Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет радіоелектроніки

Кафедра економічної кібернетики

Контрольна робота

з дисципліни: «Економічна теорія»

на тему: «Споживання, зберігання та інвестиції і їх функції»

Варіант №15

Xарків 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

1 СПОЖИВАННЯ І ЗАОЩАДЖЕННЯ. Гранична схильність до

споживання і до заощадження

2 інвестиціЇ Та ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ

ВИСНОВКИ

ВикористАна література

ВСТУП

Важливість макроекономічного дослідження поведінки домашніх господарств на споживчому ринку пояснюється такими обставинами:

1. У сучасній економіці витрати на споживання досягають трьох чвертей усіх сукупних витрат, і вже один цей факт сам по собі надає аналізу функції споживання надзвичайну актуальність.

2. Витрати на споживання складають переважну частку трансакцій в економіці, отже, характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку значною мірою визначає розмір і характер попиту на гроші.

3. Оскільки одну частину використовуваного доходу домашні господарства витрачають на споживання, а другу на заощадження, то очевидно, що певному характеру функції споживання відповідає певний вид функції заощадження, а оцінка обсягу заощаджень надзвичайно важлива для визначення умов як статичної, так і динамічної рівноваги в економіці.

Аналіз характеру споживання домашніх господарств передбачає виявлення поведінки суб’єктів споживання при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майном суб'єкта; мотивації домашніх господарств при прийнятті рішень про формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання і заощадження.

Відповідь на дані питання визначає тип моделі споживання – статична або динамічна модель. Типовим прикладом статичної моделі є кейнсіанська функція споживання. Динамічні моделі підрозділяються на двоперіодні (дійсний і майбутній період) і багатоперіодні (по роках життя суб'єкта). У будь-якому випадку багатоперіодні моделі мають справу з дисконтованими оцінками потоків доходу, споживання, заощадження і майна.

1 Споживання і заощадження. Гранична схильність до споживання і до заощадження

Темпи економічного зростання у значній мірі залежать від співвідношення між споживанням та нагромадженням. Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі витрати, або споживання - це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб.

Споживання є також найбільш суттєвим компонентом валового внутрішнього продукту (ВВП). У різних країнах частка споживання у ВВП коливається в межах 60-70%, що зумовлює важливість для економіки прийняття рішення щодо споживання.

Структура споживчих витрат різна у різних груп населення (харчування, непродовольчі товари, послуги тощо). Тому в економічному аналізі виходять з так званих “якісних моделей поведінки”, під якими розуміють усереднені моделі поведінки людей з різними рівнями доходу, які побудовані на основі досліджень сімейних бюджетів. “Якісні моделі поведінки” ще називають “законами Енгеля”, який досліджував зміни у споживчих витратах населення в залежності від зміни доходів.

Пріоритети у споживанні різні, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім’ї: харчування, одяг, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім’ї, платності або безплатності тих або інших послуг.

Однією з найголовніших у всій макроекономіці є функція споживання. Функція споживання розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття, що запроваджено Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживанням та доходом. Функцією споживання можна подати у вигляді рисунка 1.1.

Зв’язок між споживанням і доходом, що показано на рисунку 1.1, називають функцією споживання.

Рисунок 1.1 – Функція споживання

Доход після сплати податків дорівнює споживанню плюс заощадження. Отже, при розгляді чинників, що визначають споживання, водночас вивчаються чинники, що визначають заощадження. З-поміж багатьох чинників, які впливають на рівень споживчих видатків, найважливішим є доход, зокрема доход після сплати податків. А оскільки заощадження є тією частиною доходу, яка не споживається, то доход після сплати податків виступає основним чинником, що визначає і особисті заощадження.

Частка загального доходу після сплати податків знижується і зростає в міру його збільшення. Оскільки доход після сплати податків або споживається, або зберігається, сума спожитої і заощадженої (не спожитої) частин повинна поглинути всю величину доходу будь-якого рівня. Виражена у відсотках частка будь-якого даного загального доходу, яка йде на споживання, називається середньою схильністю до споживання (ССС), а та частка загального доходу, яка йде на заощадження називається середньою схильністю до заощадження

(ССЗ). Тобто:

(1.1)

Та обставина, що домогосподарства споживають певну частку загального доходу, іще не гарантує, що вони будуть споживати ту ж саму частку в разі зміни величини доходу. Частка приросту (скорочення) доходу, яка споживається, називається граничною схильністю до споживання (ГСС). Іншими словами, це відношення будь-якої зміни споживання до тої зміни величини доходу, яка зумовила зміни споживання. Графічна інтерпретація ГСС представлена на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 – Графічна інтерпретація ГСС

Розраховується ГСС по групам сімей в залежності від рівня середньодушового доходу за допомогою кривої Лоренца.

