1. Поняття ринку

У політичній економії поняття ринку має ширший сенс, ніж те, що вкладається в це поняття у буденному житті. У буденному уявленні ринок виступає як місце зустрічі покупців і продавців. Але ринок – не просто фізичний простір, а властива товарному виробництву інфраструктурна система, обслуговуюча виробничо-споживчу діяльність суспільства. Ринок – це економічний простір, який починається зі складів товаровиробників і закінчується роздрібними торговими підприємствами.

Ринок не існує без товарного виробництва, як і товарне виробництво не існує без ринку. Всі продукти товарного виробництва надходять на ринок, але так само і всі фактори товарного виробництва надходять з ринку. Тому ринок – не тільки передумова, але і наслідок товарного виробництва. Ринок утворює вся сукупність актів купівлі-продажу товарів і супроводжуючі їх торгово-мінові відносини, які є рухом відносин власності на створювану продукцію у формах загального відчуження цієї продукції і загального вторинного привласнення (первинне привласнення – на виробництві).

Основними категоріями ринку є попит і пропозиція товарів, конкуренція серед продавців і покупців, що формує товарні ціни, а також гроші (як міра вартості і засіб обігу).

Призначення товарного ринку – здійснювати безперервні й ефективні економічні зв'язки між виробництвом і споживанням і забезпечення тим самим безперервного відтворювального процесу і гармонійної взаємодії виробництва і споживання. Ця функція називається комплексною, вона містить в собі підфункції: контрольну; регулюючу і стимулюючу.

Контрольна функція полягає в тому, що ринок постійно виявляє відповідність виробництва товарів потребам у них і також суспільно-припустимі рівні цін і витрат на виробництво товарів. Функціонування ринку виключає виробництво непотрібної продукції, а також надмірно високі витрати її виробництва.

Регулююча функція ринку полягає в тому, що в результаті дії закону попиту, закону пропозиції і конкуренції ринок обумовлює перетікання капіталу, робочої сили між різними галузями економіки.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що ринок стимулює НТП у суспільстві і його впровадження у виробництво. Економічно високими результатами у виробничо-господарській діяльності ринок заохочує ініціативних і заповзятливих товаровиробників, усуваючи безініціативних через розорення і банкрутство.

Основні види ринків за предметом торгівлі.

1. Ринок споживчих товарів.

Це ринок різноманітних товарів, таких як хліб, взуття, одяг, побутова техніка і багато інших. В основному нам відомі такі приклади даного ринку, як магазини, базари, товарна біржа.

2. Ринок факторів.

Це ринок трудових ресурсів, природних ресурсів, включаючи сировину і матеріали. З огляду на те, що капітал є специфічним фактором, ринок капіталу розглядається окремо.

3. Ринок капіталу.

Це ринок цінних паперів. На даному ринку видаються кредити, купуються і продаються цінні папери, в основному акції та облігації. Центральне місце на ринку капіталу займають фондові біржі.

Існують й інші варіанти класифікації ринків. Виділяються, зокрема, легальні і нелегальні ринки, наприклад, ринок наркотиків. Використовується також поділ ринків за географічною ознакою: районні, обласні, національні і міжнародні (це визначається тим, які сторони беруть участь у торгівлі на даному ринку). Виділяють організовані та стихійні ринки, великі і маленькі тощо.

Останнім часом розвивається ринок на неіснуючі в даний момент товари, які з'являться тільки в майбутньому. Наприклад, з фермером можна домовитися в березні про закупівлю його продукції після збирання врожаю за наперед обумовленою, визначеною ціною. В цьому випадку, незалежно від можливих коливань цін або інфляції, він зобов'язаний вам продати свою продукцію за обумовленою ціною. Такий ринок допомагає сторонам планувати майбутнє виробництво.

Окрім цього, існує ще поділ ринків на ринок покупця (це такий ринок, на якому покупець диктує свої умови) і ринок продавця (в цьому випадку умови диктує продавець).

