Автор: admin

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА»

ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: Психологічна готовність до шлюбу

Мошко Жанна Валентинівна

Шифр групи: 511

Спеціальність: Соціальна психологія

Робота на здобуття кваліфікаційного рівня спеціаліста

за спеціальністю: „соціальна психологія»

Науковий керівник:

Ад’юнкт-професор (доцент)

ГОЛЄВ С.В.

Херсон 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні питання вивчення шлюбу

1.1 Розвиток сім’ї та шлюбу в історичному вимірі

1.2 Підготовка до сімейного життя

1.3 Гендерні аспекти підготовки до шлюбу

Розділ 2. Методи психологічного вивчення готовності до шлюбу

2.1 Стандартизовані методики психологічного вивчення проблем сім’ї

2.2 Методики дослідження готовності до шлюбу

2.3 Методики дослідження гендерної ідентичності

Розділ 3. Співвідношення готовності до шлюбу з гендерною ідентичністю

3.1 Психодіагностичне вивчення готовності до шлюбу

3.2 Визначення типів гендерної ідентичності

3.3 Взаємозв’язок типів гендерної ідентичності з рівнем готовності до шлюбу

3.4 Особливості шлюбно-сімейних уявлень у молоді

3.5 Співвідношення рівня суб’єктивного відчуття самотності у людей з їх готовністю до шлюбу

Висновок

Список літератури

Вступ

Актуальність теми. Юнацький вік — це період життєвого і професійного самовизначення особистості. Цей період життя людини характеризується активним становленням особистості, виникненням і розвитком значимих психологічних новотворів, задіяних у всіх проявах когнітивного й емоційного відношення до світу, — в оцінці реальної дійсності й оточуючих людей, у прогнозуванні своєї соціальної активності, у плануванні майбутнього і самореалізації, у формуванні власних уявлень про світ і про себе самого (Л.И. Божович, 1997; Л.С. Виготський, 1984; М.Р. Гінзбург, 1994; И.В. Дубровіна, В. Д Єрмоленко, 1984; И.С. Кон, 1989; Б.С. Круглов, 1983; X. Ремшмидт, 1994; В.В. Столін, 1983; А.С. Куль, 1986 і ін.).

Сім’я — важливий соціальний інститут, у ньому розгортається процес соціалізації людини, і будь-які, навіть не яскраво виражені, зміни цього інституту свідчать про зміни в інших областях людського життя, держави, суспільства.

Підготовка до сімейного життя — це складний цілісний процес, показником результативності якого є готовність молодих людей правильно будувати свої взаємини у подружньому житті. У зв’язку з тенденцією до різкого омолодження шлюбу актуальною стає підготовка до одруження молоді.

Аналіз наукової літератури і життєва практика свідчать про те, що молодята часто зазнають труднощів, обумовлених їх психологічною непідготовленістю: низьким рівнем психологічних знань, не сформованістю якостей сім’янина, невмінням вирішувати міжособистісні проблеми, нездатністю проявляти емпатію, взаємоповагу, турботу. Все це викликає у них незадоволення, розчарування, невпевненість у собі, небажання разом з партнером налагоджувати сімейні взаємини, зниження мотивації шлюбу.

Необхідність подібного дослідження зв’язана з тим, що, з одного боку, у психолого-педагогічній науці накопичений визначений обсяг теоретико-емпіричних знань про сучасну сім’ю (Ю.Е. Алешина, А.Я. Варга, С.И. Голод, Е.Т. Соколова, А.С. Спиваковская, В.А. Петровский, А.В. Черников, Э.М. Ейдеміллер, В.В. Юстицкис, М. Bowen, S. Mimuchin, V. Satir, С. A. Whitaker і ін), а з іншого боку — відсутні зведення про те, як представлені наукові знання в повсякденній свідомості людей. Наскільки такі знання, наприклад, роблять молодь готовою до шлюбу [2; 8; 23; 25; 36; 40; 57; 77; 84]

Певний вклад у її вивчення унесли М.І. Алексєєва, М.В. Вовчик-Блакитна, Т.В. Говорун, І.В. Гребенніков, І.В. Дубровіна, С.В. Ковальов, А.М. Прихожан, І.А. Трухін, А.Т. Суворова, З.Г. Кисарчук та інші. Вони стимулювали інтерес до дослідження проблеми формування різних аспектів готовності до одруження. Одначе, недостатньо вивченими залишилися питання змісту, структури готовності до шлюбу, шляхів поліпшення підготовки молоді до сімейного життя.

На основі аналізу та узагальнення наукової літератури встановлено, що проблема підготовки молоді до шлюбного життя цікавила вчених ще в далекому минулому /Аристотель, Платон, Я.А. Каменський, Й. Песталоцці. Велику увагу приділяли їй видатні філософи-педагоги Д. Локк, Ж.Ж. Руссо, К.Д. Ушинський. У значній мірі висвітлене питання і в українській народній педагогіці, що бере свої витоки з національних традицій, в яких закладений величезний духовний потенціал українського народу /М.Г. Стельмахович/. Помітний вклад у розробку проблеми знесли О.М. Бернштейн, П.П. Блонський, Н. Жарінцова, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський.

Такі важливі аспекти готовності молоді до шлюбу, як мотивація, установки, уявлення, знання, якості особистості сім’янина висвітлюються в дослідженнях М.І. Алексєєвоі, І.А. Арабова, Є.Ф. Ачільдієвої, В.І. Барського, Л.Ф. Бурлачука, Т.В. Говорун, І.В. Гребєннікова, С.В. Дворяк, І.В. Дубровіної, В.І. Зацепіна, С.В. Ковальова, С. Кротохвіла, Д.В. Луцика, А.М. Прихожан, С. Цельмер та інших.

Проблема впливу соціально-психологічних факторів /сім’я, школа, соціальне оточення, засоби масової інформації/ на розвиток і формування готовності до одруження була об’єктом уваги Л.П. Буєвоі, К. Вітека, О.І. Іванової, С.П. Іщенко, Т.С. Кириленко, 0.0. Кочеряна, А.О. Красовського, та інших.

На значення дитячих років для формування особистості сім’янина вказували у своїх працях А. Адлер, Е. Берн, З. Фрейд, X. Саллівен, К. Хорні, Е. Фромм та інші. Вони підкреслювали, що сім’я виступає основним елементом соціального мікро середовища, яке значно впливає на формування найважливіших якостей сім’янина.

Сучасні підходи до проблемі готовності людини до різних видів діяльності подані у роботах Ю.С. Альфорова, Р. Аткінсона, Г. Брауера, І.Д. Беха, М.І. Дьяченко, Л.С. Кондибовіча, О.В. Киричука, О.Г. Ковальова, С. Крачфілда, В.А. Крутецького, А.І. Пуні, Ю.С. Самаріна.

Готовність до сімейного життя, як важливого виду діяльності, висвітлена в працях М.І. Алексєєвоі. Т.В. Говорун, І.В. Гребеннікова, З.Г. Кісарчук, С.В. Ковальова, В.А. Сисенка, М.Г. Стельмаховича, І.А. Трухіна, О.М. Шарган та інших.

Актуальність даної проблеми обумовлюється також тими особливостями, що характерні для становлення і розвитку сучасної сім’ї: омолодження шлюбу, збільшення числа розводів, зв’язаних переважно з невмінням чоловіка і жінки будувати свої взаємини, з невірними уявленнями молодих людей про ролі чоловіка і жінки в родині, розвиток альтернативних форм брачно-сімейних відносин і інших явищ.

На думку А.Г. Асмолова, підготовка молоді до сімейного життя, поряд з формуванням морального світу особистості, припускає і «формування особливої системи уявлень про себе як про людину визначеної статі, що включають специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, відношення до представників іншої статі і відповідно цих утворень форм поведінки» [1].

Дослідження обумовлене необхідністю вирішення існуючих протиріч між соціальною потребою суспільства в готовності молоді до шлюбу, досягненнями психолого-педагогічної науки і практичним вирішенням цієї проблеми.

Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження: „Психологічна готовність до шлюбу”

Об’єкт дослідження: психологічна готовність молоді до шлюбу і сімейного життя.

Предмет дослідження: встановлення зв’язку між психологічною готовністю молоді до шлюбу з її гендерною ідентичністю.

Гіпотеза:

Психологічна готовність молоді до шлюбу залежить від типу її гендерної ідентичності.

Незалежна перемінна — тип гендерної ідентичності.

Залежна перемінна — рівень психологічної готовності до шлюбу.

Цілі дослідження:

1. Визначення рівня розвитку в психологічній науці проблеми готовності молоді до шлюбу і сімейного життя.

2. Дослідження гендерних характеристик особистості та закономірності формування статеворольових особливостей чоловіків і жінок.

3. Виявлення взаємозв’язку психологічної готовності молоді до шлюбу з гендерною ідентичністю — маскуліністю, фемінністю та андрогінією.

Відповідно до поставлених цілей та робочої гіпотези нами були визначенні наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз досліджень психологічної готовності молоді до шлюбу.

2. Вивчити стан розуміння гендерних аспектів сучасного шлюбу в психології.

2. Зробити огляд методичних можливостей діагностики готовності до шлюбу та гендерної ідентичності.

3. Підібрати адекватні методики для дослідження психологічної готовності до шлюбу та рівня маскуліності-фемініності-андрогенії.

4. Засобами анкетування вивчити особливості шлюбно-сімейних уявлень молоді та їх розуміння життя в умовах шлюбу.

5. Зробити коротке дослідження такого психологічного феномену: як рівень суб’єктивного відчуття самотності у людей впливає на їх готовність до шлюбу.

Теоретичне значення роботи полягає в розширенні знань про наявність серед факторів готовності до шлюбу у молоді такого мало вивченого явища як гендерна ідентичність, під якою ми розуміємо особливий вид соціальної ідентичності.

Практичне значення роботи полягає в адекватному розумінні зв’язку між готовністю до шлюбу і особливостями гендерної ідентичності у молоді; використанні практичними психологами цих знань в роботі в службах сім’ї та молоді; в консультуванні сімейних проблем; психокорекції фемінінно-маскулінних уявлень у людей; підборі методик для вивчення психологічної готовності до шлюбу, а також гендерних особливостей особистості; суб’єктивного рівня самотності та критеріїв які впливають на готовність до шлюбу. Практична значимість дослідження полягає також в тім, що конкретизація зв’язку між гендерною ідентичністю й образом сім’ї в молоді дозволяє виявити ті характеристики системи уявлень про себе, сімейне життя, про шлюбного партнера, який можна скорегувати в подальшій роботі психолога при проведенні тренінгів, індивідуальних консультацій, семінарів.

Отримані дані можуть бути використані при вивчені курсів „Психологія сім’ї» та „Гендерна психологія” у студентів-психологів.

Надійність і вірогідність одержаних результатів забезпечувалися: теоретичним аналізом проблеми, відповідністю методів цілям та завданням дослідження; використанням стандартизованих методик, валідність і надійність яких доведена; поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів дослідження; математико-статистичною обробкою експериментальних даних.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, рекомендацій, списку використаної літератури та додатків. Основний зміст дипломної роботи викладено на 90 сторінках комп’ютерного набору тексту. Список використаних наукових та літературних джерел включає 125 найменувань. Робота містить таблиці, графіки, гістограми та діаграми.

Розділ 1. Теоретичні питання вивчення шлюбу

1.1 Розвиток сім’ї та шлюбу в історичному вимірі

Вітчизняні і закордонні монографії, присвячені проблемам сім’ї і шлюбу, перестали бути рідким явищем (Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстицький, Б.Н. Кочубей, В. Сатир, Д. Скиннер, Г. Навайтис і ін). У більшості досліджень знайшли відображення мотиви вступу в шлюб, функції родини, причини сімейних конфліктів і розводів, методи сімейної терапії. Коло психологічних робіт, у яких предметом вивчення ставала би еволюція родини, її структури, специфіки відносин, як подружніх, так і дітячо — батьківських, істотно обмежений. З відомих робіт можна згадати дослідження А.Г. Харчева і В.Н. Дружиніна [25; 115]

Причина, очевидно, криється в тім, що заглиблені дослідження сімейних відносин і процесу виховання дітей у родині почалися лише в XX столітті. У цьому випадку кількісна і якісна еволюція родини вивчалася, з одного боку, на основі даних етнографії, зведень про життя народів і племен, що збереглися на первісному рівні розвитку, а з іншого боку, за допомогою аналізу древніх письмових джерел — від росіянина «Домострою» до ісландських саг. Починаються цікаві спроби простежити розвиток типів, моделей родини на основі порівняння світової релігії (В.М. Дружинін) [25], біблійних текстів (Д. Ларю). [56]

Корені сучасного шлюбу починаються в релігійному, етнічному, культурному минулому родини.

Наші традиції, стиль життя, уявлення про роль і значення родини, системи виховання дітей; наші інтимні відносини — усі мають свої історичні корені.

Вступ у шлюб і створення сім’ї нині настільки пересічне явище, що здається, так було завжди. Європейський тип шлюбу виник більш 300 років тому, але історія виникнення моногамної родини нараховує багато — багато тисячоріч.

Вважається, що в первісному людському суспільстві мали місце неупорядковані статеві відносини, коли самці спаровувалися по черзі з різними самками. Ідея про спільність дружин і безладному статевому спілкуванні, що панували в первісному стані людства, не нова, однак абсолютно нерегульовані статеві відносини навряд чи існували коли-небудь.

Заперечення проти неупорядкованих статевих відносин давали аргументацію для прояснення еволюції брачно-сімейних відношенні. Фактором, що перешкоджає повному знищенню раннього людського співтовариства, могло служити створення стійких парних зв’язків. При цьому самка поступово втрачала якості, що залучають самців, нині збереглися лише рудименти цих якостей. Усе більш індивідуальними ставали закличні сигнали, спрямовані вибірково на одну особь чоловічої статі. Це були вже зачатки тієї високої вибірковості статевого потяга, що є ознакою, що відрізняє людини від всіх інших представників тваринного світу.

З появою пологів статеві відносини були упорядковані, але вважати цей час настанням шлюбних відносин було б невірно. Статеві стосунки існують і до шлюбу і поза ним; шлюб же несе в собі визначені права й обов’язки, що повинні бути визнані суспільством. Уперше такі обов’язки виникли з появою групового шлюбу, що представляє собою союз двох родів, що забезпечував полові відносини між ними. В умовах групового шлюбу, насамперед, виникали права й обов’язки по забезпеченню харчуванням і вихованню дітей і підлітків. Усі діти знаходилися в жіночій групі, і лише подорослішав, хлопчики переходили в групу чоловіків; ведуча роль стала належати жінці, тобто наступило століття матріархату.

У первісному періоді людства типовими були наступні види шлюбно-сімейних відносин:

1) неподільна родина, що складається з групи родичів; жінки і діти не мають визначеного чоловіка і батька, вони належать усім чоловікам групи;

2) сегментарна родина: глава родини має окремих дружин, у братів — загальні дружини, а усі сестри мають кілька загальних чоловіків;

3) індивідуальна родина: спільність дружин знищена, кожен чоловік має одну чи кілька дружин (моногінія, полігінія), чи жінка має трохи чоловіків (поліандрія).

Наступним етапом розвитку шлюбних відносин є моногамний шлюб у його сучасному виді. З виникненням приватної власності і розширенням мінової торгівлі поступово на перший план висувається чоловік. Якщо в парній родині і чоловік, і жінка брали участь у міру своїх можливостей у створенні матеріальних і побутових благ, то тепер жінка поступово утрачає своє положення, і чоловік захоплює правління у свої руки. Задача жінки зводиться до народження дітей, що будуть успадковувати майно батька. На перший план виноситься дотримання подружньої вірності. Материнство завжди достовірне відомо, а батьківство — ні.

За кілька тисячоріч до нової ери в кодексі вавилонського царя Хаммурапі була закріплена нерівність чоловіків — кодекс визнає моногамію, але дозволяє чоловіку брати наложниць, а за невірність особливо строго карає дружину. Подібні закони видавалися в древні і середні століття у всіх країнах.

Вперше в історії рівність чоловіків і жінок перед законом проголосила Французька революція 1793 р., коли були введені шлюб по взаємній згоді, система розводів, скасоване розходження дітей на законних і незаконним.

Таким чином, шлях до моногамної родини був довгим і складним. Відносини між людьми постійно перетерплювали зміни. Відбуваються вони і нині: міняються погляди на статеву поведінку чоловіків і жінок.

Щоб зрозуміти дійсний стан шлюбу, необхідно, у міру можливості простежити за тими змінами, що відбувалися в шлюбних відносинах протягом минулих століть.

У доісторичний період чоловіки і жінки полювали спільно, маленькими групами. Тоді було необхідно, щоб хтось полював, а хтось залишався будинку готувати їжу і підтримувати вогонь.

Біля восьми тисяч років до нашої ери відбулися глибокі культурні зміни, що зробили радикальний вплив на шлюб. Від полювання і збирання люди почали переходити до одомашнювання тварин і осілому способу життя. У результаті поступово виникали сільські поселення. Діти стали являти своєрідну цінність.

Виникнення міської цивілізації, розвиток навичок письма і читання привели до перших письмових законів про шлюб. Це були закони Хаммурапі — звід цивільного і карного права, що з’явився в Древньому Вавилоні. За цим законами дівчата належали своїм батькам доти, поки не були куплені майбутнім чоловіком. Шлюб, таким чином, був одночасно й економічною угодою, визначеним контрактом між чоловіком і дружиною. Якщо ж жінки, що знаходились в шлюбі, але не здатні до дітородіння, відмовлялися вважати своїми, дітей служниці, то їх чоловікам дозволялося мати наложницю.

В усіх древніх культурах шлюб-погодження і шлюб-угода були звичайним явищем. Наречений платив викуп за наречену, у який досить часто входила ділянка землі, яка була надалі для молодих чоловіків основою їхнього господарства. У випадку розводу з ініціативи чоловіка майно, отримане в рахунок викупу, і діти що народилися в шлюбі, переходили до дружини. При відмовленні чоловіка виконувати ці умови жінка могла звернутися в суд для збереження своїх законних прав.

Чоловік у свою чергу міг обвинуватити дружину в тім, що вона погана дружина, у зв’язку з чим мав право зробити її своєю рабинею. Дружина ж мала можливість обвинуватити чоловіка в жорстокості, могла навіть зажадати за це компенсацію. У тих випадках, коли дружини не могли дозволити свої суперечки, у Вавилоні практикувався звичай іспит водою: якщо обвинувачуваний міг плавати, то це вважалося, що його оберігають боги, і він визнавався невинним. Якщо ж людина починала тонути, то це було вагомим доказом його провини.

У Древньому Єгипті шлюб також полягав, як правило, по економічних чи політичних розуміннях. Часто в шлюб вступали брати і сестри, щоб не поділяти спадкоємну землю чи наслідувані родиною державні посади. У період матріархату спадкування завжди йшло по жіночій лінії, а в шлюбних угодах власність нареченого часто передавалася у володіння нареченої. Багато фараонів одружувалися в зв’язку з цим на своїх сестрах і навіть доньках, тому що це допомагало зберегти трон, династію і спадщину. Такий звичай існував у Єгипті, і після завоювання його Римом у 69-30 р. до н. е. Так, Клеопатра спочатку була дружиною свого старшого брата, потім після його смерті, дружиною молодшого брата. Кожен цей шлюб давав їм право володіти Єгиптом. Ті ж привілеї одержав Марко Антоній, що став її останнім чоловіком. [14]

В епоху раннього середньовіччя відношення до шлюбу рідко зв’язувалося з романтикою і любов’ю. Ранні християни взагалі мали про шлюб дуже неясне і суперечливе уявлення.

Панували три розповсюджені точки зору. Відповідно до першої з них, шлюб — це дарунок божий, а його ціль — дітородіння. При цьому існували різні його інтерпретації, наприклад твердження, що створення великої родини — святий обов’язок чоловіків. Друга точка зору зводилася до того, що шлюб — це необхідне зло, що краще одружитися, чим згоріти від любовної пристрасті. Ідея задоволення пристрасті за допомогою шлюбу ґрунтувалася на реалістичному усвідомленні інтимної близькості як природної потреби людини, який необхідно узаконити. І сьогодні багато шлюбів молодих людей, що вийшли з підліткового віку, базуються саме на таких уявленнях про інтимне життя. Третя думка про шлюб зводилося до того, що його варто цілком уникати. Необхідно бути вільними від подружніх обов’язків, щоб цілком присвятити себе релігії. І в даний час ще є люди, що уникають шлюбу по тій же причині. На такій позиції, що виключає сімейні відносини, знаходяться чоловіки і жінки, що відмовляються від шлюбу заради кар’єри чи інших подібних розумінь.

У період раннього християнства були радикально змінені багато законів про шлюб. Наприклад, під забороною виявилися полігамні шлюби. Полігамія патріархів Старого завіту була оголошена культурною необхідністю як засіб населити світ «обраними людьми». Впливовий письменник того часу Тертуллиан (160-230 р. н. е) дотепно помітив, що якби Господь хотів заохотити полігамію, то не зупинився б на одному адамовому ребрі для створення Єви: він узяв би, напевно, кілька ребер і створив би Адамові кілька дружин.

Наприкінці V століття н. е. Західна Римська імперія була завойована північними племенами варварів (476 р). Слово «варвар» уживалося древніми римлянами і греками стосовно всіх чужоземців, до будь-якої людини, що не належить до їхньої культури. Ці племена постійно вторгалися потрясали Римську імперію протягом ІV і V століть, відповідно кожне плем’я приносило свої уявлення про шлюб, свої шлюбні обряди.

Після падіння Західної Римської імперії почалася епоха, що отримала згодом назву століття «Середньовіччя».

Перехід від племінної до національної спільності тривав кілька століть. В міру посилення королівської влади феодальні племінні вожді поступово утрачали свою абсолютну владу, у тому числі і право приймати рішення про шлюби своїх васалів і смердів. Стали можливі шлюби, засновані на добровільному союзі чоловіків. Одночасно але з’явилася і більш ліберальна точка зору на шлюб, незважаючи на те що церква як і раніше залишалася на ранньої християнській позиції, що у кожній жінці, дочці Єви, бачила уособлення злого початку.

