1. Понятие и сод. Кон. Строя. 1
2. Структ. и прин. самоорганиз. гражд. Общества 1
3. Проблемы соотнош. гражд. об-ва и правов. гос-ва. 2
4. Основ. институты. гражд. общ-ва и конст. ср-ва обеспеч. его функциониров. 2
5. Объеденения граждан. 2
6. Полит. партии и их роль в жизни гражд. об-ва 3
7. Общественные организац: понятие и виды. 3
8. Демократ. правовое гос-во. 3
9. Чел, личн, гражданин в совр конституциализме. 3
10. Понятийные ср-ва, опред-ющие положение личности в гос-ве и общ-ве. 3
11. Понятие, юр. природа и классификация К-ционных прав, свобод, зак-ных интересов о обяз-тей гр-ан. Соотношение индивидуальных и коллективных прав.
3
12. Гарантии осущ-ния прав, свобод и обяз-тей гр-ан. 4
13. Задачи органов исполн. и суд. властей, контрольно-надзорных, правоохр. органов, объединений гр-ан в обеспечении правовой защищенности чел-ка. 4
14. Междунар.-правов. стандарты и К-ционное зак-во о правов. положении чел-ка и гр-на. 4
15. Понятие и виды гр-ких состояний личности. Правовая регламентация гр- ких состояний личности. 4
16. Гражданство: понятие и К-ционная природа. 4
17. Принадлежность к гр-ву и приобретение гр-ва. 4
18. Условия принятия гр-ва. Прекращение гр-ва. 4
19. Понятие и правовой статус иностранных граждан. 4
20. Лица без гражданства: понятие и особенности правового положения.
Проблема полигражданства. 5
21. Понятие и особенности правового статуса беженца. Проблема вынужденных переселенцев. 5
22. Особенности правового положения лиц, получивших убежище. 5
23. Парламентарная и президентская республика: особенности организации и функционирования государственной власти, управления и территориального самоуправления. 5
24. Государственный строй и форма государства в Украине: понятие и соотношение. 5
25. Суверенитет государства. Народный, национальный, государственный суверенитет. 5
26. Народ—носитель суверенитета и источник государственной власти. 6
27. Организационно-правовые формы народного волеизъявления /прямого народовластия/. 6
28. Содержание и практическая реализация принципа разделения властей в правовом государстве. 6
29. Конституционная организация государственной власти и местного самоуправления в Украине. 6
30. Государственные символы и правовой порядок их использования. 6
31. Понятие и принципы териториального устройства Украины. 6
32. Конституционные /юридические/ признаки унитарного государства
Украины. Разграничение компитенции республики Украина и автономной республики Крым. 6
33. Конституционные средства совершенствования и гармонизации межнациональных отношений в старне. 6
34. Государственная территория: понятие и состав. 6
35. Государственная граница: понятие, виды, порядок установления, режимы.
6
36. Государственные организации и средства защиты государственной границы в условиях мира, войны, териториальной обороны. 6
37. Административно-териториальное устройство Украины и порядок решения вопросов административно-териториального устройства. 6
38. Понятие органа государства, его признаки и конституционный статус. 6
39. Структура действующего законодательства о государственных органах
Украины. 6
40. Конституционные принципы организации и деятельности органов государства. Демократизация организации и деятельности государстванного аппарата. 6
41. Законодательная власть: структура, порядок деятельности, компетенция.
7
42. Конституционный статус народного депутата и правовые гарантии его деятельности. 7
43. Президент Украины: полномочия и роль в системе государственных органов. 7
44. Администрация Президента. 7
45. Кабинет Министров: место в системе органов и исполнительной власти, структура и компетенция. 7
46. Центральная государственная администрация: понятие, структура. 7
47. Местная государственная администрация: понятие, структура, компетенция. 7
48. Аппарат ВР У-ны. 7
49. Регламент ВР У-ны. 7
50. Комитеты ВР У-ны. 7
51. Ф-ции и полномочия комитетов ВР У-ны. 7
52. Орг-ция работы комитетов ВР У-ны. 8
53. Требования к заключениям и рекомендациям комитетов ВРУ. 8
54. Сессии ВРУ (по регламенту ВРУ). 8
55. Заседания ВРУ (по регламенту ВРУ). 8
56. Формирования органов суд. и исполнит. Власти ВРУ, персональное избрание, назначение и освобождение от должности. 8
57. Законодательная процедура (по регламенту ВРУ). 8
58. Принятие постановлений и иных актов ВРУ, ее органами и д. лицами. 8
59. Осущ-ние ВРУ и ее органами контрольных ф-ций и полномочий. 8
60. Рассмотрение и принятие решений ВРУ по спец. Процедурам. 8
61. Принятие, осн. принципы и система местного самоуправления. 8
62. Сельский, поселковый и городской голова. 8
63. Организационно-правовая основа местного самоуправления. 9
64. Исключительная компетенция сельских, поселковых и городских советов.
9
65. Полномочия исполнительных органов в с., п., г. советах. 10
66. Сессия с., п., г. советов. 10
67. Постоянные комиссии с., п., г. советов. 10
68. Правовой статус депутата местного совета. 11
69. Гарантии местного самоуправления. 11
70. Ответственность органов и д. лиц местного самоуправления. 11
71. Регламент Конституционного Суда Украины. 12
72. З-он У-ны «О выборах народных депутатов Украины». 12

1 Понятие и сод. Кон. Строя.

К.С. это юрид. орг-ция общ-ного и гос-ного строя, политико-правовой фундамент формирования гр-кого общ-ва и правового гос-ва, ср-ва обеспечения приоритета прав и свобод человека и гр-на в отношении любых других коллективно-субъективных прав.
К-ционный строй У-ны представл. собой систему обществ. отнош,. которые предусматривает, регул. и охраняет ее К-ция, то есть порядок, что устанавливает ее Осн. З-н в гос-ве и общ-ве.
Общепризнанными составными конституционного строя есть основы гос-ного и общест. строя, к-ционный статус человека и гражданина, формы прямого народовластия, орг-ция гос-ной власти и местного самоуправления и статус их органов, территориальный строй и другие институты гос-ва и общ-ва.
Первоочередное значение К-ция У-ны, как и к-ции большинства стран мира, предоставляет закреплению к-ционных основ гос-ного и общ-ного строя.
К-ция, как осн. з-он гос-ва, закрепляет отношения, определяющие построение, устройство и функционирование гос-ва как орг-ции полит. власти.
К ним относятся отношения, которые складываются по поводу:
. -формы гос-ного правления,
. -политического режима,
. -гос-ного устройства,
. -использования атрибутов и символов гос-ва.

