Курсовая работа: Макроекономіка як наука та методи її дослідження

Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона вивчає причини циклічних коливань і взаємозв'язок динаміки обсягів виробництва, рівня інфляції та безробіття.

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси. А це означає, що:

макроекономічні показники є результатом зведення показників економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні;

при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;

макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних аґентів

та економічної політики держави.

Економічна політика - це цілеспрямований вплив держави на виробництво, доходи, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків та державних витрат.

Макроекономічні фактори (такі, як рівень ринкової процентної ставки, інфляції, безробіття тощо) впливають на рішення домогосподарств про заощадження, інвестиції, споживчі витрати, що, в свою чергу, визначає величину і структуру сукупного попиту. Тому мікро - і макроекономічні процеси тісно взаємопов'язані.

На відміну від мікроекономіки, макроекономіка використовує у своєму аналізі аґреґовані величини: валовий внутрішній продукт (а не випуск окремої фірми), середній рівень цін (а не ціни на конкретні товари), ринкову процентну ставку (а не ставку процента окремого банку), рівень інфляції, зайнятості, безробіття тощо.

Вибрана мною тема э актуальною, тому що вивчення макроекономіки сьогодні надзвичайно важливо з багатьох причин. Макроекономічні явища відіграють центральну роль в успіхах або невдачах будь-якої країни. Держава може впливати на своє економічне становище через економічну політику, зокрема видатки, податки, зміну грошовокредитних відносин. Дискусії навколо макроекономічних проблем формують окремі розділи в платформах політичних партій та їхніх кандидатів.

У цій роботі розкривається суть предмету макроекономіки та її місце в системі макроекономічних наук, історія розвитку та макроекономічне регулювання, основні функції макроекономіки та макроекономічне моделювання, макроекономічна теорія та концепція економічного розвитку для України.

Розділ 1. Предмет макроекономіки та її місце в системі макроекономічних наук

Предмет макроекономіки - великомасштабні (у масштабах всього суспільного виробництва) економічні процеси і явища, на відміну від предмета мікроекономіки, де вивчаються питання діяльності малих економічних одиниць, насамперед, фірм (підприємств). Макроекономіка вивчає сфери і галузі національної економіки, господарські зв'язки між ними.

Результатом макроекономічних досліджень є поглиблення знань про економіку, механізми її розвитку. Закони, виявлені на основі аналізу макроекономічних моделей, розкривають взаємозв'язок, суттєву залежність між різними економічними показниками (змінними).

Основними законами макроекономіки є:

Закон макроекономічної рівноваги;

Закон вартості;

Закон попиту та пропозиції;

Закон саморегулювання макроекономічних процесів;

Закон спадної граничної продуктивності;

Закон спадної граничної корисності.

Об’єктом макроекономіки є історично визначена економічна система в цілому. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до постійного відтворення виробництва.

Типи економічних систем:

Ринкова економіка - характеризується приватною власністю на економічні ресурси й виконанням ринкового механізму для регулювання економіки.

Командно-адміністративна (планова) економіка - вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Вона регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і виконання ресурсів, ціноутворення і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження. Тут основним інструментом державного регулювання виступає державне планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату та інші ринкові інструменти.

Змішана економіка - це така економічна система яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну), і механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний.

Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму. Моделі змішаної економіки:

Американська модель - це така економічна система основу якої складає система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення активної частини населення.

Японська модель - характерним є втручання держави в економіку. Ринок підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне). Розв6язанням соціальної проблеми займаються корпорації та об’єднання.

Шведська модель - соціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. У державному бюджеті акумулюється більш як 50% ВНП.

Суб’єктами змішаної економіки є:

Домашні господарства - є власниками економічних ресурсів (РС матеріальних ресурсів, грошового капіталу). Проте вони самі не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів.

Підприємства (фірми) - функція: вони використовують економічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою отримання доходу.3. Держава виконує важливі регулюючі функції, впливаючи при цьому на економічні відносини. Держава здійснює підприємницьку діяльність, є виробником товарів, забезпечує регулювання відносин.

Предмет макроекономіки обумовлений її об’єктом. Макроекономіка має відповідати на питання: як функціоную національна економіка; за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства. Предметом макроекономіки є механізм функціонування економічної системи. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки, макроекономічне регулювання є інструментом економічної політики і визначає, що повинно бути в економіці і як цього можна досягти.

В економічній теорії розділяють макро - та мікро - аналіз, при цьому макроаналіз виходить із необхідності обґрунтування закономірності функціонування національної економіки в цілому. Мікроаналіз вивчає поведінку окремого підприємства. В макроаналізі виділяють макроекономічну систему, яка включає зовнішні і внутрішні фактори. До зовнішніх факторів суспільного відтворення відносять природні та демографічні; до внутрішніх - процеси виробництва, реалізації та споживання.

