Курсовая работа: Інфляція та зайнятість населення

За останні роки в економіці України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням України політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Теоретичне осмисленні проблем інфляції, хоча і не було стрижнем економічної теорії, але йому приділялась належна увага. Періодично індекс до проблем інфляції то зростав, то вибухав у міру того, як суспільство переживало періоди її підвищення та зростання. Різні напрями та школи політичної економії розглядали цю проблему з різних боків і вносили свій внесок у її розробку.

В цьому зв’язку питання щодо інфляції, її сутності, форм прояву, наслідків та особливостей в Україні набуває особливого значення, що зумовлено необхідністю подолання інфляційних явищ в Україні на етапі переходу до ринкових відносин.

Об’єктом дослідження даної роботи є особливості впливу інфляції на зайнятість населення в Україні.

Метою даної роботи є теоретичні обгрунтування чинників, що спричиняють інфляційні процеси, їх вплив на макроекономічні показники безробіття та зайнятості в Україні, а також пошук напрямків подолання інфляційних явищ на основі систематизації існуючих пропозицій, щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

досліджено суть та причини інфляції, фактори впливу на інфляційні процеси, а також види інфляції;

наведено сучасний стан інфляційних процесів в Україні;

розглянуто основні етапи розвитку антиінфляційної політики;

досліджується ринок праці в Україні;

аналізуються показники безробіття та зайнятості;

запропоновано основні методи боротьби з інфляцією на сучасному перехідному етапі.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Кемпбелла Р., Стенлі Л., В. Пріснякова, І. Савлука, А. Гальчинського, Т. Ковальчука.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі дозволить усунути інфляційні явища в Україні на етапі переходу до ринкових відносин, що зумовлені багатьма процесами, які відбуваються в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві.

Розділ І. Теоретичні основи інфляційних процесів на сучасному етапі

Найефективнішим індикатором "здоров’я" економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків - за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

1.1 Інфляція: суть, причини та фактори

Інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Іншими словами зростання ціни на продукти харчування, одяг підвищення квартирної плати тощо.

Процес виконання та становлення будь-якого явища проходить два етапи: прихований і явний. Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей. Існують різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями:

Перший напрям розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинення порушення законів, грошового обліку.

Другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорції відтворення і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Термін "Інфляція" (від латині inflation) буквально перекладається як "розбухання" [3, с.124]. І справді фінансування державних видатків (наприклад у період екстремального розвитку війн, революцій, тощо) за допомогою паперово-грошової емісії призводило до "розбухання" грошового обігу, зростання цін та знецінення паперових грошей. Проте процеси "розбухання" грошового обігу зростання цін знецінення грошової одиниці спостерігалися не лише при функціонуванні паперових грошей. Згідно з поглядами економістів, які стоять на позиціях кількісної теорії грошей, зростання цін відбувається в наслідок зростання кількості грошей в обігу, незалежно від того, повноцінні ці гроші чи державні. Поява класичної політекономії, а потім і марксизму призвела до того, що в працях XIX початку XX століття виділились два напрями про які вже згадувалося на початку.

При цьому явищі у першому випадку за напрямом збереглась назва "інфляція", то другий процес дістав назву у літературі "революції цін".

Згідно з цими поглядами інфляція не ідентична будь-якому підвищенню цін і викликається господарськими процесами, пов'язані з переповненням сфер обігу паперово-грошевою, яка відривається від своєї золотої основи, недовірою населення до уряду, надмірним попитом на золото. Насправді ж інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів товарів та послуг, робочої сили, загострення міжнародного валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами, енергетичною, продовольчою, фінансовою.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадження і споживання попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, замолених нетрадиційними державними витратами;

надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закон грошового обігу;

мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до не виробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

збільшення податкового тягаря на товаровиробництво;

випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці;

Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже кілька століть. Однак в економічній теорії досі не існує одного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформулювалися дві основні концепції інфляції: [18, с.11-16].

1) інфляція - знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою.

2) інфляція - загальне зростання цін на товари та послуги.

Отже, інфляція є результатом реалізації всіх господарських суб'єктів, які намагаються в таких умовах не тільки відновити реальну величину своїх доходів, а й посилити перерозподільні процеси на свою користь за рахунок підвищення власних грошових цін. Тобто інфляція є ознакою не тільки функціонального порушення лише у сфері грошового обігу. Вона передусім є ознакою порушення суспільного відтворення в цілому та того балансу суспільних інтересів, який існував у попередній період.

