Автор: admin

МОСКОВСКАЯ АКАДЕМИЯ ОБРАЗОВАНИЯ

НАТАЛЬИ НЕСТЕРОВОЙ

ФАКУЛЬТЕТ ИНОСТРАННЫХ ЯЗЫКОВ

Кафедра английского языка

Направление 620100 — Лингвистика и межкультурная коммуникация

Квалификация — Лингвист, переводчик

Специальность 031202 «Перевод и переводоведение»

ВЫПУСКНАЯ КВАЛИФИКАЦИОННАЯ РАБОТА

на тему: Особенности отражения культурных категорий — регулятивов и ценностей в семантике русских, английских и французских идиом

СТУДЕНТКА

Платинова Кристина Сергеевна

РУКОВОДИТЕЛЬ

доктор филол. наук, профессор Е.В. Сидоров

Москва 2010 г.

Оглавление

Введение

I. Отражение категорий культуры в семантике идиом

1. Отражение культурных регулятивов в идиоматике

2. Отражение ценностей и антиценностей культуры в идиоматике

II. Идиоматика и культурные символы

1. Соматические символы

2. Антропоцентричные символы

3. Символы природы, мироздания

4. Мифологические символы

5. Пищевые символы

6. Воздух как символ в русской, английской и французской идиоматике

7. Язык как символ в русской, английской и французской идиоматике

8. Символы-животные

9. Кот/кошка как символ в русской, английской и французской идиоматике

10. Собака как символ в русской, английской и французской идиоматике

III. Культура межличностных отношений на примере пословиц и поговорок

Заключение

Список использованной литературы

Введение

Актуальность данного исследования обусловлена тем, что фразеология, как никакой другой уровень языка, отражает культурные категории (смыслы): эталоны, стереотипы, морально-этические нормы, установки и эстетические представления, поэтому изучение фразеологических единиц, содержащих в своей семантике информацию о нравственной культуре этноса, позволит расширить знание о взаимосвязи и взаимодействии фразеологии и культуры, обогатить представление о языковой картине мира.

Основой исследования послужили положения о том, что язык и культура взаимозависимы и взаимообусловлены, культурные смыслы являются базовыми составляющими культуры; культурная и языковая символика тесно взаимодействуют, аксиологический компонент — важнейшая составляющая значения идиомы, мотивируемая культурными смыслами.

Образное основание идиом с национально-культурной семантикой формируется в процессе вторичной номинации в результате морально-этических оценок объекта, мотивируемых регулятивами и ценностями.

Семантика большинства фразеологических единиц (идиом) со значениями долг, совесть, справедливость, добродетель, мужество, доброта, польза, богатство и др. отражает познавательную деятельность этноса и способствует формированию морально-этической картины мира.

Любая культура способствует познанию мира, общества, отдельного человека и созданию конкретной языковой картины мира. Ярким результатом этого процесса является фразеология, ибо культура служит мотивационным фоном при образовании идиом с ментальной семантикой.

Цельданной дипломной работы заключается в выявлении и описании фразеологических единиц, отражающих культурные категории (смыслы) — регулятивы и ценности.

идиома семантика идиома культура

В соответствии с поставленной целью работы предполагается решение следующих задач:

выявить корпус русских, английских и французских идиом, содержащих в семантике информацию о культурных категориях;

проанализировать мотивацию выбора образного основания идиомы с точки зрения оценки называемого явления в культуре этноса;

изучить особенности корреляции культурных и языковых символов, а также символьные функции в рамках идиоматики;

охарактеризовать и проанализировать способы репрезентации культурных категорий (смыслов) в семантике русских, английских и французских идиом.

Объектом исследования являются фразеологические единицы русского, английского и французского языков, в семантике которых нашли отражение категории культуры — регулятивы (долг, совесть, справедливость) и ценности (добродетель, красота, мужество, счастье, польза, доброта, любовь, дружба, уважение и др.)

Предметом исследования являются особенности отражения культурных категорий — регулятивов и ценностей в семантике русских, английских и французских идиом.

Материалом для исследования послужили более 1000 русских и английских идиом из различных фразеологических источников (Большой англо-русский фразеологический словарь (А.В. Кунин 2005); Словарь образных выражений русского языка (В.Н. Телия 1995); Лингвострановедческий словарь «Соединенное королевство Великобритании и Северной Ирландии» (Томахин Г.Д. 2003); Краткий русско-английский фразеологический словарь (Гуревич, Ж.А. Дозорец 1988); Русско-английский фразеологический словарь (Д.И. Квеселевич 2000); Фразеологический словарь русского языка (А.И. Молоткова 1986); Русская фразеология. Словарь-справочник (Р.И. Яранцев 1981, 1997); Опыт этимологического словаря русской фразеологии (Н.М. Шанский 1987); Кохтев Н.Н., Розенталь Д.Э. Русская фразеология (1990); Словарь фразеологических синонимов русского языка (В.П. Жукова 1987), Словарь-тезаурус русских идиом (А.Н. Баранова и Д.О. Добровольского 2007).

Методы исследования. Методология исследования заключается в использовании концептуального наследия отечественных и зарубежных ученых в области лингвистики, методов сравнительного анализа, приемов дедукции и индукции.

Выбор методов лингвистического анализа обусловлен спецификой исследуемого материала и целью работы. Наряду с традиционным методом наблюдения и описательным методом, анализ фразеологической семантики осуществлялся с применением системного и полевого подходов, а также элементов компонентного, логического, концептуального, когнитивного анализа в контексте проблем лингвокультурологии и общего языкознания.

Результаты исследования могут способствовать дальнейшей разработке проблем лингвокультурологии, а именно проблем символьной специфики идиоматики в контексте культуры, связи идиоматики и культуры через культурные смыслы, решению вопроса о взаимозависимости языка и морали: каким образом нравственные, этические и эстетические категории «вписываются» в значения языковых единиц, в частности фразеологических единиц.

Структура работы: работа состоит из введения, трех глав, заключения, библиографического списка использованной научно-теоретической литературы, списка фразеологических, лингвистических и толковых словарей.

I. Отражение категорий культуры в семантике идиом

1. Отражение культурных регулятивов в идиоматике

Рождаясь и воспитываясь в определенной культурной среде, человек усваивает принятые в ней регулятивы — нормы, запреты, рекомендации, которые нуждаются в языковом закреплении. Идиоматика, как и афористика, служит средством такого закрепления. Одновременно ценностные смыслы отражают важнейшее качественное состояние культуры. Культура как система ценностей формирует у человека вполне определенные ценностные потребности и ориентации, что также ярко выражено в языке.

В формировании ценностных представлений большую роль играет воображение, с помощью которого люди создают мысленные образцы объектов, которые максимально полным и совершенным образом отвечали бы их потребностям. Такие образцы являются идеалами и служат эталонами ценности. Ценность воспринимается как реально существующие материальные и духовные блага, оценивается в сравнении с ними; она тем выше, чем больше приближается к идеалу или эталону.

Внутренняя целостность многих фразеологических единиц обусловлена единством образа как суть культурных символов. Именно благодаря ассоциативной связи между внутренней формой и значением образность как таковая присуща всем фразеологическим единицам, имеющим внутреннюю форму.

В таких английских идиомах, как button up one’s pockets — «жадничать», measure smb’s corn by one’s own bushel — «мерить на свой аршин», утверждается нормативность поведения в английском обществе. Схожие моральные установки также находят свое отражение и во французских фразеологических сочетаниях, таких как mains avides — «загребущие руки», mesurer les autres б son aune — «мерить на свой аршин».

В ряде русских идиом осуждается нескромное поведение младших, в то время как английский и французский варианты звучат более нейтрально:

Например, выражения в русском языке мозолить глаза, от зари до зари, не покладая рук (работать), в английском языке to keep hands in pockets (лодырничать) avoid smb. like a leper (букв. избегать как прокаженного) — «избегать кого-либо не попадаться на глаза кому-л.», be an eyesore to smb — «оскорблять взор», dolled up fit to kiddy (букв. «быть похожим на куклу») и во французском языке кtre parй (e) comme une chвsse — «разодет в пух и прах», faire qch pardessus l’йpaule — «делать что-то спустя рукава» и многие другие несут в себе культурные смыслы.

Известно, что регулятивы и ценности регламентируют общественную жизнь между «добром» и «злом», что добродетель и порок как моральные понятия, связанны с духовным опытом самого человека и существуют через сам опыт. Однако этого недостаточно; человек, помимо собственного опыта, должен иметь жизненные ориентиры. Добро проявляется в искренности, милосердии, любви, а зло — во враждебности, насилии. Моральное сознание нуждается во вторичной рефлексии, т.е. появлении в языке и отражении в форме идиоматики. То или иное качество, свойство или поступок подаются, просматриваются в любом языке именно сквозь призмы добра и зла. Такое образное выражение, как волк в овечьей шкуре соотносится со «злом», так же как и выражение козел в огороде; идиомы отрывать от себя, беречь как зеницу ока будут соотнесены носителями русского языка с «добром». Английское выражение stay the course — «держаться до конца, не сдаваться» любой носитель английского языка соотнесет с «добром», а выражения on the crook — «нечестно, обманным путем», cross smb’s path — «перейти кому-либо дорогу» — со «злом». Французкие сочетания avoir une dent contre qn — «иметь зуб против кого-либо», mettre des batons dans les rouйs — «вставлять палки в колёса», очевидно, соотносятся со злом, а такие выражения как partager les joies et les peines — «делить горе и радость», vivre en parfaite harmonie — «жить душа в душу» — с добром. Часто морально-нравственное и эстетическое тесно связано в одних и тех же нормах, выраженных с помощью идиом. Существенным своеобразием морали является ее нравственная нормативность, хотя эта нормативность различна в различных культурах и в этом смысле субъективна до определенной степени.

Проведенное исследование подтвердило, что фразеологизмы отличаются от слов оценочным, эмотивно-экспрессивным и образным элементами, сохраняя общее, стержневое значение. Так, значение «не будь наглым, знай свое место» в русском языке выражается фразеологизмами нос не дорос, не в свои сани не садись, всяк сверчок знай свой шесток, в английском the cobbler should stick to his last — «сапожник должен заниматься своим делом», cut your coat according to your cloth — «раскраивай свое пальто исходя из материала», во французском oщ la chиvre est attachйe, il faut qu’elle broute (букв. «где овца привязана, там и должна пастись»), Il faut йtendre ses pieds selon ses draps — «по одёжке протягивай ножки» (букв. «нужно вытягивать свои ноги, насколько позволяют простыни»); значение «быть трусом» — фразеологизмом дрожать как осиновый лист, в английском языке: quake like a leaf — «букв. дрожать как лист», one’s heart sank into one’s boots (букв. «сердце опустилось в ботинки») — «душа ушла в пятки», во французском Il a une peur bleue — (букв. «у него голубой страх»); значение «быть покорным, слепо подчиняться» — идиомой держать руки по швам, быть под пятой у кого-либо, в английском варианте have smb.

in one’s pocket (букв. «держать кого-то в кармане»), to be under one’s thumb (букв. «быть под большим пальцем у кого-либо); быть униженным: плясать под чью-то дудку, англ.: be used as a door-mat — (букв. «быть дверным ковриком у кого-либо»), франц.: se laisser manger la laine sur le dos — «дать ободрать шерсть со спины», etre pour des courses, des commissions — «быть на побегушках», agir selon la volontй de qn — (букв. действовать по чьей-то воле); значение «долг, самопожертвование» — рус.: до последней капли крови, до последнего дыхания, трудиться до седьмого пота;

англ.: to the last drop of blood — «до последней капли крови», fight like Kilkenny cats — «бороться/драться до конца, бороться/сражаться до взаимоуничтожения», bear (carry) one’s cross — «безропотно переносить превратности судьбы», франц.: suer sang et eau — (букв. потеть кровью и водой), lutter а outrance — «бороться до конца, не на жизнь а на смерть».

Идиомы фразеосемантического поля «долг» с позитивной оценкой имеют лишь положительный эмотивно-аксиологический компонент семантики: одобрение, сочувствие, восхищение, преклонение, поддержка — независимо от того, кому или чему отдается долг — отдельному человеку или исполняется во имя общественного блага. В подтверждение можно привести многочисленные примеры: в русском языке до самой могилы, дневать и ночевать, беречь пуще глаза, доставать со дна моря, с чувством исполненного долга, до последнего дыхания, пойти в огонь и воду; денно и нощно, служить верой и правдой, унести в могилу, до гробовой доски, дело не ждет, не спускать глаз, взять в свои руки, беречь как зеницу ока; в английском языке to give (do) one’s best — «сделать все возможное», stitch of one’s colours, be true to one’s colours — «остаться до конца верным своим цветам» (имеются в виду геральдические цвета, герб), bob up like a cork — «не падать духом после неудачи, воспрянуть духом», bring one’s courage to the sticking-point — «собраться с духом», cross the Rubikon — «принять бесповоротное решение», crack hardy — «проявлять стойкость, выдержку; держаться молодцом», bear (carry) one’s cross — «безропотно переносить превратности судьбы», breast the current — «идти против течения, стоять грудью против чего-либо», bring down the curtain — «положить конец чему-либо», во французском языке — remuer ciel et terre pour trouver qch — перевернуть небо и землю, чтобы найти что-либо, mettre le paquet — сделать всё возможное, envoir de toutes les couleurs — «пройти сквозь огонь и воду» (букв. повидать все цвета), boire l’obstacle — «преодолевать препятствия» (букв. выпивать препятствия), charger sur son dos (букв. взвалить себе на спину) — «взвалить на себя работу, ответственность», laisser sa tкte — «сложить голову», se dresser pour la dйfense de sa patrie — «вставать грудью на защиту родины», donner sa vie pour qch — «отдать жизнь за что-либо», ramasser tout son courage — собраться с духом, prendre son courage а deux mains — «набраться смелости, храбрости, собраться с духом» (букв «взять смелость в обе руки»), йtaler le vent (le courant) — держаться, идти против ветра (течения), renaоtre de ses cendres — «возродиться из пепла».

Фразеологизмы со значением «долг» могут быть также и с негативной оценкой с эмотивным компонентом неодобрение, осуждение, презрение. В этом случае идиома содержит критику поведения, исключающего выполнение долга. В качестве примера можно привести такие идиомы, как:

Позитивная этическая оценка проявляется в русских фразеологизмах лечь костьми, которая соотносится с понятиями «преданность, честность, надежность», всей душой — «бескорыстное участие в чем-либо», до последней капли крови, плечом к плечу — «дружно, оказывать поддержку» соотносится с понятием «помощь, поддержка». Среди английских идиом можно привести в качестве репрезентации добра и милосердия такие выражения как share one’s last crust with smb. — «делиться последней крошкой», get smb on his feet — букв. «поддержать, кого-либо на ногах» (поддержать, спасти кого-либо), strike a blow for smb — выступить в защиту кого-либо (букв. «ударить за кого-либо»), heal the breach — «положить конец долгой ссоре, помирить», bear the brunt of smth — «нести основную тяжесть чего-либо, принять на себя главный удар», shoot one’s bolt «не щадить сил, приложить все усилия», to pull in one’s belt — пойти на лишения (букв. «затянуть пояс»), be open hearted — «быть искренним, открытым человеком», give with a free hand «быть щедрым». Во французском языке также содержится ряд устойчивых выражений, отражающие позитивную оценку этических качеств: prendre une affaire en main — «взять дело в свои руки», faire les frais de — «взять на себя, стать жертвой», tirer qn d’un mauvais pas — «вытащить кого-то из беды», de tout mon (ton, etc…) coeur — «от всего сердца», вme candide, cœur candide — «чистая душа».

Как видно, отмеченные смыслы в составе семантики идиомы имеют общественно значимое звучание, они этически ценны для человечества в целом, т.к. выражают общественную моральную оценку поведения, поступков, выходящих на всеобщее благо. В семантике приведенных фразеологизмов имеет место такой эмотивный компонент, как восхищение, одобрение с одной стороны, и осуждение, презрение — с другой.

В исследуемом ряде идиоматических выражений справедливость:

регулирует отношения между людьми как членами сообщества;

она предполагает определенный уровень согласия между членами сообщества относительно принципов, по которым они живут. Содержание принципа справедливости — это соблюдение равенства, которое соответствует известному с древних времен и понятному каждому человеку принципу: «Поступай с другими так, как хочешь, чтобы поступали с тобой». Этот главный принцип этики (золотое правило общения) действует, как желаемое, рекомендуемое в обществе, которое сохраняется как одно из правил взаимоотношений между людьми — часто на уровне стереотипа и даже эталона.

Справедливость устанавливает предел индивидуальному произволу и противодействует эгоистическим мотивам, удерживая человека от причинения другому вреда, страдания. Христианская мораль выше всех принципов ставит принцип милосердной любви. Отсюда двоякая трактовка справедливости и возмездия как в культуре, так и в языке. Прощение и милосердие — ведущие принципы многих развитых культур. В то же время в отношениях между людьми часты проявления ветхозаветной («око за око») справедливости, что часто отражается в идиоматике. Нормы справедливости всегда выражают определенные обособленные интересы тех или иных групп людей. Но всякая нравственная норма выражается в общеобязательной, общечеловеческой форме. В работе выявлены идиомы, отражающие различные способы выражения принципа справедливости, рассмотренные ниже:

Констатация принципа справедливости;

Требование соблюдения принципа справедливости;

Установление, утверждение принципа справедливости;

Наказание за нарушение принципа справедливости.

2. Отражение ценностей и антиценностей культуры в идиоматике

В данном разделе рассматривается отрицание антиценностей, восходящее к эмотивным компонентам значения идиомы. Утверждение ценностей через отрицание их противоположностей отражается в таких русских идиомах, как ни в какие ворота не лезет, не дело (так поступать), ни за какие деньги, луженая глотка, глядеть сверху вниз, мое дело маленькое, дело пахнет керосином, дело темное, дурные деньги, шальные деньги.

В английской идиоматике утверждение ценностей через отрицание их противоположностей находит свое отражение в таких идиомах как be on one’s high horse — «важничать, быть высокомерным», get the high hat — «вести (держать) себя высокомерно», touch home — «задеть за живое», begin at the wrong end — «начать не с того конца, поступить неправильно», throw dust in smb’s eyes — «втирать очки, обманывать», Dutch concert — «неразбериха; кто в лес, кто по дрова», hold a candle to the devil — «потворствовать злу» (букв. держать свечку дьяволу», like taking candy from a baby — «поступить низко, подло; все равно, что отнять конфету у ребенка», cry crack — «не выдержать, смалодушничать». Утверждение этих же ценностей отображено также и во французском языке: l’un tire а hue, l’autre а dia — «один тянет повод на «Но!», другой — на «Поворачивай!», faire sa poire, faire sa tкte, faire le matador — «задирать нос», mener qn en bateau — «водить кого-либо за нос» (букв. «водить кого-либо как кораблик»), jeter de la poudre aux yeux de — «пускать пыль в глаза», trancher dans le vif — «резать по живому месту», ni chair ni poisson — «ни рыба ни мясо», moitiй figue, moitiй raisin, (mi-figue, mi raisin) — «ни то ни сё; волей-неволей» (букв. наполовину хурма, наполовину виноград), plus mort que vif — «ни живой, ни мертвый».

Через внутреннюю форму идиомы легко понять мотивацию ее значения и причину появления тех или иных эмоций, представить ситуации, в которых или о которых говорится в образных выражениях. Внутренние формы идиом исчадие ада, дурной глаз, дело пахнет керосином легко расшифровать современному носителю русского языка, как и английских: have got smth on the brain (букв. взять кое-что на ум) — «помешаться на чем-либо», a bull in a china shop — «слон в посудной лавке» — «неуклюжий человек, увалень», «медведь», be near the bone (букв. задеть за кость) — «задеть за живое», a bone in smb’s throat (букв. кость в чьем-то горле) — «бельмо на глазу». Здесь прочитываются типичные для современной культуры ситуации. Культурные приоритеты народа могут выражаться и как эталоны со знаком «минус». Это отрицательные характеристики того или иного явления, поведения, внешности с точки зрения эстетики, что связано с нарушением меры, гармонии, целесообразности и т.д., такие как внешняя непривлекательность, отрицание ничтожной сути, отсутствие меры, например, рус.: на козе не объедешь, шишка на ровном месте, мыльный пузырь, сесть в калошу, медный лоб; англ.: a cup of tea — «особа, типчик», a cuckoo in the nest — «нежеланный гость», a rough customer — «грубиян, неотесанный человек», a hog in amour — «свинья в латах», «человек, чувствующий себя не в своей тарелке» прослеживается яркий диссонанс между «претенциозной формой и ничтожным содержанием». Внешняя непривлекательность представлена в таких идиомах, как: рус.: глаза режет, как на корове седло, чучело огородное (гороховое), ворона в павлиньих перьях, рот до ушей, хлопать глазами, глаза на лоб лезут, чертова кукла, делать круглые (большие) глаза, скалить зубы, надувать губы, язык отнялся, хлопать ушами, дрожать как осиновый лист, задирать нос; англ. a beggar on horseback — «ворона в павлиньих перьях» (букв. «попрошайка на коне»), bad (rotten) egg — «чертова кукла», suit smb. as well as a saddle does a cow — «идет как кошке пятая нога», give a warning look — «делать большие глаза», look like a ghost — «краше в гроб кладут» (букв. «выглядит, как привидение»), old geezer — «старикашка, старый хрыч, старушенция». Франц.: le geai parй des plumes du paon — «ворона в павлиньих перьях», comme un tablier а une vache — как корове седло, les cheveux se dressent sur la tкte — волосы встают дыбом, faire des yeux en billes [en boules] de loto — таращить глаза (досл. «делать глаза как шары от лото»), comme une vache qui regarde passer un train — «как баран на новые ворота», une vieille chouette — «старая хрычовка, карга» (букв. «старая сова»)

Идиомы указанной семантики выражают разочарование в поведении и делах человека, желание «призвать его к порядку», воззвать к его чувству собственного достоинства, справедливости, чести, совести и т.д., что также ярко выражено эмотивным компонентом семантики идиом: рус. грош цена в базарный день, избушка на курьих ножках, глядеть в рот, бросать слова на ветер, сказка про белого бычка, сесть в галошу, от горшка два вершка, ни уму ни сердцу, повесить нос, вкрадываться в доверие, мутить воду, руки не оттуда растут, всякая всячина, выкидывать номера, мокрая курица, выносить сор из избы, высосать из пальца, ловить ворон, пускать пыль в глаза, делать из мухи слона, без году неделя, голова соломой набита, дубовая голова, дубина стоеросовая; англ. make an ass (a fool) of smb — «оказаться в неловком положении», smb. /smth/ is not worth a brass far thing — «не стоить и гроша», waste one’s words (или whistle down the wind) — «бросаться словами», an un-licked cow — «желторотый юнец, неуклюжий подросток», (as) green as a gooseberry — «очень неопытный, не знающий жизни, молодо-зелено», the big daddy — «шишка», «важная птица», the crackling of thorns under a pot — «дурацкий смех», make a mountain out of a molehill — «делать из мухи слона, разводить напраслину», a prize sap — «дубина стоеросовая», empty pate — «пустышка, пустая голова», play into smb’s hands (также bring grist to smb’s mill) — «лить воду на чью-то мельницу, быть на руку кому-либо, угождать кому-либо», like a dying duck in a thunderstorm — «человек, имеющий жалкий, забитый вид», a shaggy dog story — «сказка про белого бычка», be a fresh hand at smth. — «без году неделя», knee-high to a grass-hopper — «от горшка два вершка» (букв. «по колено кузнечику»), wet behind the ears — «молодо-зелено», a drugstore cowboy — «бездельник, лоботряс, праздношатающийся человек», a fair cow — «неприятный тип, прощелыга». Франц.: entacher la reputation — «бросать тень на кого-либо», mener qn par le bout du nez — «вить веревки из кого-либо» (букв. «водить кого-либо за кончик носа»), gober des mouches — «ротозейничать» (букв. «глотать мух»), franc bкnet — «олух, простак, отъявленный глупец», bille de clown — «смешная физиономия», «балда, примитив», avoir le cerveau fкlй (timbrй, dйrangй) — «быть не в своём уме, свихнуться», tкte de mule — «осёл» (букв. «ослиная голова»), bas de plafond — «бестолочь», «человек невысокого полёта», cerveau vide — «пустоголовый, безмозглый человек», faire d’une mouche un elephant — «делать из мухи слона», autamt parler a un sourd — «как об стенку горох» — (букв. «говорить как глухому»), attendre que les alouettes vous tombent toutes rфties — «ждать у моря погоды» — (букв. «ждать, пока жареные жаворонки упадут в рот»), laver son linge sale en famille — «не выносить сор из избы», faire bon marchй de — «ни в грош не ставить кого-либо», l’histoire du petit navire — «сказка про белого бычка» (букв. «история про маленький кораблик»), la semaine des quatre jeudis — «семь пятниц на неделе» (букв. «в неделю четыре четверга»), fine mouche — «пройдоха», une fine guкpe — «плутовка», (букв. «хитрая оса»), sale type — «скользкий тип, фрукт».

В перспективе исследование в этом направлении может способствовать выявлению универсальных культуроносных языковых символов для разносистемных языков как средств выражения этнической культуры.

В таких русских фразеологизмах, как душа нараспашку, в чем душа держится, за семь верст киселя хлебать, в английских — body and soul are scarcely held together — «в чём только душа держится», put the cart before the horse — «делать все шиворот-навыворот», to carry coal to New Castle — «ехать в Тулу со своим самоваром», — «жить не по средствам», и во французских un peu de fiel gвte beaucoup de miel — «ложка дёгтя портит бочку мёда», maigre comme un clou — «худой как гвоздь» имеет место оценка меры. В ходе исследования обнаружено, что нарушение меры, т.е. равновесия во всех проявлениях находит свое отражение в языке и следует говорить не об этических (морально-нравственных) установках, а об эстетических. Мера как эстетическая категория в культуре занимает одно из первых мест.

В отображении «прекрасного и безобразного» нельзя безнаказанно нарушать закон меры, границы которого строго определены принадлежностью прекрасного и безобразного к тому или иному роду. Только в границах своего рода эстетические противоположности находят свое истинное определение». Одним из законов эстетики является то, что в результате сопоставления с прекрасным мера безобразного раскрывается вернее, глубже, полнее. У многих народов отклонение от принципа золотой середины усматривается во всем, что нарушает этически и эстетически выдержанное равновесие социальных устоев, будь то излишняя категоричность или самоуверенность, любопытство или настойчивость, необычная по цвету и дизайну одежда или развязная походка, громкая речь или смех. Сюда же следует отнести нарушения правильной последовательности в череде событий, поспешность, нетерпеливость, стремление опередить события. В данном случае мы можем утверждать, что мера — это также и этическая категория.

Фразеологизмы в русском языке до последнего дыхания, и душой и телом, целиком и полностью; в английском — bow to necessity, pull up the roots, take a grip on oneself, во французском se dйcarcasser le crupion — «стараться изо всех сил», se battre les flancs (хлопотать по-пустому, «лезть из кожи»), se mettre en quatre (делать всё возможное, полностью отдаваться этому, усердствовать), corps et вme — «душой и телом», имеющие значение «целиком, в высшей степени, полностью, до предела», также выражают эстетическую категорию меры с положительной оценкой, т.к. речь идет не о нарушении меры, а об ее высшем проявлении.

Отсутствие меры, гармонии в той или иной области человеческой жизнедеятельности нашли отражение в следующих фразеологизмах:

В ходе работы выявлено, что мотивировка образного основания зависит от оценки называемого денотата в культуре и что при этом именно культура диктует те или иные оценки. Однако субъективная оценка часто мотивирована ситуацией и отношением говорящего к объекту высказывания. Субъективные оценки в составе семантики фразеологических единиц продиктованы опытом и общекультурным фоном языкового коллектива и никогда не противоречат социальной культуре. Так, выражения в русском языке ободрать как липку, двух слов связать не может, вывести на чистую воду, в английском языке to fleece — обирать, обкрадывать, выманивать (букв. «стричь овец»), to get the high hat — «важничать, вести себя высокомерно», nail to the counter — «разоблачить ложь», во французском языке plumer comme un pigeon — «ощипать как голубя» в значении «обобрать кого-то», se dresser sur ses ergots — «хорохориться, петушиться», se rengorger — «важничать, гордиться» (букв. выставлять грудь колесом; распушиться (о голубе)) продиктованы жизненным опытом, и процесс номинации их вполне объясним, так как данным образным выражениям свойственна оценочная семантика.

Образные основания идиом с эстетически негативной оценкой несут на себе отпечаток критики, неприятия в народе, что выражается либо беспощадной насмешкой, пренебрежением, либо сарказмом. Семантика подобных фразеологических единиц вызывает дискомфорт в сознании носителя языка, желание «уйти», избавиться от данных характеристик, т.е. стремление соответствовать эстетическому идеалу народа, желание не быть «под прицелом» подобных номинаций.

Эстетически отрицательная оценка связана с выражением насмешки, пренебрежения, осуждения, сарказма, ненависти и т.д. В русском языке слово «некрасиво» имеет значение не только «внешне непривлекательно», но также и «внутренне непривлекательно», т.е. в культуре имеют место эстетические оценки поступка или поведения.

Во многих культурах имеет место восхищение смелостью, героизмом, но отнюдь не требование, т.к. они не являются регулятивом, нормой, в связи с тем, что не каждый человек может быть героем. Однако трусость часто высмеивается в идиоматике. Нами выявлено, что идиом со значением «смелость, мужество» с положительной коннотацией гораздо больше, чем идиом с негативным аксиологическим компонентом: рус.: бросить вызов, буйная головушка, рисковать головой; англ.: bite the bullet — «мужественно примириться с суровой необходимостью», none but the brave deserve the fair — «только храбрые достойны красавиц», франц.: a coeur valliant rien d’impossible — «смелость города берет» (букв. «для смелого сердца нет ничего невозможного»), qui ne risque, ne gagne — «риск благородное дело» (букв. «кто не рискует, тот не выигрывает).

Идиоматика выражает семантику удовольствия как негативно, так и позитивно, в зависимости от контекста, от характера дискурса. Позитивно, с эмотивным компонентом «одобрение», удовольствие и богатство трактуется как очевидное благо и бесспорная ценность.

Для взрослого сознания удовольствие — это возможность покоя, расслабления, освобождения от забот и внешних обстоятельств. Однако гедоническая позиция сталкивается с общественными нормами приличия.

В то же время принцип удовольствия выступает в качестве залога личной независимости: в удовольствии человек может почувствовать себя самим собой, отвлечься от всего внешнего, проявиться индивидуально. Можно выделить одобрительное (позитивное) отношение к чьему-либо богатству, счастью как в русских, так в английских и французских идиомах с эмотивным компонентом одобрение, поддержка. (Рус.: жить на широкую ногу, дом (жизнь) полная чаша, как у Христа за пазухой, почивать на лаврах, родиться в сорочке, родиться под счастливой звездой, быть хозяином положения, на седьмом небе, отвести душу, лететь на крыльях, умирать от счастья, идти в гору, сам себе господин (хозяин). Англ.: make the best of both worlds — «жить припеваючи, извлекать выгоду из всего»; kill two birds with one stone — «одним выстрелом убить двух зайцев», get the better of — «оказаться в выигрышном положении», to one’s heart’s content — «сколько душе угодно», turn the corner — «выйти из затруднительного положения», corn in Egipt — «рог изобилия», God’s country — «земля обетованная». Франц.: vivre comme un coq en pвte — «как сыр в масле кататься» (букв. «жить, как петух в мармеладе»), etre cousu d’or — (букв. «быть сшитым из золота») — «денег куры не клюют», comme dans le sein du Christ — «жить как у Христа за пазухой» (букв. «как у Христа на груди»), nager en grande eau — «процветать, благоденствовать» (букв. «плыть в большой воде»), nager dans l’opulence — «утопать в роскоши», baigner dans le beurre — «купаться в масле».

Идиомы с эмотивным компонентом «раздражение, досада, презрение» трактуют удовольствие и богатство в данном случае как порок, антиценность, нечто постыдное, намекая на обстоятельства, связанные с происхождением богатства или других материальных благ.

Раздражение, досада по поводу чьего-либо счастья, богатства находит отражение в следующих примерах: мед, да еще и ложкой, с жиру беситься, губа не дура, баловень судьбы, море по колено, шишка на ровном месте, рот до ушей, от жиру лопаться, грести деньги лопатой, денег куры не клюют; англ.: the big daddy (of) — «важная птица», a milch cow — «дойная корова», the crumbs which fell from the rich man’s table — «крохи с барского стола», be buttered on both sides — «жить в достатке и роскоши».

Осуждение поведения богатого или счастливого человека находит своё выражение в каждом из приведённых языков:

Рус.: плевать в потолок, залить глаза, убивать время, принимать как должное, как сыр в масле (кататься), телячий восторг, с больной головы на здоровую (перекладывать что-л.), жить сегодняшним днем, сорить деньгами, витать в облаках.

Англ.: skim the cream from smth. — «снимать сливки», outrun the constable — «жить не по средствам, наделать долгов, влезть в долги», the pie counter — «теплые (государственные) местечки», easy came, easy go — «как пришло (богатство), так и уходит».

Франц.: assiette au beurre — «тёплое местечко» — (выгодное, доходное место, казённый пирог, хлебная должность), faire son beurre de. — «наживаться на.; греть руки; извлекать материальные выгоды», ne rien faire de ses dix doights — «плевать в потолок» (букв. «ничего не делать своими десятью пальцами»).

Было выявлено, что культурные регулятивы и ценности выражаются не в виде прямых рекомендаций или запретов, а путем образного описания и оценки, часто в сочетании с эмотивным компонентом. Исследование показало, что семантика идиомы представляет собой своего рода мозаику; она состоит из различных вкраплений тех или иных смыслов, главные из которых — денотативный аспект и культурная коннотация. Культурная коннотация, в свою очередь, также неоднородна, а состоит из различных элементов значения, связанных с культурой народа, отношением говорящего к денотату (референту), эмотивному содержанию дискурса.

Практический материал работы подтвердил, что идиоматичность фразеологизмов можно считать результатом тропеизации (метафоризации, метонимизации, гиперболизации и т.д.), т.е. образного переосмысления сочетаний слов, входящих в лексический состав идиомы. Выбор образного основания мотивирован характером оценки в культуре, будь то общекультурная оценка или субъективная оценка, и зависит от интерпретации в культуре того или иного явления. Выражение идеала в идиоматике сопряжено всегда с положительной оценкой и такими эмотивными компонентами значения, как одобрение, восхищение. Эмотивный и оценочный (аксиологический) компоненты значения во многом обусловлены характером внутренней формы идиомы. Оценка и характер образа тесно связаны: если первое трактуется положительно в данной культуре, то и образ, привлеченный для создания идиомы, связан в культуре этноса с позитивными действиями, событиями и их последствиями. Негативные по своему аксиологическому компоненту идиомы используют также негативные образы. С имплицитной коннотацией и аксиологическим компонентом значения фразеологической единицы теснейшим образом связан и третий компонент значения — эмотивный, которым управляет аксиологический компонент.

Образный строй русских идиом показал, что он в определенных случаях совпадает с французским и английским материалом, но в большинстве случаев является самобытным. Следует также отметить, что образный строй идиоматики, как правило, подчинен законам ассоциативного мышления, а именно: скрытое сравнение, сопоставление (метафора), противопоставление, преувеличение (гротеск), комизм (ирония), что подтверждается в приведенных примерах, относящиеся к указанным трем группам. Так, например, яркая метафора лежит в основе таких выражений, как step on the gas, in apple-pie order, жми на все педали, точно как в аптеке, вырвать с корнем. Гротеск как способ тропеизации лежит в основе таких выражений, как enough for a man and a big dog, be low in the pocket, выворачиваться наизнанку, вагон и маленькая тележка. Комизм (ирония) как способ образного номинирования присущ таким выражениям, как выворачиваться наизнанку, задирать нос кверху.

Следует отметить, что идиомы, отражающие культурные категории — регулятивы и ценности, — представляют собой огромный пласт как в русском, так в английском языках и во французском языках.

Во фразеологизмах культурные регулятивы и ценности выражаются не в виде прямых рекомендаций или запретов, а путем образного описания и оценки, часто в сочетании с эмотивным компонентом. Каждый народ создает картину мира на основе своего языка. Анализ фразеологического материала показывает прототипичную общность сравниваемых менталитетов, а также универсальные культурные категории, структурирующие эталоны, стереотипы, морально-этические нормы, установки, запреты, эстетические представления народа-носителя языка.

В ходе исследования было установлено, что идиом, выражающих отсутствие тех или иных добродетелей, гораздо больше, чем идиом, прямо репрезентирующих добродетель. Эталонные идиомы недвусмысленно трактуют и провозглашают должное, уместное, необходимое и в конечном итоге прекрасное и отвергают безобразное, что является очень важным фактом для познания национальной и общечеловеческой культуры. Важнейшими составляющими семантики эталонных идиом, как отмечено, являются внутренняя и внешняя гармония, соблюдение меры и норм поведения. Пересечение в области коннотативных образов свидетельствует о частичной общности образного фонда русской и английской культур, а различие в объеме концептосфер — о различии путей, по которым развивались данные культуры.

II. Идиоматика и культурные символы

Языковой картиной мира считается “отображение в формах языка устройства экстралингвистической действительности” [4; 36]. Экстралингвистическая действительность, или культурное пространство, состоит из определенных кодов культуры, которые представляются в качестве “сетки”, которую культура “набрасывает” на окружающий мир, членит, категоризует, структурирует и оценивает его. Способами представления соматического кода культуры в языковой картине мира являются фразеологизмы, метафоры, символы, рассматриваемые в качестве языковых экспонентов культурных знаков.

Символ — это продукт человеческого сознания. С древнейших времен человек прибегал к символизации окружающего его мира, таким образом, символ выступает специфическим элементом кодирования культурного пространства. С помощью символов национально-культурной общностью осуществляется преемственная трансляция культурной информации. Языковые символы имеют архетипическую природу. Они объединяют разные планы реальности в единое целое в процессе семантической деятельности в той или иной культуре.

1. Соматические символы

Кодирование культурного пространства посредством символов человек начинает с самого себя, поэтому различные соматизмы — названия частей тела человека, выполняют функцию символов. Каждый из соматизмов, наряду с языковой семантикой, характеризуется дополнительной культурной семантикой — определенной символической значимостью, утвердившейся в мировой культуре и имеющей свое преломление в представлениях русской национально-культурной общности.

Так, например, соматизм голова — это не только “верхняя часть тела”, но и символ разума: это инструмент, управляющий рассудком и мышлением, это воплощение человеческого духа, власти и жизненной силы. Именно потому что голова является символом высшей человеческой ценности, соматизм выступает характеристикой человека, квалифицирует его способности и возможности. Например: забывчивый человек — дырявая голова, смелый — удалая голова, безрассудно смелый — шальная голова, умный — светлая голова, глупый — дубовая (садовая) голова и др.

Отражение культурной семантики соматического кода осуществляется соматическими фразеологизмами, источником культурной интерпретации которых выступают символы. Это можно представить на примере следующих идиоматических выражений: рожки да ножки, с головы до ног, сидеть в печенках, как рукой сняло, и глазом не моргнуть, высунув язык делать что-либо, ноги (кого-либо) не будет, лечь костьми, бежать (лететь, нестись) сломя голову, кровь из носу, глаза на лоб полезли, до потери пульса, дать голову на отсечение, не покладая рук работать, в поте лица делать что-либо, потом и кровью, не сомкнуть глаз.

Идиоматические выражения английского языка, содержащие соматические символы имеют довольно специфичный характер, используемые образы этих выражений сильно расходятся с образами, применимыми в русских идиомах: lie in one’s teeth (throat) (букв. лгать собственными зубами (глоткой) — «нагло, бесстыдно лгать», body and soul (букв. тело и душа) — «всецело, целиком, полностью», be on all the lips (букв. быть у всех на устах) — «быть известным всем, быть на слуху», not to open one’s lips (букв. не открыть рта) — «не проронить ни слова», as fast as one’s legs can carry one (букв. так быстро, как могут нести ноги) — «очень быстро, стремглав», have one’s hands full (букв. руки полны чем-то) — «очень много, хоть пруд пруди, хлопот полон рот», play one’s hand for all it is worth (букв. использовать руки на все, на что они годятся) — «полностью использовать свои возможности, пустить в ход все средства, поставить на карту все», be up to one’s neck in smth. (букв. находиться до шеи в чём-либо) — «жить в изобилии, иметь всего по горло», run at a break neck pace (букв. с очень большой скоростью, сломя шею) — «мчаться, бежать очень быстро», put one’s best leg forward (first) (букв. ставить лучшую ногу впереди) — «действовать очень быстро, оперативно, стремительно», see smth at first hand (букв. увидеть что-то с первой руки) — «раньше всех убедиться собственными глазами», hand and glove with (букв. рука и перчатка) — «очень близкий, в тесной связи с кем-либо», tо a hair’s breadth (букв. на ширину волоса) — «точно совпасть (во времени, пространстве или по форме)», neither hide nor hair (в отриц. предлож.) (букв. ни кожи ни волоса) — «ничего, ни слуху ни духу».

В отличие от примеров английского языка, соматические фразеологизмы во французском языке в значительной мере совпадают с русскими как по смыслу, так и по форме: tourner la tкte а qn — «вскружить кому-либо голову», perdre la tкte — «терять голову», se creuser la tкte — «ломать голову» (букв. «долбить себе голову»), fourrer son nez partout — «совать свой нос повсюду», mettre le nez de qn dans qch — «ткнуть кого-либо носом куда-либо», ne pas voir plus loin que le bout de son nez — «не видеть дальше своего носа», il claque de dents — «у него зуб на зуб не попадает», casser les pieds а qn — «в печенках сидеть», надоедать кому-либо, ne pas arriver a la cheville de qn (букв. «не доходить кому-либо до щиколотки») — «в подмётки не годиться», ne pas seulement mettre les pieds — «не казать носу куда-либо», comme les deux doights de la main (букв. как два пальца руки) — «не разлей вода», se lever du pied gauche — «вставать с левой ноги», avoir la main ouverte (букв. иметь открытую руку) — «быть щедрым», de bonne main (букв. из хорошей руки) — «из верного источника», кtre armй jusqu’aux dents — «быть вооружённым до зубов», а toutes jambes — «бежать со всех ног, стремительно».

2. Антропоцентричные символы

Следующим приоритетным символом лингвистических исследований в данной главе является антропоцентризм. Согласно данному понятию, главным фактором, определяющим развитие и функционирование языковых единиц, и в том числе национальной идиоматики, является человеческий фактор. Человек, точнее его речь, становится точкой отсчета в анализе функционально-прагматических аспектов фразеологических единиц. Фразеологизмы как объект исследования изучаются прежде всего в аспекте их роли для человека.

В каждом из рассматриваемых языков имеется много примеров антропоцентризмов: Рус.: до умопомрачения, и след простыл, отвести душу, душой и телом, души не чаять, бежать без оглядки, быть (находиться) в первых рядах. Англ.: stake one’s life (букв. ручаться жизнью) — «клясться чем-то очень дорогим», Tom, Dick and Harry (букв. Том, Дик и Гарри) — «каждый встречный, абсолютно все», as one man (букв. как один человек) — «все как один, единодушно», flee (run)) for one’s life (букв. бежать за чьей-то жизнью) — «лететь (бежать) сломя голову, бежать стремглав», run like mad (букв. бежать как сумасшедший) — «бежать очертя голову, не разбирая дороги», work double tides (букв. работать двойной сезон) — «работать на износ, работать без устали, не отдыхая,» be on the kill (букв. быть готовым на убийство) — «не останавливаться ни перед чем», go all lengths (букв. двигаться на всю длину) — «быть готовым на всё; пойти на всё; быть готовым идти до победного конца», avoid smb like a leper (букв. избегать как прокаженного) — «избегать, сторониться кого-либо», make or break (букв. сделать или поломать) — «возвеличить или погубить (пан или пропал)», stand in smb’s light (букв. полностью заслонять свет кому-либо) — «стоять на чьем-л. пути». Франц.: ouvrir le coeur — «излить душу», marcher sur les pas de qn — «идти по чьим-либо стопам», oter un poids a qn — «сбросить ношу», avoir le coeur lourd — «иметь тяжёлое сердце», «камень на сердце», prendre qn au mot — «ловить кого-либо на слове», enfoncer une porte ouverte — «ломиться в открытую дверь», se mettre qch dans la tкte — (букв. «вбить кому-либо в голову») — «зарубить на носу», promettre monts et merveilles — «обещать золотые горы» (букв. «обещать горы и чудеса»), ne pas кtre a sa place — «быть не на своём месте»,

3. Символы природы, мироздания

Материальной основой фразеологического образа для данной группы фразеологизмов служат предметы, действия, явления, их сущностные характеристики, онтологические свойства, уже переосмысленные в категориях культуры, уже подвергнутые усложненному восприятию.

Так, вода и огонь «входят» в образ фразеологизма пойти в огонь и в воду за кого-либо не как наименования природных сущностей, но как имена стихий, издавна являвшихся символами самых главных испытаний в жизни человека (в основу такой символизации легли онтологические свойства воды и огня, познанные человеком в деятельности). Образ воды в другом фразеологизме — как в воду глядеть — возникает иначе — из обрядового и магического действ, основанных на поверье, что вода является средой, способной открывать прошлое и будущее человека (в основу поверья легло онтологическое свойство воды — способность отражать предметы).

