Автор: admin

Л.И. Базанова, О.А. Брайцева, И.В. Мелекесцев, М.Ю.Пузанков

Реконструирована история эруптивной активности Авачинского вулкана за последние 10 тыс.лет, определены возраст, частота и параметры прошлых извержений, характер и масштабы опасных вулканических явлений. Дана оценка вулканической опасности, связанной с деятельностью Молодого конуса вулкана, начавшего формироваться 3800 лет назад. Характер и параметры его извержений положены в основу составленной карты вулканической опасности для прилегающих территорий.

Определение характера и параметров будущих извержений действующих вулканов и оценка опасных явлений, связанных с этими извержениями — одна из главных задач вулканологических исследований. Особенности таких извержений и определение степени вулканической опасности от них устанавливаются на основе изучения активности вулкана и определения типа, силы и геологического эффекта его извержений. На Камчатке мы располагаем сведениями об исторически документированных извержениях в лучшем случае за последние 200-250 лет (для Авачинского вулкана — с 1737 г.). Поэтому для реконструкции эруптивной истории вулканов за длительный период, включающий несколько тысячелетий, использовались геологический и тефрохронологический методы.

В процессе комплексных вулканологических и тефрохронологических исследований определяется количество прошлых извержений вулкана, проводится картирование его лавовых и пирокластических потоков, лахаров, определяется мощность выпадавших пеплов, ареалы их распространения и главные оси пеплопадов, устанавливается возраст извержений по захороненным в пирокластике органическим остаткам и погребенным почвам. В результате всего комплекса работ воссоздается летопись эруптивной деятельности вулкана и производится реконструкция его прошлых извержений: определяется их характер, параметры и связанные с ними опасные явления.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig01.htm

Рис. 1

Однако знание простого набора опасных явлений необходимо, но недостаточно для правильной оценки будущей опасности. Важнейшее значение имеет выяснение тенденций в развитии вулкана и определение этапа (стадии), на которой он находится в настоящее время. И лишь в таком случае особо значима оценка характера опасности, которая может быть связана с извержениями вулкана именно на современном этапе его жизни [23].

Оценка опасности от Авачинского вулкана (рис.1 ) наиболее актуальна в связи с тем, что вулкан расположен всего в 24-30 км от городов Петропавловск-Камчатский и Елизово с населением более 250 тыс. человек и международного азропорта Елизово. Еще ближе к вулкану находятся освоенные в разное время территории: сельскохозяйственные и садово-огородные угодья, дачи, горнолыжные базы, дороги, линии электропередач. В 1996 г. по рекомендации ученых Института вулканической геологии и геохимии (ИВГиГ) и Камчатской опытно-методической сейсмологической партии (КОМСП) Авачинскому вулкану был присвоен международный статус «Вулкана десятилетия». Достаточным основанием для такого решения послужили полученные нами данные, позволяющие рассматривать этот вулкан как потенциально опасный для населения [1].

К настоящему времени реконструирована история эруптивной активности Авачинского вулкана за последние 10 тыс. лет [2,9]. В этой истории вулкана выделяется два крупных этапа. Для первого из них (8000-4000 лет назад, в дальнейшем л.н.) были характерны сильные и катастрофические эксплозивные извержения плинианского и субплинианского типов с массовыми выбросами тефры, протяженными (до 15-17 км) пирокластическими потоками и пирокластическими волнами («палящими тучами»), сопровождавшиеся мощными лахарами. Объем продуктов крупнейших из этих извержений был >1,0 км3 [2]. Среди ювенильного материала эксплозий преобладали андезиты, представленные пемзами и пористыми пемзовидными разновидностями. Характер деятельности вулкана в это время, был сходен с таковым андезитовых вулканов Безымянный и Шивелуч, известных своими катастрофическими извержениями 1955-56 и 1964 гг.

Кардинальные изменения в деятельности Авачинского вулкана произошли около 4000 л.н., когда на поверхность стала поступать лава более основного, андезибазальтового, состава. Именно в это время начал формироваться Молодой конус вулкана (рис.1 ). Его деятельность уже отличалась от той, которая была на предыдущем этапе. Извержения стали более частыми и слабыми, объем продуктов большинства из них, за исключением мощнейших извержений самого начала формирования конуса (см. ниже), не превышал 0,5 км3. Пирокластические потоки этих извержений были менее протяженными, связанные с ними пирокластические волны охватывали небольшие площади; более слабыми и менее площадными стали и пеплопады. Уменьшилась в целом и вулканическая опасность от Авачинского вулкана по сравнению с предшествующим, «андезитовым», этапом. Деятельность Молодого конуса оставалась достаточно однотипной на протяжении большей части его 4000-летней жизни, и у нас нет оснований полагать, что существенные изменения смогут произойти в ближайшие 200-300 лет. Поэтому составленный нами вариант карты вулканической опасности исходил из сценариев извержений, типичных именно для Молодого конуса. Оценка опасности основывалась не на принципе «все, что было в жизни вулкана, то и будет», а на представлении о том, что могут произойти только те события, которые характерны для современной стадии жизни вулкана.

Особенности извержений Молодого конуса Авачинского вулкана и связанные с ними опасные явления

Характер извержений

Особое место в жизни Молодого конуса занимают катастрофические извержения, приуроченные к началу его формирования. Два таких извержения произошли 3800 и 3500 лет назад (здесь и далее приводится календарный возраст, полученный после калибровки радиоуглеродных дат по [24]). С ними были связаны интенсивные пеплопады, формирование пирокластических потоков и пирокластических волн. Пирокластические потоки проходили по долинам сухих рек юго-западного подножия вулкана на расстояние до 14 км, мощность их отложений в настоящее время 10-15 м в 8 км от кратера. Раскаленный материал уничтожал растительность на пути движения потоков и по их периферии. Поэтому в пирокластике часто присутствуют многочисленные остатки обугленной древесины и древесные угли. Воздействие пирокластических волн сказывалось на расстоянии до 20 км от кратера. Тефра составляла главную часть продуктов обоих извержений и объем ее в сумме превысил 4 км3. Вблизи вулкана выпадали бомбы и лапилли с примесью грубого пепла, по мере удаления крупность материала уменьшалась. Оси пеплопадов были направлены на северо-восток и юго-восток. С рассматриваемыми извержениями были связаны наиболее мощные лахары за всю историю Молодого конуса. Лахары, сошедшие по долинам рек Сухая Елизовская и Желтуха, пересекали территорию современного Елизовского аэропорта и доходили до г.Елизово и р.Авача. В левом борту р.Мутная 1-ая (левый приток р.Пиначевская) в 5 км к северо-востоку от аэропорта видимая мощность уже сильно уплотненных отложений грязевого потока составляет сейчас около 2,0 м. Протяженность лахаров была 30-35 км.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig02.htm

Рис. 2

Катастрофические извержения, имевшие место в начале формирования Молодого конуса, позднее никогда не повторялись в его истории. На протяжении последних 3500 лет для него характерны сильные (0,1-0,5 км3) эксплозивные и эффузивно-эксплозивные извержения, умеренные по силе (0,1-0,01 км3) эффузивно-эксплозивные и эксплозивные извержения и слабые (<0,01 км3), преимущественно эффузивные извержения . Сильные и умеренные извержения проиcходили в среднем 1 раз в 55-60 лет за все время деятельности Молодого конуса. Зафиксированная частота слабых извержений, запечатленных в разрезах прослоями пеплов, была меньше: одно в 70 лет в интервале 3500-2000 л.н. и одно в 80 лет за последние 2000 лет. Однако вряд ли они происходили реже, чем сильные и умеренные, так как часть слабых извержений просто не находила отражения в разрезах (особенно в случаях, когда извержения были эксплозивно-эффузивными и поставляли мало тефры).

Среди сильных примером эксплозивных извержений могут служить извержения 1945 и 1827 гг., а эффузивно-эксплозивных — извержение 1926 г. [13,14]. В качестве примера умеренных по силе эксплозивных и эффузивно-эксплозивных извержений, к которым относится большинство извержений Молодого конуса, можно привести наиболее хорошо изученное историческое извержение 1938 г. [14]. Характерным слабым эксплозивно-эффузивным извержением является извержение 1991 г. [5,6,14] (рис.2 ).

Опасные явления, связанные с извержениями Молодого конуса

Здесь будут рассмотрены явления, ассоциирующиеся с извержениями Молодого конуса, за исключением двух катастрофических извержений начала его формирования, которые, как мы полагаем, вряд ли повторятся в ближайшие сотни лет.

Опасность от лавовых потоков. Лавовые потоки при всех извержениях обычно не выходили за пределы подножия Молодого конуса. Лишь иногда, как во время извержений ~700 и ~1000 л.н., они спускались в истоки рек Сухая Халактырская и Желтуха. Их длина достигала 4-6 км.

Раскаленные лавины характерны почти для каждого извержения Молодого конуса. Они представляют собой потоки рыхлого горячего (600-800oC) песка, глыб шлака и лав размером до 2 м (Б.И.Пийп описывал их как «раскаленные аггломератовые потоки» [19]). Как правило, раскаленные лавины не выходили за пределы конуса, «заливая его огненным покровом»[19]. Только в единичных случаях такие лавины, заполняя узкие эрозионные врезы у подножия конуса, проходили расстояние до 7 км от кратера.

Рис. 3

Пирокластические потоки спускались за пределы Молодого конуса в верховья долин сухих рек. Наиболее протяженные потоки были связаны с извержением, имевшим место ~2900 л.н. (рис.3 ). Они полностью заполняли долину р.Желтуха в ее верхнем течении и верховья оврага Широкий. Фронтальные части потоков находились на расстоянии 12 км от кратера. Их отложения видимой мощностью до 15-20 м представлены черным агломератовым туфом с обломками пористых шлакоподобных андезибазальтов и содержат обугленную древесину. Во время извержения 1827 года крупноглыбовый пирокластический поток прошел около 10 км, заполнив долину пади Лавовая (левого истока р.Сухая Халактырская) (рис.4 А) вплоть до ее устья [13]. Мощность отложений потока — 5-10м, они тоже содержат многочисленные остатки обугленной древесины ольхового стланика.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig04.htm

Рис. 4

Пирокластические волны были связаны с формированием мощных пирокластических потоков в ходе извержения 2900 л.н. Тогда облако горячих газов и пепла пронеслось не только по долине р.Желтуха, но, оторвавшись от пирокластического потока, распространилось и на сопредельной к западу территории в радиусе до 20 км от кратера.

Обвально-взрывные явления. В целом обрушения постройки и явления типа направленных взрывов не были характерны для деятельности Молодого конуса. Катастрофические события такого типа произошли на вулкане лишь около 30 тыс. л.н. [15], но в дальнейшей истории вулкана они нами не зафиксированы. Однако можно полагать, что в малом масштабе подобные явления все же имели место при извержении 1827 г. Это объясняется, по-видимому, тем, что перед извержением кратер вулкана был небольшим, а жерло закупорено застывшей лавой [13]. Неровная поверхность пирокластического потока 1827 года с холмами и продольными грядами, наличие угловатых блоков лавы размером до 5-6 м вблизи подножия конуса указывают, скорее всего, на то, что обрушение части конуса и формирование пирокластического потока происходили практически одновременно.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig05.htm

Рис. 5

Пеплопады. С выпадением тефры во время сильных извержений связана максимальная площадная опасность. Пример такого рода извержений — мощное эксплозивное извержение 1945 г., когда всего за 7 часов было вынесено около 0,3 км3 тефры [14,20]. Эруптивная туча поднималась на высоту 6-7 км над кратером. Ось пеплопада была ориентирована на юго-восток (рис.5 ). Мощность тефры в осевой зоне составляла 45 см в 25 км от вулкана. Отложения представлены вулканическим песком, гравием и лапилли, но, по свидетельствам очевидцев, здесь падали и бомбы размером с человеческую голову, которые при ударе о землю разбивались. Настоящей экологической катастрофой обернулось извержение 1827 года. Сильный пеплопад, затронувший обширную территорию, уничтожил богатые пастбища, и многочисленные дикие животные покинули пораженные пеплом привычные места обитания [4]. Ось пеплопада прошла в юго-восточном направлении, где на расстоянии 9 км от кратера мощность тефры составляла 20-35 см, а размер обломков шлака достигал 5 см. Южная граница пеплопада проходила по северной окраине современного Петропавловска-Камчатского. Всего за последние 3500 лет насчитывается не менее 26 сильных извержений, среди них не менее 5 извержений типа 1945 года с объемом тефры порядка 0,25-0,5 км3. Сейчас в разрезах на расстоянии 25 км мощность тефры таких извержений 12-35 см (рис.6 ), но в свежем виде она достигала 18-50 см.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig06.htm

Рис. 6

Сильные пеплопады в окрестностях города отмечались и во время умеренных извержений. В 1779 г. в зону такого пеплопада попали корабли эскадры Кука в Авачинском заливе, в 45 км к югу от кратера Авачинского вулкана [3]. Ширина зоны пеплопада на океанском побережье превышала 40 км, мощность тефры в 30 км от вулкана была 3-5 см, размер бомб на расстоянии 8 км — 8 см, а лапилли в 30 км — 1-2 см. Во время доисторических (ранее 1737 г.) умеренных по силе извержений Молодого конуса мощность выпадавшего пепла в 25-30 км была 1,5-8 см, в погребенном состоянии эта тефра образует сейчас прослои мощностью 1-5 см. Обычно это вулканический песок и вулканический гравий, иногда — с примесью мелких лапилли.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig07.htm

Рис. 7

Для выделения зон, в прошлом наиболее подверженных воздействию сильных пеплопадов, нами была использована методика, ранее примененная при оценке вулканической опасности для одного из районов Кроноцкого заповедника [21]. Очевидно, что в любой точке территории, подверженной пеплопадам, однажды выпадает максимальное для данного места количество пепла. В разрезах на всей площади подножия вулкана фиксировалась максимальная мощность слоя тефры, которая выпадала здесь за последние 4000 лет за одно извержение, независимо от возраста и положения этого слоя в разрезе. Полученные значения были использованы для построения изолиний максимальной мощности единичного пеплопада (рис.7 ). Их рисунок подчеркивает характерные особенности в распространении пепловых туч. Участки, ограниченные изопахитой 20 см, вытянуты от кратера в юго-западном, северо-восточном и юго-юго-восточном направлениях. В последнем случае такая зона максимальных мощностей тефры шириной 32 км охватывают почти всю территорию этого сектора вплоть до берега океана и прилегающие акватории. На юго-юго-западе изопахита 20 см глубоко вдается в сторону подножия вулкана, очерчивая «мертвую зону», где опасность от сильных пеплопадов в прошлом была наименьшей. Именно в этой зоне находится г.Петропавловск-Камчатский. Та же близкая картина видна и на рис. 8 А, где показаны направления осей пеплопадов при сильных извержениях. При умеренных и слабых извержениях (рис.8Б и 8В) оси пеплопадов также были приурочены преимущественно к восточным румбам. Это хорошо согласуется с розой ветров для г.Петропавловск-Камчатский [7] и позволяет допускать, что за последние 4000 лет характер циркуляции воздушных масс с преобладанием западных ветров сохранился без существенных изменений.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig08.htm

Рис. 8

С ориентировкой осей пеплопадов и зонами максимальной мощности тефры хорошо согласуется и частота пеплопадов за прошедшие 4000 лет. Она резко возрастает в северо-восточном и юго-восточном секторах (рис.8 Г). Так, в 9-10 км к ЮВ от вулкана на территории современного Козельского шлакового карьера пепел выпадал за это время не менее 60 раз, а в истоках рек Каменистая и Сухая Халактырская, соответственно, 46 и 43 раза. Для сравнения — в долине р.Сухая Елизовская, к ЮЗ от вулкана, за тот же период на сходном расстоянии произошли 24 пеплопада (см.рис.14 ). Для современной территории г.Петропавловск-Камчатский насчитывается только 11 пеплопадов от извержений Молодого конуса Авачинского вулкана, фиксированных в разрезах слоями пеплов (рис.9 А). За счет более слабых извержений, тефра которых не сохранилась в виде различимых прослоев, количество пеплопадов можно увеличить примерно в 1,5 раза (рис.9 Б). Максимальная мощность пепла здесь не превышала 6-7 см, а обычно была 2-3 см. Интенсивные пеплопады обходили стороной эту территорию, что, как уже указывалось выше, хорошо согласуется с розой ветров (рис.8 ). Выпавший пепел приносили лишь краевые части эруптивных туч. Только однажды, 2800 лет назад, ось пеплопада умеренного извержения была направлена на юго-юго-запад (рис.8 Б), где теперь расположен центр города [1].

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig09.htm

Рис. 9

Лахары. Лавовые потоки, раскаленные лавины и пирокластические потоки растапливали снег и лед на склонах вулкана и вызывали разрушительные лахары. Лахары сопровождали многие извержения и неоднократно сходили по долинам сухих рек на расстояние до 30 км. Они всегда распространялись в пределах четко оконтуренных участков, границами которых служили борта долин сухих рек (рис.4 Б) в верхнем и среднем течении и контуры пролювиальных конусов выноса в их нижнем течении. Наиболее мощные лахары были связаны с катастрофическими извержениями начала формирования Молодого конуса (см. выше). Однако и в дальнейшем они представляли собой существенную угрозу во время извержений почти всех типов. По долинам рек Сухая Халактырская, Желтуха и Сухая Елизовская за последние 2000 лет прошли, соответственно, не менее 16, 17 и 13 лахаров, отложения которых хорошо запечатлены в разрезах (рис.10 ). Мощность грубообломочных отложений лахаров — от первых метров до 8-10 м.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig10.htm

Рис. 10

Мощные лахары наблюдались и во время исторических извержений. В 1938 г. такой лахар прошел по долине р.Сухая Халактырская. В верховьях долины он двигался единым потоком, а на абсолютной высоте 400 м разделился на две ветви (рис.11 ). В месте разветвления скорость лахара юго-западного рукава была так велика, что он смог преодолеть здесь уступ высотой более 15 м, уничтожив росший на холмистом моренном рельефе вековой березовый лес на протяжении 7 км [16,18]. Грязевые потоки прошли тогда дальше 30 км по долинам руч. Первый и р.Половинка (продолжение сухой реки) и достигли берега океана. Видимая мощность отложений лахара в долине р.Сухая Халактырская составляет сейчас 5-6 м. В 1926 г. водный поток, насыщенный черной грязью (рис.12 ), дошел по р.Сухая Елизовская до р.Авача и вызвал гибель рыбы [17]. Мощность его отложений составляет сейчас не менее 1 м в 25 км от кратера.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig11.htm

Рис. 11

 Подводя итоги рассмотрения опасных явлений, связанных с извержениями Молодого конуса, можно констатировать следующее.

1. Опасность от пеплопадов при любых извержениях сказывается на всей территории, прилегающей к вулкану, но она имеет разный эффект на разных участках в соответствии с направлениями осей пеплопадов.

2. Лавовые потоки и раскаленные лавины обычно ограничиваются пределами конуса вулкана, лишь иногда спускаясь к его подножию в верховья долин сухих рек.

3. Пирокластические потоки непосредственно представляют опасность в верхнем и среднем течении сухих рек, и длина их зависит от силы и характера извержения. Однако именно пирокластические потоки, наряду с лавами и раскаленными лавинами, растапливая снег и лед, порождают наиболее мощные лахары, являющиеся в освоенных районах главной причиной разрушений.

4. Угроза от «палящих туч» пирокластических волн в радиусе до 20 км от вулкана может быть только при очень сильных и катастрофических извержениях.

5. Опасность от обвально-взрывных явлений может иметь место только при некоторых извержениях в узком секторе ближайшего подножия конуса.

6. Опасность от лахаров при умеренных и сильных извержениях существует в пределах долин сухих рек и их конусов выноса на протяжении 30-35 км от вулкана, при слабых — не далее подножия вулканической постройки.

Вулканическое районирование и карта вулканической опасности

О будущих извержениях вулкана

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig12.htm

Рис. 12

На основании выполненной нами реконструкции истории формирования Молодого конуса установлено, что на протяжении большей части его 4000-летней жизни характер эруптивной активности оставался в целом однотипным. Исторические извержения по своим особенностям и параметрам также вполне укладываются в общую картину деятельности Молодого конуса. Можно полагать, что в ближайшие 200-300 лет характер эруптивной активности существенно не изменится, а типы, параметры извержений и связанные с ними опасные явления останутся прежними, если не произойдет кардинальной перестройки системы питания вулкана в результате каких-нибудь катастрофических событий.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig13.htm

Рис. 13

В настоящее время вулкан находится в стадии пониженной интенсивности выноса магматического вещества, которая началась в 1945 г. [14]. Об этом свидетельствует и тот факт, что извержение 1991 г. было слабым. Однако в результате этого, пока последнего, извержения вулкана жерло его оказалось закупорено лавовой пробкой, вследствие чего следующее прогнозируемое извержение, возможно, будет реализовываться в условиях, близких к историческим извержениям 1737 и 1827 гг. [13,14]. Следует полагать, что особенности и параметры извержения будут определяться длительностью предшествующего периода покоя, количеством и свойствами поступающей магмы. При малой длительности (годы) периода покоя и небольшом объеме новой внедряющейся магмы извержение будет слабым или умеренным по количеству извергаемого ювенильного материала, хотя возможны значительные выбросы резургентной тефры в результате разрушения лавовой пробки. После продолжительного (десятки лет) периода покоя и при значительном объеме внедрившейся магмы можно ожидать сильное извержение. При обоих вариантах возможны обвалы и связанные с ними направленные взрывы, что обусловлено закупоренностью жерла. Характер и интенсивность будущего извержения зависят также от изменения содержания в магме летучего компонента, вертикальной неоднородности в очаге и др. [22]. При будущем извержении возможно и излияние лавовых потоков, выпадение тефры, формирование лахаров, а в случае сильного извержения, и пирокластических потоков.

Вероятность катастрофических извержений того типа, что имели место в начале формирования Молодого конуса, очень мала. Однако нельзя полностью исключить подобные события в случае мощной региональной инъекции магматического вещества в пределах всей Восточной вулканической зоны, которая, несомненно, проявится и в резком усилении активности Авачинского вулкана.

Карта вулканической опасности

Карта вулканической опасности составлялась в целом по методике, принятой в практике международных вулканологических исследований и является новым уточненным вариантом карты, подготовленной нами по договору с Администрацией Камчатской области в 1994 г. [11,12]. В основу таких карт обычно закладываются преимущественно качественные данные о характере и параметрах прошлых извержений вулкана и связанной с ними опасности. Однако они были дополнены нами некоторыми количественными характеристиками: оценивалась частота пеплопадов для разных территорий, определялась частота прохождения лахаров по долинам сухих рек, предполагаемая мощность пепла.

В основу легенды карты положено выделение опасных явлений и показ площадей, которые могут быть ими затронуты в процессе будущих извержений. На карте (рис.14, здесь и далее — цветная вкладка) показаны возможные зоны распространения: 1) лавовых потоков и раскаленных лавин; 2) пирокластических потоков; 3) «палящих туч» пирокластических волн; 4) лахаров; 5) обвально-взрывных отложений. Для пирокластических потоков и лахаров выделены зоны, различающиеся по степени опасности: 1) зоны опасности от лахаров при любой силе извержений; 2) зоны опасности от лахаров и пирокластических потоков только при сильных извержениях; 3) зоны опасности от пирокластических потоков и лахаров при очень сильных и катастрофических извержениях.

Вышеперечисленные опасные зоны, которые в будущем будут подвергаться воздействию поражающих факторов вулканических процессов, отражают различия в типах и распространении опасных явлений, имеющих отчетливо выраженный локальный характер проявления. Они приурочены, в основном, к речным долинам и прилегающим к ним участкам междуречий и имеют, как правило, замкнутые, ограниченные топографией местности, границы.

Иначе сказывается воздействие такого, не менее серьезного, фактора вулканической опасности, как пеплопады. Главная их особенность — площадное, иногда тотальное, распространение на большой территории вокруг вулкана и на значительном удалении от него, где опасность от тефры дифференцирована в зависимости не только от силы извержения, но и от направления и скорости ветра, и может одинаково сказываться на участках любых локальных зон вне зависимости от их деления по степени опасности.

http://geo.web.ru/db/msg.html?mid=1164977&uri=fig14.htm

Рис. 14

Поэтому информацию о степени потенциальной угрозы от пеплопадов дают изолинии мощностей тефры. На карте изображены изопахиты двух видов. Одни из них иллюстрируют возможную максимальную мощность тефры. Эти изопахиты представляют собой окружности (на карте — отрезки дуг) с центром в кратере вулкана. Радиус таких окружностей отвечает максимальному расстоянию, на котором фиксируется обозначенная мощность тефры при сильных извержениях. Например, если при извержении типа 1945 г. ось пеплопада будет направлена на г.Петропавловск, то мощность тефры на его территории окажется такой, какой она обозначена пунктирной изолинией на карте (рис.14 ).

Изопахиты другого вида — это изолинии наиболее вероятной максимальной мощности тефры будущих извержений. Они соответствуют максимальной мощности тефры единичного пеплопада (о ней см. выше) за последние 4000 лет и показывают реальную картину распространения пеплопадов за этот длительный отрезок времени, которая хорошо согласуется с розой ветров. При наиболее вероятной мощности тефры 20 см и более опасное воздействие пеплопадов будет максимальным. В пределах этой территории установлено и наибольшее количество пеплопадов за последние 4000 лет, частота которых показана на карте (рис.14 ). Вероятный размер вулканических бомб составит 5 см на расстоянии 16 км от кратера, а максимальный возможный размер — 20 см. Нагрузка на подстилающую поверхность от выпавшей здесь тефры мощностью 50-60 см может достигнуть 900 кг/м2. При мощности тефры менее 20 см опасность от пеплопадов будет умеренной.

Вулканическое районирование (выделение областей с разной степенью опасности) проводилось с учетом следующих факторов: 1) воздействия на прилегающие к вулкану территории извержений разной силы; 2) их вероятности и 3) анализа распределения связанных с ними зон опасности.

Выделены области, отличающиеся по степени вулканического риска (рис.14 ):

А — область повышенной опасности при извержениях любой силы из-за максимальной частоты извержений и наибольшей угрозы в пределах показанных зон опасности;

Б — область умеренной опасности с потенциальной угрозой от сильных извержений при меньшей частоте извержений и меньшей (по сравнению с областью А) вероятности угрозы в пределах показанных зон опасности;

В — область пониженной опасности, которая может иметь место за пределами областей А и Б лишь в случае самых редких, очень сильных и катастрофических извержений;

Г — область наименьшей вулканической опасности, где отсутствует угроза от лавовых и пирокластических потоков, «палящих туч» и лахаров, но сохраняется умеренная опасность от пеплопадов.

А. Область повышенной опасности включает зоны, в пределах которых последствия от опасных явлений будут наиболее разрушительными при извержениях любой силы — слабых, умеренных, сильных и катастрофических.

Зона опасности от лавовых и пирокластических потоков, пирокластических волн и раскаленных лавин в южном, западном и восточном секторах ограничивается склонами Молодого конуса и его ближайшего подножия (рис.14 ). Границы зоны, захватывающей верховья рек Сухая Елизовская, Сухая Халактырская и Желтуха, проходят на расстоянии 6 км от кратера. На севере и северо-востоке она может спускаться на внешние склоны соммы и в истоки рр. Седловинка и Мутная в радиусе до 2 км от кратера.

Зоны опасности от лахаров приурочены к долинам всех рек южного и юго-западного подножия вулкана — Сухая Халактырская, Сухая Елизовская, Желтуха, Мутная 1-ая и оврага Широкий. Независимо от силы извержения, лахары здесь могут распространяться на расстояние до 30 км от вулкана.

Лахароопасные зоны начинаются на конусе вулкана, где пути движения лахаров предопределены эрозионными врезами и на протяжении 10-17 км полностью захватывают узкие долины рек. Борта долин в пределах этих участков поднимаются над руслами на 20-100 м и служат естественными границами лахароопасных зон, ширина которых обычно 100-300 м, но иногда увеличивается до 500-600 м (устье оврага Широкий). В некоторых случаях в верховьях долин сухих рек, где скорость и мощность лахаров велики, они будут «захлестывать» на прилегающие участки междуречий (так, в верховьях р.Сухая Халактырская слой грязи лахара 1938 г. (рис.10) толщиной около 0,5 м обнаружен нами на левом борту долины на высоте 12-15 м над руслом).

Наибольшей ширины лахароопасные участки достигают на конусах выноса сухих рек (рис.14 ) в интервалах расстояний от кратера: 10-22 км для р.Сухая Халактырская, 12-17 км для р.Желтуха, 17-26 км для р.Сухая Елизовская. Здесь лахары будут перекрывать грязевым шлейфом верхние части конусов выноса в пределах зон шириной от 1,5 км (р.Желтуха) до 6 км (р.Сухая Халактырская).

Еще дальше вниз по течению движение лахаров будет вновь ограничиваться руслами и долинами водотоков, затрагивая и прилегающие участки их низких берегов на первые сотни метров от русел. Такие периферические участки лахароопасных зон протягиваются в юго-восточном направлении вдоль долин р.Половинка и руч.Первый до берега океана, где их ширина составляет 0,5 км. На западе-юго-западе территории границей лахароопасной зоны служит левый борт р.Мутная 1-ая вплоть до ее устья, тогда как на участки ее низкого правого берега, конусе выноса р.Сухая Елизовская, на потяжении 5-6 км распространяется угроза от грязевых потоков. К лахароопасной зоне относятся и участки левобережья р.Авача шириной до 1 км, ограниченные уступом более старой террасовидной поверхности высотой 5-12 м, на протяжении 7 км ниже устья р.Мутная 1-ая.

Наиболее лахароопасными из освоенных участков южного подножия являются район слияния рр.Мутная 1-ая и Сухая Елизовская и участок к западу и северо-западу от пос.Радыгино (площадью 2,5х2,5 км), где за последние 200 лет прошли, соответственно, 3 и 4 лахара с высотой грязевого вала, превышавшей 3 м.

В область повышенной опасности включены и лахароопасные зоны вдоль долины руч.Козельский и соседнего безымянного ручья, по которым в прошлом сходили лахары при извержениях разной силы. Ширина этих зон не превышает 1,5 км.

Опасность от обвально-взрывных отложений и ударной волны может быть связана с ближайшим извержением вулкана [14]. Объем взорванной и обвалившейся части конуса может варьировать в широких пределах — от 0,01-0,02 до 0,1-0,2 км3. Минимальный объем будет при удалении лавовой пробки вместе с непосредственно прилегающими фрагментами конуса, максимальный — если обрушение захватит крутосклонную часть конуса до высоты 2400-2500 м. Зона повышенной опасности от обвала и взрыва охватывает на карте сектор 70o в радиусе 9 км от кратера, ориентированный на юго-юго-запад и юго-запад. Выбор предполагаемого сектора взрыва и обвала обосновывается тем, что стенка кратера Молодого конуса здесь наиболее тонкая и разбита многочисленными радиальными и концентрическими трещинами, а слагающие ее породы интенсивно преобразованы фумарольными газами. На максимальное расстояние обвальные отложения распространятся по долинам рек Сухая Халактырская и Желтуха, достигая мощности 10-20 м. В рамках этого сектора опасность также может исходить от ударной волны и горячей пирокластики направленного взрыва.

В пределах рассмотренной области повышенной опасности (области А) лавовые потоки, раскаленные лавины, обвал и направленный взрыв захватят лишь сам конус и его ближайшее подножие, где практически отсутствует хозяйственная деятельность. Эти явления опасны только для туристов и альпинистов, посещающих такие места в любое время года. Лахары же будут захватывать не только долины сухих рек, но и распространяться на территории в их нижнем течении, где располагаются дачи и садово-огородные участки. Все эти объекты могут быть уничтожены или повреждены лахарами не только при сильных, но и умеренных по силе извержениях. Особое внимание должно быть обращено на дачные кооперативы в общей дельте рр.Сухая Елизовская и Мутная 1-ая.

Область повышенной опасности (область А) запретна для хозяйственного освоения, так как является территорией максимального вулканического риска.

Б. Область умеренной опасности охватывает зоны за пределами области А, где существует угроза от пирокластических потоков и лахаров только в случае сильных извержений (рис.14 ).

Зоны опасности от пирокластических потоков включают долины сухих рек Халактырская, Елизовская, Желтуха и оврага Широкий вне зон повышенной опасности на расстоянии до 10-12 км от кратера с прилегающими участками междуречий, имеющих превышения над руслом менее 10-15 м. Ширина зон опасности — 300-400 м, а на участках возможного слияния их отдельных ветвей она может достигать 1,5 км. Мощности отложений потоков при сильных извержениях составят 10-20 м на расстоянии 10-12 км от вулкана.

Зоны опасности от лахаров, которые будут представлять угрозу только в случае сильных извержений, показаны там, где они простираются за пределы зон повышенной опасности от лахаров, наращивая таким образом в ширину участки возможного опасного воздействия грязевых потоков. Максимальная ширина такой зоны к юго-западу от устья р.Половинка на побережье океана — около 8 км. В пределах опасных зон грязевые потоки могут иметь как площадное распространение, так и разделяться на отдельные рукава, используя топографические особенности местности. Из наиболее освоенных и населенных участков лахароопасные зоны захватывают пос.Радыгино и левобережье р.Мутная 1-ая в ее нижнем течении. Высота грязевого вала здесь может составлять 3-5 м.

На склонах вулканов Козельский, Корякский и массива Монастырь нами показаны участки, где существует потенциальная угроза от лахаров и селей, лишь опосредствовано связанных с извержениями Авачинского вулкана, как это имело место и в прошлом. Подобные явления могут возникнуть, например, в результате выпадения обильных ливневых осадков во время или вскоре после прохождения пепловой тучи над соседними с Авачинской вулканическими постройками.

В области умеренной опасности пирокластические потоки будут представлять угрозу только в пределах ближайшего подножия вулкана, где проходят туристские маршруты. В зоне хозяйственного освоения с развивающимся дачным строительством главная опасность связана с лахарами. Особую озабоченность в этом плане вызывают районы, прилегающие к долинам рек Сухая Халактырская, Сухая Елизовская и Мутная 1-ая.

Область умеренной опасности в целом непригодна для хозяйственного освоения, но может быть частично использована при определенных рекомендациях. Под рекомендациями понимаются указания, в каком наиболее безопасном месте можно расположить объект и куда следует переместить людей или технику в случае начала извержения. Хозяйственная деятельность в таких районах должна предусматривать страхование от стихийных бедствий.

В. Область пониженной опасности включает зоны вне границ зон А и Б (рис.14 ). Здесь опасность будет возникать только в случае очень сильных и катастрофических извержений. Несмотря на достаточно обширный спектр опасных явлений, угроза от них здесь будет невелика из-за низкой вероятности подобных событий в ближайшем будущем, полностью исключить которые мы, однако, не можем.

Зоны опасности от пирокластических потоков и лахаров совмещают в единых границах площади потенциального воздействия указанных опасных явлений. Как одни, так и другие, во время катастрофических извержений могут распространиться по водоразделу Желтухи и оврага Широкий на расстояние до 15-16 км от вулкана. Они могут спуститься в истоки рек на северных и северо-восточных склонах соммы, а также по долинам р.Сухая Халактырская и расположенного восточнее руч.Узкий на расстояние до 13 км от кратера. Мощность отложений пирокластических потоков составит здесь более 5-6 м. Мощность грязевых отложений будет постепенно убывать от 10-15 м вблизи основания конуса вплоть до полного выклинивания.

Опасность от «палящих туч» пирокластических волн, ассоциирующихся с пирокластическими потоками, будет сказываться на расстоянии 20 км от кратера, где мощность тонкой пирокластики будет равна 1 см.

Сектор распространения обвально-взрывных отложений отдельно не выделен на карте, поскольку совпадет с таковым для зоны А. До 15 км увеличится лишь расстояние, на котором эти явления будут представлять опасность.

Зона опасности только от лахаров при катастрофических извержениях захватит обширную территорию (13х10 км) на западе района, где расположен аэропорт, жилые дома и хозяйственные объекты пригородов г.Елизово. Высота фронта грязевого потока при катастрофическом извержении может достигнуть здесь 6 м и более. Участок так называемого «Бомбежного поля», представляющий собой периферическую часть конуса выноса р.Желтуха, также является лахароопасной зоной в случае очень сильного извержения.

Низкая вероятность катастрофических извержений в ближайшие 100-200 лет снижает угрозу от опасных явлений. Поэтому, несмотря на максимальные масштабы возможных негативных последствий от извержений, эти зоны отнесены нами к области пониженной опасности.

Область пониженной опасности пригодна для ограниченного хозяйственного освоения и пребывания людей. Эти ограничения касаются в основном зон опасности от пирокластических потоков и лахаров. При хозяйственном освоении этих зон необходимо, наряду со страхованием имущества, получать дополнительные рекомендации для конкретных участков при проведении более детальных вулканологических исследований.

Г. Область наименьшей вулканической опасности включает территорию, где отсутствует угроза от лавовых и пирокластических потоков, «палящих туч», лахаров и существует только опасность от пеплопадов (рис.14 ).

Изопахита 10 см условно делит эту область на две зоны. В пределах одной из них можно ожидать с большой вероятностью выпадение тефры максимальной мощностью от 10 до 20 см. Максимальный размер частиц тефры составит 0,5-3 см, а нагрузка от нее — 300 кг/м2. За последние 4000 лет сильные пеплопады, зафиксированные в разрезах горизонтами тефры мощностью более 0,5-1 см, происходили здесь не чаще 14 раз. За пределами изопахиты 10 см в направлении от вулкана степень воздействия пеплопадов будет постепенно снижаться. Здесь максимальный размер тефры может составить 1 см, а нагрузка от нее не должна превысить 120 кг/м2.

Приведенные выше оценки касаются наиболее вероятной мощности тефры. Однако нельзя исключить, что во время сильного эксплозивного извержения ось пеплопада окажется направленной на юг. Тогда мощность тефры в рассматриваемой области может варьировать от 50 до 20 см, что отвечает на карте положению изолиний ее возможной максимальной мощности. В этом случае могут возрасти и максимальные размеры обломков тефры (до 4-9 см), и нагрузка от нее (до 400-900 кг/м2).

В отношении вулканической опасности очень удачно положение г.Петропавловск-Камчатский, который находится как раз на территории области Г (рис.14 ). Сюда за последние 10 тыс. лет не доходили пирокластические потоки и связанные с ними «палящие тучи», возвышенность, на которой расположен город, обтекалась лахарами. Опасность могут представлять только пеплопады разной интенсивности. Так, при мощности выпавшей тефры 10-20 см будут уничтожены травянистый покров и посевы, 5 см пепла затруднят движение транспорта и могут вызвать повреждение коммуникаций. Механизмы и приборы очень чувствительны к абразивному и коррозионному воздействию пепла. Максимально опасны пепловые тучи для летательных аппаратов [7,8], обслуживающих внутренние и международные авиалинии, учитывая положение Елизовского аэропорта. При пеплопадах происходит резкое ухудшение видимости и может наступить полная темнота. Линии электропередач и связи выходят из строя при прохождении сильно ионизированного пеплово-газового облака. Все это вызывает психологические стрессы и панику среди людей даже в тех случаях, когда их жизни нет прямой угрозы. Поэтому население должно быть обязательно извещено об опасности от пеплопадов и элементарных правилах поведения в этом случае.

Выделенную на карте область наименьшей вулканической опасности следует осваивать в первую очередь.

Заключение

Будущее (в ближайшие 50-100 лет) извержение Авачинского вулкана несомненно произойдет, его невозможно предотвратить или остановить. При этом существует вероятность развития комплекса опасных геологических процессов и явлений, несущих угрозу для населенных пунктов и освоенных территорий, примыкающих к вулкану. Заблаговременная оценка вулканической опасности может значительно уменьшить размеры материального ущерба и исключить человеческие жертвы. Представленная нами карта вулканической опасности может быть использована при разработке и осуществлении мероприятий, направленных на уменьшение ущерба от будущих извержений Авачинского вулкана, и применяться в повседневной деятельности Администрациями Камчатской области, городов Петропавловск-Камчатский и Елизово, территориальными органами Министерства по черезвычайным ситуациям и Гражданской обороны, природоохранительными и строительными организациями.

Авторы признательны О.В.Дирксену за помощь при подготовке графических приложений.

Работа выполнена при финансовой поддержке Российского фонда фундаментальных исследований (грант грант 00-05-64299 а, грант 05-15-98611 л).

Список литературы

1. Базанова Л.И., Брайцева О.А., Иванов Б.В., Мелекесцев И.В. Декадный вулкан Авачинский на Камчатке // Вестник ДВО РАН. 1999. N 3. С. 126-135.

2. Брайцева О.А., Базанова Л.И., Мелекесцев И.В., Сулержицкий Л.Д. Крупнейшие голоценовые извержения вулкана Авачинский на Камчатке (этап 7250-3700 14C лет назад) // Вулканология и сейсмология. 1998. N 1. С. 3-24.

3. Влодавец В.И., Пийп Б.И. Каталог действующих вулканов Камчатки // Бюлл. вулканол. ст. 1957. N 25. С. 5-95.

4. Дитмар К. Поездка и пребывание на Камчатке в 1851-1855г.г. Ч.1. СПб. 1901. 756 с.

5. Дрознин В.А., Муравьев Я.Д. Энергетический и экологический аспекты извержения вулкана Авачинский на Камчатке (январь 1991г.) // Вулканология и сейсмология. 1994. N 3. С. 3-19.

6. Иванов Б.В., Флеров Г.Б., Масуренков Ю.П., Кирьянов В.Ю., Мелекесцев И.В., Таран Ю.А., Овсянников А.А. Динамика и состав продуктов извержения Авачинского вулкана в 1991 г. // Вулканология и сейсмология. 1995. N 4-5. С. 5-27.

7. Кирьянов В.Ю. Вулканические пеплы Камчатки как источник потенциальной вулканической опасности для пассажирских авиалиний // Вулканология и сейсмология. 1992. N 3. С. 16-36.

8. Кирьянов В.Ю., Фелицын С.Б. Вулканический пепел как природный фактор риска для авиации (по данным исследования свойств пепловых частиц) // Вулканология и сейсмология. 2000. N 5. С. 65-72.

9. Масуренков Ю.П., Егорова И.А., Пузанков М.Ю., Балеста С.Т., Зубин М.И. Вулкан Авачинский / Действующие вулканы Камчатки. Т. 2. М.: Наука, 1991. С. 246-273.

10. Мелекесцев И.В. Сильные вулканические пеплопады в районе г. Петропавловска — Камчатского // Вопросы географии Камчатки. 1990. Вып. 10. С. 101-107.

11. Мелекесцев И.В., Базанова Л.И., Брайцева О.А., Пузанков М.Ю., Двигало В.Н. Оценка вулканической опасности для г. Петропавловска — Камчатского / Отчет по договору с Администрацией Камчатской области. 1994. 65 с. (Фонды Администрации Камчатской области).

12. Мелекесцев И.В., Базанова Л.И., Брайцева О.А., Пузанков М.Ю., Двигало В.Н. Оценка вулканической опасности для г. Петропавловска — Камчатского / Научно- прикладные исследования в Камчатской области. Петропавловск — Камчатский: Изд-во ПКВМУ. 1996. Вып. 1. С. 58-63.

13. Мелекесцев И.В., Брайцева О.А., Двигало В.Н., Базанова Л.И. Исторические извержения Авачинского вулкана на Камчатке (попытка современной интерпретации и классификации для долгосрочного прогноза типов и параметров будущих извержений). Часть I ( 1737-1909 г.г.) // Вулканология и сейсмология. 1993. N 6. С. 13-27.

14. Мелекесцев И.В., Брайцева О.А., Двигало В.Н., Базанова Л.И. Исторические извержения Авачинского вулкана на Камчатке (попытка современной интерпретации и классификации для долгосрочного прогноза типов и параметров будущих извержений). Часть II ( 1926-1991 г.г.) // Вулканология и сейсмология. 1994. N 2. С. 3-23.

15. Мелекесцев И.В., Литасова С.Н., Сулержицкий Л.Д. О возрасте и масштабе катастрофических извержений типа направленного взрыва вулкана Авачинский (Камчатка) в позднем плейстоцене. ) // Вулканология и сейсмология. 1991. N 2. С. 3-11.

16. Меняйлов А.А. Извержение вулкана Авача в 1938г. // Бюлл. вулканол. станции на Камчатке. 1939. N 6. С. 20-26.

17. Новограбленов П.Т. Извержение Авачинского вулкана в 1926 году // Изв. Русск. геогр. об-ва. 1926. Т. LVIII. Вып. 2. С. 79-92.

18. Пийп Б.И. Извержение вулкана Авача в 1938г. // Бюлл. вулканол. станции на Камчатке. 1941. N 10. С. 12-22.

19. Пийп Б.И. О раскаленных аггломератовых потоках Авачи и о типе извержений этого вулкана // Бюлл. вулканол. станции на Камчатке. 1946. N 12. С. 18-28.

20. Пийп Б.И. Извержение Авачинской сопки в 1945 г. // Бюлл. вулканол. станции. 1953. N 17. С. 6-23.

21. Пономарева В.В., Брайцева О.А. Вулканическая опасность для района Кроноцкое озеро — Узон — Долина Гейзеров // Вулканология и сейсмология. 1990. N 1. С. 27-44.

22. Слезин Ю.Б. Влияние свойств магмы на характер извержения (результаты численного эксперимента) // Вулканология и сейсмология. 1994. N4-5. С. 121-127.

23. Melekestsev I.V., Braitseva O.A., Ponomareva V.V. Prediction of volcanic hazards on the basis of the study of dynamics of volcanic activity in Kamchatka // Volcanic hazards assesment monitoring. IAVCEI Proceedings in volcanology. 1. Berlin-Tokyo: Springer-Verlag. 1989. P. 10-35.

24. Stuiver M., Reimer P.J., Bard E. et al. INTCAL98 Radiocarbon age calibration 24,000-0 cal B.P. // Radiocarbon. 1998. V. 40. P. 1041-1083.

Уголовное право РФ (особенная часть)

| |1)Уголовное право | |2) Задачи и принципы| |3) УЗ как источник |
| |как отрасль права: | |УПРФ, их | |УПРФ, его значение.|
| |сущность, предмет, | |характеристика. | | |
| |метод,система. | | | | |
| |УПРФ- это | | Задачами настоящего| |УЗ-это НПА, |
| |совокупность | |Кодекса являются: | |принятый |
| |правовых норм, | |охрана прав и свобод| |представительным |
| |рег-щих общественные| |человека и | |органом РФ, |
| |отношения в сфере | |гражданина, | |состоящий из |
| |совершения | |собственности, | |юридических норм, в|
| |преступлений и | |общественного | |которых закреплены |
| |назначения | |порядка и | |принципы и |
| |наказаний. Только | |общественной | |основания уголовной|
| |УПРФ определяет | |безопасности, | |ответственности, |
| |понятия преступности| |окружающей среды, | |определено, какие |
| |и наказуемости | |конституционного | |общественно-опасные|
| |содеянного, | |строя Российской | |деяния являются |
| |основания уголовной | |Федерации от | |преступлениями, |
| |ответственности и | |преступных | |какие наказания м/б|
| |освобождения от | |посягательств, | |применены за их |
| |нее.УПРФ регулирует | |обеспечение мира и | |совершение. |
| |общественные | |безопасности | | |
| |отношения | |человечества, а | | |
| |специфическим | |также предупреждение| | |
| |методом. Он | |преступлений. | | |
| |заключается в | |Принцип законности | | |
| |установлении | |–преступность | | |
| |преступности и | |деяния, его | | |
| |наказуемости деяний.| |наказуемость, | | |
| |Предмет-это | |определяются только | | |
| |общественные | |УК. | | |
| |отношения, | |Принцип равенства | | |
| |возникающие в связи | |граждан перед | | |
| |с совершением лицом | |законом- лица, | | |
| |преступления. | |совершившие | | |
| |Предмет: 1) | |преступления, равны | | |
| |Запретительные | |перед законом и | | |
| |уголовные отношения.| |подлежат уголовной | | |
| |2) Регулятивные | |ответственности | | |
| |3)Предписывающие. | |независимо от пола, | | |
| |Запретительные- | |расы, | | |
| |общественные | |национальности, | | |
| |отношения, связанные| |языка, | | |
| |с общей и частной | |происхождения, | | |
| |превенцией. Общая- | |имущественного и | | |
| |это предупреждение | |должностного | | |
| |преступлений под | |положения, места | | |
| |страхом назначения | |жительства, | | |
| |наказаний. Частная- | |отношения к религии,| | |
| |применение наказания| |убеждений, | | |
| |к виновному лицу. | |принадлежности к | | |
| |Регулятивные- это | |общественным | | |
| |общественные | |объединениям, а | | |
| |отношения, связанные| |также других | | |
| |с предоставлением | |обстоятельств. | | |
| |лицу субъективного | |Принцип вины- лицо | | |
| |права на правомерное| |подлежит уголовной | | |
| |причинение вреда. | |ответственности | | |
| |Предписывающие- это | |только за те | | |
| |общественные | |общественно опасные | | |
| |отношения, | |действия | | |
| |устанавливающие | |(бездействие) и | | |
| |правовые обязывания | |наступившие | | |
| |для органов, | |общественно опасные | | |
| |осуществляющих | |последствия, в | | |
| |уголовное | |отношении которых | | |
| |преследование. | |установлена его | | |
| |Вывод: предмет УПРФ-| |вина. | | |
| |это общественные | |Принцип | | |
| |отношения, связанные| |справедливости- | | |
| |с преступлением, | |наказание и иные | | |
| |наказанием, | |меры уголовно — | | |
| |уг.ответственностью,| |правового характера,| | |
| |уг.законом. Метод | |применяемые к лицу, | | |
| |УПРФ-носит | |совершившему | | |
| |императивно-правовой| |преступление, должны| | |
| |характер, т.к. | |быть справедливыми, | | |
| |основной формой | |то есть | | |
| |правового | |соответствовать | | |
| |регулирования | |характеру и степени | | |
| |уголовных отношений | |общественной | | |
| |явл. Правовой | |опасности | | |
| |запрет. | |преступления, | | |
| | | |обстоятельствам его | | |
| | | |совершения и | | |
| | | |личности виновного. | | |
| | | |Принцип гуманизма- | | |
| | | |2. Наказание и иные | | |
| | | |меры уголовно — | | |
| | | |правового характера,| | |
| | | |применяемые к лицу, | | |
| | | |совершившему | | |
| | | |преступление, не | | |
| | | |могут иметь своей | | |
| | | |целью причинение | | |
| | | |физических страданий| | |
| | | |или унижение | | |
| | | |человеческого | | |
| | | |достоинства. | | |
| |4) Принципы действия| |5) Действие УЗ во | |6) |
| |УЗ в пространстве: | |времени. Обратная | |Уголовно-правовая |
| |территориальный, | |сила УЗ. | |норма: понятие и |
| |персональный, | | | |виды. |
| |реальный, | | | | |
| |универсальный. | | | | |
| |В пространстве: | | Преступность и | |Статьи Особенной |
| |1. Лицо, совершившее| |наказуемость деяния | |части состоят из 2 |
| |преступление на | |определяются | |структурных |
| |территории | |уголовным законом, | |элементов- |
| |Российской | |действовавшим во | |диспозиции и |
| |Федерации, подлежит | |время совершения | |санкции. |
| |уголовной | |этого деяния. | |Диспозиция- элемент|
| |ответственности по | |Временем совершения | |уголовно-правовой |
| |настоящему Кодексу. | |преступления | |нормы, в котором |
| |1. Граждане | |признается время | |указаны признаки |
| |Российской Федерации| |совершения | |преступного деяния.|
| |и постоянно | |общественно опасного| |Виды: Простая- не |
| |проживающие в | |действия | |описывает |
| |Российской Федерации| |(бездействия) | |соответствующее |
| |лица без | |независимо от | |деяние. |
| |гражданства, | |времени наступления | |Описательная- |
| |совершившие | |последствий. | |содержится указание|
| |преступление вне | |Уголовный закон, | |на преступное |
| |пределов Российской | |устраняющий | |деяние, и его |
| |Федерации, подлежат | |преступность деяния,| |описание. |
| |уголовной | |смягчающий наказание| |Бланкетная- для |
| |ответственности по | |или иным образом | |определения |
| |настоящему Кодексу, | |улучшающий положение| |признаков |
| |если совершенное ими| |лица, совершившего | |преступления |
| |деяние признано | |преступление, имеет | |отсылает к другим |
| |преступлением в | |обратную силу, то | |законам или нормам |
| |государстве, на | |есть | |других отраслей |
| |территории которого | |распространяется на | |права. Ссылочная- |
| |оно было совершено, | |лиц, совершивших | |не содержит |
| |и если эти лица не | |соответствующие | |описания |
| |были осуждены в | |деяния до вступления| |преступного деяния,|
| |иностранном | |такого закона в | |а отсылает для |
| |государстве. | |силу, в том числе на| |этого к другой |
| |3. Иностранные | |лиц, отбывающих | |норме УЗ. Санкция- |
| |граждане и лица без | |наказание или | |элемент |
| |гражданства, не | |отбывших наказание, | |уголовно-правовой |
| |проживающие | |но имеющих | |нормы , в котором |
| |постоянно в | |судимость. Уголовный| |установлено |
| |Российской | |закон, | |наказание за данное|
| |Федерации, | |устанавливающий | |преступление. |
| |совершившие | |преступность деяния,| | |
| |преступление вне | |усиливающий | | |
| |пределов Российской | |наказание или иным | | |
| |Федерации, подлежат | |образом ухудшающий | | |
| |уголовной | |положение лица, | | |
| |ответственности по | |обратной силы не | | |
| |настоящему Кодексу в| |имеет. | | |
| |случаях, если | | | | |
| |преступление | | | | |
| |направлено против | | | | |
| |интересов Российской| | | | |
| |Федерации, и в | | | | |
| |случаях, | | | | |
| |предусмотренных | | | | |
| |международным | | | | |
| |договором Российской| | | | |
| |Федерации, если они | | | | |
| |не были осуждены в | | | | |
| |иностранном | | | | |
| |государстве и | | | | |
| |привлекаются к | | | | |
| |уголовной | | | | |
| |ответственности на | | | | |
| |территории | | | | |
| |Российской | | | | |
| |Федерации. | | | | |
| |7) Толкование УЗ: | |8) Понятие, | |9) Уголовная |
| |понятие и виды. | |признаки, категории | |ответственность как|
| | | |преступлений по | |вид социальной и |
| | | |УПРФ. | |юридической |
| | | | | |ответственности: |
| | | | | |понятие и |
| | | | | |содержание. |
| |Представляет собой | |Преступление- это | |Уголовная |
| |уяснение содержания | |общественно-опасное,| |ответственность-это|
| |УЗ, его смысла, | |противолравное, | |те неблагоприятные |
| |правильного | |виновное, наказуемое| |последствия, |
| |понимания в целях | |деяние, совершенное | |которые наступают |
| |правильного | |деликтоспособным | |для лица, |
| |применения. Виды: 1)| |лицом. Признаки: 1) | |совершившего |
| |В зависимости от | |Преступление-это | |преступление. |
| |объема: а) | |деяние. Волевое и | |Элементы: 1) |
| |буквальное | |осознанное | |Предполагает |
| |толкование. Б) | |поведение(деяние) | |обязанность лица |
| |Распространительное | |должно отвечать | |дать отчет в |
| |(придание закону | |след. требованиям: | |содеянном перед |
| |более широкого | |Мотив: Это ведущее | |государством в лице|
| |смысла). В) | |побуждение в момент | |его органов. 2) |
| |ограничительное(прим| |совершения | |Выражается в |
| |енение з-на к более | |преступления. | |судебном приговоре |
| |узкому кругу | |Мотивировка: Это | |отрицательная |
| |случаев). 2) В | |объяснение лицом | |оценка совершенного|
| |зависимости от | |факта совершенного | |деяния и порицание |
| |способов толкования:| |преступления. | |лица. 3) |
| |а)Грамматическое( | |Мотивация- это | |Предполагает |
| |уяснение текста с | |осознанные процессы,| |назначение |
| |помощью правил | |происходящие в | |виновному наказания|
| |грамматики). Б) | |психике человека. 2)| |или иной меры |
| |Историческое | |Преступление –это | |уголовно-правового |
| |(выявление причин | |противоправное | |характера. 4) |
| |принятия з-на). В) | |деяние. Любое | |Судимость как |
| |систематическое( | |преступление | |специфическое |
| |уяснение з-на путем | |нарушает диспозицию | |правовое |
| |сопоставления с | |нормы особенной | |последствие |
| |др.законами). г) | |части УЗ. 3) | |осуждения. |
| |логическое. 3) В | |Преступление-это | | |
| |зависимости от | |общественно-опасное | | |
| |субъекта толкования:| |деяние. Общественная| | |
| |аутентичное, | |опасность | | |
| |судебное, | |предполагает, что | | |
| |доктринальное. | |все прест-я являются| | |
| | | |вредоносными | | |
| | | |деяниями, степень | | |
| | | |которых различна. 4)| | |
| | | |Преступления-это | | |
| | | |виновное деяние. | | |
| | | |Вина имеет 2 | | |
| | | |формы:умысел и | | |
| | | |неосторожность.5) | | |
| | | |Преступление –это | | |
| | | |наказуемое деяние. | | |
| | | |Наказуемость имеет 2| | |
| | | |основных выражения: | | |
| | | |нравственный аспект | | |
| | | |и правовой аспект | | |
| |10) Понятие состава | |41) Государственная | |42) Нарушение |
| |преступления и его | |измена | |равенства прав и |
| |значение для | | | |свобод человека и |
| |уголовной | | | |гражданина |
| |ответственности и | | | | |
| |квалификации | | | | |
| |преступлений | | | | |
| |Состав преступления | |Государственная | | Нарушение |
| |–это совокупность | |измена, то есть | |равенства прав и |
| |объективных и | |шпионаж, выдача | |свобод человека и |
| |субъективных | |государственной | |гражданина в |
| |признаков, | |тайны либо иное | |зависимости от |
| |характеризующих | |оказание помощи | |пола, расы, |
| |деяние как | |иностранному | |национальности, |
| |внешневыраженный акт| |государству, | |языка, |
| |поведения. Элементы:| |иностранной | |происхождения, |
| |объект, объективная | |организации или их | |имущественного и |
| |сторона, субъект, | |представителям в | |должностного |
| |субъективная | |проведении | |положения, места |
| |сторона. | |враждебной | |жительства, |
| | | |деятельности в ущерб| |отношения к |
| | | |внешней безопасности| |религии, убеждений,|
| | | |Российской | |принадлежности к |
| | | |Федерации, | |общественным |
| | | |совершенная | |объединениям, |
| | | |гражданином | |причинившее вред |
| | | |Российской | |правам и законным |
| | | |Федерации, — | |интересам граждан |
| | | |наказывается | | |
| | | |лишением свободы на | | |
| | | |срок от двенадцати | | |
| | | |до двадцати лет с | | |
| | | |конфискацией | | |
| | | |имущества или без | | |
| | | |таковой. | | |
| | | |Примечание. Лицо, | | |
| | | |совершившее | | |
| | | |преступления, | | |
| | | |предусмотренные | | |
| | | |настоящей статьей, а| | |
| | | |также статьями 276 и| | |
| | | |278 настоящего | | |
| | | |Кодекса, | | |
| | | |освобождается от | | |
| | | |уголовной | | |
| | | |ответственности, | | |
| | | |если оно | | |
| | | |добровольным и | | |
| | | |своевременным | | |
| | | |сообщением органам | | |
| | | |власти или иным | | |
| | | |образом | | |
| | | |способствовало | | |
| | | |предотвращению | | |
| | | |дальнейшего ущерба | | |
| | | |интересам Российской| | |
| | | |Федерации и если в | | |
| | | |его действиях не | | |
| | | |содержится иного | | |
| | | |состава | | |
| | | |преступления. | | |
| |43) Бандитизм | |44) Контрабанда | |45) Изготовление |
| | | | | |или сбыт поддельных|
| | | | | |денег или ценных |
| | | | | |бумаг |
| | Создание устойчивой| | Контрабанда, то | | Изготовление в |
| |вооруженной группы | |есть перемещение в | |целях сбыта или |
| |(банды) в целях | |крупном размере | |сбыт поддельных |
| |нападения на граждан| |через таможенную | |банковских билетов |
| |или организации, а | |границу Российской | |Центрального банка |
| |равно руководство | |Федерации товаров | |Российской |
| |такой группой | |или иных предметов, | |Федерации, |
| |(бандой). Основной | |за исключением | |металлической |
| |объект: общественная| |указанных в части | |монеты, |
| |безопасность. | |второй настоящей | |государственных |
| |Дополнительный- | |статьи, совершенное | |ценных бумаг или |
| |личная безопасность,| |помимо или с | |других ценных бумаг|
| |отнош-я | |сокрытием от | |в валюте Российской|
| |собственности. | |таможенного контроля| |Федерации либо |
| |Объективная сторона-| |либо с обманным | |иностранной валюты |
| |ч.1 ст.209 | |использованием | |или ценных бумаг в |
| |а)Создание банды, | |документов или | |иностранной валюте |
| |руководство бандой. | |средств таможенной | | |
| |По ч.2- участие в | |идентификации либо | | |
| |банде, совершение | |сопряженное с | | |
| |действий, | |недекларированием | | |
| |направленных на | |или недостоверным | | |
| |финансирование, | |декларированием, — | | |
| |обеспечение | |2. Перемещение через| | |
| |транспортом. Субъект| |таможенную границу | | |
| |общий с 16 лет Суб.| |Российской Федерации| | |
| |Сторона-прямой | |наркотических | | |
| |умысел. Цель- | |средств, | | |
| |совершение нападений| |психотропных, | | |
| |на граждан, | |сильнодействующих, | | |
| |организации | |ядовитых, | | |
| | | |отравляющих, | | |
| | | |радиоактивных или | | |
| | | |взрывчатых веществ, | | |
| | | |вооружения, взрывных| | |
| | | |устройств, | | |
| | | |огнестрельного | | |
| | | |оружия или | | |
| | | |боеприпасов, | | |
| | | |ядерного, | | |
| | | |химического, | | |
| | | |биологического и | | |
| | | |других видов оружия | | |
| | | |массового поражения,| | |
| | | |материалов и | | |
| | | |оборудования, | | |
| | | |которые могут быть | | |
| | | | | | |
| |62) Клевета и | |69) Халатность | |70) Взяточничество |
| |оскорбление. | |Объект- интересы | |Получение взятки- |
| |Клевета:Объект- | |гос. власти. | |Объект- интересы |
| |неприкосновенность | |Госслужбы, ОМС. | |гос. власти. |
| |чести, достоинства, | |Объективная сторона-| |Госслужбы, ОМС. |
| |репутации физических| |неисполнение, | |Объективная |
| |лиц. | |ненадлежащее | |сторона-получение |
| |Об.сторона-распростр| |исполнение своих | |взятки лично или |
| |анение заведомо | |должностных | |через посредника. |
| |ложных сведений, | |обязанностей. Состав| |Состав формальный, |
| |порочащих честь, | |материальный, | |преступление |
| |достоинство др. лица| |обязательно | |окончено с момента |
| |или подрывающих его | |наступление | |получения хотя бы |
| |репутацию. Субъект | |последствий. Субъект| |части |
| |общий с 16 лет. | |специальный, | |вознаграждения. |
| |Субъективная | |должностное лицо. | |Субъект |
| |сторона-прямой | |Суб.сторона-вина(нео| |специальный, |
| |умысел. Квалифицир. | |сторожность).Квалиф.| |должностное лицо. |
| |Признаки: клевета в | |признак- повлекший | |Квалиф. |
| |публичном | |по неосторожности | |Признак-прямой |
| |выступлении; клевета| |смерть человека, | |умысел, мотив |
| |в произведении; | |тяжкие последствия. | |корыстный. Дача |
| |клевета в СМИ. | |Должностное | |взятки- Объект- |
| |Оскорбление: Объект-| |лицо—кот. Постоянно,| |интересы гос. |
| |неприкосновенность | |временно или по | |власти. Госслужбы, |
| |чести, достоинства. | |спец. Полномочию | |ОМС. Объективная |
| |Об. Сторона-унижение| |осущ-ет ф-ции | |сторона-дача взятки|
| |чести и достоинства | |представителя | |лично или через |
| |другого лица, | |власти, либо | |посредника. Субъект|
| |выраженное в | |выполняет | |общий с 16 лет. |
| |неприличной форме. | |организационно-распо| |Суб. Сторона-прямой|
| |Субъект общий с 16 | |рядительные ф-ции в | |умысел. Квалиф. |
| |лет. Субъективная | |гос. органах, ОМС, | |Признак- дача |
| |сторона- прямой | |гос. и мун. Учр-ях. | |взятки за заведомо |
| |умысел. Квалифицир. | | | |незаконные |
| |Признаки как в | | | |действия; |
| |клевете. | | | |неоднократно. |
| | | | | |Должностное |
| | | | | |лицо—кот. |
| | | | | |Постоянно, временно|
| | | | | |или по спец. |
| | | | | |Полномочию осущ-ет |
| | | | | |ф-ции представителя|
| | | | | |власти, либо |
| | | | | |выполняет |
| | | | | |организационно-расп|
| | | | | |орядительные ф-ции |
| | | | | |в гос. органах, |
| | | | | |ОМС, гос. и мун. |
| | | | | |Учр-ях. |
| |46) Убийство при | |47) Убийство без | |48) Убийство при |
| |отягчающих | |отягчающих и | |превышении пределов|
| |обстоятельствах | |смягчающих | |необходимой обороны|
| | | |обстоятельств | |либо превышении |
| | | | | |мер, необходимых |
| | | | | |для задержания |
| | | | | |лица, совершившего |
| | | | | |преступление |
| | Убийство: | | Убийство, то есть | |Т.Е при пресечении |
| |а) двух или более | |умышленное | |посягательства. Т.Е|
| |лиц; | |причинение смерти | |явное очевидное |
| |б) лица или его | |другому человеку. | |несоответствие |
| |близких в связи с | |Объект-право на | |защиты характеру, |
| |осуществлением | |жизнь. Предмет-жизнь| |опасности |
| |данным лицом | |человека. | |посягательства, |
| |служебной | |Об.сторона- | |когда посягающему |
| |деятельности или | |причинение смерти | |без необходимости |
| |выполнением | |другому человеку. | |причиняется смерть.|
| |общественного долга;| |Суб. Сторона-только | |Субъект общий с 16 |
| | | |умысел(прямой, | |лет. Суб. Сторона- |
| |в) лица, заведомо | |косвенный). Субъект | |умышленная форма |
| |для виновного | |общий с 14 лет. | |вины(прямой, |
| |находящегося в | | | |косвенный). Цель- |
| |беспомощном | | | |прекращение |
| |состоянии, а равно | | | |посягательства, |
| |сопряженное с | | | |предотвращение |
| |похищением человека | | | |нападения. |
| |либо захватом | | | | |
| |заложника; | | | | |
| |г) женщины, заведомо| | | | |
| |для виновного | | | | |
| |находящейся в | | | | |
| |состоянии | | | | |
| |беременности; | | | | |
| |д) совершенное с | | | | |
| |особой жестокостью; | | | | |
| |е) совершенное | | | | |
| |общеопасным | | | | |
| |способом; | | | | |
| |ж) совершенное | | | | |
| |группой лиц, группой| | | | |
| |лиц по | | | | |
| |предварительному | | | | |
| |сговору или | | | | |
| |организованной | | | | |
| |группой; | | | | |
| |з) из корыстных | | | | |
| |побуждений или по | | | | |
| |найму, а равно | | | | |
| |сопряженное с | | | | |
| |разбоем, | | | | |
| |вымогательством или | | | | |
| |бандитизмом; | | | | |
| |и) из хулиганских | | | | |
| |побуждений; | | | | |
| |к) с целью скрыть | | | | |
| |другое преступление | | | | |
| |или облегчить его | | | | |
| |совершение, а равно | | | | |
| |сопряженное с | | | | |
| |изнасилованием или | | | | |
| |насильственными | | | | |
| |действиями | | | | |
| |сексуального | | | | |
| |характера; | | | | |
| |л) по мотиву | | | | |
| |национальной, | | | | |
| |расовой, религиозной| | | | |
| |ненависти или вражды| | | | |
| |либо кровной мести; | | | | |
| |м) в целях | | | | |
| |использования | | | | |
| |органов или тканей | | | | |
| |потерпевшего; | | | | |
| |н) совершенное | | | | |
| |неоднократно, — | | | | |
| |49)Умышленное | |51) Изнасилование | |52) Захват |
| |причинение тяжкого | | | |заложников |
| |вреда | | | | |
| |здоровью,признаки и | | | | |
| |виды. | | | | |
| |Объект-право на | |Объективная сторона-| |Основной объект- |
| |безопасность | |а) Совершение | |общественная |
| |здоровья. Об. | |полового сношения. | |безопасность. |
| |Сторона- причинение | |Б) С применением | |Дополнительный- |
| |тяжкого вреда | |насилия. В) Угрозой | |личная свобода. |
| |здоровью. Субъект | |применения | |Состав формальный, |
| |общий с 14 лет. | |физического насилия.| |окончено с момента |
| |Суб.сторона-умысел | |Г) С использованием | |захвата или |
| |прямой или | |беспомощного | |удержания. Субъект |
| |косвенный. | |состояния. Субъект | |общий с 14 лет. |
| |Умышленное | |специальный, лицо | |Субъективная |
| |причинение тяжкого | |муж. Пола 14 лет. | |сторона- прямой |
| |вреда здоровью, | |Суб. Сторона- прямой| |умысел. Цель- |
| |опасного для жизни | |умысел. Мотив и цель| |понуждение гос-ва, |
| |человека, или | |не оказывают влияния| |орг-ции, гр-на |
| |повлекшего за собой | |на квалификацию. | |совершать |
| |потерю зрения, речи,| |Квалифицир. | |какие-либо |
| |слуха либо | |Признаки-1) | |действия, или |
| |какого-либо органа | |Совершенное | |воздержаться от |
| |или утрату органом | |неоднократно. 2) | |действий. Квалиф-й |
| |его функций, | |Совершенное группой | |признак: 1) Группой|
| |прерывание | |лиц, группой лиц по | |лиц по |
| |беременности, | |предварительному | |предварительному |
| |психическое | |сговору, орг. | |сговору. 2) |
| |расстройство, | |Группой. 3) | |Неоднократно. 3) С |
| |заболевание | |Повлекшее заражение | |применением |
| |наркоманией либо | |потерпевшей вен. | |насилия, опасного |
| |токсикоманией, или | |Заболеванием. 4) | |для жизни и |
| |выразившегося в | |Заведомо | |здоровья. 4) С |
| |неизгладимом | |несовершеннолетней | |применением оружия.|
| |обезображивании | |от 14 до 18 лет. | |5) В отношении |
| |лица, или вызвавшего| | | |заведомо |
| |значительную стойкую| | | |несовершеннолетнего|
| |утрату общей | | | |, беременной |
| |трудоспособности не | | | |женщины, в |
| |менее чем на одну | | | |отношении 2 и более|
| |треть или заведомо | | | |лиц. |
| |для виновного полную| | | | |
| |утрату | | | | |
| |профессиональной | | | | |
| |трудоспособности, — | | | | |
| |53) Кража | |56) Грабеж | |57) Разбой |
| |Объект- отношения | |Объект- отношения | |Основной объект- |
| |собственности. | |собственности. | |отношения |
| |Предмет- чужое | |Предмет- чужое | |собственности. |
| |имущество. Об. | |имущество. Об. | |Дополнительный- |
| |Сторона- тайное | |Сторона- открытое | |личная |
| |хищение. Субъект | |хищение. 1) Изъятие | |безопасность. |
| |общий с 14 лет. Суб.| |чужого имущества. 2)| |Объективная |
| |Сторона- прямой | |Обращение в свою | |сторона- нападение |
| |умысел. Мотив | |пользу или 3 лиц. 3)| |совершенное с |
| |корыстный. Цель- | |Способ открытый( в | |применением |
| |обращение имущества | |присутствии | |насилия, опасного |
| |в свою пользу или | |потерпевших или 3 | |для жизни и |
| |пользу 3 лиц. | |лиц). Субъект общий | |здоровья или |
| |Квалиф. Признаки: а)| |с 14 лет. Суб. | |угрозой применения |
| |Группа лиц по | |Сторона- прямой | |такого насилия. |
| |предварительному | |умысел. Квалифиц. | |Субъект общий с 14 |
| |сговору. Б) | |Признаки: 1) Грабеж | |лет. |
| |Неоднократно | |с применением | |Суб.сторона-прямой |
| | | |насилия. 2) Насилие | |умысел. Мотив |
| | | |не повлекшее вреда | |корыстный. |
| | | |здоровью. | |Цель-хищение. |
| | | | | |Квалифицир. |
| | | | | |Признак: С |
| | | | | |применением оружия |
| | | | | |или предметов, |
| | | | | |используемых в |
| | | | | |качестве оружия. |
| |58) Мошенничество | |59) Умышленное | |60) Похищение |
| | | |причинение средней | |человека. |
| | | |тяжести вреда | | |
| | | |здоровью. Признаки. | | |
| |Объект – отношения | |Объект- право на | |Объект-личная |
| |собственности, право| |безопасное здоровье.| |свобода, т.е. |
| |собственности. | |Об.сторона- | |свобода |
| |Предмет-чужое | |причинение средней | |перемещения, |
| |имущество. | |тяжести вреда | |передвижения, |
| | | |здоровью. | |свобода |
| | | |Квалифицирующие | |поведенческого |
| | | |признаки: | |характера. |
| | | |отсутствует признак | |Объективная |
| | | |общеопасным | |сторона-перемещение|
| | | |способом; по найму. | |лица помимо его |
| | | | | |воли и удержание. |
| | | | | |Субъективная |
| | | | | |сторона- прямой |
| | | | | |умысел. Субъект |
| | | | | |общий с 14 лет |
| | | | | |Квалифицир. |
| | | | | |Признаки: а) Группа|
| | | | | |лиц по |
| | | | | |предварительному |
| | | | | |сговору. Б) |
| | | | | |Неоднократно. В) С |
| | | | | |применением |
| | | | | |насилия, опасного |
| | | | | |для жизни, здоровья|
| | | | | |или с угрозой |
| | | | | |применения такого |
| | | | | |насилия.г) С |
| | | | | |применением оружия |
| | | | | |или предметов |
| | | | | |используемых в |
| | | | | |качестве оружия. д)|
| | | | | |В отношении |
| | | | | |заведомо |
| | | | | |несовершеннолетнего|
| | | | | |. Е) В отношении |
| | | | | |беременной |
| | | | | |женщины; в |
| | | | | |отношении 2 и более|
| | | | | |лиц; из корыстных |
| | | | | |побуждений. |

