Автор: admin

Нет другой профессии, о которой так много написано с древнейших эпох. Нет другого представителя человеческого общества, которого возвеличили все известные поэты, писатели, ученые, мыслители, рядовые граждане всех времен.

Педагог, наставник, мугаллим, преподаватель…

В каждой цивилизации, в каждом государстве по-разному называли и называют того, кто обучает и воспитывает, передает своим ученикам накопленные человечеством и приобретенные своим обществом знании и опыт.

Нет другой профессии, которую называют самыми красивыми словами: высокая, благородная, почетная, душевная, прекрасная…

Нет другого профессионала, к которому предъявляют столько требовании: он должен быть честным, правдивым, знающим свое дело, компетентным, любящим свою страну, любящим своих детей, психологом человеческой души, помощником своих подопечных, вторым «родителем», морально устойчивым, требовательным, добрым, строгим, готовых к компромиссу…

Он должен быть первым…

Учитель. В каком-бы государстве он ни живет, к какому-бы обществу он ни принадлежит, где-бы он ни работает; в школе, профессиональном или высшем учебном заведении, в системе повышения квалификации или переподготовки кадров, он остается передатчиком знании, культуры, образцом подражания.

Мы часто вспоминаем своих первых учителей. Тех, которые первыми вселили в нас веру в себя, надежду в будущее, любовь к знаниям. Ведь именно в школьном коллективе мы усваиваем не только знания, но и учимся дружить и соперничать, отличать доброе. И он, школьный учитель становится первым образцом подражания. И он, учитель запоминается нам связующим звеном тех познании, которые мы получаем в семье и школьных знании…

Многие великие личности и сильные мира сего оставили свои воспоминания о своих учителя учителях. Можно составить многотомники из их теплых слов и возвышенных фраз в честь наставников, прививших им ростки добра и жажду познания.

Оставившие великие произведения, совершившие великие открытия, вложившие свою жизнь в развитие гуманизма, интернационализма с трепетом и гордостью вспоминали о своих учителях…

Но были учителя и у Чингисхана и Батыя, разрушивших средневековую цивилизацию Евразии; у Наполеона, ввергшего в хаос Европу 19 века; у идеологов и руководителей большевизма и сталинизма, совершивших многолетний геноцид над народами бывшей Российской империи, фашизма, уничтожившего десятки миллионов человеческих жизней. Еще живы учителя правителей западной ориентации, развязавших сегодняшнюю кровопролитную войну за обладание чужих сырьевых ресурсов в Ираке, Афганистане, на Кавказе…

Учитель может быть авторитетом, примером внутри своего общества и по обязанности воспитать, эгоистического, горделивого последователя. Ну, точно такого же как он сам; идеального в своем обществе, в своей стране…

Стоит ли перечислять «эталонные» качества в характере учителя, не определив его место в том самом обществе? Кому он служит? Детям, своим ученикам или наглому чиновнику нахальному бюрократу? Согражданам, развивающим экономику, культуру и науку своей страны или грабителям своего же народа?

И в начале 21 века, когда уже невозможно скрыть катастрофическое влияния человека на природу, когда оказалось под угрозой само существование жизни на Земле необходимость воспитания человека, любящего и уважающего нашу общую планету стало первоочередной задачей.

Поговорка гласит: «Землю не родители нам подарили, ее нам одолжили наши дети». И нашему поколению пора возвращать долги перед будущим. Немедленно сократить добычу всех видов сырья, утоньщать Красную книгу, работать над сбережением того, что имеем. Это потребует кардинального изменения отношения к учителю.

Станет необходимо создание над государственного, внеполитического, наднационального института подготовки учителей, обучающих науке сохранения Земли, искусству возрождения отношения к самому святому-жизни на Земле. Жизни во всех проявлениях, в том числе жизни человека.

Новая наука «О цене жизни» должна быть создана усилиями ведущих ученых всех отраслей науки со всех стран.

К сожалению, не одна из современных так называемых мировых религии не учат сохранять и беречь нашу Землю и жизнь на Земле. Хочется верить, что религиозные ученые также окажут помощь в создании новых условии для работы учителя. Учителя, работающего ради сохранения жизни на Земле, ради сохранения нашей общей Родины…

Да, учитель 21 века должен быть не только любящим и уважающим своих учеников, не только любимым и уважаемым, грамотным, коммуникабельным; он должен быть, в первую очередь, любящим и понимающим жизнь, как главное богатство на Земле. И естественно, он должен быть патриотом своей страны, ее природой. Он должен и обязан воспитать своих учеников частичкой природы, обучив их искусству любить не только людей, но и все живое, всю природу, как цельное живое сотворения Высшего Разума, Высшей Силы, Творца.

Учителю Российской Федерации в 21 веке жизнь дает и особые полномочия, ставят отдельные задачи. Россия-уникальная страна, соединяющая два континента; Европу и Азию, вобравшая в себя многие национальности, представителей разных культур и религии. Россия-страна с богатейшими запасами природных ресурсов; сырья, чернозема, лесов, пресной воды.

Учитель России 21 века по своему назначению обязан быть интернационалистом, знатоком общемировой культуры, компетентным в истории и внутренней сути религии, патриотом, активным защитником природы нашей страны.

Великий мыслитель Конфуций писал: «Кто постигает новое, лелея старое, тот может быть учителем».

Учитель должен знать историю России, народов и нации, ее населяющих. Он обязан быть беспристрастным историкам, понимающим полезность исторической правды…

Учитель должен быть экономически грамотным, понимающим что он не будет бедствовать в производящей стране. Что его тяжелый труд заключается как стоимость образования и грамотности специалиста-производителя в себестоимости продукции, в полученной прибыли…

Учитель должен быть свободным. И как личность, и как специалист. Его жизнь и труд не должны быть зажатыми в рамках чиновничьих законов и учебных стандартов.

Появилась надежда, что Год Учителя, с учетом положительного влияния Президента и Премьер-министра нашего государства на вопросы образования и судьбу учительского корпуса станет переломным в вопросах повышения престижа, статуса и авторитета учителя.

Департамент образования и науки Краснодарского края

ГОУ СПО «Усть-Лабинский социально-педагогический колледж»

Краснодарского края

Выпускная квалификационная работа

Тема

«Нравственное развитие школьников как педагогическая проблема»

Усть-Лабинск 2009 г.

ВВЕДЕНИЕ

Проблема нравственного воспитания личности всегда была одной из актуальных проблем, а в современных условиях она приобретает особое значение.

Воспитание растущего человека как формирование развитой личности составляет одну из главных задач современного общества. Преодоление отчуждения человека от его подлинной сущности, формирование духовно развитой личности в процессе исторического развития общества не совершается автоматически. Оно требует усилий со стороны людей, и эти усилия направляются как на создание материальных возможностей, объективных социальных условий, так и на реализацию открывающихся на каждом историческом этапе новых возможностей для духовно-нравственного совершенствования человека. В этом двуедином процессе реальная возможность развития человека как личности обеспечивается всей совокупностью материальных и духовных ресурсов общества.

Анализ психолого-педагогической литературы свидетельствует о том, что данной проблеме было уделено немало внимания. Многие из этих исследований были выполнены давно. Ряд советских исследователей таких как: Л.Н. Толстой, А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинский, Н.И. Болдырев, И.Ф. Харламов, И.С. Марьенко, а так же ряд российских ученых: Б.Т. Лихачев, Л.А. Попов, Л.Г. Григорович, И.П. Подласый и др. уделяли огромное внимание нравственному развитию и становлению личности.

Но многие из исследований в последние годы не повторялись, поэтому судить о том, насколько полно они отражают быстроменяющуюся социальную действительность трудно, поскольку в нашей стране за последние годы, практически во всех сферах жизни, произошли существенные изменения, которые наложили свой отпечаток на сознание людей и систему образования.

На сегодня актуально исследование возрастных особенностей формирования нравственного сознания, т.к. на различных возрастных этапах воспитания детей различно и должно строится с учетом этих особенностей, что позволяет максимально ускорить продвижение детей в нравственном развитии.

Основываясь на актуальности нашей проблемы, мы определили методологический аппарат исследования.

Объект исследования – нравственное сознание и поведение детей школьного возраста.

Предмет исследования – особенности нравственного становления на различных возрастных этапах.

Сказанное выше и обусловило цель нашего исследования — изучить возрастные особенности нравственного сознания и нравственного поведения школьников.

Гипотеза – можно предположить, что знание особенностей формирования нравственного сознания на различных возрастных этапах будет способствовать успешному нравственному развитию.

Для достижения поставленной цели и проверки выдвинутой гипотезы были определены следующие задачи исследования:

Изучить психолого-педагогическую литературу по проблеме исследования.

Проанализировать понятия нравственное развитие, нравственное самовоспитание.

Рассмотреть влияние различных факторов на формирование личности и этапы развития нравственности.

Изучить возрастные закономерности нравственного развития детей.

На основе теоретического изучения проблемы дипломного исследования были определены методы исследования:

Анализ психолого-педагогической литературы по проблеме;

Аналитико-синтетический метод.

Теоретическая и практическая значимость исследования состоит в том, что даны понятия нравственного развития, нравственного самовоспитания; проанализировано влияние различных факторов на формирование личности, изучены возрастные закономерности нравственного развития детей.

Структура работы: введение, две главы (теоретических), заключение, список литературы.

Глава 1. Нравственное развитие личности как психолого-педагогическая проблема

1.1 Понятие и сущность нравственного развития и воспитания

Стремительное развитие техники, убыстрение темпов жизни, социальные преобразования во всем мире, увеличения числа и разнообразия контактов между людьми — все это предъявляет повышенные требования и к моральной зрелости, и к самостоятельности человека.

Моральное становление человека представляет собой чрезвычайно сложный и многогранный процесс.

Определяющую роль в этом процессе играет социальная среда. Само формирование нравственных качеств происходит в социальной среде, в его реальных действиях и поступках и в той внутренней работе, которая завязывается вокруг них и в них выплескивается.

Развитие личности в детстве происходит под влиянием различных социальных факторов.

В разные возрастные периоды личного развития количество социальных институтов принимающих участие в формировании ребенка как личности, их воспитательное значение различны. В процессе развития личности ребенка от рождения до трех лет доминирует семья. В дошкольном детстве к воздействию семьи добавляется влияние общение со сверстниками, другими взрослыми людьми. С поступлением в школу открывается новый мощный канал воспитательного воздействия на личность ребенка через сверстников, учителей школьные учебные предметы и дела. Расширяется сфера контактов со средствами массовой информации.

Начиная с подросткового возраста, большую роль в развитии личности играет общение со сверстниками, друзьями, среди которых ребенок проводит большую часть своего времени.

По мере взросления роль семьи в развитии ребенка постепенно уменьшается и увеличивается разносторонность воспитательных воздействий на личность ребенка.

Любой поступок человека, если он в той или иной степени влияет на других людей и небезразличен для интересов общества, вызывает оценку со стороны окружающих. Мы оцениваем его как хороший или плохой, правильный или неправильный, справедливый или не справедливый. При этом мы пользуемся понятием морали.

Мораль в прямом значении этого слова понимается как обычай, нрав, правило. Часто в качестве синонима этого слова используют понятие этика, означающее привычку, обыкновение обычай. В другом значении «этика» употребляется как философская наука, изучающая мораль. В зависимости от того, как освоен и принята человеком мораль, в какой мере он соотносит из убеждения и поведение с действующими моральными нормами и принципами, можно судить о его уровне нравственности. Иначе говоря, нравственность — это личностная характеристика, объединяющая такие качества и свойства, как доброта, порядочность, честность, правдивость, справедливость, трудолюбие, дисциплинированность, коллективизм, регулирующие индивидуальное поведение человека.

Поведение человека оценивается по степени соответствия определенным правилам. Если бы таких правил не было, то один и той же поступок оценивался бы с разных позиций и люди не могли бы прийти к единому мнению — хорошо или плохо поступил человек. Правило, имеющее общий характер, т.е. распространяющееся на множество одинаковых поступков, носит название нравственной нормы. Норма — это правило, требование, определяющее, как человек должен поступить в той или иной конкретной ситуации. Нравственная норма может побуждать ребенка к определенным поступкам и действиям, а может и запрещать или предостерегать от них. Нормы определяют порядок взаимоотношений с обществом, коллективом, другими людьми.

Нормы объединяются в группы в зависимости от тех областей отношений между людьми, в которых они действуют. Для каждой такой области (профессиональные, межнациональные отношения и др.) есть свое исходное начало, которому подчинены нормы, — нравственные принципы. Так, например, нормы отношений в какой-либо профессиональной среде, отношения между представителями разных национальностей регулируются нравственными принципами взаимоуважения, интернационализма и др.

Понятия морали, имеющие всеобщий характер, т.е. охватывающие не отдельные отношения, а все области отношений, побуждая человека везде и всюду руководствоваться ими, называются нравственными категориями. В их числе такие категории, как добро и справедливость, долг и честь, достоинство и счастье и др.

Воспринимая требования морали как правила жизни, общество вырабатывает понятие нравственного идеала, т.е. образец нравственного поведения, к которому стремятся взрослые и дети, считая его разумным, полезным, красивым.

Моральные нормы, причины, категории, идеалы принимаются людьми, принадлежащими к определенной социальной группе и выступают как форма общественного нравственного сознания. Вместе с тем мораль — это не только форма общественного сознания, но и форма индивидуального нравственного сознания, так как человеку присущи свои особенности духовного склада, особенности его представлений, чувств, переживаний. Эти личные проявления всегда окрашены общественным сознанием. Усвоенные и принятые личностью нравственные нормы, принципы, категории, идеалы в то же время выражают ее определенные отношения к другим людям, к себе, к своему труду, к природе. Содержание воспитательной работы учителя, классного руководителя по формированию нравственной культуры учащихся и составляет формирование названных групп отношений.

Отношение к другим людям предполагает формирование гуманизма, взаимного уважения между людьми, товарищеской взаимопомощи и требовательности, коллективизма, воспитание заботы о старших и младших в семье, уважительное отношение к представителям противоположного пола. Отношение к себе складывается из осознания собственного достоинства, чувства общественного долга, дисциплинированности, честности и правдивости, простоты и скромности, нетерпимости к несправедливости, стяжательству. Отношение к своему труду проявляется в добросовестном, ответственном исполнении своих трудовых и учебных обязанностей, развитии творческих начал в трудовой деятельности, признании важности своего труда и результатов труда других людей. Отношение к природе требует бережного отношения к ее богатству, нетерпимости к нарушениям экологических норм и требований.