В ту ж епоху романтичне відношення до жінки піддавалося нападкам багатьох учених. Наприклад, філософ і теолог Хома Аквінський (1225-1274), твори якого дуже вплинули на думки середньовічної Європи, адаптуючи ранні твори Аристотеля, розглядав жінку усього лише як зіпсований варіант чоловіка. Відповідно він думав, що дітей варто виховувати в більшій повазі до батька, ніж до матері, а дружинам казав забезпечувати чоловіків чистим одягом, зігрівати їхнім гарним вогнем у вогнищі, мити їм ноги, стежити за панчохами і взуттям, готувати смачну їжу і напої, приділяти багато уваги, готувати зручну постіль з білими простирадлами, нічний ковпак і хутряні покривала, а також доставляти інші радості, і таємні задоволення.

У XV столітті в Західній і Центральній Європі виник широкий суспільний рух, що частково збігся з епохою Ренесансу й відобразив динамізм тієї епохи. Цей рух ввійшов в історію під назвою «Реформація». У першу чергу він прийняв форму боротьби проти католицької церкви.

Абігель, дружина Джона Адамса (1735-1826), що став згодом другим президентом Сполучених Штатів Америки, вважала що Британське законодавство необхідно змінити, конституційно надавши жінкам рівні права з чоловіками. Вона різко критикувала прийняту систему законів про шлюб, вказувала на несправедливість у відношенні шлюбу, що служить у першу чергу інтересам чоловіків. У 1797 році вона писала чоловіку про те, що в новому зводі законів, що йому як президенту необхідно розробити, варто пам’ятати про жінок і бути до них більш великодушним і прихильної, чим його попередники.

У сучасному світі у шлюбі діє ще чимало обмежень. У деяких країнах шлюб залишається строго організованим, знаходиться під контролем.

Однак слід зазначити, що став піддаватися сумніву сам інститут офіційного шлюбу: окремі пари живуть разом без юридичного оформлення своїх відносин. Інші пари намагаються творчо використовувати волю, що з’явилася. Зберігаючи відданість, один одному в шлюбі, зберігаючи почуття дійсної любові, вони намагаються зберегти і свою особисту волю.

Співвідношення понять „шлюб» і „ родина»

Родина пережила всі іспити часом і простором. Сьогодні родина існує у всіх частинах світа, а її історія нараховує багато тисячоріч. Значення родини в житті індивіда і суспільства неможливо переоцінити. Але кожне покоління осягає цю істину заново.

Наука про родину розвивається в умовах багатоплановості сімейних структур і розмаїтості уявлень людей про сім’ю і шлюб. Кожен житель нашої планети вважає себе компетентним в області шлюбно-сімейних стосунків. Люди ведуть розмови про любов, шлюб, дітей, родичах з боку чоловіка і дружини, поділяються один з одним «рецептами» рішення сімейних проблем. Педагог або психолог теж мають особисту концепцію родини, що час від часу може бути неузгодженою з їхньою професійною позицією. Нагромадження життєвих знань і пошук достовірних наукових фактів об’єднані загальною метою: зрозуміти, яким чином забезпечити стабільність інституту шлюбу і родини, як зробити сімейне життя вдалим і щасливим.

У повсякденній свідомості поняття «шлюб» і «сім» я» можуть об’єднуватися, але в науці прийняте їх розмежовувати. У першому випадку знаходять висвітлення соціально-правові аспекти сімейно-родинних відносин.

Шлюб є суспільним інститутом, що регулює відносини між статтями. Чоловік і жінка виступають у ньому і як особистості, і як громадяни держави. Соціальний характер шлюбу виявляється, насамперед у публічній формі його висновку, у контрольованому суспільством виборі шлюбних партнерів, у спадкуванні сімейного майна.

Філософський енциклопедичний словник трактує шлюб як історично обумовлену, регульовану суспільством форму відносин між жінкою і чоловіком, що встановлює їхні права й обов’язки по відношенню друг до друга і до дітей. Санкціонуючи шлюб, суспільство бере на себе зобов’язання по його охороні і накладає на партнерів відповідальність за матеріальне забезпечення і виховання дітей, а тим самим — за майбутнє родини. Суспільство може надавати матеріальну допомогу родині, що є складовою частиною соціально-демографічної політики будь-якої держави.

Сьогодні у більшості випадків шлюб виступає як добровільний союз чоловіка і жінки, заснований на взаємній схильності й особистій домовленості, оформлений у встановленому законом порядку, спрямований на створення і збереження родини. .

У сучасному світі спостерігається значна варіативність моделей шлюбних відносин, формуються шлюби, що є альтернативами класичної моногамії.

Поняття «родина» призначено для характеристики складної системи взаємин подружжя, їхніх дітей, інших родичів. Такий підхід виражений у лаконічному формулюванні С.И. Голоду, що розглядає родину як сукупність індивідів, що складаються, щонайменше, в одному з трьох видів відносин: кровного споріднення, породження, властивості.

Приведемо традиційне визначення даного поняття, що зустрічається в багатьох довідкових виданнях. Сім’я — це найважливіша форма організації особистого життя, вид соціальної спільності, мала група, заснована на подружньому союзі, родинних зв’язках, тобто на багатобічних відносинах між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами, сестрами, іншими родичами, що живуть разом і ведуть загальне господарство. Однак життя вносить деякі корективи в таке розуміння родини. Зокрема, розвивається «гостьовий» (регулярний-роздільний) шлюб, що припускає роздільне проживання подружжя протягом досить тривалого проміжку часу.

Багато фахівців використовують визначення родини, запропоноване А.Г. Харчєвим: «родина — це історично-конкретна система взаємин між подружжям, між батьками і дітьми, це мала соціальна група, члени якої зв’язані шлюбними чи батьківськими відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність у який обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення» [115].

Коментуючи дане визначення С.В. Ковальов підкреслює кілька важливих моментів. Родина міняється згодом, відповідно до змін у суспільстві, хоча і є одним з найбільш стабільних соціальних інститутів. Малою групою сім’ю можна назвати тому, що вона цілком попадає під визначення цього вихідного елемента соціуму, відрізняючи характером (інтимно-особистісним) об’єднання людей. Соціальна необхідність родини обумовлена потребою суспільства у виконанні родинної репродуктивної і виховної функцій, що гарантує продовження існування самого людства.

Родину як соціальну групу неможливо зрозуміти, виходячи зі знання про її членів, узятих окремо. Родина є відкритою, що постійно розвивається системою, що має значні адаптивні можливості. Зміни в одному з елементів системи, наприклад у взаєминах подружжя, позначаються на всій родині. Індивідуальні дисфункції членів родини є відображенням системних порушень [37].

Таким чином, під родиною розумілося об’єднання людей з метою ефективного соціального чи регулювання керування. У самій своїй основі родина є співтовариством, що припускає захист і задоволення елементарних потреб своїх членів; біосоціальною структурою, що огороджує від голоду і деривації, у формах якої розвивався людський рід. У сучасному суспільстві нормативна родина може бути описана як соціоекономічна одиниця, що існує навколо гетеросексуальної пари.

Інший погляд на сім’ю відображений у висловленні А.И. Захарова: «У соціальній психології існує поняття «первинна група». Зв’язки в цій групі будуються на безпосередніх контактах, на емоційному залученні її членів у справи групи, що забезпечує високий ступінь ототожнення і злиття її учасників. Такою первинною групою є родина — єдина група, що збільшується і розростається не завдяки «прийому» нових членів ззовні, а завдяки народженню дітей» [22].

Відповідно до визначення Н.Я. Соловйова, «родина — мала соціальна група (осередок) суспільства, найважливіша форма організації особистого побуту, заснована на подружньому союзі і родинних зв’язках, тобто стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами, і іншими родичами, що живуть разом і ведуть загальне господарство» [79].

Традиційно «ядром» родини вважають подружню пару з додаванням до «ядра» дітей, родичів, батьків чоловіків.

Родина як складне утворення стає об’єктом уваги різних розділів психології: соціальної, віковий, клінічної, педагогічної й ін. Предметом вивчення стає родина як соціальний інститут, мала група і система взаємин.

Серед сім’є утворюючих відносин виділяють різні сторони сімейної життєдіяльності, починаючи від найпростіших і вкрай розширювальних і кінчаючи великими переліками ознак родини.

А.І. Антонов затверджує, що сім’ю створює відношення батьки — діти, а шлюб виявляється легітимним визнанням тих відносин між чоловіком і жінкою, тих форм співжиття сексуального партнерства, що супроводжуються народженням дітей. Він звертає увагу на просторову локалізацію родини — житло, будинок, власність — і економічну основу родини — загально сімейну діяльність батьків і дітей, що виходить за вузькі обрії побуту і споживача [4].

В даний час у цивілізованому суспільстві усе більше людей не вступає в шлюб на самому початку своїх відносин, зовсім не оформляє офіційних відносин, зростає кількість молодих людей, що прагнуть до альтернативних форм власного життя; відбувається не тільки еволюція форм шлюбу, але і відношення до шлюбу істотно трансформується. Подібні зміни значною мірою мають відношення до трансформації соціокультурного характеру феномена «молоді».

Західний дослідник Р. Зидер [27] ґрунтовно вивчив цей феномен. Класична фаза молодості між настанням статевої зрілості і повною соціально-економічною зрілістю тепер змінилася. Молоді люди досягають соціокультурної зрілості задовго до того, як знаходять економічну незалежність від батьків. З одного боку, вступ у трудове життя в молодих людей відсунулося через подовження терміну шкільної й університетської освіти. З іншого боку, у більш ранньому віці «перевага» віддається можливості діяти і споживати. «Постіндустріальне» суспільство сприяє ранньому настанню повноліття насамперед в області споживання, а також у соціальних і сексуальних відносинах, і відстрочує настання економічної самостійності.

Відомо що в минулому шлюби в основному організовували батьки, що переслідували в першу чергу вигоду. Обвінчавши сина чи дочку, батьки часом рятувалися від витрат на зміст своєї дитини, чи навпаки мали можливість одержати придане, а також прийняти в родину ще одну пару робочих рук для допомоги в сімейному господарстві. Зустрічалися й інші розуміння: чи зять невістка були для батьків як би гарантією того, що в старості за ними буде, кому доглядати.

І в наші дні люди часом одружуються з розрахунку, хоча причини що спонукують до цього, можуть відрізнятися від тих котрі минулого в їхніх предків. Деякі сучасні шлюби мотивуються почуттям соціальної вигоди чи соціальної необхідності. Зустрічаються люди, що знаходять більш вигідним і придатним для себе вибрати партнера з розрахунку, ніж докладати зусиль і ставити перед собою проблему вибору по почуттю.

Деякі люди вступають у шлюбний союз заради психологічного комфорту. Вони створюють родину для того, щоб задовольнити свою потребу піклуватися про кого-небудь і у свою чергу відчувати турботу про себе. Чи усвідомлено вони вибирають партнера, що підходить для виконання очікуваної ролі. Якщо ж у наступному подружньому житті один з партнерів почне відмовлятися далі грати, на його погляд корисну чи марну роль, то шлюб може змінитися до кращого чи поступово стане розпадатися.

Психологічну вигоду шлюбу деякі люди бачать у тім що рятують себе від самітності. Вони намагаються одружитися через почуття чи остраху занепокоєння за своє самотнє майбутнє. Нерішучій людині потрібний партнер, що вміє приймати рішення, що є також ще однією передумовою для створення родини з розумінь психологічного комфорту.

Серйозною мотивацією при вступі в шлюб є можливість інтимних відносин. Хоча деякі чоловіки і жінки віддають перевагу періодичній зміні партнерів, смакуючи несподівані зустрічі, усе-таки більшість людей бажають мати надійні і постійні інтимні відносини. Цим людям нецікаві пошуки потенційного сексуального партнера. Навпаки, їх цілком улаштовує впевненість у тім, що такий постійний партнер у них вже є.

Основною силою, що поєднує чоловіка і жінку для спільного життя, можна вважати прагнення до створення родини. Якщо жінка, що не складається в шлюбі, чекає дитини, то найчастіше згодом вона одружується з його батьком. Іноді до цього прибігають, щоб уникнути суспільного осуду. Спонукальною причиною шлюбу може стати бажання чоловіка і жінки дати дитині ім’я, острах того, що він виявиться незаконнонародженим.

Шлюб, заснований на спільності інтересів і взаємному потязі, можна розглядати скоріше як співдружність, що не виключає активних любовних взаємин. Дві людини можуть не увесь час проводити разом, але діяти в повній згоді. Зовсім не обов’язково займатися їм тою самою справою. Вони знаходять задоволення в загальних інтересах і поважають самостійні інтереси кожного. Такі взаємини людей, навіть якщо вони починалися без особливої пристрасті, дуже часто переростають у шлюби, що зберігають велику любов і відданість один одному все життя.

Шлюб-товариство нерідко зустрічається між людьми, для яких романтичні відносини самі по собі не являють цінність, при яких інтимні відносини не приносять радості і задоволення, а сексуальні бажання згасли в результаті хвороби чи яких-небудь інших причин.

Шлюб-співдружність зустрічається не тільки серед людей похилого віку. Багато молодих пар спочатку довго перевіряють один одного, іноді навіть якийсь час живуть разом, а потім, знайшовши, що їхні відносини дають ґрунт для створення родини, вони вирішують женитися. Ці люди — товариші в повному змісті цього слова. Вони будуть підтримувати один одного в будь-якому лиху. Для багатьох з цих людей товариські відносини важливіше романтичних почуттів. Вони люблять суспільство один одного з інших причин. При вступі в шлюб у них є міцний фундамент взаємних почуттів, заснованих на тонкому розумінні один одного, що є гарантією гарних сімейних взаємин у майбутньому.

Активно любити означає виявляти до чоловіка ніжність, повагу, довіру і вірність. Такі поняття як прихильність, відданість, не передають сили і глибини почуття, називаного словом «любов». Австрійський психолог 3. Фрейд (1856-1939) сказав, що любов — це прихильність, а не почуття. Однак треба йому заперечити, тому що люди часто випробують прихильність до тих, хто їм навіть не подобається [116].

У шлюбі звичайно любов виявляється більш повно і сильно. Вона концентрується на визначеній людині, зв’язуючи воєдино внутрішню суть двох людей. Дійсна любов не обмежується зовнішніми проявами, вона проникає в серце обраного.

Близькість і інтимність часом виникають поступово на основі повсякденних турбот. Іноді інтимної близькості сприяє прекрасний вечір з музикою і квітами, коли обоє партнера витають в атмосфері романтики, щастя і любові. Відчуття глибокої щиросердечної близькості приходить зі спільно прочитаною книгою, а також під час прогулянки вдвох під дощем, чи при відвідуванні музичного концерту. І тоді чоловіки, шлюб яких заснований на любові, одержують насолоду від шлюбу-товариства.

Самими міцними шлюбними союзами є, напевно, ті, у яких визнаються усі висловлені нами точки зору на шлюб, що, виражаючи в словах і діях чоловіків, сплітаються в один прекрасний візерунок.

Скепсис стосовно інституту шлюбу росте, особливо серед самої динамічної частини населення — молоді. Очевидно, він багато в чому обумовлений досвідом, отриманим у батьківській родині, спостереженням за подружніми проблемами чи родичів друзів, знайомством з численними прикладами розпаду родин. Як наслідок, формується готовність молоді шукати альтернативні форми сімейного життя. Узагальнюючи дані європейських досліджень, фіксують факт «виходу» подружнього життя далеко за рамки шлюбу і перетворення шлюбного союзу в приватну угоду. Мова йде про індустріальні країни християнської орієнтації.

На цьому тлі представляється адекватної типологія родини і шлюбу, що враховує обставину, що шлюб припускає юридичне оформлення (реєстрацію) відносин. Приведемо витримку зі статті 1 Сімейного кодексу «Визнається шлюб, ув’язнений тільки в органах запису актів цивільного стану». Такий шлюб називають офіційним, формальним чи зареєстрованої. У протилежному випадку говорять про фактичний, «цивільному» чи шлюбі співжитті.

Рішення одружитися, безумовно, одне з найважливіших рішень. Нажаль, воно не завжди ретельно продумано, його мотиви звичайно не усвідомлюються, а доводи раціонального мислення враховуються в малій степені. Це рішення часто ґрунтується на різних міфах про шлюб: міф про вічну любов, її чарівній силі, постійному подружнім щасті і т.п. Відомі і змушені шлюби, наприклад через вагітність жінки. Від дати реєстрації шлюбу до народження першої дитини в середньому проходить 6 місяців. Вагітність може прискорити правове закріплення емоційно-еротичного зв’язку. Шляхом реєстрації шлюбу партнери намагаються додати велику переконливість своєму вибору і забезпечити велику виваженість прийнятому рішенню. Імовірно, коханими рухає острах утратити партнера і залишитися на самоті. Позначається і розрахунок на тривалість шлюбу. Складність процедури юридичного розводу виступає як фактор, що стримує дезинтеграцю родини.

Оформляючи шлюб, пара маніфестує суспільству свої відносини й одержує відповідні санкції. Чоловік і жінка вибирають законний шлях задоволення своїх значимих потреб, у першу чергу, потреби в спілкуванні з протилежною підлогою і зв’язаних з нею репродуктивних намірів. Офіційний шлюб обіцяє і матеріальні вигоди: чи зменшення перерозподіл матеріальних витрат, чи об’єднання придбання житлоплощі і т.п. .

Форма неформальних шлюбно-сімейних відносин одержала поширення в країнах під найменуванням «цивільний шлюб», що термінологічно є невірним, тому що саме законний, юридично оформлений шлюб і є цивільний, що і фіксує запис акта цивільного стану.

Неодружені пари — явище достатнє розповсюджене в сучасному індустріальному й урбанізованому світі. У 80-і роки близько 3% населення США складали такі пари, а досвід такого співжиття протягом не менш 6 місяців мали близько 30% американців.

У Данії і Швеції вже в середині 70-х рр. приблизно 30% незаміжніх жінок у віці від 20 до 24 років жили разом з чоловіками. Тому нешлюбний союз у цій віковій групі зустрічається частіше, ніж формальний шлюб. У більшості інших європейських країн у цей же період тільки 10-12% у цій віковій групі знаходилися в співжитті, але надалі число неодружених живучих спільно також зросло. Це відноситься насамперед до великих міст і їхніх околиць: у Парижеві в 1980 р. менш половини всіх живучих разом гетеросексуальных пар були одружені, серед пар з чоловіками у віці 35 років і нижче, якщо вони не мали дітей, тільки біля половини були розписані. У ФРН у 1985р. приблизно біля мільйона пар вели так називану «не подружнє сімейне життя».

Відносини в незареєстрованному співжитті диференціюються на формальні, короткочасні і глибокі, тривалі. У випадку перших спільне життя в «спробному шлюбі» триває порівняно недовго, чи шлюб полягає, чи перериваються відносини. У той же час збільшується число випадків спільного співжиття, що відрізняється від шлюбу тільки відсутністю правового оформлення, народження дітей у тривалих відносинах часто вітається.

У випадках незареєстрованного співжиття установка на шлюб не зникає.90% жінок і чоловіків, що складаються в таких відносинах, збиралися одружитися, але необов’язково з цим партнером. Імовірно, за цим криється непевність людини, зв’язана з перенесеною психологічною травмою (факт зради, утрати коханої людини, смерть, віроломство, інтимна невдача, обман і інше) чи страхом, зв’язаним з можливістю невідворотного настання і, відповідно, її чеканням.

Поширення практики шлюбних контрактів зв’язано зі спробою відгородитися від непередбачених обставин у майбутнім спільному житті, однак «контракт не може бути необмежено товстим, немислимо передбачити в ньому усі. Якщо партнер чи шахрай дурень, вам нічого не допоможе. З гарним же партнером можете жити і без угоди. Усе залежить від довіри».

У сучасній науці описані особливості людей, схильних до незареєстрованного співжиття. Узагальнений психологічний портрет даної популяції характеризується більш ліберальними установками, меншою релігійністю, високим ступенем андрогінності, низькими шкільними успіхами в період дитинства й отроцтва, меншою соціальною успішністю, однак, як правило, ці люди походять з дуже успішних родин.

«Експериментальні» форми життя вимагають більш високого рівня рефлексії і здатності до спілкування, а також не в останню чергу сил, що дозволяють протистояти тиску суспільних норм. З цієї причини їхнє поширення не може не залежати від соціальної приналежності і рівня утворення.

Опитування в Австрії показали, що спільне життя без свідчення про шлюб як «спробний шлюб» визнається в широких шарах населення. Однак, зважаючи на все, укладає Р. Зидер, більшість населення відхиляє остаточну заміну шлюбу «вільним співжиттям». Навряд чи це улаштовується тепер сексуально-етичними аргументами, а скоріше, винятково інтересами дітей. [27].

В даний час у молодих людей у цілому установка на шлюб зберігається, але число людей, що думають інакше, росте. Меншість, що скептично відноситься до інституту шлюбу, чисельно росте у всіх країнах цивілізованого світу. За даними Р. Зидера, проведений у 1978 р. у ФРН опитування показав, що приблизно 18% усіх неодружених облич здається привабливим залишитися «у принципі самостійними і незалежними». У 1981 р у рамках одного з досліджень молоді 13% молодих респондентів відповіли, що не хочуть женитися, а 7% не хотіли мати дітей. З тих пір, по-видимому, скепсис виріс ще більше.57% російських дівчин і лише 5% шведських вважають, що заміжжя необхідне для жінки. Можливість ніколи не вийти заміж турбує тільки 3% шведських дівчат і тільки 28% росіянок, а можливість ніколи не мати дітей — 38% російських дівчат і тільки 1% шведських (О. Здравомислова, В. Зацепін). Приблизно, головним чином скепсис породжений досвідом молодих, винесеним з рідних родин, відносин до них батьків і спостережень за подружніми проблемами і конфліктами протягом усього дитинства. [28].

Жити одному — це історично новий феномен. Різка зміна, що відбулася, виявляється особливо яскраво у великих містах. Усе більше чоловіків і жінок у «придатному для шлюбу» віці зважуються жити самотньо. З погляду соціальної інфраструктури це стає можливим завдяки розвитий мережі послуг і технічної допомоги у великих містах. Самотні люди прийняли рішення жити в моноваріанті по різних причинах, серед яких виділяють:

Ріст освіти жінки, що часом різко змінює її погляди на уявлення про самореалізацію, вона жадає і шукає можливості відбутися в професійній сфері, у сфері духовних шукань, в області серйозних захоплень — ці установки «ведуть» сучасну міську жінку від обтяжуючих, на її думку, сімейних уз. Крім того, одержання утворення, іноді дуже солідного, вимагає часу, при цьому жінка пропускає дітородний період. Аргументи про призначення в цьому випадку не працюють.

