Міністерство освіти і науки України
Реферат
на тему: Правовий статус політичних партій та громадських організацій в Україні
з дисципліни: Конституційне право України
Харків 2011
Вступ
У демократичному суспільстві політичні партії в боротьбі за державну владу поступово перетворюються на посередника між суспільством і державою. Вони є єдиним елементом громадянського суспільства, який за умови оволодіння державною владою може перетворити приватні інтереси громадян, різних соціальних верств у загальний політичний інтерес. Громадські організації є також формою самоорганізації громадян, але, на відміну від політичних партій, участь у політичному житті не є змістом їх діяльності. Відповідно до закону України “Про об’єднання громадян” вони покликані задовольняти та захищати законні соціальні, економічні, творчі, національно-культурні та інші інтереси своїх членів і не мають основною метою одержання прибутків.
Статус релігійних, профспілкових, молодіжних та дитячих організацій регулюється окремими законами. Виникнення і розвиток багатопартійності, започаткування участі політичних партій у формуванні органів державної влади є, по-перше, перешкодою узурпації влади державою; по-друге, однією з гарантій реалізації конституційного права громадян України брати участь в управлінні державними справами; по-третє, одним з політико-правових засобів здійснення представницької форми народовладдя; по-четверте, результатом втілення у життя права громадян України на свободу об’єднання у політичні партії. Закріплене у ст. 36 Конституції України це право є можливістю задовольняти первинні потреби громадян. За допомогою політичної партії найбільш суттєві з первинних потреб перетворюються в інтерес соціальної верстви, іншої зацікавленої групи, а за умови оволодіння політичною партією державною владою, як було сказано вище, - у загальний політичний інтерес.
1. Об’єднання громадян у політичній системі України
Якщо політична партія не виражає соціального, чи іншого суттєвого групового інтересу, тобто не має соціальної бази, вона виражає свої вузько партійні інтереси і неминуче приречена на поразку. Ще під час буржуазних революцій у Західній Європі виникали буржуазні партії, які боролись за політичну владу буржуазії. У другій половині ХІХ ст. створювались робітничі і селянські політичні партії. Їх боротьба за права пригноблених, проти всевладдя буржуазії, сприяла конституційному закріпленню загального, рівного виборчого права, формуванню в країнах Західної Європи і США соціальної держави. Перший в історії закон про політичні партії ” було ухвалено в 1967 р. у ФРН.
Конституція визначила Україну як демократичну державу, що обумовило один з найважливіших напрямків її модернізації й передбачає розвиток багатопартійності, удосконалення конституційно-правовового регулювання статусу політичних партій, підвищення ролі політичних партій у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування.
Правове регулювання статусу політичних і громадських організацій було започатковане Законом України про об’єднання громадян ” від 16 червня 1992 р. Політичні партії в той час знаходилися лише на стадії становлення й тому законодавець не виокремлював регулювання їх статусу в окремому законі. Але невпинний процес розвитку багатопартійності обумовив необхідність відповідних правових заходів, що сприяли підвищенню ролі політичних партій в політичній системі України. В Законі України про вибори народних депутатів ” 1993 р. політичні партії визначалися як суб’єкт висування претендентів у кандидати в народні депутати України, а відповідно до Закону України про вибори народних депутатів України 1997 р. половина конституційного складу Верховної Ради України обиралася за списками від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Це сприяло тому, що політичні партії, по-перше, стали повноцінними суб’єктами виборчого процесу; по-друге, сприяли структуризації Верховної Ради України. Була зроблена спроба створити парламентську більшість; по-третє, обумовили активізацію роботи парламентських фракцій; по-четверте, збільшили вплив на формування органів виконавчої влади. Так, була започаткована практика консультацій Президента України з лідерами парламентських фракцій перед внесенням ним на розгляд Верховної Ради кандидатури Прем’єр-міністра та ін.; по-п’яте, створили такі умови, за яких позапартійні депутати стали менше впливати на діяльність парламенту й тому їх чисельність різко зменшилася. Якщо під час парламентських виборів 1998 р., які проводилися за змішаною виборчою системою, з 218-ти депутатів, обраних в одномандатних округах, - 111 – були позапартійними, то через півтора року кількість народних обранців, які не входили до жодної з фракцій Верховної Ради, становила – 19, тобто 4,2% від конституційного складу парламенту України. Така ж тенденція, тільки більш прискорено, відбувалася й після парламентських виборів 2002 р., що засвідчило необхідність формування органів державної влади на основі пропорційної виборчої системи. У ФРН, де запроваджена змішана виборча система, чисельність незалежних депутатів, як правило, не перевищує 2-2,2% депутатів Бундестагу. А після виборів 1983 р. їх не було зовсім. Таким чином, Закон України про об’єднання громадян ” почав суперечити реаліям партійного життя та тенденціям суспільного розвитку. До того ж виникла потреба привести правове регулювання статусу політичних партій у відповідність до основних положень Конституції України.
Через десять років після появи перших політичних партій, 5 квітня 2001 р., було прийнято Закон України “Про політичні партії в Україні”. Прийняття в Україні згаданого закону після порівняно короткого терміну партійної історії можна пояснити тим, що: по-перше, після набуття Україною незалежності і проголошення шляху до демократії почалося швидке зростання кількості політичних партій, збільшення їх впливу на суспільні відносини; по-друге, розвиток політичних партій, підвищення їх ролі у політичній системі країни значно випередив формування демократичних традицій. Закон ставав їх певним компенсатором; по-третє, в останньому десятиріччі ХХ і на початку ХХІ ст. політико-партійна і політико-правова сторони суспільного життя в Україні розвивалися більш інтенсивно, ніж у попередні роки, не кажучи вже про ХІХ ст.; по-четверте, за більш ніж 100 років партійної історії країнами Західної Європи та інших регіонів світу був накопичений багатий досвід як цивілізованої участі політичних партій в боротьбі за державну владу та її реалізацію, так і в конституційно-правовому регулюванні їх статусу. Він все більше стає надбанням українських політиків і вчених; по-п’яте, одним з основних напрямків зовнішньої політики України є інтеграція у Західну Європу в тому числі в політичному аспекті.
25 березня 2004 р. український парламент ухвалив Закон „Про вибори народних депутатів України, відповідно до якого вибори народних депутатів здійснюються на засадах пропорційної виборчої системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій та виборчих блоків політичних партій. З внесенням 8 грудня 2004 р. змін до Конституції України істотно підвищена роль політичних партій у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування. Так, на конституційному рівні за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій у Верховній Раді України має формування коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Вона вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра, а Прем’єр-міністру – щодо більшості складу Кабінету Міністрів України.
Закон України про політичні партії ” сприяє подальшому розвитку політичних партій, підвищенню їх ролі у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, демократизації політичної системи, зростанню рівня політико-правової культури громадян. Сутність політичних партій випливає із сучасних тенденцій суспільного розвитку та конституційно-правового закріплення їх місця і ролі в політичній системі України. Політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що мають своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах. З цього визначення випливає, що, по-перше, громадяни об’єднуються у політичні партії добровільно. Це означає, що ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку з політичних партій або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії, зазнавати утисків у зв’язку з приналежністю до якоїсь з них. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг чи переваг. По-друге, у політичні партії громадяни об’єднуються на підставі прихильності до певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Відповідно до своєї ідеологічної основи (комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної, ліберальної і неоліберальної, консервативної і неоконсервативної, національно-демократичної та ін.) кожна з них містить систему тактичних і стратегічних завдань та методів їх досягнення. Йдеться про певні шляхи вирішення найбільш пекучих політичних, економічних, екологічних, духовних та ін. проблем, що постали на сучасному етані розвитку України. Партійна програма є своєрідним орієнтиром для участі громадян у політичному житті, через неї активний у політичному відношенні громадянин знаходить відповіді на питання, які ставить життя, щодо привабливості або непривабливості тієї чи іншої політичної партії.
Незважаючи на політичні традиції більш ніж вікової партійної історії, за якими політичні партії, як правило, мали свої політичні програми, український законодавець передбачив обов’язок політичної партії мати свою програму та закріпив основні її елементи: цілі та завдання партії і шляхи їх досягнення.
В такому концентрованому вигляді наведена норма має важливе значення як для розвитку політичних партій, так і для підвищення їх ролі в політичній системі України: по-перше, політичні партії повинні тепер більш відповідально ставитися до підготовки своїх програм, визначення цілей та завдань партії і, особливо, шляхів їх досягнення з огляду на інтереси соціальних верств, прошарків, груп; по-друге, останні, зв’язуючи реалізацію своїх інтересів з певною політичною партією, мають законні підстави для того, щоб порушити питання про її конституційно-правову відповідальність у вигляді недовіри на виборах або в інших формах у разі невиконання нею програмних цілей та завдань; по-третє, визначення сутності політичних партій закріплює їх місце у політичній системі України, як демократичної держави. З однієї сторони, вони виражають політичну волю громадян.
Ті політичні партії, які перемогли на виборах, беруть участь в формуванні органів державної влади і місцевого самоврядування та прагнуть через них втілити в життя свої програми, підтримані громадянами. Водночас політичні партії виступають активним чинником щодо згаданої вище політичної волі громадян, тобто сприяють її формуванню; по-четверте, сутність політичної партії реалізується через участь у виборах.
Використовуючи досвід правового регулювання статусу політичних партій країн з глибокими демократичними традиціями, український законодавець передбачив обов’язок Міністерства юстиції України звертатися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, якщо вона протягом десяти років не висувала своїх кандидатів на виборах Президента України і народних депутатів України.
Таким чином створено демократичний механізм очищення суспільства від політичних партій, які за своєю сутністю “де-факто” вже не є суб’єктами політичної системи. Політичні партії, таким чином, мають бути частиною суспільства, народжуватися ним, від його імені, в його інтересах і під його контролем вести змагання за право формувати органи державної влади. Інакше можлива приватизація політичними партіями органів державної влади.
2. Правовий статус політичних партій та громадських організацій
Регулювання правового статусу політичних партій, громадських об’єднань має два рівні – конституційний і поточний. До першого відноситься Конституція України, до другого - Закони України про політичні партії в Україні, про вибори народних депутатів України, про вибори Президента України, про Центральну виборчу комісію ”, про вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських селищних, міських голів ”, про банки і банківську діяльність ”, про державну контрольно-ревізійну службу в Україні тощо.
Разом з тим, партії мають свій статут, який визначає передусім норми внутрішньопартійної демократії. У партійному статуті регламентується назва політичної партії, перелік статутних органів, порядок їх утворення, їхні повноваження та терміни цих повноважень, порядок вступу до політичної партії, зупинення та призупинення членства в ній, права та обов’язки членів політичної партії, порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків, порядок внесення змін та доповнень до статуту та програми політичної партії, порядок скликання та проведення партійних з’їздів, джерела матеріальних, в тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилося після її ліквідації (саморозпуску) та ін. Партійний статут ухвалюється на установчому з’їзді політичної партії. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Завдяки цьому вони, по-перше, стають важливим чинником політичної інтеграції суспільства, що має виключити політичний, національний, релігійний та ін. сепаратизм; по-друге, забезпечують втілення в життя такого важливого принципу конституційного ладу як верховенство державної влади; по-третє, можуть бути використані всіма громадянами України, які мають право голосу, для задоволення первинних потреб шляхом членства у них, а також підтримки на виборах; по-четверте, сприяють розвитку політичної культури громадян України, формуванню у них почуття відповідальності за зроблений вибір, а також – вимогливості як до своїх обранців, так і до сформованих за їх участю органів державної влади і місцевого самоврядування. Громадські організації утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Гарантії діяльності політичних партій обумовлені характером відносин між ними та органами державної влади й місцевого самоврядування, що створюються за їх участю. Перша гарантія полягає в тому, що політичні партії є рівними перед законом. Це означає, що органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям у провадженні їх діяльності. Другу гарантію складає заборона органам державної влади та місцевого самоврядування або їх посадовим особам втручатися у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків. Третя гарантія закріплена в ст. 22 Закону України „Про політичні партії в Україні. Цією статтею передбачається відповідальність посадових осіб та громадян у випадках створення та участі у незареєстрованих політичних партіях, обмеження в правах чи переслідування громадян у зв’язку з належністю до політичних партій, необґрунтованої відмови в реєстрації політичних партій та інших порушень законодавства про політичні партії. Ця гарантія має важливе значення на сучасному етапі державотворення, оскільки є суттєві протиріччя між проголошенням демократичного розвитку країни і рівнем політико-правової культури посадових осіб і громадян. Законодавець передбачив випадки обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій з боку органів державної влади, що цілком відповідає світовій практиці правового регулювання статусу політичних партій. В ст.37 Конституції України передбачено, що забороні підлягають ті політичні партії, програмні цілі або дії, яких спрямовані на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Як і в інших країнах світу, в Україні політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Це положення Основного Закону України надто важливе, оскільки за відсутності в нашій державі глибоких демократичних традицій, воно має забезпечити політичним партіям вплив на громадян, реалізацію права формувати органи державної влади і місцевого самоврядування та ін. виключно цивілізованими засобами в межах Конституції та законів України.
Відповідно до природи громадських організацій в ст. 8 Закону України про об’єднання громадян ” врегульовуються відносини між ними та державою. У цій статті закріплюється, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність громадських організацій, так само як і втручання громадських організацій у діяльність державних органів і службових осіб не допускається, крім випадків, передбачених Законом. Важливою складовою частиною конституційно-правового регулювання статусу політичних партій в Україні є регулювання членства в них та його обмеження. Українське законодавство щодо регулювання партійного членства вельми демократичне, відносячи його в основному до статуту кожної політичної партії. Конституційно-правове регулювання членства в політичних партіях складається з кількох елементів:
а) членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Це пояснюється тим, що лише громадяни нашої держави володіють правами, передбаченими ст.ст. 36 і 38 Конституції України;
б) громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії;
в) членство в політичній партії є фіксованим, обов’язковою умовою чого є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії; г) форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії;
д) членами партії не можуть бути: судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці, працівники органів державної податкової служби. На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство у цій партії. Це положення витікає зі змісту ст.15 Конституції України. Цим же пояснюється й заборона діяльності структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах і навчальних закладах та інших державних установах й організаціях.
Членами громадських організацій можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, а молодіжних, - відповідно до ст. 5 Закону України про молодіжні та дитячі громадські організації ” - особи віком від 14 до 28 років, дитячих – віком від 6 до 18 років. Вступ неповнолітніх віком до 10 років до дитячих громадських організацій здійснюється за письмовою згодою батьків, усиновителів, опікунів чи піклувальників. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських організацій за умови, якщо їх кількість не перевищує третину загальної кількості членів організації. Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після їх реєстрації. Таким чином встановлюється правовий зв’язок між політичними партіями та органами державної влади, місцевого самоврядування, громадянами, деякими іншими суб’єктами конституційно-правових відносин. Акт реєстрації, з однієї сторони, надає можливість політичним партіям реалізувати передбачені Законом України про політичні партії в Україні права, а, з іншої – зобов’язує встановлені цим Законом органи державної влади здійснювати державний контроль за діяльністю політичних партій. Реєстрації політичної партії, природно, передує її створення. Рішення про це відбувається на установчому з’їзді політичної партії. Воно має бути підкріплене підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів і не менше як у двох третинах областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим. Таким чином законодавець за допомогою адміністративних заходів прагне забезпечити умови для всеукраїнського статусу політичних партій.
Створення політичної партії супроводжується затвердженням її статуту та програми, обранням керівних та контрольно-ревізійних органів. Після створення відбувається власне реєстрація політичної партії, яку здійснює Міністерство юстиції України. До заяви про реєстрацію додається програма і статут; протокол установчого з’їзду, підписи громадян України, зібрані на підтримку рішення про створення політичної партії, відомості про склад керівних органів політичної партії, платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору, розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України, назва та адреса банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки. Після перевірки цих матеріалів у тридцяти денний термін приймається рішення про реєстрацію. З цього моменту політична партія набуває статус юридичної особи. Якщо подані матеріали не відповідають Конституції і Законам України, Міністерство юстиції відмовляє у реєстрації політичної партії. А у разі виявлення на протязі 3-х років недостовірних відомостей у документах, наданих політичною партією для реєстрації, реєстраційне свідоцтво може бути анульовано за рішенням суду за поданням реєстраційного органу. Таким чином, законодавець передбачив постійний контроль Міністерства юстиції України за діяльністю політичних партій, особливо на початковому етані їх розвитку.
З дня реєстрації політична партія на протязі шести місяців має створити у більшості областей України, містах Києві і Севастополі, Автономній Республіці Крим передбачені її статутом обласні, міські, районні організації та інші утворення. Вони реєструються відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України на протязі десяти днів з дня надходження письмової заяви від них, завіреної керівним органом політичної партії. До заяви додаються копія статуту політичної партії та протокол установчих зборів або конференції, на яких було утворене відповідне структурне утворення політичної партії. Якщо ця умова створення політичної партії не буде виконана, її реєстраційне свідоцтво може бути анульовано згідно з вищевказаною процедурою. Після реєстрації структурні підрозділи політичної партії можуть набувати статус юридичної особи лише у випадку, коли це передбачено її статутом. Міністерство юстиції та його органи у випадку відмови у реєстрації як політичних партій, так і її структурних підрозділів та утворень повинні надати заявникові своє вмотивоване письмове рішення. Воно може бути оскаржене до суду. Причому відмова у реєстрації не може бути перешкодою у повторному зверненні про реєстрацію. Одне з провідних місць в конституційно-правовому регулюванні статусу політичних партій в Україні займає закріплення їх прав. Права політичних партій – це закріплені в Конституції і законах України можливості для здійснення ними відповідних функцій, а по суті – для виконання їх ролі в політичній системі нашої держави. Йдеться про вищезазначене перетворення приватних інтересів громадян, різних соціальних верств у загальний політичний інтерес. Перелік політичних прав, які регулюються в Конституції, Законі України про політичні партії в України та інших нормативно-правових актах зумовлений баченням законодавця місця і ролі політичних партій в політичній системі України. Політичні партії можуть: по-перше, вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією та законами України; по-друге, брати участь у виборах Верховної Ради України, Президента України, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України; по-третє, не тільки використовувати державні засоби масової інформації, але й засновувати власні, як передбачено відповідними законами України. Так, з більш ніж 140 політичних партій, що зареєстровані в Україні, більш ніж півсотні – мають свої друковані видання. Але близько двадцяти з них видають їх з періодичністю, яка була заявлена при реєстрації, інші – час від часу. А більшість політичних партій обмежуються виданням інформаційних листків; по-четверте, підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями і громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законам і міжнародним угодам України. Але при цьому вони повинні дотримуватися таких умов: політичні партії не можуть укладати угоди, які ставлять їх у підпорядковане або залежне становище стосовно будь-якої іншої іноземної організації чи політичної партії; вони можуть засновувати тільки такі міжнародні спілки, чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координаційних органів; по-п’яте, з метою розширення можливостей впливу на соціальні верстви, прошарки, групи, якомога більшу частину суспільства, а також – збільшення каналів зворот нього зв’язку, ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, надавати допомогу у їх створенні.
У відповідності з конституційним принципом політичної та ідеологічної багатоманітності Закон України про політичні партії в Україні гарантує політичним партіям свободу опозиційної діяльності. Це положення сприяє розвитку політичних партій, їх цивілізованій участі у виборах, більш продуктивному використанню політичними партіями органів державної влади та місцевого самоврядування для реалізації своїх програм, зменшенню можливості приватизації ними як вказаних органів, так і матеріальних ресурсів, формуванню інститутів громадянського суспільства, підконтрольності державної влади та ін.
Законодавець, встановив такі напрямки опозиційної діяльності політичних партій: а) викладати публічно й обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;
б) брати участь в обговоренні та оприлюднювати, обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом;
в) вносити до органів державної влади України та місцевого самоврядування пропозиції, які обов’язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.
Громадські організації, виходячи зі своєї природи, мають право представляти і захищати свої законні інтереси а законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах, одержувати від них інформацію, необхідну для реалізації своїх завдань, пропагувати свої цілі та ідеї, виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права, засновувати засоби масової інформації та підприємства, необхідні для виконання статутних цілей та ін.
Український законодавець виходить з того, що політичні партії є неприбутковими організаціями. Тому держава гарантує їм право на кошти та інше майно тільки для здійснення своїх статутних завдань. Для цього вони можуть використовувати як власне, так й орендоване рухоме та нерухоме майно, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України.
Правове регулювання фінансової діяльності політичних партій спрямоване не тільки на сприяння ефективному виконанню ними своєї ролі в політичній системі, але й на оздоровлення політичного життя шляхом припинення можливої корупції, особливо серед партійного керівництва. Законодавець визначив, що вони для здійснення своїх статутних завдань не можуть використовувати кошти від:
1) органів державної влади та місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законом;
2) державних та комунальних підприємств, установ і організацій, а також підприємств і організацій, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам;
3) іноземних держав та їх громадян, підприємств, установ, організацій; 4) благодійних і релігійних об’єднань та організацій; 5) анонімних осіб або від осіб під псевдонімом; 6) політичних партій, що не входять до виборчого блоку політичних партій.
Інформація про надходження на рахунок політичної партії коштів, заборонених Законом України про політичні партії в Україні, доводиться відповідною банківською установою до відома Міністерства юстиції України. Якщо кошти з джерел, які заборонені законом, надійдуть на рахунок політичної партії, вони мають бути перераховані самою політичною партією до Державного бюджету України або стягнуті в доход держави в судовому порядку.
Для забезпечення рівності політичних партій перед законом, прозорості їх фінансової діяльності, законодавець передбачив державний контроль за коштами і майном політичних партій. Вони зобов’язані щорічно публікувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, звіт про обсяг та напрями використання коштів, виділених з Державного бюджету України, на фінансування статутної діяльності політичної партії, а також звіт про майно політичної партії. Повноваження щодо майна, в тому числі коштів, що є власністю політичної партії, здійснюється відповідно до законодавства України в порядку, передбаченому статутом політичної партії.
Спираючись на досвід країн з розвиненою демократією щодо участі держави у фінансуванні політичних партій, українську практику становлення багатопартійності, Верховною Радою України у 2003 році був прийнятий Закон України про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій України.
Відповідно до закону з Державного бюджету здійснюється як фінансування статутної діяльності політичних партій, так і відшкодування витрат партій, блоків, пов’язаних з фінансуванням їхньої передвиборної агітації. У першому випадку щорічний обсяг фінансування тих політичних партій або виборчих блоків політичних партій з державного бюджету, виборчі списки яких на останніх чергових виборах народних депутатів України отримали три і більше відсотків виборців, які взяли участь у голосуванні, становить 0,01 розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 1 січня року, що передує року виділення коштів, помноженого на кількість громадян, включених до списку виборців на останніх чергових виборах народних депутатів України. Розпорядником бюджетних коштів у цьому випадку є Міністерство юстиції України. Воно розподіляє ці кошти пропорційно до кількості голосів виборців, поданих за списки кандидатів у депутати від таких політичних партій та виборчих блоків політичних партій відповідно до інформації про офіційні результати, яка надається міністерству юстиції України ЦВК. Право на фінансування статутної діяльності вказані політичні партії мають з дня набуття повноважень Верховної Ради відповідного скликання до дня набуття повноважень Верховної Радою України нового скликання, якщо відповідні партії не здобули це право повторно. Порядок розподілу коштів між політичними партіями, які входили до складу виборчого блоку політичних партій, визначається з’їздом таких політичних партій у семиденний термін з моменту офіційного оприлюднення результатів виборів. Якщо за якихось причин таке рішення з’їздом політичних партій, які входили до виборчого блоку політичних партій, не було прийнято і про це у триденний термін не було офіційно повідомлено Міністерству юстиції України, воно протягом шістдесяти днів з моменту офіційного оприлюднення результатів виборів народних депутатів України розподіляє кошти між політичними партіями, які входили до складу виборчого блоку, пропорційно до кількості народних депутатів України від кожної політичної партії, що входили до складу блоку. Рішення, дії або бездіяльність міністерства юстиції можуть бути оскаржені в суді уповноваженою особою політичної партії.
Закон передбачив підстави для припинення державного фінансування статутної діяльності політичних партій. До них відносяться їх реорганізація, ліквідація, заборона діяльності, анулювання реєстраційного свідоцтва, встановлення судом за поданням Міністерства юстиції фактів, які свідчать про те, що кошти, виділені з Державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичної партії, були використані нею на фінансування участі у виборах або на цілі, не пов’язані із здійсненням статутної діяльності.
У другому випадку відшкодування витрат здійснюється тим політичних партіям і виборчим блоком, виборчі списки яких отримали вищевказану підтримку виборів у розмірі фактичного фактично здійснених витрат, але в межах граничної суми витрат виборчого фонду партій (блоку), який не може перевищувати 400 мінімальних розмірів заробітної плати.
У випадку відшкодування витрат політичних партій, спрямованих на політичну агітацію, розпорядником коштів Держбюджету є ЦВК. Вона ж розподіляє кошти між політичними партіями, що входять до складу виборчого блоку, пропорційно до внесків цих партій до виборчого фонду партій.
ЦВК може відмовити у відшкодування витрат політичних партій або виборчого блоку, якщо під час перевірки нею їх фінансового звіту про надходження та використання коштів буде виявлено порушення порядку формування виборчого фонду політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або використання коштів на цілі, не пов’язані з передвиборчою агітації. Таке рішення ЦВК може бути оскаржено в суді.
Громадські організації набувають право власності на кошти і майно, отримане від їх засновників, членів та держави, набуте в результаті вступних та членських внесків, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій, господарської та іншої комерційної діяльності, створених ними госпрозрахункових установ та організацій. Фінансування молодіжних та дитячих громадських організацій, діяльність яких спрямовується на забезпечення соціального становлення та розвиток молодих громадян, відбувається за рахунок держбюджету.
Визначення суб’єктів державного контролю за діяльністю політичних партій має важливе значення в правовому регулюванні їх статусу. Коло державних органів та обсяг повноважень щодо контролю за діяльністю політичних партій визначається місцем в політичній системі і, в свою чергу, зумовлює можливість політичним партіям цивілізовано виконувати статутні завдання, реалізуючи свою громадсько-політичну роль. Такими органами є Міністерство юстиції України, на яке покладено контроль за додержанням політичними партіями Конституції, законів України та їх статуту, а також Центральна й окружні виборчі комісії, які покликані здійснювати контроль за додержанням політичними партіями порядку участі у виборчому процесі. Державний контроль за використанням політичними партіями коштів на фінансування їх статутної діяльності здійснює Рахункова палата та Головне контрольно-ревізійне управління України (далі ГКРУ). Якщо в ході перевірки, яка проводиться ГКРУ у період з 1 лютого по 1 березня року, наступного за роком, в якому було виділено кошти на підтримку статутної діяльності політичної партії, були виявлені факти порушення використання грошей, ГКРУ звертається до суду щодо припинення державного фінансування статутної діяльності політичної партії з повідомленням про це Міністерства юстиції України.
У разі порушення політичними партіями Конституції і Законів України, до них можуть вживатися такі заходи як попередження і заборона. При застосуванні першого – відповідний контролюючий орган видає припис про недопущення протиправних вчинків, якщо керівництво політичної партії публічно оголосило про намір вчинити їх і – припис про усунення допущених правопорушень, якщо вчинені політичною партією дії не тягнуть за собою іншого виду відповідальності. В останньому випадку її керівництво зобов’язано невідкладно усунути порушення законодавства України і у 5-денний термін повідомити відповідний контролюючий орган про вжиті заходи.
Політична партія може бути заборонена за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо її створення і діяльності, встановлених Конституцією України, Законом України „Про політичні партії в Україні”, іншими законами України. Рішення суду щодо заборони діяльності політичної партії тягне за собою припинення її діяльності, розпуск керівних органів та інших структурних підрозділів й утворень, передбачених статутом політичної партії і припинення партійного членства.
Висновки
політичний партія громадянин конституційний
Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій і громадських організацій в Україні має декілька характерних рис: по-перше, воно відповідає реаліям суспільного розвитку нашої держави. Всього за роки незалежності виникло понад 140 політичних партій, причому декілька з них у своєму розвитку досягли доволі високого рівня – з програмою, побудованою на основі чітких ідеологічних принципів, структурою, що відповідає партійному статуту, соціальною базою, достатнім кадровим потенціалом, фіксованим членством та ін.; по-друге, воно визначає місце і роль політичних партій в політичній системі України, сприяє їм у пошуку суспільної опори у вигляді соціальної верстви або іншої зацікавленої групи; по-третє, у зв’язку з зростанням ролі політичних партій у політичній системі України, збільшенням їх впливу на розвиток суспільних відносин, значно розширюється його законодавча основа: крім Конституції України і Закону України про політичній партії в Україні, діяльність політичних партій регулюється багатьма іншими законами; по-четверте, воно гарантує політичним партіям передбачену Конституцією і законами України діяльність; по-п’яте, з забороною органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам втручатися у внутрішню діяльність політичних партій, виокремлювати у своєму ставленні будь-яку з них, воно сприяє зміцненню самоврядної, громадської основи політичних партій, перетворенню їх в інститут громадянського суспільства та ін.
Список літератури
1. Погорілко В., Федоренко В. Поняття, види і структура конституційних норм // Право України. –2008. –№ 11.
2. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. –2009. – № 3.
3. Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. – 2007.– № 5.
4. Федоренко В.Л. Інститут конституційно-правових відносин в системі конституційного права України // Наук. Вісн. Чернів. університету.: Правознав.– 2005. Вип. 286.
5. Федоренко В. Поняття системи конституційного права України // Право України. – 2009. – № 7.
6. Федоренко В.Л. Теоретичні основи системи конституційного права України // Держава і право, вип.34.–2006.
7. Шаповал В. Суб’єкти конституційного права України: постановка проблем теоретичного визначення // Право України. –2007. –№ 8.
8. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. – 2009. – № 6.