Дипломна робота

Формування у молодших школярів естетичних почуттів на уроках класного читання

Зміст

Вступ

Розділ І. Формування естетичних почуттів як педагогічна проблема

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми формування естетичних почуттів у молодших школярів

1.2 Урок класного читання як засіб формування естетичних почуттів у молодших школярів

Розділ ІІ. Виховання естетичних почуттів на уроках читання у початкових класах

2.1 Відбір засобів мистецтва до уроків класного читання

2.2 Експериментальна перевірка процесу формування естетичних почуттів у молодших школярів на уроках класного читання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Людина за своєю суттю - митець. Вона всюди, так чи інакше, прагне вносити в своє життя красу.

Життя в світі прекрасного породжує в людині бажання і прагнення самій стати красивою, духовно багатою. Естетично розвинена і вихована людина більше бачить, тонше відчуває, глибше розуміє і світ, в якому вона живе, й інших людей, з якими вона спілкується, і саму себе. Відомо, що виховати культуру почуттів можливо лише під час різнобічної діяльності, в процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприймання навколишньої краси. Коли людина дивиться в обличчя краси, вона бачить у ній себе, кращі свої риси, найвищі свої можливості. Дійсно, естетичне сприймання формує спостережливість, стимулює мислення, розвиває вміння оцінювати та висловлювати відповідне судження.

Естетичне виховання дітей формує вчитель початкових класів. Саме він закладає фундамент всебічного розвитку особистості, навчає своїх вихованців бачити прекрасне у навколишньому житті, у вчинках людей. Багатство духовної культури людини завжди визначається тими цінностями, які вона засвоює і осмислює, глибиною здобутих знань, умінням активно використовувати і застосовувати їх на практиці.

Уроки читання збагачують дитину знаннями, які пробуджують її почуття, викликають у неї бажання стати кращою, зробити щось добре, допомагають усвідомити кращі людські риси: любов до природи, чесність, скромність, працьовитість, виховують моральні якості, культуру поведінки, формують особистість. Але зустріч із справді прекрасним приносить не лише почуття милування і заспокоєння. Краса - це заклик жити та діяти, ставати кращими, добрішими. Успіх полягає в удосконаленні самого уроку. А вдосконалювати урок - обов'язок кожного учителя. Школа вирішує, що будуть любити і ненавидіти, чим захоплюватись і пишатись, чому будуть радіти учні.

Формування ж будь - якого світогляду не може вважатися завершеним, якщо не сформовані естетичні погляди. Без естетичного ставлення світогляд не може бути справжньо цілісним, спроможним об'єктивно і у всій повноті охопити дійсність.

"Як не можливо собі уявити людське суспільство без історії його культурного і художнього розвитку, точно так не можливо уявити собі культурної людини без розвинутих естетичних почуттів ". [9]

В останні роки зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішого засобу формування ставлення до дійсності, засобу морального і розумового виховання, як засобу формування всебічно розвинутої, духовно - багатої особистості. А формувати особистість і естетичну культуру, - особливо важливо в найбільш сприятливому для цього молодшому шкільному віці.

Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитини особливі емоційні стани, збуджує безпосередній інтерес до життя, загострює цікавість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси. Ми милуємося, захоплюємося прекрасним часто незалежно від міркувань про користь, не думаючи, яку «вигоду» з цього можна мати для себе. Безкорисливість - найважливіша якість відчуття краси.

Навчити бачити прекрасне навколо себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягала поставленої цілі, В.О. Сухомлинський виділив таку її особливість: "Система естетичного виховання повинна бути, передусім єдиною, що поєднує всі предмети, всі позакласні заняття, все життя школяра, де кожний предмет, кожний вид заняття має своє чітке завдання в справі формування естетичної культури і особистості школяра". [11]

Мистецтво включає в собі великий потенціал для розвитку особистості.

Глибина естетичних почуттів, здатність сприймати прекрасне у навколишній дійсності й мистецтві - запорука повноцінного духовного життя дитини.

Важливо, щоб учні знайшли, зрозуміли, усвідомили у собі людську красу, пережили почуття захоплення красивим, людяним у самих собі.

Вивчаючи різні за змістом і характером твори, вчителі використовують метод зіставлення та порівняння, вчать дітей відрізняти красиве від потворного, змістовне від безглуздого, виховувати в них високий художній смак, любов до свого народу, ненависть до ворогів, повагу до старших, доброту, чуйність, співчуття чужій біді. Формуючи моральні та естетичні якості молодших школярів, слід не лише викликати в них позитивні емоції під час переживання образного змісту твору, а й робити все для того, щоб високими почуттями вони керувались і в своєму житті. Успішне розв'язання цієї важливої моральної проблеми потребує пильної уваги вчителя початкових класів до розвитку естетичних знань учнів у взаємозв'язку з естетичними почуттями з перших днів шкільного життя.

Дитячі враження закарбовуються в пам'яті, напоюють душу трепетною поезією, ніжним теплом, світлою добротою, щирою любов'ю до життя. Чим більше дитина бачить прекрасного, тим змістовнішою вона стає сама, тим повнішим стає все її життя.

Цим і визначається актуальність нашого дослідження.

Об'єктом дослідження є процес формування естетичних почуттів на уроках класного читання.

Предмет - використання засобів мистецтва у цьому процесі.

Мета дослідження - виявлення можливостей засобів мистецтва у формуванні естетичних почуттів.

Гіпотеза - якщо на уроках класного читання систематично використовувати засоби мистецтва, то формування естетичних почуттів, інтелектуальний, творчий і духовний розвиток учнів буде ефективнішим.

При написанні дипломної роботи ми ставили такі завдання:

- вивчити і проаналізувати літературу з проблеми формування естетичних почуттів на уроках класного читання засобами мистецтва;

- з'ясувати особливості сприйняття творів мистецтва молодшими школярами;

- відібрати засоби мистецтва до уроків класного читання;

- провести експериментальну перевірку процесу формування естетичних почуттів на уроках класного читання засобами мистецтва.

Засоби мистецтва сприяють формуванню естетичних почуттів, виховують доброту, справедливість, сміливість, мужність, бажання прийти на допомогу.

Завдяки засобам мистецтва можна виховати високоморальну, освічену, різнобічно розвинену сучасну людину.

Розділ 1. Формування естетичних почуттів як педагогічна проблема

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми формування естетичних почуттів у молодших школярів

Гармонійне поєднання розумового і фізичного розвитку, моральної чистоти і естетичного ставлення до життя та мистецтва - умова формування цілісної особистості. Правильно здійснюваний естетичний розвиток завжди пов'язаний з удосконаленням багатьох якостей дитини.

Поняття естетичного виховання, естетичних почуттів зародились в глибокій давнині. Сутність естетичного виховання, його завдання, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Арістотеля аж до наших днів. Доповіді з питань розвитку і формування естетичних почуттів доручались і проводились спеціалістами, діяльність яких не обмежувалась вузько методичними пошуками. Відомі педагоги і психологи прекрасно знали природу мистецтва і мали вже творчий досвід роботи з дітьми (Д.Н.Джола, Н.І.Доломанова, Г.О.Рошаль, М.Т.Румер, В.Н.Шацька, А.Б.Щербо)

В наш час проблема формування естетичних почуттів, розвитку особистості, формування естетичної культури молодших школярів є одним із найважливіших завдань, які постають перед школою.

У використанній літературі є безліч різноманітних підходів до визначення понять, вибору шляхів і засобів естетичного виховання.

Значна роль у розробці питань формування естетичних почуттів належить Є.Фльоріній. "Якщо діти виховуються в дусі чутливості до всього прекрасного в житті, якщо вони збагачуються різнобічними враженнями, захоплюються різними видами художньої діяльності, то їхні спеціальні здібності розвиваються успішно і плодотворно. Художні враження залишаються в дитячій пам'яті надовго, іноді на все життя." [15]

У книзі "Загальні питання естетичного виховання в школі" під редакцією відомого фахівця по естетичному вихованню В.Н. Шацької є таке формулювання: "Завдяки естетичним почуттям учні сприймають, відчувають, вірно розуміють і оцінюють красу у навколишній дійсності - в природі, в суспільному житті, праці, в явищах мистецтва». [ 24 ]

"Естетичне виховання - система заходів, спрямованих на удосконалення в людини спроможності сприймати, правильно розуміти і створювати прекрасне і піднесене в житті і мистецтві." [31]

Естетичне виховання повинно виробляти і вдосконалювати у дитини спроможність сприймати прекрасне у мистецтві і житті, правильно розуміти і, оцінювати його.

Г.О. Люблінська вважала, що процес формування естетичних почуттів складний і різноманітний. Він перебуває в дуже тонких і своєрідних зв'язках з розумовою діяльністю дитини, з її поведінкою і моральними звичками. Лише та діяльність має естетичний характер, яка пов'язана з мистецтвом. Проте не тільки мистецтво сприяє розвитку естетичних почуттів. Багато явищ дійсності відкривається перед дітьми, якщо привчати їх прислухатись до звуків і голосів природи, придивлятися до її краси. [16]

Має рацію видатний письменник Л.Леонов, який закликає в своїй статті «В зелений наступ, товариші!» прищеплювати дітям любов до природи, уміння слухати і бачити її - адже «треба знати мову природи, безліч її таємниць, таких привабливих, таких поетичних, овіяних чарівною загадкою». Не можна не погодитись з пропозицією Л.Леонова: "Нехай на прогулянках пізнає малеча принадність весняних паростків, почує голоси пернатих. Треба навчити дітей розпізнавати голоси природи, щоб вони зрозуміли багатство щедрого світу, в якому живуть, світу щирого, відкритого всією душею». [25]

Наприкінці 40-х і, початку 50-х років Д.Б. Ліхачєв в своїй книзі "Теорія естетичного виховання школярів" вважає: « діти у яких розвинуте естетичне почуття здатні оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити за законами краси».[43 ] Так само широко, цікаво і захопливо може бути відкритий світ ліній, форм і кольорів, що оточує дитину в повсякденному житті: поєднання їх в одязі, забарвлення художніх іграшок, форми посуду. Усе це збагачує духовний світ. Автор підкреслює провідну роль цілеспрямованого педагогічного впливу в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відношення до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливий як не керований, стихійний і спонтанний процес.

Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетична сутність предметів, а розвиток зазвичай зумовлений прагненням до розваги, до того ж без втручання ззовні у дитини можуть формуватися невірні поняття про життя, цінність, ідеали.

Е.Т. Мейман, також як і багато інших педагогів і психологів, вважає, що тільки цілеспрямований естетичний вплив, залучення дітей до різноманітної художньої, творчої діяльності здатні розвинути їхні естетичні почуття, забезпечити глибоке осягнення естетичних явищ, піднятись до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особистості. [42]

Дослідження І.П. Павлова в галузі діяльності кори великих півкуль головного мозку розкриває фізіологічну основу людського мислення, як абстрактно - логічного, так і художнього. І.П.Павлов довів, що нормальне людське мислення протікає за нерозривною участю 1 і 2 сигнальних систем, тобто конкретних образів, створених внаслідок безпосереднього впливу на органи чуття явищ дійсності і здатності абстрагувати, робити узагальнення.

Надзвичайно цінним є також положення І.П. Павлова про взаємодію образу і слова в мислительному процесі. Вивчення особливостей цієї взаємодії в художників дає основу для вивчення зв'язків між ідеями і образними уявленнями в художньому мисленні, а також асоціацій образів уяви і пам'яті, взаємного стимулювання «образності» і «узагальнень» у процесі творчості.

Існує безліч визначень поняття "естетичне виховання", але розглянувши лише деякі із них, уже можна виділити основні положення, що говорять про його сутність.

По-перше, це процес цілеспрямованого впливу на особистість. По-друге, це формування можливості сприймати і бачити красу в мистецтві і житті, оцінювати її. По-третє, завданням естетичного виховання є формування естетичних смаків і почуттів особистості. По - четверте - розвиток спроможності до самостійної творчості і створення прекрасного.

Так В.О.Сухомлинський писав: «Про багато важливих і необхідних речей дізнаються наші вихованці в школі: про елементарні частинки і гравітацію, про таємниці живої речовини і озброєння спартанських воїнів. Але як мало вони знають про людину, як слабо розкриваються для самопізнання і самовиховання гуманітарні знання з таких предметів як читання, мова.» (В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в 5т. - Т.З. - С.533). Він вважав, що байдуже ставлення до духовного світу дитини не припустиме, бо духовна убогість, яка є причиною такого ставлення, веде до морального спустошення і падіння, і тоді ніщо не зможе замінити найвищої втрати людини. Щоб ці втрати звести до мінімуму, потрібно турбуватися передусім про виховання людської душі, формування естетичних почуттів.

На думку В.О. Сухомлинського дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності. «Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе у не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті - решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї». «Уже те що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, - приховує в собі і добро, і зло: все залежить від того що ти бачиш і як бачиш».

Непорушним педагогічним переконанням В.О. Сухомлинського була істина: "Чуйність і лагідність - та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлоблення, жорстокості і байдужості, безсердечного ставлення до всього доброго і світлого в житті. Зло в дитячому серці породжується тільки грубістю та байдужістю дорослих". Педагогіка є сплавом ідей і гуманності, як слушно зазначив Василь Олександрович: "... це ідея людяності, помножена на доброту кожного вчинку, як живої особистості, як неповторного людського серця з його радощами і горем".[70]

Морально-ціннісний досвід, що нагромаджується в дитинстві утверджується у свідомості дитини із пізнанням перших найважливіших життєвих істин. Проте, багато що маленькій дитині ще неможливо розтлумачити: прекрасні слова про благородство не завжди сприймаються нею, але відчути серцем красу людяності здатні навіть малюки.

З перших днів створення "Школи радості" В.О. Сухомлинський прагнув, щоб кожний вихованець переживав радість, прикрощі, незгоди іншої людини, бо чим більше дитина турбується про інших, тим добріше стає її серце. Чуйність до радощів і горя інших формується лише в дитинстві, бо у цьому віці серце особливо відкрите до людських страждань, горя, туги, самотності.

Дитина легко уявляє себе на місці іншої людини. Учити відчувати - це найважче, що є у вихованні. В.О.Сухомлинський переконаний, що дитина відчуває найтонші переживання іншої людини тоді, коли робить щось для її щастя, радості, душевного спокою.[71] Серед природи він терпляче вчив своїх вихованців дивуватися, думати, передавати словом красу навколишнього світу. "Без переживання краси, розум дитини не може збагнути потаємних граней її змісту. А переживання краси неможливе без фантазії, без особистої участі дітей у творчості, ім'я якої казка".[70]

Підкреслюючи важливість почуттів у пізнавальній діяльності людей, В.О. Сухомлинський писав: "Без людських емоцій ніколи не було, не має і бути не може формування естетичних почуттів." [70 ] Педагог висунув оригінальні положення щодо організації таких видів дитячої творчості, як складання оповідань, віршів, загадок, казок.

Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. Естетичні почуття займають особливе місце в духовному житті дітей, впливають на закріплення їхніх моральних поглядів: "Казка, - зазначає В.О.Сухомлинський, - невіддільна від краси. Вона сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких неможливі благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. [71]

Аналіз емоційності естетичних суджень свідчить про те, що учні вибирають ті репродукції, які викликають у них позитивні почуття, зокрема почуття прекрасного.

К.Д.Ушинський називав слово - дивним педагогом, який "навчає напрочуд легко, за якимось недосяжно полегшеним методом" (К.Д.Ушинський. Вибрані твори у 2т. - Т.І.- СІ24)

К.Д.Ушинський справедливо вважав неповноцінним дитинство, позбавлене радощів живого спілкування з рідної природи. Вчений закликав учителів дбайливо готувати учнів до сприймання краси природи, розширювати коло знань на основі чуттєвого досвіду, розвивати естетичні почуття. Головне завдання К.Д.Ушинський вбачав у тому, щоб навчати дітей прекрасному. Важливе місце педагог відводив формуванню у дітей високих моральних якостей. Лише той твір, підкреслював К.Д.Ушинський, можна назвати моральним, який спонукає дитину полюбити хороший вчинок, думку, висловлену у цьому творі. Серед моральних рис, які підкреслюють гідність людини, у творах великого педагога поряд з почуттям любові до природи, присутні ще й такі, як чесність, скромність, душевна щирість. [73]

В.Н.Шацька ставить перед естетичним вихованням таку мету: "Естетичне виховання служить формуванню спроможності активного естетичного відношення учнів до творів мистецтва, а також стимулює участь в утворенні прекрасного в мистецтві, праці, в творчості по законам краси".[54]

Мистецтво - це частина естетичної культури, як художнє виховання, частина естетичного, частина важлива, вагома, що охоплює тільки одну сферу людської діяльності. " Художнє виховання - процес цілеспрямованого впливу засобів мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні відчуття і уподобання, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і спроможність по можливості творити у мистецтві". [43]

Естетичне ж виховання значно ширше, воно включає як художню творчість, так і естетику побуту, праці, відносин.

Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людину в основному не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності. Всебічний розвиток особистості є кінцева мета і одне із основних завдань естетичного виховання . Головне -виховати, розвинути такі якості, що дозволять особистості не тільки досягнути успіху в будь - якій діяльності, але і бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними і красою навколишньої дійсності.

К.Д.Ушинський вважає: " Кінцева ціль естетичного виховання - гармонійна особистість, всебічно розвинута людина, освічена, прогресивна, високоморальна, що володіє умінням працювати, бажанням творити добро, що розуміє красу життя і красу мистецтва ". [74] Ця мета також відбиває і особливість естетичного виховання, як частини всього педагогічного процесу.

Я.А. Коменський пише, що виховання гармонійної особистості - головна мета всіх педагогічних зусиль. Філософія його педагогіки - утвердження гуманізму та оптимізму, глибокої віри у великі можливості дитини. [28] Він прагнув розкрити, якою є природа людської думки, як людина доходить до істини, як взаємопов'язані між собою педагогічні явища, як формуються естетичні почуття. Його книга «Відчинені двері мов» за своєю популярністю поступалася лише Біблії. Звертаючись до сучасників і майбутніх послідовників, Я.А. Коменський пише, що школа має бути «майстернею гуманності», де молоді люди формуватимуть риси гуманності, розвиватимуть естетичні почуття. Я.А. Коменський важливу роль відводив створенню педагогічно доцільного середовища, яке б стимулювало самостійну, пізнавальну діяльність учнів. Тому навколишнє життя має стати джерелом різноманітних відчуттів. Дитина повинна дізнатися, що таке вода, земля, повітря, вогонь, дощ, сніг, лід, залізо, дерево із власних спостережень, а не з чужих слів, щоб слух поєднувався із зором, а слово - з діяльністю рук. | Він вважав, що для розвитку мислення учнів необхідна максимальна віддача розумових сил. (Це можна зіставити з одним із принципів розвивального навчання за Л.В. Занковим, який вважав що «навчання молодших учнів має бути на високому рівні труднощів»). [28]

Б. Т. Ліхачов відзначає, що "... таке випадкове знайомство з шедеврами мистецтва виключає один із головних елементів естетичного відношення - насолодження". [19]

Із естетичним насолодженням тісно пов'язана загальна спроможність до глибокого переживання. " Виникнення гами піднесених почуттів і глибокої духовної насолоди від спілкування із прекрасним; почуття відрази при зустрічі із потворним; почуття гумору, сарказму в момент споглядання комічного; емоційного потрясіння, гніву, страху, - все це ознаки естетичного виховання», - відмічає М.Г.Чернишевський. [22]

Аркін вважає, що вчитель повинен сформувати такі якості учня, які дозволили б йому дати самостійну, критичну оцінку будь - якому твору, висловили судження про нього. [34]

А. В. Луначарський підкреслює, що дитина навчається всебічно розуміти красу лише тоді, коли сама бере участь в її творчому створенні в мистецтві, праці, суспільному житті.

Увага дитини під час сприймання природних явищ мимоволі розпорошується внаслідок одночасної дії багатьох подразників. І, звичайно, найскладніші для неї - естетичні емоції, пов'язані з людськими стосунками в процесі праці, навчання. [36]

Більшість дослідників виділяють наступні категорії естетичного виховання: естетичне сприймання, естетичний ідеал, естетичну оцінку. О.Є.Фльоріна виділяє також естетичне почуття, естетичну потребу і естетичне судження. Найважливішим елементом естетичного виховання є естетичне сприймання. Сприймання - початковий етап спілкування з мистецтвом і красою дійсності. Від його повноти, яскравості, глибини залежать всі наступні естетичні переживання, формування художньо - естетичних ідеалів і смаків. [27]

Н.П.Аксаріна естетичне сприймання характеризує, як: " Спроможність людини відокремлювати в явищах дійсності і мистецтві процеси, властивості, якості, які розвивають естетичні почуття ". [35] У житті, естетичні переживання перебувають у тонких, різноманітних взаємовідносинах.

Емоційний відгук, на думку Н.В.Кузьміна, є основою естетичного почуття. Воно являє собою " соціально - обумовлене, суб'єктивно - емоційне переживання, яке породжене оціночним відношенням людини до естетичного явища чи предмету ". [18]

Розвиток культури сприйняття є початком естетичного відношення до світу. Залежно від змісту, яскравості, естетичні явища здатні викликати у дитини почуття духовної насолоди чи відрази, жаху, страху, сміху. [71]

П.П. Блонський відзначає, що відчуваючи такі емоції неодноразово, в дитини формується естетична потреба, що становить стійку потребу в спілкуванні із художньо - естетичними цінностями, які викликають глибокі переживання. [41 ]

Естетичні почуття формуються у людини протягом багатьох років, особливо в період становлення особистості.

К.Корнілов вважає, що естетичне почуття, що виникає під впливом дії людини, її ставлення до праці та побуту, до всього життя, наближається до більш високого поняття - до поняття «прекрасного», як вищого морального ідеалу. [29]

Естетичні почуття слід виховувати в молодшому шкільному віці. Адже естетична інформація в дитячому віці служить основою уподобань людини. В школі дитина має можливість систематично знайомитися з явищами мистецтва. Учителеві не важко акцентувати увагу учня на естетичних явищах життя і мистецтва. Таким чином, поступово в учнів формується система понять, що характеризують його особисті уподобання, симпатії.

Уся система естетичного виховання націлена на загальний розвиток дитини як в естетичному плані, так і в духовному, моральному і інтелектуальному. Це досягається шляхом вирішення наступних завдань: оволодіння учнями знань художньо - естетичної культури, розвитку можливості до художньо - естетичної творчості і розвитку естетичних, психологічних якостей учнів, що виражені естетичним сприйманням, почуттям, оцінкою, уподобанням та іншими категоріями естетичного виховання. [59]

П.П.Блонський зазначає, що естетичне почуття включає емоційне ставлення до полярних проявів у житті та мистецтві, прекрасного і потворного. [31]

Естетичне почуття завжди характеризується творчими прагненнями.' (Шоно викликає бажання діяти. А.С.Макаренко чудово показав, як він? виховував у дітей бажання «бачити кращий завтрашній день і прагнути до нього в радісному спільному напруженні, в наполегливій веселій мрії». [16] 1— Таким чином, формування естетичних почуттів у молодших школярів починається із сприймання і розуміння краси, оцінки прекрасного у мистецтві.

Розвинути здатність захоплюватись красою природи, яскравою картиною, виховати прагнення особистої досконалості - означає пробудити ті духовні цінності у почуттях і свідомості, які стануть чіткими орієнтирами на шляху до справедливості, співчуття, сприймання всього талановитого і творчого.

1.2 Урок класного читання як засіб формування естетичних почуттів у молодших школярів

Людина живе в реальній дійсності. Вона пізнає навколишній світ, природу, людей, їх соціальні взаємовідносини. У процесі діяльності, спілкування з іншими людьми в людини складаються певні відносини з суспільством, колективом, з окремими його членами. Реальний світ у всій багатогранності відбивається в свідомості людини. Але людина не пасивно відображає навколишнє життя. Вона активно впливає на середовище, пізнає його і водночас суб'єктивно переживає своє ставлення до людей, предметів і явищ реального світу. Це ставлення проявляється в її інтересах, прагненнях, оцінках, почуттях. Отже, джерелом почуттів є реальний, незалежний від людини, об'єктивний світ. Почуття людини є своєрідною формою відображення світу, в якій знаходить свій вияв її суб'єктивне ставлення до світу.

У процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем у неї виникають різні реакції - відповіді. Велика кількість їх має стійкий характер, емоційно забарвлена. Часте повторення перетворює ці реакції в стійкі форми емоційного ставлення до дійсності, які займають значне місце в житті людини і мають певний вплив на її діяльність. Крім того, емоції надзвичайно доцільні як механізм пристосування організму до навколишнього середовища (почуття страху — сигнал про небезпеку). [27]

Почуття являє собою певний процес, що відбуваєшся в часі, і є психічним станом особистості. Людина може бути спокійною, схвильованою, веселою, сумною і т. д. Почуття — це властивість людини, що виявляється в більш або менш стійкому позитивному чи негативному ставленні до певних предметів, людей, явищ. Таким є, наприклад, почуття дружби, любові до праці, до науки, до Батьківщини, до іншої людини.

"Почуття є важливим виявом свідомості людини. Від того, як людина ставиться до інших об'єктів, до своєї справи, залежить характер її почуттів."

Почуття людини дуже різноманітні. Вони поділяються на види за змістом, тобто характером ставлення людини до дійсності. Усю різноманітність людських переживань можна поділити на дні групи: переживання, що є відображенням ситуаційного ставлення людини до певних об'єктів (або емоції у вузькому значенні цього слова), і переживання, в яких виявляється стійке і узагальнене ставлення до цих об'єктів (або почуття).[10]

Емоціями у вузькому значенні називаються найпростіші емоційні переживання, які виникають у зв'язку з задоволенням або незадоволенням органічних первинних потреб — в їжі, у свіжому повітрі, у захисті від холоду чи спеки, у зв'язку з ситуаціями, які несуть загрозу для життя, та ін.

Найпростіші емоції є і в тварин. Але навіть найелементарніші емоції людини істотно відрізняються від емоцій тварин, тому що вони є емоціями суспільної істоти. [10]

Основні напрямки роботи над твором визначені в методиці такими положеннями: взаємозв'язок між формуванням навичок читання і вмінь працювати з текстом; взаємопов'язаний розгляд змісту і художніх засобів твору; комплексне розв'язання освітніх і виховних завдань у процесі роботи над твором.

Це зумовлено запитаннями і завданнями, які виконуються учнями в ході аналізу тексту. Наприклад, вивчається у 3 класі «Травень» О.В. Копиленка. Спершу достатньо виявити, чи сподобався твір учням, що їх вразило, зацікавило. Повторне, осмислене сприймання змісту стає повноцінним, якщо діти відчують красу мови, картин природи, встановлять причинно-наслідкові часові зв'язки. Для цього знадобиться кількаразове звертання школярів до тексту, але з різними завданнями відшукати і прочитати, про яких пташок мовиться в оповіданні. Яким співаком названо соловейка? Як змальована кульбабка? Чому травень — найвеселіший місяць? Який настрій навіює вітер? Як передати голосом, інтонацією подібне піднесення? Художній твір багатий на образні вислови. Щоб діти вникли у їх зміст, свідомо поставились до слова, вчитель зосереджує їхню увагу на образних засобах, з'ясовує їх значення.

Буйно піднімаються хліба, трави, а над ними, мов чорні стріли, шугають ластівки. Цими словами відтворена ціла картина: зелена і густа, соковита підростає на очах пшениця; над нею швидко проносяться ластівки. Щоб діти зрозуміли зміст речення, виразно уявили зображену письменником картину, необхідно пояснити вислови: піднімаються хліба, трави; буйно піднімаються; шугають ластівки, уточнити їх взаємозв'язок і залежність. Піднімаються хліба, трави — тягнуться у висоту, буйно піднімаються — немає їм зупинку; шугають ластівки — літають швидко.

Пояснюючи слова, вжиті в переносному розумінні, можна спочатку нагадати їх узвичаєне значення, потім те, що відображено у цьому реченні, і нарешті пояснити, чому властивості й ознаки одного предмета приписуються іншому. Наприклад, ось при дорозі сховалась у траві кульбабка. Голівка її в біленькій прозорій шапочці. У кого буває голівка? Що називається тут голівкою кульбаби? Чому її так названо? Варто зосередити увагу дітей на епітетах: біленькій, прозорій. Для того, щоб діти збагнули зміст у кожній прочитаній фразі, недостатньо розуміння ними значень окремих слів. Запитаннями класовод допомагає вихованцям помічати зв'язок між образами й поняттями, вирізняти вислови, потрібні для сприймання думки. Там, де сяде парашутик — нова кульбабка виросте. Всі слова тут зрозумілі школярам. Та для усвідомлення, завдяки чому ця рослина росте всюди: на луках, полях, при дорогах — учитель зверне увагу дітей на величезну кількість парашутиків, під кожним з яких висить насіннячко. Вітер легко переносить їх на великі відстані.

Осмислення емоційного, образного і логічного змісту тісно пов'язане з відпрацюванням виразного, правильного читання. Кілька слів про повноту роз'яснень. На практиці, буває, вчителі надовго спиняються на деяких словах, ведуть тривалу бесіду, про відповідний предмет чи явище. Зрозуміло, за такого детальної пояснення саме читання втрачає сенс, у школяра згасає природні прагнення самостійно шукати відповідь, вловлювати загальний зміст. Кожне слово чи зворот пояснюється стільки, скільки це потрібно для розуміння думки прочитаної частини тексту.

Питання до твору вчитель має ставити за певною системою і цілеспрямовано. Візьмемо для прикладу байку Л. Глібова «Чиж та Голуб». Щоб підвести дітей до розуміння основної думки, вчитель задає ряд запитань для з'ясування послідовності подій, значення опису і роздумів, прагне спільно з дітьми визначити ставлення автора до Чижика. Учні спробують уявити себе на місці Чижика і зроблять такий висновок: не можна сміятися над чужою бідою, бо це жорстоко, цим додаємо болю. Треба бути просто обережним, щоб не трапилось чогось подібного. З досвіду своїх переживань школярі зрозуміють, що добрі почуття і дії бувають приємні, а злі — обтяжливі.

