Опорний конспект лекцій

з «Макроекономіки»

Макроекономіка як наука

Фундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність між безмежними матеріальними потребами людей і відносно обмеженими економічними ресурсами для їх задоволення.

Під ефективністю економіки розуміють відношення результатів виробництва до витрат на це виробництво.

Складові ефективного використання ресурсів:

Забезпечення повної зайнятості ресурсів.

Повна зайнятість – це залучення до виробництва всіх придатних ресурсів.

2. Досягнення повного обсягу виробництва.

Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовуються так, щоб найповніше задовольнити потреби суспільства.

Предметом макроекономіки є ефективність функціонування національної економіки.

Національна економіка може бути визначена як:

сукупність об’єктів виробничої і невиробничої сфери, що розташовані в межах певного природного середовища і державної території та використовуються суб’єктами господарювання;

система галузей, видів виробництв і територіальних комплексів;

економічна система, яка здатна задовольнити потреби даної країни та захистити її інтереси, забезпечити її господарську та політичну самостійність.

Об’єктом макроекономіки є економічна система та її агреговані показники. Економічна система – це певним чином упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ та послуг.

Агреговані параметри відображають сукупність специфічних економічних одиниць так, ніби ті складають одне ціле. (наприклад, уся сукупність підприємств в Україні складають один агрегат – фірми).

Суб’єкти національної економіки:

1. Сектор домашніх господарств.

2. Підприємницький сектор

3. Державний сектор

4. Сектор закордон

Методи макроекономічних досліджень:

діалектико-матеріалістичні методи:

аналіз;

синтез;

індукція;

дедукція;

абстракція;

інші.

економіко-математичне моделювання

Економічна модель – це спрощене відображення економічного явища, об’єкта або процесу, абстрактне узагальнення відповідних фактичних даних.

Економічна змінна – це вимірна величина (наприклад, річний обсяг виробництва, сума грошей, темп інфляції), що може набувати різноманітних значень.

Відрізняють дві групи таких змінних:

а) ендогенні змінні – це характеристики об’єкта, які треба визначити в результаті розрахунків по моделі (невідомі величини);

б) екзогенні змінні – це характеристики зовнішніх (по відношенню до об’єкта моделювання) умов, які модель бере як дані.

Статичні моделі фіксують економічний процес на початку та кінці певного періоду і не зображують перехід від одного стану до іншого.

Динамічні моделі зображають економічні моделі з урахуванням фактора часу.

Функції макроекономіки:

практична.

пізнавальна.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв’язки і залежності, властивості національної економіки, називають позитивною, або макроекономічним аналізом. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки.

Виконуючи практичну функцію, макроекономіка виступає як нормативна, або макроекономічне регулювання. Макроекономічне регулювання є інструментом економічної політики і визначає, що має бути в економіці і як цього досягти.

Макроекономічні показники в системі національних рахунків

Найважливішим показником розвитку економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП). Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Суб’єкти господарювання вважають резидентами тієї економіки, з якою діяльність пов’язана тісніше, ніж з будь-якою іншою.

Принципи розрахунку ВВП:

1) у ВВП враховується вартість кінцевої продукції і не враховується вартість проміжної продукції.

Кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою споживання.

Проміжна продукція – товари і послуги, що купуються з метою подальшої обробки, переробки.

2) у ВВП не враховуються невиробничі фінансові операції:

а) державні трансферти;

б) приватні трансферти;

в) купівля-продаж цінних паперів.

3) ВВП не враховує продукцію, вироблену лише в поточному періоді, тому операції по перепродажу раніше виготовлених товарів не враховується.

Методи розрахунку ВВП:

1. за виробленою продукцією (виробничий метод)

2. за витратами (метод кінцевого використання)

3. за доходами (розподільчий метод)

Виробничий метод: ВВП розраховується як сума доданої вартості, створеної всіма галузями економіки.

Додана вартість – різниця між вартістю виготовлених товарів та вартістю проміжних товарів і послуг, які були придбані для виробництва продукції.

Метод кінцевого використання: ВВП = У = С + Іg + G + NX

де С – споживчі витрати домогосподарства на товари і послуги;

Ig – валові приватні внутрішні інвестиції: Іg = In + А, де In – чисті приватні внутрішні інвестиції (або чистий приріст нагромадженого капіталу), А – амортизація.

G – державні закупки товарів і послуг

NX – чистий експорт (різниця між експортом та імпортом)

Розподільчий метод: ВВП = А + Тн + W + R + і + р = А + Тн + факторні доходи,

де Тн – непрямі податки на бізнес;

W – винагорода за працю

R – рентні доходи (рента),

і – процент –

р – прибуток.

Валовий національний продукт – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, незалежно від того, де використовувались ці фактори – у країні чи за кордоном.

Національний доход – це весь доход, вироблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної країни, незалежно від того, де ці ресурси використовуються – у країні чи за кордоном.

.

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах тобто в цінах, що існують на момент виробництва. Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється у сталих (незмінних, базових) цінах.

Індекс цін визначає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг («ринкового кошика») для певного періоду часу й сукупною ціною ідентичної або схожої групи товарів й послуг у базовому періоді.

Розрізняють декілька індексів цін:

Індекс Ласпейреса (індекс споживчих цін або агрегатний індекс цін) – показує, як змінюється ціни за два періоди, що порівнюються, якщо товарна структура виробленого ВВП залишається такою, як в базовому році. Індекс Пааше показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо товарна структура виробленого ВВП відповідає поточному року. Індекс Пааше розрахований для сукупної вартості товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП: Індекс Фішера як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше.

