Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади та нормативно-правові аспекти безробіття як соціального явища

1.1 Сутність поняття «безробіття». Види та форми

1.2 Нормативно-правова база регламентації роботи з безробітними громадянами

1.3 Соціально-психологічні та соціально-економічні наслідки безробіття

Розділ ІІ. Основні напрямки соціальної роботи з безробітним населенням

2.1 Державні гарантії забезпечення зайнятості населення. Державна служба зайнятості

2.2 Соціальний захист безробітних в Україні

2.3 Основні напрями щодо запобігання розширення безробіття та зростання зайнятості

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо та зовнішньо виробничими відносинами.

В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає ще одна причина макроекономічної нестабільності - неповна зайнятість.

Зайнятість - це забезпечення працездатного населення робочими місцями та його участь в суспільно корисній діяльності, що приносить заробіток чи прибуток.

Повна зайнятість означає використання усіх придатних до цього трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності.

Безробіття - це явище, яке породжує негативні соціально-економічні насідки:

Незайнята робоча сила означає недостатнє використання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості).

Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Актуальністю теми “Соціальна підтримка безробітної молоді” є те, що на теперішній час наше суспільство має досить проблем з молодими людьми, які не мають роботи, це, люди, які зневірилася у пошуках роботи за певний проміжок часу, які не мають матеріального достатку, які мають сім’ї, але не мають достатньо засобів для її існування.

Об’єктом дослідження курсової роботи є молоді люди, які в силу будь-яких причин не мають роботи.

Завданням роботи є дослідження причин, які приводять людей до безробіття та його подолання.

Предмет роботи є соціальна допомога людям, що потребують підтримки з боку соціальних служб і служби зайнятості, а також допомога у вирішенні їхніх проблем.

Розділ 1. Теоретичні засади та нормативно правові аспекти безробіття як соціального явища

1.1 Cутність поняття «безробіття». Види та форми

Безробіття є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону — попиту і пропозиції. Безробіття — незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об'єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням [6, c.86].

Більш широке поняття безробітного, за методологією МОП, — це особи віком 15—70 років (зареєстровані та не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» дає таке визначення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості [6, c.86]..

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Соціальна сутність безробіття — в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.

Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, — неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.

Виділяють наступні види безробіття:

Фрикційне безробіття. Таке безробіття пов'язане з тим, що людина змінює свою роботу. Цьому може бути багато причин: переїзд на інше місце проживання, незадоволення попередньою роботою, зміна спеціальності (наприклад, без відриву від роботи працівник закінчив навчальний заклад і здобув нову професію), перехід на іншу роботу з кращими умовами і більш високою заробітною платою.

Тривалість безробіття пов'язана з пошуком роботи. Як правило, таке безробіття має добровільний характер[6, c.87].

Фрикційне безробіття особливо характерне для великих міст, де є значний вибір і умови для поліпшення роботи.

Технологічне безробіття. Іноді цей вид безробіття називають структурним. Причина його появи полягає в структурних зрушеннях у виробництві, що в багатьох випадках пов'язані з науково-технічним прогресом, появою нових виробництв, відмиранням старих технологій. Наприклад, у поліграфічному виробництві відмирає професія лінотипіста (яка, до речі, шкідлива для здоров'я через використання свинцю). Сьогодні на зміну такому набору приходить офсетний набір з допомогою комп'ютерів безпосередньо у видавництві. У друкарні книга тиражується з підготовленого видавництвом макета [6, c.87].

Технічний прогрес зумовлює появу нових професій. Тривалість безробіття тут пов'язана з часом навчання новій професії. Отже, суттєва різниця між фрикційним і структурним безробіттям полягає в тому, що в першому випадку безробітні, як правило, зберігають навички і вміння, що властиві робочій силі, їх вони можуть використати на інших роботах. А в другому випадку вони не можуть відразу отримати роботу без попередньої перепідготовки. Потрібне додаткове навчання.

Циклічне безробіття. Таке безробіття викликане спадом виробництва, тобто тією фазою, яку називають кризою надвиробництва. Під час цієї фази багато підприємств припиняють свою роботу, їхні працівники поповнюють армію безробітних. Якщо сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту. Причому цей дефіцит поширюється не тільки на попит товарів і послуг, а й на саму робочу силу.

Припинення цього безробіття пов'язане із закінченням фази кризи і переходом до фаз пожвавлення і піднесення виробництва. Особливістю такого безробіття є те, що воно знаходиться у циклічному розвитку: через певні проміжки часу періодично повторюються його спади і піднесення.

