ПЛАН

ВСТУП

1. Сутність, причини та види безробіття в умовах сучасної економіки

2. Соціально-економічні наслідки безробіття

3. Шляхи підвищення економічної активності безробітного населення України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Ринок праці – це самостійна сфера економічних відносин де предметом попиту та пропозиції виступає не матеріальна речовина, а абстрактне поняття – праця. Носієм такого специфічного товару є людина. Тобто людина пропонує свої послуги (працю) будь-якій організації або такій самій людині.

Якщо подивитися з іншого боку, то ринок праці – це є поле суспільних відносин, розвиток якого має провадити держава, адже такі суспільні відносини – суспільні відносини праці – є формою реалізації індивіда свого права, яке закріплено в конституціях більшості країн – права на працю. Отже, держава повинна піклуватися про розвиток такого ринку, слідкувати та врівноважувати попит та пропозицію праці, втручатися при необхідності та наводити лад, а також піклуватися про ті верстви населення, які обмежені у реалізації такого права, як право на працю.

Треба зауважити, що навіть ті індивіди, які повністю працездатні також можуть потрапити у ситуацію та залишитися без роботи. В таких випадках держава повинна подбати про те, щоб такі верстви населення або ж були забезпечені роботою, або ж були забезпечені соціальною допомогою. Форм соціальної допомоги багато, існують різні комплексні заходи, але всі вони покликані на забезпечення виконання соціальної функції держави.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням.

1. Сутність, причини та види безробіття в умовах сучасної економіки

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону "Про зайнятість населення" законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Аналіз причин виникнення безробіття дає багато економічних шкіл. Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс у "Капіталі" (друга половина ХІХ століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, то безробіття зникає, чи хоча б зменшується, незважаючи на те що ріст капіталу відбувається ще більш високими темпами.[3]

Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність розвитку ринкового господарства, що робить безробіття постійним супутником розвитку ринкового господарства.

Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки стало після Маркса стійкою традицією в економічній теорії. Якщо економіка розвивається циклічно, коли підйоми і спади змінюють один одного, наслідком цього стає вивільнення робочої сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних.[6]

Заслуга Кейнса в розробці теорії безробіття в тому, що він представив логічну модель механізму, що розкручує економічну нестабільність і її інтегральну складову – безробіття. Кейнс помітив, що в міру росту національного господарства в розвинутому ринковому господарстві в більшості населення не весь прибуток споживається, визначена його частина перетворюється в заощадження. Щоб вона перетворилася в інвестиції необхідно мати визначений рівень так названого ефективного попиту, споживчого й інвестиційного. Падіння споживчого попиту гасить інтерес вкладати капітал, і, як наслідок, падає попит на інвестиції. При падінні стимулів до інвестування виробництво не росте і навіть може згортатися, що приводить до безробіття.[8]

Цікаве трактування безробіття видатного англійського економіста А. Пігу, що у своїй відомій книзі "Теорія безробіття" (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції. За рахунок високопродуктивної праці підприємець має можливість скоротити робочий персонал (діє принцип: краще взяти одного на роботу і добре йому заплатити, чим тримати 5-6 чоловік з меншою зарплатою). У своїй книзі Пігу детально і всебічно обґрунтовував думку, що загальне скорочення грошової заробітної плати здатне стимулювати зайнятість. Але все-таки ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття. Та й статистика не підтверджує положення про те, що армія безробітних завжди поповнюється за рахунок працівників з порівняно низьким рівнем заробітної плати.

Функціонування ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється найбільш ефективним в умовах існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону [9]. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжуються низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного розшарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення не-маєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту і обумовлених ними коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям.

Природне безробіття складається із фрикційного, пов'язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою [8].

Існування фрикційного безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов'язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

Високий рівень фрикційного безробіття, як правило, не призводить до зубожіння охоплених ним і відповідно до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичний спосіб життя. Перш за все, фрикційне безробіття відбиває як швидкі зрушення в попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції, тобто, є ознакою динамічності ринку праці.

