Автор: admin

1. Вигуки в граматичній системі сучасної англійської мови

Будь-яка мова в процесі свого розвитку набуває своїх структурно-граматичних, комунікативних, функціональних особливостей, які певною мірою пов’язані з соціальним, інтелектуальним, емоційним та іншими аспектами життя людини, що знаходить своє відображення в одиницях та категоріях мови. Як основний засіб спілкування мова є засобом передачі інформації від мовця до слухача. Тому всі одиниці й категорії мови відповідають потребам і умовам здійснення комунікативної діяльності людини, що становить важливий аспект її соціальної поведінки.

У процесі комунікації людина не лише передає інформацію, а й по-різному реагує на оточуючу дійсність. Не останню роль у цьому відіграють ті одиниці мови, які обслуговують вираження емоцій, емоційних оцінок, волевиявлення, етикету. Такими одиницями є вигуки, до складу яких входять незмінні слова, що не мають спеціальних морфологічних показників, крім незмінюваності, а також словосполучення, різні фразеологізовані речення. Вигуки є характерною приналежністю емоційно-забарвленого мовлення, що й зумовлює їхнє супроводження паралінгвістичними, невербальними засобами комунікації: інтонацією, жестами, мімікою. На думку С. Карцевського, «вигуки безпосередньо беруть початок, хоча й через різні проміжні явища, від первісного синкретичного знаку, в якому зливалися разом голос, міміка й жест».

Дослідження комунікативно-прагматичних особливостей вигуків сучасної англійської мови вимагає попереднього розгляду цілої низки важливих питань, без якого аналіз зазначеного аспекту був би неповним, оскільки більшість з цих питань залишаються в сучасному мовознавстві не розв’язаними до кінця і дискусійними. До них належать, по-перше, питання про природу та статус вигуків взагалі і англійської мови зокрема, про їхні структурно-граматичні особливості та взаємодію з іншими частинами мови, що має велике значення для питання про поповнення цього граматичного класу слів і належність тієї чи іншої граматичної одиниці до вигуків. По-друге, оскільки метою нашого дослідження є розгляд комунікативно-прагматичних особливостей вигуків та їхнього місця в дискурсі, то слід, на наш погляд, коротко розглянути окремі питання теорії мовленнєвих актів, теорії дискурсу і вигуків як складової частини мовленнєвих актів, елементів дискурсу.

1.1 Природа й статус вигуків: дискусійні питання

Теорія частин мови, принципи їх виділення, основи класифікації залишаються спірними питаннями в сучасній лінгвістиці. На підтвердження цього наведемо думку О.С. Кубрякової: «…питання про частини мови як особливі категорії чи класи слів, про межі цих класів і самі принципи їх виділення хоча й належать до тих питань, що мають давню традицію їх вивчення, все ж не належать до тих, що вирішені». Слід відзначити, що сучасні погляди на класифікацію частин мови, за О.С. Кубряковою, враховують: наявність серед них відкритих та закритих класів; еволюцію частин мови, що зумовлює наявність прототипових представників певного класу, розвиток одиниць в різних напрямах, з різними фокусами, внаслідок чого статус слів у межах ЧМ не є однаковим. Поділ слів на граматичні класи привертав увагу вчених ще з античних часів, і досі питання про кількість частин мови є дискусійним і остаточно не вирішеним. З цієї точки зору становить інтерес вигук як частина мови, природа та статус якого як у вітчизняному, так і в зарубіжному мовознавстві до кінця не досліджені. Про це свідчить дискусія на сторінках журналу «Journal of Pragmatics» у 1992 році, яка була присвячена статусові вигуків у системі частин мови. Вже сама постановка питання – вигуки є частиною мови чи ні – свідчить про те, що інтерес до цих одиниць мови не зменшується. Слід назвати ще праці А. Вежбицької, І. Шаронова, С. Мамушкіної, які присвячені дослідженню вигуків. Спірним є питання про належність вигуків взагалі до слів і до частин мови зокрема, про їхнє місце серед інших частин мови, про їхню здатність номінувати, про продуктивність цієї частини мови, про їхні синтаксичні функції. Ці питання так чи інакше розглядало чимало російських та українських лінгвістів, починаючи з М.В. Ломоносова. У західноєвропейському мовознавстві цим питанням присвячені праці Ш. Баллі, Ж. Вандрієса, Г. Суїта, Г. Пауля, Л. Теньєра, С. Карцевського, В.Ціммера, О. Єсперсена, Р. Квірка, С. Грінбаума, Дж. Ліча, Й. Свартвіка, Ф. Амеки, А. Вежбицької, Е. Гоффмана, Д. Уїлкінса, К. Еліха, Т. Уортона та інших.

Питанню місця вигуків у системі англійських частин мови та їхньої взаємодії з іншими граматичними класами слів присвячена дисертаційна робота А.А. Григоряна. Цієї ж проблеми певною мірою торкалися й інші дослідники [59].

Слід зауважити, що розгляд цих питань в межах дисертації необхідний лише для того, щоб показати самостійність вигуків як частини мови, виявити місце вигуків у системі частин мови й обґрунтувати доцільність їх аналізу в системному та дискурсивному аспектах. Саме на це робить наголос О.С. Кубрякова, зауважуючи, що «розбиття слів за класами повинно відбити особливості їх використання і нетотожність їх функцій у дискурсі і тексті». І далі вона зазначає, що «в даний період розвитку лінгвістики можна твердити, що поділ слів на ЧР зумовлений їхнім відношенням до лексики, граматики і, головне, їхнім відношенням до мовленнєвої діяльності, дискурсу та комунікативних цілей». Під час розгляду зазначених питань ми застосовуємо описовий метод дослідження, оскільки робимо аналітичний огляд існуючих точок зору на вигуки, який певною мірою вже представлений в науковій літературі, крім, звичайно, останніх праць вчених, зокрема, англійських, американських, російських і українських.

Дослідження вигуків своїми коренями сягає глибокої давнини. Вперше вони були виділені в самостійну частину мови в латинській граматиці Варрона в I ст. до н.е., і цим було покладено початок суперечок щодо цієї частини мови в лінгвістиці. Не наводячи всіх точок зору на вигуки – це буде зроблено нижче – лише зазначимо, що Л.В. Щерба називав їх «дуже неясною і туманною категорією», а О.М. Пешковський «кулею, що потрапила в організм» мови.

К. Еліх, здійснюючи огляд основних поглядів на вигуки, показує, чому вигуки посідають периферійну позицію в мовознавстві: 1) це сфера, складна для аналізу, 2) теоретичні підстави виділення цього класу слів не дозволяють охопити всі його специфічні властивості – як пов’язані з обстановкою спілкування, так і з акустичними характеристиками.

Незважаючи на зазначене вище, вигуки як частина мови включаються майже в усі традиційні граматики. Проте граматична природа вигуків досі визначається неоднозначно. Виділяється кілька точок зору на вигуки як частину мови.

Багато відомих вчених вважають, що вигуки перебувають поза поділом слів за частинами мови, оскільки є різнорідним за своїм складом синтаксичним класом, тобто вигуки повністю виводяться за межі морфології і включаються до синтаксису. Вигуки, на думку О.О. Потебні, до яких він відносить нечленороздільні звуки, подібні крикам болю, люті, «жаху, що вимушуються у людини сильними потрясіннями, які пригнічують діяльність думки», не є словами, а тим самим не є фактами мови. Їх вимовлення породжується певною інтонацією, яка вказує на їхнє значення і, якщо її відібрати, вони позбавляються будь-якого змісту. Але, можливо, ці «нечленороздільні звуки» і були першими словами людини, які вона вимовляла, виражаючи ті чи інші почуття, емоції. Аналізуючи погляди О.О. Потебні на вигуки, наведемо думку О.С. Кубрякової щодо сучасного підходу до виділення частин мови. Вона, розглядаючи питання взаємодії мови і знання, тобто частини мови з когнітивнної точки зору, зазначає, що «для формування категорій у природній мові як пріоритетний слід виділити історичний чинник; кращими представниками категорій стають нерідко найбільш ранні форми, початок яким кладе етимологія; у розвитку ЧМ «кращими зразками» або прототипами ставали слова, які можна вважати першими». Саме такий погляд на формування частин мови, зокрема вигуків, є кращим критичним підходом до поглядів О.О. Потебні та інших вчених, які розглядали це питання. Д.М. Овсянико-Куликовський відзначав, що вигуки «по суті не можуть бути названі частиною мови у власному розумінні», і тим відводив вигукам особливе місце серед частин мови. О.М. Пешковський називає вигуки знаками «відчувань, а не уявлень». Вони, на його думку, сторонні «в організмі речення» і «увійти у будь-які стосунки з іншими словами мови ці слова не можуть». Деякі лінгвісти, наприклад К.С. Аксаков, вважали, що вигуки не тільки не є окремою частиною мови, але їх взагалі не можна називати словами. До цієї точки зору наближається погляд Ш. Баллі, який відносив вигуки до вигукових мовленнєвих актів і вважав також, що назвати їх саме словами не можна, оскільки вони повністю позбавлені розумового, логічного змісту: «Вигукові мовленнєві акти не можуть бути ні вголос, ні навіть у думці проголошені, інакше як з афективною інтонацією, яка таким чином постає перед нами як дуже важлива властивість цієї категорії». Проте, як правильно зауважує В.Г. Костомаров, вигуки не є немимовільними криками, а являють собою «усуспільнений фонд мовних засобів, що мають усвідомлений і зрозумілий для всіх, хто говорить цією мовою, смисловий зміст». Ж. Вандрієс підкреслював, що вигуки слід виключити з числа частин мови, визнаючи, однак, що значення їх у мові велике, хоча це явище іншого порядку, яке не має нічого спільного з морфологією.

Л. Теньєр розглядає вигуки не як тип слів, а як тип речень і, власне, не включає їх до класифікації частин мови. З цього приводу слід зауважити, що О.О. Шахматов називав вигуки словами-висловленнями, а В.В. Виноградов вважав їх як еквівалентами слів, тобто він визнавав їхню належність до морфології, так і еквівалентами речень, що свідчить про їх належність і до синтаксису. На думку Л. Теньєра, деякі з вигуків можуть виражати дуже складні й тонкі стани «душі й розуму», які не можна передати одним реченням, а лише довгими перифразами. Такі слова-речення Л. Теньєр називає фразоїдами. Г. Пауль під вигуками розумів «звуки, що мимоволі вириваються у людини і викликаються станом афекту, в тому числі й такі, що зовсім не пов’язані з наміром зробити якесь повідомлення». Вигуки передаються з покоління в покоління, а «характеру мимовільних проявів емоцій вони набувають лише завдяки асоціаціям», а тому одні й ті самі емоції можуть виражатися по-різному в різних мовах і діалектах і навіть у різних індивідів, що говорять на одному діалекті.

Е. Гоффман розглядає вигуки як одиниці, що виходять за межі компетенції лінгвістики, аналізуючи їх у термінах соціо-комунікативних функцій, що виконуються ними. Він називає вигуки відповідними викриками, з яких деякі є цілком спонтанними, природними реакціями, наприклад brrr, мета яких відновити своєрідну фізичну рівновагу. Інші, менш інстинктивні: людина вимовляє oops!, коли щось падає з рук, можливо, вживає його, оскільки цей вигук відбиває «зниження значущості і, отже, відображає… некомпетентність». Розглядаючи лайки як відповідні викрики, Е. Гоффман вводить поняття континууму: «відповідні крики, такі як eek!, можуть розглядатися як периферія сфери дослідження лінгвістики,… але прокльони більш доречні, оскільки переходять від напівслівних фрагментів до традиційного матеріалу лінгвістичного аналізу». Проте теорія Е. Гоффмана не ставить питання про місце і роль вигуків у комунікації, що є важливим для визначення їхнього статусу серед інших одиниць мови і мовлення.

Представники наступної точки зору вважали, що вигуки, входячи до системи частин мови, посідають у ній особливе місце. Так, Ф.Ф. Фортунатов поділяв усі слова на «повні», «часткові» та вигуки. Окреме місце вигуки посідають у класифікації частин мови О.О. Шахматова і В.В. Виноградова. О.О. Шахматов вважав, що вигуки не виконують номінативної функції, але в них є перехідні типи, які, з одного боку, зближуються з дієсловами, а з іншого, встановлюють різку межу між ними. Проте О.О. Шахматов іноді змішував вигуки й прислівники, що, до речі, спостерігається і в деяких англійських лексикографічних джерелах [IDELС]. Однак він вважав вигуки особливим типом виражальних слів-висловлень, внутрішньо нерозчленованих, синтаксично неорганізованих, що утворюють своєрідні форми емоційного вираження і зазнають впливу з боку граматичних категорій інтелектуального мовлення.

І.І. Мещанінов відзначав, що вигуки як окрема частина мови не можуть бути віднесені ні до модальних слів, ні до категорії стану, і, хоча ті формально найбільш близькі до вигуків, проте між ними існують великі семантичні й синтаксичні відмінності. Вигуки, на його думку, необхідно виділити в особливу частину мови, однак виключити їх зі складу словника мови дуже важко, хоча у них є свої особливості.

В.В. Виноградов на підставі смислової структури слова виділив чотири основні граматико-семантичні категорії слів, серед яких особливе місце відвів вигукам. Він виходить з того, що вигуки є категорією слів, які належать до сфери «чисто суб’єктивних – емоційно-вольових виявлень». В.В. Виноградов вважав, що вигуки є ближчими до експресивних жестів, ніж до слів-назв, що, на його думку, зближує їх з модальними словами. Вони є колективними знаками емоційного вираження душевного стану людини. «Вони відбивають у собі емоційне життя особи, соціальної групи чи народу, що перебуває в органічному зв’язку з діяльністю інтелекту». На цій підставі вчений робить висновок, що «емоційна мова не може бути в цілковитому і різкому розриві з інтелектуальним мовленням». В.В. Виноградов вважав, що вигуки функціонально зближуються з різними частинами мови. «Вигуки є відразу і еквівалентами слів і, частіше, еквівалентами речень». Крім того, вони дуже часто «є цілісними висловленнями», «реченнями», «еквівалентами речень». Можна погодитися з тим, що «інтонаційна, мелодійна своєрідність їхніх форм, відсутність у них пізнавальної цінності, їхня синтаксична неорганізованість, нездатність утворювати сполучення з іншими словами, їхня морфологічна неподільність, їхнє афективне забарвлення, безпосередній зв’язок їх з мімікою і виразним жестом різко відокремлює їх від решти слів».

Близькими до поглядів на вигуки В.В. Виноградова є погляди О.О. Реформатського, Л.А. Капанадзе та Є.В. Красильникової. Отже, на нашу думку, точка зору В.В. Виноградова на вигуки як особливу частину мови є найбільш переконливою й прийнятною, про що ми скажемо далі.

Подібної точки зору дотримується й французький вчений Л. Брьон-Лалуар, який вважав, що вигуки є особливою частиною мови, хоча й такою, що співвідноситься з іншими частинами мови. Останнє зауваження має значення для розуміння взаємодії вигуків з іншими частинами мови.

Ф. Амека, Г. Вежбицька, Д. Уїлкінс розглядають вигуки як одиниці, що кодують великі понятійні структури і є частиною семантики звичайної мови. Проте дискусійним, на їх думку, лишається питання, які саме одиниці є вигуками, але безспірним для цих вчених є те, що вигуки повинні задовольняти двом вимогам: по-перше, вигуки здатні утворювати своєрідні самостійні нееліптичні висловлення, по-друге, вони виражають психічний або емоційний стан мовця або ж його позицію. До речі, такого ж погляду дотримується й Е. Гоффман, що зближує позиції цих вчених.

Наступна точка зору є близькою до попередньої. Її дотримувався О.Єсперсен та ціла низка інших вчених, які вводять вигуки до сфери частин мови. Проте вони вважають, що вигуки є частиною мови, яка входить до «часток мови» поряд з прийменниками й сполучниками, тобто вигуки є службовою частиною мови. О.Єсперсен зазначав, що до вигуків належать різнорідні явища, які об’єднуються здатністю їх бути самостійними висловленнями. Говорячи про вторинні вигуки, він вважав їх не вигуками, а конституєнтами інших класів у вигуковому вживанні. З іншого боку, О.Єсперсен вважає вигуки близькими до прислівників через незмінюваність «часток мови». Така точка зору підштовхує дослідників до висновку, що вигуки не мають номінативної функції. Проте, розглядаючи номінативність як властивість одиниць мови, на нашу думку, не можна відмовляти вигукам у номінативності. Вона виявляється в тому, що вираження емоцій без будь-якого називання їх у слові неможливе. Вигуки не називають емоції, а виражають їх. Наприклад, вигук alas! передає емоцію жалю, і тим самим є свого роду назвою, «ярликом» для цієї емоції. Підтвердження цієї думки знаходимо у А.А. Григоряна, С.Ю. Мамушкіної, яка зазначає, що «співвіднесення вигуків з ситуативно-психологічним контекстом як зовнішньолінгвістичним компонентом у мовленні дає можливість досліджуваній мовній одиниці здійснювати номінативну функцію в її широкому розумінні, виступати номінантом нерозчленованих ситуативних номінацій, що мають своїм референтом мікроситуацію». Крім того, у вигуків відсутня функціональна характеристика службових частин мови, які є лексично несамостійними словами, служать для вираження різних семантико-синтаксичних відношень між словами, реченнями й частинами речень; наближаються до словозмінних морфем; виконують тільки службові синтаксичні функції в синтаксичній конструкції. Тому, на нашу думку, відносити вигуки до службових частин мови немає ніяких підстав, оскільки вони в мовленні виконують функцію висловлення

Четверта точка зору, якої дотримується Ю.С. Маслов, дещо спільна з другою, хоча і має деякі відмінності. Він вважає, що вигуки входять до системи частин мови, а всередині неї – до розряду повнозначних слів, посідаючи в них особливе місце як слова – виразники емоцій або сигнали вольових спонук. Отже, Ю.С. Маслов, відносячи вигуки до повнозначних частин мови, не відмовляє їм у здатності називати певні емоції, почуття тощо, мати лексичне значення і виконувати певні синтаксичні функції.

Цікаву точку зору на природу й статус вигуків викладає український вчений І.Р. Вихованець, який вважає, що визначення статусу вигуків лежить на лінії «слово – морфема – речення». Він зазначає, що вигуки становлять периферію мовленнєвої системи, через те що вони не належать ні до слів, ні до морфем, оскільки вони не мають притаманного словам лексичного значення і притаманної морфемам семантики відношень. Важливою ознакою вигуків, на його думку, є співвідношення у них емоційного і понятійного, внаслідок чого «…вигуки функціонують як реченнєві дейктичні одиниці, що є емоційними відповідниками судження, відображенням емоційної реакції мовця на позамовну ситуацію». Оскільки вигуки співвідносяться з судженням, видається справедливим зарахувати їх до реченнєвих утворень, які становлять периферію речення як основної синтаксичної одиниці. Варто нагадати при цьому, що ще В.В. Виноградов зазначав, що «вигуки є водночас і еквівалентами слів і, найчастіше, еквівалентами речень» [39, 585]. Не можна не погодитися з І.Р. Вихованцем, що склад і формальні особливості вигуків, їхня типова позиція як речення належать системі мови, а їхнє семантико-синтаксичне варіювання – системі мовлення. У вигуках сполучаються стабільність, незмінюваність форми і надзвичайна рухливість семантики, тобто своєрідна автономність і велика залежність від контексту, ситуації мовлення, паралінгвістичних засобів тощо. «Обов’язкова наявність інтонації робить вигуки у функції речення суто мовленнєвою категорією».

Л.І. Ібраєв, досліджуючи надзнаковість мови, взагалі вважає, що вигуки належать суто до сфери мовлення, тому що вони, як і емоційні інтонації, не розкладаються на морфеми і фонеми, позбавлені концепту і не можуть вступати в граматичні зв’язки з іншими словами як члени речення і через це не входять у систему мови, – на відміну від емотивних значень слів і афіксів. При цьому автор зауважує, що будь-яке слово може перетворитися на вираз, як вигук – у слово.