Шкільна практика переконує, що досить результативні такі види роботи над твором, як вибіркове читання, постановка запитань самими учнями. У працях К.Д. Ушинського, М.О. Рибникової не раз підкреслювалось, як важливо вчити дітей ставити запитання, адже правильно поставлене запитання — це половина відповіді.[4]

Вивчення змісту твору стимулюють словесне малювання та графічне ілюстрування. Перше — своєрідний і нелегкий вид роботи, що вимагає чіткого відтворення картини за допомогою слів. Дитина повинна розказати, що на картині буде зображено, аби всі з її слів «побачили» те, що вона уявляє. Однак часом класоводи задовольняються такими відповідями: я намалюю царицю-сосну і березу, яка плаче. А як передати на картині царську велич сосни і плач берези, вчителя не цікавить.

Усвідомленню змісту сприяють усі види переказу: детальний, стислий, вибірковий, творчий, а також складання плану. Спинимось на останньому. Це завдання допомагає дітям встановити зв'язки між основними компонентами твору, краще запам'ятати головні події, образи, описи. Щоб скласти план оповідання Остапа Вишні «Фазани», вчителька М. А. Коць дає третьокласникам завдання: прочитати все оповідання, звернути увагу, як воно побудоване, що мовиться на початку твору (прохання Павлика взяти його на полювання), які події описано далі (розповідь дідуся про диких звірів, про красивих птахів фазанів), чим закінчується розповідь (Павлик з дідусем підгодовують їх).

Потім діти розбивають текст на смислові частини, пам'ятаючи, що одна частина відрізняється від іншої новим змістом; визначають головне, помічають у тексті основні слова, речення. Після перечитування частин говорять своїми словами, про що головне мовиться у кожній, добирають до них заголовки.

Наприклад, такі:

Павлик проситься на полювання.

Розповідь дідуся про фазанів.

Турбота Павлика з дідусем про фазанів.

Записують їх у зошити, перевіряють себе за підручником: чи передано основне, чи не пропущено головного. Ця робота вимагає великої уваги від педагога. Інколи діти дають дуже вузький заголовок, який не охоплює змісту всієї частини, або й зовсім не відповідає йому. Треба сказати, що правильний добір заголовків важить багато. Тож учителі мають не лише заохочувати дітей — хто краще придумає, а й дбати про точність, лаконічність заголовків.

Неодмінно слід пам'ятати, що всі види роботи над текстом підпорядковуються досягненню визначеної мети уроку.

Інтерес до уроків читання, як і до всіх інших, прищеплює педагог. Мистецтвом живої, образної, виразної розповіді вчителька буквально приковує до уроку увагу, думки й почуття учнів. У класі створюється атмосфера повної співзвучності.

На уроці працюють всі. Активна розумова діяльність приносить учням глибоке задоволення. Вони не втомлюються, вільно висловлюють свої думки, знають, що їх цінує вчитель, товариші. Майстерність вчителя, розумна організація уроку - ось що сприяє розвитку інтелектуальної активності, вольових зусиль, емоційного розвитку дітей.

"Робота з художнім текстом на уроці — це зустріч з прекрасним, пошуки та відкриття, це спілкування дітей з учителем і автором."[41] Лише такий підхід до методики уроку читання вважаємо сучасним.

Завдання вчителя — пробудити в учнів естетичне сприймання художніх творів, усвідомлення моральної краси персонажів, прилучення до образності мови письменника. Все це необхідно зробити в початкових класах, бо любов до читання впливає на розвиток духовності, творчих здібностей особистості, формування її моральних ідеалів.[43]

Для повноцінного сприймання художнього тексту потрібно вчити школярів помічати і розуміти його особливість, визначати засоби виразності метафори, епітети, порівняння, емоційну спрямованість, бачити позицію автора у зображенні картин життя і персонажів.[56]

Естетичні почуття до природи ефективно формуються під впливом мистецтва, яке не повторює красу природи, а подає її в новій якості, не тільки ідеально переносячи її на полотно, а й пробуджуючи духовність. [10]

Викликані мистецтвом естетичні почуття до природи мають надзвичайно цілющу перетворювальну силу, бо вони виникають не примусово, а в результаті вільної творчої фантазії, узагальнення і злиття всіх людських почуттів; тільки на базі емоційно - пізнавальної активності можуть формуватися правильні оцінки навколишнього світу, вироблятися моральні принципи, що становлять внутрішню красу дитини, високий рівень духовності.

"Умовою і ефективним засобом активізації процесу формування естетичних почуттів до природи є одночасний вплив кількох видів мистецтва на емоційно - інтелектуальну сферу психіки дитини через систему зображувально-виразних засобів." [52]

"Враховуючи психолого-фізіологічні особливості учнів молодших класів, оптимальним для них є використання таких видів мистецтва, як література, малювання."[2] Саме цей цикл відіграє вирішальну роль у формуванні естетичних почуттів до природи. Бо картини природи особливо співзвучні поезії, живопису.

Мистецтво України містить надзвичайно багатий досвід художнього пізнання природи. Пейзаж займає визначне місце в світовому мистецтві заслуговує особливої уваги. Природа в творах українських живописців постає у всій своїй красі та величі. Враховуючи особливості національного характеру мистецтв — високу емоційність, яскраву образність, ліризм, динамічність, педагогіка за їх допомогою має сприяти розвитку в дитині емоційної чутливості до прекрасного в природі, спрямованості на самопізнання через красу природи. [9]

Як і яким «інструментом» повинен володіти педагог, щоб мистецтво говорило, а діти розуміли його мову і вміли емоційно реагувати на нього, щоб від зіткнення з мистецтвом народжувалось таке почуття, за допомогою якого діти становилися б чутливими, вміли відрізняти в природі красу від бридкого? На думку Л.С. Виготського правильне виховання полягає в тому, щоб збудити в дитині те, що в неї є, допомогти цьому розвинутися і спрямувати цей розвиток у певний бік.

Ця думка співзвучна основному положенню синергетичної науки — ідеї розвитку через самоорганізацію і самовираження особистості, що дозволяє по-новому підійти до технологічних основ формування естетичних почуттів до природи молодших школярів, передбачаючи певну послідовність і етапність цього процесу відповідно до вікових груп (1-4 класи).

На першому етапі роботи увага вчителя повинна бути спрямована переважно на виховання в дітей позитивної емоційної чутливості та предметності естетичного почуття, що означає перш за все вплив на свідомість і почуття школярів особливостей і властивостей предметів природи, їх форми, кольору, звуку. У зв'язку з цим однією з умов формування в дітей естетичних почуттів до природи є розвиток їхньої сенсорики, збагаченню їхнього емоційно-чуттєвого сенсорного досвіду, використовуючи яскраво виражені за емоційністю твори різних видів мистецтва, які сприяють естетичному орієнтуванню у світі мистецтва та навколишньої природи. [15]

Найбільш ефективному вихованню емоційно - чуттєвої сфери ; сприяють педагогічні впливи на школярів у вигляді конкретно поставлених питань на уроках читання.

На перших уроках правомірно пропонувати питання, які спрямовані на перелік побаченого або почутого для того, щоб підготувати дітей до розуміння змісту твору, засобів художньої виразності в передачі емоційного стану. Наприклад, розглядаючи картину П.І.Левченка «Пейзаж з річкою», можна запропонувати дітям такі питання:

Що зображено на картині?

Як ви вважаєте, що головне в ній ?

Як це намалював художник?

— Що в картині найбільш яскраве, красиве, відразу сприймається поглядом?

Які почуття до природи передає художник цією картиною?

Як ви здогадались, що саме ці почуття відображені в картині?

Які почуття винили у вас, що ви згадуєте, розглядаючи картину?

Під час пояснення чи закріплення нового матеріалу потрібно використовувати репродукції картин, малюнки, ілюстрації.

Процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі, впливають на характер естетичних переживань: радості, спокійного захоплення чи своєрідної тривоги, залежно від характеру явищ реального світу у нас з'являється бажання щось змінити, удосконалити, виникає прагнення до творчої діяльності.

"На відміну від емоцій, почуття властиві лише людині, бо вони по в'язані з вторинними, духовними її потребами, виникли в процесі історичного розвитку людства. Зумовлені суспільним буттям людини, вони змінюються залежно від зміни суспільних умов життя. При всій багатогранності індивідуальних відтінків почуття за своєю природою завжди суспільні і історичні." [30]

У житті людини почуття нерозривно зв'язані з пізнавальними процесами. Вони надзвичайно важливі в розумовій діяльності. В.Г. Бєлінський, підкреслюючи це, писав, що розум і почуття — дві сили, які не можуть існувати одна без другої. [36]

Багато людських почуттів не можуть існувати поза інтелектуальною діяльністю людини. Для їх виникнення потрібна аналітична робота думки для оцінки ситуації. Без цієї оцінки почуття не виникають. Але поряд з тим наявність стійких, глибоких почуттів — необхідна передумова активної розумової діяльності.

Підкреслюючи важливість почуттів у пізнавальній діяльності людей, В.О. Сухомлинський писав: «Без людських емоцій ніколи не було, немає і бути не може людського пошуку істини». [70]

Почуття, які людина переживає в своїй пізнавальній діяльності належать до вищих почуттів. Це інтелектуальні почуття. До вищих почуттів належать також моральні і естетичні почуття. Ці почуття властиві лише людині, вони породжені її суспільним життям, працею. Велику роль в їх виникненні і збагаченні відіграє мова. [41] Ці почуття тісно зв'язані з сприйманням і усвідомленням людиною різноманітних явищ соціального життя і культури. У своєму розвитку вони підпорядковані певним закономірностям, мають загальні властивості. Але складність об'єкта, який породжує ці почуття, і особливості, багатство духовного світу особистості, в і якої вони виникають, визначають специфічність тих або інших почуттів.

Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного в житті. [23]

"Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям суспільно-естетичного виховання дітей".[34] Художнє відображення життя в творах мистецтва відбувається за певними законами, що відбиваються в кожному виді мистецтва. Специфічність відображення дійсності кожним видом мистецтва позначається і на особливості їх естетичного сприймання.[20]

Розглянемо урок, на якому вчителька прагнула підвести дітей до повноцінного, естетичного сприймання вірша М. Вороного «Сніжинки»(дод. 1).

На початку уроку учні пригадали вірш Якуба Коласа «Зима», читали його напам'ять.

Вчитель. А тепер подивіться у вікно. Учні. Ой, сніг іде.

Вчитель. Підійдіть ближче. Подивіться, як падають сніжинки. Учні. Ой, все біле-біле. Вся земля біла! Сніжинки кружляють і падають! Сніжинки кружляють, танцюють!

Вчитель читає вірш «Сніжинки».

Окремі міркування дітей вголос: «Який гарний вірш», «Автор ніби спостерігав за сніжинками разом з нами».

Вчитель. Хочете сказати, що поет ніби зараз спостерігає за сніжинками? То він написав вірш так, що ми бачимо те, що й він бачив.

Учні сідають за парти. Вчитель ще раз читає виразно вірш. За читанням йде невелика пауза. І одна рука, друга, третя... Діти хочуть висловитись.

Учні. Цей вірш гарний, ясний... У ньому все прозоре, як сніжинка. Його буде легко вивчити.

Вчитель. Добре! Підготуйтеся прочитати його самостійно. Подумайте, що треба передати під час читання того чи іншого рядка.

Читає один учень, потім інший, передають під час читання захоплення красою сніжинок.

Вчитель. Хто з вас, діти, хотів би сказати, як поет зобразив сніжинки?

Учні. Поет показує сніжинки ніжними, маленькими. Вони летять до землі і нічого не бояться — «хмарою носилися». Поет називає їх «дітоньки малі», що хочуть спати з тяжкої дороги.

Вчитель. Хто з вас міг би пояснити вислів «вродились ми з води»?

Учні. Це краплинки дощу на морозі перетворилися на кришталики, це замерзла по - особливому вода, природа їх так витворила. Вчитель. Що можете сказати про красу сніжинок ?

Учні. Поет бачив, спостерігав, як падають сніжинки, вони різні за формою, розмірами; поет спостережливий, любить природу, йому здавалося, що сніжинки танцюють; поет описує їх красивими словами: «пушиночки», «білесенькі сніжиночки».

Вчитель. Під словом «пушиночки» що можна уявити? Куди поспішають сніжинки?

Учні. «Пушиночки» — дуже маленькі, ніжні, м'які, а поспішають вони до "своєї матері - землі", бо хочуть «спатоньки, мов дітоньки малі». Мама їх пригорне, заспокоїть, поспівчуває, а вони її вкриють своїм пухом - снігом, не дадуть заморозити людей, дерева, птахів.

Вчитель. З чого видно, що поет любить рідну землю?

Учні. Називає її матусею: жаліє, що вона замерзне без «кожуха зимою злючою»; поет захоплюється красою її навесні, коли вона прибереться «зеленню пахучою».

Вчитель пропонує ще раз прочитати рядки вірша, де розкриваються почуття поета, постаратися передати їх голосом, темпом читання.

Вчитель створює на уроці доброзичливу атмосферу, після першого читання вірша не поспішає ставити запитання на відтворення змісту, допускає паузи, дає простір думкам і почуттям дітей, що викликає у них потребу висловити своє ставлення до твору, дати йому оцінку.

Такий підхід, на мою думку, забезпечує високий рівень сприймання художнього твору в єдності форми і змісту («Який гарний вірш!»; «Він легкий»; «Прозорий»). Звичайно, що в перших висловлюваннях дітей не розкриваються всі особливості твору. Вони зуміли основне —- безпосередньо висловили своє захоплення і здивованість легкістю і чарівністю вірша. Вчитель продумано ставить наступні запитання, щоб не зруйнувати, не приглушити почуття учнів аналізом твору. Він не запитав, які були сніжинки, щоб не примусити дітей перелічувати риси описуваного предмета, а надає право власного вибору. «Хто хотів би сказати, як поет зобразив сніжинки?» Це питання потребує не перечислення епітетів, а розуміння краси зображення, ставлення поета до неї, його думок і почуттів, пов'язаних з образом. Такий підхід спрямовує думку учнів на розкриття емоційно-художнього змісту твору, а вчитель ще й підсилює її конкретними запитаннями: «Що допомогло поету розкрити красу сніжинок? Що можуть учні сказати про самого поета?» Деякі учні дають лише зовнішню, поверхову характеристику:

«Він спостережливий», «Він любить природу». Вчитель не заперечує, але й не спиняється на цьому, спонукаючи дітей до наближеного розуміння поета як творця поезії, як художника.

Інші учні вже глибше бачать ставлення автора: «Він радіє, милується сніжинками, пише із захопленням, ніжністю, зачарований ними». Це вже не просто перелічення рис поета, а тонке сприймання емоційно – художнього змісту твору.

Щоб поглибити сприймання твору як мистецтва слова, вчитель робить ще один крок — пропонує порівняти два твори різних жанрів про сніжинки. Учні відповідають, що в оповіданні сніжинка тане, а у вірші — ні, «один твір радісний, інший — сумний». Вчитель не спиняється на тих відповідях і домагається уточнення форми вірша: («рядки у вірші короткі, легше читати», «хочеться співати, коли читаєш вірш», «настрій піднесений», в оповіданні «сумно за сніжинку», «шкода, що розтанула»). Ці учні здатні висловити свої почуття в нестандартних словах, що свідчить про високий рівень сприймання художнього твору.

Таким чином, методи роботи і завдання на уроці та додому — евристична бесіда, яка дає свободу самовираження; порівняння різних творів (авторів і жанрів); уміння підхопити думку дітей і вести їх за допомогою запитань до розуміння глибоких «шарів» твору; поєднання сприймання твору з власним досвідом, власними переживаннями дітей; створення емоційних пауз для глибокого естетичного співпереживання, а отже, сприймання вірша учнями.

Естетичне освоєння дійсності дітьми починається вже в дошкільному віці. Вони помічають елементи краси в тому, що їх оточує: милуються і сонячним світлом, і красою веселки, і квітами, і зеленню дерев, і дощовими краплями. Але це захоплення елементарне, як елементарне і вираження такого почуття. [43]

До цього часу в літературі існують різні думки щодо питання про виникнення і засоби виховання естетичних почуттів. Це пояснюється неоднаковим розумінням самої їх природи. [41]

"Естетичні почуття — це почуття, що виникають у процесі художнього пізнання дійсності." [51]

"Тому не тільки в мисленні, але й усіма почуттями людина утверджує себе в предметному світі». [56]

Естетичне сприймання природи виникло і розвинулося як творче, активне ставлення людини до світу і прагнення перетворити його відповідно до ідеалу.

У процесі трудової діяльності людей відбувається як «олюднення» природи, так і «опредмечування» людини. Милування природою не відриває людину від природи, її праці. Тільки «олюднена» природа набуває для людини естетичного значення, людина починає естетично ставитися до явищ навколишньої дійсності.

В естетичних почуттях виявляється ставлення людини до предметів і явищ, яке виникає там, де особистість розкриває в предметах і явищах красиве і відповідно оцінює його. Оцінний момент — характерна риса естетичного почуття.

Судження про естетичну привабливість предмета, художнього твору є результатом порівняння чуттєвих вражень від сприймання об'єкта із засвоєною естетичною нормою, що склалася в суспільстві. [43]

Отже, в естетичній оцінці природи є момент історично" зумовленого ставлення до неї людини. Так, спочатку природа була не прекрасною, а скоріше жахливою, повною ворожих сил. Це тривало доти, поки власною працею людина не створила людського смаку до природи, людського почуття природи, а отже, і природного почуття людини. Природа стала для людини умовою її життєдіяльності. [67]

Від того, як ми розуміємо ті чи інші явища природи, залежить характер наших естетичних переживань. Психологи встановили, що сприймання, розуміння, переживання естетичних явищ природи залежить безпосередньо від уявлень, знань і загального розумового розвитку людини. Виникаючи на основі тих вражень, що їх дістає людина від зовнішніх предметів, естетичні почуття нерозривно пов'язуються з особистістю. [41]

Перш ніж говорити з учнями про осіннє забарвлення пейзажу, слід переконатися, що вони звернули увагу на це явище, вміють не тільки розрізняти кольори і відтінки, а й називати їх. Проводячи бесіду на тему «Прихід весни», слід підкреслювати красу й причини льодоходу, танення снігу, появи весняних струмків, зелені тощо.

Завдяки усвідомленню учнями різноманітних явищ природи, прагненню обґрунтувати свої естетичні судження та оцінки, естетичні почуття їх збагачуються.

Чудові пейзажі створені пензлем художника І. І. Антонича. Любов до рідної природи, тонке її розуміння, схиляння перед її красою яскраво проявлялись у його творах . Він писав: "Як хороше тут! Уявіть собі тепер яскраву зелень, блакитне небо, та ще яке небо! Вчора ввечері я піднявся на скелю і з вершини подивився на море і, знаєте що,— я заплакав: ось де вічна краса!" Ми не здогадуємось, скільки навколо нас краси, чудової природи і багато дечого іншого, цікавого, захоплюючого. Пізнай це все і полюби, бо воно твоє рідне і близьке». [57]

Вивчаючи природу, дослідники, вчені не були байдужими до її краси. Про це свідчать чудові описи природи Семенова-Тян-Шанського, В.Пржевальського, Миклухо-Маклая, П.Ферсмана, Т. Яблонської.

Природа є важливим засобом пробудження естетичних почуттів, значення яких для розвитку людини не викликає сумніву. [76]

Але не тільки щось незвичайне, екзотичне приваблює людину, пробуджує її естетичні смаки.

Л. Леонов у романі «Російський ліс» дає прекрасні описи рідної природи, автор сам закоханий у неї. Ця палка любов до природи — невід'ємна риса багатьох героїв цього твору. Професор Віхров ніби зрісся з природою своєї країни, його не можна уявити без неї. Він все життя присвятив збереженню, охороні природи. З великою любов'ю герой говорить про ліс, ніби про живу людину, згадує картини природи, що запали у пам'ять ще з дитинства:

«І завжди потім, коли йому бувало погано в житті, Іван Матвійович викликав у пам'яті дику красу і непорушну тишу, пройняту ледве чутною розмовою сосен, наче осліплу на одне око хатину з оберемком соломи на долівці, а незадовго перед тим — кований залізний кухлик з джерельною водою, де плавала і дробилась зоря, та ще черству скибку з шматком старого меду, такої густоти і ситності, що й досі в Івана Матвійовича злипалися пальці і склеплювались повіки від спогаду про нічну вечерю на облозі». [34]

Промінь сонця, який пробивається крізь хмарку, її рух і невизначені контури, чистий звук, що пролунав вдалині, яскраво забарвлена жилка на листку, вигин морської хвилі, красива лінія гірського хребта, снігова пляма на далекій гірській вершині — все це певним чином впливає на людину і викликає естетичні почуття. Хто відчув красу, а потім відтворив її у своїй пам'яті, погодиться, що естетичне захоплення природою — це вже початок глибокої любові до природи і потяг до неї. [34]

Споглядання прекрасного у природі часто породжує різні асоціації, думки, переживання, глибокі почуття.

Так, дивлячись на березу, ми не тільки радіємо красі її форм і ніжним відтінкам забарвлення, а й згадуємо ті місця, які пам'ятаємо з дитинства.

Спостереження за проявами естетичних почуттів у дітей переконують у тому, що вони дуже рано починають відчувати красу природи. Багатство навколишньої природи викликає навіть у дітей молодшого віку почуття радісного здивування. Діти надзвичайно схильні до чуттєвого освоєння дійсності.

Ось, наприклад, розповідь учениці III класу (Оленки) про захоплення красою природи "Я стояла на березі Десни, потім піднялась на невеличкий пагорбок: внизу відкривався краєвид на галявину, вкриту ромашками та іншими квітами. Сонце зійшло і своїми променями освітило білі голівки ромашок. У мене був такий гарний настрій. Я відчувала радість від життя".

Естетичний вплив природи на дитину значною мірою пояснюється тим, що прекрасне сприймається у доступній і привабливій формі. При цьому діти виявляють швидкі емоційні реакції. Ці особливості емоційних реакцій дітей пояснюються, з одного боку, швидкими переходами від одного емоційного стану до іншого, а з другого — невиробленістю навичок вираження почуттів або їх гальмування. [44]

Відомо, що стан природи викликає певний настрій.

Очевидно, естетичне освоєння дійсності не є чимось зовсім самостійним, відокремленим від інших форм її відображення. Музика з властивими їй художніми засобами відтворює мову природи. Слухаючи музику, у якій відображена природа, пори року та інші явища, не кожний учень може розповісти про свої почуття, тому що немає відповідної підготовки.

Наприклад, слухаючи музику П. І. Чайковського з циклу «Пори року», деякі діти визначають її як хорошу музику. В уяві інших виникають певні картини. Вони ніби бачать, що йде сніг і білою пеленою лягає на спляче місто, а сніжинки, кружляючи, або падають на землю, або не можуть спуститися на неї. Покриваються інеєм дерева, сніг рипить під ногами, і колючі голки, доторкаючись до обличчя, падають на землю. Музичні образи викликають емоції, діти радіють, уявляючи зимовий пейзаж.

Підготовка до уроку з використання ілюстрацій вимагає від вчителя того, щоб він сам усвідомив на чому зосередив основну увагу художник, як він використав різні графічні і живописні засоби. Викладач повинен ясно уявити собі, яке методичне завдання буде вирішуватись з допомогою ілюстрацій. Ілюстрації дають наочний і точний коментар до відповідних сторін тексту, допомагають учням закріпити певні образи, сформувати відповідні уявлення. Коли і як рекомендується працювати з ілюстраціями ?

Основними методичними прийомами роботи з ілюстраціями є: бесіда, розповідь вчителя, яка поєднується з словесним і графічним малюванням. [34] Виділяють наступні моменти при роботі з ілюстраціями: самостійний розгляд зображення самими учнями, згодом запитання вчителя: подобається дана ілюстрація ? Як вона співвідноситься з твором ? Що зображено на передньому плані, на другому плані ? Що бачимо в центрі, зліва ? Що найбільш головне, істотне ? Яку думку виразив художник ? Як підкреслив, виділив героя ? За допомогою яких засобів: малюнка, колориту, лінії горизонту, розміру, форми?

При аналізі літературного твору ілюстрації, використовують частіше, особливо в роботі над окремим епізодом. Зображення допомагає привернути увагу учнів до епізоду і підвести до словесно - образного аналізу, наприклад ілюстрації до творів Т.Г.Шевченка, В.Шевчука. [34]

Ілюстрації до окремих епізодів творів, а також ілюстрації - пейзажі можуть бути активно використані і для розвитку мови учнів: можна побудувати усну розповідь чи виконати письмову роботу. Великі виховні можливості містить робота з ілюстраціями при розгляді образів -персонажів, діючих осіб. Розмову про дійову особу, літературного героя, можна почати після уважного розгляду ілюстрації, запитавши у дітей:

- Хто зображений на малюнку? З чого це можна побачити?

Згодом зупинитися на таких запитаннях:

Як підходить художник до зображення діючих персонажів: дає лише портрет персонажа чи показує його у стосунках з іншими ?

Які риси характеру, поведінки героя вдалось художнику передати ?

Як художник використовує графічні засоби з метою характеристики персонажа ? Наскільки це вдало ?

Співвідносячи ілюстрацію з текстом, вникаючи в її зміст, учні глибше осмислюють і емоційно співпереживають.

«Ніякі роз'яснення вчителя,— як читати, як вимовляти, як правильно передати інтонацію, не зможуть навчити дитину емоційно багатого читання, якщо вона не знає стежки до джерела живого слова і думки». [61]

Природа діє разом на всі наші відчуття. Є люди, які твердять, що спів солов'я їх не хвилює. Але сама обстановка — таємничість лісу, зоряне небо, місяць, запахи свіжих трав — надає особливої чарівності солов'їному співу, Травневий вечір зі співом соловейка збуджує нашу уяву так сильно, ніби це музика. Споглядаючи об'єкти природи: гори, море, рівнини, ліс, річки, степ разом з тими великими змінами, котрі внесла людська рука (неозорі ниви, нові канали, моря), ми відчуваємо своєрідне емоціональне збудження від того, якою постає природа: у першому цвітінні чи, навпаки, в період уявного в'янення життя; чи вона спокійна, чи погрозлива. Процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі, впливають на характер естетичних переживань: радості, спокійного захоплення чи своєрідної тривоги тощо, залежно від характеру явищ реального світу у нас з'являється бажання щось змінити, удосконалити, виникає прагнення до творчої діяльності.

В естетичному вихованні засобами природи вчитель повинен зважати на особливості віку. В учнів почуття прекрасного виявляється у широкому розумінні. Осінь подобається, бо збирають урожай, вона красива, всі дерева ніби в золоті, є гриби, ягоди, тобто дітей більше цікавить безпосередня діяльність у природі. В описах природи діти передають свій настрій, свої переживання, почуття любові до України.

Таким чином, уроки класного читання із використанням засобів мистецтва сприяють всебічному, естетичному розвитку особистості, формуванню естетичних почуттів, суджень, смаків, творчих здібностей учнів, естетичного відношення до дійсності і мистецтва.

Уроки класного читання включають у себе мистецтво художнього слова, навички літературної, художньо - творчої діяльності, здатності естетичного сприймання, аналітичного і критичного мислення.

Розділ ІІ. Виховання естетичних почуттів на уроках читання у початкових класах

2.1 Відбір засобів мистецтва до уроків класного читання

Існує здатність, без якої неможливо помітити красу і милуватися нею,— дар здивування. Цю здатність треба розбудити та виховати ще в дитинстві й зберегти на все життя. З почуття подиву, яке викликають дерева — біло-рожеві навесні чи золоті восени, зграї відлітаючих журавлів, давні кургани, неозоре нічне небо, снігові вершини гір, морська стихія, дотепно та майстерно зроблена річ,— з цього починається залучення дітей до світу прекрасного. Не розвинувши в собі цієї здатності, можна позбавити себе тієї радості, яку несе зустріч з прекрасним.

Учитель готуючись до уроку класного читання повинен ретельно підбирати засоби образотворчого мистецтва: репродукції картин, малюнки, ілюстрації.

Вдало підібрані засоби образотворчого мистецтва спроможні активно сприяти моральному й естетичному розвитку учнів, здатні глибоко захоплювати емоції, хвилювати серця бентежити розум.

Саме в молодшому шкільному віці діти тягнуться до всього яскравого, нового, красивого. Тому дуже важливо щоб дитина відчула красу, захоплювалась нею, вражалась прекрасними художніми картинами і красою природи. [43]

Найпростіше і найзвичайніше явище природи здатне викликати сильне естетичне переживання. Ось як описують лілію учні: "Вона лежить на воді, чиста, строга, байдужа... А це її відбиття у воді,— навіть важко сказати, яка з них прекрасніша,— а барви? Вона не біла, тобто вона біла, але скільки відтінків,— жовтуватих, рожевих, якихось небесних"

Сприйнятливість до прекрасного, піднесеність почуттів сприяють гармонійному розвитку особистості.

Чим же вражає й дивує людину краса? І чому зустріч з нею настільки сильно впливає? Питання це можна поставити й ширше: чому одні предмети та явища довколишнього світу викликають у людині радісне почуття милування й захоплення, а інші, навпаки, почуття протесту, заперечення? В обох випадках почуття, яке ми відчуваємо, є естетичне почуття. Які ж якості й особливості реальної дійсності викликають в одному випадку відчуття краси, а в іншому — відчуття потворного?

"Засоби образотворчого мистецтва дають можливість ознайомлювати учнів з новими для них явищами життя, природи, а також збагачують уявлення про вже відомі явища." [50]

Проте художник не лише показує ті чи інші предмети і явища життя, але дає їм характеристику, змальовуючи їх в яскравих образах. Художнє зображення предметів та явищ викликає в дітей почуття симпатії, радості, смутку. Першою ознакою краси будь-якого предмета чи явища природи давні філософи вважали врівноваженість частин цілого. Врівноваженість, організованість всіх частин цілого, відповідність зовнішнього вигляду предмета його внутрішній суті ми називаємо гармонією. [69]

Гармонія сприймається людиною як найперша умова краси і позитивна властивість життя. Наприклад, листок дерева захоплює людину не тільки своїм тонким візерунком, химерним малюнком, а й зеленим кольором — ознакою життя. Інше естетичне почуття викликає той самий листок, коли він пожовк, відпав і висох. Це золоте, як його називають, але вже мертве листя. Гармонія як ознака досконалості та життєвої сили предмета, явища має якусь приховану основу. Що ж це за основа?

Основа природної краси — доцільність, тобто відповідність предметів і явищ своєму життєвому призначенню. Те, що для нас просто гарне в мінералі, рослині чи тварині, для них самих є те, без чого вони не могли б бути даним предметом або явищем, а значить—існувати. Яскраві пелюстки квітки чи крила метелика, які змушують говорити про їхню красу, допо­магають їм пристосуватися до навколишнього середовища, вистояти в боротьбі за існування. Розміри, форма, внутрішня будова, співвідношення цілого та його частин, колір — все пропорційне та погоджене, впорядковане та взаємопов'язане. Зелений колір листя теж доцільний, оскільки всією своєю будовою, малюнком, кольором і запахом нагадує нам про життя, яке невід­дільне від руху, зростання, цвітіння. Найчастіше ми застосовуємо слово «гарний» або «прекрасний», коли хочемо підкреслити доцільність якогось явища чи речі. [34]

Доцільний, гарний, наприклад, літак, і не тільки зовнішньою формою, яка нагадує силуетом, контуром великого та сильного птаха. Реактивний лайнер вражає нас своєю викінченістю, злитністю частин і цілого, досконалістю у вираженні свого призначення — літати швидше будь-якого птаха та інших літаків.

Яскраві картини, добре виконані репродукції, малювання, художня творчість розвивають уміння сприймати прекрасне, виховують потяг до всього справді талановитого, творчого. [37]

Картини художників вражають учнів своєю досконалою красою. А краса завжди там, де міри дотримано, де жодна з частин не суперечить цілому, де — і це найголовніше — саме пропорційність сприймається як гарне, дарує людині глибоку насолоду.

Отже, відчуття краси викликають ті репродукції картин, яким властиві міра, доцільність і гармонія.

Особливість почуття краси М. Г. Чернишевський визначив таким чином: "Відчуття, яке викликає в дітях прекрасне,— світла радість. Діти безкорисливо люблять прекрасне, милуються, радіють з нього." [37]

Зустріч з прекрасним викликає у людини саме світлу радість, бо світло протистоїть темряві, пітьмі, створює святковий, веселий або урочистий настрій. Можна сказати: прекрасне світиться життям. Естетична культура, високі художні смаки погляди мають формуватися на найкращих зразках мистецтва. [13]

Дитина повинна побачити глибину блакитного неба, мерехтіння зірок, рожевий розлив вечірньої зорі, прозорий серпанок степових просторів, червоний захід сонця перед вітряним днем, тремтіння марева над горизонтом, сині тіні в заметах березневого снігу, журавлину зграю в голубому небі, відображення сонця в міріадах крапель вранішньої роси, сірі нитки дощу в похмурий день, фіолетову хмарку на кущі бузку, ніжну стеблину й блакитний дзвоник проліска. [46]

Художня література, живопис, допомагають розвивати і вдосконалювати уяву, фантазію, пробуджувати безмежні творчі можливості учнів.

"Твори живопису вчать учнів бачити і розуміти оточуючий світ, краще розуміти природу. Блиск кристалів, сліпуче сяйво сніжинок на сонці, яскравість оперення багатьох птахів, світлий розум (глибокий, ясний і чіткий), добра усмішка, привітний погляд, який ніби випромінює співчуття, розуміння та підтримку, сміливий і мужній вчинок — все це нагадує про життя і стверджує життя." [27]

Картини "Зимовий сонячний день" І.Грабаря, "Голуба весна" В. Бакшеєва, "Відлига" Ф. Васильєва, "Граки прилетіли" А. Саврасова, "Золота осінь" І. Левітана - завжди хвилюють, захоплюють, тому що сповнені життям, великим змістом буття. Щоб пережити визначні мистецькі цінності, потрібно їх зрозуміти, глибоко усвідомити. А глибина проникнення в суть твору вимагає зусиль, активної роботи розуму. Зате які творчі сили пробуджує таке мистецтво у дітей.

Важливо, щоб усе прекрасне, що створили генії в мистецтві, торкнулося серця, облагородило його. Засоби образотворчого мистецтва концентрують в собі усі головні особливості естетичного ставлення до світу і покликані насамперед розвивати здібності людини до творчості за «законами краси», формувати й виховувати її смак. [43]

Не буде перебільшенням сказати: мистецтво у повному розумінні цього слова «завідує»красою та естетичним вихованням дітей. Так чи так кожен з нас від раннього дитинства відчуває благотворну, живильну силу мистецтва.

Воно сприяє духовному зростанню, допомагає розібратися у складних питаннях життя, а часто й визначити своє місце у світі. Аби переконатися в цьому і повною мірою використати мистецтво у розвитку своїх творчих здібностей, треба зрозуміти, що таке мистецтво.

Твори образотворчого мистецтва справедливо називають підручниками з життя, тим самим підкреслюючи їх пізнавальне значення. Мистецтво правдиво відображає життя, допомагає учням розібратися в довколишньому світі й усвідомити його складність.

Називаючи мистецтво «підручником життя», М. Г. Чернишевський вкладав у це такий зміст: «Відтворення життя — загальна характеристична ознака мистецтва, становить його суть; часто твори мистецтва мають і інше значення — пояснення життя; часто мають вони й значення вироку явищам життя». 3 сивої давнини людина прагне до краси. У творах мистецтва поєднуються реальні риси та фантазія митця бути людиною.

Пізнання дійсності через мистецтво випливає з його призначення: пробудити в людині художника життя, виробити в неї певне моральне та естетичне ставлення до дійсності. [40]

Мистецтво не випадково називають естетичною школою моралі, підкреслюючи тим самим його виховне значення.

Мистецтво відображає життя та його суперечності через зіткнення людських характерів, почуттів, думок. Нерозривний зв'язок мистецтва з мораллю випливає з самого призначення мистецтва бути людинознавством.

Безперечно, зміст твору мистецтва не вичерпується зображеними в ньому моральними проблемами та конфліктами добра зі злом, а суть художнього образу не зводиться до моральних рис позитивного чи негативного героя.

Мистецтво через створені художником характери, типи людської поведінки розкриває психологію, філософію та суспільства. Сила морального впливу мистецтва в тому й полягає, що, звертаючись до найпотаємніших почуттів та бажань, воно змушує думати про сенс життя, розкриває суспільне значення особистого.

Естетично досконалий твір мистецтва може, як кажуть, «перевернути душу» людини, глибоко вплинути на її моральний стан і поведінку.

Як правило, засоби образотворчого мистецтва діють на дитину непомітно. Змушуючи її переживати «чуже» життя, вчинки та почуття так, що на якийсь час вона забуває про себе, про своє життя.

Про здатність людини до естетичного переживання не можна говорити у відриві від її світогляду, моральних рис та поведінки.

Людина і природа, людина і праця, людина і побут, людина в її стосунках з іншими людьми, внутрішній світ особистості — усе багатство життя стає об'єктом художнього зображення. При цьому мистецтво відображає життя в органічному зв'язку з метою та потребами певної доби і певного суспільства.

Життєве призначення мистецтва полягає у його здатності піднімати важливі суспільні проблеми і тим самим справляти вплив на світогляд і моральні позиції людей. Це робить його могутнім засобом естетичного виховання.

Досі ми говорили про те, яке місце посідає і яку роль відіграє мистецтво у житті суспільства. А яким способом і якими засобами воно виконує свою суспільну місію?

Як відбувається диво перетворення брили граніту чи поєднання слів, барв, звуків на те, що ми називаємо потім твором мистецтва?

Кажуть: мистецтво — це здібність до ліплення, творення, малювання, зображання. І це правильно, бо в повсякденному розумінні слово «мистецтво» означає майстерність, розвинуту навичками чи навчанням здібність людини. Та чому ж не все, що людина вміло і навіть майстерно виліпила, намалювала, написала, стає твором мистецтва?

"Усе, створюване мистецтвом, живе в образі: зображення великих історичних подій, природи, вираз людських очей і найтонші нюанси настрою." [59]

Художній образ — це особлива, притаманна мистецтву форма відображення і пізнання дійсності. З допомогою творчого домислу художник створює образ дійсності (предмета, події, людини), де узагальнення виступає в конкретно-чуттєвому, естетично виразному вигляді. Пояснімо це визначення докладніше.

Підкреслюючи, що мистецтво — це відображення дійсності, ми вказуємо на те джерело, з якого митець черпає теми та ідеї для своїх творів. Усі спостереження та уявлення він бере з довколишнього реального світу. І навіть те, що відбувається у казці, байці чи фантастичному романі,— усе підказано митцеві життям. Та в тому то й полягає секрет мистецтва, що воно не копіює і не фотографує дійсність, не відображає її буквально. В основі твору мистецтва завжди лежить факт реальний. Реальний факт мусить пройти через почуття, розум та уяву митця, збудити в його душі відгук, схвилювати його і спонукати до творчості. [37]

Глибоке знання та розуміння реальної дійсності — перша умова творчості митця. Проте щоб правда життя стала правдою самого мистецтва, цього не досить. "Митець повинен не тільки багато бачити довкола себе в світі та бути ознайомленим з його зовнішніми і внутрішніми явищами, а ба­гато що значне має пройти через його власний розум, повинно глибоко проникати і хвилювати його власне серце". [49]

Вихованню любові до рідної природи, до світу тварин і рослин сприяють ілюстрації відомих художників Є. Чарушіна, В. Ватагіна. Казкові образи, що полюбились дітям, відтворено, зокрема, в ілюстраціях В. Лєбєдєва, Є. Рачова, В. Конашевича, Ю. Васнецова. Гумористичний жанр знайшов втілення в малюнках К. Ротова, А. Каневського, В. Суттєва. Останнім часом видається багато перекладної літератури, казок різних народів. В ілюстраціях Є. Рачова, Н. Кочергіна, Н. Басманової зберігаються національний колорит твору, особливості його стилю. Художники передають це через архітектуру, пейзажі, портрети людей. Цікавими є картини Т.Яблонської "Весна", А.Китаєва "Перший раз у перший клас", М. Беляєва "Щасливе дитинство". Картини абстракціоністів становлять поєднання ліній, барв, які несхожі ні на що реальне і здатні викликати подив, нерозуміння навіть у досвідченого глядача. Такі «твори» для глядача виявляються загадкою, яку кожен може розгадувати, як сам захоче. [41]

На відміну від реалізму, натуралістичне і формалістичне мистецтво — це відрив від життя, втеча від сучасності. Таке «мистецтво», навіть незалежно від намірів його творців, не може об'єднувати почуття, думки та волю людей — воно їх роз'єднує. [73]

"Мистецтво — могутній і незамінний засіб духовного збагачення особистості. Воно перетворює життя тим, що, впливаючи на людину, формує її внутрішній світ." [61]

Твір мистецтва здатен пробудити цілу гаму почуттів: радість і печаль, подив і захоплення, сміх і плач.

Доцільно ознайомлювати учнів з навколишньою природою, відображеною в пейзажах таких художників, як І.Левітан, А.Куїджі, К.Юона, Г.Ніського, О.Саврасова.

На уроках вчитель окрім картин, малюнків, ілюстрацій може використовувати й художню фотографію, яка теж дозволяє фіксувати стан природи.

Естетичний вплив мистецтва на дитину — це здатність художнього твору викликати почуття душевного єднання та співпереживання з тим, що пережив його автор. Говорячи словами Л. М. Толстого, саме це почуття, яке «змушує радіти чужій радості, горювати чужому горю, зливатися душею з іншою людиною, і становить суть мистецтва». [48]

«Обличчя, душа людини, драма життя, враження природи, її життя та сенс, дух історії — ось наші теми... Фарби наші — зброя, вони повинні виражати наші думки...».[64] Зображаючи усе бачене, живописець неначе б говорить нам: «Ось що я бачив і що при цьому відчув і зрозумів. І тепер хочу, щоб так само побачили й відчули ви, глядачі». [70]

Особливості живопису можна розкрити на конкретному прикладі — картині І. Ю. Рєпіна «Не чекали». З першого ж погляду видно, що на картині зображено подію радісну. Це відчуття створюється загальним кольоровим розв'язком: ясний, сонячний день, залита світлом кімната, в якій переважають сірувато-блакитні, бузкові кольори. Коли б цю подію було зображено в похмурий день і сцену було подано в похмурій кольоровій гамі, вся подія викликала б у нас інший настрій — настороженості, тривоги. Так колір створює перше, найзагальніше враження від картини.

Учні сприймають і засоби виразності ( композиція, форма, колір ).

Колір - головне в живописі. Кольором художник передає якість предметів, їхні властивості, матеріал, з якого їх зроблено. Кольором написано залиту сонячним світлом кімнату, втомлене обличчя чоловіка, хворобливе — молодої жінки, ніжне личко дівчинки та ін. Колір спрямовує наше сприйняття, допомагає нам зрозуміти зображене. Живописний розв'язок кар­тини — не просто колір, а складне поєднання кольорів, кольорова гама. Ви­діліть подумки будь-який елемент картини — обличчя когось із персонажів чи якусь деталь і вам здасться, що колір якийсь неприродний, неживий, а разом з іншими він створює враження життєвої вірогідності.

Єдність, гармонія кольорів у картині називається колоритом. Він справляє сильний емоційний вплив на глядача. Ще не вникнувши в зміст картини, не усвідомивши її сюжету, ми проймаємося настроєм, що його передав художник колоритом. [42]

Світлі й темні барви поєднуються певним чином. У темному — герой картини, його мати, дружина, хлопчик. Проте поруч з темною плямою — світла. Коло чоловіка, що повернувся з заслання, розчинені двері на веранді і світло з них, постать хлопчика відтінює світла кофтинка сестри. Усі головні деталі — рояль, стілець, крісло, скатерка на столі — написані так само в світлих тонах. Повтор кольорових плям підкреслює й посилює загальне радісне звучання картини.

Кімната пронизана сонячним світлом, що ллється з заскленої веранди та з дверей, через які увійшов чоловік. Обидва майже невідчутні джерела світла непомітно спрямовують наш погляд на того, хто увійшов. Він весь час залишається в центрі нашої уваги, становлячи смисловий та емоційний центр картини. Цього досягнуто за допомогою композиції.

Композиція — загальний план побудови твору, визначуваний ідейним задумом живописця. Композиція диктує розташування фігур та кольорових плям у картині, їх взаємодію. [66]

Наш погляд ковзає по постаті матері, яка повернена до нас спиною, бо вся спрямована до сина: рух постаті, руки і навіть зігнутої спини — усе це, посилене лінією крісла, спрямовує наш погляд на того, хто увійшов. До нього спрямована рука покоївки, повернута голова хлопчика, спрямований погляд бабусі з коридору і навіть лінія мостин на підлозі стає зримою деталлю загального композиційного задуму.

Показано лише одну подію з життя родини, але картину побудовано так, що ми можемо домислити, що передувало цьому моментові і що відбудеться далі. Композиційний розв'язок картини дає змогу подолати статичність зображуваного. Пригляньтеся, як по-різному всі реагують на прибульця. Дівчинка налякана, здається, ще мить — і вона залізе під стіл, а хлопчик — увесь назустріч батькові. Помітивши важливі деталі, неважко здогадатися, як довго був відсутній батько.

Зображення в живопису дається на площині. Отже, все зображене перебуває на однаковій відстані від нас. Чому ж нам здається, що мати стоїть на передньому плані, а решта — далі, на різній відстані від нас? Таке враження виникає тому, що художник побудував картину, використавши закони перспективи. [37]

Перспектива — розташування зображених предметів у просторі щодо ока людини. Залежно від віддаленості предметів змінюється сприйняття їхньої форми, обрисів, розмірів та забарвлення. Ці особливості зорового сприйняття використовують художники, щоб створити відчуття глибини.

У картині художника О. О. Дейнеки «Майбутні пілоти» немає ні докладної характеристики кожного героя, ні розгорнутої дії. Вона побудована зовсім інакше.

На набережній спиною до глядачів сидять три підлітки. Вони спостерігають за літаком, очевидно, обговорюють маневр пілота, захоплюються ним, мріють про подвиги. А перед ними — увесь світ: синє море з білими бурунами хвиль, катером, гідролітаком, величезне небо, свіжий вітер і неозора даль. Колорит картини побудовано на контрасті теплого з холодним (коричневі спини хлопчаків, біло-рожевий парапет і синє, немов у казці, море).

Колористична гама картини передає відчуття спокійної впевненості, душевної ясності, захопленості — внутрішнього світу юних мрійників. У цій картині дістали своє втілення важливі риси мистецтва: поєднання життєвої правди з романтикою, оптимістичне сприйняття світу, утвердження краси праці.

У будь-якій картині вибір моменту, миті, яку художник зупинив, композиція, колорит, характеристика персонажів, обстановки передають не тільки зміст зображуваного, а й ставлення до нього художника, його оцінку.

Картина А.П.Пластова «Сінокіс» написана в святково-піднесеному колориті. Серед строкатих польових квітів, високих, трохи не в зріст людини трав ми бачимо постаті чотирьох косарів. Вони йдуть щільно, зімкнуто, біч-о-біч одне коло одного. В одному ряду — чоловік і жінка, дід і підліток. Барвистий живопис передає силу сонячного блиску, гру світла на білих березах, яскравість квітучих луків, свіжий подих вітру. Картина не тільки відтворює красу природи, а й передає радість праці, відчуття свободи, щастя, повноти життя. Аби зрозуміти емоційну суть «Сінокосу», слід звернути увагу на таку важливу обставину. Косіння — важка робота, і, як правило, її виконують чоловіки. А на картині лише один «справжній» працівник...

Видатний французький живописець XIX ст. Г. Курбе, немовби відповідаючи на запитання про призначення живопису, писав: «...бути спроможним передавати звичаї, ідеї, суть своєї доби відповідно до своєї оцінки; бути не тільки живописцем, а ще й людиною; одним словом, ство­рювати живе мистецтво — така моя мета».[64]

Живопис називають іноді «мовчазним мистецтвом». Проте його мовчання досить красномовне. Живописець не лише передає усю розмаїтість і барвистість світу в його зримих і чуттєвих формах. Він створює образ видимого, розкриває його зміст. Полотна І.Ю.Рєпіна, О.О.Дейнеки, А.О. Пластова за жанром належать до тематичних картин.

Тематичними картинами називають живописні твори, написані на тему, що має важливе суспільне значення.

Існують і інші жанри живопису: пейзаж, портрет, натюрморт та ін. Кожен живописний жанр має свої особливості.

" Пейзаж — це зображення природи, що дає змогу гостріше, зриміше відчути її красу, неповторну чарівність рідного краю чи незнайомих нам куточків землі."

Кожен пейзажист «відкриває» якийсь бік природи, бачить її по-своєму і в кожну епоху по-різному. І.І. Шишкін та І.І. Левітан розкрили красу й чарівність природи. Пейзаж дає художникові змогу висловити свою любов до рідної землі, показати її неповторність.

Портрет — це зображення конкретної людини. На портреті може бути зображена одна людина, група людей (груповий портрет) чи сам художник (автопортрет).

Робота ця надзвичайно складна, бо з усіх жестів, поворотів голови, виразів обличчя зображуваної людини художник обирає найхарактерніші. У цьому вмінні через зовнішнє, видиме передати внутрішній, прихований від сторонніх очей світ людини — дар портретиста, яким досконало володіли Х.Р. Рембрандт, Д. Веласкес, Ван-Дейк, О.А. Кіпренський, І.Ю. Рєпін, В.О. Сєров, М.В. Нестеров, П.Д. Корін та багато інших художників.

Художник може написати портрет відомої людини і зберегти таким чином його зовнішній вигляд для наступних поколінь. Так, портрети О. С. Пушкіна, написані О.А. Кіпренським та В.А. Тропініним, донесли до нас живі риси геніального поета.

Художник може написати портрет нічим не видатної людини і зробити створений ним образ безсмертним. «Така сила мистецтва: обличчя, нічим не примітне, дістає через мистецтво загальне значення, для всіх однаково цікаве, і на людину, яка за життя не привертала до себе уваги, дивляться віки з милості художника, що дав йому своїм пензлем нове життя»,— зазначав В.Г. Бєлінський. [49]

Картина В.Ю. Попкова «Батькова шинель» — автопортрет художника, де зображено немолодого вже чоловіка в шинелі і на другому плані жіночі постаті. Уже з першого погляду виникає відчуття тривожної напруженості, неспокою, навіяне загальним колористичним розв'язком. [58]

Натюрморт — зображення плодів, квітів, предметів мистецтва, домашнього вжитку, старовини тощо. Так само як і в інших жанрах живо­пису, в натюрморті художник передає своє сприйняття світу, ставлення до нього, відбиває свій час. Тому одні натюрморти вишукані й витончені, другі — чіткі, суворі, на третіх показано красу найелементарніших речей: кошиків, глечиків, тарілок, кухлів, тканин. Такі натюрморти немовби кажуть: «Дивись, які чудові найпростіші речі! Помилуйся ними, та іноді задумайся й над тим, як майстерно «зробила» все природа, який майстер сама людина, що створила й виростила на землі всі її багатства».

Усі розглянуті нами твори належать до станкового живопису. Станковими називають твори, що мають самостійне значення, не пов'язані з архітектурою чи якимось практичним призначенням. Назва ця походить від «станка» (мольберта), за яким художник працює.

Одні картини привертають увагу своєю яскравістю й розкриваються швидше, інші — тільки після тривалого розгляду.

І ми бачимо, яке різне мистецтво різних епох чи в різних художників однієї епохи. У нашому розпорядженні художньо відтворена історія, минуле й сучасне. Ми можемо піти від картини й знову повернутися, порівнювати їх одну з одною. Зупинена на картині миттєвість змушує і нас зупинитися, замислитися. Нині, коли ритм життя вимагає прискорення, можливість зупинитися й подумати, побути на самоті з прекрасним особливо цінна.

Крім станкового існує ще й монументальний живопис. Монументальними називаються твори живопису, пов'язані з архітектурою. Монументальний живопис розрізнюють за технікою виконання. Найпошире­нішими є розпис, фреска, мозаїка, панно, зграфіто, вітраж.

Розпис — це твір, виконаний безпосередньо на стіні, для якої його призначено, або на полотні, який потім наклеюють на стіну.

Розпис, зроблений прямо на стіні по мокрій штукатурці, називають фрескою. Фресками розписано стелю і стіни Сикстинської капели в Римі. Виконав їх відомий художник доби Відродження Мікеланджело. Чудові в своїй неповторності фрески Софійського собору в Києві, які відтворюють історію давнього Києва. [20]

Мозаїка — це картина, виконана з шматочків кольорових камінців, емалі, скла та інших твердих матеріалів.

Панно — живописний твір, вставлений у стіну будинку. На відміну від монументального розпису, панно виконують, як правило, на полотні живописною технікою.

Вітраж — картина з кольорового скла.

Графіто — картина, намальована (продряпана спеціальним інструментом) на стіні.

У наш час завдання монументального живопису змінилося: йдеться тепер не про художнє оформлення окремих архітектурних споруд, а про формування усього довколишнього середовища. У такому комплексному розв'язку важливі не тільки всі види монументального, монументально-декоративного живопису та скульптури, а й усі види образотворчого мистецтва. [63]

Більшість наших знань про довколишній світ ми набуваємо завдяки зору. «Краще один раз побачити, ніж сто раз почути»,— у цьому прислів'ї точно підкреслено значення зорового сприйняття світу. Чи думаємо ми про щось важливе для нас, чи намагаємося пригадати що-небудь з минулого — в нашій уяві мимоволі постають зорові образи. [17]

У повсякденному житті зір часто притуплюється, ніби звикає до того, що ми бачимо щодня. Око бачить тільки найнеобхідніше, допомагаючи нам орієнтуватися в довколишній обстановці. Звичайно, щоб упізнати знайому людину чи відрізнити яблуко від груші, досить просто мати зір. Проте можна дивитися й мало бачити. Живопис допомагає людині розвинути здатність помічати й вирізняти розмаїтість, барвистість явищ природи довкола нас. Живопис не просто розвиває фізичну зіркість ока, а відточує здатність швидко й точно виділяти головне, оцінювати багатство відтінків та переливів світла й тіні, відчути красу кольорових поєднань. Пляма сонячного світла, бліде мерехтіння похмурого дня, випадковий кольоровий контраст, фактура дерева, відтінки тканини — усе це, побачене зірким оком живописця, набуває в картині особливого значення, пробуджуючи в нас почуття подиву, радості, захоплення розмаїттям світу, відкриває красу в повсякденному житті.

Живопис допомагає у всьому нашому житті. Навіть в опануванні професії. Не можна стати умільцем і майстром своєї справи без розвинутого зору, гострого й точного ока, обійтись без зорово-образного бачення, просторового мислення, колористичної грамоти. Ткачі не зможуть створювати тканини, не розвинувши уміння розрізняти тонкі кольорові відтінки, поєднання кольорів. Майбутнім поліграфістам важливо опанувати колористичну грамоту, щоб виготовляти добрі книжки. Чуття кольору необхідне будівельникам, особливо малярам: адже від них багато в чому залежить кольоровий клімат будованого чи ремонтованого приміщення. Лекальникам і гравірувальникам необхідне розвинуте просторове мислення.

Більшість з нас уміє бачити й розрізняти тільки найзагальніші кольори та лише деякі відтінки їх. Мистецтво живопису здатне відкрити людині те, чого вона раніше не помічала, не розрізняла. Проте живопис — це не тільки свято для ока, а й робота для розуму та для душі.

Таким чином, вдалий відбір засобів мистецтва до уроків класного сприяє формуванню естетичних почуттів, допомагає глибше осягнути красу навколишнього світу, виховує тонкість, емоційно робить дитячі серця сприйнятливими до добра.

2.2 Експериментальна перевірка процесу формування естетичних почуттів у молодших школярів на уроках класного читання

Нами був проведений експеримент, з метою перевірки формування естетичних почуттів у молодших школярів на уроках класного читання, за допомогою засобів мистецтва. В ньому брали участь два класи (контрольний і експериментальний) загальною чисельністю 54 учнів (28 і 26 учнів). Експериментальним класом було визначено 3 клас Соколівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Бучацького району Тернопільської області, а контрольним класом – 3 клас Ліщанецької ЗОШ І-ІІ ступенів Бучацького району Тернопільської області. На основі проведених бесід та спостережень ми зробили висновок, що рівень естетичної вихованості молодших школярів на уроках класного читання, коливається між середнім і низьким з перевагою останнього. Це, на наш погляд, зумовлюється недостатньою роботою над образністю художньої мови літературного твору, над словом як засобом збагачення особистості, а також ігноруванням творчих методів роботи з використанням засобів мистецтва.

В процесі написання дипломної роботи була сформована гіпотеза: якщо на уроках класного читання систематично використовувати засоби мистецтва, то формування естетичних почуттів, інтелектуальний, творчий і духовний розвиток учнів буде ефективнішим.

Під час дослідження, ми з'ясовували інтерес учнів до мистецтва та перевіряли ефективність уроку класного читання, на якому використовувались засоби образотворчого мистецтва.

В процесі експериментальної роботи нами проаналізовано програму з «Читання»; проаналізовано роботу вчителів; розроблені і підготовлені запитання анкети; підібраний наочний матеріал, до уроків класного читання.

Проаналізувавши програму, можна зробити такі висновки: помітно збільшився об'єм матеріалу, учні вчаться розрізняти твори різних жанрів, їм дається інформація про засоби виразності - епітети, порівняння.

Підвищення рівня складності при читанні, збільшення обсягу матеріалу для читання, уваги до зображувальних засобів - все це, безумовно, має вагоме значення для розвитку учнів. Однак, як показало дослідження, для вирішення завдання загального розвитку учнів, формування естетичних почуттів, важливим є не кількість прочитаного, а висока художня цінність творів, які пропонуються учням для читання.

В основу відбору матеріалів для читання покладені принципи наочності, доступності і розвитку мовлення.

Недостатньо приділяється уваги пізнанню самих художніх творів, а якщо це і відбувається, то лише поверхово.

Важливо правильно підходити до сприймання художнього твору. Потенціальні можливості творів безмежні. В результаті спілкування з творами мистецтва розвиваються естетичні почуття, потреби, смаки, формується моральний і естетичний ідеал особистості.

Відсутність на уроці художнього циклу теоретичного матеріалу про мистецтво, його види, представників, художніх творів є, на наш погляд, головним його недоліком.

Для учнів 3 класу була розроблена система запитань, які були представлені в анкеті (дод. 4):

1.Часто ти відвідуєш театр, музей, художні виставки ?

2. Чи вважаєш ти що цього достатньо для того, щоб бути культурною людиною?

3. Легко тобі вдається описати ту, чи іншу художню картину на уроках читання?

4. Що ти знаєш про мистецтво?

5. Подобаються тобі твори, передачі про мистецтво?

6. Які художники тобі відомі?

7. Хотів ти, щоб у школі був новий урок, на якому розповідали про мистецтво?

Дані анкетування подані у таблиці (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Інтерес до мистецтва учнів контрольного і експериментального класів на початку експерименту

№ п/п	Рівень інтересу до мистецтва	Контрольний клас	Експериментальний клас
1.	Високий	17 %	15 %
2.	Середній	36 %	39 %
3.	Низький	47 %	46 %

Аналіз отриманих даних показав, що багато учнів має низький рівень (47 % і 46 %) інтересу до засобів мистецтва, середній – 36 і 39 %, а високий – 17 і 15 % учнів класу.

З метою виявлення можливостей засобів мистецтва на уроках класного читання, був розроблений урок. На ньому використовувались засоби мистецтва: репродукції картин, малюнки, ілюстрації, художні фотографії.

Учням були показані картини І.Левітана "Золота осінь", Т.Яблонської "Щедра осінь", О.Антонича "Осінь", "Ліс", К.Підгурської "Осінь", О.Гордона "Рання осінь", Ю.Волкова "Жовтень", репродукції картин І.Шишкіна, В.Федорова, А.Задорожного про осінь.

Правильна організація уроку вимагає: чітку постановку мети, завдань уроку, використання засобів, які активізують логічне і образне мислення, самостійну діяльність учнів, а також своєчасну допомогу слабшим учням.

На урок діти принесли вірші про осінь, картинки. Діяльність на уроці була різноманітною: діти слухали музику, розглядали репродукції картин, декламували вірші.

Картина Т.О.Яблонської "Ліс" (дод. 5) розглянута у супроводі музики, справила на дітей неповторне враження. За виразом обличчя, очей, за рухами дітей можна було помітити, що вони ніби й насправді відчувають те, про що говорять.

Вже сама незвичайна форма занять викликала радісний настрій. Музика підказала їм те, чого не міг показати художник: шелест листя від вітерця, що налетів, дзюрчання води, що біжить між повалених дерев, спів птахів.

Цікаві висловлювання дітей: "Мені хочеться довго - довго слухати музику і дивитися на картину" (Сергій); "Повітря чисте, прозоре, все так добре видно, здається, травичку видно" (Оксана).

Розглядаючи картину О.К.Антонича «Осінь» (дод. 6), діти схоплюють найбільш яскраві, предметні ознаки. За своїм характером оцінки дітей розрізнені, дещо поверхові, але дуже емоційні, не вимушені, імпульсивні. Учні користуються мотиваціями, порівняннями, застосовують образні вислови.

Наприклад, Оля Т. (8 років) детально розповідає зміст картини: «Світить яскраве сонечко. Жовтокоса хазяйка прибрала кущі, дерева. Кружляють листочки. До нас завітала осінь».

Учні користуються лаконічними виразами, помічають відмінності ознак і явищ. «Стоїть кремезний, величавий і мужній дуб. А поряд червоніє кетягами горобина. Дерева стоять, мов зачаровані» (Назар); "Лише ялини стоять задумані, синьо - зелені." (Таня); "До нас завітала золота, чарівна, жовтокоса осінь" (Юля).

Тут безперечна спостережливість, учні відчувають красу барв природи, рух ( «пливуть поблизу білі хмарки, а в далеченні - сіруваті»), перспективу, настрій («у картині дуже тихо»). Ці висловлювання - результат цілеспрямованого спостереження під керівництвом вчителя, яке свідчить про певні зрушення в естетичному розвитку.

Важливо, що діти зрозуміли, що художник малює дерева, річку, кущі, тому що побачив у них щось особливе, цікаве і хотів розповісти про це іншим.

Учні уважно розглядали і осмислювали картину, пізнавали задум, настрій художника.

Розглядаючи картини, ми звернулися до художнього слова, яке допомагало дітям краще зрозуміти зміст твору, задум художника, краще уявити художній образ.

У 3 класі учні роблять порівняння, знаходять образні слова: «Відображення дерев, які стоять у воді, видно на воді. Небо дуже гарне, блакитне й трохи зеленувате. Пливуть поблизу білі хмарки, а в далечині -сіруваті. У картині дуже тихо».

Репродукції картин з зображенням осінньої природи справили на дітей неповторне враження. Вони навперебій висловлювали свої враження від осіннього гаю, лісу: "Який він красивий, просто казковий!" (Таня), "Всі дерева одяглися у жовте і червоне вбрання" (Петро). Особливо сподобався їм листопад: "Ой, наче казковий дощ!" (Світлана), "Як красиво кружляє листя в повітрі і падає на землю" (Василь).

Дослідження естетичних висловлювань і суджень дітей показали, що учні можуть послідовно розповісти про свої спостереження і враження, зробити деякі узагальнення: "Осіннє небо блакитне і ще лагідне. Світить не дуже щедре та яскраве сонечко". (Ігор)

Картину І. Левітана "Золота осінь" учні розглядали з цікавістю, пов'язуючи свої безпосередні спостереження з зображеним на картині. Завдяки картині, діти глибше сприймають і розуміють зображене, їх описи збагатилися новими поняттями. Про це можна судити з розмови між дітьми, якою супроводжувався розгляд картини І. Левітана.

"Берізки ошатні, красиві, майже золоті", - сказала Люда. "Вони жовті, а сонце зробило їх золотавими", - погоджується з нею Сашко. "Не всі дерева жовті, лише берізки", - зауважує Павлик. "Отже, ще не зовсім осінь, - зробила висновок Оля. - Це рання осінь". "Річка блакитна, майже синя. У ній відбивається небо", - відповідає Василько. А Сергійко відчув настрій картини: "Тихо на узліссі; здається, що берізки до чогось прислухаються".

Після того, як діти обміняються враженнями про картину, можна почати бесіду про неї з запитання (дод. 8):

- "Що хотів нам показати художник?". ("Художнику сподобалися берізки, тому що вони ошатні, золотаві і ця річка і все навколо красиве", "Йому захотілося розповісти про красу осені, її неповторність".)

Учні зіставляють, порівнюють властивості кольорів і форм, знаходять засоби виразності у словах:

" Кучеряві дерева стоять, мов зачаровані" (Олег); "Білокора береза пишається своїми золотими стрічками" (Леся); "Осінь розфарбовує дерева казковим пензлем" (Віталій); "Кущі одягнулися у святкові шати" (Ліда); "Осінь струсила бурі листочки з осики" (Тарас).

Прочитали вірш А.Костецького "Осінь":

Тихо осінь ходить гаєм,

Ліс навколо аж горить,

Ясен листя осипає,

Дуб нахмурений стоїть.

І берізка над потоком

Стала, наче молода,

Вітер, мовби ненароком,

Їй косиці розпліта.

Слухаючи вірші, діти дивилися на картину. Поезія допомагала учням краще зрозуміти зміст живописного полотна, його настрій. Потім ознайомили дітей з картиною "Жовтень" Ю. Волкова. Запропонувала порівняти зображення осені в цього художника і в І.Левітана і сказати, чим відрізняються обидва твори. Діти так добре запам'ятали твір І.Левітана, що впевнено назвали всі ознаки: золотаві тони, чисте небо з легкими хмарами, зелень, що збереглася, сонячне освітлення.

Час, який відобразив Ю.Волков на картині, вихованці назвали похмурим — дерева стоять голі, небо сіре. Вони правильно визначили, що на першій картині - рання осінь, а на другій - пізня.

Вивчення естетичного ставлення учнів до малюнку показує, що це ставлення тісно пов'язане з їхнім уявленням про красиві об'єкти та з засвоєнням естетичних норм і оцінок предметів ("красиве", "некрасиве"). Судження про малюнок більш визначене, тут у мотивації вибору зростає елемент естетичних оцінок. На запитання, що красиве у картині, діти характеризують зображення головним чином з естетичної точки зору.

У своїй роботі з дітьми ми переконалися, що для правильного сприймання картини, розуміння її змісту, для того щоб картина давала естетичну насолоду, слід розвивати вміння бачити і розуміти прекрасне в природі, в навколишньому житті.

Саме емоційні реакції і стан дитини є критерієм рівня формування естетичних почуттів.

Результативність цього уроку - безсумнівна. Використання засобів образотворчого мистецтва на уроках класного читання сприяє формуванню естетичних почуттів, зміст яких представлений у таблицях 2-3.

Таблиця 2

Вираження почуттів після прочитання тексту

Радість	Задоволення	Незадоволення
Смуток	Захоплення	Здивування
Сум	Співчуття	Вдячність
Жаль	Обурення	Розчарування
Гнів	Гордість	Заздрощі
Сором	Ніжність	Зневага
Біль	Тривога	Життєрадісність
Страх	Протест	Віра (в ...)
Повага	Лагідність	Любов (до ...)

Таблиця 3

Формування естетичних почуттів на уроках читання засобами образотворчого мистецтва (3 клас)

№ уроку	Тема уроку	Засоби образотворчого мистецтва	Естетичні почуття
1	2	3	4
1	Сосюра «Любіть Україну»	Репродукції картин, діафільм	Гордість, повага, любов до України
2	А.Малишко	Малюнки про мову,	Лагідність
	«Рідна мова»	ілюстрації
3	Л.Костенко «Усе моє, все зветься Україна»	Картини художників про Україну, пісні, кінофільм «Україна»	Гордість за Україну, любов до неї
4	В.Симоненко «Грудочка землі»	Ілюстрації	Повага, ніжність
5	Ю.Шкруменяк	Репродукції картин, художні фотографії	Захоплення, гордість, радість
	«Ми всі діти
	українські»
6	Л.Глібов «Вовк і Кіт», Л.Глібов «Зозуля і Півень»	Діафільм, ілюстрації до байок	Щирість, обурення

7	Л.Українка «Мамо іде вже зима»,С. Васильченко «Мороз»	Картина «Зима», грампластинка з записом вірша «Мамо іде вже зима»	Життєрадісність, ніжність
8	М.Конончук	Ілюстрації до	Повага,
	«Помічниця»	твору	захоплення
9	В.Сухомлинський «Який слід повинна залишити людина на землі»	Портрет Сухомлинського, малюнки до твору	Повага, захоплення
10	С.Михалков	Картина В.Перова	Жаль, сум,
	«Розмова з	«Тройка», І.Рєпіна	співчуття
	сином»	«Бурлаки на Волзі»
11	М.Коцюбинський	Портрет	Смуток,
	«Хариття»	М.Коцюбинського,	повага
		діафільм, малюнки
12	Панас Мирний	Портрет Панаса	Жаль,
	«За підпасича»	Мирного, ілюстрації	повага
13	Л.Красицький «Гілки Шевченкового роду»	Портрет	Повага,
		Т.Г.Шевченка,	гордість,
		художні фотографії	захоплення
		сім'ї Шевченка
14	О.Паламарчук «Козацький рід»	Репродукції картин, малюнки	Вдячність, захоплення
15	Т. Шевченко	Картини «Садок	Ніжність, радість
	«Вітер з гаєм	вишневий коло
	розмовляє»	хати», «Тарасова
		ніч»
16	І.Франко «У долині село лежить»	Портрет І.Франка, репродукції картин І.Левітана	Життєрадісність
17	Т.Куртіна «У свято матері». П.Куліш «Святиня»	Вірш М.Познанської	Любов до матері, радість, повага
		«Своїй мамі»,
		Ілюстрації,
		малюнки до вірша

Методика використання таблиці 2, 3 була такою:

Проведення словникової роботи перед сприйманням нового тексту.

Читання нового тексту.

Відповідь на запитання: Які почуття викликало у вас це оповідання, казка, вірш, легенда?

Реакція дітей, безперечно, неоднакова. Діти думають і висловлюють свої почуття, але не всі зразу, а один - два, а потім і більше учнів.

Дуже цінним, на нашу думку, тут є два моменти:

Діти показують наскільки правильно вони зрозуміли зміст без пояснення вчителя.

Через вияв почуттів від прочитаного вони розкривають своє розуміння твору.

Це дає можливість учителеві з'ясувати душевний стан і потенційні можливості кожного учня, що надзвичайно важливо для доброго контакту з усім колективом і кожним учнем зокрема. Це саме той момент, коли доцільно вчити дітей керувати своїми почуттями, підпорядкувати їх розуму і волі.

Використання цієї таблиці дає можливість учителеві:

Виробляти у дітей уміння правильно з'ясувати свій емоційний стан.

Збагачувати лексичний запас учнів.

Вчити керувати власними емоціями і правильно сприймати почуття людей, що їх оточують.

Результати використання таблиці "Почуттів" на уроках читання свідчать про значний вплив її на формування в учнів вміння правильно визначати своє ставлення до тих чи інших героїв, виявляти свої почуття.

Школярі початкових класів готові до сприймання емоційної атмосфери твору, їх основного пафосу. Звичайно на доступному для них рівні. Учні здатні усвідомити свої думки і почуття, викликані твором мистецтва, у них є задатки для цілеспрямованого навчання сприймання мистецтва. Необхідний ще один крок - вивести дитину на діалог з автором. Починати цю роботу потрібно з 1 класу.

Як проходить зустріч дитини з творами мистецтва у початковій школі?

По-перше, всі уроки підпорядковуються головному завданню - розвитку логічного мислення. Вирішується воно на різному матеріалі, в тому числі і на матеріалах художньої літератури на уроках читання: складання плану, переказ, визначення головної думки твору. В результаті у дітей формується «нехудожній» спосіб роботи з художнім текстом.

По-друге, художні твори часто використовують для морального виховання. Але основний методичний прийом - подання дітям готових естетичних оцінок характерів і вчинків героїв (сюжетні тексти, сюжетні картини).

Важливо, щоб діти самостійно описували сюжет картини, що їх схвилювало, що вразило.

В результаті аналізу, були одержані і кількісні дані, які давали уявлення про окремі сторони сприймання і розуміння художніх творів учнями.

На основі констатувального експерименту були визначені основні рівні сформованості естетичного досвіду учнів молодшого шкільного віку.

Низький рівень. Діти, віднесені до цієї групи, спираються переважно на емоційні враження (50 %). Ця група складає більшу частину школярів. Безперечно, вони мають сформований певним чином естетичний досвід. Але він зберігає в собі переважно емоційні враження, на які спираються учні у своєму ставленні до прекрасного в дійсності і мистецтві. Естетичні знання цих учнів обмежені і рідко використовуються при оцінці. Школярі, віднесені до цієї групи, не відрізняються естетичними захопленнями і переважно залишаються стриманими у ставленні до прекрасного.

Середній рівень. Характерними є наявність емоційних вражень та естетичних знань, спираючись на які, учні встановлюють взаємозв’язок із прекрасним як на емоційному, так інтелектуальному рівні (35 %). Проявами естетичного досвіду цих учнів можна вважати поєднання емоційно-чуттєвого і інтелектуально-понятійного освоєння прекрасного.

Високий рівень. Найбільше наближається до основних показників естетичної підготовки учнів. Школярам властива орієнтація на спілкування з прекрасним, його пізнання, а також участь у творчій діяльності за законами краси. Характерною ознакою є реальне виявлення естетичного захоплення, вміння творчо, по-своєму оцінювати й інтерпретувати сприйняті художні цінності, явища повсякденного життя.

Отже, ми отримали результати, що підтверджують наше припущення. Із 26 учнів експериментального класу 9 виявили високий рівень сформованості естетичних почуттів, 15 – середній і 2 – низький. У контрольному класі 7 учнів мали високий рівень, 16 – середній і 5 – низький. Порівняно з початком вересня 2007 року показники рівня естетичного розвитку зросли в обох класах (початковий рівень 50 % і 45 %), однак в експериментальному класі він виявився вищим (відповідно 83 % і 92 % – див. діаграму 1) завдяки використанню запропонованої системи вправ. Отримані результати показані на діаграмі 2.

Діаграма 1.Загальний рівень сформованості естетичних почуттів учнів експериментального та контрольного класів на початку та у кінці експерименту.

Діаграма 2. Розподіл молодших школярів за рівнем сформованості естетичних почуттів учнів експериментального та контрольного класів у кінці експерименту.

Проведення експериментального дослідження дозволило нам оцінити ефективність запропонованих завдань для підвищення рівня естетичного розвитку молодших школярів.

Наприкінці експерименту стало очевидним, що дана система вправ дає хороші результати, але за умови їх систематичного використання.

Засоби мистецтва здійснюють на молодшого школяра необмежений вплив.

Як бачимо, естетичні почуття формуються поступово, збагачують особистість учнів. Те, що сьогодні дитина сприймає емоційно, завтра переросте в усвідомлене ставлення і до мистецтва і до життя.

Таким чином, засоби мистецтва при правильній організації і подачі їх учням сприяють їхньому естетичному, інтелектуальному і духовному розвитку.

Результати експерименту: правильно організований урок, з використанням засобів мистецтва, викликає цікавість і емоційний відклик у кожного учня. Емоційно насичений матеріал залишає глибокий слід у душі дитини, який у майбутньому стане основою становлення естетичного смаку, ідеалу, переживання, а з часом естетичне почуття до творів мистецтва нанесе свій відбиток і на ставлення до життя, до дійсності. Поряд з естетичним ставленням відбувається і духовний розвиток.

Висновки

Фундамент особистості, як відомо, закладається в дитинстві і зокрема в початкових класах. На жаль, не кожна дитина здатна самостійно помітити прекрасне у довкіллі і ще менша кількість переживає дивовижне почуття естетичної насолоди. Саме тому дітям необхідно допомогти навчитися помічати і бачити, слухати і чути, і, що найголовніше - радіти красі. А для цього необхідна цілеспрямована система відповідної, педагогічної роботи в школах .

Важливо, щоб дитина не виросла з кригою в серці, щоб краса, мистецтво бачилися її тією доріжкою, яка має привести до дитячого серця. Необхідно, щоб в учнів розвивалося правильне співвідношення почуттів і емоцій, щоб вони виростали з гармонійно розвиненою системою емоційних відчуттів.

Проблема формування естетичних почуттів досить повно розроблена у літературі. Це дозволило нам провести детальний аналіз літератури по цій проблемі і зробити такі висновки. Естетичне виховання займає важливе місце у всій системі навчально - виховного процесу, так як за ним стоїть не лише розвиток естетичних почуттів, але й усієї особистості: її духовних сил, потреб, моральних ідеалів, особистих і суспільних уявлень, світобачення.

Аналізуючи літературу, ми зробили висновок, що мистецтво є основним засобом естетичного виховання. Дослідження показало, що матеріал по мистецтву володіє великими емоційними можливостями. Саме сила емоційного впливу є засобом формування естетичних почуттів особистості, що підтвердило висунуте нами припущення.

Засоби образотворчого мистецтва, які використовуються на уроках класного читання, є ефективним засобом формування естетичних почуттів учнів. Досвідчені педагоги, знаючи це, здатні завдяки засобам образотворчого мистецтва виховувати естетичні почуття особистості: смак, здатність оцінювати, розуміти і творити прекрасне. Однак на практиці ми зіткнулися з тим, що вчителі мало використовують засоби образотворчого мистецтва з метою формування естетичних почуттів. Це недопустимо, оскільки без орієнтації, на духовні і художні цінності, естетичне виховання і розвиток особистості буде неповноцінним. На мій погляд, реалізуючи повноцінне естетичне виховання дитини в молодшому шкільному віці, вчитель забезпечує в майбутньому становлення такої особистості, яка буде поєднувати в собі духовне багатство, естетичні якості, моральну чистоту і високий інтелектуальний потенціал.

Використовуючи на уроках читання засоби образотворчого мистецтва, учні вчаться цінувати і поважати почуття іншої людини, ставитися до неї З увагою, співпереживати з іншими. Вчитель повинен відбирати ті засоби образотворчого мистецтва: картини, репродукції картин, діафільми, художні фотографії, малюнки, ілюстрації, які допомагають найбільш повно і зрозуміло пояснити учням тему уроку.

Підкреслюючи складність формування емоційно-почуттєвої сфери, В. Сухомлинський писав, що вчити відчувати - це найскладніше що є у вихованні.

Естетичне виховання важливе не само по собі, а тими результатами, яких можна досягти за його допомогою, формуючи кращі якості та риси характеру особистості. Немає вражень, викликаних мистецтвом, котрі б так чи інакше не переходили у моральні.

Навчання читанню неможливе без учительської щирості, поваги до школярів. Читання безпосередньо спрямоване до почуттів, а через них до думки, сприяє вихованню певних поглядів, смаків, прагнень. Таким чином, гнучкість структури уроку, відображення в ній особливостей пізнавальної діяльності учнів є неодмінною умовою вдосконалення уроків читання.

Учитель повинен розвивати в учнів уміння бачити і сприймати прекрасне у навколишньому, оцінювати явища художньої, культури, розуміти роль мистецтва в суспільстві. Потрібно виховувати таку особистість, яка Здатна не лише глибоко розуміти, відчувати, переживати прекрасне, а й створювати його.

Результативність уроку, який ми провели під час експериментального дослідження - безсумнівна. Використання засобів образотворчого мистецтва на уроці сприяло формуванню таких почуттів, як повага, захоплення, задоволення, радість, віра в добро.

Сприймання і розуміння художнього твору молодшими школярами є результат багаторазового, внутрішньо напруженого процесу, в якому по особливому проявляються співвідношення засвоєння знань і розвитку.

Урок українського читання можна вважати ефективним тільки тоді, коли на ньому здійснюються міжпредметні зв'язки у вихованні і навчанні, збагачується словниковий запас учнів, формується вміння чітко висловлювати свою думку.

Вдало відібрані засоби образотворчого мистецтва, які використовуються на уроках класного читання сприяють формуванню естетичних почуттів в учнів.

Таким чином, засоби мистецтва відіграють провідну роль в естетичному вихованні учнів.

Зустріч з прекрасним не робить дитину духовно багатою чи естетично розвинутою, але досвід естетичних переживань пам'ятається довго і дитині завжди хочеться знову відчути знайомі емоції, які викликані при зустрічі з прекрасним.

В сучасних умовах, коли постійно підвищуються вимоги до виховання особистості, важко переоцінити Значення діяльності вчителя, який поєднує високий рівень духовності і культури, професійної Зрілості з умінням впливати на особистість учня і формувати його духовний світ, розвивати потреби й інтереси, смаки та переконання.

Список літератури

1. Акерман Л.С. Дар душі.-М.:Педагогіка,198 б.-160с.

2. Алексеева В.Д. Что такое искусство?.- М.:Сов.художник.,1986.-243с.

3. Антонович Е.А. Декоративно-прикладне мистецтво.- М. -.Знання, 1985,-260с.

4. Аристова П.Л. Активность учення школьника.- М.: Педагогіка,1986.-321с.

5. Артеменко М.М. Природа і естетичне виховання учнів.-К.: Рад. школа,1980,-175с.

6. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения.- М.:Педагогика,1985.-234с.

7. Балацька Л.К. Методичні вказівки до читання для З класу //.-К.:Рад. щкола, 1972,-135 с.

8. Білевська В.П. Розвиток творчих можливостей молодших школярів // Початкова школа.-1990.-№5 . - С. 14-16.

9. Білецький Ч.З. Українське мистецтво.- К.Рад. школа,1980.-187с.

10. Беляев В.Д. Естетическое воспитание.-М.:Вища школа.-1987.-245с.

11. Блинов С.Д. Эффективность обучения.- М. Педагогика,1987.-234с.

12. Бойко С.Б. Механизмы умственной деятельности.- М.: Просвещение,1987.-123с.

13. Бурей А.Д. Проблеми естетического воспитания.- М.: Педагогика,1990.-240с.

14. Бучинський С.А. Основи грамоти з образотворчого мистецтва.-К.: Рад. школа,1978.-237с.

15. Ванслов В.В. Прекрасное в жизни, в искусстве.-М.: Знание, 1979.-240 с.

16. Возрастная и педагогическая психология // Под.ред.А.В. Петровского.-М., 1979.-С. 89-99.

17. Волкова Е.В. Естетичний аналіз художніх творів //.- М.: Знання, 1974.-190 с.

18. Волошина Н.Й. З теоретичних засад естетичного виховання // Педагогіка і психологія.-1996.-№3.-С 9-18.

19. Виготський А.С. Розвиток вищих психічних функцій //.-М., 1960.-С.258- 300.

20. Глущенко В.Д. Картини і ілюстрації.-М.:Вища школа,1987.-354с.

21. Дрозденко К.С. Пам'ять - важливий психологічний компонент засвоєння знань//Поч. школа.- 1994.-№4.-С.8-10.

22. Набоков М.Д. Українське мистецтво.-К. Художник, 1987.-326с.

23. Жорнува О. Художнє виховання в контексті культуротворчості //Рідна школа.-1998.-№6.-С.17

24. Исупова Л.С. Как прекрасен этот мир //Начальная школа.-1996.-№2.- С.4-6. .

25. И.Иванова Е.Ф., Заика Е.В. Сохранение материала в памяти // Вопросы психологии.- 1984.-№3.-С. 112- 117.

26. Изюмов С.А. Уровни памяти человека // Вопросы психологии.-1984.-№б.-С.110-112.

27. Кабалевський Д.Б. Прекрасне пробуджує добре // .- К.:Музична Україна.,1978.- 115с.

28. Кабалевський Д.І. Педагогические размьішления.- М.: Педагогика,1987.-185с.

29. Караева П.М. Она прививает любовь к чтению // Нач. школа.- 1990.- №3.-С. 4-5.

30. Клейменова Н.С. Взаимосвязь художественного слова и рисования // Нач. школа.- 1990,- №8.-С.22.

31. Коломинский Я.Л. Учителю о психологии детей // .- М., 1998.- С. 138-140.

32. Кондратьева С.В. Учитель-ученик.- М.: Педагогика,1989.-170с.

33. Коповець С.В. Сприймання і оцінювання творів //Початкова школа.- 1987.-№10.-С.14.

34. Корепина Й. Работа с илюстрациями на уроках чтения //Нач. школа.- 1990.-№2.- С. 25-29.

35. Крутецкий П.Л. Эстетическое воспитание.- М.Знание,1987.-234с.

36. Кушаев П.А.Основы эстетического воспитания.- М. Педагогика,1985.-250с.

37. Лапатов Б.Д. Краски времени.-М.Сов. художник,1985.- 234с.

38. Ладыженская Т.А. Речь.Речь.Речь.- М. Педагогика,1992.-342с.

39. Левін А.Л. Художники України.-К.: Художник,1987.- 342с.

40. Левченко І.Ж. Мистецтво України.-К.: Мистецтво, 1786.-234с.

41. Лернер М.Ж. Эстетические чуства.-М.: Знание,1967.- 254с.

42. Ліхачов Д.Б. Теорія естетичного виховання школярів.-М.:Знання,1987.-231с.

43. Лутаенко В.С. Естетика мислення //.-К.: Мистецтво, 1974.- 215с.

44. Мальїшов С.Д. Искусство видеть.- М. Просвещение,197 8.-234с.

45. Маркуша А.В. Вы учитель .- М. Просвещение,1986.-178с.

46. Дорошенко М.Л. Методика викладання української мови в початкових класах.- К.:Вища школа,1992.-456с.

47. Мудрик А.В. Учитель:мастерство и вдохновение.-М.: Просвещение, 1987.-185с.

48. Муштаєв В.П. Уроки мистецтва.М.: Педагогіка,1990.-140с.

49. Набоков М.Д. Українське мистецтво.- К. Художник,1987.-326с.

50. Йєменський Б.М.Мудрость красоты.- М.: Просвещение, 1986.-255с.

51. Овсійчук П.Д. Українське мистецтво.- К.: Мистецтво,1987.-123с.

52. Павлов С.Л. Українське мистецтво.- К.: Мистецтво,1986.-167с.

53. Перепелкина С.Д. Искусство смотреть и видеть.-М. Просвещение,1997.-187с.

54. Плющ Л.Д. Робота над текстом у початкових класах.-К.:Рад. школа,1995.-231с.

55. Политова Л.Б. Развитие речи учащихся начальних класов.-М.: Просвещение,198 7.- 231с.

56. Половникова П.Б. Эстетические чувства .- К. Знание,1978.-343с.

57. Полянова І. Шляхи удосконалення виховання // Наук. записки ТДПУ. Сер. Педагогіка.- 1999.- №2.- С. 15- 20.

58. Попов С.Р. Очерки о художниках Украины.- М.Сов. художник,1989.-156с.

59. Попова А.И. Урок чтения // Навчальная школа.- 1990.- №9.- С. 17-21.

60. Потапенко В.Л. Методика викладання української мови.-К. :Вища школа,198 б.-214с.

61. Романовская В.З. Чтение и развитие младших школьников.-М.:Педагогика,1980.-145с.

62. Савченко О.Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів.-К.:Рад. школа,1987.-156с.

63. Сафонова С.Ж. Воспитание чтением.- М.:Педагогика,1978.-167с.

64. Скрипченко Н.Ф. Читання у 2 класі //.-К.: Рад. школа, 1987.- 159 с.

65. Смольянинов Н.Д.Природа в эстетическом воспитаний.-М. Педагогика,1986.-265с.

66. Сморж Л.О. Естетична цінність мистецтва //.- К.: Знання, 1972.- С. 44-80.

67. Стащук О.А. Народні традиції //.-К.: Знання, 1982.- 192 с.

68. Степовик Ю.Д. Українська мова.К.:Мистецтво,1983.- 234с.

69. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. – Т.3. – С.654.

70. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. – Т.4. – С.435.

71. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. – Т.2. – С.217.

72. Тальїзина М.Ж. Управление процессом усвоения знаний.-М.: Знання,1987.-234с.

73. Ушинський К.Д. Вибрані твори у 2т.-Т.1.-С.124

74. Харламов Б.Д. Как активизировать учение школьников.-М. Педагогика,1897.-231с.

75. Хлебникова Л. Виховувати духовність // Поч. школа 1991.- №12.- С.14-17

76. Чирва О. Використання рисунка у формуванні особистості //Рідна школа.-1999.-№10.-С.46-49.

77. Шацька В.Н. Естетичне виховання.-М.:Знання,1987.- 564с.

78. Шевченко Г.П. Эстетическое воспитание в школе.- К.: Рад.школа,1986.-178с.

79. Юхимець Г.Д.Українське мистецтво 1947-1969р.- К.: Мистецтво,1987.-243с.

80. Ятищук С.О. Живопис - моя професія.- К.: Мистецтво,1967.-342с.