Міністерство науки і освіти України

НУ «Львівська політехніка»

Реферат на тему

Авангардизм як явище архітектури ХХ століття

Виконала ст. гр. АР-48

Кліменко А. О.

Викладач:

Щербаков І. Л.

Львів 2010р.

Архітектура 20 століття

Переворот, який відбувся в ХХ столітті в архітектурі, полягає не просто у появі нових форм, застосуванні нових матеріалів. Змінилася вся концепція цього виду творчості. Досі при проектуванні на першому плані стояли завдання естетичні, світоглядні, тепер же головним призначенням архітектури стає найбільш раціональне вирішення практичних, функціональних завдань. Така зміна систем цінностей сталася не відразу.

В архітектурі, як і в живописі, літературі, музиці, пошуки нового стилю почалися на рубежі століть у рамках модернізму. Спочатку вони були вираженням ідейного протесту проти колишніх форм і відстоюванням права на індивідуальну творчість. Авангардизм полягав у чисто зовнішньому спрощенні форм, відмові від традиційних декоративних прикрас, матеріалів.

Справжня архітектурна революція пов'язана з оформленням у 20-ті роки функціоналізму як провідного напряму. Він утвердив такий основний принцип: «форма іде за функцією». Ключовою фігурою, чия творчість визначила магістральні шляхи розвитку будівництва у ХХ столітті, став архітектор надзвичайної інтелектуальної і художньої сили — Ле Корбюз'є. Він народився у Швейцарії, але жив і працював в основному у Парижі. У своїх численних яскравих теоретичних роботах він сформулював принципи функціоналістської архітектури:

1) колона, яка вільно стоїть у відкритому просторі оселі.

На початку XIX ст. Джон Неш вже застосовував такі колони. У 1843 р. Лабруст в одній з кімнат бібліотеки св. Женев'єви встановив вільно стоячі чавунні колони, проте Ле Корбюзье використовував цю колону інакше: разом з армованими балками каркасу вона брала на себе все навантаження, а стіни ставали ненесучі.

2) сад на даху. Щоб зрозуміти структуру будинків Райта, їх потрібно обійти навкруги. У творчості Корбюзье плоский дах є актом додаткового просторового розкриття будинку догори. Плоский дах Ле Корбюзье застосовував уже в 20-х і 30-х роках для односімейних будинків. Надалі в своєму розвитку планування даху було сильно змінено і призвело до найтонших моделювань, характерних для Житлової одиниці в Марселі.

3) вільний план. Ле Корбюзье перетворив залізобетонний каркас з технічного засобу на чинник естетичного впливу. Він користувався перегородками, щоб моделювати внутрішній простір будинку самим різним чином, використовуючи криволінійні сходи і вигнуті або плоскі перегородки. Ці засоби давали можливість гнучко формувати внутрішній простір і здійснювати взаємопроникнення зовнішнього і внутрішнього просторів, що було незвичайним і сміливим.

Таке трактування будівлі в цілому - абсолютно вільне і індивідуалізоване моделювання простору в межах кожного поверху - все це в сумі складає те, що він мав на увазі під терміном «вільний план». До цього часу різниця між вільним плануванням Райта і методом європейських архітекторів стала очевидною. Робота останніх заснована на новій просторовій концепції, що виросла з кубізму.

4) горизонтальне вікно та вільний фасад як безпосередній наслідок каркасної конструкції.

5) функціональна незалежність каркаса і стіни не тільки щодо зовнішніх стін, а й внутрішніх членувань. Вільям ле Барон Дженні в першій каркасній конструкції - Лейтер-білдінг у Чикаго (1889) теж використовував тип каркасного будинку, що допускає свободу розташування ненесучих внутрішніх стін. Віктор Орта в будинку на вул. де Турин (1893) і Перре в будинку на вул. Франкліна (1930) дали поштовх гнучкого трактування плану, що забезпечувало незалежність окремих поверхів один від одного.

Ле Корбюз'є розробив і застосував революційний принцип у техніці будівництва: він всю систему каркасу споруди звів до двох елементів — опори і перекриття. Таким чином, для внутрішнього планування відкривався повний простір. Це рішення також розкривало широкі можливості для масового будівництва. Фахівці оцінюють значення цього відкриття таким чином: «Принцип відділення несучої конструкції від планувального рішення належить до найглибших змін, які ХХ сторіччя привнесло в архітектуру».

Функціоналізм виявився настільки співзвучним і з новими естетичними запитами, і з новими технологічними можливостями, що став основою міжнародного стилю, який оформився на кінець 20-х років. У його рамках органічно розкрилися можливості будівельного матеріалу сторіччя — залізобетону. Певна національна своєрідність, відмінності архітектурних шкіл існують в межах міжнародного стилю. Він був типовим для американської архітектури Нью-Йорка з його хмарочосами, зосередженими на Мангеттені. Найбільш знамениті адміністративні будівлі — це Емпайр Стейт Білдинг (398 м висотою) і комплекс хмарочосів Рокфеллер-центр.

У Радянському Союзі отримав популярність близький по духу напрям конструктивізм (тобто конструкція — основа усього архітектурного рішення). У деяких спорудах того часу простежувалося поєднання конструктивізму і класичної традиції (наприклад — мавзолей Володимира Леніна, побудований за проектом О. В. Щусева).

У другій половині сторіччя зростає взаємозв'язок архітектури і містобудування загалом. З'являються збірні, пневматичні конструкції, синтетичні матеріали. На зміну традиційним художнім ремеслам прийшов дизайн. Дуже багато прихильників знаходить собі техніцизм — особливо при будівництві багатоповерхових будівель, але він все одно не домінує, а співіснує з безліччю різних шкіл і напрямів, в тому числі тих, які відроджують традиційні стилі (наприклад, класицизм).

Примушує задуматися над перспективами архітектури у наступному сторіччі такий факт. За опитуванням архітекторів — учасників дуже престижної будівельної виставки у Лас-Вегасі у 1999, були названі 10 найвидатніших споруд ХХ ст. Більшість споруд, які потрапили до списку, виділяються не своїми естетичними перевагами, а масштабами і складністю конструкцій. На першому місці виявився Євротунель під протокою Ла-Манш. Були також названі Панамський канал, федеральна система автомобільних доріг США, Асуанська гребля, міст через протоку Золоті ворота у Сан-Франциско. Єдиний виняток становила будівля Опери в Сіднеї.

Пропоную далі докладніше розглянути явище авангардизму в архітектурі ХХ століття.

Авангардизм як ФЕНОМЕН АРХІТЕКТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ

Термінологічні уточнення.

Поняття авангардизму включає в себе сферу власне авангарду і обумовлений ним наступний формотворчий напрямок архітектури.

Поняття авангарду – це власне одноразові революційні зміни у сфері мови, архітектурної форми і технології творчості.

Історична обумовленість авангардизму.

Проблема авангардизму пов'язана з більш широкою філософської проблемою еволюційного і революційного шляху розвитку. Аж до початку ХХ століття європейська культура не раз опинялася в ситуації оновлення, зміни стилів, але всі зміни носили еволюційний характер, так як не виходили за рамки системи антропоморфних форм, народжених давньою та постійною залежністю людини від природної даності. Навіть паралельний сакральний світ людина конструювла у формах співмасштабних і співрозмірних земним. Тільки на початку ХХ століття, коли антропоморфні форми в силу відомих причин стали рішуче замінюватися техноморфними, виникли матеріальні підстави для "революції авангарду".

Початок ХХ століття займає особливе становище в історії не тільки європейської, але й світової архітектури, так як саме в цей період культура стала замінятися цивілізацією. Цей глобальний процес, що виражає головний сенс Історії, вимагає хоча б короткого аналітичного освітлення.

Культура, як відомо, є інструментом соціалізації людини і крім того, довгий час була умовою його фізичного виживання, оскільки забезпечила відтворення, збереження і розвиток досвіду - як матеріально-технологічного, так і духовного. Ця найважливіша функція зумовила таку генетичну межу культури як опора на традиції. Іншими словами, шляхом використання історичного досвіду культура завжди допомагала пізнавати і організовувати життя. У період Стародавньої історії, коли особистість ще не виділилася як суб'єкт формотворчості, мистецтво було безособистісним, заснованим на канонах і на ремісничій праці. Цей самий тривалий етап розвитку мистецтва можна назвати ерою ремісницького об'єктивізму. Загальною методологічною основою цього творчого методу був канонізм.

Помітні якісні зміни основ культури відбулися в епоху Відродження, яка породила новий творчий метод, який можна позначити як художній суб'єктивізм. З ХV ст. почалася 500 - літня епоха "художніх" стилів в архітектурі. Ці стилі змінювали один одного, зливалися, утворюючи численні проміжні варіанти стилістичних рішень, але мовна основа архітектури залишалася тим не менше традиційною. Тому в епоху Відродження, незважаючи на те, що вона значно збагатила лексику мови, не можна назвати авангардистською. Але без тієї свободи творчості, яку забезпечила ця епоха, майбутня "революція авангарду" була б неможливою.