Регулювання макроекономічної системи здійснюється через ринкові важелі та апарат державної економічної політики. Макроекономіка виступає як розділ сучасної економічної теорії, яка вивчає поведінку економіки, як єдиного цілого. Ситуація у національній економіці визначається сукупністю конкретних макроекономічних параметрів, кожен з яких по-своєму характеризує економічне становище країни. Серед них найважливішими є темпи зростання реальних обсягів національного виробниціва, інфляція, рівень безробіття тощо. Тільки на основі аналізу рівня і динаміки макроекономічних показників і параметрів можна зрозуміти, як працює економіка. Завдання макроекономіста - дослідити, суть процесів, що відбуваються у національній економіці, виявити їх рушійні сили. При характеристиці макроекономічних залежностей первинну інформацію надають національні рахунки по укрупнених показниках національної економіки.

Макроекономічна теорія має на меті вивчення загального стану та структури економіки, закономірностей національної економіки, її руху та народногосподарських пропорцій з відповідним виробленням рекомендацій для державних органів влади, які формують державну економічну політику. Макроекономіка, як теоретична наука має на меті визначити стан національної економіки, обґрунтувати основні напрямки економічної політики держави, вміти визначити причини криз в економіці та шляхи їх подолання, вміти організовувати грошовий обіг, забезпечити стабільність грошової одиниці, правильно обґрунтувати фінансову, податкову, бюджетну політику держави і в підсумку вибрати модель економічного розвитку, яка на сьогодні є найважливішою з проблем макроекономічного розвитку країни.

Широковживаним і добре відомим є визначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору її цілостності. Макроекономіка - це той особливий погляд на економічні відносини, яким на них має дивитись керівник уряду, державний діяч, політик, зрештою, будь-який громадянин, коло зацікавлень якого не обмежується родинними проблемами. Іноді макроекономіку називають теоритичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт,що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціювання народного господарства вцілому. Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства і макроекономіку як науку. Макроекономіка як наука, об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет макроекономіки включає:

національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;

окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори, сфера домашніх господарств тощо);

сфери економічної системи (виробництво,розподіл, обмін і споживання суспільного продукту);

економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини);

стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики.

Виходячи з цього, потрібно розмежувати дві сторони предмету макроекономіки - позитивну і нормативну.

Позитивна макроекономіка - це теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої - привести в систему, пояснити і узагальнити факти,що стосуються механізму функціонування народного господарства як цілого.

Нормативна макроекономіка - це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічної політики, пов'язаної з регулюванням е. с. чи переходом до іншої е. с.

При цьому слід пам'ятати слова Дж.М. Кейнса щодо значення економічної теорії взагалі: "Економічна теорія не є набором уже готових рекомендацій, які застосовують безпосередньо в господарській практиці. Вона є скоріше методом, ніж вченням, допомагаючи тому, хто оволодіє нею, приходити до правильних висновків".

Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку - конкретну економічну науку,що розробляє конкретні моделі розвитку економічної системи.

макроекономіка україна регулювання моделювання

Теоритична макроекономіка застосовує специфічний набір методів і прийомів дослідження свого предмету.

Будь-яка наука, яка досліджує природу і суспільство,є емпіричною у тому розумінні,що виходить із даних процесів і явищ макроекономіки; також виходить із фактів життя. При цьому проводиться різниця між відомими і невідомими даними - перші використовуються для наступних теоретичних узагальнень, а другі є реультатом теоретичного аналізу.

Ігнорування фактичних даних може привести до порушення відповідності теорії реальній дійсності. Приклади такого роду можна знайти в багатьох школах економічної науки-зокрема, марксистсько-ленінському аналізі суспільних процесів. Тому абсолютно неприпустимим є довільний відрив теорії від відомих фактів, макроекономіка повинна забезпечувати фактологічну коректність теоретичних формулювань.

Розділ 2. Історія розвитку макроекономіки і макроекономічне регулювання

Макроекономічна наука пройшла значний історичний шлях розвитку. Першою макроекономічною теорією вважається вчення представника французької школи фізіократів Ф. Кене (1694 - 1774). Він у своїй "Економічній таблиці" проаналізував рух суспільного сукупного продукту з позицій певної системи натуральних і вартісних пропорцій суспільного відтворення.