Переважне число жінок у шлюбному віці (одна з причин висока смертність чоловічого населення, у тому числі в результаті аварій, убивств, воєнних дій), тобто неминуче якась кількість жінок усе рівно залишиться в безшлюбному стані, наслідком цього є ріст числа жінок, що споконвічно відмовляються брати участь «у погоні» за шлюбними партнерами і потенційними чоловіками.

Розповсюджена в деяких шарах населення і відповідна деякому аспекту реальності точка зору, що легше прожити одному. Одна з причин — економічна: ріст безробіття, затримки з виплатою зарплати, відсутність (чи її недостатність) державної підтримки родині, невизначеність і нестабільність майбутнього, висока криміногенність нинішньої нашої ситуації. Вигоди від психологічного комфорту проживання в родині перекриваються витратами соціально-економічного положення справ у сімейній політиці.

Дослідники установили, що жінки переносять самітність значно легше, ніж чоловіки: освітній рівень, професійна кар’єра, психічне здоров’я, домашній побут самотніх жінок вище (краще), чим у самотніх чоловіків.

Разом з тим проблема самітності залишається однієї з мало вивчених у вітчизняній психології. Про відносини одинаків статистика не знає нічого. Більшість самотніх складається, очевидно, у більш-менш тривалих сексуальних відносинах з ким-небудь. Багато хто проводять частину часу з партнерами, не відмовляючись від власної квартири. Це підвищує особисту незалежність і звільняє відносини від наслідків нерівномірного розподілу робіт з господарства між чоловіком і жінкою. Мінімальний економічний тиск на користь збереження відносин і та обставина, що самотні люди виконують роботи з будинку самостійно, якщо тільки не припустити, що вони приносять брудну білизну чи матерям подругам, створюють простір для подолання патріархальних структур.

1.2 Підготовка до сімейного життя

Психолого-педагогічна наука в значній мірі розкрила поняття «підготовка» і «підготовленість до шлюбу», у якої кожен із авторів вклав своє розуміння. Проте, останнім часом все частіше зустрічається поняття «психологічна готовність до шлюбу». Досить різнобічними підходами характеризується воно в психолого-педагогічних дослідженнях. З нашого погляду, характеристики, що склалися не дають повної картини суті психологічної готовності до подружнього життя. А це означає, що дане питання розроблене в психології недостатньо.

Для глибокого розкриття поняття «психологічна готовність до шлюбу» слід виходити із суті подружнього життя, як діяльності, обумовленої функціями сім’ї, і поняття готовності, як стану і якості особистості.

Теоретичний аналіз наукової літератури, досліджень з проблеми, досвід психологів-консультантів і в цілому психологам зробити висновок про те, що з одного боку — психологічна готовність до шлюбу — це інтегроване психологічне утворення, яке включав стійку позитивну мотивацію шлюбу, актуалізацію знань, умінь і навичок особи, особистісні якості сім’янина, здатність до емпатичного розуміння партнера, конструктивну поведінку в сім’ї; з іншого — це процес та результат діяльності.

Для більш повного визначення психологічної готовності до шлюбу слід звернути увагу на її структурні компоненти. Психологічна готовність до шлюбу — це динамічне утворення, яке залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів, і становить складний синтез взаємопов’язаних та взаємообумовлених компонентів. До структури психологічної готовності включаються такі компоненти: мотиваційний, особистісний, пізнавальний, емоційно-регулятивний, поведінковий. Ці компоненти абстраговані і конкретизовані.

Формування в молоді психологічної готовності до подружнього життя — складний процес, якому притаманні цілісність, сталість, динамізм. Велику складність являє собою проблема контролю та обліку результатів формування готовності. Щоб визначити діагностичні методи психологічної готовності до шлюбу, ми звернулися до відповідної літератури. Її аналіз показав, що даний аспект не є предметом спеціального дослідження. Тому пошуки показників готовності становив суть інтегрального підходу. Було встановлено, що в якості критеріїв готовності автори визначають або сформованість якостей сім’янина /А.Т. Суворова, І.А. Трухін/, або сформованість знань /І.В. Гребенніков, І.В. Дуброівіна/.

У ряді досліджень /Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, А. Геззел, І.С. Кон, Г.О. Костюк, Е. Кречмер, К. Левін, О.В. Мудрик/ розглядаються психологічні особливості студентського віку. Аналіз їх показав, що саме в цьому віці створюються певні передумови для вступу в шлюб і об’єктивні умови для формування стійкої психологічної готовності до подружнього життя.

Підготовка молоді до вступу в шлюб, до майбутнього сімейного життя — невід’ємна складова частина загальної системи виховання підростаючого покоління.

Серед факторів, що визначають стабільність молодих родин, Н.В. Малярова виділяє готовність молоді до шлюбу. Це система соціально-психологічних установок особистості, що визначає емоційно-психологічне відношення до способу життя, цінностей шлюбу. Готовність до шлюбу — інтегральна категорія, що включає цілий комплекс аспектів:

Формування визначеного морального комплексу — готовність особистості прийняти на себе нову систему обов’язків стосовно свого шлюбного партнера, майбутніх дітей. Формування цього аспекту виявиться зв’язаним з розподілом ролей між подружжями.

Підготовленість до міжособистісного спілкування і співробітництва. Сім’я є малою групою, для нормального її функціонування потрібна погодженість ритмів життя чоловіка і жінки.

Здатність до самовідданості стосовно партнера. Здатність до такого почуття включає здатність до відповідної діяльності, заснованої насамперед на якостях і властивостях альтруїзму люблячої людини.

Наявність якостей, зв’язаних із проникненням у внутрішній світ людини, — емпатійний комплекс. Важливість цього аспекту зв’язана з тим, що шлюб за своїм характером стає більш психологічним у силу витонченості людини як особистості. У зв’язку з цим зростає роль психотерапевтичної функції шлюбу, успішної реалізації якої сприяє розвиток здатності до співпереживання, вміння співчувати емоційному світу партнера.

Висока естетична культура почуттів і поведінки особистості.

Уміння вирішувати конфлікти конструктивним способом, здатність до саморегуляції власної психіки і поведінки. Є.С. Калмикова вважає, що уміння конструктивно вирішувати міжособистісні конфлікти, використання їх для розвитку міжособистісних відносин чоловіка і жінки відіграє вирішальну роль у процесі взаємного пристосування молодят.

Серед багатьох аспектів проблеми формування психологічної готовності молоді до сімейного життя в якості одного з найважливіших можна виділити правильне розуміння молоддю ролі сім’ї і шлюбу в сучасному суспільстві, що у свою чергу зв’язано з особливостями формування в них установок, орієнтації на вступ у шлюб.

Навіщо людині сім’я? Це питання рідко задають собі зрілі, дорослі люди, але досить часто — молоді. У той же час поняття «родина» має для кожної особистості і свій внутрішній зміст.

В унікальності людського буття, у неповторності його особистісних якостей є дві сторони:

1) страх утратитися, залишитися непоміченим, «непотрібним»;

2) бажання перебороти самітність, стати цінним, «потрібним», улюбленим і незамінним. Чим більш затребуваною, потрібною і цінною відчуває себе людина, тим більше в неї шансів і сил перебороти самітність. Усі хочуть бути улюбленими. К. Юнг писав про те, що серйозною причиною щиросердечних розладів і захворювань є «блокування психічної енергії»; це відбувається, коли людина, ідучи від труднощів, не здійснює своє життєве покликання. Любов у родині рятує від самітності, дає можливість повного (не тільки тілесного, сексуального) прийняття людини. Саме родина надає людині всі ресурси для самоактуалізації.

У наш час ведучим мотивом вступу в шлюб є «любов» Однак, називаючи «любов» як мотив шлюбу молоді люди, очевидно, вкладають у це слово різні змісти. Т.А. Флоренская [118] виділяє три різних тлумачення цього слова: любов як сексуальний потяг; любов як потреба бути улюбленим; любов як здатність любити. Вона приводить їхній опис.

В даний час шлюб стає добровільною справою двох молодих людей, що навіть при наявності економічної залежності від батьків нерідко не присвячують їх у свої наміри. Говорячи про шлюб, не можна забувати про те, що бажання вступити в подружній союз і ступінь готовності до нього — це далеко не однакові поняття. На думку психологів, морально-психологічна підготовленість особистості до шлюбу означає сприйняття цілого комплексу вимог, обов’язків і соціальних стандартів поведінки, якими регулюється сімейне життя.

До них відносяться [80]:

готовність прийняти на себе нову систему обов’язків стосовно свого шлюбного партнера, майбутніх дітей і відповідальність за їхню поведінку;

розуміння прав і достоїнств інших членів сімейного союзу, визнання принципів рівності в людських відносинах;

прагнення до повсякденного спілкування і співробітництва, узгодженню взаємодій із представником протилежної статі, що у свою чергу припускає високу моральну культуру;

уміння пристосуватися до звичок і рис характеру іншої людини і розуміння її психічних станів.

В.С. Торохтій вважає, що ці вимоги реалізуються в різних родинах у різному ступені, на підставі цього очевидного факту він уводить поняття «здатність до шлюбу», що припускає декілька складових.

Здатність піклуватися про іншу людину, самовіддано їй служити, активно робити добро.

Здатність співчувати, співпереживати, співчувати, тобто «входити» в емоційний світ партнера, розуміти його радості і прикрості, переживання і невдачі, поразки і перемоги, знаходити духовну єдність з іншою людиною.

Здатність до кооперації, співробітництву, міжособистісному спілкуванню, наявність навичок і умінь у здійсненні багатьох видів праці, організації домашнього споживання і розподілу.

Висока етична і психологічна культура, що припускає уміння бути терпимим і поблажливим, великодушним і добрим, приймати іншу людини з усіма дивинами і недоліками, придушувати власний егоїзм.

Усі ці здібності є показниками уміння людини швидко змінювати свою поведінку відповідно до обставин, що змінюються, виявляти терпимість, стійкість і передбачуваність своєї поведінки, здатність до компромісу.

В.С. Торохтій, відзначаючи високу значимість підготовленості кожної особистості до шлюбу, відзначає, що міцність, доля шлюбу залежать від багатьох факторів. Адже поєднуються в родину дві особистості з їх складними психологічними і фізіологічними особливостями. Для людей, що знаходяться в шлюбі, дуже важливо бути зрілими в соціально-психологічному відношенні особистостями.

Така зрілість не досягається миттєво і залежить від багатьох факторів.

Як перший фактор виділяється потреба в психологічній готовності і здатності до виконання ролі чоловіка і дружини, а потім батька і матері. Кожна соціальна роль включає визначені чекання, що пред’являються до її виконавця. Тому готовність до ролі чоловіка і дружини означає чітке знання цих чекань (тобто прав і обов’язків) і бажання виконувати них.

Крім психологічної готовності, найважливіші складові родини є функціонально-рольові зв’язки між чоловіком і жінкою. У недалекому минулому саме чоловік виконував найбільш важку фізичну роботу і ніс моральну відповідальність за благополуччя родини. Зараз існує помітний розрив між традиційними уявленнями про «чоловічі» і «жіночі» сімейні ролі і реальний розподіл обов’язків у родині.

Важливим елементом відносин у родині є емоційно-оцінні зв’язки, що включають думки, явлення чоловіка і жінки про ті або інші властивості, риси характеру, вчинках один одного. Ці оцінки розташовуються переважно по умовній осі «подобається» — «не подобається». З часом ці суб’єктивні оцінки піддаються корекції. Ті ж самі властивості характеру, звички, манери чоловіка або жінки викликають інші, часом прямо протилежні емоційні реакції. У такому випадку, на думку В.С. Торохтія, говорять про психологічну зрілість особистості. До психологічної зрілості він відносить відсутність надмірного егоїзму, агресивності і навпроти — наявність здатності визнавати власні помилки і прагнення до постійного самовдосконалення в подружніх відносинах.

Б.С. Круглов [47] пише, що система підготовки молоді до сімейного життя поряд з статевою освітою і статевим вихованням, поряд з формуванням навичок міжособистісного спілкування, що насамперед полягає в умінні порівнювати свої інтереси і вчинки з інтересами і вчинками іншого індивіда, повинна включати і формування визначеного рівня цивільно-правової свідомості, що з’єднує в собі цивільну відповідальність за свої дії з розумінням значимості кожного свого вчинку.

Можна відзначити, що в міру дорослішання наростає частка мотивів, зв’язаних з можливістю шлюбу чи інтимністю. Існують виражені гендерні розходження: юнаки більш часто вибирають секс як головний мотив побачень, у той час як дівчата більше значення додають інтимності.

В даний час у суспільстві спостерігається велика зацікавленість щодо питань сексу. Ці питання частіше і більш відверто обговорюються в засобах масової інформації, сексуальні потяги постійно стимулюються демонстраціями сексуальності, сексуальна привабливість визнається особистісним достоїнством і вважається коштовною і бажаною якістю. Суспільні норми і правила, що стосуються сексуальної поведінки, стали значно менш твердими і директивними, причому це відноситься як до чоловічого, так і до жіночого сексуального поводження. Однак усе це зовсім не зменшує складностей, зв’язаних з його освоєнням. Навпроти, сучасні молоді люди мають настільки ж виражені сексуальні імпульси, що і їхні попередники, але опановувати ними приходиться в умовах, коли правила і норми керування сексуальністю є надзвичайно розмитими, а освоювати їх — у момент, коли власне Его ще надзвичайно слабке. У зв’язку з цим, незважаючи на достаток літератури з питань статевих взаємин, багато молодих людей мають перекручені представлення про свою сексуальність.

Мотивування — це більш-менш раціональні пояснення, які люди дають своїм діям і вчинкам. При цьому щирі спонукальні причини їхньої поведінки можуть як цілком і правильно усвідомлюватися, так і усвідомлюватися не цілком чи неправильно, або не усвідомлюватися взагалі. У багатьох класифікаціях мотивів шлюбного вибору, побудованих на дослідженнях, що проводилися за допомогою анкетних методів, перелічуються саме мотивування, а не власне мотиви; або мотиви і мотивування перемішуються. Як приклад можна привести класифікацію, що дає С.В. Ковальов. Мотивація шлюбу включає, з його погляду, п’ять основних мотивів: любов, духовну близькість, матеріальний розрахунок, психологічну відповідність, моральні розуміння.

Найбільше глибоко і повно мотивація вибору шлюбного партнера розглядається в психодинамічному підході.3. Фрейда [116] був одним з перших учених, хто намагався визначити, на підставі чого люди вибирають собі пари. Він вважав, що найчастіше любов виникає як результат переносу, тобто шлюбний партнер вибирається «по образі і подобі» батька протилежної статі.

Подальші дослідження в рамках психодинамічної моделі запропонували інші, не настільки прямі трактування переносу: індивід підбирає партнера, з яким міг би відтворити модель батьківської родини (наприклад: патріархальну); сформувати відносини, подібні тим, що існували між його батьками, і т.п. Так, В. Томан вважає, що індивід прагне відтворити не модель відносин батьків, а власне положення серед братів і сестер, що він займав у батьківській родині. Наприклад, чоловік, що мав старшу сестру, вибирає в дружини жінку, з яким міг би почувати себе як молодший брат — чекає від неї турботи про нього і заступницьке відношення.

У концепціях Г. Дикса і Дж. Вилли мова йде про проекції незадоволених у дитинстві бажань. Вони вважають, що кожний з партнерів має сховані потреби, що у дитинстві не були задоволені батьками, і для шлюбу вибирає людину, що допомогла би йому відтворити свої інфантильні ситуації і повернутися до своїх не до кінця вирішених конфліктах. Партнери взаємодіють, експериментуючи на собі, намагаючись взаємно відреагувати і розв’язати свої невротичні проблеми.

Важливо відзначити, що мотивація вибору в класичних психоаналітичних і близьких до них моделях трактується однаково: вибір, чинений у сьогоденні, де термінується минулим досвідом індивіда.

Більш сучасні теорії намагаються пояснити мотивацію вибору шлюбного партнера потребами, що є в індивіда в сьогоденні, і впливом на нього соціальних умов, у яких він знаходиться. Найбільш відомими і визнаними вважаються наступні теорії.

Відповідно до теорії комплементарних потреб, Р. Уінч вважає, що вибір відбувається на основі взаємодоповненості, коли задоволення потреб одного партнера буде одночасно і задоволенням потреб іншого. Прикладом такої взаємодоповненості може бути потреба в домінуванні в одного з партнерів і потреба в підпорядкуванні в іншого. Досить широко розповсюдженої в 70-і роки XX в. була концепція «фільтрів» А. Керкгоффа — К. Девиса. Відповідно до неї, будь-які відносини (дружні, партнерські, подружні) проходять у своєму розвитку через ряд «фільтрів», психологічний зміст яких міняється в залежності від типу відносин і етапу їхнього розвитку. Відносини, що не пройшли черговий «фільтр», розпадаються, і кількість пар, що рухаються до наступного «фільтру», зменшується. При цьому проходження через який-небудь «фільтр» не гарантує успішного проходження наступних. Таким чином, з безлічі пар молодих, що симпатизують друг другу людей до етапу одруження дійдуть лише деякі, і ще менше число пар збережеться до етапу, наприклад, срібного весілля.

В. Мурштейн у теорії «стимул — цінність — роль» інтегрував ідеї Р. Уінча і концепцію «фільтрів», припустивши, що пари проходять у своїх відносинах стадії задоволення визначених потреб. На стадії стимулу чоловік і жінка оцінюють зовнішність один одного, уміння триматися в суспільстві, інтелект і т. і., тобто те, що може бути названо зовнішніми, найбільш доступному спостереженню характеристиками. Велике значення має і те, як ці характеристики оцінюються навколишніми. Якщо по перерахованих параметрах чоловік і жінка влаштовують один одного, то їхні відносини розвиваються далі і переходять на стадію порівняння цінностей. На цій стадії зі спільних бесід вони роблять висновки щодо того, чи влаштовують їхні ціннісні установки, погляди, інтереси і потреби іншого. Якщо тут виявляються істотні розбіжності і виявлені недоліки не компенсуються якими-небудь достоїнствами, партнери розходяться, вважаючи, що не підходять один одному. Якщо вони проходять і через цей «фільтр», то настає заключна стадія перевірки ролей — з’ясування того, наскільки сумісне виконання ними своїх ролей в шлюбі чи іншому типі відносин. Партнери встановлюють, чи зможуть вони зайняти взаємодоповнюючі ролі в тривалому союзі, що дозволить їм задовольняти свої потреби. При цьому оцінюється як подібність характерів і похилостей (наприклад: однакова потреба в статевих контактах), так і протилежність взаємодоповнюючих рис (домінування — підпорядкування). В усіх фазах діє принцип «сумісності обміну». Рівновага досягається тільки в тому випадку, якщо такий обмін з погляду партнерів є рівноцінним. Наприклад, зовні не занадто привабливий партнер може зробити пропозицію красивій дівчині, даючи їй взамін стійке матеріальне становище. Некрасива дівчина може залучити красивого чоловіка своєю дбайливістю, сексуальною, здатністю їм захоплюватися і т. і.

З цього варто зробити висновок, що вибір шлюбного партнера може мотивуватися самими різними потребами, що можуть бути як здоровими, так і невротичними. Від цього в значній мірі буде залежати успішність розвитку відносин надалі. Вибори, чинені на основі невротичних потреб, не сприяють формуванню почуття зрілої любові і розвитку стабільних емоційних відносин.

1.3 Гендерні аспекти підготовки до шлюбу

Поділ людей на чоловіків і жінок є центральною установкою сприйняття нами розходжень, що маються в психіці і поведінці людини [1]. Багато хто вважають, що ці розходження зв’язані з генетичними, анатомічними і фізіологічними особливостями чоловічого і жіночого організму.

Сьогодні обґрунтованість твердого поділу людей тільки на дві протилежні, що не збігаються по своїх природних характеристиках статі ставиться біологами під сумнів. Вони виділяють кілька рівнів сексуальної організації людини [36]:

генетична стать (визначений набір генів);

гонадна стать (залози внутрішньої секреції);

морфологічна стать (зовнішні і внутрішні статеві органи);

церебральна стать (диференціація мозку під впливом тестостерону).

Нерідко характеристики біологічної активності змішують з поведінкою у соціально-психологічному змісті. І тоді виникає питання, про які ж характеристики, власне, мова йде, коли поведінка позначається як «істинно» чоловіча або жіноча? Змішання статевих і гендерних характеристик приводить до того, що до характеристик мужності і жіночності одночасно відносять і психофізіологічні, і соціокультурні аспекти психологічних розходжень, тоді як у ситуаціях реальної взаємодії між собою люди рідко зв’язують біологічні особливості свого організму з гендерними характеристиками. І стать, і гендер є системами умовних позначок, що формують визначений порядок відносин між людьми, їхнє відношення до різних проявів сексуальності, а також визначають форми представлення себе іншим людям у різноманітних практиках соціальної взаємодії. Все це породжує гендерні стереотипи.

Гендерний стереотип — «спрощений схематизований, емоційно пофарбований образ чоловіка і жінки» [84].

Виділяють три групи гендерних стереотипів. До першої групи відносяться стереотипи маскулінності-фемінінності. Чоловікам і жінкам приписують конкретні соціально-психологічні якості і властивості особистості, стиль поведінки. «Чоловіче» (маскулінне) або ототожнюючи з ним вважається позитивним, значимим, домінуючим, раціональним, духовним, культурним, активно-творчим, а «жіноче» (фемінінне) зв’язується з негативним, вторинним, почуттєвим, тілесним, гріховним, природним, пасивно-репродуктивним [8].

Друга група гендерних стереотипів зв’язана з закріпленням сімейних і професійних ролей відповідно до статі. Для жінок основною роллю вважається сімейна, для чоловіків — професійна [1; 2; 7; 14; 18], відповідно й оцінка успішності особистості зв’язана з виконанням цієї ролі.

Питання про сімейну роль чоловіка також досить актуальне. Чоловік практично не включений у справи родини, прийняття рішень, тому що — «чоловічі» обов’язки виходять за рамки родини [8, 20]. Чоловік стає інфантильним: не хоче нізащо відповідати, не хоче розділяти сімейні обов’язки навпіл [9].