Приховане безробіття. Причиною такого безробіття є, по-перше, низька конкурентоспроможність невеликих підприємств порівняно з великими; по-друге, кризові явища в країнах, що переходять до ринкової економіки.

Приховане безробіття особливо виявляється серед сільського населення. Безробіття тут називають прихованим тому, що воно приховується ілюзорною зайнятістю в сільському господарстві. Клаптик землі, малопродуктивне, майже натуральне господарство не забезпечують людині засобів існування впродовж року. Селянин змушений шукати роботу на стороні: найматися до заможних господарів, працювати в сезонних будівельних бригадах, займатися дрібним кустарним промислом, здійснювати різноманітні послуги, що мають, як правило, нерегулярний характер [6, c.88].

Приховане безробіття виявляється і у містах. Воно приховується тим, що працівники переміщуються в межах підприємств, але мають неповний робочий день або перебувають в неоплачуваній відпустці.

Застійне безробіття. Цей вид безробіття породжується досить значним часом при відсутності роботи. Це призводить до того, що деякі люди, по суті, втрачають кваліфікацію і навіть бажання регулярно працювати. Вони живуть за рахунок випадкових заробітків чи подаянь інших людей або благодійних організацій. Деяка частина представників застійного безробіття поповнює кримінальні верстви населення, а також ряди так званих люмпенів і осіб без певного місця проживання.

Фрикційне і структурне безробіття як неминучі форми складають природне безробіття.

Циклічне, технологічне та сезонне безробіття складають надлишкове безробіття, яке є небажаним і обтяжливим [6, c.405].

Природне і надлишкове безробіття визначають загальний рівень безробіття.

Природний рівень безробіття обчислюється для визначення обсягу втраченого для національної економіки внутрішнього продукту у зв'язку із безробіттям. Економісти визначають цей втрачений продукт як відставання обсягу ВВП/ВНП, яке показує, на скільки фактичний суспільний продукт менший від потенційного.

Американський вчений А.Оукен відобразив співвідношення між відставанням обсягу сукупного продукту і рівнем безробіття математично, що дістало назву закону Оукена. За цим законом існує негативний ефект зміни обсягу національного продукту у зв'язку із зростанням рівня безробіття: за кожного значення цього рівня на 1% темп зростання реального ВНП зменшується більш як на 2%. Оскільки природне безробіття неминуче і має постійний характер, розраховують відставання обсягу національного продукту із врахуванням лише надлишкового безробіття, яке, до речі, сьогодні властиве для більшості ринкових країн [6, c.411].

Рівень природного безробіття нині оцінюється у 6% від числа працездатних. Ще 30-35 років тому він визначався у 3%, що свідчить про зрослу мобільність робочої сили (це підвищує добровільне безробіття) і прискорення темпів НТП (це збільшує структурне безробіття). Загальний рівень безробіття сьогодні, як правило, вищий від природного, тому частка ВНП ринкових країн безповоротно втрачається (згідно закону Оукена).

Закон Оукена водночас показує і зворотний ефект. Він полягає у тому: якщо щорічний приріст, національного продукту буде не меншим 2,7%, безробіття буде на постійному (природному) рівні. Отже, рівень безробіття зростає, якщо не досягається трьохвідсоткового приросту макроекономічних параметрів.

1.2 Нормативно-правова база регламентації роботи з безробітними громадянами

Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення, захист його від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави щодо реалізації громадянами права на працю [6, c. 405].

Також у Законі України «Про зайнятість населення» зазначається, що у разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може
бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити
свою кваліфікацію. Відповідно до цього Закону зайнятість населення України забезпечується проведенням активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі діяльності, стимулюванні створення нових робочих місць і розвитку підприємництва [24].

Основним актом , що регулює відносини в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття “[5].

Відповідно до даного закону, страхування на випадок безробіття здійснюється за такими принципами :

- надання державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав ;

- обов’язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також добровільності такого страхування особами , які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок ), а також громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності ;

- цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

- солідарності та субсидування ;

- обов’язковості фінансування Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг ;

- паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців ;

- диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття ;

- надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум , встановлений законом , допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки , перепідготовки та підвищення кваліфікації ;

- законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття .

Законом передбачено такі види забезпечення :

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності ;

- допомога по частковому безробіттю ;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю , одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам ,які перебувають на його утриманні ;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного, або особи, яка перебувала на його утриманні .

Окрім цього, законом передбачено надання таких соціальних послуг як:

- професійна підготовка або перепідготовка , підвищення кваліфікації та профорієнтація ;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні , у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

1.3 Соціально-психологічні та соціально-економічні наслідки безробіття

Безробіття може призвести до погіршення відносин в сім'ї, агресії по відношенню до членів сім'ї, конфліктів і розлучень. Оскільки психопатичні симптоми зустрічаються не тільки у самого безробітного, але і у членів його сім'ї, можна визначити з достатньо високим рівнем вірогідності, що безробіття негативно позначається не тільки на тих, кого вона зачіпає безпосередньо, але і на тих, хто має до неї непряме, опосередковане відношення.

Причина того, що безробіття сприймається самим суб'єктом і його оточенням як найгостріша стресова ситуація, полягає в тому глибинному зв'язку, який існує між особовим самоусвідомленням і трудовою діяльністю. Робота є одним з головних чинників, що визначають внутрішнє самопочуття людини. Роки професійної діяльності роблять сильний перетворюючий вплив на його інтелект, характер, звички і схильності. В юності людина витрачає багато часу і сил на вибір професії і підготовку до неї, а після виходу на пенсію проходить довгий шлях адаптації до свого нового положення. Природно, що втрата роботи в працездатному віці сприймається значною більшістю людей як крах всього життєвого устрою.

Серед емоційних наслідків безробіття відмічається різке зниження самооцінки, у багатьох випадках виникнення депресивного синдрому з суїцидними тенденціями. Стрес, перенесений в період безробіття, може стати причиною скорочення індивідуальної тривалості життя [16, c.129].

У дітей в сім'ях безробітних частіше зустрічаються відхилення в поведінці. У дружини безробітного виявляється той же психологічний стан, що і у нього самого. Можна зробити висновок, що безробіття є могутнім джерелом стресу для всіх, хто так чи інакше потрапляє в поле її дії. Працівники, що уникнули звільнення, але знаходилися якийсь час під його загрозою, також переживають стрес. По своїй силі і наслідкам психологічна травма, що наноситься очікуванням звільнення, може бути навіть важче, ніж стан людини, що реально пережила втрату роботи.

У безробітних спостерігаються пасивність, розгубленість, фру-стрированість, невміння і нездатність адаптуватися в соціально-економічних умовах, що різко змінилися, інфантильність і споживацька позиція, образливість: щось їм недодали, хтось їм зобов'язаний, немає вираженої особистої і соціальної активності. Для представників даної категорії характерно уявлення про державну службу працевлаштування як про філантропну організацію. Звідси і покладання надії на те, що представники державної організації повинні допомогти йому в складній ситуації і тій що різко змінилася [4] .

Можна стверджувати, що для більшої частини міського населення стан бідності, як правило, зумовлений саме втратою роботи. В даний час через розповсюдження прихованого безробіття, коли на великому числі підприємств використовується зайнятість неповний робочий час, встановлюються вимушені відпустки працівників без оплати, групи ризику (з погляду попадання в «бідні») складають ті люди, які були зайняті на ділянках з низьким заробітком або на гігантських підприємствах, що не володіють гнучкою пристосовністю до ринку і його умов. Разом з тим навіть найбідніші серед працюючих мають перед безробітними ті переваги, що володіють доступом до ряду соціальних благ, які продовжують розподілятися через підприємства: вони не відокремлені від трудового колективу і, отже, у меншій мірі схильні до маргіналізації, особливо до її психологічних тягот. Але, з другого боку, вони ж в найменшій мірі можуть розраховувати на опіку служб соціального захисту [4].

Є деякі специфічні обставини, які спричиняють депривацію ряду соціальних груп суб'єктивно ще більш важкої. По-перше, ще не була зжита успадкована від радянської епохи психологія. В колишньому суспільному устрої держава гарантувала всім людям повну зайнятість і задовільний дохід, забезпечуючи достатній рівень споживання, причому незалежно від трудового внеску і індивідуальних зусиль. На сучасному етапі адаптаційний механізм до ринкових умов формується у людей дуже повільно. Обнадіює, що наголошується схильність у молодих людей до підприємництва і у людей розумових занять — до перепідготовки. По-друге, внаслідок затяжної економічної кризи у людей відсутня переконаність, що ситуація може покращитися. По-третє, немає усвідомлення необхідності жертви у вигляді тимчасового погіршення життєвих стандартів заради майбутнього, як це було в період індустріалізації.

Крім перерахованих безробіття має і інші соціально значущі негативні наслідки. Вчені вважають, що безробіття породжує соціальну агресію і збільшує кримінальність суспільства. В деяких дослідженнях був виявлений зв'язок між безробіттям і вбивствами, насиллям. За даними Американських соціологів, 70% ув'язнених на момент арешту не мали роботи. Таким чином, злочинність може бути пояснена безробіттям в суспільстві. Зниження життєвого рівня, що пов’язано з безробіттям, змушує безробітного і його сім'ю витрачати заощадження і продавати цінні речі, щоб забезпечити достатній рівень життя. Якщо безробіття затягується, то безробітним доводиться жити на допомогу, яку не здатний заощадити через невідповідність прожитковому рівню звичайного способу життя. Прибутки не дозволяють повноцінно харчуватися, що призводить до втрати здоров'я, яке важко відновити. Розмір допомоги з місяця в місяць зменшується, що примушує опускатися нижче межі бідності. Бідність породжує соціальну і політичну апатію [13] .

Труднощі безробітного утруднюються ще і тим, що в службу зайнятості подаються заявки не про всі вакансії, і тому працюючій людині легше отримати інформацію про незаявлені вакансії, ніж безробітному, який вимушений задовольнятися інформацією, одержаною в органах СЗН.

Якщо в перші місяці безробіття звільнена з роботи людина ще може використовувати раніше накопичені заощадження і отримана допомога з безробіття, то через рік вимушеного безробіття вона позбавляється матеріальної підтримки з боку держави. За даними Інституту економіки РАН, у безробітного, зареєстрованого службою зайнятості, через півтора року безробіття дохід зменшується більш ніж на 30%. І це не єдиний вид проблем, з якими стикаються люди, що не мають роботи протягом довгого часу (більше року). Чим більше людина без роботи, тим важче їй знайти нове місце. Це пов’язано з тим, що соціальні зв'язки, за допомогою яких можна отримати інформацію про можливості працевлаштування, порушуються. І до того ж працедавці не поспішають узяти на роботу безробітного. Для працедавця тривале перебування без роботи є негативною характеристикою. Це має раціональне пояснення, оскільки з часом втрачається кваліфікація.

Соціально-економічні наслідки безробіття відображаються у таких моментах: відбувається знецінення, недовикористання трудового потенціалу нації, погіршується якість життя безробітних і членів їх сімей, посилюється тиск на рівень заробітної плати зайнятих з боку конкуруючих на ринку праці, збільшуються затрати суспільства і особи на відновлення або зміну професіонального статусу і рівня продуктивності праці; зростає кількість людей, схильних до дій, що суперечить прийнятим суспільним нормам і цінностям.

Найближчим часом Україна повинна віднайти своє місце у системі міжнародного поділу ринку праці та стати активним продуцентом конкурентоспроможної продукції. Проблеми українського ринку праці неможливо вирішити без впровадження державного регулювання зайнятості, яке містить активну і пасивну складові політики зайнятості.

Основними напрямами активної політики зайнятості є:

створення нових робочих місць;

професійна підготовка і перепідготовка робочої сили;

організація інтервенційних г громадських робіт.

Заходи активної політики зайнятості фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

Основним елементом пасивної політики зайнятості є надання відповідної допомоги з безробіття, яка виконує не лише компенсаційну, а й стимулятивну функції. Програми пасивної політики зайнятості фінансуються зі спеціальних страхових фондів [10, c. 288].

Розділ 2. Державне регулювання проблем зайнятості в Україні і шляхи подолання безробіття на сучасному етапі

2.1 Державні гарантії забезпечення зайнятості населення. Державна служба зайнятості

Формування соціально орієнтованої економіки в Україні потребує певного державного гарантування щодо зайнятості.

Важливим напрямом державної політики зайнятості має стати розробка превентивних (запобіжних) заходів щодо недопущення формування зон масового безробіття з урахуванням того, що Україна має об'єктивні передумови для цього. Це пов'язано з дуже високим рівнем концентрації та спеціалізації виробництва, що, в свою чергу, зумовило моногалузеву орієнтацію окремих регіонів, наявність цілих населених пунктів, життєдіяльність яких практично повністю залежить від функціонування одного чи дуже обмеженої кількості підприємств. У таких населених пунктах у разі різкого скорочення виробництва працевлаштування вивільнених працівників практично неможливе [6, c. 410] .

