РЕФЕРАТ

Гранична і середня схильність до заощаджень в Україні

Перш ніж обчислити граничну і середню схильність до заощаджень в Україні, з`ясуємо основні макроекономічні визначення економічних категорій, пов`язаних з заощадженнями, та фактори, що на них впливають.

Заощадження – це неспожита частина особистого безподаткового доходу. На рис. 1 наочно видно функції споживання і заощадження.

Рисунок 1 – Функції споживання і заощадження

Середня схильність до заощадження (ССЗ) - частка безподаткового доходу (Д), яка спрямовується на заощадження (З), виражена у відсотках.

Так як Д = С + З, то ССС + ССЗ = 100% або ССС + ССЗ = 1, де ССС – Середня схильність до споживання

Закономірність - середня схильність до споживання перевищує граничну схильність до заощаджень.

ССС > ССЗ

Гранична (додаткова) схильність до споживання (ГСС) - показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання.

Гранична (додаткова) схильність до заощадження (ГСЗ) - показує, яка частка додаткового доходу направляється на додаткові заощадження.

Так як DД = DС + DЗ, то ГСС + ГСЗ = 100% або ГСС + ГСЗ = 1

Тенденція - із зростанням доходу зростають одночасно і споживання, і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень, навпаки, збільшується. Нижче. на рис 2 наведена схематична інтерпретація цієї загальносвітової тенденції:

Рисунок 2.

Крім доходу на обсяги споживання і заощадження впливають фактори, приведені в таблиці 1.

Додатковий обсяг споживання (DС) можна знайти за формулою:

DС = DСА + ГСС ґ DД

де СА - автономне споживання, яке залежить лише від недохідних факторів.

Таблиця 1 – Фактори, яки впливають на обсяги споживання і заощадження

1.	Багатство	чим більше розмір вже накопиченого багатства (нерухомого майна і фінансових засобів), тим менше стимули до заощаджень.
2.	Податки	чим менший розмір податків, тим більший безподатковий дохід і відповідно збільшується можливості як споживання, так і заощадження.
3.	Відрахування на соціальне страхування	збільшення цих відрахувань призводить до скорочення поточного споживання і заощадження, але водночас чим краща система соціального забезпечення, тим менші заощадження населення протягом трудового життя.
4.	Рівень цін	зростання цін веде до скорочення споживання і заощадження, та навпаки.
5.	Очікування	якщо очікування населення щодо майбутніх змін цін, доходів, виникнення дефіциту несприятливі, домашні господарства змушені створювати резервні запаси, тим самим збільшуючи поточне споживання і зменшуючи заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому також активізує споживчий попит в поточному періоді.
6.	Споживча заборгованість	чим більша споживча заборгованість, тим менш обсяги споживання і заощаджень, і навпаки.
7.	Відсоткова ставка	при зростанні відсоткової ставки поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що водночас збільшить майбутнє споживання.

Додатковий обсяг заощадження (DЗ) можна обчислити за формулою:

DЗ = DЗА + ГСЗ ґ DД

де ЗА - автономне заощадження, яке залежить тільки від недохідних факторів.

Під впливом недоходних факторів криві споживання і заощаджень зміщуються вниз або вгору.

Значну увагу дослідженню агрегованої величини сукупних заощаджень приділив Дж. Кейнс. В своїй головній праці „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” Дж. Кейнс стверджував, що в умовах розвинутого грошового господарства гроші окрім функції розрахункової одиниці і засобу обміну починають виконувати функцію засобу збереження вартості. З’являється, відповідно, попит на гроші – потреба в ліквідності. Досліджуючи нову роль і якість грошей, Дж.М. Кейнс відмічає, що гроші перетворюються в самостійний актив тривалого користування і тому починають відігравати свою особливу самостійну роль та впливати на мотиви поведінки економічних суб’єктів.

Попит на гроші, у Дж. Кейнса, складається з трьох складових, однією з яких є попит, пов’язаний з обережністю та прагненням убезпечити себе від непередбаченості майбутньої ситуації. Економічні суб’єкти завжди прагнуть заощаджувати певні грошові резерви – найбільш ліквідні тривалі активи, щоб забезпечити собі можливість покриття майбутніх непередбачених фінансових витрат.