1.2 Види інфляції та її наслідки

У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів інфляції. Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції (Додаток А).

За формами прояву інфляції можна виділити:

цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.

За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 5% на рік;

помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб’єктів, і вони починають вживати адаптаційних заходів. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо „природним монополістам”.

галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;

гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер.

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. [9, с.138] Проте на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції:

інфляцію витрат;

інфляцію попиту.

Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо.

Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей, внаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

Також широкий діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на сферу виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни [4, с.256].

Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв’язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві.

Інфляція особливо на галопуючих та гіпервисоких стадіях сама зумовлює нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг.

Негативно впливає інфляція і на фінансову систему, особливо на другій стадії, коли емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Особливу увагу заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв’язки. Найбільш узагальненим наслідком є падіння курсу національної валюти відносно валюти країн, де інфляція відсутня чи розвивається низькими темпами [18, с.11-16].

Отже, дуже важливо правильно оцінити причини загострення інфляції, її рівень, адже засоби регулювання інфляції будуть ефективніші лише в разі їх адекватної відповідності її суттєвим причинам. Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого виду інфляцію і кризу переживає держава. Тоді можна оцінити альтернативи виходу з ситуації, що склалася.

Розділ ІІ. Державна політика зайнятості населення

2.1 Форми і види зайнятості

У будь-якому суспільстві існують об'єктивний зв'язок і взаємозалежність між наявним працездатним населенням і характером, ступенем його участі в суспільному виробництві. Сукупність економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням робітників місцями й участю в господарській діяльності, можна розглядати як зайнятість.

Зайнятість - найважливіший показник використання людських ресурсів у виробничому процесі. Зайнятість поряд з реальним валовим внутрішнім продуктом та інфляцією широко застосовується як загальний показник поточного стану економіки країни. Вона розкриває один з найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язана із задоволенням її потреб у сфері праці. У Законі України „Про зайнятість населення" [1] до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, в спеціальних та вищих навчальних закладах;

зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими,інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону,року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість набула загрозливих розмірів [11, с.138]

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, то вона називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями, тощо. Під час їх визначення враховують:

характер діяльності;

соціальна належність;

галузева належність;

територіальна належність;

рівень урбанізації;

професійно - кваліфікаційний рівень;

статева належність;

віковий рівень;

вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена нерегламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. За 2002 рік чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася майже на 3% порівняно з 2001 роком. Протягом 2002 року з різних причин залишили постійні робочі місця 20,6% робітників і службовців. Дві третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих галузях.

2.2 Безробіття та його види

Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття - це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення [16, с.47].

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

нестача сукупного економічного попиту;

недостатня мобільність робочої сили;

структурні зрушення в економіці;

демографічні зміни в чисельності робочої сили;

сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися

Розрізняють відкрите і приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане - наявність формально зайнятого населення.

Можна виділяти такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також з однієї місцевості в іншу. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші у зв'язку з звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше 5 тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер [7, с.258]. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (с/г, будівництво).

Циклічне - це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і не корінне населення.

Інституціональне безробіття - це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. [5, с.300]

Згідно із Законом України „Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачуваних чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату).

Які вперше шукають роботу і не мають спеціальності, в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу сезонного характеру;

Які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;

Які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Рівень зареєстрованого безробіття розраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення у працездатному віці.

Значно поширюється і приховане безробіття. Починаючи з 1992 року цей процес набув масового характеру в усіх галузях економіки України.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, надання працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Згідно з розрахунками, в народному господарстві прихованим безробіттям охоплено 16-20% зайнятих працівників. Така ситуація пов'язана з наслідками сировинної, енергетичної та платіжної криз, з відсутністю послідовності в реформуванні економіки [3, с.296].

Наявність значної чисельності працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату, сприяє збільшенню чисельності зайнятого населення у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів.

Зарубіжний досвід свідчить, що і в країнах з розвинутою економікою відбувається зростання вимушеної неповної зайнятості.

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущенням існування природного рівня безробіття та певних „нормальних" темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим вище відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3-5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5 - 3,0% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення спеціальних регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обгрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки [17, с.214-219].