Отже, у лінгвістичній літературі чітко окреслені чотири точки зору на вигуки як частину мови, причому перша точка зору діаметрально протилежна трьом іншим, які в основному визнають за вигуками статус частини мови, але які мають свої певні відмінності. Крім того, існують і окремі точки зору, які відносять вигуки повністю до сфери мовлення. Підсумовуючи, всі точки зору можна представити так:

1) вигуки не є частиною мови;

2) вигуки – це частина мови;

3) вигуки посідають особливе місце в системі частин мови і перебувають поза їх поділом на повнозначні й службові;

4) вигуки є службовою частиною мови;

5) вигуки належать до повнозначних частин мови, але посідають серед них особливе місце;

6) вигуки належать до сфери мовлення;

7) вигуки перебувають поза сферою лінгвістики, виконуючи певні соціокомунікативні функції.

Таким чином, незважаючи на відмінність точок зору, більшість мовознавців визнає за вигуками статус частини мови, хоча це питання й лишається до кінця невирішеним. Підтвердження цьому знаходимо в низці праць. Наприклад, навіть у деяких спеціальних словниках відсутня згадка про вигуки, що відтворює точку зору укладачів цих словників на вигуки як частину мови. На наш погляд, справедливим є зауваження В.Г. Гака, який зазначає, що вигуки мають «власний зміст», «відбивають дійсність нерозчленовано, емоційне в них не відокремлено від раціонального, суб’єкт від предиката», що «робить необхідним їхнє існування в мові». Л.В. Щерба й вчені-англісти справедливо доводять, що вигуки за сукупністю диференціюючо-інтеграційних ознак семантичного і синтаксичного характеру мають підставу бути віднесеними до частин мови. Така точка зору здається найбільш прийнятною, оскільки сучасна англійська мова належить до мов зі слабко розвиненою морфологічною структурою, характеризується наявністю невеликої кількості флексій, що призводить до збільшення морфологічно незмінних слів і до зменшення ролі морфологічного критерію стосовно вигуків.

Визнаючи за англійськими вигуками статус частини мови, ми вважаємо найбільш обґрунтованим погляд В.В. Виноградова на вигуки як на особливий розряд мовленнєвих знаків. На підставі проведеного аналізу англійських вигуків ми приєднуємося до погляду на вигуки тих вчених, які вважали, що вигуки – це самостійна частина мови, що перебуває поза поділом слів на повнозначні та службові, посідає особливе місце в системі частин мови, а у мовленні є еквівалентами речень, цілісних висловлень.

Вигуки – це граматична категорія, притаманна більшості мов світу, хоча є «культуроспецифічною». Порівняймо: англ. alas!, нім. oh weh!, leider!; фр. hйlas!; італ. peccato!; польс. szkoda!; рос. увы!; укр. на жаль! леле! та інші. Саме це й дало підставу вченим визнати, що вигуки становлять мовну унiверсалію, властиву всім чи бiльшостi мов світу, мають певні, суспільні змістовні категорії, що тими чи іншими засобами виражаються в кожній мові, є національно-культурними маркерами у сфері комунікації, пов’язані з комунікативно-дискурсивними настановами спілкування. Ми приєднуємося до такого погляду на вигуки, виходячи з того положення, що, як зазначає Т.М.Ніколаєва, мовні універсалії – це властивості, притаманні всім мовам або більшості з них.

Одним із спірних питань щодо специфіки вигуків як частини мови є також їхній склад і, насамперед, питання про закритість чи відкритість цього класу одиниць. Так, Р. Квірк вважає, що вигуки є закритим класом слів. Він робить такий висновок на підставі того, що група вигуків як «інституалізованих» одиниць є чисельною. Однак автор суперечить собі, коли зауважує, що можуть також бути підстави для віднесення вигуків до відносно відкритого класу, тому що вони досить вільно утворюються шляхом ономатопеї і досить часто вживаються в карикатурах, коміксах тощо. Саме таке зауваження, на нашу думку, свідчить про змішування Р. Квірком двох частин мови – вигуків та звуконаслідувань. Пор.: ah, oh, ouch тощо, що зазначають певні емоційні реакції людини на оточуючу дійсність, та mew, bow-bow, tic-tac, що передають звуки, що створюють живі істоти, і неживих предметів.

Подібної до точки зору Р. Квірка дотримуються й С. Грінбаум, Дж. Ліч, Й. Свартвік. Вони відносять до вигуків тільки непохідні, первісні вигуки типу ah, oh, ouch, phew, не вважаючи утворення типу see you, thanks, pardon me вигуками. Слід зауважити, що зарубіжні лінгвісти, крім російських, як правило, аналізують переважно первісні вигуки. На нашу думку, аналіз лише первісних вигуків є спрощеним підходом до проблеми вигуків сучасної англійської мови, оскільки вони є ядром функціонально-семантичного поля вигуків, а периферія, до якої відносять вторинні вигуки, такі переважно, що складаються з словосполучень і речень фразеологізованої структури, залишаються поза увагою. Саме на це вказує О.С. Кубрякова, говорячи, що «у межах ЧМ, як і в будь-якому біологічному виді, існує велика різноманітність; структурація кожної окремої частини мови може бути названа прототиповою, оскільки є ядро і периферія; фокусвигуки – О.К. речень у вигуки».

З точки зору синтаксичної організації вигуки утворюють дві групи:

1. Однослівні вигуки, тобто вигуки, що складаються з одного слова;

2. Дво – та багатослівні вигуки, тобто вигуки, що складаються з двох і більше слів. Розглянемо ці групи.

1. Однослівні вигуки. Вони досить різнорідні як за своїм складом, так і за походженням. Ця група складається з 3 підгруп:

1.1. Первісні, непохідні вигуки. Це вигуки, що виникли давно і обслуговують емоційну сторону життя людини. Вони не пов’язані з певною частиною мови. Наприклад: ah! aha! aye! bah! chut! oh! phew!. Це прості знаки емоційного та вольового вираження, які здебільшого походять від емоційних викриків, що супроводжують рефлекси організму на зовнішні подразнення. Ці вигуки характеризуються фонетичною оформленістю. Всі вони фіксуються словниками з позначкою «вигук». До них належать також вигуки, що виступають як сполучення двох чи кількох первісних вигуків: ah-a-a-ah, ah-h-h, er-er-er, m-m-m.

1.2. Непервісні, похідні вигуки. Вони також неоднорідні. До них належать вигуки, що беруть початок від повнозначних частин мови, які втратили притаманну їм синтаксичну функцію, трансформувалися в іншу граматичну одиницю з комунікативною семантикою, тобто ресемантизувалися, втратили здатність до формоутворення і перетворилися на застиглі незмінні формули. За своїми семантичними характеристиками вони стали виразниками різних емоцій та волевиявлень. Це такі вигуки, як: excuse!, greetings!, help!, horror! please! surprise! thanks!. Наприклад: «…rather embarrassed and touched: «No, please, please!», де please є вигуком і виражає подяку з відтінком зніяковіння.

Деякі з похідних, вторинних вигуків, що генетично беруть свій початок від повнозначних слів, десемантизуються. Наприклад, іменник fiddlesticks, що позначає смичок для гри на скрипці, і вигук fiddlesticks зі значенням «нісенітниця». Саме з таким значенням цей вигук фіксує словник Longman з позначкою «вигук». Пор. також swell – іменник зі значенням узвишшя, хвилювання та ін., і вигук swell, що виражає радість, здивування тощо.

Отже, для появи похідних, непервісних вигуків характерними є два процеси – ресемантизація, за якої відбувається втрата словом певних властивостей, що й спричиняє зміну її граматичних характеристик і перехід в інший лексико-граматичний клас, і десемантизація, за якої слово втрачає своє первісне значення, набуває зовсім іншого значення, входить до іншого граматичного класу і спричиняє появу в мові омонімічних одиниць. Звичайно, це відбувається поступово в процесі функціонування такої одиниці в мовленні, тобто така одиниця з часом функціонально переорієнтовується і починає виконувати роль комунікатива [119, 257–258]. До речі, Т. Уортон відзначає, що сучасні дослідники вигуків «дійшли згоди, що слід розрізняти два типи вигуків: первісні – слова, що не можуть бути використані ні в якому іншому розумінні, крім вигуків, і вторинні – слова, які мають незалежну семантичну цінність, але часто використовуються як вигуки». Серед непервісних, похідних вигуків виділяються наступні:

Однослівні вигуки, запозичені англійською мовою з інших мов: Alleluia!, Ave!, Eureka! Kaput! Mayday! Vivat! тощо. Такі запозичені вигуки характерні й для інших індоєвропейських мов. Пор.: в українській мові – алло, караул, браво, полундра; в російській – алло, амба, баста, бис, марш, мерси; у французькій – Veni, vedi, veci!, Sic!; у німецькій – Fiasco! Fiat!.

Дієслівні вигуки. Наприклад: Oops! I nearly dropped my cup of tea!, де oops є показником миттєвої і несподіваної дії. Такі вигуки неоднозначно характеризуються різними дослідниками. Одні дослідники вважають ці одиниці імперативною формою дієслова, а інші – вигуками. Не розглядаючи всіх точок зору, відзначимо, що ми вважаємо такі слова вигуками, оскільки вони повністю втрачають первісне лексичне значення, позначають не конкретні, а, як зазначалося вище, миттєві й несподівані дії. Крім того, в них яскраво виявляється експресивність, про що свідчить фіксація їх у словнику з позначкою «вигук». Див., наприклад, словник Longman.

Вигуки, до складу яких входить два і більше слова. Ця група також складається з кількох підгруп:

Вигуки, до складу яких входять мовні одиниці, що являють собою сполучення з двох і більше слів. Ці вигуки є непервісними, вторинними, похідними. Такі словосполучення переходять до класу вигуків як готові мовленнєві одиниці, при цьому вони втрачають членимість, ресемантизуються й набувають цілісного вигукового значення, яке не виводиться, на відміну від вільних словосполучень, з семантики складових одиниць. Їхньою характерною особливістю є те, що вони можуть вживатися і як вільні словосполучення, і як вигукові висловлення. Наприклад: Oh, today is a really good morning, де good morning є вільним словосполученням і виконує роль члена речення–присудка; та good morning як «вираження, що використовується під час зустрічі, або коли вас зустрічає хто-небудь вранці». До речі, до другого значення словник дає позначку interj. Наприклад: «Good morning, sir.» [Fitzgerald, 41] У словосполученні so long! всі слова повністю десемантизувалися й позначають «бувай», «до побачення» [LDELC, 1256]. Наприклад:

«Well, so long, little boy,» Riply cried hilariously.

«Oh, shut up! So long, Elwood.»

«So long, Basil.» [Fitzgerald, 140]

До таких вигуків належать частіше за все сталі словосполучення фразеологізованої семантики. Слід відзначити, що на такі вигуки також немає єдності погляду. Наприклад, О.Єсперсен вважав, що такі одиниці є одиницями інших класів слів у вигуковому вживанні. Але більшість зарубіжних дослідників, крім названих вище вчених, до вигуків відносять лише первісні вигуки, така точка зору не видається достатньо переконливою, оскільки так звані вторинні вигуки втратили первісне значення, граматикалізувалися й перетворилися на ідіоматичні звороти. Саме до такої думки схилявся Б.О. Ільїш. Формальним підтвердженням нашої думки є свідченням їхньої фіксації у деяких словниках англійської мови з позначкою «вигук».

Вигуки, що є реченнями й фразеологічними зворотами. Вони характеризуються тим, що сприймаються як специфічна форма єдиної лексеми: Well, I never; you don’t say so [LDELC, 1173]. Це стосується й фразеологічних зворотів, у яких окремі компоненти вже повністю десемантизувалися: go and jump in the river. До таких вигуків належать й запозичені словосполучення. Наприклад: Allez aporte! Cherchez la femme!

Вигуки-словосполучення й речення характеризуються чітким порядком розташування компонентів. Формальними засобами, що послуговуються для структурної організації таких граматичних одиниць, як правомірно вважає В.Г. Адмоні, є наступні: 1) ритміко-інтонаційні засоби та 2) чіткий структурний каркас. Саме вони відіграють своєрідну організуючу роль для вигуків-словосполучень і речень. Досліджуючи такі одиниці російської мови, Н.Ю. Шведова зазначає, що вигуки завжди несуть на собі наголос й інтонаційно виділяються. Це саме спостерігається і в англійській мові, наприклад.: For Christ’s sake, do stop that, де For Christ’s sake є вигуком, виділяється інтонацією благання і смисловим підкресленням, тобто несе на собі смисловий наголос.

Важливою є послідовність розташування одиниць у словосполученні й реченні, що зумовлено лінійністю мовлення, одного з основних принципів, від якого, на думку Ф. де Соссюра, «залежить увесь механізм мови» й «наслідки якого незлічувані». Порядок слів в англійській мові з точки зору його функціональної значущості використовується для забезпечення цілісності й організації синтаксичної групи як певної закінченої єдності. Отже, порядок слів правомірно належить до тих засобів, які зумовлюють поєднання слів в одне синтаксичне ціле, а не їх роз’єднання на окремі синтаксичні одиниці. Закріплений порядок слідування конституєнтів у словосполученні й реченні фразеологізованого характеру не припускає довільності розташування слів, їхнього позиційного варіювання. Цей висновок залишається справедливим і для вигуків відповідної структури. Наприклад: out you go; ouch, it hurts; it sounds great, eh? Англійська словоформа, як правило, закріплена у словосполученні й реченні, особливо в таких сполученнях, як означальний прикметник + означуваний іменник, наприклад, good evening, good egg; субстантивний підмет + дієслово + об’єкт, наприклад, every barber knows that, Good Lord preserve me, it takes the cake. Семантичні зв’язки у таких словосполученнях й реченнях дуже тісні, їхнє значення випливає з усього словосполучення чи речення. Закріпленість порядку слів, особлива ритміко-інтонаційна оформленість у процесі комунікації спричиняє у цілій низці випадків ресемантизацію лексем, які входять до словосполучення чи речення, що й сприяє їхньому переходу до класу вигуків.

Отже, вигуки – дуже різнорідна, гетерогенна за своїми структурними особливостями частина мови. Т. Уортон підкреслює, що гетерогенну природу вигуків підтверджує поняття «континууму», висунутого Е. Гоффманом у праці «Forms of Talk». «Виходячи з цього поняття, можна представити, що вигуки перебувають на різних ділянках вздовж континууму між демонстрацією і розповіддю, де демонстрація є відносно природною поведінкою, а розповідь – власне лінгвістичною». Не можна не погодитися з О.Єсперсеном, що всі вигуки об’єднує в одну частину мови їхня здатність бути самостійними висловленнями.

Таким чином, включення одиниць різних рівнів мовної структури до лексико-граматичного класу вигуків пов’язане з їх ресемантизацією, а в ряді випадків і десемантизацією, висуненням на перший план комунікативної функції. Стаючи прагматично значущими, такі одиниці в тексті функціонують як вигукові висловлення.

1.2 Онтологічний статус вигуків: взаємодія їх з іншими частинами мови

Кожна частина мови має властивості, притаманні тільки їй. Однак серед них є такі, що властиві в тій чи іншій мірі й іншим частинам мови, що зумовлено входженням усіх частин мови в єдину систему лексико-граматичних класів слів, взаємозбагаченням їх мотивуючими основами, переходом слів однієї частини мови в іншу. Це й створює передумови для взаємопроникнення граматичних класів, для пересічення їхніх характеристик, тобто для взаємодії на різних рівнях частин мови.

Функціонуючи в певних синтаксичних структурах, слово, словосполучення й речення окремих типів можуть набувати нових властивостей, які сприяють переходові цих мовних одиниць до складу іншої частини мови. Отже, у процесі комунікації відбувається взаємодія різних мовних одиниць на 1) словотворчому і 2) семантичному рівнях. Як вже зазначалося раніше, вигуки як частина мови не є замкненою групою слів. Вони поповнюються новими одиницями, причому цей процес характерний лише для непервісних, похідних вигуків. Група первісних вигуків лишається сталою і незмінною. Поповнення вигуків йде як на словотворчому, так і на семантичному рівнях. На словотворчому рівні взаємообмін між частинами мови відбувається шляхом переходу мовної одиниці з однієї частини мови в іншу, тобто мовні одиниці переходять у вигуки, насамперед, шляхом конверсії, при цьому, як правило, зберігається лише генетично-етимологічний зв’язок зі словом-джерелом. За даними дослідників, найбільш активно переходять до вигуків іменники: bosh!, fiddlesticks!, God!, nonsense!, stuff!; дієслова: bother!, come!, confound!, curse!, damn!, dash!; прикметники: bright!, clear!, fantastic!, gracious!; прислівники: indeed!, now!, rather!; займенники: me!, my!, why!. Причому І.І. Мещанінов відзначав продуктивність цього класу слів у різних мовах. На це вказували й інші дослідники. Однак це не єдиний спосіб поповнення вигуків. Вони можуть утворюватися також шляхом універбації: good-byе!], зрощення: alright > all right, alack > ah luck; lackaday > alack the day.

Поповнення вигуків як частини мови відбувається не лише за рахунок окремих слів, але й словосполучень і, ширше, речень фразеологізованої структури, наприклад: busk up!, dear me!, goodness gracious!, how do you do?, I’ll be bound!, I’m damned!, my goodness! та інші. Наприклад: Dear me! I’m going to be late!. На такий процес утворення вигуків у російській мові звертав увагу В.В. Виноградов: «Клас вигуків дедалі більше поповнюється фразеологічними сполученнями й зрощеннями, ідіомами, які виражають складний комплекс переживань, емоційних оцінок і волевиявлень. Пор.: вот тебе на! вот тебе раз! была не была! наша взяла! вот ещё! еще бы! то-то! і т. п.». Цю ж думку висловлює й І.Р. Вихованець, наводячи такі вигуки української мови, як «ой лишенько!», «о матінко!». А автори «Словника лінгвістичних термінів» Д.І. Ганич і І.С. Олійник називають їх «вигуковими фразеологізмами» у складі вигуків: «До вторинних відносяться… вигукові фразеологізми…».

Отже, на відміну від первісних, непохідних вигуків, які становлять закриту групу слів, незмінну у своєму складі, непервісні, вторинні вигуки є відкритою групою мовних одиниць, яка поповнюється за рахунок слів інших частин мови, словосполучень та речень фразеологізованої структури.

Оскільки основною метою нашого дослідження є прагматичний аналіз вигуків, значний інтерес становить взаємодія вигуків з іншими частинами мови на семантичному рівні, що виявляється насамперед у процесі функціонування цього лексико-граматичного класу слів. «Як виразові мовні засоби вигуки нерідко вживаються й за межами власне емоційної мовленнєвої сфери. Таке вживання тягне за собою значне ускладнення й розширення їхніх семантичних і синтаксичних функцій і веде до їхнього зближення зі словами інших лексико-граматичних класів». Як відзначають дослідники, ознаками вигуків є:

1) емоційність, волевиявлення, оцінність, персональність;

2) морфологічна незмінюваність;

3) особлива синтаксична функція.

Вигуки як слова, що несуть прагматичну інформацію, саме в процесі функціонування тісно взаємодіють з іншими лексико-граматичними класами слів. Ця взаємодія вигуків з іншими частинами мови відбувається на семантичному рівні в процесі їх функціонування, оскільки «їхнє значення, як правило, вгадується з контексту», хоча за низкою вигуків і закріплено вираження певних емоцій.