Третя група гендерних стереотипів зв’язана зі статевими розходженнями в змісті праці. Як правило, жінці належить експресивна (виконавська й обслуговуюча праця), а чоловіку інструментальна сфера діяльності (творча, керівна праця). Т. Парсон і Ф. Бэйлс говорять про позитивний вплив такої диференціації ролей, відзначаючи, що «незважаючи на протилежності, якими є чоловік і жінка, вони можуть різноманітно взаємодіяти з урахуванням виконання призначених їм ролей» [8]. Крім того, жінки багато частіше чоловіків зіштовхуються з безробіттям і дискримінацією на ринку праці.

Гендер — одна з базових характеристик особистості, що обумовлює психологічний і соціальний розвиток людини. Багатокомпонентна структура гендера визначається чотирма групами характеристик: біологічна стать, гендерні стереотипи, гендерні норми і гендерна ідентичність [8].

Гендерна ідентичність — аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як представника визначеної статі. Гендерна ідентичність — одна з базових характеристик особистості і формується в результаті психологічної інтеріорізації чоловічих або жіночих рис, у процесі взаємодії «Я» і інших, у ході соціалізації [84].

Розвиток психічних якостей, способів поведінки не має твердих біологічних основ. Це повною мірою відноситься і до статевої диференціації. Усвідомлення власної статевої приналежності і становлення гендерної ідентичності людини — один з напрямків її соціалізації. Процес гендерної соціалізації визначається і направляється за допомогою різних соціальних і культурних засобів. Для цього в кожнім суспільстві існують визначені гендерні ролі.

Гендерна ідентичність — усвідомлення своєї приналежності до чоловічої або жіночої статі. Гендерна ідентичність особистості входить у структуру соціальної ідентичності.

Гендерна ідентичність — це особливий вид соціальної ідентичності, що співіснує в самосвідомості людини в єдності з представленнями про професійний, сімейний, етнічний, освітній і т.п. статус. Гендерна ідентичність — продукт соціального конструювання [84]. Вона починає формуватися з народження дитини, коли на підставі будівлі її зовнішніх статевих органів визначається її паспортна (цивільна, акушерська) стать. З цього починається процес гендерної соціалізації, у ході якої дитину цілеспрямовано виховують таким чином, щоб вона відповідала прийнятим у даному суспільстві уявленням про «чоловіче» і «жіноче». Саме на підставі існуючих у суспільстві еталонів формуються уявлення дитини про власну гендерну ідентичність і роль, її поведінка, а також самооцінка.

Первинне уявлення про власну статеву приналежність формується в дитини вже в півтора року, причому саме це уявлення займає місце найбільш стійкого і стрижневого компонента самосвідомості. З віком гендерна ідентичність розвивається, відбувається розширення її обсягу й ускладнення структури. Дворічна дитина знає свою стать, але ще не може визначити причини свого вибору.

У 3-4 року вона уже здатна усвідомлено визначати стать оточуючих людей, але найчастіше зв’язує її з зовнішніми, випадковими ознаками, крім того, статева приналежність вважається дітьми даного віку змінюваною характеристикою. Необоротність статевої приналежності усвідомлюється дітьми приблизно до 6-7 років, що супроводжується посиленням статевої диференціації, поведінки й установок. Наступний найважливіший етап формування гендерної ідентичності — це підлітковий вік. Підліткова гендерна ідентичність стає центральним компонентом самосвідомості. Гендерна ідентичність дорослої людини являє собою сложноструктуроване утворення, що включає, крім усвідомлення власної статевої приналежності, сексуальну орієнтацію, «сексуальні сценарії», гендерні стереотипи і гендерні переваги.

Поняття «ідентичність» — одне з відносно нових і одночасно популярних понять у психології особистості одержало популярність завдяки роботам Эрика Эриксона. Эриксон звернув увагу на те, що підсумком підліткового віку стає більш-менш сформоване уявлення в людини про себе як про цілісну особистість, у чомусь схожої з іншими, у чомусь відмінної. У процесі твердження в понятійному психологічному апараті поняття «ідентичність» піддалося теоретичному осмисленню, завдяки якому було розділено на персональну (особистісну) ідентичність (тотожність самому собі) і соціальну ідентичність (у руслі теорії соціальної ідентичності Тэджфела-Тернера).

Отже, гендерна ідентичність — базова структура соціальної ідентичності, що характеризує людину з погляду її приналежності до чоловічої або жіночої групи. При цьому найбільш значимо, як сама людина себе категоризує. У вітчизняній психології проблемою гендерной ідентичності або близькими до неї питаннями займалися В.С. Агєєв, І.С. Кон, Т.А. Рєпіна, Я.Л. Коломинський і ін.

У вітчизняній психології присутні два умовно подібних терміни, що використовують для визначення цього виду соціальної ідентичності: статева ідентичність і гендерна ідентичність. Однак за кожним терміном стоїть різне розуміння даного феномена. Термін «статева ідентичність» використовують дослідники, що дотримують поглядів, згідно яким «жіноче» або «чоловіче» в особистості багато в чому біологічно детерміноване. Термін «гендерна ідентичність» предпочитают ті, хто «створення гендера» вважає елементом культури, а «чоловіче» і «жіноче» представляє як соціальні конструкти.

Жіночу ідентичність визначають через категоризацію себе як представника жіночої соціальної групи. Жіноча ідентичність припускає відтворення гендерно обумовлених ролей, диспозицій, самопрезентацій.

Чоловіча ідентичність — категоризація себе як представника чоловічої соціальної групи і відтворення гендерно обумовлених ролей, диспозицій, самопрезентацій.

Традиційно вважається, що в процесі соціалізації хлопчик знаходиться в більш складному становищі, чим дівчинка. Його вихователі, як правило, жінки, що обумовлює недостатність об’єктів для ідентифікації. Крім того, «чоловічий» рольовий набір більш обмежений і твердий, а традиційне виховання не підтримує проявів «чоловічої» поведінки (незалежної, ініціативної, активної і т.д.) [2; 3; 8]. Подальша соціалізація хлопчиків зв’язана із соціальними бар’єрами на шляху розвитку маскулінності, що провокують емоційно-когнітивний дисонанс, наслідком якого є «статеворольова розгубленість» або утрированно-маскулінні статеворольові орієнтації.

На перший погляд, сучасне суспільство пред’являє до поведінки дівчинок менш тверді нормативні вимоги, чим до поведінки хлопчиків. Крім того, з дитинства її оточують вихователі-жінки, з якими дівчинка може ідентифікувати себе. Однак менша цінність «жіночого» у суспільстві утрудняє розвиток позитивної Я-концепції дівчинки.

«Гендерна ідентичність зв’язана з нашим представленням про своє поле: чи почуваємо ми себе в дійсності чоловіком або жінкою» [84]. Іншими словами, гендерна ідентичність — це аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як представника визначеної статі, усвідомлення своєї приналежності до статі в соціальному контексті, тобто усвідомлення і переживання індивідом позиції Я стосовно конкретних зразків або еталонів статі.

Маскулінность і фемінінность — нормативні уявлення про соматичні, психічні і поведінкові властивості, характерні для чоловіків і жінок [41].І.С. Кон виділяє три різних значення поняття «маскулінность»:

1. Маскулінность як дескриптивна, описова категорія позначає сукупність поведінкових і психічних рис, властивостей і особливостей, об’єктивно властивим чоловікам на відміну від жінок.

2. Маскулінность як аскриптивна категорія позначає один з елементів символічної культури суспільства, сукупність соціальних уявлень, установок і вірувань про те, чим є чоловік, які якості йому приписуються.

3. Маскулінность як прескриптивная категорія — це система вимог, що мають у виді не середньостатистичного, а ідеального «сьогодення» чоловіка, це нормативний еталон “мужчинности”.

За аналогією можна виділити і три значення поняття «фемінінность».

Гендерні стереотипи — стандартизовані представлення про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям «чоловіче» і «жіноче» [41].

Гендерні установки — суб’єктивна готовність до статевотипичних форм і моделей поведінки, прагнення до виконання ролей, очікуваних від індивіда визначеної статі.

Одним з важливих напрямів роботи школи з підготовки старшокласників до сімейного життя є формування в них адекватних шлюбно-сімейних уявлень. Для того щоб перебіг цього процесу був ефективним, необхідно знати вихідний рівень уявлень юнаків та дівчат про сімейне життя: їхні знання, ставлення, мрії, плани.

У дослідженні [83] взяли участь молодь (учні 9-х класів київських шкіл). Спочатку охарактеризуємо ставлення старшокласників до шлюбу й сімейного життя. Це ставлення виявилось неоднозначним. Більшість учнів (63, 6%) відповіли, що до сімейного життя і вступу до шлюбу ставляться позитивно. Однак частина молоді (36,4%) виявила суперечливе або негативне ставлення до створення власної сім’ї. Останнє особливо було характерним для юнаків.

За отриманими даними, для старшокласників основні цінності шлюбу й сім’ї лежать у галузі взаємин між чоловіком і жінкою. При цьому найціннішими якостями шлюбу називалися взаєморозуміння, взаємоповага, рідше кохання, в поодиноких випадках — прихильність, взаємопідтримка, вміння поступитися, взаємодопомога, рівноправність, взаємодовіра, подібність поглядів.

Описуючи якості ідеальних чоловіка й жінки, більшість наших досліджуваних (68,2%) не бачили необхідності в окремому виділенні якостей для чоловіка і для жінки, вони характеризували, так би мовити, абстрактну людину — сім’янина. Ця тенденція була характерна і для юнаків, і для дівчат, хоча, якщо в юнаків зовсім не зустрічалося випадків окремого опису якостей чоловіка й жінки, то в дівчат такі випадки все ж траплялись. Всі якості, що називались учнями, були об’єднані у п’ять груп:

1) якості, що відображають ставлення до людей (доброта, чесність, здатність поважати, розуміти Інших;

2) ділові якості (працелюбність, організаторські здібності, вміння господарювати;

3) Інтелектуальні якості (розум, кмітливість, дотепність;

4) вольові якості (сила волі, стриманість, мужність;

5) якості, пов’язані з манерою поведінки, зовнішнім виглядом, фізичними даними (акуратність, чарівність) Найважливішими якостями подружжя для досліджуваних виявились: доброта, чесність, працелюбність, здатність поважати й розуміти інших. Менш важливими, але також вельми привабливими рисами особистості чоловіка й жінки виступили розум, любов до дітей. Всі інші якості згадувалися в поодиноких випадках.

Отримані вище дані стосовно уявлень старшокласників про якості ідеальних чоловіка й жінки значною мірою були доповнені даними, що розкривали уявлення досліджуваних про мужність і жіночність (питання про мужність і жіночність виключало можливість «безстатевого» опису людини, до якого, як це показують і інші дослідження [5], учні звикли у стінах нашої школи). Майже всі школярі (95,5%) відзначили, що мужність і жіночність — важливі характеристики подружньої пари. Що ж стосується конкретно якостей, які старшокласники пов’язували з цими поняттями, то всю їхню розмаїтість можна представити такими групами:

1) якості, які традиційно пов’язують з уявленнями про мужність (сила, сміливість, хоробрість. .) І жіночність (ласкавість, ніжність, скромність. .);

2) якості, що відображають ставлення до людей (доброта, чесність, справедливість. .);

3) якості, що відображають ставлення чоловіка до жінки (повага до жінки, вміння підтримати її, захистити. .);

4) якості, що характеризують чоловіка як сім’янина й батька (вміння захистити сім’ю, відповідальність за порядок і спокій у домі, уміння забезпечити сім’ю), і жінку як дружину й матір (любов до чоловіка, вміння заспокоїти, «підтримувати домашнє вогнище», любов до дітей. .);

5) інтелектуальні якості (розум, ерудиція);

6) ділові якості (працелюбність, організаторські здібності);

7) якості, пов’язані з манерою поведінки, зовнішнім виглядом (ввічливість, чарівність, уміння одягатися і т.д.). Характеризуючи мужність, дівчата найчастіше називали такі якості, як сила, доброта, повага до жінки; для юнаків вагомішою виявилась така якість, як уміння захистити сім’ю. Жіночність у дівчат найчастіше пов’язувалася з ласкавістю, ніжністю, добротою; у юнаків — з умінням «підтримувати домашнє вогнище», любов’ю до дітей.

Ці дані показують, що учні мають досить розгорнуте уявлення про мужність — жіночність. Очевидним є й той факт, що юнаки й дівчата дещо по-різному розуміють ці поняття: для юнаків вагомішими виявляються якості, що характеризують чоловіка як сім’янина й батька І жінку як дружину й матір, для дівчат — якості, що традиційно пов’язуються з мужністю й жіночністю, а також якості, що відображають ставлення до людей. Ці відмінності (які відзначаються, до речі, й іншими авторами [5]), не скоректовані своєчасно, можуть призводить до формування в молодих людей неадекватних чекань стосовно поведінки майбутнього супутника життя.

Приблизно однаковими виявились дані, що характеризували оцінку старшокласниками розвинутості у себе якостей ідеального подружжя і якостей, які, на їхню думку, описують мужність — жіночність. Більшість досліджуваних (81,8% у першому випадку і 63,6% у другому) або визнала недостатню розвиненість у себе відповідних якостей, або ухилилась від відповіді. В обох випадках тільки 9,1% учнів (це були винятково юнаки) заявили про достатню розвиненість у себе названих якостей. Всі інші досліджувані (9,1% У першому випадку і 27,3% у другому) відповіли, що відповідні якості розвинуті у них до деякої міри. Отже, як бачимо, старшокласники досить критичні щодо своїх достоїнств. Причому дівчата, очевидно, знову-таки за рахунок більшої серйозності в питаннях, що стосуються сімейної сфери, оцінюють себе прискіпливіше ніж юнаки.

В цілому проведене дослідження показало, що уявлення старшокласників про шлюб та сім’ю відзначаються недостатньою повнотою, розходженнями у поглядах юнаків і дівчат, досить низькою оцінкою себе як майбутнього сім’янина.

Певна звуженість образів характерна для таких аспектів шлюбно-сімейних уявлень учнів, як уявлення про якості ідеального подружжя, мужність і жіночність, сімейні ролі та їхній розподіл між чоловіком і жінкою. Особливою ж неповнотою відзначаються уявлення школярів про функції сім’ї та організацію сімейного життя.

Виявлені особливості шлюбно-сімейних уявлень юнаків, які свідчать про значні прогалини у їхніх знаннях про шлюб та сім’ю, неправильні, нереалістичні погляди на деякі питання і які, очевидно, позначаються на їхньому ставленні до інституту сім’ї, необхідно враховувати в процесі цілеспрямованої підготовки юнаків до сімейного життя.

Таким чином, теоретичне дослідження, що проведене нами в представленому розділі наочно підтверджує необхідність враховувати серед чинників, які впливають на готовність молодих людей до шлюбу — чинник маскулінності і фемінінності.

Розділ 2. Методи психологічного вивчення готовності до шлюбу

2.1 Стандартизовані методики психологічного вивчення проблем сім’ї

Істотним компонентом практичної ефективності вивчення проблем сім’ї є коректне застосування стандартизованих психодіагностичних методик. Сформулюємо необхідні умови, що забезпечують таке використання методик [2]:

1) глибоке оволодіння змістом основних діагностичних концептів, істотних для обстеження сім’ї, уміння психологічного тлумачення цих концептів;

2) оволодіння прийомами оперативного планування психодіагностичного обстеження конкретної сім’ї, при якому пропорція стандартизованих і клініко-діалогічних методів психодіагностики, а також самої корекційно-терапевтичної роботи з утручанням знаходилася б в адекватній відповідності з: а) змістом запиту і чекань клієнта, б) психологічним змістом і динамікою самого проблемного комплексу, що характеризує поточний (динамічний) стан сім’ї, в) об’єктивними соціально-економічними умовами роботи психолога (умовами платного або безкоштовного проведення обстеження);

3) оволодіння репертуаром конкретних спеціалізованих методик стандартизованої сімейної психодіагностики, адекватних визначеним умовам і задачам психолога;

4) оволодіння психометрикою і застосування стандартизованих психодіагностичних методик вимірювального типу (тестів).

Існують такі психологічні методи вивчення сім’ї [2; 30; 48; 71]:

1) науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозір психолога-практика;

2) діагностичні, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім’єю;

3) корекційно-діагностичні, або психотерапевтичні, спрямовані на визначення форм і змісту корекційної роботи з сім’єю. При цьому психологічна діагностика сім’ї передбачає розв’язання таких завдань [14]:

з’ясування того, чи є проблема сім’ї об’єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

виявлення об’єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, сім’я загалом);

вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім’єю загалом);

психодіагностика під час корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім’ї на психолога й один на одного, особливості їхньої поведінки тощо).

Серед існуючих теоретичних концепцій вирізняють два полярних підходи до вивчення сім’ї: індивідуальний і системний. При індивідуальному підході сім’я розглядається як стрес-фактор, з яким має впоратися член сім’ї який звернувся за консультацією до психолога. Завдання психолога полягає у виявленні індивідуальних особливостей членів сім’ї, що утруднюють сімейну адаптацію. Системний підхід переміщує центр діагностики з індивіда на групові процеси сім’ї як системи, а проблеми членів сім’ї в цьому разі вважаються такими, що відбивають дисфункції сімейної системи.

У межах індивідуального підходу використовують діагностичні засоби, спрямовані на дослідження таких сфер сімейного життя, як подружні стосунки, стосунки батьків і дітей, стилі виховання і їх вплив на становлення особистості дитини.

Діагностика подружніх стосунків спрямована насамперед на виявлення факторів, що знижують задоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність.

Так, виявлення рівня подружньої сумісності на основі структурно-функціонального підходу (коли сумісність виявляється у здатності подружжя утворювати цілісну, врівноважену сімейну діаду з узгодженими і несуперечливими сімейними ролями) припускає вивчення різних характеристик подружжя:

психофізіологічних властивостей індивідуальності членів сім’ї; при цьому передбачається насамперед визначення сумісності типів вищої нервової діяльності подружжя, їхніх темпераментів з можливим використанням експрес-методик (тести-опитувальники Айзенка, Стреляу та ін);

характерологічних властивостей членів сім’ї (опитувальник Кеттела (16 РР), ММРІ та ін);

характеристика ціннісно-мотиваційної сфери подружжя (методика ціннісних орієнтацій Рокича — Ядова, методика ТЮФ Шмельова — Болдиревої, методика «Сімейні цінності» В. Торохтія та ін);

співвідношення психологічних сімейних ролей (методика РОПД А. Волкової і Г. Трапезникової, методика визначення функціонально-рольової погодженості С. Ковальова, методика «Соціально-рольова адекватність» В. Торохтія та ін).

Діагностика подружніх стосунків на основі адаптивного підходу припускає вивчення характеристик міжособистісних стосунків, внутрішньосімейного спілкування і взаємодії, виявлення тих їх аспектів, що призводять до непорозумінь і конфліктів, з метою пошуку резервів адаптації подружжя один до одного.

У цьому разі доцільно застосовувати шкалу подружньої адаптації (тест-опитувальник «Задоволеність шлюбом», шкали суб’єктивної задоволеності шлюбом Г. Трапезникової та ін.), техніку «репертуарних ґрат» В. Похилько й О. Федотової, метод семантичного диференціала, тест Лірі, методику МСК В. Левкович і О. Зуськової, задачно-ігрові методи (наприклад, гру «Інтрига» О. Хроніка й О. Кронік, моделювання суб’єктивної ситуації конфлікту («МАКС» В. Смєхова та ін).

Для вивчення особливостей сімейного виховання використовують опитувальники «Аналіз сімейної тривоги», «Аналіз сімейних взаємин (АСВ)» Е, Ейдеміллера, тест-опитувальник ставлення батьків О. Варги, кольоровий тест стосунків О. Еткінда, тест Лірі та ін.

Історичний розвиток сім’ї аналізують насамперед з метою виявлення впливу на сім’ю параметрів прабатьківської сімейної системи. Крім методики «Сімейна генограма» в аналізі сімейної історії доцільно використовувати такі графічні методи, як «Лінія часу», «Карта сім’ї» та ін., за допомогою яких можна виявити найбільш значущі для функціонування сім’ї події, зміни в її структурі, можливі збіги подій у досліджуваній і прабатьківських сім’ях, що неявно зумовлюють перенесення особливостей взаємин членів сім’ї на подальші покоління, Аналізуючи комунікації в сім’ї вивчають: правила взаємодії в сім’ї (явні та неявні); ступінь відкритості спілкування, наявність замаскованої інформації, заборонених для обговорення тем; можливість відкритого прояву почуттів; переважання прямої чи непрямої комунікації; симетричність або додатковість взаємин (коли поведінка членів сім’ї стосовно один одного схожа чи протилежна: один наказує, інший підкоряється).

На думку окремих дослідників, які працюють на основі системного підходу до сім’ї, симптоматична поведінка (певне порушення в сім’ї) відіграє роль прихованої комунікації між людьми, що спостерігається тоді, коли існуючі стосунки в сім’ї виключають можливість відкритого обговорення сімейних проблем.

Особливості комунікацій у сім’ї доцільно вивчати за допомогою інтерв’ю. Для виявлення послідовності подій, пов’язаних із симптоматичною поведінкою, задають безоцінні запитання типу «Як це трапилось?», «До чого це призвело?», що припускають відповіді описового характеру. За допомогою інтерв’ю можна також виявити особливості взаємин у сім’ї на основі аналізу відповідей на запитання, що з’ясовують незгідність між членами сім’ї (з використанням категорій «більше — менше», «краще — гірше», «частіше — рідше», «ближче — далі» та ін), наприклад: «Хто краще за всіх ставиться до батька?» Причому для подолання опору членів сім’ї доцільно використовувати прийом «якби»: «Якби батько залишився вдома, хто б радів найбільше?».

На відміну від індивідуального системний підхід до аналізу комунікації сім’ї, її структури, історії сім’ї, типових проблем життєвого циклу сім’ї дає змогу врахувати групові процеси в сім’ї, одержати всебічне уявлення про сім’ю та її життєдіяльність.

2.2 Методики дослідження готовності до шлюбу

Крім стихійного формування готовності до шлюбу і сімейного життя як складової загального процесу становлення особистості, як і раніше, актуальною є спеціальна підготовка молоді до шлюбу і сімейного життя, що передбачає:

підвищення відповідальності молоді у шлюбно-сімейних стосунках, а також щодо батьківства;

формування здорового способу життя через роз’яснення залежності сексуальності, можливості батьківства від наявності шкідливих звичок (куріння, алкоголізму, вживання наркотиків);

формування психологічної компетентності щодо особливостей взаємин у сім’ї, дитячої психолога;

висвітлення питань раціонального ведення господарства, ефективної організації бюджету сім’ї.

На успішність підготовки молоді до шлюбу і сімейного життя, безумовно, впливають політика держави щодо соціального захисту сім’ї, взаємодія соціальних інститутів (сім’ї, школи, громадських організацій та ін).

Одним із важливих напрямків в роботі практичного психолога по психологічної підготовки молоді до шлюбу і сімейного життя є психодіагностика. В цьому розділі нашої дипломної роботи ми перелічимо і дамо коротку характеристику тим тестам та методикам, які на нашу думку найбільш адекватно відображають складну проблему психологічної готовності молоді до шлюбу. Тільки при якісному діагностуванні та встановленню якісних діагностичних висновків можна вести ефективну консультативну та психокорекційну роботу з людьми, які вирішили одружитися.

З цілю визначення готовності молодих людей до шлюбу, ми використовували спеціально розроблену Тест — карту, яку розробив І.Ф. Юнда в 1988р. Оцінка готовності до браку націлені як на будування міцного шлюбу, так і на удосконалення взаємостосунків між молодими людьми в період становлення їх шлюбна — сімейного життя. Тестування може бути використане при виробці індивідуальних програм самовдосконаленні молодої сім’ї, та для підготовки молоди к життю в шлюбі (додаток 2).

В тест карті приводяться типові ситуації взаємостосунків між подружжям при виконані функцій сім’ї.

Про задовільну підготовку до шлюбу свідчать результати набраних балів в межах 22 — 70, о недостатній підготовленості до шлюбу свідчать результати 22 — та менше (додаток)

Методика дослідження «Незакінчені пропозиції» Сакса і Леви [72]. Тест включає 60 незакінчених пропозицій, що можуть бути розділені на 15 груп, які характеризують у тім або іншому ступені систему відносин обстежуваного до сім’ї, до представників своєї або протилежної статі, до сексуальних відносин, до вищестоящого по службовому становищу і підлеглим. Деякі групи пропозицій мають відношення до випробовуваною людиною страху і побоюванням, до наявного в неї почуттю усвідомлення власної провини, свідчать про її відношення до минулого і майбутнього, торкають взаємини з батьками і друзями, власні життєві цілі.

Тестування (без обробки) займає від 20 хв. до декількох годин (у залежності від особистості випробуваного).

Дослідженню методом «незакінчені пропозиції» повинне передувати встановлення контакту з обстежуваним для одержання щирих, природних відповідей. Але навіть якщо тестируємий розглядає дослідження як небажану процедуру і, прагнучи сховати світ своїх глибоких переживань, дає формальні, умовні відповіді, досвідчений психолог може витягти масу інформації, що відбиває систему особистісних відносин.

Тест на превентивну задоволеність шлюбом [48]. Узагалі ж, превентивна задоволеність шлюбом — річ трохи сумнівна, тому що благополуччя родини є функція двох. Однак є в сімейному житті своєрідні аксіоми, орієнтація на які є визначеним гарантом досягнення сімейного щастя. От за допомогою деяких з них психологи і спробують з’ясувати, наскільки юнаки і дівчини в перспективі будуть задоволені своїм шлюбом. (додаток 13).

Використання Анкетування для вивчення готовності до шлюбу (додаток 1). Ви берете шлюб (анкета-інтерв’ю). З метою дослідження особливостей взаємостосунків молодих, які беруть шлюб, і тих проблем, з якими вони стикаються в цей період, а також надання кожній парі конкретної допомоги, рекомендується використати анкету «Ви берете шлюб», у якій з’ясовується: чому дана пара вирішила одружитися; що вона очікує в сімейному житті; які прогнози щодо кількості дітей; де і з кім проживатиме молоде подружжя; яка інформація потрібна їм для підготовки до вступу в шлюб; як оцінюють один одного; чи підготовлений кожний з них до виконання сімейної ролі в галузі організації домашнього господарства, психогігієни статевого життя, чи мають достатні знання з попередження вагітності. Важливо також з’ясувати, з якої сім’ї наречена і наречений, як у них у сім’ях розподілялись обов’язки, яка панувала атмосфера, як розв’язували складні питання сімейного функціонування.

Методика виміру рівня любові і симпатії З Рубіна [додаток 14].

В даний час у закордонній соціальній психології створений ряд методик для виміру рівня любові. Найбільшою популярністю користуються так називані шкали любові і симпатії, створені американським психологом Зиком Рубіним у 1970 р. Він розглядає любов як установку на іншу людину, вважаючи цей підхід більш продуктивним, чим опис любові як емоції, властивості особистості і т. і. Відповідно до традицій психометрики 3. Рубін одночасно з любов’ю проводить і вимір родинного їй явища — симпатії.

Тест виміру задоволеності чоловіка і жінки шлюбом. Г.И. Лаки [71]. Призначений для виміру рівня задоволеності партнерів своїм шлюбом. Підрахунок цього рівня робиться на підставі опитування респондента щодо рівня його задоволеності інтимним життям, якістю виконання сімейних ролей і обов’язків, а також ступеня згоди по основних сімейних проблемах. Досить часто для визначення рівня задоволеності шлюбом за рубежем використовуються також такі тести, як опитувальник про характер сімейних відносин К. Хербста, різні шкали, що характеризують внутрісімейні відносини і задоволеність ними і т.д.

Методика „Рольові очікування і домагання у шлюбі (РОД)» (О. Волкової, Г. Трапезнікової) [71; 72].

За допомогою методики РОД визначають уявлення подружжя:

про значущість у сімейному житті сексуальних стосунків, особистісної згуртованості чоловіка і дружини, батьківських обов’язків, професійних інтересів кожного з подружжя, господарсько-побутової сфери, моральної й емоційної підтримки, зовнішньої привабливості партнерів (це показники, що відбивають основні функції сім’ї, утворюють шкалу сімейних цінностей — ШСЦ);

про бажаний розподіл ролей між чоловіком і дружиною при виконанні сімейних функцій (ці показники утворюють шкалу рольових очікувань і домагань — ШРОД).

Приладдя. Два набори по 36 карток з цупкого паперу (картону). На кожну картку наносять номер і текст тверджень набору.4 картки-класифікатори з таким написом на кожній: «Цілком згодний», «Загалом це правильно», «Це не зовсім так», «Це неправильно».

Інтерпретація шкали сімейних цінностей.

1. Значущість сексуальних стосунків у шлюбі. Високі оцінки (7 — 9 балів) означають, що чоловік (дружина) вважає сексуальну гармонію важливою умовою подружнього щастя; ставлення до дружини (чоловіка) істотно залежить від оцінки її (його) як сексуального партнера. Низькі оцінки (менш як 3 бали) інтерпретуються як недооцінка сексуальних стосунків у шлюбі,

2. Установка чоловіка (дружини) на особистісну ідентифікацію зі шлюбним партнером: очікування спільності інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій, способів проведення дозвілля. Низькі оцінки (менш як 3 бали) припускають установку на особисту автономію.

3. Установка чоловіка (дружини) на реалізацію господарсько-побутових функцій сім’ї. Підшкала «Рольові очікування» відбиває ступінь очікування від партнера активного вирішення побутових питань. Чим вищі оцінки за цією підшкалою, тим більше вимог висуває чоловік (дружина) до участі іншого в організації побуту і більше значення мають господарсько-побутові вміння і навички партнера. Підшкала «Рольові домагання» відбиває установки на власну активну участь у веденні домашнього господарства. Загальна оцінка цієї шкали є оцінкою чоловіком (дружиною) значущості побутової організації сім’ї.

4. Ставлення чоловіка (дружини) до батьківських обов’язків. Підшкала «Рольові очікування» відбиває окресленість установок дружини (чоловіка) на активну батьківську позицію шлюбного партнера. Підшкала «Рольові домагання» відбиває орієнтацію чоловіка (дружини) на власні обов’язки щодо виховання дітей. Загальна оцінка цієї шкали є показником значущості для чоловіка (дружини) батьківських функцій. Чим вища оцінка шкали, тим істотніше значення має для чоловіка (дружини) роль батька (матері) і більшою мірою він (вона) вважає батьківство основною цінністю, що концентрує навколо себе життя сім’ї.

5. Установка чоловіка (дружини) на значущість зовнішньої соціальної активності (професійної, суспільний) для стабільності шлюбно-сімейних стосунків. Підшкала «Рольові очікування» відбиває ступінь орієнтації чоловіка (дружини) на те, що у шлюбного партнера мають бути великі професійні інтереси, він має відігравати активну суспільну роль. Підшкала «Рольові домагання» ілюструє виразність власних професійних потреб дружини (чоловіка). Загальна оцінка шкали є показником значущості для чоловіка (дружини) позасімейних інтересів, що становлять основні цінності у процесі міжособистісної взаємодії подружжя.

6. Установка чоловіка (дружини) на значущість емоційно-психотерапевтичної функції шлюбу, Підшкала «Рольові очікування» відбиває ступінь орієнтації чоловіка (дружини) на те, що шлюбний партнер візьме на себе роль емоційного лідера сім’ї в питаннях корекції психологічного клімату, надання моральної й емоційної підтримки, створення «психотерапевтичної атмосфери». Підшкала «Рольові домагання» ілюструє прагнення чоловіка (дружини) бути сімейним «психотерапевтом». Загальна оцінка шкали є показником значущості для чоловіка (дружини) взаємної моральної та емоційної підтримки членів сім’ї орієнтації на шлюб як середовище, що сприяє психологічному розрядженню і стабілізації.

7. Установка чоловіка (дружини) на значущість зовнішнього вигляду, його відповідність стандартам, моді. Підшкала «Рольові очікування» відбиває бажання чоловіка (дружини) мати зовні привабливого партнера. Підшкала «Рольові домагання» ілюструє установку на власну привабливість, прагнення модно і красиво вдягатися. Загальна оцінка шкали є показником орієнтації дружини (чоловіка) на сучасні зразки зовнішнього вигляду.

Заключну бесіду психолог-консультант по питанням сім’ї повинен побудувати так, щоб подружжя на основі отриманих уявлень кожного з них про рольову взаємодію в сім’ї прийняло спільне рішення про необхідність оптимального розподілу сімейних функцій з обов’язковим урахуванням індивідуальних потреб та інтересів як чоловіка, так і дружини.

Таким чином, тестів та методик, які призначені для діагностики підготовки молодих людей до вступу в шлюб і в психологічній науці вже не мало. Головна задача психолога вміти коректно і доцільно їх використовувати в своїй практичній роботі по допомозі молодим, щоб вони зробити свій правильний вибір у подальшому подружньому житті.

2.3 Методики дослідження гендерної ідентичності

Маскулінность і фемінінность (від лат. masculinus — чоловічий nfemininus — жіночий) — нормативні представлення про соматичні, психічні і поведінкові властивості, характерні для чоловіків і жінок (Психологія. Словник, 1990). Деякі дослідники зараз уникають цих термінів, що здаються їм занадто загальними і вводять в оману.

Як відзначає В. Є. Каган (1991), не усе в людині може бути описано альтернативою «чоловіче» або «жіноче». Наприклад, чоловічі і жіночі статеві гормони продукують як чоловічий, так і жіночий організми, а гормональна маскулінность або фемінінность визначається по перевазі тих або інших.

На основі цієї ідеї західні психологи в 30-60-х рр. XX ст. створили спеціальні шкали для виміру маскулінності-фемінінності розумових здібностей, інтересів, емоцій і т.д. (тест Термана-Майлз, шкала М/Ф MMPI, шкала маскулінності Гилфорда й ін.). Ці шкали припускають, що індивіди розрізняються по ступені маскулінності-фемінінності. Усі властивості в цих тестах альтернативні, тобто висока маскулінность повинна корелювати з низкою фемінінностю і назад, причому для чоловіка бажана висока маскулінность, а для жінки — висока фемінінность. Однак далеко не всі психічні якості чітко поділяються на чоловічі і жіночі. Крім того, виявилося, що співвідношення М/Ф по різних шкалах може бути різним: людина, маскулінна по одним показниках, може бути фемінінною по іншим.

Інші методи — тест Сандры Бем (S. Bern, 1979) і «Запитальник особистісних властивостей» Джанет Спенс і Роберта Хельмриха (J. Spcnce, R. Helmrich, 1979) — розглядають маскулінность і фемінінность не як альтернативи, полюси того самого континуума, а як незалежні якості.С. Бем за допомогою свого тесту виділила чотири групи чоловіків і жінок [8].

Дж. Плек (J. Pleck, 1981) думає, що виконання ролі мужності має не тільки позитивні сторони, але і негативні. Більш того, коли обстановка вимагає прояву «жіночих» якостей і дій, у чоловіка, який строго дотримує чоловічої ролі, може виникнути чоловічий гендерно-рольовой стрес (Eislcr, 1987) або, по О’Нилу, — гендерно-рольовой конфлікт.

Теорія андрогінності. Багато дослідників дотримують думки, що цілісну (холістичну) особистість характеризує не маскулінность або фемінінность, а андрогінія, тобто інтеграція жіночого емоційно-експресивного стилю з чоловічим інструментальним стилем діяльності, воля тілесних експресії і переваг від твердого диктату статевих ролей. Хоча творцем теорії андрогінності вважається Сандра Бем, у неї були попередники, у тому числі і такий авторитетний, як Карл Юнг.

К. Юнг (1994) бачив в ідеї єдності двох протилежностей — чоловічого і жіночого — образ архетипічний. Утілення жіночого початку в чоловічому несвідомому (аніма) і чоловічого в жіночому (анімус), тобто психологічну бісексуальність він розглядав як самі значні архетипи, як регулятори поведінки, що виявляють себе найбільше типово в деяких снах і фантазіях або в ірраціональності чоловічого почуття і жіночого міркування.

Теорія андрогінії викликала на Заході не тільки великий інтерес, але і критику її основ (R. Ashmore, 1990; М. Sedney, 1989). Можливо, це було викликано тим, що в американському суспільстві маскулінность дає людині більше переваг, чим фемінінінность і андрогінность, і тому деякі жінки воліють демонструвати маскулінну поведінку, тому що вигод від цього може бути більше, ніж утрат (М. Taylor, J. Hall, 1982). Ряд жінок наслідують маскулінному лідерському стилеві, особливо якщо вони займають посади в традиційно чоловічих областях діяльності (К. Bartol, D. Martin, 1986; Е. Сохнув, 1996). М. Тейлор і Дж. Хол вважають навіть, що поняття андрогінії зайве [8; 84].

Спенс і Хельмрих (Spens, R. Helmrich, 1981) запропонували замість термінів «мужність» і «жіночність» використовувати інші: інструменталъністъ (здатність до самоствердження і компетентність, традиційно приписувані чоловікам) і експресивність, зв’язуються традиційно з жіночністю. Сама С. Бем в останній книзі (1993) визнає, що концепція андрогінії далека від реального положення справ, тому що перехід особистості до андрогінії вимагає змін не особистісних особливостей, а структури суспільних інститутів. Крім того, існує небезпека втрати того позитивного, що несе в собі згладжування дихотомії чоловічого-жіночого. У той же час позитивною стороною концепції С. Бем про андрогінію є те, що вона привернула увагу до того факту, що для суспільства однаково привабливими можуть бути як чоловічі, так і жіночі якості.

В даний час створено вже не мало методик і тестів, що дають можливість вивчати гендерні характеристики особистості

До них ми відносимо, насамперед, такі методики, деякі з яких використані й у нашій дипломній роботі для доказу гіпотези дослідження.

Тест Куна і Макпартленда «Хто Я?».

Опросник С. Бэм.

Тест Лири.

Опросник С. Бэм (модифікований варіант)

Опросник «Прислів’я».

Опросник «Розподіл ролей у родині?»

Шкала „маскулінность-фемінінность» із Фрайбургського особистісного опросника (FPI) [30; 84].

Методика „женственность” [30].

Розглянемо трохи докладніше названі методики і тести.

Заповнення опросника «Хто Я?»

Опитувальник «Хто Я?» розроблений представниками інтеракціоністської орієнтації М. Кунем і Т. Макпартлендом [84]. Даний опросник використовується для виявлення ролі гендерных характеристик у структурі Я-концепції особистості, а також для вивчення змістовних характеристик ідентичності особистості.

Психолог роздає бланки і зачитує інструкцію. Підкреслюється необхідність записувати відповіді якнайшвидше. Питання «Хто я?» логічно зв’язане з характеристиками власного сприйняття людиною самої себе, тобто з її образом Я або Я-концепцією. Відповідаючи на питання «Хто я?», людина вказує ролі і характеристики-визначення, з якими вона себе співвідносить, ідентифікує, тобто із соціальним статусом і тими рисами, що, на її думку, зв’язуються з нею. Вимога тесту дати двадцять висловлень, зв’язаних із представленням про власну ідентичність, виходить з визнання дослідниками складної і багатоаспектної природи Я-концепції. Передбачається, що людина більш рефлексивно дає в середньому більше відповідей, чим людина з менш розвитим представленням про себе (або більш «закрита»). Прийнято вважати, що ті характеристики самого себе, що випробуваний записує на початку свого списку, у найбільшій мері актуалізовані в його свідомості, є в більшій мері усвідомлюваного і значимими для суб’єкта.

Короткий аналіз тесту. Велика кількість гендерно маркірованих самовизначень указує на те, що гендерна ідентичність займає ведуче положення в структурі Я-концепції особистості. Якщо в числі перших трьох відповідей є самоопис, що позначає стать, а сімейні ролі і фемінінні характеристики в жінок домінують над професійними і маскулінними (у чоловіків навпаки), то можна зробити висновок про наявність у цієї /цього випробуваного/ статевотипизованої Я-концепції. Статевотипизована людина — це та, чиє самовизначення і поведінка збігається з тим, що вважається в суспільстві як гендерно-відповідне [30].

Якщо стать не згадується взагалі або згадується наприкінці списку, а такі категорії, як: «інші соціальні ролі» і «нейтральні характеристики» мають більше число згадувань, чим інші категорії, то можна говорити про нестатевотипизовані Я-концепції.

Опитувальник С. Бем [30].

Даний опитувальник розроблений Сандрой Бэм. У літературі згадується як анкета (опросник) статевих ролей BSRI [8]. Опросник використовується для виявлення ступеня виразності маскулінних і фемінінних характеристик, а також дозволяє визначити тип особистості: маскулінний, фемінінний, андрогінний.

Обробка й обговорення результатів. Тип особистості може бути визначений на основі первинних значень: випробувані з високим показником маскулінності і низьким показником фемінінності відносяться до маскулінного типу особистості; сполучення низкої маскулінності і високої фемінінності характерно для фемінінного типу особистості; високі показники маскулінності і фемінінності характерні для високого рівня андрогінії; низькі показники маскулінності і фемінінності характерні для низького рівня андрогінії. Другий варіант визначення типу особистості заснований на підрахунку індексу маскулінності-фемінінності.

Обговорення результатів проводиться в контексті інформації про концепції андрогінії С. Бэм [8; 84]. Андрогінія — сполучення традиційне жіночих і чоловічих рис — значима психологічна характеристика людини, що визначає її здатність варіювати поведінку в залежності від ситуації; вона допомагає формуванню стійкості до стресів, сприяє досягненню успіхів у різних сферах життєдіяльності.

Важливість концепції андрогінії полягає в тім, що вона дає можливість усвідомлення однакової привабливості якостей, що традиційно вважаються жіночими і чоловічими. Це особливо важливо у світлі того, що чоловічі якості представляються як більш нормативні і бажані. У процесі обговорення результатів звертається увага випробуваних на дані про більш високий рівень соціально-психологічної адаптованості осіб з андрогінним типом особистості.

Заповнення тесту Т. Лири. Тест Лири модифікований вітчизняними вченими Ю.А. Решетняк і Г.С. Васильченко. Тест Лири багатоаспектний і спрямований на вивчення різних особистісних особливостей [72], він може бути використаний і для виявлення ступеня виразності маскулінних і фемінінних характеристик у структурі особистості.

Обробка й обговорення результатів тесту Лири. Тест включає список з 128 характерологічних властивостей-тверджень, що згруповані в 8 психологічних тенденцій (шкал), що визначають різні особистісні риси: лідерство, впевненість у собі, вимогливість, скептицизм, поступливість, довірливість, добросердя, чуйність. Характеристики перших чотирьох шкал (лідерство, впевненість у собі, вимогливість, скептицизм) відповідають наборові рис, що традиційно асоціюються з поняттям «маскулінность», тому можна них розглядати як реальні і бажані маскулінні характеристики особистості. Характеристики шкал з п’ятої по восьму (поступливість, довірливість, добросердя, чуйність) відповідають наборові рис, що традиційно асоціюються з поняттям «фемінінность», тому можна них розглядати як реальні і бажані фемінінні характеристики особистості. Щоб одержати значення виразності маскулінних якостей, треба суму значень по шкалах; домінантність, впевненість у собі, вимогливість, скептицизм розділити на чотири. Щоб одержати значення виразності фемінінних якостей, треба суму значень по шкалах: поступливість, довірливість, добросердя, чуйність розділити на чотири.

М = (сума балів з 1 — й по 4-й шкалу): 4

F = (сума балів з 5-й по 8-й шкалу): 4

Значення, що відповідають фемінінним і маскулінним характеристикам, заносяться в таблицю. На етапі інтерпретації даних використовується теоретична інформація про гендерні характеристики особистості і гендерні стереотипи. Результати по шкалах „маскулінності і фемінінності», отримані по опроснику С. Бэм і тесту Лири, порівнюються між собою. Подібні значення можна розглядати як показник стійкості маскулінних і фемінінних характеристик у структурі гендерної ідентичності.

Заповнення опросника С. Бэм (модифікований варіант). Модифікований опросник С. Бэм може бути використаний для вивчення схильності особистості стереотипам маскулінності-фемінінності. Текст опросника залишається незмінним, а міняється тільки інструкція.

Під час обговорення результатів треба розглянути роль гендерні стереотипи у ситуації міжгрупового і міжособистісного сприйняття і взаємодії.

Заповнення й обробка опросника «Прислів’я». Опросник «Прислів’я» використовується для вивчення гендерних установок, що стосується розподілу ролей у родині. Даний опросник складений И.С. Клециной і апробований у курсових і дипломних роботах студентів психолого-педагогічного факультету РДПУ ім. А.И. Герцена []. Мінімальне значення балів — 10, максимальне — 50. Обговорення отриманих результатів проводиться разом з аналізом даних опросника «Розподіл ролей у родині».

