ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ

КОМПЛЕКСНА

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії, мікро- та макроекономіки

на тему « Сукупний попит та сукупна пропозиція»

Виконав: студент

Науковий керівник:

КИЇВ-2008

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження сукупного попиту та сукупної пропозиції.

1.1. Макроекономічний кругообіг в ринковій економічній системі відкритого типу. ………………………………….……………..........................................5

1.2. сутність сукупного попиту та його фактори……………………..……….7

1.3. Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції……………………....10

1.4. Класична та кейнсіанська моделі сукупної пропозиції………………....12

РОЗДІЛ 2. Аналіз СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО становища України.

2.1. Аналіз стану розвитку економіки в перехідний період……….………..17

2.2 Сучасні тенденції економічної динаміки України…………………….....23

РОЗДІЛ 3. Основні ризики подальшого розвитку та орієнтири соціально-економічної політики України………………………………………………..30

ВИСОНОВОК…………………………………………………………………..33

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….35

ДОДАТКИ………………………………………………………………………36

Вступ

В будь-якій національній економіці виникає необхідність постійно синхронізувати в часі та економічному просторі заходи і дії, направлені на розвиток і регулювання усіх ринків, активно формувати їх адекватну структуру. Щоб успішно вирішити зазначені проблеми, слід спеціально виділити і аналізувати стан часткової та загальної рівноваги економічної системи.

Сукупний попит і сукупна пропозиція є одними з найважливіших показників у макроекономіці, вони висвітлюються практично в будь-якому підручнику, присвяченому макроекономічному аналізу, як вітчизняних, так і зарубіжних економістів.

Моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції, на відміну від моделі попиту і пропозиції для одного товару, дозволяють відповісти на багато принципових питань: Чому взагалі збільшуються або зменшуються ціни? Чому загальний рівень цін залишається відносно постійним в одні періоди і різко підвищується в інші? Що визначає всю рівноважну кількість певних товарів на внутрішньому ринку, тобто реальний об'єм національного виробництва? Чому реальний об'єм національного виробництва зменшується в певні періоди в порівнянні з попереднім рівнем, а в інші швидко збільшується?

Для такої відповіді потрібно об'єднати всі окремі ринки країни в єдиний загальний ринок. Точніше, потрібно об'єднати тисячі окремих цін в єдину сукупну ціну, або рівень цін. Те ж потрібне зробити і для виробництва, зібравши воєдино рівноважну кількість окремих товарів і впровадивши в розгляд поняття реального об'єму національного виробництва.

Подібні агреговані показники і є об'єктом дослідження даної роботи.

Основна мета даної курсової роботи полягає у більш глибокому вивченні таких понять як сукупний попит та сукупна пропозиція.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

дослідити теоретичні аспекти дослідження сукупної пропозиції та попиту;

здійснити аналіз динаміки економіки в Україні.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження. Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно досліджується поставлена проблема.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що проблеми державного регулювання попиту зумовлена тим, що по мірі переходу економіки України до ринкових відносин виникали і загострювалися економічні і соціальні питання, які не могли бути вирішені автоматично за ринкових умов. Вивчення сукупного попиту є найважливішим завданням для економістів кожної країни. Дослідження сукупного попиту є дуже важливим для вивчення макроекономічної рівноваги ринку, умов його встановлення й порушення.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Макроекономічний кругообіг в ринковій економічній системі відкритого типу.

Економічний кругообіг - це поняття макроекономіки, яке репрезентує рух суспільного продукту, виробничих ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл,обмін і споживання) в економічній системі. Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами економічної системи. Рух ресурсів і товарів обслуговується грошовими потоками витрат і доходів. Ці потоки в ринковій економіці "протікають" між її суб'єктами - домашніми господарствами і фірмами. Вони спрямовуються ринками ресурсів і продуктів і проходять від сфери виробництва, у якій функціонують фірми, через сферу реалізації (розподілу і обміну), репрезентовану ринком, до сфери споживання, у якій знаходяться домашні господарства[6].

Відкрита економіка - це економічна система, яка зв'язана з іншими державами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій (рис.1.1.).

Так як в моделі відображено тільки грошові потоки, то:

експорт (Е) - це потік грошових виплат в систему на внутрішні ринки продуктів;

імпорт (I) — потік з внутрішньої національної економіки за кордон;

чистий експорт (NE) — різниця між величиною експорту та імпорту.

Беручи до уваги ринок продуктів, можна встановити що обсяг національного виробництва (національний дохід) залежить від:

споживчих витрат домашніх господарств (сукупних витрат);

інвестиційних витрат фірм;

державних витрат (державних закупок);

впливу економічних систем інших країн, який показником чистий експорт і визначається як різниця між експортом та імпортом.

Рис.1.1. Кругообіг в ринковій економічній системі відкритого типу.

Імпортні товари і послуги купуються і домогосподарствами, і фірмами, і державою. Для спрощення відображається лише найбільша категорія — імпорт товарів споживання. Якщо Е < Z, NE < 0, то різниця буде оплачена чи шляхом позики у іноземних фінансових посередників, чи шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Такі операції - чистий притік капіталу (потік фінансових ресурсів), зображено як потік до внутрішнього фінансового ринку. Якщо Е > Z, NE > 0 — відтік капіталу — економічна система дає позики іноземцям чи купує іноземні фінансові та реальні активи.

Сукупність основних макроекономічних взаємозв'язків можна представити у вигляді схеми (рис. 1.1). Аналізуючи рис.1.1, можна зробити висновок, що рівність між національним продуктом і національним доходом у відкритій економіці зберігається:

1) з точки зору доходів: Y = C + T + S + Z,

2) з точки зору витрат: Y = C + I+G + E, де С - витрати домогосподарств; Т - сума податків; S - заощадження домашніх господарств; Z - сума імпорту; Е - сума експорту; I - сума інвестицій; G - державні витрати; Y - національний доход.

1.2. сутність сукупного попиту та його фактори.

Для розуміння дії ринкового механізму велике значення має дослідження взаємодії між попитом і пропозицією. На макрорівні вони розглядаються не як попит і пропозиція на окремі товари, а як сукупний попит і сукупна пропозиція. А національний обсяг виробництва і рівень цін визначається взаємодією сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд).

Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчислення ВВП методом витрат: ВВП = (АД) = С + І + G + XN

де С – споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари;

I – інвестиційний попит – попит підприємців на засоби виробництва;

G – попит держави на товари та послуги;

ХN – попит закордону.