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні с/г робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю, через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

2.3 Особливості формування ринку праці в Україні

Стратегічним завданням подальшого розвитку української економіки є покращення ефективності використання людських ресурсів. Саме людина, її здатність до висококваліфікованої творчої праці є і залишатиметься в майбутньому одним з головних чинників економічного зростання. Своєрідним індикатором підвищення ролі людського фактору виступає ринок праці, який займає одне з центральних місць у системі ринкових відносин. В Україні, яка трансформує свою економіку в соціально - ринкову, проблеми функціонування ринку праці набувають статусу першочергових. Разом з тим, в умовах перехідного періоду, коли проходить становлення досконалих трудових відносин, ситуація на вітчизняному ринку праці характеризується багатьма негативними тенденціями.

Тільки протягом 2003 року рівень безробіття на зареєстрованому ринку праці становив 3,7%, навантаження на одне робоче місце - 7 осіб (у деяких областях цей показник досягає 23 осіб).

Формування ринку праці в Україні [11, с.328] за останні роки проходить в умовах різкого зростання пропозиції робочої сили і майже адекватного скорочення попиту на неї. Так, 2004 році попит на робочу силу на зареєстрованому ринку праці становив 142,1 тис. осіб, в той час як пропозиція - 1003,6 тис. осіб. Найбільший дисбаланс між пропозицією і попитом на неї спостерігався у Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Черкаській, Волинській, Львівській, та Тернопільській областях.

Слід зазначити, що безробіття в Україні має стійкий характер. За даними Міністерства праці та соціальної політики України та Держкомстату України, середня тривалість пошуку роботи у 2004 р. становила 9 місяців, а тривалість незайнятості - 18 місяців. В 2004 р. у причинах та структурі безробіття 33,2% складають особи вивільнені з економічних причин,39,4% -звільнені за власним бажанням, 12,1% - інші причини безробіття.

Ситуацію на ринку праці також ускладнює не розв'язана до цього часу проблема із заробітної плати, зокрема в бюджетній сфері, яка лягає тягарем на українські родини.

В Україні, за даними Державного комітету статистики України, заробітна плата у промисловості у 2004 р., нарахована у розрахунку на одного штатного працівника становила 3,4 грн. за одну оплачувану годину. Навіть якщо взяти за основу цю цифру і порівняти її з даними інших країн за 1995р., то й тоді, за приблизними підрахунками, то показник розриву середньої оплати праці в промисловості України відрізнятиметься від показника Чехії вдвічі, Угорщини - майже втричі, Польщі - у 3,4 рази, Італії понад 27, Німеччини - понад 53 рази.

Політика зайнятості має гарантувати соціальний захист населення шляхом забезпечення належних умов життя, регулювання заробітної плати, стимулювання нових місць і виплати допомоги безробітним тощо.

Високий рівень регулювання зайнятості передбачає реформування законодавчо - правової бази на основі Конституції України, ряду доповнень до Кодексу законів про працю та Закону України "Про зайнятість населення", законодавчих і нормативних документів, що регламентують сучасну політику зайнятості відповідно до Конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці [12].

Заходи з реалізації політики зайнятості повинні бути спрямовані на:

зростання обсягів платоспроможного попиту;

підвищення досяжності кредитних ресурсів (державна інвестиційна політика, пільгове фінансування);

підвищення рентабельності витрат на оплату праці та розвиток персоналу підприємств;

запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці;

розвиток системи професійного навчання без відриву від виробництва;

збільшення видатків на проведення активних заходів на ринку праці за рахунок посилення цільової кредитно - інвестиційної діяльності в регіонах;

створення мережі навчальних центрів, що займаються якісною професійною підготовкою та перепідготовкою дорослого населення;

поліпшення кадрового і технічного забезпечення державних регіональних служб зайнятості.

Розділ ІІІ. Вплив інфляції на зайнятість населення та основні етапи розвитку антиінфляційної політики

3.1 Вплив інфляції на макроекономічні показники (зайнятість і безробіття)

В 1958 році англійський економіст А. Філіпс запропонував графічну модель інфляції попиту, яка виражає взаємодію зайнятості і інфляції. Використовуючи в своїй роботі дані англійської статистики за 1861-1956рр., він побудував криву, яка показала обернену залежність між змінами ставок заробітної плати і рівнем безробіття.

Інфляція та зайнятість населення

Рис.3.1 Крива Філіпса

По кривій А. Філіпс встановив, що зростання безробіття в Англії більше 2.5-3% призводило до різкого сповільнення росту цін і заробітної плати. Філіпс зробив висновок, що влада може використовувати підвищення рівня інфляції для боротьби з безробіттям. Пізніше цей висновок теоретично аргументував економіст Р. Ліпсі.

Також була створена модифікація кривої Філіпса для розробок економічної політики. Цю роботу проробили американські економісти Р. Солоу і Семюельсон у 1960 році. Їм вдалося пов'язати рівень безробіття з рівнем інфляції. За допомогою цієї кривої стало можливим розраховувати рівновагу між достатньо високим рівнями зайнятості, виробництва і визначеною стабільністю цін.

У 60-70-х роках більшість економістів вважали, що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома лихами національної економіки - інфляцією і безробіттям. Відтак крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн.

Крива Філіпса стабільна, якщо в національній економіці існує з року в рік однаковий рівень інфляції. Цей темп підтверджується доти, доки немає збурень у сукупному попиті чи пропозиції. Якщо рівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції знижуватиметься. Річ у тім, що тиск до зниження зарплати, індукований безробіттям, перевищує силу тиску до зростання заробітної плати, тому рівень заробітної плати і витрати знижуються, а відтак і ціни, що уповільнює темп інфляції. Крива Філіпса переміщується донизу.

Збурення пропозиції мають місце тоді, коли умови функціонування економіки різко змінюються, що впливає на витрати виробництва товарів і послуг і внаслідок цього - на ціни, які встановлюють фірми. Це означає, що темп інфляції змінюється і крива Філіпса переміщується вгору.

При розгляді впливу інфляції на положення населення в період ринкової трансформації економічної системи одним з найважливіших напрямів дослідження є вивчення її взаємодії з безробіттям. До недавнього часу в економічній теорії безробіття розглядалося як альтернатива інфляції в процесі економічного розвитку. Збільшення кількості безробітних вважалося ефективним засобом для зниження темпів зростання цін. Економічні кризи 1974 - 1975, 1980-1982 рр. підкоригували уявлення про те, що першопричина інфляції закладена в надлишково повній зайнятості, а зниження інфляції вимагає підтримання більш високого рівня безробіття. З альтернативи інфляції, безробіття перетворилось на її супутника. Класична "крива Філліпса", яка відбивала кореляцію між інфляцією і безробіттям, у цьому разі не спрацювала. І не тому, що ця залежність є повністю не вірною. Збільшення безробіття, скорочуючи активний попит внаслідок зменшення грошових доходів, справді стимулює інфляцію. А при досягненні піку зайнятості на посиленні інфляційних тенденцій зростання цін можна справді уповільнити шляхом маніпулювання рівнем "терпимого" безробіття [16, с.49].

В період ринкової трансформації економічної системи України загальні закономірності взаємодії інфляції та безробіття повністю підтвердилися. З одного боку, якщо брати довгострокові закономірності розвитку економіки, то навіть значне зростання інфляції не змогло припинити зростання безробіття, яке було викликане початком значних структурних зрушень. Саме тому, безробіття зростало постійно, а темпи інфляції на цей процес впливали не суттєво. З іншого боку, зростання інфляції, збільшуючи загальний попит, стримувало швидкість зростання безробіття.

Вплив інфляції на положення населення не вичерпується лише розглядом проблеми впливу інфляції на зайнятість. Значно сильніший вплив інфляції на доходи населення, які в реальному обчисленні швидко знижуються. Внаслідок високої інфляції знижуються реальні доходи більшості населення. Проте існування "грошової ілюзії" може дещо знизити психологічний вплив інфляції.

Особливо негативно вплинула інфляція на фіксовані доходи осіб, які отримували різні соціальні допомоги: пенсіонерів, студентів, безробітних та на заробітки працівників бюджетної сфери. Динаміку доходів цих категорій населення можна простежити за Постановою Кабінету Міністрів України про збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій та інших виплат. Так, у вересні 2000 року відповідно постановою розмір цих виплат було збільшено на 22%. однак лише за вересень - жовтень 2000р. ціни зросли на 24,6%.