В основе данных идиом лежат свойства предметов и явлений природы, служащие для образного описания тех или иных фактов действительности. Например, в русском языке свойства объектов природы отражены в таких выражениях как: пресечь в зародыше, вырвать с корнем, стереть с лица земли, в английском — nip in the bud (букв. отщипнуть бутон) — «подавить, прекратить в самом начале; пресечь в зародыше», as pure as a lily (букв. чист как лилия) — «непорочный, чистый, невинный как младенец», for nuts (букв. на орехи) — «совершенно, совсем, полностью» (употребляется только в отрицат. предл.),, saw one’s wild oats (букв. сеять дикий овес вместо культурного) — «отдавать дань увлечениям молодости, грешить в молодости, перебеситься», like a bolt from the blue — «как удар грома с голубого [неба]», во французском — s’attacher a qn comme un canard a l’eau — «привязаться к чему-либо как утка к воде», il n’y a pas de fume sans feu — «нет дыма без огня», il n’y a point de roses sans йpines — «нет розы без шипов», le monde est petite — «мир тесен», jeter feu et flame — бросать огонь и пламя, un goutte d’eau dans la mer — «капля воды в море», сomme un coup de foudre dans un ciel serein — «как удар молнии с ясного неба».

В каждом из этих языков традиционно закрепились разные образы предметов и явлений природы, но благодаря их связи с универсальными природными символами смысл этих выражений может быть понятен каждому.

4. Мифологические символы

Само возникновение фразеологизмов, в основном, связано с верованиями, обрядами, ритуалами и укладом жизни. Самыми яркими носителями древних верований и культурных обычаев являются фразеологизмы, содержащие в своей форме мифологические символы:

Рус.: до чертиков, у чёрта на куличиках (на рогах), послать кого-либо к лешему, на седьмом небе, как по волшебству.

Англ.: pride as Lucifer (букв. горд как дьявол (Люцифер) — «очень гордый», as if by magic (букв. как по волшебству), fear the Greeks, even when bringing gifts (букв. бояться греков даже приносящих дары) — «чувствовать себя настороженно, бояться кого-либо даже, тогда, когда они преподносят дары», move heaven and earth (букв. двигать небеса и землю) — «сделать все возможное, стараться изо всех сил, приложить все усилия», go through hell (букв. проходить через ад) — «испытывать сильнейшие душевные муки, сильно страдать, пойти на самые большие лишения», between the devil and the blue sea (букв. между дьяволом и морской пучиной) — «в безвыходном положении, между двух огней, между молотом и наковальней».

Франц. tirer le diable par la queue — (букв. «тянуть чёрта за хвост») — «биться как рыба об лёд», fuir qn ou qch comme le diable l’eau bйnite — «бежать как чёрт от святой воды», etre aux anges — «быть на седьмом небе» (букв. быть у ангелов), loger au diable — «жить у чёрта на куличках», le diable n’y verrait goutte — «чёрт ногу сломит», кtre nй sous une bonne йtoile — «родиться под счастливой звездой», disparu comme par enchantement — «исчез как по волшебству».

5. Пищевые символы

На первый взгляд, питание — самое обыденное явление жизни; что может быть проще еды, питья или стола, с которым связано приготовление и прием пищи? Но прием пищи является не только физиологическим актом — он регламентирован социальными нормами и традиционными обычаями.

О переосмыслении пищи в ценностных категориях культуры свидетельствуют знаки из ее различных «пластов» — фольклорного, религиозного, литературного и др. Так, в сборнике пословиц В.И. Даля есть рубрика “Пища”, где в пословицах и поговорках отражена совокупность народных представлений, в которых значимость, ценность еды осмысляется в морально-нравственных и социально-духовных категориях (каков ни есть, а хочет есть; каков у хлеба, таков и у дела; ешь с голоду, люби смолоду; хлеб-соль ешь, а правду режь и др.) В библейских притчах, построенных на иносказании, образ пищи занимает одно из самых главных мест: «Иную притчу сказал Он им: Царство Небесное подобно закваске, которую женщина взявши положила в три меры муки, доколе не вскисло все» (Мф.5, 15). О роли пищевого кода культуры в означивании мира говорят и многочисленные факты языка: метафоры еды и связанных с ней действий и процессов служат появлению новых слов и значений (вкус; насолить; проглотить; переварить; горечь поражения и др.). Лингвокультурологический анализ фразеологизмов с «пищевыми» компонентами в пищевом коде культуры позволяет определить их символическую значимость, описать особую культурную функцию. В качестве примеров можно привести множество русских фразеологизмов, в которых с помощью “пищевых” образов описывается собственно “пищевая” и другие темы: сидеть на пище святого Антония; перебиваться с хлеба на квас; сбоку припека; отрезанный ломоть; как сыр в масле кататься; снимать сливки; вешать лапшу на уши; чепуха на постном масле, все (будет) в шоколаде, как кот у горячего молока, молочные реки, кисельные берега и многие другие.

В английском языке также существует огромное множество пищевых символов в идиоматике: meat and potatoes (букв. мясо и картошка) — «все самое важное, основное», bring smb. to smb’s milk (букв. вернуть кого-либо к его истоку; здесь молоко как первооснова характера) — «пробудить в ком-либо чувство долга, ответственности, образумить кого-либо, привести в чувство», keep your breath to cool your porridge — «ешь пирог с грибами, а язык держи за зубами» (букв. «придержи дыхание, чтобы остудить кашу», a piece of cake — «проще пареной репы» (букв. «кусок пирога»), be broken to the whittle (букв. быть брошенным к обрезкам) — «оказаться без единого гроша; быть на мели; быть полностью разорившимся, разориться в пух и в прах», you cannot eat your cake and have it too — (букв. «нельзя съесть пирог так, чтобы он остался цел») — «нельзя совместить несовместимое», not know chalk from cheese (букв. не отличать мел от сыра) — «совершенно ничего не смыслить, не разбирается ни в чем», not to be worth one’s salt — (букв. «не стоить чьей-либо соли») — «даром хлеб есть», cast one’s bread upon the waters — «пускать хлеб по водам», keen as mustard (букв. острый как горчица) — «полный энтузиазма, одержимый чем-либо», fine words butter no parsnips — «сколько не говори «халва» во рту слаще не станет» (букв. «хорошими словами пастернак не помаслишь», it’s our bread and butter — (букв. «это наши хлеб и масло») — «это наш хлеб».

Среди известных фразеологизмов французского языка boire du lait, lait — «испытывать живейшее удовольствие» (букв. «пить молоко», sucer avec le lait — «впитать с молоком матери», avoir du lait sur le feu — «иметь срочные дела, не иметь времени» (букв. «иметь молоко на плите»), fromage et dessert — «чего душе угодно» (букв. «сыр и десерт»), faire un fromage de qch — «раздувать, преувеличивать что-либо» (букв. «делать сыр»), garder une poire pour la soif — «сохранить что-либо на чёрный день» (букв. «беречь грушу на случай жажды», c’est de la tarte (букв. «это торт») — это проще пареной репы.

6. Воздух как символ в русской, английской и французской идиоматике

Название объекта неживой природы воздух/air в составе внутренней формы идиом представляет несомненный интерес в исследовании отражения культурных смыслов в идиоматике. Выбор языкового материала мотивирован принадлежностью данного слова к так называемой первообразной, или исконной, лексике. Из исследования английских идиом со словом воздух/air видно, что оно символизирует:

1. нечто жизненно необходимое: with an air of finality — «с таким видом, что все кончено» (букв. как будто кончился воздух, последний глоток воздуха);

2. нечто неподходящее для выполнения той или иной функции или в значении «пустота»: fish in the air — «заниматься бесполезным делом» (букв. ловить рыбу в воздухе); beat the air — «заниматься бесполезным делом» (букв. бить, колотить воздух);

3. пространство, атмосферу, среду распространения: take air — «получить огласку, стать общеизвестным» (букв. пойти по воздуху); saw the air — «размахивать руками, сильно жестикулировать» (букв. рубить воздух); rumors are in the air — «слухи разносятся» (букв. слухи находятся в воздухе); melt into thin air — «бесследно исчезнуть» (букв. исчезнуть, растаять в воздухе).

4. пространство выше земной поверхности, также в значении неопределённости: be up in the air — «прийти в бешенство» (букв. подняться в воздух), walk upon air — «ликовать, радоваться» (букв. ходить пешком по воздуху), keep smb. in the air — «держать кого-л. в состоянии неуверенности, в состоянии ожидания» (букв. держать кого-л. в воздухе), be in the air — «быть в сложном положении» (букв. находиться в воздухе), leave in the air — «оставить кого-либо в неопределенном положении» (букв. оставить в воздухе), put on the air — «передавать, транслировать по радио, пускать в эфир» (букв. расположить в воздухе), tread (или walk) on air — «ликовать, радоваться, не чуять под собой ног от радости» (букв. ходить по воздуху).

5. речь, слова (негат.): hot air — «болтовня, хвастовство» (букв. горячий воздух); make the air blue — «сквернословить, ругаться» (букв. делать воздух синим).

В идиомах французского языка слово «воздух» представляет более широкий охват значений:

1. неземное пространство, область неземного существования: les gйnies de l’air — эльфы; bвtir en l’air — «строить воздушные замки».

2. употребление символа «воздух» в значении «пустоты», пространства, находящегося вне поля зрения, а также выражающем некую неопределённость, отсутствие привычной системы координат: mettre tout en l’air — перевернуть всё вверх дном; en l’air — «повисший в воздухе, лишённый опоры, основания»; se donner des airs — «важничать, задаваться»; dйplacer de l’air — «суетиться; создавать видимость деятельности»; manquer d’air — «растеряться»; faire de l’air — уходить, убираться.

3. пространство, атмосфера, среда распространения: cela est dans l’air — «это носится в воздухе, об этом говорят»; prendre l’air du bureau «зондировать обстановку, осведомляться о положении дел»; vivre de l’air du temps — «идти в ногу со временем».

4. недостаток в чём-то: vivre de l’air — «питаться воздухом»

5. легкомысленность, нетвёрдость мыслей, поступков: parler en l’air — «говорить необдуманно, бросать слова на ветер»; promesses en l’air — «пустые обещания»; tкte en l’air — «ветреник, легкомысленный человек».

6. внешний вид: air absent — «отсутствующий, рассеянный вид»;

avoir grand air — «иметь внушительный вид»; avoir un air suspect — «иметь подозрительный вид, подозрительно выглядеть»; avoir bon air — «хорошо выглядеть», un faux air de. — «обманчивое сходство с.», cela n’a l’air de rien — «это кажется пустяком», sans avoir l’air de rien, sans avoir l’air d’y toucher — «будто не при чём», le bel air — «светскость; изысканные манеры».

7. в значении «мотив», «напев»: c’est l’air qui fait la chanson — «суть в тоне, а не в словах»

В русской фразеологии концепт воздух символизирует:

1. нечто жизненно необходимое — нужен как воздух;

2. среду распространения (информации, слухов) — витать в воздухе

3. пространство, атмосферу — взлетать (взлететь) на воздух

4. пустоту, недостаток в чем-то — питаться воздухом;

5. новые, благоприятные, давно ожидаемые события или информация — глоток свежего воздуха

Чисто языковые символы постепенно становятся культурно-языковыми, т.к. знания людей о тех объектах, которые упоминаются в идиомах, обогащаются, делают эти объекты также культуроносными, или окультуренными. Например, слово воздух, являясь чисто языковым символом, связывается современными носителями русского, английского и французского языков с наличием в нем кислорода, со способностью воздуха поддерживать летающие предметы и т.д. Таким образом, он (символ) окультуриваясь, превращается в культурно-языковой символ.

7. Язык как символ в русской, английской и французской идиоматике

Как отмечают некоторые исследователи, именно человеческое тело задает параметры изначального измерения пространства и, соответственно, времени и базовые архетипические позиции «далеко-близко», «свой-чужой». Тело в целом и отдельные его части могут рассматриваться как первичная основа концептуализации мира (как внешнего человека, так и внутреннего) [9; 72].

В русской идиоматике язык как часть тела чаще употребляется с негативной окраской. Такие русские выражения, как прикусить язык, держать язык за зубами, язык мой — враг мой, сорваться с языка, что у трезвого на уме, то у пьяного на языке, чесать языком, злые языки, длинный язык, тянуть за язык, язык без костей, язык чешется говорят о том, что излишнее говорение, многословная пустая, несодержательная речь в русской культуре не всегда приветствовались. Считается, что нужно хорошо подумать, прежде чем что-то сказать, т.е. семь раз отмерить и один раз отрезать. Однако в такие выражения, как язык не поворачивается, развязать язык, проглотить язык, язык до Киева доведет, язык отнялся, вертится на языке, язык сломаешь, язык хорошо подвешен, хорошо соотносящиеся с такими английскими примерами: have a glib (или ready) tongue — «за словом в карман не лезть; иметь хорошо подвешенный язык», keep a civil tongue in one’s head — «быть вежливым, учтивым», have a smooth tongue — «быть красноречивым; быть льстивым» слово «язык» включено либо с нейтральной, либо с положительной коннотацией.

Во французских идиомах концепт «язык» употребляется как в положительном (qui langue a, а Rome va (франц. поговорка) — «язык до Киева доведёт», il a la langue bien pendue — «у него язык хорошо подвешен» ne pas avoir sa langue dans sa poche — «за словом в карман не лезть»), так и в отрицательном значении (mauvaises langues — «злые языки, сплетники (сплетницы)», langue de serpent (de vipиre) — злой язык (букв. язык змеи (гадюки)), tenir sa langue au chaud — «держать язык за зубами» (букв. держать язык в тепле), avoir la langue trop longue — «не уметь держать язык за зубами» (букв. иметь слишком длинный язык). Также существуют и выражения с нейтральным значением: (avoir le mot au bout de la langue — «слово вертится на языке», (букв. «иметь слово на кончике языка»), la langue me dйmange — «у меня язык чешется», la langue va oщ la dent fait mal (франц. пословица) — «что у кого болит, тот о том и говорит» (букв. язык говорит там, где зуб болит). Как видно из данных примеров, большинство французских идиоматических выражений с концептом язык частично или полностью по значению и образу совпадают с русскими, но существуют также исключительно французские выражения, не имеющие лексических аналогов в русском языке, такие как: prendre la langue avec qn — «вступить в переговоры, в разговор с кем-либо», donner sa langue aux chats (aux chiens) — «отдать свой язык кошкам (собакам)» — отказаться разгадать что-либо.

В идиоматике и русских, и англичан, и французов концепт язык, как правило, символизирует человека, а также включается в сложную символику идиом фразеосемантического поля «Речь, речевая деятельность». Согласно вышеприведенному исследованию, язык/tongue/langue в идиоматике как русского, так и английского, и также французского языков является символом второго типа, т.е. чисто языковым символом (в соответствии с классификацией А.Н. Баранова — Д.О. Добровольского).

8. Символы-животные

Животные всегда играли значительную роль в жизни нашей планеты. Они обожествлялись и часто использовались первобытными людьми в ритуалах, а именно из ритуала, по мнению многих лингвистов, и возник язык. Значительная роль животных в картине мира находит адекватное отражение в языковой картине мира. Человек никогда не обходился без животных, с древних времен они живут в тесном взаимодействии друг с другом.

Употребление тех или иных видов животных в образной речи народа определяется в первую очередь географическими условиями, т.е. преобладанием этих животных в регионе данной страны. Так, в русской речи широко распространены фразеологические единицы с домашними и дикими животными, наиболее всего связанными с русским бытом: кот наплакал, не в коня корм, курам на смех, как баран на новые ворота, как корова языком слизала, вертеться как белка в колесе, голодный как волк, медведь на ухо наступил, стреляный воробей, как корова на льду, когда рак на горе свистнет. Многие английские фразеологизмы с образами животных построены по такому же принципу, т.е. путём сравнения: enough for a man and a big dog (букв. хватит и человеку и большой собаке) — «очень большое количество чего-либо», (as) strong as a horse (букв. сильный как лошадь) — «очень здоровый, здоров как бык», of the bulldog bleed (букв. как укус бульдога) — «мертвая хватка», (as) bold as a lion (букв. храбрый как лев) — «очень смелый, бесстрашный», swarm like locusts (букв. роиться как саранча) — «налететь как саранча», be busy as a bee — «быть занятым, как пчела», chatter like magpie (букв. болтать как сорока) — «слишком много болтать, трещать как сорока», the lion is not so fierce as he is painted (букв. лев не такой свирепый как его описывают) — «не так страшен лев (черт) как его малюют», cock-and-bull story — «неправдоподобный рассказ, не вызывающий доверия», dead duck — «дохлое дело», rabbit’s foot — «талисман», monkey business — «чудачество, глупая выходка». Более сложный характер имеют французские идиомы, так как имеют особенную семантику, понять суть многих из них путём логического соотнесения образа животного с контекстом речи, не зная точного значения, в некоторых случаях представляется крайне сложным: tirer au renard — «отлынивать, пропускать уроки», un fin renard, un vieux renard — «старая лиса, старый плут», une mйmoire d’йlйphant — (букв. память как у слона) — «феноменальная память, злопамятство», voir voler des йlйphants roses — (букв. «видеть летящих розовых слонов»)»видеть кошмары; напиться до зелёного змия», on n’apprend pas а un vieux singe а faire des grimaces — «не учите старую обезьяну гримасничать», malin comme un singe — «хитрый как обезьяна», manger (faire sauter, bouffer) la grenouille — (букв. «съесть лягушку») — растратить, присвоить общественные деньги, совершить растрату.

9. Кот/кошка как символ в русской, английской и французской идиоматике

Концепт кошка занимает огромное место как в народной культуре, так и в языке, и широко применяется в идиоматике многих языков. Известны такие русские выражения как не всё коту масленица, жить как кошка с собакой, кот наплакал, кошки скребут на душе, знает кошка, чьё мясо съела, коту под хвост, кошка пробежала между ними, коту под хвост, доброе слово и кошке приятно. Символика концепта cat/ кот/ кошка в английской фразеологии довольно сложная. В английской культуре словом cat, как и словом dog, обозначается человек в различных жизненных ситуациях. Положительная трактовка, доброжелательный контекст встречается редко (a gay cat — «веселый кот», a tame cat — «ручной кот»). Чаще кот упоминается в идиомах с отрицательной коннотацией, о чем говорит их внутренняя форма: а cat has nine lives, а cat in gloves catches no mice, the cat is out of the bag. Нейтральная оценка имеет место в тех английских фразеологизмах, где кот не является основным образом, а служит описанию ситуации. Находясь рядом с человеком на протяжении долгого времени, образ кошки плотно закрепился в составе фразеологических единиц, и применяется в иносказательных формах в самых различных смыслах и жизненных ситуациях:

Тоже можно сказать и про известные фразеологические единицы французского языка — концепт кошка также употребляется в контекстах самых разных ситуаций, олицетворяя людей в отражении тех или иных жизненных реалий:

10. Собака как символ в русской, английской и французской идиоматике

Концепт «собака» играет также очень заметную роль в языковой картине мира во всех исследуемых языках. Примечательно, что в некоторых идиоматических выражениях концепт «собака» в одном языке заменяется концептом «кошка» в другом. Например, let sleeping dogs lie (англ.) — «не будите спящую собаку» и il ne faut pas rйveiller le chat qui dort (франц.) — «не будите спящего кота» в значении «не буди лихо, пока оно тихо», и также a cat may look at a king (англ.) — «и кошка может смотреть на короля» и un chien regarde bien un йvкque — «и собака вправе смотреть на епископа».

В русском языке это слово символизирует человека в восприятии окружающих, как результат оценки его поведения. Так, у русских выражение умен, собака означает одобрение с элементом восхищения. Выражение как собака обозначает в русской культуре «сильно, до крайности» и употребляется с такими словами, как «устал, голоден, замерз, зол». Положительная культурная интерпретация, доброжелательное отношение к собаке проявляется в немногих выражениях, например, верен (предан) как собака.

В английском значении образ собака применяется в идиомах с самой разной оценкой. Часто он служит для выражения самых лучших качеств, как, например, идиомы с позитивной оценкой: a clever dog — «умница, умник», the top dog — «победитель, хозяин положения», a gay dog — «весельчак»; нейтральные help a lame dog over a stile — «помочь кому-либо в беде», an old dog barks not in vain — «опытный человек не ошибается». Нейтральные характеристики имеют место, когда смысловые акценты смещены с характеристики человека на характеристику ситуации, например: follow somebody like a dog — «преданно следовать за кем-либо; ходить по пятам», barking dogs seldom bite — «не бойся собаки, которая лает», every dog has his day — будет и на нашей улице праздник, there is life in the old dog yet — есть ещё порох в пороховницах, lоve me, love my dog — «принимать человека со всеми его слабостями, принимать человека таким как он есть».

Однако, многие идиомы английского, русского и французского языков имеют четко выраженный негативный оттенок оценки, например, следующие выражения:

Наиболее широко символ собака применим во французской идиоматике для описания множества различных ситуаций: entre chien et loup (букв. «между собакой и волком») — «в сумерки», un temps de chien — «прескверная погода», cela n’est pas fait pour les chiens — «этим может пользоваться всякий, это доступно всем», кtre comme un chien а l’attache — «сидеть на привязи», comme un chien dans un jeu de quilles — «невпопад, некстати; не вовремя», bon chien chasse de race — «породистого пса не надо учить», une chienne n’y aurait pas reconnu ses petits — «сам чёрт ногу сломит», tout chien est lion dans sa maison — «всяк кулик в своём болоте велик», quand on veut noyer son chien on dit qu’il a la rage — «быть собаке битой — найдётся и палка», tous les chiens qui aboient ne mordent pas — «не бойся собаки брехливой, бойся молчаливой», les chiens aboient, la caravane passe — «собаки лают, а караван идёт», chien hargneux a toujours l’oreille dйchirйe (у злой собаки вечно порванное ухо) — на задорном буяне век шкура в изъяне, il ne faut pas se moquer des chiens qu’on ne soit hors du village — не говори гоп пока не перепрыгнешь.

Согласно вышесказанному, концепты кот/кошка и собака в идиоматике как русского, так английского и французского языков являются символами третьего типа, т.е. культурно-языковыми символами.

Выявление основных культурно-языковых символов позволяет определить особенности и тенденции языкового кодирования мира, что способствует выявлению универсальных символов и стереотипов, свойственных языкам мира, своего рода неписаный закон, выработанный в пределах того или иного культурного сообщества. Они известны всем говорящим на данном языке и соотносятся с семантикой языка во всех ее проявлениях. Соотнесение языковых значений с тем или иным культурным кодом и составляет содержание культурно-национальной коннотации, которая придает культурно-значимую маркированность не только значению фразеологизмов и слов, но и смыслу целых текстов [13; 219]. Культурно-значимые единицы языка являются таковыми лишь в силу того, что прототипы, к которым они восходят, сами детерминированы фактами национальной культуры — материальной, социальной, духовной.

III. Культура межличностных отношений на примере пословиц и поговорок

Пословицы чаще всего употребляются в совершенно конкретной ситуации, но не обозначают ее отдельных элементов, а ставят всю ситуацию в связь с какой-либо общей или общеизвестной закономерностью, которую они, собственно и выражают. Пословицы и афоризмы, являющиеся объектом изучения в данной работе, не раз привлекали к себе внимание исследователей. Вместе с тем этнокультурная специфика этих высказываний остается недостаточно изученной и составляет предмет нашего исследования. Конденсируя народный опыт, пословицы и поговорки ориентированы своим содержанием почти исключительно на человека — черты его характера, поступки, отношения в обществе и семье.

Человек не привык к одиночеству, он живет в обществе, коллективе, в семье. Ему дорого внимание окружающих, их уважение, что выражается в таких английских пословицах: Many hands make light work, No man is an island, A problem shared is a problem halved, Two heads are better than one.

В данных пословицах отражается стремление человека к общности, передаётся смысл того, что сообща работа идёт легче, вместе легче решать проблему, один ум хорошо, а два лучше. Тот же смысл содержат пословицы русского и французского языка:

О потребности человека во внимании прямо говорится в известной французской пословице L’attention est mieux que l’or — «внимание дороже золота».

Отношение в семье — это одна из наиболее интересных тем как французской, так и русской и английской фразеологии. Человек, как существо разумное, издавна стремится приобщиться к себе подобным, будь то племя, род, община или группа. Но, пожалуй, ни одно объединение, за исключением семьи, не располагает к искренней любви, совместимости, вниманию, теплу и ласке. Семья, как среда обитания, некий социум, характеризуется прежде всего неофициальностью, бесцеремонностью, интимностью общения, непринужденной обстановкой в кругу родных и близких людей.

Отношения в семье — наиболее интересная и многогранная тема, поэтому целесообразно, на наш взгляд, было бы начать с пословиц и поговорок, выражающих:

Для характеристики семейно-родственных отношений употребляются в основном те пословицы и поговорки, которые указывают либо на самые тесные, либо на самые слабые родственные связи, например: жить душа в душу или седьмая вода на киселе. Многие пословицы и поговорки на данную тему имеют соответствия в других языках:

Известны также другие французские пословицы на тему семьи:

Celui — lа est bien pиre que nourrit — «не тот отец, кто родил, а тот, кто воспитал», Oщ femme y a silence n’y a — «завёл жену, забудь про тишину», Femme sage reste а son mиnage — «доброй жене домосед не мука», а также английская: Husband and wife live the same life — «муж и жена живут одной жизнью».

Очень много во французском и русском языках таких пословиц и поговорок, которые заключают в себе возможности всесторонней характеристики отношений в семье. Именно во взаимоотношениях проявляются черты характера людей. Доказательством тому служат такие пословицы: Le loup mourra dans sa peau — «сколько волка не корми, он всё в лес смотрит», Rйchauffer un serpent dans son sein — «отогреть змею на груди», C’est elle qui porte la culotte — «быть у жены под каблуком» (букв. «это она носит штаны».

Часто в семейной жизни далеко не все благополучно, более того, нередко все усложняется, возникают проблемные ситуации. Ряд пословиц и поговорок отражают разрыв семейно-родственных отношений:

Верная и преданная любовь — отношение, которое высоко ценится всеми народами. Любовь, как известно, имеет большое значение в культуре и жизни человека. Поэтому в каждом языке это тема находит своё отражение в народной мудрости, передавая народный опыт поколений. Пословиц и поговорок о любви существует огромное множество. Они достаточно разнообразны и противоречивы, так как отражают различные жизненные позиции в вопросах любви и различные ситуации, и универсального ответа в данной проблеме, как известно, не существует.

Русские пословицы о любви отличаются особенной самобытностью, призывают к терпению, благоразумию и ответственности, любовь в них рассматривается как некое испытание. А с точки зрения языкового стиля — простотой языка, сущность любви приводится в сравнение с предметами и процессами, часто встречающимися в быту и знакомыми каждому, так что смысл их становится понятным любому простому человеку.

Среди пословиц и поговорок о любви в английском и французском языках, как это видно из вышеприведенной таблицы, существует некоторая смысловая параллель. Пословицы Love lives in cottages as well as in court (англ.) и L’amour se glisse aussi bien sous un habit que sous un autre (франц), которую можно соотнести с русской «с милым рай и в шалаше», The falling out of lovers is the renewing of love (англ.) и Querelle d’amants doux passe — temps (франц.), говорящие о том что все ссоры и размолвки между любимыми временны и не вредят любви, Salt water and absence wash away love (англ.) и Vieilles amours et vieux tisons s’allument en toutes saisons (франц.) — о непостоянстве любви, The heart that once truly loves never forgets (англ.) и Vieilles amours et vieux tisons s’allument en toutes saisons (франц.) — о долговечности любви, и др. соответствуют между собой по смыслу и обозначают одни и те же идеи.

Для этих двух языков характерен более строгий стиль языка, выражаемая мысль носит характер более чёткого определения, отображающего свойства любви вообще, или в каких-то конкретных условиях. Приведенные пословицы английского и французского языков можно условно разделить на две части. Одни утверждают о силе, несокрушимости и безграничности любви. Их общая идея состоит в том, что она неподвластна таким преградам как трудности, время, расстояние, возраст и т.д.: Love conquers all — «любовь всё побеждает», Love will find a way — «любовь дорогу найдет», All ages are to love submissive — «любви все возрасты покорны», Love lives in cottages as well as in court — «любовь живет в лачугах и во дворцах» (англ.); L’amour se glisse aussi bien sous un habit que sous un autre — «бедность любви не помеха», l’amour rapproche les distances — «любовь стирает расстояния», L’amour et mort rien n’est plus fort — «любовь и смерть преград не знают» (франц.). В другой части пословиц говорится о недолговечности и невозможности существования любви в условиях определённых ограничений: Salt water and absence wash away love — «любовь пропадает во время долгого плавания» (букв. «солёная вода и отсутствие смывают любовь»), L’amour fait passer le temps et le temps fait passer l’amour — «любовь убивает время, а время убивает любовь». Поскольку каждая из пословиц основана на отдельном опыте, они несут разный в себе разный, иногда совершенно противоположный смысл.

Чуткость, преданность, готовность к самопожертвованию — качества тех, кто умеет дружить и любить

Дружба, как и любовь, занимает важное место в жизни человека. Дружба — это ещё одна не менее противоречивая тема многих пословиц и поговорок, относящихся к разделу межличностных отношений.

Для выражения дружеских отношений используется ряд пословиц, в которых подчеркивается важность дружбы, а точнее, присутствие человека, с которым вы можете поделиться и радостью, и горем. Но в не меньшей мере в народной мудрости помимо самих общепринятых принципов дружбы упоминаются отрицательные качества людей, нарушающих принципы дружеских отношений.

Пословицы и поговорки, регулирующие отношение людей друг к другу и обществу в целом имеют разную направленность. В первую очередь, это те, которые призывают к взаимному уважению, ответственности и доброму отношению, например: Penser а soi — c’est bien, mais ne penser qu’а soi — c’est mal — «о себе думать хорошо, только о себе думать плохо», L’attention est mieux que l’or — «внимание дороже золота», Un bien fait n’est jamais perdu — «доброе дело не остаётся незамеченным», Bon accueil vaut bien un mets — «тёплый приём лучше мягкого пирога» (франц.), о должном отношении в ответ на добрые дела: Never cast dirt into that fountain of which you have sometime drunk — «не плюй в колодец, из которого пьёшь» (букв никогда не бросай грязь в источник, из которого когда-либо пил», Don’t burn your bridges behind you — «не сжигайте мосты за собой», Don’t bite the hand that feeds you — «не кусай кормящую тебя руку».

Особенно единодушны пословицы всех трёх языков о мире и согласии:

То же можно сказать и о пословицах, призывающих к чувству долга и ответственности перед другими людьми:

Во всех рассмотренных выше пословицах и поговорках на первое место ставится доброе отношение к другим людям. Они направлены главным образом на сохранение и поддержания хороших взаимоотношений.

Но помимо традиционных общественных моральных принципов, в мире существует много превратностей, составляющих трудность жизни в обществе и ведущих к формированию нового опыта, и новых принципов жизни в обществе. Это, как и любое другое явление действительности, тоже находит отражение в речи и в языке:

Поскольку часто жизненные принципы определённых людей из любого народа противоречат общим моральным нормам любого общества, это всегда находит отражение во фразеологических единицах каждого народа. Следствием этого служат пословицы и поговорки, которые осуждают лицемерие, предательство и месть, и сравнивая их, можно увидеть чёткое соответствие смыслов в разных языках:

Пословицы и афоризмы являются особыми типами текста; выражая стереотипы и нормы поведения людей, они могут служить надежным источником для проведения культурно-языковых исследований. Как лингвокультурные тексты они вызывают в сознании носителей языка определенную совокупность сведений, которая, с одной стороны, определяет логическую конструкцию выражения, а с другой — обусловливает границы употребления данного выражения, его стилистику, связь с определенными жизненными ситуациями, явлениями истории и культуры народа. Совокупность этих сведений составляет культурно-исторический фон афоризма и пословицы.

Пословицы представляют собой универсальные высказывания с обобщающей семантикой, обладают образной мотивировкой общего значения и имеют сходство в плане содержания и функционирования в контексте. И поэтому они нередко вступают в отношения эквивалентности и/или контрастности. Эквивалентность пословиц (и афоризмов) основывается на отождествлении их глубинных смысловых структур.

Как показывает материал исследования, большая часть пословиц строится на основе контраста.

Будучи узуально-поведенческими текстами, пословицы иллюстрируют те или иные аксиомы поведения (аксиомы взаимодействия, жизнеобеспечения, общения, ответственности, управления, реализма, безопасности, благоразумия) [8, 25], часто не выраженные в языке явно. При этом ситуация соблюдения нормы предполагает диалогическое развертывание в виде поучения и ответа (дидактическое речение, как правило, в виде пословицы и речение-опровержение в виде пословицы или афоризма).

При сопостовлении пословиц трёх языков, очевидно, что с точки зрения норм поведения, общепринятых взглядов и оценок на те или иные аспекты человеческих отношений выявляется общая параллель, сходства моральных установок и суждений, принятых у разных народов.

Заключение

Национальная идиоматика даёт широкое представление о культурных особенностях анализируемых языков, прежде всего, с точки зрения культурных регулятивов, принятых для данного общества. В идиомах утверждается нормативность поведения, ценностные потребности и ориентации общества. Моральная оценка поведения выражается посредством эмотивно-экспрессивных компонентов (восхищения, одобрения, осуждения, презрения). Фразеологизмы являют собой основные культурные ориентиры, закрепление общих понятий добра и зла, установление принципов справедливости, отношения к догу, смелости и другим явлениям жизнедеятельности. Их суть может отражать как ценности, так и антиценности определённого народа, противопоставляя их друг другу. Наличие языковых средств, образов и приёмов для выражения определённых культурных смыслов индивидуально для каждого языка.

Большое значение в исследовании национальных культурных особенностей во фразеологизмах имеют культурные символы. Объединяя различные планы реальности в единое целое в процессе семантической деятельности, они создают ясную картину особенностей морали и культурных воззрений данного общества. Выбор культурных символов для контретного языка определяется историей, опытом, географическим положением, бытовыми условиями жизнедеятельности народа, в котором формировался этот язык. Отсюда возникают различия в выражении одних и тех же смыслов и понятий для разных языков.

В своей работе я рассмотрела идиоматические выражения, характеризующие добродетели и пороки, описывающие отношения между людьми, имеющие своими субъектами окружающих человека животных, явления природы и другие предметы бытия.

По итогам исследования множества примеров фразеологических единиц английского, французского и русского языков, представленных в работе, можно сделать вывод, что основные культурные отличия носителей данных языков проявляются более в характере образов, функционировании художественных и выразительных средств языка, чем в сути передаваемых культурных смыслов.

В национальной идиоматике любого рассматриваемого языка образ (символ) животного, как правило, обозначает субъект; внутренняя форма идиомы отсылает к ситуации, где оно символизирует либо человека, либо участвует в «высветлении» ситуации как важный персонаж. Таким образом, лошадь, как собака, и кот, символизирует человека. Она — атрибут жизни англичанина, русского или француза, его культуры, поэтому такие фразеологизмы употребляются так часто в идиоматике для характеристики человека.

Безусловно, что ассоциативно-образное семантическое поле представляет собой модель метафорической картины мира (ее отдельных фрагментов) и является компонентом национально-языкового сознания. Специфика значения идиом проявляется в их идеографической классификации, т.к. идиомы не описывают мир, а оценивают, квалифицируют те или иные его признаки и явления. Полевой подход при изучении фразеологического состава языка, как и лексического, становится традиционным. Исследователи обращают внимание на то, что распределение фразеологических единиц по семантическим разрядам неравномерно, не все области объективной действительности получают отражение во фразеологии. Одни семантические группы охватывают большое число фразеологических единиц, другие беднее, некоторые представлены единичными оборотами. Наполненность тех или иных групп находится в прямой зависимости от коннотативной насыщенности фразеологизмов.

Сопоставление идиоматических выражений английского, французского и русского языков позволяет сделать вывод о том, что фразеологизм как носитель национальной окраски, стилистических особенностей и яркой выразительности переводится в совокупности с экстралингвистическими факторами. Обзор особенностей, свойственных различным фразеологическим единицам, и анализ применяемых к ним способов перевода убеждает в том, что огромному многообразию языковых средств, встречающихся в различных источниках, отвечает не меньшее разнообразие средств, служащих для их передачи на другом языке.

Особую роль в передаче коллективной и индивидуально-авторской мудрости от поколения к поколению играют пословицы и поговорки — высказывания, в сжатой и емкой форме выражающие наиболее важные для людей идеи. Культурно-языковые характеристики пословиц и поговорок могут быть охарактеризованы в межъязыковом сопоставлении при помощи культурных концептов — многомерных смысловых образований, включающих ценностный компонент. Пословицы и поговорки как особые виды лингвокультурных текстов характеризуются содержательными, формальными и функциональными конститутивными признаками, имеющими универсальный характер для трёх сравниваемых языков (наличие имплицитного ценностного суждения, относительная независимость от контекста).

Культурно-языковые характеристики английских, французских и русских пословиц и поговорок свидетельствуют о различии между сравниваемыми культурами применительно к традиционным ценностным смыслам, сгруппированным вокруг признака степени активности субъекта в пословицах, и о близости сравниваемых культур применительно к ценностной картине мира.

Список использованной литературы

1. Баранов А.Н. и Добровольский Д.О. «Словарь-тезаурус русских идиом» — М., 2007

2. Брускина Т.Л., Шитова Л.Ф. «Краткий русско-английский фразеологический словарь», — СПб.: Издательство «Лань», 1998

3. Буковская М.В., Вяльцева С.И., Дубянская З.И. «Словарь употребительных английских пословиц», — М., 1988

4. Гак, В.Г. Русская динамическая языковая картина мира // Русский язык сегодня. — М., 2000.

5. Дубровин M.И. «Сборник идиом на пяти языках», — М., 1997

6. Дубровин М.И. «Сборник пословиц и поговорок на пяти языках», — М., 1998

7. Жуков В. П «Словарь фразеологических синонимов русского языка» — М.: 1987

Р.Б. Каирова «Отражение категорий культуры в семантике идиом», — Нальчик, 2009

8. Карасик В.И. Культурные доминанты в языке // Языковая личность: культурные концепты. Волгоград; Архангельск, 1996

9. Ковшова М.Л. «Символьный компонент в семантике фразеологизмов (на примере фразеологизмов с «пищевыми» словами-компонентами)», — М., 2008

10. Кохтев Н.Н., Розенталь Д.Э. «Русская фразеология» — М., 1990

11. Кунин А.В. «Большой англо-русский фразеологический словарь», — М., 2005

12. Лакофф Дж., Джонсон М. «Метафоры, которыми мы живём», — М., 2007

13. Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. — М.: Школа «Языки русской культуры», 1996

14. Уолш И.А., Берков В.П. «Русско-английский словарь крылатых слов», — М., 1988

15. Шанский Н.М. «Опыт этимологического словаря русской фразеологии», — М., 1987

16. Шанский Н.М. «Фразеология современного русского языка», — М., 2009

В ступ

Варто помітити, що перетворення і реформи останніх років не обійшли і такий предмет, як теорія держави і права. Занадто очевидний розрив між традиційно сформованим змістом монографій, підручників і навчальних видань і тими державними і правовими реаліями, що характеризували стан і розвиток людського суспільства взагалі, українського суспільства зокрема.

На сьогоднішній день істотно збагатилося наукове знання про важливі сторони функціонування і розвитку держави і права. Нові процеси в державно-правовому житті суспільства вимагають перегляду багатьох звичних уявлень.

Як дані процеси відбилися на такому понятті як “функції держави” ? Я вважаю це питання дуже важливим і актуальним, тому що якщо до кінця не розібратися в “тім, що і як держава робить”, що вона повинна робити, нашій країні неможливо буде знайти шляхи виходу з кризи, що сформувалась нині. Тому серед запропонованих тем до написання курсової роботи я обираю саме цю.

Крім цього, мені здається, що докладне вивчення даної теми допоможе глибше розвинути уявлення про державу як про соціальний інститут, про те, як цей інститут живе, діє, змінюється, які основні тенденції його розвитку, як він виконує своє соціальне призначення.

I. Поняття, зміст і ознаки функції держави

Поняття “функція держави”

Функція – “funсtio” в перекладі з латини означає виконання , звершення . У широкому розумінні – це обов’зок , роль , що її виконує відповідний інститут чи процес стосовно до цілого , характеристика напрямку чи аспекту діяльності .

Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання ,здійснює різноманітні обов’зки . Таке виконання завдань та обов’язків характеризує сутність і соціальне призначення держави ,а також її зміст .

Призначення держави, що виявляється в її функціях, є об’єктивна необхідність виконання суспільно корисної, соціально обумовленої діяльності.

Теорія держави для опису, пояснення і прогнозування діяльної сторони держави використовує поняття функції держави — характеристики саме того, що і як держава «робить».

Функція, як і багато інших суспільнознавчих понять ,не є власне юридичним і політичним поняттям .Воно було запозичено з зовсім інших наук ,наприклад у фізиці ,математиці поняття функції виражає залежність однієї змінної величини від іншої ,тобто безпосередньо ту залежність ,коли при зміні однієї величини інша величина також змінюється певним чином.

Функція в теорії держави і права означає напрямок, предмет діяльності того або іншого політико-правового інституту, зміст цієї діяльності, її забезпечення. Саме в цьому контексті говориться про функції держави, уряду, міністерства, інших державних органів.Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих органів ,які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції ,у предметi ведення ,у правах і обов’язках ,закрiплених за ними .

Отже, функцiї держави – це основні напрямки її діяльності,в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави,проявляються її сутність і соціальне призначення в суспільстві. Функції держави обумовлені її задачами, залежать від її сутності і змінюються в міру її зміни, в міру переходу до сутності іншого порядку.

1.2 Зміст функцій

Поняття “функції” держави з’явилося і стало широко використовуватися на попередньому етапі розвитку вітчизняної теорії держави і права. Виділялися класова сутність держави, загальносоціальне і класове призначення держави, затверджувалося, що оскільки і напрямок, і сам предмет, і зміст діяльності держави і їхня система структурних утворень, змінюється в залежності від зміни класової сутності і форми держави, для визначення цієї залежності цілком доречним є поняття саме функції.

Далі це поняття особливо широко було використано для визначення діяльності соціалістичної держави її ролі як головного знаряддя побудови соціалізму, придушення експлуататорських класів, організації народного господарства, підтримки національно — визвольних рухів тощо. При цьому так звані нові (соціалістичні) функції держави тісно погоджувалися з новою (соціалістичною) сутністю самої держави — соціалістична власність, панівний робітничий клас, правляча комуністична партія і так далі.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної теорії держави і права теж зберігається функціональний підхід до діяльної сторони держави, але з уточненнями:

— розширюється і поглиблюється розуміння соціального призначення держави;

— відкидається проголошуваний раніше твердий зв’язок між змінами класових характеристик держави і, відповідно, його функцій.

Як показує історичний досвід, на функції держави впливають нові умови і проблеми сучасної життєдіяльності суспільства, існування цивілізації (екологія, ядерне озброєння, демографічні, сировинні й інші глобальні проблеми). Цінним виявилося насамперед саме поняття функції держави, її зміст і значення як однієї з важливих характеристик діяльної сторони держави.

Функціональний підхід дозволяє більш глибоко вивчати тривалий історичний процес виникнення, розвитку, зміни, руйнування, появи держав різних типів, видів, форм у різних народів, тобто процес формування й еволюції державності.

1.3. Ознаки функцій

Спробуємо виділити ознаки функцій, тобто ті стійкі характеристики, що дозволяють віднести різні сторони діяльності держави саме до функції.

До цих ознак відносяться:

через функції реалізуються основні завдання держави по обслуговуванню суспільства і його членів у всіх сферах соціальних відносин.

у функціях безпосередньо відображається і конкретизується соціальна сутність держави,зокрема в них чітко проявляється відповідь на питання про те чиї інтереси виражає і забезпечує держава : окремих класів,соцiальних груп чи всього суспiльства.

у функціях держав різних історичних типів проявляються закономірності і особливості розвитку соціально- економічних і політичних умов суспільного життя.

функції держави необхідно розглядати в якості напрямків і сторін її діяльності .

Із вищенаведеного випливає ,що функції держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними ,полiтичними ,соціальними та іншими умовами її існування.Тому її функцiї мають об’эктивний характер обумовлений потребами життя суспiльства.

Сукупність цих ознак дозволяє стверджувати, що дійсно мова йде про функціональну характеристику держави, про наявність у тої або іншої держави відповідних функцій.

Функціональна характеристика дозволяє вивчати не тільки державу конкретного типу, виду, форми того або іншого народу в той або інший конкретно-історичний період, але і державність цього народу. Розглядаючи розвиток, зміну функцій можна бачити і те, як розвивалася, змінювалася у певному зв’язку і сама державна організація суспільства в тривалому історичному процесі.

1.4 Еволюція функцій

Поява тих або інших нових функцій на різних етапах розвитку державності конкретних суспільств не має строго визначеного, причинно-наслідкового характеру, не жорстко детерміновано новою сутністю і формою держави. Разом з тим така більш-менш причинна залежність усе-таки характеризує функції держави, що являють собою найважливіші напрямки діяльності держави у визначальних областях її існування — в економічній, політичній, соціальній та інших. Основні функції найбільше «чутливі» до істотних змін держави.

Інші ж функції підпадають під могутній вплив стабільних етнокультурних шарів життя суспільства, національних та територіальних особливостей, традицій тощо. Тому новий тип держави, що з’явився в розвитку конкретного державно організованого суспільства, може в явній або прихованій формі зберігати й іноді розвивати деякі старі функції.

Таким чином, у державності того або іншого суспільства зберігається спадковість функцій, але діє і механізм поновлення функцій. Наприклад, на появлення нових функцій впливають самоорганізаційні, суб’єктивні і навіть випадкові (синергетичні) процеси, а не тільки той або інший ступінь залежності функцій від зміни сутності і форми держави.

Функції не є чимось раз і назавжди, навічно даним, фундаментальним, застиглим і незмінним. У залежності від конкретно-історичних умов елементи цих загальних функцій можуть здобувати самостійне значення, стаючи в силу особливої значимості самостійними функціями. Це можуть бути функції організації суспільних робіт (наприклад, будівництво іригаційних споруджень в азіатських країнах), забезпечення прав і свобод громадян (сучасні країни, що розвиваються, у яких здійснюється перехід до правової держави), охорони природи (у країнах, де серйозно порушена екологічна рівновага) і інші.

Залежно від змісту функції держави поділяють на: загальносоціальні, класові ,національні.

Загальносоціальні функції характеризують у більшій мірі діяльну сторону держави.

До таких функцій відносяться:

забезпечення національної безпеки;

ліквідація наслідків стихійних лих і екологічних катастроф;

реалізація соціальних програм підтримки охорони здоров’я;

соціального забезпечення непрацездатних;

захист прав і свобод громадян.

Невиконання або неякісне виконання саме цих функцій держави приводило і приводить до ослаблення держави, а часом і до її розпаду, руйнуванню і навіть зникненню.

Найбільш мінливими, жорстко прив’язаними до сутності і форми держави є класові функції держави.

Класові функції — це ті напрямки діяльності держави, що у найбільш повній, яскравій мірі виражають класові інтереси, волю того класу, тієї соціальної сили, групи, що панують у даному суспільстві, захоплюють і здійснюють державну владу. Таким чином, тут мова йде про широке розуміння класів як певних соціальних, організованих структур суспільства.

До класових функцій відноситься:

придушення панівним класом за допомогою держави (головним чином використовуючи каральні органи держави — армію, поліцію) своїх класових супротивників. Причому придушення на первісних етапах розвитку державності здійснюється позаекономічним примусом: привласнюються результати чужої праці, чуже майно, класові супротивники усуваються від участі в політичному, духовному житті суспільства, використовується судове й в основному позасудове переслідування, здійснюється їхнє переселення в регіони з досить тяжкими умовами життя, а іноді і взагалі класові супротивники усуваються фізично.

Але класові функції можуть здійснюватися й економічним шляхом: за допомогою системи податків, зборів, мита, тарифів, участю держави в грошовій системі, наприклад шляхом емісій, інфляцій, за допомогою трудового законодавства, що установлює тверду систему штрафів, обмежень у заробітній платі, тривалість робочого дня, трудову повинність тощо.

Можна відзначити, що саме певні класові функції проголошувалися на попередньому етапі вітчизняної теорії держави, найбільш значимими, основними, такими, що виражають сутність держави . При цьому цілком ігнорувалася та обставина, що, здійснюючи класові функції, держава одночасно формує особливий шар, «номенклатуру», правлячу еліту, що за допомогою династичного механізму привласнює суспільні і державні посади, соціальні, побутові, медичні привілеї, і, прикриваючи демагогічною завісою служіння класові, певній соціальній групі або навіть суспільству, народові, фактично за допомогою держави забезпечує лише свої власні номенклатурні, бюрократичні, елітарні інтереси.

Поряд із класовим змістом функцій держави, велике значення в життєдіяльності державно організованого суспільства завжди мав і національний зміст функцій.

Це теж є дуже важливою характеристикою держави. Цей зміст пов’язаний із саме тією специфічною діяльністю держави, що спрямована на збереження і розвиток національної культури, мови, самобутності, традицій, самого існування і відтворення етносу, що, власне, і виступає в державній формі як діючий суб’єкт всесвітньої історії.

Національний зміст функцій держави близький до загальносоціального, але не зливається з ним. Досить часто державна діяльність повинна забезпечувати саме національні інтереси етносу, що формує державу, стосовно геополітичних інтересів, захисту співвітчизників, що опинилися в силу тих або інших історичних, політичних процесів на території інших держав, розвитку національної самосвідомості, релігійного відродження тощо. Сюди ж також входить і задача гармонізації інтересів етносу та етнічних меншостей на самій території держави, якщо населення має багатонаціональний характер.

Національна характеристика функцій держави охоплює не тільки їхній зміст, спрямованість, але і те, як цей зміст реалізується, тобто в яких формах, за допомогою яких способів ці функції здійснюються: у демократичній або авторитарній, політичній або насильницькій формах.

Аналіз національного змісту функцій держави демонструє і соціальну цінність держави, ефективність існування етносу в державно організованій формі. Цей аналіз показує, чому розпад, руйнування, а тим більше зникнення держави являє собою не що інше як національну катастрофу. Стає зрозумілим, чому право націй на самовизначення у своєму фінальному змісті формулюється як право на утворення власної держави, чому цю ж кінцеву мету мають більшість національно — визвольних рухів, чому, часом не зважаючи на майнові жертви, людські життя, так люто борються за формування власної державності ті або інші соціальні і національні сили.

Тут також можна відзначити, що деякі функції держави мають змішаний зміст: загальносоціальний, класовий, національний. Наприклад, загальносоціальний характер може бути властивий ідеологічній функції держави, коли вона виражається в захисті державою пануючої релігії, що є цементуючою суспільство силою. Це особливо характерно для теократичних держав. Як відомо, у таких державах справа часом доходить навіть до фізичного знищення невірних, незгодних. І тоді уже функція захисту релігії перестає бути загальносоціальною, перетворюється в вузькогрупову.

На додаток до всього сказаного відзначимо, що в теперішній час більш важливим стає виділення глобальних функцій держави, що характеризують діяльність сучасної держави в екологічній, демографічній, сировинній, космічній сферах, в області створення і використання ядерних, інформаційних технологій, в області захисту прав і свобод людини та в інших сучасних глобальних державних сферах діяльності, що стосуються всієї цивілізації.

Після докладно розглянутого змісту функцій держави зупинимося на класифікаціях функцій по різних ознаках, а також на різних точках зору фахівців на класифікування функцій держави.

1.5. Класифікація функцій

У пізнанні державно-правових явищ і процесів у теорії держави і права застосовують класифікацію функцій тому, що без цього упорядкувати і зіставити все різноманіття державно-правових явищ і процесів попросту неможливо.

Ефективно використовується класифікації і при вивченні безпосередньо функцій самої держави.

З метою розуміння та вивчення функцій держави їх класифікують за різними критеріями .

1.За часом здійснення функції поділяються на:

— постійні (напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку);

-тимчасові ( напрямки діяльності держави ,що здійснюються лише на певних етапах її розвитку ,наприклад : захист від агресії , ліквідація стихійного лиха , ведення війни ) .

2.Залежно від територіальної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяються на:

— внутрішні (такі, що представляють її діяльність всередині країни, що визначають її роль у житті даного суспільства);

— зовнішні (діяльність за її межами, у якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами).

Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов’язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поводження з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави.

3.По сферах громадського життя функції держави можуть бути розділені на:

економічні ( напрями діяльності держави по перебудові її економіки ) .

політичні ( ( забезпечення народовладдя ) забезпечення умов для формування і здійснення державної влади на засадах демократії ) .

гуманітарні ( забезпечення належних умов життя для кожної людини ) .

4. За соціальним значенням діяльності держави їх поділяють на :

* основні ( напрямки діяльності держави зі здійснення стратегічних завдань і цілей , що стоять перед нею у конкретний історичний період ) .

* неосновні ( напрямки діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя ) .

Можна сказати, що кожна функція держави, як правило, є об’єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, зрозуміло, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямків, на яких варто зосередити увагу в першу чергу. І от ці напрямки стають тоді для держави основними.

До числа критеріїв також можна віднести принцип поділу влади і спробувати класифікувати функції держави на основі цього принципу. Тут відповідно функції підрозділяються на:

— законодавчі (правотворчі);

— управлінські;

— правоохоронні (у тому числі судові);

— інформаційні.

Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відображає процес реалізації державної влади. У Конституції України поділ влади закріплений у якості одного з основних принципів конституційного ладу країни. Таким чином, зазначена класифікація функцій держави отримує конституційне обґрунтування. Цю класифікацію можна назвати чисто формальною, прив’язаною до сукупності галузей державної влади — законодавчої (представницької), виконавчої, судової, проте її досить часто використовують в наукових і практичних цілях. Тут варто звернути особливу увагу на інформаційну функцію, що характеризує діяльність четвертої влади — засобів масової інформації. Ця функція має свій власний зміст, способи і структуру, своє забезпечення. Специфіка цієї функції виражається в особливих способах її впливу на суспільство — цілеспрямована інформованість населення, а часом і маніпулювання суспільною свідомістю (прикладом тому можуть служити вибори: перемога кандидата, що тримає у своїх руках засоби масової інформації, практично вирішена), інші способи передачі інформації створюють необхідні умови для існування і функціонування інших галузей влади, усієї держави.

Класифікація функцій держави, що спирається на поділ влади, далеко не у всіх вчених-юристів викликає визнання. Справа полягає в тому, що це, як вважають багато вчених, власне, навіть і не функції держави, а функції здійснення державної влади або галузей влади: правотворчість, керування, судова діяльність і так далі. Відбувається, за їх глибокою думкою, змішування функцій держави і державної влади.

II. Внутрішні функції .

Внутрішні функції – це такі напрямки діяльності держави , в яких конкретизується внутрішня політика відносно економічних , ідеологічних екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства . До внутрішніх функцій відносять функції : політичну ,економічну, соціальну, екологічну , функцію оподаткування правоохоронну .

Політична функція ( забезпечення народовладдя ).

Політична функція – це напрямок діяльності держави ( органів держави ) зі створення умов для формування й функціонування державної влади на засадах демократії .

Безумовно, усі функції держави носять політичний характер, однак у політичній області діє ціла система політичних інститутів, установ державних органів, через які здійснюється функції народовладдя. Це насамперед представницькі органи, обирані народом і уповноважені від імені народу здійснювати державну владу в країні, органи місцевого самоврядування, а також здійснення народом своєї влади безпосередньо, через референдум .

Володіючи верховенством у системі державної організації, представницькі органи зосереджують у своїх руках державне керівництво суспільством, виконують функцію публічної влади, захисту конституційного ладу. Зміст даної функції складають:

1) реалізація волевиявлення народу у формі законодавства (правотворчості).

2). забезпечення державного суверенітету[1] , визначення правового положення конкретних територій і керування ними.

3). офіційне представництво суспільства, тобто будучи носієм політичної влади, держава являє собою юридичну особу, суб’єкт права. Разом з тим здійснення функції забезпечення народовладдя припускає наявність правових відносин між державою і суспільством, залежність держави від суспільства, відповідальність перед ним.

4). захист конституційного ладу, що реалізується як спеціальними органами (Конституційним судом), так і безпосередньо народом, шляхом здійснення права на опір, будь-якій спробі насильницької зміни або усунення існуючого конституційного ладу.

2.2. Економічна функція .

Економічна функція – напрямок діяльності держави на перехід від планової до ринкової економіки і подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку і конкуренції .

Ця функція держави сильно змінилася в ході історичного існування держави від повного невтручання в економіку (концепція “держави — нічного сторожа”) до повного контролю всієї господарської діяльності і регулювання всіх питань економічного життя (тоталітарні держави соціалістичного типу).

У сучасних умовах, коли збільшилися й ускладнилися господарські зв’язки, демократична держава не залишається стороннім спостерігачем. Вона активно розробляє і проводить економічну політику, що будується на принципах вільного ринку і вільного підприємництва.

Держава впливає на економіку через податкову політику, кредитно-фінансову і валютно-грошову системи.

В умовах розвинутих ринкових відносин, свободи підприємницької діяльності, різноманіття і рівності усіх форм власності, вільної конкуренції економіка розвивається на основі саморегулювання. Втручання держави має визначені межі. Воно зводиться, як правило, до:

а). вироблення економічної політики;

б). керування підприємствами й організаціями, що складають державну власність. Їх коло повинне бути обмежене найважливішими галузями, що мають загальнодержавне значення, наприклад ядерною енергетикою, діяльністю в космосі, транспортом, зв’язком і т.д.

в). установлення правових основ ринку і цінової політики, зокрема, стимулювання державними коштами підприємництва і вільного труда, забезпечення рівноправності усіх форм власності, правовий захист власника, вживання заходів для припинення монополізму і недобросовісної конкуренції, охорона прав споживачів та ін.

г). регулювання зовнішньоекономічних відносин держави

У періоди економічних криз, стану депресії, на перехідних етапах втручання держави в економіку збільшується. Це характерно, наприклад для сучасного етапу розвитку України. Як показує досвід, економічні реформи, що у даний момент реалізуються в нашій країні, не можуть бути результативними без адекватного впливу держави на розвиток економічних процесів. Звідси — великий масив законодавчих актів у цій області та економічні заходи, які проводяться державою, наприклад, приватизація житлового фонду, державної і муніципальної власності, земельна реформа і т.д.

2.3. Соціальна функція .

Соціальна функція різноманітна по змісту і масштабна по обсягу діяльності. Головне її призначення — забезпечити суспільний добробут, створити рівні можливості для всіх громадян у його досягненні.

Багато держав характеризують себе соціальними. Це означає, що вони вважають своєю важливою задачею турботу про всіх тих громадян, хто в силу яких-небудь причин не в змозі забезпечити для себе нормальне існування, гідне людини. Держава проводить заходи спрямовані на захист від безробіття, піклується про дітей і непрацездатних людей.

Так у Конституції України зокрема сказано: “ Громадяни мають право на соціальний захист ,що включає право на забезпечення їх у разі повної ,часткової або тимчасової втрати працездатносиі ,втрати годувальника ,безробіття з незалежних від них обставин ,а також у старості та в інших випадках ,передбачених законом . Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян , підприємств , установ і організацій ,а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних , комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

.В Україні фінансуються державні програми охорони і зміцнення здоров’я населення, приймаються заходи для розвитку державної, муніципальної, приватної систем охорони здоров’я, заохочується діяльність, що сприяє зміцненню здоров’я людини, розвиткові фізичної культури і спорту, екологічному і санітарно-епідеміологічному добробуту .

Заохочуються добровільне соціальне страхування, створення додаткових форм соціального забезпечення і добродійність. Соціальне страхування – це встановлена державою система матеріального забезпечення громадян у старості ,в разі тимчасової непрацездатності , інвалідності , втрати годувальника та в інших випадках . Основні види соціального страхування:

Страхування на випадок безробіття

Медичне страхування

Страхування від нещасних випадків на виробництві

Пенсійне страхування

Державним центром з питань управління державним страхуванням є Фонд соціального страхування України .Соціальне забезпечення – це державна система матеріального забезпечення і соціального обслуговування сімей ,в яких є діти , громадян у старості , в разі хвороби , часткової або тимчасової втрати працездатності чи роботи , у разі втрати годувальника .

Таким чином, держава вживає різних заходів для підвищення життєвого рівня громадян.

У реалізації соціальної функції важливе місце належить проведенню державної політики в області освіти, науки, культури, здоров’я громадян. У зазначених сферах соціальна функція здійснюється у формі державної підтримки (фінансової, матеріальної, програмної та ін. ) освітніх, виховних та наукових установ, а також установ культури. Що стосується керування й організації їхньої роботи, то вони автономні, вільні у своїй діяльності, і втручання держави тут неприпустимо.

Суспільство в цілому і держава зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, що відповідає прийнятому стандарту. Без освіти в даний час немислима активна участь громадян у суспільному житті, у виробництві, у всіх сферах державної діяльності, у зв’язку з чим у багатьох державах освіта є обов’язковою.

Держава заохочує і розвиває мистецтво, забезпечує для громадян волю творчої діяльності. Не може бути сильної, процвітаючої держави без поваги і збереження історичних традицій і культурної спадщини. Виховання громадян у дусі патріотизму, поваги до історичного минулого — невід ємна складова частина виховного процесу.

Велике значення має правове виховання. Кожен громадянин України зобов’язаний знати закони своєї держави і строго дотримуватися них.

2.4. Екологічна функція .

Безпосередньо примикає до соціальної екологічна функція, що обумовлена соціальним обов’язком держави забезпечувати екологічне благополуччя громадян, їхню екологічну безпеку.

Охорона природи, навколишнього середовища є конституційним обов язком держави й усіх громадян України . У ст 16. Конституції України зазначено ,що “Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України , подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу ,збереження генофонду Українського народу є обов язком держави “. А ст. 66 зобов’ язує не заподіювати шкоду природі , культурній спадщині ,відшкодовувати завдані ним збитки .

Людина в результаті своєї господарської діяльності порушує природні зв’язки, руйнує навколишнє середовище, чим мимоволі створює для себе несприятливі (навіть згубні) умови існування .Охорона природи — справа всього суспільства, але тільки держава, що володіє необхідними коштами і можливостями мобілізації зусиль всіх організацій і громадян, може реально забезпечити захист навколишнього середовища.

На сьогоднішній день, проблеми охорони і раціонального використання природних багатств набули великого економічного, соціального і політичного значення. Вони стосуються інтересів усіх народів і держав.

Чим раціональніше використовуватимуться багатства, тим більших успіхів досягнуть промисловість і сільське господарство. Охорона природи ставиться в число найбільш гострих соціальних проблем і являє собою одну з найважливіших загальнодержавних задач.

Діяльність з охорони природи, в рамках своєї компетенції здійснюють усі ланки механізму держави і його органів.

Багато норм, що регулюють природоохоронну діяльність, містяться в основах земельного законодавства, основах законодавства про надра, а також у земельних і водних кодексах.

В основі здійснення функції лежать наступні принципи:

1). Природні багатства підлягають охороні з боку держави незалежно від того, чи введені вони в господарський оборот, чи ні.

2). Використання природних багатств повинно бути раціональним, відповідати розвитку держави.

3). Неухильне дотримання природоохоронного законодавства і відповідальність за його порушення.

Проведення цих принципів забезпечує цілеспрямованість природоохоронних функцій на рішення задач, що стоять перед державою в області охорони і раціонального використання природних ресурсів.

2.5. Оподатковування .

Дана функція обумовлена тим, що бюджет держави, як і бюджет його структурних і регіональних одиниць складається цілком з різного роду податків, зборів, мита і інших обов’язкових платежів. Стаття 2 Закону України “ Про систему оподаткування “ трактує податок і збір до бюджетів та до державних цільових фондів як обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду .

Принципи побудови системи оподаткування :

Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – запровадження пільг щодо оподаткування прибутку ( доходу ) , спрямованого на розвиток виробництва .

Обов ‘язковість – впровадження норм щодо сплати податків ,визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період , та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства .

Рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів – на більші доходи .

Рівність недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання при визначенні обов’язків щодо сплати податку .

Стабільність – забезпечення незмінності податків та їх ставок ,а також податкових пільг впродовж року .

Економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованих витрат бюджету з його доходами .

Забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян,які отримують високі та надвисокі доходи .

Рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів ,виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат .

Компетенція – встановлення і скасування податків і зборів ,а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування винятково Верховною Радою України , Верховною Радою АРК , сільськими , селищними і міськими радами .

Єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки законів з обов’язковим визначення платника податків і зборів , податкового періоду , ставок податків і зборів , строків та порядку

сплати податку , підстав для надання податкових пільг .

В Україні існують два види податків і зборів:

Загальнодержавні ;

Місцеві ;

Загальнодержавні податки і збори : податок на додану вартість , акцизний збір , податок на прибуток підприємства , державне мито, плата за землю , податок на промисел , збір за спеціальне використання природних ресурсів , збір на обов’язкове державне пенсійне страхування , рентні платежі та інші .

Місцеві податки і збори : податки – податок з реклами , комунальний податок; збори – готельний збір , збір з припаркування автотранспорту , ринковий збір , курортний збір , збір за видачу ордера на квартиру та інші.

Прийнято законодавчі акти, де регламентуються права, обов’язки і відповідальність платників податків і податкових органів, порядок встановлення і скасування податків та інших платежів, об’єкти оподатковування, пільги по оподатковуванню, види податків і контроль за стягненням податків на території України. Створено централізовану незалежну Державну податкову службу, яка підлегла Президенту й Уряду України, що контролює правильність вирахування податків, повноту і своєчасність їхньої сплати.

2.6. Захист прав і свобод громадян . ( правоохоронна).

Перехід України від тоталітаризму до демократичної правової держави звів у ряд пріоритетних функцію захисту прав і свобод громадян, забезпечення законності і правопорядку.

Ця функція державної діяльності проявляється в забезпеченні державою суспільного і правового порядку, захисті та охороні прав і інтересів громадян і організацій, захисті конституційного ладу і держави від протиправних зазіхань. Забезпечення внутрішнього миру та згоди в суспільстві, врегулювання суспільних відносин, зняття соціальних протиріч, неминучих у суспільстві, що складається з різних класів, груп, шарів, — це нагальна потреба, одна з тих причин, що викликали виникнення держави.

Ця функція також спрямована на охорону життя, здоров’я, честі і гідності громадян, а також на охорону державного і суспільного майна, на охорону приватної власності.

Під суспільним порядком розуміється система суспільних відносин, регульованих нормами правового і не правового характеру (нормами моралі, моральності, звичаями, традиціями і т.п.)

Суспільний порядок у більш вузькому, спеціальному розумінні являє собою систему суспільних відносин, що складаються головним чином у громадських місцях і по своєму забезпечують свободу і недоторканість особи, суспільний спокій, нормальні умови для праці і відпочинку громадян, функціонування і діяльності органів, підприємств, установ, організацій.

Суспільний порядок охороняється державними органами, громадськими організаціями і громадянами. Особлива роль у забезпеченні суспільного порядку належить органам внутрішніх справ, міліції , СБУ.

За усі види правопорушень, що посягають на суспільний порядок встановлені різні види покарань. Міри покарань повинні бути розмірні провині порушника.

Охорона прав і свобод громадян гарантується Конституцією України та інших нормативно-правових актів.

Таким чином, будь-яке зазіхання на приватну власність громадян, їхнє майно, а також і на державне майно спричиняє адміністративні і карні покарання.

III. Зовнішні функції .

Зовнішні функції – це основні напрямки діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами , світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому . До них відносяться такі функції як : інтеграція у світову економіку , підтримка іноземних інвестицій,функція оборони , функція підтримки світового порядку , функція співробітництва з іншими державами в рішенні глобальних проблем .

3.1. Інтеграція у світову економіку .