Основне призначення ринків полягає в тому, щоб сприяти обміну між торгуючими сторонами і давати їм можливість у повному розумінні цього слова торгуватися між собою.

2. Попит, потреба, бажання

Під попитом розуміється об'єм певного товару або послуг, який був би куплений за певну ціну в якийсь конкретний момент часу. Отже, щоб говорити про попит на певний товар, ми обов'язково повинні мати на увазі яку-небудь конкретну ціну і певний відрізок часу.

Попит породжується потребами і бажаннями споживача – для того, щоб ми щось купили, ми повинні в цьому мати потребу і, окрім цього, ми ще повинні мати бажання це купити. Наші бажання, на відміну від наших можливостей, практично безмежні. Тому економісти і підприємці не можуть орієнтуватися в своїй діяльності на потреби або бажання людей, не враховуючи при цьому купівельної спроможності тих, для кого призначається конкретний товар. Орієнтуватися потрібно на забезпечене купівельними засобами бажання купити конкретний товар за певну ціну в конкретний момент часу, тобто саме на попит.

Попит окремого покупця означає гіпотетичні об'єми певного товару, які даний покупець готовий придбати при різних рівнях ціни. Різні покупці мають різний попит. Крім того, попит на більшість товарів у міру підвищення їх ціни (за інших рівних умов) спадає, а при пониженні цін – підвищується.

Для наочності економісти часто наводять дані з попиту графічно. Ось як виглядатиме попит на графіку.

ціна

За рідким винятком, крива попиту завжди має такий опуклий вигляд.

Як було зазначено раніше, об'єм попиту на товар залежить від його ціни, і, як правило, підвищення ціни на товар призводить до зниження попиту на нього, і навпаки. Діє закон попиту. Коли говоримо про зміну попиту у зв'язку із зміною ціни товару, ми маємо на увазі, що інші чинники, які впливають на попит, залишаються незмінними.

Основні нецінові чинники, що впливають на попит.

Дохід споживачів. Зміна доходу призводить до зміни попиту на деякі товари. В міру зростання рівня життя товари, які вчора вважалися розкішшю, сьогодні стають звичайними. І навпаки, при зниженні доходу у споживачів зникає можливість придбання певних товарів, особливо предметів розкоші. В принципі, попит на звичайні товари достатньо стабільний, якщо в економіці не відбувається дуже істотних змін.

Смаки споживачів. Ніхто не стане сперечатися з тим, що смаки людей постійно змінюються, особливо в міру зміни моди. Мода, зокрема, відіграє велику роль у визначенні попиту на велику частину жіночого одягу, парфумерії тощо. Крім того, не секрет, що попит на светри, куртки, пальто підвищується до зими, тобто клімат і сезон теж впливають на смаки людей.

Кількість покупців. Тут відіграють роль демографічні зміни – до їх числа відносяться зміни у віковому і статевому складі суспільства, в чисельності населення. Більшою мірою демографічні зміни визначаються політичною стабільністю у країні. В умовах політичної стабільності в країні еміграція населення з неї невелика. Політична нестабільність приводить до масової еміграції. В цілому підвищення чисельності населення приводить до підвищення попиту на більшість товарів.

Ціни інших товарів. Під час розгляду зміни попиту на один товар у міру зміни цін на всі інші, разом узяті, потрібно виходити з того, до якого виду відноситься цей перший товар – до звичайних товарів, предметів розкоші тощо. Окрім цього, має враховуватися частка цього товару в загальній структурі витрат сім'ї. Адже на скільки б не змінювалися ціни на всі інші товари, при незмінних цінах на сірники, навряд чи попит на них істотно зміниться. А якщо йдеться про телевізори або іншу електроапаратуру, то при різкому підвищенні цін на решту товарів, особливо на продукти, навіть при постійних цінах на перші, у споживачів не залишиться стільки вільних грошей, скільки вони раніше могли б витратити на електроапаратуру. Без харчових продуктів людина обійтися не може, тому попит на електроапаратуру знизиться.

