремих видах обладнання зв’язку, яке пройшло сертифікацію і за технічними параметрами не поступається зарубіжним аналогам, а за деякими навіть перевищує їх.

Отже, концепцію розвитку створено; залишилося тільки проконтролювати її виконання.

Сучасний рівень розроблення та виробництва технічних засобів зв’язку неможливо забезпечити без проведення випереджувальних досліджень, а організацію впровадження передових технологій і новітньої техніки – без постійного супроводу цих процесів галузевою наукою.

Випереджувальні дослідження мають бути спрямовані на: розроблення нових систем зв’язку; розвиток математичного супроводу аналізу і синтезу нових, структурно складних систем і мереж зв’язку; розроблення нових технологій і принципів побудови систем зв’язку насамперед у сфері оброблення і передавання інформації, а також їх складових частин; розроблення необхідних радіоелектронних компонентів.

Для успішного розв’язання питань впровадження досягнень сучасної науки і техніки зв’язку у вітчизняне виробництво необхідно: сприяти створенню асоціацій виробників телекомунікаційного обладнання з метою проведення господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб у високоякісних засобах зв’язку, формування ринку товарів та послуг, насичення ними ринку України; розширити науково-виробничу кооперацію між провідними науковими центрами України, поглибити економічні зв’язки між підприємствами, виробниками обладнання та виробниками елементної бази різного галузевого профілю та різного відомчого підпорядкування з метою створення сприятливих умов для розвитку елементної бази і виробництва засобів зв’язку; створити науково-технічні центри для координації робіт за напрямами, які разом з розробниками та виробниками мають забезпечити розроблення основних вимог до апаратури, метрологічного забезпечення, сприяти підприємствам у сертифікації обладнання, проводити єдину технічну політику щодо технічних засобів зв’язку, елементної бази тощо.

Для розвитку виробництва засобів зв’язку та завоювання продукцією цієї галузі внутрішнього та зовнішнього ринку звичайно необхідні значні фінансові, матеріальні та наукові ресурси. Найголовнішою умовою успіху можна назвати сприятливу політику держави та постійне впровадження інновацій.

Висновки

Інтегральний науковий результат дослідження знайшов свою конструктивну реалізацію у наступному комплексі концептуально-методологічних положень стосовно принципів та підходів до комплексного системного аналізу ринку послуг зв’язку України:

1. Автором роботи встановлено, що ринок послуг зв’язку знаходиться в стадії розвитку. Оператори з недержавною формою власності займають незначну частку ринку, оскільки невеликий обсяг реалізації послуг та інші виробничо-технічні фактори не дають можливості цим операторам достойно конкурувати з державними операторами. На ринку послуг звязку України на сьогодні домінують оператори ВАТ «Укртелеком» та УДППЗ «Укрпошта».

2. Виявлено, що на функціонування сфери зв’язку суттєво впливають такі фактори: висока трудомісткість, низький рівень автоматизації та цифровізації мережі, невідємний зв’язок виробництва та споживання, залежність обсягу послуг зв’язку від попиту тощо.

3. Автор дійшов висновку, що існуючі принципи ціноутворення не відповідають сучасним ринковим вимогам, тому що не враховують усіх факторів, які впливають на реалізацію послуг зв’язку в умовах ринкової економіки.

4. Теоретично обґрунтовано недоцільність прямого перенесення існуючих у розвинених країнах світу методів аналізу ринку на український телекомунікаційний ринок, а також необхідність створення власної концептуальної моделі, яка враховувала б як особливості зв’язку, так і економічну ситуацію в країні.

5. За допомогою розробленого системного підходу проведено системний аналіз телекомунікаційного ринку Одеського регіону. Наведені дані свідчать про домінуюче становище ВАТ «Укртелеком», характерне для всіх регіонів України. Відзначено високий динамізм розвитку недержавних операторів, а також їх своєчасна й адекватна реакція на зміну кон’юнктури ринку. Оператори недержавної форми власності створюють умови для рівноправної конкуренції з державним оператором, що позитивно впливає на розвиток усього ринку.

6. Доведено, що попит на послуги стаціонарного телефонного зв’язку найближчим часом не буде зменшуватись. Розвиток ринку нових послуг зв’язку (головним чином стільникового) у найближчий час не здійснить суттєвого впливу на рівень споживання послуг стаціонарного телефонного зв’язку.

Визначення концептуально-методичної бази системного аналізу ринку послуг зв’язку являє собою реальний внесок у розвиток і поглиблення сучасних ринкових перетворень у галузі зв’язку та є кроком на шляху інтеграції галузі зв’язку України в світовий телекомунікаційний простір.

Список літератури

Ковалева Е.А. Некоторые аспекты международного опыта в области тарификации услуг связи // Наукові праці УДАЗ. Спец. вып. «Проблемы управления и экономического развития предприятий связи – Экономика-99».- Одесса, 1999. — С. 44-47.

Князева Е.А. Особенности маркетингового исследования рынка услуг электросвязи // Наукові праці УДАЗ. – Одеса, 2000. — № 3. — С. 117 — 119.

Кузнецова Л.В. Маркетинговые исследования как современный инструмент анализа рынка услуг почтовой связи // Наукові праці УДАЗ. — Одеса, 2001.- № 1 – С. 104-107. Особистий внесок здобувача полягає у формуванні методології дослідження ринку поштових послуг.

Князева Е.А. Использование методов прогнозирования при определении путей развития операторов связи в условиях становления телекоммуникационного рынка // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. — Вип. 96. — С. 3-10.

Щуровская А.Ю. Методы и модели, используемые для формирования политики ценообразования в отрасли связи // Первый Междунар. научно-технический молодежный форум «Электроника и молодежь в XXI веке». — Харьков: ХТУРЕ, 1997. — С. 49. Особистий внесок здобувача полягає в аналізі сучасних методів ціноутворення.

Макарова А.Ю. Формирование ценовой политики в отрасли связи // Праці IV укр. науково-практичної конференції з автоматичного управління «Автоматика-97». — Черкаси, 1997. — Т. 4. — С. 58. Особистий внесок здобувача полягає в аналізі принципів формування тарифів в галузі звязку.

Івашов О.А. Деякі аспекти формування цінової політики у сфері маркетингу послуг зв’язку // Зв’язок. — 1998. — № 3. — С. 19.

Мірошниченко І.А. Про інтеграцію України в загальноєвропейський телекомунікаційний простір // Зв’язок. — 1998. — № 4. — С. 27.

Подход к принятию решения о перспективе функционирования производства / Н.Е.Потапова-Синько, Е.А.Князева, Л.Н.Вуйцик, Г.А.Отливанская // Зв’язок. — 1999. — № 3. — С. 17-19. Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні необхідності маркетингових досліджень при прийнятті управлінських рішень.

Савичева Е.А. Маркетинг как инструмент формирования ценовой политики предприятия связи в новых условиях хозяйствования // «Радиоэлектроника и молодежь в XXI веке»: Сб. науч. трудов по материалам ІІІ Междунар. научно-технического молодеж. форума. – Харьков: ХТУРЭ, 1999. — С. 467-470.

Экономика предприятий связи: учеб.-метод. руководство к практическим занятиям / Н.Е. Потапова-Синько, О.В. Орлова, Г.А. Отливанская // Одесса. — УГАС, 2000. — 56 с. Особистий внесок здобувача полягає в розробці вступу та задач № 1,3,4,5,6.

Кривошеенко Е.А. Тенденции функционирования мирового рынка сотовой связи и основные направления развития услуг мобильной связи в Украине // Содружество. – Донецк: ОАО «УкрНТЭК», 2001. – С. 48-57.

Фомин Е.И. Перспективы развития рынка услуг мобильной связи на территории Украины // Специализированный вып. материалов 3-й Междунар. научно-технической конф. «Техника и технология связи». – Одесса: — УГАС, 2001. – С. 538-546.

Яшкин Е.А. Тезисы доклада «Тенденции функционирования мирового рынка сотовой связи и основные направления развития услуг мобильной связи в Украине» // Материалы Всеукраинской научно-практической Интернет-конференции «Проблемы и перспективы развития сотовой связи Украины». – Донецк, 2001. – С. 5-7.

Реферат: Международная политика Украины в 90-е годы ХХ века /Укр./

Международная политика Украины в 90-е годы ХХ века

ПЛАН:

I.Вступ
II.Основні відомості про Раду Європи
1.Напрямки діяльності організації
2.Структура Ради Європи:
а) Комітет Мінстрів
б) Парламентська Асамблея
в) Конгрес місцевих та регіональних властей
III.Вступ України до Ради Європи
1.Умови вступу
2.Законодавче підгрунтя для вступу (етапи об`єднання з РЄ)
IV.Ретроперспектива і перспектива України в Раді Європи
1.Зобов`язання України взяті при вступі до Організації.
2.Виконання зобов`язань:
а) Позитивні наслідки
б) Проблемні питання співпраці з РЄ
3.Контроль та допомога Ради Європи у приведенні законодавства України до стандартів РЄ
4.Заходи, що проводяться щодо ліквідації невиконаних зобов`язань
5.Перспективні напрямки співпраці з РЄ
V.Висновок

Одним із основних факторів, що сьогодні впливають на рівень світового прогресу, розвиток будь-якої окремо взятої держави, є міжнародне співробітництво.

Жити нині ізольовано від світового співробітництва не можливо жодній країні. Саме в зв`язку з цим важко знайти таку, яка б не вступила в певні міжнародні відносини з іншими державами світу. Саме міжнародна політика є головним чинником популярності країни. Не є винятком і наша держава. Ще у Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 року, Україна чітко визначила свої позиції стосовно організації та здійснення міжнародних відносин. У цьому документі, зокрема, говориться, що наша держава, як суб`єкт міжнародного права бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів республіки у політичній, економічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах. Основні положення Декларації реалізувались на самперед у новій Конституції України, інших законодавчих актах, і у рішучих кроках держави на міжнародній арені.

Одним з важливих напрямків міжнародної діяльності України є участь її у співробітництві з міжнародними організаціями, перш за все європейського континенту. В цьому напрямку особливий інтерес для неї, як і для всіх інших країн континенту, представляє Рада Європи.

Падіння залізної завіси і берлінського муру стало сигналом до об`єднання всіх європейських держав на принципах демократії, верховенства права і поваги до прав людини, особливо щодо країн Центральної та Східної Європи. Ключову роль в цьому процесі взяла на себе Рада Європи — найавторитетніша загальноєвропейська міждержавна інституція у галузі правового та гуманітарного співробітництва. Тому в якості пріоритетного завдання вона визначила підтримку правових реформ, поселення нових інститутів в цих країнах.

Членство держави у Раді Європи розглядається впливовими світовими та європейськими фінансово-економічними структурами (Міжнародним валютним фондом, Світовим банком реконструкції та розвитку та іншими), як показник внутрішньої стабільності та додаткова гарантія захисту власних інвестицій та кредитів в цю державу.

Вступ України до Ради Європи традиційно свідчить про її демократичний вибір, послідовність у проведені реформ, спрямованих на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.

Тому одним із перших кроків міжнародного спрямування нашої молодої держави було здійснено заходів щодо вступу до цієї авторитетної міжнародної європейської організації.

Основні відомості про Раду Європи

Рада Європи — це одна з авторитетних міжнародних організацій. Вона займається всіма важливими питаннями, які виникають у європейському суспільстві, за винятком питань оборони. Програми її діяльності охоплюють такі сфери суспільного життя, як права людини, засоби масової інформації, правове співробітництво, соціальні та економічні питання, охорона здоров`я, культура, освіта, культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія, транскордонне співробітництво навколишнє середовище, регіональне планування. Одним із важливих напрямків діяльності цієї організації є також розвиток політичного партнерства з новими демократіями Центральної та Східної Європи, подання допомоги країнам цього континенту, в їх політичних, законодавчих, конституційних реформах. Коло питань, якими займається вона не є постійним, навпаки воно розширюється, еволюціонує, адаптується до нових процесів і ситуацій. Хоч поле діяльності Ради Європи до якої входить 41 держава-член, і не є всеосяжним, однак цього не можна сказати про їх плани і прагнення.

Заснована Рада Європи була 5 травня 1949 року спочатку десятьма державами: Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Швецією, Норвегією, Данією, Італією, Ірландією, до яких пізніше приєдналася Греція та Туреччина (серпень 1949 року). Сьогодні вона нараховує 41 державу-учасницю після того, як до неї приєдналися Ісландія та Німеччина (1950 року), Австрія(1956 року), Кіпр (1961 року), Швейцарія (1963 року), Мальта (1965 року), Португалія (1976 року), Іспанія (1977 року), Ліхтенштейн (1978 року), Сан-Марино (1988 року), Фінляндія (1989 року), Угорщина (1990 року), Польща (1991 року), Болгарія (1992 року), Естонія, Литва, Словенія, Словакія, Румунія, Чеська Республіка (1993 року), Андора (1994 року), Албанія, Латвія, Молдова, Україна, колишня Югославська Республіка Македонія (1995 року), Росія і Хорватія (1996 року), Грузія (1999 року).

Новими державами-кандидатами є Азербайджан, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Вірменія.

Сполучені Штати Америки, Канада та Японія наділені статусом спостерігачів у міждержавних органах Ради Європи.

Штаб-квартирою цієї організації є Палац Європи, що знаходиться у Страсбурзі (Франція). Рада Європи фінансується урядами держав-членів пропорційно до кількості їхнього населення та державних ресурсів. Бюджет на 1999 рік склав 155034100 євро, з них 2663497,86 євро — внесок України.

Офіційними мовами є англійська та французька, але під час сесій Парламентської Асамблеї як робочі мови використовуються також німецька, італійська та російська. За певних умов під час обговорів може здійснюватись переклад також іншими мовами.

Від самого початку свого існування Організація намагається усувати будь-які перешкоди між народами, створюючи в Європі єдиний простір, в основі якого лежать загальнолюдські цінності. Тому вона була створена саме для захисту прав людини і парламентської демократії, забезпечення принципу верховенства права, для прийняття європейських угод, які мають стандартизувати діяльність держав-членів у соціальній та правовій сферах, для того, щоб сприяти усвідомленню існування європейської культурної самобутності, яка базується на різних системах суспільних цінностей і охоплює різні культури.

Прийнята в 1950 році Європейська Конвенція з прав людини увінчує склепіння споруди, якою стала Рада Європи. Конвенція якій постійно надає нових імпульсів її охоронець — Європейський Суд з прав людини — стала центральним елементом європейського правового порядку.

До цієї Конвенції додалися також багато інших правових документів: Європейська соціальна хартія, конвенція у запобіганні катувань, Рамкова конвенція на захист національних меншин, а також 173 інші документи, в яких розглядаються найрізноманітніші питання — від студентських обмінів, захисту культурної та природної спадщини — до боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

Як і кожна міжнародна організація Рада Європи має свої керівні, або як їх ще називають, статутні органи. Головним органом є Комітет Міністрів, Парламентська Асамблея. Конгрес місцевих та регіональних властей Європи. Слід зазначити що для забезпечення діяльності цієї міжнародної організації, та її статутних органів створено Секретаріат, який має постійний штат із 1300 осіб. Його очолює Генеральний секретар, який обирається Парламентською Асамблеєю на п`ятирічний строк. Генеральний секретар координую та визначає діяльність Ради Європи.

Комітет Міністрів є основним розпорядчо-виконавчим органом. До його складу входять міністри закордонних справ всіх держав — членів Ради Європи, або їхні постійні представники у Страсбурзі, які визначають основні напрямки діяльності Організації. Борис Тарасюк представляє Україну в Комітеті Міністрів, а Постійним представником нашої держави з березня 1998 року є посол Олександр Купчишин. Цей орган визначає напрямки діяльності Ради Європи, розглядає та приймає рішення щодо висловлених Парламентською Асамблеєю та Конгресом місцевих та регіональних властей рекомендації, пропозиції різних міжурядових комітетів та конференцій галузевих міністрів. Він затверджує програму діяльності та бюджет. Разом з Парламентською Асамблеєю Комітет Міністрів стоїть на сторожі основних цінностей Ради Європи, і, крім того він уповноважений здійснювати нагляд за дотриманням зобов`язань, які взяли на себе держави-члени.

Міністри закордонних справ держав-членів збирається, як мінімум, двічі на рік для оцінки співробітництва, що здійснюється на європейському рівні, для обговорення актуальних політичних питань, та для надання необхідного політичного імпульсу діяльності Ради Європи. Їх заміщають як правило, постійні представники уряду. Останні збираються щонайменше двічі на місяць для зустрічі на рівні послів (рівень А). Ці зустрічі доповнюються зустрічами на рівні заступників постійних представників (рівень Б) та зустрічами доповідачів, яким доручено поглиблено займатися окремими питаннями для підготовки прийняття рішень з цих питань.

Міністри по черзі головують у Комітеті Міністрів, перебуваючи на посаді голови протягом 6 місяців.

Рішення цього органу передаються урядам як рекомендації або як проекти Європейських конвенцій та угод для визначення щодо участі в них. Комітет також ухвалює декларації та резолюції з актуальних політичних питань. Основна маса рішень приймається більшістю 2/3 голосів від загальної кількості, однак для ухвалення рішень у процедурних питаннях достатньо простої більшості голосів.

Свою роботу Комітет Міністрів здійснює через підпорядковані йому 17 комітетів: з прав людини, з питань засобів масової інформації, соціальної безпеки, соціальної політики, міграції, рівноправ`я чоловіків та жінок, культурного співробітництва, розвитку спорту, координації і збереження культурної спадщини, охорони здоров`я, міжурядового співробітництва, молодіжні галузі, охорони навколишнього середовища, органів місцевої та регіональної влади, юридичного співробітництва, боротьби із злочинністю. Цей орган може тимчасово позбавити державу її права представництва, запропонувати їй вийти з Ради або навіть ухвалити рішення про припинення її членства, якщо державою були порушені основні статутні зобов`язання. На Комітет Міністрів покладені контрольні функції щодо застосування державами-членами конвенцій та угод, сторонами яких вони є. Він також повинен ухвалювати останнє рішення у справах, що не передаються до Європейського Суду з прав людини, слідкувати за виконанням державами ухвалених Судом рішень.

Комітет Міністрів здійснює свої повноваження неупереджено і конструктивно, приділяючи особливу увагу діалогу то поступовому створенню політичних та матеріальних умов, що повинні привести до подальшого позитивного розвитку. З цією метою запроваджено систему контролю, що отримала назву «моніторинг» і забезпечує виконання всіма державами-членами їхніх зобов’язань. Комітет також розширює співпрацю з іншими європейськими організаціями, зокрема з Європейським Союзом та Організацією за Безпеку та Співробітництво в Європі (ОБСЄ).

Парламентська Асамблея є першою з європейських асамблей в історії нашого континенту, вона є дорадчим органом Ради Європи. Її члени, яких налічується 286 депутатів та 286 їх заступників, призначаються національними парламентами. Кількість представників від кожної держави-члена залежить від кількості населення і коливається від 2 до 18, при цьому мають бути представлені основні політичні партії, які є в національному парламенті. Українська делегація складається з 12 членів і 12 заступників, очолює її Борис Олійник (Комуністична партія).

Асамблея налічує 5 політичних груп: соціалістів, європейських демократів, групу лібералів, демократів і реформаторів, європейську народні партію та групу за об`єднання лівих сил. Деякі члени асамблеї не входять до жодної з цих політичних сил. Цей орган збирається на свої пленарні засідання, які тривають один тиждень, чотири рази на рік (січень, квітень, червень, вересень) в залі засідань Палацу Європи у Страсбурзі. Щовесни одна сесія проводиться в одній із держав — членів Ради Європи.

Парламентська Асамблея з числа власних членів обирає Президента, який перебуває на цій посаді три однорічні строки. Президент та віце-президенти, які обираються на однорічний строк, а також голови 5 політичних груп складають Бюро Парламентської Асамблеї. На даний момент Президентом є лорд Рассел-Джонсон. Асамблея також обирає Генерального секретаря Ради Європи, заступники Генерального секретаря Парламентської Асамблеї, та суддів Європейського суду з прав людини.

Роботу Асамблеї готують спеціальні комісії, які працюють в таких сферах: політичні питання, правові питання, і захист прав людини, соціальні питання, охорона здоров`я та питання що пов`язані з сім`єю, охорона навколишнього середовища, регіональне планування та місцеві власті, наука та наукові технології, сільське господарство, та розвиток сільської місцевості, питання економіки та розвитку, міграція, біженці і демократичні проблеми, парламентські та громадські зв`язки, рівноправність жінок і чоловіків, виконання зобов`язань державами-членами.

Асамблея є також парламентським форумом і для інших міжнародних організацій, таких як: Європейський Банк Реконструкції та Розвитку, ОБСЄ, Європейська Космічна Агенція, багатьох установ ООН. Представники неурядових організацій беруть участь у роботі окремих комісій в якості експертів.

Цей орган також проводить регулярні конференції, симпозіуми, та відкриті парламентські слухання, на яких обговорюються найбільш важливі сучасні проблеми (захист прав людини, навколишнього середовища, боротьба зі СНІДом тощо).

Слід також зазначити, що парламенти Канади та Ізраїлю наділені статусом «спостерігачів» в Парламентській Асамблеї, а парламенти Азербайджану, Боснії та Герцеговини, Вірменії мають статус «спеціальних запрошених».

Конгрес місцевих та регіональних властей Європи є консультативним органом, який представляє місцеві та регіональні власті. Тому місцеві та регіональні власті представлені в Раді Європи окремо. Цей орган був заснований Комітетом Міністрів у 1994 році, він замінив Постійну конференцію місцевих та регіональних властей Європи.

Так як і Парламентська Асамблея Конгрес складається з 286 членів та 286 заступників, які є депутатами місцевих та регіональних органів влади, або посадовими особами, що підпорядковуються їм. Делегації держав-членів Ради Європи, повинні представляти різні типи місцевих та регіональних властей з урахуванням представлених в них різних політичних сил. Українська делегація також складається з 12 членів і 12 заступників.

Складається Конгрес з Палати Місцевих властей і Палати регіонів. Один раз на два роки він обирає свого президента та бюро. Президент обирається з числа членів однієї з палат при цьому новий президент повинен бути представником іншої палати. При Конгресі можуть створюватись спеціальні робочі (ad hoc), групи для вивчення різних спеціальних питань. Цей орган Ради Європи проводить свою пленарну сесію один раз на рік у Палаці Європи в Страсбурзі.

Щоб надати регіональним властям свободу дії, демократичні структури, а також відповідні фінансування та персонал, для забезпечення власної управлінської діяльності щоб уникати непотрібної залежності від держави, Конгрес прийняв Європейську хартію регіонального самоврядування.

Конгрес місцевих та регіональних властей взяв собі за мету забезпечити участь місцевих та регіональних властей у роботі Ради Європи, сприяти місцевій та регіональній демократії, а також посилити транскордонне і міжнародне співробітництво в Європі. Він розглядає широке коло питань, зокрема такі, як місцеве та регіональне самоврядування, розвиток міст і сіл, проблеми територіального управління, захист довкілля, культура, освіта, соціальна служба та охорона здоров`я, контролює, як держави-члени застосовують принципи місцевої демократії, що докладно викладені у Європейській хартії місцевого самоврядування.

Якщо члени цього органу дізнаються про серйозні проблеми у роботі місцевих органів самоврядування в державах, які є членами Ради Європи, то Конгрес надсилає групу доповідачів, або готує доповідь, яка стосується тієї чи іншої проблеми.

Отже, з вище викладеного можна зробити висновок, що поле діяльності Ради Європи охоплює всі найбільш важливі сфери суспільного життя, в яких вона намагається ліквідувати основну масу проблем. Тому плідна співпраця з Організацією в недалекому майбутньому приведе до посилення економічної могутності навіть слабкої в цьому плані країни. В зв`язку з цим одним з основних завдань нашої молодої держави було здійснення заходів щодо вступу до Ради Європи.

Вступ України до Ради Європи

Процес входження до Ради Європи для молодої Української держави міг реально розпочатися лише після 1 грудня 1991 року. Ще с самого початку свого самостійного існування вона намагалася самостійно формувати свій зовнішньополітичний курс. Лише підписавши Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі (лютий 1992 року), Паризьку хартію для нової Європи (червень 1992 року) і Декларацією Гельсінської зустрічі на вищому рівні «Виклик часові перемін» (липень 1992 року), Україна стала 52 повноправним членом Гельсінської родини, підтвердивши цим самим намір брати участь у загальноєвропейських інтегруючих процесах. Вже з перших років свого незалежного існування наша держава зробила рішучі кроки на зближення з європейською сім`єю.

Серед найважливіших критеріїв вироблених на грудневій (1991 року) нараді Ради Європи, для офіційного визнання світовим співтовариством нових держав, що виникли на уламках колишньої тоталітарної імперії, були:

1.Дотримання статуту ООН та зобов`язань, прийнятих згідно з Гельсінським Заключним актом та Паризькою хартією, особливо це стосується питань верховенства закон, демократії та прав людини.

2.Гарантія прав етнічних національних груп і меншин

За статутом Ради Європи кожна з європейських держав може стати членом цієї організації за умови, якщо вона дотримується принципів верховенства права, гарантує та забезпечує основні права та свободи кожної людини, яка перебуває під її юрисдикцією.

З перших років свого самостійного існування Україна прагнула до того, щоб отримати статус «повноправного» члена Ради Європи. Тому для підтримання постійних зв`язків з нею, регулярної участі у засіданнях ПАРЄ і в інших її органах, реальної підготовки до вступу в організацію були створені Робоча група Верховної Ради і Державна міжвідомча комісія з питань вступу країни до РЄ. Комісія, зокрема, слідкувала за змінами у національному законодавстві і приведенням його у відповідність до загальновизнаних європейських і світових стандартів.

Але процес інтеграції у європейську сім`ю проходив у складній внутрішній і зовнішній ситуації, адже наша держава перебувала на стадії перехідного періоду, тому для нас було практично не можливо швидко влитися в колію європейського життя. До того ж багато країн ще не звикли бачити в Україні суверенного, рівноправного партнера. До складнощів зовнішньополітичного життя додавалися ще й проблеми в середині самої країни: багато хто ще не повністю усвідомлював, що розвиток України як незалежної європейської демократичної держави — це її історичний і остаточний вибір.

Тому для республіки, яка в складі СРСР усередині 80 років займала 62 місце у списку країн-членів ООН за рівнем визнання міжнародних документів з прав людини, інтеграція в Раду Європи не могла відбуватися швидко і легко. Процес цей був надзвичайно важким і пройшов ряд етапів.

Вже після 17 днів після всенародного референдуму 1 грудня 1991 року Міністерство Закордонних справ України звернулося до Генерального секретаря Ради Європи з пропозицією провести переговори з метою визначення сфери і форм співробітництва. У відповідь на це Рада Європи запросила делегацію Верховної Ради України на чолі з тодішнім її Головою І.Плющем взяти участь у 42 спеціальній сесії Парламентської Асамблеї 1-6 лютого 1992 року у Палаці Європи в Страсбурзі (в статусі «запрошених»). Саме з цих рішучих прагнень України до об`єднання розпочався зустрічний рух. Українська делегація брала участь у спеціальних слуханнях у міжурядовому Комітеті по зв`язках з європейськими країнами — не членами Ради Європи, беручи за мету розпочати процес входження України в Парламентську Асамблею Ради Європи. Від імені Верховної Ради України І.Плющ офіційно звернувся до головуючого на Асамблеї Джефері Фінсберга з заявою про надання Україні статусу «спеціально запрошеного члена», який уже одержали деякі країни Центральної та Східної Європи.

Вже 10 березня 1992 року відбулось надзвичайне засідання Комітету Міністрів Ради Європи, на якому обговорювались питання щодо встановлення контактів Ради Європи з державами СНД, в розвитку співробітництва з цими державами. На засіданні були присутні також міністри закордонних справ країн, які знову звернулися до Ради Європи з проханням надати їм статусу «повноправного» або «спеціально запрошеного» члена. Керівник української делегації, перший заступник Міністра Закордонних справ М.Макаревич підкреслив, що «зміни в Україні створили сприятливі умови для її входження до співтовариства європейських культур на основі загальнолюдських цінностей, єдиних принципів і зобов`язань». М.Макаревич, повідомивши про готовність проведення реформ щодо проблематики прав людини підтвердив бажання України тісно взаємодіяти з усіма державами згаданої вище організації. Керівництво нашої держави також виявило бажання піддати експертизі Радою Європи проект нової Конституції, Закону «Про вибори», а також прохання надати експертної допомоги у проведенні судово-правової реформи, з питань масової інформації. Було знову підкреслено, що Україна зацікавлена у приєднані до конвенцій Ради Європи, зокрема, до найважливішої — Європейської конвенції з прав людини.

Україна вже у 1992 році одержала від Комітету Міністрів Ради Європи запрошення приєднатися до Європейської культурної конвенції, Європейської конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади 1980 року, Європейської конвенції про інформації щодо іноземного законодавства 1968 року, Часткової Угоди щодо захисту та надання допомоги у разі великих природних та технологічних катастроф, у рамках якої було розроблено міжнародний проект «Система епідеміологічного спостереження і аналізу за станом здоров`я населення, яке постраждало в результаті Чорнобильської катастрофи”.

Верховна Рада України вирішили приєднатися до цих конвенцій. Відбувалося поступове зближення України і Ради Європи. Нашу державу прийняли як асоційованого члена у комісію «За демократію через справу» («Венеціанську комісію»), яка була створена для спостереження за виконанням правових норм, які є гарантом демократичного розвитку суспільства.

Слід відмітити, що саме в цей час Україна почала приводити своє законодавство у відповідність з міжнародними нормами і стандартами, щоправда, цей процес відбувався дуже повільно. Це пояснюється нестабільною політичною ситуацією та великою кількістю проблем які постали перед молодою державою.

Все ж у перші роки свого існування Верховна Рада України прийняла велику кількість найважливіших законів і постанов щодо прав людини, які стали основою для демократичних перетворень нашого суспільства. Зокрема Закони «Про свободу совісті і релігійних організацій», «Про громадянство України», «Про національні меншини», «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Українська держава переконала всіх, що вона має намір стати учасницею конвенції Ради Європи з широкого кола питань, приєднатися до всіх тих угод міжнародного значення, виконання яких вона ще на себе не взяла, визнати всі документи з прав людини і одержати статус повноправного члена цієї організації.

У квітні 1992 року відбувся візит української делегації юристів до Страсбурга на запрошення Генерального секретаря Катрін Лялюм`єр. Секретаріатом Ради Європи в зв`язку з цим було підготовлено спеціальний документ стосовно зв`язків з Україною — «Відносини з Україною». В цьому важливому документі містилися рекомендації що до того, щоб Комітет Міністрів Ради Європи розглянув питання про приєднання України до цілого пакету його конвенції. Комітет Міністрів мав розглянути можливість запрошення України, як спостерігача на засідання Європейського Комітету правового співробітництва, Керівного комітету з прав людини, Європейського комітету з кримінальних проблем, Керівного комітету з питань місцевої і регіональної влади.

Після цього спостерігається суттєве потепління відносин з Організацією 14 липня 1992 року Україна подала заяву про вступ до неї. Міністр закордонних справ нашої держави А.Зленко вручив керівникам Ради Європи — голові Комітету Міністрів Х.Чатіну і Генеральному секретарю К.Лялюм`єр під час їх візиту до Києва офіційний лист с проханням про прийняття України до ради Європи.

Тому вже 16 вересня 1992 року Верховній Раді України було надано статус «спеціального запрошеного гостя» Парламентської Асамблеї РЄ. Це дало змогу нашій делегації брати участь у пленарних засіданнях ПАРЄ. Цей статус стимулює продовжувати процес демократизації країни, створює умови необхідні для вступу України до РЄ як повноправного члена.

Після цього відносини з РЄ суттєво покращилися. Відбулися візити парламентських делегацій України до столиці цієї організації французького міста Страсбурга, а також відвідали Київ керівники Ради Європи, експерти і доповідачі комісії і комітетів. Обидві сторони були переконані у необхідності прискорення взаємного співробітництва у різних сферах, однак наша держава ще повністю не відповідала всім вимогам. Відзначалося, що сфера прав людини ще не відповідала положенням Європейської конвенції з прав людини. В той час Україна ще була дуже далекою від демократичної держави з дотриманням усіх прав людини і громадянина Тоді тільки Президент був обраний шляхом дійсно вільних виборів. Але Конституція ще не була прийнята, правова реформа проводилась дуже повільно, великою проблемою була міжконфесійна, українсько-російські відносини, проблеми Криму та закриття ЧАЕС також викликали занепокоєння. Було ще й багато інших проблем, які заважали розвиткові партнерства з цією інтегруючою організацією.

Але разом з цим керівники Ради Європи неодноразово висловлювали своє задоволення до того, як проходить робота українських парламентарів у комітетах і комісіях з економічних питань, сільського господарства, з юридичних питань і прав людини, а також у комісію по зв`язках з європейськими країнами — не членами РЄ. В Україні вони зустрічалися не лише з керівниками урядів і депутатами а й з лідерами різних партій, рухів представниками національних меншин та конфесій з журналістами тощо. Представники Секретаріату і ПАРЄ були запрошені на перші демократичні парламентські вибори, які з їхньої сторони були позитивно оцінені.

Все ж, на зважаючи на всі проблема, перед якими зіткнулася молода держава, та значне відставання від інших європейських держав, в Україні прослідкувалися суттєві зміни на вдосконалення законодавства, з`явилися реальні ознаки прогресу.

Дострокові парламентські вибори 1994 року, багатопартійна політична система, нові підходи до проблематики прав людини, та інші правові зміни, які відбулися в Україні відкривали реальні можливості для приєднання до Європейської конвенції з прав людини і стати повноправним членом Ради Європи.

З кінця 1994 року відносини нашої держави та Ради Європи суттєво покращилися з січня 1995 року розпочала роботу Місія Постійного спостерігача України при РЄ у Страсбурзі. Українське законодавство швидкими темпами наближалося до загальноєвропейських стандартів, це було відзначено керівниками Ради Європи, тому в 1995 році майже щомісяця вони відвідували Київ. Вони також дійшли до висновку, що необхідно проводити більш глибокі реформи, але ці зміни в повній мірі можуть бути здійснені лише після вступу України до Ради Європи.

Виступ міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка на засіданні Комітету Міністрів — найвищого міжурядового органу РЄ — в квітні 1995 року, відповіді Президента Леоніда Кучми, голови ВР О.Мороза і прем`єр-міністра Є.Марчука на запитання РЄ (27 липня 1995 року) та «Роз`яснення з деяких питань судово правової реформи та забезпечення прав людини в Україні», численні візити керівників та експертів РЄ до України з перевірками того на скільки країна відповідає стандартам цієї організації показали, що наша держава суттєво просунулася по шляху демократизації суспільства і залучена до діяльності РЄ.

В свою чергу Президент ПАРЄ Мігель Мартінес у травні 1995 року заявив: «Україна найближчим часом буде прийнята до сім`ї європейських партнерів. Це буде корисним як для України, так і для Європи в цілому. Участь України в європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття ввсієї європейської спільноти.»

Отже, 4 вересня 1995 року на вересневій сесії ПАРЄ в Парижі було внесено до порядку денного питання про рекомендацію для вступу України до РЄ. Через кілька днів у Києві відбулися зустрічі Генерального Секретаря РЄ Данієля Таршиса з Президентом та головою ВР України. 26 вересня 1995 року на пленарному засіданні ПАРЄ у Страсбурзі було розглянуто питання про прийом України до РЄ. Підсумки голосування засвідчили прийом України у члени цієї організації. 31 жовтня ВР України прийняла Закон України, в якому говорилося: «Підтверджуючи відданість Україні ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів, та враховуючи, що інтереси збереження та подальшого втілення в життя тих ідеалів, а також сприяння економічному та соціальному прогресі потребують більш тісного єднання між всіма європейськими країнами, ВР ухвалює: приєднатися від імені України до Статуту РЄ».

В свою чергу Комітет Міністрів 8 листопада 1995 року запросив Україну стати 37 членом Організації. Офіційне оформлення документів щодо вступу України до РЄ відбулося 9 листопада у Страсбурзі.

Ретроперспектива і перспектива України

в Раді Європи

Під час вступу до Ради Європи Україна, як і всі країни-члени Організації зобов`язувалась виконувати положення статі 3 Статуту: реалізація принципу верховенства права та забезпечення кожному основних прав і свобод людини. Вона також взяла на себе низку особливих зобов`язань, які містяться у Висновку №190 (1995 рік), Парламентською Асамблею. Було також узгоджено терміни їх виконання від одного до трьох років по різних позиціях.

Згідно з вимогами Парламентської Асамблеї протягом одного року з моменту вступу повинні бути прийняті: нова Конституція, рамковий документ про правову політику України у сфері прав людини, рамковий документ про правову та судову реформи, нові кримінальний, кримінально-процесуальний, цивільний та цивільно-процесуальний кодекси, нові закони про вибори та політичні партії. Разом із тим передбачалося що роль і функції Генеральної прокуратури будуть змінені (особливо щодо здійснення загального нагляду за додержанням законності) шляхом перетворення цього інституту в орган, який відповідатиме всім стандартам Ради Європи. Відповідальність за управління та пенітенціарною системою, за виконанням судових рішень та реєстрації осіб, які прибувають до країн або від’їжджають з неї, буде покладено на Міністерство Юстицій до кінця 1998 року. Також наголошувалось на необхідності забезпечити незалежність судової влади відповідно до стандартів Ради Європи, та здійснити інші заходи. Зокрема, Україна також може підписати у момент приєднання Європейську Конвенцію з прав дитини протягом одного року ратифікувати її та протоколи №1, 2, 4, 7, 11 до неї. Протягом одного року з моменту вступу підписати та протягом 3 років ратифікувати Протокол №6 Європейської конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час та ввести мораторій на виконання смертних вироків який набирає негайної чинності з моменту приєднання до Конвенції. Крім того, протягом одного року з моменту вступу необхідно підписати й ратифікувати Європейську конвенцію про запобігання тортурам, нелюдському та принижуючому гідність поводженню або покаранню, а також Європейську рамкову конвенцію про захист національних меншин, Європейську хартію місцевого самоврядування і Хартію регіональних мов та мов національних меншин, Генеральну угоду про привілеї та імунітети та додаткові протоколи до неї, здійснити ряд інших заходів. У сфері зовнішньої політики України зобов`язувалась вирішувати спори мирним шляхом.

Як видно, у сукупності вище зазначені зобов`язання — це зобов`язання виключної ваги для будь-якої держави, їх виконання, а тим паче — у встановлені Висновком надзвичайно стислі терміни, вимагає швидкої докорінної трансформації, як внутрішньої правової системи держави, так і системи її міжнародно-правових зобов`язань, перш за все у галузі правового та гуманітарного співробітництва.

Деякі з означених вище зобов`язань Україна взяла на себе навіть за умов, коли чимало старих членів Ради Європи, включаючи деяких її засновників, такі зобов`язання на себе не брали і відповідні європейські договори не ратифікували. Українська ж дипломатія хотіла прискорити приєднання своєї країни до європейського простору і, як бачимо, взяла на себе дещо завищені зобов`язання, до виконання яких Україна не була повною мірою готова. Все ж найголовніше, на мою думку, це не стільки реальність виконання цих зобов`язань у встановлені строки, скільки їх векторна спрямованість на впровадження принципів і стандартів Ради Європи у національне законодавство.

Але нашій молодій державі дуже важко виконувати зобов`язання, які були взяті при вступі до Ради Європи. Країна переживає серйозну економічну кризу, яка супроводжується зростанням організованої злочинності та високим рівнем корупції. За останні роки радикально погіршався життєвий рівень населення, більше того, зарплати та пенсії не виплачуються протягом кількох місяців. Високий рівень безробіття ще більше ускладнює рівень життя народу.

Все ж наша держава робить усе можливе для того щоб виконувати вимоги Парламентської Асамблеї, насамперед слід зазначити, що 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України, багато положень якої привела у відповідність до стандартів Ради Європи.

Потрібно також підкреслити, що незважаючи на проблеми, які виникли в останні роки Україна змогла відносно успішно забезпечити внутрішню стабільність. Країна довела свою здатність уникати широкомасштабних соціальних заворушень або громадянської війни. Крім того держава зробила значний внесок у зміцнення регіональної стабільності шляхом підписання у травні 1999 року Договору про дружбу, співробітництво та партнерство з Російською Федерацією та Угоди про статус Чорноморського флоту. Варто також зазначити, що в червні 1997 року Президенти України, РФ, Молдови підписали декларацію про трьох стороню співпрацю з метою створення єврорегіонів — «Нижній Дунай» та «Верхній Прут». Ці різноманітні кроки відображають зусилля України спрямовані на виконання зобов`язань перед Радою Європи стосовно врегулювання внутрішніх та міжнародних конфліктів.

На сьогоднішній день відбулася ратифікація Україною Європейської конвенції з прав людини та Протоколів №1, 2, 4, 7, 11 до неї (липень 1997 року), Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність погодженню чи покаранню (січень 1997), Рамкової конвенції про захист національних меншин (грудень 1997 року), Європейської конвенції про передачу засуджених осіб (вересень 1995 року), Європейської конвенції про видачу правопорушників, Додаткового та Другого Протоколу до неї (січень 1998 року), Європейської конвенції з кримінальних справ та Додаткового протоколу до них (січень 1998 року), Конвенції про відмивання, пошук, арешт, та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (грудень 1997). Україна також приєдналась до Генеральної Угоди про привілеї та імунітети Ради Європи і Протоколу до неї (жовтень 1996). На цей час наша держава приєдналась також до Європейської конвенції щодо іноземного законодавство та Додаткового протоколу до неї (закон України про приєднання від 14 липня 1993 року), європейської рамкової конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між кордонними общинами та властями (закон України від 14 липня 1993 року), Європейської культурної конвенції (закон України від 24 лютого 1994 року), Європейської конвенції про транскордонне телебачення (14 червня 1996 року), Європейської хартії місцевого самоврядування (6 листопада 1996 року).

24 листопада 1996 року Верховною Радою України був прийнятий закон «Про приєднання України до Часткової Угоди про Європейську комісію «За демократію через право». Враховуючи це, розпорядженням Президента України Леоніда Даниловича Кучми від 11 березня 1996 року утворено Державну міжвідомчу комісію з питань впровадження законодавства України норм і стандартів Ради Європи. Наша держава підписала Європейську хартію регіональних мов (травень 1996), Протокол №6 Європейської конвенції з прав людини (травень 1997 року). Значна робота проведена у галузі реформування внутрішнього законодавства України відповідно до норм і стандартів Ради Європи. Як уже зазначалося 28 червня 1996 року була прийнята нова Конституція України, норми якої будують на фундаментальних принципах Ради Європи: верховенство права плюралістичної демократії, та поваги до прав людини; рамковий акт про правову політику України щодо захисту прав людини (червень 1999), який забезпечую практичні юридичні механізми реалізації положень Конституції України відносно основних прав та свобод людини. Було прийнято низку законів стосовно виборів; а саме:

а) Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 року;

б) Закон України «Про вибори народних депутатів Автономної Республіки Крим» від 12 лютого 1998 року;

в) Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року;

г) Закон України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1995 року.

Вдосконалення демократичних засад нашої держави пішло ще далі. Верховною Радою України було прийнято закон від 24 березня 1998 року «Про державну виконавчу службу» що забезпечує механізм виконання судових рішень в Україні; утворено Державний департамент України з питань виконання покарань (Указ Президента від 22 квітня 1998 року), який виведено з підпорядкування Міністерства Внутрішніх Справ в окрему структуру, підпорядковану уряду України. Створено конституційні механізми, які гарантують незалежність суддів (червень 1996 року), прийнято закон «Про Конституційний Суд України» (жовтень 1996 року). Верховною Радою затверджено Конституцію Автономної Республіки Крим (грудень 1998 року), прийнято закон «Про статус столиці України — міста Києва» (січень 1999 року). Важливим елементом виконання вимог ПАРЄ є запровадження мораторію де-факто на виконання смертних вироків: після проголошення мораторію в Україні не було виконано жодного смертного вироку.

Верховна Рада прийняла також відповідні постанови організаційного характеру. Так, 22 вересня 1995 року була прийнята постанова «Про приведення законодавства України у відповідність з Європейськими конвенціями з питань кримінального судочинства». На виконання зобов`язань Верховна Рада прийняла також постанову про основи судово-правової реформи.

Як бачимо, наша держава зробила багато роботи в напрямку дотримання зобов`язань перед Радою Європи. Разом з тим у відносинах України з Організацією залишається ряд проблем, пов`язаних з невиконанням деяких суттєвих зобов`язань, а саме стосовно прийняття протягом року після вступу рамкового документа про правову та судову реформу, нового Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів, нового закону про політичні партії.

Крім того не було ратифіковано Протокол №6 Європейської конвенції з прав людини стосовно скасування смертної кари. Не виконано також зобов`язання щодо ратифікації протягом року після вступу Європейської хартії про регіональні мови та мови національних меншин. До зауважень ПАРЄ щодо України належать такі: відсутність чіткого розмежування між судовою, законодавчою і виконавчою гілками влади, намагання контролювати ситуацію і утримувати політичну владу інколи навіть незаконно з боку органів виконавчої влади, зростання корумпованості, злочинності повільний процес законодавчих реформ, застосування катувань, поганого поводження до осіб які перебувають у місцях позбавлення волі, державний контроль за засобами масової інформації тощо.

Всі ці негативи привели до того, що в Раді Європи почала назрівати думка щодо припинення повноважень наших делегацій в усіх структурах вказаної міжнародної організації.

На мою думку, Верховна Рада швидше б прийняла всі закони, яких вимагає Організація, якби уряд на завалював парламент надтерміновими економічними законопроектами, які нібито важливі для країни, а насправді сприяють інтересам лише деяких груп.

Рада Європи робить усе можливе для того, щоб ліквідувати усі негативи, що стають перепоною економічного демократичного, піднесення країни. Комітет з правових питань та прав людини відповідно до Постанови Асамблеї №508 (1995) з 11 грудня 1995 року розпочав процедуру моніторингу зобов`язань, взятих Україною. Комітету з політичних питань та Комітету по зв`язках з європейськими країнами-нечленами було доручено надавати висновки.

Процес виконання Україною зобов`язань відповідно до висновку ПАРЄ №190 (1995) з самого початку знаходиться під постійним контролем з боку Ради Європи та її компетентних органів.

Так, 28-29 листопада 1996 року Україну відвідали доповідачі Парламентської Асамблеї. За результатами цього візиту було підготовлено Меморандум щодо виконання нашою державою зобов`язань перед організацією, який було надіслано для коментарів представникам Уряду України та Постійній делегації ВРУ у ПАРЄ. Ці коментарі за підписом Голови Постійної делегації Б.І.Олійника в серпні 1997 року були передані доповідачам та керівникам Ради Європи.

Відповідно до Резолюції № 1115 від 29 січня 1997 року Асамблея передала відповідальність за моніторинг виконання Україною своїх зобов`язань перед РЄ новому комітету з питань дотримання обов`язків та зобов`язань державами-членами, який 16 травня 1997 року призначив своїми співдоповідачами на Україні Т.Келама (Естонія) та Х.Северінсен (Данія).

Перший ознайомчий візит в нашу країну новопризначених доповідачів відбувся 7-10 грудня 1997 року. За результатами візиту було підготовлено проект доповіді, який був схвалений Комітетом з питань моніторингу 28 січня 1998 року і надісланий Український делегації в Асамблеї для коментарів.

15-18 вересня 1998 року відбувся другий ознайом чий візит в Україну вищезгаданих співдоповідачів Комітету ПАРЄ з питань моніторингу, в ході якого було уточнено багато питань для підготовки кінцевого проекту доповідей. Обговорення доповіді вказаного вище комітету стало, по суті, кульмінацію січневої частини сесії Асамблеї 1999 року. Обговорення в цілому відзначалося атмосферою взаєморозуміння і конструктивного діалогу. Було також зроблено висновок, який полягав у тому, що потрібно зберегти членство України як повноправного члена організації в усіх її структурах.

На запрошення Голови Верховної Ради України О.М.Ткаченка 6-9 квітня 1999 року Україну відвідав з офіційним візитом лорд Рассел-Джонсон — Президент ПАРЄ. Він зустрівся з керівництвом країни, головами Верховного та Конституційного суду України і міністрами закордонних справ, юстиції та внутрішніх справ. На зустрічах обговорювались питання щодо подальших шляхів розвитку відносин України і Ради Європи, зокрема стосовно дотримання нашою державою зобов`язань.

9-12 травня 1999 року відбувся 3 ознайомчий візит співдоповідачів Комітету з питань моніторингу Т.Келамо і Х.Северінсен до Києва. Під час візиту відбулися зустрічі з Головою ВРУ, міністрами закордонних справ, юстиції та внутрішніх справ, Главою Адміністрації Президента, Генеральним прокурором, Першим заступником Голови Верховного суду України, Конституційного суду, Уповноваженим ВР з прав людини, Головою Державного департаменту виконань покарань, керівництвом Спілки Журналістів, представниками фракцій і депутатських груп Парламенту, членами Державної міжвідомчої комісії з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи, керівництвом Київської міської виборчої комісії, опозиційними журналістами, представниками неурядових організацій. Співдоповідачі підкреслили що відбулись певні зрушення на шляху виконання Україною своїх зобов`язань перед РЄ, але в цілому було зроблено зауваження нашому керівництву щодо повільного впровадження в законодавство України норм Організації.

З огляду на відсутність суттєвого прогресу щодо виконання обов`язків, візитери пропонували Парламентській Асамблеї розпочати на червневій сесії ПАРЄ 1999 року процедуру призупинення прав на представництво України в Раді Європи.

В зв`язку з цим члени Української делегації у всіх п`яти політичних групах та 30 комітетах Асамблеї провели роз`яснювальну роботу. Вони підготували меморандум щодо реального стану виконання Україною обов`язків перед РЄ та розповсюдили його серед членів ПАРЄ. Виходячи з цього, ПАРЄ відклали рішення щодо застосування санкції до січня 2000 року. Більшість членів ПАРЄ побоювалося, що запроваджування санкцій у розпалі осінньої президентської передвиборчої боротьби могло негативно вплинути на європейський вибір України, зашкодити налагодженню співпраці з європейськими організаціями.

Таким чином завдяки консолідованим діям української парламентської делегації та українських дипломатів щодо правового та політичного обґрунтування реального прогресу, що досягла Україна, і передусім — національний парламент, на шляху виконання зобов`язань перед Радою Європи, в цілому вдалося переконати Асамблею не застосовувати будь-які санкції — а значить, запобігти можливій шкоді міжнародному авторитету нашої держави.

Слід зазначити що співпраця України з Радою Європи з її структурами є не лише корисна, а й в ряді випадків економічна вигідна. Для прикладу можна привести підписання «Спільної програми Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та вдосконалення системи правозастосування в Україні». Загальний обсяг її фінансування з боку Європейського Союзу та Ради Європи становить близько трьох мільйонів доларів, що перевищувало суму щорічного внеску нашої держави до бюджету останньої.

Україна через Раду Європи здійснює більш активне та широке співробітництво у вирішені широкого кола питань, які мають не лише європейське, а й світове значення. Це, наприклад, стосується такої проблеми, як вироблення загальноєвропейської системи безпеки, міграції, переливання крові, та імунології, соціальної політики, рівноправ’я жінок і чоловіків, біосистеми та інших. Експерти цієї міжнародної організації допомагали в прийняті Конституції України. В результаті Основний закон нашої держави, за оцінками експертів Ради Європи, став одним з найдемократичніших в Європі, адже багато її положень приведено у відповідність до стандартів Організації. Розглядаючи конституційні норми, що стосуються прав людини і громадянина, які закріплені у другому розділі, можна зробити висновок, що значна кількість норм бере витоки із Європейської конвенції з прав людини, і відповідає їй.

Курсовая работа: Экономическая безопасность государства в переходный период

Федеральное агентство по образованию

Государственное образовательное учреждение

Ульяновский государственный университет

Высший колледж УлГУ «Заволжье»

Экономическое заочное ускоренное отделение

Курсовая работа

По предмету «Макроэкономика»

На тему: «Экономическая безопасность государства в переходный период»

Выполнил:

Студент 1 курса гр. БУ-11

Идрисова Эльвира

Проверил:

Ермалаев С. А.

К защите допущен:

Ульяновск, 2006 г.

Содержание.

Введение

Глава 1.: Сущность экономической безопасности

— Компоненты экономической безопасности

— Критерии и показатели экономической безопасности

— Угрозы экономической безопасности

Глава 2.: Проблемы переходной экономики

— Проблемы переходной экономики в пост социалистических странах

— Проблемы переходной экономики в России

Глава 3.: Стратегия экономической безопасности в переходный период и на перспективу

Заключение

Список литературы

Введение.

Тема моей курсовой работы «Экономическая безопасность государства в переходный период». На мой взгляд, обеспечение экономической безопасности входит в состав важней­ших функций государства. Проблема экономической безопасности ни­когда не существовала сама по себе. Она является производной от задач экономического роста на каждой ступени развития общества. Конкрет­ное содержание этой проблемы изменяется в зависимости от сложившихся в данный период внутренних и внешних условий.

Курсовая работа состоит из трёх глав:

В первой главе будет рассмотрена сущность экономической безопасности, выделены её важнейшие компоненты, критерии, показатели, раскрыта связь с такими понятиями, как «развитие» и «устойчивость», а также выявлены внутренние и внешние угрозы.

Во второй главе рассмотрены проблемы переходной экономики в России и других странах, чем были вызваны данные проблемы и по каким показателям были ухудшения.

В последней, третьей, главе я хочу рассмотреть, какой же должна быть стратегия экономической безопасности в переходный период и на перспективу, каковы её аспекты и главная цель.

Сущность экономической безопасности.

В первой главе курсовой работы будет рассмотрена сущность экономической безопасности, выделены её важнейшие компоненты, критерии, показатели, раскрыта связь с такими понятиями, как «развитие» и «устойчивость», а также выявлены внутренние и внешние угрозы.

Как уже было сказано ранее, обеспечение экономической безопасности входит в состав важней­ших функций государства. Проблема экономической безопасности ни­когда не существовала сама по себе. Она является производной от задач экономического роста на каждой ступени развития общества. Конкрет­ное содержание этой проблемы изменяется в зависимости от сложившихся в данный период внутренних и внешних условий.

Особенности нынешней социально-экономической ситуации в Рос­сийской Федерации обусловливают специфическое содержание пробле­мы экономической безопасности.

Понятие «экономическая безопасность» не носит надуманного, конъ­юнктурного характера. Ни у кого не вызывает удивления понятие «на­циональная безопасность», оно прочно вошло в жизнь современного общества, стало неотъемлемой частью внутренней и внешней политики многих государств. Например, США и ряд других государств разраба­тывают стратегии своей национальной безопасности. Не требует дока­зательств тезис, что поскольку экономика представляет собой одну из жизненно важных сторон деятельности общества, государства и лично­сти, то понятие национальной безопасности будет пустым словом без оценки жизнеспособности экономики, ее прочности при возможных внут­ренних и внешних угрозах.

Разумеется, понятие национальной безопасности шире понятия эко­номической безопасности, оно включает оборонную, информационную, экологическую, энергетическую безопасность и т.д. Но, рассматривая те или иные стороны безопасности, нельзя обойти их экономические ас­пекты. Ряд общих условий и факторов выдвигает это понятие если не на первый план, то во всяком случае в ряд понятий, формирующих систем­ный взгляд на современную жизнь общества и государства. Во-первых, это различия в национальных интересах, стремление к более полному выделению их из общих интересов, несмотря на развитие интеграцион­ных процессов. Специфика интересов требует определения механизмов их реализации и разработки соответствующей стратегии. Во-вторых,ограниченность природных ресурсов, разная степень обеспеченности ими отдельных стран содержит потенциальную возможность для обострения экономической и политической борьбы за пользование этими ресурса­ми. В-третьих, возрастает значение фактора конкуренции в производ­стве и сбыте товаров, особенно в сфере финансово-банковских услуг. Умение создать необходимые условия для развития финансово-банков­ского сектора и отладить его четкую работу ставится в один ряд с уме­нием создавать новые промышленные и сельскохозяйственные техноло­гии. Вот почему рост конкурентоспособности одних стран рассматрива­ется другими как реальная опасность, угроза их национальным интересам.

Компоненты экономической безопасности.

Прежде чем конструировать понятие экономической безопасности, определим его важнейшие компоненты: признание особых националь­но-государственных интересов и целей России.. Эти интересы существу­ют как в рамках границ страны, так и вовне: поддержание государствен­ного суверенитета и самостоятельного развития; международное поло­жение России, ее место в мировом разделении труда, в специализации и кооперации производства, в мировой торговле, международной финан­совой и банковской системах, важнейших рынках товаров и услуг, цен­ных бумаг; самосохранение, самозащита и саморазвитие России как еди­ного многонационального государства.

Необходимость поддержания баланса интересов разных наций с уче­том опыта развития и саморазрушения СССР делает особо значимой для России задачу самосохранения при наличии внутренних и внешних угроз. Требуются экономический, правовой и организационный меха­низмы защиты от саморазрушения. Урок распада СССР состоит в том, что для безопасного существования недостаточно иметь мощную армию и высокотехнологичную оборонную промышленность, нужны еще мно­гие слагаемые экономики: развитый сектор потребительских благ и ус­луг; внутренняя социально-политическая стабильность и надежная со­циальная база реформ; достаточный оборонный потенциал, сбаланси­рованный с общим потенциалом экономики. Крупные диспропорции между всей экономикой и оборонной ее частью, как показал опыт СССР, очень опасны.

Для понимания сущности экономической безопасности важно уяснить ее связь с понятиями «развитие» и «устойчивость».

Развитие — один из компонентов экономической безопасности. Если экономика не развива­ется, то у нее резко сокращаются возможность выживания, сопротивля­емость и приспособляемость к внутренним и внешним угрозам. Устой­чивость и безопасность — важнейшие характеристики экономики как единой системы. Их не следует противопоставлять, каждая по-своему характеризует состояние экономики. Устойчивость экономики отража­ет прочность и надежность ее элементов, вертикальных, горизонталь­ных и других связей внутри системы, способность выдерживать внутренние и внешние «нагрузки».

Безопасность — это состояние объекта в системе его связей с точки зрения способности к выживанию и развитию в условиях внутренних и внешних угроз, а также действия непредсказуе­мых и трудно прогнозируемых факторов.

Чем более устойчивы экономическая система (например, межотрас­левая структура), соотношения производственного и финансово-банков­ского капитала и т.д., тем жизнеспособнее экономика, а значит, и оцен­ка ее безопасности будет достаточно высокой. Нарушение пропорций и связей между разными компонентами системы ведет к ее дестабилиза­ции и является сигналом перехода экономики от безопасного состояния к опасному.Экономическая безопасность государства в переходный период

Экономическая безопасность государства в переходный период Экономическая безопасность, В. К. Сенчагова, Москва ЗАО «Финстатинформ», 2000г., 11 с.

Критерии и показатели экономической безопасности.

Сущность экономической безопасности реализуется в системе крите­риев и показателей.

Критерий экономической безопасности — оценка состояния экономики с точки зрения важнейших процессов, отражаю­щих сущность экономической безопасности. Критериальная оценка бе­зопасности включает в себя оценки: ресурсного потенциала и возмож­ностей его развития; уровня эффективности использования ресурсов, капитала и труда и его соответствия уровню в развитых странах, а так­же уровню, при котором угрозы внутреннего и внешнего характера сво­дятся к минимуму; конкурентоспособности экономики; целостности тер­ритории и экономического пространства; суверенитета, независимости и возможности противостояния внешним угрозам; социальной стабиль­ности и условий предотвращения и разрешения социальных конфлик­тов.

В системе показателей — индикаторов экономической безопасности необходимо выделять: уровень и качество жизни; темпы инфляции; нор­му безработицы; экономический рост; дефицит бюджета; государственный долг; встроенность в мировую экономику; состояние золотовалют­ных резервов; деятельность теневой экономики.

Для экономической безопасности важное значение имеют не столько сами показатели, сколько их пороговые значения.

Пороговые значения — это предельные величины, несоблюдение которых препятствует нормаль­ному ходу развития различных элементов воспроизводства, приводит к формированию негативных, разрушительных тенденций в области эконо­мической безопасности.

Важно подчеркнуть, что наивысшая степень безопасности достига­ется при условии, что весь комплекс показателей находится в пределах допустимых границ своих пороговых значений, а пороговые значения одного показателя достигаются не в ущерб другим. Экономическая безопасность государства в переходный период

Экономическая безопасность государства в переходный период журнал Экономист, 2003 г., 21 с.

Угрозы экономической безопасности.

Сопоставление внутренних и внешних угроз показало, что наиболь­шую опасность для России представляют ее внутренние угрозы. Истоки таких внешних угроз, как возрастание внешней задолженности (более 130 млрд. долл.), сырьевая ориентация экспорта (80—90% экспорта со­ставляет продукция топливно-энергетического комплекса), снижение на 50% объемов внешнеторгового оборота России со странами ближнего зарубежья, обусловлены низкой эффективностью экономики, слабой конкурентоспособностью обрабатывающих отраслей, т.е. являются внут­ренними.

Среди внутренних угроз наибольшую опасность представляют тен­денции, складывающиеся в социальной и научно-технической сферах. В лучшем положении находится ресурсный потенциал. Россия унаследо­вала от бывшего СССР мощный ресурсный потенциал, составляющий 21% мировых запасов ресурсов. Его поддержание обеспечивает разви­тие целого комплекса отраслей материального производства, которые обладают достаточной устойчивостью и позволяют считать Россию ве­ликой державой.

Вместе с тем распад единого экономического пространства СССР, ошибки в экономической политике существенно снизили ресурсный по­тенциал России. За 1991—1997 гг. объемы производства сократились в топливно-энергетическом комплексе на 35%, в черной и цветной метал­лургии — на 50, в лесной и деревообрабатывающей промышленности — на 60%. При общем достатке и даже перенасыщенности рынков нефти, газа, никеля, руд и концентратов свинца и цинка, фосфатных, апатито­вых руд и калийных солей сложился острый дефицит марганца, хрома, глинозема, концентратов титана, молибдена, олова, редких металлов и ртути. Ранее они поставлялись из Казахстана и Украины. С точки зре­ния воспроизводства ресурсного потенциала, наиболее лимитирующим фактором является резкое сокращение геологоразведочных работ, что сказывается на уменьшении прироста ресурсов.

Социальная сфера играет ключевую роль в обеспечении не только экономической, но и национальной безопасности. В ней находят реаль­ное воплощение интересы личности, общества, семьи, а также классов, социальных групп, государства. Именно здесь проверяются прочность и гармоничность всего многообразия социальных отношений, а также конфликтность и бесконфликтность отношений между личностью и го­сударством, личностью и предприятием. Наибольшую угрозу существо­ванию страны, ее безопасности представляют: резкая дифференциация доходов и потребления населения; ухудшение структуры питания из-за сокращения средних норм потребления наиболее ценных видов продо­вольствия и в конечном счете белка; рост бедности в результате абсо­лютного и относительного увеличения числа людей, доходы которых ниже прожиточного минимума, и т.д.

Доходы 10% населения с самыми высокими доходами в 13 раз (1997 г.) выше доходов 10% населения с самыми низкими доходами, в то время как в США эта разница составляет 11 раз, а в Западной Европе — 5—8 раз. Такая дифференциация пи экономически, ни социально не оправда­на. Известно, что уравнительное распределение доходов снижает моти­вацию труда, но и резкая дифференциация не является свидетельством высокой мотивации труда и фактором роста его производительности. В 1980 г. доля лиц, у которых доходы были ниже прожиточного миниму­ма, составляла примерно 10%, в 1993—1997 гг. она повысилась до 25— 30%. В число бедных попали не только безработные, но и те, кто работа­ет, а это — показатель низкой эффективности нового распределитель­ного механизма.

Все указанные тенденции наряду с сокращением занятости, уменьше­нием доступности образования и, что особенно тревожно, ростом смер­тности и падением рождаемости ведут к ухудшению качества жизни на­селения России. О качестве жизни с известной условностью можно су­дить по такому интегральному показателю, как валовый внутренний продукт (ВВП) на душу населения. В 1997 г. он составил 33—35% от ана­логичного показателя в 1991 г. по СССР. По ВВП на душу населения Россия оказалась ниже уровня всех индустриально развитых стран, в том числе Греции и Португалии, и сравнялась с уровнем Алжира, Бразилии.Экономическая безопасность государства в переходный период

Экономическая безопасность государства в переходный период Экономика переходного периода, Институт экономических проблем перехода, 1999 г.,

Научно-технический потенциал определяет состояние экономики, возможности ее развития в будущем. Без его обновления и наращивания невозможны поддержание необходимого уровня обороноспособности страны, возобновление основных фондов базовых отраслей. В настоя­щее время научно-техническая сфера находится в глубоком упадке. Резкое сокращение платежеспособности предприятий привело к уменьше­нию спроса на научно-технические разработки. Наряду со снижением абсолютного и относительного уровня бюджетного финансирования многих новейших видов техники и технологии это привело к сокраще­нию объемов научных исследований. Идет интенсивный отток кадров из науки, утрачиваются научные школы, сокращается потенциал фун­даментальной науки.

Эксперты Европейского сообщества считают, что для нормального развития численность работающих в науке должна составлять пример­но 30% всех занятых. У нас же отток кадров набрал такие обороты, что если он сохранится, то к концу века в науке будет занято 25% от уровня 1992 г.

В целом обобщение всех угроз экономической безопасности показы­вает, что они охватили важнейшие сферы экономики, затронули фунда­ментальные основы жизнедеятельности человека. Осуществляемая эко­номическая политика, приводящая к спаду, производства якобы в инте­ресах структурной перестройки, искусственно сдерживает развитие, подрывая тем самым основу национальной безопасности.

Таким образом, сущность экономической безопасности можно опре­делить как состояние экономики и институтов власти, при котором обес­печиваются гарантированная защита национальных интересов, социальная направленность политики, достаточный оборонный потенциал даже при неблагоприятных условиях развития внутренних и внешних процессов. Иными словами, экономическая безопасность — это не только защищен­ность национальных интересов, по и готовность, и способность институ­тов власти создавать механизмы реализации и защиты национальных ин­тересов развития отечественной экономики, поддержания социально-по­литической стабильности общества.

Проблемы переходной экономики.

Во второй главе я хочу рассмотреть проблемы переходной экономики в России и других странах, чем были вызваны данные проблемы и по каким показателям были ухудшения.

Проблемы переходной экономики в постсоциалистических странах.

Практически все пост социалистические страны, с преимущественно индустриальным типом экономики, столкнулись с проблемами переходной экономики. В ходе экономических реформ произошел резкий спад сельскохозяйственного производства. Главной причиной этого спада стало сокращение, с отменой государственных дотаций, покупательского спроса на продуктовые товары, а для многих стран Восточной Европы – также и сокращение агропродовольственного экспорта в республики бывшего СССР.

Драматично в 80-90-е гг. шли изменения в группе стран с переходной экономикой. Катастрофическое сокращение ВВП в странах-членах СНГ отбросило эту подгруппу настолько назад, что даже оптимистический прогноз (высокие темпы роста в самом ближайшем будущем) предрекает им нескорое восстановление прежних позиций.

Необходимой предпосылкой постепенного преодоления кризисных явлений в странах СНГ стали проводимые там экономические реформы, направленные на формирование рыночной среды. При этом в зависимости от конкретных условий и социально-экономического положения, глубина и темпы системных преобразований в отдельных государствах на начальном этапе существенно различались. Например, если в России и Киргизии доминировали (хотя и не всегда последовательно) элементы «шоковой терапии», то в других странах азиатского региона, а также в Белоруссии создание рыночных механизмов происходило более плавно.

Несмотря на сохраняющиеся между отдельными странами различия в механизмах функционирования экономики, в целом можно констатировать, что к настоящему времени в государствах Содружества заложены основы рыночного хозяйства. При этом основным инструментом институциональных преобразований являлась приватизация собственности, находящейся в руках государства. Наиболее интенсивно этот процесс протекал в России, Киргизии, Казахстане и Молдавии.Экономическая безопасность государства в переходный период

В подгруппе стран Центральной и Восточной Европы, включая Балтию, экономический рост начался уже в середине 90-х гг., и постепенно эти страны, вероятно, восстановят свои позиции в мировом хозяйстве. Наибольшее изменение, особенно в последние двадцать лет, претерпела экономическая мощь главной страны с переходной экономикой Китай. За это время его доля в мировом ВВП возросла примерно в 3 раза, превысив 10% (по данным МВФ- 12%). Китай превратился во вторую по экономической мощи державу мира, обогнав в самом конце 80-х гг. СССР, а в середине 90-х гг. и Японию. Успех китайских экономических реформ во многом связан с особенностями избранной тактики — постепенным осуществлением реформ, асинхронностью экономических и политических преобразований, умелым идеологическим их обеспечением. Незавершенный характер индустриализации сделал возможным в КНР формирование негосударственных укладов экономики не на базе государственного сектора, а наряду с ним. Во многом благодаря этому были достигнуты высокие темпы экономического роста. Тем не менее, он весьма не равномерен. Характерной чертой преобразований в Китае является тесная взаимосвязь внутренних экономических реформ и мер по активизации внешних экономических связей. Процесс либерализации внешнеторгового и инвестиционного режимов носит постепенный характер. Привлечение иностранного капитала в китайскую экономику многовариантно: используются различные организационные формы совместных предприятий, разнообразные типы свободных экономических зон, дифференционные методы налогового стимулирования инвестиций. Экономическая безопасность государства в переходный период

Экономическая безопасность государства в переходный период Основы экономической теории: учебное пособие, М: Академический проект, 2002 г., 236 с

Экономическая безопасность государства в переходный периодЭкономическая безопасность государства в переходный период Мировая экономика, Булатов А. С., Москва юрист, 2003 г., 691 с.

Проблемы переходной экономики в России.

Переходным периодом в России является пост коммунистический переход. В этот период шел резкий спад во всех направлениях экономики государства. Наблюдалось падение аграрного производства. Прежде всего это связано с тем, что и в дореформенное время аграрная экономика страны была в крайне депрессивном состоянии, реформы перевели кризис в явную фазу.

Производство сельскохозяйственной продукции пережило основной кризис, вызванный сокращением спроса и шоком адаптации к новому экономическому окружению. Сельскохозяйственные производители начали приспосабливаться к рынку.

Тем не менее, спад в аграрном производстве России все пореформенные годы был ниже, чем в промышленности. Это подтверждает в целом спросовую причину кризиса в отросли – низкая ценовая эластичность продовольственных товаров, по сравнению с промышленными потребительскими товарами, определила меньший спад в аграрном секторе.

Среди структурных особенностей российской экономики, обусловивших промышленный спад, прежде всего, следует выделить наличие в промышленности обширного неэффективного сектора, включавшего, среди прочих тысячи предприятий такой крупномасштабной отрасли, как машиностроение, а также гипертрофированное развитие военных производств, вовлекавших через сеть межотраслевых связей в сферу своего влияния значительную долю тех отраслей экономики, которые было принято считать «невоенными». Функционирование неэффективного сектора промышленности в плановой экономике обеспечивалось директивным установлением цен, централизованным межотраслевым перераспределением ресурсов и жестким ограничением конкуренции со стороны импорта. Практически единовременная либерализация большинства цен, ознаменовавшая переход к рыночной системе хозяйствования, многократное сокращение военных заказов в 1992 году и разрыв многочисленных производственных связей в результате распада СССР – все это, как указывалось выше, радикально изменило условия промышленного развития в России.Экономическая безопасность государства в переходный период

Вместе с тем распад единого экономического пространства СССР, ошибки в экономической политике существенно снизили ресурсный по­тенциал России. За 1991—1997 гг. объемы производства сократились в топливно-энергетическом комплексе на 35%, в черной и цветной метал­лургии — на 50, в лесной и деревообрабатывающей промышленности — на 60%. При общем достатке и даже перенасыщенности рынков нефти, газа, никеля, руд и концентратов свинца и цинка, фосфатных, апатито­вых руд и калийных солей сложился острый дефицит марганца, хрома, глинозема, концентратов титана, молибдена, олова, редких металлов и ртути. Ранее они поставлялись из Казахстана и Украины. С точки зре­ния воспроизводства ресурсного потенциала, наиболее лимитирующим фактором является резкое сокращение геолого — разведочных работ, что сказывается на уменьшении прироста ресурсов.

Системные реформы пост социалистического периода в России прошли длительный путь. Радикальные реформы 1992-1993 гг., под влиянием нарастания социально — экономической напряженности, сменились эволюционным развитием рыночных институтов в последующие годы. Среди преобразований переходного периода главное место занимают изменение роли государства, макроэкономическая стабилизация (преимущественно в сфере финансов), приватизация, формирование рыночной инфраструктуры, интеграция в мировое хозяйство. Необходимо отметить резкое сокращение перераспределения ресурсов через государственный бюджет: доля доходов консолидированного бюджета в ВВП сократилась с 43% в 1989году до 24,5% в 1997 году, а расходов – с 52 до 32,2% (с учетом внебюджетных фондов, т.е. бюджета расширенного правительства, — соответственно до 34 и 41,5%).правда, сокращения государственных расходов нередко происходило бессистемно, без провидения реформ, затрагивающих финансовые обязательства государства (военной, социального обеспечения и др.).

Экономическая безопасность государства в переходный период журнал Мировая экономика, 2005 г., 11 с.

Произошла ликвидация плановой системы управления. Разрушена жесткая вертикальная структура управления предприятиями со стороны государства. Она уступила место горизонтальным связям между российскими предприятиями, а также последних – с иностранными фирмами. В результате либерализации цен в России в середине 1998 года 90% их установились свободно, 5 % — государством и 5% — попадали под государственные ограничения по норме рентабельности (т.е. прибыль от продажи данного товара должна составлять не более определенного процента от себестоимости).

Либерализация внешне — экономической деятельности разрушила монополию государства в этой сфере, позволила ликвидировать разрыв между внутренними и внешнеторговыми ценами, привела за счет импорта потребительских товаров к устранению дефицита на внутреннем рынке.

В 90-х гг. в России были предприняты три попытки финансовой стабилизации (1992г., 1993-1994гг. и 1996-1997гг.) жесткая финансовая политика, хотя и проводилась очень непоследовательно, привела к постепенному снижению инфляции. Индекс потребительских цен снизился с 2505% в 1992 году до 11% в 1997 году. Вместе с тем снижение инфляции сопровождалось «отсроченной инфляцией» (давлением на экономику невыплаченных государством зар.плат и пенсий, не оплаченных поставок продукции по государственным заказам, нарастанием внутреннего и внешнего государственного долга и т.д.). в результате острого кризиса государственных финансов и девальвации рубля в августе 1998 года произошел новый всплеск инфляции (до 84% в целом за 1998год). Главная причина неоднократного срыва стабилизации заключается в том, что антиинфляционное регулирование не может проводиться в отрыве от реального сектора и ценой снижения производства, т.к. спад его ведет к повышению расходов на единицу продукции, уменьшению сбора налогов и в итоге к бюджетному дефициту.

Структурная перестройка промышленности в 90-х гг. происходила под воздействием происходившей интеграции России в мировое хозяйство и сильного ограничения внутреннего спроса вследствие жесткой финансовой политики. В более выгодном положении оказались отрасли, ориентированные на экспорт своей продукции: добыча нефти и газа, металлургия, химическая и легкая, деревообрабатывающая и целюллозно- бумажная промышленность. В тоже время снизилась доля отраслей обрабатывающей промышленности.

Предприятия отраслей, ориентированных на ограниченный внутренний спрос (машиностроение, пищевая и легкая промышленность), были вынуждены значительно уменьшить объём продукции. Почти полностью исчезло большое число наукоёмких производств, оказавшиеся неконкурентоспособными в условиях открытости экономики. Наихудшее положение сложилось в отраслях, ориентированных на государственный спрос (в частности, в военно-промышленном комплексе, на долю которого ещё в начале 90-х приходилось около 60% продукции машиностроения) или на значительную государственную поддержку (угольная промышленность, сельское хозяйство).

Сокращение доли обрабатывающих отраслей, и повышение доли добывающей промышленности называется «утяжелением экономической структуры».

Сложившаяся в 90-е годы отраслевая структура российской экономики оказывается фактором, способным затормозить или даже блокировать возобновление экономического роста. Главными ограничителями здесь выступают трудности топливно-энергетического комплекса (в связи с исчерпанием легкодоступных ресурсов) и долговременная мировая тенденция сокращения относительно спроса на сырьё и топливо, т.е. главных товаров российского экспорта.

Вместе с тем в указанные годы сократилась доля реального сектора (промышленности, сельского хозяйства, строительства и транспорта) в ВВП и увеличилась доля услуг. Если в 1990 году на реальный сектор приходилось 60,5%, а на услуги 32,6% ВВП, то в 1997 году соответственно 39,5 и 52,4%. Это отражает позитивные сдвиги в экономической структуре. Для России важное значение имеет рост объёма финансовых услуг, которые ранее отсутствовали или были развиты очень слабо.

В результате отмеченных сдвигов в отраслевой структуре промышленности, нарастания технического отставания от развитых стран, износа производственного аппарата в 90-х гг., снизилась производительность труда в российской промышленности, и выросли различия по этому показателю между Россией и развитыми странами.Экономическая безопасность государства в переходный период

Таким образом, практически все пост социалистические страны, с преимущественно индустриальным типом экономики столкнулись с проблемами переходной экономики. Для России этот период ознаменован распадом СССР, движением из коммунизма. Системные реформы в России и других странах прошли длительный путь. Среди преобразований переходного периода главное место занимает изменение роли государства, макроэкономическая стабилизация, приватизация, формирование рыночной инфраструктуры, интеграция в мировое хозяйство.

Экономическая безопасность государства в переходный период Экономика переходного периода, Институт экономических проблем перехода, 1999 г., 345 с.

Стратегия экономической безопасности в переходный период и на перспективу.

В последней главе своей курсовой работы я хочу рассмотреть, какой же должна быть стратегия экономической безопасности в переходный период и на перспективу, каковы её аспекты и главная цель.

Иногда утверждают, что в переход­ный период главное — обеспечить выживание экономики и всей стра­ны, затем — ее стабилизацию и только в перспективе — развитие. В дей­ствительности критерий выживания, очень размыт. Никто не может определить, когда сокращение производства достигнет своего предела и наступит стабилизация. Уже в течение многих лет продолжается спад, и вслед за ним меняется наше представление о выживаемости экономики и начале ее стабилизации.

Культивируется представление о «могучей руке» рынка, о ее невиди­мой простому глазу силе, которая сама найдет точку отсчета для буду­щего развития. Действительно, в рыночной системе хозяйствования за­ложены огромные потенциальные силы жизнестойкости, но ее возмож­ности не могут реализовываться без экономической стратегии, вырабатываемой на более широкой, чем рыночная, информационной базе. Рынок и предпринимательство — это только, по выражению аме­риканского экономиста В. Леонтьева, «паруса» экономики, и без руле­вого управления, методом проб и ошибок рынок будет очень долго ис­кать направление и траекторию развития.

Основой государственной стратегии экономической и в целом наци­ональной безопасности должна быть идеология развития (система науч­ных взглядов, включающая не только экономику, но и философию, социологию, информатику, право, политологию и геополитику и т.д.), которая учитывает стратегические приоритеты, национальные интере­сы, вследствие чего угрозы безопасности сводятся к минимуму. Если рыночные силы в течение семи лет не могут сами вывести страну на путь развития, то нужно на базе глубокого анализа рыночной ситуации зало­жить основы подъема производства. Без идеологии развития, без куль­тивирования промышленного и научно-технического подъема нельзя решить такие задачи экономической безопасности, как увеличение до­ходов бюджета, обеспечение приемлемого уровня занятости населения, повышение качества жизни и социальной защищенности населения.

Поэтому главная цель экономической стратегии состоит в восстановле­нии в России экономического роста. Разумеется, восстановление должно происходить на новой основе и с помощью новых институтов рыночной экономики. Это означает формирование принципиально иной структу­ры экономики и образование промышленно-финансовых и банковских структур, способных создавать условия для перелива капитала в новое русло развития экономики, отличительная особенность такого подхода к структурной политике заключается в сочетании межотраслевого и то­варно-продуктового подходов. Конечно, рынок может определить, ка­кие виды продукции и в каком объеме выгодно производить. До приоб­ретения товара потребитель лишь ориентировочно может знать, како­вы его рентабельность и доходность. Но ориентиры, своего рода «коридор роста», вырабатываются в рамках структурной политики как составной части макроэкономического регулирования. Поэтому выбор того или иного товарно-продуктового набора в разрезе новой струк­турной политики должен осуществляться на основе глубокого изучения реальных товарных рынков и отвечать принципам окупаемости, возврат­ности и соблюдения нормы прибыли.

Возобновление экономического роста требует восстановления плате­жеспособного спроса, как в потребительском секторе, так и в инвестици­онном. Низкий платежеспособный спрос приводит к исчезновению мно­гих видов производств, особенно в условиях сильно милитаризованной и монополизированной экономики. Платежеспособный чрезмерный спрос, особенно при снижении производства и соответственно предло­жения товаров и услуг, — ведет к росту цен, создает «нагрузку» на эмиссию денег и способствует тем самым усилению инфляции.

При проведении политики расширения платежеспособного спроса надо учитывать глубокие различия в платежеспособности тех или иных социальных групп населения, чтобы в достатке были товары одного назначения, как по высоким, так и по относительно средним и низким це­нам. Важный элемент данной политики — сочетание спроса, с одной стороны, на товары, материальные блага, а с другой — на услуги финансо­во-кредитных учреждений.

Оптимальная структура платежеспособного спроса населения, раз­витие всех сегментов потребительского и фондового рынков позволяют снизить издержки производства и обращения и тем самым замедлить повышение цен. Вместе с тем активизация спроса на ценные бумаги по­рождает иллюзию быстрого обогащения, что возможно для отдельных граждан, но нереально для сколько-нибудь большого их числа и тем более для социальных групп. Но основное рассредоточение спроса, переклю­чение на рынок ценных бумаг возможны в условиях строгого выполне­ния финансово-кредитными учреждениями, а также государством своих обязательств перед гражданами. Для населения важно также предсказу­емое изменение курса национальной валюты. Словом, рынок ценных бумаг должен быть «прозрачным» для его участников, а для населения должны быть ясны пределы его стабильности и нестабильности. . Расширение совокупного спроса требует активизации инвестицион­ной политики. Особую роль в решении этой задачи играет государство, через систему закупок оно формирует стабильные условия хозяйствова­ния, создавая импульсы к инвестированию прибыли и амортизацион­ных отчислений.

Проводя структурную политику, определяя важнейшие целевые про­граммы, государство прямо формирует состав необходимых строитель­ных объектов. В условиях бюджетного дефицита необходимо соблюде­ние жестких требований по срокам окупаемости и возвратности средств. Это всегда было самым слабым звеном экономики бывшего СССР. Но государство не может, ссылаясь па дефицит бюджета, освободить себя от принятия крупных инвестиционных решений, затрагивающих интере­сы национальной безопасности. В условиях нестабильности и высокой степени риска оно должно осуществлять инвестиции на долевых, парт­нерских началах с отечественными и иностранными компаниями. Осо­бый предмет заботы инвесторов — гарантии возвратности и стабильно­сти средств, а также достаточно крупные масштабы их вложений.

В тех случаях, когда государство принимает решение об участии в инвестиционном проекте, гарантии, как для отечественных, так и для иностранных инвесторов существенно повышаются. Возобновление и расширение инвестиционного спроса во многом затруднены из-за чрез­мерного превышения доходности вложений в ценные государственные бумаги по сравнению с нормой рентабельности реального сектора эко­номики. Поэтому без снижения доходности спекулятивных сделок не­возможно восстановить стимулы к инвестициям и создать условия для возобновления экономического роста.

Обычно в политике подавления инфляции упор делают на сокраще­ние и нормализацию бюджетного дефицита. Но в бюджетной политике опасен простой арифметический подход, согласно которому расходы не должны превышать доходы. Без структурной и промышленной полити­ки, нацеленной на извлечение доходов, нельзя быть уверенным, что со­кращение бюджетного дефицита приведет к положительным результа­там в экономике.

На нынешнем этапе переходного периода главным направлением снижения инфляции, на наш взгляд, является решение одной из самых сложных задач — стабилизации цен и их снижения в естественных моно­полиях, оказывающих огромное влияние на общий уровень цен произ­водителей продукции. Разумеется, если спрос превышает предложение, экономика дефицитна, а денежная масса увеличивается более высокими темпами, чем того требует естественный кругооборот капитала и товар­ной массы, то предпосылки для роста цен налицо. Но также верно и то, что искусственно сдерживаемый рост массы денег для прекращения рос­та цен наносит экономике прямой ущерб, возникает так называемый кризис неплатежей и на самом деле — недофинансирование оборотного капитала. Без возобновления финансирования оборотно­го капитала в бюджет поступают платежи из прибыли, налог на добав­ленную стоимость, а предприятия не имеют средств, чтобы поддержи­вать воспроизводство оборотного капитала, выплачивать своевремен­но заработную плату.

Регулирование денежной массы — самый простой способ регулиро­вания платежеспособного спроса и инфляции. По форме и по существу это очень грубый способ, он напоминает жесткие административные методы воздействия на экономику. Более сложным и многофакторным способом подавления инфляции является обеспечение стабилизации из­держек производства и цен. Можно с уверенностью утверждать, что ста­билизировать цены только в русле монетаристской политики, т.е. путем жесткого регулирования денежной эмиссии, сжатия бюджетного дефи­цита, невозможно. Чем больше времени проходит после либерализации цен, тем яснее становится, что стабилизация цен невозможна без стаби­лизации издержек производства и обращения, а также повышения про­изводительности труда. Решить эту задачу только с помощью единовре­менного отпуска цен нельзя. Здесь требуется целая система мер по созда­нию условий для развития конкуренции, а именно:

формирование структурной политики и приоритетов националь­ной экономики на основе выработки общих позиций государства, феде­ральных органов власти, субъектов Федерации и деловых кругов по этой проблеме;

— существенное увеличение числа малых и средних предприятий;

развитие рынка ценных бумаг как инструмента стимулирования сбережений населения и аккумуляции средств для осуществления инвес­тиционных проектов;

сокращение разрыва между рентабельностью учреждений финан­сово-банковской системы, торговли и отраслей промышленности и сель­ского хозяйства. Это возможно при росте числа надежных банков, фи­нансовых и страховых компаний, расширении состава услуг, которые
они оказывают физическим и юридическим лицам, а также при расши­рении объемов производства, пользующихся спросом товаров. Сегодня
рентабельность финансово-банковских и страховых операций в десят­ки, а по отдельным операциям в сотни раз превышает рентабельность
производства;

разработка надежной законодательной базы и надежных методов
контроля за обоснованностью калькуляции затрат, что требует суще­ственного повышения качества бухгалтерского учета и широкого раз­
вития аудиторских служб;

принятие гибкой антимонопольной политики, направленной на
выявление увеличения прибыли и рентабельности за счет нарушения
правил конкуренции;

построение системы анализа, прогнозирования и регулирования
всей совокупности цен — от закупочных и оптовых до потребительских.
Глубокий факторный анализ цен поможет выявить основные очаги рос­та издержек производства и обращения и послужит основой для разра­ботки системы мер по снижению затрат. Главным объектом регулиро­вания должны быть как соотношения в уровнях цен, так и темпы их при­роста;

— создание кодекса правил и этики конкуренции, с тем, чтобы учиты­вались национальные интересы, а методы конкурентной борьбы носили
добросовестный характер.

Основа конкурентной среды заложена в отношениях собственности. Без оптимальной структуры собственности, без механизма персонифи­кации собственности не может быть и ответственности за ее сохранение, приумножение, эффективное использование. Обобщение опыта россий­ской экономики показывает, что мотивационный механизм и стимулы эффективного использования собственности не возникают автоматичес­ки с изменением формы собственности, с приватизацией и акциониро­ванием государственной собственности.Экономическая безопасность государства в переходный период

Экономическая безопасность государства в переходный период журнал Экономика и управление, 2002 г., 17 с.

В условиях переходного периода не подтвердилось мнение, что от­ход от глобальной государственной собственности явится инструмен­том преодоления бюджетного дефицита. Всем — и собственно государственным предприятиям, и акционерным обществам, и частным компа­ниям, и многим банкам — не хватает средств даже на выживание, не говоря уже о развитии. Поэтому спрос на бюджетные средства чрезвы­чайно высок. Этот финансово-бюджетный «голод» в производственной сфере не позволил осуществить задуманный еще в 80-е годы крупный маневр, заключавшийся в переходе к развитию материального произ­водства на принципах самоокупаемости и самофинансирования.

Почему изменение отношений собственности не стало фактором раз­вития конкуренции и повышения эффективности экономики? Причин этому несколько. Во-первых, не сформировался активный собственник. Акционирование не привело к появлению менеджеров, способных пред­ложить новые стратегии развития с большей долей риска; зачастую ме­неджеры ставят личные интересы выше интересов компании и максими­зируют свой доход, а не доход компании. Во-вторых, не отлажен меха­низм открытия собственного дела, а также перепрофилирования предприятий, подлежащих банкротству, и ликвидации несостоятельных предприятий. В-третьих, незначительна доля мелких и средних собствен­ников, которые формируют конкурентную среду, а также перспектив­ных собственников и менеджеров. В-четвертых, по нашему мнению, это одна из главных причин — медленное формирование института юриди­ческой защиты прав собственности и выполнения контрактов, догово­ров и обязательств.

В условиях рыночной экономики резко сужается роль государства, его предприятий как производителей товаров и услуг, в то же время его роль как законодателя правовых норм хозяйствования, финансовой де­ятельности, арбитра при разрешении споров возрастает, усиливаются надзорные и контрольные функции за своевременным и точным испол­нением принятых законов. В последние годы резко повысилась актив­ность государства как законодателя, но утратила свои позиции судеб­ная власть. Слабость судебной власти выражается в том, что она лиша­ет субъектов рынка уверенности в надежной защите властными структурами их интересов, закрепленных законодательно.

Одно из направлений соблюдения стратегических интересов безопас­ности’ состоит в создании системы гибкого регулирования рыночной экономики. Разумеется, само по себе регулирование не гарантирует бе­зопасности. Оно может оказаться не только полезным, но и вредным, если пытаться восстановить не оправдавшие себя формы регулирования. Прежде всего, нельзя забывать, что речь идет о регулировании не про­сто экономики, а рыночной ее модели. Важно не только не нарушить механизмы само регуляции, но и создавать условия для наиболее эффек­тивной работы этих механизмов. Для этого субъекты рынка должны располагать достаточно полной информацией о развитии экономики в це­лом; задачах структурной политики; приоритетах государственной под­держки; насыщенности и дефицитах рынка, так называемых провалах рынка; прогнозируемых макроэкономических показателях и т.д. Конеч­но, столь сложную задачу выполняют не только государственные управ­ленческие структуры, но и общественные и частные аналитические цен­тры. В самом общем виде роль государства состоит в познании причин­но-следственных и иных зависимостей в рыночной экономике, в предупреждении таких стихийных моментов развития, которые угрожа­ют национальной безопасности, в определении сфер, способных дать в перспективе наибольшую прибыль. В систему гибкого государственно­го регулирования целесообразно включить следующие основные подси­стемы;

макроэкономическое регулирование, устанавливающее общие пра­вила и параметры хозяйствования для всех типов организаций;

индикативное планирование, на основе которого осуществляется
ориентация инвестиционных процессов на выбранные приоритеты струк­турной политики, а также другие типы «тонкой настройки» механизма
хозяйствования экономическими методами для всех типов организаций;

более жесткое планирование деятельности государственных пред­приятий, госзаказов (прежде всего оборонных), а также разработка и
осуществление методов управления государственным имуществом.

Сущность и стратегия экономической безопасности не исчерпываются проблемами восстановления экономического роста на основе новой структурной политики, удовлетворения потребительского и инвестицион­ного спроса, развития рынка ценных бумаг, создания конкурентной сре­ды, оптимизации отношений собственности и менеджмента, создания гибкой системы государственного регулирования рыночного типа. Стра­тегия не станет действенным инструментом политики, если не будут кон­кретизированы задачи безопасности в отдельных сферах экономики: в отраслях материального производства; в научно-технической, социаль­ной и внешнеэкономической сферах; в регионах.Экономическая безопасность государства в переходный период

Еще один аспект стратегии экономической безопасности — устойчи­вость национальной валюты. Можно констатировать, что в рамках мо­нетаристского подхода в России пока не удалось обеспечить стабиль­ность валюты. Между тем проблема устойчивости национальной валю­ты приобретает, пожалуй, важнейшее значение во всей системе рыночных индикаторов. С полной либерализацией цен курс рубля становится од­ним из главных факторов, влияющих на издержки производства и обра­щения, уровень и динамику цен. Причем, если в 1992 и частично 1993 г. курс валюты зависел от динамики цен, то теперь он сам становится фактором, воздействующим на цены. Это показал октябрь 1994 г., когда резкое снижение курса рубля сразу же привело к существенному росту цен. Главная опасность девальвации рубля в 1998 г. состояла в дестаби­лизации системы цен, прежде всего, удорожании продовольствия и про­мышленных товаров. Расчет на удешевление товаров отечественного производства был не обоснован, поскольку механизм конкурентного цено­образования еще не налажен во многом из-за спада отечественного про­изводства.

Экономическая безопасность государства в переходный период Экономическая безопасность, В. К. Сенчагова, Москва ЗАО «Финстатинформ», 2000г.,

В связи с падением масштабов отечественного производства, особен­но в сельском хозяйстве, легкой и пищевой промышленности, низкой конкурентоспособностью этих отраслей, слабой таможенной политикой, не скоординированной с системой налогового поощрения развития на­званных отраслей, объем розничного товарооборота примерно на 35-50%, а в Москве и других крупных городах на 70-80% зависит от импор­тных поставок. Поэтому резкие колебания курса рубля ведут к повыше­нию внутренних цен на импортные товары, что при отсутствии конкуренции и спаде производства является сигналом для повышения цен на отечественные товары.

Валютный курс должен устанавливаться на основе определения сред­невзвешенного курса по всем сегментам валютного рынка, включая меж­банковский оборот валюты. Необходимо пополнение золотовалютных резервов, что упирается, с одной стороны, в развитие золотодобываю­щей промышленности, в недальновидность политиков и бизнесменов, недооценивающих роль золота в современной экономике, с другой сто­роны, в состояние платежного баланса и его зависимость от экспорта топливно-сырьевых ресурсов, чрезмерно большие объемы вывоза рос­сийского капитала за границу в его крайней форме — «бегства» капита­ла. С 1997 г. наблюдалось ухудшение платеж­ного баланса страны из-за резкого сокращения мировых цен на нефть, что осложнило формирование валютных резервов и создало негативное давление на курс рубля. Центральный банк России, был вынужден выку­пать долговые обязательства Минфина, отвлечь часть валютных ре­зервов на поддержание ликвидности рынка ценных бумаг и этими свои­ми действиями подрывает базу устойчивости рубля. Необходимо устра­нить общеэкономические причины падения курса рубля, а они кроются в недрах самой экономики, в глубоком спаде производства, в ее неэф­фективной структуре. В стратегических интересах России перейти от политики спада производства, выжидания результатов саморазвития рыночной системы к политике восстановления экономического роста, что невозможно сделать без консолидации политических сил, способ­ных вывести страну из глубокой депрессии.Экономическая безопасность государства в переходный период

Стратегической целью обеспечения экономической безопасности яв­ляется создание приемлемых условий для жизни и развития личности, со­циально-экономической и военно-политической стабильности общества и сохранения целостности государства, успешного противостояния влия­нию внутренних и внешних угроз. Государственная стратегия в области обеспечения экономической безопасности России должна быть ориентирована, прежде всего на поддержание достаточного уровня производ­ственного, научно-технического потенциала, недопущение снижения уровня жизни населения до предельных значений, что способно вызвать социальную напряженность, предотвращение конфликтов между отдель­ными слоями и группами населения, отдельными нациями и народно­стями. Эта стратегия должна осуществляться, прежде всего через систему безопасности, которую образуют органы законодательной, исполнитель­ной и судебной власти, общественные и иные организации и объедине­ния.

Таким образом, государственная стратегия может быть успешно реализована только при соблюдении ряда определенных требований. Во-первых, необходи­мо четко разграничить функции аппарата Президента Российской Фе­дерации и правительства, а также федеральных органов исполнитель­ной власти. Во-вторых, должны быть определены задачи федерального и местного уровня и соответствующее разграничение по государствен­ному управлению между федеральными органами и органами исполни­тельной власти субъектов Федерации при обеспечении единства систем исполнительной власти. В-третьих, требуется адекватное информацион­ное обеспечение регулирующей функции государства.

Некоторые важные положения государственной деятельности по обес­печению экономической безопасности должны осуществляться в процессе разработки проектов прогноза социально-экономического развития России и государственного бюджета на каждый последующий год.

Экономическая безопасность государства в переходный периодЭкономическая безопасность государства в переходный период журнал Макроэкономика, Москва, 2003 г., 18 с.

Заключение.

Таким образом, экономическую безопасность можно опре­делить как состояние экономики и институтов власти, при котором обес­печиваются гарантированная защита национальных интересов, социальная направленность политики, достаточный оборонный потенциал даже при неблагоприятных условиях развития внутренних и внешних процессов. Иными словами, экономическая безопасность — это не только защищен­ность национальных интересов, по и готовность, и способность институ­тов власти создавать механизмы реализации и защиты национальных ин­тересов развития отечественной экономики, поддержания социально-по­литической стабильности общества.

Практически все пост социалистические страны, с преимущественно индустриальным типом экономики столкнулись с проблемами переходной экономики, представляющими угрозу экономической безопасности. Для России этот период ознаменован распадом СССР, движением из коммунизма. Системные реформы в России и других странах прошли длительный путь. Среди преобразований переходного периода главное место занимает изменение роли государства, макроэкономическая стабилизация, приватизация, формирование рыночной инфраструктуры, интеграция в мировое хозяйство.

Государственная стратегия экономической безопасности в переходный период может быть успешно реализована только при соблюдении ряда определенных требований. Во-первых, необходи­мо четко разграничить функции аппарата Президента Российской Фе­дерации и правительства, а также федеральных органов исполнитель­ной власти. Во-вторых, должны быть определены задачи федерального и местного уровня и соответствующее разграничение по государствен­ному управлению между федеральными органами и органами исполни­тельной власти субъектов Федерации при обеспечении единства систем исполнительной власти. В-третьих, требуется адекватное информацион­ное обеспечение регулирующей функции государства.

Некоторые важные положения государственной деятельности по обес­печению экономической безопасности должны осуществляться в процессе разработки проектов прогноза социально-экономического развития России и государственного бюджета на каждый последующий год.

Список литературы.

Экономическая безопасность, В. К. Сенчагова, Москва ЗАО «Финстатинформ», 2000г., 670 с.

Экономика переходного периода, Институт экономических проблем перехода, 1999 г., 1345 с.

Основы экономической теории: учебное пособие, М: Академический проект, 2002 г., 544 с.

Мировая экономика, Булатов А. С., Москва юрист, 2003 г., 734 с.

Макроэкономика (СПб Питер), 2002 г., 432 с.

журнал Экономист, 2003 г., 35 с.

журнал Мировая экономика, 2005 г., 25 с.

журнал Экономика и управление, 2002 г., 37 с.

журнал Макроэкономика, Москва, 2003 г., 48 с.

Дипломная работа: Взаємозв’язок самооцінки та готовності до фінансового самозабезпечення у студентів випускних курсів

Взаємозв’язок самооцінки та готовності до фінансового самозабезпечення у студентів випускних курсів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Психологічні підходи до дослідження готовності до матеріального самозабезпечення в студентському віці

1.1 Готовність до матеріального самозабезпечення

1.2 Структура та рівні готовності

1.3 Особливості студентства як окремої вікової категорії

1.4 Самооцінка як фактор, який зумовлює готовність до самозабезпечення

Розділ 2. Емпіричне дослідження взаємозв’язку самооцінки та готовності до фінансового самозабезпечення у студентів випускних курсів

2.1 Ціль та завдання дослідження

2.2 Соціально-демографічні характеристики вибірки

2.3 Методи та процедура дослідження

2.4 Аналіз та інтерпретація результатів

2.4.1 Аналіз результатів за методом «Графічне шкалування»

2.4.2 Аналіз результатів, отриманих за допомогою методу анкетування

2.4.3 Аналіз результатів за методикою «Ціннісні орієнтації» Рокіча

2.4.4 Аналіз результатів за проективною методикою «Казка про студента, який сам себе утримував»

2.4.5 Аналіз результатів за методикою «Особистісний диференціал»

2.5 Кореляційний аналіз даних, отриманих у досліджуваних групах студентів

2.6 Порівняння даних, отриманих у досліджуваних групах студентів

Висновки

Список літератури

Вступ

Студенти старших курсів через деякий час поповнять ряди працездатного населення і почнуть свою трудову діяльність у державних і недержавних установах. Студенти в той же час сама незабезпечена частина нашого суспільства. Тому, ще будучи студентами, молоді люди починають замислюватися, де їм працювати далі, після закінчення університету, а деякі, де знайти таку роботу, яка буде одночасно і приносити дохід, і сприяти накопиченню професійного досвіду та розвитку їх особистості як професіонала.