2 Структ. и прин. самоорганиз. гражд. Общества

Создание общ-ных структур, к-рые поддерживают, способствуют и инициируют общ-но-полезные дела в системе самоупр-ния, явл. одним из главных задач органов самоупр. За инициативой жителей сел, поселков и городов соответствующие сельские, поселковые и городские советы могут позволяющие им создавать строительные, уличные, квартальные и др. органы самоорг-ции нас-ния. Целью деят-ти таких органов есть поддержка усилий органов местного самоупр-ния, реализация актов местных референдумов, осущ-ния общ-ных инициатив и т.п.
Органы самоорг-ции нас-ния действуют в пределах К-ции и законов У-ны, уставов (положений) о них, утвержденных в опред. законом порядке. Развивая общ-ные инициативы, жители сел, поселков и городов через создаваемые ими органы самоорг-ции населения, сельские, поселковые и городские советы укрепляют свои позиции в отношениях с исполнит. органами местного самоупр- ния и органами исполнит. власти, а если нужно, то и делают сопротивление против давления с боку собственных и гос-ных исполнит. структур.
К-ция предусм. делегирование сельскими, поселковыми и, городскими советами полномочий органам самоорг-ции нас-ния.
Создание общ-ных структур в системе местного самоупр-ния районными и обл. советами К-ция не предусматривает. Предоставление такого права исключительно сельским, поселковым и гор. советам делает положение районных и обл. Советов зависимым от советов первичного уровня самоупр-ния. Это дает возм-сть последним создавать вокруг районных и областных советов различные общ-ные фонды, объединения тер-ных общин и т. п., к-рые усиливают их воздействие на районные и областные советы и т.п.
Вопросы орг-ции и деят-ти органов самоорг-ции нас-ния как составной части системы местного самоупр-ния определ.зак-вом о местном самоупр-нии.

3 Проблемы соотнош. гражд. об-ва и правов. гос-ва.

Гражданское общество - это, во-первых ассоциация людей, в которой каждый чел-к свободен как обладающий неотчуждаемыми правами, равноправен с др. членами ассоциации, самостоятелен в выборе правового состояния
(гражданство, иностранство, безгражданство), во-вторых, внегос-ные
(институционализированные в объединения граждан) ассоциации людей по социальной, этнической, религиозной и др. принадлежности полит., профессиональным и др. интересам, в-третьих, формирующиеся на этих основах общ-ные (внегос-ные) отношения, развивающиеся и функционирующие на самоуправленческих началах, самопроявлении воли и интересов отдельных индивидов и их ассоциаций, действующих в правосвободном (свободном от гос- но-правового воздействия) пространстве общ-ва.
Становление и функционирование гражданского общества во внегос-ной сфере общ-ных отношений не означает его изолированность от гос-но-правовых ин- тов, орг-ционной деят-ти гос-ных органов и орг-ций, правовых ср-в воздействия на деят-ть орг-ций и поведение людей в системе гражд. общ-ва.
При этом используются разл. Гос-но-правовые ср-ва - законодат. акты, правовые отношения, складывающиеся в связи с правовым регулированием поведения людей, орг-цией, реорг-цией, деят-тью и прекращением объединений людей, функционированием др. ин-тов гражд. общ-ва, договорные и внедоговорные ср-ва правового регулирования взаимоотношений, взаимодействия общ-ва и гос-ва, правоохранит. Деят-сть гос-ва, его органов и орг-ций.
Демократическое правовое гос-во - это учрежденная и действующая на демократических началах юр. орг-я общества, пр. форма организации и деятельности публично-полит. власти, ее взаимоотношений с человеком в различных гражд. (прав) состояниях и гражд обществом.
Важнейшие принципы гражд общества и демокр. правового гос-ва, их взаимоотношений на индивидуальном и массовом (ассоциированном) уровнях закреплены и оформлены в системе К-ционного строя. В отличие от общ-ва, в к- рое гос-во входит в кач-ве важнейшей полит орг-ции, центра, вокруг к-рого
«вращается» вся полит. жизнь, гражд. общ-во не включает гос-во, несмотря на то, что все его потребности и интересы в различной степени и форме находят отражение в гос. деят-ти, преломляются «сквозь» волю гос-ва, получая всеобщее значение в системе зак-ва, юр. средств, обеспеч-щих стабильность и нормальное развитие гражд. общ-ва.
Определяется служебная, обслуживающая роль гос-ва в отношении гражданского общ-ва, воссоздание для него нормальных демократических условий существования и развития. С др. стороны, функционирование гражд. общ-ва в соответствие с законами гос-ва, уважении общ-вом гос-венности.
Конституционными признаками демократического правового государства являются :
- разграничение функций, сфер влияния и ответственности между государством и гражданским обществом с тем, чтобы государственное регулирование в гражданском обществе осуществлялось в пределах, определенных Конституцией, создавало для общества условия нормального развития, а гражданское общество и его институты, оказывая постоянное влияние на государственную политику, не претендовали на суверенную власть, на осуществление властно-управленческих функций, узурпацию власти отдельными партиями, группировками или лицами, а являлось свободной ассоциацией людей.их социальным домом;
- достижение политической (государственной) власти только посредством законом предусмотренных форм прямого народовластия, демократических выборов, имеющих всеобщий, равный, прямой характер при условии тайного голосования и исключительного права высшего органа государственной власти выступать от имени всего народа:
- разделение государственной власти на законодательную, исполнительную, контрольную, судебную, каждая из которых действует независимо, самостоятельно, во взаимодействии с другими властями и, как правило
(исключение может быть установлено только Конституцией), без права взаимного делегирования функций и полномочий, на началах взаимных сдержек и противовесов;
- разграничение компетенции между центральной властью и органами регионального и местного самоуправления, центральной и местной государственной администрацией, органами регионального, местного самоуправления и другими формами территориальной самоорганизации граждан с правом делегирования полномочий и договорной компетенции в системе самоуправления территориальным коллективом (общины, коммуны);
- признание государством (но не октраирование, не «дарованием им) естественных, неотчуждаемых и неприкосновенных прав и свобод человека и гражданина, обеспечение этих прав и свобод государственной защитой

4 Основ. институты. гражд. общ-ва и конст. ср-ва обеспеч. его функциониров.

Осн. институтами гр-кого общ-ва явл.:
. собственность в установленныз законом формах;
. свободное предпринимательство в условиях добросовестной конкуренции и социальной направленности, защиты интересов потребителей;
. эколог. Безоп-ть как система мер, проводимых в соответствующих орг- ционных формах и направленная на сохранение окружающей среды, генофонда живой природы;
. семья-естественная и основная ячейка общ-ва, в к-рой брак основан на добровольном и свободном соглашении мужчины и женщины, равноправных семейных отношениях;
. охрана здоровья народа как система социально-экон., медико-санитарных, оздоровительно-профилактических мер;
. народное образование, развитие науки, культуры и искусства в условиях свободного выбора каждым чел-ком и объединениями людей форм и видов образования, сфер занятия научной деятельностью, областью культуры и искусства;
. объединения гр-ан-полит. партии, массовые движения, профессиональные союзы, добровольные товарищества, фонды, ассоциации и др. объединения людей (не имеющих целью получение прибыли);
. ср-ва массовой информации, действующие на основе свободы, исключения цензуры и монополизма каких-либо ср-в массовой информации.
Становление и функционирование гр-кого общ-ва во внегос-ной сфере общ-ных отношений не озачает его изолированности от гос-но-правовых институтов, орг- ционной деят-ти гос. органов и орг-ций, правовых ср-в воздействия на деят- ть орг-ций и поведение людей в системе гражд. общ-ва.К-ция закрепляет основы формирования, развития и защиты гражд. общ-ва, определяет начала его взаимосвязей с гос-вом. Она должна провозгласить приоритет гр-кого общ-ва над гос-вом, обеспечивающим условия нормального его функционирования.
При этом используются разл. гос.-правовые ср-ва-законодат. Акты, правовые отношения, складывающиеся в связи с правовым регулированием поведения людей, орг-цией, реорг-цией, деят-тью и прекращением объединений людей, функционированием др. институтов гр-кого общ-ва, договорные и внедоговорные ср-ва правового регулирования взаимоотношений, взаимодействия общ-ва и гос- ва, правоохр. деят-ть гос-ва, его органов и орг-ций.