За співвідношенням між двома товарами вони можуть бути трьох типів: взаємодоповнюючі один одного товари (компліментарні), взаємозамінні товари і невзаємопов'язані. Інших відносин між двома товарами бути не може. Для економістів інтерес являють два перших типи відносин.

Компліментарні товари. Відносини між цими товарами такі, що один товар не споживається без іншого, наприклад, автомобілі і бензин. Підвищення ціни на один такий товар може спричинити зниження попиту і на інший.

Взаємозамінні товари. Це такі товари, які при споживанні можуть майже безболісно замінити один одного. Ступінь взаємозамінюваності, звичайно, може бути різним, наприклад, високим і низьким. Червоне і зелене яблука мають взаємозамінюваність високого ступеня, а автобусний і тролейбусний транспорт – невисокого. Підвищення ціни на один із взаємозамінних товарів призводить до підвищення попиту на іншій. Ступінь підвищення цього попиту визначається ступенем взаємозамінюваності цих товарів.

Види попиту:

1. Похідний попит – такий попит на товар, який виникає завдяки тому, що цей товар використовується в ході виробництва іншого товару. Прикладами можуть служити деревина, використана під час виробництва меблів, або сталь, використана в машинобудуванні. Звідси можна зробити висновок, що попит на будь-який фактор виробництва (землю, працю, капітал і підприємницьку здатність) завжди є похідним. Неважко здогадатися, що при підвищенні попиту на кінцевий товар, попит на всі проміжні товари, які беруть участь у його виготовленні, теж підвищиться, і навпаки.

2. Конкуруючий попит – так званий попит на взаємозамінні товари, про які йшлося вище.

3. Взаємопов'язаний попит – це попит на товари, споживані в ході споживання якихось інших товарів, наприклад, бензин і автомобіль.

4. Накладений попит – сукупний попит на товар, який використовується з декількома цілями, наприклад, попит на борошно, яке використовується для виробництва хліба, макаронних виробів, печива тощо.

Зміна об'єму попиту графічно відбивається за рахунок руху по одній і тій самій кривій попиту і за рахунок зміщення з однієї кривої попиту на іншу. Зі всієї сукупності чинників, які впливають на зміну попиту, лише зміна ціни товару призводить до руху по одній і тій самій кривій. Такий характер руху називається зміною величини попиту. Зміна попиту під впливом будь-якого іншого чинника називається зміщенням кривої попиту або просто «зміною попиту». Слід зазначити, що це справедливо відносно окремого споживача і відносно галузі в цілому, коли розглядаються одночасно всі споживачі даного товару.

3. Еластичність попиту

Під еластичністю попиту розуміється ступінь реакції попиту на зміну якогось з чинників, які впливають на попит. Проте найчастіше, коли говорять про еластичність, мають на увазі еластичність за ціною, що означає ступінь зміни попиту залежно від зміни ціни на товар. Показником еластичності є коефіцієнт еластичності. Якщо ми позначимо еластичність за ціною через Ер, то вона визначатиметься відсотковою зміною об'єму попиту, діленою на відсоткову зміну ціни (не враховуючи знак).

Розрізняють ступені еластичності за ціною.

Абсолютно нееластичний попит – має місце, коли зміна ціни не приводить до зміни об'єму попиту. Коефіцієнт еластичності абсолютно нееластичного попиту завжди дорівнює нулю (Ер = 0).

Нееластичний попит – має місце, коли значна зміна ціни товару приводить лише до незначної зміни об'єму попиту. В цьому випадку значення коефіцієнта еластичності знаходиться між нулем та одиницею.

Одинична еластичність – будь-яка зміна ціни приводить до пропорційної зміни об'єму попиту (Ер = 1).

Еластичний попит – попит на товар змінюється більшою мірою, ніж зміна ціни. Коефіцієнт еластичності тут більше одиниці, але складає певне число.

