Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Навчально-науковий інститут педагогіки

Кафедра педагогіки

Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності

Магістерська робота

Магістранта спеціальності 8.010102 –

«Початкове навчання»

Серпутько Жанни Миколаївни

Науковий керівник:

Кандидат педагогічних наук, доцент

Тернопільська Валентина Іванівна

Житомир 2010.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності

1.1 Аналіз поняття «патріотичне виховання», «патріотичне почуття», «патріотизм» у філософії, соціології, психології

1.2 Історія розвитку проблеми патріотичних почуттів, патріотичного виховання у педагогічній науці

1.3 Змістова структура патріотичного виховання

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Експериментальна перевірка і апробація ефективності патріотичного виховання у молодших школярів

2.1 Діагностика рівня сформованості патріотичних почуттів молодших школярів

2.2 Форми, методи, засоби формування патріотичних почуттів молодших школярів

Висновки до розділу 2

Загальні висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Наша Україна – молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.

Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії,засадах української етнопедагогіки, народознавства, основах християнської релігії,наукової педагогічної думки,родинного виховання тощо.

Розробка методологічних засад формування особистості учнів є провідною проблемою української психолого-педагогічної науки. Патріотичне виховання сучасного школяра серед різноманітних теоретичних підходів у вирішенні цього питання займає одне з головних місць. В умовах становлення української держави патріотичному вихованню належить пріоритетна роль. Про це свідчать державні документи: Указ президента « Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян» від 27квітня 1999року, «Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави», «Концепція патріотичного виховання учнівської молоді» тощо.

Сьогодні важливо відтворити в українському суспільстві почуття істинного патріотизму як духовно-моральної та соціальної цінності, сформувати у молоді громадянсько активні,соціально значущі якості, які вона зможе проявити в усіх видах діяльності,і, перш за все, пов’язаних із захистом інтересів своєї родини, рідного краю, народу та Батьківщини,реалізації особистого потенціалу на благо української держави. У різні часи та епохи, в усіх цивілізованих державах сім я, школа,суспільство ставили перед собою завдання – виховати громадянина, патріота своєї країни.

В умовах економічної кризи,спотвореного переходу до ринкових відносин, відбувається інтенсивний процес соціальної та моральної деградації значної частини учнівської молоді, тому притупляються природні потреби в пізнанні й творчості, втрачається інтерес до чесної праці,знецінюються духовні ідеали. Певна частина сучасної молоді байдуже ставиться до ідеї незалежності України.

У вирішенні важливих завдань патріотичного виховання чинне місце належить організації діяльності школи. Сучасна школа ще не змогла до кінця подолати негативні стереотипи, притаманні комуністичній системі виховання, не поставила особистість у центр виховної системи, У закладах освіти ще й досі відсутні цілісність і систематичність в організації патріотичного виховання ; до кінця не вирішено проблему до навчання рідною мовою. У виховному процесі важливе місце мають посісти народна філософія, народна мудрість, національні ідеї та ідеали, що є тим підґрунтям, на якому зростає національна свідомість,гідність, самоповага.

Глибокий та системний аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури доводить, що сучасне виховання, зокрема патріотичне, має здійснюватися в умовах національного виховання. Патріотичне виховання вчені розуміють як « формування гармонійної, розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською відповідальністю,здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями,родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативністю» (94, с.6 ).

Головним завданням патріотичного виховання є формування патріотизму, а на сучасному етапі становлення української державності ця проблема набуває особливого значення. Тому обрана тема дослідження « Патріотичне виховання молодших школярів у позаурочній діяльності » є досить актуальною.

Об єкт дослідження – процес патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності.

Предмет дослідження – форми, методи,засоби патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності.

експериментальній перевірці педагогічних умов,засобів і методів патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності.

Гіпотеза дослідження - патріотичне виховання молодших школярів у позаурочній діяльності буде ефективним, якщо :

впливати на почуття,переконання та діяльність вихованців ;

органічно поєднувати навчальні й виховні завдання, будуючи їх від близького до дальнього;

не нав’язувати патріотичні погляди зовні (дитина повинна прийняти їх добровільно, за власною волею та бажанням );

залучити до участі у виховній роботі школи батьків,громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, представників культури;

систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання ;

створити банк творчих робіт учнів молодших класів, музей або куточок історії школи (села, селища, міста ) як результат проведеної роботи з патріотичному виховання.

У відповідності з метою і гіпотезою дослідження визначені його завдання:

- вивчити та узагальнити історико-педагогічні аспекти патріотичного виховання в теорії та практиці ;

- проаналізувати стан патріотичного виховання у філософській, психологічній та педагогічній літературі на сучасному етапі й уточнити сутність,структуру і зміст патріотичного виховання ;

- обґрунтувати мету, завдання,зміст, форми, методи та педагогічні умови, які забезпечують ефективність процесу патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній

діяльності ;

- визначити критерії, рівні та ознаки патріотичного виховання молодших школярів;

- охарактеризувати технологію патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності ;

- експериментально перевірити педагогічну результативність методичних рекомендацій з патріотичного виховання.

Методи дослідження :

Теоретичні :

аналіз історико-педагогічної літератури для визначення становлення та розвитку ідеї патріотичного виховання дітей ;

метод періодизації.за допомогою якого встановлювалися якісні зміни в організації патріотичного виховання на різних етапах ;

системно-структурний метод застосовувався для характеристики теоретичних питань патріотичного виховання ;

конкретно-пошуковий – для узагальнення та систематизації позаурочної виховної роботи.

Емпіричні : педагогічне спостереження, анкетування, інтерв’ю, бесіди, індивідуальні та групові обговорення, тестування, аналіз малюнків для визначення рівнів сформованості патріотичних почуттів і перспектив їхнього формування у молодших школярів

- констатуючий педагогічний експеримент – для визначення знань і виявлення шляхів формування патріотичних почуттів у молодших школярів ;

- формуючий педагогічний експеримент – для перевірки ефективності педагогічної технології патріотичного виховання у позаурочній діяльності ;

- контрольний педагогічний експеримент – для підтвердження ефективності педагогічної технології ;

- математичні методи – у процесі збирання, обробки, аналізу, інтерпретації результатів дослідження.

Розділ І

Теоретичні засади патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності

1.1 Аналіз поняття «патріотичне виховання», «патріотичне почуття», «патріотизм» у філософії, соціології, психології

Проблема патріотичного виховання завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній та філософській думці. У сучасній літературі патріотичне виховання трактується як виховання, що формує усвідомлення своєї причетності до історії, традицій,культури свого народу, любов до своєї Батьківщини, вболівання за долю свого народу,його майбутнє.

Як результат ефективного патріотичного виховання у дітей чітко формується патріотизм. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Патріотизм – соціально-історичне явище. Елементи його виникли як усвідомлення родових зв’язків, обрядів, звичаїв (124, с.134-156). Слово «патріотизм» (від «patris») – грецького походження, в перекладі означає «батьківщина, вітчизна». Уперше воно з’явилося в період Великої Французької революції (1789-1793р.). Патріотами називали себе борці за народ, захисники республіки.

У філософському словнику патріотичне виховання розглядається як виховання, змістом якого є любов до Вітчизни, відданість, гордість за її минуле й сучасне прагнення захищати інтереси Батьківщини. Це визначення актуалізує рол патріотичного виховання, оскільки саме через активну діяльність людини на користь суспільства виявляються її справжні почуття (224, с.358).

У «Великій радянській енциклопедії» подається таке тлумачення : «Патріотичне виховання – це виховання любові до вітчизни,

відданості, прагнення своїми справами служити її інтересам»(17,с.282). Основою цього тлумачення є емоційно-чуттєва сторона поняття, що виявляється через ставлення людини до навколишнього світу. Життя людини в суспільстві завжди пов’язане з діяльністю, нормами поведінки, взаємовідносинами між людьми. Ось чому інтелектуальна та поведінкова сторони даного виду виховання.

Тлумачний словник української мови визначає патріотизм як «любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, готовність для них на жертви і подвиги»(134, с. 223).

Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці, значення якої висвітлюється в роботах О.Любара,В.Мацюка, В.Пугача, М.Стельмаховича, Д.Федоренка. Вони висвітлювали ідеал давньо-руської епохи, складовою частиною якого виступає патріотичне виховання.

Сучасні вчені педагоги також займаються визначенням понять «патріотизм», «патріотичне виховання».Дослідження проблеми патріотичного виховання школярів ґрунтується на фундаментальних працях у галузі національної системи виховання, концептуальних положеннях національної освіти та виховання(А.Алексюк (161),І. Бех (11,13,14),О.Вишневський (161), Т.Усатенко (161).

У сучасній педагогічній літературі виділяють щонайменше три різновиди патріотизму.

1.Етнічний патріотизм,що ґрунтується на почутті власної причетності до свого народу, на любові до рідної мови, культури, до власної історії тощо. Цей термін уперше використав відомий сучасний вчений-психолог І.Кон, який писав,що «…етнопатріотизм пов'язаний з утвердженням конкретизованих, спрощених образів свого народу, як правило,наділених позитивними рисами»(88,с.189).

Більш детально розглядає етнопатріотизм соціолог Т.Ісламшина. Вона визначає його як почуття внутрішнього духовного зв’язку зі своїм народом, поваги до «своїх» етнічних цінностей (68).

Цей патріотизм зумовлений природою як відчуття видової ознаки народу, є природженим і розвивається повноцінно, якщо дитина зростає у національно зорієнтованій сім’ї, навчається в українському дитячому садку, а потім в українській школі. При цьому великого значення надається вивченню історії українського народу,рідної мови та літератури,українського мистецтва, народних звичаїв, традицій.

2. Територіальний патріотизм базується на любові до того місця на землі (до місцевості, ландшафту, клімату тощо), де людина народилася.

3. Державний патріотизм ґрунтується на остаточній меті нації – побудові власної держави, державному самовизначенні, державницькому світогляді та державницькому почутті ; це вищий патріотизм, який базується на державній ідеології та пов'язаний з почуттям громадянськості (214,с.115-116).

Таким чином патріотичні почуття українського народу є емоційним аспектом національного державницького світогляду, що включає почуття належності до України, її історії, віру в майбутнє своєї держави. Найвищою формою патріотизму виступає почуття любові до Батьківщини, готовність терпіти муки й навіть іти на смерть заради неї.

Вивчивши велику кількість філософської, психолого-педагогічної та соціологічної літератури сформулюємо власне узагальнене визначення поняття патріотизм.Патріотизм – це духовно-моральний принцип життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням людини до рідного краю, до Батьківщини,до народу, це активна праця на благо Вітчизни, примноження її багатств, розбудова науки та культури, захист свободи та честі своєї держави. Патріотичне виховання - це виховання, яке передбачає виховання патріотичних почуттів, означає вироблення високого ідеалу служіння народові,готовності у будь-який час стати на захист Батьківщини, вивчати бойові традиції та героїчні сторінки українського народу. його Збройних Сил.

На думку вченого М.Савина патріотизм – це почуття(178), І.Харламов вважав його моральною якістю особистості (227), І.Іваненко – складником комуністичного світогляду та ідейності (65), О.Здравомислов – моральною цінністю (60). Радянська педагогічна наука,скована догмами марксистко-ленінської ідеології, так і не змогла виробити єдиного підходу до розуміння суті патріотичного виховання.

Аналіз літератури радянського періоду з проблем патріотичного виховання показав, що об’єктом патріотичних почуттів була багатонаціональна та єдина соціалістична батьківщина. Інколи вона підмінювалася рідними місцями, природою,а інколи в поняття батьківщини включалися соціалістична держава, радянський суспільний і державний устрій, комуністична партія.

Серед класиків педагогічної науки до проблем патріотичного виховання зверталися Г.Ващенко, О.Духнович, А. Макаренко, О. Огієнко, С.Русова, Г.Сковорода, В. Сухомлинський, К.Ушинський, Я.Чепіга та інші видатні вчені. У своїх працях і наукових розробках вони висвітлювали актуальні для свого часу проблеми розвитку патріотичних почуттів як складової частини національної системи виховання, висували ідею виховання «свідомого» громадянина, патріота своєї Батьківщини.

Для того, щоб детальніше розглянути поняття патріотичне виховання пропоную повернутися до історії його виникнення.

1.2 Історія розвитку проблеми патріотичних почуттів, патріотичного виховання у педагогічній науці

Виховні традиції української педагогіки складалися упродовж багатьох століть. За цей період наш народ набрав великого досвіду виховання, створив власну педагогічну культуру, в основі якої лежать ідеї народності,духовності, гуманізму, демократизму, патріотизму тощо.

Проведений аналіз історичних, історико-педагогічних джерел дозволив виділити основні етапи розвитку ідей патріотичного виховання в українській педагогічній теорії та виховній практиці.

Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці. Українська народна педагогіка сягає корінням у сиву давнину – ще до часів заснування Київської держави. Відомий сучасний вчений М.Стельмахович зазначав, що «народна педагогіка – це написаний багатотомний усний підручник про навчання і виховання підростаючих поколінь, який твориться народом, зберігається у його пам’яті й постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється» (197, с.240).

Народна педагогічна мудрість віддзеркалилася в усній народній - піснях, билинах, притчах, казках, міфах, легендах, прислів’ях.приказках тощо.

Патріотичний пафос творів українського фольклору – це любов до Батьківщини, бажання стати на її захист («Де рідний край, там і рай, а де чужина – там домовина»,»Людина без Вітчизни що соловей без пісні», «Рідна земля і в жмені мила», «За рідний край – життя віддай» та інші). У казках, легендах,міфах билинах завжди оспівувалися подвиги народних героїв во славу рідної землі, народу (билини про Іллю Муромця,Олексія Поповича, Дуная Івановича). Ці твори виховують у дітей любов до Батьківщини,відданість їй, гордість за її силу, могутність і славу ; любов до свого народу, повагу до його звичаїв, силу волі й духу, милосердя, працьовитість, чесність тощо.

Головними рисами народної педагогіки є:

всезагальний характер ідей народної педагогіки,її універсальність для всіх представників певної нації ;

висока духовність і моральність;

гуманізм, ставлення до життя людини як до найвищої цінності;

демократизм;

ідеал духовної свободи, незалежності та самостійності.

Другим етапом патріотичних ідей необхідно визначити період виникнення та становлення держави – Київської Русі(ІХ-ХІІІ ст. )

Особливості та зміст патріотичного виховання в цей період ґрунтовно розкриваються в історичних пам’ятках: літописах, повістях, та билинах, повчаннях та молитвах, житіях святих тощо. Епоха Київської України-Русі мала багату й високодуховну спадщину, якою могла б пишатися будь-яка цивілізована держава світу. Аналіз історичних пам яток Київської Русі доводить, що всі роздуми давніх авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха, Климента Смолятича, Данила Заточника та інших) мають на меті звеличення рідної землі, виховання любові до неї, пробудження гордості за її велич, піклування про єдність народів тощо.

Автор «Повісті минулих літ» (1110-1118рр.), літописець Нестор, пропагуючи християнську мораль, у той же час заклав основи патріотичного виховання. У повісті відображені народні уявлення про сім’ю та родинне виховання, особливості навчання та освіти підростаючого покоління того часу.

Дослідник і перекладач «Повісті минулих літ» В. Яременко підкреслює, що «наскрізним в літописі є релігійна концепція людини і світу, вогонь любові до рідної землі і патріотична тривога за її долю» (247,с.486-487).

В основі педагогічної концепції «Повісті минулих літ» лежить боротьба добра та зла. Зло обов’язково буде покаране, добро переможе. Носіями добра в «Повісті» виступають Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, Мстислав Великий, Володимир Мономах, Михайло і Всеволод Суздальські, інші князі, які з честю відстоювали єдність своєї землі, вболівали за свій народ, його теперішнє й майбутнє.

Ідеальні образи князів були невід ємною частиною загальної ідеї патріотизму. Князі виступали насамперед як захисники рідної землі, готові пожертвувати своїм життям заради власної честі та честі Батьківщини. «Патріотизм, - пише відомий учений Д.Лихачов, - був не тільки обов’язком, а й переконанням руських князів» (124,с.49). Князі були взірцем для свого народу, вони обіцяли «стеречь Русскую землю», «Русской земли блюсти», «за крестьяны и за Русскую землю головы свое сложити» (191).

Гордість усіх наступних поколінь за видатні здобутки вітчизняної педагогіки викликає прославлений твір «Повчання» Володимира Мономаха(1096р.) Важливо, що в його основу покладено духовно-моральні традиції словянського народу, гуманістичні ідеї православ’я. У «Повчанні» князь піклується про єдність рідної землі, закликає до безкорисливого служіння Вітчизні. Автор проголошує: «Да отныне объединимся единым сердцем и будем блюсти Русскую землю…»(148,с.249).

Особливе місце в «Повчанні» відведено вихованню у підростаючого покоління почуття патріотичного обов’язку перед Вітчизною.Володимир Мономах підкреслював,що людині, яка має свідоме почуття обов’язку, притаманна незламна сила в боротьбі з ворогами Батьківщини: «Смерти ведь, дети,не боясь,…ни войны, ни зверя, дело исполняйте мужское» (148,с.409). Князь дає поради щодо виховання дітей:постійно працювати, поважати старших, учитися добру та доброчинності. Ці та інші поради спонукають до виховання в дітей глибокої релігійності, милосердя, доброти, честі, любові до своєї землі та віри в її народ. Таким є моральний ідеал Володимира Мономаха,складовими частинами якого є патріотизм, боротьба за щастя рідної землі – України-Русі, формування високої моралі, лицарських чеснот.державотворчих якостей. Дітей, підлітків, юнацтво виховували на героїчних традиціях, релігійних ідеях, цінностях та мудрості фольклору, героїки билинного епосу.»Діти захоплювалися, – відзначає науковець Ю.Руденко, – високими якостями, стійким характером, силою волі і духу богатирів.

Гуманістичні ідеї Мономаха мали великий вплив на розвиток педагогічних ідей Київської України-Русі. Мислителі ХІІ століття (Кирило Туровський, Данило Заточник, Клементій Смолятич) висловили оригінальні педагогічні думки,що стали основою української педагогіки. Дослідник О.Красов вказує,що вони протиставляли творчий пошук істини сліпому наслідуванню(К.Смолятич), доброчестя – хабарництву(К.Туровський), розум – безглуздю (Д.Заточник) (104, с.16).

Пробудженню державної свідомості сприяло»Слово про закон і благодать» Іларіона Київського (1037-1043рр.). Автор проголосив рівність між усіма народами, виклав патріотичну концепцію всесвітньої історії, в якій почесне місце відводилося Київській Русі. Іларіон пророкував велике майбутнє державі, її працьовитому та мужньому народові, оспівував героїчне минуле Русі,відтворив пошуки й прагнення передової частини сучасного йому суспільства.

На особливу увагу в цьому творі заслуговує молитва до Володимира, сповнена патріотичним пафосом: «И до нелиже стоит мир, – звертався Іларіон до Бога – не наводи на ни напасти искушения,ни предай нас в руки чуждных, да не прозовётся град твой,град пленен, и стадо твое пришельцы в земли не своей(147, с.36). Ця молитва повторювалась у критичні моменти життя.

Терпимість,рівність між усіма народами, справедливість, чесність, доброта, людинолюбство, любов до Бога завжди розглядались як найвищі моральні якості людини. Їх починали виховувати в дитини з народження. Ігумен Феодосій Печерський писав: «Свою веру непрестанно хвали …и подвигайся в своей вере добрими делами, одаряй милостью не только единоверцев,но и чужих..всякого помилуй от беды избавь,и не будешь лишён воздаяния от Бога»(62, с.162)

Високі почуття синівської любові до рідної землі, України-Русі,в самобутній формі відображені в перлині тогочасної літератури «Слові о полку Ігоревім»(1187-1188).Ідея єдності всіх руських бойовий дух, лицарська звитяга розкриті в цьому творі з надзвичайною художньою силою та образною яскравістю. Відомий історик Д.Лихачов підкреслює :»Вражаючою силою позначилися земель, палкий патріотизм наших предків, їхній моральний, народні засади патріотизму, який спирається на живе почуття любові до Батьківщини, як до живої істоти «(113,с.61).

Ця патріотична ідея мала вирішальне значення для боротьби проти татаро-монгольської навали. Розуміння необхідності об’єднання князів, централізованої влади, для того щоб уникнути спустошення й поневолення,

Знайшло своє відображення в деяких творах тієї епохи («Слово про погибель руської землі», «Повість про Олександра Невського, «Про Євпатія Коловрата», «Задонщина» та інші.)

У творі «Задонщина» автор (боярин Софроній) розглядає Куликовську битву як реванш за погибель слов’янських воїнів на ріці Каялі. У творі показано єдність народу, піднесення народної само свідомості, віру в силу землі, історичний оптимізм. Велич, слава, сила воїнів у «Задонщині» виховувала в молодого покоління глибокі патріотичні почуття: любов до рідної землі, бажання йти на смерть за свободу та незалежність Батьківщини, віддавати всі сили для процвітання свого народу

Патріотизм виступав не лише як головна риса українського народу, як обов’язок переконання всього життя.

Підводячи підсумки, можна стверджувати, що виховний ідеал давньоруської епохи, складовою частиною якого виступає патріотичне виховання має такі риси:

любов до Бога та Батьківщини;

безкорисливе служіння Вітчизні;

захист рідної землі, гордість та її велич;

боротьба за єдність слов’янських народів;

Піклування про власний народ, про свою батьківщину.

Таким чином, педагогічна думка Київської України-Русі має глибокий загальнолюдський зміст, виступає фундаментальною основою вітчизняної педагогічної науки та української культури в цілому. Втілюючись в життя, педагогічні ідеї цього періоду виховували людину на християнських нормах моралі, як особистість мислячу, милосердну, совісну, мужню, працьовиту, з вірою у краще майбутнє

Третій етап становлення ідей патріотичного виховання в історії обіймає час звільнення від татаро- монгольської навали та період українського національного Відродження (XIV_XVIII), який характеризується формуванням української розвитком двох українських держав: Галицько-Волинської держави та Козацької демократичної республіки. На цьому історичному етапі велика увага приділяється вихованню в підростаючого покоління суто національних рис :любові до рідної землі,поваги до героїчних подвигів українців, готовності до захисту свого народу та Вітчизни. У боротьбі за свій народ і віру її виявили силу та принесли велику користь братства (XV-XVI ст.). Пам’ятаючи слова Ісуса Христа: «Люби ближнього, як самого себе», члени братства відкривали «шпиталі», де жили бідні старі люди, школи з яких виходили справжні українці, готові до розумової боротьби за віру, народ та Батьківщину.

У братських школах навчали рідною мовою, виховували дітей у національному дусі на кращих традиціях українського народу та нормах християнської моралі. Зокрема, історіограф М.Аркас писав, що «Великий вплив має народна школа на весь устрій життя людського,…а разом з тим з цього добре знати,яку велику шкоду роблять ті школи, де малим дітям у вічі сміються над рідною мовою, немов показуючи тим, що материнська і батьківська мова – нікчемна. Бо од того виходить до всього рідного та знущання над ним ; од того великий розрух у сім’ї буває,а разом з тим немає доброго ладу в громадському житті»(6,с.170). Народні школи мали на меті відродити слов’янську мову,підняти її значення як мови предків, мови, що об’єднує всіх слов’ян та є мовою слов’янської вченості.

Діяльність церковних братств забезпечила подальший розвиток угорського шкільництва. Школи виховали нову плеяду представників українського народу, освічених,творчих,музичних. палких патріотів, «Носіїв і пропагандистів ідеї української державності, будителів українського національного відродження, утвердження людської гідності українця»(119,с.100).

Значну роль у діяльності тогочасної школи відігравали ідеї визначних діячів науки. культури, педагогічної думки Памви Беринди, Івана Борецького, Максима Грека.Арсенія Еласовського, Лаврентія та Стефана Зизаніїв, Захарія Копистецького, Олександра Митури та інших. Їхня діяльність відіграла помітну рол ь у культурному відродженні України,поширенні ідей гуманізму та ідеологічній боротьбі з католицизмом.

На території України, зазначає М.Аркас діяло «Панське братство»(1580р.),до складу якого входили впливові заможні люди. Це родини князів Вишневецьких, Острозьких, Ружинських, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, митрополит Іван Борецький, Петро Могила та інші. Вони сприяли розвиткові народної освіти, бажаючи, щоб народ став твердіший у вірі та міцніше тримався своєї національності. Також велике значення надавалося друкуванню книг українською мовою, відкриттю шкіл, колегій.

Братства відігравали важливу роль у боротьбі з насильницькою полонізацією, сприяли формуванню національної свідомості, поширенню знань та освіти.

Справжнім феноменом в історії України було запорозьке козацтво, поштовхом до формування якого стало також почуття патріотизму. Козацтво було великою військовою силою, що боронила рідні землі від варварських нападів.

Історик та етнограф, Д.Яворницький відзначає, що запорозьким козакам були притаманні щедрість, безкорисливість, постійність у приязні,гріхом вважалось навіть ошукати чорта, коли він іноді попадав січовикам у товариші, висока любов їх до особистої свободи, після якої вони віддавали перевагу лютій смерті перед ганебним рабством» (244, с.234).

Видатними синами української держави, істинними захисниками честі та слави рідної землі й народу були козацькі гетьмани, кошові полководці – Д. Байда – Вишневецький, І. Богун, І. Виговський, О. Шашкевич, П. Дорошенко, С. Кішка, І. Мазепа, С. Наливайко, П.Сагайдачний, Б.Хмельницький та інші.

Вища якісна характеристика козака, як визначає вчений Ю. Руденко, - це духовність, що має самобутню систему цінностей. Їй притаманні віра, надія, любов до рідної землі, народу до свого родоводу, єдність добра, краси та істини. Складовими компонентами козацької духовності є ненависть, презирство до ворогів рідної землі, українського народу.

Як підкреслює українській історик Д. Дорошенко: «Козаччина - ідеал українського народу… Козак…- це ідеал вільної людини, борця за громадське добро, за волю рідного краю… Козак - це ідеал мужчини, юнака, сміливого, завзятого, який втілив у собі всі най кращі сторони чоловічої вдачі» (53,с.152 ).

На особливу увагу заслуговує досвід козацьких шкіл. У них засвоювався козацький кодекс поведінки, норми християнської та народної моралі, культивувалися національні цінності українців (104).

Козацька виховна система ставила за мету формування в сім’ї, школі, повсякденному житті характеру козака, з притаманною йому лицарською звитягою, українською національною свідомістю та самосвідомостю, дійовим патріотизмом. Високою свідомостю.

Сучасні вчені О.Губко, В. Кузь, Ю. Руденко зазначають: кодекс честі включав любов до батьків, шанобливе ставлення до жінки, відданість батьківщині, народу, непримиренність до ворогів, героїзм, відстоювання свободи та незалежності України, готовність боротися за її честь, волю і славу (108).

Виховання патріотичних почуттів сприяли козацький устрій та соціальне середовище України. Як відзначає Яворницький,у сім’ї з раннього дитинства виховували самодисципліну, загартовували тіло й дух,навчали основам бойового мистецтва.(245,с.310-312).

Великий внесок у розвиток освіти та виховання належить Острозькій та Києво-Могилянській академіям(XVII-XVIII ст..), які довгий час були центрами освіти,науки, громадсько-політичної думки України та всієї східної Європи. Виховані на загальнолюдських, національних та історико-культурних цінностях українського народу, випускники академій були свідомими патріотами, борцями за національне й соціальне відродження України.

У цей період з’являються наукові праці з питань громадського виховання. Видатні діячі епохи українського Ренесансу – І.Вишенський («Книжка»), с.Зизаній(«Катехізис»,З.Копистецький «Палінодія»), Г.Смотрицький(«Ключ царства небесного»), М.Смотрицький(«Тренос») висловлювали гуманістичні та патріотичні думки, підкреслювали необхідність розвитку національної науки, освіти та культури, закликали до боротьби за соціальне та духовне визволення українського народу.Академік О.Білецький зазначав,що вони зробили значний внесок у боротьбу українського народу, «яка проводилася силами всього прогресивного людства протягом століть…»(15,с.271).

Зусилля вчених були спрямовані на вирішення найважливішої життєвої задачі українського народу - визволення Вітчизни від загарбників. Палкими патріотами були Іван Борецький, Петро Могила, Мелетій Смотрицький, чия діяльність пронизана почуттям любові до рідної землі, до свого народу. Їхня невтомна праця сприяла формуванню національної свідомості українського народу, виховувала патріотизм і волю до визволення, укріплювала позиції православної церкви.

У педагогічній науці XVIIст. Проблему патріотичного виховання особистості порушував видатний мислитель Г.Сковорода («Байки Харківські», «Вдячний Еродій» та ін.).

Ідеї та погляди Сковороди виростали на ґрунті реального життя й відбивали погляди, думки,сподівання українського народу. його прагнення до кращого життя.Мислитель розглядав патріотизм в єдності з такими моральними якостями, як благородство, працьовитість, чесність, скромність, доброзичливість, щирість, вірність, доброта, справедливість, великодушність, людяність, гідність. Складовими патріотизму Г.Сковорода вважав насамперед любов до Батьківщини, народу, гуманістичні ідеали гідні людини.

Ідея патріотичного виховання досягла свого найвищого розвитку в концепції «сродної праці» Г.Сковороди. Педагог основну увагу зосередив на проблемі людини, її щастя, покликання, боротьби за краще майбутнє. На його думку, важливу роль у добробуті українського народу і всього людства повинна відігравати творча праця («Бджола і Шершень», «Чиж та Щиглик», «Щука та Рак»).Однією з найважливіших вимог до виховання,на думку філософа, була його народність:»Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе. Якщо ти українець, будь ним…» (126,с.12).

Таким чином, ми бачимо, що патріотичне виховання спрямоване на формування особистості, для якої боротьба за благо та процвітання рідної землі співпадала з прагнення до праведного життя. При цьому великого значення набувають такі патріотичні якості,як честь,слава, гідність,свобода.

Провідними рисами патріотичного виховання періоду українського Відродження виступають:

віра в Бога як втілення Вищої справедливості та укріплення православної віри;

любов до Батьківщини, збереження незалежності й соборності України,безкорисливе служіння державі;

боротьба за волю, честь і славу України;

інших народів Педагог О.Духнович писав: «Люби свій народ не тому, що він славний, а тому, що він твій.Будь вірним своїй Батьківщині - це твоя колиска. Хто не любить свою Батьківщину, той сирота, без обстоювання та відродження української мови, науки, освіти, культури, мистецтва;

виховання дітей в національному дусі на кращих традиціях українського народу.

Наступний, IV етап охоплює ХІХ ст.-поч. ХХ ст. – період національно-політичного відродження України та становлення української нації.

У ХІХ ст. Україна вступила із скасуванням гетьманства (1764р.),запровадженням дворянства (1785р.),з рекрутчиною, кріпацтвом, зруйнуванням Січі. Українські землі закабалила Росія, Польща та Австро-Угорщина. Це призвело до знекровлення національної системи виховання, закриття навчальних закладів, заборони вживати рідну мову. Завдяки цьому починається національне відродження України - зміцнення національної самосвідомості, гідності, високих патріотичних почуттів, бурхливий розвиток української науки і культури.

Першочерговим завданням школи, вчителів у цей час вважалося виховання патріотичних почуттів, національної гордості, поваги до батька, без матері, без усього»(56,с.86).

Однодумцем О.Духновича був засновник вітчизняної педагогічної науки педагог К.Д.Ушинський відстоюючи принцип народності він вважав, що основним завданням народної школи є виховання патріотизму засобами рідної мови, природи рідного краю, народних традицій, праці, релігії. Він писав:»Чим повніше і розумніше школа буде будувати свою роботу на основах народності, тим ближче стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання - готувати патріотів»(72,с.193).Педагог підкреслював, що найважливішими рисами майбутнього громадянина повинні бути любов до своєї Батьківщини,почуття відповідальності й обов’язку перед народом, почуття національної та власної гідності, жага корисної діяльності.

На принципі народності базується мета виховання, яка, на думку видатного вченого, «побудована на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу» (220,с.990). Так само мета патріотичного виховання базується на національному ґрунті. Педагог зауважував: «незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя мета і засоби досягнення цієї мети» (220,с.470).

