Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди, які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття.

Проблема безробіття – одна з найактуальніших проблем, які виникають на ринку праці. Не винятком є і Україна, де трансформаційні зміни спричинили істотні зміни у сфері зайнятості.

Розрізняють три форми зовнішнього прояву безробіття: плинну (хронічну), приховану і застійну.

Плинна (хронічна) форма безробіття виявляється в тому, що частина сукупної робочої сили то втягується у виробництво, то виштовхується з нього. Втягування відбувається у фазі пожвавлення економічного циклу, а також в інші періоди у зв’язку з відкриттям нових і розширенням діючих підприємств. Виштовхування робочої сили відбувається, насамперед, у фазі спаду економічного циклу та в інші періоди через скорочення виробництва, банкрутства, впровадження нової техніки і передових технологій.

Застійна форма характеризується тривалим періодом безробіття. Деякі з безробітних, що довго не мають роботи, час від часу можуть бути зайняті на випадкових і тимчасових роботах, виконувати невеликі замовлення вдома, але в будь-якому випадку їх характеризує тривала відсутність постійної роботи.

Коли говорять про розмір застійного безробіття, то мають на увазі кількість осіб, що знаходяться в стані безробіття більш довгий час, ніж основна маса безробітних. Звичайно таким періодом вважається рік і більше.

Прихована форма безробіття виявляється тоді, коли на підприємствах фактична чисельність працівників перевищує необхідну їх кількість для випуску даної продукції. У результаті частина таких осіб працює з ненормально низькою продуктивністю. Прихованою ця форма безробіття називається тому, що вказані особи не можуть бути віднесені до безробітних (оскільки вони знаходяться у трудових правовідносинах з роботодавцями) і не враховуються статистикою. Приховане безробіття найбільш поширене в сільському господарстві країн, що розвиваються.

В усіх країнах так званого соціалізму, до початку економічних реформ зайнятість розглядалася як загальна, повна та обов'язкова, офіційне безробіття було відсутнім, проте добре відомо, що безробіття у прихованій формі існувало. Надлишкова робоча сила в умовах командно-адміністративної економіки була результатом низької інтенсивності і продуктивності праці. На думку українського економіста М. Шаленка, у кінці 80-х років надлишкова робоча сила в Україні становила 20% [5, ст. 26].

У 1-ій половині 90-х років національний ринок праці формувався за умови перевищення пропозиції праці над попитом. Проте офіційний рівень безробіття був близьким до радянських часів, не здійснювалась реструктуризація прихованого безробіття у відкрите.

Рівень безробіття зареєстрованого у ІІ половині 90-х років постійно зростав і на кінець 1999 р. становив 4,3% від працездатного населення [3, ст. 44].

Приховане безробіття означає, що на підприємствах є надлишкова кількість працівників. Така неповна зайнятість працездатного населення спостерігається тоді, коли працівники підприємства переводяться на роботу в умовах неповного робочого дня, а також, коли працівники перебувають у вимушених відпустках без збереження чи з частковим збереженням заробітної плати. Згідно з проведеними Державним комітетом статистики обстежень на промислових підприємствах у 2008 р., за оцінкою керівників, надлишкова чисельність працівників становить від 10 до 33% персоналу [4, ст. 13].

Керівники підприємств, незважаючи на тривалий спад виробництва, не вдавалися до скорочення чисельності працюючих, мотивуючи свої дії соціальною незахищеністю працівників, необхідністю зберегти кваліфіковані кадри, а також оптимізмом щодо збільшення виробництва в недалекому майбутньому.

В Україні відсутні закони, які б регулювали трудові відносини при скороченні виробництва, умови компенсаційних виплат, умови перепідготовки кадрів в умовах вимушеної зупинки виробництва.

Працівники, які вимушено зайняті неповний робочий день або які мають тимчасову перерву в роботі, є менш захищені, ніж безробітні. У Законі України «Про зайнятість населення» тих, хто працює в умовах повного і неповного робочого часу віднесено до зайнятого населення. Необхідно законодавчо затвердити норматив робочого часу і визнати категорію частково безробітного за міжнародними нормами, а також визначити розмір допомоги частково безробітним з боку держави і підприємства і запровадити страхування на випадок часткового безробіття.

Разом з тим приховане безробіття має й позитиви, серед яких можна виділити:

● збереження на виробництві нагромадженого трудового потенціалу;

● у деяких випадках приховане безробіття є єдиною реальною формою забезпечення зайнятості, а, отже, й доходів для значної частини населення;

● приховане безробіття відтягує час переходу працівника до нової ефективної зайнятості чи в категорію відкрито безробітних, стимулюючи пристосовуваність працівників до ринкових перетворень;

● приховане безробіття є потужним соціальним стабілізатором, який пом'якшує наслідки економічної кризи. Раптове зростання відкритого безробіття призвело би до набагато гірших соціальних негараздів у нашій країні.

Приховане безробіття в Україні є результатом низької ефективності функціонування ринку праці і національної економіки. Враховуючи досвід країн Східної Європи, який свідчить, що високий рівень офіційного безробіття спостерігається в тих країнах, де високими темпами відбуваються ринкові перетворення і забезпечується економічне зростання, переведення прихованого безробіття у відкрите є важливим фактором сьогоднішнього економічного зростання. У цьому процесі не можна допускати стихійності і поспішності, необхідне регулювання цього процесу за допомогою єдиної політики держави, профспілок і підприємств.

Таким чином, плинне безробіття – це стан, коли частина промислової резервної армії праці, що внаслідок циклічного характеру розвитку ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками (надомні робітники, робітники професій, які зникають під впливом НТП, інваліди, жебраки і т.д.).

Приховане безробіття означає, що на підприємствах є надлишкова кількість працівників і в Україні є результатом низької ефективності функціонування ринку праці і національної економіки.

2. Проаналізувати за попередні 5 років динаміку тривалості безробіття, визначеної за методологією МОП і результатами реєстрації в центрах зайнятості України, пояснити причини змін

Дамо пояснення до подальших розрахунків.

Рівень безробіття (за методологією МОП) визначається як відношення (у відсотках) кількості безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки.

Рівень зареєстрованого безробіття визначається як відношення (у відсотках) кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості (на кінець звітного періоду), до середньорічної кількості населення працездатного віку. З метою здійснення порівнянь з даними вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності проводиться розрахунок середньої за період (за місяць, квартал, півріччя, 9 місяців, рік) чисельності зареєстрованих безробітних. Відповідний показник рівня безробіття визначається по відношенню до економічно активного населення працездатного віку за відповідний період.

Середня тривалість безробіття (за методологією МОП) населення віком 15–70 років – розраховується за матеріалами вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності. Розрахунок показника здійснюється на основі формули середньої арифметичної зваженої, яка застосовується до інформації, повідомленої безробітними респондентами про фактичну тривалість пошуків ними роботи за станом на момент проведення опитування.

Таблиця 2.1. Динаміка кількості та зайнятості населення в Україні за 2005–2009 рр.

Показник		2005	2006	2007	2008	2009
Кількість населення, тис. чол.		48003,5	47622,4	46929,5	46532,6	46042,5
Економічно активне населення, тис. чол.
у віці 15–70 років		22171,3	22202,4	22280,8	22255,9	22296,3
у працездатному віці		20618,1	20582,5	20481,7	20549,4	20584,5
Зайняте населення, тис. чол.
у віці 15–70 років	20163,3		20295,7	20680	20737,4	20828,5
у працездатному віці	18624,1		18694,3	1886,5	19032	19117,3
Безробітне населення, тис. чол. (за методологією МОП)
у віці 15–70 років	2008		2707.6	2516.9	2301.0	2059.5
у працездатному віці	1994		1888,2	1595,2	1517,4	1467,2
Економічно неактивне населення, тис. чол.
у віці 15–70 років	13687,6		13622,9	13559,7	13461,3	13474,3
у працездатному віці	8262,8		8365,4	8410,3	8506,3	8632,3
Рівень економічної активності, % до всього населення відповідної вікової групи
у віці 15–70 років	61,8		62	62,2	37,8	37,4
у працездатному віці	71,4		71,1	70,9	37,8	28,4
Рівень зайнятості населення, % до всього населення відповідної вікової групи
у віці 15–70 років	56,2		56,7	57,7	57,9	58,5
у працездатному віці	64,5		64,6	65,4	65,9	66,5
Рівень безробіття населення (за методологією МОП), % до економічно активного населення відповідної вікової групи
у віці 15–70 років	9,1		8,6	7,2	6,8	6,6
у працездатному віці	9,7		9,2	7,8	7,4	7,1

У 2009 р. 7,1% економічно активного населення вікової групи були безробітними. Рівень безробіття (за методологією МОП) населення працездатного віку майже у 2 рази перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахований за відповідною методикою.