Абсолютно еластичний попит – це попит, який спадає до нуля у випадку, якщо ціна на товар підвищується понад якийсь певний рівень. Якщо ж ціна на товар знижується на найменшу одиницю, то попит прямує до нескінченності. Отже, коефіцієнт еластичності в даному, загалом, гіпотетичному випадку рівний нескінченності.

Чинники, що впливають на ступінь еластичності за ціною.

Дохід споживачів. Чим вище дохід і рівень життя споживачів, тим менше буде скарг на підвищення цін. Саме бідні верстви населення насамперед скаржаться на підвищення цін навіть тих, витрати на які складають незначну частину їх бюджету, але і в цьому випадку еластичність буде низькою.

Наявність у товара замінника. Якщо даний товар можна замінити іншим, то ступінь еластичності буде вищим.

Звички. Покупки деяких товарів здійснюються за звичкою. Тому незначна зміна цін таких товарів може залишитися непоміченою.

Вид товару. Коли товар є предметом першої необхідності, то від його покупки важко відмовитися, не зважаючи на підвищення ціни на нього. До таких товарів (послуг) можна віднести житло, медичне обслуговування, транспорт. А якщо йдеться про предмети розкоші, то зовсім інша справа. Від цих товарів споживачі відмовляються майже безболісно, "до кращих часів".

Чинник часу. У короткостроковому періоді часу споживачі можуть продовжувати здійснювати покупки, як і раніше, поки не знайдуть різні альтернативи. Як тільки вони дізнаються про такі альтернативи, вони можуть змінити структуру споживання. Легкість такої зміни теж має важливе значення. Для того, щоб перевести автомобілі з газового палива на бензин, потрібні час і кошти, а це може змусити споживачів продовжувати споживання дорогого товару.

Інші види еластичності – це еластичність за доходом і перехресна еластичність.

Еластичність попиту за доходом характеризує зміну попиту на товар у міру зміни доходу його споживача. Коефіцієнт еластичності за доходом визначається співвідношенням відсоткової зміни об'єму попиту до відсоткової зміни доходу. Насамперед цей коефіцієнт залежить від виду товару: звичайний це товар або предмет розкоші.

Перехресна еластичність характеризує зміну об'єму попиту на один товар (скажімо, товар X) після зміни ціни іншого товару (товар У) – Ех/у. Коефіцієнт перехресної еластичності розраховується як відношення відсоткової зміни попиту на товар Х до відсоткової зміни ціни товару У.

Природно, що в даному випадку велику роль відіграє характер взаємин між цими товарами. Для прямо невзаємопов'язаних товарів цей коефіцієнт дорівнюватиме нулю. Прикладом таких товарів можуть бути літаки і картопля. Для взаємозамінних товарів коефіцієнт перехресної еластичності буде з позитивним знаком, а якщо ми маємо справу з взаємодоповнюючими товарами, то він буде із знаком мінус.

4. Пропозиція

Пропозиція – об'єм певного товару, який продавець готовий запропонувати на ринок збуту за певною ціною і в конкретний період часу. Слід зазначити, що пропозиція зовсім не означає весь об'єм цього товару, що є у продавця або виробника. Тут підхід такий самий, як і при розгляді попиту, коли враховувалися не бажання, що були у споживача, і потреби, а лише ті, задоволення яких він готовий сплатити при даній ціні. Наприклад, якщо виробник виготовив 30000 телевізорів, він готовий за ціною, що склалася на ринку, продати лише 20000 (у конкретний момент часу), то об'єм пропозиції, природно, складе лише 20000 телевізорів.

Як і попит, пропозиція може змінюватися під дією багатьох чинників. Тільки один з цих чинників приводить до руху по одній і тій самій кривій пропозиції, а для того, щоб відбулося зрушення кривої пропозиції, потрібен вплив інших чинників.

Під час побудови кривої пропозиції також виходимо з припущення, що ціна виступає найзначнішою детермінантою величини пропозиції будь-якого товару. Проте крива пропозиції, як і крива попиту, пов'язана з припущенням "за інших рівних умов". Іншими словами, крива пропозиції будується на припущенні, що нецінові детермінанти пропозиції дані наперед і не піддаються змінам. Якщо одна з нецінових детермінант пропозиції насправді піддається змінам, положення кривої пропозиції також змінюватиметься.

До основних нецінових чинників пропозиції відносяться такі:

- ціни на ресурси;

- технологія виробництва;

- податки і дотації;

- очікування зміни цін;

- кількість продавців на ринку.

Основні види пропозиції.

Комплексна пропозиція – стосується тих товарів, виробництво одного з яких одночасно означає виробництво іншого. Прикладами таких товарів можна вважати м'ясо і шкури будь-яких тварин, нафту і попутний газ тощо. Особливість цього виду пропозиції полягає в тому, що при збільшенні виробництва одного з таких товарів ви автоматично збільшуєте виробництво іншого, що може вплинути на ціну цього іншого товару. Зокрема, це приводить до зрушення кривої пропозиції вниз.

Складна пропозиція – пропозиція товарів, що використовуються для задоволення однієї і тієї самої потреби. Прикладом таких товарів можна вважати каву, какао, молоко тощо.

Конкуруюча пропозиція – це пропозиція товару, який використовується для задоволення різних потреб. Кожна з таких потреб конкурує з іншими за те, щоб одержати даний товар. До даного виду пропозиції відносяться пропозиції всіх факторів виробництва.

Еластичність пропозиції – визначається тим, наскільки змінюється об'єм пропозиції при зміні ціни товару. Коефіцієнт еластичності пропозиції визначається таким співвідношенням:

Еs =

Еластична пропозиція в тому випадку, якщо Еs більше одиниці. Відразу зазначимо: з огляду на те, що в міру підвищення ціни об'єм підвищується, коефіцієнт еластичності пропозиції, як правило, має позитивне значення, на відміну від коефіцієнта еластичності попиту, який, як правило, має негативне значення.

Нееластичною пропозиція вважається в тому випадку, коли відсоткова зміна пропозиції менше відсоткової зміни ціни, тобто коефіцієнт еластичності менше одиниці.

Абсолютно нееластична пропозиція має місце в тих випадках, коли зміна ціни не може вплинути на об'єм пропозиції.

Абсолютно еластична пропозиція – це така пропозиція, об'єм якої при певному рівні ціни не обмежений. У даному випадку коефіцієнт еластичності рівний нескінченності.

Одинична еластичність пропозиції – зміна ціни – приводить до пропорційно рівноцінної зміни об'єму пропозиції. Отже, тут коефіцієнт еластичності дорівнює одиниці.

Чинники, що впливають на еластичність пропозиції за ціною.

1. Вид товару. Виробництво деяких товарів можна налагодити відносно легко, отже еластичність пропозиції таких товарів буде, швидше за все, високою. Цього не можна сказати про ті товари, підготовка виробництва яких вимагає багато часу. Окрім цього, необхідно врахувати час зберігання того або іншого товару. Наприклад, помідори довго зберігати не можна, а більшість приладів можуть зберігатися роками, і це практично не вплине на якість їх роботи.

2. Можливість залучення факторів виробництва істотно впливає на еластичність пропозиції. Для розширення виробництва будь-якого товару необхідно залучати додатково капітал, землю, трудові ресурси тощо. Одна справа, коли потрібні фактори виробництва вільні, але коли таких факторів немає у вільному вигляді, повернути їх звідти, де вони вже задіяні, може бути складно.

3. Динаміка зміни витрат виробництва в міру нарощування об'єму випуску. У тих випадках, коли витрати виробництва в міру нарощування його об'єму стрімко зростають, еластичність пропозиції за ціною буде низькою. Якщо ж збільшення об'єму випуску спричинить зниження витрат виробництва (або якщо вони залишаться на колишньому рівні), то еластичність пропозиції буде високою.

4. Можливість без збитку «переключити» фактори виробництва, які використовуються, на виробництво інших товарів. У тих випадках, коли така можливість існує, еластичність пропозиції буде високою, у тих випадках, коли такої можливості немає, – низькою.

5. Наявність альтернативних ринків товару. Якщо окрім даного ринку існують й інші ринки даного товару, то при зміні ціни товару на одному з цих ринків можна перерозподілити пропозицію товару на користь того ринку, де ціна вища. Тобто наявність альтернативних ринків підвищує ступінь еластичності.

6. Структура ринку. Зміна в об'ємі пропозиції в результаті підвищення ціни великою мірою визначається тим, який цей ринок: з повною конкуренцією, з частковою або монопольний.

Розглянуті нами пропозиція і попит є двома "китами" ринкового механізму.

5. Ринкова рівновага

Тепер можна звести разом поняття пропозиції і попиту, щоб з'ясувати, як взаємодії рішень покупців про покупку і рішень виробників про продаж товарів визначають ціну товару і кількість, яка реально купується і продається на ринку.

На рис. 3 наведені одночасно крива пропозиції і крива попиту.

Рисунок 3

Здатність конкурентних сил пропозиції і попиту встановлювати ціну на рівні, коли рішення про продаж і купівлю синхронізуються, називається врівноважуючою функцією цін.

Рівноважна ціна – це така ціна, при якій об'єм попиту і об'єм пропозиції дорівнюють між собою. За цю ціну весь запропонований об'єм товару буде повністю реалізований, а всі охочі його купити зможуть зробити свої покупки.

За будь-якої вищої ціни постачальники хочуть продавати більшу кількість товару, ніж споживачі готові купити – в результаті виникає надлишок. За будь-якої нижчої ціни споживачі хочуть купити більшу кількість, ніж згодні продати виробники, про що свідчить виникаюча нестача. Розбіжності між пропозицією продавців і попитом покупців породжують зміну цін, які зрештою завершуються узгодженням між собою цих двох протилежних бажань: надлишок товару «штовхає» ціну на нього вниз, а нестача його викликає підвищення ціни. Коли за певної ціни немає ні нестачі, ні надлишку, не існує жодних підстав до того, щоб реальна ціна відхилялася від цієї ціни. Таку ціну називають ціною ринкового клірингу або рівноважною ціною. Описані процеси і називаються ціновим механізмом, а графічне зображення цього процесу – павутиноподібною моделлю.

6. Чинники, що визначають ринкову структуру

Однією з характерних рис ринкової економіки є конкуренція господарюючих суб'єктів на основі їх економічної відособленості відносинами приватної власності.

Конкуренція – суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі і продажу товарів. Конкуренція економічно стимулює НТП, вона спонукає знаходити й упроваджувати у виробництво кращі технології, раціональніше використовувати ресурси, вона економічно заохочує ініціативу товаровиробників вищими результатами їх виробничо-господарської діяльності і витісняє з виробничо-господарської сфери інертних, безініціативних шляхом їх зубожіння, розорення, банкрутства. Через ці її якості конкуренція є однією з важливих рушійних сил економічного прогресу.

Структура ринку будь-якої галузі може бути визначена або як вільно конкурентна, або як монополістична, або як частково конкурентна. Причому в останньому випадку йдеться про ще багато підструктур ринку. Чинниками, що визначають структуру ринку, є взаємини між покупцями і продавцями, а також умови цих взаємин.

1. Чисельність (кількість).

Кількість покупців і продавців є найважливішим чинником, що визначає ринкову структуру. Вона коливається від одного до багатьох тисяч як з боку попиту, так і з боку пропозиції.

2. Вагомість позицій, займаних окремими продавцями і покупцями.