Окрім прямого впливу інфляція справляє і непрямий вплив на доходи основної маси населення [15, с.7-9] через зміни в оподаткуванні. Під впливом інфляції збільшується кількість платників податків за рахунок залучення до їхніх рядів осіб, які раніше не підлягали оподаткуванню: з падінням купівельної спроможності та номінальним зростанням грошових доходів, все більше категорій населення включається до сфери оподаткування. Іншим каналом впливу інфляції на пряме оподаткування доходів населення є збільшення фактичних норм обкладання податком, причому порівняно більшою мірою зростають податки платників з більш низькими доходами

Негативні наслідки інфляції поширюються далеко за межі суто економічних інтересів населення. Вони впливають на соціально - психологічну, моральну, духовну сфери життя, або, інакше кажучи, охоплюють проблеми практично всього спектру людського буття. Під впливом інфляції деформується структура споживчих цінностей, культурних переваг, тощо. Проходить інтенсивна зміна способу життя основної маси населення. Для виживання та стабілізації своїх доходів люди починають інтенсивно працювати в особистих підсобних господарствах, що веде до значного (майже в 2 рази) зростання частки сімейних доходів з цього джерела, вони відмовляються від культурно - побутових послуг та дозвілля.

Сприяючи розвитку нелегальної економіки в найрізноманітніших її проявах, інфляція підгодовує дух шахрайства. В умовах ринкової трансформації системи суспільних відносин інфляція сприяє розширення масштабів спекуляції та зростанню частки доходів, які отримують з цього джерела.

3.2 Оцінка факторів інфляції в Україні за 2000-2004 рр.

Протягом 2000 - 2004 рр. НБУ дотримувався практично незмінних принципів грошово-кредитної політики, функціональна модель якої обгрунтована та запроваджена в кінці 2000 - на початку 2001 року. Ця модель виявилася досить ефективною. Забезпечено реалізацію одного з визначальних завдань Президента України щодо органічного поєднання політики сталого економічного зростання з надійною грошовою стабілізацією, утримання інфляції на рівні, що не перевищує 10% річних. Відповідне завдання було визначено главою держави в стратегії економічного і соціального розвитку України на 2000 - 2004 роки.

Аналізуючи темпи інфляційних процесів в Україні за період 2000 - 2003 рр. можна прийти до висновку, що вони суттєво зменшилися (таблиця 3.2) [15].

Таблиця 3.2

Темпи інфляції в Україні за період 2000-2003рр.

Рік	2000	2001	20002	2003
Темп інфляції	125,8%	106,1%	99,4%	108,2%

Порівнюючи темпи інфляції в Україні з темпами інфляції в інших країнах за 2000 - 2003 рр. можна дійти висновку, що в нашій країні вони були значно нижчі, ніж в СНД, ПСЄ, ЦЄБ (Рис.3.1).

Інфляція та зайнятість населення

Рис.3.2 Середньорічна динаміка інфляції

Із початку 2004 року темпи приросту цін на продовольчі товари становили 4,8% і випереджали приріст цін (тарифів) на непродовольчі товари та послуги (на 1,6 та 1,2 відсоткового пункту відповідно). Серед регіонів України найвищий рівень інфляції за січень - серпень 2004 року спостерігався у Кіровоградській (7,1%), Київській, Харківській та Черкаській (по 6,4% у кожній), Полтавській, Сумській та Чернігівській (по 5,9% у кожній області), найнижчий - у Львівській області (0,6%). За вересень - листопад 2004 року рівень інфляції дещо зріс, що спричинилося передвиборним ажіотажем [15, с.7-9].

У серпні 2004 року ціни на продовольчому ринку знизилися на 0,1%. Найбільше подешевшали овочі (на 20,1%), картопля (на 13,8%), а з початку 2004 року вони подешевшали відповідно на 48,4 та 40,2%. Відбулося сезонне зниження цін на фрукти (на 12,2%), хоча з початку спостерігалося їх зростання (на 6,0%). Здешевлення борошна пшеничного (на 3,4%) призвело до зниження цін на макаронні вироби (на 0,6%) та хліб і хлібобулочні вироби

(на 0,2%). Значно зросли ціни на морепродукти. Поштовхом для підвищення цін на цю групу товарів став конфлікт, який виник ще навесні між ТОВ „Міжнародна група морепродуктів" (Норвегія) та Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики в Україні щодо відповідності якості продукції вимогам українського законодавства (сертифікати якості, які вимагаються Державним департаментом, не погоджені з жодною країною - імпортером). Ціни на м'ясо і птицю, яйця, жири тваринні, харчові, сіль зросли на 2,0 - 1,6%.