У практичному плані ця тема актуальна тому, що всі студенти розуміють, що подальше працевлаштування залежить від наявності досвіду роботи. Якщо відсутній досвід роботи, молодий спеціаліст нікому не потрібен. І навпаки, якщо у студента, який закінчив університет, є досвід роботи, працевлаштування гарантовано, оскільки всі роботодавці турбуються про те, наскільки ефективно буде виконуватися робота і наскільки добре люди будуть розбиратися в тому, чим вони займаються. У соціальному плані дана тема також актуальна, тому що якщо молоді люди не будуть поповнювати ряди працездатного населення, через деякий час в країні залишиться тільки непрацездатне населення і люди, які не бажають працювати. Тому молоді люди повинні працювати, щоб рівень життя в нашій країні не знижувався.

У наш час суспільство висуває жорсткі вимоги до молоді. Молоді люди відразу ж після університету повинні проявляти наявність професійного досвіду. Звідси виникає питання: чи готова молодь до самостійного фінансового забезпечення та які фактори впливають на рівень готовності.

Кітова Д.А. визначає готовність до матеріального самозабезпечення як «мобілізованість ресурсів особистості на добування і присвоєння доходів». Але на наш погляд недостатньо розроблено питання про взаємозв’язок самооцінки і готовності до фінансового самозабезпечення. Тому наша тема актуальна і в теоретичному плані.

Об’єкт дослідження: готовність до фінансового самозабезпечення.

Предмет дослідження: взаємозв’язок самооцінки і готовності до фінансового самозабезпечення у студентів випускних курсів.

Мета дослідження: виявлення зв’язку між самооцінкою особистості і готовністю до фінансового самозабезпечення у студентів.

Завдання:

1 — проаналізувати теоретичні підходи до проблеми взаємозв’язку самооцінки і готовності до матеріального самозабезпечення;

2 — визначити ступінь готовності та відношення до фінансового самозабезпечення студентів;

3 — виявити взаємозв’язок самооцінки і готовності до фінансового самозабезпечення.

Для вирішення поставлених завдань у дослідженні були використані методи:

1) Метод анкетування для визначення наявності досвіду роботи у студентів, а також для того, щоб визначити, як студенти розподіляють наявні у них гроші.

2) Метод графічного шкалування для визначення суб’єктивної оцінки готовності студентів до матеріального самозабезпечення.

Крім цього ми використовували такі методики:

1) Методика «Особистісний диференціал» для визначення самооцінки студентів.

2) Методика «Ціннісні орієнтації» Рокіча для визначення ієрархії ціннісних орієнтацій і визначення місця праці в ній (активне діяльне життя, продуктивне життя, матеріально забезпечене життя).

3) Проективна методика «Казка про студента, який сам себе утримував» для визначення якісних характеристик ставлення студентів до фінансового самозабезпечення.

У дослідженні брали участь 60 чоловік. З них 33 юнаки та 27 дівчат. Випробувані є студентами 4 і 5 курсу факультету психології, економічного та соціологічного факультетів у віці від 20 до 22 років.

Розділ 1. Психологічні підходи до дослідження готовності до матеріального самозабезпечення в студентському віці

1.1 Готовність до матеріального самозабезпечення

На думку Купрейченко А.Б., «готовність як якість включає знання, вміння, навички, налаштованість на конкретні дії, які можна назвати функціональним станом особистості, результатом психічних процесів, що передують конкретній діяльності». Готовність до діяльності можна представити як освітню компетенцію, яку А. В. Хуторський характеризує як «сукупність взаємопов’язаних смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня, необхідну для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності по відношенню до певного кола об’єктів реальної дійсності «[6].

У психологічному словнику пропонується наступне визначення готовності людини до професійної діяльності: «Готовність до професійної діяльності — психічний стан, передстартова активізація людини, що включає освідомлення людиною своїх цілей, оцінку наявних умов, визначення способів дії; прогнозування мотиваційних, вольових, інтелектуальних зусиль, ймовірності досягнення результату, мобілізацію сил, самонавіювання в досягненні цілей «[4]. Таким чином, можно сказати, що готовність студента-випускника до професійної діяльності пов’язана з правильністю використання ним набутих знань, навичок, умінь, здатність до швидкої адаптації до умов праці, спрямованістю на постійне підвищення кваліфікації. Китова Д.А. визначає готовність до матеріального самозабезпечення як «мобілізованность ресурсів особистості на добування і присвоєння доходів» [8]. О. Аллін і Н. Сальникова визначають готовність «як наявність особистісних якостей, теоретичних знань, практичних навичок і вмінь, що дозволяють у будь-який час успішно вирішувати завдання, що стоять перед людиною, і виконувати функціональні обов’язки. Наділі багато що залежить від мотивації, внутрішньої зібраності, вольової налаштованості, здібності в даний момент виконати необхідну роботу і домогтися потрібних результатів. У зміст готовності включені здібності і загальні психологічні умови, необхідні для успішного здійснення діяльності: інтереси, схильності, психічні стани, знання, навички та вміння «[1].

Стан готовності розуміється О. Алліном і Н. Сальниковою як «внутрішня налаштованість, пристосування можливостей особистості для успішних дій в даний момент. Тобто готовність до діяльності проявляється безпосередньо перед її початком, коли необхідно прийняти остаточне рішення про свою готовність до виконання конкретного завдання. Такий стан виникає на основі передбачення ситуації дії і характеризується настроєм та мобілізацією психіки на подолання труднощів і перешкод, на досягнення результату»[1]. Існує чимало різних підходів до поняття «готовність» і його трактувань, що визначаються як теоретичними пристрастями авторів, так і специфікою завдань, які вони вирішували у своїх дослідженнях. У всьому цьому розмаїтті можна виділити три підходи, рівня вивчення готовності фахівців до професійної діяльності: психофізіологічний, функціонально-психологічний і особистісний [5].

У психофізіологічному підході під готовністю розуміється оптимальний стан психічних і фізіологічних функцій організму, що дозволяє виконувати будь-яку професійну діяльність. Готовність як своєрідне стан особистості не може виникнути поза загального підвищення активності роботи мозку, різних систем і органів, для неї необхідні біохімічні та фізіологічні зрушення в організмі. Це забезпечує налаштування організму на майбутню діяльність [5].

У функціонально-психологічному підході вивчається відповідність психологічних якостей особистості функціональним особливостям майбутньої діяльності [5].

В особистісному підході підкреслюється роль дослідження пізнавальних процесів, емоційних і вольових компонентів, а також мотивів поведінки [5].

1.2 Структура та рівні готовності

Психологи визначають декілька компонентів готовності:

-Інтелектуальний — розуміння завдань, обов’язків, знання засобів досягнення мети, прогноз діяльності;

— Емоційний — впевненість в успіху, наснага, почуття відповідальності;

— Мотиваційний — інтерес, прагнення домогтися успіху, потреба успішно виконати поставлене завдання. Чим важливіший для людини мотив і чим краще він їм усвідомлюється, тим швидше створюються більш сприятливі умови для формування готовності до професійної діяльності;

— Вольовий — мобілізація сил, зосередженість на завданні, відволікання від перешкод, подолання сумнівів [11].

Особливість особистісного підходу — увага до морального аспекту проблеми. У ньому розглядається морально-психологічна готовність до діяльності, що має складну структуру та включає в себе:

-Усвідомленість суспільної та особистої значущості трудової діяльності;

— Любов до своєї роботи, радість і насолоду працею;

— Здатність працювати в колективі та в його інтересах [5].

Готовність до матеріального самозабезпечення визначається О. Алліном і Н. Сальниковою як «розуміння фахівцем майбутньої операції, усвідомлення особистої відповідальності за її рішення, впевнене бажання досягти успіху і вироблення чіткого плану дії» [1].

Купрейченко А.Б. розглядає готовність до матеріального самозабезпечення як «складне, цілісне психічне утворення, що включає мотиваційно-потребністний, когнітивний і діяльнісно-практичний компоненти» [6].

Мотиваційно-потребністний аспект готовності включає в себе формування емоційно-ціннісного ставлення до будь-якої ситуації; когнітивний аспект — оволодіння систематизованими знаннями, усвідомлення соціальної і особистої значущості діяльності, прагнення і вміння вирішувати проблемні ситуації; діяльнісно-практичний аспект — вироблення умінь розпізнавати, обстежувати і вирішати проблемні ситуації [6].

Всі розглянуті аспекти однаково важливі, проте провідним, на думку А. Б. Купрейченко, а точніше системоутворюючим, є діяльнісно-практичний. Тому процес формування готовності до матеріального самозабезпечення можна представити у вигляді послідовності взаємопов’язаних проблемних ситуацій, які молоді люди намагаються вирішити [6].

На думку Богословської М.В. основними критеріями готовності студентів до матеріального самозабезпечення є: 1) наявність мотивації матеріального самозабезпечення; 2) адекватна оцінка необхідних професійних та особистісних якостей; 3) наявність початкового досвіду діяльності [15].

Богословська М.В. вважає, що для формування оптимального рівня готовності до матеріального самозабезпечення студентів необхідно:

1) розвивати мотивацію діяльності студентів, засновану на цінностях професійної самореалізації і професійного зростання, а не цінності матеріального благополуччя [15];

2) створювати для них можливості цілеспрямованої реалізації активності в освоєнні обраного виду діяльності [15];

3) запровадити профорієнтаційне тестування та професійний відбір перед надходженням абітурієнтів до ВУЗу, проводити заходи щодо «занурення» в специфіку галузі та спеціальності з метою зменшення кількості тих студентів, які відмовляються від роботи [15].

М.І. Дьяченко та Л.А. Кандибовіч виділяють наступні структурні компоненти готовності до матеріального самозабезпечення:

-Мотиваційний (позитивне ставлення до діяльності, інтерес до неї і інші стійкі мотиви);

— Орієнтаційний (знання, уявлення про особливості та умови діяльності, її вимоги до особистості);

— Операціональний (володіння способами та прийомами даного виду діяльності, необхідними знаннями, навичками й уміннями, процесами аналізу і синтезу, порівняння та узагальнення, та ін);

— Вольовий (самоконтроль, уміння керувати діями);

— Оціночний (самооцінка своєї підготовленості та відповідності процесу вирішення професійних завдань оптимальним трудовим зразкам) [12].

О. Аллін та М. Сальникова виділяють наступні компоненти готовності до матеріального самозабезпечення: морально-мотиваційний компонент, інтелектуально-операціональний компонент і психофізичний компонент [1]. Морально-мотиваційний компонент готовності відображає загальну спрямованість особистості і включає в себе розвинені морально-етичні якості, позитивне ставлення до діяльності, усвідомлення цінності та престижності своєї праці, бажання і прагнення займатися саме цим видом діяльності [1].

Незважаючи на всю важливість морально-мотиваційного компонента готовності, без певних знань, навичок та умінь, а також сформованості професійно важливих якостей не можна об’єктивно говорити про високий рівень готовності до самозабезпечення [1].

Інтелектуально-операціональний компонент готовності виражається в інтелектуальних якостях особистості (інтелектуальний компонент), володінні засобами та прийомами діяльності, синтезі професійно важливих якостей, знань, навичок та вмінь (операціональний компонент), що грають істотну роль в ефективності діяльності [1].

Інтелектуальні якості — це якості особистості, що визначають особливості функціонування інтелекту, тобто здатності особистості з переробки різноякісної інформації та усвідомленої оцінки її [1].

Психофізичний компонент готовності включає в себе функціонування психіки в цілому і фізіологічних систем (перш за все, нервово-м’язової та ін.), що забезпечує ефективність життєдіяльності фахівця. Будь-яка діяльність висуває свої вимоги до сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, властивостям вищої нервової діяльності, психодинамічних властивостей (темпераменту) людини, а нерідко і його фізичним якостям. Крім цього, психофізичний компонент забезпечує функціонування раніше розглянутих компонентів готовності [1].

У структурі професійної готовності можна виділити об’єктивний і суб’єктивний пласти. Об’єктивний пласт готовності складається з взаємодіючих морально-мотиваційного, інтелектуально-операціонального і психофізичного компонентів, які реально можуть бути оцінені відповідно до вимог діяльності. Суб’єктивний пласт готовності — це система самооцінки власної готовності [11].

1.3 Особливості студентства як окремої вікової категорії

Вивченням студентства як соціальної групи займався В.Т. Лісовський. Студентство об’єднує молодих людей, що займаються одним видом діяльності — навчанням, спрямованим на професійну освіту, мають єдині цілі і мотиви, приблизно одного віку (18-25 років) з єдиним освітнім рівнем, період існування яких обмежено часом (у середньому 5 років). Його відмінними рисами є: характер їхньої праці, що полягає в систематичному засвоєнні та оволодінні новими знаннями, новими діями і новими способами навчальної діяльності, а також у самостійному «добуванні» знань; його основні соціальні ролі та приналежність до великої соціальної групи — молоді у якості її передовий і численної частини [10].

Психологом Ю. А. Самаріна були відзначені наступні протиріччя, притаманні студентському віку:

1. Соціально-психологічне. Це протиріччя між розквітом інтелектуальних і фізичних сил студента і жорстоким лімітом часу, економічних можливостей для задоволення зростаючих потреб [2].

2. Між прагненням до самостійності у відборі знань і досить жорсткими формами і методами підготовки спеціаліста певного профілю. Це протиріччя дидактичного характеру, воно може вести до незадоволеності студентів і викладачів результатами навчального процесу [2].

3. Величезна кількість інформації, що надходить через різні канали, розширює знання студентів і разом з тим, велика кількість цієї інформації, за відсутності достатнього часу, а часом і бажання на її уявну переробку, може вести до відомої поверхні у знаннях і мисленні [2].

Недооцінка життя як блага призводить до того, що в юності у людини можуть виникнути песимістичні настрої. Божович Л.І. пише, що, «підбивши підсумки відчуттям щастя і горя … юнацтво зменшує цінність перших і перебільшує важкі відчуття наступних». Юності властива деяка природна дисгармонія. Так, бажання і прагнення розвиваються раніше, ніж воля і сила характеру, і в таких умовах юнак не завжди здатний придушити деякі надмірні і зайві устремління і бажання. Тому деякі молоді люди відчувають себе нещасними від безсилля задовольнити свої бажання. Звідси нерідко виникає скептицизм [3].

Роки студентства — цілком самостійний етап життя людини, протягом якого він має і формує власну середу розвитку, бере участь у таких видах діяльності, які сьогодні виступають в якості особистісно-утворюючих факторів, і визначає модель соціальної поведінки цієї громадської групи [7].

Особливістю сучасного студентства є те, що процес його включення в суспільне життя йде не тільки через навчальну діяльність і професійну підготовку, а й шляхом формування незалежних матеріально-побутових умов, нових форм прояву власної активності і шляхом вибору форм соціальної взаємодії. Процес формування молоддю незалежного від батьків фінансового, майнового та житлового статусу має дві «вузлові точки»: 16-17 років, коли починається більш-менш масове включення в доросле економічне життя, і 21-22 р., коли накопичується перший досвід реалізації матеріально- побутових намірів студентства [12].

Основним джерелом доходів для студентів, як і раніше є допомога з боку батьків і близьких. Другий за значущістю джерело — стипендія. Істотним джерелом є заробітна плата, яку сьогодні мають 13% студентів. [12].

Розглядаючи студентство як «особливу соціальну категорію, специфічну спільність людей, об’єднаних інститутом вищої освіти»,

І.А. Зимова виділяє основні характеристики студентського віку, які відрізняють його від інших груп населення високим освітнім рівнем, високою пізнавальною мотивацією, найвищою соціальною активністю і досить гармонійним поєднанням інтелектуальної та соціальної зрілості. У плані общепсіхіческого розвитку студентство є періодом інтенсивної соціалізації людини, розвитку вищих психічних функцій, становлення всієї інтелектуальної системи і особистості в цілому. Якщо розглядати студентство, враховуючи лише біологічний вік, то його слід віднести до періоду юності як перехідний етап розвитку людини між дитинством і дорослістю [17].

Якщо підійти до студента як до людини певного віку, то для нього будуть характерні найменші величини латентного періоду реакцій на прості, комбіновані і словесні сигнали, оптимум абсолютної та різницевої чутливості аналізаторів, найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних та інших навичок. Порівняно з іншими віками в юнацькому віці відзначається найвища швидкість оперативної пам’яті і переключення уваги, вирішення вербально-логічних завдань. Отже, студентський вік характеризується досягненням найвищих, «пікових» результатів, що базуються на всіх попередніх процесах біологічного, психологічного, соціального розвитку [17].

Якщо ж вивчити студента як особистість, то вік 18-20 років — це період найбільш активного розвитку моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що особливо важливо, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: громадянських, професійно-трудових та ін [9]. З цим періодом пов’язаний початок «економічної активності», під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії та створення власної сім’ї. Перетворення мотивації, всієї системи ціннісних орієнтації, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією — з іншого, виділяють цей вік як центральний періоду становлення характеру і інтелекту. Це час спортивних рекордів, початок художніх, технічних і наукових досягнень [9].

Студентський вік характерний і тим, що в цей період досягаються оптимуми розвитку інтелектуальних і фізичних сил. Але часто «проявляються «ножиці» між цими можливостями і їх дійсною реалізацією. Безперервно зростаючі творчі можливості, розвиток інтелектуальних і фізичних сил, які супроводжуються і розквітом зовнішньої привабливості, приховують в собі і ілюзії, що це зростання сил триватиме «вічно», що все краще життя ще попереду, що всього задуманого можна легко досягти «. Характерною рисою морального розвитку в цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно зміцнюються ті якості, яких не вистачало в повній мірі в старших класах — цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем (цілі, способу життя, обов’язку, любові, вірності та ін) [10].

Студентство — пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» з реальним. Але ідеальне «Я» ще не вивірене і може бути випадковим, а реальне «Я» ще всебічно не оцінене самою особистістю. Це об’єктивна суперечність в розвитку особистості молодої людини може викликати в нього внутрішню невпевненість у собі і супроводжується інколи зовнішньої агресивністю, розв’язністю або відчуттям незрозумілості [9].

1.4 Самооцінка як фактор, який зумовлює готовність до самозабезпечення

Самооцінка — це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток його особистості [16].

У «Великому психологічному словнику» під ред. Б. Мещерякова і В. Зінченко самооцінка визначається наступним чином: Самооцінка — цінність, значимість, якої індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка виступає як відносно стійке структурне утворення, компонент Я-концещіі, самосвідомості, і як процес самооцінки. Основу самооцінки становить система особистісних смислів індивіда, прийнята ним система цінностей. Розглядається в якості центрального особистісного утворення і центрального компонента Я-концепції [4].

Самооцінка виконує регуляторну та захисну функції, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її взаємини з іншими людьми. Віодображуючи ступінь задоволеності або незадоволеності собою, рівень самоповаги, самооцінка створює основу для сприйняття власного успіху і неуспіху, постановки цілей певного рівня, тобто рівня домагань особистості. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність (незалежність) особи, може вести до спотворення даних досвіду і тим самим негативний вплив на розвиток [17].

Самооцінка — це впевненість у своїй здатності думати і справлятися з життєвими задачами; впевненість у своєму праві бути щасливим, почуття гідності, права на затвердження своїх потреб і бажань та на насолоду плодами своїх зусиль [16].

Самооцінка складається з двох взаємозалежних аспектів: самоефективності і самоповаги [4].

Самоефективність — відчуття особистої ефективності. Впевненість у функціонуванні власної психіки, у здатності мислити, у процесах, за допомогою яких я суджу, вибираю, вирішую; впевненість у здатності розуміти факти реальності, що входять у сферу моїх інтересів і потреб; когнітивна впевненість у собі [4].

Самоповага — відчуття особистої гідності. Впевненість у своїй цінності; позитивний принцип по відношенню до мого права жити і бути щасливим; комфорт при доречному затвердженню моїх думок, бажань і потреб; почуття, що радість — моє невід’ємне право [4].

Самооцінка — непостійний конструкт, вона постійно видозмінюється, вдосконалюється. Самооцінка обумовлена поєднанням знання про себе і світогляду, норм і цінностей, притаманних людині. Саме самооцінка виконує функцію регуляції поведінки та діяльності, так як вона може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості [4].

психологічний готовність матеріальний самозабезпечення студентський

Розділ 2. Емпіричне дослідження взаємозв’язку самооцінки та готовності до фінансового самозабезпечення у студентів випускних курсів

2.1 Мета та завдання дослідження

Об’єкт дослідження: готовність до фінансового самозабезпечення.

Предмет дослідження: взаємозв’язок самооцінки і готовності до фінансового самозабезпечення у студентів випускних курсів.

Мета дослідження: виявлення зв’язку між самооцінкою особистості і готовністю до фінансового самозабезпечення у студентів.

Завдання: 1 — проаналізувати теоретичні підходи до проблеми взаємозв’язку самооцінки і готовності до матеріального самозабезпечення; 2 — визначити ступінь готовності та відношення до фінансового самозабезпечення студентів;

3 — виявити взаємозв’язок самооцінки і готовності до фінансового самозабезпечення.

2.2 Соціально-демографічні характеристики вибірки

У дослідженні брали участь 60 чоловік. З них 33 юнаків та 27 дівчат. Випробувані є студентами 4 і 5 курсу факультету психології, економічного та соціологічного факультетів. Вік випробуваних коливається від 20 до 22 років. Рівень матеріального статку досліджуваних коливається від 100 до 500 та вище доларів.

2.3 Методи та процедура дослідження

Для вирішення поставлених завдань у дослідженні були використані методи: 1) Метод анкетування для визначення наявності досвіду роботи у студентів, а також для того, щоб визначити, як студенти розподіляють наявні у них гроші. 2) Метод графічного шкалування для визначення суб’єктивної оцінки готовності студентів до матеріального самозабезпечення. Крім цього ми використовували такі методики: 1) Методика «Особистісний диференціал» для визначення самооцінки студентів. 2) Методика «Ціннісні орієнтації» Рокіча для визначення ієрархії ціннісних орієнтацій і визначення місця праці в ній (активне діяльне життя, продуктивне життя, матеріально забезпечене життя). 3) Проективна методика «Казка про студента, який сам себе утримував» для визначення якісних характеристик ставлення студентів до фінансового самозабезпечення.

Метод анкетування

Даний метод направлений на виявлення наявності досвіду роботи у студентів, а також відношення до наявних грошей: як студенти їх розподіляють, чи готові вони працювати, якщо б була можливість не працювати. Анкета включає в себе 6 питань: 5 закритих і 1 відкрите питання. Інструкція: Уважно прочитайте питання і виберіть один з даних варіантів відповідей. Пам’ятайте, що правильних і неправильних відповідей немає.

Метод графічного шкалування

Графічне шкалування направлено на визначення суб’єктивної оцінки студентами своєї готовності до фінансового самозабезпечення. Інструкція: Перед вами графічна шкала, яка відображає готовність до матеріального самозабезпечення. Позначте на ній на якому рівні, на вашу думку, ви знаходитесь.

Методика «Особистісний диференціал»

Методика спрямована на вивчення ставлення студентів до самих себе та до інших людей. Фактор Оцінки (О) в «Особистісному диференціалі» говорить про рівень самоповаги. Високі значення цього чинника говорять про те, що досліджуваний приймає себе як особистість та в певному сенсі задоволений собою.

Низькі значення фактора О вказують на критичне ставлення людини до самої себе, його незадоволеність власною поведінкою, рівнем досягнень, особливостями особистості, на недостатній рівень прийняття самого себе. Фактор Сили (С) в самооцінці свідчить про розвиток вольових сторін особистості, як вони усвідомлюються самим випробуваним. Його високі значення говорять про впевненість у собі, незалежність, схильність розраховувати на власні сили у важких ситуаціях. Низькі значення свідчать про недостатній самоконтроль, нездатність триматися прийнятої лінії поведінки, залежність від зовнішніх обставин і оцінок. Фактор Активності (А) в самооцінці інтерпретується як свідчення екстравертованості особистості. Позитивні значення вказують на високу активність, товариськість, імпульсивність; негативні — на інтровертованість, певну пасивність, спокійні емоційні реакції. Інструкція: У запропонованому бланку представлені найбільш поширені якості людини. Позитивні значення цих якостей позначені знаком «+», а негативні — «-«. Їх ступінь оцінюється за семибальною шкалою. Порядок роботи з методикою дуже простий і полягає в наступному:

• вибір знака того чи іншого якості;

• визначення ступеня його прояви за балами:

o 3 — виявляється дуже сильно і дуже часто;

o 2 — виражено досить помітно і часто зустрічається;

o 1 — виявляється іноді й слабко;

o 0 — важко сказати, є і те, й інше.

На основі вибраних знаків і ступеня вираженості якості обведіть відповідну цифру в таблиці. Пам’ятайте, що позитивні і негативні якості людей, наведені в таблиці, постійно міняються місцями. Тому будьте уважні в своїх оцінках.

Методика «Ціннісні орієнтації» Рокіча

Дана методика спрямована на вивчення ціннісно-мотиваційної сфери людини. Система ціннісних орієнтацій визначає змістовну сторону спрямованості особистості і становить основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і «філософії життя». Розроблена М. Рокічем методика, заснована на прямому ранжуванні списку цінностей. М. Рокіч розрізняє два класи цінностей:

1. Термінальні — переконання в тому, що кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути. Стимульний матеріал представлений набором з 18 цінностей.

2. Інструментальні — переконання в тому, що якийсь образ дій або властивість особистості є кращим у будь-якій ситуації. Стимульний матеріал також представлений набором з 18 цінностей. Цей поділ відповідає традиційному поділу на цінності — цілі та цінності-засоби.

Інструкція:

Уважно вивчіть таблицю і, вибравши ту цінність, яка для Вас найбільш значима, помістіть її на перше місце. Потім виберіть другу за значимістю цінність і помістіть її слідом за першою. Потім виконайте те ж з усіма іншими цінностями. Найменш важлива залишиться останньою і займе 18 місце. Робыть все не поспішаючи, вдумливо.

Проективна методика «Казка про студента, який сам себе утримував»

Дана методика спрямована на виявлення якісних характеристик ставлення студентів до фінансового самозабезпечення, на визначення особистісних якостей, які допомагають або заважають студентам самостійно себе забезпечувати.

Інструкція:

Напишіть казку про студента, який сам себе утримував.

2.4 Аналіз та інтерпретація результатів

2.4.1 Аналіз результатів за методои «Графічне шкалування»

За результатами проведення методу «Графічне шкалування» всіх досліджуваних можна розділити на 2 групи: 1 група — ті, хто демонструє високий рівень готовності до фінансового самозабезпечення (35 чоловік — 58% всіх випробовуваних, серед них 31% — дівчата, 69% — юнаки) , 2 група — ті, хто демонструє низький рівень готовності до фінансового самозабезпечення (25 осіб — 42% всіх випробовуваних, серед них 36% — юнаки і 64% — дівчата).

Виконання даного завдання супроводжувалося наступними висловлюваннями з боку досліджуваних: «Можу або не можу?», «Звичайно можу!», «Ні, ще не можу». Це свідчить про те, що серед досліджуваних присутні студенти, які впевнені в тому, що вони вже повністю самостійні і можуть собі самостійно забезпечити, такі, які впевнені в тому, що ще не можуть себе самостійно забезпечити і такі студенти, які ще не знають, чи можуть вони себе забезпечити чи не можуть, що говорить про те, що у них немає впевненості в собі, в тому, що вони вже повністю самостійні. Таким чином можна сказати, що якщо студент готовий до матеріального самозабезпечення, він може сказати про це без коливань, впевнено. А якщо студент не готовий самостійно себе забезпечувати, він може коливатися при відповіді на поставлене питання.

Дані результати говорять про те, що більша частина студентів випускних курсів вже думає про те, що надалі при влаштуванні на роботу їм необхідний буде досвід роботи, а також про те, що на даний момент вже необхідно самостійно себе забезпечувати, обходитися без допомоги батьків. Більшу самостійність проявляють молоді люди, тому серед представників 2 групи знаходиться більше дівчат.

Таблиця 1. Якісні та кількісні склади груп студентів з різним рівнем готовності до фінансового самозабезпечення

1 група

Ті, хто демонструє високий рівень готовності

2 група

Ті, хто демонстрирує низький рівень готовності

58% (35 осіб)

42% (25 осіб)
юнаки

69% (24особи)

36% (9осіб)
дівчата

31% (11осіб)

64% (16осіб)

2.4.2 Аналіз результатів, отриманих за допомогою методу анкетування

За допомогою методу анкетування студентів, ми визначили розподіл випробовуваних за відповідями на питання, пов’язані з наявністю роботи на момент проведення дослідження або досвіду роботи і яким чином вони рапреділяють наявні у них гроші.

Таблиця 2. Даны розподілу відповідей на питання про наявність досвіду роботи в досліджуваних групах студентів

1 група

2 група
Мають досвід роботи

100%

100%
Працюють

63%

60%
Не працюють

37%

40%

Таблица 3. Дані розподілу відповідей на запитання про те, як студенти отримують гроші і як розподіляють наявні у них гроші

1 група

2 група
Самостіно заробляють гроші

74%

32%
Отримують гроші від батьків

14%

24%
Отримують стипендію

12%

44%
Витрачають гроші на продукти харчування

74%

80%
Витрачають гроші на розваги

40%

12%
Витрачають гроші на дорогі товари

20%

8%

Таблица 4. Дані розподілу відповідей на запитання про те, працювали б студенти, якщо б була можливість не працювати

1 група

2 група
Працювали б, якщо б була можливість не працювати

71%

80%
Не працювали б, якщо булла б можливість не працювати

29%

20%

За результатами анкетування в 1 групі (ті, хто демонструє високий рівень готовності до матеріального самозабезпечення) 100% випробовуваних мають досвід роботи. На даний момент 63% з них працює, а 37% з них не працює. З них 74% вважають за краще самостійно заробляти гроші; 14% — отримують допомогу від батьків, 12% — розраховують на стипендію. 74% представників 1 групи витрачають більшу частину наявних у них грошей на продукти харчування; 40% — на розваги, 20% представників цієї групи витрачають велику частину грошей на дорогі товари, такі як електротовари та техніка. На запитання: «Якби Ви виграли 100 000 гривень, як би Ви розпорядилися цими грошима?» Були дані наступні відповіді: 34% відповідей — відкрив би свою справу; 16% — витратив би на відпочинок; решта відповідей (віддав би на благодійність, на навчання, на допомогу близьким людям, на машину, на свої потреби) отримали по 10%.

Дані результати говорять про те, що всі представники 1 групи можуть оцінити, готові вони до матеріального самозабезпечення чи ні, тому що вони вже мають досвід роботи. Велика частина представників цієї групи витрачають велику частину грошей на продукти харчування, що говорить про те, що вони знають ціну грошам, і не витрачають гроші на непотрібні речі. Те, що студенти можуть витрачати гроші на розваги, але на них йдуть не всі гроші, що теж свідчить про здатність студентів оцінювати значимість самостійно зароблених грошей. Здатність деяких представників цієї групи оплачувати своє навчання свідчить про високий рівень самостійності і небажанні обтяжувати своїх батьків своїми труднощами. Готовність 71% представників цієї групи працювати навіть у тому випадку, якщо буде можливість не працювати, говорить про те, що ці студенти відносяться до роботи не тільки як до способу заробити гроші, але і як до можливості самореалізуватися, підвищити свою самооцінку і використовувати свої здібності .

Бажання віддати частину виграних грошей батькам говорить про те, що студенти прагнуть віддячити своїм батькам за їх допомогу і допомогти у свою чергу їм. Готовність вкласти виграні гроші у відкриття свого бізнесу говорить про прагнення студентів до самореалізації та прагнення працювати на себе і заробляти кошти для такого життя, яку кожен для себе хоче. Решта відповідей свідчить про прагнення студентів до хорошого життя, до життя, в якій є все необхідне.

За результатами дослідження у 2 групі також 100% випробовуваних мають досвід роботи. При цьому 60% з них працюють на даний момент, а 40% — не працюють.

Серед представників 2 групи 32% віддають перевагу самостійно заробленим грошам; 24% — отримують допомогу від батьків, 44% — розраховують на стипендію. Велика частина представників даної групи (80%) витрачають велику частину грошей на продукти харчування. 12% студентів, що входять в 2 групу, витрачають гроші на розваги і 8% витрачають гроші на дорогі товари. На запитання: «Якби Ви виграли 100 000 гривень, як би Ви розпорядилися цими грошима?» Випробовувані дали такі відповіді: 23% відповідей — «витратив би на свої потреби», відповіді «на допомогу близьким», «на відпочинок» та «поклав б в банк «отримали по14%, такі відповіді як «на благодійність «,» на навчання «,» відкрив би свою справу «, «купив би машину» і «витратив би на підвищення свого професіоналізму» були дані в 7%.

Дані результати говорять про те, що досвід роботи дозволяє студентам оцінити свої можливості по відношенню до фінансового самозабезпечення. Наявний досвід роботи дозволяє студентам оцінити те, як гроші заробляються, тому й представники і цієї групи прагнуть не витрачати гроші на непотрібні речі (велика частина студентів витрачає гроші на продукти харчування і на необхідні їм речі). Бажання витрачати гроші на розваги, відправитися в подорож, свідчать про те, що студенти хочуть розважатися, відпочивати і не готові повністю бути самостійними. Те, що деякі студенти поклали б виграні гроші в банк, говорить про те, що вони не знають, як ними правильно розпорядитися, що свідчить про відсутність у деякого числа випробовуваних самостійності. Бажання придбати на виграні гроші машину і відкрити свій бізнес — це свідчення прагнення до самостійності і бажання стати повністю незалежними. Отже, серед студентів, що входять до складу 2 групи, є і самостійні і несамостійні студенти. Те, що велика частина представників 2 групи (80%) виявила бажання працювати навіть у тому випадку, якщо буде можливість не працювати, свідчить про те, що робота сприймається студентами як невід’ємна частина життя, як необхідність.

2.4.3 Аналіз результатів за методикою «Ціннісні орієнтації» Рокіча

Результати проведення методики «Ціннісні орієнтації» Рокіча показали ієрархію цінностей серед представників 1 групи, тобто серед студентів, які демонструють високий рівень готовності до фінансового самозабезпечення. На 1 місці стоїть цінність «матеріально забезпечене життя» і «старанність». Це свідчить про те, що для представників 1 групи важливим є матеріально забезпечене життя і їх дії і думки спрямовані на те, щоб досягти високого рівня матеріального забезпечення, тому вони вчаться і працюють, вони ставлять перед собою цілі і прагнуть до їх досягнення. Для досягнення своїх цілей необхідна старанність, оскільки, щоб чогось досягти, треба щось робити. Тому «старанність» представники 1 групи поставили на 1 місце поруч із «матеріально забезпеченим життям».

На 2 місце студенти, що входять до складу 1 групи, поставили такі цінності як «наявність хороших і вірних друзів» і «тверда воля», оскільки студентам завжди потрібне спілкування і підтримка близьких людей, які спрямують на правильний шлях або допоможуть подолати існуючі труднощі. «Тверда воля» необхідна для досягнення своїх цілей, для подолання перешкод на шляху до їх досягнення. Тому ці цінності стоять на 2 місці. На 3 місце були поставлені такі цінності як «активне діяльне життя» і «сміливість у відстоюванні своєї думки, поглядів», оскільки досягнення матеріально забезпеченого життя має на увазі активність і діяльну життя. А для досягнення своїх цілей нерідко потрібно вміти відстоювати свою думку. На 4 місці опинилися такі цінності як «любов» і «ефективність у справах»: любов допомагає знайти упевненість в собі і вчить бути наполегливим у деяких випадках, а коли потрібно і вміти поступатися, любов допомагає знайти в собі сили для того, щоб чогось то досягти; ефективність у справах — це і є той самий результат, точніше показник цього результату, до якого прагнуть представники даної групи, тому ефективність і займає 4 місце серед всіх інших цінностей.

На останнє місце представники 1 групи ставлять такі цінності як «творчість» і «щастя інших», а також «шляхетність» і «раціоналізм». Ці цінності є найменш важливими для представників даної групи, оскільки ні щастя інших людей, ні творчість не допоможуть їм досягти своїх цілей, а саме матеріально забезпеченого життя. Вихованість і раціоналізм також стоять на останньому місці, тому що ці цінності студенти, які входять до 1 групи, не вважають обов’язковими для досягнення своїх цілей. Ці показники свідчать про те, що студенти, які демонструють високий рівень готовності до фінансового самозабезпечення, прагнуть заробляти якомога більше грошей і досягти рівня матеріально забезпеченого життя. Для того, щоб вони могли досягти цього їм необхідна підтримка друзів і коханої людини, уміння відстоювати свою точку зору і йти до своєї мети через всі перешкоди і труднощі. Старанність та ефективність у справах представники 1 групи оцінюють як необхідні і важливі у своєму житті.

У 2 групі за результатами проведення методики «Ціннісні орієнтації» вийшла наступна ієрархія життєвих цінностей.

На 1 місце представники 2 групи ставлять «наявність хороших і вірних друзів» і «акуратність». Це свідчить про те, що для представників даної групи найбільш важливим є міжособистісне спілкування, ніж можливість заробляти гроші. Акуратність вважається суспільством необхідної для спілкування, тому представники 2 групи, також вважають її необхідною в своєму житті.

На 2 місце були поставлені такі цінності як «любов» і «освіченість», тому що крім дружнього спілкування представникам 2 групи необхідно ще й суспільство коханої людини, а також тому, що в нашому суспільстві прийнято вважати любов невід’ємною частиною щасливого людського життя. Освіченість також важлива для життя в нашому суспільстві, тому, як і любов, вважається представниками цієї групи, важливим аспектом людського життя. «Здоров’я» і «життєрадісність» займають 3 місце в ієрархії цінностей, оскільки для людини важливо відчувати себе здоровим, а життєрадісність допомагає переживати життєві труднощі з легкістю. 4 місце зайняли такі цінності, як «життєва мудрість» і «вихованість». Ці цінності необхідні представникам 2 групи, так як життєва мудрість і вихованість допомагають у вирішенні життєвих проблем і в спілкуванні з людьми, а спілкування з людьми є важливим для представників 2 групи. Останнє місце в ієрархії життєвих цінностей займають такі цінності, як «краса природи і мистецтва» і «громадське визнання», а також «чесність» і «терпимість». Це свідчить про небажання студентів бути схожими на інших людей, небажання здатися залежними від громадської думки, а так як чесність і терпимість є соціально схвалюваним якостями, вони також ставляться на останні місця в ієрархії цінностей. Ці результати говорять про те, що для представників 2 групи важливим є спілкування в будь-якому прояві, і все, що необхідно для цього спілкування: освіченість, життєрадісність, вихованість, акуратність. Але при цьому, виявляється небажання залежати від громадської думки, тому цінності терпимість і чесність були поставлені на останні місця.

Таблиця5 Середньостатистичні дані ієрархії ціннісних орієнтацій (Список А)

Цінності

1 група

2 група
Сер.арифметичне

Ранги

Сер.арифметичн

Ранги
Активне діяльне життя

6,25

3

11,55

14
Життєва мудрість

8,3125

9

6,64

4
Здоров’я

8,125

6

6,36

3
Цівава робота

8,3125

10

10,09

9
Краса природи та мистецтва

13,75

15

12,64

17
Любов

7,5625

4

4,82

2
Матеріально забезпечене життя

5,4375

1

10,36

10
Наявність гарних та вірних друзів

5,9375

2

4,55

1
Суспільне визнання

9,4375

11

13,27

18
Пізнання

9,75

12

8,45

6
Продуктивне життя

7,5625

5

11,27

13
Розвиток

8,1875

7

7,55

5
Розваги

10,875

14

12,55

16
Свобода

10

13

10,55

11
Щасливе сімейне життя

13,8125

16

8,45

7
Щастя інших

15,1875

18

11,09

12
Творчість

14,3125

17

11,82

15
Впевненість в собі

8,1875

8

9

8

Таблиця 6 Середньостатистичні дані ієрархії ціннісних орієнтацій (Список Б)

Цінності

1 група

2 група
Сер.арифмет.

Ранги

Сер.арифм.

Ранги
акуратність

9,81

10

6,27

1
вихованість

11,94

17

7,18

4
Високі запити

7,31

5

10,45

11
життєрадісність

9,19

8

6,45

3
старанність

6,69

1

11,55

16
незалежність

10,94

13

10,82

13
непримиренність до недоліків

10,00

11

11,09

15
освіченість

11,56

14

6,36

2
відповідальність

12,88

9

9,91

9
раціоналізм

9,31

18

10,64

12
самоконтроль

7,63

6

8,82

6
сміливість у відстоюванні своїх ідей

7,06

3

9,00

7
тверда воля

6,75

2

9,82

8
терпимість

10,44

12

12,09

18
широта поглядів

8,38

7

10,82

14
честність

11,81

15

11,73

17
ефективність у справах

7,06

4

7,73

5
чуйність

11,81

16

10,27

10

2.4.4 Аналіз результатів за проективною методикою «Казка про студента, який сам себе утримував»

Аналізуючи результати методики «казка», ми виділили 3 основних напрямки, за якими студента описували ставлення до роботи.

1 напрямок — це «робота як спосіб заробити гроші»: студенти описують роботу, як спосіб досягнення чогось, або здатність ставити цілі і досягати їх: «Усі студенти хочуть добре жити і ні в чому собі не відмовляти, тому майже всі йдуть працювати»,»Заробляти гроші Буратіно навчився з дитинства, коли продав абетку, тому виріс неосвідченим, але багатим!», «Прийшов одного разу студент і сказав, беріть мене на роботу, все можу. І взяли його на роботу», «До закінчення навчання студент зрозумів одне: сподіватися тільки на себе, працювати, йти до своєї мети», «І тоді він вирішив, що буде добре вчитися і отримувати стипендію, потім він зрозумів, що стипендії мало і пішов на роботу. Тепер він сам заробляє собі на одяг, продукти, розваги і іноді допомагає батькам.», «Працював студент і вантажником, і охоронцем, але платили мало. Але це його влаштовувало, тому що це були його гроші, які він заробляв своєю працею», «Але потім студент вирішив, що він повинен допомагати своїм батькам. І став допомагати їм. І собі теж».

2 напрямок — це «робота як спосіб самовдосконалення і розвитку самостійності», тобто студенти описували роботу, як можливість стати самостійними, незалежними, впевненими в собі і т.д.: «Будеш працювати і тоді зможеш стати Людиною з великої букви», «Одного разу студент зрозумів, що пора випробувати свої сили і піти працювати. Пішов. І зрозумів, що краще самому заробляти гроші. І став він самостійним і впевненим у собі, що допомогло йому досягти в житті всього», «Студент-Колобок зрозумів, що від його катання туди-сюди толку мало. І вирішив він піти працювати, щоб приносити користь і собі, і людям», «Студент пішов працювати і став самостійним, незалежним. Став дорослим чоловіком».

3 напрям — це «робота як вимушений захід»: студенти описували роботу, як необхідність, «життя змусило», тощо. : «Одного разу у Аркадія закінчилися гроші. Через деякий час він став розсудливим і пішов, і знайшов роботу «, «Закінчилися у студента гроші. Він узяв у борг. А віддавати нічим було. Довелося йти працювати», «Жив студент, у якого відібрали стипендію. Жити стало не на що. Змусив він себе піти і знайти роботу», «Жив студент бідний, як бомж. Голодуючий тижнями. Вирішив заробити грошей і пішов здавати книги і зошити.», «Студент — істота бідне. Тому він повинен працювати. Ось він і працює. Часто на шкоду навчанню».

У 1 групі робота розглядається як спосіб заробляння грошей, тобто студенти розглядають роботу як можливість досягти своїх цілей. Це говорить про те, що вони вважають за краще ставити перед собою цілі і йти до їх досягнення, а не чекати поки все зробиться само собою. Вони виявляють свою активність і цілеспрямованість. Вони прагнуть досягти чогось у житті, що й виявляється в казках, в яких студент іде працювати, щоб стати багатим, щоб чогось досягти, який ставить свої цілі, незважаючи на інших.

У 2 групі робота розглядається в більшості казок як вимушений захід. Це свідчення того, що студенти цієї групи йдуть працювати не тому, що їм хочеться досягти чогось, а тому що їм це вкрай необхідно, тому ставлення до роботи гірше, ніж у представників 1 групи, часті зміни місця роботи і незадоволеність результатами роботи. Робота не приносить задоволення представникам цієї групи, особливо коли вона втомлює. Вони не прагнуть пережити труднощі в роботі і тому або часто міняють її, або взагалі перестають працювати.

Такі розбіжності можуть бути пов’язані з тим, що студенти по різному ставляться до життя, по різному ставляться до відповідальності: представники 1 групи не бояться брати на себе відповідальність за своє життя і самі направляють її у бажане русло. А представники 2 групи, не хочуть самостійно відповідати за своє життя, вони вважають за краще перекладати відповідальність на когось іншого: на батьків, на бабусь і дідусів, на своїх супутників життя.

2.4.5 Аналіз результатів за методикою «Особистісний диференціал»

Проведення методики «Особистісний диференціал» дало наступні результати.

У 1 групі за шкалою «оцінка» вийшли високі результати (середнє арифметичне значення = 13,6), що свідчить про те, що всі представники 1 групи приймають себе такими, якими вони є, приймають в собі всі свої якості. Показник сили знаходиться на високому рівні (середнє арифметичне значення = 12,6), що говорить про те, що всі представники 1 групи впевнені в собі, схильні покладатися на свої сили у важких ситуаціях. Показник активності знаходиться на середньому рівні (середнє арифметичне значення = 9,4), що є свідченням того, що всі представники 1 групи є активними, енергійними, товариськими й емоційно відгукаються на ситуацію. Це показники говорять про те, що студенти, які входять до 1 групу оцінюють себе досить високо, вони вважають, що вони впевнені в собі, схильні покладатися тільки на себе у важких ситуаціях, що вони активні й енергійні. Саме ці характеристики допомагають їм працювати і прагнути до матеріально забезпеченого життя.

У 2 групі показники оцінки знаходяться на середньому рівні (середнє арифметичне значення = 10,6), що говорить про те, що представники цієї групи тільки лише частково приймають себе такими, якими вони є і лише частково визнають себе носіями позитивних, соціально прийнятних характеристик. Показники сили знаходяться на низькому рівні (середнє арифметичне значення = -0,45). Ці показники свідчать про недостатній самоконтролі, нездатності триматися прийнятої лінії поведінки і залежно від зовнішніх обставин і оцінок. Показники активності також низькі (середнє арифметичне значення = 2,8). Це є показником того, що представники другої групи інтровертірованнимі, проявляють певну пасивність і спокійні емоційні реакції.

Ці результати говорять про те, що представники 2 групи оцінюють себе нижче, ніж представники 1 групи. Вони більш спокійні, менш товариські й не впевнені у собі та своїх силах. Вони не оцінюють себе, як енергійних, активних людей, тому в житті вони також мало виявляють ці характеристики.

Таблиця 7. Середньостатистичні дані показників самооцінки.

Шкали

Середн. Арифметич.
1 група

2 група
оцінка

13,56

10,64
сила

12,63

-0,45
активність

9,38

2,82

Таким чином можна зробити висновок, що представники 1 групи дійсно більш активні і сильні, ніж представники 2 групи, незважаючи на те, що представники обох груп в цілому оцінюють себе дуже добре: поважають, приймають, і не прагнуть себе переробити. Студенти, що входять до 1 групи проявляють набагато більше активності по відношенню до свого життя, ніж студенти, що входять в 2 групу, тому що вони не «пливуть за течією», а за допомогою своєї сили, якої вони також відрізняються, прагнуть змінити стан речей у свого життя і виправити її таким чином, щоб бути її повністю задоволеними.

2.5 Корреляційний аналіз даних, отриманих у досліджуваних групах студентів

При порівнянні методик «Ціннісні орієнтації» і «Особистісний диференціал» за допомогою критерію Спірмена були виявлені наступні кореляції:

Таблиця 8. Корелюючі показники в 1 групі за методом Спірмена

шкали

Spearman

t(N-2)

p-level
оцінка & аккуратн.

0,582280

2,67986

0,017951
оцінка & краса природи та мистецтва

-0,279226

-1,08805

0,294952

Таблиця 9. Корелюючі показники в 2 групі за методом Спірмена

Шкали

Spearman

t(N-2)

p-level
оцінка & свобода

0,835287

4,55765

0,001371
оцінка & щастя інших

-0,617064

-2,35248

0,043130
оцінка & творчість

-0,657344

-2,61685

0,027955
оцінка & освідченість

-0,679831

-2,78099

0,021366
оцінка & відповідальність

-0,635746

-2,47084

0,035521
оцінка & сміливість у відстоюванні своїх ідей

0,635514

2,46933

0,035609
оцінка & чесність

-0,613055

-2,32794

0,044898
активність & здоров’я

0,657407

2,61729

0,027935
активність & наявність гарних та вірних друзів

0,679077

2,77527

0,021567
сила & наявність гарних та вірних друзів

0,784756

3,79840

0,004228
сила & акуратність

-0,743667

-3,33707

0,008701
сила & вихованість

-0,611137

-2,31630

0,045762

У 1 групі взаємопов’язані такі показники як оцінка і акуратність. Це говорить про те, що якщо у представників даної групи оцінка себе знаходиться на високому рівні, то акуратність обов’язково буде знаходитися на високому рівні. Це говорить про те, що прийняття себе, висока самооцінка обов’язково має на увазі акуратність у всьому: у поведінці, у зовнішньому вигляді, у спілкуванні, але в першу чергу в зовнішньому вигляді на роботі. Чим акуратніше людина, тим вище він себе оцінює. Також акуратність може бути пов’язана з дрес кодом: людина оцінює себе вище, якщо він виглядає презентабельно. Тоді ж він може розраховувати і на більш високу зарплату. Оцінка та краса природи і мистецтва обратно пов’язані: тобто якщо висока оцінка, то цінність краси природи і мистецтва буде низькою, і навпаки. Це пов’язано з тим, що чим вище самооцінка людини, чим менше він звертає уваги на навколишній світ, для нього цінність становить тільки він сам, його бажання і можливості.

У 2 групі позитивні кореляції виявилися між такими шкалами: «оцінка» і «свобода», «сила» та «наявність хороших і вірних друзів», «активність» і «здоров’я», «оцінка» і «сміливість у відстоюванні своїх думок». Це говорить про те, що представники 2 групи вважають, що чим сильніша людина, чим більше у неї друзів, що чим вище людина оцінює сам себе, тим вільніше вона і сміливіше відстоює свої ідеї і погляди, чим активніше людина, тим вона здоровіша. Це пов’язано з тим, що впевнена у собі людина завжди і в усьому буде сильніша і активніша, а люди вважають за краще дружити з активними і сильними людьми.

Негативні кореляції виявилися між такими шкалами: «оцінка» і «щастя інших», «оцінка» і «творчість», «оцінка» і «освіченість», «оцінка» і «відповідальність», «оцінка» і «чесність», «сила» і «акуратність», «сила» і «вихованість». Це говорить про те, що студенти, які входять в 2 групу вважають, чим вище оцінюють себе, тим менше значення приділяють іншим людям, менше уваги віддають рівнем освіченості і відповідальності, вони приймають себе такими, якими вони є. Представники даної групи менше цінують акуратність і вихованість, ніж силу: чим вони сильніші, тим менше прагнуть бути акуратними і вихованими. Це пов’язано з тим, що чим більш впевненою в собі людина, тим сильніше він себе вважає, а значить приймає себе саме таким, який він є, і тому не приділяє уваги таким характеристикам, як чесність, вихованість, освіченість, відповідальність, навіть якщо в нього не будуть розвинені ці риси, він все одно буде сприймати себе як самого кращого і сильного.

При порівнянні методик «Ціннісні орієнтації» і «Казка» вийшли наступні результати:

Таблиця 10 Корелюючі показники в 1 групі

Шкали

Spearman

t(N-2)

p-level
робота-спосіб заробляння грошей & свобода

-0,819782

-2,86299

0,045791
робота-спосіб заробляння грошей & сміливість у відстоюванні своїх ідей

-0,861058

-3,38662

0,027616
робота-самовдосконалення & свобода

0,719760

2,53959

0,044105
робота-самовдоск. & раціоналізм

-0,716541

-2,51620

0,045520

Таблиця 11 Корелюючі показники в 2 групі

Шкали

Spearman

t(N-2)

p-level
робота-самовдоск. & життєва мудрість

-0,871227

-4,34741

0,004836
робота-самовдоск. & впевненість в собі

0,827827

3,61465

0,011169
робота-самовдоск. & стараність

-0,726022

-2,58610

0,041429
робота-самовдосконалення & незалежність

0,732937

2,63903

0,038591
робота – вимушений захід & чесність

0,722642

2,76602

0,027853

За отриманими результатами 1 групи можна говорити про те, що між такими шкалами як «робота як самовдосконалення» і «свобода» існує позитивна кореляція, що свідчить про те, що студентам для того, щоб проявити себе в роботі, удосконалюватися з допомогою роботи необхідно відчувати себе вільними.

Між іншими шкалами: «робота — спосіб заробляння грошей» і «свобода», «робота — спосіб заробляння грошей» і «сміливість у відстоюванні своїх ідей», «робота — самовдосконалення» і «раціоналізм» існують негативні кореляції, що говорить про те, що якщо робота для студента — це тільки мета, що він не буде високо цінувати свободу та вміння відстоювати свої ідеї і погляди; якщо робота — це спосіб самовдосконалення, то раціоналізм не вважається однією з найголовніших цінностей, що свідчить про те, що студенти не вважають вміння логічно міркувати головним критерієм самовдосконалення, для них існують інші основоположні критерії вдосконалення.

У 2 групі вийшли такі кореляції: між такими шкалами як «робота як самовдосконалення» і «впевненість у собі», «робота як самовдосконалення» і «незалежність», «робота як вимушений захід» і «чесність» існують позитивні кореляції, що свідчить про тому, що якщо студент вважає роботу способом самовдосконалюватися, він набуває впевненості в собі і незалежність, і починає цінувати ці якості. А якщо студент починає працювати тільки в тому випадку, якщо його щось змушує, змушує почати працювати, то в цьому випадку він починає цінувати чесність, оскільки вона допомагає йому в роботі.

Негативні кореляції вийшли між шкалами «робота як самовдосконалення» і «життєва мудрість», «робота як самовдосконалення» і «старанність». Ці кореляції говорять про те, що студенти не розглядають роботу як можливість придбати життєву мудрість, а старанність не допомагає їм удосконалюватися і працювати.

При порівнянні методик «Казка» та «Особистісний диференціал» методом Спірмена в 1 групі значущих кореляцій не виявилося. При порівнянні даних методик у 2 групі вийшли наступні результати:

Таблиця 12 Корелюючі показники в 2 групі

Шкали

Spearman

t(N-2)

p-level
робота-вимушений захід & оцінка

-0,739054

-2,90264

0,022900

Кореляція між «роботою як вимушеною мірою» і «оцінкою» негативна, що говорить про те, що якщо студент себе високо оцінює, то він не розглядає роботу як вимушений захід, робота для нього виступає чимось іншим, і навпаки, якщо для студента робота — це вимушений захід, то він не буде себе високо оцінювати.

2.6 Порівняння даних, отриманих у досліджуваних групах студентів

При порівнянні двох груп за допомогою статистичного методу обробки даних Манна — Уітні, вийшли наступні значущі результати:

Таблиця 13 Значущі відмінності в двох групах

Шкали

Z

p-level
сила

3,82434

0,000128
активність

2,68938

0,006958
Активне діяльне життя

-2,46732

0,013357
Матеріально забезпечене життя

-2,26993

0,021737
Продуктивнее життя

-2,09722

0,035184
Щасливе сімейне життя

2,83742

0,004111
Щастя інших

2,88676

0,002932
аккуратність

2,07255

0,037451
вихованість

2,41797

0,014918
старанність

-2,31928

0,019922
освіченість

2,56601

0,010034

Нами були виявлені відмінності за самооцінкою: за силою та активності; по життєвими цінностями: активне діяльне життя, матеріально забезпечене життя, продуктивне життя, щасливе сімейне життя, щастя інших, акуратність, вихованість, ретельність та освіченість. Представники 1 групи оцінюють себе як більш сильних і активних, а представники 2 групи вважають, що не достатньо проявляють свою силу і активність, незважаючи на те, що оцінюють вони себе, як і представники 1 групи, досить високо, вони себе поважають і приймають себе такими, якими вони є. Але дійсно, представники 2 групи менше активні по відношенню до свого життя і менше сил прикладають для того, щоб щось зробити або чогось домогтися.

Активне діяльне життя також оцінюється представниками 2 груп по-різному: студенти з 1 групи ставлять його на 3 місце, а студенти з 2 — на 14. Ці відмінності свідчать про те, що студенти, які виявляють свою силу і активність (представники 1 групи), направляють їх на своє життя, прагнуть зробити своє життя найбільш активним та діяльним. Саме коли життя стає активним та діяльним, студенти починають досягати своїх цілей, а представники 1 групи ставлять їх перед собою. Представники ж 2 групи, на відміну від представників 1 групи, не вважають, що активне та діяльне життя є запорукою успіху, тому вони і оцінюють свою силу і активність нижче. Представники 2 груп значимо відрізняються у своїй оцінці матеріально забезпеченого життя: представники 1 групи ставлять матеріально забезпечене життя на 1 місце серед всіх життєвих цінностей, а представники 2 групи — на 10. Це говорить про те, що представники цих 2 груп приділяють досягненню матеріального благополуччя різну увагу. Представники 1 групи прагнуть як тільки можна поліпшити свій матеріальний стан, і тому всю свою активність і силу вони направляють на досягнення цього результату. А представники 2 групи менше уваги приділяють цьому питанню, тому й проявляють менше активності по відношенню до свого життя і не так високо цінують матеріально забезпечене життя, більше уваги приділяють іншим питанням та сферам життя.

Продуктивне життя також оцінюється представниками двох груп значимо відмінно: воно займає 5 місце серед цінностей у представників 1 групи, і 13 — у 2 групи. Ці показники говорять про те, що представники 1 групи розуміють, що якщо нічого не робити, то нічого і не досягнеш в цьому житті і тому вони самі прагнуть заповнити своє життя і прагнуть зробити його якомога більш насиченим і продуктивним, у них для цього достатньо сил та активності. Для представників 2 групи продуктивність їх життя являє меншу цінність. Оскільки вони не бажають самостійно забезпечувати себе, вважають, що це зможе зробити хтось інший, і тому їхнє життя ніяк не може бути продуктивним, оскільки немає в ньому сенсу і цілей.

Щасливе сімейне життя посідає 16 місце серед всіх цінностей у представників 1 групи та 7 — у представників 2 групи. Це означає, що представники 1 групи направляють всю свою увагу в даний момент тільки на досягнення високого рівня матеріального забезпечення, вони вважають за краще спочатку чогось досягти в житті, а потім вже заводити сім’ю, оскільки вони розуміють, що сім’я — це відповідальність, і її потрібно утримувати, а щоб її утримувати, потрібно мати гроші. Тому зараз вони спрямовані на те, щоб навчитися заробляти гроші і заробити їх. А представники 2 групи, на відміну від представників 1 групи, віддають перевагу родині, а не добування грошей. Це може бути пов’язано з тим, що представники 2 групи ще не до кінця розуміють, що сімейне життя — це відповідальність і для того, щоб її будувати, потрібно для цього мати хоч якісь гроші і можливість постійно їх заробляти. А те, що матеріально забезпечене життя не займає серед життєвих цінностей у представників 2 групи перше місце, то, що вони не виявляють активності щодо добування грошей, говорить про те, що вони ще не розуміють відповідальність, яка покладається на людину при створенні сім’ї , а також про те, що сім’я видається їм чимось нереальним, вони не можуть реально оцінити значимість і складність створення нового осередку суспільства.

Щастя інших також значуще розрізняється у представників двох груп: ця цінність посідає 18 місце в ієрархії цінностей у представників 1группи, і 12 — у 2 групі. Ці дані пов’язані з тим, що коли людина спрямована на задоволення своїх потреб, коли вона розуміє, що вона повинна забезпечити своє життя самостійно, що вона може покладатися тільки на себе, вона не звертає увагу на людей, на їх життя, її цікавить тільки вона і її життя. А коли люди пасивні й не вважають гроші одним з головних аспектів свого життя, вони намагаються самореалізуватися, допомагаючи іншим людям, намагаючись поліпшити їх життя, що говорить про те, що вони не розуміють цінність своєї життя і вважають, що тільки якщо будуть щасливі інші, вони зможуть бути щасливими.

Акуратність на 10 місці в 1 групі і на 1 — у 2, що говорить про те, що представники 1 групи не вважають, що акуратність є запорукою успіху, вони вважають за краще сподіватися на свою силу, активність і цілеспрямованість. Їм не вистачає часу весь час проявляти акуратність, тому що вони завжди чимось зайняті, завжди кудись поспішають. А ось представники 2 групи, навпаки, можуть дозволити собі бути акуратними, тому що вони менш активні, у них більше часу, щоб все робити повільніше і, отже, акуратніше.

Вихованість на 17 місці на думку студентів з 1 групи, і на 4 — на думку студентів з 2 групи. Ці показники свідчать про те, що студенти, які входять до складу 1 групи при досягненні своїх цілей не покладаються на таку якість як вихованість, що може бути пов’язано з тим, що в нашому сучасному світі іноді доводиться проявити нахабство, щоб тебе почули, побачили, щоб дійти до того, що ти хочеш. Представники 2 групи, навпаки, покладаються тільки на свою вихованість, і тому вони не завжди можуть заробити собі на життя, іноді потрібно уміти «дати здачу», а не «підставляти іншу щоку».

Старанність займає 1 місце в ієрархії цінностей 1 групи і 16 місце в ієрархії цінностей 2 групи. Це показує, що студенти 1 групи готові робити все, що їм потрібно виконати для того, щоб заробити гроші, вони розуміють, що треба все виконувати вчасно і добре, щоб їх роботу оцінили високо і наступного разу не побоялися довірити їм роботу знову. А так як представники 2 групи не сильно високо оцінюють цінність старанності, то вони і не замислюються над тим, чому вони не можуть самостійно себе забезпечити і чому у деяких з них не виходить довго залишатися працювати на одному і тому ж місці роботи, їм просто важко справляти з роботою і тому старанність не є головною цінністю в їхньому житті.

Освіченість займає 14 місце в ієрархії життєвих цінностей 1 групи та 2 місце в ієрархії життєвих цінностей 2 групи, що свідчить про те, що студенти, які входять до 1 групи більше надій покладають не на рівень освіченості, а на наявність життєвого досвіду, який допомагає в подоланні життєвих труднощів і при вирішенні будь-яких завдань. А студенти, що входять до складу 2 групи, не цінують життєвий досвід, вони вважають, що якщо є освіта, то значить людина вже все може зробити і з усім впоратися.

Ці результати свідчать про те, що представники 1 групи спрямовані на те, щоб забезпечити високий рівень матеріального добробуту. Тому для них і важливі старанність, діяльне життя, продуктивне життя, тому що вони знають, що для того, щоб чогось у житті досягти, необхідно щось робити, постійно працювати і діяти. А представники 2 групи більше цінують щасливе сімейне життя, акуратність і шляхетність. Представники 1 групи на свою думку більш активні і сильні, вони оцінюють себе і свої здібності вище, ніж представники 2 групи, які повільніші і розторопні, тому для них і важливі акуратність і шляхетність. Отже, у представників 1 групи сприйняття себе краще і вище, ніж у представників 2 групи, що говорить про те, що самооцінка у представників 1 групи вища, ніж у представників 2 групи.

Висновки

У результаті можна зробити наступні висновки:

1. Готовність до фінансового самозабезпечення — здатність мобілізувати ресурси особистості на добування і присвоєння доходів. Готовність включає знання, вміння, навички, налаштованість на конкретні дії, які можна назвати функціональним станом особистості, результатом психічних процесів, що передують конкретній діяльності. Таким чином, готовність до фінансового самозабезпечення — це сукупність знань, умінь, навичок, настрою на конкретні дії, які мають на меті добування і присвоєння доходів.

2. Усі студенти випускних курсів, які брали участь у дослідженні, мають досвід роботи, але не всі впевнені в тому, що зможуть повністю себе забезпечити: суб’єктивний рівень готовності студентів до фінансового самозабезпечення і ставлення студентів обох груп до самостійного матеріального забезпечення має як високий, так і низький рівні.

3. Повсякденні витрати студентів у груп з різним ступенем готовності до матеріального самозабезпечення різні: так студенти, що демонструють високий рівень готовності до фінансового самозабезпечення, витрачають гроші тільки на необхідні їм речі, і на продукти харчування, а студенти, що демонструють низький рівень готовності до фінансового самозабезпечення, в більшій мірі схильні витрачати гроші на розваги і відпочинок.

4. Були виявлені відмінності в структурі ціннісних орієнтацій студентів двох груп: студенти, що демонструють високий рівень готовності до фінансового самозабезпечення, більше цінують матеріально забезпечене життя і все, що допомагає в досягненні високого рівня матеріального стану, меншу перевагу віддають освіченості й акуратності, а студенти, що демонструють низький рівень готовності до фінансового самозабезпечення, велику цінність надають міжособистісним відносинам і тому, що дозволяє досягти довірчих і близьких відносин з людьми, а також освіченості, меншу перевагу віддають терпимості і старанності.

5. Були виявлені значущі відмінності самооцінки між групами з різним рівнем готовності до матеріального самозабезпечення. Показники самооцінки студентів з високим рівнем готовності до фінансового самозабезпечення значимо вище самооцінки студентів з низьким ступенем готовності за факторами оцінки та активності.

Перспективи подальшого дослідження: подальшу роботу можна направити на виявлення чинників, які формують готовність до фінансового самозабезпечення, також можна вивчати гендерні особливості готовності до матеріального самозабезпечення.

Список літератури

Аллин О.Н., Сальникова Н.И. Кадры для эффективного бизнеса. Подбор и мотивация персонала. – М.: Генезис, 2005. — 248 с.

Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для высших учебных заведений. – М.: Аспект Пресс, 2003. – 364 с.

Божович Л.И. Избранные психологические труды: Проблемы формирования личности. – М.: Международная педагогическая академія, 1995. – 209 с.

Большой психологический словарь. Сост. Мещеряков Б., Зинченко В. – Олма-пресс, 2004.

Дейнека О.С. Экономическая психология. – Спб.: Издательство С.-Петербургского университета, 2000. – 160 с.

Журавлев А.Л., Купрейченко А.Б. Структура и личностные детерминанты экономического самоопределения субъекта – Психологический журнал, том 29, №2, 2008. – 144 с.

Иконникова С.Н. Молодежь о себе, о своих сверстниках (социологическое исследование). – Л.: Лениздат, 1969. – 134 с.

Китов А.И. Экономическая психология. – М.: Экономика, 1987. – 303 с.

Кон И. С. Психология юношеского возраста: Проблемы формирования личности. — М., 1976. — 175 с.

Лисовский В.Т. Личность студента. – Л.: Издательство ЛГУ, 1974. – 184 с.

Ложкін Г.В., Спасєнников В.В. Економічна псхологія. – К.:ВД «Профессіонал», 2006. – 400 с.

Попов В.Д. Психология и экономика: Социально-психологические очерки. – М.: Сов.Россия, 1989. – 304 с.

Яновская С.Г., Туренко Р.Л., Гао Лей. Отношение к деньгам у студентов, обучающихся в Украине// Вісник Харківського національного университету. – 2005. – № 807. – с. 405-412.

Яновская С.Г., Яновская Ю.Э. Психологические особенности отошения к деньгам у потенциальных предпринимателей// Вісник Харківського національного университету. – 2005. – № 653. – с. 235-238.

http://psf.grsu.by/NauchRab/pub/01/03

Богословская М.В. Готовность Ит-студентов к профессиональной деятельности.

http://psihotesti.ru/gloss/letter

http://ru.wikipedia.org/wiki/

Приложение

Таблица 14. Сравнение методик «Ценностные ориентации» и «Сказка» в 1 группе. (1 половина).

шкалы

Valid

Spearman

t(N-2)

p-level
работа-сп.зар.ден. & активна.деят.жизнь

15

-0,524631

-1,23250

0,285252
работа-сп.зар.ден. & жизненная мудрость

15

0,735814

2,17316

0,095472
работа-сп.зар.ден. & здоровье

15

0,061721

0,12368

0,907536
работа-сп.зар.ден. & интересная работа

15

0,375735

0,81088

0,462921
работа-сп.зар.ден. & красота природы и искусства

15

0,557452

1,34292

0,250437
работа-сп.зар.ден. & любовь

15

-0,469668

-1,06399

0,347299
работа-сп.зар.ден. & развлечения материально обеспеченная жизнь

15

0,196748

0,40134

0,708686
работа-сп.зар.ден. & наличие хороших и верных друзей

15

0,032791

0,06562

0,950831
работа-сп.зар.ден. & общественное признание

15

-0,579257

-1,42124

0,228296
работа-сп.зар.ден. & познание

15

0,422701

0,93284

0,403711
работа-сп.зар.ден. & продуктивная жизнь

15

-0,286039

-0,59702

0,582643
работа-сп.зар.ден. & развитие

15

0,246885

0,50954

0,637196
работа-сп.зар.ден. & развлечения

15

-0,579257

-1,42124

0,228296
работа-сп.зар.ден. & свобода

15

-0,819782

-2,86299

0,045791
работа-сп.зар.ден. & счастливая семейная жизнь

15

0,234834

0,48318

0,654224
работа-сп.зар.ден. & счастье других

15

-0,116667

-0,23494

0,825794
работа-сп.зар.ден. & творчество

15

-0,492622

-1,13215

0,320840
работа-сп.зар.ден. & уверернность в себе

15

-0,163956

-0,33241

0,756269
работа-самосов. & активна.деят.жизнь

17

-0,195003

-0,48701

0,643532
работа-самосов. & жизненная мудрость

17

0,062520

0,15344

0,883081
работа-самосов. & здоровье

17

-0,231322

-0,58242

0,581495
работа-самосов. & интересная работа

17

0,118069

0,29125

0,780669
работа-самосов. & красота природы и искусства

17

-0,162551

-0,40353

0,700543
работа-самосов. & любовь

17

0,018643

0,04567

0,965053
работа-самосов. & развлечения материально обеспеченная жизнь

17

0,139252

0,34445

0,742259
работа-самосов. & наличие хороших и верных друзей

17

-0,584133

-1,76284

0,128389
работа-самосов. & общественное признание

17

-0,323137

-0,83639

0,434973
работа-самосов. & познание

17

-0,105641

-0,26022

0,803392
работа-самосов. & продуктивная жизнь

17

-0,360422

-0,94646

0,380453
работа-самосов. & развитие

17

0,457104

1,25889

0,254833
работа-самосов. & развлечения

17

0,132099

0,32644

0,755181
работа-самосов. & свобода

17

0,719760

2,53959

0,044105
работа-самосов. & счастливая семейная жизнь

17

-0,556597

-1,64108

0,151891
работа-самосов. & счастье других

17

0,410450

1,10255

0,312472
работа-самосов. & творчество

17

0,582325

1,75458

0,129865
работа-самосов. & уверернность в себе

17

-0,569666

-1,69781

0,140463
работа — вынужд.мера & активна.деят.жизнь

22

0,207778

0,60080

0,564605
работа — вынужд.мера & жизненная мудрость

22

0,142325

0,40670

0,694895
работа — вынужд.мера & здоровье

22

-0,304509

-0,90422

0,392292
работа — вынужд.мера & интересная работа

22

-0,260580

-0,76340

0,467136
работа — вынужд.мера & красота природы и искусства

22

0,228894

0,66507

0,524713
работа — вынужд.мера & любовь

22

0,519651

1,72031

0,123688
работа — вынужд.мера & развлечения материально обеспеченная жизнь

22

-0,288761

-0,85308

0,418423
работа — вынужд.мера & наличие хороших и верных друзей

22

0,199205

0,57496

0,581124
работа — вынужд.мера & общественное признание

22

-0,433594

-1,36098

0,210618
работа — вынужд.мера & познание

22

-0,213144

-0,61704

0,554358
работа — вынужд.мера & продуктивная жизнь

22

-0,394210

-1,21324

0,259641
работа — вынужд.мера & развитие

22

0,170379

0,48906

0,637928
работа — вынужд.мера & развлечения

22

-0,572609

-1,97551

0,083627
работа — вынужд.мера & свобода

22

0,184787

0,53182

0,609300
работа — вынужд.мера & счастливая семейная жизнь

22

0,213524

0,61820

0,553635
работа — вынужд.мера & счастье других

22

0,222375

0,64512

0,536905
работа — вынужд.мера & творчество

22

-0,105562

-0,30025

0,771639
работа — вынужд.мера & уверернность в себе

22

0,060134

0,17039

0,868932

Таблица 15. Сравнение методик «Ценностные ориентации» и «Сказка» в 1 группе. (2 половина).

Шкалы

Valid

Spearman

t(N-2)

p-level
работа-сп.зар.ден. & аккуратность

15

0,678935

1,84946

0,138076
работа-сп.зар.ден. & воспитанность

15

0,047673

0,09545

0,928544
работа-сп.зар.ден. & высокие запросы

15

-0,063564

-0,12739

0,904782
работа-сп.зар.ден. & жизнерадостность

15

-0,462910

-1,04447

0,355232
работа-сп.зар.ден. & исполнительность

15

0,234834

0,48318

0,654224
работа-сп.зар.ден. & независимость

15

-0,140900

-0,28464

0,790048
работа-сп.зар.ден. & непримиримость к недостаткам

15

0,635642

1,64677

0,174950
работа-сп.зар.ден. & образованность

15

0,092582

0,18596

0,861524
работа-сп.зар.ден. & ответственность

15

0,116667

0,23494

0,825794
работа-сп.зар.ден. & рационализм

15

-0,187867

-0,38255

0,721514
работа-сп.зар.ден. & самоконтроль

15

0,391390

0,85064

0,442893
работа-сп.зар.ден. & смелость в отстаиваниях своих идей

15

-0,861058

-3,38662

0,027616
работа-сп.зар.ден. & твердая воля

15

-0,375735

-0,81088

0,462921
работа-сп.зар.ден. & терпимость

15

0,626224

1,60644

0,183453
работа-сп.зар.ден. & широта взглядов

15

-0,308607

-0,64889

0,551786
работа-сп.зар.ден. & честность

15

-0,234834

-0,48318

0,654224
работа-сп.зар.ден. & эффективность в делах

15

0,015656

0,03132

0,976519
работа-сп.зар.ден. & чуткость

15

0,648074

1,70193

0,163984
работа-самосов. & аккуратность

17

0,414021

1,11411

0,307860
работа-самосов. & воспитанность

17

-0,278503

-0,71029

0,504180
работа-самосов. & высокие запросы

17

-0,300094

-0,77059

0,470193
работа-самосов. & жизнерадостность

17

0,367118

0,96676

0,371001
работа-самосов. & исполнительность

17

-0,284146

-0,72593

0,495209
работа-самосов. & независимость

17

-0,185312

-0,46192

0,660412
работа-самосов. & непримиримость к недостаткам

17

-0,366636

-0,96529

0,371677
работа-самосов. & образованность

17

-0,134615

-0,33277

0,750629
работа-самосов. & ответственность

17

0,371135

0,97901

0,365382
работа-самосов. & рационализм

17

-0,716541

-2,51620

0,045520
работа-самосов. & самоконтроль

17

-0,205068

-0,51322

0,626141
работа-самосов. & смелость в отстаиваниях своих идей

17

0,118069

0,29125

0,780669
работа-самосов. & твердая воля

17

0,602564

1,84943

0,113880
работа-самосов. & терпимость

17

0,308854

0,79542

0,456672
работа-самосов. & широта взглядов

17

-0,496944

-1,40272

0,210268
работа-самосов. & честность

17

0,101274

0,24935

0,811406
работа-самосов. & эффективность в делах

17

0,153846

0,38139

0,716058
работа-самосов. & чуткость

17

-0,006626

-0,01623

0,987576
работа — вынужд.мера & аккуратность

22

0,248241

0,72482

0,489217
работа — вынужд.мера & воспитанность

22

0,187083

0,53866

0,604781
работа — вынужд.мера & высокие запросы

22

-0,177616

-0,51049

0,623491
работа — вынужд.мера & жизнерадостность

22

0,381809

1,16844

0,276268
работа — вынужд.мера & исполнительность

22

-0,125775

-0,35859

0,729178
работа — вынужд.мера & независимость

22

-0,145190

-0,41506

0,689008
работа — вынужд.мера & непримиримость к недостаткам

22

0,073497

0,20844

0,840091
работа — вынужд.мера & образованность

22

-0,096882

-0,27532

0,790048
работа — вынужд.мера & ответственность

22

-0,112883

-0,32133

0,756192
работа — вынужд.мера & рационализм

22

-0,046625

-0,13202

0,898229
работа — вынужд.мера & самоконтроль

22

-0,221762

-0,64325

0,538057
работа — вынужд.мера & смелость в отстаиваниях своих идей

22

-0,379663

-1,16076

0,279203
работа — вынужд.мера & твердая воля

22

-0,301613

-0,89476

0,397037
работа — вынужд.мера & терпимость

22

0,328688

0,98436

0,353768
работа — вынужд.мера & широта взглядов

22

0,444891

1,40505

0,197627
работа — вынужд.мера & честность

22

-0,207127

-0,59883

0,565852
работа — вынужд.мера & эффективность в делах

22

-0,143206

-0,40927

0,693082
работа — вынужд.мера & чуткость

22

0,498785

1,62771

0,142238

Таблица 16. Сравнение методик «Ценностные ориентации» и «Сказка» во 2 группе.

Valid

Spearman

t(N-2)

p-level
оценка & активная деят.жизнь

25

0,446778

1,49818

0,168315
оценка & жизнен.мудрость

25

-0,403760

-1,32400

0,218142
оценка & здоровье

25

0,525587

1,85340

0,096826
оценка & интересная работа

25

0,018605

0,05582

0,956701
оценка & красота прир.и искусства

25

-0,224825

-0,69220

0,506279
оценка & любовь

25

0,324714

1,02995

0,329915
оценка & матер.обесп.жизнь

25

0,131950

0,39934

0,698952
оценка & налич.хор.и.верн.друзей

25

-0,140187

-0,42476

0,680989
оценка & обществ.призн.

25

-0,403264

-1,32206

0,218762
оценка & познание

25

-0,225063

-0,69297

0,505816
оценка & прод.жизнь

25

0,062503

0,18788

0,855142
оценка & развитие

25

-0,180151

-0,54944

0,596071
оценка & развлечения

25

0,378778

1,22782

0,250656
оценка & свобода

25

0,835287

4,55765

0,001371
оценка & сч.сем.жизнь

25

-0,138577

-0,41978

0,684488
оценка & счаст.др.

25

-0,617064

-2,35248

0,043130
оценка & творчество

25

-0,657344

-2,61685

0,027955
оценка & увео.в.себе

25

-0,179488

-0,54735

0,597446
сила & активная деят.жизнь

25

0,332569

1,05792

0,317657
сила & жизнен.мудрость

25

0,134897

0,40842

0,692509
сила & здоровье

25

0,377884

1,22444

0,251868
сила & интересная работа

25

-0,027650

-0,08298

0,935682
сила & красота прир.и искусства

25

-0,338770

-1,08018

0,308156
сила & любовь

25

0,188836

0,57689

0,578157
сила & матер.обесп.жизнь

25

0,197248

0,60360

0,561011
сила & налич.хор.и.верн.друзей

25

0,784756

3,79840

0,004228
сила & обществ.призн.

25

0,503476

1,74816

0,114374
сила & познание

25

0,016092

0,04828

0,962546
сила & прод.жизнь

25

0,016055

0,04817

0,962632
сила & развитие

25

-0,274600

-0,85673

0,413821
сила & развлечения

25

-0,267735

-0,83364

0,426055
сила & свобода

25

-0,222989

-0,68625

0,509849
сила & сч.сем.жизнь

25

-0,601832

-2,26076

0,050114
сила & счаст.др.

25

-0,353709

-1,13446

0,285912
сила & творчество

25

-0,180143

-0,54942

0,596087
сила & увео.в.себе

25

0,046190

0,13872

0,892726
активность & активная деят.жизнь

25

0,230417

0,71037

0,495471
активность & жизнен.мудрость

25

0,093462

0,28162

0,784604
активность & здоровье

25

0,657407

2,61729

0,027935
активность & интересная работа

25

-0,277778

-0,86747

0,408217
активность & красота прир.и искусства

25

-0,233106

-0,71913

0,490311
активность & любовь

25

0,168630

0,51324

0,620144
активность & матер.обесп.жизнь

25

-0,087559

-0,26369

0,797958
активность & налич.хор.и.верн.друзей

25

0,679077

2,77527

0,021567
активность & обществ.призн.

25

0,273783

0,85398

0,415269
активность & познание

25

-0,180139

-0,54940

0,596094
активность & прод.жизнь

25

-0,294934

-0,92599

0,378611
активность & развитие

25

0,059772

0,17964

0,861418
активность & развлечения

25

0,119543

0,36122

0,726269
активность & свобода

25

-0,217091

-0,66718

0,521392
активность & сч.сем.жизнь

25

-0,326445

-1,03609

0,327193
активность & счаст.др.

25

-0,268272

-0,83544

0,425093
активность & творчество

25

-0,264502

-0,82281

0,431876
активность & увео.в.себе

25

0,004640

0,01392

0,989196
оценка & аккуратность

25

0,193474

0,59160

0,568679
оценка & воспит.

25

-0,144860

-0,43921

0,670864
оценка & высокие запросы

25

0,498836

1,72668

0,118300
оценка & жизнерад.

25

-0,206090

-0,63183

0,543210
оценка & исполнит

25

0,151516

0,45986

0,656527
оценка & независимость

25

0,261585

0,81307

0,437159
оценка & непримиримость к недост

25

0,310912

0,98138

0,352051
оценка & образов.

25

-0,679831

-2,78099

0,021366
оценка & ответственность

25

-0,635746

-2,47084

0,035521
оценка & рационализм

25

-0,016317

-0,04896

0,962022
оценка & самоконтроль

25

0,207460

0,63622

0,540473
оценка & смелость в отстаив.мнений

25

0,635514

2,46933

0,035609
оценка & тверд.воля

25

0,207866

0,63752

0,539662
оценка & терпимость

25

0,356148

1,14342

0,282367
оценка & широта взглядов

25

-0,124436

-0,37623

0,715460
оценка & честность

25

-0,613055

-2,32794

0,044898
оценка & эффективность в делах

25

0,221446

0,68125

0,512858
оценка & чуткость

25

-0,331003

-1,05233

0,320081
сила & аккуратность

25

-0,743667

-3,33707

0,008701
сила & воспит.

25

-0,611137

-2,31630

0,045762
сила & высокие запросы

25

0,025405

0,07624

0,940897
сила & жизнерад.

25

0,000000

0,00000

1,000000
сила & исполнит

25

-0,200929

-0,61534

0,553573
сила & независимость

25

-0,064220

-0,19306

0,851199
сила & непримиримость к недост

25

0,165518

0,50350

0,626706
сила & образов.

25

0,018391

0,05518

0,957199
сила & ответственность

25

0,186207

0,56857

0,583557
сила & рационализм

25

-0,378762

-1,22776

0,250678
сила & самоконтроль

25

-0,203238

-0,62271

0,548926
сила & смелость в отстаив.мнений

25

-0,275475

-0,85969

0,412275
сила & тверд.воля

25

0,599544

2,24733

0,051226
сила & терпимость

25

0,322486

1,02206

0,333437
сила & широта взглядов

25

-0,205482

-0,62989

0,544427
сила & честность

25

0,362595

1,16722

0,273115
сила & эффективность в делах

25

0,351048

1,12472

0,289807
сила & чуткость

25

0,189381

0,57861

0,577041
активность & аккуратность

25

-0,375871

-1,21684

0,254610
активность & воспит.

25

-0,279073

-0,87186

0,405943
активность & высокие запросы

25

0,255221

0,79189

0,448793
активность & жизнерад.

25

0,102567

0,30933

0,764111
активность & исполнит

25

-0,125290

-0,37886

0,713577
активность & независимость

25

-0,244242

-0,75561

0,469196
активность & непримиримость к недост

25

0,461895

1,56233

0,152646
активность & образов.

25

-0,050808

-0,15262

0,882063
активность & ответственность

25

0,110855

0,33463

0,745573
активность & рационализм

25

-0,236660

-0,73074

0,483528
активность & самоконтроль

25

-0,097448

-0,29374

0,775616
активность & смелость в отстаив.мнений

25

-0,306980

-0,96766

0,358495
активность & тверд.воля

25

0,533346

1,89153

0,091114
активность & терпимость

25

0,314585

0,99423

0,346087
активность & широта взглядов

25

-0,403687

-1,32371

0,218234
активность & честность

25

0,120650

0,36461

0,723820
активность & эффективность в делах

25

0,259861

0,80732

0,440296
активность & чуткость

25

0,148492

0,45047

0,663027

Таблица 17. Сравнение методик «Ценностные ориентации» и «Личностный дифференциал» в 1 группе.

Valid

Spearman

t(N-2)

p-level
оценка & активная деятельн.жиз.

35

-0,176602

-0,67134

0,512931
оценка & жизненн.мудрос.

35

0,228424

0,87789

0,394819
оценка & здоровье

35

-0,332836

-1,32066

0,207799
оценка & интересная работа

35

0,017139

0,06414

0,949769
оценка & красота прир. и искус.

35

0,601685

2,81858

0,013671
оценка & любовь

35

0,253353

0,97993

0,343750
оценка & матер.обеспеч.жиз.

35

-0,310284

-1,22125

0,242158
оценка & наличие хор.и верн.друз.

35

-0,069455

-0,26051

0,798267
оценка & обществ.признан.

35

-0,087929

-0,33028

0,746081
оценка & познание

35

-0,051168

-0,19170

0,850726
оценка & продуктивн.жиз.

35

-0,370068

-1,49048

0,158280
оценка & развитие

35

0,291668

1,14093

0,273041
оценка & развлечен.

35

-0,312221

-1,22970

0,239076
оценка & свобода

35

0,173393

0,65876

0,520740
оценка & счастлив. сем. жиз.

35

-0,102122

-0,38411

0,706665
оценка & счастье др.

35

0,381885

1,54606

0,144392
оценка & творчество

35

-0,002289

-0,00856

0,993288
оценка & уверен.в себе

35

0,160421

0,60812

0,552848
сила & активная деятельн.жиз.

35

-0,351412

-1,40444

0,181985
сила & жизненн.мудрос.

35

-0,242582

-0,93560

0,365337
сила & здоровье

35

0,311757

1,22767

0,239812
сила & интересная работа

35

-0,032689

-0,12238

0,904339
сила & красота прир. и искус.

35

-0,051006

-0,19110

0,851193
сила & любовь

35

-0,426449

-1,76408

0,099518
сила & матер.обеспеч.жиз.

35

0,320003

1,26380

0,226941
сила & наличие хор.и верн.друз.

35

-0,035741

-0,13382

0,895452
сила & обществ.признан.

35

0,401189

1,63878

0,123529
сила & познание

35

0,092279

0,34676

0,733932
сила & продуктивн.жиз.

35

0,089087

0,33466

0,742840
сила & развитие

35

0,063798

0,23920

0,814418
сила & развлечен.

35

-0,179049

-0,68094

0,507014
сила & свобода

35

-0,333833

-1,32511

0,206356
сила & счастлив. сем. жиз.

35

0,264262

1,02522

0,322647
сила & счастье др.

35

-0,304926

-1,19798

0,250813
сила & творчество

35

-0,048685

-0,18238

0,857901
сила & уверен.в себе

35

0,155460

0,58884

0,565350
активность & активная деятельн.жиз.

35

-0,216906

-0,83138

0,419712
активность & жизненн.мудрос.

35

0,290522

1,13603

0,275017
активность & здоровье

35

0,062922

0,23590

0,816927
активность & интересная работа

35

-0,034406

-0,12881

0,899339
активность & красота прир. и искус.

35

0,183942

0,70019

0,495278
активность & любовь

35

0,070308

0,26372

0,795838
активность & матер.обеспеч.жиз.

35

0,078819

0,29583

0,771700
активность & наличие хор.и верн.друз.

35

0,008246

0,03085

0,975821
активность & обществ.признан.

35

-0,169037

-0,64171

0,531425
активность & познание

35

-0,287012

-1,12107

0,281121
активность & продуктивн.жиз.

35

-0,199555

-0,76199

0,458710
активность & развитие

35

0,057507

0,21553

0,832464
активность & развлечен.

35

0,005236

0,01959

0,984647
активность & свобода

35

-0,438111

-1,82359

0,089632
активность & счастлив. сем. жиз.

35

-0,168234

-0,63858

0,533407
активность & счастье др.

35

-0,001642

-0,00614

0,995186
активность & творчество

35

0,086538

0,32502

0,749975
активность & уверен.в себе

35

0,015801

0,05913

0,953684
оценка & аккуратн.

35

0,582280

2,67986

0,017951
оценка & воспитан.

35

-0,081526

-0,30606

0,764062
оценка & высокие запр.

35

0,033759

0,12639

0,901223
оценка & жизнерадост.

35

0,167785

0,63682

0,534515
оценка & исполнител.

35

-0,279226

-1,08805

0,294952
оценка & независим.

35

0,028954

0,10838

0,915232
оценка & непримирим. к недостат.

35

0,431788

1,79119

0,094900
оценка & образован.

35

0,233408

0,89814

0,384297
оценка & ответств.

35

-0,124066

-0,46783

0,647108
оценка & рационал.

35

-0,485097

-2,07564

0,056833
оценка & самоконтроль

35

-0,175726

-0,66790

0,515057
оценка & смелость в отсатив. св.идей

35

-0,383409

-1,55329

0,142663
оценка & твердая воля

35

-0,155408

-0,58864

0,565482
оценка & терпимость

35

0,490694

2,10713

0,053621
оценка & широта взглядов

35

0,056716

0,21256

0,834737
оценка & честность

35

0,429216

1,77810

0,097105
оценка & эффективн.в делах

35

-0,468260

-1,98290

0,067353
оценка & чуткость

35

0,328325

1,30058

0,214405
сила & аккуратн.

35

-0,181886

-0,69210

0,500194
сила & воспитан.

35

0,288595

1,12781

0,278359
сила & высокие запр.

35

0,024683

0,09238

0,927702
сила & жизнерадост.

35

-0,322677

-1,27558

0,222864
сила & исполнител.

35

-0,067558

-0,25336

0,803676
сила & независим.

35

-0,108809

-0,40956

0,688329
сила & непримирим. к недостат.

35

-0,128554

-0,48503

0,635158
сила & образован.

35

0,174722

0,66396

0,517501
сила & ответств.

35

0,221314

0,84914

0,410091
сила & рационал.

35

0,031204

0,11681

0,908670
сила & самоконтроль

35

0,216036

0,82788

0,421626
сила & смелость в отсатив. св.идей

35

0,287633

1,12371

0,280035
сила & твердая воля

35

-0,217823

-0,83507

0,417701
сила & терпимость

35

-0,286563

-1,11916

0,281908
сила & широта взглядов

35

-0,113096

-0,42590

0,676657
сила & честность

35

-0,249446

-0,96381

0,351496
сила & эффективн.в делах

35

-0,049144

-0,18410

0,856573
сила & чуткость

35

-0,170131

-0,64599

0,528734
активность & аккуратн.

35

0,343803

1,36990

0,192289
активность & воспитан.

35

0,188439

0,71793

0,484606
активность & высокие запр.

35

-0,015813

-0,05918

0,953649
активность & жизнерадост.

35

-0,306889

-1,20649

0,247620
активность & исполнител.

35

-0,266821

-1,03591

0,317808
активность & независим.

35

-0,078245

-0,29366

0,773323
активность & непримирим. к недостат.

35

0,058691

0,21998

0,829062
активность & образован.

35

0,119762

0,45136

0,658646
активность & ответств.

35

0,160541

0,60858

0,552549
активность & рационал.

35

0,185492

0,70631

0,491586
активность & самоконтроль

35

-0,184607

-0,70282

0,493692
активность & смелость в отсатив. св.идей

35

-0,063016

-0,23625

0,816657
активность & твердая воля

35

-0,204221

-0,78057

0,448051
активность & терпимость

35

-0,098656

-0,37095

0,716229
активность & широта взглядов

35

-0,038203

-0,14305

0,888293
активность & честность

35

0,142105

0,53716

0,599591
активность & эффективн.в делах

35

0,055473

0,20788

0,838317
активность & чуткость

35

0,017587

0,06581

0,948457

Таблица 18. Сравнение методик «Ценностные ориентации» и «Личностный дифференциал» во 2 группе.

Valid

Spearman

t(N-2)

p-level
оценка & активная деят.жизнь

25

0,446778

1,49818

0,168315
оценка & жизнен.мудрость

25

-0,403760

-1,32400

0,218142
оценка & здоровье

25

0,525587

1,85340

0,096826
оценка & интересная работа

25

0,018605

0,05582

0,956701
оценка & красота прир.и искусства

25

-0,224825

-0,69220

0,506279
оценка & любовь

25

0,324714

1,02995

0,329915
оценка & матер.обесп.жизнь

25

0,131950

0,39934

0,698952
оценка & налич.хор.и.верн.друзей

25

-0,140187

-0,42476

0,680989
оценка & обществ.призн.

25

-0,403264

-1,32206

0,218762
оценка & познание

25

-0,225063

-0,69297

0,505816
оценка & прод.жизнь

25

0,062503

0,18788

0,855142
оценка & развитие

25

-0,180151

-0,54944

0,596071
оценка & развлечения

25

0,378778

1,22782

0,250656
оценка & свобода

25

0,835287

4,55765

0,001371
оценка & сч.сем.жизнь

25

-0,138577

-0,41978

0,684488
оценка & счаст.др.

25

-0,617064

-2,35248

0,043130
оценка & творчество

25

-0,657344

-2,61685

0,027955
оценка & увео.в.себе

25

-0,179488

-0,54735

0,597446
сила & активная деят.жизнь

25

0,332569

1,05792

0,317657
сила & жизнен.мудрость

25

0,134897

0,40842

0,692509
сила & здоровье

25

0,377884

1,22444

0,251868
сила & интересная работа

25

-0,027650

-0,08298

0,935682
сила & красота прир.и искусства

25

-0,338770

-1,08018

0,308156
сила & любовь

25

0,188836

0,57689

0,578157
сила & матер.обесп.жизнь

25

0,197248

0,60360

0,561011
сила & налич.хор.и.верн.друзей

25

0,784756

3,79840

0,004228
сила & обществ.призн.

25

0,503476

1,74816

0,114374
сила & познание

25

0,016092

0,04828

0,962546
сила & прод.жизнь

25

0,016055

0,04817

0,962632
сила & развитие

25

-0,274600

-0,85673

0,413821
сила & развлечения

25

-0,267735

-0,83364

0,426055
сила & свобода

25

-0,222989

-0,68625

0,509849
сила & сч.сем.жизнь

25

-0,601832

-2,26076

0,050114
сила & счаст.др.

25

-0,353709

-1,13446

0,285912
сила & творчество

25

-0,180143

-0,54942

0,596087
сила & увео.в.себе

25

0,046190

0,13872

0,892726
активность & активная деят.жизнь

25

0,230417

0,71037

0,495471
активность & жизнен.мудрость

25

0,093462

0,28162

0,784604
активность & здоровье

25

0,657407

2,61729

0,027935
активность & интересная работа

25

-0,277778

-0,86747

0,408217
активность & красота прир.и искусства

25

-0,233106

-0,71913

0,490311
активность & любовь

25

0,168630

0,51324

0,620144
активность & матер.обесп.жизнь

25

-0,087559

-0,26369

0,797958
активность & налич.хор.и.верн.друзей

25

0,679077

2,77527

0,021567
активность & обществ.призн.

25

0,273783

0,85398

0,415269
активность & познание

25

-0,180139

-0,54940

0,596094
активность & прод.жизнь

25

-0,294934

-0,92599

0,378611
активность & развитие

25

0,059772

0,17964

0,861418
активность & развлечения

25

0,119543

0,36122

0,726269
активность & свобода

25

-0,217091

-0,66718

0,521392
активность & сч.сем.жизнь

25

-0,326445

-1,03609

0,327193
активность & счаст.др.

25

-0,268272

-0,83544

0,425093
активность & творчество

25

-0,264502

-0,82281

0,431876
активность & увео.в.себе

25

0,004640

0,01392

0,989196
оценка & аккуратность

25

0,193474

0,59160

0,568679
оценка & воспит.

25

-0,144860

-0,43921

0,670864
оценка & высокие запросы

25

0,498836

1,72668

0,118300
оценка & жизнерад.

25

-0,206090

-0,63183

0,543210
оценка & исполнит

25

0,151516

0,45986

0,656527
оценка & независимость

25

0,261585

0,81307

0,437159
оценка & непримиримость к недост

25

0,310912

0,98138

0,352051
оценка & образов.

25

-0,679831

-2,78099

0,021366
оценка & ответственность

25

-0,635746

-2,47084

0,035521
оценка & рационализм

25

-0,016317

-0,04896

0,962022
оценка & самоконтроль

25

0,207460

0,63622

0,540473
оценка & смелость в отстаив.мнений

25

0,635514

2,46933

0,035609
оценка & тверд.воля

25

0,207866

0,63752

0,539662
оценка & терпимость

25

0,356148

1,14342

0,282367
оценка & широта взглядов

25

-0,124436

-0,37623

0,715460
оценка & честность

25

-0,613055

-2,32794

0,044898
оценка & эффективность в делах

25

0,221446

0,68125

0,512858
оценка & чуткость

25

-0,331003

-1,05233

0,320081
сила & аккуратность

25

-0,743667

-3,33707

0,008701
сила & воспит.

25

-0,611137

-2,31630

0,045762
сила & высокие запросы

25

0,025405

0,07624

0,940897
сила & жизнерад.

25

0,000000

0,00000

1,000000
сила & исполнит

25

-0,200929

-0,61534

0,553573
сила & независимость

25

-0,064220

-0,19306

0,851199
сила & непримиримость к недост

25

0,165518

0,50350

0,626706
сила & образов.

25

0,018391

0,05518

0,957199
сила & ответственность

25

0,186207

0,56857

0,583557
сила & рационализм

25

-0,378762

-1,22776

0,250678
сила & самоконтроль

25

-0,203238

-0,62271

0,548926
сила & смелость в отстаив.мнений

25

-0,275475

-0,85969

0,412275
сила & тверд.воля

25

0,599544

2,24733

0,051226
сила & терпимость

25

0,322486

1,02206

0,333437
сила & широта взглядов

25

-0,205482

-0,62989

0,544427
сила & честность

25

0,362595

1,16722

0,273115
сила & эффективность в делах

25

0,351048

1,12472

0,289807
сила & чуткость

25

0,189381

0,57861

0,577041
активность & аккуратность

25

-0,375871

-1,21684

0,254610
активность & воспит.

25

-0,279073

-0,87186

0,405943
активность & высокие запросы

25

0,255221

0,79189

0,448793
активность & жизнерад.

25

0,102567

0,30933

0,764111
активность & исполнит

25

-0,125290

-0,37886

0,713577
активность & независимость

25

-0,244242

-0,75561

0,469196
активность & непримиримость к недост

25

0,461895

1,56233

0,152646
активность & образов.

25

-0,050808

-0,15262

0,882063
активность & ответственность

25

0,110855

0,33463

0,745573
активность & рационализм

25

-0,236660

-0,73074

0,483528
активность & самоконтроль

25

-0,097448

-0,29374

0,775616
активность & смелость в отстаив.мнений

25

-0,306980

-0,96766

0,358495
активность & тверд.воля

25

0,533346

1,89153

0,091114
активность & терпимость

25

0,314585

0,99423

0,346087
активность & широта взглядов

25

-0,403687

-1,32371

0,218234
активность & честность

25

0,120650

0,36461

0,723820
активность & эффективность в делах

25

0,259861

0,80732

0,440296
активность & чуткость

25

0,148492

0,45047

0,663027

Таблица 19. Сравнение методик «Сказка» и «Личностный дифференциал» в 1 группе.

Valid

Spearman

t(N-2)

p-level
Работа – Сп.зараб.ден. & оценка

20

0,140900

0,28464

0,790048
Работа – сп.зараб.ден. & сила

20

0,266145

0,55221

0,610208
Работа – сп.зараб.ден. & активность

20

0,397276

0,86581

0,435437
работа -самосов & оценка

25

0,118787

0,29304

0,779360
работа -самосов & сила

25

-0,031071

-0,07614

0,941780
работа -самосов & активность

25

0,227866

0,57324

0,587310
работа-вынужденная мера & оценка

28

0,232406

0,67585

0,518194
работа-вынужденная мера & сила

28

-0,539521

-1,81240

0,107494
работа-вынужденная мера & активность

28

-0,156044

-0,44683

0,666845

Таблица 20. Сравнение методик «Сказка» и «Личностный дифференциал» во 2 группе.

Шкалы

Valid

Spearman

t(N-2)

p-level
Работа – сп.зараб.ден. & оценка

1

Работа – сп.зараб.ден. & сила

1

Работа – сп.зараб.ден. & активность

1

работа -самосов & оценка

17

0,222609

0,55931

0,596192
работа -самосов & сила

17

-0,041487

-0,10171

0,922301
работа -самосов & активность

17

-0,041239

-0,10110

0,922764
работа-вынужденная мера & оценка

20

-0,739054

-2,90264

0,022900
работа-вынужденная мера & сила

20

0,371353

1,05817

0,325119
работа-вынужденная мера & активность

20

0,070502

0,18700

0,856969

Доклад: Эпоха Ивана IV

Эпоха Ивана IV

Одним из важнейших вопросов истории российского народа является вопрос об Иване Грозном. Он уже современникам казался личностью загадочной и страшной.

К источникам, рассказывающим об эпохе Ивана IV. относятся записки  опричника  Генриха  Штадена,  вышедшие  почти одновременно с русским переводом записок Тубе и Крузе; к иностранным источникам относится также сказание Альберта Шлихтинга. Не менее важны переписка Ивана Грозного с Андреем Курбским и опричником Василием Грязным и собрание актов времен опричнины.

Историкам прошлых поколений приходилось довольствоваться весьма скудными и путаными сведениями о царе Иване Грозном. В трудах Карамзина, Ключевского, Костомарова, находятся сведения о начале самодержавия в России и об истории эпохи Ивана IV. Над этой темой работали и современные историки. Наиболее значительны из них публикации Д.С. Лихачева, Я.С. Лурье, Р.Г. Скрынникова и других авторов.

Имеющаяся информация позволяет судить о личности Ивана IV Грозного — первого русского царя.

В ночь на 25 августа 1530 года у Великого Князя Московского и Всея Руси Василия Ивановича родился сын Иван.

Великий Князь Василий 111 умер в 1533 году, оставив наследником трехлетнего сына при регентше-матери Елене Васильевне Глинской. Она с помощью бояр избавилась от претендентов на престол: двух дядей Великого Князя Юрия Ивановича и Андрея Старицкого, а также от своего дяди Михаила Глинского, заточив их в тюрьму. При Елене Глинской была проведена денежная реформа (1535-1538 гг.). Введенная тогда серебряная копейка долгое время была основной монетой на Руси. 3 мая 1538 года Елена Глинская умерла, Иван остался круглым сиротой. Начался период Боярского правления (1538-1547 гг.), в котором шла борьба боярских группировок Глинских и Бельских, Шуйских и Воронцовых. Придворные распри сопровождались интригами и казнями.

В такой обстановке рос Великий Князь. Уже в те годы в его характере формируются такие черты, как трусливость и мнительность, пугливость и скрытность, недоверчивость и жестокость.

В результате многолетних кровавых распрей верх одержали родичи покойной Великой Княгини — Глинские.

В 1546 году Иван решает жениться, чтобы править независимо от бояр. В феврале 1547 года он женится на Анастасии Романовне, дочери окольничего Романа Юрьевича Захарьина-Кошкина.

16 января 1547 года Великий Князь Московский и Всея Руси был торжественно увенчан титулом царя в Успенском соборе Московского Кремля.

Венчанием на царство Иван добился нескольких целей:

1.Демонстрировал независимость Руси от Золотой Орды.

2.Подчеркивал претензии Русского государства на византийское наследие («Сказание о князьях Владимирских»).

3.Царский титул позволял занять существенную позицию в дипломатических отношениях с Западной Европой, русский самодержец вставал вровень с единственным в Европе императором — германским.

4.Став царем, государь поднимался над многочисленными князьями и потомками Великих Князей.

Летом 1547 года в Москве вспыхивает восстание против Глинских. 21 июня огромный пожар спалил деревянную Москву почти дотла. 26 июня москвичи собрались на вече и по его решению восставшие двинулись к Кремлю. Дворы ненавистных правителей подверглись разгрому. Восстание вскоре утихло, но оно дало толчок к реформам Ивана IV, задачей которых было установление самодержавной власти.

В 1549 году состоялся первый Земский собор в России, задачей которого было ограничение власти бояр. На нём присутствовали духовенство, дворянство (дворянские посадники), боярство, белые свободные люди. Все свободные люди были представлены на Земском соборе.

В 1550 году состоялся второй Земский собор. На нем был принят новый Судебник, который заменил старый кодекс Ивана П1. В Судебнике была глава о царе, в которой оговаривались права царя, титул, форма правления. Царь стал выражением самодержавия. Впервые в Судебнике был введен пункт о государственной измене. По Судебнику затруднялся переход крестьян от одного владельца к другому в Юрьев день путем увеличения размера пожилого.

Иван IV приблизил к себе несколько человек: митрополита Маккария, своего духовника протопопа Сильвестра, дворянина Алексея Федоровича Адашева, Андрея Курбского. Русской державой стал управлять совет, окружающий царя (олигархическое соправление), названый впоследствии Андреем Курбским в переписке с Иваном Грозным «Избранная Рада». Избранная Рада    не имела официального статуса.

В 1551 году состоялся Стоглавый собор, на котором обсуждалось устройство церкви. В едином государстве создавался единый православный пантеон. Запрещались новшества в иконописи, был разработан единый порядок исполнения обрядов. Месточтимые святые по инициативе митрополита Маккария были включены в состав общерусских святых.

В 1550 году были отменены боярские кормления. В этом же году появляется   стрелецкое   войско.   Военнослужащие   получали обмундирование, денежное и хлебное жалованье. В мирное время стрельцы жили в стрелецких слободах. После выхода в 1556 году уложения о службе воинские формирования разделились на две формы: по отечеству (бояре дают со 150 десятин земли воина на коне полностью вооруженного) и по прибору (стрелецкое войско). С помощью стрелецкого войска царь добивался уменьшения зависимости от бояр.

В период правления Ивана Грозного развиваются старые, появившиеся еще при Иване 111 и при Василии 111 , и появляются новые приказы. Всего к концу правления Ивана Грозного было известно более 20 приказов, которые управляли различными делами:

Посольский — дипломатическими отношениями с другими государствами; Разрядный — организацией вооруженных сил;

Поместный — распределял поместья между служилыми людьми; Стрелецкий — ведал стрелецким войском;

Разбойный — руководил борьбой   с   преступностью;

Большой   Приход   —   сбором общегосударственных налогов;

Ямской — почтовой службой;

Земский — охраной порядка в Москве;

Челобитный — принимал жалобы на имя царя и проводил расследования по ним (во главе этого приказа стоял Адашев).

По мере присоединения новых земель появлялись новые приказы: Казанский (ведал Поволжьем), Сибирский. Во главе приказов стояли дьяки.

Золотая Орда распалась на многочисленные ханства и орды:

Казанское, Астраханское, Сибирское, Крымское ханства. Большая Ногайская Орда и другие. С давних пор многочисленные ханы, эмиры, мурзы нападали на пограничные русские земли, разоряли города и селения, уводили в полон горожан и крестьян. Кроме того, путь по Волге сулил многие выгоды — усиление торговых и культурных связей с восточными и южными странами, а по берегам Волги лежали плодородные земли.

Уже с весны 1545 года Иван Грозный организует походы на Казань. Москва посылает войска на Казань в 1547-1550 гг. Эти походы оканчиваются неудачей. Весной 1551 года при впадении Свияги в Волгу была основана крепость Свияжск. В июне 1552 года из Москвы выступает 150-тысячная армия, и в конце августа началась осада Казани. Крымский хан Дивлет-Гирей, помогая казанцам, повел войско к Туле, но потерпел поражение. Штурм в октябре 1552 года окончился взятием Казани, через четыре года (1556 год) была взята Астрахань, в 1557 году российское подданство приняла Большая Ногайская Орда, а в 1555 был заключен мир с Сибирским ханством.

В 1553 году произошла «трещина»» в отношениях Избранной Рады Иван Грозный «занемог загадочной болезнью», составил завещание. Вызвали митрополита Маккария соборовать государя. Его «последней волей» было, чтобы все присягнули его малолетнему сыну Дмитрию Ивановичу, Андрей Курбский долго упрямился, Владимир Старицкий отказался присягать пеленочнику, многие последовали его примеру. Тут на глазах двора произошло «чудо» — Иван Грозный исцелился, и началась перестановка царского окружения.

В 1558 году Иван Грозный начинает войну против Ливонского Ордена, целями которой было восстановление границ Киевской Руси и выход к Балтийскому морю. Поводом для войны послужила Юрьевская дань, которую по договору должен был платить дерптский епископ за захваченный когда-то русский город Юрьев (Дерпт). В результате успешных действий были взяты Нарва, Дерпт (Юрьев) и еще около 20 городов, но вскоре в Избранной Раде возникли разногласия: все советники Ивана Грозного были против Ливонской войны и предлагали перенести военные действия на юг, в Крым. В 1559 году было заключено перемирие с Ливонским Орденом. Воспользовавшись передышкой, магистр Ордена признал над собой власть Великого Княжества Литовского; часть земель ордена захватила Дания и Швеция. Вместо ослабленного ордена Россия получала трех новых сильных противников. Иван Грозный охладел к Избранной Раде. В 1560 году умирает жена Ивана Грозного, Анастасия Романовна. Так как она была молодой, то ходили слухи, что ее отравили Адашев и протопоп Сильвестр. Иван горячо любил свою первую супругу. На ее погребении он казался вне себя от горести, и спустя многие годы после ее кончины, с нежностью вспоминал о ней в своих письмах. Тем не менее, через восемь дней после ее погребения Иван уже искал себе другую супругу и остановился на мысли свататься к сестре Сигизмунда II Августа, Екатерине. Сигизмунд не отказал Московскому государю, но через посла поставил условие, по которому Москва должна была уступить Новгород, Псков, Смоленск и Северские земли. Подобные условия не могли быть приняты. Иван Грозный женился на дочери черкесского князя Темрюка, названой в крещении Марией. Война в Ливонии была возобновлена. Адашева Иван Грозный отправляет воеводой в Юрьев, Сильвестр был сослан по обвинению в отравлении Анастасии. В 1563 году умер митрополит Маккарий, с мнением которого Иван Грозный всегда считался, примерно в это же время, почуяв неладное, бежит в Литву Андрей Курбский. Начались массовые ссылки бояр-княжат, заподозренных царем в измене.

В 1563 году русские войска взяли Полоцк. Вообще первая половина Ливонской войны была удачной из-за того, что местное население поддерживало Ивана Грозного, и встречало Русские войска как освободителей. Положение изменилось во второй половине войны:

местное население уже не видело разницы между Литвой и Московией.

В 1564 году русские войска терпят два крупных поражения, нарушив перемирие, возобновляет набеги Дивлет-Гирей.  В том же году полчища Дивлнт-Гирея опустошили рязанские и другие земли на юге.

По существу, России с этого времени пришлось воевать на двух фронтах: западном, против Литвы и Ливонии, и южном, против Крыма и стоявшей за ним Турции.

30 мая 1566 года в Москву въехало пышное литовское посольство. Царь и бояре услышали предложение посла гетмана Ходкевича заключить перемирие; по нему Россия сохраняет земли, захваченные в Прибалтике. Царь созвал Земский Собор, и его участники — члены Боярской Думы, церковные иерархи, приказные дельцы, верхи дворянства и купечества — высказались за продолжение войны. Им казалось возможным успешно завершить ее, завоевать всю Ливонию.

В последующие годы победы перемежались поражениями. Русским вскоре пришлось столкнуться на полях сражений с объединенными войсками Речи Посполитой, как стали называть Польшу и Литву, которые объединились в единое государство по Люблинской унии 1569 года.

Русские армии одерживали победы и захватили почти всю Ливонию кроме Риги и Ревеля (походы 1572-1575 и 1577-1578 гг.). Но вскоре начались серьезные поражения. На польско-литовский престол, вскоре после смерти Сигизмунда II, вступил Стефан Баторий, князь трансильванский. В 1579 году он отбивает Полоцк, Великие Луки и другие города и земли.

Границы страны оказались под угрозой. Но героическая оборона Пскова (1581 год), который Стефан Баторий осаждал пять месяцев, не стяжав успеха, заставила его пойти на переговоры. В 1582 году в Яме-Запольском русские послы заключили перемирие с Речью Посполитой. По договору Россия отказывалась от претензий на Ливонию и от Полоцка. В 1583 году было заключено Плюсское перемирие со Швецией, по которому Россия отдавала Швеции Ивангород, Нарву, все Балтийское побережье.

В результате Ям-Запольского и Плюсского перемирий Московское государство еще сильнее, чем в условиях татаро-моигольского ига, оказалось «повернутым» на восток. Ливонская война, разорившая страну и длившаяся четверть столетия, окончилась безрезультатно. Кроме того, Россия потеряла выход к Балтийскому морю.

В неудачном исходе Ливонской войны и разорении страны немалую роль сыграла опричнина.

3 декабря 1564 года царь с царицей и детьми, огромной свитой и охраной покидал свою резиденцию, взяв с собой царскую казну, одежды и драгоценности его семьи, иконы и кресты. 3 января Иван прибыл в Александрову слободу. Отсюда получили от него митрополит Афанасий и  черный московский люд грамоты. В них он писал о своем гневе на бояр, приказных начальников и прочих за их неправды и измены, о том, что он не гневается на посадских людей и что из-за того, что бояре его не уважают, а народ не поддерживает, он отрекается от престола.

Отъезд царя ошеломил столицу. Духовенство, бояре, сановники, приказные люди просили митрополита умилостивить государя. Чтобы «ударить челом царю и плакаться», в Александрову слободу отправилась представительная делегация от духовенства, бояр, дворян, приказных людей, купцов и посадских. Выслушав этих посланцев «всего народа», Иван Грозный согласился вернуться в Москву, но на определенных условиях. В самом общем виде они заключались в следующем: отныне царь будет по своему усмотрению «невозбранно казнить изменников опалою, смертию, лишением достояния», без всяких претензий со стороны духовенства.

2 февраля 1565г. Иван Васильевич торжественно въехал в столицу, а на другой день объявил духовенству, боярам и знатнейшим чиновникам об учреждении опричнины.

Термин «опричнина» происходит от старославянского «опричь»-кроме, поэтому опричников называли еще кромешниками. В Древней Руси опричниной называли ту часть княжества, которую после смерти князя выделяли его вдове «опричь» всех уделов. Царская реформа включала три группы мероприятий:

1.В системе централизованного государства Иван Васильевич выделил «опричь» всей земли значительные территории на западе, севере, в центре и на юге страны, которые и составили его особое личное владение — государев удел или опричнину. Верховное управление и суд в государевом уделе осуществляла опричная Боярская дума. В опричнину вошли города Можайск, Вязьма, Козельск, Перемышль, Суздаль, Шуя, Галич, Юрьевец, Вологда, Устюг, Старая Русса и ряд высокодоходных волостей. К опричнине отошли важные торговые пути на севере и востоке, основные центры соледобычи и стратегически важные форпосты на западных и юго-западных границах. Царь выбрал себе в удел те территории, которые были развиты экономически, а значит, и политически. Из всех городов, уездов, волостей и с улиц, перешедших в государственный удел, надлежало насильственно выселить всех князей, бояр, дворян и приказных людей, если они добровольно не записывались опричниками.

2. Для своей охраны государь создал из князей, бояр, дворян и детей боярских гвардию телохранителей. Первоначально опричный корпус не превышал 1000 человек, но вскоре особое войско было доведено до 5000 человек. Отбор опричников производил сам Иван Васильевич в торжественной обстановке в Большой палате Кремлевского дворца. Каждый опричник отрекался от своих родных и обязывался служить только царю. За все это государь жаловал всех отобранных имениями и землей в тех городах и волостях, откуда выселялись князья, бояре, дворяне и приказные люди, не пожелавшие вступить в опричнину… Опричники носили черную одежду. К седлу они прикрепляли собачью голову и метлу. Это были знаки их должности , состоявшей в том , чтобы выслеживать, вынюхивать и выметать измену и грызть государевых злодеев -крамольников,

3. Та часть государства, которая осталась за пределами государева удела — опричнины, стала именоваться земщиной. Текущими государственными делами здесь по-прежнему занималась земская Боярская дума и приказы, но часть дьяков царь взял в опричнину. Высшей инстанцией и в судебных делах, и в области международных отношений, как и прежде, был  царь.

4 февраля 1565г., т.е. на второй день после учреждения опричнины, началась новая полоса жестоких расправ за «великие изменные дела» с теми, кто до сих пор исправно служил государю. Одних бояр и князей казнили, других постригли в монахи и ссылали в отдаленные монастыри. Имущество всех опальных было конфисковано. Опричники громили боярские дома, растаскивали имущество, угоняли крестьян.

Очевидно, царь видел в своем двоюродном брате Владимире Старицком главного противника. В 15^6 г. он отобрал у своего кузена в опричнину значительную часть его удела. Таким образом Иван Грозный лишил Старицкого князя последней опоры -поддержки старицких феодалов.

Опричный террор наносил безжалостные удары не только по боярской и княжеской знати, но и по всему населению тех владений, куда врывались опричники, где они бесчинствовали и грабили «всех и вся» без какого-либо разбора. Опричнина была в руках царя мощной военно-карательной организацией.

Естественно, что опричнина очень скоро вызвала недовольство и озлобление против царя не только среди феодальных верхов, но и в массе простого народа. Александрова слобода стала второй столицей Российского государства. В ней Иван IV прожил семнадцать лет, замаливая с опричниками грехи перед Богом и продолжая чинить суд и расправу над своими противниками. Государь уничтожил много честных, нужных России людей (дело боярина Федорова; убийство митрополита Филиппа, который открыто обвинял государя; убийство старицкого князя Владимира Андреевича и др.). Царь жил во дворце, обведенном валом и рвом. Никто не смел ни въехать, ни выехать без ведома Ивана Грозного: для этого в трех верстах от слободы стояла воинская стража. Новым ближним окружением Ивана стали Малюта Скуратов, Афанасий  Вяземский, Алексей и Федор Басмановы, Василий Грязной, для которых он приказал строить дворы в Александровской слободе.

На Земском соборе в 1566 году группа князей и бояр обратилась к царю с челобитной, в которой просила отмены опричнины. Грозный ответил на это усилением кровавого террора. Около двухсот челобитчиков было казнено. Против опричнины выступило высшее духовенство. Его недовольство было вызвано стремлением царя полностью подчинить церковь государству и отнять у монастырей часть их земельных владений. Митрополит Филипп открыто осуждал действия опричников. По распоряжению Грозного Филиппа сослали в монастырь. Через, некоторое время он был задушен в келье главарем опричников Малютой Скуратовым.

Братоубийство вызвало смутные толки в народе, и тогда очень кстати появился безымянный донос о том, что новгородцы замышляют измену и намереваются «отдаться под власть Литовского княжества».

В конце 1568г. Иван Грозный с сыном Иваном возглавил карательную экспедицию в Новгород. Втайне подготовленный поход 15 — тысячного опричного войска по родной земле был отмечен проявлением крайней жестокости царя и бессмысленным кровавым и разбойным разгулом его слуг — опричников. Были разграблены Клин, Тверь и Торжок. В самом Новгороде безудержная расправа над горожанами продолжалась 40 дней. За это время из церквей и монастырей были изъяты все ценности, опричники избивали и грабили всех подряд, не разбирая правых и виноватых. Потом царь направился в Псков. Псковичам посчастливилось избежать погрома, но не казней. Царь ушел из Пскова, прихватив церковную казну . Новгородско-Псковский поход Грозного нанес большой урон наиболее развитым районам России и этим ухудшил ее экономическое и военное положение. Самые скромные подсчеты числа казенных в Новгороде говорят о 2-х — 3-х тысячах жертв.

Многие знатные новгородцы были под стражей отправлены в Александрову слободу. 5 месяцев велось следствие, результаты которого стали известны летом 1570г., и неожиданно в число обвиняемых по делу о «новгородской измене» попали многие из руководителей самих опричников. Жестокой казни подверглись фактически глава опричнины Алексей Данилович Басманов и его сын Федор, любимец царя и др. Тогда в течение нескольких дней  было казнено свыше 100 человек.

В годы  опричнины и Ливонской войны положение главных производителей страны крестьян — еще больше ухудшилось: возросла не только барщина, но наряду с ней увеличился и оброк.

В 1571 году крымский хан Дивлет-Гирей подошел к Оке. На встречу ему царь приказал выйти отряду опричников, чтобы они защитили подступы к бродам. Но опричники не вышли, ослушавшись приказа царя. Дивлет-Гирей перешел броды и спалил все Замоскворечье. В следующем 1572 году Дивлет-Гирей повторил нашествие в еще больших масштабах; его целью было захват и расчленение России на улусы во главе с крымскими кньзьями и мурзами. В многодневных сражениях под Серпуховым, селом Молоди и Москвой русская армия наголову разбила врага. В 1572 г. Иван Грозный отменил опричнину и запретил под страхом наказания кнутом упоминать это ненавистное в народе слово. Опричные и земские территории, опричные и земские войска, опричные и земские служилые люди ,были объединены, восстановилось единство Боярской думы. Некоторые земские получили назад свои конфискованные вотчины. Но казни   продолжались и после опричнины.

Целая эпоха кровавых казней, которым русское общество подвергалось в период опричнины, является карой несоответственно тяжкой. Ведь умели же дед и отец Иоанна IV управлять державой без всяких массовых репрессий. А их внук и сын использовал опричные порядки в качестве боевого топора, обрушившегося на головы виновных и невинных порой без суда и следствия.

В результате Ливонской войны и опричнины многочисленные земли были разорены, запустели села, города, деревни. Беглое население из центра и с западных и южных границ Руси быстро заселяло вновь присоединенные поволжские и башкирские земли;

Иван Грозный, чтобы хоть как-то улучшить положение в 1581 году вводит «Заповедные Лета*’ — запрет на переход крестьян в Юрьев день. Эта мера была введена как временная, но сохранилась вплоть до отмены крепостного права (1861 г.).

После смерти Марии Темрюковны в 1569 году царь женился на Марфе Васильевне Собакиной, которую выбрал из собранных для него 2000 девиц. Прежде чем брак совершился, царская невеста заболела и через несколько дней после брака умерла. Был  казнен брат Марии Темрюковны и Григорий Грязной по подозрению в отравлении невесты. Иван Васильевич собрал духовенство и принудил его составить грамоту, разрешающую царю вступить в четвертый брак, но так, чтобы никто из поданных не осмелился поступать по примеру царя. Разрешение было получено. В ноябре 1573 года Иван Грозный женился на Марье Долгорукой, а на другой день, подозревая, что до брака она любила кого-то другого, приказал посадить ее в колымагу, запряженную дикими лошадьми и пустить на пруд, в котором она погибла. В память события с Долгорукой царь велел провести черные полосы на позолоченном куполе церкви в Александровой слободе. Вслед за тем Иван Васильевич женился на Анне Васильчиковой; она не долга прожила с ним; о ее смерти ничего не известно; а после нее Иван Грозный женился на Василисе Мелентьивой, которая также вскоре исчезла. В 1579 году Иван Грозный отпраздновал две свадьбы: сначала женился его сын Федор на Ирине Годуновой (вследствие этого брака был приближен к царю и получил боярство Борис Годунов), затем Иван Васильевич выбрал из толпы девиц себе в жены Марию Нагую. В ноябре 1581 года Иван Васильевич в порыве гнева убил железным посохом своего старшего сына, который под руководством отца приобрел кровожадные привычки и подавал надежду на то, что после его смерти будет продолжать его политику. Причина этого события в разных источниках трактуется по-разному: в летописях говорится, что царевич Иван начал укорять царя за его трусость, за готовность заключить с Баторием унизительный договор, требовал выручки Пскова; царь, разгневавшись, ударил его так, что тот заболел и через несколько дней умер; по другим сведениям, в частности Антоний Поссевич говорит об этом событии иначе: приличие того времени требовало, чтобы знатные женщины надевали три одежды одна на другую. Царь, войдя на женскую половину дворца, застал свою невестку лежащей на скамье в одной только исподней одежде, ударил ее по щеке и начал колотить жезлом, В следующую ночь у нее произошел выкидыш. Царевич стал укорять отца за то, что двух его жен постриг в монастырь, умертвил в утробе третьей его ребенка. Иван IV за эти слова ударил жезлом сына в голову. Царевич упал без чувств, заливаясь кровью. Царь опомнился, кричал, рвал на себе волосы, вопил о помощи. Все было напрасно: царевич умер на пятый день и был погребен в Архангельском соборе.

За уральскими горами на берегах Иртыша и Тобола находилось большое Сибирское ханство. После падения Казани сибирский хан Эдигер подчинился Ивану IV и стал платить дань пушниной. Вскоре его сверг хан Кучум. Он отказался подчиняться Москве, перестал платить дань, убил русского посла. Военные отряды Кучума совершали грабительские набеги на русские земли.

В 1558 году Иван IV пожаловал обширные русские земли за Волгой по берегам Камы и Чусовой богатым купцам и промышленникам Строгановым. Строгановы организовали там добычу соли, меди, железа. В 1574 году Иван Грозный дал Строгановым жалованную грамоту на земли за Уралом. Он разрешил им держать небольшое войско, посылать людей в Сибирь, строить там крепости.

Однажды на Каму пришел отряд вольных людей — казаков во главе с атаманом Ермаком Тимофеевичем. Строгановы предложили Ермаку совершить поход за Урал и покорить царство хана Кучума. Ермак согласился. Строгановы выдали его отряду, насчитывавшему 840 человек, сабли, пищали, три пушки, шлемы, кольчуги, большое количество пороха, свинца и продовольствия.

В сентябре 1581 года Ермак выступил в поход. Хан Кучум высылал отряд за отрядом навстречу казакам, стараясь помешать их продвижению в центр Сибирского ханства. С берегов татары осыпали плывущих на гребных судах казаков дождем стрел. Казаки отвечали огнем из пищалей. Огнестрельное оружие приводило татар в ужас.

В октябре 1582 года отряд Ермака подошел к столице Сибирского ханства — Кашлыку. Недалеко от городка Кучум поставил укрепления из дерева и камня и сосредоточил там более десяти тысяч войска. Ермак высадился на берег и повел отряд на штурм укреплений. Под градом стрел бесстрашные казаки шли в атаку. Но взять укрепления им не удалось. Ермак приказал отходить. Татары вышли из укреплений и бросились за отступавшими казаками. Заманив противника в открытое поле, Ермак неожиданно повернул и снова бросил отряд в бой. Несколько часов продолжалась рукопашная схватка. Татары не выдержали и отступили.

Кучум со всеми жителями Кашлыка и остатками войска ушел в степь. Ермак занял опустевшую столицу. Некоторые татарские ханы и князья соседних племен — хантов и манси — приходили к нему с большими дарами и заявляли о своей покорности. Ермак тоже дарил им подарки и заверял , что не будет обижать мирное население Сибири. В конце 1582 года Ермак направил в Москву посольство во главе со своим верным помощником Иваном Кольцо известить царя о разгроме Кучума. Царь отблагодарил Ермака и его товарищей ценными подарками и вознаграждением. В 1583 году к Ермаку прибыл отряд стрельцов в 500 человек.

Хан Кучум стал нападать на отдельные группы казаков. В августе 1584 года в татарскую засаду попал сам Ермак с горсткой товарищей. Ермак, пытаясь спастись, бросился в Иртыш и утонул. Остатки его отряда вернулись в Россию.

Поход Ермака в Сибирь имел большое значение. Разгром царства Кучума открыл путь для переселения русских людей за Уральские горы. В Сибирь пошли казаки, крестьяне, ремесленники и построили там крепости — города Тюмень и Тобольск. Они способствовали экономическому и культурному развитию края. Присоединение Сибири к России было последним радостным событием в жизни Ивана Грозного.

Освобождаясь от тоски по убитому сыну и от угрызений совести, царь начал проявлять признаки обычного свирепства. Невзлюбив свою жену Марину Нагую, он задумал жениться на какой-нибудь иностранной принцессе царской крови. Англичанин медик, по имени Роберт, сообщил ему, что у английской королевы есть родственница Мария Гастингс, графиня Гоптингтонская. Иван отправил в Лондон дворянина Федора Писемского поговорить о невесте с королевой и изъявить желание заключить тесный союз с Англией. Условием брака было то, чтобы будущая супруга царя приняла греческую веру и чтобы все, приехавшие с ней, бояре и боярыни также последовали ее примеру. Мария Гастингс, тридцатилетняя дева, сначала соблазнилась честью быть московской царицей, но, услышав о злодеяниях Ивана Грозного, наотрез отказалась от этой чести. В конце 1583 года Мария родила сына Дмитрия. Здоровье царя становилось все хуже и хуже. Ему было 50 лет с небольшим, а он казался дряхлым, глубоким стариком. Зимой 1584 года Иван Васильевич тяжело заболел. В феврале он еще занимался делами, но уже в первой половине марта собрал бояр и продиктовал им свое завещание. Этот последний акт государя оказался своевременным — 18 марта на 54-м году жизни Иван IV умер.

Полувековое царствование Ивана Грозного оставило глубокий и мрачный след в истории России. Насыщенная драматическими событиями жизнь первого носителя титула русского царя интересовала многих историков и писателей. Как человек и как государственный деятель Иван IV был личностью сложной и противоречивой. Высокообразованный покровитель книгопечатания и сам писатель, государь, сделавший много для укрепления и расширения Российского государства, он своими руками разрушал то, что им было создано, и при этом жестоко преследовал тех, кому был обязан успехами внутренней политики и внешнеполитическими победами.

Подводя итоги эпохе Ивана IV, можно сказать, что при всех ее успехах она оставила тяжелое наследство и при вела к печально знаменитому Смутному времени.

Список литературы:

1. И.А.Заичкин, И.Н.Почкаев

«РУССКАЯ ИСТОРИЯ (популярный очерк). «9 — середина 18 вв.** (Москва 1992)

2. С.Н.Сыров «СТРАНИЦЫ ИСТОРИИ» (Москва 1986)

3. С.Г.Пушкарев

«ОБЗОР РУССКОЙ ИСТОРИИ» (Ставрополь

1993)

4. С.М.Соловьев

«СОЧИНЕНИЯ. ИСТОРИЯ РОССИИ С ДРЕВНЕЙШИХ ВРЕМЕН .»

Книга З. Том 6. (Москва < Мысль> 1989)

5. В.О.Ключевский

» СОЧИНЕНИЯ В ДЕВЯТИ ТОМАХ (Курс русской истории, часть 2) — (Москва 1988)

6. Н.И. Костомаров

«РУССКАЯ ИСТОРИЯ в жизнеописаниях её главнейших деятелей»

Том 1 (Калуга 1995)

7. Д.Н. Альшиц

«НАЧАЛО САМОДЕРЖАВИЯ В РОССИИ. Государство Ивана

Грозного» (Ленинград 1988).    

Реферат: Липидный эпидермальный барьер

Реферативная работа студента 2 курса группы №42 Русина Ильи.

Московская медицинская академия им. Сеченова

Москва, 2008

Введение

Кожа человека выполняет множество жизненно важных функций. Занимая пограничное положение между организмом и внешней средой, она защищает его от вредных внешних воздействий, высыхания, проникновения частиц грязи, микроорганизмов, токсинов, а также является сенсорным органом, который отвечает за температурную, тактильную и болевую чувствительность. Кроме всего прочего, кожа как внешняя оболочка организма играет исключительно важную роль во взаимоотношениях людей.

Эпидермальный барьер – это собирательное название, подчеркивающее одну из основных функций эпидермиса – быть преградой на пути проникновения различных соединений, бактериальных и вирусных частиц в организм и из него. До 70-х годов XX века познания о составе и физиологии кожных покровов накапливались медленно. С внедрением в экспериментальную медицину биофизических и биохимических методов исследования удалось узнать многое о микроскопическом строении эпидермиса и рогового слоя, приоткрыть тайну о взаимоотношениях клеток и слоёв кожи, изучить влияние и методы проникновения различных экзогенных веществ через эпидермальный барьер.

С начала 80-х годов в дерматологии появились сведения о структурном и количественном состоянии липидов кожи в норме и патологии, пересматривались основные представления о роговом слое как о пассивном механическом барьере. Систематическое нарушение целостности барьерного слоя может привести к развитию хронических кожных заболеваний. И наоборот, вещества, способные взаимодействовать с липидными структурами рогового слоя и восстанавливать его целостность, могут использоваться при лечении большого спектра кожных заболеваний.

В начале XXI века исследования перешли на новый этап. Исследователи задались вопросом: «Как можно использовать данные о строении липидного барьера кожи для трансдермальной доставки лекарственных веществ, вакцин. Данные исследования могут иметь и обратную сторону – какие вещества и методы защиты можно разработать для защиты от возможных ядов, способных проходить через кожный барьер.

Морфологическое описание

Анатомия кожи.

Кожа (integumentum commune, cutis) покрывает всю поверхность тела, переходя в слизистую оболочку в области естественных отверстий рта, носа, мочеполовых органов и заднего прохода. Поверхность кожи у взрослого человека достигает 1,5—2 м2. Соединительными тяжами (retinaeula cutis) кожа прикрепляется к подлежащей фасции. Толщина кожи без подкожной жировой клетчатки составляет 0,5—4 мм. Толщина подкожножировой клетчатки колеблется в более широких пределах. У взрослого нормально развитого человека вес кожи составляет около 5% веса тела. (1)

На поверхности кожи имеются многочисленные складки, углубления, возвышения, то нежные, то более грубые бороздки. Бороздки делят поверхность кожи на ряд полей, большей частью треугольной или ромбической формы. К грубым бороздкам кожи относятся морщины на лице, складки ладоней, складки мошонки и бороздки на разгибательных поверхностях сочленений.

Гистология кожи.

Кожа состоит из двух различных по своему строению и развитию частей: наружной части эктодермального происхождения, представленной эпидермисом (epidermis), и внутренней мезодермального происхождения — соединительнотканной основы.

Внутренняя часть делится на два слоя:

средний — собственно кожа (cutis propria, derma) и

самый глубокий слой — «подкожно-жировой (subcutis, hypoderma).

Эпидермис образован многослойным плоским ороговевающим эпителием (epithelium stratificatum squamosum cornificatum), который покрывает поверхность кожи. В нём проходит процесс ороговения (кератинизации), связанный с дифференцировкой эпителиальных клеток — кератиноцитов в роговые чешуйки наружного слоя эпидермиса. Дифференцировка кератиноцитов проявляется в их структурных изменениях в связи с синтезом и накоплением в цитоплазме специфических белков – цитокератинов (кислых и щелочных), филлагрина, кератолинина и др. В эпидермисе различают несколько слоёв клеток – базальный, шиповатый, зернистый, блестящий и роговой. (1)

Роговой слой состоит из корнеоцитов — мертвых клеток, шестиугольных пластинок, заполненных фибриллярным белком кератином и аморфным веществом, и образующих роговые «чешуйки» толщиной 0.2–0.4 μм и ≈40 μм в диаметре. Корнеоциты – это прошедшие все этапы миграции (шиповатый, зернистый и блестящий слои) потомки базальных кератиноцитов. Корнеоциты соединены между собой корнеодесмосомами, связывающими клетки в прочную сеть. Непроницаемым роговой слой делает липидный матрикс, в который «погружены» корнеоциты; он состоит в основном из церамидов, холестерина и жирных кислот, образующих систему мультиламеллярных бислоев. Ниже находится слой живых эпидермальных клеток и слой дермы, пронизанной капиллярами, способными «разнести» проникшее через барьер вещество по всему организму.

Клеточная мембрана керотиноцитов в верхних слоях зернистого слоя становится прерывистой, а потом исчезает. Вместо неё остаётся белково-липидная структура – роговой конверт, ядро и органеллы исчезают. И с этого момента начинается слой роговых чешуек.

На границе зернистого слоя и слоя роговых чешуек липиды выходят из клеток и заполняют межклеточное пространство. Всё это напоминает торт «Наполеон» — липиды склеиваются в роговые чешуйки, как заварной крем склеивает коржи торта. В зарубежных публикациях такую модель рогового слоя называют «brick and mortar» — кирпич и цемент (3). Липидная прослойка эпидермиса играет исключительно важную роль в коже, так как именно она делает роговой слой водонепроницаемым. Благодаря липидной прослойке роговой слой становится проницаемым только для липофильных веществ.

Липиды эпидермиса

В роговом слое есть две разновидности липидов:

липиды кожного сала, располагающиеся на поверхности кожи и в верхних слоях рогового слоя;

эпидермальные липиды, которые обнаруживаются в средней и нижней части рогового слоя;

Согласно исследованиям, скорость секреции кожного сала не изменяется при обезжиривании кожи, а также кожа маленьких детей, почти не вырабатывающая кожного сала, не обезвоживается. Таким образом, единственным стимулом сальных желёз являются андрогены. (2)

В состав липидов рогового слоя входят церамиды[1] , холестерин и сульфат холестерина. Они формируют в роговом слое упорядоченные структуры. Было обнаружено, что в липидном матриксе присутствуют как структурированные участки, где существует гексагональная или орторомбическая упаковка молекул («кристаллическая фаза»), так и неструктурированные участки («жидкокристаллическая фаза»). Таким образом, прежняя модель «brick and mortar» претерпела дальнейшие усложнения и превратилась в доменно-мозаичную модель. И в такой модели каждая разновидность церамидов рогового слоя играет свою роль в формировании липидного барьера – от формирования жёстких водонепроницаемых участков церамидами с короткими насыщенными цепями, так и формирования гибких, текучих участков, которые допускают ограниченную диффузию водорастворимых веществ.

Таким образом, липидный барьер имеет определённое строение, структуру. Данная структура чем-то напоминает «стёганное одеяло» — липидные слои прошиты длинными цепями О-ацилцерамидов. Такие же сшивки существуют и между белково-липидными оболочками корнеоцитов и липидными пластами. При нарушении данной структуры барьер перестаёт частично или полностью справляться со своей задачей. (3)

Например, особенно важную роль в роговом слое играют О-ацилцерамиды (содержат линолевую кислоту). Недостаток в организме линолевой и линоленовой кислоты, она заменяется на олеиновую. Построение протяжённых и непрерывных липидных пластов становится невозможным (нет «сшивки»). В роговой слой попадают разрозненные липидные пузырьки. Изменяется не только проницаемость, но и нарушается нормальная дифференцировка кератиноцитов. Клинически это проявляется сухостью, шелушением, зудом и покраснением кожи.

Сквозь барьер

Абсорбция веществ, нанесённых на кожу — процесс пассивный, зависящий от физико-химических свойств рассматриваемого активного ингредиента, свойств рогового слоя в данном участке и от внешних факторов. Среди физико-химических факторов:

Липофильность и заряд;

Размер молекулы или частицы – не более 3 кДа, остальные не проходят через роговой слой вообще и остаются на поверхности;

Связывание со структурными компонентами кожи – если вещество будет соединяться со структурными компонентами корнеоцитов, скорость диффузии будет уменьшаться;

Основа, в которой находится рассматриваемое вещество (способность образовывать окклюзивный слой, поверхностная активность, термодинамическая активность, pH);

Что же касается свойств рогового слоя в разных участках тела человека – в июле 2006 года в журнале PLoS Genetics (4) были опубликованы результаты исследования, проведенного группой ученых с медицинского факультета Стэнфорда. В качестве объекта изучения были взяты фибробласты — основные клетки соединительной ткани, у которых определяли активность 337 генов. Было изучено 47 популяций фибробластов с 43 участков тела. Оказалось, что гены проявляют себя по-разному в зависимости от локализации клеток в организме. Но если разница между фибробластом, находящимся в соединительнотканной перегородке альвеол в легких, и фибробластом кожи не вызывает удивления, то разница в генной активности между дермальными фибробластами, расположенными на разных участках (например, предплечье и голень, заставляет призадуматься. В свете этих исследований стоит по-новому взглянуть на проблему создания дерматотропных препаратов с сигнальной активностью для кожи на разных частях нашего тела.

Интересы для медицины

Липидный эпидермальный барьер

Рисунок 1. Методы трансдермальной доставки лекарств. Рисунок из (4).

Методы трансдермальной доставки, применяемые в данное время:

Извилистый» путь трансдермальной диффузии может быть облегчен с помощью химических энхансеров — веществ, сравнительно легко преодолевающих липидный барьер и «увлекающих» за собой молекулы доставляемого лекарства. Примером химических энхансеров могут быть липофильные ингредиенты (жирные кислоты, спирты), гидрофильные вещества (гликоли), поверхностно-активные вещества;

Низковольтный ионофорез облегчает проникновение веществ трансфолликулярным путем — через волосяные фолликулы и протоки потовых желез.

Высоковольтная электропорация временно дестабилизирует липидные бислои, «приоткрывая» дверь доставляемому веществу. Сонофорез (ультразвук) дополнительно может увеличить эффективность путей переноса А и В.

Микроиглы и термопорация создают в коже отверстия микронного размера, через которые может осуществляться транспорт. Из-за малости отверстий, эти процедуры безболезненны, а сами отверстия очень быстро затягиваются.

Биологический мир буквально наполнен наночастицами — это ферменты, молекулы ДНК и РНК, рибосомы, клеточные везикулы, вирусы и пр. Отличительной особенностью таких объектов является их способность к агрегации и самоорганизации. Это свойство активно используется при создании искусственных конструкций, имитирующих реальные биологические структуры. Яркий пример представляют собой различные однокомпонентные и мультикомпонентные липосомы, которые способны при определенных условиях формироваться из раствора смеси липидов. Часто на практике используют и уже существующие в природе биологические наночастицы. Например, различные вирусы активно применяют для генной модификации (трансфекции) клеток. Показано, что аденовирусы с подавленной системой репликации могут быть эффективно использованы и для местной неинвазивной вакцинации через кожу (доставке антигенов к клеткам Лангерганса, присутствующим в коже).

Липидный эпидермальный барьер

Рисунок 2. 1 — липосома и аденовирус; 2 — полимерная наноструктура; 3 — дендример; 4 — углеродная нанотрубка. Рисунок из (4).

Также к ним относят липидные нанотрубки, наночастицы и наноэмульсии, циклические пептиды, хитозаны, наночастицы на основе нуклеиновых кислот.

Полимерные материалы обладают рядом преимуществ, определяющих эффективность их применения в технологиях доставки, — биосовместимость, способность к биодеградации, функциональная совместимость. Типичными соединениями, которые представляют основу для создания ПнЧ, являются полимолочная и полигликолевая кислоты, полиэтиленгликоль (ПЭГ), поликапралактон и др., а также их различные сополимеры. ПЭГ часто используют для повышения стабильности различных молекулярных переносчиков. Например, липосомы, покрытые ПЭГ («стелс-липосомы»), по сравнению с обычными, менее подвержены биодеградации, в результате чего обладают заметным пролонгированным действием.

Дендримеры являются уникальным классом полимеров с сильно разветвлённой структурой. При этом их размер и форма могут быть очень точно заданы при химическом синтезе. Дендримеры получают из мономеров, проводя последовательные конвергентную и дивергентную полимеризации (в том числе используя методы пептидного синтеза). Типичными «мономерами», используемыми в синтезе дендримеров, являются полиамидоамин (ПАМАМ) и аминокислота лизин. «Целевые» молекулы связываются с дендримерами либо путём образования комплексов с их поверхностью, либо встраиваясь глубоко между их отдельными цепями. Контролируемые размеры и свойства поверхности, а также стабильность дендримеров делают их весьма перспективными для использования в качестве переносчиков. На животных моделях показана эффективность их применения для трансдермальной доставки ряда препаратов.

Нанотрубки и фуллерены являются одними из самых «узнаваемых» наноструктур — практически ни один популярный текст про нанотехнологии не обходится без их изображений. За открытие этой новой формы существования углерода Р. Керл, Р. Смолли и Г. Крото в 1996 г. были удостоены Нобелевской премии по химии. Эти структуры, образованные только атомами углерода, сегодня в промышленных масштабах получают термическим распылением углеродсодержащей сажи в атмосфере инертного газа при пониженном давлении в присутствии катализатора. Нанотрубки обладают повышенным сродством к липидным структурам; при этом они способны образовывать стабильные комплексы с пептидами и ДНК-олигонуклеотидами, и даже инкапсулировать эти молекулы. Это определяет их применение в области создания эффективных систем доставки вакцин и генетического материала.

Неорганические наночастицы. К этому классу обычно относят наноструктуры, полученные на основании оксида кремния, а также различных металлов (золото, серебро, платина). При этом часто такая наночастица имеет кремниевое ядро и внешнюю оболочку, сформированную атомами металла. Использование металлов позволяет создавать переносчики, обладающие рядом уникальных свойств. Так, их активность (и в частности, высвобождение терапевтического агента) может быть модулирована термическим воздействием (инфракрасное излучение), а также изменением магнитного поля (возможность адресной доставки). При этом показано, что металлические наночастицы могут эффективно проникать вглубь эпидермиса.

Использование описанных выше наночастиц в медицине позволит не только эффективно доставлять биологически активные молекулы сквозь различные барьеры организма, которые они не способны преодолевать самостоятельно (кожный, гематоэнцефалический), но и существенно изменять характер действия препарата. Например, трансдермальная доставка, по сравнению с доставкой через кровяное русло, позволяет избежать нежелательных побочных эффектов, снизить эффективную дозу препарата за счет существенного повышения его локальной концентрации. Кроме того, было показано, что у терапевтических молекул, доставляемых в организм с помощью наночастиц, меняется фармакокинетика. Если для препаратов, попадающих в организм перорально или в результате инъекции, увеличение концентрации во времени описывается характерной кинетической кривой первого порядка (концентрация экспоненциально увеличивается во времени), то в случае использования наночастиц наблюдается идеальная временная зависимость нулевого порядка (равномерное увеличение концентрации препарата во времени). Это позволяет более точно планировать дозировки препарата и пролонгировать его действие.

Клинические проявления

Псориаз

Псориаз — одно из самых часто встречающихся хронических кожных заболеваний и одно из самых загадочных. Несмотря на большие успехи в изучении псориаза, причина его по-прежнему остается неизвестной. Частота заболевания псориазом в разных странах варьируется от 0,1 до 7%. В России им страдает около 2% населения. Долгое время считалось, что псориаз является одной из форм проказы, и лишь к концу XIX столетия была установлена его абсолютная самостоятельность. Псориаз сопровождается появлением на ней ярко-розовых высыпаний с обильным шелушением на их поверхности. Обычно очаги псориаза возникают на локтях и на коленях. На этих местах высыпания могут сохраняться даже тогда, когда в результате лечения они исчезают на других участках кожи. Помимо локтей и коленей в процесс очень часто вовлекается волосистая часть головы. При этом волосы не изменяются и не выпадают.

Суть псориаза состоит в том, что клетки кожи больного начинают созревать и, соответственно, отмирать гораздо быстрее, чем это происходит у здорового человека. Так, если нормальный цикл созревания клеток поверхностных участков кожи составляет от 24 до 28 дней, то при псориазе это время сокращается до 4-5 дней. Изменения в состоянии кожи обычно сопровождаются нарушением кальциевого обмена в организме. В частности, у больных псориазом отмечается снижение содержания витамина D. Провоцирующими моментами могут являться нервно-психические факторы (стресс), травмы кожи, применение некоторых медикаментов (чаще антибиотиков), злоупотребление алкоголем, инфекционные заболевания (вызванные стрептококком, вирусами) и др.

Изменения иммунной системы при псориазе выявлены как на клеточном, так и на гуморальном уровне и заключаются в изменении содержания иммуноглобулинов основных классов, циркулирующих иммунных комплексов, пула лимфоцитов в периферической крови, В- и Т-популяций и субпопуляций лимфоцитов, клеток-киллеров, фагоцитарной активности сегментоядерных лейкоцитов.

Считается, что первичные изменения при псориазе происходят на уровне клеток как дермального слоя, так и эпидермиса. Нарушения регуляции в клетках дермы вызывают избыточную пролиферацию в основном нормального эпидермиса. Гиперпролиферация кератиноцитов приводит к секреции цитокинов и эйкозаноидов, которые обостряют кожное воспаление. В очагах поражения эпидермиса клетки, презентирующие антиген, продуцируют интерлейкин-1 (ИЛ-1). Вероятно, ИЛ-1 идентичен фактору активации Т-лимфоцитов эпидермиса (ETAF), который продуцируется кератиноцитами и активирует лимфоциты тимуса. ИЛ-1 обусловливает хемотаксис Т-лимфоцитов и за счет стимулирования их миграции в эпидермис может отвечать за инфильтрацию эпидермиса этими клетками. Интерлейкины и интерфероны, продуцируемые Т-лимфоцитами, сами могут быть медиаторами в процессах гиперпролиферации кератиноцитов, а также медиаторами воспаления и таким образом способствуют поддержанию порочного круга, который определяет хронический характер псориаза. (7)

Различают два типа псориаза. Псориаз I типа связан с системой HLA-антигенов (главного комплекса гистосовместимости тканей). Среди больных псориазом этот тип выявляется у 65%, причем заболевание у них начинается в молодом возрасте (18-25 лет). Псориаз II типа не связан с системой HLA-антигенов и возникает в более старшем возрасте.

Главной целью лечения псориаза является достижение такого состояния, которое приемлемо для конкретного больного. Из-за хронического течения и непредсказуемой природы заболевания ясный прогноз дать нелегко. В большинстве случаев, однако, псориаз протекает в легкой форме, затрагивая ограниченные участки кожи. В тяжелых случаях болезнь затрагивает социальные аспекты, появляются проблемы в семейной жизни, на работе и при общении с окружающими.

Основными патологическими процессами при псориазе являются гиперплазия эпидермиса с нарушением дифференцировки эпителиоцитов и воспалительная реакция в дерме. В соответствии с этим все методы патогенетической терапии в настоящее время направлены на подавление пролиферации эпителиоцитов, нормализацию нарушений дифференцировки эпителиоцитов, устранение воспалительного процесса.

Существует более 700 разнообразных методов лечения псориаза, появление нового метода лечения или медикамента не означает, что этот метод или медикамент лучше, чем применявшиеся ранее для терапии псориаза. Результаты научных исследований последних лет показывают, что пусковыми моментами для возникновения псориатических высыпаний могут быть инфекционные заболевания (часто псориаз начинается после тяжелых простудных состояний — ангин, гриппа и т.д.), различные травмы, повреждения кожи, нервно-эмоциональные стрессы, резкие изменения климата, прием некоторых лекарственных препаратов. Доказана также наследственная предрасположенность к псориазу.

В последние годы установлено, что нарушения иммунитета, особенно его клеточного звена, являются ведущим механизмом в развитии псориаза, особенно псориаза I типа. Современные исследователи определяют псориаз как системную болезнь, в патогенезе которой важную роль играют иммунологические нарушения. В экстрактах псориатических чешуек обнаружены антигенные компоненты, отсутствующие в коже здоровых лиц, а в сыворотке крови выявлены аутоантитела к ним. Это дает основание рассматривать псориаз как болезнь, в патогенезе которой играет роль и аутоиммунный компонент.

В 1996 году были проведены сравнительные исследования иммунологических показателей периферической крови и биоптатов «псориатической» кожи больных. С помощью проточного цитофлюориметра он выявил снижение в крови абсолютного и относительного количества Т-лимфоцитов за счет преимущественного уменьшения субпопуляции Т-хелперов по сравнению с субпопуляцией Т-супрессоров, что проявилось в снижении иммунорегуляторного индекса (Т-хелперы/Т-супрессоры). Количество В-лимфоцитов в периферической крови не претерпевало достоверных изменений. При гистохимическом исследовании биоптатов «псориатической» кожи с помощью моноклональных антител установлено, что основным клеточным компонентом дермальных инфильтратов являются Т-лимфоциты, тогда как В-лимфоциты встречаются лишь в виде единичных клеток в отдельных гистологических препаратах. Большая часть Т-лимфоцитов, инфильтрирующих дерму, относится к субпопуляции Т-хелперных клеток. Эти наблюдения дают основание предположить, что наблюдаемый в периферической крови дефицит Т-лимфоцитов, особенно хелперной субпопуляции, связан с их выходом из кровяного русла в кожу. Наряду с Т-лимфоцитами в инфильтратах дермы обнаружены клетки моноцитарно-макрофагального ряда и клетки Лангерганса. Отмечен высокий уровень экспрессии клетками воспалительных инфильтратов HLA-DR-антигена II класса основного комплекса гистосовместимости. (8)

Отмечено также проникновение в эпидермис из дермы хелперной субпопуляции Т-лимфоцитов и моноцитарно-макрофагальных клеток. Выявлено также увеличение числа клеток Лангерганса и экспрессия HLA-DR-комплекса на части кератиноцитов, что говорит об изменении их иммунологического фенотипа. По современным представлениям, это отражает способность HLA-DR-кератиноцитов активировать эпидермальные Т-лимфоциты, а также выделять цитокины, некоторые из которых обладают свойством вызывать гиперпролиферацию эпителиальных клеток.

Эпидермальная гиперпролиферация — это ключевое патологическое явление при псориазе, поэтому обнаружение ее пусковых механизмов является основополагающим моментом в изучении патогенеза и разработке методов терапии заболевания. В работе D. J. M. Leung et al (1995) было отмечено, что золотистый стафилококк и стрептококки секретируют большое количество экзотоксинов, играющих роль суперантигенов, способных связываться с белками главного комплекса гистосовместимости тканей на антигенпредставляющих клетках — кератиноцитах, Т-лимфоцитах и моноцитах. Эти суперантигены у больных псориазом могут опосредовать активацию HLA-DR на кератиноцитах, инфильтрирующих Т-лимфоцитах и моноцитах. Селективная экспансия популяций Т-клеток локально может приводить к выделению цитокинов, обусловливающих пролиферацию кератиноцитов. Также не исключено прямое воздействие суперантигенов на кератиноциты, которые экспрессируют цитокины с пролиферативной активностью.

Заключение

Упомянутые методики доставки на основе наночастиц, а также общий уровень развития современной молекулярной биологии, биотехнологии и фармакологии, существенно модифицируют представления о возможностях кожной терапии. С одной стороны, это обеспечивает заметный прогресс в области медицины (в частности, дерматологии), с другой — позволяет косметическим препаратам выйти на качественно новый уровень. Действительно, от нанокосметики будущего стоит ожидать, что в основе её действия будет лежать не маскировка нежелательных эффектов, как зачастую это происходит на сегодняшний момент, а устранение их биологической причины. Но как же в таком случае разграничить сферы косметики и медицины? Возможно, что такие границы и вовсе исчезнут в будущем, пока же отметим возможные точки их соприкосновения.

Обойдёмся без шприцов

Многочисленные прививки от всевозможных заболеваний стали привычными для современного человека. Однако сама методика практически не изменилась за последнее столетие. Впрочем, скоро пациентам можно будет по праву цитировать известный стишок С. В. Михалкова: «Я прививки не боюсь». На смену шприцам с раствором антигенов в ближайшем будущем придут нанопереносчики (размеры до 500 нм), способные доставлять антигены через stratum corneum к клеткам Лангерганса. Эффективность таких конструкций показана в лабораторных исследованиях, однако детальные механизмы до сих пор остаются неизвестными. Тем не менее, экспериментально установленные ограничения в размерах эффективных переносчиков позволяют предположить, что проникновение во внутренние слои кожи осуществляется через липидные каналы между корнеоцитами. Также было показано, что использование малых наночастиц (всего 40 нм) позволяет доставлять антигены непосредственно через волосяные фолликулы (рис. 2). Использование такого пути доставки является крайне перспективным, поскольку в области фолликулов находится не только скопление дендритных клеток, но также обнаружены и стволовые клетки. Это обеспечивает возможность не только кожной иммунизации, но также и направленной дерматотерапии, включающей стимуляцию клеточной пролиферации .

Список литературы

1. Афанасьев, Ю. И.; Юрина, Н. А.; Котовский, Е. Ф.;. Гистология: Учебник. Москва : Медицина, 2002. ISBN 5-225-04523-5.

2. Эрнандес, Елена; Марголина, Анна; Петрухина, Анна;. Липидный барьер кожи и косметические средства. Москва : Издательский дом «Косметика и медицина» (ООО «Фирма Клавель»), 2003.

3. Чугунов, Антон. Эпидермальная доставка будущего. Биомолекула.Ру. [В Интернете] 18 май 2008 r. [Цитировано: 21 июнь 2008 r.] http://www.biomolecula.ru.

4. LUMEN Virtual Histology. [Online] http://www.meddean.luc.edu/lumen/MedEd/Histo/virtualhistology.htm.

5. Bramson J, Dayball K, Evelegh C, Wan YH, Page D, Smith A. Enabling topical immunization via microporation: a novel method for pain-free and needle-free delivery of adenovirus-based vaccines. PUBMED. [Online] 05 15, 2008. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/12571633.

6. Lademann J, Richter H, Teichmann A, Otberg N, Blume-Peytavi U, Luengo J, Weiss B, Schaefer UF, Lehr CM, Wepf R, Sterry W. Nanoparticles—an efficient carrier for drug delivery into the hair follicles. PUBMED. [Online] November 1, 2006. [Cited: JUNE 12, 2008.] http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/17169540.

7. Сестринское дело. 2001 r., Сестринское дело.

8. Марфунин, Дмитрий. О роли О 7-дегидрохолестерина в пролиферации кератиноцитов и развитии псориаза. Москва, Россия : б.н., 2005 r.

9. СОВРЕМЕННЫЕ МЕТОДЫ ЛЕЧЕНИЯ ПСОРИАЗА. Владимиров, В. В. 2006 r., ДЕРМАТОЛОГИЯ, приложение к журналу «Consilium Medicum», стр. 23-26.

10. Кузнецов, С. Л.; Мушкамбаров, Н. Н.;. Гистология, цитология и эмбриология: Учебник для медицинских ВУЗов. Москва : ООО «Медицинское информационное агентство», 2005. ISBN 5-89481-238-0.

11. Кузнецов, С. Л.; Мушкамбаров, Н. Н.; Горячкина, В. Л.;. Атлас по гистологии, цитологии и эмбриологии. Москва : ООО «Медицинское информационное агенство», 2002. ISBN 5-89481-0555-8.

12. М.М. Шегай, З.Б. Кешилева, Г.А. Акышбаева. Роль некоторых цитокинов в развитии псориаза. Центральный кожно-венерологический институт, Москва : б.н., 2006.

13. Mark Gill, PharmD. Psoriasis. USA : U.S.C. School of Pharmacy, 2005.

14. Полянский, А. А. Через кожу? — Нет проблем! Несколько слов о косметике будущего. Косметика и медицина. 2008 r., 2.

15. Vogt, A. 40 nm, but not 750 or 1 500 nm, nanoparticles enter epidermal CD1a+ cells after transcutaneous application on human skin. J. Invest. Dermatol. 2006.

Контрольная работа: Психологізм дитячих оповідань у творах Івана Франка

Міністерство освіти і науки України

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

Кафедра української літератури та

краєзнавства

Крнтрольна робота з предмету:

«Українська література»

на тему:

«Психологізм дитячих оповідань у творах Івана Франка»

Виконала : студентка гр.5-8/2

Настенко Н.В.

Перевірила : асс. Кірнос В.М.

Дніпропетровськ 2009 р

Зміст

Вступ

1. Психологізм як спосіб зображення персонажів

1.1 Визначення психологізму

1.2 Літературний психологізм творчості Франка

2. Дитячі оповідання Франка : зразок психологізації прози

2.1 Біографічні передумови створення дитячих оповідань

2.2 Психологізм дитячого оповідання «У кузні»

2.3 Психологізм дитячого оповідання «Грицева шкільна наука»

2.4 Психологізм оповідання «Малий Мирон»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Дана робота присвячена в першу чергу загальній актуальності питання дитячого психологізму у оповіданнях письменників, які здійснили неоціненний вклад у формуванні української літератури. І саме твори Франка, присвячені темі дітей, дають нам змогу досить повно відчути загальну картину внутрішнього світу дитини. Автор настільки майстерно моделює форму та стиль сюжету, де відчувається величезне різнобарв’я прийомів для зображення світу ззовні та в душі дитини, завдяки чому дана тема потрапляє на новий рівень актуалізації та затребуваності в суспільстві.

Творчий геній І.Франка описаний також у багатьох працях наших видатних сучасників, які доклали зусиль до аналізу й узагальнення публіцистики І. Франка, насамперед, це академік М. Возняк, В. Дмитрук, О. Дей, М. Нечиталюк, І. Курганський.

Франко лишив нам величезний спадок, до якого ми маємо можливість доторкнутися у даній роботі. Він зображував у своїх творах різних людей, це були твори і про «верхи суспільства»-поміщиків, капіталістів, лихварів, спекулянтів, бюрократів, і про «демократичну інтелігенцію» та її участь у визвольній боротьбі народу, і про простих робітників, селян, заробітчан.

Для дітей Франко писав окрім дитячих оповідань, ще й казки. Він підкреслював, що його книжки для дітей мають суто педагогічний характер, і далекі від політики. Його ідеалом у суспільній сфері, що синтезує всі інші цінності, був «ідеал повного, нічим не в’язаного і не обмежуваного життя і розвою(рівноправ’ям) концесій. Все, що йде за рамки нації, се або фарисейство людей, або хворобливий синтементалізм фантастів, що раді би широкими, «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».

Перейдемо до обраної теми, а насамперед чим вона зумовлена. Отож тема зумовлена потребою осмислення проблеми психологізму як у теоретичному,так і у художньому аспектах, необхідністю висвітлення сутності Франкової концепції психологізму, психологічного зображення дитини у своїх оповіданнях, необхідністю змалювати його та передати повним барв читачеві.

Зауважимо, що концепція психологізму даних оповідань Франка має авторський стиль та проходить у площині «дитина і світ», «дитина і суспільство» , «дитина і школа». Також дана робота буде досліджувати поставлені у творах філософсько – психологічні проблеми , з потребою з’ясування функціональності форм,засобів і прийомів психологічного зображення у світлі авторської світоглядної позиції та автобіографічного контексту.

Об’єктом курсової роботи обрано оповідання «У кузні», « Грицева шкільна наука», «Малий Мирон» як найпоказовіші з погляду психологічного зображення авторської світоглядної позиції та мають дуже виражене автобіографічне забарвлення.

Предмет дослідження — психологізм дитячих оповідань І.Франка «У кузні», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон», а саме їх зв’язок з автобіографією самого письменника та спосіб відображення у образах головних героїв рис та описів дитинства Франка.

Метою курсової роботи є з’ясування особливостей психологізму дитячих оповідань І.Франка «У кузні», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон». Відповідно до мети формулюються такі завдання :

— аналіз дитячих оповідання І.Франка;

— висвітлення головних постулатів художнього психологізму у формулюванні І.Франка;

— дослідити функціональне спрямування психологічного зображення в оповіданнях, окреслити людинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекст його творчості;

— виокремити наявні в оповіданнях письменника форми, засоби і прийоми психологічного зображення, рангувати та систематизувати їх,проаналізувати з погляду художньої доцільності.

Наукова новизна полягає в тому , що вперше в українському літературознавстві епічна творчість ,зокрема дитячі оповідання І.Франка стали предметом цілісного осмислення з погляду художнього психологізму в контексті теоретико-літературних поглядів письменника-педагога ,його концепції дитини і світу,з опертям на автобіографічний матеріал, тобто всі основні напрями та шляхи формування письменником його творчості. Його унікальний творчий пошук, автобіографічне забарвлення творів, надали у підсумку його оповіданням ліній гротеску, сатири а інколи гіркого драматизму, притаманних лише оповіданням самобутнього, видатного письменника.

У циклі оповідань представлених в даній курсовій роботі, Франко виявив себе визначним педагогом, обстоював найпрогресивніші методи навчання й виховання юнацтва, глибоко заглянув у душу юних героїв-школярів, майстерно зобразив їх психологію, широко розкрив внутрішній світ дитини.

Загалом ці оповідання описують дітей їх дитинство, їх перший досвід взаємовідносин зі школою, навчанням, вчителем та вихованням у сім’ї та школі.

Отож маємо до аналізу автобіографічні твори письменника, з нарисами виховання сільського хлопчини 30-40 років 19 століття у Галичині, починаючи від перших проблисків власного мислення та закінчуючи досвідом отриманим у середній школі того часу.

1. Психологізм як спосіб зображення персонажів

1.1 Визначення психологізму

Для подальшої роботи з проведення аналізу оповідань по заданим параметрам, підведемо теоретичну основу. Отже дамо визначення таким термінам, як «психологізм» :

1) як метод, психологічний підхід до тлумачення текстів, образів, уявлень, переживань, емоцій, особливостей мислення автора та персонажів, тощо;

2) як художній засіб відображення широкої палітри явищ психічної активності автора, персонажів, персоніфікованих субстанцій та ін.

Визначено центральний аспект літературного психологізму – психологічне зображення персонажів у художньому творі.

Тепер слід провести основні лінії, точки дослідження:

основні фільсофсько-психологічні проблеми творів;

основні риси психологізму;

портрет героїв з рисами автобіографії письменника.

Також слід зазначити, що Франко відзначався не простим описом або простим зображенням своїх героїв, це стосується також і героїв дитячих оповідань. Дуже часто Франко представляє нам внутрішню психологію дитини як не однорідний, окремий образ а дитяча психологія поєднує в собі певний симбіоз психології власної та скажімо психології чи психологічного стану батьків а також вбирає в себе деякі психологічні риси автора. Письменник полюбляє вимальовувати складні психологічні портрети своїх героїв наділяючи їх складним внутрішнім світом, інколи суперечливими діями намагаючись якнайточніше через такі прийоми дати зрозуміти нам внутрішній світ дитини.

Відомо, що Франко написав цілу низку критичних та літературних статей про художні твори та художню діяльність тих письменників, яких вважав визначними, загалом це були західні письменники та філософи. Аналізуючи лише цей факт можна зрозуміти, що у теолога, критика та письменника Франка є одна характерна якість в усіх названих сферах літературної роботи, це поглиблений інтерес до „психофізичних” основ оповідань критикуємих авторів та до описаних героїв. Тобто письменник тяжіє до проникнення у внутрішній світ людини, кожне оповідання наділене антропоцентричністю(антропос-людина) сюжету, Франко приміняючи ідею поєднання психо-соціального підходу до написання своїх творів з великою точністю зображує психологічну анатомію людей. Так у ході вивчення та зображення потім психологічної анатомії людей, Франко у основних оповіданнях, переносить створені ним психологічні портрети на тваринний світ, наділяючи тварин людськими якостями у казках до дітей. [10, c.55-62]

Тож філософсько-соціальна векторність психологізму оповідань Франка, а зокрема його творів були однією з унікальних рис таланту Великого Каменяра.

1.2 Літературний психологізм творчості Франка

Слід також підкреслити, що Франко постійно і дуже вдало в своїх використовує багатий психологічний інструмент, так зокрема в літературно-критичній діяльності, де за допомогою таких інструментів він зміг відзначити ті основні аспекти, якими оперує сучасна теорія літературного психологізму дитячої літератури: рецептивно-комунікативний, аспект психології першого ступеню життя людини, аналізу внутрішнього світу героя тощо.

Так психологізм у дитячих оповіданнях письменника, він дуже вдало примінив принцип художнього зображення внутрішнього світу дитини та її оточуючих, Франко дуже тонко «промальовував» у своїх оповіданнях емоційно-психологічні зв’язки між героями та суспільством.

Особливе місце психологізму надається завдяки художнім та характерним особливостям дитячих оповідань письменника, які випливають з автобіографії Франка. Характерно, для письменника і те що він дає нам змогу долучитися до внутрішнього світу героїв та розкрити суть оповідання через площину психології та філософії життя у своїх творах.

Так психологічні мотиви головних персонажів дитячих оповідань, а саме дітей Франко зумовлює особливими соціальними, ментальними рисами українського народу та українського суспільства 19 століття. Хоча й сюжетна динаміка, як така відсутня зміни та доповнення сюжетних ліній несуть на собі нариси внутрішнього світу дитини, основною конструкцією сюжету є індивідуальна психологія дитини з усім різнобарв’ям переживань та емоцій дитячого життя. Де переживання та відчуття дитини становлять головну основу психологізму дитячих оповідань Франка.[11, c.40-48]

Діапазон душевних переживань дитини не сильно поступається по палітрі переживань дорослим. Навіть збагачує надбання української літератури 19 століття магією відчуттів дитини, барвами її внутрішнього світу та індивідуальними психологічними особливостями.

Треба також підкреслити, той факт що по особливостям художньої обробки своїх творів Франко тяжіє до творчості Нечуя-Левицького та Панаса Мирного.

2. Дитячі оповідання Франка : зразок психологізації прози

2.1 Біографічні передумови створення дитячих оповідань

Відштовхуючись від заданої тематики аналізу в даній роботі, а саме виокремлення основних ліній психологізму дитячих оповідань, знаючи що вони за своєю направленістю мають автобіографічний характер, я пропоную для початку ознайомитися з біографічними передумовами створення даних оповідань. Адже саме вони надали письменнику творчого поштовху до написання дитячих оповідань.

Отже, Іван Якович Франко народився 25 серпня 1856 року, у сім’ї вправного ремісника-коваля Якова Франко та Марією Кульчицької, що походила з дрібної загонової шляхти. Дитинство Яся (Ясем або Мироном часто називали тоді Івана в родині) минуло в селах мальовничого Підгір’я –Нагуєвичах та Ясениці Сільній- в селянському оточенні. З батькового обійстя й від кузні, що знаходилось на високому горбі, у нагуєвицькому присілку Слободі, було видно все село. Чуйна дитяча натура всотувала все побачене та відчуте, пам’ять фіксувала постаті людей, що відвідували батьківську кузню чи гостювали в хаті, і їх розмови та розповіді, їх радощі і турботи.

Найраніші життєві враження супроводять людину весь вік, з роками стають колоритнішими й гострішими. Дитячі та юнацькі враження позначались на багатьох творах і працях Франка. Зрештою, на реально-життеву підоснову своїх творів вказував і сам Франко у автобіографії 1890 року: «Про новели свої скажу тільки одно, що майже всі вони показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні факти, на котрі я дивився або котрі чув від свідків, малюють край образи тих закутків нашого краю ,котрі, я, як то кажуть, переміряв власними ногами. В такім розумінню — всі вони частки моєї автобіографії».

Варто підкреслити, що тривалий розвиток солеварного промислу в Нагуєвичах та околиці впливав на психологію мешканців, які традиційно, із покоління до покоління, виявляли своєрідну симпатію до робітників. Вона була заронена і вдушу малого Франка, якому довелося пізнати вже тоді робітників іншого промислу-нафтового-і згодом вперше їх змалювати.[9, c.170-178]

В дитинстві Франко чув перекази про колишні солеварні промисли в селах Нагуєвичі, Ясениця Сільна та інших, де топили з ропи сіль і формували в так звані «товпки» (є документальні свідчення про солеварні в цих місцевостях у 17 і 18 століттях); запам’ятав легенди про замок панів Туркулів ( такі пани справді існували і в 1770-х роках володіли Нагуєвичами); наслухався оповідань і пісень про гірських месників – опришків, на чолі з славним на весь край Довбушем, про таємничі печери з повними бочками червінців, призначених для бідноти…

Повз батькову кузню слався шлях із Борислава через Нагуєвичі до дальших сіл. У кузню заходило багато людей, особливо заробітчан, бориславських сезонних робітників(ріпників). Постійно бували в кузні односельчани, заїжджали селяни із сусідніх сіл. Яків Франко любив брати до кузні малого Івася, і той вслуховувався тут у розмови та розповіді, в яких відлунювався і тодішній «великий шум» народного гніву проти несправедливого ладу, і народна віра в перемогу правди. До кузні манили хлопця різні люди, що заходили сюди, й «ті веселі та сумні оповідання, котрих так багато можна було так наслухатися в татовій кузні».

Згадуючи ті «найщасливіші й найприємніші хвилі» свого дитинства, І.Франко відзначив, що батьки і трудове середовище рідного села запалили в його серці ті перші вогники, що потім розгорілися великим полум’ям посвяти всього його життя боротьбі за щастя трудового народу. Тобто маємо вже картину формування основної лінії психологізму творів—їх інтервертної направленості.

Поет назавжди зберіг у серці ніжну вдячність батькові за його мудру школу виховання, з гордістю згадував його як мужню натуру, що не зломилася під тиском нестерпної панщини і змогла промінитись душевною теплотою та щедрістю. Тобто письменник наголошує про вплив архетипу поведінки батька на своє життя і в першу чергу на свою творчість, який висвітлив як найточніше саме у дитячих оповіданнях.

Отже, письменник широко узагальнював типові явища тодішньої дійсності. Питання народної освіти, навчання і виховання дітей у школі і поза нею глибоко хвилювало письменника. В художніх творах і публіцистичних статтях він викривав антинародну реакційну систему навчання й виховання молодого покоління Галичини в умовах подвійного гніту – цісарської монархії і польської шляхти. Боротьбу за народну освіту революціонер — демократ Франко поєднував з боротьбою проти соціального і національного гніту. Він підкреслював, що освіта для трудящих стане доступною при справедливому, без експлуататорів, суспільному ладові. Освіта в умовах Австро-Угорській імперії була перетворена в знаряддя гноблення трудового народу. Тогочасна школа, як писав Франко, не ставила своїм завданням «образувати народ. По кількалітній науці виходять наші діти з тих шкіл такими ж темними, як і були, або. що гірше, виходять з щепленою в серці погордою до всього, що своє».[8, c.229-231]

У своїх автобіографічних оповіданнях-спогадах Франко реалістично відобразив антинародну політику в системі навчання й виховання в цісарській школі, яка калічила дитячі душі, створив хвилюючи образи своїх юних героїв.

Щоб зламати волю трудящих до визвольної боротьби, австрійські власті і польська шляхта не допускали української молоді до освіти. А тим, хто потрапляв до школи, доводилося відчути на собі весь тягар тієї системи освіти, яка робила з дітей покручів. «Наше виховання та освіта чи не є млинок, в котрий кладуть здорових дітей, а виймають покалічених дітей?» — писав Франко.[7, c.22-25]

Темі навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку письменник присвятив низку творів, позначених рисами автобіографізму. Серед них були «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «У кузні».

Франко ніколи не забував важких років шкільної науки з безглуздим збурінням, пронизливим фізичним знущанням за найменшу провину. Обдарований природним розумом, доброю пам’яттю, він не відчував труднощів навчання. Та пригнічувала задуха шкільних приміщень, учителі-схоласти. «Науку подають в теперішніх школах,- писав франко у статті «Наші народні школи та їх потреби»,- не для того, щоб обрадувати чи навчити робітника потрібному і людському знанню, але тільки на те…, щоб умовити в нього покірність теперішнім несправедливим порядкам і утвердити його в темноті».

Письменник виявляє глибоке матеріалістичне розуміння науки, рішуче критикував поповіство і всих тих, хто замість наукових знань пропагував релігійні догми, затуманюючи ними голови учням. «Ви повинні знати, що наука, хотячи бути наукою, мусить відкинути віру…», — писав Франко. Люди науки повинні говорити народові глибоку правду без всяких фраз і моралізацій. «Оставте фрази і моралізації попам, котрі ними присолюють і приперчують свої догми! Наука не знає ніяких догм і не потребує за тим нічого присолювати ані приперчувати».[3, c.86,92-93]

Яка молодь, таке майбутнє народу», — твердив Франко і працював над тим, щоб молоде покоління було готовим до боротьби за революційне оновлення суспільства. Письменник мріяв про нове соціалістичне суспільство, «часи будучі, невідомі». крізь простір і час до нас линуть Франкові слова:

А як мільонів куплений сльозами,

День світла й волі засвітає,

То чень в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає.

У своїх статтях він чітко визначав свої вимоги щодо освіти і виховання дітей та молоді як майбутніх борців за щастя народу, вимагаючи відокремлення школи від церкви, доступності знань всім трудящим. Його діяльність в галузі дитячої літератури якнайтісніше пов’язувалася з суспільно-політичними поглядами і йшла в двох напрямках: як критика і теоретика та як автора дитячої книжки.

Починаючи з 1890 р., Франко активно працює в галузі літератури для дітей. Франко розповідає у своїх творах про талановитих, допитливих, наділених багатою фантазією, дітей, які позбавлені догляду, гинуть або живуть «не так, як у людей».[1, c.9-11]

Франка не тільки згадують, з гордістю називаючи провісником щастя, дружби і свободи, а й вдумливо вивчають його спадщину, починаючи з ліричних поезій і казок в молодших класах середньої школи і закінчуючи творами, що завоювали всесвітнє визнання в середніх та старших класах. Чимало його творів, уривки з них доступні дошкільнятам.

Видатний український революційно-демократичний письменник все своє життя присвятив найпрекраснішому, що може бути,- боротьбі за щастя свого народу. Сорок років трудився на ниві рідної культури. За цей час написав близько 6000 художніх і публіцистичних творів ,наукових досліджень. Вічним Революціонером, Титаном праці ввійшов він у вітчизняну і світову культуру.

І дивлячись на такий дорогий подарунок, що він лишив нам у вигляді своїх творів, можна лише дивуватися і приклонятися перед його духом та жагою до життя і запитувати себе «А скільки він ще міг створити шедеврів?», адже недарма кажуть що оцінити втрату можна тільки втративши. Це несправедлива данина часу і боротися з нею безглуздо, та ми можемо читати та перечитувати, кожного разу заново переживаючи долі героїв оповідань разом з автором, адже в кожному з них Франко лишив маленьку часточку своєї душі.

На Личаківському кладовищі у Львові на могилі Івана Франка височить єдиний у своєму роді пам’ятник- на ньому каменяр, що розбиває молотом гранітну скелю. Письменник і став «каменярем», що розбивав скелю неправди і соціальної несправедливості вогнем слова, активною революційною пропагандою.[5, c.12; 2, с.78]

Мабуть, тим визначається геніальність письменника, що його твори і через століття хвилюють, залишаючись не лише художнім літописом минулого, а й животворним джерелом естетичного збагачення кожного нового покоління, засобом виховання особистості.

2.2 Психологізм дитячого оповідання «У кузні»

Відомо, що велике значення для становлення таланту молодих письменників мають їх автобіографічні твори. Для Франка найбільш «особистим» є оповідання «У кузні», тобто і найбільш інтервертним за стилем і самим близьким до серця письменника.

В ньому автор змальовує картини його раннього дитинства — майбутнього письменника, осяяного добротою батька, людини чесної, розумної, порядної, справжнього майстра своєї справи. Франко-дитина зростає між розмовами у кузні, там він знайомиться з персонажами майбутніх своїх творів, селянами, робітниками, там вбирає в своє серце сердечний біль свого народу. Оповідання Франка «У кузні»- про силу впливу дитячих вражень на все подальше життя людини, значення для її виховання родинного вогнища.

В даному оповіданні, як вже було сказано Франко змальовує — себе, в образі дитини — сина коваля. Тож маємо основний вузол оповідання а саме психологізм відносин «син-батько». Через призму історичних та національних умов життя тодішньої України, основного народу, представниками якого були-селяни здебільшого хлібороби та ремісники, ковалі, теслярі, бондарі.

Тут також можна прослідити вплив оточуючого світу на дитячу психіку, психологію взаємовідносин з сім’єю тощо. Адже саме у дитячому віці найбільш гостро людина сприймає оточення та світ навколо, коли ще немає психологічних бар’єрів, комплексів, повністю сформованого психологічного типу особистості. Давно відомо що дитину-людиною робить лише життя серед людей, а наскільки людина буде по сторону доброго чи поганого залежатиме вже від оточуючих, від того яку вони сторону гарного або злого несли по життю та передали через виховання –дитині. Тобто маємо основну філософсько-теологічну лінію психологізму твору, а саме формування психологічного портрету дитини за допомогою архетипів та психотипів сім’ї та суспільства загалом.[7, c.53-57]

Наступним моментом аналізу твору буде виявлення автобіографічних рис у творі. Сам Франко, говорить про це оповідання наступне: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі».[4, c.170-172,175] Франко дуже яскраво описує для читачів ту важливість спогадів дитинства на власному прикладі. Як проніс він крізь життя той вогонь, який зародився в ньому в дитинстві, і далі абзац закінчується словами «Се вогонь у кузні мого батька». Проаналізуємо, психологізм даних уривків, перед нами постає— дитина, внутрішній світ якої переповнений враженнями того вогню у кузні батька, це чи найяскравіше враження дитинства. Тут вибудовується лінія взаємовідносин з батьком і через них до праці-ковальського діла а так до самого місця де така праця велася-кузні. Для дитини батько, кузня, дім ототожнюються в образ домашнього вогнища де виховують його з великою любов’ю та увагою, де дитину батько допускає до свого дорослого світу тяжкої праці при цьому знаходячись поруч і контролюючи вплив на несформовану дитячу свідомість тої не зовсім зрозумілої дитині-атмосфери складного життя. Отже психолгізм оповідань у контексті психологічного підходу представляє нам світ взаємовідносин дитина-батько, увібрання дитиною в себе основних засад життя і роботи батька, його головних людських принципів та якостей. У контексті художнього підходу перед нами постає яскраво змальована емоційна природа відчуттів та вражень, які по своїй унікальності притаманні винятково дитячому психологічному типу та вдало вписані в психологічний портрет дитини.

Маємо також опис слідкуючих вражень, які представляє нам автор: «Я слухав тих оповідань, як фантастичних казок про далекі, зачаровані краї. Борислав з його страховищами, дикими жартами та дикими скоками фортуни, з його дивним промислом, дивним способом праці та дивним народом заповнював мою фантазію».[4, c.181] Отже влив на дитячу свідомість почутого та побаченого у кузні, був досить значний. Так з вищесказаного ми бачимо, як спираючись на розповіді інших людей дитина теоретично будує той непізнаний, але описаний іншими світ підключаючи свою фантазію та також ту ступінь осмислення почутого, яку дитина мала на той час. Цю рису автор привніс із власної автобіографії і наділив нею сповна внутрішній світ дитини за допомогою художніх прийомів наділив внутрішній світ дитини своєрідними інтервертними рисами.

Так дане оповідання показує формування архетипу поведінки у хлопчика-Франка через батька-Франка, батько описується у оповіданні майстром свого діла, отже і син наслідував його приклад у своєму подальшому житті тільки на теренах письменництва. Також ми можемо прослідити таку рису, як розвиток світогляду дитини- його батьком, на фоні всього оповідання дитина знаходиться поруч з батьком, його роботою у кузні, спілкуванням батька з іншими людьми. Тобто світосприйняття дитини вже не обмежене стінами рідного дому, та спілкуванням тільки з рідними, вона бачить тяжку роботу, велику масу зусиль та праці яких треба докласти на шляху до здійснення мети праці(на приведених прикладах ковальської справи в оповіданні — виготовлення сокир, колес, тощо). Вже дитина має наглядний досвід того факту, що отримати «шмат хліба» потрібно важко і сильно працювати, докладати силу зусиль, а задарма нічого не буває. Це дуже важливий виховний момент при формуванні архетипу поведінки людини, особливо її відношення до праці, а також закріплення основ трудової діяльності людини взагалі. Слідуюча риса твору це психологізм взаємовідносин та спілкування з іншими людьми у дитини на прикладі батька:

«Батько нерадо слухав тих оповідань про Борислав. Він так зжився зі старими порядками сільського життя, що в тім новім бориславськім розгардіяші чув щось нове, вороже дотеперішньому життю. Він не давав по собі знати того, не осуджував і не обурювався, як дехто з завзятих прихильників старосвіччини, але коли вичерпався запас новин, радо звертав розмову на інші, переважно моральні теми. Батько пильний і тямучий робітник, любив кпити собі з дармоїдів та фушерів, з роззяв та галапасів»[6, c.53-57].

Тобто батько відстоював свою точку зору моральності життя, висміював людські вади типу «дармоїдів та роззяв», причому робив це дуже толерантно надавши кожному гостю висловитися, причому намагався своє осмислення представити з мірою критики та сатири. І ця риса архетипу поведінки передалася дитині, так Франко у свої оповіданнях де є критикуючи моменти та рядки завжди намагається додати художніх барв оповіданню за допомогою сатиричних зворотів.

Батько посіяв у душі свого сина перші зерна сердечної діяльності, прищепив любов до праці й трудівника, власним прикладом учив дбати про загальне добро. В розповідях і притчах Якова Франка, звернених до відвідувачів кузні чи й до малого Івася, завжди просвічуватися його девіз «з людьми і для людей». Так наприклад, це видно у таких рядках оповідання «Йшлося до коваля, як у гості, як до сусіди, а не як до ремісника, щоб зробив те, що треба тай бувай здоров, я тебе не знаю, ти мене не знаєш. Батько такси ніякої за роботу не мав, «що людьом, той мені», а нема готових, той підожде. Але любив щоб у кузні було весело, гамірно».

Тепер ми можемо прослідкувати який слід лишили по собі ті далекі дитячі враження вже у внутрішньому світі дорослого Франка, так згадуючи пізніше про батькову кузню і її відвідувачів, І.Франко скаже про себе: «Сорок літ вже минуло від тої пори, як у невеличкій кузні в нашій слободі останній раз лунав ковальський вербель, відіграний батьковою рукою молотом по ковалі. Скільки змінилося за той час! Не лише у кузні, але майже з усього, що було тоді основою тихого, патріархального життя в нашім закутку, не лишилося майже ані сліду. А тодішню веселість та жвавість у многих із ковальської веселої компанії, погасила доля ще далеко перед їх смертю. І, певно, в ту пору ніхто з них не думав, що та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній, радісний настрій лишаться живими та незатертими в душі маленького, рудоволосого хлопчика, що босий, у одній сорочці сидів у куті коло вогнища.

На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь. У ньому пролизуються сині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоплене вугілля, і яриться в його глибині щось іще більше, промінясте. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І ще він не погас і досі».

2.3 Психологізм дитячого оповідання «Грицева шкільна наука»

У оповіданні «Грицева шкільна наука» (1883) Франко осуджує антипедагогічну систему австрійської школи. У цьому оповіданні автор змалював образ психологічний портрет дитини, де центральною проблемою виступає неможливість отримання кваліфікованої освіти через бідність. Психологізм портрету дитини поєднує риси інтервертності та екстравертності, де ектравертність добре виражена у більшому співвідношенні аніж у портреті дитини попереднього оповідання.

У цьому оповіданні Франко висміює систему навчання часів іноземного панування в Галичині.

Неможливо було тоді пробитись дітям з народу до світла науки, а кому й пощастило попасти до початкової школи, то їх учителі гнали «йти свині пасти», як це було й з Франком. Одні через шкільні умови змушені були кидати навчання, а інші, прагнучи вибитися з темряви, гинули в розквіті молодих сил.

У оповіданні перед нами предстає хлопчик Гриць, якого батько відправляє до школи вчитися, звернімо увагу на шкільний процес описаний у оповіданні:

«Почалася наука. Професор говорив щось, показував якісь дощечки, що на них були намальовані якісь гачки та стовпаки; хлопці час від часу кричали щось, як професор показував яку нову дощечку, а Гриць нічого того не розумів»[1, c.330-331].

Тобто маємо філософсько-теологічний вузол проблеми це відсутність головних умов та засад викладання, та освітня «відсутність» шкільного процесу. Так професор будував його на свій власний розсуд, учні такі, як Гриць дійсно мало чому могли навчитися. Вони не мали навіть основ для розуміння, не мали уявлення, як складати букви в слова, і як їх правильно читати, вимовляти. Професор не переймався тим фактом, що дитина уперше прийшла до школи, не має розуміння шкільних наук, і навчити розумінню учнів намірів не мав. Так Гриць ніколи «не міг спізнати букви, котре ш котре т. Букви мішалися перед очима. Про читання вже ніщо й говорити. Чи причина тому була в його непонятливості, чи в кепськім навчанні професора, сього не знати; то тільки певно, що, крім Гриця, таких «туманів вісімнадцятих» між тогорічними школярами було 18 із 30, і всі вони під час того шкільного року робили собі блискучі надії, як то буде гарно, як вони увільняться від щоденних різок, позаушників, штурханців, і як покажуть знов у понім блиску свої поваги на пасовищі». Перед нами картина психологізму дитячого оповідання де спираючись на психологічний підхід ми бачимо дитину, яка не розуміє свого місця та мети у школі. Де в її внутрішній світ мало що позитивного увійшло з боку описаного способу викладання освіти. Так коли діти піддавалися фізичному покаранню з боку професора за найменшу провинність, яке професор називав «неуцтвом». Цей гіркий досвід здобування освіти викладений у творі, як найкраще зображує вплив фізичної кари на сприйняття освіти, як такової. В психіці дітей руйнувалися всі засади зросатання талантів та іскри цікавості до нового, тому що процес навчання ґрунтувався не на закріпленні та роз’ясненні шкільного матеріалу у процесі обговорення, а на основі фізичних знущань над дитиною що погано розуміла шкільний матеріал.

У свідомості дитини всі прояви таланту до наук глушив «голос» інстинкту самозбереження, а потім хвилі «дитячої агресії» через які шукав виходу психологічний біль від фізичних знущань, про це нам кажуть такі рядки: «А вже хто як хто, а Гриць запевне найбільше й найчастіше думав про се. Проклятий буквар, що його він за час цілорічної натуги над науковим питанням пошарпав і пофатилив трохи не на січку, прокляте «а баба галамага» і прокляті професорські причинки та заохоти так надоїли йому, що він аж вихуд та поблід і ходив увесь час, мов сновида».

Письменник описуючі «Метод» навчання, посилює в нас відразу до такого педагогічної практики де є різка вчителя, фізичні знущання бо за сосбою вони викликають лише відразу до школи, та зламу архетипу поведінки дитини, її прагнення до нового. «І всі вони під час того шкільного року заєдно робили собі блискучі надії, як то буде гарно, коли вони увільняться від щоденних різок, позаушників, штурханців, «пац» (биття тростиною по долоні) та «попідволосників» і як покажуться знов в повнім блиску своєї поваги на пасовищі». Схоластична наука була не для Гриця, від неї він став «туманом вісімнадцятим».

І знову Гриць – пастух. Він з великим здивуванням почув від гусака «а баба галамага» — саме те, що рік вчив у школі. «Гриць був зламаний, засоромлений! Гусак в одній хвилі переймив і повторив ту мудрість, що коштувала його рік науки!»

Також на фоні такої освітницької діяльності у школах тогочасної України можна прослідити той факт , що Франко використовуючи різні прийоми вибудовує такий психологізм оповідання де основною лінією можна прочитати-антагоністичну боротьбу з системою держави, а вірніше гнітом держави через систему виховання та освіти намагався створити з самих малих років поневоленого раба, у особі середньостатистичного українця волевиявлення і свободомислення якого він бачив тільки у своїх мріях. Так Гриць пас худобу до школи, так і радий був повернутися до цього заняття й після «річної муки». Ніяких шляхів не дала йому така школа далі по життю, ні одну струну у серці не зачепила. Тобто у суспільстві не йшов «ріст» економістів, юристів, теслярів, малярів, пекарів, а було лише зростання пастухів. Так основна проблема оповідання простої людина з народу, яка не мала ніяких шляхів для подальшого зростання та самовдосконалення, виводить психологізм оповідань на новий рівень не просто пригніченого дитячого внутрішнього світу, а несе в собі величезний протест, насіння антропоцентричної, соціально-орієнтованої ідею боротьби проти свавілля держави та чиновників

І в першу чергу такі «жернова державної система» несли заклади освіти для маленьких дітей та підлітків, щоб закласти першооснови світосприйняття і волевиявлення, вірніше їх повну відсутність. Тепер нам є над чим подумати адже перше «спілкування з системою держави» нові покоління мають загалом в образі закладів освіти, своїх викладачів та педагогів. Аналізуючи дане оповідання, можна з повною впевненістю одне з провідних місць по вихованню моральному та психологічному надати саме представникам освітньо-педагогічної діяльності—вчителям. Та також не варто лишати без уваги що саме вчитель несе всю масу відповідальності за свою роботу та безпосередній вплив на формування та збагачення світогляду, внутрішнього світу своїх учнів. Свій психологічний вплив на підростаюче покоління, і те які приклади, моральні образи він дасть своїм учням для подальшого життя та наслідування.

Тож аналізуючи головну проблематику освіти висвітлену в даному творі, можна виділити слідуючі осередки проблем державної освіти України 19 століття:

1) відсутність системи забезпечення та контролю викладання у навчальних закладах, з метою якісного викладання всім охочим;

2) відсутність кадрів-педагогів та вчителів високої кваліфікації, які б заповнили собою потребу системи освіти.

А так, як був відсутнім перший пункт, він спричинював відсутність другого. І тільки завдяки науково-технічному прогресу з його здобуттями та боротьбою народу на шляху відстояння своїх прав ми сьогодні маємо настільки розвинену і систему освіти і систему підготовки та перепідготовки кадрів освіти, що герої оповідання «Грицева шкільна наука», та напевно і сам письменник міг тільки порадіти та «по-білому» позаздрити нам. А ми йому дуже подякувати за те що доніс до нас крізь час історію науки та освіти, її основи та засади викладання використовуючи при цьому весь доступну йому палітру та арсенал психологічного та художнього інструментарію.

2.4 Психологізм дитинячого оповідання «Малий Мирон»

І.Франко досконало знав дитячу психологію, як митець тонко відчував дитячу душу, цікавився дитячим мовленням, полюбляв моделювати на сторінках дитячих оповідань постійно моделювати внутрішній світ. Письменник-психолог відкрив у красному письменстві таємницю п’ятирічного віку, який, за твердженням сучасних учених, є особливою віхою в житті людини.

Також в даному оповіданні особливо досконало використав інструмент «внутрішнього мовлення» або «внутрішнього діалогу» дитини, що стало яскравою відзнакою психологізму даного оповідання.

Так малий Мирон, що виявляє великий інтерес до всього навколишнього світу. Йому лише п’ять років, але він дивує читача своєю допитливістю, своїм політом думок з намаганням зазирнути в усі цікаві куточки оточуючого світу.

Загалом маємо такий основний сюжет: дитина хоче знати, яким чином люди бачать, чують, а у відповідь неосвічені батьки і сусіди тільки докоряють: хлопець – дурень, «туман вісімнадцятий», він думає не так, як люди. Малий Мирон любить зелені луки, устелені квітами, милується рибами, цікавиться їх життям. Він краще від сусідських старших хлопчиків уміє рахувати. Але «який цвіт розів’ється з того пупінка?» — з сумом запитує автор. Тобто маємо психологічний портрет дитини який не співпадає з архетипами дитячої поведінки продиктованої суспільством.

Для початку переглянемо деякі рядки твору, які допоможуть нам зрозуміти, які моральні та педагогічні основи хотів донести до нас автор. І так «Малий Мирон — дивна дитина. Батько втішається ним і каже, що він чудово розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонній суддя. Та й ще Миронів батько-чоловік у літах, ледве дочекався дитини, і, значить дитина, у нього золота, і розумна, і гарна. Сусіди тихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди»: іде та й розмахує руками, гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швикає по повітрі або стинає головки з будяків та ластів’ячого зілля. Серед інших дітей він несмілий і непроворний, а коли часом і відізветься з чим-небудь, то говорить таке, що старші, як почують, то тільки плечима стискають».[4, c.133-134]

Маємо перед собою дитину, яка є своєрідною та унікальною за наповненням та способом формуванням внутрішнього світу, способом мислення який відрізняється від інших. Тобто психологічна організація у такої дитини більш тонка та гармонічна. Причому оточуючі дитину люди родичі, сусіди, знайомі не дуже поділяли таку своєрідність психотипу. Адже «сусіди тихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди», отже мірилом «нормальності» серед оточення дитини був образ дитини яка мислить за певними суспільними канонами і так само «консервативно» виражає свої думки не відрізняючись від інших без рис унікальності та самобутності. Треба також розуміти що такий «психотип» дитини а згодом і людини пропагувався і «цементувався» насильно у суспільстві призводячи до того що своєрідність, допитливість, цікавість на прикладі малого Мирона, оточуючими сприймаються як «неадекватність». Тобто маємо головну тему проблематики оповідання: неадекватність описаного психотипу дитини через не відповідність суспільних архетипів мислення.

Тепер прослідкуємо факт «внутрішнього мовлення» Мирона. У голові малого Мирона снуються різні думки. Стан хлопчика передається через внутрішні монологи: «не може йому поміститися в голові», що сонечко таке маленьке, а тато говорив, що воно велике.

« — Ба , а як же воно? Сходить, там дірка мала: заходить, то й там дірка. Хіба ж дірка разом із сонцем по небі ходить?

Миронові здається, що брід – це бездонна глибінь, що людина бачить і чує ротом, однак пересвідчується в іншому:

— Татуню, татуню! Я щось знаю!

— Та що таке, моя дитино?

— Я знаю, що чоловік очима видить.

П о батьковім лиці перебіг усміх.

— А вухами чує кудкудакання, а пальцями шум.

— Як, як?

— Та так, що як затикати вуха пальцями, то чути тільки шум».[4, c.138-139]

Процес такого мислення Мирона доходить до ситуацій майже гротескових.

Тепер переглянемо основні засади мислення, що зобразив Франко у цьому моменті. Тож процес мислення у дитини побудований на специфічному методі пізнання або симбіозі теоретичних висновків пізнання оточуючого світу та використання дитиною практичного методу пізнання. Також ще однією відзнакою психологізму даного оповідання є своєрідність зображеного психотипу автором, так нетипове мислення дитини вже з такого раннього віку зразу виокремлює її серед інших дітей. Тому на разі маємо справу с явищем самобутності дитини яке помічають інші люди, помічає і сама дитина. Тобто у оповіданні дитина переходить межу життя тільки у власному світі та думках а іде у суспільство, де стикається з головним проблематичним фактом оповідання-тим , що вона відрізняється від інших але як правильно дати собі оцінку вона не знає, тому за «еталон» психотипу оцінювання особистості приймає стандарти свого суспільства, а також її оцінки що надають оточуючі, насамперед в сім’ї. Дуже делікатним в цей момент є векторність таких оцінок, тобто добре-погано. Так Мирон буде самооцінювати себе й надалі, по тому, яку основу самооцінки та сприйняття іншими себе заклали в дитинстві. Так Франко вибудовує основну концепцію твору, де в центрі знаходиться вразливий внутрішній світ дитини.

Далі проаналізуємо таку частину твору «І малий Мирон зачинає мислити. Слуги побачили се, ззирнулися між собою, трунули одне друге ліктями, а дівка-служниця шепнула навіть до старого Івана:

-Ану, він зараз якусь дурницю вистрілить.

-Ба, не знати, —почав звільна Мирон , — чому то свята матінка дивиться, дивиться, а капусти не їсть?..

Бідний Мирон, хоть і як мучився, не міг нічого ліпшого придумати, може, для того, що його насилу заставляли думати «як люди». Сміх, регіт, звичайна нагана матері враз із «туманом вісімнадцятим» — бідний Мирон заплакав.

— Та що ж, коли я не вмію мислити так, як люди!- сказав він, обтираючи сльози».

Змальовуючи дану ситуацію автор допомагає нам зрозуміти силу впливу оточення на дитину, на її психологічний світ в першу чергу. Франко додає тонкого забарвлення оповіданню психологізм оповідання. Відтінюючи його лінії за допомогою різних ситуацій, де дитина показує свої прояви постійно наштовхуючись на нерозуміння того, що вона намагається пристосувати себе до світу і у відповідь якось збагатити, відзначити думкою, знайти шлях до розуміння світу. Сам процес замислювання у малого Мирона над тим що він скаже в першу чергу з психологічної точки зору походить на певний принцип «психологічного імунітету» людини, адже вона шукає шлях від чергового висміювання своєї думки, точки зору. В описаній вище ситуації дитині не вдалося оминути чергове висміювання. І це для Мирона було найтяжче, як на долю маленької дитини, не бути почутим дорослими, оточуючими у своєму намірі пізнати цей світ. Не треба забувати, що дитина- не знає законів мислення, основ і стандартів, їй дуже складно пристосуватися самій та навчити і роз’яснити можуть тільки оточуючі, якщо вони звісно мають бажання відкрити дитині світ і хоча б мінімальну основу знань як це зробити, а не невігластво по відношенню до світосприйняття дитини які ми бачимо у оповіданні—у матері, сусідів, слуг і т.д.

У кінці аналізу маю відзначити ту особливість психологізму дитячих оповідання, яка проходить крізь рядки – самобутність таланту, внутрішнього світу, особливостей мислення приведена та описана різними психологічними прийомами, у різних життєвих ситуаціях показує нам багатогранний портрет дитини. Який Франко зміг передати у оповіданні всю неоднозначність життя маленького українця із простої сім’ї 19 століття піднявши і глибоке філософське питання — існування унікальності індивідууму, існування бази для розвитку майбутнього. Зараз коли суспільство має у образі освіти потужний інструмент формування власного майбутнього такими далекими здаються часи, коли українське селянство могло тільки мріяти.

Я звичайно дотримуюся думки, що з часів описаних Франком, виховання у сім’ї, школі, культурно-просвітницьке виховання людей різного віку значно прогресувало в найкращу сторону не антагонізму, а зближення, розуміння, подолання багатьох перешкод у спілкуванні між людьми у сім’ї та школі, різних класів та різного віку. Це в першу чергу позначилося на суспільстві та самих людях, в першу чергу у відкритості людей один одному на шляху до порозуміння світосприйняття іншої людини.

Я вважаю найкращим завершенням аналізу даної роботи будуть слова самого автора, який так майстерно змоделював філософо-соціальну направленість психологізму оповідання :«Лучаються по наших селах доволі часто такі дивовижні появи. Все у них змаленьку не так, як у людей: і хід, і обличчя, і волосся, і слова, і вчинки. А коли прийдеться такій дитині вік жити під тісною сільською стріхою, без ширшого досвіду, без яснішого знання, коли від малку нетямучі родичі почнуть натовкати в неї все на такий спосіб, «як звичайно у людей», то їм вдасться придавити вроджений нахилок до своєрідного; всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав’язку, і з малого Мирона вийде кепський господар або, гірше, не доразу приголомшена живість та прудкість характеру попре його до злого ,не можучи розвитися на добро, -стане він забіякою, ворожбитом, що віритиме у власні привиди і буде туманити людей із щирого серця »

Висновок

У даній роботі був проведений аналіз психологізму творів видатного українського письменника 19 століття Івана Франка, серед яких дитячі оповідання «У кузні», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон».

Також були виконані такі завдання :

— проведений аналіз дитячих оповідання І.Франка;

— виокремлений художній психологізм у формулюванні І.Франка;

— висвітлене функціональне спрямування психологічного зображення в оповіданнях, окреслено людинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекст його творчості;

— позначені наявні в оповіданнях письменника форми, засоби і прийоми психологічного зображення.

Робота складається з відзнаки теоретичних засад аналізу у першому розділі та опису біографічних передумов створення даних оповідань, та питанням психологізму кожного оповідання окремо. Має підкреслити, що кожне з них є відбиттям насамперед біографії самого письменника, його дитячих спогадів про його дитинство, сім’ю, освіту та школу. а далі вже приведений аналіз кожного оповідання окремо через призму світосприйняття дитини навколишнього світу так, як це змальовує автор.

Насамперед у аналізі я приводжу цитати з оповідань, це на мою думку дає найбільш узагальнюючу картину оповідань. А потім вже будую аналітику ствердження певних фактів щодо психології та поведінки головного героя, а також до поведінки та життєвих позицій людей, що його оточують, серед яких родичі, сусіди, вчителі, суспільство.

У висновку маю за необхідне відзначити застосування письменником багатої палітри художніх форм, засобів і прийомів психологічного зображення (як екстравертних, так само й інтервертних) розкриття внутрішнього світу дитини у багатстві її зв’язків зі світом та з суспільством та сім’єю, соціальну лінію всіх оповідань.

Геніальність Івана Франка, саме як педагога-психолога проходить крізь всі оповідання. Його автобіографічний підхід у художньому зображенні дитини, та антропоцентричні концепції в літературній творчості надовго випереджали майбутні здобутки психологічної науки.

Список використаної літератури

«Великий Каменяр. Проза та драматургія Івана Франка». Упоряд. і передм. Чічановського А.А.—Київ, 2006 р—672с.

«І.Франко. Літературно-критичні статті». Держвидав УРСР, 1950р—150с.

«Українська дитяча література. Навчальний посібник для учнів педучилищ». Киличенко Л.Н.—Київ:Вища школа, 1988 р—264с.

«Іван Франко. До світла!Оповідання». За ред.Шевцова С.І.—Київ, 1976 р—384с.

«Дивослово. Літературний журнал»—Київ, 2008 р—52 с.

6. Здоровега В. Іван Франко і українська публіцистика // Збірник праць кафедри української преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. Вип. 7 — 2003р. -150 с.

7. Кашуба М. Ідея суспільного прогресу в працях Івана Франка// Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. — Львів, “Світ”, 1998. 352 с.

8. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. — Київ, 1994. — 315с.

9. Кропивницька Н.С. Ідеал як філософська проблема у творчості І.Франка // Вісник Львівського університету. Серія — Філософські науки. — 2000. — Вип.2. – 230 с.

10. Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 1995. -367 с.

11. Мащенко С.Т. Основні проблеми в історії української філософії. — Чернігів, 2002, 258с..

Курсовая работа: Аспекты учета денежных средств сельскохозяйственного предприятия

Введение

Работа бухгалтера – процесс творческий и предполагает регулярное обновление и углубление знаний. Бухгалтер должен досконально знать законодательные акты по бухгалтерскому учету и свободно ориентироваться в многообразии нормативных материалов.

Контроль за порядком образования, хранения и использования денежных средств является важнейшей задачей бухгалтерии организации независимо от организационно правовой формы, сферы деятельности и принадлежности организации.

Среди всех экономических рычагов управления производством особая роль отводится бухгалтерскому учету – основному поставщику информации для принятия управленческих решений. Достоверная и своевременная информация позволит своевременно и успешно решать назревшие вопросы, осуществлять на деле мероприятия, способствующие повышению эффективности производства.

Внутренний аудит является элементом системы внутреннего контроля экономических субъектов. Он создается для упорядоченного и эффективного ведения дел, обеспечения полноты и точности документации и всей внутрифирменной информации о производственно-хозяйственной и финансовой деятельности. При этом реализация целей управления в системе внутреннего контроля возложена, во-первых, на организационно-технический механизм (включающий процедуры контроля, внутреннюю регламентирующую нормативную документацию и т.п.) и, во-вторых, на специальные контрольные подразделения — управления (отделы) внутреннего аудита.

Основные задачи государственного финансового контроля: проверка законности и правильности распределения финансовых средств государства и ведения бухгалтерского учета; проверка эффективного и экономного расходования государственных средств; проверка правильности расчета и уплаты налогов. Контрольные органы государства могут выполнять свои задачи объективно и эффективно только в том случае, если они независимы от проверяемых ими организаций и защищены от постороннего влияния.

Все выше сказанное подтверждает актуальность темы «Организация учета и внутреннего аудита денежных средств». Таким образом, целью данной курсовой работы является изучение организации бухгалтерского учета в целом и организации внутреннего учета денежных средств в частности в ФГУП Учхозе ГОУ ПГСХА, выявление недостатков в учете, поиск путей совершенствования учета денежных средств.

Для достижения цели поставлены следующие задачи:

изучить теорию вопроса;

изучить задачи учета денежных средств

Исследовать организацию первичного, синтетического и аналитического учета денежных средств;

Источниками информации при написании курсовой работы послужили:

а) данные годовых отчетов предприятия за 2003-2005 гг;

б) регистры синтетического и аналитического учета денежных средств;

в) первичные, накопительные и сводные документы по учету денежных средств.

Теоретические аспекты учета денежных средств и внутреннего аудита

Нормативно правовые акты, регулирующие учет и внутренний аудит движения денежных средств

К основным законодательным и нормативным документам, регулирующим объект проверки, относятся:

Порядок ведения кассовых операций в РФ (письмо Центрального банка России № 40 от 22 сентября 1993 г.).[2]

Закон РФ № 5215-1 от 18 июня 1993 г. «О применении контрольно-кассовых машин при осуществлении денежных расчетов с населением» (ред. от 30 декабря 2001 г.).[3]

ПБУ 4/99 «Бухгалтерская отчетность» (утв. Приказом МФ РФ № 43н от 6 июля 1999 г.).[4]

Методические указания по инвентаризации имущества и финансовых обязательств (Приказ Минфина РФ № 49 от 13 июня 1995 г.).[5]

Порядок регистрации контрольно-кассовых машин в налоговых органах (Приложение к Приказу ГНС РФ № ВГ-3-14/36 от 22 июня 1995 г.).[6]

Методические рекомендации по вопросам применения контрольно-кассовых машин при осуществлении денежных расчетов с населением (Приложение к письму ГНС РФ № НИ-6-07/152от 5 мая 1994 г.).[7]

Типовые правила эксплуатации контрольно-кассовых машин при осуществлении денежных расчетов с населением (Постановление МФ РФ № 104 от 30 августа 1993 г.).[8]

Об установлении предельного размера расчетов наличными деньгами в РФ между юридическими лицами по одной сделке (Указание ЦБ РФ от 14 ноября 2001 г. № 1050-у).[9]

Альбом унифицированных форм первичной учетной документации по учету налоговых операций (утв. Постановлением Госкомстата РФ № 88 от 18 августа 1998 г.) (ред. от 3 мая 2000 г.).[10]

10. Альбом унифицированных форм первичной учетной документации по учету денежных расчетов с населением при осуществлении торговых операций с применением контрольно-кассовых машин (утв. Постановлением Госкомстата РФ № 132 от 25 декабря 1998 г.).[11]

Деятельность внутреннего аудитора определяется документами, созданными в рамках экономического субъекта. Отдельные рекомендации по организации работы внутреннего аудита даны в стандарте аудиторской деятельности «Изучение и использование работы внутреннего аудита».

Таблица 1.1 Требования нормативных документов регулирующих аудит

Внутренний аудит

Правило аудиторской деятельности «Изучение и использование работы внутреннего аудита», пп. 2.1, 2.6

Внутренний аудит — это организованная экономическим субъектом и действующая в интересах его руководства и (или) собственников, регламентированная внутренними документами система контроля за соблюдением установленного порядка ведения бухгалтерского учета и надежностью функционирования системы внутреннего контроля. Функции внутреннего аудита: проверка систем бухгалтерского учета и внутреннего контроля, разработка рекомендаций по их улучшению, контроль бухгалтерской информации, специальное изучение отдельных статей отчетности и т.д.

Внутренний аудит нацелен на обеспечение соответствия бухгалтерского учета экономического субъекта действующим нормативным актам, разработку мероприятий по его совершенствованию

Внутренний аудит осуществляется в целях совершенствования и повышения качественного уровня организации внутрихозяйственного учета и контроля. Таким образом в отличие от внешних внутренние аудиторы являются постоянными помощниками бухгалтерского аппарата организации. Примечательно, что в период появления первых аудиторских фирм возникали большие сомнения в отношении возможности внесения исправлений в бухгалтерскую отчетность в процессе аудита. Эти сомнения развеялись с появлением в феврале 1996 г. стандарта аудиторской деятельности «Порядок составления аудиторского заключения о бухгалтерской отчетности» (в настоящее время действует правило аудиторской деятельности № 6 «Аудиторское заключение», утвержденное Постановлением Правительства РФ от 23 сентября 2002 г. № 696). В нем отмечалось, что аудиторское заключение не должно содержать ссылок на искажения бухгалтерской отчетности, исправленные в процессе аудиторской проверки. Развитие нормативной базы аудита сопровождалось появлением нормативных документов, содержание которых свидетельствовало не только о возможности, но и в отдельных случаях о необходимости внесения исправлений в бухгалтерскую отчетность в ходе аудиторской проверки, что подтверждается данными табл. 1.1.[Гиляровская]

Обратимся теперь к этапам (стадиям) бухгалтерского учета. Известно, что на первом этапе ведут текущее наблюдение, измерение и регистрацию фактов хозяйственной деятельности, т.е. формируют первичную информацию для ее последующей обработки. На втором этапе производится систематизация и группировка учетных сведений, содержащихся в первичных учетных документах. Информация обобщается в учетных регистрах, на бухгалтерских счетах в форме, пригодной для внутренних и внешних пользователей. Третий этап заключается в подготовке установленных форм бухгалтерской отчетности. Говоря о стадиях бухгалтерского учета нередко выделяют и еще одну — анализ деятельности организаций по данным учета и отчетности. Заметим, что роль аудиторов велика на каждом из этапов бухгалтерского учета. Уже на первом этапе аудитор может указывать клиенту на нарушение действующего законодательства в отношении оформления первичных документов. Очень важно оформить первичный документ таким образом, чтобы он мог быть принят к бухгалтерскому учету. В соответствии с рекомендациями и требованиями аудитора могут существенно корректироваться данные учетных регистров и показатели бухгалтерской отчетности. Ошибки, исправление которых возможно, устраняются. Анализ деятельности организации целесообразно осуществлять с использованием показателей бухгалтерской отчетности, достоверность которых подтверждена аудитором. Примечательно, что очень часто анализом финансового состояния организации аудиторы по предварительной договоренности с клиентом завершают свою проверку. Проведение анализа может являться одной из функций внутренних аудиторов организации.[17]

В заключение заметим, что основными нормативными документами бухгалтерского учета установлена необходимость представления аудиторского заключения в составе годовой бухгалтерской отчетности организаций, которые должны проводить обязательный аудит. Это требование подтверждено письмом Минфина РФ «О составе представляемой годовой бухгалтерской отчетности» от 18 февраля 2003 г. № 16-00-13/01.[23]

1.2 Экономическая сущность и проблемы учета денежных средств

Денежные средства (ДC) организации (строка 260) являются наиболее подвижными активами, где, как показывает практика, наиболее вероятны нарушения и злоупотребления. В связи с этим аудит рекомендуется проводить сплошным методом. При проверке операций с наличными ДС (строка 261) аудитору необходимо определить законность, достоверность и целесообразность операций, связанных с движением ДС. Проверка операций с наличными ДС допускает использование любого из наиболее известных методов получения аудиторских доказательств. Порядок проведения аудиторских процедур, их последовательность аудитор избирает самостоятельно. Остаток наличных денег на дату составления отчетности и обороты по счету 50 по данным учетных регистров должны соответствовать информации, представленной в Главной книге и формах отчетности (бухгалтерском балансе и отчете о движении денежных средств). Дебетовое сальдо по счету 50 надо сопоставить с данными кассовой книги на соответствующую дату.[18,20]

При осуществлении аудита следует проверить соблюдение:

• правил документального оформления операций по приходу и выдаче денег из кассы;

• условий хранения и обеспечения сохранности наличных денег в кассе и при доставке их из банка;

• установленного порядка хранения чековых книжек, правил получения по ним денег, использования по назначению полученных по чекам из банков наличных денег;

•лимита хранения наличных денег в кассе и выдачи денег под отчет на командировочные, хозяйственные и другие нужды;

• своевременности и полноты оприходования наличных денег в кассу, полученных из банка, а также от юридических и физических лиц в виде выручки и по другим основаниям;

• порядка учета кассовых операций на бухгалтерских счетах, ведения кассовой книги, а также аналитического учета документов, хранящихся в кассе;

• действующего порядка ведения записей в кассовой книге;

• порядка расчета наличностью с юридическими лицами.[26]

Аудит операций по расчетному счету для подтверждения обоснованности показателя по строке 262 баланса предполагает проверку соблюдения клиентом требований Положения о безналичных расчетах в Российской Федерации, утвержденного ЦБ РФ от 3 октября 2002 г. № 2-П. Важно в процессе проверки проследить подтверждение сумм, указанных в выписках банка, оправдательными документами. Если с расчетного счета производилась оплата счетов за товарно-материальные ценности, следует проследить полноту оприходования таких ценностей, поскольку могут иметь место незаконные операции. Практика показывает, что наибольшее количество ошибок и нарушений встречается при отражении сумм, поступивших на расчетный счет или перечисленных с него, на счетах бухгалтерского учета. Проверка предполагает определение законности, достоверности и целесообразности осуществления операций на счетах учета ДС. Необходимо проследить, чтобы учетными записями были охвачены все хозяйственные операции согласно выпискам банков. При проверке операций по валютному счету изучению подвергаются записи по счету 52 (субсчета «Транзитные валютные счета», «Текущие валютные счета»). Внимание обраща­ется на правильность оформления документов, подтверждающих совершение операций в иностранной валюте. Ошибки могут иметь место и при реализации валютной выручки.[27]

2 Организационно-экономическая характеристика ФГУП УЧХОЗА ГОУ ПГСХА

Учебно-опытное хозяйство Приморской государственной сельскохозяйственной академии организовано в 1958 г. на базе колхоза «Новая жизнь» Михайловского района и в 2000 г. было преобразовано в Федеральное государственное унитарное предприятие учебно-опытное хозяйство государственного образовательного учреждения Приморской государственной академии (ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА).

Руководитель Учхоза ПГСХА — Пехота Геннадий Владимирович, главный бухгалтер — Новак Ирина Анатольевна, главный экономист — Глебова Галина Алексеевна.

Хозяйство расположено в южно-восточной части Уссурийского района и граничит со следующими землепользователями: с юга — Приморской опытной сельскохозяйственной станцией, с запада — колхозом «Коммунар» Уссурийского района, с севера — совхозом имени Сун-Ят-Сена, с востока -колхозом «Россия» Михайловского района.

Его усадьба находится в селе Воздвиженка Уссурийского района по ул. Ленинская, 45. Это на расстоянии 15 км от железнодорожной станции районного центра — г. Уссурийска и 135 км от пристани краевого центра — г. Владивостока. Государственная шоссейная дорога Владивосток-Хабаровск проходит в 2 км от усадьбы хозяйства.

Сельскохозяйственная продукция учхоза доставляется по шоссейным дорогам автотранспортом: молоко — на молокозаводы г. Уссурийска и г. Владивостока, мясо — в детские дошкольные учреждения, школы, своим работникам, сортовые семена — по хозяйствам района и края.

Территория землепользования расположена в Средне-Суйфунской межгорной впадине. Преобладающий рельеф учхоза равнинный с небольшими впадинками. Почвы, в основном, лугово-бурые подзолистые и буроподзолистые с незначительным содержанием гумуса (2 — 3,5 % в верхнем горизонте), кислой реакцией, слабо выраженной непрочной структурой и тяжелым механическим составом. Почвы имеют незначительный запас питательных веществ в доступной для усвоения растениями форме. Наблюдается большой дефицит фосфора, а в весенний период еще и азота.

Климатические зоны расположения учебно-опытного хозяйства типично-муссонные, характеризующиеся сменой направления ветра летом и зимой. Зимой ветер сухой и холодный. Снежный покров малоустойчив. Самый холодный месяц — январь. Средняя температура в зимний период -17 С ниже нуля. Осадков немного — 10-12 % годового количества. Весна холодная. В этот период земля пополняется влагой слабо. Весенние заморозки прекращаются во второй половине апреля, а иногда продолжаются до 5-10 мая. Наиболее благоприятная температура для культурных растений ( выше ЮС) длится от 110 до 164 дней. Летом температура воздуха высокая, часто выпадают осадки, образуется туман. Средняя температура составляет 18-20 С. Осадков около 55 % годового количества. В первой половине лета случаются засушливые периоды, однако во второй преобладают ливневые дожди, что является отрицательной стороной. Осень теплее весны. Осадков приходится 25-30 % годовой суммы. Осенние заморозки появляются в первой декаде октября. В целом же. Климат и месторасположение хозяйства вполне благоприятны для производства сельхозпродукции.

Важным показателем, характеризующим производственное направление хозяйства, уровень его специализации, является структура товарной продукции (таблица 2.1 ).

Как видно по данным таблицы 2.1 в структуре товарной продукции хозяйства в 2003 году наибольший удельный вес занимали следующие виды продукции: соя — 31,45 % и молоко — 28,19 %; т.е. хозяйство специализировалось на производстве этих видов угодий и имело соево-молочное направление. В 2005 году увеличивается вес молока до 34,38 %; т.н. на 6,19 %, но снижается удельный вес сои до 22,27 %, т.е. на 9,18 %. Специализация и направление несколько изменились, т.е. стало молочно-соевое. Стоимость товарной продукции увеличилась с 15776 тыс. руб. до 21157 тыс. руб., т.е. на 72,1 % вследствие роста объема продаж и цен реализации.

Таблица 2.1 — Состав и структура товарной продукции в ФГУП Учхозе ПГСХА

за 2003 — 2005 гг

Наименование продукции

2003г.

2004г.

2005г.

2005 г. в%к

Тыс.

Тыс.

Тыс.

.

Руб.

%

Руб.

%

Руб.

%

2003 г.

Продукция

растениеводства, всего:

7837

49,68

10951

55,05

13368

49,22

170,6

в т.ч. зерно

1814

11,50

4748

23,87

5937

21,86

в 3,3 раза

Соя

4962

31,45

5411

27,20

6047

22,27

121,9

Картофель

4

0,03

—

—

—

—

—

Овощи

4

0,03

—

—

—

—

—

Прочая

1053

6,67

349

1,75

709

2,60

67,3

Прод-я раст-ва

собственного произв-ва

—

—

443

2,23

675

2,49

—

Продукция

животноводства, всего:

6611

41,91

8249

41,47

13241

48,76

в 2 раза

в т.ч. молоко

4448

28,19

5475

27,52

9338

34,38

в 2,1 раза

Мясо КРС

374

2,37

451

2,27

387

1,43

103,5

Мясо свиней

957

6,07

635

3,19

620

2,28

64,8

Прочая

28

0,18

78

0,39

46

0,17

159,7

Прод-я жив-ва собств.

произв-ва

804

5,10

1610 ‘

8,10

2850

10,49

в 3,5 раза

Товары, работы и услуги

1328

8,41

693

3,48

548

2,02

41,3

Всего

15776

100

19893

100

27157

100

172,1

Земля — естественная база для функционирования и развития всех отраслей народного хозяйства. В сельском хозяйстве земля является основным средством производства, поэтому проведем анализ земельных угодий ( таблица 1.2.).

Таблица 2.2 — Состав и структура земельных угодий в ФГУП Учхозе ГОУ ПГСХА

2003 г.

2004 г.

2005 г.

2005 г. в %

Вид угодий

к 2003 г.

га

%

га

%

га

%

%

107,2

Общая земельная

5946

100,0

6375

100,0

6375

100,0

площадь

5946

100,0

5946

93,0

5946

93,3

100,0
В т.ч. с.-х. угодья

4816

81,0

4816

75,5

4816

75,5

100,0
Из них: пашня

388

6,5

388

60

388

6,1

100,0
Сенокосы

742

12,5

742

11,6

742

11,6

100,0
Пастбища

—

—

—

—

5

0,1

—

Лес и кустарники

—

—

—

—

69

1,1

—

Пруды и водоемы

—

—

429

6,7

355

5,5

—

Прочие угодья

Анализ данных таблицы 2.2 показал, что за период с 2003 по 2005 гг. в структуре земельных угодий хозяйства наибольший удельный вес занимают сельскохозяйственные угодья 93,3 % (в 2003г. — 100 %), в т.ч. пашня снизилась с 81,0 % до 75,5 % или на 5,5%, но в абсолютном выражении осталась неизменной. В целом площадь земельных угодий хозяйства увеличилась с 5946 до 6375 га, т.е. на 429 га или на 7,2 %.

Непременное условие производства сельхозпродукции — наличие средств производства, состоящих из предметов и средств труда.

Производственные фонды подразделяются на основные и оборотные. Основные фонды подразделяются на производственные (функционирующие в сфере материального производства) и непроизводственные (не участвующие непосредственно в процессе производства)

Таблица 2.3 — Структура основных фондов ФГУП Учхоза ПГСХА

Состав основных средств

На конец года

На конец года

2005г. в

%к 2003г.

2003

2004

2005

Тыс. руб.

%

Тыс.

руб.

%

Тыс. Руб.

%

Тыс.

руб.

%

Тыс. Руб.

%

Здания

11259

25,1

9309

19,5

9309

19,1

82,7
Сооружения

7564

16,9

7564

15,9

7178

14,7

94,9
Машины и оборудования

16158

36,0

18537

38,9

19021

39,0

117,7
Транспортные средства

1786

4,0

3862

8,1

3370

6,9

В 1,9 раза

Производственный и хоз. инвентарь

367

0,8

363

0,7

370

0,8

100,8
Продуктивный скот

6694

14,9

8039

16,9

9478

19,5

141,6
Прочее

1025

2,3

—

—

—

Всего

44853

100

47674

100

48726

100

108,6

—

—

—

—

—

Всего

44853

100

47674

100

48726

100

108,6

Как видно по данным таблицы 2.3 за 2003 — 2005 гг. наибольший удельный вес в структуре основных фондов занимали: машины и оборудования — от 36,0 % до 39,0 %; т.е. повысился на 3,0 % и здания — от 25,1 % до 19,1 %, т.е. снизился на 6,0 %. Высокий удельный вес этих видов фондов связан со специализацией хозяйства. Стоимость основных фондов увеличилась с 44853 тыс. руб. до 48726 тыс. руб., т.е. на 8,6 % вследствие обновления материально-технической базы хозяйства.

Обеспеченность сельскохозяйственных предприятий основными производственными фондами (ОПФ) и эффективность их использования -важные факторы, от которых зависят результаты хозяйственной деятельности: качество, полнота и своевременность выполнения сельскохозяйственных работ, объем производства продукции, ее себестоимость, финансовое состояние предприятия.[24]

Для этого рассмотрим таблицу 2.4.

По данным таблицы 2.4 видно, что за период с 2003 по 2005 гг. фондообеспеченность хозяйства увеличилась с 737,2 тыс. руб. до 810,6 тыс.

руб., т.е. на 10 % вследствие роста среднегодовой стоимости основных производственных фондов. Фондовооруженность труда повысилась с 294,2 тыс. руб. до 307,0 тыс. руб., или на 4,3 %, что связано с большим ростом стоимости ОПФ, чем среднегодовой численности работников. Фондоотдача повысилась с 0,59 до 0,63 рублей, т.е. на 6,8 %, это связано с тем, что стоимость валовой продукции выросла на 18,5 %, а среднегодовая стоимость ОПФ — на 10 %. Фондоемкость соответственно снизилась с 1,73 руб. до 1,57 руб., т.е. на 7,6 %. Это говорит об улучшении использования основных производственных фондов.

Таблица 2.4 — Показатели использования основных производственных фондов в ФГУП Учхозе ГОУ ПГСХА за 2003 — 2005 гг.

Показатели

2003 г.

2004г.

2005 г.

2005 г. в%к 2003г

Среднегодовая стоимость основных производственных фондов с.-х. назначения, тыс. руб.

43833

46263,5

48200

110,0
Площадь с.-х. угодий, га

5946

5946

5946

100,0
Стоимость валовой продукции, тыс. руб.

25851

26665

30634

118,5
Среднегодовое количество работников, занятых в с.-х. производстве, чел.

149

150

157

105,4
Фондообеспеченность, тыс.руб

7,37

7,78

8,1

110,0
Фондовооруженность, тыс.руб

294,2

308,4

307,0

104,3
Фондоотдача, руб.

0,59

0,58

0,63

106,8
Фондоемкость, руб.

1,69

1,73

1,57

92,4

Достаточная обеспеченность сельхозпредприятий необходимыми трудовыми ресурсами, их рациональное использование имеют большое значение для увеличения объема производства продукции, повышения эффективности производства. [19]

Поэтому рассмотрим таблицу 2.5

Таблица 2.5 — Трудовые ресурсы и их использование в ФГУП Учхозе ГОУ

ПГСХА за 2002 — 2004 гг.

Показатели

2003г.

2004г.

Всего работников, чел план факт

165 160

155 151

Обеспеченность, %

97,0

97,4

97,0

97,4

98,7

165 160

155 151

160 158

97,0 98,8

2003г.

2004г.

2005г.

2005г. в % к 2003г.

Всего работников, чел план факт

165 160

155 151

Обеспеченность, %

97,0

97,4

97,0 98,8
Обеспеченность, %

97,0

97,4

Отработано одним работником за год, чел.-дней

293,2

276,4

Степень использования раб. времени, %

104,9

98,7

Нагрузка на одного среднегодового работника:

— с/х угодий, га -пашни, га

30,1

37,2

39,4

31,9

37,6

30,5

30,1

37,2

39,4

31,9

37,6

30,5

101,3

101,1

104,9

98,7

90,4

—

293,2

276,4

253,2

86,2

Степень использования раб. времени, %

104,9

98,7

Нагрузка на одного среднегодового работника:

— с/х угодий, га -пашни, га

30,1

37,2

39,4

31,9

37,6

30,5

101,1

—

Нагрузка на одного среднегодового работника:

— с/х угодий, га -пашни, га

30,1

37,2

39,4

31,9

37,6

30,5

101,1

Анализ данных таблицы показал, что за период с 2003 — 2005 гг. плановая численность снизилась со 165 до 160 человек, т.е. на 3 %, а фактическая со 160 до 158 человек, т.е. на 1,2 % соответственно, обеспеченность хозяйства трудовыми ресурсами повысилась с 97,0 % до 98,8 %. Степень использования рабочего времени снизилась вследствие уменьшения числа рабочих дней, отработанных одним работником за год.

Финансовый результат деятельности предприятия — это прибыль или убыток, который предприятие получает от реализации продукции оказанных работ или предоставленных услуг. Основную сумму прибыли они получают от реализации сельскохозяйственной продукции.[21]

Рассмотрим таблицу 2.7.

Таблица 2.7 — Финансовые результаты экономической деятельности ФГУП Учхоза ГОУ ПГСХА за 2002 — 2004 гг

Показатели

2003г.

2004г.

2005г.

2005г в%к 2003г.
Выручка от реализ. продукции всего, тыс. руб.

15766

19893

27157

172,1
В т.ч. растениеводства

7837

10951

13368

170,6
животноводства

6611

8249

13241

в 2 раза
Полная с/стоимость реализованной продукции, всего, тыс.руб.

14448

19200

26609

184,2
В т.ч. растениеводства

7670

8762

10453

136,3
животноводства

9826

13377

19806

в 2 раза
Получено прибыли (+), убытка (-) от продаж, всего, тыс.руб.

1318

693

548

41,6
В т.ч. растениеводства

167

2189

2915

в 17,4 раза
животноводства

-3215

-5128

-6565

в 2 раза
Уровень рентабельности продаж, %

9,1

3,6

2,1

—

В т.ч. растениеводства

2,2

25,0

27,9

—

животноводства

—

—

—

—

Уровень убыточности продаж, %

—

—

—

—

В т.ч. животноводства

32,7

38,3

33,1

—

Балансовая прибыль (убыток), тыс.руб.

1311

9364

5885

—

Уровень рентабельности хозяйства, %

9,07

48,8

22,1

—

Как видно по данным таблицы 2.7 за анализируемый период прибыль от продаж по хозяйству в целом снизилась с 1318 тыс. руб. до 548 тыс. руб., или в 2,4 раза. Это связано с тем, что выручка от реализации продукции повысилась на 72,1 %, а затраты на ее производство и реализацию — на 84,2 %, т.е. в несколько большей мере. Прибыль хозяйство получает от отрасли растениеводства — от 167 до 2915 тыс. руб., т.е. резко возросла в 17,4 раза. Как следствие, увеличился уровень рентабельности продаж растениеводства с 2,2 % до 27,9 %. Балансовая прибыль вследствие роста дотаций государства повысилась с 1311 тыс. руб. до 5885 тыс. руб. уровень рентабельности хозяйства вырос с 9,07 % до 22,1 %, т.е. хозяйство является прибыльным, рентабельным.

Проведём оценку финансовой устойчивости исследуемого предприятия в таблице.

Таблица 2.8 — Анализ финансовой устойчивости ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА за 2005 г.

Финансовые показатели

2005 г., тыс. руб.

На

начало

года

На конец года

Изменения (+.-)

1

2

3

4
1. Капитал и резервы

35804

42186

6382
2. Внеоборотные активы

33545

34210

665
3. Долгосрочные кредиты и займы

—

—

—

4 Наличие собственных оборотных средств (стр1+стрЗ-стр2)

2259

7976

5717
5. Краткосрочные кредиты и займы

155

—

—

6. Общая величина основных источников формирования запасов и затрат (стр4+стр5)

2414

7976

5562
7. Запасы

15546

17566

2020
8. Излишек (+) / (-) собственных оборотных средств (стр. 4 — стр. 7)

-13287

-9590

3697
9. Излишек (+) / недостача (-) общей величины основных источников формирования запасов и затрат (стр. 6 — стр. 7)

-13132

-9590

3542
10. Денежные средства

214

12

-202
11. Дебиторская задолженность

1595

5162

3531
12. Краткосрочные обязательства

4870

5162

292

Анализ финансовой устойчивости предприятия показал, что собственные оборотные средства увеличились на конец 2005 года на 5717 тыс. руб. за счёт увеличения собственного капитала на 63,82 тыс. руб. и сокращения стоимости внеоборотных активов на 665 тыс. руб. Общая величина основных источников формирования запасов и затрат увеличился на 5562 тыс. руб. Несмотря на это предприятие испытывает недостаток собственных оборотных средств, который сократился в конце года на 3697 тыс. руб.

Денежные средства предприятия в конце года снизились на 202 тыс.руб. К концу года также увеличилась дебиторская задолженность на 353 тыс. руб., что говорит о неуплате контрагентами предприятия своих долгов. Увеличение задолженности предприятия перед поставщиками, бюджетом и другими кредиторами вызвало увеличение суммы краткосрочных обязательств на 292 тыс. руб.

По данным баланса рассчитаем коэффициенты ликвидности предприятия.

Таблица 2.9 — Анализ коэффициентов ликвидности баланса и финансовой

устойчивости ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА за 2005 г.

Коэффициент

Норма

2005г.

На

начало

года

На конец года

Изменение (+;-)

Коэффициент абсолютной ликвидности

>0,2-0,25

0,04

0,002

-0,038
Коэффициент текущей ликвидности

>2,0

3,75

4,48

0,73
Коэффициент обеспеченности собственными средствами

>0,1

0,12

0,34

0,22
Коэффициент автономии

>0,5

0,69

0,74

0,05

Коэффициент возможного

восстановления

платёжеспособности

>1,0

1,3

Коэффициент абсолютной ликвидности отражает возможность предприятия погасить краткосрочную задолженность за счёт тех или иных элементов оборотных средств. Чем выше его величина, тем больше гарантия погашения долгов. В нашем случае заметно снижение этого коэффициента на 0,0387. Коэффициент текущей ликвидности — коэффициент покрытия долгов выше нормы, следовательно, предприятия платёжеспособно. Коэффициент обеспеченности собственными оборотными средствами увеличился на 0,22 и выше нормы. Коэффициент автономии увеличился на 0,05 и составил на конец 2005 года 074, что выше нормы.

2.2 Учетная политика организации

В соответствии с п.3 ст.5 Федерального закона от 21 ноября 1996 года № 129-ФЗ «О бухгалтерском учете» организации, руководствуясь законодательством РФ о бухгалтерском учете, нормативными актами органов, регулирующих бухгалтерский учет, самостоятельно формируют свою учетную политику, исходя из своей структуры, отрасли и других особенностей деятельности. Состав, назначение учетной политики определены положением по бухгалтерскому учету «Учетная политика предприятия» (ПБУ 1/94), утвержденным приказом Минфина РФ от 28 июля 1994 года № 100. оно устанавливает основы формирования (выбора и обоснования) учетной политики организаций. Этот документ является первым национальным стандартом по бухгалтерскому учету и содержит в себе несколько разделов.

Так, в разделе «Общие положения» дается определение учетной политики.

Под учетной политикой организации понимается совокупность способов ведения бухгалтерского учета – первичного наблюдения, стоимостного измерения, текущей группировки и итогового обобщения фактов хозяйственной (уставной и иной деятельности).

В разделе «Формирование учетной политики» предполагается, что она должна обеспечивать:

— полноту отражения в бухгалтерском учете всех фактов хозяйственной деятельности (требование полноты);

— большую готовность к бухгалтерскому учету потерь (расходов) и пассивов, чем возможных доходов и активов, т.е. к учету принимаются те доходы, которые уже получены, но в то же время учету подлежат все ожидаемые обязательства и потенциальные убытки (требование осмотрительности);

— отражение, в бухгалтерском учете фактов хозяйственной деятельности исходя не только из их правовой формы, но и из экономического содержания фактов и условий хозяйствования (требование приоритета содержания над формой);

— тождество данных аналитического учета оборотам и остаткам по счетам синтетического учета, а также показателей бухгалтерской отчетности данным синтетического и аналитического учета (требование непротиворечивости);

— рациональное и экономное ведение бухгалтерского учета, исходя из размеров организации и масштабов ее деятельности (требование рациональности).

Все эти требования учтены при разработке Плана счетов бухгалтерского учета и Правил ведения бухгалтерского учета в организациях, расположенных на территории РФ (см. п.1.12 части 1 Правил). Согласно п.1.3 части 1 Правил, организация разрабатывает и утверждает учетную политику, основанную на Плане счетов и Правилах бухгалтерского учета, положениях, инструкциях и других нормативных актах.

Содержание учетной политики ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА определяет конкретные варианты учета тех или иных операций, по которым предусмотрено альтернативное решение в рамках системы нормативного регулирования бухгалтерского учета. В то же время формирование учетной политики тесно связано с налоговым планированием, оптимизацией налогообложения кредитной организации.

Учетная политика оформлена соответствующей организационно – распорядительной документацией (приказом, распоряжением и т.п.). Выбранная ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА учетная политика применяется последовательно от одного отчетного года к другому.

Согласно п.1.4 части 1 Правил, ответственность за организацию бухгалтерского учета, соблюдение законодательства при выполнении банковских операций несет руководитель организации. Ответственность за формирование учетной политики, ведение бухгалтерского учета, своевременное представление полной и достоверной бухгалтерской отчетности несет главный бухгалтер кредитной информации.

3. Современное состояние и пути совершенствования учета денежных средств

3.1 Задачи учета денежных средств

Денежные средства ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА находятся в кассе в виде наличных денег и денежных документов, на счетах в банках, в выставленных аккредитивах, на специальных и депозитных счетах, чековых книжках и пр. Их приумножение, правильное использование, контроль за сохранностью — важнейшая задача бухгалтерии. От успешности ее решения во многом зависит платежеспособность ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА, своевременность оплаты труда персонала, расчетов с поставщиками и подрядчиками, платежей в бюджет и др.

Бухгалтерский учет денежных средств, расчетных и кредитных операций имеет важное значение для правильной организации денежного обращения, расчетов и кредитования в народном хозяйстве, в укреплении платежной дисциплины, в эффективном использовании финансовых ресурсов.[28]

В этих условиях важен контроль за соблюдением кассовой и расчетной дисциплины, правильностью и эффективностью использования денежных средств и кредитов, обеспечением сохранности денежной наличности и документов в кассе. В условиях рыночной экономики следует исходить из принципа, что умелое использование денежных средств само по себе может приносить организации дополнительный доход, например, за счет рационального вложения временно свободных денежных средств для получения прибыли (в депозиты банков, государственные ценные бумаги, ценные бумаги других организаций, инвестиционные фонды и т. д.).

Из этих целей вытекают следующие основные задачи бухгалтерского учета денежных средств, расчетных и кредитных операций:

проверка правильности документального оформления и законности операций с денежными средствами, расчетных и кредитных операций, своевременное и полное отражение их в учете;

обеспечение своевременности, полноты и правильности расчетов по всем видам платежей и поступлений, выявление дебиторской и кредиторской задолженности;

своевременное выявление результатов инвентаризации денежных средств, денежных документов и расчетов, обеспечение взыскания дебиторской и погашения кредиторской задолженности и ссуд кредитных организаций в установленные сроки; обеспечение сохранности денежных средств, денежных документов в кассе и других местах их хранения и выдачи, бесперебойное удовлетворение денежной наличностью неотложных нужд организации, где по условиям расчетов или исходя из характера деятельности она необходима;

управление денежными потоками, изыскание возможностей наиболее рационального вложения свободных денежных средств как источника финансовых инвестиций, приносящих доход.[25]

Текущими заботами этого участка бухгалтерии являются контроль за оплатой счетов, получение долгов с заемщиков и дебиторов, наблюдение за расходами, совершаемыми путем оплаты с расчетного счета и из кассы, управление денежной наличностью организации.

Денежные средства на предприятии могут находиться в форме наличных денег в кассе, храниться в банке на расчетных счетах, на специальных счетах по целевым средствам, на особых счетах, а так же использоваться в виде аккредитивов, чековых книжек и др.

Для учета всех видов денежных средств в плане счетов выделяется специальный раздел со счетами: 50 «Касса», 51 «Расчетные счета», 52 «Валютные счета», 55 «Специальные счета в банках», 57 «Переводы в пути».

3.2. Организация первичного учета денежных средств

ФГУП УЧХОЗА ГОУ ПГСХА имеет кассу и ведет всю необходимую документацию по установленной форме.

Основными нормативными документами, регламентирующими ведение кассовых операций, являются:

Положение о правилах организации наличного денежного обращения на территории Российской Федерации, утвержденное Советом директоров Банка России от 05.01.98 № 14-П (ред. от 31.10.2002);

Порядок ведения кассовых операций в Российской Федерации, утвержден решением Совета Директоров ЦБ России 22.09.93 № 40 и доведенный до сведения письмом ЦБ России от 04.10.93 № 18 (ред. от 26.02.96 № 247);

Постановление Правительства РФ от 30.07.93 № 745 (ред. от 02.12.2000) «Об утверждении положения по применению контрольно-кассовых машин при осуществлении денежных расчетов с населением и перечня отдельных категорий предприятий (в том числе физических лиц, осуществляющих предпринимательскую деятельность без образования юридического лица, в случае осуществления ими торговых операций или оказания услуг), организаций и учреждений, которые в силу специфики своей деятельности либо особенностей местонахождения могут осуществлять денежные расчеты с населением без применения контрольно-кассовых машин.[28]

В соответствии с этими документами все предприятия, организации и учреждения независимо от организационно-правовой формы обязаны:

приходовать полученные наличные средства в кассу, хранить свободные денежные средства в учреждениях банков (п. 2.1 Положения ЦБ РФ № 14-П);[12]

производить платежи по своим обязательствам перед другими предприятиями, как правило, в безналичном порядке, а наличными деньгами — в пределах установленной ЦБ РФ суммы (в соответствии с Указанием ЦБ РФ от 14.11.2001 № 1050-У «Об установлении предельного размера расчетов наличными деньгами в Российской Федерации между юридиче­скими лицами по одной сделке» установлен предельный размер расчетов наличными деньгами между юридическими лицами в сумме 60 000 руб. по одному платежу);[16]

для осуществления наличных расчетов иметь кассу и кассовую книгу. Хранить в кассе наличные деньги в пределах установленного банком лимита (п. 2.5 Положения ЦБ № 14-П);

прием наличных денег от населения производить с обязательным применением контрольно-кассовых машин и с соблюдением требований Постановления Совета Министров — Правительства РФ № 745 от 30.07.93 (ст. 1 Закона РФ от 18.06.93 .№5215-1).[2]

Все свободные денежные средства предприятие хранит в банке «Примсоцбанк» на расчетных счетах. Необходимые для текущей хозяйственной деятельности суммы наличных денег находятся в кассе.

В штате предприятия предусмотрена должность кассира, который несет материальную ответственность за сохранность всех принимаемых им ценностей. После издания приказа о назначении на работу кассира, руководитель предприятия обязан под расписку ознакомить его с Порядком ведения кассовых операций в Российской Федерации, вслед за тем с кассиром заключается договор о полной материальной ответственности.[1]

На основании заключенного с ним договора о материальной ответственности кассир несет ответственность за сохранность средств в кассе, правильность оформления первичных кассовых документов и ведения кассовой книги, а также за сохранность всех принятых им ценностей и за ущерб, причиненный предприятию, как в результате умышленных действий, так и в результате небрежного или недобросовестного отношения к своим обязанностям.

Договор о материальной ответственности с кассиром заключается в соответствии со статьей 244 Трудового кодекса РФ и Постановлением Минтруда РФ от 31.12.2002 № 85 «Об утверждении перечней должностей и работ, замещаемых или выполняемых работниками, с которыми работодатель может заключать письменные договоры о полной индивидуальной или коллективной (бригадной) материальной ответственности, а также типовых форм договоров о полной материальной ответственности». Приложение № 1

Кассиру запрещается передоверять выполнение порученной ему работы другим лицам.

Помещение кассы для обеспечения необходимых условий сохранности денежных средств должно быть специально оборудовано (изолированное помещение, предназначенное для приема, выдачи и временного хранения наличных денег). Доступ в помещение кассы лицам, не имеющим отношения к ее работе, воспрещается, а двери в кассу во время совершения операций — заперты с внутренней стороны.[30]

Всю полноту ответственности за создание условий сохранности денег в помещении кассы, а также при доставке их из учреждения банка и сдаче в банк, несет руководитель (директор) предприятия.

Кассы предприятий могут быть застрахованы в соответствии с действующим законодательством.

Перед открытием помещения кассы и металлических шкафов кассир обязан осмотреть сохранность замков, дверей, оконных решеток и печатей, убедиться в исправности охранной сигнализации.

Лимит наличных денежных средств

В соответствии с правилами ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА хранит свои денежные средства в учреждении Примсоцбанка. Наличные деньги, полученные кассой, расходуются только на те цели, на которые они получены: на выдачу заработной платы, на командировочные, операционные, хозяйственные и другие расходы.

Максимальная сумма, которая может находиться в кассе, определяется лимитом.

Лимит остатка кассы для предприятия устанавливается банком по согласованию с предприятием в размере, необходимом для обеспечения нормальной работы предприятия.

Сверх установленного лимита деньги могут храниться в кассе только в дни выплаты заработной платы в течение трех дней, включая день получения денег в банке. Всю денежную наличность сверх лимита предприятия обязаны сдавать в банк.

Лимит остатка кассы определяется исходя из объемов налично-денежного оборота предприятий с учетом особенностей режима его деятельности, порядка и сроков сдачи наличных денежных средств в учреждения банков, обеспечения сохранности и сокращения встречных перевозок ценностей.

Для установления лимита остатка наличных денег в кассе, предприятие представляет в учреждение банка, осуществляющее его расчетно-кассовое обслуживание, расчет по форме № 0408020 «Расчет на установление предприятию лимита остатка кассы и оформление разрешения на расходование наличных денег из выручки, поступающей в его кассу».

Лимит остатка кассы может пересматриваться в течение года в установленном порядке по обоснованной просьбе предприятия (в случае изменения объемов кассовых оборотов, условий сдачи выручки и другие), а также в соответствии с договором банковского счета.[28]

Документирование кассовых операций

Основанием для отражения в бухгалтерском учете (учетных регистрах) движения наличных денежных средств служат первичные документы.

Постановлением Госкомстата России от 18.08.98 № 88 утверждены согласованные с Минфином России и Минэкономики России унифицированные формы первичной учетной документации по учету кассовых операций:

№ КО-1 «Приходный кассовый ордер» — применяется для оформления поступления наличных денег в кассу организации;

№ КО-2 «Расходный кассовый ордер» — применяется для оформления выдачи наличных денег из кассы организации;

№ КО-3 «Журнал регистрации приходных и расходных кассовых документов» — применяется для регистрации бухгалтерией приходных и расходных кассовых ордеров или заменяющих их документов;

№ КО-4 «Кассовая книга» — применяется для учета поступлений и выдач наличных денег организации в кассе;

№ КО-5 «Книга учета принятых и выданных кассиром денежных средств» -применяется для учета денег, выданных кассиром из кассы организации другим кассирам или доверенному лицу (раздатчику), а также учета возврата наличных денег и кассовых документов по произведенным операциям.[12]

Порядок действий при оформлении кассовых документов в бухгалтерии

Документы, являющиеся основанием для совершения кассовых операций, поступают в бухгалтерию ФГУП Учхоза ГОУ ПГСХА, где работники бухгалтерии в соответствии со своими должностными обязанностями:

проверяют правильность оформления документов, их соответствие действующему законодательству и характеру совершаемых операций, а также наличие необходимых письменных указаний руководителя организации или лиц, уполномоченных им на совершение хозяйственных операций;

оформляют приходные и расходные кассовые ордера или заменяющие их документы;

получают необходимые подписи уполномоченных лиц, предусмотренные бланками кассовых документов;

регистрируют (до передачи в кассу) в журнале регистрации приходных и расходных кассовых документов (форма № КО-3);

передают кассиру приходные и расходные кассовые ордера или заменяющие их документы вместе с приложенными к ним оправдательными и распорядительными документами.[18]

Документы заполняются в одном экземпляре, четко и ясно чернилами, шариковой ручкой или выписываются на машине (пишущей, вычислительной). Подчистки, помарки или исправления в этих документах не допускаются.

Приходный кассовый ордер и квитанция к приходному кассовому ордеру, которая является его частью, заполняются одновременно и подписываются главным бухгалтером или лицом на это уполномоченным письменным распоряжением руководителя предприятия. Квитанция приходного ордера выдается только после получения денег.

Расходные кассовые ордера, оформленные на платежных (расчетно-платежных) ведомостях на оплату труда и других, приравненных к ней платежей, регистрируются после их выдачи.

Расходный кассовый ордер подписывается руководителем организации и главным бухгалтером или лицом, на это уполномоченным.

Регистрация приходных и расходных кассовых документов может осуществляться с применением средств вычислительной техники. При этом в машинограмме «Вкладной лист журнала регистрации приходных и расходных кассовых ордеров», составляемой за соответствующий день, обеспечивается также формирование данных для учета движения денежных средств по целевому назначению.

Прием и выдача денег по кассовым ордерам может производиться только в день их составления.

Выдача приходных и расходных кассовых ордеров, или заменяющих их документов, на руки лицам, вносящим или получающим деньги, запрещается.[28]

Порядок действий при оформлении кассовых документов кассиром

Кассир при получении приходных и расходных кассовых ордеров или заменяющих их документов:

проверяет наличие и подлинность на документах подписи главного бухгалтера, а на расходном кассовом ордере или заменяющем его документе разрешительной надписи (подписи) руководителя предприятия или лиц, на это уполномоченных;

проверяет правильность оформления документов;

проверяет наличие перечисленных в документах приложений.

В случае несоблюдения одного из этих требований кассир возвращает документы в бухгалтерию для надлежащего оформления.[2]

Прием наличных денег в кассу

В случае соблюдения всех перечисленных выше требований и соответствия документов кассир принимает наличные деньги.

При приеме наличных денег кассир проверяет их платежеспособность в соответствии с Признаками платежеспособности банкнот и монеты Банка России, утвержденными Положением ЦБ РФ от 09.10.2002 № 199-П «О порядке ведения кассовых операций в кредитных организациях на территории Российской Федерации».[25]

Полученная кассиром сумма должна соответствовать указанной в приходном кассовом ордере. Приложение №2

После приема денег кассир подписывает квитанцию и расшифровывает подпись (ставит фамилию и инициалы), заверяет печатью (штампом) кассира.

Квитанция к приходному кассовому ордеру подписанная главным бухгалтером или лицом, на это уполномоченным и кассиром, заверенная печатью (штампом) кассира или оттиском кассового аппарата выдается на руки сдавшему деньги.

Приходные кассовые ордера или заменяющие их документы немедленно после получения или выдачи по ним денег подписываются кассиром, а приложенные к ним документы погашаются штампом или надписью от руки «Оплачено» с указанием даты (числа, месяца, года).

Наличные деньги, не подтвержденные приходными кассовыми ордерами, считаются излишком кассы и зачисляются в доход предприятия.[28]

Выдача наличных денег из кассы

В соответствии с пунктом 14 «Порядок ведения кассовых операций в Российской Федерации» выдача наличных денег из касс предприятий производится по расходным кассовым ордерам (форма КО-2) (Приложение №3) или надлежаще оформленным другим документам (платежным ведомостям (расчетно-платежным), заявлениям на выдачу денег, счетам и др.) с наложением на этих документах штампа с реквизитами расходного кассового ордера.[2]

Выдача денег по расходным кассовым операциям

Выдача денег лицам, не состоящим в списочном составе предприятия, производится по расходным кассовым ордерам, выписываемым отдельно на каждое лицо, или по отдельной ведомости на основании заключенных договоров.

Документы на выдачу денег должны быть подписаны руководителем, главным бухгалтером предприятия или лицами на это уполномоченными. В тех случаях, когда на прилагаемых к расходным кассовым ордерам документах, заявлениях, счетах и др. имеется разрешительная надпись руководителя предприятия, подпись его на расходных кассовых ордерах не обязательна.

В случае соблюдения всех перечисленных выше требований и соответствия документов, кассир выдает наличные деньги.[30]

При выдаче денег по расходному кассовому ордеру или заменяющему его документу отдельному лицу кассир:

•требует предъявления документа (паспорта или другого документа), удостоверяющего личность получателя;

На предприятии выдача денег может производиться по удостоверению, выданному данным предприятием, при наличии на нем фотографии и личной подписи владельца.

Выдачу денег кассир производит только лицу, указанному в расходном кассовом ордере или заменяющем его документе. Если выдача денег производится по доверенности, оформленной в установленном порядке, в тексте ордера после фамилии, имени и отчества получателя денег бухгалтерией указывается фамилия, имя и отчество лица, которому доверено получение денег. Доверенность остается в документах дня, как приложение к расходному кассовому ордеру.

• записывает наименование и номер документа, кем и когда он выдан и отбирает расписку получателя;

Расписка в получении денег может быть сделана получателем только собственноручно чернилами или шариковой ручкой с указанием полученной суммы: рублей -прописью, копеек — цифрами.

• выдает деньги получателю.

При завершении операции кассир обязан подписать расходные кассовые ордера, а приложенные к ним расходные документы погасить штампом или надписью -«оплачено» с указанием числа месяца и года.[28]

Выдача денег по другим документам

Оплата труда, выплата пособий по социальному страхованию и стипендий производится кассиром по платежным (расчетно-платежным) ведомостям без составления расходного кассового ордера на каждого получателя. (Приложение №4)

На титульном (заглавном) листе платежной (расчетно-платежной) ведомости делается разрешительная надпись о выдаче денег за подписями руководителя и главного бухгалтера предприятия или лиц на это уполномоченных.

В аналогичном порядке могут оформляться и разовые выдачи денег на оплату труда (при уходе в отпуск, болезни и др.), а также выдача депонированных сумм и денег под отчет на расходы, связанные со служебными командировками, нескольким лицам.

Разовые выдачи денег на оплату труда отдельным лицам производятся, как правило, по расходным кассовым ордерам.[30]

Выдача денег лицам, привлекаемым на сельскохозяйственные и погрузочно-разгрузочные работы, а также для ликвидации последствий стихийных бедствий, может производиться по ведомости. Ведомости составляются отдельно по каждой орга­низации, работники которой были направлены на указанные работы, и заверяются, кроме подписи руководителя и главного бухгалтера предприятия — организатора работ, подписью уполномоченного соответствующей организации.[18]

Если выдача денег производится по доверенности, оформленной в установленном порядке в ведомости, перед распиской в получении денег кассир делает надпись: «По доверенности». Доверенность остается в документах дня, как приложение к ведомости.

По истечении установленных сроков оплаты труда, выплаты пособий по социальному страхованию и стипендий (не свыше 3 рабочих дней, а для предприятий, расположенных в районах Крайнего Севера и приравненных к ним местностях, — до 5 дней, включая день получения денег в банке) кассир должен:

в платежной (расчетно-платежной) ведомости построчно проверить выданную заработную плату и против фамилии лиц, которым не произведены указанные выплаты, в графе «расписка в получении» поставить штамп или сделать отметку от руки «депонировано»;

платежная (расчетно-платежная) ведомость закрывается двумя суммами: в конце ведомости необходимо сделать надпись о фактически выплаченных и депонированных суммах, сверить их с общим итогом по платежной ведомости и скрепить надпись своей подписью. Если деньги выдавались не кассиром, а другим лицом, то на ведомости дополнительно делается надпись: «Деньги по ведомости выдавал (подпись)». Выдача денег кассиром и раздатчиком по одной ведомости запрещается;

составить реестр депонированных сумм;

передать в бухгалтерию платежную ведомость и реестр не выданной заработной платы для проверки и выписки расходного кассового ордера на выданную сумму;

записать в кассовую книгу фактически выплаченную сумму и поставить на ведомости штамп: «Расходный кассовый ордер № п/п».

Бухгалтерия производит проверку отметок, сделанных кассиром в платежных (расчетно-платежных) ведомостях, и подсчет выданных и депонированных по ним сумм, и передает кассиру расходный кассовый ордер для регистрации в кассовой книге.

Суммы невостребованной заработной платы кассир сдает в банк на расчетный счет предприятия с указанием «депонированные суммы». Банк должен учитывать эти суммы отдельно, так как они могут быть востребованы в любой день, их нельзя использовать на другие выплаты предприятия (погашение задолженностей и т.п.). На сданные в банк депонированные суммы составляется один общий расходный кассовый ордер.

В кассовых документах не допускается никаких подчисток, помарок и исправлений.

Деньги по кассовым ордерам выдаются только в день составления этих документов. Расходные кассовые ордера или заменяющие их документы не выдаются на руки лицам, получающим деньги.

Выдача денег из кассы, не подтвержденная распиской получателя в расходном кассовом ордере или другом заменяющем его документе, в оправдание остатка наличных денег в кассе не принимается. Эта сумма считается недостачей и взыскивается с кассира.[28]

Ведение кассовой книги

В обязанность кассира входит ведение кассовой книги (форма № КО-4). Все поступления и выдачи наличных денег предприятия учитывают в кассовой книге.

Правила ведения кассовой книги

Предприятие ведет только одну кассовую книгу.

Кассовая книга должна быть пронумерована, прошнурована и опечатана печатью на последней странице, где делается запись «В этой книге пронумеровано и прошнуровано листов».

Общее количество прошнурованных листов в кассовой книге заверяется подписями руководителя и главного бухгалтера организации.

Запись на последней странице:

В этой книге пронумеровано и прошнуровано
л истов.

М.П. (штампа) Руководитель организации

должность подпись расшифровка подписи

Главный бухгалтер

подпись расшифровка подписи

Записи в кассовой книге ведутся в двух экземплярах через копировальную бумагу чернилами или шариковой ручкой.

Каждый лист кассовой книги состоит из двух равных частей: одна из них (с горизонтальной линовкой) заполняется кассиром как первый экземпляр, вторая (без горизонтальных линеек) заполняется кассиром как второй экземпляр с лицевой и оборотной стороны через копировальную бумагу. Предварительно лист сгибают по линии отреза, подкладывая отрывную часть листа под часть листа, которая остается в книге. Для ведения записей после «Переноса» отрывную часть листа накладывают на лицевую сторону неотрывной части листа и продолжают записи по горизонтальным линейкам оборотной стороны неотрывной части листа.

Первые экземпляры листов остаются в кассовой книге. Вторые экземпляры листов должны быть отрывными, они служат отчетом кассира и до конца операций за день не отрываются.

Первые и вторые экземпляры листов нумеруются одинаковыми номерами.

Подчистки и неоговоренные исправления в кассовой книге не допускаются. Сделанные исправления заверяются подписями кассира, а также главного бухгалтера предприятия или лица, его заменяющего.

Записи в кассовую книгу производятся кассиром сразу же после получения или выдачи денег по каждому ордеру или другому заменяющему его документу.

Ежедневно в конце рабочего дня, кассир подсчитывает итоги операций за день, выводит остаток денег в кассе на следующее число и передает в бухгалтерию в качестве отчета кассира второй отрывной лист (копию записей в кассовой книге за день) с приходными и расходными кассовыми документами под расписку в кассовой книге.

Контроль за правильным ведением кассовой книги возлагается на главного бухгалтера предприятия.[28]

Ведение кассовой книги автоматизированным способом

На предприятиях при условии обеспечения полной сохранности кассовых документов кассовая книга может вестись автоматизированным способом, при котором листы кассовой книги формируются в виде машинограмм: «Вкладной лист кассовой книги» и «Отчет кассира».

Обе машинограммы:

должны составляться к началу следующего рабочего дня;

иметь одинаковое содержание;

включать все реквизиты, предусмотренные формой кассовой книги;

нумерация листов кассовой книги в этих машинограммах осуществляется автоматически в порядке возрастания с начала года.

В машинограмме «Вкладной лист кассовой книги» последним за каждый месяц должно автоматически печататься общее количество листов кассовой книги за каж­дый месяц, а в последней за календарный год — общее количество листов кассовой книги за год.

Кассир после получения машинограмм «Вкладной лист кассовой книги» и «Отчет кассира» обязан проверить правильность составления указанных документов, подписать их и передать отчет кассира вместе с приходными и расходными кассовыми документами в бухгалтерию под расписку во вкладном листе кассовой книги.

В целях обеспечения сохранности и удобства использования машинограммы «Вкладной лист кассовой книги» в течение года хранятся кассиром отдельно за каждый месяц.

По окончании календарного года (или по мере необходимости) машинограммы «Вкладной лист кассовой книги» брошюруются в хронологическом порядке. Общее количество листов за год заверяется подписями руководителя и главного бухгалтера предприятия и книга опечатывается.[30]

Книга учета принятых и выданных кассиром денежных средств

На предприятиях, имеющих большое количество подразделений, обслуживаемых центральными кассами, оплата труда, выплаты пособий по социальному страхованию могут производиться несколькими кассирами или доверенными лицами (раздатчиками). В этом случае главный (старший) кассир перед началом рабочего дня выдает другим кассирам авансом необходимую для расходных операций сумму наличных денег под расписку в книге учета принятых и выданных кассиром денежных средств (форма № КО-5).

Кассиры (раздатчики) в конце рабочего дня обязаны отчитаться перед главным (старшим) кассиром в полученных денежных суммах, и сдать ему остаток наличных денег под расписку в книге учета принятых и выданных кассиром денежных средств.

По авансам, полученным для оплаты труда и выплаты стипендий, кассир обязан отчитаться в срок, указанный в платежной ведомости, для их выплаты. До истечения этого срока кассиры (раздатчики) обязаны ежедневно сдавать в кассу остатки наличных денег, не выданных по платежным ведомостям. Эти деньги сдаются в опечатанных кассирами сумках, пакетах и других упаковках главному (старшему) кассиру под расписку с указанием объявленной суммы.[28]

Ответственность за несоблюдение порядка ведения кассовых операций

В статье 15.1 Кодекса Российской Федерации об административных правонарушениях (КоАП РФ) определено, что нарушение порядка работы с денежной наличностью и порядка ведения кассовых операций, выразившееся:

в осуществлении расчетов наличными деньгами с другими организациями сверх установленных размеров;

неоприходовании (неполном оприходовании) в кассу денежной наличности;

• несоблюдении порядка хранения свободных денежных средств, а равно в накоплении в кассе наличных денег сверх установленных лимитов, влечет наложение административного штрафа:

на должностных лиц в размере от 40 до 50 МРОТ;

на юридических лиц — от 400 до 500 МРОТ.

В статье 15.2 «Невыполнение обязанностей по контролю за соблюдением правил ведения кассовых операций» КоАП РФ установлено, что невыполнение должностным лицом учреждения банка обязанностей по контролю за выполнением организациями или их объединениями правил ведения кассовых операций влечет наложение административного штрафа в размере от 20 до 30 МРОТ.

В соответствии со статьей 23.5 КоАП РФ рассматривают дела об административных правонарушениях, предусмотренных статьями 15.1, 15.2, налоговые органы. [1]

Счет 50 «Касса»

Для учета наличия и движения денежных средств в кассе предприятия используется активный счет 50 «Касса».

Сальдо счета указывает на наличие суммы свободных денег в кассе предприятия на начало месяца; оборот по дебету — суммы поступившие наличными в кассу, а по кредиту — суммы, выданные наличными.[18]

Учет по счету 50. Корреспонденция счетов

Движение денег по кассе в системе бухгалтерских счетов учитывается на активном счете 50 «Касса». Счет 50 имеет три субсчета: 50-1 «Касса организации», 50-2 «Операционная касса», 50-3 «Денежные документы».

На субсчете 50-1 «Касса организации» учитываются наличные денежные средства в кассе организации. Если организация производит кассовые операции с иностранной валютой, то к счету 50 «Касса» должны быть открыты соответствующие субсчета для обособленного учета движения каждой наличной иностранной валюты.

На субсчете 50-2 «Операционная касса» учитывается наличие и движение денежных средств в кассе товарных контор и других организаций на транспорте.

На субсчете 50-3 «Денежные документы» учитываются находящиеся в кассе организации почтовые марки, марки государственной пошлины, вексельные марки, оплаченные авиабилеты и другие денежные документы. Денежные документы учитываются на счете 50 «Касса» в сумме фактических затрат на приобретение.[13,14]

Рассмотрим порядок учета по субсчетам 50-1 и 50-3 счета «Касса».

По дебету субсчета 50-1 отражается поступление денег в кассу. В зависимости от каналов поступления денег корреспондирующими счетами могут быть: расчетный счет, прочие счета денежных средств в банке, счета учета расчетов, кредитов банка и т.п. Приведем отдельные операции по поступлению денежных средств в кассу.

Поступили деньги в кассу с расчетного счета:

дебет счета 50 «Касса», субсчет 1

кредит счета 51″ Расчетный счет».

2. Оприходованы деньги, полученные в возврат от подот­четных лиц:

дебет счета 50 «Касса», субсчет 1

кредит счета 71 «Расчеты с подотчетными лицами».

3. Поступили деньги в кассу в порядке краткосрочного кредита:

дебет счета 50 «Касса»

кредит счета 66 «Расчеты по краткосрочным кредитам и займам».

Поступили деньги в кассу со специальных счетов в банке:

дебет счета 50 «Касса», субсчет 1

кредит счета 55 «Специальные счета в банках».

По кредиту субсчета 50-1 «Касса» отражается расход наличных денег. В зависимости от того, на какие цели выданы или израсходованы деньги из кассы, корреспондирующими счетами могут быть: счета учета затрат, счета учета расчетов с рабочими и служащими, счета учета расчетов с дебиторами и кредиторами, счета учета денежных средств в банке и другие счета. Приведем операции по выдаче денежных средств из кассы.

1. Выдана заработная плата рабочим и служащим совхоза (оплата труда в колхозах):

дебет счета 70 «Расчеты с персоналом по оплате труда»

кредит счета 50 «Касса», субсчет 1.

2. Выданы деньги подотчетным лицам:

дебет счета 71 «Расчеты с подотчетными лицами»

кредит счета 50 » Касса», субсчет 1.

Оплачены из кассы мелкие общехозяйственные расходы:

дебет счета 26 «Общехозяйственные расходы»

кредит счета 50 «Касса», субсчет 1.

4.Внесены деньги из кассы на расчетный счет в банке:

дебет счета 51 «Расчетные счета»

кредит счета 50 «Касса», субсчет 1.

5. Внесены деньги из кассы на погашение задолженности по кредитам:

дебет счета 66 «Расчеты по краткосрочным кредитам и займам»

кредит счета 50 «Касса», субсчет 1.[14]

На предприятии ФГУП УЧХОЗА ГОУ ПГСХА анализ счета 50 «Касса» представляется в табличной форме и ведется автоматизированным способом. Рассмотрим эту талицу.

Таблица 3.1 Анализ счета 50.1 за июнь месяц 2005года ФГУП УЧХОЗА ГОУ ПГСХА

Анализ счета 50.1
счет

с кредита счета

в дебет счета

с кредита счета

в дебет счета
в валюте

в валюте
50.1

сальдо начального периода

132.76

51

623000,00

62

68139,00

62.1

60000,00

62.6

8139,00

70

91463,00

71

787040,20

71.1

91463,00

76

91463,00

76.2

8120,00

76.9

7200,00

62

1000,00

62.1

200812,24

62.6

55200,00

90

144985,50

90.1

626,74

90.2

90.3

90.8

91

4000,00

91.2

4000,00

обороты за период

891951,24

8900623,20

сальдо на конец периода

1460,80

По субсчету 50-3 учитывают средства, вложенные в различные денежные документы: почтовые марки, оплаченные проездные билеты и талоны, оплаченные путевки в дома отдыха и санатории и др. Денежные документы наряду с денежной наличностью хранятся в кассе хозяйства, поэтому учитываются на этом счете. При их приобретении делается запись по дебету счета 50, субсчет 3, и кредиту соответствующего счета по учету денежных средств или расчетов (счета 51, 76, 69 и др.). При их расходова­нии или реализации делается запись по кредиту счета 50, субсчет 3, и дебету разных счетов в зависимости от направления: 26 «Общехозяйственные расходы» — при использовании марок, 50 «Касса», 51 «Расчетные счета» — при реализации путевок и др.[14]

Учет поступления денежных документов и их списания, как правило, оформляется выпиской приходных и расходных кассовых ордеров, так как денежные документы, как и все другие ценности хранятся в кассе. Аналитический учет ведется в специальной книге учета денежных документов либо в отдельном разделе кассовой книги, на каждый вид денежных документов открывается разворот книги.

От денежных документов следует отличать бланки строгой отчетности: квитанционные книжки, бланки ценных бумаг, удостоверений, дипломов, доверенностей, абонементов, товаросопроводительных документов и т. п. Бланки строгой отчетности, находящиеся на хранении и выданные под отчет, учитывают на забалансовом счете 006 «Бланки строгой отчетности». Аналитический учет строится отдельно по каждому виду бланков строгой отчетности и местам их нахождения в приходно-расходной книге по учету бланков строгой отчетности. При проверке наличия соответствующих бланков составляют акт проверки наличия бланков строгой отчетности. Их использование и списание оформляют актом на списание использованных бланков строгой отчетности. Выдачу бланков строгой отчетности фиксируют в специальной карточке-справке по выданным и использованным бланкам строгой отчетности. Все указанные документы являются в своем большинстве формами оперативно-технического учета, и в системном бухгалтерском учете движение бланков строгой отчетности в отличие от денежных документов на счете 50 (либо на другом счете, кроме забалансового счета 006) не отражается.[18]

Регистры бухгалтерского учета

Регистром бухгалтерского учета, в котором отражают кассовые операции при журнально-ордерной форме учета, является журнал-ордер № 1-АПК. Его используют для фиксирования кредитовых оборотов счета 50. Во второй части журнала-ордера — ведомости отражают дебетовые обороты счета 50. Основанием для бухгалтерских записей в журнале-ордере являются проверенные отчеты кассира с приложенными к ним первичными документами.

Записи в журнале-ордере производят итогами за день на основании расходной части отчетов кассира с приложенными первичными документами. Предварительно первичные документы группируют по корреспондирующим счетам и однородные операции (с одинаковой корреспонденцией) отражают общей суммой за день. При небольшом числе операций допускаются записи по итогам отчета кассира за 3—5 дней. Во всех случаях каждый отчет кассира занимает в журнале-ордере одну строку.

В разделе дебетовых оборотов накапливаются в разрезе корреспондирующих счетов дебетовые обороты по счету 50 «Касса». Одновременно эти суммы отражают в соответствующих журналах-ордерах по кредитовому признаку (журналы-ордера № 2, 3,4 и др.). Записи по дебету счета делают аналогичным путем, т. е. на основании отчетов кассира (только в данном случае — по их при­ходной части) с предварительной группировкой документов по корреспондирующим счетам. Остаток средств в кассе показывают в ведомости на начало и конец каждого месяца. На протяжении месяца для контроля и оперативных целей используют данные об остатках средств, приведенные в отчетах кассира.

Сальдо на конец месяца по счету 50 «Касса» выводят следующим образом: к сальдо на начало месяца прибавляют итог дебетового оборота за месяц и вычитают итог кредитового оборота за месяц, отраженный в журнале-ордере № 1-АПК. Полученное сальдо сверяют с остатком кассы, числящимся по последнему отчету кассира, и отражают в ведомости дебетовых оборотов (во второй части журнала-ордера) как сальдо на конец месяца. Если в хозяйстве имеется торговая сеть: ларьки, магазины и др., то учет поступающей торговой выручки ведут в специальной ведомости № 27-АПК.

В ведомости поступление торговой выручки записывают в течение месяца по каждому магазину, ларьку на основании кассовых отчетов продавцов магазинов, палаток, ларьков и т.п., а также отчетов материально ответственных лиц, продающих продукцию на рынке, ярмарках и других местах, и поступивших квитанций отделений связи (в случае если выручка от реализа­ции продавцами была отправлена через указанные учреждения). Итоговую сумму фактически поступившей выручки наличными деньгами от всех материально ответственных лиц переносят из ведомости № 27-АПК в ведомость дебетовых оборотов журнала-ордера № 1-АПК по дебету счета 50 «Касса» и кредиту соответствующих корреспондирующих счетов. В необходимых случаях для расшифровки сумм по субсчетам или статьям аналитического учета корреспондирующего счета (например, счетов 23, 26, 29, 98 и др.) к журналу-ордеру № 1-АПК ведут листки-расшифровки. В них суммы могут быть сгруппированы как по дебету, так и по кредиту счетов. В последующем листки-расшифровки используют для записей по статьям аналитического учета в соответствующих регистрах.

Журнал-ордер № 1-АПК является, как правило, регистром месячного обращения. Итоги кредитовых оборотов по счету 50 с подразделением их на корреспондирующие счета переносят ежемесячно из журнала-ордера № 1-АПК в Главную книгу следующим образом: общий кредитовый оборот из журнала-ордера записывают в Главную книгу в кредит счета 50, а составляющие его суммы по дебетуемым счетам переносят в дебет соответствующих корреспондирующих счетов.[18]

Сверка регистров

Необходимо отметить, что при журнально-ордерной форме учета важное значение имеет взаимная сверка оборотов в регистрах. Поэтому прежде чем перенести итоги журнала-ордера №1-АПК по кредитовым оборотам в Главную книгу надо их по каждому корреспондирующему счету сверить с данными других регистров. Так, кредитовые обороты по журналу-ордеру № 1-АПК сверяют: по счету 51 — с соответствующими данными в разделе дебетовых оборотов журнала-ордера № 2-АПК , по счету 55 — с данными ведомости № 25-АПК, по счету 70 — с данными ведомости № 59-АПК, по счету 71 — с данными журнала-ордера № 7-АПК и т.д.

Данные раздела журнала-ордера № 1-АПК по дебетовым оборотам также сверяют с другими регистрами. Например, де­бетовые обороты сверяют: по счету 51 — с данными журнала-ор­дера № 2-АПК, по счету 55 — журнала-ордера № 3-АПК, по сче­ту 90 — журнала-ордера № 11-АПК, по счету 76 — журнала-орде­ра № 8-АПК, по счету 66 — журнала-ордера № 4-АПК и т. д.[18]

Разноска в Главную книгу

После сверки и разноски итогов журнала-ордера № 1-АПК в Главную книгу об этом делают соответствующую отметку; журнал-ордер подписывают исполнители, т. е. лица, заполнявшие регистр, производившие сверку и разноску в Главную книгу, а также главный бухгалтер хозяйства. При этом указывают дату составления журнала-ордера и отражения оборотов в Главной книге.[30]

Учет операций на счетах в банке. Движение средств по счету. Первичные документы

На расчетный счет поступают денежные средства за проданную продукцию, за выполненные работы и услуги на сторону, кредиты банка, свободные денежные средства из кассы, прочие поступления по основной деятельности. Деньги на расчетный счет зачисляют согласно банковским правилам на основании типовых денежных и расчетных документов.

Средства, поступающие от заготовительных организаций за проданную продукцию и от различных организаций за выполненные работы и услуги, банк зачисляет на расчетный счет на основании документов этих организаций о перечислении долга.

С расчетного счета производятся следующие платежи: за полученные от других организаций и предприятий товарно-материальные ценности и оказанные услуги, выдача наличных денег в кассу для оплаты труда и на различные хозяйственные нужды, по обязательствам перед государственным бюджетом, на погашение задолженности по банковским кредитам, прочие, связанные с хозяйственной деятельностью. Все платежи с расчетного счета банк производит по мере поступления документов для оплаты. Но если на счете недостаточно средств для оплаты всех документов, то соблюдается очередность в соответствии с хронологической последовательностью поступления документов к оплате (с учетом установленных групп очередности).

Платежи с расчетных счетов производятся на основании распорядительных документов хозяйств и по платежным документам организаций-получателей. К распорядительным документам относятся: денежные чеки, платежные поручения и некоторые другие документы. По денежному чеку банк выдает с расчетного счета наличные деньги. По платежному поручению банк производит безналичное перечисление средств на счет другой организации. В платежном поручении указывают: наименование получателя и адрес его банка, сумму перечисленных средств и вид платежа. Все распорядительные документы выписывает хозяйство и предъявляет их в учреждение банка. На основании этих документов банк перечисляет средства со счета.

Самостоятельно банк снимает со счетов сельскохозяйственных предприятий денежные средства и перечисляет их организациям-получателям на основании платежных требований, выставленных организацией-получателем на данное хозяйство. В этих случаях от сельскохозяйственного предприятия особых распорядительных документов не требуется. Следует лишь подтвердить банку необходимость оплаты данного документа (распорядительная подпись на документе). По некоторым документам банк списывает средства с расчетных счетов в бесспорном порядке (вне зависимости от согласия плательщика). К таким документам относятся, например, исполнительные листы народных судов, приказы органов Государственного арбитража. На основании этих документов получатель выписывает инкассовые поручения или платежное требование, по которым банк переводит ему средства.

Для контроля за движением денежных средств на счетах в банке и для отражения этих операций в учете сельскохозяйственные предприятия периодически получают из банка выписки из расчетных счетов. В выписках указывают все суммы поступлений и платежей. К выписке прилагаются соответствующие документы, на основании которых были произведены записи. Практически выписки представляют собой вторые экземпляры соответствующего лицевого счета хозяйства, ведущегося в банке.[16]

Учет по счету 51. Корреспонденция счетов

Учет движения средств в бухгалтерии сельскохозяйственных предприятий ведется на активном счете 51 «Расчетные счета». По дебету отражается поступление денежных средств на расчетный счет в банке. В зависимости от источника поступления денег корреспондирующими могут быть счет 50 «Касса», счета учета расчетов, счета учета кредитов банка и т. д.

На предприятии ФГУП УЧХОЗА ГОУ ПГСХА анализ счета 51 «Расчетные счета» представляется в табличной форме и ведется автоматизированным способом. Рассмотрим эту талицу.

Таблица 3.2 Анализ счета 51 за июнь месяц 2005года ФГУП УЧХОЗА ГОУ ПГСХА

Анализ счета 51
счет

с кредита счета

в дебет счета

с кредита счета

в дебет счета
в валюте

в валюте
51

сальдо начального периода

74437,54

50

623000,00

50.1

623000,00

60

194557,45

60.1

194557,45

62

933238,30

62.1

917000,00

62.6

16238,30

69

108760,00

69.2

104737,05

69.2.2

89196,44

69.2.3

15540,61

69.11

4022,99

91

6895,00

91.1

6895,00

обороты за период

93238,30

933212,49

сальдо на конец периода

74463,35

Далее ,в отчете кассира подшиваются первичные документы по учету денежных средств, доверенности и платежные ведомости.

Поступили деньги от заготовительных организаций:

дебет счета 51 «Расчетные счета»

кредит счета 62 «Расчеты с покупателями и заказчиками»

.2. Поступила задолженность от прочих дебиторов:

дебет счета 51 «Расчетные счета»

кредит счета 76 «Расчеты с разными дебиторами и кре­диторами», субсчет 9 «Расчеты по прочим операциям».

3. Поступил на расчетный счет краткосрочный кредит банка:

дебет счета 51 «Расчетные счета»

кредит счета 66 «Расчеты по краткосрочным кредитам и займам».

По кредиту счета 51 отражаются суммы, полученные из банка или перечисленные на другие счета или другим организациям. В зависимости от того, куда перечислены деньги, корреспондирующими счетами могут быть: счета учета расчетов по кредитам банка, счета учета прочих денежных средств в банке, счета учета расчетов с разными организациями, счет 50 «Касса» и др.

1. Перечислена задолженность поставщикам:

дебет счета 60 «Расчеты с поставщиками и подрядчиками»

кредит счета 51 «Расчетные счета».

2. Перечислена задолженность финансовым органам по платежам в бюджет:

дебет счета 68 «Расчеты по налогам и сборам»

кредит счета 51 «Расчетные счета».

3. Перечислена задолженность органам социального страхования и социального обеспечения:

дебет счета 69 «Расчеты по социальному страхованию и обеспечению»

кредит счета 51 «Расчетные счета».

4. Погашен краткосрочный кредит банка:

дебет счета 66 «Расчеты по краткосрочным кредитам и займам»

кредит счета 51 «Расчетные счета».

Уплачена задолженность кредиторам:

дебет счета 76 «Расчеты с разными дебиторами и креди­торами»

кредит счета 51 «Расчетные счета».[14]

На предприятии ФГУП УЧХОЗА ГОУ ПГСХА анализ счета 51 «Расчетные счета» разбивается по субконто и ведется автоматизированным способом.

Рассмотрим эту таблицу.

Таблица 3.3 Анализ счета 51 за июнь месяц 2005года ФГУП УЧХОЗА ГОУ ПГСХА

Анализ счета 51 по субконто. Движение денежных средств; Банковский счет; Примсоцбанк; июнь 2006г.
субконто

счет

с кредита счета

в дебет счета

с кредита счета

в дебет счета
в валюте

в валюте
процент госбанка за кредит и услуги

начальное сальдо

91

6895

91.2

6895

обороты конечного сальдо

6895

оплата поставщикам

начальное сальдо

60

149557.45

60.1

149557.45

обороты конечного сальдо

149557.45

платежи в бюджет

начальное сальдо

69

104737.05

69.2

104737.05

69.2.2

89196.44

69.2.3

15540.61

обороты конечного сальдо

104737.05

получение наличных из банка

начальное сальдо

50

623000

50.1

623000

обороты конечного сальдо

623000

Окончание таблицы 3.3
поступило от покупателей

начальное сальдо

60

10000

60.1

10000

62

933238.3

62.1

917000.00

62.6

16238.30

обороты конечного сальдо

933238.30

10000

прочие выплаты

начальное сальдо

60

35000

60.1

35000

69

4022.99

69.11

4022.99

обороты конечного сальдо

39022.69

начальное сальдо

73534.38

обороты

933238.30

933212.49

конечное сальдо

73560.19

Далее в табличной форме отображают анализ счета 51 по датам за июнь 2006.

Выписки банка

Основанием для бухгалтерских записей по счету 51 «Расчетные счета» являются выписки банка с приложенными документами. В выписках текст закодирован, поскольку в банке лицевые счета клиентов обрабатываются на вычислительных машинах.

Расчетный счет для банка является пассивным, поэтому поступление средств и остаток отражаются в банке на кредите счета, а списание — на дебете. Это следует учесть при обработке выписок банка в хозяйстве (дебет и кредит здесь меняются местами).

Полученные выписки бухгалтерия хозяйства тщательно проверяет по соответствующим документам, являющимся основанием для платежей. Если при проверке обнаружатся допущенные банком ошибки, то суммы ошибочных записей бухгалтерия хозяйства должна отнести на субсчет 2 «Расчеты по претензиям» счета 76 «Расчеты с разными дебиторами кредиторами» и немедленно сообщить об этом учреждению банка, в котором открыт расчетный счет. Против каждой суммы в выписке ставится номер корреспондирующего счета.[16]

Регистры бухгалтерского учета

Регистром бухгалтерского учета, в котором отражаются операции по расчетному счету при журнально-ордерной форме учета, является журнал-ордер № 2-АПК. Журнал-ордер № 2-АПК служит для отражения кредитовых оборотов по счету 51 «Расчетный счет» в разрезе корреспондирующих счетов. В конце журнала-ордера в специальном разделе отражаются дебетовые обороты счета 51.

Основанием для бухгалтерских записей в журнале-ордере являются выписки банка с приложенными документами. Записи в журнале — ордере № 2-АПК делают по корреспондирующим счетам на основании выписок банка за каждый день или итогами по нескольким выпискам. Если записи производят итогами по выпискам, то в графе «Дата» указывают начальную и конечную дату выписок. Предварительно однородные операции (с одинаковой корреспонденцией) суммируют в соответствии со сделанной разметкой в выписках банка и приложенных к ним документах.

Записи в журнале-ордере сумм итогами за несколько дней, а не по каждой операции значительно сокращают учетную работу.

Суммы оборотов по дебету счета 51 на последних страницах журнала-ордера служат для контрольных целей. Одновременно эти суммы отражаются в соответствующих журналах-ордерах по кредитовому признаку (журналы-ордера № 6, 8, 11 и др.).

Дебетовые обороты записывают аналогично на основании выписок банка с предварительным суммированием операций по корреспондирующим счетам. Остаток средств на расчетном счете показывают только на начало и конец каждого месяца. На протяжении месяца для оперативных целей используют данные об остатках средств, показанные в выписках банка.

В случаях, когда корреспондирующими счетами являются счета учета капитала и финансовых результатов деятельности, для конкретизации сумм по статьям аналитического учета к журналу-ордеру № 2-АПК ведут листки-расшифровки. Жур­нал-ордер № 2-АПК является регистром месячного обращения. По истечении каждого месяца в журнале-ордере в этом случае выводят суммы оборотов за месяц, которые необходимо перенести в Главную книгу.[18]

Разноска в Главную книгу

Оборот по кредиту счета из журнала-ордера заносят в Главную книгу по счету 51 общей суммой в графу «Оборот по кредиту». Одновременно все суммы, составившие этот оборот, записывают в дебет соответствующих корреспондирующих счетов в Главной книге в раздел «Обороты по дебету» в графу «С кредита счета 51 по журналу-ордеру № 2-АПК». На последней странице журнала-ордера № 2-АПК указывают ежемесячно дату завершения записей в журнале-ордере и дату переноса оборотов в Главную книгу. Все это заверяют подписями исполнитель и главный бухгалтер.[30]

Сверка оборотов

До переноса в Главную книгу кредитовые обороты по журналу-ордеру N° 2-АПК сверяют: по счету 50 — с данными раздела дебетовых оборотов журнала-ордера № 1-АПК, по счету 55 — ве­домости № 25-АПК, по счету 60 — журнала-ордера № 6-АПК, по счету 68 — ведомостей № 32-АПК и 37-АПК и т. д. Данные из раздела дебетовых оборотов сверяют по счету 50 — с данными журнала-ордера № 1-АПК, по счетам 55, 57 — журнала-ордера № 3-АПК, по счетам 62 и 90 — журнала-ордера № 11-АПК, по счету 66 — журнала-ордера № 4-АПК, по счету 86 — журнала-ордера № 12-АПК и т.д.[18]

3.3 Организация синтетического и аналитического учета денежных средств

Бухгалтерский учет при любой форме строится таким образом, чтобы данные текущих бухгалтерских записей в регистрах обязательно контролировались соответствующими данными в сводных регистрах. Для этих целей и предназначены сводные регистры синтетического учета, в частности Главная книга.

Главную книгу при разных формах бухгалтерского учета ведут по-разному: в виде сводной ведомости оборотов, шахматной ведомости по корреспондирующим счетам и др. На сельскохозяйственных предприятиях при журнально-ордерной форме учета применяют Главную книгу типовой формы № 18-АПК. Порядок ее ведения будет рассмотрен ниже, здесь же следует отметить, что она построена с использованием шахматного принципа, т.е. обороты в ней накапливаются по корреспондирующим счетам (по дебету). Это дает возможность вскрыть ошибочные записи, основанные на неправильной корреспонденции счетов. В то же время особенность этой формы Главной книги состоит в том, что она основана не на параллельных записях с регистрами аналитического учета, а на записях по итогам из других регистров (журналов-ордеров, которые, в свою очередь, аккумулируют итоговые записи из вспомогательных ведомос­тей, лицевых счетов и т. д.). Поэтому ошибки, допущенные в этих регистрах, автоматически повторяются в Главной книге и обнаруживаются с большим трудом.[18]

Значительные возможности для контроля за правильностью аналитических записей сосредоточены в регистрах синтетического учета при машинно-ориентированных формах.

Например, при таблично-автоматизированной форме учета значение сводного синтетического учета существенно возрастает. Это связано с тем, что возможные ошибки при обработке информации и получении итоговых данных по отдельным участкам учета обязательно должны вскрываться в синтетическом учете на основе применения соответствующей системы контроля и сверки данных. Только после получения в синтетическом учете сверенных итоговых данных фактически завершается процесс обработки информации и получения выходных данных по отдельным участкам учета. С этих позиций синтетический учет является не только завершающим этапом учетных работ, но и необходимым условием получения итоговых данных по каждому конкретному участку учета.

При обработке информации на компьютерах сводному синтетическому учету уделяется также большое внимание. Сводный синтетический учет сосредоточен на АРМе главного бухгалтера либо совмещен с АРМом по учету финансовых операций. При этом получаемые на дисплее данные и выходные машинограммы дают возможность полностью контролировать правильность записей в текущем бухгалтерском учете.[30]

Ведение Главной книги при журнально-ордерной форме учета

Рассмотрим порядок ведения Главной книги (ф. № 18-АПК) при журнально-ордерной форме учета. Как было отмечено, в журналах-ордерах обороты по счетам синтетического учета группируют по кредитовому признаку с использованием шахматной формы для отражения сумм по дебету корреспондирующих счетов. Главная книга построена также по шахматной форме, но по дебетовому признаку. Такое построение журналов-ордеров и Главной книги обеспечивает проверку правильности корреспонденции счетов, создает возможность анализа сумм дебетовых и кредитовых оборотов, отраженных на каждом счете как в Главной книге, так и в журналах-ордерах.

Главную книгу открывают на год. Для каждого синтетического счета предназначен отдельный разворот в книге. При открытии Главной книги в начале года на основании вступительного баланса записывают остатки по счетам на начало года. В дальнейшем записи в Главную книгу делают из журналов-ордеров ежемесячно итогами за месяц. Для каждого месяца выделена отдельная строка, где последовательно записывают: месяц, за который производят записи; обороты по дебету счета с подразделением по корреспондирующим счетам; общие обороты по дебету и кредиту счета; остаток на конец месяца.

Обороты за месяц по кредиту каждого счета в Главную книгу записывают общей суммой из соответствующего журнала-ордера только после взаимной сверки учетных регистров, полного оформления и подписи журналов-ордеров лицами, ответственными за их ведение, а обороты по дебету набирают из разных журналов-ордеров отдельными суммами по соответствующим графам каждого журнала-ордера.

Таким образом, при журнально-ордерной форме учета оборот по дебету того или иного счета расшифровывается согласно корреспондирующим кредитуемым счетам в Главной книге, а оборот по кредиту того же счета — корреспондирующим дебету­емым счетам в соответствующем журнале-ордере. Тем самым исключается параллелизм в учетных записях. Каждый регистр служит для строго определенных целей.

Техника записей данных в Главную книгу из журналов-ордеров зависит от построения этих регистров. По журналам-ордерам, включающим только один балансовый счет (например, журналы-ордера № 1-АПК, 2-АПК, 5-АПК, 6-АПК, 7-АПК), записи в Главную книгу производят следующим образом. Вначале общую сумму кредитового оборота из журнала-ордера переносят в Главную книгу на кредит того счета, по которому ведется журнал-ордер, затем итоговые суммы из отдельных граф журнала-ордера переносят на дебет различных счетов Главной книги. Например, из журнала-ордера № 1-АПК кредитовый оборот будет перенесен в Главную книгу по кредиту счета 50 «Касса», а суммы, его составляющие, из отдельных граф журнала-ордера будут записаны в Главную книгу на дебет различных счетов: 51, 70, 71 и др. В итоге по каждому счету дебетовые обо­роты набираются из многих журналов-ордеров. Во избежание возможности повторных записей в журнале-ордере против сумм, уже перенесенных в Главную книгу, делают отметки.

По журналам-ордерам, включающим в себя несколько балансовых счетов (журналы-ордера № 3-АПК, 4-АПК, 8-АПК, 11-АПК и др.), применяют в принципе такой же порядок записей. Только в данном случае раздел, отведенный для кредитовых оборотов каждого счета, рассматривают как самостоятельный журнал-ордер.

Несколько иной порядок переноса данных применяется в журнале-ордере № 10-АПК, поскольку в нем сосредоточены обороты по большому количеству синтетических счетов, по которым не ведутся отдельные журналы-ордера. Записи в Главную книгу из журнала-ордера № 10-АПК производятся в два приема. Вначале переносят общие суммы кредитовых оборотов счетов, по которым ведется журнал-ордер (т. е. итоги соответствующих граф журнала-ордера), затем делают записи дебетовых оборотов в счетах, которые корреспондируют со счетами данного журнала-ордера (т. е. переносят из журнала-ордера соответствующие построчные записи).

По окончании переноса оборотов из журналов-ордеров в Главную книгу по каждому счету подсчитывают суммы дебетовых оборотов и их итог записывают в графу «Итого по дебету». Поскольку суммы кредитового оборота были записаны на счете раньше, возникает возможность выведения сальдо по счету на конец месяца, что и делают обычным порядком.

Обороты и выведенные остатки в Главной книге ежемесячно сверяют с данными других регистров путем сопоставления дан­ных Главной книги с итоговыми суммами журналов-ордеров, вспомогательных ведомостей, сводных лицевых счетов. Дебетовые обороты, набранные в Главной книге по счетам, включенным в журнал-ордер № 10-АПК, должны соответствовать дебетовым оборотам (в целом и по корреспондирующим счетам), отраженным в этом журнале-ордере.

Непосредственно в Главной книге правильность записей проверяют путем подсчета и сверки итогов оборотов и сальдо по всем счетам. Общая сумма дебетовых оборотов за месяц должна равняться общей сумме кредитовых оборотов, а общая сумма дебетовых остатков по всем счетам должна быть равна общей сумме кредитовых остатков. Естественно, также по каждому счету должны быть увязаны суммы остатков и суммы дебетовых и кредитовых оборотов.

Для контрольных целей в конце Главной книги на отдельном листе ежемесячно записывают итоговые суммы оборотов и сальдо по всем счетам. После сверки записей и полученных итогов в Главной книге составляют сальдовый баланс. В целом журнально-ордерная форма учета обеспечивает довольно стройную систему увязки синтетического учета с данными регистров ана­литического учета.[18]

Синтетический учет при компьютерной форме учета

Организация синтетического учета при автоматизации учета на базе ПЭВМ может строиться по-разному. Однако независимо от конкретных форм этой организации во всех случаях создается информационный массив сводного синтетического учета, включающий обороты по всем синтетическим счетам (с подразделением по субсчетам) в разрезе корреспондирующих счетов. База данных сводного синтетического учета, как правило, формируется по табличной модели: в запись строк включены основные счета и субсчета, в запись столбцов — корреспондирующие счета и субсчета с указанием сумм.

Основным выходным регистром сводного синтетического учета является машинограмма «Главная книга», в которой по каждому синтетическому счету (при необходимости с разбивкой по субсчетам) набираются входящее сальдо, обороты по дебету и кредиту с разбивкой по корреспондирующим счетам и исходящее сальдо. К этой машинограмме в качестве приложения дается машинограмма «Оборотный баланс», которая имеет контрольное значение и используется для сверки оборотов по ба­лансовым счетам. Для формирования отчетности выдается машинограмма «Сальдовый баланс» (в двух вариантах — по форме годовой и квартальной отчетности). При необходимости данные машинограмм воспроизводятся на дисплее.[28]

3.4 Пути совершенствования учета денежных средств

Для совершенствования учета денежных средств на предприятии ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА внедрили программу 1С бухгалтерия «Зарплата и Кадры». В электронном варианте ведется учет денежных средств. Но, изучая отчеты кассира, мы увидели, что большое количество приходных и расходных кассовых ордеров выписывают в ручную, что препятствует более быстрому формированию кассовых отчетов и приходится дважды обрабатывать одну и ту же информацию.

Для совершенной работы бухгалтерии нужно переходить на на полный автоматизированный учет.

4. Организация внутреннего аудита денежных средств

Прежде чем приступить к сплошной проверке кассовых операций, аудитор должен спланировать эту проверку, так как «сплошная» проверка не означает, что один за другим будут просмотрены все кассовые документы. Эти документы могут просматриваться неоднократно, но каждый раз аудитор выполняет совершенно определенную процедуру, направленную на выявление одного из возможных нарушений. Каждая процедура имеет свое назначение, преследует определенную цель, а ее результаты необходимо оформить в виде специальной таблицы (рабочего документа аудитора).[17]

Составлению плана проверки предшествует оценка состояния внутреннего контроля за движением и сохранностью денежных средств и других ценностей в кассе предприятия.

Аудитор с помощью специально составленного вопросника определяет состояние внутреннего контроля, дает предварительную оценку соблюдения на предприятии кассовой дисциплины, выявляет наиболее уязвимые с точки зрения злоупотреблений места, планирует состав основных контрольных процедур, определяет специфические черты ведения учета кассовых операций на предприятии, описание которых отсутствует в имеющемся у него наборе стандартных процедур.

Признаками отсутствия или недостаточности внутреннего контроля за движением денежных средств в кассе предприятия для аудитора служат:

отсутствие на предприятии налаженной системы проведения внезапных ревизий кассы с полным пересчетом денежной наличности и проверкой других ценностей, находящихся в кассе;

отсутствие на предприятии приказа руководителя, устанавливающего периодичность проверок;

наличие признаков формального проведения ревизий кассы: назначение в комиссии по проведению ревизий постоянно одних и тех же лиц, отсутствие прилагаемых к акту рабочих записей ревизи­онной комиссии, свидетельствующих о полистном пересчете банкнот, проведение проверок кассы на отчетные даты, когда кассир знает о них и заранее готовится, и др.;

предоставление права подписи приходных и расходных кассовых ордеров другим лицам помимо главного бухгалтера и руководителя предприятия, не отраженное в распоряжениях руководителя предприятия;

формальное проведение ревизии кассы при смене (увольнении) кассиров;

отсутствие в штате кассира и возложение этих функций на счетного работника без письменного распоряжения руководителя предприятия;

отсутствие договоров с кассиром о полной материальной ответственности;

отсутствие у кассира навыков подготовки к ревизии кассы, свидетельствующих о том, что такая процедура является для него обычной.

Ответственность за соблюдение порядка ведения кассовых операций возлагается на руководителей предприятий, главных бухгалтеров и кассиров, поэтому аудитор должен опросить каждого из перечисленных ответственных лиц.

Вопросник аудитора составляется таким образом, что в большинстве случаев ответ не надо вписывать, так как аудитор отмечает в вопроснике полученный ответ, номер процедуры и номер предварительного вывода. Вопросник построен по принципу блок-схемы: если нет необходимости задавать какой-либо вопрос, номер следующего вопроса указан в графе «Номер следующего вопроса».

Вопросник аудитора (табл. 5.1) составляется в трех экземплярах, на каждом из них проставляются должность, фамилия, имя и отчество лица, с которым будет проведена беседа.

Результаты опроса ответственных лиц могут не совпадать: кассир может не знать, имеется ли на предприятии приказ о внезапных ревизиях кассы, руководитель предприятия — о необходимости заключать договор о полной материальной ответственности с кассиром. Несовпадения в ответах на поставленные аудитором вопросы также свидетельствуют о слабых сторонах внутреннего контроля.

Ответы на вопросы могут быть типа «должен (должны) быть», т.е. отвечающий не уверен в своем ответе. В таком случае ответ на поставленный вопрос аудитору приходится находить самому или опрашивать других сотрудников предприятия.

По результатам опроса у аудитора складывается определенное мнение о состоянии кассовой дисциплины на предприятии. Представленный вопросник позволяет аудитору сделать ряд промежуточных выводов, совокупность которых дает право сделать основной вывод о том, что кассовая дисциплина у клиента не соблюдается, а порядок ведения кассовых операций нарушается.

Если по результатам опроса сотрудников проверяемого предприятия и данным экспресс-анализа отчетности кассовые операции составляют небольшой удельный вес в общем числе хозяйственных операций, то аудитор может планировать проверку кассовых операций в обычном порядке для оценки существенности статьи «Касса» в отчетности предприятия.

Когда удельный вес кассовых операций велик, например, реализация продукции предприятия ведется через кассу, то это может послужить основанием аудитору для отказа от выражения своего мнения о достоверности отчетности предприятия.

В общем случае по результатам опроса, а также непосредственного наблюдения за совершением операций по приему и выдаче денег из кассы у аудитора оказывается сформированным план проведения проверки кассовых операций и намечен состав процедур.[Гиляровская]

Таблица 5.1 Вопросник для обследования учета кассовых операций и составления плана и программы проверки

№

п/п

Вопрос

Вариант ответа

Информация или документ, который следует запросить

Назначаемая

аудиторская

процедура

(см. п. 21.4)

Номер следующего вопроса

Номер вывода

Кому было предоставлено право подписи приходных и расходных кассовых ордеров в качестве главного бухгалтера

Только главному бухгалтеру

Образец подписи

главного

бухгалтера

«Касса 1.2.1»

3

Уполномочен­ному лицу (лицам)

Имеются ли письменные распо­ряжения руководителя предпри­ятия о назначении уполномо­ченного лица ставить подписи на приходных и расходных кас­совых ордерах в качестве глав­ного бухгалтера

Нет

1
Да

Письменные рас­поряжения руко­водителя. Сроки действия полно­мочий.

Образцы подпи­сей уполномочен­ных лиц

«Касса 1.2.1»

Кому предоставлено право под­писи расходных кассовых доку­ментов в качестве руководителя предприятия

Только руково­дителю пред­приятия

Образец подписи руководителя

«Касса 1.2.2»

5

Уполномочен­ному лицу (лицам)

Имеются ли письменные распо­ряжения руководителя предпри­ятия о назначении уполномо­ченного лица ставить подписи на расходных кассовых ордерах и оправдательных документах в качестве руководителя предприятия

Нет

Да

Письменные рас­поряжения руко­водителя. Сроки действия полно­мочий. Образцы подписей уполно­моченных лиц

«Касса 1.2.2.»

5

Ведется ли на предприятиях журнал регистрации приходных кассовых ордеров

Нет

3
Да

Журнал регистра­ции приходных кассовых ордеров

«Касса 2.2.3»

Ведется ли на предприятии жур­нал регистрации расходных кас­совых ордеров

Нет

Да

Журнал регистра­ции расходных кассовых ордеров

«Касса 3.3.1»

В каком размере банком уста­новлен лимит денег в кассе

Лимит остатка денег в кассе предприятия, ус­тановленный банком

«Касса 5.1.2»

Установлены ли руководителем предприятия сроки внезапной ревизии кассы приказом по предприятию

Нет

8
Да

Приказ об уста­новлении сроков внезапной реви­зии кассы

Сменялись ли кассиры на пред­приятии в проверяемом периоде

Нет

11

Да

10

Была ли проведена ревизия при смене кассиров

Нет

5
Да

Акт ревизии кассы

Назначена ли приказом руково­дителя предприятия комиссия для проведения ревизии кассы

Нет

6
Да

Приказ о назна­чении комиссии по ревизии кассы

Соблюдались ли установленные сроки внезапных ревизии кассы

Нет

7
Да

Акты внезапных ревизий кассы

Заключен ли договор с кассиром о полной материальной ответст­венности

Нет

8
Да

Договоры с кас­сирами о полной материальной ответственности

«Касса 3.1.3»

Производит ли предприятие реализацию готовой продукции, товаров, услуг населению за наличные

Нет

18

Да

15

Имеются ли на предприятии контрольно-кассовые машины (ККМ)

Нет

9
Да

Карточки учета основных средств на ККМ и платежные документы

Зарегистрированы ли контроль­но-кассовые машины в налого­вых органах

Нет

10
Да

Карточки регист­рации ККМ в налоговых органах

Имеет ли предприятие договор с каким-либо центром техниче­ского обслуживания и ремонта контрольно-кассовых машин (ККМ)

Нет

11
Да

Договор с цен­тром технического обслуживания и ремонта

Ведется ли на предприятии кассовая книга

Нет

12
Да

Кассовая книга

«Касса 3.2.1» «Касса 3.2.2»

Получают ли сотрудники пред­приятия деньги от сторонних организаций по доверенности

Нет

Да

ККМ

«Касса 4.2.1»

Ведется ли журнал выданных доверенностей

Нет

i

13
Да

Журнал учета выданных дове­ренностей

«Касса 2.3.1»

Ведется ли журнал регистрации платежных (расчетно-платежных) ведомостей

Нет

14
Да

Журнал регистра­ции платежных ведомостей

«Касса 3.4.1»

Имеется ли на предприятии спи­сок лиц, которым разрешено выдавать деньги на хозяйствен­ные нужды, утвержденный при­казом по предприятию

Нет

15
Да

Список лиц, ко­торым разрешено выдавать деньги на хозяйственные нужды

При выдаче денег на хозяйст­венные нужды устанавливается ли срок, на который они выда­ются

Нет

16
Да

«Касса 2.2.2»

Составляет ли кассир реестр депонированных сумм

Нет

17
Да

«Касса 4.1.1»

Ведется ли на предприятии жур­нал учета депонентов

Нет

18
Да

Журнал учета депонентов

«Касса 4.1.4»

На кого возложена обязанность ведения книги регистрации де­понентов, картотеки депонентов

На кассира

19
На счетного работника

Выводы и предложения

ФГУП Учхоз ГОУ ПГСХА имеет молочно-соевое направление. В следствии роста объема продаж и цен реализации в 2005 году стоимость товарной продукции увеличивается. В структуре земельных угодий хозяйства наибольший удельный вес занимают сельскохозяйственные угодья. В структуре основных фондов наибольший удельный вес в структуре основных фондов занимают машины и оборудования. Фондообеспеченность, фондовооруженность и фондоотдача возросла, а фондоемкость соответственно снизилась, что говорит об улучшении использования основных производственных фондов.

Финансовые результаты экономической деятельности предприятия показывают, что в анализируемый период прибыль от продаж по хозяйству в целом снизилась, это связанно с тем, что выручка от реализации продукции повысилась на 72% и затраты на производство и реализацию повысились на 84%. Прибыль хозяйство получает от отрасли растениеводства. Балансовая прибыль повысилась в следствии роста дотации государства. В целом хозяйство является прибыльным и рентабельным.

Анализ финансовой устойчивости предприятия показал, что собственные оборотные средства увеличились, за счет увеличения собственного капитала и сокращения стоимости внеоборотных активов. Несмотря на это, предприятие испытывает недостаток собственных оборотных средств. Коэффициент ликвидности показывает, что предприятие платежеспособно.

Работа бухгалтерии на предприятии налажена, коллектив постоянный. Денежные документы находятся в порядке, соблюдаются правила документального оформления операций по приходу и выдачи денег из кассы, соблюдаются условия хранения и обеспечения сохранности наличных денег в кассе и при доставке их из банка., чековые книжки хранятся согласно установленных правил хранения, соблюдаются все правила получения по ним денег, использования по назначению полученных по чекам из банков наличных денег; соблюдается лимит хранения наличных денег в кассе и выдачи денег под отчет на командировочные, хозяйственные и другие нужды; соблюдается своевременность и полнота оприходования наличных денег в кассу, полученных из банка, а также от юридических и физических лиц в виде выручки и по другим основаниям; соблюдается порядок учета кассовых операций на бухгалтерских счетах, ведения кассовой книги, а также аналитического учета документов, хранящихся в кассе; записи в кассовой книге ведутся согласно действующего порядка. Кассир предприятия несет полную материальную ответственность за ведение кассы, согласно заключенного договора о материальной ответственности.

Для более эффективного бухгалтерского учета необходимо механизировать всю работу бухгалтерии, т.к это значительно сократит время обработки первичной документации.

Список литературы

1 Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях от 30 декабря 2001 г. N 195-ФЗ. (Федеральный закон от 30 декабря 2001 г. N 196-ФЗ)

2 Порядок ведения кассовых операций в РФ (письмо Центрального банка России № 40 от 22 сентября 1993 г.).

3 Закон РФ № 5215-1 от 18 июня 1993 г. «О применении контрольно-кассовых машин при осуществлении денежных расчетов с населением» (ред. от 30 декабря 2001 г.).

4 ПБУ 4/99 «Бухгалтерская отчетность» (утв. Приказом МФ РФ № 43н от 6 июля 1999 г.).

5 Методические указания по инвентаризации имущества и финансовых обязательств (Приказ Минфина РФ № 49 от 13 июня 1995 г.).

6 Порядок регистрации контрольно-кассовых машин в налоговых органах (Приложение к Приказу ГНС РФ № ВГ-3-14/36 от 22 июня 1995 г.).

7 Методические рекомендации по вопросам применения контрольно-кассовых машин при осуществлении денежных расчетов с населением (Приложение к письму ГНС РФ № НИ-6-07/152от 5 мая 1994 г.).

8 Типовые правила эксплуатации контрольно-кассовых машин при осуществлении денежных расчетов с населением (Постановление МФ РФ № 104 от 30 августа 1993 г.).

9 Об установлении предельного размера расчетов наличными деньгами в РФ между юридическими лицами по одной сделке (Указание ЦБ РФ от 14 ноября 2001 г. № 1050-у).

10 Альбом унифицированных форм первичной учетной документации по учету налоговых операций (утв. Постановлением Госкомстата РФ № 88 от 18 августа 1998 г.) (ред. от 3 мая 2000 г.).

11. Альбом унифицированных форм первичной учетной документации по учету денежных расчетов с населением при осуществлении торговых операций с применением контрольно-кассовых машин (утв. Постановлением Госкомстата РФ № 132 от 25 декабря 1998 г.).

12. Постановление Госкомстата РФ от 18.08.1998г. № 88 «Об утверждении унифицированных форм первичной учетной документации по учету кассовых операций, по учету результатов инвентаризации» (с изменениями от 27 марта, 3 мая 2000г.)

13. Положение по ведению бухгалтерского учета и бухгалтерской отчетности в Российской Федерации, утверждено приказом Минфина России от 29.07.1998г. № 34н.

14 План счетов бухгалтерского учета финансово — хозяйственной деятельности организации и инструкции по его применению, утвержденных Приказом Минфина России от 31.10.2000г. № 94н.

15. Положение по бухгалтерскому учету «Бухгалтерская отчетность организации» ПБУ 4/99, утвержденном Приказом Минфина РФ от 6 июля 1999 г. N 43н

16 Положение Центрального Банка РФ от 12.04.2001г. № 2-П «О безналичных расчетах в Российской Федерации» Письмо Минюста России от 20.04.2001г. № 07/3913 (признано не нуждающимся в гос. регистрации).

17 Пупко Г.М. Аудит и ревизия: Учебное пособие. – мн.: Интерпрессервис; Мисанта, 2003. – 429 с.

18 Пизенгольц М.З. Бухгалтерский учет в сельском хозяйстве. Т.1 ч.1. Бухгалтерский финансовый учет: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 480 с.: ил.

19 Пизенгольц М.З. Бухгалтерский учет в сельском хозяйстве. Т.2 ч.2. Бухгалтерский управленческий учет. ч.3. Бухгалтерская (финансовая) отчетность: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 400 с.

20 Шадрина Г.В. Комплексный экономический анализ хозяйственной деятельности. – М.: ООО фирма «Благовест – В» 2004. – 184 с.

21 Сорокина Е.М. Бухгалтерская (финансовая) отчетность организации: Учебное пособие – М.: Финансы и статистика, 2004. – 152 с.: ил.

22 Аудит: Учебник для ВУЗов/ В.И.Подольский и др; под ред.проф. В.И.Подольского. — М.: Аудит, ЮНИТИ,1997.-432с.

23 Анализ финансовой отчетности: Учебное пособие / Под. ред. О.В. Ефимовой, М.В. Мельник. – М.: Омега – Л, 2004. – 408 с.

24 Бухгалтерский учет./Коллектив авторов под ред. Безруких П.С. Изд. 3-е — М.: Бухгалтерский учет, 1999 и 2001

25 Шеремет А.Д., Суйц В.П. Аудит: Учебник. – 3-е изд., доп. и перераб. — М. : ИНФРА – М, 2002. – 360 с.- (серия «Высшее образование»)

26 Крупченко Е.А., Замыцкова О.И. АУДИТ. Учебное пособие для учащихся в экономических колледжей. – Ростов – на – Дону: из – во «Феникс», 2000. – 320 с.

27 Н.В. Пошерстник, М.С. Мейксин Самоучитель по бухгалтерскому учету (8-е изд.) – СПб.: «Издательский дом Герда»,2003, — 656 с.

28 Бухгалтерский учет: Учебник / П.С. Безруких, В.Б. Ивашкевич, М.П. Кондраков и др.; Под ред. П.С. Безруких. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Бухгалтерский учет, 1999. – 624 с.

Реферат: Основные идеи философии эпохи Возрождения

Введение

Эпоха Возрождения (ХV-ХVI) века — это период перехода от средневековья к Новому времени. Поиск новых жизненных ориентиров, соответствующих новым социальным условиям, начавшись в Италии, в ее городах-государствах, в чем-то аналогичным городам-государствам Древней Греции, переносится затем во Францию, Германию, в другие страны севера Европы. Духовное брожение, охватившее европейские страны, стимулируется и, в свою очередь, стимулирует процессы разрушения феодальных порядков, становления национальных государств, церковных реформ. Это эпоха возникновения нового искусства, первых шагов современного естествознания, новых политических и социальных концепций, социалистических утопий. И хотя эпоха Возрождения не оставила великих философских систем, а философское творчество разворачивалось в основном в форме «осовременивающего воспоминания», она обосновала идею доверия к естественному человеческому разуму, заложила основы философии, свободной от религиозно-мировоззренческих предпосылок.№

Возрождение исходит из античных и средневековых представлений, но при этом в корне меняется контекст их использования. Философия стремилась понять действительность такой, как она есть, углубляясь в структуры познаваемого мира и находя положения, объясняющие основы мироздания.

Возрастает ценность отдельного человека, стали подчеркиваться его оригинальность и непохожесть. Усиливается интерес к натурфилософии, происходит ее возрождение на новой основе.І

Целью данной работы является рассмотрение основных идей натурфилософии эпохи Возрождения в учениях Н. Кузанского и Дж. Бруно.

Для достижения обозначенной цели были поставлены следующие задачи:

дать краткую характеристику периода эпохи Возрождения и ее представителей;

рассмотреть основные положения учения Николая Кузанского;

рассмотреть основные положения учения Джордано Бруно.

1. Краткое изложение истории философии эпохи Возрождения

На протяжении всего средневековья господствует представление о том, что земная жизнь человека не имеет самостоятельной ценности, что она только подготовка к жизни загробной, осуществляемая под руководством и водительством церкви. Такое суждение, покоящееся на противопоставлении природного и божественного, отвечавшее массовому чувству жизни людей поздней античности и средних веков нашло свое отражение в знаменитом средневековом трактате диакона Лотаря (позднее папы Иннокентия III) «О презрении к миру и ничтожестве человека». Именно это представление было подорвано творчеством двух великих поэтов-мыслителей Италии — Данте и Петрарки, ставших провозвестниками и инициаторами гуманистической мысли — одного из характернейших явлений данной эпохи.

В «Божественной комедии», Данте (1265—1321), которая представляет собой итог развития средневековой культуры, великий синтез поэзии, философии, теологии, в его статьях закладываются основы нового жизнепонимания. Не отвергая учения о творении, используя неоплатонические схемы рассуждений, Данте учит о том, что человек имеет двоякую — смертную и бессмертную — природу, что он есть среднее звено между тленным и нетленным и потому имеет двойное предназначение, «предопределяется к двум конечным целям». Одна из них достигается в здешней земной жизни и заключается в проявлении собственной добродетели, другая достигается лишь посмертно и при содействии божественной воли. Двум целям отвечают два пути: путь «философских наставлений» и путь «наставлений духовных, превосходящих человеческий разум». Первый путь открыт благодаря естественному разуму, и земное предназначение человека осуществляется в гражданском обществе, по наставлениям философии, под водительством земного государя. Второй путь открыт «благодаря Духу святому», он основывается на вере в откровение, и к цели ведет церковь, возглавляемая верховным первосвященником. Данте учит о свободе человеческой воли, свободе, лежащей в основе личной ответственности за содеянное, определяющей достоинство человека. Апеллируя к естественному разуму, он следует Фоме Аквинскому, перед авторитетом которого искренне преклоняется, считая, правда, что свет естественного разума необходимо направлять не столько на теологические, сколько на этические проблемы.№

В эпоху Возрождения начался переход Западной Европы от феодальных порядков к новому, капиталистическому строю. Поэтому экономика, торговля, политика, мореплавание, культура являют причудливое переплетение старого и нового, отмирающего и нарождающегося. Именно в эту пору начинает формироваться, прежде всего в верхах общества, новый тип человека, для которого характерно стремление проявить себя не в религиозном рвении, а в активности в делах земных. Рождается личность, которая мечтает получить награду не в вечной жизни, а уже здесь, на Земле. Все больше в верхах общества появляется людей, жадных до богатства, славы, высокого общественного положения, личного счастья, хотя и не потерявших еще основ христианской веры, уважения к власти церкви, почтения к схоластической мудрости. Именно они создают направление культуры, получившее название «гуманизм» и охватившее все сферы духовной жизни.І

Гуманизм начинается с Данте Алигьери (1265-1321), который в философских трактатах «Пир» и «Монархия» возвеличивал земное предназначение человека, его смертную и бессмертную природу, гражданское общество и церковь. Франческа Петрарка (1304-1374) призывал возвратиться к себе и к собственной душе и открыть обаяние цицероновских гуманитарных наук. Истинная мудрость есть знание пути достижения ее, которая заключается в искусстве быть свободным.№

Гуманистическая программа, намеченная Данте и Петраркой, получила развитие и оформление у Салютати (1331—1406), который был другом Петрарки и считал себя продолжателем его дела. Главное для Салютати — воспитать нового человека, обладающего humаnitas — свойством, которое он толковал как способность совершать добродетельные поступки. По мнению Салютати, хотя земная жизни и дана людям богом, их собственная задача состоит в том, чтобы построить ее в соответствии с природными законами добра и справедливости.

Основная идея гуманизма о самоценности земной жизни, о возможности воспитания способности к добродетельным поступкам, о роли философии в этом процессе развивалась и углублялась в творчестве общественных и церковных деятелей, эрудитов и мыслителей: Бруни (1370—1444), Лоренцо Балла (1407-1457), Фичино (1433-1499), Помпонаццн (1462-1525), Пикоделла Мирандола (1463-1494) и др. К общей цели они шли разными путями. Обосновывая идею свободы и достоинства человека, Бруни и Помпоиацци привлекают по-новому — антисхоластически и антитомистски — прочитанного Аристотеля, Лоренцо Балла, также как позднее один из последних представителей Северного Возрождения Гассенди (1592—1685) —Эпикура, Фичино, основатель платоновской академии во Флоренции,— Платона, а Пикоделла Мираидола — и Платона, и Аристотеля, и каббалу (мистическое учение в иудаизме). Последняя, а также герметизм, зороастризм, обосновывающие возможность магического воздействия па природу, тоже привлекали внимание представителей гуманистической мысли. Тем самым возрождалась не только античная философия, но и античная мистика.І

Гуманизм проявил себя прежде всего в искусстве и литературе, воспевая красоту человека, человеческую любовь, тягу к знанию. Пробуждающийся интерес к земной природе становится источником желания понять мир как среду жизни людей, а это дало толчок к появлению точных знаний о мироздании. Особое значение для этого процесса, который в конечном счете привел к появлению современной науки, имел труд II. Коперника (1473-1543) «Об обращении небесных сфер», обосновавший гелиоцентрическую картину, в которой в центре мира находится Солнце, одним из спутников которого является Земля, ранее почитавшаяся центром Вселенной. Эту систему, революционизировавшую взгляды на устройство мира, развил выдающийся мыслитель Возрождения Д. Бруно (1548-1600).№

В эпоху Возрождения размывается грань между наукой как постижением бытия, практически-технической деятельностью или искусством и художественной фантазией. Человек в творении Бога, т. е. в природных вещах, стремится увидеть закон их построения. Это было открытием человека, открытием конструирующей и полагающей силы его внутреннего мира, а убежденность в релятивности человеческих проявлений, способностей и мнений коренилась в ощущении абсолютности человека, не сводимого к чему-то конкретному.

Начало натурфилософии восходит к Бернардино Телезио (1509-1588), который изучает природу в соответствии с ее собственными началами, исключая божественное начало из природы. Причина движения — «собственная сущность» природы, а не Бог. У Франческа Патприци (1529-1597) первоначало всех вещей — «пространство, свет, поток и тепло», а всеохватывающий и всепроникающий свет демонстрирует единство мира и Бога. Бог сливается с природой, природа обожествляется. Парацелъс (1493-1541) видит в природе некое живое целое, пронизанное магическими силами.

Эти идеи развивали Леон Баттиста Альберти (1404-1472), Лоренца Балла (1407-1457), Пика делла Мирандола (1463-1494), Мишель Монтень (1533-1592), Эразм Роттердамский (1469-1536). Философия спускается с неба на землю, вопросы нравственности и человеколюбия, обостренный интерес к собственному «я» становятся главной темой рассуждения. Томас Мор (1478-1535) в своей «Утопии» выступает против эгоистического себялюбия и за этический идеал всеобщности. Корень зла он усматривает в частной собственности. Он полагает, что идеальный общественный строй уничтожает ее. Производство Мор представляет как идеализированный средневековый ручной труд. Однако у него есть и идея выборности должностных лиц, высокая оценка искусства, оптимистическая мораль. Политические воззрения Никколо Макиавелли (1469-1527) утверждали политический реализм, связанный с антропологическим пессимизмом, новую концепцию «добродетели» государя, противостоящего «судьбе» и управляющего эффективно государством. Идеалом Макиавелли является монархия в форме пожизненной, единоличной и неограниченной диктатуры. Новое естествознание и науки, подготовленные развитием философии гуманизма, обеспечивали обоснованную веру человека в способность познать мир и самого себя. Это получило отражение в работах Леонардо да Винчи (1452-1519), Николая Коперника (1473-1543), Иоганна Кеплера (1571-1630), Галилео Галилея (1564-1642) и Джордано Бруно (1548-1600), которые подготовили научную революцию XVIII в.№

Огромное влияние на ход мировой научной и философской мысли оказал другой последователь Коперника — великий ученый Галилео Галилей (1564-1642), тоже попавший под церковный трибунал, заставивший его отречься от коперниковского учения, признанного церковью ересью. Только в наше время руководство католической церкви официально объявило о реабилитации Галилея и ошибочности суда над ним.

Галилей вошел в историю как один из основателей современной науки. В числе первых он вступил на путь научных экспериментов, использовав для этого изобретенный к тому времени в Голландии телескоп. Изучая с помощью этого средства небо, ученый обнаружил много такого, что позволяло раз и навсегда отказаться от принятой схоластикой аристотелевской картины мира. Луна оказалась не совершенной сферой, а изборожденной неровностями, Венера, как и Луна, имела фазы, Сатурн казался разделенным на три планеты. Весьма важным было обнаружение Галилеем трех спутников, вращающихся вокруг Юпитера — по сути это была маленькая модель гелиоцентрической системы Коперника. Наблюдения над падением тел, для которых был использован маятник и наклонная плоскость, привели к выводу, что движение тела относительно какой-нибудь системы отсчета не будет изменяться и отклоняться, если движется сама эта система отсчета. Этот закон, известный современной науке как принцип относительности Галилея, доказывает, что вращение Земли не изменяет траекторий падения тел с высоты.

Как ни значительны научные выводы Галилея, они отступают по значению перед тем, что именно этот мыслитель справедливо считается родоначальником принципиально нового подхода к науке, завещанного эпохой Возрождения современности. Суть этого нового подхода прежде всего в использовании эксперимента для исследования природы. Тем самым в науку вошли технические устройства, а экспериментальная техника стала одной из важнейших составляющих научной работы, заменяя логические рассуждения на темы текстов древности. Другой важнейший вклад Галилея в науку — утверждение решающей роли количественных приемов описания природы с использованием математики. Галилей стал основоположником понимания природы как механической системы, которую можно изучить посредством математики, механики и разума. Он требовал отбросить авторитеты в вопросах науки и основывать выводы на наблюдении и эксперименте. При этом он не подвергал сомнению истины христианства, часто повторяя ходившее тогда изречение, что вера указывает нам как попасть на небо, а не как устроено небо.

Среди мыслителей Возрождения одно из первых мест занимает Леонардо да Винчи (1452-1519). Великий художник, он также прославился как замечательный ученый и инженер. Как ученый он отстаивал решающее значение опыта в познании природы, выдвигая на первый план математику и механику. Для познания природы недостаточно свободного человеческого духа нужен научный метод, основой которого должен быть чувственный опыт, направленный на объективный мир. Но это только начало знания — задача — продвигаться от чувства к общим выводам, утверждал великий мыслитель.№

Эпоха Возрождения знаменуется развитием промышленности, торговли, мореплавания, военного дела, т.е. развитием материального производства, а следовательно, развитием техники, естествознания, механики, математики. Изобретения и открытия, знаменующие переход к Новому времени, открытие Америки, установление новой астрономической системы, связанной с именем Коперника, изменили взгляды людей на мир и на положение в нем человека, наложили глубокий отпечаток на весь характер последующей науки и философии.

Эпоха становления капитализма рождала титанов мысли, чувства, характера и дела. Выдающиеся люди этого периода — цельные, универсальные, масштабные натуры. Они ставили перед собой грандиозные задачи — опираясь на опыт, объяснить жизнь природы, общества и человека.

Альбрехт Дюрер (1478—1521) был художником, гравером, скульптором, архитектором, инженером и мыслителем. Николо Макиавелли (1409—1527) — государственный деятель, историк, писатель, поэт, социолог, политический мыслитель классического уровня — возвысил роль политической реальности, человеческой активности вообще, в частности политических страстей, интересов, утверждая, что от политических способностей и доблести зависят судьба государства и народов: политика есть нечто основополагающее в жизни общества. Величайшим гигантом духа того времени был гений из гениев Уильям Шекспир (1564—1616). Весь мир понял Шекспира, и много поколений чтят его как величайшего драматического поэта.

Для этой эпохи характерно как бы второе рождение идей античной философии, прежде всего — та же обращенность к человеку. Потребности общественно-исторической практики явились мощным импульсом развития естественных и гуманитарных наук, заложив основы опытного естествознания Нового времени.

Выразителями этой тенденции были крупнейшие мыслители эпохи Возрождения, общим пафосом которой стала идея гуманизма, отстаивание принципа творческой самостоятельности человека, его достоинства, права на земные радости и счастье.№

2. Основные идеи натурфилософии учения Н. Кузанского

На более глубоком уровне поиск метафизических оснований гуманистических воззрений вели Н. Кузанский (1401-1464) и Дж. Бруно (1548-1600).№ Уникальнейшим явлением в философии XV в., хотя и вполне объяснимым как естественный результат развития всей предшествующей философской мысли и выражения потребностей духовной жизни той эпохи, стали творения выдающегося, многогранного мыслителя Николая Кузанского — теолога (он был кардиналом при папе Пие II), философа, крупного ученого, особенно в области математики, астрономии и географии. Его считают родоначальником немецкой философии.

Кузанец (назван так по месту рождения — Куза на Мозеле), принадлежавший к ордену августинцев, утверждал идею о единстве Бога и о проявлении его в природе, о пути познания Бога и Вселенной. Он оказал большое влияние на Дж. Бруно, которому особенно импонировало учение о бесконечности мира и гелиоцентрическое мировоззрение. В этом Кузанец был прямым предшественником Н. Коперника. Он буквально произвел революцию в астрономии, разрушив космологическую систему Платона, Аристотеля и Птолемея и утвердив систему гелиоцентризма. Кузанец развил идеи взаимосвязи всех природных явлений, идеи диалектического совпадения противоположностей, противоречия, учение о бесконечности Вселенной и о человеке как микрокосмосе. Он утверждал мощь человеческого познания; человек через творческую деятельность своего ума («человек есть его ум») как бы уподоблялся Богу. Мысли Кузанца о совпадении (единстве) всех противоположностей в Боге по своему содержанию и форме утонченно-диалектичны. Также диалектична и его идея о соотношении части и целого — отдельное свидетельствует о предсуществовании целого. Он рассуждал и о границах применения закона противоречия в математическом познании, и о возможности применения математических понятий в познании природы. В целом, по словам Г. Гегеля, с Николая Кузанского начинается постепенный переход от математической мистики к точной математике. «Все вещи, говорит Кузанский, благодаря причастию Единому суть то, что они суть. Единое же, причастие чему есть бытие как всего, так и отдельного, по-своему сияет во всех вещах и в любой вещи. Поэтому в твоих размышлениях тебе нужно искать тождества во множестве или же единства — в инаковости»№. Можно сказать, что проблема противоречий была основной в его творчестве.І

Личное знакомство Николая Кузанского с некоторыми гуманистами, увлечение античной литературой, побудившее его изучать греческий язык оказали влияние на направление, метод и стиль его философствования. Он не следует ни дискурсивно-рассудочному способу мышления схоластов, ни риторическому искусству гуманистов, хотя часто использует, как и гуманисты, форму возрожденного ими диалога. Н. Кузанский использует метод, аналогичный математическому, который соответствует состоянию ученого незнания. Ученое незнание, на его взгляд, есть осознание структурной диспропорции между конечным человеческим разумом и бесконечностью, в которую он включен и к которой стремится. Конечный разум приближается к бесконечному, к богу, постигая его как единство противоположностей. Конечные же вещи мы должны рассматривать как связанные с целым, с бесконечностью. Каждая вещь, в том числе и человек, выступает как содержащая в свернутом виде весь мир, как микрокосм. Но человек является микрокосмом и на другом уровне. Обладая разумом и сознанием, он включает в себя образы всех вещей, как действительных, так и возможных. Человек предназначен для творчества.і

Николай Кузанский, решая проблему соотношения мира и Бога в философском дискурсе, считает, что Единое есть все, отождествляет единое и беспредельное, центр и окрестности космоса — мир не имеет пределов. Учение о человеке в пантеистической космологии Николая Кузанского устанавливает непосредственную связь с абсолютной природой Христа, которая есть свернутое состояние человеческой природы. Человек силой своего ума раскрывает мир в его понятиях, только соприкасаясь с миром природы. Бесконечная сущность вещей указывает познанию процесс восхождения от конечного, чувственного мира к постижению бесконечной его сущности. Он считает, что путь разума не следует смешивать с путем веры.№ Он утверждал единство Бога и мира, поскольку Бог, которого философ называл абсолютным максимумом, абсолютным бытием, единым и единственным, присутствует во всех вещах так же, как они участвуют в нем, что означает, по выражению мыслителя, совпадение максимума и минимума. Так что, согласно Николаю Кузанскому, Вселенная есть Бог. Такой подход к мирозданию принято называть «пантеизмом», которого и придерживался Николай Кузанский, несмотря на запрет этого учения католической церковью. Вопреки церковным постановлениям, он также утверждал, что Земля не является центром мира, так как такого центра нет вообще. Человеку доступно познание Вселенной, и в этом процессе особо важную роль играет математика, дающая единственно достоверное знание. Но понимал он математику в мистическом духе, полагая математические знаки всего лишь видимыми символами невидимого мира, имеющими таинственную природу. Так, число 10 объемлет основные мировые соотношения, число 4 указывает основные ступени познания, число 3 — триединство Божества и т.п. Из математики исходит Николай Кузанский в своем учении о совпадении противоположностей, которое он считал присущим всему миру.

Это доказывается, по его мнению, например, тем, что нет ничего противоположнее, чем круг и прямая линия, однако по мере увеличения радиуса окружность все более совпадает с касательной.№

3. Основные идеи натурфилософии учения Дж. Бруно

Воззрения Джордано Бруно (1548—1600), являющегося философом и поэтом, характеризуются как пантеизм (раn — все и theos — Бог) — философское учение, согласно которому Бог отождествляется с мировым целым. В этом мировом целом мировая душа и мировой божественный разум совпадают. Оформлению пантеистической натурфилософии во многом способствовало знакомство Дж. Бруно с воззрениями Николая Кузанского: Бруно усматривал цели философии в познании не сверхприродного Бога, а природы, являющейся «Богом в вещах». Разделяя космологическую теорию Н. Коперника, оказавшую на него огромное влияние, Бруно развивал идеи о бесконечности природы и бесконечном множестве миров Вселенной. Он рассматривал диалектические идеи о внутреннем родстве и совпадении противоположностей. В бесконечности, согласно Бруно, отождествляясь, сливаются прямая и окружность, центр и периферия, форма и материя. Основной единицей сущего является монада, в деятельности которой оказываются слиянными телесное и духовное, объект и субъект. Высшую субстанцию составляет «монада монад», или Бог. Как целое она проявляется во всем единичном по принципу «все во всем».№

Он утверждал бесконечность Вселенной, как собрания бесчисленных Солнц со спутниками-планетами, обращающимися по круговым орбитам. Учение о Космосе соединялось у Бруно с философской идеей, согласно которой вся Вселенная есть единое начало вещей, и поэтому она то же самое, что Бог, вечный и неизменный, единственно существующий и живой. Единичные вещи — это частицы вечного духа и вечной жизни.І

Бесконечная Вселенная, в его понимании, имеет множество звезд, подобных нашему Солнцу, вокруг которых вращается множество планет, похожих на пашу Землю. По отношению к бесконечности нелепо спрашивать о центре. Он — нигде, и он — везде. Бесконечная Вселенная есть порождение бесконечной божественной мощи. Жизнь в той или иной форме присуща всем природным вещам. Разумная жизнь должна быть не только на Земле.

Человек — конечное земное существо — обладает конечной смертной душой. Только разумная безличная часть души может быть бессмертна. Поэтому мы должны осознавать неизбежность личной смерти. Однако в ожидании смерти, по мнению Дж. Бруно, нельзя быть праздным, ибо мы предназначены для творческого созидания на основе познания. Высшая ступень познания и высшая ступень человеческого совершенствования — самоотверженность и подвижничество ради высокой цели — есть состояние героического энтузиазма, к которому и надо стремиться.№

Этические воззрения Бруно заключаются в утверждении «героического энтузиазма», безграничной любви к бесконечному. Это уподобляет людей божеству, отличает их как подлинных мыслителей, поэтов и героев, которые возвышаются над размеренной повседневностью. Идеи Бруно оказали влияние на таких мыслителей, как Б. Спиноза, Г. Лейбниц, Ф.В. Шеллинг и др.

17 февраля 1600 г. Дж. Бруно был заживо сожжен на площади Цветов в Риме. Джордано Бруно как личность вызывает восхищение. Когда инквизиция начала преследовать Бруно, он так сформулировал свой принцип: «Меня мало интересует то обстоятельство, что мои идеи могут противоречить взгляду многих лиц, раз они согласуются с разумом и опытом». На заседаниях суда инквизиции он был невозмутимо спокоен. Только один раз он нарушил молчание: выслушав приговор, сказал: «Мне кажется, что вы произносите приговор с большим страхом, чем я его выслушиваю». Думая, что страх заставит его отречься от своих убеждений, ему дали неделю срока, но неделя прошла, а Бруно остался непреклонен. Его труды тоже сожгли. Его имя было запрещено упоминать публично. Своей жизнью и творчеством Дж. Бруно завершает эпоху Возрождения.№

Заключение

Завершая краткое изложение истории философии Возрождения, отметим наиболее важные моменты великой эпохи. Безусловно, философия этого периода является новым этапом развития философии, но она осуществляла свои новации, опираясь во многом на античность, в месте с тем продолжив все лучшее из того, что дало средневековье. Эпоха Возрождения являет собой не узкоевропейское, но мировое явление. Для философии Возрождения характерны: широкое, общее и свободное чувство человечности; освобождение человеческого разума от непреклонных и незыблемых догм.№

Возрождение (ХV-ХVI вв.) открыло заново свободу мыслить, провозгласило творческую, деятельную сущность гуманистов, которые сознательно принимали роль воспитателей человеческих душ, чтобы вести всех и каждого к достойной человечности в открытой неограниченной публичной жизни. В качестве государственных мужей и творческих наставников они выступали служителями светской культуры, которая представляли собой уже специфически человеческую деятельность. Начиная с XV в. происходит целый ряд изменений в социально-экономической и духовной жизни Западной Европы. Они были связаны и с освобождением от церкви и религии, и с наступлением эпохи художественно-эстетической.

Пантеистическая натурфилософия Дж. Бруно была высшей точкой развития философской мысли Возрождения, поскольку в ней были соединены материализм, стихийная диалектика, гуманизм, величие природы, совечной с Богом. Вселенная бесконечна и развивается по своим собственным законам, изменяется и гибнет. Множество миров, один из которых наша солнечная система, развиваются и гибнут. Человек в состоянии познать бесконечный изменяющийся мир, если единственным авторитетом для него будет разум и свободное исследование, когда чувственный опыт пройдет рациональную обработку. Высшей способностью человеческого разума является ум (дух, интуиция), проявление которого и есть непосредственное созерцание Бога как Природы и Природы как Материи во всеобъемлющем содержании.

Являясь новым историческим этапом в развитии философской мысли, эпоха Возрождения заложила основы для разработки материализма и диалектики нового и новейшего времени. Культура Возрождения подготовила интенсивное развитие философских достижений Нового времени. І

В этой работе нам удалось достигнуть поставленную цель путем решения задач.

Список литературы

1. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М., 1982.

2. Основы современной философии: Учебник для высших учебных заведений. 5-е изд., испр. – СПб.: изд-во «Лань», 2004.

3. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – 2-е изд. – М.: Гардарик, 2004.

4. Философия: учебник для высших заведений. – Ростов н/Д.: изд-во «Феникс», 2000.

5. Хоруц Л.Е. Введение в историю философии: Учебное пособие. – Липецк: ЛЭГИ, 2005.

6. Фролова Р. Судьба гуманистических идеалов//Свободная мысль. 2000. № 1.

Топик: Mary Stuart. Her life and struggle for crown

Introduction
My favorite subject at school is history, so the history of England is very interesting for me too. Elizabeth the First and Mary Stuart are very important persons in the history of England. The struggle of
Queen Elizabeth and the Queen of Scots often is told in literature, theater, and it is very famous. This moment was very dramatic and made the future of England.
I have seen a perfromance about Mary Stuart and Elizabeth the First,and it made me curious in this part of history of England. It seemed to me the most interesting part in the English history.
I wanted to know more about Mary Stuart, Queen of Scots, Queen Elizabeth, her rival; about those times, in which Mary Stuart lived.
I was interested in: who was Mary Stuart, what was the story of her life, why wasn’t she the Queen of England, what did she struggle for; why was she executed.

Working with this materials, I wanted to answer my questions and find new of interesting facts Mary’s biography.

Mane part
The beginning of Elizabeth’s career
Weary of the barbarities of Bloody Queen Mary’s reign, the people looked with hope and gladness to the new Sovereign. The nation seemed to wake up from a horrible dream.

Queen Elizabeth was twenty- five years old when she rode through the streets of London, from the Tower to Westminster Abbey to be crowned.

She was not beautiful, but she was well enough, and looked all the better for coming after the gloomy Mary. She was well educated, clever, but cunning and deceitful, and inherited much of her father’s violent temper.
She began her reign with the grate advantage of having a very vise and careful minister, Sir. William Cecil.

2. Mary’s appearens and the story of the conflict
The one great trouble of this reign was Mary Stuart, Queen of Scots. She was the daughter of the Queen Regent of Scotland, Mary of Guise. She had been married, when a mere child to Dauphin, the son and heir of the
King of France. The Pope, who pretended that no one could rightfully wear the crown of England without his gracious permission, was strongly opposed to Elizabeth, as the Roman Church had never recognized the marriage of
Henry the Eight’s and Ann Boleyn, Elizabeth’s the First mother. And as Mary
Queen of Scots would have inherited the English crown in right of her birth, supposing the English Parliament not to have altered the succession, the Pope and most of his followers maintained that Mary was the rightful
Queen of England, and Elizabeth the wrongful Queen. After her marriage to
Dauphin Mary became closely connected with France, and France was jealous of England, so there was far greater than it would have been without her alliance with the great power. And after death of her husband’s father
Dauphin became Francis the Second, King of France, and the matter grew very serious. The young royal couple wanted to be English King and Queen, and the Pope was disposed to help them.

1. 3. Political situation in Scotland
Now, the reformed religion, under the guidance of a stern and powerful preacher, named John Knox, had been making progress in Scotland. It was still a half-savage country, where there was a great deal of murdering and rioting continually going on, and the Reformers instead of reforming this evils as they should have done, went to work in the ferocious old Scottish spirit, laying churches and chapels waste, pulling down pictures and altars.
The Scottish reformers secretly represented to Elizabeth that, if the reformed religion failed in their country , it would be the same in
England. Thus, Elizabeth, though she had a high notion of the rights of
Kings and Queens to do anything they liked, sent an army to Scotland to support the Reformer, who were in arms against their sovereign. Mary and her young husband renounced their assumed title of King and Queen of
England. But this treaty they never fulfilled.

4. Struggle alone
Soon, the young French King died, living Mary a young widow. She was then invited by her old Scottish subjects to return home and reign over them.
She wasn’t happy in France after her husband’s death, so she left for
Scotland. It happened in 1561. Elizabeth had been Queen for three years when Mary Queen of Scots embarked at Calais for her own country. She was very fond of France, and set on the deck, looking back and weeping
«Farewell France! Farewell France! Is hall never see you again!»

1. Elizabeth obtained her own way
When Mary came to Scotland and settled at the palace of Holyrood in
Edinburg, she find herself among strangers and wild customs, very different from the court of France .John Knox himself often lectured her, violently and angrily, and did much to make her life unhappy. All this reasons con- firmed her old attachment to the Romish religion.

Thus, from the moment of Mary’s coming to England she began to be the center of plots and miseries. A rise of the Catholics in the north was the next of these, and it was only checked by many executions and much bloodshed. It was followed by a great conspiracy of the Pope and some
Catholics sovereign of Europe to depose Elizabeth, place Mary on the throne, and restore the unreformed religion. At last, one great plot was discovered, and it ended the career of Mary. Her letters were found. Queen
Elizabeth had been warned long ago that in holding Mary alive, she held the
«wolf, who would devour her.» The question was: what to do with her? The
Earl of Leicester wrote a little note, recommending to poison her. His advice was disregarded, and Mary was brought to trial at Fotheringey
Castle in Northamptonshire, before a tribunal of forty, composed of both religions. The Queen Elizabeth asked to consider some means of saving
Mary’s life. The Parliament answered: «No». They supposed that all the troubles would be ended by the death of the Queen of Scots.
Elizabeth wished one thing more than Mary’s death, and that was to keep of blame of it.

Only on the 1 of February, 1587, the Queen signed the warrant for the execution. So, on the 7 of February, the Earls of Kent and Shrewsbery, with the Sheriff of Northamptonshire, came with the warrant to Fotheringey, to tell the Queen of Scots to prepare for death.

Tragic struggle
When the messengers were gone, Mary made a frugal supper, read over her will, went to bed, slept for some hours, and then passed the reminder of the night saying prayers.
While the sentence was being read, Mary sat upon a stool, and, when it was finished, she again denied her guilt, as she had done before.
Some say, her head was struck off in two blows, some say in three. When it was held up, streaming with blood, the real hair beneath the false hair she had long worn was seen to be as gray as that of a woman of seventy, though she was only in her 46 years.

Conclusion
So, the life of Mary Stuart was very tragic and romantic, full of adventures and evils. Her struggle for crown cost her life. When I was looking for materials, I read books, saw a performance, and now I know more about Mary Stuart Queen of Scots and not only about her. I know more about
Queen Elizabeth, her rival in struggle for the crown of England.
Mary had full rights for crown of England, she fought for it, and she failed in this struggle. This fact is often in literature because it is the first moment in history when the person of royal blood was executed.
We don’t know what could be, if Mary Stuart stay alive and became the Queen of England. Of course, the history would develop in other way. But the reign of Elizabeth was the glorious one, and is made for ever memorable.
Apart from the great voyages, statesmen and scholars, whom it produced, the names of Francis Bacon, Spencer, Shakespeare, will be always remembered in the civilized world. It was good reign for commerce, discovery, and for
England in whole.

Contents

Name

Page Introduction

2.

The beginning of Elizabeth’s career

3. Mary’s appearance and the story of the conflict 3.
Political situation in Scotland

4.
Struggle alone

4.
Elizabeth obtained her own way

5. Tragic struggle

6.
Conclusion

7.

Курсовая работа: Анализ управленческой деятельности предприятия

СОДЕРЖАНИЕ

Введение

1. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕДПРИЯТИЯ

    1. Сведения об организации

    2. Виды деятельности

    3. Стратегия и миссия организации

  1. АНАЛИЗ СТРУКТУРЫ УПРАВЛЕНИЯ

    1. Цели организации

    2. Организационная структура

  2. УПРАВЛЕНИЕ КОЛЛЕКТИВОМ

    1. Формы власти и стили лидерства

    2. Формы власти и стили лидерства в ОАО «Стиль — Т»

    3. Управление конфликтами и стрессами

      1. Уровни конфликта в организации

      2. Методы управления конфликтами

      3. Управление стрессами

    4. Конфликты и стрессы в ОАО «Стиль — Т»

  3. АНАЛИЗ ЭФФЕКТИВНОСТИ УПРАВЛЕНИЯ

    1. Анализ эффективности управления

Заключение

Список литературы

Приложение

ВВЕДЕНИЕ

Высокоразвитое состояние мира сегодня объясняется успешным управлением. Управление осуществляется на каждой стадии деятельности современных организаций. Менеджмент как современная система управления предприятием, действующим в условиях рыночной экономики, предполагает создание условий, необходимых для его эффективного функционирования и развития. Речь идёт о такой организации управления, которая порождена объективной необходимостью и закономерностями рыночных отношений хозяйствования. Особенность современного менеджмента состоит в его направленности на обеспечение рациональной организации управления предприятием.

Анализ организации управления предприятием позволяет оценить гибкость, эффективность, надёжность управления, способность к постоянным воздействиям со стороны окружающей среды.

В современных условиях становится существенно важным информационное обеспечение для успешного функционирования аппарата управления.

В данной работе будет рассмотрена производственная и организационная структура предприятия ОАО «Стиль-Т», которое работает в сфере строительно-монтажных услуг.

Цель курсовой работы: выявить основные проблемы, которые связаны с организацией управления на предприятии и дать рекомендации.

1. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕДПРИЯТИЯ

1.1 Сведения об организации

Открытое акционерное общество ОАО «Стиль-Т» было основано и зарегистрировано 6 июня 1997 года в Нижегородской Городской регистрационной палате (свидетельство № 123456). Юридический адрес организации: пр. Ленина – 34. Банковские реквизиты: ИНН 5409165789/ КПП 5409100101, БИК 0453600, расчетный счет № 40708967800000012345 в Нижегородском филиале Сбербанка России.

Организация была зарегистрирована в качестве открытого акционерного общества. Уставной капитал организации в размере 1500000 рублей образован вкладами (долями) 100 участников (22 юридических и 78 физических лиц), каждый из которых владеет 10 обыкновенными акциями номинальной стоимостью 1500 рублей. Участники общества не отвечают по его обязательствам и несут риск убытков только в пределах стоимости своих вкладов.

1.2 Виды деятельности

Как прописано в Уставе ОАО «Стиль-Т» основной целью деятельности общества является получение прибыли и наиболее полное удовлетворение общественных потребностей населения в жилье и бытовых услугах (строительно-монтажных).

Основной вид деятельности — оказание строительно-монтажных услуг по ремонту зданий и сооружений.

В последние два года организация ОАО «Стиль-Т» получила лицензию на право осуществления строительной деятельности (лицензия № 5678950). Таким образом, начиная с 2007года ОАО «Стиль-Т» занялось возведением зданий и сооружений, преимущественно для частных лиц (коттеджи и частные дома). В 2010 году организация запланировала строительство трех многоквартирных домов, что является новым инновационным направлением деятельности организации.

На сегодняшний день организация относится к числу средних предприятий строительного рынка.

Высшим органом управления в ОАО «Стиль-Т» является общее собрание акционеров. Для управления текущей деятельностью назначен генеральный директор. Общая численность работающих в организации 58 человек.

Финансовое положение ОАО «Стиль-Т» на сегодняшний день является устойчивым, о чем свидетельствует ряд финансовых показателей на сегодняшний день.

1.3 Стратегия и миссия организации

Стратегия предприятия направлена на модернизацию производственных мощностей, внедрение новых технологий с целью повышения конкурентоспособности выпускаемой продукции.

Миссия – это видение того, что из себя должна представлять организация или за что она должна бороться. В миссии должны быть отражены интересы всех групп влияния или различных групп людей, связанных с деятельностью организации и вовлечённых в процессе её функционирования (собственники, менеджеры, сотрудники и рабочие, потребители, поставщики, банки, правительственные учреждения).

Миссия предприятия ОАО «Стиль-Т» состоит в производстве при ориентации на широкий круг потребителей как на внутреннем, так и на внешнем рынках; наиболее полное удовлетворение потребностей заказчиков с учетом интересов учредителей, клиентов и сотрудников предприятия; организация в Нижнем Новгороде дополнительных рабочих мест, создание одной из важных производственных единиц района для его более полного экономического и социального развития.

Миссия предприятия была разработана на основе интересов сотрудников, потребителей, собственников. Миссия ОАО «Стиль-Т» звучит так: «Мы стремимся быть лучшими не только в крае, но и в стране по обеспечению заказчиков и потребителей нашей строительной продукцией.

Миссию организации можно представить более детально:

  1. ориентация деятельности организации на производство конкурентоспособной продукции, максимально удовлетворяющей потребности потребителей;

  2. способность исполнять ожидания потребителей;

  3. изготовление качественной строительной продукции, способной противостоять продукции конкурентов;

  4. добиваться процветания организации и удовлетворения интересов менеджеров;

  5. обеспечение занятости персонала, его удовлетворённость своей работой и оплатой;

  6. укрепление положительного имиджа организации.

2. АНАЛИЗ СТРУКТУРЫ УПРАВЛЕНИЯ

2.1 Цели организации

Если миссия задаёт общие ориентиры, направления функционирования организации, выражающие смысл её существования, то конкретные конечные состояния, к которым стремится организация, фиксируются в виде её целей, т.е., говоря иначе, цели – это конкретное состояние отдельных характеристик организации, достижение которых является для неё желательным и на достижение которых направлена её деятельность [5, с.209].

Управление людьми всегда преследует определённые цели.

Обычно цель управления отражает желаемое состояние системы управления.

К целям управления обычно предъявляется ряд общих требований:

— они должны быть «нагруженными», но достижимыми;

— они не должны противоречить объективным законам развития природы и общества;

— должны быть согласованы по срокам, ресурсам и исполнителям;

— должны обеспечивать концентрацию сил и средств на наиболее перспективных направлениях развития;

— должны определяться однозначно и быть понятны исполнителям [18, с.86].

В своей деятельности предприятие ОАО «Стиль-Т» преследует следующие цели:

  1. Ресурсные – стремление привлечь наиболее ценные ресурсы (квалифицированных сотрудников, современное оборудование, капитал).

  2. Социальные – проявляются в обеспечении сотрудников своевременным отдыхом, медицинской помощью, предоставление им и их детям льготных (бесплатных) путёвок в дома отдыха, санатории, пионерские лагеря. Социальные цели осуществляются с помощью профсоюзного комитета организации.

  3. Качественные – выживание в условиях конкурентной борьбы, поддержка престижа, повышение качества выпускаемой продукции, снижение затрат на её производство и реализацию, а как следствие этого, снижение цен.

  4. Экологические – удовлетворение потребностей людей в экологически чистой строительной продукции.

  5. Количественные – увеличение объёма продаж

Основные задачи целеполагания – это разработка и задание выходных параметров деятельности предприятия, в соответствии с которыми в дальнейшем будут осуществляться необходимые воздействия и корректировка промежуточных результатов для достижения поставленной цели [18, с.87].

Традиционно задачи делятся на 3категории:

  1. Работа с людьми

  2. Работа с предметами (машинами, сырьем)

  3. Работа с информацией.

Задачи характеризуются частотой повторения и временем выполнения. Если задача может быть выполнена за короткое время (несколько секунд) и она повторяется множество раз в день, то труд носит монотонный характер. Работники конвейерного производства заняты таким производством.

Управленческая работа по своим задачам характеризуется разнообразием, а время на не выполнение увеличивается от низового к высшему уровню [11, с.82].

Задачами ОАО «Стиль-Т» являются:

  1. Обеспечить доступность товаров для любых слоёв населения;

  2. Создание новых рабочих мест;

  3. Обеспечить благоприятные условия для работы персонала;

  4. Стимулирование сотрудников;

  5. Предотвращение в организации конфликтов и стрессов;

  6. Поддержание оборудования в рабочей форме, по мере надобности его обновление.

2.2 Организационная структура

Организационная структура ОАО «Стиль-Т» представлена на рисунке 1 (приложение 1).

Организация ОАО «Стиль-Т» имеет линейно-функциональную организационную структуру управления.

Высшим органом управления в ОАО «Стиль-Т» является общее собрание акционеров. Для управления текущей деятельностью назначен генеральный директор. Общая численность работающих в организации 50 человек.

ГЛАВА 3. УПРАВЛЕНИЕ КОЛЛЕКТИВОМ В ОАО «СТИЛЬ-Т»

3.1 Формы власти и стили лидерства

Руководитель любой организации имеет власть. Власть – это возможность влиять на поведение людей. В свою очередь, влияние – это изменение менеджером поведения работников в результате взаимодействия с ними. Различия между этими понятиями состоит в следующем: власть – это рычаг воздействия на поведение человека, а влияние – результат (итог) этого воздействия [2, с.36].

Власть может принимать различные формы. Наиболее удобной оказалась классификация форм власти, предложенная Дж. Френчем и Б. Равеном (Мичиганский университет США). Согласно их концепции различают пять форм власти:

  1. власть, основанная на принуждении;

  2. власть, основанная на вознаграждении;

  3. экспертная власть;

  4. эталонная власть (или власть примера);

  5. законная (или традиционная) власть.

Рассмотрим каждую из этих форм власти.

Власть, основанная на принуждении. В основе этой власти – страх, боязнь наказания. Подчинённый считает, что руководитель может помешать удовлетворению его потребностей или доставить какие-то неприятности. Положительной стороной этой власти является быстрое достижение результата.

Слабые стороны этой формы власти:

— низкие требования к профессиональной квалификации менеджера;

— большие расходы на управление, так как требуется жёсткая система контроля и принуждения;

— высокая текучесть кадров и, как следствие, понижение качества человеческих ресурсов организации (как правило, уходят лучшие работники).

Власть, основанная на вознаграждение. В основе этой власти лежат поощрения. Подчинённые надеются, что руководитель оценит их усердие и удовлетворит их потребности.

Наиболее существенные положительные моменты этой формы власти:

-стремление персонала к эффективной работе;

— развитие творческой и деловой активности сотрудников;

— формирование положительных установок по отношению к личности менеджера.

Недостатки:

— требуется высокая квалификация менеджера, чтобы оценить потребности каждого работника;

— большая вероятность ошибок руководителя и ограниченность его возможностей в использовании ресурсов для поощрения сотрудников.

Экспертная власть. В основе этой власти лежат вера подчинённых в эрудицию руководителя, уверенность в том, что его знания могут быть полезны и им для решения их личных проблем.

Использование этой формы власти имеет следующие преимущества:

— возможно использование менее квалифицированного, а следовательно, более дешёвого труда;

— чёткую профессиональную ответственность несёт менеджер.

Негативными сторонами экспертной власти являются:

— неустойчивость во времени, т.е. она эффективна до первой серьёзной ошибки менеджера;

— требуются очень высокие профессиональные способности руководителя;

— подобная форма власти достигается очень медленно.

Эталонная власть (или власть примера). В основе этой власти – желание подчинённых подражать своему руководителю, быть похожими на него. Такая власть более всего связана с личностью руководителя, его харизмой.

Положительными сторонами эталонной власти являются:

— высокая интенсивность труда персонала;

— быстрое осуществление управленческих решений;

— низкая степень конфликтности в рабочих группах.

Недостатки эталонной власти:

— высокая цена ошибок менеджера;

— часто недостаточная эффективность технологических процессов из-за склонности персонала идеализировать любые, даже некомпетентные решения менеджера;

— отсутствие преемственности в управлении.

Законная (или традиционная) власть. Как явствует из самого названия этой власти, её основой являются закон и сила традиции. Подчинённые убеждены, что руководитель имеет право приказывать, а их долг – выполнять приказания. Такая власть допускает защищённость лояльных к ней сотрудников и жёсткие репрессивные меры в отношении непокорных.

Сильными сторонами этой формы власти принято считать:

— стабильность управления при разумном уровне его бюрократизации;

— бесконфликтность управления;

— быстроту принятия управленческих решений;

— предсказуемость поведения персонала.

Однако и эта власть имеет определённые недостатки:

— она ориентирована на упрощённые оценочные показатели качества трудовой деятельности персонала;

— не стимулируется творческий подход к работе, так как он не вписывается в бюрократические установки;

— традиция может препятствовать внедрению инноваций в организации. Молодые люди, как правило, не так легко поддаются влиянию традиций, как их родители. Отчасти это можно объяснить тем, что наши современные институты подорвали основу своей собственной традиционной власти тем, что непоследовательно вознаграждали хороших исполнителей и наказывали тех, кто мешал росту и развитию производства [18, с.169].

Рассмотрим стили лидерства.

Сильный управляющий должен быть сильным лидером. Наиболее широкое и общепризнанное выделение стилей лидерства получила система, разработанная американским производственным психологом Ренинсом Лайкертом. Он выделил 4 стиля лидерства:

  1. Эксплуататорско-авторитарный стиль. Менеджеры этого стиля навязывают свои решения подчиненным, мотивация осуществляется посредством угроз, высшие уровни менеджмент несут большую ответственность, в то время как низшие – практически ее не несут, недостаточная коммуникабельность.

  2. Благожелательно-авторитарный стиль. Менеджер относится к подчиненным, в отличие от первого случая, уже снисходительно, по-отечески. Мотивация осуществляется на основе вознаграждения. Управленческий персонал несет определенную ответственность, но это касается в основном среднего уровня. Этот стиль характеризуется также малой коммуникабельностью и ограниченностью групповой работы [14, с.301].

  3. Консультативно-демократический стиль. Менеджеры этого стиля советуются с подчиненными и стремятся конструктивно использовать все лучшее, что они предлагают. Мотивация не только за счет вознаграждения, но и в форме некоторого подключения к управлению. Большая часть управленческого персонала чувствует свою ответственность за достижение целей организации. Коммуникации осуществляются как сверху вниз, так и снизу вверх. Существует средняя возможность групповых работ [11, с.185].

  4. Демократический стиль, или система группового участия. В основе лежит привлечение подчинённых как к определению целей организации или подразделения, так и контрою за их достижением. Менеджеры полностью доверяют подчинённым. Мотивация – за счёт экономического вознаграждения, основанного на целях организации. Персонал на всех уровнях чувствует реальную ответственность за цели организации, существует множество коммуникативных связей и большие возможности групповой работы [12, c.292].

3.2 Формы власти и стиль лидерства в ОАО «Стиль-Т»

В ОАО «Стиль-Т» директор обладает законной властью (руководит в соответствии с действующим законодательством производственно- хозяйственной и финансово- экономической деятельностью предприятий), экспертной, учитывает потребности и интересы человека (защищает имущественные интересы предприятия в суде, арбитраже, органах государственной власти и управления). Также он является лидером. Выбранный им стиль (консультативно-демократический) позволяет создавать доброжелательную атмосферу и одновременно держать порядок в коллективе путем доверия друг к другу за выполняемую работу.

3.3 Управление конфликтами и стрессами

3.3.1 Уровни конфликта в организации

Можно выделить пять уровней конфликтов в организации: внутри личности, между личностями, внутри группы, между группами, внутри организации. Эти уровни тесно связаны между собой. Так, внутриличностный конфликт может заставить индивида действовать агрессивно по отношению к другим и вызвать тем самым межличностный конфликт [8, с.132].

Внутриличностный конфликт случается внутри индивида и часто по природе является конфликтом целей или конфликтом взглядов. Конфликтом целей внутриличностный конфликт становится тогда, когда индивид выбирает и пытается достигнуть взаимоисключающих целей. Его интенсивность повышается с ростом количества альтернатив, с достижением баланса между его положительным и отрицательным исходом и восприятием важности источника конфликта.

Межличностный конфликт вовлекает двух или более индивидов, если они воспринимают себя как находящихся в оппозиции друг к другу с позиций целей, расположений, ценностей или поведения. Это, пожалуй, самый распространённый тип конфликта. Индивиды, вступившие в межличностный конфликт, имеют пять возможных путей выхода из него. Если на основе двух переменных (интерес к себе и интерес к другим) построить матрицу, то, измеряя в каждом из случаев «интерес» как низкий или высокий, можно выявить следующие стили разрешения межличностного конфликта.

Внутригрупповой конфликт является больше чем простой суммой межличностных конфликтов. Это, как правило, столкновение между частями или всеми членами группы, влияющие на групповую динамику и результаты работы группы в целом. Производственные, социальные и эмоциональные процессы внутри группы влияют на появление причин и путей разрешения внутригрупповых конфликтов. Часто внутригрупповой конфликт возникает в результате изменения баланса сил в группе: смена руководства, появление неформального лидера, развитие групповщины и т.п. Межгрупповой конфликт представляет собой противостояние или столкновение двух или более групп в организации. Такое противостояние может носить профессионально-производственную (конструкторы – производственники – маркетологи), социальную (рабочие и руководство) или эмоциональные («лентяи» и «трудяги») основы. Обычно такие конфликты носят интенсивный характер и при неправильном управлении ими не дают ни одной из групп выигрыша.

Внутриорганизационный конфликт ассоциируется с противостоянием и столкновениями, возникающими на почве того, как были спроектированы отдельные работы или организация в целом, а также на почве того, как формально распределена власть в организации. Выделяются четыре разновидности этого конфликта: вертикальный, горизонтальный, линейно-функциональный, ролевой. В реальной жизни эти конфликты тесно переплетены друг с другом, но каждый из них имеет свои, достаточно отличные черты. Так, вертикальный конфликт – это конфликт между уровнями управления в организации. Его возникновение и разрешение обусловлено теми сторонами жизни организации, которые влияют на вертикальные связи в организационной структуре: цели, власть, коммуникации, культура и т.п. Горизонтальный конфликт вовлекает равные по статусу части организации и чаще всего выступает как конфликт целей. Развитие горизонтальных связей в структуре организации во многом помогает его разрешению. Линейно-функциональный конфликт чаще носит сознательный или чувственный характер. Его разрешение связано с улучшением отношений между линейным руководством и специалистами, например, путём создания целевых или автономных групп. Ролевой конфликт возникает тогда, когда индивид, выполняющий определённую роль, получает неадекватное его роли задание.

Если конфликтная ситуация находится под контролем руководства, то такие конфликты называют функциональными.

Если ситуация выходит из-под контроля руководства, конфликт принимает дисфункциональный характер.

3.3.2 Методы управления конфликтами

Структурные методы разрешения конфликта включают:

— разъяснение требований к работе;

— использование координационных и интеграционных механизмов;

— установление общеорганизационных комплексных целей;

— использование системы вознаграждений.

Рассмотрим эти методы подробнее.

Разъяснение требований к работе. Конфликт можно предотвратить, если заранее разъяснить, какие результаты ожидаются от каждого сотрудника и подразделения. При этом должны быть определены: уровень результатов, получатели информации, система полномочий и ответственности, а также чётко изложена политика, процедуры и правила. Крайне важно, чтобы не только руководитель уяснил эти вопросы для себя, но и подчинённые ясно представляли себе, что от них требуется в работе [17, с.93].

Координационные и интеграционные механизмы включают использование служебной иерархии для пресечения конфликта. Если два или более подчинённых имеют разногласия по какому-то вопросу, конфликта можно избежать, обратившись к общему руководителю и предложив ему принять решение [19, с.78].

В управлении конфликтной ситуацией полезны также средства интеграции. Например, компания, где назрел конфликт между взаимосвязанными подразделениями – отделом сбыта и производственным отделом, может решить этот конфликт, создав промежуточную службу, координирующую объёмы заказов и продаж.

Установление общеорганизационных комплексных целей – также способ управления конфликтом. Суть его в том, чтобы направить усилия участников конфликта на достижение общей цели.

Использование системы вознаграждений состоит в том, что люди, которые вносят свой вклад в достижение целей компании, помогают различным подразделениям в достижении общих целей фирмы и стараются решать проблемы комплексно, должны быть вознаграждены, т.е. отмечены премией, благодарностью, признанием или повышением по службе [22, с.183].

Межличностные методы разрешения конфликтов включают уклонение, сглаживание, принуждение, компромисс и решение проблемы.

Уклонение – это попытка уйти от конфликта.

Сглаживание характеризуется поведением, которое диктуется убеждением, что не следует «раскачивать лодку».

Принуждение – это попытка заставить принять свою точку зрения силой власти. Согласно Блэйку, конфликт можно взять под контроль, показав, что обладаешь самой сильной властью, подавляя своего противника, вырывая из него уступку по праву начальника. Этот стиль может быть эффективным в ситуациях, где руководитель имеет значительную власть над подчинёнными.

Компромисс характеризуется принятием точки зрения другой стороны, но лишь до определённого предела. Способность к компромиссу высоко ценится в управлении, так как сводит к минимуму недоброжелательность и часто даёт возможность быстро разрешить конфликт к удовлетворению обеих сторон [16, с.183].

3.3.3 Управление стрессами

В зависимости от вида и характера стрессы бывают: физиологические, когда происходит накопление критической массы усталости от стрессовых ситуаций – «синдром хронической усталости», результат физического стресса – язва, астма и т.д., и психологические стрессы. Психологические стрессы возникают в свою очередь делятся на информационные и эмоциональные.

Информационные стрессы возникают в ситуации информационных перегрузок, когда человек не справляется с задачами, не успевает принимать решения и т.д.

Эмоциональные стрессы появляются в ситуациях угрозы, опасности, обиды.

Поскольку стрессы неизбежны в жизни, менеджер должен научиться управлять ими. Есть два подхода к стрессам:

  1. внести изменения в менеджмент, чтобы устранить базу стрессов. Для этого надо оценивать способности, потребности, склонности работников, четко определять зону полномочий и ответственности, использовать двустороннюю коммуникацию и т.д.

  2. принимать конкретные меры индивидуального характера, разрабатывать программы по нейтрализации стрессов (медитация, расслабление и т.д.) [с. 276, 15].

3.4 Конфликты и стрессы в ОАО «Стиль-Т»

В рассматриваемой организации ОАО «Стиль-Т» вопросами конфликтных ситуаций занимается управляющий состав. Благодаря их профессионализму, конфликты возникают достаточно редко и не приводят к печальным последствиям. Они используют тот факт, что наряду с негативными последствиями трудовой конфликт выполняет и некоторые позитивные функции: через конфликт становится открытой информация, которая функционально необходима всем и многим; в результате конфликта индивиды получают социальный опыт, знания, которые недоступны в обычных условиях, в конфликте разрешаются накопленные негативные настроения. При наличии конфликта ОАО «Стиль-Т» относится к нему с точки зрения возможных положительных исходов; не подавляет, а решает его с полезным эффектом; анализирует, учится через конфликт; регулирует, направляет его на достижение полезных целей. В ОАО «Стиль-Т» конфликтные ситуации возникают по поводу оплаты труда (увольняются сотрудники), которые заканчиваются в результате ее повышения, следствием чего становится повышение производительности труда.

В ОАО «Стиль-Т» стрессы среди персонала встречаются как физиологические, так и психологические. В таких случаях работников ОАО «Стиль-Т» направляют на санаторное лечение, используют поощрительные методы в материальной форме и в виде похвал, грамот.

4. АНАЛИЗ ЭФФЕКТИВНОСТИ УПРАВЛЕНИЯ

4.1 Анализ эффективности управления

Анализ категории эффективности, факторов, ее определяющих, содержания и результатов управленческого труда позволяет сделать вывод, что адекватными содержанию и формам проявления эффективности являются группы показателей, которые могут выступать в качестве измерителя, критерия эффективности в зависимости от назначения организации и условий ее функционирования. Каждому варианту системы управления соответствует определенное значение критерия эффективности, и задача управления состоит в том, чтобы найти такой вариант управления, при котором соответствующий критерий принимает наивыгоднейшее значение.

В качестве критерия эффективности производства и управления используются обобщающие показатели, характеризующие конечные результаты (объем производства, прибыль, рентабельность, время и др.), и частные показатели использования отдельных видов ресурсов – труда, основных фондов, инвестиций [15, с.315].

Эффективность многоотраслевой деятельности потребительского общества во многом определяется формами, методами и направлениями государственной политики. В современных условиях хозяйствования российского потребительского общества требуются новые подходы в решении многих экономических проблем, в том числе в государственном регулировании ее деятельности. В этой связи особую значимость приобретает задача гармонизации системы экономических интересов государства и потребительского общества, что предполагает совершенствование механизма их взаимодействия и становится важным фактором возрождения системы РайПО, осуществления её социальных функций и выполнения стабилизирующей роли в рыночной экономике [4, с.65].

В экономической литературе расчёт экономической эффективности мероприятий производятся как отношение экономии (прибыли) от внедрения конкретного результата к затратам на их проведение по формуле:

Е = Э/З,

где Е – экономическая эффективность,

Э – экономия или прибыль,

З – затраты на создание экономии. [54, c.2]

В таблице 5 представлен анализ эффективности управления ОАО «Стиль-Т».

Таблица 5

Анализ эффективности управления ОАО «Стиль-Т»

Показатели

Расчет

2007

2008

2009

Экономическая результативность деятельности

годовой доход: сумма затрат

1,31

1,46

1,81

Доля затрат на управление

управленческие затраты : сумма затрат

0,21

0,30

0,42

Доля работников аппарата управления

численность руководства: общая численность

0,43

0,43

0,46

Экономическая эффективность управленческой деятельности

прибыль: численность АУП

921,76

1299,10

2828,00

Уровень организации производства

длительность цикла: длительность одного оборота

1,20

1,40

1,40

Результативность управления производством

выручка от реализации: численность АУП

12086,29

11757,45

13231,52

Рентабельность продукции

прибыль: затраты

0,10

0,16

0,39

Комплексная перестройка деятельности предприятия является очень важным способом финансового оздоровления при реализации стратегии предотвращения банкротства. Эта перестройка предполагает приспособление мощностей и организационно-технологической структуры предприятия к складывающейся экономической конъюнктуре.

Основные мероприятия, которые могут быть проведены в рамках данного направления, заключаются в следующем:

  1. изменение масштаба деятельности;

  2. изменение профиля предприятия;

  3. изменение объема;

  4. изменение технологической структуры капитала;

  5. изменение качественного состава капитала;

  6. смена состава применяемых на предприятии технологических способов производства;

  7. перестройка организационной схемы производства.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

В данной работе была проанализирована организация ОАО «Стиль-Т», которая предоставляет услуги в сфере строительства. Область производства и оказания услуг технологически едины.

В работе разобрана производственная структура фирмы, описаны ее основные элементы, разобраны особенности данного производства и сферы оказания услуг. Рассмотрена организационная структура управления ОАО «Стиль-Т», особенности персонала организации, методы управления. Определены стратегия и миссия организации.

Выводы:

— предприятие ОАО «Стиль-Т» по своей организационно-правовой форме является Открытым Акционерным Обществом.

  • Миссия: наиболее полное удовлетворение потребностей заказчиков с учетом интересов учредителей, клиентов и сотрудников предприятия

  • В состав ОАО «Стиль-Т» входят подразделения, которые занимаются выполнением определенного набора задач.

Организационная структура ОАО является линейно-функциональной и относится к бюрократическому типу структуры управления.

Список литературы

  1. Анализ хозяйственной деятельности предприятия / Под ред. Л.Л. Ермолович. – Минск: Интерпрессервис, 2004.

  2. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учеб. пособие – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2002.

  3. Бердникова Т.Б. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие. – М.: Инфра-М, 2001.

  4. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1998.

  5. Кейлер В.А. Экономика предприятия: Курс лекций. – М.: Инфра-М; Новосибирск: НГАЭиУ, 2004.

  6. Раицкий К.А. Экономика предприятия: Учеб. для вузов – М.: Маркетинг, 2002.

  7. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. – Минск: ООО «Новое знание», 2000.

  8. Семенов В.М., Баев И.А., Терехова С.А. Экономика предприятия. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.

  9. Сергеев И.В. Экономика предприятия. – М.: Финансы и статистика, 1997.

  10. Смирницкий Е.К. Экономические показатели бизнеса. – М.: Экзамен, 2002.

  11. Современная экономика: Учебное пособие / Научн. ред. Мамедов О. Ю. — Ростов-н/Д: Феникс, 1996.

  12. Суша Г.З. Экономика предприятия: Учеб. пособие / Г.З. Суша. – М.: Новое знание, 2003.

  13. Экономика предприятия: Учебник для вузов / В.Я. Горфинкель, Е.М. Купряков, В.П. Прасолова; Под ред. В.Я. Горфинкеля, Е.М. Купрякова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996.

Приложение 1

Таблица 1

Организационная структура ОАО «Стиль-Т»

Реферат: Бухгалтерский учет движения денежных средств

Заключение

В данной дипломной работе на тему «Бухгалтерский учет движения денежных средств на производственных предприятиях» были проведены подробные исследования методики бухгалтерского учета денежных средств в ООО Пушкинская дорожно – строительная передвижная механизиронанныя колонна. В работе подробно рассматриваются все вопросы, связанные ведением кассовых операций и расчетного счета предприятия ООО Пушкинская ДСПМК. Рассмотрен порядок оформления первичных кассовых документов: расходного и приходного кассовых ордеров, кассовой книги, книги учета принятых и выданных кассиром денежных средств и других форм. Также рассмотрен порядок оформления и ведения операций на расчетном счете.

В ходе исследования были рассмотрены вопросы:

. нормативно – правового регулирования банковской деятельности и ведения кассовых операций;

. документального оформления и движения денежных средств в кассе;

. документального оформления и операции по расчетному счету и специальным счетам в банке.

В ходе изучения данных вопросов было установлено, что:

. расчеты наличными деньгами между организациями, осуществляемые через кассу, лимитируются законодательством.

. по согласованию с банком устанавливается лимит остатка наличных денег в кассе. Все сверхлимитные остатки сдаються в банк в установленные сроки;

. правила проведения кассовых операций, порядок выдачи и приема наличных денег, а также порядок оформления кассовых документов регламентируются специальной инструкцией ЦБ РФ;

. наличные деньги на командировочные и административно-хозяйственные расходы выдаються только работникам организации.

Произведенные ими расходы имеют документальное подтверждение;

. расчеты между организациями производятся в безналичном порядке через их счета, открытые в банковских организациях

Российской Федерации. Формы расчетных документов соответствуют установленным стандартам;

. формы расчетов между предприятиями установлены нормативными документами Банка России.

Для поставщика аккредитивная форма расчетов предпочтительнее других.
Во-первых, она гарантирует ему оплату при исполнении им своих обязательств по поставке и защищает его от ненадежных и недобросовестных плательщиков, так как при этой форме деньги для расчетов зарезервированы в банке поставщика еще до осуществления им поставки материальных ценностей, работ, услуг. Кроме того, поставщик имеет возможность сразу после отгрузки материальных ценностей, выполнения работ, оказания услуг получить деньги, сдав расчетные документы в банк по месту своего нахождения.

Для покупателя-плательщика, наоборот, эта форма расчетов невыгодна, поскольку фактически это предоплата и его денежные средства всегда замораживаются, а иногда и на длительный срок (если по условиям договора, например, аккредитив должен быть открыт до начала изготовления заказа).

Для поставщика с точки зрения надежности и быстроты получения денег выгодна 100%-ная предоплата платежным поручением, для плательщика предоплата также означает замораживание денежных средств, поэтому соглашаться на нее нужно только в случае крайней необходимости.

Расчеты требованиями для поставщика надежнее, чем поручениями с последующей оплатой за уже поставленные материальные ценности, выполненные работы, оказанные услуги. Но оплата требований поставщика возможна только при наличии денег на счете плательщика.

Для плательщика самой выгодной формой расчетов является оплата платежными поручениями за уже поставленные материальные ценности, выполненные работы, оказанные ему услуги.

Если речь идет о предоплате, то предпочтительнее аккредитивная форма расчетов, чем 100%-ная предоплата платежным поручением, так как авансовый платеж не гарантирует покупателю исполнения обязательств поставщиком, а по аккредитиву деньги поставщику будут выплачены только после отгрузки им материальных ценностей, выполнения работ, оказания услуг.

По результатам исследования темы дипломной работы на материалах
ООО Пушкинская ДСПМК нами были сделаны следующие выводы:

— порядок и ведение кассовых операций осуществляется в соответствии с требованиями Положения о ведении кассовых операций в
Российской Федерации, утвержденным ЦБ РФ от 22 сентября 1993 года № 40;

— все документы оформляются в организации в установленном законодательством порядке типовыми межведомственными формами первичной учетной документации,;

— в кассе хранятся деньги в пределах лимита, установленного обслуживающим банком;

— в результате проведенной инвентаризации недостачи или излишка ценностей в кассе не выявлено;

— в организации применяют форму безналичных расчетов платежными поручениями;

— денежная наличность сдается по объявлениям на взнос наличными.

Курсовая работа: Бухгалтерский учет денежных средств

;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;);;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;.;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;.;;.;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;.;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;.;;.;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;.;;.;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;.;;;;;;o;;;;;;o;;;;;Министерство образования Российской Федерации

Государственное образовательное учреждение

высшего профессионального образования

«Челябинский государственный университет»

Кафедра бухгалтерского учета и аудита

Курсовая работа

по предмету «Бухгалтерский финансовый учет»

на тему

«Бухгалтерский учет наличных денежных средств»

Выполнил: студент группы ЭБВ-201

Проверил: Пустовалова М.Л..

ЧЕЛЯБИНСК

2008

СОДЕРЖАНИЕ

ВВЕДЕНИЕ

Общие принципы кассовой дисциплины

Лимит остатка денежных средств в кассе предприятия

Наличные расчеты с применением ККТ

Сдача наличных денежных средств в банк

Поддельные купюры

Возврат денежных средств из кассы

Документы, оформляемые в бухгалтерском учете при работе с наличными средствами

Приходный кассовый ордер

Расходный кассовый ордер

Инвентаризация кассы

Расчеты с помощью платежных карт

Практическая часть

Операции по поступлению наличных в кассу

Операции по выбытию наличных из кассы

Заключение

Список литературы

ПРИЛОЖЕНИЯ

ВВЕДЕНИЕ

Денежные средства представляют собой аккумулированные в денежной форме активы организации, находящиеся в ее кассе в виде наличных денег и денежных документов, на банковских расчетных, валютных и специальных счетах, в выставленных аккредитивах, чековых книжках, переводах в пути и прочее.

В процессе предпринимательской деятельности организации постоянно ведут взаимные денежные расчеты. Денежные расчеты производятся либо в виде безналичных платежей, либо наличными деньгами. Использование наличных денег при расчетах регламентируется Федеральным законом «О применении контрольно-кассовой техники при осуществлении наличных денежных расчетов и (или) расчетов с использованием платежных карт» [ 7 ], Положением о правилах организации наличного денежного обращения на территории РФ [ 9 ], Порядком ведения кассовых операций в РФ1 [ 10 ] и др. Эти нормативные документы предусматривают несколько основных элементов контроля со стороны государства за движением наличных денежных средств.

Именно указанные документы вошли в основу изучения и раскрытия темы бухгалтерского учета наличных денежных средств в настоящей курсовой работе. Были сделаны акценты на основные положения, на которых основывается кассовая дисциплина организаций, подробно освещена тема фальшивых купюр, с которыми неизбежно сталкиваются все организации, работающие с наличностью, приведены все основные бухгалтерские проводки по учету наличия и движения денежных средств в кассе.

Общие принципы кассовой дисциплины

Все нормативные документы, регулирующие положения по кассовой дисциплине, предусматривают несколько основных элементов контроля со стороны государства за движением наличных денежных средств.

Для приема, хранения и расходования наличных денежных средств в организации должно быть специально оборудованное помещение – касса, удовлетворяющее требованиям безопасности и надежности. Касса должна быть оснащена техническим оборудованием для работы с денежными купюрами. Руководство организации несет ответственность, если по его вине не были созданы условия, обеспечивающие сохранность денежных средств при их хранении и транспортировке. Помещение кассы должно быть изолировано, а двери в кассу во время совершения операции — заперты с внутренней стороны. Дос­туп в помещение кассы лицам, не имеющим отношения к ее работе, воспрещается. Наличные деньги должны храниться в специальных сейфах и хранилищах, ключи от которых имеются у ограниченного количества лиц (оригиналы — у кассира, дубликаты — у директора). Ключи от металлических шкафов и печати хранятся у кассиров, которым запрещается оставлять их в условленных местах, передавать посторонним лицам либо изготавливать неучтенные дубликаты. Уч­тенные дубликаты ключей в опечатанных кассирами пакетах, шкатул­ках и др. хранятся у руководителей организаций. Не реже одного раза в квартал проводится их проверка комиссией, назначаемой руководи­телем организации, результаты ее фиксируются в акте.

При обнаружении утраты ключа руководитель организации сооб­щает о происшествии в органы внутренних дел и принимает меры к немедленной замене замка металлического шкафа.

Помещение кассы ежедневно опечатывается кассирами. При транспортировке денег кассир должен быть обеспечен транспортом и охраной.

Хранение в кассе наличных денег и других ценностей, не принадлежащих данной организации, запрещается.

Все документы, связанные с приходом и расходом денежных средств хранятся в архиве организации 5 лет.

На весь перечень работ по техническому укреплению помеще­ния кассы и ее оборудованию охранной и охранно-пожарной сигна­лизацией составляется техническо-сметная документация. При этом в смете расходы отражаются раздельно по источникам финансиро­вания: расходы по текущему и капитальному ремонту относят на се­бестоимость продукции (работ, услуг), а расходы по установке и монтажу охранно-пожарной и охранной систем учитывают как капиталь­ные вложения.

Кассы организаций могут быть застрахованы в соответствии с действующим законодательством.

На практике касса чаще всего включает в себя главную кассу и ряд операционных касс. Главная касса выполняет функции по движению денежных средств и является держателем основных первичных и отчетных документов по их учету. Операционные кассы служат для приема наличных денежных средств за реализованные товары (работы, услуги) с применением контрольно-кассовых машин и (или) документов строгой отчетности.

Для ведения кассовых операций в штате организации должна быть предусмотрена должность кассира. Кассир при поступлении на работу должен ознакомиться с порядком ведения кассовых операций и заключить с администрацией договор о полной индивидуальной материальной ответственности за сохранность принятых им ценностей. Кассир не может передавать другому лицу выполнение своих обязанностей. Кассир, в соответствии с действующим законодательством, несет полную материальную ответственность за сохранность всех принятых им ценностей и за ущерб, причиненный организации в результате умышленных действий, а также небрежного или недобросовестного отношения к своим обязанностям.2 У субъектов малого предпринимательства с незначительным оборотом наличных денежных средств разрешено выполнять функции кассира лицу, ведущему бухгалтерский учет. Часто в небольших компаниях за бухгалтерский учет фирмы отвечает приглашенный специалист, но он же исполнять обязанности кассира не может. Со всеми, кто будет работать с наличными деньгами, обязательно подписывается договор о полной материальной ответственности. Но по ТК РФ данный договор возможен исключительно между работником и работодателем. Человек же со стороны, выполняет он отдельные задания или курирует целое направление, не связан с предприятием трудовыми отношениями. Таким образом, к операциям с наличностью должны допускаться только штатные сотрудники. Эту же позицию занимает и Минфин.3

В тех случаях, когда единственного на предприятии кассира требуется подменить, его функции по письменному приказу руководителя временно возлагаются на другого работника, с которым также заключается договор о материальной ответственности. Если кассир вынужден внезапно оставить работу (например, заболев), то находящиеся у него ценности пересчитываются и передаются другому кассиру (подменяющему работнику) в присутствии руководителя и главного бухгалтера или комиссии из назначенных руководителем лиц. Одновременно составляется акт, а затем его подписывают присутствующие.

Все кассовые операции должны оформляться унифицированными формами первичной учетной документации.

Организации обязаны все свободные денежные средства в учреждениях банка. В кассу организации наличные деньги поступают с расчетного, текущего, специального счетов в банках, от покупателей и заказчиков, при возврате ранее выданных подотчетных сумм и прочее. Для получения денег со своего расчетного счета в банке организации выдается чековая книжка. Чтобы снять наличные деньги с расчетного счета, бухгалтер заполняет денежный чек, подписывает его вместе с руководителем и передает кассиру. В чеке указывается назначение получаемой суммы. Отрывная часть чека остается в банке, а корешок чека (с указанием суммы) служит оправдательным документов для организации. Чек действителен в течение 10 дней с момента его выписки.

Для контроля движения наличных средств используются контрольно-кассовые машины (ККМ). Законодательно установлено применение ККМ при осуществлении денежных расчетов с юридическим и физическими лицами по товарным операциям или по оказанию бытовых услуг, так как эти сферы деятельности связаны с массовым наличным денежным оборотом. Исключение составляют только те организации, которые в силу специфики своей работы используют документы строгой отчетности, заменяющие чеки ККМ. [ 7 ]

Центральный банк РФ регулярно устанавливает лимит (ограничение) наличных расчетов между юридическими лицами наличными деньгами. С середины 2006 года это ограничение распространяется и на индивидуальных предпринимателей.4 В настоящий момент в соответствии с п.1 Указаний Банка России от 20.06.2007г. №1843-У этот лимит составляет 100 000 рублей в рамках одного договора. Данное Указание включает в себя и расчеты по исполнению договора займа.

В кассе организации могут храниться не только наличные денежные средства, но и денежные документы. К ним относятся оплаченные путевки в дома отдыха и санатории, оплаченные авиабилеты, проездные билеты, карты экспресс — оплаты и т.п. Денежные документы учитывают по фактической стоимости их приобретения. Поступление и выдача ценных бумаг производится по ПКО и РКО, после чего кассир составляет отчет по их движению.

К денежным документам НЕ относятся:

документы на нематериальные активы (их учитывают на счете 04)

ценные бумаги (учитываются на счете 58)

бланки строгой отчетности (учитываются на счете 006)

выкупленные у акционеров акции (счет 81)

Денежные документы учитываются в сумме фактических затрат на их приобретение. Приобретение денежных документов может осуществляться за наличный и безналичный расчет.

Синтетический учет этих ценностей ведется на субсчете «Денежные документы» к счету «Касса». Аналитический учет денежных документов ведут по их видам. По дебету этого счета отражается стоимость приобретенных документов в корреспонденции со счетами денежных средств и расчетов, по кредиту – выдача документов.

Оприходованные в кассе денежные документы (путем оформления приходного кассового ордера) выдаются подотчетным лицам для использования или реализуются сотрудникам организации по льготным ценам (выбытие оформляется расходным кассовым ордером).

В кассовой книге движение денежных документов отражается обособленно. Ежемесячно кассир сдает отчет о движении денежных документов.

Пример (учет карт экспресс — оплаты):

Дебет

Кредит

Содержание
60

51

Приобретены карты экспресс — оплаты
50-3

60

Карты экспресс — оплаты приняты к учету
60

50-3

Активация карт экспресс — оплаты
26

60

Учтена стоимость услуг связи в расходах

Пример (Организация приобрела путевку за 10 000 руб. и реализовала ее сотруднику по льготной цене (3000 рублей):

Дебет

Кредит

Сумма

Содержание операции
50-3

76-1

10 000

Оприходована путевка от поставщика
76-1

51

10 000

Оплачено поставщику за путевку
76-4

50-3

10 000

Путевка реализуется сотруднику
50

76-4

3 000

Сотрудник оплатил в кассу льготную стоимость путевки
69-1

76-4

7 000

Часть стоимости путевки компенсирована за счет средств ФСС
или
84

76-4

7 000

Часть стоимости путевки компенсирована за счет прибыли
70

68-4

910

С работника удержан НДФЛ с суммы компенсации за путевку — (7000*13%)

Документы строгой отчетности (бланки строгой отчетности, квитанции путевых листов и пр.) учитываются на забалансовом счете 006 «Бланки строгой отчетности». При выдаче бланков строгой отчетности под отчет материально ответственным лицам делаются записи по дебету этого счета, а при получении отчета материально ответственного лица – по кредиту этого счета. Аналитический учет по счету 006 «Бланки строгой отчетности» ведется по документам и местам хранения.

Кроме рублевых поступлений и расходов по кассе предприятия, возможно движение валютных средств наличными, в частности при направлении работника в зарубежную командировку.

Для учета операций с наличной валютой к счету 50 «Касса» открываются субсчета «Касса организации в валюте» для обособленного движения наличной иностранной валюты по каждому наименованию. В этом случае приход и расход валютных наличных средств отражаются отдельно (в рублях РФ и в соответствующей иностранной валюте по курсу ЦБ РФ на дату проведения хозяйственной операции) в журнале регистрации приходных и расходных кассовых ордеров и кассовой книге, используемых только для учета наличия и движения валюты. Поступление, выдача валюты оформляются ПКО и РКО в обычном порядке. Ордера выписываются в валюте платежа: долларах США, немецких марках и т.д. Операции в кассовой книге отражаются как в валюте платежа, так и в ее рублевом эквиваленте по курсу ЦБ РФ на дату совершения операции.

Пример:

Дебет

Кредит

Содержание
50

52

Поступление валютных средств в кассу со счета в банке
71

50

Сумма иностранной валюты, выданная под отчет на командировочные расходы в рублевой оценке
50

91

Сумма курсовой разницы
20

71

Сумма командировочных расходов, признанных в бухгалтерском учете
71

91

Сумма курсовой разницы зачислена в доходы
52

50

Зачисление валютных средств из кассы на валютный счет в банке

Лимит остатка денежных средств в кассе предприятия

Организации обязаны хранить все свободные денежные средства в учреждениях банков. Соблюдение кассовой дисциплины контролируют конкретные банки, которые обслуживают данную организацию. Обслуживающий банк и организация заключают между собой договор. По этому договору банк устанавливает еще один лимит, ограничение на остаток денег, который может находиться в кассе на конец дня. Для установления такого лимита организация представляет в учреждение банка расчет по установленной форме5. Сверх этого лимита, согласно п. 9 Порядка ведения кассовых операций в РФ, деньги в кассе могут находиться только в дни выплаты заработной платы, пособий, подотчетных сумм в течение трех рабочих дней, включая день получения денег в банке. Для предприятий, расположенных в районах Крайнего Севера и приравненных к ним местностям, установлен свой срок – до пяти дней.

Лимит остатка наличных денег в кассе устанавливается учреждениями банков ежегодно всем предприятиям, независимо от организационно-правовой формы и сферы деятельности, имеющим кассу и осуществляющим налично-денежные расчеты.6 При наличии у организации нескольких счетов в различных учреждениях банков, организация по своему усмотрению обращается в одно из обслуживающих учреждений банков с расчетом на установление лимита остатка наличных денег в кассе. После установления лимита остатка кассы в одном из учреждений банка, предприятие направляет уведомления об определенном ему лимите остатка кассы в другие учреждения банков, в которых открыты ему соответствующие счета. Для организации, которой установлен срок сдачи выручки «на следующий день», лимит утверждается в пределах среднедневной выручки наличными деньгами. Остаток наличных денег в кассе предприятия на конец дня, превышающий установленный лимит, рассматривается как сверхлимитный. По предприятию не представившему расчет на установление лимита остатка наличных денег в кассе ни в одно из обслуживающих учреждений банка, лимит остатка кассы считается нулевым, а не сданная предприятием в учреждения банков денежная наличность – сверхлимитной. Лимит остатка кассы может пересматриваться в течение года в установленном порядке по обоснованной просьбе предприятия (в случае изменения объемов кассовых оборотов, условий сдачи выручки и пр.), а также в соответствии с договором банковского счета. Как правило, лимит утверждается до начала календарного года. Но если с этим произошла задержка, то, пока утверждение лимита не произошло, возникает вопрос, что же принять за лимит – прошлогоднюю, заявленную или нулевую величину? Принять заявленную, так как независимо от того, когда лимит введен, он является действительным на весь календарный год, с 1 января по 31 декабря.

При оформлении разрешения на расходование выручки, поступающей в кассу предприятия, необходимо учесть, что юридические лица и индивидуальные предприниматели, не имеющие задолженности по платежам в бюджеты всех уровней и государственные внебюджетные фонды, по согласованию с обслуживающими их банками могут расходовать поступающую в их кассу выручку:7

на заработную плату, иные выплаты работникам (в т.ч. социального характера);

командировочные расходы;

на оплату товаров (кроме ценных бумаг), работ, услуг;

выплату за оплаченные ранее за наличный расчет и возвращенные товары, невыполненные работы, не оказанные услуги;

выплату страховых возмещений (страховых сумм) по договорам страхования физических лиц.

При обнаружении в кассе сверхлимитных сумм со стороны налоговой инспекции возможно административное наказание. Фирму по статье 15.1 КоАП РФ могут оштрафовать на 40 000 – 50 000 руб., должностных лиц – на 4 000 – 5 000 руб. Штрафы взимаются в течение двух месяцев

с момента нарушения на основании банковского документа о проведенной проверке.8

Форма бланка расчета стандартная. По ее заполнению необходимо пояснить некоторые моменты.

Если у фирмы обычный рабочий график, например с 9.00 до 18.00, а отделение банка находится рядом, то выручку можно сдавать ежедневно. Другое дело, если работа длится допоздна или все «приемные пункты» находятся достаточно далеко. Тогда обычный способ сдачи выручки не подойдет, но можно воспользоваться вечерней кассой или инкассацией. Если у банка их нет, мероприятие придется проводить на следующий день. В особом положении находятся фирмы, работающие в выходные и праздники. Если они расположены в крупных городах, то выручку будут забирать ежедневно: условие об инкассации в выходные и праздничные дни обычно прописано в договоре с банком. В небольших населенных пунктах назначается периодичность – раз в столько-то дней. Тогда наличные средства, поступившие за субботу и воскресенье, можно относить в банк в понедельник.

В строке формы «Просим разрешить расходование выручки на» указываются цели, для которых предназначаются деньги. Однако если организация будет их использовать по – другому, то ей ничего не грозит.

Расчет составляют в двух экземплярах, подписывают у руководителя и главного бухгалтера и заверяют фирменной печатью. Оба экземпляра сдают в банк, откуда второй экземпляр с разрешением банка возвращается в бухгалтерию фирмы.

Наличные расчеты с применением ККТ

Законодательно установлено применение ККТ при осуществлении денежных расчетов с юридическим и физическими лицами по товарным операциям или по оказанию бытовых услуг, так как эти сферы деятельности связаны с массовым наличным денежным оборотом.

Кассовый аппарат можно купить у организации – производителя или в специализированной фирме. При этом приобретаемая модель должна быть включена в Государственный реестр контрольно – кассовой техники.

Введенные ранее в эксплуатацию кассовые аппараты даже в случае исключения их из государственного реестра можно применять до истечения нормативного срока амортизации.9 Продолжительность срока амортизации определяется с учетом Классификации основных средств, включаемых в амортизационные группы.10 ККТ как средство механизации и автоматизации управленческого и инженерного труда отнесена к четвертой амортизационной группе – имущество со сроком полезного использования свыше 5 лет до 7 лет включительно.

Инспекция ФНС может снять с учета в одностороннем порядке модель ККТ, исключенную из реестра, если истек срок амортизации. При этом налоговый орган должен уведомить об этом организацию не поздняя дня, следующего за днем истечения нормативного срока амортизации кассового аппарата.

При покупке кассового аппарата следует заключить договор о его техническом обслуживании и ремонте с центром технического обслуживания или предприятием – изготовителем. Аппарат должен соответствовать техническим характеристикам, установленным в Положении о регистрации и применении ККТ11. В частности:

иметь корпус, фискальную память, накопитель фискальной памяти, контрольную ленту и устройство печати кассовых чеков;

обеспечивать печать кассовых чеков, некорректируемую регистрацию информации и энергонезависимое долговременное хранение информации;

эксплуатироваться в фискальном режиме;

иметь часы реального времени в соответствии с установленными техническими характеристиками и параметрами функционирования;

быть исправным;

иметь знаки «Государственный реестр» и «Сервисное обслуживание» установленного образца;

иметь идентификационный знак и марки – пломбы установленного образца, а также эксплуатационную документацию и др.

ККТ нужно зарегистрировать в налоговом органе по местонахождению юридического лица. Для этого необходимо подать заявление. К нему прилагают паспорт контрольно – кассовой техники и договор о ее технической поддержке.

Если же у торговой фирмы есть обособленное подразделение (киоск, магазин и пр.), то заявление о регистрации кассового аппарата следует подавать по местонахождению данного подразделения.

Налоговый орган регистрирует ККТ в течение пяти рабочих дней. Сведения вносят в книгу учета контрольно – кассовой техники. Одновременно с регистрацией пользователю выдается карточка регистрации ККТ.

У кассового аппарата три режима эксплуатации: один рабочий и два контрольных. Первый, называемый «касса», — это привычное покупателю пробивание денежных сумм и выдача чеков. Одновременно, уже сугубо для внутренних нужд, заполняется контрольная лента. Два других режима позволяют получить посменные отчеты – Х и Z.

Х – отчет представляет собой показания суммирующего счетчика, выводимые без обнуления на отдельный чек. Снимается при проверках, санкционированных руководством, либо при очередной сдаче выручки в кассу организации или старшему кассиру. Х – отчет можно сформировать в любое время по секциям, сменам или по кассе в целом.

В конце смены при сдаче оставшейся части выручки счетчик обнуляют. Его последнее состояние, которое и является Z – отчетом, регистрируется в фискальной памяти и на чеке. Отчет содержит показания секционных и контрольных регистров на начало и конец дня, сумму дневной выручки, а также суммы и число чеков возврата, суммы скидок и число аннулированных чеков.

Что дальше делать с Х- и Z – отчетами, законодательством не оговорено, но совершенно очевидно, что их следует сохранять. Х – отчет, фиксирующий часть дневной выручки, рекомендуется прикладывать к ПКО, а Z – отчет как итоговый документ по смене – наклеивать в журнал кассира – операциониста.

Налоговый кодекс не устанавливает срока хранения для документов, не относящихся к первичным, и их отсутствие ненаказуемо. Вместе с тем налоговики настаивают, чтобы журнал кассира – операциониста, контрольные ленты, Z – отчеты, как и первичные документы, хранились пять лет. Ответственный – руководитель организации.12 Есть и еще один повод не спешить избавиться от лишних бумаг. Хотя Налоговый кодекс не требует хранить все документы, тем не менее за их непредоставление по запросу инспектора предусматривает штраф.13 Организациям – 50 руб. за каждый такой документ. А согласно ст. 15.6 и 19.7 КоАП РФ на 300-500 руб. пострадают и должностные лица.

В течение дня кассир принимает деньги от покупателей и одновременно пробивает на кассовом аппарате кассовый чек, который погашается путем надрыва и выдается покупателю.

Чек – обязательный документ при наличных расчетах, подтверждающий исполнение обязательств по договору купли-продажи (оказания услуги) между покупателем (клиентом) и юридическим лицом. Как всякий документ, он содержит определенный набор реквизитов:

наименование и ИНН организации;

заводской номер кассового аппарата;

порядковый номер, дата и время покупки (оказания услуг);

стоимость покупки;

отметка о фискальном режиме. [ 16 ]

За неприменение кассового аппарата предусмотрена административная ответственность. Под неприменением ККТ, в частности, понимают14:

фактическое не использование ККТ, в том числе по причине ее отсутствия;

использование ККТ, не зарегистрированной в налоговых органах;

использование кассового аппарата, который не включен в Государственный реестр контрольно – кассовой техники;

использование ККТ без фискальной (контрольной0 памяти, с фискальной памятью в нефискальном режиме или с вышедшим из строя блоком фискальной памяти;

использование контрольно-кассового аппарата, у которого пломба либо отсутствует, либо имеет повреждение;

пробитие контрольно – кассовой машиной чека с указанием суммы, которая меньше уплаченной покупателем, и др.

За данные правонарушения статьей 14.5 КоАП РФ предусмотрены следующие штрафные санкции:

с кассиров – от 1 500 до 2 000 руб.;

с должностных лиц – от 3 000 до 4 000 руб.;

с организаций и предпринимателей – от 30 000 до 40 000 рублей

Как видно в нарушители могут попасть все. Однако ФНС России полагает, что эта статья должна распространяться не на кассиров и должностных лиц, а только на организации и индивидуальных предпринимателей. И вот почему: применять кассовый аппарат продавца обязывает не закон о применении ККМ, а трудовой договор, заключенный с работодателем – владельцем ККМ. А упомянутый закон, в свою очередь, возлагает данную обязанность на организации и индивидуальных предпринимателей. Да и к ответственности за отсутствие кассового аппарата привлекается именно организация (предприниматель), а не продавец. И тем не менее налоговые инспекторы все же напоминают, что на основании главы 39 ТК РФ работодатель вправе впоследствии потребовать возмещения штрафов с продавца.

Порядок приема денег:

кассир называет сумму к оплате;

кассир получает деньги от покупателя, называет полученную сумму и кладет их отдельно на виду у покупателя

кассир печатает чек

кассир называет сумму сдачи и выдает ее покупателю вместе с чеком.

Журнал кассира – операциониста и другие документы, подтверждающие денежные расчеты с покупателями, нужно хранить в течение не менее пяти лет. А потому для сохранности информации необходимо применять качественную термобумагу.

При закрытии каждой смены снимаются показания фискальной памяти (распечатывается Z-отчет). На его основании заполняется справка — отчет кассира – операциониста по форме № КМ – 6. Она составляется в одном экземпляре ежедневно. В ней отражаются данные фискальной памяти на начало и конец смены. По ним за вычетом суммы денег, возвращенных покупателям по неиспользованным кассовым чекам, определяется выручка. После снятия значений данных фискальной памяти и проверки фактической суммы выручки делается запись в журнале кассира – опрациониста по форме № КМ – 4. Этот документ применяется для учета операций по приходу и расходу наличных денег (выручки) по каждому кассовому аппарату организации и является контрольно – регистрационным документом показаний ККТ. В случае, если у организации несколько кассовых аппаратов, старший кассир заполняет сведения о показаниях счетчиков ККМ и выручки организации по форме № КМ-7.

Все записи в журнале кассир – операционист ведет ежедневно в хронологическом порядке шариковой ручкой без помарок. Вносимые исправления оговариваются и заверяются подписями кассира – операциониста, руководителя и главного бухгалтера фирмы.

Перед тем как сдать кассовую машину в ремонт, торговая фирма должна снять показания контрольных денежных счетчиков и оформить акт по форме № КМ-2.

Расходы на ремонт признаются в бухгалтерском учете по мере оказания услуг и оформления акта. Они отражаются по счету 44 «Расходы на продажу». В налоговом учете затраты на ремонт в полном объеме включают в состав расходов.

Если необходим ремонт денежных контрольных счетчиков или электронной части ККТ, то делается соответствующая запись в журнале учета вызовов технических специалистов и регистрации выполненных работ (форма № КМ-8). Этот журнал заполняет специалист технического центра. Записи о приемке работ по ремонту ККТ подтверждаются подписями специалиста центра техобслуживания и ответственного лица организации. Кроме отметок о проведенных работах в журнале делается запись об опломбировании и содержании оттиска клейма.

В некоторых случаях торговые организации и предприниматели все же могут не применять ККТ. В частности, это возможно в случаях торговли:

газетами и журналами, а также сопутствующими товарами в киосках. Но при условии, что доля продажи газет и журналов в их товарообороте составляет не менее 50 процентов и ассортимент сопутствующих товаров утвержден органом исполнительной власти субъекта РФ. При этом учет торговой выручки от продажи газет и журналов и продажи сопутствующих товаров ведется раздельно;

ценными бумагами;

лотерейными билетами;

билетами и талонами для проезда в транспорте;

продовольственными и непродовольственными товарами (за исключением технически сложных) с ручных тележек, корзин, лотков;

в пассажирских вагонах поездов чайной продукцией в ассортименте, утвержденном федеральным органом исполнительной власти в области железнодорожного транспорта;

безалкогольными напитками в розлив;

мороженым в киоске;

из цистерн пивом, квасом, молоком, растительным маслом, живой рыбой, керосином;

вразвал овощами и бахчевыми культурами;

почтовыми марками и другими знаками почтовой оплаты (по номинальной стоимости);

на рынках, ярмарках, в выставочных комплексах, а также на других территориях, предназначенных для ведения торговли. Исключение – находящиеся в этих местах магазины, павильоны, киоски, палатки, автолавки и другие аналогично обустроенные и обеспечивающие показ и сохранность товара торговые места, а также открытые прилавки внутри крытых рыночных помещений при торговле непродовольственными товарами.

Документы, оформляемые при использовании ККТ

При работе с кассовым аппаратом заполняют следующие унифицированные формы:

№ КМ -1 «Акт о переводе показаний суммирующих денежных счетчиков на нули и регистрации контрольных счетчиков контрольно – кассовой машины» (два экземпляра) (см. Приложение 1).

Это документ, куда записывают показания денежных и контрольных счетчиков до и после обнуления. Оформляется при вводе в эксплуатацию нового кассового аппарата и в некоторых других случаях комиссией, состоящей из главного или старшего бухгалтера, старшего кассира и кассира – операциониста, в присутствии представителя технического центра и налогового инспектора. Первый экземпляр отправляют в технический центр, второй остается у владельца.

№ КМ – 2 «Акт о снятии показаний контрольных и суммирующих денежных счетчиков при сдаче (отправке) контрольно – кассовой машины в ремонт и при возвращении ее в организацию» (один экземпляр) (см. Приложение 2).

Составляют при сдаче аппарата в ремонт или другой организации. Заверяется руководителем, старшим кассиром, кассиром, налоговым инспектором и специалистом центра техобслуживания.

№ КМ -3 «Акт о возврате денежных сумм покупателям (клиентам) по неиспользованным кассовым чекам» (один экземпляр).

Заполняют при возврате денежных средств. Визируется руководителем организации, заведующим отделом (секцией), старшим кассиром и кассиром – операционистом.

№ КМ – 4 « Журнал кассира – операциониста».

Контрольно – регистрационный документ показаний счетчиков. Применяется для учета приходных и расходных операций.

№ КМ – 5 «Журнал регистрации показаний суммирующих денежных и контрольных счетчиков контрольно – кассовых машин, работающих без кассира – операциониста».

Заменяет журнал кассира – операциониста в магазинах и на предприятиях общественного питания, где чеки пробивают сами продавцы или официанты.

№ КМ – 6 «Справка – отчет кассира – операциониста» (один экземпляр).

Содержит показания счетчиков кассового аппарата и размер выручки за рабочий день. Составляется ежедневно и вместе с выручкой сдается по приходному ордеру старшему (главному) кассиру или руководителю организации. Справку подписывают руководитель (или лицо его заменяющее), старший кассир и кассир – операционист.

№ КМ -7 «Сведения о показаниях счетчиков контрольно – кассовых машин и выручке организации» (один экземпляр) (см. Приложение 3).

Сводный отчет за рабочий день. Формируется на основе справок кассиров – операционистов. Заверяется теми же лицами.

№ КМ -8 «Журнал учета вызовов технических специалистов и регистрации выполненных работ» (см. Приложение 4).

Заполняется специалистами центра техобслуживания, хранится у руководителя организации или его заместителя.

№ КМ – 9 «Акт о проверке наличных денежных средств кассы»

Для записи результатов незапланированной проверки. Если ее проводит налоговый инспектор, акт составляется в трех экземплярах, если администрация фирмы – в двух.

Сдача наличных денежных средств в банк

Наличные суммы сдаются:

в дневную или вечернюю кассу банка;

инкассаторам;

в общую кассу фирмы для последующей доставки в банк;

на почту для перечисления в банк.

Доставить деньги в кассу банка можно либо самим, либо через инкассаторов. При первом варианте все происходит обычно: оформляется РКО, заполняется объявление на взнос наличными и кассир относит деньги в банк, взамен получая в кассе банка квитанцию. На втором варианте необходимо остановиться подробнее.

Транспортировать наличные деньги в банк могут его инкассаторы или сотрудники Российского объединения инкассации (Росинкаса). В любом случае фирма должна заключить договор. В нем указывают адрес предприятия, время приезда инкассаторов и стоимость услуг. Последняя обычно выражается в процентах от инкассируемой суммы. Подписав договор, фирма заказывает пломбир и приобретает свинцовые пломбы. На пломбире должны быть выгравированы номер и ее сокращенное наименование или фирменный знак. Для каждой операционной кассы фирмы необходимо изготовить свой пломбир.

В службу инкассации отправляется два экземпляра образцов оттиска каждого пломбира, которым будут опечатывать сумки. Образцы заверяет руководитель инкассации, нанося на шпагат ниже пломбы фирмы пломбу банка. Один экземпляр заверенных образцов возвращается. Их будут предъявлять инкассаторам кассиры отделов при передаче сумок с деньгами.

Подготовив деньги, кассир оформляет препроводительную ведомость в трех экземплярах. Первый вкладывается в сумку, второй передается инкассатору, на третьем инкассатор ставит свою подпись и печать подразделения инкассации и этот экземпляр остается у кассира.

Обычно на каждую точку инкассации выдается минимум по две сумки, чтобы можно было заранее упаковать деньги.

Приехавший инкассатор предъявляет кассиру служебное удостоверение, доверенность на получение ценностей, явочную карточку и пустую сумку. В явочной карточке кассир отмечает сумму наличности (цифрами и прописью), которая должна совпадать с указанной в препроводительной ведомости, дату и номер сумки и показывает инкассатору образец оттиска пломбы.

Инкассатор проверяет записи. Заполнять явочную карточку могут только кассиры. Подчищать на ней или замазывать «штрихом» нельзя – ошибочную запись зачеркивают, на свободном поле делают новую и расписываются. Заметив, что сумка порвана или документы неправильно оформлены, отправку нужно прекратить. В присутствии инкассатора разрешено устранять лишь такие ошибки и дефекты, из-за которых не нарушится его график. В остальных же случаях придется ждать повторного заезда в удобное инкассаторам время. Это указывается в явочной карточке. На основании третьего экземпляра препроводительной ведомости с подписью и печатью инкассатора заполняются расходный кассовый ордер и кассовая книга. Плата за инкассаторские услуги обычно списывается со счета фирмы в безакцептном порядке в начале месяца, следующего за расчетным.

Поддельные купюры

Вряд ли сегодня можно кого-нибудь удивить рассказами о фальшивомонетчиках. О фальшивых банковских билетах можно говорить сколь угодно долго, так же как и о их создателях. Эта история тянется испокон веков, и чем дальше, тем точнее и изощреннее становятся способы подделки. Кажется, что все хорошо до тех пор, пока проблема вдруг не коснется вас самих. Встретить проблему во всеоружии – вот задача из задач.

При постоянных наличных расчетах рано или поздно каждый кассир обнаруживает поддельные денежные купюры. Хорошо, если это случилось непосредственно в момент расчета с покупателем. В таком случае необходимо постараться под любым предлогом – нет сдачи, сломалась касса — удержать потенциального преступника и вызвать милицию. А как быть, когда фальшивые купюры выявлены после того, как покупатель уже окончательно рассчитался?

Если подделка обнаружена до того, как деньги в виде выручки сданы в банк, то теоретически можно выделить три возможных выхода из ситуации:

когда виновен кассир, т.е. произошла подмена купюр. Тогда кассир – материально ответственное лицо, с него и спрос. Но, прежде чем наказать рублем провинившегося кассира, нужно установить причины происшествия. А для этого с работника нужно взять письменные объяснения15. И если выяснится, что фальшивые купюры приняли, например, из-за отсутствия в организации детектора валют, то руководитель не может наказывать работника. В этом случае недостача списывается за счет собственных средств предприятия:

Дебет

Кредит

Содержание
91-2

94

списана недостача за счет собственных средств предприятия

Но ситуация меняется, если рабочее место кассира было снабжено устройством, которое устанавливает подлинность купюр. Т.е. фальшивые деньги можно было выявить посредством применения этого оборудования. Значит, вина кассира налицо и он должен возместить ущерб:

Дебет

Кредит

Содержание
73

94

недостача отнесена на взыскание с кассира
70,50

73

возмещена недостача (удержана из заработной платы или внесена непосредственно в кассу)

Причем, погасить недостачу за счет покупателя, даже если вы точно знаете, что фальшивые деньги поступили от него, не удастся. Дело в том, что, что после того, как кассир поставил свою подпись на приходном кассовом ордере, за все последствия отвечает только сам кассир.

сдать полученные наличные средства в банк на экспертизу в расчетно-кассовый центр. Согласно указанию ЦБ РФ установлен запрет на взимание оплаты за проведение операций экспертизы денежных знаков.

звонок в территориальное отделение внутренних дел.

Необходимо помнить, что кассир ни в коем случае не может самостоятельно распорядиться принятыми фальшивыми купюрами, тем более возвращать их клиенту, уничтожать или производить погашение путем проставления штампов, пробивать отверстия, разрезать или совершать другие какие-либо повреждения.

Рассмотрим ситуацию, когда кассир не заметил фальшивку и сдал денежные средства в банк.

В случае выявления сомнительных или поддельных денежных знаков при приеме от клиента наличных денег кассовый работник банка оформляет справку о приеме на экспертизу денежных знаков в двух экземплярах, в каждом из которых указываются:

номинал;

год выпуска;

серия и номер.

Один экземпляр справки выдается клиенту, другой помещается в кассовые документы.

Таким же образом действует кассовый работник при получении денег от организации-клиента в инкассаторской сумке с оформленной к ней препроводительной ведомостью. Составляется акт, на основании акта выписывается мемориальный ордер – документ бухгалтерского оформления, содержащий указание записать хозяйственную операцию на соответствующих счетах бухгалтерского учета – в двух экземплярах с указанием на оборотной стороне реквизитов сомнительных денежных знаков. Кассовый и контролирующий работники подписывают два экземпляра мемориального ордера. Первый вместе с препроводительной ведомостью помещается в кассовые документы, второй – с накладной к сумке передается бухгалтеру. А сами купюры направляются на экспертизу в расчетно — кассовый центр Банка России. Расчетно-кассовый центр принимает сомнительные денежные знаки на экспертизу, которая производится в течение пяти рабочих дней со дня поступления денег. По результатам проведения исследований кредитной организации выдается акт. Если в результате проверки установлено, что дензнак является поддельным, он передается расчетно-кассовым центром в территориальные органы внутренних дел. Банк выдает копию акта экспертизы клиенту, от которого поступила указанная банкнота.

В случае если она признана подлинной, но неплатежной, она возвращается кредитной организации. На неплатежных банкнотах проставляются: штамп с текстом «В обмене отказано», наименование учреждения Банка России, дата, фамилия и подпись эксперта. Неплатежными банкноты считаются в том случае, если не сохранены их геометрические размеры, если замечены следы умышленной порчи, например надрисовки, надпечатки и наклейки, изменяющие достоинство банкноты, а также банкноты, склеенные из большого количества продольных или поперечных полос.

Если же в результате проведенной экспертизы сомнительные денежные знаки признаются платежеспособными, их сумма зачисляется на корреспондентский счет кредитной организации. Акт экспертизы, выданный расчетно-кассовым центром, является основанием для зачисления кредитной организацией указанной суммы на счет фирмы.

Если все же денежные знаки, имеющие признаки подделки, попали к кассиру банка, он ставит в известность заведующего кассой, который незамедлительно извещает о факте обнаружения поддельных дензнаков в милицию. Заведующий кассой оформляет сообщение о подделке, которое направляется в территориальное учреждение Центробанка, и передает сотрудникам ОВД соответствующие денежные знаки. При этом сотрудниками ОВД оформляется протокол, один экземпляр которого передается банку и помещается в кассовые документы. Для решения всех дальнейших вопросов, связанных с поддельными дензнаками, клиент обращается уже непосредственно в ОВД.

На основании акта экспертизы бухгалтер делает проводку:

Дебет

Кредит

Содержание
94

57

отражена недостача

Эта проводка делается только после того, как получен акт экспертизы, а до этого времени вызвавшие сомнение купюры числятся на счете 57 «Переводы в пути».

При работе с наличными денежными средствами необходимо помнить:

Если к вам попал денежный билет, подлинность которого под вопросом, первое, что необходимо сделать, это сравнить его с купюрой, которая не вызывает сомнения. Затем проверить наличие следующих элементов:

водяного знака;

защитных волокон, которые должны находиться не только на поверхности, но и внутри бумажной массы;

защитной нити (необходимо обязательно исследовать денежный билет на просвет – нить должна выглядеть сплошной темной полосой).

Обратить внимание:

на качество воспроизведения мелких элементов;

на точное совпадение рисунков для совмещения;

наиболее контрастные изображения должны быть рельефными;

все реквизиты должны быть выполнены только штрихами различной ширины;

все изображения на денежном билете должны быть четкими, цветовые переходы – плавными.

Возврат денежных средств из кассы

Если кассир по ошибке пробил кассовый чек или происходит возврат покупателю денежных средств в день покупки, заполняется акт по форме № КМ – 3 «Акт о возврате денежных сумм покупателям по неиспользованным кассовым чекам» один экземпляр с указанием номера и суммы чека. Акт подписывают руководитель организации, заведующий отделом (секцией), старший кассир и кассир — операционист.

Неиспользованные чеки (неверно выбитые и по которым были выданы деньги за покупку, совершенную в этот же день), на которых обязательно должны стоять подписью директора, его заместителя или заведующего магазином и штамп «Погашено»,16 наклеиваются на лист бумаги, а в строке акта «Приложение» указывают их количество. Дневная выручка, отраженная в Z – отчете, корректируется на сумму возврата. Ни при возврате, ни при ошибке кассира сторнирующий чек не пробивается.

Не редки случаи, когда покупатель не может представить чек. Такой случай нормативно не урегулирован, нет на этот счет и разъяснений Минфина. Вообще согласно Закону «О защите прав потребителей»17 продавец не может отказаться принять у покупателя некачественный товар и вернуть ему деньги из-за того, что он не представил кассовый чек. И если покупатель обратится в суд, то судьи поддержат его требования и заставят продавца принять товар. Но в этом случае продавца может ждать другая опасность – штраф от налоговой инспекции за неоприходование денег в кассу по ст.15 КоАП. При проверке кассы инспекторы могут посчитать, что поскольку к актам по форме № КМ-3 не приложены погашенные кассовые чеки, у фирмы нет подтверждений того, что деньги выданы за возвращенный товар. Свою позицию они обосновывают следующим образом:

согласно п. 4.2 Типовых правил эксплуатации ККМ выдать деньги из кассы кассир должен по погашенному и подписанному директором возвращенному чеку.

по мнению инспекторов, компания нарушает п.12 Положения по ведению бухгалтерского учета и отчетности, в котором сказано, что каждая операция компании должна быть подтверждена оправдательными документами, каковым и является возвращенный кассовый чек.

Если эти требования не выполнены, получается, что деньги из кассы были выданы безосновательно, вместо того, чтобы быть оприходованными в кассу. А это дает повод для штрафа. Компаниям, попавшим в подобную ситуацию, стоит обратиться к арбитражной практике.

Судьи же склоняются к тому, что отсутствие чека не говорит о неоприходованной выручке, а означает лишь неверно оформленный возврат. Для документального подтверждения кассовой операции достаточно актов по форме № КМ-3 и журнала кассира – операциониста.18 Поэтому привлекать предпринимателей и руководителей организаций к административной ответственности неправомерно.

Итак, акт и запись в журнале обязательны. Возможно, у покупателя найдутся какие-нибудь документы (товарный чек, гарантийный талон, накладная), которые надо будет приложить к акту. Нелишне подстраховаться товарным отчетом, заверенным кассиром, продавцом, руководителем и главным бухгалтером. Из отчета станет ясно, что завышение выручки не подтверждается продажей. Можно провести инвентаризацию и сличить отчетные данные с фактическими остатками продукции. Пригодится и записка кассира, объясняющая причину расхождения.

Документы, оформляемые в бухгалтерском учете при работе с наличными средствами

Для учета наличия и движения денежных средств в кассе организации используется активный счет 50 «Касса». Сальдо счета указывает на наличие суммы свободных денег в кассе на начало месяца, оборот по дебету – суммы, поступившие в кассу, оборот по кредиту – суммы, выданные из кассы.

К счету «Касса» могут быть открыты субсчета:

«Касса организации»,

«Операционная касса»,

«Денежные документы» и др.

Вследствие каких хозяйственных операций могут увеличиться наличные средства в кассе? Систематизируем возможные варианты.

Получение наличных из банка по чеку:

на выплату заработной платы работникам;

на операционно-хозяйственные расходы по нормам, устанавливаемым банком;

на командировочные расходы работников;

Дебет

Кредит

Содержание
50

51

Поступили в кассу денежные средства с расчетного счета

Получение выручки наличными:

выручка за проданную продукцию (выполненные работы, оказанные услуги):

Дебет

Кредит

Содержание
50

62 субсчет «Расчеты по авансам полученным»

Внесен покупателем аванс наличными
50

90-1

Окончательный расчет с покупателем

выручка от реализации собственных основных средств и прочих активов наличными:

Дебет

Кредит

Содержание
50

91-1

Внереализационнын доходы

Расчеты наличными в кассу:

суммы наличными от поставщиков:

Дебет

Кредит

Содержание
50

60

поступления от поставщиков как взносы или как возврат неиспользованных средств

возврат выданных авансов наличными в кассу:

Дебет

Кредит

Содержание
50

60 субсчет «Расчеты по авансам выданным»

возврат выданных авансов наличными в кассу

поступления наличными по ранее предъявленным претензиям:

Дебет

Кредит

Содержание
50

76-2

поступления по претензиям

возврат переплаты по заработной плате:

Дебет

Кредит

Содержание
50

70

возврат сотрудником излишне выплаченной заработной платы

возврат подотчетным лицом остатка подотчетной суммы:

Дебет

Кредит

Содержание
50

71

Сдан в кассу остаток неизрасходованного аванса подотчетным лицом

возврат полученной ссуды или ее части, уплата процентов по ссуде:

Дебет

Кредит

Содержание
50

73-1

Расчеты по предоставленным займам

возврат задолженности работника по недостаче, хищениям:

Дебет

Кредит

Содержание
50

73-2

Возмещение ущерба виновным лицом – сотрудником

поступления различных задолженностей:

Дебет

Кредит

Содержание
50

76

поступления задолженностей от родителей по детским учреждениям, по исполнительным листам

поступления платежей в счет доходов будущих периодов:

Дебет

Кредит

Содержание
50

98

Доходы, полученные в счет будущих периодов

Наличные расчеты по уставному капиталу, с дочерними предприятиями, внутренними подразделениями данного предприятия:

взнос учредителей в счет их вкладов наличными в уставный капитал:

Дебет

Кредит

Содержание
50

75-1

Расчеты по вкладам в уставный (складочный) капитал

поступления наличными от дочерних предприятий:

Дебет

Кредит

Содержание
50

76-3

Расчеты по причитающимся дивидендам и другим доходам

поступления от внутренних подразделений, имеющих отдельные балансы:

Дебет

Кредит

Содержание
50

79

Внутрихозяйственные расчеты

Займы наличными:

кредиты банка наличными:

Дебет

Кредит

Содержание
50

66

Краткосрочные кредиты банка
50

67

Долгосрочные кредиты банка

наличные для выдачи займов работникам:

Дебет

Кредит

Содержание
50

66

Краткосрочные кредиты банка для работников
50

67

Долгосрочные кредиты банка для работников

поступления наличными по кредитам, предоставленным займодавцами (кроме банков), внутри страны и за рубежом

Дебет

Кредит

Содержание
50

66

Краткосрочные займы
50

67

Долгосрочные займы

Доходы наличными:

известны результаты инвентаризации кассы:

Дебет

Кредит

Содержание
50

91-1

Выявлены и зачислены в доход излишки средств в кассе

поступления наличными сумм процентов по векселям, доходов от долевого участия в других предприятиях, дивидендов по ценным бумагам, сумм санкций от должников, возмещенных убытков:

Дебет

Кредит

Содержание
50

91-1

Внереализационные доходы

Целевое финансирование, субсидии наличными:

Дебет

Кредит

Содержание
50

86

Целевое финансирование

Приходный кассовый ордер

Факт любого наличного получения денежных средств оформляется приходным кассовым ордером — ПКО (форма № КО-1). Ордер выписывается в одном экземпляре на основании соответствующих оправдательных документов, на которые кассир ставит штамп с надписью «Получено» и датой. После проверки соответствия записей приходный ордер подписывается главным бухгалтером (или уполномоченным им лицом), заверяется печатью и регистрируется в журнале регистрации приходных и расходных кассовых ордеров (форма № КО-3). Журнал регистрации построен таким образом, что по его данным контролируется целевое назначение полученных и израсходованных наличных денежных средств организацией, по нему присваиваются номера кассовым документам, проверяется полнота произведенных кассиром операций. Далее ПКО передается кассиру, который оприходует наличные деньги, подписывает ордер и квитанцию к нему и регистрирует операцию в кассовой книге. При получении наличных денег в кассу лицу, внесшему их, выдается отрывная квитанция от ПКО, заверенная подписями главного бухгалтера и кассира, печатью или оттиском.

Бланк ПКО можно оформить от руки или на компьютере.

В графе «Код по ОКПО» указывается код, присвоенный фирме Госкомстатом после регистрации.

В графы «Дебет» и «Кредит, корреспондирующий счет, субсчет» заносятся данные со счета и субсчета, выделенных для хозяйственной операции.

Графа «Кредит, код структурного подразделения» касается только обособленных подразделений. Код им присваивает головная организация.

Графу «Код целевого назначения» заполняют те, кому поступают средства целевого финансирования.

В строке «Основание» указывается содержание хозяйственной операции.

Строка «Сумма» служит для обозначения прописью полученной суммы. В отрывной квитанции предусмотрена такая же строка.

В строке «Приложение» следует перечислить прилагаемые первичные и другие документы с номером и датой. Так, сняв деньги с расчетного счета, указывают номер и дату банковского чека; получив обратно неиспользованные подотчетные суммы, — номер и дату авансового отчета.

Хозяйственные операции, ведущие к уменьшению наличных денег в кассе:

Выдача заработной платы:

Дебет

Кредит

Содержание
70

50

Выдана заработная плата

Сдача выручки на расчетный счет в банке:

Дебет

Кредит

Содержание
51

50

Сдана выручка в банк

Выдача сумм наличными:

под отчет;

в возмещение затраченных средств по авансовым отчетам;

на покрытие перерасхода подотчетных сумм.

Дебет

Кредит

Содержание
71

50

Выданы денежные средства подотчетному лицу

Расчет наличными из кассы:

расходы на основное производство, относимые на себестоимость продукции (работ, услуг):

Дебет

Кредит

Содержание
20

50

Расходы, относимые на себестоимость продукции

расходы на вспомогательное производство, относимые на себестоимость продукции (работ, услуг):

Дебет

Кредит

Содержание
23

50

Расходы, относимые на себестоимость продукции

общепроизводственные расходы:

Дебет

Кредит

Содержание
25

50

Наем личного транспорта в общепроизводственных целях

общехозяйственные расходы:

Дебет

Кредит

Содержание
26

50

Оплата наличными представительских расходов

расходы обслуживающих производств и хозяйств:

Дебет

Кредит

Содержание
29

50

Расходы обслуживающих производств и хозяйств

оплата расходов будущих периодов (арендная плата, плата за коммунальные услуги, телефон, подписку периодической печати):

Дебет

Кредит

Содержание
97

50

Оплата коммунальных услуг

расходы, относимые на расходы на продажу:

Дебет

Кредит

Содержание
44

50

Закуплен материал для упаковки товара

погашение задолженности поставщикам, выдача авансов:

Дебет

Кредит

Содержание
60,76

50

Выдача аванса поставщику

возврат аванса, полученного наличными:

Дебет

Кредит

Содержание
62

50

Возврат аванса, полученного наличными

расчеты с бюджетом по видам платежей:

Дебет

Кредит

Содержание
68

50

Уплачен налог на доходы физических лиц

выплаты работникам пособий по социальному и медицинскому страхованию, пенсий:

Дебет

Кредит

Содержание
69

50

Выплачено пособие по социальному страхованию

покрытие некомпенсируемых расходов, связанных с форс-мажорными обстоятельствами (пожары, стихийные бедствия), выплаты штрафов, пеней и неустоек:

Дебет

Кредит

Содержание
99

50

Выплата наличными неустойки по договору

недостача денежных средств в кассе по результатам инвентаризации:

Дебет

Кредит

Содержание
94

50

Выявлена недостача в кассе

Расчеты по уставному капиталу, с дочерними предприятиями, внутренними подразделениями:

наличными дивиденды:

Дебет

Кредит

Содержание
75-2

50

Выплачены дивиденды наличными

наличными дочерним предприятиям или в погашение долга перед дочерними предприятиями:

Дебет

Кредит

Содержание
76-3

50

Погашение долга перед дочерними предприятиями

наличными внутренним подразделениям, имеющим отдельные балансы:

Дебет

Кредит

Содержание
79

50

наличными внутренним подразделениям, имеющим отдельные балансы

Выдача и возврат ссуд:

выдача ссуды работнику:

Дебет

Кредит

Содержание
73-1

50

Выдача ссуды работнику

погашение наличными краткосрочного кредита банка:

Дебет

Кредит

Содержание
66

50

погашение наличными краткосрочного кредита банка

погашение наличными долгосрочного кредита банка:

Дебет

Кредит

Содержание
67

50

погашение наличными долгосрочного кредита банка

погашение наличными ссуды займодавца (кроме банка):

Дебет

Кредит

Содержание
66,67

50

погашение наличными ссуды займодавца

предоставление ссуды другому предприятию наличными:

Дебет

Кредит

Содержание
58

50

предоставление ссуды другому предприятию наличными

Оплата наличными материальной помощи, путевок:

Дебет

Кредит

Содержание
91-2

50

Оплачены из кассы путевки

перечисление денежных средств из кассы переводами:

Дебет

Кредит

Содержание
57

50

Денежные средства переданы инкассаторам

Расходный кассовый ордер

Выдача наличных денег из кассы происходит в следующих случаях:

выплата заработной платы и приравненных к ней платежей (премии, отпускные, пособия);

выдача денег под отчет сотрудникам организации;

сдача наличных денег в банк;

выплаты поставщикам;

выплаты учредителям;

Наличные деньги из кассы выдаются по расходным кассовым ордерам – РКО (форма № КО-2) или по другим документам (платежным ведомостям, счетам и прочее) с наложением на них специального штампа, заменяющего РКО. РКО подписывают у руководителя, главного бухгалтера, кассира и получателя. Деньги по кассовым ордерам выдаются на основании документов, удостоверяющих личность получателя, в РКО отражаются основные реквизиты этого документа. Если же получатель действует по доверенности19, то в ордере после него следует указать доверителя и прикрепить доверенность к РКО. Правила заполнения РКО остаются такими же, как и у ПКО, но есть особенности:

в строке «Выдать» указывается ФИО физического лица или наименование юридического лица, получающего деньги;

в строку «Получил» сумма прописью вписывается самим получателем, он же ставит дату и подпись;

строка «По» заполняется реквизитами документа, удостоверяющего личность получателя денег.

Выписанный расходный ордер регистрируется в Журнале регистрации приходных и расходных кассовых документов (форма КО-3), и подшивается к отчету кассира (отрывной лист Кассовой книги).

Прием и выдача денег по кассовым ордерам производится только в день их составления. Все кассовые ордера после их исполнения погашаются штампом «Получено» или «Оплачено». При выдаче заработной платы, стипендий, премий и пр. основанием для выплат служат расчетно-платежные или платежные ведомости. В этих случаях на каждого получателя РКО не составляется. По истечении срока выдачи денег по ведомостям (трех рабочих дней) против фамилий лиц, не получивших причитающихся им денег, кассир ставит штамп «Депонировано». В конце ведомости он подсчитывает выплаченные и невостребованные деньги, расписывается и составляет реестр депонированных сумм. Если кто-то работал за кассира, он должен это указать в ведомости и расписаться. Кассиру и подменившему его работнику запрещено использовать одну ведомость. На депозит и выдачу составляется по РКО. Выплаченная зарплата записывается в кассовую книгу, а на ведомости ставится штамп «Расходный кассовый номер №_____». Депонированные суммы сдают в банк. Такой порядок соблюдают, выплачивая зарплату штатным работникам. На всех других лиц полагается оформлять отдельные ордера или ведомости.

Учет движения денег в кассе ведется кассиром в кассовой книге (форма № КО-4). Все организации обязаны ее вести, ежедневно отражая выданные и принятые суммы, а также остаток на начало и конец дня.

В зависимости от числа кассовых операций ее заводят на год, квартал или месяц. После окончания положенного времени опечатывают и, пронумеровав листы, прошнуровывают. На последней странице концы шнура заклеивают бумажной полоской со штампом «В этой книге пронумеровано и прошнуровано ____ листов», под которым должны расписаться руководитель и главный бухгалтер.

Каждая организация ведет только одну кассовую книгу – на компьютере или от руки. Записи в кассовой книге производятся кассиром сразу после получения или выдачи денег. Листы, оформляемые на компьютере, ежедневно распечатывают в двух экземплярах: один подшивают в кассовую книгу, второй (отчет кассира) – к накопленным за день ПКО и РКО. Записи от руки делают чернилами или шариковой ручкой под копирку, сложив лист по линии отреза. Первая его часть остается в кассовой книге, вторая – отрывная – у кассира (после того как все намеченные на день операции закончены). Ежедневно в конце рабочего дня кассир подсчитывает итоги операций за день, выводит остаток денег в кассе на следующее число и передает в бухгалтерию второй отрывной лист кассовой книги, который является отчетом кассира (с приложенными к нему ПКО и РКО), под расписку в кассовой книге. Отражать операции за несколько дней на одном листе не разрешается. Контроль за правильным ведением кассовой книги возлагается на главного бухгалтера.

Если же в организации есть операционные кассы для проведения наличных расчетов с покупателями или заказчиками через ККМ, то в главную кассу сдается журнал кассира — операциониста (форма №КМ-4). Он служит для учета и контроля этих расчетов. Журнал, представляющий собой прошитые и пронумерованные страницы, сначала регистрируется в налоговой инспекции. На последнем листе должны стоять подписи инспектора, руководителя, главного бухгалтера и печать организации. ККМ печатает на ленте отрывные чеки, вручаемые покупателям, и фиксирует их в своей памяти. В конце рабочей смены кассир снимает Z-отчет, закрывающий смену. Ежедневные расчеты через ККМ оформляются в журнале, а затем из них переносятся в кассовую книгу организации.

Некоторые организации, у которых в штате несколько кассиров, ведут Книгу учета принятых и выданных кассиром денежных средств по форме № КО-520. Книга открывается на год. Ее ежедневно заполняет старший кассир. В начале рабочего дня он выдает своим подчиненным наличные суммы, необходимые для расходных операций. Получив их, кассиры расписываются в журнале. В конце рабочего дня они сдают остатки денежных средств и кассовые документы, после чего старший кассир расписывается в получении.

В ряде случаев организациям взамен ККМ разрешается использовать для расчетов наличными денежными средствами документы строгой отчетности. Бланки этих документов изготавливаются типографским способом, имеют строго установленную форму и выпускаются специализированными предприятиями. Им присваивается определенная серия и индивидуальный номер.

Инвентаризация кассы

Инвентаризация кассы21 проводится с целью проверки правил хранения наличных денег, оформления первичной и вторичной учетной документации, соответствия остатка в кассовой книге фактическому остатку в кассе.

Проведение инвентаризации обязательно в случаях:

при смене кассира;

при выявлении недостач и хищений;

перед составлением годовой отчетности.

В остальных случаях сроки проведения инвентаризации устанавливает руководитель организации в Приказе о проведении инвентаризации, также в Приказе назначается комиссия для проведения инвентаризации (представители руководства, бухгалтерии, службы аудита).
Инвентаризация начинается с проверки учетного остатка, отраженного в отчете кассира, фактическому наличию денег в кассе. Если фактический остаток больше учетного, то в кассе имеется излишек, который должен быть признан в составе внереализационных доходов организации. В обратном случае в кассе недостача, которая должна быть взыскана за счет кассира.
По результатам инвентаризации составляется Акт по форме Инв-15, на основании которого в бухгалтерии делают проводки.

Наличие в кассе бланков ценных бумаг и документов строгой отчетности нужно проверять по видам бланков. При этом в акте необходимо указать название, серию, номер, номинальную и фискальную стоимость, сроки гашения и общую сумму этих ценных бумаг. Реквизиты каждой ценной бумаги необходимо сопоставить с данными описей (реестров, книг), хранящихся в бухгалтерии. Излишки денег, выявленные инвентаризацией, приходуют в кассу и зачисляют в доход организации. На счетах это отражается следующей записью:

Дебет

Кредит

Содержание
50

91-1

излишки, выявленные инвентаризацией, зачислены в доход
94

50

выявлена недостача средств в кассе
73-2

94

недостача средств отнесена на виновника недостачи
91-2

94

если виновники не найдены, убытки списываются на расходы организации

Наличные деньги, полученные с расчетного счета в кассу организации, расходуются по строго целевому назначению (цели, на которые получены деньги, указываются на оборотной стороне чека). Неиспользованный остаток денег сдается в кассу банка по РКО.

Иногда в предпринимательской деятельности организации возникает разрыв во времени между зачислением денег на расчетный счет в учреждении банка и списанием их из кассы (инкассация, расчеты по платежным картам и прочее). Для этих целей используют счет 57 «Переводы в пути». Основанием для принятия на учет сумм по этому счету являются квитанции учреждений банков, вторые экземпляры препроводительной ведомости к сумке с денежной выручкой и пр. На счетах бухгалтерского учета эти операции отражаются следующим образом:

Дебет

Кредит

Содержание
57

50

Выручка сдана инкассаторам
51

57

Денежные средства зачислены на счет и отражены в выписке

Расчеты с помощью платежных карт

В последнее время все более широкое применение в нашей повседневной жизни приобретают пластиковые платежные карты. Такая форма расчетов относится к безналичным расчетам с покупателями, она достаточно удобна и практична.

Процесс продажи товаров, работ, услуг при оплате с помощью платежных карт называется эквайрингом.

Нормативным документом, регулирующим обращение банковских карт, является Положение о порядке эмиссии кредитными организациями банковских карт и осуществления расчетов по операциям, совершаемым с их использованием, утвержденное ЦБ РФ №23 – П от 09.04.1998г.

Чтобы принимать в оплату пластиковые карты необходимо заключить с банком договор эквайринга, в котором оговаривается порядок обеспечения организации техническими средствами (терминалы, импринтеры), авторизации карт и проценты банка.

Расчеты осуществляются следующим образом: кассир вставляет карточку в щель кассового терминала, по каналу связи (телефон, интернет) сообщается номер банковского счета владельца карточки, подтверждается достаточная сумма на счете (авторизация карты) и дается команда на списание денег. Карточка возвращается владельцу. Терминал выдает чек в двух экземплярах. Первый – покупателю, второй – в бухгалтерию организации вместе с косовым отчетом. Покупатель расписывается в чеках, подлинность его подписи проверяется кассиром путем сравнения с подписью на карте.

Любая покупка, осуществленная в организациях, занимающихся розничной торговлей, фиксируется при помощи контрольно – кассовой техники.22 При этом суммы наличных денежных средств, сданных кассиром – операционистом в конце дня, не будут совпадать с показаниями суммирующего счетчика ККТ. Эти суммы будут расходиться на сумму выручки от продажи товаров с использованием пластиковых карт, ведь при использовании такого вида расчетов торговая организация не получает наличные деньги. Вообще суммы, оплаченные по платежным картам, целесообразно пробивать на отдельную секцию ККТ. В этом случае в Z – отчете эти суммы будут отражаться отдельно. Поэтому сумма выручки, полученной с использованием платежных карт, отражается в графе 13 «сдано (оплачено) по документам» в журнале кассира – операциониста. Заполняя кассовую книгу, бухгалтер на эту сумму не выписывает приходный кассовый ордер, поскольку в этом случае организация не получает наличные деньги, а оправдательным документом станет выписка банка.

В бухгалтерии делают проводки с использованием счета 57 «Переводы в пути»:

Дебет

Кредит

Содержание
62

90-1

отражена реализация товара с использованием платежных карт
57-1

50

сдана наличная выручка инкассаторам
57-2

62

отражен факт расчета за товар платежными картами
51

57-1

на расчетный счет зачислена выручка магазина
51

57-2

на расчетный счет зачислены денежные средства, оплаченные платежными картами за минусом комиссии банку
76

57-2

начислена сумма комиссии банку
91-2

76

сумма комиссии банку отражена в расходах

В бухгалтерском учете торговой организации выручка от продажи товаров, в том числе с использованием банковских карт, является доходом от обычных видов деятельности.23 Выручка от продажи товаров с использованием платежных карт принимается к учету в полной сумме дебиторской задолженности, так как на момент продажи товара денежные средства в кассу магазина (на расчетный счет) не поступают. Исходя из этого выручка от продажи товаров с использованием платежных карт, отражается в бухгалтерском учете по кредиту счета 90 «Продажи» субсчет «Выручка» в корреспонденции с дебетом счета 62 «Расчеты с покупателями и заказчиками». Одновременно в дебет счета 90 «Продажи» субсчет «Себестоимость продаж» списывается себестоимость реализованного товара.

Согласно условиям договора с банком, за обслуживание расчетов с применением платежных карт, банк берет с торговой организации определенную плату. Данная сумма в соответствии с пунктом 1 Положения о порядке эмиссии кредитными организациями банковских карт и осуществления расчетов по операциям, совершаемым с их использованием, утвержденного ЦБ РФ 09.04.1998 №23 – П называется торговой уступкой. Сумма торговой уступки в соответствии с п. 11 ПБУ 10/99 «Расходы организации» является операционными расходами организации торговли.

В налоговом учете суммы торговой уступки, уплачиваемой банку, признаются торговой организацией расходами, связанными с производством и реализацией в соответствии с п.1 ст. 253 Налогового кодекса РФ. Как правило, обслуживающий банк зачисляет на расчетный счет торговой организации сумму выручки от продажи товаров с использованием платежных карт за минусом торговой уступки.

Аналогично расчетам с помощью платежных карт происходят и расчеты с помощью потребительских кредитов. Организация заключает с банком, предоставляющим потребительские кредиты физическим лицам на покупку изделий у данной организации. Банк предоставляет кредит клиенту, перечисляя за него стоимость товара торговой организации.

Практическая часть

Практическая часть курсовой работы заключается в следующем: на примере общества с ограниченной ответственностью «ХХХ» рассмотрим один рабочий день.

Основной вид деятельности – розничная торговля одеждой.

Для работы с наличными денежными средствами при реализации товаров в организации используется ККМ модели Штрих – ФР — К, зарегистрированная в ИФНС по месту нахождения организации – ИФНС по ХХХ району г. Челябинска.

На предприятии кроме кассира, заняты: директор, главный бухгалтер и десять сотрудников. На должности кассира в штате организации работают посменно два человека. Часы работы с 11-00 до 20-00 без выходных. Рабочим планом счетов предусмотрено использование следующих субсчетов:

57 «Переводы в пути» субсчет 57-1 «Наличная выручка»

57 «Переводы в пути» субсчет 57-2 «Документы, по расчетам с использованием платежных карт»

57 «Переводы в пути» субсчет 57-3 «Документы, по расчетам с использованием потребительских кредитов»

Реализация товара осуществляется в розницу за наличные денежные средства, а также осуществляются расчеты с помощью платежных карт и потребительских кредитов. В соответствии с договором банк, чьи терминалы установлены для расчетов по платежным картам, берет с торговой организации торговую уступку в размере 1,5 % от выручки товаров, оплаченных посредством платежных карт.

Обслуживающим банком разрешено расходование выручки из кассы на заработную плату, командировочные расходы, на оплату товаров (кроме ценных бумаг), работ, услуг; выплату за оплаченные ранее за наличный расчет и возвращенные товары, невыполненные работы, не оказанные услуги;

1 декабря 2008 г. показания ЭКЛЗ были:

на начало смены – 14 578 987;

на конец смены – 14 773 287 (после снятия Z-отчета);

Остаток наличных средств в кассе (по кассовой книге – лист 82, остаток на начало дня и реально в кассовом отделении сейфа фирмы) составил 17 460 руб. Лимит кассового остатка установлен банком на анализируемый финансовый год – 54 132 рубля.

Дневная выручка фирмы составила 194 300 руб, из них:

в кредит были проданы – товары на сумму 38 700 руб;

оплачены с помощью платежных карт – 19 000 руб.

В этот день в кассу вернуло деньги подотчетное лицо в сумме – 2 100 руб.

Была выдана заработная плата штатным сотрудникам за ноябрь 2008г в сумме – 74 320 руб.

В этот же день до снятия Z-отчета покупатель вернул товар на сумму 14 100 руб, купленный в этот же день, и из-за брака — на сумму 5 800 руб, купленный 24 ноября 2008г без кассового чека (в наличии только товарный чек).

Оставшуюся после возврата сумму кассир подготовил и сдал инкассаторам.

Главный бухгалтер фирмы в этот же день произвел расчет лимита остатка наличных денежных средств в кассе на 2009 год.

Операции по поступлению наличных в кассу

Ежедневно в своем журнале кассир – операционист фиксирует выручку на начало и конец смены, а также суммы, оплаченные по платежным картам, оформленные в кредит или возвращенные покупателям. Подотчетное лицо отчиталось на сумму авансового отчета, неизрасходованная часть денежных средств была возвращена в бухгалтерию.

На сумму, возвращенную от подотчетного лица, оформляется приходный кассовый ордер №110 (см. Приложение 5), регистрируется в журнале регистрации, проводка:

Дебет

Кредит

Сумма

Содержание операции
71

50

3 100

выданы денежные средства под авансовый отчет на покупку канцелярских товаров
44

71

1 000

представлен авансовый отчет
50

71

2 100

Неизрасходованные денежные средства возвращены подотчетным лицом в кассу

На суммы, оплаченные по платежным картам и оформленные в кредит оформлять ПКО не нужно. В бухгалтерском учете фирмы данные хозяйственные операции отражены следующим образом:

Дебет

Кредит

Сумма

Содержание операции
62

90-1

19 000

отражена реализация товаров с использованием платежных карт
62

90-1

38 700

отражена реализация товаров с помощью потребительского кредита
57-2

62

19 000

отражен факт покупки с использованием платежных карт
57-3

62

38 700

отражен факт расчета с помощью потребительского кредита
02 декабря

51

57-2

18 715

зачислены на расчетный счет денежные средства, оплаченные платежными картами за минусом торговой уступки (19 000 х 1,5%)
76

57-2

285

начислена торговая уступка банку
91-2

76

285

сумма торговой уступки отражена в составе операционных расходов
51

57-3

38 700

зачислены на расчетный счет денежные средства, оформленные с помощью потребительского кредита

Журнал кассира – операциониста кассир заполнил следующим образом (см. Приложение 7). В конце дня на сумму наличной выручки оформляется ПКО (см. Приложение 8) и делается проводка:

Дебет

Кредит

Сумма

Содержание операции
50

90-1

122 500

Розничная выручка

При закрытии каждой смены снимаются показания фискальной памяти (распечатывается Z-отчет). На его основании заполняется справка — отчет кассира – операциониста по форме № КМ – 6 (см. Приложение 9).

Операции по выбытию наличных из кассы

В этот день наличные из кассы расходовались на различные цели, что было оформлено соответствующими документами и расходными кассовыми ордерами.

Рассмотрим эти операции и первичные документы по ним.

Чтобы выдать покупателю деньги из кассы, кассиру нужен возвращенный чек с подписью директора, его заместителя или заведующего магазином.24 В конце рабочего дня приказом директора организации была назначена комиссия из главного бухгалтера и кассира – операциониста (должность старшего кассира в штатном расписании организации отсутствует). Комиссия составила акт по форме № КМ-3 (см. Приложение 6) и вместе с погашенным кассовым чеком на сумму 14 100 руб., наклеенным на лист бумаги, передала в бухгалтерию.

Сумму дневной выручки кассир уменьшил на 14 100 руб. – она стала равна 180 200 руб (194 300 руб – 14 100 руб). А эти 14 100 руб кассир отразил 05 декабря в графе 15 журнала кассира – операциониста (см. Приложение 7).

Так как второй покупатель из–за брака возвращал товар не в день продажи и без кассового чека, то деньги ему следовало выдать только из главной кассы.25 Покупатель написал заявление, предъявил паспорт и по расходному кассовому ордеру №122 (см. Приложение 10) получил деньги. На сумму возврата необходимо сторнировать проводку:

Дебет

Кредит

Содержание
50

90-1

розничная выручка
90-1

50

сторнирована проводка на сумму возврата

Выдача заработной платы сотрудникам производится по платежной ведомости (Приложение 11). 1 декабря деньги получили все сотрудники, поэтому кассир полностью заполнил ведомость, оформил РКО на выдачу и сдал документы в бухгалтерию.

Дебет

Кредит

Сумма

Содержание операции
50

90-1

122 500

розничная выручка
70

50

74 320

Выдана заработная плата сотрудникам

Расходным кассовым ордером №123 (см. Приложение №12) оформлен расход наличных из кассы на выдачу заработной платы за ноябрь. В расходном кассовом ордере указываются сумма заработной платы, выданная работникам, и номер платежной ведомости. Расходный кассовый ордер №123 хранится с копией листа кассовой книги, гасится штампом или надписью «Оплачено». В кассовой книге сделана запись (см. Приложение 13), в журнале регистрации зарегистрирован РКО №123. Наличные выданы по платежной ведомости.

В кассе организации должна храниться только сумма, не превышающая лимит, который для данной организации установлен в размере 54 100 руб 00 коп. У организации оформлен договор инкассирования выручки с обслуживающим банком. Ежедневно кассир заполняет препроводительную ведомость в 3-ех экземплярах (1-й — в сумку, 2-ой — инкассатору, 3-ий остается у кассира с отметкой инкассатора). Проводки, оформляемые в данном случае:

Дебет

Кредит

Сумма

Содержание операции
50

90-1

122 500

розничная выручка
57-1

50

42 380

сдана наличная выручка инкассаторам

На сумму выручки, сданную инкассаторам, оформляется РКО №124 (см. Приложение 14), регистрируется в журнале (см. Приложение 15), записывается в кассовую книгу.

Расчет лимита остатка кассы на 2009 г

Для расчета необходимы следующие исходные данные:

часы работы с 11-00 до 20-00 без выходных (9 часов);

с 01.09.08 по 30.11.08 ( 91 день) выручка составила – 7 114 083;

выплаты наличными деньгами – 644 551 руб, из которых:

429 823 руб. – зарплата сотрудников;

93 000 – возвращено покупателям по претензиям;

121 728 – потрачено на хозяйственные нужды

сдача денежных средств осуществляется с помощью инкассаторской службы обслуживающего банка ежедневно в 17.00.

Показатели расчета:

Среднедневная выручка:

7 114 083 руб. : 91 дн. = 78 177 руб.

Среднечасовая выручка:

78 177 руб. : 9 ч = 8 686 руб.

Среднедневной расход:

(644 551 руб. – 429 823 руб.) : 91 дн. =2 360 руб.

Запрашиваемый лимит остатка наличности:

8 686 х 4 ч (3 ч до закрытия магазина + 1 час на формирование сумки)= 34 744 руб.

Заполненная форма представлена в Приложении 16.

Заключение

Денежные средства находятся в постоянном движении. Ими рассчитываются с поставщиками и подрядчиками, с покупателями, с заказчиками, с бюджетом и внебюджетными фондами, с банками, с работниками, с различными юридическими и физическими лицами. Платежеспособными считаются организации, обладающие достаточным количеством денежных средств, для расчетов по имеющимся у них текущим обязательствам. Но всякие излишние запасы денежных средств приводят к замедлению их оборота, а в условиях инфляции – и к прямым потерям за счет их обесценивания. Поэтому эффективное управление денежными потоками имеет важное значение для всей предпринимательской деятельности организации.

Все это придает особое значение учету денежных средств как важнейшему инструменту управления денежными потоками, контроля сохранности, законности и эффективности использования денежных средств, поддержания повседневной платежеспособности организации.

Основными функциями бухгалтера по учету денежных средств являются:

обеспечение контроля за соблюдением кассовой и расчетно-платежной дисциплины;

эффективностью использования собственных и заемных денежных средств;

обеспечение сохранности денежной наличности и документов в кассе.

Поэтому основными задачами бухгалтерского учета денежных средств являются:

контроль правильности документального оформления, законности и целесообразности операций с наличными и безналичными денежными средствами, полное и своевременное отражение их в учете;

обеспечение сохранности денежных средств и документов в кассе, регулярное проведение инвентаризаций, выявление их результатов и организация своевременного взыскания с виновников недостач;

обеспечение своевременности, полноты и достоверности расчетов по всем видам платежей и поступлений, взыскание дебиторской и погашение кредиторской задолженностей;

выявление возможностей более рационального использования и вложения свободных денежных средств.

На примере ООО «ХХХ» были рассмотрены основные банковские и кассовые документы, применяемые предприятиями в сфере розничной торговли.

Список литературы

Бухгалтерский учет: Учебник для студентов вузов/ Ю.А. Бабаев, И.П. Комисарова, В.А. Бородин; Под ред. проф. Ю.А. Бабаева, проф. И.П. Комисаровой.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2005.-527с.

Каморджанова Н.А., Карташова И.В. Бухгалтерский учет. 3-е изд. – СПб: Питер, 2002.-304с.: ил.– (Серия «Краткий курс»)

Оганесов А.Р. Годовой отчет – 2007. – М.: ЗАО «Актион – медиа», 2007.- 560с.

От первичных документов к бухгалтерской отчетности/ под ред. В.М. Власовой. – М.: Эксмо, 2006.- 400с.- (Настольная книга главного бухгалтера)

«Учет. Налоги. Право» № 32, 2005

«Практическая бухгалтерия» №5, 2006

«Идеальный справочник. Учет в торговле», №2, 2008г

ПБУ 3/2000 «Учет активов и обязательств, стоимость которых выражена в иностранной валюте»

ПБУ 10/99 «Расходы организации»

ФЗ «О применении контрольно-кассовой техники при осуществлении наличных денежных расчетов и (или) расчетов с использованием платежных карт» от 22.05.2003 №54-ФЗ

ФЗ «О валютном регулировании и валютном контроле» №173-ФЗ от 10.12.2003

Положение о правилах организации наличного денежного обращения на территории РФ от 05.01.98 №14-П

Положение о порядке ведения кассовых операций и правилах хранения, перевозки и инкассации банкнот и монет Банка России в кредитных организациях на территории РФ от 24.04.2008 №318-П

Положение о регистрации и применении ККТ, утверждено постановлением Правительства №470 от 23.07.07

Постановление Госкомстата России от 18.08.98 №88

Постановление Госкомстата России от 25.12.98 №132

Постановление ФАС Северо – Запад стр 19 стр22

Письмо Минфина от 25.05.2006 №03-01-15/4-114

Письмо УФНС России по г. Москве от 12.01.2006 №22-12/1144

Письмо Минфина России от 05.01.2004 №16-00-17/2

Указания ЦБ РФ от 20.06.2007г №1843 –У

Указание ЦБР от 26.12.2006г №1778 –У «О признаках платежеспособности и правилах обмена банкнот и монеты Банка России»

1 с 01.09.2008 вступило в силу Положение о порядке ведения кассовых операций и правилах хранения, перевозки и инкассации банкнот и монет Банка России в кредитных организациях на территории РФ от 24.04.2008 №318-П

2 ст. 244 ТК РФ

3 письмо от 25.05.2006 №03-01-15/4-114

4 Указание ЦБ РФ от 17.07.2006 № 08-17/ 2540

5 по форме № 0408020, установленной в Положении Банка России от 5 января 1998 г. № 14-П

6 наказания за не установление лимита не предусмотрено.

7 Указания ЦБ РФ от 20.06.2007г №1843 -У

8 п.1 ст.4.5 КоАП РФ

9 п.5.ст.3 Федерального закона №54 – ФЗ от 22.05.2003

10 утверждена постановлением Правительства РФ от 01.01.2002 №1

11 утверждено постановлением Правительства РФ от 23.07.2007 №470

12 письмо УФНС России по г. Москве от 12.01.2006 №22-12/1144

13 п.1 ст.126 НК РФ

14 постановление Пленума ВАС РФ от 31.07.2003 №16

15 ст. 247 ТК РФ

16 п. 4.2 Типовых правил эксплуатации ККМ (утверждено письмом Минфина №104 от 30.08.1993

17 п. 5 ст.18 Закона «О защите прав потребителей»

18 постановления ФАС СЗО №А56-14926/04 от 07.09.2004

постановления ФАС СЗО №А52/1052/2004/2 от 29.09.2004

19 Форма № М-2, утвержденная постановлением Госкомстата России от 30.10.97 №71а

20 Утверждена постановлением Госкомстата России от 18.08.98 №88

21 приказ Минфина РФ «Об утверждении методических указаний по инвентаризации имущества и финансовых обязательств» от 13.06.1995 №49

22 ФЗ №54 – ФЗ от 22.05.2003 «О применении контрольно –кассовой техники при осуществлении наличных денежных расчетов и (или) расчетов с использованием платежных карт»

23 ПБУ 9/99 «Доходы организации»

24 п. 4.2 Типовых правил эксплуатации ККМ (утверждено письмом Минфина №104 от 30.08.1993

25 письмо УФНС России по г. Москве от 02.11.2005 №22-12/80195

Дипломная работа: Психолого-педагогические условия преодоления эмоционального неблагополучия у дошкольников

ПРАВИТЕЛЬСТВО САНКТ – ПЕТЕРБУРГА

КОМИТЕТ ПО ОБРАЗОВАНИЮ

ГОУ СПО Педагогический колледж №8 Санкт — Петербурга

Психолого-педагогические условия преодоления эмоционального неблагополучия у дошкольников

Выпускная квалификационная

работа выполнена студенткой

дневного отделения 522 группы

Грузинской С.С.

Руководитель работы

преподаватель психологии Белякова С. А.

Санкт-Петербург

2006 год

Содержание

Ведение

Эмоциональное неблагополучие у детей дошкольного возраста.

Общая характеристика эмоций и чувств.

Особенности эмоционального развития детей дошкольного возраста.

Причины эмоционального неблагополучия у детей дошкольного возраста. Формы проявления эмоционального неблагополучия.

Пути преодоления эмоционального неблагополучия у детей дошкольного возраста в образовательных учреждениях.

Психолого-педагогические условия преодоления эмоционального неблагополучия у детей дошкольного возраста в образовательных учреждениях.

Изучение эмоциональной сферы детей среднего дошкольного возраста.

Организация практической деятельности по преодолению эмоционального неблагополучия у детей дошкольного возраста в образовательных учреждениях.

Анализ результатов работы.

Заключение

Список литературы

Приложение

Введение

Проблема развития эмоций, их роли в возникновении мотивов как регуляторов деятельности и поведения ребенка является одной из наиболее важных и сложных проблем психологии и педагогики, поскольку дает представление не только об общих закономерностях развития психики детей и ее отдельных сторон, но и о становлении личности дошкольника.

Эмоции играют большую роль в формировании у ребенка способов и приемов овладения деятельностью.

Предпосылки для развития нравственных эмоций возникают уже в раннем детстве, когда младенец общается преимущественно с близкими взрослыми. Особенности складывающихся в первые годы жизни взаимоотношений с взрослыми, развивающаяся всвязи с этим отзывчивость к нуждам и требованиям окружающих и есть то, что составляет развитие мотивационно – эмоциональной сферы будущей личности.

Огромное влияние на развитие у детей эмоций как основы дальнейшего нравственного воспитания оказывает семья.

Все понимают как важно формирование эмоционального благополучия, но не задумываются о том, что не создают условия необходимые для этого. Таким образом, важно не только понять, но и найти пути устранения эмоционального неблагополучия.

В настоящей работе объектом исследования является эмоциональная сфера детей среднего дошкольного возраста, проявление эмоционального неблагополучия.

Предмет – условия преодоления эмоционального неблагополучия и создание эмоционального климата в детском коллективе.

Гипотеза – преодоление эмоционального неблагополучия детей в ДОУ возможно при выполнении следующих условий:

создание положительного эмоционального климата в группе при обеспечении позитивных отношений ребенка со взрослыми и сверстниками;

организация систематической работы по коррекции и развитию эмоциональной сферы детей;

проведение работы с семьей

Целью данной работы является определение условий, способствующих преодолению эмоционального неблагополучия в образовательном учреждении.

В ходе исследования решаются следующие задачи:

Изучение научно – методической литературы по вопросам развития эмоциональной сферы детей дошкольного возраста.

Изучение причин, вызывающих эмоциональное неблагополучие детей дошкольного возраста.

Определение методов и приемов коррекции эмоционального неблагополучия и их апробация в условиях образовательного учреждения.

Разработка практических рекомендаций по созданию положительного эмоционального климата для воспитания и развития в ДОУ.

Теоретическую основу работы составляют исследования многих отечественных и зарубежных ученых: Л.С. Выготского, Д.Б. Эльконина, А.В. Запорожца, Я.Л. Коломенского, В.Н. Мясищева, А.П. Усовой, А.С. Спиваковской, В.С. Мухиной, Т.Н. Счастной, Н.Я. Михайленко, А.А. Рояк, М.И. Лисиной, Т.А. Репиной, А.А. Люблинской, И. В. Дубровиной, Г. А. Урунтаевой, А. В. Петровского, Р. С. Немова, В. А. Крутецкого, А. Д. Кошеловой. A. Маслова, A. Бандура, И.И.Томпсона, Д.Е.Мэй и другие.

В ходе исследования использовались следующие методы: наблюдение за поведением детей с эмоциональными нарушениями, беседа с этими детьми, анкетный опрос и тесты на выявление эмоционального неблагополучия.

Данная работа имеет практическую значимость для воспитателей и родителей в том, что она нацелена на корректировку эмоциональной сферы детей среднего возраста, с помощью создания положительного эмоционального климата в группе, представлены методики по коррекции эмоционального неблагополучия. Здесь представлены диагностики, по которым педагог и родители смогут выявить детей с эмоциональным неблагополучием. Чем раньше это будет сделано, тем эффективней будет коррекционная работа

1. Эмоциональное неблагополучие у детей дошкольного возраста

1.1 Общая характеристика эмоций и чувств

В данном параграфе поставлена цель раскрыть такие понятия, как чувства, эмоции. Какой путь прошла эмоциональная сфера, как люди отличаются друг от друга эмоциональным развитием. Как выражаются эмоции, и в каких ситуациях это происходит.

Этим вопросом занимались такие как, Л.С.Выготский, А.Н.Леонтьев, С.Л.Рубинштейн, Г.С.Костюк и ряд других видных психологов современности.

На отдельные факты и явления, на все, что нас окружает, мы реагируем не бесстрастно, а относимся ко всему определенным образом. Радость, печаль, гнев, грусть, страх, удивление — все это разнообразные эмоции, выражающие наше отношение к действительности. Даже отдельные ощущения — цвет, вкус, запах — не бывают для нас безразличными. Ощущая, мы испытываем удовольствие или неудовольствие. Все мы в различные моменты своей жизни то радуемся, то огорчаемся, то негодуем или восхищаемся, кого-то любим, кого-то ненавидим.

Эмоции не возникают сами собой, без причины, их истоки — в потребностях человека, как простейших, органических, так и социальных. Эмоции формируются в ходе человеческой деятельности, направленной на удовлетворение его потребностей.

Эмоции и чувства — личностные образования. Они характеризуют человека социально — психологически. Подчеркивая собственно личностное значение эмоциональных процессов, В. К. Вилюнас пишет: «Эмоциональное событие может вызвать формирование новых эмоциональных отношений к различным обстоятельствам… Предметом любви-ненависти становится все, что познается субъектом как причина удовольствия-неудовольствия»(3, с.9)

Термин «эмоция» (от лат. emovere — потрясаю, волную) означает неравнодушное отношение к различным событиям и ситуациям в жизни.

Понятия «чувства» и «эмоции» часто употребляют как синонимы, но, в сущности, они отличаются друг от друга. Чувство – это более сложное, постоянное, устоявшееся отношение человека, черта личности. Эмоции – более простое, непосредственное переживание в данный момент.

Чувства выражаются в эмоциях, но не беспрерывно и в данный момент могут не выражаться в каком – либо конкретном переживании. Эмоции не могут возникнуть сами собой, без причины. Источник эмоций – объективная действительность в ее соотнесении с потребностями человека. То, что связано с прямым или с косвенным удовлетворением потребностей человека – как простейших, органических, так и потребностей, обусловленных его общественным бытием, — вызывает у него положительные эмоции (удовольствие, радость, любовь). То, что препятствует удовлетворению этих потребностей, вызывает отрицательные эмоции (неудовольствие, горе, печаль, ненависть).

Чувства — это переживаемые в различной форме внутренние отношения человека к тому, что происходит в его жизни, что он познает или делает.

Чувства — одна из специфических форм отражения действительности. В чувствах отражается отношение субъекта с присущими ему потребностями к познаваемым и изменяемым им предметам и заявлениям действительности.

Эмоции — особый класс субъективных психологических состояний, отражающих в форме непосредственных переживаний, ощущений приятного или неприятного, отношения человека к миру и людям, процесс и результаты его практической деятельности. К классу эмоций относятся настроения, чувства, аффекты, страсти, стрессы. (13, с.366)

Эмоции относительно слабо проявляются во внешнем поведении, иногда извне вообще незаметны для постороннего лица, если человек умеет хорошо скрывать свои чувства. Они, сопровождая тот или иной поведенческий акт, даже не всегда осознаются, хотя всякое поведение, как мы выяснили, связано с эмоциями, поскольку направлено на удовлетворение потребности. Эмоциональный опыт человека обычно гораздо шире, чем опыт его индивидуальных переживаний. Чувства человека, напротив, внешне весьма заметны.

Различные формы переживания чувств (Эмоции, Аффекты, настроения, стрессы, страсти, чувства в узком значении этого слова) образуют в совокупности эмоциональную сферу детей.

В настоящее время отсутствует единая общепринятая классификация чувств и эмоций. Чаще всего выделяют нравственные, интеллектуальные и эстетические чувства. Что касается эмоций, то широкое применение получила классификация их, предложенная К.Изардом. Выделяются эмоции фундаментальные и производные. К перовым относят:

интерес — волнение

радость

удивление

горе – страдание

гнев

отвращение

презрение

страх

стыд

вину

Остальные – производные. Из комплексных фундаментальных эмоций возникает, например, такое комплексное эмоциональное состояние, как тревожность, которая может сочетать в себе и страх, и гнем, и вину, и интерес – возбуждение.

Основные эмоциональные состояния, которые испытывает человек, делятся на собственно эмоции, чувства и аффекты. Эмоции и чувства предвосхищают процесс, направленный на удовлетворение потребности, имеют идеаторный характер и находятся как бы в начале его. Эмоции и чувства выражают смысл ситуации для человека с точки зрения актуальной в данный момент потребности, значение для ее удовлетворения предстоящего действия или деятельности. Эмоции могут вызываться как реальными, так и воображаемыми ситуациями. Они, как и чувства, воспринимаются человеком в качестве его собственных внутренних переживаний, передаются другим людям, сопереживаются.

Чувства оказывают различное влияние на деятельность. Хорошее настроение усиливает желание работать, при большой радости, кажется, можно горы сдвинуть. При равнодушии, безразличии ко всему человек вряд ли способен ставить и решать жизненно важные задачи. Колоссально значение эмоций и чувств в учебной деятельности. Если ребенок испытывает на уроке приятные чувства — ему интересно, не страшно, он увлечен предметом познания, он будет хорошо учиться; если ребенку на уроке скучно или у него возникает чувство страха из-за возможной ошибки, он не уверен в себе и пр., проблем в его учебной деятельности будет много.

Эмоциональная сфера прошла длительный путь развития — от примитивной чувственной реакции у животных к высшим чувствам человека. У животных эмоции — ярость, страх, удовольствие находятся в теснейшей связи с их интенсивной деятельностью, с удовлетворением органических (естественных) потребностей (самосохранения, питания, размножения). И у человека эти эмоции возникают как непосредственная реакция на предметы и явления окружающего мира при удовлетворении или неудовлетворении органических потребностей в еде, жилище, одежде, половых потребностей, потребности во сне и пр. Однако социальный образ жизни человека, особенности его деятельности, специфические человеческие формы сотрудничества и отношений человека к человеку перестроили и усложнили его эмоциональную сферу, создали основу для формирования специфически человеческих чувств. Новые эмоции и чувства возникают у человека в связи с появлением новых потребностей. Культурные или социальные потребности постепенно порождают сложнейший мир специфических человеческих чувств, прежде всего чувств человека к человеку и другим людям. (16, с.316)

Ведущую роль в эмоциях и, особенно в чувствах выполняет кора больших полушарий головного мозга. Именно она регулирует силу и устойчивость чувств. И.П. Павлов считал, что физиологической основой многих чувств являются нарушения в деятельности сложившегося динамического стереотипа, он писал: «Мне кажется, что часто тяжелые чувства при изменении обычного образа жизни, при прекращении привычных занятий, при потере близких людей, не говоря уже об умственных кризисах и ломке верований, имеют свое физиологическое основание в значительной степени именно в изменении, в нарушении старого динамического стереотипа и в трудности установки нового». (Павлов. Собрание сочинений. — Т. III. — Кн. 2- С. 230.)

Внешнее выражение эмоций. Изменения, возникающие при сильных эмоциях во всем организме, захватывают систему мышц лица и всего тела и проявляются в так называемых выразительных движениях. Эти движения делают переживания более яркими и более доступными восприятию и пониманию другими людьми. Чувства одного человека посредством выразительных движений передаются другому, вызывая у него сочувствие. Что же это за движения?

Мимика — выразительные движения лица: улыбка, горестный взгляд, нахмуренные или поднятые в удивлении брови и пр.

Пантомимика — выразительные движения всего тела (поза, жесты, наклон головы и др.), вокальная мимика — выражение эмоций в интонации и тембре голоса. Интонация придает слову тот живой оттенок смысла, то конкретное значение, которые хочет выразить говорящий.

Из данного параграфа мы выяснили, что эмоции и чувства — личностные образования. Они характеризуют человека социально — психологически. Эмоции формируются в ходе человеческой деятельности, направленной на удовлетворение его потребностей. В чувствах отражается отношение субъекта с присущими ему потребностями к познаваемым и изменяемым им предметам и заявлениям действительности.

1.2 Особенности эмоционального развития детей дошкольного возраста

В данном параграфе поставлена цель раскрыть особенности эмоциональной сферы детей дошкольного возраста. Развитие эмоций у детей и их выражение.

Этим вопросом занимались такие как, Л.С.Выготский, А.Н.Леонтьев, С.Л.Рубинштейн, Г.С.Костюк и ряд других видных психологов современности.

Важнейшее значение в эмоциональном развитии ребенка имеют общение с окружающими людьми и игра, в процессе которых формируются основы социальных чувств.

Ребенок дошкольного возраста эмоционально легко возбудим, но эмоции обычно малоустойчивы. В дошкольном возрасте начинают заметно развиваться высшие чувства – моральные (в процессе игр, когда ребенок приучается подчинять свое поведение общим требованиям коллектива, при слушании сказок и рассказов и т. д.), эстетические (в процессе занятий музыкой, пением, рисованием, лепкой), интеллектуальные (в связи с развитием познавательных интересов и элементарными формами учебной деятельности в старших группах детского сада).

Большие возможности для формирования эстетических чувств предоставляет знакомство с природой, особенно, когда это сочетается с изучением произведением искусства (слушанием соответствующей музыки, чтением рассказов, стихотворений, рассматриванием картин и репродукций и т. д.).

Эмоциональное развитие дошкольника очень связано прежде всего с появлением у него новых интересов, мотивов и потребностей. Важнейшим изменением в мотивационной сфере выступает возникновение общественных мотивов, уже не обусловленных достижением узколичных утилитарных целей. Поэтому интенсивно начинают развиваться социальные эмоции и нравственные чувства, в преддошкольном возрасте отсутствовавшие или наблюдавшиеся в зачаточном состоянии. К изменениям в эмоциональной сфере приводит установление иерархии мотивов. Выделение основного мотива, которому подчинена целая система других, стимулирует устойчивые и глубокие переживания. Причем они относятся не к ближайшим, сиюминутным, а достаточно отдаленным результатам деятельности. То есть эмоциональные переживания теперь вызываются не тем фактом, который непосредственно воспринимается, а глубоким, внутренним смыслом, который этот факт приобретает в связи с ведущим мотивом деятельности ребенка. Чувства теряют ситуативность, становятся более глубокими по смысловому содержанию, возникают в ответ на предполагаемые мысленные обстоятельства (П. М. Якобсон). У дошкольника формируется эмоциональное предвосхищение, которое заставляет его переживать по поводу возможных результатов деятельности, предвидеть реакцию других людей на его поступки. Поэтому роль эмоций в деятельности ребенка существенно изменяется. Если раньше ребенок испытывал радость оттого, что получил желаемый результат, то теперь он радуется потому, что может этот результат получить. Если раньше он выполнял нравственную норму, чтобы заслужить положительную оценку, то теперь он выполняет, предвидя, как обрадуются окружающие его поступку.(3,с.9)

Постепенно дошкольник начинает предвидеть не только интеллектуальные, но и эмоциональные результаты своей деятельности. Предполагая, как обрадуется мама, он делает ей подарок, Отказываясь от привлекательной игры. Именно в дошкольном возрасте ребенок осваивает высшие формы экспрессии — выражение чувств с помощью интонации, мимики, пантомимики, что помогает ему понять переживания другого человека, «открыть» их для себя.

Таким образом, с одной стороны, развитие эмоций обусловлено появлением новых мотивов и их соподчинением, а с другой – эмоциональное предвосхищение обеспечивает это соподчинение.

Изменения в эмоциональной сфере связаны с развитием не только мотивационной, но и познавательной сферы личности, самосознания. Включение речи в эмоциональные процессы обеспечивает их интеллектуализацию, когда они становятся более осознанными, обобщенными. Первые попытки сдержать свои чувства, например внешние их проявления – слезы, можно заменить у ребенка в 3-4 года. Хотя малышу еще плохо удается. Старший дошкольник в известной степени начинает управлять выражением эмоций, воздействуя на себя с помощью слова.

Дошкольники с трудом сдерживают эмоции, связанные с органическими потребностями. Голод, жажда заставляют их действовать импульсивно.

В дошкольном возрасте развитие общения со взрослыми и сверстниками, появление форм коллективной деятельности и, главным образом, сюжетно – ролевой игры приводят к дальнейшему развитию симпатии, сочувствия, формированию товарищества. Интенсивно развиваются высшие чувства: нравственные, эстетические, познавательные.

Источником гуманных чувств выступают взаимоотношения с близкими людьми. А предыдущих этапах детства, проявляя доброжелательность, внимание, заботу, любовь, взрослый заложил мощный фундамент для становления нравственных чувств.

Если в раннем детстве ребенок чаще был объектом чувств со стороны взрослого, то дошкольник превращается в субъект эмоциональных отношений, сам сопереживая другим людям. Практическое овладение нормами поведения также является источником развития нравственных чувств. Переживания теперь вызываются общественной санкцией, мнением детского общества. Опыт таких переживаний обобщается в форме нравственных чувств. Если младшие дошкольники дают оценку поступка с точки зрения его непосредственного значения для окружающих людей («Маленьких нельзя обижать, а то они могут упасть»), то старшие – обобщенную («Маленьких нельзя обижать, потому что они слабее. Им надо помогать, мы же старше»). В этом возрасте нравственные оценки поступков из внешних требований становятся собственными оценками ребенка и включаются в переживание им отношений к определенным поступкам или действиям.

Мощным фактором развития гуманных чувств является и сюжетно – ролевая игра. Ролевые действия и взаимоотношения помогают дошкольнику понять другого, Учесть его положение, настроение, желание. Когда дети переходят от простого воссоздания действий и внешнего характера взаимоотношений к передаче их эмоционально – выразительного содержания, они учатся разделять переживания других.

В трудовой деятельности, направленной на достижение результата, полезного для окружающих, возникают новые эмоциональные переживания: радость от общего успеха, сочувствие усилиям товарищей, удовлетворение от хорошего выполнения своих обязанностей, недовольство от плохой работы.

На основе знакомства детей с трудом взрослых формируется любовь и уважение к нему. А положительное отношение к труду дошкольники переносят и на собственную деятельность и на собственную деятельность (Я. З. Неверович).

Сопереживание сверстнику во многом зависит от ситуации и позиции ребенка. В условиях острого личного соперничества эмоции захлестывают дошкольника, резко возрастает количество негативных экспрессий в адрес ровесника. Ребенок не приводит никаких аргументов против сверстника, а просто (в речи) выражает свое отношение к нему, сопереживание товарищу резко снижается.

Пассивное наблюдение за деятельностью сверстника вызывает у дошкольника двоякие переживания. Если он уверен в своих силах, то радуется успехам другого, а если не уверен, то испытывает зависть.

Когда дети соревнуются друг с другом, реально оценивая свои возможности, сравнивая себя с товарищем, то стремление к личному успеху, признанию собственных достоинств и достижений увеличивает силу экспрессий до самого высокого уровня. В групповых же соревнованиях главным стержнем служат интересы группы, а успех или неудачу делят все вместе, сила и количество негативных экспрессий снижается, ведь на общем фоне группы личные неудачи менее заметим.

Наиболее яркие положительные эмоции ребенок испытывает в ситуации сравнения себя с положительным литературным героем, активно ему сопереживая. Такое сравнение дошкольник проводит лишь мысленно и с уверенностью, что в подобной ситуации он поступил бы так же. Поэтому негативные эмоции в адрес персонажа отсутствуют.

Симпатия у дошкольника становится более действенной, проявляясь как желание помочь, посочувствовать, поделиться.

Симпатия и сочувствие побуждают ребенка к совершению первых нравственных поступков. Даже 4-5-летний ребенок выполняет нравственные нормы, проявляя чувство долга прежде всего по отношению к тем, кому симпатизирует и сочувствует. Эмоциональные реакции на положительную и отрицательную сторону поступков взрослых у малыша неустойчивы. Он может уступить, но только под влиянием взрослого или из симпатии и сочувствия к кому-либо.

Первые более или менее сложные проявления чувства долга возникают у детей 4-5 лет. Теперь на базе жизненного опыта и первоначальных представлений у ребенка зарождается моральное сознание, он способен понимать смысл предъявляемых ему требований и относить их к своим поступкам и действиям, а также к действиям и поступкам других.

В 5-7 лет чувство долга возникает у ребенка по отношению к взрослым и сверстникам, дошкольник начинает испытывать это чувство и по отношению к малышам.

Наиболее яркое чувство долга проявляется в 6-7 лет. Ребенок осознает необходимость и обязательность правил общественного поведения и подчиняет им свои поступки.

Возрастает способность к самооценке. Нарушения правил, недостойные поступки вызывают неловкость, вину, смущение, беспокойство.

К 7 годам чувство долга не основано только на привязанности и распространяется на более широкий круг людей, с которыми ребенок непосредственно не взаимодействует. Переживания достаточно глубоки и сохраняются долго. Развитие интеллектуальных чувств в дошкольном возрасте связано со становлением познавательной деятельности.

Развитие эстетических чувств связано со становлением собственной художественно – творческой деятельности детей и художественного восприятия.

Эстетические чувства взаимосвязаны с нравственными. Ребенок одобряет прекрасное и доброе, осуждает безобразное и злое в жизни, искусстве, литературе.

Особенности эмоционального развития в дошкольном возрасте:

Ребенок осваивает социальные формы выражения чувств;

Изменяется роль эмоций в деятельности ребенка, формируется эмоциональное предвосхищение;

Чувства становятся более осознанными, обобщенными, разумными, произвольными, внеситуативными;

Формируются высшие чувства – нравственные, интеллектуальные, эстетические.

От 3 до 5 лет — это возраст эмоционального наполнения «я» ребенка. Чувства уже обозначаются словами, четко выражено стремление к пониманию, доверию, близости с другими людьми. Формируется и чувство общности — понятие «мы», под которым ребенок подразумевает вначале себя и родителей, а затем себя и сверстников.

Устанавливается ряд этических категорий, в том числе чувство вины и сопереживания. Возрастает самостоятельность — ребенок занимает себя сам, не требует постоянного присутствия взрослых и стремится к общению со сверстниками. Развиваются фантазии, а вместе с ними и вероятность появления воображаемых страхов.

В эти годы наиболее интенсивно формируются такие эмоции, как любовь, нежность, жалость, сочувствие и сострадание. Почти в равной степени эти чувства проявляются в отношении обоих родителей, если между ними нет конфликта, и они являются для детей объектом любви. В этом возрасте можно услышать от детей фразы: «Любить меня можно, а не любить нельзя», «Если ты меня накажешь, я все равно буду тебя любить».

Любовь, таким образом, имеет еще безусловный характер, и родители должны основательно подумать, прежде чем употреблять такие фразы, как: «Я не люблю тебя», «Я не буду с тобой дружить», поскольку они крайне болезненно воспринимаются детьми 3-5 лет и приводят к возникновению у них беспокойства (не всегда внешне проявляемого). В ряде случаев на него указывают нарастающая заторможенность, неустойчивость настроения, повышенная обидчивость и капризность.

Несмотря на чувство любви к обоим родителям (если они не конфликтны с ребенком и друг с другом), заметно эмоциональное предпочтение родителя другого пола, максимально выраженное, как и все эмоциональное развитие, в 4 года. Девочки нежно любят отцов, особенно если походят на них внешне, а мальчики испытывают эмоциональное влечение к матери.

Недостаточная эмоциональная отзывчивость родителя другого пола порождает беспокойство, страх, неустойчивость настроения и капризность как средство привлечения внимания.

Из данного параграфа следует, что важнейшее значение в эмоциональном развитии ребенка имеют общение с окружающими людьми и игра, в процессе которых формируются основы социальных чувств. Эмоциональное развитие дошкольника очень связано прежде всего с появлением у него новых интересов, мотивов и потребностей.

1.3 Причины эмоционального неблагополучия у дошкольников. Формы проявления эмоционального неблагополучия

Формы проявления эмоционального неблагополучия и причины эмоционального неблагополучия у детей дошкольного возраста.

В данном параграфе поставлена цель раскрыть, формы эмоционального неблагополучия. Выяснить, что же является причиной их появления.

Этим вопросом занимались такие исследователи как Захаров А.И., Костина Л.М., Лютова Е.К., Монина Г.Б. и другие.

Существует много видов эмоциональных неблагополучий: страх, негативизм, робость, застенчивость, агрессивность, импульсивность, тревожность. Но в данной работе мы рассматриваем конкретно застенчивость, тревожность и детские страхи, так как эта проблема кажется наиболее актуальной, исходя из изученной литературы.

Детские страхи — эмоциональные реакции детей на ситуацию угрозы (реальной или воображаемой) или на опасный в представлении детей объект, переживаемые ими как дискомфорт, желание убежать или спрятаться. Первичная эмоция страха наблюдается уже у новорожденных. Затем страхи социализируются и возникают как реакции на новые объекты и ситуации. Закрепление в эмоциональной сфере ребенка первичного страха расширяет зону его социальных страхов, повышает чувствительность к носителям угрозы. Детские страхи развиваются при недостатке родительского принятия и тепла, когда дети не чувствуют себя защищенными. У таких детей нередко развивается страх школы. Детские страхи могут проявляться в невротических реакциях и психосоматических заболеваниях.

Ночные страхи — возникают во время ночного сна, проявляются насыщенным аффектом страха при неглубоких изменениях сознания (сужение, рудименты сумеречного состояния). В отличие от снохождения (лунатизма), ночные страхи сами по себе не сопровождаются моторной активностью с совершением привычных, автоматизированных действий. Однако они могут сочетаться со сноговорением и снохождением. Возникают преимущественно у детей дошкольного и младшего школьного возраста.

Во всех случаях многое зависит от умения родителей не создавать из этих возрастных страхов лишней проблемы, вовремя успокоить детей, нежно поговорить с ними и не настаивать на незамедлительном, безотносительно к их переживаниям, выполнении своих требований. Да и днем не быть отдаленными от детей. Позаниматься немного с ними, поиграть, сказать пару теплых слов — и тогда не будет лишней «нервотрепки» с укладыванием спать.

Вне сна ребенок может испугаться тесного помещения, особенно когда он внезапно остается один или его оставляют в качестве наказания в закрытой комнате, где еще и мало света. Вспоминается наказанный воспитателем мальчик 4 лет, которого в связи с единственным случаем непроизвольного обмачивания на прогулке долго при всех стыдили, а затем закрыли в туалете. Следствием такого «воспитательного мероприятия» явились нервные длительные подергивания лица и тела.

Дети преддошкольного возраста боятся во сне Волка и Бабы Яги. В возрасте 3-5 лет эти персонажи выходят из сна, населяя днем воображение эмоционально чувствительного и впечатлительного ребенка. К ним присоединяются Бармалей, Карабас-Барабас и прочие столь же нелицеприятные личности.

Перечисленные персонажи в известной мере отражают страх наказания или отчуждения родителей от детей при недостатке столь существенных в данном возрасте любви, жалости и сочувствия. Тогда антиподом доброй, ласковой, любящей матери, которая не кричит, не угрожает, духовно и физически красивой, является образ Бабы Яги, как это выразила девочка 4 лет: «Баба Яга страшная, а ты красивая».

После 3 и особенно 4 лет у Бабы Яги появляются партнеры: Кощей Бессмертный и Бармалей. Общее у них: черствость, зло и коварство. Как и Баба-Яга, Кощей — скряга, жадный, высохший от зависти и злости. Воплощая собой наказание, оба сказочных персонажа появляются в воображении детей, боящихся быть наказанными, поскольку Баба Яга уносит непослушных детей для расправы к Кощею. Оба они образуют семейную чету антиродителей, принимающих участие в «воспитании» эмоционально впечатлительных, внушаемых и упрямых детей.

В возраст 3-5 лет, заметим, что страхов значительно меньше у детей, имеющих возможность общения со сверстниками. Это неудивительно, поскольку именно тогда раскрывается вся палитра эмоций, приобретаются навыки защиты, адекватного восприятия неудачи и гибкость поведения в целом. В этом отношении гораздо лучше лишний раз сходить на детскую площадку и постараться через совместную игру наладить взаимодействие детей разного пола, чем посетить врача с единственной целью получения очередной дозы транквилизаторов для неконтактного и боязливого, с точки зрения родителей, ребенка. Нужен здесь не транквилизатор, а активизатор — сверстники и собственная активность родителей, своевременно поддерживающих и развивающих инициативу детей и играющих с ними.

Способствует страхам и более чем благополучная атмосфера в семье, но с чрезмерной опекой, постоянным нахождением рядом взрослых, предупреждением каждого, самостоятельного шага ребенка. Всем этим непроизвольно подчеркивается, что он слабый и беззащитный перед окружающим его миром, полным неизвестности и опасности.

Не дает сформироваться адекватной психологической защите от страхов и слишком уступчивое, нерешительное поведение родителей, постоянно сомневающихся в правоте своих действий и уже этим обнаруживающих непоследовательность своих требований и решений.

Еще одной формой эмоционального неблагополучия является тревожность.

Слово «тревожный» отмечается в словарях с 1771 года. Существует много версий, объясняющих происхождение этого термина. Автор одной из них полагает, что слово «тревога» означает трижды повторенный сигнал об опасности со стороны противника.

В психологическом словаре дано следующее определение тревожности: это «индивидуальная психологическая особенность, заключающаяся в повышенной склонности испытывать беспокойство в самых различных жизненных ситуациях, в том числе и в таких, которые к этому не предрасполагают».

Следует отличать тревогу от тревожности. Если тревога — это эпизодические проявления беспокойства, волнения ребенка, то тревожность является устойчивым состоянием.

Например, случается, что ребенок волнуется перед выступлениями на празднике или отвечая у доски. Но это беспокойство проявляется не всегда, иногда в тех же ситуациях он остается спокойным. Это — проявления тревоги. Если же состояние тревоги повторяется часто и в самых разных ситуациях (при ответе у доски, общении с незнакомыми взрослыми и т. д.), то следует говорить о тревожности.

Тревожность не связана с какой-либо определенной ситуацией и проявляется почти всегда. Это состояние сопутствует человеку в любом виде деятельности. Когда же человек боится чего-то конкретного, мы говорим о проявлении страха. Например, страх темноты, страх высоты, страх замкнутого пространства.

Тревожность — индивидуальная психологическая особенность, проявляющаяся в склонности человека к переживаниям тревоги. Рассматривается как личностное образование и/или как свойство темперамента, обусловленное слабостью нервных процессов. Впервые была описана 3. Фрейдом (1925), который для описания «свободно витающей», разлитой тревожности использует термин, означающий в буквальном переводе «готовность к тревоге» или «готовность в виде тревоги».

Причины тревожности.

— Если дома, в семье постоянная тревожно-мнительная атмосфера. Если родители сами все время чего-то опасаются и о чем-то беспокоятся. Такое состояние очень заразительно, и ребенок перенимает у взрослых нездоровую форму реагирования на все, даже на ординарные события жизни.

— Если ребенок испытывает недостаток информации (или пользуется недостоверной информацией). Старайтесь следить за тем, что он читает, какие передачи смотрит, какие эмоции при этом испытывает. Нам иногда трудно понять, как дети интерпретируют то или иное событие.

— Однако тревожные дети могут вырасти не только у тревожных родителей. Есть родители, которые не сомневаются и не беспокоятся, твердо знают, чего и как добиваться от жизни. А главное — чего они хотят добиться от своего ребенка. Такой ребенок постоянно должен оправдывать высокие ожидания взрослых. Он находится в ситуации постоянного напряженного ожидания: сумел — не сумел угодить родителям. Особенно трудно ребенку приходится, если требования и реакции взрослых непредсказуемы и непоследовательны.

До настоящего времени еще не выработано определенной точки зрения на причины возникновения тревожности. Но большинство ученых считает, что в дошкольном и младшем школьном возрасте одна из основных причин кроется в нарушении детско-родительских отношений.(11, с.23)

Авторы книги «Эмоциональная устойчивость школьника» Б. И. Кочубей и Е. В. Новикова считают, что тревожность развивается вследствие наличия у ребенка внутреннего конфликта, который может быть вызван:

1. Противоречивыми требованиями, предъявляемыми родителями, либо родителями и школой (детским садом). Например, родители не пускают ребенка в школу из-за плохого самочувствия, а учитель ставит «двойку» в журнал и отчитывает его за пропуск урока в присутствии других детей.

2. Неадекватными требованиями (чаще всего завышенными). Например, родители неоднократно повторяют ребенку, что он непременно должен быть отличником, не могут и не хотят смириться с тем, что сын или дочь получает в школе не только «пятерки» и не является лучшим учеником класса.

3. Негативными требованиями, которые унижают ребенка, ставят его в зависимое положение. Например, воспитатель или учитель говорят ребенку: «Если ты расскажешь, кто плохо себя вел в мое отсутствие, я не сообщу маме, что ты подрался».

Специалисты считают, что в дошкольном и младшем школьном возрасте более тревожны мальчики, а после 12 лет — девочки. При этом девочки больше волнуются по поводу взаимоотношений с другими людьми, а мальчиков в большей степени беспокоят насилие и наказание. Совершив какой-либо «неблаговидный» поступок, девочки переживают, что мама или педагог плохо о них подумают, а подружки откажутся играть с ними. В этой же ситуации мальчики, скорее всего, будут бояться, что их накажут взрослые или побьют сверстники.

Также к формам эмоционального неблагополучия относится застенчивость.

К детской застенчивости у родителей часто двойственное отношение. С одной стороны, эта черта в ребенке умиляет. К тому же можно быть уверенным, что застенчивый ребенок не выкинет неожиданно какую-нибудь штуку. Стало быть, и краснеть за него не приходится. И все же нередко родители сокрушаются: каково будет такому стеснительному во взрослой жизни, где умение расталкивать других локтями — чуть ли не гарантия успеха.

Все застенчивые люди похожи друг на друга (и дети в том числе). Они испытывают одни и те же чувства в общении с другими людьми: скованность, неловкость, боязнь начать или поддержать разговор. Эти чувства особенно усиливаются, если они попадают в неожиданную ситуацию общения, в незнакомое общество или в большую компанию.

Застенчивый человек убежден, что все внимание окружающих направлено только на него. И что это внимание обязательно негативное. Что окружающие критически оценивают его внешность и поведение, видят все его недостатки и т. д. Стеснительные люди гораздо чаще других испытывают отрицательные эмоции — и когда находятся в реальной ситуации общения, и когда думают о ней. Им свойственно постоянное ожидание неудач, неуверенность в себе.

И все же у разных людей застенчивость может проявляться в разной степени. От легкого замешательства при встрече с незнакомыми людьми до полного отказа от контактов. Кроме того, стеснительность свойственна многим детям в определенные периоды их жизни. Впрочем, как и взрослым. Но не у всех детей она становится устойчивой чертой личности.

Причины застенчивости.

Кажется вполне правдоподобным мнение, что эта черта личности наследуется. Никого не удивляет, если у стеснительных и малообщительных родителей и ребенок ведет себя примерно так же.

Но ведь в семье может быть и несколько детей. И не все они ведут себя одинаково. Нередко младший ребенок гораздо более раскован и уверен в общении с незнакомцами. Объяснение довольно логичное: с первым ребенком родители постоянно напряжены и озабочены. С появлением второго они чувствуют себя намного увереннее, меньше ограничивают и контролируют его поведение. Вдобавок младший ребенок практически постоянно находится в ситуации соревнования со старшим. Тот и знает, и умеет больше, и сильнее его (до поры до времени). Вот и приходится приспосабливаться: обращаться за поддержкой и сочувствием к взрослым, иногда хитрить и т. д.

Психоаналитики полагают, что застенчивость формируется в результате психической травмы, полученной ребенком в какой-то ситуации общения. Скорее всего, эта черта может определяться всеми тремя факторами (и наследственностью, и старшинством, и психической травмой). Но у конкретного ребенка какая-то из причин все-таки преобладает.

На причины застенчивости по-разному смотрели представители разных психологических направлений.

1. Теория врожденной застенчивости.

Некий лондонский врач обвинил в происхождении застенчивости гены родителей. Эту теорию подхватил психолог Р. Кеттел. В своем 16-факторном личностном опроснике он выделил шкалу H с двумя противоположными свойствами личности — смелость-самоуверенность и робость-чувствительность к угрозе.

Низкие оценки по данному фактору свидетельствуют о сверхчувствительной нервной системе, остром реагировании на любую угрозу, о робости, неуверенности в своем поведении, силах, сдержанности в выражении чувств. Люди с такими показателями терзаются чувством собственной неполноценности, то есть являются застенчивыми.

Приверженцы данной теории полагают, что, поскольку застенчивость является врожденным качеством, то ничто не в состоянии изменить положение дел. Теория весьма пессимистична и в целом нелогична.

2. Теория бихевиоризма.

В противовес упомянутой выше она довольно оптимистична. Бихевиоризм — направление в американской психологии ХХ века.

Бихевиористы исходят из того, что психика человека влияет на формы поведения, а поведение — это реакция на стимулы внешней среды. Они считают, что застенчивость возникает тогда, когда люди не сумели овладеть социальными навыками — в данном случае навыками общения. Но если за таких людей взяться как следует, создать определенную воспитательную среду, то все можно исправить.

Собственно, что такое застенчивость? По мнению бихевиористов, реакция страха на социальные стимулы. Стоит изменить формы общения, сделать их «правильными», и исчезнет всякая зажатость.

3. Психоаналитическая теория.

Интересно, что в психоанализе все объясняется, но ничего не доказывается.

Застенчивость расценивается как реакция на неудовлетворенные первичные потребности инстинкта. Она связывается с отклонениями в развитии личности вследствие нарушения гармонии между инстинктом, приспособлением к реальности и разумом, который охраняет моральные нормы.

Кроме того, застенчивость — это внешнее проявление глубокого бессознательного конфликта. Психоаналитические рассуждения базируются на примерах патологической застенчивости, которую действительно необходимо лечить.

4. Концепция А. Адлера.

А. Адлер — представитель индивидуальной психологии. И именно он ввел термин «комплекс неполноценности».

Психолог считал, что все дети испытывают комплекс неполноценности из-за физического несовершенства, недостатка возможностей и сил. Это может затруднить их развитие. Каждый ребенок выбирает свой жизненный стиль в силу имеющегося у него характера и своих представлений о себе и мире в целом.

Адлер полагал, что человек никогда не станет невротиком, если он сотрудничает с людьми. А те, кто не способен к сотрудничеству, оказываются одинокими существами и неудачниками.

Дети могут стать таковыми по разным причинам: органическая неполноценность, частые болезни, что не позволяет им соревноваться с другими. Такая участь может быть уготована избалованным детям, которым не хватает уверенности в своих силах, поскольку все делают за них, и, наконец, в эту компанию попадают отверженные дети, у которых нет опыта сотрудничества, так как они не наблюдали этого явления в собственной семье.

Эти три категории детей замыкаются на себе, не взаимодействуют с обществом, а потому обречены на поражение.

Адлер ввел понятие «неуверенное поведение», обусловленное страхом критики, страхом сказать «нет», страхом контакта, страхом настоять на своем, осторожностью. Дети с «неуверенным поведением» зависимы, несамостоятельны, пассивны, то есть застенчивы. Их антиподы — независимые, самостоятельные и активные личности.

5. Причинные факторы.

В последнее время застенчивость стали обозначать как «высокую реактивность». Часто у высокореактивных детей застенчивость выступает как инстинктивное поведение, направленное на защиту от физиологической и эмоциональной перегрузки. При этом возможны два варианта инстинктивного поведения.

Первый — ребенок, чем-то неудовлетворенный, избирает «стратегию избегания» (вид психологической защиты) и становится застенчивым.

Второй — ребенок включается в соперничество и становится самоуверенным.

Принято выделять природные и социальные факторы, формирующие застенчивость.

— Природный фактор.

Это темперамент, обусловленный типом нервной системы.

На первый взгляд может показаться, что застенчивость — приоритет интровертов — людей, направленных на свой внутренний мир, не нуждающихся в многочисленных внешних контактах, предпочитающих уединение. К таковым относятся флегматики и меланхолики. Думается, что среди этой категории застенчивых действительно больше. И это внешне застенчивые личности.

Но, как ни странно, существуют и застенчивые экстраверты — люди, «вывернутые наизнанку», стремящиеся к общению и многочисленным контактам. Это холерики и сангвиники. Среди них встречаются внутренне застенчивые.

В силу черт своего темперамента (настойчивость, решительность, смелость, оптимизм) им удается бороться с внутренней застенчивостью. А даже если не удается, то внешне они выглядят весьма раскованными. Конечно, это стоит им определенных эмоциональных затрат.

В данном параграфе описаны формы проявления эмоционального неблагополучия и их причины. Конкретно здесь описаны страхи, детская застенчивость и тревожность.

1.4 Условия преодоления эмоционального неблагополучия у детей дошкольного возраста в образовательных учреждениях

Целью данного параграфа является определение путей преодоления эмоционального неблагополучия детей дошкольного возраста в дошкольном учреждении.

Данным вопросом занимались Захаров А.И., Лютова Е.К., Монина Г.Б., Костина Л.М. и другие исследователи.

Главными условиями преодоления эмоционального неблагополучии у детей дошкольного возраста являются: создание эмоционального климата в группе, повышение уверенности в себе

Коррекционную работу с тревожными детьми целесообразно проводить в игровой форме. Прежде всего необходимо установить контакт с ребенком. Для установления доверительных отношений и достижения более эффективных результатов занятий с детьми желательно использовать индивидуальные формы работы.

При проведении коррекционных занятий Мустакс К. (2000) рекомендует следовать следующим принципам: во-первых, психолог признает ребенка как личность, верит в ребенка, уважает не только его достоинства, но и его страхи, деструктивные формы поведения и т.д., и, во- вторых, психолог побуждает ребенка к спонтанному выражению своих чувств.

Как правило, придя в игровую комнату, тревожный ребенок ждет конкретных указаний и инструкций от взрослого: что можно делать, а чего нельзя. Многие дети сохраняют молчание и чувствуют себя неуверенно. Психолог комментирует действия ребенка, поощряя его самостоятельность и инициативу. Таким образом, в процессе игры ребенок учится принимать решения, не боится действовать и становится более уверенным.

Для работы с родителями, которые пока не готовы к тесному сотрудничеству со специалистами, можно использовать наглядную информацию. Например, на стенде можно разместить теоретический материал о причинах возникновения тревожности у взрослых и детей, советы и рекомендации психологов по снятию эмоционального напряжения, несложные релаксационные упражнения. Заинтересованных родителей, которые придут на консультацию к психологу ДОУ, целесообразно обучить приемам и принципам работы с их тревожным ребенком. Можно познакомить родителей с упражнениями на снятие мышечных зажимов, заострить их внимание на том, как полезны для их ребенка игры с песком, с крупой, с водой.(13, 58 с.)

Преодоление тревожности.

Как правило, тревожные дети не сообщают о своих проблемах открыто, а иногда даже скрывают их. Поэтому если ребенок заявляет взрослым, что он ничего не боится, это не означает, что его слова соответствуют действительности. Скорее всего, это и есть проявление тревожности, в которой ребенок не может или не хочет признаться.

В этом случае желательно привлекать ребенка к совместному обсуждению проблемы. В детском саду можно поговорить с детьми, сидя в кругу, об их чувствах и переживаниях в волнующих их ситуациях.

Желательно, чтобы каждый ребенок сказал вслух о том, чего он боится. Можно предложить детям нарисовать свои страхи, а потом в кругу, показав рисунок, рассказать о нем. Подобные беседы помогут тревожным детям осознать, что у многих сверстников существуют проблемы, сходные с теми, которые характерны, как им казалось, только для них.

Конечно, все взрослые знают, что нельзя сравнивать детей друг с другом. Однако когда речь идет о тревожных детях, этот прием категорически недопустим. Кроме того, желательно избегать состязаний и таких видов деятельности, которые принуждают сравнивать достижения одних детей с достижениями других. Иногда травмирующим фактором может стать проведение даже такого простого мероприятия, как спортивная эстафета.

Лучше сравнить достижения ребенка с его же результатами, показанными, например, неделю назад. Даже если ребенок совсем не справился с заданием, ни в коем случае нельзя сообщать родителям: «Ваша дочь хуже всех выполнила аппликацию» или «Ваш сын закончил рисунок последним».

Обращаясь к тревожному ребенку с просьбой или вопросом, желательно установить с ним контакт глаз: либо вы наклонитесь к нему, либо приподнимите ребенка до уровня ваших глаз.

Совместное с взрослым сочинение сказок и историй научит ребенка выражать словами свою тревогу и страх. И даже если он приписывает их не себе, а вымышленному герою, это поможет снять эмоциональный груз внутреннего переживания и в какой-то мере успокоит ребенка.

Обучать ребенка управлять собой в конкретных, наиболее волнующих его ситуациях можно и нужно в повседневной работе с ним.

Очень полезно применять в работе с тревожными детьми ролевые игры. Разыгрывать можно как знакомые ситуации, так и те, которые вызывают особую тревогу ребенка (например, ситуация «боюсь воспитателя,» даст ребенку возможность поиграть с куклой, символизирующей фигуру педагога; ситуация «боюсь войны» позволит действовать от имени фашиста, бомбы, то есть чего-то страшного, чего боится ребенок).

Игры, в которых кукла взрослого исполняет роль ребенка, а кукла ребенка — роль взрослого, помогут ребенку выразить свои эмоции, а нам — сделать много интересных и важных открытий. Тревожные дети боятся двигаться, а ведь именно в подвижной эмоциональной игре (война, «казаки-разбойники») ребенок может пережить и сильный страх, и волнение, и это поможет ему снять напряжение в реальной жизни. (10, с. 128)

Работа с тревожным ребенком сопряжена с определенными трудностями и, как правило, занимает достаточно длительное время.

Специалисты рекомендуют проводить работу с тревожными детьми в трех направлениях:

1. Повышение самооценки.

2. Обучение ребенка умению управлять собой в конкретных, наиболее волнующих его ситуациях.

3. Снятие мышечного напряжения.

Рассмотрим подробнее повышение самооценки.

Конечно же, повысить самооценку ребенка за короткое время невозможно. Необходимо ежедневно проводить целенаправленную работу. Обращаться к ребенку по имени, хвалить его даже за незначительные успехи, отмечать их в присутствии других детей. Однако наша похвала должна быть искренней, потому что дети остро реагируют на фальшь. Причем ребенок обязательно должен знать, за что его похвалили. В любой ситуации можно найти повод для того, чтобы похвалить ребенка.

Желательно, чтобы тревожные дети почаще участвовали в таких играх в кругу, как «Комплименты», «Я дарю тебе…», которые помогут им узнать много приятного о себе от окружающих, взглянуть на себя «глазами других детей». А чтобы о достижениях каждого воспитанника узнали окружающие, в группе детского сада можно оформить стенд «Звезда недели», на котором раз в неделю вся информация будет посвящена успехам конкретного ребенка.

Каждый ребенок, таким образом, получит возможность быть в центре внимания окружающих. Количество рубрик для стенда, их содержание и расположение обсуждаются совместно взрослыми и детьми.

.«Угадай эмоцию» (на снижение застенчивости)

Тут чуть ли не важнее всего правильно замотивировать необходимость игры. Дело в том, что дети, о которых идет речь, обычно стесняются своего лица. И уж тем более им стыдно кривляться на людях. А данное упражнение будет восприниматься ими как кривлянье. Поэтому вы должны взять на себя активную роль и подавать ребенку пример. Кроме того, поскольку застенчивые дети обычно рады побыть в роли артистов (конечно, когда убеждаются, что у них это выходит Правила игры очень просты: ведущий показывает мимикой какую-нибудь эмоцию, а игроки называют ее и стараются воспроизвести. Кто сделает это первым, получает очко. Начните с легко угадываемых эмоций: удивления, страха, радости, гнева, печали. Показывать их надо утрированно, даже карикатурно. Постепенно расширять диапазон чувств, вводить различные оттенки эмоций (скажем» раздражение, возмущение, гнев, ярость).

Разные виды игр с успехом используются в коррекционных целях в работе с дошкольниками. Интересна специальная игровая методика, разработанная А. И. Захаровым, направленная на преодоление детьми страхов. Игры широко применяются в работе как со страдающими неврозами детьми, так и со здоровыми. Предметом коррекции игровой психотерапией могут быть и бедность эмоционального мира дошкольника, эмоциональная неотзывчивость, запаздывание развития высших чувств, неадекватное эмоциональное реагирование. (6, 118 с.)

Рисование – творческий акт, позволяющий детям ощутить радость свершений, способность действовать по наитию, быть собой, выражая свободно свои чувства и переживания, мечты и надежды. Рисование как игра, — это не только отражение в сознании детей окружающей действительности, но и ее моделирование, выражения отношения к ней. Поэтому через рисунки можно лучше понять интересы детей, их глубокие, не всегда раскрываемые переживания и учесть это при устранении страхов.

Рисование неотрывно тот эмоций удовольствия, радости, восторга, восхищения, даже гнева, но только не страха и печали.

Рисование, таким образом, выступает как способ постижения своих возможностей и окружающей действительности, моделирования взаимоотношений и выражения эмоций, в том числе и отрицательных, негативных. Однако это не означает, что активно рисующий ребенок ничего не боится, просто у него уменьшается вероятность появления страхов, что само по себе имеет немаловажное значение для его психического развития. (9, с. 128)

Обобщив материал теоретической части можно сделать следующие выводы:

Эмоции и чувства — личностные образования. Они характеризуют человека социально — психологически. Эмоции формируются в ходе человеческой деятельности, направленной на удовлетворение его потребностей. В чувствах отражается отношение субъекта с присущими ему потребностями к познаваемым и изменяемым им предметам и заявлениям действительности.

Важнейшее значение в эмоциональном развитии ребенка имеют общение с окружающими людьми и игра, в процессе которых формируются основы социальных чувств. Эмоциональное развитие дошкольника очень связано прежде всего с появлением у него новых интересов, потребностей.

2. Психолого-педагогические условия преодоления эмоционального неблагополучия у детей дошкольного возраста в образовательных учреждениях

Для того, чтобы предотвратить эмоциональное неблагополучие педагогу необходимо выявить детей, склонных к тревожности, застенчивости, страхам, а затем провести скоординированную комплексную работу, направленную на преодоление эмоционального неблагополучия. Чем раньше будет проведена работа, тем эффективней будет педагогическая деятельность.

Поэтому целью практической работы является определение содержания, форм, методов для организации эффективной деятельности по профилактике и коррекции эмоционального неблагополучия.

Для достижения цели были поставлены следующие задачи:

выявить детей с эмоциональным неблагополучием

определить причины возникновения неблагополучия

организовать и провести педагогическую работу по профилактике и коррекции нарушений.

Организация практической работы рассчитана на реализацию в рамках дошкольного учреждения в течении месяца с детьми дошкольного возраста от 4 до 5 лет (ДОУ №49 Невского района)

2.1 Изучение эмоциональной сферы детей среднего дошкольного возраста

Проективная методика «Кактус»

Цель-изучение эмоциональной сферы, наличие тревожности, ее направленность, интенсивность и т. д.

Возраст от трех лет и до взрослого человека.

Материал: альбомный лист, простой карандаш.

Инструкция:

на листе бумаги нарисуй кактус такой, какой ты себе представляешь.

Обработка материалов:

анализируется

пространственное расположение и размер рисунка;

характеристика линий, нажим карандаша;

характеристика «образа кактуса»: дикий, домашний, примитивный, детально прорисованный;

характеристика иголок (размер, количество, расположение)

Качества, выявляемые в рисунке:

тревога – внутренние штриховки, прерывистыми линиями.

застенчивость – расположение зигзагов по контуру или внутри кактуса.

Участие в исследовании принимало 12 человек.

С помощью данного теста удалось выявить детей застенчивых и тревожных. При проведении этого теста выяснилось, что Настя Остроконская (4 года), расположив колючки кактуса зигзагообразной формой, является застенчивым ребенком. А Люба Долгобородова (4 года), заштриховав кактус частыми прерывистыми линиями, тревожная девочка (прил. 1).

Диагностика «Страхи в домиках»

Цель: диагностика страхов у детей

В каждом возрасте наблюдаются нормативные страхи, которые проявляются постепенно, как результат развития интеллектуальной сферы, воображения и т. д. (прил.2)

Результаты исследования

ФИО ребенка

Страшные страхи

Нестрашные страхи

Люба Долгобородова

24

5

Илья Зеленков

19

10

Полина Смирнова

14

15

Дима Петров

14

15

Владик Копаев

22

7

Кирилл Муханов

28

1

Саша Соколова

18

11

Настя Остроконская

23

6

Даша Михаенкина

25

4

В ходе данного исследования выяснилось, что 9 из 12 идей имеют количество страхов, намного превышает соответствующие показатели. Самый главный страх детей: боязнь войны.

Исследование уровня тревожности у детей от 3 до 7 лет.

Методика предназначена для выявления уровня детской тревожности.

Эта анкета для родителей. Не следует указывать в названии анкеты, что она направлена на изучение тревожности ребенка. Лучше озаглавить ее «Исследование индивидуальных особенностей».(прил. 3)

Суммируется количество «плюсов», чтобы получить общий балл тревожности.

Если по анкете набрано 15-20 баллов, то это говорит о высоком уровне тревожности,

7-14 баллов — о среднем,

1-6 баллов — о низком.

В результате этого исследования выяснилось, что у Насти Гуриненко (13б), Насти Остроконской (11б) и Любы Долгобородовой (13б) средний уровень тревожности (прил. 3)

Высокого уровня тревожности в группе не обнаружилось.

Проведя диагностическую работу, выяснилось, что из 12 исследуемых детей у 3 средний уровень тревожности, у 1 застенчивость, у 9 большое количество страхов.

№ п./п.

Фамилия, имя ребенка

страхи

застенчивость

тревожность
Головин Алеша

—

—

—
Гуриненко Настя

—

—

+
Долгобородова Люба

+

—

+
Зеленков Илья

+

—

—
Копаев Вадик

+

—

—
Муханов Кирилл

+

—

—
Михаенкина Даша

+

—

—
Остроконская Настя

—

+

+
Петров Дима

+

—

—
Смирнова Полина

+

—

—
Соколова Саша

+

—

—
Фомина Оля

+

—

—

2.2 Организация практической деятельности по преодолению эмоционального неблагополучия у детей дошкольного возраста в образовательных учреждениях

Цель: коррекция выявленных эмоциональных неблагополучий с помощью создания положительного эмоционального климата в группе при обеспечении позитивных отношений ребенка со взрослыми и сверстниками, а также составления программы по работе с детьми, имеющими эмоциональное неблагополучие.

С детьми всей группы проводились игры на снятие страхов и повышение уверенности в себе.

Групповая игра для снижения тревожности.

«Подари карточку»

Взрослый вместе с детьми в течение нескольких занятий рисует карточки с пиктограммами, обозначающими различные положительные качества. С детьми необходимо обсудить, что означает каждая пиктограмма.

Например, карточка с изображением улыбающегося человечка может символизировать веселье, с изображением двух одинаковых конфет — доброту или честность. Если дети умеют читать и писать, вместо пиктограмм можно записать на каждой карточке какое-либо положительное качество (обязательно положительное!).

Каждому ребенку выдается 5-8 карточек. По сигналу ведущего дети закрепляют на спине товарищей (при помощи скотча) все карточки. Ребенок получает ту или иную карточку, если его товарищи считают, что он обладает этим качеством.

По сигналу взрослого дети прекращают игру и обычно с большим нетерпением снимают со спины «добычу».

На первых порах, конечно, случается, что не у всех играющих оказывается много карточек, но при повторении игры и после обсуждения ситуация меняется.

Во время обсуждения можно спросить у детей, приятно ли получать карточки. Затем можно выяснить, что приятнее — дарить хорошие слова другим или получать их самому. Чаще всего дети говорят, что нравится и дарить, и получать. Тогда ведущий может обратить их внимание на тех, кто совсем не получал карточек или получал их совсем мало. Обычно эти дети признаются, что они с удовольствием дарили карточки, но им бы тоже хотелось получить такие подарки.

Как правило, при повторном проведении игры «отверженных» детей не остается.

Игра проводилась на первой неделе организации практической деятельности в группе во второй половине дня.

В игре принимало участие 14 человек.

Каждому ребенку было роздано по 5 карточек с изображением улыбки (дружелюбный), конфетки (добрый), лейки (трудолюбивый), книги (умный) и с цветочком (послушный)

Во время игры происходило сплочение коллектива. Дети, которые были до игры заметно отвержены в коллективе, то после могли общаться со сверстниками без затруднений. Во время наклеивания картинок на спины товарищам, дети не были собраны и не могли определиться в выборе.

При повторном проведении игры на последней недели исследования, дети уже знали что им надо было делать и без затруднений наклеивали карточки. Во время выбора они общались между собой, совещались.

Игра на снятие страхов «Художники – натуралисты»

Взять большой лист белой бумаги или кусочек старых обоев и положить на клеенку или газеты. Перед играющими поставить блюдца с жидкими красками. Разрешить себе и ребенку рисовать не кисточками, а пальцами, кулачками, ладошками, локтями, ногами, щечками, носиком. Сюжет рисунка можно выбрать любой: «падают листья», «Следы невидимых зверей», «Фантастическая планета», «Разноцветная мозаика» т. д.

Замечание: после упражнения желательно хорошо помыться, вспоминая те ощущения раскрепощения, свободы и радости, которые вы почувствовали.

Хорошо поводить это упражнение на природе перед купанием и отмывать всем вместе друг друга.

Игра проводилась во второй половине дня вместо прогулки, так как на улице шел дождь, детям было предложено нарисовать на большом листе всем вместе рисунок на тему «Дождь идет» с помощью рук. Изначально, одна из девочек (Люба Д.) не хотела пачкать ладошку краской. Она сказала: «Я же буду грязная!!!» Но, когда увидела с какой радостью остальные дети рисуют и ляпают ладошками по листу, то тоже подошла намазала сначала пальчик краской и осторожно попробовала поставить капельку на листе. Затем она накрасила всю ладошку и стала оставлять отпечатки ладони, изображая тучи.

Так как в группе было обнаружено большое количество детей со страхами с показателями намного превышающего обычного, основная работа была направлена на преодоление страхов.

«Жмурки»

Старинная, проверенная веками игра. Водящему завязывают глаза, остальные игроки бегают по комнате, издавая веселые звуки: «ку-ку», «ля-ля»» а вот и я!» Схватите попавшегося, водящий угадывает, кто это, и игрок снимает повязку.

Предостережение: следить, чтобы ребенок долго не «жмурился» в описках игроков.

Игра проводилась со всей группой на прогулке по желанию детей.

Все дети хотели быть ведущими. Во время игры они были эмоциональны: радовались, смеялись. Подсказывали водящему, пытаясь ему помочь отгадать.

«Медвежонок»

Все встают в кругу, берутся за руки. Медвежонок сидит внутри круга с закрытыми глазами. Все хором говорят (лучше петь) стихотворение и медленно движутся к центру круга:

Медвежонок, медвежонок

Спит в своей берлоге,

хоть он не опасен,

Будьте осторожны:

Вы такому шалуну

Не верьте никогда.

Медвежонок по окончании стишка неожиданно вскакивает и старается дотронуться до кого–нибудь из детей.

Игра проводилась в группе и на улице со всеми детьми. При проведении игры в первый раз, дети забывали вставать, либо вставали раньше времени. На следующий день они просили повторно провести игру. А затем играли практически каждый день самостоятельно.

Также для улучшения эмоциональной сферы проводился с детьми вечер досуга под названием «К нам в гости пришли клоуны» (прил. 4).

Цель этого вечера, заключалась в том, чтобы поднять у детей эмоциональный настрой. Вызвать позитивное отношение между взрослым и ребенком. Клоун, после рассказа сказки, поиграл с детьми в настроение. Клоун спрашивал: «Как вы, ребята, думаете, какое было настроение у зайчика, когда его лисичка выгнала из избушки?» и т. д.,- и дети показывали наклейку на кубике, соответствующую настроению зайчика. Некоторые дети путались, но вскоре ориентировались и показывали.

Также для улучшения эмоционального климата были сделаны «Цветики — семицветики». Вместо фотографий, писалось имя ребенка. Дети с радостью показывали свои Цветики родителям, чтобы те обратили внимание на то, чего достиг их ребенок. В конце каждой недели Семицветики отдавались детям. Было заметно, как дети с гордостью показывали мамам и папам свои успехи, а следовательно повышение самооценки и снижение тревожности было гарантировано. (прил.5)

Еще один метод коррекционной работы – оформление раздевалки с помощью фотоплакатов с режимными процессами для поднятия эмоционального климата детей всей группы. Каждый раз входя в раздевалку, дети смотрели на свои фотографии и заодно вспоминали режим дня и не задавали воспитателям вопросы : «А что у нас сейчас?».(прил.6)

.«Угадай эмоцию» (на снижение застенчивости)

Данная игра проводилась только с Полиной по утрам вместе с детьми, которые приходили самыми первыми (3-4чел). Она очень старалась изображая, различные эмоции. У нее получалось не все. Эмоции были похожи друг на друга.

Для родителей была составлена рекомендация (прил.7)

2.3 Анализ результатов работы

Для определения результатов нашей работы были проведены те же диагностики, что и в диагностической части.

Кактус

Цель-изучение эмоциональной сферы, наличие тревожности, ее направленность, интенсивность и т. д.

При проведении этого теста выяснилось, что Настя Остроконская (4 года), расположив колючки кактуса не зигзагообразной формой, что характеризовало ее как застенчивый ребенок, а нарисовала вполне обычный кактус, который не показывает никаких эмоциональных нарушений. А Люба Долгобородова (4 года), нарисовала кактус похожий на предыдущий, в котором тоже присутствует штриховка, что определяет ее как тревожную девочку. (прил. 8).

Страхи в домиках

Цель: диагностика страхов у детей

В ходе исследования выяснилось, что у Владика Копаева, Полины Смирновой, Любы Долгобородовой, Ильи Зеленкова, Кирилла Муханова, Даши Михаенкиной и Насти Остроконской присутствует количество страхов не соответствующее норме для детей четырех лет (прил. 9). Но страхов стало меньше, что является показателем того, что работа проводилась не зря.

ФИО ребенка

Страшные страхи

Нестрашные страхи

Люба Долгобородова

22 (24)

7 (5)

Илья Зеленков

16 (19)

13 (10)

Полина Смирнова

11 (14)

18 (15)

Владик Копаев

19 (22)

10 (7)

Кирилл Муханов

25 (28)

4 (1)

Саша Соколова

12 (18)

17 (11)

Настя Остроконская

22 (23)

7 (6)

Даша Михаенкина

19 (25)

10 (4)

В результате данной повторной диагностики выявлено, что Полина Смирнова (5лет) имеет уровень, соответствующий уровню девочки 5 лет.

С помощью повторных анкет для родителей «Исследование индивидуальных особенностей детей», мы заметили, что тревожность спала на более низкий уровень. Гуриненко(8б), Остроконская(7б), Долгобородова(10). (прил.10)

Проделанная нами работа показала заметные изменения. Полностью преодолеть эмоциональное неблагополучие не удалось, но показатели сдвинулись в лучшую сторону, что говорит о том, что следует работать дальше.

Заключение

Проблема развития эмоций, их роли в поведения ребенка является одной из наиболее важных и сложных проблем психологии и педагогики, поскольку дает представление не только об общих закономерностях развития психики детей и ее отдельных сторон, но и о становлении личности дошкольника.

Изучив материал, посвященный эмоциональному неблагополучию, мы сделали выводы по теоретической части:

Эмоции и чувства — личностные образования. Они характеризуют человека социально — психологически. Эмоции формируются в ходе человеческой деятельности, направленной на удовлетворение его потребностей. В чувствах отражается отношение субъекта с присущими ему потребностями к познаваемым и изменяемым им предметам и заявлениям действительности.

Важнейшее значение в эмоциональном развитии ребенка имеют общение с окружающими людьми и игра, в процессе которых формируются основы социальных чувств. Эмоциональное развитие дошкольника очень связано прежде всего с появлением у него новых интересов, потребностей.

Важнейшими условиями преодоления эмоционального неблагополучия являются создание эмоционального климата в группе при обеспечении позитивных отношений ребенка со взрослыми и сверстниками.

Немаловажную роль в развитии детских эмоций играет взаимодействие педагога с семьями воспитанников.

Исходя из выводов теоретической части, была проведена практическая работа. В ходе исследования выяснилось, что особое внимание следует обратить коррекции застенчивости, тревожности и страхам.

Мы уверены, что условия гипотезы выполнимы и эффективны, так как при повторном диагностировании детей на эмоциональное неблагополучие, было выявлено, что проведенная работа дала положительный результат. Детская тревожность и страхи были снижены, а застенчивость вовсе преодолена.

Выведенная нами гипотеза, доказана. Попытка диагностировать и корректировать эмоциональное неблагополучие детей дошкольного возраста с помощью создания эмоционального климата при позитивных отношениях ребенка со сверстниками и взрослым, а также с помощью методик расписанных в данной работе эффективны. Приведенные в данном исследовании методы могут быть использованы для диагностики уровня эмоционального неблагополучия детей дошкольного возраста в детском саду, а также для его коррекции.

Список литературы

Валлон А. Психическое развитие ребенка, М., 1968

Введение в психологию. Учебное пособие для высшей школы./ Под ред. Петровского А. В.- М.: Академа, 1998. – 239 с.

Вилюнас В. К. Основные проблемы психологической теории эмоции//Психология эмоций. — С. 9.

Галанов А. С. Психическое и физическое развитие ребенка от трех до пяти лет. – М., Аркти, 2003.

Дубровина И. В., Данилова Е. Е., Прихожан А. М. Психология /под ред. Дубровиной И. В. – М.: Академа, 2003. -197 с.

Диагностика и коррекция психического развития дошкольников./Под ред. Колоинского Я.Л., Панько Е.А. – Минск, 1997 – 118 с.

Зайцев Г. К., Зайцев А. Г. Твое здоровье. Регуляция психики. – Санкт – Петербург: Детство – пресс, 2001.-17 с.

Захаров А.И. Дневные и ночные страхи у детей.- Санкт – Петербург: Издательство СОЮЗ, 2000.-128 с.

Костина Л.М. Игровая терапия с тревожными детьми.- Санкт – Петербург: Речь, 2001. – 124 с.

Крутецкий В. А. Психология: Учебное пособие.- М., «Просвещение»,1980.-186 с.

Кряжева Н. Л. Мир детских эмоций. Дети 3- 5 лет. – Ярославль: Академия развития, 2000.-57 с.

Кряжева Н. Л. Развитие эмоционального мира детей. Популярное пособие для родителей и педагогов. – Ярославль: Академия развития, 1996.-208 с.

Люблинская А. А. Детская психология. Учебное пособие для студентов педагогических институтов. – М.: Просвещение, 1971.-303 с.

Лютова Е.К., Монина Г.Б. Тренинг общения с ребенком.- Санкт-Петербург: Речь, 2003.-58 с.

Макшанцева Л. В. Тревожность и возможности ее снижения у детей, начинающих посещать детский сад. //Ж. «Психологическая наука и образование», 1998 г., № 2..

Минаева В. М. Развитие эмоций дошкольников. Занятия и игры. Пособие для практических работников дошкольных учреждений.- М., 2003.

Немов Р. С. Психология; книга 1.- М.: Просвещение, Владос, 1994.- 366 с.

Обухова Л Ф. Детская возрастная психология. – М., 1996. – 217 с.

Петровский А. В., Ярошевский М. Г. Психология; 2-е изд., стереоптипн.- М.: Академа, 2001.- 316 с.

Популярная психология для родителей; 2-е изд., испр. Под ред. А. С. Спиваковской.- СПб: Союз, 1997 г.

Психокоррекционная и развивающая работа с детьми/ Под ред. Дубровиной И. В. – М., Академа., 2002г.

Психолог в детском дошкольном учреждении: методические рекомендации в практической деятельности/Под ред. Т. В. Лаврентьевой. – М.: Новая школа, 1996. – 144 с.

Смирнова Е. О. Особенности общения с дошкольниками. – М., Академа, 2001.- 99 с.

Смирнова Е. О. Психология ребенка: Учебник для педагогических училищ и ВУЗов. М.,1997. – 11 с.

Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. Учебное пособие; 2-е изд.-М.: Академа, 1997. — 244 с.

Урунтаева Г. А., Афонькина Ю. А. Практикум по дошкольной психологии; 2-е изд.- М.: Академа, 2000. -225 с.

Чиркова Т. И. Психологическая служба в Детском саду. Психология развития: Учебное пособие.- М., 2001.- 144 с.

Эмоциональное развитие дошкольника. Пособие для воспитателей детского сада./ Под ред. Кошеловой А. Д. – М.: Просвещение, 1985.

Реферат: Ділове спілкування

Вступ

  1. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю

  2. Культура ділової мови

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Самий масовий вид спілкування людей у соціумі (суспільстві) — ділове спілкування. Без нього важко обійтися в сфері економічних, правових, дипломатичних, комерційних, адміністративних відносин. Уміння успішно вести ділові переговори, грамотно й правильно скласти діловий папір і багато чого іншого в цей час стало невід’ємною частиною професійної культури людини: менеджера, керівника будь-якого рівня, референта, службовця. Для досягнення високої результативності практично в будь-якому виді комерційної діяльності необхідно володіти певним набором відомостей, знань, подань про правила, форми й методи ведення підприємницької справи, про принципи ділового спілкування.

Культура ділового спілкування сприяє встановленню й розвитку відносин співробітництва й партнерства між колегами, керівниками й підлеглими, партнерами й конкурентами, багато в чому визначаючи їх (відносин) ефективність: чи будуть ці відносини успішно реалізовуватися в інтересах партнерів або ж стануть малозмістовними, неефективними, а те й зовсім припиняться, якщо партнери не знайдуть взаєморозуміння.

1. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю

Діловий стиль — це сукупність язикових засобів, функція яких — обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів. Із цього можуть бути виведені як мінімум п’ять наслідків.

1. Широта цієї сфери дозволяє розрізняти щонайменше три підстиля (різновиди) ділового стилю: 1) власно офіційно-діловий (канцелярський, як його часто йменують), 2) юридичний (мова законів і указів) і 3) дипломатичний. При ряді розходжень ці підстилі близькі один до одного за своїми основними характеристиками. (Офіційно-ділові й дипломатичні документи зближає те, що вони орієнтовані на досягнення домовленості між двома сторонами або на формулювання позицій сторін, при особливо “етикетній” природі дипломатичних формул; на відміну від них для “мови законів” характерне прагнення до перерахування умов і обставин, що тягнуть за собою юридичну відповідальність.

По масштабах свого поширення й проникнення в мовну практику будь-якої діяльності офіційно-ділова мова в найбільшій мері торкається маси мовців.

2. Співвідношення “офіційно-ділова ситуація — відповідний жанр документа” означає, що зміст документа покриває безліч реальних ділових обставин, відповідаючи не окремій обставині, а цілому їхньому типу — ситуації. Внаслідок цього форма й мова документів в офіційно-діловому стилі виступають як стандартизовані (відповідному єдиному зразку), і сама вимога стандартизації пронизують всю сферу ділової мови.

3. У сфері ділової мови ми маємо справу з документом, тобто з діловим папером, що володіє юридичною чинністю, і сам цей факт обумовлює письмовий характер реалізації язикових засобів офіційно-ділового стилю. У той же час сугубо письмовий характер ділового документа не може не впливати на його мову: письмова мова — мова у відсутності співрозмовника, що вимагає розгорнення й повноти викладу, тому що “ситуація повинна бути відновлена у всіх подробицях, щоб зробитися зрозумілої співрозмовникові (= читаючий)” .

4. У лінгвістиці прийнято протиставляти два типи текстів: інформативний (науковий, діловий) і експресивний (публіцистичний, художній). Приналежність ділової мови до першого типу пояснює деякі її особливості, і насамперед — її стилістичний характер. Граничне інформативне призначення ділового тексту знаходить своє відбиття в прагненні пишучі до максимально строгого й стриманого характеру викладу, а тим самим і в прагненні до використання стилістично нейтральних і/або книжкових елементів. Це, у свою чергу, виключає можливість уживання в текстах ділової мови експресивно й емоційно пофарбованих язикових засобів (наприклад, розмовно-просторічної лексики або вигуків), образних засобів або слів, уживаних у переносному значенні, — все це суперечило б вимозі точності ділової мови. Наприклад, у розповіді Чехова “Знак оклику”, де чиновник, перебираючи в пам’яті розділові знаки, які він використовував протягом 40 років служби в паперах, що проходили через його руки, не може пригадати, у якому ж випадку варто ставити в них знак оклику!

5. Сказане визначає й вимога однозначності, характерне для ділової мови. (Відзначимо в цьому плані розходження між науковою й діловою мовою: у першої однозначність необхідна, а в другий просто неприпустима неоднозначність). Ця вимога визначає використання в діловій мові термінів або термінізированих (близьких до однозначного) спеціальних засобів мови (ясно, що ця тенденція органічно пов’язана з юридичною чинністю документа, що не терпить двозначності); такі, наприклад: постанова, резолюція — у канцелярському підстилі, позивач, відповідач — у юридичному підстилі, свідчити кому-небудь свою глибоку повагу — у дипломатичному. Не випадково дослідники відзначають, що “Професійні ідіоми, що склалися в діловій письмовій мові, виконують ту ж функцію, що й терміни в науковій мові”. З тої ж причині характерне прагнення не вживати в ділових текстах особисто-вказівні займенники він(вона, воно, вони), оскільки їхнє використання в контексті — при наявності в ньому більше одного іменника того ж роду — може суперечити вимогам точності і ясності викладу.

Вимогою логічності й аргументованості викладу в області синтаксису ділової мови пояснюється розмаїття складних конструкцій. Мається на увазі більша вживаність складнопідрядних речень із союзами, що передають логічні відносини (придаткові причини, наслідки, умови), продуктивність усякого роду уточнень у тексті (маються на увазі також й дієприкметникові обороти, вставні конструкції), диференціація значеннєвих відносин за допомогою складних союзів (типу внаслідок того що) і приводів (типу на предмет чого).

Перераховані відмітні язикові риси ділового стилю (стилістичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні) органічно вписуються в письмову сферу вживання цього стилю, у властиві йому жанри документації. Але не тільки це становить особливості норм офіційно-ділового (канцелярського) підстилю.

2. Культура ділового спілкування

«Бізнес — це вміння спілкуватися з людьми», «єдиний спосіб набудовувати людей на енергійну діяльність — це спілкування з ними», — уважають щирі керівники, підприємці. Сучасна людина повинна у цьому зв’язку володіти наукою ділових відносин, уміти встановлювати й підтримувати цивілізовані відносини з людьми, переборювати протиріччя, дозволяти конфлікти, брати на себе якщо буде потреба роль посередника, повинен уміти обертати свою діяльність у благо інших людей, а також своєї роботи, своєї справи.

Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням. Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями й завданнями, які коштують перед що спілкуються, а також національно-культурними традиціями й нормами поводження.

Вони фіксуються, оформляються у вигляді протоколу (ділового, дипломатичного), існують у вигляді загальноприйнятих норм соціального поводження, у вигляді етикетних вимог, обмежень тимчасових рамок спілкування.

Залежно від різних ознак ділове спілкування ділиться:

  • на усне — письмове (з погляду форми мови);

  • діалогічне — монологічне (з погляду односпрямованості / двоспрямованості мови між мовцем і слухаючим);

  • міжособистісне — публічне (з погляду кількості учасників);

  • безпосереднє — опосередковане (з погляду відсутності / наявності апарата, що опосередковує);

  • контактне — дистанційне (з погляду положення комунікантів у просторі).

Всі перераховані фактори ділового спілкування формують характерні риси ділової мови. Так, якщо ділова письмова мова має книжкове фарбування: «Орендар зобов’язується нести повну відповідальність за всі збитки, які він може заподіювати Орендодавцеві внаслідок використання наданих площ не по прямому призначенню відповідно до справжнього договору …», — те ділове усне мовлення вбирає особливості різних стилів, у тому числі розмовного: «Шановні добродії! Я хотів би представити на ваш суд доповідь за назвою «Банківські операції із цінними паперами в Росії». Скажу відразу: «Гроші повинні працювати! Постараюся привести ряд доводів…».

Монолог у діловому спілкуванні являє собою тривале висловлення однієї особи. Він відносно безперервний, послідовний і логічний, володіє відносної завершеністю, складний за структурою.

Діалог призначений для взаємодії між двома або декількома співрозмовниками, причому в обміні інформацією мовні партнери можуть мінятися ролями. Діалог спонтанний (як правило, не може бути заздалегідь спланований), еліптичний (фрази більше згорнуті, короткі, чим у монолозі), експресивний.

Дистантне, опосередковане спілкування (телефонна розмова, поштове й факсове відправлення, пейджинговий зв’язок і т.п.) відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного малюнка мови (усне спілкування), стислістю й регламентованістю, неможливістю використання жестикуляції й наочних предметів як носії інформації.

Ділове спілкування являє собою широкий діапазон жанрових різновидів письмового й усного спілкування.

Письмова ділова мова, у якій реалізуються діалогічні відносини, представлена всіма видами ділових листів, документами, що фіксують соціально-правові відносини — контрактами (договорами), угодами й всіма типами супутніх документів.

Усна ділова мова, у якій реалізується діалогічні відносини, представлена жанрами ділових переговорів, зустрічей, консультацій і т.п.

Наради, збори являють собою особливий тип протокольного спілкування, у якому, як правило, представлена монологічна ділова мова, що не тільки має письмову природу, але й існуюча відразу у двох формах — усної й письмової.

Реклама, світське спілкування. Сьогодні рамки ділового спілкування розширюються. Реклама, світське спілкування стають невід’ємною складовою ділового спілкування. Успіх перед-прийняття, справи сьогодні багато в чому залежить від уміння представити свої позиції в найбільш вигідному світлі, зацікавити потенційного партнера, створити сприятливе враження. Тому, крім монологічної мови, що читається, у практику ділового спілкування усе активніше входить підготовлена, але монологічна мова, що не читається, (презентаційна мова, урочиста мова, вступне слово на різних зустрічах), вітальні листи, етикетні тости.

Володіння всіма перерахованими жанрами ділового спілкування входить у професійну компетенцію сучасного керівника, менеджера.

Якщо в письмовій діловій мові строгий лексичний вибір забезпечується завдяки специфіці письмових стандартних мовних засобів, то в усній діловій мові такого строгого лексичного відбору немає. По-перше, тому що терміни, специфічні книжкові обороти, розгорнуті номенклатурні знаки й повні найменування в усному мовленні зустрічаються рідко. У діловому усному мовленні виникає система дублювання книжкової лексики й термінології, використовуваних у документах.

Основу усної ділової мови становить нейтральна міжстильова лексика, значна частина якої представлена словами із вказівним значенням (там, тут, геть, от, туди, так) і дієслівними лексемами зі значенням дії (перекинути, здати, віднести, міняти, продати, зробити, показати) і говоріння (сказати, говорити, повторювати, відповідати, запитувати). Наслідком спонтанності є активне використання в усному мовленні незнаменної лексики: часток і вигуків: е-е, мм, гм, ну, от, навіть, тільки; вступних і увідно-модальних слів: мабуть, може бути, може, цілком ймовірно, безсумнівно, напевно, значить; нерозкладних десемантизованих виражень: начебто того, по суті справи, якщо сказати відверто, насправді й т.п.

Всі ці шари лексики становлять сублексикон усної ділової мови, але повинні використовуватися у зв’язку з особливостями ситуації.

Ситуація ділового спілкування може бути:

— строго офіційної (протокольні види ділового спілкування),

— офіційної ( ділове спілкування контрагентів у робочій обстановці, що не протоколюється),

— неофіційної (ділове спілкування в робочій і в неробочій обстановці).

Перший і другий тип офіційного спілкування припускає підвищену строгість у виборі лексики. В офіційному спілкуванні зовсім недоречне вживання жаргонно-професійної лексики. Складність часом полягає в тім, що мовці не віддають собі звіту в стилістичному фарбуванні використовуваних слів. Для людей з недостатньо високим рівнем мовної культури слова: «наїхати», «кинути», «розбирання», «свавілля», «бабки» — це нормальна лексика, позбавлене якої-небудь специфіки.

Неприпустимо в офіційній обстановці використовувати так звані слова-диффузи. Таке, наприклад, що ввійшло в широке вживання з молодіжного жаргону слово «крутий» — калька з англійського сленгизму tough. Такі слова ще називають словами-губками за те, що вони усмоктують значення ситуації, практично не маючи власного. Наприклад: От ця музика / тягнеться / з підписанням договорів / уже два місяці. Слово «музика» у даному контексті має значення «залицяльник». Воно усмоктує ситуативне значення, оскільки в значній мірі втрачає власне. Сферою активного використання слів-диффузів є розмовно-побутова мова. Вони доречні при спілкуванні із близькими людьми в домашній обстановці, але не відповідають комунікативним запитам офіційного ділового спілкування.

Висновки

Діловий стиль — це сукупність язикових засобів, функція яких — обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів.

Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням. Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями й завданнями, які коштують перед що спілкуються, а також національно-культурними традиціями й нормами поводження.

Сучасна людина повинна володіти наукою ділових відносин, уміти встановлювати й підтримувати цивілізовані відносини з людьми, переборювати протиріччя, дозволяти конфлікти, брати на себе якщо буде потреба роль посередника, повинен уміти обертати свою діяльність у благо інших людей, а також своєї роботи, своєї справи.

Перелік використаної літератури

  1. Бабик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. — К., 1997.

  2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990.

  3. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи (за ред. В.Д. Гвоздецького). — К., 1996.

  4. Ганич Д.І., Олійник І.С. Російсько-український словник. — К., 1980.

  5. Ділові папери. Український центр духовної культури. — К., 1996.

  6. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: писемне та усне ділове спілкування. — К., 1972.

  7. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. — К., 1976.

  8. Короткий словник бізнесмена (українською та угорською мовами). — Ужгород, 1994.

  9. Лещак О., Міляновський Е., Вернигор Л. Ділове українське мовлення. — Тернопіль, 1995.

Реферат: Клієнти в соціальній роботі

Реферат на тему

Клієнти в соціальній роботі

ПЛАН

  1. Вступ.

  2. Особливості статусу клієнта соціальної роботи

  3. Орієнтація на потреби клієнтів.

  4. Орієнтація на ресурси клієнтів.

  5. 5.Використана література.

1.Вступ.

Кожна особа має потенціал для того, щоб зробити власний внесок у розвиток суспільства, має право жити в суспільстві, яке дає змогу всім громадянам всебічно розвиватися і реалізовувати себе. Тому в сучасній соціальній роботі ставлення до клієнтів спирається на загальні фахові уявлення про активні суб’єкт-суб’єктні відносини в процесі надання соціальної допомоги, що унеможливлює перетворення клієнта на «об’єкт», тобто на пасивного отримувача послуг, на своєрідне протиставлення фахівців і клієнтів. Важливим є й запобігання виникненню в отримувачів допомоги залежності від соціального працівника чи соціальної служби, повага права клієнта на самовизначення, прагнення впроваджувати такі послуги, програми і моделі практики, які сприяли б отриманню доступу до суспільних ресурсів найбільш відстороненим від них членам соціуму.

Дотримуючись певної системи цінностей, соціальна робота часто займає активну позицію у визначенні потреб клієнтів і виступає на захист змін у соціальних службах чи соціальній політиці, покликаних сприяти більш ефективному реагуванню на потреби соціально вразливих груп суспільства, захист їх прав.

2.Особливості статусу клієнта соціальної роботи

Метою, призначенням і основою соціальної роботи є допомога людям, які опинилися у непростих життєвих ситуаціях, пробудження у них життєвих сил, включення їх, наскільки можливо, у контекст життєдіяльності сім’ї, соціальної спільноти, суспільства. їх суть полягає не лише у забезпеченні людини благами, а й у допомозі в тому, щоб людина сама могла здобувати необхідні блага, використовувати їх. Не технології, форми і методи є найважливішими у соціальній роботі, а людина, на забезпеченні благ якої сконцентровані її ресурси і зусилля фахівців. Осіб, задля добробуту яких функціонує соціальна політика держави, працюють відповідні служби, фахівці та волонтери, у різних країнах називають клієнтами, бенефіціарами, споживачами, пацієнтами, підопічними, користувачами, учасниками програми тощо. Така термінологічна багатоманітність пов’язана зі специфікою відносин у соціальній роботі.

У медицині особу, якій надають допомогу, називають «пацієнтом», в юриспруденції — «потерпілим», «позивачем». Ці терміни описують лише один, пасивний бік позиції особи, яка потребує професійного сприяння. Проте соціальна робота ґрунтується на ідеї, що особа, котрій надають допомогу, володіє особистісною суб’єктністю, а тому, залежно від інтелектуальних, фізичних, психічних і моральних ресурсів, вона має брати участь у розв’язанні своїх проблем, взаємодіяти із соціальним працівником. У зв’язку з цим утвердилася думка, що осіб, яким надають допомогу соціальні працівники, найкраще називати клієнтами.

Клієнт соціальної роботи — індивід, група людей, сім’я, громада, які не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому потребують допомоги фахових соціальних працівників, є адресатами соціальної роботи.

На різних етапах розвитку соціальної роботи це поняття виражало дещо різний зміст. Найчіткіше еволюція його простежується в теорії і практиці соціальної роботи в США. На початку XX ст. клієнтами американських соціальних працівників були переважно емігранти, котрим важко давалися адаптація до нового соціокультурного оточення, інтеграція в нову суспільну систему. У 30-ті роки, з настанням великої економічної депресії, основною соціальною проблемою була бідність, а клієнтами соціальних служб — малозабезпечені люди, які опинилися за межею бідності. Ключове завдання соціальної роботи з ними полягало в наданні матеріальної та моральної підтримки. Після Другої світової війни американські соціальні служби зосередилися на роботі з представниками середнього класу, особисті проблеми яких були пов’язані насамперед із стосунками у сім’ях і відносинами у мікросередовищах. Відтоді провідне завдання соціальних працівників полягає у спільному з клієнтом пошуку засобів зміни сценарію життя сім’ї і найближчого оточення. У 60-ті роки розпо­чався поступовий розвиток групових форм роботи, а також спрямованої на структурні зміни роботи у громаді. Через два десятиліття клієнтом соціальної роботи почали вважати будь-якого суб’єкта, який має проблеми, а завданням соціальних працівників — сприяння нормальному його функціонуванню в суспільстві.

В Україні клієнтами чи потенційними клієнтами соціальної роботи найчастіше вважають представників вразливих (пригнічених) верств, груп населення («груп ризику»), тобто індивідів, групи, що зазнають чи мають ризик зазнати негативних впливів соціальних, економічних, екологічних чинників або захворіти.

У кожному суспільстві до категорії вразливих можуть бути віднесені різні групи громадян. Особи, з якими мають справу соціальні працівники, різні за віком (від немовлят до похилого віку), належать до різних рас, релігій, етнічних, соціоекономічних груп. Клієнтами чи потенційними клієнтами соціальної роботи у західних країнах є:

  • бездомні люди;

  • родини, в яких існують проблеми дитячої занедбаності, сексуальних, фізичних зловживань щодо дитини або одного з партнерів;

  • подружні пари, що мають серйозні подружні конфлікти;

  • родини, в яких дитина виховується лише одним з батьків або в яких проявляються насильство з боку батьків чи делінквентна поведінка, труднощі у навчанні дитини;

  • особи, які живуть з ВІЛ/СНІД, та їхні родини;

  • осіб, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні обмеження, недостатність навичок тощо;

  • особи, які перебувають в ув’язнені чи колишні ув’язнені, життя яких поруйноване покаранням за порушення закону;

  • незаміжні вагітні дівчата-підлітки або такі, що вже виховують дитину;

  • гомосексуалісти, лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;

  • особи, які мають соматичні (тілесні), психічні захворювання або інвалідність; термінально (безнадійно) хворі;

  • залежні від алкоголю, наркотиків особи та їхні родини;

  • мігранти і меншини, що мають недостатні ресурси, можливості, жертви расизму, сексизму (статевої дискримінації) або інших форм дискримінації;

  • особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

  • особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

  • мігранти і біженці, яким не вистачає необхідних для життя ресурсів;

  • діти, які залишилися без піклування батьків або які зазнають насилля;

  • діти, які мають проблеми у навчанні, та їхні родини;

  • особи, які перебувають у стресовому стані, спричиненому травматичними подіями (смерть близької людини, природні або техногенні катастрофи, вихід на пенсію тощо), а також діти, які покинули родину.

Для роботи з ними, як правило, діють спеціалізовані соціальні служби, спрямовані на розв’язання проблем таких категорій клієнтів: діти і сім’ї; особи похилого віку; хворі люди; люди з функціональними обмеженнями; особи, залежні від психоактивних речовин; особи, які живуть з ВІЛ/СНІДом; іммігранти.

В Україні не всі перелічені вище групи є потенційними клієнтами соціальної роботи. Попри те, Закон України «Про соціальні послуги» гласить, що соціальна допомога має надаватися людям, котрі потрапили у складні життєві обставини. Це означає, що кожна людина може стати клієнтом соціальних служб, якщо потрапляє в ситуацію чи обставини, які об’єктивно неможливо подолати власними силами (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення і негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо). За таких ситуацій вимоги до людей перевищують їхній звичний адаптивний потенціал, криють у собі або виклик, або загрозу життєдіяльності людини, а інколи спричинюють непоправні втрати. Кожна з них обмежує активність індивіда, породжує потреби додаткових моральних і матеріальних ресурсів.

Подолання складних життєвих обставин (ситуацій) потребує мобілізації й оптимального використання особистісних ресурсів клієнта і ресурсів середовища. Цей процес охоплює такі стадії:

  1. Запобіжна стадія. Діяльність на цьому етапі допомагає людині підготуватися до подолання труднощів (наприклад, сприяння в іншій інтерпретації ситуації).

  2. Безпосереднє подолання проблеми. Суть його полягає в докладанні зусиль для розв’язання конкретних проблем.

  3. Відновлювальна стадія. На цій стадії людина має справу із наслідками критичної події, тому необхідно обмежити обсяги втрат, швидше повернутися до нормального стану.

Стан клієнта не може бути весь час однаковим, а динамічно змінюється. Соціальний працівник має прагнути розвивати самостійність своїх клієнтів, які у стосунках з ним почуватимуться не залежними, а партнерами. Важливо мати на увазі, що за певних обставин клієнтом може стати кожен, а процес «перетворення на клієнта» починається з перших хвилин взаємодії людини із соціальним працівником, усного чи письмового укладення угоди (контракту) про співпрацю.

Чимало людей, які мають соматичні, психічні захворювання, інвалідність, а також людей похилого віку, осіб, які вживають наркотики, можуть бути клієнтами соціальних служб тривалий період, іноді впродовж усього життя, інші — короткий проміжок часу. Деякі люди, які свого часу були клієнтами, здобувши відповідну освіту, можуть стати соціальними працівниками. Таких випадків у соціальній роботі є немало, а тому професіонали підтримують прагнення колишніх клієнтів допомагати людям зі схожими проблемами, оскільки вони у своїй професійній діяльності можуть спиратися на власний досвід подолання проблем.

Неприпустими фаховими помилками є протиставлення клієнтів соціальним працівникам, адже це може спровокувати недовіру, психологічне протистояння, стати неподоланним бар’єром у їх взаємодії. Навпаки, соціальні працівники мають брати на себе відповідальність за своїх клієнтів, шукати фахово і морально вмотивованих форм і методів подолання їх проблем, зважаючи на наслідки прийнятих рішень і вжитих заходів. Як правило, вони орієнтуються не стільки на ідеологічні доктрини, політичну волю, популярні теоретичні схеми, як на клієнта, особливості його буття, потреби і прагнення.

Безперечно, у сучасній соціальній роботі стосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні мати партнерський характер, що означає поціновування внеску обох сторін. Така позиція зобов’язує соціального працівника ставитися з повагою до досвіду, думок і рішень клієнта.

3. Орієнтація на потреби клієнтів.

Соціальна робота покликана забезпечити відповідність потреб людини і ресурсів соціальних систем, поліпшити взаємодію людини з її фізичним і соціальним оточенням.

Потреба — необхідність у чомусь для підтримки життєдіяльності організму людини, соціальної групи, суспільства; внутрішня спонука активності; стан організму, особи, соціальної групи, суспільства, що виражає залежність від об’єктивного змісту умов їхнього існування і розвитку.

Поняття «потреби» охоплює своїм змістом індивідуальний і загальносоціальнии рівні. З погляду індивіда воно позначає необхідні умови життя певного якісного рівня, заданого не тільки фізіологічними потребами, а й уявленнями про якість життя. На загально соціальному рівні потреби розглядають як суспільні відносини щодо можливостей споживання матеріальних, духовних благ і послуг. Ці відносини розширюють або звужують, а також трансформують можливості особи стосовно задоволення своїх потреб.

Потреби людини є результатом взаємодії об’єктивного і суб’єктивного. Формуючись під об’єктивним впливом навколишнього середовища, вони відображаються у свідомості, набуваючи суб’єктивної форми свого існування. Усвідомлені потреби спонукають до діяльності, генерують соціальну активність населення. Для реалізації потреб необхідні не лише мотиви, а й умови, які залежать від рівня розвитку цивілізації, характеру суспільних відносин на певний історичний момент. Ці відносини визначають особливості життя як великих сукупностей людей, так і громад, спільнот індивідів. Вони охоплюють політичну, економічну, правову, духовну, професійну та інші сфери. Пов’язані вони з формами і способами соціальної діяльності людей, спільнот, їх соціальними потребами та інтересами, надаючи широкі можливості для їх задоволення або, навпаки, обмежуючи, звужуючи їх. Відсутність можливості реалізувати свої потреби на індивідуальному рівні ускладнює соціалізацію людини, деформує її особистість і поведінку, вселяє їй почуття меншовартості, безвідповідальності, агресії, злочинності. На загально соціальному рівні це породжує різні соціальні проблеми (бідність, безробіття, злочинність, міграції тощо).

Суперечності між потребами, які змінюються у процесі життєдіяльності особи, і реальними можливостями їх задоволення є не лише рушійною силою людської активності або причиною індивідуальних проблем, а й підґрунтям, на якому проростають соціальні проблеми, основою соціальної нестабільності. Це особливо відчутно у суспільствах перехідного типу, в яких зазнають трансформації політичні, економічні, соціальні системи, що, як правило, знижує на певний час життєвий рівень багатьох людей, породжує почуття соціальної нестабільності, страх перед майбутнім, особливо у літніх людей. У цей період зазнають суттєвих змін критерії оцінювання благополуччя суспільства, людини, що теж здебільшого провокує дискомфортні емоції. Суттєво змінюються структура і пріоритетність потреб особистості.

Традиційно потреби індивідів поділяють на вітальні (необхідні для фізичного відтворення життя), соціальні (потреби в спілкуванні, соціальній оцінці), духовні (потреби в смислі життя, ідеалах, цінностях). За іншими критеріями виокремлюють матеріальні і духовні, індивідуальні і групові, раціональні і нераціональні, поточні й очікувані, традиційні і нові, постійні і тимчасові, елементарні і складні потреби.

У соціальній роботі активно використовується обґрунтована американським психологом Абрахамом Маслоу (1908—1970) ієрархічна теорія потреб людини

Потреби у безпеці і захисті стосуються не просто збереження життя, а і його якості (безпеки існування), тому їх ще називають екзистенційними (лат. existere — існування). Безпека є найважливішою потребою людини, яка актуалізується після задоволення потреби в їжі, воді, одязі, житлі. Безпека не є чимось предметним, матеріальним, а виявляється як абстрактна форма життєздатності і життєвої стійкості об’єктів конкретного світу. Своєю суттю і змістом потреби у безпеці спрямовані на захист життєвих інтересів людини, суспільства, держави, втілюють зацікавленість у довготривалому виживанні. Наприклад, фізична безпека виражає потребу людини в міцному здоров’ї, захищеності від насильства над її особистістю і життям.

Вторинними потребами А. Маслоу вважав потреби в належності й любові, потреби в самоповазі і потреби в

Потреби у повазі характеризують прагнення людини вирізнити себе серед інших, вони спрямовані на пошук особливої уваги і певних переваг за допомогою статусу, кар’єри, престижу, визнання. Охоплюють вони потреби у самоповазі й повазі з боку інших. Передумовою самоповаги є компетентність, упевненість, досягнення, незалежність і воля, усвідомлення власних чеснот, можливостей, конкурентних переваг. Повага з боку інших свідчить про визнання, добру репутацію, високий статус особистості, прийняття її у відповідному середовищі. Вона вселяє людині усвідомлення, що результати її праці і її саму належно оцінюють інші. Без задоволення потреби у самоповазі неможливі почуття впевненості в собі, гідність і усвідомлення своєї корисності та необхідності. Фрустрація (незадоволеність, руйнування) цих потреб породжує почуття неповноцінності, безглуздості життя, слабкості, залежності, безпорадності особистості, наслідком чого стає пасивність у житті. Вражена такими переживаннями людина здебільшого не може знайти в собі сил для протистояння труднощам і негараздам, проявляє надмірну пасивність навіть тоді, коли для досягнення результату потрібно мінімум зусиль. Потреби людини в самоактуалізації (духовні потреби) налаштовують її на творчість, саморозвиток, самореалізацію. Людина, яка досягає цього (вищого) рівня, досягає цілковитої реалізації своїх талантів, здібностей і потенціалу.

Вибудувану і обґрунтовану А. Маслоу ієрархію потреб слід розглядати лише як загальну закономірність, оскільки в кожному конкретному випадку потреби розміщені у різній послідовності і в різних поєднаннях. Жодне з них не має базового пріоритету й актуалізується відповідно до етапу розвитку особистості, групи, громади, суспільства. Це свідчить, що ієрархія потреб є динамічною у часі, тобто актуалізація чи деактуалізація певних потреб максимально орієнтовані на ситуаційні умови життєдіяльності індивіда, рівень соціально-економічного, духовного розвитку суспільства та інші чинники.

Відмінності між людьми (за статтю, віком, станом здоров’я, фізичними даними, природною обдарованістю й успадкованими здібностями, місцем проживання, сімейним і матеріальним становищем, рівнем освіти, ступенем соціалізації тощо) зумовлюють різні можливості у задоволенні потреб. Наприклад, людям похилого віку властиві специфічні потреби, які залежать не тільки від неминучих для них фізіологічних і соціальних змін, а й від матеріального і сімейного стану. Такими є потреби в зайнятості і дозвіллі, якості харчування, житла, спілкування, у знаннях і творчості тощо. Тобто це не лише потреби у самозбереженні, а й у самоствердженні, повазі з боку людей, з якими вони взаємодіють, у самовираженні.

Особливу групу клієнтів утворюють діти, яким властива підвищена потреба в допомозі через слабкість, несамостійність і залежність від дорослих. Особливі потреби в допомозі з боку сторонніх мають і люди, які потерпа­ють від природних, соціальних і техногенних катастроф. Спеціальної допомоги потребують особи, фізичні, психічні, інтелектуальні можливості яких утруднюють їхню нормальну життєдіяльність.

Отже, оцінювання становища клієнта слід здійснювати з урахуванням різних його особистісних потреб — від фізіологічних до потреб у самоактуалізації.

Напрями реалізації соціальної політики держави, функції соціальної роботи і потреби людини є взаємопов’язаними і перебувають у певних співвідношеннях. Йдеться про те, що соціальні програми часто спираються на ідею вітальних потреб, тобто потреб, задоволення яких необхідне для фізичного відтворення життя. Проте надання певних видів соціальних послуг, грошової і матеріальної допомоги регулюється відповідними нормативно-правовими актами. При визначенні категорій осіб, які мають право за законом розраховувати на отримання матеріальної або будь-якої іншої допомоги та підтримки, використовується принцип пріоритетності, тому пересічна людина оцінює соціальну роботу і соціальну політику через задоволення своїх потреб.

4. Орієнтація на ресурси клієнтів.

Для соціальних працівників важливим є пошук ресурсів, які сприяють поліпшенню соціального функціонування клієнта.

Ресурси — джерело й арсенал засобів і можливостей, якими за необхідності можна послуговуватися при виконанні певного завдання, удосконалення дій.

Порушення життєдіяльності різних груп населення мобілізує їх внутрішні ресурси на стабілізацію ситуації та задоволення актуальних потреб. Намагання реалізувати потреби передбачає відповідні соціальні дії. Якщо дії індивіда (сім’ї, групи, громади) для задоволення існуючих потреб з певних причин неможливі або малоефективні, потрібне залучення зовнішніх ресурсів.

Концепція мобілізації ресурсів, яка використовується в теорії та практиці соціальної роботи, передбачає певні дії, спрямовані на максимальне задоволення потреб клієнта на основі невикористаних внутрішніх ресурсів (фізичних і психічних), а також на пошук і залучення зовнішніх ресурсів суспільства і оточення.

На сучасному етапі соціальна робота з внутрішніми ресурсами (інтелект, освіта, професія, цілеспрямованість, воля, мотивація та ін.) вимагає такої побудови стосунків із клієнтами, щоб вони могли повірити у власні сили, усвідомити власну компетенцію і здібності, навчитися самоконтролю і позитивної самооцінки, оволодіти навичками управління собою і своїми соціальними ролями.

Зовнішні ресурси у соціальній роботі поділяють на офіційні (формальні) і неофіційні (неформальні), реально існуючі і потенційні, матеріальні, соціальні і культурно-духовні. До зовнішніх ресурсів належить уся соціальна інфраструктура — сукупність органів, соціальних служб і різних закладів, їх матеріальної та нормативно-правової бази, які забезпечують задоволення потреб громадян і захист їхніх соціальних прав.

Соціальна робота може бути пов’язана також з відсутністю, нестачею, недоступністю, дорожнечею необхідних для її клієнтів ресурсів. Нерідко доступні для клієнтів ресурси можуть бути неусвідомленими, некоординованими ними або пов’язаними із зловживаннями та безгосподарністю чи прихованими від них.

При визначенні плану догляду за конкретною людиною вирішальним є оцінювання її потреб та ресурсів для їх задоволення (табл. 4.1). Звичайно, різні групи клієнтів мають різні потреби, які передбачають специфічні ресурси. Наприклад, у соціальних службах Великобританії розроблено спеціальні бланки, на яких перелічено понад 80 видів потреб і проблем. Оцінювання потреб, які відчуває клієнт і спостерігає фахівець, стає основою плану догляду. Моніторинг надання послуг і контроль за їх якістю теж ґрунтуються на визначенні ступеня забезпечення потреб користувача.

Не завжди проблеми клієнта зумовлені зовнішніми чинниками, у багатьох із них нерідко простежується особистісна дисфункція, яка перешкоджає використанню наявних ресурсів. Як правило, людям, які мають проблеми щодо налагодження міжособистісних стосунків, важче дається задоволення потреб у дружбі й любові. Тому соціальним працівникам доводиться допомагати їм розвивати навички міжособистісної комунікації.

Фахівцям часто доводиться мати справу не з потребою конкретного клієнта, а з потребами значної кількості людей і з оцінкою тих ресурсів, які можна виділити на їх задоволення.

Відповідно до таксономії (ієрархічної класифікації) виокремлюють такі групи потреб:

  1. Нормативна потреба — потреба, визначена на основі суджень професіоналів, котрі вираховують і встановлюють певні норми, стандарти, рівні. Прикладом визначення такої потреби є встановлення прожиткового мінімуму або кількості клієнтів, яких має обслуговувати один соціальний працівник. До цієї групи потреб належать і визначені в законі нормативи, зокрема ті, що закріплюють право на отримання соціальних послуг певною категорією клієнтів — безробітних, самотніх людей похилого віку, ветеранів війни і праці тощо. При цьому потребами людей з функціональними обмеженнями здебільшого вважають фізіологічні потреби і потреби в безпеці, переважно в лікуванні, пенсійному забезпеченні, залишаючи поза увагою їхні потреби у взаєминах, повазі та самореалізації, які можна задовольнити за допомогою освіти, зайнятості, створення умов для незалежного існування.

  2. Потреба, що відчувається, — потреба, яка безпосередньо визнається людьми; визначається переважно за допомогою соціологічних опитувань. Прикладом можуть бути нагальні, незадоволені потреби родин, в яких виховуються діти з розумовою відсталістю, в психологічному та юридичному консультуванні; соціальному супроводі родин, які виховують інваліда, — у набутті дитиною навичок самообслуговування, фізичній реабілітації, професійній освіті та ін. Поширеною практикою для виявлення того, як люди сприймають свої потреби, є вивчення суспільної думки. Проте слід зважено обирати осіб для опитування. Адже існує суттєва відмінність між тим, як сприймають свої потреби люди похилого віку та інші особи (люди молодшого віку схильні визначати потреби престарілих у більш спрощений і менш прагматичний спосіб).

  3. Висловлена (виражена, відображена) потреба — потреба, яку можна визначити з огляду на кількість людей, для яких вона актуальна; визначають її методом статистичного обліку. Наприклад, скільки людей зареєстровано в службі зайнятості як безробітні; скільки інвалідів перебуває в черзі на отримання пільгового автомобіля або протезно-ортопедичних виробів; скільки людей, які живуть з ВІЛ/СШД і перебувають на обліку в

СНІД-центрах, потребують антиретровірусної терапії (лікування, що гальмує розвиток інфекції) тощо.

4. Відносна (порівняльна) потреба — потреба, яку визначають на основі порівняння потреб тих людей, для кого вона неактуальна. При цьому зважають на географічні, демографічні, соціальні та інші відмінності груп людей. Так, жінка в період вагітності та післяпологовий період має потребу в соціальному захисті, тоді як у чоловіків такої потреби не існує. Інший приклад: потреби людей похилого віку у гірських карпатських селах в більшості випадків відрізняються від потреб мешканців обласного центру такого ж віку.

Цю таксономію використовують для обґрунтованого визначення груп потенційних клієнтів, моніторингу соціальних проблем і потреб. Крім з’ясування проблем і потреб у соціальних послугах, необхідне також вироблення критеріїв, за якими визначають належність до певної групи клієнтів. На основі досліджених соціальних проблем і потреб має розвиватися система надання послуг, а за необхідності — навіть створюватися нові агенції. У зв’язку з цим інколи доводиться вносити відповідні зміни у законодавство, яке визначає функції та повноваження соціальних працівників, регулює їх діяльність з різними групами клієнтів. Незалежно від обставин вона повинна сприяти поліпшенню якості життя клієнтів соціальної роботи.

Якість життя — комплексна інтегральна характеристика становища людини в різних соціальних системах і структурах, яка відображає ступінь її соціальної свободи, можливості всебічного розвитку, реалізації здібностей і життєвих планів; сукупність і якість матеріальних, соціальних, культурних і духовних цінностей, якими послуговується людина, задовольняючи свої потреби і реалізовуючи інтереси.

Поліпшення соціального функціонування особистості, яке є метою соціальної роботи, передбачає орієнтацію на базові її потреби. Задоволення цих потреб вселяє людині відчуття себе повноправним і активним членом суспільства, задоволення якістю свого життя.

Використана література

  1. Практична соціальна робота / За ред. П. Картер, Т. Джеффса, М. К. Сміта: Пер. з англ. — К. — Амстердам: Асоціація психіатрів України, 1996.

  2. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е. И. Хо-лостовой. — М.: Юристъ, 2000.

  3. Словник-довідник для соціальних працівників і соціальних педагогів / За заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Пінчук, С. В. Толстоухової. — К.: УДЦССМ, 2000.

  4. Социальная работа с пожилыми: настольная книга специалиста. — М.: Ин-т социальной работы, 1995.

Курсовая работа: Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Министерство образования Омской области

БОУ ОО СПО «Торгово-экономический колледж»

Курсовая работа

по дисциплине «Разработка и эксплуатация

автоматизированных информационных систем»

на тему: «Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси»

Выполнил:

студент группы 31 АС

Шевчук Кирилл Александрович

Руководитель:

Загребнев Виталий Юрьевич

Омск 2009

Оглавление

Введение

Глава I. Теоретические основы создания системы автоматизации деятельности таксопарка

1.1 Анализ деятельности таксопарка

1.2 Анализ существующих программ автоматизации деятельности диспетчера такси

1.3 Выбор жизненного цикла автоматизированной информационной системы

1.4 Выбор системы управления базами данных

1.5 Выбор языка программирования

Глава II. Разработка программы для автоматизации деятельности таксопарка

2.1 Анализ требований заказчика

2.2 Проектирование системы автоматизации деятельности таксопарка

2.3 Создание программы «Автоматизированное рабочее место диспетчера такси»

Заключение

Список литературы

Приложения

Введение

До появления программ такого типа, все сведения о заказах, водителях и других производственных данных записывались на бумагу и как следствие могли содержать ошибки (неправильный номер дома или улицы, цена заказа и т.д.) или просто потеряться. АРМ диспетчера такси вносит сведения и базу данных о заказах и сотрудниках и может брать оттуда данные о районах, улицах и домах расположенных на этих улицах, что исключает такого рода ошибки. Специальных блок (не во всех программах) рассчитывает расстояние от пункта отправки до пункта назначения и умножает его на стоимость за 1 км, что дает однозначную цену заказа. Еще в некоторые АРМ можно вводить схемы маршрутов, по которым должны двигаться водители (чтобы не дать возможность «левого заработка»)

Программа может применяться во всех сферах связанных с транспортом, так как наглядно демонстрирует схемы передвижения транспорта и занятость водителей.

Сегодня на рынке существует несколько аналогичных программных продуктов: … Software 123 их программа АРМ диспетчера такси 2.0

F-Groupe Software их программный комплекс «Диспетчер такси»

Fastsoft их программа Диспетчер такси Стандартная версия (1.0.0.0)

Цель курсовой работы: разработка программы автоматизации деятельности диспетчера такси, исходя из этого, появляются задачи:

Исследовать сферу деятельности таксопарка;

Проанализировать существующие аналоги автоматизации деятельности диспетчера такси;

Выбрать СУБД и язык программирования;

Построить структуру СУБД;

Согласовать интерфейс с заказчиком;

Написать программный код;

Глава I. Теоретические основы создания системы автоматизации деятельности таксопарка

1.1 Анализ деятельности таксопарка

Работа таксопарка осуществляется следующим образом: каждый водитель, заступая на смену, связывается с диспетчером, и тот вносит его в карточку работающих в данный момент. Сведения карточки отображаются на экране. Водители держат обратную связь по радио.

Заказы поступают по телефону к диспетчеру, он записывает необходимые данные в базу заказов. Дата и время поступления заказа диспетчер вводит сам или вводиться автоматически.

Клиент может сразу у диспетчера узнать стоимость заказа, и только потом заказывать.

Потом из списка свободных водителей выбирает того, кто будет выполнять заказ (если в машинах встроены маяки выбирает того кто ближе к месту), или водитель сам отвечает по обратной связи, что примет заказ. После подтверждения водителем диспетчер ставит водителю статус «Занят», точнее это происходит автоматически, когда статус заказа «Выполняется», потому что в бланке каждого заказа ставиться исполнитель.

После выполнения заказа водитель по рации отчитывается перед диспетчером, тот ставит заказу статус «Выполнен» и у водителя меняется статус на «Свободен».

В случае, когда заказ отменяется, клиент попадает в «Чёрный список», то есть он не имеет право пользоваться услугами данного таксопарка. Диспетчер вносит имя того водителя, который должен был выполнять отмененный заказ в специальный список, который регламентирует по чьей вине заказ сорвался. Например: водитель опоздал на время назначенное клиентом, и вследствие услуги такси стали неактуальными, в таком случае водитель пишет объяснительную записку, но это не спасает его от взысканий. Может быть так, что клиент просто передумал, но не предупредил диспетчера, в таком случае водитель всё равно пишет объяснительную записку, но никаких взысканий к нему не применяется. В этих случаях водитель сам оповещает диспетчера о том, что заказ аннулирован. Еще может быть случай, когда клиент передумал, но предупредил диспетчера, тот связывается с водителем и перенаправляет его на другой заказ. Во всех случаях статус заказа ставиться «Отменен».

После каждой смены диспетчер формирует отчет, который показывает, сколько заказов поступило, сколько выполнилось, сколько было отменено, и их общую стоимость.

Эти отчеты поступают к администратору, на основании этого всего администратор формирует общий отчет (сводный отчет) за определенную дату.

В конце месяца администратор, пользуясь своими отчетами, формирует отчет по итогам месяца и отправляет его высшему руководству таксопарка.

Еще администратор занимается кадрами. Он формирует дела новых сотрудников, и вносит необходимые поправки в дела уже работающих на этом предприятии. На администраторе лежит ответственность за правильное формирование дел и их сохранность.

Проблемы, которые могут возникнуть при осуществлении данной деятельности такие:

Потеря данных диспетчером, или неправильная их трактовка.

Выбор не оптимального маршрута следования таксистов

Не корректная форма представления отчетов и т.д.

Пути решения этих проблем могут быть следующие:

Использование стандартных форм для заполнения данных и ввода/вывода отчетов

Использование систем ГИС и математических формул для определения оптимальных маршрутов из пункта в пункт и их стоимости

Создание при помощи картографических средств перечня районов и улиц, с целью исключения ошибок диспетчера.

1.2 Анализ существующих программ автоматизации деятельности диспетчера такси

Название: АРМ диспетчера такси 2.0.

Год выпуска: 2006.

Разработчик: Software 123.

Назначение: Для принятия заказов и их обработки с последующим оформлением отчетов.

Достоинства: Простота работы, низкие системные требования, простой интерфейс, не требующий специальной подготовки

Недостатки: сочетает в себе функции диспетчера и часть функций администратора, нет защиты данных (не поддерживает паролей), нет возможности сводных отчетов.

Цена: 1100 руб.

Название: Диспетчер такси Стандартная версия (1.0.0.0)

Год выпуска: 2007

Разработчик: Баранов Андрей Fast soft

Назначение: Для принятия заказов и их обработки с последующим оформлением отчетов, а так же более удобного ведения кадровых дел.

Достоинства: Удобный интерфейс, отображающий все нюансы заказов, поддержка паролей, возможность самому формировать отчеты, поддержка тарифов и автоматическое определение стоимости, возможность работы с разными базами данных

Недостатки: Функции диспетчера и администратора сочетаются в одном лице.

Цена: 2500 руб.

Название: программный комплекс «Диспетчер такси»

Год выпуска: 2005

Разработчик: F-Group Software

Назначение: Для автоматизации процессов приема, оформления заказов такси, управления водителями и формирования отчетности в таксопарках и диспетчерских службах такси

Достоинства: Многопользовательский режим, возможность работы по сети, возможность работать под разными профилями (администратор, диспетчер, руководитель, оператора), поддержка паролей, повышение эффективности работы за счет использования четких алгоритмов действий, четкое распределение функции между профилями, есть связь с готовыми картами.

Недостатки: Сложность работы, функциональная избыточность, сложный интерфейс.

Цена: 1лицензия — 5500 руб.; 2лицензии-1100 руб.

1.3 Выбор жизненного цикла автоматизированной информационной системы

Жизненный цикл АИС — это непрерывный процесс, начинающийся, с момента принятия решения о создании АИС и заканчивается, в момент его полного изъятия из эксплуатации.

Существует две модели жизненного цикла Автоматизированных систем: каскадная и спиральная модель.

Каскадная модель состоит из следующих этапов: анализ, проектирование, конструирование, тестирование сдача. На каждом этапе оформляется пакет документов и ошибки предыдущего этапа видны только на следующем. Достоинства в том, что надежность таких систем очень высокая, а недостаток то, что очень сложно вносить изменения в функциональность продукта.

Спиральная модель или итерационная состоит из этапов: определение требований и анализ, проектирование, реализация и внедрение. Спиральная модель на каждом своём витке предоставляет новую версию продукта с доработками и возможными функциональными изменениями, то есть добавление новых функций. Достоинства легко вносить изменения, нет избыточной документаций. Схема этапов спиральной модели изображена на рис.1.

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Спиральная модель

Для программы «Автоматизированное рабочее место диспетчера такси» была использована спиральная модель жизненного цикла, потому что

в программе есть только базовый набор функций, который можно будет расширить в следующей версии программы

Процессы проектирования и разработки проходят быстрее, чем при использовании каскадной модели

Использования предыдущих итераций для создания новой версии, существенно облегчают созданий

1.4 Выбор системы управления базами данных

База данных — это средство накопления и организации больших массивов информации об объектах некоторой предметной области. БД должна отображать текущие данные о предметной области, накапливать, хранить информацию и предоставлять различным категориям пользователей быстрый доступ к данным. Для этого данные в базе должны быть структурированы в соответствии с некоторой моделью, отражающей основные объекты ПО, их свойства и связи между ними.

Все данные в базах находятся в таблицах и разделены по смысловой нагрузке. Каждая таблица для описания содержимого атрибутов использует типы данных (домены), домены Access подходят для описания данных любой предметной области. Недостаток в том, что в Access нельзя создавать собственные домены необходимые для описания нестандартных данных, таких как возраст работоспособного сотрудника, его можно было описать доменом (все данные принадлежат к целым числам в интервале от 18 до 60).

MS Access это входящая в стандартный набор Microsoft Office настольная, реляционная система управления базами данных. Благадоря тому, что она входит в состав Microsoft Officeона может легко создавать связь с другими приложениями Microsoft Office. Ее средствами можно создавать различные запросы, отчеты и формы для заполнения. Благодаря технологии ADO MS Access легко подключается к Delphi. Объект ADO Connection подключается к базе данных созданной в Access, в ADO Table выбирается конкретная таблица, с которой будет взаимодействовать, ADO Query позволяет создавать SQL запросы средствами Delphi. Технология ADO хорошо подходит под Access.

Но Access обладает недостатками: Это не сетевая база данных, поэтому продукты, созданные с использованием Access, не могут быть использованы при сетевой работе. В режиме конструктора создания таблиц не возможно задать два ключевых поля, или задать двум различным атрибутам тип данных счетчик. В связи с этим могут возникнуть сложности при экспорте и импорте данных из программ визуализации баз данных и других систем управления базами данных.

1.5 Выбор языка программирования

Для создания программы «Автоматизированное рабочее место диспетчера такси» был использован язык программирования Delphi 7, потому что:

Delphi 7, объектно-ориентированный язык программирования, то есть состоит из набора объектов, каждый из которых обладает определенными параметрами и может выполнять ряд конкретных функции.

Продукты, выполненные в Delphi 7, внешне выглядят как стандартные Windows приложения, такие как Paint, Калькулятор и т.д. То есть просты в пользование и понятны, любому пользователю. Название объектов (Таких как Button) указывают на действие, которое выполняет этот объект, а возможность создания меню и справки на русском языке, помогает пользователю быстрее освоить продукт.

Выбор компонентов Delphi можно расширять, а также самому описывать процедуры, типы данных, объекты и действия производимые в них.

Главный плюс высокоуровневых языков программирования это визуализация объёктов, но при этом ход действия производимых этими объектами скрыты. Еще одна особенность: один объект может использоваться помимо своего основного назначения в других функциях, а также на один и тот же объект можно поставить несколько событий.

Средствами Delphi 7 легко создать связь с СУБД Access через технологию ADO, что имеет ряд своих преимуществ, таких как:

Возможность вручную создавать запросы средствами Delphi

Отображать необходимые атрибуты базы данных в интерфейсе программного продукта и создание удобных карточек заполнения атрибутов БД: простота создания связей и их модернизация.

Глава II. Разработка программы для автоматизации деятельности таксопарка

2.1 Анализ требований заказчика

Программа Автоматизированное рабочее место диспетчера такси разработана по спиральной модели жизненного цикла автоматизированных информационных систем. На каждом этапе создания были проведены следующие действия:

определение требований.

В соответствии с техническим заданием были определены основные требования и методы реализации этих требований.

Основные требования к программе:

Разделение рабочих мест на два режима: «Администратор» и «Диспетчер»;

Вход по логину и паролю в двух режимах;

Заполнение карточки водителя и диспетчера, только в режиме администратора;

Печать сводных отчетов по диспетчерам, по водителю, формирование «черного списка», только в режиме администратора;

Заполнение карточки заказа, только в режиме диспетчера;

Изменение статуса заказа, только в режиме диспетчера;

Регистрация прибывших на смену водителей, только в режиме диспетчера;

Печать отчета за смену, только в режиме диспетчера;

анализ.

На этапе анализа были проведены:

Анализ предметной области, где были выявлены необходимые функции для работы таксопарка.

Анализ аналогов, где были проанализированы достоинства и недостатки продуктов, применяемых в данной предметной области. Пример интерфейса.

Построена схема в BPWin, которая иллюстрирует все нюансы работы таксопарка.

2.2 Проектирование системы автоматизации деятельности таксопарка

В программе Автоматизированное рабочее место сотрудника такси есть два режима работы: «Диспетчер» и «Администратор». Каждый режим выполняет свои действия в зависимости от специфики должности.

Диспетчер напрямую работает с клиентами, в его обязанности входит регистрация заказов с последующей передачей их водителям. После каждой смены диспетчер создает и помещает общую базу отчетов (Рис.2).

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Деятельность диспетчера

К задачам администратора относится работа с соискателями на вакансии водителей и диспетчеров, а так же создание сводных отчетов для высшего руководства (Рис.3).

База данных Taxi состоит из следующих сущностей (таблиц): » Водители», «Диспетчеры», «Заказы», «Водители_Смены» и «admins».

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Деятельность администратора

Для детализации контекстных диаграмм нижнего уровня были использованы миниспецификации:

Для деятельности диспетчера:

А1:

Название: Генерация отчетов

Входы: Данные из базы заказов

Выходы: Отчеты; Запросы в базу заказов.

Алгоритм:

По завершению смены запросить сведения из БД заказы

Генерировать отчет

Занести отчет в базу

А2:

Название: Обработка заказов

Входы: заказы; отчеты от водителей.

Выходы: Обработанные заказы; записи в базу клиентов;

Алгоритм:

Принять заказ

Выбрать водителя и передать заказ

Занести заказ в базу

Занести в базу информацию о клиентах.

Принять отчет от водителей, поставить статус заказу «отменен» или «выполнен»

Для деятельности администратора:

А1:

Название: Работа с кадрами

Входы: Резюме соискателей

Выходы: Ответ о принятии на работу/отказе; Записи в базу сотрудников.

Алгоритм:

Обработать резюме соискателей

Если резюме соответствует, внести его в БД

В случае поступления заявления об увольнении удалить сведения о сотрудники из БД, выдать трудовую книжку.

А2:

Название: Подготовить отчет

Входы: Отчеты

Выходы: Запросы об отчетах; Сводные отчеты; Черный список

Алгоритм:

Для подготовки отчета за период;

Запросить отчет из БД за период;

Формирование сводного отчета по полям: имя диспетчеров предоставивших отчет, общее количество заказов, сумма заказов;

Создать «Черный список» абонентов из числа тех, кто отменили заказ.

Схема связей базы данных Taxi, показывает какие сущности соединены между собой и по каким атрибутам (рис.4).

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Схема базы данных Taxi

Каждая таблица необходима для выполнения конкретных функций.

В таблицу «заказы» заносятся все сведения о поступивших заказах: когда и от кого прибыл, какой диспетчер принял, и какой водитель будет исполнять заказ, имя и контактный телефон абонента, места отправления и назначения, статус и стоимость. На основании данных этой таблицы формируются все отчеты данного приложения: Сводный отчет по диспетчерам, Сводный отчет по водителю, «Чёрный список» и отчет диспетчера за смену. Атрибуты и их домены показаны на таблице 1.

Таблица 1. Заказы

наименование атрибута

тип данных

описание
номер заказа

счетчик

регистрирует порядковый номер заказа
дата и время поступления заказа

дата/Время

генерируется автоматически
дата и время назначения заказа

дата/Время

время, на которое назначен заказ
место отправления

текстовый

вводиться вручную
место назначения

текстовый

вводиться вручную
абонент

текстовый

вводиться вручную
телефон абонента

тестовый

так как при заполнении используются знаки препинания
стоимость заказа

денежный

фамилия водителя

текстовый

необходима для формирования сводных отчетов
диспетчер

текстовый

не отображается, но необходима для формирования сводных отчетов
статус

текстовый

принимает одно из трех значении: «Выполняется», «Выполнен», «Отменен»

Таблицы «Водители» и «Диспетчеры» выполняют схожие функции — это хранение данных о сотрудниках, работающих в данном таксопарке, естественно данные различаются по специфике выполняемых операций. Например, у водителей существуют поля, в которых находятся сведения о транспортном средстве, а у диспетчеров наличие полей «Login» и «Password», так как они необходимы для входа в систему. Атрибуты таблиц «Водители», «Диспетчеры»и их домены представлены ниже (Таблица 2, Таблица3).

Таблица 2. Водители

наименование атрибута

тип данных

описание
позывной

числовой

идентификационный номер
фамилия

текстовый

фамилия водителя
имя

текстовый

имя водителя
отчество

текстовый

отчество водителя
дата рождения

дата/время

дата рождения водителя
серия паспорта

числовой

серия паспорта водителя
номер паспорта

числовой

номер паспорта водителя
кем выдан паспорт

текстовый

УВД выдавшее паспорт
дата выдачи

дата/время

когда был выдан паспорт
адрес

текстовый

где фактически проживает водитель
марка автомобиля

текстовый

марка автомобиля водителя
номер автомобиля

текстовый

номер регистрации в ГАИ
цвет

текстовый

Цвет автомобиля водителя

Таблица 3. Диспетчеры

наименование атрибута

тип данных

описание
Табельный номер

числовой

идентификационный номер
фамилия

текстовый

фамилия диспетчера
имя

текстовый

имя диспетера
отчество

текстовый

отчество диспетчера
дата рождения

дата/время

дата рождения диспетчера
серия паспорта

числовой

серия паспорта диспетчера
номер паспорта

числовой

номер паспорта диспетчера
кем выдан паспорт

текстовый

УВД выдавшее паспорт
дата выдачи

дата/время

когда был выдан паспорт
адрес

текстовый

где фактически проживает диспетчер
login

текстовый

ник для входа в программу
password

текстовый

индивидуальный код для входа в программу

Таблица «Водители_Смены» необходима для регистрации водителей прибывших на смену, при начале работы диспетчер заносит в эту таблицу водителей прибывших на конкретную смену, из списка всех существующих водителей. Она состоит из четырех атрибутов показанных на таблице 4.

Таблица 4. Водители_смены

наименование атрибута

тип данных

описание
ID

счетчик

номер смены
фамилия

текстовый

фамилия водителя прибывшего на смену
имя

текстовый

имя водителя прибывшего на смену
позывной

числовой

Идентификационный номер прибывшего на смену водителя

Атрибуты «Фамилия» и «Имя» не обязательны в данной таблице, потому что есть связь по полю «Позывной», но их наличие позволяет существенно сократить программный код для процедуры принятия заказа.

Данная таблица отображается в нижней части формы «Рабочее место диспетчера» и заполняется диспетчером в начале каждой смены.

Так же содержимое этой таблицы отображается на форме «Новый заказ» для выбора водителя который будет обслуживать заказ, из списка прибывших на смену.

Пользовательский интерфейс режима «Администратор» представлен ниже (Рис.5).

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Интерфейс режима «Администратор»

2.3 Создание программы «Автоматизированное рабочее место диспетчера такси»

Основная связь используемая в программе — это связь с базой данных по средствам технологии ADO. Основное преимущество подобной связи в том, что через связь установленную в ADO Connection средствами ADO Query и ADO Table, можно вносить изменения в базу данных, и получать из нее необходимые данные, а так же проводить сравнивания данных и прочие операции. Примером этого является проверка логина и пароля компонентом АDO Query:

В свойстве SQL добавляем строку: S ELECT * FROM admins WHERE Login=: Login, и прописываем код:

If Combobox1. Text=’Администратор’ then begin

ADOQuery2. Active: =False;

ADOQuery2. Close;

ADOQuery2. Parameters. Items [0]. Value: =Edit1. Text;

ADOQuery2. Open;

if (not ADOQuery2. IsEmpty) and (Edit2. Text=ADOQuery2. FieldByName (‘Password’). AsString) then

begin

Form2. show;

Form1. Visible: =False;

end

else

begin

showmessage (Неверный имя пользователя или пароль)

end;

end;

Связь с базой осуществляется при помощи многоступенчатой связи. Многоступенчатая связь с базой технологией ADO выглядит следующим образом:

Компонент ADOConnection устанавливает связь приложения с конкретной базой, адрес которой прописывается в строке Connection String, это первая ступень. К компоненту ADOConnection присоединяются один или несколько компонентов ADOTable и ADOQuery, это зависит от количества атрибутов базы, которые нужно отобразить в приложении с последующим внесением изменений в них. Это компоненты второй ступени. Компонент ADOTable устанавливает связь с конкретной таблицей, подсоединенной базы. Компонент ADOQuery необходим для создания запросов, сравнения данных в двух различных атрибутов одной базы, либо вставка, выборка и другие действия реляционной алгебры. Третьей ступенью являются компоненты из вкладки data Access, в частности Data Source, как более часто используемый при создании приложений. Этот компонент своего рода служит переходником от компонентов второй ступени к компонентам четвертой ступени. Компоненты четвертой системы — это компоненты отображающие содержимое базы на форме приложения. Они выглядят и называются как компоненты находящиеся в вкладке Standart, только с приставной DB, что указывает на их взаимосвязь с базой. Это такие компоненты как: DBEdit, DBGrid и DBCombobox. Помимо отображения содержимого атрибутов базы данных, с их помощью можно вставлять, редактировать, удалять данные из базы. Для этого необходимо компонент ADOTable ввести в состояние Insert или Edit.

Для печати отчетов используется технология работы с Microsoft Word через Delphi. Благодаря установлению этой связи можно импортировать данные из таблиц тестовой базы данных в виде запроса, что и используется при составлении отчетов в режимах «Администратора» и «Диспетчера». Используя свойство RecordCount компонента ADOTable, задаем переменную цикла с параметров и выполняем сравнивание каждой записи с условием, в случае положительного исхода данные импортируются в Word.

Помимо компонентов связи с базой данных использовались компоненты:

Button: Все кнопки выполняющие действия закрытия, занесения данных в базу, переход между формами.

Label: Все надписи, которые служат подсказками или появдляющейся информацией, преимущество — пользователь не может изменить содержание Label.

Main Menu: для создания всплывающего меню вверху окна, выполняет переключения между окнами и дублирует действия некоторых кнопок.

Заключение

Данная программа предназначена для автоматизации рабочего места диспетчера такси, с целью уменьшить долю ручного труда и количества бумажных документов и наглядно демонстрировать занятость водителей.

Программный продукт » Автоматизированное рабочее место диспетчера такси» выполняет поставленные задачи:

Регистрация новых водителей и диспетчеров в режиме администратора;

печать отчетов по диспетчерам или по конкретному водителю;

Формирование «Чёрного списка» администратором.

В режиме диспетчера при входе на рабочем месте появляется имя и фамилия работающего диспетчера.

Прием заказов

Регистрация водителей прибывших на смену.

Диспетчер не сможет закончить смену пока не напечатает отчет.

Недостатки: Очень большую роль играет «Человеческий фактор» при халатном ведении базы данных заказов и введение неккоректных данных могут забить базу названиями не существующих улиц, именами водителей и диспетчеров типа «ывпрапрваор» и т.д.

Список литературы

Тельнов Ю. Т Реинжиниринг бизнес процессов / Москва. «Финансы и Статистика» 2004.

Калашян А. Н., Калясов Г. Н Структурное моделирование бизнеса: DFD-технология/ Москва. «Финансы и Статистика» 2001.

Фаронов, Delphi 7. Программирование баз данных.

Дарахвелидзе П., Марков Е. Программирование в Delphi 7/Санкт-Петербург «БХВ-Петербург 2003;

Филонович С.Р., Использование моделей жизненного цикла в организации и диагностике /Москва 2005;

Батлер Э., Microsoft Office Access 2007: профессиональное программирование / Вильямс 2009;

Кириллов В.В., Громов Г.Ю., Введение в реляционные базы данных /Москва BHV 2009;

Автоматизированное рабочее место в системе управления предприятием, Сборник научных трудов, СПб, 2002 г;

Гофман В., Хомоненко А., Работа с базами данных в Delphi/ Санкт-Петербург «БХВ-Петербург 2003;

Коннолли Т., Бегг К., Базы данных. Проектирование, реализация и сопровождение / Москва, Санкт-Петербург, Киев 2003;

Кантарь И.Л. Автоматизированные рабочие места управленческого аппарата, 1990.

Рапопорт Э.Я. Структурное моделирование объектов и систем управления. М: финансы и статистика, 2003 г.

Приложения

Приложение 1

ИНСТРУКЦИЯ ПО УСТАНОВКЕ

Скопируйте папку АРМ диспетчера такси на рабочий стол, убедитесь, что в этой папке находятся два файла: АРМ диспетчера такси. exe и база данных Taxi;

База данных должна обязательно находиться в одной папке с файлом АРМ диспетчера такси. exe;

Переместите папку с файлами в папку Program files, находящуюся в корневом каталоге диска С: ;

Создайте ярлык файла АРМ диспетчера такси. exe и поместите его на рабочий стол;

Запустите АРМ диспетчера такси. exe и начните работу;

Приложение 2

ИНСТРУКЦИЯ ПОЛЬЗОВАТЕЛЯ (ДИСПЕТЧЕР):

Для входа в систему необходимо:

Выберите режим работы «Диспетчер»;

Введите свой индивидуальный логин и пароль и нажмите «Вход» (Рис.6);

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Форма входа в систему

Появиться форма, которая называется «Рабочее место диспетчера», в этой форме предстоит работать. На этой форме расположены кнопки: «Новый заказ», «Заказ выполнен», «Заказ отмен», «Ошибка в статусе» — для работы с заказами. «Фиксировать» и «Удалить» — для регистрации водителей. «Завершить смену» для выхода и печати отчетов. (Рис.7).

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Рабочее место диспетчера

Для начало необходимо добавить водителей прибывших на смену, для этого необходимо:

В нижней части формы находиться таблица, в которой фиксируются водители на смене. Нажмите кнопку «Фиксировать», появится форма с списком всех водителей работающих в данном таксопарке;

Выберите водителя и нажмите «Принять»;

Водитель появиться в той таблице. После этого можно регистрировать заказы.

Чтобы принять заказ нажмите «Новый заказ», появиться карточка заказа, заполните ее и нажмите «Принять». Заказ отобразиться в таблице заказов на форме (Рис.8).

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Форма добавления нового заказа

Если заказ выполнен, нажмите «Заказ выполнен», статус заказа изменится на «Выполнен», а строка заказа подсветится зеленым цветом.

Если заказ отменен, нажмите «Заказ отменен», статус заказа изменится на «отмене», а строка заказа подсветится красным цветом.

Если вы по ошибке изменили, статус заказа нажмите на «Ошибка в статусе» и статус вернется по умолчанию.

По кнопке «завершить смену» появится диалоговое окно с вопросом «Вы действительно заканчиваете смену?». При нажатии «Да» откроется форма с тремя кнопками.

При нажатии «Отмена» Вы вернетесь на форму «Рабочее место диспетчера».

При нажатии на «Генерировать в Word», отчет за смену отправиться в Word и кнопка «Выход» станет активной, и вы сможете выйти из программы.

Приложение 3

ИНСТРУКЦИЯ ПОЛЬЗОВАТЕЛЯ (АДМИНИСТРАТОР):

Для входа в систему необходимо:

Выберите режим работы «Администратор»;

Введите свой индивидуальный логин и пароль и нажмите «Вход»;

Появиться форма, которая называется «Рабочее место администратора», в этой форме предстоит работать (Рис.9).

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Рабочее место администратора

Для добавления водителя необходимо:

Выбрать вкладку «Водители»;

Нажать кнопку «Добавить», появиться форма с реквизитами водителя (Рис.10);

Заполните эту карточку и нажмите «принять»;

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Форма добавления нового водителя

Этот водитель сразу отобразиться в таблице на вкладке «водители».

Для добавления диспетчера необходимо:

Выбрать вкладку «Диспетчеры»;

Нажать кнопку «Добавить», появиться форма с реквизитами диспетчера (Рис.11);

Заполните эту карточку и нажмите «принять»;

Этот диспетчер сразу отобразиться в таблице на вкладке «диспетчеры».

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Форма добавления нового диспетчера

Для печати отчетов необходимо:

Для сводного отчета по работе диспетчеров:

Зайти Отчеты — Отчет по работе диспетчеров, появится форма;

На форме выберите начало и конец временного промежутка, за который необходимо предоставить сведения;

Нажмите кнопку «Генерировать в Word»;

После этого можно распечатать средствами Word (Рис.12);

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Форма отчета по диспетчерам

Для сводного отчета по работе водителя:

Зайти Отчеты — Отчет по работе водителя, появится форма;

На форме выберите начало и конец временного промежутка, за который необходимо предоставить сведения, а также фамилию водителя;

Нажмите кнопку «Печать»;

После этого можно распечатать средствами Word (Рис.13);

Разработка программы автоматизированного рабочего места диспетчера такси

Рис. 13 Форма отчета по водителю

Для формирования «Чёрного списка»:

Зайти Отчеты — Черный список, появится форма;

Нажмите кнопку «Генерировать в Word»;

После этого можно распечатать средствами Word.

Реферат: История болезни — кожные болезни (распространенная микробная экзема)

Этот файл взят из коллекции Medinfo http://www.doktor.ru/medinfo http://medinfo.home.ml.org

E-mail: medinfo@mail.admiral.ru or medreferats@usa.net or pazufu@altern.org

FidoNet 2:5030/434 Andrey Novicov

Пишем рефераты на заказ — e-mail: medinfo@mail.admiral.ru

В Medinfo для вас самая большая русская коллекция медицинских рефератов, историй болезни, литературы, обучающих программ, тестов.

Заходите на http://www.doktor.ru — Русский медицинский сервер для всех!

МИНИСТЕРСТВО ЗДРАВООХРАНЕНИЯ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

ИВАНОВСКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ МЕДИЦИНСКАЯ АКАДЕМИЯ

КАФЕДРА КОЖНЫХ И ВЕНЕРИЧЕСКИХ БОЛЕЗНЕЙ

Заведующий кафедрой: доцент Э.Д.Головинов

Преподаватель: ассистент Г.Д.Сучкова

ИСТОРИЯ БОЛЕЗНИ

x, 67 лет.

Диагноз: Распространенная микробная экзема, подострая стадия; предположительно онихомикоз стоп.

Куратор: Студент 7 группы III курса общеврачебного факультета

Голиков А.М.

Время курации: 17-24/IV 1997 г.

Дата сдачи истории болезни: 12/V 1997 г.(в срок)

ИВАНОВО — 1997
.

— 2 —

I. ПАСПОРТНАЯ ЧАСТЬ

Ф.И.О.: x

Возраст: 67 лет.

Пол: мужской.

Национальность: русский.

Семейное положение: женат.

Образование: начальное.

Профессия и место работы: пенсионер.

Домашний адрес: г. Иваново

Дата поступления: 11 апреля 1997 г.

II. ЖАЛОБЫ

Жалобы на высыпания на коже тыла правой стопы, нижней трети правой голени, передней поверхности левой голени, а также на тыле обеих кистей. Высыпания сопровождаются зудом различной ин- тенсивности. Кроме того, больного беспокоит пожелтение и кроше- ние ногтей стоп.

Жалоб общего характера больной не предъявляет.

III. ANAMNESIS MORBI

Пациент считает себя больным с января 1997 года. Со слов боль- ного, процесс начался с появления очага покраснения на коже ты- ла правой стопы, сопровождавшегося сильным зудом. Затем появи- лись мелкие папуло-везикулезные высыпания (сходные с таковыми на момент курации), после вскрытия которых образовались мокну- щие эрозии. В дальнейшем больной отмечает распространение про- цесса на кожу правой голени с образованием коричнево-красных корок. В период развития заболевания больного беспокоила бес- сонница, связанная с сильным зудом пораженных участков, а также слабость и недомогание.

Развитие заболевания больной связывает с расчесом зудящего мес- та, после чего, по его мнению, появились все вышеперечисленные признаки и симптомы. Конкретной причины назвать не может.

Самолечением больной не занимался. При появлении первых призна- ков заболевания и ощущении беспокойства обратился в поликлинику

N 11 к дерматологу, который поставил диагноз ‘микотическая эк- зема в стадии обострения’ и назначил следующее лечение (со слов больного): глюконат кальция, димедрол, мазь «Лоринден С», УФО.

Значительного улучшения лечение не дало. Кроме того, незадолго до госпитализации произошло обострение процесса с появлением вторичных высыпаний на тыле обеих кистей и передней поверхности левой голени, после чего больной был направлен в ивановский

ОКВД для дальнейшего лечения. По мнению больного, рецидив прои- зошел в результате нерациональной терапии первичных очагов.
.

— 3 —

На санаторно-курортном лечении больной не находился. Кожные за- болевания у родственников отрицает. В стационар ОКВД поступил

11/IV 97г. До момента курации проводилось следующее лечение: цинковая мазь, раствор натрия тиосульфата 10% внутривенно, цет- рин по 1 таблетке на ночь, дексаметазон 3 мг утром. Терапевти- ческие мероприятия проводились эффективно со значительным улуч- шением состояния больного и разрешением воспалительного процес- са.

IV. ANAMNESIS VITAE

Пациент родился в рабочей семье, 1-м ребенком. Рос и развивался соответственно возрасту. В детстве перенес корь ОРВИ. Экссуда- тивный диатез, вирусный гепатит, туберкулез, венерические забо- левания отрицает.

Женат, имеет двоих детей — сына и дочь.

Проживает в благоустроенной квартире. Материально-бытовые усло- вия удовлетворительные, питание регулярное. Свободное время проводит на приусадебном участке или отдыхает дома. Не курит, алкоголь употребляет в умеренных количествах.

Образование начальное (4 класса). С 14 лет работал прессовщиком на швейной фабрике, затем грузчиком на комбинате искусственной подошвы. С работы уволился год назад.

Профессиональных вредностей, стрессовых ситуаций на работе и в семье не отмечает.

Перенес следующие заболевания: ОРВИ, бронхит, чесотка, травма левого глаза с последующим удалением в 1951 году.

Аллергических реакций у себя и родственников не отмечает.

Наследственность не отягощена. Кожные заболевания у родственни- ков отрицает. Из других заболеваний родственников отмечает жел- туху и инфаркт миокарда у сына.

V. STATUS PRAESENS

1. Общее состояние больного.

Общее состояние больного удовлетворительное, самочувствие хоро- шее. Выражение лица осмысленное. Сознание ясное. Положение ак- тивное. Поведение обычное. Речь не нарушена. Рост — 176 см.

Масса — 69 кг. Телосложение по нормостеническому типу, пропор- циональное. Патологических изменений головы и лица нет. Темпе- ратура тела 36,6.

2. Общие свойства кожи.

Видимо здоровые участки кожного покрова розовой окраски, чис- тые, умеренно влажные и эластичные, рисунок не усилен, кровена- полнение достаточное. Кожа теплая.

Подкожно-жировая клетчатка развита умеренно, распределена рав- номерно. Толщина кожной складки на переднебоковой поверхности живота 1,5 см. Консистенция упругая. Тургор мягких тканей сох- ранен. Пастозности и отеков нет.

Кожные фолликулы не изменены. Отмечаются отдельные пигментные невусы. Патологических элементов нет.

— 4 —

Волосы густые, русые с проседью, мягкие, эластичные. Оволосение по мужскому типу. Ногти на руках правильной формы, розового цвета с естественным блеском. Деформаций и утолщений нет.

Видимые слизистые бледно-розового цвета, чистые, влажные.

Дермографизм розовый, скрытый период — 10 с., явный — около 2 мин., локализованный, не возвышается над уровнем кожи. Мышеч- но-волосковый рефлекс локализованный, проявляется в виде «гуси- ной кожи» на месте проведения холодным предметом, держится 5 с.

Тактильная, болевая, температурная чувствительность сохранена, гиперестезии нет.

3. Состояние лимфатических узлов.

Видимого увеличения затылочных, заушных, подчелюстных, подборо- дочных, задних и передних шейных, над- и подключичных, тора- кальных, подмышечных, локтевых, паховых и подколенных лимфати- ческих узлов нет. Передние шейные, подмышечные и паховые узлы при пальпации безболезненные, эластичные, подвижные, размеры — до 1 см. Остальные группы узлов не пальпируются.

4. Костно-мышечная система.

Развитие мышц туловища и конечностей хорошее. Одноименные груп- пы мышц развиты симметрично. Атрофии и гипертрофии мышц нет.

Тонус сгибателей и разгибателей конечностей сохранен. Парезов и параличей нет. Мышечная сила выраженная, болезненность при пальпации отсутствует.

Костный скелет пропорциональный, симметрично развитый, телосло- жение правильное. Болезненность при пальпации грудины, трубча- тых костей, позвоночника отсутствует.

Конфигурация суставов не изменена. Припухлостей, отеков нет.

Болезненности при пальпации суставов нет. Объем активных и пас- сивных движений в суставах сохранен.

5. Система органов дыхания.

Форма носа не изменена, гортань не деформирована. Дыхание через нос свободное, отделяемого нет. Охриплости голоса и афонии нет.

Дыхание ритмичное, частота дыхательных движений — 18/мин., ды- хание брюшное. Грудная клетка цилиндрической формы, симметрич- ная.

При пальпации грудная клетка эластичная, безболезненная; голо- совое дрожание слабое, в симметричные участки легких проводится одинаково.

При сравнительной перкуссии над симметричными участками легких выслушивается ясный легочный звук.
.

— 5 —

Данные топографической перкуссии легких:

—————————T——————T——————¬

¦ Линии ¦ Правое легкое ¦ Левое легкое ¦

+—————————+——————+——————+

¦Высота стояния верхушек ¦ ¦ ¦

¦легких спереди ¦3 см выше ключицы¦3 см выше ключицы¦

¦ сзади ¦ ост.отр.C 4VII 0 ¦ ост.отр.C 4VII 0 4
0 ¦

¦Ширина полей Кренига ¦ 5 см ¦ 5 см ¦

¦Нижняя граница легких: ¦ ¦ ¦

¦Окологрудинная линия ¦ V ребро ¦ ——— ¦

¦Среднеключичная линия ¦ VI ребро ¦ ——— ¦

¦Передняя подмышечная линия¦ VII ребро ¦ VII ребро ¦

¦Средняя подмышечная линия ¦ VIII ребро ¦ VIII ребро ¦

¦Задняя подмышечная линия ¦ IX ребро ¦ IX ребро ¦

¦Лопаточная линия ¦ X ребро ¦ X ребро ¦

¦Околопозвоночная линия ¦ ост.отр.Th 4XI 0 ¦ ост.отр.Th 4XI 0 4
0¦

L—————————+——————+——————

Экскурсия края легкого по средней подмышечной линии — 6 см.

При аускультации в симметричных точках выслушивается везикуляр- ное дыхание; бронхофония ясно не выслушивается; побочных дыха- тельных шумов не обнаружено.

6. Сердечно-сосудистая система.

Пульс достаточного наполнения и напряжения, синхронный, ритмич- ный. Частота пульса 76 ударов/мин. Артериальное давление 130/80 мм.рт.ст. Выпячивания в области сердца и крупных сосудов не наблюдается.

Верхушечный толчок локализован в V межреберье, ширина — 2 см, не резистентный. Сердечный толчок не определяется. Надчревная пульсация не наблюдается.

Границы относительной сердечной тупости:

Правая — на 1,5 см кнаружи от правого края грудины в IV межре- берье.

Левая — на 1 см кнутри от линии Mediоclavicularis sinistra в V межреберье.

Верхняя — III ребро на 1 см левее линии Parasternalis sinistra.

Границы абсолютной сердечной тупости:

Правая — левый край грудины.

Левая — 1,5 см кнутри от линии Mediоclavicularis sinistra в V межреберье.

Верхняя — IV межреберье на 1 см левее линии Parasternalis si- nistra.

Поперечник сосудистого пучка — 6 см во II межреберье.

Поперечник сердца — 12 см.

В каждой точке аускультации выслушиваются 2 тона. I тон лучше выслушивается у верхушки, II — у основания. Тоны сердца ритмич- ные, приглушенные. Акцентирования, патологических шумов, рас- щеплений и раздвоений тонов нет.
.

— 6 —

7. Система пищеварения.

Аппетит удовлетворительный. Акты жевания, глотания и прохожде- ния пищи по пищеводу не нарушены. Отрыжки, изжоги, тошноты, рвоты нет. Стул не изменен.

Зев, миндалины, глотка без изменений. Форма живота округлая.

Перистальтика не нарушена. Живот участвует в акте дыхания. Ас- цита нет.

При перкуссии передней брюшной стенки выслушивается тимпаничес- кий звук, в области печени и селезенки — бедренный звук. При поверхностной ориентировочной пальпации — живот мягкий, спокой- ный, безболезненный. Симптомы раздражения брюшины отрицатель- ные. Напряжения мышц передней брюшной стенки не выявлено. Диас- таза прямых мышц живота нет. Пупочное кольцо не расширено. По- верхностные опухоли и грыжи не пальпируются.

Результаты глубокой скользящей пальпации:

— сигмовидная кишка — пальпируется в виде цилиндра диаметром 2 см, безболезненная, смещаемая; поверхность ровная, гладкая; консистенция эластичная; неурчащая.

— слепая кишка — пальпируется в виде тяжа диаметром 2,5 см, безболезненная, смещаемая; поверхность ровная, гладкая; консис- тенция эластичная; неурчащая.

— поперечная ободочная кишка — пальпируется в виде цилиндра ди- аметром 3 см, безболезненная, смещаемая; поверхность ровная, гладкая; консистенция эластичная; урчащая.

— восходящая и нисходящая ободочные кишки — пальпируются в виде цилиндра диаметром 2,5 см, безболезненные, смещаемые; поверх- ность ровная, гладкая; консистенция эластичная; неурчащие.

— большая кривизна желудка — пальпируется в виде валика на 3 см выше пупка, безболезненная; поверхность ровная, гладкая; кон- систенция эластичная; ощущение соскальзывания с порожка.

Верхняя граница печени совпадает с нижней границей правого лег- кого, нижняя проходит по правой реберной дуге. Размеры печени по Курлову: 10, 9, 8 см. Нижний край печени пальпируется на 0,5 см ниже реберной дуги, эластичный, острый, безболезненный. По- верхность ровная, гладкая.

Желчный пузырь не пальпируется. Пузырные симптомы отрицатель- ные. Селезенка не пальпируется. Перкуторно: продольный размер —

8 см, поперечный — 4 см.

Аускультативно перистальтические шумы обычные.

8. Мочеполовые органы.

Болей и неприятных ощущений в органах мочеотделения, пояснице, промежности, над лобком нет. Мочеиспускание не затруднено. Ди- зурии, ночных мочеиспусканий нет. Окраска мочи не изменена.

Отеков нет. Болезненности при надавливании на поясницу нет.

Почки не пальпируются. Симптом Пастернацкого отрицательный с обеих сторон. Мочевой пузырь безболезненный.

9. Эндокринная система.

Потоотделение не усилено, дрожания конечностей нет. Волосяной покров распределен равномерно. При пальпации щитовидная железа не увеличена, безболезненная, глазные симптомы тиреотоксикоза не наблюдаются.

Аномалий в телосложении и отложении жира нет.

— 7 —

10. Нервная система и органы чувств.

Память, сон не нарушены. Отношение к болезни адекватное. Нару- шений вкуса и обоняния нет. Отсутствует левый глаз. Пациент от- мечает снижение слуха и зрения здоровым глазом.

Нистагма нет. Реакция зрачков на конвергенцию и аккомодацию со- ответствующая. Сухожильные рефлексы живые, патологических реф- лексов, клонусов нет. Менингеальные симптомы отрицательные.

Поверхностная и глубокая чувствительность сохранена.

VI. STATUS LOCALIS

Процесс распространенный, асимметричный. Элементы сыпи распола- гаются беспорядочно на поверхности пораженных участков кожи.

Высыпания полиморфные. На коже обнаруживаются как первичные морфологические элементы — сосудистые пятна, серопапулы, микро- везикулы, единичные пустулы, так и вторичные — точечные мокну- щие эрозии, серозно-гнойные и геморрагические корки,очаги лихе- нификации.

Полиморфизм ложный. Тип воспаления — подострый. Высыпные эле- менты локализуются на коже тыла правой стопы, нижней трети пра- вой голени, передней поверхности левой голени, на тыльной по- верхности обеих кистей.

_Пятна: . эритематозные, крупные, ярко-красного цвета, резко отг- раниченные, неправильной формы, исчезают при диаскопии и появ- ляются вновь.

_Папулы: . экссудативные, милиарные (не больше просяного зерна), округлой формы, четко отграниченные, красного цвета, возвышаю- щиеся над уровнем кожи, плотной консистенции, с тенденцией к слиянию.

_Микровезикулы: . бледно-желтого цвета, округлой формы, размерами до 1,5 мм, четко отграниченные, возвышающиеся над уровнем кожи; покрышки дряблые, пузырьки с серозно-гнойным содержимым, при надавливании легко вскрываются с образованием точечных эрозий.

_Пустулы: . нефолликулярные, единичные, размером 0,3-0,5 см, бе- ло-желтого цвета, четко отграниченные, возвышающиеся над уров- нем кожи, полушаровидной формы; поверхность шероховатая, кон- систенция плотная. Покрышки гнойничков дряблые, легко вскрыва- ются. Содержимое гнойное.

_Эрозии: . точечные, мокнущие, возникшие в результате вскрытия ве- зикул, пустул, на месте папул при расчесывании кожи. Форма не- правильная, цвет от бледно-розового до бледно-желтого. Эрозии имеют склонность к слиянию с образованием фестончатых очагов с четкими границами.

_Корки: . серозно-гнойные и геморрагические, образовавшиеся при подсыхании экссудата и после расчесывания зудящих участков ко- жи, бледно-желтого и красно-бурого цвета. Встречаются как то- чечные тонкие, так и более крупные плотные и ссохшиеся корки.
.

— 8 —

Совокупность первичных и вторичных морфологических элементов создает картину патологического процесса в виде крупнофестонча- тых, резко отграниченных, мокнущих сплошных очагов без прослоек здоровой кожи, склонных к периферическому росту. Картина наибо- лее выражена на коже нижней части правой голени и стопы и соп- ровождается уплотнением кожи и усилением кожного рисунка — ли- хенификацией.

Кроме перечисленных высыпаний, обнаружены отсевы в виде мелких, шелушащихся участков кожи, единичных пустул вокруг основных очагов.

Помимо характерных экзематозных высыпаний, у больного обнаруже- ны изменения, характеризующие предполагаемое сопутствующее за- болевание — онихомикоз, а именно поражение ногтевых пластинок пальцев обеих стоп: ногти желто-серого цвета, тусклые, крошащи- еся; а также шелушение кожи подошв и межпальцевых складок а подошвах, участки гиперкератоза.

VII. ДАННЫЕ ЛАБОРАТОРНЫХ И ДРУГИХ МЕТОДОВ ИССЛЕДОВАНИЯ

1. Общий анализ крови от 12/IV 97г.

Гемоглобин — 132 г/л

Лейкоциты — 3,6 Г/л

Эозинофилы — 1%

Сегментоядерные — 64%

Лимфоциты — 33%

Моноциты — 2%

СОЭ — 4 мм/час

Заключение: лейкопения, моноцитопения.

2. Исследование крови на RW от 12/IV 97г.

Результат отрицательный.

3. Исследование мочи от 12/IV 97г.

Цвет соломенно-желтый

Реакция кислая

Удельный вес — 1013

Прозрачная

Белок — отрицательно

Сахар — отрицательно

Эпителиальные клетки плоские — 2-4 в поле зрения

Лейкоциты — 0-2 в поле зрения

Слизь ++

Бактерии +

Заключение: без патологии.

4. Забор патологического материала на грибы.

Заключение: споры грибов на ногтевых пластинках и в межпальце- вых промежутках не обнаружены.
.

— 9 —

VIII. ПРЕДВАРИТЕЛЬНЫЙ ДИАГНОЗ

На основании жалоб больного, данных анамнеза, объективного обс- ледования, лабораторных и других методов исследования можно поставить предварительный диагноз: микробная экзема; предполо- жительно онихомикоз стоп.

IX. ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНЫЙ ДИАГНОЗ

Больному поставлен предварительный диагноз ‘микробная экзема’.

Для окончательной постановки диагноза это заболевание необходи- мо отдифференцировать как внутри нозологической единицы, напри- мер, с микотической экземой, так и со сходным заболеванием дру- гой группы — аллергическим дерматозом.

Микробная экзема имеет ряд признаков, характерных также и для

_микотической экземы .. В обоих случаях первичными морфологически- ми элементами являются экссудативная папула, микровезикула, эритема, а позже появляются серозные и геморрагические корки, мокнущие эрозии (симптом сецернирующих экзематозных колодцев).

Также характерны резкие, фестончатые границы очагов,обусловлен- ные отслойкой эпидермиса в виде бахромки. Всегда имеется выра- женная инфильтрация кожи с лихенизацией. Для обеих форм экземы характерна асимметричность патологического процесса (особенно в начале) с преимущественной локализацией на голенях и стопах.

Основной жалобой является зуд.

Вместе с тем у больного есть признаки, нехарактерные для мико- тической экземы: наличие фликтен и пустул в виде отсевов на по- раженном участке и по периферии, а также отсутствие сенсибили- зации грибами в анамнезе (перед началом воспалительных явле- ний), подтвержденное данными лабораторных исследований.

Признаки, свойственные микотической экземе и отсутствующие у больного — это развитие процесса на фоне существующих очагов микоза с формированием сенсибилизации к грибам, а также обнару- жение грибов в материале, взятом на исследование с пораженных мест, на основании чего и ставят окончательный диагноз.

Также микробную экзему следует дифференцировать с _ аллергическим

_(экземоподобным) дерматитом ..

При аллергическом дерматите характерной жалобой является зуд, а сам процесс может начинаться асимметрично, что является сходным с данными, полученными из беседы с больным и его осмотра. Но помимо этого у данного больного есть признаки, не характерные для дерматита. Это полиморфность высыпаний, склонность к пери- ферическому росту, диссеминированию, имеющих отсевы, с преиму- щественной локализацией на голенях и стопах, длительное, «кап- ризное» течение заболевания.

С другой стороны, существует ряд отличительных черт, свойствен- ных дерматиту, но отсутствующих у больного, а именно: мономорф- ные эритематозно-везикулезные высыпания, быстрое и бурное тече- ние процесса с локализацией на месте контакта с аллергеном

(большей частью на кистях), после прекращения действия которого процесс быстро угасает.

— 10 —

X. КЛИНИЧЕСКИЙ ДИАГНОЗ И ЕГО ОБОСНОВАНИЕ

Основные жалобы больной предъявляет по поводу высыпаний на коже тыла правой стопы, нижней трети правой голени, передней поверх- ности левой голени и тыльной поверхности обеих кистей, сопро- вождающихся зудом, а также поражение ногтей стоп.

Из данных анамнеза и из беседы с больным конкретную причину за- болевания, а также возможные предрасполагающие факторы выявить не удалось. Поэтому можно предположить занесение микробной фло- ры в результате механического повреждения кожных покровов, либо наличие хронических очагов пиодермии, оставшихся после чесотки, вследствие чего развился экзематозный процесс, основные призна- ки которого выявлены при объективном обследовании больного.

Стадия основного заболевания определяется как подострая, так как в ходе курации выявлено уменьшение воспалительных явлений, выраженная инфильтрация кожи с лихенизацией, что характерно для окончания острого периода, а также снижение интенсивности зуда.

Точный диагноз сопутствующего заболевания поставить трудно, так как при лабораторном исследовании грибок на ногтевых пластинках и в межпальцевых складках обнаружен не был.

Таким образом, больному можно поставить клинический диагноз: распространенная микробная экзема в подострой стадии; предполо- жительно онихомикоз стоп.

XI. ЭТИОЛОГИЯ И ПАТОГЕНЕЗ

Основное значение в этиологии и патогенезе заболевания придает- ся нервной системе, эндокринно-метаболическим нарушениям, ин- фекционно-аллергическим факторам, генетической отягощенности и иммунной недостаточности. Значение различных эндогенных и экзо- генных влияний является спорным, а так как все они выступают в очень сложных взаимоотношениях, то экзему считают полиэтиологи- ческим, мультифакториальным заболеванием. Основную же роль в патогенезе экземы придают иммунным сдвигам. Слабость иммунитета при наличии инфекционных агентов проявляется персистенцией мик- робных и бактериальных антигенов с формированием хронического рецидивирующего воспаления в эпидермисе и дерме. В свете совре- менных представлений о взаимосвязи иммунной системы с функцио- нальным состоянием ЦНС, вегетососудистыми процессами следует признать, что патогенетический процесс формирования экземы включает комплекс не конкурирующих, а дополняющих друг друга нейро-иммуно-вегетодистонических, инфекционно-аллергических и метаболических механизмов. Формирование экземы на основе гене- тической предрасположенности, зависящей от присутствия в хромо- сомах гена иммунного ответа, создает предпосылки для наследова- ния ее в последующих поколениях. В формировании же микробной экземы ведущую роль играет сенсибилизация к микроорганизмам, источником которой служат хронические инфекционные поражения кожи, например, микозы стоп, кандидозы, стрептодермии, или оча- ги фокальной инфекции других органов.

— 11 —

При сборе анамнеза у курируемого больного не удалось выявить предрасполагающие нейроэндокринные, инфекционно-аллергические, наследственные и иммунологические нарушения. Но в анамнезе есть заболевания чесоткой, наиболее частым осложнением которой явля- ется пиодермия, хронический очаг которой и мог явиться основой для развития микробной экземы.

Кроме того, возможной причиной могло послужить занесение инфек- ции самим больным при механическом повреждении кожных покровов, например при расчесах.

XII. ГИСТОПАТОЛОГИЯ

При данном заболевании отмечается очаговый спонгиоз и паракера- тоз в эпидермисе, а также периваскулярная клеточная инфильтра- ция сосочкового слоя дермы.

Спонгиоз представляет собой межклеточный отек шиповидного слоя со скоплением серозного экссудата, который раздвигает эпители- альные клетки и растягивает межклеточные мостики. Прогрессиро- вание процесса сопровождается разрывом отдельных мостиков и формированием микровезикул, которые быстро вскрываются с обра- зованием точечных мокнущих эрозий. Таким образом формируется симптом «серозных колодцев».

Паракератоз — это нарушение процесса ороговения, вследствие че- го в очаге поражения не образуется зернистый, элеидиновый и ро- говой слои, и на поверхности шиповидного слоя рыхло располага- ются недостаточно ороговевшие клетки.

Клеточная инфильтрация сосочкового слоя дермы представляет со- бой скопление клеточного лимфогистиоцитарного инфильтрата в со- сочковом слое. Клинически это проявляется образованием папул.

XIII. ЛЕЧЕНИЕ КУРИРУЕМОГО БОЛЬНОГО (с элементами УИРС)

Режим больного — общий.

В стационаре ОКВД больному было назначено следующее лечение: препараты общего действия — тиосульфат натрия, цетрин, дексаме- тазон; местная терапия — цинковая мазь.

При данном заболевании в качестве патогенетической терапии не- обходимо применение десенсибилизирующих и противовоспалительных средств.

_Общая терапия.

1. Натрия тиосульфат (Natrii thiosulfas).

Натрия тиосульфат обладает противотоксическим, противовоспали- тельным и десенсибилизирующим действием. При применении этого препарата происходит снижение реакции организма на гистамин, выделение которого из тучных клеток снижается. Также уменьшает- ся проницаемость капилляров, предупреждается развитие отека тканей, облегчается течение аллергических реакций. Кроме того, препарат влияет на стадии воспалительного процесса — уменьшает воспалительные явления, ускоряет протекание воспалительного процесса и его разрешение.

— 12 —

Rp. Sol. Natrii thiosulfatis 30% — 10 ml

D.t.d. N.6 in ampullis.

S. Вводить внутривенно медленно по 5 мл.

2. Цетрин (Cetrin).

Цетрин относится к десенсибилизирующим противогистаминным средствам, проявляет седативные и снотворные свойства. Механизм действия заключается в блокаде Н 41 0-гистаминовых рецепторов.

Rp. Cetrini — 0.01

D.t.d. N.20 in tabulettis.

S.По 1 таблетке на ночь.

3. Дексаметазон (Dexamethasonum).

Препарат группы глюкокортикоидов, фторпроизводное преднизолона.

Обладает сильным противовоспалительным и антиаллергическим действием. Подавляет все фазы воспаления, стабилизируя мембраны и тормозя выход протеолитических ферментов, угнетая медиаторы воспаления, уменьшая воспалительные явления — отек, гиперемию и экссудацию. Кроме того, препарат ограничивает синтез и освобож- дение интерлейкинов, предотвращая развитие аутоаллергических процессов.

Rp. Dexamethasoni — 0.0005

D.t.d. N.10 in tabulettis.

S.По 2 таблетки утром после еды.

_Местная терапия.

Для наружной терапии назначена цинковая мазь. Данная форма со- ответствует характеру процесса: подострое воспаление, сопровож- дающееся застойной гиперемией, инфильтрацией, паракератозом.

Мазь индифферентная, содержит окись цинка. Оказывает противо- воспалительный, подсушивающий и дезинфицирующий эффект. Приме- няется при подострой и хронической экземе.

Механизм действия мази заключается в усилении кровообращения за счет уменьшения теплоотдачи и согревания кожи, что способствует разрешению инфильтрата. Под слоем мази происходит накопление влаги, что способствует разрыхлению рогового слоя эпидермиса и более глубокому проникновению лекарственных веществ. Кроме то- го, мазевая основа размягчает чешуйки и корки, способствует их удалению вместе с имеющимися в них микроорганизмами.

Rp.: Zinci oxydi — 3.0

Vaselini — 27.0

M.f. unguentum.

D.S. Наружное.

Общее и наружное лечение экзематозного процесса назначается ин- дивидуально с учетом эндогенных и экзогенных факторов, лежащих в основе развития болезни. Методы неспецифической патогенети- ческой терапии разнообразны. Это прежде всего антигистаминные препараты — диазолин, супрастин, фенкарол, дипразин, тавегил,

— 13 —

перитол, зодитен, бикорфен в комплексе с кальция глюконатом, кальция пантотенатом, димедрол. Часть этих препаратов обладает еще и седативным эффектом.

Rp. Dragee Diasolini 0.1 N.20

D.S. По 1 драже 2 раза в день после еды.

Rp. Tab. Suprastini 0.025 N.20

D.S. По 1 таблетке 3 раза в день после еды.

При выраженном отечном синдроме применяют мочегонные средства.

Эффективными средствами дегидратационного и детоксикационного действия являются гемодез и полибиолин, обладающие к тому же противовоспалительным и десенсибилизирующим влиянием. С целью иммуномодулирующего действия рекомендуется назначать декарис, метилурацил, тактивин, тимолин, натрия нуклеинат, пирогенал.

Rp. Levamizoli — 0.05

D.t.d. N.10 in tabulettis.

S. По 1 таблетке 2 раза в день.

Для лечения микробной экземы используют антибиотики (с учетом чувствительности микрофлоры) и сульфаниламидные препараты в комплексе с иммуномодуляторами. Особенно показан диуцифон по 4 мл 5% раствора внутримышечно через день, 12 инъекций. Специфи- ческую иммунотерапию больным микробной экземой проводят стафи- лококковым анатоксином, антистафилококковым гамма-глобулином, стафилококковой вакциной. При наличии варикозного симптомокомп- лекса трофических язв рекомендуется использовать ксантинола ни- котинат, пармидин, трентал, дипрофен. Антибиотики и иммуномоду- ляторы необходимо сочетать с антигистаминными и десенсибилизи- рующими препаратами с целью профилактики аллергических осложне- ний.

Rp. Parmidini — 0.25

D.t.d. N.15 in tabulettis.

S. По 1 таблетке 3 раза в день.

В случае упорного, тяжелого течения экземы можно применить в течение 2-3 недель преднизолон (или другой глюкокортикоид), на- чиная с 15-25 мг/сут. и снижая дозу на 1/3-1/4 таблетки. Однов- ременно следует назначить калия оротат и кальция глюконат или кальция пантотенат.

Rp. Tab. Prednisoloni 0.005 N.20

D.S. По 1 таблетке 3 раза в день.

Rp. Sol. Calcii gluconatis 10% — 10 ml

D.t.d. N.10 in ampullis.

S. По 5-10 мл внутримышечно.

В лечении экземы у детей используют все вышеперечисленные средства, но в связи с тем, что у них обычно имеется дисбакте- риоз и ферментопатии, им показаны бифидум-бактерин, бификол,

— 14 —

бактисубтил, колибактерин. При необходимости можно использовать коли-протейный и стафилококковый бактериофаг.

Наружное лечение назначается в соответствии с характером воспа- лительного процесса. При остром воспалении используют примочки и влажновысыхающие повязки с противовоспалительными, антибакте- риальными, вяжущими растворами в небольшой концентрации, чтобы не было раздражающего действия, по принципу «на мокрое — мок- рое» и «раздраженного не раздражай». Для примочек применяют жидкость Бурова (1-2 столовые ложки на стакан воды), 2% раствор борной кислоты, 0.25% раствор танина, 3% раствор натрия тетра- бората, 0.25% раствор цинка сульфата, 1-2% раствор амидопирина.

Rp. Liquoris Burovi — 100 ml

D.S. Для примочек. Перед употреблением развести 2 столовые ложки на стакан воды.

Детям грудного возраста не рекомендуется назначать примочки, содержащие резорцин или борную кислоту, ввиду опасности их ток- сического действия при абсорбции через эрозии. Хорошо уменьшают отечность и гиперемию, содействуют эпителизации эрозий примочки из отвара чая, подорожника, корня алтея, ромашки, мать-и-маче- хи. При микробном процессе в первую очередь применяют противо- микробные растворы — 2-5% раствор резорцина, 0.05-0.5 % раствор этакридина лактата, 0.02% раствор фурацилина, 0.01-0.1% раствор калия перманганата, 10-15% раствор димексида. В перерыве между наложением примочек очаги тушируют 0.5-2% раствором нитрата се- ребра, фукорцином, 2% раствором бриллиантового зеленого и сма- зывают растительным или цинковым маслом. Примочки используют до исчезновения мокнутия.

Rp. Sol. Resorcini 2% — 100 ml

D.S. Для примочек.

После снятия явлений острого воспаления, устранения чешуек и корок применяют пасты и мази.

Пасты не наносят на участки мокнутия, волосистую часть головы и другие поверхности кожи с волосяным покровом. Их также нецеле- сообразно назначать при сухой коже, выраженной инфильтрации и под компресс. Наиболее часто при экземе используют 2-5% бор- но-нафталанную, 3% ихтиоловую, 5-10% нафталанную, 3-5-10%

АСД-ихтиол-нафталанную пасту с добавлением 2-5% анестезина и 1% димедрола.

Rp.: Acidi borici — 1.0

Naphthalani — 1.5

Pastae Zinci — 30.0

M.f. pasta.

D.S. Наружное.

При подострой и особенно хронической экземе применяют мази. У больных с чрезмерной чувствительностью кожи используют индиффе- рентные мази — цинковую, глицериновую, нафталанную. При отсутс- твии явлений повышенной чувствительности применяют мази, содер-

— 15 —

жащие серу, ихтиол (2-5-10%), деготь, АСД (5-10%), а также

2-5-10% борно-нафталанную, 1-3% индометациновую, 5% карофилено- вую. Целесообразно добавлять противозудные вещества — 0.5-1% ментола, 2-5% анестезина, 1-2% димедрола. При выраженной сухос- ти в мази вводят раствор ретинола в масле, подсолнечное, перси- ковое масло. Глюкокортикоидные препараты, применяемые в виде мазей, кремов, суспензий (0.5% преднизолоновая, 1-2.5% гидро- кортизоновая, синафлан, синалар, деперзолон) оказывают выражен- ное противовоспалительное и противозудное действие. При микроб- ной экземе используют глюкокортикоидные мази с антибиотиками или дезинфицирующими веществами: «Синалар N», «Локакортен N»,

«Лоринден С», «Оксикорт», «Гиоксизон», «Геокортон» и др.

Rp.: Ung. Prednisoloni 0.5%

(Ung. Flucinari) __

Lanolini aa 10.0

Ol. Helianthi __

Aq. destill. aa 10 ml

M.f. unguentum.

D.S. Наружное.

Rp.: Ichthyoli — 5.0

Lanolini __

Vaselini aa 25.0

M.f. unguentum.

D.S. Наружное (10% ихтиоловая мазь).

Rp. Ung. «Lorinden C» 25.0

D.S. Наружное.

При хронических формах экземы в период стихания воспалительных явлений используют УФО (субэритемные, а затем эритемные дозы через 1-2 дня, на курс 10-15 сеансов). Рекомендуются также фо- нофорез мазей, оксигенотерапия. На участки выраженной лихениза- ции назначают аппликации озокерита, парафина, лечебных грязей по 10-20 процедур на курс. В ряде случаев эффективны и другие методы: рефлекторная (косвенная) физиотерапия, косвенная диа- термия, иглорефлексотерапия, лазеротерапия.

XIV. ТЕЧЕНИЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ (ДНЕВНИК НАБЛЮДЕНИЯ)

17/IV 97г.

1. Пульс — 76/мин

Частота дыхания — 18/мин

Температура тела — 36.6

2. Повторный опрос и повторное клиническое обследование больно- го.

Жалобы на слабый зуд. Общее состояние удовлетворительное. Не- большое мокнутие на левой голени, положительная динамика воспа- лительного процесса на правой голени и стопе: образование мно- жества корочек и их редукция. Физиологические отправления в норме.

— 16 —

3. Назначения.

— Диета: молочно-растительная с ограничением жидкости, легкоус- вояемых углеводов и соли.

— Sol. Natrii thiosulfati 30% 5 ml внутривенно.

— Cetrini по 1 таблетке на ночь.

— Dexamethasoni по 2 таблетки утром.

— цинковая мазь на очаги 2 раза.

18/IV 97г.

1. Пульс — 68/мин

Частота дыхания — 16/мин

Температура тела — 36.4

2. Повторный опрос и повторное клиническое обследование больно- го.

Жалобы на слабый зуд. Общее состояние удовлетворительное. Про- цесс на левой голени прогрессирует, сопровождается слабым мок- нутием. Физиологические отправления в норме.

3. Назначения.

— Диета: молочно-растительная с ограничением жидкости, легкоус- вояемых углеводов и соли.

— Sol. Natrii thiosulfati 30% 5 ml внутривенно.

— Cetrini по 1 таблетке на ночь.

— Dexamethasoni по 2 таблетки утром.

— цинковая мазь на очаги 2 раза.

21/IV 97г.

1. Пульс — 72/мин

Частота дыхания — 18/мин

Температура тела — 36.4

2. Повторный опрос и повторное клиническое обследование больно- го.

Жалоб не предъявляет. Общее состояние удовлетворительное. Зуд, мокнутие прошли. Высыпания на конечностях без изменений. Физио- логические отправления в норме.

3. Назначения.

— Диета: молочно-растительная с ограничением жидкости, легкоус- вояемых углеводов и соли.

— Sol. Natrii thiosulfati 30% 5 ml внутривенно.

— Cetrini по 1 таблетке на ночь.

— Dexamethasoni по 2 таблетки утром.

— цинковая мазь на очаги 2 раза.

XV. ПРОГНОЗ И ТРУДОВАЯ ЭКСПЕРТИЗА

Прогноз для жизни, трудоспособности и реабилитации в процессе выздоровления благоприятный. Больному рекомендуется соблюдать режим дня, молочно-растительную диету с ограничением жидкости, легкоусвояемых углеводов и соли, правила личной гигиены, вести здоровый образ жизни, избегать травматизации кожи, занесения инфекции. Для предупреждения рецидивов следует избегать конф- ликтных ситуаций, нервно-психических перенапряжений.

— 17 —

Для скорейшего разрешения патологического процесса необходимо придерживаться проводимого лечения, а после его окончания необходимо поставить больного на диспансерный учет и проводить наблюдение ввиду возможного развития рецидивов.

XVI. ПРОФИЛАКТИКА ЗАБОЛЕВАНИЯ

В целях профилактики микробной экземы больному необходимо соб- людать режим дня, правила личной гигиены; придерживаться молоч- но-растительной диеты с ограничением жидкости, легкоусвояемых углеводов и соли, острых продуктов, алкогольных напитков, с вы- соким содержанием витаминов.

Необходимо избегать травматизации кожи, а также конфликтных си- туаций, нервно-психических перенапряжений, которые могут послу- жить фоном для развития заболевания и его обострений в случае хронического течения.

В период ремиссии рекомендуется санаторно-курортное лечение.

Со стороны врача необходимо проводить все возможные мероприятия по предупреждению развития экземы в результате нерационального лечения очагов хронической инфекции с повреждением кожных пок- ровов.

Больного необходимо поставить на диспансерный учет и системати- чески наблюдать.

XVII. ЭПИКРИЗ

x, 67 лет находится на стационарном лече- нии в ивановском ОКВД с 11 апреля 1997 года по поводу распрост- раненной микробной экземы, подострой стадии; подозрение на они- хомикоз стоп.

На момент курации больной предъявлял жалобы на высыпания на ко- же тыла правой стопы, нижней трети правой голени, передней по- верхности левой голени, а также на тыле обеих кистей. Высыпания сопровождались зудом различной интенсивности. Кроме того, боль- ного беспокоило пожелтение и крошение ногтей стоп. Жалоб общего характера больной не предъявлял.

При объективном обследовании на коже тыла правой стопы, нижней трети правой голени, передней поверхности левой голени, на тыльной поверхности обеих кистей были обнаружены сосудистые пятна, серопапулы, микровезикулы, единичные пустулы, точечные мокнущие эрозии, серозно-гнойные и геморрагические корки,очаги лихенификации. Были также обнаружены отсевы в виде мелких, ше- лушащихся участков кожи, единичных пустул вокруг основных оча- гов.

Помимо характерных экзематозных высыпаний, у больного было об- наружено поражение ногтевых пластинок пальцев обеих стоп: ногти желто-серого цвета, тусклые, крошащиеся; а также шелушение кожи подошв и межпальцевых складок а подошвах, участки гиперкерато- за.
.

— 18 —

Были проведены следующие исследования: общий анализ крови (зак- лючение: лейкопения, моноцитопения), общий анализ мочи (заклю- чение: без патологии), анализ крови на RW (результат отрица- тельный), забор патологического материала на грибы (заключение: споры грибов на ногтевых пластинках и в межпальцевых промежут- ках не обнаружены).

В стационаре ОКВД больному было назначено следующее лечение: препараты общего действия — раствор натрия тиосульфата 30% 5 мл внутривенно, цетрин по 1 таблетке на ночь, дексаметазон по 2 таблетки утром; местная терапия — цинковая мазь. Лечение пере- носится без осложнений.

В результате лечения отмечено улучшение состояния: исчезли зуд, мокнутие, высыпания покрылись корочками, которые редуцируются.

Рекомендовано:

1. Ухаживать за кожей и предупреждать ее повреждение.

2. Придерживаться молочно-растительной диеты с ограничением жидкости, легкоусвояемых углеводов и соли.

3. Соблюдать режим дня, вести здоровый образ жизни.

4. Избегать стрессовых ситуаций.

5. Регулярное диспансерное наблюдение.

6. Санаторно-курортное лечение.
.

— 19 —

XVIII. СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

* Владимиров В.В., Зудин Б.И. Кожные и венерические болезни.

Атлас.- М.:Медицина, 1980,- 288с.

* Головинов Э.Д., Переверзев Ю.М. Учебная история болезни в клинике кожных и венерических болезней.: Методические разра- ботки для студентов, интернов, субординаторов и клинических ординаторов.- Иваново, 1992,- 32 с.

* Григорьев П.С. Учебник кожных болезней.- Медгиз, 1933,- 518 с.

* Дифференциальная диагностика кожных болезней. Руководство для врачей /Под ред. Б.А.Беренбейна, А.А.Студницына.- М.:Медици- на, 1989,- 672 с.

* Каруна Б.И. Экзема.- Киев, 1989,- 283 с.

* Кожные и венерические болезни. Руководство для врачей в 4-х т.- Т.2 /Под ред. Ю.К.Скрипкина.- М.:Медицина, 1995,- 544 с.

* Комплексные методы терапии больных экземой. Методические ре- комендации.- Харьков, 1972,- 112 с.

* Курбат Н.М., Станкевич П.Б. Рецептурный справочник врача.-

Минск: Вышэйшая школа, 1996,- 495 с.

* Лекарственные средства. Справочник /под ред. М.А.Клюева.- М.:

Агентство Книжный Дом Локус, Гомель: Агентство «РИД», 1995,-

704 с.

* Машковский М.Д. Лекарственные средства. Изд. 8-е, перераб. и дополн.- М.: Медицина, 1977, т. I, II.

* Переверзев Ю.М. Гистопатолотия кожи и морфологические элемен- ты кожной сыпи.: Учебно-методическое пособие для самостоя- тельной подготовки студентов к практическим занятиям.- Ивано- во, 1988.- 40 с.

* Практикум по дерматовенерологии: Учебное пособие /Л.Д.Тищен- ко, Г.К.Гагаев, А.В.Метельский, О.В.Алита.- М.: Издадельство

УДН, 1990,- 125 с.

* Скрипкин Ю.К. Кожные и венерические болезни.- М.:Медици- на,1980,- 552 с.

* Тумаркин Б.М. и др. Основы наружной терапии в дерматовенеро- логии /Б.М.Тумаркин, К.П.Венедиктова, Ю.М.Переверзев, Э.Д.Го- ловинов.- Иваново, 1982,- 38 с.

* Щуцкий И.В. Патогенез и лечение экземы.- Киев, 1974,- 247 с.

XIX. ДАТА Подпись куратора

11 мая 1997 года.
.

Контрольная работа: Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

ОГЛАВЛЕНИЕ

Введение

Теоретическая часть

Описание автоматизированного рабочего места

Вывод

Приложение

ВВЕДЕНИЕ

В этом примере рассматривается деятельность городской (районной) библиотеки. В библиотечном фонде храниться много данных, как о книгах (название книг, издание, количество), так и о читателях (ФИО, адрес). Чтобы облегчить работу сотрудникам, правильно отследить данные о читателе и книгах можно автоматизировать его рабочее место.

Целью данной работы является разработка и проектирование базы данных библиотеки, в которой описываются данные о книгах, читателей и вывод на печать определенных документов. Интерфейс пользователя разрабатывается в среде программирования 1С:Предприятия.

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ

Постановка задачи.

Требуется создать простейшую систему учета для библиотеки, которая позволит выдавать книги читателям, отслеживать задолженности читателя и формировать отчеты по совершенным операциям за заданный период.

Программа должна содержать:

1. Справочник «Книги»: у каждой книги есть уникальный библиотечный номер (код). Необходимо отметить, что может быть несколько экземпляров одного и того же произведения.

2. Справочник «Читатели»: каждому читателю выдается читательский билет с уникальным номером.

3. Справочник «Произведение»: у каждого произведения есть уникальный код.

4. Справочник «Авторы» и «Жанры»

В программе должны фиксироваться следующие события:

Выдача книг читателю из библиотеки на определенный срок

Продление книги

Возврат книги читателем в библиотеку

Потеря книги читателем

Для каждого события в конфигурации необходимо предусмотреть соответствующий документ.

Правила работы библиотеки следующие:

Читатель может взять в библиотеке только определенное количество книг (задается директором библиотеки).

Читатель берет книги обычно на месяц, но может сразу взять книгу на больший срок, если явно скажет об этом.

Читатель может продлевать книгу, т.е. сообщать о том, что он вернет ее позже указанного ранее срока.

При просрочке возврата книги, читатель получает предупреждение.

Когда предупреждений у читателя накапливается больше определенного предела, он лишается правом пользования библиотекой на 1 месяц.

При потере книги читатель лишается правом пользования библиотекой на 1 месяц, независимо от количества предупреждений.

В программе должна быть возможность сформировать библиотечную выписку, которая показывает все совершенные операции за заданный период. Необходимо иметь возможность выбрать операции только по указанному читателю и/или по указанной книге. В программе должна быть возможность узнать долги конкретного читателя на данный момент, т.е. какие книги у него сейчас на руках и когда он должен их вернуть. В таблице 1 представлены все объекты, которые нужно создать в конфигурации.

Таблица 1.

Тип объектов

Объекты
Справочники

Произведения

Книги (подчинен спр. Произведения)

Читатели

ЖанрыКниг

Авторы

Перечисления

СтатусКниги (значения: Свободна, Выдана, Списана)

ДаНет (значения: Да, Нет)

Документы

ВыдачаКниги

ПродлениеКниги

ВозвратКниги

ПотеряКниги

Журналы документов

Библиотека
Отчеты

БиблиотечнаяВыписка

ДолгиЧитателя

Проектирование БД.

Для проектирования БД в системе 1С:Предприятие используется конфигуратор- в этом режиме создается или корректируется БД, программные модули. В таблице 2 подробно представлены все справочники с реквизитами, которые потребуются для создания БД.

Таблица 2.

№ n/n

Справочники

Реквизиты
1

Произведения

Жанр

Авторы

Издание

Год издания

Число страниц

Ключевые слова

Аннотация

2

Книги

Статус

Читатель

Дата выдачи

Срок возврата

3

Читатель

ФИО

Блокирован

Количество предупреждений

4

Жанры книг

Наименование жанра
5

Авторы

ФИО

В таблицах 3-7 описана подробная структура справочников.

Таблица 3.Справочник «Произведения»

№

Имя реквизита

Тип значения
1

Жанр

Справочник. ЖанрыКниг
2

Авторы

Справочник. Авторы
3

Издание

Число
4

Год издания

Число
5

Число страниц

Число
5

Ключевые слова

Строка
7

Аннотация

Строка

Таблица 4. Справочник «Книги»

№

Имя реквизита

Тип значения
1

Статус

СтатусКниг.
2

Читатель

Справочник. Читатели.
3

Дата Выдачи

Дата
4

Срок Возврата

Дата

Таблица 5. Справочник «Читатели»

№

Имя реквизита

Тип значения
1

ФИО

Строка
2

Кол-во предупреждений

Число
3

Блокирован

Да Нет

Таблица 6. Справочник «Жанр Книги»

№

Имя реквизита

Тип значения
1

Жанр Книги

Строка

Таблица 7. Справочник «Авторы»

№

Имя реквизита

Тип значения
1

Авторы

Строка

3. ОПИСАНИЕ АВТОМАТИЗИРОВАННОГО РАБОЧЕГО МЕСТА

Разработка приложения.

Разработка приложения состоит из нескольких частей.

Интерфейс ввода/ корректировка справочников, работа с документами.

Составление печатных форм отчетов.

Интерфейс ввода / корректировки справочников.

Интерфейс пользователя разработан в программной среде

1С: Предприятие.

При запуске программы 1С:Предприятие, пользователь сразу попадает в диалог «Запуск 1С: Предприятия».

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис1. Диалог «Запуск 1С:Предприятия».

В диалоге, информационная база запускается в режиме 1С:Предприятие.

При запуске информационной базы сразу попадаем на главную форму. (Рис2).

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис2. Окно главного меню.

Для простоты обращения интерфейсы всех трех меню одинаковы.

Меню «Справочники».

При нажатие на меню «Справочник», всплывает вспомогательное меню, в котором перечислены все используемы справочники программы. (Рис3.)

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис3. Меню «Справочник»

Все справочники представлены в виде таблицы, в которые можно добавлять, изменять данные и удалять данные. (Рис4).

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис4. Справочник «Читатели».

Для справочника «Произведение» создана форма элемента — вызывает редактор форм для создания формы ввода данных в справочник. (Рис5.)

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис5. Форма для ввода данных в справочник «Произведение».

Меню «Документы».

В меню «Документы», представлены все документы, с которыми должен работать библиотекарь. Это документы: «Выдача книг», «Продление книги», «Возврат книги», «Потеря книги». (Рис6.)

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис 6. Меню «Документы».

Для всех документов созданы формы элемента, для удобного редактирования. (Рис7).

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис7. Форма элемента документа «Выдача книги».

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис8. Форма элемента документа «Продление книги».

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис9. Форма элемента документа «Возврат книги».

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис10. Форма элемента документа «Потеря книги».

Меню «Отчеты».

Отчеты предназначены для вывода информации из базы данных. У любого отчета в системе 1С:Предприятие есть экранная форма.

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис11. Экранная форма отчета «Библиотечная выписка».

Библиотечная выписка, показывает все совершенные операции за заданный период. Можно выбрать операции только по указанному читателю и/или по указанной книге.

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис 12. Пример работы отчета «Библиотечная выписка».

В отчете «Долги читателя», можно отследить задолжников.

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис 13. Экранная форма отчета «Долги читателя».

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис 14. Пример отчета «Долги читателя».

4. ВЫВОД

В результате проектирования были разработаны:

1. База данных, в которой описаны: наименование книг имеющихся в библиотечном фонде, читатели, пользующиеся услугами библиотеки.

2. Разработаны печатные формы (отчеты).

3. Простой в применение интерфейс для пользователей.

ПРИЛОЖЕНИЕ

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис15. Справочник «Книги».

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис 16. Справочник «Жанры Книги».

Разработка автоматизированного рабочего места библиотекаря с помощью среды программирования 1С:Предприятие

Рис17. Справочник «Авторы».

Текст программы:

Выдача Книги:

// ********************

//

Процедура ОбработкаПроведения()

СпрКниги = создатьОбъект(«Справочник.Книги»);

ВыбратьСтроки();

Пока ПолучитьСтроку()=1 Цикл

СпрКниги.НайтиЭлемент(Книга);

СпрКниги.Статус = Перечисление.СтатусКниги.Выдана;

СпрКниги.Читатель = Читатель;

СпрКниги.ДатаВыдачи = ДатаДок;

СпрКниги.СрокВозврата = СрокВозврата;

СпрКниги.Записать();

КонецЦикла;

КонецПроцедуры

Продление Книги:

// ********************

//

Процедура ОбработкаПроведения()

СпрКниги = создатьОбъект(«Справочник.Книги»);

ВыбратьСтроки();

Пока ПолучитьСтроку()=1 Цикл

Если Число(НовыйСрокВозврата)<>0 Тогда

СпрКниги.НайтиЭлемент(Книга);

СпрКниги.СрокВозврата = НовыйСрокВозврата;

СпрКниги.Записать();

КонецЕсли;

КонецЦикла;

КонецПроцедуры

Продление книги:

// ********************

//

Процедура ОбработкаПроведения()

СпрКниги = создатьОбъект(«Справочник.Книги»);

СпрЧитатели = СоздатьОбъект(«Справочник.Читатели»);

ВыбратьСтроки();

Пока ПолучитьСтроку()=1 Цикл

СпрКниги.НайтиЭлемент(Книга);

Если СпрКниги.СрокВозврата < ДатаДок Тогда

СпрЧитатели.НайтиЭлемент(Читатель);

СпрЧитатели.КоличествоПредупреждений =

СпрЧитатели.КоличествоПредупреждений + 1;

СпрЧитатели.Записать();

Если СпрЧитатели.КоличествоПредупреждений >

Константа.МаксКолвоПредупреждений Тогда

УстановитьРеквизитСправочника(Читатель, «Блокирован»,Перечисление.ДаНет.Да, ДатаДок);

УстановитьРеквизитСправочника(Читатель, «Блокирован»,Перечисление.ДаНет.Нет, ДатаДок +

Константа.КолвоДнейБлокировки);

КонецЕсли;

КонецЕсли;

СпрКниги.Статус = Перечисление.СтатусКниги.Свободна;

СпрКниги.Читатель = 0;

СпрКниги.ДатаВыдачи = 0;

СпрКниги.СрокВозврата = 0;

СпрКниги.Записать();

КонецЦикла;

КонецПроцедуры

Потеря книги:

// ********************

//

Процедура ОбработкаПроведения()

СпрКниги = создатьОбъект(«Справочник.Книги»);

ВыбратьСтроки();

Пока ПолучитьСтроку()=1 Цикл

СпрКниги.НайтиЭлемент(Книга);

СпрКниги.Статус = Перечисление.СтатусКниги.Списана;

СпрКниги.Читатель = 0;

СпрКниги.ДатаВыдачи = 0;

СпрКниги.СрокВозврата = 0;

СпрКниги.Записать();

КонецЦикла;

УстановитьРеквизитСправочника(Читатель, «Блокирован»,Перечисление.ДаНет.Да, ДатаДок);

УстановитьРеквизитСправочника(Читатель, «Блокирован»,Перечисление.ДаНет.Нет, ДатаДок +

Константа.КолвоДнейБлокировки);

КонецПроцедуры

Отчеты. Библиотечная выписка.

//———————

//Документы ПродлениеКниги

//———————

Запрос = создатьОбъект(«Запрос»);

ТекстЗапроса = «

|Период С НачДата По КонДата;

|ОбрабатыватьДокументы Проведенные;

|Док =

Документ.ПродлениеКниги.Текущий//*******************************************

Процедура Сформировать()

тз = создатьОбъект(«ТаблицаЗначений»);

тз.НоваяКолонка(«Дата»);

тз.НоваяКолонка(«ТипОперации»);

тз.НоваяКолонка(«Читатель»);

тз.НоваяКолонка(«Книга»);

тз.НоваяКолонка(«СрокВозврата»);

//———————

//Документы ВыдачаКниги

//———————

Запрос = создатьОбъект(«Запрос»);

ТекстЗапроса = «

|Период С НачДата По КонДата;

|ОбрабатыватьДокументы Проведенные;

|Док = Документ.ВыдачаКниги.ТекущийДокумент;

|Читатель = Документ.ВыдачаКниги.Читатель;

|Книга = Документ.ВыдачаКниги.Книга;

|СрокВозврата = Документ.ВыдачаКниги.СрокВозврата;

|Группировка Книга;

|Условие (Читатель в ВыбрЧитатель);

|Условие (Книга в ВыбрКнига);

|»;

Если Запрос.Выполнить(ТекстЗапроса)=0 Тогда

Возврат;

КонецЕсли;

Пока Запрос.Группировка(1)=1 Цикл

Док = Запрос.Док;

тз.НоваяСтрока();

тз.Дата = Док.ДатаДок;

тз.ТипОперации = Док.Вид();

тз.Читатель = Запрос.Читатель;

тз.Книга = Запрос.Книга;

тз.СрокВозврата = Запрос.СрокВозврата;

КонецЦикла;

Документ;

|Читатель = Документ.ПродлениеКниги.Читатель;

|Книга = Документ.ПродлениеКниги.Книга;

|НовыйСрокВозврата =

Документ.ПродлениеКниги.НовыйСрокВозврата;

|Группировка Книга;

|Условие (Читатель в ВыбрЧитатель);

|Условие (Книга в ВыбрКнига);

|»;

Если Запрос.Выполнить(ТекстЗапроса)=0 Тогда

Возврат;

КонецЕсли;

Пока Запрос.Группировка(1)=1 Цикл

Док = Запрос.Док;

тз.НоваяСтрока();

тз.Дата = Док.ДатаДок;

тз.ТипОперации = Док.Вид();

тз.Читатель = Запрос.Читатель;

тз.Книга = Запрос.Книга;

тз.СрокВозврата = Запрос.НовыйСрокВозврата;

КонецЦикла;

//———————

//Документы ВозвратКниги

//———————

Запрос = создатьОбъект(«Запрос»);

ТекстЗапроса = «

|Период С НачДата По КонДата;

|ОбрабатыватьДокументы Проведенные;

|Док = Документ.ВозвратКниги.ТекущийДокумент;

|Читатель = Документ.ВозвратКниги.Читатель;

|Книга = Документ.ВозвратКниги.Книга;

|Группировка Книга;

|Условие (Читатель в ВыбрЧитатель);

|Условие (Книга в ВыбрКнига);

|»;

Если Запрос.Выполнить(ТекстЗапроса)=0 Тогда

Возврат;

КонецЕсли;

Пока Запрос.Группировка(1)=1 Цикл

Док = Запрос.Док;

тз.НоваяСтрока();

тз.Дата = Док.ДатаДок;

тз.ТипОперации = Док.Вид();

тз.Читатель = Запрос.Читатель;

тз.Книга = Запрос.Книга;

КонецЦикла;

//———————

//Документы ПотеряКниги

//———————

Запрос = создатьОбъект(«Запрос»);

ТекстЗапроса = «

|Период С НачДата По КонДата;

|ОбрабатыватьДокументы Проведенные;

|Док = Документ.ПотеряКниги.ТекущийДокумент;

|Читатель = Документ.ПотеряКниги.Читатель;

|Книга = Документ.ПотеряКниги.Книга;

|Группировка Книга;

|Условие (Читатель в ВыбрЧитатель);

|Условие (Книга в ВыбрКнига);

|»;

Если Запрос.Выполнить(ТекстЗапроса)=0 Тогда

Возврат;

КонецЕсли;

Пока Запрос.Группировка(1)=1 Цикл

Док = Запрос.Док;

тз.НоваяСтрока();

тз.Дата = Док.ДатаДок;

тз.ТипОперации = Док.Вид();

тз.Читатель = Запрос.Читатель;

тз.Книга = Запрос.Книга;

КонецЦикла;

тз.Сортировать(«Дата+»);

Таб = создатьОбъект(«Таблица»);

Таб.ВывестиСекцию(«Все<«);

тз.ВыбратьСтроки();

НомПП = 0;

Пока тз.ПолучитьСтроку()=1 Цикл

НомПП = НомПП + 1;

Таб.ВывестиСекцию(«Строка»);

КонецЦикла;

Таб.ВывестиСекцию(«Все>»);

Таб.Опции(0);

Таб.Показать();

КонецПроцедуры

НачДата = НачМесяца(РабочаяДата());

КонДата = КонМесяца(РабочаяДата());

Долги читателя

//*******************************************

Процедура Сформировать()

Таб = создатьОбъект(«Таблица»);

Таб.ВывестиСекцию(«Все<«);

НомПП = 0;

СпрКниги = создатьОбъект(«Справочник.Книги»);

СпрКниги.ВыбратьЭлементыПоРеквизиту(«Читатель»,ВыбрЧитатель,0,0);

Пока СпрКниги.ПолучитьЭлемент()=1 Цикл

НомПП = НомПП + 1;

Таб.ВывестиСекцию(«Книга»);

КонецЦикла;

Таб.ВывестиСекцию(«Все>»);

Таб.Показать();

КонецПроцедуры

Курсовая работа: Применение наглядности на уроках биологии

Введение

Совершенствование учебно-материальной базы общеобразовательной школы — одно из главных условий повышения уровня учебно-воспитательного процесса. Учебное оборудование стало неотъемлемой частью урока, так как работа с ним для учащихся — это и источник новых знаний, и средство для усвоения, обобщения, повторения изученного материала. В методике преподавания биологии разработаны различные приемы использования учебного оборудования на уроках.

Учебно-материальной базой преподавания биологии является рационально организованный и оборудованный кабинет, в котором созданы условия для размещения, хранения и использования учебного оборудования. В настоящее время промышленность производит большое количество учебных пособий, их номенклатура, необходимая для оснащения кабинета биологии, определена нормативным документом «Типовые перечни учебного оборудования и учебно-наглядных пособий для общеобразовательных школ». Перечни учебного оборудования по биологии включают около 500 наименований.

Курс биологии в школе призван вооружить учащихся элементарными знаниями о предметах и явлениях природы, о простейших взаимосвязях между нами, а также о взаимодействии человека и природы. Ведущими методами работы в области биологии являются методы естественных наук: наблюдение в природе, наблюдения в классе, экскурсии, опыты, практические работы.

Однако в условиях классных занятий не всегда возможно непосредственно наблюдать, видеть предметы и явления в естественном состоянии. В этом случае необходимые представления и понятия могут быть сформированы с помощью наглядных средств обучения, в которые входят таблицы и картины, натуральные объекты, раздаточный материал, кинофильмы и кинофрагменты, мультимедийное оборудование.

На уроках биологии эти наглядные пособия можно использовать в различных сочетаниях в зависимости от темы и цели урока.

Наглядность является необходимым и закономерным средством образовательного процесса на всех этапах изучения биологии в средней школе. Однако будущий учитель биологии должен дифференцированно подходить к пониманию термина «наглядность» так как его используют для выражения разных педагогических понятий.

В связи с актуальностью нами сформулирована тема исследования: «Применение наглядности на уроках зоологии».

Проблема исследования: определить влияние наглядности на качество усвоения знаний учащихся по биологии.

Цель исследования заключается в изучении основных видов наглядных пособий, используемых на уроках биологии, в выяснении влияния наглядности на уровень знаний учащихся и в изучении комплексного применения наглядных материалов на всех этапах урока.

В соответствии с поставленной целью нами сформулированы следующие задачи:

1. изучение теоретического материала по теме исследования, раскрытие сущности понятия «наглядность»;

2. организация исследовательской работы, подготовка оборудования и материалов для успешного проведения эксперимента;

3. анализ результатов по проделанной работе и выявления влияния наглядности на уровень знаний учебного материала учениками.

Объектом исследования является учебный процесс общеобразовательной школы, а предметом исследования наглядность как дидактический принцип обучения.

Гипотеза исследования: если применять большого количества наглядности на уроках, то это может привести к лучшему усвоению учебного материала на уроках зоологии и повысит уровень знаний учащихся.

Курсовая работа состоит из введения, двух глав, заключения и списка литературы.

Во введении обосновывается актуальность выбранной темы, определяются гипотеза, цель и задачи, объект и предмет исследования.

В первой главе «Наглядность обучения и использование наглядных пособий» рассматриваются основные виды наглядных пособий, их методика использования на всех этапах урока по зоологии. Приводятся исторические сведения о возникновении наглядности, раскрывается сущность понятия «наглядность».

Во второй главе «Методические особенности применения наглядности на уроках зоологии» представлены результаты опытно — экспериментальной работы. Описывается методика проведения метода педагогического эксперимента. Также в главе приводятся фрагменты уроков с использованием наглядности.

В заключении изложены основные выводы по проделанной работе.

Глава 1. Наглядность обучения и использование наглядных пособий

1.1 История возникновения понятия «наглядности», сущность понятия

Впервые в педагогике теоретическое обоснование принципа наглядности обучения дал Я.А. Коменский в XVII в. Великий чешский педагог, используя достижения народной педагогики, нашел средство, облегчающее ребенку изучению книжного материала. «Мир чувственно — воспринимаемых вещей в картинках» — само название одной из его учебных книг показывает путь, которым должно идти познание ученика.

Рисунок, картина вот средства, которые позволяют ученику свободно представить изучаемые по книге предметы, явления, события. Обучение возникло за много тысяч лет до Я.А. Коменского и нельзя думать, что ребенок, когда его учили без наглядных пособий, не мог представить в жизни то, о чем ему говорил наставник, учитель. Наоборот, на ранних стадиях развития человечества, когда обучение было непосредственно связано с трудовой деятельностью взрослого, дети не испытывали значительных затрудняющих обстоятельств, чтобы представить и понять, то, чему их учили. Методы обучения были адекватны характеру познавательной и практической деятельности ребенка и взрослого. С появлением письменности и книг обучение стало более сложным и трудным. Возникает противоречие между личным опытом ребенка и общественным опытом, отражаемым в книгах. Опыт ребенка ограничен, дети могут не понять, о чем говорится в книгах. Ребенку для понимания книги необходимо соотнести ее содержание с тем, что ему известно. Это не всегда удается, и дети становятся на путь механического запоминания, зубрежки.

Книга усложняет познавательную деятельность ребенка, она требует развитых форм и операций мышления: обобщения абстрагирования, дедукции и индукции, анализа и синтеза. Использование в обучении принципа наглядности имеет длительную историю. К нему прибегали еще за несколько веков до нашей эры в школах Китая, Египта, Греции, Рима и других странах.

Наглядность в понимании, Коменского становиться решающим фактором усвоения учебного материала. Наглядность означает чувственное познание, которое является источником знаний. Поэтому чем больше наглядности, тем больше опоры на чувственное знание, тем, следовательно, лучше развивается разум.

К.Д. Ушинский дал глубокое психологическое обоснование наглядности обучения. Наглядные пособия являются средством для активизации мыслительной деятельности и формирования чувственного образа. Именно чувственный образ, сформированный на основе наглядного пособия, является главным в обучении, а не само наглядное пособие. К.Д. Ушинский значительно обогатил методику наглядного обучения, разработал ряд способов и приемов работы с наглядными пособиями.

Практика работы школы в специальные психолого-педагогические исследования показали, что эффективность обучения зависит от степени привлечения всех органов чувств человека. Чем разнообразнее чувственное восприятие учебного материала, тем прочнее он усваивается. Эта закономерность уже давно выражена в дидактическом принципе наглядности, в обоснование которого педагоги в методисты-естественники Я.А. Коменский, И.Г. Песталоцци, К, Д. Ушинский, В.В. Половцов, Б.Е. Райков, Л.В. Занков, С.Г. Шаповаленко внесли существенный вклад.

Я. А Коменский обосновал золотое правило дидактики: привлекать к обучению все органы чувств. И.Г. Песталоцци показал важность использования наглядности в развитии формируемых понятий. К.Д. Ушинский раскрыл значение наглядных ощущений для развития речи учащихся.

В.В. Половцов обосновал роль наглядности в выборе методов обучения. Б.Е. Райков создал первую классификацию средств обучения биологии. Варианты возможных сочетаний слова и наглядности для активизации развития учащихся показал Л.В. Занков. А С.Г. Шаповаленко предложил делить средства обучения не по внешним атрибутам, а с учетом и роли в учебном процессе.

Наглядность является необходимым и закономерным средством образовательного процесса на всех этапах изучения биологии в средней школе. Однако будущий учитель биологии должен дифференцированно подходить к пониманию термина «наглядность» так как его используют для выражения разных педагогических понятий. Различают такие понятия, как принцип наглядности, наглядность как средство обучения и наглядное пособие.

Термином «наглядность» обычно обозначают принцип, которым руководствуется учитель в процессе обучения биологии. Наглядность обеспечивает единение чувственного и логического, конкретного и абстрактного, содействует развитию абстрактного мышления, во многих случаях служит его опорой.

Наглядность как средство обучения предназначена для создания у учащихся статических и динамических образов. Она может быть предметной или изобразительной. Понятие «средство наглядности» (наглядное средство) очень близко по содержанию с понятием «наглядное пособие», но значительно шире по объему. Так, например, опыт по испарению, телепередача, рисунок на доске, рисунки в учебнике принадлежат к средствам наглядности, но не являются наглядными пособиями.

Наглядные пособия — это конкретные объекты, используемые учителем на уроке. Они могут быть в виде коллекций, гербария, живых растений и животных, таблиц с рисунками и схемами, муляжей, аппликаций, диафильмов, раздаточного материала, дидактических карточек. Наглядные пособия, выражающие биологическое содержание изучаемых предметов и явлений — основные средства обучения, а различные приборы, инструменты, техническое оборудование вспомогательные.

1.2 Наглядность как дидактический принцип обучения

Наглядное пособие одно из средств умственного развития. Они занимают определенное место в обучении ученика и не определяют всего хода учения. Современный учитель имеет большой выбор наглядных пособий. Причем наглядные средства обучения совершенствуются и становятся все более удобными и эффективными для выполнения поставленных учителем задач. Современные условия обучения вынуждают учителя не только применять наглядные пособия, но и думать насколько они способствуют выполнению поставленных задач. Наглядные средства могут способствовать лучшему усвоению знаний, быть нейтральными к процессу усвоения или тормозить понимания теоретического материала.

Результаты УВП зависят во многом от того, насколько обогащен он разнообразными средствами обучения, а также от мастерства учителя, который эти средства использует. Совершенствование содержания образования закономерно требует совершенствования форм, методов, приемов и средств обучения. Создание средств обучения находится в тесной связи с развитием техники, передовым педагогическим опытом.

Успех обучения также зависит от правильной организации всей мыслительной деятельности ребенка. Наглядность обучения становиться одним из факторов, влияющих на характер усвоения учебного материала. Средства наглядности обеспечивают полное формирование какого — либо образа, понятия и тем самым способствуют более прочному усвоению знаний, пониманию связи научных знаний с жизнью. Использование средств наглядности в учебном процессе всегда сочетается со словом учителя. Проводя самостоятельные опыты, ученики могут убедиться в истинности приобретаемых знаний, в реальности тех явлений и процессов, о которых рассказывает учитель. А уверенность в истинности полученных сведений, убежденность в знаниях делают их осознанными, прочными. Средства наглядности повышают интерес к знаниям, делают более легким процесс их усвоения, поддерживают внимание ребенка, содействуют выработке у учащихся эмоционально-оценочного отношения к сообщаемым знаниям.

Дидактические исследования о применении наглядности, о сочетании средств наглядности и слова учителя, проведенные под руководством профессора Л.В. Занкова и в научно-исследовательском институте школьного оборудования под руководством С.Г. Шаповаленко, В.Г. Болтянского и Л.П. Прессмана, позволили определить некоторые общие правила применения средств наглядности.

Прежде чем отобрать для урока тот или иной вид наглядности, необходимо продумать место его применения в зависимости от его дидактических возможностей. При этом следует иметь в виду, в первую очередь, цели и задачи конкретного урока и отбирать такие наглядные пособия, которые четко выражают наиболее существенные стороны изучаемого на уроке явления и позволяют ученику вычленять и группировать те существенные признаки, которые лежат в основе формируемого на данном уроке представления или понятия.

От учебных задач зависит и выбор одной из форм сочетания наглядности и слова учителя. В одних случаях источником знания выступает наглядное пособие, а слово учителя выполняет функцию руководства восприятием учеников. Наглядные пособия могут служить опорой для создания связей между фактами, явлениями, недоступных непосредственному наблюдению, а слово учителя побуждает к наблюдению и направляет детей на осмысливание, истолкование сделанных наблюдений.

При обобщении, повторении изученного материала источником знания о фактах, явлениях или их связях выступает слово учителя, а наглядность выполняет функцию подтверждения, иллюстрации, конкретизации словесного сообщения или является отправным пунктом сообщения, содержащего сведения о явлениях и связях, недоступных непосредственному восприятию. Наглядные средства могут служить основой для самостоятельной работы учащихся. В этом случае учитель лишь определяет задание и направляет деятельность учащихся.

Средства наглядности используются на всех этапах процесса обучения биологии: объяснение нового материала, закрепление знаний, формирование умений и навыков, выполнение домашних заданий и проверка усвоения учебного материала. Средства обучения применяются не только на уроке, но и при других форма обучения биологии.

1.3 Классификация наглядных пособий по биологии

Основным методом изучения биологии в школе является наблюдение. Однако не всегда можно провести наблюдения предметов и явлений природы в естественном состоянии. В этом случае необходимые представления и понятия могут быть сформированы с помощью наглядных средств обучения.

Средства наглядности на основании их характера и значения в обучении биологии можно разделить на две группы: основные и вспомогательные. Среди основных различают реальные (натуральные), знаковые (изобразительные) и вербальные (словесные) средства, а среди вспомогательных — технические средства обучения (ТСО) и лабораторное оборудование (ЛО).

В свою очередь, натуральные (реальные) наглядные пособия, используемые на уроках биологии, разделяют на живые и неживые, или препарированные. Изобразительные (знаковые) делят на плоскостные (рисованные) и объемные.

1.3.1 Натуральные пособия

Натуральными живыми пособиями служат специально подобранные растения (комнатные и принесенные со школьного участка или с экскурсии), животные в аквариумах, инсектариях, террариумах и клетках в уголке живой природы.

К натуральным препарированным пособиям относятся гербарии, влажные препараты, микропрепараты, коллекции, скелеты позвоночных животных и отдельные их части, чучела, раздаточный материал для практических работ и др.

Демонстрация живых растений и животных в качестве раздаточного материала требует заблаговременной их подготовки. Выбор этих объектов определяется программой, местными условиями и требованиями по охране природы. Кроме сбора объектов в природе, растения можно специально высеять на участке, чтобы приготовить раздаточный материал, а вредителей, поселившихся на растениях учебно-опытного участка, собрать для коллекций, для использования в качестве раздаточного материала по зоологии. При работе с гербариями и коллекциями следует учитывать, что этот материал дает неполное представление о живых организмах. Поэтому его следует использовать в комплексе с другим оборудованием, помогающим понять свойства изучаемых организмов.

Кроме высушенных натуральных объектов — гербариев, коллекций (семян, соцветий, плодов, шишек) — в курсе 6 класса и коллекций насекомых, отдельных частей тела животных (перья, кости, чешуя, раковины) — в курсе 7 класса используют влажные биологические препараты, которые монтируют между двумя стеклянными пластинами и опускают в склянку с консервирующей жидкостью. Приготовленные таким образом влажные препараты позволяют изучить внутреннее и внешнее строение организмов в их натуральных размерах. Среди них можно назвать следующие препараты: «Корни бобового растения с клубеньками», «Развитие лягушки», «Развитие насекомого», «Аскарида», «Внутреннее строение речного рака» и др. С помощью этих препаратов изучают внутреннее строение животных, фазы развития насекомых и др. Объекты, опушенные в фиксирующую жидкость, часто теряют естественную окраску и в таком случае их используют на уроке в сочетании с другими пособиями, отображающими естественную окраску этих объектов и их местоположение в целостном организме.

Одним из важнейших видов натуральных учебных пособий являются микропрепараты. Они не заменимы в познании клеточного строения организмов, а также других микроскопически малых природных объектов (бактерии, плесневые грибы, споры грибов, мхов и папоротников, пыльца растений, клетки крови и пр.).

Микропрепараты делятся на:

постоянные, изготовленные фабричным путем специально для обучения;

временные, приготовленные учителем для урока или на уроке самими школьниками.

Постоянные микропрепараты представляют собой тончайшие срезы тканей организмов, их органов. Клетки в большинстве своем не имеют окраски и потому, даже при большом увеличении микроскопа, бывает трудно рассмотреть внутриклеточные структуры, в том числе ядро. В связи с этим клеточные микропрепараты окрашивают специальными красителями для придания им большей наглядности. Учителям обязательно надо предупреждать детей о том, что цвет не является естественным для микроструктур. Чтобы можно было разобраться в изучаемом микропрепарате, его используют в комплексе с изображением — микрофотографией или таблицей для этого студией «диафильм» выпущены серии диапозитивов представляющих фотографии микропрепаратов по курсу «Растения. Бактерии, Грибы Лишайники»;

Временные препараты так называются потому, что не сохраняются долго. После ознакомления с микрообъектом временный препарат смывается с предметного стекла. Приготовление микропрепарата — один из обязательных видов умений, формируемых в курсе биологии, начиная с 6 класса.

На уроках биологии часто используют коллекции, которые представляют монтаж натуральных объектов, объединенных определенной тематикой. Например, коллекции могут быть использованы при изучении внешнего строения организмов или их частей («Коллекция плодов и семян», «Представители отрядов насекомых» и др.). Такие коллекции называются морфологическими. Их используют для сравнения объектов, выявления черт схожести и различия. Для изучения роли животных в природе существуют другие учебные коллекции: «Насекомые — опылители луговых растений», «Насекомые — вредители хлебных культур», «Повреждения хвойных деревьев короедами» и т.п. Выяснять взаимосвязи в органическом мире, рассматривать онтогенетическое развитие организмов, прослеживать общебиологические закономерности помогают общебиологические коллекции. Например, «Развитие тутового шелкопряда». «Развитие майского жука», «Защитные приспособления у животных» и др. Технологические коллекции демонстрируют продукты, получаемые из природных материалов, например, «Каменный уголь и продукты его переработки», «Зерновые культуры и крупы, получаемые из них» и др.

Для изучения строения позвоночных животных на уроках используют препарированные скелеты (рыбы, лягушки, ящерицы, змеи, курицы и кошки) и их отдельные кости. Используются также чучела животных (голубь, кролик, суслик и др.). Следует заметить, что чучела животных необходимо содержать в особых коробках или в застекленных шкафах, иначе они быстро приходят в негодность — пересыхают и становятся очень ломкими, покрываются пылью, теряют свою естественную окраску и форму. Их достают из хранения только для демонстрации на уроке. Существующая практика использовать чучела животных для украшения кабинета не считается удачной.

Многие натуральные материалы необходимы для проведения лабораторно-практических работ во всех курсах биологии с 6 по 11 классы. Это растения, отдельные их части, ткани, клетки, культуры бактерий, грибы шляпочные и плесневые, водоросли, одноклеточные животные, мелкие домашние животные (хомячки, мыши, рыбки, моллюски, дафнии и др.).

1.3.2 Изобразительные пособия

Обеспечить все уроки натуральными объектами не представляется возможным не только потому, что надо бережно относиться к природным ресурсам, но и в связи с тем, что не все можно принести в класс и не все можно увидеть на живых объектах. Раскрытие процессов, закономерностей живой природы требует включения в учебный процесс специально разработанных изобразительных пособий. Они выполняют большую и очень важную роль.

Изобразительные пособия отличаются очень большим разнообразием. К ним относятся объемные — муляжи и модели; рисованные — таблицы (рисованные и монтировочные), географические карты, репродукции картин, портреты ученых, дидактический раздаточный материал.

Муляжи — это пособия, которые точно копируют натуральные объекты. Фабрично изготовлены следующие муляжи «Набор плодов гибридных и полиплоидных растений с исходными формами», «Плодовые тела шляпочных грибов» и др. Они показывают форму, размеры, окраску природных объектов. Их используют в тех случаях, когда нет возможности применить натуральный объект или натуральный объект по какой-либо причине не дает учащимся полного представления о нем.

Модели являются изображениями натуральных объектов, но они не копируют объект, а представляют его самые главные свойства в схематизированном виде.

Модели могут быть плоскостные и объемные, статические и динамические, например плоскостная модель, демонстрирующая работу клапанов сердца, или аппликативная модель внутреннего строения жука. Объемная модель сердца фабричного изготовления дает возможность детально ознакомиться с особенностями его внешнего и внутреннего строения. Многие статические модели разбираются. Это позволяет изучать внешнее и внутреннее строение органа (например, модели строения цветка, глаза, уха, почки человека и др.). Динамические модели, как правило, знакомят с процессами, протекающими в организме. К ним относятся магнитные модели «Биосинтез белков», «Законы Менделя», «Цикл размножения мха», «Модель биогеоценоза» и др.

Наиболее часто в обучении биологии используются таблицы. Они могут быть рельефными и печатными

Рельефные таблицы — красочные изображения предметов, представляющие барельефы из пластика. Неглубоким рельефом выделены контуры организма, системы органов, части органа. Такие таблицы долговечны, легко моются, но для их хранения нужно значительно больше места, нежели для печатных таблиц.

На уроках биологии используют карты: зоогеографические, карты растительности, охраняемых территорий, экологические карты региона и др. Их применяют для ознакомления учащихся Районами распространения определенных объектов, при изучении вопросов охраны природы. Использование карт в учебном процессе связано с проблемой их размещения в кабинете.

В целях эстетического воспитания учащихся на уроках биологии необходимо использовать репродукции картин. Этот вид оборудования, к сожалению, учитель применяет не часто. На уроках используются портреты выдающихся ученых-биологов. Нередко такие портреты украшают кабинет биологии.

Из вербальных средств на уроках биологии часто используется дидактический материал. Этот вид учебного оборудования представляет собой печатное пособие, по которому учащиеся самостоятельно выполняют задания преподавателя. Многие издательства выпускают специальные пособия, содержащие разного рода карточки-задания для самостоятельной работы учащихся на уроке и дома, например дидактические карточки по курсу биологии 7 класса, их материал полностью соответствует содержанию программы и учебника. Карточки-задания, различные тесты, рабочие тетради помогают учителю осуществить дифференцированный подход в обучении на уроках биологии.

Использование дидактического материала положительно влияет на эффективность усвоения учебного содержания, способствует повышению интереса к биологии и экономит время на проведение самостоятельных работ.

Как правило, школы испытывают потребность в изобразительных пособиях. В этих случаях учитель привлекает хорошо рисующих школьников для создания пособий по рисункам из книг. Также можно изготовить модели и муляжи. В школах почти весь гербарный материал, коллекции собраны и хорошо оформлены учениками. Особенно интересными являются изготовленные учащимися раздаточные материалы к разным урокам.

Все названные виды наглядных пособий широко используются в школе. С их помощью в учебно-воспитательном процессе раскрываются основные понятия биологии. Поэтому такие средства наглядности считаются основными.

1.3.3 Лабораторное оборудование

Важными для уроков биологии являются вспомогательные средства обучения, в том числе различные приборы. Изучать микропрепараты невозможно без микроскопа. Хорошо, если в школе имеются микроскопы разных конструкций и степеней увеличения (монокулярные и бинокулярные). Приборы используют для ознакомления с методами биологических исследований, для проведения опытов по физиологии организмов. Так, с помощью приборов можно показать всасывание воды корнем, газообмен в процессе дыхания, механизм вдоха и выдоха и др.

По ряду тем бывают нужны определенные химические вещества, например йод — для окрашивания микропрепаратов и постановки опытов; свежая известковая вода — для демонстрации опытов по изучению газообмена; пероксида водорода — для выявления фермента каталазы в живых клетках растений и животных удобрительные смеси — для подкормки растений уголка живой природы некоторые ферменты — для опытов по пищеварению в курсе «Человек». Нужны также: физиологический раствор, марганцовокислый калий, глюкоза, крахмал, растительное масло, едкий натр, раствор медного купороса, соль поваренная, мука — для проведения опытов и лабораторных работ.

Приборы, химические реактивы, технические средства обучения обеспечивают более эффективную демонстрацию изучаемых предметов и процессов, но сами они, исключая микроскоп и лупу, не являются предметом изучения, так как выполняют вспомогательную роль в обучении биологии. Такие средства обучения можно назвать вспомогательными.

1.3.4 Технические средства обучения

На уроках биология используют различные экранно-звуковые средства обучения, среди которых ведущее место принадлежит учебным кинофильмам.

Учебные кинофильмы по биологии состоят из одной-двух частей. Время демонстрации одной части около 10 минут.

По методической направленности кинофильмы по биологии можно разделить на две группы: фильмы, предназначенные для использования в качестве источника новой информации при изучении нового материала, и кинофильмы, носящие обобщающий характер и предназначенные для демонстрации на обобщающих, заключительных уроках темы.

Методика использования экранных пособий на уроках биологии имеет свою специфику. Она состоит в том, что экранные пособия используются в комплексе с коллекциями, гербариями, таблицами, чучелами животных и другими средствами наглядности. Такое комплексное использование средств обучения значительно повышает эффективность урока. Применение экранных средств на уроке требует определенной организации этого этапа урока. Перед показом нужно поставит 2-3 узловых вопроса, на которые дети должны будут ответить, просмотрев фильм. После демонстрации проводиться беседа, в ходе которой учитель выясняет на сколько учащиеся усвоили материал, либо дается какое — либо задание по этому задание.

С развитием и совершенствованием проекционной техники в школу вводятся экранные средства обучения. Н.М. Пожарицкая, Н.А. Пугал, А.М. Розенштейн и И.М. Машаров разработали методику их применения на уроках и внеклассных мероприятиях.

В настоящее время на пороге новые мультимедийные средства наглядности, весьма перспективные для обучения биологии в школе.

Для удобства использования всеми учебно-наглядными пособиями необходимо иметь картотеку по предметам, которую составляет учитель, следуя тематическому принципу. Карточки можно заполнить по такой схеме:

Наименование темы

Вид пособия

Сроки применения

Карточки помещают в ящичек или коробку, которые хранятся в шкафу или учительском столе.

1.4 Методика применения наглядности на уроках биологии в современной школе

Каждый предмет учебного оборудования обладает специфическими особенностями и в учебном процессе выполняет определенные функции, такие, как усиление наглядности, определение дидактической направленности, ориентировка в учебном материале.

Особое внимание на уроках биологии уделяется комплексному применению наглядности. При этом создаются условия для всестороннего познания изучаемых явлений и объектов. При создании комплексов средств обучения необходимо учитывать: конкретные задачи обучения и воспитания, характер и объем научной информации, подлежащей усвоению, исходный уровень знаний. Следует иметь в виду при этом, что при выборе любого варианта комплексного применения средств наглядности организующим звеном каждого комплекса будет материал учебника, в котором выражено основное содержание предмета по каждому учебному вопросу, его граница, направленность, дидактическая структура формирования знаний и умений, в которую надлежит вписать избранную систему средств наглядности.

Рассмотрим методику использования наглядных пособий применительно к конкретным учебным разделам и темам программы по зоологии.

Тема «Тип Членистоногие. Класс Насекомые». В данном разделе учащиеся приступают к изучению нового типа животных — насекомых. На основе новых знаний у учащихся расширяются понятия о многообразии животного мира. Выяснение черт сходства и различия насекомых и кольчатых червей дает установить более высокую степень развития насекомых.

Урок по теме «Тип Членистоногие. Класс Насекомые» достаточно полно обеспечен различным оборудованием. В процессе преподавания этой темы могут быть использованы натуральные объекты, таблицы, экранно-звуковые средства обучения и др. Задачами этого урока является ознакомление учащихся с особенностями внешнего строения насекомого, приспособленностью насекомого в наземно-воздушной среде и установление усложнения во внешнем строении животного.

Изучение внешнего строения насекомого начинается с демонстрации таблицы и вводного слова учителя. С помощью таблицы учитель рассказывает строение насекомых на примере майского жука, указывая, что именно необходимо усвоить и увидеть учащимся.

При самостоятельном получении знаний учащимися, например на лабораторной работе, могут быть использованы различные коллекции насекомых. В данном случае могут демонстрироваться коллекции различных отрядов насекомых: класс Жесткокрылые, класс Чешуекрылые и др. В этом случае учащимся дается задание и указания к работе, которое направляет мысль и действие учеников. Задание заранее пишется на доске, либо на раздаточных карточках.

При проверке знаний можно провести работу по «немым» дидактическим карточкам.

Знакомство с внутренним строением насекомого целесообразно начинать с пищеварительной системы, сравнивая ее с ранее изученными системами, используя таблицы. Затем изучаются другие системы в сравнительном плане, подчеркиваются прогрессивные черты строения. В качестве закрепления нового материала можно использовать дидактические карточки. На заключительном этапе проводится работа с натуральными объектами — влажным препаратом «внутреннее строение майского жука». Учащиеся получают задание рассмотреть их, обратить внимание на взаиморасположение органов, найти отдельные органы.

Многообразие видов насекомых и их значение в природе можно рассмотреть с помощью видеофильма.

Цикл развития животного на уроке проследить невозможно. Поэтому источником новых знаний могут быть динамические средства обучения. На уроке «Размножение и развитие насекомых» могут использоваться следующие наглядные материалы: кинофрагмент «Развитие насекомых с полным превращением», таблицы «Представители главнейших отрядов насекомых», коллекции. На этапе закрепления материала могут быть использованы модели для работы на магнитной доске. Модель может состоять из следующих компонентов: яйцо, личинка, куколка, взрослое насекомое.

Применение комплексов учебного оборудования на уроках способствует лучшей организации работы учителя, выработке навыков работы учащихся с различными видами учебно-наглядных пособий, что повышает эффективность преподавания биологии.

Глава 2. Методические особенности применения наглядности на уроках зоологии

2.1 Организация экспериментальной работы. Применение наглядных средств на всех этапах урока

Материалом для настоящей работы послужили результаты экспериментальной работы, проводимой в период педагогической практики с 11 февраля по 22 марта 2008 года. Объектом для исследования является учебный процесс этой школы, а предметом исследования наглядность как дидактический принцип. Экспериментальная работа проводилась на уроках биологии. Для сбора информации использовался метод педагогического эксперимента.

На первом этапе исследования проводился констатирующий эксперимент. Его цель — выявление исходного уровня знаний учащихся по биологии. Для этого проводился контроль знаний по ранее изученной теме. Контроль знаний включал в себя задания с выбором одного ответа:

1. Наиболее сложное строение имеет:

А. дождевой червь;

Б. пресноводная гидра;

В. белая планария;

Г. луковая нематода.

2. Имеются доказательства происхождения кольчатых червей от:

А. кишечнополостных

Б. плоских червей;

В. круглых червей

Г. простейших.

3. В какой тип объединяют животных, имеющих удлиненное тело, разделенное на сходные членики, кровеносную систему, брюшную нервную цепочку и окологлоточное нервное кольцо?

А. Круглые черви

Б. Кольчатые черви

В. Плоские черви

Г. Моллюски

4. Чем по внешнему виду нереида сходна с дождевым червем?

А. Они трехслойные животные

Б. Их тело состоит из члеников

В. По бокам каждого членика у них располагаются парные выросты тела

Г. Передние членики резко отличаются от остальных и образуют голову.

5. Ответ организма на действие раздражителей, осуществляемый с помощью нервной системы, называется:

А. раздражением;

Б. возбуждением;

В. возбудителем;

Г. рефлексом.

6. К какой группе животных по характеру питания относят дождевого червя:

А. хищников;

Б. паразитов;

В. растительноядных животных;

Г. потребителей разлагающихся растительных остатков.

7. Среди перечисленных ниже найдите признак, свидетельствующий об усложнении кольчатых червей по сравнению с плоскими:

А. имеют вытянутое тело;

Б. имеют влажную кожу, покрытую слизью;

В. кислород и питательные вещества переносятся кровеносной системы;

Г. Непереваренные остатки пищи вместе с землей удаляются через анальное отверстие.

8. Дождевые черви живут:

А. в сухом песке;

Б. твердой глине;

В. В грунте на дне моря;

Г. богатой перегноем почве.

9. Кожа дождевого червя:

А. сухая

Б. покрыта чешуйками

В. Покрыта ресничками

Г. Покрыта слизью.

10. Какая полость тела дождевых червей?

А. поделена поперечными перегородками

Б. сплошная

В. состоит из нескольких слоев

Г. Содержит слизь.

Оценивание задания проходило по следующим критериям:

10 — 8 правильных ответов — 5;

7 — 5 правильных ответов — 4;

4 — 3 правильных ответов — 3;

2 — 1 правильных ответов — 2.

После проведения контроля знаний нами были получены результаты, которые представлены на рис.1.

Применение наглядности на уроках биологии

Рис.1 Результаты контроля знаний по ранее изученной теме, проводимого на этапе констатирующего эксперимента.

На основании полученных результатов учащиеся были разделены на 2 группы для проведения формирующего эксперимента. Это второй этап исследования. Целью его является повышение уровня знаний учащихся по биологии с помощью наглядного материала. Первая группа — контрольная, это 7 «А» класс, вторая — экспериментальная, это 7 «Б». В 7 «А» наглядный материал использовался в обычном объеме, в 7 «Б» в увеличенном. Проверка знаний учащихся обеих групп проходила по одному плану.

На втором этапе исследования применялся наглядный материал, который способствовал более полному усвоению нового материала и повышению уровня и качества знаний учащихся. Наглядный материал применялся на всех этапах урока: на этапе изучения нового материала (как самостоятельно, так и с помощью учителя), на этапе закрепления изученного материала и на этапе проверки знаний учащихся.

Фрагмент урока № 1

Тема: Тип Моллюски, особенности организации.

Цель урока: ознакомить учащихся с особенностями строения и жизнедеятельностью моллюсков и их происхождением.

Задачи урока: — выявить особенности происхождения моллюсков, организации их строения и жизнедеятельности; определить усложнения организации моллюсков в ходе эволюции по сравнению с другими животными.

продолжить формирование умений анализировать, обосновывать ответ; устанавливать причинно-следственные связи.

воспитывать интерес к животному миру.

Ход урока:

III. На этапе изучения нового материала с первой группой испытуемых в теме «Особенности организации моллюсков, их происхождение» в качестве наглядного пособия использовалась печатная таблица «Строение моллюсков. При изучении нового материала со второй группой испытуемых использовались: влажный препарат «Внутреннее строение беззубки», печатная таблица «Строение моллюсков», а также иллюстрации учебника. При выполнении лабораторной работы (это этап самостоятельного изучения темы) и в первой и во второй группе учениками использовалась коллекция «Раковины моллюсков». В лабораторной работе были следующие задания:

Рассмотрите и зарисуйте раковину моллюска (подписать все её составляющие), определите передний и задний конец раковины.

По линии годового прироста определите возраст раковины.

Выясните, из каких слоев состоит раковина.

Рассмотрите внешнюю и внутреннюю поверхность раковины, определите их цвет. Объясните причину различия окраски.

Сделайте вывод о роли раковины в жизни моллюска. Всегда ли раковина его защищает?

Ученикам необходимо было выполнить задания, используя раковину беззубки.

IV. Закрепление материала.

На этом этапе испытуемым группам было предложено следующее задание:

Найдите ошибки в тексте и исправьте их. Моллюски встречаются только в морях (нет, есть и наземные). Нервная система у них диффузного типа (разбросанно — узловой тип), хорошо развит надглоточный ганглий. Кровеносная система замкнутая (не замкнутая) и состоит из сердца и сосудов. Орган дыхания — мантия (легкие и жабры), органы выделения почки и мочевой пузырь (отсутствует). В глотке есть терка с роговым слоем. Имеются пищеварительные железы. Моллюски — очень подвижные раздельнополые животные, играющие важную роль в жизни человека.

После выполнения этого задания было отмечено, что во второй группе, где использовалось большее количество наглядного материала, правильных ответов было больше, чем в первой.

Фрагмент урока № 2

Тема: Многообразие моллюсков, их значение в природе

Цель урока: изучить особенности и многообразие основных классов, объединенных в тип Моллюски.

Задачи урока: — рассмотреть особенности основных классов моллюсков; многообразие видов и их значение в природе.

продолжить формирование умений обосновывать и доказывать.

воспитывать бережное отношение к естественным биофильтрантам воды.

III. Изучение нового материала.

В двух группах использовались следующие наглядные материалы: печатная таблица «Многообразие моллюсков» и демонстрировался видеофильм «Многообразие моллюсков и их значение в природе».

По окончанию изучения темы «Тип Моллюски» был проведен контроль знаний учащихся со следующими заданиями:

Работа с дидактическими «немыми» карточками. Необходимо по памяти подписать внутренние органы моллюска, назвать какие вещества входят в состав раковины моллюсков и для чего она служит.

Самостоятельная работа по следующим вопросам: На какие три основных отдела подразделяют тело большинства моллюсков? (Голова, туловище, нога). Какова симметрия тела у большинства моллюсков? (двусторонняя). Как называется складка кожи, покрывающая тело моллюска снаружи? (Мантия). Какого типа кровеносная система у моллюсков? (незамкнутого). Чем представлены органы дыхания у моллюсков? (Легкие и жабры). От какой группы произошли моллюски? (Древние неспециализированные многощетинковые черви). Какие три класса объединяет тип моллюски? (головоногие, брюхоногие, двустворчатые).

Опрос некоторых учащихся у доски с помощью печатной таблицы.

По результатам проведенного контроля у испытуемых групп было отмечено, что вторая группа, в которой использовалось большее количество наглядного материала, выполнила больше заданий правильно, чем первая.

Фрагмент урока № 3

Тема: Тип Членистоногие.

Цель урока: ознакомить учащихся с организацией членистоногих

Задачи урока: — рассмотреть особенности строения членистоногих;

продолжить формирование умений сравнивать разные эволюционные группы организмов;

воспитывать интерес к окружающему миру.

III. Изучение нового материала.

При изложении нового материала используются и в первой и во второй группах печатные таблицы и иллюстрации учебника.

IV. Закрепление материала.

При закреплении материала было предложено следующее задание:

Закончите предложения:

К членистоногим относятся разнообразные (водные и сухопутные) формы, обладающие (членистыми) конечностями и сегментированным (телом). Тело членистоногих состоит из 3 отделов — (голова, грудь, брюшко), покрыто (хитинизированной кутикулой). Первые членистоногие возникли от древних свободноживущих (многощетинковых) червей. Тип объединяет 3 класса (ракообразные, паукообразные, насекомые).

С этим заданием справились обе группы учеников.

Фрагмент урока № 4

Тема: Тип Членистоногие. Класс Ракообразные

Цель урока: рассмотреть особенности строения ракообразных.

Задачи урока: выявить характерные черты строения и жизнедеятельности ракообразных;

продолжить формирование умений сравнивать разные эволюционные группы организмов, обосновывать ответ, работать с дополнительной литературой;

воспитывать интерес к окружающему миру.

III. Изучение нового материала.

При изучении нового материала в теме «Тип Членистоногие. Класс Ракообразные» в первой группе использовались только натуральные наглядные пособия «Скелет речного рака», «Лангуст». Во второй группе использовались натуральные наглядные пособия «Скелет речного рака», «Лангуст», печатные таблицы «Строение речного рака», «Многообразие ракообразных», иллюстрации учебника. С помощью печатных таблиц во второй группе объяснялось строение ракообразных. С помощью таблицы учитель показывал отделы тела речного рака, его конечности и рассказывал об их основных свойствах. В первой группе объяснение нового материала шло с помощью беседы без использования наглядного материала. Далее обе группы самостоятельно выполняли лабораторную работу, используя натуральные наглядные пособия.

IV. Закрепление материала.

В качестве закрепления изученного материала была проведена беседа по вопросам:

1. Какие части тела имеются у рака? (Головогрудь, брюшко, конечности, выполняющие различные функции).

2. Сколько пар ходильных ног у рака? (5 пар).

3. Какие особенности внешнего строения позволяют ракообразным захватывать добычу? (1 пара ходильных конечностей у них заканчивается клешнями, которые служат для захвата пищи, а так же для обороны).

На последний вопрос первая группа затруднялась ответить, так как в ней объяснение нового материала шло с помощью беседы, без использования наглядности. Вторая группа без затруднения ответила на поставленные вопросы. Это свидетельствует о необходимости использования комплекса наглядных пособий на уроках.

Фрагмент урока № 5

Тема: Тип Членистоногие. Класс Насекомые.

Цель урока: изучить особенности внешнего строения насекомых.

Задачи урока: — рассмотреть особенности внешнего строения майского жука

продолжить формирование умений выполнять лабораторные работы, работать с учебником.

воспитывать интерес к окружающей действительности

III. Изучение нового материала.

В качестве наглядных пособий для объяснения темы «Тип Членистоногие. Класс Насекомые» в первой группе использовались печатные таблицы с изображением строения насекомого и коллекция «Разнообразие представителей класса Насекомые». Во второй группе использовались коллекции «Строение майского жука» и «Разнообразие представителей класса Насекомые», печатные таблицы, иллюстрации учебника. На этапе самостоятельного изучения материала в ходе выполнения лабораторной работы ученики обеих групп использовали коллекцию «Строение майского жука» и иллюстрации учебника.

IV. Закрепление материала

Для закрепления изученного материала группам было предложено отгадать загадки о различных насекомых и задание на заполнение кроссворда со следующими вопросами:

1. Один из классов типа Членистоногие.

2. Время года, когда наиболее активны насекомые.

3. Один из отделов тела насекомого.

4. Что находится на груди насекомого?

5. Органическое вещество, составляющее основу наружного скелета насекомого.

6. Какие конечности несут сегменты груди?

7. Характерная особенность многих насекомых.

8. Благодаря чему осуществляется полет?

9. Преобразование передних крыльев, защищающее спинную сторону тела, характерное для жуков.

10. «Домашняя» бабочка.

11. Пчелиный продукт.

Во второй группе, где использовалась коллекция «Разнообразие представителей класса Насекомые» и печатная таблица «Разнообразие насекомых» правильных ответов на заданные загадки было получено больше, чем в первой, где о многообразии насекомых было только рассказано.

Третий этап исследования — контрольный эксперимент. На этом этапе исследования проводился повторный контроль знаний по изученным темам. Целью этого контроля является проверка знаний учащихся, полученных с помощью применения наглядности на всех этапах урока. Контроль проводился и в экспериментальном и в контрольном классе; включал в себя задания различного типа.

Ответьте на поставленные вопросы:

1. На какие три основных отдела подразделяют тело большинства моллюсков? (Голова, туловище, нога).

2. Какие особенности внешнего строения позволяют ракообразным захватывать добычу? (1 пара ходильных конечностей у них заканчивается клешнями, которые служат для захвата пищи, а так же для обороны).

3. Органическое вещество, составляющее основу наружного скелета насекомого (хитин).

4. Преобразование передних крыльев, защищающее спинную сторону тела, характерное для жуков (надкрылья).

Закончите предложения:

Кровеносная система моллюсков … (не замкнутая) и состоит из сердца и сосудов. Органами дыхания для моллюсков служат … (легкие и жабры), органы выделения … (почки).

Тело членистоногих состоит из 3 отделов … (голова, грудь, брюшко), покрыто хитинизированной кутикулой. Первые членистоногие возникли от древних свободноживущих … (многощетинковых) червей.

За выполнение всех заданий ставилась оценка 5. За выполнение 3 заданий из каждого блока ставилась оценка 4. Если выполнено по 2 задания из каждого блока — 3. Выполнено менее заданий — 2.

После проведения контроля знаний нами были получены результаты, представленные на рис.2.

Применение наглядности на уроках биологии

Рис.2 Результаты повторного контроля знаний по изученным темам, проводимого на этапе контрольного эксперимента.

Таким образом, можно сделать вывод, что применение средств наглядности на уроках зоологии в целях повышения уровня знаний положительно влияет на качество усвоения материала. Было отмечено, что в экспериментальном классе после проведения эксперимента уже не было учащихся, которые не справились с заданиями. Ученики, получившие неудовлетворительные оценки при проведении констатирующего эксперимента получили удовлетворительные оценки при проведении контрольного эксперимента.

2.2 Результаты опытно-экспериментальной работы

В период педагогической практики проводимой с 11.02 по 22.03 2008 года проводился педагогический эксперимент о применении наглядности на уроках зоологии. Целью этого эксперимента было выявление влияния наглядности на уровень знаний учащихся. О влиянии наглядности делался вывод на основании проведенных проверочных работ на этапе проверки изученного материала. Проверочные работы проводились и в экспериментальной и в контрольной группах учащихся. Задания к проверочным работам были одинаковыми. С помощью этого эксперимента было отмечено повышение уровня знаний в экспериментальной группе.

Применение наглядности на уроках биологии

Рис.3 Результаты эксперимента, проводимого в контрольном классе.

Применение наглядности на уроках биологии

Рис 4. Результаты эксперимента, проводимого в экспериментальном классе.

Заключение

Успех обучения зависит от правильной организации всей мыслительной деятельности ребенка. Наглядность обучения становиться одним из факторов, влияющих на характер усвоения учебного материала. Средства наглядности обеспечивают полное формирование какого — либо образа, понятия и тем самым способствуют более прочному усвоению знаний, пониманию связи научных знаний с жизнью. Использование средств наглядности в учебном процессе всегда сочетается со словом учителя. Проводя самостоятельные опыты, ученики убеждаются в истинности приобретаемых знаний, в реальности тех явлений и процессов, о которых рассказывает учитель. А уверенность в истинности полученных сведений, убежденность в знаниях делают их осознанными, прочными. Средства наглядности повышают интерес к знаниям, делают более легким процесс их усвоения, поддерживают внимание ребенка, содействуют выработке у учащихся эмоционально-оценочного отношения к сообщаемым знаниям.

В результате собственных исследований нами было выяснено влияние наглядности на качество усвоения учебного материала и повышения уровня знаний у учащихся контрольного и экспериментального классов. С помощью данного исследования нами были решены поставленные задачи, достигнута цель исследования и подтверждена гипотеза исследования.

Таким образом, комплексное применение наглядности и применение наглядности в большом количестве на уроках зоологии приводит к повышению уровня знаний учащихся на уроках, что отражено на рис.3 и рис.4 представленных во второй главе данной работы.

Список литературы

1. Баранов, С.П. Сущность процесса обучения: учебное пособие для студентов / С.П. Баранов. — М.: Просвещение, 1981. — 143 с.

2. Биология Животные: Учебник для 7 — 8 классов средней школы / под ред. М.А. Козлова. — М.: Просвещение, 1991.256 с. ISBN 5-09-003868.

3. Биология: Большой справочник для школьников и поступающих в ВУЗы / А.С. Батуев, М.А. Гуленкова, А.Г. Еленевский и др. — М.: Дрофа, 1999. — 668 с. ISBN 5-7107-2546-3.

4. Вельц, Н.Ю. Руководство к написанию курсовых и выпускных квалификационных работ по специальности «Биология»: учебно-методическое пособие / Н.Ю. Вельц, И.В. Ерошкина, И.Г. Климова, В.А. Старков. — Орск: Издательство ОГТИ, 2006. — 95 с. ISBN 5-8424-0282-3.

5. Даниленко, О.В. Методология и методы психолого-педагогических исследований / О.В. Даниленко, Т.Е. Сергеева, Г.Б. Сидалинова и др. — Орск: Издательство ОГТИ, 2005.

6. Использование средств обучения на уроках биологии: пособие для учителя / А.М. Розенштейн, Н. А Пугал, И.Н. Ковалева, В.Г. Лепина. — М.: Просвещение, 1989. — 191 с. ISBN 5-09-001429-9.

7. Коджаспирова, Г.М. Технические средства обучения и методика их использования: учебное пособие для студентов педагогических ВУЗов / Г.М. Коджаспироа, К.В. Петров. — М.: Академия, 2002. — 256 с. ISBN 5-7695-0628-8.

8. Настольная книга учителя биологии: пособие для учителя / сост.Г.С. Калинова, В.С. Кучмечко. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель», 2002.158. ISBN 5-17-013155-0 ISBN 5-271-03423-2.

9. Оборудование педагогического процесса в начальной школе: пособие для учителя / сост. Г.Ф. Суворова. — М.: Просвещение, 1975. — 208 с.

10. Пономарева, И.Н. Общая методика обучения биологии: учебно-методическое пособие для студентов педагогических ВУЗов / И.Н. Пономарева, В.П. Соломин, Г.Д. Сидельникова. — М.: Академия, 2003. — 272 с. ISBN 5-7695-0948-1.

11. Сонин, Н.И. Биология Многообразие живых организмов: учебник для общеобразовательных учебных заведений / Н.И. Сонин, В.Б. Захаров. М.: Дрофа, 2000. — 248 с. ISBN 5-7107-3462-4.

12. Средства обучения и методика их использования в начальной школе: книга для учителя / под ред. Г.Ф. Суворовой. — М.: Просвещение, 1990. — 160 с. ISBN 5-09-002891-5.