З м і с т .

Вступ

2

Розділ I

Поняття та види правоохоронних органів України

6

Розділ I I

Державний захист працівників суду та правоохоронних органів

28

Висновки

32

Література

Вступ.

Поява на карті світу нової держави - України - підсумок багатовікової боротьби її народу , який з покоління в поколі- ння мужньо і жертовно добивався величної мети – свободи , самостійності , незалежності . Він же народ України , 1 грудня
1991 року вперше за свою історію виступив самостійним суб’- єктом створення власної суверенної держави , бо саме народ , безпосередньо сам , а не через представників прямо і вільно висловив свою волю з питання про волю України шляхом проведення
Всеукраїнського референдуму . Перше всенародне голосування на Україні , поза всяким сумнівом , втілює характеристики , сукупність яких дає вагомі підстави оцінити його , як історичний еталон реального прояву і вирішення верховенства народу над рештою суб’єктів , як державних , так і не державних , у розв язанні доленосної проблеми - відродження української державності.

Зазначене разом з тим категорично виключає думку про те , що інші суб’єкти не є учасниками процесу створення незалежної держави. Навпаки , - і це слід підкреслити - воля народу
України співпала з передуючими її волевиявленнями рішеннями
Верховної Ради , її президії , інших державних і недержавних структур
. Величезне значення мало прийняття Верховною Радою таких історичних актів , як Декларація про державний суверенітет
України ( 16 липня 1990 року ) і постанова Верховної Ради “ Про проголошення незалежної України ” ( 24 червня 1990 року ) , ухвала Акта проголошення незалежності України ( 24 серпня 1991 року ). У жовтні
1991 року Верховна Рада прийняла спеціальну постанову “ Про проведення Всеукраїнського референдуму з питання про проголошення незалежності України ” якою затвердила текст бюлетня для таємного голосування . Принципово істотним стало положення про включення до бюлетня тексту Акта проголошення незалежності України.

“ Повна самостійність та незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного розвитку та само- визначення будь- якої народності , що займає певну територію і має достатні задатки та енергію розвитку. ”

М.С. Грушевський.

1 грудня 1991 року народ України на референдумі одно-стайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу . Цифрові результати референдуму загальновідомі . У голосуванні взяли участь
31891742 громадянина , або 84,18 % від загальної кількості включених до списків . З них неза-лежності Україні сказали “ так ” 28804071 або 90,32 % . Таким чином волевиявлення народу , що проводилося , як засвідчили спостерігачі багатьох країн світу , вільно і гласно , демо-кратично і без усяких порушень , підтвердило Акт прого-лошення незалежності
України .

Загальні риси нової української державності було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий
Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року . Державний суверенітет – важлива ознака , окреслена ще в Декларації про державний суверенітет держави , верховентства державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері .

Можна без перебільшення сказати , що народ відіграв головну і визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми , якою займалося багато державних і недержавних структур , - проблеми створення нової України . Поза всена-родним виявленням зусилля інших суб’єктів на шляхах побу-дови справді суверенної держави , безперечно були б усклад-ненні . Вкажемо , зокрема , що загалом іноземні держави офі-ційно визнали незалежність України тільки після референдуму .

Викладене підводить до висновку , що має не лише теоретичне значення , а й одночасно орієнтований на форму-лювання і розвиток відповідної практики державно - правового будівництва . Він полягає у визначенні необхідності подаль-шого забезбечення примату народу
України у вирішенні всіх центральних питань державного і громадського життя як на сучасному етапі , так і на перспективу .

Гарантувати і забезпечувати на практиці істинність народного суверенітету тепер уже у принципово інших умовах - умовах відродженної народом державності - одне з глобальних завдань , розв’язання якого обов’язкове для демократичного розвитку молодої держави і суспільства , досягнення нової якості життя людей .
Народний суверенітет – повновладдя народу , тобто наявність засобів і механізмів , що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства ; визнання народу єдиним джерелом влади .

Національний суверенітет – повновладдя нації , її політична свобода , право і реальна можливість визначати характер свого національного життя , аж до відокремлення та утворення самостійної держави .

Всі три види суверенітету , без наявності яких не може бути справжньої демократичної держави , дістали своє закріплення в
Декларації про державний суверенітет України .

Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу стало прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року
Акта проголошення незалежності України .

У цьому історичному документі закріплювалися неза-лежність
України і створення самостійної української держави , яка дістала офіційну назву “ Україна ”. Проголошувалися неподільність та недоторканість території України , а також те , що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України .

Згідно з чинним на той час законодавством питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися включно всеукраїнським референдумом . Тому того самого дня , 24 серпня 1991 року крім Акта проголошення незалежності України , було прийнято постанову Верховної Ради УРСР “ Про проголошення незалежності
України ”.

Після проголошення результатів референдуму , коли “ так ” Акту проголошення незалежності України сказали 90,32 % громадян , почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави .

Заснована в 1991 році нова українська держава мала свою конституцію , роль якоі виконувала колишня Конституція УРСР 1978 року радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій державного будівництва .

Проте така Конституція України , створена на зовсім іншій політико - правовій основі , навіть після всіх численних змін і доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави .
Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції
України .

28 червня 1996 року о 9 годині 30 хвилин було прийнято
Основний Закон України . Від тоді 28 червня оголошено державним святом - Днем Конституції України .

Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів проходив мовно – термінологічну експертизу , і після чого був офіційно оприлюднений . Але набула чинності Конституція України вже з 28 червня 1996 року .

