Зміст

Вступ

1. Криві "доход-споживання". Криві та закони Енгеля

2. Оптимальний вибір і зміна ціни. Крива індивідуального попиту

3. Ефекти доходу та заміни

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Споживання, заощадження та інвестиції — це ті процеси, що мають великий вплив на макроекономічну рівновагу та зростання національного доходу. Власне тому макроекономічний аналіз рівноваги передбачає детальний розгляд споживання, заощадження, інвестицій, їхньої взаємо-обумовленості та взаємодії.

Споживання — це загальна кількість товарів і послуг, що придбані й спожиті протягом певного періоду. Йдеться про те, що споживання є відображенням споживчого, або платоспроможного попиту. Заощадження — це не що інше, як відкладений попит, або частина потреб людини, які не підкріплені купівельною спроможністю з певних причин.

Споживання — це частина доходу після виплати податків, що витрачається на придбання товарів і послуг, а заощадження — друга частина доходу після виплати податків, яка не споживається. Заощадження означає скорочення споживання.

Співвідношення споживання і доходу, заощадження і доходу залежить насамперед від обсягу споживання, заощадження і доходу. Обсяг споживання і обсяг заощадження, в свою чергу, залежать від суб'єктивного та об'єктивних чинників: «психологічної» схильності людей до споживання і «психологічної» схильності людей до заощадження; рівня доходу та його розподілу, запасу багатства, ліквідних активів, рівня цін, відсоткової ставки тощо.

Ще Дж. Кейнс писав про схильність людей до споживання як психологічний закон, за яким психологія суспільства полягає в тому, що зі зростанням сукупного реального доходу зростає і сукупне споживання, проте не такою мірою, як зростає сам доход.

Схильність людей до споживання — відображення їхнього бажання купувати споживчі товари і послуги. Розрізняють середню і граничну схильність до споживання.

Середня схильність до споживання використовується для того, щоб показати співвідношення споживання і доходу. Середню схильність до споживання визначають як відношення частини доходу, що використовується для споживання до всього національного доходу.

Схильність до заощадження — це відображення бажання людей не все споживати, а дещо й заощаджувати. Розрізняють середню і граничну схильність до заощадження.

Середня схильність до заощадження використовується для того, щоб показати співвідношення заощадження і доходу. Середня схильність до заощадження — це відношення частини доходу, що не споживається, до всього національного доходу.

Криві "доход-споживання". Криві та закони Енгеля

Якщо ввести в модель споживацького вибору по ложення про вибір між даним товаром та всіма іншими товарами, то це передусім позначиться на уявленні про структуру витрат бюджету. У цьому випадку розширене бюджетне обмеження матиме такий вигляд:

(1)

Дещо інакше за цих умов буде тлумачитися й лінія бюджетних обмежень. Тепер на графіку, з одного боку, буде кількість товару X, яку може придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого — витрати в грошовій формі на придбання всіх інших товарів (рис. 1). Точка перетину бюджетної лінії з віссю У відповідатиме загальному рівню доходу споживача.

Нахил цієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) і дорівнюватиме тангенсу кута а:

(2)

Можна також побудувати криву байдужості для споживача з урахуванням нових припущень (рис. 2). Звертаємо увагу на те, що у цьому випадку цінність усіх інших товарів для споживача набуває грошового виразу.

Рис. 1. Лінія розширеного бюджетного обмеження

Якщо припустити, що гранична корисність грошей для споживача залишається незмінною, то гранична норма заміщення у кожній точці кривої бай дужості буде дорівнювати граничній корисності товару X, вираженій у грошовій формі (МUx). Тому нахил кривої байдужості збігатиметься з нахилом лінії бюджетних обмежень у тій точці, де гранична корисність товару X, виражена у грошах, збігатиметься з ціною товару X. Інакше кажучи, рівновага споживача досягається за умови рівності цінності товару для нього та витрат на його придбання:

Рис. 2. Крива байдужості при виборі товару Х з усієї маси товарів

(3)

За менших обсягів закупок гранична корисність товару буде більша, ніж ціна, що спонукає до збільшення кількості товару X. Якщо закупки виявляться більцщ. ми, ніж рівноважний обсяг, то ціна товару перевищить його корисність, що підштовхуватиме споживача до зменшення закупок. Рівновага буде тоді, коли гранич на корисність, як максимальна сума грошей, від якої споживач хотів би відмовитися задля отримання до даткової одиниці товару, зрівняється з його ціною.

