Автор: admin

Реферат

Курсовая работа содержит: 52 страницы, 3 таблиц, 33 источника, 6 приложений.

Ключевые слова: налично-денежный оборот, электронные деньги, банковские пластиковые карточки, анализ налично-денежного оборота, прогнозирование, денежные расчеты.

Объектом исследования является кооперативно-торговая фирма «Спутник» Ивацевичского РАЙПО.

Цель работы – исследование организации налично-денежных оборотов субъектов хозяйствования и основные направления их совершенствования.

Методы исследования: метод сравнения, анализа, синтеза, метод сетевого планирования, расчет относительных величин.

В результате исследования проведен анализ налично-денежных оборотов субъектов хозяйствования на материалах кооперативно-торговой фирмы «Спутник» Ивацевичского РАЙПО.

Экономическая эффективность и значимость курсовой работы определяется внедрением в практическую деятельность рекомендаций по совершенствованию налично-денежных оборотов субъектов хозяйствования.

Прогнозные предложения о развитии объекта исследования налично-денежного оборота кооперативно-торговой фирмы «Спутник» Ивацевичского РАЙПО являются экономически целесообразными и эффективными.

Белкоопсоюз

Учреждение образования

«БЕЛОРУССКИЙ ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ ПОТРЕБИТЕЛЬСКОЙ КООПЕРАЦИИ»

Кафедра финансов и кредита

КУРСОВАЯ РАБОТА

по курсу «Финансирование и кредитование потребительской кооперации

на тему: “ организации налично-денежных оборотов субъектов хозяйствования и основные направления ее совершенствования ”

(на материалах Ивацевичского РАЙПО)

Выполнил студент четвертого курса

группы Ф-42

специальности финансы и кредит

Волуевич А. В.

Научный руководитель

ст. пр. Полторацкая Я. С.

Гомель 2005

Содержание

Введение

Сущность и значение налично-денежного оборота

Организация обращения наличных денег в Республике Беларусь

Анализ и прогнозирование налично-денежного оборота

Основные направления совершенствования налично-денежного оборота

Заключение

Список использованных источников

Приложение

Введение

Курсовая работа написана на тему: “ организации налично-денежных оборотов субъектов хозяйствования и основные направления ее совершенствования ”. На мой взгляд данная тема является актуальной на сегодняшний день, однако многие могут со мной не согласиться, ведь, в целом на долю налично-денежного оборота приходится малая часть всего денежного оборота, однако научная и рациональная организация налично-денежного оборота имеет важное значение для решения многих социально-экономических проблем, так как сфере денежных отношений происходит окончательная реализация стоимости совокупного общественного продукта, произведенные товары получают общественное признание. В процессе реализации товаров устанавливается, на сколько производство удовлетворяет запросы личного потребления, что во многом определяет нормальную циркуляцию денег в стране и устойчивость их покупательной способности, т.е. оптимизирует количество наличных денег.

Объектом исследования в данной курсовой работе является кооперативно-торговая фирма «Спутник» Ивацевичского РАЙПО.

Цель работы – исследование организации налично-денежных оборотов субъектов хозяйствования и основные направления ее совершенствования.

Цель работы обусловила постановку и решение следующих задач:

теоретически обосновать сущность и понятие налично-денежного оборота;

изучить организацию обращения наличных денег в Республике Беларусь;

изучить анализ и прогнозирование налично-денежного оборота;

выявить основные направления совершенствования налично-денежного оборота;

На протяжении ряда лет проблема анализа налично-денежного оборота;

рассматривали многие отечественные и зарубежные экономисты. Результаты их исследований сохранили свою научную и практическую ценность. Наиболее значимый вклад в развитие методик анализа налично-денежного оборота внесли: Абрютина М.С., Артеменко В.Г., Басовский Л.Е., Бернстай Л.А., Барнгольц С.Б., Ермалович Л.Л, Ефимова О.В., Кравченко Л.И., Крейнена М.Н., Панков Д.А., Савицкая Г.В., Стражев В.И., Тихонов А. Шеремет А.Д. и другие.

Предметом исследования является организация налично-денежных оборотов субъектов хозяйствования и основные направления ее совершенствования.

Информационной базой исследования послужила специальная экономическая литература, Законы Республики Беларусь, нормативные акты Правительства Республики Беларусь и ряда министерств (Министерства финансов, Министерства статистики и анализа, Министерства Экономики и других) и ведомств.

Теоретической и методологической основой проведенного исследования являются труды отечественных и зарубежных ученых в области анализа хозяйственной деятельности, действующее законодательство Республики Беларусь по рассматриваемым проблемам и публикации периодической печати.

В процессе исследования применялись общенаучные методы исследования и специальные приемы анализа хозяйственной деятельности (группировка, сравнение, синтез абсолютных разниц, детализация и другие).

1. Сущность и значение налично-денежного оборота

В рыночных условиях особую актуальность приобретают вопросы четкой организации денежных расчетов, поскольку кругооборот денежных средств играет огромную роль в хозяйственной жизни предприятия любой формы собственности.

Платежная система представляет собой комплекс организаций и учреждений, я также набор инструментов и процедур, необходимых для проведения денежных расчетов между субъектами расчетных отношений, возникающих в процессе производства и реализации товаров и услуг. Задача создания платежной системы, адекватной развитому рынку, является многоплановой, сложной, и ее реализация потребует длительного времени [25,c.50].

Значение четко организованной платежной системы многократно возрастает в условиях необходимости преодоления серьезного кризиса неплатежей, когда огромная взаимная задолженность, задержка платежей в каком-либо одном звене затрагивает работу большого числа субъектов хозяйствования, отражается на важнейших показателях их производственной и коммерческой деятельности.

Любое предприятие совершает денежные расчеты как покупатель и как продавец, рассчитывается с бюджетом и банком, осуществляет также денежные расчеты с рабочими и служащими. Совокупность всех денежных платежей составляет платежный оборот, являющийся частью денежного оборота. Наличные деньги применяются в платежном обороте, прежде всего населением, а также субъектами хозяйствования при расчетах незначительными суммами [25,c.50].

Денежные отношения представляют собой довольно сложную систему, которая отражает различные стороны воспроизводственного процесса. Это обусловлено тем, что все созданные продукты и оказываемые услуги, предназначенные для производственного или личного потребления и принимающие товарную или нетоварную форму, реализуются за соответствующую сумму денег. С помощью последних осуществляется формирование и распределение доходов, в том числе стоимости прибавочного продукта, а также кредитное перераспределение временно высвобождающихся денежных средств.

Возникающие при этом денежные отношения непосредственно между субъектами хозяйствования, между субъектами хозяйствования и государством, между субъектами хозяйствования и их работниками, между населением и государством, а также между отдельными гражданами завершаются денежными расчетами в безналичной форме или наличными деньгами. В данном случае движение наличных денег и безналичных форм расчетов тесно взаимодействует между собой и представляет единый денежный оборот. Поэтому использование всех функций денег в ходе обслуживания ими процесса товарного обращения, распределения и перераспределения стоимости совокупного (валового) национального продукта (ВНП) и национального дохода (НД) в процессе расширенного воспроизводства образует денежный оборот. Общие принципиальные черты денежного оборота можно охарактеризовать следующим образом:

денежный оборот — это совокупность всех потоков денежных средств предприятий, хозяйственных, государственных, частных и кооперативных организаций, кредитных учреждений и населения, образующихся в процессе совершения платежей при посредстве денег, выступающих в функции средства платежа и средства обращения. При этом преобладающее место занимают денежные потоки между предприятиями и организациями;

денежный оборот представляет собой единство обращения наличных денег и безналичных форм расчетов, поскольку деньги во всех случаях выступают единым мерилом стоимости общественного продукта и национального богатства;

денежный оборот охватывает весь процесс воспроизводства с его составными элементами — производством, распределением, обменом и потреблением;

регулирование денежного оборота имеет кредитную основу, т.е. авансирование денег хозяйственному обороту базируется на кредитных отношениях;

научное регулирование и прогнозирование денежного оборота осуществляется посредством разработки финансовых и кредитных прогнозов, а также прогнозов по денежному обращению [25,c.51].

Посредством денежного оборота в экономике осуществляются пере распределительные процессы. Последние подвержены государственному регулированию и во многом зависят от макроэкономических факторов, монетарной политики и системы налогообложения. Фактически пере распределительные процессы представляют собой движение денежных потоков, которые обслуживают органы министерства финансов (казначейство), налоговые органы, коммерческие банки и расчетно-кассовые центры. .[25,c.51]

Денежный оборот, отражающий закономерности движения денег и товаров, непосредственно связан с товарным обращением как его материальной основой и с движением денежной формы стоимости. Поэтому оборот денег в стране зависит главным образом от способности банков удовлетворять требования на кредит и деньги, предъявляемые со стороны промышленности, торговли, сельского хозяйства и всех других секторов экономики. Денежный оборот каждого сектора представляет собой относительно обособленную часть всего денежного оборота и одновременно связан с его другими частями. Объективной основой и центральным звеном функционирования всего денежного оборота является денежный оборот отраслей реального сектора экономики, где особенно важно достижение необходимых соотношений между доходами и расходами субъектов хозяйствования.

Правильная организация денежного оборота — условие эффективного управления экономикой. Денежный оборот отражает как положительные итоги процесса производства товаров и услуг, так и его отрицательные моменты. Практика хозяйствования доказала целесообразность концентрации управления денежным оборотом центральным банком, который является единым кредитным, эмиссионным, кассовым и расчетным центром государства. Можно выделить следующие основные принципы организации денежного оборота:

все предприятия (объединения), организации и учреждения обязаны хранить денежные средства на счетах в банке, проводить расчеты через банк преимущественно в безналичной форме;

банки должны обеспечивать ведение счетов предприятий и организаций, проведение по ним безналичных и налично-денежных расчетов с соответствующим контролем, прием и хранение денежных сбережений населения, выдачу их по первому требованию вкладчиков в любой форме;

во внутри банковском обороте применяются только расчетные документы установленной формы, а во вне банковском обороте — только государственные денежные знаки [25,c.52].

Денежный оборот регулируется центральным банком. При этом регулирование денежного обращения центральным банком может быть направлено на любой из элементов денежно-кредитного рынка: на объем предложения денег в наличной и безналичной формах, величину спроса на кредит и его цену. Возможность воздействия на предложение денег обеспечивается совмещением в лице центрального банка субъекта денежной эмиссии в ее наличной и безналичной формах и субъекта денежно-кредитного регулирования. При этом монополия на эмиссию банкнот создает базу для контроля над наличной составляющей денежного обращения, а особая роль центрального банка в формировании кредитных ресурсов банковской системы в целом — основу для определения возможного объема банковских кредитов.

Денежное обращение состоит из наличного и безналичного денежного оборота. Принципиальная особенность денежного обращения современных развитых государств состоит в практически полном отсутствии разделения наличного и безналичного оборота. Это означает, что наличные и безналичные деньги имеют одинаковую покупательную силу, а переход денег из одной формы в другую обусловлен реальными потребностями субъектов хозяйствования. Характерно, что в условиях высокого уровня развития безналичных расчетов использование банкнот даже для незначительных платежей (несколько сотен долларов) практически исключено в связи с расходами на инкассацию, риском ограбления. При этом не существует проблема перелива денег из безналичной формы в наличную, поскольку через изменение цен, процентных ставок и валютного курса сбалансируется совокупная денежная масса и масса товаров, услуг и инвестиционных возможностей, включая внешнеэкономические связи. Единство безналичного и наличного денежного оборота обеспечивается созданием условий для недопущения свободного хождения иностранной валюты во внутреннем платежном обороте.

Налично-денежное обращение как часть денежного оборота связано только с движением наличных денег. Оно включает в себя всю совокупность организационно-экономической работы по обслуживанию экономики наличными деньгами. Посредством последних производятся расчеты предприятий, организаций и учреждений с населением, а также расчеты между группами населения. На долю налично-денежного оборота приходится малая часть всего денежного оборота[25,c.65].

Научная и рациональная организация налично-денежного оборота имеет важное значение для решения многих социально-экономических проблем. В этой сфере денежных отношений происходит окончательная реализация стоимости совокупного общественного продукта, произведенные товары получают общественное признание. В процессе реализации товаров устанавливается, на сколько производство удовлетворяет запросы личного потребления, что во многом определяет нормальную циркуляцию денег в стране и устойчивость их покупательной способности, т.е. оптимизирует количество наличных денег [25,c.66].

Движение наличных денег осуществляется в соответствии с прогнозом коксовых оборотов центрального блика, которые базируются на прогнозных показателях плана социально-экономического развития страны, бюджета, баланса денежных доходов и расходов населения ( последний составляется в территориальном разрезе с тем, чтобы денежные доходы преимущественно реализовывать на месте). Правильная организация налично-денежного оборота имеет первостепенное значение, поскольку он обслуживает связи производственного и личного потребления. При этом наличный оборот постоянно превращается в безналичный и наоборот.

Несмотря на то, что налично-денежный оборот значительно меньше безналичного, тем не менее его правильная организация весьма важна в социально-экономическом плане, поскольку этот оборот обслуживает преимущественно отношения, связанные со сферой личного потребления. Сфера обращения наличных денег весьма быстро реагирует на происходящие изменения в денежных доходах населения, на возможности превращения этих доходов в реальные материальные ценности, на распределение денежных доходов между различными социальными группами и слоями населения. Происходящие в сфере налично-денежного обращения процессы имеют первостепенное значение для обеспечения устойчивости денег.

В наличном денежном обороте функционируют следующие потоки движения наличных денег:

первый поток, по которому деньги из касс банков при выдаче наличных денег на выплату заработной платы, пенсий, стипендий, пособий попадают в сферу обращения;

второй поток, по которому деньги возвращаются в виде выручки торговых организаций от продажи товаров населению , коммунально-бытовых предприятий, от организаций, оказывающих населению различные платные услуги, из сферы денежного обращения в кассы банков [25,c.66].

Эти потоки движения наличных денег являются основными. Они обеспечивают нормальную циркуляцию наличных денег через кассы банка и бесперебойное обслуживание хозяйства наличными деньгами. Кроме того, в сфере обращения есть еще два потока: это движение наличных денег между группами населения, связанное главным образом, с рыночной торговлей и, весьма ограниченное по объему, движение наличных денег между предприятиями. С развитием индивидуально-трудовой и частной деятельности движение наличных денег между группами населения возрастает, что может повлиять на скорость оборота денег через кассы банка.

Фактически наличные деньги представляют собой банкноты и монеты, выпущенные центральным банком и находящиеся в кассах банков, а также обращающиеся вне банковской сферы. Свое движение наличные деньги начинают из касс центрального банка, которому предоставлено монопольное право выпуска денег в обращение. [25;c.68]

Субъекты хозяйствования за счет имеющихся денежных средств на своих счетах или предоставленного банком кредита получают наличные деньги в кассе обслуживающего банка. Данные денежные суммы предназначены для выплаты работникам заработной платы, осуществления других платежей и поэтому не должны задерживаться в кассах субъектов хозяйствования. В дальнейшем наличные деньги используются для оплаты покупаемых товаров и оказанных услуг, а также для других платежей в пользу государства, предприятий и отдельных лип. В связи с тем, что расходование части наличных денег может быть отложено, то она становится средством накопления (сбережения) и хранится у населения или помещается в банк.

Общая сумма платежей, осуществляемая наличными деньгами за определенный период времени, характеризует величину налично-денежного оборота, в который включаются выдачи наличных денег из касс банков, поступления денег в кассы банков, оборот наличных денег через почту, выплаты из касс предприятий, организаций и учреждений населению, платежи населения предприятиям, организациям и учреждениям, оборот наличных денег между гражданами.

Основной оборот наличных денег проходит через кассы банков, которые осуществляют кассовое обслуживание экономики. Обращение наличных денег происходит непрерывно. У участников налично-денежного оборота (в кассах банков, субъектов хозяйствования, у населения) постоянно в тех или иных размерах находятся денежные остатки, которые постепенно расходуются, а на смену им поступают новые денежные суммы. Вследствие разграничения единого денежного оборота на безналичный оборот и налично-денежное обращение в сфере последнего постоянно находится определенный остаток наличных денег. Он складывается из остатков наличных денег на руках у населения, остатков наличных денег в кассах предприятий и организаций и в оборотной кассе банков.

Величина остатка наличных денег, находящихся в обращении, постоянно колеблется, так как зависит от многих факторов — экономических и организационных: от уровня доходов населения, от деятельности торговых, коммунальных и бытовых организаций, банковской системы, от степени соблюдения кассовой дисциплины предприятиями. Регулирование оборота наличных денег через кассы субъектов хозяйствования осуществляется банками в ходе выполнения ими операций по организации денежного обращения в стране и кассовому обслуживанию экономики. Банковской практикой выработаны такие методы регулирования налично-денежного оборота, как ограничение кассовых остатков субъектов хозяйствования, определение норм расходования из выручки наличными деньгами, установление способов и сроков сдачи выручки в банк, ограничение предельных сумм расчетов между субъектами хозяйствования наличными деньгами, расходование наличных денег по целевому назначению и др.

Государство должно постоянно изучать действие этих факторов и воздействовать на них в направлении уменьшения наличных денег в сфере обращения. Уменьшение массы денег в обращении достигается посредством ускорения их движения через кассы банков, что позволяет обслужить больший денежный оборот с меньшей суммой наличных денег. Это в свою очередь позволяет сэкономить на издержках обращения, связанных с изготовлением и хранением наличных денег, а также укрепляет их покупательную способность, поскольку в этом случае за каждой единицей стоит относительно большая масса товарно-материальных ценностей и платных услуг [25,c.69].

Большое влияние на налично-денежный оборот оказывает денежно-кредитная политика, проводимая в государстве.

Итоги выполнения основных направлений денежно-кредитной политики Республики Беларусь за 2004 год и задачи банковской системы по реализации основных направлений денежно-кредитной политики.

Следует отметить, что денежно-кредитная политика в 2004 году проводилась в соответствии с Основными направлениями денежно-кредитной политики Республики Беларусь на 2004 год с учетом складывающихся макроэкономических условий и содействовала достижению параметров экономического и социального развития страны, предусмотренных Указом Президента Республики Беларусь от 4 декабря 2003 г. N 555 «Об утверждении важнейших параметров прогноза социально-экономического развития Республики Беларусь на 2004 год», Законом Республики Беларусь «О бюджете Республики Беларусь на 2004 год». Важнейшие мероприятия денежно-кредитной политики вырабатывались и осуществлялись Национальным банком Республики Беларусь совместно с Правительством Республики Беларусь[9,c.15].

Целевые ориентиры денежно-кредитной политики, предусмотренные Основными направлениями на 2004 год, выполнены. Основными итогами денежно-кредитной политики Республики Беларусь в 2004 году явились: обеспечение устойчивости курса белорусского рубля по отношению к иностранным валютам, замедление инфляционных процессов, поддержание процентных ставок на уровнях, способствовавших увеличению сбережений в банковской системе и расширению кредитной поддержки банками экономики, развитие и укрепление банковской системы Республики Беларусь, рост ресурсов, собственного капитала и уставного фонда банков, эффективное, надежное и безопасное функционирование платежной системы [9,c.16].

Главным управлениям центрального аппарата Национального банка, главным управлениям Национального банка по областям и г.Минску и организациям Национального банка, банкам совместно с республиканскими органами государственного управления в 2005 году следует:

— продолжить работу по оптимизации активов и пассивов банков по следующим направлениям:

-диверсификация источников формирования ресурсов банков за счет повышения доли средств предприятий и населения в национальной и иностранных валютах, средств нерезидентов Республики Беларусь;

-осуществление долгосрочных кредитных проектов только при условии соблюдения норм ликвидного функционирования, в частности путем определения источников денежных средств, за счет которых будет осуществляться финансирование проектов;

-снижение удельного веса привлеченных средств с повышенным риском досрочного снятия;

-повышение доли активов, приносящих доход;

-снижение доли проблемных активов;

-расширение перечня современных банковских операций и услуг как в части привлечения средств в банки, так и в части их размещения;

-обеспечить рост уставного фонда и собственного капитала на 20 процентов, ресурсной базы — на 37 процентов;

-поддерживать долю проблемных (субстандартных, сомнительных и безнадежных) активов в активах, подверженных кредитному риску, на уровне, не превышающем 4,5 процента;

-содействовать привлечению банками иностранных инвестиций в экономику в размерах, определенных органами управления банков, с учетом рекомендаций Министерства экономики Республики Беларусь;

-обеспечить прирост валовых кредитов банков экономике на 35 процентов с учетом необходимости выполнения экономических нормативов ликвидного функционирования;

-принять необходимые меры по обеспечению роста средств физических лиц не менее чем в 1,4 раза и внести соответствующие изменения в комплексные программы по привлечению денежных средств населения и расширению спектра розничных банковских услуг на 2004 — 2005 годы [9,c.16].

В целом же на долю налично-денежного оборота приходится малая часть всего денежного оборота. Однако научная и рациональная организация налично-денежного оборота имеет важное значение для решения многих социально-экономических проблем, так как сфере денежных отношений происходит окончательная реализация стоимости совокупного общественного продукта, произведенные товары получают общественное признание. В процессе реализации товаров устанавливается, на сколько производство удовлетворяет запросы личного потребления, что во многом определяет нормальную циркуляцию денег в стране и устойчивость их покупательной способности, т.е. оптимизирует количество наличных денег.

2. Организация обращения наличных денег в Республике Беларусь

Организация обращения наличных денег в Республике Беларусь осуществляется следующим образом.

Банк устанавливает по согласованию с исполнительным (или иным) органом управления (далее — руководитель) предприятия, предпринимателями, частными нотариусами ежегодно, как правило, в течение I квартала исходя из необходимости ускорения оборачиваемости денег и своевременного поступления их в банки порядок и сроки сдачи наличных денег, порядок использования наличных денег из выручки предприятиям, предпринимателям, частным нотариусам, лимит остатка касс предприятиям [19,c.66].

Лимит остатка кассы не устанавливается предприятиям с круглосуточным режимом работы, религиозным организациям, предпринимателям, частным нотариусам, а также специализированным кооперативам, общественным организациям (объединениям), осуществляющим предпринимательскую деятельность, направленную только на решение уставных целей и задач в порядке, установленном законодательством Республики Беларусь. Вся выручка (за исключением остатка фактической потребности в разменных наличных деньгах, но не более пяти базовых величин в расчете на одно рабочее место кассира) сдается в кассу этих предприятий, предпринимателям либо в банк, эксплуатационным предприятиям Министерства связи Республики Беларусь в порядке и сроки, установленные банком [14,c.35].

Порядок и сроки сдачи выручки не устанавливаются предпринимателям-плательщикам единого налога в соответствии с законодательством Республики Беларусь независимо от использования ими наемного труда, осуществляющим деятельность с использованием кассовых суммирующих аппаратов или специальных компьютерных систем и ежемесячный размер выручки которых от деятельности, по которой уплачивается единый налог, не превышает сумму, эквивалентную 1000 (одной тысяче) базовых величин.

Банки не вправе отказать при обращении указанных предприятий, предпринимателей, частных нотариусов в установлении им лимитов остатков касс, порядка и сроков сдачи выручки, размера расходования наличных денег из выручки. Предприятия, предприниматели, частные нотариусы несут ответственность за превышение установленных лимитов остатков касс, порядка и сроков сдачи выручки, размера расходования наличных денег из выручки в соответствии с законодательством Республики Беларусь.

Для установления порядка и сроков сдачи наличных денег, размеров расходования выручки предприятиям, предпринимателям, частным нотариусам, а также лимитов остатка касс предприятиям в обслуживающий их банк представляется заявка (приложение В ) [14,c.35].

Заявка на установление лимита остатка кассы, порядка и сроков сдачи выручки и оформление разрешения на расходование наличных денег из выручки действительна в течение срока действия, указанного в решении банка.

Устанавливаются следующие сроки сдачи наличных денег:

ежедневно независимо от дня поступления выручки — для предприятий, предпринимателей, частных нотариусов, расположенных в населенном пункте, где имеются банки или эксплуатационные предприятия Министерства связи Республики Беларусь;

один раз в несколько дней, но не реже одного раза в 7 календарных дней — для предприятий, предпринимателей, частных нотариусов, расположенных в населенном пункте, где нет банков или эксплуатационных предприятий Министерства связи Республики Беларусь, а также находящихся на отдаленном расстоянии от них, и для предприятий, предпринимателей, частных нотариусов, имеющих незначительные ежедневные либо периодические поступления наличных денег в кассы предприятий, предпринимателям, частным нотариусам [19,c.68].