Онтогенез авангардизму

На початку ХХ століття художницький суб'єктивізм вже переважав над канонізмом. Бурхливий розвиток в ХIХ ст. нових творчих статутів сформувало передумови для затвердження періоду концепцій, який у ХХ ст. прийшов на зміну епохи "художніх" стилів.

Першою і найбільш радикальною була концепція авангарду, заснована на новій творчій позиції, яку можна назвати художнім об'єктивізмом. Затверджуючи цю позицію, архітектори (і художники) - авангардисти по-суті жертвували своєю творчою індивідуальністю, яка нещодавно вважалася головною умовою істинної творчості.

Концепція художнього об'єктивізму стосовно архітектури стала першим виразним сигналом наближення епохи тотального дизайну, самопороджуваного предметного середовища, що використовує високі (в тому числі біонічні) технології. Одночасно авангард став сигналом переходу архітектури з групи "художніх" мистецтв у групу естетично орієнтованої предметної діяльності з відповідним "переливом" вищих духовних і космогонічних цінностей зі сфери зодчества в сферу "чистих" мистецтв. Подібні глобальні зміни та перегрупування свідчать про початок Ери цивілізації. На відміну від культури цивілізація конструює сьогодення, виходячи найчастіше з раціонально-функціональних уявлень про майбутнє.

З огляду на викладене, можна стверджувати, що початок реального процесу заміни культури цивілізацією - це момент зародження авангарду. При цьому різні види мистецтв (так само як і різні регіони) володіють різною чутливістю до цього найважливішого процесу. Архітектура як найбільш інерційне з мистецтв відчула цей початок пізніше інших мистецтв, але зате матеріально висловила найбільш переконливо.

Період авангарду в силу своєї революційності і парадоксальності не міг бути тривалим. З неминучістю він змінився в 1930-ті - 1950-і рр. періодом повернення традиціоналізму. Проте потім формотворчі можливості, синтетично закодовані у концепціі авангарду, почали розгортатися в цілу систему нових напрямків - "міжнародний" стиль, неомодернізм, структуралізм, метаболізм, бруталізм, деконструктивізм, мінімалізм, хай-тек, біопластіцизм. У сукупності вони склали феномен авангардизму, під знаком якого пройшло все ХХ століття.

Творчий метод другої половини ХХ ст. можна узагальнено позначити як концепційний суб'єктивізм, тому що кожен архітектурний напрямок в цей період формувався перш за все як концепція його лідера (хоча будь-який з цих напрямків є виразом конкретного, об'єктивно обумовленого часом принципу формоутворення).

авангардизм архітектура корбюз'є

Морфогенез авангардизму.

«Революція авангарду» першої третини ХХ ст. забезпечила частковий прорив в області нового формоутворення шляхом руйнування традиційних прийомів і принципів (початок цьому руйнування поклав югенд-стиль).

На звільненому творчому просторі розпочався процес конструювання нового середовища існування на основі уявлень про людину майбутнього і її спосіб життя. В умовах швидкого розвитку у той час науково-технічного прогресу і в обстановці повсюдних соціальних потрясінь це конструювання відображало, по-перше, силову позицію своєрідного культурного тоталітаризму, а по-друге, ідеологію техніко-технологічного оптимізму, Силові методи впровадження нововведень перетворювали архітектора в деміурга, а умоглядні уявлення про техніку і соціум майбутнього породжували упевненість в тому, що людина незабаром подолає жорстку залежність від світу речей. "Людина місця" в концепціях авангардистів перетворювався на інтернаціональну "людину планети". Все це формувало нові уявлення про час і простір, що, у свою чергу, позначалося на концепціях містобудування та урбанізму.

Аналогічні причини зумовили такі особливості форм архітектурного авангарду як динамізм, демонстрація подолання сил гравітації, зорова дематеріалізація форм (аж до перетворення їх у віртуальну реальність), самодостатня скульптурна, "оголена" конструктивність, бездекорованість, переважне використання індустріальних конструкцій, гнучких, відкритих до розвитку композиційних , функціональних і конструктивних структур. Однак повністю "вистрибнути" зі свого часу "батьки" авангарду не могли і тому ззовні нові форми насправді грунтувалися на традиційних уявленнях про врівноваженість, гармонійність, пропорційність та ритмічність узгодженості, тектонічної правдивості, функціональної обумовленості та ін. Трохи більше радикальні були футуристи 1960 -х рр., структуралісти і метаболісти 1970-х рр.

Серед напрямків авангардизму другої половини ХХ ст. одні продовжили лінію демонументалізаціі архітектури, інші намагаються сконструювати новий монументалізм. Парадоксальним чином висловив авангардистські стремління постмодернізму. Але спільним є шлях розвитку архітектури в бік дизайну, коли традиційна категорія замінюється алгоритмічною категорією формоутворення. Про це говорять багато ознак та особливостей сучасної архітектури. Наприклад, якість виготовлення нерідко замінює якість самої форми.

Зникає проблема створення "спеціальної" стилістичної оболонки простору, так як формальна цілісність мимовільно забезпечується єдиним високим рівнем виготовлення. Крім того, гранична інформаційна насиченість середовища проживання формує свідомість, що не потребує довготривалому і єдиному стилістичному об'єднанні цього середовища. Поняття моди все більше захоплює архітектуру, актуалізуючи для неї такі "дизайнерські" поняття як "гарнітурність" і "колекційність".

Конкретні форми сучасного авангардизму демонструють дію різних імпульсів ініціювання новизни. У безперервному інформаційному потоці новизна стає синонімом краси. Тому зник жорсткий професійний та споживчий опір новому. Більше того, суспільна свідомість саме вимагає постійного підживлення новизною форм. Це знищує таку найважливішу умову розвитку авангардизму як необхідність долати опір традиціоналізму.

Багатоаспектність авангардизму вимагає хоча б короткого аналізу основних форм його прояву (типології авангардизму). При цьому критеріями мають бути виявлені вище його основні "видові" ознаки, а саме:

-Подолання антропоморфізму архітектурних форм

-Полемічна концептуальність

-Авторитарність творчої позиції лідерів-напрямків

-Заперечення історичної спадкоємності нової архітектури

-Орієнтування на заміну категорії композиції процесом формоутворення

-Формування елементів синтетичної позастильової мови творчості

-Розробка антигравітаційної моделі архітектурної тектоніки

-Зміщення опорних естетичних понять з параметрів форми на параметри просторових зв'язків і на показники технологічної якості елементів форми.

Всі перераховані ознаки визначені шляхом узагальненого морфологічного аналізу концепцій та творів власне авангарду 1910-х - 1930-х рр. При цьому слід зазначити, що типологічно суттєві риси модернізму неоднаково реалізувалися в різних новаторських напрямки цього періоду.

Супрематизм як формальна і теоретична основа декількох авангардистських напрямків основний акцент своєї методології робив на розробці нової мови предметного середовища, а по-суті - на створення сучасного архітектурного ордера (порядку). Площинну транскрипцію цього творчого завдання розробляла відома група "де Стиль".

Функціоналізм створював позастильову і антигравітаційну модель форми, опосередкованої функціональними вимогами і традиційними конструкціми.

Конструктівізм збагатив логіку функціоналізму "паперовою" романтикою високого технологізму і утопічним конструюванням раціонально-тоталітрного життєвого середовища.

Формалізм, найбільш яскраво представлений творчою концепцією М. Ладовского і творчою позицією К. Мельникова, висунув в якості первинної категорію простору. В основі творчої методології формалізму лежала ідея раціонального конструювання естетичної реакції на драматичні колізії простору і форми.

Зинтетизм оголював загальну архітектонічну основу різних мистецтв для створення на цій основі "саморозвиваючого" дизайн-середовища. Вихідним для цієї концепції в перше десятиліття радянської влади були ідеологічні амбіції "пролетарської" інтелігенції (група ЛЕФ, представники "виробничого" мистецтва та ін.), але методологічні можливості синтетизму вельми перспективні.

Після Другої світової війни ідеї авангардизму отримали новий імпульс розвитку, втілившись у кількох напрямках.

Міжнародний стиль акцентував таку генетичну особливість авагардизму як перенесення основного естетичного навантаження з пластичних параметрів форми на параметри простору і якість технології виготовлення елементів форми (творчість Міс ван дер Рое, раннього Ф . Джонсона та ін.)