З точки зору семантики вигуки поділяються на кілька основних класів:

1) вигуки, які виражають різні емоції людини. На відміну від інших частин мови, для яких зазначена ознака не є основною, вигуки «спеціалізуються» на вираженні емоцій. Наприклад: My God! He’s going to have a heart attack, Jennifer thought, де вигуком My God! передається збентеження. У висловленні «Gosh! What a car!» This ejaculation was provoked by its interior. вигуком Gosh! передається захоплення;

2) вигуки, які виражають волевиявлення людини. Такі вигуки подібні до дієслів, до їх наказової форми. У цих випадках вони виступають комунікативним аналогом імперативних форм дієслова. Як справедливо у свій час зауважував В.В. Виноградов, наказовий спосіб перебуває на периферії дієслівної системи, оскільки його перетягують вигуки. Підтвердження цієї точки зору знаходимо у Н.І. Формановської, яка відзначає, що «імператив у системно-структурному розгляді входить до парадигми ірреальних способів дієслова. Як «опорна» форма спонукальних мовленнєвих актів, імператив, на наш погляд, залишає парадигму способів і вступає в системні зв’язки у функціональній парадигмі висловлень у межах відповідної КСГ – способах вираження прохання, вимоги, поради, пропозиції тощо». До таких вигукових імперативів належать мовні одиниці типу away!, come!, hear, hear!, ho!, hush!, lo!, look here!, stop! та ін. Див. різні точки зору на такі вигуки [170, І, 736];

3) вигуки, які виражають оцінність. За цим значенням вони разом з деякими прикметниками й прислівниками, яким також властива ця ознака, входять до ядра поля оцінності. Це вигуки типу fantastic, great, phooly, swell, ugh.

На синтаксичному рівні вигуки взаємодіють з іншими частинами мови за ознакою: «Функція: Член речення – вставний». Синтаксично вигуки утворюють особливий тип речення, що є однією з їхніх власних ознак. Наприклад: «Pshaw! They did not know how to look.»; «Thank you. You have made your statement very clearly.»; «…I don’t want you to get upset. Okay?». Синтаксично вигуки pshaw, thank you, okay в контексті всього висловлення є окремими реченнями, які в першому випадку є вираженням несхвалення, в другому – подяки, а в третьому – питання-згоди. Ця функція для вигуків є основною, в той час як для інших частин мови, з якими вигуки за цією функцією зближуються, не є для них характерною, головною. «До виконання функції еквівалента речення здатні всі вигуки. Вигук тут має силу висловлення і в цьому випадку характеризується самостійною інтонацією,» – зазначають автори російської граматики [170, І, 735]

Серед морфологічних ознак вигуків основною є незмінюваність. За цією ознакою вигуки схожі з усіма службовими частинами мови й певними групами повнозначних слів, наприклад з іменниками 1) singularia і pluralia tantum; 2) abstract nouns, 3) речовими – material substantive. Морфологічно незмінні слова виділяються серед займенників, відносних прикметників, прислівників; усі числівники й артиклі незмінні. Проте власною ця ознака є тільки для вигуків.

Вигуки взаємодіють з іншими лексико-граматичними класами слів і за іншими ознаками, які не є власними для вигуків. Ці ознаки виділяються методом компонентного аналізу й методом словникових дефініцій, хоча, як відзначає Л.М. Медведєва, «дефініційний підхід враховує й реєструє в мові граматичні відношення… проте при ньому можливе «утворення зачарованих кіл»: вивчаючи тлумачення слів, дослідник може наштовхнутися на слово, яке вже зустрічалося». Тому в цьому випадку слід застосовувати зіставний і індуктивно-дедуктивний методи. За їх допомогою можна вичленити ознаки персональності, істоти, неістоти, темпоральності, кон’юнкції, дейксиса, за якими вигуки взаємодіють з іншими класами слів. Пор. вигук encore, який позначає вимогу повторення дії, тобто має аспектуальне значення ітеративності. Зазначені ознаки є істотними для вигуків, оскільки вони виявляються в них тільки у процесі функціонування й тісно пов’язані з їхнім прагматичним значенням. За цими ознаками вигуки взаємодіють з іншими частинами мови, в яких ці ознаки є власними, наприклад, назви істот для іменників.

Ознака персональності в певних позиціях властива вигукам, причому ця ознака виявляється в імперативних вигуках. Наприклад: Oh, come on. You must have some idea, де імперативний вигук come on є спонуканням до висловлення певного адресата, при цьому персональність виражена імпліцитно й виявляється у контексті, тобто в поєднанні з іншими словами.

В п. 1.1. зазначалось, що спонукальні вигуки тісно пов’язані з категорією на позначення істот, хоча ця ознака для них є опосередкованою. Вона виявляється тільки у функціонуванні. Пор.:» Oh, bravo!» cried Professor Tofty, who was examining Harry again, when Harry demonstrated a perfect Boggart banishing spell. «Very good indeed! Well, I think that’s all, Potter… unless…». Вигук bravo спрямований на особу, тобто на живу істоту.

Емоційні вигуки можуть бути спрямованими на неістоту. В цьому випадку вони спрямовані від істоти з боку мовця на неістоту з боку адресата, що виявляється синтагматично, в контексті. Наприклад: «But, Professor, who’s insulting you?» asked Parvati timidly. – «The Establishment!» said Professor Trelawney, in a deep, dramatic, wavering voice. «Yes, those with eyes too clouded by the mundane to See as I See, to Know as I Know… of course, we Seers have always been feared, always persecuted… it is – alas – our fate». В наведеному прикладі мовець висловлює за допомогою вигуку alas жаль стосовно того, що її доля бути тією, яку залякують, переслідують. За цією ознакою вигуки взаємодіють з іменниками, деякими розрядами займенників, деякими прикметниками, частіше відносними, більшою частиною прислівників, дієслів. Спонукальні вигуки, поряд з дієсловами, можуть виражати ознаку «недієслівної» аспектуальності, серед них можна назвати такі аспектуальні значення: ітеративності, завершеності, починальності. Наприклад: «OK, stop!» Harry shouted.; Whoa, stop!; Chut! Dismiss!.

У зв’язному тексті вигуки можуть виконувати функції своєрідних семантичних і семантико-граматичних конекторів, що з’єднують у змістовному або змістовно-граматичному відношенні різні уривки тексту. Пор.: «How what?» demanded Washington, coldly. «– how unnecessary – – – « «Not to me.» «Well, how cruel – – «, де вигук well є семантичним конектором, який пов’язує першу частину тексту з другою.

Вигуки можуть виконувати роль слова-дейктика, що співвідносить зміст наступного тексту зі змістом попереднього, тобто виконує анафоричну функцію. Наприклад: «Because she has said that she would send it on the day when the betrothal was publicly proclaimed. That will be next Monday.» – «Oh, then, we have three days yet,» said Holmes…, де вигук oh забезпечує семантичну зв’язність дискурсу. Таку ж функцію виконують і інші вигуки, про що див. у 2-му розділі цієї роботи. За цією функцією вигуки схожі зі сполучником, займенником, прикметником та прислівником, а також дієсловами go і come, які також послуговуються для актуалізації компонентів ситуації мовлення і компонентів денотативного змісту висловлення. Крім деяких розрядів займенників, займенникових прислівників часу, місця, питальних прислівників, сурядних і підрядних сполучників, Г.А. Уфімцева зараховує до дейктиків вигуки. Більше того, вона, поряд з прагматичними частками, відносить вигуки до засобів безпосередньої вказівки. Таким чином, ознаку дейксис мають і вигуки, що робить їх подібними до інших частин мови.

Спонукальні вигуки, як наприклад heave ho, команда морякам all aboard, можуть передавати значення локативності. За цією ознакою вигуки взаємодіють з різними частинами мови – прислівниками, прикметниками, іменниками, прийменниками, а також займенниками.

З синтаксичної точки зору вигуки здатні взаємодіяти з іншими частинами мови, які виконують функції члена речення – підмета або доповнення. Вигуки іноді можуть перебувати в позиції підмета й доповнення, тоді вони взаємодіють з іменником, займенником та іншими частинами мови, які вживаються у функції цих членів речення. Наприклад: After «half – wits» there were cries of «shame»., де вигуки «half – wits» і «shame» виступають у функції додатка в наведеному реченні. Але на відміну від зазначених вище частин мови для вигуків здебільшого функція члена речення «не є власною синтаксичною функцією… Можливість вживання вигуку в позиції того чи іншого компонента речення звичайно виникає тоді, коли вигук заміщає собою ту чи іншу словоформу». Наприклад: She could say nothing but oh!, де вигук oh вживається у синтаксичній функції додатка і заміщає собою іменникову словоформу, тобто в цьому випадку йдеться вже не про вигук, оскільки функція члена речення є для нього вторинною і він заміщає повнозначну словоформу.

Розгляд ознак, за якими вигуки взаємодіють з іншими частинами мови, незважаючи на те що ціла низка дослідників торкалися в тій чи іншій мірі цього питання, є важливим в зв’язку з тим, що вони виявляються істотними під час аналізу прагматичного аспекту вигуків, оскільки тільки при врахуванні всіх ознак можна чітко визначити належність тієї чи іншої одиниці мови до певного лексико-граматичного класу.

Отже, вигуки як частина мови активно взаємодіють з іншими граматичними класами слів на двох рівнях – словотворчому й семантичному, що в першому випадку веде до постійного поповнення вигуків непервісними, вторинними одиницями, в другому, – до набуття вигуками семантико-граматичних ознак, властивих іншим частинам мови, що важливо під час розгляду вигуків у прагматичному аспекті. А той факт, що вигуки є мовленнєвими знаками, вказує на необхідність і доцільність їх дослідження з позицій комунікативної лінгвістики з урахуванням актомовленнєвих контекстів їх функціонування.

1.3 Особливості вигуків на рівні мовлення

Мовлення вводить мову в контекст вживання, тобто, за Гегелем, «мовлення… є дії, що відбуваються між людьми». Кожна одиниця мови відіграє важливу роль у спілкуванні. Певне місце в ньому посідають і вигуки. Але перш ніж перейти до розгляду вигуків як мовленнєвих актів, коротко розглянемо основні поняття мовленнєвого акту та дискурсу.

1.3.1 Вигуки в термінах теорії мовленнєвих актів та дискурс-аналізу

Теорія мовленнєвих актів безпосередньо пов’язана з теорією комунікації та моделями спілкування. Будь-який комунікативний акт є частиною спільної діяльності людей, а його істотні складові впливають на вибір конкретних засобів «коду», на породження самої інформації і на засоби й результати її інтерпретації, на процес колективної діяльності, на функції когнітивних структур.

Мовленнєвий акт – це цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється відповідно до принципів та правил мовленнєвої поведінки, прийнятої в певному товаристві. Спілкуючись, мовець і слухач стають об’єктами мовленнєвого впливу один на одного, при цьому їхньою метою є спонукання співбесідника до певної активності – здійснення спільної діяльності, до припинення, посилення, до відмови від неї. Отже, спілкування здійснюється заради мети діяльності, а мовленнєва активність комунікантів спрямована на досягнення мети спілкування і мотивована мотивами діяльності. Мовленнєвий акт є одиницею нормативної соціомовленнєвої поведінки, яка розглядається в межах прагматичної ситуації. Його основними рисами є інтенціональність, цілеспрямованість та конвенційність. Мовленнєві акти завжди співвіднесені з мовцем. Теорія мовленнєвих актів, яка є одночасно однією з найпопулярніших комунікативних підходів до аналізу дискурсу, виникла в 30-ті рр. і була викладена англійським логіком Дж. Остіном. Пізніше його ідеї були розвинені в працях американського логіка Дж. Серля, а також в працях інших дослідників – американських, європейських, серед яких слід назвати російських і українських вчених.

Мовленнєві акти розглядали такі визначні лінгвісти, як В. Гумбольдт, Ш. Баллі, С. Карцевський, Л.П. Якубинський, Е. Бенвеніст, М.М. Бахтін та інші. Але в їхніх лінгвістичних дослідженнях цілісної теорії мовленнєвих актів ще не було складено. Тільки з розвитком лінгвістичної філософії, основним завданням якої був аналіз природної мови точними методами, і склалася теорія мовленнєвих актів. У структурі мовленнєвого акту виділяються локутивний, іллокутивний і перлокутивний акти. Центральним поняттям серед них є іллокутивний акт. Він співвідноситься з комунікативним наміром, сполучуючи цілевбачання з вираженням пропозиційного змісту висловлення. Суть іллокутивного акту відбивається у мовленнєвому акті як його іллокутивна сила або іллокутивна функція.

Засновником лінгвістичної філософії вважають Л. Вітгенштейна, який розглядав мовлення як компонент цілеспрямованої і регламентованої діяльності людини, що характеризується множинністю цілей. Він висував на перший план інструментальну функцію мови, вважаючи, що її об’єктом є мова в дії.

Становлення комунікативної лінгвістики як галузі мовознавства поставило вимогу перегляду категорії значення, яка зараз пов’язується з поняттям цілеспрямованості, мовленнєвої настанови.

Саме Л. Вітгенштейн висунув нову теорію значення, засновану на аналізі змісту іменника «значення». Він розумів значення як вживання. Вихідним в аналізі вважалося значення висловлення. Саме з нього і виводилося значення слова, тобто він виходив з того, що значення висловлення є первинним, а значення слова вторинним і випливає з першого. Значення висловлення нерозривно пов’язане з умовами його вживання: учасниками комунікації, їх цілями, ситуацією, контекстом. Тому його значення описувалося у вигляді правил вживання тієї чи іншої одиниці. Таким чином, Л. Вітгенштейн не відокремлював значення від категорій прагматики.

Подальша прагматизація концепту значення відбулася в теорії Г. Грайса, який пов’язував значення з мовцем та його наміром певним чином вплинути на адресата. Г. Грайс висунув поняття «значення мовця» або «суб’єктивне значення», виражене дієсловом mean у контексті A means something by X – «А має на увазі щось під Х». За Г. Грайсом, суб’єктивне значення висловлення – це намір мовця домогтися певної реакції слухача завдяки усвідомленню ним цього наміру.

Прагматизація значення, як справедливо зазначали Н.Д. Арутюнова й О.В. Падучева, мала далекосяжні наслідки: значення висловлення стало вважатися невід’ємним від прагматичної ситуації, а значення багатьох слів почали визначати через вказівку на комунікативні цілі мовленнєвого акту.

Центральним аспектом розгляду мовного знака в комунікативній теорії є усвідомлення того факту, що мовний знак існує в комунікативній тріаді: відправник знака – знак – одержувач знака. Ця тріада розпадається на два дихотомічних відношення: відправник знака – знак й знак – одержувач знака. Саме виходячи з одного з цих відношень, і будується теорія висловлення. Дослідники першого напряму, враховуючи відношення знак – одержувач знака, пов’язують граматичне значення з впливом знака на адресата.

Другий напрям у вивченні висловлення пов’язаний з відношенням відправник знака – знак. У центрі уваги лінгвістів, які дотримуються цієї точки зору, перебуває процес породження висловлення, заснований на здатності мовця здійснювати мовленнєву діяльність. Відправною точкою при цьому і є теорія мовленнєвих актів.

Значення висловлення визначається прихильниками теорії мовленнєвих актів наміром чи інтенцією мовця викликати іллокутивний ефект у слухача, примусити його визнати цей намір і спричинити певну реакцію з його боку.

Таким чином, висловлення є одиницею мовленнєвого спілкування і визначається як мовленнєва одиниця, яка може бути рівновеликою реченню, але розглядається в мовленні, у безпосередній співвіднесеності з ситуацією [ЛЭС, 90]. Ф.С. Бацевич вважає висловлення одиницею модусу мовлення: реченням, актуалізованим у мовленні з конкретною тема-рематичною структурою.

Виходячи зі сказаного вище, значення Х вивчає семантика, а те, чого хоче домогтися мовець шляхом виголошення Х у певній ситуації – прагматика. Прагматика вивчає значення щодо мовленнєвої ситуації, або в яких умовах і з якою метою відбувається мовленнєве спілкування, тобто під прагматикою розуміють «такі умови спілкування, які включають певні характеристики адресанта, що впливають на мовну структуру комунікації, адресата і ситуації». Але у розмовному спілкуванні особливу роль відіграє прагматичний чинник.

Проте комунікативна інтенція, комунікативний намір адресанта, який визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення, являє собою єдність двох аспектів висловлення – суб’єктивного й об’єктивного. До об’єктивної сторони висловлення належать мовні й немовні конвенції, відповідно з якими мовець виражає свою комунікативну мету. На думку Дж. Серля, «здійснюючи іллокутивний акт, мовець має намір одержати певний результат, примусивши слухача розпізнати свій намір, і далі, якщо він вживає слова в буквальному значенні, він хоче, щоб це упізнання було здійснене завдяки тому факту, що правила вживання виголошених ним виразів пов’язують ці вираження з одержанням даного результату».

Отже, семантику висловлення не можна звести тільки до лексичного й граматичного значення, до елементів, що його складають, вона включає в себе і прагматичний компонент. Семантична структура висловлення складається з двох величин: прагматичного компонента, що відбиває комунікативну інтенцію висловлення, і пропозиції, яка має когнітивний зміст, в термінології Ш. Баллі, – модусу й диктуму. Висловлення можна представити у вигляді іллокутивної функції F, де F – іллокутивна сила, а р – пропозиція. Під іллокутивною силою розуміють мету висловлення, тобто комунікативну спрямованість висловлення, а під пропозицією – «семантичний інваріант, загальний для всіх членів модальної та комунікативної парадигм речень і похідних від речення конструкцій».

Прагматичне значення, таким чином, – це аспект семантики висловлення, пов’язаний з комунікативною інтенцією мовця. Прагматичне значення, тобто те, заради чого й з якою метою воно вживається, висловлення набуває в процесі вербальної комунікації. Являючи собою значення пропозиції, вжитої в певній ситуації з певною метою, прагматичне значення не вичерпується іллокутивною силою висловлення, до нього додається модально-оцінні й емотивні нашарування, що складають «кадр, в який вписується викладення події». У кінцевому підсумку, прагматичне значення висловлення визначається комунікативною інтенцією мовця.

Вичленення інтенціонального смислу висловлення лежить у зоні комунікативної компетенції учасників спілкування і прагматичних пресупозицій.

У працях багатьох вчених є спроба виділити типи прагматичних значень висловлень. Труднощі класифікації полягають у тому, що різні типи прагматичних висловлень можуть зближуватися, навіть перехрещуватися, одне й те саме висловлення може виражати різні прагматичні значення. При всьому розмаїтті підходів до класифікації мовленнєвих актів, лінгвісти звичайно виділяють три основних категоріальних значення:

1) констатацію;

2) спонукання;

3) питання,

що відповідають традиційно виділеним типам речення за метою висловлення. Це значення загального плану, що має загальні формули вираження. О.Г. Почепцов співвідносить їх з поняттям вихідної інтенції, виділяючи три типи її: а) опис, б) спонукання, в) запитування.

З нашої точки зору, найбільш раціональною є класифікація Дж. Серля, заснована на таких параметрах, як:

1) мета мовленнєвого акту;

2) спрямованість акту;

3) вираження психологічного стану мовця;

4) сила прагнення до досягнення мети;

5) різниця у статусах мовця та адресата;

6) вираження інтересів мовця та адресата;

7) ставлення до мовленнєвого контексту;

8) різниця між актами, що мають тільки мовленнєву реалізацію, та актами, що можуть бути здійснені як вербально, так і невербально;

9) стиль та спосіб здійснення мовленнєвого акту;

10) інтенсивність іллокутивної сили;

11) спосіб співвідношення висловлення з їхніми інтересами;

12) співвідношення з дискурсом тощо.

Пізніше Дж. Серль запропонував ввести в свою теорію дві нові категорії: «фон», схожий на ситуативний контекст, і «колективну інтенціональність».

На думку Дж. Серля, найважливішими є перші три параметри, на підставі яких він виділив п’ять базисних класів мовленнєвих актів:

1) репрезентативи – мовленнєві акти повідомлення;

2) директиви – мовленнєві акти спонукання, які включають вимогу інформації, тобто питання;

3) комісиви – акти прийняття зобов’язання;

4) експресиви – акти, які виражають емоційний стан, у тому числі формули соціального етикету;

5) декларації, тобто акти-настановлення, такі як призначення на посаду, надання імен і звань, винесення вироків тощо.