5 Объеденения граждан.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.
Дія цього Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством.
Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються
Законом України про профспілки.
Громадська організація
Політична партія
Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у вибор напрямів своєї діяльності.
Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки
Конституцією та законами України.
Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання.
Об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.

6 Полит. партии и их роль в жизни гражд. об-ва

Стаття 2. Політична партія
Політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.
Щодо політичних партій в Конституції також заначається, що політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути за цією
Конституцією лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. Як складова частина права громадян України на об'єднання закріплюється їх право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). Щодо гарантій цього права в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Разом з тим Конституцією передбачаються певні обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій. Зокрема, відповідно до статті 37
Основного Закону утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняється. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях, що було поширеним явищем протягом тривалого часу.

7 Общественные организац: понятие и виды.

Стаття 3. Громадська організація
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно- культурних, спортивних та інших спільних інтересів. см полит партии (пред)

8 Демократ. правовое гос-во.

См вопрос 3

9 Чел, личн, гражданин в совр конституциализме.

Совокупность свойств, которые характерезуют человека как социальное существо, участника общ. Отношений, охватывается понятием личности. Наличие у человека определенных прав и свобод свидетельствует о формировании личности, обладающей определенным статусом в обществе. Таким образом, личность, - это индивид, обладающий определенным статусом в обществе, комплексом прав, свобод и обязанностей.
Конкретный человек выступает биологической основой личности, которая, являясь продуктом общества, характерезуется в единстве социальных и биологических черт, и включает:
-социальные связи и отношения человека;
-опыт, знания, навыки, привычки, культурный уровень;
-инстинкты,темперамент, чуства, состояние здоровья;
-особенности психики и мышления, способности к познанию и творчеству.
Человек становится личностью в процессе своего развития, под влиянием как индивидуальных, так и социальных факторов. Отношения между личностью и государством определяются правовым положением личности и ее правовым статусм в обществе и государстве. Правовое положение личности включает правовое состояние, общюю правосубъектность, политико-правовые принципы, основные права, свободы и обязанности личности, а также юридические гарантии их реализации. Основой правового положения личности является ее правовой статус, который представляет собой совокупность прав, свобод и обязанностей личности, закрепленных в законодательстве. Ядром правового статуса личности является конституционный статус, как совокупность закрепленных в Конституции прав, свобод и обязанностей. Правовое состояние личности отражает принадлежность лица к государству /гражданство, иностранное гражданство, безгражданство/. Положение человека в обществе определяет правовое положение личности, соотношение между гражданином и государством. Различные общества и государства характерезуются не одинаковым правовым положением личности. Это положение, в свою очередь, зависит от общественно-экономической формации, типа государства, формы правления и полит. движения. Для демократических гос-в характерен высокий правовой статус личности, наличие признаных естественных прав человека, определяющих высокий уровень защищенности и независимости личности. В государствах с авторитарным режимом права и свободы личности полностью или частично ограничены государством.

10 Понятийные ср-ва, опред-ющие положение личности в гос-ве и общ-ве.

Правовое положение личности включает:
1) гр-во, 2) общую правоспособность, 3) политико-правовые принципы, осн. права и обяз-ти гр-ан, 4) а также юрид. гарантии прав, свобод и обяз-тей личности.
Гр-во - предпосылка элементов правового положения личности. Объе прав и обяз-тей, предоставляемых лицу гос-вом, находится в прямой зависимости от гр-ва, устанавливая права и обяз-ти в полном объеме для гр-ан У-ны. Гр-во У- ны опред. постоянную связь лица и гос-ва, находящую свое отражение в их взаимных правах и обяз-тях. Право на гр-во явл. неотъемлемым правом чел-ка.
Общая правосп-ть - это сп-ть иметь права и обяз-ти. Она органически связана с гр-вом, служит его логическим продолжением.
Система осн. прав, свобод и обяз-тей охватывает все главные сферы жизни и деят-ти гр-ан. Соответственно этим сферам она содержит специфические внутрисистемные связи между составляющими ее главными группами прав, свобод и обяз-тей, а также между отдельными правами, свободами и обяз-тями.
По осн. сферам деят-ти людей права, свободы и обяз-ти гр-ан классифицируются по 4 группам:
-осн. права, свободы и обяз-ти гр-ан в области соц.-экон. жизни;
- ..... в обдасти социально-культурной жизни;
- ..... в области гос-ной и общ-но-полит. жизни;
- ..... в области личной жизни, т.е. в сфере индивидуальной свободы и личной безоп-ти.
Гарантии осущ-ния осн. прав и свобод и соблюдение осн. обяз-тей состоят в том, чтобы обеспечить возможно более благоприятную обстановку, в к-рой закрепленный в законе статус гр-на становился бы юрид. и фактическим положением каждого отдельного чел-ка. Гарантии служат связующим звеном, к- рое дает возм-ть осуществить необходимые в правовом статусе гр-ан переход от предусмотренной в законе возм-ти к действительности, т.е. гарантировать осн. права и свободы гр-ан - значит обеспечивать обладание и пользование ими и защищать их от нарушителей. Гарантии осн. обяз-тей выражаются в создании более благоприятных условий для несения и активного исполнения обяз-тей и в установлении отв-ти, применения вытекающих из нее мер к лицам, не выполняющих своих обяз-тей.

11 Понятие, юр. природа и классификация К-ционных прав, свобод, зак-ных интересов о обяз-тей гр-ан. Соотношение индивидуальных и коллективных прав.

Термины «права», «свободы» и «обяз-ти» часто употребляются в национальном праве разных стран мира, в т.ч. и в укр. праве. Им уделяется большое внимание в К-ции У-ны и в др. законодат. актах почти всех отраслей права У- ны (К-ционное, админ., семейное право и т.д.).Права и свободы гр-на закреплены в международном праве в виде общепризнанных стандартов, к-рые находятся в междунар. соглашениях и пактах. Где бы гр-нин не находился, он находится под защитой сообщ-ва, своего гос-ва и гос-ва, где он находится.
Гос-во через свои з-ны закрепляет права и свободы гр-ан потому, они явл. фундаментальными.
Права и свободы гр-на и чел-ка-это обеспеченные К-цией и др. з-нами У-ны возм-ти иметь, владеть, пользоваться и распоряжаться эконом-кими, полит., культурными и др. социальными ценностями, благами; пользоваться свободой действий и поведения в пределах з-на. Права и свободы гр-на, закрепленные к- цией (ст.22), не явл. исчерпаемыми, они не могут быть отменены. Исходя из содержания К-ции У-ны, осн. права и свободы гр-на и чел-ка классифицируются по таким признакам: гражд-кие, политические, экономические, социальные, культурные права и свободы. Это осн. К-ционные права гр-на. Они конкретизируются, детализируются в законодательных актах, к-рыми устанавливаются способы защиты таких прав.
Содержание К-ционных обяз-тей составляют общие требования общ-ва и гос-ва к человеку и гр-ну в сфере социальной действительности. К-ционные обяз-ва- это разновид юрид. обяз-в, под к-рыми подразумевается продиктованная зак- вом мера необходимого, обязательного поведения чел-ка. К-ционные обяз-ти определяют обязательное (желаемое) для всех гр-ан и общ-ва поведение чел-ка и гр-на в гос-но-правовой и социальной сферах. Их содержание составляют К- ционные нормы, обобщенные с позиций международно-правовых актов и принципов общечеловеческой морали.