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Іц < 1) або менша за 100%, то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Іц > 1) або більше 100%, то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Недоліки показника «ВВП»

у ВВП не враховується вартість негативних зовнішніх ефектів (зокрема забруднення довкілля, перенаселення тощо);

ВВП не враховує вартість неринкових операцій (таких, як робота домогосподарки, особистий ремонт власного будинку тощо);

у ВВП не враховується вартісна оцінка дозвілля і не відображається повною мірою покращення або є погіршення якості товарів;

ВВП не враховує обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки.

У 1972 р. дослідники з Йельського університету (США) Уільям Нордгауз та Джеймс Торбін запропонували новий показник: «Чистий економічний добробут», який враховує ці недоліки.

Етапи розвитку систем макроекономічних показників:

І) 30-ті – початок 50-х років. В колишньому СРСР складалась і закріпилась система статистичного обліку у формі балансу народного господарства (БНГ).

ІІ) 50 – 60 роки. В міжнародній статистиці офіційно функціонують дві різні за змістом і формою системи макроекономічних показників – система національних рахунків (СНР) (в капіталістичних країнах) та баланс народного господарства (в соціалістичних країнах)

ІІІ) 70-і рр. – до нашого часу. Практично всі країни світу використовують СНР.

Система національних рахунків – це система взаємопов’язаних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу результатів функціонування економіки на макрорівні.

Елементи СНР

І. Сектори. «Підприємства», «Фінансові установи», «Державні установи»,

«Громадські та приватні організації», «Домашні господарства», «Зовнішньоекономічні зв’язки».

ІІ. Галузі.

ІІІ. Економічні операції: операції з продуктами і послугами, розподільчі і фінансові операції.

ІV. Рахунки: рахунок товарів і послуг; рахунки виробництва, утворення, розподілу і використання доходу, рахунок капіталу.

Рис. 2.1. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів

Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які направляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції. Інша частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм внаслідок придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Відкрита економіка – це економічна система, яка пов’язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.

Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо макроекономічні тотожності: C+ T+ S+ M = C+ I+ G+ X.

Звідси T+ M + S = I + G + X.

тобто «витоки» = «ін’єкції».

3. Товарний ринок

Сукупний попит – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. Позначається літерами AD. Включає внутрішній і зовнішній попит на вітчизняні товари і послуги.

Цінові фактори (чинники) сукупного попиту визначають нахил кривої AD і обумовлюють рух від однієї точки до іншої, не змінюючи положення самої кривої, за правилом: при незмінній пропозиції грошей і постійній швидкості їх обігу величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін.

Серед цінових факторів виділяють:.

Ефект Пігу – збільшення домогосподарствами видатків споживання, що зумовлене зростанням добробуту споживачів внаслідок зниження цін.

Ефект Кейнса – вищий рівень цін збільшує попит на гроші, підвищує процентну ставку і через інвестиційні витрати скорочує сукупний попит.

Ефект обмінного курсу – падіння рівня цін у країні знижує в ній процентні ставки і реальний обмінний курс, що стимулює експорт і отримує імпорт, внаслідок чого сукупний попит зростає – через чистий експорт.

Нецінові фактори сускупного попиту

1. Зміни у споживчих витратах:

а) добробут споживачів

б) очікування споживачів

в) заборгованість споживачів

г) податки на доходи споживачів

2. Зміни в інвестиційних витратах:

а) процентні ставки

б) очікування прибутків від інвестицій

в) податки з підприємств

г) технології

д) надлишкові потужності

3. Зміни в державних витратах

4. Зміни в витратах на чистий експорт:

а) національний доход інших країн

б) валютні курси

Сукупна пропозиція (AS) – це загальний обсяг товарів і послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами для продажу, для кожного рівня внутрішніх цін.

Форма кривої AS інтерпретується по-різному в класичній та кейнсіанській школах. Класична модель описує поведінку економіки у довгостроковому періоді. Припускає існування чистих ринків та гнучких цін заробітної плати. Гнучкість цін і заробітної плати – це їх здатність одразу підвищуватися і знижуватися під впливом змін у попиті або пропозиції. Кейнсіанська модель розглядає функціонування економіки у короткостроковому періоді, виходячи з відносної жорсткості цін й заробітної плати, а також неповної зайнятості факторів виробництва.

Рис. 3.1. Крива сукупної пропозиції

До цінових чинників, які визначають нахил короткострокової AS належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу національного виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищення рівня цін.

До нецінових чинників сукупної пропозиції належать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Вони зсувають криву АS вліво при зменшенні пропозиції та вправо при її збільшенні.

Короткострокова рівновага характеризує ситуацію в економіці, коли ціни на ресурси є незмінними, а змінюються лише ціни на готову продукцію під впливом сукупного попиту. Довгострокова рівновага характеризує рівень цін на ресурси. Подвійна рівновага – поєднання довго – та короткострокової рівноваги ситуація, коли ціни на ресурси та на готову продукцію є врегульованими (рівними).

Теорія раціональних сподівань – гіпотеза, згідно з якою фірми і домогосподарства на основі отриманої інформації очікують, що економічна політика держави певним чином вплине на економіку, і, керуючись власною вигодою, здійснюють заходи, які роблять політику неефективною.