Ціни на продовольчі товари в серпні зросли на 0,3%. Найбільше подорожчали паливно-мастильні матеріали (на 3,0%). Підвищилися ціни (на 0,3-0,5%) на медикаменти, канцелярські та шкільно-письмові товари, товари побутової хімії. Водночас подешевшала обчислювальна техніка (-0,4%) та телерадіотовари (-0,1%).

Ціни (тарифи) на послуги в серпні збільшилися на 0,3%. Найкраще зросла вартість готельних послуг (на 1,4%) та інших місць короткотермінового проживання (на 1,5%), а також вартість послуг туристичних агентств та бюро подорожей (на 1,1%). За 9 місяців поточного року найбільше подорожчали послуги медичних закладів (на 9,43%), міський та автодорожній транспорт (на 8,1%) і здавання під найм власної нерухомості (на 7,2%). Динаміку росту індексу споживчих цін можна простежити на графіку (Рис.3.2) [15, с.8].

Інфляція та зайнятість населення

Рис.3.3 Динаміка індексу споживчих цін (у% до грудня попереднього року)

За 9 місяців 2004 року ціни виробників промислової продукції зросли на 16,2% (за відповідний період 2003 року - на 5,9%).

Індекс цін виробників промислової продукції у вересні 2004 року становив 101,6%. Найбільший приріст цін зафіксовано в обробній промисловості (на 1,9%). У добувній промисловості та у виробництві й розподіленні електроенергії, газу та води ціни зросли на 1,0 і 0,5% відповідно. Динаміку росту індексу цін виробників промислової продукції можна простежити на графіку (Рис.3.3) [15, с.9].

Інфляція та зайнятість населення

Рис.3.4 Індекс цін виробників промислової продукції (темп зростання у% до грудня попереднього року)

За січень - вересень 2004 року індекс цін виробників промислової продукції в обробній промисловості зріс на 18,2%, у добувній - на 10,8%. У виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води - на 9,5%.

В обробній промисловості найбільший вплив на зростання цін у серпні 2004 року мало поновлення тенденції до підвищення цін на виробництво коксу і продуктів нафтоперероблення (на 5,0%), продуктів металургійної галузі та оброблення металу (на 3,0%). У той же час, як сезонний фактор, подешевшала продукція харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів (на 0,8%). За січень - серпень поточного року найбільше зросли ціни на виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення (на 60,9%) і продукцію металургійної галузі та оброблення металу (26,5%) [12].

За прогнозними даними рівень інфляції на кінець поточного року має сягнути близько 12%. Цьому сприяють кризові політичні та економічні явища, які склалися в нашій країні і викликані виборами президента України.

3.3 Основні етапи розвитку антиінфляційної політики в економічній системі України

Антиінфляційна політика - це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією (Додаток Б).

Світова практика нагромадила цілий арсенал знарядь боротьби з інфляцією. Коли інфляція сягає велетенських масштабів і купівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнює нулю, неминучою стає нуліфікація грошей. Прикладом може бути Німеччина 1923р. або Угорщина 1946 р. За таких умов старі грошові знаки вилучаються з обігу і замінюються новими. Знецінені в роки гіперінфляції заощадження у грошах здебільшого не відшкодовуються їхнім власникам. Нуліфікація як метод боротьби з інфляцією - надзвичайний захід, до якого можна вдатися тільки за суспільних потрясінь (війни, революції, виникнення нових держав тощо). [19, с.11-16].

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиiнфляційну політику. Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

До непрямих засобів боротьби з інфляцією можна віднести:

Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим регулювання грошової маси.

2. Державне регулювання цін.

3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати.

Отже, вибір конкретних способів антиінфляційної політики залежить від багатьох чинників, у тому числі, від характеру інфляційних процесів; загальногосподарської кон'юнктури; особливостей теоретичної бази економічного розвитку країни; політичних аспектів, оскільки треба визначити об'єкт, який нестиме головний тягар інфляційних витрат. Тому, способи подолання інфляції мають бути адекватними чинникам, що спричинили її.

Висновки

Інфляція стала важливим чинником, що впливає на зайнятість та безробіття в Україні. Економічна система, яка зараз існує в Україні, сформувалась багато в чому під впливом саме цього чинника та тих наслідків, які цей чинник викликав. Але тут потрібно зазначити, що в період ринкової трансформації економіки України загальні закономірності взаємодії інфляції та зайнятості населення повністю підтвердилися. З одного боку, якщо брати довгострокові закономірності розвитку економіки, то навіть незначне зростання інфляції не змогло припинити зростання безробіття, яке було викликане початком нових структурних зрушень. З іншого боку, зростання інфляції збільшуючи загальний попит, стримувало швидкість зростання безробіття.