Структуралізм (творчість Л. Кана і ін.) продовжив активно проводиме авангардом руйнування традиційної цілісності монолітної архітектурної форми-оболонки, що нейтралізує структурно-змістову різноманітність функціональних процесів в будівлі і осяжному просторі.

Метаболізм (творчість К. Танге та ін.) розвиває одну з найважливіших творчих установок авангарду, орієнтованих на заміну категорії композиції перманентним процесом формоутворення. Тим самим посилюється процес руйнування традиційної "остаточності" архітектурної форми.

Неомодернізм розвиває великий потенціал авангарду. Зокрема, у творчості Р. Мейєра максимально використовуються формотворчі можливості модуляції простору - як зовнішнього, так і внутрішнього.

Деконструктивізм (творчість З. Хадід, Ф. Гері, П. Ейзенман) розробляє антигравітаційні моделі тектонічних структур і цим розширює можливості формоутворення, альтернативного традиційним композиціям. У полемічно загостреній формі деконструктивізм стверджує пріоритет просторових параметрів перед параметрами форми.

Мінімалізм повертає архітектуру до "авангардного" аскетизму 1920-х рр., Але на більш високому технологічному рівні. Мінімалізм - це черговий сигнал з майбутнього, яке повинне бути вільним від наївного символізму і монументалізму архітектурного середовища.

Парадоксальні форми авангардизму з'явилися як неминучі "супутники" будь-якого великого феномена культури. Початкові імпульси виникнення такого роду форм можуть бути різними. Наприклад, реалізація формальних принципів авангарду у невідповідних умовах породила таке масштабне явище як масове типове будівництво в СРСР. В інших випадках полемічне заперечення авангардизму призводить до появи таких його парадоксальних форм як бруталізм, пластицизм, постмодернізм (заперечуючи авангардизм, ці напрямки мимоволі стають його дзеркальним, "перевернутим" відображенням). Бруталізм і пластицизм, монументалізуючи архітектурну форму, в той же час значно розширюють можливості докорінного оновлення традиційної архітектури. Постмодернізм, декларуючи прихильність спонтанного прояву іронічно трактованого традиціоналізму, тим самим збагачує спектр можливих трансформацій (а значить, і руйнувань) традиційних форм.

Висновок

Феномен авангардизму онтологічно був підготовлений всією логікою неухильного руху європейської (а потім і американської) культури в бік її позитивістських різновидів - цивілізації, що орієнтується більше на майбутнє, ніж на минуле. Перекинувши звичні уявлення про взаємини людини, природи і предметного середовища, архітектурний авангардизм заклав оcнову появи якісно-нового предметно-просторового середовища майбутнього. Однак через відсутність дійсних технічних і соціальних умов для повного втілення "осяянь" авангарду багато перспективних ситуації до цих пір "програють" на естетичному або декоративно-структурному рівнях. Тим не менш, розвиток виражальних можливостей архітектури дозволило доповнити її філософсько-позитивістську основу більш складною, але і більш ємною філософією парадоксу і навіть абсурду. Тому морфологічна структура авангардизму складна, рефлективна і висловлює весь спектр пошуків нових шляхів звільнення людини від безлічі умов, які прив'язують його до застарілих форм існування.

ХХ століття виконало свою історичну культурну місію - докорінно, за допомогою авангардизму, переломило хід розвитку архітектури у бік тотального предметного оточення, яке саме по собі не є твором мистецтва, але ініціює образно-естетичні достоїнства при включенні в неї "регіональної" людини.

ХХI століття має стати століттям еволюційного розвитку тих тенденцій, принципів і напрямів, які були намічені і вклинені в життя архітектурним Авангардизмом.

Джерела інформації

www.liveinternet.ru

dissland.info

techvesti.ru

uk.wikipedia.org

Глазычев В.Л. О дизайне. Очерки по теории и практике дизайна на западе. М.: Искусство, 1970. 191 с.

Де Фуско Р. Ле Корбюзье - дизайнер. Мебель, 1929. М.: Советский художник, 1986. 107 с.

Ле Корбюзье. Архитектура XX века. М.: Прогресс, 1977. 303 с.

Мастера архитектуры об архитектуре. Зарубежная архитектура. Конец XIX-XX век (Сост. и ред. А.В. Иконникова). М.: Искусство, 1972, 591 с.

Нельсон Дж. Проблемы дизайна. М.: Искусство, 1971. 207 с.

Тасалов В.И. Очерк эстетических идей архитектуры капиталистического общества. М.: Наука, 1979, 335 с.