Реферат на тему

Роль політичних партій у розвитку демократії

ПЛАН

1. Вступ

2. Багатопартійність

3. Організаційні засади партійної діяльності та їх вплив на демократію

4. Партійна система України

5. Література

1. Вступ

Головна риса, що відрізняє полі­тичні партії від усіх інших організацій, — це прагнення до заміщення держав­них посад своїми представниками. В сучасному розумінні перші політичні партії з'являються у другій поло­вині XIX ст. як наслідок буржуазних революцій, обмеження або ліквідації абсолютних монархій, утвердження конституціоналізму, посилення ролі представницьких органів влади, розвитку робітничого руху. Бурхливий розвиток політичних партій у XX ст. був обумовлений поширенням виборчого права, формуванням органів вла­ди через вибори. Партії стали організаційними за­собами артикуляції та політичного просування інтересів різних груп вибор­ців, їх політичної мобілізації, важливою формою рекрутування та добору по­літичної еліти. Політична боротьба партій спри­яла розвиткові плюралістичного характеру ліберальної демократії.

Сучасні де­мократичні системи значною мірою виникають і функціонують завдяки ді­яльності та взаємодії політичних партій. Партії є головним посередником і інструментом взаємодії між громадянським суспільством і державною вла­дою. Політичні партії в умовах демократії спрямовують соціальні конфлікти в цивілізоване русло, забезпечують мирний перерозподіл влади між різними політичними силами. Таким чином вони сприяють легітимності демокра­тичної політичної системи, тобто її суспільному визнанню та виправданню прийнятих у її рамках політичних рішень, кадрових чи функціональних змін у структурах влади, забезпечують відповідальність урядо­вих структур перед народом.

2. Багатопартійність

Через багатопартійність у політичному житті суспільства і держави втілюються демократичні принципи ідеологічного й політичного плюралізму, здійснюється конкуренція в бо­ротьбі за місця в органах державної влади. Водночас через велику кіль­кість партій відбувається надмірне розпорошення сил, складаються неспри­ятливі умови для узгодження інтересів, досягнення стійкої політичної структуризації суспільства і представленості партій в органах законодавчої і виконав­чої влади.

Наприклад, на теперішній час в Україні нараховується близько 100 полі­тичних партій, які репрезентують практично увесь сучасний ідеологічний спектр. Більшість із них або не користується жодною під­тримкою виборців, або навіть не претендує на участь у виборах. Проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечислен­ність членів партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій сто­совно всіх громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики залу­чається відносно незначна частина українських громадян, але така ситуація є типовою для багатьох країн, що переходять від тоталітарного до демократичного політичного режиму.

3. Організаційні засади партійної діяльності та їх вплив на демократію

Соціальна база і впливовість партій. Якщо розглядати ступінь впливу політичних партій у суспільстві, то одним з важливих критеріїв є кількість прихильників партії. Але кого вва­жати прихильниками політичних партій — тільки їхніх членів, чи й тих, хто за них голосує? Річ у тому, що досить багато партій (за даними К. Джанди — 20% від загальної кількості існуючих у світі) взагалі не практи­кують формальної процедури прийому в партію. У США, наприклад, членами партії вважають тих, хто голосує за її кандидатів на виборах. До складу Лейбористської партії Великої Британії в якості колективних членів входять профспілки.

В Україні загальна кількість членів політичних партій напередодні пар­ламентських виборів 1998 р. оцінювалась в 1080 тис. осіб (приблизно 3% дорослого населення країни). Як свідчать дані досліджень, частка членів політичних партій серед грома­дян України майже не відрізняється від аналогічного показника в деяких країнах із міцними і довголітніми партійними традиціями (Німеччина – 4,2%, Ве­лика Британія – 3,3%, Нідерланди – 2,8%).

Політичні партії підтримують не тільки їхні члени. Важливим кри­терієм впливу партій у суспільстві є показник партійної ідентифікації. Він відображає частку виборців, які ідентифікують, ототожнюють себе з тією чи іншою політичною партією. Рівень партійної ідентифікації населення України є ниж­чим, ніж у країнах ліберальної демократії, але не настільки, аби стверджувати, наче громадяни України негативно ставляться до полі­тичних партій.

Для нормального функціонування демократії дуже важливим є право гро­мадян на об'єднання в політичні організації, добровільне членство в полі­тичних партіях. Водночас свобода членства в політичних партіях не є абсо­лютною. Найпоширенішою підставою для її обмеження є належність грома­дян до певних категорій державного апарату. Можливість і правомірність та­кого обмеження визнається міжнародними актами про права людини (ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 11 Європей­ської конвенції про захист прав людини і основних свобод). Так, у ст.11 Конвенції, яка декларує право на свободу мирних зборів і свободу асоціацій, разом з тим вказується, що «ця стаття не заважає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, які належать до складу збройних сил, поліції і державного управління».

