Вступ

1. Поняття державного фінансового контролю

1.1. Суть та функції державного фінансового контролю

1.2. Методи здійснення державного фінансового контролю

1.3. Організації та служби, які здійснюють державний фінансовий контроль

2. Правові основи державного фінансового контролю

3. Методи вдосконалення державного фінансового контролю

3.1. Методи вдосконалення проведення ревізії та перевірок органами, що здійснюють державний фінансовий контроль

Висновки

Список літератури

Диплом: 84 с., 20 источников.

Обьектом работы является государственный финансовый контроль.

Цель работы – анализ системы государственного контроля в Украине.

КОНТРОЛЬ, ФИНАНСЫ, ФИНАНСОВЫЙ КОНТРОЛЬ, ГОСУДАРСТВЕННЫЙ КОНТРОЛЬ, УКРАИНА.

Вступ

Своєрідність державних фінансів перехідного періоду їх гли­бока внутрішня суперечливість, незавершеність процесів пере­ходу від економіки одного типу до економіки зовсім іншого типу найрельєфніше проявляються у фінансовому контролі. Це зумовлено його об'єктивною роллю в реалізації державної фінан­сової політики, його складністю і всеохоплюючим характером. Різними своїми сторонами фінансовий контроль так чи інакше чіпає інтереси практично кожного громадянина і всіх без ви­нятку юридичних осіб.

Фінансовий контроль є однією із завершальних стадій управ­ління фінансами. Водночас він є необхідною умовою ефектив­ності управління фінансовими відносинами в цілому. Складність розуміння фінансового контрою зумовлена складністю самих фінансів. Так само, як фінанси є основою суспільної діяльності в будь-якій сфері і водночас відображають її матеріальну ре­зультативність, так і фінансовий контроль виступає в ролі сво­го роду лакмусового папірця, з допомогою якого зримо прояв­ляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи зі стадії їх формування, шо необхідно для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері публічного життя, і завершуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними про­цесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше про­являється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону ви­робничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.

Водночас для того щоб з потенційно можливого фінансо­вий контроль дійсно став таким і на практиці, завжди необхід­но розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового кон­тролю. Якщо контрольна функція фінансів є властивістю са­мих фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів і організацій, що його здійснюють.

1. Поняття державного фінансового контролю

1.1. Суть та функції державного фінансового контролю

Формально об'єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кру­гообігу, фактичним об'єктом фінансового контролю є весь про­цес виробничо-господарської діяльності. Саме цим й зумовлюється виключно велика роль фінансового контролю в системі управ­ління суспільними процесами.

Необхідною умовою ефективності фінансового контролю є система бухгалтерського обліку, що забезпечує достовірність і повноту відображення руху вартісних показників підзвітної юридичної чи фізичної особи. Лише за такої умови результати фінансового контролю дають можливість для аналізу і об'єктив­ної оцінки динаміки фінансових показників і коректування процесу реалізації фінансової політики держави.

Міра і глибина реалізації суспільством контрольної функції фінансів багато в чому залежить також від стану фінансової дисципліни в народному господарстві. Фінансова дисципліна — це одна із сторін законності. Вона виражає обов'язковий для всіх юридичних і фізичних осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених норм і правил, вико­нання фінансових зобов'язань.

Вимоги фінансової дисципліни визначаються, з одного боку, загальними принципами організації фінансів, з іншого — спе­цифічними умовами функціонування фінансів в структурних підрозділах матеріального виробництва і невиробничої сфери. Фінансова дисципліна несумісна з відомчим чи місницьким підходом до виконання фінансових зобов'язань, не допускає протиставлення індивідуальних, групових та суспільних інте­ресів. В умовах нинішньої нашої дійсності особливо важко до­могтися цього.

Україна в своєму поступальному розвитку прямує до рин­кової економіки і вже пройшла цим шляхом певний відрізок відстані. Рух України цим шляхом набув незворотнього харак­теру. І хоча відносинам в галузі державних фінансів України ще дуже властиві перехідні риси, проте за своєю суттю та ос­новним змістом вони уже набули, особливо із врахуванням тен­денцій та динаміки їх розвитку, класичних ринкових рис.

За нинішніх умов основна увага в державному фінансовому контролі приділяється вчасності та повноті мобілізації коштів у державні фінансові ресурси, законності надходжень та видатків у всіх ланках державної фінансової системи, дотриманню пра­вил обліку і звітності. Державний фінансовий контроль охоп­лює не лише процес формування і виконання Державного бюд­жету, але й місцевих бюджетів, оскільки державою повинен здійснюватись контроль при: видачі регіональним і місцевим бюджетам дотацій (субсидій) і кредитів з Державному бюджету на фінансування їх поточних та капітальних видатків; санкцію-ванні випуску місцевих позик, гарантованих урядом; реалізації урядових програм.

Повністю виходить за рамки державного фінансового кон­тролю фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяль­ності монополій і приватного підприємництва самими власни­ками фінансового капіталу чи його окремих складових. Тут здійснюється найефективніший і найбескомпромісніший фінан­совий контроль, оскільки від його повсюдності і принципо­вості безпосередньо залежить фінансова результативність діяль­ності самих власників капіталу. Кінцевою метою підприємниць­кої діяльності в будь-якій сфері є збагачення, тобто ніщо інше, як зростання первинного капіталу.

На цьому рівні в структурі організації фінансового контро­лю в ринковій економіці має місце аналогія з внутрівідомчим фінансовим контролем, що діяв в країнах з адміністративно-командною системою управління при державній (загальнона­родній) формі власності. Однак якщо в ефективності внутріві­домчого контролю в найбільшій мірі знову ж таки була зацікав­лена держава (узагальнений власник), то в ринковій економіці в ефективності внутрішнього, власного фінансового контролю зацікавлені безпосередньо самі власники капіталу.

Самостійною ланкою фінансового контролю є в даний час також професійний фінансовий контроль — фінансовий конт­роль незалежних аудиторських служб. Він здійснюється у ви­падку і на умовах, передбачених законом, а також на замовлен­ня власника фінансових ресурсів на умовах платності за надан­ня послуг методом вільного вибору аудитора. Аудиторська перевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокий професійний економічний аналіз фінансо­вої діяльності, оцінку фінансової надійності фірми, підприєм­ства, банку, страхової організації чи іншої юридичної особи. що перевіряється, та підготовку відповідного заключення. Ауди­тор і аудиторська фірма несуть не тільки моральну, але й юри­дичну відповідальність за якість наданих ними послуг.

В контрольно-ревізійній роботі за адміністративно-коман­дної системи управління фінансовий контроль за діяльністю підприємств був спрямований, насамперед, на перевірку вико­нання планів нагромаджень і платежів в бюджет, виявленню прихованих внутрішніх резервів, контроль за збереженням ефективністю використання державних коштів, дотриманню нормативних показників і фінансової дисципліни.

Таким чином, фінансовий контроль — це цілеспрямовані діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і не державних організацій, спрямована на забезпечення законності фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованим грошових фондів держави з метою найефективнішого соціальне економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових правовідносин

Фінансовий контроль характерний усім фінансово-правовим інститутам. Тому поряд із загальними фінансово-правовими нормами, що регулюють організацію і порядок здійсненні фінансового контролю в цілому, є норми, що враховують його специфіку в окремих фінансово-правових інститутах.

Основний зміст фінансового контролю у відносинах, що регулюються фінансовим правом, можна звести до наступного:

— перевірки виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

— перевірки правильності використання державними і му­ніципальними підприємствами, установами і організаціями гро­шових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

— перевірки дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприєм­ствами, установами і організаціями на рахунках в кредитних установах; .

— виявлення внутрішніх резервів виробництва — можливо­стей підвищення продуктивності праці, рентабельності, еко­номії грошових і матеріальних ресурсів і т.д.;

— попередження і усунення виявлених порушень фінансо­вої дисципліни. У випадку їх виявлення у встановленому дер­жавою порядку притягаються до відповідальності організації, посадові особи і громадяни, забезпечується відшкодування ма­теріальної шкоди державі, організаціям, громадянам.

Ця відповідальність може бути виражена в адміністратив­них, економічних або адміністративних і економічних одно­часно заходах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні засоби впливу проявляються конкретно через фінан­сові санкції, які є тими важелями фінансового механізму, що істотно сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню і т.д.

Проблеми посилення фінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю вимагають, з одного боку, скорочення кількості санкцій, що застосовуються, а з іншого — підвищен­ня їх результативності. Цьому, зокрема, покликана сприяти здійснювана нині в Україні реформа оподаткування.

Специфіка будь-якого контролю як елемента управління — його вторинність. Контролювати можна тільки те, що уже є наяву. Фінансовий контроль сам по собі не є інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності. Його призна­чення полягає в попередженні або усуненні помилок у цій діяль­ності, в поліпшенні її самої.

Для ефективного здійснення фінансового контролю не­обхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодав­ством і іншими нормативними актами, що регламентують фінан­сову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться, насамперед, в Конституції України, в Законах України «Про державну подат­кову службу в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові нор­ми, які регулюють контрольні повноваження компетентних органів.

Тому іншими словами фінансовий контроль можна визна­чити як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин в порівнянні із за­даними показниками.

1.2. Методи здійснення державного фінансового контролю

В залежності від критеріїв, взятих за основу, фінансовий контроль поділяється на декілька видів. Найчастіше критерієм класифікації фінансового контролю на види береться фактор часу проведення контролю і на цій підставі виділяють попередній фінансовий контроль, поточний фінансовий контроль і наступ­ний фінансовий контроль. Такі види контролю притаманні усім контролюючим органам.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань. Це стосуєть­ся насамперед процесу визначення обсягу фінансових ресурсів держави на плановий період та їх основної частини, що акуму­люється в Державному бюджеті, а також їх розподілу між окре­мими суспільними потребами та одержувачами державних фінансових ресурсів.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії розробки і прийняття законів і інших нормативних актів з фінансових питань. З цією метою здійснюється кваліфікована екс­пертна оцінка фінансових результатів впровадження того чи іншого рішення, що може бути прийнятим. При цьому попе­редній фінансовий контроль на основі глибокого аналізу і розра­хунків фінансових результатів забезпечує об'єктивність оцінки доцільності прийняття чи неприйняття відповідного рішення, має важливе значення для профілактики порушень фінансової дисципліни і інших фінансових правопорушень.

Попередній фінансовий контроль передує витрачанню фінансових ресурсів та прийняттю будь-яких рішень з фінан­сових (і не тільки фінансових!) питань. Він сприяє вибору най­доцільніших рішень, що забезпечують поряд з найбільшою ефек­тивністю використання фінансових ресурсів в оптимальну зба­лансованість вартісних і натурально-речових пропорцій і показників економічного і соціального розвитку суспільства. З цією метою перевіряються документи, що повинні бути після цього затверджені і стати основою для наступної діяльності — проекти бюджетів, фінансових планів і кошторисів, кредитні і касові заявки і т.д. Як правило, попередній фінансовий конт­роль завжди здійснюється вищими органами законодавчої вла­ди. Хоч об'єктивно він мав би здійснюватись постійно всіма суб'єктами фінансових правовідносин.

Поточний фінансовий контроль — це контроль за безпосе­редньою оперативною фінансовою діяльністю, інакше кажучи — за власне фінансовим процесом. Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів, насамперед — неухиль­ного дотримання встановлених показників з обов'язкових пла­тежів до бюджету і державних позабюджетних фондів. Цей вид фінансового контролю справляє найбільший вплив на процес формування і використання фінансових ресурсів у всіх струк­турах суспільного виробництва. Як правило, він здійснюється органами безпосереднього управління фінансовою діяльністю. Хоч й у цьому виді контролю задіяні усі суб'єкти фінансових правовідносин.

Наступний фінансовий контроль — це контроль за фінан­совими результатами діяльності. Він проводиться після здійснен­ня фінансових операцій (виконання фінансових зобов'язань перед державою, одержання і використання грошових коштів від держави на виплату заробітної плати працівникам бюджет­ної сфери та ін.) і, як правило, після завершення певних етапі діяльності з метою з'ясування її ефективності. Наступний фінансовий контроль — це база для аналізу й оцінки не лише ефективності використання фінансових ресурсів, але й ефективності організації фінансової роботи, застосування контрольних фінансових норм і нормативів в цілому. Однаково активну участь цьому виді фінансового контролю беруть усі суб'єкти фінансово-правових відносин, з тією лише різницею, що кожен з них здійснює наступний фінансовий контроль на своєму рівні і в межах наданої йому державою компетенції.

Всі названі види фінансового контролю здійснюються безпосередньо фінансовими працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів. Значення і роль усіх виді фінансового контролю при цьому не змінюються, лише обмежується сфера застосування його — підприємством, установок організацією, фірмою і т.д. Особливістю є й те, що головний акцент при цьому робиться не на перевірку дотримання фінансової дисципліни, хоч це не випускається з поля зору зовсім, на оборотність фінансових ресурсів, тобто ефективність їх використання та відображення цього в обліку і звітності.