Інституційне безробіття, або безробіття очікування, безпосередньо пов'язане з державною політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованістю населення щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що Інституційне безробіття стрімко зростає з поширенням соціального компоненту в ринковій економічній системі.

Запровадження системи соціального захисту безробітних, надання їм "щедрої" допомоги на відносно м'яких умовах протягом тривалого часу сприяє тому, що певна кількість пошукувачів не погоджується на будь-яке місце роботи, а чекає того, що максимально відповідає його настановам. Фактично високий рівень інституційного безробіття є частиною тієї ціни, яку сплачує суспільство за соціальну орієнтацію економіки.

Слід підкреслити, що на відміну від інших видів, Інституційне безробіття існує тільки в зареєстрованій формі, оскільки воно так чи інакше пов'язане з виплатами соціальної допомоги [5].

Окремою частиною інституційного безробіття є реєстрація в службах зайнятості осіб, які реально не пропонують свою робочу силу на ринку праці і не потребують допомоги в працевлаштуванні, але потребують відповідної довідки для отримання інших видів соціальної допомоги. Це може бути допомога на дітей, на оплату різних послуг (житлово-комунальних, медичних, навчальних тощо).

Аналіз ситуації в Україні доводить наявність зв'язку між зростанням безробіття та введенням тих чи інших потужних заходів адресної соціальної допомоги, які безпосередньо на безробітних і не спрямовувались. Передусім це — запровадження Програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та палива. Сім'ї, які претендують на цей вид допомоги і мають в складі осіб працездатного віку, повинні представити довідки про заробітну плату, а непрацюючі — з служби зайнятості про реєстрацію. Відповідно досить численна група осіб, які не пропонують свою робочу силу на ринку праці, не претендують на допомогу по безробіттю і не потребують працевлаштування, тобто фактично не е безробітними, почали реєструватись.

Цілком ясно, що природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М. Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного безробіття, ототожнював його норму з таким "рівнем безробіття, Що є сумісним з реальними природними умовами функціонування ринку праці".

Сучасна теорія зайнятості і ринку праці серед основних постулатів приймає норму природного безробіття для країн Західної Європи на рівні 4-5%, Північної Америки — 6,5-7%. При цьому протягом другої половини XX сторіччя в зв'язку із глобалізацією економіки і формуванням транснаціональних ринків праці, із поширенням міграції та зростанням мобільності робочої сили, із посиленням соціального захисту безробітних, із зростанням динамічності економіки в цілому помітно зростає і природна норма безробіття.

Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.

На відміну від природного безробіття, що як правило, е певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя. В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.

Технологічне безробіття формується внаслідок запровадження нових технологій, головним чином на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише призводить до вивільнення робочих, а й створює нові робочі місця [12]. Тобто масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу.

Структурне безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.

Структурне безробіття на практиці проявляється в якісній невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції поза залежністю від співвідношення суто кількісних параметрів. Це призводить до принципово різних рівнів безробіття серед різних соціодемографічних і професійних груп.

В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфікованих робітників з інструментом і робітників сфери обслуговування та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промисловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслуговування внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору неминуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед робітників сільського господарства.

Як і в більшості інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне. Таке безробіття пов'язане з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил [17].

Хоча структурне безробіття є практично неминучим супутником динамічної економіки, воно є досить хворобливим. Його розвиток примушує досить великі соціальні, професійні групи (причому практично повністю) змінювати спосіб життя, часто й місце проживання. Тому офіційні гарантії постраждалим від структурного безробіття звичайно є одним з центральних компонентів державної політики зайнятості. В тих країнах, де проблема структурного безробіття є особливо гострою, створюються спеціальні агентства, орієнтовані на визначені професійні групи населення. Так, наприклад, в Англії поряд зі службою зайнятості, що надає допомогу всьому населенню, існує спеціальна державна служба, чия увага концентрується виключно на допомозі шахтарям. Здійснюються спроби надавати дієву допомогу цим групам саме в працевлаштуванні на основі їх перенавчання, створення спеціально для них нових робочих місць, дотацій працедавцям за їх працевлаштування тощо.

Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі.

Безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі [8]. Відповідно міжнародна статистика звертає увагу не тільки на загальний рівень безробіття, а й виділяє тих, хто не має роботи довгий період часу: понад 6 місяців (так зване тривале безробіття) і понад 12 місяців (застійне безробіття).

Характерною ознакою безробіття в країнах перехідної економіки с його довготривалість, застійний характер. Частка безробітних більше року в їх загальній чисельності е, як правило, істотно вищою, ніж в економічно розвинених країнах; вона віддзеркалює динамічність розвитку економіки в цілому і ринку праці зокрема і знаходиться у зворотному зв'язку з цими ознаками. Як правило, більше страждають від перерви в роботі особи старшого віку, які все життя працювали, звикли до такого статусу, вважають його незмінним (особливо таке уявлення про гарантовану довічну зайнятість характерне для людей, чия психологія була сформована за часів адміністративно-командної економіки) і не в змозі змінити свою професію або, навіть, і кваліфікацію.

В більшості країн світу застійне безробіття більше притаманне жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного безробіття — як, власне, і всі інші показники, визначені за методологією МОП і не пов'язані з реєстрацією — серед жінок нижчі.

З позицій окремої особи безробіття є повним тоді, коли охоплена ним людина зовсім не має роботи і відповідно — доходів. Міжнародна методологія, що прийнята Міжнародною організацією праці, припускає можливість виключно випадкових заробітків. Якщо ж тривалість робочого періоду скорочена (чи за рахунок скорочення робочого дня, чи за рахунок скорочення робочого тижня), йдеться про часткове безробіття. Звертаючись до міжнародної методології, необхідно підкреслити, що визначення часткового безробіття принципово не припускає його тотожності з сезонною зайнятістю [14]. Сезонність притаманна досить численним виробництвам та галузям економіки, насамперед тим, що так чи інакше зв'язані з сільським господарством, риболовством, охотою, будівництвом. В цьому відношенні рекомендації МОП є цілком категоричними: сезонна зайнятість не має ніякого відношення до часткового безробіття. Хоча чисто статистичне вимірювання тривалості річного фонду робочого часу і його відповідності прийнятим в країні стандартам (тобто визначення повноти зайнятості і відповідно діагностика можливого часткового безробіття) не викликає ніяких труднощів. Проблема визначення часткового безробіття має не тільки академічне, а й суто практичне значення, оскільки більшість країн світу в межах програм підтримки доходів безробітних передбачає певну компенсацію втрат від часткового безробіття. Принципи визначення компенсацій — такі ж як і в випадку повного безробіття.

2. Соціально-економічні наслідки безробіття

Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна "ціна" безробіття — не випущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво втрачається безповоротно. Безробіття на дає змоги суспільству постійно рухатися вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Цю втрачену продукцію ми визначили в попередньому параграфі як розрив ВВП. Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП.[4]

Відомий дослідник в царині макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв'язок відомий нині як закон Оукена.

Відомі дві формули цього взаємозв'язку:

1) Коли потрібно з'ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:

(Y–Y*)/Y = –β(и – и*)

де Y — фактичний обсяг виробництва;

Y* – потенційний ВВП;

и — фактичний рівень безробіття;

и* – природний рівень безробіття;

(и – и*) – циклічне безробіття;

β — коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на β%).[4] Коефіцієнт β найчастіше має значення в межах від 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висновок: якщо циклічне безробіття в економіці становить 1%, то відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого дорівнюватиме 2/2,5%.

2) Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою.

У цьому випадку варто скористатися іншою формулою:

(Y1–Y0)/Y0 = 3–2(и1 – и0)

де Y1 — фактичний обсяг виробництва в поточному році;

Y0 — фактичний обсяг виробництва у попередньому році;

и1 — фактичний рівень безробіття в поточному році;

и0 — фактичний рівень безробіття у попередньому році.

Ця формула свідчить, що:

а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім (и1=и0), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовлено приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним прогресом;

б) при збільшенні рівня безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (и1 – и0=1%), реальний ВВП скоротиться на 2%.

Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.[9]

Проте циклічне безробіття — це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського і політичного безладдя.