В отдельных случаях, исходя из особенностей деятельности предприятия, предпринимателя, частного нотариуса по их обоснованному ходатайству решением руководителя банка устанавливаются другие сроки сдачи выручки. При этом учитывается необходимость ускорения оборачиваемости и своевременного поступления денег в банки, обеспечение сохранности, специфика работы предприятия, предпринимателя, частного нотариуса.

При образовании сверхлимитного остатка кассы наличные деньги должны быть сданы в банки независимо от установленного срока сдачи наличных денег.

В кассе предприятия, частного нотариуса, предпринимателя, которым установлен лимит остатка кассы, могут храниться наличные деньги в пределах лимитов остатка кассы независимо от установленного обслуживающим банком срока сдачи наличных денег [14,c.37].

При несовпадении дней работы предприятия, предпринимателя, частного нотариуса и банка (эксплуатационного предприятия Министерства связи Республики Беларусь) срок сдачи наличных денег не считается нарушенным при условии сдачи наличных денег в первый рабочий день банка (эксплуатационного предприятия Министерства связи Республики Беларусь).

Лимит остатка кассы устанавливается с учетом особенностей деятельности, режима работы, порядка и сроков сдачи наличных денег в банк, времени заезда инкассации, обеспечения сохранности и сокращения встречных перевозок наличных денег, среднедневной выручки, среднедневного расхода наличных денег (кроме расходов на оплату труда, стипендий, пенсий, пособий, дивидендов).

Лимит остатка кассы устанавливается либо в пределах среднедневного прихода, либо среднедневного расхода, либо среднедневного прихода и среднедневного расхода наличных денег исходя из целесообразности, по усмотрению руководителя банка, с учетом специфики работы предприятия.

При установлении лимита остатка кассы не учитывается сумма выручки, поступившей от продажи товаров (выполнения работ, оказания услуг), оплаченных в безналичном порядке посредством чеков из чековых книжек, расчетных чеков, банковских пластиковых карточек и других форм безналичных расчетов.

При этом для предприятий устанавливается следующий лимит остатка кассы:

имеющих выручку и сдающих наличные деньги в банки или эксплуатационные предприятия Министерства связи Республики Беларусь ежедневно в конце рабочего дня — в размерах, необходимых для обеспечения работы предприятия с начала следующего рабочего дня;

имеющих выручку и сдающих наличные деньги в банки или эксплуатационные предприятия Министерства связи Республики Беларусь в течение рабочего дня либо не ежедневно — в зависимости от установленных порядка, сроков сдачи и суммы выручки;

не имеющих выручки — в пределах среднедневного расхода наличных денег (кроме расходов на оплату труда, стипендий, пенсий, пособий, дивидендов);

не имеющих иных кассовых оборотов, кроме расходов на оплату труда, стипендий, пенсий, пособий, дивидендов, — исходя из целесообразности по усмотрению руководителя банка;

вновь созданных или планирующих рост поступлений выручки, увеличение расхода наличных денег — исходя из прогнозируемых ими данных с последующим пересмотром по фактически сложившимся оборотам за 1 — 3 месяца работы.

В отдельных случаях, учитывая особенности деятельности предприятия и на основании обоснованного ходатайства, по решению руководителя банка может устанавливаться лимит остатка кассы предприятия в размерах, превышающих нормы, установленные настоящим пунктом[14,c.38].

Лимит остатка кассы устанавливается по времени на конец рабочего дня предприятий, их подразделений (Приложение Г). Наличные деньги, полученные от продажи товаров (выполнения работ, оказания услуг) в конце рабочего дня после заезда инкассаторов, сдачи выручки самостоятельно, не являются сверхлимитными в случае документального подтверждения времени продажи товаров (выполнения работ, оказания услуг) и сдачи их на следующий рабочий день банка либо эксплуатационного предприятия Министерства связи Республики Беларусь. При этом учитывается время на подготовку и формирование инкассаторской сумки, выписку соответствующих сопроводительных документов и их последующую передачу службе инкассации, а также подготовку выручки для последующей сдачи в банк, эксплуатационным предприятиям Министерства связи Республики Беларусь.

Срок сдачи наличных денег считается ежедневным, лимит остатка кассы — нулевым, а не сданные в банк наличные деньги — сверхлимитными для клиентов банка, не представивших заявку на установление лимита остатка кассы, порядка и сроков сдачи выручки и оформление разрешения на расходование наличных денег из выручки в срок, установленный обслуживающим банком.

Банк самостоятельно устанавливает лимит остатка кассы, порядок и сроки сдачи выручки для клиентов, не представивших заявку на установление лимита остатка кассы, порядка и сроков сдачи выручки и оформление разрешения на расходование наличных денег из выручки в срок, установленный обслуживающим банком.

Лимит остатка кассы может быть пересмотрен в течение года на основании представленной заявки по обоснованной просьбе предприятия в случае изменения объемов кассовых оборотов, условий сдачи выручки и по другим причинам.

Лимит остатка кассы, порядок и сроки сдачи наличных денег могут быть пересмотрены банком самостоятельно на основании результатов проверки предприятия по вопросам соблюдения правил ведения кассовых операций и порядка расчетов наличными деньгами, иной тематической проверки в случае уменьшения объемов кассовых оборотов предприятия[19,c.69].

По результатам проверки руководителем банка выносится соответствующее решение, копия которого направляется предприятию. В решении указываются основание для пересмотра и вновь установленные лимит остатка кассы, порядок и сроки сдачи наличных денег. Решение вступает в силу по истечении десяти рабочих дней после его вынесения и является неотъемлемой частью заявки на установление лимита остатка кассы, порядка и сроков сдачи выручки и оформление разрешения на расходование наличных денег из выручки[14,c.39].

Банки устанавливают размер расходования наличных денег из выручки, поступившей в кассу предприятия, предпринимателю:

реализующих товары (работы, услуги) за наличные деньги и имеющих постоянное их поступление, в том числе содержащих на своем балансе магазины и мелкорозничную сеть;

занимающихся одновременно производственной и торговой деятельностью, в кассы, которых постоянно поступает выручка.

По другим предприятиям и предпринимателям, а также частным нотариусам решение об установлении размера расходования наличных денег из выручки принимается банком в исключительных случаях исходя из целесообразности.

Разрешение банка на расходование наличных денег из выручки в соответствии с законодательством Республики Беларусь не требуется:

предприятиям, их обособленным подразделениям, предпринимателям, частным нотариусам — при выплате заработной платы, соответствующей 1,5 размера бюджета прожиточного минимума;

предприятиям, их обособленным подразделениям — при выплате наличных денег физическим лицам, не осуществляющим предпринимательскую деятельность, за закупаемую сельскохозяйственную и дикорастущую продукцию, вторичное сырье, возвратную стеклотару; предпринимателям, частным нотариусам — при использовании наличных денег на расчеты между предприятиями, предпринимателями, частными нотариусами в пределах норм, установленных законодательством Республики Беларусь;

предпринимателям — плательщикам единого налога — в соответствии с законодательством Республики Беларусь независимо от использования ими наемного труда, осуществляющим деятельность с использованием кассовых суммирующих аппаратов или специальных компьютерных систем и ежемесячный размер выручки которых от деятельности, по которой уплачивается единый налог, не превышает сумму, эквивалентную 1000 (одной тысяче) базовых величин [17,c.23].

Разрешение банка не требуется предприятиям, предпринимателям, частным нотариусам при использовании возврата наличных денег, ранее выданных на выплаты, входящие в состав фонда заработной платы, командировочные расходы, на расчеты, осуществляемые между предприятиями, предпринимателями, частными нотариусами, на указанные цели.

Размер расходования наличных денег из выручки, поступившей в кассы предприятия, предпринимателю, частному нотариусу на цели, предусмотренные законодательством, устанавливается дифференцированно для каждого предприятия, предпринимателя, частного нотариуса в зависимости от его потребностей и вида уставной деятельности предприятия, деятельности предпринимателя, но не более 50% поступившей выручки в месяц. При этом из общей суммы выручки исключаются денежные средства:

израсходованные на выплаты, входящие в состав фонда заработной платы, пенсии, пособия, стипендии [17,c.35].

Выдача наличных денег на выплаты, входящие в состав фонда заработной платы, стипендии, пенсии, пособия, доходы предпринимателей, частных нотариусов производится в соответствии с законодательством Республики Беларусь в сроки, определяемые договором между предприятием, предпринимателем, частным нотариусом, с одной стороны, и банком, с другой стороны. Банки при определении в договоре конкретных сроков выдачи наличных денег на эти цели учитывают необходимость равномерного распределения их по дням месяца для обеспечения удовлетворения обоснованных требований предприятий, предпринимателей, частных нотариусов в наличных деньгах.

Предприятия, предприниматели и частные нотариусы представляют в банки копию либо выписку из коллективного договора (соглашения), трудовых договоров (контрактов), иных документов с указанием сроков выплаты заработной платы, стипендий, пенсий, пособий, доходов предпринимателей, частных нотариусов при открытии текущих (расчетных) счетов или изменении сроков выплат. Сведения о размерах указанных выплат представляются в порядке и сроки, определяемые договором (Приложение Д) [1,c.37].

Если в коллективном договоре (соглашении), трудовом договоре (контракте), ином документе сроки выплаты заработной платы определены не в один, а в несколько дней, обслуживающий банк по письменному согласию предприятия, предпринимателя, частного нотариуса может устанавливать конкретный (один) день по каждому сроку получения наличных денег из банка на эти цели (за 1-ю, за 2-ю половину месяца и другие сроки) (Приложение Д).

Прием предприятиями, предпринимателями наличных денег при реализации продукции (товаров, работ, услуг) с использованием кассовых суммирующих аппаратов или специальных компьютерных систем, зарегистрированных в налоговых органах, осуществляется в соответствии с законодательством Республики Беларусь.

Прием наличных денег предприятиями, предпринимателями, частными нотариусами, не использующими кассовые суммирующие аппараты или специальные компьютерные системы, осуществляется по приходным кассовым ордерам и другим приходным документам в соответствии с законодательством Республики Беларусь (Приложение Е).

Выдача наличных денег кассами предприятий, предпринимателей, частных нотариусов, использующих наемный труд, производится по расходным кассовым документам на бланках, утвержденных в соответствии с законодательством Республики Беларусь (Приложение Ж).

Приходные кассовые ордера и другие документы утвержденных в соответствии с законодательством Республики Беларусь форм заполняются в порядке, установленном законодательством Республики Беларусь.

О приеме наличных денег выдаются:

квитанция к приходному кассовому ордеру формы КО-1

второй экземпляр квитанции формы КВ-1

квитанция к талону формы 20-фс

другие приходные документы, утвержденные в соответствии с законодательством Республики Беларусь.

Выдача наличных денег из касс предприятий, предпринимателей, частных нотариусов, использующих наемный труд, производится по:

расходному кассовому ордеру (Приложение Ж);

платежной ведомости с последующим наложением на ней реквизитов расходного кассового ордера либо приложением расходного кассового ордера на общую сумму выплаченных наличных денег по платежной ведомости (ведомостям) без составления расходного кассового ордера на каждого получателя (Приложение З).

Расходные кассовые ордера и другие документы утвержденных форм заполняются в порядке, установленном законодательством Республики Беларусь[17,c.29].

На общую сумму выданных наличных денег по нескольким платежным ведомостям допускается составление одного расходного кассового ордера, дата и номер которого проставляются на каждой платежной ведомости[17,c.25].

За осуществление расчетов наличными денежными средствами предприятиями с нарушением требований законодательства по расчетам между юридическими лицами, индивидуальными предпринимателями в Республике Беларусь — взыскивается штраф в размере, установленном законодательством [8,c.36].

В фактический размер расчетов наличными денежными средствами включаются все проведенные предприятием операции по приему наличных денежных средств от других предприятий и по расчетам наличными денежными средствами с другими предприятиями в течение месяца.

Использованные личные средства физических лиц (банковская пластиковая карточка, расчетный чек, чек из чековой книжки, наличные денежные средства и др.) в интересах предприятия, с которым они состоят в трудовых отношениях включаются в фактическую сумму расчетов наличными денежными средствами между предприятиями по дате фактического расходования личных средств физическими лицами. Дата составления авансовых отчетов и фактического возмещения физическим лицам использованных ими личных средств не учитывается.

Штраф взыскивается в следующих случаях:

при отсутствии разрешения руководителя обслуживающего банка на проведение предприятием (за исключением индивидуальных предпринимателей независимо от наличия счета в учреждении банка, частных нотариусов, а также использования личных средств физических лиц при оформлении документов, необходимых для регистрации вновь образуемому предприятию, и в других установленных законодательством Республики Беларусь случаях) расчетов наличными денежными средствами в случае, если общая сумма платежа (платежей) не превысила установленный порядком предельный размер расчетов, — с предприятия, не получившего соответствующего разрешения;

при совершении предприятием в течение месяца нескольких платежей в общей сумме, превышающей установленный порядком предельный размер расчетов, — с предприятия, допустившего превышение [8,c.36].

За несвоевременное оприходование в кассу наличных денежных средств взыскивается штраф в размере 10% от несвоевременно оприходованной суммы.

За неоприходование в кассу наличных денежных средств предприятия несут ответственность в соответствии с законодательством Республики Беларусь.

За превышение установленных лимитов остатков касс взыскивается штраф в размере 25% от суммы выявленного превышения лимита остатка кассы за каждый рабочий день предприятия.

Наличные деньги, полученные от продажи товаров (выполнения работ, оказания услуг) в конце рабочего дня после заезда инкассаторов, сдачи выручки самостоятельно, не являются сверхлимитными в случае документального подтверждения времени продажи товаров (выполнения работ, оказания услуг) и сдачи их на следующий рабочий день в банк либо эксплуатационным предприятиям Министерства связи Республики Беларусь в порядке и сроки, установленные банком. При этом учитывается время на подготовку и формирование инкассаторской сумки, выписку соответствующих сопроводительных документов и их последующую передачу службе инкассации, а также подготовку выручки для последующей сдачи в банк, эксплуатационным предприятиям Министерства связи Республики Беларусь.

При каждом последующем установлении проверками, проведенными в течение года от даты предыдущей проверки, превышения лимита остатка кассы штраф взыскивается в размере 50% от суммы выявленного превышения лимита остатка кассы за каждый рабочий день предприятия [8,c.37].

При определении превышения установленного лимита остатка кассы для предприятия в целом, по предприятиям, имеющим уполномоченных лиц, сдающих выручку в центральную кассу предприятия, в фактический остаток включается сумма наличных денежных средств, находящихся в кассе самого предприятия, при условии соблюдения уполномоченными лицами сроков сдачи наличных денежных средств.

При несоблюдении сроков сдачи выручки уполномоченными лицами в центральную кассу предприятия в фактический остаток включается сумма наличных денежных средств, находящихся в кассе самого предприятия и у уполномоченных лиц предприятия, нарушивших срок сдачи выручки.

За несоблюдение установленных в соответствии с законодательством Республики Беларусь сроков сдачи выручки в кассу банка, службе инкассации банка либо эксплуатационным предприятиям Министерства связи Республики Беларусь взыскивается штраф в размере 10% от суммы не сданной в установленные сроки выручки [8,c.37].

За несоблюдение порядка и сроков сдачи выручки в кассу банка, службе инкассации банка либо эксплуатационным предприятиям Министерства связи Республики Беларусь предприятиями, их подразделениями с круглосуточным режимом работы, индивидуальными предпринимателями, частными нотариусами, специализированными кооперативами, общественными организациями (объединениями), осуществляющими предпринимательскую деятельность, направленную только на решение уставных целей и задач в порядке, установленном законодательством Республики Беларусь, лимит остатка кассы которым не устанавливается в соответствии с законодательством Республики Беларусь, взыскивается штраф с предприятия в размере 20% от суммы выручки, не сданной указанными предприятиями, их подразделениями в установленных в соответствии с законодательством Республики Беларусь объемах и в установленные сроки.

За несоблюдение срока возврата неиспользованных сумм, выданных под отчет на командировочные и другие предстоящие расходы, взыскивается штраф в размере 10% от суммы невозвращенного аванса, за исключением случаев, установленных абзацем первым части второй статьи 107 Трудового кодекса Республики Беларусь [8,c.37].

За выдачу наличных денежных средств под отчет на командировочные и другие предстоящие расходы без полного отчета по ранее выданным суммам взыскивается штраф в размере 10% от суммы вновь выданных под отчет наличных денежных средств, за исключением случаев, установленных абзацем первым части второй статьи 107 Трудового кодекса Республики Беларусь.

За использование выручки сверх установленных банком размеров использования выручки взыскивается штраф в размере 10% от суммы нарушения.

За не целевое использование наличных денежных средств, полученных из касс банков, взыскивается штраф в размере 10% от суммы нарушения.

За другие нарушения правил ведения кассовых операций, приведшие к сокрытию превышения установленного лимита остатка кассы, взыскивается штраф в размере 25% от суммы нарушения за каждый рабочий день согласно расчету суммы превышения лимита остатка кассы.

Штрафные санкции налагаются контролирующими органами Республики Беларусь в порядке, установленном законодательством Республики Беларусь.

В случае неуплаты предприятием штрафных санкций по результатам проведенной банком проверки соблюдения предприятием правил ведения кассовых операций и расчетов наличными денежными средствами в Республике Беларусь в установленные законодательством Республики Беларусь сроки банк направляет в инспекцию Министерства по налогам и сборам Республики Беларусь по месту постановки на учет предприятия уведомление согласно приложению к настоящей Инструкции. К уведомлению прилагаются копия решения о применении к предприятию экономических санкций и копия акта проверки.

Штрафные санкции взыскиваются в доход соответствующих местных бюджетов по месту постановки на учет предприятия.

Банки устанавливают предприятиям, предпринимателям, частным нотариусам лимит остатка касс. Для этого предприятиям в обслуживающий их банк представляется заявка на установление лимита остатка касс. Выдача наличных денег из касс предприятий, предпринимателей, частных нотариусов, использующих наемный труд, производится по расходному кассовому ордеру, а прием предприятиями, предпринимателями наличных денег при реализации продукции (товаров, работ, услуг) осуществляется с использованием кассовых суммирующих аппаратов или специальных компьютерных систем, зарегистрированных в налоговых органах, или по приходным кассовым ордерам и другим приходным документам в соответствии с законодательством Республики Беларусь. За осуществление расчетов наличными денежными средствами предприятиями с нарушением требований законодательства по расчетам между юридическими лицами, индивидуальными предпринимателями в Республике Беларусь — взыскивается штраф в размере, установленном законодательством. Штрафные санкции взыскиваются в доход соответствующих местных бюджетов по месту постановки на учет предприятия [8,c.37].

3. Анализ и прогнозирование налично-денежного оборота

Переход к рыночной экономике требует повышения эффективности хозяйствования. Особое значение для достижения этой цели имеет обоснование факторов формирования показателей эффективности работы каждого субъекта хозяйствования с помощью анализа хозяйственной деятельности. Поэтому овладение методиками анализа показателей налично-денежного оборота имеет особую значимость для ведения хозяйственной деятельности.

Одним из главных условий нормальной деятельности компании является ее обеспеченность денежными средствами, оценить которую позволяет анализ денежных потоков. При этом их необходимо разделить на потоки, полученные в результате:

основной деятельности (операционный поток) — движение средств в процессе производства и реализации основной продукции:

инвестиционной деятельности- доходы и расходы от инвестирования средств и реализация внеоборотных средств:

финансовой деятельности — получение и выплата кредитов, выпуск акций, получение средств от остатков на счетах и т.д. [7,c.49].

Рассчитать величину денежных потоков по каждому виду деятельности и проанализировать основные «притоки» и «оттоки» денежных средств можно по данным баланса и отчета о финансовых результатах на основе изменения отдельных статей этих документов.

Естественно, что наиболее важным показателем в анализе денежных потоков является величина денежного потока от основной деятельности. Необходимо добиваться, чтобы суммы поступлений средств было бы достаточно, как минимум, для покрытия всех расходов, связанных с производством и реализацией продукции.

Анализ денежного потока позволяет получить ответы на вопросы:

• Чем объясняются различия между полученной прибыли и наличием у предприятия денежных средств?

Откуда получены и па что использованы денежные средства?

Достаточно ли полученных средств для обслуживания текущей деятельности?

• Хватает ли предприятию средств для инвестиционной деятельности?

• В состоянии ли предприятие расплатиться по своим текущим долгам?

Данная тема является достаточно обширной и заслуживает отдельного разговора [7,c.50].

Представляет особый интерес чистый денежный поток, так как он дает возможность моментально выявлять проблемы с денежной наличностью. Наблюдение за этим объектом производят с помощью следующих объемных и структурных показателей:

суммы чистого денежного потока по организации в целом,

суммы чистого денежного потока по операционной деятельности организации;

коэффициента достаточности чистого денежного потока;

коэффициента ликвидности денежного потока;

коэффициента эффективности денежного потока;

коэффициента реинвестирования чистого денежного потока.

Рассчитывают четыре группы позиций: поступление; расход (платежи, налоги); положительное (отрицательное) сальдо или баланс (как разница поступлений и расходов); сальдо нарастающим итогом. Первым признаком кризисного состояния выступает отрицательное сальдо нарастающим итогом, если его нельзя покрыть привлеченными средствами. Поступления средств в отдельные периоды могут не совпадать с планируемым объемом платежей.

Обычно план составляют в «оптимистическом», «реалистическом» и «пессимистическом» вариантах, что обусловлено рядом исходных предпосылок при его разработке, которые носят слабопрогнозируемый характер, что также влечет за собой и их многовариантный характер, вызванный используемыми методами расчета отдельных его показателей [7,c.55].

Анализ произведен на основании Отчета об обороте кассы за 2003,2004 года (Приложение А), (Приложение Б).

Таблица 1

Анализ прихода наличных денежных средств за 2003 год

Таблица 2

Анализ расхода наличных денежных средств за 2003 год

Из проделанных расчетов видно, что в приходе наличных денежных средств у филиала «Спутник» основное место занимает торговая выручка наличными – 83,87%, а наименьшее – это полученные с расчетного счета учреждений банка суммы:

на выплату стипендий-0,001%

на оплату закупок сельхозпродуктов-0,002%

В расходе наличных денежных средств у филиала «Спутник» основное место занимает также торговая выручка, но сданная в учреждения. Банков-88,16% , а наименьшее:

выплачено стипендий-0,001%

израсходовано на оплату закупок сельхозпродуктов-0,002%

израсходовано на оплату других товаров-0,3%

прочий расход наличными-0,13%

Таблица 3

Анализ прихода , расхода наличных денежных средств за 2004 год

Из проделанных расчетов видно, что в приходе наличных денежных средств у филиала «Спутник» основное место занимает остаток кассы на начало года– 80,41%, а наименьшее – это полученные с расчетного счета учреждений банка суммы:

из них: на выплату зарплаты, премий-5,46%

на выплату пособий соцстраха, пенсий-0,72%

на оплату закупок других товаров-0,34%

прочий приход наличными-6,18%

В расходе наличных денежных средств у филиала «Спутник» основное место занимает также торговая выручка , но сданная в учреждения. Банков-86,59% , а наименьшее:

выплачено пособий соцстрахования, пенсий-0,72%

прочий расход наличными-0,34%

выплачено зарплаты, премий-5,46%

Основной целью разработки плана поступления и расходования денежных средств является прогнозирование во времени валового и чистого денежных потоков организации в разрезе отдельных видов ее хозяйственной деятельности и обеспечение постоянной платежеспособности на всех этапах планового периода.

Основываясь на методических разработках по прогнозированию, можно выделить следующий оптимальный план поступления и расходования денежных средств организации, который может служить основой оперативного планирования различных видов денежных потоков и разрабатывается бухгалтером -финансовым менеджером в следующей последовательности.

На первом этапе прогнозируют поступление и расходование денежных средств по операционной деятельности, так как ряд результативных показателей этого плана служит исходной предпосылкой для разработки других составных его частей. Указанный этап базируется на прямом и косвенном способе представления текущей деятельности в отчете о движении денежных средств и осуществляется либо исходя из планируемого объема реализации продукции, либо исходя из планируемой целевой суммы чистой прибыли[31,c.42].

На втором этапе разрабатывают плановые показатели поступления и расходования денежных средств по инвестиционной деятельности организации (с учетом чистого денежного потока по операционной его деятельности) методом прямого счета.

На третьем этапе методом поэлементного прямого счета рассчитывают плановые показатели поступления и расходования денежных средств по финансовой деятельности организации, которая призвана обеспечить источники внешнего финансирования операционной и инвестиционной его деятельности в предстоящем периоде.

На четвертом этапе прогнозируют валовой и чистый денежный потоки, а также динамику остатков денежных средств по организации в целом [31,c.43].

Основываясь на описании разработки плана поступления и расходования денежных средств, можно предположить, что это в некотором роде сложный и трудоемкий процесс, который базируется на владении внутренними бухгалтерскими показателями и прочими факторами, и фактически организован на косвенной модели нахождения всех потоков денежных средств. Поэтому целесообразно, особенно внешним пользователям, наряду с такой разработкой плана, воспользоваться проектированием отчета о движении денежных средств (прямым способом), опираясь на статистические расчеты и оценки динамики составляющих его факторов, то есть базируясь на статистическом методе экстраполяции и на динамических интервальных временных рядах данных за 3 года. Основой такого прогнозирования является предположение, что закономерности внутри анализируемых данных, выступающих в качестве базиса прогноза, сохранятся и в будущем. Это, разумеется, более легкий и всем доступный путь, подразумевающий использование средств вычислительной техники, в частности, электронных таблиц Ехсе1.

Такое количество лет является самым минимальным, так как меньший ряд не представляет существенной ценности для прогнозирования и последующего анализа. Наиболее оптимальным, на наш взгляд, является количество показателей за 5-6 лет. Значительно большее же количество лет повышает степень выхолащивания ряда за счет средних уровней, факторов инфляции, объективных внутренних изменений в организации и пр. Однако проектирование может производиться не в годовом интервале, а в квартальном, месячном, и этот (месячный) ряд в 10-12 показателей не будет неадекватным.

В прогнозе отчета о движении денежных средств используют:

динамику всех показателей отчета о движении денежных средств в разрезе видов деятельности по приходу и расходу в базовом периоде;

средний денежный поток за анализируемый период каждого из показателей отчета, рассчитанный на основе средней арифметической. Причем годы с отсутствующими данными также включают при расчете средней величины, что позволяет равномерно распределить неравномерные потоки и в последующем погасить влияние на итоговые результаты в прогнозе таких резких колебаний, да и просто учесть наличие данного показателя;

средний темп роста (снижения) денежных потоков. Данный показатель рассчитывают на основании среднего показателя в рядах динамики одного из вариантов формулы среднего темпа роста [31,c.45].

Переход к рыночной экономике требует повышения эффективности хозяйствования. Особое значение для достижения этой цели имеет обоснование факторов формирования показателей эффективности работы каждого субъекта хозяйствования с помощью анализа хозяйственной деятельности. Поэтому овладение методиками анализа показателей налично-денежного оборота имеет особую значимость для ведения хозяйственной деятельности.

4. Основные направления совершенствования налично-денежного оборота

В современных условиях наличный денежный оборот постепенно вытесняется электронными деньгами.

Вследствие широкого проникновения информационных и телекоммуникационных технологий в банковскую и коммерческую деятельность электронные деньги все более явно начинают становиться нашей повседневной реальностью, с которой необходимо считаться. Электронные деньги — это очередной этап совершенствования платежных систем, прошедших внушительный путь от наличного золота, металлических монет и бумажных банкнот к безналичным расчетам и пластиковым картам.

В соответствии с определением Европейского центрального банка «электронные деньги — это денежная стоимость, представляющая собой требование к эмитенту, которая:

1)хранится на электронном устройстве;

2)эмитируется после получения средств в размере не менее, чем эмитируемая денежная стоимость;

3)принимается в качестве средства платежа не только эмитентом, но и другими фирмами» [33,c.29].

Электронные платежные системы в банковском деле сами по себе не являются чем-то новым – SWIFT,RTGS уже много лет составляют неотъемлемую часть банковских операций. Однако во всех вышеперечисленных системах, включая и традиционные магнитные пластиковые карточки, деньги учитываются на банковских счетах владельцев, а электронные технологии лишь опосредуют безналичный оборот и используются для передачи информации о наличии и движении денег на счете. Электронные же деньги — это замена наличных денег. Они содержат информацию не о счете, а об определенной денежной стоимости и не дублируются записями на банковских счетах. Однако смарт-карты «БелКарт» электронными деньгами не являются.

В Беларуси вопросы, связанные с обращением электронных денег, регламентируются требованиями Правил осуществления операций с электронными деньгами, утвержденных постановлением Правления Национального Банка Республики Беларусь от 26.11.2003г. №201 [33,c.30] .

Согласно им «электронные деньги — это хранящиеся в электронном виде на программно-техническом устройстве единицы стоимости, принимаемые в качестве средства платежа при осуществлении расчетов и выражающие сумму обязательств эмитента перед держателем по погашению электронных денег» [33,c.30].

В зависимости от типа электронного устройства хранения денежной стоимости выделяют две главные формы электронных денег:

1) электронные деньги на базе карт (сагd-bаsеd)

2) деньги на базе сетей (network-based, soft-based).

Электронные деньги на базе карт предусматривают хранение информации о денежном эквиваленте, полученном в результате предоплаты, на специальном встроенном микропроцессоре (как правило, это кремниевый чип, носителем которого является пластиковая карточка). Разновидности данных устройств- смарт-карты(smart-cards), карты с хранимой стоимостью (SVC – Stored Value Cards) и «электронные кошельки» (e-wallet, e-purses). Осуществление платежей с использование денег на базе карт требует наличия специальных устройств для считывания денежной стоимости у продавца и/или у покупателя.

В отличие от традиционных банковских магнитных карточек карточки электронных денег:

— неперсонифицированные, т.к. не предусматривают открытия держателю лицевого счета, вследствие чего принадлежность и происхождение средств на карточке не определяются;

— предоплаченные -для получения карточки предполагается внесение в банк соответствующей суммы, не меньшей, чем денежный эквивалент, записанный на чипе;

— не предусматривают, как правило, открытия кредита держателю;

— осуществляются в режиме реального времени.

Самые известные примеры электронных денег на базе карт — Моndех и VizaCash. Эмитентами и плательщиками по этим картам выступают коммерческие банки, основа хранимого и перемещаемого с помощью этих карт денежного эквивалента — банковские депозиты.

Смарт-карта Моndех представляет собой микрокомпьютер, оснащенный энергонезависимой памятью для хранения данных. Электронные деньги Моndех загружаются на карту при помощи специализированных устройств (банкоматов) или посредством телефонов, совместимых с Моndех. Для осуществления расчетов между держателями карт разработано специальное устройство — «бумажник». Существует также карманный считыватель для определения остатков средств на карте. Вопросы безопасности системы Моndех обеспечиваются на программно-аппаратном уровне механизмами аутентификации и криптозащиты. Первый крупномасштабный проект схемы Моndех был реализован в июле 1995[33,c.32].

Банковские пластиковые карточки

Банковская пластиковая карточка (далее — карточка) — платежный инструмент, обеспечивающий доступ к банковскому счету и проведение безналичных платежей за товары и услуги, получение наличных денежных средств и осуществление иных операций в соответствии с законодательством Республики Беларусь;

Эмиссия — выпуск карточек в обращение с открытием банком-эмитентом карт-счетов клиентам, включая распространение карточек банками-агентами;

Банк-эмитент — банк (банк-нерезидент), осуществляющий эмиссию карточек и определяющий правила совершения операций с карточками (далее — правила банка-эмитента), а также принявший на себя обязательство по перечислению денежных средств с карт-счетов в соответствии с условиями договоров, заключенных с владельцами карт-счетов и другими участниками системы;

Процессинг — деятельность по сбору и обработке информации, поступающей от предприятий торговли (сервиса), банкоматов, пунктов выдачи наличных денежных средств либо в электронном виде из иных источников, в зависимости от используемых участниками системы технологий при осуществлении операций с карточками, а также передаче обработанной информации для проведения безналичных расчетов [2,c.30] .

Эмиссию, распространение карточек, эквайринг на территории Республики Беларусь осуществляют банки.

Существенными условиями договора карт-счет являются:

наименование банка-эмитента и клиента;

наименование системы;

вид карточки (дебетовая, кредитная);

порядок использования карточки, в том числе порядок предоставления овердрафта (если предусматривается);

срок действия карточки (если устанавливается);

срок действия договора;

порядок замены и изъятия карточки;

права и обязанности сторон;

ответственность сторон;

порядок рассмотрения споров.

В договор карт-счета могут быть также включены дополнительные условия в соответствии с нормами, установленными настоящей Инструкцией, а также по усмотрению сторон.

Заключение банком-эмитентом договора карт-счет с юридическим лицом, индивидуальным предпринимателем осуществляется в форме отдельного соглашения [2,c.35].

Зачисление денежных средств на карт-счет юридического лица (индивидуального предпринимателя) производится с его текущего (расчетного) счета, со специального счета для хранения купленной на внутреннем валютном рынке иностранной валюты, с иных счетов в соответствии с законодательством Республики Беларусь.

Юридическое лицо, индивидуальный предприниматель вправе перечислять денежные средства с карт-счета на свой специальный транзитный валютный счет, текущий (расчетный) счет, на иные счета в соответствии с законодательством Республики Беларусь [2,c.42].

Держатели корпоративных карточек вправе их использовать в следующих случаях.

Открытие карт-счета в белорусских рублях:

для получения наличных белорусских рублей в целях оплаты расходов, связанных с хозяйственной деятельностью юридического лица (индивидуального предпринимателя), в пределах норм, установленных законодательством Республики Беларусь для расчетов наличными белорусскими рублями при осуществлении юридическим лицом (индивидуальным предпринимателем) хозяйственной деятельности, а также оплаты расходов, связанных со служебными командировками держателей корпоративных карточек на территории Республики Беларусь;

для проведения на территории Республики Беларусь безналичных расчетов в белорусских рублях в целях оплаты расходов, связанных с хозяйственной деятельностью юридического лица (индивидуального предпринимателя);

для проведения безналичных расчетов в целях оплаты расходов, связанных со служебными командировками держателей корпоративных карточек на территории Республики Беларусь, либо проведения безналичных расчетов и получения наличной иностранной валюты в целях оплаты расходов, связанных со служебными командировками держателей корпоративных карточек за пределы Республики Беларусь, в случаях, когда договорами карт-счета предусмотрена возможность совершения валютно-обменных операций по покупке иностранной валюты владельцем карт-счета для возмещения банку-эмитенту затрат, произведенных им в иностранной валюте в целях осуществления расчетов с ПТС-нерезидентами, а также в целях осуществления расчетов с нерезидентами, обеспечившими выдачу наличной иностранной валюты держателям;

для проведения индивидуальными предпринимателями, находящимися за пределами Республики Беларусь, безналичных расчетов и получения наличной иностранной валюты в целях оплаты товаров в случаях, когда договорами карт-счета предусмотрена возможность совершения валютно-обменных операций по покупке иностранной валюты индивидуальным предпринимателем — владельцем карт-счета для возмещения банку-эмитенту затрат, произведенных им в иностранной валюте в целях осуществления расчетов с ПТС-нерезидентами либо нерезидентами, обеспечившими выдачу наличной иностранной валюты держателям [2,c51].

Порядок осуществления расчетов при проведении операций по карт-счетам физических, юридических лиц, индивидуальных предпринимателей определяется внутренними правилами банков, разработанными с учетом требований настоящей Инструкции, правил системы, договоров, заключенных участниками системы, банками-агентами, в том числе договоров карт-счета.

Перевод денежных средств с карт-счета может осуществляться банком-эмитентом по поручению владельца карт-счета (физического лица, имеющего доверенность владельца карт-счета) либо на основании документов, представленных ПТС, принявшим карточку в оплату за реализованный товар (услугу), банком-эквайером, если иное не определено договором карт-счета.

Документом, подтверждающим проведение операций по карт-счету, является выписка по данному счету, порядок предоставления которой владельцу карт-счета определяется в договоре карт-счета.

Подтверждением проведения операций, совершаемых при использовании карточки или ее реквизитов, служат карт-чеки на бумажном носителе информации и (или) в электронном виде.

В подтверждение операций, совершаемых при использовании карточек в ПВН (ПТС), оборудованном импринтером, составляются карт-чеки на бумажном носителе информации. В банкомате, платежно-справочном терминале самообслуживания, а также в ПВН, ПТС, оборудованном электронным терминалом, карт-чеки составляются в электронном виде и (или) на бумажном носителе информации.

Карт-чек, составленный в ПВН, ПТС, банкомате, платежно-справочном терминале самообслуживания, содержит следующие реквизиты:

идентификационный код ПВН (ПТС, банкомата, платежно-справочного терминала самообслуживания);

дату и время совершения операции;

сумму операции;

код или наименование валюты операции;

сумму комиссии банка-эквайера;

код, подтверждающий авторизацию операции;

реквизиты карточки и (или) карт-счета в соответствии с правилами банка-эмитента, правилами системы;

подпись держателя карточки (при составлении карт-чека в ПВН, ПТС);

подпись кассира (при составлении карт-чека в ПВН) [2,c.51].

Вследствие широкого проникновения информационных и телекоммуникационных технологий в банковскую и коммерческую деятельность электронные деньги и банковские пластиковые карточки все более явно начинают становиться нашей повседневной реальностью, с которой необходимо считаться

Заключение

В заключении данной работы хотелось бы заметить, что в целом на долю налично-денежного оборота приходится малая часть всего денежного оборота. Однако научная и рациональная организация налично-денежного оборота имеет важное значение для решения многих социально-экономических проблем, так как сфере денежных отношений происходит окончательная реализация стоимости совокупного общественного продукта, произведенные товары получают общественное признание. В процессе реализации товаров устанавливается, на сколько производство удовлетворяет запросы личного потребления, что во многом определяет нормальную циркуляцию денег в стране и устойчивость их покупательной способности, т.е. оптимизирует количество наличных денег.

Банки устанавливают предприятиям, предпринимателям, частным нотариусам лимит остатка касс. Для этого предприятиям в обслуживающий их банк представляется заявка на установление лимита остатка касс. Выдача наличных денег из касс предприятий, предпринимателей, частных нотариусов, использующих наемный труд, производится по расходному кассовому ордеру, а прием предприятиями, предпринимателями наличных денег при реализации продукции (товаров, работ, услуг) осуществляется с использованием кассовых суммирующих аппаратов или специальных компьютерных систем, зарегистрированных в налоговых органах, или по приходным кассовым ордерам и другим приходным документам в соответствии с законодательством Республики Беларусь. За осуществление расчетов наличными денежными средствами предприятиями с нарушением требований законодательства по расчетам между юридическими лицами, индивидуальными предпринимателями в Республике Беларусь — взыскивается штраф в размере, установленном законодательством. Штрафные санкции взыскиваются в доход соответствующих местных бюджетов по месту постановки на учет предприятия.

Переход к рыночной экономике требует повышения эффективности хозяйствования. Особое значение для достижения этой цели имеет обоснование факторов формирования показателей эффективности работы каждого субъекта хозяйствования с помощью анализа хозяйственной деятельности. Поэтому овладение методиками анализа показателей налично-денежного оборота имеет особую значимость для ведения хозяйственной деятельности.

Из проделанных расчетов видно, что в приходе наличных денежных средств у филиала «Спутник» за2004год основное место занимает остаток кассы на начало года– 80,41%, а наименьшее – это полученные с расчетного счета учреждений банка суммы:

из них: на выплату зарплаты, премий-5,46%

на выплату пособий соцстраха, пенсий-0,72%

на оплату закупок других товаров-0,34%

прочий приход наличными-6,18%

В расходе наличных денежных средств у филиала «Спутник» за этот же период основное место занимает торговая выручка , сданная в учреждения. Банков-86,59% , а наименьшее:

выплачено пособий соцстрахования, пенсий-0,72%

прочий расход наличными-0,34%

выплачено зарплаты, премий-5,46%

За 2003год в приходе наличных денежных средств у филиала «Спутник» основное место занимает торговая выручка наличными – 83,87%, а наименьшее – это полученные с расчетного счета учреждений банка суммы:

на выплату стипендий-0,001%

на оплату закупок сельхозпродуктов-0,002%

В расходе наличных денежных средств за 2003год у филиала «Спутник» основное место занимает также торговая выручка, но сданная в учреждения. Банков-88,16% , а наименьшее:

выплачено стипендий-0,001%

израсходовано на оплату закупок сельхозпродуктов-0,002%

израсходовано на оплату других товаров-0,3%

прочий расход наличными-0,13%

Вследствие широкого проникновения информационных и телекоммуникационных технологий в банковскую и коммерческую деятельность электронные деньги и банковские пластиковые карточки все более явно начинают становиться нашей повседневной реальностью, с которой необходимо считаться.

Электронные деньги — это хранящиеся в электронном виде на программно-техническом устройстве единицы стоимости, принимаемые в качестве средства платежа при осуществлении расчетов и выражающие сумму обязательств эмитента перед держателем по погашению электронных денег

Банковская пластиковая карточка — платежный инструмент, обеспечивающий доступ к банковскому счету и проведение безналичных платежей за товары и услуги, получение наличных денежных средств и осуществление иных операций в соответствии с законодательством Республики Беларусь;

Список использованных источников

1.Ануреев С.В. Конкуренция в денежном обороте наличных и безналичных денег// Бизнес и банки.- 2002.- N25 (июнь).- С.1-4

2.Авейко П. Электронные деньги//Главный бухгалтер.-2004.-№10.-С.33-35

3. Беляева О. А. Расчеты чеками: современная практика// Юридический мир. — 2003. — №1. -С.26-ЗЗ

4. Басовский Л.Е. Теория экономического анализа: Учеб. пособие для вузов — М.: ИНФРА-М, .-222c.

5. Берлин С.И. Теория финансов : Учеб. пособие для вузов / С.И. Берлин.- М.: Изд-во «Приор», 2000.-256c.

6. Гоян М.И. Денежные потоки как кругооборот денежных средств по формированию затрат и активов организации// Весник. Беларускага. дяржаунага. эканамичнага. университэтата. — 2004. — N3. — С.50-53

7. Гуджиев А. Н. Перспективный анализ денежных потоков и его взаимосвязь с диагностикой банкротства// Экономика с.-х. и перераб. предприятий.- 2002 — N9.- С.49-55

8. Инструкция о мерах ответственности за нарушение правил ведения кассовых, операций и расчетов наличными денежными средствами в Республике Беларусь// Гл. бухгалтер. — 2003. -№30.- С.18

9. Итоги выполнения основных направлений денежно-кредитной политики Республики Беларусь за 2004 год и задачи банковской системы по реализации основных направлений денежно-кредитной политики//Консультант плюс.-2005.-№3.-C.15

10. Калилаов Д. Расчёты иностранной валютой в международных экспортно-экспедиционных отношениях// Валютное регулирование и ВЭД. — 2002. — N4. — С.19-25

11. Ковалев ВВ. Курс финансовых вычислении / ВВ. Ковалев, В.А. Уланов.- М.: Финансы и статистика, 2001.-323c.

12. Колас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и’ методы : Учеб. пособие для вузов / Пер. с франц. под ред. Я.В. Соколова.- М.: Финансы; ЮНИТИ, 1997.-576c.

13. Мнацаканян А.Г. Деньги и кредит : Учеб. пособие для вузов.- Калининград: Янтар. сказ, 2001.-184c.

14.Об утверждении изменений и дополнений в Правила организации наличного денежного обращения в Республике Беларусь//Главный бухгалтер.-2003.-№46.-С.28

15. Парушина Н.В. Инвентаризация денежных средств в кассе, на расчетных и других счетах в банке// Аудитор. — 2002. — N4. — С.ЗО-37

16. Порядок проведения расчетов наличными денежными средствами в республике Беларусь и ответственность за его нарушение //Вестн. М-ва по налогам и сборам Респ. Беларусь. — 2002. — 5 июня(№1). — С.69-73

17. Правилам ведения кассовых, операций и расчетов наличными денежными средствами в Республике Беларусь// Гл. бухгалтер. — 2003. -№17.- С.17-39

18. Прокопов Б.В. Актуальные проблемы информатизации денежного обращения сферы розничных услуг / 6.8. Прокопов.- Мн.: УП «6МРЦ», 2002.-111c.

19. Правила организации наличного денежного обращения в Республике Беларусь//Банковский вестник.-2002.-№35.-С.65

20. Рабец Н. Ведение кассовых, операций в наличной иностранной валюте по новым правилам//Бюл. нормат.- правовой информ. — 2004. — N17. — С.15-19

21. Рябова Н. Взаимосвязь денежной массы и показателей деятельности реального сектора экономики// Вестн. Ассоц. бел. банков.- 2003.- 16мая(№9).- С.16-20

22. Саченков А. Обзор денежного рынка// Финансовый директор. — 2004. М7. — С .8-11

23. Самсонов Н.Ф. Финансы, денежное обращение и кредит : Учебник. Краткий курс / Н.Ф. Самсонова.-М.. ИНФРА-М.-2002.-.302 с.

24. Cухушина Г. Дотинская Г. Стандартизация финансовых услуг (розничный аспект)//Стандарты и качество. — 2004. — N2. — С.44-46

25. Тарасов В.И. Деньги, кредит, банки: Учебное пособие.-Мн: Мисанта,2003.-512c.

26. Тихонов а. Концепции денежного обращения (пересматривая стереотипы)// Банк. весн.- 2004. №16(июнь). — С.9-12

27. Толстенок Н Л. (БТЭУ) Методика краткосрочного прогнозирования денежных потоков производственных предприятий// Бухгалт. учет и анализ. — 2004.- N6.- С.39-22

28. Толкачева Е.Г.(БТЭУ) Методика анализа денежных потоков торгового предприятия// Бухгалт. учет и анализ.- 2003.- N5.- С.42

29. Толкачева Е.Г .(БТЭУ) Система показателей оценки денежных потоков предприятия//Бух.галт учет и анализ. — 2003. -N1 — С.ЗО-36

30. Тихонов А.. Теоретико-методологические подходы к анализу денежного рынка и денежного обращения// Бел. банк. бюл. — 2002.- М38(окт).- С.ЗЗ-42

31. Тихонов Е. Диагностика финансового состояния предприятия// Директор. — 2002. -N11.-С.46-49;М12.-С.42-45

32. Шуляк П.Н. Финансы предприятия : Учеб. для вузов.- М.: Изд. Дом «Дашков и К» 2000.-752c.

33.Электронные деньги//Вестн. Ассоц. Бел. Банк . № 17.-2004 .-С.29

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра фінансів та кредиту

Курсова робота

з дисципліни «Фінанси»

на тему: «Грошові фонди і фінансові ресурси підприємств, їх формування та використання»

Виконав:

студент групи ЕО06-3

Гаюн Ю.В.

Науковий керівник:

викл. Муленко А.В.

Дніпропетровськ — 2008

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФОНДИ ГРОШОВИХ КОШТІВ

1.1 Види фінансових ресурсів та принципи фінансової діяльності підприємства

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання

2.2 Аналіз ефективності використання майна

2.3 Напрямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема моєї курсової роботи має назву „Грошові фонди і фінансові ресурси підприємств, їх формування та використання.”

В ході написання даної курсової роботи я керувалася методами аналізування, історичним та аналітичним. Мета моєї роботи: розкриття поняття грошові фонди та фінансові ресурси, а також їх формування та використання на підприємстві.

В першому розділі я розглянула такі питання, як фонди грошових коштів, а також види фінансових ресурсів та принципи фінансової діяльності підприємства та джерела формування фінансових ресурсів.

Отже, всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди.

Фінанси об’єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв’язків, пов’язаних із кругообігом ресурсів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.

До поняття “фінанси” близьке за своїм значенням поняття “гроші”. Проте, між цими поняттями існує й принципова відмінність : якщо гроші – це загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюються затрати праці виробників, то фінанси є економічним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, знаряддям контролю за фондами грошових ресурсів. Крім державних, у суспільстві є й приватні фінанси.

Джерелами формування фінансових ресурсів є прибуток і амортизаційні відрахування, кредиторська заборгованість та ресурси, отримані від продажу цінних паперів, кредит та інші надходження фінансових ресурсів.

У другому розділі я навела аналіз використання фінансових ресурсів на підприємстві, а саме аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання та аналіз ефективності використання майна.

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов’язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх «ціна», ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

Отже, після розкриття теми даної курсової роботи, можна зробити висновок, що жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансових ресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв залежить не лише від значення, а й від політики підприємства.

Ефективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства

РОЗДІЛ 1. ФОНДИ ГРОШОВИХ КОШТІВ

1.1 Види фінансових ресурсів та принципи фінансової діяльності підприємства

Всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди. [6, с.368]

У своїй фінансовій діяльності держава керується рядом принципів. Одним з них є публічний характер фінансової діяльності, що означає її відкритість. Найважливіші акти цієї діяльності держави доводяться до відому громадськості завдяки засобам масової інформації. Іншим принципом фінансової діяльності є розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади. Чіткому розмежуванню повноважень різних органів влади щодо фінансової діяльності присвячено цілий ряд статей Конституції України, інших законодавчих актів. Докладніше функції тих чи інших органів розглядаються у третій частині даної роботи. З цим принципом тісно пов`язано наступний – пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими у вирішенні державних проблем, пов`язаних з фінансами. Ще одним принципом є пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни. Важливим принципом фінансової діяльності держави є фінансування її безпеки, що здійснюється за рахунок централізованих державних фондів. Одним з принципів фінансової діяльності виступає єдність фінансової діяльності та грошової системи держави, адже державні кошти створюються й розподіляються у грошовій формі, закріпленій національним законодавством.

В якості одного з принципів фінансової діяльності розглядають її міжгалузевий характер. Ця діяльність охоплює виробничу й невиробничу сфери економіки, утримання соціальної сфери тощо. Принципом фінансової діяльності держави є також її самостійність, тобто держава займається цією діяльністю відокремлено від інших сфер діяльності, маючи для цього фінансову систему з її фондами та інститутами.

Ще одним важливим принципом фінансової діяльності держави є її соціальна спрямованість. Даний принцип має на увазі орієнтованість держави у своїй фінансовій діяльності на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має практично втілюватися в реальності прав людини і громадянина, в існуванні доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров`я, соціального забезпечення, у підтримці малозабезпечених прошарків населення тощо.

Принцип плановості фінансової діяльності держави передбачає, що кожна сфера цієї діяльності обов`язково планується державним бюджетом, зведеним балансом доходів і видатків (в міністерствах), балансом доходів і видатків (на підприємствах), кошторисом доходів і видатків (в установах і організаціях), кредитним планом і касовим планом (в банках). Нарешті ще одним принципом фінансової діяльності є принцип гласності, тісно пов`язаний з першим із вищезгаданих принципів – принципом її публічного характеру. Фінансова діяльність держави перебуває під контролем суспільства, зокрема, завдяки обраному виборцями депутатському корпусу. За визначенням А.Г. Зюнькіна, “методи фінансової діяльності – засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розпоряджається і використовує фонди грошових ресурсів.” Всі методи фінансової діяльності держави поділяються на дві категорії: методи формування фондів грошових ресурсів та методи розподілу цих фондів.

Методи формування фондів грошових ресурсів, у свою чергу, поділяються на обов`язкові та добровільні. [9,с.398]

До обов`язкових методів належать податки, збори (митні, дорожні та ін.), штрафи, плата за використання природних ресурсів, страхування (страхування майна, особисте страхування, страхування відповідальності тощо), платежі в централізовані спеціальні фонди грошових ресурсів (пенсійний фонд, фонд соціального страхування, Чорнобильський фонд і т.д.). За допомогою цих методів держава примусово залучає грошові кошти до своїх фондів.

Крім обов`язкових існують добровільні методи мобілізації грошових ресурсів. До них належать грошово-речові лотереї, позики різних видів, добровільні внески громадян, акції та ін. Застосовуючи ці методи, держава залучає у своє розпорядження тимчасово вільні кошти населення і підприємств. Другою категорією методів фінансової діяльності є методи розподілу фондів грошових ресурсів. Одним з основних серед них є метод бюджетного фінансування, тобто безповоротного безвідплатного цільового відпуску коштів на певні потреби. Іншим методом є метод банківського кредитування, тобто поворотний відплатний цільовий терміновий відпуск коштів державним банком кредиторові під заставу. До методів розподілу фондів грошових ресурсів належать також виплати пенсій, страхових відшкодувань і різних допоміг.

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів

А. Прибуток і амортизаційні відрахування.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р. «підприємство — це самостійний суб’єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб». [4, с.1-5]

Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов’язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства. [7, с. 396]

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно — правової форми підприємства.

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних ресурсів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму — форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

«Виторг — це ще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції ресурсів та формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства.» В результаті використання виторгу з її виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.

Насамперед це пов’язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у вигляді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов’язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.

Оскільки матеріальну основу утворюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншими матеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платою робітників складають витрати підприємства по виробництву продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних ресурсів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні ресурси відновляються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються. [10,с.200-207]

Відокремлення витрат у вигляді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування ресурсів у виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку , і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибутку.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства — це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

«Прибуток від реалізації продукції — представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції». Виторг від реалізації продукції визначається або по мірі її оплати (при безготівкових розрахунках — по мірі надходження фінансових ресурсів за товари на рахунки у банки, а при розрахунках готівкою — по надходженням ресурсів у касу), або по мірі відвантаження товарів і представлення покупцю розрахункових документів. Метод визначення виторгу від реалізації продукції визначається підприємством на довгостроковий період виходячи з умов господарювання і укладених договорів. В галузях товарного обігу (торгівля, громадське харчування, заготівля) замість категорії «виторг від реалізації продукції» використовується категорія «товарооборот». Зміст товарообороту становлять економічні відносини , пов’язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. В іноземній практиці часто використовується замість терміна «виторг» термін «валовий доход».

Прибуток від іншої реалізації — представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб’єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість — це балансова вартість за мінусом зносу. Доходи від позареалізаційних операцій включають:

доходи, отримані від дольової участі в діяльності інших господарюючих суб’єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншим цінним паперам, що належать господарюючому суб’єкту;

доходи від здачі майна в оренду;

доходи від дооцінки виробничих запасів і готової продукції;

присуджені або визнані боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від відшкодування спричинених збитків;

прибуток минулих років, виявлений у звітному році;

позитивні курсові різниці по валютним рахункам, а також операції в іноземній валюті;

суми ресурсів, отримані безоплатно від інших підприємств при відсутності спільної діяльності;

інші доходи від операцій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції;

Балансовий прибуток — представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них. При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в інших господарюючих суб’єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.

Господарюючий суб’єкт самостійно визначає напрями використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.

Резервний фонд створюється суб’єктами на випадок припинення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості. Він є обов’язковим для акціонерного товариства, кооперативу, підприємства з іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду, а для акціонерного товариства — не менше 15%. [13, с.359]

Фонди нагромадження і фонди споживання — це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонд нагромадження представляє собою джерело ресурсів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачіпають фонд нагромадження.

Фонд споживання представляє собою джерело фінансових ресурсів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колективу. До фондів споживання перераховуються наступні виплати в грошовій і натуральній формах:

суми, нараховані на оплату праці;

доходи по акціям членів трудового колективу і їх внескам у майно господарюючого суб’єкта, нараховані до виплат робітникам;

сума представлених господарюючим суб’єктом трудових і соціальних пільг;

«Амортизація — економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням ресурсів для відтворення основних засобів». Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації. В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентоспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строк обігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує конкурентоспроможність продукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку. [12,с.23]

Все майно, яке підлягає амортизації об’єднано в чотири категорії:

1) будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

2) транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

3) інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;

4) нематеріальні активи;

Річні норми амортизації встановлюють у процентах до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початку звітного періоду в таких розмірах: 1-ша категорія — 5%, 2-га — 25%, 3-тя — 15%. При цьому проводиться щоквартальна індексація при інфляції понад 102,5%. У відношенні до нематеріальних активів амортизаційні відрахування відбуваються рівними частками на протязі строку існування цих активів. У випадку якщо строк використання активів встановити неможливо, строк амортизації встановлюється на десять років.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу ресурсів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.

Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань — забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.

Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуються на нагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробничий і науково — технічний розвиток, формування фінансових активів — придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства. [15, с.163]

Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результатах фінансово — господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування — обов’язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. «Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел».1 При тимчасовій недостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

Господарська діяльність підприємства нерозривно пов’язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.

Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:

додаткових пайових внесків учасників у товариствах;

ресурсів, одержуваних від випуску облігацій;

ресурсів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;

довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);

інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).

Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво й забезпечуючи недостатній рівень рентабельності по різних об’єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок ресурсів, отриманих від реалізації продукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів, а звідси і шляхи їх використання.

Кредиторська заборгованість та ресурси, отримані від продажу цінних паперів.

Кредиторська заборгованість — це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов’язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб’єкт ще повинен виплатити робітникам. «Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження ресурсів, призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані ресурси не належать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійно знаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до моменту погашення даної заборгованості».

Ресурси, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.

Пайовий внесок — представляє собою суму грошового внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов’язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими ресурсами; шляхом передачі у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання винаходів, «ноу-хау»); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб’єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амортизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу.

««Ноу-хау»(знаю як) — комплекс різноманітних науково-технічних, економічних, соціальних знань, які практично необхідні для певної діяльності, але ще не стали загальним надбанням».

При визначенні ціни «ноу-хау» необхідно пам’ятати, що вона окупиться майбутнім прибутком, який отримає користувач, в іншому випадку у нього буде менший прибуток або його не буде зовсім. В світовій практиці ціна «ноу-хау» складає 5% від майбутнього прибутку, але є випадки, коли вона досягає 20%.

Існує декілька способів оплати «ноу-хау». Основні з них:

роялті — поступові виплати за «ноу-хау» пропорційно визначеним показникам в ході його використання. Роялті зазвичай нараховується з прив’язкою до показників зростання прибутку або зростання випуску продукції і т.д.;

паушальний платіж одночасовий, обговорений раніше платіж. Паушальні платежі використовуються, коли важко спрогнозувати ефект дії «ноу-хау» або вартість ліцензій невелика;

«кост-плас» — виплати за додаткові послуги по узгодженим розцінкам поверх обговореної ціни;

Інвестиційний внесок представляє собою джерело самокредитування діяльності підприємства. Інвестиційний внесок — це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок. [18,с.178]

Кредит

Кредит — буквально означає «розпорядження визначеною сумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок ресурсів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах».

В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, що стоять перед всією економічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов’язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні ресурси, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.

Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, ресурси
що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв’язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тичасово вільний у період між надходженням ресурсів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн; зміни в структурі споживання. [19,с.27-30]

У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Кредит виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об’єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об’єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругооборот промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

Потрібно відзначити, що комерційний кредит має обмежені можливості, тому що його можна одержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляє сам товар. Він обмежений по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), має короткостроковий характер, а позичальник часто потребує в довгостроковому кредиті.

Обмеженість комерційного кредиту переборюється банківським. Банківський кредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітними кредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам. Об’єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угода позички тут відділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором — кредитно-фінансові установи. Метою кредитора є одержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.

Як було відзначено вище, банківський кредит переборює кордони комерційного кредиту, тому що він не обмежений напрямком, термінами і сумами кредитних угод. Сфера його використання ширша: комерційний кредит обслуговує лише обіг товарів, банківський кредит — і нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових прибутків і заощаджень усіх прошарків суспільства.

В останній період велике значення має лізинг. «Лізинг — довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничого призначення з погашенням заборгованості протягом декількох років». Використання лізингу має свої переваги, оскільки «при цій формі співробітництва для перебудови виробництва на базі сучасної технології і випуску продукції, що відповідає самим суворим вимогам ринку, не потрібно споконвічних володінь важливих ресурсами. Всі витрати на даному етапі покривають лізингові компанії. Лізинг не є банківською операцією у вузькому значенні слова. Він відноситься до близької до банківської форми фінансування, що може здійснюватися торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Але в першу чергу це компетенція спеціально створених лізингових товариств.

Останнім часом одержали широке поширення іпотечний кредит і овердрафт. Іпотечний кредит — це довгострокові позички під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будинків). Основним його джерелом служить емісія іпотечних облігацій корпораціями і банками. Овердрафт, надається приватним особам, що мають право платежу чеками в сумі, яка перевищує залишок на рахунках. Овердрафт припускається у відомих межах, наприклад, у суму місячного окладу на термін не більш 15 днів. Протягом установленого строку клієнт зобов’язаний погасити виниклу заборгованість, після чого він одержує право на новий кредит у вигляді овердрафта.

В даний час величезне значення для нормального функціонування всієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов’язковим учасником позичкової угоди є банк.

Рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов’язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації. [17,с.336]

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати по головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.

По строках міжнародні кредити підрозділяються на короткострокові — до 1 року, середньострокові — від 1 року до 5 років і довгострокові — понад 5 років.

Міжнародний кредит виконує такі функції:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами з метою забезпечення безупинного процесу відтворення для досягнення максимального прибутку;

економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків внаслідок розвитку безготівкових платежів;

прискорення концентрації і централізації капіталу.

Також міжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального нагромадження, сприяє створенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит виконує ті ж функції, що й інші форми кредиту, тільки в міжнародному аспекті.

Інші надходження фінансових ресурсів

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор — це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід. Спонсорство — це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор — деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним заходу.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Аналіз джерел фінансових ресурсів і їх використання

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов’язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх «ціна», ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів і форм власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні і позикові ресурси.

У цілому інформація про розмір власних джерел подана в I розділі пасиву балансу. До них, у першу чергу, відносяться:

статутний капітал — вартісний відбиток сукупного внеску засновників (власників) у майно підприємства при його створенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і може бути змінений тільки за рішенням засновників підприємства і внесенню відповідних змін в установчі документи;

резервний фонд — джерело власних ресурсів, створюваний підприємством, відповідно до законодавства, шляхом відрахувань від прибутку. Резервний фонд має строго цільове призначення — використовується на виплату прибутків засновникам при відсутності або недостатності прибутку звітного року, на покриття збитків підприємства за звітний рік і ін.;

фонди спеціального призначення — джерела власних ресурсів підприємства, утворені за рахунок відрахувань від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства;

нерозподілений прибуток — частина чистого прибутку, що не була розподілена підприємством за станом на дату упорядкування звіту.

Дані про склад і динаміку позикових ресурсів відбиваються в II розділі пасиву. Аналіз власних джерел доцільно починати з оцінки їхньої структури і складу за даними балансу і розшифровок до нього. Варто вивчити, чим подані джерела власних ресурсів, обсяг фондів спеціального призначення, інформацію про нерозподілений прибуток.

Потім переходять до поелементного вивчення кожного джерела, маючи у вигляді їхню різноманітну роль у функціонуванні підприємства.

Так, при аналізі статутного капіталу насамперед оцінюють повноту його формування, з’ясовуючи, у разі потреби, хто з засновників не виконав (частково виконав) свої зобов’язання по внеску в статутний капітал. У Далі варто переконатися в стабільності величини статутного капіталу протягом звітного періоду й відповідності даним, зафіксованим в установчих документах. Очевидно, що аналіз статутного капіталу має свою специфіку в залежності від організаційно-правової форми створення підприємства.

Важливе значення для оцінки ефективності діяльності підприємства має динаміка розміру фондів спеціального призначення (нагромадження і споживання). При цьому аналіз повинний враховувати різноманітну функціональну роль зазначених фондів у механіці фінансування діяльності підприємства. Тому аналіз випливає з відомості роздільно в частині ресурсів, що спрямовуються на виробничі потреби (інвестування і поповнення оборотних ресурсів) і потреби споживання. Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка самофінансування підприємства і раціональності співвідношення власних і позикових коштів.

Рівень самофінансування розраховується за допомогою наступних коефіцієнтів:

1. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кс) — це співвідношення власних і запозичених коштів:

,

де М — власні кошти, К — позикові кошти, З — кредиторська заборгованість.

Чим вища величина даного коефіцієнта, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

2. Коефіцієнт самофінансування (Ксф) :

,

де П — прибуток, направлений у фонд нагромадження, А — амортизаційні відрахування.

Даний коефіцієнт показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти.

Коефіцієнт самофінансування характеризує деякий запас фінансової міцності підприємства. Чим більша величина цього коефіцієнта, тим вище рівень самофінансування.

3. Коефіцієнт стійкості процесу самофінансування (К):

Цей коефіцієнт показує частку власних коштів, направлених на розширене фінансування. Чим вища величина даного коефіцієнта, тим сталіший процес самофінансування на підприємстві. У 1997р. частка власних коштів складала 15%, а в 1998р. — 23%. Це означає, що частка власних коштів, направлена на розширення виробництва зросла на 8%, процес самофінансування став більш стійким.

4. Рентабельність процесу самофінансування (Р):

,

де ЧП — чистий прибуток.

Рентабельність процесу самофінансування є не що інше, як рентабельність використання власних коштів. Рівень рентабельності показує величину сукупного чистого доходу, отриманого з 1 грн. вкладених власних фінансових ресурсів, котра потім може бути використана на самофінансування.

5. Коефіцієнт незалежності (Кн):

Коефіцієнт незалежності характеризує частку власних джерел у загальному обсязі джерела.

6. Коефіцієнт інвестування (власних джерел) (Кі):

Коефіцієнт інвестування показує, у якій степені джерела власних коштів покривають проведені інвестиції.

7. Іншим показником, що характеризує використання власних коштів підприємства, є оборотний капітал, що визначається як різниця поточних витрат і короткострокових зобов’язань. Іншими словами, підприємство має оборотний капітал доти, доки поточні активи перевищують короткострокові зобов’язання (або в цілому доти, поки воно ліквідне).

У цьому зв’язку корисно визначити, яка частина власних джерел коштів вкладений у найбільше мобільні активи. Для цього розраховується так називаний коефіцієнт маневреності.

Залучення позикових коштів дозволяє підприємству оплатити термінові зобов’язання, а також є засобом розширення своєї діяльності. При цьому варто мати на увазі, що використання окремих видів позикових коштів (позички банку, позики, кредиторська заборгованість постачальникам і т.д.) мають для підприємства різноманітну вартість. У обов’язковому порядку відсотки за користування позиковими засобами виплачуються по позичках банку. Плата по банківських відсотках ставиться на собівартість продукції і на чистий прибуток.

При розрахунках із постачальниками і підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не береться, хоча у випадку невчасної оплати підприємству доведеться заплатити пеню (у відсотках від суми договору) за кожний день прострочення. У умовах широко поширеного в нашій країні порядку попередньої оплати продукції додатковим безкоштовним джерелом фінансування багатьох підприємств-товаровиробників стали сума коштів, що надходить від їхніх покупців. При цьому практика показує, що період між часом надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства і часом відвантаження в багатьох випадках вимірюються місяцями. [15,с.155]

2.2 Аналіз ефективності використання майна

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

До питань облікової політики, що визначає розмір фінансового результату діяльності підприємства, у першу чергу, ставляться такі:

— вибір способу нарахування амортизації основних засобів;

— вибір методу оцінки матеріалів, відпущених і витрачених на виробництво продукції, робіт, послуг;

— визначення способу нарахування зносу по малоцінним і предметах, що швидко зношуються, при їхній експлуатації;

— порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видів витрат (шляхом безпосереднього їхнього списання на собівартість в міру уточнення витрат або за допомогою попереднього утворення резервів майбутніх витрат і платежів);

— склад витрат, віднесених безпосередньо на собівартість конкретного виду продукції;

— склад непрямих витрат і спосіб їхнього розподілу і ін.

Цілком зрозуміло, що підприємство, разом обравши той або інший засіб формування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватися його протягом усього звітного періоду (не менше року), а всі подальші зміни в обліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно обговорюватися.

У цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).

Цей коефіцієнт показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

Інший важливий коефіцієнт — рентабельність реалізованої продукції — (рентабельність продажів) розраховується по формулі:

Значення цього коефіцієнта показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні реалізованої продукції. Тенденція до його зниження дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію підприємства.

Зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції може бути викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію, і ін.

2.3 Напрямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві

Для розв’язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена , довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб’єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв’язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

Отже функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення в країні в цілому.

Для ефективного функціонування окремого підприємства й важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов’язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб’єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій. В ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні:

економічне обґрунтування структури державного бюджету;

розвиток банківської системи;

розвиток небанківських фінансових посередників та фінансових ринків;

державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств;

державне регулювання кризи платежів.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства.

Так зміна системи оподаткування покликана забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків, як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства — зниження частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподілі фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності в цілому. Так обсяг капітальних затрат упродовж 1992-1997 років скоротився на 62,8%. Централізовані капіталовкладення становили на кінець періоду 24,8% від загального їх обсягу.1 Очевидно, що інвестування з використанням бюджетних ресурсів має першочергово спрямовуватись на фінансування економічно обґрунтованих проектів національного значення з високим ступенем окупності.

Амортизаційний фонд — важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного виробництва доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до зменшення кінцевого фінансового результату — прибутку.

Прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб’єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання доходів державного бюджету.

Водночас останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств (у 1993 році збитковим було кожне дванадцяте підприємство, у 1994 — дев’яте, у 1995 — п’яте, у 1996 — третє, у 1997 — друге, а протягом тільки січня — травня 1998 року близько 53% підприємств працювали збитково). Як наслідок, найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв’язку з банкрутствами підприємств. Відповідно до Закону України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 року лише в 1996 році було визнано банкрутами 1700 підприємств.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150-200% рівень рентабельності фінансових вкладень. Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об’єктивно обмежене і пов’язане із потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту.

На розвиток підприємств негативно впливає кризова ситуація в країні, зокрема низька купівельна спроможність населення, неплатоспроможність основних виробничих підприємств, недосконале законодавств, недостатнє методичне і організаційне забезпечення санації та процесів, державної підтримки підприємств. Більшість підприємств обирає стратегію виживання ,використовуючи бартер, недогляди чинного законодавства, системи ціноутворення та контролю за підприємницькою за підприємницькою діяльністю з боку адміністративних органів управління.

Ефективне формування та використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств. При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінити терміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися паралельно, послідовно чи інтервально.

У кожному з варіантів передбачено вкладення певної суми ресурсів і отримання прибутку. За умови послідовного перебігу вказаних процесів повну суму прибутку отримують після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростання суми фінансування і відбувається взаємозалежно в часі. За умови інтервального перебігу визначених процесів між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу.

Жоден з існуючих методів оцінки ефективності використання фінансових ресурсів не є універсальним, кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Орієнтація на якійсь один або кілька критеріїв залежить не лише від значення, а й від політики підприємства. [20,с.276]

Ефективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

ВИСНОВОК

Отже, фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб’єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов’язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства. До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р. «підприємство — це самостійний суб’єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб».

Внутрішній аналіз структури джерел фінансування пов’язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. При цьому основними критеріями вибору є умови залучення позикових ресурсів, їх «ціна», ступінь ризику, можливі напрямки використання і т.д.

У загальному випадку поза залежністю від організаційно-правових типів і форм власності джерелами формування майна будь-якого підприємства є власні і позикові ресурси.

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України // Історія української Конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. – К.: Право, 1997. –С.383-435.

Конституція України — К: Вікар, 1996.-64 с

Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Калина А.В., Кощеєв А.А. Работа современного коммерческого банка : Учеб.-метод. пособие. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.

Закон України «Про підприємство» від 25 листопада 1998 року.

5. Закон України “Про державний бюджет України на 2005 рік” // Фінанси України. – 2005. – № 2. – С. 3–67.

6. Базилевич В.Д. Державні фінанси. — К.: Атіка, 2005. — 368 с.

7. Бескід Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. – Київ: НІОС. – 2000. – С.5-396.

8. Бюджетна система: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – 2-ге вид., перероб. і доп./ В.М. Опарін, В.І. Малько, С.Я. Кондратюк, Г.Б. Коломієць.- К.:КНЕУ, 2002.– 5-333 с.

9. Василик О.Д. Державні фінанси України. — К.: Вища школа. — 2003. – 398 с.

10. Василишин Р. Взаємозв’язок бюджетного дефіциту і державного боргу України // Вісник УАДУ. – 1999. — №4. – С.200-207.

11. Василишин Р. Державний борг України та управління ним. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. — Випуск 1. — К.: Вид-во УАДУ, 2000. — С.165-168.

12. Верхолаз В.В. Формирование современных механизмов управления государственным долгом: Автореф. дис. экон. наук. – М., 2001. – 25 с.

13. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учеб. пособие. – Харьков: Легас, 2003. – 359 с.

14. Головачев Д.Л. Регулирование государственного долга в рыночной экономике: Автореф. канд. юрид. наук. – М, 1996. – 25 с.

15. Кириленко О.П. Фінанси. — Тернопіль: Економічна думка, 1999.- 163 с

16. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 238 с.

17. Опарін В. М. Бюджетна система. — К.: КНЕУ, 2002. — 336 с.

18. Сало І.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку. – К.: Наукова думка, 2005. – 178 с.

19. Стукало Н.В. Деякі аспекти формування фінансової політики в умовах глобалізації // Фінанси України. — 2006.-№ 1.-с. 24-30.

20. Федосов В.М. Государственные финансы / В.М. Федосов, С.Я. Огородник, В.Н. Сутормина. – К.: Либідь, 2001. – 276 с.