| |72) Хулиганство | |73) Терроризм | | |
| |Основной | |Основной | | |
| |объект-общественный | |объект-общественная | | |
| |порядок. | |безопасность. | | |
| |Дополнительный- | |Дополнительный- | | |
| |личная безопасность | |личная безопасность | | |
| |граждан, отношения | |граждан, право | | |
| |собственности. Об. | |собственности. | | |
| |Сторона-а) Грубое | |Об.сторона- состав | | |
| |нарушение | |альтернативный. | | |
| |общественного | |Состав формальный, | | |
| |порядка. Б) Насилие,| |т.е. наступление | | |
| |угроза его | |последствий | | |
| |применения, | |необязательно. Суб. | | |
| |уничтожение, | |Сторона- прямой | | |
| |повреждение чужого | |умысел. Субъект | | |
| |имущ-ва. Субъект | |общий с 14 лет. | | |
| |общий- ч.1 с 16 лет;| | | | |
| |ч.2, 3 – с 14 лет. | | | | |
| |Суб. Сторона- умысел| | | | |
| | | | | | |
| | | | | | |
| | | | | | |
| | | | | | |
| | | | | | |
| | | | | | |
| | | | | | |
| | | | | | |

Министерство образования Российской Федерации

ТОМСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ

 СИСТЕМ УПРАВЛЕНИЯ РАДИОЭЛЕКТРОНИКИ (ТУСУР)

Кафедра радиоэлектроники и защиты информации (РЗИ)

УСИЛИТЕЛЬ КАБЕЛЬНЫХ

СИСТЕМ СВЯЗИ

Пояснительная записка к курсовому проекту по дисциплине

Схемотехника и АЭУ

                                                                                   Студент гр. 148-3         

__________Булдыгин А.Н.

                                                                        24.04.2001

                                                                             Руководитель

                                                                                         Доцент кафедры РЗИ

_____________Титов А.А.

                                                                                  _____________

2001

Реферат

              Курсовой проект 19 с., 11 рис., 1 табл.

              КОЭФФИЦИЕНТ УСИЛЕНИЯ (Кu), АМПЛИТУДНОЧАСТОТНЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ (АЧХ), ТЕРМОСТАБИЛИЗАЦИЯ, РАЗДЕЛИТЕЛЬНЫЕ ЁМКОСТИ, ДРОССЕЛИ, ПЕРЕКРЁСТНЫЕ ОБРАТНЫЕ СВЯЗИ.

              Объектом проектирования является усилитель кабельных систем связи.

              Цель работы – приобретение навыков аналитического расчёта усилителя по заданным к нему требованиям.

              В процессе работы производился аналитический расчёт усилителя и вариантов его исполнения, при этом был произведён анализ различных схем термостабилизации, рассчитаны эквивалентные модели транзистора, рассмотрены варианты коллекторной цепи транзистора.

              В результате расчета был разработан магистральный усилитель с заданными требованиями. Полученный усилитель может быть использован для компенсации потерь мощности, устанавливаемый между многокилометровыми отрезками кабелей.

              Курсовая работа выполнена в текстовом редакторе Microsoft Word 7.0.

              Рисунки выполнены в графическом редакторе Actrix Technical.

ТЕХНИЧЕСКОЕ ЗАДАНИЕ

              на курсовое проектирование по курсу “Аналоговые электронные устройства”

              студент гр. 148-3 Булдыгин А.Н.

Тема проекта: Усилитель кабельных систем связи.

Исходные данные для проектирования аналогового устройства.

1. Диапазон частот от 40 МГц до 230 МГц.

2. Допустимые частотные искажения Мн 3 dB, МВ 3 dB.

3. Коэффициент усиления 30 dB.

4. Сопротивление источника сигнала 50 Ом.

5. Амплитуда напряжения на выходе 2 В.

6. Характер и величина нагрузки 50 Ом.

7. Условия эксплуатации (+10  +60)ºС.

8. Дополнительные требования: согласование усилителя по входу и выходу.

Содержание

1 Введение  —————————————— ——————————  5

2 Основная часть  —————————————————————-  6

2.1 Анализ исходных данных ————————————————— 6

2.2 Расчёт оконечного каскада  ————————————————  6

2.2.1 Расчёт рабочей точки —————————————————-  6

2.2.2 Выбор транзистора и расчёт эквивалентных схем замещения—- 8

2.2.2.1 Расчёт параметров схемы Джиаколетто    ————————— 8

2.2.2.2 Расчёт однонаправленной модели транзистора  ——————  9

2.2.3 Расчёт и выбор схемы термостабилизации  ————————— 9

2.2.3.1 Эмитерная термостабилизация  —————————————  9

2.2.3.2 Пассивная коллекторная  ———————————————- 11

2.2.3.3 Активная коллекторная  ———————————————— 11

2.3 Расчёт усилителя  ————————————————————  12

2.4 Расчёт ёмкостей и дросселей  ——————————————— 15

Схема электрическая принципиальная  ————————————-  16

Спецификация  ——————————————————————-  17

3 Заключение   ———————————————————————  18

4 Список используемой литературы ——————————————  19

              1 Введение

              Цель работы – приобретение навыков аналитического расчёта магистрального усилителя по заданным к нему требованиям.

              Кабельные системы связи являются одной из важных составляющих глобальных и локальных мировых систем телекоммуникаций. Для компенсации потерь мощности сигнала, в таких системах, используются широкополосные усилители, устанавливаемые между многокилометровыми отрезками кабелей.

              Указанные усилители относятся к необслуживаемым устройствам и должны обладать следующими достоинствами: хорошее согласование по входу и выходу, исключающее возможность переотражения сигналов в кабельных сетях; неизменность параметров усилителя во времени, в диапазоне температур, и при старении активных элементов схемы; хорошая повторяемость характеристик усилителей при их производстве, без необходимости подстройки;

              Всеми перечисленными выше свойствами обладают усилители с отрицательными перекрестными обратными связями [1], что достигается благодаря совместному использованию последовательной местной и общей параллельной обратной связи по току в промежуточных каскадах и параллельной обратной связи по напряжению в выходном каскаде.

              2 Основная часть

              2.1 Анализ исходных данных

              Средне статистический транзистор даёт усиление в 20 dB, по заданию у нас 30 dB, отсюда получим, что наш усилитель будет иметь как минимум 2 каскада. Реализуем усилитель на 2-х активных элементах. Уровень допустимых искажений АЧХ, по заданию, 3 dB, тогда на каждый каскад приходится по 1,5 dB.

Вследствие того, что у нас будут перекрёстные обратные связи рис.(2.3.1), которые нам дадут хорошее согласование по входу и выходу, в них будет теряться 1/3 выходного напряжения, то возьмём Uвых в 1,5 раза больше заданного, т.е. 3В.

              2.2 Расчёт оконечного каскада

              2.2.1 Расчёт рабочей точки

              По заданному напряжению на выходе усилителя рассчитаем напряжение коллектор эмитер и ток коллектора (рабочую точку) [2].

Uвых=1,5Uвых(заданного)=3 (В)

Iвых===0,06 (А)

              Рассмотрим два варианта реализации схемы питания транзисторного усилителя [2]: первая схема реостатный каскад, вторая схема дроссельный каскад.

Реостатный каскад:

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСІТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З історії держави і права зарубіжних країн

На тему: Право Росії доби абсолютизму

м. Миколаїв – 2009р

План

Вступ

1. Становлення абсолютизму в Росії

1.1 Внесок Петра I в розвиток Росії

1.2 Післяпетровські перевороти

1.3 Просвітницький абсолютизм

2. Джерела права в Російській імперії

3. Право за “Артикулами військовими”

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Абсолютизм (абсолютна монархія) — форма феодальної держави, при якій монархові належить необмежена верховна влада. При абсолютизмі держава досягає найвищої міри централізації, створюються розгалужений бюрократичний апарат, постійна армія і поліція; діяльність органів станового представництва, як правило, припиняється. Розквіт абсолютизму в країнах Західної Європи доводиться на 17-18 століть. У Росії абсолютизм існував в 18 — початку 20 століть.

Народ не приймав жодної участі в державних справах. Спроби втручання в політику самодержавства окремих осіб або ліберально налагоджених груп суспільства негайно присікалися. Знаменитий російський мислитель середини 19 століть А.І. Герцен у зв’язку з цим писав: «У нас лицо всегда было подавлено, поглощено… Свободное слово у нас всегда считалось за дерзость, самобытность – за крамолу; человек пропадал в государстве… Чем сильнее становилось государство, тем слабее лицо».

Період оформлення абсолютизму в Росії пов’язаний з ім’ям Петра І, період подальшого посилення абсолютної монархії в XVIII столітті — з ім’ям Катерини ІІ. Це імена, які залишили в російській історіографії суперечливі думки про себе і про свою діяльність. У оцінці цього часу серед істориків немає і не було одноголосності. За словами історика С.М.Солов’ева, Петро І «проводил всю свою жизнь в борьбе и оставил по себе двойную память: одни благословляли его, другие проклинали».

1. Становлення абсолютизму в Росії

З давніх пір історія російського абсолютизму викликає багато суперечок. Одне з невирішених питань — час його виникнення. Більшість істориків визнають, що передумови абсолютної монархії в Росії з’явилися в обстановці щонайгострішої політичної боротьби другої половини XVI ст. — в правління Івана IV. Великий князь Іван Васильович першим в історії Росії вінчався на царство, зробивши звання «царя всього Русі» офіційним титулом глави держави. Іван IV використовував саму історію як інструмент в боротьбі за єдиновладність. При нім було створено величезний за об’ємом історичний твір «Лицьове літописне зведення», основною ідеєю якого було обґрунтування відвічної і закономірності російського «самодержавства». Необмежена влада монарха більш за інші державні форми відповідала політичним і економічним умовам того часу. Опорою «государьской волі» Грізного стала опричнина (особлива територія, де повновладдя царя не знало жодних кордонів), що значно укріпила централізований адміністративний і військовий апарат самодержавства. Іван IV розумів самодержавство як самовладдя, про що не раз висловлювався: «Земля правится Божиим милосердием, а последнее нами, государи своими, а не воеводы и судьи», «Жаловать своих холопей мы вольны, а казнити вольны же».

Система єдиновладності Івана Грізного отримала своє продовження в роки правління нової династії. В середині XVII ст. цар Олексій Михайлович Романів зробив подальші кроки по обмеженню станово-показних органів: все рідше стали скликатися земські собори (дорадчий орган при государі; з’явився в середині XVI ст.), згасала роль Боярської думи (аристократичної поради при государі). У Соборному Укладенні (зведенні законів) 1б49 р. її функції визначалися так: «Сидети в палате и по государеву указу всякие дела делати». Влияние Боярской думы на большую политику было гораздо значительнее в XV–XVI вв.

Прагнучи укріпити царську владу, Олексій Міхаїловіч оголосив тяжким державним злочином навіть намір на здоров’ї, честь і життя монарха. Відповідальність за антиурядові злочини була законодавчо закріплена в Укладенні 1649 р., в складанні і затвердженні якого брав участь сам цар. Правопорушення проти держави, тобто самодержця, називалися з тієї пори «словом і справою государевою». «Слово» — зловмисність, «справа» — само зловмисна дія. Злочинців безжалісно карали стратою, причому кордону між «словом» і «справою» не існувало. Члени сім’ї «зрадників», включаючи і малолітніх дітей, також підлягали позбавленню життя, якщо вони не доносили про змову, не намагалися запобігти «справі». Цей страшний і жорстокий закон викликав шквал доносів і не зрідка служив засобом зведення особових рахунків, не дивлячись на те що і доносять часто піддавали тортурам: раптом не всі про зраду повідали!

Глибоко релігійний, Олексій Михайлович проте не вважав гріхом втручання у внутрішні справи Православної церкви. Один з його сучасників свідчив: «У нас государь царь благочестивый. Ереси никоторые не любит. И во всей его государьской земле ереси нет. У печати сидят книги правят избранные люди и безпрестанно над тем делом следят. А над теми людьми надзирают по государеву указу кому государь укажет».

При Тихому, як називали самодержця, сталося остаточне закріпачення селян.

«Сповна самодержавний володар», за визначенням видатного російського історика В.О. Ключевського (1841-1911), Олексій Михайлович мав «безмежну владу. над народом», його перетворення в області внутрішньої і зовнішньої політики сформували основи російського абсолютизму. Його старші діти продовжили батьківські реформи. Федір Олексійович(1676-1682 рр.) знищив місництво (древні спадкові службові сходи дворянства); намагався створити державну систему соціального піклування і добродійності; спираючись на досвід «еуропских країн», готував реформи в області фінансів, а також науки і освіти.

Проте найсерйозніший внесок у розвиток абсолютизму як системи вніс Петро I. У 1721 р. сенат привласнив йому титул імператора, і Росія стала іменуватися імперією. Петро зосередив в своїх руках всю повноту влади, усунувши від участі в державних справах і патріарха (главу Російської Православної церкви), і Боярську думу, які могли так чи інакше протидіяти єдиновладності пануючи. За часів його правління абсолютна монархія вперше отримала законодавче оформлення. У Військовому статуті 1716 р. один з артикулів (від латів. articulus — «стаття») свідчив: «Его величество есть самовластный монарх, который никому на свете о своих делах ответу дать не должен, но силу и власть имеет свои государства и земли, яко христианский государь, по своей воле и благомнению, управлять». А в Духовному регламенті 1721 р. для Церкви було записано: «Император всероссийский есть монарх самодержавный и неограниченный. Повиноваться его верховной власти не токмо за страх, но и за совесть сам Бог повелевает».

Збільшена за часи Петра I економічна і фінансова потужність держави, поява нової регулярної армії, різке збільшення бюрократичного апарату і реформа системи управління створили необхідні умови для завершення формування абсолютистської монархії. Цар був носієм вищої законодавчої, старанної і судової влади і не розділяв її ні з ким. Завершуючим штрихом в створенні абсолютизму стала ліквідація останнього обмеження влади самодержця. У 1722 р. з’явився Статут про спадщину престолу, що дає право імператорові призначати собі наступника на свій розсуд.

1.1 Внесок Петра I в розвиток Росії

В кінці 17 століття намітилася тенденція європеїзації Росії, позначилися передумови майбутніх перетворень Петровських. Найважливішими з яких були:

— тенденція до абсолютної влади (ліквідація діяльності Земських соборів як станово-показних органів), включення в царський титул слова «самодержавець»;

— оформлення загальнодержавного законодавства. Подальше поліпшення Зведення законів;

— активізація зовнішньої політики і дипломатичної діяльності Російської держави;

— реорганізація і вдосконалення озброєних сил;

— реформування і вдосконалення фінансової і податкової систем;

— перехід від ремісничо-цехового виробництва до мануфактурного з використанням елементів найманої праці і простих механізмів;

— розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі;

На формування реформаторських поглядів Петра зробили вплив європейські ідеали, засвоєні в юності, поїздка до Архангельська, Азовські походи і поїздка до Європи у складі Великого посольства. Перетворення Петра були підпорядковані не інтересам окремих станів, а держави в цілому: його процвітанню, благополуччю і залученню до західноєвропейської цивілізації.

Петро Великий багато уваги приділяв громадській думці. По високій вказівці видавалися переклади іноземних книг і складалися твори вітчизняних мислителів про доцільність і закономірність необмеженої монархії, зміцнення імперії, боротьби з незгодними. Трактат «Правда волі монаршою», написаний Феофаном Прокоповичем, надрукували в десятках тисяч екземплярів і розповсюдили серед грамотного населення. У «Правді» доводилося, що абсолютна верховна влада дарувала імператорові зверху для блага підданих і вітчизни, а всі його діяння виправдані, окрім «шкідливих».

Прагнучи ввести Росію в сім’ю європейських держав, Петро і його сподвижники укріплювали її могутність, розширювали територію, добивалися виходу до Балтійського і південним морям. Для успіху у військових баталіях потрібні були нова, добре озброєна регулярна (постійна) армія і сильний флот. Для їх будівництва і вмісту були потрібні величезні засоби, які викачували з населення за допомогою державної системи податків. Абсолютизм виявився вельми «дорогим» державним ладом.

В.О. Ключевський писав про Петра I: «Вся преобразовательная его деятельность направлялась мыслью о необходимости и всемогуществе властного принуждения; он надеялся только силой навязать народу недостающие ему блага и, следовательно, верил в возможность своротить народную жизнь с её исторического русла и вогнать в новые берега»,

Відомі дикі вдачі Петровської епохи і самого імператора багато в чому були наслідком його переконання, ніби людей можна напоумити лише «жесточью». Петро мовляв: «Правды в людях мало, а коварства много». Не удивляет создание разветвленной системы полицейских органов, в том числе для специального расследования политических преступлений. По словам Ключевского, «страшные казни грозили всякому, кто хоть тайно, хоть наедине или во хмелю задумался бы: к добру ли ведёт нас царь, и не напрасны ли все эти муки, не приведут ли они к мукам злейшим на многие сотни лет? Но думать, даже чувствовать что-либо, кроме покорности, было воспрещено».

Абсолютна монархія не могла обійтися без зміцнення економічної могутності країни. Розвиток держави не мислився без промислового прогресу, будівництва мануфактури, розвитку гірничозаводської справи. Петро заохочував підприємництво і торгівлю, ті галузі сільського господарства, які забезпечували сировиною промисловість, армію і флот. За завданням імператора учені і сановники займалися картографією, пошуками і описом родовищ корисних копалини, вивчали водні багатства імперії.

Влада була ініціатором відкриття учбових закладів, Академії наук, музеїв і бібліотек. З’явилися нові для Росії установи соціальної допомоги: інвалідні будинки, шпиталі для «негожих немовлят» (незаконнонароджених і підкидьків), військові шпиталі, притулки для російських солдатів, що повернулися з полону, і для «німців» (як тоді називали окрім самих німців ще і шведів, голландців і деяких інших європейців).

Петро Великий, який «уздою залізною Росію підняв на диби», як писав А.С. Пушкін, зумів за допомогою соратників всемірно укріпити своє «абсолютство» у внутрішній і зовнішній політиці, перевершивши на цій дорозі всіх своїх попередників. Недаремно революціонер Микола Шелгунов говорив: «Мне совсем не нравится Пётр как царь, но я преклоняюсь перед ним как перед диктатором. В чём была сила его? В том, что он разбил старые формы Московской Руси и ускорил естественный ход вещей, в двадцать лет сделав то, что московские цари тяпали да ляпали целых двести».

Наступники Петра Великого (шість «випадкових господарів» російського трону, що швидко мінялися, за 37 років — до Катерини II) були вимушені боротися із спробами дворянських угрупувань покінчити з абсолютизмом самодержців. Вищий стан рвався до «дворяновластию», бажаючи управляти державою за допомогою власного уряду. Головним вмістом політичного життя країни в період палацових переворотів і «бабиного правління» стали придворні інтриги, фаворитизм, гвардійські виступи і поліцейський розшук. «После Петра государственные связи, юридические и нравственные, одна за другой порываются, и среди этого разрыва меркнет идея государства, оставляя по себе пустое слово в правительственных актах», – з гіркотою відзначав Ключевський.

Проте домагання дворян-опозиціонерів не мали успіху — Росія залишалася «найбільш самодержавнишою в світі імперією», абсолютизм не поступався своїми позиціями.

1.2 Післяпетровські перевороти

Післяпетровське сорокаріччя увійшло до історії Росії як часу запеклої боротьби різних угрупувань столичного дворянства за політичну владу. Часті зміни царюючих осіб на престолі, перестановки в найближчому їх оточенні, змови і інтриги, якими до межі було насичено придворне життя, дали підставу історикам назвати цей час “періодом палацових переворотів”.

Смуга палацових переворотів почалася відразу ж після смерті Петра I: за 37 років, з 1725 по 1762 роки, їх було шість. За кожним з претендентів на престол стояло певне угрупування знаті, яка, звівши на престол за допомогою гвардійських полків свого претендента, отримувала вищі державні посади, привілеї і маєтки.

Поважно відзначити цікавий факт: наступниками Петра I, що царювали до 1762 року (за виключенням хіба що його дочки Єлизавети I), виявилися слабовільні і малоосвічені люди, що проявляли часом більше турботи про особисті задоволення, чим про справи держави. Треба сказати, що це мало сповна об’єктивні причини: у цей період монарха “вибирало” те або інше угрупування, і їй було вигідно, аби цей монарх не був цілісною особою і був слухняною маріонеткою в їх руках.

В цей час імператорський престол займали: дружина Петра I, неосвічена Катерина I (1725 — 1727); внук Петра I, хлопчик-імператор Петро II (1727 — 1730), що вступив на престол в дванадцятирічному віці і що помер в неповних 15 років; малоосвічена, пасивна до державних справ племінниця Петра I Ганна Іоанновна (1730 — 1740); її внучатий племінник Іоан Антонович (Іоан VI), що вступив на престол в жовтні 1740 року півтора місяців зроду, повалений в листопаді 1741 року у віці року і трьох місяців (регентшею в його “правління” була його мати Ганна Леопольдівна). Вище державні здібності були у Єлизавети I (1741 — 1761), зате наступний самодержець — її племінник Петро III, що процарював всього півроку (з грудня 1761 по червень 1762 року), був повною нікчемністю.

1.3 Просвітницький абсолютизм

Нові для Росії віяння принесла політика імператриці Катерини II, яка здійснювала державні перетворення під гаслом «просвітницького абсолютизму». У урочистому маніфесті від 6 липня 1762 р. оголошувалося: «Самовластие, не обузданное добрыми и человеколюбивыми качествами в государе, владеющем самодержавно, есть такое зло, которое многим пагубным следствиям непосредственно бывает причиною». Розумна і утворена, Катерина уміла представити себе освіченим, навіть привабливим монархом, але правила твердою рукою, немилосердно караючи ворогів. Обіцяючи підданим «материнським наставленню і піклування», нова імператриця не подумувала про обмеження влади і не терпіла критики в свою адресу, ревниво відносячись до успіхів в громадській думці навіть відданих нею людей. Вона самостійно очолила центральний урядовий апарат і лише зрідка скликала пораду з вибраних нею крупних сановників.

Зовнішня політика Катерини у той час була орієнтована в основному на завоювання виходу до Чорного моря. Твердження на Чорноморському побережжі надало б нарешті країні можливість активно включитися в торгівлю з країнами Сходу. Проте устремління Росії не владнували Францію і Туреччину. Перша бажала зосередити в своїх руках всю східну торгівлю. Друга убачала для себе серйозну небезпеку в просуванні Росії на південь. Не залишилася збоку і Англія, якій посилення Росії в Причорномор’ї перешкодило б в досягненні власних інтересів на Балканах. Все це врешті-решт привело до двох тривалих кровопролитних воєн Росії і Туреччини (1768-1774 рр., 1787-1791 рр.), з яких Росія вийшла переможницею.

Перша війна закінчилася підписанням світу літом 1774 р. в селі Кючук-Кайнарджі на Дунаї, а друга завершилася зимою 1791 р. висновком Ясського договору. Завдяки перемогам, взятим сухопутними військами і військовим флотом, Російська імперія приєднала до власних територій все Північне Причорномор’я. Кримське ханство, що отримало в 1774 р. політичну незалежність від Туреччини, в 1783 р. увійшло до складу Росії. У країнах, підвладних імперії Османа, були відкриті російські консульства, турецький уряд гарантував свободу сповідання християнської релігії в своїх володіннях. Але головне — Росія отримала вихід до Чорного моря і позбавилася від постійної загрози нападу кримців, за спиною яких стояла Туреччина. Тепер можна було освоювати родючі степові чорноземи, що в економічних відносинах представляло для Росії величезну вигоду.

У цих війнах російська армія взяла рішучі і блискучі перемоги, і Катерина стала мріяти про завоювання всіх турецьких володінь на Балканах. На їх місці була б відновлена Візантійська імперія під верховенством російського монарха. Ця мрія, «в дійстві нездійсненна, а в теорії пестлива», довго займала розум Катерини. Вона побажала назвати свого другого внука Костянтином, одним з улюблених імен візантійських імператорів.

Відомі її стосунки з французькими просвітителями — Вольтером, Дідро, Д’Аламбером і ін. Використовуючи їх славу і міжнародний авторитет, Катерина добивалася репутації освіченої і гуманної правительки, однодумниці знаменитих філософів. Листування з ними створило імператриці славу просвітителя неосвіченого російського народу. Проте вся її діяльність була направлена головним чином на зміцнення самодержавства, яке вона вважала необхідною формою влади в настільки обширній країні, як Росія.

Але все таки просвітницькі ідеї викликали у імператриці бажання зайнятися найнеобхіднішим для пристрою нової Росії — проблемою законодавства. Після Соборного Укладення 1649 р., імперія не мала зведення законів, що відповідало політичним умовам XVIII ст. Катерина два роки писала «Наказ» Комісії для складання проекту нового Укладення. 22 глави документа є запозиченнями або переказом основних ідей з праць енциклопедистів про монархічну владу, роль законів, про злочини і покарання, економіку, виховання, спадкове право, суд. З позицій просвітницького абсолютизму розглянуті нею проблеми злочину і покарання; виступивши услід за Єлизаветою Петрівною проти тортур і страти, Катерина по суті поклала ганебному «слову і справі».

Комісія не змогла вирішити завдання, що стояло перед нею: нового державного законодавства країна так і не отримала. 19-річний студент Лев Толстой, вивчаючи «Наказ», зробив суворий вивід: «Наказ этот принёс больше славы Екатерине, чем пользу России». І, проте, наслідком роботи імператриці над цим документом стали губернська реформа 1775 р., даровані грамоти дворянству і містам Російської імперії 1785 р. У 70-і рр. певні пільги і привілеї отримали купецтво і підприємці. У дусі «просвітницького абсолютизму» вирішувалися проблеми культурного розвитку країни. Реформа освіти, дозвіл на видання журналів, створення мережі учбово-виховних установ для дворян, міщан, купецьких дітей, сиріт і бідних, початок жіночої освіти, підставу Вольного економічного суспільства (1765 р.) влили свіжий струмінь суспільне життя. Проте Французька революція, а також діяльність російських просвітителів і масонів налякали уряд. В кінці 80-х — початку 90-х рр. з політикою «просвітницького абсолютизму» було покінчено.

2. Джерела права в Російській імперії

В період абсолютизму основним джерелом права були укази та постанови написані по розсуду та волі імператорів. А за дотриманням цих указів і постанов слідкували державні та місцеві управління. Вони доносили до населення «волю імператора», а також карали тих хто відмовлявся її виконувати, тобто виступали в ролі суду.

Величезну роль в реформуванні державної і місцевої влади і управління зіграли Петро I і Катерина II.

Державна служба в Росії сформувалася в результаті реформ Петра I.

Зі всіх перетворень Петра I центральне місце займає реформа державного управління, реорганізація всіх його ланок. Це і зрозуміло, оскільки старий наказовою апарат, успадкований Петром, був не в змозі впорається із завданнями управління, що ускладнилися. Тому стали створюватися нові накази і канцелярії.

Петро докладав величезні зусилля до налагодження ефективної роботи створених ним установ і велику увагу приділяв розробці багаточисельних регламентаційних документів, які повинні були забезпечити ефективність роботи апарату.

Таким чином, нова система центральних установ балу створена разом з системою найвищих органів влади і місцевого управління. Особливо важливою була реформа Сенату, що зайняв ключове положення в державній системі Петра I. На Сенат покладалися судові, адміністративні і законодорадчі функції. Неофіційним главою Сенату, що складається з перших сановників, був генерал-прокурор, наділений особливими повноваженнями і підлеглий лише монархові. Створення посади генерал-прокурора поклали підстава цілому інституту прокуратури.

Зміни в економічному житті Росії за часів Петра, і перш за все розвиток ринкових зв’язків як усередині країни, так і із зарубіжними державами, відбилися на правовому регулюванні майнових стосунків. Тому і в цивільному праві разом з чисто феодальними правовими інститутами почали з’являтися норми, характерні для капіталістичного господарства. Найбільш консервативним залишалося речове право, зобов’язальне право стало пристосовуватися до потреб ринку. Усередині цивільного права зароджується нова галузь — торгівельне право. Норми його створювалися в процесі торгового обігу, і часто в основі їх лежав звичай. Протегуючи торгівлі, держава брала під свій захист торгівельні звичаї, складався так званий звичай торгового обігу, яким регулювався широкий круг стосунків в торгівлі. Таким чином, джерелами цивільного права були і нормативно-правові акти, і норми звичайного права.

Ніяк не відповідали новим умовам і завданням наказова система, що склалася при Боярській думі. Виниклі в різний час накази сильно розрізнялися по своєму характеру і функціям. Розпорядження і укази наказів частенько перечили один одному, створюючи неймовірну плутанину і надовго затримуючи вирішення невідкладних питань.

Замість застарілій системі наказів в 1717-1718 рр. було створено 12 колегій.

Створення системи колегій завершило процес централізації і бюрократизації державного апарату. Чіткий розподіл відомчих функцій, розмежування сфер державного управління і компетенції, єдині норми діяльності, зосередження управління фінансами в єдиній установі — все це істотно відрізняло новий апарат від наказової системи.

До вироблення регламентів були притягнені іноземні правознавці, був врахований досвід державних установ Швеції і Данії.

Також важливою реформою в системі кримінального права Росії було прийняття «Артикулів військових».

3. Право за “Артикулами військовими”

У 17-18 століттях, суди, при розборі кримінальних справ керувалися Соборним укладенням 1649г. новими статтями про розбійних, статейных справах і вбивствах 1669 р. і подальшим законодавством. Нова систематизація кримінально-правових норм була вироблена Петром I при створенні Артикулу військового в 1716 р.

Кодекс складався з 24 глав, розділених на 209 артикулів (статей), і був включений як частина друга у Військовий статут. Артикули містили основні принципи кримінальної відповідальності, поняття злочину, цілі покарання, положення про необхідну оборону, і крайню необхідності, перелік пом’якшувальних і обтяжливих обставин.

За злочини, як наприклад, зрада, ухилення від військової служби, невиконання наказу і ін., передбачалися жорстокі покарання — биття батогом, шпіцрутенами, заслання на каторгу або страта. Артикул включав текст військової присяги, в якій упор зроблений на усвідомлення важливості виконання військового боргу, збереження вірності прапора, дотримання твердої військової дисципліни.

Необхідність розробки Артикулу військового була пов’язана з формуванням постійної, регулярної армії в Росії.

Запозичення від чужоземців у військовому пристрої було загальним явищем в Європі при установі постійних армій. У 16-17вв. зразком для військових артикулів Петру служили шведські військові артикули статуту Адольфа (1621-1632) в оновленій їх редакції 1683 р. Текст шведського джерела доповнений і розвинений. Система покарань була прийнята з данського військово-судового статуту 1683 р.

Вже з самого початку документа звертає на себе увагу та обставина, що положення Військового артикулу 1716 р. звернені до всіх військовослужбовців, не дивлячись ні на чини, ні на звання: «Повелеваем всем обще нашим генералом, штаб, обор и унтер-офицерам и солдатам, как подданным, так и чужестранным, в службе нашей пребывающим, покорным и послушным быть по своей должности, и все пункты сего артикула право исполнять, и всякому особо высокого и низкого чина без всякаго изъятия нам, яко государю своему, присягу чинить…».

Злочином — було суспільно-небезпечне діяння, що заподіювало шкоду державі. Злочини розділялися на умисні, необережні і випадкові. Дане положення можна проілюструвати на прикладі артикулу 87 і тлумачення до нього: «С свечею и с огнем имеет всяк в своей квартире осторожно и бережно ходить, и ежели каким небрежением и винностию офицерскою или салдатскою пожары в квартирах учинятся, тогда виноватый в том имеет убыток по судейскому разсуждению заплатить, и сверх того по разсмотрению наказан быть.

Толкование. А ежели учинится сие с умыслу, тогда виноватый в том наказан будет, яко зажигалщик. А буде же невинно и от неосторожности внезапно: тогда оный от наказания свободен быть имеет. Ибо о внезапном случае никто ответу дать не должен».

Серьезные наказания предусматривались за религиозные преступления. Артикул 3: «Кто имени божию хулению приносит, и оное презирает, и службу божию поносит, и ругается слову божию и святым таинствам, а весьма в том он обличен будет, хотя сие в пиянстве или трезвом уме учинится: тогда ему язык роскаленым железом прожжен, и потом отсечена глава да будет».

Кримінальна відповідальність наставала лише при здійсненні умисної і необережної провини. Злочин ділився на статті: намір, замах на злочин. Також вводилося покарання за недонесення про правопорушення, що відбулося. Артикул 5: «Ежели кто слышит таковое хуление, и в принадлежащем месте благовременно извету не подаст, оный имеет по состоянию дела, яко причастник богохуления, живота или своих пожитков лишен быть».

У ряді випадків законом встановлювалося покарання вже за намір (наприклад державні злочини). Замах на злочин міг бути закінченим і нескінченим. Так, відповідно до артикулу 19: «Есть ли кто подданный войско вооружит или оружие предпримет против его величества, или умышлять будет помянутое величество полонить или убить, или учинит ему какое насильство, тогда имеют тот и все оныя, которыя в том вспомогали, или совет свой подавали, яко оскорбители величества, четвертованы быть, и их пожитки забраны».

До пом’якшувальних обставин відносилися: стан афекту, душевна хвороба, малоліття злочинця, службове завзяття, в запалі якого здійснений злочин.

Невідання і давність, стан сп’яніння, що раніше був пом’якшувальною провину обставиною, стали відноситися до обтяжливих обставин. Так, наприклад, передбачалося досить жорстке покарання як для офіцерів, так і для солдатів, в разі їх поява на богослужіння у п’яному стані. Артикул 11: «Когда офицер при молитве пьян явится, а чрез оное пиянство другим соблазн учинит: тогда оный имеет в первые и вдругоредь арестом у профоса наказан, а в третие на несколько времяни от службы отставлен, и рядовым учинен быть. Артикул 12. А рядовой, которой в таковом же образе обрящется, имеет быть в железа посажен».

Ще жорстокіше покарання передбачало пияцтво під час несення караульної служби — Артикул 41: «А который в лагере, поле или в крепости на карауле своем уснет, или напьется пьян так, что своего караулу отправить не может, или прежде смены с караула пойдет и оставит свое место: хотя б офицер или рядовой был, розстрелен быть имеет».

Законодавець вводив поняття крайньої необхідності і необхідної оборони. Злочини досконалі за цих умов не каралися. Так, наприклад, відповідно до артикулу 156: «Кто прямое оборонительное супротивление для обороны живота своего учинит, и онаго, кто его к сему принудил, убьет, оный от всякаго наказания свободен».

Інститут співучасті в злочинах був недостатньо розроблений. Співучасники зазвичай каралися однаково, незалежно від міри винності кожного.

Таким чином, текстуальний аналіз Військових артикулів 1716 р. свідчить про наступні види злочинів, включених законодавцем в даний нормативно-правовий акт:

• Релігійні злочини: чаклунство, ідоло-поклоніння, богохульство, недотримання церковних обрядів, церковний заколот.

• Державні злочини: намір убити або узяти в полон пануючи, образа словом монарха, бунт, обурення, зрада і так далі

• Посадові злочини: хабарництво, казнокрадство, неплатежі податків і ін.

• Військові злочини: зрада, ухилення від служби або вербування, дезертирство. непокора військовій дисципліні і так далі

• Злочину проти порядку управління і суду: зрив і винищування указів, підробка друку, фальшивомонетниця, підлог, кривоприсяга, лжесвідчення.

• Злочини проти благочинності: приховування злочинців, вміст кубел, привласнення помилкових імен і прізвиськ, з метою спричинення шкоди, виспівування непристойних пісень і виголошування нецензурних промов.

• Злочини проти особи: вбивство, дуель, нанесення каліцтв, побої, наклеп, образа словом і ін.

• Злочини проти моральності: зґвалтування, мужолозтво, скотолозтво, двошлюбність, перелюбство, заняття проституцією.

Головними цілями покарання по артикулах були залякування, відплата, ізоляція злочинців і експлуатація праці злочинців.

Основними видами покарань: страта, тілесні покарання, що підрозділялася на каліцтво, таврування і хворобливі; каторжні роботи, тюремний висновок; позбавлення честі і гідності, майнові покарання. Артикули також передбачали церковне покаяння — покарання, запозичене з церковного права.

Покарання призначалося відповідно до станової приналежності злочинця. Страти здійснювалися публічно, про них заздалегідь повідомлялося.

Висновки

Підводячи підсумок даній роботі, слід зазначити, що Російська держава XVIII століття істотно відрізнялася від відсталої в господарському, військовому і культурному відношенні Росії XVII століття наявністю розвиненішої промисловості, централізованими і впорядкованими адміністративними установами, першокласною армією і флотом, світськими школами і загальним підйомом науки і культури.

Розвиток абсолютизму супроводжувався розвитком армії і флоту. Російська держава XVII століття не має регулярної армії і флоту, в XVIII столітті перетворюється на державу, що володіє одним з кращих в світі флотом і сучасною армією, які дозволяють абсолютизму вести активну зовнішню і внутрішню політику, в результаті якої істотно змінилося геополітичне положення Росії. З держави з обмеженою територією, держави, що не має виходу до морів, Росія перетворюється на державу, яка зайняла первинне місце в міжнародному житті в Європі і Азії, в державу, без участі якого не вирішується жодне важливе питання європейської політики.

Найбільший внесок у розвиток позитивних змін в Росії був зроблений Петром I («Табелі о Рангах», «Артикули Військові», а також ряд реформ у всіх сферах), та його послідовниками Єлизаветою Петрівною і Катериною II.

Сьогочасна Росія багато в чому стала такою саме дякуючи реформам доби абсолютизму – адже саме в той період був розпочатий шлях від звичайної феодальної країни до могутньої імперії, яка своїми діями змінювала розвиток інших країн.

Тобто абсолютизькі реформи проклали основний фундамент для будівництва сучасної Росії.

Список використаної літератури

1. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Під ред. доктора юридичних наук, професора Джужи О.М.: Київ, НАВСУ, «Правові джерела», 2000.

2. Абсолютизм в Росії. /під ред. Монахова Л.С, Елісєєвой О.Г. — М.: Прогрес, 2001

3. Велика енциклопедія Кирила і Мефодія. Комп’ютерний диск, 2002

4. Бушков А.А. Росія, якої не було: загадки, версії, гіпотези. — М.: ОЛМА-ПРЕСС Освіта; Спб.: НЕВА; Красноярськ: Бонус, 2002

5. Витоки самодержавства. / під ред. колл. авторів. — М.: Пеленг, 2002.

6. Історія Вітчизни / Посібник для тих, що вступають до вузів. /під. ред. А.С. Орлова. — М.: Простір, 1994

7. Історія Росії. Енциклопедія для дітей. Том 5. — М.: Аванта +, 2002

8. Ключевський В.О. Російська історія. Повний курс лекцій в 3 кн. Перевидання — М.: Думка, 1997

9. Лукин П.А. Росія XVI-XVIII ст. — М.: ЮНІТІ, 1997

10. Політична історія: Росія — СРСР — Російська Федерація: у 2-х т. — М.: Видавництво Тера, 1996

Экономика Российской Федерации представляет собой сложный хозяйственный механизм, сформировавшийся на базе социально-экономического развития, межрайонного территориального разделения труда и интеграционных процессов.

Интегральным показателем оценки экономического развития государства является показатель валового внутреннего продукта (ВВП), характеризующий уровень развития экономики, особенности ее структуры, эффективность функционирования отдельных отраслей, степень участия страны в мировых интеграционных процессах.

Совокупный показатель валового внутреннего продукта характеризует стоимость товаров и услуг, произведенных в стране всеми отраслями экономики и предназначенных для конечного потребления, накопления и экспорта. В настоящее время более половины всей мировой стоимости ВВП создается в США, Японии и Германии. По объемам производства валового внутреннего продукта Российская Федерация занимает 45-е место в мире. Объем ее ВВП в стоимостном выражении почти в 40 раз меньше ВВП Соединенных Штатов Америки. А по производству ВВП на душу населения Россия стоит на 39-м месте в мире, уступая по этому показателю таким странам, как Колумбия, Таиланд, Чили и др.

Экономические позиции России в мировом сообществе существенно ослабли в результате кризисных процессов, наметившихся к середине 1980-х годов и переросших в открытый социально-экономический кризис в начале 1990-х годов, и распада СССР, вызвавшего разрыв хозяйственных и технологических связей с постсоветскими республиками.

Современный этап экономического и социального развития Российской Федерации связан с коренными изменениями, вызванными переходом к рыночным отношениям. Формирование рыночной экономики предполагает создание социально ориентированной экономики, означающей переориентацию всего производства на запросы потребителя.

Структура хозяйственного комплекса. Единый хозяйственный комплекс страны представлен отраслевой и территориальной структурами.

Отраслевая структура — это совокупность отраслей народнохозяйственного комплекса, характеризующихся определенными пропорциями и взаимосвязями. В отраслевом плане структура единого народнохозяйственного комплекса представлена двумя сферами: материального производства (или производственной сферой) и нематериального производства (непроизводственной сферой).

Основу единого народнохозяйственного комплекса составляет сфера материального производства, в которой занято 68,7% населения от общей численности всего населения, занятого во всех сферах хозяйственной деятельности.

Производственная сфера включает.

отрасли, создающие материальные блага, — промышленность, сельское хозяйство, строительство;

отрасли, доставляющие материальные блага потребителю, — транспорт и связь;

отрасли, связанные с процессом производства в сфере обращения, — торговля, общественное питание, материально-техническое снабжение, сбыт, заготовки.

Непроизводственная сфера состоит из следующих отраслей:

отрасли услуг, к ним относят: жилищно-коммунальное хозяйство, бытовое обслуживание, транспорт и связь, связанные с обслуживанием населения;

отрасли социального обслуживания — образование, здравоохранение, культура, искусство, наука и научное обслуживание;

отрасли, включающей кредитование, финансы и страхование;

аппарата органов управления;

обороны.

За годы экономических реформ в России произошли некоторые положительные изменения в соотношении между производственной и непроизводственной сферой. Так, доля занятых в отраслях материального производства сократилась с 70,6% до 68,7%, а в отраслях нематериального производства возросла с 29,4% до 31,3%. Снижается доля занятого населения в промышленности, строительстве, а увеличивается в торговле, общественном питании, материально-техническом снабжении, кредитовании, финансах и страховании, аппарате органов управления. Изменение структуры занятости по отраслям хозяйственного комплекса и сферам приложения труда свидетельствует о развитии рыночных структур в экономике.

Заметные сдвиги отмечаются и в структуре произведенного валового внутреннего продукта (ВВП). За 1992-1996 гг. удельный вес услуг возрос с 32,6 до 52,6%. Однако эти структурные изменения произошли в основном за счет падения уровня промышленного производства и неравномерного роста цен. Перелив капитала идет в сторону финансовой и торговой экономики. Происходит стихийная структурная перестройка, ведущая к деиндустриализации экономики.

Для современной структуры народного хозяйства России характерной чертой является наличие не только отраслевых, но и межотраслевых комплексов. Все в большей степени идет процесс укрепления производственных связей, интеграции разных ступеней производства. Межотраслевые производства (комплексы) возникают и развиваются как внутри отдельно взятой отрасли народного хозяйства, так и между отраслями, имеющими тесные технологические связи.

Сложились такие межотраслевые комплексы, как топливно-энергетический, металлургический, машиностроительный, химико-лесной, строительный, агропромышленный, транспортный. Более сложной структурой отличаются агропромышленный и строительный комплексы, включающие разные отрасли народного хозяйства.

В условиях становления и развития рыночных отношений все большее значение приобретает инфраструктура. Инфраструктура — это совокупность материальных средств, обеспечивающая производственные и социально-бытовые потребности. В зависимости от выполняемых функций выделяют производственную и социальную инфраструктуру.

Производственная инфраструктура продолжает процесс производства в сфере обращения и создает новую стоимость.

Она включает транспорт, связь, складское и тарное хозяйство, материально-техническое снабжение, инженерные сооружения, теплотрассы, водопровод, коммуникации и сети, газо- и нефтепроводы, ирригационные системы и т.п.

Социальная инфраструктура включает пассажирский транспорт, систему связи по обслуживанию населения, коммунально-бытовое хозяйство городских и сельских поселений.

Инфраструктура играет огромную роль не только в эффективном обеспечении процесса производства, но и в развитии социально-бытовой сферы населения, а также в развитии комплексности народного хозяйства и в освоении новых территорий.

Становление рыночной экономики в Российской Федерации сопровождается развитием рыночной инфраструктуры. Создаются и развиваются товарные, фондовые, валютные биржи; возрастает количество коммерческих банков в различных регионах России.

Дифференциация структуры народнохозяйственного комплекса РФ характеризуется разделением крупных отраслей на простые отрасли и подотрасли. Особенно ярко дифференциация выражена в промышленности, где выделяются 11 укрупненных отраслей, 150 простых производств и свыше 300 подотраслей.

Под территориальной структурой понимается деление системы народного хозяйства по территориальным образованиям — зонам, районам разного уровня, промышленным центрам, узлам. Она меняется значительно медленнее, чем отраслевая структура, так как основные ее элементы сильнее привязаны к конкретной территории. Территориальная структура выступает основой территориальной организации хозяйства. Освоение новых территорий с уникальными природными богатствами меняет структуру отдельных регионов и способствует формированию новых территориальных комплексов.

Становление рыночной экономики в России требует решения важнейшей задачи — совершенствования ее отраслевой структуры, характеризующейся высоким удельным весом топливно-сырьевых отраслей при сравнительно низком удельном весе сектора высокотехнологичных, наукоемких производств, что явно не соответствует структуре экономики высокоразвитых государств мира. В связи с этим необходим переход от утяжеленной базовыми отраслями экономики к хозяйственной структуре, ориентированной на удовлетворение потребностей населения.

Основным содержанием нового периода преобразований является структурная перестройка экономики. В программе социального и экономического развития на период до 2000 г. предусматриваются стабилизация экономики и обеспечение высоких темпов инвестиций для динамичного развития экономики и структурных преобразований.

Методы отраслевого экономического обоснования размещения производств. Современная промышленность характеризуется высоким уровнем специализации. В результате углубления общественного разделения труда возникло множество отраслей, подотраслей и видов производств, образующих в своей совокупности отраслевую структуру промышленности. Отрасли специализации определяют и хозяйственный профиль регионов. Без определения специализирующих отраслей не обходится ни одна работа, изучающая экономику района. Для этого следует использовать теоретически обоснованные показатели, тесно связанные с другими показателями территориального разделения труда. Поскольку в основе рыночной специализации лежит территориальное разделение общественного труда, то и определение специализирующихся отраслей должно базироваться на выявлении доли участия района в общественном разделении труда.

