Курсова робота

з організації та режисури показу мод

ЗМІСТ

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК МОДНОЇ ІНДУСТРІЇ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.

1.1 Сутність моди у сучасному суспільному просторі

1.2 Особливості української фешн-індустрії ХХІ століття

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ПОКАЗУ МОД

2.1 Показ мод як різновид театралізованого шоу

2.2 Дефіле – основна складова показу мод

2.3 Закони оформлення подіуму для проведення показу мод

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. На сьогоднішній день мода для кожної людини відіграє важливу роль. Кожна людина в житті потрапляє під агресивний вплив моди, яку диктують нам відомі дизайнери-модельєри, Будинки моди. Останнім часом у країнах постсоціалістичного простору, у тому числі і в Україні, спостерігається помітна активізація інтересу до тих аспектів культурного буття, які раніше ігнорувались або й відкрито заборонялись офіційною ідеологією. Мода стабільно належала до кола цих явищ і носила на собі тавро “буржуазного пережитку”. У радянський період спостерігалось постійне зростання інтересу до цієї сфери з боку суспільства. Але за відсутності реальної можливості задоволення попиту природне бажання людини виглядати сучасно і привабливо часто змушувало її користуватись неофіційними, іноді навіть контрабандними, джерелами для придбання модних товарів. Тому, можна стверджувати, що модна індустрія в багатьох країнах, і в Україні зокрема, набула активного розвитку саме наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Цим пояснюється підвищений інтерес до цієї теми. Оскільки на сьогоднішній день недостатньо досліджень з обраної проблеми, питання успішної організації презентації модної колекції потребує детального дослідження. Потреба правильної презентації колекції з урахуванням правил організації подіумного простору зумовили актуальність обраної теми дослідження.

Метою дослідження є дослідження законів організації показу модної колекції. Досягнення мети передбачає розв’язання ряду завдань:

дослідження сутності моди як складової соціокультурного простору;

аналіз модної індустрії України на сьогоднішній день;

вивчення складових успішного показу моди;

вивчення історії та розвитку традиції дефіле як головного компонента кожної презентації;

дослідження взаємозв’язку кольорової гами оформлення подіуму і особливостей сприйняття демонстрованих моделей;

визначення особливостей світлового оформлення.

Предметом дослідження даної роботи стали презентації модних колекцій відомих дизайнерів світу. Безпосередньо ж об’єктом дослідження є закони успішної організації показу модної колекції з урахуванням особливостей оформлення подіуму, музичного оформлення, відповідності оформлення показу загальній концепції колекції того чи іншого кутюр’є.

У процесі роботи над обраною темою ми користувалися такими методами дослідження:

- описовий метод

- метод аналізу

- порівняльний метод.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що зроблена спроба аналізу особливостей кольорового та світлового оформлення подіуму з точки зору ефективного впливу на глядача, максимально позитивного сприйняття демонстрованих моделей. Показ модної колекції розглядається не просто як дефіле моделей, що презентують колекцію, а як певний театральній простір із різними взаємозв’язками, мета якого – довготривалий вплив на свідомість глядацької аудиторії, формування естетичного смаку і відчуття стилю.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані під час вивчення законів модельного бізнесу з огляду на брак літератури з цієї проблеми. Результати дослідження також можуть бути використані при підготовці подіуму до показу мод на практиці з метою ефективного оформлення подіуму на практиці.

Структура роботи. Відповідно до сформульованої мети наукового дослідження робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної проблеми, визначається предмет та об’єкт дослідження, мета та завдання дипломної роботи.

Перший розділ присвячений аналізу концепту мода як соціокультурного явища, досліджується стан модної індустрії України.

Другий розділ носить практичний характер. У ньому розглядаються особливості кольорового та світлового оформлення подіуму для презентації колекцій.

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК МОДНОЇ ІНДУСТРІЇ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

1.1 Сутність моди у сучасному суспільному просторі

Мода – це специфічна і динамічна форма стандартизованої масової поведінки, яка виникає переважно стихійно під впливом домінуючого в суспільстві настрою і швидко плинних смаків і захоплень.

Моду можна розглядати також, як своєрідний соціально-психологічний механізм людського спілкування, який надає йому рухливості, урізноманітнює і змінює її [14, 161].

Вона досить чітко відчуває та відображає як зміни умов людської життєдіяльності, особливо ріст предметно-виробничої активності людей, так і ріст їх внутрішніх, соціально-психологічних потреб.