При цьому, якщо на мікрорівні попит на окремі товари залежить від рівня доходу, ефекту заміщення, то на макрорівні сукупний попит змінюється під впливом інших причин. Так, у даному випадку неможливо пояснити зміни попиту ефектом заміщення тому, що ми вивчаємо сукупний попит на всі товари, коли один товар не може бути замінений іншим. Немає тут і зв'язку з доходом, оскільки збільшення цін товарів не завжди означає зменшення загального номінального доходу країни, хоча твердження, що зі збільшенням попиту ціни підвищуються, лишається вірним.

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, де Р – рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва (рис.1.2).

Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “коштовними” і відповідно низькими сукупні витрати.

Рис. 1.2. Крива сукупного попиту (АД)

Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту, викликаного змінами цін). Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.

На сукупний попит впливає ряд факторів. Вони поділяються на цінові і нецінові фактори.

До цінових факторів, які впливають на сукупний попит, належать[6]:

1. Ефект процентної ставки. Він полягає в тому, що підвищення процентної ставки на гроші призводить до скорочення сукупного попиту. Механізм впливу заключається в тому, що підвищення цін на товари збільшують витрати споживачів і підприємців, а отже, їм потрібно більше грошей для придбання товарів і виплати заробітної плати. Відповідно зростає попит на гроші, підвищується процент за кредит.

Якщо процентна ставка буде вищою, ніж очікуваний прибуток від купівлі інвестиційних товарів, то виробництво буде скорочуватися, тобто сукупний попит зменшиться.

2. Ефект багатства, або реальних касових залишків. При підвищенні цін реальна вартість (купівельна спроможність) накопичених фінансових активів, особливо з фіксованою грошовою вартістю (строкових рахунків або облігацій), зменшиться. Це означає, що населення реально стає біднішим, менше купує товарів національного виробництва, сукупний попит падає.

3. Ефект імпортних купівель. Підвищення цін в країні призведе до зростання купівлі імпортних товарів і зменшення експорту за кордон, що вплине на обсяг національного виробництва і рівень сукупного попиту. Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється за кривою АД. Таким чином, підвищення рівня цін веде до зменшення сукупного попиту і навпаки.

Існують також нецінові фактори, які впливають на сукупний попит. До них належать:

Зміни в споживчих витратах: добробут населення; очікування споживача; заборгованість споживача; податки.

2. Зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки (за рахунок інших факторів, крім зміни рівня цін); очікувані прогнозні прибутки від інвестицій; податки з підприємств; технологія (нові технології вимагають збільшення інвестицій); надлишкові потужності.

3. Зміни в державних витратах.

4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту: національний доход у закордонних країнах-імпортерах вітчизняної продукції; валютні курси (падіння курсу національної валюти призводить до зростання імпорту і навпаки).

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту АД (рис. 1.3) переміщується праворуч вгору, якщо попит збільшується (АД → АД1); ліворуч вниз, якщо попит зменшується (крива АД 2);

Рис. 1.3. Вплив нецінових факторів на сукупний попит

1.3. Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція – обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти протягом року за кожного рівня цін.

Крива сукупної пропозиції АS описує залежність обсягів національного виробництва б від рівня цін Р (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Крива сукупної пропозиції

Наприклад, точка С на графіку 3.3 показує, що за рівня цін – Pc фірми готові дати для ринку товарної продукції Qc

Обсяги продукції, що їх фірми готові випускати на ринок, залежать від цін на їхні товари і від того, скільки вони мають платити за використання робочої сили та за інші фактори виробництва.

Отже, крива сукупної пропозиції АS відображає динаміку витрат виробництва на одиницю продукції у зв'язку зі зміною рівня цін.

На сукупну пропозицію впливає ряд факторів, які поділяються на цінові та нецінові. До цінових факторів належать:

1) зміна процентної ставки;

2) зміна рівня цін.

До нецінових факторів належать:

1) зміна економічних правових норм: податки з підприємств та субсидії; державне регулювання;

2) зміни цін на ресурси (наявність власних ресурсів; ціни на імпортні ресурси; співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів);

3) зміни в продуктивності праці.

Під впливом нецінових факторів крива сукупної пропозиції (рис.1.4.) переміщується:

ліворуч вгору, якщо сукупна пропозиція спадає внаслідок збільшення витрат виробництва (АS → АS1);

праворуч вниз, якщо сукупна пропозиція зростає (АS → АS1);

Рис. 1.4. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію

1.4. Класична та кейнсіанська моделі сукупної пропозиції.

У довгостроковому періоді виробництво реагує на зміни в сукупному попиті виключно зміною цін, а обсяг виробництва при цьому не змінюється.

Найчастіше після збільшення пропозиції грошей або державних видатків певний час в економіці спостерігаються інші ситуації.

1. Рівень цін може залишатись незмінним, а обсяг виробництва збільшуватись (крива SRAS1 на рис. 1.5).

2. Рівень цін підвищується у міру збільшення сукупного випуску (крива SRAS2 на рис. 1.5).

Рис. 1.5. Сукупна пропозиція в короткостроковому періоді [15, 271]

Перша крива сукупної пропозиції є крайнім випадком кейнсіанської моделі AS з абсолютно жорсткими цінами і заробітною платою і незмінним рівнем середніх витрат. Друга крива є кейнсіанською моделлю, в якій середні витрати і ціни виробництва при збільшенні сукупного випуску зростають. На протилежність класичній теорії, кейнсіанський підхід виходить з жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроковому періоді. Кейнсіанська модель ґрунтується на припущенні, що економіка складається з недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного використання факторів виробництва. Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчий від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, яких достатньо, а від сукупного попиту. Тому кейнсіанську модель іноді вважають моделлю сукупної пропозиції для депресивної економіки.

Причиною збільшення сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є незмінність середніх витрат виробництва, відповідних кожному можливому обсягу сукупного випуску. Короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS будується для даного рівня середніх витрат виробництва при кожному можливому значенні випуску.

При незмінних витратах та цінах стимулом для розширення виробництва є зростання сукупного попиту і можливість збільшити прибуток за рахунок продажу додаткової кількості продукції. Якщо рівень цін при незмінних витратах підвищується, це означає збільшення прибутковості виробництва і додатково стимулює його розширення.

Виробництво реагує на збільшення сукупного попиту збільшенням випуску, а на скорочення сукупного попиту – зменшенням обсягів виробництва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а при скороченні сукупного попиту – бути меншим.