Трапляються випадки, коли незалежно від кількості покупців або продавців в руках окремого покупця (продавця) знаходиться контроль за більш ніж 80% ринку, тоді як 20% ринку, що залишилися, поділяють між собою тисячі дрібних покупців і продавців. Очевидно, що тоді, коли на ринку є такий "гігант", він може диктувати свої умови. Якщо ж подібних гігантів немає, то нікому диктувати свої умови.

3. Міра свободи при вході фірм у галузь і виході з неї.

Свобода входу і виходу визначаються існуючим законодавством, технологічними та економічними особливостями галузі.

4. Ступінь інформованості покупців і продавців про стан ринку.

5. Ступінь технічної схожості товарів, що продаються різними продавцями.

7. Моделі ринку

Виділяють 4 несхожих моделі ринку.

Модель чистої конкуренції

Для того, щоб на ринку існувала чиста або повна конкуренція, мають дотримуватися такі умови:

- на ринку є безліч виробників і покупців;

- жоден виробник або покупець не може істотного впливати на стан ринку;

- всі фірми, які торгують на даному ринку, виробляють стандартизовані товари, схожі один на одного;

- на шляху вільного входу і виходу фірм відносно даної галузі немає перешкод. Більш того, нові в цій галузі фірми знаходяться в рівному положенні з тими, які вже діють на цьому ринку, тобто існує рівність усіх виробників;

- кожен покупець і продавець має повну інформацію про стан ринку – що, де і за скільки продається і купується;

- транспортабельність товару також є обов'язковою умовою. Це необхідно, щоб будь-який продавець міг відвезти свій товар куди завгодно;

- ресурси, які використовуються під час виробництва даного товару, можуть безперешкодно прямувати на виробництво інших товарів.

У цій моделі, зважаючи на вищезгадані умови, жоден покупець або продавець не може впливати на ціну товару, оскільки частка ринку, що знаходиться у кожного покупця або продавця, нікчемно мала. При спробі встановити ціну вище ринкової покупець купить цей товар у іншого продавця, оскільки він добре інформований про стан подій на ринку. Встановлювати ціну нижче ринкової не має сенсу, оскільки це означає втрату можливих доходів.

Таким чином, будь-яка фірма-виробник вважає ринкову ціну фіксованою і вирішує питання тільки про те, в якому обсязі вона має виготовити товар.

В умовах повної конкуренції в короткостроковому періоді можна одержати надприбуток, і ця галузь стає привабливою для інших підприємців. Вони без особливих зусиль можуть почати в цій галузі свій бізнес з тим, щоб одержати свою частку надприбутків. Що ж до довгострокового періоду, то надприбуток одержати не може ніхто. Насправді, будь-який підприємець одержує тільки нормальний прибуток, який визначається як прибуток, достатній для того, щоб він не залишив цей бізнес. Населення купує товари за мінімально можливу ціну.

Проте при всій її привабливості повна конкуренція насправді не існує. Існують лише близькі до цього ринки товарів. Якщо ще раз звернути увагу на умови даного ринку, можна зрозуміти, що виконати їх у повному обсязі практично неможливо. Особливо це стосується інформації. Сьогодні існують ринки товарів, які можна вважати близькими до ринку повної конкуренції. Насамперед до таких ринків відносяться світові ринки нафти, газу та інших сировинних товарів, фондові й товарні біржі. Останнім часом до ринку повної конкуренції стали відноситися і ринки сільськогосподарської продукції індустріально розвинених країн.

Монополія

Для того, щоб фірма вважалася монополістом, вона повинна бути в даній галузі єдиним продавцем.

Будь-який монополіст може диктувати свої умови на ринку або за ціною, або за об'ємом товару, що продається. Зазначимо, що якщо фірма є монополістом, це зовсім не означає, що вона може пропонувати свій товар за будь-яку ціну. Це, передусім, пов'язано з тим, що абсолютно незамінних товарів не існує. Крім того, навіть якщо якийсь товар дійсно нічим не може бути замінений, не можна виручити від його продажу грошей, якщо їх немає у потенційних споживачів. І останнє: те, що товар незамінний, ще не робить його абсолютно необхідним.

Отже, товар монополіста можуть купити, а можуть і не купити, і багато що в цьому випадку залежить від ціни товару. Кожному рівню ціни товару відповідає певний об'єм попиту, діє закон попиту.

Причини виникнення монополії можуть бути законодавчого, географічного, природного характеру. Законодавство може забезпечити якійсь фірмі, приватній або державній, виняткові права в галузі. Існують також випадки, коли одна фірма має повний контроль над джерелом сировини або виняткові права на технологію. Добрий приклад цьому – центральні банки кожної країни, які володіють винятковими правами на емісію грошей. Крім того, якщо в якійсь галузі фірми укладуть між собою угоду за ціною товару або за об'ємом випуску, всі вони разом взяті тим самим стають монополістом.

Монополістична конкуренція

Основні характеристики:

- наявність багатьох продавців і покупців;

- фірми виготовляють різні товари, але кожен з них може бути цілком і повністю замінений іншим (причому без жодного збитку для споживача);

- фірми мають можливість безперешкодного входу на ринок і виходу, нові фірми можуть на рівних конкурувати з фірмами, які давно торгують на даному ринку;

- можливо, що має місце повна інформованість про стан ринку, проте це не є обов'язковою умовою;

- кожна фірма має можливість у межах якогось діапазону призначати ціну на свій товар.

Відмінність між товарами різних фірм може полягати в назві, упаковці, розмірах, також можуть мати місце незначні технологічні відмінності. Ціни на товари різних фірм дещо відрізняються. Тому буде точніше сказати, що кожна фірма не "призначає", а "шукає" якнайкращу для себе ціну на свій товар.

У короткостроковому періоді окремі фірми можуть одержувати надприбуток. Але зважаючи на вільний вхід нових фірм в дану індустрію, в довгостроковому періоді можна одержати тільки звичайний (нормальний) прибуток.

Для фірм, які працюють в умовах монополістичної конкуренції характерні цінові війни. Оскільки товари різних фірм дещо відрізняються один від одного, покупці вирішуватимуть, який з товарів купити, виходячи з цін на них. Проте фірми чудово знають, що зрештою вести постійні цінові війни один з одним невигідно. Тому найчастіше використовуються інші методи конкурентної боротьби: розробка модифікацій товару, реклама, маркетингові заходи, спонсорство тощо.

Типовим явищем для ринків монополістичної конкуренції стало створення картелів. Картель – це коаліція фірм, що створюється для здійснення взаємоузгоджених дій на користь даних фірм. В цьому випадку фірми можуть домовитися про ціни на товари, про об'єми випуску, про політику "конкурентної боротьби" один проти одного тощо. У багатьох країнах, зокрема в США та у всіх країнах ЄС, такі коаліції заборонені. Проте неофіційно це робиться у багатьох галузях цих країн. При існуванні картеля в якій-небудь індустрії його, зрештою, можна вважати однією фірмою. Отже, картель може розглядатися як монополія.

На світовому ринку існує декілька картелів. Найвідоміший з них – це ОПЕК (Організація країн – експортерів нафти).

Олігополія

Основні характеристики:

- нечисленність виробників: наприклад, більше 80% ринку може знаходитися в руках менш ніж десятка фірм;

- фірми виробляють схожі товари, які мають високий ступінь взаємозамінюваності при експлуатації їх споживачами;

- існують істотні перешкоди на шляху входу нових фірм у дану галузь;

- фірмам, які діють на даному ринку, багато що відомо одна про одну;

- має місце і цінова, і нецінова конкуренція;

- має місце цінове лідерство – є фірма, що диктує ціни на ринку.

Прикладами галузей можуть бути виробники сигарет, фірми автомобільної, комп'ютерної, хімічної, авіаційної, будівельної промисловості тощо.