Теорія економіки пропозиції – концепція, яка акцентує увагу на урядових заходах, які впливають на сукупну пропозицію

Шок пропозиції – це несподівані зміни у затратах на одиницю продукції або продуктивності праці, які різко переміщують криву сукупної пропозиції. Приклад – зростання цін на нафту у 70-х роках.

Шок попиту – це несподівані зміни у сукупних доходах і витратах, які різко переміщують криву сукупного попиту. Приклад – зростання витрат, спричинене війною

4. Ринок праці

Повна зайнятість означає використання всіх придатних трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи. Передбачає існування природного безробіття. Раціональна зайнятість означає відповідність професійно-кваліфікаційного складу робочої сили структури робочих місць.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили:

Природний рівень безробіття – це рівень безробіття при повній зайнятості, тобто це рівень природного безробіття (суми структурного та фрикційного безробіття.

Види безробіття

фрикційне

структурне.

природне

циклічне

приховане

конверсійне

Соціально-економічні втрати від безробіття:

Відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого (ВВП – розрив). Розраховується по закону Оукена.

Порушення соціально-економічних пропорцій на ринку праці: безробіттям більше охоплені жінки, ніж чоловіки; молодь, ніж люди середнього віку; висококваліфіковані робітники (ІТР).

Криза освіти і професійно-технічного навчання.

Загострення соціальних проблем: наркоманія, алкоголізм, злочинність, розлучення тощо.

Закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційний на b%:

, де У – фактичний обсяг виробництва

У* – потенційний ВВП

u – фактичний рівень безробіття, %

u* – природний рівень безробіття, %

РИНОК РОБОЧОЇ СИЛИ – це система економічних механізмів, норма та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили і її використання.

Суб’єктами ринку робочої сили є наймані працівники, роботодавці, держава та суспільні організації, об’єктами – умови найму на роботу або умови надання трудових послуг.

Попит на робочу силу – це платоспроможна потреба роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікацій. Він визначається: 1) сукупним попитом в економіці; 2) технічним оснащенням виробництва; 3) співвідношенням витрат на заробітну плату з витратами на машини і обладнання.

Пропозиція робочої сили – кількість робітників, які пропонують за кожного рівня заробітної плати різноманітні і якісні трудові послуги роботодавцям. Визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, дією профспілок та іншими факторами.

Рис. 4.1. Модель рівноважного стану ринку робочої сили

Напрямки державного регулювання ринку праці:

стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;

підготовка і перепідготовка робочої сили;

сприяння найму робочої сили;

соціальне страхування від безробіття.

Ступінь задоволення потреб людей залежить насамперед від індивідуальних та сімейних доходів, які отримують члени суспільства та їхні родини. Перехід до ринкової економіки пов’заний з виникненням проблеми розподілу доходів у суспільстві. Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренця.

5. Грошовий ринок

Гроші – це загальновизнаний засіб платежу за товари та послуги.

В умовах сучасного ринку грошовий обіг складається з готівкових і безготівкових грошей.

Депозити – грошові кошти, вкладені в комерційні банки на визначених умовах.

Трансакційні (чекові) депозити є засобами обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за придбані товари та послуги. Такі платежі здійснюються за допомогою чеків або аналогічних розрахункових інструментів.

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси.

Для кількісного виміру грошової маси використовуються грошові агрегати. Грошові агрегати – це поєднання різноманітних ліквідних фінансових активів.

Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості.

Грошовий ринок – це фінансовий ринок кредитних операцій, на якому економічні суб’єкти продають у купують необхідні їм ліквідні засоби, пускаючи в обіг короткострокові зобов’язання, строк погашення яких менше, ніж 1 рік (наприклад, цінні папери державної скарбниці).

Кредитний ринок (або ринок позичкового капіталу) – це ринок, що забезпечує рух фінансових засобів від тих, хто заощаджує, до тих, хто інвестує. Ринок позичкового капіталу відрізняється тим, що зобов’язання, які знаходяться в обігу, є довгостроковими (строк погашення більш одного року):

Сукупний попит на гроші складається з двох частин:

,

де – грошовий попит; – попит на гроші для угод (операційний); або L(i) – попит на гроші як на актив.

Попит на гроші для угод прямо пропорційно залежить від рівня цін і обсягу реального виробництва (доходу) і обернено пропорційно залежить від швидкості грошового обігу.

Попит на гроші як на актив показує вибір між готівкою та іншими видами активів з урахуванням їх переваг відповідно до теорії портфельного вибору. Найновіші дослідження теорії портфеля свідчать, що оптимальний портфель має в цілому містити і низько ризикові і високоризикові активи. На вирішення проблеми вибору: зберігати багатство у грошах чи у цінних паперах – впливає процентна ставка.

Економічну ситуацію, за якої попит на гроші не має обмежень з боку процентної ставки, називають пасткою ліквідності.

Кількість грошей, яка наявна у національній економіці на певний момент часу, називають пропозицією грошей.

Процент – це плата за право користуватися грошовими коштами.

Процентна ставка – це сума процента, виплачена за одиницю часу і взята і відсотках від наданих у позику коштів.

Номінальна процентна ставка (і) – це альтернативна вартість нагромадження грошей або рівень процента, не скоригований на інфляцію.

Реальна процентна ставка ® – це різниця між номінальною процентною ставкою і темпом інфляції

.

Рис. 5.1. Рівновага на грошовому ринку

Комерційні банки – це депозитні інституції, основними функціями яких є прийом вкладів від фізичних і юридичних осіб та надання позик.

Вклади, котрі внесені в комерційний банк, але на які не надано позики, називаються резервами.

Обов’язкові резерви ® – частина депозитів, які банки зберігають у центральному банку.

Норма обов’язкового резервування, або резервні вимоги є відношенням суми обов’язкових резервів до суми залучених депозитів:

Сума, на яку фактичні резерви (TR) банку перевищують обов’язкові резерви, становить надлишкові резерви банку (Е): E=TR – R

Для визначення максимальної кількості грошей, яку може створити банківська система на основі будь-якої величини надлишкових резервів, необхідно перемножити надлишкові резерви на депозитний мультиплікатор.

.

де mд – депозитний мультиплікатор

Пропозиція грошей в економіці становитиме:

,

де М – пропозиція грошей; D – поточні чекові депозити

Пропозиція грошей є сумою готівкових та депозитних грошей

М = С + D,

де С – готівка на руках у населення (готівка поза банками), D – чекові депозити

де сr – коефіцієнт готівки

Грошова база є сумою готівки та резервів: B = C + R, де В-грошова база, R – банківські резерви

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називають грошовим мультиплікатором (mг):

Пропозиція грошей перебуває у прямій залежності від грошової бази до грошового мультиплікатора:

Методи кредитної політики

Операції на відкритому ринку – купівля – продаж Національним банком урядових цінних паперів у комерційних банків, підприємств та населення.

Облікова (дисконтна) ставка – процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам

Норма резервування

Види грошово-кредитної політики:

1) гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якою проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні.

2) жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці.

3) проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає ситуація зростання попиту на гроші, яка супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента

4) політика «дорогих грошей» – рестрикцій на політика – MsЇ

а) продаж національним банком урядових цінних паперів

б) підвищення резервної норми

в) підвищення облікової ставки

5) політика «дешевих грошей» – експансія – – Ms­

а) купівля урядових цінних паперів НБУ

б) зменшення резервної норми

в) зменшення облікової ставки.

Тема 6 Інфляційний механізм

План

Сутність інфляції та її види

Наслідки інфляції

Час: 2 год.

Література:

Мікроекономіка та макроекономіка за ред. Будаговської, тема 5, параграфи 1,2;

Макроекономіка за ред. Савченка, – К.: 1999, глава 4;

Степан Панчишин. Макроекономіка. – К.:, 2001, тема 4.

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці.

Темп інфляції:p= ,

Види інфляції

За темпами: – помірна; галопуюча; гіперінфляція	за очікуванням: – передбачена; непередбачена
За характером: – відкрита; придушена (прихована)	за джерелами: – внутрішня; імпортована
За змістом: збалансована; незбалансована	за типом: – інфляція попиту; інфляція витрат (пропозиції).

Наслідки інфляції:

І. Падіння рівня життя народу

Номінальний доход – це сума грошей, які особа отримує у вигляді зарплати, пенсії тощо.

Реальний доход – це кількість товарів і послуг, яку можна купити за суму номінального доходу.

ІІ. Перерозподіл доходів між різними групами населення.

1) програють від передбаченої інфляції:

а) одержувачі фіксованих доходів (пенсій, стипендій тощо);

б) власники заощаджень;

в) кредитори (ті, хто позичає гроші).

2) виграють в умовах інфляції:

а) окремі домогосподарства, чий номінальний доход випереджає зростання цін;

б) працівники, зайняті в галузях, що перебувають на піднесенні і представлені потужними трудовими спілками;

в) керівництво фірм та інші отримувачі прибутків в умовах, якщо ціни на готову продукцію зростають швидше, ніж ціни на ресурси;

г) дебітори (ті, хто бере гроші у позику);

д) уряд:

ІІІ. Вплив на динаміку номінальних процентних ставок за ефектом Фішера, що підриває стимули для інвестування.

ІV. Зменшення обсягу виробництва і рівня зайнятості в національній економіці в умовах інфляції витрат.

V. Посилення диспропорцій між галузями (ножиці цін), неефективний розподіл ресурсів.

VI. Зростання непередбачених витрат:

VІІ. Зменшення безробіття в умовах інфляції попиту за кривої Філіпса.

VІІІ. Соціальні втрати: відтік трудових ресурсів із сфери виробництва, розвиток спекуляції, зростання злочинності, соціальна напруга.

Дефляція – підвищення цінності або купівельної спроможності грошей. Дезінфляція – сповільнення темпів інфляції.

Стагфляція – ситуація в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

7. Споживання домогосподарств

Споживання – це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людини.

Заощадження – це частина використовуваного доходу, що не споживається.

Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заощадження, або пороговим доходом.

Якщо є заощадження, то населення має можливість у поточному періоді споживати більше, ніж отримано доходу. Таку ситуацію називають ефектом заощаджень (переміщенням майбутнього доходу для поточного споживання). Цей ефект найбільше проявляється під час спаду.

УВ = У – Т = С + S,

де УВ – використовуваний доход;

У – особистий доход;

Т – податки;

С – споживання;

S – заощадження.

Середня схильність до споживання (ССС) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання.

Середня схильність до заощадження (ССЗ) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження

Гранична схильність до споживання (ГСС) показує, як частина додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження.

Функція заощадження показує співвідношення між заощадженнями та доходом в їх динаміці. Функція споживання показує співвідношення між споживчими витратами та доходом в їх динаміці.

С = С0 + ГСС Ч УВ

S = – С0 + ГСЗ Ч УВ = – С0 + (1 – ГСС) Ч УВ,

де Со – автономне споживання

Види заощаджень.

- особисті заощадження домогосподарств (S= YB – C)

– заощадження підприємств (нерозподілений

прибуток + амортизація

– заощадження держави (SG)

– заощадження іноземців (іноземні інвестиції)

Якщо зміна у споживанні та заощадженні спричинена змінами у використовуваному доході, то це – зміна величини споживання або заощадження. До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться: багатство, податки, ціни, соціальне страхування очікування, заборгованість, процентна ставка.

8. Приватні інвестиції

Інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ.

Види інвестицій:

валові – видатки на заново вироблені протягом року капітальні блага, в тому числі і ті, які заміщують старі, зношені блага.

чисті – приріст капіталу в національній економіці, різниця між валовими інвестиціями та амортизацією.

автономні – коли вони здійснюються при фіксованому національному доході, тобто при незмінному сукупному попиті на блага.

індуційовані – якщо вони спричинені стійким зростанням попиту на товари і послуги в результаті зростання національного доходу.

Акселератор інвестицій – це коефіцієнт, який показує, скільки одиниць додаткового основного капіталу необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції.

Сукупний попит на інвестиції (АДІ) – це сума вартостей всіх інвестиційних проектів, які за даного рівня процентної ставки є прибутковими, тобто для яких виконується умова > r, де – очікувана норма чистого прибутку, (тобто запланований доход від інвестицій); r – реальна процентна ставка (тобто фактичні витрати на інвестиції)

Крім процентної ставки на інвестиційний попит впливають фактори, які змінюють рівень прибутку за незмінної процентної ставки і зсувають криву, умовно назвемо їх невідсотковими:

технологічні зміни;

рівень забезпеченості основним капіталом;

витрати на обладнання і устаткування;

податки на підприємця;

сподівання;

інші.

Фірми представляють попит на інвестиції на ринку позичкових коштів. Пропозицію коштів для інвестування складають національні заощадження, в першу чергу домогосподарств. Рівність інвестицій та заощаджень показує рівноважну процентну ставку.

9. Сукупні витрати і ВВП

Заплановані витрати Епл – це сума, яку населення, фірми та уряд мають намір витратити на купівлю товарів і послуг вітчизняного виробництва. Фактичні витрати відрізняються від запланованих на величину незапланованих інвестицій в товарно-матеріальні запаси. Еф = Епл ± D ТМЗ

Рівноважний обсяг виробництва – це такий обсяг виробництва, при якому сукупний доход (фактичний ВВП) дорівнює сукупним витратам запланованим

Модель «витоки – ін’єкції»

Існують 2 групи факторів, що впливають на споживчий попит:

1) фактори, що зменшують сукупний попит на вітчизняні товари:

«витоки» = Т + М + S, де Т – чисті податки, М – імпорт, S – заощадження.

2) фактори, що збільшують сукупний попит:

«ін’єкції» = I + G + Х, де І-інвестиції, G – держзакупки, Х – .експорт

Рівноважним буде той обсяг виробництва і доходу, при якому сума «витоків» дорівнює сумі «ін’єкцій»:

T +M +S = I + G + X

Мультиплікатор автономних витрат в теорії Кейнса показує залежність між зміною доходу та початковою зміною запланованих автономних витрат

, де А – автономні витрати.

Мультиплікатори бувають простими і складними. Вплив автономних витрат, тобто витрат, які не залежать від зміни доходу, на рівноважний обсяг виробництва показують прості мультиплікатори:

простий витратний мультиплікатор

простий податковий мультиплікатор

– простий мультиплікатор витрат відкритої економіки:

– простий податковий мультиплікатор відкритої економіки:

де ГСМ – гранична схильність до імпорту.

Гранична схильність до імпорту (ГСМ або М(У)) показує, на скільки одиниць змінюються імпортні витрати при зміні доходу на одиницю.

Автономні податки – податки, які не залежать від ВВП як доходу, наприклад, податок на нерухомість, на власників транспортних засобів, на землю, тощо).

Чисті податки – це різниця між податками, сплаченими державі, та трансфертами, отриманими від держави:

Tn=T-Tr

де Т – податки, Тn – чисті податки, Тr – трансферти

Парадокс бережливості заключається в тому, що спроба суспільства заощаджувати більше призводить до зменшення споживання, що в свою чергу зменшує сукупні планові витрати, і через мультиплікатор – рівноважний обсяг виробництва. Результатом цього буде зменшення і споживання, і заощадження. Парадокс бережливості проявляється лише в економіці спаду.

S­ – CЇ – EЇ – YЇ – CЇ – SЇ

Рецесійний розрив – величина на яку повинні зрости сукупні витрати для того, щоб підвищити рівноважний обсяг виробництва до неінфляційного рівня повної зайнятості. Інфляційний розрив – величина, на яку мають зменшитись сукупні витрати, щоб знизити рівноважний рівень ВВП до інфляційного рівня повної зайнятості.

Мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює одиниці і показує, що при одночасному зростанні автономних податків та державних витрат на одну й ту саму величину рівноважний доход також зростає на ту саму величину.

Автоматичні чисті податки – це чисті податки, які автоматично, тобто без державних рішень, змінюються в залежності від зміни ВВП.

Гранична податкова ставка (t) показує, на скільки грошових одиниць змінюється величина автоматичних податкових вилучень зі зміною доходу на одну грошову одиницю:

де t – гранична ставка оподаткування

Величина податкових вилучень у зв’язку з цим буде розраховуватись за формулою: Т = t Ч У, деТ – податкові вилучення (податки); У – обсяг ВВП.

Автоматичні податки впливають на обсяг виробництва (ВВП) виключно через зміну мультиплікаторів, а саме – через їх ускладнення:

складний мультиплікатор витрат закритої економіки:

складний податковий мультиплікатор закритої економіки

складний мультиплікатор витрат відкритої економіки

складний податковий мультиплікатор відкритої економіки

Складні мультиплікатори показують вплив на рівноважний обсяг виробництва зміни автономних витрат і податків в умовах дії автоматичних стабілізаторів.

Чим вищий рівень інфляції, тобто чим ближче економіка до повної зайнятості, тим слабша дія мультиплікатора. На вертикальному відрізку кривої AS дія мультиплікатора практично дорівнює нулю.

10. Держава в системі макроекономічного регулювання

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання державних видатків та системи оподаткування з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Державні видатки являють собою витрати, пов’язані з діяльністю держави:

ДВ = G + Tr + i Ч DG +IG,

де ДВ – державні видатки;

G – споживання в державному секторі

Tr – трансферти приватному сектору;

i Ч DG – проценти з державного боргу

IG – державні інвестиції

Податки як економічна категорія характеризують фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення централізованого фонду грошових коштів, необхідного для виконання державою її функцій.

Якщо зміни в податках і державних видатках відбуваються за рішеннями парламенту чи уряду, то фіскальна політика є дискреційною: якщо зміни в податках і державних видатках здійснюються автоматично, залежно від стану економіки, то фіскальна політика є автоматичною (або недискреційною).

Дискреційна політика буває одноінструментальною (коли змінюються або державні закупки, або чисті податки) або двоінструментальною (коли змінюються одночасно і державні закупки, і чисті податки) і забезпечує вплив на рівноважний ВВП через прості мультиплікатори витрат і податків:

DВВП = +

Фіскальна політика, яка передбачає збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в період циклічного спаду економіки, називається стимулюючою (експансія). Вона призводить до формування дефіциту бюджету.

Стабілізація економіки в умовах інфляції попиту, яка виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується стримуючою фіскальною політикою, що передбачає скорочення державних видатків та збільшення податків. Вона веде до формування дефіциту бюджету.

Ставка податку – величина податкових нарахувань на одиницю об’єкту податку (грошову одиницю доходів, одиницю земельної площі, одиницю виміру товару, тощо);

Автоматична фіскальна політика базується на дії вмонтованих стабілізаторів.

Вмонтований або автоматичний стабілізатор – це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та збільшує бюджетний надлишок у роки інфляції, внаслідок чого зменшують циклічні коливання економіки без проведення спеціальної державної політики

Державний бюджет – це щорічний баланс надходжень і видатків держави, який розробляють уряд і парламент для активного впливу на економічні процеси і підвищення їх ефективності.

Різниця між доходами та видатками становить бюджетне сальдо

Рівень оподаткування вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень (сума податків, включаючи відрахування до цільових позабюджетних фондів) до суми доходів фірм і домогосподарств. Інша назва цього показника – середня ставка податку або податковий тягар.

Фактичний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках та фактичному обсязі виробництва (ВВП).

Структурний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках та потенційному рівні випуску.

Циклічний дефіцит – перевищення фактичного дефіциту над структурним.

Циклічний надлишок – перевищення структурного дефіциту над фактичним.

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

зниження податкових надходжень в бюджет;

збільшення оборотних видатків;

зростання виплат по державному боргу;

збільшення трансфертних платежів:

Джерела фінансування дефіциту Держбюджету:

1) умовно неінфляційні джерела:

внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках

• трансферти від комерційних підприємств та іноземних держав, міжнародних організацій

накопичення заборгованості

підвищення податків.

2) інфляційне джерело: – монетизація дефіциту – емісія грошей.

Сеньйораж – можливість для уряду мати доходи за рахунок права створювати гроші.

Інфляційний податок – це частина доходу фірм і домогосподарств, яке через вищі ціни перерозподіляється на користь держави внаслідок монетизації дефіциту бюджету.

Концепції регулювання державного бюджету:

1. Балансування бюджету на щорічній основі

2. Балансування бюджету на циклічній основі

3. Концепція функціональних фінансів

У короткостроковому періоді наслідки бюджетних дефіцитів для економіки спаду відомі як ефект витіснення приватних інвестицій та негативний ефект чистого експорту. Результат дії обох ефектів: часткова нейтралізація стимулювальної фіскальної політики уряду.

Державний борг – це загальний розмір накопиченої заборгованості.

Обслуговування боргу – це виплата відсотків по ньому і поступова сплата основної суми боргу.

Внутрішній борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють урядовими цінними паперами.

Зовнішній борг – це заборгованість держави перед іноземними кредиторами

Довгострокові наслідки державного боргу відомі як тягар боргу: зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони мають нижчий рівень доходу.

Боргова криза – це неспроможність країни-боржника в повному обсязі обслуговувати свої зовнішні борги, зокрема здійснювати чергові виплати з боргу.

Шляхи зменшення зовнішньої заборгованості:

– реструктуризація боргу – зміна строку або умов виплати боргу

– конверсія боргу (борговий своп).

11. Зовнішньоекономічна діяльність

Абсолютна перевага країни за теорією Адама Сміта забезпечується виробництвом більшої кількості продукту з одиниці ресурсів. З метою отримання вигоди від зовнішньої торгівлі країна повинна експортувати той товар, по якому вона має абсолютну перевагу у виробництві, в обмін на товар, вітчизняне виробництво яких є менш ефективним. Торгівля між країнами буде взаємовигідною, коли ціна товару на зовнішньому ринку буде вищою, ніж його внутрішня ціна в країні-експортері і нижчою, ніж у країні – імпортері.

Класичними варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо: вона ґрунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які мають відносно нижчі витрати порівняно з іншими країнами.Ці товари країни експортують.

За зростаючих витрат заміщення максимальну вимогу від зовнішньої торгівлі дає часткова спеціалізація країн.

Теорема Хекшера – Оліна

Країна експортуватиме ті товари, виробництво яких базується ні інтенсивному використанні відносно надлишкових виробничих ресурсів, і, відповідно, імпортуватиме товари, виробництво яких характеризується інтенсивним використанням відносно дефіцитних ресурсів, тобто для капіталомістких експортних виробництв має стверджуватись нерівність:

,

де К/LM – відношення капіталу і праці в галузях, що виробляють товари, аналогічні імпортним

K/LX – відношення факторів в експортних галузях виробництва

Парадокс Леонтьєва: в 1947 році американський експорт був в 1,3 більш трудомістким порівняно з імпортом, тобто

Хоч міжнародна торгівля є взаємовигідною, виграш від неї розподіляється між країнами нерівномірно. Отже, від розвитку торговельних відносин більше вигод отримує та країна, у якій внутрішні ціни змінилися на більший відсоток. Це відображає правило розподілу вигод, яке ствреджує: вигоди від зовнішньої торгівлі розподіляються прямо пропорційно змінам цін у обох країнах. Якщо в країні-експортері ціни виросли на х відсотків, то ціни в країні-імпортері знизились на у відсотків, то:

«Умови торгівлі» – відношення експортних цін країни до ї імпортних цін:

, де рх – відношення експортної ціни і-го товару в розрахунковому році до його ціни в базовому році;

– відношення імпортної ціни і-го товару в розрахунковому році до його ціни в базовому році;

хі – частка і-го товару у вартості експорту у базовому році;

– частка і-го товару у вартості імпорту у базовому році.

В короткостроковому періоді внаслідок запровадження зовнішньоторговельних відносин зростають доходи власників факторів виробництва, що використовуються в експортних галузях. Одночасно знижуються доходи власників факторів виробництва, які залучені в галузі, що конкурують з імпортом.

У довгостроковому періоді розвиток зовнішньої торгівлі забезпечує зростання доходів тих факторів виробництва, які інтенсивно використовуються в імпортозаміщувальних галузях. Такий висновок називається теоремою Столпера-Семюелсона. Ця теорема справедлива для незмінної пропозиції факторів виробництва за умов досконалої конкуренції.

Теорема Рибчинського: зростання пропозиції певного фактора виробництва збільшує обсяги виробництва і доходи галузі, в якій цей фактор використовується відносно інтенсивніше, і скорочує обсяг виробництва й доходи галузі, де він задіяний менш інтенсивно.

Види зовнішньоторговельної політики:

політика протекціонізму – державний захист економіки власної країни від іноземної конкуренції;

політика вільної торгівлі – фритредерство, політика лібералізації зовнішньої торгівлі, коли не держава, а ринок має впливати на структуру.

Інструменти зовнішньоторговельної політики:

митне регулювання.

Мито – державний податок який стягується за провіз через кордон країни товарів та інших товарно-матеріальних цінностей, а також послуг.

Види мита:

по напряму товарних потоків: 1) ввізне, 2) вивізне, 3) транзитне

по сутності: 1) фіскальне; 2) захисне (різновидом захисного мита є заборонне мито); 3) компенсаційне мито.

по способу стягнення: 1) адвалерне (в% до митної вартості товару) , де Р – ціна, за якою товар продаватимуть у країні; Рі – ціна, за якою імпортують; – ставка адвалерного мита; – ставка специфічного мита.

2) специфічне (у грошовому виразі на одиницю товару):

3) комбіноване (поєднання адвалерних та специфічних)

за розміром:1) максимальне; 2) мінімальне; 3) преференційне

2) нетарифне регулювання через сукупність прямих та непрямих обмежень

а) Прямі обмеження:

– квоти на експорт та імпорт товарів – це кількісні або вартісні обмеження ввезення або ввозу певного товару, що вводяться на певний період;

– ліцензування зовнішньоекономічної діяльності;

– державна монополія на здійснення певних видів виробничої і зовнішньоекономічної діяльності.

– торговельного ембарго означає заборону урядом ввезення до певної країни товарів

б) непрямі обмеження:

– податкова система;

– система національних стандартів до товарів і послуг;

– різноманітні режими торгівлі;

-інші.

в) різноманітні форми стимулювання експорту:

– пільгове державне кредитування експорту

– державне страхування експортних видатків

– пряме субсидіювання експорту

-інформаційне та організаційне сприяння експорту.

Демпінг – продаж експортних товарів на будь-яких іноземних ринках по дешевим цінам, ніж на вітчизняному (або іншому) ринку. Антидемпінгові заходи вводяться з 1967 року.

Грошова одиниця кожної країни є валютою.

Пропорцію обміну валют називають валютним або обмінним курсом.

Реальний обмінний курс: RER = NER ЧP/P*

де RER (real exchange rate) – реальний обмінний курс;

NER (nominal exchange rate) (е) – номінальний обмінний курс національної валюти;

Р – рівень цін у вітчизняній економіці;

Р* – рівень цін у торговельного партнера.

Індекс двостороннього обмінного курсу – це відношення курсу національної валюти до валюти торговельного партнера у розрахунковому періоді до їі курсу в базовому періоді:

де – індекс двостороннього обмінного курсу національної валюти до валюти і – го торговельного партнера;

– курс національної валюти до валюти і – го торговельного партнера у періоді t;

– курс національної валюти до валюти і – го торговельного партнера в періоді (t-1).

Багатосторонній, або ефективний, номінальний обмінний курс – це середньозважене значення індексів двосторонніх номінальних обмінних курсів національної валюти стосовно валют її торговельних партнерів за певний період:

де EERt – індекс багатостороннього обмінного курсу національної валюти з n торговельними партнерами за період t;

– індекс двостороннього курсу національної валюти до іноземної валюти з і–ою країною за період t;

– усереднена нормалізована частка і-го торговельного партнера у сумі експорту та імпорту національної економіки за період t.

Усереднене значення вагомості країн – партнерів розраховується за формулою:

,

де Х – експорт національної економіки з і-ою країною; М – імпорт національної економіки з і – ою країною.

Багатосторонній (ефективний) реальний обмінний курс – це середньозважене значення індексів двосторонніх реальних обмінних курсів основних торговельних партнерів країни.

де REER – ефективний реальний обмінний курс

Pd – індекс споживчих цін в національній економіці

Pi – індекс споживчих цін в економіці і – го торговельного партнера

Wi – нормалізована частка експорту і імпорту і-го торговельного партнера у товарообороті даної країни.

Система соціального захисту включає:

систему соціальних гарантій;

соціальну допомогу;

соціальне страхування.

12. Економічна динаміка

Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка.

Економічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за формулою: ,

де Y1 та Y0 – відповідно реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках.

Позначення в моделях економічного зростання:

Y – обсяг доходу; у – обсяг доходу на одного працюючого (продуктивність праці);

S – заощадження; s – норма заощадження =

С – споживання; с – споживання в розрахунку на одиницю праці =

L – кількість працюючих

К – капітал; k – капіталоозброєнність праці

I – інвестиції; і – інвестиції в розрахунку на одиницю праці =

MPK – гранична продуктивність капіталу =

– вибуття капіталу (амортизація); – норма амортизації

n – постійний темп зростання чисельності зайнятих (DL) та населення

g – темп науково-технічного прогресу.

Узагальнення моделі Домара – Харрода

Економічне зростання =

Економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу.

Іншим типом моделі економічного зростання є модель Солоу (неокласична модель). Вона дає змогу дослідити, як основні три фактори пропозиції – капітал, праця і науково-технічний прогрес – впливають на обсяг виробництва, тобто на економічне зростання.

Рівноважний рівень позначають k* і називають стаціонарним обсягом капіталу (або сталим рівнем капіталоозброєності). Умова довгострокової рівноваги: або Звідси співвідношення «капітал / випуск» становить:

З моделі Солоу випливає, що рівень заощаджень з ключовим визначником стаціонарного обсягу капіталу. Вища норма заощадження сприяє швидшому зростанню, проте це прискорення триває лише доти, поки економіка не досягне нового етапу сталої рівноваги. А вже тоді зберегти високі темпи неперервного, сталого економічного зростання неможливо. Отже, у довгостроковому плані збільшення норми заощадження не впливає на темпи зростання

Під «золотим правилом» нагромадження розуміють таку норму заощадження s, за якою встановлюється стан сталої рівноваги економічної системи з найбільшим рівнем споживання.

Умову «золотого правила нагромадження» можна записати через рівність чистого граничного продукту капіталу темпу приросту обсягу виробленої продукції: MPK – AN = n + g . У рівноважному сталому стані економіки темп підвищення продуктивності праці залежить тільки від темпу базових технологічних змін, таким чином, єдиним джерелом довгострокового економічного зростання доходу на одного працюючого, а, відповідно, і рівня споживання, є науково-технічний прогрес

Метод розрахунку джерел економічного зростання (залишок Солоу):

,

де – темп приросту обсягу виробництва;

– темп приросту затрат капіталу

– темп приросту затрат праці

a – частка капіталу в доході

(1 – a) – частка праці в доході

– темп приросту загального фактору продуктивності

Залишок Солоу

Зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості і доходах називають ЕКОНОМІЧНИМИ КОЛИВАННЯМИ.

Діловий цикл – це періодичне коливання ділової активності, що охоплює декілька років і містить певні фази.

Антициклічна (стабілізаційна) політика є сукупністю заходів, спрямованих на послаблення негативного впливу довгих циклів на економіку і суспільство. Найдієвішими її інструментами є бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика, які стимулюють економіку під час спаду та стримують під час піднесення

Зайнятість як економічна категорія – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно-корисній діяльності, що приносить доход