Внаслідок постійного скорочення попиту на працю імовірність переходу із зайнятості у безробіття мала тенденцію до зростання, особливо серед робітників колишніх державних великих підприємств, а імовірність працевлаштування після періоду безробіття, навпаки, скорочувалася.

Як наслідок, питома вага безробітних, які були незайнятими впродовж тривалого періоду, зростала, що з часом призвело до стійкого та застійного безробіття.

Так, за даними вибіркового обстеження населення України з питань економічної активності, питома вага безробітних у визначенні МОП, які шукали роботу понад один рік, становила в середньому за 2009 рік 50.3% (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2. Тривалість безробіття в Україні

	2006	2007	2008	2009
Безробітне населення у віці 15–70 років, всього тис. осіб	2707.6	2516.9	2301.0	2059.5
З них особи, які шукали роботу чи намагались організувати власну справу, тис. осіб	2628.7	2431.3	2204.3	1965.3
У тому числі за тривалістю пошуку роботи:
до 1 місяця	3.1	3.0	2.7	3,1
1–3 місяці	10.1	11.0	12.4	13,8
4–6 місяці	11.0	11.0	11.6	12,8
7–9 місяці	12.2	10.1	10.0	10,5
10–12 місяці	13.1	10.1	9.8	9,5
більше 12 місяців	50.5	54.8	53.5	50.3
Середня тривалість пошуку роботи, місяців	10	10	10	9
Середня тривалість незайнятості безробітного населення, місяців	23	23	22	22
Середня тривалість зареєстрованого безробіття, місяців	11	9	8	7

Середня тривалість пошуку роботи в 2009 році складала 9 місяців, а середня тривалість незайнятості безробітного населення за методологією МОП – 22 місяці.

Спочатку інтервальний ряд розподілу перетворюється у дискретний шляхом знаходження середини кожного інтервалу, а далі розрахунок здійснюється як у попередньому випадку за формулою середньої арифметичної зваженої.

Відомий ряд розподілу за терміном пошуку роботи у 2009 році:

Термін	Число респондентів (f)	Середина інтервалу (х)	xf
до 1 місяця	60924,3	0,5	30462,15
1–3 місяці	271211	2	542422,8
4–6 місяці	251558	5	1257792
7–9 місяці	206357	8	1650852
10–12 місяці	186704	11	2053739
більше 12 місяців	988546	12,5	12356824
Разом	1965300	х	17892091

Середній термін:

Аналогічно було розраховано за попередні роки.

Приблизно така ж ситуація з високими показниками довготривалого безробіття спостерігається і в більшості країн Західної та Східної Європи (OECD, 2008).

Ця особливість сучасних ринків праці вважається дуже серйозною проблемою, оскільки довготривале безробіття має негативний вплив як на окремого безробітного, так і на економіку країни в цілому. Тривалі періоди незайнятості можуть призвести до часткового відсторонення індивіда від ринку праці, до скорочення його фактичного людського капіталу та до зростання ймовірності опинитися за межею бідності. Крім того, тривале безробіття може мати небажаний вплив на психологічний стан безробітних: вони можуть відчувати себе самотніми та ізольованими, можуть соромитися свого статусу та втрачати самоповагу, вони спілкуються та покладаються лише на підтримку сім’ї та найближчих друзів, припускаючи, що інші особи можуть відноситись до них із неприязню та з упередженням. Бюджет країни у випадку стійкого та застійного безробіття зазнає значних збитків через недоотримання податкових зборів та збільшення витрат на фінансування різноманітних заходів сприяння зайнятості та соціального захисту безробітного населення.

Хоча інтуїція може підказувати, що створення нових робочих місць є ключовим моментом у боротьбі з довготривалим безробіттям, досвід багатьох розвинених країн показує, що між створенням робочих місць та зниженням довготривалого безробіття немає чіткого взаємозв’язку. Також немає взаємозв’язку між ліквідацією робочих місць та зростанням довготривалого безробіття.

Факт, що рівень довготривалого безробіття зменшується дуже повільно у відповідь на зростання попиту на працю, що має місце також й в Україні протягом останніх років, може свідчити про те, що перед довготривалими безробітними стоять величезні перешкоди на їх шляху до працевлаштування, оскільки вони не є ефективними конкурентами на ринку праці.

Тому одним із можливих напрямів боротьби із застійним безробіттям в Україні є впровадження системи заходів соціально-економічної політики, спрямованих на запобігання поширенню довготривалого безробіття через надання комплексної допомоги незайнятим особам (особливо з числа найменш конкурентоздатних на ринку праці) ще до того, як вони дійдуть до стадії довготривалого безробіття. Іншим важливим напрямом є вжиття заходів, які спрямовані безпосередньо на скорочення наявної кількості хронічних безробітних та усунення довготривалого безробіття.

У зв’язку з цим особливо актуальним є визначення головних факторів, які можуть впливати на імовірність працевлаштування або виходу з робочої сили після періоду безробіття в Україні на протязі останніх років. Зокрема, у цій роботі ми досліджуємо вплив допомоги по безробіттю та альтернативних джерел доходів під час безробіття, різноманітних індивідуальних характеристик та умов на місцевих ринках праці, тим самим заповнюючи існуючу прогалину у літературі про визначні чинники тривалості безробіття в Україні.

Метою проведення обстежень є одержання всебічної інформації про стан робочої сили, структуру зайнятості і безробіття у березні, червні, вересні та грудні. На основі показників за дані чотири місяці розраховуються річні показники. Матеріали проведених за цією методикою обстежень дають можливість реально оцінити обсяги та зміни пропозиції робочої сили і служать для прогнозування. Переваги, недоліки та напрями використання основних наведених методів стосовно використання робочої сили викладені в табл. 2.3. на прикладі головного показника – безробіття.

Таблиця 2.3. Відмінності показників безробіття, зареєстрованого та визначеного за методологією МОП

	Вибіркові обстеження населення	Фіксовані (адміністративні) дані
Вартість	Значно коштовніше фіксованого	–
Охоплення населення	Обидві статі у віці 15–70 років без урахування працездатності	Працездатне населення працездатного віку
Методологія визначення рівня безробіття	Визначається за методологією МОП: відношення (у%) чисельності безробітних у віці 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили)	Рівень зареєстрованого безробіття: відношення (у%) чисельності осіб, зареєстрованих у Державній службі зайнятості як безробітні, до працездатного населення працездатного віку
Напрямки використання	Для аналізу та оцінки тенденцій на ринку праці щодо загального обсягу пропозицій робочої сили відповідно до міжнародних стандартів, для прогнозування, розробки й оцінки програм економічного й соціального розвитку, зайнятості для макроекономічних розрахунків та наукових розробок	Для аналізу та оцінки активної політики держави щодо соціального захисту зареєстрованих безробітних з погляду обсягів надання матеріального забезпечення та соціальних послуг незайнятим громадянам. Для здійснення оперативного статичного моніторингу ефективності реалізації соціальних програм на зареєстрованому ринку праці
Аналітичні обстеження	Низовий ступіть надійності показника, визначеного за методологією МОП на регіональному рівні та за соціально-демографічними показниками	Відсутні деталі розробки за віковими групами
Надійність	Охоплення 31,7 тис. домогосподарств – достатньо надійно	Не охоплює незареєстрованих безробітних
Періодичність	Дані за звітний квартал у кінці кожного наступного кварталу	Дані за звітний місяць до 15 числа наступного місяця

Список літератури

Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Підручник. Київ: Знання-Прес 2006. – 615 с.

Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник – Київ: КНЕУ, 2001. – 300 с.

Інформаційний бюлетень Державного комітету статистики. – 2010, №1–2.

Праця в Україні в 2008 р.: Статистичний збірник/ Державний комітет статистики України. – К.: Техніка, 2009. – 436 с.

Шаленко М. Современные тенденции развития рынка труда // Экономика Украины. – 1996, №9. – С. 25–34.

www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України

http://mlsp.kmu.gov.ua – Міністерство праці та соціальної політики

www.dcz.gov.ua – Державна служба зайнятості України