12 Гарантии осущ-ния прав, свобод и обяз-тей гр-ан.

См. Раздел 2 Конституции Украины.

13 Задачи органов исполн. и суд. властей, контрольно-надзорных, правоохр. органов, объединений гр-ан в обеспечении правовой защищенности чел-ка.

14 Междунар.-правов. стандарты и К-ционное зак-во о правов. положении чел- ка и гр-на.

Право человека -- это гарантированное законом и обеспеченное государством возможность поведения лица, а свобода – область человеческого поведения, в которую гос-во обязуется не вмешиваться. В современном мире для большинства государств характерно определенное совпадение взглядов на то, какие права должны быть представленны индивидом, и закреплены в национальных законах.Международно- правовые обязательства, развивающие и конкретизирующие принцип уважения прав человека составляют содержание международных стандартов в области прав человека.Существуют следующие международные акты о правах человека: всеобщая декларация прав человека
1948г./ООН/; Декларация о правах лиц принадлежащих к нац. или этническим, религиозным и языковым меньшинствам/1992г./; декларации о защите всех лиц от пыток и др. жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения или наказания /1975г./; Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах; международный пакт

15 Понятие и виды гр-ких состояний личности. Правовая регламентация гр-ких состояний личности.

Гражданин - З-н о гражданстве
Иностранец - З-н О правовом положении иностанцев
Беженец - З-н о беженцах
Лицо без гражданства - З-н о гражданстве и О правовом положении иностанцев

16 Гражданство: понятие и К-ционная природа.

Гражданин - это человек, взятый в его соотношении с гос-вом, политической властью в общ-ве и законом, основанном на государственно-правовом признании конкретного индивида носителем субъективных прав и юрид. обязанностей.
Право на гражданство является неотъемлемым правом человека. Гражданин
Украины не может быть лишен гражданства или права изменить гражданство.
Граждане Украины независимо от оснований и порядка приобретения гражданства Украины имеют равные конституционные права и свободы и являются равными перед законом.
Украинское государство гарантирует и защищает конституционные права и свободы - своих граждан и обеспечивает выполнение ими обязанностей перед обществом.

17 Принадлежность к гр-ву и приобретение гр-ва.

Статья 2. Принадлежность к гражданству Украины
Гражданами Украины являются:
1) все граждане бывшего СССР, которые на момент провозглашения независимости Украины (24 августа 1991 года) постоянно проживали на территории Украины;
2) лица, которые на момент вступления в силу Закона Украины «О гражданстве Украины» 3 ноября 1991 года) постоянно проживали в Украине, независимо от расы, цвета кожи, политических, религиозных и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущественного положения, места жительства, языковых или других признаков и которые не являются гражданами других государств;
3) лица, родившиеся или постоянно проживавшие на территории Украины, а также их потомки (дети, внуки), если они на 13 ноября 1991 года проживали за пределами Украины, не состоят в гражданстве других государств и до 31 декабря 1999 года подали в установленном настоящим Законом порядка заявление об определении своей принадлежности к гражданству Украины;
4) лица, которые приобрели гражданство Украины в соответствии с настоящим
Законом.
Статья 11. Основания приобретения гражданства Украины
Гражданство Украины приобретается:
1) по рождению;
2) по происхождению;
3) путем принятия в гражданство Украины;
4) путем восстановления в гражданстве Украины;
5) на других основаниях, предусмотренных настоящим Законом;
6) на основаниях, предусмотренных международными договорами, согласие на обязательность которых дано Верховной Радой Украины.

18 Условия принятия гр-ва. Прекращение гр-ва.

Статья 16. Принятие в гражданство Украины Иностранцы и лица без гражданства могут быть по их ходатайствам приняты в гражданство Украины.
Условиями принятия в гражданство Украины являются:
1) признание и исполнение Конституции Украины и законов Украины;
2) не пребывание в иностранном гражданстве;
3) непрерывное проживание на законных основаниях на территории Украины в течение последних пяти лет.
Это правило не распространяется на лиц, изъявивших желание стать гражданами Украины, при условии, если они родились или доказали, что хотя бы один из их родителей, дедушка или бабушка родились на ее территории;
4) владение украинским языком в объеме, достаточном для общения;
5) наличие законных источников существования.
Положения абзаца первого пункта 3, пунктов 4, 5 части второй настоящей статьи могут не учитываться в исключительных случаях по .решению Президента
Украины в отношении лиц, имеющих выдающиеся заслуги перед Украиной или если их принятие в гражданство Украины представляет государственный интерес для
Украины.
По истечении действия пункта 3 статьи 2 настоящего Закона гражданство
Украины приобретается .лицами, на которых он распространяется, в порядке, установленном статьей 16, без учета положений абзаца первого пункта 3 и пункта 4 части второй настоящей статьи.
Положения абзаца первого пункта 3 и пункта 4 части второй этой статьи не распространяются на лиц, состоящих в браке с гражданами Украины.
В гражданство Украины не принимаются лица:
1) совершившие преступления против человечества или осуществлявшие геноцид либо совершившие преступления против государства или тяжкие преступления против личности;
2) осужденные к лишению свободы до снятия судимости;
3) находящиеся под следствием или избегающие наказания либо совершившие преступление на территории другого государства;
4) находящиеся на военной службе, в службе безопасности, в правоохранительных органах, органах юстиции или органах государственной власти иностранного государства.
Статья 18. Основания прекращения гражданства Украины Гражданство Украины прекращается:
1) вследствие выхода из гражданства Украины;
2) вследствие утраты гражданства Украины;
3) на основаниях, предусмотренных международными договорами Украины, согласие на обязательность которых дано Верховной Радой Украины.

19 Понятие и правовой статус иностранных граждан.

Стаття 2. Засади правового статусу іноземців
Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.
Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Режимы проживания иностранных граждан.
Стаття 3. Імміграція і тимчасове перебування іноземців
Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він: має в Україні законне джерело існування; перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України; перебуває на утриманні громадянина України;
- має на своєму утриманні громадянина України; в інших передбачених законами України випадках.
Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію.
Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Якщо іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх національні паспорти або документи, що їх замінюють.

20 Лица без гражданства: понятие и особенности правового положения.
Проблема полигражданства.

См. Ст. 26 Конституции.

21 Понятие и особенности правового статуса беженца. Проблема вынужденных переселенцев.

Стаття 1. Поняття "біженець" та умови набуття статусу біженця
У цьому Законі під терміном "біженець" розуміється іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

22 Особенности правового положения лиц, получивших убежище.

Стаття 12. Права біженця
Особа, яка набула статусу біженця, має право на: вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов дотримання правил, установлених для іноземців; працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців; охорону здоров'я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України; одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання; навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців; користування надбаннями культури; свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів; недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав; вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів
(положень).
Стаття 13. Обов'язки біженця
Біженець зобов'язаний: дотримувати Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування; виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб.

23 Парламентарная и президентская республика: особенности организации и функционирования государственной власти, управления и территориального самоуправления.

