Нові технології, глобалізація і вільний ринок. Існують два фундаментальні процеси, які формують нашу реальність: технологічна революція і глобалізація, які є наслідком технологічних змін і впливають на сьогоднішній соціальний лад.
Причин розпаду індустріалізму дуже багато. Одна з найголовніших - цивілізаційний розвиток, зокрема наукові і технологічні відкриття, які викликали в найрозвиненіших суспільствах, починаючи з сімдесятих років, істотні технологічні зміни. Потім відбулися глибокі і всеосяжні зміни. Вони викликали інтенсивну і складну кризу, яка дуже стрімко розрослася.
Відношення до наслідків цієї кризи загалом підпадають під три групи:
Песимістична і катастрофічна;
Оптимістична: передбачливий прогрес і краща долю як для індивідуумів, так і для суспільств;
Невизначена.
Сьогодні існує ситуація дуже серйозної кризи, яку можна порівняти за масштабом з тією, що була викликана індустріалізмом, хоча іншої по суті. Це дійсно той випадок, коли, стверджує 3. Бауман, ми є свідками розпаду традиційного соціального порядку. Мир перестав бути однозначним для людей, суспільство теж неоднозначно по суті. І таким воно буде. Це є наслідком процесів, викликаних інформаційною революцією. Людям доведеться вчитися співіснувати з цією неоднозначністю.
Сьогодні завдяки новим технологіям велика частина Валового національного продукту не виробляється сільським господарством (як тисячу років тому) або промисловістю (як було за часів розквіту капіталізму), а є обробкою інформації. Тому вся традиційна структура промисловості значно програє і така ситуація повинна викликати значні трансформації в соціальній структурі та в інституційному порядку, особливо в державі.
Іншим чинником сучасної кризи є глобалізація. Коріння цього процесу також у розвитку нових технологій (хоча, звісно, не тільки вони винні). Держава, яка у минулому виконувала роль захисника і посередника у стратегічному компромісі, зараз знаходиться поміж все більш роз'єднаних, менш численних і дуже слабких найманих працівників, з одного боку, і партнером, який стає все більш могутнім і якого досить складно визначити. І завдяки створенню глобальних ринків - таким, що має великий ступінь свободи, знаходиться поза юрисдикцією і дуже часто поза контролем і впливом окремих держав. Через це немає нічого незвичайного в тому, що держава слабкіша за корпорацію, яка працює на її території, та неспроможна виконувати роль посередника і захисника історичного компромісу.
Побічне зауваження: ситуація в малих державах насправді ще складніша. їм доводиться захищати свій внутрішній соціальний і економічний баланс у ситуації гри з глобалізованим і більш вільним ринком, який частково є "вільним", а частково - це "шахівниця" для наймогутніших держав, які все ще мають досить значний вплив на міжнародні корпорації.
Якщо ідея вільного ринку пропонувалася в 19-му столітті, то було зрозуміло, що ринок як частина національної держави має бути вільним від держави та політичної влади. Соціальні революції, економічні кризи - локальні та глобальні, війни, тоталітарні системи й інші форми радикалізму виступали доказами даної ідеї, і це повністю підтвердилося на останній стадії індустріалізму. Що означає: ринок "вільний"? Нам відомо, що він вільний від національної держави, але ринок не є суб'єктом, який може володіти характеристиками свободи. Це соціальна сфера, де вирішуються конфлікти між ведучими дійовими особами економічних стосунків. Ринок не може бути вільним, але його учасники можуть реалізовувати свої інтереси - більшою чи меншою мірою.
Якщо на ринку існує компроміс між головними соціальними силами і держава його охороняє, тоді гасло "вільний ринок" є неправдивим та означає, що хтось із учасників не задоволений формою компромісу як такою, але говорити про це відкрито не хоче. Цей компроміс перервав трагічну нитку двох століть історії нашої земної кулі, особливо Європи. Це не було несподіваним успіхом, а мудрістю, купленою за кров і страждання мільйонів. Вільний ринок - це утопія, від якої капіталізм завдяки своїй здібності до навчання зараз виліковується. Утопія, яка виявилася помилковою скрізь, де її застосовували, оскільки вона більше ніде не існує. Компроміс останньої фази капіталізму, тобто ідея соціальної держави, не такий утопічний, як зазвичай вважають, а є реальним результатом процесу навчання - проб і помилок, що триває близько двох століть.
Можливо, це той самий випадок, коли компроміс у деяких країнах не спрямований на користь найнятих робітників. Можливо, наприкінці сімдесятих років система держави загального добробуту коштувала занадто багато, особливо з економікою, що ставала все слабкішою (хоча це не очевидно. Можливо, це деморалізувало найманих робітників. Можливо, в майбутньому це необхідно змінити. Але треба мати на увазі: зміною потрібно обережно керувати, щоби не створити новий конфлікт - найважливіших соціальних класів сьогодення з іншими гравцями соціальної гри. Вихід із положення - не "вільний ринок", а яка-небудь форма справжнього балансу інтересів.
Існує дві причини того, чому питання вільного ринку зараз знову актуальне. По-перше, технологічні зміни похитнули положення найманих робітників. По-друге, процеси глобалізації звільнили капітал, що зміцнився в результаті глобальної концентрації, від держави, яка слабшає.
Ми повинні усвідомлювати наслідки цих змін, такі як вищезгадуване ослаблення найманих робітників, для сфери соціальної структури. Цей процес також охоплює основну частину так званого середнього часу. Очевидним є вторгнення нових технологій у традиційні сфери так званої інтелектуальної роботи. Але що дійсно варто відзначити, так це зростаючу кількість людей, які не працюють і не збираються працювати. їх безробіття, можливо, стане спадковим, що здається ще більш правдоподібним крізь призму теорії П'єра Бордо.
Сьогодні капітал має можливість звільнити ринок або -скоріш за все - мати на ринку повну свободу. Під цим маєтся на увазі свобода держави та всіх інших організацій й установ, що мають намір захистити соціальний компроміс на рівні держави (такі як торгівельні спілки і т.п.). Поки відсутній механізм примушування до компромісу на глобальному рівні, світ;/ загрожуватиме небезпека величезного глобального конфлікту між відчайдушними маргіналами (у цю групу входить і частина найманих робітників) та глобальними найманими працедавцями, які зараз отримали перемогу. Непропорційно слабкі маргіналісти (Ковалік; Варживода-Кружинська, Гротовська-Ледер) й наймані робітники тоді вдадуться до терористичних методів боротьби. їм буде нелегко, оскільки нові технології використовуються органами примусу. Проте тепер ми знаємо краще, ніж коли-небудь: не існує політики достатньо ефективної, як і стін достатньо товстих, щоб захистити від помислів відчайдушних терористів, особливо тих, які мають у своєму розпорядженні нові технології.
Але може трапитися таке, що нові робочі місця будуть створені саме завдяки новим технологіям; може трапитися, що з'явиться сучасне глобальне громадянське суспільство, як серйозний партнер глобального капіталу. Якщо це трапиться, то швидше за все як результат глобальної політики, орієнтованої на гуманну, але ефективну економіку. Проте до сьогодні традиційні механізми, покликані стабілізувати суспільство й економіку, втрачають ефективність. Тому безтурботні дискусії про майбутнє мають замінити роздуми про нові механізми стабілізації світу. Очевидною є абсолютна неможливість повернення до ситуації останньої стадії індустріалізму (збалансованого індустріалізму). Історію не можна переробити. Проте її не слід і повертати до епохи дикого, відкритого, некерованого конфлікту.
Гра глобалізації на прикладі Європейського Союзу, Нова ситуація у світовій економіці стала причиною значних змін в інституті у цінному устрої кожного суспільства. Одним із основних шляхів прийняття участі в глобальній грі є створення наднаціональних політичних організмів. Прикладом цього виступає Європейський Союз.
Сьогодні в глобальному масштабі одночасно відбуваються два процеси: кристалізація глобального вільного ринку і поява структур глобальних організацій. Час покаже, чи зможе утримати вільний ринок свою волю або зникне під впливом глобальних силових структур.
Серед економічних, політичних й цивілізаційних чинників цих процесів, треба виділити культурні передумови. Особливо значущим тут є розвиток масової культури. Вона приносить, разом із загальновідомими недоліками, функцію поглиблення соціальних відмінностей і збереження їх разом з привілейованим становищем високоосвіченої еліти, а також гомогенізацію решти суспільства на якомога низькому культурному рівні. Це призведе до утворення масового суспільства і доведення все більшої його частини до стану соціального натовпу (таким чином вже не суспільства). Іншим результатом буде те, що нова соціальна структура буде складатися з дуже вузького прошарку еліти (це, перш за все, стосується освіти, але й інші статусні фактори можуть збігатися), обмежені перехідні прошарки й широку більшість - тих, хто опустився до рівня натовпу. Таким чином, нам слід переглянути деякі визначення масової культури й тлумачити її як квазікультуру соціальних мас і важливий фактор доведення суспільства до рівня натовпу.
Формула ЄС утворює можливість захистити індивідуальність малих і середніх націй, зберегти основні цінності демократично-ліберального режиму, збалансувати переваги й недоліки прямої та представницької демократії. Ця формула також змушує поважати принципи економічної ефективності й соціального балансу, заснованого на компромісі головних сил соціальної структури. Щоб використати цю можливість для успішної боротьби з цими та іншими небезпеками нової цивілізації, систематично роблячи заіуіну пізнього індустріального суспільства на так зване інформаційне суспільство, необхідно докласти багато зусиль, особливо інтелектуальних.
Традиційні основи порядку ЄС було змінено. Необхідно знайти новий фундамент, який захищав би традиційні цінності, а також був би адекватним сучасним викликам цивілізації. У глобалізованому світі, де капітал і влада зосереджені на наднаціональному рівні, невеликі й середні держави мають небагато шансів, якщо вони не використовуватимуть формули, створені новими і, гадаю, неперевершеними батьками - творцями Європейського співтовариства.
Саме в ЄС малі й середні держави бачать інститут, спроможний реально брати участь у глобальній грі сучасного світу як повноправний гравець. Для них це означатиме, що їх інтереси будуть представлені. Ллє це також зробить можливим виникнення інституту, здатного обмежити свободу глобального ринку або глобально контролювати його за умов, близьких до європейських традицій.
Європейський Союз також здатен діяти за правилами глобальної гри, щоб захищати політичну, культурну й етнічну індивідуальність малих і середніх держав та суспільств; вести гру за значущість та дійовість у світі. Зрозуміло, те, що так не хочуть втратити громадяни нових держав - членів Європейського союзу — суверенітет, індивідуальність, силу й культурні традиції, на мій погляд, в глобалізованому світі можливо зберегти тільки завдяки членству в ЄС. Мабуть, це буде набагато ціннішим за субсидії, хоча найчастіше здається інше. Розширений ЄС буде мати велику могутність, щоб провести глобальну політику й захистити інтереси й традиції усіх членів ЄС, навіть тих, які сьогодні є "старими".
Політична криза і труднощі, які виникають перед ЄС в глобалізованому світі. Користь від існування ЄС та його діяльності в глобальному грі залежить від того, чи вирішуються в його межах основні проблеми й труднощі, пов'язані з постіндустріальною кризою. По-перше, вони повинні буди виявленими та чітко визначеними, так само як і цивілізаційиий контекст. Необхідно спробувати також визначити можливі сценарії здійснення цивілізаційної трансформації та скласти більш-менш оптимістичне уявлення. Точка зору, яку тут прийнято, сформульована як "відкрита перспектива": вона полягає в усвідомленні того, що може трапитися будь-що, але майбутнє залежить від мудрості людей та їх здатності залучити до справи загальні зусилля. Тому процеси європейської інтеграції дають надію на створення співтовариства цих зусиль у формі соціальних, суспільств, які є фундаментальними, навіть вкрай необхідними, щоб став реальністю оптимістичний погляд на майбутнє.
На жаль, наука й політика також знаходяться в стані кризи. І хоча є соціологи, які намагаються зазирнути крізь туман часу й дізнатися, чого чекати від майбутнього, сьогодні більш поширене "годування" людей штампами, що виправдовують безсилля й відчуття неповноцінності дослідників.
З тим щоб нейтпартій, і навіть до ліберально-демократичної системи з капіталістичними принципами, що, в свою чергу, призводить до підвищеної популярності партій, які зовсім не підходять демократичній політичній системі.
Мові технології зробили глобалізацію в політиці й культурі (мається на увазі розвиток нових "пухлиноподібних" масових культур) набагато складнішою й драматичнішою.
Серед головних небезпек глобалізації можна виділити такі:
розповсюдження масової й атрофія власної культури;
зріст економічних і політичних суперечностей у світі, що, в свою чергу, призводить до збільшення кількості конфліктів і глобального тероризму;
" сильне та різке культурне потрясіння (а значить, також: ментальне потрясіння) для багатьох держав у світі ніби стрибок через кілька століть і цивілізацій: різка конфронтація з новими технологіями і звичним способом життя, цінностями, ідеалами і т.п., носіями яких вони виступають, повинна призвести до порушення єдності основ персональної й соціальної індивідуальності і збільшення глобальної боротьби, навіть до крайніх форм міжнародного тероризму. Усе супроводжують беззаконня і дезорієнтація обріїв і меж діяльності;
• вивільнення глобального ринку і, як наслідок, збільшення напруги в середині суспільств, атрофія держави, перехід конфліктів на глобальний рівень і, таким чином, світова загроза глобальних революцій, війн, економічних криз, тероризму і т.д.
Хаос, який обов'язково супроводжуватиме такі радикальні й динамічні зміни цивілізацій, змушує людей втратити мету й дезорієнтує політичних діячів та вчених. Проте існують країни, окремі регіони, локальні товариства або групи індивідів, які здатні без зайвих намагань знайти особистий шлях у цьому новому світі, ті, що розуміють його краще за інших і виявляються більш успішними. (Звісно, випадки безпорадності й контрпродуктивності також численні.) Такий досвід вартий дослідження. Можливо, саме в ньому ми зможемо знайти якщо не майбутній устрій суспільства, то хоча б заходи, яких слід вжити протягом теперішньої кризи.
В Європі приклади першого типу можна знайти в Скандинавії та певною мірою у Великій Британії; приклад контрпродуктивності - у Франції, особливо - Німеччині.
Реалізувати наслідки кризи демократично-ліберального устрою й капіталістичної економіки, які ми простежуємо сьогодні, необхідно її зрозуміти: з позицій історичного процесу серед тисяч проявів і симптомів повинні бути виявлені й зрозумілі фундаментальні тенденції.
Саме розвиток сучасних інформаційних технологій став причиною постійно зростаючої ерозії ліберально-демократичного устрою й основ ринкової економіки, призводячи до таких явищ, як зростаюче безробіття, радикальні зміни в соціальній структурі (зникнення деяких прошарків та класів і поява нових; зміна основ влади); економічна, культурна, соціальна й політична маргіналізація великої кількості індивідуумів і окремих суспільств; втрата рівноваги між соціальними силами, яка підтримувалася завдяки історично складеному компромісу держави загального добробуту, що стало причиною розвитку інших, ще неінституціоналізованих і несталих суспільств, постійних конфліктів інтересів і соціальної напруги; лібералізація ринка, зникнення національних ринків і створення глобального ринку; виникнення значної диспропорції на рівні добробуту (як результат несиметричного розподілу нових технологій у світі), що призвело до міграції, порушення культурної, політичної й національної рівноваги в середині держав і може мати наслідком зростання нетерплячості, расизму і нових форм націоналізму. Внаслідок вище згаданих процесів в ліберально-демократичних державах із капіталістичною економікою може відбуватись розчарування у політичних партіях і державних інститутах, оскільки вважається, що еони не здатні вирішити проблеми, що поширюються. З'явилась байдужість до всього політичного устрою з традиційним набором
Зіставлення цих підходів дозволяє зробити висновок: у сучасному світі, який тільки зароджується, існує декілька шляхів досягнення успіху. Жоден з них не передбачає регресу, повернення до вже відомих ідеалів, економічних, політичних маневрів попередніх епох.
Зіткнувшись з економічними труднощами, Німеччина посилила свою політику в різних сферах, призупинила програми з соціальної допомоги, сконцентрувалася на вирішенні власних проблем. Це призвело до використання соціально-демократичним урядом усе більш агресивної неоправоцентристської тактики, наслідки якої були жахливими. Ця стратегія зовсім не допомагає економіці, збільшується кількість внутрішніх конфліктів. Підвищився також рівень недовіри держав до Німеччини, повернення якої до націоналізму, посилений егоцентризм., навіть ревізіонистська спрямованість, не змогли підкупити жодного серця. Союз із Францією може виявитися тимчасовим, а жахи минулого, які дуже важко було приспати хоча б на декілька десятиліть, здатні знов прокинутися.
Негативним для ЄС і майбутньої долі Європи в цілому є те, що одна з найбільш важливих країн-членів не може зрозуміти необхідності розширення меж для здійснення відкритої торгівлі та ведення вільного бізнесу. Варто зрозуміти важливість для нашого континенту інвестицій, а також те, що порятунок від справжніх проблем можна знайти в майбутньому й у суспільній солідарності. Там, де люди розуміють це, як, наприклад, у Скандинавії,, ситуація набагато краща.
Сьогодні очевидно, що глобалізація - це одночасно й ризик, і можливості. Вона спричинить численні локальні й глобальні проблеми, які вимагають нетрадиційних рішень, перш за все зміни традиційних категорій мислення. Необхідно створити, але за абсолютно нових умов, цінності післявоєнного ліберально-демократичного устрою. Потрібно дещо більше за місцеву соціальну політику - потрібна глобальна соціальна політика; компроміс має бути знайденим в масштабах "держави загального добробуту", необхідно посилити культурну різнорідність для виконання завдань у великому й різноманітному світі.
Однією з найважливіших проблем виступає запобігання глобальної катастрофи, яка може викликатися глобальним вільним ринком. Довгі роки революцій, війн, економічних криз, націоналістичного й комуністичного божевілля було припинено компромісом - підпорядкуванням ринку державі, яка мала виконувати посередницькі функції (згідно економічного вчення Джона М. Кейнса). Для створення такого ж компромісу в нових умовах і в глобальному масштабі необхідні нові засоби. Нам потрібен новий Кейнс, нова держава загального добробуту, але глобального рівня.
Нам необхідно турбуватись також про неповторність націй, які різняться ментально, економічно й культурно. Таким чином, не можна обійтися не тільки без економічного компромісу - як національного, так і глобального рівня, але й без компромісу культурного. Необхідна абсолютно нова політика. Безробіття зараз постає проблемою, яку не вирішити так званою анімацією зайнятості або курсами масового самопредставлення. Так само проблеми цього світу потребують утворення глобальних інститутів, які мають знайти новий історичний компроміс інформаційної ери, здатний ефективно виконувати захисно-посередницьку функцію і відтворювати компроміс в умовах, які змінюються. Але перш за все необхідні сучасні - науково-політичне мислення і освіта. Ось чому відкриті можливості потребують наявності неупередженого розуму, здатного до пошуків у дусі солідарності й дискурсу Хабермаса про основи світу, який піддається істотним змінам на наших очах.