Для количественного определения уровня специализации экономических районов используют такие показатели, как коэффициент локализации, коэффициент душевого производства и коэффициент межрайонной товарности.

Коэффициент локализации данного производства на территории района Кл рассчитывается отношением удельного веса данной отрасли в структуре производства района к удельному весу той же отрасли в стране. Расчеты производятся по валовой товарной продукции, основным промышленным фондам и численности промышленно-производственного персонала:

,

где Ор — отрасль района;

Ос — отрасль страны;

Пр — все промышленное производство района;

Пс — все промышленное производство страны.

Коэффициент душевого производства КД исчисляется отношением удельного веса отрасли хозяйства района в соответствующей структуре отрасли страны к удельному весу населения района в населении страны:

,

где Op — отрасль района;

Ос — отрасль страны;

Нр — население района;

Нс — население страны.

Коэффициент межрайонной товарности Кмт рассчитывается как отношение вывоза из района данной продукции к ее районному производству:

.

Для определения отраслей рыночной специализации используется также индексный метод, предложенный В.В. Кистановым:

,

где Су — показатель специализации района на соответствующей отрасли;

Уо — удельный вес района в стране по данной отрасли промышленности;

Ур — удельный вес района в стране по всей отрасли промышленности.

Если расчетные показатели больше или равны 1, следовательно, данные отрасли выступают как отрасли рыночной специализации.

Расчеты показывают, что отрасли с наибольшим удельным весом в структуре промышленного производства страны имеют и наибольшие показатели по коэффициентам специализации, локализации и душевого производства.

Одним из главных критериев размещения отраслей на определенной территории является показатель их экономической эффективности. В качестве эффективности размещения производства принят показатель «получение намеченных объемов продукции с наименьшими совокупными народнохозяйственными затратами». В качестве рекомендуемых показателей эффективности размещения предприятий установлены: себестоимость продукции (с учетом ее доставки потребителю), удельные капитальные вложения (на единицу мощности) и прибыль.

Из сравниваемых вариантов наилучший определяется по минимуму приведенных затрат, исчисляемому как сумма показателей себестоимости продукции и произведения показателей удельных капиталовложений на отраслевой нормативной коэффициент их сравнительной эффективности (общий коэффициент 0,15, соответствующий нормативному сроку окупаемости 7 лет, или 0,12 — 8,3 года).

П= С+КЧЕ,

где П — приведенные затраты на единицу продукции;

С — себестоимость (сумма всех текущих затрат на производство единицы продукции);

К — удельные капитальные вложения на единицу продукции;

Е — нормативный коэффициент эффективности капитальных вложений.

Определение показателей экономической эффективности размещения производства ведется также с использованием показателей рентабельности Р.

или

где Ц — цена;

С — себестоимость единицы продукции;

К — удельные капитальные вложения на единицу продукции;

Ф — сумма основных производственных фондов и нормативных оборотных средств.

Показатель рентабельности обеспечивает соизмерение прибыли от реализации продукции с капитальными вложениями или основными фондами. Из приведенных формул вытекает, что величина рентабельности зависит не только от размеров текущих и единовременных затрат, но и от уровня цен на продукцию.

Наряду с указанными показателями по каждой отрасли производства разрабатывается система технико-экономических показателей ее размещения. Она включает: а) удельные расходы основных видов сырья, топлива, тепловой и электрической энергии, воды на единицу готовой продукции; б) выход производственных отходов (на единицу продукции) и их характеристику; в) трудовые затраты на единицу продукции; г) удельные затраты основных фондов. На основе этих первичных показателей разрабатывается ряд других показателей, играющих важную роль для обоснования размещения производства: обеспеченность рабочих основными производственными фондами, энерговооруженность и пр.

Использование показателей эффективности рационального размещения способствует установлению оптимальных пропорций между отраслями и производствами.

При выборе наиболее оптимального варианта размещения промышленного предприятия необходимо учитывать влияние ряда факторов — материалоемкости, транспортного фактора и потребительского. Так, в отраслях добывающей промышленности главную роль играют запасы ресурсов, их качество и транспортные условия, уровень научно-технического прогресса.

При размещении многих отраслей обрабатывающей промышленности важно учитывать влияние преобладающих факторов во всей их совокупности. Так, энергоемкость выступает как главный фактор при размещении производства синтетического каучука, химических волокон, пластмасс, смол, а также отраслей цветной металлургии (алюминиевой, магниевой, никелевой).

Многие отрасли добывающей промышленности ориентируются на сырьевой фактор — это черная металлургия, тяжелое металлоемкое машиностроение, производство минеральных удобрений, цементная, стекольная, сахарная, целлюлозно-бумажная. В их производстве расход сырья в несколько раз превышает вес готовой продукции.

На трудоемкость как главный фактор в своем размещении ориентируются станкостроение, приборостроение, электротехническая и радиотехническая промышленность, а также текстильная, швейная, обувная, трикотажная.

На потребительский фактор ориентируются нефтеперерабатывающая промышленность, резинотехническая, кирпичная, сельскохозяйственное машиностроение, хлебопекарная, кондитерская, молочная и мясная.

Во всех отраслях наряду с преобладающим фактором большое влияние на размещение оказывают и другие факторы. Например, в черной металлургии полного цикла на размещение влияют сырьевой и топливно-энергетический факторы.

Особенно важно при выборе места для размещения промышленных предприятий всех отраслей учитывать экологический фактор.

Список использованных источников

Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: Учебник для вузов. М.: ГУ ВШЭ, 2000.

Лексин В.Н. Швецов А.Н. Государство и регионы: теория и практика государственного регулирования территориального развития. М.: УРСС, 1997.

Орешин В.П., Потапов Л.В. Управление региональной экономикой. М.: ТЕИС, 2003.

Региональная экономика / Под ред. Т.Г. Морозовой. М.: ЮНИТИ, 1998.

Проблемы территориального развития. Словарь-справочник. Составители А.П. Сысоев и И.В. Усов. М.: ТЕИС, 2003.

Региональная экономика: Учебник / Под ред. В.И. Видяпина и Р31 М.В. Степанова. — М.: ИНФРА-М, 2007.-666 с.

Фетисов Г.Г., Орешин В.П. Региональная экономика и управление: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 2006. — 416 с.

Религия Месопотамии

доклад по культурологии

Санкт- Петербург, IMISP, 1 курс

Copyright © Медведев Данила, 1997 19 марта 1997

Содержание

1 Ассиро-вавилонская религия. 3

1.1 Религиозные представления древних ассирийцев 3

1.1.1 Специфика месопотамской религии 3

1.1.2 Религия 3

1.2 Загробная жизнь 4

1.2.1 Похороны 4

1.3 Мифы о мироздании 4

1.3.1 Культ бога Таммуза 5

1.3.2 Эпос о Гильгамеше 5

1.3.3 Мифы о Этане и Адапе 5

1.4 Жречество 5

1.5 Колдовство и гадание 6

Культура Ассирии.

1 Ассиро-вавилонская религия.

1 Религиозные представления древних ассирийцев

1 Специфика месопотамской религии

В месопотамской религии не было изображений, повествующих о деяниях богов. В течении всей истории Месопотамии мифы относились лишь к области литературы.

1) Тексты молитв. Молитвы людей богам — это регламентированный процесс, преобладают две темы: рассказы о божествах и изложение в квазимифологическом стиле опыта верующего.

Метафизически божество воспринимается как ужасное, повергающее в трепет явление.

2) Мифы. Мифы — не религия. Их писали придворные поэты, писцы и цари
(напр. Хаммурапи). Все эти произведения относятся скорее к литературе, чем к религии.

3) Описания ритуалов. Они в какой-то мере описывают деятельность храма, но лишь косвенно характеризуют религиозную жизнь.

Религию Месопотамии можно разделить на три: религия народа, царя и жрецов. Жреческая религия сводилась, главным образом к обслуживанию идола и его храма.

Большая часть религии обретает смысл лишь постольку, поскольку она связана с личностью царя. Многие обычаи, распространенные на всех людей первоначально имели отношение лишь к царю.

Царь мог иметь видения, частное лицо не могло. Ежегодные сезонные праздники и погребальные церемонии представляли единтсвенную признанную линию связи человека с божеством. Проявление религиозных чувств простого человека сводилось к формальным церимониям, не было интенсивным и не носило личного характера.

2 Религия

Религия в Междуречье играла очень важную роль. Ею была пронизана вся жизнь древнего общества.

Шумеры: Ан (небо), Ки (земля (богиня)), Энлиль (позднее Бел), Энки
(Эа).

Боги Ану (бог неба), Энлиль (грозный бог земли), Эа (кроткий бог воды)
(бог Эреду) возглавляют пантеон богов. Адад (бог грома), Ашшур (племенной бог ассирийцев), Мардук (бог вавилонян). Сын Мардука – Набу (бог Борсиппы).
Небесные тела — тоже боги.

Сын Энлиля – Нинурта (Син) (город Ур), бог луны. Его сын,
Шамаш(шумерский Уту) (города Ларс, Сиппар) – бог солнца, правды и справедливости. Дочь Наннара – Инанна, богиня плодородия. У аккадцев своя –
Иштар. Позднее они объединились. Иштар – вооруженная до зубов богиня, дарующая победу царю, которого любила. В то же время – олицетворение и покровительница плотской любви. (город Урук) Она была сначала дочерью, а потом женой Ану.

Нергал и его супруга Эрешкигаль – «повелители подземного мира». Нергал
– властитель царства мертвых и бог чумы.

Таммуз – каждый год умирает, его смерть принято было оплакивать.

Богиня Гула – богиня врачевания, первоначально – смерти (атрибут – собака). Богини-матери: Баба, Мама.

В течении долгого времени сохранялись пережитки фетишизма, тотемизма, анимизма. Мотыга, секира, копье считались сверхъестественными предметами.
Ашшур был покрыт птичьими перьями.

Символы богов:

Шамаш – солнечный диск.

Син – полумесяц.

Иштар — восьмиконечная звезда.

Мардук — копье, мушхушшу (лев+змея+орел).

Набу — стилос.

Гула — собака.

Эа — кусарикку (коза+рыба).

Адад — бык.

В первобытные времена вождя убивали, позже этот обряд стал чисто символическим. На пятый день нового года царь отправлялся в храм Мардука, но верховный жрец отнимал у него корону и скипетр и стегал плетью. Если при этом царь плакал, то считалось, что год будет удачным. В конце концов атрибуты власти царю отдавали.

2 Загробная жизнь

Вера в загробную жизнь не получила в Междуречье такого распространения, как в Египте, хотя культ умирающего и воскресающего бога растительности
Таммуза был весьма популярен и там, а день его возвращения из царства мертвых считался большим праздником. Но в Вавилонии это божество не связывали с воззрениями о загробной жизни, как это было в Египте.

В вавилонской литературе мы неоднократно встречаемся с мифами, легендами и даже эпосом, в которых основной идеей является идея поисков бессмертия, вечной жизни. Наоборот, в египетской литературе нет ни одного поизведения, посвященного этой теме. Египтянам не нужно было искать вечной жизни, они ее «имели».

1 Похороны

Подобно другим древним народам, ассирийцы шумно выражали свою скорбь.
Как только человек умирал, члены его семьи начинали

. раздирать на себе одежду

. царапать лицо и грудь

. посыпать голову пеплом

. покрывать голову прахом

Покойников не мумифицировали, их обмывали, обливали пахучими маслами, попроще одевали и хоронили. Умершего снабжали всем: пищей, одеждой, украшениями, утварью. Могилы строились из кирпича. Это были обширные подземные камеры.

3 Мифы о мироздании

Ану создал ануннаков (подземных духов), злаки, скот. Боги ели, пили, но не могли насытиться и наесться. Тогда Эа посоветовал Энлилю создать людей, которые приносили бы богам жертвы. Но сначала люди были дикими. Поэтому богам пришлось повелеть, чтобы люди стали настоящими людьми.
(очень широкое распространение) Ану, Энлиль и Эа создали людей и животных, затем Энлиль основал пять городов, поселив в одном из них царя, которому следовали остальные девять царей. При последнем из них Энлиль разгневался на людей, устроил потоп. Эа посоветовал Зиусудре построить корабль. Энлиль потом даровал Зиусудре вечную жизнь.
(by Хаммурапи) «Энума Элиш» («Когда вверху»)

«Когда высь еще не была названа небом, а внизу твердь еще не звалась землей, когда воды Океана и Бездны были смешаны между собой, когда ни одно поле еще не было сотворено и ни одного болота не было видно, когда никто еще не был наделен именем и ничья судьба еще не была определена, – тогда были сотворены первые боги…» Первобытные силы (Апсу, Мумму, Тиамат) природы решили погубить богов, Апсу и Мумму одолели, Тиамат не смогли.
Мардук решил ее победить, его сделали царем, он ее победил, рассек ее пополам, из одной половинки сделал небо, из другой землю. Убил предателя
Кингу, на его крови замесил глину(!!!), создал человека.

1 Культ бога Таммуза

Таммуз умирает, его возлюбленноя Иштар спускается туда, «откуда входящий никогда не выходит». Грозит разбить двери и выпустить мертвецов.
Ее пускают и заточают в темницу. Эа создает Асушунамира, посылает его, посоветовав обратить внимание на бурдюк с живой водой. Таммуза и Иштар выпускают.

2 Эпос о Гильгамеше

«Ша нагба имуру» («Тот, кто все видел»)… змея подползла к траве и сожрала ее.

3 Мифы о Этане и Адапе

В мифах об Этане и Адапе также отразилась идея поисков бессмертия.

Этана пытается взлететь на крыльях орла на небеса, чтобы там раздобыть
«траву рождения» (аналогично «траве жизни») Орел обращает ее внимание на то, что все предметы на земле кажутся все меньше и меньше. Этана поднялась на небо Ану, но травы там не оказалось. Пришлось лететь выше, на небо
Иштар. Земля стала не видна. На этом миф обрывается, так как конец таблички был отбит, но повидимому он упал и разбился насмерть. Таким образом, вечной жизни он не добился.

Адапа, сын бога Эа и смертной женщины ловил рыбу в персидском заливе, налетел Южный ветер и перевернул его лодку. Адапа, рассердившись обломал ветру крылья. Семь дней Ветер не вылетал, бог Ану забеспокоился. Он вызвал
Адапу к себе на суд. Эа предупредил сына, чтобы тот не ел и не пил со стола
Ану: «Когда ты предстанешь перед Ану, тебе предложат еду смерти — не ешь ее, тебе предложат воду смерти — не пей ее.» Кроме того он предложил одеть траурную одежду, чтобы заручиться сочувствием небесных привратников,
Таммуза и Гишзиды.

Ану встретил Адапу словами: «Нет пощады!», но по настоянию Таммуза и
Гишзиды сменил гнев на милость и решил подарить Адапе бессмертие. Он предложил ему «воду жизни» и «еду жизни», но тот отказался. 🙂

4 Жречество

Участвуют в строительстве плотин, каналов. Жрец должен был обладать высоким ростом, представительной внешностью6 здоровыми зубами (чтобы не шепелявил и четко произносил священные формулы). Позднее появились разные категории жрецов.

Божества женского рода обслуживались жрицами. «Святые девы» – затворницы, посвятившие себя богу и «священные блудницы» – отдававшие доход от проституции храму.

Богам приносились жертвы, жрецы учили, что для этого человек и создан.

1 Почитание богов и жертвоприношения

Изображения богов были подлинной и адекватной реализацией божественного присутствия, являемого в традиционном человеческом облике.
Изображения божества играли в культе и в частном богослужении центральную роль, что подтверждается широким распространением дешевых копий изображений. Если изображение выносили из святилища, с ним удалялся и бог, выражая свой гнев против города или страны.Только в мифологическом плане считалось, что боги обитают в космологических пространствах. Со II тысячелетия в некоторых районах Месопотамии объектом поклонения стали чудовищные комбинации из человеческих и животных форм. Их признавали адекватными воспроизведениями божественных страстей и подвигов. Для
«установления личности» бога – единственной гарантии функционирования статуи как адекватного воплощения божества – важны были на столько детали лица, сколько одежда и прочие атрибуты.

Изображения богов создавались в специальных мастерских, после этого они освящались. Безжизненная материя превращалась в «сосуд божественного присутствия». Ритуал «омовения рта».

Храм играл определенную роль в принесении клятв и в процедуре «божьего суда». Он контролировал меры веса и ставку процента. В храм посылались лучшие с/х продукты.

Богов в храме Урука кормили два раза в день (утром и вечером). Два блюда, «основное» и «второе». Церемониал, характер и число блюд приближаются к человеческим меркам. Он отражает обычаи вавилонского двора.

Блюда, побывавшие у божества, отсылались царю (возможно, что и жрецам).
Еда для жрецов шла отдельно.

В трапезе своих почитателей божество Месопотамии участия не принимало.
Прислуживающие богу питались с его стола6 но за одним с ним столом не сидели.

В существовании идола критическим моментом было его изготовление, в жертвенной трапезе критическим моментом был акт поглощения пищи! Идол поглощал ее, глядя на нее. Бога, поглощающего пищу, скрывали занавесями от людей (и жрецов тоже). Изображения жили реальной жизнью (еда, общение, секс, охота).

5 Колдовство и гадание

Из библиотеки Ашшурбанапала до нас дошли целые сборники заклинаний маклу и шаклу («сожжения») Ведьмы изготовляли фигурки своих врагов из глины, смолы, меда, теста, дерева и т.д. и прокалывали их, ломали или жгли.

Наряду с добрыми богами, которых можно разжалобить мольбами и умилостивить жертвами, существовали злые духи, которых не задобрить никакими средствами. «Не мужчины они и не женщины, они не имеют жен и не производят детей». Они не внемлют молитвам и поражают всех, кто им встретится. Единственный способ защиты – колдовство.

Злые богини: Лилит («Ночная») и Лабарту.

Если человек оскорбил богов своим поведением, то они могли наказать его, отдав на растерзание беспощадным демонам.

По различным предметам предсказывали будущее. Например, по полету птиц, по колебанию пламени свечи, по печени овцы, по различным отклонениям у новорожденных животных (например две головы). Перебегающая дорогу гиена приносит несчастье, рыжие тараканы — счастье, черные — неудачу. И т.д.

и т.п.

Содержание

Введение

1. Характеристика предприятия

2. Бухгалтерский баланс

3. Характеристика и основные показатели работы торгового предприятия

4. Анализ хозяйственной деятельности

5. Анализ финансового состояния

Заключение

Список литературы

Введение

Все предприятия, осуществляя хозяйственную деятельность, вступают во взаимоотношения с другими предприятиями, организациями, учреждениями, работниками предприятия и отдельными лицами. Эти взаимоотношения основаны на различных денежных расчетах в процессе заготовления, производства и реализации продукции, товаров, работ или услуг.

У предприятий возникают обязательства перед поставщиками за полученные от них товарно-материальные ценности, выполненные работы, оказанные услуги: перед государственным бюджетом по отчислениям от прибыли, платежам в фонды, налоговым и не налоговым платежам, перед своими рабочими и служащими по заработной плате и другие. С другой стороны, сами предприятия предъявляют требования к абонентам, покупателям, заказчикам об оплате отгруженной им продукции, оказанных услуг и выполненных работ для возмещения произведенных затрат, выполнения своих обязательств и получения прибыли.

Основные задачи учета товаров и их реализации состоят в том, чтобы обеспечить контроль за состоянием товарных запасов и их сохранностью на складах.

Анализом хозяйственной деятельности называется научно разработанная система методов и приемов, посредством которых изучается экономика предприятия, выявляются резервы производства на основе учетных и отчетных данных, разрабатываются пути их наиболее эффективного использования.

Анализ финансового состояния имеет свои источники, свою цель и свою методику. Источниками информации являются формы квартальных и годовых отчетов, включая приложения к ним, а также сведения, привлекаемые из самого учета, когда такой анализ проводится внутри самого предприятия.

Цель анализа финансового состояния — дать руководству предприятия картину его действительного состояния, а лицам, непосредственно не работающим на данном предприятие, но заинтересованных в его финансовом состоянии, — сведения, необходимые для беспристрастного суждения, например, о рациональности использования вложенных в предприятия дополнительных инвестиций и тому подобное.

Оценка финансового положения предприятия — это совокупность методов, позволяющих определить состояние дел предприятия в результате анализа его деятельности на конечном интервале времени.

В конечном результате анализ финансового положения предприятия должен дать руководству предприятия картину его действительного состояния, а лицам, непосредственно не работающим на данном предприятии, но заинтересованным в его финансовом состоянии — сведения, необходимые для беспристрастного суждения.

Исходя из этого, основная цель данной работы проанализировать финансово-хозяйственную деятельность конкретного предприятия. При этом цель работы раскрывается через ряд поставленных задач:

-охарактеризовать анализируемое предприятие;

-отразить бухгалтерский баланс;

-рассмотреть основные показатели работы торгового предприятия;

-представить анализ хозяйственной деятельности;

-раскрыть анализ финансового состояния;

-сделать выводы по теме.

1. Характеристика предприятия

Предприятие — это обособленный хозяйствующий субъект, использующий материальные и информационные ресурсы для производства пользующейся спросом продукции, выполнения работ и оказания услуг. Оно самостоятельно осуществляет свою деятельность, распоряжается выпускаемой продукцией и прибылью, которая остается после уплаты налогов, других обязательных платежей. То есть предприятие является самостоятельным товаропроизводителем.

Настоящий анализ проводится на основании продовольственного супермаркета ООО «Корат». Новые идеи и современный подход к делам в сочетании с профессионализмом и многолетним опытом сотрудников супермаркета в сфере продаж позволили «Корат» за короткий период времени завоевать доверие партнеров и покупателей.

Основным направлением деятельности фирмы является торговля бытовой техники.

Магазин располагает торговой и складской площадью в общей совокупности 100 квадратных метров.

2. Бухгалтерский баланс

Бухгалтерский баланс на январь 2006 года

Организация: ООО Корат

Вид деятельности: торговля продовольственными товарам

Организационно-правовая форма: общество с ограниченной ответственностью

Единица измерения: рубли

Местонахождение: г. Челябинск, ул. Скворцова, 7.

Бухгалтерский баланс

АКТИВ	Код показателя	На начало отчетного года	На конец отчетного периода
I. Внеоборотные активы	110	233,4	233,4
Нематериальные активы	120	73,8	73,8
Основные средства	130
Незавершенное строительство	135
Доходные вложения в материальные ценности	140
Долгосрочные финансовые вложения	145
Отложенные налоговые активы	150
Итого по разделу I	190	307,2	307,2
II. Оборотные активы
запасы	210	18149,4	16467,6
В том числе: сырье, материалы и другие аналогичные ценности
Животные на выращивание и откорме
Затраты в незавершенном производстве
Готовая продукция и товары для перепродажи		13862	10951,6
Товары отгруженные		4287,4	5516
Расходы будущих периодов
Прочие запасы и затраты
Налог на добавленную стоимость по приобретенным ценностям	220	2772,4	2435
Дебиторская задолженность (платежи по которой ожидаются более чем через 12 месяцев после отчетной даты)	230
В том числе покупатели и заказчики
Дебиторская задолженность (платежи по которой ожидаются в течение 12 месяцев после отчетной даты)	240	3568,6	2008,2
В том числе покупатели и заказчики
Краткосрочные финансовые вложения	250
Денежные средства	260	872,8	235,4
Прочие оборотные активы	270
Итого по разделу II	290	25363,2	21146,2
Баланс	300	25670,4	21453,4
ПАССИВ
III. Капитал и резервы
Уставный капитал	410	16,8	16,8
Собственные акции, выкупленные у акционеров
Добавочный капитал	420
Резервный капитал	430
В том числе: резервы, образованные в соответствии с законодательством
Резервы, образованные в соответствии с учредительными документами
Нераспределенная прибыль (непокрытый убыток)	470	723,2	1202
Итого по разделу III.	490	740	1218,8
IV. Долгосрочные обязательства
Займы и кредиты	510
Отложенные налоговые обязательства	515
Прочие долгосрочные обязательства	520
Итого по разделу IV	590
V. Краткосрочные обязательства
Займы и кредиты	610	10000	10000
Кредиторская задолженность	620	14930,4	10234,6
В том числе: поставщики и подрядчики		14666	9902,2
Задолженность перед персоналом организации
Задолженность перед государственными внебюджетными фондами
Задолженность по налогам и сборам		29,6	73
Прочие кредиторы		21	25,8
Задолженность перед участниками (учредителями) по выплате доходов	630
Доходы будущих периодов	640
Резервы предстоящих расходов	650
Прочие краткосрочные обязательства	660
Итого по разделу V	690	24930,4	20234,6
Баланс	700	25671	21453,4
Справка о наличии ценностей, учитываемых на забалансовых счетах Арендованные основные средства
В том числе по лизингу
Товарно-материальные ценности, принятые на ответное хранение
Товары, принятые на комиссию
Списания в убыток задолженность неплатежеспособных дебиторов
Обеспечения обязательств и платежей полученные
Обеспечения обязательств и платежей выданные
Износ жилищного фонда
Износ объектов внешнего благоустройства и других аналогичных объектов
Нематериальные активы, полученные в пользование

3. Характеристика и основные показатели работы торгового предприятия

Тип предприятия: Торговое розничное предприятие ООО Корат

Вид деятельности: Торговля продовольственными товарами (бытовая техника)

Торговая площадь: 100 кв.м.

	Базисный период	Отчетный период
1. Товарооборот (т.р.)	30200	32400
2. Численность работников (чел)	24	24
3. Фонд оплаты труда (т.р.)	360,40	381,2
4. Производительность труда (т.р.)	2516,66	2700
5. Валовой доход (т.р.)	5436	6480
6. Издержки обращения (т.р.)	4508,4	4875
7. Прибыль (т.р.)

Затраты предприятия (т.р.)

	Базисный период	Отчетный период
Транспортные расходы	230	240
Расходы на оплату труда	360,4	381,2
Отчисления на соц. нужды	240	250
Аренда и содержание зданий, помещений	1246	1250
Расходы на топливо, газ, э/энергию	80	90
Расходы на рекламу	20	30
Амортизация основных средств	20	24
Услуги связи	40	50
Прочие расходы	2272	2559,8
Итого:	4508,4	4875

4. Анализ хозяйственной деятельности

Анализ товарооборота в фактических ценах за 2006 год

Кварталы	Товарооборот базисного периода		Товарооборот отчетного периода		Темпы роста, %
	∑, т.р.	Уд.вес, %	∑, т.р.	уд.вес, %
1	6432	21	5700	18	89
2	6494	22	7700	24	119
3	8616	29	8042	25	93
4	8658	28	10958	33	127
Итого	15100	100	32400	100	107

Анализ влияния факторов на товарооборот в фактических ценах

Показатели	Базисный период	Отчетный период	Отклонение	Изменение т/о за счет
				Численности	Производ. труда
Товарооборот (т.р.)	30200	32400	+2200
Численность (чел)	24	24	0
Производительность труда	2516,66	2700	+183,34	0	2200

Товарооборот на единицу площади (т.р.)

Кварталы	т/о базисного периода на 1 кв.м	Т/о отчетного периода на 1 кв.м	Отклонение
1	128,64	114	-14,64
2	129,88	154	+24,12
3	172,32	160,84	-11,48
4	173,16	219,16	+46
Итого	604	648	+ 44

Анализ товарных запасов на конец периода

Товарные запасы – масса товаров, которая находится в сфере обращения, предназначенная для выполнения т/о и удовлетворения для потребителей населения.

	Базисный период	Отчетный период	Отклонение
			В днях	В сумме
т/о за квартал (т/р)	8658	10958
Однодневный т/о (т/р.)	96,2	121,76
Товарные запасы в сумме на конец периода	1500,4	1680,6
Товарные запасы в днях на конец периода	30	28	-2		-121,76

Анализ товарооборачиваемости за год

	Однодневный т/о	Товарные остатки на 1 число каждого месяца				Средний товарный запас	Время обращения в днях	Скорость обращения
		Октябрь	Ноябрь	Декабрь	Январь
Базисный период	96,2	1400	1440	1460	1500,4	1450,06	30	12
Отчетный период	121,76	1604		1646	1680,6	1636,1	27	13
а).отклонения в днях							3
б) сумма заморож. (высвобожд.) средств							182,64

Анализ показателей по труду

	Базисный период	Отчетный период	Темп роста, %
Товарооборот (т/р.)	30200	32400	+107
Численность работников (чел)	24	24	-0
Т/о на 1 работника (т/р)	2516,66	2700	+107
ФОТ (т/р)	360,4	381,2	+106
Уровень ФОТ (%)	1,96	1,88	-0,4
Средняя зарплата на 1 работника (т/р.)	30,04	31,76	+106

Влияние на товарооборот:

а) изменение численности (24-24)*2516,66 = 0

б) изменение выработки (2700 – 2516,66)*24 = 2200,08

Влияние на ФОТ:

а) изменение численности (24-24)*30,04 = 0

б) изменение средней зарплаты (31,76 – 30,04)*24 = 20,64

Отклонение ФОТ: 381,2 – 360,4 = 20,8

Это отклонение приблизительно составляет 20,64 + 0

За счет повышения товарооборота, повышения производительности труда и ФОТ, увеличилась средняя заработная плата работников.

Анализ издержек обращения

Статья издержек обращения	Базисный период		Отчетный период		Размер изменения уровня	Сумма относительной экономии (перерасхода)
	∑, т.р.	Ур.ИО, %	∑, т.р.	Ур.ИО, %
Транспортные расходы	230	0,76	240	0,74	-0,02	-6,48
Расходы на оплату труда	360,4	1,19	381,2	1,18	-0,01	-3,24
Отчисл. на соц. нужды	240	0,79	250	0,77	-0,02	-6,48
Аренда зданий и сооружений	1246	4,13	1250	3,86	-0,27	-87,48
Амортизация основных средств	20	0,07	24	0,07	0	0
Расходы на топливо, газ, эл/энергию	8	0,26	90	0,28	0,02	+6,48
Расходы на рекламу	20	0,07	30	0,09	0,02	+6,48
Потери товаров и технологические отходы	50	0,17	54	0,17	0	0
Прочие расходы	2262	7,49	2555,2	7,89	+0,4	129,6
Итого	4508,4	14,93	2437,2	15,04	+0,74	239,76

Анализ валового дохода

Валовый доход – сумма реализованных торговых надбавок

Сумма валового дохода будет зависеть от процента торговой надбавки

В нашем случае и в базисном, в отчетном периоде торговая надбавка составила 20 %.

Показатели	Базисный период	Отчетный период	Отклонение
Товарооборот (т.р)	30200	32400	+2200
Валовыйдоход (Т.р.)	9436	6480	+1044
Уровень валового дохода (%)	18	20	2

Влияние на валовый доход:

а) объем товарооборота = (32400 – 30200)*18 / 100 % = 396

б) влияние среднего % торговой надбавки = (20-18) 32400 / 100 % = 648

Анализ финансового результата деятельности предприятия

Показатели	Базисный период	Отчетный период	Отклонение
1	2	3	4
Товарооборот (т.р.)	30200	32400	+2200
Валовый доход (т.р.)	5436	6480	+1044
Уровень валового дохода (%)	18	20	+2
Издержки обращения (т.р.)	4508,4	4875	+366,6
Уровень ИО (%)	14,93	15,04	+0,74
Прибыль от реализации (т.р.)	927,6	1605	677,4
Внереализационные доходы (т.р.)	2,4	4	+0,8
Внереализационные расходы (т. р.)	1	0,6	-0,2
Прибыль бух. (т.р.)	929	1608,4	+679,4
Уровень рентабельности (%)	3,08	4,96	1,88
Налогооблагаемая прибыль (т.р.)	929	1608,4	+679,4
Ставка налога на прибыль (%)	24	24	0
Налог на прибыль (т.р.)	222,96	386,02	+163,06
Чистая прибыль (т.р.)	706,04	1222,38	516,34

Влияние факторов на прибыль:

а) объем товарооборота = (32400 – 30200) * 3,08 / 100 = 67,76

б) средний % ВД = (20 – 18) * 32400 / 100 = 648

в) издержки обращения = (15,04 – 14,93) * 32400 / 100 = 35,64.

Увеличение товарооборота и валового дохода привели к получению прибыли почти в 2 раза.

Пояснительная записка к анализу хозяйственной деятельности предприятия

Итак, на основе данных анализа работы предприятия, по экономическим расчетам, можно сделать следующие выводы.

В целом предприятие сработало хорошо. Это подтверждает получение в конечном итоге прибыли, причем эта прибыль почти в два раза больше, чем в базисном периоде.

Товарооборот за год в целом увеличился.

Возросла производительность труда за счет увеличения товарооборота. Несмотря на то, что товарные запасы снизились, но это снижение произошло за счет товарооборота.

Увеличился ФОТ, значительно возросла средняя заработная плата на одного человека.

Валовый доход увеличился тоже за счет товарооборота и за счет повышения товарной надбавки, что и повлияло на увеличение прибыли.

Пожелание же одно – улучшать показатели работы: увеличивать доходы и уменьшать расходы, а в результате получать большую прибыль.

5. Анализ финансового состояния

Анализ по сгруппированным данным

Анализ структуры основных и оборотных средств

Активы	На начало периода		На конец периода		отклонение
	Сумма	Уд.вес	Сумма	Уд.вес	Сумма	Уд.вес.
Внеоборотные активы
Нематериальные активы	233,4	0,9	233,4	0,9
Основные средства	73,8	0,3	73,8	0,3
Итого	307,2	1,2	307,2	1,2
Оборотные активы
запасы	18149,4	70,7	16467,6	77,5	-1681,8	+6,8
Дебиторская задолженность до 12 мес.	3568,6	13,9	2008,2	9,2	-1560,4	-4,7
НДС	2772,4	10,8	2435	11,2	337,4	+0,2
Денежные средства	872,8	3,4	234,2	1,1	637,4	-2,3
итого	25363,2	98,8	21146,2	98,8
Общий итог	25670,4	100	21453,4	100	4217

Таким образом, валюта баланса уменьшилась на 2,108,5 т.р., за счет уменьшения запасов на 1681,8 т.р., уменьшения суммы налогов на 168,7 т.р., также уменьшилась сумма дебиторской задолженности на 1560,4 т.р., что является положительным моментом предприятия. Предприятие контролирует сроки погашения дебиторской задолженности. Снижение товарных запасов вызвано попыткой ускорения оборачиваемости оборотных средств. Однако это отразилось на сумме поступления денежных средств.

Анализ источников образования средств

Пассив	На начало периода		На конец периода		отклонения
	Сумма	Уд. вес.	Сумма	Уд.вес	Сумма	Уд.вес.
Собственные средства	740	2,9	1218,8	6,5	+604	+3,6
Краткосрочные обязательства	24930,4	97,1	20234,6	93,5	-4695,8	-3,6
Итого	25670,4	100	21453,4	100	-4217	0

Собственные средства увеличились из-за не распределенной прибыли на 604 т.р.

Краткосрочные обязательства уменьшаются на 4695,8 т.р. за счет уменьшения кредиторской задолженности.

Предприятие в отчетном периоде сработало хорошо и в отчетном периоде получило прибыль, что позволило увеличить долю собственных средств в валюте баланса.

Предприятие проводит работу по своевременному погашению кредиторской задолженности.

Анализ платежеспособности

Актив баланса	На начало периода	На конец периода	Пассив баланса	На начало периода	На конец периода	Платежеспособные излишки(+), недостатки (-)
А1	872,8	235,4	П1	14930,4	10234,6	-14057,6	-9999,2
А2	3568,6	2008,2	П2	10000	10000	-6431,4	-7991,8
А3	20921,8	18902,6	П3	—	—	20921,8	18902,6
А4	307,2	307,2	П4	740	1218,8	-432,8	-911,6

В настоящее время предприятие не может погашать свои долги из-за уменьшения денежных средств. Рассматривая соотношения (А1+А2) можно отметить, что этот показатель меньше (П1 + П2), значит предприятие и в ближайшем времени не сможет погашать текущие платежи. Но в будущем предприятие сможет улучшить свою ситуацию при хорошей работе.

Группы активов предприятия

А1 – наиболее ликвидные активы – денежные средства и краткосрочные финансовые вложения

А 1 = стр.250+стр260 = 0 + 872,8

0+235,4 = 235,4

А2 – быстро реализуемые активы – дебиторская задолженность – платежи по которой ожидаются в течении 12 месяцев после отчетной даты

А2 – стр240 = 3568,6 (2008,2)

А 3 – медленно реализуемые активы – статьи раздела 2 активы баланса (запасы; НДС; дебиторская задолженность, платежи по которой ожидаются более чем через 12 месяцев после отчетной даты, прочие оборотные активы)

А3 == стр210 + стр 220 + стр 230 + стр 270 = 18149,4 + 2772,4 +0+0 = 20921,8 = 16467,6 + 2435 + 0 + 0 = 18902,6

А4 – трудно реализуемые активы – статьи раздела 1 актива баланса (внеоборотные активы)

А4 – стр 190 = 307,2 (307.2)

Группы пассивов

Пассивы баланса группируются по степени срочности их оплаты

П1 – наиболее срочные обязательства – кредиторская задолженность

П 1 стр 620 = 14930,4 (10234,6)

П2 – краткосрочные пассивы – краткосрочные заемные средства и прочие краткосрочные пассивы

П2 = стр610 + стр 660 = 10000 + 0 = 10000,0

10000 + 0 + 5000,0

П3 – долгосрочные пассивы – это статьи баланса, относящиеся к 5 и 6 разделам, т.е. долгосрочные кредиты и заемные средства, а также доходы будущих периодов, фонды потребления, резервы предстоящих расходов и платежей

П3 = стр590+ стр 630 + стр640+стр650 = 0+0+0+0 = 0

П4 – постоянные пассивы или устойчивые – это статьи раздела баланса «капиталы и резервы»

П4 = стр 490 = 740 (1218,8)

Анализ ликвидности

Анализ ликвидности – это способность возвращать свои долги и превращать товары в наличность

Расчет коэффициента ликвидности

№ п/п	Коэффициенты	Оптимальное	На начало периода	На конец периода
1	Абсолютная ликвидность	0,2-0,25	0,04	0,01
2	Промежуточная (уточненная) ликвидность	0,7-0,8	0,2	0,1
3	Общая ликвидность	2,0-2,5	1,02	1,05

К абс. Ликвидности = (Денежные ср-ва + краткосрочные фин.вложения (А1)) / Краткосрочные обязательства (П1+П2) = = (872,8 + 0) / 24930,4 = 0,08 =(235,4+0) / 20234,6 = 0,02

К уточнен. Ликвидности = Текущие активы (А1+А2+А3) / Краткосрочные обязательства (П1+П2) = (872,8 + 0 + 3568,6) / 24930,4 = 0,36 = (235,4 + 0 + 2008,2) / 20234,6 = 0,22

К общей ликвидности = Текущие активы (А1+А2+А3) / Краткосрочные обязательства (П1+ П2) = (872,8 + 3568,6 + 20921,8) / 24930,4 = 2,04 = (235,4 + 2008,2 + 18902,6) / 20234,6 = 2,1

Проанализировав коэффициенты можно сделать следующие выводы: коэффициенты абсолютно и уточненной ликвидности уменьшились, но общая ликвидность возросла, а значит есть надежды на улучшение платежеспособности предприятия в будущем.

Анализ финансовой устойчивости

№	Показатели	На начало года	На конец года
1	2	3	4
1	Источники собственных средств (П IIIр)	740	1218,8
2	Основные средства и внеоборотные активы (A Ip)	307,2	307,2
3	Наличие собственных оборотных средств (стр 1 – стр. 2)	432,8	911,6
4	Долгосрочные кредиты и заемные средства (IVP П)	—	—
5	Наличие собственных и долгосрочных источников формирования источников запасов и затрат (3+4)	432,8	911,6
6	Краткосрочные кредиты и заемные средства Vp П	24930,4	20234,6
7	Общая величина основных источников запасов и затрат (5+6)	26363,2	21146,2
8	Величины запасов и затрат (запасы + НДС)	20921,8	18902,6
9	Излишек или недостаток собств. Средств (3-8)	-20489	-17991
10	Излишек и недостаток общей величины основных источников формирования запасов и затрат (5-8)	-20489	-17991
11	Излишек и недостаток общей величины основных источников формирования запасов и затрат (7-8)	4441,4	2243,6
12	Тип финансовой ситуации	3	3

Финансовое состояние предприятия является неустойчивым.

Предприятие нельзя считать абсолютно устойчивым, т.к. собственных и долгосрочных заемных средств тоже не достаточно на покрытие запасов и затрат. Но, т.к. запасы и затраты все-таки покрываются за счет собственных, долгосрочных и краткосрочных заемных средств поэтому финансовое состояние предприятия является неустойчивым.

Анализ рыночной устойчивости

№	Наименование показателя	Способ расчета	Нормальное ограничение	Пояснение	Формулы для расчета	На начало периода	На конец периода
1	2	3	4	5	6	7	8
1	Коэффициент капитализации Коэффициент соотношения заемных собственных средств	Сумма долгосрочных и краткосрочных обязательств/капитал и резервы	U1<=1	Указывает, сколько заемных средств организация привлекла на 1 рубль вложенных в активы собственных средств	U1=стр590+стр690 / стр 490	68	34
2	Коэффициент обеспеченности собственными источниками финансирования	Собственные средства – внеоборотные активы / оборотные активы	U2>=0,6; 0,8	Показывает какая часть запасов и затрат финансируется за счет собственных средств	U2=стр490 — стр190/стр290	0,02,	0,08
3	Коэффициент финансовой независимости (коэффициент автономии)	Капиталы и резервы / валюту баланса	U3>=0,5	Показывает удельный вес собственных средств в общей сумме источников финансирования	U3 = стр490 / стр700	0,06	0,12
4	Коэффициент финансирования	Капиталы и резервы / долгосрочные и краткосрочные обязательства	U4>=1	Показывает какая часть деятельности финансируется за счет собственных средств, а какая за счет заемных	U2=стр490 / стр 590 + стр690	0,06	1,2
5	Коэффициент маневренности собственных средств	Собственные средства + долгосрочные пассивы – основные средства / собственные средства	Opt 0,5	Указывает на степень мобильности (гибкости) использования собственных средств организации	U5 = стр.490 + стр 590 – стр 190 / стр 490	1,2	1,4
6	Коэффициент долгосрочного привлечения заемных средств	Долгосрочные пассивы / собственные средства + долгосрочные пассивы		Указывает на долю долгосрочных займов привлеченных для финансирования активов организации наряду с собственными средствами	U6 = стр.590 / стр490 + стр590	0	0
7	Коэффициент финансовой устойчивости	Собственные средства + долгосрочные пассивы /валюта баланса по активу	Opt 0,8; 0,9 трев ниже 0,75	Показывает, какая часть актива финансируется за счет устойчивых источников	U7 = стр 490 + стр 590 / стр 300	0,06	0,12
8	Коэффициент концентрации привлеченного капитала	Долгосрочные пассивы + краткосрочные пассивы / валюта баланса по пассиву	U8<=0,4	Показывает, какова доля привлеченных заемных средств в общей сумме средств, вложенных в организацию	U8 = стр 590 + стр 690 / стр 700	2	1,8
9	Коэффициент структуры долгосрочных вложений	Долгосрочные пассивы / внеоборотные активы		Показывает, какая часть основных средств и прочих влож. профинансирована за счет долгосрочных заемных средств	U9 = стр 590 / стр 190	0	0
10	Коэффициент финансовой устойчивости независимости в части формирования запасов	Собственные средства + внеоборотне активы / запасы + НДС по приобретенным товарам			U10 = стр490 + стр 190 / стр 210 + стр 220	0,1	0,16

Все коэффициенты значительно малы от нормативных коэффициентов, как в начальном периоде, так и в конечном, хотя в конечном периоде показатели улучшаются, но по прежнему остаются мизерными.

Пояснительная записка к анализу хозяйственной деятельности предприятия

На основании данных бухгалтерского баланса, анализируя финансовое состояние предприятия, можно прийти к выводу, что это состояние неустойчивое.

Уменьшилась значительно валюта баланса, а уменьшилась она за счет уменьшения запасов и суммы налогов.

Одним из немногих положительных моментов правда – уменьшение дебиторской задолженности.

Да, собственные средства увеличились за счет получения прибыли.

Уменьшается кредиторская задолженность, что привело к уменьшению краткосрочных обязательств.

Для погашения задолженности денежных средств не достаточно, даже в ближайшее время предприятие не сможет погашать текущие платежи. Однако в будущем есть надежда на улучшение ситуации.

Коэффициент абсолютной ликвидности уменьшился, но в общем ликвидность возрастает, что дает надежду на способность возвращать сои долги и превращать товары в наличность.

Предприятия нельзя считать абсолютно устойчивым, но и нельзя считать нормально устойчивым, поэтому финансовое состояние неустойчивое.

Заключение

Экономический анализ — глубокое исследование экономических явлений на предприятии, то есть выявление причин отклонения от плана и недостатков в работе, вскрытие резервов, их изучение, содействие комплексному осуществлению экономической работы и управлению производством, активное воздействие на ход производства, повышение его эффективности и улучшение качества работы.

Анализ финансового состояния показывает, по каким конкретным направлениям надо вести эту работу, дает возможность выявления наиболее важных аспектов и наиболее слабых позиций в финансовом состоянии именно на данном предприятии. В соответствии с этим результаты анализа дают ответ на вопрос, каковы важнейшие способы улучшения финансового состояния конкретного предприятия в конкретный период его деятельности.

Анализ финансовой деятельности предприятия проводится по различным направлениям. К ним относится выявление финансовой устойчивости предприятия, определение показателей кредитоспособности и инвестиционной привлекательности и др. В ходе финансового анализа определяется, насколько эффективно –используются средства предприятия.

Основой для проведения анализа служат бухгалтерские документы, в том числе бухгалтерский баланс.

Очевидно, что финансовый анализ является одним из основных методов, определяющих работу предприятия, поэтому его разработка особенно актуальна.

Список литературы

Инструкция о порядке заполнения форм годовой бухгалтерской отчетности (в редакции Приказа Минфина РФ от 01.11.97 №87н.

Барышников Н.П. Бухгалтерский учет, отчетность и налогообложение. В 2т.- М: Информационный издательский дом «Филинь»,2002.-Т2.-с.290-294.

Вещунова Н.Л., Фамина Л.Ф. Бухгалтерский учет на предприятиях различных форм собственности – Москва 2004.-24 с.

Жуков В.Н. Учет финансовых результатов для целей налогообложения // Бухгалтерский учет – 1997 – №12 – с.4-11.

Кодацкий В.П. Анализ прибыли предприятия // Финансы.-2006-№12-С.16-19.

Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. Учебное пособие //Инфра-М, 2004, С.194-259.

Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. — Инфра-М, 2005, С.5-36.

23

МИНИСТЕРСТВО ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ И ТОРГОВЛИ

РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

ИЖЕВСКИЙ ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ТЕХНИКУМ

РЕФЕРАТ

Предмет: «Философия»

Тема: Концепция бытия как фундамент философской картины мира. Понятие материи

Выполнил: студентка группы т-49

Специальность 260502

Степанова Алена Анатольевна

шифр СТд-07-858

Руководитель: Бурашникова Н.И.

Ижевск, 2009

СОДЕРЖАНИЕ

Введение

Концепция бытия как фундамент философской картины мира. Материя. Бытие

Категории бытие. Единичное и множественное, часть и целое, причинность и необходимость, содержание и форма, качество и количество, возможность и действительность

Историческое осознание категории бытие (от Античности до современности)

Понятие материи, ее структура и свойства. Материальное единство мира

Заключение

Список используемой литературы

ВВЕДЕНИЕ

Во всех без исключения философских системах рассуждения мыслителей любого уровня интеллектуальной одаренности начинались с анализа того, что окружает человека, что находится в центре его созерцания и мысли, что лежит в основании мироздания, что являет собой мироздание, Космос, из чего состоят вещи и что представляют собой протекающие в своем бесконечном многообразии явления — т.е. того, что в целом составляет феномен Бытия. И уже значительно позже человек стал задумываться над самим собой, над своим духовным миром.

Что же такое бытие?

Любое философское рассуждение начинается с понятия о бытии. Вопрос о том, что такое бытие, постоянно присутствует в любом философствовании. Он возник вместе с зарождением философии и будет постоянно сопровождать ее, пока существует мыслящее человечество. Это вечный вопрос. И глубина его содержания неисчерпаема.

Под бытием в самом широком смысле этого слова имеется в виду предельно общее понятие о существовании, о сущем вообще. Бытие и реальность как всеохватывающие понятия — это синонимы. Бытие есть все то, что есть. Это и материальные вещи, это и все процессы (физические, химические, геологические, биологические, социальные, психические, духовные), это их свойства, связи и отношения. Плоды самой буйной фантазии, сказки, мифы, даже бред больного воображения — все это тоже существует как разновидность духовной реальности, как часть бытия. Антитезой бытия является ничто.

Даже на поверхностный взгляд бытие не статично. Все конкретные формы существования материи, например самые крепкие кристаллы, гигантские звездные скопления, те или иные растения, животные и люди, как бы выплывают из небытия (их ведь именно вот таких когда-то не было) и становятся наличным бытием. Бытие вещей, как бы много времени оно ни продолжалось, приходит к концу и “уплывает” в небытие как данная качественная определенность, например именно этот человек. Переход в небытие мыслится как разрушение данного вида бытия и превращение его в иную форму бытия. Точно так же возникающая форма бытия есть результат перехода одной формы бытия в иную: бессмысленна попытка представить себе самосозидание всего из ничего. Так что небытие мыслится как относительное понятие, а в абсолютном смысле небытия нет. Абсолютное бытие противостоит небытию как тому, что было и чего уж нет или еще не стало, а может, и никогда не станет.

Бытие не безразлично для обладающей им реальности. Слепой жаждой бытия преисполнено все конкретно-сущее, что проявляется даже в простейших механических процессах в виде инерции, а также в различного рода новообразованиях.

Постижение категории бытия, раскрывавшейся в разные времена с разных сторон и с разной степенью полноты, неотделимо от истории, философии.

Берем максимум конкретно как бытие и говорим: максимальному бытию не противоположно ничто, а значит, ни небытие, ни максимальное бытие. Как же можно представить максимум несуществующим, если его максимальное бытие есть его максимальное бытие? Притом ничего нельзя представить существующим без бытия, а абсолютное бытие не может быть ничем иным, кроме абсолютного максимума; следовательно, без этого максимума невозможно ничего представить существующим.

Концепция бытия как фундамент философской картины мира. Материя. Бытие

Философы говорят, что форма дает бытие вещи. Сказать так будет неточным. Ведь нет никакой вещи, которой форма давала бы бытие, раз без формы вещь ничто. Не вещь принимает свое бытие от формы — иначе она была бы до того, как ей быть, — но “форма дает бытие вещи” значит: форма есть само бытие у всякой существующей вещи, так что данность вещи есть сама дающая бытие форма. Но абсолютная форма бытия есть бог, и апостол свидетельствует здесь об этом: раз все бытие всего дано от Отца, а бытие дается формой, то, значит, бог, дающий бытие всему, есть само бытие вещи, — то бог, дающий само бытие, справедливо именуется обычно дарителем форм. Соответственно, бог не форма земли, воды, эфира или чего бы то ни было другого, а абсолютная форма формы земли или воздуха. Земля поэтому ни бог, ни что-то другое, но она есть земля, и воздух есть воздух, и эфир — эфир, и человек — человек, каждое сообразно своей форме: форма любой вещи есть нисхождение от универсальной формы, так что форма земли есть ее формы, а не чего-то другого, и так далее.

Когда мы говорим о бытии и только, о бытии, то единство может заключаться лишь в том, что все предметы, о которых идет речь, суть существуют. В единстве этого бытия, — а не в каком-либо ином единстве, — они объединяются мыслью, и общее для всех них утверждение, что все они существуют, не только не может придать им никаких иных, общих или не общих свойств, но на первых порах исключает из рассмотрения все такие свойства. Ибо, как только мы от простого основного факта, что всем этим вещам общее бытие, удалимся хотя бы на один миллиметр, тотчас перед нашим взором начинают выступать различия в этих вещах. Состоят ли эти различия в том, что одни вещи белы, другие черны, одни одушевлены, другие неодушевленны, одни принадлежат, скажем, к посюстороннего миру, другие к потустороннему, — обо всем этом мы не можем заключать только на основании того, что всем вещам в равной мере приписывается одно лишь свойство существования.

Единство мира состоит не в его бытии, хотя его бытие есть предпосылка его единства, ибо сначала мир должен существовать прежде, чем он может быть единым. Бытие есть вообще открытый вопрос, начиная с той границы, где прекращается наше поле зрения. Действительное единство мира состоит в его материальности, а эта последняя доказывается не парой фокуснических фраз, а длинным и трудным развитием философии и естествознания.

Человек, скорее самим бытием “брошен” в истину бытия, чтобы, экзистируя, таким образом, беречь истину бытия, чтобы в свете бытия, сущее явилось как бы сущее, каково оно есть. Явится ли оно и как явится, войдут ли в просвет бытия, будут ли присутствовать, или отсутствовать Бог и боги, история и природа и как именно присутствовать, решает не человек. Явление сущего покоится в историческом событии бытия. Для человека, однако, остается вопрос, сбудется ли он, осуществится ли его существо так, чтобы отвечать этому событию; ибо соразмерно последнему он призван, как экзистирующий хранить истину бытия. Человек — пастух бытия. Только к этому подбирается мысль в “Бытии и времени”, когда экстатическое существование осмысливается там как забота.

Но бытие — что такое бытие? Оно есть Оно само. Испытать и высказать это должно научиться будущее мышление. “Бытие” — это не Бог и не основа мира. Бытие шире, чем все сущее, и все равно оно ближе человеку, чем любое сущее, будь то скала, зверь, художественное произведение, машина, будь то ангел или бог. Бытие — это ближайшее. Однако ближайшее останется для человека самым далеким. Человек всегда уже заранее держится, прежде всего, за сущее и только за него. Представляя сущее как сущее, мысль, конечно, вступает в отношение к бытию, но мыслит по-настоящему всегда только сущее как таковое и как раз никогда — бытие как таковое. “Проблема бытия” вечно остается вопросом о сущем. Проблема бытия — пока вовсе не то, что означает это коварное обозначение: не вопрос о Бытии. Философия даже там, где она, как у Декарта и Канта, становится “критической”, неизменно впадает в колею метафизического представления. Она мыслит от сущего и в ориентации на сущее, проходя через момент обращенности к бытию. Ибо всякое отталкивание от сущего и всякое возвращение к нему заранее всегда уже стоит в свете бытия.

Просвет бытия метафизике ведом, однако, либо только как взор пребывающего в “виде” (“идее”), либо — в критической философии — как то, что рассматривается в кругозоре представления: исходящего от субъективности. Это значит: истина бытия в качестве его просвета остается для метафизики потаенной вместе с тем не порок метафизики, а от нее самой закрытое и все же ей завещанное сокровище ее подлинного богатства. Сам просвет есть бытие. Именно он внутри бытийной истории метафизики только и делает возможным то явление, благодаря которому присутствующее затрагивает присутствующего при нем человека, так что сам человек впервые оказывается способен своим вниманием прикоснуться к бытию (Аристотель. Метафизика IX). Всякое рассмотрение уже только тянется за этим явлением. Второе препоручает себя первому, когда внимание превращается в представление перед собой, в “восприятие” предмета “мыслящей вещью как “субъектом” всякой “достоверности.

Каким бы образом не брались истолковать сущее, или как дух в смысле спиритуализма, или как материю и силу в смысле материализма, или как становление и жизнь, или как представление, или как волю, или как субстанцию, или как субъект, или как энергию, или как вечное возвращение того же, всякий раз сущее как сущее является в свете бытия. Бытие в некой потаенности пришло. Приносит ли бытие, как оно с собой приносит такую непотаенность, открывает ли бытие, как оно с собой приносит такую непотаенность, открывает ли, как Оно открывает себя в метафизике и в качестве метафизики остается скрытым. Бытие в своем высвечивающем существе, то есть в своей истине не продумывается. И все-таки в своих ответах на свой вопрос о сущем как таковом метафизика говорит из незамеченной открытости бытия. Истина бытия может быть, поэтому называется почвой, на которой держится метафизика как корень дерева философии, из которой она питается.

Туда бытию в целом, тянет нас в нашей ностальгии. Наше бытие есть это притяжение. Мы всегда уже, так или иначе, направились к тому целому или, лучше, мы на пути к нему. Но “нас тянет” — это значит нас одновременно что-то неким образом “тащит назад, мы пребываем в некоей оттягивающей тяготе. Мы на пути к этому “в целом”. Мы сами же и есть переход, “ни то, ни другое”. Что такое это наше колебание между “ни то — ни то”? Ни одно, ни равным образом другое, вечное, пожалуй, и все-таки нет, и, однако же”. Что такое этот непокой неизменного отказа? Мы называем это конечностью. — Мы спрашиваем: что это такое — конечность?

Конечность не свойство, просто приданное нам, но фундаментальный способ нашего бытия. Если мы хотим стать тем, что мы есть, мы не можем отбросить эту конечность или обмануть себя на ее счет, но должны ее сохранить. Ее соблюдение — сокровеннейший процесс нашего конечного бытия, то есть нашей сокровеннейшей обращенности к концу.

Материя

Первое, что поражает воображение человека, когда он наблюдает окружающий мир, — это удивительное многообразие предметов, процессов, свойств и отношений. Нас окружают леса, горы, реки, моря. Мы видим звезды и планеты, восхищаемся красотой северного сияния, полетом комет. Разнообразие мира не поддается счету. Нужно иметь большую силу мысли и богатое воображение, чтобы увидеть за многообразием вещей и явлений мира их общность и единство.

У всех предметов и процессов внешнего мира есть такой общий признак: они существуют вне и независимо от сознания, отражаясь прямо или косвенно в наших ощущениях. Другими словами, они объективны. Прежде всего, по этому признаку философия объединяет и обобщает их в одном понятии материи. Когда говорится о том, что материя дана нам в ощущениях, то имеется в виду не только прямое восприятие предметов, но и косвенное. Мы не может видеть, осязать, например, отдельные атомы. Но мы ощущаем действие тел, состоящих из атомов.

Когда человек ставит себе цель отыскать единообразную материю как некоторое первоначало всего, то он поступает таким же образом, как если бы вместо вишен и груш захотел съесть плод вообще. Но это тоже абстракция. Материю нельзя видеть, осязать, пробовать на вкус. То, что видят, осязают, есть определенный вид материи. Материя не есть одна из вещей, существующих наряду с другими. Все существующие конкретные материальные образования и есть материя в различных ее формах, видах, свойствах и отношениях. Не существует “безликой” материи. Материя — это не реальная возможность всех форм, а действительное их бытие. Единственным относительно отличным от материи свойством является лишь сознание, дух.

Бытие

Бытие́ — философское понятие, фиксирующее аспект существования сущего в отличие от его сущности. Если сущность определяется вопросом: «Что есть, может пониматься как одно, т. к. термин «бытие» часто используют для обозначения мира сущее?», то бытие вопросом: «Что значит, что сущее есть?». Поскольку бытие как целого, в отличие от мышления, которое ему противостоит. Предмет изучения онтологии. Противоположные понятия — небытие и ничто. Существенные философские проблемы — соотношение бытия и мышления, соотношение бытия и времени, соотношение бытия и небытия.

3. КАТЕГОРИИ БЫТИЕ

На основе категории бытия в Философии дается самая общая характеристика мироздания: все существующее — это и есть мир, к которому мы принадлежим. Эта характеристика не содержит никаких мировоззренческих оценок.

Все, что человек знает об окружающем его мире и о самом себе, он знает в форме понятий, категорий. Категории — это наиболее общие, фундаментальные понятия той или иной науки, философии. Все категории суть понятия, но не все понятия — категории. О мире в целом, об отношении человека к миру мы мыслим категориями, т.е. предельно общими понятиями.

Каждая область знания имеет свои особые категории. Например, физика пользуется такими категориями, как “атом”, “масса”, “энергия” и др. Биология использует понятия “организм”, “наследственность”, “изменчивость” и т.д. Но наряду с этими люди пользуются категориями, которые свойственны любой науке и знанию вообще. Конкретные науки изучают особые связи явлений, существующие в той или иной области действительности. Задача философии состоит в изучении наиболее общих связей, законов, свойственных всем явлениям мира и мышлению. Возьмем, например, причинные связи. Они имеются и в физических процессах, и в живой природе, и в обществе, и в мышлении. Каждая наука исследует причинные связи применительно к своей области: физик изучает физические причинные связи, биолог — биологические и т.д. Общее же во всех этих причинных связях является предметом изучения философии. Точно так же обстоит дело, например, с качеством, количеством, формой и содержанием, сущностью и явлением, взаимодействием, развитием и т.д.