Недавні дослідження американських вчених показали, що безробіття призводить до погіршення і фізичного, і психологічного стану — підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Психологічні тести показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга.

3. Шляхи підвищення економічної активності безробітного населення України

Ще в 50-х роках у так званій "шведській моделі" (або моделі Райна-Мейднера) термін "активна політика зайнятості" використовувався для того, щоб показати, що інвестиції в політику зайнятості зростають в часи економічного спаду і зменшуються в періоди економічного підйому; таким чином підтримується необхідна рівновага ринку праці, коригування обсягу додають йому гнучкості та дозволяє уникнути потенційно інфляційних "вузьких місць". На відміну від цього "пасивна" політика зайнятості була спрямована для пояснення безробіття та пов'язаної з ним системи фінансової допомоги.

Велике значення для поліпшення процесу працевлаштування має наявність та повнота інформації в службах зайнятості щодо наявних вакансій. Нині підприємці мотивуються надавати відповідну інформацію тільки штрафами за невиконання цієї вимоги. Світовий же досвід доводить, що значно більш ефективним е застосування стимулюючих механізмів: можливість на пільгових умовах публікувати рекламу в засобах інформації, що належать службам зайнятості, або розміщати її в приміщеннях служб; забезпечення.

Дуже дієвим механізмом активізації безробітного населення є сприяння додатковій тимчасовій зайнятості безробітних.

Організація тимчасових робіт є важливим напрямом соціального захисту безробітних, оскільки дозволяє з одного боку — забезпечити їм більш прийнятний рівень добробуту, виплачуючи певну винагороду за суспільно корисну діяльність, а з другого — протидіє соціальній дезадаптації осіб, що вимушено мають перерву в зайнятості протягом тривалого періоду. Проте, тимчасові роботи мають не стільки економічний, скільки соціальний ефект.

Програми громадських робіт – відносять до активної політики зайнятості. Оскільки організація громадських робіт передбачає створення додаткових робочих місць (не принципово, на кого саме вони орієнтовані), цей напрямок політики ринку праці, безумовно, є елементом активної політики. Але треба мати на увазі, що забезпечується певною мірою квазізайнятість, що жодна людина не сприймає свою участь в громадських роботах як нормальну трудову діяльність. Практично всі розглядають її як можливість одержання доходів, вищих за звичайну допомогу по безробіттю. Тому організацію громадських робіт можна розглядати як проміжний між активною та пасивною політикою.

На додаток треба звернути увагу на позицію світового банку, який розглядає участь в громадських роботах як своєрідну перевірку трудової активності безробітного, як можливість відокремлення тих, хто дійсно хоче знайти роботу, від тих, хто реєструється в службах зайнятості виключно для одержання допомоги по безробіттю. Фактично цю ідею реалізовано в Білорусі, при чому в ряді випадків для уникнення психологічного дискомфорту осіб, які раніше мали досить високий соціальний статус, їх залучають для участі в громадських роботах в інших населених пунктах.

Окремим видом тимчасових робіт є так звані "інтервенційні роботи", поширені зокрема в Польщі. Це роботи, спрямовані на виконання конкретного завдання (зазвичай, ремонтного чи будівельного характеру), обмежені не в часі, а в обсязі робіт, які фінансуються і організуються за загальною схемою громадських робіт.

Організація сезонних робіт, не постійний але ефективний у деяких випадках метод вирішення проблеми зайнятості. Цей напрям є особливо вдалим при направленні безробітних на сільгоспроботи. Як свідчить практика, люди часто погоджуються на такого роду роботу навіть за умови отримання винагороди у натуральній формі.

Тимчасове працевлаштування в державному секторі поширене в критичних випадках у Швеції і є досить дорогим напрямом політики ринку праці. Як правило, до таких дій вдаються у випадках необхідності допомоги особам з обмеженою працездатністю, безробітним більше 1 року та особам, що повернулися з міст позбавлення волі.

За умов значного перевищення пропозиції над попитом, що дуже характерно для економіки України, виникає потреба в заходах щодо скорочення сукупної пропозиції на ринку праці. Можливі три напрями впливу на сукупну пропозицію на ринку праці:

зниження припливу робочої сили на ринок праці;

стимулювання відпливу робочої сили;

перерозподіл робочого часу і робочих місць між зайнятими.

Зниження припливу робочої сили на ринок праці може забезпечуватися за рахунок:

зменшення припливу молоді через розширення програм загальноосвітньої та професійної підготовки зі збільшенням термінів навчання;

збільшення в закладах освіти місць з денною формою навчання і скорочення місць з вечірньою формою;

підвищення розмірів стипендій студентам денної форми навчання;

збільшення допомоги й тривалості відпусток жінкам для догляду за дітьми, надання їм пільг при нарахуванні трудового стажу;

збільшення пенсій інвалідам, особам, які за ними доглядають;

збільшення допомоги по безробіттю та запровадження системи страхування по безробіттю;

надання можливості отримання нетрудового доходу від використання нерухомості, цінних паперів та ін.

Стимулювання відпливу робочої сили з ринку праці може здійснюватися в такі способи:

зниження віку виходу на пенсію або стимулювання дострокового виходу на пенсію, а також збільшення її розмірів. Першу частину цього заходу передбачено Законом України "Про зайнятість населення" для працівників, вивільнених з підприємств, організацій та установ у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією або змінами у виробництві та організації праці. Реалізація другої частини заходу в сучасних умовах практично унеможливлюється через відсутність достатніх коштів;

введення вікового цензу для деяких професій;

обмеження одночасного отримання пенсій і заробітної плати;

введення практики надання навчальних відпусток працюючим особам;

надання можливості організації власного бізнесу всім бажаючим.

Перерозподіл робочого часу і робочих місць здійснюється з метою зменшення пропозиції на ринку праці при тій самій кількості зайнятих. Стимулювати працівників переходити на часткову або тимчасову зайнятість можна за рахунок таких самих видів соціального забезпечення, розмірів відпустки та інших соціальних гарантій, що й для повністю зайнятих працівників, забезпечення гарантованого мінімального рівня заробітної плати, збільшення тривалості щорічних відпусток і скорочення тривалості робочого дня й робочого тижня.

Водночас як на етапі ринкової трансформації економіки України, так і на очікуваному етапі функціонування ринкової економіки можливе використання методів скорочення попиту на робочу силу та методів збільшення індивідуальної пропозиції. Так, у трудодефіцитних регіонах України виникають економічні ситуації, за яких потрібно використати методи скорочення попиту на робочу силу, зокрема:

встановлення додаткових податків за використання робочої сили;

жорстку кредитну політику;

встановлення підприємству одноразових виплат у бюджет за найм працівників певної категорії;

зниження інвестицій;

скорочення або відміну гнучких форм зайнятості тощо.

Найдієвішим методом збільшення індивідуальної пропозиції є підвищення якості останньої, а отже, і конкурентоспроможності. З цією метою потрібно забезпечити:

організацію профпідготовки і перепідготовки, підвищення кваліфікації працюючих та безробітних;

надання податкових пільг підприємствам, які здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників;

розробку спеціальних програм підвищення конкурентоспроможності окремих груп населення на ринку праці.

Зауважимо, що заходи, спрямовані на збільшення індивідуальної пропозиції на ринку праці, автоматично збільшують і сукупну пропозицію. Крім того, потенційно обсяг сукупної пропозиції може збільшитися в разі збільшення народжуваності та зменшення смертності населення, підвищення віку виходу на пенсію і т. п. Однак зазначені методи можуть бути задіяні тільки після збільшення попиту на робочу силу.

Досвід України свідчить, що скласти більш-менш правильний прогноз пропозиції робочої сили за всіма її елементами, а надто прогноз поточної пропозиції, зокрема безробіття, не дуже просто. Крім того, на різних етапах ринкової трансформації економіки України держава може застосовувати різноманітні підходи до формування сукупної пропозиції робочої сили. Зокрема, на етапі кризового стану економіки доцільно створювати організаційно-правові перепони на шляху руху робочої сили з потенційних джерел (а саме з внутрішньофірмових і зовнішніх) у поточні. До того ж доцільно стримувати рух робочої сили з джерел, не пов'язаних з найманою працею, в поточну пропозицію.

Держава користуючись адміністративними методами, які хоча й відповідають потребам ринку, але все ж таки мають більш адміністративний характер, створює і розробляє програми зайнятості населення.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Законом України "Про зайнятість населення" передбачено розробку Кабінетом Міністрів України і виконавчими органами відповідних рад річних і довгострокових державних і територіальних програм зайнятості населення. Республіканська і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

а) сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямовування вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

б) запобігання розвиткові безробіття і його скороченню підвищенням економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

в) поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

г) захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

ВИСНОВКИ

Головними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

• спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;

• структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні та внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;

• рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Безробіття є неминучим супутником ринкової економічної системи, і навіть в умовах ідеального управління воно не може бути ліквідоване. Метою і критерієм ефективності управління економікою та ринком праці, зокрема, є відповідність рівня безробіття природній нормі. Прагнення утримувати безробіття на нижчому за природну норму рівні загрожує інфляцією та зниженням ефективності економіки.

Безробіття існує в 2 формах — природному (фрикційне та інституційне) і вимушеному (технологічне, структурне та регіональне). Якщо природне безробіття за звичай не супроводжується різкими негативними соціальними наслідками, то вимушене — особливо така гостра його форма, як регіональне — загрожує формуванням критичного рівня і неминучою соціальною кризою.

В Україні безробіття з'явилося з процесом переходу до ринкової економічної системи, причому домінуючою є прихована його форма. Існують помітні розбіжності між зареєстрованим безробіттям і визначеним за методологією МОП. Це стосується і масштабів, і структури безробіття. Вкрай негативною ознакою є постійне зростання тривалості безробіття і збільшення у складі безробітних осіб, що не мають роботи тривалий період.

За останній час безробіття придбало вид великого макроекономічного явища, перетворившись в самостійний фактор розвитку економіки. Проте на Україні дотепер не вироблено такої політики в області зайнятості, що сприяла б успішності реформ. Сьогодні ясно, що роль безробіття як неминучого наслідку фінансової стабілізації була недооцінена.

У світі накопичений великий теоретичний і практичний досвід по регулюванню ринку праці. Україна ж має потребу в особливому, комплексному підході. Сьогодні результативна політика зайнятості повинна йти ледве попереду реального розвитку ринку праці і превентивно усувати ті перешкоди, що можуть підвищити безробіття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003

Постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. "Про затвердження положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників" // Збірник законодавства про працю. К., - 2001. – 266с.

Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. І-ІV рівнів акредитації. -- 2-ге вид., виправ. і доп. -- К.: Каравела, 2008. -- 298 с.

Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятістю населення // Україна: аспекти праці. – 2003. - № 7.

Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. Основи економіки праці. Навчальний посібник. Київ "Знання-Прес", 2007

Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. – 2007. - № 2.

Карпіщенко О.І., Прокопенко О.В., Сотник І.М., Карпіщенко Т.О. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. -- Суми: СумДУ, 2007. - 132 с.:

Ковальський В. Регіональний ринок праці та особливості його формування та регулювання // Україна: аспекти праці. - 2003. - №..

Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. – М.: Політіздат, 2003.

Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник. – К., 2003.

Мандибура В. Соціальна політика держави та її структурні складові // Україна: аспекти праці. – 2008. - № 7.

Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. /За заг. ред. СБудаговської. - К.: Основи, 1998. - С. 518.

Мостовий Г.І. Державне регулювання ринку праці/ Удосконалювання механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних районах. – Х., 2000.

Пристанева А.А. Ринок праці: зайнятість і безробіття. – К., 2007.

Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика. - К., 2004. та будь-який інший підручник з макроекономіки.

Ринок праці в економічній системі: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. / Е.М. Лібанова, Д.П. Мельничук. - Житомир: ЖІТІ, 2002.

Стрепов А.П. Загальна теорія зайнятості, процентів та грошей. – К., 2008.