У XIX ст.к. Маркс (1818 - 1883) розробив схеми простого і розширеного відтворення, а Л. Вальрас (1834 - 1910) дослідив теорію загальної рівноваги. Вагомий внесок у розвиток макроекономічної науки зробив англійський економіст Дж.М. Кейнс (1883 - 1946). Його вчення спрямоване проти ідей класичної економічної школи, що обґрунтовувала моделі вільного ринкового господарства як рівноважної саморегулюючої системи. Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. Своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки ХХ ст. у період світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику. Свій початок макроекономічна наука бере у ХІV ст. У 1576 році француз Жан Боден обґрунтував інфляцію результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Така теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійського економіста В. Петті, який вперше здійснив розрахунок і дав оцінку національному доходу Англії і Франції.В. Петті досліджував питання про вплив на економіку і розподіл доходів, пов’язаних з удосконаленням системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVІІІ ст. у працях фізіократів. Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту-“Економічну таблицю" (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругооборотів товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але в ній були свої недоліки.

Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення.А. Сміт розглядає дві ціни:

1. Природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку.2. Ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку. Регулююча роль цін при цьому виявляється так: Якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється в гору від природної, то в галузі де виробляється даний товар, прибуток вищий від середньої норми то капітал переміщують у більш прибуткову галузь від природної, а якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі. Це забезпечує рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. тобто ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги. Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує теорія К. Маркса. Він розробив дві моделі господарського кругооборот. Він дійшов до висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Внаслідок цього процес господарського кругооборот гальмується, скорочується виробництво, виникає криза відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему. Дж. Кейнс довів, що в економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і потрібне втручання держави для її усунення. До державного втручання Кейнс відносив фінансову і грошову політику, а об’єктом впливу вибрав сукупний попит. У книзі “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936) Кейнс показав, що держава, впливаючи на деякі макроекономічні показники, може здійснювати ефективне регулювання економіки.

В період нової світової економічної кризи 70-х рр. ХХ ст. виявилось, що державне втручання в економіку не завжди дає позитивний результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію. Вперше виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце спад виробництва і зростання цін. Почала інтенсивно розвиватись “неокласична теорія”, яка виникла в 70-х рр. ХІХ ст. Вона була з одного боку - реакція на марксизм з його критикою капіталізму, а з іншого - спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень. Ця теорія має багато різних напрямків. Теорія добробуту ввела до наукового поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, де потрібна допомога держави. Виникла неокласична школа яка включає ряд теорій, що суперечать кейнсіанській.

Сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, які взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Термін “макроекономічне регулювання ” в економічну науку ввійшов порівняно недавно. В радянській економічній літературі поширення набув такий термін, як “господарський механізм”. У світовій економічній науці використовують терміни “макроекономічне регулювання ” та “макроекономічна координація".

У вузькому розумінні макроекономічне регулювання - механізм, за допомогою якого досягається збалансованість національної економіки.

Механізм макроекономічного регулювання у ринковій системі господарства включає в себе такі три начала: ринковий механізм, фірми і домогосподарства та державу.

Ринковий механізм забезпечує доведення рішень окремих ринкових суб’єктів один до одного, а саме головне, - він здійснює ув’язку прийнятих рішень через систему цін та конкуренцію. В будь-якій економічній системі існує потреба в певному кількісному відношенні між певними частинами, сферами, галузями, підгалузями, тощо. Найважливішими макроекономічними пропорціями є співвідношення між споживанням і заощадженням; між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Дія ринкового механізму ґрунтується на взаємодії між попитом і пропозицією, як на окремих ринках, що функціонують в національній економіці (ринки ресурсів, продуктів, фінансові ринки) так і в масштабі всього національного ринку. В ході взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ціна.

У ринковій системі домогосподарства виступають власниками ресурсів, які вони поставляють фірмам через ринки ресурсів. На ринках продуктів домогосподарства є покупцями і від них великою мірою залежить сукупний попит. Фірми є покупцями на ринках ресурсів і продавцями на ринках продуктів. Домогосподарства і фірми ухвалюють свої рішення свідомо, але на їх економічну поведінку великою мірою впливає держава.

Держава є ключовим елементом макроекономічного регулювання і від неї залежать умови функціонування двох попередніх складових. Саме держава забезпечує свободу економічної діяльності фірм та домогосподарств, відповідальність останніх за результати своєї господарської діяльності, а також функціонування багатьох інститутів ринкової економіки.

Для впливу на економіку держава використовує різноманітний інструментарій. Економісти виділяють два принципово відмінні види цього інструментарію:

1) правові та адміністративні;

2) економічні.