Категории — это формы отражения в мысли универсальных законов объективного мира.

Это, прежде всего категории материи, движения, пространства, времени и др. Но этим далеко не ограничивается система категорий. История философии выработала и такие категории, как причина и следствие, форма и содержание, необходимость и случайность, возможность и действительность и др. Эти и другие категории формировались в сознании по мере того, как человек миллиарды раз сталкивался с реальными причинно-следственными, пространственно-временными отношениями вещей, их качественной и количественной сторонами и учитывал их. Логические категории являются формами мысли и определениями бытия.

Единичное и множественное

Единичное характеризует отдельный предмет. Множественное — объективно существующее сходство характеристик единичных предметов, их однотипность  в некоторых отношениях, принадлежность к одной и той же группе явлений или единой системе связей. Связь единичного и множественного носит всеохватывающий характер: в нее включены все явления, предметы, процессы. Реальные предметы единичны, не бывает абсолютно одинаковых предметов (индивидуальность, неповторимость). Множественное не существует само по себе. Оно неразрывно связано с единичным.

Часть и целое

В древности — понять тот или иной предмет — узнать из чего он состоит. Части — предметы, которые в своей совокупности образуют новые, более сложные предметы. Целое обладает др. характеристиками, не свойственными частям его составляющим — решение диалектическая связь частей. Необходимо уходить от редукционизма, элементаризма (деление сложного на простые), механицизма (целое лишь сумма частей).

Часть и целое — философские категории, выражающие отношения между совокупностью предметов и объективной связью, которая их объединяет и приводит к появлению новых свойств и закономерностей. Эта связь выступает как целое, а предметы — в качестве его частей. Причиной этого является связь, объединяющая предметы и сложные комплексы, взаимовлияние частей. Единство частей в многообразии их взаимосвязей есть целостность. Идея целостности выступает в качестве общефилософского принципа, отражающего важную сторону существования, развития и познания мира.

Причинность и необходимость

Причина — явление, повлекшее за собой другое явление (следствие). Особая форма причинно-следственных связей — взаимодействие (наличие обратной связи). Существуют множественные причинно — следственной связи. Типичная связь — «домино». Выделяют катализаторы, поводы той или иной связи. Причинное основание — совокупность всех обстоятельств, при наличии которых наступает следствие. Связи могут носить также и случайный характер.

Необходимость — однозначная обусловленная связь явлений, при которой наступление события — причины обязательно влечет за собой вполне определенное явление-следствие.

Содержание и форма

Содержание и форма — понятия диалектические. Их связь ярко представлена в искусстве (тема любви в поэзии, кино — имеют разные соотношения). В качестве упорядочивающего фактора форма более консервативна, чем содержание (консервативность форм управления…). Переход на новый этап развития требует смены формы (формы устаревают). Формализация знания полезна (перевод содержательных фрагментов знания на исскуственный символический или формульный язык). Содержание и форма — категории, во взаимосвязи которых содержание, будучи определяющей стороной целого, представляет единство всех составных элементов объекта, его свойств, внутренних процессов, связей, противоречий и тенденций, а форма есть способ существования и выражения содержания. Термин “форма” употребляется также для обозначения внутренней организации содержания и связан, т.о., с понятием структуры. Отношение Содержания и формы характеризуется единством, доходящим до их перехода друг в друга, однако это единство является относительным. Во взаимоотношении содержании и формы содержание представляет подвижную, динамичную сторону целого, а форма охватывает систему устойчивых связей предмета. Возникающее в ходе развития несоответствие содержание и форма, в конечном счете, разрешается “сбрасыванием” старой и возникновением новой формы, адекватной развившемуся содержанию.

Качество и количество

Качество — такая определенность предмета, которая характеризует его как данный предмет, обладающих совокупностью присущих ему свойств и принадлежащий к классу однотипных с ним предметов. Количество — характеристика явлений, предметов, процессов по степени развития или интенсивности присущих им свойств, выражаемая в величинах и числах.

Возможность и действительность

Возможность и действительность — категории диалектики, отражающие две основные ступени развития каждого предмета или явления в природе, обществе и мышлении.

Возможность — есть объективно существующая тенденция развития предмета. Она возникает на основе той или иной закономерности развития предмета и выражает эту закономерность.

Действительность — есть объективно существующее единство закономерности взаимосвязи развития предметов и всех ее проявлений.

Возможность и действительность — это категории, отражающие свойства самого материального мира и фиксирующие основные моменты движения и развития материи. Возможность и действительность — соотносительные категории, выражающие диалектический характер всякого процесса развития. В процессе развития каждого предмета в неорганической и органической природе, в человеческом обществе и мышлении та или иная возможность превращается в действительность. Какая из возможностей превратится в действительность — это зависит от обстоятельств, от условий, в которых протекает развитие. Примером такого превращения может служить любое превращение предмета из одного качественного состояния в другое: одной элементарной частицы в другую, зерна в растение, товара в деньги, абстракции в мистическую фантазию и т. д. В случае, когда зерно превращается в растение, зерно является исходным пунктом, а растение — результатом развития. Зерно содержит в себе различные возможности, в нем действуют различные тенденции развития. При благоприятных температурных и пр. условиях его основная биологическая тенденция прокладывает себе путь и получает всестороннее проявление: зерно развивается в растение. В зерне растение существовало только потенциально, в возможности, теперь оно существует актуально, в действительности; зерно заключало в себе возможность растения — его первую ступень развития, теперь налицо действительность растения — его вторая ступень развития. Возможность превратилась в действительность.

Возможность является более бедным и абстрактным понятием, а действительность более богатым и конкретным. Действительность в самом широком смысле — это весь объективно существующий мир, объективная реальность, бытие материи вообще, вся материальная действительность. В плане гносеологии действительность в этом смысле противопоставляется сознанию, хотя сознание само является частью действительности, ее высшим продуктом, и за пределами гносеологии это противопоставление является не абсолютным, но лишь относительным. В более узком смысле можно говорить о социальной действительности и общественном сознании. Действительность как материальный мир представляет собой бесконечную в пространстве и времени движущуюся материю и состоит из бесконечного множества отдельных объектов (предметов, явлений, процессов), которые возникают, существуют и исчезают, превращаясь в нечто другое по сравнению с тем, чем они были. При этом каждый новый предмет возникает не внезапно и беспричинно, а как результат превращения некоторого другого предмета, в котором он первоначально существовал лишь как тенденция развития, как возможность, прежде чем он стал действительностью. Действительность в собственном смысле есть ступень развития каждого отдельного предмета; она представляет собой как бы часть, момент действительности в самом широком смысле и противопоставляется возможности.

4. ИСТОРИЧЕСКОЕ ОСОЗНАНИЕ КАТЕГОРИИ БЫТИЕ (ОТ АНТИЧНОСТИ ДО СОВРЕМННОСТИ)

Выражая как бы каркас мира, категориальная структура мышления очень устойчива, но вместе с тем изменчива, исторична. Особенно подвижным является содержание категорий. Сравните, например, то, как понимали материю в древности и как эта категория осмысливается в системе современной картины мира. То же можно сказать и о других категориях, например о рассмотренных нами пространстве, времени и т.п.

Являясь результатом отражения объективного мира в процессе его практического преобразования, категории становятся средством познания действительности с целью ее дальнейшего более широкого и более глубокого преобразования. Следовательно, категории играют большую методологическую роль в науке. Без них вообще невозможно научное мышление ни в одной области знания.

Исходной философской категорией является категория бытия. По существу, все остальные категории с различных сторон характеризуют содержание, всевозможные проявления свойств, отношений, развития сущего: движение — способ существования сущего, пространство и время — формы его существования. Качество, количество, причина и следствие, и другие категории — все это также характеристика бытия.

Категории взаимосвязаны между собой и в определенных условиях переходят друг в друга: случайное становится необходимым, единичное — общим, количественные изменения влекут за собой изменения качества, следствие превращается в причину и т.д. Эта текучая взаимосвязь категорий есть обобщенное отражение взаимосвязи явлений действительности. Все категории являются категориями историческими, так что не существует и не может существовать какой-нибудь одной неподвижной системы категорий, данной раз и навсегда. В связи с развитием мышления и науки возникают новые категории (например, информация), а старые наполняются новым содержанием. Любая категория в реальном процессе человеческого познания, в науке существует только в системе категорий и через нее.

Явления мира находятся не только во взаимной зависимости, они взаимодействуют: один предмет воздействует определенным способом на другой и испытывает его воздействие на себе. При рассмотрении взаимодействующих объектов необходимо иметь в виду, что одна из сторон взаимодействия может быть ведущей, определяющей, а другая — производной, определяемой.

Исследования различных форм связей и взаимодействия — первостепенная задача познания. Игнорирование принципа всеобщей связи и взаимодействия пагубно сказывается в практических делах. Так, вырубка лесов ведет к уменьшению количества птиц, а это сопровождается увеличением числа сельскохозяйственных вредителей. Истребление лесов сопровождается обмелением рек, эрозией почвы и тем самым снижением урожаев.

5. ПОНЯТИЕ МАТЕРИИ, ЕЕ СТРУКТУРА И СВОЙСТВА. МАТЕРИАЛЬНОЕ ЕДИНСТВО МИРА

Материя – философская категория и общенаучное понятие. Оно – важнейшее в философии материализма, его теориях бытия и познания (в онтологии и гносеологии), в других его частях. Распространено в науках о природе, в культурологии и социологии, в науках об обществе и мышлении, исторических науках, и др. По-лат. – materia (вещество); по-англ. “matter”, т.е. материя и вещество, неразличимы вне контекста. Исторически первыми материалистами были Демокрит, Эпикур – в Древней Греции, Лукреций Кар в Риме, и др. Материя — центральное понятие (категория) диалектического и исторического материализма. Для материализма характерно уважение к естественным наукам и технике, прославление человеческого разума. В истории философии понятию материя противополагались сначала только душа и дух – как в гилозоизме, позже, в различных учениях идеализма, – идеальное и сознание. Главные атрибуты материи или ее частей – это бытие (существование), реальность, масса, пространство и деление существования, которые резюмируются в познании в виде понятия «времени», несотворимость материи, ее вечность, конечность частей и бесконечность мира как целого, дискретность мира и его объектов, активность, инерционность и движение, эволюция, дальность их природы, способность к самоорганизации и др. материя есть причина самой себя (causa sui). Материя нередко просто отождествляют или с природой вообще или с миром в целом. Любопытно, что в наших философских словарях понятие «мiръ» вообще отсутствует. В ходе исторического познания сущности материи ее понимание в философии и науке углублялось, видоизменялось, трансформировалось и расширялось. Материя, как это показывает история науки, действительно неисчерпаема по своим свойствам вглубь.

Материя – это неживая и живая природа, человек с его сознанием и мышлением, человеческое общество. Начиная с классической механики до современной научной картины мира, включая биологию, социологию и физиологию высшей нервной деятельности, понятие материи — один из главнейших элементов теоретических основ этих наук и всего естествознания. Исторически, материю представляли как активную силу, тождественную огню (Гералит), или как пассивную сущность, зависящую, например, от активной формы, где форма всех форм есть Бог (Аристотель), или от абсолютного духа, логоса, мирового закона.

Содержание понятия материя раскрывается в представлениях познающего человека и о себе и о мире как таковом в общей «картине мира», общенаучной картинах мира, и т.п. Речь идет здесь о мире как он есть, о его бытии, существовании, небытии и несуществовании, реальности его в целом и в своих конкретных проявлениях в виде материальных объектов и систем разного масштаба, уровня и характера. Оно представлено в понятиях «телесности», пространственности и конфигурациях мира и его объектов, времени, движения и относительного покоя, становления, трансформациях разного рода, рефлексии, реляционности, энергии, и т.д.

Каждое последовательное философское мышление может выводить единство мира либо из материи, либо из духовного начала. В первом случае мы имеем дело с материалистическим, а во втором — с идеалистическим монизмом. Существуют философские учения, которые стоят на позициях дуализма.

Некоторые философы усматривают единство предметов и процессов в их реальности, в том, что они существуют. Это действительно есть то общее, что объединяет все в мире. Но принцип материального единства мира означает не эмпирическое сходство или тождество конкретных существующих систем, элементов и конкретных свойств и закономерностей, а общность материи как субстанции, как носителя многообразных свойств и отношений.

Важен вопрос о единстве мира. Признание субстанциональности и абсолютности материи эквивалентно принципу материального единства мира. Этот последний в материализме состоит не только в идее универсальной материальности мира, но и в единстве законов эволюции мира, других законов, которые раскрыли уже физика и химия, космология в своем известном антропном принципе, синергетика — в закономерностях упорядочивания и самоорганизации материи и ее объектов в универсальных формах, таких как системы, сети и хаос. В идеализме объективном это единство обеспечивается духом, в религиях — богами или Богом. При этом что трудно оспорить, «абсолютный дух» – это по сути всего лишь философский эквивалент понятия «Бога». Однако еще И.Кант (1724-1804) говорил, что ни доказать, ни опровергнуть существование Бога нельзя, в Бога можно только верить. Несколько ранее французский философ Вольтер (1694-1778) указал на креационистские и этические парадоксы, например, христианского Бога: кто же и зачем создал Сатану и зло, несправедливость и прочие отрицательные феномены в жизни всего живого, человека и общества людей, кто же допускает убийство невинных и младенцев и т.п. в жизни людей, если Бог добр, справедлив и всеблаг. Наука в этой связи отказывается обсуждать проблемы и утверждения, опирающиеся на веру в богов, бога и религию, так как сама наука опирается не на веру, а на опыт, доказательность и истинность утверждений по поводу сущности мира и материи. Исторически в этой связи и по другим причинам в истории общества издавна, со времен Коперника, Дж. Бруно, Вольтера, Ч.Дарвина возникало противостояние науки (естествознания особенно) и религии.

Материя – одно из главных понятий темпорологии. Именно, понятием времени обозначается изменчивость и деление существования материи в целом, отдельных её уровней строения, объектов, систем, структур, их становления и т.п. В рамках механики существуют специальные понятия, связанные с понятием материя такие «как материальная точка», «тело», «система материальных точек» и др. В физике под материей понимают совокупность вещества и полей. Сказанное отражает ту современную научную информацию, которая относится к известной нам части материя безотносительно к 95-96 % того субстрата, из которого состоит весь мир и который физика и астрофизика обозначила на рубеже ХХ и XIX вв. как «тёмная материя», «тёмная энергия» и др. С ними обычное, наше «светлое», вещество и поля, из которых состоит весь видимый нам мир и мы сами, крайне слабо взаимодействуют. Это не значит, что и к ним неприменимы идеи, о которых идет здесь речь. В физике выполняются законы сохранения (симметрии) массы, импульса, зарядов и др. Вопрос в том, какова будет их судьба.

Выше сказано, что материя без движения не существует, но нет и движения без материального субстрата, т.е. «чистого движения», как это представлено в субъективном идеализме; при этом заметим, что понятие материя им отождествлялось целиком с «веществом».

Поскольку философским антиподом материи издавна считают все нематериальное, иное, например, идеальное, т.е. то, что связано с мыследеятельностью, духовной жизнью, то взаимная борьба материализма и идеализма концентрировалась исторически вокруг вопроса о первородстве, первичности материи и духа. Впервые обозначил эту проблему как «основной вопрос философии» Ф.Энгельс. По Марксу: «Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, их общественное бытие определяет их сознание». Точка зрения материализма на основной вопрос философии с самого начала оценивалась как точка зрения здравого смысла, практики, иначе, — натурализма, эмпиризма и научного реализма. Отношение философа или ученого к пониманию материи и духа, вопросу об их первичности/вторичности, производности, – основа разделения философов и ученых уже в античности на различные и враждующие не одну тысячу лет философские направления не только объективного идеализма, материализма, дуализма, но и субъективного идеализма, триализма К.Поппера и др. Современные авторы говорят, что основных вопросов в философии много: все зависит от уровня общности и строения объектов анализа. В философской антропологии и психологии, к примеру, таким вопросом будет проблема смысла жизни. В этике – дилемма добра и зла, в эстетике проблемы гармонии и дисгармонии, красоты и безобразного и т.п. Сознание и мышление – продукт рефлексии и саморефлексии в высокоорганизованных системах материи, наличия в функционирующем мозге человека своего иного, присутствия осознаваемых сигналов (информации), свойств, отношений и др. касательно себя и всей материи в ее многообразных проявлениях и качествах (психофизическая проблема). Вместе с тем, согласно науке эта рефлексия не является в материальном мире чем-то исключительным: это всеобщая способность объектов материального мира, о чем писали среди материалистов еще французские философы Ж.Ламетри, Д.Дидро и др.

В связи с открытием разложимости атома, обнаружением электрона Лениным была высказана идея о неисчерпаемости материи вглубь и бесконечности ее познания. Следует признать справедливость этой гипотезы. Реально существует множество форм материи: в неживой природе – от кварков и глюонов до нашей Вселенной и вселенной вообще, а в живой – от микроорганизмов до биомы на нашей планете. С точки зрения естествознания все они в своей совокупности в пространственном смысле образуют в соответствии с уровнями строения мира иерархию форм материи и последовательность законов движения и форм материи в виде: а) микромира, б) макромира или, иначе, мезомира, в котором живет и человек, в) мегамира (галактики, Вселенная, космос).

Понятие о движении как форме существования материи было отчетливо обозначено впервые английским материалистом Дж. Роландом, затем, во Франции, П.Гольбахом и др., хотя все они мыслили в рамках идеи об универсальности вещественности и механического движения. Основа их всех – объективные феномены существования объектов и их свойств самой разной природы. В этой связи, теоретически, развитие можно понимать как один из видов изменения, движения, а также активности и самоактивности материи и материальных объектов разного рода, развертывающихся во времени. Это — собственно «развертывание» до тех пор свернутого, выявление, обнаружение тел, вещей, частей, состояний, свойств, отношений, которые имелись прежде, которые уже подготовлены, но не были доступны восприятию. Это особенно понятно в смысле феноменов восхождения от низшего и малозначимого к высшему и полноценному, от одного качества и состояния к другому, лучшему и наилучшему, оптимальному в заданных законами природы, человека и общества условиях, в пределах возможностей и невозможностей, а также ограничений того и другого как в рамках среды, так и самого объекта. Все это реализуется в реальности и в реальном времени в пространствах возможного и невозможного ради обеспечения максимальной адаптивности и жизнеспособности данного объекта, его устойчивости, эффективности и т.п. При этом кажущаяся целесообразность описываемых объектов, феноменов и процессов не что иное как необходимая реализация закономерного, естественной природы материи, её объектов и условий среды.

Очевидно, что пока в отношении проблем структуры, видов, форм материи и их взаимодействия, законов её организации и функционирования не надо спешить с выводами и формулированием общих законов и принципов. Однако известно, что обобщающие фундаментальные идеи исторически неоднократно помогали раскрыть сущность еще не понятой природы материальных объектов и материи вообще, и это обстоятельство нельзя игнорировать.

6. ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Основная задача каждой философии заключается в решении проблемы наличного бытия мира. Решением этой проблемы занимались все философы, как бы различно они не формулировали саму проблему.

В экзистенциализме для человеческого бытия духовное и материальное слиты в единое целое: это одухотворенное бытие. Главное в этом бытии — сознание временности (экзистенция есть “бытие к смерти”), постоянный страх перед последней возможностью — возможностью не быть, а значит, сознание бесценности своей личности.

При этом совершенно иначе расценивается соотношение бытия и небытия: “Бытие только тогда и есть, когда ему грозит небытие” (Ф.М. Достоевский). В “пограничной ситуации” — на грани небытия, смерти, уничтожения личности — возникают острые переживания бытия. Они совмещаются с проблемами этическими, с моральным выбором на грани жизни и смерти, который должен делать человек. Здесь наше время мощно вернуло нас к фундаментальным философским вопросам, которые не решит “объективная” наука: сколько угодно скрупулезное описание физических процессов и причин, их вызывающих, не раскрывает суть трагизма ситуации. Перед нами другой вид реальности — человеческий феномен. Он привносит в философию чуждый рационализму эмоциональный элемент (трагизм). Но ведь суть человека и его жизни — это целостность рационального и эмоционального.

Стоит сказать и вот о чем. Указанные особенности осознания категории бытия как Я бытия, или экзистенция, нельзя воспринимать просто как исторически обусловленные жестокими реальностями XX в. Это определенная, крайне важная ступень в познании бытия, и XX в. в этом смысле носит переломный, переходный характер. По-видимому, ломается линия, непосредственно идущая от Ренессанса и эпохи Просвещения, и нас ждет переход к “новому средневековью”, согласно выражению Н.А. Бердяева. Эта мысль (хоть и с противоположной по форме метафорой) непосредственно выражена А.И. Солженицыным в “Гарвардской речи”.

СПИСОК ИСПОЛЬЗУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

Архипцев Ф.Т. Материя как философская категория. М., 1991;

Березовский П.И. Понятие материи в системе категорий диалектического материализма. Красноярск, 1992;

Готт В.С. Философские вопросы современной физики. М., 1997;

Игнатов А.И. Формы движения и виды материи // Вопросы философии, 1984, № 1;

Краткая философская энциклопедия. М., 1994;

Мелюхин С.Т. Материя // Философский энциклопедический словарь. М, 1983;

Ожегов С.И. и Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. М., 1993;

Планк М. Единство физической картины мира. М.. 1986;

Спиркин А.Г.Философия. М.,2000;

Структура и формы материи. М., 1987.

Реферат: Российско-пакистанские отношения в международном аспекте

С апреля 2003 г. положение в южноазиатском регионе, где главную роль играют Индия и Пакистан, претерпевает изменения. Впервые с 1999 г., когда произошел вооруженный конфликт между двумя ядерными региональными державами, обозначилась тенденция к некоторому улучшению двусторонних отношений.

Завершая свой визит в штат Джамму и Кашмир, премьер-министр Индии Атал Бихари Ваджпаи заявил, что интересам обоих государств отвечало бы разрешение всех противоречий путем переговоров. Индия, сказал премьер, готова обсуждать с Пакистаном все вопросы, включая кашмирский. Инициатива Ваджпая была подхвачена его партнером в Пакистане премьер-министром Зафаруллой Ханом Джамали. После телефонного разговора между ними стороны договорились о возобновлении железнодорожного и автобусного сообщения между странами, приступили к переговорам о прямом авиасообщении, восстановлении контактов между спортсменами и расширении списка товаров, не подлежащих тарифам и ограничениям в двусторонней торговле.

Главным же нужно считать преодоление дипломатического кризиса, возникшего в декабре 2001 г. после атаки террористов на здание индийского парламента. Обвинив в этом теракте Пакистан, Дели тогда потребовал сократить штат сотрудников пакистанского верховного комиссариата (посольства) и отозвал своего верховного комиссара в Исламабаде. Тогда же Индия подтянула к границам с Пакистаном свои регулярные части, а после новых терактов в мае 2002 г. выслала главу пакистанской дипмиссии и привела свои войска в состояние полной боевой готовности. Исламабад отвечал аналогичными мерами. В результате создалась реальная угроза войны между странами, обладающими ядерным потенциалом. Конфликта удалось избежать, и поздней осенью того же года Индия отвела свои войска от пакистанской границы. Пакистан сделал то же самое, и противостояние двух армий, вместе насчитывающих более миллиона человек, закончилось. Однако акты террора и саботажа, гибель мирных жителей в штате Джамму и Кашмир продолжались, несмотря на заверения пакистанского руководства, что оно приняло меры к прекращению перехода диверсантами линии контроля, разделяющей индийскую и пакистанскую части спорной территории.

Произошедшее летом 2003 г. полное восстановление дипломатических отношений, возвращение в Исламабад верховного комиссара Индии, а в Дели – комиссара Пакистана дало повод рассчитывать, что стороны предпримут дальнейшие шаги навстречу друг другу. И действительно, в середине августа в Пакистан прибыла представительная делегация парламентариев и журналистов из Индии, возглавляемая бывшим главным министром штата Бихар Лалу Прасад Ядавом. Она провела насыщенные переговоры со своими коллегами в Пакистане в рамках форума Свободной прессы Южной Азии. Обе стороны предприняли акции гуманитарного характера по освобождению и возвращению на родину ранее задержанных граждан соседней страны, главным образом нарушивших пограничный режим рыбаков. Индия дала согласие на участие в очередной 12-й конференции Ассоциации регионального сотрудничества стран Южной Азии (СААРК), проведение которой намечено на январь 2004 г. в Исламабаде (из-за позиции Дели саммит СААРК, первоначально планировавшийся на начало 2003 г., не состоялся).

Создав эти минимально необходимые условия для дальнейшей работы, стороны сделали паузу – переговоры по возобновлению авиасообщения затянулись, а к подготовке главных встреч на высоком дипломатическом и высшем политическом уровне даже не приступали. Существенную роль при этом сыграла неутихающая террористическая активность. В Мумбаи (Бомбее) в конце августа прогремели взрывы и пострадали десятки людей. Индия на этот раз не стала возлагать прямую ответственность на Пакистан, но ее руководители заявили, что если Исламабад серьезно заинтересован в улучшении двусторонних отношений, он должен выявить и передать Дели террористов, совершающих кровавые преступления. С конца августа 2003 г. вновь обострилась ситуация в индийском Кашмире. Ликвидация одного из лидеров во многом пакистанской по составу участников, но запрещенной в Пакистане террористической организации «Джаиш-и-Мухаммад» (Армия пророка) подняла волну насилия. Руководство Индии в лице заместителя премьер-министра Дал Кришан Адвани выступило с заявлением, что Пакистан продолжает «войну по доверенности» против Индии1.

Несмотря на явное замедление процесса смягчения региональной напряженности, он, думается, будет продолжаться. Это связано как с внутриполитическими, так и с международными факторами. К первым относится стремление правящей коалиции в Индии во главе с Индийской народной партией (Бхаратия джаната парти, БДП) сохранить стабильное положение внутри страны перед всеобщими выборами осени 2004 г. Улучшение ситуации в штате Джамму и Кашмир показало бы способность правительства А.Б.Ваджпаи успешно сотрудничать с администрацией тех штатов, где у власти стоят руководители, оппозиционные преобладающим в центре политическим силам (на выборах 2002 г. в законодательное собрание штата союзник его коалиции, Национальная конференция, потерпела поражение). Характерно, что в конце августа 2003 г. премьер-министр провел в столице штата г.Сринагар совещание главных министров индийских штатов.

У пакистанских властей есть также немало причин внутреннего порядка, побуждающих к «замирению» с Индией. Всеобщие выборы осени 2002 г. изменили фасад власти, но вызвали с трудом преодолеваемый кризис между оппозиционными партиями, широко представленными в парламенте, и генералом-президентом Первезом Мушаррафом, сохраняющим за собой пост начальника генштаба армии (читай, главнокомандующего сухопутными войсками). Оппозиционеры, среди которых ведущую роль играет коалиция религиозно-политических партий, требуют отмены принятого в преддверие выборов указа президента, изменяющего некоторые нормы действующей конституции, а также настаивают на том, чтобы Мушарраф снял с себя военную форму. Уменьшение напряженности в отношениях с Индией на руку президенту и правительству, так как они могли бы сосредоточиться на задачах оздоровления экономики и сферы образования, что в случае успеха ослабило бы радикальную парламентскую и внепарламентскую оппозицию.

Основные мировые игроки также приложили руку к созданию новой ситуации в Южной Азии. Прежде всего, это заслуга Китая. На протяжении нескольких десятилетий, особенно после китайско-индийской пограничной войны 1962 г., Пекин имел в Южной Азии союзника в лице Пакистана. Он превратился в одного из главных поставщиков вооружений в эту страну, поддерживал Исламабад в споре с Дели по поводу Кашмира, помогал в развитии отраслей тяжелой промышленности и производственной инфраструктуры. Весьма тесным было китайско-пакистанское взаимодействие на последнем этапе холодной войны, в период вовлеченности Москвы в дела Афганистана. Сотрудничество, в том числе тайное в ракетно-ядерной и открытое в военной областях, продолжалось и после окончания холодной войны. Однако в 90-е годы Пекин старался придать своей политике на южноазиатском направлении более равновесный характер путем улучшения связей с Индией. В мае-июле 1999 г. во время индийско-пакистанского вооруженного конфликта (мини-войны) в Кашмире Пекин отказался поддержать своего традиционного союзника, подтолкнув пакистанские власти к прекращению огня и признанию собственной неудачи. С этого времени индийско-китайские отношения пошли в гору. Серия визитов на высоком уровне увенчалась поездкой премьер-министра Индии Ваджпаи в Китай в июне 2003 г. В ее ходе стороны договорились «положить на полку» решение погранично-территориальных споров, Индия подтвердила свое признание Тибета неотъемлемой частью Китая, а тот в свою очередь смягчил позицию по проблеме соседнего с Тибетом княжества Сикким, присоединенного к Индии в 1974–75 гг.2а Впечатляющими темпами растет в последние годы торговый оборот между странами – с 2 млрд. он вырос до почти 5 млрд. долл. США. А за 1991–2002 гг. взаимная торговля увеличилась почти в 20 раз3.

Позиция КНР не может не приниматься во внимание в Исламабаде. В Пакистане считают Китай верным и надежным другом. Пекин уверяет, что укрепление связей с Индией не нанесет ущерба китайско-пакистанским отношениям. Вывод для Пакистана может быть только один: чтобы не потерять дружбы с Китаем, надо улучшать отношения с Индией.

Существенную роль сыграла в формировании нового расклада и эволюция в политике США. В годы холодной войны Индия вызывала «восхищение» американцев своей демократией, но она «не была доступна как союзник»4. В постбиполярный период политика Индии стала меняться, особенно заметно после 11 сентября 2001 г. Индия одной из первых стран мира предложила американцам помощь в войне с международным терроризмом. При этом она рассчитывала, что участие в общей борьбе поможет справиться с террором в Кашмире и урезонит Пакистан. Совершивший подлинный кульбит Исламабад не дал Дели в полной мере разыграть кашмирскую карту, сам вызвавшись помочь в свержении талибов, которых он до того поддерживал. Но Индия, как оказалось, извлекла немалые выгоды из своей инициативы. За последние годы существенно выросло сотрудничество военных и разведывательных органов Индии и США, осуществляется программа совместных учений и маневров, расширилось военно-техни-ческое взаимодействие5. И хотя нынешние власти Индии «все еще осторожны в движении к такому типу формальной военной кооперации, которая может быть названа стратегическим альянсом», они оказались значительно более расположенными, чем все прежние, к сотрудничеству с США в области безопасности6.

Характерно также, что Индия ныне активно развивает военно-техническое сотрудничество с Израилем (его объем достиг 2 млрд. долл. США), а визит израильского премьера Ариэля Шарона в Индию в августе 2003 г. в разгар кризиса в израильско-палестинских отношениях можно считать весьма символичным для новой политики Дели на Ближнем Востоке. В эту канву логично вписывается улучшение отношений Индии с Турцией, создание ими рабочей группы по борьбе с терроризмом.

Есть основания полагать, что в будущем изменится и отношение Японии к южноазиатским делам. Токио заявил решительное несогласие с политикой Дели по превращению своей страны в ядерную и вслед за испытаниями 1998 г. существенно снизил свое экономическое присутствие в регионе. Возросшая активность Китая может заставить Японию саму по себе, а в немалой степени и под давлением США активизировать связи с Индией, чтобы не допустить однобокого роста там китайского влияния.

Нельзя также сбрасывать со счетов иранское направление. Визит в Индию президента Мохаммеда Хатами в январе 2003 г. ознаменовался заключением соглашений, выводящих двусторонние связи на уровень тесного взаимодействия не только в экономической, но и в военной области7.

Индия в нынешней ситуации оказывается в роли обхаживаемой стороны. Большое внимание к ней, помимо уже упомянутых государств, проявляют страны Европы, как порознь, так и сообща, через институты Европейского союза. С 2000 г. между ЕС и Индией проходят ежегодные встречи на высшем уровне. Индия тем самым вошла в круг немногих государств (США, Канада, Россия, Китай и Япония), с которыми объединенная Европа проводит регулярные саммиты. Нужно учитывать, что на нее приходится более четверти индийского торгового оборота.

В соответствии с общей логикой формирования новой ситуации в Южной Азии и в унисон с другими державами действует и Россия. Индия для нее – давний, надежный и выгодный партнер. С 2000 г. между двумя странами установилась практика обмена визитами на высшем уровне. Два визита президента Владимира Путина в Индию и ответные посещения России премьером Ваджпаи способствовали закреплению отношений стратегического партнерства, подтвердили сходство позиций двух государств по большинству актуальных проблем международных отношений.

Наиболее успешно развиваются связи в военно-технической области и сфере безопасности. Объем военно-технического сотрудничества достиг уровня, равного по стоимости 1,5 млрд. долл. в год8. Индия закупает у России передовую военную технику, в частности, ультрасовременные самолеты СУ-30, танки Т-90, вертолеты, зенитно-ракетные комплексы, подлодки, радары и т.д. На российских верфях по заказу Индии строятся боевые корабли, в завершающей стадии находятся переговоры по продаже ей оснащенного современным вооружением крейсера «Адмирал Горшков», идут переговоры об аренде или продаже атомных подлодок. Характерной чертой сотрудничества в военной и научно-технической областях является осуществление многочисленных совместных проектов, один из которых в начале 2003 г. увенчался успешным испытанием сверхзвуковой тяжелой ракеты БраМос (по названиям рек Брахмапутра и Москва).

Менее впечатляющим представляется сотрудничество в торгово-экономической области. Объем товарооборота никак не может выйти за 1,5 млрд. долл. Узким местом остается транспортировка грузов, осуществляемая в основном морским путем через Суэцкий канал. Однако и в этой сфере достигнуто немало. Россия продала Индии топливо для АЭС в Тарапуре, стороны приступили к реализации соглашения о строительстве атомной электростанции в Куданкуламе мощностью 2 тыс. МВт. Новым моментом стало участие индийского капитала в разработке нефтяных месторождений Сахалина. В счет оплаты индийского долга в Россию поступают ежегодно товары более чем на полмиллиарда долларов. Около 150 совместных проектов реализуются в различных научно-технических отраслях – в компьютерной технике, электронике, медицине, биологии и т.д.9

Слов нет, экономический и научно-технический потенциал Индии далеко превосходит потенциал других стран Южной Азии, в том числе Пакистана. Однако в военной сфере между последним и Индией сохраняется определенный баланс, в основном за счет ракетно-ядерных сил. В сфере обычных вооружений Индия располагает двух-трехкратным преимуществом, что вызывает нервозность Исламабада, так как налагает на него ответственность за возможное, в случае безвыходного положения, решение применить оружие массового поражения10.

Пакистан стремится диверсифицировать свои военные связи и проявляет большой интерес к приобретению российской техники. Москва пока очень осторожно подходит к вопросу о продаже Исламабаду оружия. Она не хочет осложнять свои отношения с Дели, который по традиции весьма нервно реагирует на любой шаг в российско-пакистанском военно-техническом сотрудничестве. Единственной сделкой, осуществленной в 90-е годы, была поставка Пакистану 12 транспортных (без боевого снаряжения) вертолетов Ми-17.

В условиях выравнивающихся отношений между ведущими государствами Южной Азии и главными мировыми державами Пакистан проявляет значительную активность на российском направлении. Надо сказать, что связи между двумя странами долгое время находились в застойном состоянии, и лишь в последние два года наметился определенный сдвиг. В феврале 2003 г. Россию посетил с официальным визитом глава пакистанского государства генерал Первез Мушарраф. Его встреча с В.Путиным и другие контакты на разных уровнях позволили наметить реальные перспективы по выводу отношений на более высокий уровень. Президент Мушарраф, в частности, предложил нашим нефтегазовым компаниям прийти на пакистанский рынок, где намечается национализация государственной корпорации нефти и газа. В стадию конкретной проработки вступило сотрудничество сторон по проекту расширения (с 1,1 до 1,5 млн. т стали в год) Пакистанского металлургического комбината, построенного в 70–80-х годах с советской помощью. Прояснились перспективы поставок еще двух партий вертолетов Ми-17, но о широком сотрудничестве в военной области речь не идет, хотя теоретически оно могло бы без ущерба для общего баланса обычных вооружений между Индией и Пакистаном достигать полумиллиарда долларов в год. Такая кооперация к тому же не была бы нарушением конфигурации, установившейся ныне в этой чувствительной области, ибо Индия имеет тесные военные контакты одновременно с РФ, США и другими государствами.

Нужно, впрочем, подчеркнуть, что накопившаяся за десятилетия инерция преодолевается с трудом. Дипломатические ведомства двух стран, в частности посольства РФ в Исламабаде и Пакистана в Москве, делают многое, чтобы закрепить тенденции укрепления двусторонних связей. И так как речь идет о поддержании баланса сил в Южной Азии и взаимной выгоде сотрудничающих сторон, от этого, как представляется, не может пострадать российско-индийское стратегическое партнерство.

Более того, Россия наряду с другими влиятельными в мире силами может способствовать улучшению климата в сложных и запутанных отношениях между Индией и Пакистаном, как она уже это сделала в июне 2002 г. во время встреч президента Путина с лидерами двух государств в г.Алматы во время конференции по взаимодействию и мерам доверия в Азии.

Индийско-пакистанские отношения в значительной мере зависят от двух взаимосвязанных проблем – терроризма и Кашмира. Внешнему наблюдателю может показаться несущественным разгоревшийся в 1947 г. спор вокруг принадлежности бывшего княжества колониальной Индии одному из двух государств, возникших после ухода англичан. Между тем, для Пакистана это вопрос принципиальный, и он на протяжении более полувека пытается изменить ситуацию, чувствуя себя обделенным в результате раздела Кашмира на неравные части. С конца 80-х годов на его стороне выступает часть жителей индийского штата, проживающих главным образом в Кашмирской долине. Заодно с ними действуют переходящие через линию контроля боевики. Последние не обязательно являются выходцами из контролируемой Пакистаном территории бывшего княжества, не все они даже пакистанцы по происхождению, есть выходцы из арабских и других стран, принадлежащие к радикально-исламскому интернационалу.

Необходимость какого-то решения кашмирского вопроса давно назрела. Скоро 15 лет, как идет необъявленная война, погибло, по индийским данным, около 40 тысяч человек, главным образом мирных жителей. Противоположная сторона оценивает человеческие потери еще более высоко – в 80–100 тысяч. Вместо того чтобы притягивать к себе людей благодаря достопримечательностям и умеренному климату, Кашмир ныне отталкивает их, шаткая безопасность и безработица заставляют покидать родные места.

Вопрос о том, как можно решить кашмирский вопрос, обсуждается постоянно и на различных уровнях. Очевидно, что рассчитывать на успех было бы реально при двух условиях – улучшении внутренней обстановки в индийском Кашмире и согласии Пакистана примириться с ситуацией. Дели, по-видимому, рассчитывает в перспективе «додавить» Исламабад, но ему при этом необходимо обеспечить выполнение и первого условия.

А сделать и то и другое в одиночку, даже при возросшей политической сплоченности, экономической и военной мощи Индии будет нелегко. Видимо, поэтому Дели еще в июне 2002 г. согласился на определенное содействие США в вопросе о Кашмире11. Представляется, что и другие члены мирового сообщества, в частности, Россия, могли бы оказать помощь в поиске приемлемых решений. Тем более, посредничество исключительно лишь США вызывает протесты многих сил как в Индии, так и в Пакистане. Что касается Москвы, то она уже выступала от имени «большой восьмерки» в качестве посредника при наведении мостов между Индией и Пакистаном после произведенных ими в мае 1998 г. ядерных испытаний12. Посетивший Пакистан в июне 2003 г. министр иностранных дел РФ Игорь Иванов заявил, что Москва была бы готова стать посредником, если бы «ее попросили»13.

Помимо официальных лиц, помощь могли бы оказать и неофициальные. В мире, судя по всему, приветствовали бы посредническую роль в урегулировании кашмирской проблемы таких российских политических деятелей, как Михаил Горбачев, и таких организаций, как возглавляемый им Фонд14.

Конечно, перспективы разрешения конфликта представляются туманными, но нельзя сказать, что они полностью отсутствуют. Выше уже отмечались причины, по которым нынешнее руководство Индии и Пакистана заинтересовано в потеплении двусторонних отношений. Если бы оно наступило, оба государства могли бы приступить к продуктивному обсуждению кашмирской проблемы.

Индия до последнего времени категорически отказывалась от участия в ее разрешении третьих сил, утверждая, что после подписания двумя странами в 1966 г. Ташкентской декларации и в 1972 г. Симлского соглашения вопрос о Кашмире снят с повестки дня международных форумов, в том числе ООН. Между тем, Совет Безопасности ООН и специально созданная комиссия ООН по Индии и Пакистану приняли несколько резолюций по Кашмиру и не раз обсуждали вопрос в 1948–1964 гг. До сих пор на линии контроля в Кашмире функционирует небольшая группа военных наблюдателей вышеназванной комиссии, и ее глава в сентябре 2003 г. обратился к правительствам двух стран с призывом отказаться от шагов, способных в очередной раз обострить ситуацию15.

Упомянутые подвижки в индийской позиции дают некоторый шанс на международное содействие в решении застарелого спора. При этом посредничество может быть и односторонним, и многосторонним. К нему, как кажется, было бы возможно привлечь некоторые международные организации по желанию обеих сторон. В таком качестве могла бы выступить, например, Шанхайская организация сотрудничества (ШОС). Не надо забывать, что заметный интерес к ней проявляют и Индия, и Пакистан. Недавнее решение заседания Совета министров иностранных дел стран ШОС в Ташкенте о разработке статуса наблюдателей при организации, а также партнеров по диалогу открывает путь к расширению ее состава и усилению международной роли16.

Вместе с тем урегулирование кашмирской проблемы, по всей видимости, невозможно без еще одного задействования механизма Организации Объединенных Наций. Разумеется, оно окажется реальным лишь в условиях кардинального изменения климата двусторонних индийско-пакистанских отношений. При серьезном повышении уровня доверия двух стран к политике друг друга они могли бы обратиться к ООН с призывом поставить точку в споре, имеющем международный аспект.

Определенные надежды на это вселяет некоторое улучшение ситуации в штате Джамму и Кашмир после прихода к власти осенью 2002 г. коалиционного правительства во главе с Муфти Мохаммедом Саедом. Об этом свидетельствует начавшийся возврат беженцев и увеличение потока туристов. Правительство выступает за взаимный отвод войск от линии контроля, открытие дорог, соединяющих индийскую и пакистанскую части Кашмира, а также подключение к переговорам с Дели умеренно настроенных представителей оппозиции. Позиции последних, кстати, усилились в руководстве главного оппозиционного объединения – Беспартийной конференции свободы и наиболее пропакистанской партии «Джамаат-и ислами». Политическая борьба в штате, несмотря на теракты, идет в основном в русле поиска компромиссов и решения острых социально-экономических проблем.

Заключение

Позитивные подвижки весны-лета 2003 г. свидетельствуют, как представляется, о достаточно благоприятных перспективах развития ситуации в Южной Азии. Сохранение напряженности в Кашмире было бы неправильно рассматривать как непреодолимую преграду на пути к восстановлению в полном объеме и укреплению индийско-пакистанских связей. При условии, конечно, что в кашмирском вопросе будет заметен определенный прогресс.

Индия требует от Пакистана прекратить поддержку террористов и помощь в переходе ими линии контроля. Глядя со стороны, нелегко решить, насколько оправданы эти требования. Кажется маловероятным, чтобы правительство Пакистана вело невыгодную для себя двойную игру, тайно поддерживая международных террористов и оказывая материальную помощь кашмирским боевикам. Что же до открыто признаваемой им моральной, политической и дипломатической поддержки оппозиционных сил в индийском Кашмире, то она должна быть сведена к солидарности с борьбой кашмирцев легальными методами и с их попытками достижения результата путем переговоров. В этом случае оба государства могли бы объединить усилия и сократить масштабы деятельности диверсионно-террористических групп.

Реализации такой возможности способствует баланс сил, сложившийся в Южной Азии, и баланс влияний главных мировых держав. Относительное равновесие в системе двусторонних взаимосвязей и во внешней для этой системы международной среде позволяет рассчитывать на позитивные перемены в плане смягчения основных противоречий между государствами-антагонистами. Последнее на данном этапе означает, видимо, не столько принципиальное разрешение кашмирской проблемы, сколько стремление сторон к повышению уровня взаимодействия и укреплению доверия друг к другу.

Россия может сыграть и уже играет немалую позитивную роль в этом процессе. Она пользуется расположением в обеих странах, причем как официальных кругов, так и общественности. Отношения стратегического партнерства с Индией не отпугивают от нее Пакистан. Там в целом с пониманием относятся к южноазиатской политике РФ и надеются на ее объективный подход к ситуации в регионе.

В недавней истории Южная Азия уже однажды становилась ареной эффективного посредничества Москвы. В середине 60-х годов внешняя международная среда благоприятствовала выполнению ею этой функции и позволила завершить вторую индийско-пакистанскую войну мирным соглашением в Ташкенте. Ныне общие внерегиональные условия чем-то напоминают существовавшие без малого полвека назад, а в определенной степени они лучше тех, ибо отсутствует как самодовлеющий фактор сдерживания КНР и атмосфера глобальной межгосударственной вражды. Сегодня все основные участники международно-политического процесса обеспокоены угрозой со стороны субгосударственных структур и действуют согласованно с целью ее устранения.

Речь, разумеется, не идет об изолированной миссии России. Наиболее эффективно она могла бы действовать в контакте с другими мировыми державами. Было бы, в частности, целесообразно увязать задачи улучшения ситуации в Южной Азии с целями восстановления мира в Афганистане и возрождения его экономики.

Кстати, значение российского участия в афганских делах представляется сегодня едва ли не критически важным. Считается, что Россия имеет влияние на одну из влиятельных группировок, таджикскую или панджшерскую, в нынешней афганской администрации. Москва могла бы способствовать установлению более гармоничных отношений внутри афганского руководства.

Так как другая ведущая его часть состоит из пуштунов и ориентируется на Пакистан, этому способствовало бы укрепление доверия между Москвой и Исламабадом.

Между тем, ситуация в Афганистане рискует выйти за рамки расчетов и ожиданий периода победы над режимом Талибан. К осени 2003 г. сопротивление оппозиционных переходному афганскому правительству сил явно возросло. Реорганизовавшись, талибы и их союзники развернули партизанскую войну, которая грозит сорвать планы установления в стране мира и условий для нормальной жизни.

Ухудшение внутренней обстановки бросает тень на роль внешних сил. Из арены сотрудничества Афганистан рискует еще раз превратиться в полигон соперничества, в том числе индийско-пакистанского. В некоторых кругах Пакистана вызывает озабоченность, скорее всего неоправданную, активность Индии в афганских делах, в частности, открытие ею консульств в прилегающих к пакистанским границам городах Кандагар и Джелалабад.

Для устранения подозрений требуется совместное или согласованное участие Индии и Пакистана в программах политического и экономического возрождения Афганистана. Россия в состоянии сыграть роль одного из связующих звеньев при соблюдении равновесия в отношениях с ведущими южноазиатскими государствами и использовании ее возросшего влияния в Центральной Азии.

Оставаясь на почве реализма, следует в заключение подчеркнуть, что новизна складывающейся в Южной Азии ситуации все еще весьма относительна. Баланс сил играет главную стабилизирующую роль в отношениях между Индией и Пакистаном. Остается и угроза войны, в том числе ядерной. Принятое в сентябре 2003 г. решение Индии о строительстве защищающих от атомного оружия бункеров для высшего руководства страны подтверждает, что стороны еще не вышли на ту фазу ядерной конфронтации, когда угроза взаимного уничтожения обессмысливает войну, а стремление ее избежать делает из врагов партнеров, имеющих пусть один, но жизненно важный общий интерес. Пока этого нет, проблема региональной безопасности заставляет внерегиональные державы активно действовать в направлении урегулирования споров и смягчения противоречий.

Список источников и литературы

российский пакистанский кашмирская политика

http://www.samachar.com, 22 September 2003.

http://rediff.con/news/2003/jun/27china2.htm

Rodney W.Jones. US and South Asia. Core Interests and Policies. Paper presented at the International Seminar in Islamabad, August 2003, с. 4.

Вячеслав Никонов. Назад, к Концерту. На сей раз – глобальному // Россия в глобальной политике, 2002, № 1, с. 90.

http://www.khaleeitimes.com 22 September 2003.

План

1.Проблема забруднення світового океану

2.Екологічні проблеми Чорного моря.

3.Про міжнародні механізми рішення екологічних проблем

4 Заключение

5.Литература

1. Проблема забруднення світового океану

Величезна маса вод Світового океану формує клімат планети, служить джерелом атмосферних опадів. Більше половини кисню надходить в атмосферу з океану, і він же регулює зміст вуглекислоти в атмосфері, тому що здатно поглинати її надлишок, у Світовому океані щорічно виловлюється 85 млн. т. риби.

Світовий океан — це й протеїн для голодуючих, котрих на землі мільйони, і нові ліки для хворих, вода для пустель, енергія й мінерали для промисловості, місця відпочинку.

Мабуть, жодна проблема не викликає зараз у людства таких жвавих дискусій, як проблема забруднення Світового океану. Останні десятиліття знаменуються посиленням антропогенних впливів на морські экосистемы в результаті забруднення морів і океанів. Поширення багатьох забруднюючих речовин придбало локальний, регіональний і навіть глобальний масштаби. Тому забруднення морів, океанів і їхнього бойкотистського стало найважливішою міжнародною проблемою, а необхідність охорони морського середовища від забруднень диктується вимогами раціонального використання природних ресурсів. Ніхто не буде заперечувати доцільність охорони океану й розвитий у ньому життя від шкоди, що можуть нанести викиди відходів. Важливіше всього те, що ми не маємо права перебувати в дозвільному очікуванні остаточного рішення про те, що є «забруднення», тому що ризикуємо виявитися перед фактом забруднення, що ніхто й не намагався запобігти. Це тим більше серйозно, що океан неможливо очистити, як ріку або озеро.

Деякі зміни в навколишнім середовищі океану, викликані людською діяльністю, уже необоротні. Наприклад, ріки, перегороджені греблями, виносять значно менше прісної води й осадового матеріалу Порти в устях рік змінюють характер руху потоку води в природне середовище.

Наскільки чистий повинен бути океан і наскільки людин повинен намагатися зберегти навколишнє середовище? Проблема полягає в тому, щоб визначити, що є оптимальним для суспільства, і досягти цього з найменшими витратами.

Видалення відходів автоматично припускає забруднення. Все живим або неживе, що своїм надлишком знижує якість життя, є забрудненням. Більшість речовин, називаних забруднювачами, уже є в океані у величезних кількостях: матеріал донних опадів, метали, солі й всі види органіки. Океан може витримати ще більше навантаження цими речовинами, однак питання полягає в тому, наскільки більшу: до якої межі океан буде витримувати це навантаження без негативних наслідків.

В 1973 році був запропонований один з підходів до цього питання: «Вода вважається забрудненої, якщо через своїх недостатньо високих якостей вона не може задовольняти найвищим вимогам по її використанню в сьогоденні або майбутньому». Найвищими вимогами є заняття водними видами спорту й виробництва морепродуктов, а також збереження життя в море на постійному рівні.

Щоб підтримувати прийнятний рівень якості океанських вод, треба розглянути основні види ймовірних забруднювачів, що утворяться в результаті господарської діяльності людини. Один з них — фекальні стоки (75 р. сухої ваги у твердому виді на одну людину в день), які після різних способів обробки попадають, в остаточному підсумку, в океан у якості «міських стічних вод». Крім того, в океан направляється потік відходів з безлічі промислових підприємств. Звичайно ці відходи піддаються попередній обробці, у процесі якої віддаляються компоненти, які швидше за все можуть виявитися небезпечними, тоді як інші стічні води по трубах скидаються в океан. Скидання з барж у відкритому морі — засіб рятування від ґрунтів, вийнятих у процесі землечерпальних робіт (при поглибленні проходів для судів), фекалій, хімічних відходів. Термічне (теплове) забруднення представлене нагрітою водою прибережних теплових електростанцій, а так само холодною водою, що надходить із причалів, де розвантажуються суди-газовози. Крім того, із судів скидають сміття, а також баластову воду, що містить нафту.

Це навмисні викиди; однак, забруднювачі попадають в океан і інші шляхи. З повітря надходять дрібні часточки пестицидів, що розпорошуються над посівами, частки сажі з димарів, вихлопні гази двигунів автомобілів і літаків. Від покритих фарбою корпусів кораблів відділяються невеликі кількості токсикантів, призначення яких запобігти обростанню кораблів водоростями й ракоподібними. У результаті лісових пожеж з атмосфери в океан попадає величезна кількість золи, окисів металів. Нафта, що виливається з танкерів у результаті морських катастроф і фонтануюча при підводному буравленні, утворить особливий вид забруднювача.

Також у результаті багатьох природних процесів в океан попадають речовини, які називалися б забруднювачами, якби були продуктами людської діяльності. Прісні води річкового стоку впливають на такі морські організми, як корали; крім того, вони несуть із собою забруднювачі, змиті дощем з дерев і землі. До того ж велика кількість важких металів, речовин, магми, а також попелу попадає в океан у результаті виверження вулканів. Нафта просочувалася із дна океану задовго до появи людини на Землі й продовжує просочуватися й у наші дні.

Найбільш масштабн і значним є хімічне

Малюнок A. Забруднення поверхні океану нафтою

забруднення середовища невластивими їй речовинами хімічної природи. Серед них — газоподібні й аерозольні забруднювачі промислово-побутового походження. Прогресує й нагромадження вуглекислого газу в атмосфері. Подальший розвиток цього процесу буде підсилювати небажану тенденцію убік підвищення середньорічної температури на планеті. Викликає тривогу в екологів і триваюче забруднення Світового океану нафтою й нафтопродуктами, що досяг уже 1/5 його загальної поверхні. Нафтове забруднення таких розмірів може викликати істотні порушення газо- і водообмена між гідросферою й атмосферою. Не викликає сумнівів і значення хімічного забруднення ґрунту пестицидами і її підвищеною кислотністю, що веде до розпаду экосистемы. У цілому всі розглянуті фактори, яким можна приписати забруднюючий ефект, впливають на процеси, що відбуваються в біосфері.

Гідрохімічні й кліматичні особливості чорноморської водойми, а так само, соціально-економічні аспекти його використання накладають певний відбиток на характер шельфової рослинності, вертикальний і горизонтальний розподіл, видовий склад.

У результаті досліджень учених відзначена зміна флори, що свідчить про виникнення вогнищ забруднення на нашім Північно-Кавказькому узбережжі.

2. Екологічні проблеми Чорного моря

Яким образом можна наблизитися до врегулювання екологічних проблем приморських регіонів, настільки привабливих для промислових лобі? Транснаціональні компанії при прийнятті рішень про реалізацію проектів, у більшості пов’язаних із транспортуванням товарів, виходять насамперед з їхньої прибутковості. Так само найчастіше надходять і правительства держав, далеко не завжди утрудняючи себе оцінкою супутніх екологічних і, як наслідок, економічних витрат проектів. Трохи іншої логіки дотримуються при аналізі проектів неурядові організації, у більшості випадків інтереси, що представляють, тієї частини приморського населення, що не може розраховувати на безпосередню вигоду від реалізації проектів, зате гостро відчуває екологічні витрати.

Вираження «сидіти на трубі» міцно ввійшло в наш лексикон. Навіть школяр знає, що так позначається ситуація, коли економіка регіону й благополуччя громадян цілком залежать від експорту природних ресурсів, причому в основному невозобновимых. Тим часом існує чимало країн, що будують своє благополуччя на іншій основі — раціональному менеджменті й розумному використанні возобновимых природних ресурсів. Росія, на жаль, до їхнього числа поки не ставиться. Хоча має для цього майже все.

Азово-Чорноморське узбережжя Росії унікально: і м’який клімат, і чудові ландшафти, і родючі ґрунти — все це робить даний регіон привабливим для туристів, коштовним для сільського господарства. По даним Всеросійського суспільства охорони природи, що збереглися уздовж Чорноморського узбережжя фісташково-ялівцеві рідколісся, а також широколиственные лісу із вкрапленнями скельного дуба — унікальні не тільки для Росії, але й для всього Середземномор’я. У їхньому флористичному складі близько 60% реліктових і эндемичных видів. На схилах сопок і гряд Таманського півострова, серед суцільних розораних угідь, збереглися окремі ділянки різнотравно-злакових степів і видів напівпустельного типу. Азовське узбережжя — дельти рік Кубані й Дону, Ахтаро-Гривенская система лиманів — являють особливу цінність для збереження биоразнообразия й рибних ресурсів. Але всі ці природні багатства перебувають зараз у зоні надзвичайно активного освоєння, причому найчастіше без обліку їх виняткової екологічної, эстетической і бальнеологічної цінності.

Так, у Краснодарському краї реалізується проект Каспійське трубопровідного консорціуму (КТК): прокладається нафтопровід, будується нафтоналивний термінал. І геополітичне значення цього проекту повністю заслонило в очах багатьох державних чоловіків витрати, які він несе. От деякі приклади таких, здавалося б, незначних витрат, які в сумі можуть привести до обесценеванию нашого національного природного надбання — Азово-Чорноморського узбережжя. При будівництві ділянки нафтопроводу на території Утришского й Абраусского заказників, що почалося до одержання необхідних адміністративних дозволів і всупереч протестам місцевих жителів, були знищені десятки гектарів реліктових ялівцевих лісів ( щожили в них тварини й птахи втратили свою екологічну нішу й були приречені на загибель). Інший приклад: жителі Новоросійського району виступають проти будівництва нафтоналивного порту в сел. Південна Озерейка, тому що це створює погрозу для єдиного в Росії дитячого курорту федерального значення — «Анапа», розташованого поблизу. Цього року Жовтневий районний суд Новоросійська задовольнив позовну заяву групи громадян про неправильне ведення будівельних робіт з КТК, але його рішення відразу було опротестовано Новоросійською прокуратурою.

Корінь виникаючих проблем — у відсутності механізмів підрахунку матеріального збитку, наносимого державній скарбниці й населенню регіону (добробут якого в значній мірі залежить від процвітання туризму) у результаті використання реліктових ялівцевих гаїв і курортного узбережжя під будівництво нафтопроводів і нафтових терміналів, тобто прямо сказати — використання не по призначенню. Центральна й Краснодарська ради ВООП у жовтні 2000 року провели із цього приводу регіональна нарада, на яке запросили експертів, що займалися оцінкою вартості земель у регіоні. Було показано, що відсутність прийнятої на державному рівні схеми диференційованої оцінки вартості земель створює передумови для безконтрольного землекористування. Інакше кажучи, поки екологічну, эстетическую, рекреаційну цінність земель, поряд з іншими її коштовними властивостями, не будуть розраховувати в грошовому вираженні, зберегти ці землі не вдасться — якщо тільки у вигляді техногенних пустель. Так що причорноморські заповідники й національні парки з їх лісистими гірськими хребтами, мальовничими каньйонами й водоспадами, джерелами мінеральних вод, унікальними грязьовими вулканами й живим морем поки залишаються в небезпечній заставі нашої безгосподарності й безтурботності.

3.Про міжнародні механізми рішення екологічних проблем

На початку 1980-х років світове співтовариство усвідомило, що погроза нашому звичному існуванню стає реальної у зв’язку з екологічною кризою. І тоді були вперше початі зусилля до створення міжнародних механізмів рішення екологічних проблем, що стосуються так званих ресурсів загального користування. Для здійснення проектів, пов’язаних із глобальними змінами в біосфері, в 1991 р. була створена спеціальна структура — Global Environment Facility (GEF). В 1992 р. конференція в Ріо-де-Жанейро прийняла ряд конвенцій, що стали важливим інструментом виконання вартих перед миром завдань.

Підписали ці документи й чорноморські країни. Ними підписані також Бухарестська конвенція по захисту Чорного моря від забруднення, Одеська декларація. Результатом зусиль Чорноморської екологічної програми (BSEP) стали два важливих і конкретних документи: Трансграничний діагностичний аналіз Чорного моря й Стратегічний план дій по реабілітації й захисту Чорного моря. Підписавши в 1996 р. цей план, чорноморські держави зобов’язалися розробити загальну стратегію захисту й відновлення Чорного моря, керування його береговими й морськими ресурсами на 20 років.