Слово мода походить від латинського “modus” – міра, правило, критерій, настанова, спосіб, звичай, образ. У XVII ст. французи та італійці перетлумачують смисл цього слова (франц. “mode”, італ. “modo”) і застосовують його як термін для означення особливого соціально-психологічного феномена, що функціонує головним чином у сфері побуту, поширюючись на одяг, взуття, меблі, зачіску, манеру поведінки [8]. У російську та українську мови слово “мода” увійшло в XVII ст. у значенні “зразок”, “манера” [8].

Розвиток моди протягом усієї історії знаходиться у тісному зв’язку зі змінами, які відбувалися в усіх областях суспільного, культурного і економічного життя.

Механізм дії моди у своїй основі має створення, передачу і прийом певної інформації, яка циркулює поміж людьми, тобто міжособистісну комунікацію. Із точки зору теорії комунікації моду можна розглядати як один із способів оформлення і закріплення нової інформації, яка потрапляє в суспільне користування в процесі соціального розвитку [15, 25]. Таким чином, мода – це особливий спосіб, образ, міра обробки соціальної інформації.

Як явище масове, яке базується на соціально-інформаційних процесах, мода багатосторонньо пов’язана з такими соціальними явищами, як традиції, звичаї – з одного боку, і суспільна думка і масова комунікація – з іншого.

Мода виступає не лише як естетичний феномен або як категорія науки про прекрасне, але як „універсальний механізм розвитку культури” [10, 167]. Сутність моди полягає в тому, що вона проникає в будь-які ланки суспільства. Сьогодні „тотальність панування моди безсумнівна” [10, 167], і універсальність її дії, розповсюдженість виступає однією з форм її специфічної характеристики.

Тому слід зазначити, що мода за своїм характером глобальна. Мода вже стала одним із факторів глобалізації в сучасній культурі. Вона повністю, глобально пронизує людину, стає для неї перепусткою в соціум і практично забирає весь час і простір людського життя [7, 235].

Мода є відображенням своєї епохи і виконує соціальне замовлення певного суспільства. Таким чином, мода – це цілком конкретні соціальні відносини, породжені конкретними соціальними потребами.

Розповсюдження моди здійснюється психологічними механізмами наслідування, які використовувалися ще в прадавні часи вождями первісних племен, шаманами і священнослужителями для впливу на масову свідомість. Заразливість моди, її властивість швидко тиражуватися як певний стереотип і сьогодні приваблює пануючі кола суспільства, які успішно використовують моду для маніпулювання поведінкою і споживанням інших. Тому мода може виступати своєрідним засобом соціального управління і стабілізації смаків.

До функцій моди можна віднести її можливість конструювати, прогнозувати, розповсюджувати і вводити певні цінності і зразки поведінки, формувати смаки суб’єкта і керувати ними. Економічна функція моди пов’язана з її динамізмом (мода випереджає фізичне зношування предмету (товару) моральним, і тому забезпечує промисловість попитом на нове, постійно розширюючи ринок для збуту). Мода також виступає як один із засобів соціалізації (мода як наслідування зразка задовольняє потреби в соціальній опорі поодинокій людині). Ще однією функцією моди – є функція соціального маркування, ідентифікації, дистанціювання. „Космополітична” функція моди полягає в її тенденції до зближення і розмивання національних стилів на основі масової культури і універсального стилю (характерне сучасній моді).

1.2 Особливості української фешн-індустрії ХХІ ст.

Мода як феномен культури людства розвивається в тісному взаємозв’язку з економічним, науковим, технічним прогресом. Мода кінця XX – початку ХХІ ст., як і мода попередніх століть, підлягає загальним законам історичного розвитку і відбиває всі особливості свого часу: найважливіші культурні досягнення, найпомітніші події суспільно-політичного життя, війни, революції, економічні кризи. Динаміка соціальних процесів обумовлювала стрімку зміну форм правління, економічну і політичну нестабільність, зіштовхувала й “перемішувала” соціальні класи й прошарки.

У ХХ ст. мода не лише стала відчутним фактором впливу на характер перебігу соціокультурних процесів, а й великою мірою визначала їх спрямованість, стала одним із суспільних регуляторів поведінки широких мас населення індустріально розвинених країн, а до деякої міри й країн, що розвиваються. Упродовж останніх десятиліть мода як цілісне універсальне явище виходить за межі будь-якого окремого виду людської діяльності.