Рішення споживача про придбання товару X у пев них обсягах залежить не тільки від його уподобань та переваг, а й від рівня доходу. Якщо на графіку, де показані точки рівноваги споживача при різних рів нях його доходу, провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву "доход-споживання" (рис. 3). Ця крива показує, як кількість товару X, що споживається за певний час, змінюватиметься залежно від зміни доходу і тільки доходу.

Характер кривої "доход—споживання" буде зале жати від оцінки товару споживачем. Нормальні то вари — це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її доход. Неякісні това ри — це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача. Слід зазначити, що належність товару до групи нормальних чи не якісних залежить не стільки від його специфічних вла стивостей, скільки від сприйняття цього товару спожи вачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме його як неякісний.

Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу поїзд ка до іншого міста на власному автомобілі буде сприй матися як нормальний товар, і кількість таких поїздок збільшуватиметься із збільшенням доходів споживача. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, спожи вач сприйматиме кількагодинну поїздку як неякісну, віддаватиме перевагу перельоту літаком, а тому поїздка на власному автомобілі перетвориться у неякісний товар.

Рис. 3. Крива "доход-споживання"

Таким чином, для нормальних товарів крива "доход—споживання" матиме зростаючий характер, для неякісних — спадний.

Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Це порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збіль шить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива "доход—споживання" для цієї групи товарів ма тиме вигляд вертикальної прямої лінії (Рис. 4).

Від кривої "доход-споживання" легко перейти до так званих кривих Енгеля. Ернст Енгель (1821— 1896) — англійський економіст, який вивчав, як у XIX ст. характер споживання товарів і послуг змінювався залежно від доходу сім'ї. Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит.

Рис. 4.Модель „доход – споживання” може бути використана для побудови кривих Енгеля.

Криві Енгеля характеризують залежність обсягу споживання товару від доходу споживача.

Рис. 5. Криві Енгеля

На рис. 5 представлені криві Енгеля для нормальних (а), нижчих (б) та нейтральних (в) благ. Криві Енгеля і криві „доход – споживання” мають однаковий характер залежності від доходу: для нормальних благ є висхідними і мають додатний нахил, для нижчих – відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу, а для нейтральних є вертикальними. Криві Енгеля мають практичне значення. Вони можуть надати інформацію стосовно груп населення з відповідними доходами, для яких реклама певних товарів буде найбільш ефективною.

2. Оптимальний вибір і зміна ціни. Крива індивідуального попиту

Тепер проаналізуємо зміну оптимуму споживача під впливом зміни ціни одного з благ. Припустимо, що за інших рівних умов ціна товару поступово знижується від до (рис. 6). Бюджетна лінія обертається назовні праворуч вздовж абсциси, при цьому її кутовий коефіцієнт зменшується, що означає зміну відносної ціни товару, – він стає дешевшим порівняно з благом. Відрізки показують максимальні кількості товару, які споживач міг би придбати за різних цін, якби витрачав весь свій доход лише на нього. Точки на рис. 6 визначають рівноважні комбінації товарів та за різних рівнів ціни блага. З’єднавши точки рівноваги плавною лінією, одержимо криву „ціна – споживання”.

Рис. 6. Модель поведінки споживача за зміни ціни одного товару

Крива „ціна – споживання” показує функціональну залежність між обсягом споживання блага та його ціною; вона сполучає всі точки рівноваги споживача, пов’язані зі зміною ціни одного з благ. На її основі будується крива індивідуального попиту.

Криву індивідуального попиту на товар отримаємо, якщо перенесемо рівноважні обсяги споживання товару у систему координат „ціна – кількість товару ” (рис. 6). Крива попиту показує обсяг споживання товару як функцію ціни.