Формирование основ нравственной культуры школьников осуществляется в системе нравственного воспитания в условиях школы, семьи, общества.

1.2 Роль самовоспитания в нравственном развитии личности

Нравственные качества представляют собой интегральные, наиболее обобщенные и устойчивые свойства личности.

В основе структуры нравственных свойств личности лежит взаимосвязь моральных знаний и соответствующих переживаний. Поэтому путь ценностного осознанно—эмоционального усвоения морали в процессе установления единства нравственных знаний и переживаний обеспечивает ее полноценное нравственное развитие.

В формировании нравственности личности главная роль принадлежит не словесным убеждениям, не требованиям и наказаниям. Главное пробудить у человека, начиная уже с детского возраста, внутренние силы нравственного самосовершенствования.

В основе самовоспитания лежит переживание личностью знаний о своих нравственных качествах и поступках.

В самовоспитании можно выделить начальный этап — самоисправление поступков», который характеризуется стремлением ребенка изменить конкретные формы своего поведения. Он еще не устанавливает связи между своим поведением и своими достоинствами или недостатками, не осознает своих качеств как таковых. Однако ребенок благодаря оценке взрослых знает, за какие поступки одобряют, а за какие—порицают. Поэтому, исправляя свое поведение он вынужден включиться в процесс самовоспитания.

Теперь ребенок начинает ориентироваться в своем самовоспитании не только на непосредственное внешнее требование, но и на собственную оценку нравственного смысла поступка.

Дальнейшее развитие самосознания происходит по мере установления в сознании ребенка связей между поступками и качествами своей личности. При этом качественная характеристика поступка начинает относиться человеком к себе, он начинает рассматривать эту качественную характеристику как свое свойство, а поступок – как его результат. Данный уровень развития самосознания имеет место в подростковом возрасте. Важно отменить, что в подростковом возрасте в самовоспитании важную роль играет осознано—эмоциональное отношение подростков к качеством своей личности.

Но наряду с этим большая впечатлительность, частая смена увлечений приводит к тому, что дети переходного возраста оказываются не в состоянии сами направлять работу по самовоспитанию.

Эти положительные и отрицательные факты в самовоспитании говорят о том, что в подростковом возрасте еще необходима продуманная организация этого процесса.

В юношеском возрасте углубляется процесс осознания качеств личности.

По мере осознания значимости моральных качеств, роли самовоспитания в жизни человека и у школьников повышается интерес к работе над собой, формируются более устойчивое осознано-эмоциональное отношение к нравственному совершенствованию личности. Самовоспитание становится поэтому все более значимым фактором усвоения школьниками нравственных норм и принципов.

Вывод

Условиями личностного развития являются своевременное включение ребенка в систему социальных человеческих взаимоотношений; наличие эффективных методов воспитания. Движущая сила личностного развития ребенка это с одной стороны, те внутренние противоречия, а с другой стороны, внешние стимулы, побуждающие его изменяется как личность.

Переход от одного этапа личностного развития к другому обычно связан с двумя обстоятельствами: проявлениями кризиса возрастного развития и сменой ведущего типа общения. В это время изменяется отношение ребенка к самому себе, к окружающим людям и к своим обязанностям. К окончанию школы личность можно считать в основном уже сформированной.

Глава 2. Возрастные закономерности нравственного развития детей

2.1 Развитие нравственности в онтогенезе

В этической литературе проблема формирования нравственного сознания рассматривается обычно лишь в процессе филогенеза как проблема происхождения нравственности. Что же касается проблемы «происхождения нравственности» в отдельной личности, т. е. возникновения и формирования морального сознания в процессе онтогенеза, то ею занимаются в основном психологи. Между тем решение вопроса о том, на каком этапе своего развития индивид начинает выступать как нравственный агент, предполагает то или иное решение вопроса: что такое нравственность? А это уже проблема этики и, как известно, достаточно сложная. Поэтому проблема формирования нравственного сознания в онтогенезе представляет собой один из примеров «пограничной» проблемы, и ее решение требует совместных усилий этики и психологии. Изучение этой проблемы позволит уточнить и конкретизировать представления этих наук о специфике морального способа регуляции поведения.

Исходя из представлений о специфике морали, постараемся взглянуть на те данные психического развития личности в онтогенезе, которые имеются в современной психологии, О личности как моральном субъекте можно говорить лишь тогда, когда она начинает самостоятельно следовать моральным требованиям, осознавая их смысл и значение. Если кратко обрисовать на основе психологических данных картину нравственного формирования личности в онтогенезе, то она будет выглядеть следующим образом.

В младенческий период (до года) поведение ребенка целиком обусловлено его биологическими потребностями и воздействующей в данный момент внешней ситуацией. Изменение этих факторов означает и изменение поведения.

В начале второго года жизни происходит появление первых образов и представлений, которые не пропадают с исчезновением воздействующего предмета, ситуации, а закрепляются в его психике и начинают определенным образом побуждать его поведение. Этот факт, означающий момент первого отрыва от влияния непосредственно воздействующей ситуации, имеет принципиально важное значение. Если поведением младенца легко было управлять, лишь изменяя ситуацию, то теперь этого недостаточно. Однако на протяжении всего раннего детства (от года до 3-х лет) возникновение этих образов и представлений имеет непроизвольный характер. Ребенок еще не способен сам намеренно вызывать их у себя и с их помощью регулировать свое поведение. Причины его поведения не зависят от него самого. Даже в переходный период от раннего детства к дошкольному возрасту личные желания носят еще форму аффекта. Не ребенок владеет своими желаниями, а они владеют им. Он находится во власти своих желаний так же, как раньше находился во власти аффективно притягательного предмета. Те эмпирически наблюдаемые оценки, которые уже способен высказывать или выражать в этом возрасте ребенок, являются не более чем проявлением непосредственных эмоций, отражающих его внутреннее состояние и обусловленных тем, удовлетворяет ли объект оценки его импульсивным желаниям или нет. Проблема регулирования своего поведения по отношению к другим людям, соотнесения своих желаний с желаниями других, в сознании ребенка здесь еще не возникает. Тот факт, что ребенок следует указаниям взрослых, имеющим нравственное значение, не противоречит сказанному, поскольку исполнение требований взрослых отражает его собственные непроизвольные желания. Ребенок еще так сильно зависит от взрослых, что любая отрицательная оценка с их стороны нарушает то равновесие в его отношениях со взрослыми, которое ему в этом возрасте так необходимо. Подчиняясь требованиям взрослых, дети такого возраста еще не понимают нравственного смысла требований. Совершая положительные поступки, эти дети не осознают их необходимости, не расценивают их как должные поступки.

Зачатки произвольного поведения, т. е. такого поведения, которое обусловлено не непосредственными эмоциональными импульсами, а сознательно принятым намерением, идущим иногда вопреки этим импульсам, возникают у ребенка в 3-4 года. Появление произвольного поведения связано с новым типом взаимоотношений между ребенком и взрослым, который возникает в дошкольном возрасте. Та тесная связь между ребенком и взрослым, которая характеризовала раннее детство, к 3-4 годам значительно ослабевает и видоизменяется. Ребенок все более и более отделяет свои действия от действий окружающих людей. Он стремится теперь сам участвовать в жизни и деятельности взрослых. И па рубеже дошкольного детства это приводит к тому, что взрослые начинают выступать перед ребенком образцом поведения. Иными словами, поведение ребенка теперь опосредуется поведением взрослых как образцом. Он становится способным действовать не только под непосредственным контролем взрослого, указания которого вместе с его импульсивными желаниями составляют непроизвольные побуждения к действию, но и без его прямого участия, где взрослый выступает лишь в качестве ориентирующего.

Возникновение произвольного поведения знаменует собой огромный скачок в психическом развитии и имеет решающее значение для формирования его нравственного сознания. Однако само по себе, появление произвольного поведения еще не означает возникновения нравственного поведения. Это лишь его предпосылка (хотя и чрезвычайной важности). Способность действовать по сознательно принятому намерению может реализовать себя и нехарактерным для морали способом. И действительно, вначале произвольность поведения у детей выражается в том, что они становятся способны самостоятельно совершать непосредственно непривлекательные действия лишь ради достижения более привлекательной цели, отвечающей их импульсивным потребностям. То есть здесь еще не совсем разорвана связь с непроизвольным поведением. Следование моральным требованиям взрослых также еще полностью обусловлено потребностью в одобрении взрослых. Новое здесь лишь в том, что эта потребность становится осознанным мотивом, а поведение, удовлетворяющее ее, — произвольным, самостоятельным, способным осуществляться вопреки другим, менее значимым непосредственным побуждениям[10].

По словам Л. И. Божович, первоначально выполнение требуемых норм поведения воспринимается детьми как некоторое обязательное условие для получения одобрения со стороны взрослых и, следовательно, для сохранения с ними тех взаимоотношений, в которых ребенок-дошкольник испытывает огромную непосредственную потребность… Однако в процессе развития ребенка выполнение норм поведения, благодаря постоянной связи этого выполнения с положительными эмоциональным переживаниями, начинает восприниматься ребенком как нечто само по себе положительное. Стремление следовать требованиям взрослых, а также усвоенным правилам и нормам начинает выступать для ребенка-дошкольника в форме некоторой обобщенной категории, которую можно было бы обозначить словом «надо». Это и есть та первая моральная мотивационная инстанция, которой начинает руководствоваться ребенок и которая выступает для него не только в соответствующем знании, но и в непосредственном переживании необходимости поступать именно так, а не иначе[10,14].

Следование требованиям взрослых, таким образом, может теперь осуществляться ребенком не только ради награды или одобрения, но и потому что «так надо», потому что невыполнение этих требований, как он имел возможность почувствовать на собственном опыте, ведет к различным диссонансам с окружающей действительностью. Это не означает, что в подобном случае одобрение взрослых теряет свою значимость для ребенка: достаточно сказать, что среди упомянутых диссонансов с окружающим миром преобладающее место занимает диссонанс во взаимоотношениях со взрослыми. Однако теперь это одобрение здесь выступает не в качестве самоцели (не оно само по себе движет поступками), а в качестве критерия правильности поведения, его соответствия правилам, которые начинают выступать для ребенка как нечто самодовлеющее. Появление мотива «так надо» говорит о том, что в сознании ребенка в определенной степени проявляется объективно необходимый, общезначимый характер моральных требований, который и служит условием того, что те требования, которые взрослый предъявляет к людям и к самому ребенку, а также те оценки, которые он при этом дает, постепенно усваиваются ребенком и становятся его собственными. Объективно необходимый характер моральных требований осознается ребенком в той мере, в какой взрослый, предъявляющий ему эти требования, выступает для него не просто как авторитет, которому следует беспрекословно подчиняться, но как носитель истины. Подобно тому, как можно следовать правовым или обычным нормам и при этом руководствоваться моральными мотивами, точно так же и ребенок может следовать требованиям взрослых (иных требований ему просто негде взять) и при этом руководствоваться логикой морали, т. е. быть уверенным, что «так надо» поступать.

Данные конкретных психологических исследований позволяют отнести возникновение специфически моральной мотивации к старшему дошкольному возрасту. Самостоятельное следование моральным требованиям, как мы уже говорили, наблюдается и в младшем дошкольном возрасте (3-4 года), но там оно побуждается лишь непосредственными желаниями, эмоциями. Поэтому дети этого возраста выполняют моральные требования лишь по отношению к тем людям, к которым они испытывают непосредственное эмоциональное влечение. И только в старшем дошкольном возрасте выполнение моральных требований начинает распространяться на более широкий круг людей, с которыми ребенок не находится в непосредственном общении и отношение к которым не основано на его личной привязанности к ним. Если младшие дошкольники были уже способны совершать малоинтересные действия для достижения очень привлекательной для них цели, то старшие дошкольники становятся способными вообще отказаться от заманчивой цели и заняться непривлекательной для них деятельностью, руководствуясь лишь моральными побуждениями. Появление собственно моральной мотивации в старшем дошкольном возрасте подтверждается и тем, что если у младших дошкольников чувство стыда за свои поступки появлялось лишь тогда, когда их непосредственно пристыдят, и было непроизвольной отрицательной эмоциональной реакцией на осуждение со стороны взрослых, то теперь наблюдаются самостоятельные проявления чувства стыда[15].

С возникновением у ребенка специфически нравственного поведения оценки, применяемые к нему, также становятся специфически нравственными. До этого они имели смысл лишь постольку, поскольку вместе с нравственными предписаниями служили средством, при помощи которого у ребенка формировалась сама способность к специфически нравственной деятельности. Однако до того, как эта способность сформировалась, поведение ребенка целиком является вне-моральным и оценки, применяемые к нему, носят условный характер. С возникновением моральной мотивации поведение расчленяется на три вида[19]:

моральное (положительное и отрицательное);

объективно морально значимое, но не регулируемое индивидуальным моральным сознанием поведение;

внеморальное, а оценка приобретает специфически-нравственный характер.

Впрочем, в отношении детей дошкольного и даже более старшего (до подросткового включительно) возраста моральная оценка имеет специфически-нравственный характер лишь в определенных границах, которые мы сейчас и попытаемся обозначить.

Начиная со старшего дошкольного возраста, дети осуществляют самостоятельный выбор поступка, руководствуясь теми правилами, которые они получают от взрослых, а также собственными наблюдениями за поведением взрослых. И хотя следование требованиям взрослых и подражание им не является обязательно признаком отсутствия в действиях моральной логики, остается фактом, что дошкольник еще не способен осуществить самостоятельный сознательный выбор тех правил, на основе которых он совершает поступок. Да, перед ним такая проблема и не встает, поскольку сами жизненные отношения, в которые он вступает, еще относительно просты, а воздействие, оказываемое на него, обычно еще не имеет противоречивого характера. А если бы даже такая проблема и встала, то ему было бы очень трудно осуществить правильный выбор: его опыт еще очень мал, чтобы дать основания для такого выбора. Поэтому выбор поступка на основе полученных от взрослых правил и образцов поведения является верхом самостоятельности дошкольника, высшей степенью проявления своего «Я» во взаимоотношениях с окружающими. Поэтому и моральная оценка может быть применена к дошкольнику лишь в этих пределах, в пределах выбора поступка, но не выбора моральных ориентации. Дошкольник не может быть ответствен за содержание тех моральных требований, которыми он руководствуется. Здесь ответственность целиком падает на среду и воспитание. В связи с этим может возникнуть вопрос: если ребенок не отвечает за свои моральные ориентации, то как он может отвечать за поступки, которые совершаются на основе этих моральных ориентации? Противоречие? Да, противоречие, это противоречие реальное, коренящееся в незрелости моральных отношений в этот период, в ограниченности нравственных возможностей индивида. Конечно, в силу того, что ребенок еще не может отвечать за свои моральные ориентации, его ответственность за поступки является неполной, до известной степени условной. Кроме того, следует иметь в виду, что такое разделение на ответственность за выбор поступка и ответственность за выбор моральных ориентации можно провести только в теоретическом плане. На практике же, поскольку выбор моральных ориентации можно определить лишь по поступкам, человек всегда отвечает только за выбор поступков. Однако ответственность за поступки будет различной в зависимости от того, в какой степени они обусловлены собственной свободной волей индивида, являются ли они реализацией заданных извне ценностных ориентации или собственных моральных убеждений[20].