З прийняттям нової Конституції України процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним , хоча ряд важливих питань ще потребують свого вирішення .

Розділ I

Поняття та види правоохоронних органів України .

Механізм держави – це система органів і установ , посередництвом яких здійснюється виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави .
Як правило це - представницькі установи або законодавча влада , виконавчо - розпорядчі органи, неурядові інстанції та судові інстанції
, органи громадського порядку та державної безпеки , збройні сили .

У механізмі нашої держави особливе місце посідають органи держави спеціального призначення ( контрольні та правоохоронні органи
, місця позбавлення волі , збройні сили тощо ). Їх можна розглядати як окрему ланку механізму держави , вже звичного поділу на законодавчу , виконавчу , судову влади . Прихильниками чітких юридичних конструкцій здебільшого вважають ці органи належними до сфери виконавчої або в осному до виконавчої і частково до судової влади
.

Серед органів спеціального призначення юридична наука приділяє особливу увагу так званим правоохороним органам . Звичайно у дослівному розумінні “ правоохоронну діяльність ” ( забезпечення законності та охорона правопорядку в суспільстві , боротьба з правопорушниками , охорона законних прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави в цілому ) мають вести буквально всі - громадяни , юридичні особи , органи законодавчої , виконавчої і судової влади тощо . Але для переважної більшості суб’єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .

Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи , основною ( спеціальною ) функцією яких є забез-печення законності та охорона правопорядку , боротьба з правопорушеннями , охорона законних прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави в цілому .

Характерними рисами правоохоронних органів є : а) здійснення ними зазначених вище функцій , які в сукупності називають правоохоронною функцією ; б) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних державно - владних повноважень , зокрема можли-вості видавати правові акти ( в основному індивідуального характеру ) , обов’язкові для виконання тими , кому вони адресовані ; в) можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу ( затримання особи , арешт , позбавлення волі тощо ) ; г) перебування їх діяльності під особливим державним контролем і наглядом , здійснення лише на основі закону й у встановленому ними порядку .

Традиційно до числа правоохоронних органів відносять суд , прокуратуру , органи юстиції , внутрішніх справ , державної безпеки тощо . Досить часто суди як органи правосуддя згадуються в нормативних документах окремо ( у слово-сполученнях типу “ судові і правоохоронні органи ” ) .

До системи правоохоронних органів прилягають деякі інші державні установи і громадські організації , які відповідно до законодавства поділенні значними повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться до останньої , а також не забезпечуюються можливістю застосування державного примусу . Серед таких установ і організацій слід звернути особливу увагу на органи юстиції та адвокатуру .

Прокуратура України .

Назва “ прокуратура ” походить від латинського procuro - піклуюсь , забезпечую , запобігаю , що вже дає повне уявлення про її завдання .

Прокуратура України становить єдину систему , на яку покладаються :

- підтримання державного обвинувачення в суді ;

- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках , визначених законом ;

- нагляд за додержанням законів органами , які проводять опе- ративно - розшукову діяльність , дізнання , досудове слідство ;

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень .

Вищий нагляд за додержанням і правильним засто-суванням законів
Кабінету Міністрів України , міністерствами , державними комітетами , відомствами , іншими органами даржавного і господарського управління та контролю , Урядом Автономної Республіки Крим , місцевими радами народних депутатів , їх виконавчими і розпорядчими органами , військо- вими частинами , політичними партіями , громадськими органі-заціями , масовими рухами , підприємствами , установами і організаціями , незалежно від форм власності , підпорядкова-нності та приналежності , посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором
України і підпорядко-вуваними йому прокурорами .

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону , зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань :
1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу , політичної та економічної системи , прав національних груп і територіальних утворень
2) гарантованих Конституцією , іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально - економічних , політичних , особистих прав і свобод людини та громадянина ;
3) основ демократичного устрою державної влади , правового статусу місцевих Рад народних депутатів , органів терито-ріального громадського самоврядування .

Основними функціями прокуратури є :
1) нагляд за додержанням законів усіма органами , під-приєствами , установами , організаціями , посадовими особами та громадянами ;
2) нагляд за додержанням законів органами , які ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння що містять ознаки злочину ;
3) розслідування діянь , що містять ознаки злочину ;
4) підтримання державного обвинувачення , участь у роз-гляді в судах кримінальних , цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах ;
5) нагляд за виконанням законів у місцях тримання , затри-маних , попереднього ув’язнення , при виконанні покарань та застосування інших заходів примусового характеру , які призначаються судом ;
6) нагляд за додержанням законів органами військового управ-ління , військовими об’єднаннями , з’єднаннями , частинами , підрозділами , установами і військовими навчальними закла-дами та посадовими особами Збройних Сил , Прикордонних військ , Національної гвардії ,

Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань , дислокованих на території України .

Прокуратура бере участь у розробленні органами дер-жавної влади заходів запобігання злочинам та іншим право-порушенням , у роботі по вдосконавленню та розясненню за-конодавства . На прокуратуру не можуть покладатися функції , не передбаченні законами України .

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України , прокуратури Автономної Республіки Крим , областей , міст Києва і Севастополя , міські , районні , а також військові прокуратури .

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор
України , який спрямовує роботу всіх органів прокуратури і здійснює контроль за їхньою діяльністю .

Органи внутрішніх справ .

Систему органів внутрішніх справ України складають Міністерство внутрішніх справ України , та його головні управління , управління і відділи в Автономній Республіці Крим , областях , районах , містах , а також підрозділи міліції , пожежної охорони , внутрішні війська , виправно - трудові установи , навчальні заклади та інші підвідомчі їм підрозділи .