Властивості кривої попиту:

- крива попиту відображає зміну рівня корисності споживача: чим нижчою є ціна, тим вищий рівень добробуту вона забезпечує споживачеві;

- кожна точка кривої попиту є точкою оптимуму споживача на певному рівні корисності;

- в міру зниження ціни товару гранична норма заміни благ зменшується, тобто справджується закон спадної граничної корисності.

3. Ефекти доходу та заміни

Зміна ціни чинить двоїстий вплив на споживчий кошик. З одного боку, благо стає дешевшим або дорожчим відносно інших товарів, що стимулює зміну структури споживання: дорожчі блага замінюються дешевшими. Це – ефект заміни. З іншого боку, одночасно відбувається зміна реального доходу споживача за незмінного номінального: якщо ціна одного з товарів знижується, то вивільняється частина доходу, котра може бути використана для купівлі додаткових одиниць даного блага або додаткових одиниць інших благ.

Це – прояв ефекту доходу. В аналізі поведінки споживача важливо відокремити дію цих складових загального ефекту, тому що вони можуть мати однакову спрямованість, підсилюючи реакцію споживача на зміну ціни, або різну, викликаючи інші наслідки. Концепцію розмежування ефектів заміни та доходу розробили український економіст і математик Євген Слуцький (1915 р.) та англійський економіст Джон Хікс (30-ті рр. ХХ ст.).

Хоча модель Слуцького була розроблена раніше, в сучасній мікроекономіці більш поширений аналіз моделі Хікса.Для визначення відокремленої дії кожного з ефектів спочатку припускають, що споживач після зміни ціни одного з благ зберігає незмінним свій рівень добробуту, умовно скоротивши свої видатки так, щоб реальний доход залишався на рівні початкового. Це дає можливість проаналізувати зміну споживання, враховуючи лише зміну відносних цін, яку графічно показує зміна кута нахилу бюджетної лінії, тобто виділити ефект заміни. Для розмежування дії ефектів графічно застосовується побудова допоміжної прямої – компенсуючої бюджетної лінії. Економічний смисл добудови – визначити, якою стала б структура ринкового споживчого кошика, якби змінились лише відносні ціни благ. Далі, залишаючи незмінними відносні ціни (новий кут нахилу бюджетної лінії незмінний), досліджують лише вплив зміни реального доходу, що графічно відображається паралельним зміщенням бюджетної лінії.

Розглянемо графічну модель відокремленої дії ефектів за Хіксом для випадку зниження ціни товару (рис. 7). Початковий оптимум споживача встановлюється у точці, де бюджетна лінія є дотичною до кривої байдужості. Зниження ціни товару змінює кут нахилу бюджетної лінії. При цьому бюджетна лінія, обертаючись, ковзає вздовж початкової кривої байдужості і займає положення, яке показує компенсуюча бюджетна лінія (пунктир). Оптимум переміщується в точку умовної рівноваги. Це означає, що, залишаючись на тому ж рівні корисності, споживач змінив би свій оптимальний вибір на користь відносно дешевшого блага. Оскільки перехід від до відображає лише вплив нової ціни, то зміна обсягу споживання від до розглядається як ефект заміни. Ефект заміни спонукає споживача збільшити обсяг попиту на товар, який витісняє частину попиту на благо.

Ситуація незмінного реального доходу в моделі Хікса є умовною. В дійсності зі зниженням ціни одного з благ за того ж номінального доходу реальний доход зростає, що відображає паралельний зсув вгору в положення нової бюджетної лінії . Споживач досягає нового рівня добробуту на вищій кривій байдужості , в точці оптимуму. Перехід же від до відбувається за незмінних відносних цін товарів, тому зміну обсягу споживання від до трактують як ефект доходу.

Зміна рівноваги споживача від до характеризує загальний ефект зниження ціни товару , котрий складається з суми двох ефектів – заміни та доходу:

- ефект заміни полягає у зміні обсягу споживання внаслідок зміни відносних цін товарів за незмінного реального доходу споживача;

- ефект доходу – це зміна обсягу споживання внаслідок зміни реального доходу за незмінності відносних цін товарів.