Установить эту степень нам и помогает теоретическое различение ответственности за выбор поступка на основе заданных извне моральных требований и ответственности за выбор собственной моральной ориентации. Практически оно означает, что ребенок ответствен за то, как он выполняет то, чему его учат, а не за то, чему его учат. Однако и в пределах выбора поступка сфера и степень нравственной ответственности также еще очень ограничены. Тот факт, что в дошкольном возрасте появляется способность руководствоваться моральными мотивами, еще не означает, что теперь ребенок все свое поведение подчиняет этим мотивам. Такой степени развития достигает не каждый взрослый. В дошкольном возрасте остается значительным число поступков, не регулируемых моральным сознанием. Моральные знания в дошкольном возрасте только начинают носить регулирующую функцию. Как плохие, так и хорошие (объективно) поступки часто совершаются ребенком неосознанно, без понимания их морального значения и смысла. По мере расширения нравственного кругозора, наполнения моральных понятий новым содержанием, формирования новых, более сложных моральных понятий расширяется и сфера нравственной ответственности субъекта. То, что было простительно дошкольнику и младшему школьнику, вызывает осуждение в отношении подростка, а то, за что еще трудно было судить подростка, в полной мере спрашивается со старшего школьника. Таким образом, степень нравственной ответственности складывается из конкретного соотношения возможностей индивида и реализации им этих возможностей. Критерием же нравственной ответственности является то, насколько полно субъект сумел реализовать свои возможности.

Рассмотрим кратко те этапы, которые проходит индивид на пути своего дальнейшего нравственного развития; этапы, каждый из которых знаменуется новым увеличением нравственных возможностей индивида, созданием предпосылок к переходу на новый уровень нравственного развития — уровень сознательно выбранных моральных ориентации[17].

С поступлением в школу в жизни ребенка происходят серьезные изменения, связанные, прежде всего, с осознанием его нового социально-значимого положения, с новым отношением к нему взрослых. Эти факторы дают толчок дальнейшему развитию его самостоятельности. Важным новообразованием этого периода является образец поведения и суждения взрослых.

В 3-4-м классе к нему добавляется мнение школьного коллектива, в котором стихийно складываются свои нормы поведения. Получает свое дальнейшее развитие произвольность поведения, вследствие чего оно становится более устойчивым, а это, в свою очередь, ведет к тому, что здесь уже можно говорить о зарождении моральных качеств, т. е. устойчивых черт характера, воплощающих в себе те или иные моральные нормы. В силу еще слабой выраженности этих качеств, а также недостаточной степени развития самосознания, младшие школьники еще не могут осознать свои качества и соотнести их со своими поступками. Хотя в отношении других людей они эту операцию уже могут проделать, т. е. определенные предпосылки для осознания своей личности (своих качеств) как причины своих поступков у них уже имеются[22].

Умение видеть причину своих поступков в самом себе (условие формирования самооценки и возникновения самовоспитания) вырабатывается лишь в подростковом возрасте. Это связано, прежде всего, с тем, что сами моральные качества в этом возрасте приобретают более отчетливый вид. Ребенок обращает внимание на них и пытается их понять. Вот почему лишь с этого возраста возникает интерес к своему внутреннему миру, потребность в самоанализе. С этим связан и тот факт, что подростки чрезвычайно обостренно воспринимают оценки их личности со стороны окружающих, как взрослых, так и сверстников. Оценки последних приобретают для них не меньшее, а даже большее значение. Причины этой переориентации, знаменующей новый этап в нравственном развитии школьника, заключаются в том, что если в младших классах школьный коллектив представляет собой в известной мере формальную группу без сложившихся внутренних связей и зависимостей (такие связи лишь начинают складываться, как уже было сказано, лишь в 3-4-м классе), то к 5-му классу это уже сформировавшийся коллектив со своими, стихийно выработавшимися взаимосвязями и нормами поведения. Поскольку каждый школьник теперь занимает определенное место в коллективе (которым он может быть доволен или нет), поскольку каждый школьник теперь зависит от всего коллектива, оценки сверстников и их поведение приобретают для него огромное значение. Это, в свою очередь, приводит к тому, что оценки и мнения взрослых уже не занимают того места, которое они имели раньше. Развитие самостоятельности подростка в немалой мере стимулируется и тем чрезвычайно важным, на наш взгляд, обстоятельством, что с 5-го класса обучение и воспитание школьников осуществляется не одним, а несколькими учителями. А это, как правило, означает, что школьник уже не осознает единства требований. Он начинает сталкиваться с различной оценкой, которую взрослые дают явлениям окружающей жизни, а также его собственному поведению, его личности. Это создает объективную возможность выбора моральных ориентации, возможность, которой не было у дошкольника и даже младшего школьника, и побуждает подростка вырабатывать свои собственные оценки и самооценки[1,7].

Эта объективная необходимость формирования собственных взглядов и субъективное осознание своих возросших умственных и физических возможностей вызывает у подростка ярко выраженное стремление к самостоятельности, что отмечается как наиболее характерное новообразование этого периода. Поэтому всякие посягательства со стороны взрослых на самостоятельность подростка очень остро им переживаются. Однако (и тут мы переходим к характеристике основного противоречия этого возраста) та самостоятельность, к которой стремится подросток, вступает в несоответствие с теми возможностями, которые у него имеются.

Ограниченность этих возможностей выражается в том, что недостаток опыта, объективное социальное положение, уровень развития абстрактного мышления не позволяют ему выработать моральное мировоззрение, собственные моральные убеждения и самому организовать возникающий в этом возрасте процесс самовоспитания. Уровень обобщения поступков в понятие морального качества хотя и становится несравненно выше, чем раньше, вследствие развития абстрактного мышления (которое получает сильный толчок, начиная с 5-го класса, когда дети вплотную приступают к изучению основ наук), все же остается еще недостаточным. Подростки обычно жестко связывают наличие у них того или иного качества с совершением каких-то конкретных поступков. По этой же причине они чаще всего оценивают человека лишь по предметному результату его действий, игнорируя или недооценивая мотивы поступка. Это свидетельство недостаточной осознанности моральных качеств, непонимания основного, существенного признака того или иного качества. Следовательно, определение моральных качеств в сознании подростка имеет случайный, ситуативный характер. Поэтому и воспитание у себя моральных качеств (самовоспитание) имеет неосознанный и ситуативный характер, вследствие чего оно нуждается в тактичном, незаметном для их глаз руководстве со стороны взрослых. Таким образом, уровень развития моральной сферы подростков, где еще нет стойких нравственных убеждений, где обобщенные идеалы и устойчивая самооценка начинают складываться лишь к концу возрастного периода, не может полностью обеспечить сознательного управления своим поведением.

Подобные «ножницы» между стремлением к самостоятельности и возможностями удовлетворения этого стремления, отсутствие собственных сознательно выработанных моральных ориентации приводят к тому, что желание быть независимым у подростка часто оборачивается зависимостью от всяких внешних случайных влияний и в основном зависимостью от мнения сверстников. Это объясняется еще и тем, что само стремление к независимости в сознании подростка сопряжено, прежде всего, с независимостью от взрослых.

Вот почему в этом возрасте часто негативизм в отношениях со взрослыми, в некоторых случаях даже «бунт» против них, сочетается с жестким конформизмом в среде сверстников. Подросток уже способен попять несоответствие принципов взаимоотношений, которыми руководствуются взрослые между собой, тем правилам, на основе которых взрослые строят свои отношения с подростками. Если раньше одной из важнейших норм «детской морали» было: «надо всегда слушаться старших», то теперь происходит осознание того, что эта норма в условиях «взрослой морали» равенства не имеет специфически нравственного характера. Младший школьник этого противоречия не замечал, вернее, оно не представлялось ему как противоречие. Возможности подростка по сравнению с младшим школьником возросли ровно настолько, чтобы осознать это противоречие, но не настолько, чтобы разрешить его[16].

Итак, особенность подросткового возраста, который совершенно справедливо называют переходным возрастом, заключается в том, что подросток — уже не ребенок, но еще не взрослый. Не ребенок — по своим устремлениям, не взрослый — по своим объективным возможностям. Это основное противоречие подросткового возраста одновременно является и основным условием, предпосылкой для перехода на новый, более высокий уровень нравственного развития личности, который совершается в юношеском возрасте.

Юность — пора, когда человек стоит на пороге самостоятельной жизни. Такое объективное положение накладывает отпечаток на всю его психику, кардинально меняет его отношение к жизни, к своим поступкам. Человек начинает осознавать свою ответственность перед обществом, более трезво оценивать себя и окружающих. Необходимость самостоятельного выбора жизненного пути в сознании юноши означает не только необходимость выбора профессии, но и необходимость самостоятельного выбора моральных ориентации. Причем часто эти два выбора в сознании личности сливаются, поскольку выбор профессии — это одновременно и выбор того места, где личность может принести наибольшую пользу обществу.

Рамки жизневосприятия юноши раздвигаются за пределы той микросреды, к которой он был раньше довольно жестко привязан и чьи ценностные ориентации были чаще всего и его ценностными ориентациями. Он все чаще и чаще сталкивается с противоречиями окружающей действительности, с неоднозначными, а часто и противоречивыми оценками. Все эти факторы, вместе с возросшими психическими возможностями индивида и прежде всего со сформировавшимся в течение подросткового возраста мышлением в понятиях, обусловливают переход к сознательному выбору моральных ориентации, формирование мировоззрения — своих собственных взглядов па мир и места в нем человека. С позиций собственных взглядов человек начинает заново пересматривать весь свои образ жизни, стихийно сложившиеся или воспитанные в нем ценностные ориентации. Раньше такая задача перед ним почти не вставала. Те моральные ориентации, которыми он руководствовался, казались ему чем-то само собой разумеющимся не в силу их глубокого осознания (как это может позже иметь место), а, наоборот, в силу их недостаточной осознанности. Теперь эти моральные ориентации критически переосмысливаются на основе нового жизненного опыта и формирующегося мировоззрения, В этот период человека не столько волнует вопрос, как поступить в том или ином случае, сколько вопрос, как вообще себя вести. Если раньше правильным поступком он считал тот, который совершался в соответствия с правилами, то теперь возникает необходимость убедиться в правильности самих правил[21].

Этот возраст можно по праву назвать периодом «переоценки ценностей». В результате такой переоценки некоторые ценностные ориентации отбрасываются, другие приобретают новое объективное значение и личностный смысл. Сознательно выбрав свои моральные ориентации, т. е. выработав собственные убеждения, личность становится способной взять дело собственного воспитания полностью в свои руки. Личность теперь понимает, что недостаточно однажды поступить честно, чтобы стать честным: необходимы тщательная работа над собой, постоянный самоконтроль с целью выработать у себя определенную моральную «установку», которая бы срабатывала в соответствующих ситуациях и не допускала бы нечестных поступков. В результате поведение личности становится более устойчивым.

В этом возрасте человека уже недостаточно просто изолировать от вредных воздействий среды (что могло привести к успеху в более раннем возрасте): его надо убедить. Разумеется, и раньше человек не был целиком лишь объектом внешних воздействий, продуктом среды. Если бы это было так, нельзя было бы вообще до юношеского возраста говорить о морали. Уже с дошкольного возраста у ребенка формируются определенные моральные ориентации (внутренние «моральные инстанции»), которые дают ему относительную независимость от внешних воздействий. Среда, воспитание оказывают с этого момента свое влияние, преломляясь через эти моральные ориентации. Но хотя особенностью моральных ориентации является то, что они принимаются как свои собственные на основе стихийного, интуитивного осознания их необходимости, не следует забывать, что они воспитываются в ребенке, а не формируются им самим. В этом основное различие указанных уровней нравственного развития[13].

Способность сознательно выбирать моральные ориентации и в соответствии с ними формировать свои моральные качества резко расширяет сферу нравственной ответственности личности.

воспитание нравственный личность

2.2 Нравственное развитие детей в отечественной и зарубежной психологии

В литературе обычно указывается на роль сензитивных периодов в интеллектуальном развитии, но есть основания говорить о сензитивных периодах нравственного развития ребенка [].

Как отмечал Л.С. Выготский, «нет и не может быть другого критерия для определения конкретных эпох детского развития или возрастов, кроме тех новообразований, которые характеризуют сущность каждого возраста. Под возрастными новообразованиями следует понимать тот новый тип строения личности и ее деятельности, те психологические и социальные изменения, которые впервые возникают на данной возрастной ступени и которые в самом главном и основном определяют сознание ребенка, его отношения к среде, его внутреннюю и внешнюю жизнь, весь ход его развития в данный период».

Проблема нравственного формирования личности и проблема возрастной характеристики психологического развития детей на отдельные возрастные этапы необходимо считать те качества новообразования, которые возникают в процессе развития в сфере нравственного сознания, потребностей и нравственной воли ребенка и которые в самом основном определяют ту или иную степень его готовности к нравственному саморегулированию.

Отечественный психолог А.В.Зосимовский разработал периодизацию нравственного развития детей.

Первый этап охватывает младенчество и раннее детство — этап приспособительно реактивного поведения. Процесс первоначальной социализации малыша.

Поскольку в поведении младенца господствует непроизвольность, а осознанный нравственный выбор не представлен даже в зачаточном виде, рассматриваемый этап характеризуется как время преднравственного развития. В этот период ребенок приобретает готовность к адекватному реагированию (вначале сенсорному, а затем обобщенно — вербальному) на простейшие внешние регулирующие воздействия.

Посредством разумно организованной «поведенческой» практики ребенок подготавливается к переходу на следующий, принципиально новый этап своего духовного становления, характеризующийся в целом формированием у детей первоначальной готовности добровольно, на основе элементарной осознанности смысла нравственных требований, подчинять им свое поведение, ставить «надо» выше «хочу» причем недостаточная осознанность нравственных действий проявляется у ребенка на данной ступени развития главным образом в том, что их направляют не собственные его убеждения, а некритически усвоенные им нравственные представления окружающих. Этот этап охватывает дошкольный и младший школьный возраст.