Таким чином, на думку Дж. Кейнса, в суспільстві в умовах розвинутого грошового господарства завжди існує певна схильність до ліквідності. І позичковий процент є платою за відмову від ліквідності.

Наявність схильності до ліквідності впливає на бажання членами суспільства заощаджувати частину свого доходу. Тому не весь отриманий дохід іде на споживання і отже витрачається. Принципова відмінність кейнсіанської теорії від неокласичної полягає в тому, що отриманий дохід складається з двох частин: з тієї, що йде на особисте споживання – витрачається і тієї, що заощаджується (в трактуванні неокласиків дохід повністю йде на витрати). Це положення можна відобразити формулою:

Y = C + S,

де: Y – національний дохід; C – частина доходу, що йде на споживання;

S – частина доходу, що заощаджується.

Також, на думку Дж.М. Кейнса, в суспільстві діє так званий „головний психологічний закон”. Суть цього закону полягає в тому, що із збільшенням доходу частка, що йде на споживання, також зростає, але в значно меншій мірі ніж зростає дохід. Тому співвідношення між споживанням і нагромадженням змінюються на користь останнього. Зростає гранична схильність до заощаджень, а гранична схильність до споживання зменшується.

де: с – гранична схильність до споживання; s – гранична схильність до заощаджень; ΔС – приріст споживання; ΔS – приріст заощаджень; ΔY – приріст доходу.

Оскільки, ΔY = ΔС + ΔS, то с + s = 1.

Дія „основного психологічного закону”, зростання граничної схильності до заощаджень роблять актуальною проблему ефективного сукупного попиту – доходу, що використовується. Він складається із споживчих витрат населення і інвестиційних витрат бізнесу.

Y = C + I,

де: Y – національний дохід; C – споживі витрати; І– приватні інвестиції.

Якщо споживчі витрати за даного рівня доходів величина більш-менш стала, то приватні інвестиції є величиною мінливою. Окрім того, їх вплив на рівень національного доходу не є прямолінійним. Крім безпосереднього впливу інвестиційного попиту на відповідну частку виробленого продукту, має місце так званий множинний, мультиплікаційний ефект, коли приріст інвестицій викликає значно більший приріст доходу і навпаки – зменшення інвестицій тягне за собою значно більше скорочення національного доходу.

де: k – мультиплікатор інвестицій; ΔY – приріст національного доходу; ΔІ – приріст інвестицій.

Зробивши відповідні перетворення можна вивести залежність величини мультиплікатора інвестицій від рівня граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощаджень.

Поділивши і чисельник і знаменник дробу на ΔY, отримаємо вираз:

, або , або

де: с – гранична схильність до споживання; s – гранична схильність до заощаджень.

Принцип мультиплікатора інвестицій відображає суттєву відмінність поглядів Дж.М. Кейнса на роль заощаджень в економіці. Якщо початку класична а потім і неокласична політична економія говорила про заощадження як головне джерело нагромадження капіталу та відповідну їх роль в економічному зростанні, то Дж. Кейнс підходить до цього дещо помірковано. По-перше, для економіки краще, коли значна частину доходу споживається – більший коефіцієнт мультиплікатора інвестицій. Перед суспільством завжди постає дилема та існує так би мовити соціальна ціна вибору між споживанням на даний момент і споживанням та рівнем зайнятості в майбутньому. Саме останні забезпечується заощадженнями і інвестиціями. По-друге, на думку Дж. Кейнса, заощадження – це ще не інвестиції. Перетворення заощаджень в інвестиції цілком залежить від інвестиційної активності бізнесу.

Ще в ранній праці „Трактат про гроші” Дж. Кейнс розглядає проблему співвідношення інвестицій і заощаджень та приходить до висновку, що найоптимальнішою для економіки в цілому є ситуація, коли сукупні інвестиції дорівнюють сукупним заощадженням. Якщо інвестиції менші заощаджень темпи економічного розвитку поступово спадають. Якщо ж більші – відбувається перегрів економіки з неминучим наближенням економічної кризи.

Ідеї Дж. Кейнса розвинули неокейнсіанці Р.Ф. Харрод та О.Д. Домар.

Модель Р. Харрода доводить, що темпи економічного зростання залежать від частки нагромадження (заощадження) в національному доході і відповідно – величини капіталовкладень (інвестицій), а також виходить із рівності інвестицій і заощаджень (приватних і корпоративних), а також з наявності ефекту акселератора (прискорювача).

У О. Домара загальне рівняння макроекономічної рівноваги має вигляд:

,

де I – обсяг інвестицій; σ – середня продуктивність інвестицій, а – середня схильність до заощаджень, обернена величина якої визначає величину мультиплікатора.

Отже, забезпечується рівність між приростом доходу і приростом виробництва.

О. Домар в своїй моделі динамічної рівноваги, на відміну від Р. Харрода, прагне врахувати постійні зміни ємності ринку. Але так само як і Р. Харрод підкреслює, що динамічна рівновага є нестійкою і тому необхідним є державне регулювання економічного зростання.

На поєднанні ефекту мультиплікатора і акселератора була побудована і теорія циклічного розвитку відомого англійського вченого Д.Р. Хікса.

Модель Дж. Хікса має наступний вигляд:

Yt = At + (1-s)*Yt-1 + v*(Yt-1 – Yt-2),

де Y – національний доход; A – автономні інвестиції; s – гранична схильність до заощаджень; v – акселератор.

Д.Р. Хікс робить висновок – нециклічна динаміка можлива лише за високого коефіцієнта споживання, або низького рівня коефіцієнта заощадження.

Не залишались без уваги питання співвідношення споживання і заощадження в працях інших вчених і науковців.

Таким чином, усвідовивши основні положення взаємозв`язку доходу, споживання та заощаджень на макроекономічному рівні, перейдемо до аналізу структури і динаміки національних заощаджень в Україні, а також обчислимо граничну та середню схильність до заощаджень в Україні.

Із формул наведених вище, ми знаємо, що гранична схильність до заощаджень дорівнює

Із даних наведених Держкомстатом України на офіційному сайті відомі наступні дані, приведені в таблиці 2.

Таблиця 2 – Доходи, споживання та заощадження населення України в 2002–2008 роках, млн. грн.

Період	Доходи населення - усього			Витрати населення (без заощаджень)	Заощадження населення
	номінальні	наявні	реальні наявні,% (з урахуванням інфляції)
1	2	3	4	5	6
2002	185 073	141 618	118,0	168 015	17 058
2003	215 672	162 578	109,1	199 395	16 277
2004	274 241	212 033	119,6	243 164	31 077
2005	381 404	298 275	123,9	335 753	45 651
2006	472 061	363 586	111,8	427 858	44 203
2007	623 289	470 953	114,8	575 510	47 779
2008	760 353	572 432	111,4	701 753	58 600

Розрахуємо граничну схильність до заощаджень, розрахунки зведені в таблиці 3.

Таблиця 3 – Розрахунок граничної схильності до заощаджень населення України в 2003–2008 роках

Період	Доходи населення - усього	Витрати населення (без заощаджень)	Заощадження населення	Зміни			Гранична схильність до заощаджень, s
	номінальні			доходу	витрат	заощаджень
2002	185 073	168 015	17 058	0	0	0	-
2003	215 672	199 395	16 277	30 599	31 380	-781	-0,026
2004	274 241	243 164	31 077	58 569	43 769	14 800	0,253
2005	381 404	335 753	45 651	107 163	92 589	14 574	0,136
2006	472 061	427 858	44 203	90 657	92 105	-1 448	-0,016
2007	623 289	575 510	47 779	151 228	147 652	3 576	0,024
2008	760 353	701 753	58 600	137 064	126 243	10 821	0,079

Отже, в досліджуваний період в різні роки поведінка населення при зміні використовуваного доходу була неоднаковою. В 2003 та 2006 роках відбувалось скорочення заощаджень населення порівняно з попередніми роками і, як наслідок, гранична схильність до заощаджень була від`ємною. Це означало, що в ці роки витрати домогосподарств перевищували їх доходи. В 2004, 2005, 2007 та 2008 роках відбувалось зростання абсолютних заощаджень і, як наслідок, гранична схильність до заощаджень була позитивною. Це означало, що в ці роки домогосподарства вважали за краще частку доходу зберігати як заощадження (на поточних та депозитних рахунках в банках, в цінних паперах та ін.).

В залежності від обсягів доходів рівень схильності до заощаджень був різним: найбільшою гранична схильність до заощаджень проявилася у населення в 2004 році, тобто із кожної 1 гривні додаткового доходу спрямованого на використання 25 копійок не витрачалось, а накопичувалось для майбутніх витрат. На слідуючий 2005 рік рівень показника зменшився практично в два рази, така ж ситуація відбувалась і в наступний 2006 рік – населення прагнуло споживати більше, ніж заробляло. Передчуття світової фінансової кризи, напевно, змусило задуматись певну частку населення про майбутнє, і в 2007 році гранична схильність до заощаджень знову почала зростати, але її рівень в 2008 році був в три рази меншим порівняно з відносно благополучним 2004 роком. Очевидно, заощаджувати стало нічого.

Середня схильність до заощадження (APS) – це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто

Розрахуємо середню схильність до заощаджень, розрахунки зведені в таблиці 4.

Таблиця 4 – Розрахунок середньої схильності до заощаджень населення України в 2002–2008 роках

Період	Доходи населення - усього	Витрати населення (без заощаджень)	Заощадження населення	Середня схильність до заощаджень
	номінальні
2002	185 073	168 015	17 058	0,092
2003	215 672	199 395	16 277	0,075
2004	274 241	243 164	31 077	0,113
2005	381 404	335 753	45 651	0,120
2006	472 061	427 858	44 203	0,094
2007	623 289	575 510	47 779	0,077
2008	760 353	701 753	58 600	0,077

Із даних таблиці 4 видно, що на протязі 2002–2005 років середня схильність до заощаджень у населення зростала з 0,092 в 2002 році до 0,12 в 2005 році, тобто із кожної 1 гривні отриманого доходу для використання в середньому в 2002 році 9 копійок йшло в заощадження (не використовувалось для поточних потреб), в 2005 році – вже йшло 12 копійок. В наступні роки середня схильність до заощаджень знижувалась: з 12 копійок з 1 гривні доходу в 2005 році до 8 копійок в 2008 році.

Висновок

Отже, українські реалії засвідчили, що в досліджуваний період, не зважаючи на постійний приріст використовуваного доходу та заощаджень, середня схильність до заощаджень мала періоди зростання в 2004–2005 роках, тобто тенденція розвитку показника не відповідала теоретичним поглядам науковців. Можливо, це було пов`язано з періодом нестабільності в політиці України (президентські вибори, невизначеність після них), хоча в цей час був період деякої стабілізації економіки країни.

Список літератури

Кваснюк Б.Э. Національні заощадження України // Фінанси України –1997.- №11

Кичко І.І., Шаркаді Н.В. Захист депозитів населення/Фінанси України №2, 2006.-с.122

Роль грошових заощаджень населення в розбудові економіки України: Матеріали науково-практичній конференції 19 лютого 2007 року // Наук. ред.. А.М. Мороз. – К:КНЕУ,2007

Габбард, Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. – К.: КНЕУ, 2004. – 889 с.

Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник / Українська академія банківської справи Національного банку України. — К.: Знання України, 2006. — 332с.

Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник / Університет економіки та права "КРОК". — К.: Таксон, 2004. — 346с.

Палехова В.А. Макроекономіка: Навч. посібник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — 2. вид., доп. та перероб. — Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2005. — 300с.

Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — 2.вид., випр. — К.: Знання, 2005. — 856с.:

Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч. посіб.. — 2.вид., доп. — К.: Атіка, 2006. — 368с

Экономика: Учебник /Под ред. доц. А.С. Булатова, 2-е изд.,-М.: Издательство БЕК, 2007 – 816с.