У підручниках «Рідне слово» та «Дитячий світ» педагог наголошував на необхідності розвитку патріотичних почуттів на основі використання народних казок та пісень, прислів’їв та приказок, байок та жартів, загадок та скоромовок - усього того, що є основою народної педагогіки, виразником педагогічного генію народу, сутністю народного виховного впливу на дитину. Саме під впливом цих знань у дитячому віці складається уявлення про «малу» батьківщину, почуття любові до неї

На хід і розвиток відродження вплинули відомі патріоти України М.Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко та інші. Пройняті ідеалами демократії вони запропонували нову політичну програму, викладену в маніфесті « Книга буття українського народу» або «Закон Божий». Вони висували ідеї волі, рівності народів, свободи віри, можливості для кожного народу творити свою державу та вільно розвивати освіту, науку, культуру.

Одним з найактивніших борців за національне відродження був славетний Кобзар,пророк Т. Шевченко, який у своїх творах закликав народ до боротьби за рідну землю, за свою долю, за державу. Все життя Великий Кобзар боровся за відродження національної системи виховання, за народну педагогіку, зв'язок з народним життям, за традиції сімейного виховання, оскільки саме народна педагогіка виховує патріота зі святим почуттям любові до рідної землі, до знедоленого народу.

Щоб стати істинним сином своєї землі, треба вивчити її історію, любити рідну мову, вірити у свій народ, боротися за його щастя.

Прапор великого вчителя та його однодумців М.Костомарова, П.Куліша підхопили видатні діячі науки й освіти :І.Франко, В.Антонович, Б.Грінченко, М.Драгоманов, Леся Українка, М.Шашкевич та інші. У 1873році було засновано Товариство імені Шевченка, яке стало центром наукової роботи в Україні (М.Драгоманов,О.Кониський, Д.Пальчиков та ін.). На початку 1880р. починається діяльність театральних труп Кропивницького, М. Старицького, братів Тобілевичів. театр стає національною установою, що впливає на маси, вчить їх української мови, наближає до історії народу, викликає пошану до української культури, надихає молодь ентузіазмом і патріотизмом.

Видатний діяч І.Франко невпинно боровся за українську національну школу. Особливо великого значення надавав питанням вивчення дітьми української мови й літератури, фольклору та етнографії. Мету і завдання національного виховання І.Франко вбачав у служінні українському народу, в боротьбі за вільну й незалежну Україну,у здійсненні заповітів народної педагогіки, утвердженні національної свідомості громадян. У вірші «Не пора»І.Франко закликав до відродження української держави та життя для блага України. Письменник закликав :»Нам пора для України жити»(159,с.25).

У політичній програмі «свідомого українства» вітчизняний педагог Б.Грінченко наголошував на здобутті прав для української мови в церкві, школі, в повсякденному житті. Він підкреслював, що рідна мова разом з народною педагогікою та мораллю сприяють формуванню справжньої людини, майбутнього громадянина, патріота рідного краю, непримиренного борця за правду. Для розв’язання цих завдань Б.Грінченко, наслідуючи К.Ушинського, Т Шевченка, уклав рукописний український буквар, одним з перших запровадив навчання українською мовою з використанням фольклору. Глибоко усвідомлюючи значення принципу народності як провідного чинника формування свідомого громадянина, педагог створив «Українську граматику для науки читання і писання», в основу якої були покладені приказки, загадки, байки, дитячі пісні, народні вірші й оповідання, народні жарти, дотепи. Академік АПН України О.Сухомлинська зазначає, що вони вчили дітей «поважати мудрість свого народу, сприяли формуванню моральних уявлень та переконань»(132,с.237).

Соціально-економічні, політичні події перших десятиріч ХХ ст. дали поштовх новим ідеям патріотизму, формування свідомого українця.У 10-20рр. Починається відродження національного шкільництва.З’являється мережа «Просвіт».

Головною метою мережі «Просвіт» було сприяння розвиткові української культури, єднання українців, надання можливості жити національним життям. Ці організації виконували ряд навчально-виховних завдань, серед яких :

загальноосвітня діяльність серед народу;

ознайомлення з історією та культурою України;

навчання рідною мовою;

створення бібліотек, читалень, лекцій, курсів;

проведення концертів, вечорів, вистав;

відкриття національних шкіл та інших просвітніх установ ;

видавнича діяльність.

Першу таку мережу було засновано в Південній Україні, в Одесі (1905р.), потім у Києві виникло товариство «Просвіта імені Т.Г.Шевченка» (1906р.). У подальшому організації з’являються в Чернігові, Житомирі, Харкові, на Катеринославщині, Полтавщині та інших місцях. Активну участь в їхній діяльності брали видатні громадські діячі Б.Грінченко, М.Старицький, Леся Українка, М.Коцюбинський, І. Шраг, Д.Яворницький, І. Луценко та інші.

З 1912р. в Україні починають діяти молодіжні об’єднання «Січ», «Сокіл», «Пласт», освітньо-виховна діяльність яких ґрунтувалася на національно-культурних та історичних традиціях українського народу.

Молодіжні організації «Сокіл», «Пласт», «Січ» ставили за мету:

розвиток національної свідомості й патріотизму ;

виховання характеру й духу ;

служіння Батьківщині та українському народу;

здоров’я та фізичний розвиток тощо.

Результати діяльності цих організацій, як писав сучасний педагог Б.Ступарик, «спрямовані на формування людини, готової до здійснення державницької ідеї, з почуттям високої відповідальності перед своїм народом»(203,с.137).

Для педагогічного розуміння сутності патріотичного виховання важливими є погляди українських вчених початку ХХ ст.. Г.Ващенка, М. Грушевського, І.Огієнка, С.Русової, Я.Чепіги та інших.

Велику роль у розробці та реалізації концепції національного виховання відіграв І.Огієнко. У роботах «Українська культура» та»Наука про рідномовні обов’язки» він підкреслював,що система освіти має бути національною за характером і реалізовуватись на національних засадах. Обґрунтовуючи засоби національно-патріотичного виховання, І.Огієнко особливо наголошував на вивченні української мови : «…Поки живе мова – житиме й народ, як національність. Не стане мови – не стане національності: вона м розпорошиться поміж дужчим народом…» (136,с.126).

Ідеї І.Огієнка про створення національної школи як гаранта розвитку нації підтримала вихователька, мати, талановита українка С.Русова, яка твердила, що освіта й навчання мають відповідати національним інтересам, враховуючи звичаї, традиції, своєрідність українського народу.

У теорії виховання, розробленій С,Русовою, чільне місце посідає патріотичне виховання. На думку виховательки, це цілеспрямований педагогічний процес формування у школярів почуттів, поглядів і свідомості засобами рідної мови, через колискові пісні, забавлянки, народні казки, ігри, лічилки, загадки. Не менш важливими є екскурсії, вивчення історії та релігії українського народу,створення в школі історико-географічного музею. Особливу увагу С.Русова звертає на те, що «…конче потрібно виховати в учнів почуття любові до рідного краю, і це дає позитивні результати, коли виховання поставлено на національний ґрунт. Ми можемо любити тільки те, що знаємо, і треба дати дітям на очі бачити найближчі місцевості, знати в них кожну річку, ліс, озеро, острів…знати, чим люди займаються, коло чого вони працюють. Літературний матеріал теж має бути спочатку цілком національним – народні пісні, казки, поеми»(176,с.84).

Головне завдання патріотичного виховання С.Русова вбачала у створенні громадянського ідеалу, який дасть змогу школяреві «навчитися свої персональні бажання підпорядковувати загальним вимогам рідної йому громади, держави»(175,с.152).

Проблеми розбудови національної школи хвилювали українського письменника й педагога Я.Чепігу.У «Проекті української школи» він зазначає, що для відродження українського народу необхідно розвивати народну культуру,запроваджувати навчання українською мовою. До нової української школи він висуває певні вимоги, серед них:

школа має бути народною, відображати інтереси народу;

освіта повинна бути глибоко національною, спиратись на народну творчість та культуру(132,с.275).

Наслідуючи І.Огієнка, С.Русову, Я.Чепігу, Г.Ващенко виступає за відродження української національної культури та української школи. Талановитий український педагог зазначає, що в національному виховному ідеалі віддзеркалюється сутність українського патріотизму. До змісту патріотизму Г.Ващенко включає віру в Бога, моральні закони творення добра, загальнолюдські та та національні цінності. Важливим є те,що вчений наголошує: мета життя людини полягає у служінні Богові та Україні, у виконанні та шануванні заповідей морального кодексу поведінки. Велике значення має заповідь любові до Бога та любові до ближнього. «Ближніми» є родина, рід, а далі – народ, нація, людство. Це дасть змогу виховати «свідомого патріота», найвищим покликанням якого є «жертовна любов до Батьківщини. Вона виявляється в тому, що людина для блага Батьківщини терпить муки і навіть іде на смерть»(25,с.69).

Таким чином в період ХІХ – початку ХХ ст. особливостями патріотичного виховання виступають:

любов до Батьківщини, за яку людина «терпить муки» і навіть «іде на смерть»;

любов до народу, до його духовної спадщини ;

національні почуття : любов до рідного краю, природи, до української мови, культури, історії, повага до національних та родинних традицій;

служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості.

Соціально-політичні зміни в Україні на початку ХХ ст.. кардинально вплинули на подальший розвиток патріотичних ідей. В умовах першої в світі соціалістичної держави патріотичні ідеї набули нового змісту, визначивши сутність радянського соціалістичного патріотизму. Це зумовило виділення Радянського етапу (1917-1991рр. ) розвитку патріотичного виховання в історії педагогічної думки.

Радянські педагоги Н.Крупська, А. Луначарський, А. Макаренко, М. Покровський, В. Сухомлинський та інші, висловлювали ідею формування нової людини – хазяїна і творця соціалістичного життя. Насамперед таку людину необхідно було підготувати до життя та праці.

Велику роботу з формування нової людини, громадянина, «радянського патріота» проводили школи та позашкільні освітні заклади.

По-перше, це була краєзнавча робота: діти брали участь у експедиціях та походах, знайомилися з природою рідного краю, вивчали історію свого народу, збирали документи, матеріали про подвиги земляків у роки Великої Вітчизняної війни. Така діяльність сприяла вихованню відповідальності, дбайливого ставлення до природи, любові до свого народу, гордості за свою Батьківщину.

По-друге, в багатьох школах, позашкільних закладах радянських часів організовувалися загони корчагінців, гайда рівців, дзержинців, «Юних ленінців», «Червоних слідопитів», «Патріотів» та ін. Традиційним було проведення зустрічей з ветеранами війни та праці, «Днів пам’яті» тощо.

По-третє, в поза навчальний час учні збирали металобрухт і макулатуру, впорядковували шкільне подвір’я, вулиці, працювали в майстернях, цехах підприємств, на будівництві, на колгоспних ланах і фермах, надавали шефську допомогу інвалідам війни та праці тощо. Усі трудові заходи проходили під гаслом «Моя праця вливається в працю моєї республіки» або «Піонери – Батьківщині». Така робота виховувала в учнів почуття прекрасного, любов до рідної школи, вулиці, міста, країни, глибокі почуття патріотизму, дружби.

Видатний радянський педагог А.Макаренко наголошував, що комуністичне виховання не може бути нетрудовим. Вихователі повинні навчити дітей працювати творчо, оскільки тільки творча праця на благо Батьківщини приносить радість і щастя, розвиває людину духовно. Ця праця має бути колективною.

По-четверте, патріотичне виховання здійснювалося через військово-спортивні табори, початкову військову підготовку, дружбу школярів із військовими частинами, через уроки мужності, військово-спортивні ігри «Зірниця», «Орлятко».Ця робота допомагала учням краще пізнати бойові традиції свого народу, прищеплювала любов до військової справи, готовність зі зброєю в руках стати на захист Батьківщини.

Особливо цінною на даному етапі стала педагогічна спадщина талановитих радянських педагогів А.Макаренка та В.Сухомлинського. Ставлячи завдання формувати нові покоління свідомої молоді, вони виховували справжніх патріотів, люблячих Батьківщину, гордих за свій народ та його історичне минуле, працюючих на благо Вітчизни. З цією метою педагоги постійно шукали та використовували нові організаційні форми та методи виховної роботи. Більшість з них і сьогодні є актуальними.

А.Макаренко керувався принципом зв’язку школи з життям, надавав великого значення суспільно-корисній праці для патріотичного виховання та залучення учнів до соціалістичного будівництва. Патріотичне виховання педагог розумів як «виховання активного діяча соціалістичного суспільства, виховання цілих поколінь загартованих, відданих революції, радісних і суворих діячів» (122,с.353).

Для виховного процесу, на думку А.Макаренка, важливою є так звана «система перспективних лін6ій», тобто виховання доцільно організовувати поступово, починаючи з маленької «ближньої» мети, після досягнення якої виникає бажання подальшого розвитку й удосконалення. На основі цих перспективних ліній виникає «завтрашня радість». Ідея «завтрашньої радості» ґрунтується на тісному зв’язку особистої радості вихованців із великим соціальним почуттям, яке переростає у високу радість – служіння Батьківщині й народові.

Поняття «патріотизм» як сукупність політичних і моральних почуттів розглядав наш видатний сучасник В.Сухомлинський. Живучи в соціалістичному суспільстві, педагог в основу виховного ідеалу покладав загальнолюдські та національні цінності,серед них провідними є такі.

1. Любов до рідної землі, народу, Батьківщини та її минулого.

2. Любов до матері батька, старших у сім’ї. «Людина, не вихована належним чином у цій колисці,– писав Сухомлинський, – людина, незмінна в глибокому особистому, неможе бути справжнім сином Вітчизни в суспільному … Той, хто забув колиску, з якої піднявся, щоб іти по землі, хто байдужий до матері, що вигодувала та виховала його, нездатен переживати високі патріотичні почуття» (208,с.146).

3.Любов до рідної мови.

Рідну мову педагог вважав духовним багатством, носієм мудрості, слави, культури, історії українського народу. Рідна мова є джерелом, з якого дитина здобуває знання про навколишній світ, про свою родину,місто, село, Батьківщину. Мова, зазначав Сухомлинський, здатна «піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків…»(207,с.216).

4. Шанобливе ставлення до історії та культури українського народу.

Павлиський учитель широко використовував у практиці патріотичного виховання скарби народного виховного впливу – пісні, легенди, казки, оповіді, бувальщини, приказки, народні традиції, звичаї, обряди. У праці «Серце віддаю дітям» В.Сухомлинський підкреслює значення казки:»Казка – благородне і нічим не змінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту,…Казка виховує любов до рідної землі вже тому,що вона – творіння народу» (207,с.189).

5. Працелюбність.

Педагог вважав. Що не може бути виховання поза працею і без праці.

Аналіз досліджень дає можливість виявити позитивні та негативні риси патріотичного виховання в соціалістичному суспільстві.

Позитивні:

любов до соціалістичної батьківщини, відстоювання її інтересів;

постійна готовність до захисту Вітчизни, турбота про її розквіт;

гордість за історичні звершення першої у світі соціалістичної держави;

зміцнення дружби та братерства між народами;

повага до героїв війни та праці.

Негативні :

підпорядкованість національних інтересів інтернаціональним;

цілковита підтримка політичного курсу комуністичної партії та будь-яких його змін;

заідеалізованість освіти;

ігнорування ролі «малої» батьківщини, рідного краю;

насадження російської мови та культури;

формування нового типу людини – «радянська людина», що привело до з націй;

знивелювання націй;

ігнорування інтересів, традицій, цінностей народів Радянського Союзу;

попрання віри в Бога, атеїстичне виховання.

Таким чином, ми визначили основні етапи становлення та розвитку ідеї патріотичного виховання в історії вітчизняної педагогічної думки, починаючи з основ народної педагогіки. Ми бачимо, що на різних етапах розвитку суспільства зміст патріотичного виховання постійно змінювався. Без патріотичних почуттів, переконань, дій людина не може бути справжнім громадянином і сином своєї Вітчизни.

1.3 Змістова структура патріотичного виховання

Сучасні умови життя в Україні висувають перед народною освітою якісно нові завдання у сфері виховання молоді, розв’язання яких допоможе подолати існуючий формалізм у змісті роботи школи. Виховання громадян України носить національний характер, базується

На національних традиціях українського народу, є ідейною силою національної свідомості., засобом збереження національної ідентичності. Сучасна модель виховання враховує особливості сьогодення, оскільки цього вимагають соціально-економічне становище країни, моральний і духовний стан українського народу, подальший розвиток культури, науки.

Становлення свідомого патріота з відповідними почуттями, переконаннями та діями залежатиме від накладених на національну свідомість певних відбитків. Національна свідомість - основа патріотичного виховання, це глибинне усвідомлення своєї етнічної належності та своєрідності історичної долі, невід’ємним атрибутом кожної нації. Вона свідчить про зрілість народу як самочинного суб’єкта історичного процесу, є показником морального здоров’я, духовних та інтелектуального потенціалу особистості.

Національна свідомість включає:

любов до України, історичного й самобутнього образу свого народу;

віру в духовну силу народу та його призначення;

силу волі й відповідальність за те, щоб народ України посів почесне місце в цивілізованому світі;

уміння осмислювати історію, культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого народу, нації, рідного краю

систему вчинків, що є наслідком любові до Батьківщини, віри, відповідальності, осмислення ; готовність свідомо служити інтересам України(237).

Вирішувати проблему формування істинної національної самосвідомості можливо лише у зв’язку з духовним розумінням Батьківщини. Тому що «Вітчизна – це дух народу в усіх його виявах і творіннях, а національність означає своєрідність цього духу,– пише К.Чорна (236,с.210).

О.Вишневський виділяє три етапи розвитку патріотичної свідомості дитини та людини взагалі:

1. Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення є основою, фундаментом патріотичного виховання і здійснюється переважно в батьківській родині та в школі. Він припадає на дошкільний і молодший шкільний вік. На цьому етапі формується почуття патріотизму.

2. Етап національно-політичного самоусвідомлення, припадає на підлітковий вік, коли дитина з лона сім’ї та школи переходить у громадське середовище. На цьому етапі відбувається приєднання юнацтва до різноманітних дитячих й молодіжних громадських, політичних організацій і об єднань, які в змозі допомогти виховати сьогоднішнього школяра, завтрашнього громадянина України.

3. Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення, коли поняття «національного» виходить за межі етнічності та сягає рівня державності. Характерними рисами даного етапу є вияв любові, поваги до своєї держави як головної мети нації(229,с.36).

Таким чином, проходження даних етапів свідчить про громадянсько-патріотичну зрілість людини.

А от філософи виділяють два рівні патріотичної свідомості – суспільно-психологічний та ідеологічний(152,с.8-14). Патріотичне становлення індивіда, підкреслює Р.Петронговський, відбувається як двоєдиний процес : на психологічному рівні це формування уявлень, почуттів, звичок, настроїв та прагнень; на ідеологічному – формування патріотичної свідомості, ідей, поглядів і переконань (157,с.24).

Головна функція патріотичних почуттів полягає у позитивному ставленні до свого народу. Батьківщини. Як зазначає В.Вугрич, суб’єктом патріотизму є людина як суспільна істота, а об’єктом – народ, Батьківщина (36,с.10).

У філософсько-гуманітарних науках виділяється зовнішня структура патріотизму :

- патріотичні почуття;

- національна гідність людини ;

- потреба в задоволенні національних інтересів;

- патріотична свідомість на основі національної свідомості, розуміння своєї громадянської ролі в суспільстві;

- національний такті толерантне ставлення до людей інших національностей;

- бажання й потреба в накопиченні, збереженні та предачі національних культурних цінностей ;

- готовність до патріотичної діяльності(157,с.24).

Патріотизм, як почуття має внутрішню структуру, що складається з кількох компонентів:

перший, поверхневий, - природна любов до свого народу як до великої родини; любов до рідного слова, рідної природи;

другий – це відчуття патріотизму розумом, усвідомлення обов’язку перед народом, готовність стати на захист його інтересів;

третій – це переплетіння любові до рідного, близького з усвідомленням свого обов’язку перед народом;це прагнення, готовність служити Батьківщині (36,с.10).

Структуру патріотичних почуттів можна представити через відношення до:

себе :національна самосвідомість, честь, гідність, щирість, доброта, терплячість, чесність, порядність;

людей: толерантність, національний такт, милосердя, благородство, справедливість, гостинність, відкритість, щедрість, готовність допомогти, усвідомлення своєї належності до українського народу як його представника, відповідальність перед своєю нацією;

Батьківщини :віра,надія, любов, громадянська відповідальність, вірність, готовність стати на захист, бажання працювати для розвитку країни, підносити міжнародний авторитет, повага до Конституції та законів держави;гордість за успіхи держави, біль за невдачі, суспільна активність та ініціативність.

Національних цінностей :володіння українською мовою, бажання і потреба в накопиченні, збереженні та передачі родинних і національних звичаїв, традицій, обрядів, дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи, сприяння розвиткові духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до національних та державних символів; почуття дбайливого господаря своєї землі.

Зазначимо, що відповідно до педагогічних ідей процес виховання складається з ряду етапів, які характерні для будь-якого виховного процесу. Відомі сучасні педагоги Т.Ільїна(66), Н.Мойсеюк(130) виділяють такі етапи:

усвідомлення вихованцями норм і правил, які вироблені суспільством ; щоб поводити себе правильно, визначити певні критерії поведінки, усвідомити її необхідність;

формування ставлення учнів до норм і правил, що пропонуються. Необхідно, щоб дитина не тільки розуміла й осмислювала те, про що їй розповідають, що пропонують виконати, але й виявляла при цьому почуття. Пояснюючи важливість добра, чуйності, порядності, дитина має відчути жаль, співчуття, бажання допомагати, піклуватися. «Почуття патріотизму,– зазначає Н.Мойсеюк,– легше пробудити, якщо спрямувати увагу учня на реальні зміни, що відбуваються в його родині, рідному селі, місті. Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть підвести учня до дії»(130,с.247);

- формування поглядів, переконань. Формування поглядів – це етап сприйняття, засвоєння та перетворення засвоєних норм на особисте надбання, потенціальна готовність до дії. Переконання – це погляди, що ґрунтуються на певних принципах, якими людина керується в житті. Для формування переконання необхідно створювати ситуації, які «вимагають прояву позицій дії, тренування з метою здійснення правильних дій» (130,с.247);

- формування загальної спрямованості особистості. У результаті діяльності, в ході повторень формуються навички та звички поведінки, які стають нормою. Система дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, стає властивістю особистості.

Розглядаючи патріотичні почуття, спираємося на твердження психолога П.Якобсона, що розвиток почуттів відбувається в процесі спеціального впливу на емоціональну сферу людини(245,с.312). У патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до своєї держави, її минулого, майбутнього та сьогодення. Складовими патріотичних почуттів є:

почуття належності до своєї держави та її народу;

почуття гордості за успіхи держави, біль за невдачі;

повага до історії, культури, традицій, вірувань, менталітету;

захоплення героїчними подвигами минулого та сучасності;

любов до рідної природи;

шанування рідної мови, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

ностальгія при розлуці з Батьківщиною;

неприязнь до всього антиукраїнського;

почуття національної гідності.

Патріотичні почуття не повинні бути споглядальними, обмежуватися пасивними реакціями милування й уподобання. В ідеалі, як зазначають П.Ігнатенко, В.Поплужний, Н.Косарєва, Л.Крицька, «вони спрямовуються на виконання надзавдання – піднести Україну до рівня високо розвинутих світових держав, що вимагає активної творчості всього українського народу. В нинішніх умовах емоційне начало патріотизму виявляється, насамперед, у мужності, рішучості, готовності українських громадян відстоювати незалежність своєї молодої держави всіма можливими засобами навіть міліарними»(70,с.45).

Як свідчить історичний досвід, патріотичні почуття, особливо загострюючись у складних,екстремальних, доленосних для Батьківщини ситуаціях, єднають людей, спонукають ставити суспільне вище за особисте, зменшують життєвий егоїзм.

Патріотичні переконання містять у собі знання, поєднані зі щирою впевненістю в їхній істинності. На необхідності розвитку патріотичних переконань у дітей наголошував великий педагог-мислитель Я.А.Коменський, щоб «вони могли захищати все, що вони вважають істинним і добрим…чесним»(90,с.276). Мета переконань полягає у підведенні людини не тільки до розуміння невних положень патріотичних почуттів, а й до внутрішнього їхнього сприйняття. До патріотичних переконань належать:

визнання визначальної ролі народу й Батьківщини в житті людини;

визнання здатності українського народу побудувати власну державу й навести в ній порядок;

віра в майбутнє України та українського народу;

віра в невичерпні сили, талант, неповторність, працьовитість українського народу;

віра в незламність, силу, стійкість, міць та справедливість держави.

У формуванні патріотичних переконань важливу роль відіграє політичне та ідеологічне мислення. Науковці відзначають, що за допомогою політичного мислення розкривається державний зміст різних часткових акцій та подій внутрішнього життя держави (70,с.81)..

Справжній патріот не може жити повноцінним життям, бути щасливим без праці на благо своєї країни, без боротьби за краще життя українського народу та України. Польський письменник Ц.Норвіда зазначає: людина,щоб бути щасливою, має знати, навіщо жити, для чого жити, за що вмерти (213,с.153). Тому крім почуттів і переконань, важливим є діяльність - аспект патріотичного виховання.

Патріотична діяльність включає :

усвідомлення глибокого зв’язку з народом, участь у його справах, турбота про його благо;

збереження та примноження культури, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

дотримання вироблених народом моральних норм і правил, законів держави;

знання символів своєї Батьківщини;

діяльність, спрямовану на утвердження державності свого народу, зміцнення належності своєї держави та готовність її відстоювати;

знання історії свого роду, народу, прихильність до рідних місць;

сумлінне виконання своїх обов’язків у навчанні, вміння творчо працювати.

Спираючись на сутність, структуру й етапи патріотичного виховання, враховуючи вимоги соціально-економічного розвитку України, погляди педагогічної науки, досвід закладів освіти, визначається орієнтовний зміст патріотичного виховання.

Зміст патріотичного виховання розкривають такі розділи: державний, соціальний, родинний.

Державний розділ складають: уявлення про українську державу, Прапор, Герб, Гімн; про рідний край (село, селище, місто), про рідні місця, рідну мову; розуміння сутності обов’язку перед Батьківщиною, громадської активності, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою країну, розуміння моральної суті основних громадянських прав та обов’язків, визначених у державних документах України; високий рівень національної самосвідомості; шанобливе ставлення до Збройних Сил України, бажання стати до їх лав, розуміння величі українського народу, як основи непорушності держави.

Соціальний розділ патріотичного виховання передбачає: розвиток інтересу до історії рідного краю, героїчного минулого країни, життя прославлених земляків; знайомство з діяльністю дитячих громадських організацій ;виявлення потреби охороняти історичні пам’ятки, зберігати матеріальні цінності Вітчизни; вміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, наполегливість, самостійність, творчу активність, відповідальність у навчанні та праці; нетерпиме ставлення до порушників закону, до аморальних вчинків; дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи; розуміння значення праці батьків та українського народу, готовність виконувати громадські обов’язки; нетерпиме ставлення до анти патріотизму, фашизму, шовінізму, до вандалізму; толерантне відношення до людей, уміння жити поруч.

Родинний розділ спрямований на виховання любові до батьків, чемного ставлення до старших у сім’ї, вчителів, ветеранів, пошану до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам’ятників, догляд за ними ; знання переказів, легенд, повір’їв, народних пісень, знайомство з народним мистецтвом; пошана до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання них.

Зазначимо,що у практиці всі розділи знаходяться у тісному взаємозв’язку, залежать один від одного. І за цієї умови утворюють систематичність, цілісність, національну спрямованість патріотичного виховання.

Таким чином, можна зробити висновок, що патріотичне виховання - це суспільна категорія, яка формує ставлення людини до себе, до свого народу й Батьківщини. Це ставлення виявляється у відповідних почуттях, переконаннях, ідеях. Лише переймаючись інтересами, прагненнями, потребами, ідеалами свого народу, усвідомлюючи свою національну неповторність і самобутність, людина стає зрілою, громадсько свідомою особистістю, справжнім патріотом, діяльним творцем своєї долі та долі Батьківщини.

Патріотичне виховання має бути стрижнем усієї навчально-виховної роботи, оскільки ми повинні виховати особистість, яка має почуття гордості за свою державу, сумлінно виконує громадські обов’язки, усвідомлює соціальні проблеми Батьківщини та українського народу, любить рідних та близьких людей. Без цього людина не має обличчя, вона втрачає себе.

Український патріотизм повинен стати провідною виховною ідеєю сучасної школи, що реалізується в урочній та позаурочній діяльності.

1.4 Особливості сучасного патріотичного виховання в позаурочній діяльності

Національне виховання в українській державі формується нині, на думку О.Вишневського, з урахуванням двох факторів:

розпаду СРСР та проголошення України самостійною державою;

утворення нашої держави, яке стало природним наслідком історичних процесів, зміни соціально-економічної формації(30)

Вищезазначені фактори дозволяють виділити два головних завдання для українського народу, а водночас для органів освіти : «побудова та збереження Української держави і становлення демократії з усіма її атрибутами»(30,с.42). Ці завдання передбачають відродження української нації, цілісної особистості, громадянської активності, втілення української ідеї, ідеології патріотизму, державотворення.

За останні роки виникла та набула актуальності проблема виховання в юних громадян України високих духовних поривів, національних ідеалів, громадянських і патріотичних почуттів.

Сучасні педагоги, науковці В.Гуменко(201), М.Дробноход(201), П.Кононенко(201), А.Погрібний(201), Ю.Руденко(201, М.Скрипиць(201), М.Стельмахович(201) зазначають, що наука не виховала «шевченківської людини» - людини «з пріоритетним життєвим гаслом всеперемагаючої шевченківської сили «Борітеся – поборете!», лицарю стійкої волі.героїчного духу, - якому були притаманні, - невичерпна енергія, прометеївсько-революційна спрямованість невгасимої діяльності в інтересах рідного народу, своєї держави»(201,с.3).

Для виходу з кризи потрібна реалізація національних, громадянських, патріотичних завдань. Основи цієї роботи висвітленні в національній програмі «Освіта»(48), «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти»(93), «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави»(94), «Концепції демократизації українського виховання»(32), «Концепції патріотичного виховання учнів»(173), «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності»(96) та ін. У педагогічній концепції «Патріотичне виховання учнів» зазначається,що одним із покликань української національної системи освіти та виховання є завдання пробуджувати і виховувати в кожної дитини патріотичні якості, цінності:

любов до батька і матері, родичів, своїх предків, рідної природи, землі;

любов до рідної мови, культури, народу, пошану до його історичного минулого, національних традицій, звичаїв;

глибоке усвідомлення своєї національної приналежності, відчуття єдності з представниками своєї нації;

турботу про добре ім’я - своє і своїх друзів та краян, збереження своєї людської і національної гідності, честі;

активну діяльність з метою розвитку рідної культури, мистецтва, науки, демократії, державотворчих процесів;

боротьбу за підвищення духовності і добробуту всіх українців, представників національних меншин України;

синівську любов до України – Батьківщини,готовність захищати від ворогів рідну землю, здатність на подвижництво, героїчні справи в ім’я свободи і незалежності України;

готовність боротися з неправдою, злом, потворністю в будь-яких формах, спростовувати антиукраїнські, антинаукові версії, ідеї, шкідливі і ворожі для нашого народу, Батьківщини(173,с.10)

У «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності» висвітлюються завдання громадянського виховання. Одним з них є: «формувати в молодого покоління почуття патріотизму, відданість Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти»(95,с.6)

У «Концепції національного виховання» представлені основні виховні завдання сучасної школи. Наведемо кілька з них, що мають значення для нашого дослідження:

- патріотичне виховання як основа духовного розвитку особистості, складова частина національного світогляду і поведінки дитини щодо ставлення до рідної країни, до всіх націй і народів, патріотичне загартування як могутній стимул у боротьбі за розбудову нової незалежної України, духовне оновлення суспільства, формування високої етики міжнаціональних стосунків;

- розвиток моральних почуттів і рис поведінки, а саме: любові до Батьківщини, відданості їй, активної праці, спрямованої на примноження трудових традицій, звичаїв свого народу; шанобливе ставлення до історичних пам’яток, прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави; активна патріотична діяльність(98,с.22).

У «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти» визначено основні завдання родинного виховання :

- «забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, залучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

- виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності»(185,с.104).