С дошкольным периодом (от 3 — 4 до 6 — 7 лет) связанны истоки нравственного развития детей, когда у них на фоне непосредственно мотивируемой деятельности впервые возникают ростки произвольного положительного направленного поведения.

В младшем школьном возрасте, в период собственно нравственного развития детей, их моральная сфера претерпевает дальнейшие изменения.

Игру как ведущий вид деятельности дошкольника сменяет теперь повседневное выполнение ребенком разнообразных школьных обязанностей, что создает благоприятнейшие условия для углубления его нравственного сознания и чувств, укрепления его нравственной воли. Доминирующая у дошкольника непроизвольная мотивация поведения уступает в новых условиях первенство мотивации произвольной, социально направленной.

Вместе с тем даже самым высоким уровнем нравственного развития младшего школьника присущи свои возрастные ограничения. В этом возрасте дети еще не способны к достаточно полноценной выработке собственных нравственных убеждений. Усваивая то или иное моральное требование, младший учащийся все еще полагается на авторитет педагогов, родителей, более старших учеников. Относительная несамостоятельность морального мышления и большая внушаемость младшего школьника обуславливают его легкую восприимчивость, как к положительному, так и к дурному влиянию.

Третий этап нравственного развития личности охватывает подростковый и юношеский возраст и представлен как этап нравственной самодеятельности воспитанника, под которой понимается вполне сознаваемое, и добровольное, подчинение человеком своего поведения нравственным принципам.

Подростковый период отличен от младшего школьного тем, что у воспитанников в эти годы формируются собственные нравственные взгляды и убеждения.

У подростка формируется понятийное мышление. Ему доступно понимание связей между конкретным поступком и качествами личности, на основе его возникает потребность в самосовершенствовании.

Осознавая свои возросшие умственные и физические силы, учащиеся средних классов стремятся к самостоятельности и взрослости. Возросший уровень нравственного сознания позволяет им сменить некритическое усвоение поведенческих норм, характерное для дошкольников и младших учащихся, критическим, а отдельные осознанные и внутренне принятые им моральные требования становятся его убеждениями.

Мораль подростка в ее развитых формах качественно очень близка морали взрослого человека, но все же имеет ряд отличий, главное среди них составляет фрагментарность нравственной убежденности подростка, обуславливающая избирательность его нравственной самодеятельности.

Но, несмотря на развитость нравственных установок и воли подростка, он еще сохраняет черты существа увлекающегося, повышенно впечатлительного и при определенных условиях склонного сравнительно легко попадать под чужое влияние, менять свои нравственные идеалы и устремления.

Юношеский период морального становления воспитанника его нравственная сфера постепенно утрачивает черты «детскости», приобретая основные качества, свойственные высоконравственному взрослому человеку.

Учащиеся старшего возраста способны уже иметь четкое научное представление о морали, об истинности или ложности различных нравственных норм. Все это приводит юношеский период к преодолению фрагментарности, увеличению автономности нравственных убеждений и отражающего их нравственного поведения воспитанника.

У старшеклассников резко усиливается возникающий еще в подростковый период этический критицизм, позволяющий уже очень немногое принимать на веру. В этом возрасте возникает потребность критической переоценки и переосмысливания когда-то бездумно воспринятого.

Таким образом, фрагментарную самодеятельность в сфере морали, присущую подростковому возрасту, в юношеском возрасте сменяет всеохватывающая самодеятельность, что позволяет и весь юношеский период нравственного развития личности определить как период глобальной нравственной самодеятельности.

Необходимо отметить, что моральное совершенствование человека, достигшего в юношеский период эталонного уровня нравственности, может продолжится всю жизнь. Но с годами в нравственной сфере этого человека уже не возникает каких-либо принципиально новых образований, а происходит лишь укрепление, развертывание и совершенствование появившихся ранее. В общественном плане нравственная модель старшеклассника представляет ту нравственную ступень, начиная с которой человек, поднявшийся на нее, без скидок на возраст может быть признан высоконравственным.

Нравственное развитие подрастающей личности — это процесс обретения его все большей и большей моральной свободы, когда личность мало помалу эмансипируется в своих действиях от непосредственных влияний внешней среды и от влияния собственных импульсивных желаний.

Решающими для перехода воспитанника от одной возрастной моральной ступени к другой, более высокой, являются новообразования, возникающие в процессе развития в его интеллектуальной, потребностной и нравственно-волевой сферах[3].

№	Этап	Характеристика нравственного развития
1	Младенчество и раннее детство	Этап приспособительно реактивного поведения. Процесс первоначальной социализации малыша. В этот период ребенок приобретает готовность к адекватному реагированию на простейшие внешние регулирующие воздействия.
2	Дошкольный и младший школьный возраст	Впервые возникают ростки произвольного положительного направленного поведения. Формируется первоначальная готовность на основе элементарной осознанности смысла нравственных требований подчинять им свое поведение, ставить «надо» выше «хочу»
3	Подростковый и юношеский возраст	Этап нравственной самодеятельности воспитанника, под которой понимается вполне сознаваемое, и добровольное, подчинение человеком своего поведения нравственным принципам. Нравственная сфера приобретает качества, свойственные высоконравственному взрослому человеку.

Гуманистическая теория видит развитие личности под углом зрения нравственного самосовершенствования человека, расширение его внутренней свободы и повышения творческого потенциала. Этот подход можно показать на примере теории Л. Колберга. Главная задача, которая здесь решается, состоит в том, чтобы выяснить, как происходит усвоение детьми тех или иных нравственных ценностей на разных этапах индивидуального развития в зависимости от складывающихся социальных условий.

Во время бесед Л. Колберг предлагал детям решать моральные задачи, которые он называл моральными проблемами, используя момент интенсивного проявления нравственных побуждений детей, дав им возможность самостоятельно решить конфликт. Данные ситуации психологи называют ситуациями морального выбора потому, что человек в подобных ситуациях должен принять альтернативное решение (выбрать между добром и злом, смелость и трусостью, верностью и предательством) [4].

Для того, чтобы ребенок совершил нравственный поступок в сложной жизненной ситуации необходимы три условия [18]:

Возникновение перед человеком сложной жизненной ситуации, требующей морального выбора.

Возникающая ситуация должна быть личностно значимой для данного человека.

Человек оказавшийся в ситуации морального выбора быть способен к морально-волевой саморегуляции.

Используя для бесед с детьми ситуации морального выбора и по высказываемым ими суждениям, он делал обобщенное представление. В итоге Колберг выделил следующие стадии морального развития детей:

Преконвенциональный уровень (до 7 лет) включает стадии: на первой стадии ребенок оценивает поступок как плохой или хороший в соответствии с правилами, усвоенными им от взрослых, склонен судить о поступках по важности их последствий, а не по намерениям человека («гетерономная мораль»), суждение выносится в зависимости от того вознаграждения или наказания, которое может повлечь за собой этот поступок, т. е., по всем данным, у них доминирует незрелый индивидуально-личностный уровень идентичности.

На второй стадии суждение о поступке выносится в соответствии с той пользой, которую из него можно извлечь, и ребенок начинает судить о поступках по обусловившим их намерениям, понимая, что намерения важнее результатов совершенного поступка («автономная мораль»).

Вначале ребенок совершает нравственные поступки ради одобрения взрослых, само поведение еще не вызывает положительных переживаний. Но постепенно нравственный поступок сам по себе начинает радовать ребенка. В этом случае требования взрослых, усвоенные ребенком правила и нормы начинают выступать в форме обобщенной категории «надо». При этом отметим, что «надо» выступает для ребенка не просто как знание, что надо так поступать, а как непосредственное эмоциональное переживание необходимости поступить так, а не иначе. Можно считать, что в этом переживании проявляется первоначальная, зачаточная форма чувства долга. Особенность же чувства долга состоит в том, что оно является, основным моральным мотивом, который непосредственно побуждает поведение человека.

По данным исследований, зарождение чувства долга наблюдается у детей в старшем дошкольном возрасте. В младшем школьном возрасте идет процесс дальнейшего развития этого чувства. Дети в этом возрасте способны переживать стыд, недовольство собой без всякого влияния взрослых. Аналогично, совершая поступок согласно требованиям чувства долга, ребенок переживает радость, гордость. Именно эти чувства побуждают ребенка совершать нравственные поступки. Задача воспитателей состоит в том, чтобы создать условия для упражнений ребенка в нравственном поведении. Постепенно такое поведение приобретает характер привычки. Воспитанный человек очень многое делает автоматически: так, ему не надо думать, уступить или не уступить место человеку, нуждающемуся в этом, для воспитанного человека это само собой разумеющееся поведение. На следующем мотивационном уровне у человека возникает потребность совершать нравственные поступки.

Применительно к начальной школе должен быть достигнут уровень, когда ребенок поступает нравственно не только на людях, но и наедине с самим собой. Очень важно учить детей радоваться радостью других, учить их сопереживать.

В этом возрасте ребенок способен оценивать свое поведение, опираясь на нравственные нормы, которые приняты им. Задача учителя — постепенно приучать детей к такому анализу своих поступков.

Все дошкольники и большинство семилетних детей (около 70%) находятся на доморальном уровне развития. Этот низший уровень морального сознания сохраняется и позже (в 10 лет у 30%): в 13-16 лет— 10%.

2. Конвенциональный уровень (с 7 до 13 лет) — ориентация на принципы других людей и на законы.

Многие дети к 13 годам находятся на уровне групповой идентичности, когда реальность поступка оценивается в зависимости отточки зрения референтной группы ребенка. Они решают моральные проблемы на 2 уровне (конвенциональном). Этот уровень недостижим для тех детей, у которых еще не стала складываться способность к гипотетико-дедуктивному мышлению, являющимся, согласно Ж. Пиаже, высшей стадией развития интеллекта.

На третьей стадии суждение основывается на том, получит ли поступок одобрение других людей или нет.

На четвертой стадии суждение выносится в соответствии с установленным порядком и официальными законами общества.

3. Постконвенциональный уровень (с 13 лет) — человек судит о поведении, исходя из собственных критериев.

На пятой стадии оправдание поступка основывается на уважении прав человека или признании демократического принятого решения.

На шестой стадии поступок квалифицируется как правильный, если он продиктован совестью — независимо от его законности или мнения других людей.

Колберг отмечает, что многие люди так никогда и не переходят четвертую стадию, а шестой стадии достигает меньше 10% людей в возрасте 16 лет и старше. Этот уровень соответствует одновременной выраженности индивидуально-личностных и общечеловеческого уровня идентичности. Даже у взрослых может не быть автономной морали.

Истоками развития личности ребенка являются согласно Колбергу унаследованные им формы социальной активности, проявляющиеся во взаимодействии людей.

Стадии развития морального суждения по Л. Колбергу

Уровень	стадия	Возраст (в годах)	Основание морального выбора	Отношение к идее самоценности человеческого существования
Преконвенциональный	0	0-2	Делаю то, что мне приятно	—
	1	2-3	Подчиняюсь правилам, чтобы избежать наказания	Ценность человеческой жизни смешивается с ценностью предметов, которыми этот человек владеет
	2	4-7	Делаю то, за что меня хвалят; совершаю добрые поступки по принципу: «ты – мне, я – тебе»	Ценность человеческой жизни измеряется удовольствием, которое ребёнку доставляет этот человек
Конвенциональный	3	7-10	Поступаю так, чтобы избежать неодобрения, неприязни ближних, стремлюсь быть «хорошим мальчиком», «хорошей девочкой».	Ценность человеческой жизни измеряется тем, насколько этот человек симпатизирует ребёнку
	4	10-12	Поступаю так, чтобы избежать неодобрения авторитетов и чувства вины; выполняю свой долг, подчиняюсь правилам	Жизнь оценивается как сакральная, неприкосновенная в категориях моральных (правовых) или религиозных норм и обязанностей
Постконвенциональный	5	После 13	Поступаю согласно собственным принципам, уважаю принципы других людей, стараюсь избежать самоосуждения	Жизнь ценится и с точки зрения её пользы для человечества, и с точки зрения права каждого человека на жизнь
	6	После 18	Поступаю согласно общечеловеческим, универсальным принципам нравственности	Жизнь рассматривается как священная с позиции уважения к уникальным возможностям каждого человека

Представление детей о правилах поведения

Возраст	Что значит вести себя правильно	Почему надо вести себя правильно
4 года	Вести себя как хочется. Справедливо то, что я делаю	Чтобы получить награду и избежать наказания
5-6 лет	Делаю то, что велят взрослые	Чтобы избежать неприятностей
6-8 лет	Вести себя с другими так, как они ко мне относятся	Чтобы не упустить своего
8-12 лет	Отвечать ожиданиям других, доставлять им радость	Чтобы все хорошо обо мне думали – другие и я сам
С 12 лет	Удовлетворять общественным требованиям	Чтобы способствовать стабильности общества, быть настоящим гражданином

2.3 Полоролевые различия в нравственном развитии

Дети непохожи друг на друга. И наиболее явные различия между детьми связаны с их полом. Известно, что половые различия важны для процесса развития личности.

Для мальчиков и девочек существуют различные стили поведения, игры, увлечения и т.д. Замечено, что мальчики более склонны к проявлениям агрессивности, чем девочки, и это, в частности, объясняется тем, что обладание некоторыми близкими к агрессивному формами поведения поощряется у мальчиков, а у девочек запрещается. Образ мужчины как защитника и война входит в мужской социально—личностный стереотип. Девочкам же с самого раннего детства категорически запрещается вести агрессивно, т.к. в женский социально—психологический стереотип входят противоположные агрессивности качества: доброта, мягкость, сопереживание, сочувствие, женственность.

Известно, что особую роль в личностном развитии ребенка играет то, как дети воспринимают и оценивают своих родителей. Самое заметное воздействие родителей на себе испытывают дети возрасте от трех до восьми лет. Но между мальчиками и девочками имеются определенные различия. Так, у девочек психологическое влияние родителей начинает чувствоваться раньше и продолжается дольше, чем у мальчиков[6].

Этот период времени охватывает годы от трех до восьми лет. Что касается мальчиков, то они значительно меняются под воздействием родителей в промежутке времени от пяти до семи лет, т.е. на три года меньше.

В начале подросткового возраста у ребенка появляются и усиливаются стремление быть похожим на старших. Самый легкий способ достичь цели «быть как взрослый» состоит в подражании внешним формам наблюдаемого поведения. Подростки начиная с 12—13 лет (девочки раньше, мальчики позднее) копируют поведение взрослых, которые пользуются авторитетом в их кругу.

Для мальчиков подростков объектом подражания часто становится тот человек, который ведет себя «как настоящий мужчина и обладает силой воли, выдержкой, смелостью, мужеством, выносливостью, верностью дружбе. У девочек развивается тенденции подражать тем, кто выглядит «как настоящая женщина»: старшим подругам, привлекательным, пользующимся популярностью взрослым женщинам.

Но в более старшем подростковом возрасте ребенок начинает заниматься самовоспитанием у себя необходимых волевых качеств личности, характерных для взрослых людей одного с ними пола. Однако в отличие от мальчиков выработка специфических качеств личности, аналогичных волевым, у девочек идет по иному пути. Для них такими видами деятельности, в которых складываются и закрепляются соответствующие качества, чаще всего являются учение, различные виды занятий искусством, домоводством, а также женские виды спорта. Девочки—подростки особенно стараются преуспеть в учебе, много занимаются теми школьными предметами, где у них что—то не получается.

В ранней юности также наблюдается определенные различия, между мальчиками и девочками, в стремлении к установлению близких взаимоотношений с людьми. У девочек потребность в дружеских отношениях возникает на полтора—два года раньше чем у мальчиков, и особенно заметные межполовые различия наблюдаются в самом конце подросткового или в начале юношеского возраста в стремлении дружить с человеком противоположного пола Девочки, как правило, более эмоциональны, придают гораздо большее значение межличностным взаимоотношениям в одном и том же возрасте, чем мальчики.

Согласно Гиллиган, нравственные принципы мужчин и женщин различаются и развитие нравственности проходит иначе, проходя следующие три уровня, между которыми имеются переходные стадии[16]:

Уровень 1. Самоозабоченность, или эгоизм; женщина сосредоточена на удовлетворении своих желаний и ее интересуют те, кто в состоянии удовлетворить ее собственные потребности и обеспечить ей существование.

На переходной стадии (обычно после замужества) женщина еще сосредоточена на своем благополучии. Но в случае принятия решения начинает учитывать интересы других людей и объединяющие ее с ними связи.

Уровень 2. Самопожертвование (обычно после рождения ребенка); женщина стремится вначале удовлетворить потребности других людей (ребенка, мужа), а затем свои потребности либо отказывается от своих желаний, ведет себя сообразно ожиданиям других людей, ориентируясь на заботу о другом человеке и самоотречении. На переходном этапе женщина пытается совместить удовлетворение потребностей других людей, ответственность за которых она продолжает испытывать, и учет своих собственных потребностей.

Уровень 3. Самоуважение — на этом уровне женщина понимает, что только она сама способна сделать выбор, касающийся ее собственной жизни, если он не причинит вреда людям, связанным с ней семейными или социальными узами, начинает все больше принимать в расчет собственные потребности, но в не в ущерб другим.

Вывод

Таким образом, если раньше в более раннем возрасте в силу объективных причин сфера действия нравственной ответственности ограничивалась выбором поступка, то теперь в юношеском возрасте человек становится способным, а следовательно, и обязанным взять на себя ответственность и за выбор моральных ориентаций.

Нравственное развитие продолжается практически всю жизнь, но именно с юношеского возраста нравственное развитие личности уже может происходить на устойчивой почве моральных убеждений.

Заключение

На основании проведённого нами теоретического анализа психолого-педагогической литературы нужно отметить, что на формирование нравственных качеств личности оказывают влияние многие факторы: социальная среда, различные виды деятельности полоролевые различия детей.

В ходе исследования было установлено, что каждый возраст вносит свой вклад в формирование нравственного сознания личности. В подростковом возрасте наблюдается смещение и заострение внимания на отрицательных поступках личности. У девочек эти особенности выражены больше, чем у мальчиков. С возрастом наблюдается увеличение в разбросе систем ценностей.

Также подтверждается существование нескольких сензитивных периодов в развитии отдельных личностных качеств. Но все же своеобразная обстановка, сложившаяся в нашей стране, накладывает свой отпечаток на формирование личности.

В ходе исследования была достигнута цель, так как были изучены возрастные особенности нравственного сознания и нравственного поведения школьников.

Задачи, поставленные в начале исследования, реализованы в полном объёме.

Выдвинутая гипотеза нашла своё подтверждение в ходе исследования, так как знание особенностей формирования нравственного сознания на различных возрастных этапах будет способствовать успешному нравственному развитию.

Данная выпускная квалификационная работа и выводы, сделанные в результате исследования, окажут несомненную помощь учителям, школьным психологам, воспитателям, родителям и другим специалистам общеобразовательных школ.

Литература

Аверин В.А. Психология детей и подростков. – СПб., 1994.

Бакштановский В.И. Моральный выбор личности: альтернативы и решения. М., 1983.

Божович Л.И. Проблемы формирования личности. – М., 1996.

Братусь Б.С. Психологические аспекты нравственного развития личности. М., 1977.

Вилькеев Д.В. Психология обучения и воспитания. Казань, 1994.

Возрастная психология и педагогика. /Под редакцией М.В. Гомезо, М.В. Матюхиной, Т.С. Михальчик. — М., 1984.

Волков Б.С., Волкова Н.В. Психология развития человека. – М., 2004.

Выготский Л.С. Вопросы возрастной психологии // Собр. Соч.: в 6 т. – М., 1984. – Т. 4.

Зосимовский А.В. Формирование общественной направленности личности в школьном возрасте. М.,1982.

Кон И.С. Дружба. М., 1987.

Марьенко И.С. Основы процесса нравственного воспитания школьников. М., 1998.

Немов Р.С. Психология. М., 1998.

Нравственность, агрессия, справедливость // Вопросы психологии. –1992—№1.

Нравственное развитие младших школьников в процессе воспитания / Под редакцией Каирова И.А. — М., 1979.

Раттер М. помощь трудным детям. М, 1987.

Рувинский Л.И. Психолого-педагогические проблемы нравственного воспитания школьников. М., 1981.

Сластёнин В.А., Исаев И.Ф., Шиянов Е.Н. Общая педагогика. Книга 1, 2. М., 2003.

Столяренко Л.Д. Педагогическая психология. – Ростов-на-Дону, 2000.

Толкачёва Л. Всех выше должно стоять образование нравственное. Сельская школа. 2002. № 1.

Трофимова Н.М., Пушкина Т.Ф., Козина Н.В. Возрастная психология. – СПб., 2005.

Чудновский В.Э. Нравственная устойчивость личности. М., 1981.

Шилова М.И. Проблема ценностей и цели воспитания. Классный руководитель. 2001. № 3.

Эльконин Д.Б. Введение в психологию развития. – М., 1994.

Вступ

Професійно-технічна освіта є складовою частиною системи освіти України, головною метою її функціонування є підготовка кваліфікованих робітників для народного господарства країни. Професійно-технічне навчання – складова частина професійно-технічної освіти. Педагогічною діяльністю в професійно-технічних учбових закладах можуть займатися особи, які мають відповідну професійну освіту.

Педагогічне проектування полягає в тому, щоб створювати варіанти майбутньої діяльності і прогнозувати її результат. Головна увага педагога при цьому приковується до механізму народження і протікання тих або інших дій, процесів, систем.

Метою даної курсової роботи є: на основі аналізу початкових умов (учбових документів, матеріально-технічної бази і дидактичного забезпечення дисципліни) розробити порядок організації і методики вибраної теми.

Об’єкт дослідження: професійне навчання вчиться ПТНЗ.

Для досягнення заданої мети необхідно виконати наступні задачі:

– виявити роль і місце учбової дисципліни «Охорона праці» в учбових документах при підготовці фахівців в ПТНЗ;

– визначити міжпредметні зв’язки (виявити, які дисципліни і теми забезпечують вивчення теми: «Складання плану ліквідації аварій»; виявити, вивчення яких дисциплін і тем забезпечує дана тема);

– скласти поурочно-тематичний план вивчення теми: «Складання плану ліквідації аварій»;

– розробити комплексно-методичне забезпечення для вибраної теми;

– виконати аналіз учбово-матеріальної бази, яка повинна бути використана для вивчення теми: «Складання плану ліквідації аварій»;

– розробити порядок організації і методику теми: «Складання плану ліквідації аварій»;

– дати рекомендації по удосконаленню розробки уроку.

АНАЛІЗ УЧБОВОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ

Загальна характеристика професії

Зміст освіти визначається наступними нормативними документами:

кваліфікаційна характеристика;

учбовий план;

учбова програма по предметах;

зведено-тематичний план.

Кваліфікаційна характеристика – це державний документ, на основі якого складаються учбові плани і програми професійних учбових закладів. В ній відображені вимоги виробництва до змісту праці працівників даної професії і даного рівня кваліфікації.

Структура кваліфікаційної характеристики складається з трьох розділів.

Розділ I. Характеристика робіт, які повинен виконувати працівник.

Розділ II. Перелік знань працівника.

Розділ III. Перелік умінь працівника.

Всі кваліфікаційні характеристики робочих професій зібрані в «Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику» (ЕТКД) [1].

Початкові дані:

Спеціальність – електрослюсар підземний.

Кваліфікація: 3-й розряд.

Термін навчання – 6 міс.

Далі розглянемо основні характеристики професії:

елементи предмету діяльності;

види діяльності;

сфера діяльності.

Елементи предмету діяльності:

гірничошахтне обладнання;

паспорт БВР, укріплення та управління кровлею лав, проведення та укріплення підготовчих гірничих виробок;

вентиляційні системи;

гірничі роботи.

2. Види діяльності:

Призначення конструкції, принципи роботи, норми та обсяги технічного обслуговування;

Вимоги до монтажу, регулювання, приймання та випробовування машин, механізмів та пристроїв, правила і способи проведення цих робіт;

Будова і призначення контрольно вимірювальних приладів, інструментів та правила користування ними;

Будова і правила технічної експлуатації низьковольтних електроустановок;

Основи електротехніки.

3. Сфера діяльності:

очисний забій;

підготовчий забій.

1.2 Аналіз учбового плану

Учбовий план – це державний документ, в якому встановлюється час навчання, тривалість учбового процесу і його структура, повний перелік предметів розподілений по роках навчання, час на вивчення кожного предмету, перелік предметів на заліки і іспити, режим учбової роботи (теоретичні та практичні заняття, практика, факультативне заняття і консультації).

Існує два розділи учбового плану:

типовий (однаковий для даної професії);

експериментальний (створюється для нових спеціальностей) [1; 2].

Наступним етапом є аналіз основних розділів учбового плану стосовно початкових даних.

Термін навчання робочого: 6 міс.

Тривалість учбового року, його структура: учбовий рік триває 11 місяців.

В таблиці 1.1 представлені зведені дані по бюджету часу

№ п/п	Розділ, дисципліна, курс	Тижні											Всього
		1–2	3–4	5	6–8	9	10	11	12–14	15–19	20–25	26
		Кількість годин на тиждень
1	Професійно-теоретична підготовка	30	22	28	24	24	24	12	6	6			312
1.1	Спеціальні дисципліни (предмети)	20	12	18	20	22	24	12	6	6			248
1.1.1	Слюсарна справа	4	2										12
1.1.2	Електромонтажні та електрогазозварювальні роботи		2	4	4								20
1.1.3	Спец технологія	16	8	14	16	22	24	12	6	6			216
1.2	Загально технічні дисципліни (предмети)	4	4	4	4	2							34
1.2.1	Технічне креслення	3	3										12
1.2.2	Гірнича електротехніка	1	1	4	4	2							22
1.3	Охорона праці	6	6	6									30
2	Основи ринкової економіки		4	2									10
3	Основи трудового законодавства		4										8
4	Професійно-практична підготовка	6	6	6	12	12	12	24	30	30	40	8	602
4.1	Виробниче навчання	6	6	6	12	12	12	24	30	30			354
4.2	Виробнича практика										40	8	248
5	Консультації											12	12
6	Кваліфікаційна атестація											8	8
	Всього годин на тиждень	36	36	36	36	36	36	36	36	36	40	28	–
	Разом:	72	72	36	108	36	36	36	108	180	240	28	952

В професійно-технічних учбових закладах виділяють три цикли дисциплін:

1-й цикл – загальноосвітній;

2-й цикл – цикл гуманітарної і соціально-економічної підготовки;

3-й цикл – природничо-наукової підготовки;

В учбовому плані підготовки молодшого фахівця по профессії «Електрослюсар підземний». Розрізняють наступні цикли дисциплін та час на їх вивчення:

загальноосвітній цикл – 1394 години.

цикл гуманітарних і соціально-економічних підготовки – 1620 годин;

цикл природничо-наукової підготовки – 1998 годин;

цикл професійної і практичною підготовки – 914 годин;

Учбова програма – складається на основі учбового плану, та розкриває основний зміст предмету, послідовність і логіку його викладу.

Містить:

1) пояснювальну записку про мету вивчення предмету; тематичний план, перелік розділів тим, орієнтовна кількість тем.

2) перелік лабораторно – практичних занять; навчаючого обладнання і наочного матеріалу; рекомендовану літературу.

Існує два види учбових програм:

Типові

Рекомендовані

Зведений – тематичний план – об’єднує два або декілька основних предметів спеціальності з метою встановлення між предметних зв’язків між ними.

Основною характеристикою для оцінювання рівня професійної підготовки в ПТЗО є відношення часу, який відводиться на теоретичне навчання, до часу, який відводиться на виробниче навчання. Даний показник має назву показник інте-летуалоємкості професійної підготовки.

— час, що відводиться на теоретичне навчання.

– час, що відводиться на практичне навчання.

Показник загальноосвітньої бази професійної підготовки визначається по формулі:

где

— час, що відводиться на вивчення загальноосвітнього циклу;

— час, що відводиться на вивчення професійно-технічного циклу;

1.3 Аналіз учбової дисципліни і її ролі в підготовці фахівця

Дисципліна: Охорона праці.

Час на вивчення: 54 години

Для подальшого дослідження вибираємо тему «Складання плану ліквідації аварій»

Кількість годин на вивчення даної теми – 4 години.

Ця тема має важливе значення для молодшого фахівця по професії «Електрослюсар підземний». Зокрема для формування наступних умінь:

При підготовці гірників до безпечної праці;

Дотримуватися правил і норм техніки безпеки з виробничої санітарії;

Організовувати охорону праці та використовувати методи керування нею на шахті;

Дотримуватися стандартів безпеки праці у виробничому приміщенні;

Забезпечувати нормальні кліматичні умови праці у шахті;

Забезпечення безпеки при обслуговуванні різних типів гірничих виробок;

Проводити профілактику само загоряння електрошляхів та проводок у гірничих виробках та на виробничому місці.

1.4 Міжпредметні зв’язки

Міжпредметні зв’язки мають особливе значення для здійснення органічного зв’язку професійної і загальноосвітньої підготовки, тобто забезпечення єдності в навчанні.

Таблиця 1.2 – Типи і види міжпредметних зв’язків

Тип зв’язку	Вид зв’язку
1. Учбового матеріалу, що за змістом вивчається	1. По використовуванню знань вчаться з інших предметів. 2. По законах і теоріях для пояснення явищ і процесів, що вивчаються в різних предметах. 3. По єдності трактування понять, явищ, процесів, що вивчаються в різних предметах. 4. По відбору матеріалу, що вивчається. 5. По комплексному застосуванню знань і умінь, отриманих в різних предметах.
2. По формованих уміннях	По уміннях планування. По інтелектуальних уміннях. По практичних уміннях. По уміннях працювати з книгою. По організаційних уміннях.
3. По методах і засобах навчання.	По методах і методичних прийомах. По засобах навчання.

Методичними прийомами при встановленні конкретних міжпредметних зв’язків можуть бути: нагадування, єдині вимоги, абстрагування, конкретизація, узагальнення, постановка пізнавальних питань.

Далі розглянемо дисципліни і питання, які забезпечують вивчення даної теми (таблиця 1.3).

Таблиця 1.3 – Перелік основних дисциплін і питань, які забезпечують вивчення теми: «Складання плану ліквідації аварій»

Дисципліна	Питання
1. Спецтехнологія	1. Основні поняття спецтехнології.
2. Електромонтажні та електрогазозварювальні роботи	1. Основні правила ведення електромонтажних та електрогазозварювальних робіт
3. Охорона праці.	1. Основи психофізіології людини. 2. Основні правила ведення гірничорятувальних робіт. 3. Складання плану ліквідації аварій

В таблиці 1.4 представлені дисципліни і питання, вивчення яких забезпечує дана тема.

Таблиця 1.4 – Перелік дисциплін і питань, вивчення яких забезпечує дана тема

Дисципліна	Тема дисципліни
1. Технологія гірничого виробництва	1. Забеспечення виходу людей з виробничого приміщення при пожежі.
2. Охорона праці.	1. Електробезпека на шахті. Загальні вимоги.
3. Спорудження гірничих виробок	1. Протиаварійні засоби в гірничих виробках. 2. Протиаварійний захист на шахті. 3. Попередження та гасіння пожеж на шахті. 4. Основні правила ведення гірничорятувальних робіт

1.5 Розробка фрагмента поурочно-тематичного плану

Основним плануючим документом для вивчення теми служить поурочно-тематичний план. Урочно-тематичне планування занять застосовується у всіх училищах. В поурочно-тематичному плані система уроків фіксується так: указуються номери уроків по темі, кількість годинника на їх проведення, теми уроків і короткий їх зміст, мета уроку.

Тема уроку – це його головна думка; зміст – основні питання, що виражають єство учбового матеріалу.

Мета уроків при підготовці до теми намічається орієнтовно.

В поурочно-тематичному плані фіксуються основні об’єкти матеріально-технічного оснащення по кожному уроку. Він є, як правило, довготривалим документом, розрахованим на 4–5 років.

Іноді в поурочно-тематичному плані фіксуються і інші підготовчі елементи організації:

позакласні заходи;

види кружків роботи по предмету;

завдання що вчаться по виготовленню учбово-наочних посібників.

Досвід показує, що застосування поурочно-тематичного планування забезпечує більш високу якість учбово-виховного процесу [1; 4].

В таблиці 1.5 представлен поурочно-тематичний план вивчення дисципліни «Охорона праці»

Тема: «Складання плану ліквідації аварій».

Кількість годин на дисципліну – 8 години.

Таблиця 1.5 «Поурочно-тематичний план вивчення дисципліни «Охорона праці»

№ урока	Тема і короткий зміст матеріалу	Мета уроку	Методична характеристика і особливості проведення уроку	Види контролю	Учбово-матеріальне оснащення
Урок №1	Гірничорятувальна справа, її основи: 1. Підземні аварії та гірничорятувальна справа 2. Основні правила проведення гірничорятувальних робіт.	Вивчити основні поняття, що характеризують гірничорятувальну справу, виділити основні правила проведення гірничорятувальних робіт. Розвинути пам’ять, мислення, активність, посидючість.	Урок повідомлення нових знань: 1. Організаційний момент (5 хв.). 2. Мотивація. (5 хв.). 3. Актуалізація (10 хв.). 4. Повід.лекційного матеріалу. (20 хв.) 5. Видача д/з. (5 хв.).	Вхідний контроль	Стенди, плакати, дошка, активний роздавальний матеріал.
Урок №2	Складання оперативної частини плану ліквідації аварій: 1. Призначення та зміст плану ліквідації аварій. 2. Оперативна частина плану. 3..Основні правила проведення гірничорятувальних робіт	Вивчити правила проведення гірничорятувальних робіт, визначити призначення плану ліквідації аварій. Виховати дисципліну, дбайливе відношення до майбутньої професії. Розвинути уважність, мислення, зосередженість.	Комбінований урок 1. Організаційний момент (3 хв.) 2. Мотивація (5 хв) 3. Актуалізація знань (7 хв). 4. Повідомлення нових знань (40 хв.). 5. Закріплення матеріалу шляхом виконання практ. дій (25–30 хв.) 6. Видача дз (5 хв.).	Вхідний контроль, фронтальне опитування, індивідуальне опитування	Дошка, індивідуальні завдання.

Урок №3

Контрольне заняття

Перевірити знання в учнів по минулій темі: «Забезпечення безпечних умов праці у виробничому приміщені». Виховати уважність, сумлінність, відповідальність. Розвинути професійні і пізнавальні інтереси, пам’ять, послідовне та логічне мислення.

Урок контролю знань: 1. Організаційний момент (3 хв.). 2. Вхідний інструктаж (10 хв.). 3. Контрольна робота (45 хв.). 4. Завершальний інструктаж (10 хв.).

Програмований контроль

Картки по варіантах

Розробка переліку комплексно-методичного забезпечення для вибраної теми

Перелік комплексно-методичного забезпечення для вивчення теми «Складання плану ліквідації аварій»

Підручники:

а) Охорона праці у вугільній промисловості. К.З. Ушаков, Б.Ф. Кирі і ін. Під. ред. К.З. Ушакова. – М.: Нєдра, 1986. – 624 з.

Викладені положення законодавства по охороні праці у вугільній промисловості, її медично-біологічні і санітарно-гігієнічні основи, система заходів щодо оздоровлення умов праці в шахтах. Розглянуті основні джерела травматизму в шахтах, освітлені вимоги техніки безпеки при проведенні виробок в шахтах та ін. гірничих робіт. Приведені відомості по аналізу і прогнозуванню безпечних умов праці в шахтах, соціально – економічним аспектам охорони праці.

В даному підручнику тема розглянута в частині 4 «Попередження і ліквідація аварій на шахтах», розділ 24 «Гірничорятувальна справа», підрозділ 24.4 «План ліквідації аварій».

б) Хейфіц С.Я., Балтайтіс В.Я. Охорона праці і гірничо-рятувальна справа. 2-д изд., М., «Надра», 1978, 423 с.

Висловлені організаційно-правові основи, питання виробничої санітарії при підземній розробці родовищ, питання техніки безпеки при підземній розробці родовищ, додаткові заходи в шахтах небезпечних по газу і пилу.

Тема розглянута у третьому розділі «Гірничорятувальна справа», глава 57 «План ліквідації аварій основні правила ведення гірничорятувальних робіт»

Навчальний посібник.

Методичні рекомендації до виконання лабораторних (практичних) робіт.

План-конспект уроку по темі «План ліквідації аварій».

Поурочно-тематичний план по темі «План ліквідації аварій».

1.7 Характеристика учбово-матеріальної бази, яка повинна бути привернутийдля вивчення вибраної теми

Учбово-виробничі бази є головними і першочерговими дидактичними складовими професійно-практичного навчання.

Як учбово-виробничі бази можуть виступати:

учбово-виробничі майстерні;

учбові ділянки і окремі учбові цехи безпосередньо на виробництві;

учбові полігони;

учбові господарства і ін.

Найпоширенішими є учбово-виробничі майстерні.

В таблиці 1.6 представлений перелік необхідних майстерних, кабінетів і лабораторій, які необхідні для вивчення теми: «Складання плану ліквідації аварій»

Таблиця 1.6 – Перелік необхідних майстерних, кабінетів і лабораторій по предметах професійно-технічного циклу.

Кабінети	Лабораторії
1. Технології і устаткування гірничих робіт. 2. Охорона праці. 3. Основи гірничої справи. 4. Охорона праці в галузі	Гірничої механіки. Компьютерної техніки та програмування.

В першому розділі курсової роботи був виконаний аналіз початкових умов:

аналіз учбового плану;

аналіз учбової дисципліни і її ролі в підготовки молодшого фахівця;

розробка фрагмента поурочно-тематичного плану.

На основі аналізу перспективно-тематичного плану, для подальшої розробки вибираємо тему уроку: «Ліквідація аварій».

2. Організація і методика уроку вибраної теми

Тема: «Складання оперативної частини плану ліквідації аварій».

Цілі:

Освітня: вивчення основних вимог щодо складання Плану ліквідації аварій (ПЛА) і його оперативної частини; закріплення раніше вивченого матеріалу по темі: «Гірничорятувальна справа».

Виховна: виховати у учнів відчуття пошани до викладача, одногрупників, майбутньої професії; виробити дбайливе відношення до учбового устаткування, матеріалу і літератури; виховати пізнавальну самостійність, сумлінність, відповідальність, дисципліну, уважність при роботі.

Розвиваюча: розвинути і формувати творче і образне мислення, пам’ять, увагу, зосередженість, посидючість, спостережливість, уміння слухати; розвинути професійні і пізнавальні інтереси, самостійність.

Тип уроку: комбінований

Методи навчання:

наочні: демонстрація плакатів;

словесні: розповідь, пояснення, бесіда, роз’яснення;

фронтальне опитування;

методи контролю.

Дидактичне забезпечення:

Плакати: «ОПЕРАТИВНА ЧАСТИНА ПЛАНУ ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЙ»

Конспект повідомлення нових знань по темі: «План ліквідації аварій»

Структура уроку:

1. Організаційний момент (2–3 хв.): вітання, перекличка, повідомлення теми і цілі уроку.

2. Мотивація (3–5 хв.): повідомлення значущості вивчення даної теми.

3. Актуалізація знань (7–10 хв.): опит учнів по попередньому матеріалу.

4. Повідомлення нових знань (25 – 40 хв.).

5. Закріплення матеріалу (25–30 хв.)

6. Видача домашнього завдання (5 хв.): вказати літературу і необхідний об єм завдання.

Література

Охорона праці: Підручник для технікумів/ К.З. Ушаков, Б.Ф.Кірін, Н.В. Ножкін і др. Под ред. К.З. Ушакова. – М.: Нєдра, 1986. – 624 с.

Хейфіц С.Я., балтайтіс В.Я. Охорона праці. 2-е видання., переправ та доп. М., «Нєдра», 1978, 423 с.

План повідомлення нового матеріалу:

Призначення і зміст плану ліквідації аварій.

Оперативна частина плану ліквідації аварій.

Питання для актуалізації знань.

Основні положення гірсько-рятувальної справи.

Структура воєнізованого гірсько-рятувальній частини (ВГСЧ).

Організація служби і бойової підготовки ВГСЧ.

Оснащення ВГСЧ.

Фрагмент мотивації по темі

Вивчення даної теми є важливим з декількох причин: по-перше тому, що наступні теми, що будуть вивчатися з цієї дисципліни мають прямий взаємозв’язок з нею; а по-друге ця тема відповідає на багато питань пов’язаних з безпекою людини на виробництві та охороною праці.

Загальні положення

План ліквідації аварій (ПЛА) – це документ, що передбачає всі заходи порятунку людей, захоплених аварією в шахті, по ліквідації аварій в початковий період їх розвитку, а також визначаючий дії інженерно-технічних працівників, робочих і ВГСЧ при виникненні аварії.

Згідно Правилам безпеки ПЛА складається для кожної шахти, що знаходиться в експлуатації, будівництві або реконструкції.

Необхідність складання ПЛА визначається особливою важливістю чітких злагоджених дій всіх працівників шахти і ВГСЧ в початковий період розвитку аварії, коли час для ухвалення рішень украй обмежено, коли можливий прояв розгубленості і паніки, відсутність на місці керівників шахти і т. п. ПЛА, що готується завчасно на основі все стороннього аналізу можливих аварійних ситуацій, з урахуванням сучасних методів і засобів боротьби з аваріями, інженерного досвіду і особливостей шахти, дозволяє уникнути помилок при порятунку людей і ліквідації аварій.

ПЛА розробляється головним інженером шахти і командиром обслуговуючого шахту ВГСВ на кожні 6 міс., узгоджується з командиром ВГСО і затверджується технічним директором виробничого об еднания, головним інженером комбінату, тресту, радіо управління за 15 днів до введення плану в дію. ПЛА вивчається особами інженерно-технічного нагляду до його введення в дію. Робітники знайомляться з тією частиною плану, котра відноситься до їх місць роботи, і з правилами поведінки при аварії. Відповідальність за правильне складання ПЛА несуть головний інженер шахти і команди ВГСВ.

Регулярний (через 6 міс.) перегляд ПЛА диктується мінливістю умов роботи в шахті. Зміни і доповнення в ПЛА вносяться протягом доби, якщо введений новий, або ліквідована відпрацьована ділянка, змінена схеми вентиляції або шляхів виходу людей.

ПЛА знаходиться у головного інженера шахти, гірський диспетчера (чергового по шахті) і командира обслуговуючого шахту ВГСВ.

Відповідальним керівником робіт по ліквідації аварії є головний інженер шахти, а до його прибуття – гірський диспетчер (відповідальний черговий по шахті). Керівником гірсько-рятувальних робіт є командир взводу, обслуговуючого шахту, або у разі потреби командир загону, якщо він прибув на шахту.

ПЛА складається для всіх можливих місць аварій в шахті. Для зручності кожному місцю аварії привласнюється номер (позиція), який наноситься на схему вентиляції шахти, починаючи з поверхнею по руху свіжого струменя (надшахтна будівля, стовбур, околоствольний двір і т.д.).

Оперативна частина плану

ПЛА складається з оперативної частини, розподіли обов’язків між особами, що беруть участь в ліквідації аварії, і порядку їх дій, списку посадовців, установ, які повинні бути негайно сповіщений про аварію. Оперативна частина ПЛА приведена в ДОДАТКУ 1. Заповнення форми відповідає ДОДАТКУ 2.

Оперативна частина ПЛА складається із заходів, по порятунку людей і ліквідації аварій і описания маршрутів руху і завдань відділенням ВГСЧ кожної позиції аварії. При цьому в одну позицію південно об’єднувати декілька вироблень, якщо шляхи і ероприятия по безпечному висновку людей з них оди– ! аковы, а також можливі випадки пожежі і вибуху

До оперативної частини плану додається схема вентиляції шахти; схема гірських вироблень з вказівкою місць розташування всіх протипожежних засобів, установки телефонів і засобів порятунку працюючих при аваріях, план поверхні шахти з вказівкою всіх виходів її, водоймищ і інших засобів пожежегасінні, складів аварійних матеріалів і устаткування, під’їзних шляхів; схема електропостачання шахти, плани околоствольних дворів діючих горизонтів з вказівкою місця розташування вентиляційних пристроїв і трубопроводів.

При складанні ПЛА повинні бути ретельно продуманні шляхи виходу людей. В уникнення непорозумінні шляхи виходу людей повинні вказуватися для кожного місця роботи і кожного випадку аварії. Слід мати на увазі, що при вибухах газу і пилу повинен передбачатися вихід людей на поверхню, При порятунку людей дуже важливе, а у ряді випадків вирішальне значення має правильний вибір вентиляційних режимів при аваріях. Як приклад можна привести випадок пожежі в стовбурі бельгійської шахти «Буадю-Казье», коли через неможливість реверсувати вентиляційний струмінь загинули всі 263 люди, працюючі у шахті. В ПЛА приводяться основні рекомендації для найбільш характерних позицій аварій. При виборі вентиляцііонних режимів у разі аварії необхідно керуватися наступними вимогами:

максимальне обмеження області розповсюдження образних отруйних продуктів пожежі або вибуху;

забеспечення виходу людей по виробленнях з свіжим струменем

недопущення скупчення небезпечних концентрацій вибухових газів, щоб уникнути їх вибухів (особливо при пожежах).

скорочення притоки свіжого повітря у пожежі з метою недопущення його розвитку;

забеспечення колективного захисту рятувальників;

стійкість і керованість режимом вентиляції.

План ліквідації аварії складається на початковий період її і передбачає в основному першочергові заходи щодо порятунку людей (шляхи виходу захоплених аварією людей, вентиляційні режими, шляхи проходження ВГСЧ) і ліквідації аварії, а також загальний напрям подальших робіт.

Проте при всякій аварії звичайно виникають такі обставини, які вимагають уточнення і конкретизації плану ліквідації аварії. З цією метою відповідальним керівником робіт по ліквідації аварії та керівником гірничо-рятувальних робіт на основі діючого на шахті плану ліквідації аварії складається оперативний план ліквідації аварії, який враховує конкретну обстановку і додаткові відомості об аварії, що поступили від робітників і технагляду шахти.

Оперативний план ліквідації аварії складається після видачі завдань першим прибулим на шахту відділенням ВГСЧ. Він має наступну форму, представлену у ДОДАТКУ 3 форма 1.

Оперативний план твердженню не підлягає. При його складанні можуть бути врахований рекомендації фахівців і експертів.

При складанні оперативного плану в першу чергу розв’язується питання про виклик сусідніх гірсько-рятувальних частин. Останні викликаються негайно, якщо на шахті відбулася крупна аварія (вибух Метану, пилу, пожежа і т. п.).

В оперативному плані знаходять віддзеркалення наступні питання:

– роботи по порятунку захоплених аварією в шахті людей;

– вентіляційний режим для шахти в цілому і для окремих ділянок на різних етапах ліквідації аварії;

– спосіб і заходи щодо ліквідації аварії;

– забеспечення робіт по ліквідації аварії матеріалами;

– мероприятия по забезпеченню безперебійної роботи на не захоплених аварією ділянках.

Одним з призначень оперативного плану є координація дій адміністрації шахти і ВГСЧ.

В оперативному плані ліквідації аварії указуються відповідні заходи, терміни їх виконання і відповідальні за їх виконання особи з числа технічного персоналу шахти і працівників ВГСЧ. В процесі роботи по ліквідації аварії оперативний план звичайно доповнюється, уточнюється і коректується.

Оперативний журнал по ліквідації аварії ведеться для реєстрації всіх дій, зроблених адміністрацією шахти і ВГСЧ для ліквідації аварії. В оперативному журналі указуються аварійна обстановка на шахті і її подальші зміни, час прибуття на шахту ВГСЧ, їх чисельність, зміст і час видачі оперативних завдань, отриманих ВГСЧ від відповідального керівника робіт по ліквідації аварії і керівника гірсько-рятувальних робіт; час спуску в шахту відділень з переліком їх основного оснащення; завдання працівника шахти і результати їх виконання; аналізи проб шахтного повітря; час прибуття відділень на підземну базу, час їх відходу з бази на виконанні завдань, інформація про хід виконання завдань, час повернення на базу, час виходу відділень з шахти; час відправлення ВГСЧ з шахти по ліквідації аварії.

Форма оперативного журналу представлена у ДОДАТКУ 3 форма 2.

До оперативного журналу додаються схеми і ескізи, складені при ліквідації аварії, а також всі оперативні плани ліквідації аварії. Ніяких стирань в оперативному журналі не допускається. Всі виправлення повинні вноситися шляхом закреслення неправильного запису і внесення правильного запису на вільному незаповненому місці.

Окрім оперативного журналу на командному пункті ведуться журнал обліку роботи відділень ВГСЧ на ліквідації аварії і добовий графік черговості робіт ВГСЧ.

Домашнє завдання:

1. Хєфіц С.Я, Балтайтіс В.Я. Охорона праці.М., «Нєдра», 1978, 423 с. Глава 57 § 209–210.

2. Охорона праці: Підручник для технікумів/ К.З. Ушаков, Б.Ф.Кірін, Н.В. Ножкін і др. Под ред. К.З. Ушакова. – М.: Нєдра, 1986. – 624 с. Частина 4 § 24.4

3. Індивідуальне завдання з поглибленим вивченням одного з аспектів професійного навчання. Аналіз основних законодавчих документівпро освіту в Україні

3.1 Основні поняття та їх визначення

Акредитація – процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Викладання – процес передачі навчальної інформації педагогом у ході навчання

Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Вищий навчальний заклад – освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і дії відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади – встановлення відповідності рівня якості отриманої ними вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти по закінченню навчання за напрямом, спеціальністю.

Діяльність – взаємодія людини з навколишнім середовищем, якій характерні наявність мети, мотивації та в результаті якої створюється матеріальний або інтелектуальний продукт.

Закон – нормативно-правовий акт, який приймається в особливому порядку органом законодавчої власті (Верховна Рада України), та обладає найвищою юридичною силою, та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Зміст вищої освіти – обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Зміст навчання – структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

Кафедра – базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізації чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом.

Кваліфікація – це рівень підготовленості людини до виконання того чи іншого виду професійно-трудової діяльності.

Кваліфікаційна характеристика випускника ПТНЗ – ці сукупність вимог, які визначають його професійні знання, вміння, навички, що розроблюються спеціальним органом виконавчої влади в галузі ПТО.

Ліцензування – процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення;

Навчання – спільна діяльність педагога та учня по засвоєнню учнем систематизованих знань, умінь і навичок. Результатом навчання є навченість.

Нормативно – правовий акт – це прийнятий суб’єктом правотворчості письмовий акт – документ, який містить норми права.

Нормативний термін навчання – термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання і встановлений стандартом вищої освіти.

Освіта – процес та результат засвоєння систематизованих знань, вмінь та навичок, а також соціально – історичного досвіду попередніх поколінь, виражених у нормах та правилах поведінки.

Освітній рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню.

Освітня діяльність – діяльність, пов’язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Педагог в ПТНЗ – це інженерно – педагогічний працівник, який володіє знаннями, вміннями, та навичками в предметній галузі, тобто в області професії по якій він здійснює підготовку, а також в області теорії та практики професійного навчання та професійного виховання.

Професія – це обумовлений суспільним розподілом праці рід постійної діяльності, який узгоджується з нормами загальнолюдської моралі, базується на екоцентричній екологічній свідомості і є джерелом матеріального забезпечення людини.

Професійна освіта – це процес, продукт та результат засвоєння систематизованих знань, вмінь та навичок, необхідних для кваліфікованої діяльності в межах тієї чи іншої професії, а також правил та норм поведінки, прийнятих у визначеній галузі.

Професійно-технічне навчання – складова професійно-технічної освіти. Професійно-технічне навчання передбачає формування у громадян професійних умінь і навичок, необхідних для виконання певної роботи чи групи робіт, і може здійснюватися у професійно-технічних навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на виробництві, у сфері послуг.

Професійно-технічний навчальний заклад – це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров’я.

Рівень професійної діяльності – характеристика професійної діяльності за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов’язків (робіт), які виконує фахівець.

Рівень акредитації – рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Спеціальність – це різновид професійної діяльності, охоплюючий вузьке коло робіт в професійній праці.

Стаття – це норма права, формально визначає загальнообов’язкові правила поведінки, які встановлені або санкціоновані, а також гарантоване державою, направлено на упорядкування суспільних відносин.

Стандарт вищої освіти – сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

Студент (слухач) – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Факультет – основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об’єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

Якість вищої освіти – сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні є матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

Якість освітньої діяльності – сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені є передбачені потреби окремої особи або(та) суспільства.

3.2 Головні нормативно-правові акти про професійно-технічну та вищу освіту в Україні

Система освіти в нашій державі, що склалася в останні роки, пройшла великий і складний шлях розвитку, не припиняючись розвиватися і удосконалюватися. Система професіонально – технічної освіти бере свій початок від багатоманітних професійних шкіл, учбових майстерень, ремісничих, залізничних училищ і шкіл фабрично-заводського навчання. Сьогодні професійно-технічна освіта одна з провідних ланок освітнього комплексу країни, взаємозв’язане з виробництвом. Основні вимоги по підготовки кваліфікованих робітників пред’являє бурхливий розвиток науки, техніки і інформаційних технологій. Корені зміни, що відбуваються в нині суверенній Україні, пов’язані з відмовою від старого напряму і курсу розвитку в політиці і економіці і інтенсивними спробами вийти на рівень розвитку передових країн світової спільноти.В цих умовах реформування системи освіти і її інститутів стає насущною потребою.

Законодавчою базою, яка визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної та вищої освіти України; спрямована на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України; створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках є Закони України про «Професійно-технічну освіту» вiд 10.02.1998, №103/98-ВР, та Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року, №2984 – ІІІ.

3.3 Аналіз Закону «Про професійно-технічну освіту в Україні»

Закон України про «Професійно-технічну освіту» вiд 10.02.1998 визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках.

Закон складається з 12 розділів та 54 статей.

Розділ 1. Загальні положення. Цей розділ містить статті: про Законодавство України про професійно-технічну освіту; завдання Закону України «Про професійно-технічну освіту»; основні визначення у галузі та системі профтехнічної освіти; право на здобуття профтехнічної освіти.

Розділ 2. Управління та організація професійно-технічної освіти. Даний розділ представлений такими статями: органи державного управління професійно-технічною освітою; повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері профтехнічної освіти; повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані ПТНЗ; повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у галузі управління профтехнічною освітою; міжгалузева рада з професійно-технічної освіти; нормативно-правові акти в галузі професійно-технічної освіти; форми профтехнічної освіти; ступеневість профтехнічної освіти; прийом громадян до ПТНЗ; освітньо-кваліфікаційні рівні професійно-технічної освіти; документи про професійно-технічну освіту.

Розділ 3. Професійно-технічні навчальні заклади. В цьому розділі містяться статі про існуючі в Україні типи профтехнічних навчальних закладів та їх визначеннями; умови та порядок створення профтехнічного навчального закладу; засновники ПТНЗ; статус ПТНЗ; основні повноваження та напрями діяльності ПТНЗ; органи громадського самоврядування ПТНЗ; керівник ПТНЗ.

Розділ 4. Організація навчального процесу в професійно-технічних навчальних закладах. Цей розділ містить статті: про форми організації навчального процесу; контроль знань, умінь та навичок учнів, слухачів, їх кваліфікаційна атестація; навчальний та канікулярний час учня, слухача; робочий час педагогічного працівника; участь підприємств, установ, організацій у здійсненні профтехнічної освіти; науково-методичне забезпечення ПТНЗ.

Розділ 5. Зміст професійно-технічної освіти. Даний розділ представлений такими статями: загальні положення; перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників у ПТНЗ; державні стандарти профтехнічних освітньо-кваліфікаційних характеристик випускника ПТНЗ; навчальний план та програма, їх визначення та зміст; оновлення змісту профтехнічної освіти.

Розділ 6. Суб’єкти професійно-технічної освіти. В цьому розділі містяться статі про учнів, слухачів ПТНЗ; права, обов’язки, заохочення, гарантії соціального захисту учня, слухача та випускників ПТНЗ.

Розділ 7. Особливості соціального захисту учнів, слухачів ПТНЗ. Цей розділ містить статті про учнів та слухачів ПТНЗ, яким забезпечується особливий соціальний захист, а саме соціальний захист інвалідів, дітей сиріт без піклування батьків та дітей, родини яких постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС.

Розділ 8. Педагогічні працівники. В даному розділі містяться статі з основними поняттями та положеннями про педагогічних працівників ПТНЗ; підготовка педагогічних працівників ПТНЗ та установ профтехнічної освіти; права, обов’язки, відповідальність та соціальні гарантії педагогічних працівників ПТНЗ.

Розділ 9. Фінансово-економічні відносини у галузі професійно-технічної освіти. Цей розділ регламентує правила та норми відносин стосовно власності в галузі профтехнічної освіти; фінансування ПТНЗ та установ профтехнічної освіти; додаткові джерела фінансування ПТНЗ.

Розділ 10. Міжнародне співробітництво та діяльність у галузі професійно-технічної освіти. У цьому розділі закріплені норми та правила стосовно міжнародного співробітництва та зовнішньо економічної діяльності галузі професійно-технічної освіти.

Розділ 11. Відповідальність за порушення Закону України про «Професійно-технічну освіту». Розділ складає статтю з аналогічною назвою, регламентує відповідальність осіб за їх діяльність у галузі профтехнічної освіти у разі порушення норм Закону України про «Професійно-технічну освіту».

Розділ 12. Прикінцеві положення. В ньому указано з якого моменту набуває в чинності закон, та внесені зміни до нього, а саме з дня його опублікування, вiд 10.02.1998.

Завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійно-технічної освіти з метою:

Забезпечення громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації;

Задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках;

Сприяння в реалізації державної політики зайнятості населення;

Забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності та підпорядкування.

3.4 Аналіз Закону «Про вищу освіту в Україні»

Закон «Про вищу освіту в Україні» від 17 січня 2002 року, №2984 – ІІІ спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Закон складається з 14 розділів та 69 статей.

Розділ 1. Загальні положення. В цьому розділі наведені основні терміни та визначення, що вживаються у законі; законодавство України про вищу освіту; державна політика у галузі вищої освіти; право громадян на вищу освіту; мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах.

Розділ 2. Структура вищої освіти. Документи про вищу освіту. Розділ представлений статями про структуру вищої освіти; освітні рівні вищої освіти; освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти; документи про вищу освіту, післядипломну освіту.

Розділ 3. Стандарти вищої освіти. Цей розділ містить статті про систему стандартів вищої освіти; державний стандарт вищої освіти; галузеві стандарти вищої освіти; стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів; науково-методичне забезпечення вищої освіти.

Розділ 4. Управління в галузі вищої освіти. Тут регламентуються управління у галузі вищої освіти; повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; повноваження Вищої атестаційної комісії України; повноваження органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; повноваження власника (власників) вищого навчального закладу.

Розділ 5. Вищі навчальні заклади. У розділі визначені мета і головні завдання діяльності вищого навчального закладу; правовий статус вищого навчального закладу; рівні акредитації вищих навчальних закладів; типи вищих навчальних закладів; національний вищий навчальний заклад; створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу; ліцензування освітньої діяльності, акредитація напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів; принципи управління вищим навчальним закладом; структурні підрозділи вищого навчального закладу; забезпечення державою діяльності вищих навчальних закладів.

Розділ 6. Управління вищим навчальним закладом. Розділ містить статі про керівництво вищого навчального закладу; керівника факультету, відділення; вчені ради; наглядову раду; робочі та дорадчі органи; органи громадського самоврядування у вищих навчальних закладах; студентське самоврядування; обрання, затвердження та звільнення з посади керівника вищого навчального закладу; обрання на посаду та звільнення з посади керівника факультету.

Розділ 7. Організація навчально-виховного процесу. Представлений статями навчально-виховний процес; форми навчання у вищих навчальних закладах; форми організації навчального процесу; умови прийому на навчання до вищого навчального закладу; відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах.

Розділ 8. Учасники навчально-виховного процесу. Містяться такі статі: учасники навчально-виховного процесу; основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників; педагогічні є науково-педагогічні працівники; робочий час педагогічних та науково-педагогічних працівників; права педагогічних та науково-педагогічних працівників; обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників; підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників; особи, які навчаються у вищих навчальних закладах; права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах; обов’язки осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах; працевлаштування випускників вищих навчальних закладів; гарантії педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників вищих навчальних закладів.

Розділ 9. Підготовка наукових та науково-педагогічних працівників. Аспірантура (ад’юнктура), асистент ура – стажування та докторантура; наукові ступені є вчені звання; спеціалізовані вчені ради.

Розділ 10. Наукова та науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах. Розділ визначає мету та завдання наукової і науково-технічної діяльності у вищих навчальних закладах; організацію і управління науковою і науково-технічною діяльністю.

Розділ 11. Фінансово економічні відносини в системі вищої освіти. Регламентує фінансування вищих навчальних закладів; правовий режим майна вищих навчальних закладів; платні послуги у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності.

Розділ 12. Міжнародне співробітництво. Представлений статями про державну політику міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти; основні напрями міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти; зовнішньоекономічна діяльність у галузі вищої освіти.

Розділ 13. Відповідальність за порушення законодавства про вищу освіту. Розділ складає стаття з аналогічною назвою та регламентує відповідальність осіб за їх діяльність у галузі вищої освіти у разі порушення норм Закону про «Вищу освіту».

Розділ 14. Прикінцеві положення. В ньому указано з якого моменту набуває в чинності закон та внесені зміни до нього, а саме з дня його опублікування 17 січня 2002 року №2984-III.

Державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України та ґрунтується на принципах:

Збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;

Підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їх можливостей для отримання вищої освіти;

Створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти; громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти. Конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

Надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством; належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій;

Забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад.

3.5 Реалізація Болонського процесу в системі вищої освіти і науки України

З метою реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України (вищі навчальні заклади ІІІ-IV рівнів акредитації) 23.01.2004 р. Міністерством освіти та науки України було прийнято наказ Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004–2005 роки. Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України містить:

1) Мета та основні завдання. Головною метою Програми дій є вжиття заходів для входження національної системи освіти і науки в європейський простір з реалізацією таких вимог, критеріїв і стандартів:

постійне навчання впродовж усього життя;

мотивоване залучення студентів до навчання;

сприяння привабливості та конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти і науки для інших регіонів світу.

Для реалізації концептуальних засад Болонського процесу в Україні необхідно:

удосконалити двоступеневу структуру вищої освіти;

прийняти прозорі та зрозумілі градації дипломів, ступенів та кваліфікацій;

використати єдину систему кредитних одиниць і додатка до диплома;

врахувати європейську практику організації акредитації та контролю якості освіти;

підтримувати і розвивати європейські стандарти якості;

ліквідувати перепони для розширення мобільності студентів, викладачів і дослідників;

запровадити сучасні підходи інтеграції вищої освіти і науки у справі підготовки магістрів та аспірантів;

забезпечити подальший розвиток автономності та самоврядування у системі вищої освіти та науки.

2) Очікувані результати виконання заходів. Реалізація Програми дій надасть можливість:

провести системну модернізацію системи освіти в цілому;

наблизити якість освіти до вимог стандартів, що напрацьовані європейською спільнотою для впровадження до 2010 р.;

запровадити в Україні загальноєвропейську систему наукових ступенів;

запровадити систему кредитів сумісну із Європейською кредитно-трансферною системою навчання;

сприяти мобільності громадян України, які здобувають освіту або надають освітні послуги.

Організація виконання Програми дій покладається на Департаменти вищої освіти, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції, кадрової роботи, науково-технологічного розвитку, інноваційного розвитку, економіки та фінансування, управління ліцензування, акредитації та нострифікації, Науково-методичний центр вищої освіти, Центр міжнародної освіти.

3.6 Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації

З метою організації проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, 23.01.2004 р Міністерством освіти та науки України було прийнято наказ Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесуу вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації. Мета та завдання:

Метою впровадження КМСОНП є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі.

Основними завданнями КМСОНП є:

адаптація ідей ECTS до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;

забезпечення можливості навчання студентові за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку і відповідно підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;

стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;

унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.

Термін проведення експерименту:

Перший етап (2003–2004 роки) передбачає розроблення навчально-методичних матеріалів, змісту освіти, форм організації навчального процесу тощо, їх апробація в експериментальних групах, визначених напрямів підготовки, спеціальностей.

Другий етап (2005–2008 роки) передбачає внесення коректив до експериментальних матеріалів та їх апробація на більшому масиві учасників експерименту.

Тема експерименту – кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України.

Актуальність експерименту – створення передумов для входження освіти України до єдиного європейського та світового освітнього і наукового простору шляхом впровадження в систему вищої освіти України основних ідей, сформульованих Болонською декларацією 1999 року та іншими документами Болонського процесу:

– побудова Європейської зони вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

– формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу України як складової Європи;

– посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, так і Європейської систем вищої освіти, підвищення їх престижності у світі;

– конкуренція з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив та престиж;

– підвищення визначальної ролі вищих навчальних закладів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей (вищі навчальні заклади як носії національної та Європейської свідомості).

Об’єкт експерименту – система вищої освіти України.

Предмет експерименту – кредитно-модульна система організації навчального процесу (далі – КМСОНП) у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Мета експерименту – розробити та експериментально перевірити технологію застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (далі – ECTS) в системі вищої освіти України та створення сучасної системи управління якістю освітньої діяльності суб’єктів навчального процесу.

Робоча гіпотеза полягає у тому, що існуюча в Україні система вищої освіти забезпечує якісну підготовку студентів, їх конкурентоспроможність на національному і міжнародному ринках праці, але потребує адаптації до вимог, які передбачені ECTS.

Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому навчальному закладі чином з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS. Оцінки виставляються згідно зі шкалою:

За шкалою ECTS	За національною шкалою	За шкалою навчального закладу (як приклад)
А	Відмінно	90–100
ВС	Добре	75–89
DE	Задовільно	60–74
FX	незадовільно з можливістю повторного складання	35–59
F	незадовільно з обов’язковим повторним курсом	1–34

FX означає: «незадовільно» – необхідно виконати певну додаткову роботу для успішного складання; F означає: «незадовільно» – необхідна значна подальша робота. Державна атестація студентів проводиться відповідно до чинної нормативної бази.

Очікувані результати експерименту:

– підвищення якості вищої освіти, конкурентоспроможності випускників та престижу національної вищої освіти;

– введення в дію системи стандартів вищої освіти з урахуванням специфіки кредитно-модульної системи;

– створення системи оцінювання якості освіти студентів, яка найбільш адаптована до вимог Болонської декларації;

– нормативно-методичне забезпечення академічної мобільності студентів у вітчизняному та європейському освітянському просторі й створення передумов взаємного визнання дипломів державного зразка про вищу освіту на принципах, передбачених ECTS;

– відпрацювання робочого варіанту КМСОНП та необхідної науково-методичної документації з експериментальних напрямів.

Висновки. Рекомендації по практичному застосуванню основних аспектів питання, розглянутого в теоретичному розділі при розробці і проведенні уроку:

Організація навчального процесу в професійно – технічних та вищих навчальних закладах здійснюється відповідно державним стандартам встановлених Законами України «Про професійно-технічну освіту» та «Про вищу освіту» Міністерством освіти та науки України. Сьогодні політика України в галузі освіти та науки визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності загальносвітової культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу здобуття освіти будь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства. Інтеграційний процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків в ЄС. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців з вищої освіти. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація системою вищої освіти України ідей Болонського процесу.

У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного простору. Здійснення даного завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни та поширення інформації. Основними цілями реформ в Україні є підвищення життєвого рівня населення, передусім завдяки переходу до ринкової економіки, забезпечення захисту громадянських прав і розширення індивідуальних свобод особи. Ринок праці і соціальна політика є найважливішими компонентами досягнення цих цілей, тому що вони необхідні для забезпечення продуктивності сучасної економіки.

Рекомендації щодо удосконалення процесу реформування системи освіти і науки України і передбачає:

– перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до її здібностей та забезпечити її мобільність на ринку праці;

– формування мережі навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б потреби кожної людини і держави в цілому;

– підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання впродовж усього життя;

– запровадження в системі освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство;

– пошук рівноваги між масовою фундаментальною та елітарною освітою, з одного боку, та вузькою спеціалізацією і професіональною досконалістю, з іншого.

Висновок

В процесі виконання курсової роботи нами була досягнута поставлена мета і досягнуті наступні задачі:

– виявлені роль і місце учбової дисципліни «Охорона праці» в учбових документах при підготовці фахівців в ПТНЗ;

– визначені міжпредметні зв’язки (виявили які дисципліни і теми з них є забезпечуючими для вивчення теми: «План ліквідації аварій»; виявили, які дисципліни і теми з них забезпечує дана тема);

– склали поурочно-тематичний план вивчення теми: «План ліквідації аварій»;

– розроблено комплексно-методичне забезпечення для вибраної теми;

– виконаний аналіз учбово-матеріальної бази, яка повинна бути використана для вивчення теми: «План ліквідації аварій»;

– розроблений порядок організації і методику теми: «План ліквідації аварій»;

– розглянули форми організації педагогічного процесу;

– визначили основні види і характеристики форм організації педагогічного процесу;

– розглянули характеристику класно-урочної системи, урок як основну форму організації педагогічного процесу та додаткові форми.

Список використаних джерел

1. Безрукова В.С. Педагогіка. Проектувальна педагогіка: Навч. посіб. Для інж. – пед. інститутів та індустр. – пед. технікумів.-Єкатеринбург: Ділова книга, 1996. – 342 с.

2. Васильєв І.Б. Професійна педагогіка: конспект лекцій для студентів інженерно – педагогічних спеціальностей. 3- є вид., перепрац. – Харків, 2003. – 151 с.

3. «Дидактичні основи професійної освіти». Методичні рекомендації до виконання курсової роботи» / Упорядники Н.В. Карчевська, Т.Є. Фіногєєва. – Стаханов: ГФУ ІПА, 2008. – 40 с.

4. Основи охорони праці. Підручник 2-ге видання./ К.Н. Ткачук, М.О. Халімовський, В.В. Зацарний. К.:Основа 2006–448 с.

5. Основи професійної педагогіки: Профпедагогіка/ під ред. С.Я. Батишева та С.А. Шапоринського. 2-ге вид., перероб. Та доп.-М.; Вища школа, 1997.-С. 51–79.

6. Охорона праці у вугільній промисловості. К.З. Ушаков, Б.Ф. Кирі і ін. Під. ред. К.З. Ушакова. – М.: Нєдра, 1986. – 624 з.

7. Подласий І.П. Педагогіка. Кн. 2: Теория и технологии обучения: Учебник для вузов Изд. 2-е, доп.. – М.: 1999 р.

8. Скакун В.А. Введення в професію майстра виробничого навчання: Метод. допомога. – 2-е вид., перепрац. і доп. – М.: Висш.шк., 1988. – з. 239.

5. Коваленко О.Е. Методичні основи технології навчання, Х.: Основи, 1996 – 184 з.

9. Харламов І.Ф. Педагогіка: Навч. посіб. – 4-е вид., переправ. Та допов. – М.: Гардарики, 2000. – 519 с.

10. Хейфіц С.Я., Балтайтіс В.Я. Охорона праці і гірничо-рятувальна справа. 2-д изд., М., «Надра», 1978, 423 с.