Характеристика мовленнєвих актів звичайно дається через зіставлення з пропозицією, тобто з смислом повідомлення, що лишається незмінним при його трансформаціях. Проте значення мовленнєвого акту не зводиться до значення пропозиційного смислу, що входить в нього, оскільки одна й та сама пропозиція може входити до різних мовленнєвих актів. Наприклад, I’ll come tomorrow може бути й обіцянкою приїхати наступного дня, й загрозою чи просто повідомленням. Специфіка мовленнєвих актів нерідко пов’язується з правилами ввічливості, мовленнєвим етикетом.

Таким чином, відсутність усвідомленої відповідності між комунікативним значенням речення та його формою допускає можливість прагматичної неоднозначності висловлення, що знаходить своє відображення у непрямих мовленнєвих актах, іллокутивна мета яких присутня імпліцитно й виводиться адресатом завдяки його комунікативній компетенції. У непрямих мовленнєвих актах один іллокутивний акт реалізується за допомогою іншого іллокутивного акту. Прикладом може бути висловлення Can you pass the salt?, яке наводить М. Макаров. На нього, якщо його інтерпретувати як питання, можна відповісти або Yes, або No, здебільшого воно виступає як прохання.

Як вважає Дж. Серль, проблема непрямих мовленнєвих актів полягає у вивченні того, яким чином мовець може виразити за допомогою висловлення не тільки те, що воно безпосередньо позначає, але й те, яким чином слухач може упізнати це непрямо виражене значення. За Дж. Серлем, для кожного типу іллокутивного акту є свій набір умов, необхідних для його успішного виконання. Непряме спонукання може бути виражене або за допомогою питання, або за допомогою твердження про виконання попередніх умов або про виконання умов пропозиційного змісту або ж про виконання умов щирості, а також про існування вагомих причин для здійснення певної дії. Це зауваження Дж. Серля безпосередньо стосується нашого дослідження, оскільки вигуки, вживаючись у різних ситуаціях мовлення, набувають додаткових прагматичних значень, про що ми говоритимемо далі [див. розд. 2 цієї праці].

Проблема непрямих мовленнєвих актів досі залишається невирішеною. Існує два підходи до їх пояснення: «ідіоматичний» і «інфереційний». Перший, представником якого є Дж. Сейдок, розглядає непрямі мовленнєві акти як нерозкладні ідіоми, семантично еквівалентні звичайній спонукальній формі, а другий, представниками якого є Д. Гордон і Дж. Лакофф, використовує систему постулатів, що дають можливість будувати інференційний ланцюг від вихідної форми мовленнєвого акту до його функції.

Проблема непрямих мовленнєвих актів має велике теоретичне значення, зокрема, для аналізу співвідношення форми й функції: одній і тій самій формі приписується понад одна функція. Дж. Серль вважає, що в процесі мовленнєвого акту мовець передає слухачеві більший зміст, ніж той, який він реально повідомляє, і він робить це виходячи з загальних здатностей розумного міркування, яке він припускає у слухача. Наприклад: I tried to be in time – but alas!, в якому мовець не повідомляє безпосередньо про своє запізнення, а дає слухачеві можливість самому зробити висновок про це, вживаючи вигук alas, яким мовець ще й висловлює жаль, що прийшов не в зазначений час.

До непрямих мовленнєвих актів належать і ті, зміст яких слухач виводить за правилами імплікатур, які дозволяють визначити контекстно обумовлений зміст висловлення. Ряд лінгвістів виділяє непрямі значення на основі використання постулатів, з врахуванням конвенційних аспектів мови.

Крім основного прагматичного значення висловлення слід, очевидно, виділити також і вторинні прагматичні значення, такі як підтвердження, згода вигукові висловлення та експресивні вигуки вигукових висловлень з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням належать вигуки вигукові висловлення з конвеційно обумовленим прагматичним значенням, вигукових висловлень. Зауважимо, що це не єдина існуюча класифікація вигуків. Так, А. Вежбицька, розглядаючи семантику вигуків, виділяє три класи: емотивні вигуки; волітивні вигуки; когнітивні вигуки, хоча припускає й інші класифікації, засновані на інших критеріях, відзначаючи, що «зазначений розподіл не може бути цілком строго проведений через наявність тісних семантичних зв‘язків між вигуками різних типів». С. Мамушкіна в праці, присвяченій аналізові семантики й прагматики вигуків у сучасній англійській мові, розподіляє вигуки за їхніми семантичними функціями на 3 групи, а саме: вигуки, що обслуговують 1) сфери емоцій і емоційних оцінок, 2) сфери волевиявлення, 3) сфери етикету. І. Шаронов, розглядаючи емоційні вигуки, класифікує їх залежно від позиції в синтагмі і виділяє чотири синтагматичні позиції. Всі ці класифікації мають місце, але принципи їх розгляду різні.

2. Практична частина

2.1 Вигуки з конвенційно-обумовленим прагматичним значенням

Прагматичне значення, як уже зазначалося, є аспектом семантики висловлення, пов’язаним з комунікативною інтенцією мовця. Воно безпосередньо співвідноситься з функціями мовленнєвої комунікації, орієнтованими на різні компоненти іллокутивного акту. Їх вибір залежить від настанови на певний комунікативний ефект. Прагматичне значення вигукових висловлень мають складну семантичну структуру, в якій одним з її складових є прагматичне значення. Серед них виділяється конвенційно-обумовлене значення, до якого належать значення, що виражаються типовими мовними формулами. Це так звані загальномовні значення, які зрозумілі й без контексту. В цьому випадку загальномовне й прагматичне значення поєднуються. Наприклад: Ahoy! Bravo! та інші. Пор. їхнє тлумачення у словнику: перший вигук є вітанням моряків, особливо, якщо вони перебувають на різних кораблях, другий – вигук радості від задоволення чиєюсь добре виконаною роботою, особливо виконавцем. Конвенційно-обумовлене значення притаманне вигукам, семантичні функції яких спеціалізовані. До них належать такі одиниці, як Devil, God be with you, hey, hurray, ouch, thank God, upon my word, що вживаються у певних ситуаціях і мають спеціальне, особливе призначення. Наприклад, вигук hurray вживається при вираженні піднесення, захопленого схвалення або ж під час атаки як бойовий заклик.

Вигукові висловлення є належністю діалогічного мовлення. Вони вживаються в умовах неофіційного спілкування, де повною мірою виявляється спонтанність, непідготовленість висловлення, тобто там, де не виявляється особлива увага до вибору мовних форм, і тільки з безпосередньою участю мовців, а також цілої низки професійних жаргонів, в яких вони виконують наказову функцію. Вибір вигуків адресантом залежить від різних чинників: ситуативності, емоційності мовлення, інтелектуального рівня співрозмовників. Так, комунікативна ситуація визначає мовленнєву поведінку, способи реалізації комунікативної інтенції, причому важливими виявляються обставини, за яких відбувається спілкування: місце, час, особистості партнерів, їхні соціальні ролі тощо. Емоційність мовлення передбачає вживання вербальних і невербальних засобів вираження емоційності мовця і слухача, їхнього ставлення до змісту розмови, їх оцінки. Від інтелектуального рівня мовців залежить не тільки знання багатющої спадщини рідної мови, а й уміння його використовувати. Отже, ці чинники створюють певні умови для появи в мовленні співрозмовників таких одиниць, підказують їм вибір певних вигукових висловлень може зумовлюватися прагненням адресанта реалізувати свій комунікативний задум, утримати увагу адресата, виявити своє, часто емоційне чи експресивне ставлення до теми діалогу. Мовець може використовувати замість повноцінного смислового комунікативного акту відповідно до конкретної ситуації, відомої мовцям, деякі дейктичні елементи, які замінюють прямі позначення, а також оказіональні позначення, зрозумілі тільки у даному випадку. Наприклад: «It’ll take at least two hours to do this!», «Oh, come on! I could do it in 20 minutes», де вигук Oh, come on!, звичайно маючи спонукальне значення, в конкретному випадку позначає незгоду з попереднім висловленням. Такі висловлення комунікативні за формою, але не завжди чіткі за змістом. Питанню вигуків як дейктиків присвячена стаття Д. Уїлкінса «Вигуки як дейктики».

Крім того, висловлення, які мають конвенційно-обумовлені прагматичні значення. До них належать вигуки-директиви та вигуки-експресиви.

2.1.1 Вигуки-директиви

Вигуки-директиви вживаються в директивних мовленнєвих актах, актах спонукання, в яких мовець висловлює слухачеві свою волю, спрямовану на виконання певної дії. Вигуки-директиви неоднорідні і відрізняються за ступенем виявлення в них категоричності, що залежить від низки обставин і, насамперед, від офіційності чи неофіційності обстановки, від соціального статусу комунікантів. Зважаючи на це, можна провести наступну класифікацію цих одиниць.

Виділяються сім груп директивних мовленнєвих актів, в середині яких у свою чергу на підставі їхнього прагматичного значення можна виділити ще підгрупи.

І. Мовленнєві акти з іллокутивною силою розпорядження, наказу, вказівки виконати щось. Вигуки цієї групи належать, як правило, до спеціальної мови, яка є природною мовою, вербальною мовою з використанням в певних ситуаціях паралінгвістичних, невербальних засобів. Слід підкреслити, що спеціальна мова – це національна мова з постійною, традиційною тенденцію до її інтернаціоналізації. Вона визначається загальною метою нормалізованої сукупності мовних засобів. Крім того, спеціальна мова – поліфункціональна мовна формація. Вона як одна з функціональних різновидів високорозвиненої літературної мови займає широке поле мовного простору і виконує найістотніші функції мови: відображення дійсності і збереження знань, одержання нового знання, передача спеціальної інформації.]

Серед вигуків-директивів виділяються вигуки за сферою діяльності, за об’єктом діяльності, за суб’єктом діяльності.

Мовленнєві акти цієї групи характерні для спілкування осіб асиметричного соціального статусу, що відбувається в рамках певних ситуацій формального спілкування і звичайно належать комуніканту вищого соціального статусу – військовим командирам, морським капітанам та офіцерам, спортивним тренерам, керівникам спільної трудової діяльності та ін. і звернені до осіб нижчого соціального статусу – рядових, матросів, спортсменів, працівників тощо. Крім того, серед них слід виділити окрему групу вигуків, які є засобом впливу на тварин. Не всі дослідники відносять ці одиниці до вигуків. Автори «Теоретичної граматики англійської мови» відзначають, що «обґрунтовані спори серед лінгвістів викликає питання про статус слів «кликання» й «відганяння» тварин…в англістиці це питання порушувалося неодноразово, але спеціально поки що не досліджувалося». Слова, що об’єднуються в цю семантичну групу значно ближчі до вигукових імперативів або, можливо, на думку авторів граматики, є такими. С. Мамушкіна, досліджуючи семантику й прагматику англійських вигуків, до класу вигуків включає слова кликання й відганяння тварин на підставі того, що в них простежується співвідношення функцій: «до експресивності в деяких випадках може приєднуватися номінативність».

У наказах, розпорядженнях і командах адресант висловлює свою волю категорично в короткій, стислій формі, тому такі вигукивигукових висловлень, що являють собою накази, розпорядження й команди, за сферою вживання виділяються такі підгрупи:

1) військові накази й команди: about face, about turn, action stations, as you were, at ease, attack; battle stations, boot and saddle, by the left; close ranks; dress; easy; fall in, fall out, forward march, front pass, left oblique, left shoulder arms, left step, left turn, left wheel; mount, mount up; one pace forward march, order arms; quick march; right dress, right form, right turn, right wheel; shoulder arms, show a leg, slope arms, stand easy, stand fast, step short, wakey, wakey. Пор. у тексті: Hill: You’re no good. Smiler, you’re no good. Shoulder arms! Smiler, one pace forward march. The rest, about turn! By the left, quick march. У наведеному прикладі використовуються вигукиsteady; ready all; ship oars, slow ahead together, slow astern together, stand from under, steady as you go; word to be passed. Пор. в тексті:

It was nothing more than a slight quiver at first, but as Trewin clutched at the screen and the deck tilted beneath his feet he heard Corbett shout, «Full astern together!»…

Far away he heard Cordett yelling, «Full astern together!Emergency full speed!. В цьому прикладі як морські команди фігурують вигукові висловлення Full astern together! та emergency full speed;

3) спортивні команди: anchor, getcomes; you – heave – ho; yo – ho. Наприклад:

– Ed, we’re going to jump.

– We’re goinna jump?

– Yes.

– On three. Ready?

– Okay.

– One, two… three!. В наведеному прикладі вигук ready є запитом про готовність до спільного стрибка, а вигук оne, two… three – командою до його виконання;

г) команди під час спільного виконання вправ, співу, танців тощо: all together now, come on, once again. Наприклад: «I think we all ought to try that,» said Angelina. «If we could just keep the rain off our faces it would really help visibility – all together, comeon – Impervius! OK. Let’s go.», де за допомогою вигуків all together і come on подається команда повторити вправу.

Наведені вигукивигукових висловлень спонукання до дії за різновидом цієї дії можна виділити кілька підгруп:

1) спонукання до дії: all change, all hands ahoy, all hands on deck; c’mon, c’mon, come on; get a move on, get cracking, go ahead, go to it; jump up; run for itsharp; make it snappy, move it; shake a leg, sharp’s the word, show a leg, step lively, step on it. Наприклад: «Leave her alone. Go on home with Peter and Sally. Sally says, «Come on, Candy»; Get out! Get out! Come on, let’s go! I said move it! Get up there! Get moving!, за допомогою вигукових висловлень come on, move it і get moving мовець намагається переконати адресата поквапитися;

3) вигукові спонукання, які використовуються для впливу на дітей: hush, hush-a-bye-baby, lullaby, rock-a-bye, time for bye-byes. Наприклад: «Hush now, hush. Your mother will soon return», де вигук Hush є засобом заспокоєння дитини.

Таким чином, ці вигукивигукові речення. Серед них виділяються одиниці, в яких містяться:

1) вимога залишити мовця або інших осіб у спокої: all right for you; get off my back; lay off, leave me be, let me alone. Пор. у тексті: «Now get back in your own picture and leave me alone!» та «Bertie,» said Aunt Dahlia, and her manner struck me as febrile, «lay off, lay off! For pity’s sake, lay off. I know these plans of yours. I suppose you want to shove Angela into the lake and push young Glossop in after her to save her life, or something like that.», де за допомогою вигукового висловлeння leave me alone мовець намагається примусити адресата залишити його у спокої, а за допомогою вигукового висловлeння lay off – намагається переконати адресата відмовитися від плану дій щодо третьої особи;

2) вимога спинити, припинити вчинення дії:; wakey, wakey, break it up, can the stuff, chuck it, cut it; drop it, enough of…; get of it; have done it, let us have done with it; let us leave it at that, let’s call it a day; no more, none of it that up, wrap it up. Наприклад:

«Shut up, now, Holden,» he said with his big stupid red face. «Just shut up, now.»

«You don’t even know if her first name is Jane or Jean, ya goddam moron!»

«Now, shut up, Holden, God damn it – I’m warning ya,» he said – I really had him going. У наведеному прикладі вживання вигукового висловлення Shut up є спробою примусити адресата замовкнути, а у висловленні Ssshh! There’s someone moving inside. You’ll have to go звучить вимога дотримуватися тиші, про що свідчить вживання вигуку ssshh! Цей приклад є гарною ілюстрацією до «скорочувальної» функції вигуків, про яку в свій час говорив ще М.В. Ломоносов. Замість того, щоб мовець сказав: «Я прошу вас дотримуватися тиші», – він вживає у цьому ж значенні вигук, досягаючи такої ж мети, і тим самим заощаджує і мовні засоби, і час.

Більша частина цих одиниць стилістично маркована. Наприклад, такі одиниці, як break it up, can it, dry up, hold your tongue, shut up та ін., вживаються тільки в ситуаціях неформального спілкування комунікантів симетричного соціального статусу. Тільки деякі вигукивигукові висловлення об’єднуються спільною іллокутивною метою – спонуканням до припинення дії.

IV. Директивні вигукивигукові висловлення з іллокутивною силою поради, попередження: be careful, breakers ahead; careful, cheese it; go easy; hang on, have a care, heads up; look ahead, look likewith sth; take care, take care to do sth, take my tip, take your time; watch it, watch out, watch your step; you can’t tell himвигукові висловлення, яким залежно від прагматичної ситуації властива іллокутивна сила попередження, застереження чи погрози: calm down, cool it; hold your horses, hold your tongue; mark my words, marknow, mind your tongue; wait and see; you’ll catch it, you wait. Наприклад: «…And you must be very careful, or some great misfortune will happen to you.»

«It may,» said Aaron.

«And it will, mark my word, it will.». У цьому тексті вигукове висловлення you mark my words вживається з прагматичним значенням попередження. А в наступному висловленні – воно має прагматичне значення загрози: «You mark my words, she’s going to want revenge on Dumbledore for appointing a new teacher without consulting her,» said Hermione, closing the newspaper.;

3) вигукиher try; one more wordcatch it; step outside; want to make something of it?; you dare, youdo that. Наприклад: Do what I tell you – or else! Тут висловлення or else має прагматичне значення погрози, що підтверджується тлумаченням його у словниках: «2 or else: … b…». На нашу думку, цілком віднести такі висловлення до вигукових ще не можна. Але за виконуваною ними роллю у мовленні, тексті, за їхньою комунікативною функцією вони перебувають на шляху до переходу в граматичний клас вигуків, чому сприяє їхнє прагматичне значення. Автори «Теоретичної граматики англійської мови» дотримуються подібної точки зору: «…процес «переходу до вигуків» окремих словосполучень і речень все ж таки є реальністю….розвиток вигуків зі словосполучень і речень починається, очевидно, з поступової ідіоматизації останніх і утворення на їх основі словесних комплексів, всередині яких через ті чи інші причини відбуваються різні словотворчі і фонетичні зрушення».

Вживання вигукових висловлень з іллокутивною силою попередження й застереження більш характерне для ситуацій неформального спілкування комунікантів симетричного соціального статусу. Хоча у цих висловленнях різна іллокутивна сила, їх об’єднує спільна мета – вербальними засобами запобігти певним діям адресата, попередити його про можливу небезпеку тощо, що дозволяє говорити про вигукивигукових висловлень.

V. Директивні вигукиohвигукові висловлення, що виражають згоду, можна розділити на три підгрупи, в кожній з яких є власна іллокутивна сила:

1) стверджувальна відповідь на що-небудь, дозвіл: all means, all right, all yours, as you say; aye, aye; by all means; can a duck swim?, capital; fair enough; I don’t caresir, very well and good; will do, with pleasure. Наприклад, вигукове висловлення by all means має прагматичне значення дозволу взяти папір: «May I borrow your paper?» «By all means.».

Для частини висловлень з іллокутивною силою стверджувальної відповіді, дозволу характерне вживання в ситуаціях офіційного спілкування комунікантів асиметричного соціального статусу, а саме під час спілкування військових: aye, aye; very good, sirmadam, наприклад:

– Oh, oh, I’m sorry. Can you send someone else to finish the unpacking, please?

– Right away.

«You lay off and devote yourself to your duties about the home.»

«Very good, sir.»; для інших, стилістично нейтральних, характерне вживання в різних ситуаціях спілкування: all right, all yours, as you say, by all means, fair enough, I would just as soon as not, isn’t he just, just so, of course, OKhe just. Серед вигукових висловлень, що виражають згоду, є непрямі мовленнєві акти can a duck swim?, де питальне за формою речення є стверджувальною відповіддю, і I don’t care if I do, I don’t mind if I do, isn’the etc. just, no sweat, де мовною складовою мовленнєвих актів згоди є заперечне за формою речення;

2) вираження взаємної домовленості, згоди: agreed, all right; done; it’s a bargain, it’s a deal, it’s a go, it’s a match; point taken, put it there; right; shakе on it, so be it; that’s a bargain. Наприклад:

– Well… I know everyone makes mistakes. And it’s a sign of character to give a person a second chance, right?