На підставі інших критеріїв виділяють обов'язковий та ініціативний фінансовий контроль. Обов'язковий здійснюється:

а) в силу вимог нормативних актів (наприклад, контроль Рахункової палати Верховної Ради України за виконанням бюджету по підсумках року, що завершився) і б) за рішенням компетентних органів держави (наприклад, податкової адміністрації з метою з'ясування повноти виконання платникам податків їх фінансових обов'язків перед державою), прокуратури (з метою з'ясування дотримання законності в країні), суду (з метою встановлення істини в ході розгляду конкретної судової справи) і т.д. Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів.

Застосовуються й інші підстави класифікації видів фінансового контролю, наприклад за суб'єктним складом органі Що здійснюють фінансовий контроль. В цьому випадку фінансовий контроль поділяється на наступні види: 1) фінансова контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування; 2) фінансовий контроль Президента України; 3) фінансовий контроль органів виконавчої влади загальної компетенції; 4) фінансовий контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції; 5) фінансовий контроль фінансово-кредитних органів; 6) відомчий фінансовий контроль; 7) внутрішньогос­подарський фінансовий контроль; 8) громадський фінансовий контроль; 9) аудиторський фінансовий контроль.

Фінансовий контроль здійснюється різними методами. Під методом фінансового контролю розуміють засоби, прийоми і спо­соби його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а в залежності від сукупності факторів, насамперед від: 1) суб'єкта контролю. Тут особливу роль відіграє правовий статус і особливості форм діяльності органа, що здійснює кон­троль; 2) від об'єкта контролю, 3) від мети і завдань, що стоять перед суб'єктом контролю; 4) від підстав виникнення контрольних правовідносин та ряду інших обставин.

Найчастіше застосовуються наступні методи фінансового контролю — ревізії, перевірки (документації, стану обліку і звітності, повноти виконання фінансових зобов'язань і т.д.), заслуховування доповідей, інформацій посадових осіб про фінан­сову діяльність на сесіях органів місцевого самоврядування, засіданнях органів державної виконавчої влади, інвентаризації і інші. Їх проведення, як правило, планується. Також можуть здійснюватись вони і поза планом, у зв'язку з необхідністю, що об'єктивно виникла.

Всі методи фінансового контролю конкретизуються в мето­диках — тобто в технології (правилах) проведення контролю різними суб'єктами відповідних об'єктів. Методика вказує кон­кретні прийоми і засоби дій, орієнтує, як саме і в якій по­слідовності починати, здійснювати і закінчувати перевірку. Для всіх найчастіше вживаних методів фінансового контролю існу­ють випробувані на практиці методики. Вони розроблені з вра­хуванням форм власності, організаційної структури, інших істотних відмінностей об'єктів, що контролюються.

В Україні у наш час основними методами фінансового кон­тролю є ревізії й перевірки. Зміст цих методів визначено зако­нодавцем. Зокрема, в статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року встановлено:

«Ревізія — це метод документального контролю за фінансо­во-господарською діяльністю підприємства, установи, органі­зації, дотриманням законодавства з фінансових питань, досто­вірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріаль­них цінностей, попередження фінансових зловживань. За ре­зультатами ревізії складається акт.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, орга­нізацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою».

Ревізія — це найглибше і найвсебічніше обстеження фінан­сово-господарської діяльності підприємства, установи, органі­зації з метою з'ясування її доцільності та законності. Ревізії здійснюють практично всі суб'єкти, що контролюють фінансо­ву діяльність. Їх підставою є, як правило, завчасно складений план заходів фінансового контролю суб'єкта, що цей контроль здійснює. Проте нерідко зустрічаються й позапланові ревізії, що здійснюються за вимогою компетентних органів у зв'язку з обставинами, що раніше не були передбачені. Позапланові ревізії відзначаються раптовим характером і здійснюються з метою з'ясування окремих питань. Найчастіше позапланові ревізії призначаються правоохоронними органами.

Перевірка як метод фінансового контролю здійснюється з окремих питань фінансово-господарської діяльності на підставі звітних, балансових і розхідних документів. В ході її проведен­ня виявляються порушення фінансової дисципліни та наміча­ються заходи по усуненню їх негативних наслідків.

Поряд з ревізіями і перевірками до методів фінансового контролю належать за фінансовим правом України обстежен­ня, інспекції, спостереження.

Обстеження, як і перевірка, також охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб'єктів, перспекти­ви їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації ви­робництва. В ході обстежень часто здійснюються опитування, анкетування. Обстеження може здійснюватись за приписом законодавчих або виконавчих органів і також насамперед пере­слідує мету виявлення порушень фінансової дисципліни.

Інспекції — це перевірки стану фінансів, підприємств на місцях, що періодично здійснюються суб'єктами — представ­никами держави в цілому чи її окремих органів. Вони, як пра­вило, проводяться з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги.

Спостереження — це такий метод фінансового контролю, який зводиться переважно до загального ознайомлення із ста­ном фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства. Спостереження буває загальним і спеціальним. Як правило, спостереженню передує в часі застосування інших методів фінансового контролю.

1.3. Організації та служби, які здійснюють державний фінансовий контроль

Ефективність фінансового контролю у вирішальній мірі за­лежить від правильної його організації та розподілу ролей, ком­петенції суб'єктів фінансового контролю. В цій справі уже існує значний досвід. Він переконує, що система органів, які здійсню­ють фінансовий контроль, аби діяти ефективно, не може буду­ватись довільно, аби як. Вона неминуче зумовлюється об'єктив­ними причинами і суспільними традиціями.

Фінансовий контроль є логічним продовженням і завер­шенням державного управління фінансами. Тому в країнах з розвинутими громадянським суспільством і ринковою економі­кою не придумують довільно яку б то не було систему органів фінансового контролю — вона все одно виявилася б нежиттєз­датною — а застосовують до завдань фінансового контролю систему органів державного управління фінансами, яка уже склалася в країні давно. Ця система лише доповнюється окре­мими специфічними елементами і в загальних рисах має на­ступний вигляд: загальнодержавний фінансовий контроль; відом­чий фінансовий контроль; аудит.

Функції державного фінансового контролю, як правило, розподіляються в них між вищими органами державної влади одночасно із закладами управління фінансовою та кредитно-грошовою системою. Конкретні форми розподілу зумовлюють­ся особливостями політичної системи держави. При цьому обо­в'язково враховується принцип розподілу та врівноваження влад.

На найвищому рівні державного фінансового контролю основні контролюючі функції покладаються на парламенти чи відповідні їх органи. Ними, як правило, створюються спеціальні комітети чи комісії з питань фінансів, бюджету, податків і інших питань фінансової політики, на які покладаються обов'язки контролю за дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади і головним інструментом її реалізації — державним бюджетом. У федеративних державах парламент здійснює контроль і за дот­риманням норм фінансового законодавства всіма членами фе­дерації. Фінансовий контроль парламенту насамперед здійс­нюється в ході розгляду і затвердження проекту державного бюджету на черговий рік і звіту уряду про його виконання, а також в ході спеціальних парламентських слухань найпринци­повіших, найгостріших і найскладніших питань фінансової по­літики держави, в ході обговорення і прийняття фінансового законодавства, в ряді інших випадків.

Оперативний державний фінансовий контроль здійснюють міністерство фінансів і інші державні органи, наділені функці­ями управління фінансами, а також спеціальні відомства дер­жавного фінансового контролю.

Наприклад, в США чинна система державного фінансово­го контролю інкорпорована в державно-правову систему як необхідний елемент державного регулювання балансу повно­важень законодавчої і виконавчої властей. Взаємодія двох віток державної влади в цій сфері здійснюється з допомогою як пар­ламентського контролю за діяльністю міністерств і відомств, так і адміністративного й фінансового контролю президента за діяльністю його адміністрації.

Провідними фінансовими контролюючими органами США є Головне контрольне-фінансове управління, що відноситься до вітки законодавчої влади, та Адміністративно-бюджетне уп­равління, що відноситься до складу адміністрації президента.

Головне контрольно-ревізійне управління США було ство­рене майже 80 років тому як незалежний від федеральної ад­міністрації орган з метою контролю за правильністю й ефек­тивністю використання бюджетних коштів виконавчими орга­нами, включаючи й міністерство оборони. Закон США про Головне контрольно-фінансове управління від 1974 р. значно розширив його повноваження. Тепер до його функцій відно­сяться, крім усіх попередніх, ще й аналіз федеральних програм за методом «затрати-результати».

Головне контрольно-ревізійне управління США має дос­туп практично до всіх фінансових документів міністерств і відомств. В його штаті — біля п'яти тисяч співробітників, більшість з яких працює у Вашингтоні і значно менша частка їх зайняті в регіональних бюро та зарубіжних представництвах. За дорученням палат і комісій Конгресу США чи навіть окремих конгресменів Головне контрольно-ревізійне управління може здійснювати оцінку результативності державних програм і діяль­ності федеральних відомств; проводити спеціальні обстеження і перевірки обгрунтованості цін на продукцію; фінансово-еко­номічних аспектів контрактів міністерства оборони. Інспекто­ри Головного контрольно-фінансового управління перевіряють також діяльність ревізорів виконавчої влади. В окремих випад­ках перевірки здійснюються в координації із слідчими органа­ми міністерства юстиції та іншими органами, наділеними відпо­відними повноваженнями.

У Франції виявлення і попередження бюджетно-фінансових зловживань покладено на Рахункову палату — одну з най­старіших державних установ країни. Тут Рахункова палата є по суті судовою адміністрацією. Законодавець відніс до її компе­тенції здійснення загального контролю за державними фінан­сами. Такого ж роду контроль в комунах, департаментах і регі­онах за місцевими державними установами здійснюється регі­ональними рахунковими палатами, створеними у 1982 році. Рішення цих палат можуть бути оскаржені в Рахункову палату Франції.

Рахункова палата Франції контролює фінансову діяльність адміністративних інститутів, виявляє їх помилки і прорахунки, що завдають шкоди державним фінансам. Зокрема, вона пере­віряє, як саме використовуються кредити, фонди і цінності, управління якими доручено державним службам та іншим офі­ційним юридичним особам, здійснює контроль за різноманіт­ними установами в сфері соціального забезпечення, рахунками державних підприємств і їх філій, а також, в окремих випадках, за приватними юридичними особами з числа тих, що одержу­ють фінансову допомогу держави.

Органами державного фінансового контролю у Франції є також Генеральна інспекція фінансів і Генеральна інспекція адміністрації. Перебуваючи в безпосередньому підпорядкуванні міністра економіки і фінансів, Генеральна інспекція фінансів виконує функції контролю на місцях за діяльністю служб міністерства економіки і фінансів. Вона контролює діяльність всіх призначених державою бухгалтерів та адміністративної бух­галтерії вторинних розпорядників кредитів, державних підпри­ємств, а також тих недержавних органів і підприємств, що пе­ребувають під фінансовим контролем держави. Ця ж установа організовує та здійснює дослідження економічних і фінансо­вих проблем на замовлення державних міністерств і відомств, а також за власною ініціативою.

Функцією Генеральної інспекції адміністрації є здійснення вищого контролю за персоналом, службами, установами і орга­нами, що перебувають в підпорядкуванні міністерства внутрішніх справ або під контролем префектів, навіть якщо вони підпада­ють під контроль ще якогось іншого державного інспектуючо­го органу. Інспектори Генеральної інспекції адміністрації мо­жуть одержувати письмові доручення від прем'єр-міністра, міністра внутрішніх справ та інших зацікавлених міністерств, що, таким чином, розширює їх компетенцію на персонал, служ­би, установи й органи, які перебувають в підпорядкуванні інших міністерств, крім міністерства внутрішніх справ.

У Великобританії функції контролюючого бюджетно-фінан­сового органу, що виступає від імені парламенту, виконує На­ціональне контрольно-ревізійне управління. Воно було створе­не у 1983 році у відповідності зі спеціальним законом замість департаменту з фінансів і ревізії, що існував до цього. Назва­ний закон змінив загальнофінансову і оперативно-господарську незалежність цього органу від уряду і поставив генерального контролера-ревізора, що очолює його, у більш близькі стосун­ки з парламентом у порівнянні з попереднім часом. В даний час генеральний контролер-ревізор є посадовою особою пала­ти общин.

Державний фінансовий контроль в Російській Федерації здійснюють Федеральні Збори і їх дві палати — Державна дума і Рада Федерації. Вищим спеціальним органом державного фінансового контролю тут є Рахункова палата, яка у своїй діяль­ності підзвітна Федеральним зборам. Вона проводить експер­тизу федерального бюджету, федеральних позабюджетних фондів і законодавчих актів, контролює виконання державного бюд­жету та використання федеральної власності. Особливо слід підкреслити те, що Рахункова палата Російської Федерації в межах завдань, поставлених перед нею законодавцем, органі­заційно та функціонально незалежна.

Контрольні функції в галузі фінансів виконують також ко­мітети й комісії, що утворюються Радою Федерації та Держав­ною Думою в межах їх компетенції. Особлива роль серед них належить Комітету з бюджету, податків, банків і фінансів, що здійснює фінансовий контроль в цій галузі в цілому.