Правовий інструментарій включає в себе нормативні, законодавчі акти. Правова держава характеризується в першу чергу верховенством закону. В ній не може бути жодної посадової особи, яка стояла поза законом або над ним. Економічний інструментарій - державний бюджет з його податками та видатками, гроші, кредит та ін. Нині економісти в своїй більшості виділяють два основні види економічного інструментарію. Це фіскальна та монетарна політика як основні економічні знаряддя макроекономічного регулювання. Фіскальна політика використовує два основні знаряддя: податки, видатки. Монетарна політика використовує: операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки, зміна норми резервування.

Отже, макрорегулювання містить три підсистеми: ринкову, підсистему регулювання з боку фірм і державну підсистему регулювання, або просто державне регулювання. Ці підсистеми скеровані на досягнення макроекономічної стабільності.

Співвідношення трьох підсистем в макроекономічному регулюванні на різних етапах розвитку ринкової економіки неоднакове, але необхідність макрорегулювання очевидна.

До середини ХІХ ст., тобто в умовах вільної конкуренції, ринковий механізм сам забезпечував макроекономічну координацію. Фірми ж були надто дрібними, щоб впливати на господарське життя. В цей період держава забезпечує загальні зовнішні умови нормального функціонування національної економіки і не здійснює макроекономічної координації.

В останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни, насамперед формується машинне виробництво і поглиблюється поділ праці, галузеве виробництво зосереджується в руках все меншої кількості фірм, які починають істотно впливати на національну економіку. За цих обставин щораз вагомішу роль в макроекономічному регулюванні відіграє держава.

У середині 50-х рр. під впливом кейнсіанських ідей склався новий механізм макроекономічного регулювання ринкової економіки. В цьому механізмі важливу роль відіграє підсистема державного регулювання.

У сучасній макроекономіці відбувається гостра полеміка стосовно того, як в ринковій економіці досягається повна зайнятість, а також наскільки ефективним є державне регулювання. Прихильники класичної моделі макроекономічного регулювання вважають, що ринок сам по собі забезпечує належну збалансованість національної економіки і, відповідно, державне регулювання є неефективним (теорема неефективності політики).

Нова кейнсіанська модель сприйняла концепцію раціональних сподівань, але заперечує теорему неефективності політики. Неокейнсіанці виступають на користь активістського державного втручання в економіку.

Розділ 3. Основні функції макроекономіки і макроекономічне моделювання

Функції макроекономіки - це ті завдання, що розв'язуються у процесі дослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна).

Макроекономіка виконує такі функції:

теоретико-пізнавальну;

прикладну (практичну);

світоглядну (формування сучасного економічного мислення та економічної культури).

Всі функції макроекономіки органічно взаємозв'язані. Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб повніше забезпечити вивчення власне макроекономічної теорії. Знання макроекономіки створює фундамент, на якому може будуватися вивчення багатьох прикладних економічних дисциплін. Макроекономіка має безпосереднє прикладне значення. Майбутній спеціаліст повинен навчитися аналізувати суть державної економічної політики, напрями, шляхи та методи її реалізації. І головне, вміти ефективно розробляти й втілювати у життя стратегію і тактику діяльності своєї фірми (підприємства) на мікроекономічному рівні в умовах певного зовнішнього середовища, особливості якого визначаються макроекономічними факторами. Важлива функція макроекономіки - її світоглядна функція. Цю функцію вона виконує на основі вироблення у майбутніх економістів-професіоналів сучасного економічного мислення. Глибоке і системне вивчення основних понять і механізмів функціонування національної економіки сприяє формуванню економічної культури студентів.

Для макроекономіки, як і будь-якої галузі економічної теорії, характерне застосування методів наукової абстракції, аналізу і синтезу. Проте для методу макроекономічних досліджень характерні не тільки загальні, але й специфічні засоби. Специфічними, природно, є і цілі макроекономічного аналізу. На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує у своєму аналізі агреговані величини, що характеризують поточний стан і розвиток економіки як єдиного цілого. Є специфіка й у макроекономічному моделюванні.

Цілі макроекономічного аналізу:

Побудова формалізованих моделей типової поведінки на основі аналізу прийняття рішень “агрегованими" економічними суб'єктами.

Виявлення загальних закономірностей економічного розвитку на основі аналізу існуючих змін і тенденцій.

Аналіз механізму взаємодії економічних суб'єктів і виявлення характеру наслідків прийнятих ними рішень для економічної кон'юнктури.

Проведення власне макроекономічного аналізу, тобто статистичне наповнення (підтвердження) теоретичних концепцій.

Макроекономіка оперує агрегованими параметрами і має справу тільки з агрегованими показниками такими, як валовий національний продукт, національний доход, рівень цін, інфляції і безробіття, обсяги споживання, заощадження й інвестицій, ринкова ставка процента тощо.