– Right. I’m with you., в якому вигуком right виражається згода зі словами співрозмовника.

Вживання цих вигуків більш характерне для ситуацій неофіційного спілкування комунікантів однакового соціального статусу;

3) вираження однаковості думки, одностайності: and a good jobwas that; just so; now you’re talking; quite, quite correct, quite right, quite so; same here, so it isright; well done, you can say that again, you may well say so it, you said it, you’ve got a point there.

«You do not usually take this class, is that correct?» Harry heard her ask as they arrived at the trestle table where the group of captive Bowtruckles were scrabbling around for woodlice like so many living twigs.

«Quite correct,» said Professor Grubbly-Plank, hands behind her back and bouncing on the balls of her feet. «I am a substitute teacher standing in for Professor Hagrid, де вигуком quite correct висловлюється згода зі словами попереднього мовця.

Ці вигукові висловлення стилістично нейтральні, тому їх вживання можливе в різних ситуаціях спілкування. Іллокутивна сила висловлень, що виражають збіг думок й одностайність, варіюється. Серед них є висловлення, що виражають згоду з відтінком жалю; згоду з відтінком невпевненості; а також категоричну згоду. Пор. у тексті: «Do I have to pay the full price?» «I’m afraidso.», де висловлення I’m afraid so є позитивною відповіддю на питання про необхідність заплатити повну ціну з відтінком жалю;

«We never were. But today you are to have anything you want.» – «All right,» she agreed resignedly, в якому вигукове висловлення all right є стилістично нейтральною згодою на пропозицію співрозмовника, та «Did you enjoy yourselves?» «And how!», де вигук and how! є категоричною, емоційною позитивною відповіддю на питання.

Незважаючи на всі відмінності у відтінках значення розглянутих вище висловлень, їх об’єднання в одну групу вигукових мовленнєвих актів є обґрунтованим, оскільки всі вони мають спільну іллокутивну мету – вираження згоди. Це може бути згода виконати прохання, дозвіл вчинити якусь дію, згода, укладена з якогось питання з співрозмовником, чи ж згода з його словами чи діями.

VII. Мовленнєві акти з іллокутивною силою заперечення, незгоди, відмови, тобто заперечна відповідь на щось, вираження незгоди з думкою співрозмовника, розбіжність в чомусь. Такі вигукові мовленнєві акти, як видно з визначення, можна розділити на дві підгрупи:

1) Висловлення, що виражають заперечну відповідь на щось, відмову, заборону: a lot you care, all well and good, any more bright ideaspaid me, I’d rather not, I’ll see you blowedfurther first, I’ll see you in hell first; like hell; no chance, no comment, no fear, no joy, no such luck, no way, not at any price, not by a great deal, not by a long chalk way, not for anything, not for the love of methe worlds, not if I can help it, not on your life, nothing doing, nothing of the kindwith it, you know where you can put it. Наприклад: «…I prefer your way,» said Harry, grinning, as he slipped his Galleon into his pocket. «1 suppose the only danger with these is that we might accidentally spend them.»

«Fat chance,» said Ron, who was examining his own fake Galleon with a slightly mournful air, «I haven’t got any real Galleons to confuse it with.». Вигуковим висловленням fat chance мовець заперечує можливість сплутати справжню монету з фальшивою.

Більшість з наведених вигукових висловлень, на нашу думку, строго віднести до граматичного класу вигуків ще не можна. Але, як ми вже зазначали, на підставі їхньої комунікативної функції, ролі, яку вони виконують у мовленні, тексті, їхнього прагматичного значення, вони подібні до вигукових висловлень. Біля таких слів, словосполучень, речень в англійських словниках часто наводиться позначка «неофіційне»] без зазначення частини мови. Отже, наявність таких висловлень, їх аналіз підтверджує думку тих вчених, які вважають, що граматичний клас вигуків є відкритим і збагачується за рахунок одиниць інших граматичних класів.

Наприклад у тексті:

«He hasn’t been out yet, has he?»

«No, sir, not that I know of,» replied Gilbert dourly. Висловлення not that I know of є підтвердженням попереднього заперечення, але з відтінком невпевненості, сумніву.

Ці мовленнєві акти розрізняються за ступенем інтенсивності іллокутивної сили. Вони можуть позначати

категоричну відмову: agree my Aunt Fanny, I wouldn’t have it if you gave it to me suggestions, anything else you’d like?, ask me another; not on your life. Наприклад: «Wait yet a little. I am not finish. I say I see this type on my window, making a few faces. But what then? Does he buzz off when I shout a cry, and leave me peaceable? Not on your life. He remain planted there, notgiving any damns, and sit regarding me like a cat watching a duck. I’d like to get in touch with him right away.»;

б) ввічлива відмова: I believe not, I’т afraid not; no, you don’t; not to my knowledge, nothing doing. Наприклад: «Will you lend me Ј5» «Nothing doing»;

в) емфатична відмова: aren’t you smart, catch me, don’t be crazyfatpleasestory, that doeshe’s etc. got another think coming. Cлід зробити застереження щодо наведених вигукових висловлень, оскільки наявні словники не фіксують їхніх вигукових значень, але вже деякі дослідники на підставі виконуваної ними функції у мовленні відносять їх до граматичного класу вигуків. Так, rubbish у англійських словниках фіксується як іменник та дієслово. Але при цьому робиться застереження, що rubbish є синонімом до nonsense, яке широко вживається як вигук. В.Ціммер вважає, що rubbish вже перейшло до класу вигуків. Ми за аналогією виконуваної у мовленні функції теж вважаємо не тільки це слово, а й подібні вигуками, які в мовленні є вигуковими висловленнями, наприклад:

«What kind of someone else?»

«Some kind of fink.»

«Rubbish.».

Іллокутивна сила висловлень, що виражають незгоду, варіюється від некатегоричної незгоди I wouldn’t say that, байдужості just as you likewish, невдоволення, несхвалення it’snot on до категоричної незгоди how wrong you are, rubbish, the same old game. Більша частина вигукових висловлень з іллокутивною силою незгоди стилістично забарвлена don’t make me laugh, look who’s talking, up yours, і їх вживання характерне для неофіційного спілкування комунікантів симетричного соціального статусу. Інші одиниці – I beg to differ, I wouldn’t say that, on the contrary – стилістично нейтральні й можуть використовуватися в різних ситуаціях спілкування.

При всьому розмаїтті відтінків значення розглянуті мовленнєві акти можуть бути віднесені до однієї групи вигукових висловлень, оскільки в них спільна іллокутивна мета – негативна відповідь на щось, заборона, недозвіл, вираження незгоди, розбіжності в поглядах тощо з співрозмовником.

В англійській мові іллокутивна сила директивних мовленнєвих актів нерідко інтенсифікується вигуком, причому нерідко одним вигуком: Oh, don’t do that, і вигуком у поєднанні з іншими засобами інтенсифікації. Директивний мовленнєвий акт може бути і непрямим, мовною складовою якого є питання. У цьому випадку модифікація іллокутивної сили директивів, що виражається вигуком, також є характерною для них, наприклад: Oh, Daddy, can’t you give her something to make her stop screaming?. Взагалі для вигуків, що модифікують іллокутивну силу директивів, характерна початкова позиція у межах усього висловлення.

Проте інтенсифікація іллокутивної сили директивів за допомогою вигуків частіше відбувається в проханнях і порадах, ніж наказах, оскільки накази характерні для таких ситуацій спілкування, де емоції, як правило, неприпустимі.

Досить поширені в англійській художній мові складні директиви, тобто прохання, пропозиції, поради, веління, обгрунтовуваною частиною яких є вигуки. В них допоміжний мовленнєвий акт звичайно представлений репрезентативами, рідше комісивом-обіцянкою, як наприклад, Come on, I’ll show you something, чи загрозою, як наприклад Come on or I’ll leave you here alone.

Як директивний мовленнєвий акт у складних директивах можуть також виступати вигуки, що спеціалізуються на модифікації, точніше інтенсифікації іллокутивної сили директивних мовленнєвих актів. Такими вигуками є for Christ’s sake!, for God’s sake!, for pity’s sake!

«Now go, for Good’s sake, before it’s too late!». Тут вигукове висловлення for Good’s sake передає прохання піти якнайшвидше.

У директивних складних мовленнєвих актах можливе попереднє й наступне обгрунтування вживання вигуку – директиви, але переважає початкова позиція мовленнєвого акту – тези, що пояснюється дією прагматичного принципу пріоритету головного мовленнєвого акту над допоміжним мовленнєвим актом. Така позиція також зумовлюється семантичним чинником – відображенням природного порядку подій і дій.

Отже, вигукові висловлення-директиви співвідносяться з адресатом. Вони мають різні іллокутивні сили – від усяких розпоряджень, наказів, команд, спонукання до дії і її припинення, попередження, застереження, побажання, заспокоєння, схвалення до вираження згодиday morning, greetings from; hallo, hello, hullo, hi, haven’t seen you for ages, how are you, how are you?, how do?, how do you do?, how goes it evening dayeveningafternoonsomewherethe next time etc. Наприклад: He leaned over and kissed her gently. «See you Friday.». При вживанні цих одиниць нерідко порушується максима якості, що входить до «принципу кооперації» Грайса, оскільки мовець може використовувати їх у ситуаціях, що не передбачають обов’язковість зустрічі комунікантів у недалекому майбутньому.

Усі ці п’ять підгруп одиниць, розрізняючись за семантичним значенням, мають спільну іллокутивну силу прощання, тобто вживаються з однією й тією ж метою – припинити мовленнєву взаємодію.

З прагматичної точки зору в ситуації прощання використовуються вигуки, що належать комунікантам однакового й різного соціального статусу, які спілкуються в офіційній ситуації: – Good day now, said the rector, withdrawing his hand and bowing. – Good day, sir, said Stephen. – He bowed and walked quietly out of the room, closing the doors carefully and slowly. Інші одиниці використовуються в неофіційних мовленнєвих ситуаціях комунікантів однакового соціального статусу: bye, cheerio, ciao, later, see you, watch you. Наприклад:

«Same time tomorrow?» said Dudley.

«Round at my place, my parents will be out,» said Gordon.

«See you then,» said Dudley.

«Bye, Dud!»

«See ya, Big D!». Cлід виділити вигукові вислoвлення, що вживаються молоддю, типу see you in church, see you anon. Наприклад: See you anon, Mastodon: – Quarter to four, Dinosaur.

V. Вигуки-вибачення. У кожній мові закріплені засоби вираження найбільш частотних і соціально значущих комунікативних намірів. Так, вигуки-вибачення посідають певне місце в системі формул мовленнєвого етикету. За допомогою цих одиниць мовець просить вибачення у співрозмовника за «шкоду», заподіяну йому своєю вербальною чи невербальною поведінкою, причому здебільшого адресант має на увазі своє співчуття до адресата в зв’язку з «неприємністю», яка відбулася з останнім.

До вигуків-вибачень належать:

1) вигуки, які безпосередньо використовуються для вибачення, – I ask your pardon, I owe you an apology, I’m sorry, pardon me, excuse me, my apologies. Наприклад:

– Hey… my wife you’re talking about there, putz.

– Of course, sir, uh, my apologies.;

2) вигуки, в яких міститься визнання своєї вини – my fault; how could I…?. Наприклад: Hermione told him the full story; Harry could not bear to tell it again. When she had finished, Ron looked more anguished than ever.

«My fault –»;

3) вигуки-прохання не ображатися – no hard feelings, no offence meant. Наприклад:

«I beg your pardon?» said the stranger.

«Oh, excuse me,» said the citizen. «No offence intended, none taken I hope.»;

4) вигуки зі значенням обіцянки не повторювати своїх слів, дій – I won’t dodon’t mention it, forget it, never mind, no matter, not at all, think nothing of itthanks, що входить до складу цілої низки висловлень, іллокутивною силою яких і є вираження подяки: I can never thank you enough, I give you my thanks, many thanks, thank you ever so muchindeedkindly etc., thanks awfully etc. Наприклад:

«Ha! In Victoria! That is important.»

«Yes, at the mines.»

«Quite so, at the gold mines, where, as I understand, Mr Turner made his money.»

«Yes, certainly.»

«Thank you, Miss Turner. You have been of material assistance to me.». Цю іллокутивну силу має також вигук ta, наприклад:

«Would you like a boiled egg?»

«No, thank you.»

«How about you, Tony?»

«Oh, ta» і вигукові висловлення: that’sverythanksours. Наприклад:

– Thank you.

– My pleasure.;

5) мовець готовий зробити послугу адресатові: any time. Наприклад:

Alan Maitland halted on the sidewalk. «Sorry.» He took a deep breath, then grinned sheepishly. «I was ready to blow up, and you happened to be handy.»

«Any time,» Dan said.

VII. Окремою групою вигукових висловлень, що посідає певне місце в мовленнєвому етикеті, є висловлення з іллокутивною силою привітання. Використання цих одиниць у мовленнєвій комунікації пов’язане з додержанням максими симпатії принципу ввічливості, що регулює відносини між учасниками мовленнєвого спілкування. Ці формули в значній мірі, як і попередні, мають ритуалізований характер, що зумовлений не тільки мовленнєвими канонами, а й «правилами» життя, яке відбувається у багатоаспектному людському «вимірі». Вони стосуються не тільки привітання, але й таких ритуалізованих жанрів, як тости, подяки, співчуття, запрошення тощо. Вживання деяких з них пов’язане з певними святами, подіями, як-от:

Новий рік – Happy New Year, a prosperous New year to you, наприклад, He was holding a glass in one hand and offering him another. Corbet said, «Happy New Year, Trewin.»;

Різдво – Happy Christmas, Merry Christmas, наприклад, Harry suspected had been done by the elf himself. He had just turned it upside-down to see whether it looked better that way when, with a loud crack, Fred and George Apparated at the foot of his bed. – «Merry Christmas,» said George. «Don’t go downstairs for a bit.»;

Великдень – a happy Easter, наприклад, The Bakers were just ahead of us going up the steps, and we passed decorous greetings. «I believe we’re seeing you at tea.» – «Yes, indeed. A very happy Easter to you.»;

день народження – happy birthday; many happy returns of your birthday, наприклад, During supper Amy announced: «It is my birthday.» «Yes,» she said, «it is indeed, and not a soul to remember.»

«Happy birthday,» said Joel, though what he wished her was hardly happiness…». Інші ж одиниці мають більш універсальний характер і можуть вживатися під час привітання з різними святами й подіями: the compliments of the season, I wish you many happy returns of the day, may all your future troubles be little ones, congratulations. Наприклад: Down in the basement Mrs Weasley had hung a scarlet banner over the heavily laden dinner table, which read:

CONGRATULATIONS

RON AND HERMIONE

NEW PREFECTS. Проте в їх використанні є деякі обмеження, як наприклад, неможливість вживання висловлення Many happy returns of the day під час привітання з заручинами, весіллям.

Усі привітання близькі за своєю іллокутивною силою до мовленнєвих актів – благопобажань, які ми проаналізуємо нижче. Тому їх можна розглядати як окремо, так і у складі широкої групи одиниць – благопобажань.

Відповіддю на мовленнєві акти привітання звичайно є акт вдячності, мовна складова якого виражена вигуками thank, thank you чи висловленням OKtheyou live, may success attendwait upon you звичайно вживається в офіційних ситуаціях спілкування, а may your shadow never grow less характерне для неофіційного спілкування.

При всьому розмаїтті функцій, що виконуються благопобажаннями в комунікації, ці одиниці можна віднести до однієї підгрупи на підставі того, що в усіх цих висловленнях єдина іллокутивна сила – побажання добра, успіху співрозмовникові. Крім того, вживання благопобажань належить до сфери мовленнєвого етикету.

VIII. Вигуки-тости. Вони функціонують як експресивні мовленнєві акти й близькі за своєю іллокутивною силою до благопобажань. Тости, як і розглянуті вище підгрупи вигукових висловлень, належать до сфери мовленнєвого етикету і реалізують в мовленні максиму симпатії принципу ввічливості.

Тости – це «коротка застільна промова з побажанням чогось і пропозицією випити чарку на честь кого-, чого-небудь». Виходячи з визначення, видно, що за семантикою пропозиційного змісту цих висловлень їх можна поділити на кілька підгруп:

1) побажання добра, здоров’я, успіху присутнім: God bless us!, God bless you!, good health!, good luck!, happy days!, health and happiness!, here’s hoping!, here’s luck!, here’s your happiness, here’s mud, your health, cheerio, cheers; chin, chin. Наприклад: Tyrone: … I’ve always found that good whiskey, taken in moderation as an appetizer, is the best of tonics. … Well, here’shealth and happiness!;

2) вираження симпатії, добрих почуттів до присутніх: cheers, cheery-o, here’s to you, my service to you, to you. Наприклад:

«Right-o,» he replied. «You’re not half a bad sort of chap – Cheery-o! What’s your drink?»;

3) побажання успіху відсутнім: absent friends. Наприклад: I propose a toast –absent friends.;

4) спогади про минулі події: to the good past. Наприклад: «Your being here speaks better than any words…» Dan raised the glass. «Then to the good past.»;

5) пропозиція випити до дна: bottoms up!, down the hatch!, down with it!;

6) пропозиція підняти останній тост: one for the road. Наприклад: «I’d better get going.» «One for the road, if you don’t mind».

Хоча семантика пропозиційного змісту вигукових висловлень різна, вони об’єднуються в одну групу за наявністю спільної іллокутивної мети, побажання добра, здоров’я, успіху, вираження симпатії, добрих почуттів та вражень і вживаються в одній і тій самій ситуації спілкування, під час застілля. Етикетні формули є важливою складовою частиною комунікативної компетенції; знання їх – показник високого ступеня володіння мовою.

Отже, вигуки-експресиви, що виражають емоційний стан, виконують важливі функції в актах комунікації, оскільки включають емоційні реакції й оцінки, серед яких є й формули мовленнєвого етикету, що відіграють важливу роль у різних життєвих ситуаціях.

2.2 Вигуки з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням

Вигуки, як уже зазначалося, мають конкретне значення, яке може бути піддане остенсивному чи дискриптивному описові. Проте вони мають цілу низку значень, які реалізуються тільки в контексті, тобто для них відомості про прагматичне оточення дуже важливі. Тому контекстуально-обумовлені значення – це значення, конкретне виявлення яких відбувається тільки в контексті. Вигуки мають «тонку контекстну чутливість», що зв’язує зміст речення з мовцем. До них належать вигуки з семантично дифузними функціями типу а, ага, ай, ах, батюшки, боже мой тощо. Склад англійських вигуків з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням досить широкий. Їх можна розкласифікувати за тими емоційними характеристиками, конкретне значення яких виявляється в контексті. Вони співвідносяться переважно з прагматичним суб’єктом, виражаючи його емоції й почуття, реакції на зміст висловлення, різний психічний стан, на те, що відбувається, тобто вони є адресантно-орієнтованими. Комунікативно-прагматичне значення вигуків визначається їхньою здатністю реалізувати конкретні іллокутивні функції, що відбивають інтенцію прагматичного суб’єкта. Слід відзначити, що вигуки є складовими компонентами складних мовленнєвих актів і виражають додаткові прагматичні значення. Вони, модифікуючи інтенцію мовця, надають висловленню певних прагматичних значень. Вигукові висловлення з одним і тим самим звуковим комплексом можуть функціонувати в різних контекстах, а тому бути складовою частиною різних за змістом семантичних полів. Так, вигуки ah, oh, my God, Jesus Christ, dear me, heavens, I say, well та інші не мають власної іллокутивної сили. Їхнє прагматичне значення завжди контекстуально-обумовлене, тобто залежить від конкретного контексту чи конкретної ситуації їх вживання. Нерідко ці вигуки залежно від ситуації можуть мати протилежне значення, а значить і належати до різних семантичних полів: радості, печалі, сарказму, обурення тощо. Певну роль у цьому процесі відіграють і паралінгвістичні засоби, на що вказували дослідники. Так, Г.В. Колшанський зазначає, що «взаємодія мовних і паралінгвістичних засобів… повніше розкриває функції мовних форм, насамперед їхню багатозначність, дистрибуцію в розряді інших форм, стилістичні відтінки тощо». Це ж відзначає й Т. Уортон: «…люди використовують широкий спектр пара– й нелінгвістичної поведінки для спілкування, наприклад, вираз обличчя, жести, інтонацію. Понятійний підхід випускає з виду той факт, що вигуки, взаємодіючи з цими чинниками, стають частково спонтанними, частково кодованими мовними одиницями, а Г.В. Колшанський підкреслює, що «паралінгвістичний знак доповнює словесну інформацію». Проаналізуємо вигук oh, кожне вживання якого має певне емоційне навантаження. Цей вигук дуже поширений у розмовній англійській мові. На підтвердження цього зазначимо, що лише в одній повісті Ф.С.Фіцджеральда «The Ice Palace» вигук oh у різних значеннях вживається 18 разів, а у повісті Д.К. Джерома «Three Men in a Boat» – 67 разів. Наприклад, вигук Oh у різних випадках може виражати:

бажання: «Oh, how gladdy I would take…»;

благання: «Is it coming here?» – «No, it’s turning!» – «We had to leave grampa!» «Oh, save me, save me! Jesus save me! Help me!» – «Jesus save my soul!». Цьому значенню вигуку сприяє не тільки зміст діалогу, а й інтонація, що є функціональним компонентом мовленнєвої діяльності. Один з дослідників людського голосу В.П. Морозов писав: «…як багато смислу, окрім слів, ховається в самому звуці голосу!»;

вагання: «My father,» he said, «is by the richest man in the world.»