Сучасна національна школа потребує нових підходів до виховання, зокрема до патріотичного. Починати його потрібно з дошкільного та молодшого шкільного віку. Діти цього віку найкраще піддаються вихованню(В.Сухомлинський), оскільки в цей час закладаються основи особистості, її майбутнього характеру. Надається спрямованість її розумового, морального та естетичного розвитку. Знання та вміння, накопичені дитиною в цьому віці, пізніше стають основою для формування стійких моральних звичок і переконань, високих життєвих ідеалів. Науковець І.Підласий зазначає, що піддатливість школярів, «їхня довірливість, схильність до наслідування, великий авторитет, який у них має вчитель, створюють сприятливі умови для формування високоморальної особистості» (163,с.73).

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку потрібно звертати увагу на їхні вікові особливості. Ці діти не мають сталих інтересів, власну ініціативу проявляють слабо, їхня увага нестійка. Вони потребують постійної допомоги та порад учителя в організації свого дозвілля.

Мислення в дітей цього віку конкретно-образне, для них ще не властиві узагальнення та абстрагування. Їх захоплює все яскраве, цікаве, тому що вони мислять відчуттями, звуками, барвами. Це все необхідно враховувати у виховній роботі зі школярами.

Належну увагу в позаурочній роботі слід приділяти ігровій та спортивній діяльності, проведенню свят, вечорів, екскурсій, оскільки віковою особливістю дітей є рухливість, моторика, зумовлена розвитком м’язів.

Для морального розвитку дитини цей вік особливо важкий тому, що засвоюється досвід, форми поведінки старших поколінь, оціночні судження; формується певне ставлення до оточення, до себе: розвивається дружба, товаришування, взаємодопомога, любов до батьків, до вулиці, школи, рідного міста, природи тощо. На основі цього досвіду дитина починає виявляти самостійність, свідомість у ставленні до навколишнього світу та людей, до моральних норм суспільства. В силу вікових та психологічних особливостей життєвий та моральний досвід у ставленні до суспільства, до Батьківщини, до своєї країни обмежений. Тому саме в цьому віці необхідно закладати основи патріотичного виховання, які стануть фундаментом громадського становлення особистості.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку не виникають самі. Вони є результатом цілеспрямованого виховного впливу на дитину ідеології, політики, мистецтва, суспільного устрою, виховної роботи сім’ї, школи та позашкільних закладів.

Провідна роль у формуванні особистості належить сім’ї, яка відповідає за соціальне відтворення населення, за його національний, моральний, духовний розвиток, за створення певного способу життя. Великий внесок у розробку проблем родинного виховання зробив видатний український учений М.Стельмахович (196,с.206). У своїх працях він постійно звертався до ідей народної педагогіки, її заповідей та ідеалів. «Національне родинне виховання, - підкреслював учений, - базоване на українознавстві, сприяє піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед інших етносів»(198,с.31).

Зауважимо, що виховна місія сім’ї є особливою, тому що саме в ній формується характер дитини, її ставлення до навколишнього світу, до людей, до життя, до української мови,до звичаїв і традицій, до Батьківщини. Тільки в сім’ї, за умови усвідомлення всього свого родоводу можливе національно-патріотичне виховання, саме в ній дитина проходить шлях від роду до народу і до нації.

Основою національно-патріотичного виховання в сім’ї має стати формування національної психології, національно-патріотичного характеру та народної моралі. На ці компоненти національного виховання звертає увагу П.Щербань(242). Національна психологія – це психологія людини, яка все життя відстоювала незалежність своєї Батьківщини. Це психологія господаря, працівника, захисника тощо. Національна родинна психологія йде від «діда – прадіда, батька-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба і світлого сонця, матінки-природи, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності, людяності, світлої духовності, сердечної любові до дітей, дух Матері-України»(199,с.131).

У психологію українця з дитинства закладено любов до жінки. Бо Жінка – Мати – це опора землі, невичерпне джерело добра, милосердя, всепрощення. Не даремно в народі кажуть: «Без жінки, без сім’ї немає щастя на землі», «Мати з хати – горе в хату». З любові до матері та батька починається любов до Батьківщини. Ця любов формується під впливом навколишнього середовища. Родинне оточення, батьківський дім, рідна мова, природа, родинні та національні звичаї, традиції, обряди допомагають усвідомити Батьківщину. Тому батьки мають знати національну психологію та формувати її в кожній дитині. У сім’ї починається зародження національного характеру. На прикладі матері, берегині сімейного вогнища, віри, традицій та мови в характері дитини виховуються лагідність, чуйність, доброта, терплячість, гостинність, щедрість, ласкавість, духовне багатство, ніжність, пісенність, музичність.

Образ батька – авторитетна, мужня, сильна людина, охоронець сімейного вогнища, з якого дитина черпає такі риси характеру, як волелюбство, працьовитість, сміливість, сильна воля, бунтарство, талановитість, завзятість, чесність, правдивість. «Історична місія батьків, - пише П.Щербань, - не руйнувати національного характеру, а всіляко його підтримувати, зберігати і розвивати» (242,с.39).

Важливою є роль сім’ї у формуванні народної моралі. Мораль української сім’ї та всього народу – це совісність, гідність, правдивість, справедливість, чесність вчинків, чистота помислів, душевність тощо. Сімейна та народна мораль краще засвоюється в процесі трудової діяльності, побуті, дотриманні традицій, звичаїв, обрядів, які мають міцне історичне коріння та передається з покоління в покоління. виховання народної моралі в сім’ї буде ефективним, якщо в родині вивчають українську мову, співають народні пісні, використовують українські книжки, одяг тощо.

Сучасна українська родина має бути справжнім осередком формування основ патріотичного виховання у дітей та молоді. З цією метою необхідно широко запроваджувати святкування родинами дат народного календаря, оскільки народний календар зберігає багатовікову історію України, її невичерпні традиції, які зберегли та віддзеркалили в собі те, що характерне для українського народу, - взаємозв’язок працьовитості та духовності.

Складовою частиною народного календаря є родинний календар, який включає важливі дати, віхи життя сім’ї, ювілеї та інші знаменні події родини, кожного її члена.

Традиції й обряди народного та родинного календаря зміцнюють сім’ю, виховують найглибші людські почуття, учать любити й поважати матір та батька, рідну оселю, рідний край, Батьківщину.

В родині необхідно виховувати дитину на історичному минулому України. Дітей потрібно вчити шанувати рідних і знайомих – ветеранів війни та праці, поважати трудові та бойові нагороди. Визначне місце в сім’ї має належати Дню пам’яті померлих людей, загиблих воїнів, тому що це свято формує готовність продовжувати справи, заповіти батьків та дідів. У ході підготовки та відзначення цього дня формується історична пам'ять, зміцнюється спадкоємність поколінь, вічність буття нації(143, с.25)

У кожній сім’ї на почесному місці мають бути портрети близьких людей – батьків, бабусь, та дідусів. Діти повинні знати своїх предків, знати історію їхнього життя, захоплення, заслуги перед своєю родиною та Батьківщиною.

Батькам потрібно разом з дітьми відвідувати музеї історії війни, народної творчості, краєзнавчі музеї, що допоможе формувати в дитини бойовий дух, гордість за своє місто, свій народ та Батьківщину, глибоке розуміння громадянсько-патріотичного обов’язку.

Важливо спілкуватися вдома рідною мовою, читати й обговорювати твори українських письменників; переглядати кінофільми та спектаклі, в яких гостро звучить тема родини, народу, Батьківщини;використовувати прислів’я та приказки, народні пісні.

Завдяки такій роботі сім’ї, через відчуття роду кожна людина приходить «до світлого образу Батьківщини, до щирих, глибоких і чесних роздумів про найістотніший, найголовніший сенс людського життя»(242,с.184).

Історичний досвід свідчить, що сама родина не може виховати особистість. Це можна зробити лише у тісному зв’язку з школою. П.Кононенко, Т.Усатенко зазначають, що «родина виховує члена держави, нації, школа – розвиває його» (90,с.131).

Отже, школа повинна допомогти учневі стати особистістю. Для цього вона повинна знайти шляхи свого становлення як національного, державного закладу, який буде виховувати патріота, громадянина української держави з активною життєвою позицією, люблячого свій народ і Батьківщину.

Виховання в української молоді патріотизму – одне з головних завдань сучасної школи. Учителі, вихователі, усвідомлюючи національні джерела патріотизму, мають шукати нові шляхи розв’язання проблем патріотичної вихованості школярів.

Процес виховання патріотизму – це система виховної роботи на уроці та в позаурочній діяльності, спрямована на формування свідомого громадянина з почуттям любові до народу та Батьківщини.

Практикою доведено, що одні предмети мають вплив на цей процес безпосередньо, наприклад, рідна мова, читання, природознавство, образотворче мистецтво, музика, трудове навчання, інші – математика, інформатика, основи здоров’я – опосередковано.

Обов’язкові предмети, що належать до державного компонента, повинні давати учням основи наук на рівні світових стандартів. Якщо проаналізувати підручники для 4класу, то можна побачити, яким є зміст навчального матеріалу, що безпосередньо впливає на формування в учнів якостей громадянськості, що може почерпнути учень і які недоліки існують.

Позаурочна діяльність охоплює всю освітньо-виховну роботу вчителів, класних керівників, вихователів груп продовженого дня, організаторів виховної роботи в позаурочний час. Вона має більш широкі можливості у виборі змісту, форм, методів, прийомів, засобів проведення, тому що не регламентована програмою, часом, місцем.

Сучасні педагоги Г.Афоніна(153), В.Лозова(117), Н.Мойсеюк(130), С.Смирнов(154), В.Сипченко(185), Г.Троцко(117), М.Фіцула(226), Н.Шеліхова(154) в позаурочній діяльності виділяють два напрями освітньо-виховної роботи – позашкільну і позакласну. Позакласна – це різноманітна освітня й виховна робота педагогічного колективу школи в позаурочний час, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей.

Позашкільна – це освітньо-виховна робота позашкільних закладів для дітей та юнацтва(Будинків школяра, технічної творчості, дитячих та юнацьких бібліотек, спортивних шкіл, об’єднань за місцем проживання,інших).

Такі вчені як Я.Гнутель(40), П.Ігнатенко(70), О.Кобрій(83),Н.Косарєва(70), Л.Крицька (70), В.Кукушин (109), В.Поплужний (70), Г.Пустовіт (165), М. Чепіль(83), у позаурочній діяльності виділяють, крім позашкільної та позакласної роботи,ще й позаурочну виховну роботу. Позаурочна освітньо-виховна робота, за визначенням Г.Пустовіта,- це діяльність груп чи окремих педагогів школи. ліцею, гімназії, спрямована на створення комфортних умов у поза навчальний час, для розвитку творчих здібностей і реалізації духовного потенціалу особистості (165, с.14).

На відміну від позакласної, позаурочна робота є продовженням навчального процесу в позаурочний час. Вона не завжди носить добровільний, самостійний характер. Визначальна роль у її плануванні, організації та проведенні належить учителю.

Позаурочна робота відіграє значну роль в організації вільного часу учнів, враховуючи той факт, що більшість батьків зайняті на виробництві, важливо збільшити час організованого педагогічного впливу на учнів у школі. Це дає змогу запобігти бездоглядності, зацікавити дітей шкільними справами. Така робота формує в учнів духовні потреби, виховує культуру дозвілля, привчає цінувати вільний час.

Завдяки позаурочній роботі формуються та розширюються інтереси учнів. Вона надає значні можливості для вияву індивідуальних здібностей та таланту, самостійності та суспільної активності. Особливо сприятливі умови для накопичення досвіду життя складається в колективі. Ніщо так не об’єднує колектив, як трудова, суспільна та ігрова діяльність, в яких учні більш активно беруть участь у позаурочний час.

Метою патріотичного виховання в позаурочній роботі є поглиблення й розширення знань про український народ та Україну, формування практичних навичок і світоглядних переконань,розвиток почуття патріотизму.

Мета патріотичного виховання в позаурочній роботі конкретизується в системі завдань:

формування самосвідомості, відповідальності, мужності, чесності, суспільної ініціативності й активності, готовності працювати на благо свого народу та Батьківщини, захищати Україну та підносити її міжнародний авторитет;

виховання поваги до законів держави, Конституції, символів України, високої правової свідомості;

знання та використання державної мови, турбота про піднесення її престижу;

повага до пам’яті пращурів, до батьків, членів родини, свого родоводу;

шанування традицій, звичаїв, обрядів та історії українського народу, усвідомлення своєї належності до нього як представника і спадкоємця;

виховання дисциплінованості, працьовитості, турботливості, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу та довкілля ;

формування гуманності, толерантного ставлення до культури інших народів.

Звертаючись до змісту патріотичного виховання,визначимо його в позаурочній виховній роботі для молодших школярів. Як було зазначено раніше зміст патріотичного виховання складають розділи: державний, соціальний та родинний.

Державний розділ у позаурочній виховній діяльності становлять знання про історичний шлях українського народу, про походження державних символів, походження назв міст, вулиць, річок, полів, лугів, про походження пам’яток історії та культури, про видатних борців за незалежність України;про діяльність українських письменників, поетів, вчених, знання української мови; розуміння величі українського народу тощо.

Соціальний розділ становлять знання про героїчне минуле рідного краю, про життя прославлених земляків, виявлення бажання охороняти історичні пам’ятки, зберігати матеріальні цінності; дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, розуміння значення праці батьків та українського народу; бажання брати участь у громадських справах; уміння виявляти волю, старанність, ініціативність, працьовитість, творчу активність тощо.

Родинний розділ спрямований на виховання любові до батьків, рідних і близьких людей; чемного ставлення до старших, учителів, ветеранів війни та праці;пошани до пращурів, знання місць знаходження їх могил, знання родоводу, коріння, оволодіння народною мораллю, етикою; шанування та дотримання народних і релігійних звичаїв, обрядів, вірувань, національних і родинних свят, формування інтересу до української міфології, усної народної творчості; знання народних промислів та ремесел, знання народних і родинних пісень, танців, ігор, забав тощо.

Урахування закономірностей виховного процесу сприятиме дієвості та ефективності патріотичного виховання (37). Найважливіше значення надається таким закономірностям:

єдність навчання, виховання і розвитку дитини в навчально-виховному процесі;

єдність роботи педагогічного й учнівського колективів у школі;

прагнення вчителя бути взірцем для школярів

поступове включення учнів у навчально-виховний процес, який сприяє їхній роботі над собою.

Позаурочна робота з патріотичного виховання допомагає учням свідомо включитись у громадянські справи, відчути себе громадянами України, виконувати свої обов’язки, виявляти наполегливість, працьовитість, толерантність тощо.

Закономірності виховного процесу будуть більш дієвими в позаурочній виховній роботі з патріотичного виховання, якщо дотримуватися певних вимог. П.Ігнатенко, Н. Косарєва, Л.Крицька, В.Поплужний виділяють такі вимоги:

по-перше, позаурочна робота має спиратись на знання дітей, які вони здобули на уроках, розширювали та поглиблювали їх ; саме на ґрунті таких знань формуються стійкі патріотичні переконання, відповідна поведінка, а потім дії;

по-друге, заходи громадянсько-патріотичного змісту повинні логічно продовжувати урок, мати певну систему, враховуючи принципи послідовності, наступності, зв’язку з життям, а також вікові та індивідуальні особливості школярів, їхні інтереси;

по-третє, методи, форми позаурочної діяльності з патріотичного виховання мають бути цікавими, емоційними, доступними для дітей молодшого шкільного віку, щоб учні мали змогу виявити творчість, ініціативу, самостійність, відчували від участі насолоду, радість та задоволення (70,с.148-149).

Позаурочна робота принесе бажаний результат, якщо вчителі, вихователі, організатори виховної роботи будуть дотримуватись принципів сучасного національного виховання, які мають забезпечити належний виховний та освітній ефект, - народності, природо відповідності, гуманізму, демократизму, етнізації та історизму.

Уся позаурочна робота базується на певних принципах :

1.Принцип добровільності, свобода школярів у виборі різноманітних форм позаурочної роботи з метою реалізації своїх інтересів і захоплень.

2.Принцип особистого орієнтування, який передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня.

3.Принцип системності, тобто взаємозв’язок різноманітних форм позаурочної роботи з патріотичного виховання.

Позаурочна виховна робота має такі форми : масову, групову, індивідуальну. До масових форм роботи вчителі залучають широку аудиторію учнів, до групових – лише деякі групи дітей, індивідуальні форми передбачають спілкування з окремими учнями.

До масових форм виховної роботи належать вечори, конференції. Зустрічі з видатними людьми, з ветеранами війни та праці, конкурси та фестивалі, виставки, олімпіади, туризм, огляди тощо. До групових – гуртки, екскурсії, походи, виховні години, свята, інформаційні години, ігри. До індивідуальних форм – позашкільне читання, бесіди, доручення, колекціонування, гра на музичних інструментах, підготовка номерів художньої самодіяльності, громадські доручення, трудові завдання. Такі форми позаурочної роботи з патріотичного виховання розширюють потреби учнів у знаннях, у спілкуванні з однолітками та старшими, дозволяють знайти своє місце у спільній справі. Цілеспрямованість цих форм роботи допомагає розвивати патріотичні почуття, розкривати здібності, виявляти індивідуальність.

Вибираючи форми позаурочної виховної роботи, необхідно пам’ятати, що вони залежать від:

поставленої мети;

змісту матеріалу;

виховних та розвиваючих задач;

інтересів і потреб учнів;

рівня вихованості;

інтелектуального розвитку школярів

традицій та звичаїв дитячого колективу;

міста, регіону;

професійної майстерності вчителя.

Виходячи з того, що головним завданням патріотичного виховання є формування світоглядної свідомості школяра, в позаурочній виховній діяльності виділяємо наступні напрями та методи.

Світоглядний: бесіди, розповіді, оповідання, повідомлення, читання. Характерною особливістю методів патріотичного виховання в початкових класах є їхня емоційність, яскравість і цікавість. Необхідно, щоб вони будувалися на життєвих прикладах, ілюструвалися піснями, віршами, загадками тощо. Важливо використовувати факти повсякденного життя учнів, суспільної, політичної, трудової діяльності видатних людей минулого та сучасників. Особливо впливають на почуття та свідомість учнів розповіді про життя і діяльність героїв, які жили, працювали в даній місцевості. За допомогою цих методів у дітей формується суспільна думка, досвід особистого відношення до своєї країни та свого народу.

Суспільно-корисний: охорона пам’яток історії та культури, догляд за могилами, екологічний рух, експедиції, походи, дослідження та облік історичних пам’яток, поховань предків; краєзнавчий пошук і, як результат, робота шкільних музеїв, вивчення історії свого міста, села, вулиці, школи, родини. Такі методи позаурочної роботи з дітьми треба всіляко поширювати. Вони мають велике значення для ідейно-патріотичного виховання школярів, формування їхнього морального обличчя.

Трудовий: свято першої борозни, обжинки, приліт птахів, освоєння традиційних ремесел, народних промислів, витоплення альбомів, газет, підготовка виставок, колекцій, гербаріїв. Використання методів трудового напрямку допомагає вчителю довести до свідомості учнів, що вони своєю участю в різноманітних справах допомагають країні й тим самим беруть посильну участь у розбудові української держави. «Золоте правило» народної педагогіки вчить: «Без праці людину не виховаєш, бо праця є метою та сутністю людського життя».

Пізнавально-розвиваючий: бесіди, вікторини, олімпіади, турніри, клуби народної творчості, інформації, усні журнали, конференції, диспути, години запитань і відповідей, аналіз різноманітних ситуацій, заочні подорожі, зустрічі з видатними людьми. Велике значення для патріотичного виховання мають ці методи. Вони спрямовані на виховання в школярів пізнавальної активності, розвиток творчих здібностей, уміння відстоювати власну точку зору, розкривають перед учнями справжню красу життя в нашій країні.

Художньо-естетичний: вечори народної пісні та танцю, свята рідної мови, виставки народних промислів, конкурси дитячої творчості, свята з використанням українських традицій, обрядів, звичаїв, етюди з натури. Опора на ці методи сприяє формуванню у вихованців високих громадських якостей, патріотичних почуттів, любові до рідної землі, шануванню рідної мови, дбайливому ставленню до природи, усвідомленню належності до українського народу, виховує честь, гідність, мужність, відвагу, прагнення пізнавати, зберігати й передавати у спадок надбання народу.

Військово-спортивний: змагання з народних видів спорту, козацькі змагання та забави, народні ігри, туристичні змагання. Ці методи сприяють вихованню у дітей стійких моральних якостей(поваги до Збройних Сил України, любові до Батьківщини, бажання стати на захист Вітчизни); психологічних якостей (мужності, ініціативності, відваги тощо), фізичних якостей (витривалості, швидкості, спритності та ін.0; духовних якостей (доброти, товариськості, честі, громадянського обов’язку, справедливості, історичної пам’яті).

Організовуючи позаурочну діяльність з патріотичного виховання з використанням розглянутих принципів, форм, напрямів, методів виховної роботи, ми вчимо дітей жити, вчитися та працювати для народу, для його щастя, для Батьківщини.

Отже, патріотичні почуття молодших школярів будуть виховані в результаті цілеспрямованого впливу на дитину сім’ї, школи та позашкільних закладів. Але найбільший вплив на навчання та виховання дітей, на їх розвиток, на формування національного світогляду має виховна робота в школі.

У системі виховної роботи з підростаючим поколінням велике місце займають різні види й форми позаурочної роботи з учнями. Позаурочна виховна робота охоплює різноманітні види розумової, трудової, фізичної та ігрової діяльності, сприяє поглибленню й закріпленню знань, яких діти набувають на уроках, розвиткові якостей, що допомагають учням міцно засвоювати знання, застосовувати їх на практиці, в житті, набувати досвіду. Позаурочна робота, зазначають О.Кобрій та М.Чепіль, не епізодична діяльність з «виховними моментами», це стан життя, постійна турбота один про одного, про близьких та друзів, про поліпшення життя (83,с.11).

Висновки до розділу І

Аналіз становлення та розвитку ідей патріотичного виховання свідчить, що ця проблема завжди займала одне з провідних місць у вітчизняній педагогічній думці різних часів. Упродовж багатьох століть до неї зверталися видатні вчені, педагоги, психологи, філософи, політичні діячі.

У ІХ-ХІІІ столітті роздуми авторів (літописця Нестора, Іларіона Київського, Володимира Мономаха, Климента Смолятича та ін.) спрямовані на звеличення Батьківщини, виховання любові до неї, захист рідної землі, пробудження гордості за неї. У цей період виховання людини ґрунтувалося на нормах християнської моралі. Виховували особистість мислячу, милосердну, мужню, працьовиту, якій притаманні віра в краще майбутнє світу.

Не менш актуальним патріотичне виховання було в XIV-XVIII століттях. Братські, козацькі школи приділяли значну увагу вихованню в підростаючого покоління любові до рідної землі, поваги до героїчних подвигів українців, готовності захищати свій народ і Вітчизну. Патріотичне виховання було спрямоване на формування особистості, для якої боротьба за благо та процвітання рідної землі співпадала з прагненням до праведного життя.

У ХІХ-на поч.. ХХ століття до ідей патріотизму зверталися К.Ушинський, І.Огієнко, С.Русова, Я.Чепіга, Г.Ващенко. головною у виховній системі стала ідея виховання людини як громадянина і свідомого патріота, на основі загальнолюдських і національних цінностей, ідеї народності, державності, людяності.

Велику роль у розвитку патріотичного виховання у ХХ столітті відіграли видатні педагоги А.Макаренко та В.Сухомлинський. В основу виховного ідеалу вони покладали загальнолюдські та національні цінності.

Ми простежили, як з кожним історичним періодом ідеї патріотичного виховання наповнюються новими відтінками, але його головні риси залишаються незмінними: любов до Батьківщини, відстоювання її інтересів; боротьба за волю, честь, славу України; любов до народу, родини, сім’ї, служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості; обстоювання та відродження рідної мови, науки, освіти, культури, мистецтва, духовних традицій народу;зміцнення дружби між народами.

Однак зауважимо, що моральний, духовний зміст ідей патріотичного виховання полягає у постійному пошуку відповідей на одні й ті ж запитання : «Жити для себе чи для інших людей?», «Чи необхідно берегти вірність ідеям, що йдуть із глибини століть, від пращурів?», «Як виховати патріота своєї Батьківщини?», «Яку роль у патріотичному вихованні відіграють народні звичаї, обряди, традиції, чи потрібні вони?». Щоб дати науково обґрунтовану відповідь на ці та інші запитання, необхідно змінити ряд уже застарілих підходів до проблеми патріотичного виховання.

З цією метою на основі аналізу та узагальнення наукових досліджень ми спробували дослідити сутність поняття «патріотичне виховання», «патріотичні почуття», «патріотизм».

Загалом структура патріотичного виховання виявляється у ставленні до себе. До людей, до Батьківщини, до національних цінностей. Зміст патріотичного виховання розкривається у розділах : державному. Соціальному, родинному.

У патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до людей, до своєї держави, до її минулого, майбутнього та сьогодення. Мета переконань полягає в тому, щоб підвести людину до усвідомлення патріотизму, до внутрішнього його сприйняття. Патріотична діяльність виявляється у пошуковій, краєзнавчій роботі, в процесі пізнання, в праці тощо.

Проведений аналіз теоретичних засад формування патріотизму у молодших школярів дає можливість стверджувати, що саме в цьому віці формується почуття патріотизму. Однак проблема виховання патріотичних почуттів молодших школярів залишається відкритою темою в педагогічній теорії та практиці. У теорії виховання дитини цього віку не існує обґрунтованої програми впливу на особистість із метою виховання її патріотичних почуттів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку не виникають самі, вони є результатом ідейно-виховної роботи сім’ї, школи та позашкільних закладів.

Важливою, на наш погляд, для виховання патріотичних почуттів молодших школярів є позаурочна виховна робота, тому що :

це більш творчий і відкритий процес;

вона має широкі можливості у виборі змісту, форм, методів, прийомів, засобів проведення ;

вона не регламентована програмами, часом та місцем проведення;

у ній яскраво виявляються творчість та ініціатива учнів і педагогів ;

вона є важливим механізмом об’єднання зусиль школи та родини в патріотичному вихованні школярів.

Таким чином, дослідження умов успішного виховання патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній виховній роботі, підготовки вчителів до організації цього процесу, ролі спільної праці з батьками і стали предметом нашої дослідно-експериментальної роботи.

Розділ ІІ

Експериментальна перевірка і апробація ефективності патріотичного виховання молодших школярів

2.1 Діагностика рівня сформованості патріотичних почуттів молодших школярів

Ми спрямували своє наукове дослідження на вивчення реального стану проблеми вихованості патріотизму у молодших школярів. Враховуючи вимоги соціально-економічного розвитку країни, досвід шкіл, досягнення педагогічної науки, ідеї та погляди вітчизняних вчених (М.Боришевського, О.Вишневського, П.Ігнатенка, Н.Кесаревої, Л.Крицької, В.Поплужного, М.Стельмаховича, Б.Чижевського, К.Чорної), ми вважаємо, що результатом виховної роботи буде розвиток якостей і рис, які відбивають патріотичні почуття та погляди молодшого школяра : пошана до національних і державних символів, любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови, чемне ставлення до батьків, старших у сім’ї,вчителів, ветеранів війни; інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків; пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження місць знаходження могил та пам’ятників, догляд за ними; пошана до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх; дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи; до праці батьків та українського народу; громадська активність, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну; уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.

Виходячи із суспільних вимог, ми поцікавились, які патріотичні почуття переважають в умовах сучасного суспільства, що впливає їхній розвиток.

Не менш важливим було простежити механізм формування патріотичних почуттів, дослідити. За яких умов вони виникають, як цілеспрямовано керувати цим процесом; наскільки вчителі готові до формування патріотичних почуттів дітей.

З цією метою досліджувалося 45 дітей, які навчались у початкових класах Руднє-Іванівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

Застосовувався комплекс засобів збирання матеріалу: довготривале спостереження за дітьми в різних видах діяльності та спілкування ; бесіди з дітьми, батьками, вчителями, фіксування фактів, анкетування, інтерв’ю, спостереження, зафіксовані методом фотографічного запису, тобто так як вони відбувалися в дійсності.

Виявилося,що об’єктивно оцінити розвиток патріотичних почуттів складно. Спираючись на дослідження О.Леонтьєва та Л.Рувінського про взаємозв’язок між знаннями та переживаннями (111;172), розуміючи обмеженість даних і неповну їх об’єктивність, ми за допомогою методик, що нами застосовувалися, виявили знання дітей.

Для проведення дослідження за основу було взято загальновідомі в практиці виховання та психолого-педагогічній літературі рівні вихованості учнів. Рівні сформованості патріотичних почуттів подано в таблиці (табл..2.1)

Критеріями високого рівня сформованості патріотичних почуттів є :стійке виявлення всіх показників якості, високий ступінь самоорганізації та саморегуляції поведінки, вияв активної позиції.

Критерії середнього рівня сформованості патріотичних почуттів є такими: показники якості наявні, стійка позитивна поведінка, ситуативна, при наявності саморегуляції та самоорганізації не виявляється активна позиція.

Критеріями низького рівня сформованості патріотичних почуттів є: слабкий вияв позитивних ознак якості, саморегуляція та самоорганізація ситуативні й пов’язані в основному з вимогами дорослих (225;226).

Таблиця 2.1

Рівні сформованості почуттів у молодших школярів

Показники Патріотичної вихованості	Ознаки вияву рівнів вихованості
	Високий	середній	низький
1	2	3	4
1. Пошана до національних і державних символів	Знає та шанує національні державні символи. Виявляє інтерес до історії їхнього походження. розуміє їхнє значення для країни й народу. знає й виконує правила поведінки щодо гімну та прапора.	Знає та шанує державні символи. Частково виявляє інтерес до історії їхнього походження. Знає правила поведінки щодо гімну та прапора, виконує їх після нагадування.	Знання про національні й державні символи поверхневі. Інтересу до історії їхнього походження не виявляє. Недостатньо знає правила поведінки щодо гімну та прапора й не виконує їх.
2.Інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків.	Виявляє інтерес до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. З бажанням цікавиться життям прославлених земляків – ветеранів війни та праці. Знає їхні подвиги, розуміє значення цих подвигів для села та країни.	Не завжди виявляє інтерес до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. Коли необхідно, цікавиться життям прославлених земляків – ветеранів війни та праці. Знає їхні подвиги, замислюється над значенням цих подвигів для села та країни.	Не виявляє інтересу до історії рідного краю, до своєї Вітчизни, до їхнього минулого. Не має бажання цікавитися життям прославлених земляків – ветеранів війни та праці. Знає про подвиги героїв, але не замислюється над значенням цих подвигів для села, країни.
3. Любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови	Знає, що край, місто, село, вулиця, дім, школа – це Батьківщина. Виявляє гордість за свій народ, за Україну. Турбується про Батьківщину, шанує її. Виявляє активність у справах школи та села. Любить рідну мову, виявляє бажання розмовляти українською мовою, доводить необхідність її	Знає, що край, місто, село, вулиця, дім, школа – це Батьківщина. Турбується про Батьківщину. Іноді виявляє активність у справах школи та села. Шанує рідну мову, після нагадування розмовляє українською мовою. Знає про походження мови.	Знає, що край, місто, село. Вулиця, дім, школа – це Батьківщина, але не виявляє бажання поглибити знання. Не виявляє активності у справах школи та села. Розмовляє українською мовою з необхідності. Не цікавиться походженням української мови.
	Вивчення. Знає про походження української мови, про творчість українських письменників.
4. Чемне ставлення до батьків, старших у сім’ї, вчителів.	Дбайливо ставиться, шанує рідних і близьких людей. Виявляє інтерес до історії родини, знає коріння сім’ї. піклується про людей, які його оточують, поважає старших, допомагає тим, хто потребує допомоги.	Дбайливо ставиться до рідних і близьких людей, шанує їх. Інколи виявляє інтерес до історії родини, недостатньо знає коріння сім’ї. піклується про людей, які його оточують, поважає старших, не завжди допомагає тим, хто потребує допомоги.	Не шанує рідних і близьких людей. Не виявляє інтересу до історії родини, до коріння сім’ї.інколи виявляє турботу про оточуючих його людей.
5. Пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам’ятників, догляд за ними.	Виявляє інтерес до історичних пам’яток, поховань предків, збирає предмети минувшини. Доглядає за могилами пращурів, героїв села. Бере участь у пошуковій роботі, пов’язаній з історією села, героями та їхніми вчинками; у веденні літопису героїчних подій на території району, села.	Виявляє інтерес до історичних пам’яток, поховань предків. Бере участь у догляді за могилами пращурів. Інколи бере участь у пошуковій роботі, пов’язаній з історією села, героями та їх вчинками.	Рідко цікавиться історичними пам’ятками, похованнями предків. При наявності контролю з боку дорослих бере участь у догляді за могилами пращурів, героїв села. Не виявляє бажання брати участь у пошуковій роботі.
6. Пошана до народних релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх.	Дотримується народних, релігійних та родинних звичаїв, традицій, свят. Бере участь у їхньому святкуванні. Цікавиться народними прикметами, легендами, повір’ями. Знає історію виникнення свят, їхнє значення в житті людей. Знає колядки, щедрівки, колискові пісні, народні ігри та забави, любить їх виконувати.	Шанує народні, релігійні та родинні звичаї, традиції та свята. При наявності спонукання бере участь у їхньому святкуванні. Не завжди цікавиться народними прикметами, легендами, повір’ями. Знає історію виникнення свят, не приділяє їм уваги. Знає колядки, щедрівки, колискові пісні, народні ігри та забави, виявляє до них інтерес.	Знає народні, релігійні та родинні звичаї, традиції та свята, але не дотримується їх, не надає їм великого значення. При наявності спонукання та контролю з боку вчителів і батьків бере участь у їхньому святкуванні. не цікавиться народними прикметами, легендами, повір’ями. Не цікавиться історією свят, зневажає їх значення. Знає деякі колядки, щедрівки, народні ігри, при необхідності може виконати.
7.Дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, до праці батьків та українського народу.	Дбайливо ставиться до національних багатств, знає про їхнє значення для людей. З повагою ставиться до праці батьків та інших людей. Виявляє працьовитість, дисциплінованість, увагу до своїх обов’язків. Шанує та поважає працю селян, найдорожче, що є в людини – хліб. Дбайливо ставиться до природи, виявляє бажання допомагати дорослим зберігати її.	Дбайливо ставиться до національних багатств, знає про їхнє значення для людей. З повагою ставиться до праці батьків та близьких людей. Не завжди виявляє працьовитість, дисциплінованість. При наявності спонукання Виконує свої обов’язки. Розуміє значення праці селян. Дбайливо ставиться до природи, але не завжди виявляє бажання допомагати дорослим зберігати її.	Байдуже ставиться до національних багатств. Розуміє значення праці батьків та інших людей. Не виявляє працьовитості, дисциплінованості. Виконує доручення при наявності контролю з боку дорослих та однокласни-
			ків. зневажає працю селян. Байдужий до природи, не має бажання допомагати дорослим зберігати її.
8. Громадська активність, поняття про захист честі та гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну.	Виявляє ініціативу та самостійність у боротьбі з порушниками дисципліни. Виконує вимоги колективу, дотримується правил та норм поведінки, вимагає того ж від інших. Розуміє відповідальність за свої вчинки. Поважає свою Батьківщину, свій народ, розуміє значення захисту честі й гідності Вітчизни.	Підтримує боротьбу з порушниками дисципліни. Намагається виконувати вимоги колективу, дотримується правил та норм поведінки, але не вимагає того ж від інших. Не завжди усвідомлює відповідальність за свої вчинки. Поважає свою Батьківщину, свій народ, недостатньо розуміє значення захисту честі й гідності Вітчизни.	Допускає відхилення від правил і норм поведінки, потребує додаткового контролю з боку дорослих, товаришів. Не завжди виконує вимоги колективу, винятково бере участь у громадських справах, що організовуються в колективі. Не надає значення захистові честі й гідності Батьківщини, українського народу.
9. Уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.	Виявляє волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу, активність, почуття відповідальності та інші.	Не завжди виявляє волю, доброзичливість, правдивість, старанність, творчу активність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, почуття відповідальності та інші.	Не виявляє волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість. Самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.

Найбільш ефективним методом перевірки сформованості патріотичних почуттів у молодших школярів є опитування, в його формах : анкетування, бесіда, інтерв’ю.

У результаті опитування на початку експерименту виявилося, що діти знають державні символи України – Герб, Прапор, Гімн. Зокрема,коли запропонували дітям : «Розкажіть слова Державного Гімну», «Намалюйте Герб та прапор України», понад 62,7% виконали завдання.

Дещо складнішими для респондентів виявилися завдання : «Розкажіть історію походження Герба, Прапора, Гімну», «Назвіть правила поведінки щодо Гімну та Прапора». Змістовну відповідь дали 26,6%, 43,7% учнів мали труднощі, 29,7% не знають історії походження символів та не виявляють інтересу до цього.

Викликає занепокоєння той факт, що зміст і характер відповідей на запитання «Яке значення мають державні символи для країни і народу?», «Які почуття виникають у вас, коли звучить Гімн України?»,»Чи турбує вас майбутнє України? Чому?» свідчать про поверховість знань майже всіх школярів. Лише 13,4% учнів дали більш-менш ґрунтовну відповідь. Це видно з таблиці 2.2.

Відчувається дефіцит знань респондентів у галузі української літератури. Скажімо,на запитання «Яких українських письменників ви знаєте?» більшість учнів згадали Т.Шевченка, Лесю Українку, І.Франка, Л.Костенко. Це свідчить про те, що більшість молодших школярів знає лише твори, які вивчаються за програмою.

Викликають стурбованість знання дітей про історію своєї родини. З метою більш детально й широко вивчити рівень знань про родину, її історію, обов’язки та реліквії, респондентам пропонували намалювати «Родовідне дерево». Спочатку школярі відповідали на ряд запитань:

Що означає прізвище твоєї родини?( більшість дітей – 95,3% - не змогли відповісти на це питання).

Чи знаєш ти, скільки родичів в родинах твоєї мами й тата?

Де народилися твої мама й тато?(Майже 92,1% відповіли на це питання)

Що цікавого ти знаєш про життя бабусі й дідуся? (Бесіда показала, що батьки майже не розповідають дітям про своїх родичів, а знання дітей, які складаються з розповідей бабусі чи дідуся дуже обмежені).

Чи є у вашій сім’ї реліквія роду?

Хто зображений на найдавнішій фотографії твоєї родини? (На превеликий жаль, значна частина респондентів узагалі не змогла відповісти на ці запитання). Цікавими були відповіді на запитання „Що б ти зробив, якби побачив, що мама (тато) втомилась і відпочиває?” або „Що б ти зробив, якби зустрів бабусю (дідуся), яка несе важкі сумки?”. Більшість дітей пропонували допомогти, пожаліти, виконати якусь роботу, тихенько посидіти, щоб не заважати. Ось деякі типові висловлювання дітей:

Я б поприбирав дома.

Я б тихенько грався, щоб не заважати.

Спитав би: „Що зробити?”, поки мама відпочиває.

Допоміг би нести сумки.

Наведені висловлювання дітей свідчать про чемне ставлення до близьких та рідних людей, про турботливість, переживання, шанування, повагу до старших. На основі цього в дітей зростає почуття любові до членів своєї родини, особливий характер взаємин, добропорядність у сімейних стосунках, якісне виконання низки родинних функцій тощо.

Після основної серії питань діти малювали „Родовідне дерево”. Дітям було роздано аркуші паперу з накресленим деревом і запропоновано заповнити його (Додаток А. Схему родовідного дерева розроблено вчителькою-методистом школи-гімназії №14 м. Луцька Л.Яцюк).

Завдання супроводжувалося такими словами: „Діти! Кожен рід – це велике дерево, а ви в ньому – гілочки, які швидко ростуть, міцніють, бо живляться соками великої гілки – сім’ї. Ось ви зараз і спробуйте розташувати членів своєї родини на цьому дереві”.

Аналіз проведеної роботи дає підстави стверджувати, що знання дітей про історію родини, життя родичів дуже обмежені. Батьки, на жаль, не приділяють достатньої уваги цьому питанню, а в школі на уроках бракує часу. Цілком слушним є питання: „Як можна любити, шанувати, зберігати те, чого не знаєш?” (табл.. 2.5).

Таблиця 2.5

Рівень знань про родину та близьких людей

Знання Рівні	Знання історії родини матері (%)	Знання історії родини батька (%)	Турбота про старших у родині (%)	Ставлення до оточуючих людей (%)	Показники загального рівня (%)
Високий Середній Низький	13,4 22,5 64,1	13,1 23,1 63,8	43,7 40,0 16,3	42,8 40,3 16,9	28,2 31,5 40,3

Приблизно така ж ситуація склалася під час аналізу відповідей респондентів на запитання: „Які ви знаєте поховання відомих людей, героїв війни та праці у своєму місті?”, „Яку участь ви берете в догляді за їхніми могилами?”, „Яку участь ви берете в шануванні Дня пам’яті (проводів) померлих людей?”.

Серед поховань відомих людей, героїв учні називають пам’ятники воїнам Великої Вітчизняної війни, воїнам-афганцям, загиблим міліціонерам. На честь ушанування їхньої пам’яті на могили у свята діти приносять квіти. Ініціаторами цієї акції виступає керівництво школи та вчителі.

Таблиця 2.6

Рівень знань учнів про пращурів, героїв Батьківщини

Знання Рівні	Знання історії та поховань пращурів (%)	Знання видатних людей, героїв Батьківщини, бажання їх наслідувати (%)	Участь у пошуковій роботі (%)	Показники загального рівня (%)
Високий Середній Низький	19,3 44,7 36,0	15,3 38,4 46,3	– – –	17,3 41,5 41,2

Більшість дітей бере участь у вшануванні Дня пам’яті померлих людей. Вони разом з батьками та родичами прибирають могили, приносять квіти, запалюють свічки, поминають своїх предків добрим, тихим словом. Повну відповідь на запитання дали 19,3% учнів (що складає високий рівень); 44,7% дали неповну відповідь (середній рівень); 36,0% не виявляють інтересу взагалі (низький рівень).

Відчувається дефіцит знань респондентів у галузі народних і релігійних традицій, національних і родинних свят. На запитання „Назвіть п’ять релігійних свят”, „Розкажіть про зміст одного свята” повну відповідь дали 10,3% респондентів. Діти називали найбільш відомі свята: День Миколая, Різдво, Коляду, Водохрещу, Великдень, Івана Купала, Спаса.

На запитання „Чи ходите ви у свята до церкви?” більшість дітей відповіла: „Ні”. Наведемо приклади відповідей:

– Ні, бо треба рано вставати.

– Мої батьки не ходять, я теж.

– Ні, батьки кажуть, що я ще маленький.

– Просто не ходжу.

Але слід зазначити, що ці свята дітям подобаються й у них є бажання піти до церкви.

Діти продемонстрували низький рівень знань про народні традиції, лише 4,4% учнів змогли назвати деякі з них. Коли було запропоновано назвати п’ять національних свят, діти називали День Конституції України, День Незалежності України, День Соборності України, День Матері, День Батька. Повну відповідь на це запитання дали 6,6% учнів.

Зауважимо, що досить складним для дітей було розповідати про історію виникнення свят, їхнє значення для українського народу. Цей факт можна пояснити недостатнім обсягом отриманих знань та віковими особливостями дітей.

Викликає занепокоєння обмеженість знань дітей про родинні свята. На пропозицію перерахувати п’ять найважливіших родинних свят респонденти називають лише дні народження батьків і свій день народження. Діти не згадують про дні народження бабусі та дідуся, річниці весілля, знаменні події родини. Повну відповідь дали лише 1,3% учнів.

Отже, результати опитування молодших школярів свідчать про недостатнє знання респондентами історії країни, українського народу, краю, власної родини (див. табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Рівень знань молодших школярів про звичаї, традиції, свята народного календаря

Свята	Рівні
	Високий	Середній	Низький
Релігійні	10,3	24,4	65,3
Народні	4,4	19,4	76,2
Національні	6,6	15,0	78,4
Родинні	1,3	7,2	91,5
Показники загального рівня	5,7	16,5	77,8

Щоб з’ясувати ставлення молодших школярів до національних багатств, до рідної природи, нами було проведено тест-гру „Постав собі оцінку за своє ставлення до природи” [192]. Респонденти на кожне питання відповідали тільки словами „так” або „ні”.

Чи є в тебе улюблені місця у природі?

Чи мають якесь значення природні багатства для життя людей?

Чи ти піклуєшся про тварин, рослини, оберігаєш їх?

Чи робиш ти зауваження товаришам, які знущаються з рослин або тварин?

Чи посадив ти хоч одну рослину у своєму житті?

Після тестування учням пропонувалося підрахувати кількість відповідей „так”. Це й була оцінка, яку діти самі собі поставили. При цьому ми обов’язково підкреслювали, що даний тест тільки гра, тільки натяк на справжній стан справ.

Проаналізувавши фактичні дані, отримані під час тестування, ми виявили, що більшість дітей не замислюється над значенням природних багатств, не надає великого значення їхній охороні, більше того, ніхто з дітей не саджав дерев або кущів. Результати тестування мають такий вигляд (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Ставлення до рідної природи

Кількість Респонденти	„5” (%)	„4” (%)	„3” (%)	„2” (%)	„1” (%)
320	16,8	22,5	24,4	24,4	11,9

Важливими для виявлення патріотичних почуттів у молодших школярів стали їхні відповіді на запитання: „Чому ми повинні шанобливо ставитися до хліба?”, „Чому така глибока йому шана?”. Відповіді дітей зводилися до того, що без хліба буде голодно. Лише 2 % респондентів відповіли, що хліб – це наше багатство, це основа життя на землі, що треба докласти багато зусиль, щоб його виростити.

Слабкі знання продемонстрували молодші школярі також у відповідях на запитання „Коли та як з’явився хліб на землі?”, „Чому свята в Україні не обходяться без хліба. Повну відповідь дали лише 23,1% учнів.

Також нас цікавило ставлення учнів до праці. Дослідження проводилося з метою виявлення ціннісних орієнтацій молодших школярів. Респондентам було запропоновано модифіковану анкету такого змісту: „Навіщо потрібно працювати? Вибери три з наведених нижче потреб та оціни їх за такою шкалою „3” – найбільш бажана, „2” – бажана, „1” – не дуже бажана [11: 201].

Заробити купу грошей.

Мати гарні іграшки.

Бути модним.

Допомагати рідним.

Стати майстром на всі руки.

Бути знаменитим.

Щоб процвітала Батьківщина.

Щоб міг подорожувати.

Нагодувати бідних.

Щоб усім людям краще жилося.

Свій варіант відповіді.

Дослідження проводилось індивідуально. У разі необхідності ми детальніше розкривали учням зміст тієї чи іншої потреби.

На першому місці у сучасних дітей опинилась потреба мати купу грошей. Часто-густо приклад дають дорослі, вважаючи гроші найголовнішим у житті. Бути модним – бажана потреба, яка стоїть у більшості дітей ( 83,1%) на другому місці, що віддзеркалює „культ речей” у деяких родинах, стан сучасного життя. Викликає занепокоєння той факт, що потреби „нагодувати бідних”, „щоб процвітала Батьківщина”, „щоб усім людям краще жилося” зайняли 8, 9 та 10 місця (це видно з табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Ставлення до національних багатств, природи, праці українського народу

Знання Рівні	Ставлення до національного багатства, до рідної природи(%)	Ставлення до хліба, розуміння його значення для людей (%)	Ставлення до праці (%)	Показники загального рівня (%)
Високий Середній Низький	16,8 46,9 36,3	23,1 46,3 30,6	12,2 43,1 44,7	17,4 45,4 37,2

З метою вивчення ставлення молодших школярів до Батьківщини ми провели дослідження, яке складалося з двох етапів. На першому етапі з дітьми було проведено бесіду-розповідь з такого кола питань: „Що для тебе означає слово “Батьківщина”? Від якого слова воно походить? Які слова–синоніми можна використати для передачі змісту цього слова? Що для тебе є найважливішим у житті? Чи відчуваєш ти себе громадянином України? Чи турбує тебе майбутнє твого міста, України? Як ти розумієш поняття „захист честі та гідності Батьківщини? Чи виникає в тебе почуття гордості за свою Вітчизну? Наведи приклади. Які норми та правила, прийняті в нашому суспільстві, ти знаєш? Як їх виконуєш? Як ти ставишся до порушників дисципліни? У чому це виявляється? Яку несеш відповідальність за свої вчинки?”

У кінці аналізувалися розповіді, які складали учні.

На другому етапі кожен учень отримав по 16 карток із 8 позитивними та 8 негативними відповідями на запитання „Що означає любити Батьківщину?”. Учням пропонувалось уважно передивитися їх, вибрати ті картки, які підходять для відповіді.

На картках були такі висловлювання:

працювати на благо Батьківщини;

любити рідний край;

любити своїх рідних і близьких людей;

гарно вчитися, бути дисциплінованим;

бути відповідальним;

захищати честь і гідність Батьківщини;

дотримуватись норм і правил, які прийняті в суспільстві;

дбайливо ставитися до природи;

не брати участі в громадських справах;

жити під гаслом „Кожний сам за себе”;

не звертати уваги на старих і немічних людей;

зневажати національні й державні символи;

не цікавитись історією, кому це потрібно;

зневажати українські народні традиції, звичаї;

знищувати дерева, забруднювати місцевість;

зневажати працю інших.

Результати діагностичної методики фіксувались у спеціальній таблиці для кожної дитини, потім підраховувалася кількість позитивних і негативних характеристик, на основі чого визначалася загальна мотивація учня. Проводився аналіз відповідей, який дав змогу поглибити уявлення про рівень розвитку патріотичних почуттів молодших школярів. Ми отримали такі результати: 16,8% опитаних показали високий рівень, 46,9% – середній рівень, 36,3 – низький рівень.

Аналіз матеріалів опитування та тестування допоміг нам визначити рівень патріотичної зрілості учнів молодших класів і з’ясувати конкретні напрями подальшої роботи. Використовуючи модифікований варіант методики М. Рокича, ми вивчили ступінь значущості якостей особистості [167]. Дана методика виявилася найдійовішою у збиранні потрібного матеріалу для подальшого дослідження. Респондентам давали окремі картки, які школярі повинні були розкласти в порядку значущості. Кінцевим результатом мала бути дійсна громадянсько-патріотична позиція. Під час дослідження ми враховували, що діти можуть бути нещирими, до кінця не розуміти зміст кожної якості. У нашому випадку важливу роль відіграла мотивація діагностики, наявність контакту між дослідником та школярами.

Діти ранжували картки та відповідали на наступні запитання:

„Які якості ви цінуєте в людях? Чому?”

„Назвіть людей, у яких, на вашу думку, присутні такі якості. Хто вони?”

„Як розташував би ці якості справжній громадянин-патріот?”

„Що ви найбільше цінуєте у своїх друзях? Чому?”

Обробка та аналіз одержаних даних дозволили зробити висновок: сучасні школярі на перші місця поставили старанність, працьовитість, наполегливість, дбайливість, самостійність, правдивість. А ось чуйність, пошана, гідність, честь, ініціативність опинилися на останніх місцях. Як бачимо, якості, вибрані молодшими школярами, відповідають їхнім особистісним потребам.

Після попереднього ранжування всі показники було занесено до таблиці (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Ступінь значущості якостей для молодших школярів, що характеризують вихованість патріотичних почуттів

Якості особистості	Рангове місце	% опитаних респондентів
міцна воля доброзичливість любов до близьких правдивість старанність ініціативність працьовитість наполегливість відповідальність самостійність творча активність честь гідність пошана дбайливість сміливість терпимість чуйність	10 11 9 6 1 12 2 3 8 5 17 13 16 15 4 7 18 14	25,2 23,5 30,4 49,9 70,0 22,4 67,1 65,8 36,1 51,8 14,8 21,1 16,7 20,2 55,8 43,6 14,0 20,5

Аналіз ступеня значущості якостей особистості та відповідей учнів на запитання дав такі результати: високий рівень – 21,8%, середній рівень – 54,1 %, низький рівень – 24,1%.

Згідно з отриманими результатами констатуючого експерименту, аналізом виховних програм для учнів 1–4 класів, ураховуючи якості та риси, що відбивають патріотичні почуття учнів, ми вивели критерії патріотичного виховання та віднесли їх до трьох розділів.

І. Родинний:

чемне ставлення до батьків, старших у сім’ї, вчителів, ветеранів війни;

пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місць знаходження могил та пам’ятників, догляд за ними;

пошана до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх.

ІІ. Соціальний:

- інтерес до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків;

дбайливе ставлення до національних багатств рідної природи, до праці батьків та українського народу;

уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність, творчу активність, почуття відповідальності та інші.

ІІІ. Державний:

пошана до національних і державних символів (Прапора, Герба, Гімну);

любов до рідного краю, рідних місць, рідної мови;

громадська активність, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, результати констатуючого експерименту дали нам підстави стверджувати: щоб сформувати патріотичні почуття в дітей молодшого шкільного віку, потрібно роботу починати з першого класу. Для цього необхідно:

розробити технологію патріотичного виховання, оновити його зміст, урізноманітнити форми та методи виховання;

розробити та запровадити програму з патріотичного виховання для учнів 1–4 класів, яка б дала можливість залучити учнів до відповідної діяльності, забезпечила б спілкування з цього кола питань патріотизму, сприяла вияву інтересу до історії українського народу та Батьківщини;

підготувати вчителів до роботи з патріотичного виховання та забезпечити методичною літературою, програмами та практичними розробками;

залучати родину учнів до участі у виховній роботі школи;

задіяти в цій роботі громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, представників культури;

систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання;

створити банк творчих робіт учнів молодших класів, музей чи куточок історії школи як результат проведеної роботи з патріотичного виховання.

Зібраний емпіричний матеріал і результати констатуючого експерименту визначили стратегію та тактику нашої подальшої дослідно-експериментальної роботи.

2.2 Форми, методи, засоби формування патріотичних почуттів молодших школярів

Слово “технологія” (від грецької techne – мистецтво, майстерність; logos – наука) “у виробничому процесі означає систему запропонованих наукою засобів, способів і алгоритмів, застосування яких забезпечує наперед визначені результати діяльності, гарантує отримання продукції заданої кількості і якості” [130, с.318]. Треба зазначити, що технологія базується на науці, вона становить основу всього сучасного виробництва.

Поняття “педагогічна технологія” відоме з 20-х років ХХ ст., зустрічається у працях В.Бехтєрєва, І.Попова, А.Ухтомського, С.Швацького та інших. У зарубіжній педагогічній теорії та практиці проблеми педагогічних технологій розроблялися такими вченими як Г.Веллінгтон, М.Вулкан, М.Кларк, П.Мітчелл, Ф.Персиваль, С.Сполдінг, Р.Томас та інші.

В Україні термін “педагогічна технологія” з’явився в 60-і роки минулого століття, коли почали застосовувати технічні засоби навчання та виховання. Разом з тим, уводилося програмування, яке одночасно з технічними засобами претендувало на роль нової дидактичної інфраструктури. У школах та інших навчальних закладах особливого значення почали надавати конкретній навчальній меті та послідовній структурі її досягнення.

Сьогодні проблема педагогічної технології перебуває в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних учених, педагогів: В. Беспалька, Ю. Васькова, Т. Ільїної, А. Кіктенко, О. Люборської, О. Пєхоти, Г. Селевка, Г.Шевченко та ін. Вони в своїх роботах розкрили сутність, ознаки та структурні компоненти педагогічної технології.

Варіантів визначення поняття “педагогічна технологія” досить багато, що закономірно, оскільки це багатоаспектна й багатовимірна категорія. Аналіз існуючих визначень свідчить, що педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні є процесом, діяльністю з відповідними метою, змістом і методами для досягнення чітко запрограмованого ефективного результату.

Останнім часом поняття “педагогічна технологія” все більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти – “технологія навчання”, “освітня технологія”, “технологія виховання” та ін.

Технологія виховання – це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, їхня етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання [130, с.318].

На наш погляд, технологія виховання – це модифікований варіант виховного процесу. Тому її, як і виховний процес, можна представити у вигляді системної взаємодії вихователя та вихованців, спрямованої на ефективне вирішення виховних завдань, які забезпечують розвиток особистості.

Спираючись на вищезазначене, на зміст розділів 1.2., 1.3., 2.1., розглянемо технологію патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній виховній роботі, яка складає основу формуючого експерименту:

Головна мета технології:

сформувати патріотичні почуття, основним змістом яких є любов до малої батьківщини, усвідомлення своєї причетності до історії, традиції, культури українського народу, вболівання за його долю та майбутнє;

розвивати особистість, сформувати її ставлення до дійсності (до себе, людей, Батьківщини, національних цінностей);

сформувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до подій суспільного життя.

ІІІ. Об’єкти діяльності:

учні;

вчителі;

батьки, бабусі та дідусі;

ветерани Великої Вітчизняної війни та праці;

народні умільці;

громадські діячі;

творчі працівники.

. Беручи до уваги загальні компоненти виховної технології та результати дослідження Н. Бєлобородової [9, с.60], ми виділили наступні компоненти технології патріотичного виховання:

Змістовний компонент – оволодіння дітьми доступними для їхнього віку знаннями про: державні та народні символи, історію країни, рідного народу, родоводу, про культуру, традиції, звичаї українського народу, природу рідного краю; формування відповідних поглядів на факти громадянського життя країни тощо.

Емоційно-спонукальний компонент – переживання особистістю позитивного ставлення до засвоєних знань, навколишнього світу (любов до рідного краю, пошана до національних і державних символів, гордість за бойові та трудові подвиги народу, шанування історії народу і країни, любов до рідної мови, природи рідного краю тощо), виявлення стійкого інтересу до цих відомостей, потреба розширювати особистий світогляд, бажання брати участь у суспільній праці, звичаях, обрядах, святах.

Операційно-діяльнісний компонент – реалізація емоційного ставлення й усвідомлених знань в процесі діяльності (допомога дорослим, чемне ставлення до батьків і старших, пошана до пращурів, усвідомлення своєї належності до українського народу, дбайливе ставлення до природи, вміння відтворити знання у творчій діяльності тощо).

Основні напрями технології патріотичного виховання:

формування в молодших школярів знань (змістовний компонент);

виявлення емоційного ставлення (емоційно-спонукальний компонент);

реалізація та використання одержаних знань у діяльності (операційно-діяльнісний компонент).

Методи:

роз’яснювально-ілюстративні (бесіди, розповіді, повідомлення, зустрічі, концерти тощо);

дослідно-пошукові (екскурсії, походи, ознайомлення з історичними джерелами та ін.).

VII. Форми:

масові (вечори, зустрічі з видатними людьми, конкурси, виставки, концерти тощо);

групові (бесіди, екскурсії, походи, виховні години, інформаційні години та ін.);

індивідуальні (бесіди, читання, обговорення прочитаного тощо)..

Зміст.

З метою впровадження технології патріотичного виховання у виховний процес загальноосвітньої школи та виконання поставлених завдань дослідження для проведення формуючого експерименту було використано програму з патріотичного виховання молодших школярів (1–4 класи).

Технологія впроваджувалася без порушення логіки навчання на базі Руднє-Іванівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

У формуючому експерименті взяли участь учні 1–4 класів, батьки, керівники виховної роботи, психологи, вчителі.

Завдання формуючого експерименту полягало в тому, щоб:

забезпечити учнів знаннями з питань патріотичного виховання;

розвивати патріотичні почуття та емоційні переживання, пов’язані з любов’ю до малої та великої Батьківщини;

експериментально перевірити ефективність програми з патріотичного виховання молодших школярів.

Робота в кожному класі проводилася за всіма розділами, але в першому класі більше уваги приділялося родинному, в другому класі – соціальному, в третьому – державному, а в четвертому класі закріплювалися знання за трьома розділами. Програма охоплювала чотири великі теми (Додаток Б):

Тема 1. Сім’я людини в контексті життя суспільства (для 1 класу). Родинний розділ.

Тема 2. Батьківщина як місто, де людина народилась і пізнала щастя життя (для 2 класу). Соціальний розділ.

Тема 3. Батьківщина (Україна), де людина пізнала щастя життя (для 3 класу). Державний розділ.

Тема 4. Батьківщина у світі одна (для 4 класу). Родинний, соціальний, державний розділи.

Перший розділ, „Родинний”, присвячений роботі з учнями перших класів. Уся робота була об’єднана темою „Сім’я людини в контексті життя суспільства” та проводилася за такими напрямами: любов як основа сімейного життя; сім’я як місце захищеності дитини; мати та батько – безумовна цінність для кожної людини; родовід сім’ї; турбота один про одного; відповідальність кожного члена родини за сім’ю; внесок членів сім’ї в її благополуччя та щастя.

Даний розділ виховної роботи зумовив вибір змісту та тематики. Представимо їх у дещо скороченому вигляді.

Тема 1. Мій дім. Святині рідного дому.

Тема 2. Земля на зерняткові стоїть.

Тема 3. Роде наш красний.

Тема 4. Зима прийшла – свята принесла.

Тема 5. Мій тато.

Тема 6. Світ захоплень моєї родини.

Тема 7. Бджола мала, а й та працює.

Тема 8. Весна прийшла.

Тема 9. Найрідніша в світі.

Тема 10. Великодні свята.

Тема 11. Матусю, сонечко моє.

Ця програма передбачала накопичення школярами: знань про походження українського народу, родинні свята, обряди та звичаї, про хліб, про професії батьків і родичів; знання веснянок, закличок, легенд, повір’їв; розуміння понять „рід”, „родина”, „сім’я”, „релігійні свята”, „обрядова їжа”, „Святий Вечір”, „захоплення”, „хобі”, „Матір-ненька”, „Матір-Земля”, „Матір Божа”.

Ці знання та поняття розширювалися та поглиблювалися в процесі бесід про взаємовідносини в сім’ї та сімейні обов’язки, про походження українського народу, родинні звичаї та свята, про працю батьків і родичів; під час розповідей про захоплення мами, тата, бабусі, дідуся (сторінки сімейного альбому), про народні прикмети, легенди, повір’я.

Наведемо приклади бесід про родину що були запропоновані дітям, які брали участь в експерименті.

Бесіда „Мої ріднесенькі мама й тато”.

Мета. Виховувати любов і шанобливе ставлення до матері та батька. Розширювати духовний світ дітей. Учити виявляти увагу до рідних.

Хід бесіди. З перших днів нашого життя нас завжди опікують рідні люди – мама й тато. Вони співають перші колискові пісні, розповідають казки, знайомлять з навколишнім світом. З ними ми вчимося ходити, вимовляти перші слова, слухати й пізнавати навколишній світ.

Ми повинні завжди пам’ятати про своїх маму й тата. При першій нагоді допомагати їм, говорити з ними, пригортатися до їхніх натруджених рук.

Дітям до своїх батьків треба завжди звертатися на Ви. Цим самим ви засвідчите свою велику повагу до них [192].

Потім пропонуємо дітям розповісти про їхніх маму й тата. Допомагаємо дітям додатковими запитаннями: “Як звуть твоїх батьків? Де ви живете? З якої родини походить мама? тато? Де працюють батьки? Які улюблені заняття твоїх батьків? Як ти звертаєшся до своїх батьків? Чи є в сім’ї спільне захоплення? За що ти любиш своїх батьків?”.

Бесіда „Мої любі бабуся й дідусь”.

Мета. Виховувати любов і повагу до старших членів родини – дідусів і бабусь. Формувати чуйність, милосердя, доброту. Вчити поважати життєвий досвід членів родини, прислухатися до їхніх порад, допомагати їм. Використовувати в житті народні традиції, звичаї та обряди.

Хід бесіди. В українській родині з давніх-давен існує звичай шанувати найстаріших її членів – бабусь і дідусів. Адже вони найближчі люди для вас і ваших батьків. Вони мають великий життєвий досвід, завжди розважливі, стримані, мають відповіді на всі ваші запитання, завжди здатні прийти вам на допомогу. Бабусі й дідусі найкраще знають народні та місцеві звичаї й обряди, а також є справжніми хранителями свого родовідного дерева.

Вони є першими наставниками в житті своїх дітей та онуків, їхніми справжніми порадниками й учителями. З їхніх уст ви чуєте чарівні казки та легенди, повір’я та приказки.

Діти! Любіть своїх бабусь і дідусів! Ніколи про них не забувайте, нехай завжди витоптаною буде стежка до їхньої оселі! [192].

Потім дослідник розповідає про своїх бабусю й дідуся та пропонує дітям скласти власну розповідь.

Переважна більшість дітей із задоволенням брали участь у бесідах, але виникали запитання, на які діти не могли відповісти. Слухаючи один одного, учні відчували власну зацікавленість у знаннях про родину. Дослідник у свою чергу пропонував розпитати батьків, родичів і розповісти наступного разу.