У макроекономіці виділяють лише чотири суб'єкти: домашні господарства, фірми (підприємницький сектор), держава і закордон (іноземний сектор). Кожний із макроекономічних суб'єктів являє собою сукупність реальних діючих суб'єктів даного типу. Одночасно кожний із них - типовий представник економічних суб'єктів даного типу. Це означає, що для цілей макроекономічного аналізу відбираються тільки ті риси поведінки суб'єкта, що властиві абсолютно кожному з них, тобто підлягає агрегуванню і характер їх поведінки.

Виділення як самостійного суб'єкта держави робить макроекономіку принципово відмінною від інших розділів економічної теорії. Якщо в загальній економічній теорії аналізуються принципи функціонування державних інститутів, то в макроекономіці досліджується роль держави в процесі формування умов макроекономічної рівноваги.

Макроекономіка не вивчає особливості виробництва окремих товарів або приватні рішення споживчого вибору; не має справи з галузевою структурою виробництва або з формуванням цін на товари і послуги. У макроекономіці розглядаються агреговані ринки. При цьому вся множина мікроекономічних ринків групується в такі типи:

Ринок товарів і послуг (реальних благ). На ринку благ всі індивідуальні розбіжності мікроекономічних ринків товарів і послуг зникають, для вивчення залишаються питання встановлення розміру сукупного попиту і сукупної пропозиції, загального рівня цін і умов формування рівноваги.

Ринок реального капіталу, поданий ринком інвестиційних товарів.

Ринок праці, на якому об'єктом купівлі-продажу виступає праця як така, без виділення її окремих видів.

Ринок грошей, при цьому під грошима мається на увазі тільки національна валюта.

Ринок капіталу (цінних паперів), основне призначення якого - забезпечити трансформацію заощаджень в інвестиції.

Міжнародний ринок, поданий іноземним сектором (закордоном). При аналізі відкритої економіки міжнародний ринок підрозділяється на ринок товарів і послуг, ринок активів і валютний ринок.

Ринок благ і ринок реального капіталу в сукупності утворять ринок реальних активів. Разом із ринком праці вони складають реальний сектор економіки.

Ринок грошей і ринок капіталу є складовими частинами фінансового ринку, на якому відбувається розподіл коштів між економічними суб'єктами.

Одним із засобів макроекономічного аналізу є моделювання.

Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Будь-яка модель (теорія, рівняння, графік і т.д.) є спрощеним, абстрактним відбитком реальності, тому що вся різноманітність конкретних деталей не може бути одночасно прийнята до уваги при проведенні дослідження. Тому жодна макроекономічна модель не абсолютна, не вичерпна, не всеосяжна. Вона не дає єдино правильних відповідей, адресованих конкретним країнам у конкретний період часу. Проте за допомогою таких узагальнених моделей визначається комплекс альтернативних засобів управління динамікою рівнів зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, процентних ставок, валютного курсу й інших внутрішніх (ендогенних) економічних змінних, ймовірнісні значення яких встановлюються в результаті рішення моделі. Як зовнішні (екзогенні) змінні, величина яких визначається поза моделлю, нерідко виступають основні інструменти фіскальної політики уряду і монетарної політики Національного банку - зміни в розмірах державних витрат, податків і грошової маси.

Забезпечувана за допомогою моделей багатоваріантність засобів аналізу економічних проблем дозволяє домагатися необхідної альтернативності і гнучкості макроекономічної політики. Використання макроекономічних моделей дає можливість оптимізувати поєднання інструментів бюджетно-податкової, кредитно-грошової, валютної і зовнішньоторговельної політики, успішно координувати заходи уряду і Національного банку по управлінню циклічними коливаннями економіки. Найбільш перспективними з цього погляду є моделі, що враховують динаміку інфляційних очікувань економічних агентів. Їхнє використання в макроекономічному прогнозуванні дозволяє знизити ризик виникнення феномена несподіваної інфляції, що робить найбільш руйнівний вплив на економіку, а також пом'якшити одну із найскладніших проблем макроекономіки - проблему недовіри до політики уряду і Національного банку.

Будь-яка макроекономічна модель тією чи іншою мірою абстрактна, має ряд припущень і спрощень, що обмежують сферу її застосування. У той же час саме на основі макроекономічного моделювання можна одержати достатньо повне уявлення про характер подій, що відбуваються в економіці, зробити прогноз розвитку економіки, обгрунтувати рекомендації з економічної політики.

Макроекономічні моделі містять у собі ендогенні (внутрішні) змінні, розмір яких встановлюється в результаті рішення моделі, і екзогенні (зовнішні) змінні, розмір яких визначається поза даною моделлю.