Пройшло чотири роки, і жодне з держав зобов’язань не виконало. Не виконані й положення Бухарестської конвенції про створення Стамбульської комісії й консультативних груп при ній, а також Чорноморського экофонда. Намічені Бухарестською конвенцією й Одеською декларацією масштабні заходи щодо порятунку Чорного моря залишилися на папері. Навпаки, ситуація різко погіршилася, і плани використання Чорного моря становлять нині далеко від його берегів, а містити структури керування, оплачувати відновлення й захист моря змушені берегові держави.

Найтяжка екологічна ситуація зложилася в Одесі. У зоні дії взрывопожароопасного Одеського припортового (аміачного) заводу (ОПЗ) почате будівництво Одеського нефтетерминала. Хоча всі державні й суспільні екологічні експертизи, починаючи з 1992 р. указували на неможливість будівництва нафтових комплексів в Одеській затоці. На ОПЗ відновило небезпечне перевантаження метанолу, зупинене в 1989 р. громадськістю. Зараз на міжнародному ринку різко зріс попит на метанол, що використовується як добавка в бензин для підвищення октанового числа, при виробництві формальдегіду — сировини для виготовлення клею й гуми. Основний виробник метанолу в регіоні, Росія дотепер транспортувала його через фінський порт Котка. Через Одесу ж проходить самий короткий шлях у країни Середземномор’я, що є основними покупцями даної сировини. Намечаются його поставки в Південно-Східну Азію й Америку теж з Одеси. В 2001 р. планується обсяг перевалки довести до 400 тис. т. у рік, а в майбутньому — до 800 тис. т.

Небезпечні виробництва в Одесі ростуть, як гриби, без оповіщення громадськості, хоча його вимагає чинне законодавство республіки. Нещадно знищується берегова зона: зносяться зелені насадження, безконтрольно забудовуються зсувні ділянки, піщані коси, стометрові прибережні смуги строгої недоторканності. Ще 10 років тому запропоновано в законодавчому порядку регламентувати природокористування в цій зоні. В 1995 р. розроблений проект закону про природокористування в береговій зоні Чорного моря. Уже 5 років він не затребуваний ні Міністерством екології й природних ресурсів, ні Верховною Радою, ні Кабінетом міністрів. Усім їм не до екології.

Пора б міністрам чорноморських держав відзвітувати перед платниками податків про ефективність своїх досить частих зустрічей для «урегулювання міжнародних проблем у зв’язку з екологічним навантаженням на Чорне море». Пропозиції за рішенням подібних проблем народилися в зоні планетарної катастрофи — Арала, що гине. Недавній форум неурядових організацій Причорноморського регіону підтримав пропозицію Одеського соціально-екологічного союзу (ОСоЭС) оцінити існуючий антропогенний вплив на экосистему Чорного моря з обліком планованих нафтових і газових терміналів, перспективи видобутку нафти й газу на шельфі Азовського й Чорного морів, участившихся військових навчань НАТО (нарушающих міжнародні угоди про Чорне море). Ця оцінка покаже здатність моря до самоочищення й визначить гранично припустиме навантаження на різні частини його экосистемы. У такій оцінці зацікавлені не тільки країни — республіки колишнього СРСР. Так, жителі Стамбула мають намір переглянути Конвенцію про режим проток, підписану в 1936 р. і вже не враховуючу належним чином дивовижно вирослі за 65 років вантажопотоки через Дарданелли.

Необхідна принципово нова концепція природокористування в басейні Чорного й Азовського морів, заснована на ідеях спільного господарювання країн, зв’язаних загальними ресурсами й цілком залежних від границь стійкості морських экосистем. І повинна бути створена нова структура міжнародного характеру, що несла б відповідальність за екологічний стан Азовського й Чорного морів — «Банк Чорного моря». До екстрених заходів по захисту цих морів варто віднести розробку угоди про квоти на стоки для всіх країн басейну. З ініціативи й при участі Осоэс запропонована Концепція розробки квот на скидання стічних вод для всіх європейських країн, що входять у басейн Чорного моря, виходячи з його ассимиляционной ємності. В основу Концепції покладена ідея спільного використання цими країнами природних ресурсів Чорного моря.

У чорноморських країнах (а їх 21) повинні бути уніфіковані заходи щодо захисту й реабілітації Чорного й Азовського морів. Це повинне покласти початок скоординованим діям різних країн. У цьому контексті дуже важливий і пилотный проект екологічного землеробства в границях водозбірних площ водно-болотних угідь міжнародного значення. Нарешті, на базі одеського риборозплідника ХТМО міг би бути створений міжнародний тренинговый центр по розведенню рідких видів эндемичных і інших риб Чорного й Азовського морів (у тому числі, мідій).

Висновок

У цей час проблема забруднення водних об’єктів (рік, озер, морів, ґрунтових вод і т.д.) є найбільш актуальної, тому що всім відомо – вираження «вода — це життя». Без води людин не може прожити більше трьох доби, але навіть розуміючи всю важливість ролі води в його житті, воно однаково продовжує жорстко експлуатувати водні об’єкти, безповоротно змінюючи їхній природний режим скиданнями й відходами. Тканини живих організмів на 70% складаються з води, і тому В.И.Вернадський визначав життя як живу воду. Води на Землі багато, але 97% — це солона вода океанів і морів, і лише 3% — прісна. Із цих три чверті майже недоступні живим організмам, тому що ця вода «законсервована» у льодовиках гір і полярних шапок (льодовики Арктики й Антарктики). Це резерв прісної води. З води, доступної живим організмам, основна частина укладена в їхніх тканинах.
Потреба у воді в організмів дуже велика. Наприклад, для утворення 1 кг біомаси дерева витрачається до 500 кг води. І тому її потрібно витрачати й не забруднювати.

Основна маса води зосереджена в океанах. Парка з його поверхні вода дає живлющу вологу природним і штучним экосистемам суши. Чим ближче район до океану, тим більше там випадає опадів. Суша постійно повертає воду океану, частина води випаровується, особливо лісами, частина збирається ріками, у які надходять дощові й снігові води. Обмін вологою між океаном і сушею вимагає дуже великої кількості енергії: на це затрачається до 1/3 того, що Земля одержує від Сонця.

Цикл води в біосфері до розвитку цивілізації був рівноважним, океан одержував від рік стільки води, скільки витрачав при її випарі. Якщо не мінявся клімат, то не міліли ріки й не знижувався рівень води в озерах. З розвитком цивілізації цей цикл став порушуватися, у результаті поливу сільськогосподарських культур збільшився випар із суши. Ріки південних районів обміліли, забруднення океанів і поява на його поверхні нафтової плівки зменшило кількість води, що випаровується океаном. Все це погіршує водопостачання біосфери. Більше частими стають посухи, виникають вогнища екологічних нещасть, наприклад, багаторічна катастрофічна посуха в зоні Сахеля.

Крім того, і сама прісна вода, що вертається в океан і інші водойми із суши, часто забруднена, практично не придатної для питва стала вода багатьох рік Росії.

Колись невичерпний ресурс — прісна чиста вода — ставати исчерпаемым. Сьогодні води, придатної для питва, промислового виробництва й зрошення, не вистачає в багатьох районах миру. У даному рефераті розглянута проблема забруднення водних об’єктів у Росії й у її столиці — м. Москві. На сьогодні не можна не обертати уваги на цю проблему, тому що якщо не на нас, то на наших дітях позначаться всі наслідки антропогенного забруднення води. Уже зараз через диоксинового забруднення водойм у Росії щорічно гине 20 тис. чоловік. Приблизно таке ж число росіян щорічно смертельно занедужує раком шкіри в результаті руйнування озонового шару в стратосфері. Внаслідок проживання в небезпечно отруєному середовищі перебування поширюються ракові й інші екологічно залежні захворювання різних органів. У половини новонароджених получивших навіть незначне додаткове опромінення на певному етапі формування плода в тілі матері, виявляються затримки розумового розвитку. Отже цю проблему треба вирішувати якомога швидше й радикально переглянути проблему очищення промислових скидань.

Література

1. Наука про океан; Москва; 1981.

2. Океан сам по собі й для нас»; Москва; 1982.

3. Біологія моря; Р. Керингтон; Ленінград; 1966.

Some problems of borrowing in the Russian language

S.B. Nevejina

This article concerns borrowings from European languages. Although the study of foreign lexics and, wider, language borrowing has its own history over a long period of time in linguistics both in Russia and abroad (one can mention the names of great scholars who dealt with this problem: Bloomfield, Scherba, Grot. Haugen) the problem of borrowing by the Russian language hasn’t been solved yet. The least investigated aspect is the graphic and orthographic one.

Spelling of loans contains complex of theoretical problems: principals of spelling borrowings and ways of reproducing foreign words in the Russian language; description of phonetic and morphological adaptive processes in the foreign lexics; forming orthographic standard, correlation of norm and codification of borrowings.

Ways of transmission of loans and processes of adaptation are examined in the paper. They are considered as applied to the material of foreign words from «Vesty-Kuranty. 1600-1639.» — a business written language monument of the XVII century.

Up to now the active borrowing from European languages was believed to begin in Peter I epoch. However the period just precedent was significant too. A lot of words fixed in dictionaries for the beginning of the XVIII century penetrated into the Russian written language in the XVII century. Thus examination of «Vesty-Kuranty. 1600-1639.» permits us to correct some data connected with foreign word appearance. According to «Этимологический словарь русского языка » by M. Fasmer the word «галера» penetrated into Russian in 1665. But it was mentioned in the «Kuranty» in 1620. It also concerns the following words: «герб»(1644) — 1620, «коруна»(1613) — 1600, «карета»(XVII — XVIII) — 1636, «миля»(1702) — 1620, «мызник»(1701) — 1600, «персона»(1633) — 1620, «пистолет»(1689) — 1630-31, «рота»(1701) — 1600, «секретарь»(1720) — 1621.[1]

As for the Russian spelling the XVII century was the period of standardizing. Then analyzing orthographical monuments of that time allows us both to retrace orthographical norm forming and to realise phenomena of modern language.

Let me make clear what I mean by borrowing. This concept is used in a variety of senses. I shall use it to mean 1) the element of an alien language which is carried from one language to another as a result of language contacts and also 2) the process of element transition.

It may be said there is some tradition to call the words less adapted in the Russian language «foreign words». Though it is fair that the division of words depending on their adaptation is correct in a certain historical moment only. I suppose the foreign word is more preferable for this work because most of the words presented in the «Kuranty» are at the stage of penetration. But the fact of strange word penetration can’t be the evidence of its borrowing yet.[2]

1. Ways of reproducing foreign words

Spelling of foreign words is a pressing and undecided problem in the Russian which is explained by several ways of introducing borrowings into the Russian text. The ways depend upon languages and loans. At present there are various classifications of borrowing ways Russian scholars offer.[4,5,6]

Let me introduce my system worked out on their base. It includes four ways of borrowing: 1)translation; 2)transplantation (according to G.G. Tymofeeva presupposes a mechanical transportation of lexical unit graphemes from one language to another without any changes in borrowed word spelling. E. g.: ‘ad libitum’ ); 3)transliteration (when graphemes are reproduced by equivalent graphemes of another standardized written language. E.g.:’Диест — German: Diest [i:]’); 4)transphoning (this term from the classification by Tymofeeva should take the place of the conventional (but not very correct and convenient) practical transcription first used by A.M. Suhotyn. So transphoning is a reproduction of a word written form on script. E. g.: ‘Киль — German: Kiel [i:]’. It is necessary to divide it into codified transphoning coming through the written language, concordant with accepted rules of transcribing by means of the Russian alphabet and uncodified transphoning coming through the spoken language, unnormatively, where influence of dialects, speaker’s individual peculiarities is possible).

«Vesty-Kuranty. 1600-1639.» contains a great deal of foreign lexics so long as it is the translation of foreign press reports mainly. The language which the foreign words have come from directly having been defined, word forms in it should be restored. Then, it is necessary to find out the spelling and pronunciation of borrowings in that time. For our work all mass of the foreign words is limited to borrowings from German (Ger.), French(Fr.), Italian (It.), Polish, Greek, Latin.

After the restoration of word forms in foreign languages and their analysis it is observed the absence of transplantated forms in the «Vesty — Kuranty» at all. A series of words is introduced by translation both total (f.e.: Теплый колодезь — Warmbrunn) and partial (Eизеннов городок — Eisenstadt).

It should be noticed there is an obvious tendency to borrow words by transliteration. E. g.: Арбоис — Fr. Arbois [a:rbwa], Анор — Fr. Anor [ano:], Полигна — Fr. Poligny [polin’i], etc.

There is a great number of words demonstrating combination of transliteration and transphoning. E.g.: Монпелир — Fr. Montpellier [mõpeje], Меисен — Ger. Meissen, etc.

2. Phonetic and morphological adaptive processes in the foreign lexics from the material of «Vesty-Kuranty. 1600-1639.»

After being taken into a borrowing language system a foreign word begins to interact it immediately. Therefore the borrowing is allowed to be considered as the process of gradual adaptаtion into space and time i. e. the accommodation of the foreign word to different parts of the recipient language system. Adaptаtions may be various and cover all tiers of the language structure. The process of adaptаtion has complex nature. The base for observation of adaptаtion ways is vocal and consonant substitutions. (Substitutions are the Russian sounds represented in a written fixed form which correspond to the foreign language sounds being initial for them). Phonetic and morphological adaptаtions were described by V.G. Demyanov.[3] You could see the following adaptations in the «Vesty-Kuranty».

1. Simplification of vocal groups. Since combinations of vowels inside a morpheme are not natural for the Russian words the language tries to get rid of unusual combinations. There are some ways to realize this simplification tendency: by a single vowel (Fr. ua: Мantua — Манту), by intervocalic [j] appearance (It. ia: Bolognia — Бологнея, Pavia — Павия), by appearance of semivowel -в- (Ger. au: Pillau — Пилоyв, It. ia: Savigliano — Савиглевано), and by consonantization of one of vowels (Ger. au: Aurich — Аврик, Torgau — Торгав).

But sometimes there is retaining vowel combinations. (Ger. Hildesheim — Гилдесгеим, Ger. Naumburg — Наумбург, It. Cuneo — Кунео, It. Savigliano — Савиглиано).

2. Contamination is an interaction of the language units contacting either in associative (paradigmatic) or in syntagmatic relations. This interaction leads to semantic or formal alteration of language units and frequently a new language unit аppears. Contaminated form acquires traits of both interacting forms.

At first contaminated phenomenon is always a departure from language norms. But in time it can become standard.

It is accepted to distinguish the contamination proceeding within one language system and the contamination connected with the interaction of various language systems. The last takes place first of all in the part of vocabulary which is the least common use in speech where regulating action of norms is minimal but influence of different languages and multicontactivity are great. (Just that very language situation is presented in the foreign word material of the «Vesty — Kuranty».) It is not easy to recognize this process because it presupposes knowlege of standard, ascertainment of foreign models. Besides there are final results of this process in the texts.

Contaminated forms may reflect: 1)reading (or pronunciation) of different languages. E. g.: Fr. LaRochelle — Рошхелле showing mixture of French reading ch [ ∫ ] with German that [h]; 2)various pronunciation in a language-origin. E. g.: Ger. Steiermark — Шстирмарская земля. (German dialects vary in pronunciation of combination st: [st] and [ ∫t ] ); 3)combination of different ways of reproduction (transcription and transliteration). Fr. Marseille [marsej] — Марсеили.

3. Assimilation and dissimilation are combinatorial sound changes caused by syntagmatic position of a sound in a word. Given as final results (sound substitutions) they can be: vocal and consonant according to participation in word-formation (а — а > а — е: Fr. Kalmar [а:] — Калмер; mb > нб: Ger. Wirtemberg — Виртенбурх), contact and distant according to the level of positional conditionality (sb > cn: Ger. Dinkelsbubl — в Дункелспиле; v — v > в — б: Fr. Vervins — Верберъ), progressive and regressive according to the direction in word phonetic structure (у — е > у — у: Ger. Ukermark — в Укурмарке; е — о > о — о: Fr. Mentone — в Монтону), total and partial according to the level of sound resemblance (а — е > а — а: Ger. Magdeburg — Магдабур; е — а > у — а: It. Bergamo — из Бургама).

4. Metathesis is an involuntary tansposition of two sounds or syllables in a word. It is the peculiarity of language system periphery, that is why its prevalence among foreign words is quite natural. Metathesis may be contact and distant: gno > ног: It. Carmagnola — Карманогла; el > ле: Ger. Hameln — у Гамлена; er > ра: Ger. Аmstеrdаm — Амстрадам (metathesis is accompanied by assimilation); mm — e — r > р — е — мм: Ger. Emmerich — к Еремъмиху (in a sound).

5. Morphological and semantic analogies. Foreign words in the borrowing process are subjected to both combinatorial changes and various analogy influence. Thus the following forms: (в) Бярнове — Ger. Bernau, (в) Тоурговъ — Torgau, Ганов — Hanau, Глагов — Glogau, Линдов — Lindau, Насовская земля — Nassau, Преслов — Breslau, Диршев — Dirchau may be explained by the influence of inner morphological analogy (i.e. by influence of the Russian borrowing system where the German diphthong [ao] (combination au at the end of words) is associated with the Russian suffix -ов-). Usually the analogy is accompanied by other processes: progressive assimilation, simplification, hypercorrection.

There is another type of analogy. An example of inner lexical and semantic analogy may be the reproduction of German Gravenhage as Графова Гага (not-understandable ‘graven’ is replaced by understandable ‘графова’) and Стеколнъ (Holl. Stockholm) by analogy with ‘glass’, Старград (Ger. Stargard) by analogy with ‘an old town’, (подле) Лизы (Ger. Lissa) on the analogy of the female name etc.

6. Hypercorrection. Wrong idea about rightness, correctness is the foundation of it. The cause of these wrong ideas is divergence of script (spelling) and pronunciation. Both vocal and consonant systems are involved into the sphere of hypercorrection.

There are a few words demonstrating hypercorrection in the «Kuranty». E. g.: бискуб < Pol. biskup.(Russian pronunciation pressupposes a voiced consonant in the absolute end of words to alternate with a voiceless one. It is not reflected in script, e. g.: »зуб(а) — зуб» but < zuba > — < zup > ). Another examples: коpдинал < Pol. Кardinal, (в) Калморе < Fr. Сolmar, (въ) Моргефелте < Ger. Мarchfeld. (As a rule there is no phoneme < o > in unstressed syllable. It is replaced by < a > . This substitution is not reflected in spelling too, e. g.: »вода — вoды» but < vada > — < vody > ).

But hypercorrection could be accompanied by the processes complicating its interpretation such as false analogy, assimilation and others.

3. Conclusion

So, I have tried to analyse spelling of foreign words from the business written language monument of the XVII century. Words in the Russian language are borrowed by translation, transplantation, transliteration and transphoning. There are three ways of reproducing foreign words in «Vesty- Kuranty. 1600-1639.», the tendency to transliteration being observed.

Being introduced by one of the ways a foreign word interacts the borrowing language system. There are basic adaptive processes in loans in the XVII century: simplification, contamination, assimilation and dissimilation, metathesis, morphological and semantic analogies and hypercorrection.

It can be concluded that spelling of a medieval written language monument is a very complicated phenomenon requiring detailed examination and combined description. There is an urgent necessity to work out a technique of orthographical analysis demonstrating not phonetic and morphological features of monuments but the system relations in the orthographical sphere. This article doesn’t claim the completed technique of orthographical analysis but it could be considered as an attempt to approach solution of the problem.

Список литературы

Фасмер М.Ю.Ф. Этимологический словарь русского языка. М., 1964-1973.

Аристова В.М. Англо-русские языковые контакты. Л.,1978.

Демьянов В.Г. Фонетико-морфологическая адаптация иноязычной лексики в русском языке XVII века. М.,1990.

Суперанская А.В. Заимствование слов и практическая транскрипция. М.,1962.

Тимофеева Г.Г. Английские заимствования в русском языке. Автореф. дис…. канд. филол. наук. СПб., 1992.

Щерба Л.В. Транскрипция иностранных слов и собственных имен и фамилий // Л.В. Щерба Избранные работы по языкознанию и фонетике. Л., 1958.

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.omsu.omskreg.ru/

Акти державного управління

Розбудова правової демократичної України зумовлює зростання ролі права, оскільки воно створює для цього необхідні умови: упорядкованість, визначеність організованість, динамічність суспільних відносин. Це безпосередньо стосується й середовища державного управління, в якому практично втілюється єдність діяльності і структур апарату управління.

Державне управління — одна з форм діяльності держави, це відносно самостійна організаційно-владна, розпорядча діяльність органів виконавчої влади та її уповноважених в особі адміністрації державних підприємств та установ, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України щодо практичної організації завдань та функцій держави.

Встановлення та застосування норм права у процесі державного управління здійснюється державними органами через видання актів державного управління.

В юридичній літературі акти державного управління по-перше розглядаються у якості дії, по-друге як документ, по-третє як форма виконавчо-розпорядчої діяльності — це останнє розуміння акта найбільш розповсюджене. Однак слід мати на увазі, що формою діяльності є не сам акт, а його видання. Встановлюючи норму чи застосовуючи її, орган управління щось приписує (дотримуватися правил, зарахувати на роботу і т.і.), причому завжди у визначеній юридичній формі (наказ, рішення, розпорядження і т.п.). Ці приписи — вияв державної волі, вони мають державно-владний характер. Акти державного управління видаються на підставі і на виконання закону, у порядку та формі, визначених законом.

Тобто, акти державного управління є засновані на законі приписи державно-владного характеру, видані у відповідних формах у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності уповноваженими органами або посадовими особами.

Акти державного управління — правові акти. Вони завжди направлені на досягнення певного правового результату, або на встановлення (скасування, зміну) правових норм, або виникнення (зміну, припинення) певних правовідносин, або і на те і на інше одночасно. За допомогою цих актів надаються певні права чи встановлюються певні обов’язки.

Акти державного управління — однобічні владні акти. Вони видаються від імені держави, є наслідком реалізації державно-владних повноважень, формою вияву державної влади. Вони обов’язкові для виконання усіма до кого вони адресовані, і при необхідності їх виконання забезпечується заходами державного примусу.

Різним є юридичне значення актів державного управління. Вони можуть відігравати роль юридичного факту. Так, ст.4 Цивільного кодексу України акти управління є однією з підстав, в силу якої виникають цивільні права та обов’язки.

Акт державного управління може бути підставою для видання іншого акту державного управління.

Акт державного управління — це прояв компетенції державного органу. Акти управління є юридично обов’язковими до виконання, їх виконання забезпечується матеріально, організаційними заходами, переконанням, державним примусом.

Відмінність актів державного управління від інших правових актів.

Акти державного управління мають усі ознаки, що притаманні правовим актам державних органів. Разом з тим вони мають свої характерні особливості.

При співвідношенні різноманітних правових актів витримується принцип верховенства закону, який є вищою формою виявлення державної влади. Закон приймається вищим органом державної влади та є джерелом для усіх інших державних актів, у тому числі і для актів державного управління, що видаються на підставі та на виконання закону. Акти державного управління підзаконні. Як акт вищого органу державної влади закон має найвищу юридичну силу. Він не може бути скасований, змінений чи призупинений яким-небудь іншим актом. Акт державного управління має похідний від закону характер. Він видається тоді, коли це прямо зазначено у законі. Акт державного управління пов’язаний з досягненням часткового результату, його адресати конкретно визначені, як і окремі юридичні приписи, що містяться в акті, внаслідок чого акт державного управління має підзаконний характер — у ньому не може бути проявлена державна влада у тій повноті, як це може мати місце в законі.

Акт державного управління, як підзаконний акт не може змінити або скасувати закон. Законами ж може бути скасований, змінений або призупинений будь-який акт державного управління

У статті 92 Конституції України закріплене певне коло питань, які визначаються виключно законами України. Актом державного управління не може вирішуватися питання, що за Конституцією України належить до компетентних органів законодавчої влади. Тому незаконними є акти управління, видані органами виконавчої влади, якими вносяться доповнення, уточнення, поправки, корективи іншого характеру, до будь-яких кодексів, інших актів законодавчої влади, норми яких регулюють суспільні відносини у відповідних регіонах чи галузях.

Однак, інколи акти державного управління видаються всупереч Конституції та законам України.

Так, згідно з п.4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України Президентом України 6 листопада 1998 року був виданий Указ №1222/98 «Про гербовий збір»(опублікований у газеті «Урядовий кур’єр» 19.11.98), яким з 1 січня 1999 року введене стягнення гербового збору з договорів, векселів та установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності. Верховна Рада України до цього часу не відхилила відповідний законопроект та не прийняла Закон «Про гербовий збір». Фактично цим Указом встановлено новий вид збору (обов’язкового платежу), що суперечить ст.92 Конституції України, згідно якої виключно законами України встановлюються податки і збори, та Закону України від 25.06.91 «Про систему оподаткування» (з наступними змінами і доповненнями),яким такий збір не передбачено. Згідно ст.1 вищевказаного Закону України податки і збори не передбачені у ньому сплаті не підлягають. Однак, на виконання вищевказаного Указу Президента України Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 14.12.98 №1976 «Про затвердження Порядку виробництва, зберігання, обліку та реалізації марок гербового збору», видані численні нормативні акти, листи та роз’яснення Державної податкової адміністрації України та інших органів державного управління, зокрема Наказ Державної податкової адміністрації від 17.12.98, N 636 «Про затвердження форми і Порядку складання розрахунку сум сплаченого гербового збору», спільний Наказ Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації та Ощадного банку України від 18.12.98 N 261/637/62 «Про затвердження Порядку обліку коштів, що надходять від реалізації марок гербового збору, і звітності про кількість та номінальну вартість реалізованих та нереалізованих марок гербового збору», які зареєстровані у Міністерстві юстиції України. Відповідними наказами та постановами були внесені зміни до нормативних актів міністерств, відомств та установ державного управління, наприклад Постанова Національного банку України від 27.01.99 N 38 «Про внесення змін та доповнень до нормативних актів Національного банку України», Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі України від 22.12.98 N 838 «Про внесення доповнень до деяких наказів МЗЕЗторгу України». Виданням таких актів державні органи управління фактично зобов’язали суб’єктів господарської діяльності дотримуватися вимог Указу Президента України від 06.11.98 «Про гербовий збір». Крім того, в Законі України від 31.12.98 «Про державний бюджет України на 1999 рік» в дохідній частині передбачене надходження у 1999 році до Державного бюджету України гербового збору у сумі 500.000 тис. гривень. Все це зобов’язує платників податків і зборів виконувати незаконні вимоги вищевказаного Указу, сплачувати гербовий збір, оскільки за ухилення від сплати органами державної податкової служби будуть застосовані до них фінансові санкції, передбачені законодавством України.

У певні періоди часу виконавчій владі надавалися законодавчі повноваження, що включали право приймати акти, які мають силу закону, можуть зупиняти дію конкретних законів (або їх частин) або вносити до них зміни чи доповнення. Так, у 1992 році Конституція України була доповнена ст.97-1 (Закон України від 19.12.92 «Про доповнення Конституції (Основного Закону) України статтею 97-1 та внесення змін і доповнень до статей 106,114-5 і 120 Конституції України»), згідно якої Кабінету Міністрів України було делеговане повноваження на визначений термін видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України та інших відносин, які потребували на той час законодавчого врегулювання. З грудня 1992 по грудень 1993 року включно, Кабінетом Міністрів України було прийнято близько ста декретів, багато з яких чинні і на даний час, наприклад: Декрети від 26.12.92 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання та контролю», від 25.03.93 №56-93 «Про місцеві податки і збори» та інші. Декрети мають силу закону, їх можна віднести до різновиду законодавчих актів, які відрізняються від законів тим, що їх видає вищий орган виконавчої влади.

Акти державного управління відрізняються від судових актів. По-перше, судові акти у відповідності із завданнями суду, як правило, видаються у зв’язку з порушенням правової норми. Акти державного управління встановлюють правові норми, вони видаються з широкого кола питань, що виникають у зв’язку регулюванням цивільних, фінансових, адміністративних, трудових та інших правовідносин, а не тільки у зв’язку з порушенням правових норм.

По-друге, судові акти видаються лише у випадках, чітко визначених законом. Багато актів державного управління поряд з судовими актами видаються і тоді, коли необхідність у них виникає із компетенції цього органу, окресленій законом у більш загальній формі, ніж компетенція суду. Характер багатогранної управлінської діяльності не дозволяє детально регламентувати усі можливі варіанти рішень при відповідних обставинах.

По-третє, судові акти видаються на підставі закону. Судді незалежні і підпорядковуються лише закону. Ні один судовий акт не може бути прийнято на підставі вказівки, даному суду яким-небудь державним органом або особою. Акти державного управління часто видаються на доручення вищих органів або посадових осіб, причому у ньому може міститися вказівка на те, яким повинне бути рішення того чи іншого питання.

Судові акти завжди є актами застосування норм права, вони не містять норм права. Акти державного управління можуть бути і нормативними.

Судові акти приймаються у особливому, встановленому законом, процесуальному порядку. Процедура їх прийняття, форма, порядок набуття чинності та інше суворо регламентовані законом. Ці ж питання відносно актів державного управління регулюються не лише законом, але й самими актами державного управління та вирішуються інакше.

Акти органів прокуратури — протест, подання, припис, постанова, поряд із судовими актами — також є реагуванням на порушення законності. Цими актами не створюються норми права, що притаманно для актів органів управління, юридичні відносини ці акти також не породжують.

Акти об’єднань громадян, це акти колегіальні, вони мають силу лише для членів даної громадської організації чи партії. Вони забезпечуються заходами морального впливу. Дія ж багатьох актів державного управління, маючи одноособовий, однобічний, владний характер, поширюється далеко за межі органу, який їх видає, до того ж може забезпечуватися державно-примусовими заходами, що стимулюють виконання вимог актів державного управління.

Акти державного управління і управлінські рішення мають як спільні риси, так і відмінності. Управлінські рішення є проявом соціального управління, підсумковою формою відповідного управлінського циклу. Управлінські рішення — це програми і директиви, плани та прогнози, акти планування і рішення трудових колективів, наукові рекомендації та методичні вказівки, технічні норми, умови, нормативи, правила, настанови тощо. Де-які елементи внутрішньої структури актів державного управління збігаються з елементами структури управлінських рішень: мета, відповідальні виконавці, строки, засоби досягнення мети. Але на відміну від актів державного управління, управлінські рішення можуть мати будь-яку документальну форму, сфера їх дії більш обмежена порівняно з актами державного управління, невиконання актів державного управління може тягти за собою застосування юридичних санкція, оскарження яких також передбачене законодавством. Управлінське рішення не має ніяких спеціальних засобів захисту.

Акти державного управління не слід плутати зі службовими документами — доповідними записками, довідками, посвідченнями, актами ревізії тощо. Де-які з останніх мають певне юридичне значення. Вони засвідчують той чи інший факт, який може бути підставою для видання акту державного управління. Але ці документи не містять правових норм, не можуть самі змінити, припинити чи встановити адміністративно-правові відносини. Оформлення низки документів можливо лише за наявності відповідного акту управління.

Від цивільно-правових договорів акти державного управління відрізняються тим, що вони є наслідком однобічного волевиявлення органу державного управління, а договір — результат взаємної згоди двох або кількох сторін. Лише в окремих випадках виданню акту державного управління може передувати попереднє узгодження учасників майбутніх адміністративно-правових відносин, що не має, однак правоутворюючого значення. Правовідношення виникає не з моменту подібного узгодження, а з моменту видання відповідного акту державного управління.

За видання незаконного акту державного управління відповідальність, як правило, несе лише орган, що видав його (інколи і вищий — при наявності вини з його боку). При укладенні незаконної угоди відповідають обидві сторони у рівній мірі.

Акти державного управління поряд із законами встановлюють порядок та умови укладення цивільно-правових договорів (правила роздрібної торгівлі, договори поставки, перевезення тощо).

Отже, можна визначити,що акти державного управління — це обов’язкові владні приписи, видані органами державного управління, що накладають на громадян, громадські організації, підприємства, установи, організації різних форм власності та їх посадових осіб певні обов’язки або надають їм які-небудь права.

Акти державного управління мають ряд властивостей та ознак, що дозволяють класифікувати їх за багатьма різними критеріями: за юридичними властивостями; за органами, що їх видають; за порядком їх видання; за формою; за часом та територією дії тощо. Найбільш важливе значення має класифікація за юридичними властивостями та за органами, що видають акти.

За юридичними властивостями акти державного управління поділяються на два види: нормативні та індивідуальні акти. Подібний поділ актів зумовлений правотворчою та правозастосовною формами управлінської діяльності.

Нормативні акти державного управління містять у собі загальні правила поведінки, які регулюють однотипні явища, визначені види суспільних відносин. Вони розраховані у більшості випадків на тривалий час, їх дія, як правило, не вичерпується однократним застосуванням. Нормативний акт застосовується завжди, коли який-небудь суб’єкт вступає до сфери відносин, що регулюються цим актом. Характерною ознакою нормативного акту є відсутність у ньому конкретно-визначеного суб’єкта.

Індивідуальні акти державного управління — акти застосування норм права до конкретних фактів, випадків. Вони встановлюють, змінюють чи припиняють конкретні адміністративно-правові відносини, завжди адресовані певним суб’єктам конкретних відносин (наприклад, Указ Президента України від 12.08.98 №12/98 «Про нагородження почесною відзнакою Президента України — «Орденом за заслуги»).

Розглядаючи співвідношення нормативних та індивідуальних актів, треба мати на увазі, що фактично велика кількість актів державного управління містить одночасно норми права і конкретні індивідуальні приписи. Подібні акти, є за своєю природою змішаними.

Розглянемо класифікацію актів державного управління за органами, що їх видають та порядок оприлюднення та набуття чинності цих актів. Це — акти, що видаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади.

1. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України (ст.106 Конституції України). Згідно ст.4 розділу XV Перехідні положення Конституції України Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 Конституції України.

2. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання (ст.117 Конституції України).

Уряд Автономної Республіки Крим в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов’язковими до виконання на всій території Автономної Республіки Крим. Акти Уряду Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання (ст.135 Конституції України).

Постанови Кабінету Міністрів України з важливих і принципових питань державного управління приймаються у колегіальному порядку. Вони є актами вищої юридичної сили. Вони виконуються у письмовій формі. Постанови підписуються прем’єр-міністром та міністром Кабінету Міністрів.

Розпорядження — це акти державного управління, які в залежності від юридичних наслідків поділяються на урядові розпорядження та адміністративні розпорядження. Урядові розпорядження можуть видаватися як одноособово (Президентом, прем’єр-міністром), так і Кабінетом Міністрів України. Адміністративні розпорядження — першими особами місцевої виконавчої влади (головою місцевої державної адміністрації).

Норм права ці акти не встановлюють, набирають чинності з моменту прийняття, оскільки мають вирішувати питання оперативного характеру. Урядові розпорядження в силу вимог життя та завдань управління можуть тлумачити нормативні акти, на виконання яких видані.

Постановами Кабінету Міністрів України затверджуються положення та статути, останні при цьому набувають сили нормативних актів. Положення — це сукупність правил, що стосуються побудови, способів дії центральних галузевих органів, інших урядових установ або організації будь-якого аспекту господарського, оборонного, культурного, адміністративного будівництва (Положення про Державний комітет у справах релігій, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.96 №2; Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.95 №33 та інші).

Статути — це нормативні акти, що визначають форми і методи діяльності установ, службових осіб у будь-якій галузі (Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 №457; Статут Державної служби з карантину рослин, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.93 №457) або визначають організацію, права, обов’язки об’єднань громадян (статут політичної партії), приватних структур.

3. Міністри, голови державних комітетів, керівники відомств видають накази, постанови, інструкції, правила, положення в межах своєї компетенції, на підставі та виконання діючих законів, указів, а також урядових постанов і розпоряджень.

Наказ — це прямий, обов’язковий акт органів виконавчої влади (їх керівників) щодо певної особи або осіб, що містить вимогу необхідності вчинення якоїсь дії або утримання від неї.

Накази мають задовольняти таким умовам:

1)виходити від керівника як провідника державної волі, а отже відповідати чинному законодавству;

2)повинен носити характер однозначного, обов’язкового до виконання акту і видаватися з дотриманням встановленої законом форми. Виконавець може подати свої зауваження до виконання, але якщо наказ залишений в силі, він має його виконувати під загрозою юридичних санкцій.

В залежності від характеру вимог, які в них сформульовані, накази поділяються на три види:

а)накази, що стосуються загальних та організаційних питань управління;

б)накази з виробничо-технічних питань управління;

в)кадрові накази, або накази з питань особового складу.

Найважливіші накази — нормативні, що містять норми права, запроваджують юридичні відносини, наприклад: наказ Державної митної служби України від 29.05.97 №238 «Про терміни зберігання товарів на митних ліцензійних складах»; наказ Державної податкової адміністрації України від 27.05.97 №149 «Про затвердження Положення про Реєстр платників податку на додану вартість».

Інструкція — відомчий нормативний акт державного управління, яким встановлюється процедура, роз’яснюються умови застосування будь-якого законодавчого чи нормативного акта. Інструкція розрахована на багаторазове застосування. Управлінською практикою вироблено кілька видів інструкцій:

— Загальні — встановлюють порядок планування, контролю, накопичення, обробки, зберігання, аналізу, передачі інформації і т.д. Такі інструкції використовуються для більш ефективного застосування складних актів з широким інформаційним вмістом, багатостадійним рухом. Вони створюють механізм реалізації таких актів.

— Методичні — подають інформацію про порядок, методи виконання певної роботи.

Особливе місце займає посадова інструкція — документ, важливий при вирішенні питання про юридичну відповідальність посадової особи та скоєння саме посадових злочинів або аналогічних адміністративних правопорушень, оскільки ставити за вину посадовій особі порушення відповідних посадових повноважень можливе лише за умови, якщо ця особа наділена такими повноваженнями юридично.

При розгляді судами та органами адміністративної юрисдикції справ про посадові злочини і проступки до них мають долучатися копії інструкцій та аналогічних документів, що розкривають характер повноважень посадової особи, а органи, які розглядають ці справи, мають з’ясувати і довести, що діяння винної особи перебувають у зв’язку з її посадовими повноваженнями.

Рішення — це правовий акт державного управління, який приймається у колегіальному порядку з важливих питань і в більшості випадків має нормативний характер. Такий акт приймають виконавчі комітети Рад, колегії міністерств і відомств.

Рішення виконкому може мати й індивідуальний характер (вирішення питання про приватизацію житла, земельної ділянки, опіку тощо). Підписується рішення головою та керуючим справами виконкому.

Рішення — це заключні акти у процесі розгляду, розв’язання якихось управлінських питань, і вони мають містити відповіді на ці питання.

Розпорядження — акт державного управління, який приймається в одноособовому порядку. Це заява про те, що даний закон або інший нормативний акт має бути застосований до відповідного конкретного випадку. Розпорядження ототожнюється з вимогою. Його юридична сила залежить як від характеру питань, що вирішуються, так і від конкретного носія владних повноважень — автора розпорядження.

Розпорядження, яке приймається від імені виконавчого комітету його головою для оперативного вирішення питань, що розв’язані рішенням цього органу, має індивідуальний характер, якщо його видано для внутріапаратного використання.

Керівники відділів, управлінь, інших підрозділів у складі виконкомів видають накази, які є актами індивідуального характеру, та інструкції, що подають механізм реалізації актів нормативного характеру.

Акти керівників підприємств та установ — накази, розпорядження, інструкції — мають індивідуальний характер, вони конкретизують застосування відповідних нормативних актів.

Набуття чинності нормативно-правовими актами державного управління.

Згідно Указу Президента України від 10.06.97 №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (Урядовий кур’єр, 14.06.97) із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України від 04.12.97 N 1327/97, (Урядовий кур’єр, 06.12.97) та від 10.11.98 N 1235/98, (Урядовий кур’єр, 12.11.98) акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є:

«Офіційний вісник України»;

«Відомості Верховної Ради України»;

газета «Урядовий кур’єр».

Офіційним друкованим виданням також є газета «Голос України» — друковане видання Верховної Ради України (ст.6.10.3 Регламенту Верховної Ради України від 27.07.94).

Ці акти можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення у офіційних друкованих виданнях.

Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов’язків повинні застосовувати акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативно-правові акти Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Акти Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Неопубліковані акти Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Акти Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Стосовно указів Президента України, виданих на підставі ст.4 розділу XV Перехідні положення Конституції України, то такі укази вступають в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діють до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

Вимоги, що висуваються до актів державного управління.

Ці вимоги можна поділити на:

1)вимоги загального характеру;

2)спеціально-юридичні вимоги;

3)організаційно-технічні вимоги.

Серед загальних вимог чільне місце посідає застосування системного підходу до вироблення приписів юридичних актів управління. При цьому сфера управління має розглядатися як система — об’єкт управління, його суб’єкти, відповідні зв’язки, їх структура, режим відповідальності тощо. Системний підхід також передбачає врахування при опрацюванні, прийнятті акта існування та впливу різних чинників — політичних і економічних, технічних та організаційних, матеріально-речових і фінансових, кадрових та соціально-побутових, етнічних і моральних та багатьох інших.

Під системою у методології науки управління розуміють комплекс окремих елементів, що виконують сукупність взаємопов’язаних дій для досягнення загальної мети.

Виділяють принцип і метод.

Вихідним принципом системного підходу є погляд на будь-який об’єкт як на систему, що складається з кількох елементів. При такому підході ставиться завдання з’ясувати та врахувати для обгрунтування акту державного управління ті зв’язки і відносини, які склалися між цими елементами. При цьому важливим є підпорядкування локальної мети кожного елемента загальній кінцевій меті. Мета досягається встановленням реального економічно та організаційно обгрунтованого завдання. Останнє також має бути розподілене на окремі завдання, що відповідають локальним цілям. Тут же мають передбачатися заходи щодо відповідальності конкретних виконавців за реалізацію завдань та часткових вирішень окремих частин програми.

Отже, системний підхід побудований на розкладі складної проблеми на більш елементарні підпроблеми, на залученні найоптимальніших спеціальних методів для їх вирішення і, нарешті, синтезуванні часткових рішень у загальне вирішення проблеми.

Головним методом системного підходу є зіставлення і оцінка альтернативних варіантів рішень, вибір найкращого варіанту на основі науково обгрунтованих розрахунків ефективності, витрат, ризику тощо, їх послідовного зіставлення з урахуванням усіх плюсів та мінусів. На цій основі і визначається найкращий варіант.

Метод системного аналізу робить доступним, доцільним застосування математичних критеріїв оптимальності, статистичного та логічного методів.

До загальних вимог, що висуваються до актів державного управління, треба віднести їх об’єктивну необхідність, актуальність та стабільність.

Акти мають бути виправданими, об’єктивно необхідними на даний історичний момент. Очищення законодавства від застарілих норм, законодавчих та нормативних актів — процес природний, бо правові регулятори мають створювати умови для безперешкодного розвитку продуктивних сил країни, становлення виробничих відносин нового типу, їх захисту. Уповільнення цього процесу може перетворити правові чинники на гальмо прогресу. Так, поширення ринкових відносин у сферах власності, виробництва, розподілу, запроваджене законодавством про власність та підприємництво, оренду, землю та приватизацію, поставило на порядок денний скасування величезної кількості юридичних актів, які перешкоджали цим процесам розвитку.

Одночасно у практиці державного управління потрібно зберігати співвідношення між реальною управлінською діяльністю (нові норми, стосунки, структури, статуси, що народжуються), та нормами, заборонами, зв’язками, традиціями, звичаями, які склалися раніше і стали часткою об’єктивної, навколишньої реальності подібно до робочої сили, основних засобів виробництва. Ця колишня робота, цей досвід, маючи безособовий характер, спрацьовує незалежно від індивідуальних її носіїв. Тому зміна суб’єктів управлінських відносин не завжди і не обов’язково означає потребу у зміні актів, що ними видавалися, а також у підтверджені їх обов’язковості, легітимності. Такі заходи, не будучи політично і юридично обгрунтованими, могли б призвести до дестабілізації законодавства.

З іншого боку, не можна без потреби змінювати, виправляти, скасовувати акти державного управління. Нестача юридичних регуляторів та заборон може бути такою ж небезпечною, як і їх надмірність.

Акти управління мають також відповідати вимозі інформаційної місткості: має забезпечуватися повнота, оперативність, вірогідність і актуальність інформації, що включається до акту управління.

Спеціальні юридичні вимоги щодо актів державного управління витікають з приписів Конституції, законодавства України, міжнародних актів та угод.

По-перше, це підзаконність актів державного управління. Вона виявляє себе у тому, що юридична сила акту державного управління передається йому законом або нормативним актом органів виконавчої влади вищого рівня. Тому управлінський акт має точно і повністю відповідати меті, приписам вимогам законодавчого акта, на виконання якого його видано. Лише підзаконні акти є дійсними актами, тобто такими, що здатні виявляти свою юридичну дію.

Другий аспект підзаконності — це видання актів державного управління у межах компетенції державного органу. Порушення меж правового регулювання, яке визначене органу законодавчим актом, робить акти цього органу незаконними, а отже недійсними. Акти державного управління є некомпетентними, коли їх автори беруть на себе повноваження інших органів державного управління або порушують повноваження законодавчого органу, суду. Акти державного управління діють доти, доки їх не скасовано або не зупинено у порядку, передбаченому законодавством.

Акти державного управління з питань, що зачіпають інтереси місцевого населення, мають прийматися після обговорення їх проектів населенням.

Проект акта має пройти чотири стадії:

— підготовка проекту акта;

— узгодження проекту;

— прийняття акта;

— доведення до виконавців.

Організаційно-технічні вимоги до актів державного управління полягають у дотриманні правил їх оформлення.

Дотримання форми актів — одна з перших умов їх правомірності та дієвості. Правові форми актів управління подаються у Конституції, законодавчих актах, у єдиній державній системі діловодства.

Правова форма акту державного управління — це спосіб зовнішнього вираження приписів органів управління. Це також спосіб викладення правового матеріалу у письмових актах.

Зовнішній вияв актів державного управління може бути письмовий та усний. Письмова форма для актів обов’язкова, коли саме така форма зазначена у Конституції, Положеннях, Статутах, Кодексах. Така ж форма обов’язкова для актів управління з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань.

Видання актів з порушенням правової форми завдає значної шкоди режиму законності, оскільки самодіяльні акти не передаються до наглядових органів та органів державної статистики, а це ускладнює нагляд та звітність.

Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року N 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»( із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 21 травня 1998 року N 493/98) з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій з 1 січня 1993 року введено державну реєстрацію нормативно-правових актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Державну реєстрацію здійснюють:

нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю — Міністерство юстиції України;

нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим — Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим;

нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю — обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів — районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції.

Державна реєстрація нормативних актів здійснюється у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМ від 15.06.94 N 420, від 16.10.98 N 1640).

Проекти нормативних актів державного управління до їх прийняття мають бути узгоджені з певними органами. До кола таких органів входять зацікавлені органи, координаційно-контрольні служби, юридична та фінансова служби. Саме від цих служб необхідно отримати візи на проект акта.

Організаційно-технічні акти включають також дотримання реквізитів у складі актів, відсутність яких позбавляє акти юридичної сили. Це — найменування акту, вказівки на виконавців, авторів акта, дані про голосування по проектах актів колегіальних органів, дата прийняття, строки виконання, лінгвістичні вимоги, зовнішній вигляд акта, підписи, печатки, інші ознаки.

Акти, видані з порушенням вимог, які до них ставляться, є дефектними. Залежно від характеру і ступеня дефектності акти державного управління поділяються на заперечні і нікчемні.

Види дефектних актів:

-акти первісно нікчемні;

-акти нікчемні в силу оспорювання;

-акти відносно недійсні (заперечні).

Первісно нікчемні акти — це акти державного управління, які не породжують юридичних наслідків із самого свого виникнення. Первісно нікчемними актами можна назвати акти, які містять вказівки на скоєння протизаконних кримінально карних дій, якими виконавців примушують до зради, до дій, що підривають суверенітет країни, до насильницького повалення конституційного ладу тощо. Серед первісно нікчемних можна назвати акти, вчинені за браком волі суб’єкта, коли наказ, розпорядження видається посадовою особою у стані неосудності або під психічним, фізичним примусом.

Всі зазначені акти є недійсними з дня їх видання і анулюються не тільки на майбутнє, а й втрачають дію в минулому, з того дня, коли прийняті. Вони не спричиняють правових наслідків навіть і без скасування їх особливою постановою органу влади або управління чи за протестом прокурора, рішенням суду.

Акти, нікчемні в силу оспорювання, це такі, що видаються з порушенням компетенції за предметами та обсягом правового регулювання, або адресовані непідпорядкованим, непідконтрольним органам. Такі акти, мають оспорюватися у позовному порядку до суду, бути предметом прокурорського протесту, скасовуватися вишестоящими органами.

Заперечні акти — це такі, що містять окремі незаконні положення або технічні помилки; акти, в яких відсутні окремі реквізити; акти видані з порушенням процедури, без належного кворуму і т.д. Вони є частково дійсними, оскільки їх доопрацювання, усунення незаконних приписів повертає їм правову усталеність. Інструментом заперечення можуть стати протести прокурора, відповідні дії вищих владних і виконавчих органів.

У чинності актів державного управління розрізняють чотири юридичні стани:

1)припинення;

2)зупинення;

3)зміна;

4)скасування їх дії.

Припинення — дія закономірна, вона не зумовлена будь-якими подіями.

Підстави для припинення дії актів:

а) загальним є правило, що із введенням у законну силу нового акта державного управління автоматично припиняє свою силу акт з того самого питання, виданий раніше, хоча б у новому і не містилася вказівка на його припинення. На практиці ж для формального припинення застарілих актів вироблена процедура, що включає стани, які вказані вище;

б) закінчення строку, на який було видано акт;

в) досягнення мети, поставленої перед актом (реалізація правових відносин, виконання приписів акта та ін.);

г) зникнення адресата акта (ліквідація юридичної особи, смерть носія прав та обов’язків).

Зупинення, як і скасування актів державного управління, обумовлюється їх незаконністю, передбачає ліквідацію порушень у порядку, передбаченому Конституцією, іншими законами.

Зупинення дії незаконних актів — тимчасовий правовий захід, що передує процесу оспорювання законності акта в судовому порядку. Сперечання між адміністративними органами, між ними, і іншими громадянами, між ними і органами місцевого самоврядування вирішуються у суді. Так, органи місцевого самоврядування мають право звертатися з позовом до загального або арбітражного суду щодо визнання недійсними актів інших державних органів і до прийняття судом рішення зупиняють дію оскаржуваний актів на підвідомчій території (ст.59 Закону України від 21.05.97 «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Зупинення дії незаконних актів державного управління є прерогативою також органів з надвідомчими наглядовими повноваженнями. Таким є зупинення актів, пов’язане з фактом принесення прокурором протестів у порядку загального нагляду на незаконні акти.

Зміна приписів акта може виявлятися стосовно заперечних актів, коли є потреба доредагувати, уточнити та доопрацювати окремі приписи цих загалом правомірних актів.

Скасування правового акта виявляється у визнанні нечинним цілого акта або окремих його приписів, положень.

Скасовувати неправомірні нормативні акти можуть Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів України, суди — загальної юрисдикції та арбітражні, міністерства, відомства, голови місцевих державних адміністрацій, Ради народних депутатів, їх виконкоми виданням відповідних актів державного управління.

Відповідно до ст.13 Закону України від 16.10.96 «Про Конституційний Суд України» (із змінами і доповненнями, внесеними Рішенням Конституційного суду України від 23.06.97 N 2-зп) Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Так, рішенням від 25.11.98 N15-рп/98 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) де-які положення постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах здоров’я та вищих медичних закладах освіти» від 17.09.96 N 1138 та зобов’язав Кабінет Міністрів України у місячний термін привести вказану постанову у відповідність із статтею 49 Конституції України і Рішенням Конституційного Суду України, що і було зроблено Кабінетом Міністрів України постановою від 15.01.99 №195.

Стаття 57 Закону України від 07.02.91 «Про власність» передбачає: якщо в результаті видання акта органом державного управління, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено у судовому порядку.

Юридичні наслідки видання неправомірних актів — це не тільки їх припинення або скасування. Мають анулюватися, розпадатися і конкретні правовідносини, що утворилися внаслідок видання цього акта а також усі акти, що були видані на його виконання.

Повертаються у первісний стан стосунки майнового походження, що знаходить вираз у поверненні грошей чи майна, у поновленні на роботі звільнених працівників, у скасуванні накладених покарань: повернення грошових сум, конфіскованих предметів або їх вартості тощо. Збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного органу управління.

Таким чином, роль і значення актів державного управління у здійсненні повсякденних управлінських функцій великі. Вони здійснюють великий вплив на різноманітні сфери суспільного життя. З їх допомогою держава регулює відносини, що складаються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності. При цьому вирішуються різні за своїм характером та обсягом питання. У актах державного управління відображаються усі боки діяльності державного управління (організація, контроль, охорона суб’єктивних прав, боротьба з правопорушеннями та т.п.).

Незважаючи на те, що правова система України ще й досі має значну низку актів державного управління, що залишилися або з загальносоюзного законодавства, або з законодавства Української РСР, які закріплюють пріоритет інтересів державного апарату над інтересами людини, вже починають з’являтися норми, спрямовані насамперед на захист інтересів громадян, їх об’єднань інших об’єктів управління. Цей процес має прискорюватися, оскільки Україна прагне увійти до єдиного правового простору цивілізованих країн.

Нормативні акти та література, використані для написання курсової роботи:

1.Конституція України;

2.Цивільний кодекс України;

3.Кодекс про адміністративні правопорушення України;

4.Кримінальний кодекс України;

5.Кодекс законів про працю України;

6.Конституція (Основний Закон)Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20.04.78;

7.Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08.06.95 (ВВР 1995 №18 ст.133);

8.Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.92 (ВВР 1993 №4 ст.19);

9.Закон України від 20.12.90 «Про міліцію» (ВВР 1991 №4 ст.20);

10.Закон України від 07.02.91 «Про власність» (ВВР 1991 №20 ст.249);

11.Закон України від 27.03.91 «Про підприємства в Україні» (ВВР 1991 №24 ст.272);

12.Закон України від 25.06.91 «Про систему оподаткування» (ВВР 1997 №16 ст.119);

13.Закон України від 04.06.91 «Про арбітражний суд»(ВВР 1991 №36 ст.469);

14.Закон від 05.03.92 «Про Представника Президента України» (ВВР 1992 №23 ст.335);

15.Закон України від 19.12.92 «Про доповнення Конституції (Основного Закону) України статтею 97-1 та внесення змін і доповнень до статей 106,114-5 і 120 Конституції України»(ВВР 1993 №9 ст.60);

16.Закону України від 15.12.92 «Про статус суддів» (ВВР 1993 №8 ст.56);

17.Закон України від 16.10.96 «Про Конституційний Суд України» (Голос України від 22.10.96);

18.Закон України від 21.05.97 «Про місцеве самоврядування в Україні» (Голос України від 12.06.97);

19.Закон України від 31.12.98 «Про державний бюджет України на 1999 рік»(Урядовий Кур’єр від 28.01.99);

20.Постанова Верховної Ради України від 27.07.94 «Про порядок введення в дію Регламенту Верховної Ради України» (ВВР 1994 №35 ст.338);

21.Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.91 «Про затвердження Дисціплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР»;

22.Постанова ЦК Компартії України та Ради Міністрів УСРС від 28.05.74 №292 «Про заходи по виконанню Постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про подальше удосконалення діяльності добровільних народних дружин з охорони громадського порядку» (Систематичний збірник діючого законодавства УРСР, т.22,К.,1977 ст.299);

23.Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (ВВР 1993 №10 ст.77);

24.Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання та контролю» (ВВР 1993 №17 ст.184);

25.Декрет Кабінету Міністрів України від 25.03.93 №56-93 «Про місцеві податки і збори»(ВВР 1993 №13 ст.113);

26.Рішення Конституційного Суду України від 25.11.98 N15-рп/98;

27.Указ Президента України від 03.10.92 N 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»;

28.Указ Президента України від 10.06.97 №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (Урядовий кур’єр, 14.06.97);

29.Указ Президента України від 06.11.98 №1222/98«Про гербовий збір» (Урядовий кур’єр, 19.11.98);

30.Постанова Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91 N 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР»;

31.Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»(ЗП України 1993 №1-2 ст.28);

32.Постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.93 N 1094 «Про затвердження Правил дорожнього руху» (ЗП України 1994 №5 ст.119);

33.Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.96 N 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах здоров’я та вищих медичних закладах освіти»(ЗП України 1996 №18 ст.501);

34.Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.97 N 348 «Про затвердження Iнструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації»;

35.Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.97 N 1153 «Про затвердження Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади»;

36.Постанова Кабінету Міністрів України від 14.12.98 №1976 «Про затвердження Порядку виробництва, зберігання, обліку та реалізації марок гербового збору»;

37.Постанова Кабінету Міністрів України від 15.01.99 №195 «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих положень постанов Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. N 1138 та від 12 травня 1997 р. N 449»(Урядовий кур’єр від 23.02.99);

38.Наказ МВС СРСР від 20.04.87 №87 «Інструкція по роботі дільничого інспектора міліції»;

39.Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 17.03.93 N 48 «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності»;

40.Наказ Міністра юстиції України від 03.02.94 N 6/5 «ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПРАВИЛ ВЕДЕННЯ НОТАРIАЛЬНОГО ДIЛОВОДСТВА»;

41.Наказ Державного комітету України з питань державних секретів та технічного захисту інформації, Головного архіву при Кабінеті Міністрів України від 03.03.97 N 25/7 «Про затвердження Iнструкції про порядок відбору та передачі секретних документів на архівне зберігання»;

42.Наказ Міністра юстиції України від 13.03.97, N 22/5, «Про затвердження Iнструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах»;

43.Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 19.12.97 N 359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів»;

44.Постанова Правління Національного банку України від 04.01.98, N 1,»Про затвердження Iнструкції з діловодства в центральному апараті та установах Національного банку України»;

45.Наказ Міністра освіти України від 30.01.98 N 325 «Про затвердження Iнструкції про ділову документацію в дошкільних закладах»;

46.Наказ Державної податкової адміністрації від 17.12.98, N 636 «Про затвердження форми і Порядку складання розрахунку сум сплаченого гербового збору»;

47.Наказ Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації та Ощадного банку України від 18.12.98 N 261/637/62 «Про затвердження Порядку обліку коштів, що надходять від реалізації марок гербового збору, і звітності про кількість та номінальну вартість реалізованих та нереалізованих марок гербового збору»;

48.Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі України від 22.12.98 N 838 «Про внесення доповнень до деяких наказів МЗЕЗторгу України»;

49.Інструкція з діловодства в апараті Торгово-промислової палати України, затверджена Рішенням Президії ТПП України 21.01.99 №42(3));

50.Постанова Національного банку України від 27.01.99 N 38 «Про внесення змін та доповнень до нормативних актів Національного банку України»;

51.Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів та службовців. Державний Комітет СРСР з праці та соціальних питань М.1989 «Економіка»;

52.Адміністративне право під ред.Ю.М.Козлова М.1968 «Юридична література»;

53.Л.В.Коваль Адміністративне право, курс лекцій. К.1998 «Вентурі»;

54.Державне управління: теорія і практика під ред. Авер’янова В.Б. К. 1998 «Юрінком Інтер».

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.referaty.com.ua/

Донецкий институт экономики и хозяйственного права

Кафедра Банковского дела, финансов и финансового права

КУРСОВАЯ РАБОТА

по дисциплине «Финансы» на тему «Финансовый контроль в условиях перехода к рынку»

Студентки Кифарец Анастасии Юрьевны

Специальность «Финансы и кредит»

Курс III семестр 6 группа ФО-1

Руководитель доцент Волкова Н.И.

Допущена (Не допущена) к защите «__»_________1998 г.

Преподаватель __________

(Подпись)

Защищена с оценкой _____________»__»________1998 г.

Преподаватель __________

(Подпись)

Донецк-1998г.

Содержание

Введение

3

Глава 1.Финансовый контроль как экономическая категория

4

1.1.Сущность финансового контроля

4 1.2.Сферы финансового контроля

5

1.3.Классификация финансового контроля

6

Глава 2.Субъекты финансового контроля: организации и органы власти, их характеристики

7

2.1.Виды финансовых органов

7

2.2.Городской финансовый отдел Украины

8

2.2.1.Функционвльная характеристика городского финансового отдела Украины

8

2.2.2.Штатное расписание работников городского финансового отдела 11

2.3.Контрольно-ревизионная служба

12

Глава 3.Становление и развитие аудиторского контроля.

13

3.1.Предпосылки возникновения аудиторских услуг.

13

3.2.Виды, цели и задачи аудита.

14

3.3. Аудиторский риск.

15

3.4. Организация процесса аудиторской проверки.

17

3.5.Отчеты аудиторов при проверке финансовой отчетности.

18

3.5.1.Обстоятельства, при которых имя независимого аудитора связано с финансовыми отчетами

18

3.5.2.Контроль за осуществлением расчетов и порядок предоставления данных о расчетах в отчетности. 18

3.5.3.Негативное подтверждение

19

Заключение

19 Список литературы

21

Введение

Государственный финансовый контроль — неотъемлемая часть государственного устройства, одна из важнейших функций управления страной, обязательное условие нормального функционирования финансово- кредитной системы. Основная его цель — контроль за исполнением государственного бюджета и внебюджетных фондов, организацией денежного обращения, использованием кредитных ресурсов, состоянием государственного внутреннего и внешнего долга, государственных резервов, осуществлению финансовых и налоговых льгот. В странах с социально ориентированной экономикой как приоритетными выделены задачи контроля за своевременным и полным поступлением всех видов государственных доходов, использованием кредитных и привлеченных средств на покрытие дефицита государственного бюджета, своевременным финансированием затрат на социальную сферу, структурой и целевым назначением, в том числе, на оплату труда, выплаты пенсий, стипендий и других социальных выплат.

Развитие рыночных отношений не только не отменяет необходимости существования государственного финансового контроля, а и с усилением социальной ориентации в дальнейшем усложняется, на государственные органы ложится все большее количество функций по защите финансовых прав и интересов членов общества, введение способов по предотвращению и предупреждению злоупотреблений и краж. Все цивилизованные развитые страны разрешили и продолжают постоянно разрешать проблемы усовершенствования системы контрольных органов, совокупности их функции и полномочий и методов контрольной деятельности.

Рыночные отношения на Украине сопровождаются появлением предприятий новых форм собственности, сменой источников финансовых ресурсов, принципов финансирования и кредитования, ценообразования, денежные расчеты, разделение доходов, состава финансово-кредитной системы и взаимоотношений между ее частями. В этих условиях появилось много новых направлений финансового контроля, отсутствующих в планах контрольных органах, которым не уделялось надлежащего внимания при административной системе управления. Сформировалась большая сфера деятельности для финансового контроля, что требует решительных изменений существующих систем контрольных органов.

Изучение зарубежного опыта организации государственного финансового контроля и хозяйственного контроля в целом может стать примером для украинской экономике. Изучение их достижений и ошибок безусловно может помочь на нашем собственном пути к цивилизованному рынку и финансовому правопорядку.

Акцентируя внимание на направлениях усовершенствования системы государственного финансового контроля в национальном хозяйстве Украины на ближайшую перспективу, необходимо учесть, что она:

-является способом осуществлением народом его личных и экономических прав;

-соответствующим способом взаимодействуют с контролирующими институтами органов местного самоуправления и субъектами аудиторского контроля.

Таким образом, разрешение проблемы повышения эффективности государственного финансового контроля следует осуществлять с позиции системного подхода, а именно:
. финансовый контроль должен рассматриваться как важнейший элемент общегосударственного контроля, который в свою очередь является сложной системой общественного контроля;
. в процессе усовершенствования государственного финансового контроля должны учитываться принципы такой структуризации контроля в обществе, которая означает необходимость разворачивания взаимодействия системы государственного финансового контроля с контролирующими органами местного самоуправления;
. дополнение финансового контроля, исполнителями которого являются органы государственной власти и местного самоуправления, независимым финансовым контролем, который осуществляют аудиторы и аудиторские фирмы;
. получение субординаций при построении органов финансового контроля в структуре общегосударственных контрольных институтов.

Чтобы глубже понять сущность финансового контроля на Украине, мы разберем теоретические аспекты этой категории.

Глава 1.Финансовый контроль как экономическая категория

1.1.Сущность финансового контроля

Контроль за состоянием экономики, развитием социально- экономических процессов в обществе является важной сферой деятельности по управлению народным хозяйством. Одним из звеньев системы контроля выступает финансовый контроль. Его назначение заключается в содействии успешной реализации финансовой политики государства, обеспечении процесса формирования и эффективного использования финансовых ресурсов во всех сферах и звеньях народного хозяйства. Роль финансового контроля при переходе к рынку многократно возрастает.

Таким образом, финансовый контроль, с одной стороны, является одной из завершающих стадий управления финансами, а с другой, он выступает необходимым условием эффективности управления ими. Сложность понимания финансового контроля обусловлена сложностью самой категории финансов. Так же как финансы являются основой любой сферы общественной деятельности и в то же время отражают их материальную результативность, так и финансовый контроль является как бы лакмусовой бумагой, на которой реально проявляется весь процесс движения финансовых ресурсов, начиная от стадии формирования финансовых ресурсов, необходимых для начала осуществления деятельности в любой сфере, и кончая получением финансовых результатов этой деятельности.

Можно сказать, что финансовый контроль — это совокупность действий и операций по проверке финансовых и связанных с ними вопросов деятельности субъектов хозяйствования и управления с применением специфических форм и методов его организации.

Для осуществления финансового контроля создаются особые контрольные органы, укомплектованные высококвалифицированными специалистами. Их права, обязанности и ответственность строго регламентированы, в том числе и в законодательном порядке.

Финансовый контроль как особая область контроля, связанная с использованием стоимостных категорий, имеет определенную сферу применения и соответствующую целевую направленность. Объектом финансового контроля являются денежные, распределительные процессы при формировании и использовании финансовых ресурсов, в том числе в форме фондов денежных средств, на всех уровнях и звеньях народного хозяйства.

Непосредственным предметом проверок выступают такие финансовые

(стоимостные) показатели, как прибыль, доходы, налог на добавленную стоимость, рентабельность, себестоимость, издержки обращения, отчисления на различные цели и в фонды. Эти показатели имеют синтетический характер, поэтому контроль за их выполнением, динамикой, тенденциями охватывает все стороны производственной, хозяйственной и коммерческой деятельности объединений, предприятий, учреждений, а также механизм финансово-кредитных взаимосвязей.

Сферой финансового контроля являются практически все операции, совершаемые с использованием денег, а в некоторых случаях и без них

(бартерные сделки и т. п.).

Контролю подлежат не только плохо работающие предприятия и организации, но и имеющие нормальные результаты деятельности.

Финансовый контроль включает проверку: соблюдения требований экономических законов, оптимальности пропорций распределения и перераспределения стоимости валового общественного продукта и национального дохода; составления и исполнения бюджета (бюджетный контроль); финансового состояния и эффективного использования трудовых, материальных и финансовых ресурсов предприятий и организаций, бюджетных учреждений, а также налоговый контроль; другие направления.

Перед финансовым контролем стоят следующие задачи: содействие сбалансированности между потребностью в финансовых ресурсах и размерами денежных доходов и фондов народного хозяйства; обеспечение своевременности и полноты выполнения финансовых обязательств перед государственным бюджетом; выявление внутрипроизводственных резервов роста финансовых ресурсов, в том числе по снижению себестоимости и повышению рентабельности; содействие рациональному расходованию материальных ценностей и денежных ресурсов на предприятиях, в организациях и бюджетных учреждениях, а также правильному ведению бухгалтерского учета и отчетности; обеспечение соблюдения законодательства и нормативных актов, в том числе в области налогообложения предприятий, относящихся к различным организационно- правовым формам; содействие высокой отдаче внешнеэкономической деятельности предприятий, в том числе по валютным операциям и др.

Финансовый контроль тесно связан с ответственностью предприятий, организаций, учреждений, а также государственных и финансово-банковских структур за выполнение финансовой дисциплины. Эта ответственность может быть выражена как в административных, так и в экономических

(материальных) мерах воздействия на нарушителя финансовой дисциплины.

Экономические меры воздействия конкретно проявляются через финансовые санкции, являющиеся теми рычагами финансового механизма, которые содействуют повышению эффективности производства, его интенсификации, экологическому оздоровлению и т.д.

Проблема усиления финансовой ответственности, действенности финансового контроля требуют, с одной стороны, сокращения количества применяемых санкций, а, с другой, повышения их результативности.

1.2. Сферы финансового контроля.

Необходимым условием эффективности финансового контроля является система бухгалтерского учета, обеспечивающая достоверность и полноту отражения стоимостных показателей деятельности подотчетного юридического или физического лица. Только при таком условии результаты финансового контроля дают возможность для анализа и объективной оценки динамики финансовых показателей и корректировки хода реализации финансовой политики на определенный период развития как отдельной сферы деятельности , так и всего государства.

В странах с рыночной экономикой сфера государственного финансового контроля обеспечивает реализацию финансовой политики государства. Государственный финансовый контроль распространяется только на звенья системы государственных финансов и охватывает только обобществленную часть валового продукта. Это прежде всего, составление и исполнение государственного бюджета, внебюджетные правительственные фонды, местные финансы и финансы государственных предприятий.

Деятельность монополий и частнопредпринимательская деятельность является объектом государственного финансового контроля лишь в части соблюдения финансовой дисциплине при выполнении монополиями государственных заказов, при предоставлении монополиям и частным предпринимателям субсидий и кредитов, при составлении ими налоговых деклараций.

За сферу государственного контроля выходит финансовый контроль, осуществляемый в сфере деятельности монополий и частного предпринимательства самим владельцами финансового капитала или его отдельных компонентов. Здесь финансовый контроль осуществляется, пожалуй, самым бескомпромиссным, ибо от его повседневности и строгости непосредственно зависит финансовая результативность деятельности самих владельцев капитала. Конечной целью предпринимательской деятельности в любой сфере, как правило, является обогащение, т.е. ни что иное как возрастание первоначального капитала.

Стоимостным звеном финансового контроля является финансовый контроль независимых аудиторских служб. Аудиторская проверка направлена на оценку достоверности финансовой отчетности, глубокий экономический анализ финансовой деятельности, оценку финансовой надежности фирмы, предприятия, банка, страховой организации или другого контролируемого юридического лица и подготовку соответствующего заключения.

1.3. Классификация финансового контроля.

Специфика любого контроля как элемента управления — его вторичность: контролировать можно только то, что уже имеется независимо от контроля. Финансовый контроль не является сам по себе инструментом непосредственной организации финансовой деятельности. Он имеет целью устранение или предотвращение ошибок в этой деятельности или улучшение ее. Для осуществления контроля необходимы критерии, с которыми сравнивается действительность. Такие критерии определяются финансовым законодательством и другими правовыми нормами организации финансовой деятельности. Теоретической концепцией, определяющей сущность и организацию финансового контроля, является прежде всего отличие этих сравнительных критериев и границ вмешательства в финансовую деятельность различных структур контролирующих органов в различных государствах. Этим определяется и различие в системе органов финансового контроля и конкретных форм и методов работы.

Под финансовым контролем понимается наблюдение, определение или выявление фактического положения финансовых показателей деятельности по сравнению с заданным. По времени проведения финансового контроля он подразделяется на предварительный, текущий и последующий.

Предварительный финансовый контроль осуществляется на стадии составления, рассмотрения и утверждения финансовых планов предприятий, смет доходов и расходов учреждений и организаций, проектов бюджетов, текстов договорных соглашений, учредительских документов и т. д.

Таким образом он способствует предотвращению неправильного, нерационального расхождения материальных, трудовых и финансовых ресурсов, а также отрицательных финансовых результатов деятельности хозорганов в целом. Еще на стадии составления финансовых планов

(прогнозов) и смет доходов и расходов с его помощью могут быть выявлены дополнительные ресурсы, что особенно важно в условиях усиления ответственности предприятий за свое финансовое состояние. Эта форма финансового контроля позволяет предупредить нарушение законов и нормативных актов. Осуществляется он при проверке обоснованности расчетов прибыли, потребности в источниках финансирования капитальных вложений.

Текущий финансовый контроль проводится в процессе исполнения финансовых планов, в ходе осуществления хозяйственно-финансовых операций, когда проверяется соблюдение норм и нормативов расходования товарно-материальных ценностей и денежных средств, соответствие отпуска средств выполнению планов расходов, использованию ранее выданных ресурсов. Эта форма финансового контроля предполагает системный факторный анализ деятельности предприятий и организаций в целях выявления полноты и своевременности расчетов с бюджетом. Важное значение текущий финансовый контроль имеет в изыскании внутрихозяйственных резервов роста накоплений. Он производится повседневно финансовыми службами для исключения нарушений финансовой дисциплины в процессе исполнения финансовых планов предприятий, организаций и учреждений, при открытии кредитов финорганами, проверке документации по совершаемым операциям бухгалтерами предприятий, организаций и т.д.

Последующий финансовый контроль осуществляется после завершения отчетного периода и финансового года в целом. Проверяется целесообразность расходования государственных денежных средств при исполнении бюджетов, выполнении финансовых планов предприятий и организаций, смет бюджетных учреждений. Оценка проведенных мероприятий производится в результате анализа использования материальных, трудовых и финансовых ресурсов, законности совершенных хозяйственно-финансовых операций на основе проверки отчетных бухгалтерских и расходных документов, конечных финансовых результатов. Последующий финансовый контроль взаимосвязан с предварительным контролем, базирующимся на нем.

По приемам и способам осуществления финансового контроля различают: проверки, обследования, анализ, ревизии.

Проверка производится по отдельным вопросам финансово- хозяйственной деятельности на основе отчетных, балансовых и расходных документов. Выявляются нарушения финансовой дисциплины и намечаются мероприятия по устранению их негативных последствий.

Обследование охватывает отдельные стороны деятельности предприятия, организаций, учреждений, но в отличие от проверок- по более широкому кругу показателей, и определяет финансовое положение хозорганов, перспективы их развития, необходимость реорганизации лил переориентации производства. Производятся опросы, анкетирование.

Анализ как метод финансового контроля должен быть системным и по факторным. Он проводится по периодической или годовой отчетности.

Выявляется уровень выполнения плана, соблюдение норм расходования средств, финансовая дисциплина и т.д.

Ревизия выступает одним из важнейших методов финансового контроля и представляет проверку финансово- хозяйственной деятельности предприятий, организаций за отчетный период.

В зависимости от объекта различают ревизии полные, частичные, тематические и комплексные. При этом они могут быть плановые и внеплановые. По степени охвата данных в процессе ревизии осуществляются сплошные проверки, когда контролируются все документы и материальные ценности, и выборочные, суть которых заключается в контроле части документов.

По характеру материала, на основе которого проводятся ревизии, они подразделяются на документальные (проверка подлинности отчетных документов и записей в учетных регистрах) и фактические (проверка наличия денежных средств и материальных ценностей в натуре).

Для проведения любого вида ревизий составляется программа, в которой указывается цель, объект, тема и основные вопросы ревизии.

Глава 2.Субъеты финансового контроля: организации и органы власти, их характеристики.

2.1.Виды финансовых органов.

Субъектами финансового контроля являются особые органы и организации, наделенные контрольными функциями.

Общегосударственный финансовый контроль осуществляют законодательные органы власти, налоговые и кредитные учреждения, страховые организации, госкомитеты, министерства и ведомства, отделы местных Советов народных депутатов, финансовые службы предприятий, организаций, учреждений, ревизионные комиссии в кооперативных и общественных объединениях.

Законодательные органы страны осуществляют контроль при рассмотрении и утверждения государственного прогноза экономического и социального развития народного хозяйства государственного бюджета по звеньям бюджетной системы, отчетов по его исполнению. Контролируется законность и эффективность использования государственных средств, целесообразность осуществления расходов. Производится финансовый контроль законодательными органами через комитеты и комиссии, в частности, через плановые и бюджетно-финансовые комиссии. При законодательных органах создаются также Контрольные палаты.

Финансовые органы, возглавляемые министерствами финансов, контролируют процессы мобилизации и использования средств бюджетных фондов. Поэтому этот вид финансового контроля называют бюджетным.

Бюджетный контроль способствует разработки оптимальной финансовой и бюджетной политики, обеспечивающий максимальный рост поступлений в государственный бюджет и развитие экономики.

В состав аппарата министерств финансов функционируют контрольно- ревизионные управления, а в территориальных финансовых органах — аппарат главного контролера- ревизора. Контрольно-ревизионные управления и аппараты контролеров-ревизоров проводят все виды ревизий производственно-финансовой деятельности предприятий, организаций и учреждений.

Кредитные учреждения осуществляют финансовый контроль при выдаче, проверке, обеспеченности и взыскании ссуд. Госкомиссии, госкомитеты, министерства и ведомства, отделы местных Советов народных депутатов проводят финансовый контроль специальным ревизорским аппаратом.

Внутрихозяйственный финансовый контроль осуществляется структурными подразделениями предприятий, организаций. Как правило, на предприятиях, в организациях финансовый контроль выполняется главными (старшими) бухгалтерами, работниками финансовых отделов.

Налоговые инспекции — это органы оперативного финансового контроля. Возглавляет систему налоговых органов Государственная налоговая служба Украины. Налоговые инспекции на местах подчиняются только своему вышестоящему органу. Задачи налоговых служб являются: контроль за соблюдением законодательства о налогах, обеспечение полноты и своевременности внесения в бюджет налоговых платежей. Одновременно налоговые инспекции осуществляют проверку финансового состояния предприятия и организаций независимо от ведомственной подчиненности и их организационно-правовой формы; проводят контроль за правильностью определения налогооблагаемой прибыли (дохода) с целью недопущения ее занижения; ведут регистрацию всех субъектов, а также реальных, потенциальных объектов налогообложения.

Налоговые инспекции имеют право: заключать в организациях различных форм собственности необходимые документы и сведения, за исключением тех, которые составляют коммерческую тайну, определяемою законодательством; контролировать соблюдение законодательства о предпринимательстве граждан; обследовать все помещения, используемые для извлечения доходов; приостанавливать операции предприятий и граждан в случае непредставления документов; изымать документы, свидетельствующие о сокрытии доходов; применять санкции и штрафы; предъявлять в суд и арбитраж иски о ликвидации предприятий, признании сделок недействительными.

Вместе с тем налоговые инспекции обязаны не разглашать сведения о размере вкладов предприятий и граждан. Граждане и предприятия могут подать в суд или арбитраж жалобы на действия государственных налоговых инспекций.

Развитие товарно-денежных отношений порождают разнообразие форм собственности, способствует появлению финансового рынка, что определяет направления дальнейшего развития и возникновения новых форм и средств финансового контроля. Аудиторство — новое в нашей стране организационная форма финансового контроля за финансово-хозяйственной и коммерческой деятельностью предприятий и организаций. Контрольные и консультационные услуги аудиторские фирмы оказывают всем предприятиям и организациям на платной основе. Аудиторские фирмы — это независимые организации, призванные способствовать повышению качества контроля, его объективности.

При проведении финансового контроля в современных условиях все в большей мере используется с вычислительной также и информационно- компьютерная техника; широкое применение находят экономические нормы и нормативы.

2.2. Городской финансовый отдел Украины.

2.2.1.Функциональная характеристика городского финансового отдела

Украины.

Финансовый отдел исполкома городского Совета народных депутатов в соответствии с законодательством Украины создается городским Советом и подчиняется в своей деятельности как Совету и его исполкому, так и соответствующему вышестоящему финансовому органу.

Городской финотдел составляет проект бюджета города и несет ответственность за его исполнение как по доходам, так и по расходам, за обеспечение необходимыми денежными средствами мероприятий, которые предусматриваются социально-экономическим развитием города и других мероприятий, которые финансируются из бюджета города, а также обеспечивает мобилизацию на территории города финансовых ресурсов на общегосударственные потребности.

Основными задачами финотдела исполкома городского Совета народных депутатов являются:

. мобилизация денежных средств и направление их в соответствии с утвержденными планами на финансирование мероприятий по развитию местного хозяйства;

. экономически обоснованное планирование доходов и расходов бюджета города, проведение мероприятий по обеспечению своевременного и полного поступления всех доходов, предусмотренных в бюджете города, и экономного использования бюджетных средств строго по целевому назначению;

. контроль за соблюдением государственной финансовой дисциплины, за исполнением предприятиями, учреждениями и организациями, находящимися на территории города, финансовых обязательств перед государством.

Финансовый отдел, решая возложенные на него задачи, учитывает предложения постоянных комиссий городского Совета народных депутатов, профсоюзных органов и органов других гражданских объединений.

Финансовый отдел горисполкома в соответствии с возложенными на него задачами выполняет следующие функции:

. организует работу по составлению проектов бюджетов города, районных бюджетов городского подчинения на основе решений исполкома городского

Совета народных депутатов и указаний вышестоящих финансовых органов; составляет проект бюджета города и предоставляет его исполкому городского Совета народных депутатов;

. вносит исполкому городского Совета предложения о распределении доходов и расходов городского бюджета между бюджетом города и районными бюджетами городского подчинения; проводит мероприятия по укреплению доходной базы каждого из бюджетов;

. рассматривает проекты сводных смет расходов управлений и отделов исполкома городского Совета народных депутатов и отдельных учреждений, которые финансируются городским финансовым отделом, по расходам на просвещение, здравоохранение, социальное обеспечение и другие мероприятия по городскому бюджету, смет затрат на содержание аппарата исполкома Совета народных депутатов и его управлений и отделов;

. организует и обеспечивает исполнение бюджета города, составляет роспись доходов и расходов городского бюджета, утвержденного городским Советом народных депутатов, исполняет городской бюджет;

. осуществляет контроль за ходом исполнения районных бюджетов городского подчинения;

. рассматривает бухгалтерские отчеты и балансы управлений и отделов исполкома городского Совета народных депутатов;

. рассматривает и утверждает сводные сметы специальных средств учреждений, которые находятся на городском, районных бюджетах городского подчинения, а также сметы по специальным средствам, которые находятся в непосредственном распоряжении отделов и управлений исполкома городского Совета народных депутатов;

. обеспечивает проверку правильности составления и утверждения смет бюджетных учреждений и смет на централизованные мероприятия, а также проверку правильности тарификации работников социально-культурных и других учреждений, которые находятся на бюджете города, района, и контроль за своевременной выплатой заработной платы работникам этих учреждений;

. осуществляет контроль за правильным и экономным расходованием средств на содержание аппарата управления и за соблюдением предельных ассигнований, установленных на эти цели, и действующего порядка утверждения штатов и смет расходов на содержание аппарата управления, а также размеров окладов и ставок заработной платы;

. разрабатывает предложения по снижению расходов на содержание аппарата управления предприятий, учреждений, организаций;

. проводит периодические проверки состояния контрольно-ревизионной работы в управлениях и отделах исполкома городского Совета народных депутатов;

. осуществляет контроль за состоянием бухгалтерского учета и отчетности в бюджетных учреждениях городского подчинения; проводит работу по усовершенствованию, централизации и механизации бухгалтерского учета;

. рассматривает письма (заявления и жалобы) граждан по вопросам, относящимся к компетенции отдела, и принимает по ним необходимые меры;

. обеспечивает проведение в жизнь финансовой политики, анализирует показатели развития экономики города, принимает меры по оздоровлению финансового положения предприятий, учреждений и организаций и осуществляет руководство районными финансовыми отделами по этим вопросам;

. совместно с другими экономическими органами принимает участие в разработке проекта сводных балансов финансовых ресурсов города, на их основе выявляет тенденции развития финансовой базы;

. принимает участие в проведении разгосударствления собственности, изучает влияние этих процессов на изменение финансового положения народного хозяйства;

. анализирует динамику цен в городе, их влияние на финансовые показатели деятельности хозяйства, принимает участие в разработке некоторой части оптовых и розничных цен и тарифов;

. анализирует действующую систему налогообложения предприятий и организаций, доходов граждан, итоги работы по установленным местным налогам и сборам;

. принимает участие в разработке предложений по новым законодательным актам по налогам и другим платежам в бюджет;

. анализирует обоснованность предоставления льгот предприятиям и учреждениям по платежам в бюджет согласно действующему законодательству;

. участвует в работе по созданию рынка ценных бумаг, анализирует его влияние на финансовое положение хозяйства и денежного обращения, проводят регистрацию и учет в обороте ценных бумаг акционерными обществами, коммерческими банками, предприятиями;

. контролирует правильность проведения выплат и возмещении за счет республиканского бюджета, предусмотренных действующими нормативными актами;

. готовит предложения о выпуске в оборот денежно-вещевых лотерей;

. осуществляет практическую помощь финансовым органам города в организации работы по внедрению новых форм хозяйствования;

. устанавливает деловые связи с другими учреждениями и отделами исполкома по вопросам усовершенствования финансового и хозяйственного механизма налогового законодательства, ценообразования.

2.2.2.Штатное расписание работников городского финансового отдела.

Штатное расписание работников горфинотдела, утвержденное в соответствии с постановлением КМУ №35 21.01.94 г. и №102 от

08.02.94 г.

|№ |Наименование должностей |Количество штатных|
|пп| |единиц |
|1 |Заведующий |1 |
|2 |Ревизор-инструктор по кадрам I к. |1 |
|3 |Главный бухгалтер |1 |
|4 |Заместитель главного бухгалтера |1 |
|5 |Бухгалтер I категории |1 |
|6 |Главный экономист |1 |
|7 |Главный ревизор-инспектор |1 |
|8 |Ревизор-инспектор II категории |1 |
|9 |Бухгалтер II категории |2 |
| |Итого |10 |
| |БЮДЖЕТНЫЙ ОТДЕЛ | |
|10 |Заместитель заведующего — начальник отдела |1 |
|11 |Заместитель начальника отдела |1 |
|12 |Главный экономист |2 |
|13 |Экономист I категории |2 |
|14 |Экономист II категории |1 |
| |Итого |7 |
| |ОТДЕЛ ПЛАНИРОВАНИЯ И АНАЛИЗА ДОХОДОВ | |
| |БЮДЖЕТА | |
|15 |Заместитель заведующего начальник отдела |1 |
|16 |Заместитель начальника отдела |1 |
|17 |Главный экономист |2 |
|18 |Экономист I категории |1 |
|19 |Экономист II категории |1 |
| |Итого |6 |
| |ОТДЕЛ ФИНАНСИРОВАНИЯ АППАРАТА УПРАВЛЕНИЯ | |
|20 |Начальник отдела |1 |
|21 |Заместитель начальника |1 |
|22 |Ревизор-инспектор I категории |2 |
|23 |Главный ревизор-инспектор |1 |
|24 |Ревизор-инспектор II категории |1 |
| |Итого |6 |
| |ОТДЕЛ ФИНАНСИРОВАНИЯ МЕСТНОГО ХОЗЯЙСТВА | |
|25 |Начальник отдела |1 |
|26 |Главный экономист |1 |
|27 |Экономист I категории |4 |
| |Итого |6 |
| |КАНЦЕЛЯРИЯ, МАШБЮРО, ВОДИТЕЛЬ | |
|28 |Инспектор по контролю |1 |
|29 |Машинистка I категории |1 |
|30 |Водитель |1 |
| |Итого |3 |
| |Всего по городскому финотделу |38 |

2.3.Контрольно-ревизионная служба.

Государственная контрольно-ревизионная служба Украины, ее функции и правовые основы деятельности опираются на закон Украины «О

Государственной контрольно-ревизионной службе в Украине».

Государственная контрольно-ревизионная служба состоит из

Главного контрольно-ревизионного управления Украины, контрольно- ревизионных управлений в Республике Крым, областях, городах Киеве и

Севастополе, контрольно-ревизионных отделов в районах, городах и районах в городах.

Главной задачей государственной контрольно-ревизионной службы является осуществление государственного контроля за использованием средств и материальных ценностей, их сбережениями, содержанием и достоверностью бухгалтерского отчета и отчетности в министерствах, других центральных органах государственной исполнительной власти, местных органах власти и самоуправления, разработка предложений об устранению выявленных недостатков и нарушений и мер для дальнейшего предотвращения их.

Государственный контроль осуществляется в форме ревизий и проверок.

Главные контрольно-ревизионные управления Украины выполняют такие функции:

1) организуют роботу контрольно-ревизионных подразделений;

2) проводят ревизии и проверки финансовой деятельности, достоверности учета и отчетности в министерствах, ведомствах, государственных комитетах и других органах государственной исполнительной власти, в государственных фондах, а также на предприятиях и в организациях, которые получают средства из бюджета и из государственных валютных фондов;

3) проводят ревизии и проверки полноты оприходования, правильности использования и сбережения валютных средств;

4) осуществляют контроль за устранением недочетов и нарушений, выявленных предыдущими ревизиями и проверками;

5) разрабатывают инструктивные и другие нормативные акты про проведение ревизий и проверок;

6) Осуществляют методическое руководство и контроль за деятельностью подчиненных контрольно-ревизионных подразделов, разрабатывают предложения по улучшению контроля.

Органы контрольно-ревизионных служб рассматривают письма, заявки и жалобы граждан о фактах нарушения законодательства по финансовым вопросам.

Глава 3.Становление и развитие аудиторского контроля.

3.1.Предпосылки возникновения аудиторских услуг.

В условиях рынка предприятия, кредитные учреждения, другие хозяйствующие объекты вступают в договорные отношения по использованию имущества, денежных средств, проведению коммерческих операций и инвестиций. Доверительность этих отношений должна подкрепляться возможностью для всех участников сделок получать и использовать финансовую информацию. Достоверность информации подтверждается независимым аудитором.

Собственники и прежде всего коллективные собственники — акционеры, пайщики, а также кредиторы, лишены возможности самостоятельно убедиться в том, что все многочисленные операции предприятия, зачастую очень сложные, законны и правильно отражены в отчетности, так как обычно не имеют доступа к учетным записям, ни соответствующего опыта, и поэтому нуждаются в услугах аудиторов.

Независимое подтверждение информации о результатах деятельности предприятий и соблюдения ими законодательства необходимо государству для принятия решений в области экономики и налогообложения.

Аудиторские проверки необходимы государственным органам, судам, прокурорам и следователям для подтверждения достоверности интересующей их финансовой отчетности.

Потребность в услугах аудитора возникла в связи со следующими обстоятельствами:

1) возможность необъективной информации со стороны администрации в случаях конфликта между ею и пользователями этой информации (собственниками, инвесторами, кредиторами);

2) зависимость последствий принятых решений (а они могут быть весьма значительны) от качества информации;

3) необходимость специальных знаний для проверки информации;

4) частое отсутствие у пользователей информации доступа для оценки ее качества.

Все эти предпосылки привели к возникновению общественной потребности в услугах независимых экспертов, имеющих соответствующие подготовку, квалификацию, опыт и разрешение на право оказания такого рода услуг. Аудиторские услуги — это услуги посредников, устанавливающих достоверность финансовой информации.

Наличие достоверной информации позволяет повысить эффективность функционирования рынка капитала и дает возможность оценивать и прогнозировать последствия различных экономических решений.

3.2.Виды, цели и задачи аудита.

Аудиторская деятельность (аудит) — это предпринимательская деятельность аудиторов (аудиторских фирм) по осуществлению независимых вневедомственных проверок бухгалтерской (финансовой) отчетности, платежно-расчетной документации, налоговых деклараций и других финансовых обязательств и требований экономических субъектов, а также оказанию иных аудиторских услуг:

-постановка, восстановление и ведение бухгалтерского учета;

-составление деклараций о доходах и бухгалтерской (финансовой) отчетности;

-анализ финансово-хозяйственной деятельности;

-оценка активов и пассивов экономического субъекта;

-консультирование в вопросах финансового, налогового, банковского и иного хозяйственного законодательства;

-обучение;

-и др.

Аудит — независимая экспертиза финансовой отчетности предприятия на основе проверки соблюдения порядка ведения бухгалтерского учета, соответствия хозяйственных и финансовых операций законодательству, полноты и точности отражения в финансовой отчетности деятельности предприятия. Экспертиза завершается составлением аудиторского заключения.

Цель аудита — решение конкретной задачи, которая определяется законодательством, системой нормативного регулирования аудиторской деятельности, договорным обязательствам аудитора и клиента.

Выделяются два вида аудита — внешний и внутрифирменный.

Внутрифирменный аудит осуществляется внутрифирменной аудиторской службой, функционирующей как на уровне центрального руководства фирмы, так и уровне филиалов, дочерних компаний и т.п.

Внутрифирменный аудит направлен на повышение эффективности управленческих решений по совершению финансовой и хозяйственной деятельности предприятия в целях максимизации рентабельности и прибыли.

В его задачи входит: проверка соблюдения принципов и правил бухгалтерского учета при подготовке ежегодной отчетности; проработка рекомендаций внешних аудиторов; консультирование руководства фирм по всем вопросам финансовой стратегии предприятия; проверка своевременности, надежности и точности финансовой информации, подготовленной для руководства филиалами центральных органов; анализ адекватности и эффективности мероприятий по обеспечению сохранности активов; выявлению резервной экономии ликвидных средств; определение эффективности финансово-хозяйственной деятельности фирмы и филиала и т.п.

Внешний аудит выполняют специальные аудиторские фирмы по договору с государственными налоговыми и другими органами, предприятиями, другими пользователями — банками, иностранными партнерами, акционерами, страховыми обществами и т.д. Основной их задачей является установление достоверности финансовой отчетности проверяемых объектов, а также разработка рекомендаций по устранению имеющихся недостатков в деятельности хозорганов, улучшению их финансово-хозяйственной деятельности и коммерческих результатов.

Аудиторское обслуживание, как правило, гарантирует конфиденциальность и сохранение коммерческой тайны. В месте с тем в отдельных случаях законодательством предусмотрено обязательное извещение правоохранительных органов о выявленных фактах злоупотребления, в результате которых нанесен ущерб предприятию, стране.

Профессиональные услуги аудиторских фирм являются платными, а сами фирмы функционируют как хозрасчетные организации со статусом юридического лица. Это и является главным отличием аудиторства от других форм организации финансового контроля — полное, в том числе экономическая независимость от государственных и ведомственных управленческих структур.

Конкуренция между аудиторскими фирмами заставляет их очень активно бороться за качество своих услуг, щепетильно относиться к престижу фирм. Возлагаемая юридическая ответственность за результаты проверок не позволяет аудиторам выдавать необъективную информацию, предопределяет необходимость страхования аудиторов и аудиторской деятельности.

3.3. Аудиторский риск.

После определения целей и задачей аудита, необходимо определить уровень аудиторского риска.

Аудиторский риск — риск, который берет на себя аудитор, давая заключение о полной достоверности данных внешней отчетности, в то время как там возможны ошибки и пропуски, не попавшие в поле зрения аудитора.

Существуют два основных метода оценки аудиторского риска:

1) оценочный (интуитивный), наиболее широко применяющийся в настоящее время аудиторскими фирмами, заключается в том, что аудиторы исходя из собственного опыта и знания клиента определяют аудиторский риск на основании отчетности в целом или отдельных групп операций как высокий, вероятный и маловероятный и используют эту оценку в планировании аудита;

2) количественный метод предполагает количественный расчет многочисленных моделей аудиторского риска (будет произведен ниже).

Предпринимательский риск — влияние не зависящих от аудитора обстоятельств деловой активности клиента на ухудшение его финансовых позиций в то время как аудитор подтвердил их устойчивость.

Аудиторский риск является предпринимательским риском аудиторской фирмы, поэтому его величина отражает положение фирмы на рынке аудиторских услуг и степень конкурентоспособности рынка.

Предварительно установленная величина аудиторского риска отражает склонность аудитора к риску, его представление о той экономической среде, в которой он действует.

Для того, чтобы определить предпринимательский риск, воспользуемся критериями оценки предпринимательского риска. (табл.1).

Таблица 1.

Критерии оценки предпринимательского риска.

[pic]

Из приведенной выше таблицы можно сделать вывод, что уровень предпринимательского риска выше среднего.

Материальность — предельно допустимый уровень возможного искажения отдельной статьи или финансового показателя в отчетности, а также финансовых результатов в целом, или максимально допустимый размер ошибочной сумме, которая может быть показана в публикуемых финансовых отчетах и, рассматриваться как несущественная, то есть не вводящая пользователей в заблуждение.

Для определения материальности, как и для определения аудиторского риска, воспользуемся опытом зарубежных специалистов и примем ее на уровне 3%.

Необходимо отметить, что материальность в данном случае будет количественной, так как ее можно подсчитать.

3.4. Организация процесса аудиторской проверки.

Основной целью аудитора является определение сильных сторон контроля, чтобы убедиться, что существенные ошибки отсутствуют.

Цели системы внутреннего контроля (СВК) на предприятии —

-упорядочение и эффективное выполнение текущих хозяйственных дел предприятия;

-выполнение требований финансово-хозяйственной политики руководства; сохранение активов предприятия и обеспечение приемлемого уровня полноты и точности документов и, соответственно, информации.

При определении эффективности систем внутреннего контроля приобретают многие факторы:

-круг работников, участвующих в формировании информации на предприятии, и наличие у них ответственности за порученное дело;

-наличие упорядоченных взаимоотношений между ними по ведению дел и формированию информации;

-наличие технических средств контроля;

-наличие технологии контроля;

-контролируемые параметры.

СВК предусматривает наличие:

1)компетентного персонала с четко определенными правами и обязанностями;

2) разделения соответствующих обязанностей (по хранению активов и их учету, по совершению сделок, по учету)

3) соблюдения необходимых процедур при совершении операции.

4) контроля за сохранностью документации (нумерация, составления во время совершения операции или сразу же после этого, простота и ясность);

5) фактического контроля над активами и документацией

(фактическая проверка материально-ответственным лицом);

6) независимой проверки выполнения обязанностей (внутренний аудит).

3.5.Отчеты аудиторов при проверке финансовой отчетности.

3.5.1.Обстоятельства, при которых имя независимого аудитора связано с финансовыми отчетами.

Согласно аудиторским стандартам, во всех случаях, когда имя бухгалтера связано с финансовыми отчетами, необходимо представление его отчета. Общественный бухгалтер связан с финансовыми отчетами:

1) когда он дал согласие на использование своего имени в связи с этими отчетами;

2) если он подготовил эти отчеты, даже если его имя не упоминается ни в одном из документов.

Общественные бухгалтеры и аудиторы считаются связанными с финансовыми отчетами и должны представлять свои собственные отчеты даже в тех случаях, когда:

1) финансовые отчеты просто печатаются на фирменном бланке бухгалтера;

2) финансовые отчеты составляются на компьютере бухгалтера при оказании услуг по ведению записей бухгалтерского учета;

3) в финансовых отчетах содержится указание на то, что данный бухгалтер является СРА[1] или аудитором компании. Отчет

СРА требует, если известно, что независимый бухгалтер так или иначе связан с данными финансовыми отчетами, и большинство пользователей предполагает, чтобы была проведена проверка и данная информация достоверна. Следовательно, СРА обязаны уведомить пользователей о характере выполненных работ (если они выполнялись) и о своем заключении по этим финансовым отчетам.

На практике аудиторы и бухгалтеры могут выдавать различные виды заключений по финансовым отчетам в зависимости от степени гарантии их достоверности. Наиболее твердые гарантии дает стандартный положительный отчет (иногда он называется безоговорочным положительным заключением). Различные изменения в форме стандартного положительного отчета говорят о менее твердых гарантиях. Такие изменения называются в аудиторских стандартах ограничениями, модификациями и дополнениями. Формы этих изменений будут описаны ниже.

Отсутствие гарантий — это отказ от выдачи заключения. В этом случае аудитор утверждает, что у него не сложилось мнения или он не сделал заключения о финансовых отчетах.

Решения, принимаемые относительно формулировок отчета, касаются и этических проблем. Бухгалтерам необходимо объективно оценить влияние своего отчета на решения, принимаемые пользователями информации. Решения, касающиеся отчетов, связаны и с техникой проведения проверки, то есть необходимо знать общепринятые бухгалтерские принципы и аудиторские стандарты.

3.5.2.Контроль за осуществлением расчетов и порядок предоставления данных о расчетах в отчетности.

Согласно Положению «Об организации БУ и отчетности в

Украине» N250 ежеквартально предприятие представляет отчетность, в которой отражается состояние расчетов с дебиторами и кредиторами.

Отчетность состоит из баланса предприятия (Ф-N1), отчета о финансовых результатах и их использовании (Ф-N2), расчетной ведомости по средствам в государственный фонд содействия занятости, расчета взносов в фонд ликвидации последствий катастрофы на ЧАЭС, свода дебиторско-кредиторской задолженности, которые заполняются в соответствии с Инструкцией о порядке заполнения форм годового бухгалтерского отчета предприятия. Предметом контроля расчетов является проверка отражения дебиторской и кредиторской задолженности в третьих разделах актива и пассива баланса, где сальдо по счетам должно быть представлено в развернутом виде.

На Севастопольском авиационном предприятии в каждом из трех отделов бухгалтерии ведется подробный аналитический учет дебиторской и кредиторской задолженности по расчетам с поставщиками (в

МО), с покупателями (в ПО), с подотчетными лицами (в РО) и др. счетам синтетического учета в специальных аналитических ведомостях в произвольной форме. Затем эти ведомости передаются зам. главного бухгалтера, который составляет аналитический свод дебиторско- кредиторской задолженности по предприятию в целом.

Данные в отчетность заносятся из Главной книги, которая ведется в разрезе субсчетов. Перед разнесением данных из журналов- ордеров в Главную книгу производится контроль соблюдения двойной записи в бухгалтерских регистрах, контроль соответствия синтетических данных по счетам суммам аналитических данных по субсчетам, а также необходимо делать встречные сверки расчетных документов. Например, по счету 70/1 сальдо кредитовое должно соответствовать расчетно- платежной ведомости за вторую половину месяца и графе «Подлежит выплате»; по счету 68 аналитические данные в разрезе видов платежей на обороте ЖО-N8 необходимо сверить с актами сверки расчетов, составленными налоговыми инспекциями.

3.5.3.Негативное подтверждение

Аудиторская проверка должна быть выполнена в срок и с приемлемыми затратами. Эти временные и финансовые ограничения могут играть определенную роль в процессе проверки, но при составлении аудиторского отчета они являются второстепенными.

Согласно третьему рабочему стандарту АIСРА[2] (он требует, чтобы заключение составлялось на базе достаточного объема убедительной информации) количество и качество информации оценивается абсолютно независимо от времени и средств, затраченных на ее получение. Если на момент составления отчета не собрано достаточно информации, положительное заключение не может быть сделано.

Как правило, аудиторы не могут давать так называемое негативное подтверждение при составлении заключения о финансовых отчетах, цель которых — показать финансовое положение и результаты операций компании. Негативное подтверждение выражается в следующем положении: «Мы не располагаем информацией, свидетельствующей о том, что данные отчеты представлены неверно». В этом положении нет четких указаний на то, приняли бухгалтеры достаточные меры, чтобы определить, верно ли представлены финансовые отчеты, или нет.

Негативное подтверждение разрешено давать в письмах страховым компаниям, а также в отношении определенных финансовых отчетов, целью которых не является представление финансовом положения и результатов деятельности компании.

Разрешено также давать негативное подтверждение в отчетах об анализе промежуточной финансовой информации и о финансовых отчетах, не подвергавшихся аудиторской проверке.

Заключение

Рассмотрев все теоретические вопросы, связанные с финансовым контролем и проявление его на практике, можно сделать некоторые выводы.

Организация государственного финансового контроля в настоящее время на Украине имеет множество недостатков. Здесь можно отметить, что финансовый контроль нуждается в усовершенствовании и усилении своей роли во всей совокупности экономических отношений. Например, используя мировой опыт, на Украине создана Счетная Палата, что является, безусловно, позитивным фактором, но сфера ее деятельности ограничена.

Так, решением Конституционного Суда признано неправомерным Счетной

Палатой Украины финансового контроля по использованию денежных средств государственного бюджета, так как контроль по осуществлению государственного бюджета является частью государственного финансового контроля, возникает необходимость в новом контрольном органе, который бы осуществлял указанные функции.

К проблемам государственного контроля можно отнести, в первую очередь, контроль по подготовке проекта бюджета и его исполнением, оценку эффективности организационных и управленческих структур исполнительной власти и контроль за ее деятельностью, подготовкой рекомендаций по законопроектам, исполнительных постановлениях и других нормативных актах также. Требуется также усиление государственного ведомственного контроля предприятий государственного сектора экономики.

Важным есть обновление и функций внутреннего контроля. Его организация, согласно закона Украины о предприятиях, возложена на руководителя предприятия.

В осуществлении внутреннего контроля важнейшее место занимают работники бухгалтерии, кроме главных бухгалтеров. Но главный, также как руководители объединений, предприятий, организаций, несет ответственность за нарушение правил и положений, которые регламентируют финансово-хозяйственную деятельность. Функцию контроля главный бухгалтер выполняет отдельно и через аппарат бухгалтерии. На больших же предприятиях есть специалисты, на которых возложены обязанности контролеров (экономисты-ревизоры, бухгалтеры-инвентаризаторы, и другие).

Обновление внутреннего контроля, по моему мнению, усилит контрольную функцию самого предприятия, причем его результаты могут быть базой для проведения как государственного, так и аудиторского контроля, которые являются внешними для предприятия.

Что касается аудита, то одним из направлений усовершенствования аудиторского контроля на Украине является ускорение разработки качественной целостности системы национальных стандартов аудита, базой для формирования которой могут быть 29 международных нормативов аудита и сопутствующих работ. Кроме того, важным является проведение положений законов Украины «Про аудиторскую деятельность» (деятельность которого приостановлена) в практику работы негосударственного сектора экономики, а именно проведение обязательных ежегодных аудиторских проверок на негосударственных предприятиях.

Все это свидетельствует о необходимости коренной реорганизации системы хозяйственного контроля на Украине. Основными ее направлениями являются:
1. Разграничение объектов контроля и контролирующих вопросов согласно с существующими формами собственности (государственная и разные виды коллективной и частной собственности) на контроль за исполнением государственного бюджета, контроль за использованием средств государственного бюджета, подтверждением достоверности финансовой информации предприятия негосударственного сектора экономики, контроль за формированием себестоимости и финансовыми результатами предприятия;
2. Разграничение объектов контроля на государственный, аудиторский и внутренний.

В современных условиях каждая форма государственного контроля в Украине имеет свои задачи и направления развития и требует своего усовершенствования.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

1. Аренс, Лоббек. Аудит./М.- 1995.

2. Барышников Н.П. Организация и методика проведения общего аудита./ М.-Информационный издательский дом “Филин”.-1996

3. Вознесенский Э.А. Финансовый контроль./М.-Финансы.-1973

4. Дорош Н.I. Державний фiнансовий контроль: зарубiжний досвiд i шляхи вдосконалення./Фiнанси Украiни.-1998.-№1

5. Закон Украины «О государственной контрольно-ревизионной службе в Украине»/ Ведомости ВР Украины.-1993.-№13.-ст.110

6.Овсийчук М.Ф. Аудит. Организация. Методика проведения./

М.- ТОО “Интехтех”.-1996

7. Опарин О. Финансовые составные перехода к рыночной экономике./Экономика Украины.-1992.-№8

8. Рапопорт. Международные стандарты учета и аудита./Киев.-

1992г.

9. Терехова. Теория, практика и методология аудита./С.-П.- 1992.

10. Финансы. Учебник./Под редак. В.М. Родионовой.-М.-Финансы и статистика.-1992
————————
[1] СРА — Сertifid Public Accaunt ( Дипломированный общественный бухгалтер)
[2] AICPA — American Institute of Сertifid Public Accaunt ( Американский институт дипломированных общественных бухгалтеров)

Парусный спорт в России

Парусному спорту в России более двух столетий. Он зарождался в Санкт- Петербурге, Одессе и в конце 1890-х годов во Владивостоке.
На берегу Золотого Рога, недалеко от памятника Г.И.Невельскому, гражданин Владивостока Игони построил клуб и причал для первых яхт, лодок и теннисный корт. А в Амурском заливе, там где сейчас водная станция «Динамо», другой благотворитель Камнаций построил клуб для любителей плавания , яхтсменов и солярий с кабинками. Яхты могли швартоваться к деревянному пирсу, примыкающему к дощатому солярию, а ночью стояли в Семёновском ковше (ныне Спортгавань) . Ковш служил укрытием для двух — и одномачтовых парусников «шампунек», принадлежащих китайцам, нескольких малых паровых катеров и килевых яхт, принадлежащих состоятельным горожанам. Искусственные волноломы постоянно укреплялись крупными камнями и глыбами, которые доставлялись на санях зимой за счёт средств судовладельцев и городской казны.
Владивостокский яхт-клуб прошёл регистрацию и утверждение Морским ведомством России в 1899 году. Мелкого судостроения во Владивостоке не было (кстати нет и сейчас), поэтому килевые яхты и катера закупались в Санкт-Питербурге и за границей. Швертботы-самоделки типа шарпи и даже круглошпангоутные строили местные умельцы. Соревнования проводились на личное первенство с гандикапом для килевых яхт, а швертботы были разделены на два класса: «большие», с экипажем до восьми человек и «малые» — с двумя-тремя яхтсменами. Участники делали взносы на «поощрение господ, обеспечивающих гонки и на призы: офицерам-командирам — жетоны за 1-ое место, остальным за 1-ое место — 2 рубля, за 2-е м — 1 рубль, за 3-е место — 50 коп.» Основное соперничество на швертботах было между «горожанами» и «дачниками». Последние были в большем числе, имея более быстроходные яхты, базирующиеся в основном на Океанской и у Фанзавода. Килевые яхты использовались их владельцами для дальних плаваний и экспедиций, вплоть до Японии и Китая, куда они и ушли со своими хозяевами к концу интервенции Приморья 1918 — 1922 годов. Акваториями для гонок служили Золотой Рог, Улисс и другие бухты Владивостока и Амурский залив. Интервенция и гражданская война привели к полному упадку яхтинга на килевых яхтах. Как реликвии оставались на берегу Семёновского ковша до середины 30-х годов дожившие останки краснодеревого «Дельфина», двухмачтовой «Эльсионы» и пары не успевших удрать за границу «килевиков».

Задача 1

Вопрос

Система статистических показателей и методология анализа деятельности юридических консультаций.

Ответ

Цель статистического наблюдения — это получение достоверной информации об исследуемом явлении и процессе для выявления закономерностей их развития. Исходя из общего определения цели статистического наблюдения, можно вывести понятие главной цели статистического наблюдения для правоохранительных органов.

Цель наблюдения должна быть сформулирована ясно, четко и развернуто, так как неясно поставленная цель может привести к тому, что в процессе наблюдения будут собраны ненужные данные или недополученные данные для анализа.

После установления цели наблюдения необходимо четко определить, что именно подлежит исследованию, то есть определить объект наблюдения.

Объект статистического наблюдения — это совокупность общественных явлений, процессов, фактов или событий, подлежащих исследованию. Для четкого определения наблюдаемой совокупности необходимо указать существенные признаки объекта наблюдения, отличающие его от других объектов. Например, при учете лиц, совершивших преступления, регистрации подлежат только субъекты именно преступления, а не лица, совершившие административные или другие правонарушения.

Полное предоставление об объекте статистического наблюдения можно получить использую такие понятия статистики, как единицы наблюдения (совокупности), отчетные единицы и единицы измерения.

Единица наблюдения — это неделимый составной элемент изучаемой совокупности, признаки которой регистрируются в процессе статистического наблюдения. Иными словами, единица наблюдения — это часть, элемент объекта изучения, носитель регистрируемых при наблюдении признаков. Единицей наблюдения может выступать человек, факт, предмет, процесс и т.д.

Отчетная единица — это источник, откуда поступает первичная статистическая информация о признаках, характеризующих единицы наблюдения.

Единица измерения показывает, в каких величинах учитываются изучаемые статистикой социально-правовые явления.

Выбор места проведения обследования зависит главным образом от цели наблюдения.

Различают следующие организационные формы статистического наблюдения:

-· статистическая отчетность;

-· специально организованное наблюдение;

-· регистры и мониторинг.

Статистическая отчетность.

Главным источником статистической информации является отчетность.

Отчетность — это официальный документ, содержащий занесенные в специальную форму и представленные в вышестоящие учреждения или статистические органы сведения о работе подотчетных подразделений за определенный период. Отчетность основана на первичном учете и является результатом его обобщения. Первичный учет — это регистрация различных фактов, событий, производимая по мере их совершения, как правило, на особом документе, называемом первичным учетным документом.

Различают общегосударственную и внутриведомственную отчетность. Общегосударственная отчетность обязательна для предприятий и организаций всех форм собственности и предоставляется в органы государственной статистики.

Внутриведомственная отчетность используется министерствами и ведомствами для своих оперативных нужд.

По способам предоставления сведений отчетность бывает телеграфной, телетайпной и почтовой.

По содержанию отчетность бывает типовой и специализированной. Типовые формы отчетности содержат одни и те же показатели для всех предприятий и организаций данной отрасли и всех отраслей народного хозяйства. В специализированной отчетности вопросы видоизменяются в зависимости от особенностей отдельных отраслей народного хозяйства.

Все формы статистической отчетности утверждаются Росстатом.

Данные статистической отчетности могут служить эффективным средством управления социальными процессами лишь при соблюдении следующих общих требований к отчетности:

-· отчетные данные должны быть достоверными, полными, точными и своевременными;

-· данные отчетности должны быть сопоставимы, то есть, единообразны по своим качественным признакам и отрезкам времени.

Следующая форма статистического наблюдения — специально организованное статистическое наблюдение. Данная форма наблюдения применяется при необходимости получения показателей, не охваченные официальной статистической отчетностью. Наиболее простым примером данного наблюдения является перепись. Перепись — это специально организованное наблюдение, повторяющееся, как правило, через равные промежутки времени, с целью получения данных о численности, составе и состоянии объекта наблюдения по ряду признаков. Из всех переписей наиболее известны переписи населения.

Регистровая форма наблюдения — это форма непрерывного статистического наблюдения за долговременными процессами, имеющими фиксированное начало, стадию развития и фиксированный конец. В практике статистики различают регистры населения и регистры предприятий. В правовой статистике данная форма наблюдения не применяется.

В случае если на территории одного судебного района общее число адвокатов во всех адвокатских образованиях, расположенных на территории данного судебного района, составляет менее двух на одного федерального судью, адвокатская палата по представлению органа государственной власти соответствующего субъекта Российской Федерации учреждает юридическую консультацию.

Юридическая консультация является некоммерческой организацией, созданной в форме учреждения. Вопросы создания, реорганизации, преобразования, ликвидации и деятельности юридической консультации регулируются Гражданским кодексом Российской Федерации, Федеральным законом «О некоммерческих организациях» и настоящим Федеральным законом.

Вопросы, связанные с порядком и условиями материально-технического обеспечения юридической консультации, выделением служебных и жилых помещений для адвокатов, направленных для работы в юридической консультации, а также с оказанием финансовой помощи адвокатской палате для содержания юридической консультации, регулируются законами и иными нормативными правовыми актами субъекта Российской Федерации.

Собрание (конференция) адвокатов ежегодно определяет размер вознаграждения, выплачиваемого адвокатской палатой адвокату, направляемому для работы в юридической консультации, а также смету расходов на содержание юридической консультации.

Президиум коллегии образует юридические консультации и руководит их деятельностью.

Для обеспечения граждан, предприятий и учреждений квалифицированной юридической помощью Президиум должен правильно определить количество адвокатов в каждом регионе, дислокацию юридических консультаций с учетом количества обращений за юридической помощью, общего объема выполняемой работы, перспективы дальнейшего расширения профессиональной деятельности адвокатов и обеспечения оказания правовой помощи всем, кому это необходимо.

Одной из важнейших функций в деятельности президиумов коллегий адвокатов является контроль за профессиональной деятельностью адвокатов. Президиум должен своевременно выявлять и предупреждать ошибки и недостатки в работе адвокатов, повышать эффективность их деятельности.

Анализ практики работы ряда коллегий адвокатов свидетельствует, что наиболее эффективными являются следующие формы контроля:

— комплексные и целевые проверки юридических консультаций и отдельных адвокатов;

— проверка адвокатских производств — досье;

— заслушивание выступлений адвокатов в судах первой и второй инстанций, составление и обсуждение рецензий на эти выступления;

— проверка жалоб, заявлений и других деловых бумаг, составляемых адвокатами.

В процессе осуществления контроля наряду с другими вопросами следует обращать внимание на:

— качество защиты, осуществляемой на предварительном следствии и в судах по уголовным делам;

— качество юридической помощи при ведении адвокатами гражданских дел;

— качество процессуальных и других документов, составляемых адвокатами;

— качество устных советов и консультаций;

— работу по пропаганде правовых знаний.

Участие адвоката на предварительном следствии, ведение дела и выступление в суде проверяются с точки зрения полноты и тщательности подготовки к делу, умения ставить вопросы свидетелям и экспертам, а также содержания и формы защитительной речи.

Особое внимание необходимо уделять обоснованности правовой позиции, избираемой адвокатами, содержанию ходатайств и заявлений. При этом надлежит обращать внимание, были ли ходатайства удовлетворены, обжалован ли прокурору отказ следователя в удовлетворении ходатайства, заявлены ли ходатайства в судебном заседании и почему.

Целесообразно производить периодические проверки состояния досье адвокатов с целью определения качества подготовки адвоката к делу, обращая внимание на наличие записей предварительного и судебного следствия, копий важнейших процессуальных документов, текстов или тезисов судебных речей.

Необходимо чаще слушать выступления адвокатов в суде. При этом проверяющий должен ознакомиться с материалами дела, в котором участвует адвокат, составить рецензию на его выступление. В рецензии следует отразить сущность дела, обоснованность позиции, форму изложения, конкретно указать на положительные и отрицательные стороны выступления адвоката, дать необходимые рекомендации по устранению выявленных недостатков.

Деловые бумаги, составляемые адвокатами, проверяются с точки зрения их общей юридической грамотности и доказательности, основанной на материалах дела.

Большое значение для улучшения качества работы адвокатов имеют анализ и обобщение материалов проверок. Изучение профессиональной работы адвокатов, обобщение ее в комплексе за определенный период или отдельной категории дел является действенным средством контроля, помогает вскрыть недостатки и определить перспективы дальнейшего совершенствования адвокатской деятельности. Аналитическая работа по материалам проверок позволяет также в ряде случаев установить причины и условия, порождающие правонарушения. Необходимо осуществлять контроль за выполнением рекомендаций, которые были сделаны в ходе проверок, и соблюдением установленных сроков.

Следует обращать особое внимание на качество актов проверок, соответствующих справок и рецензий. Они должны содержать глубокий анализ работы, необходимые рекомендации, вскрывать недостатки в деятельности адвокатов с тем, чтобы при повторных проверках не приходилось отмечать прежние недостатки.

Контроль за качеством работы адвокатов должен проводиться в основном через заведующих юридическими консультациями с привлечением к этому членов Президиума коллегии.

С целью повышения эффективности контроля за качеством работы рекомендовано создание при президиумах методических советов.

Президиум организует проведение обобщений опыта адвокатской работы по категориям дел и иным формам оказания правовой помощи, разрабатывает методические пособия по актуальным вопросам профессиональной деятельности, организует справочно-кодификационную службу, анализирует и распространяет положительный опыт юридического обслуживания предприятий и организаций, а также участия адвокатов в правовом воспитании граждан.

Вопросы повышения качества работы должны обсуждаться на заседаниях Президиума, на общих собраниях адвокатов. Рекомендуется практиковать обмен опытом работы лучших юридических консультаций и отдельных адвокатов.

Уровень руководства коллегией адвокатов во многом определяется организацией работы самого Президиума, его председателя, заместителя, а также правильным распределением обязанностей между членами Президиума и надлежащим выполнением ими возложенных обязанностей.

Председатель Президиума коллегии организует и планирует работу Президиума, руководит подготовкой вопросов для рассмотрения на заседании Президиума, контролирует проверку жалоб и иных материалов на действия адвокатов, вносит в Президиум соответствующие предложения, руководит работой аппарата Президиума, является распорядителем кредитов и контролирует расход финансовых средств в пределах установленной сметы.

При распределении обязанностей между членами Президиума необходимо исходить из основных задач, стоящих перед коллегией. В частности, рекомендуется закреплять за членами Президиума такие участки работы, как:

— подбор и воспитание кадров;

— подготовка стажеров и молодых специалистов;

— контроль за качеством профессиональной деятельности;

— организация работы по повышению профессиональных знаний;

— организация правового обслуживания предприятий, учреждений и организаций;

— организация работы юридических консультаций.

С учетом профессионального опыта, индивидуальных способностей и количества членов Президиума каждому из них поручается один или несколько участков работы, а также за ним может быть закреплено курирование одной или нескольких юридических консультаций.

С целью повышения качества и эффективности решений Президиума следует тщательно готовить вопросы, подлежащие обсуждению, определять круг лиц, приглашаемых на заседания, заранее направляя необходимые материалы для обсуждения. При рассмотрении важных вопросов следует приглашать на заседание Президиума членов ревизионной комиссии, заведующих юридическими консультациями и актив адвокатов. Все члены коллегии имеют право участвовать в заседании Президиума.

Повестка дня Президиума не должна включать второстепенные вопросы.

При подготовке и проведении заседаний Президиума следует использовать положительный опыт работы тех коллегий, где накоплен определенный опыт работы по обсуждаемому вопросу.

Наряду с проведением выездных заседаний Президиуму следует практиковать регулярное проведение кустовых совещаний, которые особенно полезны в тех коллегиях, где многие адвокаты работают на значительном расстоянии от областных центров и ограничены в получении информации о деятельности Президиума. В повестку дня этих совещаний следует включать сообщения о наиболее важных постановлениях, принимаемых Президиумом, обсуждать материалы обобщений профессиональной деятельности адвокатов.

Большое значение для деятельности коллегий имеют общие собрания, на которых подводятся итоги работы и определяются основные направления деятельности коллегии адвокатов.

Организация ведения статистического учета и отчетности является наряду с другими условиями необходимой предпосылкой повышения уровня деятельности органов адвокатуры.

В части ведения статистики требуется такая постановка дела, которая позволила бы с максимальной оперативностью получать необходимые данные для глубокого изучения состояния работы юридических консультаций.

В этих целях президиумы обязаны:

— обеспечить регулярные проверки и строгий контроль за организацией первичного учета и отчетности в юридических консультациях, при проверках особое внимание обращать на полноту и достоверность отчетных сведений;

— повышать ответственность заведующих юридическими консультациями за четкую организацию первичного учета, полноты и достоверности представляемой отчетности;

— обеспечить строгий контроль за качеством статистической отчетности и своевременностью ее представления;

— реагировать на случаи несвоевременного представления юридическими консультациями статистических отчетов либо представления их с ошибками, искажениями и противоречиями;

— глубоко, всесторонне и тщательно анализировать данные статистики, постоянно повышать уровень этой работы;

— обобщать и распространять положительный опыт работы по ведению статистики.

Задача 2

1.Дайте характеристику формирования информации о движении гражданского дела.

2.Какие вопросы следует включить в программу статистического обследования на лицо, совершившее преступление.

3.Составьте макет статистической таблицы по рассмотрению гражданских дел.

Решение

Учетно-статистическая карточка на гражданское дело (форма № 6) заводится в день поступления искового заявления, а затем в ней отражаются все процессуальные действия суда по делу: содержание иска, сроки и результаты его рассмотрения, обжалование в вышестоящий суд, сведения об истце и ответчике, другие данные.

Отчеты о работе судов первой инстанции по рассмотрению гражданских дел (форма № 2) и о работе судов по исполнению решений и приговоров (форма № 4) отражают все категории гражданских дел и их движение в судах.

Высшим Арбитражным судом РФ на основе данных окружных арбитражных судов составляется сводный отчет «Основные статистические показатели работы арбитражных судов РФ», в котором соответствующие показатели сравниваются по периодам и по месту расположения арбитражных судов. Статистический отчет формируется на основе данных о рассмотрении заявлений, направленных в суды первой инстанции, апелляционной и кассационной инстанций. Эти дела распределяются по отдельным видам судопроизводства (договорное судопроизводство, обязательственное судопроизводство и судопроизводство по установлению фактов, имеющих юридическое значение).

Единый учет преступлений заключается в первичном учете и регистрации выявленных преступлений, лиц, их совершивших, и уголовных дел. Система учета основывается на регистрации преступлений по моменту возбуждения уголовного дела и лиц, их совершивших, по моменту утверждения прокурором обвинительного заключения, а также на дальнейшей корректировке этих данных в зависимости от результатов расследования и судебного рассмотрения дела.

Для преступлений, по которым следствие и дознание производятся органами безопасности и военной прокуратуры, первичный учет и регистрация осуществляются на общих принципах единого учета преступлений, но только этими органами (т.е. сведения о преступности за их пределы не выходят). Преступления, дела о которых возбуждаются в порядке частного обвинения, учитываются в судах. Таким образом, сведения о преступлениях против основ конституционного строя и безопасности государства (по УК РСФСР – особо опасные государственные преступления) учитываются только ФСБ; сведения о преступлениях, совершенных военнослужащими (и приравненными к ним лицами) в Вооруженных Силах и других войсках и воинских формированиях, учитываются только Главной военной прокуратурой.

Первичный учет преступлений осуществляется путем заполнения документов первичного учета (статистических карточек):

− на выявленное преступление (Ф. 1);

− о результатах расследования преступления (Ф. 1.1);

− на преступление, по которому лицо, его совершившее, установлено (Ф. 1.2);

− на лицо, совершившее преступление (Ф. 2);

− о движении уголовного дела (Ф. 3);

− о результатах возмещения материального ущерба и изъятия предметов преступной деятельности (Ф. 4);

− о результатах рассмотрения дела в суде (Ф. 6).

Таблица.1.Макет статистической таблицы по рассмотрению гражданских дел.

	Года
	2006г.	2007г.	2008г.	2009г.	2010г.
всего поступило дел по жалобам представлениям)
из них: на решения
на определения
всего окончено производством дел

Задача 4

Таблица.2.Структура результатов расследования

Результаты расследования	Количество дел
Обвинение предъявлено	210
Принята мера наказания	160
Освобождение от уголовной ответственности	20
Дело прекращено	10

Решение

Рассмотрим структуру результатов расследования, для этого рассчитаем, какую долю в % занимает каждый результат в общем объеме дел.

Таблица.3. Расчет в общем объеме дел

Результаты расследования	Количество дел	Структура, %
Обвинение предъявлено	210	52,5
Принята мера наказания	160	40
Освобождение от уголовной ответственности	20	5
Дело прекращено	10	2,5
Итого	400	100

Таким образом, дела по которым обвинение предъявлено, занимают большую долю – более 50%. Также большую долю занимают дела, по которым принята мера наказания (40%).

Построим диаграмму по структуре результатов расследования.

Рис.1

Задача 6

Таблица.4. Сравнение показаний

Регионы	Нарушение правил безопасности движения и эксплуатации транспорта, тыс.	Из них повлекли тяжкие последствия, тыс.
А	220,4	128,8
Б	251,6	123,9
В	216,4	131,9

Определите:

— интенсивность показателя тяжких последствий по регионам и в среднем;

— долю регионов в объеме правонарушений.

Сделайте выводы, сравнив показатели с регионом В.

Решение

Рассчитаем интенсивность показателя тяжких последствий по регионам.

Интенсивность показателя тяжких последствий = повлекли тяжкие последствия * 100% / Нарушение правил безопасности движения.

Интенсивность показателя (А) = 128,8*100%/220,4 = 58,44%.

Интенсивность показателя (Б) = 123,9*100%/251,6 = 49,24%.

Интенсивность показателя (В) = 131,9*100%/216,4 = 60,95%.

Таким образом, в регионе В наибольшая интенсивность показателя — 60,95%. Наименьшая – в регионе Б.

Таблица.5.Расчет доли регионов в объеме правонарушений

Регионы	Нарушение правил безопасности движения и эксплуатации транспорта, тыс.	Доля, %
А	220,4	32,02
Б	251,6	36,55
В	216,4	31,44
Итого	688,4	100,00

По доле регионов в объеме правонарушений районы примерно равны, но наименьший показатель 31,44%.

Задача 8

Таблица.6.Данные по инвестиционной компании

Суммы, предъявленных исков (тыс. руб.)	Количество, предъявленных исков
До 200	25
200-400	80
400-800	120
800-1200	50
Свыше 1200	25

Определите:

1.средний размер предъявленного иска, моду и медиану;

2.показатели абсолютной и относительной вариации признака;

3.показатель среднего размера, предъявленного иска для генеральной совокупности.

Сделайте вывод о характере распределения и типичности средней.

Решение

Рассчитаем средний размер предъявленного иска.

тыс.руб.

Рассчитаем моду и медиану.

Мода – это значение признака, которое повторяется чаще всего и имеет максимальную частоту.

, где

— нижняя граница интервала,

— величина интервала,

— частота модального интервала,

— частота интервала, предшествующего модальному,

— частота интервала, следующего за модальным.

.

Медиана – это то значение признака, которое находится в середине ряда распределения или ранжированного ряда и делит его на две равные части.

, где

— половина объема ряда,

— частота медианного интервала,

— сумма накопленных частот до начала изучаемого (медианного) интервала.

.

Рассчитаем дисперсию, среднее квадратическое отклонение.

Дисперсия – это средняя из квадратов отклонений значений признака от среднего уровня:

.

Среднее квадратическое отклонение – это корень квадратный из дисперсии:

.

Рассчитаем коэффициент вариации.

Коэффициент вариации определяется делением среднего квадратического отклонения на средний уровень признака:

%.

Найдем показатель среднего размера предъявленного иска для генеральной совокупности с вероятностью 0,997.

Формула для расчета предельной ошибки выборки для выборочной средней:

, где

— нормированное отклонение;

— дисперсия;

— численность выборочной совокупности.

t = 3,0 при доверительной вероятности 0,997.

Предельная ошибка выборки для выборочной средней:

.

Границы, в которые попадает генеральная средняя :

611,67-10,64 = 601,03.

611,67+10,64 = 622,30.

Задача 11

Таблица.7.информация о числе лиц, совершивших правонарушение

Кварталы	Годы
	1-ый	2-ой	3-ий
1	1900	2160	2250
2	1628	1910	2210
3	2180	1970	2540
4	2280	2360	2610

Определите:

— основную тенденцию изменения численности лиц совершивших правонарушение;

— сезонные колебания;

— составьте прогноз на 4-ый год с учетом сезонных колебаний.

Сделайте выводы.

Решение

Рассчитаем тенденцию изменения численности лиц совершивших правонарушение.

Трендовая модель описывается линейной функцией y = a + b*t.

Таблица.8.Для определения коэффициентов a и b

годы	кварталы	t	число лиц, совершивших правонарушение	t2	y*t
1	1	-6	1900	36	-11400
	2	-5	1628	25	-8140
	3	-4	2180	16	-8720
	4	-3	2280	9	-6840
2	1	-2	2160	4	-4320
	2	-1	1910	1	-1910
	3	1	1970	1	1970
	4	2	2360	4	4720
3	1	3	2250	9	6750
	2	4	2210	16	8840
	3	5	2540	25	12700
	4	6	2610	36	15660
Итого			25998	182	9310

а = ∑y/n, b = ∑y*t/∑t2

a = 2166,5; b = 51,2

Уравнение тренда у=2166,5 + 51,2*t.

Таблица.9.Рассчет сезонные колебания

годы	кварталы	t	число лиц, совершивших правонарушение	t2	y*t	y`	инд индекс сезонности
1	1	-6	1900	36	-11400	1859,30	98%
	2	-5	1628	25	-8140	-204,85	-13%
	3	-4	2180	16	-8720	-204,80	-9%
	4	-3	2280	9	-6840	-153,60	-7%
2	1	-2	2160	4	-4320	-102,40	-5%
	2	-1	1910	1	-1910	-51,20	-3%
	3	1	1970	1	1970	51,20	3%
	4	2	2360	4	4720	102,40	4%
3	1	3	2250	9	6750	153,60	7%
	2	4	2210	16	8840	204,80	9%
	3	5	2540	25	12700	256,00	10%
	4	6	2610	36	15660	307,20	12%
итого			25998	182	9310	2217,65

По 1 кварталу: Is1 = (98-5+7)/3= 33,3%

По 2 кварталу: Is2 = (-13-3+9)/3=-2,3%

По 3 кварталу: Is3 = (-9+3+10)/3=1,3%

По 4 кварталу: Is4 = (-7+4+12)/3=3%.

Составим прогноз на 4-ый год с учетом сезонных колебаний.

По 1 кварталу: 2250 * (100 + 33,3)/100 = 3000.

По 2 кварталу: 2210 * (100 +(-2,3))/100 = 2160.

По 3 кварталу: 2540 * (100 +1,3)/100 = 2574.

По 4 кварталу: 2610 * (100 +3)/100 = 2689.

Задача 14

Таблица.10.На основе следующих данных о числе исков вытекающих из трудовых отношений:

	Количество исков
	рассмотрено	Удовлетворено
О восстановлении на работе	36	18
О выплате заработной платы	14	9
О возмещении ущерба, причиненного работнику	98	36
О возмещении работником ущерба при исполнении трудовых обязательств	28	28

Определите коэффициент удовлетворения исков.

Решение

Рассчитаем коэффициент удовлетворения исков:

Коэффициент удовлетворения исков = Количество удовлетворенных исков / Количество рассмотренных исков.

К удв (восстан. на работе) = 18/36 = 0,5.

К удв (выпл. з/п) = 9/14 = 0,6429.

К удв (возмещ. ущерба работнику) = 36/98 = 0,3673.

К удв (возмещ. работником ущерба) = 28/28 = 1.

Общий коэффициент удовлетворения исков:

К удв общий (возмещ. работником ущерба) = 91/176 = 0,517.

Задача 15

Таблица.11.По данным статистического ежегодника

Виды преступлений	Число осужденных (тыс. чел.)
	всего		Из них в возрасте до 30 лет
Осуждено всего из них:	1111,1	1013,4	560,6	553,5
За убийство	18,5	17,8	7,4	7,4
За умышленное причинение тяжкого вреда здоровью	32,9	32,5	12,2	12,7
За изнасилование	9,0	7,9	6,8	5,9
За преступления, связанные с наркотиками	45,7	65,3	31,3	46,4
За кражи	481,4	465,1	261,7	270,5
За хулиганство	96,8	69,9	56,2	43,9
прочие

Определите:

1.структуру осужденных по видам преступлений;

2.долю осужденных в возрасте до 30 лет;

3.изменения, происходящие по этим показателям.

Сделайте выводы.

Решение

Таблица.12.Рассчитаем количество осужденных по прочим преступлениям

Виды преступлений	Число осужденных (тыс. чел.)
	всего		Из них в возрасте до 30 лет
Осуждено всего из них:	1111,1	1013,4	560,6	553,5
За убийство	18,5	17,8	7,4	7,4
За умышленное причинение тяжкого вреда здоровью	32,9	32,5	12,2	12,7
За изнасилование	9,0	7,9	6,8	5,9
За преступления, связанные с наркотиками	45,7	65,3	31,3	46,4
За кражи	481,4	465,1	261,7	270,5
За хулиганство	96,8	69,9	56,2	43,9
прочие	426,8	354,9	185	166,7

Таблица.13.Рассчитаем структуру осужденных по видам преступлений.

Виды преступлений	Доля осужденных %
	всего		Из них в возрасте до 30 лет
Осуждено всего из них:	100,00	100,00	100,00	100,00
За убийство	1,67	1,76	1,32	1,34
За умышленное причинение тяжкого вреда здоровью	2,96	3,21	2,18	2,29
За изнасилование	0,81	0,78	1,21	1,07
За преступления, связанные с наркотиками	4,11	6,44	5,58	8,38
За кражи	43,33	45,90	46,68	48,87
За хулиганство	8,71	6,90	10,02	7,93
прочие	38,41	35,02	33,00	30,12

Таким образом, большая часть осужденных приходится на кражи и прочие преступления, меньшая часть – на изнасилования и убийства.

Таблица.14.Рассчитаем долю осужденных в возрасте до 30 лет

Виды преступлений	Число осужденных (тыс. чел.)
	всего		Доля осужденных в возрасте до 30 лет, %
Осуждено всего из них:	1111,1	1013,4	50,45	54,62
За убийство	18,5	17,8	40,00	41,57
За умышленное причинение тяжкого вреда здоровью	32,9	32,5	37,08	39,08
За изнасилование	9,0	7,9	75,56	74,68
За преступления, связанные с наркотиками	45,7	65,3	68,49	71,06
За кражи	481,4	465,1	54,36	58,16
За хулиганство	96,8	69,9	58,06	62,80
прочие	426,8	354,9	43,35	46,97

Таким образом, доля осужденных в возрасте до 30 лет почти по всем показателям (кроме преступлений за умышленное причинение тяжкого вреда здоровью, за убийство и прочие преступления) более 50%.

Таблица.14.Рассчитаем изменения, происходящие по этим показателям

Виды преступлений	Число осужденных (тыс. чел.)		Изменения
	всего		В тыс.чел.	В %
Осуждено всего из них:	1111,1	1013,4	-97,7	91,21
За убийство	18,5	17,8	-0,7	96,22
За умышленное причинение тяжкого вреда здоровью	32,9	32,5	-0,4	98,78
За изнасилование	9,0	7,9	-1,1	87,78
За преступления, связанные с наркотиками	45,7	65,3	19,6	142,89
За кражи	481,4	465,1	-16,3	96,61
За хулиганство	96,8	69,9	-26,9	72,21
прочие	426,8	354,9	-71,9	83,15

Таким образом, по всем видам преступлений число осужденных сократилось.

Список литературы

Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М., 2008.

Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. М., 2007.

Лазарев В.В. Общая теория права и государства. – М.: «Юрист», 2009.

Общая теория статистики: Учебник. / Под ред. А.М. Гольдберга, В.С. Козлова. – М.: Финансы и статистика, 2008.

Теория статистики: Учебник. / Под ред. Р.А. Шмойловой. 4-е изд., перераб. – М.: Финансы и статистика, 2007.

Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений. – М., 2009.

Якушев А. В. Теория государства и права. Конспект лекций. – М.: «Издательство ПРИОР», 2008.

Міністерство освіти і науки

Національний гірничий Університет

Економічний інститут

Фінансово Економічний Факультет

Кафедра Економічної кібернетики та інформаційних технологій

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

спеціаліста

на тему: „Оптимізація балансу АКБ „Правекс-Банк” з метою покрашення його фінансових показників”

Виконавець: Жегалова М.О.

Зав.кафедри: Кочура Є.В.

Дніпропетровськ 2008

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка: 86 с., 6 рис., 8 табл., 21 джерел.

Об’єкт дослідження: кредитний портфель банків на прикладі АКБ “Правекс-Банк”, м. Дніпропетровськ.

Мета дипломної роботи: вивчення методів, які використовуються у вітчизняній практиці при оцінці ризиковості банківської діяльності і аналіз шляхів підвищення ефективності комерційного банку на прикладі АКБ “Правекс-Банк”.

У вступі дається загальна характеристика банківської системи України, показується актуальність обраної теми, цілі та задачі роботи.

У першому розділі надано загальну характеристику досліджуваного банку, його історію, основи аналізу балансу, економічного стану банку і його ліквідності. Визначаємо проблеми банку, нормативне регулювання цієї проблеми та можливості застосування економіко-математичних методів

У другому розділі надано декілька методів, які можуть бути використані в рішеннях проблем банку.

У третьому розділі на основі аналізу, проведеного у перших двох розділах, формується математична модель вирішуваної задачі та програма удосконалення управління ризиками кредитного портфелю АКБ “Правекс-Банку”. Базуючись на результатах проведеного у перших розділах аналізу були розглянуті варіанти змінювання ризиків та зроблені необхідні розрахунки. При цьому використані сучасні математичні методи аналізу.

У четвертому розділі описується інформаційна система, що її було створено на базі робочої книги MS Excel для реалізації поставлених задач.

В п’ятому розділі наведені правила охорони праці, що застосовуються в банку.

Отримані результати при більшій деталізації можуть бути впроваджені як основа для управління банківськими ризиками.

БАЛАНС, КРЕДИТ, ДЕПОЗИТ, НОРМАТИВ, КОЕФІЦІЄНТ ЛІКВІДНОСТІ, КРЕДИТНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОРТФЕЛЬ, СТАТУТНИЙ ФОНД, ПРИБУТОК, МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ АКБ «ПРАВЕКС-БАНК»

1.1 Загальна характеристика АКБ „Правекс-Банк”

1.2 Система управління АКБ „Правекс-Банку”

1.3 Аналіз фінансово-економічної діяльності банку

1.4 Визначення проблем банку. Напрямок майбутніх досліджень

2. ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНИХ МЕТОДІВ

2.1 Методологічні підходи і проблеми

2.1.1 Постановка транспортної задачі

2.1.2 Метод Ньютона

2.1.2.1 Метод Льовенберга — Маркардта

2.2 Застосування теорії Марковіца для формування банківських активів з точки зору оптимізації прибутку

2.3 Поняття оптимального балансу. Критерій оптимальності. Побудова оптимального балансу на підставі фінансових коефіцієнтів

3. РОЗРОБКА МЕТЕМАТИЧНОЇ МОДЕЛІ

3.1 Визначення об’єму ефективних ресурсів кредитування

3.2 Модель прогнозування совокупного ризику банка. Постановка задачі

3.3 Знайдення оптимальних рішень за матиматичною моделлю

3.4 Рекомендації по покращенні підвищення якості кредитного портфеля АКБ „Правекс-Банк”

4. ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА

4.1 Основні принципи, мета та актуальність створення інформаційної системи

4.2 Структура інформаційної системи. Значення кнопок

4.3 Методи створення кнопок інформаційної системи

5. ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

З теорії розвитку економіки та практичного досвіду більшості розвинених країн світу відомо, що однією з умов економічної стабільності держави є сильна, надійна, розвинута банківська система.

За останній час у розвитку банківської справи в Україні пройшли та плануються серйозні зміни. Це пов’язано не тільки з перемінливою економічною та політичною ситуацією, а і з загостренням конкуренції, коливаннями на фінансовому ринку.

Реформування фінансово-банківської сфери України обумовлене потребами ринкової економіки. Значною мірою ці перетворення залежать від зміни традиційних поглядів на процес управління. Воно в свою чергу потребує комплексного аналізу діяльності кредитної установи, осмислення банківського механізму як єдиного цілого, де всі процеси взаємопов’язані й взаємозалежні. За такого підходу великого значення набувають передові технології управління активами – пасивами, які дають змогу діагностувати стан банку на той чи інший момент, прогнозувати розвиток робочої ситуації на найближчу та віддалену перспективи.

Комерційні банки, здійснюючи комплексне кредитно-розрахункове, касове, валютне та інше банківське обслуговування підприємств та організацій різних форм власності, функціонують на принципах повної самостійності, ініціативи та відповідальності. Разом з тим їх діяльність (згідно діючого законодавства та міжнародної практики) підлягає нагляду і певному регулюванню зі сторони Національного банку України, який здійснюється шляхом визначення правил роботи, а також системи взаємозв’язаних економічних нормативів і цілого ряду інших критеріїв, обов’язкових для всіх комерційних банків.

Публікації у відкритому друці річних балансів комерційних банків – це крок в напрямку побудови цивілізованої банківської системи, яка відрізняється ступінню відкритості і гласності. В цій частині ми, можна сказати, вже наблизились до світовому досвіду. Проте випустили те, що баланси західних комерційних банків будуються по уніфікованій формі – за принципом групування операцій зі знижуючоюся ліквідністю статей по активу і зменшуючимся ступенем попиту коштів по пасиву.

Наступним кроком, який наблизить нас до світового рівня ведення банківської справи, стане набуття навиків аналізу цих балансів з точки зору результативності функціонування банків.

Розробка системи аналітичних показників банківської діяльності необхідна для того, щоб всі учасники економічного процесу – і акціонери, і клієнти – могли грамотно оцінювати свої кредитні інститути. Але в першу чергу це важливо для самих банків, оскільки вони отримали б змогу зпівставляти себе з колегами і відповідно вносити зміни в стратегію та тактику своєї діяльності.

В ринковій економіці банківська справа набуває надзвичайної ваги в суспільному житті. Банки різних рівнів своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, активно обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні процеси у країні. Банківська справа забезпечує ринкову систему механізмами та інструментами реалізації її здатності до саморегулювання, а державі надає можливість ефективно впливати на економіку задля реалізації всіх суспільних інтересів. Тому в ринкових умовах з банківською справою постійно стикаються, по суті, всі члени суспільства, будь-то звичайні фізичні особи, чи підприємства та великі господарські структури, чи урядові та законодавчі органи влади, і, звичайно, самі працівники банків.

В розвинутих ринкових країнах приватні особи стикаються з банками відразу після народження, коли батьки відкривають їм ощадні рахунки. Потім щорічно вони поповнюють їх у вигляді “подарунків до дня народження”. Згодом молоді люди відкривають собі поточні рахунки, через які все життя одержують переважну частину своїх доходів та здійснюють витрачання їх на будь-які потреби. Користування банківськими послугами стає для них такою ж звичайною справою, як і торговельними, транспортними чи культурними послугами.

Ще більш загальною є потреба в банківських послугах підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій тощо. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, для здійснення різноманітних платежів, для «дохідного» розміщення своїх вільних коштів тощо. Постійно потребують вони від банків послуг з обміну валюти, купівлі та продажу цінних паперів, надання позичок, консультацій та багато інших. Сучасні банки продають своїм клієнтам тисячі різноманітних послуг, за що їх на Заході часто справедливо називають універмагами.

Банківська справа є однією з тих сфер суспільного життя, щодо якої мало хто може дозволити собі повну непоінформованість. Адже спосіб і рівень життя населення кожної країни істотно залежать від діяльності банків, їх надійності, здатності збільшувати обсяги кредитів, депозитів та інших видів послуг, що пропонуються як фізичним особам, так і підприємствам. Постійна увага та інтерес до проблем розвитку банківської справи зумовлені значною роллю, яку відіграють банки у процесах формування міжнародних фінансових ринків – валютного, фондового, ринку деривативів, а також у системі світового господарства в цілому.

Нині банківська справа є однією з найдинамічніших сфер економіки. Відійшли в минуле часи, коли банківський бізнес був порівняно простим та безпечним, а жорстке регулювання обмежувало можливості менеджерів щодо прийняття управлінських рішень. Технологічна революція, стрімка інфляція, посилення конкурентної боротьби та процеси дерегулювання банківської діяльності зумовили формування значно агресивніших стратегій у банківському менеджменті, які супроводжуються підвищеною ризиковістю. Через те, що враховувати фактори ризику та керувати ними стає значно складніше, погіршується структура активів, знижується ефективність операцій, а зрештою може виникнути кризова ситуація. Тому пошук і дослідження адекватних методів виявлення та управління ризиками перетворюється на складну проблему, яку необхідно вирішувати керівництву кожного банку. Перед працівниками банку постає завдання мінімізувати ризики, забезпечуючи достатні прибутки для збереження коштів вкладників та підтримки життєдіяльності банку.

Вітчизняна банківська система за темпами розвитку та просування в напрямку інтеграції в міжнародну банківську справу значно випереджає виробничу сферу. Докорінна зміна принципів та методів обліку, запровадження ряду нових операцій, таких як форвардні, ф’ючерсні, опціонні, розширення можливостей банків завдяки організації біржової торгівлі, використання високотехнологічних засобів комунікацій – усе це потребує підготовки кваліфікованих фахівців, які досконало володіють сучасною методологією управління фінансами банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, засобів, систем та розробки нових підходів до управління комерційним банком. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та форми управління, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкурентному середовищі або принаймні нормальні умови розвитку організації.

Вказані обставини зумовлюють необхідність того, щоб всі члени суспільства з ринковою економікою були добре обізнані з банківською справою. Це стосується перш за все працівників банків, які займаються цією справою професійно. Проте й інші особи, що займаються економічними та фінансовими питаннями підприємств чи установ, у яких працюють, чи тільки фінансовими питаннями власної сім’ї, повинні добре володіти “азбукою” чи “таблицею множення” з банківської справи. Особливо це актуально для сучасного українського суспільства, яке йде по шляху ринкових реформ і створення сучасної банківської системи.

Банківська система – одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов’язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.

Фінансовий стан банку – це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

У своїй дипломній роботі я намагатимусь показати деякі аспекти цієї широкої теми. Мета, яку я ставлю при дослідженні цієї теми, полягає у вивченні методів, які використовуються у вітчизняній практиці при оцінці фінансових показників банку і аналіз шляхів підвищення ефективності діяльності комерційного банку при мінімальному ризику на прикладі АКБ “Правекс-Банк”. На Україні тепер склались специфічні умови як в економічній сфері у цілому, так і в банківській системі зокрема. Це пов’язано насамперед із нестабільністю законодавства, втратою довіри населення до держави і до банків зокрема. Саме тому зберегти добрий фінансовий стан банку і забезпечити його ефективну діяльність є досить складно. Це вимагає особливих зусиль як з боку керівництва, так і кожного працівника зокрема. При дослідженні цієї теми я використовував поряд із законодавчими актами Верховної Ради і Уряду нормативні акти Національного банку України, спеціальні банківські документи, а також періодичну і спеціальну літературу, що стосується даної теми.

Важливість даної теми полягає, на мій погляд, у вивченні банківської системи через призму оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність, використанні для цього математичних методів. Тепер надійність і фінансова стійкість – основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку. Тож оцінка банківського балансу є потрібною як для керівництва банку, щоб знати результати своєї роботи, так і для клієнта чи партнера, щоб знати свого контрагента.

Задачею роботи є за допомогою аналізу виявити тенденції діяльності, звернути увагу на слабкі місця і посилити розвиток ефективних напрямів роботи банку, спираючись на математичні моделі цих процесів.

На основі поставленої цілі в роботі розглянуті і вивчені літературні джерела з питань аналізу господарської діяльності комерційного банку. При цьому велике значення приділялось не тільки знайомству з системами показників, коефіцієнтів, які використовують при проведенні аналізу, але і методам, завдяки яким можливо впливати на ці показники у цілях їх покращення.

1. КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ АКБ «ПРАВЕКС-БАНК»

Загальна характеристика АКБ „Правекс-Банк”

Відповідно до закону Украйни «Про банки і банківську діяльність» банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій

Повна назва банку	Акціонерний комерційний банк „ПРАВЕКС-БАНК”
Скорочена назва банку	АКБ „ПРАВЕКС-БАНК”
Код ЄДРПОУ	14360920
Місцезнаходження	Україна, 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2
Дата і номер державної реєстрації	29 грудня 1992 року. Державний реєстраційний номер 139
Організаційно-правова форма	Акціонерне товариство відкритого типу

Головним стратегічним напрямком розвитку Правекс-Банку є забезпечення його діяльності як многофункционального фінансового інституту, який надає повний спектр банковских послуг як рознічному, так і корпоративному клієнту. Правэкс-Банк прошел шлях общественого визнання і на данном етапі має право пишатись своїми досягненнями, які дали змогу бренду «Правекс» стати символом надії та довіри. Працюючи на українському банківському ринку більш 14 років, Правекс-Банк із года в год стає доступніше і ближче для усіх своїх потенційних клієнтів і партнерів. Данний результат досягається дякуючи широченній сеті філіалів та відділень на всій території України. В структурі банка насчитивається більш 540 філіалів и відділень, більш 2700 точок видачи споживчих кредитів расположених як в Києвскім регіоні, так і во всіх областях України, включаючи Автономну Республіку Крим.

Етапи становлення:

1992

Реєстрація АКБ „Правекс-Банк” у Національному банку України..

1993

Відкрито перші відділення банку на території Київської області

1994

Банк став професійним учасником Фондового ринку, а на даний момент володіє усіма ліцензіями для здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами та депозитарної діяльності.

Травень. Банк став обслуговувати картки Visa, Eurocard/MasterCard, Diners Club і дорожні чеки Thomas Cook.

Серпень. Введено в експлуатацію програмний комплекс „Клієнт-Банк”

1996

Лютий. Введено в експлуатацію електронну комунікаційну систему Dealing 2000.

Липень. Отримано ліцензію №7 Національного банку України на право здійснення банківських операцій.

1997

Травень. Банк став членом Europay International Association.

Вересень. Банк став повноправним членом товариства всесвітніх міжбанківських комунікацій (S.W.I.F.T.).

1998

Травень. Почато масове обслуговування населення по прийому платежів готівкою.

Вересень. Вперше в Україні розпочато проведення операцій з купівлі-продажу банківських металів.

Листопад. Банк став асоційованим членом Visa International Association.

1999

Вересень. Вперше в Україні розроблено програму з надання іпотечних кредитів на купівлю житла, надано перший іпотечний кредит.

Листопад. Банк став принциповим членом платіжної системі MsterCard Internetional. Банк почав проводити операції за системою грошових переказів Western Union.

2000

Травень. Розроблено і впроваджено внутрішньобанківську платіжну систему.

Липень. Банк отримав винагороду Euromoney Magazine у номінації «Best Domestic Bond House», як один із найкращих банків України.

Грудень. Почато розповсюдження елітних міжнародних платіжних карток American Express.

2001

Січень. Вперше в Україні розроблено програму з надання кредитів на купівлю авто, надано першій кредит на авто.

Травень. Вперше в Україні розроблено програму з надання кредитів на купівлю споживчих товарів, надано перший споживчий кредит.

Червень. Банк став принциповим членом Visa International Association.

Серпень. Введено в експлуатацію систему „Інтернет-Клієнт-Банк”

2002

Липень. Банк став прямим агентом Western Union в Україні.

Серпень. Введено в експлуатацію систему миттєвих грошових переказів по Україні „Правекс-Телеграф”.

Серпень. Отримано право приймати до сплати картки American Express в еквайринговій мережі Правекс-Банку.

Жовтень. Отримано право виступати банком-еквайром при розрахунках у платіжній системі Visa International.

Грудень. Присвоєння титулу „Банк з найкращими показниками розвитку в Україні” за версією журналу EUROMONEY. Присвоєння почесного сертифіката „Кращій корпативний проект 2003 року”. Присвоєння почесного сертифікату „Найпостійніший клієнт”.

2004

вересень. Впроваджено програму овердрафтного кредитування держателів зарплатних карток.

Листопад. Почато емісію перших в Україні мультивалютних карток Visa у 3 валютах – гривня, євро, долар США.

Грудень. Присвоєння почесного сертифіката „Корпоративна безпека. Захищений доступ в Інтернет”

2005

Лютий. За результатами фінансового рейтингу газети „Бізнес” в 2004 році Правекс-Банк переміг у номінації „ Банк, в якому Ви розмістили депозит”, а перший заступник Голови Правління Денис Басс переміг у номінації „Банкір року”

Червень. Банк підписав угоду про здійснення грошових переказів за системою „Юністрім”.

2006

жовтень. Кредитний портфель Банка перевищив 2 млрд. Грн. Регулятивний капітал банка збільшено на 13 130 тис. Грн. І на 2,6 млн доларів шляхом залучення субординірованого боргу.

Серпень. Правекс-Банк став перший в Україні агентом Money Gram Payment System.

Березень. Банком введена міжнародна кредитна картка «Універсальна».

2007

Лютий. Правекс-Банк взяв прямий міжнародний кредит у розмірі 30 мільйонів доларів США. Банк заключив договір з компанією Shoelle-Munzhandel на поставку колекційних монет з різних домів мира. Правекс-Банк підписав договір об об’єднанні банкомат ній сеті с Укрсоцбанком та Укргазбанком. Банк достроково розмістив весь дебютний випуск власних облігацій номінованих в гривні на общую номінальну вартість 50 000 000 грн.

Ключеві партнери в сфері міжнародних вирахувань:

The Bank of New York,

Commerzbank AG,

Dresdner Bank AG,

ТОВ МБК «Москомприватбанк»,

АКБ «Промсвязьбанк»,

ВАТ «Белпромстройбанк»,

«Mobiasbanca S.A»,

«Paritate Banka» A.S.,

ЗАТ КБ «ПриватБанк»,

ВАТ «Укрексімбанк»,

АППБ «Аваль»,

АКБ «Укрсоцбанк»

У своїй роботі банк керується чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», нормативними актами Національного банку України, внутрішніми положеннями та інструкціями банку, Планом рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженою Постановою Правління НБУ від 17.06.2004 року № 280, Правилами організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затвердженими Постановою Правління НБУ від 19.03.2003 № 124, Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженим Постановою Правління НБУ від 30.12.1998 року № 566 (із змінами та доповненнями), Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим Постановою Правління НБУ від 18.06.2003 року № 254 (із змінами та доповненнями), основними принципами міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, рішеннями Загальних зборів акціонерів, Спостережної Ради та Правління банку.

За станом на 31.12.2006 року банк має у своєму складі 3 філії, які розташовані в містах: Вінниця, Луганськ, Харків. Крім того, банк має 465 відділень, завдяки чому банк має можливість ефективно працювати з клієнтами у різних регіонах України та забезпечувати надання повного спектра банківських послуг.

АКБ „ПРАВЕКС-БАНК” проводив реорганізацію філій, розширював мережу відділень та пунктів з видачі споживчих кредитів (за станом на 31.12.2007 року банк мав 2257 пунктів з видачі споживчих кредитів проти 357 пунктів за станом на 31.12.2006) з метою забезпечення надання клієнтам повного переліку банківських послуг та максимального наближення їх безпосередньо до споживача. Протягом 2007 року Дніпропетровську, Запорізьку, Івано-Франківську, Кіровоградську, Криворізьку, Одеську, Сумську філії та їх відділення було реорганізовано в обласні дирекції та у відділення Головного банку.

Відповідно до банківської ліцензії № 7 НБУ від 3 грудня 2001 року АКБ „ПРАВЕКС-БАНК” одержав право здійснювати всі види банківських операцій, що підлягають ліцензуванню в Україні, серед яких:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

лізинг;

послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Крім того, згідно з дозволом № 7-1 НБУ від 3 грудня 2001 року АКБ „ПРАВЕКС-БАНК” одержав право здійснювати такі операції й угоди:

Операції з валютними цінностями:

неторговельні операції з валютними цінностями;

ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів в грошовій одиниці України;

ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

операції з банківськими металами на валютному ринку України;

операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

Емісія власних цінних паперів.

Організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Операції на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг).

Здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб.

Перевезення валютних цінностей та інкасація коштів.

Операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими ф’ючерсами та опціонами.

Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

Депозитарна діяльність зберігача цінних паперів.

Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Крім того, АКБ „ПРАВЕКС-БАНК” здійснює усі види операцій на фондовому ринку згідно з ліцензією ДКЦПФР серії АБ № 11311 від 15 жовтня 2004 року, а саме: діяльність по випуску та обігу цінних паперів, депозитарної діяльності зберігача цінних паперів, ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Починаючи з 6 жовтня 2006 року, згідно з ліцензією ДКЦПФР серії АВ № 189651 від 06.10.2006, здійснює депозитарну діяльність: діяльність з ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів, згідно з ліцензією ДКЦПФР серії АВ № 189670 від 06.10.2006 року – брокерську діяльність, згідно з ліцензією ДКЦПФР серії АВ № 189671 від 06.10.2006 року – дилерську діяльність, згідно з ліцензією ДКЦПФР серії АВ № 189672 від 06.10.2006 року – андеррайтинг, згідно з ліцензією ДКЦПФР серії АВ № 189673 від 06.10.2006 року – депозитарну діяльність зберігача цінних паперів.

АКБ „ПРАВЕКС-БАНК” проводить операції з дорогоцінними металами на підставі ліцензії Міністерства фінансів України № 492 від 30 липня 2004 року.

Статутний капітал АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» відповідно до установчих документів за станом на 31.12.2007 року становить
171 499 139 грн. Він поділений на 169 999 139 штук простих іменних акцій і 1 500 000 штук привілейованих акцій документальної форми номінальною вартістю 1 (одна ) гривня кожна.

Всі філії АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» провадять свою діяльність згідно з дозволами на здійснення операцій, які погоджені відповідним чином з регіональними управліннями НБУ в областях, де розміщені філії, та відповідно до положень про порядок діяльності філій.

Філії складають самостійні баланси, які є складовими зведеного балансу по системі АКБ «ПРАВЕКС-БАНК».

Розрахунки в національній та іноземній валютах здійснюються через кореспондентський рахунок у Головному банку.

Керівники (директори) філій діють на підставі оформлених належним чином довіреностей. Роботу філій безпосередньо координує головний департамент філіальної мережі.

Контроль за даними балансу та іншої звітності, що складається філіями, здійснюється безпосередньо співробітниками Головного банку шляхом аналізу та перевірки достовірності даних.

За надані послуги клієнтами сплачується комісійна винагорода відповідно до договорів та тарифів, що затверджені відповідними наказами. Нарахування більшості видів комісій здійснюється за допомогою спеціально створеного програмного забезпечення, що здійснює нарахування доходів за надані послуги та послідовне списання коштів з рахунків клієнтів відповідно до оформлених договорів та розпоряджень клієнтів.

1.2 Система управління АКБ „Правекс-Банку”

Відповідно до Статуту управління банком здійснюють:

Загальні Збори акціонерів банку;

Спостережна Рада банку;

Правління банку, яке очолює Голова Правління.

структурні підрозділи;

Загальні Збори акціонерів є вищим органом управління банку. Контроль над роботою Правління банку з керування його поточною діяльністю здійснюється Спостережною Радою банку. До компетенції Спостережної Ради банку належить:

призначення і звільнення Голови та членів Правління банку, директорів та головних бухгалтерів філій, представництв, а також керівника служби внутрішнього аудиту банку;

здійснення контролю за діяльністю Правління банку;

визначення зовнішнього аудитора;

встановлення порядку проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

затвердження положення про Правління банку, визначення організаційної структури банку;

прийняття рішень щодо покриття збитків;

прийняття рішень щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій, відділень і представництв банку, затвердження їх статутів і положень, дозволів на здійснення операцій;

затвердження умов оплати праці та матеріального стимулювання членів Правління банку;

підготовка пропозицій щодо питань, які виносяться на Загальні Збори;

вирішення інших питань, переданих до компетенції Загальних Зборів;

винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління банку;

вирішення питання про придбання банком акцій, що ним були розміщені;

визначення повноважень Голови Правління банку шляхом підписання Головою Спостережної Ради банку відповідної довіреності на ім‘я Голови Правління;

здійснення управління та контролю за діяльністю служби внутрішнього аудиту банку;

прийняття рішень про розміщення цінних паперів банку (крім акцій) відповідно до вимог чинного законодавства України.

Правління банку є виконавчим органом банку, який здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими Статутом банку, рішеннями Загальних Зборів і Спостережної Ради банку.

Правління банку має право:

розглядати і затверджувати звіти про роботу структурних підрозділів банку;

розглядати і вирішувати інші питання, винесені на розгляд Головою Правління банку, його заступниками, членами Правління, за винятком повноважень, що віднесені до виключної компетенції Загальних Зборів та Спостережної Ради;

брати участь у Загальних Зборах з правом дорадчого голосу через своїх представників – Голову Правління чи іншого члена Правління;

Приймати рішення про дострокове закінчення розміщення цінних паперів банку;

затверджувати результати розміщення цінних паперів банку.

Голова Правління банку керує всією діяльністю банку, несе персональну відповідальність за виконання покладених на банк завдань, розподіляє обов‘язки між заступниками Голови, установлює ступінь їх відповідальності.

Структурні підрозділи АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» здійснюють свою діяльність відповідно до внутрішніх положень про департаменти, управління, відділи та на основі посадових інструкцій окремих працівників. Таким чином, банк виключає можливість зосередження в обмеженої групи працівників всіх необхідних повноважень для здійснення операцій у повному обсязі (прийом, оплата, зберігання).

Протягом 2007 року в АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» діяв департамент економічного аналізу та управління економічними нормативами, який постійно аналізував поточну діяльність банку, перевіряв відповідність нормативних показників та сформованих резервів діючим нормативним вимогам НБУ, здійснював моніторинг фінансових ризиків, що притаманні банківським операціям, та оцінку ефективності управління ресурсами.

Політика банку щодо запобігання ризикам та забезпечення ефективної банківської діяльності, формування стратегії ризик-менеджменту, прийняття рішень, пов’язаних з управлінням та процедурами спостереження за ризиками, відсотковою політикою банку, забезпечується за рахунок того, що в банку створені:

Кредитний комітет, який оцінює якість активів банку, приймає рішення про надання кредитів;

тарифний комітет, який аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів;

Комітет управління активами та пасивами, який здійснює моніторинг фінансових показників з метою оптимізації використання фінансових ресурсів;

лімітний комітет, який встановлює ліміти на активні операції банку.

Засновниками АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» є юридичні та фізичні особи.

Структура формування статутного капіталу і частка найбільших акціонерів станом на 31.12.2007 року наведена в табл.1.1.

Таблиця 1.1

	Кількість акцій, штук	Частка в статутному капіталі (пряма участь), %	Опосередкована участь, %
Фізичні особи, всього: у тому числі:	80 007 819	46,6521
— керівництво банку	0	0
— Черновецький Л.М.	79 231 570	46,1994	36,7517
— інші фізичні особи	776 249	0,4527	0
Юридичні особи, всього: у тому числі:	91 491 320	53,3479
— ТОВ «СП «Правекс-Брок»	39 638 969	23,1132	5,0655
— Serviden Enterprises Limited	28 462 522	16,5962	0
— ВАТ Страхова Компанія «Правекс-Страхування»	8 636 450	5,0359	23,1132
— Інші юридичні особи	14 753 379	8,6026	0
Всього випущено акцій:	171 499 139	100,00

1.3 Аналіз фінансово-економічної діяльності банку

Одним з найважливіших напрямів економічної роботи є аналіз діяльності банку. У зв’язку з цим велике значення має правильна організація роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку) так і на макрорівні (у банківській системі), без здійснення якої важко визначити:

основні напрями грошово-кредитної політики;

прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;

висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;

виконання банками встановлених стандартів і нормативів.

А основним об’єктом аналізу банку є його комерційна діяльність.

Головним напрямком при аналізі балансу банку є визначення шляхів оптимізації структури активних і пасивних операцій з метою максимізації прибутку. Аналіз звітності визначає фінансову стабільність і надійність банку, доцільність і перспективи подальшої його діяльності.

Аналіз діяльності комерційного банку включає:

оцінку стану і результатів діяльності банку за звітний період;

порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з результатами діяльності інших банків;

узагальнення результатів аналізу і підготовку рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих як на покращення діяльності окремого банку, так і на досягнення безпеки функціонування банків.

Основним інформаційним джерелом для здійснення аналізу є баланс банку. Баланс – це основний інструмент для проведення аналізу. Він складається з активної і пасивної частини. Активи включають у себе все майно нерухоме і фінансове, яким володіє банк, у тому числі грошову готівку, цінні папери, комп’ютерне обладнання тощо.

Оцінка фінансового стану банку здійснювалась на підставі балансу АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», звіту про фінансові результати та інших даних.

Наведені в табл. 1.2. ключеві індикатори діяльності банку за останні п’ять років наочно підтверджують лідируючи позиції банку у роздрібненому сегменті банківської системи України.

Таблиця 1.2 Ключові індикатори

	2003	2004	2005	2006	2007
Чисті активи	965496	1655874	1640890	2123520	3583028
Кредитний портфель клієнтів	539622	871206	983510	1373407	2382895
кошти клієнтів	604162	1072217	1238528	1704006	2601642
регулятивний капітал	127750	128959	178062	203694	307191
доходи	156997	210024	299738	370065	714179

Значне зростання регулятивного капіталу є адекватним зростанню чистих активів з 2003 року по 2007 рік і свідчить про динамічний розвиток банку. У порівнянні з 2003 роком регулятивний капітал збільшився майже в 2,4 рази і склав у 2006 році 307,2 млн. Грн., а чисті активи — майже в 3,7 рази, складаючи 583 млн. Грн. Результатом успішної діяльності Правекс-Банку є зростання довіри у населення, чиї кошти стали одним із основних джерел збільшення ресурсів для кредитування реального сектора економіки. За п’ять минулих років кошти клієнтів, залучені банком, зросли в 4,3 рази, а надані клієнтам банку кредити – в 4,4рази.

Основним критерієм забезпечення банком свого стабільного функціонування та уникнення надмірних ризиків є виконання економічних нормативів, а саме підтримання платоспроможності банку на високому рівні. Підтвердженням цього є наступна інформація стосовно фактичних значень економічних нормативів за грудень 2007 року.

Таблиця1. 3

Найменування економічних нормативів	Норматив	факт
Регулятивний капитал	не меньше 20 млн. Євро	307,2 млн.грн (46,1 млн. Євро)
Платоспроможність	не меньше 10%	10,72%
Адекватність основного капіталу	не меньше 4%	4,84%
миттєва ліквідність	не меньше 30%	72,26%
Поточна ліквідність	не меньше 40%	75,51%
Короткострокова ліквідність	не меньше 20%	57,60%
Максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента	не меньше 20%	16,70%
«Велики» кредитні ризики	не більше 800%	102,27%
Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру	не більше 2%	0,28%
Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам	не більше 20%	0,82%
Інвестування в цінні папери окремо за кожною установою	не більше 15%	0,33%
Загальна сума інвестування	не більше 60%	0,35%

Найважливішим завдання управління для кожного банку є забезпечення оптимальної структури залучених та розміщених коштів. Сьогодні Правекс-Банк має диверсифіковану ресурсну базу, що дозволяє більш гнучко реагувати на потреби ринку.

У звітному 2007 році в загальних пасивах Правекс-Бакнку частка власного капіталу склала 9,96% (356 664 тис. Грн.) а зобов’язання розподілились між фінансовими ресурсами, які залучені з інших банків(7,83% або 280 671 тис. Грн) коштами юр. осіб( 9,11% або 326 424 тис. Грн) та коштів фіз. осіб (63,5% або 2 275 218 тис. грн.) основним джерелом залучення ресурсів від клієнтів є строкові депозити населення, частка яких в загальних пасивах 56,33%, та кошти до запитання юр. осіб( їх питома вага 8,22%). Потягом 2007 року випереджаючими темпами в ресурсній базі банку зростали кошти фіз. осіб(зростання на 1,68 рази)

Платоспроможність банку, його ефективна діяльність у значній мірі обумовлена структурою і якістю активів.

У 2007 році банк проводжував дотримуватися напрямку розміщення фінансових ресурсів на ринку кредитування клієнтів, особливо зосередився на кредитуванні фізичних осіб. За минули рік кредити фізичних осіб зросли на 1,86 разів і склали 59,38% (2 127 760 тис. грн.) всіх активів. Крім цього, значна питома вага належить кредитам, наданим іншим банкам (10,61 або 380 277 тис.гнр.) та юридичним особам( 7,12% або 255 135 тис.грн.). майно банку в структурі активів складає 8,79% (315 055 тис. грн.).

Кредитування, як і раніше, залишається одним із приоритетних і прибуткових напрямків діяльності банку.

2007 рік продовжив і наростив темпи і починання 2006 р. У створення нових кредитних продуктів, значно розширивши при цьому сфери кредитування. За рахунок цього кредитний портфель банку в 2007 р збільшився в 1,7 рази або в абсолютних цифрах 999,72 млн грн і склав станом на 1.01.2008 року 2 425,34 млн грн .

Обсяг кредитування фізичних осіб за 2007 рік збільшився порівняно з 2006 р у 1,88 рази або на 1 003,33 млн грн та склав станом на 01.01.2008 року 2 146,61 млн грн.

Цей обсяг склався завдяки наданню широкого спектра програм ля громадян, а саме:

стандартного кредитування під заставу нерухомості, землі, майнових прав на депозит, транспортних засобів.

Іпотечного кредитування для купівлі житла терміном до 25 років.

Кредитування для купівлі автомобілів у розстрочку терміном до 7 років

Споживчого кредитування терміном до 3 років

Ломбардне кредитування

Станом на 1.01.08 у Правекс-Банку проблемна заборгованість від загального кредитно-інвестиційного портфеля склала 1,56%, що є незначною величиною порівняно з розмірами проблемної заборгованості банків в економічно розвинутих країнах зі стабільною економікою.

Це свідчить про високопрофесійний підхід до здійснення моніторингу при видачі кредитів, а також до здійснення постійного контролю за діючими кредитами .

Також кредитні фахівці й надалі продовжують розробку нових програм кредитування й у 2008 році запропонують до послуги клієнтів — юридичних і фізичних – нові кредитні продукти.

1.4 Визначення проблем банку. Напрямок майбутніх досліджень

Важливе місце в економіці відведена банкам, які регулюють грошовий оборот країни, акумулюють грошові ресурси і перерозподіляють їх. В процесі своєї активної діяльності банки стикаються з різного роду ризиками. Неефективне управляння ризиками в банківський діяльності може привести к банкрутству, а в силу його положення в економіці, і к цілому ряду банкрутств, зв’язаних з ним виробництв, банків та фізичних осіб.

Основним видом діяльності банка є кредитна, яка включає в середньому 50% доходності усіх активів, і як правило, висока доходність супроводжується підвищеним ризиком.

Приоритетні напрямки розвитку АКБ „Правекс-Банк”:

Споживче кредитування, кредитна картка „Росрочка”;

Пластикові картки – ЗК, часні, кредитні(універсальні, кредит під депозит, кредит під зарплату);

Рознічні послуги (обмін валют, „Правекс-Телеграф”, „обмін ветхої валюти”);

Продаж банківських металів, продаж іноземних монет;

Залогове кредитування;

Риночні послуги страхування( обов’язкове страхування граждансько-провової відповідальності власників транспортних средств)

З збільшенням об’ємів кредитування стає актуальними і задачі управляння кредитним ризиком банку. В зв’язку з цим розробка методів оцінки та механізму регулювання кредитного портфельного ризику забезпечує укріплення фінансового положення банку.

Недостатній рівень розвитку теоретичних та методологічних питань портфельного аналізу ризиків кредитних операцій в системі аналізу банківської діяльності обусловлює вибір теми роботи і свідчать о її актуальності.

Метою даної роботи є розробка економічно обоснованого механізму оцінки і регулюванні кредитним портфельним ризиком з метою задоволення інтересів банку, пов’язаних з мінімізацією ризику кредитного портфелю банка та підвищення доходності портфеля. Об’єктом даної роботи є кредитна діяльність банка, а також кредитний ризик, як основна частина кожної банківської операції. Відповідно до сучасних наукових підходів ця проблема може бути вирішена за допомогою математичних методів.

2. ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНИХ МЕТОДІВ

Методологічні підходи і проблеми щодо здійснення трансакцій

Якщо йдеться про оптимізацію траси платежів, то починати потрібно з транспортної задачі лінійного програмування, за допомогою якої загалом і здійснюється вибір найкращого шляху, в нашому випадку – фінансових платежів, при заданих умовах і обмеженнях.

Постановка транспортної задачі

Транспортна задача лінійного програмування формулюється так. Маємо m пунктів відправлення або банківських рахунків А1, А2,..,Аm, у яких знаходяться фінансові запаси відповідно а1, а2,..,аm припустімо, євро. Крім того, є n пунктів призначення – банків кореспондентів В1, В2,…,Вn, в яких існують кореспондентські рахунки для отримання b1, b2,…,bn грошових одиниць. Передбачається, що сума всіх переказів дорівнює сумі на таких рахунках, тобто

. (2.1)

Позначимо сij вартість переказу суми від кожного пункту відправлення, тобто нашого банку Аi до кожного пункту призначення Вj. Матриця вартостей С має вигляд

. (2.2)

Потрібно скласти такий план переказів, при якому всі заявки були б виконані й загальна вартість усіх переказів була мінімальною. Таким чином, у якості критерію обрана вартість перевезення вантажу. Критеріями в транспортній задачі можуть бути такі показники: відстань, час, потужність та ін. Транспортна задача, в якій виконується умова, називається закритою. Задача, у якій ця умова не виконується, називається відкритою.

Ми будемо розглядати саме такий випадок, бо 95% усіх крупних банківських переказів здійснюються строго з одного рахунку на інший.

Математичне формулювання транспортної задачі може бути подано у такому вигляді: нехай xij – об’єм переказу, що відправляється з i-го пункту відправлення Аi в j-й пункт призначення Вj (), xij і 0. Змінні xij повинні задовольняти нерівностям (2.3. – 2.9.).

Будь-яку сукупність значень xij ( ) називають планом переказів. План, що задовольняє умовам (2.3) — (2.9), називають припустимим. Ранг системи (2.3) — (2.8) дорівнює r = m + n — 1, тоді в ній (m + n — 1) базисних та (m-1)(n-1) вільних змінних. Тому план, у якому відмінно від нуля не більш m + n — 1 змінних, а інші рівні нулю, називають опорним.

Оптимальний план — це такий план, що серед усіх припустимих має найменшу вартість перевезень. Пошук оптимального плану виконується за допомогою транспортної таблиці 2.1.

Вартість переказу поміщають у правому верхньому куті клітин таблиці. Клітини таблиці, у яких будемо записувати відмінні від нуля перевезення , називаються базисними. Таких клітин не більш ніж m+n-1. Порожні клітини називаються вільними, їх не менше (m-1)(n-1).

(2.3)

(2.4)

(2.5)

(2.6)

(2.7)

(2.8)

. (2.9)

Таблиця 2.1 – Транспортна таблиця

Усі подальші дії по вирішенню транспортної задачі будуть зводиться до перетворення транспортної табл. 2.1, тобто до двох етапів:

а) відшукування першого розв’язання методом „північно-західного кута”;

б) пошуку оптимального розв’язання задачі за допомогою методу потенціалів.

Проте перед нами стоїть завдання залучити до математичної моделі такі обмеження, які неможливо задати в рамках транспортної задача, тому доцільним є використання іншого методу оптимізації – методу Ньютона.

Метод Ньютона

Якщо виходити з того, що необхідним етапом знаходження рішення задачі:

(2.10)

де f: Rm  R, є етап знаходження стаціонарних точок, тобто точок, задовольняючих рівнянню:

(2.11)

(позначення F для f  ми зберігатимемо), тож можна спробувати вирішувати рівняння (2.11) відомим методом Ньютона рішення нелінійних рівнянь:

xn+1 = xn  [F (xn)]1F(xn). (2.12)

Для задачі (2.10) цей метод називається методом Ньютона безумовній оптимізації і задається формулою:

xn+1 = xn  [f (xn)]1f (xn). (2.13)

Формулу (2.12) можна вивести, виходячи з таких міркувань. Припустімо, що xn — деяке наближене рішення рівняння (2.11). Тоді якщо замінити функцію F в рівнянні (2.11) її лінійним наближенням:

Стосовно задачі (2.10) ці міркування виглядають так. Нехай так само, у нас вже є деяке наближене рішення xn задачі (2.10). Замінимо в ній функцію f її наближенням другого порядку:

і як наступне наближення візьмемо рішення задачі:

(2.15)

Та на початку для подальшого використання виведених формул, необхідно довести деякі твердження — якщо f (xn) > 0, то рішення задачі (2.15) задається формулою (2.13).

Рисунок 2.1 — Геометрична інтерпретація формул (2.12) і (2.13) відповідно

Метод Ньютона відноситься до методів другого порядку, оскільки для обчислення кожної ітерації потрібне знання другої похідної функції f. По тих же міркуваннях градієнтний метод відносять до методів першого порядку. Підкреслимо, що тут йдеться не про порядок збіжності методу, а про порядок використовуються методом похідних функції, що мінімізується.

Метод Льовенберга — Маркардта

Цей метод заснований на наступній ідеї. Щоб уникнути розходження приближень метода Ньютона, викликаних невдалим вибором початкового наближення (див. рис. 2), можна спробувати заборонити наступній ітерації бути дуже далеко від попередньої. Для цього наступну ітерацію шукають з умови

,

де ln — деякий параметр (свій на кожному кроці). Перші три додатки у визначенні функції є квадратичною апроксимацією функції f, а останній доданок — «штраф», що не дозволяє точці xn+1 відходити далеко від точки xn. Мінімум (принаймні стаціонарна точка) функції обчислюється в явному вигляді з наступного рівняння (щодо x):

Q = (x) = f (xn) + f (xn)(x xn) + ln(x xn).

Як легко побачити:

xn+1 = argmin (x) = xn  [f (xn) + lnI]1f (xn). (2.16)

Остання формула і є метод Льовенберга-Маркардта.

Очевидно, що якщо ln= 0, то (2.22) і є метод Ньютона, а якщо ln велике, то (оскільки [f (xn) + lnI]1  (ln)1I при великих ln) формула (2.16) близька до градієнтного метода. Тому, підбираючи значення параметра ln, можна добитися, щоб метод (2.16), по-перше сходиться глобально, і по-друге квадратично. Можна, наприклад, вибирати ln з наступних міркувань: кут між напрямами кроку і антиградієнтом повинен бути гострим, а значення функції на кожному кроці повинне кваліфіковано убувати. В цьому випадку ln повинне задовольняти наступним умовам (тут ми позначаємо „анти напрямок” кроку [f (xn) + lnI]1f (xn) через yn):

f(xn+1)  f(xn)  2(yn, f (xn)),

де 1  (0, 1) и 2  (0, 1/2) — параметри.

Проте, як завжди, існує ще один недолік методу Ньютона, тому розглянемо — модифікований метод Ньютона. В деяких задачах більш істотним недоліком методу Ньютона є його велика обчислювальна трудність: на кожному кроці потрібне обчислення оператора (матриці) f (xn) і його (її) обіг, що при великих розмірностях коштує в обчислювальному плані дуже дорого. Один із способів обходу цих труднощів полягає в „заморожуванні” оператора f (xn) — використовуванні на [f (x0)]1 замість [f (xn)]1:

xn+1 = xn  [f (x0)]1f (xn). (2.17)

Рисунок 2.2 — Геометрична інтерпретація модифікованого методу Ньютона

Можна показати, що при природних обмеженнях модифікований метод Ньютона сходиться лише лінійно (це платня за зменшення об’єму обчислень). Можна також не заморожувати оператор [f (xn)]1 назавжди, а обновляти його через певне число кроків, скажімо до:

xn+1 = xn  [f (x[n/k]·k)]1f (xn), (2.18)

Можна довести, що якщо функція f сильно випукла і f задовольняє умові Липшиця, то

||xn+k  x*||  C||xn  x*||k+1,

тобто за k кроків порядок погрішності зменшується в k+1 разів, що відповідає наступній оцінці погрішності на кожному кроці:

||xn+1  x*||  C||xn  x*||kk+1.

Іншими словами, метод (2.18) є методом kk+1-го порядку збіжності. Таким чином, метод (2.18) займає проміжне положення між методом Ньютона (k=1) і модифікованим методом Ньютона (2.17) (k=) як по швидкості збіжності, так і за об’ємом обчислень.

Інший спосіб зменшення об’єму роботи, пов’язаного з обчисленням функції f (xn) можна описати так. Метод січних рішення рівняння (2.11) полягає в наближеній заміні функції F в рівнянні не дотичної y=F(xn)+F (xn)(x-xn), а січною гіперплощиною. Наприклад, в одновимірному випадку — прямою y=F(xn)+(F(xn)F(xn1))(x-xn)/(xnxn1) (див. рис.2.3). Ця заміна призводить (в скалярному випадку!) до наступного методу рішення задачі (2.10):

(2.19)

який і називається методом січних. Відомо, що для достатньо гладких випуклих функцій порядок сходимісті цього методу рівний , де =(+1)/21.618 — відома константа (звана золотим перетином).

Рисунок 2.3. — Геометрична інтерпретація одновимірного випадку метода січних рішень

В багатовимірному випадку поступають таким чином. Хай xn, xn1, …, xnm — вже обчислені m + 1 ітерації. Для кожної компоненти fj функції f (j=1…, m) побудуємо в Rm+1 гіперплощину Sj, що проходить через m+1 точку (xi, fj(xi)) (i = nm,…, n) графіка цієї компоненти. Хай P — „горизонтальна гіперплощина, яка проходить через нуль” в Rm+1: P = {(x, y) RmЧR; y = 0}. Як xn+1 візьмемо точку перетину гіперплощин P і Sj:

(в загальному положенні ця точка єдина).

Нескладні міркування показують, що xn+1 можна обчислювати так. Хай 0,…,n — рішення системи

(2.20)

Тоді

Потім описані дії повторюються для точок xn+1, xn, …, xnm+1.

Відзначимо, що оскільки на кожному кроці в системі (2.20) змінюється лише один стовпець, то її рішення на кожному кроці можна обновляти за допомогою спеціальної процедури, що не вимагає великого об’єму обчислень.

Відзначимо, що метод сікучих, на відміну від методів, що раніше розглядалися, не є одно кроковим в тому значенні, що для обчислення наступної ітерації йому не достатньо інформації, отриманої на попередньому кроці потрібна інформація, отримана на m + 1 попередніх кроках. Такі методи називаються багатокроковими. Методи ж Ньютона і градієнтний є одно кроковими: для обчислення xn+1 вимагається знати поведінку функції і її похідних тільки в точці xn.

Були так досконало розглянули усі можливі ситуації при використанні метода Ньютона, бо саме на нього і буде опиратися наша оптимізація пошуку найдешевшого переказу через Microsoft Excel „Пошук рішення”. Та найдешевша траса не завжди є оптимальною, бо крім вартості необхідно враховувати багато нечітких, проте, з економічної точки зору, більш вагомих чинників, як то досвід, забаганка клієнта та інше в залежності від пріоритетів банку. Тому щоб перейти до суто математичної оптимізації, на початку необхідно пройти етап непараметричної статистика, яка робить можливим вищезазначені процеси.

Для того, щоб вивчати ці процеси, а потім ефективно керувати ними, необхідно знати ступінь впливу кожного фактора на процес та взаємний зв’язок факторів між собою.

Основні знання про об’єкти керування та їх особливості найкраще відображаються на математичних моделях, в побудуванні яких приймають участь методи математичної статистики. Ці методи, що базуються на класичній теорії ймовірності, використовуються для обробки кількісних оцінок факторів, і вимагають прийняття ряду припущень, зо не завжди відповідають природі об’єктів або явищ, що досліджуються.

Переваги непараметричних методів :

1. Методи потребують небагато припущень відносно властивостей генеральних сукупностей. Зокрема, вони не потребують традиційного припущення щодо нормального розподілення.

2. Непараметричні методи часто простіші до застосування, ніж їх традиційні прототипи.

3. Як правило, ці методи добре розуміються та легко інтерпретуються користувачами.

4. Непараметричні методи видаються корисними також в тих випадках, коли досліджуванні змінні не є кількісними, тобто не відображаються в кількісних шкалах, а відображаються тільки в шкалі переваг.

5. Непараметричні методи за відсутністю порушень припущень лише трохи менш ефективні, ніж їх традиційні прототипи, що розроблені для нормального розподілення. Зате за порушенням нормальності вони не мають конкурентів.

Непараметрична статистика являє собою порівняно молодий напрямок математики. Її вік не перевищує 60-ти років.

Непараметрична статистика має великі можливості щодо застосування до економічних та соціальних досліджень. По-перше, можна упевнено припустити, що більшість економічних та соціальних показників оцінюються за статистичними даними, що не підкоряються нормальному розподіленню. По-друге, серед факторів, що впливають на хід економічних та соціальних процесів, багато таких, що не можуть бути виміряними кількісно. Їх можна оцінити лише зробивши ранжирування за убуванням або зростанням якоїсь якості, тобто представити у вигляді рангів.

2.2Застосування теорії Марковіца для формування банківських активів з точки зору оптимізації прибутку

В наш час банківський ринок пропонує все більше і більше різноманітних видів кредитних пакетів. Завдяки засобам телекомунікацій, видача кредитів стала міжнародним явищем. Кожен тип кредиту має свою доходність, яка з часом коливається, тому вибір тих типів кредитів, які варто включити у власні активи, складає певну проблему.

Ця проблема вирішується за допомогою найбільш відомої моделі портфелю цінних паперів Марковіца, для якої може бути знайдено оптимальне рішення за допомогою методів лінійного програмування для:

Максимуму доходів при заданому значенні ризику

, (2.21)

Мінімуму ризику при заданому значенні доходності

, (2.22)

де xi – частка капіталу i-го виду, di- середня прибутковість i-го виду у відсотках в розрахунку на одну грошову одиницю, mp – задана середня прибутковість, vij – ковариація доходностей i – го та j – го видів, vр– ковариація, якою вимірюється ризик, rp – задана середня коваріація.

Ця модель широко застосовується зараз і для розрахунку ефективності інвестиційних проектів. Але це використання провадиться без критичного аналізу можливої межі застосування моделі виду (2.21)-(2.22).

В зв’язку з вищесказаним, виникають наступні задачі:

виявлення можливості використання матриці коефіцієнтів кореляції , (де – середнє квадратичне відхилення доходності) замість матриці коваріації. Коефіцієнт кореляції є безрозмірним і завжди коливається в межах [±1], що робить його значно зручнішим для аналізу ситуації та визначення допустимого рівня ризику, аніж коваріація. Особливо це стосується моделі (2.2.1), де потрібно задавати певний, наперед визначений рівень ризику;

проведення аналізу по типу матриці коваріації – для якого типу це рішення можливе чи існує?

і останнє, чи не можна спростити моделі (2.21)-(2.22) і звести їх у єдину модель виду

, (2.23)

щоб не задумуватися над проблемою визначення допустимого рівня ризику для кожного портфелю. В (2.23) якості цільової функції вибрано відношення, в якому середній ризик поділено на середню доходність портфелю. Очевидно, що така цільова функція має прагнути мінімуму. Назвемо таку модель “ризиково-доходною”

Рішення поставлених задач виконувалося із застосуванням функцій СЛУЧМЕЖДУ, “Ковариация”, “Корелляция” та “Поиск решения” електронних таблиць Excel.

На підставі експериментів можна зробити наступні висновки щодо оптимальної моделі портфелю цінних паперів Марковіца:

Використання матриці кореляцій дає тотожні результати з використанням матриці коваріацій.

Найбільш ефективним є портфель, який складається зі слабокорельованих кредитів

“Ризиково-доходна”.модель виду може бути застосована для випадку, коли складно визначитися з допустимими рівнями ризику чи доходності за моделями виду

Результати оптимальних розрахунків за моделлю варто приймати для випадків, коли модифікований ризик не перевищує 1.

2.3 Поняття оптимального балансу. Критерій оптимальності. Побудова оптимального балансу на підставі фінансових коефіцієнтів

Нехай існують деякі статті балансу підприємства, куди входять і статті звіту про збитки та прибутки по ф.2, СБі (1≤ і ≤ N, де N – кількість таких статей балансу), які пов’язані одна з одною кореспондентськими відносинами вигляду

СБі = Fl(СБj) ( 1≤ і, j ≤ N, i≠ j, 1≤ l ≤ K ), (2.24)

де K – кількість кореспондентських зв’язків для даного балансу, Fl – функція кореспондентських (для балансу) або розрахункових зв’язків (для ф.2). Нехай також, існує множина фінансових коефіцієнтів, які виводяться зі статей балансу шляхом утворення з них певних комплексів вигляду

, (2.25)

де 1≤ і ≤ М, М – кількість фінансових коефіцієнтів, Zi – кількість статей балансу, які входять до i – го коефіцієнту, Sj – дорівнює “1” або “–1”. На підставі досліджень відомо, що для кожного з цих коефіцієнтів існує певна межа їх значень, більше або менше якої баланс стає неефективним, тобто

,(2.26)

де ОБі – значення цих обмежень для і-го коефіцієнта. Y=0, якщо обмеження вимагають, щоб коефіцієнт був менший за них: Y=1, якщо більший.

Нехай в процесі диверсифікації капталу були запропоновані декілька інвестиційних проектів, реалізація яких має призвести до зміни окремих статей балансу у вигляді

СБні=СБі + ІПі, (2.27)

де СБні нове значення статті балансу після запровадження чергової пропозиції інвестиційного проекту ІПі. Тут мається на увазі, що в модель підставляються одразу всі можливі варіанти інвестиційних проектів.

Якщо ІПі не пов’язане з іншими ІПі , то його значення треба обмежувати як

0 ≤ІПі ≤ ІПімах, (2.28.)

де ІПімах – найбільше можливе значення ІПі.

Якщо існує деяка група ІПімах, пов’язані між собою залежністю вигляду

ΣІПі= const, (2.29)

де const – максимальна сума, яка може бути інвестована для цієї групи пропозицій. Тоді це і буде єдиним обмеженням для цієї групи пропозицій по інвестиційному проекту. Отже тоді: як одні з них матимуть позитивні значення, інші стануть негативними, що призведе до зменшення деяких позицій балансу.

Оберемо тепер, як цільову функцію, деяку статтю балансу СБо (наприклад, власний капітал), статтю ф.2 (наприклад, прибуток до оподаткування) або фінансовий коефіцієнт ФКо (наприклад, найбільша ефективність вкладеного капіталу), тобто

СБо → min або maxабоФКо → min або ma. (2.30)

Поєднавши функцію (2.30) з вказаними обмеженнями (2.24)–(2.29), можна вирішити цю оптимальну задачу відносно ІПі, чисельні значення яких і покажуть нам розмір участі в тому чи іншому інвестиційному проекті.

Для прикладу розгляннемо три варіанти зміни фінансового стану підприємства :

наприкінці звітного року компанія закупила додаткові товарно-матеріальні запаси на суму А грн, заплативши В грн. грошима, а на іншу суму одержала відстрочку платежу на С місяців.

наприкінці звітного року компанія продала товарів на D грн., одержавши E грн. грошима, а на іншу суму зробила клієнту відстрочку платежу на C місяців. Собівартість проданих товарів склала F грн.

Компанія наприкінці року випустила G додаткових звичайних акцій номіналом H грн., і облігацій на суму J грн. Притягнуті фінансові засоби були використані на придбання устаткування вартістю K грн. Інші були витрачені на придбання сировини.

При класичній схемі аналізу цих проектів треба було б розглянути кожен з них окремо: але в оптимальній постановці задачі можна утворити комбінацію цих проектів.

Для цього спочатку утворимо систему обмежень по залученим та витрасченим коштам, а саме

GH+J+F≤B

B≤A

K ≤ GH+J+F (2.31)

B, F, D≥0

D – E ≤D

G*H + J = const.

Ці параметри ІПі будуть додані до наступних граф балансу:

Кошти -B+E

Дебіторська заборгованість +D – E

Товарні запаси-D

Виробничі запаси +G*H + J-К

Кредиторська заборгованість+А – В (2.32)

Звичайні акції+G*H + J

Виторг від реалізації+E

Собівартість реалізованої продукції+F

Основні засоби+К

3. РОЗРОБКА МАТЕМАТИЧНОЇ МОДЕЛІ

3.1 Визначення об’єму ефективних ресурсів кредитування

Банківська діяльність зв’язана з ризиками, які викликаються різними обставинами. Точність оцінки ризиків і ефективності їх регулювання дозволяють уникнути і зменшити збитки банку. Це не менш актуальне і для „Правекс-Банку”.

АКБ „Правекс-Банк” – є універсальна структура, яка являє собою повний комплекс банківських послуг на фінансовому та на кредитному ринках.

Банк пропонує кредитування в національній і кредитній валюті. Банк також пропонує кредити під залог майна, однак такий кредит надається тільки тим клієнтам, які довгий час працюють на ринку і мають постійне коло фінансово стабільних контрагентів.

АКБ „Правекс-Банк” виконує також кредитування фізичних осіб на споживчі нужди – купівлю нерухомості, автомобіля та інших товарів.

Результати аналізу, виконаного у розділах 1 та 2, розгляд та вивчення нормативних документів НБУ, а також теорії управління банківською діяльністю дозволили визначити основні заходи по удосконаленню управління ризиками АКБ “Правекс-Банк”.

Керівництво АКБ “Правекс-Банк” постійно приділяє велику увагу питанням мінімізації ризиків, проте дотепер не визначило основного “інструменту”, доступного і легкого у використанні, для визначення потреб банку. На визначення їх треба врахувати залежить від коливань загальної суми вкладів і попиту на кредит.

У свою чергу, ці коливання залежать від становища в економіці країни взагалі і регіонів дислокації банку окремо. Тут постійно відбуваються зміни: програмно-цільові, випадкові, сезонні, циклічні довгострокові та інші. Випадкові зміни і їхні масштаби важко передбачити, оскільки вони не слідують якійсь устояній схемі, проте вони, безумовно, впливають на рівень внесків і потреби в кредитах. Прикладами випадкових подій можуть служити страйки, наслідки таких катастроф, як землетрус, повінь, паніка в період війни, а також деякі неординарні економічні або політичні події. До подій, що напевне вплинуть на ситуацію навколо фінансового ринку, можна віднести вибори Президента України.

Зміни, прямо пов’язані з сезонністю, відрізняються від випадкових тим, що повторюються щорічно. Згодом звична для сезону ситуація може трохи змінюватися. Потреба в кредитах на будівництво в літні місяці звичайно вище, ніж зимою. Чинником, що визначає сезонність є, безумовно, погода, але впливають також і традиції: прикладом може служити збільшення роздрібних продажів у грудні напередодні новорічних свят.

Циклічні зміни ще сутужніше передбачати, ніж сезонні. У період спаду ділової активності попит на кредити і вклади скорочуються.

Проте остаточний вплив на банківську систему у цілому буде залежати від дій Національного банку по здійсненню грошово-кредитної політики.

Довгострокові коливання або тенденції діють протягом більш тривалого періоду, ніж окремий економічний цикл. Вони можуть охоплювати декілька циклів і є результатом таких короткострокових і довгострокових чинників, як зрушення в споживанні, заощадженнях, інвестиційному процесі, чисельності населення і зайнятих, технічному рівні виробництва.

Цілком очевидно, що на рівень банківських вкладів впливають багато економічних чинників, що роблять аналіз ризиків банку вкрай необхідним.

На динаміку надлишку резервів впливають три чинники:

придбання або втрата коштів у зв’язку зі збільшенням або зменшенням вкладів;

те саме у зв’язку зі зростанням або скороченням кредитів і/або інвестицій;

збільшення або зменшення розміру обов’язкових резервів внаслідок зростання або скорочення вкладів.

Повсякденна робота комерційного банку спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов’язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у визначених показниках.

Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами.

Цільова функція управління комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов’язковому дотриманні встановлених і обумовлених самим банком економічних нормативів.

Проведення такої роботи потребує відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинен володіти оперативною інформацією про наявні у нього ліквідні кошти, очікувані надходження і майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у вигляді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов’язань, на відповідний період (декаду, місяць і т.д.). Вона є основою для розгляду пакету кредитних пропозицій на даний період.

3.2 Модель прогнозування совокупного ризику банка. Постановка задачі

Приступимо до постановки задачі. Банк має певний прибуток від своєї діяльності, в даному випадку це прибуток від видачі кредитів на авто, іпотеку і споживчих кредитів. Але існує також % неповернення цих кредитів. Треба таким чином розподілити активи банку, щоб отримати максимальний прибуток при мінімальному ризику втрат. Банк виступає інвестором.

Банк повністю переводить кошти у різні види активів на певний строк. . Позначимо частину коштів, що розміщена у активи і-го виду, через , а прибутковість і-го виду активів , через . Прибутковість усього портфеля позначимо через . Усі кошти, вкладені у активи, приймемо за одиницю.

Марковіц припустив, що чим більше коливається ефективність, тим вище ризик та запропонував оцінювати ризик по амплітуді коливань (варіації) ефективність активів, причому незалежно від знаку цього коливання. Згідно Марковіцу ризик оцінюється

де ν – варіація (амплітуда коливань).

На практиці зручніше користуватися стандартним (середньоквадратичним) відхиленням:

Назвемо цей параметр ризиком і-го виду активів.

Через дисперсію визначимо кореляцію прибутковості активів і-го та j-го видів (або кореляційний момент ).

Додавши прийняту нами по визначенні умову

,

За звичаєм до портфелю активів стараються вибирати незалежні активи, тому що у цьому випадку коливання різних видів активів, взагалі кажучи , будуть раптово погашатися , ризик буде меншим. Перед інвестором стає складне питання: при якомога меншому ризику мати великий прибуток. Однак питання таке неможливо вирішити з максимальною ефективністю. Треба чимось поступатися. Модель Марковіца, яка забезпечує мінімальний рівень ризику для певної доходності, виглядає так:

(3.1)

По цій моделі визначаються невідомі .Для визначення максимальної очікуваної доходності при заданому рівні ризику використовується наступна модель:

(3.2)

Необхідно знайти частку кожного активу при заданому рівні прибутковості (тобто провести розподіл вільних ресурсів). Розрахунки проводяться для моделі з мінімальним рівнем ризику. Кошти можуть бути розподілені у наступні активи:

авто кредитування;

іпотека;

споживче кредитування.

3.3 Знайдення оптимальних рішень за математичною моделлю

Для моделі з мінімальним рівнем ризику використовується система рівнянь. Для обраної задачі система буде виглядати так:

(3.3)

– частка активів, розподілена на автокредитування;

– частка активів, розподілена на іпотеку;

– частка активів, розподілена на споживче кредитування;

Для розв’язання задачі приймемо наступні початкові дані, занесені до таблиць 3.1., 3.2

Таблиця 3.1

		Автокредит.	Іпотека	Споживче кредит.
2005	Прибуток	2588	1622	4068
	Неповернн.	203,4	414,23	1305,21
2006	Прибуток	3295	2065	5179
	Неповернн.	359,65	505,24	1598,72
2007	Прибуток	19039	11935	29923
	Неповернн.	1126,94	2965,09	10069,65

Таблиця 3.2

Прибуток				Неповернення
2588	1622	4068		203,4	414,23	1305,21
3295	2065	5179		359,65	505,24	1598,72
19039	11935	29923		1126,94	2965,09	10069,65
8307,333333	5207,333333	13056,66667		494,31335	1447,182987	4977,586626

Рішення задачі шукаємо за допомогою табличного редактора Microsoft Excel та його додаткових функцій у “Пакеті аналізу” – “Пошук рішення” та “Аналіз даних”, що містить функції та інтерфейси для аналізу наукових та фінансових даних.

Першим етапом рішення робимо настройку Microsoft Excel для нашої задачі. Потрібно у меню “Сервіс” вибрати розділ “Надбудови”, а у цьому розділі помітити “Пакет аналізу”.

Наступним кроком буде знаходження коефіцієнтів кореляції . Для цього заносимо дані таблиці 3.2 до таблиці Excel, вибираємо у меню “Сервіс” розділ “Аналіз даних”, а у ньому – розділ “Кореляція”. Підставивши дані таблиці у програму, отримаємо наступні коефіцієнти (табл. 3.3):

Таблиця 3.3

	Столбец 1	Столбец 2	Столбец 3
Столбец 1	1
Столбец 2	0,996358315	1
Столбец 3	0,987087283	0,997150641	1

Далі приступимо вже до розподілення портфелю. Для цього заносимо до таблиці Excel, де вже знаходяться дані таблиць 3.2 та 3.3, рівняння системи (3.3). У меню “Сервіс” вибираємо розділ “Пошук рішення”. Заповнюємо у розділі потрібні дані та отримуємо у виділених позиціях таблиці у потрібний розподіл активів (таблиця 3.3):

Таблиця 3.3

авто кредитування	іпотека	споживче кредитування
13,16%	84,14%	2,70%

Таким чином, щоб отримати прибуток, потрібно розподілити кошти наступним чином:

13,16 % – частка активів, розподілена на автокредитування;

84,14% – частка активів, розподілена на іпотеку;

2,70 % – частка активів, розподілена на споживче кредитування;

При цьому розподіленні ризик буде мінімальним, а саме:

%.

Як видно з розподілу найбільш привабливими активами є іпотека. Видача споживчих кредитів дає банку більше доходу, але має дуже великий ризик неповернення кредитних коштів.

За останні роки спостерігається тенденція збільшення частки заборгованості у кредитному портфелі банку. У зв’язку з цим рівень сукупного кредитного ризику значно збільшився і спостерігається тенденція збільшення проблемних і безнадійних кредитів. Такі показники свідчать недостатній ефективності кредитної політики і може відтворитися на результатах діяльності банку.

За останні два роки спостерігається чітка тенденція збільшення долі неповернення в обсязі кредитного портфелю АКБ „Правекс-Банк” на 1,4%, в зв’язку з цим рівень кредитного ризику збільшився на 0,8%.

Зменшення кредитних опре цій „під контролем” на 0,9% і збільшення безнадійних на 2,27% дуже негативно відображаються на якості кредитного портфеля. Як наслідок збільшились збитки по кредитним операціям на 1,32%. Однак, зниження сумнівної заборгованості на 0,74% дозволило банку збільшити доходність кредитного портфелю на 0,23%

3.4 Рекомендації по покращенні підвищення якості кредитного портфеля АКБ „Правекс-Банк”

По результатам комплексного аналізу совокупного кредитного ризику с учетом його прогнозного значення, банк може використати ряд заходів, налаштованих на мінімізацію реального рівня ризику, підвищення якості кредитного портфелю і ефективності кредитної діяльності.

Ліквідувати безнадійні кредити с балансу банку можна списанням страхових резервів. Те, що к кредитному портфелі АКБ „Правекс-Банк” значна доля заборгованості свідчить о недосконалості методології оцінки кредитоспроможності клієнтів, що підтверджується різницями в динаміки співвідношення середнього рівня ризику по деякім контрагентів з структурою кредитного портфелю, т.е. банку необхідно переглянути механізм оцінки кредитоспроможності клієнтів

Обсяг кредитів і кредитних операцій в більшості зависить від внутрі банківських лімітів кредитування. В цьому випадку слід ужесточити лимити кредитування наступним способом: значення нормативу Н7 не повинно перевішати 20%, норматив Н8 – 300%, норматив Н9-1,5%, норматив Н10 – 5%.

Якщо банк буде дотримуватися таких норм, то банк може тримати рівень кредитного портфельного ризику в 10-12%. В процесі кредитної діяльності банк повинен регулярно проводити моніторинг кредитних операцій і кредитного портфелю.

Системи контролю за кредитними операціями повинні включати процедури знаходження сигналів можливої несплати і мери реагування на дану небезпеку вже в процесі виконання кредитної згоди. В більшості випадків служба контролю буде робити висновки на основі зустрічей з клієнтом, а також на регулярному аналізі фінансової інформації і документації яку надає клієнт.

Однак моніторинг ризику не зводиться лише к нагляданню за діями самого малого клієнта. Для того, щоб клієнт міг успішно продовжити свою діяльність, необхідно прогнозувати зміни в отраслі і своєчасно реагувати на них. Банк повинен оцінювати можливості клієнта, підготуватися к можливим змінам й прийняти запобіжні заходи.

У банку відсутня можливість повністю виключити з кредитного портфелю проблемні суди. Пильний робітник банка може ще на ранній стадії помітити признаки зароджуючигося процеса фінансових труднощів та прийняти міри к виправленню ситуації і захисту інтересів банку. Таку міри слід прийняти раніше. Тому для ефективності роботи банку треба створення спеціалізованого підрозділу з роботи с проблемними активами, який буде проводити моніторинг кредитних ризиків та приймати рішення з кредитної політики банку, а також вдосконалювати нормативну базу, процедуру оцінки кредитних заявок і порядок контролю вже існуючих кредитних операцій.

На мій погляд, в випадку виникнення проблеми, яку рішають основні підрозділи – юридичні служби та служби безпеки, паралельно повинен включатись в роботу підрозділ проблемних активів. При не поверненні боргів срок яких перебільшує 6 місяців, актив повинен переходити в компетенцію цього підрозділу.

В цьому випадку основний підрозділ має можливість повністю зосередитись на рішення своїх задач. При цьому підрозділ з роботи з проблемними активами при підтримки усіх зацікавлених підрозділів банків досягає позитивного, але, як правило, компромісного рішення.

Підрозділ з роботи з проблемними активами повинен виконувати наступні функції:

виконання комплексу заходів, пов’язаних з роботою по поверненню заборгованості по проблемним активам, та аналітичного учета заборгованості;

організація та проведення роботи з повернення проблемної заборгованості , з притягненням до роботи смежних підрозділів;

супроводження активів від стадії переходу в групу проблемних до отримання конкретного результату;

виконання організації та контролю діяльності дочерних структур банка, як приволікаються до роботи з проблемними активами;

виконання розрахунків, начислення та контролю за ходом сформірованих резервів на можливі збитки по судам чи іншим видам резервів з заборгованості.

Для ефективності реалізації функцій підрозділу необхідно чітке розподілення функціональних обов’язків робітників і визначення відповідальних, високий рівень інформаційного забезпечення, методологія прийняття рішень, яка постійно оновлюється, система аналізу, прогнозування, планування та оцінки в області правління активними операціями банку.

У якості висновків усього вище переказаного у даній дипломній роботі я хочу надати рекомендації, що сприяють покращенню ситуації банку у кредитному портфелі, який, можливо, з-за помилок у його політиці, недооцінки ринку, недоліків у аналітичній роботі та других причин, мусить приймати швидкі міри.

По-перше, для покращення несприятливої ситуації можливо порадити покращити організаційну структуру банку, а саме приділити увагу розвитку менеджменту, наприклад, посилити службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання всередині банку [5].

По-друге, банку необхідно більш принципово оцінити ліквідність балансу, приділивши більшу увагу аналізу ризиків банку. У процесі аналізу балансу були б виявлені великі відхилення у сторону підвищення мінімально допустимих значень. Тому банку необхідно у мінімальний строк привести показники у відповідні для прибуткової роботи рамки. Для комерційного банку, як і будь якого іншого підприємства, загальною основою виступає забезпечення прибутковості діяльності (операцій, що виконуються). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виходить набагато більше, ніж встановлене мінімально допустиме, то діяльність банку буде негативно оцінюватись його акціонерами з точки зору невикористаних можливостей для отримання прибутку. В зв’язку з цим слід відмітити, що аналіз балансу повинен проводитись одночасно з аналізом прибутковості банку.

Сутність банківського управління складається у гнучкому сполученні протилежних вимог банку та прибутковості. Цільова функція управління комерційним банком є максимізацією прибутку при обов’язковому дотриманні економічних нормативів, що встановлюються та визначаються самим банком.

По-третє, банк повинен визначати необхідність у ліквідних коштах хоч би на короткострокову перспективу. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволить визначити необхідність у готівкових коштах на даний момент.

У рішенні цієї задачі поможе також попереднє вивчення господарських та фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих факторів, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни у грошово-кредитній політиці, у законодавстві тощо.

Вивчення усього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну долю коштів у активі банку. При цьому банк повинен спиратися на свій досвід.

Виходячи з прогнозованої величини необхідних коштів банку необхідно сформувати резерв для виконання непередбачених обов’язків, появлення яких може бути спричинене зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

На основі бази даних банком щоденно повинні розраховуватись значення показників ризику і проводитись аналіз перспектив розвитку операцій банку з урахуванням норм ризиків. Це дозволить взаємно зв’язати рішення питань по розміщенню коштів, залученню ресурсів, збільшенню власних коштів банку, розширенню участі банку у других підприємствах і банках, по пошуку джерел додаткових доходів і розвитку нових операцій банку з вимогами дотримання платоспроможності. Такий аналіз дає можливість передбачити різні зміни рівня платоспроможності банку та своєчасно прийняти необхідні заходи по стабілізації.

4. ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА

4.1 Основні принципи, мета та актуальність створення інформаційної системи

Створення комп’ютерної інформаційної системи, є важливою і актуальною задачею. Така система повинна бути гнучкою, вміти швидко пристосовуватися до умов, що змінюються, і надавати найбільш оперативну і важливу інформацію. Здатність швидко обробляти початкові дані і одержувати корисну для бізнесу інформацію дає можливість ухвалити краще рішення, і це призводить, до збільшення доходів. Слід зазначити, що розробити достатньо універсальні програми для цих цілей просто неможливо, оскільки постійно змінюються норми законодавства, та умови ринку. Стає очевидним, що використання таких могутніх засобів програмування як, наприклад, С++ або Delphi не дає очікуваного ефекту через складність алгоритмів і великих термінів розробки проектів, а ідеальний засіб інформаційних систем на базі ПК повинен об’єднувати обчислювальні можливості електронних таблиць і сучасних візуальних засобів розробки програм.

Microsoft Excel є могутнім засобом розробки інформаційних систем, поєднуючи в собі переваги як табличного процесора, та і засобів візуального програмування – вбудованої мови Visual Basic for Applications (VBA). За допомогою VBA розробники можуть використовувати більше 100 об’єктів і близько 400 інших вбудованих додатків (функцій, надбудов і тому подібних), що дозволяє створювати гнучкі і розвинені інформаційні системи. У Exсel можна також об’єднувати частини систем, розроблені в інтерактивному режимі, і за допомогою програмного коду, легко інтегрувати їх з іншими офісними програмами. Exсel може бути використаний для будь-якої інформаційної системи, що містить аналіз даних, оскільки включає набір об’єктів обробки даних, який є одним з найкращих у світі.

Зручність створеної інформаційної системи очевидна. Вона полягає в наступному:

значно спрощується робота з програмою побудови і розрахунку оптимізаційних моделей;

спрощується економічний аналіз, що виконується для того чи іншого підприємства, автоматизується процес розрахунку коефіцієнтів, необхідних для проведення аналізу до і після побудови оптимізаційних моделей;

збільшується швидкість роботи з програмою;

спрощується сприйняття матеріалу програми, оскільки кожен етап розрахунку або побудови розташовано на окремому листі;

програма проста і приємна для зорового сприйняття матеріалу, що міститься в ній;

програма відповідає сучасним вимогам до подібних матеріалів.

4.2 Структура інформаційної системи. Значення кнопок

Інтерфейс користувача є невід’ємною частиною будь-якої інформаційної системи, що визначає всі можливі шляхи і зручності доступу до її окремих компонентів.

Для реалізації задач поставлених в даній роботі була розроблена інформаційна система на базі робочої книги Exсel з використанням принципів і інструментів двох типів призначених для користувача інтерфейсів:

кнопкового інтерфейсу робочого листу;

інтерфейсу призначених для користувача форм.

Створена інформаційна система має наступну структуру:

Заставка;

Головне меню;

Листи розрахунку показників.

Стартова сторінка (заставка) призначена для переходу в головне меню і продовження роботи в системі або виходу з системи (рис 4.1). Для цього на сторінці створено дві кнопки „Головне меню” і „Вихід”.

Рис 4.1. Стартова сторінка

Головне меню призначене для переходу за допомогою кнопок в одну з підсистем або повернення на стартову сторінку для виходу з системи (рис. 4.2).

Рис 4.2. Головне меню

На рис. 4.3 наведено один з листів робочої книги

Рис 4.3. Лист робочої книги

Нижче наведено значення кнопок, що містяться на листі інформаційної системи „Головне меню”.

1) „Старт” – після натиснення даної кнопки відбувається перехід на стартовий лист – „Головне меню Інформаційної системи АКБ „Правекс-Банку”;

2) „Вихідні дані” – після натиснення даної кнопки відбувається перехід на лист, що містить баланс досліджуваного банку за 2007 рік, звіт про фінансові результати за 2007 рік, за ціми даними розраховуються всі основні показники, використані для аналізу, проведеного в першому та другому розділах;

3) „Аналіз фінансових показників” – після натиснення даної кнопки відбувається перехід на лист, що містить дані та графіки фінансових показників ;

4) „Результати Розрахунків” – після натиснення даної кнопки відбувається перехід на лист, що містить економіко математичну модель розподілення вільних ресурсів в залежності від прибутковості видів активних статей, їх ризиковості, визначення найменш ризикового продукту.

На кожному з робочих листів інформаційної системи містяться кнопки „Головне меню”, після натиснення на які відбувається перехід на лист головного меню.

4.3 Методи створення кнопок інформаційної системи

Для створення кнопок на листах інформаційної системи, потрібно користуватися наступною методикою:

відкрити нову робочу книгу;

додати панель інструментів „Форми” (далі – ПІ);

на цій ПІ розташовані 16 елементів управління, але тільки 9 з них доступні – це ті елементи управління, які можна використовувати в робочих листах.

далі необхідно вставити кнопки, наприклад, „Старт” і „Вихід” та призначити цим кнопкам макроси.

Текст макросу для кнопки „Старт” має вигляд:

Sub Главноеменю_Щелкнуть ()

Worksheets («Лист2»). Activate

End Sub

„Лист2” – ім’я листа, на якому знаходиться форма „Головне меню”.

При натисканні кнопки „Старт” відкривається лист „Головне меню”. Текст макросу для кнопки „Вихід”:

Sub Выход_Щелкнуть ()

ActiveWorkbook.Close

End Sub

При натисканні „Вихід” відбувається вихід з Excel.

Кнопкам, що знаходяться на другому листі інформаційної системи „Головне меню” призначені макроси, текст яких має вигляд:

Sub *_щелкнуть ()

Worksheets («Лист*»). Activate

End Sub

У першому рядку макросу після команди Sub стоїть ім’я, дане даному макросу, тобто те, яке було привласнене після виклику команди „Призначити макрос”. Після команди Worksheets в другому рядку макросу вказується назва листа, на який повинен здійснюватися перехід після натискання даної кнопки. Макроси забезпечують перехід на необхідний лист при натисканні кнопки.

Нарешті, необхідно призначити макрос для кнопок „Головне меню”, що знаходяться на кожному листі цієї інформаційної системи. Вони необхідні для швидкого, оперативного переходу на лист головного меню.

5. ОХОРОНА ПРАЦІ

На території України нагляд за дотриманням правил охорони праці покладений на Комітету з нагляду за охороною праці України Міністерства праці і соціальної політики України.

Наказом даного комітету від 10 лютого 1999 року № 21 були затверджені Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин.

Згідно з цими правилами облаштованість робочих місць, обладнаних відеотерміналами, повинне забезпечувати:

належні умови освітлення приміщення і робочого місця, відсутність відблисків;

оптимальні параметри мікроклімату (температура, відносна вологість, швидкість руху та рівень іонізації повітря);

належні ергономічні характеристики основних елементів робочого місця;

а також враховувати такі небезпечні і шкідливі фактори:

наявність шуму і вібрації;

м’яке рентгенівське випромінювання;

електромагнітне випромінювання;

ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання;

електростатичне поле між екраном і оператором;

наявність пилу, озону, окислів азоту й аероіонізації.

Площу приміщень, у яких розташовують відеотермінали, визначають відповідно до діючих нормативних документів у розрахунку на одне робоче місце, обладнане відеотерміналом: площа – не менше 6,0 кв. м, об’єм – не менше 20,0 куб. м, з урахуванням максимальної кількості осіб, що одночасно працюють у зміні.

Пред’являються наступні вимоги до освітлення. Приміщення з ЕОМ повинні мати природне і штучне освітлення відповідно до Снип ІІ-4-79 “Природне і штучне освітлення”.

Природне світло повинне проникати через бічні світлопрорізи, зорієнтовані , як правило, на північ або північний схід, і забезпечувати коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче 1,5 %. Розрахунки КПО здійснюються відповідно до Снип ІІ-4-79.

При виробничій потребі дозволяється експлуатувати ЕОМ у приміщеннях без природного освітлення за узгодженням із органами державного нагляду за охороною праці і органами й установами санітарно-епідеміологічної служби.

Вікна приміщень з відеотерміналами повинні мати регулювальні пристрої для відкривання, а також жалюзі, штори, зовнішні козирки тощо.

Штучне освітлення приміщення з робочими місцями, обладнаними відеотерміналами ЕОМ спільного і персонального користування, повинне бути обладнане системою загального рівномірного освітлення. У виробничих і адміністративно-суспільних приміщеннях, де переважають роботи з документами, допускається вживати систему комбінованого освітлення (додатково до загального освітлення встановлюються світильники місцевого освітлення).

Загальне освітлення повинне бути виконане у вигляді суцільних або переривчатих ліній світильників, що розміщаються збоку від робочих місць (переважно ліворуч) паралельно лінії зору працівників. Допускається застосовувати світильники таких класів світлорозподілу:

світильники прямого світла – П;

переважно прямого світла – Н;

переважно відбитого світла – В.

При розташуванні відеотерміналів ЕОМ за периметром приміщення лінії світильників штучного освітлення повинні розміщатися локально над робочими місцями. Для загального освітлення необхідно застосовувати світильники із розсіювачами і дзеркальними екранними сітками або віддзеркалювачами, укомплектовані високочастотними пускорегулювальними апаратами (ВЧ ПРА). Допускається застосовувати світильники без ВЧ ПРА тільки при використанні моделі із технічною назвою “Кососвіт”.

Застосування світильників без розсіювачів і екранних сіток забороняється.

Як джерело світла при штучному освітленні повинні застосовуватися, як правило, люмінесцентні лампи типу ЛБ. При устаткуванні відбивного освітлення у виробничих і адміністративно-суспільних приміщеннях можуть застосовуватися металогалогенові лампи потужністю до 250 Вт. Допускається у світильниках місцевого освітлення застосовувати лампи накалювання.

Яскравість світильників загального освітлення в зоні кутів випромінювання від 50 град. до 90 град. щодо вертикалі в подовжній і поперечній площинах повинна становити не більше 200 кд/кв. м, а захисний кут світильників повинен бути більшим за 40 град.

Коефіцієнт запасу (Кз) відповідно до Снип ІІ-4-79 для освітлювальної установки загального освітлення варто приймати рівним 1,4.

Коефіцієнт пульсації повинний не перевищувати 5 % і забезпечуватися застосуванням газорозрядних ламп у світильниках загального і місцевого освітлення.

При відсутності світильників із ВЧ ПРА лампи багатолампових світильників або розташовані поруч світильники загального освітлення необхідно підключати до різних фаз трифазної мережі.

Рівень освітленості на робочому столі в зоні розташування документів повинен бути в межах 300 – 500 лк. У випадку неможливості забезпечити даний рівень освітленості системою загального освітлення допускається застосування світильників місцевого освітлення, але при цьому не повинно бути відблисків на поверхні екрану і збільшення освітленості екрану більше ніж до 300 лк.

Світильники місцевого освітлення повинні мати напівпрозорий відбивач світла з захисним кутом не меншим за 40 град.

Необхідно передбачити обмеження прямої блискості від джерела природного і штучного освітлення, при цьому яскравість поверхонь, що світяться (вікна, джерела штучного світла) і перебувають у полі зору, повинна бути не більшою за 200 кд/кв. м.

Необхідно обмежувати відблиски шляхом правильного вибору типів світильників і розміщенням робочих. При цьому яскравість відблисків на екрані відеотерміналові не повинна перевищувати 40 кд/кв. м, яскравість стелі при застосуванні системи відбивного освітлення не повинна перевищувати 200 кд/кв. м.

Необхідно обмежувати нерівномірність розподілу яскравості в полі зору осіб, що працюють з відеотерміналом, при цьому відношення значень яскравості робочих поверхонь не повинне перевищувати 3:1, а робочих поверхонь і навколишніх предметів (стіни, устаткування) – 5:1.

Необхідно використовувати систему вимикачів, що дозволяє регулювати інтенсивність штучного освітлення в залежності від інтенсивності природного, а також дозволяє освітлювати тільки потрібні для роботи зони приміщення.

Для забезпечення нормованих значень освітлення в приміщеннях з відеотерміналами ЕОМ спільного і персонального користування необхідно очищати шибки і світильники не рідше ніж 2 рази на рік, і вчасно проводити заміну ламп, що перегоріли.

Пред’явлюються наступні вимоги електробезпеки. Під час проектування систем електропостачання, монтажу силового електроустаткування й електричного освітлення будинків і приміщень для ЕОМ необхідно враховувати вимоги ПВЕ, ПТЕ, ПБЕ, “СН 357-77 Інструкція з проектування силового освітлювального устаткування промислових підприємств”, затверджених Держбудом СРСР, ГОСТ 12.1.006, ДСТ 12.1.030 “ССБТ. Електробезпечність. Захисне заземлення, занулення”, ГОСТ 12.1.019 “ССБТ. Електробезпечність. Загальні вимоги і номенклатура видів захисту”, ГОСТ 12.1.045, ВСН 59-88 Держкомархітектури СРСР “Електроустаткування житлових і суспільних приміщень. Норми проектування”, Правил пожежної безпеки в Україні, цих Правил, а також розділів Снип, що стосуються штучного освітлення й електротехнічних пристроїв, і вимог нормативно-технічної й експлуатаційної документації заводу-виробника ЕОМ.

ЕОМ, периферійні пристрої ЕОМ і устаткування для обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ, інше устаткування (апарати управління, контрольно-вимірювальні прилади, світильники тощо), електропроводи і кабелі за виконанням і ступенем захисту повинні відповідати класові зони за ПВЕ, мати апаратуру захисту від струму короткого замикання й інших аварійних режимів.

Під час монтажу й експлуатації ліній електромережі необхідно повністю зробити неможливим виникнення електричного джерела загоряння внаслідок короткого замикання і перевантаження проводів, обмежувати застосування проводів з легкозаймистою ізоляцією і, за можливості, перейти на негорючу ізоляцію.

Під час ремонту ліній електромережі шляхом зварювання, паяння і з використанням відкритого вогню необхідно керуватися Правилами пожежної безпеки в Україні.

Лінія електромережі для живлення ЕОМ, периферійних пристроїв ЕОМ і устаткування для обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ виконується як окрема групова трипровідна мережа, шляхом прокладання фазових, нульових робочих і нульового захисного провідників. Нульовий захисний провідник використовується для заземлення електроприймачів.

Використання нульового робочого провідника як заземлюючого захисного провідника забороняється.

Нульовий захисний провід прокладається від стійки групового розподільного щита, розподільного пункту до розеток живлення. Не допускається підключення на щиті до одного контактного затискача нульових робочих і нульового захисного провідників.

Площа перерізу нульового робочого і нульового захисного провідника в груповій трипровідній мережі повинна бути не менше площі перерізу фазового провідника. Всі провідники повинні відповідати номінальним параметрам мережі і навантаження, умовам навколишнього середовища, умовам розподілу провідників, температурному режимові і типам апаратури захисту, вимогам ПВЕ.

У приміщенні, де одночасно експлуатується більше п’яти персональних ЕОМ, на помітному і доступному місці встановлюється аварійний резервний вимикач, що може повністю виключити електричне живлення приміщення, крім освітлення.

ЕОМ, периферійні пристрої ЕОМ і устаткування для обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ повинні підключатися до електромережі тільки за допомогою справних штепсельних з’єднань і електророзеток заводського виготовлення.

Штепсельні з’єднання й електророзетки крім контактів фазового і нульового робочих провідників повинні мати спеціальні контакти для підключення нульового захисного провідника. Конструкція їх повинна бути такою, щоб приєднання нульового захисного провідника відбувалося раніш чим приєднання фазового і нульового робітника провідників. Порядок роз’єднання при відключенні повинен бути зворотним. Необхідно унеможливити з’єднання контактів фазових провідників з контактами нульового захисного провідника.

Неприпустимим є підключення ЕОМ, периферійних пристроїв ЕОМ і устаткування для обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ до звичайного двопровідної електромережі, у тому числі – з використанням перехідних пристроїв.

Електромережі штепсельних з’єднань і електророзеток для живлення персональних ЕОМ, периферійних пристроїв ЕОМ і устаткування для обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ варто виконувати за магістральною схемою, по 3 – 6 з’єднань або електророзеток в одному колі.

Штепсельні з’єднання й електророзетки для напруги 12 В і 36 В за своєю конструкцією повинні відрізнятися від штепсельних з’єднань для напруги 127 В і 220 В.

Штепсельні з’єднання й електророзетки, розраховані на напругу 12 В і 36 В, повинні бути пофарбовані в колір, що візуально значно відрізняється віл кольору штепсельних з’єднань, розрахованих на напругу 127 В і 220 В.

Індивідуальні і групові штепсельні з’єднання й електророзетки необхідно монтувати на не горючих або важкогорючих пластинах з урахуванням вимог ПВЕ і Правил пожежної безпеки в Україні.

Електромережу штепсельних розеток для живлення персональних ЕОМ, периферійних пристроїв ЕОМ і устаткування для обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ розташовують уздовж стін приміщення прокладають по підлозі біля стін приміщення, як правило, у металевих трубах і гнучких металевих рукавах з відводами відповідно до затвердженого плану розміщення устаткування і технічних характеристик устаткування.

При розташуванні в приміщенні за його периметром до 5 персональних ЕОМ, і використанні трипровідникового захищеного проводу або кабелю в оболонці з негорючого або важкогорючого матеріалу дозволяється прокладання їх без металевих труб і гнучких металевих рукавів.

Електромережу штепсельних розеток для живлення персональних ЕОМ, периферійних пристроїв ЕОМ і устаткування для обслуговування, ремонту і налагодження ЕОМ при розташуванні їх у центрі приміщення, прокладають у каналах або під підлогою в металевих трубах або гнучких металевих рукавах. При цьому не дозволяється застосовувати провід і кабель в ізоляції з вулканізованої гуми й інші матеріали, що містять сірку.

АКБ “Правекс-Банк”” суворо дотримуєтся і виконує всі встановлені нормативи, зазначені в даній інструкції, а також в інших нормативно-правових актах.

ВИСНОВКИ

Однією з незмінних умов становлення ринкової економіки в Україні є розширення масштабів та підвищення значення діяльності банків. Зараз у країні діє більше 200 комерційних банків. Система комерційних банків Дніпропетровська та України в цілому перетворилася в один з ключових елементів господарського механізму країни. Комерційні банки стали одним з основних джерел інвестицій. Однак загальна соціально-економічна та політична обстановка у країні суттєво ускладнила функціонування банківської системи. Україна за останні десять років пережила не одну кризу, що не могло не вплинути і на банки. Була значно підірвана довіра до всієї банківської системи. Велика кількість банків припинила своє існування. В інших банків помітно погіршився стан ліквідності.

Розглядаючи таку цікаву тему у банківській діяльності як оцінка та управління ризиками комерційного банку, у дипломній роботі автор намагався вивчити і проаналізувати теоретичні аспекти і прослідкувати їх практичне застосування у діяльності АКБ “Правекс-Банк”.

Вітчизняна та зарубіжна банківська практика накопичила багатий досвід управління банків.

Однак ні одна з них окремо не в змозі повністю пояснити засоби забезпечення ліквідності банку. Тому зараз банки у своїй практичній діяльності вимушені спиратися на рекомендації усіх відомих теорій, віддаючи перевагу тій чи іншій з них виходячи з умов у кожному конкретному випадку.

Керуючись у своїй роботі нормативними, інструктивними матеріалами та теоретичними розробками багатьох авторів, автор прагнув якнайповніше виявити різні тенденції і знайти шляхи покращення діяльності банку на майбутнє.

У своїй роботі автор не претендує на вичерпність, визначена тема є дуже багатогранна, зачіпає багато аспектів банківської діяльності, які тут не були розглянуті. Але старався висвітлити деякі сторони цієї глибокої теми, аналізуючи фінансовий стан АКБ “Правекс-Банку” і порівнюючи дані з прийнятими нормативами.

У першому розділі було дано загальну характеристику досліджуваного банку, загальні основи аналізу економічного стану банку, балансу і його ліквідності, розраховуються нормативи та дається аналіз банку. Розглянуті показники насамперед покликані з’ясувати причини виникнення ризиків не повернення коштів на основі послідовного аналізу структури розміщених коштів. У другому розділі розглянуто теоретичні аспекти діяльності комерційних банків, нормативне регулювання цієї проблеми. При цьому автор спирається на останні законодавчі акти.

У третьому розділі на основі аналізу, проведеному у перших двох розділах, формується програма удосконалення управління ризиками АКБ “Правекс-Банк”. На основі теоретичних розробок і практичних впроваджень зроблені деякі розрахунки, які, на думку автора роботи, при більш детальній розробці могли б принести банку значну користь в плані збільшення прибутку. При цьому використані сучасні математичні методи статистичного аналізу. Для розробки математичної моделі, на основі якої проводились розрахунки, був використаний запропонований у 1952 році американським вченим Марковіцем метод формування портфеля цінних паперів.

Оскільки банки України, та і взагалі кредитні установи, працюють у сфері ризику, то тут важко планувати і прогнозувати конкретно на певні періоди. Треба враховувати дію зовнішніх факторів, які впливають об’єктивно на банківську діяльність. Якщо внутрішні фактори ще можливо якось регулювати чи керувати ними, то зовнішні фактори дуже мало піддаються впливу зі сторони окремих банків. Але банки працюють у сфері керованого ризику. Тому, вважається, що за допомогою різних методів запобігання ризикам: хеджування ф’ючерсних, опціонних контрактів можна якщо не нівелювати, то хоча б зменшити до мінімуму непередбачувані і небажані ризикові ситуації.

На основі проведеної роботи можна зробити висновок, що в управлінні ризиками фактично кожен банк може знайти якісь резерви своєї діяльності. Але кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що склалися на певні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення у наступному науково обґрунтованої економічної політики у області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення заємних коштів сторонніх організацій, здійснення активних операцій.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ “Про банки і банківську діяльність”.

Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року за № 368 Про затвердження “Інструкції про порядок регулювання діяльності комерційних банків».

Інструкція “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків”, затверджена постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року за № 368.

Постанова Правління Національного банку України від 20 липня 1999 року № 358 “Про затвердження Методичних вказівок щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України”.

Постанова Правління Національного банку України від 30 грудня 1996 року за № 343 Про введення в дію Інструкції·№ 10 „Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків”.

Інструкція № 10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків”, затверджена постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1996 р. № 343.

Положення про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства від 28 серпня 2001р. № 369.

Постанова/Порядок надання дозволу на врахування залучених коштів на умовах субординованого боргу до капіталу банку і внесення змін до Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків від 25 жовтня 1999 року № 518. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 листопада 1999 р. за № 786/4079.

План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, затверджений постановою Правління НБУ від 21 листопада 1997 р. № 388.

Джозеф Ф. Синки мл. Управление финансами в коммерческих банках. М.: Catallaxy, 1994 – 930 с.

Банковское дело. Под. ред. А. И. Лаврушина. М.: Банковский и биржевой информационный центр, 2001 – 672 с.

Банківські операції. Під ред. Мороза А. М. К.: КНЕУ, 2000 – 384 с.

Касимов Ю. Ф. Основы теории оптимального портфеля ценных бумаг. М.: Филинъ, 1998 – 312 с.

Пантелєєв П. П., Халява С. П. Фінансова стійкість комерційного банку: деякі проблеми її регулювання // Вісник Національного банку України, № 2, 1996, с. 64-69.

Шиллер Р. І. Вплив низької інфляції на фінансову стійкість банків // Фінансова Україна, № 1, 1997, с. 92-95.

Новак І. М., Івченко І. С. Зниження системних ризиків у платіжних системах комерційних банків // Вісник Національного банку України. №6, 1996, с. 28-31.

Волошин І. В. Часова структура кредитних ризиків // Вісник Національного банку України. № 12, 1998, c. 25-28.

Воронин Д. В. Правовая база банковской деятельности: на пути к международным стандартам // Бизнес и банки. № 12, 1996, с. 27-29.

Взгляд на надёжность сквозь призму международного опыта // Финансист. № 46, 1995, с 19-22.

Фінансовий стан та проблеми розвитку комерційних банків України у першому півріччі 2001 року // Вісник Національного банку України. № 9, 2001, с. 9-17.

Архивы журнала «Корпоративные системы» М., 2000, Волошин И. В. «Оценка риска и рейтинга ликвидности банков», (Електрон. ресурс)/ http://koi.cfin.ru/finanalysis/. – Загол. з екрану.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

Баланс
за станом на 31 грудня 2007 року (на кінець дня)
АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» Київ
№ п/п	Найменування статті	Примітки	2007 рік	2006 рік
1	2	3	4	5
	АКТИВИ
1	Кошти в Національному банку України та готівкові кошти банку		379530	348132
2	Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, і цінні папери, емітовані Національним банком України	2	0	0
3	Кошти в інших банках	3	380277	109237
4	Цінні папери в торговому портфелі банку	4	0	0
5	Цінні папери в портфелі банку на продаж	5	1058	1058
6	Кредити та заборгованість клієнтів	6	2382895	1373407
7	Цінні папери в портфелі банку до погашення	7	0	0
8	Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії	8	0	0
9	Основні засоби та нематеріальні активи	9	315055	168295
10	Нараховані доходи до отримання:	10	40485	16908
11	Відстрочений податковий актив		0	0
12	Інші активи	11	83728	106483
13	Довгострокові активи, призначені для продажу	12	0	0
14	Усього активiв		3583028	2123520
	ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
15	Кошти банків		280671	31273
15.1	У тому числі кредити, які отримані від Національного банку України		0	0
16	Кошти клієнтів	13	2722123	1817725
17	Ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком		1	1
18	Боргові цінні папери, емітовані банком	14	18000	0
19	Нараховані витрати до сплати	15	87322	54194
20	Відстрочені податкові зобов’язання		31109	3760
21	Інші зобов’язання	16	87138	47961
22	Усього зобов’язань		3226364	1954914
	ВЛАСНИЙ КАПIТАЛ
23	Статутний капітал	17	171499	108960
24	Капіталізовані дивіденди		0	0
25	Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)		0	0
26	Емісійні різниці		672	672
27	Резерви та інші фонди банку		10219	3337
28	Резерви переоцінки, у тому числі:		96529	15394
28.1	Резерви переоцінки необоротних активів		96529	15394
28.2	Резерви переоцінки цінних паперів		0	0
29	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років		940	26949
30	Прибуток/Збиток звітного року, що очикує затвердження		76805	13294
31	Усього власного капіталу		356664	168606
32	Усього пасивів		3583028	2123520

Звiт про фiнансовi результати
за станом на 31 грудня 2007 року (на кінець дня)
АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» Київ
№ п/п	Найменування статті	Примітка	2007 рік	2006 рік
1	2	3	4	5
1	Чистий процентний дохiд		125569	59353
1.1	Процентний дохiд	19	303165	181026
1.2	Процентні витрати	20	(177596)	(121673)
2	Чистий комiсiйний дохiд		359385	149523
2.1	Комiсiйний дохiд		363077	153596
2.2	Комiсiйні витрати		(3692)	(4073)
3	Торговельний дохiд	21	30823	28380
4	Дохiд у вигляді дивідендів	22	0	0
5	Дохід від участі в капіталі		0	0
6	Iнший дохiд		17023	7009
7	Усього доходів		532800	244265
8	Загальні адмiнiстративнi витрати	23	(111910)	(84412)
9	Витрати на персонал	24	(192917)	(88099)
10	Втрати від участі в капіталі		0	0
11	Інші витрати		(87654)	(40758)
12	Прибуток вiд операцiй		140319	30996
13	Чисті витрати на формування резервів	25	(29135)	(10110)
14	Дохід/Збиток від довгострокових активів, призначених для продажу		0	0
15	Прибуток до оподаткування		111184	20886
16	Витрати на податок на прибуток	26	(34379)	(7592)
17	Прибуток пiсля оподаткування		76805	13294
18	Чистий прибуток/збиток від продажу довгострокових активів, призначених для продажу	27	0	0
19	Чистий прибуток/збиток банку		76805	13294
20	Чистий прибуток на одну просту акцію (грн.)	28	0,64	0,12
21	Скоригований чистий прибуток на одну просту акцію (грн.)	28	0,64	0,12

ДОДАТОК Б

ВІДГУК

на дипломну роботу студентки групи ЕК-03-1 Жегалової М.О.

на тему: “ Оптимізація балансу АКБ „Правекс-Банк” з метою покрашення його фінансових показників”.

Актуальність теми випускної роботи беззаперечна.

Оптимальний розподіл коштів на будь-які проекти завжди вимагав детального обмірковування та мав дуже важливе значення. Тому не слід нехтувати можливістю використовувати математичний апарат. Застосування обчислювальної техніки дозволяє вирішувати складні задачі, математична постановка яких пов’язана з необхідністю розглядання складних моделей.

Було проведено значний аналіз ризиків виникаючих в банківський діяльності, та запропоновано рішення для збільшення банківського прибутку при мінімальних ризиках. Також автор зосередився на аналізі фактичного матеріалу та нормативно-правової бази при дослідженні поставленої проблеми.

Дипломна робота має проблемний, практичний характер, широко використано статистичний матеріал та економетричний інструментарій, пропонуються досить цікаві методи підвищення рівня доходу при мінімізації ризиків.

Дипломна робота оформлена відповідно до запропонованих норм та методик виконання дипломних робіт, зроблена на належному науковому рівні і може бути допущена до захисту, а при успішному захисті заслуговує оцінки “відмінно”.

Керівник дипломної роботи,

професор, д. т. н. Пістунов І.М.

ДОДОТОК В

Рецензія на дипломну роботу студентки групи ЕК-03-1 Жегалової М.О.

на тему: “ Оптимізація балансу АКБ „Правекс-Банк” з метою покрашення його фінансових показників”.

Дипломний проект студентки Жегалової М.О. присвячено одній з найактуальніших тем сучасної економіки. В роботі розглянуто і заходи підвищення рівня прибутку при мінімальному ризику банку в умовах сучасного розвитку конкуренції.

Робота дозволяє відмітити актуальність теоретичних та практичних результатів. В рамках роботи було проаналізовано процент неповернення коштів. Ризик випуску різних продуктів діяльності банку. Виявлено найбільш ефективний метод розподілення коштів для збільшення прибутку і мінімізації ризиків.

І що найголовніше – було розроблено автоматизовану інформаційну систему, що дозволяє легко виконувати необхідні розрахунки. Ця система має привабливий інтерфейс, та досить зручна в роботі навіть для звичайного користувача.

Оскільки дипломна робота має дійсно практичне значення для роботи підприємства та надалі буде застосована, то заслуговує на оцінку „П’ять”.

Т. в.о. директора

Квартального відділення

АКБ „Правекс-Банк” Крюков К.В.