У короткостроковому періоді між сукупним попитом, цінами і обсягом виробництва встановлюється позитивний взаємозв'язок, який порушує класичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробництва – на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить до підвищення рівня середніх витрат і стає причиною підвищення цін. Якщо середні витрати при збільшенні чи зменшенні сукупного випуску не змінюються або ціни інертні, – короткострокова крива сукупної пропозиції буде горизонтальною, як крива SRAS1 на рис. 1.5. Якщо при збільшенні виробництва і середніх витрат ціни зростатимуть, – крива короткострокової сукупної пропозиції набуде позитивного нахилу, як крива SRAS2 на рис. 1.5. У графічній моделі SRAS підвищення рівня цін внаслідок збільшення виробництва означає пересування умов рівноваги виробництва уздовж кривої сукупної пропозиції праворуч. Зниження цін внаслідок скорочення обсягів виробництва пересуває точку рівноваги вздовж короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч. Більша чутливість цін і витрат до обсягу сукупного випуску означає крутішу короткострокову криву сукупної пропозиції.

Збільшення рівня середніх витрат внаслідок загального підвищення цін, заробітної плати або зростання інших витрат, не пов'язаних із розширенням виробництва, означає підвищення рівня середніх витрат для кожного можливого обсягу сукупної пропозиції. На графіку моделі AD-AS це призводить до зсуву короткострокової кривої сукупної пропозиції SRAS вгору на величину підвищення середніх витрат. Зменшення середніх витрат і цін, не пов'язане із скороченням виробництва, пересуває короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS на відповідну величину вниз. Чинники, що викликають підвищення або зниження очікуваного рівня середніх витрат при кожному можливому обсязі сукупного випуску називаються неціновими факторами сукупної пропозиції.

У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв’язків між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.

Історично першою є класична модель. Фундаментальним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту. Як видно із рисунка 1.6, особливістю графіка класичної моделі є те, що в ній крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Оп. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на виробництво. а викликає лише зміну цін.

Рис.1.6. Класична модель сукупної пропозиції.

Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку на товарному ринку знижуються ціни, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці (По) і зменшення номінальної зарплати (ЗПн).

Отже, в класичній моделі абсолютно гнучкі ціни і зарплати миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості.

Класична модель вступає у суперечливість із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від потенційного ВВП. Але незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, у довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП. Отже, класична модель сукупної пропозиції – модель для довгострокового періоду. Це означає, що довгострокова крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці потенційного ВВП.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на ґрунті конструктивної критики класичної моделі. Але кейнсіанська модель має декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в короткостроковому періоді ціни і заплату від миттєвого реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціни, так і зарплата є негнучкими. За цих умов сукупна пропозиція змінюється пропорційно зміні сукупного попиту. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива сукупної пропозиції приймає вигляд горизонтальної лінії.

Графічно кейнсіанську модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту[6]. Як видно з рисунка 1.7., у кейнсіанській моделі крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Якщо сукупний попит недостатній, фактичний обсяг виробництва (Оф) зменшується стосовно потенційного рівня (Оп) і може знаходитися в цьому стані певний час, оскільки зарплата є негнучкою.

Рис.1.7. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції

В умовах падіння сукупного попиту сукупна пропозиція і загальний ВВП опустяться нижче потенційного рівня з одночасним зниженням цін. Поки номінальна зарплата не зменшиться адекватно товарних цін, сукупна пропозиція не збільшиться і тому реальний ВВП не повернеться до потенційного рівня, а економіка буде депресувати в цьому стані тривалий час. Вивести економіку із стану депресії може лише держава.

Головна особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові співвідношення між динамікою виробництва і цін, які спостерігаються в короткостроковому періоді, тобто протягом періоду, коли заробітна плата маже не реагує на товарні ціни. При цьому слід зазначити, що форма кривої сукупної пропозиції визначається динамікою цін у формі інфляції попиту. Стосовно динаміки цін у формі інфляції витрат, то вона визначає не форму цієї кривої. а її горизонтальні переміщення

РОЗДІЛ 2. Аналіз СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО становища України.

2.1. Аналіз стану розвитку економіки в перехідний період.

Сучасна українська економіка знаходиться на відновлювальній стадії розвитку, метою якої є досягнення показників траєкторії довгострокового зростання [15]. В зв’язку з цим постає проблема в формуванні системи оціночних показників, за допомогою яких можливе проведення аналізу стану вітчизняної економіки адекватного саме перехідному етапу. Проблемі визначення ключових показників, що характеризують стан розвитку економіки в перехідному періоді присвячені праці В.Гейця, В. Савчука, П. Єменка, А. Грищенко, Б. Кваснюка, Є. Гайдара, В. Федосова та інших.

Якісний аналіз стану розвитку економіки проводиться на основі ключових показників, а саме: валового внутрішнього продукту, обсягу тіньової економіки, інвестицій в основний капітал, обсягу промислової продукції. Саме якісний аналіз даних показників повинен стати індикатором розвитку економіка України на сучасному етапі. Аналізуючи динаміку показників ВВП, обсягу тіньової економіки та інвестицій в основний капітал України, встановлено, що співвідношення їх темпів приросту (падіння) не однакові на протязі всього перехідного етапу.

Рис.2.1. Динаміка ВВП, обсягу тіньової економіки та інвестицій в основний капітал в промисловості України

В той час, коли ВВП України та інвестиції в основний капітал в 2003 році проти 1990 року відповідно склали 54,6 та 44,5 %, обсяг тіньової економіки 109,6 % (рис.2.1). В додатку наведені ВВП, обсяг тіньової економіки, обсяг промислового виробництва в цінах 2002 року та інвестиції в основний капітал в цінах 1996 року. Слід зауважити, що на протязі досліджуваного періоду рівень тіньової економіки не складав менше ніж 90 % рівня аналогічного показника 1990 року. З додатку видно, що з 1990 року по 2003 рік відбулось стрімке зростання тіньової економіки, що пов’язане з введенням політики лібералізації цін і купоно-карбованця (1992 р.) та лібералізації торгівлі (1995 р.). Слід зауважити, що лібералізація цін спричинила зростання обсягів тіньової економіки на 15 % і її вплив тривав 2 роки. Лібералізація зовнішньої торгівлі викликала нову хвилю зростання тіньової економіки, її вплив тривав 4 роки, а зростання становило 10 %. Обвальне падіння виробництва (1994 р.) привело до значного (на 15 %) зменшення обсягів тіньової економіки і повернуло її рівень на рівень 1990 р. Фінансова криза і позитивний ефект девальвації гривні зменшили обсяги тіньової економіки на 4,4 % в 1998 р., 5,2 % в 1999 р. і на 3,4 % в 2000 р. Після вичерпання ефекту девальвації гривні (2001 р.) і з початком економічного зростання “тіньова” економіка “оживає”. Її зростання становить в 2001, 2002 та 2003 рр. відповідно 4,3; 4,3 і 7,1 %.