Заповнення опросника «Розподіл ролей у родині»

Опросник «Розподіл ролей у родині» призначений для вивчення установок особистості щодо розподілу сімейних ролей між чоловіками і жінками. Автори опросника: Ю.Е. Алешина, Л.Я. Гозман, Е.М. Дубовская [2]. Випробуваним пропонується наступна інструкція: «Просимо вас відповісти на пропоновані нижче питання, що стосуються деяких моментів організації вашого сімейного життя». У приведеному варіанті інструкція дається наступна: «Просимо вас відповісти на пропоновані нижче питання, що стосуються деяких моментів організації сімейного життя». Випробуваних просять висловити свою думку не про те, як у їхній родині розподілені ролі між чоловіком і дружиною, а пропонують висловити судження про те, як узагалі повинні розподілятися сімейні ролі. Таким чином, з’ясовуються гендерні установки випробуваних, зв’язані з розподілом ролей у родині. Обробка й обговорення результатів. В опроснике виявляються установки випробуваних щодо розподілу ролей у сімох сферах сімейного життя:

1) виховання дітей;

2) матеріальне забезпечення родини;

3) підтримка емоційного клімату в родині;

4) організація розваг;

5) виконання ролі «хазяїна»/»господарки»;

6) відповідальність за задоволеність інтимними відносинами;

7) організація сімейної субкультури. Отримані дані обробляються відповідно до інструкції.

Чим вище отриманий бал, тим у більшому ступені дана роль у родині повинна реалізовуватися дружиною, чим нижче — чоловіком. Якщо величина близька до серединного значення, то, дану роль повинні реалізовувати приблизно в однаковій мірі обоє з подружжя. Мінімальне значення — 1 бал, максимальне — 4 бали.

За результатами заповнення опросников «Прислів’я» і «Розподіл ролей у родині» випробувані можуть визначити тип своїх гендерних установок. Вони можуть бути традиційними, егалітарними або невизначеними. Якщо по опроснику «Прислів’я» отримані значення більше 37 балів, то можна говорити про виразність традиційних гендерних установок, якщо значення менше 23 балів — про виразність егалітарних установок. Значення від 24 до 36 свідчать про невизначений гендерних установках. Результати опросника «Розподіл ролей у родині» інтерпретуються в такий спосіб. Значення від 2 до 3 балів подають інформацію про наявність виражених егалітарних установок. Значення від 3 до 4 балів при виконанні таких ролей, як виховання дітей, підтримка емоційного клімату, виконання ролі господарки, а також значення від 1 до 2 балів при виконанні інших ролей характеризують випробуваних як підданих традиційним гендерним установкам. Інші варіанти значень відносяться до невизначених установок.

Шкала «маскулінность-фимінінность» із Фрайбургского особистісного опитувальника (FPI). Випробуваним пропонується Ряд тверджень, кожне з яких відповідає або не відповідає якимсь особливостям Вашої поведінки. Варто відповісти «так» або «ні». Підраховується загальна сума балів. Чим вона більше, тим більше виражена маскулінность і менше — фемінінность [30].

Методика «Жіночність» [30]. Методика являє собою зроблене Е. Ільїним об’єднання (з деякою зміною стилістики) двох шкал («жіночність» і «естетична вразливість») тесту загальної оцінки особистості, описаного в книзі В.М. Мельникова і Л.Т. Ямпольского. Введення в експериментальну психологію особистості. — М.: Освіта, 1985. Результат підраховується по кількості балів. Чим більше набрано балів, тим більше виражена жіночність.

В цілому ж необхідно відмітити, що хоча проблема гендерної ідентичності і її зв’язок з психологічною готовністю до шлюбу психологами ще досить мало вивчені, інструментарію для дослідницької роботи вже розроблено достатньо. Практичний психолог в своїй професійній діяльності може їх з певним успіхом використовувати.

Розділ 3. Співвідношення готовності до шлюбу з гендерною ідентичністю

Об’єкт дослідження: психологічна готовність молоді до шлюбу і сімейного життя.

Предмет дослідження:

1. Встановлення зв’язку між психологічною готовністю молоді до шлюбу з її гендерною ідентичністю.

2. Встановлення співвідношення рівня суб’єктивного відчуття самотності в людей з їх готовністю до шлюбу.

Гіпотези:

1. Психологічна готовність молоді до шлюбу залежить від типу її гендерної ідентичності.

2. Рівень суб’єктивного відчуття самотності в людей впливає на їх готовність до шлюбу.

Для першої гіпотези: Незалежна перемінна — тип гендерної ідентичності. Залежна перемінна — рівень психологічної готовності до шлюбу.

Для другої гіпотези: Незалежна перемінна — рівень суб’єктивного відчуття самотності. Залежна перемінна — рівень психологічної готовності до шлюбу.

Цілі дослідження:

1. Виявлення взаємозв’язку психологічної готовності молоді до шлюбу з гендерною ідентичністю — маскулінностю, фемінінностю та андрогінією.

2. Виявлення співвідношення рівня суб’єктивного відчуття самотності в людей з їх готовністю до шлюбу.

Завдання психологічного дослідження:

1. Підібрати адекватні методики для дослідження психологічної готовності до шлюбу та рівня маскулінності-фемінінності-андрогінії.2. Проведення тестування.3. Засобами анкетування вивчити особливості шлюбно-сімейних уявлень молоді та їх розуміння життя в умовах шлюбу.4. Зробити коротке дослідження такого психологічного феномену, як зв’язок самотності людини з її готовністю до шлюбу.5. Вибір статистичних критеріїв перевірки гіпотез.6. Аналіз, обробка даних та графічне представлення дослідження.7. Якісне обґрунтування отриманих у дослідженні даних.8. Висновки та рекомендації по проведеному психологічному дослідженні.

Процедура дослідження

Психодіагностичне комплексне дослідження проводилося з молодими сім’ями і неодруженими парами в організації „Катюша» м. Херсона з молодими людьми та парами і в середній школі №41 м. Херсона з учнями 11-го класу. В цілому в виборці (n=50) приймали участь — 25 чоловіків, 25 — жінок. Дві групи пар — одна одружена — усього 24 чоловіки, з них — 12 чоловіків та 12 — жінок. Друга пара неодружених складалася з 26 чоловік, з них 13 — чоловіки та 13 жінки. Всі досліджені були віком від 18 до 34 років, середній вік складав — 22 роки.

Дослідження проводилося у виді комплексного вивчення таких проблем:

1) Спочатку проводилося у виді письмового опитування по Тест-карті, розробленої спеціально з метою визначення молодого чоловіка і жінки до сімейного життя (И.Ф. Юнд, 1988) [додаток 1]. Опис порядку роботи з цією Тест-картою наданий нами в розділі 2 питанні 2.2

2) Потім респондентам (n=50) пропонувалося відповісти на питання спеціальної анкети, у якій визначалися деякі критерії особливостей шлюбно-сімейних уявлень у молодих людей, а так само фактори, в яких визначалась стабільність молодих сімей і готовність молоді до шлюбу.

3) У продовж 10-15 хвилин проводилося виявлення маскулінности-фемінінності по методиці «Шкала „маскулінность-фемінінность» із Фрайбургського особистісного опитувальника (FPI» [30], а також методика «Маскулінности-фемінінности» С. Бем [додаток 4]. Докладний опис перелічених методик наданий у розділі 2.3 дійсної дипломної роботи.

4) У завершення дослідження проводився в продовж 10 хвилин тест по діагностиці рівня суб’єктивного відчуття самотності Д. Рассела та М. Фергюсона [додаток 3].

У цілому за часом однократне тестування персональне кожного з учасників експерименту проводилося в продовж близько однієї години. Вибірка в цілому (n=50) досліджувалося в продовж 2-х місяців у березні-квітні 2005 року.

Для більш логічного і послідовного представлення отриманих нами результатів ми викладемо них в алгоритмі підрозділів Розділу 3.

3.1 Психодіагностичне вивчення готовності до шлюбу

З метою визначення задоволеності підготовленості до сімейного життя 50 чоловік, з них: 25 — чоловіків, 25 — жінок відповіли на типові ситуації: варіанти поведінки подружжя (чоловік і жінка) по Тест-карті готовності до сімейного життя [додаток 2]. Причому в такому тесті взяли участь як ті пари, що уже були одружені (n=24 чол), так і ті молоді пари, що у шлюбі ще не складалися, але планували його (n=26 чол), і відповідали на Тест-карту з позиції можливого їхньої поведінки в тій або іншій ситуації.

Отримані результати відповідей по Тест-карті представлені (додаток).

Узагальнено готовність до шлюбу в досліджуваній вибірці виглядає так (діаграма 1).

Діаграма 1. Порівняльні показники готовності до шлюбу по виборці молодих людей у цілому (n=50), а також у групах одружених та неодружених

Примітка:

у цілому по групі (n=50)

у 1 групі (одружені парі) (n=24)

у 2 групі (неодружені парі) (n=26)

Аналіз отриманих результатів показує, що в цілому по вибірці (n=50) вважають, що вони задоволені підготовленістю до сімейного життя 39 чоловік, або 78% респондентів, не задоволених готовністю до шлюбу — 11 чол. (22%).

У групі, яка знаходиться в шлюбі відзначили задоволеність шлюбом — 20 чоловік (83%), а не задоволених підготовкою до шлюбу — 4 чол. (17%).

У групі неодружених вважають, що вони підготовлені до шлюбу тільки 7 чоловік (27%), а 19 чоловік (73%) респондентів рахують, що їх готовність до шлюбу ще дуже низька.

Таким чином, можна зробити висновок:

У цілому в загальній групі (n=50) тільки кожний четвертий чоловік вважає себе не підготовленим до шлюбу, а 4/5 продемонстрували готовність до шлюбу.

Найбільше психологічно готові до сімейного життя ті, хто вже в нього вступив — 20 чол. (83%). Однак необхідно підкреслити, що практично кожен п’ятий з одружених — 4 чол. (17%) вважає себе до шлюбного життя не готовим і, вступивши в шлюб, продовжують відчувати свою психологічну неготовність до нього.

Найбільш не готові до шлюбу в групі неодружених. Серед них тільки 7 чол. (27%) вважають себе готовими до шлюбу, а 19 чоловік (73%) вважають, що вони психологічно до шлюбу не готові.

У цілому можна зробити висновок, що серед молодих людей до шлюбу достатньо високий рівень не готові. Особливо це стосується тих, хто ще не вступив до шлюбу, а це молоді люди віком від 18 до 27 років. Іншими словами ті суб’єкти підготовки молоді до такого відповідального періоду в своєму життя як вступ у шлюбно-сімейні відносини, а це — їх батьки, школа, державні установи по питанням сім’ї, роблять ще дуже малоефективно серед молоді м. Херсона.

3.2 Визначення типів гендерної ідентичності

Досліджуючи групи молоді по ознаках біологічної статі і готовності до шлюбу ми знайшли наступне:

1) у цілому по загальній вибірці чоловіки і жінки істотно не відрізняються по готовності до шлюбу (t = — 1,32; p<0, 19), (U Манна-Уитни = 247; p<0,06)).2) Така ж картина була встановлена в групі подружніх пар. Використовуючи t-критерій Стьюдента для незалежних вибірок ми установили, що він складає t = — 1,26; p<0,22. Тобто, виділена нами група чоловіків (n=12) і жінок (n=12), що знаходяться в шлюбі, не мали достовірних розходжень по психологічній готовності до шлюбу (U Манна-Уитни = 53,5; p<0,06).3) Розходження по готовності до шлюбу в групі не одружених, де чоловіків (n=13) і жінок (n=13) відрізнялися друг від друга по готовності до шлюбу за критерієм Т-Стьюдента (t = 2,23; p<0,01). Треба відмітити, що і по розрахункам за критерієм U Манна-Уитни розходження між чоловіками і жінками в неодружених парах існують і складають наступне (U Манна-Уитни = 47,5; p<0,05).

Таким чином, достовірної різниці за статистичними критеріями по біологічної статі і готовності до шлюбу в загальній виборці та серед одружених пар не виявлено. Але ж в неодружених парах така статистична різниця є, що потребує додаткового дослідження для якісного розуміння цього феномену.

Чи існують розходження в кореляційних зв’язках між біологічною статтю і готовністю до шлюбу ми розглянемо нижче.

Таким чином, можна зробити висновки:

1. Розходжень у загальній групі та групі одружених за рівнем готовності до шлюбу по біологічно статевим ознакам немає.

2. Розходження у групі чоловіків і жінок-холостяків за рівнем готовності до шлюбу по біологічно статевим ознакам є.

Цікавим, на наш погляд, є і таке спостереження. Коли ми за ознакою „вік” розділили загальну вибірку (n=50) на дві групи — від 18 до 23 років та від 24 до 34 років то за розрахунками по t-критерію Стьюдента t=3,126, р<0,01 ми виявили достовірну різницю в тому, що люди за віком до 24 років значно менше психологічно готові до шлюбу ніж люди після 24 років. Така ж тенденція, навіть більш яскраво, була виявлена нами і в групі одружених — t=5,52; p<0,001. Знову ж цікавим є той факт, що такої різниці достовірних розходжень за ознакою „вік” ми не знайшли в неодруженій групі (n=26)

t= — 0,274 p<0,787.

Слідуючи логіці наших міркувань і виявляючи гіпотезу про зв’язки або залежність „готовності — неготовності” до шлюбу в людей не по біологічній статі, а по гендерної ідентичності, ми перегрупували загальну вибірку, а також групу одруженій і неодружених по ознаці макулінності-фемінінності.

Для цього були використані дані отримані в респондентів за методикою виявлення маскулінності-фемінінності — шкала «Маскулінность-фемінінность» із Фрайбурського особистісного опитувальника (FPI) і методики «Маскулінності-фемінінності» С. Бем. Первинні дані приведені в додатку.

В аналізі використовувався і такий тип гендерної ідентичності, як андрогінность. Під андрогінністю розуміють стан, при якому деякі чоловічі і деякі жіночі ознаки присутні в того самого індивіда [словник]. Зведені разом дані виглядають у такий спосіб.

Таблиця 1

Кількість маскулінних-фімінінних та андрогінних типів серед одруженої та неодруженої молоді

Діаграма 2

Графічне представлення маскулінних, фемінінних і андрогінних типів у загальній вибірці (n=50)

Примітка: Загальна вибірка (n=50): чоловіки; жінки.

1. маскулінні;

2. фемінінні;

3. андрогінні

Діаграма 3

Графічне представлення маскулінних, фемінінних і антрогінних типів в одруженій вибірці (n=24)

Примітка: Одружена вибірка (n=24): чоловіки; жінки.

1. маскулінні;

2. фемінінні;

3. андрогінні

Діаграма 4

Графічне представлення маскулінних, фемінінних і андрогінних типів у неодруженій вибірці (n=26)

Примітка: Неодружена вибірка (n=26): чоловіки; жінки.

1. маскулінні;

2. фемінінні;

3. андрогінні

Аналіз наведених таблиці і графіків показує, що просте порівняння чоловічих і жіночих груп, що ми зробили на початку нашого дослідження, багато в чому безперспективне, тому що насправді виявлення статевих розходжень повинне ґрунтуватися не стільки на морфологічних ознаках (з урахуванням генетичної статі), скільки з урахуванням гормональної статі, що обумовлюється маскулінностю, фемінінностю й андрогінностю.

Цікаво, що в нашому випадку серед чоловіків у загальній групі — 20% (кожен п’ятий) має риси фемінінності, тобто жіночності. У групі неодружених їх трохи більше — 23,1%, чим у групі одружених — 16,7%. Андрогінность у групі чоловіків склала в цілому — 16%, що значно менше, ніж у групі жінок — 44%.

У цілому ж жіноча група демонструє маскулінні риси значно виразніше ніж чоловіки демонструють — фемінінні риси. У загальній групі маскулінних жінок — 32%. Серед одружених їх 50%, серед неодружених — 15,4%. Особливо високий показник у жінок по андрогінному типі: в загальній групі — 44%, серед одружених — 33,3%, неодружених — 53,8%. Можна зробити проміжний висновок, що неодруженим жінкам характерна андрогінна гендерна ідентифікація.

Таким чином, малюється картина вираженої маскулінності серед жінок усіх груп і трохи нижче показник фемінінності у чоловіків. Ми ще раз переконуємося в не тотожності поняття стать — як генетична стать (визначений набір генів) і психологічна стать, що зв’язано з феноменом гендерної ідентичності — усвідомлення своєї приналежності до чоловічої або жіночої статі.

3.3 Взаємозв’язок типів гендерної ідентичності з рівнем готовності до шлюбу

Основною задачею нашого дослідження було з’ясування присутності або відсутності зв’язку між типами гендерної ідентичності з рівнем готовності до шлюбу.

Одержавши на попередніх етапах аналізу узагальнені і групові дані по готовності досліджуваних нами респондентів до шлюбу, а також визначив типи їх гендерної ідентичності і розділивши їх на маскулінний, фемінінний і андрогіній типи ми одержали можливість досліджувати наявність зв’язків між ними. Ми вважаємо, що найбільш адекватним методом перевірки нашої гіпотези буде використання лінійної кореляції Пірсона. Крім того, в попередньому аналізі нами були використані статистичні методи вторинної обробки даних — t — критерій Стьюдента та критерій U-Манна-Уитни. Наведемо їх більш детальніше.

Ми використовували для розрахунків коефіцієнт кореляції Пірсона:

r = ∑ (x-x) ∑ (у-у) / √∑ (x-x) 2 ∑ (у-у) 2 (1)

де х, у — приватні значення перемінних;

∑ — (сігма) — позначені суми;

х, у — середні значення тих же самих перемінних.

t — критерій Стьюдента

t = М1 — М2/√m21 + m22 (2)

де М1 — М2 — порівнювані середні арифметичні величини вибірок N1 і N2; m21 + m22 — квадрати помилок середніх величин.

U — критерій Манна-Уитни

U = (n1 n2) + nх (nх + 1) — Tх (3)

2

де n1 — кількість випробуваних у вибірці 1;

n2 — кількість випробуваних у вибірці 2;

Тх — більша з двох рангових сум;

nх — кількість випробуваних у групі з більшою сумою рангів.

Перевірка гіпотези проводилася в кілька етапів на всіх трьох групах (загальній, одружених і неодружених). Для більш повної картини кореляційних зв’язків ми провели множинну кореляцію.

1 етап. Використовуючи отримані дані по рівням готовності до шлюбу в загальній групі (n=50) (додаток), а також розділив основну групу на три підгрупи по критерію гендерної ідентичності (додаток) ми отримали наступні дані. Методом множинної кореляції (Пірсона), що дозволяє виявити загальну структуру кореляційних залежностей, що існують усередині багатомірного експериментального матеріалу, який включає більш двох перемінних, і представити ці кореляційні залежності у виді деякої системи.

Таблиця 2

Співвідношення маскулінно-фемінінно-андрогінних типів гендерної ідентичності з готовністю до шлюбу в ЗАГАЛЬНІЙ вибірці респондентів (n=50)

Примітка: — (p < 0,05).

Аналіз:

1. Готовність до шлюбу має високу кореляцію з маскулінностю як типом гендерної ідентичності. Середній бал маскулінності в загальній групі складає — 10,86. Серед тих, хто показав високу готовність до шлюбу маскулінность складала в середньому — 42,3 бали. Таким чином можна зробити висновок по загальній виборці — чим вище маскулінность, тим вище рівень готовності до шлюбу. Статистична вірогідність такого твердження склала (r = 0,376; p < 0,05).

2. Так само високий рівень готовності до шлюбу показали люди з андрогінним типом гендерної ідентичності. Середній бал андрогінності склав у загальній групі 6,7 балів. Середній бал андрогінності у групі, де досліджувалася готовність до шлюбу склала 33,3 бали. Висновок: андрогінность в загальній групі і готовність до шлюбу в андрогінів склала (r = 0,732; p < 0,05).

3. У загальній групі фемінінность не корелювала з готовністю до шлюбу з жодною з гендерних груп.

2 етап. На другому етапі ми співставляли отримані дані по кореляції гендерної ідентичності з готовністю до шлюбу в одружених парах (n=24). Множинний кореляційний аналіз дав нам наступні зв’язки поміж перемінними.

Таблиця 3

Співвідношення маскулінно-фемінінно-андрогінного типів гендерної ідентичності з готовністю до шлюбу в ОДРУЖЕНІЙ виборці респондентів (n=24)

Примітка: — (p < 0,05).

Аналіз:

1. Серед одружених пар маскулінний тип гендерної ідентичності не має достовірної кореляції з готовністю до шлюбу.

2. Серед одружених андрогінний тип має високий рівень кореляції з готовністю до шлюбу у андрогінного типу (r = 0,99; p < 0,05).

3. Серед одружених фемінінний тип має високий рівень кореляції з готовністю до шлюбу у фемінінного типу (r = 0,66; p < 0,05).

Таблиця 4

Співвідношення маскулінно-фемінінно-андрогінного типів гендерної ідентичності з готовністю до шлюбу в НЕОДРУЖЕНІЙ виборці респондентів (n=26)

Примітка: — (p < 0,05).

Аналіз

1. Маскулінний тип гендерної ідентичності в групі неодружених не має достовірних кореляційних зв’язків з показниками готовності до шлюбу з іншими типами гендерної ідентичності. .

2. Андрогінний тип гендерної ідентичності в групі неодружених має достовірний негативний кореляційний зв’язок з неодруженими фемінінного типу (r = 0,866; p < 0,05). Тобто, можна допустити, що фемінінний тип серед неодружених не готовий до шлюбу з неодруженими андрогінами.

3. Фемінінний тип гендерної ідентичності в групі неодружених також має достовірний негативний кореляційний зв’язок з неодруженим андрогінним типом (r = 0,982; p < 0,05). Також можна допустити по цьому дослідженню, що неодружені серед фемінінного типу не готові до шлюбу з неодруженими андрогінами.

Таким чином, ми представили з різних боків можливі взаємозв’язки поміж типами гендерної ідентичності і готовності їх до вступу в шлюб поміж собою. Ми прийшли до висновку, що різні типи гендерної ідентичності мають різний рівень готовності до шлюбу. Крім того деякі з цих груп сумісні поміж собою в питаннях шлюбного життя, а деякі такої сумісності не мають. Все це може мати цікаві наслідки для практичної роботи психологів і, в першу чергу, психологів-консультантів сім’ї та шлюбу. Отримані результати дослідження підтверджують, що серед факторів, які впливають на психологічну готовність молоді до шлюбу значне місце повинно бути віднесене гендерному фактору, а точніше гендерної ідентичності людей, що поділяються на маскулінний, фемініннний і андрогінний типи.

В цілому ж ми можемо стверджувати, що наше припущення в робочій гіпотезі повністю підтверджено — нами встановлений зв’язок поміж типами гендерної ідентичності і готовності до шлюбу.

3.4 Особливості шлюбно-сімейних уявлень у молоді

Метою роботи є вивчення змісту уявлень про сім’ю у молоді і тих, хто готовиться до шлюбу. При цьому однією з основних задач дослідження було визначення змісту уявлень про сім’ю в різних по статі групах молоді, виявити розходження в уявленнях про сім’ю в залежності від типу гендерної ідентичності особистості. Шляхом анкетного опитування та інтерв’ю (додаток 18) визначалися уявлення про майбутню сім’ю: можливість і наявність досвіду дошлюбних сексуальних відносин; відношення до вибору шлюбного партнера й очікуваних моделей шлюбно-сімейних відносин, до сфери дитячо-батьківських відносин (планована кількість дітей, стиль сімейного виховання); характер шлюбно-сімейних відносин у батьківській родині респондента і т. і.

Наведемо деякі загальні висновки з отриманих відповідей на анкетні питання та при інтерв’ю молоді (додаток 18).

1. Уявлення про шлюб нерозривно зв’язано з представленням про майбутнього партнера. Дуже важливо, щоб чоловік і дружина «підходили» друг до друга по біологічних, психологічних і моральних факторах, включаючи різні аспекти виховання, соціальні, політичні, культурні і релігійні погляди, або ж щоб партнери терпимо відносилися до особливостей один одного.

2. Переважна більшість юнаків і дівчин вважають, що партнер по шлюбі повинний мати рівний освітній статус і лише 11% дівчат готові до того, що партнер по шлюбу буде більш досвідчений, чим вони самі. Незначне число респондентів-юнаків (7%) думають, що дружина повинна бути більш освічена. Третину випробуваних вважають, що це не має значення, аби була гідна і цікава людина. Приблизно такі ж уявлення існують у молоді щодо рівності партнерів у культурному рівні. Таким чином, у відношенні культурного й освітнього статусу шлюбних партнерів погляди юнаків і дівчин подібні.

3. Що стосується матеріального статусу, молодь демонструє досить традиційні, стереотипні погляди: чоловіки бачать себе, насамперед, добувачами, відповідальними за матеріальне благополуччя родини, а дівчини — охоронницями домашнього вогнища. Дві третини дівчин вважають, що майбутній партнер по шлюбі повинний бути більш забезпечений, чим вони самі, інші вважають, що по матеріальному статусі вони повинні бути рівні. Думки юнаків по цьому питанню більш диференційовані. Велика частина їх вважає, що матеріальний рівень партнерів не має значення для шлюбно-сімейних відносин або ж він повинний бути рівним. Інша частина чоловічої вибірки вважають, що матеріальний статус жінки повинний бути вище, і лише 11% юнаків готові до матеріального забезпечення своєї родини і вважають, що тільки вони несуть відповідальність за це. Як з’ясувалося, для молодих людей дуже важливий рід занять майбутнього чоловіка.

4. При відповіді на питання, які риси характеру молодь хотіла б бачити в партнері по шлюбі, було виявлено, що дівчини в партнері цінують такі якості, як доброта, повага, почуття гумору, цілеспрямованість, відповідальність, упевненість, дбайливість і т.д. Юнаки значимими рисами партнерки по шлюбі вважають доброту, розуміння, скромність, дбайливість, привабливість, сексуальність. Менш значимими характеристиками в образі партнерки виявилися відповідальність, почуття обов’язку, цілеспрямованість, урівноваженість, довірливість, відданість і т.д. Таким чином, образ партнера по шлюбі в дівчин і юнаків досить гендерно типізований.

5. Більшість молодих людей вважають дошлюбні сексуальні відносини не тільки можливими, але і необхідними, оскільки інтимний контакт має для людини не тільки пряме фізіологічне значення, а вбирає в себе різноманітні особистісні змісти, такі, як одержання почуттєвого задоволення, пізнання, задоволення цікавості, спілкування.

6. При виборі форм шлюбно-сімейних відносин більш половини юнаків і дівчин вибрали зареєстрований шлюб, третина респондентів віддала перевагу незареєстрованному співжиттю (цивільний шлюб) і лише 3,5% зволіли б жити на самоті. Дівчинами були зазначені й інші варіанти розвитку відносин з партнером: первісне проживання в цивільному шлюбі з наступною реєстрацією відносин. Юнаки також вважають, що вибір форми шлюбно-сімейних відносин залежить від життєвих обставин.

Переваги законного, юридично зареєстрованого шлюбу велика частина дівчин і юнаків бачать у більшій упевненості, стабільності, надійності, відповідальності друг за друга, почутті спокою, сталості, можливості завести дітей.

7. Серед домінуючих мотивів вступу в шлюб дівчини вказали: прагнення виявити свою турботу і любов до близької людини; потреба в розумінні, психологічній підтримці, захисті; бажання мати дітей; традицію брати шлюб; бажання відокремитися від батьківської родини і лише потім — матеріальна вигода, острах самітності, небажання залишитися «старою дівою», прагнення до дорослого життя. Дивно те, що і юнаки ведучим мотивом створення родини назвали вагітність партнерки і тільки після цього — бажання бути самостійним, незалежним, одержувати сексуальне задоволення, любити і т.д. Мотив вступу в шлюб у зв’язку з вагітністю в сучасної молоді, можливо, зв’язаний з тим, що молодь надає перевагу вільним відносинам і, як це не сумно, до реєстрації їх підштовхує найчастіше не любов друг до друга, не бажання бути разом, а вагітність.

Дані дослідження свідчать про те, що переважна більшість респондентів (86%) у майбутньому бачать себе батьками, тільки 4% не хочуть мати дітей взагалі і 10% на даний момент про це не задумувалися. Більшість з тих, хто хоче мати дітей, планують мати не менш двох дітей. Близько 36% дівчин і 15% юнаків планують при створенні родини мати трьох дітей. Одну дитину хотіли б мати тільки 7% дівчин, у той час як жоден з юнаків не вибрав цього варіанта відповіді.

8. Думка дівчин і юнаків у питанні про те, хто повинний займатися вихованням дітей, збігаються. Усі дівчини і 96,3% юнаків вважають, що вихованням дитини повинні займатися обоє батьків. На наш погляд, така тенденція обумовлена тим, що шлюбні відносини молоді люди представляють як рівномірний розподіл ролей між чоловіками, і сфера виховання дітей не є виключенням.

9. Ознаки благополуччя в сімейних відносинах дівчини бачать у спілкуванні, що приносить радість і духовне задоволення; гармонії між чоловіком і жінкою (духовну і фізичну); у взаємній любові і повазі; продуктивному і погодженому плануванні життя. Для респондентів-юнаків основними признаками благополуччя в подружніх відносинах є: гармонія між чоловіком і жінкою; спілкування, що приносить радість і духовне задоволення; відданість. Серед ознак, що характеризують подружнє неблагополуччя, дівчини і юнаки назвали (у порядку убування значимості): неповажне відношення друг до друга; психологічне відчуження, відсутність емоційно теплих відносин; незадоволення сексуальних потреб. Такі ознаки, як відсутність взаємодопомоги, фінансові розбіжності і розходження в потребах і інтересах, зайняли субдомінантні позиції.

10. Переважною моделлю сімейних взаємин для більшої частини жіночої вибірки повинні бути відносини, при яких функції і ролі в сім’ї перерозподіляються в залежності від обставин, ситуацій. Ці уявлення скоріше відповідають егалітарній моделі відносин. У групі юнаків велика частина також орієнтована на егалітарній тип відносин, хоча третина респондентів віддала перевагу традиційної моделі, при якій чоловік є главою родини і від нього залежить прийняття життєве важливих рішень для родини.

11. На питання чи є для молоді взірцем сімейне життя їхніх батьків, ми отримали в одружених та неодружених молодих людей такі відповіді: (29) 58% — не вважають своїх батьків взірцем; (17) 34% — вважають взірцем сімейне життя своїх батьків; (4) 8% — відповіли — „важко сказати».

12. В наступному питанні анкети ми хотіли з’ясувати в якому віці найкраще брати шлюб чоловіку та жінці. За думкою опитаних (одруженої та неодруженеї молоді) люди вважають що найкраще брати шлюб: (14) 28% — вважають шлюб треба брати 22 — 24 роки; (13) 26% — вважають немає значення коли брати шлюб; (13) 26% — вважають шлюб треба брати 20 — 21 рік; (8) 16% — вважають шлюб треба брати 25 — 29 роки; (2) 4% — вважають шлюб треба брати 18 — 19 років;

13. Ми також з’ясовували наскільки важливо за думкою опитаних бути готовими до шлюбу, чи потрібна спеціальна підготовка молоді до сімейного життя. Ми отримали від одруженої та неодруженої молоді наступні відповіді: (34) 68% — вважають що така підготовка потрібна; (9) 18% — говорять що важко сказати потрібна чи ні така підготовка; (7) 14% — вважають що підготовка до сімейного життя непотрібна.

14. У наступному завдані ми хочемо вияснити у якій формі за думкою опитаних має відбуватися підготовка молоді до шлюбу. Одружені та неодружені молоді люди відповіли що: А) (12) 24% — вважають, що для підготовки треба проводити спеціальні уроки: заняття в школах, ПТУ, середніх та вищих навчальних закладах; Б) (10) 20% — вважають, що треба проводити спеціальні заняття у шлюбно — сімейних консультаціях; В) (8) 16% — що необхідно проводити спеціальні лекції для тих, хто бере шлюб, у ЗАГСах; Г) (8) 16% — вважають необхідно проводити індивідуальні консультації для тих, хто бере шлюб, у ЗАГСах; Д) (6) 12% — вважають що для підготовки треба випуск спеціальної літератури; Е) (3) 6% — вважають що треба транслювати теле-, радіопередачі; Ж) (3) 6% — вважають що треба проводити індивідуальні консультації в платних поліклініках;

15. У наступному завдані ми поставили питання інтимних стосунків перед шлюбом. Це важливе питання, тому що початок статевого життя нерідко пов’язано з деякими труднощами. Молоді люди під час першого статевого акту можуть зіткнутися з непередбаченими обставинами, що в подальшому житі може завадити інтимності з чоловіком. Але в нашому суспільстві молодь веде інтимні стосунки перед шлюбом, що нерідко приводить до незапланованої вагітності. Щоб дізнатися думку опитаних ми поставили питання: як ви ставитесь до інтимних стосунків перед шлюбом? На що опитані відповіли. Одружені та неодружені молоді люди вважають: (31) 62% — є допустимі інтимні стосунки до шлюбу; (9) 18% — є недопустимі інтимні стосунки до шлюбу; (10) 20% — важко сказати.

16. Наступне питання є продовженням попереднього, ми запитали як на думку опитаних впливає на сімейне життя дошлюбний сексуальний досвід? На що опитані відповіли. Одружені та неодружені молоді люди вважають: (34) 68% — вважають що позитивно впливає дошлюбний сексуальний досвід; (16) 32% — вважають що негативно впливає дошлюбний сексуальний досвід.

17. Наприкінці ми задали питання, чи вважають опитані що готові (були) вступити в шлюб? На що опитані відповіли. Одружені та неодружені молоді люди вважають: (25) 50% — Так я повністю готов (а); (17) 34% — Я сумніваюсь, але вважаю все буде гаразд; (8) 16% — Я не готов був (була) вступити в шлюб.

18. Останнє питаннями задали молодим людям, щоб з’ясувати чи дійсно молодь беручи шлюб вважає що може збудувати добрий шлюб. На що отримали відповіли від одружених та неодружених молодих людей: (30) 60% — Так ми зможемо побудувати благополучний шлюб; 20) 40% — Ні ми не зможемо побудувати благополучний шлюб.

19. Серед загального числа досліджуваних 40% статевотипізовані, тобто їхнє самовизначення і поведінка збігається з тим, що вважається в суспільстві гендерно відповідною. У групі дівчин високий рівень андрогінії виявлений у 36%, високий показник маскулінності і низький фемінінності — у 29%. Юнаки з маскулінним типом ідентичності склали 58%, високі і середні показники андрогінії виявлені в 26% респондентів. Фемінінний тип гендерної ідентичності характерний для 15% юнаків. Юнаки і дівчини з різними типами гендерної ідентичності мають вірогідно значимі розходження в рольових чеканнях і домаганнях, у системі сімейних цінностей.

На підставі проведених досліджень нами були зроблені наступні висновки. Родина представляє для молоді важливу життєву цінність. Уявлення молоді про родину варіативні й у більшому ступені зв’язані з психологічними аспектами шлюбно-сімейних відносин, чим із соціально-побутовою її спрямованістю. Тип гендерної ідентичності впливає на систему сімейних цінностей молоді, на погодженість рольових чекань і домагань у шлюбі.

3.5 Співвідношення рівня суб’єктивного відчуття самотності у людей з їх готовністю до шлюбу

В нашому дослідженні про психологічну готовність молоді та й взагалі людей до шлюбу ми в теоретичній частині помітили, що крім інших чинників на готовність до шлюбу також якось впливає такий стан людини, як відчуття самотності. Разом з тим проблема самітності залишається однієї з мало вивчених у вітчизняній психології. Про відносини одинаків статистика мало чого знає. Самотність визначається як ізоляція людини від других людей, або стан людини, який вона переживає в змінених (незвичних) умовах [ Словник].

Для більш поглибленого вивчення впливу стану самотності людей на їх готовність до вступу в шлюбні відносини ми висунули наступну робочу гіпотезу: рівень суб’єктивного відчуття самотності в людей впливає на їх готовність до шлюбу.

Незалежна перемінна — рівень суб’єктивного відчуття самотності.

Залежна перемінна — рівень психологічної готовності до шлюбу.

Щоб з’ясувати рівні самотності в одиноких молодих людей та тих, хто відчуває стан самітності в одружених парах ми використали методику діагностики рівня суб’єктивного відчуття самотності Д. Рассела та М. Фергюсона [72]. В ході тестування ми отримали наступні дані (додаток 15-17).

Так як головною задачею для нас було вияснити чи є взаємозв’язок поміж відчуттям самотності у людей і їх готовністю до вступу в шлюб ми використали порівняння даних по показникам самотності і готовності до шлюбу у людей поділивши їх на групи з різним рівнем суб’єктивного відчуття самотності та їх показниками по готовності до шлюбу.

Використовуючи первинні дані тестів, середні показники по групам і вторинну статистичну обробку даних, насамперед, множинну кореляцію за формулою Пірсона ми отримали наступні дані.

Порівняння середній показників висвітлює нам, що загальна група (50 чоловік) має середній показник по суб’єктивному відчуттю самотності — 25,4 бали; група одружених (24 чол) — 18,04 бали; а група неодружених (26 чол) — 31, 50 балів. Ми бачимо, що в групі самотніх (холостяків) відчуття самотності значно перевищує показники в групі одружених людей. З чого ми можемо зробити висновок, що у людей в парі (одружених) самотність нижча ніж у неодружених (самотніх).

Таблиця 5

Загальні показники кореляційних зв’язків відчуття самотності в різних групах людей (загальна група, група одружених, група неодружених) та показниками їх готовності до шлюбу (n=50)

Примітка: — (p < 0,05); — (p < 0,01).

Аналіз

1. З кореляційних зв’язків видно, що суб’єктивне відчуття самотності не має достатньо високого впливу на такий фактор, як готовність до шлюбу в групах одружених і неодружених.

2. Однак, в цілому по виборці з 50 чоловік ми бачимо достовірну негативну кореляцію між показниками відчуття самотності в загальній групі і показниками в цієї ж групі по готовності до шлюбу (p < 0,05). Причому, чим нижче показники самотності в загальній групі, тим в неї більше рівень готовності до шлюбу.

Таким чином, ми в своєму дослідженні підтвердили нашу гіпотезу, що рівень суб’єктивного відчуття самотності в людей зв’язаний на їх готовність до шлюбу. Причому цей зв’язок має обратно пропорційну залежність: чим нижче відчуття самотності у людей, тим більше вони готові до шлюбу.

Такий висновок може дати нам можливість стверджувати, що відчуття самотності також може бути одним з чинників, який впливає на формування у людини психологічної готовності до шлюбу, або служить причиною вступу до шлюбу, щоб запобігти суб’єктивному переживанню відчуття самотності.

4. Висновки і рекомендації по результатам дослідження

1. Висновки щодо психодіагностичного дослідження

1. У цілому в загальній групі (n=50) тільки кожний четвертий чоловік вважає себе не підготовленим до шлюбу, а 4/5 продемонстрували готовність до шлюбу.

2. Найбільше психологічно готові до сімейного життя ті, хто вже в нього вступив — 20 чол. (83%). Однак необхідно підкреслити, що практично кожен п’ятий з одружених — 4 чол. (17%) вважає себе до шлюбного життя не готовим і, вступивши в шлюб, продовжують відчувати свою психологічну неготовність до нього.

3. Найбільш не готові до шлюбу в групі неодружених. Серед них тільки 7 чол. (27%) вважають себе готовими до шлюбу, а 19 чоловік (73%) вважають, що вони психологічно до шлюбу не готові.

4. Досліджуючи групи молоді по ознаках біологічної статі і готовності до шлюбу ми знайшли наступне:

1) у цілому по загальній вибірці чоловіки і жінки істотно не відрізняються по готовності до шлюбу (t = — 1,32; p<0, 19), (U Манна-Уитни = 247; p<0,06)).2) Така ж картина була встановлена в групі подружніх пар. Використовуючи t-критерій Стюдента для незалежних вибірок ми установили, що він складає t = — 1,26; p<0,22. Тобто, виділена нами група чоловіків (n=12) і жінок (n=12), що знаходяться в шлюбі, не мали достовірних розходжень по психологічній готовності до шлюбу (U Манна-Уитни = 53,5; p<0,06).3) Розходження по готовності до шлюбу в групі не одружених, де чоловіків (n=13) і жінок (n=13) відрізнялися друг від друга по готовності до шлюбу за критерієм Т-Стьюдента (t = 2,23; p<0,01). Треба відмітити, що і по розрахункам за критерієм U Манна-Уитни розходження між чоловіками і жінками в неодружених парах існують і складають наступне (U Манна-Уитни = 47,5; p<0,05).

Таким чином, достовірної різниці за статистичними критеріями по біологічної статі і готовності до шлюбу в загальній виборці та серед одружених пар не виявлено. Але ж в неодружених парах така статистична різниця є, що потребує додаткового дослідження для якісного розуміння цього феномену.

5. Цікавим, на наш погляд, є і таке спостереження. Коли ми за ознакою „вік” розділили загальну вибірку (n=50) на дві групи — від 18 до 23 років та від 24 до 34 років то за розрахунками по t-критерію Стьюдента t=3,126, р<0,01 ми виявили достовірну різницю в тому, що люди за віком до 24 років значно менше психологічно готові до шлюбу ніж люди після 24 років. Така ж тенденція, навіть більш яскраво, була виявлена нами і в групі одружених — t=5,52; p<0,001. Знову ж цікавим є той факт, що такої різниці достовірних розходжень за ознакою „вік” ми не знайшли в неодруженій групі (n=26)

t= — 0,274 p<0,787.

6. Слід звернути увагу і на таких досліджений нами факт — серед чоловіків у загальній групі — 20% (кожен п’ятий) має риси фемінінності, тобто жіночності. У групі неодружених їх трохи більше — 23,1%, чим у групі одружених — 16,7%. Андрогінность у групі чоловіків склала в цілому — 16%, що значно менше, ніж у групі жінок — 44%.

У цілому ж жіноча група демонструє маскулінні риси значно виразніше ніж чоловіки демонструють — фемінінні риси. У загальній групі маскулінних жінок — 32%. Серед одружених їх 50%, серед неодружених — 15,4%. Особливо високий показник у жінок по андрогінному типі: в загальній групі — 44%, серед одружених — 33,3%, неодружених — 53,8%. Можна зробити проміжний висновок, що неодруженим жінкам характерна андрогінна гендерна ідентифікація.

Таким чином, малюється картина вираженої маскулінності серед жінок усіх груп і трохи нижче показник фемінінності у чоловіків. Ми ще раз переконуємося в не тотожності поняття стать — як генетична стать (визначений набір генів) і психологічна стать, що зв’язано з феноменом гендерної ідентичності — усвідомлення своєї приналежності до чоловічої або жіночої статі.

7. Готовність до шлюбу має високу кореляцію з маскулінностю як типом гендерної ідентичності.

Середній бал маскулінності в загальній групі складає — 10,86. Серед тих, хто показав високу готовність до шлюбу маскулінность складала в середньому — 42,3 бали.

Таким чином можна зробити висновок по загальній виборці — чим вище маскулінность, тим вище рівень готовності до шлюбу.

Статистична вірогідність такого твердження склала (r = 0,376; p < 0,05).

8. Так само високий рівень готовності до шлюбу показали люди з андрогінним типом гендерної ідентичності. Середній бал андрогінності склав у загальній групі 6,7 балів.

Середній бал андрогінності у групі, де досліджувалася готовність до шлюбу склала 33,3 бали. Висновок: андрогінность в загальній групі і готовність до шлюбу в андрогінів склала

(r = 0,732; p < 0,05).

9. У загальній групі фемінінность не корелювала з готовністю до шлюбу з жодною з гендерних груп.

10. А) Серед одружених пар маскулінний тип гендерної ідентичності не має достовірної кореляції з готовністю до шлюбу.

Б) Серед одружених андрогінний тип має високий рівень кореляції з готовністю до шлюбу у андрогінного типу (r = 0,99; p < 0,05).

В) Серед одружених фемінінний тип має високий рівень кореляції з готовністю до шлюбу у фемінінного типу (r = 0,66; p < 0,05).

11. Маскулінний тип гендерної ідентичності в групі неодружених не має достовірних кореляційних зв’язків з показниками готовності до шлюбу з іншими типами гендерної ідентичності. .

12 Андрогінний тип гендерної ідентичності в групі неодружених має достовірний негативний кореляційний зв’язок з неодруженими фемінінного типу (r = 0,866; p < 0,05). Тобто, можна допустити, що фемінінний тип серед неодружених не готовий до шлюбу з неодруженими андрогінами.