Мета таких обмежень цілком очевидна — запобігти втручанню політичних партій в діяльність важливих державних органів. Особливо це актуально для країн, де нещодавно монопольно домінувала одна партія, а державний апа­рат був цілковито їй підпорядкований. Ст. 37 Конституції України забороняє створення і діяльність організа­ційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуван­нях, на державних підприємствах, у навчальних закладах, а також інших державних установах і організаціях. А ст. 103 містить заборону на обіймання Президента України посад в об'єднаннях громадян, різновидом яких є політичні партії.

Фінансування й організаційна структура партій. Суттєвим чинником олігархизації політичних партій може бути характер фінансування їх діяльності. Діяльність політичних партій, особливо в період виборчих кампа­ній, потребує значних коштів. Партії намагаються отримувати їх із різних джерел. У зв'язку з цим постійно виникає небезпека політичної корупції, а також залежності партій від великого бізнесу.

З точки зору організаційної структури політичні партії суттєво відрізня­ються між собою. Партії європейських країн, як правило, є централізованішими, мають чітку ієрархічну організацію, сильний керівний центр, єдину програмну лінію і сувору дисципліну. У США, навпаки, Демократична і Республіканська партії мають слабку внутрішню структуру, їм притаманна відсутність жорсткої партійної дисципліни.

Централізація внутрішньої структури політичної партії не означає, що во­на є недемократичною. Централізація сприяє ефективності діяльності пар­тії. Але підвищення рівня централізації партії посилює ризик її олігархизації та бюрок­ратизації.

Організаційна природа політичних партій головним чином залежить від політичного і конституційно-правового середовища, а також від політичної культури, що панує в суспільстві. Розвиток суспільства на принципах ліберальної демократії сприяє демократизації політичних партій і, навпаки, посилення авторитаризму підсилює вождистські тенденції в політичних партіях. Впливають також ідеологічні орієнтації партії та її політичне минуле. В Україні (як, утім, і в багатьох інших країнах) ліві партії значно централізованіші, ніж, скажімо, центристські. Централізованість зазвичай зростає в міру просування від центру до крайніх позицій (як лівих, так і правих).

4. Партійна система України

Політичні партії в Україні вперше виникають на зламі XIX-XX ст. як на території Російської імперії (Наддніпрянська Україна), так і в Австро-Угорщині (Галичина): Українсько-Руська радикальна партія (Львів) заснована в 1890 році; Революційна українська партія (РУП) (Харків) в 1900 році; Українська народна партія в 1902 році; Українська демократична партія в 1904 ; Українська партія соціалістів-революціонерів в 1907 році та ін. Після утвердження радянської влади в Україні багатопартійна система бу­ла зруйнована і розпочалася (як і на всій території СРСР) епоха однопартій­ної системи. В той же час у 20-30-х pp. XX ст. у Галичині, Буковині і Закар­патті діяло близько 100 політичних партій.

Відродження політичних партій в Україні почалось в період перебудови і було пов'язане з боротьбою проти тоталітаризму, за демократію і незалеж­ність української держави. Головною і наймасовішою політичною силою, яка протистояла монополії КПРС, був Народний Рух України — широке об'єднання політичне активних громадян, які прагнули змін. Саме Народ­ний Рух і став своєрідною колискою для більшості нових політичних партій України, їх створення почалось ще до проголошення незалежності України: Українська республіканська партія (УРП) заснована у 1990 р.; Українська селянська демократична партія (УСДП) у 1991 р.; Народна партія України (НПУ) у 1991 р.; Соціал-демократична партія України (СДПУ) у 1991 р.; Українська християнсько-демократична партія України (УХДП) у 1991р. Соціалістична партія України (СПУ) у 1991 р. та ін. За 10 років існування незалежної української держави створено і зареєс­тровано міністерством юстиції України більше 100 нових політичних партій. Така кількість партій не є чимось незвичайним. Для молодих демократій це достатньо закономірне явище. Наприклад, в Грузії існує більше 300 політич­них партій, в Росії — близько 300 загальнофедеральних і регіональних пар­тій.

Майже всі нові політичні партії виступали під загальнодемократичними гаслами і разом з Рухом сприяли розповсюдженню демократичних ідей в ук­раїнському суспільстві, проголошенню та юридичному затвердженню дер­жавного суверенітету і незалежності України. Але політичні партії України ще не набули тієї ролі і ознак, які мають партії у країнах розвинутої і стабіль­ної демократії.