Інфляція робить вигідним для підприємств зростання взаємо заборгованості. Збільшуючи заборгованість, підприємство збільшує свої обігові кошти за рахунок майже безплатних позик, що в умовах інфляції веде до виживання незалежно від ефективності господарювання. Разом з тим, зростання взаємо заборгованості та криза платежів є підставами для відкритої інфляції. Негативно вплинула інфляція ї на характер протікання процесу відтворення на підприємствах.

В Україні інфляція стала головною рушійною силою - основним чинником катастрофічного падіння виробництва з знекровлення фінансової системи держави, зубожіння населення. Окремі аналітики вважають, що в Україні спостерігається найвищий в історії рівень інфляції серед країн, що не перебували в стані війни. Не допоміг запобігти гіперінфляції і досвід інших країн.

Інфляція також погіршує становище землевласників які отримують фінансову ренту, бо з перебігом часу вони отримують гроші, що мають меншу вартість.

У надзвичайній ситуації, коли ціни зростають різко і нерівномірно, нормальні економічні відносини підриваються. Власники підприємств не знають, яку ціну на товари варто встановлювати. Споживачі не знають, яку ціну платити. Постачальники ресурсів хочуть отримувати реальні товари, а не гроші, які швидко знецінюються. Кредитори уникають своїх боржників, що не отримують платежів за борг у дешевих грошах. Гроші фактично втрачають вартість і припиняють виконувати свої функції міри вартості і засобу обміну. Економіка переходить до бартерного обміну. Виробництво і обмін прямують до зупинки. В такій ситуації цілком можливий економічний, соціальний і навіть політичний хаос.

Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватись до таких радикальних заходів, як грошові реформи, тобто до повної або часткової перебудови грошової системи з метою стабілізації грошового обігу. Такий спосіб використовується лише тоді, коли інші відомі способи стабілізації грошей не спрацьовують або не дають бажаного ефекту.

Після розглянутого вище, можна сказати, що інфляція негативно впливає на розвиток економічної системи України, внаслідок якої погіршується становище суспільного виробництва та населення. Також ё інфляція посилює диспропорції в економіці, призводить до кризи державних фінансів, активізує ”тіньову” економіку, знижує життєвий рівень населення. Тому в Україні уряд розроблює і удосконалює антиінфляційну політику. Також орієнтуючись на досвід зарубіжних країн, Україна зможе подолати високі темпи інфляції і досягти високого економічного росту.

Список використаних джерел

Закони України

Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25.09.1996р. № 727/96.

Закон України "Про зайнятість населення"від 12.04.1999р. №3214 -ІІ

Монографії, підручники

Базилевич В.Д. Економічна теорія: політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання - Прес, 2001. - 581с.

Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини - К.: Кондор, 2004. - 432с.

Жуков Е.Ф. Общая теория денег и кредита - М.: Юнити, 2001. - 423с.

Івасів В.С. Гроші та кредит. Т.: Карт-бланш, 2000. - 510с

Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Макроекономіка: частина 1. - Л.: Просвіта, 1997. - 671с.

Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічного аспекту. К.: Вища школа - Знання, 1999. - 743с.

Мельник О.В. Інфляція: теорія і практика регулювання. К.: Основи, 1994. - 291с.

Мочерний С. Основи економічних знань. К.: Феміна, 1996. - 349с.

Савлук М.І. Гроші та кредит - К.: 2001. - 602с.

Статті з журналів

Мельник Олексій. Антиінфляційна політика, як фактор економічного зростання України // Банківська справа. - 2003. - №3. - с 11-16.

Петрик Олександр. Базова інфляція: концепція та деякі методи розрахунку // Вісник НБУ. - 2002 - № 12 - С.47-48.

Половньов Ю., Петрик О. Прогнозування інфляції // Вісник НБУ. - 2000. - №2. - 7-9.

Соколик М.П. Основні макроекономічні показники рівня життя населення України: тенденції та перспективи // Актуальні проблеми економіки № 3-4, 2001р., с 47-51.

В. Стельмах. Огляд монетарної політики в Україні за 1991-2001рр. // Вісник НБУ. - 2002. - №7 - с.2-8.

Курсовая работа: Інфляція та зайнятість населення

Похожие работы: