КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КЛОЧКОВ ІЛЛЯ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 168 (091) "1962 /1998"

НАУКОВА КУЛЬТУРА У ВІТЧИЗНЯНІЙ ФІЛОСОФІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

cпеціальність 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Національного аграрного університету.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Максюта Микола Єгорович, Національний аграрний університет, професор кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, Київський національний університет театру, кіно, і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, професор кафедри суспільних наук;

кандидат філософських наук Турпак Надія Василівна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри філософської антропології.

Захист відбудеться "18" лютого 2008р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий "16" січня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У час, коли відбувається процес інтеграції України до західного співтовариства, загострюється потреба переосмислення шляхів історичного розвитку науки в контексті культури. Причин для цього багато - і повернення до історичних, загальнонаукових джерел філософської думки, і відновлення національної самосвідомості, і спроби реконструювати той духовний контекст, у межах якого отримала визнання українська філософська думка другої половини ХХ століття. А головне, як на сьогодні, дана проблема набуває істотного науково-практичного значення, у сфері освоєння сучасних наукових знань в системі освіти. В контексті більш ґрунтовних гносеологічних, світоглядно-антропологічних розробок проблеми становлення наукової раціональності, можливостей розвитку науки як вагомого моменту культури, її орієнтації на внутрішній світ людини, зберігається, відтворюється неперервний зв'язок доробку українських мислителів з ідеями західноєвропейської філософії. Наукова культура виявляється феноменом духовного життя людини, формою когнітивно-культурних чинників, що не просто створюється творчою уявою людського розуму, а впливає на неї у вигляді норм, виражаючи інтенсивну спрямованість дослідницького пошуку, постановку наукових завдань, способи обґрунтування нового знання.

Завдяки ефективності реконструкції наукової культури інтенсифікуються формально-логічні, аксіологічні аспекти існування та функціонування науки в суспільстві, в контексті науково-пізнавальних, світоглядних, антропологічних пошуків українських мислителів другої половини ХХ століття (В.Д. Білогуб, І.В. Бичка, А.К. Бичко, В.С. Горського, Н.П. Депенчук, Г.М. Доброва, І.С. Доброноравової, К.К. Жоля, Г.А. Заїченка, В.П. Іванова, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, Л.Г. Конотоп, І.В. Огородника, Л.В. Озадовської, В.Б. Окорокова, Б.О. Парахонського, М.О. Парнюка, М.В. Поповича, В.А. Рижка, М.Ю. Русина, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка та ін.).

Джерельну базу дослідження складають твори українських філософів вказаного періоду, розробки сучасних вчених (М.С. Бургіна, Л.Г. Дротянко, В.А. Звігляніча, О.М. Кравченка, С.Б. Кримського, В.С. Лук'янця, М.Є. Максюти, Л.В. Озадовської, В.Б. Окорокова, М.В. Поповича, К.В. Пряженцевої, В.Г. Табачковського, О.С. Токовенка, Н.В. Турпак, Н.В. Хамітова) з методологічних проблем історії, соціології та філософії науки, які присвячуються світоглядному осмисленню наукової культури, у тих питаннях, в яких вони є вже загально визначеними, або викликали зауваження з точки зору автора дисертації. Погляди кожного з них розглядаються при цьому і як методологічні передумови або як комплементарні версії різнобічного процесу осягнення наукової культури в якості одного з наріжних феноменів духовного життя людини і суспільства. На цій основі виявляється й реалізується можливість концептуального, історико-філософського осмислення спорідненості елементів науки з життєдіяльністю людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукової-дослідницької програми "Соціально-економічний вимір села в реформаційний період. Світоглядні аспекти та прогностичні тенденції" Наукового Центру соціально-гуманітарних наук Національного аграрного університету (№ держреєстрації 0102 U005706).

Метою дисертаційної роботи є системний історико-філософський аналіз чинників наукової культури, що мали місце в теоретичних розвідках українських мислителів другої половини ХХ століття.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати зміст наукової культури, виявити реальні можливості і особливості реалізації її методологічної функції у вивченні питань історії філософії, історії науки;

- визначити основні аспекти формування наукової культури в контексті розвитку ідей українських мислителів другої половини ХХ століття, з'ясувати взаємодоповнюваність означених рис та їх особливості;

- показати особливості висвітлення змісту і функцій понять "наука", "наукова раціональність", " наукове знання", "наукове виробництво", "мова науки", "наукова картина світу", "наукова концепція", "самосвідомість науки" і т.д., як інтегративних вимірів наукової культури;

- розглянути взаємодію раціональних, інтелектуальних, соціальних та антропологічних виявів наукової культури, що розроблялись в працях філософів означеного періоду;

- уточнити роль пошуків українських мислителів другої половини ХХ століття у вирішенні проблеми розвитку людини у науковому світі.