Розглядаючи зовнішні функції держави, слід зазначити, що інтеграція України у світове співтовариство істотно змінила її зовнішню політику і спонукала до визнання ряду гуманістичних і загальнодемократичних норм і принципів у міждержавних відносинах. І якщо раніше позиція нашої держави виходила з того, що дотримання прав людини — внутрішня її справа і не підпадає під дію міжнародного права, то на сучасному етапі Україна співпрацює з іншими країнами з питань захисту прав людини, а також в рішенні глобальних проблем світового значення. При цьому проголошується, що загальновизнані норми міжнародного права складають частину українського права; встановлено пріоритет міжнародного договору перед внутрішньодержавним законом.

Здійснення функції інтеграції у світову економіку стало можливим з ослабленням напруженості між державами і переходом України до ринкових відносин. Ця функція ґрунтується на визнанні економічної взаємозалежності держав у сучасному світі.

Проблема економічної інтеграції відіграє важливу роль у збереженні світового порядку і встановленні стабільних відносин між державами. Тому прагнення України до інтеграції у світову економіку привело до створення в нашій країні нового механізму зовнішньоекономічної діяльності. Держава відмовилася від надмірно централізованого керування в зазначеній сфері і від пріоритету зовнішньополітичних інтересів перед економічними, що перешкоджало розвиткові нормальних торгово-економічних відносин з іншими державами. В даний час право на ведення зовнішньоекономічної діяльності належить усім підприємствам і організаціям незалежно від форми власності. Кожне з них вільно визначає свого контрагента в будь-якій державі.

Однак відсутність у нашій країні сформованої ринкової економіки в універсальному розумінні (ринок капіталу, ринок робочої сили і ринок товарів) ускладнює інтеграцію України у світову економіку. Буде потрібен певний час і великі зусилля, головним чином економічного характеру, щоб зняти бар’єри на шляху до інтеграції.

3.2. Підтримка іноземних інвестицій .

Функція зовнішньоекономічного партнерства і державної підтримки іноземних інвестицій тісно пов’язана з функцією інтеграції у світову економіку і власне кажучи є її конкретизацією.

Несумісність економічних систем різних типів суспільства, а також обмеження торгівлі з нашою країною, встановлювані в минулому західним світом по політичних розуміннях, не дозволяли налагодити стосунки партнерства. Перехід до партнерства в зовнішньоекономічних відносинах поставив перед Україною нові проблеми державно-правового характеру. Найбільш важливі з них: захист права власності та іноземних інвестицій в Україні. В області захисту права власності видані такі важливі закони як Закон “Про власність”, патентне законодавство, Закон “про підприємства і підприємницьку діяльність” та ін.

Визначаючи умови і порядок діяльності на території України підприємств з іноземними інвестиціями, законодавець надає, як правило, їм ті ж права і покладає ті ж обов’язки, що і на вітчизняних підприємців, а в ряді випадків передбачає пільги для підприємств, що діють у пріоритетних галузях економіки або в так званих вільних економічних зонах. Наприклад, для іноземних інвесторів у цих зонах діє спрощений порядок реєстрації, пільговий податковий і митний режими, знижені ставки плати за користування землею й іншими природними ресурсами, дозволено безвізовий в’їзд і виїзд іноземних громадян.

В даний час широке розповсюдження мають спільні підприємства з іноземними капіталовкладеннями, що стали основною формою залучення в країну іноземних інвестицій.

Варто помітити, що створення даних спільних підприємств, охоплює, на жаль, не всі галузі сфери виробництва товарів і послуг. В основному, дані підприємства створюються для витягу максимально більшого прибутку за мінімальний термін. Іноземні інвестиції не охоплюють або дуже слабо охоплюють такі галузі, як, наприклад, важка промисловість та ін.

3.3. Функція оборони .

Дана функція є найважливішим напрямком діяльності держави, тому що вона націлена на захист мирної праці, суверенітету і територіальної цілісності держави. Основну роль у цьому відіграють Збройні Сили України.

Відповідно до Конституції України “ Захист суверенітету і територіальної цілісності України , забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави , справою всього Українського народу . Оборона України , захист її суверенітету ,територіальної цілісності і недоторканосиі покладаються на Збройні Сили України “. “ Захист Вітчизни , незалежності та територіальної цілісності України , шанування її державних символів , — наголошено у ст 65 Конституції України ,- є обов’язком громадян України .Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону “. Відповідно до цього закону: усі чоловіки — громадяни України, незалежно від походження, соціального і майнового положення, місця проживання, зобов’язані проходити дійсну військову службу в лавах Збройних Сил України. На дійсну військову службу призиваються громадяни чоловічої статі, яким до дня призову виповнюється 18 років.

Загальний військовий обов’язок – це конституційний обов’язок громадян України захищати свою Вітчизну , її незалежність, територіальну цілісність ,опановувати військову справу , нести військову службу в Збройних Силих України . Цей обов’язок включає :

підготовку громадян до військової служби ;

їх приписку до призовних дільниць ;

призов на військову службу ;

проходження служби за призовом ;

виконання військового обов’язку особами, які перебувають у запасі ;

дотримання правил військового обліку .

Відповідно до конституції України “Президент України є Верховним головнокомандуючим збройними силами України. У випадку агресії проти Української держави або безпосередньої погрози агресії Президент України вводить на території держави або в її окремих місцевостях воєнний стан…”

За військовий злочин — злочину проти встановленого порядку несення військової служби, військовослужбовці, а також військовозобов’язані під час проходження ними навчальних або перевірочних зборів, несуть відповідальність (карну).

Практичне виконання функції оборони так само покладено на особливі державні збройні організації. Вони призначені для забезпечення суверенітету, захисту території, кордонів і населення від зовнішніх зазіхань і забезпеченні суспільного порядку і безпеки громадян. Особливі збройні організації наділяються компетенцією у відповідності з конституцією. Характер задач виконуваних збройними державними організаціями обумовлює особливості їхнього формування, діяльності, керування і забезпечення. До особливих збройних державних організацій відносяться:

1. Служби зовнішньої розвідки. Вони здійснюють збір інформації на випадок ведення воєнних дій.

2. Служба безпеки. Вона призначена для захисту державної безпеки і конституційного ладу від зовнішніх зазіхань.

3. Міліція є основою і гарантом суспільного порядку. Поліція покликана служити всьому суспільству, забезпечувати порядок, спокій і безпеку громадян.

3.4. Функція підтримки світового порядку .

Функція підтримки світового порядку означає діяльність по збереженню світу, запобіганню війни, роззброюванню, ліквідації ядерної зброї. Процес оздоровлення міжнародної обстановки, зміцнення довіри між державами уможливили досягти реального роззброювання і домовленості про обмеження ядерних іспитів та ін. Забезпеченню світового правопорядку сприяє співробітництво нашої держави з іншими державами в таких сферах, як боротьба з організованою злочинністю, зокрема з контрабандою, наркобізнесом, тероризмом.

Жодна держава не в змозі поодинці справитися з цією проблемою. Очевидна необхідність спільних дій держав по боротьбі з міжнародною злочинністю.

Конкретними діями держав у цій області є створення міжнародних організацій по боротьбі зі злочинами.

Однієї з таких організацій є ІНТЕРПОЛ. Держава планує свою діяльність по попередженню і припиненню цих злочинів, проводить спільні заходи, обмінюється інформацією. Це дозволяє більш ефективно боротися з міжнародною злочинністю.

Функція підтримки світового порядку охоплює і таку сферу, як участь світового співтовариства в урегулюванні міжнаціональних конфліктів. Це обумовлено тим, що такого роду конфлікти супроводжуються порушенням прав людини, особливо у відношенні національних меншостей, що вимагає міжнародного втручання. Події в Югославії і Боснії — яскраві приклади участі світового співтовариства як посередників у врегулюванні міжетнічних конфліктів.

3.5. Функція співробітництва з іншими державами в рішенні глобальних проблем

В основі цієї функції закладені інтереси кожної держави. У Конституціях ряду країн підкреслюються ідеї дружби і співробітництва з усіма країнами.

В сучасних умовах розвиток держав визначається процесом інтеграції господарського, політичного і культурного життя. Цей процес поглиблюється в програмі удосконалювання співробітництва.

Функція співробітництва і взаємодопомоги виражає інтереси всіх держав. На цій основі створюються різні організації, діяльність яких спрямована на поліпшення економічного, політичного і культурного життя суспільства (ООН, НАТО, Варшавський договір, СЕВ і т.д.)

Як уже було сказано вище, кожна держава зв’язана з іншими державами різними відносинами: політичними, економічними і культурними. Ці відносини необхідно встановлювати, розвивати і регулювати.

1).Політичні відносини: Держава зобов’язана захищати своїх громадян, громадян інших держав, що знаходяться на території, і робити їм заступництво. Для підтримки міжнародних політичних відносин держави забезпечуються представниками в особі дипломатів, послів, консулів і ін.

2).Економічні відносини: Держава, будучи членом світового співтовариства, входить в систему світового господарства. Економічний розвиток, природні ресурси визначають місце держави на світовому ринку. Жодна держава не може існувати без економічних зв’язків з іншими державами. Зовнішня торгівля, кредити і позики, інвестиції, спільні проекти — це найбільш розповсюджені складові зовнішньоекономічної діяльності держави.

3). Культурні відносини: Культура кожного народу, держави є надбанням усього людства. Вона не може розвиватися усталено, тому що пов’язана зі світовою культурою. Держава підтримує і розвиває культурні зв’язки, що служить взаємному духовному росту і збагаченню. Конкретними видами діяльності держави в цьому напрямку є: міжнародні виставки, фестивалі, олімпіади, міжнародний туризм і багато чого іншого.

4). Участь в охороні навколишнього середовища: У даний час гостро постало питання про охорону навколишнього середовища. Дане питання постійно знаходиться в центрі уваги усього світу. Охорона навколишнього середовища стає складовою частиною програми завершення будівництва матеріально — технічної бази в державі.

У ряді держав це виявляється в особливій мірі, у зв’язку зі складними кліматичними умовами.

Великі вчені ряду держав стурбовані екологічним станом природи в різних куточках світу. З державного бюджету усе більше і більше виділяється коштів на підтримку екології в належному стані , також надають різну допомогу і громадські організації. У ряді держав уряд вживає різних заходів до порушення нормативних актів по охороні природи. Чільне місце займає переконання, а також штрафи і карні покарання.

IV. Правові форми і методи виконання функцій .

Функції держави здійснюються у визначених формах і визначених методах.

4.1 Форми здійснення функцій держави .

Форми здійснення функцій держави – це спеціальні сторони її діяльності , за допомогою яких реалізуться державні функції .

За правовими наслідками названі форми поділяються на правові і неправові ( організаційні ) .

Правові форми – це такі види здійснення функцій держави , які тягнуть за собою правові наслідки .

Види правових форм здійснення функцій держави :

Правотворча ;

Виконавчо — розпорядча ;

Правоохоронна ;

Правозастосовна ;

Правотворча – відображається у діяльності держави з підготовки і прийняття нормативно – правових актів та інших джерел права .

Виконавчо – розпорядча — характеризується діяльністю держави та її органів з оперативного застосування , виконання , використання та додаржання правових норм у процесі організації здійснення державних функцій .

Правоохоронна – виявляється в організації охорони правових норм від правопорушень , у контролі й нагляді за здійсненням законності , дисципліни та правопорядку .

Правозастосовна – застосування правових норм і винесення обов’язкових для виконання індивідуально – правових рішень .

Неправові форми (організаційні ) – це специфічні види фактичної діяльності , які не тягнуть за собою правових наслідків .

Види неправових форм :

Організаційно – регламентуюча ;

Організаційно – економічна ;

Організаційно – контролююча ;

Організаційно – виховна ;

Організаційно – регламентуюча – добір , розстановка , виховання та визначення ефективності діяльності кадрів у сфері здійснення державних функцій .

Організаційно – економічна – організація матеріально – технічного забезпечення , здійснення державних функцій .

Організаційно – контролююча – організація недержавного контролю у сфері здійснення державних функцій .

Організаційно – виховна — організація виховання , пропаганди , агітації , інформації та іншого забезпечення виховного впливу на населення .

Форми здійснення функцій характеризують зв’язок держави з правом як одним з основних засобів володарювання. Через право держава проводить у життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні задачі.

4.2 Методи здійснення функцій держави .

Методи здійснення державних функцій – це засоби , способи та прийоми ,за допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності держави з реалізації її функцій .

Види методів здійснення функцій держави :

Правотворчої ;

Виконавчо – розпорядчої ;

Правоохоронної ;

Організаційної діяльності держави із здійснення функцій .

Методи :

Правотворчої діяльності держави – це засоби , прийоми і способи підготовки ,прийняття і оприлюднення законів та інших нормативно – правових актів , що забезпечують здійснення державних функцій .

Виконавчо –розпорядчої – це засоби прийоми і способи з дійснення виконавчо – розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій держави .

Правоохоронної – засоби , прийоми і способи правоохоронної діяльності відповідних державних органів .

Організаційної – засоби , прийоми і способи здійснення організаційного виду діяльності із забезпечення реалізації державних функцій . До них відносять : програмування , прогнозування , дослідження , здійснення оперативного аналізу та інш .

Діяльність держави широка і різноманітна. Для того щоб охопити, охарактеризувати її в цілому, потрібен високий рівень наукової абстракції і відповідні цьому рівню поняття. Вони дозволяють побачити, що з моменту виникнення і до теперішніх днів задачі держави не залишаються не зміненими. Одні здійснюються до кінця, на зміну їм приходять інші, більш складні.

У майбутньому будуть виникати і нові функції, а разом з ними і певні труднощі, які необхідно буде вирішувати.

Таким чином, з розглянутих нами функцій, ми бачимо, що держава є не тільки апаратом придушення, представником інтересів пануючого класу, але й організацією що виражає інтереси всього суспільства.

Висновок

Таким чином, на основі всього перерахованого вище можна зробити висновок: Функції держави багатопланові, їх формування відбувається в процесі становлення і розвитку держави. У різні історичні періоди пріоритетного значення набувають ті або інші задачі, цілі держави, а отже, і різні її функції. На одних етапах центр ваги переноситься в сферу економіки, тому в діяльності держави пріоритетне місце займає економічна функція, в інші — в область політики, звідси — підвищена увага до реалізації функції державної влади і т.д. Зникають одні функції, виникають інші. Тому, класифікація функцій, що приведена в даній курсовій роботі не є кінцевою для української держави.

Звичайно, така тема як “функції держави” буде актуальною і через кілька десятків і навіть сотень років, поки існує такий інститут як держава. По даній темі існує безліч питань, частина з яких, сподіваюсь, розкрито в даній роботі. Це такі як: більш докладне пророблення кожної з приведених у класифікації функцій, аналіз різних теорій класифікації функцій держави, обробка й аналіз матеріалів останніх років стосовно даної теми та деякі інші. Я думаю, що дана тема ще не “вичерпала” себе, і ще буде піддана всебічному аналізові в різних рефератах і наукових працях.

Список литературы

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.- К. : Преса України , 1997. — 80c.

2. Венгеров А.Б. Теорія держави і права , М. : “ Новий юрист “, 1998.

3. Загальна теорія держави і права / під ред. В.В. Лазарєва.М. 1996.

4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : Підручник / Харків : Консум 2001 — 656 с.

5. Колодій А.М. , Опришко І.В. , Демський С.Е. Правознавство : Навчальний посібник — 3-є видання , — К.: Юрінком Інтер , 2001.- 640 с.

6. Олійник А. Ю. Теорія держави і права . Навчальний посібник / К. Юрінком Інтер , 2001. – 176с.

7. Савчук П.С. , Самойленко Ю.П. Основи правознавства

Посібник для абітурієнтів .- К.: А.С.К., 2002. – 208с.

Contents:

|A brief history of the USA | |
|The colonial era |1 |
|A new nation |2 |
|Slavery and The Civil War |2 |
|The late 19th century |3 |
|The progressive moment |4 |
|War and peace |4 |
|The great depression |5 |
|World War II |5 |
|The Cold War |6 |
|Decades of change |7 |
|Geography and regional characteristics | |
|Short facts |8 |
|Regional Variety |10 |
|New England |10 |
|Middle Atlantic |11 |
|The South |11 |
|The Midwest |12 |
|The Southwest |12 |
|The West |13 |
|The Frontier Spirit |13 |
|A responsive government | |
|The constitution |14 |
|Bill of Rights |15 |
|Legislative Branch |16 |
|Executive Branch |16 |
|Juridical Branch |16 |
|The court of last resort |17 |
|Political parties and elections |17 |

Source: http://usinfo.state.gov/usa/infousa/facts/factover
A brief history of the United States.
The first Europeans to reach North America were Icelandic Vikings, led by
Leif Ericson, about the year 1000. Traces of their visit have been found in the Canadian province of Newfoundland, but the Vikings failed to establish a permanent settlement and soon lost contact with the new continent.
Five centuries later, the demand for Asian spices, textiles, and dyes spurred European navigators to dream of shorter routes between East and
West. Acting on behalf of the Spanish crown, in 1492 the Italian navigator
Christopher Columbus sailed west from Europe and landed on one of the
Bahama Islands in the Caribbean Sea. Within 40 years, Spanish adventurers had carved out a huge empire in Central and South America.

THE COLONIAL ERA
The first successful English colony was founded at Jamestown, Virginia, in
1607. A few years later, English Puritans came to America to escape religious persecution for their opposition to the Church of England. In
1620, the Puritans founded Plymouth Colony in what later became
Massachusetts. Plymouth was the second permanent British settlement in
North America and the first in New England.
In New England the Puritans hoped to build a «city upon a hill» — an ideal community. Ever since, Americans have viewed their country as a great experiment, a worthy model for other nations to follow. The Puritans believed that government should enforce God’s morality, and they strictly punished heretics, adulterers, drunks, and violators of the Sabbath. In spite of their own quest for religious freedom, the Puritans practiced a form of intolerant moralism. In 1636 an English clergyman named Roger
Williams left Massachusetts and founded the colony of Rhode Island, based on the principles of religious freedom and separation of church and state, two ideals that were later adopted by framers of the U.S. Constitution.
Colonists arrived from other European countries, but the English were far better established in America. By 1733 English settlers had founded 13 colonies along the Atlantic Coast, from New Hampshire in the North to
Georgia in the South. Elsewhere in North America, the French controlled
Canada and Louisiana, which included the vast Mississippi River watershed.
France and England fought several wars during the 18th century, with North
America being drawn into every one. The end of the Seven Years’ War in 1763 left England in control of Canada and all of North America east of the
Mississippi.
Soon afterwards England and its colonies were in conflict. The mother country imposed new taxes, in part to defray the cost of fighting the Seven
Years’ War, and expected Americans to lodge British soldiers in their homes. The colonists resented the taxes and resisted the quartering of soldiers. Insisting that they could be taxed only by their own colonial assemblies, the colonists rallied behind the slogan «no taxation without representation.»
All the taxes, except one on tea, were removed, but in 1773 a group of patriots responded by staging the Boston Tea Party. Disguised as Indians, they boarded British merchant ships and dumped 342 crates of tea into
Boston harbor. This provoked a crackdown by the British Parliament, including the closing of Boston harbor to shipping. Colonial leaders convened the First Continental Congress in 1774 to discuss the colonies’ opposition to British rule. War broke out on April 19, 1775, when British soldiers confronted colonial rebels in Lexington, Massachusetts. On July 4,
1776, the Continental Congress adopted a Declaration of Independence.

At first the Revolutionary War went badly for the Americans. With few provisions and little training, American troops generally fought well, but were outnumbered and overpowered by the British. The turning point in the war came in 1777 when American soldiers defeated the British Army at
Saratoga, New York. France had secretly been aiding the Americans, but was reluctant to ally itself openly until they had proved themselves in battle.
Following the Americans’ victory at Saratoga, France and America signed treaties of alliance, and France provided the Americans with troops and warships.
The last major battle of the American Revolution took place at Yorktown,
Virginia, in 1781. A combined force of American and French troops surrounded the British and forced their surrender. Fighting continued in some areas for two more years, and the war officially ended with the Treaty of Paris in 1783, by which England recognized American independence.

A NEW NATION
The framing of the U.S. Constitution and the creation of the United States are covered in more detail in chapter 4. In essence, the Constitution alleviated Americans’ fear of excessive central power by dividing government into three branches — legislative (Congress), executive (the president and the federal agencies), and judicial (the federal courts) — and by including 10 amendments known as the Bill of Rights to safeguard individual liberties. Continued uneasiness about the accumulation of power manifested itself in the differing political philosophies of two towering figures from the Revolutionary period. George Washington, the war’s military hero and the first U.S. president, headed a party favoring a strong president and central government; Thomas Jefferson, the principal author of the Declaration of Independence, headed a party preferring to allot more power to the states, on the theory that they would be more accountable to the people.
Jefferson became the third president in 1801. Although he had intended to limit the president’s power, political realities dictated otherwise. Among other forceful actions, in 1803 he purchased the vast Louisiana Territory from France, almost doubling the size of the United States. The Louisiana
Purchase added more than 2 million square kilometers of territory and extended the country’s borders as far west as the Rocky Mountains in
Colorado.

SLAVERY AND THE CIVIL WAR
In the first quarter of the 19th century, the frontier of settlement moved west to the Mississippi River and beyond. In 1828 Andrew Jackson became the first «outsider» elected president: a man from the frontier state of
Tennessee, born into a poor family and outside the cultural traditions of the Atlantic seaboard.
Although on the surface the Jacksonian Era was one of optimism and energy, the young nation was entangled in a contradiction. The ringing words of the
Declaration of Independence, «all men are created equal,» were meaningless for 1.5 million slaves. (For more on slavery and its aftermath, see chapters 1 and 4.)
In 1820 southern and northern politicians debated the question of whether slavery would be legal in the western territories. Congress reached a compromise: Slavery was permitted in the new state of Missouri and the
Arkansas Territory but barred everywhere west and north of Missouri. The outcome of the Mexican War of 1846-48 brought more territory into American hands — and with it the issue of whether to extend slavery. Another compromise, in 1850, admitted California as a free state, with the citizens of Utah and New Mexico being allowed to decide whether they wanted slavery within their borders or not (they did not).
But the issue continued to rankle. After Abraham Lincoln, a foe of slavery, was elected president in 1860, 11 states left the Union and proclaimed themselves an independent nation, the Confederate States of
America: South Carolina, Mississippi, Florida, Alabama, Georgia, Louisiana,
Texas, Virginia, Arkansas, Tennessee, and North Carolina. The American
Civil War had begun.
The Confederate Army did well in the early part of the war, and some of its commanders, especially General Robert E. Lee, were brilliant tacticians. But the Union had superior manpower and resources to draw upon.
In the summer of 1863 Lee took a gamble by marching his troops north into
Pennsylvania. He met a Union army at Gettysburg, and the largest battle ever fought on American soil ensued. After three days of desperate fighting, the Confederates were defeated. At the same time, on the
Mississippi River, Union General Ulysses S. Grant captured the city of
Vicksburg, giving the North control of the entire Mississippi Valley and splitting the Confederacy in two.
Two years later, after a long campaign involving forces commanded by Lee and Grant, the Confederates surrendered. The Civil War was the most traumatic episode in American history. But it resolved two matters that had vexed Americans since 1776. It put an end to slavery, and it decided that the country was not a collection of semi-independent states but an indivisible whole.

THE LATE 19TH CENTURY
Abraham Lincoln was assassinated in 1865, depriving America of a leader uniquely qualified by background and temperament to heal the wounds left by the Civil War. His successor, Andrew Johnson, was a southerner who had remained loyal to the Union during the war. Northern members of Johnson’s own party (Republican) set in motion a process to remove him from office for allegedly acting too leniently toward former Confederates. Johnson’s acquittal was an important victory for the principle of separation of powers: A president should not be removed from office because Congress disagrees with his policies, but only if he has committed, in the words of the Constitution, «treason, bribery, or other high crimes and misdemeanors.»
Within a few years after the end of the Civil War, the United States became a leading industrial power, and shrewd businessmen made great fortunes. The first transcontinental railroad was completed in 1869; by
1900 the United States had more rail mileage than all of Europe. The petroleum industry prospered, and John D. Rockefeller of the Standard Oil
Company became one of the richest men in America. Andrew Carnegie, who started out as a poor Scottish immigrant, built a vast empire of steel mills. Textile mills multiplied in the South, and meat-packing plants sprang up in Chicago, Illinois. An electrical industry flourished as
Americans made use of a series of inventions: the telephone, the light bulb, the phonograph, the alternating-current motor and transformer, motion pictures. In Chicago, architect Louis Sullivan used steel-frame construction to fashion America’s distinctive contribution to the modern city: the skyscraper.
But unrestrained economic growth brought dangers. To limit competition, railroads merged and set standardized shipping rates. Trusts — huge combinations of corporations — tried to establish monopoly control over some industries, notably oil. These giant enterprises could produce goods efficiently and sell them cheaply, but they could also fix prices and destroy competitors. To counteract them, the federal government took action. The Interstate Commerce Commission was created in 1887 to control railroad rates. The Sherman Antitrust Act of 1890 banned trusts, mergers, and business agreements «in restraint of trade.»
Industrialization brought with it the rise of organized labor. The
American Federation of Labor, founded in 1886, was a coalition of trade unions for skilled laborers. The late 19th century was a period of heavy immigration, and many of the workers in the new industries were foreign- born. For American farmers, however, times were hard. Food prices were falling, and farmers had to bear the costs of high shipping rates, expensive mortgages, high taxes, and tariffs on consumer goods.
With the exception of the purchase of Alaska from Russia in 1867, American territory had remained fixed since 1848. In the 1890s a new spirit of expansion took hold. The United States followed the lead of northern
European nations in asserting a duty to «civilize» the peoples of Asia,
Africa, and Latin America. After American newspapers published lurid accounts of atrocities in the Spanish colony of Cuba, the United States and
Spain went to war in 1898. When the war was over, the United States had gained a number of possessions from Spain: Cuba, the Philippines, Puerto
Rico, and Guam. In an unrelated action, the United States also acquired the
Hawaiian Islands.
Yet Americans, who had themselves thrown off the shackles of empire, were not comfortable with administering one. In 1902 American troops left Cuba, although the new republic was required to grant naval bases to the United
States. The Philippines obtained limited self-government in 1907 and complete independence in 1946. Puerto Rico became a self-governing commonwealth within the United States, and Hawaii became a state in 1959
(as did Alaska).

THE PROGRESSIVE MOVEMENT
While Americans were venturing abroad, they were also taking a fresh look at social problems at home. Despite the signs of prosperity, up to half of all industrial workers still lived in poverty. New York, Boston, Chicago, and San Francisco could be proud of their museums, universities, and public libraries — and ashamed of their slums. The prevailing economic dogma had been laissez faire: let the government interfere with commerce as little as possible. About 1900 the Progressive Movement arose to reform society and individuals through government action. The movement’s supporters were primarily economists, sociologists, technicians, and civil servants who sought scientific, cost-effective solutions to political problems.
Social workers went into the slums to establish settlement houses, which provided the poor with health services and recreation. Prohibitionists demanded an end to the sale of liquor, partly to prevent the suffering that alcoholic husbands inflicted on their wives and children. In the cities, reform politicians fought corruption, regulated public transportation, and built municipally owned utilities. States passed laws restricting child labor, limiting workdays, and providing compensation for injured workers.
Some Americans favored more radical ideologies. The Socialist Party, led by Eugene V. Debs, advocated a peaceful, democratic transition to a state- run economy. But socialism never found a solid footing in the United States
— the party’s best showing in a presidential race was 6 percent of the vote in 1912.

WAR AND PEACE
When World War I erupted in Europe in 1914, President Woodrow Wilson urged a policy of strict American neutrality. Germany’s declaration of unrestricted submarine warfare against all ships bound for Allied ports undermined that position. When Congress declared war on Germany in 1917, the American army was a force of only 200,000 soldiers. Millions of men had to be drafted, trained, and shipped across the submarine-infested Atlantic.
A full year passed before the U.S. Army was ready to make a significant contribution to the war effort.
By the fall of 1918, Germany’s position had become hopeless. Its armies were retreating in the face of a relentless American buildup. In October
Germany asked for peace, and an armistice was declared on November 11. In
1919 Wilson himself went to Versailles to help draft the peace treaty.
Although he was cheered by crowds in the Allied capitals, at home his international outlook was less popular. His idea of a League of Nations was included in the Treaty of Versailles, but the U.S. Senate did not ratify the treaty, and the United States did not participate in the league.
The majority of Americans did not mourn the defeated treaty. They turned inward, and the United States withdrew from European affairs. At the same time, Americans were becoming hostile to foreigners in their midst. In 1919 a series of terrorist bombings produced the «Red Scare.» Under the authority of Attorney General A. Mitchell Palmer, political meetings were raided and several hundred foreign-born political radicals were deported, even though most of them were innocent of any crime. In 1921 two Italian- born anarchists, Nicola Sacco and Bartolomeo Vanzetti, were convicted of murder on the basis of shaky evidence. Intellectuals protested, but in 1927 the two men were electrocuted. Congress enacted immigration limits in 1921 and tightened them further in 1924 and 1929. These restrictions favored immigrants from Anglo-Saxon and Nordic countries.
The 1920s were an extraordinary and confusing time, when hedonism coexisted with puritanical conservatism. It was the age of Prohibition: In
1920 a constitutional amendment outlawed the sale of alcoholic beverages.
Yet drinkers cheerfully evaded the law in thousands of «speakeasies»
(illegal bars), and gangsters made illicit fortunes in liquor. It was also the Roaring Twenties, the age of jazz and spectacular silent movies and such fads as flagpole-sitting and goldfish-swallowing. The Ku Klux Klan, a racist organization born in the South after the Civil War, attracted new followers and terrorized blacks, Catholics, Jews, and immigrants. At the same time, a Catholic, New York Governor Alfred E. Smith, was a Democratic candidate for president.
For big business, the 1920s were golden years. The United States was now a consumer society, with booming markets for radios, home appliances, synthetic textiles, and plastics. One of the most admired men of the decade was Henry Ford, who had introduced the assembly line into automobile factories. Ford could pay high wages and still earn enormous profits by mass-producing the Model T, a car that millions of buyers could afford. For a moment, it seemed that Americans had the Midas touch.
But the superficial prosperity masked deep problems. With profits soaring and interest rates low, plenty of money was available for investment. Much of it, however, went into reckless speculation in the stock market. Frantic bidding pushed prices far above stock shares’ real value. Investors bought stocks «on margin,» borrowing up to 90 percent of the purchase price. The bubble burst in 1929. The stock market crashed, triggering a worldwide depression.

THE GREAT DEPRESSION
By 1932 thousands of American banks and over 100,000 businesses had failed. Industrial production was cut in half, wages had decreased 60 percent, and one out of every four workers was unemployed. That year
Franklin D. Roosevelt was elected president on the platform of «a New Deal for the American people.»
Roosevelt’s jaunty self-confidence galvanized the nation. «The only thing we have to fear is fear itself,» he said at his inauguration. He followed up these words with decisive action. Within three months — the historic
«Hundred Days» — Roosevelt had rushed through Congress a great number of laws to help the economy recover. Such new agencies as the Civilian
Conservation Corps and the Works Progress Administration created millions of jobs by undertaking the construction of roads, bridges, airports, parks, and public buildings. Later the Social Security Act set up contributory old- age and survivors’ pensions.
Roosevelt’s New Deal programs did not end the Depression. Although the economy improved, full recovery had to await the defense buildup preceding
America’s entry into World War II.

WORLD WAR II
Again neutrality was the initial American response to the outbreak of war in Europe in 1939. But the bombing of Pearl Harbor naval base in Hawaii by the Japanese in December 1941 brought the United States into the war, first against Japan and then against its allies, Germany and Italy.
American, British, and Soviet war planners agreed to concentrate on defeating Germany first. British and American forces landed in North Africa in November 1942, proceeded to Sicily and the Italian mainland in 1943, and liberated Rome on June 4, 1944. Two days later — D-Day — Allied forces landed in Normandy. Paris was liberated on August 24, and by September
American units had crossed the German border. The Germans finally surrendered on May 5, 1945.
The war against Japan came to a swift end in August of 1945, when
President Harry Truman ordered the use of atomic bombs against the cities of Hiroshima and Nagasaki. Nearly 200,000 civilians were killed. Although the matter can still provoke heated discussion, the argument in favor of dropping the bombs was that casualties on both sides would have been greater if the Allies had been forced to invade Japan.

THE COLD WAR
A new international congress, the United Nations, came into being after the war, and this time the United States joined. Soon tensions developed between the United States and its wartime ally the Soviet Union. Although
Soviet leader Joseph Stalin had promised to support free elections in all the liberated nations of Europe, Soviet forces imposed Communist dictatorships in eastern Europe. Germany became a divided country, with a western zone under joint British, French, and American occupation and an eastern zone under Soviet occupation. In the spring of 1948 the Soviets sealed off West Berlin in an attempt to starve the isolated city into submission. The western powers responded with a massive airlift of food and fuel until the Soviets lifted the blockade in May 1949. A month earlier the
United States had allied with Belgium, Canada, Denmark, France, Iceland,
Italy, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Portugal, and the United
Kingdom to form the North Atlantic Treaty Organization (NATO).
On June 25, 1950, armed with Soviet weapons and acting with Stalin’s approval, North Korea’s army invaded South Korea. Truman immediately secured a commitment from the United Nations to defend South Korea. The war lasted three years, and the final settlement left Korea divided.
Soviet control of eastern Europe, the Korean War, and the Soviet development of atomic and hydrogen bombs instilled fear in Americans. Some believed that the nation’s new vulnerability was the work of traitors from within. Republican Senator Joseph McCarthy asserted in the early 1950s that the State Department and the U.S. Army were riddled with Communists.
McCarthy was eventually discredited. In the meantime, however, careers had been destroyed, and the American people had all but lost sight of a cardinal American virtue: toleration of political dissent.
From 1945 until 1970 the United States enjoyed a long period of economic growth, interrupted only by mild and brief recessions. For the first time a majority of Americans enjoyed a comfortable standard of living. In 1960, 55 percent of all households owned washing machines, 77 percent owned cars, 90 percent had television sets, and nearly all had refrigerators. At the same time, the nation was moving slowly to establish racial justice.
In 1960 John F. Kennedy was elected president. Young, energetic, and handsome, he promised to «get the country moving again» after the eight- year presidency of Dwight D. Eisenhower, the aging World War II general. In
October 1962 Kennedy was faced with what turned out to be the most drastic crisis of the Cold War. The Soviet Union had been caught installing nuclear missiles in Cuba, close enough to reach American cities in a matter of minutes. Kennedy imposed a naval blockade on the island. Soviet Premier
Nikita Khrushschev ultimately agreed to remove the missiles, in return for an American promise not to invade Cuba.
In April 1961 the Soviets capped a series of triumphs in space by sending the first man into orbit around the Earth. President Kennedy responded with a promise that Americans would walk on the moon before the decade was over.
This promise was fulfilled in July of 1969, when astronaut Neil Armstrong stepped out of the Apollo 11 spacecraft and onto the moon’s surface.
Kennedy did not live to see this culmination. He had been assassinated in
1963. He was not a universally popular president, but his death was a terrible shock to the American people. His successor, Lyndon B. Johnson, managed to push through Congress a number of new laws establishing social programs. Johnson’s «War on Poverty» included preschool education for poor children, vocational training for dropouts from school, and community service for slum youths.
During his six years in office, Johnson became preoccupied with the
Vietnam War. By 1968, 500,000 American troops were fighting in that small country, previously little known to most of them. Although politicians tended to view the war as part of a necessary effort to check communism on all fronts, a growing number of Americans saw no vital American interest in what happened to Vietnam. Demonstrations protesting American involvement broke out on college campuses, and there were violent clashes between students and police. Antiwar sentiment spilled over into a wide range of protests against injustice and discrimination.
Stung by his increasing unpopularity, Johnson decided not to run for a second full term. Richard Nixon was elected president in 1968. He pursued a policy of Vietnamization, gradually replacing American soldiers with
Vietnamese. In 1973 he signed a peace treaty with North Vietnam and brought
American soldiers home. Nixon achieved two other diplomatic breakthroughs: re-establishing U.S. relations with the People’s Republic of China and negotiating the first Strategic Arms Limitation Treaty with the Soviet
Union. In 1972 he easily won re-election.
During that presidential campaign, however, five men had been arrested for breaking into Democratic Party headquarters at the Watergate office building in Washington, D.C. Journalists investigating the incident discovered that the burglars had been employed by Nixon’s re-election committee. The White House made matters worse by trying to conceal its connection with the break-in. Eventually, tape recordings made by the president himself revealed that he had been involved in the cover-up. By the summer of 1974, it was clear that Congress was about to impeach and convict him. On August 9, Richard Nixon became the only U.S. president to resign from office.

DECADES OF CHANGE
After World War II the presidency had alternated between Democrats and
Republicans, but, for the most part, Democrats had held majorities in the
Congress — in both the House of Representatives and the Senate. A string of 26 consecutive years of Democratic control was broken in 1980, when the
Republicans gained a majority in the Senate; at the same time, Republican
Ronald Reagan was elected president. This change marked the onset of a volatility that has characterized American voting patterns ever since.
Whatever their attitudes toward Reagan’s policies, most Americans credited him with a capacity for instilling pride in their country and a sense of optimism about the future. If there was a central theme to his domestic policies, it was that the federal government had become too big and federal taxes too high.
Despite a growing federal budget deficit, in 1983 the U.S. economy entered into one of the longest periods of sustained growth since World War II. The
Reagan administration suffered a defeat in the 1986 elections, however, when Democrats regained control of the Senate. The most serious issue of the day was the revelation that the United States had secretly sold arms to
Iran in an attempt to win freedom for American hostages held in Lebanon and to finance antigovernment forces in Nicaragua at a time when Congress had prohibited such aid. Despite these revelations, Reagan continued to enjoy strong popularity throughout his second term in office.
His successor in 1988, Republican George Bush, benefited from Reagan’s popularity and continued many of his policies. When Iraq invaded oil-rich
Kuwait in 1990, Bush put together a multinational coalition that liberated
Kuwait early in 1991.
By 1992, however, the American electorate had become restless again.
Voters elected Bill Clinton, a Democrat, president, only to turn around two years later and give Republicans their first majority in both the House and
Senate in 40 years. Meanwhile, several perennial debates had broken out anew — between advocates of a strong federal government and believers in decentralization of power, between advocates of prayer in public schools and defenders of separation of church and state, between those who emphasize swift and sure punishment of criminals and those who seek to address the underlying causes of crime. Complaints about the influence of money on political campaigns inspired a movement to limit the number of terms elected officials could serve. This and other discontents with the system led to the formation of the strongest Third-Party movement in generations, led by Texas businessman H. Ross Perot.
Although the economy was strong in the mid-1990s, two phenomena were troubling many Americans. Corporations were resorting more and more to a process known as downsizing: trimming the work force to cut costs despite the hardships this inflicted on workers. And in many industries the gap between the annual compensations of corporate executives and common laborers had become enormous. Even the majority of Americans who enjoy material comfort worry about a perceived decline in the quality of life, in the strength of the family, in neighborliness and civility. Americans probably remain the most optimistic people in the world, but with the century drawing to a close, opinion polls showed that trait in shorter supply than usual.

Geography and regional characteristics.
The USA stretches from the heavily industrialized, metropolitan Atlantic coast, across the rich farms of the Great Plains, over the Appalachian and the Rocky Mountains to the densely populated West coast. Alaska and the island state of Hawaii are detached from the main mid-continental group of
48 states. America is the land of physical contrasts, including the weather. Most of the USA is the temperate zone with four distinct seasons, while the northern states and Alaska have extremely cold winters, and the southern parts of Florida, Texas, California have warm weather year round.
The area of the United States is 9 629 091 square km.
The United States is the land of bountiful rivers and lakes. Minnesota is the land of 10.000 lakes. The Mississippi River runs nearly 6 thousand km from Canada to the Gulf of Mexico. The St. Lawrence Seaway connects the
Great lakes with the Atlantic Ocean.
Underground, a wealth of minerals provides a solid base for American industry. History has glamorized the gold rushes of California and Alaska and the silver finds in Nevada.

Location:
North America, bordering both the North Atlantic Ocean and the North
Pacific Ocean, between Canada and Mexico
Map references: North America
Area: total area: 9,372,610 sq km land area: 9,166,600 sq km comparative area: about half the size of Russia; about three-tenths the size of Africa; about one-half the size of South America (or slightly larger than Brazil); slightly smaller than China; about two and one-half times the size of Western Europe note: includes only the 50 states and District of Columbia
Land boundaries: total 12,248 km, Canada 8,893 km (including 2,477 km with
Alaska), Cuba 29 km (US Naval Base at Guantanamo Bay), Mexico 3,326 km
Coastline: 19,924 km
Climate: mostly temperate, but tropical in Hawaii and Florida and arctic in
Alaska, semiarid in the great plains west of the Mississippi River and arid in the Great Basin of the southwest; low winter temperatures in the northwest are ameliorated occasionally in January and February by warm chinook winds from the eastern slopes of the Rocky Mountains
Terrain: vast central plain, mountains in west, hills and low mountains in east; rugged mountains and broad river valleys in Alaska; rugged, volcanic topography in Hawaii
Natural resources: coal, copper, lead, molybdenum, phosphates, uranium, bauxite, gold, iron, mercury, nickel, potash, silver, tungsten, zinc, petroleum, natural gas, timber
Land use: arable land: 20%, permanent crops: 0%, meadows and pastures: 26%, forest and woodland: 29%, other: 25%, irrigated land: 181,020 sq km (1989 est.)
Environment: current issues: air pollution resulting in acid rain in both the US and
Canada; the US is the largest single emitter of carbon dioxide from the burning of fossil fuels; water pollution from runoff of pesticides and fertilizers; very limited natural fresh water resources in much of the western part of the country require careful management; desertification. natural hazards: tsunamis, volcanoes, and earthquake activity around
Pacific Basin; hurricanes along the Atlantic coast; tornadoes in the midwest; mudslides in California; forest fires in the west; flooding; permafrost in northern Alaska is a major impediment to development international agreements: party to — Air Pollution, Air Pollution-Nitrogen
Oxides, Antarctic Treaty, Climate Change, Endangered Species, Environmental
Modification, Marine Dumping, Marine Life Conservation, Nuclear Test Ban,
Ozone Layer Protection, Ship Pollution, Tropical Timber 83, Wetlands,
Whaling; signed, but not ratified — Air Pollution-Volatile Organic
Compounds, Antarctic-Environmental Protocol, Biodiversity, Desertification,
Hazardous Wastes, Tropical Timber 94
Note: world’s fourth-largest country (after Russia, Canada, and China)

Traditionally the USA is divided into several regions:

2. New England, made up of Maine, New Hampshire, Vermont, Massachusetts,

Connecticut, and Rhode Island.

3. The Middle Atlantic, comprising New York, New Jersey, Pennsylvania,

Delaware, and Maryland.

4. The South, which runs from Virginia south to Florida and west as far as central Texas. This region also includes West Virginia, Kentucky,

Tennessee, North Carolina, South Carolina, Georgia, Alabama,

Mississippi, Arkansas, Louisiana, and parts of Missouri and Oklahoma.

5. The Midwest, a broad collection of states sweeping westward from Ohio to Nebraska and including Michigan, Indiana, Wisconsin, Illinois,

Minnesota, Iowa, parts of Missouri, North Dakota, South Dakota,

Kansas, and eastern Colorado.

6. The Southwest, made up of western Texas, portions of Oklahoma, New

Mexico, Arizona, Nevada, and the southern interior part of California.

7. The West, comprising Colorado, Wyoming, Montana, Utah, California,

Nevada, Idaho, Oregon, Washington, Alaska, and Hawaii.
Note that there is nothing official about these regions; many other lineups are possible. These groupings are offered simply as a way to begin the otherwise daunting task of getting acquainted with the United States.

REGIONAL VARIETY
How much sense does it make to talk about American regions when practically all Americans can watch the same television shows and go to the same fast- food restaurants for dinner? One way to answer the question is by giving examples of lingering regional differences.
Consider the food Americans eat. Most of it is standard wherever you go. A person can buy packages of frozen peas bearing the same label in Idaho,
Missouri, and Virginia. Cereals, candy bars, and many other items also come in identical packages from Alaska to Florida. Generally, the quality of fresh fruits and vegetables does not vary much from one state to the next.
On the other hand, it would be unusual to be served hush puppies (a kind of fried dough) or grits (boiled and ground corn prepared in a variety of ways) in Massachusetts or Illinois, but normal to get them in Georgia.
Other regions have similar favorites that are hard to find elsewhere.
While American English is generally standard, American speech often differs according to what part of the country you are in. Southerners tend to speak slowly, in what is referred to as a «Southern drawl.» Midwesterners use
«flat» a’s (as in «bad» or «cat»), and the New York City patois features a number of Yiddish words («schlepp,» «nosh,» «nebbish») contributed by the city’s large Jewish population.
Regional differences also make themselves felt in less tangible ways, such as attitudes and outlooks. An example is the attention paid to foreign events in newspapers. In the East, where people look out across the
Atlantic Ocean, papers tend to show greatest concern with what is happening in Europe, the Middle East, Africa, and western Asia. On the West Coast, news editors give more attention to events in East Asia and Australia.
To understand regional differences more fully, let’s take a closer look at the regions themselves.

NEW ENGLAND
The smallest region, New England has not been blessed with large expanses of rich farmland or a mild climate. Yet it played a dominant role in
American development. From the 17th century until well into the 19th, New
England was the country’s cultural and economic center.
The earliest European settlers of New England were English Protestants of firm and settled doctrine. Many of them came in search of religious liberty. They gave the region its distinctive political format — the town meeting (an outgrowth of meetings held by church elders) in which citizens gathered to discuss issues of the day. Only men of property could vote.
Nonetheless, town meetings afforded New Englanders an unusually high level of participation in government. Such meetings still function in many New
England communities today.
New Englanders found it difficult to farm the land in large lots, as was common in the South. By 1750, many settlers had turned to other pursuits.
The mainstays of the region became shipbuilding, fishing, and trade. In their business dealings, New Englanders gained a reputation for hard work, shrewdness, thrift, and ingenuity.
These traits came in handy as the Industrial Revolution reached America in the first half of the 19th century. In Massachusetts, Connecticut, and
Rhode Island, new factories sprang up to manufacture such goods as clothing, rifles, and clocks. Most of the money to run these businesses came from Boston, which was the financial heart of the nation.
New England also supported a vibrant cultural life. The critic Van Wyck
Brooks called the creation of a distinctive American literature in the first half of the 19th century «the flowering of New England.» Education is another of the region’s strongest legacies. Its cluster of top-ranking universities and colleges — including Harvard, Yale, Brown, Dartmouth,
Wellesley, Smith, Mt. Holyoke, Williams, Amherst, and Wesleyan — is unequaled by any other region.
As some of the original New England settlers migrated westward, immigrants from Canada, Ireland, Italy, and eastern Europe moved into the region.
Despite a changing population, much of the original spirit of New England remains. It can be seen in the simple, woodframe houses and white church steeples that are features of many small towns, and in the traditional lighthouses that dot the Atlantic coast.
In the 20th century, most of New England’s traditional industries have relocated to states or foreign countries where goods can be made more cheaply. In more than a few factory towns, skilled workers have been left without jobs. The gap has been partly filled by the microelectronics and computer industries.

MIDDLE ATLANTIC
If New England provided the brains and dollars for 19th-century American expansion, the Middle Atlantic states provided the muscle. The region’s largest states, New York and Pennsylvania, became centers of heavy industry
(iron, glass, and steel).
The Middle Atlantic region was settled by a wider range of people than New
England. Dutch immigrants moved into the lower Hudson River Valley in what is now New York State. Swedes went to Delaware. English Catholics founded
Maryland, and an English Protestant sect, the Friends (Quakers), settled
Pennsylvania. In time, all these settlements fell under English control, but the region continued to be a magnet for people of diverse nationalities.
Early settlers were mostly farmers and traders, and the region served as a bridge between North and South. Philadelphia, in Pennsylvania, midway between the northern and southern colonies, was home to the Continental
Congress, the convention of delegates from the original colonies that organized the American Revolution. The same city was the birthplace of the
Declaration of Independence in 1776 and the U.S. Constitution in 1787.
As heavy industry spread throughout the region, rivers such as the Hudson and Delaware were transformed into vital shipping lanes. Cities on waterways — New York on the Hudson, Philadelphia on the Delaware,
Baltimore on Chesapeake Bay — grew dramatically. New York is still the nation’s largest city, its financial hub, and its cultural center.
Like New England, the Middle Atlantic region has seen much of its heavy industry relocate elsewhere. Other industries, such as drug manufacturing and communications, have taken up the slack.

THE SOUTH
The South is perhaps the most distinctive and colorful American region. The
American Civil War (1861-65) devastated the South socially and economically. Nevertheless, it retained its unmistakable identity.
Like New England, the South was first settled by English Protestants. But whereas New Englanders tended to stress their differences from the old country, Southerners tended to emulate the English. Even so, Southerners were prominent among the leaders of the American Revolution, and four of
America’s first five presidents were Virginians. After 1800, however, the interests of the manufacturing North and the agrarian South began to diverge.
Especially in coastal areas, southern settlers grew wealthy by raising and selling cotton and tobacco. The most economical way to raise these crops was on large farms, called plantations, which required the work of many laborers. To supply this need, plantation owners relied on slaves brought from Africa, and slavery spread throughout the South.
Slavery was the most contentious issue dividing North and South. To northerners it was immoral; to southerners it was integral to their way of life. In 1860, 11 southern states left the Union intending to form a separate nation, the Confederate States of America. This rupture led to the
Civil War, the Confederacy’s defeat, and the end of slavery. (For more on the Civil War, see chapter 3.) The scars left by the war took decades to heal. The abolition of slavery failed to provide African Americans with political or economic equality: Southern towns and cities legalized and refined the practice of racial segregation.
It took a long, concerted effort by African Americans and their supporters to end segregation. In the meantime, however, the South could point with pride to a 20th-century regional outpouring of literature by, among others,
William Faulkner, Thomas Wolfe, Robert Penn Warren, Katherine Anne Porter,
Tennessee Williams, Eudora Welty, and Flannery O’Connor.
As southerners, black and white, shook off the effects of slavery and racial division, a new regional pride expressed itself under the banner of
«the New South» and in such events as the annual Spoleto Music Festival in
Charleston, South Carolina, and the 1996 summer Olympic Games in Atlanta,
Georgia. Today the South has evolved into a manufacturing region, and high- rise buildings crowd the skylines of such cities as Atlanta and Little
Rock, Arkansas. Owing to its mild weather, the South has become a mecca for retirees from other U.S. regions and from Canada.

THE MIDWEST
The Midwest is a cultural crossroads. Starting in the early 1800s easterners moved there in search of better farmland, and soon Europeans bypassed the East Coast to migrate directly to the interior: Germans to eastern Missouri, Swedes and Norwegians to Wisconsin and Minnesota. The region’s fertile soil made it possible for farmers to produce abundant harvests of cereal crops such as wheat, oats, and corn. The region was soon known as the nation’s «breadbasket.»
Most of the Midwest is flat. The Mississippi River has acted as a regional lifeline, moving settlers to new homes and foodstuffs to market. The river inspired two classic American books, both written by a native Missourian,
Samuel Clemens, who took the pseudonym Mark Twain: Life on the Mississippi and Adventures of Huckleberry Finn.
Midwesterners are praised as being open, friendly, and straightforward.
Their politics tend to be cautious, but the caution is sometimes peppered with protest. The Midwest gave birth to one of America’s two major political parties, the Republican Party, which was formed in the 1850s to oppose the spread of slavery into new states. At the turn of the century, the region also spawned the Progressive Movement, which largely consisted of farmers and merchants intent on making government less corrupt and more receptive to the will of the people. Perhaps because of their geographic location, many midwesterners have been strong adherents of isolationism, the belief that Americans should not concern themselves with foreign wars and problems.
The region’s hub is Chicago, Illinois, the nation’s third largest city.
This major Great Lakes port is a connecting point for rail lines and air traffic to far-flung parts of the nation and the world. At its heart stands the Sears Tower, at 447 meters, the world’s tallest building.

THE SOUTHWEST
The Southwest differs from the adjoining Midwest in weather (drier), population (less dense), and ethnicity (strong Spanish-American and Native-
American components). Outside the cities, the region is a land of open spaces, much of which is desert. The magnificent Grand Canyon is located in this region, as is Monument Valley, the starkly beautiful backdrop for many western movies. Monument Valley is within the Navajo Reservation, home of the most populous American Indian tribe. To the south and east lie dozens of other Indian reservations, including those of the Hopi, Zuni, and Apache tribes.
Parts of the Southwest once belonged to Mexico. The United States obtained this land following the Mexican-American War of 1846-48. Its Mexican heritage continues to exert a strong influence on the region, which is a convenient place to settle for immigrants (legal or illegal) from farther south. The regional population is growing rapidly, with Arizona in particular rivaling the southern states as a destination for retired
Americans in search of a warm climate.
Population growth in the hot, arid Southwest has depended on two human artifacts: the dam and the air conditioner. Dams on the Colorado and other rivers and aqueducts such as those of the Central Arizona Project have brought water to once-small towns such as Las Vegas, Nevada; Phoenix,
Arizona; and Albuquerque, New Mexico, allowing them to become metropolises.
Las Vegas is renowned as one of the world’s centers for gambling, while
Santa Fe, New Mexico, is famous as a center for the arts, especially painting, sculpture, and opera. Another system of dams and irrigation projects waters the Central Valley of California, which is noted for producing large harvests of fruits and vegetables.

THE WEST
Americans have long regarded the West as the last frontier. Yet California has a history of European settlement older than that of most midwestern states. Spanish priests founded missions along the California coast a few years before the outbreak of the American Revolution. In the 19th century,
California and Oregon entered the Union ahead of many states to the east.
The West is a region of scenic beauty on a grand scale. All of its 11 states are partly mountainous, and the ranges are the sources of startling contrasts. To the west of the peaks, winds from the Pacific Ocean carry enough moisture to keep the land well-watered. To the east, however, the land is very dry. Parts of western Washington State, for example, receive
20 times the amount of rain that falls on the eastern side of the state’s
Cascade Range.
In much of the West the population is sparse, and the federal government owns and manages millions of hectares of undeveloped land. Americans use these areas for recreational and commercial activities, such as fishing, camping, hiking, boating, grazing, lumbering, and mining. In recent years some local residents who earn their livelihoods on federal land have come into conflict with the land’s managers, who are required to keep land use within environmentally acceptable limits.
Alaska, the northernmost state in the Union, is a vast land of few, but hardy, people and great stretches of wilderness, protected in national parks and wildlife refuges. Hawaii is the only state in the union in which
Asian Americans outnumber residents of European stock. Beginning in the
1980s large numbers of Asians have also settled in California, mainly around Los Angeles.
Los Angeles — and Southern California as a whole — bears the stamp of its large Mexican-American population. Now the second largest city in the nation, Los Angeles is best known as the home of the Hollywood film industry. Fueled by the growth of Los Angeles and the «Silicon Valley» area near San Jose, California has become the most populous of all the states.
Western cities are known for their tolerance. Perhaps because so many westerners have moved there from other regions to make a new start, as a rule interpersonal relations are marked by a live-and-let-live attitude.
The western economy is varied. California, for example, is both an agricultural state and a high-technology manufacturing state.

THE FRONTIER SPIRIT
One final American region deserves mention. It is not a fixed place but a moving zone, as well as a state of mind: the border between settlements and wilderness known as the frontier. Writing in the 1890s, historian Frederick
Jackson Turner claimed that the availability of vacant land throughout much of the nation’s history has shaped American attitudes and institutions.
«This perennial rebirth,» he wrote, «this expansion westward with its new opportunities, its continuous touch with the simplicity of primitive society, furnish the forces dominating American character.»
Numerous present-day American values and attitudes can be traced to the frontier past: self-reliance, resourcefulness, comradeship, a strong sense of equality. After the Civil War a large number of black Americans moved west in search of equal opportunities, and many of them gained some fame and fortune as cowboys, miners, and prairie settlers. In 1869 the western territory of Wyoming became the first place that allowed women to vote and to hold elected office.
Because the resources of the West seemed limitless, people developed wasteful attitudes and practices. The great herds of buffalo (American bison) were slaughtered until only fragments remained, and many other species were driven to the brink of extinction. Rivers were dammed and their natural communities disrupted. Forests were destroyed by excess logging, and landscapes were scarred by careless mining.
A counterweight to the abuse of natural resources took form in the American conservation movement, which owes much of its success to Americans’ reluctance to see frontier conditions disappear entirely from the landscape. Conservationists were instrumental in establishing the first national park, Yellowstone, in 1872, and the first national forests in the
1890s. More recently, the Endangered Species Act has helped stem the tide of extinctions.
Environmental programs can be controversial; for example, some critics believe that the Endangered Species Act hampers economic progress. But, overall, the movement to preserve America’s natural endowment continues to gain strength. Its replication replication in many other countries around the world is a tribute to the lasting influence of the American frontier.

A responsive government.
Separation of powers and the democratic process.
The early American way of life encouraged democracy. The colonists were inhabiting a land of forest and wilderness. They had to work together to build shelter, provide food, and clear the land for farms and dwellings.
This need for cooperation strengthened the belief that, in the New World, people should be on an equal footing, with nobody having special privileges.
The urge for equality affected the original 13 colonies’ relations with the mother country, England. The Declaration of Independence in 1776 proclaimed that all men are created equal, that all have the right to
«Life, Liberty, and the Pursuit of Happiness.»
The Declaration of Independence, and the Constitution after it, combined
America’s colonial experience with the political thought of such philosophers as England’s John Locke to produce the concept of a democratic republic. The government would draw its power from the people themselves and exercise it through their elected representatives. During the
Revolutionary War, the colonies had formed a national congress to present
England with a united front. Under an agreement known as the Articles of
Confederation, a postwar congress was allowed to handle only problems that were beyond the capabilities of individual states.

THE CONSTITUTION
The Articles of Confederation failed as a governing document for the
United States because the states did not cooperate as expected. When it came time to pay wages to the national army or the war debt to France, some states refused to contribute. To cure this weakness, the congress asked each state to send a delegate to a convention. The so-called Constitutional
Convention met in Philadelphia in May of 1787, with George Washington presiding.
The delegates struck a balance between those who wanted a strong central government and those who did not. The resulting master plan, or
Constitution, set up a system in which some powers were given to the national, or federal, government, while others were reserved for the states. The Constitution divided the national government into three parts, or branches: the legislative (the Congress, which consists of a House of
Representatives and a Senate), the executive (headed by the president), and the judicial (the federal courts). Called «separation of powers,» this division gives each branch certain duties and substantial independence from the others. It also gives each branch some authority over the others through a system of «checks and balances.»
Here are a few examples of how checks and balances work in practice.

8. If Congress passes a proposed law, or «bill,» that the president considers unwise, he can veto it. That means that the bill is dead unless two-thirds of the members of both the House and the Senate vote to enact it despite the president’s veto.

9. If Congress passes, and the president signs, a law that is challenged in the federal courts as contrary to the Constitution, the courts can nullify that law. (The federal courts cannot issue advisory or theoretical opinions, however; their jurisdiction is limited to actual disputes.)
10. The president has the power to make treaties with other nations and to make appointments to federal positions, including judgeships. The

Senate, however, must approve all treaties and confirm the appointments before they can go into effect.
Recently some observers have discerned what they see as a weakness in the tripartite system of government: a tendency toward too much checking and balancing that results in governmental stasis, or «gridlock.»

BILL OF RIGHTS
The Constitution written in Philadelphia in 1787 could not go into effect until it was ratified by a majority of citizens in at least 9 of the then
13 U.S. states. During this ratification process, misgivings arose. Many citizens felt uneasy because the document failed to explicitly guarantee the rights of individuals. The desired language was added in 10 amendments to the Constitution, collectively known as the Bill of Rights.
The Bill of Rights guarantees Americans freedom of speech, of religion, and of the press. They have the right to assemble in public places, to protest government actions, and to demand change. There is a right to own firearms. Because of the Bill of Rights, neither police officers nor soldiers can stop and search a person without good reason. Nor can they search a person’s home without permission from a court to do so. The Bill of Rights guarantees a speedy trial to anyone accused of a crime. The trial must be by jury if requested, and the accused person must be allowed representation by a lawyer and to call witnesses to speak for him or her.
Cruel and unusual punishment is forbidden. With the addition of the Bill of
Rights, the Constitution was ratified by all 13 states and went into effect in 1789.
Since then 17 other amendments have been added to the Constitution.
Perhaps the most important of these are the Thirteenth and Fourteenth, which outlaw slavery and guarantee all citizens equal protection of the laws, and the Nineteenth, which gives women the right to vote.
The Constitution can be amended in either of two ways. Congress can propose an amendment, provided that two-thirds of the members of both the
House and the Senate vote in favor of it. Or the legislatures of two-thirds of the states can call a convention to propose amendments. (This second method has never been used.) In either case a proposed amendment does not go into effect until ratified by three-fourths of the states.

LEGISLATIVE BRANCH
The legislative branch — the Congress — is made up of elected representatives from each of the 50 states. It is the only branch of U.S. government that can make federal laws, levy federal taxes, declare war, and put foreign treaties into effect.
Members of the House of Representatives are elected to two-year terms.
Each member represents a district in his or her home state. The number of districts is determined by a census, which is conducted every 10 years. The most populous states are allowed more representatives than the smaller ones, some of which have only one. In all, there are 435 representatives in the House.
Senators are elected to six-year terms. Each state has two senators, regardless of population. Senators’ terms are staggered, so that one-third of the Senate stands for election every two years. There are 100 senators.
To become a law, a bill must pass both the House and the Senate. After the bill is introduced in either body, it is studied by one or more committees, amended, voted out of committee, and discussed in the chamber of the House or Senate. If passed by one body, it goes to the other for consideration.
When a bill passes the House and the Senate in different forms, members of both bodies meet in a «conference committee» to iron out the differences.
Groups that try to persuade members of Congress to vote for or against a bill are called «lobbies.» They may try to exert their influence at almost any stage of the legislative process. Once both bodies have passed the same version of a bill, it goes to the president for approval.

EXECUTIVE BRANCH
The chief executive of the United States is the president, who together with the vice president is elected to a four-year term. As a result of a constitutional amendment that went into effect in 1951, a president may be elected to only two terms. Other than succeeding a president who dies or is disabled, the vice president’s only official duty is presiding over the
Senate. The vice president may vote in the Senate only to break a tie.
The president’s powers are formidable but not unlimited. As the chief formulator of national policy, the president proposes legislation to
Congress. As mentioned previously, the president may veto any bill passed by Congress. The president is commander-in-chief of the armed forces. The president has the authority to appoint federal judges as vacancies occur, including justices of the Supreme Court. As head of his political party, with ready access to the news media, the president can easily influence public opinion.
Within the executive branch, the president has broad powers to issue regulations and directives carrying out the work of the federal government’s departments and agencies. The president appoints the heads and senior officials of those departments and agencies. Heads of the major departments, called «secretaries,» are part of the president’s cabinet. The majority of federal workers, however, are selected on the basis of merit, not politics.

JUDICIAL BRANCH
The judicial branch is headed by the U.S. Supreme Court, which is the only court specifically created by the Constitution. In addition, Congress has established 13 federal courts of appeals and, below them, about 95 federal district courts. The Supreme Court meets in Washington, D.C., and the other federal courts are located in cities throughout the United States. Federal judges are appointed for life or until they retire voluntarily; they can be removed from office only via a laborious process of impeachment and trial in the Congress.
The federal courts hear cases arising out of the Constitution and federal laws and treaties, maritime cases, cases involving foreign citizens or governments, and cases in which the federal government is itself a party.
The Supreme Court consists of a chief justice and eight associate justices. With minor exceptions, cases come to the Supreme Court on appeal from lower federal or state courts. Most of these cases involve disputes over the interpretation and constitutionality of actions taken by the executive branch and of laws passed by Congress or the states (like federal laws, state laws must be consistent with the U.S. Constitution).

THE COURT OF LAST RESORT
Although the three branches are said to be equal, often the Supreme Court has the last word on an issue. The courts can rule a law unconstitutional, which makes it void. Most such rulings are appealed to the Supreme Court, which is thus the final arbiter of what the Constitution means. Newspapers commonly print excerpts from the justices’ opinions in important cases, and the Court’s decisions are often the subject of public debate. This is as it should be: The decisions may settle longstanding controversies and can have social effects far beyond the immediate outcome. Two famous, related examples are Plessy v. Ferguson (1896) and Brown v. Board of Education of
Topeka (1954).
In Plessy the issue was whether blacks could be required to ride in separate railroad cars from whites. The Court articulated a «separate but equal» doctrine as its basis for upholding the practice. The case sent a signal that the Court was interpreting the Thirteenth and Fourteenth
Amendments narrowly and that a widespread network of laws and custom treating blacks and whites differently would not be disturbed. One justice,
John Marshall Harlan, dissented from the decision, arguing that «the
Constitution is color-blind.»
Almost 60 years later the Court changed its mind. In Brown the court held that deliberately segregated public schools violated the Fourteenth
Amendment’s equal protection clause. Although the Court did not directly overrule its Plessy decision, Justice Harlan’s view of the Constitution was vindicated. The 1954 ruling applied directly only to schools in the city of
Topeka, Kansas, but the principle it articulated reached every public school in the nation. More than that, the case undermined segregation in all governmental endeavors and set the nation on a new course of treating all citizens alike.
The Brown decision caused consternation among some citizens, particularly in the South, but was eventually accepted as the law of the land. Other controversial Supreme Court decisions have not received the same degree of acceptance. In several cases between 1962 and 1985, for example, the Court decided that requiring students to pray or listen to prayer in public schools violated the Constitution’s prohibition against establishing a religion. Critics of these decisions believe that the absence of prayer in public schools has contributed to a decline in American morals; they have tried to find ways to restore prayer to the schools without violating the
Constitution. In Roe v. Wade (1973), the Court guaranteed women the right to have abortions in certain circumstances — a decision that continues to offend those Americans who consider abortion to be murder. Because the Roe v. Wade decision was based on an interpretation of the Constitution, opponents have been trying to amend the Constitution to overturn it.

POLITICAL PARTIES AND ELECTIONS
Americans regularly exercise their democratic rights by voting in elections and by participating in political parties and election campaigns.
Today, there are two major political parties in the United States, the
Democratic and the Republican. The Democratic Party evolved from the party of Thomas Jefferson, formed before 1800. The Republican Party was established in the 1850s by Abraham Lincoln and others who opposed the expansion of slavery into new states then being admitted to the Union.
The Democratic Party is considered to be the more liberal party, and the
Republican, the more conservative. Democrats generally believe that government has an obligation to provide social and economic programs for those who need them. Republicans are not necessarily opposed to such programs but believe they are too costly to taxpayers. Republicans put more emphasis on encouraging private enterprise in the belief that a strong private sector makes citizens less dependent on government.
Both major parties have supporters among a wide variety of Americans and embrace a wide range of political views. Members, and even elected officials, of one party do not necessarily agree with each other on every issue. Americans do not have to join a political party to vote or to be a candidate for public office, but running for office without the money and campaign workers a party can provide is difficult.
Minor political parties — generally referred to as «third parties» — occasionally form in the United States, but their candidates are rarely elected to office. Minor parties often serve, however, to call attention to an issue that is of concern to voters, but has been neglected in the political dialogue. When this happens, one or both of the major parties may address the matter, and the third party disappears.
At the national level, elections are held every two years, in even- numbered years, on the first Tuesday following the first Monday in
November. State and local elections often coincide with national elections, but they also are held in other years and can take place at other times of year.
Americans are free to determine how much or how little they become involved in the political process. Many citizens actively participate by working as volunteers for a candidate, by promoting a particular cause, or by running for office themselves. Others restrict their participation to voting on election day, quietly letting their democratic system work, confident that their freedoms are protected.