Автор: admin

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення наміче­них стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).

За умов централізованого планового управління економікою було уніфіковано склад поточного плану промислового підприємства. Згідно з Типовою методикою розробки техпромфінплану виробничого об’єднання (комбінату), підприємства основними роз­ділами поточного плану були:

Виробництво та реалізація продукції.

Технічний розвиток і організація виробництва.

Показники підвищення економічної ефективності виробництва.

Норми і нормативи.

Капітальні вкладення і капітальне будівництво.

Матеріально-технічне забезпечення.

Праця і кадри.

Собівартість, прибуток та рентабельність підприємства.

Фонди економічного стимулювання.

Фінансовий план.

Соціальний розвиток колективу.

Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підпри­ємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць).

Склад розділів та показників плану залежить від специфіки і галузевої приналеж­ності підприємства, методів управління, традицій, економіки тощо.

У розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:

Економічна ефективність виробництва.

Норми і нормативи.

Планування виробництва і збуту продукції.

Матеріально-технічне забезпечення підприємства.

Персонал і оплата праці.

Планування витрат виробництва.

Фінансовий план.

Інновації.

Інвестиції і капітальне будівництво.

Соціальний розвиток колективу.

Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

У першому розділі розраховуються наступні показники підвищення економічної ефективності:

узагальнюючі показники;

показники використання праці;

показники використання необоротних активів, оборотних засобів і капітальних вкладень;

показники використання матеріальних ресурсів.

У результаті розрахунків економічної ефективності повинні бути знайдені рішення; які б забезпечували більш ефективне використання ресурсів у плановому періоді та підвищували ефективність господарської діяльності підприємства.

Другий розділ «Норми і нормативи» передбачає такі основні види норм і нормативів:

норми витрат живої праці (норми часу за видами виробів та робіт, коефіцієнт ви­конання норм, співвідношення чисельності різних категорій робітників тощо);

норми витрат предметів праці (витрати сировини та основних матеріалів, допоміж­них матеріалів для технологічних потреб, напівфабрикатів, палива, відходів і втрат і т.д.);

норми та нормативи використання засобів праці (коефіцієнт використання середньо­річної виробничої потужності, питома вага встановленого обладнання, норми зняття про­дукції з одиниці обладнання, годинна продуктивність, норми трудомісткості ремонту одиниці обладнання в плановому періоді тощо);

норми і нормативи вдосконалення організації виробництва, включаючи тривалість виробничого циклу, обсяг незавершеного виробництва, норми виробничих запасів сиро­вини, матеріалів, палива;

У третьому розділі «Планування виробництва і збуту продукції»» планується наступне:

виробництво і реалізація продукції у натуральному і вартісному вигляді;

зміна залишків готової нереалізованої продукції;

баланс виробничих потужностей і їх використання.

Основним завданням даного розділу поточного плану є визначення оптимального обсягу продукції (послуг), який може бути вироблений та реалізований у плановому періоді, пошук можливостей найбільш повного задоволення попиту на дану продукцію.

У четвертому розділі «Матеріально-технічне забезпечення» розраховується потре­ба в сировині та матеріалах, паливі та енергії, обладнанні, необхідних для виконання виробничої програми.

У п’ятому розділі «Персонал і оплата праці» встановлюється загальна чисельність і струк­тура персоналу, додаткова потреба в персоналі, джерела забезпечення додаткових потреб, звільнення персоналу, загальний обсяг фонду оплати праці, структура фонду оплати праці.

У шостому розділі «Планування витрат виробництва»:

складаються планові калькуляції собівартості основних видів продукції та кош­торис витрат на виробництво продукції по підприємству;

виявляються непродуктивні витрати та розробляються заходи щодо їх ліквідації;

створюється база для розрахунку цін на продукцію.

У цьому розділі необхідно встановити раціональну структуру витрат виробництва, співвідношення між постійними та змінними витратами, застосовуючи прогнозний рівень витрат та повний облік резервів.

У сьомому розділі «Фінансовий план»:

визначається фінансовий результат;

розраховується рентабельність видів випущеної продукції;

оцінюється вплив на собівартість, прибуток і рентабельність збільшення вит­рат на освоєння виробництва нової продукції;

розробляються заходи щодо удосконалення комерційного розрахунку та госпроз­рахункових взаємовідносин між підрозділами підприємства.

Фінансовий план розробляється за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(С)БО], складається за видами діяльності: операційною, інвес­тиційною та фінансовою.

Оперативне фінансове планування містить розробку та виконання таких оперативних планів:

оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);

платіжного календаря;

кредитного плану;

касового плану.

У восьмому розділі «План інновацій» планується технічний розвиток виробництва, організаційні та економічні нововведення, а також управління ними.

Зміст плану інновацій може бути різним, але він повинен передбачити наступне:

освоєння нових та підвищення якості існуючих видів продукції та послуг;

застосування прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

удосконалення організації виробництва, праці та управління;

капітальний ремонт і модернізацію діючого обладнання, введення передової техніки;

економію матеріалів, палива, енергії;

проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт.

У дев’ятому розділі» План інвестицій і капітальне будівництво» планування про­водять за наступними показниками:

приріст виробничих потужностей за рахунок заходів щодо технічного переоблад­нання і побудови нових об’єктів;

приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції;

введення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і побу­дови нових об’єктів;

введення в дію основних виробничих і невиробничих фондів (у т. ч. об’єкти охорони природи);

обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт;

обсяги незавершеного будівництва;

інші напрямки інвестицій.

У десятому розділі «Соціальний розвиток колективу» плануються заходи по вирі­шенню таких завдань:

покращення умов і охорона праці, покращення здоров’я працівників;

покращення соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих;

удосконалення стилю і методів керівництва колективом.

В одинадцятому розділі «План охорони природи та раціональне використання при­родних ресурсів» передбачаються наступні напрямки діяльності:

охорона і раціональне використання природних ресурсів;

охорона повітряних басейнів;

охорона та раціональне використання земель;

охорона та раціональне використання мінеральних і природних ресурсів.

Загальний порядок розробки поточного плану є таким. Спочатку кожен із розділів плану розробляється окремо як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригу­вання розділів до повного їх узгодження і збалансування як за матеріально-фінансови­ми ресурсами, так і за періодами виконання. Це дозволяє створити динамічну систе­му взаємозв’язку виробничих, технічних, економічних, операційно-технічних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість вико­нання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різнома­нітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи.

Структура планових органів як основна частина процесу управління підприєм­ством може базуватись на таких організаційних формах:

1) з централізованими функціями планування;

2) із децентралізованими функціями планування.

На підприємстві з централізованими функціями планування при вищому керівництві створюється спеціальна служба планування відділ планування та контролю, який займа­вся розробкою перспективних та поточних планів та слідкує за ходом їх виконання. При децентралізованій системі планування планова робота здійснюється на трьох рівнях. На рівні вищого керівництва підприємства існує центральна служба планування, яка займається розробкою тільки перспективних планів. У кожному виробничому відділі є свій плановий відділ, який складає поточний план відділу. На кожному підприємстві є відділ виробничого планування і контролю, який займається поточним техніко-економічним і оперативно-календарним плануванням. Централізація перспективного планування та децентралізація поточного сприяє підвищенню ініціативи відділів при використанні виробничих можливостей. Основна робота по плануванню виконується у виробничих підрозділах із врахуванням специфіки їх роботи.

Місце центральної служби планування в складі апарату вищого керівництва підприємством може бути також різним. Наприклад, в американських фірмах найбільш часто застосовуються такі варіанти розміщення центральної служби планування:

в складі провідних управлінь фірми поряд із такими структурними підрозділами центрального апарату управління, як управління кадрів, правове управління, управління фінансами тощо.

може бути виведена із складу провідних управлінь і підпорядковуватися тільки директору фірми [9].

У вітчизняній практиці планування носить децентралізований характер і зосеред­жено практично у всіх функціональних відділах підприємства. Керівництво роботою з економічного планування на підприємстві, направлене на організацію раціональної гос­подарської діяльності, виявлення та використання резервів виробництва виконує плано­во-економічний відділ (ЛЕВ). Саме він організовує проведення комплексного економіч­ного аналізу діяльності підприємства, бере участь у розробці заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Оглавление

Введение

Глава 1. Теории капитала. Рынок капитала и его структура

1.1 Теории капитала

1.2 Рынок капитала и его структура

1.2.1 Основной капитал (основные фонды)

1.2.2 Норма амортизации

1.2.3 Схемы амортизационных отчислений

1.2.4 Физический и моральный износ основного капитала

1.2.5 Оборотный капитал (оборотные фонды)

Глава 2. Спрос и предложение на рынке услуг капитала, заемных средств, капитальных активов

2.1 Спрос и предложение на рынке услуг капитала

2.2 Спрос и предложение на рынке заемных средств

2.3 Спрос и предложение на рынке капитальных активов

2.4 Метод дисконтирования стоимости будущих денежных потоков

Глава 3. Эволюция рынка капитала в России. Развитие рынка капитала в России в современных условиях

3.1 Приватизация

3.2 Вывоз капитала из России

3.3 Положение в 2006 году

3.4 Положение в 2007 году

3.5 Финансовый кризис 2008 года

Глава 4. Выводы о текущем состоянии рынка капитала в России. Рекомендации по улучшению ситуации

Заключение

Список литературы

Введение

Капитал — одна из ключевых экономических категорий. А ситуация с реальным капиталом в России вообще уже не один десяток лет остается одним из самых злободневных вопросов российской экономики. По каким показателям мы более всего отстаем от экономики развитых стран? В числе прочих именно по состоянию реальных активов. В каком секторе российской экономики хронически не хватает инвестиций? В секторе реального капитала. Аналитики постоянно бьют тревогу: дисбаланс между возрастающими инвестициями на финансовом рынке, рынке ценных бумаг и существенным недофинансированием реального сектора экономики ведет в конечном итоге к деградации отраслей, необеспеченности ценных бумаг реальными ценностями.

А ведь именно своевременное и достаточное переоснащение производств является гарантом долгосрочного роста производительности, прибыльности и сокращения издержек производства. Гарантом конкурентоспособности продукции как на внутреннем, так и на внешних рынках. Именно ориентация на интенсивное развитие экономики с использованием передовых технологий является путем к оздоровлению ситуации на рынке реального капитала. В настоящее время Россию называют «сырьевой колонией» по отношению к развитым странам по причине того, что экспортируем сырье, импортируем высокотехнологичную конечную продукцию. Нам на данном этапе экономического развития это выгоднее, чем произвести продукт внутри страны. А почему? Потому что технологии несовершенны, оборудование устаревшее, глубина переработки нефти 40-45%, а за рубежом достигает 96%.

Итак, рынок реального капитала сегодня – это, возможно, ключевой вопрос российской экономики. Рынок, которому требуются существенные инвестиции, развитие и внедрение НИОКР. Разумеется, в условиях текущего финансового кризиса амбициозные планы по тотальной модернизации большинству фирм и гос.предприятий придется отложить. Однако кризис – явление временное, и через 2-3 года по прогнозам ситуация стабилизируется. А значит, мы вернемся к прежним проблемам: отставать ли по-прежнему от уровня развитых стран на 50 лет, или все-таки ускорять развитие и догонять? (как это успешно делают Бразилия, Индия и Китай).

Предмет данной работы издавна интересовал экономистов, в настоящее время хорошо известны как взгляды классиков, так и точки зрения современных экономистов, аналитиков.

Цель курсовой работы – показать эволюцию представлений о «капитале», эволюцию и текущее состояние рынка реального капитала в России.

Для этого необходимо поставить следующие задачи:

Основные теории капитала, как его понимали различные экономические школы и учения,

Современные представления о рынке капитала и его структуре,

Спрос и предложение на рынке услуг капитала, ссудного капитала, капитальных благ,

Эволюция рынка капитала в России, текущие тенденции и рекомендации по улучшению ситуации.

Глава 1. Теории капитала. Рынок капитала и его структура

1.1 Теории капитала

Как уже было отмечено, понятие «капитал» определялось по-разному классиками экономической теории.

Аристотель (384-322 до н.э.)

Сформулировал одно из ранних представлений о капитале. Все виды хозяйства и деятельности людей, от земледелия и скотоводства до ремесленного производства и торговли, он соотносит с одной из двух сфер — естественной (экономика) и неестественной (хрематистика). Первая из них представлена земледелием, ремеслом и мелкой торговлей и должна поддерживаться государством, так как ее звенья способствуют удовлетворению насущных жизненных потребностей населения. Вторая же зиждется на бесчестных крупных торговых, посреднических и ростовщических операциях, проводимых ради достижения беспредельной и корыстной цели, суть которой — искусство наживать состояние, т.е. все большее «обладание деньгами».

Таким образом, по рассматриваемой концепции Аристотеля, все, что могло бы подорвать основы натурально-хозяйственных отношений (а это прежде всего обусловленное разделением труда движение торгового и денежного капитала), относится к «издержкам» хрематистики. А последние, на его взгляд, обусловлены непониманием того, что «в действительности вещи столь различные не могут стать соизмеримыми», ибо возникшие в результате соглашения между людьми деньги, по мысли философа, представляют собой не более чем «удобный в обиходе» товар и «в нашей власти», чтобы они (деньги) стали «неупотребительными». Поэтому он решительно осуждает использование денег не по истинному назначению, т.е. с целью обеспечения удобств в обиходе «ради меновой торговли», и откровенно признается в том, что ростовщичество у него «вызывает ненависть»1.

Меркантилисты (XVI-XVIII в.)

Как идеология меркантилизм присущ торговому капиталу, предшествующему промышленному капиталу. Представители данного направления анализировали лишь сферу обращения, полагая, что источником богатства нации является только внешняя торговля. Прибыль образуется из-за того, что страна больше (или дороже) продает и меньше (или дешевле) покупает. Поэтому понятие капитала меркантилисты выводили из сферы обращения и отождествляли его с деньгами: капитал — это золото, деньги, сокровища, сумма которых возрастает в сфере обращения. Данная концепция возникла, поскольку вплоть до конца XVIII в. производство, преимущественно надомное, не имело дорогого оборудования и воспринималось купцами как некий придаток торговли.2 То есть самостоятельного значения производство не имело.

Физиократы

Считали, что богатство создается не в сфере обращения, а в сфере производства, причем только сельскохозяйственного, земледельческого. В их концепции капитал — это те средства, которые вложены в земледелие. Промышленность и торговля считались физиократами бесплодными сферами, где только изменяется первоначальная форма созданного фермерскими хозяйствами продукта. Ф. Кенэ, основоположнику школы физиократов, принадлежит первое в истории экономической мысли теоретическое обоснование положений о капитале. Если меркантилисты отождествляли капитал с деньгами, то Ф. Кенэ считал, «что деньги сами по себе представляют собой бесплодное богатство, которое ничего не производит». По его терминологии, сельскохозяйственные орудия, постройки, скот и все то, что используется в земледелии в течение нескольких производственных циклов, представляют «первоначальные авансы» (по современной терминологии — основной капитал). Затраты на семена, корма, оплату труда работников и другие, осуществляемые на период одного производственного цикла (обычно до года), он относил к «ежегодным авансам» (по современной терминологии — оборотный капитал). Но заслуга Ф. Кенэ состоит не только в подразделении капитала на основной и оборотный по его производительному признаку. Кроме того, он смог убедительно доказать, что в движении находится наряду с оборотным и основной капитал.

Английские классики

Распространяли понятие капитала и на промышленность. А. Смит трактовал капитал двояко: как запасы, предназначенные для дальнейшего производства (как вечное и естественное условие производства); как силу, командующую трудом (в таком понимании, по А. Смиту, эта категория не существует в простом товарном производстве, а появляется позже). Смит осуждает воззрения меркантилистов, утверждая, что богатство народа – не деньги, а материальные ресурсы, результаты «годичного труда» народа, что не торговля и другие отрасли сферы обращения, а сфера производства является основным источником богатства, а в сфере производства предпочтительнее развитие сельского хозяйства, а не промышленности. Ибо, по мнению ученого, капитал, вкладываемый в земледелие, добавляет гораздо большую стоимость к действительному богатству и доходу. При этом А. Смит полагал, что с развитием экономики цены на промышленные товары имеют тенденцию снижаться, а на сельскохозяйственные продукты — подниматься, поэтому, по его мысли, в странах, где сельское хозяйство представляет собою самое выгодное из всех приложений капитала, капиталы отдельных лиц будут прилагаться самым выгодным для всего общества образом.

Прибыль как доход на капитал определяется «стоимостью употребленного в дело капитала и бывает больше или меньше в зависимости от размеров этого капитала» и ее не следует путать с заработной платой, устанавливаемой в «соответствии с количеством, тяжестью или сложностью… предполагаемого труда по надзору и управлению». Сумма прибыли «предпринимателя, рискующего своим капиталом», — это часть созданной рабочими стоимости, направляемая «на оплату прибыли их предпринимателя на весь капитал, который он авансировал в виде материалов и заработной платы».

Капитал характеризуется как одна из двух частей запасов, «от которой ожидают получать доход», а «другая часть, — пишет Смит, — эта та, которая идет на непосредственное… потребление…». В отличие от физиократов, по Смиту, производительным является капитал, занятый не только в сельском хозяйстве, но и во всей сфере материального производства. Кроме того, им вводится деление капитала на основной и оборотный, показывается различие в соотношении между этими частями капитала в зависимости от отрасли хозяйства. Основной капитал, по мнению автора «Богатства народов», состоит в числе прочего «из приобретенных и полезных способностей всех жителей или членов общества», т.е. как бы включает в себя «человеческий капитал».

Д. Рикардо разделял трактовку капитала, данную А. Смитом, — как средство производства, как вечную естественную категорию (даже палка в руках первобытного охотника, по мнению Д. Рикардо, была капиталом). Он считал, что капитал — это часть богатства страны, которая употребляется в производстве и состоит из пищи, одежды, инструментов, машин и т. д., необходимых, чтобы привести в движение труд. Здесь его позиция в принципе созвучна с другими представителями классической политической экономии, обращавшимися к теории капитала, но в отличие от них он сумел показать, что из-за неравенства прибыли на вложенный капитал последний «…перемещается из одного занятия в другое»

Марксистское понимание капитала

В системе категорий К. Маркса капитал занимает центральное место. К. Маркс рассматривал капитал как сложное явление. Капитал в широком смысле охватывает всю систему производственных отношений буржуазного общества: и отношения между капиталистами и наемными работниками, и отношения между самими капиталистами по поводу распределения прибавочной стоимости. Капитал в узком смысле является орудием эксплуатации наемных работников собственниками средств производства. В этом смысле капитал рассматривался как основное производственное отношение буржуазного общества, из которого выводился основной экономический закон капитализма — закон прибавочной стоимости.

У К. Маркса имеются три определения капитала. Во-первых, капитал — самовозрастающая стоимость. Такое определение вытекает из всеобщей формулы капитала — Д-Т-Д’, где Д’ — это первоначально авансированный капитал (Д) и прибавочная стоимость. Во-вторых, капитал — это не вещь, а определенное общественно-экономическое отношение, представленное в вещи и придающее ей специфически общественный характер (машины, здания, деньги и т. д. становятся капиталом при их специфическом использовании, т. е. при соединении с наемной рабочей силой). В-третьих, капитал — это движение, процесс кругооборота. Его можно понять лишь как движение, а не как вещь, пребывающую в покое.

Также хотелось бы отметить понятия органического строения капитала, которое составляет соотношение между постоянным и переменным капиталом. Именно через это понятие он переходит затем к еще более важной, на взгляд К.Маркса, характеристике — норме эксплуатации, определяемой как отношение между прибавочной стоимостью и переменным капиталом. Подразделяя капитал на постоянный и переменный (а не как у Смита—Рикардо — на основной и оборотный), К. Маркс имеет в виду как специфику движения выделяемых им частей капитала, так и специфику влияния каждой из этих частей на массу прибавочной стоимости в стоимости продукта. В частности, о движении капитала подробно говорится в главе 8 тома II «Капитала», где речь идет о кругообороте капитала, в соответствии с которым постоянный капитал свою ценность переносит на создаваемый продукт частями, а переменный — полностью, т.е. подлежит возмещению после каждого производственного цикла. Разница здесь в том, что основной в отличие от оборотного капитала может воплощаться либо в машинах и оборудовании, либо в необходимом для производства сырье и прибавочной стоимости не создает.

О влиянии структуры капитала на создание прибавочной стоимости суждения К. Маркса далеко не однозначны. Так, по замыслу тома I «Капитала», доля прибавочной стоимости на предприятии или в отрасли экономики тем больше, чем больше доля переменного капитала и труда, но тем меньше, чем больше в органическом строении капитала доля постоянного капитала, т.е. высок уровень механизации и насыщенности предприятия или отрасли машинами и оборудованием. По замыслу тома III «Капитала», должна наступить развязка в «кажущемся» противоречии, когда К. Маркс рекомендует различать понятия «норма прибавочной стоимости» и «норма прибыли». Первое сводится к показателю, рассчитываемому как отношение прибавочной стоимости к переменному капиталу. Второе же (поскольку речь идет о «внешней форме» прибавочной стоимости) рассматривается как исчисление отношения прибавочной стоимости к совокупному капиталу, т.е. к сумме постоянного и переменного капитала.

При этом смысл, как полагал К. Маркс, исторического феномена развязки состоит в том, что норма прибыли имеет тенденцию к понижению не в связи с положениями Рикардо—Милля о повышении цен на продукты первой необходимости, вызываемым демографическими факторами и убывающим (в силу «закона») плодородием земли, а из-за трансформации органического строения капитала в сторону уменьшения в общем капитале доли переменного капитала, обусловленного накоплением капитала. В свою очередь накопление капитала — это, по Марксу, результат увеличения в конкурентной борьбе размеров фирм и компаний, т.е. «концентрации и централизации» капитала, сопровождающегося одновременно увеличением «промышленной резервной армии», или, говоря по-другому, ростом абсолютной величины безработицы и «официального пауперизма». Такую природу накопления капитала К. Маркс назвал не иначе как «абсолютный, всеобщий закон капиталистического накопления».

Представления О. Бем-Баверка о проценте на капитал

Австрийский экономист XIX века О. Бем-Баверк утверждает в работе «Капитал и процент», что процент появляется ввиду того, что сегодняшние потребительские блага обмениваются на будущие, и в сущности является надбавкой к цене сегодняшних благ. Проблема состоит в выявлении причин, почему рынок обеспечивает существование такой надбавки, т. е. почему люди за товары, полученные сегодня, готовы отдать большее их количество в будущем.

О. Бем-Баверк приводит 3 причины существования процента на капитал:

ожидание, что в будущем ситуация для удовлетворения потребностей будет лучше, чем в настоящем; что в обществе всегда есть малообеспеченные люди, а также такие, которые надеются стать богаче (т. е. человек берет деньги в долг под проценты потому, что рассчитывает, например, перейти на более высоко оплачиваемую работу или надеется получить наследство);

большинство людей не воспринимает потребление благ в будущем с такой же реальностью, как их потребление в настоящем; недооценивает будущие потребности, что вызывается:

недостаточно развитым воображением (например, индивид не может представить себе повышения или изменения своих потребностей в будущем; не относится к изощренно мечтающим субъектам; герой пушкинского «Скупого рыцаря» Альбер спрашивает: «Через двадцать лет мне будет пятьдесят, на что мне деньги тогда сгодятся?»);

недостаточной силой воли (заем денег под проценты объясняется тем, что индивиду необходимо приобрести товар именно сейчас);

скоротечностью жизни и неуверенностью в завтрашнем дне;

3) обладание благами сегодня позволяет человеку осуществлять производство с большей эффективностью, он осознает превосходство «окольных» методов производства (т. е. необходимость использовать в производстве блага высших порядков, капитал).

Вторая баверковская причина существования процента в современной экономической науке носит название «временное предпочтение» (time preference). Первооткрывателем данного явления считается теолог XV века К. Зумменхарт (Konrad Summenhart) (1450—1502); в дальнейшем этот феномен анализировали крупнейшие экономисты Ф. Галиани (Ferdinando Galiani) (1728—1787) и А. Тюрго; последний иллюстрировал проблему поговоркой «лучше синица в руках, чем журавль в небе». Непосредственным предшественником австрийца в данном аспекте являлся шотландский ученый Дж. Ре (John Rae) (1796—1872), изложивший свою позицию в работе «Некоторые новые принципы относительно предмета политической экономии» (Statement of Some New Principlesthe Subject of Political Economy, 1834).

В целом О. Бем-Баверк относился отрицательно к людям, недооценивающим будущее; другой австрийский экономист Л. фон Мизес «освободил временные предпочтения от морализаторского оттенка, который придавал им Бем-Баверк»1.

Современные трактовки капитал

В современной западной экономической науке капитал трактуется как блага длительного пользования, созданные людьми для производства других товаров и услуг (лопата, кассовые аппараты, прокатные станы, навыки и умения людей и т. д.). Это определение капитала служит общей основой для различных понятий капитала, используемых в обиходе и в экономической литературе.

Экономическая теория различает:

физический (технический) капитал — совокупность материальных средств, которые используются в различных фазах производства и увеличивают производительность человеческого труда (станки, здания, компьютеры и т. п.);

финансовый (денежный) капитал — совокупность денежных средств и ценных бумаг в определенных ценах;

юридический капитал — совокупность прав распоряжения некоторыми ценностями, причем эти права дают их обладателям доход без соответствующих затрат труда;

человеческий капитал — это те вложения, которые увеличивают физические или умственные способности человека.

По мнению американского экономиста Эдварда Денисона из Брукинского института «Исследование различий в темпах экономического роста» (1967г.), основной капитал включает и жилой фонд, потому что люди, живущие в домах, извлекают выгоду из услуг, предоставляемых домами. Последнее утверждение может показаться не совсем обычным, однако важно помнить, что современная экономическая теория трактует все факторы производства как оказывающие производительные услуги.

Итак, категория «капитал» имеет много определений. Еще в XIX в. профессор Оксфордского университета Н. Сеньер писал: «Капитал получил столь разнообразные определения, что можно спросить себя: имеет ли это слово значение, которое было бы принято всеми?»

Если выделить то общее, что характерно для всех трактовок этой категории, то, в чем схожи все экономисты, капитал — это, во-первых, те блага, которые создаются трудом и используются для производства товаров и услуг, во-вторых, эти блага способны приносить доход.

Капитал – это тот ресурс, на который приобретаются другие ресурсы. Поставщик капитала на рынок – домашние хозяйства. Происходит межвременной выбор экономических субъектов: потребить сейчас или отложить и получить больше благ в будущем. Отложенный капитал инвестируется.

В экономическом анализе наряду с термином «капитал» часто используется и понятие «инвестиции», «инвестиционные ресурсы».

Термин «капитал» используется для обозначения капитала в овеществленной форме, т. е. воплощенного в средствах производства. Это все материально-технические объекты, непосредственно участвующие в общественном производстве, используемые в процессе изготовления продукции, выполнения работ, осуществления услуг. Этот огромный по масштабам объектов и их стоимости рынок состоит из двух взаимодействующих частей. Во-первых, на рынке средств производства обращаются орудия труда в виде производственных зданий и сооружений, конструкций, машин, оборудования, приборов, аппаратуры. Во-вторых, этот рынок представлен предметами труда в виде сырья, материалов, энергии, полуфабрикатов, из которых или с использованием которых посредством орудий труда выпускается промежуточный или конечный продукт производства. В рыночной экономике оба этих определяющих фактора производства становятся непосредственным объектом рыночных отношений.

«Инвестиции» — это капитал еще не овеществленный, но вкладываемый в средства производства. В рыночной экономике на законных основаниях наравне с государственным функционирует банковский, коммерческий капитал, коллективный капитал, вкладываемый в любое дело по желанию владельцев, и семейный, личный, частный капитал, направляемый туда, где он сулит принести весомую прибыль.

В научном понимании между деньгами как деньгами и деньгами как капиталом существует глубокое различие. С момента своего появления деньги обслуживали обмен товаров, выполняли функцию средств обращения. Товаровладелец продавал свой товар ради приобретения другого товара или услуги. Обмен совершался по формуле Т — Д — Т. Деньги выполнили роль посредника, оценочного материала. И пока они существуют, до тех пор будут выступать в этой функции. В таком обмене в выигрыше оказываются обе стороны; каждый из товаровладельцев избавляется от излишнего (может быть не нужного ему лично) товара и на вырученные от его продажи деньги находит на рынке то, что ему необходимо для личного или производительного потребления. Конечно, и при такой форме товарного обращения в руках отдельных лиц могут накапливаться значительные суммы денег. Акты купли и продажи могут не совпадать во времени. Капиталом деньги становятся лишь тогда, когда они пускаются в оборот ради наживы, для получения суммы, большей по сравнению с первоначально вложенной. Внешне общая формула движения капитала отличается от формулы товарного обращения перемещением составляющих величин. Теперь уже не деньги, а товар оказывается в положении посредника: Д — Т — Д1. Купил — продал – заработал. Д1 и показывает, что произошло наращивание первоначальной суммы, и, следовательно, цель достигнута.

Деньги использовались как капитал и в докапиталистических обществах и используются в современном мире. Формула движения капитала хорошо известна большинству молодых людей, а теперь уже и многим нашим подросткам. Приумножение капитала идет за счет разницы в ценах на различных рынках или в различных структурах.

Из общей формулы движения капитала можно сделать такие выводы:

Деньги есть первоначальная форма любого капитала. По Марксу — это его подвенечное платье, в котором он появляется на исторической арене.

Капитал есть самовозрастающая стоимость. Наращивание происходит в определенной экономической среде, т.е. при определенных условиях.

Источником добавочных денег является сфера обращения, т.е. торговля.

Последний вывод необходимо подвергнуть сомнению. Торговля всегда была и останется связующим звеном между производителями благ и их потребителями. Огромная важность этой сферы занятости людей состоит в том, что здесь через реализацию готовой продукции и услуг подготавливаются условия для непрерывности процесса производства и потребления. Одни продают средства производства и предметы личного или коллективного потребления, другие их покупают. Однако очевидно и то, что сфера обращения с точки зрения общества не может быть источником прибыли. Здесь ничто не создается вновь, а всего лишь реализуются реальные блага, создаваемые трудом людей в процессе производства. Конечно, через торговлю всегда происходит перераспределение богатства между народами и отдельными людьми. Одни богатеют, другие становятся беднее. Но величина реальных благ от этого не изменяется. Тем не менее коммерсанты, бросая деньги в оборот, получают определенную прибыль. Откуда же она берется? Где ее истинный источник?

Экономическая природа прибыли:

Прибыль выступает непосредственной целью хозяйственной деятельности и всех субъектов рыночной экономики, занятых предпринимательством. Несмотря на то, что эта категория является объектом экономической теории и занимает основополагающую роль в рыночной экономике, вот уже в течение ряда столетий не смолкают споры о ее сущности и формах. В учебниках и научных статьях категория «прибыль» неразрывно связывается с категорией дохода, капитала, процента, воздержания, ожидания и многими другими. В практическом же плане прибыль не представляет никакого секрета и во всех странах с рыночной экономикой ее количественная величина определяется как разница между общей выручкой от реализации товаров и услуг и совокупными издержками. В теоретическом плане мы снова вынуждены рассмотреть два подхода к оценке экономической природы прибыли. К. Маркс в «Капитале» определил прибыль как превращенную форму прибавочной стоимости. Последняя по Марксу представляет собой неоплаченный прибавочный труд наемного рабочего, занятого в сфере материального производства. Рабочий своим трудом создает стоимость большую, чем стоит его рабочая сила. Эта разница привлекает капиталиста и ради нее он развивает свою бурную деятельность. На поверхности буржуазного общества присвоение чужого труда затушевывается и прибыль выступает как порождение движения всего авансированного капитала, как результат издержек производства. Таким образом, в марксистской трактовке прибыль есть результат эксплуатации наемного труда капиталом и отношение «капиталист — наемный рабочий» составляет основное отношение капиталистического общества.

Современная экономическая мысль рассматривает прибыль как доход от использования всех факторов производства, т.е. труда, земли и капитала.

1.2 Рынок капитала и его структура

Выделяют физический (реальный) и фиктивный капитал.

Фиктивный капитал – это особая форма приложения ссудного капитала. Представлен в ценных бумагах, совершающий самостоятельное, отличное от реального капитала движение и регулярно приносящий доход его владельцам в виде дивиденда или процента.

Реальный капитал разделяется на запас (то, что есть на данный момент времени) и инвестиции (рассматривается за определенный период). Также реальный капитал разделяется на сам капитал (например, станок) и услуги капитала (например, услуги станка). На этом основании выделяют следующие сегменты рынка капитала:

Рынок капитальных благ. Это покупка-продажа производственных фондов

Рынок услуг капитала. Производственные фонды могут быть сданы в аренду, на них может быть произведена продукция.

Рынок ссудного капитала (деньги для фондов)

Реальный капитал существует и функционирует в 3-х формах:

Денежный капитал

Производительный капитал

Товарный капитал

Эти 3 вида реального капитала вовлечены в кругооборот капитала.

Кругооборот капитала — это такое движение капитала, при котором, проходя различные стадии, он возвращается в ту форму, с которой начал свое движение. Причем в процессе непрерывного возобновления и повторения кругооборотов капитал в каждый данный момент одновременно находится во всех формах, символизируя тем самым единство процесса производства и обращения. Кругооборотом капитала и называется его движение, охватывающее последовательно его авансирование, применение в производстве, реализацию произведенного товара и возвращение к исходной форме.

Такой путь движения промышленного капитала имеет место в любом обществе, независимо от его социально-экономического обустройства. Капитализм, социализм, развивающиеся страны — все это не имеет никакого значения. Различие состоит в способах соединения рабочей силы со средствами производства и в присвоении и использовании конечного эффекта движения капитала — прибыли. Денежный капитал (Д) авансируется капиталистом на приобретение средств производства (Сп) и рабочей силы (Рс), которые, соединяясь в процессе производства (П), продолжают взаимодействовать вплоть до выпуска готовой продукции (Т). Реализуя товар, капиталист получает его стоимость в денежной форме (Д) первоначально авансированная сумма капитала возвращается к своему владельцу, но уже возросшая на определяющую величину1.

Формула кругооборота капитала принимает вид бесконечной спирали {Д — деньги, Т — товар, Рс — рабочая сила, Сп — средства производства, П— производство):

В этой формуле каждой форме капитала (денежной, производительной, товарной) соответствует своя формула кругооборота. Круглой скобкой охвачена всеобщая (она же и денежная) формула кругооборота капитала. Квадратная скобка символизирует кругооборот производительного капитала, а фигурная — кругооборот товарного капитала. 1

Время оборота капитала складывается из времени производства и времени обращения. Время производства включает в себя рабочий период, перерывы в процессе производства и пребывание капитала в производственных запасах.

Время обращения охватывает период продажи и покупки товара; оно зависит от отдаленности рынков сбыта, развития транспортной системы, состояния рынка, степени конкуренции, насыщенности его товарами. Время обращения включает время нахождения готовой продукции на складе; время транспортировки ее к потребителю; время реализации готовой продукции; время приобретения запасов средств производства. Таким образом, оно охватывает процесс сбыта готовой продукции и приобретения новых средств производства.

Скорость оборота капитала зависит от множества факторов: от структуры самого производительного капитала, продолжительности рабочего периода в производстве, состояния транспортных средств и магистралей, полноты и ритмичности в работе оборудования и машин, постановки торговли и т.д.

В зависимости от скорости оборота и способа перенесения стоимости на готовый продукт производительный капитал делится на основной и оборотный. Различие между основным и оборотным капиталом проводил еще А. Смит. По его мнению, основной капитал — это тот, который производит прибыль, оставаясь при этом достоянием того, кто им владеет; оборотный капитал есть благо, которое перестает быть достоянием его владельца. Так, рабочий скот — это основной капитал, но он же, если он продан на рынке, превращается в оборотный капитал. Таким образом, А. Смит под оборотным капиталом понимал товарный, или торговый, капитал.

У Д. Рикардо деление капитала на основной и оборотный основывалось на другом принципе. Это деление он осуществлял в зависимости от степени долговечности капитала. Однако в отличие от А. Смита Д. Рикардо исключал из оборотного капитала затраты на сырье и материалы и фактически отождествлял оборотный капитал с затратами на покупку рабочей силы.

1.2.1 Основной капитал (основные фонды)

Основной капитал в физической форме представлен зданиями, машинами, сооружениями, т.е. всеми теми капитальными благами длительного пользования, которые теряют свою ценность по мере износа в течение нескольких производственных циклов.

Основной капитал характеризуется амортизацией – обесценением в результате износа. Для возмещения изношенного за весь срок службы основного капитала создается фонд амортизации, куда поступают денежные средства (амортизационные отчисления) после продажи готовой продукции. Амортизационные отчисления предназначены для восстановления работоспособности или полной замены средств труда другими средствами труда и равны величине перенесенной стоимости средств труда в течение одного года.

Средства труда участвуют в каждом производственном процессе полностью, но переносят свою стоимость на производимую продукцию по частям. Поэтому можно сказать, что основной капитал — это та часть стоимости авансированного капитала, которая затрачивается на приобретение средств труда и возмещается по частям.

Величина ежегодных амортизационных отчислений зависит от нормы амортизации для конкретного вида оборудования, устанавливаемой законодательно. Важность размеров амортизационных отчислений для предпринимателя заключается в том, что эти отчисления не включаются в налогооблагаемую базу.

1.2.2 Норма амортизации

Отношение суммы амортизационных отчислений к стоимости основного капитала, выраженное в процентах, представляет собой норму амортизации. Норма амортизационных отчислений рассчитывается по формуле

А’=А/Косн*100%;

где А’ — норма амортизации, выраженная в процентах; А — сумма амортизационных отчислений за один год; К осн — первоначальная стоимость основного капитала.

1.2.3 Схемы амортизационных отчислений

Существуют различные схемы амортизационных отчислений:

метод прямолинейной амортизации, когда амортизационные отчисления представляют собой одну и ту же сумму в течение срока работы капитального блага;

метод ускоренной амортизации (норма амортизации устанавливается государством на высоком уровне и позволяет сформировать фонд амортизации в 3-4 раза быстрее);

метод снижающегося остатка, когда амортизационные отчисления рассчитываются как отношение одной и той же амортизационной нормы (например, 10%), но не к первоначальной стоимости станка, а к его остаточной стоимости на каждый год. Например, в 1-й год будет отчислено 10% от 1000 долл. Во 2-й год будет отчислено 10% от снизившейся стоимости станка (т. е. от 900 долл.) и т. д.

1.2.4 Физический и моральный износ основного капитала

Основной капитал по своей экономической природе является постоянно возобновляемым капиталом. Восстановление стоимости средств труда производится по мере их износа. Выделяют физический и моральный износ основного капитала.

Физический износ основного капитала означает утрату средствами труда своей полезности (потребительной стоимости). Этот износ может быть двух видов. Во-первых, средства труда изнашиваются в процессе их производительного применения (поломка машин, разрушение фабричных зданий от вибрации и т.д.). Во-вторых, они теряют свои свойства под воздействием атмосферных условий (жары, холода, воды), даже если оборудование бездействует.

Моральный (стоимостной) износ – это утрата основным капиталом своей стоимости независимо от степени физического износа. Моральный износ вызывается двумя обстоятельствами. Во-первых, когда машиностроение создает более дешевые технические средства, вследствие чего происходит обесценивание старого, действующего оборудования. Во-вторых, когда старые машины заменяются более производительными (за то же время они вырабатывают больше продукции), в результате чего функционирующий основной капитал обесценивается. Хотя новое поколение аналогичных машин отличается от старого более высоким качеством и соответственно большей стоимостью, но на единицу полезности новые машины стоят дешевле прежних. Таким образом, моральный износ машин – это потеря ими стоимости, вызванная техническим прогрессом.

В условиях современного научно-технического прогресса и конкуренции произошло ускорение старения основного капитала.

1.2.5 Оборотный капитал (оборотные фонды)

Наряду с основным капиталом функционирует и оборотный капитал, затрачиваемый на наем рабочей силы и покупку предметов труда (сырья, материалов, полуфабрикатов, комплектующих изделий), которые в процессе производства полностью переносят свою стоимость на готовую продукцию (входят в ее стоимость). Оборотный капитал теряет свою ценность в течение одного производственного цикла и представлен сырьем, материалами, запасами готовой продукции и т. п.

Оборотный капитал характеризуется следующими показателями:

Скорость оборота капитала:

где t— время оборота капитала; А — амортизационные отчисления на основной капитал в течение одного года (12 мес); Кав— авансированный капитал; Коб — возмещенный оборотный капитал за один год (12 мес).

Число оборотов капитала за год:

где п — число оборотов капитала за один год (12 мес); t — время оборота капитала, выраженное либо в годах, либо в месяцах; Т— год (12 мес).

Ускоряя оборот капитала, вне зависимости, в какую сферу деятельности он авансирован, предприниматель добивается минимизации омертвления ресурсов и средств и получения на авансируемую стоимость возрастающей прибыли. Ускорение оборота капитала равнозначно наращиванию величины авансированного капитала или получению равной прибыли на меньшую величину авансированного капитала по сравнению с конкурентами. При этом необходимо помнить, что в разных отраслях и сферах хозяйственной деятельности скорость оборота капитала может существенно отличаться в силу специфических производственных условий, особенностей технологических процессов и различий в способах продвижения продуктов от производителя к потребителю.

Физический капитал связан с понятием окольных, или косвенных (roundabout) методов производства. Это методы производства, связанные с временным лагом. Другими словами, для создания капитального блага требуется время. В течение этого времени продукт не будет производиться, неполученный доход от продажи этого продукта необходимо взять взаймы под процент, а затем, когда создано более совершенное средство производства, отдавать долг за счет возросшей производительности.

Капитал характеризуется понятием чистая производительность капитала. Для создания капитального блага, производящего благо потребительское, необходимы затраты ресурсов. Разница между суммой потребительских благ, произведенных при помощи капитала и суммой потребительских благ, которой пришлось пожертвовать для создания капитала, составляет величину чистой производительности капитала.

Чистая производительность капитала, выраженная в процентах — это доходность капитала, или норма дохода на капитал.

Глава 2. Спрос и предложение на рынке услуг капитала, заемных средств, капитальных активов

2.1 Спрос и предложение на рынке услуг капитала

Физический капитал пользуется спросом, потому что он производителен. Но, говоря о спросе на капитал как фактор производства, нельзя абстрагироваться от спроса на заемные средства, необходимые для приобретения капитала в физической его форме (машины, оборудование и т. п.). Спрос на капитал — это спрос на заемные средства (ссудный капитал), а не просто на деньги. Чисто внешне спрос на ссудный капитал предстает как спрос на определенную сумму денег. Но спрос на деньги как деньги и спрос на ссудный капитал — это не одно и то же. Бизнес предъявляет спрос на заемные средства для осуществления инвестиций, т. е. ему требуется определенная денежная сумма для пополнения производственных фондов (капитала в физической форме).

Спрос на услуги капитала можно представить графически в виде кривой, имеющей отрицательный наклон.

Рис.1. Спрос на услуги капитала

Из графика видно, что по мере вовлечения в производственный процесс все большего количества услуг капитала (при прочих равных условиях) снижается предельный продукт капитала в денежном выражении (MRPK), или предельная доходность капитала по закону убывающей доходности фактора производства.

То есть при прочих равных условиях (т. е. неизменных объемах используемых факторов труда и земли) чистая производительность капитала имеет тенденцию к понижению по мере роста вовлеченных в производство услуг капитала. Эту закономерность давно заметили экономисты прошлого — А. Смит, Д. Рикардо, К. Маркс, А. Маршалл и многие другие теоретики. Это знает и бизнес на своем опыте, чисто эмпирически: чем больше капитальный запас в стране, тем меньше (при прочих равных условиях) отдача от него, или прибыльность. Вот почему в богатых капиталами промышленно развитых странах уровень дохода на капитал может оказаться ниже, чем в менее развитых, не так насыщенных капиталами странах.

Кроме понижательной тенденции уровня дохода на капитал важно подчеркнуть, что при миграции капитала между различными отраслями промышленности в условиях совершенной конкуренции этот уровень имеет тенденцию к выравниванию. И действительно, если не существует барьеров для вхождения в отрасль и выхода из нее, слишком высокие уровни дохода на капитал, например, в пищевой промышленности, привлекут сюда предпринимателей. По мере роста капиталовложений в эту отрасль уровень их доходности начнет снижаться, а в тех отраслях, которые капитал покинул, доходность капиталовложений начнет повышаться. Таким образом, в условиях совершенной конкуренции свободный перелив капитала приведет к выравниванию альтернативной ценности различных проектов капиталовложений.

Оптимальное количество услуг капитала будет приобретено тогда, когда MRPK будет равен сложившейся на рынке цене услуг капитала рентной оценке R (например, рентная оценка Ro при Ко, где К0- количество услуг капитала).

На рынке услуг капитала предложение осуществляют, как правило, фирмы (бизнес), сдающие в аренду принадлежащие им капитальные блага по определенной ставке (арендной плате). Так, например, фирма может сдать в аренду принадлежащие ей компьютеры, по определенной рентной оценке за 1 машино-час.

Рис.2.Предложение услуг капитала

Значительная часть услуг капитала приобретается фирмами, использующими собственное оборудование (фирмы как бы арендуют сами у себя принадлежащее им оборудование). Предложение услуг капитала можно рассмотреть в краткосрочном и долгосрочном периоде. В первом случае оно является абсолютно неэластичным, так как за короткий промежуток времени нельзя увеличить количество услуг станков, машин, оборудования и т. п., используемых с неизменным уровнем интенсивности. Однако в долгосрочном периоде предложение услуг капитала становится эластичным, поскольку изменяется сама величина капитального запаса страны (станков, машин, оборудования), который и может поставить больше услуг капитала.

Графически предложение услуг капитала в долгосрочном периоде можно представить в виде кривой, имеющей положительный наклон.

Положительный наклон кривая предложения SK объясняется тем, что те субъекты, которые предлагают услуги капитала, отказываются от альтернативного его применения и несут издержки упущенных возможностей. Чем выше будет рентная оценка, сложившаяся на рынке аренды капитального блага, тем больше капитальных услуг может быть поставлено.

Фирма, предоставляя капитальное благо в аренду, несет издержки упущенных возможностей. Ведь для покупки этого блага нужно было затратить определенные денежные средства, свои собственные или заемные. Если свои собственные, то фирма отказалась на определенный период времени от других, альтернативных способов использования этих денежных средств (можно было бы купить участок земли и получать арендную плату; положить деньги на срочный депозит под проценты и т. д.).

Другими словами, чем большую сумму денег фирма вкладывает в покупку капитального блага, тем больше предельные издержки упущенных возможностей, которые она несет.

Владелец капитального блага будет поставлять такое количество услуг капитала, при котором минимально приемлемая рентная оценка (Rmin) равна или превышает предельные издержки упущенных возможностей (МОС — marginal opportunity cost), связанные с владением данным активом (например, Rmin = МОС при предложении услуг капитала Ко).

К тому же Rmin должна быть достаточной для того, чтобы покрыть те издержки, которые возникли при сдаче в аренду капитального блага (в расчете на год): годовую амортизацию сдаваемого в аренду блага, плату за заемные средства, если бралась ссуда для покупки капитального блага, страховку и т. д.

Рис.3.Равновесие на рынке услуг физического капитала

При соединении графиков видно, что спрос на услуги капитала уравновешивается с предложением услуг капитала при рентной оценке RE. Любые сдвиги кривых SK и DK под воздействием изменений в технологии, потребительских вкусов и предпочтений и т. д. изменят уровень равновесной рентной оценки на рынке услуг капитала.

2.2 Спрос и предложение на рынке заемных средств

Субъектами предложения капитала являются домашние хозяйства. Они предлагают заемные средства, т. е. денежные суммы, которые бизнес использует для приобретения производственных фондов, разумеется, при посредничестве банков и других финансовых посредников.

Спрос на рынке заемных средств определяется потребностью бизнеса в приобретении физического капитала для осуществления инвестиционных проектов. Кривая спроса DK будет иметь отрицательный наклон. И объясняется это убывающей предельной производительностью инвестиций по мере того, как увеличивается количество привлекаемого ссудного капитала.

Рис.4. Спрос на рынке заемных средств (ссудного капитала)

Норма дохода от инвестиций рассчитывается как отношение дохода от инвестиций к объему инвестированных средств, выраженное в процентах. Если инвестирование 100 долл. приносит доход 10 долл., то норма дохода от инвестиций составит: 10 долл./100 долл. х 100% = 10%.

Кривая предложения заемных средств будет иметь положительный наклон. Эта кривая отражает предложение сбережений домашних хозяйств. И здесь так же, как и в случае с рынком услуг капитала, причиной именно такой ее конфигурации являются растущие предельные издержки упущенных возможностей. Речь идет об упущенной возможности потратить свои сбережения в настоящем периоде времени.

Рис.5.Предложение на рынке заемных средств

Домашнее хозяйство рассчитывает на поток доходов в будущем. Процент является платой за то, что владелец заемных средств предоставляет другим субъектам возможность сегодняшнего, текущего использования капитала. Предполагается, что предпочтение благ настоящих благам будущим представляет собой фундаментальную черту человеческого поведения в любых хозяйственных системах, а не только рыночной.

Для того, чтобы побудить владельца денежного капитала отказаться от сегодняшнего распоряжения ресурсами, необходимо вознаградить его за такой отказ (за воздержание или ожидание). Те же хозяйственные агенты, которые получают возможность использовать сегодня заемные средства, должны заплатить за это владельцу ссудного капитала. Другими словами, процент есть цена отказа от сегодняшнего потребления благ.

Временное предпочтение — это склонность индивидов при прочих равных условиях оценивать текущее потребление или доход выше, чем потребление или доход в будущем. Сопоставляя будущий доход и сегодняшнее воздержание от текущего потребления в денежных единицах, представим норму временного предпочтения следующим образом. Так, если индивид отказывается от 1 долл. потребления сегодня, ради получения 1,1 долл. завтра, то норма временного предпочтения составит: 1,1 долл. — 1 долл./ 1 долл. х 100% = 10%. Другими словами, мы делим ожидаемый в будущем доход на ту сумму денег, от расходования которой в настоящее время отказывается индивид.

Временное предпочтение может быть положительным, нулевым и отрицательным. Цена отказа от сегодняшнего потребления сбережений, о которой шла речь выше, может быть измерена нормой временного предпочтения. Индивид имеет положительную норму временного предпочтения, если ему в будущем требуется более 1 долл. для компенсации отказа от возможности потратить 1 долл. в текущем периоде. В приведенном выше примере фигурировала именно положительная норма временного предпочтения, равная 10%.

Теперь можно на одном графике совместить кривые спроса и предложения на рынке заемных средств.

Рис.6.Процент как равновесная цена на рынке заемных средств.

Представленный на рис.6 график позволяет понять категорию процента как своеобразную цену равновесия: в точке пересечения кривых DK и SK устанавливается равновесие на рынке ссудного капитала (инвестиционных средств), DK = SK. В точке Е происходит совпадение нормы дохода ссудного капитала (нормы дохода от инвестиций) и нормы временного предпочтения.

Ставкой (нормой) процента называется отношение дохода, полученного от предоставления в ссуду капитала, к величине ссужаемого капитала, выраженное в процентах. Например, величина ссуды составляет 1000 долл., полученный годовой доход — 100 долл., тогда норма процента составит 100 долл./1000 долл. х 100% = 10%. На практике, говоря о проценте, подразумевают именно норму, или ставку процента. Равновесная ставка процента, например, 10% означает, что на этом уровне совпадают норма дохода от инвестиций, равная 10%, и норма временного предпочтения, равная 10%.

2.3 Спрос и предложение на рынке капитальных активов

Спрос на капитал, или капитальные товары (оборудование, инструменты и пр.), вытекает из стремления инвестировать, т.е. прирастить капитал. Инвестиционный проект будет принят, если предельные издержки по его осуществлению не превысят предельного дохода от полученного в результате продукта. Следовательно, спрос на инвестиционные товары будет определяться этим предельным доходом.

Товары производственного назначения, которые сами по себе не являются конечной продукцией, предназначенной для личного потребления, обеспечивают необходимые условия для ее производства. В данном случае речь идет прежде всего об инвестиционных товарах. Именно благодаря инвестициям в орудия труда и другие средства труда в предшествующие периоды становится возможным производство в настоящий период, равно как текущие накопления формируют соответствующую базу для обеспечения производства в будущем. В связи с этим всегда стоит задача постоянного возмещения, обновления и возрастания капитала.

Предприниматель всегда сравнивает ожидаемый уровень дохода на капитал (в процентном выражении) с текущей рыночной ставкой процента по ссудам. Сами по себе инвестиции нельзя считать высоко- или низкодоходными, если не принимать во внимание ставку процента.

Особенность спроса на инвестиционные товары состоит в том, что капитал существует во времени и многие компоненты связанных с ним издержек и доходов относятся к разным периодам. Так, затраты на капитальное строительство могут осуществляться не одномоментно, а в течение двух-трех лет. Первые годы функционирования инвестиционного проекта могут приносить не прибыль, а убытки. С другой стороны, прибыль будет получена не сразу, а, скажем, ежегодно в течение 20 лет. Таким образом, достаточно сложно сравнивать предельные затраты и выгоды и принимать рациональное решение. Существуют два метода решения данной проблемы:

1) метод приведения потока будущих издержек и доходов к настоящему моменту времени, или дисконтирования стоимости будущих денежных потоков,

2) метод определения уровня отдачи (окупаемости) от капитальных вложений.

2.4 Метод дисконтирования стоимости будущих денежных потоков

Дисконтирование является широко распространенным техническим инструментом, позволяющим достаточно точно определить стоимость инвестиционного проекта, а также его целесообразность и эффективность. Дисконтирование исходит из того, что у инвестора всегда имеется альтернатива в виде вложения денег в банк под проценты или финансирования иного проекта. Следовательно, будущие доходы от инвестиционного проекта должны сравниваться с будущими доходами в виде процентов по вкладу, а стоимость инвестиционного проекта — сопоставляться с тем капиталом, который требуется вложить в банк, чтобы в последующие годы получать проценты, равные ожидаемой от проекта прибыли. Цена капитального блага есть не что иное, как дисконтированная ценность потока будущих доходов, приносимых от его использования.

Так, если ежегодная ставка процента по банковскому депозиту составляет r и проценты начисляются не только на исходную капитальную стоимость X, но и на ранее начисленные проценты на капитал, то через t лет стоимость депозита возрастет до R.

Из этого следует, что иметь сумму R через t лет равнозначно владению стоимостью Х сегодня. Можно сказать, что X показывает, сколько стоит будущая сумма R сейчас.

где PDV — дисконтированная стоимость проекта; r — дисконтная ставка.

Если речь идет не об отдельно взятой стоимости будущего периода, а о регулярном денежном потоке, формула дисконтирования несколько усложнится, поскольку придется суммировать дисконтированные стоимости всех будущих доходов (расходов).

где PDV— дисконтированная стоимость всех будущих доходов (расходов); R. — сумма дохода (расхода) в период t. Приведя к настоящему моменту все будущие доходы и издержки поданному инвестиционному проекту и вычтя величину издержек из доходов, получим чистую дисконтированную стоимость проекта:

где NPV — чистая дисконтированная стоимость проекта; PDV — дисконтированная стоимость будущего потока доходов (расходов); С— издержки по осуществлению проекта, относящиеся к настоящему времени.

Если NPV больше нуля, проект эффективен: инвестирование принесет большую отдачу, нежели вложение денег в банк при данной ставке процента. Напротив, если чистая дисконтированная стоимость проекта является величиной отрицательной, разумнее доверить свои деньги банку или рассмотреть возможности финансирования другого инвестиционного проекта.

Итак, цены на рынке услуг физического капитала (ставки арендной платы), цены на рынке ссудного капитала (ставки процента), цены на рынке капитальных благ (дисконтированный поток доходов, приносимый капитальными благами) самым тесным образом связаны между собой. Процент в рыночном хозяйстве выступает как своеобразная цена, выравнивающая спрос и предложение на рынке ссудного капитала (рынке заемных средств). Процент — это факторный доход, который получает собственник ссудного капитала. Для субъекта предложения ссудного капитала процент выступает как доход; для субъекта спроса на ссудный капитал процент выступает как издержки, которые несет заемщик капитала.

В докладе ГУ-ВШЭ «Российская промышленность на перепутье: что мешает нашим фирмам стать конкурентоспособным» авторы отмечают следующие неценовые факторы спроса на капитальные активы в России: уровень прибыльности предприятия (рентабельность продаж), степень загрузки мощностей (чем более загружены мощности, тем более вероятны инвестиции). Высокие темпы роста производства в предшествующие три года повышают вероятность инвестиций, так же как и высокая доля экспорта в выручке. Другими словами, инвестиции идут в высокорентабельные, быстро растущие производства, в том числе выходящие на внешние рынки, туда, где существующих мощностей уже недостаточно для увеличения выпуска.

Авторы отметили, что инвестиции ориентируются именно на показатели прибыльности, а не на абстрактный уровень эффективности: никакой связи инвестиционной активности ни с абсолютными, ни с относительными (по отношению к среднеотраслевому уровню) показателями производительности труда выявить не удалось1.

Глава 3. Эволюция рынка капитала в России. Развитие рынка капитала в России в современных условиях

Все проблемы экстенсивного экономического роста были гиперболизированы во всех сферах экономики СССР. Типичной в этом отношении является девятая пятилетка (1971-1975 гг.) в нашей стране. Один процент прироста национального дохода был получен путем увеличения объема основных производственных фондов на 1,7 % и величины стоимости материальных затрат на 1,2 % . Каждый прирост национального дохода на 1/5 достигался за счет увеличения численности и на 4/5 за счет повышения производительности их труда. Как видно, в целом имел место затратный экономический рост.

Преодолеть затратный характер развития мешает отставание страны от среднего в мировой практике уровня использования сырьевых ресурсов. К этому нужно прибавить большую отсталость технологий, изношенность производственного оборудования, недостаточную квалификацию многих работников. За 1986-1990 гг. износ производственных основных фондов возрос с 38 % до 41 %. Фактически сроки службы промышленного оборудования вдвое превышают нормативные.

На хозяйственном развитие страны отрицательно сказываются диспропорции в размещении сырьевой и топливно-энергетической базы. Подавляющая часть промышленного производства (более 2/3) сосредоточена в Европейской части, где имеется менее 1/3 всех природных ресурсов. Добыча же топливно-сырьевых продуктов в районах Крайнего Севера и к востоку от Урала ведет к их удорожанию в 1,5-2 раза. Стала падать добыча угля, нефти, железной руды и других природных средств производства.

В 80-е годы в нашей стране осложнилась и демографическая ситуация. У нас низка рождаемость при сравнительно высокой смертности, почти наполовину снизился прирост трудовых ресурсов. Страна впервые стала перед проблемой увеличения выпуска продукции без всякого прироста трудовых ресурсов.

3.1 Приватизация

Один из самых спорных моментов в новейшей экономической истории России. Большое количество активов страны перешло из государственной собственности в частную.

Приватизация государственной социалистической собственности — это процесс передачи (на возмездной или безвозмездной основе) ресурсов и предприятий, принадлежащих государству или местным органам власти частным лицам или их группам, организованным в разных юридических формах для совместного хозяйствования (товарищества и общества).

Фактически первой приватизацией государственной социалистической собственности как особой формы и стадии первоначального накопления капитала была нелегальная деятельность «цеховиков».

Это были «социалистические» предприниматели, осуществлявшие свою деятельность в недрах социализма на средствах производства и с использованием ресурсов социалистических по форме предприятий с целью извлечения частной прибыли. Естественно, это была полностью нелегальная, противозаконная деятельность, преследовавшаяся органами правопорядка. Существуют только экспертные оценки масштабов такой деятельности. Можно сослаться лишь на одну официальную оценку Госкомстата России масштабов доходов, полученных за счет различного рода несоциалистической деятельности. По этой оценке, уже в 1980 г. 1/16 часть всех доходов населения СССР была предпринимательским, то есть нетрудовым, доходом.

В России ваучеры оказались сконцентрированными в руках немногих. Идеологи такой приватизации госсобственности при этом ссылались на один из тезисов западной экономической теории: неважно, каким будет новый частный собственник, важно, чтобы он появился как можно скорее. Лишь затем рынок, конкуренция выдвинет на авансцену эффективного собственника. Вполне вероятна правильность этого постулата, если его рассматривать абстрактно. В российских же условиях такой подход привел к ряду явно негативных последствий долговременного характера.

Другим аргументом в пользу реализации такой модели и практики ваучерной приватизации было утверждение о том, что у населения и предприятий не было средств на выкуп крупных и средних предприятий. Однако в ряде других стран, проводивших ваучерную приватизацию, в которых население также было не в состоянии выкупать крупные и средние предприятия, решение оказалось не таким разрушительным для их экономик. Кроме того, ряд событий последовавшей затем в России денежной приватизации еще убедительнее доказал лукавство тех, кто отстаивал указанный тезис.

К середине 1994 г. в России было приватизировано около 100 тысяч предприятий — чуть больше 2/3 всех промышленных предприятий страны, примерно 40 млн. человек стали владельцами акций, чуть больше 1 млн. человек стали владельцами малого бизнеса.

Если доля государственных основных фондов (капитала) во всех основных фондах страны в 1990 г. превышала 91% (остальное пришлось в основном на колхозно-кооперативные организации), то в 1994-1995 гг. она снизилась до 42-44% (разница в оценках — результат использования разных цен в связи с учетом переоценок основных фондов в 1994-1995 гг.).

Денежная приватизация началась в России формально с 1 июля 1994 г., в большинстве других постсоциалистических стран примерно в те же сроки. Проводилась и проводится она неровно, если судить по доходам бюджета от продажи государственного имущества. Однако по сравнению с ваучерным этапом приватизации эти доходы в годовом долларовом исчислении возросли в среднем в 2-3 раза. В денежной приватизации в России можно выделить два подэтапа: 1994-1999 гг. и 2000-2002 гг.

За период денежной приватизации государство продало еще примерно половину имущества, оставшегося у него после ваучерной приватизации.

Среди других массовых форм первоначального накопления капитала в России после приватизации госсобственности следует выделить разовую отмену государственной монополии на внешнюю торговлю в тогдашних особенных условиях вхождения российской экономики в мировую экономику. Например, в начале 90-х гг. превышение мировых цен на многие виды продукции, особенно нефть и газ, ряд других сырьевых товаров, над внутренними российскими ценами было почти стократным. В этих условиях простая отмена монополии внешней торговли и формальное акционирование предприятий-экспортеров давала им мгновенные миллиардные доходы без каких-либо изменений в производстве, технологии, управлении, сбыте.

Специфический характер российской приватизации (высокая степень криминализации, подразумевавшая, конечно же, и высокую степень коррумпированности государственных органов, занимавшихся организацией и проведением приватизационных процедур) непосредственно связан с нелегитимностью прав на приобретенные в ходе ее проведения крупные хозяйственные активы. Кроме того, многочисленные случаи приватизации не по закону, а «по указу» (даже когда это в принципе допускалось законодательством при достаточно широком его толковании) уже сами по себе, независимо от наличия или отсутствия в них элементов коррупции, также снижают уровень легитимности прав собственности. Хаотичность приватизации, отсутствие простых и четких правил, соблюдаемых всеми участниками процесса (что является обязательным элементом при оценке его результатов как справедливых и честных), запутанность и нестабильность процедур — все это, безусловно, породило в общественном сознании восприятие приватизации как несправедливой и, следовательно, подлежащей возможному пересмотру.

Помимо процедурных вопросов, немалое значение имел и вопрос о размерах компенсации, которую государство в качестве собственника приватизируемых активов получало за отказ от своих прав на соответствующие активы. Понятно, что взвешенно и добросовестно оценить, насколько справедлив конкретный размер компенсации по тем или иным объектам, чрезвычайно сложно. По мнению некоторых экономистов, в силу ряда факторов и специфики экономических и политических реалий начала 1990-х годов практически определить величину «справедливой» цены было невозможно, а диапазон экономически оправданных оценок приватизируемых объектов был чрезвычайно широк. Соответственно, с этой точки зрения говорить о том, что приватизация проводилась по многократно заниженным, «бросовым» ценам, нет серьезных оснований.

Есть, однако, и альтернативная позиция. Государство обязано было, несмотря на все методологические и технические сложности, в том числе изложенные выше, установить некий минимальный уровень цен на приватизируемые объекты. Этот уровень должен был бы отражать их реальную ценность при нормальном использовании в нормальных условиях и не допускать передачи объектов в частную собственность без получения бюджетом адекватной компенсации. Если хозяйствующие субъекты были не способны или не желали заплатить установленную цену, то государство обязано было эффективно использовать данные объекты в рамках государственного сектора до тех пор, пока для их приватизации не созреют условия, приемлемые для общества. В любом случае, согласно этой точке зрения, государство не должно было поддаваться паническим настроениям и шантажу со стороны недобросовестных претендентов на государственную собственность и отдавать принадлежащие ему объекты исходя из произвольно установленных самим же государством жестких временных ограничений и предельных сроков. Получила распространение точка зрения, что «большая» приватизация была осуществлена фактически в форме раздачи бывшей государственной собственности ограниченной группе физических лиц. Другими словами, большинство населения страны, в том числе политически активная его часть, убеждены, что крупнейшие российские предприятия, в первую очередь добывающего комплекса, приобретены первыми (а в большинстве случаев и теперешними) их собственниками практически за бесценок, а некоторые из них, ставшие благодаря контролю над этими предприятиями богатейшими гражданами России, являются фактически «назначенными миллиардерами».

Однако крупные недостатки проведения приватизации не сводятся только к криминализации, коррупции и хаотичности процесса. Общество могло бы и смириться с этим, если бы была создана структура распределения собственности, обеспечивающая, с одной стороны, эффективное использование основных хозяйственных активов для более или менее сбалансированного (по отраслям и регионам) экономического роста, а с другой — возможность для большинства населения так или иначе получить свою долю от ее результатов.

На практике же возникший вследствие приватизации частный сектор российской экономики оказался неспособным решить ряд важнейших с точки зрения большинства населения задач. Прежде всего был несостоятельным тезис о заведомо высокой эффективности управления активами на частных предприятиях. Активы, находящиеся в частной собственности и имеющие конкретных персонифицированных владельцев, дают эффект только в определенных условиях: конкуренция, жесткие рамки закона, охраняемые государственной властью, направление энергии частнохозяйственной деятельности в сферы, не оказывающие угнетающего воздействия на развитие остальной экономики и общества.

Из-за отсутствия таких условий большая часть представителей российского крупного частного капитала активно использовала для личного обогащения финансовые потоки, связанные с обслуживанием государственных финансов, экспортом сырья, и «улавливала» личные доходы наиболее обеспеченных слоев российского населения посредством предоставления им торгово-финансовых услуг. Частные инвестиции в реальный сектор начали приобретать заметные размеры только после финансового кризиса 1998 г., вызванного в числе прочего падением цен на основные товары российского сырьевого экспорта, что сократило возможности сравнительно легкого «отъема денег» у государства и населения. Это побудило представителей крупного бизнеса инвестировать часть своих средств в менее прибыльные сферы деятельности, в том числе в обрабатывающую промышленность1.

3.2 Вывоз капитала из России

Хотелось бы упомянуть миграцию капитала за рубеж как существенный фактор формирования спроса и предложения на рынке России. Уже в конце 1980-х годов в СССР начался нелегальный вывоз капиталов из России. В 1990-е годы эта тенденция преобладала. Капиталы бессистемно инвестировались в виде ссудного капитала (банковские счета), в некоммерческую недвижимость или просто «проедались» за границей. В 2000-е годы характер вывоза капиталов из России принципиально изменился – наметился явный крен в сторону наращивания предпринимательского капитала.

По данным ЦБ РФ, характеризующим международную инвестиционную позицию, на 1 января 2007 г. накопленные прямые инвестиции российских резидентов за рубежом составили 209,6 млрд долл., что в десять раз превышает аналогичный показатель на начало 2001 г. Только за 2006 год они возросли на рекордные 62,9 млрд долл. Эти цифры на порядок выше официальных показателей вывоза прямых инвестиций середины 1990-х годов, хотя и не строго сопоставимы с ними.

Зарубежные инвестиции и полученные с их помощью зарубежные активы начинают играть особую роль в российской экономике, в которой появились и успешно развиваются первые отечественные ТНК. Как следствие, в нашей стране формируется весьма своеобразная, параллельная внешняя экономика, которая тесно связана с внутренней и оказывает все большее влияние на ее развитие, способствуя ее интеграции в глобальную экономику. Это явление характерно для всех стран, активно участвующих в глобализационных процессах.

В экономической литературе получил распространение термин «вторая экономика», обозначающий экономическое пространство, образуемое сетью международного производства». Как отмечает А. Кузнецов, «по сути, деятельность ТНК ведет к образованию у стран за их пределами „второй экономики». В нее перетекает часть ресурсов из национальной экономики, зато обратно возвращаются доходы от капиталовложений и ввозятся товары, раньше производимые с большими издержками в самой стране. В итоге политические и экономические границы государств все меньше совпадают»1.

Можно говорить о возникновении параллельной внешней экономики, которая является не антиподом, а органичной составной частью внутренней (национальной) экономики страны, которая de facto контролируется и является составной частью российских холдингов и компаний.

Приобретение зарубежного актива дает дополнительные материальные выгоды при заимствованиях на международных рынках (снижает их стоимость) и проведении IPO (увеличивает спрос и повышает цену размещения).

В некоторых случаях, когда государственные органы сами являются инвесторами в иностранные активы, бюджет напрямую получает прибыль от их деятельности. Так, находившаяся на балансе Росимущества 50-процентная доля в российско-вьетнамском СП «Вьетсовпетро» принесла федеральному бюджету в 2006 г. 761,7 млн. долл., что составило весомую часть всех поступлений от использования государственной собственности5.

Таким образом, зарубежная экспансия часто обеспечивает синергетический эффект для развития всего бизнеса материнской компании, что положительно влияет на всю российскую экономику.

Но важнее другое. Приобретение зарубежных активов становится необходимым условием выживания в современной конкурентной борьбе. Согласно ряду прогнозов, в ближайшей перспективе в отдельных отраслях погоду будут делать несколько крупных корпораций. Поэтому у российских компаний осталось не так много времени, чтобы стать глобальными за счет покупки зарубежных активов или слияния с крупными зарубежными игроками. Это понимает и высшее руководство страны, которое фактически поставило задачу создать национальные компании международного масштаба во всех отраслях экономики. Как отмечал в июне 2007 г. на XI Петербургском экономическом форуме президент РФ В. Путин, «мы заинтересованы в расширении российских инвестиций за рубежом и дальше, а также в обмене активами с международными партнерами на взаимовыгодных условиях. Это тот путь, по которому уже сейчас идут российские компании».

Стать глобальными планируют ведущие компании мобильной связи. АФК «Система» намечает в ближайшие два-три года слиться с крупной зарубежной компанией. Компания Altimo неоднократно заявляла, что хочет стать партнером крупного международного оператора. По некоторым оценкам, в настоящее время российские компании контролируют не менее 3/4 рынка мобильной связи в странах СНГ.

«ЛУКойл», уже имеющий активы в 19 странах, в своей перспективной стратегии развития на 2007—2016 гг. планирует направить1/3 инвестиций на приобретение активов в основном за границей. В области добычи компания надеется получить активы и контракты в Ираке, Центральной Азии, Латинской Америке. Расширится розничная сбытовая сеть в Европе. Намечается увеличить долю зарубежной нефтепереработки с менее 30% в настоящее время до 44%.

Занимающий второе место в мире по объемам продаж среди нефте- и газодобывающих компаний «Газпром» также стремится участвовать в проектах по разведке, добыче, транспортировке и сбыту углеводородов в третьих странах в рамках стратегии глобального присутствия компании на мировом рынке нефти и газа, используя при этом как участие в конкурсах и аукционах, так и операции обмена активами. Особую задачу для него представляет работа по включению газа стран Центральной Азии в свой ресурсный портфель. В перспективе «Газпром» не исключает приобретение разнообразных энергетических активов в Европе, а также акций регазифика-ционных терминалов и других газовых активов в США, что связано с планами монополии по строительству мощностей по сжижению газа в России. Первостепенный интерес для «Газпрома» представляют шельфы таких развивающихся стран, как Венесуэла, Вьетнам, Индия и страны Прикаспийского региона. При этом стратегия компании предусматривает создание всей производственной цепочки — от добычи до сбыта углеводородов на новых для компании зарубежных рынках.

«Роснефть» рассчитывает в среднесрочной перспективе войти в пятерку крупнейших мировых корпораций по капитализации. Для приобретения статуса серьезной международной компании она планирует приобретение зарубежных активов в нефтедобыче и нефтепереработке. Например, в 2006 г. компания заключила соглашение с китайской CNPC о создании СП «Восток Энерджи», которое построит в Китае НПЗ и около 300 заправочных станций. В июле 2007 г. «Роснефть» подписала соглашение о стратегическом сотрудничестве с Royal Dutch Shell. В его рамках англо-голландская компания может получить доступ к новым месторождениям в России, взамен «Роснефть» станет совладельцем одного из европейских НПЗ.

Будут предпринимать попытки стать глобальными уже созданные или формирующиеся российские авиастроительная, судостроительная корпорации, корпорация по нанотехнологиям, «Атомэнергопром». Например, стоимость активов «Атомэнергопрома», в уставный капитал которого на первом этапе будут внесены пакеты акций 30 компаний, в том числе «Техснабэкспорта», ТВЭЛа и «Атомэнергомаша», составит 40—50 млрд долл. с перспективой роста к 2010 г. до 100 млрд долл. Это сделает компанию серьезным конкурентом таких крупнейших игроков мирового рынка, как Westinghouse Toshiba (капитализация 24,3 млрд долл.), альянс французской Areva (37,8 млрд долл.) и немецкого Siemens (108,6 млрд долл.), General Electric (368,5 млрд долл.), которая хочет создать стратегический альянс с Hitachi (25,9 млрд долл.).

Помимо положительного воздействия, параллельная внешняя экономика оказывает и определенное негативное влияние па развитие внутренней экономики. Это вполне ожидаемо, так как корпоративные интересы нередко не совпадают с государственными.

Особенностью параллельной внешней экономики является концентрация в ней финансовых прибылей за счет трансфертных цен в рамках одних холдингов или специальных договорных цен с трейдерами, формально не зависящими от материнских компаний. В результате существенно сокращается налоговая база российского бюджета.

Если судить по количеству работающих за рубежом компаний, связанных с российским капиталом, то можно сказать, что основу внешней экономики России составляют офшорные компании. В середине 1990-х годов общее число офшоров, созданных российскими резидентами, оценивалось в 50 — 60 тыс., а в настоящее время — до 100 тыс. (3,5 — 4% всех имеющихся в мире офшоров). При этом за последние годы российский офшорный бизнес существенно изменился. В 1990-е годы основной задачей создания офшоров было сокрытие вывезенных из России капиталов, а уход от налогов был вторичной задачей. Причины массового спроса на офшоры объясняются вовсе не высокими ставками российских налогов — подоходного и налога на прибыль. В России они были и остаются значительно меньшими, чем на Западе (для сравнения: подоходный налог в Италии — 66%, Дании — 61, Франции — 57, Швейцарии — 57, Германии — 53, Австрии — 50, Англии — 40%; в России было 12—20 — 30, сейчас — 13%).

В 2000-е годы в связи с расширением зарубежной экспансии .российского бизнеса стала проявляться тенденция использования офшоров в качестве органичных элементов российских холдингов, которые во все большей мере применяются, во-первых, для легальной минимизации налогообложения и, во-вторых, для повышения эффективности управления их хозяйственной деятельностью в России и за рубежом

К отрицательным факторам влияния внешней экономики с точки зрения национальных интересов относится и то, что она поглощает значительную часть финансовых ресурсов российского бизнеса, ограничивая их вложения внутри страны.

Нужно ли ограничивать зарубежную экспансию российского бизнеса? Это явление — объективный процесс, обусловленный тенденцией к рыночной глобализации мировой экономики и усиливающейся интеграцией с ней российского бизнеса. Приняв ограничительные меры, можно загнать часть соответствующих финансовых потоков в «теневое» русло, причем в масштабах, превышающих отток капитала в 1990-е годы, но каких-либо ощутимых позитивных результатов на этом пути добиться нельзя. Кроме того, зарубежная экспансия, как отмечалось выше, помогает решать важные государственные задачи. Не случайно некоторые западные политики и компании — прямые конкуренты российского бизнеса — активно выступают за то, чтобы российские компании инвестировали у себя в стране.

В то же время, учитывая негативные последствия зарубежной экспансии российского бизнеса и развития параллельной внешней экономики, необходимо разработать и проводить взвешенную политику в этой области. Можно выделить два главных ее направления:

государственная поддержка зарубежной экспансии отечественного бизнеса;

рыночные и административные меры, способствующие сокращению неоправданного оттока капитала из России и сближению внутренней и внешней экономики.

Практически все страны оказывают поддержку на государственном уровне своим компаниям при их зарубежной экспансии. Это связано с ужесточением конкуренции на важнейших мировых рынках и, как следствие, усилением государственного протекционизма. В России на сегодняшний день не существует продуманной государственной политики в отношении инвестиционной экспансии бизнеса. Хотя господдержка российских корпоративных структур в реализации их зарубежных проектов в последние годы усилилась, целостности и последовательности такой политике недостает. Естественно, это серьезно уменьшает шансы российского капитала по сравнению с конкурентами из других стран, пользующихся такой господдержкой.

Рассматривая в начале 2003 г. народнохозяйственную динамику на рубеже двух столетий, Ю. Винслав, д.э.н., профессор, проректор Университета менеджмента и бизнес-администрирования, президент Международной академии корпоративного управления, выражал сомнения в обоснованности восторженных оценок постдефолтного экономического, в том числе промышленного, роста, отмечал его негативные моменты1, обстоятельный анализ которых впоследствии дал мотивы квалифицировать его как «псевдовосстановительный», рост «без развития» и даже «с антиразвитием».

В докладе ГУ-ВШЭ «Российская промышленность на перепутье: что мешает нашим фирмам стать конкурентоспособным» хорошо показаны инвестиционные тренды 2004 года. В 2004 г. более 1/3 крупных и средних предприятий не инвестировали в основной капитал. Еще примерно 20% фирм осуществляли незначительные инвестиции, которые были ниже уровня, необходимого для простого воспроизводства (уровень амортизационных отчислений). Таким образом, только 45% фирм вели инвестиционную деятельность в объемах, теоретически допускающих расширенное воспроизводство. Однако из-за низкой балансовой стоимости многих существующих фондов для их расширенного воспроизводства были необходимы суммы, значительно превышающие амортизационные отчисления.

Больше 50% инвестиций в оборудование приходилась на закупку импортной техники. Только на предприятиях некоторых отраслей машиностроения и в химическом производстве доля отечественного оборудования в инвестициях превышала половину. При этом чем более конкурентоспособно предприятие и чем более оно инвестиционно активно, тем выше доля импорта в закупаемом оборудовании. В группе инвестиционно активных конкурентоспособных предприятий доля импортного оборудования превышает 70%. Можно предположить, что отечественное оборудование в основном используется для простого воспроизводства (замена действующего, капитальный ремонт), в то время как расширение мощностей идет преимущественно за счет импортируемой техники1.

Примечательно, что предприятия практически не используют такой источник капитала, как фондовый рынок. Не готовы они и к привлечению внешних стратегических инвесторов. Чем выше уровень конкурентоспособности, тем более негативно оценивают респонденты перспективы привлечения внешнего стратегического акционера. В группе наиболее конкурентоспособных такую возможность готовы при определенных условиях рассматривать только 15 — 19% от числа предприятий, где имеется собственник с блокирующим/контрольным пакетом акций. В группе с низкой конкурентоспособностью интерес к привлечению внешнего акционерного капитала за счет продажи блокирующего/контрольного пакета несколько выше, но положительные ответы даны лишь в 23—26% случаев2.

3.3 Положение в 2006 году

В 2006 г. продолжилась тенденция перехода от экономического роста, детерминированного экспортом и потребительским спросом, к инвестиционному росту. Для инвестиций, особенно иностранных, характерна позитивная динамика. Были отработаны две принципиальные модели восстановления госконтроля над ключевыми активами – через судебную процедуру (модель «ЮКОСА») или посредством выкупа (модель «Сибнефти»). Прирост инвестиций в основной капитал с послекризисного 1999 года составил в среднем 12% в год – четкий положительный тренд1. Так, в 2006 г. половину стоимости импорта составил импорт машин и оборудования. При этом, тем не менее, отмечается нарастающее технологическое отставание отечественной экономики, в том числе и в топливно-сырьевом секторе. Инвестиционный капитал не вполне доступен – средняя ставка по кредитам в России составила в 2006 г. 12%, при этом для малого и среднего бизнеса она почти всегда была более 15%2.

В 2006 г. имело место некоторое ускорение инвестирования основного капитала: вложения в него составили к уровню 2005 г. 113,7%, тогда как в 2005 г. к уровню 2004 г. — 110,7%. При этом следует отметить ускоренный, явно гипертрофированный — на фоне очевидного общего недофинансирования технического перевооружения обрабатывающих производств — рост финансовых вложений организаций. В 2006 г. общая абсолютная величина таких вложений впятеро превысила размеры инвестиций в основной капитал (в 2004 г. превышение не достигло двух раз), причем рост краткосрочных финансовых инвестиций почти вдвое опередил рост долгосрочных; вкупе с отмеченной деформацией инвестиционного потока это свидетельствует об ослаблении корпоративных стимулов к обновлению производственного аппарата.

В 2006 г. сохранялась и негативная тенденция отвлечения ресурсов от этого обновления по линии наращивания «прочих» инвестиций за рубеж (на «прямые» и «портфельные» зарубежные инвестиции российских организаций в 2006 г. пришлись всего 5%); из них 60% оказались перечисленными на банковские депозиты.

Не лучшим образом на потенциале отечественной индустрии сказалось и пролонгирование в 2006 г. тенденции роста ввоза в страну машинотехнической продукции. Если в 2004 г. доля машин, оборудования и транспортных средств в общем объеме импорта в РФ составила 41,2%, в 2005 г. — 44,0, то в 2006 г. — 49,0% (кстати заметить, экспорт подобной продукции в общем экспорте РФ в 2005 г. равнялся всего 5,8%, а в 2006 г. — 6,2). Еще больше «впечатляет» динамика собственно импорта: около 50% прироста в 2006 г. при примерно 40% — в 2005 г. Превращение этой конкретной тенденции в долговременный тренд практически гарантирует технологическое отставание российских машиностроителей от лучших зарубежных компаний, не говоря уж о провоцировании зависимости отечественных потребителей иностранной техники от ценовой политики иностранных поставщиков и субъектов сервисного обслуживания. Некоторые экономисты, правда, полагают, что ввозить средства производства априори лучше, чем предметы потребления. Думается, однако, что это относится только к тем необходимым для развития отечественной экономики средствам производства, аналогов которых в стране не создается и развертывание производства которых в России затруднено.

Несмотря на все громче звучащие в последние годы призывы властей и представителей бизнес-сообщества к приданию экономике «инновационного» вектора развития, тенденция повышения роли промышленно ориентированных НИОКР в 2006 г. (как и ранее) отсутствовала. И неудивительно: удельный вес затрат на эти исследования и разработки в общей структуре инвестиций в нефинансовые активы составил мизерную величину в 0,3% при том, что удельный вес выполнявших их промышленных организаций в общем числе организаций индустрии не превышал 0,16— 0,17%1.

3.4 Положение в 2007 году

На начало 2007 года объемы инвестиций все еще недостаточны для нормального воспроизводства технической базы2. Также отсутствовали позитивные изменения в направлениях инвестиционной деятельности, являющиеся ключевым фактором совершенствования промышленной структуры. Так, доля обрабатывающих производств в структуре инвестиций в основной капитал в январе—сентябре 2007 г. составила лишь 16,7% и даже несколько сократилась в сравнении с аналогичным периодом 2006 г. (17,5%). Не изменились к лучшему значения данного показателя по производству машин и оборудования (включая электронное, оптическое и электрооборудование) и по выполнению НИОКР. При сохранении явно нерациональных соотношений между финансовыми вложениями и инвестициями в нефинансовые активы (первые по-прежнему пятикратно превышали вторые) оказалась законсервированной и неблагоприятная пропорция между долгосрочными и краткосрочными финансовыми вложениями (первые меньше вторых в 3,5 раза) в обрабатывающей сфере.

В очередной раз сюжет об абсолютно неудовлетворительном качестве нынешней макроэкономической динамики, которую совершенно напрасно громко именуют «восстановительным ростом», акцентировался участниками обсуждения президентского послания-2007 парламентариям, бюджета-2008—2010 и социально-экономического курса федеральных властей. «Восстановительный» рост, — подчеркивал один из участников обсуждения, — на самом деле есть соотносимый с позорно низкой исходной базой и «надуваемый» нефтедолларами рост «без развития» и даже «с антиразвитием», т.е. сопровождаемый дальнейшей деградацией научно-производственного и человеческого потенциалов страны, усилением ее территориальной дезинтеграции и ухудшением ее мирохозяйственных позиций (закреплением России на глобальной сырьевой периферии)»1. То есть фактически по-прежнему наблюдался существенный недостаток инвестиций в реальный сектор экономики на фоне благоприятных макроэкономических показателей по стране.

В декабрьском номере ж. Экономист, 2007, А.Селезнев отмечает, что в России существует возможность прямого стратегического инвестирования в народное хозяйство. Благодаря накоплению доходов от нефти и газа, инвестиционному ресурсу бюджетов всех уровней, средств частных инвесторов. Однако пока средства вкладываются преимущественно в ценные бумаги иностранных эмитентов. На взгляд автора, очевидна необходимость резкого увеличения объемов и доли прямых гос. инвестиций в приоритетные сектора экономики при сокращении доли портфельных2.

Одним из современных трендов не только в национальных, но и в международных масштабах является долгосрочная аренда средств производства, или лизинг.

Относительно иностранных инвестиций тенденция следующая: концентрация преимущественно в отраслях с высокой оборачиваемостью капитала — в торговле и общественном питании (32% общего объема инвестиций) и в незначительном масштабе в других отраслях экономики. Определенный избыток капитала в странах-донорах, а также потребность в продвижении своих товаров на новый, емкий российский рынок обусловливают заинтересованность нерезидентов в приобретении контроля над секторами российской экономики, ориентированными прежде всего на удовлетворение быстро растущего потребительского спроса. «Захват» новых рынков, занятие на них монопольного положения, преодоление таможенных барьеров, использование более дешевых факторов производства на внутреннем рынке, установление контроля над предприятиями-конкурентами — в последние годы эти факторы заставляли иностранных инвесторов активно приобретать доли участия в капитале российских компаний.

Прагматичность целей нерезидентов в России, связанных преимущественно с установлением контроля над бизнесом, а не с реальным его развитием, подтверждается крайне консервативным отношением иностранцев к вложениям средств в обновление основного капитала приобретенных предприятий. Например, в 1999—2005 гг. основные фонды в Российской Федерации выросли лишь на 3,3%1 (а по отраслям, производящим товары, даже снизились на 1,2%), в то время как объем прямых иностранных инвестиций увеличился за тот же период в 5,6 раза

Складывается впечатление, что, захватив контроль над значительной частью высокорентабельного бизнеса в России и «отвоевав» рыночные ниши у отечественных производителей, иностранные инвесторы и российские предприниматели, вывезшие капиталы за рубеж, потеряли интерес к дальнейшему развитию производства в нашей стране, импорту технологий и высокотехнологичного оборудования. В целом позитивная тенденция притока прямых иностранных инвестиций в ряде случаев обернулась для России не импортом реального капитала и обновлением устаревших фондов, а эксплуатацией национальных ресурсов и дальнейшей деградацией производственного потенциала. Так, под видом выплаты процентов, дивидендов и прочих доходов на привлеченный капитал в течение 2000—2006 гг. все возрастающая часть прибыли отечественных предприятий, в первую очередь промышленных, выводилась за рубеж. Отношение выплаченных частным сектором отечественной экономики доходов нерезидентам к полученному сальдированному финансовому результату в промышленности начиная с 2002 г. было близким к 50%, а в 2003 г. достигло 90%; в 2006 г. оно составило около 55%.

Еще более парадоксальной представляется ситуация с привлечением прямых инвестиций при анализе уровня проникновения иностранного капитала на отечественный рынок. В результате активного приобретения иностранными инвесторами долей участия в российских компаниях оцененный удельный вес нерезидентов в акционерном и прочем капитале отечественных компаний к 2007 г. составил около 50%. Таким образом, в некоторых отраслях отечественная экономика приблизилась к порогу экономической безопасности. Иными словами, страна продает часть сформированного национального богатства, теряя известную долю хозяйственного суверенитета.

При этом экономика России почти ничего не получает взамен от остального мира, ее практически не включают в свои технологические цепочки крупные транснациональные корпорации, то есть ни одно из естественных конкурентных преимуществ России — высокое качество рабочей силы, значительный индустриальный потенциал — не находит достойного применения в полноценном включении страны в международную систему разделения труда. Глобальные концерны в нашей стране готовы лишь создавать инфраструктуру для доведения продукции потребительского назначения до конечного пользователя (например, всевозможные торговые сети) и организовывать незначительную по глубине переработку сырья, опять же для нужд потребительского рынка (пошив обуви, выпуск продукции пищевой и легкой промышленности).

Второй особенностью динамики прямых инвестиций в Россию является сформировавшийся в нашей стране своеобразный механизм их «мультипликации». На фоне небольшого объема притока иностранного капитала и невысоких прибылей конца 1990-х годов их сумма была незначительной, но уже в 2003 и 2005 гг. реинвестированные доходы составили львиную долю в общем объеме статьи «прямые инвестиции», а в 2004 и 2006 гг. их доля приближалась к 50%. Иными словами, если абсолютная величина прямых инвестиций, фиксируемая по данным платежного баланса, в период с 1998 по 2006 г. составила 79,9 млрд. долл., то реальный приток денежных и материальных ресурсов, направляемых в пользу резидентов в рамках долгосрочного участия в российских предприятиях, оценивается лишь в 28,3 млрд. долл. Принимая же во внимание то, что, как отмечалось выше, около половины от этого объема составляли инвестиции отечественного происхождения (капитал, вывезенный ранее из России), собственно «иностранный» приток прямых инвестиций в течение данного периода не превысил 14-15 млрд. долл.

Третьей особенностью притока прямых инвестиций в Россию выступает крайне низкая доля иностранных ресурсов, реально направляемых в экономику. Специфический способ приватизации, избранный в нашей стране (через залоговые аукционы), практически лишил ее возможности привлекать иностранные инвестиции посредством вложения средств нерезидентов (как в виде денег, так и в виде товарных ценностей) в капитал вновь образованных предприятий. Скупленные новыми собственниками за бесценок акции рентабельных российских компаний, подорожавшие в несколько раз после выхода на рынок, впоследствии лишь перепродавались другим собственникам. Реальные вложения иностранцев во вновь созданные предприятия не носили массового характера. Только с 2003 г. отечественные компании стали прибегать к доразмещению своих акций (IPO) в целях привлечения реального иностранного капитала.

Всего с 2003 по 2006 г. российскими компаниями в рамках IPO было размещено акций на сумму около 22 млрд долл. При этом большая их часть предназначалась для размещения на международных площадках, тогда как для внутреннего рынка выпуск фондовых ценностей был осуществлен лишь на 2 млрд долл. Казалось бы, такую форму привлечения капитала нужно только приветствовать, ведь, как подчеркивалось выше, именно она обеспечивает реальное вливание в национальную экономику финансовых и товарных ценностей. Однако, хотя на 2006 г. пришлась наибольшая доля новых размещений акций (16,7 млрд долл.), а удельный вес IPO в общем объеме привлеченных сектором нефинансовых предприятий прямых инвестиций в форме участия в капитале достиг рекордного уровня — около 60%, по итогам года иностранное участие в капитале российских компаний выросло лишь на 8,9 млрд долл. (уровень, близкий к показателю 2004 г.)1.

Основной причиной низкого объема привлечения прямых инвестиций в форме участия в капитале являлись массированные изъятия нерезидентами ранее сделанных вложений (объем продаж российских акций в 2006 г. составил 19,2 млрд долл.). То есть, приобретая российские акции на этапе IPO, иностранные инвесторы впоследствии перепродавали их резидентам по более выгодным ценам, в результате иностранный капитал фактически замещался отечественным. Общий объем привлечения иностранного капитала в рамках IPO российских компаний в 2006 г. даже не смог компенсировать изъятий прямых инвестиций нерезидентами за тот же период. Таким образом, можно предположить, что, участвуя в размещении российских IPO, иностранные инвесторы преследовали своей основной целью не инвестирование в реальный сектор отечественной экономики, а проведение краткосрочной спекулятивной игры. Данный факт косвенно подтверждают и опросы менеджеров крупных иностранных инвестиционных фондов, проводимые компанией Reuters. Тактика казначеев этих институциональных инвесторов применительно к российским акциям за рубежом состоит в выборе вида позиции (короткой или длинной) в отношении приобретаемых российских активов, но никак не в долгосрочном развитии покупаемого предприятия.

Проведенный А.Навоем анализ позволяет сделать несколько выводов:

1.Масштабы привлечения Россией прямых иностранных инвестиций существенно переоценены. Цифры растущих долгосрочных вложений иностранцев имеют мало общего с реальными международными денежными и товарными потоками, поступающими в отечественную экономику. Большие значения статьи «реинвестированные доходы» в России, природа которых кроется в высокой рентабельности отечественных добывающих производств с иностранным участием, а также весомое участие в формировании статьи «прямые иностранные инвестиции» капитала отечественного происхождения существенно искажают размеры собственно прямых иностранных инвестиций. С учетом того, что в развивающиеся страны и в страны с переходной экономикой в 1998—2005 гг. поступило прямых инвестиций на сумму около 2 трлн. долл., на долю нашей страны пришлось менее 1% привлеченных долгосрочных международных ресурсов.

2.В силу принятой методики в странах с достаточно высокой рентабельностью производства и значимой долей капитала, принадлежащего в национальном бизнесе нерезидентам, с определенного момента прямые иностранные инвестиции начинают генерировать «сами себя» и теряют связь как с реальными денежными потоками, так и с собственно инвестициями в основные производственные фонды. По-видимому, именно такая ситуация сложилась и в экономике России, где относительно небольшой объем первоначальных прямых вложений нерезидентов сформировал волну «сгенерированных» прямых инвестиций, фактически отражающих не реальные денежные потоки, а прибыль, полученную отечественными предприятиями, пропорционально участию нерезидентов в их капитале.

3. Современные прямые инвестиции слабо связаны с реальными вложениями в обновление производственных фондов приобретаемых предприятий. Лишь относительно небольшая их часть — на этапе первичного формирования капитала подконтрольного предприятия и до размещения его акций — создает предпосылки для расширения производственной базы компании. Все остальные операции с акциями, подпадающие под определение прямых инвестиций, обусловливают лишь переход права собственности от одних собственников к другим и не влияют на ресурсы предприятия. В России, в силу исторических причин, иностранный капитал практически не участвовал в формировании производственной базы вновь создаваемых предприятий, а участие нерезидентов в доразмещении акций российских компаний определяется преимущественно спекулятивными соображениями. Как следствие, лишь небольшая часть «новых» прямых иностранных инвестиций трансформируется во вложения в производственные фонды .отечественных предприятий1.

3.5 Финансовый кризис 2008 года

Нельзя не сказать о текущем кризисе мировой «доллароцентричной» финансовой системы, кризисе ликвидности, оказывающем сильнейшее влияние на мировые рынки в целом и на Россию в частности.

Главные непосредственные проявления кризиса — всеобщие банковский кризис и падение фондово-биржевых индексов, а также «зашкаливание» американского госдолга; главные ближайшие последствия — рецессионные процессы в производстве, соответственно падение цен на энерго-сырьевые и их взлет на критически значимые, в том числе продовольственные, потребительские товары, рост безработицы и сокращение реальных доходов наемных работников. При этом усилия российского правительства направлены, прежде всего на бюджетную поддержку «финансовых рынков», а также «пиар»-обеспечением этой деятельности и «умиротворением» общественного сознания: утверждается, что Россия остается и останется «островом стабильности», «тихой гаванью» и т.п., что ничего похожего на дефолт-98 ныне быть не может (хотя частичный дефолт налицо) и что «рядовому россиянину» эксцессы на зарубежных и отечественном фондовых рынках ничем не грозят.

И в гораздо меньшей степени осуществляется поддержка и так-то стагнирующего благодаря постсоветским реформам реального сектора экономики.2

Поскольку большинство отечественных предприятий в решающей мере финансируется не с фондового рынка, а за счет кредитов, причем в основном зарубежных, то при падении капитализации предприятий моментально актуализируется вопрос о недостаточном залоговом обеспечении взятых кредитов. Кредиторы начинают требовать увеличения залогов, благо, что соответствующая возможность в договорах кредитования изначально закладывается. И здесь у предприятий, у их наемного персонала, у бюджетов и социальных фондов возникают серьезные проблемы. А поскольку кредиты нередко берутся предприятиями вследствие острого дефицита ресурсов для императивных воспроизводственных нужд, нет возможности от этих кредитов отказаться и быстро их погасить.

При этом совокупный объем накоплений в в центробанковских золотовалютных резервах и в наследниках Стабилизационного фонда, примерно равен суммарным валютным долгам хозяйствующих субъектов России.

То, что критическая масса отечественных предприятий, производящих материальные ценности, испытывает по результатам своей хозяйственной деятельности нехватку денег, избыток коих одновременно наличествует у Центробанка, означает необоснованное изъятие ресурсов из реального сектора экономики в пользу сектора финансового. Если бы аккумулированные средства использовались на общее благо, т.е. на развертывание транспортной инфраструктуры, развитие отраслей социальной сферы, и т.п., можно было бы говорить об «объективной» — в силу быстрого и высококачественного роста — напряженности с денежными ресурсами. Однако ничего подобного не наблюдается — деньги просто перемещены в финансово-посреднический сектор и пропагандистски преподносятся нам как пресловутая «подушка безопасности». На самом деле эта «подушка» — средства, волюнтаристски изъятые у товаропроизводителей и питающие механизм торможения народнохозяйственного развития, постановки последнего в зависимость от заимствованных кредитных ресурсов.

Позиция Банка России такова, что «все правильно и ничего менять не следует». А от все более громко и настойчиво звучащих предложений относительно инвестирования части центробанковских золотовалютных резервов в реальный сектор экономики, в том числе их расходования в целях восстановления АПК, на модернизацию и развитие транспортной инфраструктуры, на закупки новейших оборудования и технологий, отмахиваются так: в счет соответствующих долларов бизнесу уже выданы рубли, а «дважды пообедать за одни и те же деньги невозможно». При этом один из руководителей Центробанка недавно во всеуслышание заявил, что последний «не печатает рубли, не обеспеченные закупленными на них в золотовалютные резервы долларами». То есть данные резервы трогать нельзя.

Нельзя не обратить внимание также на исходящие от российских властей утверждения относительно первостепенной важности и безальтернативности иностранного инвестирования в Россию.

Ничего в этом отношении российские власти менять не собираются, и под пропагандистскую трескотню о «переходе на инновационный путь развития» и о «развитии нанотехнологий», закачивают огромные госсредства не в наукоемкие производства, а именно в фондовый рынок. Поэтому, может быть, и правы те, кто полагает, что, если страна сравнительно благополучно выберется из нынешнего кризиса, никаких существенных изменений федерального экономического курса ожидать не стоит. С помощью международных финансово-спекулятивных механизмов мы по-прежнему будем перекачивать на Запад свои ресурсы, радуясь «успешной интеграции в мировую экономику»1.

Глава 4. Выводы о текущем состоянии рынка капитала в России. Рекомендации по улучшению ситуации

Итак, современное состояние рынка капитала в России вызывает серьезные опасения. Наряду с неблагоприятной рыночной конъюнктурой налицо дисбаланс распределения финансовых средств государством с акцентом в сторону поддержки фондового рынка с сохранения стабилизационных фондов.

Профессиональному же, ответственному и ориентированному на национальные интересы руководству страны следовало бы прежде всего осознать, что нынешний мировой экономический кризис — не просто фондовый, а финансовый, и мы переживаем лишь первый его этап, его пролог. Глобальная фондовая игра на понижение в нынешних масштабах может вестись только ради чрезвычайной недооценки реальных активов и для их последующей скупки за бесценок, т.е. в целях нового мирового передела собственности. Если исходить из того, что ставка рефинансирования Федеральной резервной системы США — полтора процента годовых, а российская центробанковская — почти на порядок выше, то следует, конечно, отвергнуть продолжение линии «открытости цивилизованному миру» и закрыться от ловушки «свободы торговли». Конкретнее говоря, необходимы, во-первых, срочные, «пожарные» меры по обеспечению в кризисный период действенного контроля прав собственности на ключевые стратегические объекты, да и вообще на все в стране, что представляет не виртуально-спекулятивную, а реальную ценность. Причем надо быть готовыми к абсолютно неизбежным в случае эффективности этих мер серьезным конфликтам с Соединенными Штатами и с Западом в целом.

Во-вторых, в условиях уже выявившихся в народном хозяйстве массовых многомесячных неплатежей совершенно недостаточно дать крупным отечественным компаниям возможность «перекредитоваться». Нужны чрезвычайного характера меры государственного принуждения стратегически значимых корпораций-монополистов к осуществлению платежей, причем прежде всего — машиностроительным и иным высокотехнологичным подрядчикам, за выполненные работы, а также принуждения этих корпораций к заключению долгосрочных, трех—пятилетних, контрактов с производителями-поставщиками.

Необходимо, конечно, в разумных пределах поддержать и банковскую систему, взяв при этом под четкий госконтроль все банковские расходы, включая выплаты топ-менеджерам. Однако стократ важнее всерьез поддержать реальный сектор экономики, без которого банковская система, собственно, не нужна никому, кроме финансовых спекулянтов.1

Факты таковы, что проводятся сокращения персонала в банках, инвестиционных компаниях и промышленных корпорациях, в сфере ритейла и на рынке продажи недвижимости, а значит, увеличивается безработица, падает спрос на многие виды товаров и услуг, и далее — по цепочке — на производящих их предприятиях сократятся доходы и оплата труда. Уже значительно ограничено строительство, урезаются планы модернизации предприятий, замораживаются разработка и реализация новых проектов в материальном производстве.

Принципиальный алгоритм эффективных действий государства в подобных ситуациях известен со времен рузвельтовского «нового курса»: максимальное, с использованием всех имеющихся ресурсов, стимулирование реального сектора национальной экономики при предварительной постановке под жесткий контроль банковской системы.

Поэтому рекомендация для государства: в кризисный период не «открываться» пресловутому «цивилизованному миру», а всемерно поддерживать реальный сектор национальной экономики; не «привлекать иностранные инвестиции» в форме стимулирования скупки иностранцами долей, паев и пакетов акций наших предприятий, а напротив, жестко ограничивать возможность такой скупки — при активном поощрении созидательных инвестиций, сопряженных прежде всего с возведением на нашей территории новых высокотехнологичных предприятий1. Рекомендации для частных инвесторов – инвестирование в бивалютную корзину. Остальные варианты на данном этапе развития кризиса нерациональны или вообще убыточны.

Приоритетами российской политики по поддержке зарубежных инвестиций отечественных компаний должны быть содействие: модернизации экономики страны; диверсификации структуры экспорта; улучшению обеспеченности промышленности сырьем и насыщению внутреннего рынка товарами и услугами; восстановлению утраченных позиций российских предприятий на международных рынках; снижению дефицита трудовых ресурсов; уменьшению загрязнения окружающей среды; конверсии финансовой задолженности зарубежных стран, и т. п. Эти приоритеты соответствуют национальным интересам долгосрочного устойчивого развития страны2.

Поскольку эффективность иностранных вложений в российскую экономику невысока, назрела необходимость создания целевой программы контроля за прямыми иностранными инвестициями. По мнению Навоя А., она должна включать: выработку стратегии их осуществления (необходимые объемы привлечения прямых инвестиций, список приоритетных отраслей, меры государственной поддержки); создание более четкой системы мониторинга прямых инвестиций (детализация по отраслям, видам вложений, страновой и отраслевой принадлежности инвесторов, определение доли репатриируемых капиталов, сроков инвестирования); анализ эффективности прямых иностранных вложений (доля инвестиций иностранцев, направляемых на обновление производственных фондов подконтрольного предприятия, динамика производительности труда на приобретенном предприятии, состояние конкуренции в отрасли, доля прибыли, вывозимой прямыми иностранными инвесторами за рубеж3.

Относительно трендов, вызванных кризисом, можно прогнозировать стагнацию рынка новых капитальных благ. Фирмы будут делать свой экономический выбор в пользу б/у автомобилей, станков, прочего промышленного оборудования. А также в пользу арендуемого оборудования, аутсорсинга. Так как, во-первых, не хватает оборотных средств, во-вторых, дорогие кредиты. А также спад иностранных инвестиций – кризис ведь мировой. За исключением M&A сделок (слияний и поглощений). Но здесь ощущается определенный контроль со стороны государства и крупных российских игроков – для того, чтобы не допустить скупки российских активов за бесценок иностранными инвесторами, в этот сложный для экономики период проводятся M&A сделки именно между российскими компаниями.

Заключение

Сущность проведенных исследований

Цель курсовой работы на тему «рынок капитала в России и его эволюция»- изучить содержание понятия «капитал», теории капитала, категории капитала, износ и амортизацию капитала, эволюцию и текущее состояние рынка капитала в России.

Решенные и нерешенные задачи

Освещены основные теории капитала, внесшие вклад в современное представление понятия «капитал».

Представлено современное представление капитала, рынка капитала и его структуры. Отражены вопросы спроса и предложения на рынке услуг капитала, ссудного капитала и капитальных благ.

Показана эволюция рынка капитала в России и текущее состояние рынка. Отражены рекомендации по улучшению текущего состояния рынка капитала. Выявлено, что рынок капитала неразрывно связан с государственной политикой (благодаря как инструментам воздействия на рынок, так и тому, что государство либо является совладельцем большинства крупных производств страны, либо создает госкорпорации). В свою очередь, рынок России неразрывно связан с мировым рынком (кредитование на западе, иностранные инвестиции в экономику России)

Не удалось показать взаимосвязь основных трендов последних нескольких лет и текущего положения, поскольку с осени 2008 года экономика страны находится под все возрастающим влиянием мирового финансового кризиса. Кризис вывел развитие рынка капитала в России за рамки регулярного, стратегического и последовательного развития, потребовав оперативных мер в ответ на еженедельно меняющуюся экономическую обстановку в стране с целью прежде всего минимизации ущерба.

Список литературы

Агапова И.И. История экономических учений: Курс лекций. – М.:Юристъ, 2001. – 285 с.

Болдырев Ю. Проекция глобального кризиса на Россию: что делать государству и «простому человеку»? – Российский экономический журнал – 2008 — №7-8 – 3-15 с.

Борисов Е.Ф. Экономическая теория. 2-е изд. – М.: курс лекций для высших учебных заведений, 2000. – 178 с.

Винслав Ю. Итоги и уроки народнохозяйственной динамики на рубеже двух столетий. – Российский экономический журнал. — 2003. — № 2 – 8-15 с.

Винслав Ю. Федеральная промышленная политика: к определению приоритетов в контексте итогов и тенденций новейшей индустриальной эволюции страны. — Российский экономический журнал – 2008 — №1-2 – 12-26 с.

Ермишин П.Г. Основы экономической теории // Курс лекций

Ивашковский С.Н. Микроэкономика: учебник. – М.:Дело, 1998. – 416 с.

Иохин В.Я. Экономическая теория: Учебник. – М.: Юристъ, 2000 – 861 с

Итоги 2006 года и будущее экономики России: потенциал несырьевого сектора (экономический доклад Общероссийской общественной организации «Деловая Россия»). – Вопросы экономики – 2007 — №9 – 27-45 с.

Корниенко О.В. Экономическая теория: учеб. пособ. – Ростов н/Д: Феникс, 2008. – 410 с.

Кошелев А. Краткий курс по истории экономических учений. – М.:Окей-книга, 2008. – 156 с.

Кузнецов А. В. Интернационализация российской экономики: Инвестиционный аспект. М.: URSS, 2007. С. 16.

Курс экономической теории: учебник – 6-е издание. / Под ред. Чепурина М.Н., Киселевой Е.А.- Киров: «АСА», 2009. – 848 с.

Мау В. Экономическая политика 2006 года: на пути к инвестиционному росту. — Вопросы экономики – 2007 — №2 – 4-25 с.

Мировая экономика и международный бизнес: учебник для вузов / Под ред. В. В. Полякова, Р. К. Щепина. М.: КНОРУС, 2006. – 656 с.

Навой А. Прямые инвестиции: непрямой путь в экономику. – Вопросы экономики – 2007 — №11 – 63-75 с.

Платежный баланс и внешний долг Российской Федерации. 2006 г.

Российская промышленность на перепутье: что мешает нашим фирмам стать конкурентоспособными (доклад ГУ-ВШЭ). — Вопросы экономики – 2007 — №3 – 4-35 с.

Российский статистический ежегодник. 2005 г. Taбл. 11.21; Российский статистический ежегодник. 2006 г. Табл. 11.27.

Селезнев А. Стратегический инвестиционный контроль. – Экономист – 2007 — №12 – 3-13 с.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. — М., 1962.

Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2005.

Хейфец Б. Внешний сектор российской экономики. – Вопросы экономики – 2007 — №11 – 76-91 с.

Явлинский Г. Необходимость и способы легитимации крупной частной собственности в России: постановка проблемы. – Вопросы экономики – 2007 — №9 – 4-26 с.

Ягдаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов. – М.:Инфра-М, 1998. – 288 с.

1 Ягдаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов. – М.:Инфра-М, 1998. – стр. 29

2 Там же, стр. 37

1 Корниенко О.В. Экономическая теория

1 Ермишин П.Г. Основы экономической теории // Курс лекций

1 Иохин В.Я. Экономическая теория, с. 328

1 Российская промышленность на перепутье: что мешает нашим фирмам стать конкурентоспособными (доклад ГУ-ВШЭ). — Вопросы экономики – 2007 — №3 – 4-35 с.

1 Явлинский Г. Необходимость и способы легитимации крупной частной собственности в России: постановка проблемы. – Вопросы экономики – 2007 — №9 – 4-26 с.

1 Кузнецов А. В. Интернационализация российской экономики: Инвестиционным аспект. М.: URSS, 2007. С. 16.

1 Винслав Ю. Итоги и уроки народнохозяйственной динамики на рубеже двух столетий // Российский
экономический журнал. — 2003. — № 2.

1 Российская промышленность на перепутье: что мешает нашим фирмам стать конкурентоспособными (доклад ГУ-ВШЭ). — Вопросы экономики – 2007 — №3 – 4-35 с.

2 Российская промышленность на перепутье: что мешает нашим фирмам стать конкурентоспособными (доклад ГУ-ВШЭ). — Вопросы экономики – 2007 — №3 – 4-35 с.

1 Мау В. Экономическая политика 2006 года: на пути к инвестиционному росту. — Вопросы экономики – 2007 — №2 – 4-25 с.

2 Итоги 2006 года и будущее экономики России: потенциал несырьевого сектора (экономический доклад Общероссийской общественной организации «Деловая Россия»). – Вопросы экономики – 2007 — №9 – 27-45 с.

1 Ю. Винслав Федеральная промышленная политика: к определению приоритетов в контексте итогов и тенденций новейшей индустриальной эволюции страны. — Российский экономический журнал – 2008 — №1-2 – 12-26 с.

2 Российская промышленность на перепутье: что мешает нашим фирмам стать конкурентоспособными (доклад ГУ-ВШЭ). — Вопросы экономики – 2007 — №3 – 4-35 с.

1 Российский экономический журнал. — 2007. — № 7-8. — С. 6

2 Селезнев А. Стратегический инвестиционный контроль. – Экономист – 2007 — №12 – 3-13 с.

1 Российский статистический ежегодник. 2005 г. Taбл. 11.21; Российский статистический ежегодник. 2006 г. Табл. 11.27.

1 Платежный баланс и внешний долг Российской Федерации. 2006 г.

1 Навой А. Прямые инвестиции: непрямой путь в экономику. – Вопросы экономики – 2007 — №11 – 63-75 с.

2 Ю. Винслав Федеральная промышленная политика: к определению приоритетов в контексте итогов и тенденций новейшей индустриальной эволюции страны. — Российский экономический журнал – 2008 — №1-2 – 12-26 с.

1 Ю.Болдырев Проекция глобального кризиса на Россию: что делать государству и «простому человеку»? – Российский экономический журнал – 2008 — №7-8 – 3-15 с.

1 Ю.Болдырев Проекция глобального кризиса на Россию: что делать государству и «простому человеку»? – Российский экономический журнал – 2008 — №7-8 – 3-15 с.

1

2 Хейфец Б. Внешний сектор российской экономики. – Вопросы экономики – 2007 — №11 – 76-91 с.

3 Навой А. Прямые инвестиции: непрямой путь в экономику. – Вопросы экономики – 2007 — №11 – 63-75 с.

Содержание

Введение 2
Нефтедобывающая отрасль. 3
Газодобывающая отрасль. 6
Угледобывающая отрасль. 9
Заключение. 11
Список источников 13

Введение

Цель данной работы – анализ динамики развития топливных отраслей
Уральского экономического района за период последнего десятилетия, а также определение основных направлений эволюции отраслевой и территориальной структуры топливного комплекса Уральского экономического района.

Будут рассматриваться следующие отрасли: нефтедобывающая отрасль, газодобывающая и угледобывающая.

Анализ будет проводиться по статистике, которая приводится с 1986 по 1997 год по всем вышеперечисленным отраслям во всех субъектах РФ, входящих в состав Уральского экономического района, где эти отрасли существуют. Таким образом будут сравниваться показатели развития топливных отраслей в их динамическом изменении по следующим субъектам РФ: республика
Башкортастан, Удмуртская республика, Оренбургская область, Пермская область, Свердловская область и Челябинская область. При этом задача данной работы не просто сравнение, а сравнение со ссылкой на внутренние и внешние факторы, влияющие на развитие той или иной отрасли в данном субъекте
Российской Федерации.
Показатели по добыче нефти во всей приведенной статистике подразумевают под собой добычу нефти вместе с газовым конденсатом. Топливный потенциал субъектов РФ в приложении рассчитывался по формуле:
ТП = Дуг + Дн + Дг ,

3 где:
ТП — топливный потенциал,
Дуг — доля субъекта Федерации в добыче каменного угля (%)
Дн — доля субъекта Федерации в добыче нефти (%)
Дг — доля субъекта Федерации в добыче природного газа (%)

Приведенная в данном реферате статистика была взята из статистического сборника “Промышленность Российской Федерации” за 1992 год, статистического сборника “Регионы России” 1998 года и “Российского
Статистического Ежегодника” за 1998 год.

Нефтедобывающая отрасль.

В Уральском районе нефтедобывающая промышленность была создана после 2-ой мировой войны в Башкирии (Туймазинские, Ишимбаевские, Арланские нефтепромыслы), Пермской и Оренбургской областях и Удмуртии.

Сейчас так называемая Волго-Уральская нефтяная база занимает второе место в России по своему значению. В Уральском экономическом регионе в 1997 г. добывалось 13% нефти в России. Но нефтяные залежи в Уральском районе находятся на глубине от 1600 до 3000 м, т.е. сравнительно близко к поверхности, что снижает затраты на бурение, но сказывается и на качестве топлива.

Здесь были открыты месторождения: Ромашкинское, Бавлинское,
Арланское, Туймазинское, Ишимбаевское, Мухановское, Китель-Черкасское,
Бугурусланское, Коробковское. На севере и на юге к ним прилегают Пермское и
Оренбургское месторождения. Добыча нефти в этом районе обходится недорого, но нефть Башкирии содержит много серы (до 3%), парафина и смол, что осложняет ее переработку и снижает качество продукции и ее стоимость.

Из таблицы статистики можно увидеть, что показатели по нефтедобыче во всех субъетах РФ в Уральском районе начиная с конца 80-х г.г. сильно падают. И в целом с конца 80-х до 1997 г. в большинстве субъектов РФ на
Урале эти показатели сократились примерно на 35%. Исключение составляет лишь Оренбургская область, где наблюдается вовсе не упадок, а даже довольно ощутимый рост нефтедобычи. В 1997 г. там этот показатель даже выше, чем в
1986 г. Хотя среди своих соседей как можно судить по статистике эта область раньше не выделялась, но в 1997 г. по нефтедобыче она обогнала Удмуртию и догоняет Пермскую область. На фоне обычного по стране, особенно по западным районам, упадка топливных отраслей подъем нефтедобывающей отрасли в
Оренбургской области вызывает удивление.
Добыча нефти на Урале ведется достаточно давно и очень интенсивно. Начиная с 1958 года прирост добычи нефти на Урале фактически составлял более 100 млн. тонн за каждые 5 лет, что позволило стране выйти на первое место в мире. При этом экстенсивный, по сути дела хищнический способ добычи нефтяных ресурсов сильно истощил месторождения Урала. И сейчас наблюдается так называемое «старение» Уральского района. Большинство старых нефтяных районов на Урале вступило в поздние стадии разработки, когда добыча нефти стабилизируется и уменьшается. Степень выработанности текущих запасов нефти в Уральском районе превысил0а 70%. И сейчас нефть там добывают в основном из бедных, лежащих у поверхности земли запасов.
Однако полностью запасы нефти на Урале еще далеко не исчерпаны, специалисты оценивают потенциальные ресурсы нефти на Урале в 1,5 млрд. тонн, и сейчас там открываются новые перспективные месторождения, с которыми связываются надежды на подъем уральской нефтедобычи. И разработка новых месторождений недавно началась именно в Оренбургской области.
Достаточно активно осваиваются нефтяные месторождения, расположенные в южной части области, запасы сырья которых оцениваются в 400 млн. тонн.
Например, предприятиями Оренбургской нефтяной компании «Онако», учреждённой решением Правительства РФ в 1994 году, производится комплексная разведка, добыча, переработка реализация и транспортировка нефти и нефтепродуктов.
Годовые объёмы (на 1998 г.): добычи — 7,5 млн. тонн нефти, 1,5 млрд. куб.м. попутного нефтяного газа; производства — 1,2 млн. тонн дизельного топлива,
840 тыс. тонн бензина различных марок, 1,2 млн. тонн мазута, 125 тыс. т. смазочных масел. Накопленная добыча нефти превышает 260 млн.тонн. Ведётся интенсивное поисково-разведочное бурение, ежегодный прирост запасов нефти составляет от 5 до 7,5 млн. тонн.

Кроме того, существует тесная взаимосвязь между нефтяной и нефтеперерабатывающей промышленностью. Однако развал Советского Союза обусловил появление новой проблемы — разрыв внешних хозяйственных связей нефтяной промышленности. Россия оказалась в крайне невыгодном положении, т.к. вынуждена экспортировать сырую нефть ввиду дисбаланса нефтяной и нефтеперерабатывающей промышленности (максимальный объем переработки — 240 млн. тонн в год), в то время как цены на сырую нефть гораздо ниже, чем на нефтепродукты. И как видно из статистической таблицы наибольший упадок нефтедобывающей отрасли приходится именно на 1990 г. и до 1995 г. Кроме того, низкая приспособляемость российских заводов, при переходе на нефть, ранее транспортировавшуюся на заводы республик, вызывает некачественную переработку и большие потери продукта, и это при том, что мировые цены на нефть постепенно снижаются.

Таким образом, нефтедобывающая отрасль на Урале сейчас сильно страдает от своей зависимости от экспорта.

Между тем в Оренбургской области существует мощная поддержка топливодобывающих отраслей, которая заключается в том, что там находится в частности Орско-Халиловский металлургический комбинат (АО «НОСТА»), одно из крупнейших предприятий России с полным металлургическим циклом и возможностями по производству свыше 4.4 млн. тонн углеродистой и низколегированной стали; а также предприятие тяжелого машиностроения является АО «Южуралмаш» и т.д. Вообще как известно, Оренбургская область специализируется на тяжелой промышленности, которая требует также хорошо развитой топливной промышленности.

Также развитию нефтедобычи в Оренбургской области способствует наличие большого нефтепровода, связывающего ее с промышленно развитым
Поволжским райном.

| |Уральский |Республика |Удмуртская|Оренбургская|Пермская|
| |экономически|Башкортастан|республика|область |область |
| |й район | | | | |
|1986 |61275,4 |29022,7 |11900,3 |8804,4 |11548 |
|1987 |59963,9 |27987,1 |11700,7 |8716,8 |11559 |
|1988 |59088,6 |27275,6 |11510,7 |8669,9 |11632,4 |
|1989 |58455,4 |26677,7 |11312,3 |8772,4 |11693 |
|1990 |56317 |24988,4 |11083,9 |8571,7 |11673 |
|1991 |53437,8 |22942,3 |10633,8 |8463 |11398,7 |
|1995 |42154 |15654 |8415 |8687 |9398 |
|1996 |40712 |14342 |8261 |8974 |9136 |
|1997 |39781 |13387 |8077 |8982 |9335 |

Газодобывающая отрасль.

С 1990 г. газ занимает первое место в топливном балансе России.
Газ является также основным экспортным продуктом. Газовая промышленность
России в основном обеспечивает внутренние нужды страны.

Между тем эта отрасль в России находится сейчас в кризисе. В
Уральском районе в период с 1986 г. до 1997 г. добыча газа по каждому субъекту РФ сократилась примернно на 33-35%. Здесь исключение составляет
Пермская область, в которой за этот период газодобыча повысилась на целых
20%.

Волго-Уральская газодобывающая база – вторая по важности в России.
На Урале в 1997 г. добывалось 5% всего российского газа. Хотя главный газодобывающий российский район – Западносибирский – 91% газа по России.

Крупнейшее месторождение газа на Урале — Оренбургское, оно также крупнейшее на всей европейской части России; открыто в 1960-х г.г., начальные запасы 1,78 трлн куб. м. Преимуществом месторождения является его близость к важным промышленным центрам Урала и Поволжья, недостатком — наличие слишком большого количества попутных продуктов, что требует его предварительной очистки.

Значительная часть газа идет на экспорт. Один из основных магистральных газопроводов берет свое начало на Урале (Оренбург — начальный пункт газопровода “Союз”). Другие газопроводы идут из Западно-
Сибирской нефтегазоносной провинции, из Поволжья и с Северного Кавказа.
Они передают по трубопроводам природный газ в Центральную Россию, в государства Балтии, в Белоруссию, в Молдавию, на Украину и далее в страны Восточной и Западной Европы.

Урал имеет мощную газоперерабатывающую базу. Крупнейшее предприятие газовой промышленности Уральского района — ПО «Оренбурггазпром»
(Оренбург).

Тем не менее газодобыча на Урале и особенно в Оренбургской области с ее крупной газодобывающей и газоперерабатывающей базой катастрофически уменьшается (как я уже говорил в среднем на 33-35% начиная с 1986 г.)

Падение объема добычи природного газа в Уральском районе происходит в основном после распада СССР. При этом из всех российских экономических районов сильнее всего экономический кризис ударил именно по
Уралу (45368,9 млн. м. куб. в 1989 г. и 33595 млн. м. куб. в 1995 г.)

Главные причины это разрыв связей по поставке газа в другие районы и за рубеж, возвышение значения нефти и отход газа на второй план, устаревание значения нынешних газопроводов, которые строились в советское время при совершенно другой ситуации в стране, а также большие задолженности покупателей газа. И сокращение добычи газа во многом происходит из-за неплатежей его потребителей в странах СНГ.

Как я уже отмечал, лишь Пермская область показывает за последнее время прирост в добыче газа, причем достаточно большой. Определенные предпосылки для такого развития есть по всему Уральскому району: это и газоперерабатывающие предприятия, которые находятся по всему Уралу, и высокая концентрация газодобывающей промышленности на территории Урала (5% всего газа России), и крпные газопроводы, и оставшиеся богатые месторождения и т.д. Но на мой взгляд газодобывающая отрасль Пермской области выживает за счет значительного поднятия в этой области экономики в целом, за счет больших инвестиций. Общий объем инвестиций в основной капитал, направленных в минувшем году на социально-экономическое развитие области, составил (по оценке) 7 млрд. руб. Более 80% всех инвестиций использовано на строительство, расширение, реконструкцию и техническое перевооружение производственных объектов.
Ежемесячные денежные доходы на душу населения составили в 1997 году 940 руб. и увеличились по сравнению с 1996 годом на 29% при росте потребительских цен на 15%. В результате рост реальных доходов достиг 12%.
Значительное увеличение денежных доходов населения способствовало росту объемов товарооборота. За год продажа потребительских товаров увеличилась в сопоставимых ценах на 9,8%.

Таким образом я думаю, что возрождение газодобывающей отрасли по всему Уральскому экономическому району – вполне реальная перспектива.

| |Уральский |Республика |Удмуртская|Оренбургская|Пермская|
| |экономически|Башкортастан|республика|область |область |
| |й район | | | | |
|1986 |48048,7 |658 |94,8 |46691,1 |604,8 |
|1987 |47210,5 |641,2 |90,9 |45866,1 |612,3 |
|1988 |46671,9 |621,4 |91,7 |45329 |629,8 |
|1989 |45368,9 |613,8 |89,6 |44039 |626,5 |
|1990 |43253,7 |599,1 |87,3 |41940,8 |626,5 |
|1991 |42462 |655,7 |79,2 |41085,2 |641,9 |
|1995 |33595 |488 |65 |32379 |663 |
|1996 |31794 |454 |64 |30570 |707 |
|1997 |30217 |427 |62 |29001 |727 |

Угледобывающая отрасль.

СНГ располагает 60% мировых запасов угля, 95% из них находятся за Уралом. В 1997 г. на Урале добывалось лишь 4% всего угля по
России.
Ценное месторождение коксующихся углей находится в Пермской области
(Кизел). Другие бассейны и месторождения, но менее ценного бурого угля находятся в Челябинском бассейне, который лидирует по нефтедобыче на Урале.
Ситуация с угледобычей на Урале как видно из статистики с каждым годом становится хуже, причем во всех представленных в статистике субъектов РФ не исключая лидера в добыче угля Челябинскую область. В среднем по Уралу с
1986 г. по 1997 г. показатели ухудшились на 60%, но в разных субъектах РФ по-разному. Например, в Башкирии этот показатель уменьшился в 10 раз, а в
Свердловской области он уменьшился “всего” на 45%.
Одна из причин этого — быстрый рост тарифов на железнодорожном транспорте, который привел к сужению рынка сбыта угля внутри страны и сдерживанию его поставок на экспорт. Иногда предприятия вынуждены простаивать из-за простой нехватки ресурсов для их работы. Например, часть разрезов “Челябинскугля” в настоящее время не работает, так как у предприятий нет запасов солярки, без которой угледобыча невозможна. В связи с этим администрация области готовит обращение к Правительству республики Башкортостан с просьбой поставить в
Челябинскую область определенное количество солярки, потребное угольным разрезам “Челябинскугля”.
Тем не менее Челябинская область наряду с Амурской областью и Приморским краем как угледобывающий центр по общему рейтингу сегодня может быть отнесена к наиболее динамичной с точки зрения инвестиционной привлекательности среди других субъектов РФ. Кроме этого Челябинскую область как угледобывающий центр сегодня относят к группе “Высокий потенциал — высокий риск”. Челябинская область в настоящий момент является регионом-донором и входит в двадцатку лидеров по собственным доходам бюджета.
Поэтому на мой взгляд все надежды угледобывающей отрасли в Уральском экономическом районе сейчас надо возлагать на Челябинскую область.

| |Уральский |Республика|Оренбургск|Пермска|Свердловс|Челябинс|
| |экономичес|Башкортаст|ая область|я |кая |кая |
| |кий район |ан | |область|область |область |
|1986 |26716 |2673 |1705 |3728 |5074 |13536 |
|1987 |24832 |2111 |1366 |3507 |4744 |13104 |
|1988 |26418 |2377 |2679 |3499 |4725 |13138 |
|1989 |24990 |1742 |3008 |3261 |4570 |12409 |
|1990 |23909 |1201 |2939 |3202 |4340 |12227 |
|1991 |21482 |1139 |3306 |2629 |4305 |10103 |
|1995 |11806 |356 |1177 |1229 |2987 |6057 |
|1996 |11696 |377 |1053 |900 |3067 |6299 |
|1997 |10234 |281 |759 |609 |2859 |5726 |

Заключение.

Итак, спад в нефтедобывающей отрасли на Урале можно объяснить следующими основными причинами:
V крупные месторождения эксплуатируемого фонда, составляющие основу ресурсной базы, в значительной степени выработаны;
V резко ухудшились по своим кондициям и вновь приращиваемые запасы. За последнее время практически открыто очень мало крупных месторождений;
V нехватка высокопроизводительной техники и оборудования для добычи и бурения. Основная часть технических средств имеет износ более 50%, 70% парка буровых установок морально устарело и требует замены. С распадом

СССР усугубилось положение с поставками нефтепромыслового оборудования из стран СНГ.
V низкие внутренние и внешние цены на нефть не обеспечивают самофинансирования нефтедобывающих предприятий (эта ситуация сохраняется и сегодня после серии повышений цен на нефть). В итоге произошло серьезное ухудшение материально — технического и финансового обеспечения отрасли;
V задолженность республик за поставленную нефть и нарастающий кризис неплатежей.

Чтобы решить эти основные проблемы, необходим выход из экономического кризиса и прекращение дальнейшего дробления государств.

Что же касается газодобычи, то там примерно те же проблемы, что и в нефтедобывающей отрасли, т.к. это проблемы почти всей сегодняшней топливной промышленности.

Учёные-геологи считают, что осадочные бассейны, в пределах которых потенциально могут содержаться месторождения газа, занимают
77 млн.км, в том числе 48 млн.км на суше и 29 млн.км на шельфе. Из них реально перспективны 55 млн.км (на суше 39 и на шельфе 16). Причем значительная часть предполагаемых месторождений приходится на Урал.

Поэтому на мой взгляд у газодобывающей отрасли во всем Уральском районе большое будущее, а особенно у Пермской области, т.к. у них есть достаточно большой потенциал для развития.

Точно так же в угледобывающей отрасли большие шансы у Челябинской области.

Но пока по топливному потенциалу по России субъекты РФ в Уральском экономическом районе медленно, но верно скатываются вниз, что обусловлено в основном тем, что это уже достаточно старый топливодобывающий район, выработавший уже многие из своих ресурсов, а также тем что Урал наиболее болезненно переносит экономический кризис.

Список источников

V Промышленность Российской Федерации. Госкомстат России. М. –1992г.
V Регионы России. М. –1998г.
V Российский статистический ежегодник. Госкомстат России. М. –1998г.
V Экономика России в 1992-1997 гг. Френкель А.А. М. -1997г.

http://www.oris.ru/oris/or_pred/potenc.html#2 http://www.society.ru/bibl/polros/Orenb/prom-or.html http://www.perm.su/business/mp/progpmp.html http://www.po.pssr.ru/News/1712981.html http://www.rosugol.ru/uk/htm/u7k16.html http://www.rcsme.ru/rus/Databases/Region/Desc/1153.htm

Московская банковская школа

Дипломная работа

На тему:

Европейская система центральных банков:

организация и задачи деятельности.

Студентки гр.523 на базе высшего образования

Гончаренко Натальи Артуровны

Специальность № 0604 «Банковское дело»

Руководитель: ФИО, должность руководителя удалено автором

Консультант: ФИО, должность консультанта удалено автором

Рецензент: ФИО, должность рецензента удалено автором

К защите допущена _______________ Зам. Директора МБШ

2000г.

Тема дипломного задания:

Европейская система центральных банков: организация и задачи деятельности.

Перечень вопросов, подлежащих разработке:

Введение: обосновать актуальность темы, задачи исследования; охарактеризовать структуру дипломной работы и информационную базу ее выполнения.

Раздел 1: рассмотреть этапы развития европейской экономической и валютной интеграции, предпосылки создания евро и Европейской системы центральных банков.

Раздел 2: показать организационную структуру, цели и принципы организации Европейской системы центральных банков, инструменты проведения денежно-кредитной политики. На основе обобщения имеющихся источников информации сформулировать современные проблемы функционирования евро и возможные пути их решения.

Выводы и

предложения: кратко охарактеризовать результаты европейской интеграции, подвести итоги исследования организации и задач деятельности Европейской системы центральных банков на современном этапе и перспектив дальнейшего развития.

Срок окончания выполнения работы: 1 декабря 2000г.

Руководитель дипломной работы: ФИО, должность руководителя удалено автором

Дата выдачи задания: 1 октября 2000г.

РЕЦЕНЗИЯ

на дипломную работу

по теме «Европейская система центральных банков:

организация и задачи деятельности»

студентки 523 группы на базе высшего образования

Московской банковской школы Банка России

Гончаренко Натальи Артуровны.

Представленная дипломная работа посвящена изучению вопросов создания и организации деятельности Европейской системы центральных банков.

Первый раздел работы раскрывает историю развития европейской экономической и валютной интеграции. Проведен анализ предпосылок создания Европейского экономического и валютного союза и Европейской системы центральных банков, а также этапов введения единой европейской валюты –  евро.

Во втором разделе представлена информация по вопросам, касающимся непосредственно деятельности Европейской системы центральных банков на современном этапе, в том числе ее организационной структуры. Тщательно исследованы цели, задачи и принципы организации деятельности Европейского центрального банка и системы в целом. Рассмотрены основные инструменты денежно-кредитной политики и операции Европейского центрального банка. Особый интерес представляет проведенный анализ проблем функционирования единой европейской валюты на современном этапе.

В дипломной работе аргументированно обосновано особое значение изучения и анализа развития европейской интеграции для России на современном этапе. Одним из достоинств работы является также изучение вопроса о взаимном влиянии экономик России и стран Европейского Экономического Сообщества, о перспективах сотрудничества в целях возможного передела сфер влияния на мировом финансовом рынке.

Работа написана на основе актуального практического материала, содержит большое количество статистических данных за весь период функционирования Европейской системы центральных банков, включая третий квартал 2000 года.

В целом дипломная работа Гончаренко Н. А. написана грамотным и профессиональным языком, наглядно оформлена, поставленные задачи решены. Работа заслуживает оценки «отлично».

Рецензент: ФИО, должность рецензента удалено автором

М.П.        ________________________  

«___»        _______________________ 2000г.

Содержание

			Стр.
	Введение.		4
Раздел 1.	История развития европейской экономической и валютной интеграции.
	1.1	Создание Европейского Экономического Сообщества.	8
	1.2	Функционирование Европейской валютной системы.	13
	1.3	Предпосылки создания Европейской системы центральных банков и единой европейской валюты.	17
	1.4	Этапы введения единой европейской валюты.	21
	1.5	Банкноты и монеты евро.	28
Раздел 2.	Функционирование Европейской системы центральных банков.
	2.1	Организационная структура и функции подразделений Европейской системы центральных банков.	32
	2.2	Цели и принципы организации деятельности Европейской системы центральных банков.	36
	2.3	Инструменты денежно-кредитной политики и операции Европейской системы центральных банков.	46
	2.4	Современные проблемы функционирования евро.	52
	Заключение.		64
	Приложения.		69
	Список использованной литературы.		81

ЗМІСТ

Вступ. Податки: економічна ефективність чи соціальна справедливість? . . . . .

1. АЗ в системі оподаткування України.

1.1 Законодавство України про АЗ; принципи оподаткування.

. . . . .

1.2 Порядок розрахунків з державним бюджетом по АЗ.

. . . . .

1.3 Особливості оподаткування АЗ алкогольних напоїв та тютюнових виробів. . . . . .

2. Аналіз АЗ в сучасних економічних умовах.

2.1 Аналіз АЗ в структурі надходжень до державного бюджету.

. . . .
.

2.2 Практична оцінка економічного ефекту від застосування АЗ.

. . . .
.

2.3 Аналіз статистичноі звітності по сплаті АЗ промисловим підприємством.

. . . .
.

3. Шляхи вдосконалення организації нарахування , обліку і сплати
АЗ.

3.1 Основні підходи до реформування податку. . . . . .

3.2 Динаміка оподаткування та головні етапи еволюції непрямого оподаткування в розвинутих країнах. . . . . .

3.3 Податковий менеджмент. . . . . .

Висновки . . . . .

Список використаної літератури . . . . .

Додатки . . . . .

ВСТУП

Податки: економічна ефективність чи соціальна справедливість.

Податки, як обов`язкові примусові платежі фізичних та юридичних осіб, виникли на певному етапі історичного розвитку суспільства разом із появою держави. Виконання державою її функцій спричинило формування нового специфічного типу економічних зв`язків. Із розвитком ринкових відносин частина вартості сукупного суспільного продукту , що одержавлюється за допомогою податків набуває не тільки фіскального, але й економічного значення. Податки стають фінансовою основою для державного втручання в сферу господарських зв`язків між суб`єктами економічних відносин, головним регулятором ринкового господарства. Втручання держави в економічне життя є однією з причин зростання податків як в абсолютних сумах, так і відносно сукупної вартості національного продукту.

Необхідність збільшення податків і в той же час справедливого їх розподілу ставить державу перед складною дилемою: економічна ефективність чи справедливість? Оптимальне поєднання й урахування цих аспектів — неодмінна умова гармонійності податкової політики. Тому одним із головних завдань фінансової науки є розробка податкових концепцій щодо визначення економічно оптимального та соціально справедливого рівня оподаткування , достатнього для фінансування державних функцій, не пригнічуючи стимули до інвестиційної діяльності.

Основоположник податкової теорії Адам Сміт стверджував, що податки для громадян — ознака не рабства, а свободи: економічної та політичної. Це твердження супроводжувалось наступними правилами :

1. Рівномірність, чи справедливість (в розподілі) тягару податків, єдині норми для всіх платників.

2. Визначеність (гласність) : чіткість, ясність, стабільність ставок, строків та способів сплати.

3. Необтяженість процедури сплати податку для платника. Наприклад, акт купівлі-продажу повинен співпадати з актом сплати податку на споживання.

4. Помірність податкового тягару з метою розширення податкової бази.

В умовах ринкової економіки податки, окрім фіскальної функції, є важливим економічним інструментом регулювання ринкових відносин.

Існуюча система оподаткування не створює свободу для підприємницької діяльності і, на жаль, не наповнює доходну частину державного бюджету. Це пояснюється властивими їй недоліками :

1. Багаторазове оподаткування (доход, добавлена вартість, акцизний збір, обов`язкові відрахування в спеціальні фонди). Обкладається податком не добавлена вартість, а реалізація;

2. завищені ставки податків і фіскальний характер податкової системи створює несприятливі умови для підприємництва;

3. надмірна ступінь централізації податкової системи (без зниження ролі бюджету в перерозподілі національного доходу перехід до ринку неможливий);

4. надмірне різноманіття шляхів формування доходної частини бюджету, наявність великої кількості прямих і непрямих податків, позабюджетних податків;

5. надмірна кількість необгрунтованих та відсутність необхідних податкових пільг (на іновації та інвестиції);

6. податкова політика формується після того, як приймаються законодавчі, нормативні акти про податки.

Крітеріями ефективності податкової системи є :

1. Забезпечення засобами доходної частини бюджету;

2. стимулювання підприємницької діяльності (виробничого і комерційного бізнесу);

3. справедливість оподаткування;

4. чіткість і ясність розрахунків по сплаті податків.

Ці критерії можуть бути взаємно альтернативними і повинні застосовуватись з урахуванням конкретних ситуацій.

Об`єктом оподаткування повинен бути дохід, а не його джерело чи рівень затрат. Розмір податку не повинен перевищувати однієї третьої доходу. Так підсказує світовий досвід. Податки повинні бути цільовими та прямими.

Об`єктом оподаткування при непрямих податках є витрати, а не доходи.
Вони додаються до ціни товару. Непрямі податки зменшують споживання, а це неодмінно веде до скорочення виробництва. Характерним прикладом є податок на добавлену вартість та акцизний збір.

Непрямі податки на товари та послуги — зручна форма поповнення казни.
Вони забезпечують стабільність поступлень в бюджет.

Непрямі податки особливо недоцільні в умовах спаду виробництва та зниження життєвого рівня населення.

Цільове призначення податків сприяє більш продуктивному витрачанню їх з боку уряду та місцевої влади. Платники повинні бути інформовані, куди і як використовуються податки.

Для стимулювання інвестиційної діяльності, податки, на ту частину прибутку, котра направлена на інвестиції, повинні бути пільговими.

Існує фундаментальна економічна закономірність. Результатом зниження податків є оздоровлення фінансового стану і економічне пожвавлення.
Активізація підприємництва може бути досягнута лише за умови зниження податкового пресу.

При визначенні податкового пресу слід ідти не від витрат, а від доходів. Якщо високі податки гальмують виробництво, то зменшуються доходи бюджету.Система перерозподілу засобів не врятує ситуацію.

Необхідно відмітити, що сучасна податкова система України відповідає перехідному стану економіки і практично тільки-но починає формуватися.
Державою на сьогодні встановлено близько чотирьох десятків різного виду податків, зборів та обов`язкових платежів. На жаль, це не той випадок, коли кількість переходить в якість.

Дієвої податкової системи, яка б стала основним інструментом регулювання економіки держави, формування доходів бюджету, стимулювання ділової активності, обмеження росту цін та інфляції, Україна поки-що не має. А без цього вийти з тієї глибокої кризи, в якій ми знаходимося, буде надзвичайно важко.

1. АКЦИЗНИЙ ЗБІР В СИСТЕМІ ОПОДАТКУВАННЯ УКРАЇНИ.

1.1 Законодавство України про акцизний збір; принципи оподаткування.

В Україні принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та обов`язкових платежів, порядок їх зарахування, платники податків і об`єкти оподаткування, відповідальність за порушення законодавства про податки, визначає Закон України “Про систему оподаткування” від 25 червня
1991 року.

Встановлення та відміна податків, зборів та інших обов`язкових платежів в бюджет та внески в державні цільові фонди, а також пільги їх платникам, здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки
Крим та Радами народних депутатів відповідно до вищезазначеного закону та інших законодавчих актів України про оподаткування.

Місцеві Ради народних депутатів можуть встановлювати додаткові пільги стосовно оподаткування в межах сум, що поступають до бюджету.

Ставки податків та пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватись чи скасовуватись іншими законодавчими актами України, крім законів про оподаткування.

Під податком, збором, іншим обов`язковим платежем в бюджет та внескам в державні цільові фонди розуміється обов`язковий внесок в бюджет відповідного рівня чи державний цільовий фонд, що здійснюється платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами України.

Сукупність податків, зборів, інших платежів в бюджети та внесків в державні цільові фонди, що вилучаються в обов`язковому порядку, складають систему оподаткування.

Система оподаткування будується на принципах обов`язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднанні інтересів держави, регіонів, підприємств та громадян і забезпечує поступлення в бюджети відповідних рівнів і державні цільові фонди.

Платниками податків та інших обов`язкових платежів є юридичні та фізичні особи, на яких відповідно до законодавчих актів покладена зобов`язаність сплачувати податки і інші обов`язкові платежі.

Облік платників податків та інших обов`язкових платежів здійснюється
Державними податковими інспекціями та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші кредитні установи відкривають рахунки платникам податків та інших обов`язкових платежів лише за умови пред`явлення ними документу, що підтвержує прийняття їх на облік в
Державній податковій інспекції і у трьоденний термін повідомляють про це
Державну податкову інспекцію.

Об`єктом оподаткування є доходи (прибуток), добавлена вартість продукції (робіт, послуг), вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інших об`єктів, визначених законодавчими актами України.

Платники податків забов`язані : а) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово- господарську діяльність і забезпечити складання її в строки, встановлені законом ; б) подавати в державні податкові інспекції та інші державні органи декларації, бухгалтерську звітність та інші документи, пов`язані з нарахуванням та сплатою податків та інших обов`язкових платежів ; в) сплачувати належні суми податків та інших обов`язкових платежів у встановлені законодавством строки ; г) допускати посадових осіб державних податкових інспекцій до дослідження преміщень, а також для перевірок з питань нарахування і сплати податків та інших обов`язкових платежів.

Забов`язання юридичної особи стосовно сплати податку та іншого обов`язкового платежу зупиняється з моменту сплати податку і його відміни.
У випадку ліквідації юридичної особи заборгованість по податках погашається у порядку, визначеному законодавством.

Платники податку мають право : а) надавати державним податковим інспекціям документи, що підтвержують право на пільги в установленому законодавством порядку ; б) знайомитись та отримувати акти перевірок, проведених державними податковими інспекціями; в) оскаржити в установленому законом порядку рішення державної податкової інспекції.

Закон передбачає ряд штрафних санкцій за порушення, причому, для обох сторін — для платників та для державних установ, відповідальних за нагромадження податкових платежів. Не можна оминути увагою і податкові пільги, — один з елементів податкової політики, які переслідують як економічні, так і соціальні цілі. Найбільш поширені такі пільги: неоподаткований рівень доходів, податкові скидки, виключення із оподаткованного обороту, повернення раніше оплачених податків (податкові амністії), повне звільнення від сплати де-яких податків та інші. Перелік податкових пільг приводиться у відповідних законах України та інструкціях
Міністерства Фінансів України.

Вищевказаний Закон України “Про систему оподаткування” визначає склад загальнодержавних податків, зборів, обов`язкових платежів та місцевих податків і зборів. Основні ставки оподаткування, документи, що служать підставою для оподаткування тим чи іншим податком, регламентовані відповідними декретами Кабінету Міністрів України, як це, зокрема, зроблено для місцевих податків і зборів у одноіменному декреті Кабінету Міністрів
України від 25.05.93р.

У переліку загальнодержавних податків, зборів і обов`язкових платежів одним із більшвідомих є акцизний збір.

Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів
(продукції).Перелік товарів (продукції) на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Верховною Радою України.

Акцизний збір регламентується:

— Декретом Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” від
26.12.1992р.;

— Інструкцією про порядок обчислення і сплати акцизного збору, затвердженою наказом Головної державної податкової інспеції України №24 від
22.06.93р.;

— Постановою Верховної Ради України” Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір та ставки цього збору” від 09.02.94р.

Платниками акцизного збору є:

— суб`єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів
(продукції);

— суб`єкти підприємницької діяльнолсті, що імпортують підакцизні товари (продукцію);

Об`єктами оподаткування є:

— обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), включаючи експортні операції в порядку бартерних операцій, безплатної передачі товарів або з частковою їх оплатою;

— обороти з реалізації (передачі) товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;

— митна вартість імпортних товарів, придбаних в порядку товарообмінних операцій або безкоштовно одержаних;

— закупівельна вартість підакцизних товарів, придбаних за іноземну валюту;

— обороти в порядку натуральної оплати праці;

— обороти по реалізації конфіскованого, спадкового, безхозяйного майна, скарбів і скуплених цінностей;

— обороти з реалізації предметів застави, включаючи їх передачу заставоотримувачу при невиконанні забезпеченого заставою зобов`язання.

До об`єктів оподаткування не відносяться:

— обороти з реалізації підакцизних товарів шляхом продажу за національну валюту України, обміну, використання, безоплатної передачі або з частковою оплатою для виробництва підакцизних товарів в межах України;

— митна вартість імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту, в порядку товарообмінних операцій або безкоштовно одержаних, по яких відповідно до єдиного митного тарифу стягується мито;

— по товарах, на які встановлено ставки мита, але відповідно до чинного законодавства мито не сплачено, акцизний збір стягується на загальних підставах;

— обороти з реалізації товарів за іноземну валюту.

Акцизний збір обчислюється: а) за ставками у процентах до обороту продажу;

— товарів, що реалізуються за вільними цінами, — виходячи з їхньої вартості за цінами без урахування торгівельних знижок, а також сум податку на добавлену вартість. При закупівлі імпортних товарів оподаткований оборот визначається виходячи з їх митної вартості. При визначенні вказаної вартості іноземна валюта перераховується у національну валюту України за курсом Національного банку України , що діє на день подання митної декларації.

У разі придбання на території України та в країнах СНД підакцизних товарів за іноземну валюту і подальшої їх реалізації за національну валюту
України, оподаткований оборот визнається виходячи з їх закупівельної вартості, перерахованої за курсом Національного банку України, що діє на день придбання цих товарів.

Акцизний збір від реалізації товарів громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю утримується у джерела виплати доходів.При реалізації підакцизних товарів, що були придбані до 1 січня1992р., оподаткований оборот визначається виходячи з договірних цін з урахуванням акцизного збору. б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції):

— ставки акцизного збору є єдиними на всій території України;

— суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів зараховуються до державного бюджету, а з товарів, вироблених в Україні — до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і державного бюджету у співідношеннях, установлених Верховною Радою України.

Крім того, для громадян, що займаються підприємницькою діяльнястю без створення юридичної особи податок визначається, виходячи з фактичного обороту в роздрібній вартості за вирахуванням сум комісійного збору, а при наявності вантажної митної декларації по імпортних товарах — виходячи з їх митноі вартості з урахуванням акцизного збору.

Акцизний збір не справляється при реалізації підакцизних товарів
(продукції) на експорт за іноземну валюту.

Не підлягає оподаткуванню оборот з реалізації легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога, міліція, тощо) за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Крім того, не оподатковується оборот з реалізації спирту етилового, який використовується для виготовлення лікарських та ветеринарних препаратів, підакцизних товарів власного виробництва підприємств і організацій агропромислового комплексу при використанні їх для обміну на паливно-мастильні матеріали, ліс, гербіциди, добрива та інші матеріально- технічні ресурси сільського господарства, Звільнені в 1993-1994р.р. колгоспи, радгоспи та інші сільськогосподарські підприємства від оплати акцизного збору на лікеро-горілчані вироби та вино, виготовлені на давальницьких умовах з сировини, виробленої понад державне замовлення, в тому числі і зерна для бартерного обміну на нафтопродукти і матеріально- технічні ресурси з підприємствами і організаціями інших держав СНД при умові, що 20% від об`єму переданого на переробку зерна буде передано державі. Не оподатковуються також товари (роботи, послуги), що реалізуються на експорт з оплатою в валюті країн СНД.

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно, виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками.

Оподаткований оборот по товарах, що реалізуються за вільними цінами визначається виходячи з їхньої вартості за цими цінами, встановленими з урахуванням акцизного збору без податку на добавлену вартість.

Вільна відпускна ціна з включенням акцизного збору визначається формулою:

ВЦ = (С + П) : (100 — А) х 100, де

ВЦ — вільна відпускна ціна;

С — собівартість виробництва;

П — прибуток;

А — ставка акцизного збору у процентах.

Оподаткований оборот по товарах, що реалізуються за державними фіксованими та регульованими цінами, визначається, як було зазначено, виходячи з їхньої вартості за цими цінами без врахування торгівельних знижок, а також сум податку на добавлену вартість.

П р и к л а д :

Роздрібна регульована (фіксована) ціна за одиницю товару
40 грн.

Торгівельна знижка (5% : 40 * 0,05)

2 грн.

Регульована фіксована ціна за вирахуванням торгівельної знижки

(40 — 2)

38 грн.

Податок на добавлену вартість (38 * 0,1667)
6,33 грн.

Відпускна ціна без ПДВ (38 — 6,33)

31,67 грн.

Ставка акцизного збору

50 %

Сума акцизного збору (31,67 * 0,5)

15,83 грн.

Ставки акцизного збору у відсотках до вартості у відпускних цінах, а за імпортними товарами — до митної (закупівельної) вартості з врахуванням митних зборів та мита наведені у додатку №1. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та ставки цього збору затверджено однойменною постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року.

Стосовно тютюнових виробів, то постановою Верховної Ради України введено в дію Закон України “Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби” від 6 лютого 1996р.

Згідно цього закону чинними є наступні ставки:

— на сигари — 5 екю з 100 шт.;

— на сигарети з тютюну — 2 екю з 1000 шт.;

— на тютюн для паління — 2 екю за 1 кг;

— на тютюн для жування та нюхання — 2 екю з 1 кг;

— на тютюнову сировину, тютюнові відходи — 0.

На 1996-1997роки встановлено тимчасово такі ставки акцизного збору на сигарети без фільтра:

— в 1996 році — 0,5 екю з 1000 штук сигарет;

— в 1997 році — 1 екю з 1000 штук сигарет.

1.2. ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ З ДЕРЖАВНИМ БЮДЖЕТОМ ПО

АКЦИЗНОМУ ЗБОРУ.

Порядок розрахунку платників акцизного збору з державою затверджений наказом Головної державної податкової інспекції України №99 від 29 грудня
1995 року і має назву “Положення про строки сплати акцизного збору і надання розрахунку акцизного збору”.

Згідно з даним положенням суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно відповідно до чинного законодавства і сплачуються до бюджету у такі строки: а) підприємствами-виробниками, що реалізують алкогольні напої, включаючи спирт питний або етиловий, пиво — щоденно, на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації; б) підприємствами-виробниками, що реалізують тютюнові вироби — щомісячно, до 16 числа наступного за звітом місяця, виходячи з фактичного обсягу реалізації тютюнових виробів за минулий місяць; в) власниками (замовниками) алкогольних напоїв, включаючи спирт питний або етиловий, пиво і тютюнових виробів, виготовлених в межах
України з використанням давальницької сировини — не пізніше дня одержання готової продукції; г) підприємствами, крім зазначених у пунктах “а — в”, у яких середньомісячні суми акцизного збору за минулий рік складали 5 млрд. крб.,
— щоденно 15 — 20, 25-го числа поточного місяця, 5-го числа наступного за звітним місяця, виходячи з фактичного оподатковуванного обороту за відповідну декаду; д) підприємствами, крім зазначених у пунктах “а — в”, у яких середньомісячні суми акцизного збору за минулий рік складали до 5 млрд. крб. включно, а також особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і мають постійне місце проживання на Україні
— щомісячно, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця з фактичного оподатковуванного обороту за минулий місяць. У такий же строк сплачується до бюджету різниця між сумами акцизного збору, нарахованими за місячним розрахунком і сумами акцизного збору, сплаченими декадними платежами, а також — платежами, сплаченими згідно з підпунктами “а” і “в”.

Новостворені підприємства, крім зазначених у пунктах “а — в”, сплачують акцизний збір виходячи з фактично оподатковуваного обороту за кожний місяць. Після трьомісячного строку з початку реалізації підакцизних товарів (продукції) акцизний збір сплачується ними у строки, встановлені пунктами “г” і “д”.

При визначенні розміру середньомісячного платежу в розрахунки беруться лише суми акцизного збору, обчислені за минулий календарний рік, а у випадках, передбачених више — за минулі три місяця. Суми, які нараховано у зв`язку з перерахунком акцизного збору за минулі роки, та суми акцизного збору, нараховані за імпортні товари за деклараціями, зазначеними у додатку
№3 інструкції про порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість та акцизного збору за товари, ввезені із-за меж митних кордонів України, і товари (роботи, послуги), що експортуються за межі митних кордонів України, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 31 травня 1994 року і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня
1994 року за № 140/349, а також суми нарахованої пені та фінансових санкцій в розрахунок не беруться.

Платники щомісячно не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним складають і подають до державних податкових інспекцій за місцем свого знаходження (реєстрації) розрахунки акцизного збору за формою згідно з додатком №4.

Строки подання розрахунку акцизного збору, а відповідно і строки оплати (доплати) акцизного збору, які припадають на вихідний (неробочий) або святковий день, переносяться на перший робочий день після вихідного або святкового дня.

При поданні платником розрахунку акцизного збору поштою, датою подання слід вважати дату відправлення розрахунку рекомендованою кореспонденцією (за поштовим штемпелем і квітанцією).

Розрахунки акцизного збору, складені не за встановленою формою, не підписані керівником і головним бухгалтером підприємства-платника, а у відповідних випадках громадянином-суб`єктом підприємницької діяльності — не приймаються і повертаються державними податковими інспекціями платникам для доопрацювання.

Строки сплати і подання декларацій про акцизний збір суб`єктами підприємницької діяльності, що імпортують підакцизні товари (продукцію), та форми декларацій про акцизний збір визначає “Інструкція про порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість та акцизного збору за товари, ввезені із-за меж митних кордонів України, і товари (роботи, послуги), що експортуються за межі митних кордонів України”, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 31 травня 1994 року №44 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 червня 1994 року за №140/349

Сплата акцизного збору громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на територію України, здійснюється одночасно із сплатою інших митних платежів, тобто до або під час подання митної декларації (проведення митних процедур).

Отже, усі підприємства, установи, організації (включаючи будь-які неприбуткові), а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи сплачують акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. При сплаті акцизного збору слід керуватись Інструкцією про порядок обчислення і сплати акцизного збору, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України, в якій вказані об`єкти оподаткування, перелік товарів, на які встановлено акцизний збір та його ставки.

Облік розрахунків з бюджетом по акцизному збору ведеться на рахунку
68 “Розрахунки з бюджетом”, субрахунок “Розрахунки по акцизному збору”.
Сума акцизного збору, врахована по рахунку реалізації в складі виручки відобрадається записом :

Д-т рах. 46 К-т рах. 68

“Реалізація” “Розрахунки з бюджетом”

Перерахування акцизного збору до бюджету відображається записом :

Д-т рах. 68 К-т рах. 51

“Розрахунки з бюджетом” “Розрахунковий рахунок”

Як було зазначено вище, бухгалтерією підприємства готується розрахунок по акцизному збору, як і по решта видах податків і зборів, для подання у державну податкову інспекцію відповідного рівня. Форма розрахунку по акцизному збору має стандартну форму (на бланку встановленого зразка).
До державної податкової інспекції також подається копію платіжного доручення підприємства обслуговуючому банку на перерахування відповідної суми податку на бюджетний рахунок.

1. 3 Особливості оподаткування акцизним збором алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Уряд України та Президент України останнім часом неодноразово вдавались до спільних заходів щодо посилення контролю за сплатою платниками податків, зокрема акцизного збору. Причому, акцент робилося на окремі групи товарів, зловживань в плані оподаткування яких є найбільше.

Так, з метою запобігання ухиленню від сплати акцизного збору, який встановлено на алкогольні напої та тютюнові вироби, обігу на споживчому ринку України неякісних та підроблених товарів указом Президента України було встановлено, що алкогольні напої та тютюнові вироби, що виробляються в
Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного збору.

Операції (зберігання, транспортування, реалізація) з алкогольними напоями та тютюновими виробами в Україні, крім випадків переміщення алкогольних напоїв та тютюнових виробів транзитом через територію України, здійснюється лише за умови, якщо такі напої та вироби позначені марками акцизного збору.

Порядок реалізації марок акцизного збору, позначення ними алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також застосування цих марок визначається
Положенням про марки акцизного збору, затвердженим указом Президента
України №849/95 від 18 вересня 1995 року.

Це положення визначає основну термінологію, навколо якої базується трактування законодавства.

Так, наприклад, марка акцизного збору визначається як спеціальний знак, яким маркуються алкогольні напої та тютюнові вироби і наявність якого підтвержує сплату акцизного збору або належне оформлення векселя у разі здійснення операцій на території України. Марки акцизного збору для виробів українського походження (внутрішня акцизна марка) різняться між собою дизайном і кольором. Плата за марки акцизного збору — плата, що вноситься замовниками (імпортерами) і українськими виробниками алкогольних напоїв та тютюнових виробів для покриття витрат держави на виготовлення, зберігання та реалізацію цих марок.

Маркування виробів — позначення марками акцизного збору пляшок, пачок тощо в порядку, передбаченому “Правилами виготовлення, зберігання і продажу марок акцизного збору й маркування ними алкогольних напоїв та тютюнових виробів”.

Виробництво суб`єктами підприємницької діяльності з метою реалізації на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів без позначення марками акцизного збору, а також ввезення на митну територію України виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка, забороняється.

Алкогольні напої та тютюнові вироби, виготовлені з метою експорту, не підлягають маркуванню українськими марками акцизного збору.

Українські імпортери сировини для виготовлення алкогольних та тютюнових виробів (включаючи давальницьку сировину) одержують від державних податкових інспекцій (продавців марок) довідку про обсяг і вартість товарів, що ввозяться з цією метою. Зазначена довідка подається митному органу під час митного оформлення товарів.

Митне оформлення алкогольних та тютюнових виробів, виготовлених для експорту, проводиться лише за місцем їх виробництва відповідними митними органами. Транспортування та зберігання таких товарів на території України здійснюється під митним контролем.

Марки акцизного збору виготовляються на замовлення Головної державної податкової інспекції України, зберігаються та реалізуються державними податковими інспекціями.

Покупцями марок акцизного збору можуть бути суб`єкти підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства України є платниками акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів

Реалізація марок акцизного збору покупцям проводиться відповідно до заявки — розрахунку потреби в цих марках, і лише після внесення плати за ці марки на повну суму акцизного збору.

Строк видачі марок визначається за погодженням між сторонами, але не повинен перевищувати 3 робочі дні з моменту подання покупцем документів встановленої форми.

Придбані марки акцизного збору використовуються покупцями марок — виробниками алкогольних та тютюнових виробів безпосередньо в процесі виробництва для здійснення маркування. Покупці марок — замовники
(імпортери) алкогольних та тютюнових виробів передають придбані марки для використання в процесі виконання замовлення виробникам (постачальникам) зазначених виробів.

Маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється таким способом і в такому місці, щоб марка розривалась під час розкупорювання
(розкриття) пляшки (іншої тари), пачки (упаковки).

Сплата акцизного збору з алкогольних та тютюнових виробів може проводитися за вибором покупця марок : у грошовій формі до одержання марок акцизного збору або у формі забов`язань за простими векселями на суму акцизного збору з відстрочкою платежу не більше як на 90 днів з моменту подачі заявки на одержання марок.

Суми акцизного збору розраховуються покупцями марок самостійно, виходячи з обсягів виробництва (імпорту) на основі умовної фіксованої
(специфічної) ставки акцизного збору (тобто фіксованої суми в доларах США або в ЕКЮ на одиницю відповідного підакцизного товару).

Марки акцизного збору зберігаються як документи суворої звітності.
Невикористані марки акцизного збору повинні надаватися покупцем марок для перевірки на вимогу їх продавця.

Якщо марковані алкогольні та тютюнові вироби визнані непридатними для споживання і підлягають повторній переробці або знищенню, сплачені суми акцизного збору відшкодовуються покупцям марок відповідно до вищезгаданих
“Правил … “. Плата за марки акцизного збору при цьому не відшкодовується.

Передача або продаж придбаних марок акцизного збору іншим суб`єктам підприємницької діяльності (крім передачі замовниками (імпортерами) марок акцизного збору виробникам (постачальникам) з метою маркування алкогольних і тютюнових виробів) забороняється.

Контроль за наявністю марок акцизного збору на алкогольних та тютюнових виробах під час їх перевезення, зберігання та реалізації (в тому числі для імпортованих — після митного оформлення) здійснюють державні податкові інспекції, контрольно- ревізійна служба та органи внутрішніх справ.

Начальники державних податкових інспекцій та їх заступники мають право виносити постанову про конфіскацію алкогольних та тютюнових виробів, що реалізуються торгівельними підприємствами без наявності на пляшці, пачці, упаковці марки акцизного збору.

Відповідальність за додержання порядку маркування, реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, несвоєчасність сплати акцизного збору несуть виробники та продавці цих товарів та їхні посадові особи у порядку, передбаченому законодавством України.

Особливості нарахування та сплати акцизного збору, що справляється з виготовлених українськими виробниками та ввезених на територію України алкогольних та тютюнових виробів визначає Закон України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”, прийнятий Верховною Радою України
15 вересня 1995 року постановою №329/95

Згідно вказаного закону платниками акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби є :

— суб`єкти підприємницької діяльності — українські виробники алкогольних та тютюнових виробів, а також замовники за дорученням яких виготовляється ця продукція на давальницьких умовах ;

— суб`єкти підприємницької діяльності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, та громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, які ввозять алкогольні напої та тютюнові вироби на територію України як для власних, так і для виробничих потреб з метою продажу або реалізації на умовах комісії та реекспорту ;

— фізичні особи, які ввозять на митну територію України алкогольні та тютюнові вироби, що підлягають обкладанню ввізним митом.

Об`єктами оподаткування є : а) Обороти з реалізації вироблених на території України алкогольних та тютюнових виробів шляхом їх продажу, обміну на іншу продукцію, безоплатної передачі, з частковою оплатою, а також на умовах комісії, консигнації ; б) обороти з реалізації (передачі) алкогольних і тютюнових виробів для власного споживання і промислової переробки ; в) вартість алкогольних і тютюнових виробів, виготовлених українськими виробниками на давальницьких умовах ; г) митна вартість виробів, які ввозяться на територію України.

Закон передбачає і деякі виключення, а саме не підлягають оподаткуванню : а) Митна вартість ввезених і конфіскованих на території України алкогольних і тютюнових виробів, щодо яких не визначено власника, а також тих, що перейшли до держави за правом спадкоємності ; б) митна вартість алкогольних і тютюнових виробів, що перевозяться через територію України транзитом ; в) митна вартість імпортованої чи обороти з реалізації (передачі) української сировини, що ввозиться або використовується для виробництва підакцизних товарів ; г) вартість алкогольних і тютюнових виробів, експортованих за межі митної території України за іноземну валюту, за умови надходження цієї валюти на валютний рахунок підприємства.

Оподатковуваний оборот з реалізації вироблених в Україні алкогольних та тютюнових виробів обчислюється виходячи з їх вартості за цінами, встановленими з урахуванням акцизного збору без податку на додану вартість.
У випадку давальницької сировини оподатковуваний оборот обчислюється виходячи з вартості готової продукції за цінами на аналогічну продукцію.

У разі ввезення виробів оподатковуваний оборот визначається виходячи з митної вартості цих виробів, перерахованою у валюту України за обмінним курсом Національного банку України з урахуванням фактично сплачених сум мита та митних зборів, але не нижче індикативних цін, встановлених
Кабінетом Міністрів України. У разі наявності наднормативних втрат сировини з вини підприємства під час виробництва алкогольних напоїв суб`єкти підприємницької діяльності сплачують акцизний збір за понесені втрати у порядку, визначеному законодавством.

Ставки акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби встановлюються Верховною Радою України і є єдиними на всій території
України.

Суми акцизного збору визначаються платниками самостійно за встановленими ставками.

Українські підприємства — виробники алкогольних та тютюнових виробів, обчислюють акцизний збір виходячи з обсягів реалізації цих виробів, а у разі їх виробництва з використанням давальницької сировини — виходячи з вартості одержаної від переробних підприємств готової продукції за цінами на аналогічну продукцію, що склалися на момент купівлі марок акцизного збору.

Митна вартість імпортованих виробів обчислюється виходячи з ціни, передбаченої контрактом на їх поставку, що має бути не нижчою індикативних цін, а також фактичних цін (витрат) на транспортування та інших витрат.

Порядок сплати акцизного збору, визначений законом, передбачає наявність на підакцизних товарах марок акцизного збору, виготовлення, зберігання і продаж яких регламентується “Положенням про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних та тютюнових виробів”, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наявність марки акцизного збору на пляшці алкогольного напою та пачці тютюнових виробів є однією з умов для ввезення на територію України і реалізації її споживачам.

Українські підприємства-виробники, що реалізують продукцію, сплачують акцизний збір до бюджету після здійснення обороту з реалізації.

— алкогольних напоїв — на третій робочий день ;

— тютюнових виробів — до 16 числа наступного за звітним місяця.

Власник готової продукції, виготовленої з використанням давальницької сировини, сплачує акцизний збір не пізніше дня одержання готової продукції.

У разі реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів на експорт чи обміну на іншу продукцію у зовнішньоекономічних відносинах, яка не підлягає оподаткуванню акцизним збором, платнику податку повертається з бюджету сума сплаченого акцизного збору за умови надходження валютних коштів на валютний рахунок підприємства або оприбуткування продукції, одержаної по обміну, пред`явлення підтвержувальних документів.

Українські підприємства-виробники подають відповідним державним податковим інспекціям щомісячно до 16 числа наступного за звітним місяця розрахунок суми акцизного збору за минулий місяць, виходячи з фактичних обсягів та цін реалізації.

Сума акцизного збору визначається платниками (імпортерами) самостійно, виходячи з контрактної вартості імпортованих виробів, діючих ставок ввізного мита і митних зборів та встановлених ставок акцизного збору і сплачується до державного бюджету України. Строки одержання марок акцизного збору для кожного контракту визначаються покупцями марок
(імпортерами) за погодженням з продавцем марок залежно від обсягів товарів, що експортуються.

Придбані марки акцизного збору передаються імпортерами іноземним виробникам для маркування імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів у процесі їх виробництва. Імпортери мають право ввозити на територію України імпортні алкогольні напої та тютюнові вироби лише через митниці, попередньо обумовлені з продавцем марок під час їх придбання.

Акцизний збір із суми перевищення митної вартості імпортованих алкогольних та тютюнових виробів над вартістю, врахованою під час обчислення акцизного збору на момент одержання марок, імпортер визначає і сплачує до державного бюджету України до або під час митного оформлення імпортованих виробів.

Продаж (передача) придбаних марок акцизного збору одним покупцем марок іншому забороняється.

Контроль за надходженням акцизного збору до державного бюджету здійснюється державними податковими інспекціями.

Державні податкові інспекції організовують роботу щодо виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання і продажу, контролюють своєчасність подання платниками розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням акцизного збору, ведуть облік та складають звіти про надходження акцизного збору до відповідного бюджету, здійснюють реєстрацію імпортерів, видають їм посвідчення за встановленою формою на право ввезення в Україну підакцизних товарів.

Відповідно до Указу Президента України від 18 вересня 1995 року №849
“Про запровадження марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби” було розроблено вищезгадувані “Правила виготовлення, зберігання та продажу марок акцизного збору й маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів та порядок реалізації або знищення конфіскованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1995 року №996.

Зразки марок акцизного збору затверджуються Головною державною податковою інспекцією. Захист марок акцизного збору від підроблення визначається Міністерством Фінансів. Марки акцизного збору виготовляються на замовлення Головної державної податкової інспекції державним спеціалізованим підприємством, визначеним Мінфіном. Замовлення оформляється відповідно до Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених Мінфіном, СБУ та МВС.

Державні податкові інспекції зберігають марки акцизного збору в своїх приміщеннях або відповідно до договору в приміщеннях установ банків України чи вітчизняних виробників алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

Марки акцизного збору, як вже зазначалося, продаються державними податковими інспекціями суб`єктам підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства є платниками акцизного збору по даних товарах.
Плата за марки зараховується до державного бюджету в установленому порядку.
Суб`єкти підприємницької діяльності, які уклали контракт з іноземними виробниками на поставку в Україну алкогольних і тютюнових виробів, підлягають реєстрації у продавця марок акцизного збору як імпортери з одержанням посвідчення за формою згідно з додатком №2.

Маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється виробниками цієї продукції в суворій відповідності до встановлених правил.
У разі порушення порядку маркування імпортних алкогольних напоїв і тютюнових виробів, встановленого правилами, або неповної оплати акцизного збору товар не допускється до митного оформлення.

Марки акцизного збору, не використані для маркування через їх пошкодження, приймаються від покупців для утилізації. При цьому сплачена сума акцизного збору відшкодовується покупцям, або зараховується в рахунок майбутніх платежів. Відшкодування сплаченого акцизного збору проводиться фінансовими органами за поданням державних податкових інспекцій у п`ятиденний термін з дня подання належним чином оформленного акта.

2. АНАЛІЗ АКЦИЗНОГО ЗБОРУ В СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ.

2. 1 Аналіз акцизного збору в структурі надходжень до державного бюджету.

Законом України “Про систему оподаткування “ продекларовано, що система оподаткування базується на принципах стабільності, рівнонапруженості, обов`язковості, соціальної справедливості при визначенні і справлянні податків, зборів та обов`язкових платежів. На жаль, це тільки продекларовано.

В економіці ринкового типу особливого значення набуває сталість, стабільність податкової системи, яка б дозволила підприємцям прогнозувати результати господарської діяльності. Але про яку стабільність можна говорити, якщо постійно змінюються самі податки, їх ставки, окремі положення законів, декретів, постанов, інструкцій, що регламентують оподаткування.

Ще одним чинником, що зумовлює нестабільність податкової системи, є процедура ведення нормативних актів з оподаткування чи внесення до них змін заднім числом.

Це не тільки дискредитує податковий механізм, але й породжує невпевненість підприємців в обгрунтованості майбутніх рішень, не дозволяє їм реально планувати доходи, призводить до прямих збитків.

Несталість податкової системи, швидка зміна принципових положень щодо стягнення податків як з юридичних, так і з фізичних осіб, говорять про відсутність в даний час в державі обгрунтованої концепції оподаткування.

На даний час Верховною Радою України прийнято близько 34 законів, які регулюють податкове законодавство. Однак вже назріла необхідність створити єдиний законодавчий кодекс для регулювання податкових відносин — як в усіх країнах з розвинутою економікою. Мета — спрощення виконання відповідних законів як суб`єктами підприємницької діяльності так і податковою службою України.

Крім того, наявність єдиного податкового кодексу виключає можливість появи інших законодавчих актів про ставки податку і пільги.

Поки-що існуюча в Україні система оподаткування не зовсім відповідає принципам, притаманним економіці західного типу. Усе вимагає чіткого визначення положень законів щодо оподаткування а також дотримання названих принципів з метою створення дійового механізму оподаткування в Україні.

Водночас механізм оподаткування необхідно розглядати як багатофакторну модель, аналіз функцій якої дозволяє визначити тенденції зміни пропорцій і структури фінансових ресурсів держави за місцем їх формування і використання. В цьому випадку створення меж компенсує зменшення надходжень від одного податку за рахунок надходжень від інших.

Крім того слід пам`ятати і про принципи побудови справедливих податків. Однак поняття справедливості щодо податків залежить від пріоритетних завдань держави, від системи виробництва, від забезпечення соціальної справедливості та активності господарського життя.

Аналіз результатів діючої системи показує, що протягом 1996 року до бюджету усіх рівнів надійшло 107,6% сум, передбачених Законом України “Про
Державний бюджет України” і уточнених в грудні в прогнозах. Виконання бюджету забезпечується за рахунок основних видів податків. Однак, поряд з прогнозом, до зведеного бюджету не надійшло 28,8% доходів від зовнішньо- економічної діяльності.

Нижче подається зведена структура надходжень до державного бюджету
України в 1996 році (таблиця №1).

Продовжуючи аналіз податкових та інших надходжень до державного бюджету, слід зауважити, що поступлення коштів по основних видах загальнодержавних податків і зборів перевищило плановий рівень, зокрема податок на прибуток перевищив заплановану величину на 43 відсотки.

Податок, що нас цікавить, а саме акцизний збір здомінував над плановим рівнем на 14,9%. Зокрема, акцизний збір в структурі доходів державного бюджету складає 3,2%, що ставить його в ряд визначальних джерел доходності бюджету.

Отже, хоча акцизний збір за ступеню перевищення запланованого рівня за результатами бюджетних надходжень у 1996 році займає чільне третє місце, та його питома вага у сукупних доходах основного фінансового плану держави складає лише п`яте місце.

З цього випливає кілька висновків. По-перше, акцизний збір, як складова доходної частини бюджету, містить у собі певний прихований потенціал, тобто здатен генерувати надходження коштів при вмілому його застосуванні та розумному підході до проблеми оптимальності по відношенню до непрямого оподаткування.

З другого боку, такий факт можна пояснити як результат недосконалого планування показників доходу бюджету або неочікуваного ефекту від внесення тих чи інших змін до відповідних нормативних актів, що регламентують порядок нарахування і сплати акцизного збору.

Взагалі, як вже було зазначено, важко судити про ті чи інші причини такого роду явищ в структурі бюджетних надходжень України. Це пояснюється недовершеністю системи планування фінансових показників та одночасно недосконалістю, неефективністю економіки перехідного типу, яка не може повною мірою забезпечити досконалість цього ж планування, оскільки мають місце певні диспропорції та викривлення у способах управління господарською діяльністю відповідних її суб`єктів.

2.2 Практична оцінка економічного ефекту від застосування акцизного збору.

Очевидним є те, що будь-який законодавчий акт, чи то закон, чи то постанова, чи то декрет, чи інший нормативний акт нічого не вартий у тому випадку, коли він не знаходить практичного свого втілення в житті : як в господарській діяльності так і в соціально-культурній сфері. Причиною цьому може бути не лише наукова необгрунтованість, нечасом і деякою мірою абсурдність певного документу, і як наслідок невідповідність і несумісність з реаліями життя. Це може бути спричинено також свідомим небажанням суб`єктів, на яких поширює свою дію той чи інший закон, виконувати та дотримуватись його букви, переслідуючи при цьому особисті інтереси.

За період недовготривалого свого законотворення, українське суспільство зазнало чимало прикладів законодавчого хаосу. Про це не раз вже було сказано вище, і такі явища властиві тому періоду історичного, і, зокрема, економічного розвитку, в якому знаходиться наша держава.

Будь- яка молода держава, що “стає на ноги”, обов`язково робитиме помилки в законотворчості, бо яким би досконалим не був досвід авторитетних розвинутих країн, все одно не може бути шаблону, від якого можна “творити”, у кожної держави обов`язково присутня своя неповторна специфіка.

Для більш глибшого розуміння практичних проявів того чи іншого законодавчо-нормативного акту не достатньо лише знати зміст відповідної інструкції чи правил. Тут необхідно оцінити і проаналізувати ефект, викликаний та отриманий в результаті “роботи” закону.

Найкраще це можна зробити на прикладі якого-небудь підприємства, продукція якого входить до переліку підакцизних товарів, затвердженого законодавчо.

На Львівщині є досить багато підприємств — виробників підакцизних товарів. Серед них найбільшої, напевно, уваги заслуговує єдина в області фабрика по виробництву цигарок,— Закрите акціонерне товариство Р. Дж.
Рейнолдс Набіско (Кіпр). Статус підприємства є особливим, оскільки діяльність його великою мірою визначається Декретом Кабінету Міністрів
України “Про режим іноземного інвестування” від 20 травня 1993 року. Згідно цього декрету на території України по відношенню до іноземних інвестицій і форм їх здійснення встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Це означає, що держава гарантує захист іноземних інвестицій, включаючи надання ряду пільг відповідним підприємствам, організаціям, установам.

Що стосується оподаткування, то порядок оподаткування іноземних інвесторів, викладений в державній програмі залучення іноземних інвестицій передбачає певні пільги, що надаються інвестиційним проектам в приорітетних сферах розвитку економіки. До приорітетних сфер входить і харчова промисловість, у склад якої входить і тютюнова галузь.

Серед найбільш значущих пільг, що надаються інвестиційним проектам є такі:

— застосування норм прискореної амортизації ;

— так звані “податкові канікули” по податку на прибуток (до 3 років)
;

— надання податкового кредиту на пільгових умовах ;

— повернення 50% імпортних зборів ;

— надання уповноваженими банками кредитів на пільгових умовах ;

— страхування інвестиційних ризиків ;

— інше.

Акцизний збір, як непрямий податок, в даному випадку на тютюнові вироби — цигарки — входить до складу податків, по яких надається податковий кредит на пільгових умовах протягом перших трьох років існування підприємства з іноземними інвестиціями. Це означає, що при умові відсутності у такого підприємства на рахунку коштів на відповідну дату, необхідних для сплати належної суми, наприклад, акцизного збору, її оплату здійснює уповноважений банк за рахунок надання пільгового кредиту.

Основна продукція Львівської тютюнової фабрики — цигарки — овальні
(без фільтру) та з фільтром. Основними марками цигарок з фільтром є :

— цигарки першого класу якості :

“Львів”, “Космос”, “Арсенал” ;

— цигарки четвертого класу якості :

“Орбіта”, “Фільтр”.

До цигарок без фільтру (овальних) належать :

— цигарки другого класу якості :

“Політ” ;

— цигарки третього класу якості :

“Ватра” ;

— цигарки п`ятого класу якості :

“Прима”, “Верховина”.

Цигарки на відміну від тютюну є підакцизною продукцією, а тому це має визначальне значення для формування ціни на них. Це означає, що при відпуску продукції покупцям ціна збуту повинна включати в себе два непрямих податки: податок на добавлену вартість та акцизний збір.

Методика формування вільних відпускних цін підприємства на тютюнові вироби подається у додатку №5.

Як видно із таблиці для обох типів цигарок існують фіксовані ставки акцизного збору в відсотках :

— 40% для цигарок з фільтром ;

— 10% для овальних цигарок.

Дані таблиці також засвідчують, наскільки “потужним” є обкладення товару акцизним збором. Якщо, наприклад, при ставці акцизного збору в 40%, питома вага акцизного збору в ціні на цигарки з фільтром становить близько
30%. Аналогічно для овальних цигарок: при ставці 10%, питома вага становить
8%. Таку статистику не можна назвати втішною, проте, це може бути предметом окремої дискусії.

Законодавством України по відношенню до тютюнових виробів було змінено порядок визначення ставок акцизного збору. Так з 5 березня 1996 року було відмінено фіксовані у відсотках ставки акцизного збору та введено ставки у валюті — европейській грошовій одиниці — ЕКЮ, в розрахунку на 1000 штук цигарок (50 пачок). Зараз 1000 штук цигарок з фільтром та 1000 штук овальних цигарок оподатковуються за ставками 2 ЕКЮ та 0,5 ЕКЮ відповідно.
Визначення еквіваленту у національній валюті України здійснюється за обмінним курсом Національного Банку України. Це робиться станом на перший день кожного кварталу, причому протягом кварталу обмінний курс залишається незмінним.

Важко сказати, чим керувалася влада змінюючи систему ставок акцизного збору для тютюнових виробів. Податковий вміст відпускних цін на продукцію від цього тільки збільшився. Якщо провести аналіз подібно до того, як це було зроблено для попередніх податкових ставок, то питома вага акцизного збору в ціні однієї пачки цигарок з фільтром становить зараз понад 35%, для овальних цигарок ця цифра становить 16% (додаток №5).

Звідсі можна зробити аналіз динаміки питомої ваги величини акцизного збору в ціні однієї пачки сигарет. А саме: для сигарет з фільтром ця сума майже невідчутна — 5% (збільшення на 16%), для овальних сигарет картина трохи інша: 8% — абсолютна зміна показника і 100% — відносна.

Звичайно все це наближені розрахунки, проте статистика свідчить, що ціна на овальні цигарки різко наблизилась до ціни цигарок з фільтром, при майже нульовій зміні ціни на останні. Це відбулося лише завдяки зміні ставок збору і змушує замислитись над мотивами такої зміни.

Напевно, одним, можливо головним з мотивів такого заходу — зміна структури попиту на тютюнові вироби, а зокрема зменшення попиту на овальні цигарки і збільшення, за рахунок перших, попиту на цигарки з фільтром.
Проте, як показала практика, такий захід має лише короткотерміновий вплив.
Частка ринку цигарок, яку займали овальні цигарки, від цього практично не постраждала. Це означає, що овальні цигарки, які мають постійне коло споживачів, завдяки своїм якісним споживчим характеристикам володіють попитом, еластичність якого досить незначна.

Чого не скажиш про цигарки з фільтром, які відрізняються від овальних дещо меншою часткою споживчого ринку та відносно еластичним попитом, тобто зміною об`ємів реалізації відповідно до зміни ціни.

Взагалі тютюнові вироби, зокрема цигарки, можна охарактеризувати як товари, споживчий попит на які є нееластичний. Це означає, що при будь- якому підвищенні ціни (в розумних, звичайно, межах) попит на дану продукцію завжди залишатиметься на якомусь певному рівні. Для наочності приведемо криву попиту на цигарки на графіку :

Ціна (умовні одиниці)

25

20 Крива нееластичного попиту на цигарки

15

10

5

Кількість цигарок (умовні одиниці)

5 10 15 20 25

Графік показує, що кількість цигарок, придбаних споживачами, практично не залежить від зміни ціни. Це на рівні макроекономіки.

На мікроекономічному рівні певний ефект все ж таки буде. Він виявиться у короткотерміновому спаді попиту на цей товар, що в свою чергу призведе до скорочення об`ємів збуту тютюнових виробів у підприємств- виробників, а звідси і виручки від продажу.

Не варто обминати в аналізі економічний ефект від ряду інших змін в податковому і неподатковому законодавстві, об`єктом яких стали підакцизні товари. Це, зокрема, стосується алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Як відомо, в Україні законодавчо було запроваджено ліцензування торгівельної діяльності алкогольними напоями та тютюновими виробами, подібно як і маркування марками акцизного збору вищевказаної продукції.

Хоча ліцензування торгівельної діяльності і не має безпосереднього відношення до оподаткування і до акцизного збору, зокрема, проте економічний ефект від цього не аби-який. Це є один з засобів акумулювання грошових ресурсів для держави найбільш доступним шляхом — прямим чи опосередкованим оподаткуванням високорентабельних товарів, тобто товарів з великим запасом рентабельності. Запровадження ліцензування торгівлі, зокрема, тютюновими виробами, вдарило, в першу чергу, по дрібних підприємцях, що займаються їх торгівлею, тим самим обмеживши коло таких торгівців, а решту змусило дещо підняти роздрібні ціни на тютюнові вироби, щоб покрити витрати на придбання вищевказаної ліцензії.

Запровадження акцизних марок і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів має пряме відношення до “акцизної політики” в законодавстві. Мотивів для такого нововведення декілька. По-перше, будь-яка держава прагне захистити власний споживчий ринок від навали імпортної неякісної продукції, особливо якщо імпорт має нелегальний характер, тобто не обкладається митом і митними зборами. По-друге, відкривається додаткове джерело доходів для бюджету, а саме стягнення плати за самі акцизні марки.
Запровадження маркування алкогольних і тютюнових виробів неодмінно відбилося на відносинах виробник — споживач. В першу чергу збільшилась собівартість виробництва самих об`єктів маркування за рахунок введення додаткової операції у виробництво — процедури наклейки акцизних марок. Для цього, звичайно ж, необхідні спеціальні машини та додаткова робоча сила. В свою чергу ріст собівартості виробництва продукції має відомий ефект — він відбивається на споживачах. Вони тепер змушені платити більше, оскільки цінова нееластичність попиту на дану продукцію, так би мовити, не дозволяє їм “переключатись” на замінники (товари-субститути), бо таких просто немає.

Звичайно не на всі підакцизні товари попит нееластичний. Є товари, ставки акцизного збору для яких необхідно визначати в тісному поєднанні з дотриманням основних економічних законів. Найменше завищення податкового тягару в ціні на товар, попит на який є еластичний стосовно зміни ціни, може взагалі “задушити” ринок самого товару — пропозицію.

Тому будь-який закон чи інший нормативний документ, що регулює податкову сферу, повинен обов`язково, ще на стадії проекту, бути всесторонньо вивіреним з точки зору макро- і мікроекономіки, математично змодельований, і аж тоді запускатись в дію.

2.3 Аналіз статистичної звітності по сплаті акцизного збору промисловим підприємством.

Законодавство України, що регламентує податкову сферу, надає право підприємствам, що виробляють підакцизну продукцію, місячні обороти яких перевищують встановлені норми, сплачувати суми акцизного збору в бюджет, розбивши їх на три частини (подекадно). Датами розрахунків з бюджетом по акцизному збору визначені 25-те, 5-те та 15-те числа місяця, причому 15-го числа робиться повний розрахунок по акцизному збору і подається спеціальний
“Розрахунок сум акцизного збору” встановленої форми в податкову інспекцію
(додаток №4).

Проаналізуємо статистичну звітність по сплаті акцизного збору на тютюнові вироби вище вже згаданим підприємством — Р. Дж. Рейнолдс Табакко-
Львів (таблиця №2). В таблиці наводиться динаміка сум акцизного збору, внесених до бюджету помісячно у 1996 році та на початку 1997 року. Суми подаються з розбивкою по ставках оподаткування — окремо цигарок з фільтром та овальних цигарок (відповідно 40% і 10%).

Варто відмітити, що виробництво тютюнових виробів має чисто сезонний характер. Причин тому кілька. По-перше, виробництво сировини для цигарок — виращування тютюну — як будь-яке сільськогосподарське виробництво, також характеризується сезонністю. По-друге, сам збут тютюнових виробів відбувається ніби за календарем — коли великі дистриб`юторські фірми, що реалізують цигарки безпосереднім споживачам, намагаються поповнити свої оборотні засоби, орієнтуючись на певні, урожайні в плані збуту, періоди року. Це така собі сезонність збуту.

Цифри (дані таблиці №2) засвідчують вищесказане. Ось, наприклад, з початку 1996 року відбувався свого роду “застій” у збуті тютюнових виробів.
Про це говорять цифри, суми акцизного збору за місяць, сплачені в бюджет.
Це продовжувалось протягом весни-літа, за виключенням липня-місяця, коли об`єми збуту майже подвоїлися. Значний стрибок реалізація продукції зробила восени, сягнувши свого піку у листопаді-місяці. Зима 1997 року не принесла особливих змін. Навпаки, утримавшись на одному рівні протягом зими, об`єми реалізації зросли у перший місяць весни на 24%, порівняно з зимою. Важливо зауважити, що суми акцизного збору, сплачені за результатами перших трьох місяців 1997-го, порівняно з аналогічним періодом минулого року зросли більш як в три рази. Тут можна зробити поправку на темпи інфляції, що мали місце протягом року і на інші причини, що впливають на споживчий попит.

Така цікава деталь — якщо за результатами попереднього року річна сума акцизного збору на 27% формувалась за рахунок оподаткування цигарок з фільтром і на 73% — за рахунок оподаткування овальних цигарок, то у 1997 році картина зовсім інша. Перші три місяці засвідчили, що 55% загальної суми податку (акцизного збору) припадало на цигарки з фільтром і 45% — на овальні цигарки.

Простежується цікава тенденція — вирівнювання попиту на обидва типи цигарок, з поступовим відтисненням овальних на задній план. Це, можливо, пояснюється підвищенням платоспроможного попиту споживачів, можливо чимось іншим,- важко судити.

Проте відомо одне,- зміни відбуваються, зміни, спричинені тими чи іншими факторами, зміни не завжди з позитивним ефектом, але неодмінно націлені на краще, на досягнення певного оптимуму в податковому регулюванні, здатному вирішити ряд проблем.

3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ НАРАХУВАННЯ, ОБЛІКУ І СПЛАТИ

АКЦИЗНОГО ЗБОРУ.

3.1 Основні підходи до реформування податку.

Податкова реформа ніколи не буває легкою справою. Її проведення в демократичній країні потребує поєднання таких факторів, як підтримка суспільної думки — не рідко мінливої, однобокої, навіть ірраціональної, а також ініціативи та прозорливості уряду, згоди парламенту. Майже неможливо задовільнити претензії різних категорій платників, реалізувати наміри державного апарату, пристосувати фіскальний режим інвестування та стимулювання ділового ризику до комерційних інтересів бізнесу, забезпечити соціальні ідеали справедливості і суспільного добробуту. Правда, що податок може бути силою творення. Але може стати й силою руйнування, якщо не об`єднати в динамічній рівновазі економічні, фіскальні, соціальні, етичні фактори оподаткування.

Існують два принципові нормативні підходи до реформування :

1) Створення цілком нової оптимальної податкової системи ;

2) перебудова існуючої системи, надання їй нової якості.

Звичайно, прийнятнишим, а тому й більш поширений другий, еволюційний спосіб.

Всяка податкова реформа вирішує окремо або в комбінації класичні питання : структури податків; податкових ставок і меж оподаткування; співвідношення податкових та облігаційних методів фінансування. Як умова економічного зростання та соціального миру податкова реформа прямує до єдності цілей: максимізації та стабільності доходів бюджету; коригування дії ринкових механізмів; врахування інтересів бізнесу; реалізації соціальної та демографічної політики.

Узагальнюючи досвід податкових реформ, проведених на Заході, можна помітити, що там давно відійшли від вузького фіскалізму. Головна увага приділяється соціально-економічним результатам реформи, її впливу на мотивацію економічної поведінки. Характер дій економічних агентів, розподільні ефекти — спільна основа всіх реформ оподаткування в останні три десятиліття. Податкам надається роль гармона в економічній політиці розподілу доходів та розміщення ресурсів.

В проектах перебудови систем оподаткування найбільш значущими є такі пропозиції: створення податку з нейтральними економічними ефектами щодо підприємництва; конструювання податкової системи зі спонтанною, добровільною сплатою податків з доходів; повний перехід від податків із доходно-прибутковою базою до непрямих податків.

Податкові реформи виявили, що в чистому вигляді ці проекти ніде не реалізовані. Реальні податкові реформи виявилися частковими стосовно альтернативних теоретичних обгрунтувань їх проведення.

Реальні податкові системи існують як комбінації податків, базою яких є обсяг витрат платника, величина доходів, вартість майна. Теорія оптимальності ставить питання про альтернативність цих форм або вибір між окремими податками одного типу. Так, на рівні Європейського співтовариства
(ЄС) оптимізація оподаткування полягає, зокрема, в пошуках доцільного балансу між специфічними та універсальними (податок на добавлену вартість) акцизами з точки зору їх фіскального та ринково-коригуючого значення.

В моделях, де перевага надається непрямим податкам, на перший план виходять проблеми адаптації оподаткування товарів та послуг до закономірностей попиту й споживання на ринку.

Щоб не допустити ризику втрати доходів державою, ведеться емпірічне вивчення еластичності пропозиції та попиту, тобто співвідношення обсягу закупок і цін.

Оптимальне оподаткування не може змінити соціально-економічний лад і природу людини, бо це не під силу податку. Але пошуки фіскальних способів заохочення кращих ділових та етичних нахилів, замість гірших, здатні сприяти суспільному благоденству.

3.2 Динаміка оподаткування та головні етапи еволюції непрямого оподаткування в розвинутих країнах.

Найбільшими податками на споживання, що стягуються в західних країнах, є акцизи — специфічні, тобто податки на окремі види (групи) споживчих товарів, послуг; та універсальні,- що оподатковують валовий оборот комерційного чи промислового підприємства. Найпоширенішою формою універсального акцизу є податок на добавлену вартість. У загальній сумі непрямих податків специфічні акцизи і ПДВ становлять близько 90% надходжень.

Протягом тривалого періоду питома вага специфічних і універсальних акцизів у податкових доходах держави невпинно зменшувалася (таблиця №3).
Середній показник по країнах ОЄСР знизився з 33,7% у 1970 році до 27,6% у
1995 році, у країнах ЄС — з 35,6% до 29,5% відповідно. Найбільше зменшення частки акцизів спостерігається у ФРН — з 31,1% до 23,4%, Канаді з 35,3% до
26,0%, Італії — з 36,6 до 23,1%, Бельгії — з 35,5% до 22,0%, й навіть у
Франції, країні, де історично традиційно перевага віддавалася непрямим податкам, з 37,6% до 28,3% відповідно. Таке становище пояснюється двома головними причинами. По-перше, в податкових надходженнях швидкими темпами зростає частка податків на соціальне страхування; по-друге, розширюється податкова база для особистого прибуткового податку.

Найшвидшими темпами скорочувалася частка акцизів у загальній сумі податків у Японії — з 33,1% у 1960 році до 12,0% у 1995 році, що спричинене значним підвищенням податків на соціальне страхування.

Найменша питома вага акцизів характерна для Японії та США — країн, де традиційно швидше розвивалося й переважало пряме оподаткування порівняно з непрямим.

Наприкінці ХІХ й на початку ХХ століття акцизи гальмували розвиток внутрішнього ринку в названих країнах, а тому податкова система формувалася здебільшого за рахунок прибуткового та майнового оподаткування. Найвищою питома вага акцизів є в малих країнах Західної Європи, де вони становлять основу оподаткування. В цьому плані їх випереджають інші країни цієї групи
— Ірландія (42,1%), Португалія (40,0%), Греція (38,9%).

В структурі акцизів також відбувалися суттєві зміни. У більшості країн, що аналізуються, надходження по акцизах за окремі товари масового споживання зменшувалися. Частка специфічних акцизів у ВВП країн-членів ОЄСР скоротилася з 5,8% у 1970 році до 4,8% у 1995 році. Найшвидшими темпами знижувалися специфічні акцизи й підвищувалися універсальні акцизи в країнах
ЄС. У країнах-членах цього інтеграційного угрупування швидко поширювався універсальний акциз у формі ПДВ, його частка зростала за рахунок специфічних акцизів. Державний фіск завжди прагнув до універсальності податків на споживання. Розвиток галузей з виробництва споживчих товарів, постійні зміни структури їхнього асортименту висунули на перше місце серед усіх непрямих податків акциз в універсальній формі. Його перевага в тому, що одним податком обкладаються практично всі товари, які надходять у продаж; окрім того, досить широко він застосовується у сфері послуг.

Середній показник частки універсального акцизу у ВВП зріс з 2,7% у
1960 році до 5,7% у 1995 році, а його питома вага у загальній сумі податків
— з 10,2% до 15,9% відповідно. Найвищі темпи росту акцизу за період, що розглядається, були зафіксовані в малих країнах Західної Європи, які пізніше, ніж решта, приєдналися до ЄС : Данії, Ірландії, Португалії,
Греції. Найвищою ставка універсального акцизу в податкових надходженнях є у країнах ЄС : Данії, Франції, ФРН, Нідерландах, Бельгії, Греції, а з західноєвропейських країн, що не входять у співтовариство — Норвегії та
Фінляндії. У провідних країнах західного світу частка непрямих податків у доходах державного бюджету зменшується. У федеральному бюджеті США при абсолютному зростанні акцизів з 24,3 млрд. долларів у 1980 році до 40,0 млрд. долларів у 1995 році, їхня відносна частка скоротилася з 4,7% до 3,1% відповідно. У федеральному бюджеті ФРН абсолютна сума акцизів знизилася з
66,2 млрд. марок у 1980 році до 65,1 млрд. марок у 1995 році при зменшенні їхньої відносної частки з 39,1% до 37,9%.

Реформи, які проводилися і проводяться в країнах з ринковою економікою, не лишили осторонь і непряме оподаткування. В теоретичному плані розробляються різні концепції непрямих податків як нейтральних стосовно процесів збереження та нагромадження. В практичному плані в ряді країн співвідношення між прямими і непрямими податками змінюється на користь останніх. Поступова модифікація структури податків здійснюється і в
Японії. В другій половині 80-х років економічний розвиток цієї країни орієнтувався здебільшого на розширення внутрішнього споживання, тоді як у
60 — 70-х роках він визначався розширенням експорту. В таких умовах проводиться реформа непрямих податків. З 1 квітня 1990 року скасовано 30- процентний акциз на дорогі високоякісні товари. Ця товарна група була дуже різноманітною і включала як товари довгострокового користування
(автомашини, холодильники, побутову електротехніку), так і предмети поточного користування (дорогі напої, тканини, взуття та інше). Після дуже тривалих дискусій у науковому світі, пресі та офіційних колах з того ж самого дня (1 квітня 1990 року) було введено 30-процентний універсальний акциз у формі ПДВ. Його впровадження розглядається як засіб, який у фіскальному плані компенсує зменшення надходжень по прибутковому і корпораційному податках внаслідок зниження податкових ставок, а в економічному — переносить податковий тягар з фонду нагромадження на фонд споживання.

Податкова реформа в Японії зазнає критики із соціальної точки зору.
Японські спеціалісти підкреслюють, що реформа веде до покриття державних витрат не за рахунок платників з високими доходами, а шляхом посилення оподаткування осіб із середніми та низькими доходами.

Податкова реформа в Японії інтегрована в програму фінансового оздоровлення. Одна з головних цілей цієї програми — ліквідація бюджетного дефіциту за рахунок зниження приросту державних видатків і збільшення приросту податків. Водночас у японській фінансовій літературі зазначається, що важливим завданням програми є збереження низької частки податків у ВВП.

Ось так виглядає короткий огляд і аналіз основних тенденцій в непрямому оподаткуванні в країнах з розвинутою економікою.

3.3 Податковий менеджмент.

В умовах ринкової економіки дуже важливим питанням, значною мірою пов`язаним з ефективністю виробництва і загальним економічним розвитком, є правильна побудова і організація податкових відносин підприємств із державою. Ми вже зазначали вище, що ці відносини не можна розглядати лише у фіскальному аспекті, тобто як надходження державних доходів, забезпечення інтересів лише скарбниці. Податки перетворились у важливий важель державного регулювання, за допомогою якого можна досить ефективно впливати на процеси економічного зростання та соціального розвитку.

Податкові взаємовідносини в державі здійснюються через посередників — фінансові податкові служби. За оцінками міжнародних експертів найкраще серед країн Заходу податкова адміністрація поставлена в Англії. Адже механізм британського державного управління продумувався і відлагоджувався віками.

В Англії, як і в інших країнах, існує широка різноманітність податкових декларацій, призначених для різних категорій платників. Проте найсуттєвіша інформація, що стосується об`єкта оподаткування, строго стандартизована. Взагалі у податковому процесі декларація — документ виняткового і універсального значення за своїм фіскальним змістом, адміністративною зручністю, статистично-інформаційною цінністю. Важко сказати, якої б висоти сягнули витрати на утримання податкових служб, якби не було цієї форми самооцінки доходів платниками-декларантами.

Вітчизняний та світовий досвід показують, що за допомогою тільки бюрократичного апарату, без широкої участі демократичних інститутів самоконтролю платників неможливо налагодити ефективну діючу податкову систему.

Питання про зведення до мінімуму труднощів обліку доходів (податків), якомога повніше охоплення потенційних платників при максимальній зручності податкової процедури для платників і податкового апарату завжди залишаються актуальними. У США деякі спеціалісти вважають, що навіть радикальна податкова реформа 1986 року цілком не розв`язала цю проблему. Надія покладається на подальший перехід від бюрократично-канцелярського податкового процесу до комп`ютеризованого, від паперового діловодства до електронного.

Стосовно податків американська Служба внутрішніх доходів федерального міністерства фінансів веде електронну обробку інформаціції на трьох рівнях.
На кожному рівні місцеві податкові органи одержують інформацію, виконують її первинну обробку й передають в обчислювальний центр проміжного рівня.
Тут дані узагальнюються і надходять у головний центр зберігання фіскальної інформації.

Останніми роками на допомогу державним обчислювальним центрам почали приходити підприємства приватного бізнесу з електронної обробки податкової документації.

ВИСНОВКИ.

У кожній країні податкова система є стержнем економічної системи.
Саме тому основне завдання сьогодення — вдосконалення податкової системи
України. Підвалини останньої вже закладено, тобто можна констатувати факт завершення першого етапу податкової реформи.

Але діюча система оподаткування сьогодні не задовольняє ні державу, ні платників податків. Цілий ряд прорахунків та перекосів, які були допущені при її створенні, призвели до того, що податки не виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій. Сфера матеріального виробництва практично задушена ними, що веде до скорочення оподатковуваних оборотів, а значить, і до зменшення бюджетних надходжень. У результаті функціонуюча податкова система замість стимулювання виробництва спричиняє його скорочення, а замість поповнення доходної частини бюджету — призводить до його зубожіння. Суть проблеми полягає в тому, що при створенні цієї системи не було повною мірою враховано теоретичні принципи оподаткування, виведені на основі багатовікового досвіду.

Не потребує доказів те, що податки є ефективним знаряддям реалізації державної політики стосовно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу національного продукту в усіх аспектах, компенсації недоліків ринкових механізмів розміщення ресурсів і забезпечення соціальними благами, заохочення бізнесу, ділової і інвестиційної активності, антициклічного регулювання економіки, стабілізації ринкової кон`юктури. Разом з тим слід усвідомити і такий, не менш важливий, факт: податки є вельми небезпечною зброєю у розпорядженні держави. В руках фахівців вони можуть сприяти економічному і соціальному розвитку країни, і навпаки, в руках професійно неграмотної влади — призвести до розвалу економіки і зубожіння народу. Не треба забувати про те, що оцінка податків у категоріях ринкових відносин має передбачати не тільки їх пряму дію і вплив на фінансовий стан держави: слід враховувати і побічний, додатковий тягар податків як фактору, що стримує інвестування, скорочує споживання тощо.

Податкова система й податкова політика повинні грунтуватися на міцній концептуальній основі, а не виходити лише з фіскальних міркувань і інтересів. З цього випливає обов`язкова необхідність існування фундаментальної податкової концепції, яка може коригуватися залежно від завдань, що стоять перед державою в той чи інший історичний період. Вона має включати модель впливу економічних ефектів оподаткування на результати господарювання, обсяг, характер і напрям інвестицій, сукупного попиту та особистого споживання, галузеву і територіальну структуру економіки.
Загалом економічній теорії податків належить займатися насамперед оподаткуванням і податковою політикою як фактором соціально-економічної стабільності. Практика, керована такою теорією, не може через неадекватні обставини чи непосильні податки допустити порушення сутт`євої для нормальної життєдіяльності економіки рівноваги між егоїстичними особистими інтересами та загальними вигодами, втіленими у державному бюджеті.

Згадаймо : на початку ХХ століття вважався немислимим перерозподіл на користь держави половини вартості національного доходу. Наприкінці віку в ряді розвинутих країн це стало звичайним явищем. Отже, оподаткування навіть на такому колись страхаючому рівні не здатне зруйнувати економіку і звести основну масу людей до жебрацтва за умови широкої ділової ініціативи, духу підприємництва і творчості. Звідсі істина, до якої не раз приходили економісти різних шкіл і яку в нас останнім часом забули, звинувачуючи у всіх смертних гріхах фінансові органи і податкову службу,- відповідь на питання про розвиток продуктивних сил у цілому знаходиться поза сферою фінансів. Хоч, звичайно, існує тісна залежність між податковою політикою й загальним станом економіки. Практика країн із ринковою економікою допомогає ще раз усвідомити аксіому: здорові фінанси й багата держава можливі тільки за умови міцного підприємництва й багатого народу, які заінтересовані в інвестиційній і трудовій діяльності. Тому лише ефективне господарювання робить можливим успішне вирішення наших фінансових проблем.

Податки на споживання, що застосовуються в Україні (ПДВ, АЗ, мито), повинні справляти вплив на всі джерела доходів. Але тут слід враховувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача.
Вони знову таки ж впливають не на всі джерела доходів однаково, а в основному на заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить, і обсяги виробництва товарів народного споживання. І тут завдячувати треба нерівномірному розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але, очевидно, при розробці ставок оподаткування необхідно брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення згасає й виробництво.

Слід також відзначити, що незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не з`явилася з повітря. Вона будувалась і будується на основі небагатого власного і, в основному, зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувався досвід країн з розвинутою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання “сколочування” первинного капіталу для підйому виробництва не стоїть. У нас же картина протилежна. І ми повинні дати зелене світло процесу накопичення капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Інакше не можна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом.

ДОДАТОК №1

ПЕРЕЛІК ТОВАРІВ (ПРОДУКЦІЇ) , НА ЯКІ ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ АКЦИЗНИЙ ЗБІР ТА

ЙОГО СТАВКИ.

Найменування товарів (продукції)
Ставка

Ставки АЗ у відсотках до вартості у відпускних цінах, а по імпортних товарах — до митної (закупівельної) вартості з урахуванням митних зборів та мита.

Спирт питний етиловий вітчизняного виробництва
90 імпортний

300

Спирт етиловий, що використовується для виготовлення спиртованих соків

30

Горілка, лікеро-горілчані вироби вітчизняного виробництва
85 імпортні

300

Вина та виноматеріали, шампанське вітчизняного виробництва
50 імпортні

200

Коньяк вітчизняного виробництва
70 імпортний

250

Пиво вітчизняного виробництва
20 імпортне

150

Слабоградусні десертні напої, включаючи шипучі, міцністю до 120

30

Шоколад і шоколадні вироби, кава
20

Ікра осетрових і лососевих риб, делікатесна продукція з м`яса цінних видів риб та морепродуктів
50

Цукор

30

Тютюнові вироби : вітчизняного виробництва сигарети з фільтром

50 сигарети без фільтру, тютюн, цигарки
35 імпортні

150

Відеотехніка, телевізори кольорового зображення 20

Радіоприймальні пристрої, що мають тракт радіомовлення та магнітафони

10

Легкові, пасажирські та вантажопасажирські автомобілі до 8 (включно) посадочних місць : марок ЛуАЗ, ЗАЗ-968, ЗАЗ-968М 10 інших марок

35

Шини для легкових, пасажирських і вантажопасажирських автомобілів до 8 (включно) посадочних місць 35

Ювелірні вироби з дорогоцінних металів, включаючи вироби з діамантами, дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням

35

Високоякісні вироби з фарфору
30

Вироби з кришталю, виготовлені ручним способом 45

Хутрові вироби та вичинені шкурки
30

Натуральна шкіра, що реалізується, та одяг з неї 35

Килими і килимові вироби машинного виробництва 40

Мікрохвильові печі

20

Столові прибори і посуд із недорогоцінних металів з покриттям із срібла і золота

35

Спирт етиловий, що використовується для виготовлення парфумів вітчизняними виробниками 30

Вина, виготовлені з використанням етилового спирту вітчизняного виробництва
30 імпортні

200

Вина марочні вітчизняного виробництва
40 імпортні

200

Шампанські та ігристі вина, виноматеріали вітчизняного виробництва
40 імпортні

200

Вина столові ординарні вітчизняного виробництва
10 імпортні

200

Міцні напої з плодового та виноградного спирту вітчизняного виробництва
30 імпортні

300

ДОДАТОК №2

Міністерство фінансів України, Головна державна податкова інспекція України

ПОСВІДЧЕННЯ

№ ___________ про реєстрацію імпортера алкогольних напоїв, тютюнових виробів (непотрібне закреслити)

Видано___________________________________________________

(повна назва юридичної особи або прізвище, ім`я та по-батькові фізичної особи)

_________________________________________________________

(адреса)

_________________________________________________________

(банківські реквізити, ідентифікаційний код)

в тому, що він зареєстрований __ _____ 1997 р. у державній податковій інспекції
_____________________________________

(повна назва державної

__________________________________________________________________ податкової інспекції)

Сертифікат (ліцензія) №___ із терміном дії до __ _____ 1997 р.

Виданий ____________________________________________

Термін дії посвідчення відповідає терміну дії сертифіката (ліцензії).

Начальник (заступник начальника) державної податкової інспекції _____

(підпис)

Реєстраційний № ___

__ _______ 1997 р.

` (дата видачі посвідчення)

ДОДАТОК №3

ДОВІДКА

Видана _________________________________________________________

(повна назва підприємства та підпорядкованість) яке розташоване за адресою ________________________________________

(індекс, район, місто,

_________________________________________________________________ вулиця, будинок) про те, що воно є виробником підакцизних товарів :

_________________________________________________________________

(повний перелік підакцизних товарів)

_________________________________________________________________

платником акцизного збору до бюджету за _____ півріччя має особовий рахунок № ____ і тому відповідно до чинного законодавства

(пункт “Б” статті 3 Декрету КМУ від 26 грудня 1992 р. №18-92 “Про акцизний збір”) має право на отримання підакцизних товарів (сировини) для виробництва підакцизних товарів у межах України без акцизного збору.

примітка : № розрахункового рахунку _____ в установі банку
____________

_______________.

Начальник державної податкової інспекції по
___________________________

(місту, району)

_____________

(прізвище)

__________

(підпис)

ДОДАТОК №4

штамп підприємства додаток
№1 до положення про строки сплати акцизного збору

і подання розрахунку до державної податкової акцизного збору інспекції по ____________________ одержано “__” ______1997 р. вхідний №
________ штамп і підписвідповідальної особи за прийняття розрахунку

РОЗРАХУНОК акцизного збору

_______________________________________________

(назва підприємства, його підпорядкованість)

_____________ 1997 р.

(місяць)

_______________________________

(індентифікаційний код підприємства)

Розділ І
|№ |найменування |оборот з реалізації (одержання) |акцизний|
|п/п |товарів |підакцизних товарів (послуг) , в грн. |збір |
| |(продукції) | | |
| | |всього |неоподатк|оподатков|ставка |сума |
| | | |о-вуваний|у-ваний | | |
|1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 |
| | | | | | | |
| | | | | | | |
| | | | | | | |
| | | | | | | |
| | | | | | | |
| | | | | | | |
| | | | | | | |
| | | | | | | |
| | | | | | | |
| |всього | | | | | |

сума акцизного збору, що підлягає сплаті до бюджету за __________

(місяць)

(підсумок по гр. 7 ) складає __________________________________ грн.

(цифрами та прописом)

Розділ ІІ. Результати перерахунку АЗ

(заповнюється платником)

1. Суми сплачені в рахунок платежів, що підлягали сплаті за звітний період (місяць) щоденними або декадними платежами всього _______ у тому числі :

1.1 Щоденними платежами ________________________________________

1.2 За першу декаду (з 1 по 10 число включно)
______________________________________________________________________

1.3 За другу декаду (з 11 по 20 число включно)
_______________________________________________________________________

1.4 За третю декаду (з 21 до кінця звітнього місяця)
_______________________________________________________________________

2. Суми доплати за цим розрахунком (сума акцизного збору у графі 7 розрахунку мінус сума, що показана в пункті 1 перерахунку)
_______________________________________________________________________

3. Підлягає залику переплата (сума, показана в пункті 1 перерахунку, мінус сума акцизного збору, показана у графі 7 розрахунку)
_______________________________________________________________________

“__” _________ 1997 р.

(дата складання розрахунку)

Керівник ___________

(прізвище та підпис)

Головний бухгалтер ______________

(прізвище та підпис)

Відмітка працівника державної податкової інспекції про проведення розрахунку акцизного збору за особовим рахунком платника :

Нараховано __________________________________________ грн.

(цифрами та прописом)

“__” _______ 1997 р.

(дата проведення)

Працівник по обліку _________________

(прізвище та підпис)

ДОДАТОК №5

ТАБЛИЦЯ

Вільних відпускних цін підприємства на тютюнові вироби з 1 березня

1997 року.

(в грн. за 1000 шт.- 50 пачок)
|Асортимент (марка) |відпускн|податок|ціна з |акцизни|акцизн|ціна |
| |а вільна|на |акцизом|й збір,|ий |підпри|
| |ціна |добавле|без ПДВ|% |збір, |ємства|
| | |ну | | |сума | |
| | |вартіст| | | | |
| | |ь | | | | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
|1 клас “Львів” з |13 |2,17 |10,83 |40 |4,33 |6,5 |
|фільтром | | | | | | |
|1 клас “Космос” з |12,75 |2,12 |10,62 |40 |4,25 |6,38 |
|фільтром т/у | | | | | | |
|1 клас “Космос” з |12,75 |2,12 |10,62 |40 |4,25 |6,38 |
|фільтром м/у | | | | | | |
|1 клас “Арсенал” з |12,75 |2,12 |10,62 |40 |4,25 |6,38 |
|фільтром | | | | | | |
|4 клас “Орбіта” з |12,75 |2,12 |10,62 |40 |4,25 |6,38 |
|фільтром | | | | | | |
|4 клас “Фільтр” з |12,75 |2,12 |10,62 |40 |4,25 |6,38 |
|фільтром | | | | | | |
|2 клас “Політ” без |6,25 |1,04 |5,21 |10 |0,52 |4,69 |
|фільтру | | | | | | |
|3 клас “Ватра” без |6,25 |1,04 |5,21 |10 |0,52 |4,69 |
|фільтру | | | | | | |
|5 клас “Прима” без |6,25 |1,04 |5,21 |10 |0,52 |4,69 |
|фільтру | | | | | | |
|5 клас “Верховина” |6,25 |1,04 |5,21 |10 |0,52 |4,69 |
|без фільтру | | | | | | |

Таблиця №1

СТРУКТУРА НАДХОДЖЕНЬ

ДО ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

В 1996 РОЦІ.

|Назва |Величина |Питома вага |
| |% |% |
|1. Податок на доходи |113,2 |27,3 |
|підприємств і | | |
|організацій | | |
|2. Податок на добавлену |112,1 |25,0 |
|вартість | | |
|3. Акцизний збір |114,9 |3,2 |
|4. Прибутковий податок |110,2 |6,6 |
|5. Доходи від | | |
|зовнішньо-економічної |71,2 |1,3 |
|діяльності | | |
|6. Податок на прибуток |143,0 |1,3 |
|7. Лісовий дохід |97,2 |— |
|8. Державне мито |87,6 |0,3 |
|9. Кошти від приватизації |56,6 |0,3 |
|10. Плата за воду |56,2 |— |
|11. Податок з власників | | |
|транспорт- |88,8 |0,1 |
|них засобів | | |
|12. Суми перевищення розрахунко-| | |
| |102,7 |0,1 |
|вого фонду споживання | | |
|13. Земельний податок |99,9 |0,6 |
|14. Фонд Чорнобиля |81,5 |0,8 |
|15. Надходження дивідендів |134,7 |4,6 |
|16. Інші |100,6 |0,1 |
|В с ь о г о надходжень |107,6 |73,3 |
|І н ш і доходи |32,6 |26,7 |
|Р а з о м |107,6 |100,0 |

Таблиця №2

ЗВЕДЕННЯ СУМ АКЦИЗНОГО ЗБОРУ,

ВНЕСЕНИХ ДО ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

Р. Дж. ТОБАККО-ЛЬВІВ

ПРОТЯГОМ 1996-1997 років

(в грн.)
|Місяць |Ставка акцизного збору |ВСЬОГО |
| |40 % |10 % | |
|1996 РІК | | | |
|Січень |2820,5 |61542,1 |64362,6 |
|Лютий |16154 |62693 |78847 |
|Березень |59831 |10417 |70248 |
|Квітень |2694 |35877,4 |38571,4 |
|Травень |1108 |87677 |88785 |
|Червень |30055 |67131 |97186 |
|Липень |55297 |87826 |143123 |
|Серпень |31331 |59485 |90816 |
|Вересень |4195 |620322 |66228 |
|Жовтень |28845 |135655 |164500 |
|Листопад |73968 |199046 |273014 |
|Грудень |58438 |107705 |166143 |
|ВСЬОГО |364740,5 |977093,5 |1341833 |
| | | | |
|1997 РІК | | | |
|Січень |53305 |110481 |163786 |
|Лютий |76893 |111873 |188766 |
|Березень |152133 |77123 |229256 |
|ВСЬОГО |282331 |299477 |481808 |

Таблиця №3

ДИНАМІКА УНІВЕРСАЛЬНИХ ТА СПЕЦИФІЧНИХ АКЦИЗІВ,

% ВІД ЗАГАЛЬНОЇ СУМИ ПОДАТКІВ.

|Країна |1960 |1965 |1970 |1975 |1980 |1985 |1990 |1995 |
|Північна Америка| | | | | | | | |
|США |19,2 |18,8 |19,2 |16,9 |16,1 |14,4 |15,3 |16,0 |
|Канада |37,6 |37,9 |35,3 |27,6 |26,1 |24,5 |25,8 |26,0 |
|Західна Європа | | | | | | | | |
|ФРН |34,5 |31,2 |31,1 |30,0 |25,3 |25,3 |24,5 |23,4 |
|Франція | — | — |37,6 |34,8 |32,1 |32,1 |28,6 |28,3 |
|Великобританія |34,4 |32,9 |30,9 |26,4 |23,5 |23,5 |29,0 |30,2 |
|Італія |43,7 |40,5 |36,6 |35,9 |27,9 |27,9 |23,6 |23,1 |
|Бельгія |36,4 |36,3 |35,5 |33,8 |35,3 |35,3 |22,7 |22,0 |
|Нідерланди |31,7 |27,9 |27,0 |26,1 |22,3 |22,3 |23,6 |23,6 |
|Люксембург | — | — |23,4 |22,8 |20,2 |20,2 |23,3 |23,5 |
|Данія |35,9 |37,4 |38,3 |36,6 |31,6 |31,6 |32,9 |32,1 |
|Ірландія |47,7 |49,8 |49,1 |49,4 |44,4 |43,1 |42,6 |42,0 |
|Греція | — | — |37,1 |41,0 |43,9 |37,2 |38,7 |28,9 |
|Іспанія | — | — |40,8 |30,0 |24,0 |20,7 |26,5 |27,0 |
|Португалія |39,8 |38,3 |39,9 |41,0 |36,5 |43,4 |41,0 |40,0 |
|Австрія |35,0 |35,3 |36,6 |36,3 |33,8 |30,5 |31,4 |31,6 |
|Норвегія |44,0 |42,4 |40,4 |42,1 |37,3 |34,4 |36,5 |37,0 |
|Фінляндія |43,3 |46,0 |42,9 |40,8 |34,5 |39,0 |36,3 |35,3 |
|Швейцарія |32,7 |32,3 |28,4 |24,9 |18,3 |18,8 |17,5 |17,2 |
|Швеція |26,6 |30,2 |30,2 |26,8 |23,0 |22,6 |24,2 |27,0 |
| | | | | | | | | |
|Азія, інші | | | | | | | | |
|континенти | | | | | | | | |
|Японія |33,1 |30,8 |25,9 |20,9 |15,0 |14,1 |12,1 |12,0 |
|Австралія |34,2 |33,8 |29,9 |27,5 |25,3 |27,5 |28,2 |28,3 |
|Нова Зеландія |24,6 |24,3 |26,4 |25,6 |22,8 |21,4 |22,1 |22,7 |
| | | | | | | | | |
|Середній | | | | | | | | |
|показник по | | | | | | | | |
|країнах | | | | | | | | |
|ОЕСР | — | — |33,7 |31,6 |27,7 |33,5 |28,4 |27,6 |
|Західної Європи | — | — |35,6 |33,9 |29,6 |29,5 |30,5 |29,6 |
|ЄС | — | — |35,6 |33,8 |29,7 |29,6 |29,8 |29,5 |

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Збірник нормативних документів по акцизному збору. // Електронна комп`ютерна газета “Все-всім”. Інститут проблем реєстрації інформації

НАН України. 1996.

2. Иванов П.П. “Налоги и экономика”, М., 1994.

3. Катаева Л.Ф. “Основы налоговой системы”, Ульяновск, 1996.

4. Крижановський Б.І. “Практика оподаткування в Україні і на Заході”
//Вісник національної АН України — 1995 — №6, №7-8.

5. Минин Е.А. “Опыт развитых стран в налоговой политике”, М., 1995.

6. Мещерякова О.И. “Налоговые системы в развитых странах”, М.,1996.

7. Налоги в механизме хозяйствования /А.В. Сигиневич/, М., 1991.

8. Налоги в развитых капиталистических странах: теория, практика, проблемы., М.: НИФИ, 1990.

9. Омельченко А. “Податкова політика в Україні: перспективи розвитку”
//Юридичний вісник України — 1996 — №43.

10. Перманчук П. “Бюджет і бюджетна політика в 1996 році”

//Фінанси України — 1996 — №5.

11. Перманчук П. “Про податок на добавлену вартість та акцизний збір на імпортні товари” //Галицькі контракти — 1994 — №11.

12. Рикардо Д. “Начало политической экономии и налогового обложения”

//Сочинение в 5 Госполитиздат, 1981, т.1.

13. Скворцов Н.Н. “Все о налогах в Украине”, К., 1995.

14. Соколов А.А. “О влиянии налогов на общий уровень цен”, М., 1987.

15. Стоянов Н.Н. “Непрямые налоги в системе налогообложения”, С.-Пб.,
1996.

16. Суторміна В., Федосов В. “Держава, податки, бізнес”, К.,1992.

17. Тенденции мирового экономического развития: Обзор за 1990 год и начало
1991.,

М.:
Наука, 1991.

18. Федосов В.М. “Налоги в экономике современного капитализма”, К., 1987.

19. Федосов В.М. “Современный капитализм и налоги”, К., 1991.

20. Целищев И. “Экономика Японии: итоги 80-х годов” //Мировая экономика и международные отношения — 1990 — №9,10.

21. Юданов Ю. “Налоговая реформа в ФРГ” //Мировая экономика и международные отношения — 1990 — №4.

22. Янжул И. “Опыт исследования английских косвенных налогов. Акциз”, М.,
1989

23. Яснопольский Л.М. “До питання про основні принципи оподаткування на

Україні” //Ювілейний збірник, К.: ВУАН, 1988.

24. Aaron H.,Galper H. Assessing Tax Reform. Wash : Brookings Institution,
1985.

25. Brockway G. Economics. N.Y. :Harper & Row, 1985.

26. Pechman J. World Tax Reform. Wash. : Brookings Institution, 1988.

Міністерство Освіти України

Львівський Державний Універсітет ім. І. Франка

Економічний факультет

Кафедра фінансів, кредиту і статистики

ДИПЛОМНА РОБОТА

Акцизний збір в системі платежів в державний бюджет України

Студента Y курсу групи Екф-51с

Басараба Андрія Івановича

Науковий керівник

Добровольська Галина Петрівна

ЛЬВІВ 1997