Об'єкт дисертаційного дослідження - наукова культура в українській філософії другої половини ХХ століття.

Предмет дисертаційного дослідження - змістовні визначення наукової культури у теоретичній спадщині вітчизняних філософів другої половини ХХ століття.

Теоретико - методологічну основу роботи визначено відповідно до специфіки предмету дослідження, застосовані методологічні розробки в галузі історико-філософських наук, методи історико-філософського аналізу, зокрема герменевтичного, який враховує залежність ідей тих чи інших мислителів від національного контексту культури. Використані традиційні раціональні методи: аналізу і синтезу, критичний метод, метод компаративно-історичного аналізу, нарративного коментування; загальні принципи вивчення і аналізу історико-філософської спадщини, що ґрунтуються на основі історизму, об'єктивності та системності. В основу дисертаційного дослідження покладено принцип структурного аналізу філософських текстів українських мислителів другої половини ХХ століття.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в системному дослідженні змістовних і функціональних характеристик наукової культури в творчості українських мислителів другої половини ХХ століття на підставі висвітлення форм та особливостей методологічного розвитку таких понять, як "наукова раціональність", "наукове знання", "наукова творчість", "самосвідомість науки", "наукове виробництво", "наукова картина світу" тощо.

Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

доведено, що в українській філософії другої половини ХХ століття наукова культура формувалась як комплексно-світоглядне явище, що забезпечувало функціонування науки в духовному і соціальному вимірах людського буття у когнітивних модусах: "наукова концепція", "наукова картина світу", "науковий метод", "логіка наукового дослідження", "методологія науки", "цілепокладання і ідеали науки" тощо;

обґрунтовано, що наукова культура є чинником евристичного оновлення дослідницького апарату науки, формуванням наукової ідеології, методологічної і світоглядної культури дослідника;

з'ясовано, що в дослідженнях українських філософів другої половини ХХ століття, зокрема, Г.М. Доброва, Г.А. Заїченка, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, М.В. Поповича, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука та ін. наукова культура формувалась в статусі чинника цілісного світорозуміння, що пронизує усі сфери життя суспільства, з врахуванням духовних, аксіологічних і морально-етичних детермінант;

визначено, що у вимірах наукової культури, як заснованої на знанні природи і меж наукового пізнання, здійснюється аналіз норм, цінностей, світоглядних орієнтирів науки та ідеалів наукового методу спрямовуючи розгляд останніх крізь проблему розвитку людини;

виявлено, що специфіка дослідження українськими філософами наукової культури ґрунтувалась на висвітленні питань логіки наукового дослідження, наукового знання, зорієнтованих на антропоцентричний ідеал розвитку науки, внутрішні процеси когнітивної творчості людини, її духовне самовизначення;

встановлено, що формування норм і ідеалів наукової культури сучасності, закорінена у раціональності науковій, але нею й не обмежується, а виводить у широкий простір ненаукових раціональностей.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що дана робота розкриває сутність наукової культури, адекватно оцінює її значення у системі духовних пошуків сучасної української філософської думки.

Основні положення дисертації можуть бути використані при вивченні філософської антропології, соціальної філософії, соціальної психології, дослідженнях, пов'язаних із такими проблемами: людина і наука, культура і наукова творчість, логіка науки і життєвий світ, соціум і наукове пізнання, духовне буття людини і науковий світ.

Практичне значення дисертації. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані в подальших наукових розробках у галузі історії філософії, а також для читання лекцій з історії української філософії другої половини ХХ століття, інших нормативних дисциплін та дисциплін вільного вибору студентів з історії філософії. Здобуті висновки можна використовувати для розробки та викладання загальних та спеціальних навчальних дисциплін аспірантам, а також в системі підготовки і підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дослідження обговорювались на засіданнях кафедри філософії Національного аграрного університету і кафедри філософії Національного університету харчових технологій, були оприлюднені на "Міжнародній конференції молодих вчених аграріїв НАУ" (м. Київ, 2001 р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції "Філософія Джона Локка і сучасність" (м. Дніпропетровськ 2001 р.), на міжнародних конференціях "Дні науки філософського факультету" (м. Київ, 2002-2003 рр.), на 70-й, 71-ій, 72-ій і 73-ій наукових конференціях молодих вчених, аспірантів і студентів “Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті” (м. Київ, НУХТ, 2004 -2007 рр.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 7-ми наукових публікаціях у фахових виданнях (без співавторства) - 3-х статтях та 4-х тезах.

Структура дисертаційної роботи і послідовність викладення матеріалу обумовленої логікою дисертаційного дослідження, яка випливає з поставленої мети і основних завдань. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінку (158 сторінок основного тексту). Список використаної літератури включає 249 найменувань і займає 23 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюється мета та завдання, викладаються методологічні засади й принципи дослідження, розкривається наукова новизна його результатів, теоретичне та практичне значення роботи. Подаються апробація та публікації результатів дисертації.

Перший розділ - "Раціонально-інтелектуальні категорії наукової культури" - складається з двох підрозділів, присвячений обгрунтуванню ключової теми, персоналій і визначенню адекватних методів дослідження.

Ідея наукової культури була визначена в українській філософії на початку 60-х років ХХ століття. Вона синтезує не лише функціонування логіко-гносеологічних, ессенціальних параметрів науки як вияву інтелектуальної творчості, а й інші - антропологічні виміри, які уможливлюють розвиток раціонально-екзистенціального горизонту мислення. Саме це формування наукової культури сприяло антропологічному визначенню науки, репрезентувавши собою новий вимір мислення, який визначає буття людини в світі, а також відображає когнітивну культуру її життєдіяльності.

У підрозділі 1.1. - "Культурно-історичні форми наукової раціональності", що складається з трьох підпунктів, здійснюється системний аналіз світоглядного підґрунтя наукової культури, яке розкривається в категоріях "логіка науки", " логіка наукового дослідження", "раціональність науки", на прикладі розробок П.В. Копніна, С.Б. Кримського, М.В. Поповича, Б.О. Парахонського та інших. У дослідженнях філософів означеного періоду, не існувало методологічних розбіжностей між логікою наукового пізнання і філософією людини. Остання постійно доповнювалась розробками природничих дисциплін, а вчення про науку і культуру трансформувались у цілісний образ нової теорії, зорієнтованої на висвітлення гносеологічних, предметно-практичних та духовних вимірів людської сутності. На початку 60-х років ХХ столітті в українському інтелектуальному середовищі закладалися підвалини для формування нового образу раціональності, що сприяли визначенню екзистенціальної проблематики людського буття, питанням з історії філософії, соціології і філософії науки.

У підпункті 1.1.1. - "П.В. Копнін про логіко-методологічні засади наукового дослідження" - зазначається, що діяльність та ідеї вченого найактивніше сприяли методологічній переорієнтації категоріального апарату науки на початку 60-х років ХХ століття, формуванню своєрідного напрямку української філософії - гуманістичної гносеології. Остання виступила внутрішньо узгодженою теорією про культуру наукового мислення та проблеми людського існування. Він запропонував інший вимір раціональності - спрямований не лише на процеси відтворення логічних категорій мислення, але й до важливих смисложиттєвих шарів людського буття (віри, інтуіції, існування). Це також позитивно вплинуло на визначення раціональності науки як вихідного чинника методологічної еволюції наукової культури.

Вперше в повоєнній філософії П.В. Копнін виявив спрямування на розробку образу науки, реструктурованої проблемою логіки мислення, а разом з тим - на розбудову антропологічного сенсу ідеї раціонального - світоглядно-етичного підгрунтя науки - в цілому адекватної сучасним вимогам культури раціональності. Він звернув увагу на те, що наука - не механічне віддзеркалення світу в теоретичних конструкціях, а форма практичного, цілеспрямованого відношення людини до буття. Функціонування ідеї раціонального як цілісного моменту розвитку діалектики, логіки науки та наукового дослідження, обумовила реконструкцію питань гносеології, які стали світоглядною прерогативою нового типу раціональності гуманізованої науки.

У підпункті 1.1.2. - "Культурно-історичні форми наукової раціональності", здійснюється аналіз поняття раціональності науки. Наголошується, що в розробках філософів означеного періоду, позначилися нові виміри раціональності, як ціннісно-нормативного, духовного підґрунтя пізнавальної діяльності, мета якого полягає у відтворенні впорядкованого космосу людських взаємин, вчинків, дій. Дослідження даної категорії здійснювалась Г.А. Заїченко, П.Ф. Йолоном, С.Б. Кримським, Л.В. Озадовською, В.Б. Окороковим, Б.О. Парахонським, М.В. Поповичем, О.С. Токовенко та ін., що дозволило говорити про створення моделі раціональності як контексту наукової культури. Згідно роздумів вищеозначених мислителів раціональність науки виникає внаслідок введення людиною специфічними засобами розсудку деякого порядку в світ природи, не лише матеріального, але духовно-когнітивного, що забезпечує формування смислового універсуму культури.

У підпункті 1.1.3. - "Генезис історичних типів і форм раціональності в структурі наукової культури", відзначається, що дана проблема особливо змістовно висвітлена у працях С.Б. Кримського. Він запропонував своє бачення генезису ідеї раціональності як контексту наукової культури, що трансформується у процесі духовного розвитку людства, стаючи ідеєю цілісності пізнання як світовідношення. Форми раціональності, згідно його міркувань, утворюються як фіксовані і відкриті історичні образи філософського та наукового бачення світу на різних етапах еволюції культури мислення.

Розвиток наукової культури С.Б. Кримський визначає в наступних світоглядних формах раціональності: абсолютній, коли ідея раціонального виявляється єдиним і нерозподіленим принципом науки - світовий Логос співпадає з логічними та раціональними формами, які використовує суб'єкт пізнання (модель концепції розуму у філософії Платона, неоплатоніків та християнстві); лінійній, коли розум рухається по висхідній лінії. Минуле втаємничене, а майбутнє постає у формі світлого раціонального ідеалу (проект прогресу науково-теоретичних знань у філософських ідеалах доби Просвітництва); локальній, коли різні форми принципи діяльності розуму виявляються замкненими в просторово-часових координатах, та за їх межами може існувати інша форма наукового дискурсу; багатовимірній, коли розуміння й осмислення форм духовної діяльності людини, встановлює реальні взаємодії культурно-етнологічних форм, відтворює більш загальні константи розумової діяльності на основі наукового уявлення про історичний і аксіологічний розвиток людини.

Історія розвитку раціональності в контексті наукової культури, не повторення дескрипцій, а скоріше дилема в якій раціональні методи дослідження уточнюються надраціональними формами пізнання дійсності. Історична структура поняття раціональності - результат складного процесу культуротворення, що не тільки протистоїть стихійності природи, а ініціює інтелектуальні здібності людини.

Підрозділ 1.2. - "Інтелектуальний інструментарій наукової культури", який складається з трьох підпунктів, присвячено формуванню даного напрямку досліджень було тісно взаємопов'язане з ідеєю раціональності науки, полягало в спробі переосмислити інші виміри наукової культури за допомогою таких категорій як: "наукова творчість", "наукове знання", "мова науки", "наукова концепція", "наукова картина світу", "стиль наукового мислення", "самосвідомість науки" в працях Н.П. Депенчук, Г.М. Доброва, В.П. Іванова, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, Л.В. Озадовської, М.В. Поповича, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка та ін.

У підпункті 1.2.1. - "Світоглядні трансформації наукового знання", на прикладі досліджень П.Ф. Йолона, С.Б. Кримського, Б.О. Парахонського, категорія “наукове знання” була проаналізована в контексті ціннісно-когнітивного та морально-духовного розвитку людини. Завдяки дослідженням вітчизняних філософів було поновлено цілий комплекс проблем, пов'язаних з осмисленням вихідних духовно-віталістичних, предметно-чуттєвих, морально-ціннісних вимірів наукового знання як вияву культури, відкривши шлях до нових логіко-методичних доробків Л.Г. Дротянко, В.А. Звігляніча, В.П. Іванова, Ф.М. Канака, К.В. Пряженцевої. Це обумовлювалось рядом причин.

По-перше, трансформуванням даної категорії в контекст етичного визначення науки.

По-друге, еволюцією наукового знання в процесі духовного смислотворення культури.

По-третє, суцільною актуалізацією людиномірного фактору у категоріальній будові мислення.

У підпункті 1.2.2. - "Поняття мови науки в структурі наукової культури", переосмилюється роль і значення даної категорії в процесі розвитку наукової культури. Автор аналізує її світоглядні трансформації в період 60-х - 90-х років ХХ століття на прикладі теоретичних узагальнень К.К. Жоля, С.Б. Кримського, О.М. Кравченко, В.І. Кузнецова, В.С. Лук'янця, Л.В. Озадовської, М.В. Поповича. Також, зазначено, що в ряді публікацій означених авторів постійно простежується ідея обґрунтування категорії "мова науки". І що найголовніше, ця ідея скорегувала світоглядну спрямованість останньої як специфічного феномену когнітивної діяльності людини в світі, з одного боку, та похідний момент створення культури у вигляді специфічного світу символів, у яких розкривається дійсність, актуалізується внутрішній світ людини, з іншого. Отже, в творчості вітчизняних мислителів поняття "мова науки" відзначалось як специфічний процес семантико-семіотичної кодифікації, увиразнення розсудком на теоретико-лінгвістичному рівні чуттєвого досвіду, але представлена в руслі світоглядно-антропологічного дискурсу.

У підпункті 1.2.3. - "Наукова концепція, наукова картина світу, стиль наукового мислення і самосвідомість науки у філософській рефлексії наукової культури", визначається методологічна роль вказаних категорій у формуванні наукової культури в українській філософії упродовж 60-х-90-х років ХХ століття.

Поняття "наукова концепція" було переосмислено на початку 90-х років в працях В.А. Рижка. Аналізуючи проблеми нелінійності наукового знання, він звернув увагу на контекстуальне тлумачення терміну наукової концепції, як певного засобу розв'язання комплексних питань, що визначаються світоглядними орієнтирами науки, безпосердньо впливаючи на становлення поняття “наукова картина світу". Дана категорія є сутнісною інтелектуальною формою наукового пізнання - гносеологічним відтворенням смислового й категоріального каркасу дійсності у структурі мислення.

В дослідженнях М.Б. Вільницького, П.С. Дишлевого, М.Е. Омельяновського В.І. Передерія, В.Ф. Чорноволенка та ін., вона була визначена в контексті світоглядно-антропологічного осмислення дійсності. Це позитивно вплинуло на формування наступного інтелектуального модусу наукової культури визначеного в процесі формування стилю наукового мислення. Дослідження даної категорії знайшло своє відображення в працях С.Б. Кримського, В.І. Кузнецова та Б.О. Парахонського. Розробивши своєрідний історико-філософський, методологічний підхід аналізу цього явища, означені автори визначили його в якості посутньої проблеми, що дається взнаки при вивченні стилістичних, пізнавальних характеристик творчої діяльності людини.

Поняття "самосвідомості науки" є завершальним моментом розвитку раціонально-інтелектуального виміру наукової культури. В свою чергу, дана категорія включає в себе соціально-етичні аспекти, що пояснюються рядом причин. По-перше, тим, що самосвідомість науки обумовлює світоглядне підґрунтя розвитку людини в структурі науки як підсистеми, системотворчого фактору культури. По-друге, тим, що включає можливість вірної інтерпретації перспектив розвитку науки в історично-часовій долі людства. По-третє, тим, що містить аксіологічне навантаження, включає коло проблем, які вказують на суперечливі моменти, що обумовлюють існування людини у науковому світі.

Над розробкою цієї категорії працювали В.Д. Білогуб, Г.М. Добров, П.В. Копнін, О.М. Кравченко, С.Б. Кримський, Л.В. Озадовська, В.С. Лук'янець. На їх думку, самосвідомість науки пояснює не тільки шляхи розвитку науки, її позитивні та негативні зміни, а підводить до розгляду соціально-антропологічних категорій наукової культури.

У другому розділі "Соціально-антропологічні категорії наукової культури", який включає в себе два підрозділи і шість підпунктів, досліджуються соціальні та антропологічні трансформації наукової культури.

У підрозділі 2.1. - "Соціальні категорії наукової культури", переосмислюється розвиток соціальних вимірів наукової культури, на прикладі таких категорій як “наукова творчість, "наукова діяльність", "наукове виробництво", "цілепокладання та ідеали науки". Автор доходить висновку, що висвітлюючи проблеми соціальної сутності наукової культури українські мислителі звернули увагу на те, що наука є не тільки результатом вмотивованої, цілеспрямованої діяльності людини, яка пізнає світ, а й внутрішньо-смисловим компонентом культури. В останній вона постає своєрідною дійсністю, що забезпечує освоєння і впорядкування світу в категоріальній будові мислення. Над розробкою даних проблем працювали Є.І. Андрос, В.Д. Білогуб, Г.М. Добров, В.П. Загороднюк, В.О. Звіглянич, Ф.М. Канак, П.В. Копнін, В.Г. Табачковський, В.І. Шинкарук, О.І. Яценко.

У підпункті 2.1.1. - "Наукова творчість як складова наукової культури", зазначається, що дана категорія у працях вітчизняних мислителів осмислювалась як необхідна умова у процесі формування знання. Центральною світоглядною позицією досліджень П.В. Копніна, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, стала ідея про те, що наукова творчість це смислова єдність знання, яка формується у якості спрямовуючої продуктивної діяльності. Вона забезпечує не лише появу інноваційних зрушень, які сприяють соціальному добробуту, але також розкриває можливості духовного, розумового самовираження людини в світі.

У підпункті 2.1.2. - "Наукова діяльність як соціальна категорія наукової культури", зазначається, що в дослідженнях вітчизняних філософів, які були присвячені осмисленню даної категорії були отримані наступні результати. По-перше, наукова діяльність була проаналізована як контекст культури й життєдіяльності людини. По-друге, П.В. Копнін, В.І. Шинкарук та ін. вказали на те, що завданням даної категорії є виробництво нового наукового знання, що зініційовує утворення світоглядних, аксіологічних установок, норм, які регулюють науку та виробничі відносини. Це безпосередньо впливає на формування наукового виробництва.

У підпункті 2.1.3. - "Наукове виробництво в контексті філософської і наукової культури". Автор підкреслює, що в українській філософії, наукове виробництво визначалось в якості світоглядного рівню гносеології. Завдяки залученню даного поняття аналізувалась складна динаміка відносин в сфері науки, а також її визначення як конструктивного, теоретико-методологічного явища в процесі створення нових знань.

У підрозділі 2.2. - "Антропологічні категорії наукової культури", який включає в себе три підпункти, переосмислюється світоглядний поворот у творчості "філософів-шістдесятників", зокрема І.В. Бичка, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, дослідження котрих позитивно вплинули на формування центральної вісі наукової культури - визначення уявлень щодо розвитку внутрішніх, духовно-екзистенціальних рис людської суб'єктивності у науковому світі.

У підпункті 2.2.1. - "Антропологічна реконструкція гносеології", зазначається, що позиціювання ідеї антропологічного виміру наукової культури було започатковано в дослідженнях В.І. Шинкарука. На відміну від П.В. Копніна, котрий, реформуючи апарат діалектичної логіки і гносеології, висловив ідеї про доповнення останніх поняттям істини, свободи, краси. У розвідках В.І. Шинкарука було здійснено відродження думки в антропологічно-екзистенціальному руслі. Поняття гносеології в його роздумах споріднювалось з наукою, яка, аналізуючи основні передумови формування когнітивної діяльності, перш за все виходила на рівень пояснення світоглядної сутності людини.

У підпункті 2.2.2. – “Свобода та пізнавальна діяльність, як світоглядно-антропологічні категорії наукової культури", автор досліджує утвердження змістовного збагачення антропологічного виміру наукової культури в контексті ідей І.В. Бичка. Наскрізною думкою філософа, стала ідея про визначення горизонталі людського світовідношення, пізнавальної діяльності - свободи. Даний феномен представив своєрідні духовні обрії розвитку людського мислення, смислові нашаровування предметно-діяльнісного відношення людини до світу, що безперечно, позитивно вплинуло на актуалізацію у вітчизняній філософській думці кінця 80-х - середини 90-х років ХХ століття проблем внутрішньої, смисложиттєвої означеності проблемності буття - екзистенції. У його працях центральною вияскравлює ідея духовного смислотворення людиною власного життя, а відтак і науки, світу культури та наукової культури.

У підпункті 2.2.3. - "Духовний світ людини: науково-раціональна реконструкція", аналізуються закономірності розвитку людини як істоти віталістичної, духовної і розумної - це основні інтенції думки, що уможливили формування іншого зрізу наукової культури. Маються на увазі теоретичні розробки Є.К. Бистрицького, В.А. Малахова, С.В. Пролеєва, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, Н.В. Хамітова та ін., щодо розвитку антропоцентрично-насиченого образу науки. Найголовніше, у цей період поняття науки було проаналізовано невід’ємно від історичних, соціально-культурних параметрів людського існування. У першу чергу, це спонукало до пробудження уваги дослідників відносно науки як досконалої форми не лише раціонального пояснення світу, а когнітивно-світоглядної дійсності, зорієнтованої на висвітлення ціннісних, смислових горизонтів суб'єкта пізнавальної діяльності, як вузлового моменту наукової культури.

У висновках на основі здійсненого автором системного аналізу наукової культури у вітчизняній філософії другої половини ХХ століття - подано основні підсумки роботи, що висвітлюють її сутнісний зміст.

Визначальною специфікою для розкриття теми дисертації стали два підходи критично-історичний і проблемно-теоретичний. Перший підхід реалізується через вивчення основних проблем творчості показового кола мислителів, а також через генетико-хронологічний аналіз їх творів. Другий підхід - проблемно-теоретичне висвітлення наукової культури реалізується через логіко-концептуальний аналіз раціонально-інтелектуальної та соціально-антропологічної проблематики досліджень українських філософів означеного періоду.

Дослідження поняття наукової культури в українській філософії другої половини ХХ століття, свідчить про те, що українська філософська думка має чітку раціонально-екзистенціальну спрямованість, оскільки в центр свого дослідження ставить проблему розвитку людини, формування її духовного буття у науковому світі.

Наукова культура синтезує посутні характеристики науки і культури, а в її центрі - людина, суб'єкт соціокультурної творчості. Вона закорінена у раціональності науки, у єдності усіх посутніх характеристик останньої як форми знання, виду діяльності, пов’язана із узвичаєнням за даних світоглядних, історичних, культурних умов. Водночас, формування наукової культури в українській філософській традиції досліджуваного періоду (60-90-ті роки ХХ століття) має свої особливості. В українській думці чітко вимальовується своя специфіка розуміння сутності науки як складного, динамічного утворення культури, неперервність останньої з означенням екзистенціального світовідношення людини.

Основними аспектами наукової культури, які знаходились в центрі уваги українських дослідників, були: раціональний, гносеологічний, культурологічний, соціальний та антропологічний. Тому в даній роботі виявлено і проаналізовано найбільш істотні тенденції досліджуваної проблеми, які мали місце в українській філософській думці другої половини ХХ століття, а саме: "логіка науки", "логіка наукового дослідження", "раціональність науки", "наукова теорія", "наукове знання", "мова науки", "стиль наукового мислення", "наукова концепція", "наукова картина світу", "самосвідомість науки", "наукова діяльність", "наукове виробництво", "цілепокладання та ідеали науки", "антропологічна реконструкція гносеології", "пізнавальна діяльність", "свобода", "духовний світ особистості". Автор вважає, що основний акцент в українській світоглядно-антропологічній думці робиться на визначенні посутніх характеристик функціонування науки в контексті культури та зверненні останньої до людини. В наукових доробках (І.В. Бичка, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка та багатьох інших) акцент робиться на тому, що наукова культура - це можливість творення наукою нових знань, основа предметно-практичної діяльності, яку уособлює процес розвитку пізнавальних можливостей людини. Для української філософської думки характерним є тлумачення науки як похідної, динамічної форми інтелектуального розвитку людини, яка створює культуру життєвого мислення.

Питання, пов'язані з розвитком проблеми науково-логічної, логіко-методологічної структури досліджень, у працях українських філософів другої половини ХХ століття, ґрунтувались на аналізі внутрішніх трансформацій категоріального змісту науки в контексті людиномірних, світоглядно-гносеологічних важелів існування знання. Останні позитивно вплинули на трансформації історичних типів і форм раціональності у монографіях Г.М. Доброва, Г.А. Заїченка, П.Ф. Йолона, С.Б. Кримського, Л.В. Озадовської, Б.О.Парахонського, М.В. Поповича та ін.

Ми вважаємо, наукова культура зрощує і консолідує пізнавальні можливості людини, в сфері розвитку сучасного наукового мислення. Не треба забувати про те, що стрімке зростання можливостей мислення, так само, як внутрішньо-системна, лапідарна еволюція дослідницьких програм, не повинні заперечувати аксіологічні виміри соціокультурного буття людини, а також, в свою чергу, протистояти імперативним настановам егалітарності і технократизму.

В цілому, проблеми, які були поставлені і вирішені в дослідженні, потребують подальших розвідок, певних теоретичних узагальнень, які сприятимуть актуалізації питань з історії вітчизняної світоглядно-наукової думки.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Клочков І.В. Проблема культури наукового мислення у дослідженнях українських філософів другої половини ХХ століття // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 19. - Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут, 2002. - 250с. - С. 226-235.

2. Клочков І.В. Проблеми буття та світогляду людини як наскрізні теми філософської творчості В.І.Шинкарука // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вип. 32. - К.: Український центр духовної культури, 2003. - 220с. - С. 68-77.

3. Клочов І.В. Наукова культура як світоглядно-антропологічний ідеал природничих наук у дослідженнях українських учених другої половини ХХ століття // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вип.34. - К.: Український центр духовної культури, 2003. - 248с. - С. 129-138.

4. Клочков І.В. Наукова культура у вітчизняній філософії другої половини ХХ століття (спроба постановки проблеми) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія.: Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – Вип. 42-45. – С.70-71.

5. Клочков І.В. Антропологічна рецепція ідей І.Канта у працях В. І.Шинкарука та І.В.Бичка // Програма і матеріали 70-ї наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів “Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті”. – У 2 ч. – К.: НУХТ, 2004. – Ч.1. – С. 24.

6. Клочков І.В. Культурно-історичні експлікації наукової раціональності // Програма і матеріали 71-ї наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів “Наукові здобутки молоді-вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті”. – У 2 ч. – К.: НУХТ, 2005. – Ч.1. – С. 22.

7. Клочков І.В. До проблеми еволюції логіко-методологічних засад наукової культури в філософській рефлексії П.В. Копніна // Програма і матеріали 73-ї наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів "Наукові здобутки молоді - вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті". - У 2 ч. - К.: НУХТ, 2007. - Ч.1. - С.19.

АНОТАЦІЇ

Клочков І.В. Наукова культура у вітчизняній філософії другої половини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено комплексному розгляду проблеми наукової культури, умов і можливостей її пізнання, співвідношення науки і культури, раціо і життя в творчості українських мислителів другої половини ХХ століття. Визначаються передумови її позиціювання в працях І.В. Бичка, П.В. Копніна, С.Б. Кримського, М.В. Поповича, В.І. Шинкарука та ін., що дозволяє включити їх творчість до загального русла історії української філософії та вивчати її у межах єдиного контексту розвитку європейської філософської традиції.

Гносеологічний сенс і цінність наукової культури полягає в розумінні раціональної сутності науки і культури, а також, у єдності всіх сутнісних характеристик останньої - як форми знання, виду діяльності, умови когнітивно-екзистенціального обґрунтування положення людини у світі.

Ключові слова: логіка науки, раціональність, наукова творчість, наукове знання, мова науки, наукова картина світу, стиль наукового мислення, самосвідомість науки, наукова діяльність, історія української філософії.

Клочков И.В. Научная культура в отечественной философии второй половины ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертация посвящена комплексному рассмотрению проблемы научной культуры, условий и возможностей ее познания, соотношения науки и культуры в творчестве украинских мыслителей второй половины ХХ столетия. Определяются предпосылки ее позициирования в работах И.В. Бычко, П.В. Копнина, С.Б. Крымского, М.В. Поповича, В.И. Шинкарука и др., что позволяет включить их творчество в общее русло истории украинской философии и изучать ее в пределах единого контекста развития европейской философской традиции.

Исследование понятия научной культуры в украинской философии второй половины ХХ столетия свидетельствует о том, что украинская философия имеет четкую рационально-экзистенциальную направленность, поскольку в центре ее исследований находится решение проблемы развития человека в мире, детерминированном научными достижениями цивилизации. В исследовании подчеркивается, что научная культура синтезирует существенные характеристики науки и культуры, а в центре ее исследовательской программы – человек, как субъект социокультурного творчества, осуществляющий его с помощью принципов и методологии научного мышления. Гносеологический смысл и ценность научной культуры заключается в рациональности науки, а также, в единстве всех существенных характеристик последней – как формы знания, вида деятельности, условия когнитивно-экзистенциального самоопределения человека в мире. Одновременно формирование научной культуры в украинской философской традиции исследуемого периода (60-90-гг. ХХ ст.) имеет свои особенности. В украинской традиции четко прослеживается своеобразная специфика понимания сущности науки как чрезвычайно сложного, динамического образования культуры, а также, непрерывность развития последней с конституированием экзистенциального мироотношения человека.

Основными модусами научной культуры, которые находились в центре внимания украинских мыслителей были рационально-интеллектуальный и социально-антропологический. Поэтому в данной работе обнаружены и проанализированы наиболее существенные тенденции исследуемой проблемы, которые имели место в украинской философской мысли во второй половине ХХ столетия; а именно: "логика науки", "научная рациональность", "научное творчество" и др.

Основной акцент в отечественной мировоззренчески антропологической традиции делался на определение существенных характеристик функционирования науки в системе культуры, и обращение последней к проблеме развития человека. В методологическом плане данные идеи разрабатывались И.В. Бычко, П.В. Копниным, С.Б. Крымским, В.Г. Табачковским, В.И. Шинкаруком, О.И. Яценко и др. В научных разработках вышеназванных мыслителей подчеркивается идея, что научная культура не противопоставляет экзистенцию рацио, а консолидирует и гармонизирует их. Одновременно в работах украинских философов присутствует также идея о том, что научная культура это возможность создания наукой новых знаний в процессе предметно-практической деятельности.

Для украинской философской мысли, которая развивается в русле западноевропейской философии и одновременно выступает органическим продолжением предыдущей философской традиции, характерным есть понимание науки как производной, динамической формы интеллектуального развития человека, который создает культуру жизненного мышления. Наука утрачивая возможность быть ориентированной на внутренний мир человека, лишенная философской, логико-методологической рефлексии, абсолютизируя методы индуктивного познания в конечном счете предстает в качестве абстрактной силы истории.

Ключевые слова: логика науки, рациональность, научное творчество, научное знание, язык науки, научная картина мира, стиль научного мышления, самосознание науки, научная деятельность, история украинской философии.

Klochkov I.V. The scientific culture in the ukrainian philosophy a second part of XX century. - Manuscript.

Dissertation for attaining the academic title of candidate of philosophical studies with a concentration in the history of рhilosophy - 09.00.05. Kyiv national university named by Taras Schevchenko, Kiev, 2007.

A defense is made of a dissertation manuscript dedicated to the complex review of the problem of scientific culture, the conditions under which we can know it, correlation between science and culture, ratio and life in the works ukraine philosopher's a second part of XX century. This work also studies the premises of positioning in the work's of I.V. Bichko P.V. Kopnina, S.B. Krymsckogo, M.V. Popovitcha, V.I. Schincaruka and ets., that let us to include they work's in the general horizon of the history of ukrainian philosophy and to study it in the context of European tradition of philosophical thinking. The general problem of dissertation work dealing with the retrospective view of intersection distinction between specific goals of science and moderate circumstance existentional measures a man's nature.

Key words: scientific logic, rationality, scientific work, scientific knowledge, scientific language, scientific world picture, scientific style mentality, scientific consciousness, scientific activity, history of ukrainian philosophy.