Забезпечення зайнятості має спиратися на комплекс державних гарантій, який передбачає:

добровільність праці та вибору виду діяльності;

захист від необґрунтованої відмови у прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

безоплатне сприяння у підборі належної роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

відшкодування матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу до іншої місцевості.

виплату вихідної допомоги і збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування працівникам, що втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

безоплатне оволодіння безробітними новими професіями, перепідготовка у навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендій;

виплату безробітним у встановленому порядку допомоги з безробіття, матеріальної допомоги членам сім'ї, що перебувають на їхньому утриманні, та інших видів допомоги;

включення періоду підготовки й оволодіння новими професіями, участі в оплачуваних громадських роботах, а також періоду одержання допомоги з безробіття до загального трудового стажу;

надання роботи за фахом на період не менше ніж 3 роки молодим спеціалістам — випускникам державних закладів освіти, раніше замовлених підприємствами, установами, організаціями [5; 18 ].

Крім загальнодержавної Програми зайнятості населення створюються відповідні територіальні програми. Вони містять такі заходи:

сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створення умов для направлення працівників, що вивільняються, передусім на рентабельні виробництва та до пріоритетних галузей народного господарства;

запобігання розвитку безробіття і його зменшення завдяки підвищенню економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці (жінки, що мають дітей, інваліди, особи перед пенсійного віку та ін.).

Державною і територіальними програмами зайнятості населення передбачено формування матеріальної, кадрової, фінансової бази державної служби зайнятості в Україні [6, c. 411 ] .

У сучасних умовах основним напрямом здійснення державної політики зайнятості є створення оптимальною рівня і структури зайнятості населення завдяки удосконаленню макроекономічного регулювання цих процесів. Це передусім пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності в країні, створення умов для динамічною руху капіталу, формування нової інфраструктури розвитку системи робочих місць і збільшення потреби в робочій силі в пріоритетних галузях економіки.

Особливого значення набувають інституційні перетворення, розвиток недержавних форм власності.

Держава має стимулювати особисту ініціативу, підприємництво, розвиток малого і середнього бізнесу, особливо у сфері надання послуг, посилюючи роль позабюджетних джерел фінансування та інвестицій у їхній розвиток.

Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створюється державна служба зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює такі функції:

аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу. Інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії та інші питання;

веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;

організує за необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших закладів освіти, що здійснюють підготовку і перепідготовку громадян, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;

надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівників, що вивільняються, і незайнятому населенню;

реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;

бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів із соціального захисту різних груп населення від безробіття [11].

Державна служба зайнятості має право:

укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності договори з громадянами про їх працевлаштування з попереднім (у разі необхідності) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надання допомоги при переїзді на нове місце проживання і роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

розпоряджатися у встановленому законодавством порядку коштами Фонду сприяння зайнятості;

оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує оволодіння новою професією (спеціальністю), а також встановлювати їм на період навчання стипендії в розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

у встановленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу з безробіття, припиняти або скасовувати її;

припиняти на певний строк рішення підприємств про звільнення працівників [11].

У реалізації державної політики зайнятості беруть також участь підприємства, установи й організації незалежно від форм власності. Вони зобов'язані створювати робочі місця для працевлаштування людей, які потребують соціального захисту і неспроможні конкурувати на ринку праці.

Велике значення для вирішення проблем зайнятості населення має Фонд сприяння зайнятості населення. Він є самостійною фінансовою системою і створюється на державному і місцевих рівнях.

Розробка заходів щодо подолання безробіття має спрямовуватися передусім на виявлення його причини. Встановлення допомоги з безробіття, організація різних громадських робіт — це вже боротьба з наслідками незайнятості населення. А за певних своєчасних заходів можна не допускати таких витрат. Тому потрібні наукові прогнози з урахуванням особливостей регіонів заходи спрямовані на попередження безробіття.

2.2 Соціальний захист безробітних в Україні

Сутність соціального захисту і шляхи його досягнення, в умовах переходу до планомірно-ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних, втрачатиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає і проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства,

Соціальна політика сучасної держави — це комплекс соціально - економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. [15, c. 100] .

Основні принципи проведення соціальної політики такі: захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв'язується в межах певної суспільно-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу України до соціальне орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин [9].

Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники — їх профспілкові організації.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне і медичне страхування здійснюються шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Коштами цих фондів управляють спеціальні ради, до складу яких входять представники трудящих і підприємців [15, c. 101].

Страхові виплати у разі безробіття проводяться із спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить, по-перше, від тривалості безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.

У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична здатність до праці, термін надання допомоги та ін.

Важлива ланка соціального захисту населення — програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці програми близько 30 млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфікації працівників більшу частину відповідних коштів.

Оскільки людина залишається без роботи через об'єктивні причини розвитку ринкової економіки, то суспільство зобов'язане турбуватися про неї. Турбота суспільства реалізується державою у вигляді системи соціального захисту безробітних та членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Така система визначається законодавством кожної країни. В Україні її визначають Конституція України (ст. 46) і Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [14].

Умовами виплати допомоги по безробіттю є обов'язкова реєстрація в органах державної служби зайнятості особи як безробітної з восьмого дня після подання і реєстрації письмової заяви та заведення картки персонального обліку. На допомогу по безробіттю мають право особи залежно від страхового стажу, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) — 720 календарних днів [15, c. 101] .

Право на допомогу зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо громадянин після перерви протягом місяця зареєструвався в державній службі зайнятості як безробітний. У даному випадку поважними причинами є:

навчання денної форми (ПТУ, вузи, аспірантура тощо);

строкова військова служба;

здійснення догляду за інвалідом І групи або дитиною — інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який потребує постійного нагляду.

Можуть бути і деякі інші причини, передбачені законодавством України.

Виплата допомоги припиняється у разі працевлаштування або поновлення на роботі безробітного за рішенням суду. Тривалість виплати допомоги по безробіттю може скорочуватися на строк до 90 днів при звільненні з останнього місця роботи за власним бажанням, відмові від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, приховуванні відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу, при порушенні умов і строку реєстрації та перереєстрації.

2.3 Основні напрямки щодо запобігання розширення безробіття та зростання зайнятості

Оскільки безробіття є неприйнятою альтернативою зайнятості, кожна держава розробляє заходи боротьби з ним. Це передбачається і міжнародними нормами.

Існує два принципово різних підходи щодо скорочення безробіття або упередження його розвитку – американський (жорсткий) і шведський (протекціоністський) [11, c. 106].

Американський підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на субсидіарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при «жорсткому» підході сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які проживають на державну допомогу.

Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних перенавчають новим професіям, створюють нові робочі місця, підгримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається «протекціоністським» і є основою соціал-демократичного ринку праці [10, с. 225]. Саме він найбільш прийнятний для України.

Розглянувши різні види безробіття, підходи, щодо його запобігання, ознайомившись із принципами соціального захисту безробітних, з впевненістю можна зробити висновок — найнадійнішим заходом захисту безробітних є надання їм робочих місць. Виходячи з цих позицій, визначимо основні напрями боротьби з безробіттям, які вже впроваджуються та можуть бути впроваджені в Україні.

1. Якщо надане робоче місце є найнадійнішим захистом безробітного, то основним напрямом державної політики щодо запобігання розвитку безробіття та його зниження слід вважати розширення сфери докладання праці всіма заходами державного управління, включаючи раціональну інвестиційну структурну, фінансову, промислову, торговельну і податкову політику [11, c. 107] .

2. Враховуючи реалії нашої економіки, одним з основних напрямів боротьби з безробіттям мають стати заходи щодо підвищення продуктивності праці. Це, по-перше, знизить собівартість, а відповідно і ціни товарів та послуг, зробивши їх доступними більшості громадян і конкурентоспроможними на зовнішньому ринку; по-друге, дасть можливість підвищити заробітну плату, пенсії, стипендії, збільшити інші трансферти. Підвищена таким чином купівельна спроможність вимагає збільшення товарів і послуг, а це сприятиме підвищенню виробництва, що, в свою чергу, потребує залучення додаткової робочої сили і збільшення зайнятості. В умовах нинішньої вкрай низької купівельної спроможності населення повинно спрацювати теоретичне посилання Дж. М. Кейнса — втручання держави в регулювання зайнятості шляхом підвищення купівельної спроможності населення. Такої ж думки стосовно розвитку зайнятості в Росії, яка має певну схожість із зайнятістю в Україні, дотримується відомий російський учений-економіст Б. Д. Бреєв [18, с. 106].