Боротьба за позиції у виборчих органах влади. Партіям доводиться завойовувати авторитет у виборців, долаючи негатив­ні стереотипи й недовіру до інституту політичних партій, які склалися ще в радянські часи як у пересічних громадян, так і у представників елітних верств населення. Багатьом політичним партіям України також заважає від­сутність розвиненої організаційної інфраструктури, насамперед у регіонах. Але поступово роль політичних партій у виборчому й законодавчому проце­сі зростає.

Участь у політичному управлінні. Головними завданнями політичних партій України з точки зору їх участі в політичному управлінні є:

- формування політичної більшості, а через це і органів усіх рівнів влади;

- формування конструктивної опозиції.

До складу політичної опозиції відносять партії, що виступають проти політичного курсу Президента Укра­їни і Кабінету Міністрів.

Ситуація, коли вибори до парламенту (Верховної Ради) не впливають на зміну уряду, певним чином деформує відносини політичної відповідальнос­ті уряду перед виборцями і роль політичних партій як механізму такої відпо­відальності.

Добір політичних лідерів і еліт. Процес формування політичної еліти, до­бір тих людей, які беруть безпосередню участь у затвердженні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впли­вом на неї, головним чином здійснюється через вибори і починається з ви­сування та призначення політичними партіями кандидатів для участі у вибо­рах в органи державної влади та місцевого самоврядування.

Закон України «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. запрова­див, а Закон 2001 р. підтвердив та удосконалив змішану виборчу систему. Внесенням змін до цього закону у 2004 році введено пропорційну систему виборів народних депутатів. Формування списків кандидатів у депутати від політич­ної партії, виборчого блоку партій здійснюється вищим представницьким керівним органом політичної партії, виборчого блоку партій у визначений ними спосіб.

Слід відзначити, що політичні партії можуть висувати кандидатами не тільки своїх членів, але й позапартійних, особливо, якщо йдеться про відо­мих і авторитетних у суспільстві людей. Це допомагає партіям ефективніше виконувати функцію добору політичної еліти.

Представництво інтересів через посередництво партій в Україні. В Україні є багато партій, які і за назвою, і за програмними принципами намагаються репрезентувати інтереси сільського населення, жінок, молоді, деяких інших соціальних груп. Але більшість із них не мають реальної підтримки з боку тієї соціальної групи, репрезентацію інтересів якої вони декларують. Слабким місцем у діяльності політичних партій України є також виконан­ня ними функції узгодження інтересів, особливо в стінах парламенту. Це утруднює створення стійких парла­ментських коаліцій.

Тільки уряд, утворений з партій урядової коаліції може бути і стійким, і представницьким водночас. А партії більшості через нього зможуть викону­вати свої передвиборні програми. У такому разі має об'єднатися й політич­на опозиція), яка отримає шанс боротися за владу на наступних виборах, а у міжвиборчий період — критику­вати політичний курс правлячої коаліції, уряду та виробляти альтернатив­ний курс.

На виборах 2002 р. партії приділили більшу увагу утворенню виборчих блоків, причому останні стали водночас складнішими і організаційно більш продуманими. Виборці також стали більш досвідченими і голосували за більші об'єднання, що встигли показати себе у практичній політиці, а не за дрібні, часто вірту­альні партії та блоки. Тому за результатами виборів до Верховної Ради прой­шло шість суб'єктів виборчого процесу (із зареєстрованих 32) подолали 4-х відсотковий бар'єр і отримали місця в парламент проти дев'яти на виборах 1998 р. (із зареєстрованих ЗО).

Усього ж на теперішній час в Україні нараховується близько 100 полі­тичних партій, які репрезентують практично увесь сучасний ідеологічний спектр. Саме через них у політичному житті України втілюються принципи ідеологічного й політичного плюралізму, здійснюється конкуренція в бо­ротьбі за місця в органах державної влади. Водночас через таку велику кіль­кість партій відбувається надмірне розпорошення сил, складаються неспри­ятливі умови для узгодження інтересів, досягнення стійкої політичної структуризації Верховної Ради і представленості партій в органах виконав­чої влади.

Ще однією проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечислен­ність членів партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій сто­совно всіх громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики залу­чається відносно незначна частина українських громадян, але така ситуація типовою для багатьох країн.

Література

Артемов Г.П. Политическая социология: Курс лекций. — С.-Петербург, 2000.

Голосов Г.В. Сравнительная политология: Учебник. — Новосибирск, 1995.

Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії політологічного центру «Генеза». — 1997. — №2.

11