«Oh,» said John, politely. He could think of no answer to make to this confidence.

вибачення: He had known her for three. «Two spades.» – «Cigarette?… Oh, I beg your pardon. By me.»,

«Vernon, shh!» said Aunt Petunia. The window’s open!»

«Oh – yes – sorry, dear.»;

5) відчай: He paused, gaining confidence from their faces for his final world.

«Or there’s another thing you can do,» he said slowly, «if Edna wants to leave her children, there’s nothing I can do to prevent your running off together.»

«I want to go home!» cried Edna again. «Oh, haven’t you done enough to us for one day?»;

6) втому:…wearily: «Oh – get to bed, Charlie.»;

7) гнів: «Oh, you would, would you?» cried John ferociously.;

8) докір, закид: «…smells like a drain and a criminal to boot, but she’s no better, nasty old blood traitor with her brats messing up my mistress’s house, oh, my poor mistress, if she knew, if she knew the scum they’ve let into her house, what would she say to old Kreacher, oh, the shame of it, Mudbloods and werewolves and traitors and thieves, poor old Kreacher, what can he do…»;

9) душевні та фізичні страждання: «I wrote you a letter and tore it up. Oh, you were so bad to me, Anson.» і Oh, Jesus, it hurts!;

10) заперечення: «…At lunch, that is, they don’t want ladies.»

«Oh,» said Helen Earle, polite but unimpressed.;

11) заповнення паузи, тобто «time-filler»: «I – oh, all right then, Fred and George can stay, but Ron –». Як зазначає А.А. Малишева, наводячи такий приклад: «Oh!» said Olivera blankly. «Oh» she started ahead of her frowning. Then she said unexpectedly: «Oh, but that’s absurd!», саме в другій репліці, яка виголошується рівним тоном, вигук oh використовується як заповнювач паузи;

12) захоплення: «Look! Harry!»

«What?»

«That little girl – did you see her face?»

«Yes, why?»

«It was red as a little strawberry. Oh, she was cute!»;

13) збентеження: «At least they didn’t get to take Hagrid off to Azkaban,» said Ron. «I spect he’s gone to join Dumbledore, hasn’t he?»

«I suppose so,» said Hermione, who looked tearful. «Oh, this is awful, I really thought Dumbledore would be back before long, but now we’ve lost Hagrid too.»;

14) згоду: Just before he left her at her table, he was moved to say: «Couldn’t I have another leter?» – «Oh, sure.»;

15) здивування: «Here for long, Mr. Wales?» – «I’m here for four or five days to see my little girl.» – «Oh-h! You have a little girl?»;

16) зніяковіння: Once more he called on the Fiend, after many weeks.

«But he’s dead,» the Warden told him kindly.

«Oh, yes,» Grenshaw said. «I guess I must have forgotten.»;

17) зневагу: «I was reading in the World Almanac,» began John, «that where was one man in American with an income of over five million a year and four men with incomes of over three million a year, and –»

«Oh, they’re nothing,» Perscy’s mouth was a half-moon of scorn. Міміка, що супроводжує відповідь, і сприяє формуванню значення вигуку oh;

18) іронію: – Jesus Christ! I said «help me», not «undress me».

– Oh, I’m sorry… I didn’t hear you over the big machine that was going to rip you into little pieces. Come on.;

19) наполегливе переконання, прохання: «Quick, Uncle Tom! Oh do go before he finds I am up here.»;

20) невіру: «I wasn’t ever engaged. I tried to be engaged, but I never loved anybody but you, Paula!»

«Oh,» she said.;

21) невпевненість: «You like Richard and Elsie, don’t you?»

«Oh, yes, I like Richard quite well and I like her all right.»

Cautiously and casually he asked: «And Aunt Marion and Uncle Lincoln – which do you like best?»

«Oh, Uncle Linkoln, I guess.»;

22) несподіванку: «My name is Sally Carrol Happer,» he said graciously.

«Yes, I know. Harry told me you were coming.»

«You a relative?»

«No, I’m a professor.»

«Oh,» she laughed.;

23) нетерпіння: «Oh, Harry,» she cried, her eyes brimming with tears, «let’s get married next week.».

24) нехтування: «…scandinavians, you know, have the largest suicide rate in the world.»

«Why do you live here if it’s so depressing?»

«Oh, it doesn’t get me. I’m pretty well cloistered, and I suppose books mean more than people to me anyway.»;

25) ніжність: «My old pie,» he said.

«Oh, daddy, daddy, daddy, daddy, dads, dads, dads!»;

26) обурення: «Oh, it is envious, mean, cruel.»;

27) огиду: …disgustedly: «Oh-rot!»;

28) оклик: «Oh, you above there!»

29) переляк, страх: «Oh! Bill – oh! It’s done into a mouth! Good God!»;

30) побоювання: «Up in her room, she was excited again by the sight of herself in the bathroom mirror. Oh, what if she should die in her sleep tonight?»;

31) полегшення: «Oh good,» said Mrs Weasley, sounding relieved, «here’s Alastor with the luggage, look…»;

32) посилення згоди Oh no, not again! 2: Oh, David, come here a moment.

Слід зауважити, що дослідники вигуків зазначають, що «опис і тлумачення вигуків незважаючи на оманливу простоту їхньої форми є серйозною проблемою», а словники тлумачать вигуки, вживаючи спосіб апеляції до імен почуттів. Лексикографічний опис вигуків зазнав серйозної критики в працях А. Вежбицької, Ф. Амеки, І. Шаронова, Н. Добрушиної. Остання присвятила цій проблемі спеціальну статтю. А. Вежбицька зазначає, що тлумачення вигуків, зокрема емоційних, не розраховане на правила активного вживання вигуків у мовленні, оскільки у словниках «тлумачення не належать до того типу тлумачення, яке могло би бути корисним для того, щоб навчитися, як їх вживати».

Отже, подібні вигуки виражають майже увесь спектр людських емоцій, почуттів. У зв’язку з цим вигуки з контекстуально-обумовленим значенням можна поділити на кілька груп, кожна з яких у свою чергу залежно від контексту, ситуації поділяється на підгрупи, до складу яких входять вигуки з семантично дифузними функціями. Розглянемо склад груп вигуків з контекстуально-обумовлним значенням.

І. Вигуки, що виражають позитивні емоції, які включають широкий спектр приємних почуттів й переживань:

1) радості, захоплення: ah!, aha!, bless me!, Jove!, ha!, hah!, heigh!, hey!, heh!, hoy!, hurra!, hooray!, Lord!, Oh, Lord!, my!, oh my!, my-o-my!, O!, Oh!, say! Наприклад: «Admirable! What did I tell you? Hear, hear!»; …rising joyously to take the paper: «Oh! Congratulate me, my friends.»; «I have a good news for you, Sidney.» «By George! Did you get it for me?» «I think so,» said the Governor. «It ain’t official, but it’s a promise, Lieutenant, or lieutenant – commodore, or whatever you call it.» «Lieutenant – Commander. By George, that’s great, Karl. You’re a peach!»; «You’ve made me so awfully happy. I say, what a lack life’s going to be.»; «Lord! – it’s grand to be back again»; «My! Don’t they look nice!»;

2) піднесення, натхнення: hurra!, hooray! oo! Наприклад: «Hooray! And then we’ll have more and fun»; … he rubs hands gleefully: «Hooray!»; … peering round him ecstatic: «Hurrah! Not gone off yet!»;

3) збудження, радісного хвилювання: dear!, dear me!, deary-me!, oh God!, good God!, dear God!, Good Lord!, heigh!, heh!, here!, ho!, look!, look here!, wow! Наприклад: «And – concerts! Wow! Of course that would be marvelous!; «Good Lord! – I know them all, every one.»;

4) симпатії: indeed, oh. Наприклад: … sympathetic: «Indeed, sir»; … breaking down again: «Oh you beast! you pig! Swine, swine, swine, swine, swine! Now!»; «That heathery, salty, fresh smell. Oh – lovely, lovely.»;

5) полегшення: George!, now! now then! o! oh! whew! Наприклад: «Whew! That took a long breath», «Whew! That alters the case a bit», до якого близьке за значенням почуття наступної рубрики;

6) задоволення, яке часто є почуттям задоволення від зробленого адресатом чи адресантом. Наприклад: «Oh, very well, very well: I will write another prescription»; …surprised by this sign of grace, and a little touched: «Well —».

2. Вигуки, що виражають негативні емоції й переживання, іллокутивна сила яких змінюється від збентеження, нервозності до огиди, відчаю. Ці одиниці розглядаються за ступенем зростання інтенсивності негативних емоцій і переживань. Серед них виділяються такі, що передають:

1) жаль, хвилювання, неспокій, каяття, розчарування: ah!, bless me!, o!, I say!, well! Наприклад: … important voice: «The-ah-situation is serious. It is up of the-ah-leisured classes…» «My God! You were brought up as I was.» «Alas.»; «Bless you! They wouldn’t cash it: I’m overdrawn as it is.»; …sighs: «Well, we were civilized and happy once.»;

2) неприємні почуття, відчуття: my!, oh my!, my-o-my!, phew!, Lord!; oh, Lord!, um! Наприклад: …shivering: «Oh Lord! Oh Lord!»; «My inside! O Lord!»; «Phew! I say, this is awful, hell!»; «I’ve been obliged to dance myself. Phew!»;

3) збентеження, нервозність: ah!, aha!, bless me!, eh!, ha!, haw!, o!, oh!, say!, ugh!, well!, why!, yes! Наприклад: «Fact is – well – I’m in low water.»; … nervously: «Ah! Yes, I know…»; «ah-hm-ha-yes-say no more, Mrs. Dubedat: you shall not move.»; … rather awkwardly: «Why-yes-pretty good.»;

4) неспокій, хвилювання, знервованість: go to hell!, hell!, pardon!, pardon me! Наприклад: «But – but –pardon me– is it because you don’t intend there should be any more song? Is that your intention?»; «Hell! What a policy? Um?»;

5) розчарування: my God!, oh my God! Наприклад: My God, are you mad? Shrieked Baby, keeping her distance as though she feared that indeed this must be the case. Speak to us, Ottilie.; «My God! I’ve been screaming with boredom at you for months and months.»;

6) зневаження, презирство: humph! Jove! o! oh! whew! Наприклад: «By Jove! That fellow smells a rat!»;

7) огидy: ha! hah! hat! ugh! Наприклад: … disgustinly: «Snoops Linchester – my hat!»; хоча вигук ugh швидше виражає неприхильність до когось. Наприклад: «You don’t think you’ll marry him then, Hazel?» «Ugh! I’d just as soon marry a – a ferret.»; Romanticism! Ha!»;

8) фізичний і душевний біль, страждання: ah! o! oh! oo! ugh! wow! Наприклад: «Wow! My shin!». Tут вигуком wow передається фізичний біль, і Her face grew set in its lines, but her eyes shone with the devotion of a martyr as she answered, «Ah… no! For my mind is made up!», в якому вигуком ah позначаються душевні страждання.

Характерно, що такі вигуки можуть вживатися замість цілого речення, на що вказують різні дослідники. Так, Г.В. Колшанський зазначає: «Взаємодія ситуації і вербальної поведінки дуже оригінально виявляється у взаємовідношенні, наприклад, мовлення і вживання вигуків, так званих фізичних вигуків. Очевидно, що подібні звуки при еліпсі «боляче» може компенсувати речення Мені дуже боляче». Приклади аналізу прагматичного контексту дав Т.А. ван Дейк, М.Л. Макаров, Д. Уїлкінс та інші. Наприклад: Oww! That hurt! Oh! Ow! That hurt! Oh!;

9) обурення: gracious!, good gracious!, ha!, hah!, indeed!, Jove!, no!, o!, oh!, really!, say!, well! Наприклад: «Ha! I’m not a tame cat…»; Wut: «We are – ha! – going to have a pleasant meals.»; «Ah! yes, I see. But you see, sir, them’s not our geese.» «Indeed! Whose then?»; «Well, you’ve directed the escaped convict.» «No, really!»; … exasperated: «Well, really – I’ve been baptized and that sort of thing. But look here.»;

10) прикрість, гнів: ah! George! God! my God! oh my God! Jove! o! oh! I see! tcha! tch! tut! tt! well, I never! yah! yach! Наприклад: «Yach! That’s what makes the medical student the most disgusting figure in modem civilization.»;… indignantly: «Ah! You insist.»; «By George, if you’re going to take it like this, Molly.»;… rather savagely: «My God – I never know whether you mean a single thing you say, Sybil.»;… disgust: «By Jar! Drunk again!»; «Tcha! If you’d only had the common decency to remember what happened when you came in.»;

11) злорадість, безжалісність: Ah! Наприклад:…with devilry: «Ah-h-h! You’ve done your hair up…»;

12) відчай: Christ! dear! dear me! deary – my! George! God! my God! oh my God! Jove! o! oh! о God! Ah God! good God! dear God! good Lord! Наприклад: «Christ! I’m done for it!»;… clasping his temples distractedly: «Oh dear! Oh dear! Nothing ever happens to me that happens to other people.»;… with a heart – broken cry: «Oh – God – no – not that –».

3. Вигуки, що виражають різні психічні стани, приємніyou!, gracious!, good gracious!, good heavens!, hat!, go to hell!, hell!, hem!, hum!, h ‘m!, I’m blowed!, mm!, Lord!, oh, Lord!; good Lord!, my!, oh my!, my-o-my!, o!, oh!, oho!, oo!, really!; oh, really!; say!, I see!; well, I never!; what oh!, why! Наприклад: Here’s a whacking letter from the family solicitor. «Great Heavens! Seventy! Two hundred!»; The spectacle drew from me a quick «Oh, ah,» for I was somewhat embarrassed.; «But, Bertie, you don’t mean you know these Traverses?» «They are my Aunt Dahlia.» «My gosh!».

Вигукові висловлення say! say! see! у різних контекстах мають прагматичне значення приємної й неприємної несподіванки, сюрпризу: «І say: I am in a luck today.», де I say пов’язане з позитивними емоціями і «Their father’s dead – heart failure.» «I say!» і…coldly, rising: «Yes: I see», де вигукові висловлення I say, I see пов’язані з негативними емоціями. Не всі дослідники та словники відносять такі вигуки до цього класу слів. Так, В.Ціммер, вважає, що вони належать до вторинних, похідних вигуків, і виявляє у першому say! say!) – 10 значень, у в другому – 3 значення, виходячи із вживання їх у мовленні. А вигук why вказує на велику несподіванку, наприклад, «Why, man, I thought you were dead long ago.». Зазначимо, ще раз, що вживання вигуків з контекстуально-обумовленим значенням тісно пов’язане з невербальними засобами і, насамперед, з інтонацією. Д. Шіфрін відзначає: «Зараз навряд чи знайдеться лінгвіст, який заперечує, що інтонація невід’ємна від мови. Існує школа, яка вважає інтонацію частиною граматики в широкому значенні. Інша, не менш жива традиція, розглядає інтонацію як таку, що належить не граматиці, а інформаційному потокові. Третій підхід може бути умовно названий інтонаційно-контекстуалізованим». На наш погляд, третій підхід є найбільш сприйнятним, оскільки аналіз вигуків наочно підтверджує залежність значення вигукуfreezingly now then! Пор.: «Come, now; isn’t there anything you feel you’d like to say.», де вигуком сome, now виражається запрошення, а в контексті…peremptorily: «Now then! Did you hear me give you an order?», now then має значення виклику.

6. Іронії: ah!, ho!, indeed!, o!, oh!, say!, soho!, what! i сарказму: ha!, hah!, o!, oh! Наприклад: «They think that now, sir, no more trouble from them.» «Indeed.», в якому вигук Indeed передає іронію, а у прикладі «Free England! Ha!», вигуком Ha! передається сарказм.

7. Сміху: ha-ha!, how!, частіше за все з афектом. Наприклад: «Ha-ha! Haw! That’s the best – ha ha ha.»;

8. Глузування: aha!, ha!, hah!, ha ha!, really!, tut!, tt!, yach!, yah!. Наприклад: She leans her cheek on her hand and laughs at him. He turns again, angrily mocking at her: «Ha! ha! ha! What are you laughing at?»;

9. Вираження зверхності: ha!, hah! Наприклад: «На. Here’s a league o’youth.»;

10. Докору: come!, oh come!, Jove!, how! now!, now then!, o!, oh!, so!, soho!, причому іллокутивна сила цих висловлень відрізняється за інтенсивністю від пом’якшеного докору come, come on, наприклад, «Well, now, that’s a blooming shame, isn’t it?…», до простого докору «Come on, you can do better than that!» та докору з відтінком роздратування… sharply: «How, Mrs. Pratt! Just because he’s a foreigner.».

11. Побоювання: eh! Наприклад: «Eh?Eh? What’s that?».

12. Справдження передчуття: aha!, course! Наприклад: «Aha!» said Uncle Vernon in a triumphant whisper. «Get out of that one, boy! As if we didn’t know you get all your news from those pestilential birds!».

13. Застереження: hullo, whist. Наприклад: «Hullo! You mustn’t neglect this, you know.».

14. Погрози: pardon!, beg your pardon. Наприклад: «Then there is something between you and this fellow?» «I beg your pardon!».

Щодо таких вигуків слід зробити застереження. Вони за своїм первісним значенням належать до вигуків-експресивів зі значенням вибачення, тобто до вигуків з конвенційно-обумовленим значенням, але виголошені з певною інтонацією і в певній ситуації вони вживаються для висловлення погрози, протесту, незгоди з чимось. На підставі цього ми і розглядаємо їх в групі вигуків з контекстуально-обумовленим значенням.

15. Протесту: ah!, hang it!, look!, look here!, how!, now then!, oho!, pardon!, please!, really!, say!, what oh!, why! Наприклад: «Oh! But – I beg pardons – there’s some mistake – I –».

16. Прокляття: blazes!, blow it!, George!, by God!, good heavens!, great heavens!, hang it!, go to hell!, hell!, I’m blowed! Іллокутивна сила прокляття таких одиниць, як I’т blowed!, George!, пом’якшена, в той час як у таких висловленнях, як hell! go to hell!, вона виражена найбільш інтенсивно. Пор.: «By George! It’s hot» – м’яке прокляття й Не stopped. «Oh, hell! Why are we fighting again? We settled everything, didn’t we? There’s no need to fight any more…», де прокляття виражає більший ступінь роздратування.