Рисунок 1.3 – Крива Лоренца

Теоретична можливість абсолютно рівного розподілу доходів представлена бісектрисою. Вона вказує на те, що любий даний процент сімей получає відповідний процент доходу. Це означає, що якщо 20% усіх сімей 20% від усього доходу, 40 – 40%, 60 – 60% і т.д., то відповідні крапки будуть розположенні на бісектрисі.

Область між лінією, яка позначає абсолютну рівність, та кривій Лоренца вказує на ступінь нерівності доходів. Чим більше ця область чи розрив, тим більша ступінь нерівності. Якщо б фактичний розподіл доходів був абсолютно рівним, то крива Лоренца та бісектриса збіглися б, і розрив зник.

Криву Лоренца можливо використовувати, щоб порівняти розподіл доходів у різні періоди часу, чи у різних країнах, чи між різними групами, приймаючи до уваги доходи до і після відрахування податків і трансфертні платежі.

Аналогічно частка будь-якого приросту (скорочення), яка йде на заощадження, називається граничною схильністю до заощадження (ГСЗ), що виражається у відношенні будь-якої зміни заощадження до тої зміни доходу, яка її викликала. Графічна інтерпретація ГСЗ представлена на рисунку 1.3.

Рисунок 1.4 – Графічна інтерпретація ГСЗ

Сума ГСС і ГСЗ для будь-якої зміни доходу після сплати податків повинна завжди дорівнювати одиниці, тобто приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження. Та частка будь-якої зміни величини доходу, яка не споживається, по суті, йде на заощадження. Тому спожита частка ГСС і заощаджена частка ГСЗ мають поглинати весь приріст доходу: ГСС+ГСЗ=1.

Рівень доходу після сплати податків є основним чинником, який визначає величину споживання і заощадження в домогосподарствах, так само, як ціна є основним чинником, що визначає попит на окремий продукт. Однак крім доходу існують й інші чинники, які спонукають домогосподарства споживати менше або більше. Ці чинники діють на взаємозалежність між споживанням і доходом після сплати податків, а також між заощадженням і доходом після сплати податків. До цих чинників передусім належать: багатство, рівень цін, сподівання, споживча заборгованість і оподаткування [1, Стор. №140-148].

Під багатством розуміється як нерухоме майно (будинок, автомобіль, телевізор та інші предмети тривалого користування), так і фінансові засоби (готівка, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси, пенсії), якими володіє домогосподарство. Існує залежність: чим більше нагромадженого багатства мають домогосподарства, тим більша величина споживання і менша величина заощаджень будь-якого рівня поточного доходу. Домогосподарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше багатства нагромадили домогосподарства, тим слабший буде в них стимул для заощаджень, щоб нагромаджувати додаткове багатство.

Зміни рівня цін змінюють і реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства. Іншими словами, реальна вартість фінансових засобів, номінальна вартість яких виражена у грошах, буде обернена пропорційно змінам рівня цін. Це і є ефект багатства, або ефект реальних касових залишків. Якщо реальне фінансове багатство зменшується, зменшується і схильність до споживання поточного доходу. Навпаки, зниження рівня цін збільшує реальне фінансове багатство і буде спонукати споживати більшу частину поточного доходу.

На поточні видатки і заощадження можуть суттєво впливати сподівання домогосподарств, пов'язані з майбутніми цінами, грошовими доходами і наявністю товарів. Очікування підвищення цін і дефіцитності товарів ведуть до підвищення поточних видатків і зменшення заощаджень. Це пояснюється тим, що для споживачів цілком природним є намагання уникнути сплати вищих цін.

Очікувана інфляція і очікувані дефіцити спонукають людей купляти про запас, щоб уникнути майбутніх вищих цін і порожніх полиць. Сподівання приросту грошових доходів у майбутньому, у свою чергу, веде до того, що споживачі вільніше розпоряджаються своїми поточними видатками. Навпаки, очікуване падіння цін, передчуття зниження доходів, відчуття того, що товари будуть у достатку, може спонукати споживачів скорочувати споживання і збільшувати заощадження.

Споживча заборгованість викликає у домогосподарств бажання направляти поточний доход або на споживання, або на заощадження. Якщо заборгованість домогосподарств досягла такої величини, що, скажімо, рівень їхніх поточних доходів відрізняється від сплати чергових внесків за попередні закупівлі, тоді споживачі будуть змушені скорочувати поточне споживання, щоб знизити заборгованість. Навпаки, якщо споживча заборгованість порівняно низька, то рівень заощаджень домогосподарств може дещо підвищитися, що призведе до зростання заборгованості.

2 інвестиціЇ Та ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку [2, Стор. №28-30].

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Інвестиції – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання [3, Стор. 165-170].

Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми:

схема № 2.1

Структура інвестицій

Класифікація інвестицій

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції [4, Стор. №743].

Валові інвестиції (ВІ) – це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно – матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) – це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ<A, то це свідчить про зменшенні випуску продукції на підприємстві, оскільки його виробничий потенціал скорочується. Якщо сума ЧІ=0, тобто ВІ=А, то це означає, що випуск продукції на підприємстві є сталим. Інакше кажучи, для підприємства характерна стагнація. Якщо сума ЧІ>0, тобто ВІ>А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється.

За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові [5, Стор. №28].

Реальні інвестиції – це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями.

Фінансові інвестиції – це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції.

Прямі інвестиції – це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.

Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників,

наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.

Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.

Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:

а) до двох років;

б) від двох до трьох років;

в) від трьох до п’яти років;

г) понад п’ять років.

За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.

Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.

Пряме інвестиційне підприємство – це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.

Іноземна пряма інвестиція – вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

ВИСНОВКИ

Таким чином, у першому розділі мною був розкритий взаємозв'язок між споживанням і доходом до сплати податків. Було показано, що зміни розміру податків приведуть до зміни співвідношення між споживанням і заощадженням. Іншими словами, податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження.

Другим компонентом чистих видатків є інвестиції, які і обумовлюють економічне зростання, оскільки вони витрачаються на будівництво нових заводів, на верстати і устаткування тощо. Рівень чистих доходів на інвестиції визначається нормою чистого прибутку, який підприємці розраховують отримати від видатків на інвестиції, і ставкою відсотка.

Прибуток завжди виступає як спонукальний мотив видатків на інвестиції. Підприємці купляють засоби виробництва тільки тоді, коли очікується, що подібні закупівлі будуть прибутковими. Показником вигоди інвестицій є норма чистого прибутку, що виступає як відношення чистого прибутку до обсягу вкладеного капіталу, вираженого у відсотках.

На мою думку основним чинником інвестицій є технічний прогрес. Нова продукція і нові технології стимулюють інвестування. Однак великі нововведення з'являються не настільки регулярно. Та коли це трапляється, відбувається величезне зростання інвестиційних видатків, яке з часом знижується. Так, поширення автомобілів не тільки привело до значного зростання інвестицій у саму автомобільну промисловість, але й зумовило величезні інвестиції в такі суміжні галузі, як сталеварна, нафтопереробна, виробництво скла і гумо-технічних виробів, не кажучи вже про державні інвестиції у будівництво доріг і магістралей. Коли інвестиції у суміжні галузі були в основному завершені, їхній загальний рівень стабілізувався.

ВикористАна література

1. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії: Підручник. – Київ, 1994р. – С. 140-148.

2. Юхименко П.І. Історія економічних вчень. – Київ, 2005р. – С. 28-30.

3. Ніколенко Ю.В., Діденко М.М. Теорії мікро-макроекономіки: Підручник. – Київ, 1999р. – С. 165-170.

4. Климко Г. Н., Несторенко В. П. та ін. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. 2-е вид. – К.: Вища школа, 1997р. – С. 743.

5. Методичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни “Основи економічної теорії” для студентів ІІІ курсу заочної форми навчання всіх спеціальностей. /Упоряд.: П. М. Корда, Л. С. Сінельникова. – Харків: ХНУРЕ, 2004. – С. 28.