У макроекономічних моделях дія екзогенних параметрів формалізуєтся або у вигляді деякої постійної (константи), або у вигляді випадкової (ймовірної) величини, в залежності від характеру їхньої дії і прояву. Звичайно як екзогенні параметри у макроекономічних моделях виступають державні витрати G, ставка оподатковування Т і величина пропозиції грошей М, розміри яких регулюються державою.

До числа ендогенно обумовлених параметрів відносяться обсяги зайнятості і випуску, рівні інфляції і безробіття, рівень планових витрат тощо.

У залежності від конкретних задач дослідження застосовуються різні типи моделей. Типологія макроекономічного моделювання може бути проведена на основі різноманітних критеріїв:

за засобом уявлення досліджуваного процесу або явища моделі поділяються на логічні, графічні й економіко-математичні;

за тривалістю аналізованих процесів - на короткострокові і довгострокові;

за кількістю економічних суб'єктів, що аналізуються, - на прості моделі (у яких подані тільки домашні господарства і фірми) і повні моделі (за участю держави);

за ступенем охоплення іноземного сектора - на закриті (подана тільки національна економіка) і відкриті (ті, що враховують впливи іноземного сектора на національну економіку);

за характером впливу чинника часу - на статичні, порівняльної статики (дихотомічні) і динамічні.

Вся система ринків, що виділяються в макроекономіці, одержує своє відображення тільки у відкритих довгострокових моделях. У закритих короткострокових моделях враховуються лише перші чотири із зазначених в попередньому параграфі ринків. Зв'язки, установлювані на міжнародному валютному ринку, розглядаються тільки у відкритих моделях економіки. Ринок реального капіталу як складова частина ринку чинників виробництва тією чи іншою мірою враховується лише в довгострокових моделях (економічного росту або економічного циклу). Такого роду абстрагування пояснюється специфічною спрямованістю кожного типу моделей на дослідження певного кола економічних проблем.

Будь-яка модель може бути подана чотирма засобами: алгебраїчно, графічно, у виді бухгалтерських записів і в таблично-матричній формі. Найбільш часто використовуються алгебраїчна і графічна форми пізнання.

Побудова макроекономічних моделей припускає врахування чотирьох основних типів функціональних взаємозв'язків:

поведінкових, що відбивають типові переваги економічних суб'єктів. Прикладом такого роду залежностей можуть служити функції споживання або інвестиційного попиту;

технологічних, що відбивають технологічні й організаційно-технічні залежності. Прикладом може служити виробнича функція, що відбиває зв'язок реального випуску і чинників виробництва;

дефініційних, що виражають поняття, сутність яких дається у визначенні. Сюди можна віднести визначення сукупного попиту, безробіття, кон'юнктурного розриву;

інституціональних, які виражають залежності, що випливають із інституціонально встановлених в економіці норм і правил. До їхнього числа можна віднести функцію податкових надходжень як залежність від розміру встановленої податкової ставки.

І в мікро-, і в макроекономіці активно використовується логічне і формально-математичне моделювання.

Такі узагальнені макроекономічні моделі, як модель кругових потоків, АD-АS, хрест Кейнса, криві Філліпса, Лоренца, Лаффера, модель Солоу тощо являють собою загальний інструментарій макроекономічного аналізу і не мають якоїсь національної специфіки (див. додатки). Специфічними можуть бути значення емпіричних коефіцієнтів і конкретні форми функціональних залежностей між економічними змінними в різних країнах. Оцінка будь-якої макроекономічної моделі повинна даватися не за критерієм її негайної “придатності” або “непридатності” для економіки конкретної країни, у тому числі й України, а за критерієм її корисності в процесі пізнання економічної динаміки і управління її показниками.

Об'єктивна складність полягає в тому, щоб забезпечити достатність передумов побудови моделі з погляду поставленої цілі й уникнути помилкових висновків для макроекономічної політики. У той же час модель може бути достатньо реалістичною, але занадто складною, тоді як простота моделі - одна з найважливіших вимог до неї з погляду можливостей її використання в процесі дослідження. Проте і надмірна спрощеність моделі може призвести до нехтування в аналізі істотних чинників, внаслідок чого висновки виявляться недостовірними. Тому найбільш складним моментом побудови будь-якої моделі є визначення кола чинників, істотних для макроекономічного аналізу конкретної проблеми.

Розділ 4. Макроекономічна теорія та концепція економічного розвитку для України

Перетворення директивної економіки в ринкову можливо лише через розвиток ініціативи і активності населення, приведення в дію стимулів високопродуктивної праці. А це вимагає вироблення наукової концепції розвитку суспільства і втілення її в життя.

Оскільки наукова теорія трансформується в практику через політику і стає рушійною силою розвитку суспільства за умови поєднання інтересів господарюючих суб’єктів, важливе значення має розкриття механізму формування науково обґрунтованої економічної політики.

Історичний досвід переконує, що науковою політика стає тоді, коли ґрунтується на об’єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різноманітності інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору.

Відомо, що політика формується в сфері надбудови суб’єктами, у руках яких перебуває влада, і являє собою процес вироблення політичних рішень у всіх сферах життя.

Перехід до ринкової економіки може відбутися лише на основі використання реально діючих причинно-наслідкових зв’язків в економічному житті, врахування інтересів усіх господарюючих суб’єктів, тобто політики, побудованої на науковій теорії й адекватно трансформованої у господарському механізмі. Саме у зв’язку з цим першоосновою вироблення науково-обґрунтованої економічної політики є економічна теорія. Усякий відхід від теорії призводить до суб’єктивізму, сутність якого полягає в ігноруванні об’єктивних вимог і умов, а отже, у висуненні необґрунтованих завдань і рішень, що врешті-решт обертається нераціональним використанням природних, матеріальних, фінансових, людських ресурсів, породжує диспропорції в суспільному виробництві та соціальні суперечності.

Наукове обґрунтування економічної політики сприятиме глибокому оновленню матеріального життя, більш повному розкриттю соціальних ресурсів суспільства.

Для вироблення економічної стратегії, що ґрунтується на всебічному врахуванні вимог об’єктивних економічних законів, першорядне значення має забезпечення реалістичної, об’єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у вирішенні соціально-економічних завдань, виявленні труднощів і недоліків, їхніх причин, а іншого - такої самої реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного розвитку.

Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З цього боку економіку можна уявити як систему зв’язків, еластично зв'язаних між собою. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти суть головних зв'язків, що існують у цій системі.

Таким чином, виходячи з того, що рівновага є дійсно центральною проблемою економіки, ми дозволимо собі визначити макроекономіку, як науку про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.

Економічна політика - це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення. На перший погляд таке визначення економічної політики може видатися занадто спрощеним. Але відштовхуючись саме від нього, можна просуватися далі у з’ясуванні того, що собою являє економічна політика. Економічна політика - цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Економічна політика знаходить варіанти вирішення економічних проблем і приводить до дії їх механізми. Здійснення завдань економічної політики може привести до змін економічної системи, її удосконалення, що знаходить вираз у наступному розвитку теоретичної економіки. Зауважимо, що економічна політика існує принаймні у трьох проявах: як бюджетно-податкова, грошово-кредитна і соціальна, або політика доходів.

Цілі економічної політики. Важливим питанням при визначенні цілей є вирішення принаймні двох проблем: скільки цілей одночасно можуть висуватися при формуванні економічної політики та як вони мають співвідноситись.

Всесвітньо відомий економіст Ян Тінберген, який заклав основи сучасної теорії економічної політики, серед її можливих цілей визначав: обсяги державних витрат, рівень зайнятості, розміри інвестицій, загальний рівень виробництва, сукупний попит, сальдо платіжного балансу, динаміку реальної зарплати, стабільність цін.

Стосовно цілей економічної політики відмічено дві головні закономірності:

а) кількість одночасно сформульованих цілей є об'єктивно обмеженою;

б) цілі мають узгоджуватися, координуватися для запобігання виникненню між ними суперечностей.

Цілі економічної політики часто відображають інтереси різних соціальних груп суспільства, і тому координація цілей зводиться до узгодження цих інтересів.

Один із варіантів узгодження цілей та інтересів відображений у критерії Парето, зміст якого зводиться до того, що в результаті прийняття рішень має покращуватися добробут хоча б одного суб'єкта відносин за умови, що не погіршується добробут жодного іншого.

Засоби економічної політики поділяються на економічні та адміністративні. Політика будь-якого напряму - бюджетно-податкова, грошово-кредитна, соціальна, зовнішньоекономічна - має специфічні засоби (інструменти регулювання).

Міра впливу засобу на мету відображається в економічних мультиплікаторах. Кожен мультиплікатор дає можливість оцінити, як зміниться величина, що уособлює мету, при зміні величини засобу на одиницю. Для визначення мультиплікатора необхідно мати статистичні отримані дані про певні змінні. Точність прогнозів на підставі розрахунку мультиплікаторів визначається точністю даних про змінні.

Протягом 2007 року Фонд за участі провідних українських і міжнародних експертів розробляв Концепцію економічного розвитку України, яка була представлена у квітні 2008 року і являє собою цілісний погляд на пріоритети економічного розвитку України на найближчі сім років. Це комплексна програма реформ, необхідних Україні в середньостроковій перспективі для досягнення довгострокового, стабільного економічного зростання, що у свою чергу веде до підвищення добробуту всього населення України. Концепція передбачає 23 напрямки реформ за трьома блоками:

1) забезпечення базових елементів ринкової економіки;

2) створення режиму найбільшого сприяння для розвитку бізнесу;

3) розвиток окремих галузей, структурно важливих для економіки.

У рамках обговорення Концепції економічного розвитку України із провідними українськими та міжнародними експертами, політиками, представниками бізнес-співтовариства й академічних кіл Фонд визначив пріоритетні напрямки реформ в Україні. У числі таких пріоритетних напрямків були виділені сільське господарство та земельні реформи, господарське законодавство, а також податкова і адміністративна реформи. При відборі цих пріоритетів реформ Фонд разом із експертами керувався 2 основними критеріями: важливість перетворень за цими напрямками для країни й можливість їх реалізації (ступінь їх реалізованості).

Основне завдання, яке ставить перед собою Фонд - це стимулювати реалізацію реформ. У зв'язку із цим, робота з кожного пріоритету проходить на підставі окремого плану дій. Деякі реформи, викладені в Концепції, тією або іншою мірою вже реалізуються.

Наприклад, одним із виділених у Концепції пріоритетів реформ є вдосконалювання господарського законодавства. Важливим кроком у цьому напрямку став ухвалений восени 2008 року Верховною Радою України Закон про акціонерні товариства, проголосований у першому читанні закон про державно-приватне партнерство. У сфері сільського господарства Фонд співробітничає з комітетом Верховної Ради з аграрної політики та земельних відносин. Разом із цим комітетом була створена робоча група й розроблений законопроект про ринок земель. Цей закон є однією із ключових умов зняття мораторію на продаж земель сільгосппризначення. На цьому етапі Фонд сприяє в розробці законопроекту про банкрутство (який підвищує ефективність процедури банкрутства) і ряді інших законодавчих ініціатив, які спрощують регуляторне середовище для бізнесу (скасування ряду ліцензій для провадження господарської діяльності, спрощення дозвільної системи в будівництві).

ВИСНОВКИ

Список літератури

Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004. - 857с. - (Класичний університетський підручник).

Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 224 с.

Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. /Пер. с англ. - М.: Дело ЛТД, 1994. - 688с.

Бункина М.К., Семенов В.А. Макроэкономика (Основы экономической политики). - М.: Дис, 1996. - 320 с.

Вечканов Г.С., Вечканов Г.Р. Макроэкономика. (Серия "Завтра экзамен") - СПб: Питер, 2002. - 224 с.

Вечканов Г.С., Вечканов Г.Р. Макроэкономика. - СПб: Питер, 2002. - 432 с.

Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: наука та інноваційний розвиток.К., 1997. - 80 с.

Гаєць В. Питання макроекономічної стабілізації в аспекті переходу від економічної кризи до зростання. // Вісн. Нац. Банку України. - 1997.

Долан Є., Линдсей Д. Макроекономіка / пер. С англ. - СПб, 1994. - 496 с.

Економічна теорія Посібник вищої школи. (Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В. М.) Під заг. Ред. Воробйова В.М. - Харків-Київ, 2001. - 704 с.

Ивашковский К.Н. Макроэкономика. Учебник. - М.: Дело, 2002. - 472 с.

Конституція Укроїни. - К.: Юрінком, 1996. - 80 с.

Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - Львів: "Магнолія плюс", 2004. - 256 с.

Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. - 199 с.

Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. . А.В. Сидорова. - М.: МГУ, Дис, 1997. - 736 с.

Майбурт В.М. Введение в историю экономической мысли. - М.: Дело, 1996 г. - 647 с.

Макконелл К., Брю М. Экономикс: Принципы, проблемы, политика. В 2-х томах. / Пер с англ. - М.: Республика, 1992. - 784 с.

Макроекономіка. Підручник / За ред. . Савченка А.Г. К.: Либідь, 1995. - 473 с.

Макроекономіка та макроекономічна політика: Навч. Посібник / А.Ф. Мельник, Т.Л. Желюк, О.В. Длугопольський, О.В. Панухник. Наук. Ред. А.Ф. Мельник. - К.: Знання, 2008. - 699 с.

Маршал А. Принципы экономической науки В 3-х томах. / Пер. С англ. - М.: Прогресс, 1993. - 618.

Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. С англ. - М.: МГУ, 1994. - 736 с.

Менкью Н.Г. Принципы экономикс / Пер. С англ. - СПб: Питер Ком, 1999. - 784.

Додатки

Макроекономіка як наука та методи її дослідження