Органи внутрішніх справ забезпечують громадський порядок , попереджують , розкривають і розслідують право-порушення , злочини , виправляють і перевиховують засудже-них , забезпечують пожежну безпеку та безпеку дорожнього руху .

Важливою структурною одиницею органів внутрішніх справ є міліція . Її правовий статус визначає Закон України “Про міліцію
” від 20 грудня 1990 року .

Відповідно до закону міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади , який захищає життя , здоров’я , права і свободи громадян , власність , природне середовище , інтере-си суспільства і держави від протиправних посягань .

Основним завданням міліції є : забезпечення особистої безпеки громадян , захист їх прав і свобод , законних інте-ресів , запобігання і припинення правопорушень , виявлення і розкриття злочинів , розшук осіб , які їх вчинили , забезпечення безпеки дорожнього руху , захист власності від злочинних посягань , виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень .

Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надаються права:
1) вимагати від громадян і службових осіб , які порушують громадський порядок , припинення правопорушень та дій , що перешкоджають здійсненню повноважень міліції , виносити на місці усне попередження особам , які допустили малозначні адміністративні порушення , а в разі невиконання зазначених вимог застосувати передбаченні цим законом заходи примусу ;
2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи , що посвідчують їх особу , а також інші документи , необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил , нагляд і контроль за виконання яких покладено на міліцію ;
3) викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв язку з матеріалами , що знаходяться в її провадженні , в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом , піддавати їх приводу у встановленому законом порядку ;
4) виявляти і вести облік осіб , які підлягають профілактич-ному впливу на підставі та в порядку , встановлених законодавством , виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки ;
5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях : осіб , підозрюваних у вчиненні злочину , обвинувачених

, які переховуються від дізнання , слідства чи суду , засуджених , які ухиляються від виконання криміналь-ного покарання , - на строки і в порядку , передбачених законом ;
6) складати протоколи про адміністративні правопорушення , проводити особистий огляд , огляд речей , вилучення речей і документів , застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення ;
7) у будь - який час доби безперешкодно входити на територію і в приміщення підприємств , установ та орга-нізацій , в житло громадян з метою припинення злочину , при переслідуванні злочинця

, а також при стихійному лихові ( пожежа , руйнування тощо ) ;
8) при виконанні своїх обов’язків по охороні правопорядку застосовувати фізичну силу , спеціальні засоби та вогне-пальну зброю , якщо виникає безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції особисто ;
9) користуватися безплатно всіма видами громадського тран-спорту міського , приміського , місцевого сполучення ( крім таксі ) а також попутним транспортом ;
10) використовувати безперешкодно транспортні засоби , що належать підприємствам , установам , організаціям і громадянам ( крім транспортних засобів дипломатичних , консульських та інших представників іноземних держав , міжнародних організацій , транспортних засобів спеціального призначення ) , для проїзду до місця події , стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб , які потребують невідкладнї медичної допомоги , для переслідування право-порушників та їх доставки в міліцію .

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни , які здатні за своїми особистими і діловими , моральними якостями , освітнім рівнем , фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання . Працівник міліції приносить присягу . Він перебуває під захистом закону . Законом гарантується захист життя , здоро- в’я , честі , гідності , майна працівника міліції , членів його сім’ї від злочинних протиправних дій . Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист .

Міліція складається з підрозділів : кримінальної міліції , міліції громадської безпеки , транспортної міліції , державної автомобільної інспекції , міліції охорони , спеціальної міліції .

Основним завданням Міністерства внутрішніх справ України є :
1) організація і координація діяльності органів внутрішніх справ по захисту прав і свобод громадян , інтересів суспільства і держави від протиправних посягань , охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки ;
2) участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби із загальною кримінальною та організованою злочинністю ;
3) забезпечення і запобігання злочинам , їх припинення , розкриття і розслідування , розшуку осіб , які вчинили злочини , вжиття заходів до усунення причин і умов , що сприяють вчиненню правопорушень ;
4) визначення основних напрямків удосконалення роботи органів внутрішніх справ , надання їм організаційно - методичної та практичної допомоги ;
5) забезпечення виконання кримінальних покарань , участь у ресоціалізації засуджених ;
6) організація роботи , пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки ;
7) забезпечення законності в діяльності працівників і військовослужбовців .

Служба безпеки України .

Правовий статус Служби безпеки України визначається Законом
України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року , який складається з таких розділів: “Загальні положення”, “Система організація діяльності Служби безпеки України” , “Повноваження Служби безпеки України ” , “Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України ” , “Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України” , “Відповідальність за правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки України” .

Закон закріплює , що Служба безпеки України - це держав-ний правовий охоронний орган спеціального призначення , який забезпечує державну безпеку України .

На службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції :
1) захист державного суверенітету , захист незалежності України ;
2) захист конституційного ладу , територіальної цілісності , економічного , науково - технічного і оборонного потенціалу України

;
3) захист законних інтересів держави та прав і свобод громадян від розвідувально - підривної діяльності іноземних спеціальних служб , з боку певних злочинних організацій , груп людей чи навіть окремих осіб ;
4) попередження , виявлення , припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства , тероризму ;
5) боротьба з організованою злочинністю у сфері управління і економіки , мафією і корупцією , які створюють загрозу життєво - важливим інтересам України .

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов’язана :
1) здіснювати розвідувальну та інформаційно - аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління внутрішньої і зовнішньої діяльності , вирішення проблем охорони , інших питань , пов’язаних з національною безпекою України

;
2) виявляти , припиняти та розкривати злочини , розслідування яких віднесено до компетенції згідно закону ;
3) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попе-редження , виявлення , припинення і розкриття будь - яких форм розвідувально - підривної діяльності проти України ;
4) брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних таємниць України ;
5) забезпечувати захист особистої безпеки громадян ;
6) сприяти прикордонним військам в охороні державного кордону ;
7) забезпечувати засекреченим і шифровим зв’язком державні органи

України і посадових осіб відповідно до переліку , який встановлюється урядом України .

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини . Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення , не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини . У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмеженні у порядку і межах , визначених
Конституцією та законами України .

Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством . Органи Служби безпеки України в разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов’язків прав чи свобод людини повинні вжити заходів до поновлення цих прав та свобод , відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди , притягнення винних до відповідальності .

Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов’язана дати їм письмове пояснення з приводу обмеження їх прав чи свобод . Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових осіб та органів Служби безпеки України
.

Службі безпеки України , її органам і співробітникам для використання покладених на них обов’язків надається право :
- вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій , що перешкоджають здійсненню повно-важень Служби безпеки
України , перевіряти у зв’язку з цим документи , які посвідчують їх особу , а також проводити огляд осіб , їх речей і транспортних засобів , якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховування речових доказів злочинної діяльністі ;
- подавати органам державного управління обов’язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки України , в тому числі про припинення роботи , пов’язаної з державними таємницями , яка виконується з порушенням встановлених правил ;
- одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств і устанонов , організацій , військових частин , громадян та їх об’єднань дані і відомості , необхідні для забезпечення державної безпеки України , а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю ;
- входити у порядку , погодженому з адміністрацією підпри-ємств , установ та організацій і командуванням військових частин , на їх територію і в службові приміщення ;

- - мати слідчі ізолятори для утримання осіб , взятих під варту та затриманих органами Служби безпеки України ;
- морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки
України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки
; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород ;

- безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування ( крім таксі ) , залізничного та водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів
, а також попутним транспортом .

Служба безпеки України у своїй діяльності підпоряд-кована
Президенту і підконтрольна Верховній Раді України .

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України , дотримання нею законодавства здійснюється постійною комісією
Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки .

Контроль за діяльністю Служби безпеки здійснюється з боку
Президента України . Вищий нагляд за додержанням і правильним засуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори .

Кадри Служби безпеки України складають : а) співробітники – військовослужбовці ; б) працівники , які уклали трудовий договір із Службою безпеки

України . в) військовослужбовці строкової служби.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній , добровільній , договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями , освітнім рівнем і станом здоров’я ефективно виконувати службові обов’язки .

Держава забезпечує соціальний , правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України . Вони перебувають під захистом закону . Недоторканість , честь і гідність , життя і здоров’я співробітників Служби безпеки України від злочинних посягань охороняється законодавством .

Митні органи .

Важливим напрямом державної діяльності є митна справа, яка включає в себе встановлення порядку та організацією пе-реміщення через митний кордон України товарів і предметів , обкладання митом
, оформлення , здійснення контролю та інших доходів щодо реалізації митної політики в Україні .

Митні органи України складають єдину систему , яка включає державну митну службу України , регіональні митниці, митниці , спеціалізовані митні управління та організації .

Законодавством встановлюється компетенція митних органів щодо виконання таких функцій : захисту економічних інтересів України ; забезпечення виконання зобов’язань , які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи , митного оформлення товарів та інших предметів , що переміщуються через митний кордон України ; боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних правил .

Митні органи України при проведенні в життя митної політики розв’язують такі основні завдання :
1) захист економічних інтересів України ;
2) контроль за додержанням законодавства України про митну справу ;
3) забезпечення виконання зобов’язань , які випливають з між- народних договорів стосовно митної справи ;
4) використання засобів митно - тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів ;
5) вдосконалення митного контролю і оформлення товарів і інших предметів , що переміщуються через митний кордон

України ;
6) комплексний контроль разом з національним банком України за валютними операціями ;
7) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків дер-жавних інтересів на зовнішньому ринку ;
8) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України ;
9) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил ;
10) співробітництво з митними органами зарубіжних країн , а також міжнародними організаціями з питань митної справи ;
11) ведення митної статистики .

Органи митної служби України виконують такі основні функції : фіскальну , інформаційну та правоохоронну .

Завдання фіскальної полягає в зборі мита за експортно - імпортні операції , а також оформлення документів юридичних та фізичних осіб , яке обкладається митним збором .

Завдання інформаційної функції полягає у зборі інфор- мації обробці та поширення статистики серед відповідних державних структур
. Це дає можливість чіткіше прогнозувати і контрулювати стан економічних зв’язків , активно впливати на ці процеси .

Завдання правоохоронної функції полягає у боротьбі із злочинністю передусім з таким явищем , як контробанда ( тоб- то незаконне перевезення зброї , наркотиків , культурних цінностей) . З
1991 року діє державний митний комітет України . У своїй діяльності митна служба України керується Митним кодексом та законами
України .

Митні органи України становлять систему органів управ-ління митною справою , яка включає : Державний митний комітет ( створюється
Президентом України ) ; територіальні митні управління ( створюються
Кабінетом Міністрів України ) ; інші митні установи ( митні пости ).

Митна справа в Україні регулюється : а) Митним кодек-сом
України ; б) Законом України “Про Митну справу в Україні 1991 рік ” ; в) Закон України “Про єдиний митний тариф ” ; г) Декретами Уряду
України ; д) іншими актами чинного законодавства України .

Органи охорони державного кордону .

Головним завданням Прикордонних військ України є забезпечення недоторканості державного кордону України на суші , морі , річках , озерах , та інших водоймах України , а також охорона економічної зони України .

При виконанні покладених на них завдань Прикордонні війська
України зобов’язані :
- припиняти будь - які спроби незаконного проходження державного кордону України на місцевості ;
- відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань , припиняти збройні та інші провокації на державному кордоні України , захищати від злочинних посягань населення і власність всіх її формах ;
- відвертати і недопускати перетинання державного кордону України особами і транспортними засобами поза пунктами пропуску або іншими незаконними способами , виявляти і затримувати порушників державного кордону України ;
- здійснювати у встановлених пунктах і встановленому порядку при наявності належно оформлених документів пропуск через державний кордон України осіб , транспортних засобів , вантажів та іншого майна ;
- здійснювати спільні заходи із Службою національної безпеки України в межах наданої їм компетенції з питань охорони державного кордону
України , а також контрулювати самостійно чи разом з органами внутрішніх справ підтримання внутрішнього режиму ;
- контролювати разом з органами внутрішніх справ , керів-ництвом аеропортів , відкритих для міжнародних польотів , прикордонних залізничних станцій , морських і річкових пор-тів , служб міжнродних автомобільних перевезень додержання встановленого режиму в пунктах пропуску через державний кордон України ;
- здійснювати контроль за додержанням усіма невійськовими суднами і військовими кораблями встановленого порядку плавання та перебування в територіальному морі України , внутрішніх водах України , а також частині вод прикордонних річок , озер та інших водойм , що належать
Україні.

Прикордоні війська України мають право :
1) розташовувати прикордонні наряди , пересуватися при ви-конанні службових обов’язків по будь-яких ділянках місцевості ;
2) вести дізнання у справах про порушення державного кордону

України , здійснювати оперативно - розшукову діяльність відповідно до чинного законодавста ;
3) здійснювати адміністративне затримання осіб , які порушили режим державного кордону України , прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон на строк до трьох годин для складання протоколу , а в необхідних випадках для встановлення особи і з’ясовування обставин порушення – до трьох діб з пові-домленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора , якщо порушники не мають документів , які посвідчують їх особу , піддавати затри-маних особистому оглядові , а також оглядати і при необхідності вилучати наявні при них речі ;
4) тримати осіб підданих адміністративному затриманню в ізоляторах тимчасового тримання або інших приміщеннях , спеціальнообладнених для цих цілей . Про кожний випадок адміністративного затримання , особистого огляду затри-маного , огляду і вилучення речей , що є при ньому , складається протокол і повідомляється прокурору ;
5) перевіряти у осіб ,які прямують через державний кордон України , документи на право в’їзду в Україну або виїзду з України , робити в них відповідні відмітки і при необхідності їх вилучати

, не пропускати через кордон осіб, які немають дійсних документів на право в’їзду в Україну або виїзду з України , до належного оформлення ними документів на право перетинання державного кордону України або до уточнення обставин втрати документів громадянами України в період перебування за кордоном і встановлення їх особи ;
6) здійснювати у встановленому порядку самостійно або спільно з митними установами огляд вантажів та іншого майна осіб , які прямують через державний кордон України
7) проводити у встановленому порядку огляд транспортних засобів , що прямують через державний кордон України і вантажів , що на них перевозяться , супроводжувати транспортні засоби , прикордонними нарядами ;
8) Здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону України , економічної зони відповідно до законодавства України , її міжнародних договорів . У необхідних випадках зв’язаних з розшуком і затримання порушників державного кордону України ,

Прикордонні війська України можуть здійснювати на території

України надані їм права і за межами зазначених у цій статті територій , прикордонної смуги і пунктів пропуску через державний кордон України .

4 лютого 1991 року був прийнятий Закон України “Про прикордонні війська України”.

Центральним органом управління Прикордонних військ України є
Державний комітет у справах оборони державного кордону України .
Організаційна структура Прикордонних військ визначається в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України .

Органи юстиції України .

Систему органів юстиції складають : Міністерство юстиції України
, Міністерство юстиції Автономної Республіки Крим , обласних управлінь юстиції , Київської та Севастопольської міських , районних
, районних у містах Київі та Севастополі державних адміністрацій , як правило , включають також нотаріальні контори ( державні і приватні ) , органи реєстрації актів громадського стану ( РАГСу ) інші служби міністерства юстиції .

Міністерство юстиції України є центральним органом державної виконавчої влади , входить ло складу Кабінету Міністрів України .
Дане міністерство очолює Міністр , який призначається відповідно до
Конституції України . Міністр юстиції України несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій .

Міністерство юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс
, рахунок в установах банків , печатку із зображенням державного герба України і своїм найме-нуванням.

Органи юстиції виконують такі основні завдання :
1) зміцнення законності , захист прав і законних інтересів громадян , юридичних осіб;
2) вдосконавлювати разом з іншими правоохорониими органами діяльність по боротьбі із злочинністю , усувати причини і умови , які сприяють здійсненню злочинної діяльності та інших правопорушень ;
3) правове забезпечення організації та діяльності судів та органів юстиції , керівництвом нотаріатом та органами РАГСу, судово - експертними установами , контроль за діяльністю адвокатури ;
4) сестиматизація і підготовка пропозиції про кодифікацію законів і сприяння її удосконавленню ;
5) надання методичної допомоги підприємствам , установам , організаціям

, місцевим органам державної виконавчої влади у приведенні їх нормативних актів у відповідності з чинним законодавством .

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб , на які покладено обов’язки посвідчувати права , а також факти, що мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, з метою надання їм юридичної вірогідності .

Виконання нотаріальних дій в Україні та за її межами покладаються :
- на нотаріусів , які працюють в державних нотаріальних конторах , державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю ( приватні нотаріуси ). Нотаріальні дії , які вчинені приватними і державними нотаріусами , мають однакову юридичну силу .
Держава залишає за собою контроль за законністю здійснення нотаріусами обох видів їх обов’язків для державних і приватних нотаріусів ;
- на уповноважених на це посадових осіб виконавчих комитетів сільських , селищних , міських Рад народних депутатів ( тобто в населених пунктах , де немає нотаріусів ) ;
- на консульські установи України за кордоном , а у випад-ках , передбачених чинним законодавством , на дипломатичні представництва
України .

Згідно Закону України “Про нотаріат” можна виділити чотири групи нотаріальних дій :
- нотаріальні дії , направленні на посвідчення безспірного права
- нотаріальні дії , направленні на посвідчення і засвідчення безспірних юридичних фактів ;
- нотаріальні дії , направленні на надання виконавчої сили платіжним і борговим документам;
- нотаріальні дії , по охороні спадкового майна і документів .

Нотаріусом може бути громадянин України , котрий має вищу юридичну освіту , протягом шести місяців стажування у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса , склавши кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю .

Порівняно з державним нотаріусом приватний нотаріус не може оформляти спадщину , не може вживати заходів до охорони спадкового майна , не може видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя ( в разі смерті одного з них ) , не може накладати і скасовувати заборону відчуження житлового будинку
, квартири , дачі , садового будинку , гаража , земельної ділянки , іншого нерухо-мого майна , не може посвідчувати договори довічного утрима-ння , не може засвідчувати справжність підпису на докумен- тах , призначених для дій за кордоном , а також посвідчувати доручення для цієї мети .

Основним завданням нотаріату є :
- охорона всіх форм власності , прав і законних інтересів громадян
, юридичних осіб ;
- зміцнення законності і правопорядку ;
- запобігання правопорушення шляхом правильного і своє-часного посвідчення договорів та угод ;
- оформлення спадкового права ;
- учинення виконавчих написів та інших нотаріальних дій .

Державні нотаріуси в Україні посвідчують угоди ( дого- вори
, заповіти , довіреності ) , вживають заходи до охорони спадкового майна , видають свідоцтва про право на спадщину , про право власності на частку в спільному майні подружжя , про придбання жилих будинків з прилюдних торгів , засвід-чують вірність копій документів і виписок з них , справжність підпису на документах , приймають в депозит грошові суми і цінні папери , вчиняють виконавчі написи , протести векселів .

Акти громадського стану – це засвідчення державного факту народження , смерті , одруження , розірвання шлюбу , встановлення батьківства , переміни прізвища , імені , по-батько- ві . Вони є юридичними фактами , з якими закон пов’язує виникнення , зміну або припинення відповідних прав та обов’язків і підлягають обов’язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадського стану ( РАГСу )
.

Завданням органів РАГСу є :
- забезпечення повної , своєчасної і правильної реєстрації актів громадського стану ;
- внесення до актових записів необхідних змін , доповнень та виправлень ;
- поновнення втрачених та анулювання повторно складених актових записів ;
- видача громадських свідоцтв про реєстрацію ;
- збереження архівного фонду .

Реєстрація юридичних фактів проводиться органами РАГСу в книгах спеціального зразка , які є єдиними доказами засвідчених у них фактів , а громадянам України про кожний факт реєстрації акта громадського стану органами РАГСу видаються відповідні свідоцтва ( свідоцтво про народження , свідоцтво про одруження ).

Реєстрацію актів громадського стану проводять :
- відділи РАГСу Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим , управління юстиції обласних , Київської та Севастопольської міських , районних , районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій ;
- відділи РАГСу виконавчих комітетів міських районних Рад народних депутатів , а в сідьській місцевості – виконавчі комітети сільських і селищних Рад народних депутатів ;
- посадові особи виконавчих комітетів сільських та селищних Рад народних депутатів , яких визначає голова Ради ;
- консульські установи та депломатичні представники представництва
України ( для громадян України , які проживають за кордоном ).

Адвокатура .

Відповідно до Закону України “Про адвокатуру ” від 19 грудня
1992 року адвокатура України є добровільне професійне громадське обєднання , покликане сприяти захисту прав , свобод і представляти законні і нереси громадян , осіб без громадянства , юридичних осіб , надавати їм іншу юридичну допомогу .

Адвокати дають консультації з юридичних питань , до-відки щодо законодавства ; складають заяви , скарги та інші документи правового характеру ; здійснюють представництво в суді , в інших державних органах ; перед громадянами та іншими юридичними особами
; надають юридичну допомогу підприємствам , установам , організаціям
; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб , виконують свої обов’язки відповідно до кримінально - процесуарного законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства . Лише адвокати мають право здійснювати захист підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину .

Адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або об’єднуватися з іншими адвокатами у колегії та інші адвокатські об’єднання .

Стати адвокатом можуть лише громадяни з вищою юридичною освітою та стажем роботи за юридичною спеціальністю не менше два роки , які склали відповідний кваліфікаційний іспит .

Судова влада .

Третя за традиційною послідовністю гілка державної влади - судова посідає далеко не останнє місце в механізмі держави .
Органи судової влади мають свою чітко визначену Конституцїєю та законодавством України компетенцію і дають відносно незалежно від органів законодавчої і виконавчої влади , відіграючи винятково важливу роль у загальній системі стримувань і противаг , яка передбачається принципом поділу влади .

Здійснюється судова влада виключно спеціально створе-ними для цієї мети органами - судами і у лише їй одній при-таманній формі - шляхом відправлення правосуддя . Правиль-не відправлення правосуддя і є основним завданням судової влади . Згідно статті
124 Конституції України делегування функцій судів , а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається .

Правосуддя латинською мовою означає “юстиція” якому так багато уваги приділяється в юридичній теорії і практиці і навіть присв’ячено спеціальний розділ Конституції України .

Традиційно правосуддя визначається , як розгляд і вирі-шення судами кримінальних , цивільних та інших справ , що здійснюється в особливій процесуальній формі , залежно від характеру тих життєвих ситуацій , які вимагають вирішень , розрізняють види здійснення правосуддя – конституційне , адміністративне , цивільне , кримінальне судочинство .

Якщо ж дещо деталізувати завдання правосуддя , то до їх числа слід включити :
- захист прав і свобод людини , законних інтересів фізичних та юридичних осіб , держави в цілому шляхом визнання за ними в результаті судового певних справ ( права на спадщину, на житлову площу , на спірне майно , право на поновлення на роботі ) ;
- визначення суб’єктів правовідносин , винних у вчиненні правопорушення , і призначення покарання або інших заходів , що мають бути застосовані щодо порушників ;
- вирішення правових суперечностей , насамперед визнання відповідності або не відповідності конкретних оспорюваних правових актів конституції держави .

Окремо у статті 129 Конституції України закріплені ос-новні засади судочинства , порядку судового розгляду справ :
- законність - справи розглядаються і вирішуються судом відповідно до закону , всі учасники судочинства діють у суворій відповідності до їх прав і обов’язків , встановлених законом ;

- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом ( до всіх застосовується одне і та саме законодавство

, ніхто не має при цьому ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням у правах ) ;

- забезпечення доведенності вини ( у разі , якщо винну особи не доведено , вона вважається невинуватою ; особа не зобов’я- зана доводити свою невиновність , її вину мають доводити органи , які висунули обвинувачення ) ;

- змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості ;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами ( розгляд справ в усіх судах є відкритим за винятком , чітко визначеним законом ) ;

- запезпечення апеляційного та касаційного оскарження ріше-ння суду , крім випадків , встановлених законом ( закріплюється можливість учасників судового процесу подати скаргу судам вищого рівня , які перевіряють законність і обгрунтованність винесених вироків і рішень ) .

Статус суддів визначається Конституцією України і спеціальним
Законом України “ Про статус суддів ” від 15 грудня 1992 року .
Судею може стати громадянин України віком від 25 років , який має вищу юридичну освіту , стаж роботи у галузі права не менше 3 років , проживає в Україні не менше як 10 років і володіє державною мовою .

Особа , яка вперше стає суддею призначається на посаду
Президентом строком на 5 років . У разі успішного виконання своїх обов’язків протягом цілого строку суддя обирається Верховною Радою
України безстроково і перебуває на посаді до досягнення 65 - річного віку .

Судді незалежні від будь - якої влади і мають підкорятися лише
Конституції і законам України . Судді недоторканні . Це , зокрема , означає , що суддя не може бути заарештований чи затриманий до винесення обвинувального вироку судом без згоди на це Верховної
Ради України .

Систему судової влади в Україні становить :
1) Конституційний Суд України .
2) Загальні суди ( суди загальної юрисдикції ) : Верховний Суд

України ; Верховний Суд Автономної Республіки Крим ; Обласні суди ;

Київський та Севастопольський міський суди; Міжобласний суд ;

Міжрайонні ( окружні ) суди ; Районні ( мі-ські ) суди ; Військові суди гарнізонів , регіонів і Військово – Морських Сил .
3) Арбітражні ( господарські ) суди : Вищий арбитражний суд України ;

Арбітражний суд Автономної Республіки Крим Обласні арбітражні суди

; Арбітражні суди м. Києва та м. Се-вастополя . Верховною Радою

України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть утворюватись і інші ланки арбітражних судів ( міські , міжрайонні

, районні арбітражні суди ) .

Конституцією України передбачено створення нового для нашої держави органу – Вищої ради юстиції . Основне завдання цього органу полягає в остаточному завершенні процесу відбору кандидата на посаду судді . Він же вносить подання про звільнення суддів з посад у передбачених законом випадках , здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих суддів .

Розділ I I

Державний захист працівників суду і правоохоронних органів .

23 грудня 1993 року було прийнято Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Цей Закон встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконання поставлених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя , здоров’я , житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю цих працівників .

Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів , а також працівники Антимонопольного комітету України , які беруть безпосередню участь відповідно у : а) розгляд судових справ у всіх інстанціях ; б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення ; в) оперативно - розшуковій діяльності ; г) охороні громадського порядку і громадської безпеки ; д) виконанні вироків , рішень , ухвал і постанов судів , поста-нов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів ; е) контролі за переміщенням людей , транспортних засобів , товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України ; є) нагляді і контролі за виконанням законів .

Близькі родичі , які відповідно до цього Закону підлягають захисту, - це батьки , дружина (чоловік) , діти , рідні брати і сестри
, дід , баба , онуки , посягання на життя , здоров’я , житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і првоохоронних органів покладених на них обов’язків і здійсненню наданих прав .