3. Однак і перший і другий напрями боротьби з безробіттям мають забезпечуватися підвищенням конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної освіти, підвищення кваліфікації, розширення діапазону оволодіння працівниками професій і спеціальностей, розвитку таких необхідних складових відтворення якісної робочої сили, як медицина, культура, спорт. Конкурентоспроможність і висока кваліфікація робочої сили дадуть можливість, по-перше, виробляти конкурентноздатну на світовому ринку продукцію і за рахунок високої продуктивності забезпечити подальше економічне зростання; по-друге, досягти позитивних наслідків у трудовій міграції і відкрити шлях до широкого рівноправного входження у світовий ринок праці.

4. До основних напрямів боротьби з безробіттям слід віднести також постійне вдосконалення соціально-трудових відносин і колективних переговорів. Для України це має велике значення тому, що соціально-трудові відносини поки не мають достатнього розвитку, а колективні переговори почали проводитися лише з 1992 р. і потенціал їх удосконалення досить значний.

5. Група відомих економістів України Б. Гаврилишин, С. Мо-черний, М, Павловський, Ю. Геєць, І. Лукінов та інші [3, с, 329] вважають дієвим заходом щодо боротьби з безробіттям активну регіональну політику, передусім державні асигнування на розвиток відсталих регіонів. Серед опосередкованих важелів впливу мають місце надання податкових пільг і дотацій підприємствам та компаніям за створення робочих місць, компенсації витрат, пов'язаних з пошуком роботи та працевлаштуванням, прямі виплати підприємцям за кожного працевлаштованого, тобто широке впровадження економічно-заохочувальних заходів.

6. Все перелічене вимагає постійного вдосконалення діючих законодавчих актів з огляду як на негативний, так і на позитивний вплив глобалізації на розвиток національної економіки і соціальної політики, максимального врахування виникаючих під її впливом тенденцій.

Висновки

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки - наочний тому приклад.

Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом датування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

Література

Андрущенко В.П. Та ін. Соціальна робота / Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ , 2002. –536 с. // СР. Книга 4.

Бошня Д.П., Грішкова О.А. Основи економіки праці: Навчальний посібник. – 3-тє вид. – К.: Знання – Прес, 2002.- 313 с.

Бозилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. – К.: Знання – Прес, 2004.- 615 с.

Васьковская С.В. Психологическое консультирование. - К.: Вища шк., 1996. - 192 с.

Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. – К.: КНЕЦ, 2003. – 252с.

Гальчинський А.С. Основи економічних знань. Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і допов. –К.: Вища шк., 2002. – 543с.

Гриненко А.М. Соц. політика. Навч. метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. –К.: КНЕУ, 2004. – 309с.

Еникеев М.И., Кочетков О.Л. Общая, социальная и юридическая психология. Краткий энциклопедический словарь. - М., 1997. - 448с.

Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навчальний посібник. – К: КНЕЦ, 2003. – 252 с.

Закон України “Про зайнятість населення”

Ковальчук В.М. Заг. теорія економіки: - –К.:КНЕУ, 2004. – 309с.

Мальчевін Ю., Лямінона Л. та ін. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України. – К.: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 2000. – 300с.

Мигович І.І. Соціальна робота як наука, навчальна дисципліна і професія. // Науковий вісник УжДУ. Серія - соціальна робота, № 1, 1998.

Мочерний С.А. Основи економічної теорії. - К.: ”Академія”, 1998.

Мохеша М.Б. Економіка праці та соціально – трудові відносини. Навчальний посібник. – К.: Видавництво Європейського університету , 2003.- 188 с.

Павленок П.Д. Гуманитаризация образования и ее роль в подготовке социальных работников. - М., 1995, 87 с.

Предборський В.Л. Основи економічної теорії. – К.: Фелікс, 2001. - 488 с.

Старовойтова Л.И., Золотарёва Т.Ф. Занятость населения и её регулирование: Учебное пособие для студентов высш. Учебных заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 492 с.

Теория и практика социальной работы: Методические материалы/ Отв. ред. А.М.Панов и Е.И.Холостова. – М., 1998. – С.62.

Холостова Е.И. Место социальной работы в системе наук. - М., 1995, с.19.

Холостова Е.И. Профессиональный и духовно-нравственный портрет социального работника. - М., Союз, 1993.

Шевчук П.І. Соц. політика. –Львів: Світ, 2003. – 400с.

Энциклопедия социальной работы. В 3 т. Т.3.: Пер. с англ. – М., 1994. – С.163-164.