У цілому такі бесіди надали дітям можливість зацікавитися життям своєї родини, відчути власну відповідальність за все, що відбувається в сім’ї, сформувати об’єктивну оцінку родинним відносинам, активно цікавитися історією родини та завдяки цьому любити, шанувати, берегти свою родину.

Враховуючи вік учнів, ми надавали великого значення грі. Велику цінність для виховання патріотичних почуттів у дітей молодшого шкільного віку має сюжетно-рольова гра, яка виражає зв’язок дитини із суспільством. У процесі гри виникає потреба в самостійній дії, відображенні навколишнього, в емоційних переживаннях. Вибір гри залежить від рівня знань і сили переживань дитини.

Особливе значення гри полягає в тому, що вона сприяє вихованню в молодших школярів особистого ставлення до явищ суспільного життя. Саме гра допомагає формуванню якостей особистості дитини. Завдяки їй дитина відтворює форми людської діяльності, відносини, почуття, мову тощо. Психологи вважають, що гра – це школа моральних оцінок і почуттів [120, с.130].

З метою розвитку почуттів любові, поваги, дбайливого ставлення до рідних проводилися такі ігри: „Ласкаві слова рідним”, „Як підняти настрій мамі”, „Моє словечко лежить недалечко”, „Красуня мама (бабуся)” та інші.

Знайомлячи дітей з історією української родини, її життям, долею українського народу, ми вважали за потрібне використовувати у виховному процесі народні ігри. Серед них багато рухливих, у яких драматизація поєднується з елементами змагання. Деякі ігри супроводжувалися своєрідними поетичними та музичними вставками („Опанас”, „Іду на Січ”, „Козуню-любуню”, „Жмурки”). Ці ігри сприяли появі в дітей інтересу до минулого, викликали захопленість українською народною уявою.

Збагачення школярів патріотичними почуттями здійснювалося також під час засвоєння ними українських народних обрядів та звичаїв, релігійних та родинних свят. Це велика духовна зброя, яка вчить дитину любити людей, природу, навколишній світ, учить глибоко цінувати все те, чим багата українська земля.

Великий цикл народних, релігійних, родинних звичаїв і свят використовувався нами в експериментальній роботі. Дітей знайомили зі святом Миколая, Різдвом, Колядою, Водохрещем, Стрітенням, Великоднем, Святою Трійцею, святом Івана Купала, Маковія, Спаса, Воздвиження, Покрови та інші. Святкували День захисника Вітчизни, Свято Матері, День Батька, День Родини.

Наприклад, знайомлячи молодших школярів із традиційним українським релігійним святом Різдвом, ми розповідали, що це винятково багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від усіх інших особливою обрядовістю, багатством фольклору, оригінальністю етнографії, найбільшим збереженням стародавньої культури.

Головною обрядовою традиційною їжею Святої вечері є кутя. Це варена пшениця з медом та іншими приправами. Пшениця, її зерно щороку оживає і тому є символом вічності. А мед сприяє успішному веденню господарства й символізує багатство та здоров’я родини.

Наш народ вірив, що на Святвечір усі померлі предки приходять знову на землю і йдуть до хати своїх дітей, онуків, правнуків. І разом з ними їдять святу страву – кутю. Тому кожен, хто їсть кутю, з’їдає кілька ложок, а тоді кладе ложку знову в свою миску, щоб дати змогу поїсти померлим родичам. Так начебто підтримується зв’язок між різними поколіннями роду. Отож і виходить, що народ наш є без початку й кінця. Недарма існує приказка: „Нашому роду нема переводу”.

Символічною була й сама Свята вечеря. Стравами з неї ділилися з родичами. Таким чином відбувався обмін ритуальною вечерею, що символізував спорідненість сімей, їхню приязнь та взаємну щедрість [147].

Підсумком роботи з патріотичного виховання в першому класі стала виставка „Родинних альбомів”, які діти разом з батьками готували протягом навчального року. Альбом складався із сімейних фотографій та описання свят, подій, цікавих ситуацій у родині. Підсумком усієї виховної роботи з патріотичного виховання за рік було “Родинне свято” (Додаток В).

Для підведення підсумків виконання навчально-виховних завдань за рік, аналізу причин, які допомагали більш ефективному вихованню патріотичних почуттів, а також, щоб дати педагогічні поради в організації виховної роботи в літній період, був зроблений зріз та аналіз знань і розвитку патріотичних почуттів учнів першого класу. Результати обізнаності учнів у родинній історії (Родинний розділ) показано в таблиці (табл. 2.11).

Таблиця 2.11

Обізнаність учнів про родину та її історію

Знання Респонденти	Чемне ставлення до батьків, старших у сім’ї, вчителів (%)	Пошана до пращурів, до героїв Батьківщини, знання місце знаходження могил і пам’ятників, догляд за ними (%)	Знання народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят та дотримання їх (%)
Експериментальна група	58,3	51,8	35,8

У процесі формуючого експерименту значна трансформація відбулась у ставленні молодших школярів (1 клас) до батьків, старших у родині, пращурів, героїв війни та праці, у виявленні інтересу до народних і релігійних традицій, звичаїв, у бажанні брати участь у національних, родинних святах.

У другому класі робота з патріотичного виховання проводилася за темою „Батьківщина як місто, де людина народилась і пізнала щастя життя”. Зміст цієї теми включав: усвідомлення понять (людина, мова, історія, події, природа, традиції, свята); поняття Батьківщини; край, місто, село, вулиця, дім, школа – моя Батьківщина.

Були розглянуті такі теми:

Тема 1. Краю мій рідний.

Тема 2. Найзаповітніша дума на світі – дума про хліб.

Тема 3. Про що співає рідна земля.

Тема 4. Дай же вам, Боже, у полі роду.

Тема 5. Я й мій тато.

Тема 6. Свято українського фольклору.

Тема 7. Без труда нема плода.

Тема 8. Свято весни в рідному краї.

Тема 9. Рідна матінка, ясне сонечко.

Тема 10. Великодні свята.

Тема 11. День Матері.

У ході позаурочної виховної роботи молодші школярі знайомилися з історією рідного краю, багатством його луків, ланів, лісів; із фольклором Полісся та українським національним одягом; працею людей у рідному місті; продовжували знайомство з працею селян, традиціями обмолоту зернових, народними прикметами та сільськогосподарськими обрядами; розповідали про релігійні свята та їхнє святкування в рідному місті.

Знайомство дітей з історією рідного краю, назвами вулиць відбувалось у формі екскурсії. Це дозволяло організувати спостереження та вивчення різноманітних предметів і явищ у природних умовах, у музеях, на виставках.

У виховній роботі використовувалися різноманітні види екскурсій: краєзнавчі, на підприємства, по історичних місцях, у природу тощо.

Народний календар дає можливість здійснювати патріотичне виховання учнів. Знання рідного краю, народних свят дасть можливість дітям відчути тепло перших великодніх стежин та відгомін різдвяних колядок і щедрівок, легіт купальських надвечірь, красу старовинної хати з лелечим гніздом, легким скрипом ще сонного колодязя та чудодійні юріївські ладкання перших пастушків.

Народний календар, на думку М. Стельмаховича, виховує дітей і молодь шляхом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, символів, свят та обрядів українського року. Народний календар зберігає багатовікову історію України, її невичерпні традиції, які віддзеркалили в собі характерний для українського народу взаємозв’язок працьовитості та духовності [200].

Народний календар, за визначенням М. Фіцули, – система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року. Народний календар – це енциклопедія знань про життя людей, їхній побут, виховну мудрість, природні явища [225, с.88]

Дітей знайомили з наступними святами й урочистостями:

ідейно-патріотичними (День Конституції України, День Незалежності України, День Соборності України, Свято Козацької Слави тощо);

загальнонаціональними (День Матері, День Батька, День Родини тощо);

релігійними (Свято Миколая, Різдво, Коляда, Водохреща, Стрітення, Великдень, Свята Трійця, Івана Купала, Маковія, Спаса, Воздвиження, Покрови Матері Божої тощо);

родинними, як складовою частиною народного календаря (дні народження членів сім’ї, річниці весілля, День пам’яті (проводи) тощо) [100].

Виховні можливості народного календаря благотворно впливали на формування особистості та всебічний розвиток школярів. Науковець Г. Лозко підкреслює: „Найкращі умови для виховання повноцінної людини за будь-яких умов дає поєднання родинних, а також загальнонаціональних традицій, регіональних звичаїв, які підтримуються батьками і продовжуються дітьми” [116, с.314].

Знайомство з народним календарем дало можливість підвести дітей до поняття про систему правил, які стимулюють поведінку людей у суспільстві. Вони закріплені в неписаному моральному кодексі:

Не роби зла ні людям, ні природі.

Погані вчинки, недобре слово несуть зло.

Люби та шануй рідних і близьких людей.

Добре вчись і чесно працюй – у цьому твоя добра справа, велич твоєї країни.

Будь чуйним, допомагай людям.

Піклуйся про старих, дорожи їхньою мудрістю.

Продовжуючи знайомство з працею селян, в експериментальній групі ми провели „Український ярмарок”. Його метою було ознайомлення дітей з господарсько-культурною спадщиною українського ярмарку; формування етнічної свідомості, кращих якостей національного характеру, прагнення до відродження національної культури (Додаток Г).

Така форма роботи дала можливість у доступній формі розширити коло знань дітей і закріпити вже існуючі. Ми спостерігали, як у школярів покращується емоційний стан, що служить поштовхом для розвитку почуттів любові, відповідальності, дбайливості, поваги тощо.

Як підсумок організованої нами роботи з патріотичного виховання у другому класі, було організовано та проведено конкурс, що складався з трьох етапів.

1. Виставка малюнків, карт, аплікацій „Пам’ятні куточки села”.

2. Сімейний конкурс як продовження роботи за темою „Сім’я людини в контексті життя суспільства”, розпочатої в першому класі. Діти разом з батьками малювали „Родовідне дерево”. Виграла та родина, яка намалювала та заповнила найбільшу кількість гілочок.

3. Конкурс на кращого знавця народної пісні, який проходив під гаслом „Пісня – душа народу”.

Зазначимо, що знання, активність, зацікавленість, яку показали діти, свідчать про збагачення школярів патріотичними почуттями, а також про ефективність проведеної нами роботи.

Засвоєні школярами знання про рідний край, родину формували в учнів почуття прихильності до тих місць, де вони народилися й пізнали щастя життя. І це дуже важливо, бо великий патріотизм починається з любові до того місця, де живеш, на цьому наголошував російський письменник Л. Леонов.

Таблиця 2.12

Обізнаність учнів в історії життя та праці земляків

Знання Респонденти	Знання про історію рідного краю, героїчне минуле країни, життя прославлених земляків (%)	Дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, до праці батьків та українського народу (%)	Уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність та інші (%)
Експериментальна група	49,4	54,3	61,3

У другому класі для підведення підсумків виховної роботи, виявлення більш ефективних засобів формування патріотичних почуттів, бачення реальної картини вихованості учнів та планування роботи на наступний рік був проведений аналіз знань і вихованості учнів. У таблиці наведені показники обізнаності учнів в історії життя та праці земляків (табл. 2.12).

Експериментальна робота протягом року допомагала розширити знання дітей про історію рідного краю, життя прославлених земляків. Діти вчилися дбайливо ставитися до національних багатств, до природи, до праці, відчувати себе господарями у своєму місті, школі, на землі.

Третій розділ „Батьківщина (Україна), де людина пізнала щастя життя” розрахований на учнів третього класу (Державний блок). У ньому розглядалися теми:

Тема 1. Стежками Батьківщини.

Тема 2. Осінь прийшла, достаток принесла.

Тема 3. Козацькому роду нема переводу.

Тема 4. Різдву Христову поклонімося.

Тема 5. Золоті руки мого тата.

Тема 6. Мово рідна, слово рідне.

Тема 7. Умій учитись, щоб уміти трудитись.

Тема 8. Свято весни в Україні.

Тема 9. Свято жінки.

Тема 10. Великдень.

Тема 11. Свято Матері.

Тема 12. Зелені свята в Україні.

Упродовж навчального року були проведені бесіди про символи України – Прапор, Герб, Гімн та їхнє походження, про історію міста Києва, про значення української мови, про українських письменників, про професії, які є в Україні, розповіді про українські жниварські обряди, про традиції родичання, родинні обереги, реліквії, про традиції Різдвяного посту, святість йорданської води, про Великодні свята, традиційне писанкарство, про багатства природи України та „Червону книгу”.

У результаті проведеної роботи діти ознайомилися з поняттями „символ”, „прапор”, „гімн”, „герб”, „Батьківщина”, „рід”, „родина”, „оберіг”, „реліквія”, „піст”, „Святий вечір”, „церковна пісня”, „писанка”, „крашанка”; народними обрядами: дізналися про походження української мови, про діяльність українських письменників, про традиційні професії в Україні, історію виникнення свята „День Матері”.

Учні експериментальної групи самостійно могли скласти розповіді про походження символів України, історію виникнення хліба, про працю людей у місті, про природу рідного краю, про релігійні свята в Україні, про Матір-неньку та Матір-Землю; розповісти легенди, повір’я, вірші, українські народні пісні тощо.

Важливим для нашого експерименту було залучення учнів до вивчення національної символіки, що мало на меті допомогти їм пройнятися патріотичним духом, осмислити важливість процесу державотворення, усвідомити своє місце в ньому, прагнути до самореалізації для блага Батьківщини.

Знайомлячи дітей з державними символами, ми проводили цикл бесід, розповідей. Наведемо приклад такої бесіди.

Бесіда „Державні символи України”.

Мета. Розширювати знання про державні символи України – Герб, Прапор, Гімн та їхнє походження. Формувати національну свідомість. Виховувати патріотів рідної держави, повагу до державних символів, гордість за нашу Україну, її славне минуле.

Хід бесіди. Погляньте на карту Європи. На ній ви бачите багато різних країн. Кожна з них має свою територію, історію, культуру, мову, традиції, звичаї, вірування та символи. Україна - наша Батьківщина, розташована в центрі Європи. Вона теж має свою землю, набрану століттями культуру, історію, мову, має власні державні символи.

Кожна країна світу обов’язково має три державні символи.

– А що таке державний символ?

Державний символ – це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.

– Які державні символи ви знаєте?

– Що вони означають?

Гімн – це головна пісня, яка виконується в державі під час усіх урочистих подій (ще її називають похвальною піснею).

– Де й коли ви чули Гімн України?

Герб – розпізнавальний знак держави.

Прапор – полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держака чи шнура. Це офіційна емблема держави, символ її суверенітету.

Де ви бачили Герб і Прапор України?

Що вони відображають?

Якого вони кольору та форми?

Герб має форму тризуба – це символ княжого роду Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Він відображає триєдність життя. Це – батько-мати-дитя, які символізують собою силу, мудрість, любов. Синьо-жовтий прапор відображає колір неба та пшеничного лану, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі; це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб на українських полях; це природна симфонія Землі, Неба, Сонця, Хліба – символу плодючості й достатку української держави. Про це дуже виразно сказано у віршах В. Крищенка:

Під синім небом України зазолотилися жита,

У чуйнім серці воєдино з’єдналася палітра та.

Бо це дано нам споконвіку –

Від пращурів жива яса –

Душею, що не любить крику,

Єднати землю й небеса.

Який Гімн має наша держава?

Як треба поводитися, коли звучить Гімн?

Давайте разом виконаємо Державний Гімн України.

Що ви відчуваєте, виконуючи Гімн?

Кожен народ з повагою ставиться до своїх символів. Прапор, Герб і Гімн є нашими державними святинями, тому їх слід шанувати й берегти. Пам’ятайте це завжди, діти, та шануйте наші святині! І тоді нас буде шанувати світ!

Дуже важливим був цикл бесід про столицю нашої Батьківщини місто Київ. Представимо одну з них у скороченому вигляді.

Перевіряючи результативність виховної роботи з патріотичного виховання в цьому напряму, ми запропонували школярам розв’язати ребус, запропонований учителем Н. Шугою, м. Рівне.

1

З

А

К

О

Н

2

Г

Е

Р

Б

3

П

Р

А

П

О

Р

4

К

И

Ї

В

5

Г

І

М

Н

6

Б

А

Т

Ь

К

І

В

Щ

И

Н

А

1. Установлене державною владою загальне, обов’язкове для всіх правило, що має найвищу силу.

2. Розпізнавальний знак держави.

3. Полотнище певного кольору чи поєднання кольорів.

4. Назва головного міста нашої держави.

5. Головна пісня, яка виконується в державі під час усіх урочистих подій.

6. Місцевість, де людина народилася, рідний край.

Результати нашого дослідження свідчать, що переважна більшість дітей після виконання завдання продемонструвала достатній рівень елементарних знань. Важливо, що вивчення цих питань ґрунтувалося на легендах, повір’ях, переказах та з використанням художньої літератури. Це розвивало у школярів інтерес, зацікавленість, бажання слухати, вивчати, запам’ятовувати.

У ході формуючого експерименту нами приділялася велика увага вивченню української мови. Мова виховує, навчає й розвиває дітей, під її впливом удосконалюються почуття й сприймання, збагачуються знання, уявлення, думки. На великому значенні мови наголошував відомий педагог К.Ушинський: „... вимерла мова в устах народу – вимер і народ... Мова народу – відображення Батьківщини і духовного життя народу” [221, с.123]. Ось чому різні види позаурочної виховної роботи: бесіди, розповіді, свята, вечори, екскурсії – проводилися рідною мовою.

З метою виховання любові до української мови та бажання нею розмовляти організовувалися: перекази легенд, про історію виникнення української мови, про нищення її; читання віршів про мову („Рідна мова”, „Не цурайтесь мови”, „Він українець?”, „Весь Всесвіт – в мові”, „Найвеличніша, рідна, проста” тощо).; виконання пісень („Прекрасні звертання”, „Мова у серці народу”, „Чарівні слова”, „Мово рідна моя, не мовчи!”); розповіді прислів’їв („Слово не горобець, випустиш, не спіймаєш”, „Добре слово краще, ніж гроші”, „Від солодких слів буває гірко” тощо); словесні ігри („Хто більше знає слів”, „Що означає слово?”, „Придумай слово”, „Назви, який... ” тощо).; перекази українських народних казок, легенд, оповідань, байок тощо; розповіді про українських письменників і письменників рідного краю, читання та переказ їхніх творів.

Збагачення школярів патріотичними почуттями здійснювалось і під час святкування знаменних дат села та країни. Для надання виховній роботі емоційного характеру ми використовували позитивні приклади патріотизму відомих політичних та історичних діячів, письменників, героїв війни та праці.

Кожне свято діти фіксували в особистому щоденнику-календарі.

Отже, в результаті такої діяльності учні розширили знання про минуле нашого краю та країни, усвідомили значення свят для українського народу, в них формувалося особисте ставлення до життя Батьківщини та свого народу.

Підсумком роботи було виготовлення учнями календаря „Видатні дати села, країни”. Кожен учень, демонструючи свій календар, розповідав про одне зі свят, яке йому найбільше сподобалось і запам’яталося.

Для виявлення знань учнів та розвитку патріотичних почуттів учнів третього класу, визначення можливих варіантів поліпшення виховної роботи, надання вчителям рекомендацій щодо виховної роботи, був проведений зріз та аналіз знань і розвитку патріотичних почуттів учнів (результати представлені в табл. 2.13).

Таблиця 2.13

Обізнаність учнів про державні й національні цінності

Знання Респонденти	Пошана до національних і державних символів (%)	Любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови (%)	Громадська активність, поняття про захист честі й гідності Батьківщини, гордість за свою Вітчизну (%)
Експериментальна група	53,4	68,3	63,7

Останній, четвертий розділ, присвячений роботі з учнями четвертого класу, охоплює тему „Батьківщина у світі одна”. Робота була спрямована на закріплення та розширення знань, отриманих дітьми в 1–3 класах. Ми прагнули закріпити патріотичні почуття, які розвивали в попередніх класах.

Основний зміст цієї роботи: сім’я – мала батьківщина; край, місто, село, вулиця, дім, школа – моя Батьківщина; турбота про Вітчизну; праця на благо Батьківщини; людина як патріот своєї Батьківщини.

Даний зміст обумовив вибір тем для виховних заходів на рік.

Тема 1. Червона калина.

Тема 2. Хліб наш насущний.

Тема 3. Родинні обереги в Україні.

Тема 4. Вітаю вас, пане господарю.

Тема 5. Тепло татусевих долонь.

Тема 6. Ми діти твої, Україно.

Тема 7. Народні промисли України.

Тема 8. А вже весна скресла.

Тема 9. І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі.

Тема 10. Христос воскрес – воскресла Україна.

Тема 11. Свято Матері.

Тема 12. Зелені свята в Україні.

Розглядаючи теми патріотичного напряму, діти знайомились із поняттями „фольклор”, „ реліквія”, „домовик”, „ангел”, „молитва”, „повір’я”, „кутя”, „Святе Різдво” тощо. Дітям розповідали про українські народні музичні інструменти (кобзу, гуслі, цимбали, трембіту тощо), про твори українських письменників, про різні заняття українців, традиційні ремесла та промисли України, про свята в українській міфології. Знайомили з народними творами (прислів’ями, приказками, казками, скоромовками, сміховинками) про хліб, працю, природу, дружбу тощо. Продовжували знайомство з народними, сімейними та релігійними святами.

У дітей формувалися вміння: складати різноманітні розповіді, пояснювати значення оберегів та святкової атрибутики, виконувати вірші, пісні патріотичного, громадянського спрямування тощо.

Насамперед, для того щоб продовжити формування знань про рідний край і почуття любові до рідних місць, його природи, звичаїв нашого народу, української мови, на початку четвертого класу було проведено свято „Червона калина” (Додаток Є). Його мета – виховання інтересу до українського фольклору, поваги до національних традицій, любові до рідної землі; засвоєння моральних і духовних цінностей, закладених в усній народній творчості.

Суттєво, що учні глибше познайомилися з художніми символами та оберегами, з особливостями українського фольклору, легендами, казками, переказами, оповіданнями про наших зелених друзів – рослини, ґрунтовніше усвідомили значення історії України для її майбутнього. Діти дійшли висновку, що калина – символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати. Вона символізує мужність і стійкість духу українського народу в боротьбі за незалежність, пов’язана з патріотичними почуттями, любов’ю до Батьківщини.

Особливого значення в ході формуючого експерименту надавалося знайомству з музичним мистецтвом. У творах відомих українських композиторів О.Білаша, С.Гулака-Артемовського, М.Лисенка, П.Майбороди, К.Стеценка, І.Шамо та інших, народній музичній творчості відображено прагнення народу до волі та свободи, героїчна боротьба за незалежність Батьківщини, змальовано картини чудової української природи, життя, побут, трудова діяльність українців.

Під час вивчення та засвоєння історичного матеріалу розширювалися патріотичні почуття. Повноцінне виховання патріотизму немислиме без знання історії України. Хто не знає славної історії своєї нації, - писав В. Целевич, - той не може її правдиво любити та присвятити їй життя. „Історична традиція зв’язує минувшину з теперішністю і будучністю, скріплює любов теперішніх і грядущих поколінь до великих предків і тим самим розпалює любов до своєї нації” [231, с.14].

Громадсько-патріотична діяльність мала пошуковий характер, передбачала збір краєзнавчих матеріалів (історико-літературних, етнографічних, архівних тощо). Це в свою чергу дозволяло підвищувати соціально-моральну значущість самостійної роботи, надавати їй творчого характеру. Така пошукова робота проходила у формі екскурсій, туристичних походів, рейдів, експедицій.

Виховне значення краєзнавчої роботи глибоко й тонко розумів видатний педагог В.Сухомлинський, який прищеплював школярам з найменших літ любов до рідної місцевості, “малої” батьківщини. Він з повним правом стверджував, що отчий дім, його природа з невичерпним багатством явищ, дивовижною красою є “вічним джерелом дитячого розуму”. Тому важливо, підкреслював В. Сухомлинський, щоб перші наукові істини діти засвоювали не за підручником, а з життєдайних джерел рідного краю. Цьому сприяє створення краєзнавчих музеїв, світлиць, музеїв бойової слави.

Туристсько-краєзнавча експедиція школярів “Моя Батьківщина – Україна” суттєво поширювала роботу з патріотичного виховання.

Виконання краєзнавчих завдань передбачало пошукову, дослідницьку діяльність школярів: роботу з архівними матеріалами; вивчення фондів і експозицій музеїв, листування з ними; запис зустрічей з ветеранами війни та праці, з бабусями та дідусями, які добре знають народні звичаї та обряди України; проведення спостережень за явищами природи й процесами, що відбуваються в ній; пошук корисних копалин, вивчення природи рідного краю, тваринного й рослинного світу; ознайомлення з пам’ятниками історії та культури тощо.

Учасники туристсько-краєзнавчої експедиції “Моя Батьківщина – Україна” об’єднувалися в експедиційні загони, які працювали за напрямами:

“Люби та знай свій рідний край”;

“Національні герої України”;

“Від роду до роду слався, країно”;

“У боях відстояли Вітчизну свою”;

“Про що співає рідна земля”.

Напрям “Люби та знай свій рідний край” передбачав: вивчення історії свого міста (села), вулиці, біографій відомих людей, які вийшли з населеного пункту, де знаходиться школа; збір книг про рідний край; ведення літопису міста (села); опис творчості народних майстрів із біографіями авторів та оповідачів.

Напрям “Національні герої України” передбачав : догляд за могилами героїв; пошукова діяльність у дослідженні невідомих сторінок історії; збирання оповідей про героїчні вчинки наших предків, яким довелося вести тяжку й виснажливу боротьбу проти чужинців, відстоювати свою незалежність; запис розповідей старожилів про національних героїв.

Напрям “Від роду до роду слався, країно” передбачав: облік історичних пам’яток, поховань предків, збирання предметів минувшини, записування традицій, звичаїв, пісень, легенд, прислів’їв, різних видів народної творчості, історії українських промислів; виявлення старовинних знарядь праці; збір речей домашнього вжитку (національного вбрання – святкового й буденного, рушників, вишивок, різьблених дерев’яних виробів та ін.).

Напрям “У боях відстояли Вітчизну свою” передбачав: зустрічі з учасниками історичних подій та запис їхніх розповідей; упорядкування могил воїнів; ведення літопису героїчних подій на території району, міста (села).

Напрям “Про що співає рідна земля” передбачав: розробку карт навколишніх полів, луків, водоймищ; дослідницьку діяльність у галузі садівництва, городництва, лісівництва, охорони природного середовища; пошук корисних копалин; збирання лікарських рослин; виготовлення гербаріїв.

Створення музеїв, світлиць, куточків - наступний крок у пошуковій діяльності школярів. Зібрані в процесі різноманітної пошукової роботи матеріали систематизувались, а потім використовувалися в повсякденній навчально-виховній роботі

Важливим виявом патріотизму є ставлення людини до праці. Усвідомлюючи необхідність трудової діяльності, людина може реалізувати себе, відчути потребу допомагати іншим, здатність власною працею приносити радість, примножувати багатства Батьківщини. В народі кажуть: „Без праці людину не виховаєш, бо праця є метою й суттю людського життя”.

Проводячи формуючий експеримент, ми прагнули перетворити працю в життєву потребу, джерело щастя й натхнення. Суспільно-корисна праця є одним із засобів патріотичного виховання, оскільки діти відчувають радість від того, що працюючи, приносять користь сім’ї, школі, іншим людям, Батьківщині в цілому. Завдання дослідження полягало в тому, щоб виховати в молодших школярів позитивно-емоційне ставлення до будь-якої праці. Для цього було створено умови, що забезпечували формування в молодших школярів любові та поваги до праці, бажання працювати, допомагати дорослим.

З цією метою ми роз’яснювали школярам значення корисної праці для українського народу та Батьківщини; підбирали об’єкти праці та визначали форми організації трудової діяльності з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, знань, інтересів, досвіду молодших школярів; розвивали й постійно стимулювали суспільно ціннісні мотиви участі кожного школяра у трудовій діяльності; забезпечували взаємозв’язок навчальних і позаурочних форм трудової діяльності школярів [195].

Учні брали участь у таких видах праці:

допомагали дорослим підтримувати порядок у своєму дворі, на своїй вулиці, в місті;

прибирали класну кімнату, школу, шкільне подвір’я;

допомагали інвалідам, ветеранам війни та праці, людям похилого віку;

виконували домашні доручення;

збирали кошти у фонд допомоги дітям-сиротам, дітям-інвалідам.

Діти брали участь у військово-спортивних іграх. Учні першого класу виконували доручення, спостерігали за ходом гри, вболівали за учасників. Військово-спортивні ігри школярів виховували в них сміливість, мужність, хоробрість, звитягу – якості, необхідні майбутньому захиснику нашої Батьківщини.

Значне місце в житті дітей молодшого шкільного віку належить грі. Вона, за умови вмілого керівництва з боку дорослих, може стати системою природних вправ, спрямованих на виховання моральної поведінки. Військово-спортивні ігри є могутнім засобом громадянського й патріотичного виховання дітей. Вони допомагають зміцнювати стосунки дітей у колективі, вчать організовано діяти, керувати власною поведінкою, емоціями, діяльністю, підкорятися загальним вимогам, формують важливі моральні риси – чесність, наполегливість, відповідальність та ін. У цих іграх виявляються ініціатива, винахідливість, формується стійкий характер і вольові якості.

Військово-спортивні ігри знайомлять учнів із життям і бойовими традиціями Збройних Сил України, військовими статутами тощо. Усе це формує в молодших школярів усвідомлення того, що в житті завжди є місце подвигу. Не можна виховати справжнього патріота своєї Вітчизни, не навчивши поважати героїчне минуле країни. Поступово учні переконувалися в тому, що люди, які віддали життя за волю України, й після смерті залишаються жити не тільки в підручниках з історії, художніх творах, пам’ятниках, а й у нашій пам’яті.

Військово-спортивні ігри були обмірковані, чітко організовані. Під час підготовки до гри діти вчили пісні, речівки, народні ігри, проходили інструктаж перед кожним етапом гри із чітким поясненням завдання.

Під час аналізу гри ми обов’язково підкреслювали, що привело до перемоги одних, а для інших було причиною поразки, звертали увагу на позитивні сторони та недоліки в діях окремих дітей і загону в цілому. Кращих учнів заохочували. Нагородження переможців проходило біля пам’ятників, у музеях, куточках бойової слави; дітей фотографували разом з гостями під час вручення дипломів, грамот та інших нагород. Після закінчення гри діти поверталися до школи в гарному настрої. В цей час лунала пісня, яка об’єднувала колектив, сприяла вияву патріотичних почуттів, спонукала до хороших вчинків („Гей, там на горі Січ іде”, „Ой, у лузі червона калина”, „Козацькому роду нема переводу” та інші).

Щоб діти надовго запам’ятали пережиті враження, було організовано випуск стінної газети, фотоальбому, в яких знайшли своє відображення основні моменти гри.

Підсумком роботи з патріотичного виховання за чотири роки було проведення свята „Вітчизна, як мати, у світі – одна!”. Упродовж усього свята діяла виставка виробів, виготовлених учнями за 4 роки: „Родинного альбому”; „Родовідного дерева”; малюнків, аплікацій, карт „Пам’ятні куточки міста”; календарів „Видатні дати міста, країни”.

Підсумком свята стало свідоме прийняття дитячої присяги:

Ми є діти українські, хлопці і дівчата,

Рідний край наш – Україна, красна і багата.

Рідне небо, сонце ясне, місяць, зорі срібні.

Рідний народ – українці, всі до нас подібні.

Рідний прапор: злото-синій, як сонце на небі.

Ми за нього все, що маєм, віддамо в потребі.

Рідна віра – Свята трійця і Пречиста Мати.

Рідна мова – нею вчились Бога прославляти.

Присягаєм: край наш рідний над усе любити,

Рідний народ шанувати і для нього жити…

За результатами формуючого експерименту було проведено зріз та аналіз знань і рівня розвитку патріотичних почуттів учнів четвертого класу. Результати представлені в розділі 2.3. (Констатуючий експеримент).

Важливою формою патріотичного виховання впродовж чотирьох років були інформаційні хвилини, які мали назву „Життя Батьківщини”, „Вісті України”. Під час інформаційних хвилин учителі й вихователі в доступній формі розповідали про події, що відбувалися в нашому місті (районі, селі), країні та за її межами. Особливе місце відводилося повідомленням про досягнення українського народу, в тому числі про людей рідного села, району. Вся система інформування школярів була спрямована на виховання в них громадянського бачення світу, формування політичної культури, особистої позиції відносно суспільних подій. Такі хвилини поглиблювали знання учнів з актуальних питань політичного, економічного, культурного й наукового життя рідного міста, країни, світу. Під час інформаційних хвилин діти читали статті з газет, журналів; розповіді про життя рідного міста, села, району, області; окрім того, дітям пропонувалося доповнити інформацію власними думками, зробити висновки.

Систематичне проведення інформаційних хвилин сприяло патріотичному та громадянському вихованню молодших школярів, привчало їх до читання дитячої преси й тим самим залучало до суспільного життя країни.

Експериментальна робота засвідчила, що в процесі вирішення завдань патріотичного виховання молодших школярів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу школи, сім’ї, громадськості. Ці зв’язки необхідно зміцнювати. Дослідження доводить, що ні школа, ні сім’я окремо не зможуть забезпечити цілісність патріотичного виховання школярів.

Для поліпшення виховної роботи в ході формуючого експерименту, ефективного впровадження технології патріотичного виховання ставилося завдання об’єднати батьків і вчителів експериментальних класів загальною метою, пробудити їхню рефлексивну активність, сприяти перетворенню сім’ї із стихійного в керований фактор впливу на формування патріотичних почуттів молодших школярів, зацікавити вчителів виховною роботою, пробудити їхні патріотичні почуття.

Ця робота проводилася за такими напрямами: підвищення педагогічної культури вчителів і батьків з питань патріотичного виховання; зміст та організація відповідної виховної роботи; організація спільної діяльності вчителів, батьків і дітей в умовах школи.

1. Підвищення педагогічної культури вчителів і батьків включало проведення батьківських зборів, дискусій, тренінгів, обмін досвідом виховання, спільний перегляд та обговорення фільмів, телепередач, консультації тощо (орієнтовні теми: „Традиції, обряди, звичаї – що це?”, „Роль сім’ї в патріотичному вихованні дітей”, „Я та історія моєї родини”).

2. Зміст та організація виховної роботи з патріотичного виховання: надання консультацій, рекомендація педагогічної літератури, бесіди, розповіді, складання плану виховної роботи.

3. Організація спільної діяльності: проведення свят, вечорів, ярмарків; прикрашення залу, класу до свята; спільна краєзнавча робота, виготовлення „Родовідного дерева”, „Родинного альбому”; конкурси, змагання, ігри; екскурсії на робочі місця батьків; добротворча діяльність тощо.

У ході експерименту ми виявляли виховні можливості сім’ї у формуванні патріотичних почуттів молодших школярів. З цією метою встановлювали зв’язок з усією родиною, виявляли її загальну педагогічну культуру, моральні цінності, ставлення до патріотичного виховання, знайомилися з досвідом сімейного виховання.

Суттєву користь у патріотичному вихованні принесла діяльність батьків під час літніх канікул. Як зазначає психолог А. Люблінська, пам’ять дітей відрізняється великою пластичністю, що створює умови для швидкого пасивного запам’ятовування та легкого забування [120]. Слід звернути увагу на те, що робота з патріотичного виховання впродовж літа призупинялась. Тому нами були розроблені спеціальні завдання на літо. Ця робота була узгоджена з учителями та включала: походи, екскурсії по рідних місцях; виконання трудових доручень, допомога старшим у родині; читання оповідань, казок, вивчення українських народних пісень, легенд, повір’їв; участь у державних (День Конституції України – 28 червня, День Незалежності України – 24 серпня) та народних (День хрещення Русі–України – 14 серпня) святах і розповідь про них.

З вищесказаного слід зробити висновок, що процес збагачення патріотичними почуттями буде результативнішим, якщо в ньому бере участь сім’я.

Дослідно-експериментальна робота засвідчила, що формування патріотичних почуттів у дитини починається від батька та матері, близьких людей, учителя, друзів, суспільства. Головними факторами виховання є природа, гра, слово, праця, спілкування, традиції, мистецтво, релігія, позитивний приклад – ідеал тощо.

Таким чином, важливою умовою формування патріотичних почуттів є забезпечення засвоєння дітьми знань з історії українського народу, народних та родинних традицій, обрядів, звичаїв, народного мистецтва, рідної мови, ознайомлення з кращими зразками сучасної культури, науки та мистецтва.

Яскравим виявом національної свідомості, громадянських якостей і патріотичних почуттів, підкреслює О. Докукіна, є відповідність поведінки дитини вимогам національного менталітету, дотримання нею в повсякденному житті норм народної моралі, сімейно-побутової культури, розвитку національної психології та характеру [50].

Таким чином, патріотичні почуття входять до групи вищих почуттів. Через них виявляється емоційне ставлення молодшого школяра до самого себе, до навколишнього світу, до людей, до Батьківщини, до національних цінностей. Вони пов’язані з розвитком чітких і зрозумілих уявлень про етичні категорії; з формуванням емоційної чутливості, здатності співпереживати події, реагувати на життєві ситуації, життя та проблеми людей. Це має важливе значення для формування розвиненої особистості, справжнього громадянина, патріота своєї держави.

2.3 Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи

Проведення формуючого експерименту дозволило створити певну систему позаурочної виховної роботи та експериментально перевірити технологію патріотичного виховання молодших школярів. Така робота сприяла залученню учнів до активної співпраці, вияву інтересу, бажання брати участь у різноманітній виховній роботі.

У ході експериментальної роботи були створені сприятливі умови для розкриття можливостей учнів, які оволодівали новими знаннями, вміннями та навичками, розвивали риси характеру, погляди, почуття.

Аналіз вихованості патріотичних почуттів у молодших школярів у процесі позаурочної роботи проводили, враховуючи три рівні патріотичної усвідомленості (за дослідженням А. Зосимовського).

Високий рівень – рівень патріотичної усвідомленості, тобто цілковитої переконаності. Він характеризується тим, що всі головні компоненти патріотизму усвідомлюються школярем і як суспільні, і як особистісні, розуміються, стають переконанням.

Середній рівень – рівень фрагментарної патріотичної усвідомленості; це не тільки патріотичні знання, але й розуміння їхнього значення. Разом з тим більш - менш значну частину патріотичних почуттів не перенесено у сферу його потреб.

Низький рівень – рівень мало усвідомленого засвоєння патріотичних почуттів. Дитина має прості, інформаційні патріотичні знання, але не розуміє їхнього значення для особистості та суспільства [63].

Як видно з експерименту, в першому класі головний акцент робився на вирішення задач „Родинного” розділу, в другому класі – „Соціального”, в третьому класі – „Державного”, в четвертому класі всі отримані знання узагальнювалися.

Наше дослідження свідчить, що однієї доброї волі експериментатора та суб’єктивної готовності вчителів до виховання патріотичних почуттів молодших школярів недостатньо, якщо їхня мета не збігається з інтересами дітей, прагненнями та поглядами батьків, вимогами школи та суспільства.

Таким чином були створені сприятливі умови, що дозволили виявити знання дітей та їхні потенційні можливості, а також сприяли формуванню в них патріотичних почуттів, які згодом переростуть в їхні переконання й будуть спонукати до дії. За допомогою анкетування, аналізу розповідей, бесід, продуктів творчості молодших школярів, спостережень, розроблених дослідних методик ми спробували визначити динаміку розвитку патріотичних почуттів.

Учням експериментальної та контрольної груп пропонувалося скласти розповідь про історію роду.

Учні експериментальної групи малювали родовідне дерево, розповідали про родичів, про походження та значення прізвища, про місце народження бабусі й дідуся, мами й тата, про реліквії роду, про улюблені заняття батьків, цікаві історії з життя родини. Цікаві, повні розповіді склали 44,6% респондентів експериментальної групи (високий рівень).

У результаті експерименту відбулися зміни в знаннях дітей про народні, національні, релігійні й родинні звичаї та свята. Щоб з’ясувати знання дітей, був проведений конкурс „Витоки народу – історія України”. Для змагання були дані наступні завдання:

1. Назвіть свята:

а) народні;

б) національні;

в) релігійні;

г) сімейні (перемагає та команда, яка назве якомога більше свят, дотримуючись послідовності).

2. Розкажіть історію виникнення улюбленого свята (на вибір учнів).

3. Виконайте святкові пісні, колядки, щедрівки, гаївки тощо. Під час якого свята вони виконуються?

4. Інсценуйте свято (до цього конкурсу діти готувалися заздалегідь; виконували його з урахуванням усіх правил; команда-суперник мала визначити, чи витримані правила його проведення).

Кожний конкурс оцінювався за п’ятибальною системою. Команди набрали по 18 балів. Глибокі знання про зміст та значення свят продемонстрували 60,7% дітей.

Конкурс довів, що діти експериментальної групи знають багато свят, розрізняють народні, державні, релігійні, їхню послідовність на протязі року, особливості кожного свята. Виключно важливим для нашого дослідження є те, що діти з бажанням розповідають про свята, люблять брати в них участь, розуміють значення свят для народу та України.

Змінились і відповіді респондентів на запитання „Чи ходите ви на свята до церкви?”. Наведемо приклади відповідей:

Так, хоча треба рано вставати, але мені дуже хочеться піти.

Так, хоча батьки кажуть, що ще малий. Я їх дуже прошу, і вони погоджуються.

Так, це дуже цікаво й важливо для всіх людей, для моєї родини.

Але, на превеликий жаль, зустрічаються відповіді: „Батьки не ходять, я теж”.

Суттєвим є також бажання батьків брати участь у святах та прилучати до них дітей. Це можна пояснити тим, що вчителі працювали також з батьками, розповідали про значення традицій, свят, звичаїв для виховання розвиненої особистості, для зміцнення родинних коренів.

У результаті краєзнавчо-пошукової діяльності, походів, екскурсій зросла патріотична свідомість молодших школярів експериментальної групи. Вони глибше познайомилися з рідним краєм, зрозуміли, що навколишнє в деякій мірі залежить від кожного з них.

Отже, учням експериментальної та контрольної груп ми запропонували взяти участь у вікторині „Чи знаєш ти свій рідний край?”.

Вона складалася з таких запитань:

Звідки походить назва вашого міста?

Які історичні назви вулиць є в місті?

Найдавніші поселення району. Що вам відомо про їхню історію?

Хто з видатних людей народився в районі? Що він зробив для народу, держави?

Найдавніша споруда в районі. Історія її створення.

Які пам’ятники є в місті? На честь кого вони збудовані?

Що для вас означає слово “Батьківщина”?

Від якого слова воно походить?

Які ще слова-синоніми можна використати для передачі змісту цього слова?

Назвіть столицю України. Розкажіть історію її виникнення.

Оскільки експериментальне дослідження обмежене в часі, не може тривати досить довго, ми не змогли зафіксувати стабільні зрушення у формуванні ініціативи, бажання здійснювати догляд за могилами та пам’ятниками пращурів, героїв війни та праці. Насамперед це пов’язано з віком дітей, дозволом ходити самостійно далеко від дому та школи. Для цього потрібен чималий час. Ми згодні з тим, що в цій справі не можна очікувати на моментальні зміни.

Вважаємо незаперечним позитивним результатом формуючого експерименту те, що молодші школярі експериментальної групи знають героїв Батьківщини, місця знаходження їхніх могил та пам’ятників, розуміють необхідність догляду за ними, вшанування пам’яті героїв.

Аналіз результатів свідчить, що понад 38,7% учнів експериментальної групи чітко орієнтуються в запитаннях, дають ґрунтовні та правильні відповіді, пов’язують з містом і Батьківщиною своє життя. Причому, в експериментальній групі цей показник вищий.

Контрольний аналіз “Родинного” розділу в цілому дав такі показники (табл. 2.14).

Таблиця 2.14

Обізнаність учнів про родину та її історію

Знання Респонденти	Чемне ставлення до батьків, старших у сім’ї, вчителів (%)	Пошана до пращурів, героїв Батьківщини, знання місце знаходження могил та пам’ятників, догляд за ними (%)	Дотримання народних, державних, релігійних та сімейних традицій, звичаїв, свят (%)
Високий	44,6	38,7	20,4
Середній	40,2	42,1	40,3
Низький	15,2	19,2	31,3

Пошана до пращурів, героїв Батьківщини, знання місце знаходження могил та пам’ятників, догляд за ними

Дотримання народних, державних, релігійних та сімейних традицій, звичаїв, свят

		– до експерименту
		– після експерименту

Рис. 2.1 Динаміка росту обізнаності учнів про родину та її історію

Яскравим прикладом зміни бажань, прагнень та поглядів є створені дітьми експериментальної групи казки про хліб, природу (дерева, кущі, квіти). У цих творах легко побачити тенденцію переходу від егоцентризму та егоїзму до співчуття, співпереживання, здатності допомогти, працелюбства, поваги, чого, на жаль, не спостерігалося в контрольній групі.

Складаючи казки, діти використовували історію виникнення хліба, прислів’я, приказки, перекази, повір’я, легенди, уривки з оповідань та пісень. Дуже важливо, що, завершуючи казку, діти висловлювали своє особисте становлення до героїв казки, до подій.

Суттєвим показником ефективності експериментальної роботи з патріотичного виховання молодших школярів стали відповіді на запитання „Чому дітям потрібно вчитися працювати? І чи це потрібно?”, „Чи могли б люди жити на землі й не працювати? Чому потрібно працювати?”. Відповіді свідчать, що в школярів сформувалось уявлення про користь праці для суспільства й окремих людей. Вони усвідомлюють, що без праці людина неодмінно деградує, лише праця дає можливість реалізувати себе, формує власну гідність і повагу з боку оточуючих, робить життя прекрасним. Повну й суттєву відповідь дали 98,4% респондентів експериментальної групи.

Наведемо розповідь Кравченко Людмили (4 клас).

Одного разу мені на день народження бабуся подарувала маленький кущик і сказала, якщо я буду дбайливо за ним доглядати, то побачу справжню красу.

Усю весну я поливала, пушила землю навколо кущика, а кущик усе ріс і ріс. Потім став справжнім кущем і розквітнув ніжними рожевими квітами. Яка то була краса!

Коли працюєш із задоволенням, обов’язково будеш щасливим.

Після експерименту відбулися суттєві зміни в ставленні учнів до історії рідного краю, героїчного минулого країни, до життя прославлених земляків. Насамперед, привертає увагу загальне зростання кількості молодших школярів, які цікавляться історією міста й району, життям ветеранів Великої Вітчизняної війни та прославлених земляків. Учні знають їхні біографії, якими орденами та медалями були нагороджені та за що.

Про це свідчить аналіз результатів гри – інтерв’ю. Учням було запропоновано випустити газету або журнал про історію міста та його мешканців. У ході гри кожний учень виконував певну роль. Вони були кореспондентами, оформлювачами, друкарями, знавцями історії краю. Дослідник виконував роль головного редактора, це дало змогу швидко одержати якісні результати, з’ясувати думки та знання, почути оцінки з приводу конкретної історичної ситуації, суспільного явища, його наслідків і причин. Підсумки гри-інтерв’ю дали такі показники в експериментальній групі: 38,9% високий рівень, 42,8% середній, 18,3% низький.

Виявляючи ступінь значущості якостей особистості, які характеризують вихованість патріотичних почуттів у молодших школярів, ми запропонували учням маленький тест. Респондентам було дано 18 карток, на яких записані якості особистості. Учням необхідно було вибрати 10 якостей, які, на їхній погляд, найважливіші. Потім вони малювали драбинку з десяти сходинок і записували на кожній сходинці одну з якостей. Угорі – найважливіше, внизу – на їхній погляд, найменш суттєве (рис. 2.2).

									любов до близьких
								гідність
							ініціативність
						працьовитість
					честь
				правдивість
			доброзичливість
		відповідальність
	творча активність
дбайливість

Рис. 2.2 Ступінь значущості якостей для молодших школярів, що характеризують вихованість патріотичних почуттів

Результати тестування учнів (34,5% – високий рівень, 45,3% – середній рівень) свідчать про те, що створена нами виховна система патріотичного виховання допомогла патріотичному становленню дітей. Школярі на перші місця ставлять любов до близьких, гідність, працьовитість, ініціативність. До числа патріотичних якостей вони відносять честь, правдивість, доброзичливість, відповідальність тощо.

Аналіз знань дітей за розділом “Соціальний” в цілому дав такі результати (табл. 2.15).

Таблиця 2.15

Обізнаність учнів в історії життя та праці земляків

Знання Респонденти	Знання історії рідного краю, героїчного минулого країни, життя прославлених земляків (%)	Дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, до праці батьків (%)	Уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність та ін. (%)
Високий	38,9	38,4	34,5
Середній	42,8	48,1	45,3
Низький	18,3	15,5	20,2

Знання історії рідного краю, героїчного минулого країни, життя прославлених земляків

Дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи, до праці батьків

Уміння виявляти волю, доброзичливість, правдивість, старанність, ініціативність, працьовитість, наполегливість, самостійність та ін.

		– до експерименту
		– після експерименту

Рис. 2.3 Динаміка росту обізнаності учнів про історію життя та працю земляків

У процесі формуючого експерименту значна трансформація відбулась і в розумінні громадської активності, поняття захисту Батьківщини та гордості за неї. На запитання „Чи відчуваєте ви себе громадянином України?”, „Чи турбує вас майбутнє міста, України?” понад 43,7% респондентів експериментальної групи дали позитивну відповідь. Наведемо деякі типові відповіді дітей:

Я громадянка України, бо я живу в Україні.

Я громадянин України, бо й мама, й тато, і я народились і живемо в селі Рудня-Іванівська, а це Україна.

Я українець, живу в Україні, значить, я громадянин України.

Турбує, мені хочеться, щоб люди гарно працювали й моє селище було гарним, як на свято Івана Купала, щоб усі його пам’ятали.

Турбує, мені хотілося б, щоб місто завжди було таким красивим, щоб менше вирубували лісів, щоб зберігалися місцеві традиції.

Ці відповіді є свідченням вихованості патріотичних почуттів на рівні мотивації почуттів (емоцій).

Після відповідей на запитання „Як ви розумієте поняття „захист честі й гідності Батьківщини?” та „Чи виникає у вас почуття гордості за свою Вітчизну?” учням пропонували навести приклади.

Наведемо приклади деяких типових відповідей молодших школярів:

– Щоб ніхто в світі не говорив погано про мою державу, а українці захищали Україну від ворогів і терористів..

- Це значить любити й берегти свою Україну, як маму. Не дати ворогові скривдити її, а якщо потрібно, захистити від нього.

- Боротися з порушниками дисципліни.

- Добре вчитися, гарно працювати, радіти один одному.

- Дуже приємно, коли перед спортивними змаганнями або коли брати Клички змагаються, звучить гімн і підіймають прапор України.

- Коли грають футболісти, то перед початком гри звучить гімн моєї держави, футбол подобається всім. Значить, усі люди Землі чують гімн, і мені радісно.

- Гордість, тому що в Україні багато видатних, талановитих людей.

Яскравим прикладом патріотичних почуттів є створені учнями висловлювання. Дітям було запропоновано закінчити висловлювання: „Якби я був чарівником...”, „Якби до мене припливла золота рибка...”.

Наведемо декілька відповідей:

Якби я був чарівником, то зробив би нашу країну наймогутнішою.

Якби я був чарівником, зробив би всіх щасливими.

Якби до мене припливла золота рибка, попросив би вилікувати всіх хворих людей.

Якби до мене припливла золота рибка, попросив би, щоб моя Батьківщина була сита, золота, багата й люба для всіх, щоб збулись усі мрії людей. Щоб люди нічого не боялися, як українські козаки.

Повну відповідь за цих умов дали 40,0% учнів експериментальної групи.

Таблиця 2.16

Характеристика Герба України

П.І. респондента	Характеристика символу
Каліберда Є.	Символ княжого роду, відбиває триєдність життя, це – батько-мати-дитя
Нечаєв А.	Знак держави, міста чи роду, символізує силу, мудрість, любов
Петренко К.	Державний символ України. Тризуб – символ роду князя Володимира. Зображується на прапорі, монетках, печатках, документах. Символізує уособлення трьох природних стихій – повітря, землі й води

Характеристика Прапора України

П.І. респондента	Характеристика символу
Дворніченко М.	Символ держави. Відображає колір синього, чистого неба та пшеничного лану
Попова В.	Символ держави, організації, роду. Відображає єдність Землі, Неба, Сонця, Хліба
Сисюк Ю.	Відображає колір ясного неба, цілющої води, життєдайного хліба, жовтогарячого сонця

Характеристика Гімну України

П.І. респондента	Характеристика символу
Шнепов О.	Урочиста пісня, яка підкреслює силу, славу, волю України
Жованова К.	Символ державної єдності й незалежності українського народу
Овсієнко Ф.	Урочиста пісня, яка славить Україну, український народ, його єдність, завзяття, працю

Залучення учнів до вивчення національної символіки допомогло їм пройнятися патріотичним духом, осмислити важливість процесу державотворення, усвідомити своє місце в ньому, прагнути жити для українського народу та Батьківщини.

У ході формуючого експерименту значно змінилися відповіді на запитання: „Як маємо поводитися під час звучання Гімну, коли підіймають Прапор?”. Молодші школярі розуміють, що це символи держави, тому й поведінка має бути особливою (стояти треба струнко, не розмовляти, не дивитись у різні боки тощо). Повну, змістовну відповідь на запитання дали 49,9% респондентів експериментальної групи.

Таблиця 2.17

Обізнаність учнів про Батьківщину, державні та національні символи

Знання Респонденти	Пошана до національних і державних символів (%)	Любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови (%)	Громадська активність, поняття про честь і гідність Батьківщини, гордість за свою Вітчизну (%)
Високий	49,9	43,7	40,0
Середній	31,9	41,8	33,8
Низький	18,2	14,5	26,2

Пошана до національних і державних символів

Любов до рідного краю, до рідних місць, рідної мови

Громадська активність, поняття про честь і гідність Батьківщини, гордість за свою Вітчизну

За певний час відбулися якісні зміни в знаннях дітей, зросло почуття патріотизму. Проте в контрольній групі показники нижчі, оскільки виховна робота була загально спрямованою. В експериментальній групі динаміка зростання патріотичних почуттів суттєва, тому що у виховній роботі використовувалася спеціально організована система методів, прийомів, засобів, які сприяли активному включенню молодших школярів у різноманітні види діяльності.

Висновки до другого розділу

У результаті констатуючого експерименту було визначено рівень сформованості якостей і рис, які відбивають патріотичні почуття та погляди молодшого школяра. Поглиблений аналіз знань учнів із громадянсько-патріотичного напрямку засвідчує, що в них недостатньо розвинені почуття:

− пошани до національних і державних символів;

− любові до рідного краю, Батьківщини, рідної мови;

− поваги до пращурів, учителів, ветеранів війни та праці;

− інтересу до історії рідного краю, минулого країни;

− поваги до народних і релігійних традицій, звичаїв, національних і родинних свят;

− дбайливого ставлення до національних багатств, рідної природи;

− поваги до праці батьків, всього українського народу;

− гордості за свою Вітчизну;

– відповідальності, ініціативності, доброзичливості, правдивості, старанності, наполегливості тощо.

Узагальнюючи результати констатуючого експерименту, ми дійшли висновку, що виховати патріотичні почуття в молодших школярів можливо, якщо:

– розробити технологію патріотичного виховання з використанням різноманітних форм і методів;

– розробити та впровадити програму з патріотичного виховання молодших школярів у позаурочній роботі;

– підготувати вчителів до роботи з патріотичного виховання, забезпечити їх методичною літературою, програмами та практичними розробками;

– залучити родину учнів до участі у виховній роботі школи;

– задіяти громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, діячів культури;

– систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання;

– створити банк творчих робіт, музеї чи куточки історії школи (села, селища, міста) як результат проведеної роботи з патріотичного виховання.

Найефективнішими засобами, що стимулюють процес формування патріотичних почуттів у молодших школярів в умовах позаурочної роботи, виявилися: бесіди про родину (маму, тата, бабусю, дідуся та інших родичів); народні та сюжетно-рольові ігри („Ласкаві слова рідним”, „Як підняти настрій мамі”, „Іду на Січ”, „Опанас” та ін.); участь у народних обрядах, релігійних та родинних святах; різні види екскурсій (краєзнавчі, на підприємства, по історичних місцях, у природу тощо); бесіди про державні та народні символи, їхнє походження; знайомство з музичним мистецтвом тощо.

У процесі формуючого експерименту суттєву роль відіграли такі форми роботи, як виготовлення учнями „Родинного альбому”, „Карти рідного села”, „Календаря українських свят” або „Видатних дат міста, країни”. В результаті такої діяльності в учнів формувалися знання про минуле родини, рідного краю, Батьківщини, а також свідоме ставлення до них.

Проведене нами дослідження довело: патріотичні почуття, що виникають завдяки апробованим нами засобам, відіграють у житті молодшого школяра роль внутрішнього стимулятора, який є найкращим і найсильнішим двигуном його громадянського ствердження на основі природного потягу до родини, рідного міста, краю, країни та Батьківщини в цілому.

Контрольний експеримент довів, що запропонована позаурочна робота з патріотичного виховання молодших школярів сприяє збагаченню внутрішнього духовного світу дитини; поширенню знань національної, громадянської та патріотичної спрямованості; усвідомленню свого національного „Я”; прагненню зробити власний внесок у збереження та розбудову Української держави.

Висновки

Історико-педагогічне обґрунтування сутності, структури та змісту патріотичного виховання, результати проведеного дослідження довели, що обрана нами тема є правомірною, оскільки вона зумовлена проблемами подальшої теоретичної та практичної розробки шляхів патріотичного виховання особистості молодшого школяра.

Вирішивши завдання нашого дослідження, ми дійшли таких висновків.

Ретроспективний аналіз досліджуваної проблеми в історії української педагогічної думки дозволяє стверджувати, що в усі часи, за різних соціально-політичних умов уявлення про патріотичне виховання завжди пов’язувалося насамперед з ідеями служіння Вітчизні. Головними, незмінними рисами патріотизму залишаються:

любов до Батьківщини, відстоювання її інтересів;

боротьба за волю, честь і славу України;

любов до народу, родини, сім’ї;

служіння Богові як абсолютній Правді, Красі, Справедливості;

відстоювання та відродження рідної мови, науки, освіти, культури, мистецтва, духовних традицій народу;

зміцнення дружби між народами.

2. Дослідження поняття патріотизму в філософській, політичній, науково-педагогічній та психологічній літературі дозволило розкрити його сутність, структуру та зміст на сучасному етапі. Під патріотизмом ми розуміємо духовно-моральний принцип життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням людей до рідного краю, до Батьківщини, до народу, це активна праця на благо Вітчизни, примноження її багатства, розбудова науки та культури, захист свободи та честі своєї держави.

3. Структура патріотизму, на наш погляд, виявляється в ставленні особистості: до себе (національна самосвідомість, честь, гідність, щирість, доброта, терплячість, чесність, порядність, суспільна активність та ініціативність); до людей (толерантність, національний такт, милосердя, благородство, справедливість, гостинність, відкритість, щедрість, допомога, усвідомлення своєї належності до українського народу як його представника, відповідальність перед своєю нацією); до Батьківщини (віра, надія, любов, громадянська відповідальність, готовність стати на захист країни, бажання працювати для її розвитку, підносити її міжнародний авторитет, повага до Конституції та законів держави, гордість за її успіхи, біль за невдачі); до національних цінностей (бажання та потреба в накопиченні, збереженні й передачі родинних та національних звичаїв, традицій, обрядів; дбайливе ставлення до національних багатств, до рідної природи; сприяння розвиткові духовного життя українського народу; шанобливе ставлення до національних та державних символів; почуття дбайливого господаря своєї землі).

4. Одержані теоретичні та науково-методичні висновки переконують, що етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення (О.Вишневський) є фундаментом патріотизму і здійснюється переважно в батьківській родині та школі. Він припадає на дошкільний і молодший шкільний вік. На цьому етапі формується почуття патріотизму. Саме в патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до своєї держави, її минулого, майбутнього й сьогодення. До патріотичних ми відносимо:

− почуття належності до своєї держави та її народу;

− почуття гордості за успіхи держави, біль за невдачі;

− повага до історії, культури, традицій, вірувань, менталітету;

− захоплення героїчними подвигами минулого та сучасності;

− любов до рідної природи;

− шанування рідної мови, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

− ностальгія при розлуці з Батьківщиною;

− неприязнь до всього антиукраїнського;

− почуття національної гідності.

5. Досліджуючи проблему патріотичного виховання в позаурочній діяльності, ми спиралися на наукові праці П.Ігнатенка, О.Кобрій, Н.Косарєвої, Л.Крицької, В.Кукушина, В.Поплужного, Г.Пустовіта та інших учених, на основі чого створили певну систему позаурочної виховної роботи, розкрили її мету, завдання, закономірності, принципи, зміст, форми та методи, що сприяли поглибленню й закріпленню знань, яких діти набувають на уроках, розвитку громадянських якостей, накопиченню соціального досвіду, розвитку патріотичних почуттів.

6. У констатуючому експерименті було розроблено критерії патріотичного виховання. Показники критеріїв віднесли до трьох розділів: родинного, соціального, державного, що у своїй сукупності складають зміст патріотичного виховання, яке в реальній практиці реалізується не повною мірою. Експериментальні показники складових розділів на цьому етапі дуже низькі.

7. Створена нами педагогічна технологія патріотичного виховання, її мета, принципи, компоненти, напрями, методи, форми, загальнодидактичні критерії сприяли розкриттю змісту виховної роботи в позаурочний час. Завдяки цьому було максимально активізовано діяльність молодших школярів патріотичного спрямування.

8. Найефективнішими формами організації позаурочної роботи з патріотичного виховання є: свята (сімейні, народні, релігійні, державні), екскурсії та походи (краєзнавчі, на підприємства, по історичних місцях, в природу тощо), бесіди, зустрічі з відомими людьми (героями війни та праці, народними умільцями, державними діячами тощо), виставки, конкурси, вікторини, створення музейних експозицій, догляд за могилами, надання допомоги членам родини, ветеранам, людям похилого віку, дітям-сиротам тощо. Виявилось доцільним використання розроблених форм: виготовлення “Родинного альбому”, карт “Пам’ятні куточки міста”, календаря “Видатні дати міста, країни”; туристко-краєзнавча експедиція “Моя Батьківщина – Україна”; конкурси на кращого знавця народної пісні “Пісня – душа народу”; проведення інформаційних хвилин “Життя Батьківщини”, “Вісті України”.

9. За результатами проведеного дослідження нами було розроблено методичні рекомендації вчителям та організаторам виховної роботи щодо виховання патріотичних почуттів молодших школярів, рекомендовано змістовне та методичне забезпечення цього процесу; перевірено ефективність розробленої нами програми патріотичного виховання молодших школярів.

10. Порівняльний аналіз констатуючого та контрольного експериментів засвідчив динаміку зростання патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній виховній роботі, значне підвищення рівня їхньої сформованості, підтвердивши висунуту нами гіпотезу. Апробована технологія патріотичного виховання в ході формуючого експерименту показала, що така робота позитивно впливає на виховання патріотизму в молодших школярів.

Проведене дослідження, безумовно, не вичерпує всіх проблем, пов’язаних з вихованням патріотизму. Важливими для дослідження залишаються проблеми формування патріотичних переконань та діяльності в дітей середнього та старшого шкільного віку. Вважаємо за доцільне створення цілісної системи патріотичного виховання в позаурочній діяльності: позаурочна виховна робота « позакласна виховна робота « позашкільна виховна робота. Подальшого дослідження потребують: підготовка вчителів, вихователів груп подовженого дня, керівників виховної роботи до організації діяльності з патріотичного виховання в навчально-виховному процесі школи; планування навчально-виховної роботи школи; розробка курсів “Методика виховної роботи” та “Методика шкільного виховання”.

Список використаних джерел

Абдыраимова Р.А. Педагогика сотрудничества: учителя – родители //Педагогіка толерантності. – 1997. – № 1–2. – С. 82–85.

Абрамов А.В. К вопросу о сущности патриотизма //Полигнозис. – 2000. - №2. – С. 60–62.

Авдіянц Г.Г. Формування духовних потреб молодших школярів у сім’ї: Дис. канд. пед. наук: 13.00.07. – Слов’янськ, 2001. – 194 с.

Алексеєнко Т.Ф. Християнські цінності і сучасне сімейне виховання //Наукові записки. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України. Наукові праці міжнародної науково-практичної конференції. – Острог: Острозька Академія, 2000. – Т. 3., – С. 277–281.

Антонець М.Я. Проблеми формування національної свідомості //Рідна школа. – 1991. – № 2. – С. 5–9.

Аркас М.М. Історія України-Русі. – 2-ге факс. вид. – К.: Вища школа, 1991. – 456 с.: іл.

Багалій Д.І. Український мандрівний філософ Григорій Сковорода. – 2-ге видання, випр. – К.: Обрій, 1992. – 467 с.

Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М.: Педагогика, 1989. – 192 с.

Белобородова Н.С. Формирование родиноведческих понятий у детей старшего дошкольного и младшего школьного возраста в образовательном процес се: Дис. канд. пед. наук: 13.00.01. – Уфа, 1999. – 155 с.

Бех І.Д. Від волі до особистості. – К.: Україна–Віта, 1995. – 220 с.

Бех І.Д. Концепція виховання особистості //Рідна школа. – 1991. – № 5. – С. 40–47.

Бех І.Д. Концептуальні засади формування у школяра особистісних цінностей //Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах. Матер. звітної науково-практичної конференції. – К., 1999. – С. 4–8.

Бех І.Д. Наукові засади створення особистісно-орієнтованих виховних технологій //Початкова школа. – 1997. – № 9. – С. 4–8.

Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

Білецький О. І. Зародження драматичної літератури на Україні //Збірник праць: У 5-ти т.– К., 1965. – Т.1.

Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968. – 460 с.

Большая советская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1975. – Т.19. – С. 282–320.

Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина //Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 144–150.

Боришевський М.Й. Моральна саморегуляція поведінки особистості: понятійний апарат. – К., 1993. – 24 с.

Боришевський М.Й. Психологія виховання і державотворення //Психолого-педагогічні новини. – 1994. – № 2. – С. 1–2.

Булашев Г. Український народ (У своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях) – К.: Довіра, 1992. – 416 с.

Валеев И.И. Народность и патриотизм. – Уфа: Башк. кн. изд-во, 2000. – 336 с.

Васьков Ю.В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний аспект). – Х.: Скорпіон, 2000. – 120 с.

Ващенко Г. Виховний ідеал. Підручник для педагогів, виховників, молоді і батьків. – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – 192 с.

Ващенко Г. Вибрані педагогічні твори. Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 1997. – 214 с.

Ващенко Г. Психологічні властивості українців і причини наших невдач //Рідна школа. – 1992. – №2. – С. 12–20.

Веркалець М.М. Педагогічні ідеї Б.Д. Грінченка. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1990. – 48 с.

Веркалець М.М. Про педагогічну спадщину П.О Куліша //Рад. школа. – 1988. – № 8.

Виховання національної самосвідомості у школярів: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: Україна–Віта, 1996. – 146 с.

Вишневський О. Орієнтири національного виховання //Рідна школа. – 1994. – № 6. – С. 42–46.

Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. – Львів: Львів. наук.-метод. ін-т освіти, Львів. обл. пед. т-во ім. Г. Ващенка, 1996. – 238 с.

Вишневський О. Концепція демократизації українського виховання //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 78–122.

Вишневський О.І. Методи і чинники сучасного українського виховання. – Дрогобич: Рідна школа, 1996. – 31 с.

Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: В 2 т.– К.: Оберіг, 1991. – Т.1. – 449 с.

Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: В 2 т.– К.: Оберіг, 1991. – Т.2. – 435 с.

Вугрич В.П. До питання про природу і сутність патріотизму //Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матеріали звітної науково-практичної конференції – К., 1999. – С. 8–12.

Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1995. – 237 с.

Гармаев А.Ц. Этапы нравственного становления ребенка. – М.: Центр межнационального и сравнительного образования, 1991. – 145 с.

Гнатюк В., Черниш П. Виховний ідеал – бути патріотом//Початкова школа. – 1998. – № 3. – С. 36–40.

Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія й методика. – Тернопіль: Астон, 1998. – 262 с.

Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави //Рідна школа. – 2001. – №2. – С. 9–14.

Гречко І. Сім сходинок до Храму //Сільська школа. – 2000. – № 6 (23 жовтня).– С.5.

Грушевський М.С. Про українську мову та українську школу. – К.: Наукова думка, 1991. – 277 с.

Гуменникова Т.Р. Українські національні традиції як засіб формування першооснов моральної культури //Початкова школа. – 1996. – № 1. – С. 38–40

Гуменюк Г.М. Формування національної самосвідомості в учнів середнього шкільного віку засобами туристко-краєзнавчої роботи: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07./Тернопільський держ. пед. ун-т ім.В.Гнатука.– Тернопіль, 2000. – 21 с.

Давня українська література /За ред. М.С. Грицая. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища школа. Головне вид-во, 1989. – 414 с.: іл.

Дем’янюк Т.Д. Народознавство в школі: досвід, проблеми, пошуки. – К.: Інформ. – вид. центр “Київ”, 1993. – 80 с.

Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). – К.: МО, 1993. – 121 с.

Дистервег А. Избранные педагогические произведения. – М.: Учпедгиз, 1956. – 342 с.

Докукіна О.М. Національно-ціннісні орієнтири в сімейному вихованні //Цінності освіти і виховання /За заг. ред. О.В. Сухомлинської – К., 1997. – С. 107–109.

Донцов Д. Два патріотизми //Визвольний шлях. – Лондон: Українська видавнича спілка: – 1977. – № 3. – С. 271–289.

Дорошенко В. “Просвіта”, її заснування й праця. Короткий історичний нарис з додатком про “Просвіти” в інших країнах. – Філадельфія: Видання Молода просвіта імені Митр. А. Шептицького, 1959. – 102 с.

Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів: Світ, 1991. – 576 с.

Драгоманов М.П. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. – К.: Наукова думка, 1991. – 320.

Духнович О. Народна педагогіка //Твори в 4 т.– Прянів, 1967. – Т.2.– 734 с.

Духнович А.В. Народная педагогика в пользу училищ и учителей сельских. – Львов, 1857. – Ч.1. – 92 с.

Ешимханов С.Е. Воспитание юных патриотов. – Алма-Ата: Мектеп, 1976. – 172 с.

Євселевський Л.І., Фарина С.Я. “Просвіти” в Наддніпрянській Україні: історичний нарис. – К.: Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т.Шевченка, 1993. – 128 с.

Закон божий //Наука і суспільство, 1991. – № 11. – С. 29.

Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. – М.: Политиздат, 1986. – 223 с.

Зеньковский В. Основы христианской философии.– Париж, 1964. – Т. 2. – 200с.

Златоструй: Древняя Русь Х–ХІІІ вв. /Сборник. Сост. А.Г. Кузьмина и др. – М.: Молодая гвардия, 1990. – 303 с.

Зосимовский А.В. Формирование общественной направленности личности в школьном возрасте. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 343 с.

Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії. – К.: Наука, 2000. – 308 с.

Иваненко И.П. Воспитание убежденных патриотов-интернационалистов. – К.: Вища школа, 1986. – 222 с.

Ильина Т.А. Педагогика: Учебное пособие – М.: Просвещение, 1984. – 496 с.

Ильина Т.А. Педагогическая технология //Буржуазная педагогика на современном этапе: Критический анализ. – М., 1984. – С. 200–215.

Исламшина Т.Г. Кризис полиэтнического общества и возрождение этнических ценностей. Автореф. дисс... докт. социал. наук, – Уфа, 1993. – 38 с.

Ігнатенко П.Р. Національна система виховання. Спроба концепції //Радянська шк. – 1991. – № 7. – С. 47–52.

Ігнатенко П.Р., Поплужний В.Л., Косарєва Н.І., Крицька Л.В. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. – 252 с.

Іларіон (митрополит). Дохристиянські вірування українського народу: Історично-релігійна монографія. – Вид.2. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – 424 с.

Історія педагогіки /За ред. проф. М.В. Левківського, док. пед. наук О.А.Дубасенюк. – Житомир: Житомирський держ. пед. університет, 1999. – 336 с.

Історія української культури /За заг. ред. Івана Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 556 с.: іл.

Історія філософії України: Підручник /М.Ф.Тарасенко, М.Ю.Русин, І.В.Бичко та ін. – К.: Либідь, 1994. – 416 с.

Кабатченко А.П., Лебедев Г.А. Интернациональное и патриотическое воспитание учащихся. – М.: Высшая школа, 1987. – 318 с.

Калечиц Т.Н., Кейлина З.А. Внеклассная и внешкольная работа с учащимися. – М.: Просвещение, 1980. – 87 с.

Каптерев П.Ф. Педагогика и политика //Свободная мысль. – 1992. – № 8. – С. 59–63.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.; іл..

Каюков В.І. Патріотичне виховання учнів загальноосвітньої школи на героїчних традиціях українського народу: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01./ Кіровоградський держ. пед. інст. ім. В.К.Винниченка. - Кіровоград, 1996. – 23 с.

Кіндрат В.К. Формування патріотизму в школярів у концепції В.О.Сухомлинського //Педагогіка і психологія: Науково–теоретичний та інформаційний журнал АПН України. Гл. ред. В.Г.Кремень. – К.: Педагогічна думка, 1998. – № 3 (20). – С. 56–63.

Кіндрат К.П. Позакласна виховна робота в початкових класах. – К.: Радянська школа, 1964. – 104 с.

Кобзар Б.С. та ін. Виховання патріотизму і формування культури міжнаціональних відносин в учнів шкіл-інтернатів: Метод. рек. /Б.С.Кобзар, Є.П.Постовойтов, Л.С.Дробот. – К.: Інститут проблем виховання АПН України, 1998. – 56 с.

Кобрій О.М., Чепіль М.М. Методика позаурочної діяльності: Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. – Дрогобич: Відродження, 1999. – 150 с.

Ковалев А.Г. Воспитание чувств. – М.: Педагогика, 1971. – 94 с.

Коваль В.О. Патріотичне виховання учнів у процесі вивчення української літератури в старших класах загальноосвітньої школи: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.02 /Інститут педагогіки АПН України. – К., 1999. – 16 с.

Коляда О.Я. Виховуємо патріотів-інтернаціоналістів. – К.: Радянська школа, 1978. – 94 с.

Коменский Я.А. Великая дидактика //Избранные педагогические сочинения. – М.: Учпедгиз, 1955. – С. 161–376.

Кон И.С. Психология предрассудка //Новый мир. – 1969. – № 9. – С.186–193.

Кононенко О.Л. Соціально-емоційний розвиток. – К.: Освіта, 1998.–254 с.

Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи – родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 123–133.

Конституція України //Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Просвіта, 1996. – 54 с.

Концепція безперервної системи національного виховання. – К.: ІСДО України, 1994, – 24 с.

Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти //Інформаційний збірник МО України, 1996. – № 13.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави //Педагогічна газета. – 2000. – № 6 (72), червень. – 6 с.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах української державності (проект) //Освіта України. – 2000. – № 32, 9 серпня. – С. 6–7.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності //Дошкільне виховання. – 2003. – № 2. – С. 3–8.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності //Педагог. газета. – 2000. – № 6 (72), червень. – 6 с.

Концепція національного виховання //Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 18–25.

Коркішко О.Г. Патріотичне виховання молодших школярів: Методичні рекомендації вчителям початкових класів, вихователям груп подовженого дня, організаторам виховної роботи//За заг. ред. проф. Сипченка В.І. – Слов’янськ: Видавничий центр СДПУ, 2002. – 38 с.

Коркішко О.Г. Еколого-патріотичне виховання молодших школярів засобами народного календаря //Гуманізація навчально-виховного процесу: Збірник наукових праць. Випуск ХІІ /За заг. редакцією В.І.Сипченка – Слов’янськ: Видавничий центр СДПІ, 2001. – С.162–170.

Костомаров М.І. Закон Божий. Книга буття українського народу. – К.: Либідь, 1991. – 40 с.

Котеленко Н.Б. Сільський учитель Борис Грінченко //Педагогіка і психологія. – 1994, – № 1. – С.146–154.

Котляр М.Ф. Історія України в особах: Давньоруська держава. – К.: Україна, 1996. – 240 с.

Красовська О.О. Виховання громадської самосвідомості старшокласників засобами символіки народного мистецтва України: Дис… канд. пед. наук: 13.00.01 – Рівне, 1999. – 194 с.

Кремень В.Г. Формування особистості в умовах української державності //Педагогічна газета. – 1999. – № 12. – С. 1–2.

Крицька Л.В. Громадянські цінності орієнтації учнівської молоді //Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 155–160.

Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с. – (Навчально-методичний комплекс з педагогіки).

Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Губко О.Т. Українська козацька педагогіка і духовність. – Умань, 1995. – 103 с.

Кукушин В.С. Теория и методика воспитательной работы: Учебное пособие. – Ростов-н/Д.: Изд. центр «МарТ», 2002. – 300с.

Лазаревскій А. Прежніе изыскатели малорусской старины //Кіев. Стар. ХІІ. 1894.

Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. – М.: Наука, 1971. – 230 с.

Литвиненко С.А. Українська народна казка як засіб гуманістичного виховання першокласників //Педагогіка і психологія. – 1996. – № 1. – С. 76–82.

Лихачев Д.С. Национальное самосознание Древней Руси. – М.–Л.: Из-во Акад. наук СССР, 1945. – 200 с.

Лихачев Д.С. Человек в литературе Древней Руси. – М.: Наука, 1970. – 180 с.

Лихачев Б.Т. Педагогика: Учебное пособие. – М.: Прометей, 1992. – 528 с.

Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Вища школа, 1995. – 314 с.

Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник /ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. – Харків: “ОВС”, 2002.– 400 с.

Любар О.О., Федоренко Д.Т. Історія педагогічної думки і освіти в Україні. Частина третя: У неволі. – К.: ІЗМН, 1996. – 104 с.

Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки /За ред. М.Г. Стельмаховича. – К.: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1999. – 355 с.

Люблинская А.А. Детская психология. Учебное пособие для студентов педагогических ин-тов. – М.: Просвещение, 1971. – 415 с.

Макаренко А.С. Педагогическая поэма// Сочинения: В 7 т. – М.: Изд-во АПН, 1957. – Т.1. – 784 с.

Макаренко А.С. Воспитание в советской школе. Собр. соч. в 5–ти т. – М.: АПНРСФСР, 1958. – Т. 5. – 553 с.

Максимов В.Г. Педагогическая диагностика в школе: Учебн. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр “Академия”, 2002. – 272 с.

Мала енциклопедія державознавства /НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. – К.: Довіра: Генеза, 1996.– 942 с.

Маланюк М. Ще раз про самосвідомість //Рідна школа. – 1995. – № 7–8. – С. 7–11.

Маляр П. Григорій Сковорода – батько духовного визначення українського народу //Рідна школа. – 1986, травень. – Ч. 2. – С.10–13.

Матвієнко П. Живодайні джерела патріотизму //Дошкільне виховання. – 2001. - № 8. – С. 8–9.

Матвієнко О.В. Моральне виховання молодших школярів у позаурочній та позашкільній діяльності: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01/Національний пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – Київ, 1999. – 19 с.

Махлах Е.С. Психологические особенности сюжетной игры в школьном возрасте //Вопросы психологии личности школьника /Под ред. Л.И. Божович и Л.В. Благонадежной. – М.: Изд-во ААН РСФСР, 1961. – 405 с.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-е вид. – К.: Грамна, 1999. – 350 с.

Москалець В.П. Психологічне обґрунтування національної школи //Рідна школа. – 1994. – № 11. – С. 31.

Нариси історії українського шкільництва. 1905 – 1933: Навчальний посібник /О.В.Сухомлинська та ін. /За ред. О.В.Сухомлинської. – К.: Заповіт, 1996. – 304 с.

Нахушев В.Ш. Социалистическое отечество и воспитание советского патриотизма //Научный коммунизм. – М., 1985. – № 4. – С. 133.

Новий тлумачний словник української мови. У 4 томах /Укладачі В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: Аконіт, 1999. – Т. 3. – С. 223.

Новиков М. Т.Г. Шевченко – полум’яний патріот і борець за дружбу народів. – К.: Держполітвидав, 1954. – 69 с.

Огієнко І. Українська культура. – К.: Довіра, 1992. – 139 с.

Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки: Рідномовний катахизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів, широкого громадянства. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – 72 с.

Омельченко Ж. Загальнолюдські норми життєдіяльності у педагогічній спадщині В.Сухомлинського //Рідна школа. – 2000. – № 3. – С.66–67.

Орджеховська В.М., Бойко В.Д. Патріотичне виховання дітей дошкільного віку. – К.: Радянська школа, 1978. – 94 с.

Орієнтовний зміст виховання в національній школі: Методичні рекомендації /Кол. авт. за заг. ред. Є.І. Коваленко. – К.: ІЗМН, 1996. – 136 с.

Освіта України за роки незалежності: стан, факти, події /За заг. ред. В.Г. Кременя. – К.: Вища школа, 2001. – 159 с.

Освітні технології: Навч.-метод. посіб. О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін. /За заг. ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с.

Основи національного виховання /За заг. ред. Кузя В.Г., Руденка Ю.Д. – К.: ІВЦ “Київ”, 1993. – 145 с.

Основи національного виховання: Концептуальні положення /В.Г. Кузь, Ю.Д.Руденко, З.О.Сергійчук та інш. /За заг. ред. В.Г.Кузя та інш. – К.: Інф.-видавн. центр “Київ”, 1993. – Ч.1. – 152 с.

Охріменко Н.Д. Народознавство на уроках української мови //Початкова школа. – 1991. - № 3. – С. 16 – 18.

Охріменко І.В. Виховання учнів старших класів на національно-культурних традиціях українського народу: Дис... канд.. пед. наук: 13.00.01 –Полтава, 1999. – 195 с.

Памятники древнерусской церковно-учительской литературы /Под ред. А.И. Пономарева, вып. 1. СПб., 1894.

Памятники литературы Древней Руси. Начало русской литературы ХІ – нач. ХІІ в.: Сб. текстов /Под ред. Л.А. Дмитриевича, Д.С. Лихачева. – М.: Худ. лит., 1978. – 464 с.

Памятники литературы Древней Руси: XII век /Под ред. Л.А.Дмитриева, Д.С.Лихачева. – М.: Худож. лит, 1980. – 707 с.

Памятники литературы Древней Руси: XIII век /Под ред Л.А.Дмитриева, Д.С.Лихачева. – М.: Худож. лит., 1981. – 620 с.

Памятники литературы Древней Руси: Конец XVI- нач. XVII в.в. /Под ред Л.А.Дмитриева, Д.С.Лихачева. – М.: Худож. лит., 1987. – 616 с.

Патриотическое сознание: сущность и формирование/ А.С.Миловидов, П.Е.Сапегин, А.Л.Симонов и др. – Новосибирск: Наука, 1985. – 254 с.

Педагогика. Курс лекций и семинарские занятия. Афонина Г.М. /Под ред. Абдуллиной О.А. Второе издание (Серия “Учебники, учебные пособия”). – Ростов н/Дону: Феникс, 2002. – 512 с.

Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб. для студ. высш. и сред. пед. учеб. заведений /С.А. Смирнов, И.Б. Котова, Е.Н. Шиянов и др. /Под ред. С.А. Смирнова. – 4-е изд., испр. – М.: Издательский центр “Академия”, 2001. – 512 с.

Первый Всеукраинский съезд по народному образованию //Украинская жизнь. – 1914. – № 1. – С.102–104.

Петронговський Р.Р. Структура патріотизму старшокласників //Вісник Житомирського педуніверситету. – 2002. – № 9. – С. 165–167.

Петронговський Р.Р. Формування патріотизму старшокласників у поза навчальній виховній діяльності: Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 – Житомир, 2002. – 180 с.

Підласий І. Реалії сучасного українського виховання //Рідна школа. – 1999. – № 12. – С. 3–7.

Пісні українських січових стрільців. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 25.

Повалій Л. Патріотичні традиції родинного виховання //Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матер. Звітної наук.-практич. конф. – К., 1999. – С. 66–68.

Погрібний А., Алексюк А., Вишневський О., Майборода В., Кононенко П., Стельмахович М., Усатенко Т. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні: Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – 148 с.

Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн. 2: Процесс воспитания. – 256 с.; ил.

Подласый И. П. Педагогика: 100 вопросов – 100 ответов: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 368 с. – (Внимание, экзамен!).

Постовий В.Г. Ціннісні орієнтації української сім’ї /Історико-педагогічний аспект //Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 185–190.

Пустовіт Г. Деякі аспекти методології позашкільної освіти //Шлях освіти. – 2000. – № 2. – С. 11 – 15.

Радзиховский Л.А. Два патриотизма //ПТО, 1990. – № 5. – С. 13–16.

Райгородский Д.Я. (редактор-составитель). Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский дом «БАХРАХ», 1998. – 672 с.

Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогика. – СПб: Питер, 2000. – 432 с.: ил. – (Серия «Учебник нового века»).

Рождественская Р.Л. Патриотическое воспитание подрастающего поколения в истории отечественной педагогики (XI–XX в.в.): Дисс...канд.. пед. наук: 13.00.01 – Белгород, 1997. – 208 с.

Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Гуманит. изд. центр. ВЛАДОС, 2000. – 256 с.

Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание.– М.: Изд-во АН СССР, 1957. – 328 с.

Рувинский Л.И. Психолого-педагогические проблемы нравственного воспитания школьников. – М.: Педагогика, 1981. – 128 с.

Руденко Ю. Концепція “Патріотичне виховання учнів” //Освіта, 22–29 серпня, 2001. – С. 10–15.

Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – 304 с.

Русова С. Вибрані педагогічні твори у 2-х т.–К.:Либідь, 1997.–Т.2.–320 с.

Русова С. Мої спомини. – К.: Україна – Віта, 1996. – 207 с.

Русова С. Нові методи виховання //Дошкільне виховання. – 1991.– № 11. – С. 14–16.

Савин Н.В. Педагогіка. – К.: Вища школа, 1974. – 252 с.

Селевко Г.К. Современные образовательные технологи: Учебное пособие. – М.: Нар. образование, 1998. – 256 с.

Семиног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України //Шлях освіти. – 1998. – № 2. – С. 47–51.

Семез А. Виховання людини у творчості В.Сухомлинського //Початкова школа. – 1998. – № 7. – С. 40–41.

Сергієнко Г.Я. Про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства //Укр. істор. журн., 1971. – № 1.

Сидоров А.А., Прохорова М.В., Синюхин Б.Д. Педагогика: Учеб. для студ., асп., преп. и тренеров по дисц. “Физ. Культура”. – М.: “Терра–Спорт”, 2000. – 272 с., ил.

Симчишин Мирослав. Тисяча років української культури. – К.: АТ “Друга рука” МП “Феникс”, 1993. – 550 с.

Сипченко В.І. Педагогіка: основні положення курсу: Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів. – Слов’янськ, 2000. – 139 с.

Система нравственного просвещения школьников: Сб. науч. тр. – М.: Изд. ААН СССР, 1982. – 140 с.

Сімон О.П. Дошкільне виховання за М. Монтессори. Довідник. Педагогічні технології. Досвід. Практика. – Полтава: ПОІПОПП, 1999. – 376 с.

Сірополко С. Історія освіти України. – К.: Наукова думка, 2001. – 912 с.

Сковорода Г. Благородный Еродий //Твори в 2-х т. – К.: Вид. АН УРСР, 1961. – Т.1. – 639; Т.2. – 623 с.

Сковорода Григорій: Дослідження, розвідки, матеріали: Збірник наукових праць – К.: Наукова думка, 1992. – 382 с.

Слово о полку Игореве: Древнерусский текст. Пер., прим. Д.С.Лихачева. – М.: Просвещение, 1984. – 207 с.

Смоляк О.С. Українське народознавство. 1 клас. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1997. – 64 с.

Сокульський А. Національна символіка України. – Запоріжжя: Інтербук, 1993. – 168 с.; іл..

Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології: навчально-методичний посібник для керівників шкіл, вчителів, класних керівників, вихователів, слухачів ІПО. – Харків: Веста: Видавництво “Ранок”, 2002. – 128 с. (Серія “Управління школою”).

Спирин Л.Ф., Конаныхин П.В. Общественно-политическое воспитание учащихся. Пособие для классных руководителей. – М.: Просвещение, 1974.–237 с.

Стельмахович М.Г. Виховний ідеал української народної педагогіки //Початкова школа. – 1994. – № 2. – С. 3–6.

Стельмахович М.Г. Українська етнопедагогіка /Українознавство: Посібник /Уклад.: В.Я.Мацюк, В.Г.Пугач. – К.: Зодіак – ЕКО, 1994. – 399 с.

Стельмахович М. Українська родинна етнопедагогіка – наука про взаємини батьків і дітей //Родинні взаємини і проблеми виховання дітей: Збірник статей /С. Карпінець, Б. Кіндратюк, Л. Ковальчук та ін./ За ред. В.Костіва. – Івано-Франківськ, 1995. – 48 с.

Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини //Цінності освіти і виховання. Наук. метод. збір. /За заг. ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 129–132.

Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.

Стельмахович М., Гуменко В., Дробноход М., Кононенко П., Погрібний А., Руденко Ю., Скрипиць М. Утверджуймо ідеологію патріотизму і державотворення (Відкритий лист Президії АПН України та Міністерства освіти України) //Освіта, 29 квітня –6 травня, 1998. – С. 3.

Степаненко Л. Педагогічні умови морального виховання учнів шкіл-інтернатів //Початкова школа. – 1998. – № 6. – С. 58–59.

Ступарик Б.Н. Національна школа: витоки, становлення: Навчально-методичний посібник: – К.:ІЗМН, 1998. – 336 с.

Сухомлинский В.А. О воспитании. – М.: Политиздат, 1973. – 272 с.

Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека. – К.: Рад.школа, 1975. – 243 с.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори у 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1976. – Т.1. – 637 с.

Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям //Вибрані твори: У 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1977. – Т.3. – С. 9–300.

Сухомлинский В.А. Проблемы воспитания всесторонне развитой личности //Избр. произведения: В 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1979. – Т.1. – С. 59–218.

Сухомлинский В.А. Избранные произведения в 5-ти т. – К.: Рад школа, 1980. – Т.4. – 670 с.

Сухомлинська О. Ідея громадянськості і школа в Україні //Шлях освіти. – К., 1999. – № 4. – С. 20–25.

Сухомлинськва О.В. Цінності сучасного виховання //Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 105–111.

Тараненко І.Г. Демократичні цінності у процесі становлення громадянина //Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 150–154.

Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. – М.: Прогресс, 1981. – 367 с.

Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій. Підручник для студентів /Під ред. Вишневського О. – Дрогобич: Відродження, 2001. – 268 с.

Терентий М.А. Педагогические основы патриотического и интернационального воспитания учащихся. – К., 1982. – 39 с.

Ткач М. Світогляд пращурів. Різновиди символіки //Українська культура. – 1993. – № 8. – С. 29–30.

Урбатіс С. Пробудити любов до рідної землі: Особливості національного виховання школярів //Рідна школа. – 1996. – № 10. – С. 20–22.

Ушинский К.Д. О народности в общественном воспитании //Журнал для воспитания. – 1857. – Т. 2. – № 7. – С. 9–60.

Ушинский К.Д. О народности в общественном воспитании //Журнал для воспитания. – 1857. – Т. 2. – № 8. – С. 105–149.

Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні //Вибрані педагогічні твори в 2 т. – К.: Рад. школа, 1983. – Т.1. – С. 43–123.

Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. /Редкол.: В.М.Столєтов (голова) та ін. – К.: Рад. школа, 1983. – Т.1. – 488 с.

Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. /Редкол.: В.М.Столєтов (голова) та ін. – К.: Рад. школа, 1983. – Т. 2. – 360 с.

Фарфоровский В.П. Патриотическое и интернациональное воспитание школьников. – К.: Рад. школа, 1978. – 150 с.

Философский словарь /Под ред. И.Т.Фролова. – М.: Политиздат, 1986. – С. 358.

Фіцула М.М. Педагогіка. – Тернопіль: „Навчальна книга – Богдан”, 1997. – 190 с.

Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – Тернопіль: „Навчальна книга – Богдан”, 1999. – 192 с.

Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. школа, 1990. – 576 с.

Хижняк З.И. Киево-Могилянская академия. – К.: Выща школа, Изд-во при Киев. ун-те, 1988. – 268 с.: ил.

Хорламова О.Л., Кравченко Т.В. Виховання у дітей в сім’ї патріотизму як життєвої цінності //Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матер. Звітної наук.-практич. конф. – К., 1999. – С. 34–37.

Цвелих Т.І. Методика морального виховання дітей молодшого і середнього шкільного віку. – К., 1974. – 144 с.

Целевич В. Народ, нація, держава. – Львів, 1934. – С. 14.

Чепіга Я. Проблеми виховання й навчання в світі науки й практики: Збірник псих.-пед. статей – Кн.1. – К.: друк. 1-ї Київської Артілі Друкарської Справи, 1913. – 156 с.

Чепіга Я. Проблеми виховання і навчання. – К., 1913. – 516 с.

Чепіга Я. Школа і освіта на Україні //Вільна українська школа. – 1918–1919. – № 8–9. – С. 132–136.

Чижевський Б.Г. Актуальні проблеми побудови національної системи виховання в умовах державотворчого процесу в Україні //Цінності освіти і виховання. Науково-методичний збірник /За заг. ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 79–83.

Чорна К.І. Патріотизм – духовна цінність молодих громадян України //Цінності освіти і виховання. Науково-методичний збірник /За заг. ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 209–212.

Чорна К.І. Зміст патріотичного виховання школярів в умовах державотворчого процесу в Україні //Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матер. звітної науково-практичної конференції. – К., 1999. – С. 12–14.

Чорна К.І. Основні пріоритети у вихованні національної самосвідомості і громадянської культури старшокласників //Педагогіка і психологія. – 1994. – № 1. – С. 125–132.

Шевченко Т. Повне зібрання творів в десяти томах. Видавн. Акад. наук УРСР, 1951. – Т.1. – 613 с.

ДодатокА

ПРОГРАМА З ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

(1–4 класи)

I КЛАС

Тема. Сім’я людини в контексті життя суспільства.

Напрямок роботи. Любов як основа сімейного життя. Сім’я як місце захищеності дитини. Мати та батько – безумовна цінність для кожної людини.

Родовід. Коріння сім’ї. Традиції сім’ї. Турбота один про одного. Відповідальність за сім’ю кожного члена родини. Внесок кожного члена сім’ї в її благополуччя та щастя.

Сім’я – мала Батьківщина

1. Вересень

Тема. Мій дім. Святині рідного дому.

Мета. Виховання пошани, дбайливого ставлення до рідних і близьких людей.

Форми та методи роботи. Бесіда про взаємовідносини в сім’ї, сімейні обов’язки, працю батьків. Розповіді дітей про свою родину, про правила співжиття та допомоги. Гра “Як підняти настрій мамі”.

Знати: поняття “рід”, “родина”, “сім’я”.

Уміти: скласти розповідь про родину.

Контрольні запитання

Чи знаєш ти, скільки родичів було в родинах твоїх мами й тата?

Які улюблені заняття твоїх батьків?

Як ти звертаєшся до своїх батьків?

Які домашні обов’язки виконуєш ти?

За що ти любиш своїх батьків?

Які знаєш пісні про маму, тата?

Жовтень

Тема. Земля на зерняткові стоїть.

Мета. Виховання пошани до праці батьків, до хліборобської праці, до найдорожчого, що є в людини, – хліба; любові до природи.

Форми та методи роботи. Свято.

Розповідь про походження хліба; ознайомлення з обрядами та звичаями, окрасою яких був хліб. Народні казки та пісні про хліб. Свято Покрови в сім’ї.

Знати: обряди та звичаї, пов’язані з хлібом.

Уміти: скласти розповідь про походження хліба “На чорній землі білий хліб родить”.

Контрольні запитання

Які ти знаєш казки про хліб?

Як вирощували хліб наші діди й прадіди?

Чому ми повинні дбайливо ставитися до хліба?

3. Листопад

Тема. Роде наш красний.

Мета. Виховання любові до родини; пошани до народних і сімейних звичаїв.

Форми та методи роботи. Бесіда про походження українського народу; сім’ю та її звичаї, родинні свята; примовки про родину, колискові пісні, приказки. Гра “Ласкаві слова рідним”. Пісня “Любіть свою хату”.

Знати: походження українського народу, родинні свята.

Уміти: скласти розповідь про родинне свято.

Контрольні запитання

Які звичаї є в твоїй родині?

Як проходить свято в сім’ї?

Які колискові пісні співали твої батьки?

Грудень

А) Тема. Зима прийшла – свята принесла.

Мета. Виховання пошани до релігійних свят; бажання брати участь у них.

Форми та методи роботи. Розповідь про релігійні свята та їхнє святкування в родині, обрядову їжу на Святий Вечір. Знайомство з колядками, щедрівками, прислів’ями, з традиційними українськими зимовими дитячими іграми та забавами.

Знати: поняття “релігійні свята”, “обрядова їжа”, “Святий Вечір”.

Уміти: скласти розповідь про Різдво, розповідати колядки, щедрівки.

Контрольні запитання

Як проходить Святий Вечір у твоїй родині?

Чи ходять діти у твоїй родині колядувати?

Які традиційні колядки, щедрівки ти знаєш?

Б)Свято до Дня захисника Вітчизни. (Родинне свято для учнів 1–4 класів)

Тема. Мій тато (Сторінки сімейного альбому).

Мета. Виховання любові й поваги до батька; поваги до звання “Захисник Вітчизни”, до чоловічої праці.

Ярмарок виробів батьків і дітей. Змагання, конкурси.

Січень

Тема. Світ захоплень моєї родини.

Мета. Виховання любові до мами, тата, бабусі, дідуся, ввічливого ставлення до старших людей, інтересу до захоплень, хобі своїх рідних; бажання брати участь у роботі гуртків, секції, студій тощо.

Форми та методи роботи. Родинне свято. Розповідь про захоплення мами, тата, бабусі, дідуся (сторінки сімейного альбому). Конкурс батьків. Пісня “Любіть свою хату”. Виготовлення сімейного альбому.

Знати: поняття “захоплення”, “хобі”;

Уміти: скласти розповідь про захоплення батьків і власні захоплення.

Контрольні запитання

Які улюблені заняття твоїх батьків?

Чи є в сім’ї спільне захоплення?

Що найкраще вміє робити мама? тато? бабуся? дідусь?

За що ти любиш свою родину?

Лютий

Тема. Бджола мала, а й та працює.

Мета. Виховання поваги до праці батьків; працьовитості, дисциплінованості, відповідального ставлення до своїх обов’язків.

Форми та методи роботи. Бесіда про працю батьків, дідуся, бабусі, про сімейні обов’язки дитини. Прислів’я, казки про працю.

Знати: навіщо потрібно працювати; професії батьків, родичів.

Уміти: виконувати свої обов’язки, доручення.

Контрольні запитання

Навіщо треба працювати батькам?

Чому дітям потрібно вчитися працювати? Чи це потрібно?

Чи могли б люди жити на землі й не працювати?

7.Березень

А) Тема. Весна прийшла.

Мета. Виховання любові та дбайливого ставлення до природи; інтересу до народних прикмет, легенд, повір’їв.

Форми та методи роботи. Бесіда про народні прикмети, пов’язані з приходом весни. Знайомство з веснянками, закличками, легендами, повір’ями, віршами, піснями про рослини в розповідях бабусі й дідуся.

Знайомство з традиціями Святого великого посту в сім’ї.

Знати: поняття “Святий великий піст”, веснянки, заклички; легенди, повір’я, вірші, пісні про весну.

Уміти: розповідати народні прикмети.

Контрольні запитання

Чи збереглися обряди зустрічі весни у твоїй родині?

Які дитячі весняні пісні ти знаєш?

Чи знаєш ти птахів, що приносять на крилах весну?

Чи дотримуються релігійного посту в твоїй сім’ї?

Як пояснити повір’я: “Вмитися в чистий четвер до сходу сонця”?

Б) Тема. Найрідніша в світі (Родинне свято для учнів 1–4 клас).

Мета. Виховання любові до жінки-матері, берегині родинного тепла.

Форми та методи роботи. Виконання віршів, пісень, танців. Виставка дитячих виробів: малюнків, вишиванок, різьблення.

8.Квітень

Тема. Великодні свята.

Мета. Виховання пошани до релігійних свят, бажання брати участь у них.

Форми та методи роботи. Бесіда про Великодні свята й звичаї в родині. Розповідь про великодню їжу. Виготовлення писанок. Гаївка-гра “Зайчик”.

Знати: поняття “Великодні свята”, “великодня їжа”, “писанка”, “крашанка”.

Уміти: виготовляти писанки; виконувати гаївки.

Контрольні запитання

Чи ходиш ти на Великодні свята з батьками до церкви?

Яка частина великоднього обряду тобі найбільше до вподоби?

Як святкує Великдень твоя сім’я?

Які гаївки ти знаєш?

Чи знаєш ти, як вітаються на Великдень?

9.Травень

Тема. Матусю, сонечко моє.

Мета. Виховання поваги та любові до матері; дбайливого ставлення до неї.

Форми та методи роботи. Свято матері. Читання віршів та пісень, які прославляють Матір-неньку, Матір-Землю, Матір Божу. Конкурс “Ласкаві слова мамі”. Рольова гра “Мамині помічники”.

Знати: поняття “Матір-ненька”, “Матір-Земля”, “Матір Божа”.

Уміти: скласти розповідь про маму.

Контрольні запитання

Чи святкують День матері в твоїй родині?

Як би ти хотів поздоровити маму?

Підсумком роботи з патріотичного виховання в 1 класі стане виготовлення “Родинного альбому”.

ІІ КЛАС

Тема. Батьківщина як місце, де людина народилась і пізнала щастя життя.

Напрямок роботи. Поняття Батьківщини. Зміст понять: “люди”, “мова”, “історія”, “події”, “природа”, “традиції”, “свята”. Край, місто, село, вулиця, дім, школа – моя Батьківщина.

Вересень

Тема. Краю мій рідний.

Мета. Виховання любові до рідного міста, пам’ятників старовини, природи.

Форми та методи роботи. Розповідь про походження рідного міста, назв вулиць. Найцікавіші куточки нашого міста. Екскурсія до краєзнавчого музею. Малювання карти рідного міста.

Знати: історію міста, назви вулиць.

Уміти: скласти розповідь про рідне місто.

Контрольні запитання

Чи знаєш ти історію свого міста?

Як називається вулиця, на якій ти живеш?

Які пам’ятники в місті ти знаєш?

Жовтень

Тема. Найзаповітніша дума на світі – дума про хліб.

Мета. Виховання пошани до праці селян; любові до природи.

Форми та методи роботи. Ярмарок сільськогосподарських продуктів. Знайомство з традиціями обмолоту зернових, народними сільськогосподарськими прикметами та обрядами. Свято Покрови в місті.

Знати: традиції обмолоту зернових, народні прикмети й обряди.

Уміти: доглядати за рослинами.

Контрольні запитання

Як вирощували хліб наші діди та прадіди?

Чому ми повинні бережно ставитись до хліба?

Як народні прикмети допомагають у сільському господарстві?

Які ви знаєте вироби з борошна?

Що таке коровай?

3. Листопад

Тема. Про що співає рідна земля.

Мета. Виховання любові до природи рідного краю, вміння бачити її красу.

Форми та методи роботи. Бесіда про природу рідного краю, про багатства її лугів, полів, лісів. Малювання улюбленої пори року. Екскурсія до краєзнавчого музею. Продовження роботи над картою міста.

Знати: назви рослин, полів, лугів, лісів своєї місцевості.

Уміти: скласти розповідь про улюблену пору року.

Контрольні запитання

Як ти вважаєш, чи співає наша земля? Обґрунтуй.

Чи відпочивав ти із сім’єю в природі?

Чи знаєш ти лікарські рослини?

Які лікарські рослини використовують твої мама, бабуся?

4. Грудень

А) Тема. Дай же вам, Боже, у полі роду.

Мета. Виховання поваги до релігійних свят, бажання брати в них участь.

Форми та методи роботи. Розповідь про релігійні свята та їхнє святкування в рідному місті (свято Миколая, Різдво, Водохреща, Стрітення).

Бесіда про свято Наума.(“Прийшов Наум, треба братися за ум”). Конкурс колядок, щедрівок, віншувань. Традиційні українські дитячі ігри. Робота над картою міста.

Знати: релігійні свята та їхнє значення.

Уміти: виконувати колядки, щедрівки, віншування; розповідати про свято.

Контрольні запитання

Які релігійні обрядові вистави найпоширеніші в твоєму місті?

Кого називають українським Дідом Морозом?

Завдяки яким заслугам Миколай став найулюбленішим святим українського народу?

Б)Свято до Дня захисника Вітчизни. (Родинне свято для учнів 1–4 класів).

Тема. Я та мій тато.

Мета. Виховання любові й поваги до батька; поваги до звання “Захисник Вітчизни”, до чоловічої праці.

Форми та методи роботи. Ярмарок виробів батьків і дітей. Змагання, конкурси.

5.Січень

Тема. Свято українського фольклору.

Мета. Виховання любові до фольклору; стимулювання бажання вчити й знати українські пісні, вірші, прислів’я, забавлянки.

Форми та методи роботи. Дозвілля за мотивами фольклору Донбасу. Знайомство з українським національним одягом. Читання віршів. Виконання пісень, таночків. Пісня-гра “Василю”. Сюжетний танок “Біля криниці”.

Знати: українські народні пісні, прислів’я, поняття “вечорниці”.

Уміти: виконувати пісні, танці.

Контрольні запитання

Які українські народні пісні ти знаєш?

Які пісні, прислів’я ти чув у своїй родині?

Які квіти вплітали у віночок дівчата?

Яка довжина стрічок у віночку?

6. Лютий

Тема. Без труда нема плода.

Мета. Виховання поваги, дбайливого ставлення до праці дорослих.

Форми та методи роботи. Бесіда про труд людей у рідному місті, яка повинна

довести, що праця звеличує людину, робить стійкою та сильною, багатою та незалежною, завдяки праці й місто стає величним, красивим та багатим. Читання віршів про труд. Свято Стрітення. Малювання карти “Пам’ятні куточки міста”.

Знати: професії батьків, найпоширеніші професії в місті.

Уміти: виконувати свої обов’язки, доручення.

Контрольні запитання

Які професії є в твоєму місті?

Ким ти мрієш стати?

Які професії мають твої батьки?

Чому необхідно працювати?

7. Березень

А) Тема. Свято весни в рідному краї.

Мета. Виховання любові до рідного краю, до природи; бажання зберігати природу.

Форми та методи роботи. Обряд зустрічі весни в місті. Бесіда про природу рідного краю. Читання веснянок, закличок, лічилок. Знайомство з народним календарем, народними промислами Донбасу. Малювання карти міста.

Знати: обряд зустрічі весни, народні промисли, поняття “народний календар”.

Уміти: скласти розповідь про природу рідного краю; читати веснянки, заклички; малювати карту рідного міста.

Контрольні запитання

Як змінюється природа навесні?

З якою метою був створений народний календар?

Які промисли є у твоєму місті?

Б) Свято до Дня матері. (Родинне свято для учнів 1–4 класів).

Тема. Рідна матінка, ясне сонечко.

Мета. Виховання любові до жінки-матері, берегині родинного тепла.

Форми та методи роботи. Виконання віршів, пісень, таночків. Виставка дитячих виробів: малюнків, вишиванок, різьблення. Складання розповіді про свою маму.

8. Квітень

Тема. Великодні свята.

Мета. Виховання поваги до релігійних свят; бажання брати участь у них.

Форми та методи роботи. Розповідь про Великодні свята в родині й місті; про традиційне писанкарство в Україні. Знайомство з історією виникнення традиційної великодньої їжі, з Великодніми святами в місті.

Знати: поняття “Великодні свята”, “великодня їжа”, “піст”, “писанка”.

Уміти: скласти розповідь про Великодні свята; виготовляти писанки.

Контрольні запитання

Чи ходиш ти на Великодні свята з батьками до церкви?

Яка частина великоднього обряду тобі найбільше до вподоби?

Які гаївки ти знаєш?

9.Травень

Тема. День матері.

Мета. Виховання любові, поваги, дбайливого ставлення до матері, жінки.

Форми та методи роботи. Розповідь про походження свята. Знайомство з “Молитвою до Матері”. Свято в місті. Читання віршів. Гра “Ласкаві слова мамі”.

Знати: походження свята; вірші, пісні про матусю.

Уміти: скласти розповідь про свято; виготовити подарунок для мами власними руками.

Контрольні запитання

Як визначають Свято матері в твоєму місті?

Як би ти хотів відсвяткувати цей день?

Підсумком роботи з патріотичного виховання в 2 класі стане виготовлення карти “Пам’ятні куточки міста”, малювання “Родинного дерева”.

ІІІ КЛАС

Тема. Батьківщина (Україна), де людина пізнала щастя життя.

Напрямок роботи. Знання Батьківщини, її людей, її історії, традицій, вірувань. Гордість за Батьківщину. Турбота про Батьківщину. Приховане почуття патріотизму.

Вересень

Тема. Стежками Батьківщини.

Мета. Виховання поваги до національних символів України – Прапора, Герба, Гімну.

Форми та методи роботи. Бесіда про символи України – Прапор, Герб, Гімн та їхнє походження; про походження м. Києва. Перекази про походження назв полів, лугів, балок, ярів своєї місцевості. Знайомство з календарем пам’ятних дат.

Знати: поняття “символ”, “прапор”, “гімн”, “герб”, “Батьківщина”; рослини –символи: калина, верба, дуб.

Уміти: скласти розповідь про походження символів України.

Контрольні запитання

Що для тебе означає слово “Батьківщина”?

Від якого слова воно походить?

Які ще слова-синоніми можна використати для передачі змісту цього слова?

Що тобі відомо про минуле нашої Вітчизни?

2.Жовтень

Тема. Осінь прийшла, достаток принесла.

Мета. Виховання поваги до праці людей; любові до природи; пошани до найдорожчого, що є в людини, – хліба.

Форми та методи роботи. Ярмарок сільськогосподарських продуктів. Жниварські обряди в Україні. Вірші, пісні, приказки та прислів’я про хліб. Жниварська пісня “Ой, літає соколонько”. Розповідь про свято Покрови в Україні. Продовження роботи з календарем.

Знати: жниварські обряди; процес виготовлення хліба; загадки про овочі, рослини.

Уміти: скласти розповідь про історію виникнення хліба.

Контрольні запитання

Чому будь–яке свято в Україні не обходиться без хліба?

Чому така глибока йому шана?

На яку пору року припадають жнива?

Як називаються пісні, виконувані на початку, під час та в кінці жнив?

Про що розповідається в жниварських піснях?

3.Листопад

Тема. Козацькому роду нема переводу.

Мета. Виховання інтересу до історії свого народу, до його традицій, звичаїв, обрядів; пробудження в учнів гордості за свою країну.

Форми та методи роботи. Свято. Традиції родичання в Україні, розповідь про пращурів; родинні обереги, реліквії; прислів’я про родинне життя.

Знати:, поняття “рід”, “родина”, “родовід”, “пращури”, “оберіг”, “реліквія”, походження свого роду.

Уміти: розповісти про походження своєї сім’ї, походження козацьких прізвищ (Козаченко, Кошовий, Писаренко, Хорунжий).

Контрольні запитання

Що означає прізвище твоєї сім’ї?

Де народилися твої тато й мама?

Що цікавого ти знаєш про життя бабусі й дідуся?

Чи є у вашій сім’ї реліквія роду?

Хто зображений на найдавнішій фотографії твоєї сім’ї?

Ти живеш в родині чи сім’ї? Доведи.

4.Грудень

А) Тема. Різдву Христову поклонімося.

Мета. Виховання поваги до релігійних та народних свят в Україні; прилучення дітей до скарбниці народної мудрості.

Форми та методи роботи. Розповідь про традиції Різдвяного посту в Україні, про обрядову їжу на Святий вечір, про святість Йорданської води. Знайомство з церковною піснею “О, хто, хто Миколая любить”. Народні ігри, пов’язані з обрядами.

Знати: поняття “Різдво”, “піст”, “Святий вечір”, “Йордань”, “церковна пісня”.

Уміти: дати пояснення значення посту, обрядової їжі.

Контрольні запитання

Чи знаєш ти, як називають пости в християнському календарі?

Чому передріздвяний піст називається Пилипівкою?

Які традиційні пісні страви вживають у твоїй родині, у твоєму місті?

Б)Свято до Дня захисника Вітчизни. (Родинне свято для учнів 1–4 класів).

Тема. Золоті руки мого тата.

Мета. Виховання любові й пошани до батька; поваги до звання “Захисник Вітчизни”, до чоловічої праці, професії військового.

Форми та методи роботи. Ярмарок виробів батьків і дітей. Змагання, конкурси.

5.Січень

Тема. Мово рідна, слово рідне.

Мета. Виховування любові до рідної мови, бажання розмовляти українською мовою, гордості за свій народ, за Україну.

Форми та методи роботи. Літературно-музична композиція про рідний край, рідну мову, Україну. Виконання віршів “Рідна мова”, “ Не цурайтесь мови”, “Він українець?”, “Весь Всесвіт – в мові”, “Найвеличніша, рідна, проста”, “Українка я маленька…” та ін. Виконання пісень “Прекрасні звертання”, “Вчимо рідну мову”. Прислів’я про рідний край, про мову. Розповіді про українських письменників. Розповідь про нищення української мови.

Знати: походження української мови; вірші українських поетів.

Уміти: розмовляти українською мовою; доводити необхідність вивчення української мови.

Контрольні запитання

Як ти ставишся до української мови?

Як ти вважаєш, легкою чи важкою є українська мова для вивчення?

Як ти гадаєш, чи мова виховує людину?

Навіщо треба зберігати мову?

Поясни, як ти розумієш: “Наша мова солов’їна”?

6. Лютий

Тема. Умій учитись, щоб уміти трудитись.

Мета. Виховання поваги до праці, до професій, які є в Україні, бажання допомагати дорослим.

Форми та методи роботи. Бесіда про професії, які є в Україні (довести, що всі професії потрібні, кожна з них приумножує силу, міцність, багатство нашої України; діти мають добре вчитися, щоб наша Батьківщина стала ще могутнішою). Розповіді про професії батьків та їхнє значення для розвитку міста, країни. Читання віршів, прислів’їв про працю, загадування загадок.

Знати: які традиційні професії є в Україні.

Уміти: скласти розповідь про працю людей у місті; довести необхідність праці.

Контрольні запитання

Що ти можеш сказати про результати праці твоїх родичів?

Яких трудових успіхів досягли твої родичі?

Як ти ставишся до праці своїх батьків?

Що ти знаєш про самовіддану працю твоїх дідів та бабусь у повоєнні роки?

7.Березень

А) Тема. Свято весни в Україні.

Мета. Виховання любові та дбайливого ставлення до природи; бажання допомагати дорослим зберігати її.

Форми та методи роботи. Обряд зустрічі весни в Україні. Розповідь про багатства природи України, “Червону книгу” та її значення. Виконання закличок, веснянок. Читання віршів про природу. Традиція Великого посту в Україні. Заповнення “Календаря пам’ятних дат”.

Знати: обряд зустрічі весни; що таке “Червона книга” та її значення.

Уміти: скласти розповідь про природу рідного краю, країни; розповідати легенди, повір’я про рослини.

Контрольні запитання

Чи збереглися обряди зустрічі весни в твоєму місті (селі)?

Які дитячі пісні про весну ти знаєш?

Чи побутують у твоїй родині заклички?

Які рослини, що ростуть в твоїй області, занесені в “Червону книгу”?

Б) Тема. Свято жінки. (Родинне свято для учнів 1–4 класів).

Мета. Прищеплення любові й поваги до жінки-матері, бабусі, сестрички, подруги.

Форми та методи роботи. Виконання віршів, пісень, таночків. Розповіді легенд про матір. Виставка дитячих виробів: малюнків, вишиванок, різьблення.

8.Квітень

Тема. Великдень.

Мета. Виховання бажання брати участь у великодніх святах; поваги до традицій українського народу.

Форми та методи роботи. Розповідь про Великодні свята в Україні, традиційну великодню їжу та печиво, звичаї; традиційне писанкарство. Знайомство з історією виникнення Великодніх свят. Заповнення календаря. Знайомство з гаївками.

Знати: поняття “великодня їжа”, “писанка”, “крашанка”, “паска”.

Уміти: виробляти писанки; скласти розповідь про Великодні свята в Україні.

Контрольні запитання

Чи ходиш ти зі своїми родичами на Великдень до церкви? Що тобі там найбільше подобається?

Як відзначається свято в твоєму місті, в родині?

Яка великодня їжа традиційна в Україні?

Яка кольорова гама найбільш поширена для крашанок у твоїй родині, в місті?

Які традиційні великодні привітання українців ти знаєш?

9.Травень.

А) Тема. Свято матері.

Мета. Виховання любові, дбайливого ставлення до матері, поваги до жінки, бабусі.

Форми та методи роботи. Розповідь про традиції святкування Дня матері в Україні, в рідному місті. Розповідь про історію виникнення свята. Вивчення вірша “Три матусі” Л. Полтави. Гра “Свято в сім’ї”. Читання віршів про матусю. Робота над календарем “Видатні дати міста, країни”.

Знати: традиції святкування Дня матері, історію виникнення свята.

Уміти: скласти розповідь про Матір-неньку, Матір-Землю.

Контрольні запитання

Чи відзначають Свято матері в Україні? Як?

Як відсвяткував би День Матері ти?

Які пісні про матір та Україну ти знаєш?

Б) Тема. Зелені свята в Україні.

Мета. Виховання любові до народних традицій, дбайливого ставлення до природи.

Форми та методи роботи. Розповідь про День Святої Трійці, його святкування, народні прикмети та обряди, пов’язані з цим святом. Розповідь про традицію лозоплетіння в Україні, українські народні витинанки. Знайомство з русалчиною піснею “Сиділа русалка на білій березі”.

Знати: поняття “Зелені свята”, “День Святої Трійці”, “оберіг”, “звичай”.

Уміти: пояснити походження свята, його назву.

Контрольні запитання

Як святкують Зелені свята в твоєму місті (селі)?

Чи збереглись у твоїй місцевості обряди, пов’язані із Зеленими святами?

Якими рослинами прикрашають дім на це свято? Чому?

Які пісні виконують на Зелені свята?

Підсумком роботи з патріотичного виховання в ІІІ класі буде виготовлення календаря “Видатні дати міста, країни”, альбому “Професії мого міста (села)”.

IV КЛАС

Тема. Батьківщина у світі одна.

Напрямок роботи. Сім’я – мала Батьківщина. Край, місто, село, вулиця, дім, школа – моя Батьківщина. Турбота про Батьківщину. Праця на благо Батьківщини. Людина як патріот своєї Батьківщини.

Вересень

Тема. Червона калина.

Мета. Виховання інтересу до українського фольклору; засвоєння моральних і духовних цінностей, закладених в усній народній творчості.

Форми та методи роботи. Розвага за мотивами українського фольклору. Знайомство з народними музичними інструментами (кобзою, гуслями, цимбалами, бубном, трембітою та ін.). Виконання народних пісень.

Знати: поняття “фольклор”; назви народних музичних інструментів.

Уміти: виконувати українські народні пісні.

Контрольні запитання

Які пісні співають у вашій сім’ї?

Яку пісню ти любиш?

Назви улюблену пісню мами, бабусі.

Пригадай, яку українську народну пісню ти почув уперше в своєму житті. Чому вона тобі запам’яталася?

Назви пісні, які ти можеш заспівати.

Жовтень.

Тема. Хліб наш насущний.

Мета. Виховання пошани до хліборобської праці, до людини-трудівника; до найдорожчого, що є в людини, – хліба.

Форми та методи роботи. Ярмарок народних творів про хліб (прислів’їв, приказок, прикмет, загадок, казок, скоромовок, сміховинок). Виставка хлібних виробів, виготовлених разом з батьками. Розповідь про виготовлення хліба в пекарні. Бесіда “Милосердя та доброта” (до Дня людей похилого віку). Вірші Д.Білоус “Веселе слово”, Я.Петерс “Людина починається з добра”, “Малюнки”.

Знати: прислів’я, приказки, прикмети про хліб; як виготовляється хліб.

Уміти: скласти розповідь про хліборобські професії.

Контрольні запитання

Що означають слова “хліб”, “жито”?

Які повір’я про хліб існують у народі?

Які свята та обряди пов’язані з хлібом і хлібними виробами?

Чому хліб – це могутність країни?

Листопад

Тема. Родинні обереги в Україні.

Мета. Виховання поваги до минулого своєї родини, рідного краю та України;

бажання зберігати в пам’яті народні повір’я, мудрість.

Форми та методи роботи. Розповідь про сімейні обереги, про доброго та злого Домовика; про свято Архангела Михаїла в Україні (21 листопада); про новосілля (домашні тварини, рослини – родинні обереги); про значення оберегів у побуті українського народу. Знайомство з піснею “Сил небесних воєводо”.

Знати: поняття “оберіг”, “реліквія”, “домовик”; “ангел”, “молитва”, “повір’я”.

Уміти: пояснити значення оберегів.

Контрольні запитання

Які родинні обереги збереглися до нашого часу в твоїй родині?

Які повір’я, пов’язані з родинними оберегами, побутують у твоєму місті (селі) ?

Чи знаєш ти легенди про страхи, які побутують у твоєму місті (селі)?

Яку роль виконує святий Архангел Михаїл у християнській релігії?

Чи знаєш ти молитви до ангела-хранителя? Які саме?

Які народні прикмети, пов’язані з домашніми тваринами (котом, півнем) ти знаєш?

Чому біля хати висаджували мальви, чорнобривці?

4.Грудень

Тема. Вітаю вас, пане господарю.

Мета. Виховання інтересу до народних звичаїв, любові до українського народу; поваги до традицій і вірувань.

Форми та методи роботи. Свято. Знайомство з традиційною різдвяною атрибутикою в Україні та її символікою; з традиціями святкування Нового року в Україні. Конкурс щедрівок, колядок, віншувань. Зимові народні спортивні змагання.

Знати: поняття “Святе Різдво”, “кутя”, “різдвяний хліб”, “дідух”.

Уміти: приготувати кутю; пояснити значення різдвяної атрибутики.

Контрольні запитання

Які традиційні різдвяні атрибути найпоширеніші в твоєму місті?

У чому полягає символіка Святої вечері та її окремих страв?

Як готуються до різдвяних свят у твоїй родині?

Які традиційні колядки ти знаєш?

Як святкують Новий рік у твоїй родині?

Яке церковне свято припадає на Новий рік за старим календарем?

Б)Свято до Дня захисника Вітчизни. (Родинне свято для учнів 1–4 класів).

Тема. Тепло татусевих долонь.

Мета. Виховання любові й пошани до батька; поваги до звання “Захисник Вітчизни”, до чоловічої праці.

Форми та методи роботи. Ярмарок виробів батьків і дітей. Змагання, конкурси.

5. Січень

Тема. Ми діти твої, Україно.

Мета. Виховання любові до рідної мови; бажання вивчати творчість українських письменників; поваги до історії Вітчизни.

Форми та методи роботи. Літературний вечір. Розповідь про українських письменників. Виконання віршів про Україну, рідне місто, родину. Пісні “Українка я маленька”, “Хоч маленькі ми ще діти”.

Знати: патріотичні твори українських письменників.

Уміти: скласти розповідь про українських письменників; виконувати вірші, пісні патріотичного, громадянського змісту.

Контрольні запитання

Яких українських письменників ти знаєш?

Які твори цих письменників викликали в тебе найкращі почуття?

Чи знаєш ти письменників рідного міста? Назви їх.

Чому вони присвячують свої вірші Україні, народові?

6.Лютий

Тема. Народні промисли України.

Мета: Виховання працьовитості, поваги до праці дорослих, до минулого українського народу.

Форми та методи роботи. Розповідь про різні заняття українців; про традиційні ремесла та промисли України; про походження прізвищ від роду занять пращурів (Бондар, Бондаренко, Столяренко, Гончаренко, Кравченко, Шевчук, Лозовий, Скляр, Тесленко тощо); про українську вишиванку, її значення для культури українського народу. Пісня “Рушник”.

Знати: ремесла та промисли України; техніку вишивання.

Уміти: скласти розповідь про традиційні ремесла та промисли України.

Контрольні запитання

Чим завжди славилась українська земля?

Які ремесла найбільше поширені в Україні?

Які промисли існували у вашому районі?

Які техніки вишивання найбільш поширені в Україні?

Чи є в твоїй родині вишиті речі?

Хто їх вишивав? Чому вони зберігаються?

7.Березень.

А) Тема. А вже весна скресла.

Мета. Виховання інтересу до української міфології; поваги до народних звичаїв; любові та дбайливого ставлення до природи; пошани до релігійних свят.

Форми та методи роботи. Розповідь про свято весни в українській міфології. Знайомство з народними прикметами про прихід весни. Екскурсія до весняного лісу; складання розповіді про ліс. Виконання веснянки “А вже весна скресла”.

Знати: стародавні українські міфи про природу; назви весняних квітів, перелітних птахів; народні прикмети.

Уміти: скласти розповідь про прихід весни, про весняний ліс.

Контрольні запитання

Як ти уявляєш прихід весни?

Які народні прикмети про прихід весни найбільше поширені в твоїй родині, в твоєму місті?

Як убирається українська земля навесні?

Чи робив ти з татом шпаківню?

Б) Тема. А буде син, і буде мати, і будуть люди на землі ( Родинне свято для учнів 1 – 4 класів).

Мета. Виховання любові, поваги до жінки-матері, берегині родинного тепла.

Форми та методи роботи. Виконання віршів, пісень, таночків, колискових пісень. Виставка дитячих виробів: малюнків, вишиванок, різьблення.

8.Квітень

Тема. Христос воскрес – воскресла Україна.

Мета. Виховання поваги до релігійних свят; любові до народних звичаїв, до українського народу, до рідної землі; бажання брати участь в українських народних святах.

Форми та методи роботи. Розповідь про народні великодні звичаї в Україні. Знайомство з церковною піснею “Христос воскрес”. Бесіда про традиційну великодню їжу в Україні та її символіку. Великодній понеділок в Україні.

Знати: народні великодні звичаї; символіку великодньої їжі.

Уміти: скласти розповідь про значення Великодніх свят для родини, України.

Контрольні запитання

Чи ходиш ти зі своїми родичами на Великдень до церкви? Що тобі там найбільше подобається?

Від кого ти вперше почув про великодні звичаї?

Як святкують Великдень у твоїй родині, місті, в Україні?

Чи зберігся в твоєму місті Волочильний обряд?

Чому у Великодній понеділок молодь обливається водою?

9.Травень

А) Тема. Свято матері.

Мета. Виховання любові, дбайливого ставлення до жінки-матері; бажання вивчати українську літературу.

Форми та методи роботи. Знайомство з художніми творами про матусю. Розповідь про Свято матері в Україні та в інших країнах.

Знати: традиції святкування Дня матері; історію виникнення свята.

Уміти: скласти розповідь про Матір-неньку, Матір-Землю, Матір Божу.

Контрольні запитання

Чи святкують День матері в твоїй родині? місті?

Як ти вважаєш, чи потрібно таке свято? Чому?

Як відсвяткував цей день ти?

Б) Тема. Зелені свята в Україні.

Мета. Виховання поваги до народних, національних традицій; любові та дбайливого ставлення до природи.

Форми та методи роботи. Розповідь про День Святої Трійці. Розповідь про відзначення Зелених свят у рідному місті; хресні ходи в поле на Зелені свята. Знайомство зі святковими піснями, народними прикметами, пов’язаними із цими святами.

Знати: поняття “Зелені свята”, “день Святої Трійці”, “оберіг”, “свята неділя”; назви рослин, якими прикрашають рідний дім.

Уміти: скласти розповідь про походження свята та його назву.

Контрольні запитання

Як відзначають Зелені свята в Україні?

Чи розповідали тобі про ці свята в твоїй родині? Хто?

Як зустрічає ці свята твоя родина?

Підсумком роботи з патріотичного виховання стане свято “Вітчизна, як мати, у світі – одна!” або “До тебе, рідна Україно, я серцем лину”; виставка виробів виготовлених у 1, 2, 3, 4 класах, “Родинного альбому”, “Родинного дерева”, карт “Пам’ятні куточки міста”, “Видатні дати міста, країни”.

Підсумком патріотичного свята та великої роботи, проведеної на протязі чотирьох років, має стати свідоме прийняття дитячої присяги:

Ми є діти українські, хлопці і дівчата,

Рідний край наш – Україна, красна і багата.

Рідне небо, сонце ясне, місяць, зорі срібні.

Рідний народ – українці, всі до нас подібні.

Рідний прапор: злото-синій, як сонце на небі.

Ми за нього все, що маєм, віддамо в потребі.

Рідна віра – Свята трійця і Пречиста Мати.

Рідна мова – нею вчились Бога прославляти.

Присягаєм: край наш рідний над усе любити,

Рідний народ шанувати і для нього жити…