Відповідно до законодавства України працівники суду , правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право : а) застосовувати заходи фізичного впливу , спеціальні засоби та зброю з метою забезпечення правомірних наказів і усних вимог , що добровільно не виконуються , для захисту особистої безпеки , безпеки близьких родичів , а також свого житла і майна ; б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов’язків , а в разі необхідності - для особистого за-хисту , а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів ; в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки ; г) отримувати материальну компенсацію в разі загибелі працівника , або іншого ушкодження здров’я , знищення чи пошкодженння його житла і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків .

Життя і здоров’я працівників суду і правоохоронних органів підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів . Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів , недоторканності житла
, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися віповідно до законодавства такі заходи : а) особиста охорона , охорона житла і майна ; б) видача зброї , засобів індивідуального захисту і спові-щення про небезпеку ; в) встановлення телефону за місцем проживання ; г) використання технічних засобів контролю і прослу-ховування телефонних та інших переговорів , візуальне спостереження ; д) тимчасово розміщення у місцях , що забезпечують безпеку ; е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту є) переведення на іншу роботу , направлення на навчання , заміна документів , зміна зовнішності , переселення в інше місце проживання .

Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохороного органу та його близьких родичів може бути : а) заява працівника або його близького родича ; б) звернення керівника відповідного державного органу ; в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози здоров’ю , житлу і майну осіб , які підлягають захисту

.

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають : а) керівники органів внутрішніх справ – щодо захисту пра-цівників відповідного органу внутрішніх справ , державної лісової охорони , рибоохорони , митних органів та їх близьких родичів ; б) керівники органів служби безпеки – щодо захисту пра-цівників служби безпеки та органів системи Управління державної охорони , їх близьких родичів ; в) керівники прокуратури – щодо захисту працівників про-куратури та їх близьких родичів ; г) голова суду – щодо захисту працівників віповідного суду та інших органів та їх близьких родичів ; д) керівник органів охорони державного кордону України - щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів .

Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів покладається : а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління державної охорони – на органи служби безпеки ; б) щодо працівників органів охорони державного кордону - на органи охорони державного кордону України ; в) щодо інших працівників – на органи внутрішніх справ .

З цією метою у структурі зазначених органів створюються спеціальні підрозділи .

Для захисту військовослужбовців командири військових частин вживають таких заходів : а) відрядження до іншої частини або військової установи ; б) переведення на нове місце служби .

Органи , які приймають рішення про забезпечення безпеки , одержавши заяву ( повідомлення ) про загрозу безпеці вище-перелічених осіб зобов язані перевірити цю заяву ( повідомлення ) і в строк не більше трьох діб , а у невід-кладних випадках – негайно , прийняти рішення про засто-сування або про відмову у застосуванні заходів безпеки . Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення , про що письмово повідомляється заявник . Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи , яка береться під захист , то на це має бути одержана її згода . У разі , коли є достатньо даних , що вказують на ознаки злочину , в порядку , передбаченому кримінально – процесуальним законодавством , приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або передачу заяви ( повідомлення ) про злочин за підслідністю чи підсудністю .

Рішення органів про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду , правоохоронних органів та їх близьких ро-дичів є обов язковими для виконання відповідними органами , підприємствами , установами , організаціями та їх посадовими особами .

Контроль за забезпеченням захисту працівників суду , пра- воохоронних органів та їх близьких родичів здійснюють відповідно
Міністр внутрішніх справ України , Голова служби безпеки України ,
Генеральний прокурор України , Голова Верховного Суду України , Голова
Державного комітету у справах охорони державного кордону України .

Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту працівників суду , правоохоронних органів та їх близь-ких родичів здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами .

Висновок .

Провідне місце в державному механізмі України займають правоохоронні органи - державні органи , основною функцією є забезпечення законності та охорони правопорядку, боротьби з правопорушеннями , охорони законних прав та інтересів громадян і держави в цілому .

Розглянувши систему правоохоронних органів України до числа якої входять : суд , прокуратура , органи юстиції , внутрішніх справ
, державної безпеки та інші органи , можна сказати що кожен з цих органів виконують різні функції але вони всі стоять на захисті прав і свобод громадян України і контроль за дотриманням законів України .

Держава створює такі органи , діяльність яких називається правоохоронною . Ця правоохоронна діяльність є владою , яка здійснюється за допомогою правового впливу , наділена правомочностями застосовувати заходи державного примусу , які відбуваються тільки на основі закону і у встановленому ним порядку .

До системи правоохоронних органів як ми знаємо відносяться інші державні установи і громадські організації , які відповідно до законодавства наділені значними повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться до останьої , а також не забезпечуються можливістю застосування державного примусу. Серед таких установ і організацій слід звернути увагу на органи юстиції та адвокатуру , які теж відіграють важливу роль в механізмі держави .

Література .

1. “Основи держави і права”, Ф.Ф. Брецко , Ужгород – 1995 р.

2. “Коментар до Конституції України” , Київ - 1996 р.

3. “Основи конституційного права України” , Юрінком - 1997 р

4. “Хрестоматія з правознавства”, І.П. Козінцев , Л.Я. Бойко

–“Юрінком” , Київ - 1996 р.

5. Закон України “Про прокуратуру” – від 5.11. 91 р.

6. Закон України “Про міліцію” – від 20.12.90 р.

7. Закон України “Про Службу безпеки України” - від 25.03.92 р.

8. Журнал “Віче” – березень 1992 р.