17. Лайки: blazes!, Christ! deuce! Наприклад: «Perhaps you can tell me what the deuce I’ve come for?».

Вигукам, як і іншим лексико-граматичним розрядам слів, властиві різні прагматичні відношення. Вони можуть утворювати синонімічні ряди. Наприклад, обурення, прикрість, гнів – ah! George! God! oh my God! Jove! tut! yach! yah!; глузування, іронія, сарказм, сміх та ін.: ah! ho! indeed! o! oh! say! ha-ho! haw! really! tut!; а також антонімічні пари, пор., полегшення – утруднення: now! о! oh! whew! – well, bless me; захоплення – обурення: ah! hooray! – good gracious тощо. Як бачимо, контекстуально-обумовлені вигуки – це вигуки, які обслуговують емоційну сторону життя людини. І. Шаронов, «залежно від позиції в синтагмі», поділяє їх «на підкласи, або синонімічні групи», виділяючи чотири синтагматичні позиції. Аналізу семантики емоційних вигуків присвячена ціла низка праць, які за своїм підходом до дослідження вигуків не збігаються з нашим.

Слід підкреслити, що для вигуків характерна внутрішньослівна антонімія, тобто енантіосемія, яка полягає в поляризації значення одного й того ж слова. Наприклад, вигук ah! залежно від ситуації може виражати радість і гнів, захоплення і злорадість, захоплення і обурення та ін., вигук o! oh! – радість і відчай, захоплення і розчарування. Пор.: «Oh, Adam!» Jennifer was filled with sudden excitement. i «Oh, this is a shame!». Енантіосемія для вигуків є продуктивною в сучасній англійській мові. Наявність у вигуків з контекстуально-обумовленим значенням внутрішньослівної антонімії, зовнішнім, формальним вираженням якої є самі контексти вживання слова в його полярних значеннях, є однією з причин того, що вигуки здатні входити в різні семантичні поля. Наприклад:

«Then I say – allons! Ah, my friend, you are perfection! I want to see it. Now! May I? Come!»;

I think he recognized my thought in my eyes, for he said very quietly, manifestly for the ears of the attendant, «Ah, a sad accident! He will need very careful watching, and much attention.». Якщо в першому випадку вигуком ah передається радісне почуття – захоплення, то у другому – сумні почуття. На відміну від загальномовної енантіосемії в прагматиці, крім контексту, велику роль відіграють і паралінгвістичні засоби, а саме: інтонація, жест, міміка тощо, які разом з контекстом визначають комунікативно-прагматичне значення вигуків.

Таким чином, ціла низка англійських вигуків, що реалізує свої значення в контексті, утворює групу вигуків з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням. Вони відбивають інтенцію суб’єкта. Входячи як складовий компонент до складних мовленнєвих актів, вигуки виражають різні прагматичні значення, а вживаючись у різних контекстах, вони входять до різних семантичних полів.

Контекстуально-обумовлені прагматичні значення можуть виражати як позитивні, так і негативні емоції, причому як адресатно, так і адресантно-спрямовані. Для вигуків характерні ті самі парадигматичні відношення, що й для слів повнозначних частин мови, а саме синонімія, антонімія і як її різновид енантіосемія.

Аналізуючи вигуки, слід, на нашу думку, розглядати їх не в статиці – в системі мови, а в динаміці, тобто з точки зору вживання їх у мовленні. А в основі різних поглядів і суперечностей дослідників щодо вигуків лежить аналіз їх у статиці.

Основні положення цих параграфів викладені автором у статті.

2.3 Прагматичне варіювання та прагматичний синкретизм вигуків

Однією з важливих особливостей вигуків англійської мови є їхня здатність до прагматичного варіювання, тобто вираження різних прагматичних значень «в межах тотожності слова» у різних контекстах і ситуаціях спілкування. «Варіативність», – на думку К.С. Горбачевича, – це «об’єктивний наслідок мовної еволюції, неодмінний атрибут живої літературної мови». Варіювання вигуків пов’язано з потенційною й синхронною їх прагматичною багатозначністю, зумовленою їхньою можливістю реалізувати кілька прагматичних значень у різних і одних і тих самих мовленнєвих контекстах функціонування. Це так звані вторинні прагматичні значення, які реалізуються, як правило, в синхронно багатозначних мовленнєвих актах, для яких характерні дві й більше іллокутивні сили, що й зумовлює їхнє прагматичне варіювання. Прагматичне варіювання вигуків відбувається в результаті їхнього прагматичного транспонування, тобто переносного вживання, пов’язаного з реалізацією функції, що не є для нього первісною. Взагалі «різні значення» одного й того ж слова … акумулюються у слові. Про варіанти «одного й того ж значення» … можна говорити, коли в ряду одиниць, які семантично відрізняються, регулярно виявляється «одне й те ж значення…». Словники варіювання лексичної одиниці, здебільшого, не фіксують. Але якщо й фіксують, то в словниковій статті в одній рубриці з вихідним значенням. «Процес зміни в розвитку мови, що визначається у кінцевому підсумку потребами спілкування людей, здійснюється у процесі нескінченного використання, відкидання, відбору, створення різних варіантів, словом, у ході нескінченного варіювання». Варіативність, яка виявляється під час функціонування мови, є одним з внутрішньомовних чинників розвитку й зміни мови, дія якої пов’язана з іншими внутрішніми та зовнішніми чинниками мовного розвитку.

На здатність вигуків до прагматичного транспонування впливають не тільки їхнє лексико-семантичне оточення, прагнення адресата чіткіше висловити свою думку, а й, насамперед, позалінгвістичні засоби – інтонація, що накладає додаткові відтінки значення на основне значення вигуку, супровідний висловлення жест, міміка обличчя і навіть поза.

Прагматичне варіювання в основному властиве вигукам з конвенційно-обумовленим значенням, тобто таким вигукам, розуміння яких виявляється і поза контекстом, оскільки вони, як правило, є однозначними мовними одиницями. І тільки в контексті за певних ситуацій вони можуть прагматично варіювати, не змінюючи свого первісного значення, а лише варіюючи це значення залежно від середовища спілкування, емоційного забарвлення. Наприклад, військова команда forward march має чітке значення початку стройового руху в певному напрямі. Наприклад: – Attention! About face! Forward-march!». Цей вигук може вживатися з словом quick. Наприклад: «Squad, quick march! Shouted the sergeant-major». У цьому значенні він є військовим терміном і не має ніякого додаткового забарвлення. Але, використовуючись у побутовому середовищі, він набуває при цьому додаткового значення «наказу, веління піти, вийти геть, піти куди-небудь», при цьому значення «наказу, команди» він зберігає, хоча залежно від інтонації може бути категоричним, брутально категоричним, м’яко категоричним, м’яким іронічним тощо. Наприклад:

We must pack off to Brother Michael because we have the collywobbles!

He was very decent to say that. That was all to make him laugh. But he could not laugh because his cheeks and lips were all shivery: and then the prefect had to laugh by himself.

The prefect cried:

Quick march! Hayfoot! Strawfoot!.

Прагматичне варіювання спостерігається іноді й у вигуків з контекстуально-обумовленним значенням, але це додаткове прагматичне значення розвивається в межах одного із значень багатозначного вигуку.

Розглянемо варіювання вигуків на конкретних прикладах.

Загальне прагматичне значення вигуків соте, come on; come, come; now, now; there now, є утішання, умовляння. Наприклад: Here we go. Here we go. There we go. Now, now. Now, now. Almost done, в якому вигуками now, now няня утішає дитину, що вередує, й умовляє її вдягнутися. Але в певних контекстах вигуки можуть варіювати своє значення від м’якого докору до протесту. Наприклад: «Come on. He’s not like that.»; спонукання взагалі до дії: «Come! Try your last weapon.»; спонукання до руху: My father raises his straw hat to the midwife, then turns away and stands in the lane waiting for me. «Come on, old fellow.» і навіть використовуватися як покрик для спонукання коня: Соте оп! Але основне його значення умовляння присутнє в усіх випадках, що й об’єднує їх в одну лексему. Слід відзначити, що комунікативно-прагматичні варіанти однієї лексеми лише частково розрізняються за смислом і є окремою лексемою, утворюючи єдину систему підзначень. На підтвердження цієї думки розглянемо ще кілька прикладів з різними вигуками.

Вигук Take it easy з іллокутивною силою заспокоєння, спонукання ставитися спокійно, не брати близько до серця, наприклад: I began to weaken, and Harry saw it, for he gasped out: «Steady – Paul. Take it – easy. They can’t – last – forever.», у певних ситуаціях спілкування набуває іллокутивної сили прохання не поспішати, не квапитися. Наприклад:

«Now, let’s see what this light means. Be ready for anything, Harry – though Heaven knows we can find nothing worse than we’ve had. Here, put your arm on my shoulder. Take it easy.». Але основне значення заспокоєння лишається в усіх випадках вживання.

Вигукові висловлення If you don’t mind і If you please з іллокутивною силою ввічливого прохання. Наприклад: «I should like to see him very much.»

«Would you? That is easily done. Come this way. You can leave your bag.»

«No, I think I’ll take it.»

«Come this way, if you please.» – можуть набувати ще іллокутивної сили іронії, що нашаровується на основне значення, при цьому велику роль відіграє інтонація, з якою промовляється вигук. Підкреслимо ще раз, що загальне, основне значення вигуку є його об’єднувальним значенням щодо всіх його варіантів. Наприклад:

The one afternoon, walking home from the market and carrying, if you please, a fine live hen, I saw her talking with a man there in the shade by the cathedral…, а також попередження, часто з відтінком загрози. Наприклад:

«Meaning you have been known to act rashly, Sirius, which is why Dumbledore keeps reminding you to stay at home and –»

«We’ll leave my instructions from Dumbledore out of this, if you please!» said Sirius loudly.;

«I have a kid sister that’s only in the goddam fourth grade. You’re about as good as she is, and she can dance better than anybody living or dead.»

«Watch your language if you don’t mind.».

Вигукові висловлення God knows і по doubt у різних ситуаціях спілкування мають іллокутивну силу впевненості, категоричності. Наприклад:

«Good Lord. It must be worth a fortune.»

«No doubt.» He spoke without looking at me.

«I see that you have had some great trouble,» responded Holmes.

«God knows I have!…». Однак в деяких ситуаціях вони набувають протилежного значення, а саме невпевненості. Наприклад:

«How will you spend your time?»…

«God knows… I have a ghost of a notion I might try a novel.», припущення. Наприклад: No doubt you’ll be at the party tonight. У таких випадках вирішальне значення має не тільки смисл наступного висловлення, але й інтонація, з якою промовляються ці вигуки.

Вигукове висловлення very well зa категоричністю варіює своє значення. Hаприклад: All of the examiners looked around to watch its progress and when it dissolved into silver mist Professor Tofty clapped his veined and knotted hands enthusiastically.

«Excellent!» he said. «Very well, Potter, you may go!», де воно має іллокутивну силу згоди, схвалення. В інших випадках воно набуває прагматичного значення вимушеної згоди. Наприклад:

«I want to know what’s been going on,» Harry said at once.

He did not look at Mrs Weasley. He had been touched by what she had said about his being as good as a son, but he was also impatient with her mollycoddling. Sirius was right, he was not a child.

«Very well,» said Mrs Weasley, her voice cracking. «Ginny – Ron – Hermione – Fred – George – I want you out of this kitchen, now.»; a іноді має значення морської команди:

Trewin saluted formally. «Ship ready to proceed, sir,»… «Very well. Carry on.».

Вигукове висловлення Upon my word з іллокутивною силою запевнення адресата в істиності свого висловлення:

Sherlock Holmes clapped his hands softly together and chuckled.

«’Pon my word, Watson, you are coming along wonderfully.» – в певних ситуаціях спілкування набуває іллокутивної сили вираження різних почуттів й переживань, як-от: подиву, захоплення, досади тощо. Наприклад:

«Doesn’t anybody in the whole house know where my coat is? I never came across such a set in all my life – upon my word I didn’t. Six of you! – and you can’t find a coat that I put down not five minutes ago!».

Вигук Why з іллокутивною силою вираження різних емоцій і станів людини може варіювати, виражаючи:

1) здивування:

«Yeah, it was OK,» chuckled Dean. «Better than Seamus’s, anyway, he was just telling me.»

» Why, what happened, Seamus?»;

2) глузування:

«Using defensive spells?» Professor Umbridge repeated with a little laugh. «Why, I can’t imagine any situation arising in my classroom that would require you to use a defensive spell, Miss Granger. You surely aren’t expecting to be attacked during class?»;

3) нетерпіння, роздратування:

«Why, our boat’s gone off!» they replied in an indignant tone.;

4) невпевненість, нерішучість, збентеження:

«Why, the Alahambra would be almost more lively,» said Harris, venturing his head outside the cover for a moment and taking a survey of the sky.;

5) відповідь на запитання:

«Well, and how many did you want it to go?» replied constable.

«Why, nine,» said George, showing his watch.;

6) заперечення:

«You have done wisely,» said my friend. But have you told me all?»

«Yes, all.»

«Miss Stoner, you have not. You are screening your step-father.»

«Why, what do you mean?»;

7) затвердження:

«You and I know that any time there’s an accident where a big corporation is involved – no matter how indirectly – there are people who are immediately to say, «Why, that company is rich. It can afford it. Let’s take it for all we can.».

Не всі перелічені вторинні прагматичні значення вигуку why словники фіксують, але, як показує аналіз його в художніх творах, в мовленні всі ці значення присутні і функціонують. Підкреслимо ще раз, в утворенні вторинних прагматичних значень відіграють значну роль невербальні засоби.

Прагматичне варіювання вигукових висловлень часто пов’язане з їхнім позиційним варіюванням. Так, наприклад, вигуки now, now then передують, як правило, висловленням, що виражають питання, пропозицію, прохання. Наприклад, у діалозі «That’s right, that’s right, girl!» said Umbridge, seizing Hermione by the shoulders, thrusting her into the abandoned chintz chair and leaning over her. «Now then… with whom was Potter communicating just now?» – вигук стоїть перед питанням, «Now, would you have the kindness to go into your room, and to bar your shutters» – вигук передує проханню; він може стояти перед висловленням, що виражає протест, докір, попередження: «Now, you two had better listen closely. I do not care what provocation Malfoy offered you, I do not care if he insulted every family member you possess, your behaviour was disgusting and I am giving each of you a week’s worth of detentions!…». Але після категоричного викладення думки чи наміру, як правило, стоїть у постпозиції. Наприклад: The class was quiet as it entered the room; Professor Umbridge was, as yet, an unknown quantity and nobody knew how strict a disciplinarian she was likely to be.

«Well, good afternoon!» she said, when finally the whole class had sat down.

A few people mumbled «good afternoon» in reply.

«Tut, tut,» said Professor Umbridge. «That won’t do, now. I should like you, please, to reply «Good afternoon, Professor Umbridge». Крім того, вигукове висловлення now then може виконувати функцію заповнювача пауз. Наприклад: «Now then, Mr Cocksure,» said the salesman, «I thought that I was out of geese, but before I finish you’ll find that there is still one left in my shop. You see this little book?».

Як заповнювач пауз вживається також вигукове висловлення You know:

«Yeah…» said Sirius, frowning. «You know, I think that’s the last time I saw him, too… he must be hiding upstairs somewhere.», яке виконує й інші функції в організації висловлення, а саме: акцентує увагу на якомусь факті, вказує на нову інформацію. Наприклад: «Dumbledore thinks very highly of you, you know,» he said comfortably. «Oh yes. Holds you in great esteem.»; підкреслює думку мовця: «You know, Minister, I disagree with Dumbledore on many counts… but you cannot deny he’s got style…»; виражає незгоду: There was a long silence, broken by Lockharts angry voice.

«Look, I didn’t learn joined-up writing for nothing, you know!»; вносить уточнення: «It’s two weeks till full moon,» Mr Weasley reminded her quietly. «They’ve been talking to him this morning, the Healers, you know, trying to persuade him he’ll be able to lead an almost normal life…»; підкреслює вибачення: «I am sorry not to have been more help,» said Nick gently «Well… well, do excuse me… the feast, you know…».

У різних ситуаціях спілкування вживаються вигукові висловлення, що мають здатність до прагматичного варіювання, наприклад, There you are. Це висловлення може супроводжувати передачу, вручення чогось адресатові: «Well, there youare,» she said, handing him his timetable, «if you follow that you should do fine.»; супроводжувати якусь дію, здійснення чогось:

«Ah, the bally idiot!» you hear him mutter to himself…, then you both indignantly exclaim, in the same breath:

«There you are! what did I tell you?», а також успішне виконання дії:

«There you are,» he would say, stepping heavily off the chair on to the charwoman’s corns, and surveying the mess he had made with evident pride. «Why, some people would have a man in to do a little thing like that!».

Прагматичне варіювання властиве багатьом вигуковим висловленням – одиницям мовленнєвого етикету. Воно може бути пов’язане з транспонуванням їхньої іллокутивної сили в іншу групу одиниць мовленнєвого етикету. Так, вигук Cheers може мати іллокутивну силу:

1) тосту: «Well, Dad – cheers for the birthday»;

2) подяки: Harry crossed to the dishwasher, took out a clean glass and filled it with water at the sink…

«Cheers,» said Moody, when Harry handed him the glass., в тому числі іронічної: «Fair point, little bro,» said Fred, scanning the column. «You can have a bit of Nosebleed Nougat cheap if you like.»

«Why’s it cheap?» said Ron suspiciously.

«Because you’ll keep bleeding till you shrivel up, we haven’t got an antidote yet,» said George, helping himself to a kipper.

«Cheers,» said Ron moodily, pocketing his timetable, «but I think I’ll take the lessons.».

Прагматичне варіювання характерне також для вигуку Ні. Він вживається як для привертання уваги: He calls to them to stop, quite gently and polietly at first.

«Hi! stop a minute, will you?» he shouts cheerily. «I’ve dropped my hat overboard.»; встановлення мовленнєвого контакту: «Hi. I’m Ella. Welcome to Frell.»; продовження перерваного спілкування:

– Wait. Hold on a sec. Excuse me, miss? Where are you going?

– I’m back to see if Carrie’s here.

– Carrie’s not here. So could you just step away? Away. Away. Away from there. Thank you.

– Hi. Sorry. Okay, so you go first.; так і для привітання: In the very last carriage they met Neville Longbottom, Harry’s fellow fifth-year Gryffindor…

«Hi, Harry» he panted. «Hi, Ginny… everywhere’s full… 1 can’t find a seat…» і прощання: She began to go downstairs, but she called back. «You have a girl-friend you’d like to bring?»

«Not just now.»

«We’ll fix you up. Hi.»

And she was gone., хоча словник наводить тільки одне значення. Пор.: «hiinterj infml: Hi, Barbara, how are you?.

Іллокутивна сила вигукових висловлень excuse me, beg pardon, I beg your pardon і pardon me є ввічливе вибачення, наприклад: When he spread more than a pint of water over one of those dresses, he would give a pleasant little laugh, and say:

«I beg your pardon, I’m sure;» and offer them his handkerchief to wipe it off with. Але вони можуть транспонуватися в сферу одиниць, що використовуються для організації спілкування, а саме привертання уваги, встановлення мовленнєвого контакту: The captain came over to the table and whispered in Jennifer’s ear. «Excuse me, Miss Parker, there’s a telephone call for you.», а також для його розмикання: Jennifer was in the midst of a conversation with two Swiss bankers when a wave of dizziness engulfed her.

«Excuse me,» Jennifer said.

Вигук Thank you, крім іллокутивної сили подяки:

«There’s a helicopter service from Nice directly to Monte Carlo,» Cynthia said. «I’ve booked you on that.»

«Wonderful. Thank you.», – може виконувати функцію ввічливої відповіді на комплімент:

«Nice dog, Harry!» called a tall boy with dreadlocks.

«Thanks, Lee,» said Harry, grinning, as Sirius wagged his tail frantically.; відповіді на етикетне запитання про самопочуття, стан справ тощо:

«Er – how are you, Professor?» said Ron, sounding slightly guilty…

«I’m very well indeed, thank you!» said Lockhart exuberantly, pulling a rather battered peacock-feather quill from his pocket. Воно виконує функцію розмикання мовленнєвого контакту в кінці оголошення, виступу тощо: The great majority of lawyers are honourable men and women doing honourable jobs, but I want to give warning to that small minority who think their law is above our law: You’re making a grave mistake and you’re going to pay for that mistake. Thank you.»

Adam sat down to a tumultuous burst of applause that became a standing ovation. Крім того, він вживається під час прощання як вдячність за гостинність:

– I appreciate your enthusiasm, but you don’t have to stay. I don’t wanna make you do anything you don’t wanna do.

– Thank you, Char. For everything.

– So I’ll see you around?.

Проте в усіх цих випадках на основне прагматичне значення подяки нашаровуються додаткові значення, причому перше і основне його значення присутнє в усіх вживаннях цього вигуку, що виявляється в мовленні.

Деякі з вигуків мають здатність до транспонування іллокутивної сили всередині одиниць мовленнєвого етикету. До них належить вигукове висловлення God bless you, яке виступає як побажання здоров’я тому, хто чхнув:

Не sneezed twice, loudly, and he saw Riker jump a little at the noise. «God blessyou,» Burnecker said.; так і як побажання добра, яке нерідко використовується, як зазначалося вище, під час прощання, розмикання мовленнєвої взаємодії: «Go on, Frank,» she said, choking, when she let him go. «God bless you. I’ll pray for you.»; як тост:

«Well, then,» said William Caldwell. «To you all.»

«Thank you, sir, ma’am,» they said and raised their glasses.

«God bless you.».

Прагматичне транспонування іллокутивної сили вигуків – одиниць мовленнєвого етикету може бути пов’язане не тільки з цією сферою, а й виходити за її межі. Наприклад, для висловлень з іллокутивною силою вибачення excuse me, pardon me, beg pardon і I beg your pardon характерне транспонування їхнього значення поза сферу мовленнєвого етикету, при цьому вони виражають незгоду, протест:

«1 don’t think we need to hear any more of your business dealings, thank you very much, Mundungus,» said Mrs Weasley sharply, as Ron slumped forwards on to the table, howling with laughter.

«Beg pardon, Molly,» said Mundungus at once, wiping his eyes and winking at Harry. «But, you know, Will nicked ’em orf Warty Harris in the first place so I wasn’t really doing nothing wrong.», вводять уточнення, пояснення:

«Of course not,» said Hermione scathingly, before Harry could answer. «The Quibbler’s rubbish, everyone knows that.»

«Excuse me,» said Luna; her voice had suddenly lost its dreamy quality. «My father’s the editor.».

Крім того, вигукове висловлення I beg your pardon використовується як перепитування:

» Ow kunnit nofe skusin danger ifzat?» said Ron.

His mouth was so full Harry thought it was quite an achievement for him to make any noise at all.

«I beg your pardon?» said Nearly Headless Nick politely, while Hermione looked revolted.

Вигукове висловлення I’m sorry з іллокутивною силою вибачення, наприклад: On his third attempt, Ron caught the Quaffle; perhaps out of relief he passed it on so enthusiastically that it soared straight through Katie’s outstretched hands and hit her hard in the face.

«Sorry!» Ron groaned, zooming forwards to see whether he had done any damage., в іншому контексті може набувати іллокутивної сили жалю, співчуття: «Sorry I was a bit short with you earlier, Potter,» she said abruptly. «It’s stressful this managing lark, you know, I’m starting to think I was a bit hard on Wood sometimes.».

Низка мовленнєвих висловлень, що належать до різних класів формул мовленнєвого етикету, виходячи за межі цих класів, використовуються для вираження різних емоцій мовця. Так, Cheers може виражати захоплення, схвалення: «Impressive,» Harry said quietly, grinning. «Very impressive… you’ll put Dr Filibuster out of business, no problem…»

«Cheers,» whispered George, wiping tears of laughter from his face. «Oh, I hope she tries Vanishing them next… they multiply by ten every time you try.»; Hey, I say – подив, здивування: «This one looks OK, though,» said Harry slowly, scanning a long letter from a witch in Paisley. «Hey, she says she believes me!»; God bless you – різні емоції, як-от: здивування, прикрість, радість:

«Her name is Honoria,» bawled Bingo reverently.

«And she strikes you as a tender goddess?»

«She does.»

«God bless you!» I said.; Thank you – невдоволення: «We are familiar with Clause Seven, thank you very much!» snarled Fudge.

Останнє висловлення, вживаючись поза сферою мовленнєвого етикету, може набувати іллокутивної сили прийняття пропозиції: «Would you care for a drink while you are waiting, Miss Parker?»

«That would be nice, Jennifer said. «Thank you.»; відмови від пропозиції:

«Have another biscuit,» she said irritably, thrusting the tin at him.

«No, thanks,» said Harry coldly.; спонукання до завершення, припинення якоїсь дії:

Spectators and reporters were on their feet now, craning to get a better look at the arsenal that lay scattered on the floor… A bailiff hurried forward to pick up the spilled contentsof the box. Jennifer waved him away.

«Thank you,» she said, «I’ll do it.».

Вигукове висловлення You’re welcome, що використовується в мовленнєвому етикеті як відповідь на подяку, прохання, наприклад:

– I see the score currently stands at chivalry two, gratitude zero.

– Look… You’re right. I’m sorry. Thank you.

– You’re welcome., може також набувати іллокутивної сили запрошення, наприклад:

«To our newcomers,» said Dumbledore in a ringing voice, his arms stretched wide and a beaming smile on his lips, «welcome! To our old hands – welcome back!», а вигукове висловлення Not at all – відповіді на подяку, вибачення, наприклад:

«Thank you, Argus,» she said sweetly.

«Not at all, Ma’am, not at all,» said Filch, bowing as low as his rheumatism would permit, and exiting backwards., згоди, наприклад:

«Would yeh mind if he called yeh Hermy, Hermione? On’y it’s a difficult name fer him ter remember.»

«No, not at all,» squeaked Hermione., а також категоричного заперечення, відмови, незгоди:

«I’s’pose Filch is happy, is he?’ asked Ron, propping a Chocolate Frog Card featuring Dumbledore against his water jug.

«Not at all,» said Ginny «He’s really, really miserable, actually…».

Аналіз свідчить, що прагматичне варіювання притаманне, в основному, вигукам з конвенційно-обумовленим значенням. На первинне значення вигуку нашаровуються додаткові прагматичні значення, що значно розширює сферу вживання такого вигуку, тобто в спілкуванні за певних обставин активізується, виходить на перший план це додаткове значення, при цьому його основне значення ніби співіснує з додатковим. На нашу думку, говорити про набуття вигуком нового значення не доцільно, оскільки залежно від ситуації спілкування, середовища, інтонації та жесту, що його супроводжують, відбуваються зрушення в його значенні, що й стимулює розширення сфери їх вживання, хоча комунікантам смисл такого вживання вигуків зрозумілий. Крім того, варіювання прагматичного значення вигуків є національно орієнтованим, тобто характерним для певної мови та її соціальної вживаності.

Поряд з прагматичним варіюванням вигуковим висловленням властивий іллокутивний синкретизм, тобто здатність їх одночасно виражати кілька прагматичних значень. Це явище нерідко спостерігається під час транспонування іллокутивної сили одиниць мовленнєвого етикету однієї групи в іншу. Розглянемо, наприклад, використання мовленнєвого акту вибачення в метамовленнєвій функції:

The hotel housekeeper walked in as Jennifer was getting out of the shower.

«Excuse me. What time will you be checking out today?»

У цьому прикладі вигукове висловлення Excuse me як мовленнєвий акт вибачення використовується в метамовленнєвій функції, привертаючи увагу адресата і одночасно просячи пробачення за те, що забирає увагу і час. Таким чином, при транспонуванні іллокутивної сили в іншу групу одиниць мовленнєвого етикету вигукове висловлення набуває нового прагматичного значення, проте його первинна іллокутивна сила повністю не втрачається, а немовби відходить на другий план. Аналогічне явище можна спостерігати при транспонуванні іллокутивної сили подяки в сферу розмикання мовленнєвої взаємодії. Цей мовленнєвий акт подяки звичайно вживається в кінці оголошень, виступів тощо. Наприклад: Passengers are asked to fasten their belts. Thank you, де Thank you є подякою за увагу адресатів, а також повідомленням про завершення оголошення, тобто відбувається поєднання двох іллокутивних сил на підставі поєднання первісного й вторинного прагматичних значень вигукового висловлення. В.В. Бабайцева вважає, що безпосереднім поштовхом до синкретизму є звичайно зрушення у співвідношенні форми й змісту мовної одиниці.

Прагматичний синкретизм, як і прагматичне варіювання, в основному, спостерігається у вигуків з конвенційно-обумовленим значенням, оскільки контекстуально-обумовлені вигуки є багатозначними, тобто включають велику палітру значень, кожне з яких виявляється в контексті, але в межах кожного зі значень може розвиватися вторинне значення, яке й є наслідком варіювання.

Отже, для цілої низки вигуків характерне прагматичне варіювання, яке сприяє розширенню значення вигуків в бік набуття ними додаткових відтінків.

Вигукам також властивий і прагматичний синкретизм, який виявляється в здатності певних вигуків виражати одночасно кілька прагматичних значень, що досягається транспонуванням іллокутивної сили однієї групи одиниць в інші групу. При цьому відбувається поєднання первісного й вторинного прагматичного значення вигуків.

Висновки

1. Вигуки, посідаючи особливе місце в системі частин мови, можуть, однак, бути розглянуті з позиції традиційної класифікації лексико-граматичних класів слів. Своєрідність семантичних особливостей вигуків підтверджується появою в мовленні прагмасемантичних рядів та співвідносних пар, що відповідають лексичній антонімії. Аналіз вигуків дає змогу простежити їх взаємодію з самостійними частинами мови на словотворчому й семантичному рівнях. Об’єднуючи в мовленні емоційний й інтелектуальний початок, вигуки значною мірою визначають змістову структуру синтаксичних одиниць, в межах яких вони функціонують.

2. Вигуки як один з найбільш гетерогенних класів мовних одиниць включають до свого складу слова, словосполучення, речення фразеологізованої структури. Два останніх характеризуються семантичною неподільністю, становлять цілісну одиницю, незважаючи на складений характер і навіть роздільнооформленість, і синтаксично можуть бути самостійними висловленнями, що й об’єднує їх з вигуками.

Включення одиниць різних мовних рівнів в лексико-граматичний клас вигуків пов’язане з їх ресемантизацією і навіть з десемантизацією, висуненням на перший план комунікативної функції. Стаючи прагматично значущими, такі одиниці виступають як вигукові висловлення і демонструють закономірності й особливості мовно-мовленнєвої взаємодії, уреальнюють триєдиний зв’язок між мовою, мовленням і мовленнєвою діяльністю.

3. Вигуки як частина мови активно взаємодіють з іншими лексико-граматичними класами слів, що веде до постійного поповнення новими одиницями похідних, вторинних вигуків, до набуття ними семантико-граматичних ознак, властивих іншим частинам мови, що важливо при розгляді їх у прагматичному аспекті.

4. Вигуків висловлення є належністю діалогічного мовлення, вживаються, як правило, в умовах неофіційного спілкування. Їх вибір залежить від ситуативності, емоційності мовлення, теми, інтелектуального рівня співрозмовників.

6. Вигуки, виходячи із загальномовних значень і значень, які реалізуються тільки в контексті, поділяються на вигуки з конвенційно-обумовленим і контекстуально-обумовленим прагматичними значеннями.

7. Вигуки з конвенційно-обумовленим прагматичним значенням мають загальномовні значення: Ahoy! Bravo! Blymy! До них належать вигуки, семантичні функції яких переважно однозначні: 1. Вигуки-директиви. Вони вживаються під час спілкування особами асиметричного соціального статусу, що відбувається в межах певних ситуацій формального спілкування. До директивних вигуків належать директивні мовленнєві акти, в яких виділяються а) військові накази й команди, команди й розпорядження, що використовуються в професійних жаргонах і під час спільної трудової діяльності, а саме в кіно й на радіо, в цирку, при спільному співі, танцях, а також команди впливу на тварин; б) вигуки з іллокутивною силою спонукання до дії чи його припинення; в) попередження; г) вираження жалю, співчуття; д) згода, дозвіл, взаємна домовленість, погодження, однодумність; ж) заперечення, незгода, відмова. Вигуки-директиви співвідносяться з адресатом. 2. Вигуки-експресиви, що включають формули соціального етикету. Вони об’єднуються спільним прагматичним значенням, утворюють прагмасемантичні ряди, тобто ряди вигуків, що перебувають між собою у відносинах семантичної тотожності, але відрізняються сферами й умовами вживання в мовленні: Hi-Hello-Good morningafternoonвигукові висловлення з контекстуально-обумовленим прагматичним значенням становлять досить великий прошарок. До їх складу входять вигуки з семантично дифузними функціями. Вони співвідносяться переважно з прагматичним суб’єктом, виражаючи його емоції й почуття, реакції на зміст висловлення, на те, що відбувається, тобто є адресантно-орієнтованими. Прагматична значущість цих вигуків висловлення з одним і тим самим звуковим комплексом можуть вживатися в різних контекстах і, отже, входити до різних семантичних полів. Наприклад: ah, oh, my, Jesus Christ, dеar me, Heavens, I say, well та інші, не маючи власної іллокутивної сили, набувають прагматичного значення, яке завжди контекстуально-обумовлене. Залежно від контексту вигук oh, наприклад, може передавати схвильованість, радість, захоплення, полегшення, утруднення, зніяковіння, втому, нехтування, розчарування, нетерпіння, закид, іронію, сарказм, досаду, гнів, обурення, огиду, переляк, страх, душевне й психічне страждання, голосіння, бажання, наполегливе переконання, прохання, протест, взяття до відома, ознайомлення, бути заповнювачем пауз тощо.

Вигуків висловлень, що виражають позитивні емоції, і групу вигуків висловленням властивий іллокутивний синкретизм, пов’язаний зі здатністю одночасно виражати кілька прагматичних значень, що нерідко спостерігається при транспонуванні іллокутивної сили одиниць однієї групи в іншу. Особливо це характерне для вигуків мовленнєвого етикету.

12. Мовленнєва комунікація являє собою двоплановий процес – комунікативний і метакомунікативний. Останній у процесі мовленнєвої комунікації дістає трифазний розвиток, у кожній з яких вирішуються свої специфічні метакомунікативні завдання, для реалізації яких використовуються метакомунікативні сигнали. Мовною складовою значної частини метакомунікативних сигналів є вигукові висловлення. Вони, набуваючи власну іллокутивну силу чи ж входячи до складу висловлення як частина складеного висловлення чи ж компоненту висловлення, використовуються в різних фазах мовленнєвого спілкування. Вигукові висловлення посідають значне місце в дискурсі, оскільки вони є тими елементами мовленнєвого акту, які сприяють встановленню контакту між мовцем і слухачем, продовженню мовленнєвого акту, а також розмиканню контакту між ними.

13. Однією з важливих рис прагматичного значення є те, що воно виражається не одним засобом, а їх сукупністю. Прагматичне значення вигуків, що входять до складу висловлення як самостійний компонент чи ж модифікують іллокутивну силу складеного висловлення, реалізуються в синтагматичному зв’язку з іншими прагматично значущими компонентами висловлення, виступаючи або як деінтенсифікатори, або як інтенсифікатори мовленнєвого акту.

Відношення прагматичного узгодження з іншими одиницями висловлення й, ширше, дискурсу властиві різним типам вигукових висловлень у різних за своєю іллокутивною силою висловленнях.

14. Особливість прагматики вигукових висловлень, їхня здатність вступати у відношення прагматичного узгодження чи неузгодження з іншими частинами дискурсу має істотне значення з точки зору закономірностей організації міжсобистісного спілкування, опис якого правомірно проводити з урахуванням не тільки комунікативно-прагматичних типів висловлень, але й інтеракціональних ходів учасників комунікації, що здійснюються ними для того, щоб досягти певної мети спілкування.

15. Подальше дослідження вигуків 1) доцільно пов’язувати з їхнім вивченням як об’єкта лексикографії з точки зору як кількісної їх фіксації у словниках, так і якісної, тобто з точки зору подання їх значення з урахуванням властивих їм прагматичних особливостей, 2) сприяє засвоєнню і вживанню вигуків у мовленні у практиці вивчення англійської мови. Крім того, особливий інтерес становить роль паралінгвістичних засобів у прагматичних значеннях вигуків, тобто взаємодія вербальних і невербальних засобів комунікації, у формуванні прагматичних значень вигуків.

16. Враховуючи універсальний характер вигуків, перспективним здається їх дослідження в порівняльному аспекті, з точки зору співвідношення мови й культури.

Список використаних джерел

Адмони В.Г. Проблемы «замыкания» в немецком литературном языке. Иностранные языки в школе. – 1949. – №2. – с. 34–45.

Адмони В.Г. Основы теории грамматики. – М. – Л.: Наука, 1964. – 105 с.

Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка. – Л.: Наука, 1973. – 366 с.

Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. – Л.: Наука, 1988. – 239 с.

Апресян Ю.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики. Краткий очерк. – М.: Просвещение, 1966. – 302 с.

Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. – М.: Наука, 1974. – 367 с.

Апресян Ю.Д. Перформативы в грамматике и в словаре. Изв. АН СССР. Сер. литер. и языка. – 1986. – Т. 15, №3. – С. 208–223.

Апресян Ю.Д. Прагматика и лексикография: Прагматическая индексация для толкового словаря Пропозициональные предикаты в логическом и лингвистическом аспектах. Тезисы докладов рабочего совещания. – М.: И-т языкознания АН СССР, 1987. – С. 6–13.

Арват Н.Н. Взаимодействие языкового и речевого в семантике предложения Функционирование речевых единиц в речи и в тексте. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1987. – С. 3–13.

Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Лексико-семантические проблемы. – М.: Наука, 1976. – 383 с.

Арутюнова Н.Д. Фактор адресата. Изв. АН СССР. Сер. литер. и языка. – 1981. – Т. 40, №4. – С. 356–367.

Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики Новое в зарубежной лингвистике: Лингвистическая прагматика. Вып. XVI. – М.: Прогресс, 1985. – С. 3–42.

Арутюнова Н.Д. Пропозиция. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 401.

Бабайцева В.В. Синкретизм. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 446.

Балли Ш. Общая лингвистика. М.: Иностр. лит-ра, 1955. – 416 с.

Балли Ш. Французская стилистика. – М.: Изд-во иностр. лит., 1961. – 394 с.

Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. – М.: Прогресс, 1965. – 416 с.

Бархударов Л.С. Очерки по морфологии современного английского языка. – М.: Высшая школа, 1975. – 156 с.

Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – 423 с.

Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видав. центр «Академія», 2004. – 344 с.

Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации: Лингвистика. Теория коммуникации. Английский язык. – К.: Изд-во «Логос», 2003. – 304 с.

Бенвенист Э. Общая лингвистика. – М.: Прогресс, 1974. – 447 с.

Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание: Учеб. пособие для студ. пед. ин-тов по спец. №2101 «Русский язык и лит.» – М.: Просвещение, 1979. – 416 с.

Блох М.Я. Проблемы парадигматического синтаксиса. Автореферат дис. д-ра филол. наук: 10.02.04 АН СССР – М., 1963. Т. 1 – 384 с.; Т. 2. – 391 с.

Болотов В.И. Эмоциональность текста в аспектах языковой и неязыковой вариативности: Основы эмотивной стилистики текста. – Ташкент: Фан, 1981. – 116 с.

Бондарко А.В. Функциональная грамматика. – Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1984. – 133 с.

Булаховский Л.А. Введение в языкознание: В 2-х частях. – М.: Учпедгиз, 1953. – Ч. 2. – 178 с.