Зі зниженням ціни блага ефект заміни обов’язково зумовлює збільшення його споживання, тобто має додатне значення. На відміну від ефекту заміни, ефект доходу діє в різних напрямках, – в залежності від того, до якого типу належить товар. Для нормальних благ ефект доходу діє в тому ж напрямку, що і ефект заміни, тобто є величиною додатною, і підсилює його (рис. 7). Для нижчих благ ефект доходу діє в протилежному напрямку і має від’ємне значення. Але, як правило, ефект заміни для нижчих товарів значно більший, ніж ефект доходу, тому зі зниженням ціни нижчого блага попит на нього зростає.

Рис. 7. Ефекти заміни та доходу за Хіксом. Нормальне благо

Нормальні блага, а також нижчі блага, для яких ефект заміни перевищує ефект доходу так, що зі зниженням ціни їх споживання збільшується, називаються звичайними благами. Для звичайних благ справджується закон попиту: з підвищенням ціни попит на них скорочується, а зі зниженням ціни – зростає, крива попиту має від’ємний нахил, є спадною. Винятком є товар Гіффена – нижчий товар, який займає значне місце у видатках споживача і для якого не виконується закон попиту, для нього ефект доходу перевищує ефект заміни, а крива попиту має додатний нахил і є висхідною.

Висновок

Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у більшості країн світу впродовж останніх десятиліть у середньому становить дві третини сукупних видатків на купівлю товарів і послуг. Після сплати домогосподарствами податків у їхньому розпорядженні залишається використовуваний дохід, котрий, як відомо, йде на споживання і заощадження. Споживання – це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей. Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не витрачається на споживання.

Які ж основні складові споживання? Найважливіші з них — продукти харчування, одяг, взуття, книги, предмети особистої гігієни тощо. Розрізняють три групи видатків домогосподарств на споживання: на товари тривалого користування, на предмети поточного вжитку та на послуги.

Немає сімей, які б витрачали свій використовуваний дохід однаково. Але статистичні обстеження виявили певні закономірності розподілу доходів сімей між продуктами харчування, одягом та іншими важливими статтями споживання. Незаможні сім'ї витрачають на продукти харчування більшу частину свого використовуваного доходу. Зі зростанням доходу видатки на деякі статті харчування збільшуються. Люди з вищими доходами споживають продукти харчування вищої якості, зокрема дорожчі овочі, фрукти, м'ясо тощо.

Проте збільшення видатків на харчування в разі зростання доходів відбувається до певної межі. Загалом зі збільшенням доходів частка видатків на продукти харчування зменшується. Ця закономірність споживання стосується не лише домогосподарств, а и нації в цілому. Наприклад, у США видатки на продукти харчування становлять близько 20% використовуваного доходу, у країнах Західної Європи — в середньому 25%, а в країнах, що розвиваються, — слизько 60%. Зі збільшенням доходів сімей зростають видатки на одяг, відпочинок, автомобілі. Водночас зростання доходів приводить до того, то частина їх не споживається, а заощаджується. Найбідніші сім'ї не спроможні заощаджувати взагалі. Нерідко вони беруть позичку або витрачають свої попередні заощадження, і найбідніші родини стають ще більшими боржниками.

Список використаних джерел

1. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.

2. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. — 2000.

3. Бузгалин А. В. Переходная экономика: Курс по политической экономии — М.: Таурус, 1994.

4. Гальчинський А. Праця і капітал // Економіка України. — 1992.

5. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції і агрегати // Економіка України. — 2002.

6. Кейнс Д. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Гос­издат, 1999.

7. Киселев А. П. Теория и практика современного бизнеса (или как создать фирму и работать на себя). — К.: Лібра, 2001.

8. Корнаї Я. Шлях до вільної економіки. — К.: Наук. думка, 2004.

9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика / Пер. з англ. — Львів: Просвіта, 2003.

10. Мочерний С. Проблеми людини в економічній теорії // Економіка України. — 2003.