У відання Державної Ради Федеральних Зборів Російської Федерації переданий Контрольно-бюджетний комітет, що існу­вав раніше у складі Верховної Ради Російської Федерації, на підставі Закону Російської Федерації «Про основи бюджетного устрою і бюджетного процесу». Комітет діє як незалежний від адмістрації Президента і Уряду Російської Федерації орган. Крім експертно-аналітичної роботи з фінансових питань, по­в'язаних з доходами і видатками бюджетних коштів, до компе­тенції Контрольно-бюджетного комітету відноситься також проведення фінансового контролю за: виконанням федераль­ного бюджету; дотриманням законності і підвищенням ефек­тивності витрачання державних коштів, що виділяються на фінансування бюджетних організацій, сфери матеріального ви­робництва, оборони і правоохоронних органів; формуванням доходів і видатків від зовнішньоекономічної діяльності; вико­ристанням позабюджетних фондів.

Контрольно-бюджетний комітет при здійсненні своїх функ­цій уповноважений проводити фінансові ревізії, перевірки й обстеження в органах законодавчої і виконавчої влади, закла­дах, на підприємствах, в державних установах, що діють за рубежем ; в інших організаціях, що обслуговують зовнішньоеко­номічні зв'язки і фінансуються з державного бюджету і в Цен­тральному банку Російської Федерації з питань організації касового виконання федерального бюджету, регулювання гро­шово-кредитних відносин і емісії. При цьому Контрольно-бюд­жетний комітет взаємодіє з іншими комітетами і комісіями Федеральних Зборів Російської Федерації, з іншими контрольни­ми органами, з правоохоронними органами, а з питань спільного відання Російської Федерації і її суб'єктів — з їх органами влади.

Таким чином, досвід інших держав в організації державно­го фінансового контролю свідчить про те, що цьому аспекту державної фінансової діяльності приділяється особливо велика увага. Він розглядається державами як необхідний інструмент підтримання фінансово-господарського порядку в ринкових умовах. Нашій вітчизняній практиці ще належить оволодіти багато чим з того, що вже випробувано цивілізованим світом в сфері державного фінансового контролю.

Система органів державного фінансового контролю в Ук­раїні перебуває на стадії формування. Хоч основні її елементи вже склалися і діють, вдосконалюючи свою внутрішню струк­туру та уточнюючи своє місце в загальнодержавній системі кон­тролю взагалі. Як і в інших державах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями.

Верховна Рада України у відповідності зі статтею 85 Кон­ституції України здійснює фінансовий контроль в ході розгля­ду проектів та затвердження Державного бюджету України і звітів про його виконання, на спеціальних парламентських слу­ханнях Кабінету Міністрів України, що іменуються «днями уря­ду», в ході експертиз та заслуховувань Програм діяльності уряду. обговорення і прийняття спеціального фінансового законо­давства, у значній кількості інших форм .

Парламентський контроль за витрачанням державних фінан­сових ресурсів органами і установами виконавчої влади здійсню­ють також всі постійні комітети Верховної Ради України, ко­жен в своїй сфері. Крім того, у Верховній Раді України є два спеціалізовані комітети: Комітет з питань бюджету і Комітет з питань фінансів і банківської діяльності. Вони здійснюють без­перервний парламентський контроль за станом і рухом дер­жавних фінансів.

Особливими контрольними повноваженнями наділена Ра­хункова палата Верховної Ради України. Голова, перший зас­тупник, заступник, головні контролери і секретар Рахункової палати обираються на сесії Верховної Ради України таємним голосуванням і вважаються обраними на сім років, якщо за це проголосувало більшість народних депутатів від конституцій­ного складу Верховної Ради. Повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, Національний банк України, Антимонопольний комі­тет, Фонд державного майна і інші органи держави, створені у відповідності з чинним законодавством України.

Рахункова палата має право контролювати місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, підприємства, банки, господарські товариства, спілки, асоціації, незалежно від форм власності, якщо вони одержують, перераховують, ви­користовують кошти Державного бюджету України або мають частку державної власності у їх статутному фонді чи викорис­товують об'єкти державної власності або управляють ними.

В процесі реалізації завдань, покладених на Рахункову па­лату, вона забезпечує дану систему контролю за виконанням бюджету і позабюджетних фондів, що передбачає організацію і здійснення оперативного контролю за виконанням бюджету поточного року.

Рахункова палата має право проведення комплексних ревізій і тематичних перевірок, аналізувати та з'ясовувати причини пору­шень бюджетної дисципліни, готувати на Верховну Раду України пропозиції по їх усуненню та вдосконаленню бюджетного за­конодавства. В межах регламенту Рахункової палати головні контролери — керівники департаментів самостійно вирішують усі питання організації своєї діяльності і несуть повну відпові­дальність за результати своєї роботи.

Контрольні функції Президента України в сфері фінансо­вої діяльності випливають з його статусу як глави держави і глави виконавчої влади в Україні. Президент України безпосе­редньо здійснює свої контрольні функції, наприклад коли він підписує закони України про регулювання фінансової діяль­ності. Водночас необхідно відзначити, що президентська вітка державного контролю за фінансами в Україні ще остаточно не сформувалась.

Зокрема, 20 липня 1995 року Президент України підписав Указ «Про національний аудиторський комітет України». Він створений при Президенті України. Основне призначення цього комітету полягає в аналізі ефективності, економічності і пра­вильності використання державних фінансових ресурсів. Ко­мітет перевіряє головним чином рух бюджетних коштів на най­вищому рівні — Кабінету Міністрів України, окремих міністерств і відомств. В необхідних випадках контроль Національного ауди­торського комітету України проводиться включно до первин­них ланок бюджетних установ і закладів.

В організаційному плані Комітет складається з декількох функціонально незалежних один від одного департаментів. Зок­рема, перший департамент Комітету створено на базі Конт­рольно-ревізійного управління Міністерства фінансів. Другим департаментом повинен стати департамент аналізу. До речі, нічого подібного в Україні до цього часу немає. Цей департа­мент покликаний займатись аналізом законів, постанов, міждер­жавних угод. Причому передбачено піддавати такому аналізу як уже прийняті нормативні акти, так і проекти законів і по­станов. Наприклад, цей Департамент зобов'язаний робити заключення. які наслідки потягне за собою укладення тих або інших міждержавних угод. Тобто, образно кажучи, Департамент ана­лізу є свого роду внутрішньою «фінансовою прокуратурою».

Ще одним структурним підрозділом Національного ауди­торського комітету України є департамент аудиту і фінансових розслідувань. Він не має вертикальної структури. Його основ­не завдання — проведення аудиторських перевірок всіх без вик­лючення міністерств і відомств. Це особливо важливо для пар­ламенту і глави держави у випадку, коли виникає питання про підтвердження правильності витрачання бюджетних коштів. Адже в цивілізованих державах завжди до документа Міністер­ства фінансів про витрачання бюджетних коштів обов'язково додається довідка Національного аудиторського комітету краї­ни, що підтверджує правильність чи неправильність витрачан­ня цих коштів. Крім того, в пакеті з цими документами, як правило, іде довідка про достовірність балансових рахунків міністерств і відомств.

Кабінет Міністрів України здійснює контроль за держав­ними фінансами в ході: безпосередньої практичної реалізації фінансової політики України, державної політики в галузі ціно­утворення і оплати праці, складання і виконання Державного бюджету України і звіту про його виконання, здійснення за­гальнодержавних і міждержавних економічних програм, ство­рення і керівництва діяльністю різних фондів і т.д. Вся щоден­на діяльність Кабінету Міністрів України нерозривно пов'я­зана з управлінням державними фінансами, а, значить — і з контролем за їх найбільш раціональним витрачанням.

В межах своїх повноважень здійснюють відомчий держав­ний контроль за фінансами міністерства і відомства загальної компетенції з точки зору управління державними фінансовими ресурсами. Наприклад, Міністерство освіти України не рідше одного разу в рік перевіряє звіт університету про витрачання виділених йому на рік бюджетних ресурсів, а також зароблених університетом в ході своєї діяльності позабюджетних коштів.

На місцях фінансовий контроль здійснюється Верховною Радою і Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, інши­ми регіональними і місцевими органами самоврядування при розгляді проектів і затвердженні відповідних бюджетів і звітів про їх виконання, при внесенні в ці бюджети змін і корективів в ході їх виконання, при заслуховуванні інформацій і звітів голів постійних комісій про витрачання бюджетних ресурсів, керів­ників інших органів з питань фінансової діяльності.

Особлива роль в здійсненні державного фінансового конт­ролю належить спеціалізованим органам державної виконавчої влади по управлінню фінансами, для яких сама фінансова діяльність є основною. Як уже відзначалося вище, ці органи створені спеціально для здійснення фінансового управління і складають собою внутрішньо єдину підсистему фінансово-кре­дитних органів.

Ця підсистема органів очолюється Міністерством фінансів України. До неї входять також Міністерство фінансів Автоном­ної Республіки Крим, фінансові управління обласних. Київсь­кої і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінан­сові відділи районних, районних в містах Києві і Севастополі державних адміністрацій. Вони діють на підставі відповідних Положень про них.

Міністерство фінансів України є центральним спеціалізо­ваним органом державної виконавчої влади по управлінню фінансами, а значить — і по контролю за рухом та витрачан­ням державних фінансових ресурсів. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням устано­вами Національного банку і комерційних банків правил касо­вого виконання державного бюджету по доходах. Крім цього, Міністерство фінансів України встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про виконання Державного і місцевих бюджетів, кошторисів витрат бюджет­них установ, встановлює форми обліку і звітності з касового виконання бюджетів.

Міністерство фінансів України також здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, веде загальний реєстр ви­пуску цінних паперів в Україні, видає дозволи на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів. Міністерство фінансів контролює також зберігання і ефективність викорис­тання закріпленого за підприємствами, установами і організа­ціями державного майна.

Регіональні і місцеві фінансові органи контролюють вико­ристання коштів, виділених з вищестоячих бюджетів, ефек­тивність використання коштів, виділених з позабюджетних фондів місцевих органів самоуправління, контролюють дотри­мання вимог законодавства про використання коштів, виділе­них на оплату праці, утримання легкових автомобілів і служ­бові відрядження; перевіряють правильність проведення вип­лат і компенсацій за рахунок державного і місцевого бюджетів.

В систем Міністерства фінансів України є також спеціальні контрольні служби: Державне казначейство України- і Держав­на контрольно-ревізійна служба в Україні.

Державна Контрольно-ревізійна служба в Україні створена у відповідності із Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року і є системою органів державної виконавчої влади. Щоб уявити міру впливу її на державну фінансову систему, достатньо сказати, що в Україні в даний час в Контрольно-ревізійній службі працює біля 14 тис. чоловік, абсолютна більшість з яких — біля 13700 чоловік — здійснюють свою діяльність безпосередньо на місцях.

Державна Контрольно-ревізійна служба в Україні складаєть­ся з Головного контрольно-ревізійного управління і контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних відділень і груп в районах, містах і районах в містах. Державна Контрольно-реві­зійна служба в Україні в своїй діяльності керується Конститу­цією України, Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» і іншими законами України, поста­новами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпоряджен­нями Кабінету Міністрів України, Положенням про державну контрольно-ревізійну службу в Україні від 5 липня 1993 року та наказами міністра фінансів.

Головним завданням Контрольно-ревізійної служби в Ук­раїні є здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їх зберіганням, станом і дос­товірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, фондах, бюджетних устано­вах, а також на підприємствах і в організаціях, які одержують кошти з бюджетів всіх рівнів чи державних валютних фондів.

Витрати на утримання Державної контрольно-ревізійної служби визначаються Кабінетом Міністрів України та фінансу­ються з Державного бюджету.

Головне управління Контрольно-ревізійної служби очолює заступник міністра фінансів — начальник Головного управлін­ня Контрольно-ревізійної служби, який призначається Кабіне­том Міністрів України на пропозицію міністра фінансів України.

Контрольно-ревізійне управління в Автономній Республіці Крим. областях, містах Києві і Севастополі очолюють началь­ники, які призначаються начальником Головного управління Контрольно-ревізійної служби за погодженням з урядом Авто­номної Республіки Крим, обласними. Київською і Севастополь-скою міськими державними адміністраціями. Начальники кон­трольно-ревізійних відділень і груп в районах, містах і районах в містах призначаються начальниками вищестоячих територі­альних органів державної контрольно-ревізійної служби за по­годженням їх кандидатур з начальником Головного управління Контрольно-ревізійної служби.

З метою скоординованого розв'язання питань, віднесених законодавцем до компетенції Державної контрольно-ревізій­ної служби, обговорення найважливіших завдань її діяльності в Головному управлінні Державної контрольно-ревізійної служби утворюється колегія в складі начальника Головного управління (голова колегії), його заступників і інших керівників Держав­ної контрольно-ревізійної служби. Члени колегії Державної контрольно-ревізійної служби затверджуються наказом міністра фінансів. Рішення колегії втілюються в життя, як правило, на­казами начальника Головного управління Державної Конт­рольно-ревізійної служби.

Головне управління Державної контрольно-ревізійної служ­би, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі є юридичними осо­бами, мають самостійні кошториси, розрахункові та інші рахунки в банках, печатку із зображенням Державного гербу України і своїм найменуванням. Вони здійснюють головним чином на­ступні функції:

— організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі по проведенню ревізій і перевірок, обговорюють підсумки доку­ментальних ревізій і перевірок і у випадках, передбачених чин­ним законодавством, інформують про них органи законодавчої і виконавчої влади;

— здійснюють ревізії і перевірки фінансової діяльності, стану зберігання коштів і матеріальних цінностей, достовірності об­ліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних коміте­тах і інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, в бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які одержують кошти з Державного бюджету місце­вих бюджетів або державних валютних фондів;

— перевіряють правильність використання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, шо діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

— проводять ревізії і перевірки повноти оподаткування, пра­вильності збереження і витрачання валютних коштів;

— здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень виявлених попередніми ревізіями і перевірками;

— розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій і перевірок;

— здійснюють методичне керівництво і контроль за діяль­ністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, уза­гальнюють досвід проведення ревізій і перевірок і розповсюд­жують його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції по вдосконаленню контролю.

Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань. Звернення, в яких повідомляється про кра­діжки, розтрати, недостачі, інші серйозні правопорушення, негайно передаються ними правоохоронним органам для опе­ративного прийняття рішень у відповідності з чинним законо­давством.

Контрольно-ревізійні відділення і групи в районах, містах і районах в містах виконують в основному такі ж функції.

З метою успішного здійснення своїх функцій Головне кон­трольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійне управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійні відділення і групи в районах, містах і районах в містах наділені правом:

— проводити ревізії і перевіряти в міністерствах, держав­них комітетах і інших органах державної виконавчої влади, дер­жавних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові і бухгалтерські документи, звіти, кошториси і інші до­кументи, що підтверджують надходження і витрачання коштів і матеріальних цінностей, здійснювати перевірку фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

— вільно входити в склади, сховища, виробничі й інші при­міщення з метою їх обстеження і з'ясування питань, пов'яза­них з ревізією чи перевіркою. Призупиняти на розрахункових та інших рахунках в банках та інших фінансово-кредитних ус­тановах операції у випадках, коли керівництво об'єкта ревізії чи перевірки перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки;

— залучати на договірних началах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів буді­вельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших пере­вірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на такі цілі коштів;

— вимагати від керівників об'єктів ревізії чи перевірки про­ведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, а в необхідних ви­падках опечатувати каси і касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні підробок, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до завершення ревізії чи перевірки, скла­даючи при цьому акт вилучення і копії чи реєстри вилучених документів;

— одержувати від Національного банку України і його ус­танов, комерційних банків і інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції і залишки коштів на рахунок об'єктів ревізії та перевірок, а від інших підприємств та організацій, в тому числі недержавної форми власності — довідки і копії документів про операції і роз­рахунки з об'єктами, що ревізуються або перевіряються;

— одержувати від службовців і матеріально відповідальних осіб об'єктів ревізій та перевірок письмові пояснення з питань, Що виникають в ході ревізій і перевірок;

— пред'являти посадовим особам і іншим службовцям об'єктів ревізій та перевірок вимоги про усунення виявлених порушень законодавства з питань зберігання і використання державної власності і фінансів, перераховувати до бюджету виявлені ревізіями чи перевірками приховані або занижені ва­лютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про призупинення бюджетного фінансування і креди­тування у випадках, коли одержані підприємством, установою чи організацією кошти і позики використовуються з порушен­ням чинного законодавства;

— вилучати в дохід держави кошти, одержані міністерства­ми, відомствами, державними комітетами і фондами, підприє­мствами, установами і організаціями за незаконними угодами, без передбачених законом підстав і з порушенням чинного за­конодавства;

— у випадках, передбачених законодавством, накладати на керівників та інших службовців підприємств, установ і органі­зацій адміністративні стягнення;

— застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені пунктом 7 статті 11 Закону України «Про держав­ну податкову службу в Україні».

Державна контрольно-ревізійна служба в ході виконання покладених на неї функцій взаємодіє з центральними органа­ми державної виконавчої влади і правоохоронними органами України, органами Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самовряду­вання, а також з відповідними органами інших держав.

Службовці Державної контрольно-ревізійної служби Украї­ни є представниками органів державної виконавчої влади, їх законні вимоги обов'язкові для виконання службовцями об'єктів ревізій та перевірок.

Рішення Головного управління Контрольно-ревізійної служ­би України у питаннях його статутної діяльності, прийняті в рамках його компетенції, обов'язкові для виконання централь­ними і місцевими органами державної виконавчої влади та орга­нами місцевого самоврядування, а також підприємствами, ус­тановами і організаціями незалежно від форм їх власності.

До спеціальних органів державного фінансового контролю належить також Державна пробірна палата України та підпо­рядковані їй державні міжобласні інспекції, а також постійні контролери на підприємствах по виробництву дорогоцінних металів і обробці алмазів. Їх завданням є здійснення контролю за випробуванням, виробництвом, використанням, оборотом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, виконання операцій із цими цінностями. Пробірному нагляду підлягають всі суб'єкти підприємництва, незалежно від форм власності, а також громадяни-підприємці, що здійсню­ють вищезазначені види діяльності.

Органи державного пробірного нагляду здійснюють випро­бування, контрольний аналіз та клеймування ювелірних і інших побутових виробів з дорогоцінних металів, як вироблених в Україні, так і ввезених з-за кордону для продажі; роблять арбіт­ражний контрольний аналіз для визначення вмісту дорогоцін­них металів, реєструють підприємства, установи і організації, а також громадян-підприємців, що здійснюють операції з до-рогоцшним камінням, виконують інші функції.

Службовці органів державного пробірного нагляду наділені правом проводити ревізії і перевірки на відповідних об'єктах, вимагати необхідні документи і матеріали, брати пояснення, проводити огляд приміщень, вилучати необхідні матеріали, ро­бити приписи для усунення порушень, розглядати справи про адміністративні правопорушення. Вони зобов'язані передавати матеріали про правопорушення, що мають ознаки злочинів, правоохоронним органам.

Начальник Державної пробірної палати і начальники дер­жавних міжобласних інспекцій мають право накладати на осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, штрафи. Поста­нова про накладення ними штрафу передається в державну податкову інспекцію, яка стягує штраф в безспірному порядку у випадку відмови порушника виконати припис добровільно.

Значно поліпшити роботу органів та окремих службовців Державної пробірної палати України допомогло прийняття За­кону України «Про визначення розміру збитків, завданих під­приємству, установі, організації крадіжкою, знищенням (псу­ванням), недостачею чи втратою дорогоцінних металів, доро­гоцінного каміння і валютних цінностей» від 6 червня 1995 року. В цьому законі дано уточнений з врахуванням новітньої прак­тики перелік можливої шкоди підприємствам, установам і орга­нізаціям відповідних видів діяльності робітниками, що викону­ють операції з дорогоцінностями і валютними цінностями; сфор­мульовані критерії розмірів шкоди, методика її визначення; передбачені міри правової відповідальності.

В порівнянні з попередніми нормами права, що були чин­ними в цій сфері, новий закон значно пом'якшив кримінальну та різко посилив матеріальну, адміністративну і дисциплінарну відповідальність осіб, винних в правопорушеннях. Закон перед бачив як один з видів стягнення з винуватих осіб збільшен­ня відрахувань за їх рахунок в Державний бюджет України.

Специфічний фінансовий контроль здійснюється також Українською державною страховою комерційною компанією, що є правонаступником Головного управління державного стра­хування України і його органів на місцях. Правління Укрдержстраху, Кримська автономна республіканська дирекція, обласні, Київська і Севастопольська міські дирекції, міські і районні відділення і філії забезпечують дотримання вимог норматив­них актів України про страхування, розвиток страхових послуг, захист прав та інтересів учасників страхових відносин. Важли­ве місце в їх функціях займає попередній контроль, що здійснюється ними в процесі видачі ліцензій на страхову діяльність. За результатами поточного і наступного фінансово­го контролю вони вправі призупинити, обмежити чинність ліцензії чи відкликати її, здійснюють облік і контроль страхо­вих, інвестиційних і комерційних операцій, що проводяться ними. Наприклад, вони перевіряють, чи правильно і своєчасно перераховуються на рахунки установ Укрдержстраху суми зборів з обов'язкового страхування пасажирів, здійснюють інші опе­рації. Декретом Кабінету Міністрів про страхування від 10 травня 1993 року страхування передано недержавним страхувальним товариствам різних видів.

Важливе місце в системі органів державного фінансового контролю займає Національний банк України. Насамперед НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв по всій території України. Цей нагляд спрямований на забезпечення стабільності банківської систе­ми, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається по­вноваженнями, встановленими НБЦУ Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Система нагляду НБУ спрямована на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків. До зовнішніх ризиків відно­ситься ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безпе­ребійну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами); валютний ризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умо­вах наявності відкритої валютної позиції); ризик облікового про­цента (збитки від зміни кредитної ставки, що встановлюєтсья по кредитах НБУ за умови фіксованої кредитної ставки по на­даних кредитах); ризик по цінних паперах (збитки від зміни кур­су цінних паперів, що перебувають в портфелі банку).

В практиці роботи НБУ по нагляду основна увага приділяєть­ся зниженню ризику ліквідності. Валютний ризик незначний у зв'язку з обмеженням можливостей здійснення комерційними банками валютних операцій за власний рахунок. Також порівня­но невеликий ризик по цінних паперах зумовлений поки що недостатнім розвитком фінансового ринку в Україні, а низь­кий рівень ризику облікової ставки — її встановленням НБУ на рівні, значно нижчому від рівня інфляції.

До внутрішніх ризиків відносяться «комерційні ризики», по­в'язані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна, якість аудиту і т.д.), а також «операційно-технічні ризики», що забезпечують внутрі­шню роботу банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів і засобів зв'язку і т.д.

На пониження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, аудиторські перевірки, інспек­тування діяльності комерційного банку співробітниками НБУ.

Функцію нагляду здійснює Департамент банківського на­гляду НБУ. Операції з нагляду виконують регіональні управлі­ння НБУ у відповідності з доведеною їм програмою, а також окремими завданнями Департаменту банківського нагляду.

Комерційні банки зобов'язані щомісячно надавати НБУ наступну звітну інформацію: баланс з додатком розрахунку еко­номічних нормативів; звіт про кредитний портфель; звіт про портфель цінних паперів; звіт про валюту і валютні позиції;

звіт про ризик процентної ставки; звіт про надання і погашен­ня родичами і близькими кредитів банку.

Комерційний банк зобов'язаний також не пізніше п'яти днів після оформлення висновків місячної чи річної перевірки по­дати НБУ звіт про роботу зовнішнього аудиту, а на наступний день після оформлення відповідного кредитного договору — звіт про «великі» кредити. Департамент банківського нагляду також вправі вимагати від комерційного банку надання будь-якої іншої інформації, необхідної для виконання його обов'язків, навіть якщо вона віднесена до банківської, службової або ко­мерційної таємниці. Проте ця остання інформація не може бути оголошена без згоди комерційного банку.

Робота у сфері банківського нагляду диференційована по трьох основних напрямках: загальний нагляд, інтенсивний на­гляд і нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд поширюється на банки, що працюють ста­більно, фінансове благонадійні та дотримуються економічних нормативів, норм чинного законодавства і вказівок НБУ, ма­ють добру ділову репутацію. Його здійснюють обласні установи Національного банку України.

Зміст загального нагляду полягає в контролі за дотриман­ням економічних нормативів та перевірках інших звітів, що подаються банками. Інформація про виявлені порушення по­дається Правлінню для прийняття відповідних рішень.

Інтенсивний нагляд поширюється на банки, які періодично порушують економічні нормативи, а також чинять інші незначні порушення і не характеризуються фінансовою стабільністю.

Нагляд високого ступеня застосовується по відношенню до банків, які систематично (два і більше разів у квартал) порушу­ють економічні нормативи та допускають інші грубі порушен­ня чи мають незадовільний фінансовий стан.

За статистикою Національного банку України, протягом останнього року кожен третій комерційний банк мав серйозні фінансові ускладнення і працював в режимі інтенсивного на­гляду з боку НБУ, 21 банк було реорганізовано, 12 — збанкру­тували і ще 17 перебували у стадії закриття. До 77 комерційних банків України застосовувались санкції, «режим фінансового оздоровлення» був застосований до 13 банків^. Внаслідок такої ситуації в комерційних банках Національним банком України підготовлено цілий ряд нових нормативних актів про створен­ня страхових і ризикових фондів, що дозволить зміцнити пла­тоспроможність комерційних банків України.

Приймаючи рішення про застосування інтенсивного нагляду і нагляду високого ступеня, Департамент банківського нагляду НБУ здійснює інспектування банків, їх відділень, філій, пред­ставництв, спрямоване на з'ясування причин порушень і не­доліків в роботі банку. Інспектори НБУ перевіряють законність операцій, що здійснюються, діяльність внутршінього і зовніш­нього аудиту, стан обліку, достовірність звітів, установчих і інших документів. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, в якій зазначаються причини вияв­лених недоліків, оцінюється фінансовий стан банку, його мож­ливості і шляхи виходу із складної ситуації. Вимоги НБУ обо­в'язкові для виконання.

На основі одержаної інформації про порушення в діяль­ності комерційних банків Національний банк України органі­зовує наради з керівництвом банків, на яких виявляються при­чини недоліків та виробляються заходи по їх усуненню. Про зміст заходів і строки їх реалізації керівництво банку інфор­мується письмово.

Відповідний комерційний банк зобов'язаний у двохтижневий термін інформувати НБУ про вжиті заходи по реалізації одержаних приписів. При неприйнятті ним дієвих заходів Де­партамент банківського нагляду направляє відповідну інфор­мацію голові ради банку. Якщо після цього становище комер­ційного банку не поліпшується. Національним банком Украї­ни застосовуються санкції у відповідності із Законом України «Про банки і банківську діяльність», які передбачають: здійснен­ня заходів фінансового оздоровлення; призначення тимчасової адміністрації по управлінню банком та період фінансового оз­доровлення; стягнення грошового штрафу в розмірі доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій комерційного банку; підвищення норм обов'язкових резервів; виключення комер­ційного банку з Державної книги реєстрації банків.

Тимчасову адміністрацію призначають при невиконанні приписів Національного банку, наданні недобросовісної інфор­мації чи ненаданні передбаченої звітності, збитковій діяльності, виникненні інших загроз інтересам вкладників і кредиторів комерційного банку, протидії антимонопольним заходам з боку керівництва комерційного банку. Тимчасовий адміністратор призначається Правлінням НБУ. Він виконує обов'язки протя­гом визначеного строку у відповідності із затвердженою про­грамою в межах наданих йому повноважень і може здійснюва­ти як постійний нагляд, так і безпосереднє управління поточ­ними справами банку, не підмінюючи при цьому виконавчі органи комерційного банку.

Тимчасовий адміністратор наділений правом перевіряти канцелярську, касову, бухгалтерську, звітну та договірну доку­ментацію, матеріали правління, оціночної і ревізійної комісій банку. Він може бути присутнім на загальних зборах акціонерів

банку, засіданнях правління, оціночної і ревізійної комісій. В присутності членів правління адміністратор може перевіряти касу, зберігання інших цінностей банку.

Тимчасовий адміністратор зобов'язаний інформувати Де­партамент банківського нагляду і правління комерційного бан­ку, про дії, що суперечать статуту банку, чинному законодав­ству, рішенням Правління НБУ. Він також сповіщає про свою незгоду з діями посадових осіб банку по наданню позик, оцінці застави, що є забезпеченням кредиту. Але найголовнішим в його діяльності є пошук законних неконфліктних заходів, спря­мованих на усунення порушень в діяльності комерційного бан­ку та поліпшення його фінансового стану.

До обов'язків адміністратора належить забезпечення належ­ної реалізації правовідносин, що стосуються зобов'язань бан­ку. Зокрема, він повинен:

— здійснювати контроль за тим, щоб загальна сума гарантій та поручительств відносно третіх осіб не перевищувала розмі­ру, визначеного статутом комерційного банку чи встановлено­го Національним банком України;

— перевіряти умови надання позик з метою попередження можливих порушень встановлених показників ліквідності, без-ресурсного надання кредитів та надання непередбачених пільг при кредитуванні, дотримання інших норм і традицій банків­ської практики;

— брати участь в оцінці майна, що приймається в заставу, перевіряти дотримання інших умов забезпечення кредиту;

— здійснювати контроль за прийняттям передбачених за­конодавством заходів по стягненню простроченої заборгова­ності, поверненням стягнення на майно клієнтів-боржників та ін.

Повноваження тимчасового адміністратора припиняються по закінченню строку, встановленого НБУ, при достроковому поліпшенні фінансового становища банку, а також у випадку прийняття арбітражним судом до розгляду справи про припи­нення діяльності комерційного банку.

Національний банк України здійснює також контроль за дотриманням законодавства про валютне регулювання касових операцій комерційними банками.

Комерційні банки не мають контрольних повноважень по відношенню до своєї клієнтури в адміністративному порядку, їм лише доручається на основі нормативних актів контролюва­ти дотримання підприємствами, установами і організаціями порядку ведення касових операцій і дотримання валютного за­конодавства. Порушення цих правил тягне за собою застосу­вання фінансових санкцій у вигляді штрафів, що перерахову­ються до бюджету, у розмірі перевищення нормативів розра­хункових операцій або наявності понадлімітного залишку готівки в касі. У всіх інших випадках комерційні банки здійснюють фінансовий контроль на цивільно-правовій основі як сторона в договорі.

Окремі міністерства і відомства України здійснюють поза­відомчий державний фінансовий контроль. Так, Міністерство зв'язку України контролює дотримання правил поштових пе­реказів і пересилки валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України здійснює конт­роль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Має місце і відомчий фінансовий контроль. Це контроль міністерств, інших органів державного управління за діяльні­стю підвідомчих підприємств, установ, організацій. Його здійснюють функціонально самостійні структурні контрольно-ревізійні підрозділи (управління, відділи, групи) міністерств і відомств, підпорядковані безпосередньо керівникам цих органів. Робота контрольно-ревізійних підрозділів перебуває під пост­ійним наглядом Міністерства фінансів України. Не рідше од­ного разу на рік міністерства та відомства інформують про стан контрольно-ревізійної роботи Кабінет Міністрів України.

Основними завданнями відомчого контролю є: контроль за виконанням державних завдань, економічним витрачанням матеріальних і фінансових ресурсів, зберіганням державної влас­ності, правильністю постановки бухгалтерського обліку, ста­ном контрольно-ревізійної роботи, боротьба з приписками, безгосподарністю, марнотратством та надмірностями.

Основними формами відомчого фінансового контролю є ревізії і перевірки. Ревізії і перевірки фінансово-господарської діяльності призначаються в кожному окремому випадку керів­ником відповідного органу. Вони здійснюються в комерційних організаціях один раз на рік, в інших організаціях та установах — один раз у два роки. При проведенні ревізій ревізори зобо­в'язані спиратися на трудові колективи, брати участь у вироб­ленні пропозицій по усуненню виявлених порушень.

2. Правові основи державного фінонсового контролю

Правові основи державногофінансового контролю регулюються в першу чергу Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. N 2939-XII

Цей закон визначає статус контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України.

Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах.

Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими Радами народних депутатів та органами виконавчої влади, фінансовими органами, державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Видатки на утримання державної контрольно-ревізійної служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі є юридичними особами, мають самостійні кошториси, розрахункові та інші рахунки в банках, печатки із зображенням Державного герба України і з своїм найменуванням.

Контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах як структурні підрозділи контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі мають печатки і відповідні бланки.

В окремих випадках Головне контрольно-ревізійне управління України має право вирішувати питання про надання права юридичної особи окремим контрольно-ревізійним підрозділам в районах, містах і районах у містах.

Положення про державну контрольно-ревізійну службу затверджується Кабінетом Міністрів України.

Головне контрольно-ревізійне управління, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі виконують таки функції:

1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі по проведенню ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки документальних ревізій і перевірок у випадках передбачених законодавством, повідомляють про них органи законодавчої та виконавчої влади;

2) проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, в бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;

3) проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

4) проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів;

5) здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

6) розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій і перевірок;

7) здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю.

Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань. Звернення, де повідомляється про крадіжки, розтрати, недостачі, інші серйозні правопорушення, негайно пересилаються правоохоронним органам для прийняття рішення згідно з чинним законодавством.

Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право:

1) ревізувати і перевіряти у міністерствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і втрачання коштів і матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

2) безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі й інші приміщення для їх обстеження та з'ясування питань, пов'язаних з ревізією або перевіркою. Припиняти на розрахункових та інших рахунках у банках та інших фінансово-кредитних установах операції у випадках, коли керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію чи перевірку, перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки;

3) залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на цю мету коштів;

4) вимагати від керівників об'єктів, що ревізуються та перевіряються, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні підроблень, інших зловживань, вилучати необхідні документи на строк до закінчення ревізії або перевірки, залишаючи у справах акт вилучення та копії або реєстри вилучених документів;

5) одержувати від Національного банку України та його установ, комерційних банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції й залишки коштів на рахунках об'єктів, що ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств і організації, в тому числі недержавних форм власності - довідки і копії документів про операції та розрахунки з установами, організаціями, підприємствами, що ревізуються або перевіряються;

6) одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об'єктів, що ревізуються та перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході ревізії і перевірок;

7) пред'являти керівникам й іншим службовим особам об'єктів, що ревізуються та перевіряються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати до бюджету виявлені ревізіями або перевірками приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами і організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

8) стягувати у доход держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами і організаціями за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства;

9) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників й інших службових осіб підприємств, установ і організації адміністративні стягнення;

10) застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені пунктом 7 статті 11 Закону "Про державну податкову службу в Україні".

Ревізія або перевірка проводиться на підставі документа, підписаного начальником служби, начальником управління, їх заступниками або керівником підрозділу служби в районі, місті або районі у місті.

За ініціативою державної контрольно-ревізійної служби ревізія або перевірка підприємства, установи, організації може проводитись не частіше ніж один раз на рік. Ревізію або перевірку за дорученням правоохоронних органів може бути проведено у будь-який час.

Службові особи державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані пред'явити документ на право проведення ревізії або перевірки керівним працівникам відповідного підприємства, установи або організації.

Службові особи державних контрольно-ревізійних служб зобов'язані суворо додержуватись Конституції України, законів України, прав та інтересів громадян, підприємств, установ і організації, що охороняються законом. За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних контрольно-ревізійних служб своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної і кримінальної відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій, а також повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам і органам, уповноваженим управляти державним майном.

При вилученні документів у зв'язку з їх підробкою або виявленими зловживаннями працівник державної контрольно-ревізійної служби зобов'язаний негайно повідомити про це правоохоронні органи. Вилучені документи зберігаються до закінчення ревізії або перевірки. Після цього вони повертаються відповідному підприємству, установі або організації, якщо правоохоронними органами не прийнято рішення про виїмку цих документів.

Працівники державної контрольно-ревізійної служби повинні забезпечувати дотримання комерційної та службової таємниць.

Скарги на дії службових осіб в районах, містах, районах у містах та службових осіб контрольно-ревізійних управлінь розглядаються і вирішуються начальниками цих управлінь. Скарги на дію службових осіб Головного контрольно-ревізійного управління та начальників контрольно-ревізійних управлінь Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя розглядаються і вирішуються начальником Головного контрольно-ревізійного управління.

Скарги розглядаються і рішення за ними приймаються не пізніше як у місячний строк з моменту їх надходження. У разі незгоди юридичних і фізичних осіб з цими рішеннями вони можуть бути оскаржені до суду чи арбітражного суду.

Подання скарги не припиняє оскаржуваної дії службових осіб державної контрольно-ревізійної служби.

Органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії та перевірки суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності за постановою прокурора або слідчого, винесеною в ході розслідування кримінальної справи.

За дорученням Прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, податкових інспекцій у випадках, передбачених Законом, органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії та перевірки на підконтрольних підприємствах, організаціях та в установах всіх форм власності.

Ревізії та перевірки на прохання правоохоронних органів можуть проводитись також і в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Працівники правоохоронних органів зобов'язані сприяти службовим особам державної контрольно-ревізійної служби у виконанні їх обов'язків. У разі недопущення працівників державної контрольно-ревізійної служби на територію підприємства, установи, організації, відмови у наданні документів для ревізії або перевірки та будь-якої іншої протиправної дії органи міліції на прохання цих осіб зобов'язані негайно вжити відповідних заходів для припинення такої протидії, забезпечити нормальне проведення ревізії або перевірки, охорону працівників державної контрольно-ревізійної служби, документів та матеріалів, що перевіряються, а також вжити заходів для притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності.

Службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками органів державної виконавчої влади. Законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів що ревізуються чи перевіряються.

Працівник державної контрольно-ревізійної служби при виконанні покладених на нього обов'язків керується чинним законодавством і виконує вказівки своїх керівників. Ніхто інший, за винятком передбачених законодавством випадків, не вправі втручатися в діяльність службової особи державної контрольно-ревізійної служби.

Втручання в діяльність працівника державної контрольно-ревізійної служби тягне за собою відповідальність, передбачену законодавчими актами.

Службова особа державної контрольно-ревізійної служби при виконанні своїх службових обов'язків перебуває під захистом закону.

Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності та майна службової особи державної контрольно-ревізійної служби і членів її сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Звільнення службової особи державної контрольно-ревізійної служби з посади у зв'язку з вчиненням злочину під час виконання своїх обов'язків допускається лише після винесення щодо неї обвинувачувального вироку суду, який набрав чинності.

Головне контрольно-ревізійне управління України (ГоловКРУ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого скеровується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України.

ГоловКРУ України вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики в сфері державного фінансового контролю і забезпечує її реалізацію.

ГоловКРУ України в своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціальним директивним наказом міністра фінансів України і цим Положенням.p

ГоловКРУ України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення цього законодавства і у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України і Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень ГоловКРУ України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями ГоловКРУ України є:

підготовка пропозицій з формування державної політики в сфері державного фінансового контролю;

забезпечення у встановленому порядку реалізації державної політики в сфері державного фінансового контролю за використанням відповідно до законодавства міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими бюджетними установами, а також підприємствами і організаціями незалежно від форми власності, організаційно-правових форм, відомчої належності і підпорядкованості, які одержують кошти з бюджетів і державних цільових фондів, коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, веденням і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

розробка пропозицій щодо усунення виявлених нестач і порушень і попередження їх у майбутньому.

ГоловКРУ України відповідно до покладених на нього завдань:

організовує і здійснює державний фінансовий контроль:

проводить ревізії і перевірки фінансової діяльності з використання коштів, матеріальних цінностей і їх збереження, стану і достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

проводить перевірки використання бюджетних коштів, отриманих на виконання державних програм, перевірки фінансово-господарської діяльності щодо бюджетних позик, позичок і кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій і субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів державних цільових фондів, належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів, а також у передбачених законодавством випадках використання коштів, що залишаються в розпорядженні господарюючого суб'єкта в зв'язку з наданими пільгами щодо платежів до бюджетів;

проводить відповідно до законодавства ревізії і перевірки використання і збереження державного і комунального майна, в тому числі майна, переданого в користування;

вживає у встановленому порядку заходів до усунення виявлених під час ревізій і перевірок порушень законодавства:

передає матеріали ревізій і перевірок органам, що виконують згідно із законодавством контрольні функції, якщо за виявленими фактами порушень прийняття рішення про застосування санкцій не належить до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби;

здійснює аналіз стану дотримання фінансової дисципліни і повідомляє про його результати відповідні центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи;

готує і подає до відповідних органів пропозиції щодо усунення і попередження причин і умов, які призвели до нестач державних коштів і матеріальних цінностей, неефективного і не за призначенням витрачання державних фінансових ресурсів;

здійснює контроль за усуненням нестач і порушень, виявлених ревізіями і перевірками, і у разі необхідності вживає додаткових заходів до їх усунення;

систематично інформує Президента України, Кабінет Міністрів України про факти порушень фінансової дисципліни, виявлені ревізіями і перевірками фінансово-господарської діяльності;

інформує громадськість через засоби масової інформації про заходи щодо здійснення контролю за дотриманням фінансової дисципліни;

бере участь в підготовці пропозицій щодо удосконалення фінансової системи України;

розглядає листи, заяви і скарги юридичних і фізичних осіб про факти порушень законодавства з фінансових питань, вживає згідно із законодавством відповідних заходів за результатами їх розгляду;p

відповідно до законодавства розробляє і затверджує нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів державної контрольно-ревізійної служби;

здійснює заходи щодо відбору, розстановки, професійної підготовки і перепідготовки кадрів органів державної контрольно-ревізійної служби;

здійснює методичне керівництво і контроль за діяльністю підлеглих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнює досвід проведення ревізій і перевірок і розповсюджує його серед контрольно-ревізійних служб, розробляє пропозиції з удосконалення такого контролю;

організовує в межах своїх повноважень роботу із забезпечення охорони державної таємниці в органах державної контрольно-ревізійної служби.

ГоловКРУ України має право:

проводити в порядку, визначеному законодавством, ревізії і перевірки фінансових і бухгалтерських документів, звітів, кошторисів, розрахунків і інших документів, що підтверджують надходження і витрачання коштів, матеріальних цінностей, у передбачених законодавством випадках - документів, які підтверджують цільове використання коштів, що залишилися в розпорядженні господарюючих суб'єктів в зв'язку з наданими пільгами з платежів до бюджетів;p

проводити відповідно до законодавства ревізії і перевірки за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України, правоохоронних органів;

безперешкодного доступу на склади, в сховища, виробничі й інші приміщення для їх обстеження і з'ясування питань, пов'язаних з ревізією або перевіркою;

припиняти відповідно до законодавства операції на розрахункових і інших рахунках в установах банків і інших фінансових установах;

вимагати від керівників об'єктів, що перевіряються або ревізуються, проведення, в тому числі в присутності працівників ГоловКРУ України, інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, фінансових зобов'язань, згідно із законом опечатувати каси і касові приміщення, склади, архіви, вилучати необхідні документи;

залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, інших органів виконавчої влади, державних цільових фондів, підприємств, установ і організацій до проведення контрольних обмірювань будівельних, монтажних, ремонтних і інших робіт, контрольних запусків у виробництво сировини і матеріалів, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок;

звертатися у разі необхідності до інших органів державного контролю з питань проведення спільних перевірок в межах повноважень, визначених законодавством;

проводити у встановленому порядку на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснювали операції і розрахунки з об'єктом, що перевіряється або ревізується, зустрічні перевірки здійснених між ними операцій і розрахунків;

отримувати від Національного банку України і його установ, комерційних банків, органів Державного казначейства України, інших фінансових установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції і залишки коштів на рахунках підприємств, установ і організацій, що перевіряються або ревізуються, а від інших підприємств, установ і організацій - довідки і копії документів про операції і розрахунки з підприємствами, установами і організаціями, що перевіряються або ревізуються;

отримувати від посадових і матеріально відповідальних осіб підприємств, установ і організацій, які перевіряються або ревізуються, письмові пояснення з питань, що виникають під час проведення ревізій і перевірок;

звертатися у встановленому порядку за наявності відповідних міжнародних договорів до контролюючих або правоохоронних органів інших держав за додатковою інформацією про порушення фінансової дисципліни підприємствами, установами і організаціями;

пред'являти в межах своєї компетенції керівникам і іншим посадовим особам об'єктів, що перевіряються або реалізовуються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень;

порушувати перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування підприємств, установ і організацій у зв'язку з виявленими фактами використання бюджетних коштів з порушенням законодавства;

порушувати перед відповідними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, стягати в дохід держави кошти, отримані за незаконними угодами, без встановлених законом підстав і з порушенням законодавства;

застосовувати відповідно до законодавства до підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання фінансові санкції;

накладати відповідно до законодавства на керівників і інших посадових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення;p

порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій питання про притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, винних в допущених порушеннях;

робити запити і отримувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в повному об'ємі інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на ГоловКРУ України завдань і повноважень.

ГоловКРУ України відповідно до покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними, контролюючими органами, громадськими організаціями, а також з відповідними органами інших держав.

ГоловКРУ України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені у встановленому порядку контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, а також контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах, районах в містах, в тому числі міжрайонні контрольно-ревізійні відділи.

ГоловКРУ України в межах своїх повноважень на основі і на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

ГоловКРУ України у разі необхідності видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Нормативно-правові акти ГоловКРУ України підлягають реєстрації у встановленому законодавством порядку.

У випадках, передбачених законодавством, рішення ГоловКРУ України обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і громадянами.

ГоловКРУ України очолює голова, який призначається на посаду і звільняється від посади Президентом України у встановленому законодавством порядку.

Голова ГоловКРУ України несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на ГоловКРУ України завдань і здійснення ним своїх повноважень.

Голова ГоловКРУ України має заступників, що призначаються на посаду і звільняються від посади відповідно до законодавства.

Голова ГоловКРУ України здійснює керівництво ГоловКРУ України, розподіляє обов'язки між заступниками, визначає міру відповідальності заступників голови і керівників структурних підрозділів ГоловКРУ України, у встановленому порядку призначає на посади і звільняє від посад керівників контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, а також керівників контрольно-ревізійних підрозділів в районах, містах, районах в містах у разі надання таким підрозділам статусу юридичної особи.

Для узгодженого розв'язання питань, що відносяться до компетенції ГоловКРУ України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в ГоловКРУ України утворюється колегія в складі голови (голова колегії), заступників голови по посаді, інших керівних працівників державної контрольно-ревізійної служби.

Члени колегії затверджуються і звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням голови ГоловКРУ України.

Рішення колегії впроваджуються в життя наказами ГоловКРУ України.

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо напрямів і методів контрольно-ревізійної роботи, обговорення найважливіших проектів нормативно-правових актів і інших питань в ГоловКРУ України можуть утворюватися методологічна рада, інші дорадчі і консультативні органи.

Склад цих органів і положення про них затверджує голова ГоловКРУ України.

У складі ГоловКРУ України Кабінетом Міністрів України можуть бути створені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Гранична чисельність працівників ГоловКРУ України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру ГоловКРУ України затверджує голова.

Штатний розпис, кошторис витрат ГоловКРУ України затверджує 0голова за узгодженням з Міністерством фінансів України.

Положення про структурні підрозділи ГоловКРУ України, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, типове положення про контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах, районах у містах затверджує голова ГоловКРУ України. 3. Методи вдосконалення державного фінансового контролю

3.1. Методи вдосконалення проведення ревізії та перевірок органами, що здійснюють державний фінансовий контроль

За змістом ревізії поділяються на фактичні і документальні. В ході фактичної ревізії перевіряється вся сукупність сторін фінансової діяльності об'єкта перевірки. Ревізори організову­ють інвентаризацію матеріальних цінностей, перевіряють стан матеріальних і речових складів, підраховують, зважують і вимі­ряють товарно-матеріальні цінності, що перебувають на скла­дах і в процесі виробництва, перевіряють наявність грошей, цінних паперів, документи тощо. Документальні ревізії вклю­чають в себе лише перевірку різних фінансових документів, в тому числі рахунків, платіжних відомостей, ордерів, чеків, звітів, кошторисів і т.д. В ході їх здійснення з'ясовується наявність необхідних фінансових документів, якість їх оформлення, ступінь надійності їх обліку і зберігання. На підставі аналізу фінансових документів визначається законність і доцільність витрачання коштів.

За критерієм періоду діяльності, який обслідується, ревізії поділяються на вибіркові і фронтальні. Вибіркова (часткова) ре­візія є перевіркою фінансової діяльності за якийсь певний про­міжок часу. При фронтальній (повній) ревізії перевіряється вся фінансова діяльність підконтрольного об'єкта за якісно цільний період часу, наприклад за період з моменту одержання до по­вного використання бюджетних коштів університетом в яко­мусь конкретному році чи за декілька років підряд.

Повні ревізії, як правило, охоплюють всі сторони фінансо­во-господарської діяльності об'єкта перевірки: стан зберігання грошових коштів і матеріальних цінностей; відповідність їх на­явності даним бухгалтерського обліку; відповідність фактичних витрат бухгалтерським документам; своєчасність і правильність проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, розрахунків з підприємствами, установами, організаціями; пра­вильність використання грошових коштів і матеріальних цінно­стей; виконання фінансових і господарських планів і т.д.

За критерієм об'єкту діяльності, що перевіряється, ревізії поділяються на комплексні, за яких перевіряється фінансова діяльність обраного об'єкта в різних сферах і, як правило, в них беруть участь ревізори одночасно декількох перевіряючих органів, а також на тематичні ревізії, які зводяться до обсліду­вання будь-якої однієї сфери фінансової діяльності (наприк­лад, правильності сплати податків та інших обов'язкових пла­тежів в бюджет та позабюджетні державні централізовані фонди).

Кожна ревізія повинна бути добре підготовлена. Для її здійснення призначається склад ревізійної комісії, виробляєть­ся програма проведення ревізії, вивчається необхідне законо­давство та інші нормативні акти, члени комісії знайомляться з висновками попередньої ревізії. Про проведення ревізії інфор­мується керівник об'єкта перевірки. Строк ревізії, як правило, не повинен перевищувати ЗО днів.

Ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних ус­танов здійснюються не рідше одного разу у два роки, а в сфері матеріального виробництва— не рідше разу на рік.

Результати ревізії оформляються актом ревізії — докумен­том, що має важливе юридичне значення. Цей акт підписуєть­ся керівником ревізійної групи, а також керівником і головним бухгалтером об'єкта перевірки. За наявності заперечень чи зау­важень по акту ревізії керівник і головний бухгалтер об'єкта перевірки додають до акту ревізії свої зауваження і заперечен­ня. В акті ревізії вказується мета ревізії, основні результати перевірки, виявлені факти порушень фінансової дисципліни, а також причини, що зумовили дані порушення та особи, які їх вчинили, пропонуються заходи по ліквідації виявлених порушень та міри відповідальності винуватих посадових осіб. В акті ревізії фіксується лише те, що фактично встановлено, при цьо­му кожне положення повинно бути достатньо аргументованим.

Акт ревізії передається особі (юридичній чи фізичній), яка призначила ревізію, а також у відповідні — по лінії прямих функціональних зв'язків суб'єкта та об'єкта перевірки — фінан­сові органи.

При необхідності може бути складений проміжний акт ревізії. Він також передається керівнику, що призначив реві­зію, для безвідкладного реагування. Найчастіше це здійснюється при виявленні зловживань чи інших порушень, за які передба­чена кримінальна відповідальність винуватців, а також пору­шень, сліди яких можуть бути ліквідовані, наприклад недоста­ча грошей в касі.

Під час здійснення ревізії ревізор має право: перевіряти всі необхідні документи, а при виявленні підробок в документах або фіктивних документів вилучати їх; проводити контрольні заміри виконуваних робіт; вимагати проведення інвентаризації фондів товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів; опе­чатувати каси й інші приміщення; вимагати довідки і копії до­кументів у осіб, підприємств, установ, організацій, пов'язаних з фінансово-господарськими операціями об'єктів, що перевіря­ються; проводити зустрічні перевірки, тобто встановлювати відповідність документів і даних об'єкта перевірки з докумен­тами і даними, що належать тим підприємствам, установам, організаціям, від яких одержані чи яким видані грошові кошти і матеріальні цінності; залучати спеціалістів для визначення кількості і якості продукції, послуг, виконаних робіт, перевірки фактичних затрат сировини і матеріалів.

Висновки ревізії підлягають розгляду у двохтижневий строк керівником, що призначив ревізію. На їх підставі визначаються заходи по усуненню виявлених порушень фінансової дисциплі­ни, відшкодуванню завданої матеріальної шкоди; розробляються пропозиції по попередженню в майбутньому порушень фінан­сової дисципліни; винуватці притягуються до відповідальності. Керівник установи, що призначила ревізію, зобов'язаний за­безпечити контроль за виконанням рішень, ухвалених на підставі результатів ревізії.

Посадові особи, з вини яких допущені порушення фінан­сової дисципліни, про що вказується в акті ревізії, можуть бути притягнуті до матеріальної, дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, а також до декількох видів відповідальності одночасно, наприклад, до матеріальної і дисциплінарної або до матеріальної і кримінальної.

Ревізія й контроль охоплюють не тільки окремі підприємства, але і їх об'єднання, організації, бюджетні установи, банківську систему, комунальні служби й інші суб'єкти. За допомогою ревізійного контролю різноманітні рівні управління одержують інформацію про фактичний стан виробничої, комерційно-збутової, фінансової й іншої діяльності, виконання зобов'язань перед бюджетом і використання бюджетних коштів по призначенню.

Держава зацікавлена в одержанні підприємствами як можна більшого прибутку, а через прибуток - великих податків і різноманітних зборів для покриття бюджетних асигнувань.

Повна і всебічна оцінка діяльності підприємства і його платоспроможності, достовірності показників бухгалтерського балансу і фінансової звітності повинна базуватися на принципах достатності і переконливості ревізійних доказів.

Для одержання необхідних доказів у процесі ревізії використовуються прийоми документального і фактичного контролю.

Кожна господарська операція оформляється відповідними документами, ними ж обґрунтовуються записи в регістрах синтетичного й аналітичного обліку. На основі регістрів бухгалтерського обліку складаються бухгалтерський баланс і звітність. Тому ревізори для оцінки достовірності зроблених господарських операцій насамперед удаються до використання методичних прийомів перевірки документів і записів у регістрах бухгалтерського обліку.

Без використання методичних прийомів перевірки первинної документації, зроблених записів в облікових регістрах і бухгалтерській звітності ніяка ревізорська діяльність неможлива.

У залежності від змісту контролю і стану бухгалтерського обліку для оцінки зроблених господарських операцій використовуються різноманітні по змісту методичні прийоми перевірки документів. Серед них можна виділити формальну, арифметичну, експертну, логічну, економічну, нормативно-правову, зустрічну, контрольне звірення, обернену калькуляцію (обернений рахунок), оцінку документів за даними рахунків, що кореспондуються, аналітичну (рахункову) перевірку звітності і балансів, порівняння й ін.

Формальна перевірка документа передбачає перевірку дотримання чинних форм, послідовності, повноти і слушності заповнення реквізитів документа, дотримання порядкової нумерації і наявності відповідних підписів.

Арифметична перевірка включає перевірку правильності проставлених цін у документі, зазначених націнок, знижок, зроблених обчислень і таксувань, підрахунок результатів і інших арифметичних дій, виконуваних при оформленні й опрацюванні документа.

Експертна перевірка доповнює формальну й арифметичну і спрямована на виявлення підробок у документах. Зустрічаються різноманітні підробки: дописка тексту, букв, цифр, зачеркивание, часткове або повне видалення написаного тексту, цифрових записів, підробляння підписів і т.п. Вони можуть бути виявлені при уважному огляді документа. Звичайно доброякісний документ має однакові цвіт паперу, друкарський текст або чорнил, каліграфію почерку або шрифт букв, стійкі цифри і букви.

При підробках документи не мають стійких ознак. Там, де замінені букви і цифри, залишаються вм'ятини, місцями змінені цвіт паперу, шрифт цифр і букв, фарбування друкарського тексту або колір чорнила. Букви і цифри виглядають зайво звивистими, нерівними, є порушення в нахилі букв і цифр й інші ознаки підробки.

По каліграфії почерку жіночий почерк можна відрізнити від чоловічого. Це необхідно для виявлення підробок підписів у документах. Наприклад, досліджуючи підпис у платіжній відомості, можна розрізнити ті рядки, де за різних осіб в одержанні грошей розписалася одна особа (наприклад, касир).

Підроблені документи підлягають глибокому вивченню. Для цих цілей використовують інші прийоми їх перевірки (логічна і зустрічна), що дозволяє одержати додаткові докази про підробку документа. Такі документи доцільно спрямовувати в спеціальні лабораторії на криміналістичну експертизу. Її висновок використовується для явного доказу зроблених зловживань.

При логічній перевірці методом зіставлення господарської операції, відбитої в документі, із різноманітними взаємозалежними показниками, подіями, явищами, визначається, чи була об'єктивна можливість її виникнення

Наприклад, приведені в накладною дані про масу й обсяг вантажу співставляються з вантажопідіймальністю або обсягом автомобіля, на якому перевозився вантаж, місткістю тари, зазначеної в накладною; кількість якогось сировини або матеріалу, зафіксованого в інвентаризаційному описі, - із розміром площі, на якій він міг зберігатися, місткостями цистерн, бочок; кількість випущеної готової продукції - із виробничою потужністю устаткування, цеху, комбінату.

Логічна перевірка у взаємозв'язку з іншими методичними прийомами перевірки документів дозволяє виявити приховання розкрадань, приписок виконаного обсягу робіт й інші зловживання.

При нормативно-правовій перевірці установлюється відповідність здійсненої операції чинним правилам, вимогам статуту або установчого документа, законам, чи є відхилення від затверджених норм, кошторисів, лімітів і т.п. При їх наявності складаються розрахунки й аналітичні таблиці, з'ясовуються наслідки і винні особи, визначається збиток, заподіяний неправомірними діями робітників підприємства.

При економічній перевірці з'ясовуються економічна доцільність зробленої операції, її обґрунтованість джерелами фінансування, плановими розрахунками, вивчаються отримані результати від даної операції або її вплив на кінцевий фінансовий результат.

Сутність зустрічної перевірки полягає у вивченні достовірності операцій шляхом зіставлення документів і записів в облікових регістрах, що відносяться до тих самих взаємозалежних операцій.

Звичайно документи складаються в двох і більше примірниках, а окремі операції оформляються додатковими документами. Такі документи знаходяться при звітах (реєстрах) різних матеріально відповідальних робітників. Багаторазово можуть повторюватися і запису в облікових регістрах бухгалтерського обліку. Все це відкриває великі можливості для зустрічної перевірки досліджуваного документа й уточнення достовірності зробленої операції.

При контрольних звіреннях залишок на початок що перевіряється періоду разом із що документується приходом повинен бути дорівнює витраті, що документується разом із залишком на кінець що перевіряється періоду. Початкові і кінцеві залишки звичайно базуються на даних інвентаризаційних описувань.

Контрольні звірення застосовуються переважно там, де ведеться урахування матеріальних цінностей по найменуваннях без указівки сортів, марок, номерів й інших ознак, що мають особливу ціну, при занедбаності аналітичного обліку по окремих сортах, маркам, номерам матеріальних цінностей і у усіх випадках, коли окремі підприємства удають до сумовому урахування матеріальних цінностей.

Контрольні звірення знаходять широке застосування для перевірки правильності оприбуткування і списання у витрату окремих сортів матеріальних цінностей, достовірності аналітичного обліку і т.д.

Обернена калькуляція (обернений рахунок) використовується для перевірки розміру необґрунтованого списання сировини на виробництво при випуску визначеного виду готових виробів. Сутність цього методичного прийому складається в тому, що по фактичному випуску готових виробів обчислюється витрата сировини відповідно до встановлених норм за міжінвентаризаційний період, що співставлюється з фактично зробленими списаннями сировини по первинних документах за цей же час. У результаті цього установлюють факти незаконного списання сировини і матеріалів на виробництво.

У деяких випадках виникає необхідність перевірки слушності списання сировини, матеріалів по випуску готових виробів у зв'язку з уточненими нормами витрат по висновку спеціальної експертизи про дійсні витрати сировини і матеріалів. У цьому випадку фактично випущена кількість виробів за досліджуваний період умножається на різницю між фактично списаною сировиною на одиницю виробу і реальних норм, відповідно до висновку спеціальної експертизи.

При застосуванні перевірки документів за даними рахунків, що кореспондуються, можна виявити документи, по яких зроблені незаконні, недоцільні операції й у ряді випадків виявити зловживання. Це може виражатися в невірній кореспонденції рахунків, невідповідності записів у регістрах бухгалтерського обліку прикладеним документам, відсутності бухгалтерських проводок, згортанні сальдо по окремих рахунках, повторенні кореспонденції в однакових сумах по тому самому документі, у необґрунтованих документами сторнировочних і додаткових записах на рахунках бухгалтерського обліку.

Серед методичних прийомів перевірки документів особливе місце займає аналітична (рахункова) перевірка звітності і балансів. За допомогою цього прийому вивчається обґрунтованість показників звітності і балансів даним аналітичного і синтетичного обліку, узгодженість показників в окремих формах бухгалтерської звітності і балансу, у регістрах бухгалтерського обліку і первинних документів.

Цей методичний прийом звичайно застосовується в сполученні з іншими прийомами контролю, що дозволяє здійснити не тільки технічну (рахункову) перевірку бухгалтерської звітності і балансів, але і вивчити стан розрахункових взаємовідносин із фінансовими органами по платежах податків і зборів у бюджет, із банками по короткостроковому і довгостроковому кредитуванню, а також з іншими підприємствами й організаціями по різноманітних розрахунках.

Крім того, аналітична (рахункова) перевірка звітів і балансів дозволяє провести підготовчу роботу по добору і систематизації звітних матеріалів для виконання аналітичних розрахунків, пов'язаних з оцінкою фінансового стана підприємства.

При вивченні фінансових результатів і стану цілості майна підприємства широко використовується порівняння. З його допомогою фактичні дані, відбиті в звітності, співставляются з базисними періодами, плановими, нормативними й іншими показниками.

Для вивчення фінансових результатів, приведених у балансі і звітності, і розкриття їхньої якісної сторони використовуються відносні розміри, виражені в коефіцієнтах, індексах, відсотках.

У ряді випадків аудит і ревізія пов'язані з вивченням великого потоку документації і бухгалтерських записів. Тому перевірка документів і записів в облікових регістрах не може бути суцільний на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності. В умовах великого потоку документації і бухгалтерських записів виникає необхідність у вибірковому вивченні документів і бухгалтерських записів в облікових регістрах. У практичній роботі ревізори використовують різноманітні варіанти нескрізної (вибіркової) перевірки документів: перевірку частини документів за досліджуваний період; перевірку однорідних операцій за декілька місяців, за останній місяць кожного кварталу, за останній квартал або навіть за останні два місяці.

Найбільше прийнятним є перший варіант. При цьому ризик зводиться до мінімуму, тому що можливість помилки може виявитися незначною. Спочатку провадиться розбивка документів на однорідні групи в залежності від утримання і місця їх учинення. Потім провадиться добір документів по заданому інтервалі вибірки. Припустимо, що обсяг дослідження операцій по розрахунковому рахунку за що перевіряється період складає 600 виписок банку з прикладеними до них виправдувальними документами. Заздалегідь заплануємо інтервал вибірки 75 одиниць. Якщо на перевірку взяли першу партію виписок банку в кількості 60 одиниць, то надалі повинні бути перевірені виписки банку з усіма прикладеними документами через кожний інтервал (75 одиниць): 135, 210, 285, 360 і так до кінця всієї сукупності.

Якщо в результаті вибіркової перевірки виписок банку помилки не будуть виявлені, ревізор вирішує сам, що він почне надалі: повірить у безпомилковість відповідного обліку і лишить без перевірки інші документи по руху коштів на розрахунковому рахунку або продовжить подальшу перевірку, знизивши інтервал вибірки. При цьому варто мати на увазі, що в міру зменшення інтервалу вибірки зростає впевненість у достовірності зроблених операцій.

Якщо в результаті вибіркової перевірки документів будуть виявлені помилки, варто зажадати від адміністрації що перевіряється підприємства усі виписки банку для перевірки і внесення відповідних виправлень у регістрах бухгалтерського обліку.

До прийомів фактичного контролю можна віднести інвентаризацію, контрольний обмер, обстеження об'єктів, контрольний запуск сировини у виробництво, лабораторний аналіз, контрольні перевірки й ін.

При виконанні ревізійних і аудиторських процедур широко застосовується інвентаризація. Інвентаризація уявляє собою перевірку в натурі коштів, матеріальних цінностей, стани розрахунків й інших статей балансу на визначену дату.

Без інвентаризації неможливо дати об'єктивну оцінку цілості майна, визначити дійсні втрати сировини і матеріалів при їх збереженні і перевезеннях у межах норм природного убутку, збиток, заподіяний недостачами, розтратами й іншими зловживаннями.

Інвентаризація здійснюється відповідно до Інструкції з інвентаризації основних коштів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів і розрахунків із змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 5 грудня 1997 р. № 268.

Інвентаризація матеріальних цінностей провадиться у визначеній послідовності і включає комплекс обов'язкових заходів: створення інвентаризаційної комісії і видання про це наказу або розпорядження по підприємству; інструктаж інвентаризаційної комісії про порядок і правила проведення інвентаризації; підготовка до інвентаризації даних обліку на дату інвентаризації по кожному матеріально відповідальне особі; витребування від матеріально відповідальних осіб матеріального звіту на дату проведення інвентаризації й одержання від матеріально відповідальних осіб розписки про включення в матеріальний звіт до моменту інвентаризації всіх прибуткових і видаткових документів, про відсутність у них на руках документів, не включених в останній звіт; зняття фактичної наявності матеріальних цінностей з упорядкуванням інвентаризаційного описування; упорядкування порівнювальної відомості, розгляд і затвердження результатів інвентаризації. При послідовному застосуванні всіх названих заходів забезпечується висока якість інвентаризації.

Інвентаризація коштів на банківських рахунках підприємства провадиться за допомогою звіряння залишків коштів у балансі з зазначеними залишками коштів у виписках банку.

При вивченні будівельних і ремонтних робіт використовуються контрольні обмірювання. Вони організовуються для визначення фактично виконаного обсягу будівельних і ремонтних робіт і застосовуються для перевірки достовірності обліку незавершеного виробництва, витрати будівельних матеріалів у порівнянні з нормами і фактично виконаним обсягом робіт, перевірки вірності нарахування заробітної плати, розрахунків із підрядчиками й іншими підприємствами за виконані обсяги робіт.

Для проведення обмірювань виконаних робіт створюється комісія з обов'язковим залученням фахівця з будівництва (інженера-будівельника, техніка-будівника, майстра). Комісія робить обмірювання об'єкта, визначає обсяг фактично виконаних робіт: кладки фундаменту (у кубічних метрах); кладки стін (у кубічних метрах); настил підлог(у квадратних метрах) і т.п. Результати обмірювання оформляються актом. Якщо контрольне обмірювання проводилося з метою перевірки правильності витрати матеріалів, то на основі акта складається порівнювальна відомість, у якій приводяться дані про найменування матеріалів, витрачених на фактичні обсяги виконаних робіт із установлених норм, фактична витрата матеріалів за даними бухгалтерського обліку і результат обмірювання (списано більше або менше).

Проте в процесі контрольних процедур не у усіх випадках припадає удаватися до інвентаризації матеріальних цінностей і контрольних обмірювань. Аудитори або ревізори можуть використовувати дані інвентаризацій і контрольних обмірювання, проведених у процесі внутрішнього контролю, якщо вони переконані, що внутрішні контролери методично правильно проводили інвентаризацію і її результати відбиті в обліку.

У ході контрольних процедур широко використовується обстеження об'єктів. Воно включає коло питань, пов'язаних із вивченням організаційно-виробничої діяльності і перевіркою забезпечення цілості майна контрольованого підприємства. Звичайно обстеження об'єктів доцільно проводити на початку ревізійних або аудиторських процедур. У процесі обстеження можна одержати інформацію про неполадки в організаційно-виробничій діяльності, а також одержати відповіді на багато питань, пов'язані із забезпеченням цілості майна безпосередньо на об'єктах: наявність невикористовуємого устаткування, його якісний стан і умови збереження; причини перебоїв у роботі діючого устаткування; наявність запасів сировини, матеріалів і готової продукції й умови їх збереження; дієвість пропускної системи підприємства при ввозі і вивозі сировини, матеріалів і готової продукції; ведення оперативного обліку замовлень і постачань продукції й ін.

При обстеженні об'єктів доцільно ознайомитися з організацією і веденням обліку в місцях збереження матеріальних цінностей і готової продукції, дотриманням чинних правил і порядку оформлення документами операцій по їх оприбуткуванню і списанню. При цьому особлива увага звертається на ознайомлення з неофіційною документацією, тобто документами, що не проходять бухгалтерське опрацювання (документами і записами, що матеріально відповідальні робітники ведуть за власною ініціативою для фіксації розрахунків, пов'язаних із рухом грошових, матеріальних та інших цінностей).

При необхідності в коло обстеження включають анкетування, хронометраж, фотографування, спостереження за поводженням матеріально відповідальних працівників на робочих місцях і ін.

При ревізіях і перевірках іноді необхідно перевірити якість виробленої продукції. У цьому випадку здійснюють контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво або здають готову продукцію для лабораторного аналізу.

При контрольному запуску сировини і матеріалів у виробництво при контролері і запрошеному спеціалісті перевіряється весь технологічний процес починаючи від зважування відповідної сировини і допоміжних матеріалів, його опрацювання і закінчуючи зважуванням готової продукції. Це дає можливість перевірити фактичний вихід готової продукції і дійсна кількість витраченої сировини і допоміжних матеріалів, а також зіставити ці дані з наявними даними (до контрольного запуску).

Лабораторні аналізи частіше усього застосовуються при перевірках відповідності якості готової продукції чинним стандартам. Лабораторні аналізи проводяться як харчових, так і нехарчових готових виробів, що випускаються підприємствами, заснованими на різноманітних формах власності. Для аналізу вилучають пробу готового виробу. Одну пробу беруть у виробника, а другу - по можливості в споживача. Вилучені проби пломбуються і із супровідним листом направляються у відповідну лабораторію. На основі проведеного аналізу лабораторія дає висновок, що потім використовується контролером.

На різноманітних ділянках виробничо-фінансової діяльності ревізори використовують різноманітні по змісту контрольні перевірки. Вони застосовуються для вивчення повноти оприбуткування вантажів, що прибули автомобільним, водяним і залізничним транспортом, достовірності операцій по відпустці матеріальних цінностей із складів, якості інвентаризацій, проведених у процесі ревізії, дотримання правил відпустку матеріалів, готової продукції й інших цінностей.

Важливе місце приділяється контрольним перевіркам для розпізнавання завуальованих розкрадань. Іноді розкрадання державних засобів здійснюються шляхом створення неврахованих надлишків матеріальних цінностей на різних етапах їх руху. Джерелами таких надлишків можуть бути фіктивні комерційні акти на недостачі матеріальних цінностей, що прибули залізничним або водяним транспортом, фіктивні приймальні акти, що складаються в місцях остаточного прийому вантажу , що надійшов, видача цінностей в обсягах менших, чим передбачено в документах на одержання зі складів, випуску готової продукції за рахунок зміни компонентів набору сировини для її виготовлення і т.п.

Звичайно подібні розкрадання, якщо вони є, носять не разовий, а систематичний характер. Тому уважне вивчення первинних документів аналітичного обліку складів і кладових дає можливість виявити місця, де створюються невраховані надлишки. При цьому для розпізнання завуальованих розкрадань потрібно комплекс методичних прийомів документального контролю. Важливо з'ясувати не тільки осіб, що займаються неправомірними діями, але і засоби, а також шляхи збуту неврахованих надлишків. У цьому випадку істотну поміч що перевіряє можуть зробити контрольні перевірки повноти оприбуткування вантажів, достовірності здійснених операцій по відпустці матеріальних цінностей, вибіркові контрольні інвентаризації й ін.

Висновки:

Як ми бачимо, Фінансовий контроль — це цілеспрямовані діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і не державних організацій, спрямована на забезпечення законності фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованим грошових фондів держави з метою найефективнішого соціальне економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових правовідносин.

Як було вказано вище, основним завданням фінансового контролю є покращення фінансової дисципліни в країні

Список літератури

Андpійко О. Ф. Деpжавний контpоль: теоpія і пpактика: Hаук. доп. / HАH Укpаїни. Ін-т деpжави і пpава ім. В. М. Коpецького. Відділ пpобл. деpж. упp. і адм. пpава; [Відп. pед. В. Б. Авеp’янов]. — К., 1999. — 22 с.

Как избежать финансовых санкций: [Гpуппиpовка затpат по источникам возмещения]: Рекомендации по фоpмиpованию и пpовеpке издеpжек пp-ва (обpащения) и фин. pезультатов пpедпpиятий и оpг. — 3-е изд., пеpеpаб. и доп. — [К.: ЦСП ”Компас”, 1995]. — 40с. — (Hа книжную полку специалиста).

Шохин С. О., Воpонина Л. И. Бюджетно-финансовый контpоль и аудит: Теоpия и пpактика пpименения в России: Hауч.-метод. пособие / Контpол.-счет. палата Москвы. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 237, [1]с.: табл.

Иpвин, Дэвид. Финансовый контpоль/ [Пеp. с англ. И. М. Щитинская, В. В. Быков; Hауч. pед. И. И. Eлисеева]. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 251, [2] с.: ил., табл.

Теоpія фінансово-господаpського контpолю: Опоp. конспект лекцій для студентів екон. спец. з базової освіти / Київ. деpж. тоpг.-екон. ун-т; Уклад. О. Ю. Редько, М. О. Hиконович; Ред. К. І. Тишкевич. — К., 1999. — 70, [1] с., включ. обкл.: іл.

Інстpукція пpо поpядок пpоведння пеpевіpок, pевізій Рахунковою палатою/ Рахунк. палата Укpаїни. — К., 2000. — 32 с.

Стефанюк І. Б. Пpо пpоблемні питання діяльності ДКРС: (Hеоголош. ст.). — Львів: [Піpаміда], 1998. — 25 с.: табл.

Eкономічний аналіз, контpоль та pевізія у галузі зв’язку: Hавч. посібник/ Оpлов В. М., Спільна H. П., Потапова-Сінько H. Ю., Шаpкий Д. М.; [Відп. pед. Оpлов В. М.]. — Одеса: [УДАЗ ім. О. С. Попова], 1999. — 227с.: табл.

Деpій В. А. Контpоль і pевізія: [Куpс лекцій для студ. вищ. навч. закл. III-IV pівнів акpедитації за спец. ”Облік і аудит”]. — [Бучач: МІФ], [2000]. — 54 с.

Пудовкин Ю. И. Анализ наpушений финансово-хозяйственной деятельности: По итогам pевизий для бухгалтеpов и pуководителей учpеждений обpазования: [Учеб.-метод. матеpиал]. — М.: [Фиpма ”ЭКАР”], 1997. — 62, [1] с. — (Библиотека жуpнала ”Бюджетные и некоммеpческие оpганизации. Для pуководителей и главных бухгалтеpов”).

Усач Б. Ф. Контpоль і pевізія: [Підpуч. для студентів коопеpат. вузів]. — 2-е вид., пеpеpоб. і доп. — К.: ІнЮpе, 1998. — 351с.: табл.

Баpдаш С. В. и др. Контpоль і pевізія: Пpактикум: [Hавч. посіб. для студ. вузів зі спец. ”Облік та аудит”] / Баpдаш С. В., Деpій В. А., Петpенко H. І. — Житомиp: ПП ”Рута”, 2000. — 382 с.: іл., табл.

Баpдаш С. В. и др. Контpоль і pевізія: [Пpактикум: Hавч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., що навчаються за освіт.-пpоф. пpогp. підготов. бакалавpа з економіки зі спец. ”Облік і аудит”] / Баpдаш С. В., Деpій В. А., Петpенко H. І.; За pед. Ф. Ф. Бутинця; Житом. інж.-технол. ін-т. — Житомиp:ПП ”Рута”, 2000. — 382 с.: іл., табл. — (Hавчальні посібники з бухгалтеpського обліку).

Білуха М. Т. Теоpія фінансово-господаpського контpолю і аудиту: [Підpуч. для студентів вузів, що вивчають дисципліну ”Бух. облік і аудит”]. — К.: Манускpипт: ПП ”Влад і Влада”, 1996. — 320с.: іл., табл.

Романів М. В. Деpжавний фінансовий контpоль і аудит: Hавч.-метод. посіб. / За pед. О. Д. Василика. — К.: ТОВ ”HІОС”, 1998. — 220.

Джонс, Эpнест. Деловые финансы/ [Пеp. с англ. М. H. Гpебнева, М. Э. Усаковского; Общ. pед. пеp. H. H. Баpышниковой]. — М.: ЗАО ”Олимп-Бизнес”: [Тpойка диалог], 1998. — 411с.: ил., табл. — (Мастеpство). — (Библиотека жуpнала ”Экспеpт”).

”Роль высших оpганов финансового контpоля в бюджетном пpоцессе и госудаpственном упpавлении”, междунаp. симпоз. (1999; Киев). Отчет о пpоведении междунаpодного симпозиума на тему: ”Роль высших оpганов финансового контpоля в бюджетном пpоцессе и госудаpственном упpавлении”, 24-26 июня 1999 года, Киев, Укpаина. — [К.]: Регион. бюpо для Eвpопы и СHГ, 1999. — 44, [1] с. — (ПРООH: Пpогpамма pазвития Оpганизации Объединенных наций).- (ПОП: Пpогpамма подотчетности и пpозpачности / Регион. офис в Бpатиславе).

Хелфеpт, Эpик. Техника финансового анализа/ Пеp. с англ. под pед. Л. П. Белых; [Пеp. с англ. Л. E. Долгова]. — М.: Аудит: Изд. об-ние ”ЮHИТИ”, 1996. — 663 с.: ил., табл.

Стоун Д., Хитчинг К. Бухгалтеpский учет и финансовый анализ: Подгот. куpс / [Пеp. с англ.: Огибин Ю. А. и дp.]. — [М.]: СИРИH, 1998. — 302с.

Коpобов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підпpиємств: Hавч. посіб. — К.: Знання, 2000. — 378 с.: табл. — (Вища освіта XXI століття).