Парламентская республика характеризуется провозглашением принципа верховенства парламента над правительством. Правительство несет политответственность за свою деятельность. Глава гос-ва избирается парламентом обладающий формальной самостоятельностью.Особенностью этой республики является: правительство формируется только парламентским путем из числа членов партийного большинства в парламенте. Правительство правит пока его поддерживает парламентское большинство. Президент действует только с согласия парламента. Президентские акты приобретают юр. силу только после контрасигнации соответствующим министром, котрый несет за них ответственность.Президент наделяется обширными полномочиями,но осуществляются они правительством.
Президентская республика. В ней законодательная и исполнительная власть получает свой мандат от народа.Главой исполнительной власти является президент,совмещающий эту функцию с функцией главы государства.Правительства как колегиального органа обычно нет. Министры подчинены президенту. У президента нет права на роспуск парламента.
Признак: отсутствие ответственности исполн.власти перед парламентом за проводимую политику.В президентской республике наиболее последовательно проведен принцип разделения властей. Взаимоотношения между ветвями власти строятся на базе принципа сдержек и противовеса, согласно которому президент, парламент и верх.суд наделяются такими полномочиями, котрые позволяют им воздействовать друг на друга.

24 Государственный строй и форма государства в Украине: понятие и соотношение.

Госстрой – это система отношений, возникающих на основе норм, закрепленных в конституции и конституционных законах и складывающихся в процессе формирования и деятельности органов государства, регионального и местного самоуправления. Организация госстроя основана на принципах разделения госвласти на законодательную, исполнительную и судебную, разграничения компитенции между центральной властью, местными советами и др. органами самоуправления на основе верховенства Конституции и законов
Украины. Конституционные основы госсоя представляют собой систему предусмотренных и закрепленных Конституцией основных принципов организации и деятельности государства и его основных институтов: форм гос-ва, основных элементов /атрибутов/ его механизма, основных функций гос-ва и гарантий госстроя. Основными принципами госстроя Украины соотвтственно к его
Конституции являются принципы суверенитета и независимости гос-ва, демократизма гос-ва, соц. И правового хар-ра гос-ва, унитарности /единства/ гос-ва. СМ. Ст.ст.1, 2 Конституции. Форма гос-ва – это госустройство, т.е. это его территориальная организация, форма госсвязей между государством вцелом и его частями, их правовое положение. Территориальное устройство
Украины построено на принципах единства, неделимости, неприкосновенности и целостности гос.территории. При решении вопросов территориального устройства учитываются госинтересы, мнения граждан, проживающих на соответствующей территории, потребности развития регионального и местного самоуправления. Украина это унитарное государство. Территория Украины делится на области, районы, города, районы в городах, села и поселки. В состав Украины входит автономная республика Крым.

25 Суверенитет государства. Народный, национальный, государственный суверенитет.

Суверенитет – это свойство, присущее гос-ву, определяющее его верховенство, самостоятельность и независимость при осуществлении функций внутри гос-ва и за его пределами. Он характеризует возможность самостоятельно, без всякого вмешательства осуществлять свою политику.Украина как суверенное гос-во самостоятельно в решении любых вопросов своей госполитики. Она беспечивает верховенство Конституции и законов республики на своей территории, имеет свое гражданство. Украина самостоятельно определяет свой экономический статус и закрепляет его в законах. Народ Украины имеет исключительное право на владение, пользование и распоряжение нацбогатством Украины.
Суверенитет рассматривается в зависимости от его содержания в трех аспектах: государственный суверенитет, народный суверенитет и суверенитет наций. Суверенитет государства характеризуется сочетанием государственного, народного и национального суверенитета. Декларация «О государственном суверенитете Украины» провозглашает государственный суверенитет Украины как верховенство, самостоятельность, полноту и неделимость власти Республики в пределах ее территории и независимость и равноправие во внешних сношениях.
Суверенитет народа - это полновластие народа. Граждане Республики всех национальностей составляют народ Украины, который является единственным источником государственной власти в Республике. Полновластие народа реализуется на основе Конституции Украины как непосредственно, так и через народных представителей, избранных в Верховный и местные Советы Украины. От имени всего народа может выступать исключительно Верховный Совет. Украина обеспечивает верховенство власти на всей территории, ее единство и целостность. На-пиональный суверенитет проявляется в праве нации на самоопределе-ние и на выбор своей государственности.

26 Народ—носитель суверенитета и источник государственной власти.

См ст. 5 Конституции.

27 Организационно-правовые формы народного волеизъявления /прямого народовластия/.

Референдумы и выборы. См ст. 69 Конститутции
Стаття 1. Поняття і види референдумів
З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми. Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

28 Содержание и практическая реализация принципа разделения властей в правовом государстве.

29 Конституционная организация государственной власти и местного самоуправления в Украине.

См ст. 6 Конституции.

30 Государственные символы и правовой порядок их использования.

См ст. 20 Конституции.

31 Понятие и принципы териториального устройства Украины.

См ст. 2 Конституции См. Вопрос 24

32 Конституционные /юридические/ признаки унитарного государства Украины.
Разграничение компитенции республики Украина и автономной республики
Крым.

См. Вопрос 24 согласно закона украины от 29.03.92 г./о разграничении полномочий между органами гос. власти Украины и РК/ РКявляется автономной составной частью Украины и самостоятельно решает вопросы отнесенные к её веденью Конст. Украины,Конст.РК и указанным законом.Територия РК не может быть изменина или передана в состав другого государства без согласия ВС.
Украины и ВС. РК. Веденью РК подлежат:принятие,изменение,истолкование
Конституции РК и ее законов,контроль за их соблюдением;участие в формировании и осуществлении внутриполит. и внешнеполит. деятельности
Украины по вопросам касающимся интересов РК, установления и изменения границ районов населенных пунктов;определения порядка организации деятельности органов власти, местного самоуправления РК;назначение выборов нар.депутатов РК и местных советов нар.депутатов;проведение местных референдумов по компетенции РК;образование и формирование органов судебной власти в соответствии с системой суд.власти в Украине;осуществление права собственности на природные ресурсы, находящиеся на территории
РК;составление и утверждение бюджета на основе единой налоговой политики
Украины;определение и осуществление политики в области образования, культуры и здравоохранения;и т.д. Законы Украины являются обязательными к исполнению на территории РК ВС Украины может приостановить действие нормативных актов РК в случае несоответствия их Конституции и законам
Украины до принятия оканчательного решения конституц.Судом Украины.

33 Конституционные средства совершенствования и гармонизации межнациональных отношений в стране.

34 Государственная территория: понятие и состав.

Территория гос-ва – это пространство на котором распространяется его власть. Под территорией понимается не только суша, но и акватория и воздушные пространства над сушей и акваторией. В состав территории Украины входит территория автоном. Респ.Крым. Территория автономии – это территория единицы, обладающая определенной самостоятельностью в рамках Конституции или закона. Объем территориальной автономии может быть различен. Выделяется две формы автономии: -- государственная /законодательная/; -- местная
/административная/.
Госформа территориальной автономии характеризуется тем, что носители ее имеют внешние признаки государства /правительство, Конституцию, гражданство/ .
Местная автономия таких прав не имеет. Существует также национальная территориальная автономия /присуща территориальным единицам со значительной долей разнонационального населения или населения отличающегося особенностями своего быта/. Наша Конституция определила, что есть автономия государственная, статус госавтономии принадлежит республике Крым.
Конституция в ст.8 закрепила это положение.

35 Государственная граница: понятие, виды, порядок установления, режимы.

36 Государственные организации и средства защиты государственной границы в условиях мира, войны, териториальной обороны.

37 Административно-териториальное устройство Украины и порядок решения вопросов административно-териториального устройства.

Украина является унитарным гос-вом. По админ.-територ.устройству на территории Украины находятся республика Крым, области,районы,города, районы в городах, села и поселки. Существует 24 области, город и Севастополь имеют спецстатус.Вопросы админ.-тер.деления в Украине решаются на основании Указа
Президиума Верховного Совета УССР от 12.03.81г./О порядке решения вопросов админ-терустройства УССР/

38 Понятие органа государства, его признаки и конституционный статус.

Органы государства это то, посредством чего осуществляет свою деятельность гос-во.Это те каналы,через которые народ осуществляет свою власть: -орган образуется в установленном гос.порядке; -каждый гос.орган уполномачивается гос-вом осуществлять свои полномочия; -каждый госорган наделяется гоударственно-властными полномочиями. Эти полномочия даются органу гос-ва и этот орган выполняет все функции гос-ва и на определенный круг, в зависимости от законного акта; -они образуют определенную систему
/принципы разделения властей/; -госорганы действуют в установленном гос.порядке.Этот порядок закрепляется в Конституции и др. нормативных актах. В соответствии с Конституцией, высшим органом законодательной власти
Украины является Верховная Рада Укр.,высшим органом исполнительной власти –
Каб.Министров Укр., Президент Украины является главой гос-ва.

39 Структура действующего законодательства о государственных органах
Украины.

Конституция, идр нормативные акты.

40 Конституционные принципы организации и деятельности органов государства.

Демократизация организации и деятельности государстванного аппарата.

Основні принципи державної служби
Державна служба грунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

41 Законодательная власть: структура, порядок деятельности, компетенция.

См раздел 4 Консттуции.

42 Конституционный статус народного депутата и правовые гарантии его деятельности.

см раздел 4 Конституции

43 Президент Украины: полномочия и роль в системе государственных органов.

см раздел 5 Конституции

44 Администрация Президента.

Адміністрація Президента України є постійно діючим органом, що утворюється Президентом України відповідно до Конституції України для забезпечення здійснення ним своїх повноважень як глави держави.
Адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією України, законами
України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету
Міністрів України, а також цим Положенням.
Основним завданням Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України щодо: реалізації його повноважень як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина; представлення України в міжнародних відносинах, здійснення керівництва її зовнішньополітичною діяльністю, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України, визнання іноземних держав, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України; здійснення ним керівництва у сферах національної безпеки і оборони; визначення стратегії економічного розвитку держави; вирішення питань, пов'язаних з утворенням, реорганізацією і ліквідацією центральних органів виконавчої влади, забезпечення їх узгодженого функціонування і взаємодії; розв'язання кадрових питань, які належать до його повноважень; вирішення питань, пов'язаних з нагородженням державними нагородами, у тому числі відзнаками Президента України, присвоєнням вищих військових та інших вищих спеціальних звань і класних чинів, прийняттям до громадянства та припиненням громадянства України, наданням притулку в Україні, здійсненням помилування; здійснення ним й інших повноважень, визначених Конституцією України.
До складу Адміністрації входять:Глава Адміністрації, Перший помічник
Президента, Перший заступник та заступники Глави Адміністрації, помічники
Президента, радники Президента України, наукові консультанти, консультанти та референти Президента, Постійний представник Президента
України у Верховній Раді України, Постійний представник Президента в
Конституційному Суді України; управління, служби, відділи та інші структурні підрозділи.

45 Кабинет Министров: место в системе органов и исполнительной власти, структура и компетенция.

См Конституцию разд 6

46 Центральная государственная администрация: понятие, структура.

См Ответ 47

47 Местная государственная администрация: понятие, структура, компетенция.

Обласна, Київська, Севастопольська міська державна адміністрація є органом державної виконавчої влади відповідно в області, містах Києві,
Севастополі. Державну адміністрацію утворює Президент України.
Державна адміністрація є складовою частиною єдиної системи органів державної виконавчої влади. Вона підпорядковується Президентові, а також
Кабінету Міністрів. Обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністрації підпорядковуються відповідно районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації.
Державна адміністрація покликана захищати права і законні інтереси громадян та держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток території та реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління.
Державна адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією, законами України, указами і розпорядженнями Президента, рішеннями Кабінету
Міністрів України та іншими актами законодавства.
Державна адміністрація діє на засадах законності, гласності, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, взаємодії з відповідними представницькими органами та органами місцевого самоврядування.
Повноваження державної адміністрації а) розробляє проекти програм соціально-економічного розвитку відповідної території і подає їх на схвалення відповідній Раді, організовує їх виконання; б) забезпечує ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів; е) вносить відповідно до законодавства пропозиції щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон, змін статусу та території цих зон; з) вносить пропозиції для розроблення проектів Державної програми соціального та економічного розвитку України та довгострокових прогнозів, а також до проектів індикативних планів розвитку відповідних галузей народного господарства; а) складає і подає на затвердження відповідно обласній, Київській,
Севастопольській міській Раді проект місцевого бюджету та забезпечує його виконання, вносить зміни щодо доходів і видатків відповідного бюджету в межах, визначених законодавством в) отримує від усіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності інформацію, необхідну для складання і виконання бюджету; г) здійснює фінансування підприємств, установ та організацій місцевого господарства, освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що перебувають у підпорядкуванні державної адміністрації, а також заходів, пов'язаних з розвитком житлово-комунального господарства, благоустрою та шляхового будівництва, виробництвом товарів народного споживання, охороною природного середовища та громадського порядку та інших заходів, передбачених законодавством; а) забезпечує додержання Конституції, виконання законів України, указів та розпоряджень Президента, рішень Кабінету Міністрів, інших актів законодавства України; захищає права, свободи і законні інтереси громадян; б) координує роботу щодо охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю; в) забезпечує належний розгляд звернень громадян, перевіряє стан цієї роботи відповідно до законодавства на підприємствах, в установах та організаціях;

48 Аппарат ВР У-ны.

Структура:
1) Секретариаты: а) Секретариат (общий секретариат), б) Секретариаты комитетов ВРУ, в) Секретариат Председателя ВРУ и его заместителей,
2) Управление делами ВРУ.
3) Институт законодательства ВРУ.
4) Издательство ВРУ (парламентское издательство)
Численность аппарата ВРУ составляет 1050 единиц.

49 Регламент ВР У-ны.

50 Комитеты ВР У-ны.

51 Ф-ции и полномочия комитетов ВР У-ны.

Основними функціями постійних комісій є:
1) законопроектна робота,
2) збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції постійних комісій, організація слухань з цих питань, в тому числі на засіданнях Верховної Ради;
3) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування;
4) вивчення доцільності та ефективності дій Уряду, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції постійних комісій, підготовка та подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради та її Президії;
5) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції постійних комісій
6) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод,
7) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до
Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються
Верховною Радою, заслуховування та підготовка для розгляду Президією та
Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кандидатур;
8) обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з постійними комісіями, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

52 Орг-ция работы комитетов ВР У-ны.

53 Требования к заключениям и рекомендациям комитетов ВРУ.

Постійні комісії подають на розгляд Верховної Ради України та її Президії свої висновки, рекомендації на підготовлені ними законопроекти чи проекти інших актів. Оформлення документів постійних комісій має відповідати вимогам, встановленим Регламентом Верховної Ради.
Висновки постійних комісій за наслідками попереднього розгляду проекту законодавчого акта повинні містити:
1) обгрунтування доцільності його розробки чи прийняття;
2) загальну характеристику проблем, вирішенню яких сприятиме прийняття даного законопроекту;
3) фінансово-економічне обгрунтування в разі, якщо реалізація законопроекту потребує матеріальних витрат;
4) пропозиції про запровадження нової статті бюджету щодо збільшення чи зменшення урядових надходжень або оподаткування;
5) аналіз того, чи не зумовить прийняття законопроекту додаткову інфляцію.
До висновку постійної комісії кожен з її членів може подати свої додаткові зауваження чи окрему думку.
Висновки або рекомендації постійних комісій щодо обрання, призначення або затвердження Верховною Радою кандидатур посадових осіб повинні містити:
1) перелік документів щодо посадової особи, які розглянула постійна комісія, відповідно до чинного законодавства;
2) висновки кваліфікаційної комісії і постійної комісії щодо рівня кваліфікації та освіти кандидата на посаду;
3) перелік документів, які додатково витребувала постійна комісія для ознайомлення із службовою кар'єрою кандидата на посаду;
4) чітко виражену точку зору постійної комісії щодо схвалення чи заперечення стосовно кандидатури посадової особи;
5) обгрунтування і мотиви прийнятого рішення.
Висновок постійної комісії щодо нагляду і контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади або посадової особи повинен містити конкретні посилання на статті законодавчих актів України, що передбачають норми, які порушує або неналежно виконує цей орган чи посадова особа, з зазначенням фактів, які це підтверджують.
Висновок повинен складатися з мотивувальної і резолютивної частин. Має бути зазначено місце і час розгляду питання, перелік членів постійних комісій, присутніх на засіданні, а також прізвище, посада, освіта, стаж роботи посадової особи у разі розгляду її кандидатури постійною комісією.
Висновок повинен містити чітко сформульовані позитивні та негативні факти роботи органу чи посадової особи. У разі надходження або висловлення пропозиції про недовіру посадовій особі та про звільнення її із займаної посади постійна комісія зобов'язана відтворити цю пропозицію у своєму висновку та підготувати проект відповідного документа, якщо вирішення цього питання належить до компетенції Верховної Ради.
У висновку повинні бути визначені заходи, які необхідно здійснити для усунення недоліків, виявлених постійною комісією, та мотивації щодо відповідальності посадової особи, рівня відповідності її займаній посаді та рекомендації щодо здійснення інших організаційних заходів.

54 Сессии ВРУ (по регламенту ВРУ).

Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Відкриття сесії Верховної
Ради оголошується головуючим на засіданні на початку першого пленарного засідання Верховної Ради, яке проводиться в перший день роботи сесії.
Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань Верховної Ради і засідань постійних та інших комісій Верховної Ради, що проводяться у період між пленарними засіданнями.
Чергові сесії скликаються Президією Верховної Ради в порядку, визначеному ст.2.3.1. Тривалість сесії визначається Верховною Радою.
За пропозицією Президії Верховної Ради, погодженою з Погоджувальною радою депутатських груп і фракцій, Верховна Рада на початку кожної сесії після можливого скороченого обговорення визначає орієнтовну дату закриття даної сесії, а в кінці сесії - дату відкриття наступної.
Верховна Рада може доручити окремим комісіям Верховної Ради продовжити їх роботу після закінчення сесії.
Головуючий на засіданні оголошує закриття сесії на підставі рішення
Верховної Ради, прийнятого безпосередньо перед закриттям.
У разі запровадження режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, пов'язаного з обмеженням конституційних прав громадян, сесія Верховної Ради без прийняття спеціального рішення продовжується до його припинення.

55 Заседания ВРУ (по регламенту ВРУ).

Засідання Верховної Ради, її Президії, постійних та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради є відкритими і гласними, за винятками, встановленими цим Регламентом і Законом України про постійні комісії
Верховної Ради України.
Хід засідання Верховної Ради безпосередньо транслюється через візуальне зображення і звукове відтворення у службові приміщення для преси та приміщення для публіки, що розташовуються у Будинку Верховної Ради.
У сесійний період робочий день Верховної Ради та її комісій починається о
10 годині і триває до 18 години з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин і з обідньою перервою з 14 до 16 години Верховна Рада, якщо вона не приймає ad hoc іншого рішення, проводить протягом дня два засідання: ранкове - з 10 до 14 години і вечірнє - з 16 до 18 години.

56 Формирования органов суд. и исполнит.власти ВРУ, персональное избрание, назначение и освобождение от должности.

Конституция

57 Законодательная процедура (по регламенту ВРУ).

58 Принятие постановлений и иных актов ВРУ, ее органами и д. лицами.

59 Осущ-ние ВРУ и ее органами контрольных ф-ций и полномочий.

Конституция

60 Рассмотрение и принятие решений ВРУ по спец. Процедурам.

Конституция

61 Принятие, осн. принципы и система местного самоуправления.

62 Сельский, поселковый и городской голова.

Стаття 55. Голова районної, обласної, районної у місті ради
1. Голова районної, обласної, районної у місті (у разі її створення) ради обирається відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням.
2. Голова ради виконує свої обов'язки до обрання голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення повноважень голови ради відповідно до цього Закону.
3. Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.
4. У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді і може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.
5. Питання про звільнення голови ради може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менше третини депутатів від загального складу ради.
6. Голова районної, обласної, районної у місті ради:
1) скликає сесії ради, повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести па розгляд ради, веде засідання ради;
2) забезпечує підготовку сесій ради і питань, що вносяться на її розгляд, доведення рішень ради до виконавців, організує контроль за їх виконанням;
3) представляє раді кандидатури для обрання на посаду заступника голови ради; вносить на затвердження ради пропозиції щодо структури органів ради, її виконавчого апарату, витрат на їх утримання;
4) вносить раді пропозиції щодо утворення і обрання постійних комісій ради;
5) координує діяльність постійних комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій;
6) організує подання депутатам допомоги у здійсненні ними своїх повноважень;
7) організує відповідно до законодавства проведення референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування;
8) організує роботу президії (колегії) ради (у разі її створення);
9) призначає і звільняє керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчого апарату ради;
10) здійснює керівництво виконавчим апаратом ради;
11) є розпорядником коштів, передбачених на утримання ради та її виконавчого апарату;
12) підписує рішення ради, протоколи сесій ради;
1З) забезпечує роботу по розгляду звернень громадян; веде особистий прийом громадян;
14) забезпечує гласність у роботі ради та її органів, обговорення громадянами проектів рішень ради, важливих питань місцевого значення, вивчення громадської думки, оприлюднює рішення ради;
15) представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства;
16) за рішенням ради звертається до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів;
17) звітує перед радою про свою діяльність не менше одного разу на рік, а на вимогу не менш як третини депутатів - у визначений радою термін;
18) вирішує інші питання, доручені йому радою.
7. Голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

63 Организационно-правовая основа местного самоуправления.

64 Исключительная компетенция сельских, поселковых и городских советов.

Стаття 26. Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад
1. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:
1) затвердження регламенту ради;
2) утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;
3) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;
4) обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради;
5) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання;
6) утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради;
7) затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання;
8) заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників;
9) заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради;
10) прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові;
11) заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує;
2) заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради;
1З) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах;
14) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом;
15) скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають
Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень;
16) прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим
Законом;
17) визначення відповідно до закону кількісного складу ради;
18) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;
19) прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови;
20) прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;
21) прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них;
22) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;
23) затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;
24) встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;
25) утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів;
26) прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;
27) прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;
28) прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах;
29) встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;
30) прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;
31) прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;
32) створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);
33) вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;
34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;
35) затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад;
36) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;
37) прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно- заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;
38) надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;
39) створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції;
40) заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною;
41) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами;

65 Полномочия исполнительных органов в с., п., г. советах.

Стаття 52. Повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради
1. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим
Законом до відання виконавчих органів ради.
2. Виконавчий комітет ради:
1) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;
2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;
3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
3. Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

66 Сессия с., п., г. советов.

Стаття 46. Сесія ради
1. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
2. Перша сесія новообраної сільської, селищної, міської, районної у місті ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через місяць після обрання ради у правомочному складі. Її відкриває і веде голова цієї виборчої комісії. Він інформує раду про підсумки виборів депутатів та сільського, селищного, міського голови і визнання їх повноважень.
3. Першу сесію районної, обласної ради скликає і веде голова відповідної територіальної виборчої комісії.
4. Hаступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної ради.
5. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал.
6. У разі немотивованої відмови сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради або неможливості його скликати сесію ради сесія скликається: сільської, селищної, міської ради - секретарем сільської, селищної, міської ради; районної у місті, районної, обласної ради - заступником голови відповідної ради.
У цих випадках сесія скликається:
1) відповідно до доручення сільського, селищного, міського голови
(голови районної у місті, районної, обласної ради);
2) якщо сільський, селищний, міський голова (голова районної у місті, районної, обласної ради) без поважних причин не скликав сесію у двотижневий строк після настання умов, передбачених частиною сьомою цієї статті;

3) якщо сесія не скликається сільським, селищним, міським головою
(головою районної у місті, районної, обласної ради) у строки, передбачені цим Законом.
7. Сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради повинна бути також скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а сесія районної, обласної ради - також за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої державної адміністрації.
8. У разі якщо посадові особи, зазначені у частинах четвертій та шостій цієї статті, у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу суб'єктів, зазначених у частині сьомій цієї статті, сесія може бути скликана депутатами відповідної ради, які становлять не менш як одну третину складу ради, або постійною комісією ради.
9. Рішення про скликання сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.
10. Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або його заступник. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.
11. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
12. Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян.
13. Hе пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради.
14. Порядок скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради.
15. Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, заступником голови районної в місті, районної, обласної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та дев'ятою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні.
16. Сесії ради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

67 Постоянные комиссии с., п., г. советов.

Стаття 47. Постійні комісії ради
1. Постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
2. Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. Всі інші питання структури комісії вирішуються відповідною комісією.
3. До складу постійних комісій не можуть бути обрані сільський, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, міської ради, голова районної у місті (у разі її створення), районної, обласної ради, їх заступники.
4. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
5. Постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань.
6. Постійні комісії за дорученням ради, голови, заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради або за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді та виконавчому комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради органів, а також з питань, віднесених до відання ради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності та їх посадових осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд їх керівників, а в необхідних випадках - на розгляд ради або виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради; здійснюють контроль за виконанням рішень ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради.
7. Постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їх філіалів і відділень необхідні матеріали і документи.
8. Організація роботи постійної комісії ради покладається на голову комісії. Голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах з іншими органами, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організує роботу по реалізації висновків і рекомендацій комісії. У разі відсутності голови комісії або неможливості ним виконувати свої повноваження з інших причин його функції здійснює заступник голови комісії або секретар комісії.
9. Засідання постійної комісії скликається в міру необхідності і є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як половина від загального складу комісії.
10. За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії.
11. Рекомендації постійних комісій підлягають обов'язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк.
12. Постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи з залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів. Питання, які належать до, відання кількох постійних комісій, можуть за ініціативою комісій, а також за дорученням ради, її голови, заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради розглядатися постійними комісіями спільно. Висновки і рекомендації, прийняті постійними комісіями на їх спільних засіданнях, підписуються головами відповідних постійних комісій.
13. Депутати працюють у постійних комісіях на громадських засадах. За рішенням обласних рад голови постійних комісій з питань бюджету можуть працювати в раді на постійній основі.
14. Постійні комісії є підзвітними раді та відповідальними перед нею.
15. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою.

68 Правовой статус депутата местного совета.

Народные депутаты Украины являются полномочными представителями народа
Украины в Верховном Совете Украины и ответственными перед ним. Они призванные выражать и защищать общие интересы и интересы своих избирателей, брать активное участие в выполнении законодательной и контрольной функций
Верховного Совета Украины. При выполнении своих функций и полномочий народные депутаты Украины руководствуются Конституцией, законами Украины, постановлениями Верховного Совета Украины, а также своей совестью.
Hародний депутат Украины осуществляет свои полномочия на постоянной основе. Статус депутата несовместим с занятием любой другой производственной или служебной должности, за исключением преподавательской, научной и иной творческой работы.
Народный депутат в соответствии со своим статусом не может:

- привлекаться как эксперт органами предварительного следствия, прокуратуры, суда;

- получать от иностранных правительств и иностранных и украинских учреждений, организаций и предприятий независимо от форм их собственности подарки и вознаграждения, кроме случаев, связанных с преподавательской, научной и другой творческой работой;

- использовать свой депутатский мандат в целях, не связанных с депутатской деятельностью.
Депутат должен также придерживаться ограничений установленных законодательством о борьбе с коррупцией.
Недопустимо использование депутатом своего статуса вопреки законным интересам общества, граждан, государства.

69 Гарантии местного самоуправления.

Стаття 71. Гарантії місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб
1. Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
2. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.
3. У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, вона повинна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування.
4. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

70 Ответственность органов и д. лиц местного самоуправления.

Стаття 74. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування
1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
2. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.
Стаття 75. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами
1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.
2. Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.
3. Порядок і випадки дострокового припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування територіальними громадами визначаються цим та іншими законами.
Стаття 76. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед державою
1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів України.
2. Органи та посадові особи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих повноважень органів виконавчої влади є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Стаття 77. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед юридичними і фізичними особами
1. Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.
2. Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

71 Регламент Конституционного Суда Украины.

Принят 05.03.97 г. состоит из 77 статей.
Регламент Конституційного Суду України визначає порядок обрання Голови
Конституційного Суду України та його заступників; утворення Колегій суддів, постійних і тимчасових комісій Конституційного Суду України; призначення секретарів Колегій суддів; призначення керівника Секретаріату
Конституційного Суду
України; повноваження та порядок проведення засідань Колегій суддів, засідань і пленарних засідань Конституційного Суду України; порядок підготовки матеріалів за конституційними поданнями та конституційними зверненнями до розгляду на пленарних засіданнях Конституційного Суду
України; порядок розгляду справ; основні правила етикету на пленарних засіданнях; особливості діловодства в Конституційному Суді України, інші питання внутрішньої діяльності Конституційного Суду України.

72 З-он У-ны «О выборах народных депутатов Украины».

Принят 24.09.97 г. состоит из 53 статей и 11 разделов.
Стаття 1. Основні засади і принципи виборів
1. Hародні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.
2. Усього обирається 450 депутатів. З них 225 обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.
3. Виборчий процес здійснюється на засадах вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати, гласності та відкритості, свободи агітації, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії, неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
4. Участь громадян України у виборах є добровільною. Вважається, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах.