Автор: admin

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Організація роботи команди засновників фірми у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (на прикладі ТОВ «БРАВОГЛАСС»)

Вступ

Господарський кодекс України1 встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності.

Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі:

– вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

– самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

– вільного найму підприємцем працівників;

– комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

– вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

– самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб’єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається Кодексом та іншими законами.

Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Предметом розробки дійсної курсової роботи є вирішення задач командою засновників фірми у вигляді господарчого товариства по створенню підприємства ТОВ «Браво Гласс» по випуску пресервів на базі реорганізації підприємства ЗАТ «Бахмацька рибна база».

Метою дійсної курсової роботи було – розробка методологічніх матеріалів у вигляді порівняльних таблиць організаційних та фінансових вимог для проведення економічних тренінгів майбутніх команд засновників фірми по етапам організації фірми у вигляді господарчого товариства та розробка матеріалів бізнес-плану по оцінці привабливості підприємницької діяльності в області виготовлення пресервів.

1. Законодавча база для вибору засновниками оптимальної організаційної форми фірми у вигляді господарського товариства

1.1 Сутність господарського товариства як організаційної форми підприємництва

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку2.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариства є юридичними особами. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов’язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені.

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у національній валюті, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства.

Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

1.2 Особливості господарського товариства у формі «Товариство з обмеженою відповідальністю»

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами [4].

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Товариство з обмеженою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 Закону [4], повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам (40 000 грн. станом на 01.01.2007 [14]), виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

1.3 Технологія створення засновниками господарського товариства

Установчий договір засновників формується згідно цілей діяльності товариства та наявних обмежень по сумі необхідного статутного фонду та кількості учасників товариства згідно табл. 1.1 [4].

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство – установчого договору.

Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Засновники товариства з обмеженою відповідальністю укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню товариства, провести установчі збори і державну реєстрацію товариства.

Таблиця 1.1. Параметри вибору виду діяльності як функції суми необхідного статутного фонду у 2007 році та організаційної форми

Порядок, строки формування статутного капіталу виконуються засновниками згідно табл. 1.2 [4].

Таблиця 1.2. Порядок та строки формування статутного фонду

Проведення установчих зборів передбачено в організаційних формах, які передбачають затвердження, окрім установчого договору засновників, статуту товариства (ЗАТ, ВАТ, ТОВ, ТОВДП, ТОВПВ).

Алгоритм діяльності засновників при проведенні установчих зборів приведений в табл. 1.3 [4].

Таблиця 1.3. Алгоритм проведення установчих зборів по прийняттю статуту

Алгоритм формування Ради управління товариством засновниками наведений в табл. 1.4 [4].

Таблиця 1.4. Алгоритм формування Ради управління товариством

Алгоритм формування ревізійної комісії товариства засновниками наведений в табл. 1.5 [4].

Таблиця 1.5. Алгоритм формування ревізійної комісії товариства

Алгоритм формування виконавчої дирекції товариства засновниками наведений в табл. 1.6 [4].

Таблиця 1.6. Алгоритм формування виконавчої дирекції товариства

Алгоритм дій засновників по організації щорічних зборів товариства наведений в табл. В.1 Додатку В [4]. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників.

В табл. 1.7 наведені основні етапи розподілу дивідендів засновниками товариства на щорічних зборах.

Таблиця 1.7. Алгоритм дій засновників на щорічних зборах товариства при розподілі дивідендів [4]

Таким чином, основою організації фірми є мінімальний законодавчо встановлений рівень початкового статутного капіталу для можливих видів діяльності:

0 грн. – для неприбуткових фінансових організацій – кредитних

спілок та недержавних пенсійних фондів;

40 000 грн. – для виробничо-комерційних фірм у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та деяких фінансових установ у вигляді ТОВ (ломбардів, інвестиційних фондів, лізингових компаній, факторингових компаній);

500 000 гр. – для виробничо-комерційних фірм у вигляді акціонерних товариств та деяких фінансових установ у вигляді акціонерних товариств (ломбарди, інвестиційні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії);

1 млн. євро (6,4 млн. грн) – для товариств – небанківських виробничо-фінансових установ з частковими банківськими ліцензіями;

1 – 1,5 млн. євро (9, 6 млн. грн) – для страхових організацій;

3 – 5 млн. євро (32 млн. грн.) – для комерційних банків;

Робота команди засновників фірми (підприємства, установи) має основні етапи:

підготовча робота по установчому договору, в якому обґрунтовуються напрямки роботи фірми та необхідна сума початкового капіталу;

обґрунтовується структура початкового капіталу (основні та нематеріальні засоби, оборотний капітал) та шляхи формування початкового капіталу;

заключення установчого договору та відкриття накопичувального рахунку для зосередження коштів статутного фонду (емісія акцій чи внесення дольових внесків);

реєстрація емісії акцій в Державній комісії по цінним паперам та проведення підписки, попередня часткова сплата статутного фонду на накопичувальний рахунок чи передача в статутний фонд основних та нематеріальних засобів засновників(відчуження);

організація та проведення установчих зборів товариства, прийняття статуту, вибори керівних органів засновників, ревізійної комісії засновників, виконавчої дирекції товариства;

Далі починає діяти виконавча дирекція товариства:

реєстрація статуту в органах державної виконавчої влади;

реєстрація створеної фірми в органах державної виконавчої влади – державний реєстратор Єдиного державного реєстру;

реєстрація в органах державної статистики, податковій адміністрації, Пенсійному фонді, фондах соціального страхування;

відкриття за довідкою податкової адміністрації розрахункових рахунків в банках та перерахування коштів з накопичувального рахунку;

оформлення печаток та штампів фірми з реєстрацією в органах МВС;

заключення договорів, прийом персоналу, початок виробничої діяльності;

Виконавча дирекція на протязі між загальними зборами учасників товариства вирішує нагальні питання діяльності товариства з наглядовою Радою товариства.

Робота команди засновників на розвиток створеної фірми продовжується на щорічних загальних зборах товариства:

аналіз результатів роботи ревізійної комісії по оцінці діяльності виконавчої дирекції товариства;

для 1-го року – закінчення фактичної сплати внесків статутного фонду;

підвищення (зниження) статутного фонду та приймання(виход) учасників товариства з перерозподілом долей участі в статутному фонді; розподіл чистого прибутку, формування дивідендої політики, привабливої для нових інвесторів та учасників товариства. РОЗДІЛ 2

2. Законодавчі етапи реєстрації господарського товариства до початку комерційної діяльності

2.1 Державна реєстрація юридичних осіб

Державна реєстрація суб’єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом3.

Для державної реєстрації суб’єкта господарювання подаються такі документи:

– рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;

– установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

– рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

– документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб’єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

– реєстраційна картка встановленого зразка;

– документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Державна реєстрація суб’єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов’язаний протягом цього строку видати суб’єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

На печатках і штампах суб’єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб’єкта включено до державного реєстру суб’єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості щодо державної реєстрації суб’єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Перереєстрація суб’єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб’єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб’єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб’єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб’єкта господарювання.

Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання.

У разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів господарювання.

У разі поділу суб’єкта господарювання усі його майнові права і обов’язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб’єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб’єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта.

У разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.

Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Кодексом [1] та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів [1]:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» [6] регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб – підприємців.

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

– державний реєстратор – посадова особа, яка відповідно до цього Закону здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – Єдиний державний реєстр) – автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;

– реєстраційна картка – документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру;

– реєстраційна справа – папка організаційно-облікового типу з документами або комп’ютерними файлами для постійного зберігання, що подаються державному реєстратору відповідно до закону;

– свідоцтво про державну реєстрацію – документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи – підприємця;

спеціалізований друкований засіб масової інформації – видання спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації, в якому відповідно до цього Закону публікуються відомості з Єдиного державного реєстру;

– фонди соціального страхування – Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Дія Закону [6] поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб – підприємців.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців включає, зокрема:

– перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

– внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу – підприємця до Єдиного державного реєстру;

– оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця.

Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

– проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;

– проводить резервування найменувань юридичних осіб;

– передає органам державної статистики (далі – органи статистики), державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

– формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;

здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну;

– оформлює та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру;

проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб – підприємців;

– проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами – підприємцями;

– звертається до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку.

Вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору:

1. Документи, які відповідно до вимог цього Закону подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою.

2. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений.

3. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом.

4. У разі, коли законом встановлено вимоги щодо реєстрації установчих документів, такі документи подаються з відміткою про їх реєстрацію в органі, визначеному законом.

5. Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.

Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід’ємною частиною відповідних установчих документів.

6. Документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому порядку.

7. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:

– найменування юридичної особи;

– ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

– місцезнаходження юридичної особи;

– місце проведення державної реєстрації;

– дата проведення державної реєстрації;

– прізвище та ініціали державного реєстратора.

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.

Реєстрація юридичної особи:

1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву.

2. Засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств – строком на дев’ять місяців.

3. Засновник (засновники) юридичної особи повинен вказати у заяві про резервування найменування юридичної особи повне найменування юридичної особи, під яким він (вони) мають намір її зареєструвати.

4. Для резервування найменування юридичної особи засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особа повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

– заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи;

– документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи.

5. Резервування найменування юридичної особи здійснюється протягом трьох робочих днів з дати надходження документів, які встановлені у частині четвертій цієї статті.

6. У разі відсутності в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві про резервування найменування юридичної особи, державний реєстратор протягом строку, встановленого в частині десятій цієї статті, вносить до Єдиного державного реєстру запис про резервування найменування юридичної особи і видає (надсилає рекомендованим листом) засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі довідку з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи, яка дійсна протягом строку резервування.

7. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про резервування найменування юридичної особи є датою резервування найменування юридичної особи.

8. За проведення резервування найменування юридичної особи справляється плата в розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи:

1. Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

– заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

– копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

– два примірники установчих документів;

– документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

2. У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

3. У випадках, що передбачені законом, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб’єктів господарювання.

4. У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

5. Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

6. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов’язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 цього Закону.

7. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

8. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

9. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

10. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

11. Порядок передачі державному реєстратору ідентифікаційних кодів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України для внесення їх до реєстраційної картки визначається спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері статистики.

12. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

13. Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки.

2.2 Взяття на податковий облік юридичних осіб

Інструкція про порядок обліку платників податків (далі – Інструкція) [19] розроблена відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» [2] та інших актів, положень чинного законодавства України і має на меті використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів (обов’язкових платежів) в органах державної податкової служби.

Облік платників податків є однією з основних функцій органів державної податкової служби, яка створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів.

Узяття на облік платників податків органами державної податкової служби здійснюється за принципом організаційної єдності реєстраційних процедур, що провадяться державними реєстраторами, та процедур узяття на облік платників податків, що забезпечуються органами державної податкової служби. Цей принцип може бути реалізований одним із способів:

а) через «єдині реєстраційні офіси», утворені у виконавчих комітетах міських рад міст обласного значення або в районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях, де працюють державні реєстратори та в яких виділено робочі місця для працівників підрозділів з обліку платників податків органів державної податкової служби. Робота працівника органу державної податкової служби у такому офісі полягає в отриманні від державного реєстратора відомостей про зареєстрованих юридичних та фізичних осіб – підприємців, а також видачі в установлені години прийому платникам податків довідок про взяття їх на облік в органі державної податкової служби, що здійснюється одночасно з видачею державними реєстраторами таким особам свідоцтв про їх державну реєстрацію;

б) шляхом обміну документами, відомостями між державними реєстраторами та органами державної податкової служби та/або згідно з нормативними актами щодо порядку взаємодії державних реєстраторів та органів державної податкової служби з питань надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – Єдиний державний реєстр).

Узяття на облік як платників податків – юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або, у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (далі – ЄДРПОУ).

Підставою для взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби є надходження до цього органу повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки.

Узяття юридичної особи на облік органами державної податкової служби здійснюється також на підставі відповідного повідомлення державного реєстратора про судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

Про отримання повідомлення від державного реєстратора підрозділом з обліку платників податків органу державної податкової служби щодо кожної юридичної особи (відокремленого підрозділу) робиться запис у журналі обліку платників податків – юридичних осіб за ф. №2-ОПП (додаток 2). Отримані від державного реєстратора відомості обробляються засобами відповідного програмного забезпечення згідно з регламентом такої обробки та вносяться до районного рівня Єдиного банку даних юридичних осіб.

На бажання платника податків – юридичної особи (у тому числі тієї, стосовно якої не надійшли відомості від державного реєстратора) узяття його на облік може бути здійснене органом державної податкової служби на підставі документів, визначених у пункті 4.9 цього розділу.

У цьому разі за даними Єдиного державного реєстру та/або через відповідного державного реєстратора підрозділ з обліку платників податків органу державної податкової служби зобов’язаний установити, що така юридична особа включена до Єдиного державного реєстру та не припинена.

Для взяття на облік платник податків – юридична особа подає до органу державної податкової служби:

– заяву за ф. №1-ОПП;

– копію свідоцтва (документа) про державну реєстрацію (легалізацію);

– копію документа, що підтверджує присвоєння ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ.

Одночасно з поданням заяви платником податків – юридичною особою пред’являються оригінали перелічених документів.

Дані із заяв про взяття на облік платників податків заносяться до районного рівня Єдиного банку даних юридичних осіб та фіксуються у журналі за ф. №2-ОПП.

З моменту взяття на облік платник податків уважається таким, що перебуває на загальній системі оподаткування, якщо ним не обрано інший спосіб оподаткування відповідно до законодавства.

Узяття на облік платника податків органом державної податкової служби провадиться протягом двох робочих днів після надходження відомостей від державного реєстратора чи заяви від платника податків та здійснюється датою внесення даних до Єдиного банку даних юридичних осіб за номером, який відповідає порядковому номеру реєстрації відповідного повідомлення державного реєстратора чи заяви платника податків у журналі обліку платників податків – юридичних осіб за ф. №2-ОПП.

Після взяття платника податків на облік орган державної податкової служби формує довідку про взяття на облік платника податків за ф. №4-ОПП. Залежно від способу взаємодії органу державної податкової служби та державного реєстратора або категорії платника податків така довідка:

а) видається платнику податків працівником органу державної податкової служби в «єдиному реєстраційному офісі» одночасно з отриманням таким платником свідоцтва про державну реєстрацію;

б) не пізніше наступного робочого дня після взяття на облік платника податків передається органом державної податкової служби державному реєстратору для видачі її суб’єкту господарської діяльності одночасно з видачею свідоцтва про державну реєстрацію;

в) не пізніше наступного робочого дня після взяття на облік платника податків направляється органом державної податкової служби платнику податків поштою з повідомленням про вручення.

Спосіб видачі довідки за підпунктом «в» цього пункту застосовується для платників податків, взятих на облік за їх заявами, та інших платників податків тільки в разі неможливості застосування способів за підпунктами «а» або «б» цього пункту, а спосіб за підпунктом «б» – за неможливості застосування способу за підпунктом «а».

У разі повернення до органу податкової служби рекомендованого листа з довідкою про взяття на облік платника податків за ф. №4-ОПП з відміткою «адресата не знайдено» орган державної податкової служби діє відповідно до розділу 11 цієї Інструкції.

Про видачу довідки за ф. №4-ОПП робиться запис у журналі реєстрації довідок про взяття на облік платників податків за ф. №14-ОПП. Довідка про взяття на облік не потребує додаткової реєстрації у загальному відділі чи канцелярії органу державної податкової служби.

Довідка про взяття на облік платника податків за ф. №4-ОПП є єдиним документом, який підтверджує взяття платника податків на облік в органі державної податкової служби.

Платник податків зобов’язаний подати особисто або надіслати поштою (з повідомленням про вручення) на адресу органу державної податкової служби, у якому він перебуває на обліку, повідомлення про відкриття/закриття рахунків у банках, які повинні зберігатися в особовій справі платника.

Порядок подання податковим органам Повідомлення про відкриття (закриття) рахунків в фінансових установах затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 01.08.2001 №306 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31.10.2001 за №923/6114.

Підрозділи з обліку платників податків – юридичних осіб вносять інформацію про відкриття/закриття рахунків платників податків до районного рівня Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб.

Підрозділи обліку платників податків після взяття на облік платника податків формують його облікову справу (реєстраційну частину) з переліків документів, визначених цією Інструкцією, яка зберігається до ліквідації платника податків або зняття його з обліку в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому, тобто у випадку зміни місцезнаходження платника податків (зі зміною адміністративного району), у підрозділі обліку юридичних осіб.

Підрозділ, який веде облік платників податків, не пізніше наступного дня після взяття платника податків на облік друкує та передає списки платників податків, узятих на облік, до підрозділів з питань оподаткування юридичних осіб для подальшого контролю за поданням ними податкової звітності. Підрозділи з питань оподаткування формують облікову справу (звітну частину) на кожного платника.

Реєстр платників податку на додану вартість (далі – Реєстр) [17] – це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про осіб, які, згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» (далі – Закон) [5] та Указом Президента України від 7 серпня 1998 року №857 «Про деякі зміни в оподаткуванні» (далі – Указ), зобов’язані здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Особи, які, згідно з чинним законодавством, не є платниками податку на додану вартість, та особи, які здійснюють імпорт товарів і сплачують податок на додану вартість при ввезенні цих товарів, але не підпадають під визначення платників податку, не повинні проходити реєстрацію та отримувати індивідуальний податковий номер.

При включенні до Реєстру будь-якої особи, діяльність якої підлягає оподаткуванню, їй присвоюється індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (далі – індивідуальний податковий номер).

Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником податку на додану вартість до моменту виключення його з Реєстру в зв’язку із вибуттям зі складу платників податку на додану вартість.

Індивідуальний податковий номер становить:

– для юридичних осіб – 12-розрядний числовий код, структура якого така: 7 знаків включають перші 7 знаків ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі – ЄДРПОУ) без контрольного числа, 8-й та 9-й знаки – код області за системою кодування, прийнятою в органах державної податкової служби, 10-й та 11-й знаки – код адміністративного району за системою кодування, прийнятою в органах державної податкової служби, 12-й знак – контрольний розряд, алгоритм формування якого встановлює центральний орган державної податкової служби України;

Використання індивідуального податкового номера, наданого при реєстрації, є обов’язковим при оформленні й користуванні всіма видами документів, які пов’язані з розрахунками при придбанні товарів, обліком, звітністю про податок на додану вартість, оформленні податкового кредиту.

Створення й ведення Реєстру здійснюється центральним органом державної податкової служби України.

Для реєстрації особи як платника податку на додану вартість, потрібно, щоб вона була взята на облік в органі державної податкової служби за її місцезнаходженням або місцем проживання відповідно до Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року №80 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за №172/2612 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 17 листопада 1998 року №552) (далі – Інструкція).

Юридичні особи реєструються в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням, а фізичні особи – за своїм місцем проживання.

При реєстрації платника податку на додану вартість обов’язково проводиться перевірка його реєстраційних даних з Єдиного банку даних про платників податку – юридичних осіб або Реєстру фізичних осіб – платників податків (засновники, місцезнаходження, види діяльності, підпорядкованість, форма власності, організаційно-правова форма).

Орган державної податкової служби в 10-денний термін видає (надсилає поштою з повідомленням про вручення за рахунок заявника) Свідоцтво, яке виготовлене на спеціальному папері, що забезпечує захист від підробки, або письмову відмову у видачі Свідоцтва у випадку подання недостовірних даних. Заява та корінець Свідоцтва зберігається в обліковій справі (реєстраційній частині) платника податків у підрозділі з обліку платників податків. Згідно з відомостями, вказаними в розділі 9 реєстраційної заяви, наданої суб’єктом підприємницької діяльності для реєстрації платником податку на додану вартість, орган державної податкової служби у Свідоцтві зазначає дату, на яку досягнуто обсягів, належних до такої реєстрації.

2.3 Особливості процесу документального оформлення

Послуги нотаріальної контори. Необхідно нотаріально завірити:

1. В статуті та установчому договорі (по 3 примірники, які необхідно подати в реєстраційний відділ) – підписи фізичних осіб. Підписи здійснюються громадянами-засновниками БЕЗПОСЕРЕДНЬО в нотаріальній конторі в присутності нотаріуса. Для цього необхідно мати паспорти. Установчі документи повинні бути підписані засновниками, або особами, які ними уповноважені. Всі сторінки установчих документів повинні бути пронумеровані та прошиті. Підпис представника юридичної особи засвідчується печаткою цієї юридичної особи.

Примітка: досвід показує, що для подальшої підприємницької діяльності необхідно мати 6–8 нотаріально завірених копій статуту та установчого договору.

2. Завірити заповнену банківську картку у 2-х примірниках із зразками

ПІДПИСІВ,

3. При необхідності завіряється копія реєстраційного свідоцтва засновника – юридичної особи.

Загальний порядок виготовлення печаток та штампів.

Необхідно звернутися до органу дозвільної системи, територіального відділу або управління внутрішніх справ для одержання дозволу на виготовлення печаток та штампів. При цьому необхідно наступні документи

1. Заяву.

2. Два примірники зразків печаток та штампів, на яких повинен обов’язково зазначатись ідентифікаційний номер юридичної чи фізичної особи – підприємця.

3. Документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.

4. Оригінал та нотаріально завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію.

5. Ксерокопію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду

6. В разі замовлення печатки з логотипом товарного знаку (емблеми) фірми, додається нотаріально завірена копія Статуту, в якому оговорена наявність емблеми і її короткий опис.

Протягом п’яти робочих днів з дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов’язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюються законодавством України.

Виготовлення печатки та штампів здійснюється за наявністю дозволу у штемпельмо-гравірувальній майстерні.

Порядок відкриття поточних рахунків в банківських установах у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання []:

1. Відкриття йому поточного рахунку здійснюється в такому порядку.

Особи (особа), які (яка) від імені юридичної особи відкривають поточний рахунок, мають:

– пред’явити паспорт або документ, що його замінює, і документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи – резиденти додатково пред’являють документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків;

– подати документи (копії документів, засвідчені в установленому порядку), визначені в Інструкції.

На підставі зазначених вище документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком.

Між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку.

2. Для відкриття їй поточного рахунку потрібно подати такі документи:

– заяву про відкриття поточного рахунку. Заяву підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи. Якщо в штатному розписі немає посади головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник;

– копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію.

– копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

– картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:

– копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

– копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

3. Бізнес-план створення товариства з обмеженою відповідальністю «Браво Гласс»

3.1 Реєстраційна документація ТОВ «Браво Гласс»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Браво Гласс» (надалі — Товариство), створене відповідно до чинного законодавства України, зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 18.09.2002 року, про що зроблено запис 18.09.2002 року в журналі обліку реєстрації за №34275, ідентифікаційний код 32161113 (Додаток А).

Засновниками Товариства є: громадяни України:

– АВРАМЕНКО Вячеслав Валентинович, 20.10.1967 р.н., ідентифікаційний номер 2476404556, паспорт СО 049655, виданий Шевченківським РУГУ МВС України в м. Києві 19.01.1999 року, що мешкає за адресою Україна, м. Київ, вул. П. Орлика, буд. 22/2, кв. 23.

– СУЛЕЙМАНОВА Олександра Юріївна, 30.08.1978 р.н., ідентифікаційний номер 2873105646, паспорт СН 622417, виданий Мінським РУГУ МВС України в м. Києві 18.11.1997 року, що мешкає за адресою: Україна, м. Київ, вул. Гер. Дніпра, буд. 30, кв. 53.

Повне найменування Товариства українською мовою – Товариство з обмеженою відповідальністю «Браво Гласс». Місцезнаходження Товариства: Україна, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 5-а.

Статутний фонд /капітал/ Товариства складається з грошових внесків Засновників і становить 16 500 (шістнадцять тисяч п’ятсот) гривень.

Одним із видів діяльності ТОВ «Браво Гласс» на сучасному етапі розвитку є реорганізація виробництва пресервів на базі бувшого ЗАТ «Бахмацька рибна база».

3.2 Конкурентний аналіз галузі пресервної переробки риби в Україні та місце ТОВ «Браво Гласс» на ринку

3.2.1 Оцінка рушійних сил розвитку виробництва пресервів для ТОВ «Браво Гласс» та загальна характеристика виробництва пресервів в рибопереробній галузі

Пресерви – це солоний продукт з риби, інших водних живих ресурсів з додаванням консервантів чи антисептиків, розфасований у герметизовану тару, що підлягає зберіганню при температурі від 0° C до мінус 15° C [1] та випускається згідно технічних умов – ГОСТ 3945–78, ГОСТ 7453–86, ГОСТ 9862–90, ДСТУ 20546–85, ДСТУ 20056–97, ТУУ 15.2.2572.2541:002–2002.

Згідно Закону України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» [12], введеного в дію у 2003 році – переробку продуктів лову мають право здійснювати суб’єкти господарювання за наявності у них дозволу на цей вид діяльності, який видається органами державної санітарно-епідеміологічної служби та державною службою ветеринарної медицини.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють рибоконсервне та пресервне виробництво, підлягають обліку в центральному органі виконавчої влади у сфері рибного господарства. Облік суб’єктів господарювання засвідчується номером, який присвоюється їм для маркування продукції власного виробництва. Переробку продуктів лову можуть здійснювати тільки суб’єкти господарювання, виробництво яких пройшло атестацію на виконання цих робіт.

Під час переробки продуктів лову повинні забезпечуватися:

– ведення обліку надходження продуктів лову, а також обліку виготовленої з них продукції;

– проведення постійного контролю якості та безпеки продуктів лову, що надходять на переробку, а також супутніх матеріалів та харчової продукції з них відповідно до статті 7 Закону [12];

– реалізація виготовленої харчової продукції та використання продуктів лову для переробки лише за наявності документального підтвердження їх якості та безпеки;

Контроль якості продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів здійснює виробнича лабораторія, яка підлягає акредитації.

Згідно з «Порядком обліку суб’єктів господарювання, які здійснюють консервне та пресервне виробництво з риби та інших водних живих ресурсів (далі – суб’єкти господарювання)» [15], для здійснення підприємницької діяльності в області переробки рибної продукції необхідно здійснити ліцензування та сертифікацію виробництва:

1. Облік суб’єктів господарювання засвідчується номером, який присвоюється їм для маркування продукції власного виробництва (далі – номер).

2. Облік проводиться з метою ведення Переліку суб’єктів господарювання, які здійснюють консервне та пресервне виробництво з риби та інших водних живих ресурсів (далі – Перелік), та створення бази даних щодо їх виробництва.

3. Обліку підлягають суб’єкти господарювання, що мають дозвіл на цей вид діяльності:

– атестат виробництва – офіційне підтвердження органом з сертифікації наявності необхідних та достатніх умов, які забезпечують дотримання встановлених нормативно-правовими актами та нормативними документами вимог до конкретного переробного виробництва [16];

– дозвіл територіальної установи державної санітарно-епідеміологічної служби на виробництво консервів та пресервів з риби та інших водних живих ресурсів, виданий на підставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи з узгодженим асортиментом продукції;

– дозвіл територіальної державної установи ветеринарної медицини на виробництво консервів та пресервів з риби та інших водних живих ресурсів на підставі його відповідності ветеринарним вимогам;

– атестат акредитації виробничої лабораторії на право проведення вимірювань з галуззю акредитації – для консервних виробництв. Для пресервних виробництв можливо подання копії атестата акредитації іншої вимірювальної лабораторії на право проведення вимірювань з галуззю акредитації та копії договору з такою лабораторією на проведення таких вимірювань.

Реалізація пресервів здійснюється при наявності в товаросупровідних документах наступних свідоцтв:

– ветеринарного свідоцтва;

– свідоцтва виробника про якість;

– сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання в Україні іноземного сертифіката (для імпортованої продукції);

– маркування згідно з вимогами Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» [13].

Типовий склад інгредієнтів в пресервах з оселедця:

філе оселедця (шматочки) – 70% від ваги нетто;

суміш спецій;

олія;

сіль;

дозрівач;

консервант Е-211.

Харчова цінність продукту (в 100 г.):

білків – 14 г.;

жирів – 27 г.;

енергетична цінність – 298 Ккал /100 г.

Строк зберігання:

при розфасовці в пластикові банки з кришкою – 90 днів (3 місяці);

при розфасовці в скляну тару –90 днів (3 місяці);

при герметичній розфасовці в алюмінієві банки – 240 днів (8 місяців);

На рис. 3.1, 3.2 наведені деякі типові види розфасовок та заливок пресервів з оселедця.

Оселедець філе «Матьє» у винному соусі 350г (Плеяди)

Оселедець філе в банкетній заливці 170г (Плеяди)

Оселедець по-ісландські в біловинному соусі, 125г. (Раптика)

Оселедець по-ісландські в гірчичному соусі «Діжон», 125г (Раптика)

Рис. 3.1 Типові види розфасовки та асортиментів заливки пресервів з оселедця

Оселедець в майонезі з ананасами 170г АРКОМ

Оселедець філе «Матьє» в винному соусі 170 г. Арком

Рис. 3.2 Типові види розфасовки та асортиментів заливки пресервів з оселедця з салатними наповнювачами

Основними рушійними силами для розвитку виробництва пресервів для ТОВ «Браво Гласс», яке створюється на базі реорганізації ЗАТ «Бахмацька рибна база» є:

20-річний досвід роботи в рибообробній промисловості;

наявність технологічного специфічного виробництва по первинній обробці рибної сировини;

наявність кваліфікованого персоналу та технологій;

високий попит на готову рибну продукцію у вигляді пресервів;

поява спеціалізованих супермаркетів з холодильниками, в яких

продукція зберігається на протязі 3-х місячного терміну, та зростаючих

заявок від них на постачання продукції;

3.2.2 Оцінка сил конкуренції в галузі виробництва пресервів для ТОВ «Браво Гласс»

Аналіз ринкового становища ТОВ «Браво Гласс» (реорганізована ЗАТ «Бахмацька рибна база») має велике значення, оскільки підприємство працює на специфічному ринку, з високим рівнем конкуренції і високою місткістю. Для виявлення інтенсивності конкуренції на ринку рибних пресервів скористаємось моделлю п’яти сил конкуренції М. Портера, до яких відносяться: суперництво між продавцями всередині галузі; фірми, що пропонують товари-замінники (субститути); можливість появи нових конкурентів всередині галузі; здатність постачальників диктувати свої умови; здатність споживачів диктувати свої умови.

Характеристика окремих сил складена на основі експертних оцінок і наведена в таблиці 3.1. Як бачимо, використання методу М. Портера показує, що в цілому становище підприємства на ринку досить нестабільне. Найбільший ризик цьому становищу можуть надати підвищення цін постачальниками сировини та поява нових конкурентів [27].

Таблиця 3.1. Характеристика окремих сил для ЗАТ «Бахмацька рибна база»

Загальна стратегічна модель Портера для нестабільного становища підприємства на конкурентному ринку розглядає дві основні концепції планування маркетингу й альтернативи, властиві кожній з них: вибір цільового ринку (у рамках усієї галузі чи окремих сегментів) і стратегічна перевагу (унікальність чи ціна).

Поєднуючи ці дві концепції, модель Портера ідентифікує наступні базові стратегії:

перевага по витратах,

диференціація,

концентрація.

Використовуючи стратегію переваги по витратах, фірма орієнтується на широкий ринок і робить товари у великій кількості. За допомогою масового виробництва вона може мінімізувати питомі витрати і пропонувати низькі ціни. Це дозволяє мати більш високу частку прибутку в порівнянні з конкурентами, краще реагувати на ріст собівартості і залучати споживачів, що орієнтуються на рівень цін.

Використовуючи стратегію диференціації, фірма націлюється на великий ринок, пропонуючи товар, що розглядається як «виділений». Компанія випускає привабливий для багатьох товар, що проте «виділяється» споживачами як унікальний у силу його дизайну, характеристик, приступності, надійності і т.д. У результаті ціна не грає настільки важливої ролі, і споживачі здобувають достатню лояльність до товарної марки.

У рамках стратегії концентрації компанія виділяє специфічний сегмент ринку через низькі ціни чи унікальну пропозицію. Вона може контролювати витрати за допомогою концентрації зусиль на декількох ключових товарах, призначених для специфічних споживачів, створенні особливої репутації при обслуговуванні ринку, що може бути незадоволений конкурентами.

Відповідно до моделі Портера залежність між часткою на ринку і прибутковістю носить U – образний характер, як показано на рис. 3.3. Фірма з невеликою часткою ринку може процвітати за допомогою розробки чітко сконцентрованої стратегії. Компанія, що має велику частку ринку, може процвітати в результаті переваги по загальних витратах чи диференційованій стратегії. Однак компанія може «зав’язнути в середині», якщо вона не має у своєму розпорядженні ефективної й унікальної продукції чи переваг по загальних витратах. На відміну від матриці «Бостон консалтинг груп» і програми PIMS відповідно до моделі Портера невелика фірма може мати прибуток, концентруючи на якій-небудь одній конкурентній «ніші», навіть якщо її загальна частка на ринку буде незначною. Фірмі не обов’язково бути великою, щоб мати гарні показники.

Рис. 3.3 Зв’язок долі на ринку та доходу фірми в загальній стратегічній моделі Портера

На рис. 3.4 наведені результати статистичної обробки даних маркетингових спостережень ринку реалізації пресервів виробників України (табл. 3.2). Як показують результати, наведені на рис. 3.4 – максимальна конкурентна ціна реалізації баночок пресервів для ЗАТ «Бахмацька рибна база» для ваги нетто 180 г. становить 4,15 – 4,20 грн. за 1 банку (без ПДВ) при торговій націнці рознічного продавця 10%

Таблиця 3.2. Основні цінові та асортиментні види пресервів на ринку України

3.2.3 Аналіз найближчих конкурентів

Найближчими основними конкурентами на ринку пресервів з оселедця у Київській області для ТОВ «Браво Гласс» є:

А) ТОВ «Плеяди», м. Боярка, провулок Сосновий 2, Тел. (04498) 42–800,

46–801, 46–820,pleyady@mail.ru

Випускає номенклатурний ряд – 55 видів пресервів з оселедця в коробках від 170г до відер 5–10 кг

Компанія «Плеяди» успішно працює на ринку рибних і морепродуктов з 1998 року і займає лідируючі позиції в цій галузі. З кожним роком компанія «Плеяди» удосконалює технології виробництва і якість продукції, орієнтуючись на бажання споживачів. У 2000 році ТМ «Плеяди» стала лауреатом усеукраїнського конкурсу «Бренд року», у 2004 р. – усеукраїнського конкурсу «100 кращих товарів України», у 2005 р. одержала диплом «За кращий стенд» на виставці «ПродЭкспо-Украина».

ТОВ «Плеяди» випускає готові рибні делікатеси з максимумом збережених корисних речовин.

Асортимент продукції, що випускається, понад 300 найменувань: риба холодного і гарячого копчення, солона, в’ялена, пресерви з оселедця, скумбрії, лососевих, салати з морської капусти, різні делікатеси у вакуумному упакуванні. Серед клієнтів нашого підприємства більш 1000 організацій оптової і роздрібної торгівлі.

Особливістю копчених морських делікатесів ТМ «Плеяди» є класична технологія гарячого димового копчення – їх обробляють димом, використовуючи деревину вільхи. Такий підхід додає дарункам моря незвичайний смак і дозволяє зберегти весь комплекс необхідних організму речовин, що містяться в море продуктах: легко засвоюваний білок, незамінні амінокислоти, вітаміни, мікроелементи.

Крім класичних видів пресервів ТОВ «Плеяди» пропонує: ніжні шматочки скумбрії, горбуші й оселедці в сполученні з підібраними спеціями, солодким перцем, кукурудзою, горошком, грибами й ананасами. А щоб не втратитися в такому достатку асортименту, компанія «Плеяди» постійно проводить дегустації своєї продукції в супермаркетах. Ви маєте можливість познайомитися з новими видами продукції й оцінити її якість. У 2004 році компанія «Плеяди» випустила нову асортиментну лінію пресервів оселедця торгової марки «Арком», а в квітні 2005 року торгову марку «Рибний день». Це новий неповторний смак риби, підійде як для сімейного обіду, так і для святкового застілля. Легка і корисна їжа з великою кількістю вітамінів!

Оселедець філе «Матьє» в олії з духмяними травами 330г (Плеяди)

Оселедець філе «Матьє» в олії зі спеціями 330г (Плеяди)

Рис. 3.5 Загальний вид продукції основних конкурентів на ринку пресервів

б) ТОВ «С.О.В. Гавань», Адрес: 03151 Украина, г. Киев, ул. Молодогвардейская 32, Тел./факс: (+38044) 246–26–86, 241–12–87 E-mail: marketing@sovgavan.com

Випускає номенклатурний ряд – 23 видів пресервів з оселедця в упаковці від 150 г. до 300 г.

3.2.4 Визначення провідних факторів успіху в галузі виробництва пресервів

Попит на пресерви в останній час зростає, та як споживач купує товар, готовий до споживання, на відміну від рибних продуктів, які потребують додаткових затрат часу на переробку та приготування.

Провідними факторами успіху в галузі виробництва та реалізації пресервів є наступні:

а) Сертифікація виробництва та отримання індивідуального номера виробника, який свідчить на наклейці про якість технологічного процесу, наявність лабораторії контролю за якістю вхідної сировини та вихідної продукції.

б) Асортиментна стратегія

Асортиментна стратегія основується на випуску 4-х типів пресервів в невеликих прозорих пластикових упаковках – 180 г. та 320 г., що дозволяє споживачу роздивитися зовнішній вид шматочків оселедця, а яскрава наклейка є одночасно ї інформацією для споживача і рекламою (як, наприклад, «помексіканські», що збуджує у споживача вкусові мрії про гостру заливку з неопробованим смаком). Наявність однакового товару, розфасованого у різні за вагою банки, дозволить споживачу зробити «пробну покупку» банки вагою 180 г. (за 5,50 грн.), я якщо пресерви стануть до смаку, то споживач буде покупати більш «економну» банку вагою 330 г. (за 7,90 грн.).

в) Цінова політика

Цінова політика буде формуватися на основі:

невеликих знижок відносно цін конкурентів на початковому етапі планомірного захвату частки ринку споживача;

збереження встановленої норми виробничої доходності бізнесу в 25%, що

дозволить оперувати витратами реалізації для досягнення загальної рентабельності підприємства не нижче 10 –15%;

г) Стратегія продвинення продукції

В якості стратегії продвинення продукції на ринку доцільною є стратегія «проштовхування», яка передбачає об’єднання всіх зусиль на продвинення товарів по каналах розподілу:

розробка бренд-марки пресервів ТОВ «Браво Гласс» на основі сертифікації виробництва;

проведення рекламної компанії «Наша якість – це офіційний державний номер сертифікації № ___» та розробки фірмової наклейки і фірмової розфасовки;

оптимізація поставок продукції у мережу власних магазинів та особливо на ринок м. Києва на основі наявності складів на холодокомбінаті №3;

заключення прямих договорів з мережами універсамів м. Києва про пряму поставку продукції на постійній основі та впровадження «полок продукції ТОВ «Браво Гласс»;

В даний момент розвиток виробництва пресервів йде в наступних напрямках:

1) Розширення асортиментного ряду традиційних пресервів з оселедця з різноманітними заливками та добавками;

2) Освоєння технології пресервів з більш дорогих порід риби (скумбрія, ставрида, лососеві);

3) Освоєння технологій герметизації пресервів в алюмінієві банки з ключем відкриття з підвищенням строку використання з 3-х місяців до 8-ми місяців;

Основними проблема розвитку виробництва є:

100% залежність виробників від імпорту рибної сировини, оскільки в Україні відсутній риболовний флот при наявності морських портів і виходів в Атлантику та інші світові океани.

практично 90% ручний труд при обробці риби, що стримує підвищення обсягів виробництва.

3.3 Бізнес-план розвитку ТОВ «Браво-Гласс»

Поточний фінансово-економічний стан ЗАТ «Бахмацька рибна база», яке організується в ТОВ «Браво-Гласс», характеризується за результатами 2002–2004 років наступним чином:

– за рахунок високого зношення основних фондів та морального застаріння технології переробки риби підприємство почало втрачати ринки збуту та витіснятися конкурентами;

– збитковість діяльності привела до припинення банківського кредитування діяльності, що не дозволяє провести оновлення основних засобів та зміну технології переробки риби на сучасну;

підприємство поки що знаходиться в стійкому діапазоні параметрів ліквідності та фінансової стійкості, хоча рентабельність виробничої діяльності стрімко падає, а витрати на збут є неоправдано високими.

– ліцензійно-атестаційні вимоги держави, основані на Законі України 2003 року до рибопереробних виробництв, значно скорочують можливості бартерних та готівкових схем реалізації продукції, оскільки реалізувати продукцію рознічному торгівцю без сертифіката становиться неможливим;

Основними стратегічними напрямками відновлення рентабельності підприємства та розширення обсягів виробництва і реалізації є наступні:

структурна перебудова виробництва з переорієнтацією на випуск пресервів з оселедця у різноманітних видах консервуючих заливок та видах розфасовки;

пошук стратегічного інвестора для фінансування структурної перебудови виробництва;

розробка бренд-марки пресервів ТОВ «Браво Гласс» на основі сертифікації виробництва та проведення рекламної компанії «Наша якість – це офіційний державний номер сертифікації № ___» та розробки фірмової наклейки і фірмової розфасовки;

збільшення поставки продукції на ринок м. Києва на основі наявності складів на холодокомбінаті №3;

заключення договорів з мережами універсамів м. Києва про пряму поставку продукції на постійній основі;

участь підприємства у тендерах на поставку рибної продукції у мережі ресторанів та кафе, закладів харчування армії, санаторіїв, дитячих садків тощо.

Попит на пресерви в останній час зростає, та як споживач купує товар, готовий до споживання, на відміну від рибних продуктів, які потребують додаткових затрат часу на переробку та приготування.

Асортиментна стратегія

Асортиментна стратегія основується на випуску 4-х типів пресервів в невеликих прозрачних пластикових упаковках – 180 г. та 320 г., що дозволяє споживачу роздивитися зовнішній вид шматочків оселедця, а яскрава наклейка є одночасно ї інформацією для споживача і рекламою (як, наприклад, «по-мексіканські», що збуджує у споживача вкусові мрії про гостру заливку з неопробованим смаком). Наявність однакового товару, розфасованого у різні за вагою банки, дозволить споживачу зробити «пробну покупку» банки вагою 180 г. (за 5,50 грн.), я якщо пресерви стануть до смаку, то споживач буде покупати більш «економну» банку вагою 330 г. (за 7,90 грн.).

Цінова політика

Цінова політика буде формуватися на основі:

невеликих знижок відносно цін конкурентів на початковому етапі планомірного захвату частки ринку споживача;

збереження встановленої норми виробничої доходності бізнесу в 25%, що дозволить оперувати витратами реалізації для досягнення загальної рентабельності підприємства не нижче 10 –15%;

Стратегія продвинення продукції

В якості стратегії продвинення продукції на ринку доцільною є стратегія «проштовхування», яка передбачає об’єднання всіх зусиль на продвинення товарів по каналах розподілу:

розробка бренд-марки пресервів ТОВ «Браво Гласс» на основі сертифікації виробництва;

проведення рекламної компанії «Наша якість – це офіційний державний номер сертифікації № ___» та розробки фірмової наклейки і фірмової розфасовки;

оптимізація поставок продукції у мережу власних магазинів та особливо на ринок м. Києва на основі наявності складів на холодокомбінаті №3;

заключення прямих договорів з мережами універсамів м. Києва про пряму поставку продукції на постійній основі та впровадження «полок продукції ТОВ «Браво Гласс»;

Фінансовий план оснований на наступних планових потоках коштів:

Інвестор надає фінансову допомогу 200 тис. грн. на зворотній основі на 2 роки під 10% річних;

Надана фінансова допомога використовується в наступних напрямках:

придбання обладнання для випуску пресервів на рівні виробничої програми 100 тис. баночок на рік (20 тис. грн.);

придбання додаткового автотранспорту (30 тис. грн.);

придбання обладнання лабораторії та проведення атестації виробництва для отримання сертифікату підприємства по випуску пресервів (80 тис. грн.);

підвищення рівня оборотного капіталу (70 тис. грн.);

Річна програма випуску пресервів розраховується на 100 тис. баночок по 180 гр. при виробничій собівартості 3,17 грн. за баночку та ціні реалізації (без ПДВ) – 4,20 грн. за баночку

Підвищення цін на сировину та реалізацію на наступні роки планується на рівні 30% за рік;

А). Виробничий план

Виробничий план прогнозується на рівні 100 тис. банок пресервів на рік.

Виробнича собівартість виготовлення 1 банки пресервів (180 г.) по рецептурі планується як (калькуляція без ПДВ):

1. Сировина (шматочки оселедця – 70% -125 г.) – 1,50 грн.

2. Масло рослинне (30 г.) – 0,22 грн.

3. Этикетка – 0,30 грн.

4. Банка пластикова з кришкою – 0,45 грн.

5. Специи (25 г.) – 0,30 грн.

6. Заробітна плата – 0,30 грн.

7. Технологічні витрати – 0,10 грн.

==============================

Разом виробнича собівартість – 3,17 грн./банка

Оцінка вартості сировини (шматочки оселедця) проведена для ринкової ціни 1 кг замороженого оселедця (з ПДВ) – 12,4 грн./кг та проценті витрат переробки з замороженого оселедця в сировину для пресервів – 14%(відходи).

Зростання ціни на сировину планується до 30% на рік.

Для організації виробництва необхідно додаткове придбання наступних основних засобів:

електрокотел для варки та обладнання для розфасовки спецій вартістю 6,5 тис. грн.;

ізотермо-автомобіль для доставки продукції в мережу універсамів

Чернігівської області та м. Києва вартістю 30,0 тис. грн.

Для атестації виробництва необхідно модернізоване обладнання лабораторії та оновлення промислово-санітарних установок на ділянці первинної обробки мороженого оселедця вартістю 80,0 тис. грн.

Додаткових виробничих цехів не потребується. Ліцензія на переробку риби на підприємстві є.

Б). Організаційний план

Для виробництва пресервів на прогнозному рівні програми – 100 тис. баночок (по 180 гр.) на рік необхідно додатково прийняти на дільниця обробки та фасування оселедця – 8 робітників.

Для оптимізації поставок пресервів у точки рознічної торгівлі необхідно ввести в штатний розклад 2 посади менеджерів по плануванню збуту з комп’ютерними програмами обліку та прогнозування кривих збуту та резерву в кожній торговій точці.

В функції менеджерів необхідно впровадити планування та керування оптимізацією доставки пресервів у торгові точки транспортом підприємства на строк прогнозу до 5 днів.

В). Фінансовий план

Фінансовий план оснований на наступних планових потоках коштів:

Інвестор надає фінансову допомогу 200 тис. грн. на зворотній основі на 2 роки під 10% річних;

Надана фінансова допомога використовується в наступних напрямках:

придбання обладнання для випуску пресервів на рівні виробничої програми 100 тис. баночок на рік (20 тис. грн.);

придбання додаткового автотранспорту (30 тис. грн.);

придбання обладнання лабораторії та проведення атестації виробництва для отримання сертифікату підприємства по випуску пресервів (80 тис. грн.);

підвищення рівня оборотного капіталу (70 тис. грн.);

Річна програма випуску пресервів розраховується на 100 тис. баночок по 180 гр. при виробничій собівартості 3,17 грн. за баночку та ціні реалізації (без ПДВ) – 4,20 грн. за баночку

Підвищення цін на сировину та реалізацію на наступні роки планується на рівні 30% за рік.

Висновки

На етапі прийняття рішення про створення нового підприємства перед засновниками нового підприємства постають важливі питання пошуку привабливої підприємницької ідеї, пошуку партнерів для ведення спільного бізнесу, а також обґрунтування підприємницької ідеї.

Обґрунтувати підприємницьку ідею можна за допомогою бізнес-плану, який передбачає системний виклад концепції майбутнього бізнесу та детальну характеристику ринкових, виробничих, організаційних та фінансових аспектів підприємницької діяльності. Бізнес-план можна вважати формою експертної оцінки доцільності та ефективності здійснення нової підприємницької ідеї. Добре розроблений та обґрунтований бізнес-план е важливим підґрунтям так званої бізнес-пропозиції, що використовується в процесі переговорів з партнерами, та залучення надійних інвесторів і кредиторів.

Основою організації фірми є наявність мінімального законодавчо встановленого рівня початкового статутного капіталу для можливих видів діяльності (станом на 01.01.2007 року):

0 грн. – для неприбуткових фінансових організацій – кредитних

спілок та недержавних пенсійних фондів;

40 000 грн. – для виробничо-комерційних фірм у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та деяких фінансових установ у вигляді ТОВ (ломбардів, інвестиційних фондів, лізингових компаній, факторингових компаній);

500 000 гр. – для виробничо-комерційних фірм у вигляді акціонерних товариств та деяких фінансових установ у вигляді акціонерних товариств (ломбарди, інвестиційні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії);

1 млн. євро (6,4 млн. грн.) – для товариств – небанківських виробничо-фінансових установ з частковими банківськими ліцензіями;

1 – 1,5 млн. євро (9, 6 млн. грн.) – для страхових організацій;

3 – 5 млн. євро (32 млн. грн.) – для комерційних банків;

Робота команди засновників фірми (підприємства, установи) має основні етапи:

підготовча робота по установчому договору, в якому обґрунтовуються напрямки роботи фірми та необхідна сума початкового капіталу;

обґрунтовується структура початкового капіталу (основні та нематеріальні засоби, оборотний капітал) та шляхи формування початкового капіталу;

заключення установчого договору та відкриття накопичувального рахунку для зосередження коштів статутного фонду (емісія акцій чи внесення дольових внесків);

реєстрація емісії акцій в Державній комісії по цінним паперам та проведення підписки, попередня часткова сплата статутного фонду на накопичувальний рахунок чи передача в статутний фонд основних та нематеріальних засобів засновників(відчуження);

організація та проведення установчих зборів товариства, прийняття статуту, вибори керівних органів засновників, ревізійної комісії засновників, виконавчої дирекції товариства;

Далі починає діяти виконавча дирекція товариства:

реєстрація статуту в органах державної виконавчої влади;

реєстрація створеної фірми в органах державної виконавчої влади – державний реєстратор Єдиного державного реєстру;

реєстрація в органах державної статистики, податковій адміністрації, Пенсійному фонді, фондах соціального страхування;

відкриття за довідкою податкової адміністрації розрахункових рахунків в банках та перерахування коштів з накопичувального рахунку;

оформлення печаток та штампів фірми з реєстрацією в органах МВС;

заключення договорів, прийом персоналу, початок виробничої діяльності;

Виконавча дирекція на протязі між загальними зборами учасників товариства вирішує нагальні питання діяльності товариства з наглядовою Радою товариства.

Робота команди засновників на розвиток створеної фірми продовжується на щорічних загальних зборах товариства:

аналіз результатів роботи ревізійної комісії по оцінці діяльності виконавчої дирекції товариства;

для 1-го року – закінчення фактичної сплати внесків статутного фонду;

підвищення (зниження) статутного фонду та приймання (вихід) учасників товариства з перерозподілом долів участі в статутному фонді;

– розподіл чистого прибутку, формування дивідендної політики, привабливої для нових інвесторів та учасників товариства.

Список використаної літератури

1. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року №436-IV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 9 січня 2007 року №549-V

2. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про державну податкову службу в Україні» // від 4 грудня 1990 року №509-XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 25 березня 2005 року №2505-IV)

3. Закон України «Про систему оподаткування в Україні» // від 5.06.1991 №1251-XII (із змінами станом на 5 червня 2003 року №906-IV)

4. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про господарські товариства» // від 19 вересня 1991 року №1576-XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 листопада 2005 року №3107-IV)

5. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про податок на додану вартість « // від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 7 липня 2005 року №2771-IV)

6. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» // від 15 травня 2003 року №755-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 16 березня 2006 року №3575-IV)

7. ЗАКОН УКРАЇНИ – «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» // від 23 вересня 1999 року №1105-XIV (від 22 лютого 2001 року №2272-III)

8. ЗАКОН УКРАЇНИ – «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» // від 26 червня 1997 року №400/97-ВР (від 24 травня 2001 року №2452-III)

9. ЗАКОН УКРАЇНИ – «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» // від 18 січня 2001 року №2240-III (від 11 січня 2001 року №2213-III)

10. ЗАКОН УКРАЇНИ – «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» // від 11 січня 2001 року №2213-III

11. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування //

З А К О Н У К Р А Ї Н И від 9 липня 2003 року №1058-IV (діє з 1 січня 2004 року)

12. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» // від 6 лютого 2003 року №486-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 5 лютого 2004 року №1461-IV)

13. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» // від 23 грудня 1997 року №771/97-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 18 листопада 2004 року №2189-IV)

14. Закон України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489-V

15. Порядок обліку суб’єктів господарювання, які здійснюють консервне та пресервне виробництво з риби та інших водних живих ресурсів // Наказ Міністерства аграрної політики України від 31 січня 2005 року №42

16. Порядок проведення атестації виробництв, які здійснюють переробку продуктів лову // Наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 21 липня 2003 року №125

17. Про затвердження Положення про Реєстр платників податку на додану вартість // Наказ Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року №79 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України станом від 24 травня 2005 року №185)

18. Про затвердження Порядку подання податковим органам Повідомлення про відкриття (закриття) рахунків у фінансових установах // Наказ Державної податкової адміністрації України від 1 серпня 2001 року №306 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України станом від 28 лютого 2005 року №87)

19. Про затвердження Інструкції про порядок обліку платників податків // Наказ Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року №80 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України станом від 8 серпня 2005 року №317)

20. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах // Постанова Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 23 червня 2004 року №295)

21. Про затвердження форм реєстраційних карток // Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 9 червня 2004 року №67

22. Про затвердження зразків заяв та повідомлення, що надаються (надсилаються) державному реєстраторові // Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 9 червня 2004 року №66

23. Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу // Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 9 червня 2004 року №65 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва станом від 27 березня 2006 року №29)

24. Про затвердження Форми виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та Порядку її оформлення // Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 13 квітня 2004 року №47

25. Про затвердження Порядку оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця // Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 6 квітня 2004 року №39

26. Про затвердження Опису бланків свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців // Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 2 квітня 2004 року №37

27. Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы / Гос. ун-т управления, Нац. фонд подготовки фин. и упр. кадров. – М.: ОАО «Тип. «Новости», 2000. – 256 с.

28. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ, Центр навчальної літератури, 2006. – 488 с.

29. Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податкова система та шляхи її реформування. Навч.посібник. – Київ Видавництво: Парлементське вид-во, 2001. – 216 с.

30. Золотько І.А. Податкова система. Навч. посібник. – Київ, Видавницт-во: КНЕУ, 2005, 204 с.

31. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц./ І.О. Швиданенко, С.Ф. Покропивний, С.М. Клименко та ін. – К.: КНЕУ, 2000 -248 с

32. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного – Вид 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. -528 с.

33. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств-Навч посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО 2002. – 294 с

34. Оценка бизнеса: Учебник / Под ред. А.Г. Грязновой, М.А. Федотовой. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 512 с.

1 Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV // Із змінами і доповненнями, внесеними  Законами України станом від 9 січня 2007 року N 549-V

2 Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року N 1576-XII // Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України станом від 17 листопада 2005 року N 3107-IV)

3 ЗАКОН УКРАЇНИ „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” // від 15 травня 2003 року N 755-IV (Із змінами і доповненнями, внесеними  Законами України станом від   16 березня 2006 року N 3575-IV)

смотреть на рефераты похожие на «Эффективность производства в легкой промышленности в условиях рыночной экономики»

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ

ВИТЕБСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ

| |КАФЕДРА ЭКОНОМИКИ, ОРГАНИЗАЦИИ И |
| |ПЛАНИРОВАНИЯ ПРЕДПРИЯТИЙ |

КУРСОВАЯ РАБОТА
|Тема: |«Эффективность производства в легкой промышленности в условиях|
| |рыночной экономики» |

| |Выполнил |
| |студент гр. зЭ-36, № 96815 |
| |Захаров А.В. |
| | |
| |Проверила зав. кафедрой |
| |Горячева С.М, |

Витебск

1999

СОДЕРЖАНИЕ РАБОТЫ:

Введение: 3
1. Значение повышения эффективности производства в условиях рынка. 4
1.1 Сущность экономической и социальной эффективности производства, её критерии. 4
1.2 Понятие абсолютной и сравнительной экономической эффективности затрат и показателей, её характеризующих 8
1.3 Основные направления повышения эффективности производства 14
2. Факторы и резервы роста эффективности производства. 19
2.1 Понятие экономического роста 19
2.2 Экстенсивный путь экономического роста 20
2.3 СССР, как пример экстенсивного экономического роста 23
2.4 Интенсивный путь экономического роста 25
2.5 Государственное регулирование экономического роста 29
3. Эффективность производства в легкой промышленности в условиях рыночной экономики. 31
Заключение 34

Введение:

Цель данной курсовой работы – показать значение эффективности производства в легкой промышленности в условиях рыночной экономики.

С тех пор, как Беларусь вступила на тропу рыночных отношений, многое в жизни претерпело изменения. Изменились деньги, изменились законы, изменились условия производства, да и само производство. Повсюду провозглашается отказ от старых командно-административных методов в пользу свободным рыночным отношениям, честной конкуренции, уничтожению государственной монополии. Но так ли это на самом деле? Предприятия, всю жизнь получавшие указания “сверху” что делать, оказались по сути брошенными на произвол судьбы. Мы попросту оказались не готовы в резкому “наступлению рынка”. Мы хотели конкуренции, и мы её получили — страну завалил поток дешевой качественной продукции из Турции, Кореи, Италии и т.д.
Отечественная продукция оказалась неконкурентоспособной, вследствие отсутствия должного контроля со стороны государства. Никто до этого не заботился ни о должном качестве продукции, ни о эффективности её производства. Убытки одного предприятия покрывались прибылью другого.
Рыночный механизм не приемлет этого, вследствие чего многие производственные предприятия оказались на грани банкротства.

Те предприятия, что выжили, предпринимают отчаянные попытки обуздать сложившуюся ситуацию, поднять производство на должный уровень. Вот тут-то и появляется такое понятие, как эффективность. Впервые за многие годы руководители предприятий остро ощутили необходимость выпуска качественной продукции по приемлемым ценам. Впервые на свет вышли такие понятия как конкурентоспособность отечественной продукции, увеличение качества при общем снижении затрат на производство.
Сегодня данная тема актуальна как никогда. Судьба государства сейчас в наших руках, и нам решать, как выводить страну из глубокого кризиса и поднимать уровень производства хотя бы до прежнего уровня. Как же этого достичь?

1. Значение повышения эффективности производства в условиях рынка.

1.1 Сущность экономической и социальной эффективности производства, её критерии.

Беларусь вступила в период формирования рыночных отношений. Рыночная экономика по своей сущности является средством, стимулирующим рост производительности труда, всемерное повышение эффективности производства.
Однако и в этих условиях важным является определение основных направлений повышения эффективности производства, факторов его роста, методов определения эффективности.

Для правильного определения важнейших направлений повышения экономической эффективности общественного производства необходимо сформулировать критерий и показатели эффективности.

Обобщающим критерием экономической эффективности общественного производства служит уровень производительности общественного труда.

· Производительность общественного труда Побщ измеряется отношением произведенного национального дохода НД к средней численности работников, занятых в отраслях материального производства, чм :

Побщ = НД/чм

Как известно, национальный доход представляет собой вновь созданную в отраслях материального производства стоимость. Другими словами, он является той частью валового общественного продукта, которая остается за вычетом потребленных в процессе производства сырья, топлива, энергии и других средств производства. Исчисляется национальный доход как сумма чистой продукции всех отраслей материального производства. В свою очередь чистая продукция отдельной отрасли определяется как разность между валовой продукцией и материальными производственными затратами.

В определенных отраслях материального производства производительность исчисляется по валовой продукции. При сопоставлении темпов роста производительности общественного труда необходимо выдержать сопоставимость показателей. В этом случае национальный доход следует исчислять в сопоставимых ценах.

Важнейшими показателями экономической эффективности общественного производства служат трудоемкость, материалоемкость, капиталоемкость и фондоемкость.

Уровень производительности общественного труда служит обобщающим критерием экономической эффективности труда, затраченного на предшествующих стадиях общественного производства и овеществленного в сырье, материалах, топливе, энергии, орудиях труда.

· Трудоемкость продукции — величина, обратная показателю производительности живого, труда, определяется как отношение количества труда, затраченного в сфере материального производства, к общему объему произведенной продукции: t = Т/Q где t — трудоемкость продукции;

Т — количество труда, затраченного в сфере материального производства;

Q — общий объем произведенной продукции (как правило, валовой продукции).

· Материалоемкость общественного продукта исчисляется как отношение затрат сырья, материалов, топлива, энергии и других предметов труда к валовому общественному продукту. Материалоемкость продукции отрасли
(объединения, предприятия) определяется как отношение материальных затрат к общему объему произведенной продукции: т = М/Q где т — уровень материалоемкости продукции;

М- общий объем материальных затрат на производство продукции в стоимостном выражении;

Q — общий объем произведенной продукции (как правило, валовой продукции).

Снижение материалоемкости продукции эффективно для народного хозяйства страны. Следует также иметь в виду, что природные ресурсы не безграничны, а за последние годы существенно возросли удельные затраты на их добычу, а также на извлечение из недр угля, руд черных и цветных металлов, других полезных ископаемых.

Кроме того, в себестоимости продукции наиболее крупной отрасли народного хозяйства — промышленности почти 3/5 затрат приходится на сырье, основные и вспомогательные материалы, топливо и энергию. В 1981-1985 гг. за счет экономии было обеспечено около половины всего прироста потребления топлива, энергии и проката черных металлов. В 1986-1990 гг. было предусмотрено обеспечить за счет снижения материальных затрат 65 — 10% прироста потребностей в важнейших видах ресурсов, а по отдельным из них — всю дополнительную потребность. Однако по многим ресурсам фактическая величина экономии не достигла намеченных размеров. Причинами этого были низкий уровень внедрения достижений научно-технического прогресса и недостаточная организационно-экономическая работа в этом направлении.

· В известной степени близки между собой показатели капиталоемкости и фондоемкости продукции. Показатель капиталоемкости продукции показывает отношение величины капитальных вложений к определяемому ими приросту объема выпускаемой продукции:

КQ = К/DQ где КQ — капиталоемкость продукции;

K — общий объем капитальных вложений;

DQ — прирост объема выпускаемой продукции.

Капиталоемкость можно рассчитать и по отношению к приросту произведенного национального дохода.

Фондоемкость продукции исчисляется как отношение средней стоимости основных производственных фондов народного хозяйства к общему объему произведенной продукции:

( = F/Q где ( — фондоемкость продукции;

F — средняя стоимость основных производственных фондов народного хозяйства;

Q — общий объем произведенной продукции (как правило, валовой продукции).

Фондоемкость так же, как и капиталоемкость, можно рассчитать и по отношению к произведенному национальному доходу.

· В народном хозяйстве, в отдельных ее отраслях, в частности в промышленности, широко применяется показатель фондоотдачи, обратный показателю фондоемкости. Исчисляется фондоотдача как отношение объема произведенной продукции Q к средней стоимости основных производственных фондов F.

По данным за ряд последних лет, показатель фондоотдачи в народном хозяйстве в целом и в промышленности имеет негативную тенденцию к снижению, а показатель фондоемкости — к росту. В 1992 г. по отношению к 1985 г. показатель фондоотдачи по всей промышленности составлял лишь 74%.

Приведенные выше показатели имеют ограниченный характер использования, все они (кроме показателя производительности общественного труда) не дают полного, всестороннего представления об экономической эффективности производства и затрат, а характеризуют лишь использование определенного вида ресурсов.

1.2 Понятие абсолютной и сравнительной экономической эффективности затрат и показателей, её характеризующих

Для полного представления об общей эффективности затрат нужна обобщенная характеристика стоимостных и натуральных показателей. Этой цели служат общая и сравнительная экономическая эффективность затрат.

· В планировании и проектировании общая экономическая эффективность определяется как отношение эффекта к капитальным вложениям, а сравнительная
— как отношение разности текущих затрат к разности капитальных вложений по вариантам. При этом общая и сравнительная экономическая эффективность дополняют друг друга. Общая экономическая эффективность затрат рассчитывается с учетом места применения затрат. Так, по народному хозяйству в целом общая экономическая эффективность затрат определяется как отношение прироста произведенного национального дохода (или чистой продукции) в сопоставимых ценах НД к вызвавшим этот прирост производственным капитальным вложениям К.

Энх = DНД/К

· По народнохозяйственным комплексам, отдельным отраслям, а также формам воспроизводства основных фондов (техническому перевооружению, реконструкции и расширению предприятий и организации) общая экономическая эффективность затрат рассчитывается как отношение прироста прибыли
(снижения издержек производства) или хозрасчетного дохода (DП) к капитальным вложениям К:

Эпп = DП/К

· По вновь строящимся предприятиям, цехам, другим объектам и отдельным мероприятиям показатель эффективности Эп определяется как отношение планируемой прибыли к капитальным вложениям (сметной стоимости):

Эп = (Ц-С)/К где К — полная сметная стоимость строящегося объекта (по проекту);

Ц — годовой выпуск продукции в оптовых ценах предприятия (без налога с оборота) по проекту;

С — издержки производства (себестоимость) годового выпуска продукции
(по проекту) после полного осуществления строительства и освоения введенных мощностей.

В каждом отдельном случае полученные в результате расчетов показатели общей экономической эффективности затрат сравниваются с нормативами и аналогичными показателями за предшествующий период, а также с показателями эффективности производства других предприятий и фирм.

В 1986 — 1990 гг. норматив общей абсолютной экономической эффективности затрат по народному хозяйству в целом был установлен на уровне Еобщ = 0,16.
По отдельным отраслям и подотраслям экономики эти нормативы были дифференцированы. Представляется, что нормативы общей экономической эффективности затрат как по народному хозяйству в целом, так и по отдельным отраслям экономики несколько занижены. Действительно, величиной, обратной общей экономической эффективности затрат, служит срок окупаемости затрат
Ток. При нормативе общей эффективности по народному хозяйству Еобш = 0,16 срок окупаемости составит Ток = 1/0,16 = 6,25 года. Если учесть, что моральный износ многих видов машин и оборудования наступает через семь- восемь лет, то становится очевидным, что на накопление прибыли практически времени не остается.

· При сопоставлении вариантов хозяйственных или технических решений, размещения предприятий и их комплексов, строительства новых или реконструкции действующих предприятий, выборе взаимозаменяемой продукции, внедрении новых видов техники и т.п. рассчитывается сравнительная экономическая эффективность затрат. Основной показатель наиболее оптимального варианта, определяемого в результате расчетов сравнительной экономической эффективности, — минимум приведенных затрат.

Приведенные затраты по каждому варианту представляют собой сумму текущих затрат (себестоимости) и капитальных вложений, приведенных к одинаковой разномерности в соответствии с нормативом эффективности по формуле:

ЗПi = Сi + EпKi ( min где ЗПi — приведенные затраты по данному варианту;

Сi — текущие затраты .(себестоимость) по тому же варианту;

Ki — капитальные вложения по каждому варианту;

Eп — нормативный коэффициент сравнительной экономической эффективности капитальных вложений.

По народному хозяйству, в целом, как уже отмечалось, коэффициент Еобщ =
0,16, а по отдельным отраслям и районам может колебаться. Такая дифференциация необходима для стимулирования научно-технического прогресса, учета зональных и отраслевых уровней заработной платы, различий уровня цен, долговременности строительных программ и районных различий.

Необходимо отметить особенности определения эффективности затрат по отдельным этапам их осуществления и направлениям. Так, при оценке эффективности затрат на создание материально-технической базы научно- исследовательских и опытно-конструкторских работ (НИОКР), направленных на совершенствование материального производства наряду с экономическими выявляются также социальные и экологические результаты. Такие результаты не отражаются полностью в стоимостной оценке и могут содержать: ликвидацию тяжелого физического труда, всемерное оздоровление и облегчение условий труда; повышение уровня техники безопасности, устранение производственного травматизма и профессиональных заболеваний; улучшение условий труда и быта работающих; улучшение состояния окружающей среды; сочетание ускорения научно-технического прогресса (а теперь и перехода к рыночным отношениям) с оптимальной занятостью всего трудоспособного населения.

При определении эффективности затрат по целевым комплексным программам рассчитываются общая эффективность и эффективность отдельных мероприятий и заданий. При этом показатели общей эффективности определяются исходя из расчетных периодов получения эффекта и осуществления затрат. По тем же целевым комплексным программам, конечная продукция которых — элемент прироста конечного продукта народного хозяйства, важнейшим показателем эффективности является отношение конечной продукции программы в стоимостном или натуральном выражении к полным (с учетом сопряженных отраслей) затратам в создание программы.

Наиболее рациональные формы воспроизводства основных фондов — техническое перевооружение и реконструкция действующих предприятий. При расчете эффективности затрат на эти цели в качестве дополнительных показателей применяются условное высвобождение работающих и экономия материальных и топливно-энергетических ресурсов. В то же время расчеты эффективности затрат на новое строительство при расширении действующих предприятий проводятся в обязательном сопоставлении с эффективностью технического перевооружения и реконструкции действующих предприятий. При этом учитывается весь объем затрат, включая затраты на создание объектов социальной инфраструктуры. Учитываются также потери во времени по сравнению с техническим перевооружением и реконструкцией действующих предприятий.
Оцениваются социальные последствия мероприятий по новому строительству или расширению действующих предприятий, в числе которых улучшение и облегчение условий труда, предотвращение загрязнения окружающей среды и др.

· Существенное место в народном хозяйстве страны занимает производственная инфраструктура. К ней относятся объекты всех видов транспорта, связи системы электро-, нефте- и газоснабжения, водообеспечения, материально-технического обеспечения (склады, хранилища и т.д.). Сюда же входят системы обработки информации и вычислительной техники, комплексы инженерных сетей и коммуникаций.

В качестве эффекта затрат в развитие производственной инфраструктуры принимается производственный эффект, а также эффект, получаемый в народном хозяйстве. Он включает: снижение затрат на развитие базовых отраслей материального производства вследствие развития отраслей инфраструктуры; улучшение кооперирования и специализации производства; повышение надежности и оперативности управления производством благодаря обеспеченности средствами связи и обработки информации; ускорение оборачиваемости оборотных средств и материальных ресурсов и обусловленное им сокращение запасов в базовых отраслях; снижение себестоимости продукции в базовых отраслях за счет воздействия инфраструктуры; сокращение и ликвидацию потерь материалов и оборудования и другого материального ущерба; социальный эффект в виде воздействия отраслей инфраструктуры на расширение ассортимента услуг населению, улучшение качества его обслуживания, экономию личного времени населения и другие социально-экономические последствия.

При определении эффективности затрат в непроизводственную сферу получаемые социальные и экономические результаты сопоставляются с затратами, необходимыми для получения этих результатов.

Наконец, экономическая эффективность затрат в природоохранные объекты определяется соизмерением природоохранного эффекта, полученного в результате сохранения естественного состояния природы (при освоении новых регионов), улучшения экологического состояния окружающей среды или сокращения убытков от ее загрязнения (в освоенных регионах), и затрат на создание и развитие природоохранных объектов.

Расчеты как общей, так и сравнительной экономической эффективности затрат не должны ограничиваться указанными выше обобщающими показателями.
Для всестороннего обоснования и анализа экономической эффективности затрат, выявления резервов повышения их эффективности, при принятии окончательных решений следует использовать дополнительные показатели, характеризующие отдельные стороны получаемого эффекта: производительность труда, фондоотдачу, удельные капитальные вложения, экономию сырья, материалов, топлива, энергии, снижение издержек производства, социальные результаты.

· В условиях рыночной экономики основным критерием оценки хозяйственной деятельности предприятий, фирм служат прибыль и рентабельность по отношению к фондам. Если на уровне народного хозяйства наиболее достоверным обобщающим выражением цели производства является национальный доход, то критерий оптимальности для предприятия никак не может совпадать с подобным критерием для народного хозяйства. Это вытекает из одного из важнейших принципов построения механизма интенсивного хозяйствования на базе рыночной экономики, заключающегося в том, что в планировании необходимо различать экономические системы разного уровня.

Таким образом, на народнохозяйственном уровне возможны и совершенно необходимы планирование и анализ на основе таких показателей, как валовая, чистая продукция. Как нельзя рассматривать народное хозяйство в целом как простую арифметическую сумму его частей, так и нельзя требовать, чтобы критерий оптимальности для предприятия (объединения) совпадал с критерием оптимальности для народного хозяйства. Здесь возникает вопрос об обобщающем, едином для оценки всей деятельности предприятия, объединения показателе эффективности производства. Предложения о так называемой
«системе показателей» нереальны и неэффективны. Действительно, что должно делать предприятие? Следить за выполнением множества отдельных показателей, входящих в «систему», или работать раскованно, самостоятельно, инициативно, контролируя и стремясь к достижению обобщающего показателя экономической эффективности производства — прибыли и рентабельности по отношению к фондам? Ответ на этот вопрос только один — прибыль и рентабельность.

Но как не допустить “сползания” предприятий к получению прибыли любой ценой? Как разумно ограничить их в этом стремлении? Ведь сегодня предприятие может увеличить прибыль не только за счет лучшей работы, роста объема производства нужной народному хозяйству продукции и снижения ее себестоимости, но и за счет рентабельной продукции, произвольного увеличения цен на изделия без соответствующего повышения качества и т.п.

· Оптимальным дополнением к показателю прибыли явилось бы выделение в том числе удельного веса увеличения прибыли, полученного за счет снижения себестоимости. Такое дополнение ориентировало бы первичное звено на осуществление организационно-технических мероприятий, направленных на рост производительности труда, экономию и рациональное использование сырья, материалов, топлива, энергии, на лучшее использование основных фондов и производственных мощностей, а в итоге — на снижение затрат на производство продукции в целом. Это не исключало бы и рост объема производства, в результате которого относительно уменьшается удельный вес условно- постоянных расходов в составе себестоимости продукции.

Следует также рассчитывать, что по мере формирования цивилизованных рыночных отношений, ликвидации дефицита, монополии отдельных производителей у предприятий останется лишь один, путь увеличения прибыли — увеличение объема выпуска продукции, снижение затрат на ее производство.

1.3 Основные направления повышения эффективности производства

Переход к рыночным отношениям требует глубоких сдвигов в экономике — решающей сфере человеческой деятельности. Необходимо осуществить крутой поворот к интенсификации производства, переориентировать каждое предприятие, организацию, фирму на полное и первоочередное использование качественных факторов экономического роста. Должен быть обеспечен переход к экономике высшей организации и эффективности со всесторонне развитыми производительными силами и производственными отношениями, хорошо отлаженным хозяйственным механизмом. В значительной степени необходимые условия для этого создаются рыночной экономикой.

· Важнейшим фактором повышения эффективности общественного производства, обеспечения высокой его эффективности был и остается научно- технический прогресс. До последнего времени научно-технический прогресс протекал по сути эволюционно. Преимущество отдавалось совершенствованию действующих технологий, частичной модернизации машин и оборудования. Такие меры давали определенную, но незначительную отдачу.

Недостаточны были стимулы разработки и внедрения мероприятий по новой технике. В современных условиях формирования рыночных отношений нужны революционные, качественные изменения, переход к принципиально новым технологиям, к технике последующих поколений — коренное перевооружение всех отраслей народного хозяйства на основе новейших достижений науки и техники.

Важнейшие направления научно-технического прогресса:
= широкое освоение прогрессивных технологий: лазерной, плазменной, технологий с использованием сверхвысоких давлений и импульсных нагрузок и др.;
= автоматизация производства — быстрое развитие робототехники, роторных и роторно-конвейерных линий, гибких автоматизированных производств, что обеспечивает высокую производительность труда;
= создание и использование новых видов металлопродукции, пластических масс, композитов, металлических порошков, керамики и других прогрессивных конструкционных материалов.

В условиях перехода к рыночной экономике, ее начального этапа очень важны мероприятия научно-технического характера. Коллективы предприятий, их руководители главное внимание уделяют материальному стимулированию труда.
Большая часть прибыли после уплаты налогов направляется в фонд потребления.
Такое положение ненормально. Очевидно, по мере развития рыночных отношений предприятия начнут уделять должное внимание развитию производства на перспективу и будут направлять необходимые средства на новую технику, обновление производства, на освоение и выпуск новой продукции.

Помимо того, необходимо создать организационные предпосылки, экономические и социальные мотивации для творческого труда ученых, конструкторов, инженеров, рабочих. Коренные преобразования в технике и технологии, мобилизация всех, не только технических, но и организационных, экономических и социальных факторов создадут предпосылки для значительного повышения производительности труда. Предстоит обеспечивать внедрение новейшей техники и технологии, широко применять на производстве прогрессивные формы научной организации труда, совершенствовать его нормирование, добиваться роста культуры производства, укрепления порядка и дисциплины, стабильности трудовых коллективов.

· Одним из важных факторов интенсификации и повышения эффективности производства является режим экономии. Ресурсосбережение должно превратиться в решающий источник удовлетворения растущих потребностей в топливе, энергии, сырье и материалах. В решении всех этих вопросов важная роль принадлежит промышленности. Предстоит создать и оснастить народное хозяйство машинами, оборудованием, обеспечивающим высокую эффективность использования конструкционных и других материалов, сырьевых и топливно- энергетических ресурсов, создание и применение высокоэффективных малоотходных и безотходных технологических процессов.

Сегодня в расчете на единицу национального дохода мы расходуем топлива, электроэнергии, металла существенно больше, чем развитые страны. Это приводит к дефициту ресурсов при больших объемах производства, что вынуждает выделять все новые средства для наращивания сырьевой и топливно- энергетической базы. Поэтому так необходима коренная модернизация отечественного машиностроения — решающее условие ускорения научно- технического прогресса, реконструкции всего народного хозяйства. При этом достижение долговременных стратегических целей должно сочетаться с максимальным удовлетворением насущных потребностей народа.

Повышение эффективности общественного производства в значительной степени зависит от лучшего использования основных фондов. Необходимо интенсивнее использовать созданный производственный потенциал, добиваться ритмичности производства, максимальной загрузки оборудования, существенно повышать сменность его работы и на этой основе увеличивать съем продукции с каждой единицы оборудования, с каждого квадратного метра производственной площади.

· Один из факторов интенсификации производства, повышения его эффективности — совершенствование структуры экономики. Более высокими темпами необходимо развивать отрасли, обеспечивающие научно-технический прогресс и успешное решение социальных задач, добиваться улучшения пропорций между производством средств производства и предметов потребления, отраслями агропромышленного комплекса.

Инвестиционная политика призвана обеспечивать повышение эффективности капитальных вложений. Предстоит осуществить перераспределение средств в пользу отраслей, обеспечивающих социальные потребности, ускорение научно- технического прогресса. Все большая доля средств должна направляться на техническое перевооружение и реконструкцию действующих предприятий в противовес новому строительству.

Ускоренное развитие должно получить машиностроение — основа научно- технического прогресса во всех отраслях народного хозяйства. При этом приоритеты отдаются станкостроению, электротехнической промышленности, микроэлектрони-ке, вычислительной технике, приборостроению, индустрии информатики — катализаторам ускорения НТП.

Улучшение структуры топливно-энергетического баланса будет происходить в направлении развития атомной энергетики при максимальном обеспечении ее безопасности, широкого использования возобновляемых источников энергии, последовательного проведения во всех отраслях народного хозяйства активной и целенаправленной работы по экономии топливно-энергетических ресурсов.

В ряду мер по структурной перестройке общественного производства — обеспечение ускоренного роста производства товаров народного потребления и всей сферы услуг, развитие малого предпринимательства, конверсия военного производства на предприятиях оборонного комплекса; техническое перевооружение и повышение эффективности работы транспорта, систем электро-
, нефте- и газоснабжения, связи и информационного обеспечения всех отраслей производственной инфраструктуры.

· Важное место в повышении эффективности производства занимают организационно-экономические факторы, включая управление. Особо возрастает их роль с ростом масштабов общественного производства и усложнением хозяйственных связей. Прежде всего это развитие и совершенствование рациональных форм организации производства — концентрации, специализации, кооперирования и комбинирования.

Требует дальнейшего развития и совершенствования производственная социальная инфраструктура, оказывающая существенное влияние на уровень эффективности производства. В управлении — это совершенствование самих форм и методов управления, планирования, экономического стимулирования — всего хозяйственного механизма. В планировании — сбалансированность и реальность планов, оптимально построенная система плановых показателей, не сдерживающая первичные звенья народного хозяйства (предприятия, объединения, организации), а дающая им широкий простор дм деятельности. В этой же группе факторов — широкое применение многообразных рычагов хозяйственного расчета и материального поощрения, материальной ответственности и других хозрасчетных экономических стимулов.

Большую роль в решении задач эффективного хозяйствования, создания и внедрения ресурсосберегающих техники и технологии призвана играть наука. Ей предстоит активизировать фундаментальные и прикладные исследования по актуальным проблемам ускорения научно-технического прогресса в целях снижения трудоемкости, материалоемкости и энергоемкости производства, усиления режима экономии и повышения качества продукции.

· Особое место в интенсификации экономики, снижении удельного расхода ресурсов принадлежит повышению качества продукции. Результаты проводимой в народном хозяйстве работы по повышению технического уровня, качества продукции и выполняемых работ не отвечают современным требованиям. Эта задача должна стать всенародной, предметом постоянного внимания и контроля, главным фактором в оценке деятельности каждого трудового коллектива.

Существенно расширяются возможности действия всех факторов повышения эффективности производства в условиях формирования рыночных отношений.
Осуществляются структурная перестройка народного хозяйства, переориентация его на потребителя; модернизация важнейших отраслей народного хозяйства — промышленности, строительства, транспорта и связи на основе высоких технологий, преодоление отставания от мирового научно-технического уровня; продуманная конверсия военного производства: переход к смешанной экономике, в которой создаются .на равных правах различные формы собственности — государственная и частная, акционерная и кооперативная, свободное развитие всех коллективных и частных форм хозяйствования; финансовое оздоровление экономики; органичное включение страны в мирохозяйственные связи.

В результате всего этого сформируется регулируемое, цивилизованное рыночное хозяйство, которое явится действенным средством, стимулирующим рост производительности труда, повышение эффективности всего общественного производства, приумножение общественного богатства в интересах повышения благосостояния народа.

2. Факторы и резервы роста эффективности производства.

2.1 Понятие экономического роста

Экономический рост определяется и измеряется двумя взаимосвязанными способами: как увеличение реального ВНП за некоторый период времени или как увеличение за некоторый период времени реального ВНП на душу населения.
Использоваться могут оба определения. Например, если в центре внимания находятся проблемы военно-политического потенциала, более подходящим представляется первое определение. Но при сравнении жизненного уровня населения в отдельных странах и регионах явно более предпочтительным является второе определение. Так, ВНП Индии почти на 70% превосходит ВНП
Швейцарии, однако по уровню жизни населения Индия отстает от Швейцарии более чем в 60 раз.

Обычно, исходя из любого из этих определений, экономический рост измеряется годовыми темпами роста в процентах. Например, если реальный ВНП составлял 200 млрд дол. в прошлом году и 210 млрд дол. в текущем, можно рассчитать темпы роста, вычитая из величины реального ВНП текущего года величину прошлогоднего реального ВНП и соотнести разность с величиной реального ВНП за прошлый год. В данном случае темпы роста составят (210 млрд дол. — 200 млрд дол.)/200 млрд дол. = 5%.

Следует рассмотреть значение экономического роста. Увеличение общественного продукта в расчете на душу населения означает повышение уровня жизни. Рост реального продукта влечет за собой возрастание материального изобилия. Т.е. можно сказать, что растущая экономика обладает большей способностью удовлетворять новые потребности и решать социально- экономические проблемы как внутри страны, так и на международном уровне.

2.2 Экстенсивный путь экономического роста

Экстенсивный (лат. extensivus — расширяющийся) путь экономического роста — это исторически первоначальный путь расширенного воспроизводства. И естественно вследствие своего первенства он имеет множество проблем, касающихся многих сфер экономики. Очень важно осветить эти проблемы для того, чтобы исключить их в дальнейшем развитии экономических отношений.

Большую часть мира составляют слаборазвитые в экономическом плане страны с низким уровнем дохода на душу населения по сравнению с экономически передовыми странами. Эти страны поддаются развитию, но в настоящее отстают от экономически развитых. И надо отметить, что здесь преобладает экстенсивный путь экономического роста, и проблема их развития приобретает огромный интерес.

Ключ к развитию основан на четырех главных факторах: население, природные ресурсы, капиталообразование, техника. Поэтому необходимо рассмотреть вопросы, связанные с этими факторами в условиях экстенсивного развития. К ним относятся: обнаружение и лучшее использование природных ресурсов, вопрос о занятости населения, технико-экономическом прогрессе, капиталовложении.

Расширенное воспроизводство или экономический рост совокупного общественного продукта бывает двух типов: экстенсивный и интенсивный.
Экстенсивный экономический рост происходит благодаря простому наращиванию применяемых факторов: средств производства и рабочей силы. Как уже было сказано, экстенсивный экономический рост является исторически первоначальным путем расширенного воспроизводства. Поэтому он имеет ряд отрицательных характеристик, которые являются последствием несовершенства данного типа.

Очень важно рассмотреть проблемы связанные с экстенсивным экономическим ростом, т.к. являясь первой моделью расширенного воспроизводства, этот тип есть еще и базис для дальнейшего экономического развития. Поэтому необходимо осветить эти проблемы, для того чтобы исключить ошибки в будущем.

Экстенсивный путь, благодаря привлечению в производство все больше рабочей силы, способствует сокращению уровня безработицы, обеспечению наибольшей занятости рабочих ресурсов. Программа восстановления и поддержания в разумных масштабах полной занятости является неоспоримым средством ускорения темпов роста. Тем не менее здесь следует сделать несколько оговорок. Если мы уменьшим уровень безработицы с 6 до 3%, то это уменьшение представляется значительным. И с точки зрения людей оно таким и является. Однако в переводе на продукцию это означает, что мы перешли с уровня занятости в 94% к уровню занятости в 97%. Это соотношение — 97/94 или 3/94 — нельзя игнорировать, и оно дает более точное представление, нежели соотношение 3/6 или 50%, об увеличении производства, которое может быть достигнуто посредством политики высокой занятости. Кроме того, сократив безработицу с 6 до 3%, мы можем дополнительно увеличить годовой темп роста на 3% (или 3/94), доведя его, например, с обычных 4 до 7% в год.
Но такие высокие темпы по своей природе временны. Состояние полной занятости, раз оно достигнуто, не может восстанавливаться заново ежегодно.
В следующем году рост будет происходить снова прежним темпом в 4% из-за отсутствия свободной рабочей силы, которую можно было бы использовать в воспроизводстве.

Рассматривая такой фактор как рабочая сила, следует отметить, что образование и профессиональная подготовка работников повышают производительность труда, а следовательно ускоряют темп экономического роста. Инвестиции в человеческий капитал — важное средство повышения производительности труда.

Следующая проблема, при экстенсивном типе, которую следует рассмотреть
— это застой, при котором количественное увеличение выпуска продукции не сопровождается технико-экономическим прогрессом. Но технический прогресс является важным двигателем экономического роста; им определяется 28% прироста реального национального дохода в период 1929 -1982 гг. в США. По определению, технический прогресс включает в себя не только совершенно новые методы производства, но также и новые формы управления и организации производства. Вообще говоря, под техническим прогрессом подразумевается открытие новых знаний, позволяющих по-новому комбинировать данные ресурсы данные ресурсы с целью увеличения конечного выпуска продукции. На практике технический прогресс и капиталовложения тесно взаимосвязаны: технический прогресс часто влечет за собой инвестиции в новые машины и оборудование.
При экстенсивном экономическом росте выпуск продукции повышается в той же степени, в какой возрастают величины используемых производственных основных фондов, материальных ресурсов и численности работников, следовательно на неизменном уровне остаются значение такого экономического показателя как фондоотдача и другие, иначе говоря, общая эффективность производства остается, в лучшем случае неизменной. Следовательно, не хватает средств на обновление основных производственных фондов (здания, оборудование), фактически не внедряются новейшие научно-технические разработки. Так, в бывшем СССР износ производственных основных фондов возрос за 1986-1990 гг. с 38% до 41%.

Экстенсивный тип экономического роста позволяет быстро осваивать природные ресурсы. Но вследствие того, что использования этих ресурсов при экстенсивном типе идет нерационально, происходит быстрое истощение рудников, пахотного слоя земли, полезных ископаемых. При экстенсивном экономическом росте такой показатель как материалоемкость остается фактически неизменной, а так как производство растет, то неизбежно истощается невосполнимая сырьевая база. Следовательно приходится расходовать все больше труда и средств производства для добычи каждой тонны топлива и сырья. Проблема развития природных ресурсов сливается с проблемой усовершенствования техники для более рационального использования ресурсов, снижения материалоемкости продукции и с проблемой обеспечения оборудования и орудий для использования и обнаружения этих ресурсов.

Примерно 19% — почти пятая часть ежегодного прироста реального национального дохода США за период 1929-1982 гг. определялось увеличением капиталовложений. Неудивительно, что производительность труда работника повысится, если ими будет использоваться больше основного капитала. Нужно подчеркнуть, что объем основного капитала, приходящийся на одного работника, является решающим фактором, определяющим динамику производительности труда. За данный период времени вполне можно увеличить совокупный объем капитала, но если численность рабочей силы возрастает быстрее, производительность труда падает, т.к. сокращается фондовооруженность каждого работника. При экстенсивном пути экономического роста как раз возникает эта проблема. Основные фонды изнашиваются и в условиях полной занятости населения фондовооруженность работника сокращается. Яркий пример — бывший СССР, где фактически существовала абсолютная занятость населения, а уровень и морального и физического износа основных фондов превышал десятки лет, из-за этого вводилась посменная работа, люди работали в 2-ую, 3-ю смены.

Инфраструктура нашей Республики (шоссейные дороги, мосты, общественный транспорт, система водоочистки и муниципального водоснабжения, аэропорты и т.д.) все чаще сталкивается с проблемами морального и физического износа; кроме того, развитие инфраструктуры недостаточно для решения задач экономического роста в будущем. Понадобится существенно увеличить инвестиции государства в эту отрасль, чтобы ускорить экономический рост.
Замедление экономического роста в период СССР в значительной степени объясняется недостатком капиталовложений в развитие инфраструктуры.

2.3 СССР, как пример экстенсивного экономического роста

Все проблемы экстенсивного экономического роста были гиперболизированы во всех сферах экономики СССР. Типичной в этом отношении является девятая пятилетка (1791 -1795 гг.). Надо сказать, что один процент прироста национального дохода в 9-ой пятилетке был получен путем увеличения объема основных производственных фондов на 1.7% и величины стоимости материальных затрат на 1.2%. Каждый процент прироста национального дохода на 1/5 достигался за счет увеличения численности и на 4/5 за счет повышения производительности их труда. Как видно, в целом имел место затратный экономический рост.

Преодолеть затратный характер развития мешает отставание страны от среднего в мировой практике уровня использования сырьевых ресурсов. К этому надо прибавить большую отсталость технологий, изношенность производственного оборудования, недостаточную квалификацию многих работников. За 1986 -1990 гг. износ производственных основных фондов возрос с 38-41%. Фактические сроки службы промышленного оборудования вдвое превышают нормативные.

На хозяйственном развитие страны отрицательно сказываются диспропорции в размещении сырьевой и топливно-энергетической базы. Подавляющая часть промышленного производства — более 2/3 — сосредоточены в Европейской части, где имеется менее 1/3 всех природных ресурсов. Добыча же топливно-сырьевых продуктов в районах Крайнего Севера и к востоку от Урала ведет к их удорожанию в 1.5-2 раза. Стала падать добыча угля, нефти, железной руды и других природных средств производства.

Если в США показатель фондоотдачи в целом за послевоенный период практически не изменился, то в СССР за последние 25 лет он упал почти в 2 раза. По оценкам западных экономистов, СССР тратил на производство каждой единицы продукции в 2-3 раза большее количество энергии и сырья, чем страны
Западной Европы и США.

В 80-ые годы в нашей стране осложнилась и демографическая ситуация. У нас низка рождаемость при сравнительно высокой смертности, почти наполовину снизился прирост трудовых ресурсов. Страна впервые стала перед проблемой увеличения выпуска продукции без всякого прироста трудовых ресурсов.

Рассмотрев вышеизложенные проблемы, мы приходим к выводу, что экстенсивный путь давно исчерпал себя. В условиях новых, еще развивающихся, экономические отношениях он ведет только в тупик, не давая никаких шансов на экономическое возрождение. Поэтому объективно необходимо менять тип экономического роста и переводить народное хозяйство на путь интенсивного развития. Однако не следует забывать, что экстенсивный путь дал почву для рождения нового типа развития — интенсивного. Создав базис для развития новых экономических отношений, экстенсивный путь внес огромный вклад в развитие национального хозяйства всего мира.

2.4 Интенсивный путь экономического роста

Более сложный тип экономического роста — интенсивный (фр. intensif — напряжение). Его главный отличительный признак — повышение эффективности производственных факторов на базе технического прогресса. При данном типе расширенного воспроизводства появляется новый фактор экономического роста — повышение эффективности всех традиционных факторов.

Правда, в промышленно развитых странах нельзя найти в чистом виде первый или второй типы экономического роста: они сочетаются в определенной пропорции. Например, расчеты по США показали следующее. В 1950-1985 гг. ежегодный прирост объема ВНП составил 3,2 %. Из них 1,2 % прироста (или
40%) обеспечено за счет совокупной эффективности производственных факторов.

Естественно, что интенсивный тип роста экономики основывается на широком использовании более эффективных средств производства. Увеличение его масштабов обеспечивается за счет применения более прогрессивной техники, передовых технологий, достижений науки, более экономичных предметов труда, повышения квалификации кадров. Благодаря этим факторам достигается также повышение качества продукции, рост производительности труда, ресурсосбере-жение, улучшение использования имеющейся материальной базы производства.

Интенсивное расширенное воспроизводство обладает рядом особенностей.
Это более прогрессивный тип экономического роста. Ведь решающую роль в подъеме эффективности вещественных условий производства начинает играть новый “мотор” — достижения науки и техники. В связи с этим в масштабе общества развивается производство научно-технической информации, которая в конечном счете воплощается в более эффективные средства производства.
Одновременно система образования, подготовки и переподготовки кадров обеспечивает повышение культурно-технического уровня работников.

Несомненным достоинством интенсивного увеличения производства является то, что оно преодолевает преграды экономического роста, порожденные известной ограниченностью естественных ресурсов. Хозяйственное развитие переводиться на новые рельсы — на путь непрерывного научно-технического и экономического прогресса. Наиболее выгодным фактором его расширения становится ресурсосбережение. Например, чтобы сберечь 1 тонну условного топлива (7000 ккал) путем применения новой технологии, требуется в 3-4 раза меньше затрат по сравнению с расходом на добычу такого же объема топлива.

Между тем интенсификация связана с глубокой прогрессивной перестройкой структуры народного хозяйства, широкой подготовкой кадров инициативных и высокопрофессиональных работников. Особенности интенсивного расширенного воспроизводства состоят в том, что при нем невозможны очень высокие темпы экономического роста, а вместе с тем научно-технический прогресс может вызвать безработицу, которая усиливается в трудоизбыточных регионах
Республики.

В зависимости от тех или иных направлений экономии производственных ресурсов различают несколько видов интенсификации:

|интенсификация экономического роста |
| | | | | |
|трудосберегающая | |капиталосберегающая | |всесторонняя |

Трудосберегающий вид интенсификации предполагает, что новая техника вытесняет из производства рабочую силу. В этом случае темпы роста выпуска продукции опережают темпы изменения численности работников. Иначе говоря, весь прирост производства достигается частично или полностью за счет повышения производительности труда.

Такой вид интенсификации наиболее характерен для начальных периодов развития машинного производства — индустриализации народного хозяйства.
Технический прогресс, а следовательно, вытеснение рабочей силы из производства происходит быстрее всего в отраслях промышленности, изготавливающих средства производства. Не случайно данному виду экономического роста органически свойственно острое противоречие: между ускоренным ростом производства ради производства и все большим отставанием от него производства предметов потребления. Такое противоречие, естественно, неблагоприятно сказывается на жизненном уровне населения.

Капиталосберегающий вид интенсификации ведет к тому, что благодаря применению более эффективных машин и оборудования, сырья и материалов достигается экономное расходование средств производства. В данном случае техническое строение капитала уменьшается, или по крайней мере, замедляется его увеличение. Эти процессы в наибольшей мере стали проявляться на начальном этапе НТР, когда широко осваивались высокопроизводительное автоматическое оборудование, удешевлявшее продукцию, а также достижения химии полимеров и другие высокоэффективные вещественные факторы производства.

Наконец, всесторонняя интенсификация – это такой вид экономического роста, при котором используются все указанные формы ресурсосбережения.
Тогда экономятся и трудовые и вещественные условия производства. Данный вид экономического роста практически внедряется в условиях современного этапа
НТР и новейшей технологической революции.

Всесторонняя интенсификация ведет к качественному обновлению всего процесса расширенного воспроизводства. В противовес затратному экстенсивному наращиванию производства всестороння интенсификация обеспечивает антизатратную траекторию экономического роста.

[pic]

Быстрее всего растет объем национального дохода НД, несколько медленнее увеличивается объем затрат основного капитала Ко и численность рабочей силы Р. В итоге снижается себестоимость единицы продукции Сс, расширенное же воспроизводство приобретает качественно новые черты.

|Новое качество экономического развития |
| | | | | | | | | |
|Экономич-н| |Рост | |Прогрессив| |Увеличение | |Возрастани|
|ость | |технологи-ческ| |-ность | |конечного | |е доли |
|производст| |ого уровня и | |структуры | |продукта | |потреблени|
|в | |качества | |хозяйства | | | |я |
| | |продукции | | | | | | |

Новое качество экономического развития выражается прежде всего в возрастающей экономичности производства национального дохода: уменьшаются затраты труда и средств производства в расчете на единицу НД. Существенно улучшается все хозяйственное развитие, неуклонно повышается научно- технический уровень и качество выпускаемой продукции. Это является прямым следствием перехода к более высокому технологическому способу производства.

Прогресс виден и в том, что уменьшается доля промежуточного продукта, и соответственно увеличивается удельный вес конечного продукта, идущего в потребление. Такие структурные изменения — результат экономного расходования сырья, материалов и энергоносителей при создании каждого изделия.

Улучшение расширенного воспроизводства достигается, когда в составе национального дохода возрастает доля продуктов потребления по сравнению со средствами производства. В результате повышается уровень и качество жизни населения, растет социальная эффективность хозяйства.

2.5 Государственное регулирование экономического роста

Государство играет значительную роль в регулировании экономического роста и следует рассмотреть какие меры государственного регулирования наилучшем образом могут стимулировать этот процесс.

1. Кейнсианцы рассматривают экономический рост преимущественно с точки зрения факторов спроса. Обычно они объясняют низкие темпы роста неадекватным уровнем совокупных расходов, которые не обеспечивают необходимого прироста ВНП. Поэтому они проповедуют низкие ставки процента
(политику “дешевых денег”) как средство стимулирования капиталовложений.
При необходимости финансово-бюджетная политика может использоваться для ограничения правительственных расходов и потребления, с тем чтобы высокий уровень капиталовложений не приводил к инфляции.

2. В противоположность кейнсианцам, сторонники “экономики предложения” делают упор на факторы, повышающие производственный потенциал экономической системы. В частности, они призывают к снижению налогов как к средству, стимулирующему сбережения и капиталовложения, поощряющему трудовые усилия и предпринимательский риск. Например, снижение или отмена налога на доход от процентов приведет к увеличению отдачи от сбережений. Аналогичным образом, если облагать подоходным налогом суммы, идущие на выплаты по процентам, это приведет к ограничению потребления и стимулированию сбережений. Некоторые экономисты выступают за введение единого налога на потребление в качестве полной или частичной замены личного подоходного налога. Смысл этого предложения состоит в ограничении потребления и стимулировании сбережений.
В отношении капиталовложений эти экономисты обычно предлагают уменьшить или отменить налог на прибыли корпораций, в частности предоставить значительные налоговые льготы на инвестиции. Было бы правомерно сказать, что кейнсианцы уделяют больше внимания краткосрочным целям, а именно поддержанию высокого уровня реального ВНП, воздействия на совокупные расходы. В отличие от них, сторонники “экономики предложения” отдают предпочтения долгосрочным перспективам, делая упор на факторы, обеспечивающие рост общественного продукта при полной занятости и полной загрузке производственных мощностей.

3. Экономисты разных теоретических направлений рекомендуют и другие возможные методы стимулирования экономического роста. Например, некоторые ученые пропагандируют индустриальную политику, посредством которой правительство взяло бы на себя прямую активную роль в формировании структуры промышленности для поощрения экономического роста. Правительство могло бы принять меры, ускоряющие развитие высокопроизводительных отраслей и способствующие перемещению ресурсов из низкопроизводительных отраслей.
Правительство также могло бы увеличить свои расходы на фундаментальные исследования и разработки, стимулируя технический прогресс. Рост расходов на образования также может способствовать повышению качества рабочей силы и росту производительности труда.

При всей многочисленности и сложности возможных методов стимулирования экономического роста большинство экономистов едины в том, что увеличение темпов экономического роста является весьма непростой задачей, — капиталоемкость и склонность к сбережениям нелегко поддаются мерам регулирования.

3. Эффективность производства в легкой промышленности в условиях рыночной экономики.

На практике эффективность производства рассматривалась на примере
Витебского акционерного общества открытого типа “Знамя индустриализации”.
Были получены данные о деятельности общества в 1996-1997 годах, проведен их анализ и статистическая обработка.

Например, отчетная балансовая прибыль за 1996 год составила 3.192 млн. рублей, а за 1997 год — уже 15.163 млн. рублей. Из этого можно сделать вывод, что предприятие работает с прибылью и в состоянии производить продукцию. Валовой доход предприятия также заметно вырос за год и составил
95.797 млн. рублей в 1997 году против 45.382 млн. рублей в 1996 году.
Конечно, уровень затрат на производство также не остался на месте и вырос за данный период с 44.185 до 85.840 млн. рублей. Понимая, что реально затраты на производство не могут вырасти практически в два раза за один год, можно предположить, что какую-то роль тут сыграли колебания курса доллара, на который мы привыкли опираться в расчетах.

Действительно, если принять во внимание, что курс доллара к национальной валюте на начало 1997 года составлял 16.000 рублей за доллар, а к концу того же года — 31.000 рублей за доллар, то сразу станет заметна корреляция между изменением курса доллара и, к примеру, себестоимости продукции. Более того, применив изменение курса в качестве некого коэффициента изменения стоимости самих денег можно намного легче оперировать выходными данными:

|Данные по ЗИ за 1997 год |Млн. рублей |Тыс. $ |
| |начало |конец |начало |конец |
|Балансовая прибыль |3,192 |15,163 |200 |490 |
|Прибыль от реализации продукции |-3,070 |3,332 |192 |108 |
|Доходы от внереализованных операций |6,262 |10,999 |391 |355 |
|Выручка (валовой доход) |45,382 |95,797 |2,836 |3,090 |
|Выручка от реализации за вычетом |41,115 |89,172 |2,570 |2,877 |
|налогов | | | | |
|Затраты на производство |44,185 |85,840 |2,762 |2,769 |

Перевод в доллары осуществлялся по курсу соответствующего периода, т.е. 16.000 — на начало, и 31.000 — на конец 1997 года.

Исходя из полученных данных можно судить, что затраты на производство практически не изменились, а выручка выросла на 9-12%.

Как известно, производство бывает трудоемким, материалоемким или капиталоемким (фондоемким). Чтобы выяснить, к какой категории относится продукция данного предприятия, достаточно лишь взглянуть на структуру производственных затрат:

|Структура затрат на производство |Млн. рублей |Тыс. $ | | |

по ЗИ за 1997 год |начало |конец |начало |конец | |Материалы |9,758 |26,121
|610 |843 | |Топливо |3,454 |7,351 |216 |237 | |Электроэнергия |2,670
|7,760 |167 |250 | |Зарплата рабочих |18,059 |34,553 |1,129 |1,115 |
|Социальное страхование |6,378 |12,143 |399 |392 | |Амортизация |705 |2,048
|44 |66 | |Прочие затраты |4,882 |8,242 |305 |266 | |Прочие мат. затраты
|69 |1,063 |4 |34 | |Итого: |45,975 |99,281 |2,873 |3,203 | |

Здесь невооруженным взглядом видно, что львиную долю затрат (35-40%) занимают расходы на оплату труда рабочих. Отсюда можно сделать вывод, что производство на предприятии является ТРУДОЕМКИМ.

Достаточно неутешительные результаты дает анализ себестоимости продукции:

Анализ себестоимости продукции |Млн. рублей |Тыс. $ | | | |по ЗИ за 1997 год |начало |конец |начало |конец | |Себестоимость продукции |44,035
|95,143 |2,752 |3,069 | |Стоимость продукции в оптовых ценах |41,535
|101,177 |2,596 |3,264 | |Затраты на рубль продукции, коп. |106,02 |94,04 |
| | |

Отсюда следует, что в 1996 году предприятие работало с убытком, себестоимость продукции превышала её номинальную стоимость. В 1997 году ситуация несколько исправилась, но себестоимость продукции до сих пор слишком велика. Это значит, что предприятию следует уделять больше внимания такому явлению, как эффективность производства и постоянно работать над её повышением. Не секрет, что дальнейшая работа с такими показателями нерентабельна и если не заняться вплотную вопросами повышения эффективности производства путем снижения себестоимости продукции, внедрения новых технологий – вскоре встанет вопрос о закрытии предприятия.

Хорошим показателем эффективности работы предприятия может служить статистика, отражающая движение кадров на предприятии. Увы, и она неутешительна. Если на конец 1996 года на “ЗИ” среднесписочная численность персонала составляла 2002 работника, то год спустя — 1884. То есть налицо текучесть кадров, отток рабочей силы. Оно и понятно — предприятие, с трудом сводящее концы с концами не в состоянии материально обеспечить своих работников на подобающем уровне. Люди уходят в коммерческие структуры, в свободное предпринимательство, пытаясь как-то заработать на жизнь. Налицо деградация квалифицированной рабочей силы, упадок производства.

Ситуация на данном предприятии довольна типична для предприятий, большей частью контролируемых государством. Сказывается отсутствие твердой руки, реально хозяина. Производство — достаточно сложный процесс, требующий разносторонних подходов. Пренебрежение какими-либо деталями в корне недопустимо. Можно иметь первоклассное оборудование и квалифицированную рабочую силу, на без мудрого и стратегического управления любое предприятие заранее обречено на провал.

Заключение

Как мы уже убедились, значение эффективности производства в легкой промышленности сложно переоценить. Складывающаяся на Белорусском рынке ситуация говорит о многом, и прежде всего о необходимости становления крупного производства, как одного из главных элементов рынка. Мировой опыт показывает, что эффективно управлять предприятием государство не всегда в состоянии. Мы плещемся в бурном потоке рыночных отношений, но до сих пор во многих сферах нашей жизни дает о себе знать командно-административная система. Конечно, сложно сразу отказаться от нее, но если в конце концов этого не сделать — наша промышленность будет обречена, и об этом говорят цифры.
Какие можно сделать выводы?

1. В условиях рыночной экономики значение повышения экономической и социальной эффективности производства очень велико.

2. Обобщающим критерием экономической эффективности общественного производства служит уровень производительности общественного труда.

3. Важнейшие показатели экономической эффективности общественного производства. — трудоемкость, материалоемкость, капиталоемкость, фондоемкость.

4. Для полного представления об эффективности затрат нужна обобщенная характеристика стоимостных и натуральных показателей. Этой цели служат общая и сравнительная экономическая эффективность затрат.

5. В условиях рыночной экономики основные критерии оценки хозяйственной деятельности предприятий и фирм — прибыль и рентабельность по отношению к фондам.

6. Важнейшими факторами и направлениями повышения экономической эффективности производства являются: научно-технический прогресс, режим экономии, повышение уровня использования основных производственных фондов, совершенствование структуры экономики, оптимальная инвестиционная политика и др.

Использованная литература:

1. «Экономика предприятия» под ред. В.Я. Горфинкеля М, 96
2. «Экономикс» К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю М, 92
3. «Экономика» П.А. Самуэльсон М, 92
4. «Экономическая теория» Е.Ф. Борисов М, 97
5. «Экономическая эффективность промышленного производства»

В.И. Выборнов, В.С. Маврищев М, 82