13. Фемінінний тип гендерної ідентичності в групі неодружених також має достовірний негативний кореляційний зв’язок з неодруженим андрогінним типом (r = 0,982; p < 0,05). Також можна допустити по цьому дослідженню, що неодружені серед фемінінного типу не готові до шлюбу з неодруженими андрогінами.

Таким чином, ми представили з різних боків можливі взаємозв’язки поміж типами гендерної ідентичності і готовності їх до вступу в шлюб поміж собою. Ми прийшли до висновку, що різні типи гендерної ідентичності мають різний рівень готовності до шлюбу. Крім того деякі з цих груп сумісні поміж собою в питаннях шлюбного життя, а деякі такої сумісності не мають. Все це може мати цікаві наслідки для практичної роботи психологів і, в першу чергу, психологів-консультантів сім’ї та шлюбу. Отримані результати дослідження підтверджують, що серед факторів, які впливають на психологічну готовність молоді до шлюбу значне місце повинно бути віднесене гендерному фактору, а точніше гендерної ідентичності людей, що поділяються на маскулінний, фемініннний і андрогінний типи.

В цілому ж ми можемо стверджувати, що наше припущення в робочій гіпотезі повністю підтверджено — нами встановлений зв’язок поміж типами гендерної ідентичності і готовності до шлюбу.

14. З кореляційних зв’язків видно, що суб’єктивне відчуття самотності не має достатньо високого впливу на такий фактор, як готовність до шлюбу в групах одружених і неодружених.

15. Однак, в цілому по виборці з 50 чоловік ми бачимо достовірну негативну кореляцію між показниками відчуття самотності в загальній групі і показниками в цієї ж групі по готовності до шлюбу (p < 0,05). Причому, чим нижче показники самотності в загальній групі, тим в неї більше рівень готовності до шлюбу.

Таким чином, ми в своєму дослідженні підтвердили нашу гіпотезу, що рівень суб’єктивного відчуття самотності в людей зв’язаний на їх готовність до шлюбу. Причому цей зв’язок має обратно пропорційну залежність: чим нижче відчуття самотності у людей, тим більше вони готові до шлюбу.

Такий висновок може дати нам можливість стверджувати, що відчуття самотності також може бути одним з чинників, який впливає на формування у людини психологічної готовності до шлюбу, або служить причиною вступу до шлюбу, щоб запобігти суб’єктивному переживанню відчуття самотності.

Рекомендації.

1. В практичній роботі психологів-консультантів по питанням сім’ї і молоді треба враховувати серед чинників, що впливають на готовність до шлюбу і такий фактор як тип гендерної ідентичності. Кожен з типів — маскулінний, фемінінний та андрогінний має свій, в кожному випадку специфічний, вплив на готовність молоді до сімейно-шлюбних відносин і життя.

2. В своїй практичній роботі психолог повинен засобами методів психологічного впливу формувати у молодих людей, а також у тих, хто має набір вступити в шлюб, шлюбно-сімейні уявлення, враховуючи гендерні стереотипи та гендерну ідентичність.

3. У навчальних курсах по віковій психології, психології сім’ї, гендерній психології треба обов’язково враховувати закономірності формування статево рольових особливостей хлопчиків і дівчаток у сім’ї.

4. Методами психолого-педагогічної корекції, проводячи роботу з молоддю по проблемам сімейно-шлюбних відносин та підготовки до шлюбу, необхідно враховувати насамперед такі чинники, як: мотивація до шлюбу; ставлення до шлюбу; цінності шлюбу в сім’ї; уявлення про особистісні якості чоловіка і жінки; розгорнуте уявлення про мужність і жіночність та їх врахування при міжособистісних відносинах подружжя; розподіл сімейних ролей між чоловіком і жінкою.

5. Практичний психолог повинен враховувати в своїй роботі те, що відчуття самотності також може бути одним з чинників, який впливає на формування у людини психологічної готовності до шлюбу, або служить причиною вступу до шлюбу, щоб запобігти суб’єктивному переживанню відчуття самотності.

Висновок

Підготовка до шлюбу і сімейного життя завжди була однією з головних задач юнацького віку, не менш важливою, ніж підготовка до праці. Але ця проблема не стояла так гостро, як зараз.

Обумовлене акселерацією прискорення статевого дозрівання підлітків і одночасне ослаблення зовнішнього контролю за їхньою поведінкою плюс лібералізація «дорослих» норм статевої моралі і ламання традиційних стереотипів маскулінности і фемінінності застали наше суспільство і школу врасплох. Подобається нам це чи ні, але нормативні орієнтації сьогоднішніх юнаків і дівчин істотно розходяться з уявленнями їхніх батьків і дідів. До того ж самі ці орієнтації досить суперечливі.

Виявлені особливості шлюбно-сімейних уявлень молоді, які свідчать про значні прогалини в їхніх знаннях про шлюб та сім’ю, неправильні, нереалістичні погляди на деякі питання які, мабуть, позначаються на їхньому ставленні до інституту сім’ї, необхідно враховувати в процесі цілеспрямованої підготовки молоді до сімейного життя.

У дипломній роботі викладаються результати дослідження, спрямованого на виявлення шлюбно-сімейних уявлень молоді. Установлено, що ці уявлення відрізняються недостатньою повнотою, розбіжностями в поглядах юнаків і дівчат, невисокою оцінкою ними себе як майбутнього чоловіка і жінки.

Визначена вузькість образів характерна для таких аспектів шлюбно-сімейних уявлень юнаків, як уявлення про якості ідеального чоловіка і жінки, мужності і жіночності, гендерної ідентичності, сімейних ролях і їх розподілі між чоловіком і дружиною. Особливо ж неповними є уявлення молодих людей про функції сім’ї й організації сімейного життя. Розходження виявляються в розумінні юнаками і дівчинами понять «мужність» і «жіночність», трактуванні змісту деяких сімейних ролей, представленнях про значимості ролей чоловіка і дружини. Розходження між юнаками і дівчинами виявляються також у їхньому оцінюванні своїх можливостей в області сімейного життя. У цілому самооцінка молоді в цій області є невисокою. Велику впевненість у своїх можливостях демонструють юнаки в питаннях, що стосуються забезпечення основних цінностей сім’ї і виконання сімейних ролей, меншу — у питаннях, зв’язаних з оцінкою розвиненості в себе якостей зразкового чоловіка і жінки і якостей, що характеризують мужність — жіночність.

Виявлені особливості шлюбно-сімейних уявлень молодих людей необхідно враховувати в процесі їхньої цілеспрямованої підготовки до сімейного життя.

Ми з’ясували в ході теоретичного дослідження і практичного вивчення підготовки до шлюбу, що серед факторів, які впливають на неї, мало або майже зовсім не враховується фактор гендерної ідентичності як особливого виду соціальної ідентичності, що існує в самосвідомості людини в єдності з уявленнями про професійний, сімейний, економічний, освітній і т.п. статус.

Серед факторів підготовки до шлюбу недостатньо вивчений вплив на людей суб’єктивного відчуття самітності.

На підставі проведених досліджень нами були зроблені наступні висновки:

1) сім’я представляє для молоді важливу життєву цінність.2) уявлення молоді про сім’ю варіативні й у більшому ступені зв’язані з психологічними аспектами шлюбно-сімейних відносин, чим із соціально-побутовою її спрямованістю,

3) тип гендерної ідентичності впливає на систему сімейних цінностей молоді, на погодженість рольових чекань і домагань у шлюбі, а головне на психологічну готовність до шлюбу.

У сучасних умовах тотальних соціальних змін, соціального прогресу і демократизації відносин статей актуальною стає психолого-педагогічна проблема формування і розвитку в юнацькому віці ціннісно-орієнтаційної системи уявлень особистості про сім’ю, тому що саме цей період розвитку особистості характеризується необхідністю осмислення отриманого соціального й інтимного досвіду, знань, придбаних у процесі взаємодії з навколишнім світом.

Список літератури

Абульханова — Славская К.М. Стратегии жизни. — М.: 1991.

Алешина Ю.Е., Гозман Л.Я., Дубовская Е.М. Социально-психологические методы исследования супружеских отношений. — М.: Изд-во МГУ, 1987.

Алешина Ю.Е.; Данилин К.В., Дубовская Е.М., Семейное и индивидуальное консультирование. — М.: Изд-во МГУ, 1989.

Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи. — М.: 1998.

Афанасьева Т.М. Семья: Учеб. пособие для 9-10 кл. серед. шк. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение. 1988. — 285с.

Батищев Г.О., Зайцева З.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю (методичні рекомендації) К.: А.Л.Д., 1996. — 100с.

Барсукова С.Ю., Радаев В.В. Легенда о гендере: Принципы распределения труда между супругами в современной городской семье // Мир России. — 2000. — № 4. — С.65-103.

Берн Ш. Гендерная психология. — СПб,: Прайм-Еврознак, 2001. — С.123-160.

Бендлер Р., ГриндерДж., Сатир В. Семейная терапия и НЛП. — М.: Изд-во Ин-та общегуманитар. исслед., 1999.

Ветек К. Проблемы супружеского благополучия. — М.: Прогресс, 1988. — 198с.

Витакер К., Бамберри В. Тонны с семьей: Семейная терапия: символический подход, основанный на личностном опыте, — М.: Б. И,, 1997.

Владин В.З., Капустин Д.З. Интимный мир семьи. — Минск.» Вышейшая школа», 1983. — 111с.

Воронина О.А., Клименкова Т.А. Гендер и культура // Женщины и социальная политика (гендерный аспект) / Под ред. З.А. Хоткшюй. — М., 1992. — С.10-22.

Голод С.И. Семья и брак: историко-социологический анализ. — СПб.: 1998.

Гозман Л.Я. Процессы межличностного восприятия в семье / Под ред. Г.М. Андреевой. А.И. Донцова // Межличностное восприятие в группе. — М.: Изд-во МГУ» 1981.

Грамматика супружеского общения // Семья. — 1988. — 15 июля. — № 24. — С.11.

Гримак Л.П. Общение с собой: Начала психологии активности. — М.: Политиздат, 1991. — 320 с.

Гаврилица О.А. Чувство вины у работающей женщины // Вопросы психологии. — 1998. — № 4.

Гребенников И.В. основы семейной жизни: Учебное пособие для студентов пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1991. — 158с.

Гендерные аспекты психологии и психотерапии современного супружества / Немцов А.А. Семья в системе жизненных ценностей студенческой молодежи

Давыдова М.А., Агапова И.А. Как преодолеть одиночество. — М.: Рольф, 2001. — 288 с.

Дементьева И.Ф. Первые годы брака. Проблемы становления молодой семьи. — М.: Наука, 1991. — 110с.

Джеймс М. Брак и любовь. — М.: 1985 С.36 — 62.

Дудченко О. у Ясная Л., Дейнз Ш. Работа женщины и семья // Семья на пороге третьего тысячелетия. — М., 1995. — С.129-145.

Дружинин В.Н. Психология семьи. — Екатеринбург, 2000.

Журбицька Т.С. Молода сім’я. — К.: 1985. — 101с.

Зидер Р. Социальная история семьи в Западной и Центральной Европе. (конец 18-20 вв.). М.: 1997. С.71.

Зацепин В.И. О жизни супружеской. М., 1986. Ковалев С.В. Подготовка старшеклассников к семейной жизни. М., 1991.

Іванова Л.М. Доля молодої сім’ї. — М.: 1989. — 192с.

Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. — СПб.: Питер, 2002. — 544с.

Куприянчик Л.Л. Психология любви. Донецк, 1998.

Лисовский В.Т. Любовь и нравственность. Л., 1985.

Карлсон А. Вперед к прошлому: перестройка семейной жизни в постсоциалистической Швеции // Вестн. МГУ. — 1995. — Ш 2. — С.84-92. — Сер.18. Социология и психология.

Кован Ф.А., Кован К.П. Взаимоотношения в супружеской паре, стиль родительского поведения и развитие трехлетнего ребенка // Вопр. психологии. — 1988. — №4. — С. 110-118, Казаков А.П. Экономические и психологические проблемы семьи. — М.: Мысль, 1989. — 157с.

Клецина И.С. Самореализация личности и гендерные стереотипы // Психологические проблемы самореализации личности / Под ред. А.А. Реана, Л.А. Коростылевой. Вып. 2. — СПб., 1998.

Ковалев С.В. Психологія сімейних відносин. — М.: 1987. — 433с.

Котырло В.К. Молодой семье о воспитании детей. — К.: 1981 — 48с.

Книга молодой семьи. — Л.: 1990. — 203с.

Кон И.С. Введение в сексологию: Учебное пособие для студентов вузов. — М.: Олимп, ИНФРА, 1999.

Кон И.С. Мужские исследования: меняющиеся мужчины в изменяющемся мире // Введение в гендерные исследования: Учебное пособие. Ч.I / Под ред. И.А. Жеребкиной. — Харьков: ХЦГИ; СПб.: Алетейя, 2001. — С.562-605.

Кон И.С. Родители и дети // Психология ранней юности. — М.: Просвещение, 1989. — С.16-19

Кон И.С. В поисках себя. — М.: 1984. — С 208.

Кон И.С. психология ранней юности: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1989. — 255 с. — (Психол. наука — школе).

Калинин С.И. Компьютерная обработка данных для психологов / Под науч. ред. А.Л. Тулупьева. СПб.: «Речь», 2002. — 134с.

Ковалев С.В. Психология семейных отношений. — М.: 1987. — 433с.

Круглов Б.С. Правовое сознание как элемент психологической подготовки молодежи к семейной жизни. // Вопросы психологии. №4.1986. С.63-68.

Ковалев С.В. Подготовка старшеклассников к семейной жизни: тесты, опросники, ролевые игры: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1991. -143с.

Ковалев С.В. Психология современной семьи: Информ.-метод. Материалы к курсу «Этика и психология семейной жизни»: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1988. — 208

Кратохвал С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний. — М.: Медицина, 1991.

Казаков А.П. Экономические и психологические проблемы семьи. — М.: 1986. — 123с.

Кроник А., Кроник Е. В главных ролях: вы, мы, он, ты, я. — М.: Мысль, 1986. — 206с.

Кочарян Г., Кочарян А. Психотерапия сексуальных расстройств и супружеских конфликтов. — М.: Медицина, 1994. — 198с.

Красовский Б.П. Анализ брачных объявлений (самооценка и требования к партнеру)

Куприянчик Л.Л. Психология любви. — Донецк, 1998. С.51.

Ларю Дж. Секс в Библии. — М.: 1995. С.56.

Личко А.Е. Подростковая психотерапия. — 2-е изд. — Л.: Медицина, 1985.

М. ЛэнгР.Д. Расколотое «Я: антипсихиатрия. — М.: Академия; СПб.: Белый кролик, 1995.

Мягер В, К. Семейная психотерапия при нервных и психогенных заболеваниях. — Л.: Изд-во ЛНИПсихоневр. ин-та им. В.М. Бехтерева, 1978.

Меншутин В.П. Помощь молодой семье. — М.: 1987. — 203с.

Молодь України: для неї і про неї. — К.: 1993. — 106с.

Молодая семья / Сост.В.И. Зацепин и др. — К.: 1991. — 314с.

Мы и наша семья. Книга для молодых супругов. Сборник / Сост. В. Зацепин, В. Цымбалюк. — М.: 1989. — 416с.

Меньшутин В.П. Помощь молодой семье. — М.: 1987. — 203с.

Настольная книга молодых родителей. /Сост.В.З. Солоухин — Минск.: 1990. — 263с.

Николаева Е., Купчик В.П., Сафонова А.И. Зависимость эмоциональных реакций человека от негативних переживаний в детстве // Психол. журн. — 1996. — Т, 17. — № 3. — С.92-98.

Овчинникова Е.Г. К вопросу о равноправии женщин России: декларация и реальность // Тендерные исследования в гуманитарных науках: современные подходы: Материалы Международной научной конференции в Иваново, 15-16 сентября 2000 г., Ч. II. — Ива ново: Юнона, 2000. — С.149-153.

Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как терапевт. — М.: Семья, 1993.

Психолого-педагогические проблемы воспитания детей в семье и подготовки молодежи к семейной жизни: Сб. науч. трудов / Под. ред. И.В. Дубровиной. — М., 1980. — 164 с.

Панкова Л.М. У порога семейной жизни: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1991 -144с.

Развитие личности ребенка: Пер. с англ. / Под ред.А. Фонарева. — М.: Прогресс, 1987. — С.90-211

Райгородский Д.Я. Учебное пособие по психологии семейных отношений. Для факультетов: психологических, медицинских и социальной работы. — Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 2004. — 736 с.

Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. — Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998 — 672 с.

Ризниченко Г.Ю. Ассоциация «женщины в науке и образовании» // Общественные науки и современность. — 2000. — № 4. — С.188.

Сысенко В.А. Молодежь вступает в брак. М., 1986.

Сатир В. Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту: Пер. с англ. — М.: Эксмо-Пресс, 2000.

Семья в психологической консультации / Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. — М.: Педагогика, 1989.

Семья в психологической консультации / Под ред. А.А. Бодалево, В.В., Столина. — М.: Педагогика, 1989. — С.85-202.

Семья и молодежь: профилактика отклоняющегося поведения / В.А. Балцевич, С.Н. Буров, А.К. Воднева и др. — Минск: Университетское, 1989.

Столин В.В., Шмелев А.Г. Семейные трудности: какие и почему? Задание для самоанализа // Семья и школа. — 1985. — № 3. — С.18-21.

Торохтий В.С. Психология социальной работы с семьей. М., 1996

Трухин И.А. Будущему семьянину. Киев, 1987.

Психология: Словарь / Под ред. А.В. Петровского и М.Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1990.

Психологічна допомога сім’ї: Посіб. /За ред. 3.Г. Юсарчук. — К.: Вид-во Ін-ту соціол. НАН Украни, 1988.

Практикум по гендерной психологии / Под ред. И.С. Клециной. — СПб.: Питер, 2003 — 479с.

Павлова Т.А. Особенности осознания студентами ценностей и проблем (ситуаций) семейной жизни — Брянский государственных университет.

Постовий В.Г. Сучасна сім’я і її педагогіка. — К.: 1994. — 63с.

Русский православный обряд венчания. М.: 1996. С.62.

Соціальна підтримка молодої сім’ї // Зб. інформ. теорет. та метод. Матеріалів для працівників соц. служб для молоді. Вип. 1. — К.: Академпрес, 1994. — 141с.

Соціальна робота з молодою сім’єю. Вип.2. — 1995. — 97с.

Сатир В. Как строить себя и свою семью. — М.: Педагогика-Пресс, 1992. — 191с.

Сысенко В.А. Супружеские конфликты. — М.: 1989.

Сысенко В.А. Устойчивость брака: Проблемы, факторы, условия. — М.: 1981.

Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека. — Киев.: 1975. — С.212.

Семейное воспитание. Краткий словарь / Сост. И.В. Гребенников, Л.В. Ковинько. — М: 1990. — 319с.

Семья: Социально-психологические и этические проблемы: Справочник. -К.: 1989. -252с.

Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. — К.: 1978. — 263с.

Сухомлинский В.А. Мудрость родительской любви. /Сост.А.И. Сухомлинская. — М.: 1988. — 303с.

Сысенко В.А. Супружеские конфликты. — М.: 1983. — 208с.

Сизанов А.Н. Подготовка подростков к семейной жизни. — Минск.: 1989. — 112с.

Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологии. — СПб.: ООО «Речь», 2000. — 350с.

Титаренко В.Я. Семья и формирование личности. — М.: 1987. — 109с.

Трухін І.А. Майбутньому сім’янину. — К.: 1987. — 231с.

Торохтий В.С. Психология социальной работы с семьей. — М.: 1996. С.91.

Тимощенко Л.Н. Воспитание старшеклассниц: Кн. для учителя. — 2-е изд., доп. и перераб. — М.: Просвещение, 1990. — 191 с.

Ушинський К.Д. Про сімейне виховання. — К.: 1974. — 151с.

Ходаков Н.М. Молодым супругам. — М.: 1993. — 109с.

Шмелев А.Г. Острые углы семейного круга. — М.: 1986. — 96с

Школа молодих батьків. / Т. Алєксєєнко, В. Постовий. — К.: 1991. — 203с.

Юнда И.Ф. Гармония и дисгармония в супружестве. — М.: Знание, 1983. — 96с.

Юнда И.Ф. Сексологические аспекты нравственно — гигиенического воспитания и брачно — семейной гармонии. — Киев.: 1990. — 145с.

Юнда И.Ф., Юнда Л.И. Социально — психологические и медико — биологические основы семейной жизни. — Киев.: 1990. — 239с.

Юнда И.Ф., Юнда Л.И. Как стать счастливым в браке — К.: Украинский центр психотерапии, 1991. — 97 с.

Хеллингер Б. Порядки любви: Разрешение семейно-системных конфликтов и противоречий. — М.: Изд-во Института Психотерапии, 2001. — 400 с.

Херсонский Б.Г., Дворяк С.В. Психология и психопрофилактика семейных конфликтов. — К.: «Здоровья», 1991. — 190 с.

Харчев А.Г. Брак и семья. — М.: 1979. С.66. Цит. по: Женщина: Монография. Кн.1. Сыктывкар — Киров, 1995. С.571.

Фрейд 3. Психология бессознательного. — М.: Просвещение, 1990.

Филюкова Л.Ф. Современная молодая семья. — Минск: наука и техника, 1986. — 48с.

Человек в кругу семьи: Очерки по истории частной жизни в Европе до начала нового времени. — М.: 1996. С.290 — 305

Шапиро Б.Ю. От знакомства к браку. М., 1990.

Уэдделл М. Семья и ее динамика. // Семейная психотерапия. — СПб.: 2000.

Эйдемиллер Э.Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. — М.; СПб.: Фолиум, 1996.

Эйдемилпер Э.Г., Юстицкис В.В. Психология и психотерапия семьи. — СПб.: Питер, 1999.

Этика и психология семейной жизни: — М, 1986. — 31 с.

Юферева Т.И. Формирование представлений подростков о мужественности-женственности как одно из условий подготовки молодежи к семейной жизни // Психолого-педагогические проблемы воспитания детей в семье и подготовки молодежи к семейной жизни: Сб. науч. тр. /Под. ред. И.В. Дубровиной. — М., 1980. — С.92 — 106.

Янкова З.А. Мужчины и женщины в семье. — М.: 1983 — 80с.