В останні десятиліття відбувається активне становлення індустрії моди в Україні.

Мода України живе за світовими законами, і двічі на рік, починаючи з 1997 року, у Києві відбувається український тиждень pret-a-porter „Сезони моди”, заснований РІА “Янко”, журналом “Єва” та Домом моди “Сергій Бизов”.

Українська фешн-індустрія відома багатьма іменами видатних модельєрів-дизайнерів.

Ім'я дизайнера та підприємця Михайла Вороніна відоме далеко за межами України. Його колекції здобули численні міжнародні нагороди, серед яких премії „Золотий наперсток” (Париж, 1993 р.) і „Краща торгова марка року” (м. Рим, 1997 рік), міжнародний приз якості „Золота арка Європи” (Мадрид), Золотий ступінь визнання Global quality management (США). Фірмові магазини Михайла Вороніна відкриті у Відні та Нью-Йорку, постійно проводяться покази його колекцій у столицях світової моди. Сьогодні фабрика „Желань”, яку він очолює багато років, – одна з трьох у Європі, що мають найсучасніше технологічне обладнання.

Моделі Вікторії Гресь стали відомими з перших „Сезонів моди” (Осінь-зима 97). Уже тоді робота Вікторії викликала фурор та захоплені відгуки журналістів, які визнали її найсенсаційнішим відкриттям „Сезонів”, особливо відзначивши витончений класичний стиль, притаманний її моделям. Дизайнер вдало визначила свого клієнта – незалежну активну жінку, яка сама творить своє життя і приймає важливі рішення.

Традиційне словосполучення „авангардний дизайнер” навряд чи дозволить осягнути творчість Олексія Залевського. Не лише модельєр, але й майстер „перформансу”, Олексій постійно дивує своїми творчими ідеями і новим поглядом на, здавалося б, звичні речі і явища. Залевський – прихильник теорії „безмежного прет-а-порте”, згідно з якою всі речі, які фізично можна одягти, придатні для повсякденного носіння.

Ольга Громова – феномен поєднання таланту дизайнера й менеджера нової формації. Унікальні розробки моделей взуття, аксесуарів, ювелірних прикрас у поєднанні з ручною роботою у вишивці і розпису по тканині дозволяють Ользі створювати цілісні і неповторні образи. Покази її колекцій з успіхом проходять у Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, Делі, Лондоні, Женеві й інших містах Європи. Крім дизайн-студії, Ольга Громова очолює також компанії „Громова-ексклюзив” і „Громова-дизайн”. Більше того, Ольга створює корпоративний одяг для „Філіп Моріс”, „Интербрю”, „Брітіш Табако” і „Галахар”.

Творчість Лілії Пустовіт належить до напрямку так званої концептуальної моди, що поєднує дизайнерів різних європейських країн. Одночасно національні і космополітичні, її колекції відомі за кордоном навіть більше, ніж в Україні. Кумир „просунутої” молоді й улюблениця модних критиків, вона часто з'являється в найкращих і найактуальніших добірках журналів L’Oficiele, Elle, Vogue. Але, ставши володарем „Золотого ґудзика”, переможницею конкурсу „Адміралтейська голка” і лауреатом найрізноманітніших фестивалів, Ліля філософськи ставиться до публічних атрибутів визнання свого таланту. Вона спокійно і послідовно реалізує свій дар, продовжуючи створювати гармонійні образи – актуальні і водночас позачасові.

Самобутній стиль Віктора Анісімова широко відомий не тільки в Україні, але й у Європі. Анісімов – майстер „колекцій-перформансів” – став однією з візитних карток української моди. Саме за таку колекцію йому 1999 року був присуджений „Золотий ґудзик” на міжнародному конкурсі „In Vogue” у Вільнюсі. Утім, робота з „трансформерами” – лише один з етапів творчості Анісімова. Сьогодні він використовує інші прийоми, але не змінює своєї аудиторії – сучасної, космополітичної міської молоді. Одна з обов'язкових характеристик колекцій Анісімова – актуальність, причому не тільки стильова, але й соціальна.

Ще молодим дизайнером Олександр Гапчук пішов на сміливий експеримент. Він запропонував свої послуги будинку побуту „Столичний” – звичайному будинкові побуту, у якому, крім іншого, був пошивний цех. Дизайнерові хотілося продемонструвати, що справжній професіонал здатний реалізувати свій талант у будь-яких умовах, незважаючи ні на певні обмеження або спеціальні вимоги. І згодом яскраві, сміливі, несподівані колекції БП „Столичний” стали одними з головних подій на „Сезонах моди”. А про чудового модельєра, який однаково талановито, зі смаком і професіоналізмом працює як у жіночій, так і в чоловічій моді, заговорила вся країна. Гапчук прагне створювати моду, досконалістю якої можна довго насолоджуватися, відкриваючи в кожній моделі нові грані краси.

Олена Ворожбит і Тетяна Земськова здобули міжнародне визнання, коли стали лауреатами Асамблеї неприборканої моди в Ризі. Згодом їхня творчість стала більш урівноваженою і сьогодні тандем Ворожбит–Земськова демонструє тонко збалансовану моду, у якій однаково присутні бездоганна функціональність, зручність, а також відповідність останнім трендам європейської моди. Дизайнери не шукають легких шляхів і не прагнуть вражати за рахунок „екстремального” в моді. Вони принципово не заглиблюються в етнічну екзотику, негативізм, агресивність або сучасну урбаністичну культуру. Залишаючись у рамках класичної жіночої моди, Ворожбит і Земськова створюють дуже сучасні, актуальні, позитивні і світлі образи, поєднані з бездоганністю покрою, красою матеріалів і точністю художніх прийомів.

У творчості Оксани Караванської дизайнерський талант і професіоналізм художника-конструктора поєдналися з яскравим сприйняттям містичної атмосфери давніх Карпат, з їх давньою історією і вражаючою красою. Львів’янка Оксана Караванська дуже тонко відчуває енергетику української культури, однак її колекції далекі від прямого „етнографізму”. В'язання, вишивка, бісерне плетиво, стьобані вручну тканини стають природними елементами сучасних ансамблів, надаючи їм унікальності і „штучності”, дуже цінної в епоху масового виробництва. Колекції Оксани Караванської мали успіх у Києві, Варшаві, Будапешті та інших містах. Український колорит колекцій незмінно відчувається не тільки в самих моделях, але й у режисурі показів, які супроводжуються автентичною й обробленою музикою Карпатської України.

Діана Дорожкіна – дизайнер, яка створює шедеври з хутра та шкіри, визнана на одному з найпрестижніших міжнародних конкурсів молодих дизайнерів у Бельгії “Еталь де ля мод”. Її сукня “Морська мушля” стала кращою на конкурсі “Кришталевий силует”. Щороку колекції Діани Дорожкіної – це демонстрація нових тканин, колірних гам та оновлених деталей на класичних моделях. У її колекціях поєднані шкіра з шовком, шифоном та плетивом. Головним акцентом є корсет, який став її візитною карткою. Промоушн своїх колекцій Діана робить незмінним, обов’язково нагадуючи, що все хутро виготовлене в Україні.

Анна Бабенко впевнена, що ділова жінка здатна одягатися яскраво, цікаво, оригінально, іноді навіть трохи екстравагантно і, безумовно, модно – і при цьому вийти за межі буржуазної (у позитивному сенсі слова) респектабельності.

Коли Олександр Моняк вирішив стати дизайнером, живопис багато втратив. Чудове відчуття кольору, здатність до творення надскладних кольорових і тональних композицій, уміння передати колоритом настрій і стан роблять колекції Моняка унікальними на строкатій мапі української моди.

Отже, як бачимо українська модна індустрія відомими іменами дизайнерів не поступається європейській столиці моди. Українські модельєри вирізняються особливістю стилю, відчуттям національного колориту, що відбивається не лише на створених моделях, а й на організації показу колекцій.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ПОКАЗУ МОД

2.1 Показ мод як різновид театралізованого шоу

На сьогоднішній день показ мод – це не просто дефіле манекенниць, які презентують нову колекцію. Показ мод усе більше перетворюється на яскраве шоу, театралізовану феєрію зі спецефектами, залученням декорацій, музичного оформлення. Організацію показу мод за рівнем складності підготовки можна порівняти з театралізованою виставою, в організації якої задіяна велика кількість людей.

Під час показу мод відбувається естетичний вплив на глядача. І цей вплив має бути довготривалим, що сприятиме збільшенню попиту на презентовану колекцію, формуванню смаку аудиторії. Останнім часом об’єктивна реальність зумовила потребу виникнення такого поняття як подіумна сценографія (мистецтво організації показу мод), призвела до появи відносно нової для модної індустрії професії сценографа.

Сценограф частіше за все діє в рамках режисерського задуму. В ідеалі він самостійно розробляє концепцію постановки з урахуванням задуму автора й режисера і створює художній образ показу. Роль сценографа у театральній постановці важко переоцінити. Візуальний ряд вистави визначається рівнем професіоналізму сценографа та його вмінням використовувати символи, знаки, живопис, колір, світло тощо. Те саме відбувається і при показі нової колекції. Сценографія впливає на сприйняття постановки глядачами. Сценограф у значній мірі визначає пластичний малюнок показу, моделює сценічний простір і тим самим впливає на жести, рухи моделей, а в цілому – на атмосферу всього сценічного дійства. Під час показу колекції створюється самостійна змістова сфера, межі якої заважають переключенню розуму глядачів на якусь іншу дійсність. Що й сприяє тривалому впливу показу на розум і почуття глядача.

Під час організації показу, як і театральної вистави, варто враховувати особливості глядацької аудиторії, адже саме на неї розрахований показ колекції. Адекватне сприйняття театральної вистави, як і показу мод, глядачем відбувається за умови повного включення глядача до театрального комунікативного процесу. Глядач повинен бути не просто присутнім на виставі, він має бути співпричетним до неї. Акт комунікації глядача зі сценічним мистецтвом не вичерпується просто його причетністю до тимчасового показу, а передбачає тривалість. Щоб вплив від вистави був тривалим, необхідно враховувати особливості сприйняття людиною різних явищ об’єктивної дійсності. Під час організації вистави варто враховувати психологічні особливості сприйняття музики, кольорового оформлення, освітлення тощо, від чого залежить рівень включення глядача до сценічного дійства і рівень тривалості впливу після вистави.

Отже, сьогодні показ мод перетворюється з простого дефіле на справжню театралізовану виставу зі спецефектами, залученням декорацій, світловим оформленням. Якщо уявити картину сучасної світової сценографії в її повному обсязі, то можна побачити, що вона складається з великої кількості найрізноманітніших індивідуальних художніх рішень. Кожен майстер працює по-своєму і створює різне оформлення сценічного дійства – залежно від характеру драматичного чи музичного твору і від його режисерського прочитання, що є методологічною основою системи дієвої сценографії.

2.2 Дефіле – основна складова показу мод

Модна колекція обов’язково має бути продемонстрована, щоб вважатися такою, що належить до високої моди. Це правило передбачене урядовим декретом Франції від 1945 року. І воно ніколи не змінювалося. Тому кожен кутюр’є, яким би відомим не було його ім’я, повинен регулярно проводити покази власних моделей. За дотриманням установленого правила спостерігає комісія при міністерстві промисловості Франції. Її члени збираються кілька разів на рік і слідкують, щоб не було ніяких порушень. Продукція тих Будинків моди, котрі порушують установлені вимоги, вважається такою, що не належить до високої моди.

Показ мод – складний і чітко спланований захід, у проведенні якого не може бути жодного збою. Зазвичай за 30 хвилин, протягом яких триває показ, необхідно показати близько 50 моделей. У цілому вартість організації лише одного дефіле обходить близько мільйона доларів.

Важливою складовою показу є дефіле моделей, що презентують колекцію. На сьогоднішній день дефіле для бізнесу моди – не просто забаганка, а важливий елемент ділової стратегії, і на яскраві, часом театралізовані вистави з показу мод, їх організацію щороку витрачаються мільйони доларів. Тому, на нашу думку, доцільно звернутися до історії дефіле.

Засновником дефіле вважають Чарльза Фредеріка Ворта, якого часто називають видатним модельєром ХІХ ст. Саме він увів у практику традицію одягати предмети верхнього одягу на продавщиць у магазинах і влаштовувати своєрідні покази в своєму ательє. Нововведення прижилося і наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. усі серйозні будинки моделей мали спеціальні закриті кімнати, де заможні й шановані відвідувачі могли переглянути колекцію.

Перше дефіле у сучасному розумінні провела в 1905 році в Лондоні дизайнер на ім’я Люсілль. Вона збудувала у своєму ательє сцену, розіслала запрошення клієнткам і влаштувала цілий парад манекенниць під музичний супровід. Її старання виправдали себе, і за півроку об’єм замовлень зріс удвічі. Після революції деякі російські аристократки, що опинилися в еміграції, почали працювати у французьких Будинках моди, започаткувавши новий тип манекенниці – витонченої й освіченої.

На початку ХХ ст. в Америці також розвивається традиція дефіле. По мірі зростання індустрії моди виробники готового одягу та аксесуарів почали об’єднуватися в асоціації та проводити спільні виставки, на яких демонструвалися їхні останні моделі. Спочатку такі демонстрації влаштовувалися з використанням манекенів і призначалися виключно для оптових покупців. Але в 1903 році у Нью-Йорку, центрі жіночої моди Америки (центром чоловічої моди був Чикаго) започаткували традицію запрошувати моделей та влаштовувати демонстрацію зразків одягу за типом елітних салонів.

Варто згадати той факт, що на початку ХХ ст. група споживачів готового одягу в США значно збільшилася, а до 1910 року всі предмети жіночого гардеробу можна було купити в магазинах. У той же час відчувалася серйозна недостача інформації про останні модні тенденції: якщо заможні жінки могли отримати її відвідавши модний салон, то у незаможних такої можливості не було – їм доводилося чекати, доки заможні дами продемонструють новинки моди на вулицях (є свідчення, що інколи через новий фасон плаття на вулиці утворювався справжній натовп).

Цілком закономірним є той факт, що покази мод за участі живих моделей прийшлися до смаку публіці й привернули увагу преси. Так, показ Американської Асоціації Жіночих Кутюр’є, що відбувся в 1910 році було висвітлено в „Нью-Йорк Таймз” 128 рядками, причому 68 рядків були присвячені опису того, що робили моделі, який вигляд вони мали, який ефект справили на присутніх.

Торговці одягом та аксесуарами також об’єднувалися в асоціації й влаштовували демонстрації мод нового сезону, але за іншим принципом. Презентації проходили на території кожного магазину, але в одні й ті ж дні у визначений час (прототип сучасних Тижнів моди). Причому кожен магазин прагнув виділитися серед конкурентів організацією вистави та ефектністю нарядів.

За тієї популярності, якою користувалися покази, стало необхідним уведення подіуму (від англ. Podium – підвищення для публічної демонстрації моделей моди, різноманітних виставкових виробів, вручення високих нагород) – так демонстровані наряди могла побачити більша кількість потенційних клієнток.

Отже, на початку 2-х років ХХ ст. дефіле міцно увійшло в обіг по обидва боки Атлантики. Щоправда, довгий час воно було орієнтоване виключно на жіночу аудиторію – перший показ чоловічого одягу був організований лише в липні 1952 року у Флоренції Будинком моди Brioni.

На сьогоднішній день на організацію дефіле та щорічне проведення модних показів витрачається більше 200 млн. доларів. Відомі Будинки моди витрачають на організацію дефіле від 100 до 500 тисяч доларів, при цьому середня тривалість показу – усього 20 хвилин. Як правило, дефіле проходить на платформі (подіумі). Особам, яких хочуть бачити на показі (журналісти, клієнти), розсилають запрошення.

За даними досліджень міланської компанії Pambianco Strategie di Impresa Spa, витрати на дефіле складають 6% усього бюджету, що виділяється модними компаніями на рекламу та PR. Вдало презентована колекція викликає інтерес у покупців, з розмахом проведений показ висвітлюється у засобах масової інформації, а це, у свою чергу, впливає на об’єми продаж. Саме тому організатори не жаліють витрат на світло, музику та антураж, запрошують досвідчених стилістів і відомих моделей. Продюсери та постановники прагнуть знайти „фішку”, яка відрізняє покази саме цього дизайнера або компанії, що повторюється від сезону до сезону. Так, дзеркальний подіум характерний для показів Крістіан Діор, рожеве неонове світло – для Джона Гальяно.

На сьогоднішній день дефіле – це не лише демонстрація можливостей компанії. Це також традиція, відступити від якої для відомих Будинків моди практично неможливо. За словами президента Prada Group Патриціо Бертеллі, без дефіле немає успішних продуктів, тепер це навіть більш важливо, ніж у минулому.

2.3 Закони оформлення подіуму для проведення показу мод

Перетворення модних показів на ефектний засіб впливу на особистість гостро порушує питання потреби у професійному підході до його організації. Прагнення людей до видовища, свята навіть у нинішніх складних економічних умов, готовність до нього є одне з найважливіших умов. Це потребує постійного вдосконалювання методик організації шоу-програм, заснованих на глибокому розумінні і свідомому урахуванні соціально-психологічних коренів і естетичної природи основної маси глядацької аудиторії.

Щоб здійснити аналіз сутності модного показу, чи, як сьогодні називають це поняття. фешн-шоу, та його соціальних функцій, для уявлення повнішої картини слід розкрити функції моди і механізми її виникнення та публічного поширення. Це тлумачення моди як феномена за своєю природою психофізіологічного, соціально-психологічного, соціально-регулятивного тощо. Такий підхід дозволяє відмежувати моду від галузей культури, де мода діє, уможливлює структурний аналіз моди і підводить до сприйняття її як явища системного порядку [1, 42].

На сьогоднішній день покази модного одягу дедалі більше перетворюються на шоу як таке. І його елементи носять суто декоративний характер. Зрозуміло, що певні елементи шоу не призначені для повсякденного використання. Наприклад, показ колекції муслінових суконь Джона Гальяно чи Кристіана Лакруа. Але показ мод і є певною феєрією, мета якої – вплив на розум і почуття глядача, його смаки.

Займаючись оформленням сцени до показу мод, сценограф має враховувати багато факторів: це і особливості психологічного сприйняття глядачами певних кольорів, музики, і відповідність сценічного задуму загальній концепції колекції, і закони світлового оформлення.

У сценографії колір є чи не основним виразовим засобом, що використовує все багатство складних колористичних композицій й виконує прикладне значення для підкреслення основної форми змісту (у нашому випадку – показ модної колекції).

Кольорова організація простору подіуму визначає просторово-об’ємне поєднання, що сприймається людино.

В організації подіумного простору варто враховувати той факт, що значення кольорового відтінку повинне задовольняти не лише композиційний задум, а й виконувати функціонально-улітарну функцію.

Слід пам’ятати, що прості кольори запам’ятовуються краще, ніж змішані або їхні нюансні прояви. Цей фактор варто враховувати у зв’язку із тим, що показ має справляти тривалий вплив на людину, а не лише під час безпосередньо перегляду.

На показі мод, що має справу з динамічними об'єктами і рухливими формами, їх зображення, проблема світлотіні, живописності набуває не просто специфічних особливостей, а переходить у розряд іміджотворчих. Колір бере участь у формуванні архітектурно-просторових ознак у середовищі. Формуючи кольороклімат в архітектурно-просторових вирішеннях подіумного простору, він виконує символічну, конструктивну і декоративну функції.

Вибудовуючи простір, колір сприяє виявленню чи пом'якшенню його глибинності, акцентує композиційний центр, співвідносить і об'єднує окремі компоненти, організовує ціле. Саме завдяки правильному вирішенню співвідношення головного й другорядного — увиразнюються постать моделі та атрибути біля неї та на задньому плані [9, 18].

Освітлюючи якісь частини, а якісь залишаючи темними, створюючи відчуття світла й тіні, ліплячи об'єм і виявляючи фактуру, забарвлюючи щось у чисті, активні тони, додаючи до чогось світлові рефлекси, роблячи щось прозорим, а щось густим, щось темним, а щось ясним і чистим, дизайнери формують подіумний предметний і психологічний світ, виявляють у ньому певні смислові, емоційні та особистісні характеристики.

Окрім кольорового оформлення великого значення набуває світлове оформлення подіуму. Існує чималий інтерес до проблем сприйняття світлового середовища та зв’язок його зі сценографією постановки. Останній аспект особливо важливий, бо, з одного боку, організація світла не є самоціллю в організації показу мод — вона суворо підпорядкована його сценографії. З іншого боку, стає очевидним, що світло допомагає точному сприйняттю сценографії в цілому, її окремих компонентів, художнього оформлення, і, зокрема, сприяє досягненню бажаних ілюзорних ефектів (або навпаки, дозволяє уникнути небажаних ілюзій).

Прагнення підкреслити динаміку розвитку сценічної дії спричиняє до використання декораційних установок, що швидко змінюються, світлових та кінопроекцій тощо. Інакше кажучи, до створення художніми засобами адекватних вражень глядачів. Утворення сценографії постановок передбачає залучення глядача до атмосфери показу, до театралізованої життєстверджувальної дії. При цьому неможливо не враховувати закономірності зорового сприйняття глядачами тих чи інших явищ, з якими повсякденно ми зустрічаємося в театральній практиці. Це — розмір, глибина, рух, швидкість, форма, світло та колір.

Світло здійснює емоційний вплив на людину засобами освітлення простору приміщення і виявлення пластики „форми-оболонки”. Природна зміна освітлення і кольору в природному середовищі створила ряд стійких асоціативних відчуттів, наприклад, тривоги від темного освітлення, збудження й бадьорості від яскравого сонячного дня. У приміщенні, де відбувається показ мод, можна регулювати кількість світла, його колір та розподіл. Художньо-виразові задачі полягають у виявленні світла як своєрідного композиційного акценту, у створенні специфічного середовища. Композиційні прийоми роботи зі світлом засновані на організації концентрованого або розсіяного освітлення або їх комбінуванні.

ВИСНОВКИ

Отже, провівши дослідження обраної проблеми, можна зробити певні висновки й узагальнення. На сьогоднішній день мода – важлива складова соціокультурного простору. У широкому розумінні мода – це періодична зміна певних форм будь-якої сфери людського життя: мистецтва, науки, економіки, політики, мови, одягу, поведінки і т. ін. У вузькому значенні мода являє собою нетривале панування сформованих у певному суспільному середовищі смаків та вподобань щодо предметів побуту, одягу, взуття та інших елементів предметного середовища, що оточує людину в її повсякденному житті, пов'язане з постійною потребою людини в різноманітності і відтворенні навколишньої дійсності. “Мода” означає також спосіб, правило, манеру триматися і визначає, який костюм і в якій обстановці варто одягати, як поєднати окремі його елементи, яким аксесуарам віддати перевагу і т. ін. Попри своє владне і яскраве вираження, такі зміни не є довговічними, оскільки пов'язані з потребою в новизні і бажанням різноманітності.

Мода на певний стиль одягу, манеру одягатися активно впливає на кожну людину. Відомі дизайнери-модельєри диктують стиль та модні тенденції, яким слідують маси. Показ модної колекції – основна вимога фешн-індустрії. На сьогоднішній день показ колекції від простого дефіле моделей по подіуму перетворилося на ціле театралізоване видовище, феєрію. Організація показу мод здійснюється за певними правилами оформлення подіумного простору з метою впливу на розум і почуття глядача. Показ модної колекції має на меті справити довготривале враження на глядача (вплив навіть після перегляду колекції) з метою формування смаку, стилю, збільшення попиту на колекцію та залучення більшої кількості покупців.

Сьогодні режисери та сценографи, організовуючи модні презентації, прагнуть знайти особливі риси, притаманні тим чи іншим модельєрам, Будинкам моди. Ці особливості втілюються в організації показу і повторюються від показу до показу з метою вироблення стійких асоціацій у клієнтів, пов’язаних з певним ім’ям, торговою маркою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Аксенов В.С., Наумов А.П. Технические средства в культурно- просветительной работе. – М.: Просвещение, 1988. – 120 с.

Бронников А.А. Осветительное оборудование сцены. – М., 1961.

Бронников А.А. Театральные световые эффекты. – М., 1962.

Вершковский Э.В. Режиссура массовых представлений. – М.: Просвещение, 1984. – 165 с.

Гончалова Н.М. Режиссерские уроки Станиславского. – М., 1950. – 19с.

Гофман А. Мода и обычай // Рубеж: альманах социальных исследований. – 1992. – Вып.3. – С.123- 142.

Грицай Е.В. Мода в контексте глобализации // Актуальні проблеми духовності. Зб. наук. пр. – Вип. 4. – Кривий Ріг: І.В..І, 2002. – С. 235-240.

Дихнич Л.П. Феномен моди в соціокультурних процесах ХХ століття // http://www.lib.ua-ru.net/inode/26712.html

Жарких Д. Медіа і влада // День. — 2001. — 19 січ.

Кузнецова Т.В. Феномен моды: эстетика и диалектика // Философские науки. – 1991. – №6 – С. 167.

Литвинов Г.В. Сценографическое решение представлений. Методические рекомендации. – Челябинск, 2000.

Михайлова А.А. Сценография: теория и опыт. – М., 1990.

Ратнер Л.В. Эстетические проблемы зрелищных искусств. – М.: Высшая школа, 1979. – 182 с.

Парыгин Б.Д. Анатомия общения. – СПб., 1999. – С. 161-178.

Петров Л.В. Мода как общественное явление. – СПб.: Знание, 1974. – 32 с.

Хренов Н.А. Социально-психологические аспекты взаимодействия искусства и публики. – М.: Просвещение, 1981. – 208 с.