Рис. 2.2. Динаміка ВВП та обсягу тіньової економіки України

Як видно з рисунку 2.2, обсяг тіньової економіки практично є сталою величиною і коливається в межах 75000-85000 млн. грн. в цінах 2002 року. В 2003 р. обсяг ВВП в Україні становив 54,6 % рівня 1990 р. За умови виведення економіки з “тіні”, ВВП України в 2003 р. міг би становити 330970 млн. грн., або 73,28 % від рівня 1990 р. На рисунку загальний обсяг ВВП розрахований як сума реального ВВП та обсягу тіньової економіки. На сьогодні ряд економістів стверджують, що частка тіньової економіки України є вищою ніж 34 %, що дає підставу стверджувати про ще більші обсяги тіньової економіки та гостру необхідність виведення капіталу з тіні.

Встановлений факт відносної стабільності абсолютних обсягів тіньової економіки впродовж останніх тринадцяти років дозволяє зробити висновок, що така тенденція збережеться і в майбутньому. Це дає підстави стверджувати, що одним із реальних шляхів зменшення тіньової частки в загальному ВВП є зростання реального сектора економіки. Наші розрахунки показали, що при щорічному темпі росту ВВП 9 % частка тіньової економіки через 5 років знизиться до 22 %, а через 10 – до 14,5 %, що в 1,17 разів менше її реальної частки в 1990 році.

Ефективність інвестицій оцінювали за допомогою коефіцієнта, що розраховується як відношення приросту обсягу виробництва в абсолютному виражені до приросту інвестицій в основний капітал. Даний коефіцієнт показує, на скільки гривен збільшився (зменшився) обсяг виробленої промислової продукції при зростанні (падінні) вкладених інвестицій на 1 гривню.

В таблиці 1 представлений розрахунок коефіцієнта віддачі інвестицій в промисловому комплексі України. При розрахунку обсяг промислової продукції прийнятий в цінах 2002 р., а інвестиції в цінах 1996 р. В період з 1991 по 1994 рр. в промисловості України на 1 грн. зниження інвестицій обсяг виробництва знизився на 12,21 грн., а за період з 1995 по 1998 рр. на 6,02 грн. Це свідчить про те, що прискорене падіння обсягів виробництва на першому етапі (1990-1994 рр.) уповільнюється до 1998 р. Після досягнення найнижчої точки падіння виробництва віддача інвестицій змінює знак. При цьому на першій стадії відновлюваного процесу (1999-2001 рр.) на 1 грн. приросту інвестицій припадає 25,4 грн. приросту промислового виробництва, на другій стадії (2002-2003) – 22 грн. Динаміка зміни коефіцієнта віддачі інвестицій свідчить про оздоровчу роль кризи.

Таблиця 1. Розрахунки коефіцієнта віддачі інвестицій в промисловості України

Період	Приріст (падіння) , млн. грн.		Середнє значення ΔQ / ΔI, грн/грн
	інвестицій в основний капітал (ΔІ)	обсягу промислової продукції (ΔQ)
1991-1994 рр.	-9568	-116830	-12.21
1995-1998 рр.	-4980	-230001	-6.02
1999-2001 рр.	+1886	+47789	+25.4
2002-2003 рр.	+2062	+45284	+22.0

Дещо інші значення показника віддачі інвестицій маємо, використовуючи висхідні дані в фактичних цінах. Нажаль наявні статистичні дані не дають можливості проаналізувати динаміку зазначеного показника в період з 1990 по 1994 рік.

Рис.2.3. Динаміка коефіцієнта віддачі інвестицій в Україні.

З рисунку 2.3 видно, що найбільше значення ΔQ/ΔI при використанні фактичних цін маємо на 2 роки раніше порівняно з розрахунками на базі порівняльних цін. При цьому позитивне значення коефіцієнт має з 1996 року (0,04 грн/грн)..

Наступним ключовим показником розвитку економіки в перехідному періоді є валова додана вартість, що розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними. В додатку представлена частка доданої вартості в промисловості України. Як видно частка доданої вартості в до кризовому (1990) році становила 0,345. Далі відбулось значне зниження її рівня, так в 1996 році вона знизилась до 0,306, в 2001 році до 0,3 та в 2003 році 0,248. Таким чином в період з 1990 по 2003 рік в Україні відбулось погіршення даного якісного показника, що говорить про нераціональне використання ресурсів, недостатність коштів для оновлення основних фондів, низький рівень оплати праці і низьку прибутковість підприємств промисловості[13].

Головними факторами, які привели до зростання обсягів виробництва майже в усіх галузях економіки, стали: підвищення завантаження обладнання й устаткування, що підтверджує динаміка фондовіддачі; збільшення обсягу інвестицій та оновлення матеріально-технічної бази підприємств; широке впровадження енергозберігаючих технологій. Під дією цих факторів знизився рівень витрат енергоносіїв на виробництво одиниці продукції, що зменшило залежність економіки України від коливань ринку енергоносіїв.

Прорахунки, які спричинили значне падіння темпів росту ВВП у 2002 році, зосереджуються, здебільшого, у грошово-фінансовому блоці економічних проблем. Так, дефляційний характер розвитку 2002 року, коли замість запланованих Урядом України 9% інфляції на рік відбулася штучна дефляція в 0,6%, підставою для чого стало завищення курсу гривні, вдарив по експортному сектору економіки, який в сучасній структурі виробництва є таким, що найбільш динамічно розвивається і забезпечує життєво важливі валютні вливання. Наслідком цього стала втрата експортерами майже 5 млрд. грн. прибутку, півтора з яких передбачалося спрямувати в бюджети всіх рівнів, а також на технологічне оновлення експортних виробництв.

Негативну роль у суспільно-економічних процесах, динаміці обсягів і структури ВВП, наповнюваності бюджетів усіх рівнів, відіграла також жорстка монетарна політика. Рівень монетаризації економіки, який упродовж 2001-2002 рр. зріс з 15,5% до 24% (але порівняно з розвиненими країнами, де цей показник становить не менш як 60%, є недостатнім), призвів до ревальвації гривні, що відразу негативним чином позначилося на підприємствах-учасниках зовнішньоекономічної діяльності.

Через процес дефляції зазнали також втрат внутрішньо орієнтовані виробництва. Динаміку ефективності підприємств 2002 року можна охарактеризувати таким чином – зростання частки збиткових підприємств і падіння рентабельності та загальної суми прибутків у прибуткових.

Оскільки провідником грошово-кредитної політики в Україні є Національний банк, перспективи економічного зростання значною мірою залежатимуть від урахування помилок минулого року і прийняття рішень, що стимулюватимуть підприємницьку діяльність усіх секторів економіки, підвищуватимуть добробут і купівельну спроможність населення.

Позитивні зміни в політиці уряду вже спостерігаються. Такими, зокрема, є рішення про використання бюджетного дефіциту як додаткового стимулу активізації економічних процесів, а також підвищення мінімальної заробітної плати.

2.2 Сучасні тенденції економічної динаміки України.

Економіка України у 2007 р. продовжувала зростати швидкими темпами. Приріст ВВП за підсумком року склав 7,3 %, що не відрізняється від аналогічного минулорічного показника [14]. При цьому, незважаючи на щомісячне зменшення темпів приросту ВВП, вони все одно залишалися вищими за показники аналогічних періодів минулого року (рис. 3.1).

В структурному поділі основними рушіями динамічного збільшення ВВП слід вважати прискорення темпів зростання в переробній промисловості, додана вартість в якій збільшилася за 11 місяців року на 12,9 %, будівництві (11,3 %) та оптовій і роздрібній торгівлі (17,4 %). Натомість, порівняно з попереднім роком, суттєво погіршилося становище в сільському господарстві (спад на 5,2 %), сповільнився приріст у добувній промисловості, виробництві та розподілі електроенергії, газу та води, транспортній галузі (рис. 3.2).

На відміну від попереднього року, який позначився випереджаючими темпами зростання добувних галузей, у 2007 році першість у промисловому зростанні належала переробній промисловості. Роль «локомотивів» відіграли харчова промисловість та машинобудування, які разом забезпечили 46,2 % приросту промислової продукції (у співставних цінах). Внесок металургії в зростання промисловості дещо зменшився порівняно з попереднім роком та склав лише [17].

Наведена галузева структура економічного зростання засвідчує комбінацію внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту та експортного фактора як чинників економічного зростання у 2007 році.

Внутрішній споживчий попит у 2007 р. був одним з провідних чинників економічного зростання. Згідно зі статистичними даними, темпи приросту кінцевого споживання у січні-жовтні склали 12,4 %, в т.ч. споживчих витрат домашніх господарств – 15,2 %. Загалом, частка споживчих витрат у ВВП склала 78,3 %, що на 0,1 в.п. більше, ніж рік тому.

Рис. 3.1. Темпи приросту ВВП в Україні у 2005-2007 рр., кумулятивно, % до аналогічного періоду попереднього року

Темп приросту кінцевих споживчих витрат у січні-жовтні 2007 р. в 1,7 разу перевищив загальний темп приросту ВВП (у співставних цінах) [16].

Активізація споживчого попиту знайшла відображення в структурній динаміці промислового виробництва: відзначено помітне прискорення приросту виробництва в харчовій промисловості, припинився спад у легкій промисловості. Серед підгалузей машинобудування випереджаючими темпами зростало транспортне машинобудування: зокрема, випуск легкових автомобілів зріс за 10 місяців року (в натуральному вимірі) на 42,5 %. Значну роль споживчого попиту засвідчує також прискорення динаміки роздрібного товарообороту: за рік він збільшився на 28,8 %, що на 2,3 в.п. більше, ніж торік.

Підґрунтям зростання споживчого попиту стало продовження традиційної для останніх років тенденції випереджаючого зростання доходів населення порівняно з основними макроекономічними показниками. Цьому сприяли як загальне пожвавлення економічної динаміки, так і заходи державної політики – зокрема, внесення в березні 2007 р. змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», які передбачали більш динамічне зростання соціальних стандартів. Номінальні доходи, отримані населенням за 11 місяців 2007 року, в порівнянні з відповідним періодом 2006 р. зросли на 29,9 %. Середньомісячна заробітна плата збільшилася на 29,6 % і становила у вересні 1485 грн. Соціальні допомоги та трансферти зросли в номінальному вимірі на 27,5 %. Кошти, що надходили до найменш забезпечених прошарків громадян, обумовили зростання платоспроможного попиту на продукцію широкого вжитку, насамперед – харчову. Додатковий імпульс зростанню споживчого попиту на таку продукцію надали підвищення соціальних виплат у літньо-осінній період, а також (значною мірою неофіційні) виплати, пов’язані з передвиборчими процесами.

Рис. 3.2. Темпи приросту основних складових ВВП у 2006-2007 рр., % до аналогічного періоду попереднього року

Фінансове зміцнення домогосподарств та динамічне зростання депозитів населення у комерційних банках (на 53,9 % за 2007 рік) сприяли подальшому прискоренню кредитної активності банків на споживчому ринку. За загального зростання на 74,1 % обсягів банківських кредитів, наданих в економіку, кредити фізичним особам збільшилися на 97,8 %. Це сприяло підвищенню попиту насамперед на товари тривалого користування. Водночас вивільнені кошти домогосподарств було додатково спрямовано на потреби поточного споживання.

Активний внесок у формування зростання споживчого попиту здійснили видатки Державного бюджету. За підсумками 11 міс. 2007 р. загальний рівень фінансування видатків склав 99,8 % запланованих на січень-листопад за загальним фондом, при цьому видатки Державного бюджету за цей період на 27,6 % перевищували рівень аналогічного періоду 2006 р.

Як наслідок зазначених процесів, темпи зростання витрат населення за 11 місяців 2007 року склали 31,3 % та вперше за останні п’ять років перевищили приріст доходів.

Водночас, варто враховувати, що цей приріст частково було абсорбовано збільшенням витрат населення на оплату житлово-комунальних послуг. Зокрема, середні нарахування за житлово-комунальні послуги на одного власника особового рахунку зросли на початку року на 89 %.

Суттєве посилення в 2007 р. інвестиційної складової економічного зростання засвідчене випереджаючим зростанням валового нагромадження основного капіталу. За підсумками трьох кварталів валове нагромадження основного капіталу сягнуло 25,6 % ВВП, що на 2,5 в.п. більше, ніж торік. При цьому приріст зазначеного показника склав 22,3 %, в півтора разу перевищував темп приросту кінцевого споживання та забезпечив 67,0 % приросту ВВП у січні-вересні 2007 р. (у співставних цінах). Реальний приріст інвестицій в основний капітал склав за 3 квартали року 28,5 % (проти 16,1 % за аналогічний період минулого року), що наклало помітний відбиток на динаміку промислового виробництва.

Активізації інвестиційної діяльності значною мірою сприяло динамічне зростання фінансового результату прибуткових підприємств, яке склало за 11 місяців року 64,5 %, що більш ніж у 3,2 разу більше індексу оптових цін в промисловості (20,0 % у листопаді 2007 до листопада 2006 рр.). Фінансування інвестицій в основний капітал за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів зросло за 9 місяців 2007 р. на 28,1 %, проте їхня частка в загальних капіталовкладеннях знизилась до 7,7 % проти 8,9 % за аналогічний період попереднього року[17]. Якщо в цілому фінансування видатків загального фонду державного бюджету становило за 9 місяців 66,1 % річних призначень, а поточних трансфертів населенню – 76,0 %, то капітальних видатків – менше 40 %.

Потужним чинником економічного зростання у 2007 р. слід також вважати стрімке підвищення експортної активності. Якщо за підсумком одинадцяти місяців 2006 р. приріст експорту складав 11,6 %, то за аналогічний період 2007 року цей показник сягнув 27,9 %. При цьому, якщо у 2006 р. приріст експорту відбувався за рахунок цінового чинника (за даними Держкомстату, за підсумком року у фізичному вимірі експорт товарів і послуг був меншим на 4,9 %, ніж торік), то у першому півріччі 2007 р. ситуація суттєво поліпшилась: обсяг експорту товарів і послуг у фізичному вимірі збільшився на 5,1 %.

В третьому кварталі цей показник скоротився до 0,5 %. Експорт промислової продукції за 11 місяців 2007 року склав 39,3 % загального обсягу реалізації в промисловості, що засвідчує його високу роль як чинника економічної динаміки. Це чітко простежується у зростанні провідних галузей промисловості: за 11 місяців на зовнішніх ринках було реалізовано понад 70 % продукції металургії, понад 50 % – машинобудування, понад 20 % – харчової промисловості.

Збільшення частки продукції з більш високим рівнем доданої вартості в експорті (зокрема, частка продукції машинобудування збільшилася з 13,6 % до 16,9 %) дозволяє зробити висновок про посилення системного впливу зовнішньої торгівлі на внутрішню економічну динаміку. При цьому у вартісному вимірі приріст експорту машинобудівної продукції становить понад 80 % приросту виробництва у галузі, відтак, за винятком орієнтованого переважно на внутрішній ринок автомобілебудування, можна говорити про переважно експортну природу активного зростання в галузі. Значним є експортний чинник економічного зростання і в харчовій промисловості: збільшення обсягів експорту відповідної продукції склало понад три чверті приросту реалізованої продукції харчової промисловості за 11 місяців 2007 року. Водночас обумовлена експортною спеціалізацію диспропорційність українського промислового виробництва при динамічному збільшенні внутрішнього попиту обумовила синхронні з економічним зростанням високі темпи приросту товарного імпорту.

Останній зріс за 11 місяців 2007 року на 34,2 %. Це підтримало тенденцію 2005-2006 рр. щодо зростання негативного сальдо торговельного балансу.

При цьому варто відзначити галузеву нерівномірність поділу ринків між імпортованою та вітчизняною продукцією. Так, якщо імпорт харчової продукції сягнув лише 14,4 % обсягів продукції вітчизняних виробників цієї галузі, що свідчить про збереження конкурентоспроможності українських компаній - виробників харчової продукції, імпорт продукції машинобудування на 16 % перевищив виробництво відповідної продукції на території України, текстильної продукції та одягу – в 1,9 разу. Це свідчить про обмеженість позитивного імпульсу від динамічного зростання внутрішнього попиту для низки вітчизняних галузей. Власне, саме випереджаюче зростання імпорту зробило можливим одночасне зростання часток споживання і нагромадження у сукупному ВВП України. Еволюція структури імпорту в 2007 р. свідчить про посилення впливу зростання як споживчого, так і інвестиційного попиту. Між тим роль внутрішнього попиту як чинника економічного зростання посилилася. Сукупний приріст імпорту за підсумками 11 місяців 2007 р. дорівнює загальному приросту ВВП (у спів ставних цінах).

Динамічне економічне зростання на підґрунті підвищення внутрішнього попиту обумовило активне підвищення в Україні платоспроможного попиту на кредитні ресурси. Кредити в економіку за 2007 р. збільшилися на 74,1 %, при цьому кумулятивний темп приросту кредитних вкладень був найбільшим, починаючи з 2001 р. – в 1,7 разу. Це значно активізувало інвестиційну діяльність та розвиток внутрішнього споживчого попиту, стимулювало діяльність галузей, орієнтованих на внутрішній ринок. Між тим, відставання темпів капіталізації вітчизняних банків, нерозвиненість фінансового ринку, високий рівень вилучення коштів на потреби споживання та відсутність належних механізмів спрямування заощаджень громадян на потреби інвестування, посилили залежність української банківської системи від зовнішніх джерел надходження коштів.

Поєднання м’якої монетарної політики з від’ємним сальдо торговельного балансу, активізацією зовнішнього фінансування по каналах як прямих інвестицій, так і боргових запозичень приватного сектора, стрімким зростанням соціальних видатків та доходів населення стало одним із чинників посилення загроз макроекономічній стабільності. За підсумками 2007 р. приріст споживчих цін становив 16,6 %. Випереджаюче зростання цін на продукти харчування (23,7 %, приріст цін на продукти харчування забезпечив близько 80 % загального показника інфляції) суттєво посилило негативний соціальний ефект від інфляції, оскільки завдало головного удару по домогосподарствах з низьким рівнем доходів, в яких значною є частка витрат на продовольство.

Таким чином, результати розвитку української економіки у 2007 р. демонструють ознаки того, що в Україні поступово формується модель економічного зростання на основі споживчого та інвестиційного попиту. В умовах політичної невизначеності, поєднання м’якої монетарної політики зі стрімким зростанням соціальних видатків та доходів населення веде до зміни споживчої поведінки, стимулюючи зростання норми споживання. Істотне збільшення потоків капітальних ресурсів в реальний сектор економіки засвідчує, що як зростаючий споживчий попит, так і активна експортна динаміка мультиплікуються на сектори, які беруть участь у формуванні національного капіталу, але водночас активно стимулюється приплив імпорту в Україну. Це відповідним чином змінює напрям грошових потоків і впливає на структуру грошової пропозиції, посилює вплив структурних чинників інфляції, загострює проблему невідповідності між динамікою доходів економічних суб’єктів, з одного боку, і динамікою споживання й інвестицій – з іншою.

Відтак, попри загалом позитивну динаміку, яку продовжує демонструвати реальний сектор економіки, нагромадження суттєвих суперечностей та загроз подальшої дестабілізації ситуації, яке знаходить вияв у грошово-валютній сфері, засвідчує необхідність змін у моделі соціально-економічного розвитку країни та відповідної модифікації соціальної та економічної політики держави.

РОЗДІЛ 3. Основні ризики подальшого розвитку та орієнтири соціально-економічної політики України.

Як було показано вище, хоча в 2007 р. в Україні було зафіксовано продовження тенденцій швидкого економічного зростання, природа цього зростання залишалася переважно екстенсивною. Воно не супроводжувалося цілеспрямованою державною політикою щодо подолання суттєвих структурних диспропорцій, які можуть негативно відбитися на конкурентоспроможності національної економіки в середньо- та довгостроковій перспективах. Виявом цих диспропорцій стало формування значних ризиків макроекономічної стабільності, які становлять безпосередню загрозу подальшому економічному та соціальному розвитку, а відтак – мусять бути врахованими при формуванні майбутньої політики держави.

В останні роки все більшої вкоріненості в Україні набувають соціальні критерії оцінки легітимності державної політики та економічного розвитку. Це є природним, за затяжного трансформаційного процесу зі слабким соціальним ефектом економічних реформ, та в умовах високого рівня політичної та соціальної напруженості в країні.

Відтак, нова модель соціально-економічної політики може базуватися лише на пріоритетності соціальних складових суспільного розвитку.

Постійне зростання світових соціальних стандартів, яке буде особливо відчутним для України в контексті її євроінтеграційних орієнтирів, невпинно підвищуватиме ресурсні потреби соціальної сфери. Це вимагає інтегрованості соціальної політики з цілями диверсифікації джерел доходів громадян на основі зростання ВВП, продуктивності праці та ефективності виробництва. Підвищення ефективності видатків на фінансування соціальної сфери вимагатиме структурного реформування управління нею, підвищення повноважень та зміцнення фінансової бази місцевих територіальних громад, диверсифікації системи надавачів соціальних послуг та інтеграції їх до загальної системи соціальної політики держави.

Сконцентрувати соціальну допомогу та підвищити її ефективність дозволить зміщення акцентів політики держави на сприяння динамічному зростанню рівня доходів економічно активних громадян. При цьому, за умов тотального зростання вартості основних ресурсів, значного обмеження можливостей формування прибутку в умовах високого тиску з боку міжнародної конкуренції, темпи приросту заробітної плати в Україні об’єктивно обмежені, насамперед, темпами зростання продуктивності праці.

Відтак, критичного значення для досягнення позитивних структурних зрушень у джерелах доходів громадян України набуває ресурсне забезпечення підвищення продуктивності людського капіталу.

Слід наголосити, що без цілеспрямованих заходів державної політики у зазначеному напрямку, збереження наявних темпів економічного зростання, навіть у середньостроковому періоді, не видається можливим.

З метою активізації процесів національного ресурсотворення економічна політика держави має бути зосереджена на поступовому зменшенні надто високого рівня залежності України від зовнішньоторговельних чинників та системному розвитку внутрішнього попиту, що потребуватиме концентрації на наступних пріоритетах:

• сприянні активізації інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом концентрації інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямках шляхом розвитку інвестиційного кредитування, запровадження стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності;

• сприянні розвиткові та втіленню підприємницької активності шляхом заохочення розвитку малого бізнесу, ринкового реформування відносин в АПК, розширення сектору послуг тощо;

• забезпеченні підтримки експортної діяльності з метою сприяння поліпшенню структури експорту;

• забезпеченні розвитку транспортної, комунікаційної, інформаційної, торговельної, фінансової та ін. інфраструктур;

• забезпеченні послідовного послаблення політичних, інституційних, інфляційних, валютних, кон’юнктурних та інших ризиків підприємницького клімату в Україні.

В даному контексті вкрай важливим є забезпечення макроекономічної стабільності. Стабільність монетарної та курсової динаміки має позитивно впливати як на оцінку соціально-економічних процесів широкими верствами населення, так і на підприємницький клімат в країні. Відтак, засоби такого забезпечення не повинні перешкоджати процесам ресурсотворення.

Системне зростання цін на продовольство у світі вимагає цілеспрямованих зусиль щодо усунення загроз продовольчій безпеці держави. Засоби послаблення інфляційної динаміки мають концентруватися насамперед, у реформуванні та впровадженні ринкових засад у сільськогосподарському виробництві, перебудові системи державної підтримки сільського господарства, структурній перебудові продовольчих ринків, розвитку їхньої логістики, оптової та роздрібної мереж тощо.

Висновки

Дослідивши динаміку сукупного попиту та сукупної пропозиції в Україні, можна зробити наступні висновки:

Відкрита економіка - це економічна система, яка зв'язана з іншими державами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій. Беручи до уваги ринок продуктів, можна встановити що обсяг національного виробництва (національний дохід) залежить від: споживчих витрат домашніх господарств (сукупних витрат); інвестиційних витрат фірм; державних витрат (державних закупок); впливу економічних систем інших країн, який показником чистий експорт і визначається як різниця між експортом та імпортом.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін макроекономічні суб'єкти. На сукупний попит впливає ряд факторів. До цінових факторів, які впливають на сукупний попит, належать: ефект процентної ставки, ефект багатства, або реальних касових залишків, ефект імпортних купівель. До нецінових факторів належать: зміни в споживчих витратах: добробут населення; очікування споживача; заборгованість споживача; податки; зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки (за рахунок інших факторів, крім зміни рівня цін); очікувані прогнозні прибутки від інвестицій; податки з підприємств; технологія (нові технології вимагають збільшення інвестицій); надлишкові потужності; зміни в державних витратах; зміни у витратах на чистий обсяг експорту.

Сукупна пропозиція – обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти протягом року за кожного рівня цін. На сукупну пропозицію впливає ряд факторів, які поділяються на цінові (зміна процентної ставки, зміна рівня цін) та нецінові (зміна економічних правових норм, зміни цін на ресурси, зміни в продуктивності праці).

4. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції ґрунтується на припущенні, що економіка складається з недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного використання факторів виробництва. Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчий від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, яких достатньо, а від сукупного попиту. Фундаментальним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. 5. Аналізуючи динаміку показників ВВП, обсягу тіньової економіки та інвестицій в основний капітал України, встановлено, що співвідношення їх темпів приросту (падіння) не однакові на протязі всього перехідного етапу. В той час, коли ВВП України та інвестиції в основний капітал в 2003 році проти 1990 року відповідно склали 54,6 та 44,5 %, обсяг тіньової економіки 109,6 %

6. Економіка України у 2007 р. продовжувала зростати швидкими темпами. Приріст ВВП за підсумком року склав 7,3 %, що не відрізняється від аналогічного минулорічного показника. Внутрішній споживчий попит у 2007р. був одним з провідних чинників економічного зростання. Згідно зі статистичними даними, темпи приросту кінцевого споживання у січні-жовтні склали 12,4 %, в т.ч. споживчих витрат домашніх господарств – 15,2 %. Загалом, частка споживчих витрат у ВВП склала 78,3 %, що на 0,1 в.п. більше, ніж рік тому.

7. Хоча в 2007р. в Україні було зафіксовано продовження тенденцій швидкого економічного зростання, природа цього зростання залишалася переважно екстенсивною Відтак, нова модель соціально-економічної політики може базуватися лише на пріоритетності соціальних складових суспільного розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Варфоломєєв О. Аналіз еволюції сезонності в динаміці реального ВВП в Україні// Статистика України.- 2005.- №3.- С. 22-25.

Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. – К.: Наук. думка, 1992. – 472 с.

Економіка України в 2002 році, підсумкові та прогнозні макропоказники // http://www.refine.org.ua.

Литвицький В. ВВП: динаміка зростання// Урядовий кур`єр.- 2006.- №134.- с.5.

Маккопнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. — М.: Республика, 1992.

Малиш Н.А. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.:МАУП, - 2004, -184 с.

Общая экономическая теория (политэкономия): Учеб­ник/Под общей ред. В.И. Видяпина, Г.П. Журавлевой. – М.: Промо-Медіа, 1995.- С. 391-418.

Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2001.

Перепелиця В. Можливості вивчення динаміки реального ВВП в Україні// Економіка України.- 2003.- №9.- С.29-33.

Попова В. Динаміка структури ВВП України// Статистика України.- 2006.- №1.- С. 35-41.

Сакс Дж. Д., Ларрен Ф.Б. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. с англ.– М.: Дело, 1996.– С. 67-95.

Семьюельсон П. Нордгауз В. Макроекономіка: Пер. с англ. - К.: Основи, 1995.– С. 156-212

Статистичний щорічник України 2003 рік / За ред. Осауленко О.Г. – К.: „Консультант”, 2004

Україна у цифрах 2007. Статистичний збірник / За ред. О.Г. Осауленка.- К., 2008

Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку в умовах перехідної економіки //Регіональна бізнес-економіка та управління, Вінницький інститут регіональної економіки та управління 2004, №2

http://www.kmu.gov.ua/

http://www.ukrstat.gov.ua/

Додаток. Динаміка показників розвитку економіки України

Рік	ВВП	Індекс ВВП (1990= 100),%	Приріст (падіння) ВВП		Обсяг тіньової економіки млн.грн	Частка тіньової економіки у ВВП, %	Індекс тіньової економіки (1990= 100), %	Приріст (падіння) тіньової економіки		Обсяг інвестицій в основ- ний капітал, млн.грн	Індекс інвестицій в основ- ний капітал, (1990= 100), %	Приріст (падіння) інвестицій в основний капітал,		Обсяг промислової продукції млн.грн	Індекс промислової продукції, (1990=100), %	Приріст (падіння) промислової продукції
			млн.грн	%				млн. грн	%			млн. грн	%			млн.грн	%
1990	451620	100,0	-	-	76775	17	100,0	-	-	19088	100,0	-	-	288470	-	-	-
1991	419550	92,9	-32070,0	-7,1	74260,35	17,7	96,7	-2514,6	-3,28	15747	82,5	-3341	-17,5	273469,6	100,0	-15000,4	-5,2
1992	37393	82,9	-45157,0	-10,76	86110,39	23	112,2	11850,0	15,96	11557	60,5	-4190	-26,6	256161,4	93,7	-17308,2	-6,3
1993	325166	72,0	-49227,0	-13,15	85193,6	26,2	111,0	-916,8	-1,06	10000	52,4	-1557	-13,5	236256,9	86,4	-19904,4	-7,8
1994	243875	54,0	-81291,0	-25,0	72430,82	29,7	94,3	-12762	-14,98	9520	49,9	-480	-4,8	171639,7	62,8	-64617,3	-27,4
1995	216780	48,0	-27095,0	-11,11	79774,0	36,8	103,9	7243,2	10,14	6121	32,1	-3399	-35,7	15173,2	55,5	-19904,4	-11,6
1996	194200	43,0	-22580,0	-10,42	81564,0	42	106,2	1790,0	2,24	5055	26,5	-1066	-17,4	144235	52,7	-7500,2	-4,9
1997	189650	43,0	-4550,0	-2,34	82498,0	43,5	107,5	934,0	1,15	4644	24,3	-411	-8,1	141638,8	51,8	-2596,2	-1,8
1998	185164	41,0	-4486,0	-2,37	78880,0	42,6	102,7	-3618,0	-4,39	4540	23,8	-104	-2,2	141638,8	51,8	0,0	0,0
1999	185140	41,0	-24,0	-0,01	74800,0	40,4	97,4	-4080,0	-5,17	4582	24	42	0,9	146831,2	53,7	5192,5	3,7
2000	194200	43,0	90060,0	4,89	72240,0	37,2	94,1	-2560,0	-3,42	5672	29,7	1090	23,8	165870	60,7	19038,8	12,9
2001	212260	47,0	18060,0	9,3	75352,0	35,5	98,1	3112,0	4,31	6426	33,7	754	13,3	189428	69,3	23553,0	14,2
2002	225810	50,0	13550,0	6,38	78580,0	34,8	102,4	3228,0	4,28	6812	35,7	386	6,0	202688	74,1	13260,0	7,0
2003	246810	54,6	21000,0	9,3	84160,0	34,1	109,6	5580,0	7,1	8488	44,5	1676	24,6	234712	85,8	32024,0	15,8