Міністерство освіти і науки україни

Одеська національна юридична академія

Факультет цивільної та господарської юстиції

Кафедра цивільного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Цивільно-правовий статус об’єднань громадян

Студентки 2 курсу 1 потоку

3 групи денного відділення

Білокінь Катерини

Одесса-2010

Зміст

Вступ

Розділ I. Загальна характеристика об’єднань громадян

1.1 Поняття об’єднань громадян

1.2 Юридичні особи як окремий вид об’єднань громадян

Розділ II. Види об’єднань громадян

2.1 Політичні партії

2.2 Громадські організації

2.3 Інші види об’єднань громадян

Розділ III. Правове положення об’єднань громадян

3.1 Виникнення та припинення діяльності об’єднань громадян

3.2 Права та обов’язки об’єднань громадян

3.3 Відповідальність за порушення чинного законодавства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Суб'єкти цивільно-правових відносин реалізують свої права і обов'язки не тільки індивідуально, але й відповідним чином об'єднуючись в організації (асоціації). Колективна форма задоволення потреб громадян - звичайне у світовій практиці явище. Це достатньо самостійні утворення, у справи яких держава, як правило, не втручається, або втручається найменшим чином. Об'єднання громадян органічно вплітаються в тканину суспільства і, перш за все, цивільно-правових відносин. Без них неможливо уявити саму організацію суспільства, механізм здійснення народовладдя в Україні. Іншими словами демократія без різноманітних об'єднань громадян неможлива. До недавніх пір такі об'єднання не мали належного розвитку, їх перелік був занадто обмежений, діяльність формальна, оскільки їх соціальне призначення, цілі й завдання були повність підпорядковані вимогам тоталітарної командно-адміністративної системи.

Своє основне соціальне призначення - задоволення потреб та інтересів громадян - вони не виконували. їх діяльність йшла врозріз із нормами міжнародного права, хоч право громадян на об'єднання - це їх невід'ємне конституційне право.

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, , культурних, соціальних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організаційній.1

Актуальність теми полягає в тому, що об’єднання громадян виступає колективною формою реалізації прав та обов’язків суб’єктів цивільно-правових відносин. Це підтверджується роботами багатьох вчених, а саме: Александров В., Красавчиков О.А., Харитонов Є.О., Старцев О.В. та ін.

Об’єктом дослідження даної роботи виступають об’єднання громадян. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб визначити цивільно-правовий статус об’єднань громадян.

Виходячи з актуальності теми, об’єкта і мети дослідження можна визначити наступні завдання роботи:

дати загальну характеристику об’єднань громадян;

дослідити види об’єднань громадян;

визначити правове положення об’єднань громадян.

В дослідженні теми використовувалися загальнонаукові методи, а саме метод аналізу, синтезу і узагальнення, які широко застосовуються в сучасній науці права.

Робота складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаної літератури.

Розділ I. Загальна характеристика об’єднань громадян

1.1 Поняття об’єднань громадян

Право громадян на свободу передбачено в Загальній декларації прав людини й гарантовано Конституцією та законодавством України. Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, культурних, соціальних та інших інтересів2. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітніший характер, вона може бути спрямовано на участь у розробленні державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв'язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону природного навколишнього середовища, обумовленого спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо. Одним із критеріїв класифікації об'єднань громадян може слугувати мета їх діяльності. Так, у Законі України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року наведено чітке визначення різновидів об'єднань громадян -політичних партій і громадських організацій.3 У свою чергу згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні» політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об'єднання громадян - прихильників відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних засадах.

На відміну від політичної партії, громадською організацією є об'єднання громадян, створене для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

Найповнішу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:

масові об 'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо).

органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);

• органи громадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.). Об'єднання громадян можуть класифікуватися і за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об'єднання громадян, які діють у масштабах усієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин,а також об'єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць. Об'єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об'єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи іншим об'єднанням громадян.

До загальних ознак слід віднести:

добровільність об'єднання. Це відображено в добровільності вступу та виходу з об'єднання громадян, методах роботи, сутністю яких досягнення певної мети внутрішньо організаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об'єднання громадян;

організаційні заходи, якими в діяльності об'єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;

відсутність у об'єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних повноважень.

Окремими ознаками, притаманними окремим об 'єднанням громадян, є:

членство в об'єднанні та відносини членства, що випливають звідси;

обов'язковість участі членів об'єднання громадян у його роботі та створенні матеріальної бази об'єднання шляхом внесення членських внесків;

наявність статуту об'єднання громадян. У діяльності об'єднань громадян здебільшого відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об'єднань громадян для виконання їх статутних завдань і цілей.

Взаємовідносини держави та об'єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об'єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Основними серед них є Закон України «Про об'єднання громадян», а також закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності4». Діяльність деяких об'єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюють відповідні законодавчі акти.

1.2 Юридичні особи як окремий вид об’єднань громадян

Згідно зі ст..80 ЦК юридична особа - це організація, створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, тобто може від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести цивільні обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді5.

Незалежно від того, якою є юридична особа - приватного чи публічного права, підприємницька або непідприємницька, всі вони створюються у такій юридичній формі як організація.

Термін «організація» має двоєдине значення. По-перше, це певним чином сформована структура, яка може створюватися об'єднанням осіб, капіталів, рішенням відповідних органів управління з певною метою - стати учасником цивільного обороту. При цьому організація, яка об'єднує окремі особи в єдину групу, необхідна, бо без цього неможливий її виступ зовні як єдності. По-друге, даним терміном підкреслюється, що структура певним чином внутрішньо організована. Те, що розрізняє види організацій, а також організаційно-правові форми, у яких можуть існувати ті чи інші юридичні особи, визначає потім спосіб їх внутрішнього устрою6.

Таким чином, організаційна єдність - необхідна умова, що дає можливість волю засновників перетворити у волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле, а надалі знаходить свій вираз у чіткій внутрішній структурі, у конкретному підпорядкуванні органів управління, в регламентації відносин між структурними підрозділами.

Але це не просто організація, яка визнана юридичною особою держави. Таким чином, характерною для юридичних осіб ознакою стає публічність їх виникнення і припинення. Саме ця ознака дозволяє відокремити організацію - юридичну особу від організації, що не має статусу такої.

Юридичні особи приватного права мають загальну правоздатність, а це означає, що вони повинні бути власниками майна. Отже, майнова відокремленість - одна із суттєвих ознак юридичної особи - наявність відокремленого майна означає,що майно юридичної особи відокремлено від майна власників, які створили цю організацію, від держави, від інших суб'єктів цивільного права. Практичне значення майнової відокремленості юридичної особи полягає у наступному: по-перше, юридична особа стає суб'єктом права, що дозволяє їй виступати у цивільному обороті; по-друге, це тягне за собою розподіл відповідальності засновників і юридичної особи за своїми зобов'язаннями7. Однією з ознак юридичної особи є й ознака її самостійної відповідальності.

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності майном ,якщо інше не встановлене законодавством. Засновником юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями останньої, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника). Між тим особи, що створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа буде за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їх дій відповідним органом юридичної особи (ст. 96 ЦК)8.

Однією з ознак юридичної особи є її виступ у цивільному обороті від свого імені, що означає можливість саме для конкретної організації набувати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Але межі виступу в цивільному обороті залежать від мети створення юридичної особи і визначаються цілями її діяльності.

Що стосується класифікації юридичних осіб, то їх можна класифікувати за різними критеріями. Але у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення. Юридичні особи різняться за кількома видами.

Залежно від порядку їх створення на: юридичні особи приватного права, які створюються за волевиявленням засновників на підставі установчих документів; юридичні особи публічного права, що створюються розпорядчим актом Президента, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.

Залежно від способу створення на: юридичні особи, що створюються у нормативно-явочному порядку, та юридичні особи, які створюються у розпорядчому порядку. Залежно від виду установчих документів:

юридичні особи, установчий документ яких - статут;

юридичні особи, установчий документ яких є засновницький договір;

юридичні особи, установчий документ котрих є установчий акт;

юридичні особи, установчий документ яких - одноособова заява (меморандум).

Залежно від мети створення і діяльності на: комерційні та некомерційні юридичні особи.

Залежно від кількості засновників на: унітарні юридичні особи та юридичні особи створені кількома учасниками.

Залежно від організаційно-правової форми на:

господарські товариства;

установи;

об'єднання громадян;

об'єднання юридичних осіб тощо.

Існують також інші класифікації юридичних осіб, в основі яких можуть бути закладені інші критерії.

Розділ II. Види об’єднань громадян

2.1 Політичні партії

Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.

Відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні», ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання будь-яких пільг і переваг. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України.

Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах9.

Свою діяльність політичні партії здійснюють відповідно до Конституції України, Закону України «Про політичні партії в Україні», а також інших законів України, а також згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному законом порядку.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом.

Всі політичні партії в Україні мають гарантії діяльності, які закріплені в законна саме: політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених законом.

Що стосується членства в політичних партіях, то членом політичної партії може бути громадянин України, який відповідно до Конституції України, має право голосу на виборах. Громадянин України одночасно може перебувати лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути: судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці, працівники органів державної податкової служби10.

На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії

Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії

Членство в політичній партії є фіксованим. Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії.

Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії.

Не допускається створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягай 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі

Кожна політична партія повинна мати свою програму. Програма політичної партії є викладом цілей і завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення11. Також кожна політична партія повинна мати свій статут, який має містити певні положення зазначені у ЗУ «Про політичні партії в Україні». Всі політичні партії мають свою назву та символіку. Назва політичної партії, її символіка не повинні збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії. Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав. Політична партія може мати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Обласні, міські, районні організації, первинні осередки політичної партії та інші структурні утворення, передбачені статутом партії, використовують назву політичної партії з доповненнями, які визначають їх місце в організаційній структурі політичної партії.

Свій статут та програму політичні партії затверджують на установчому з'їзді (конференції, зборах), а також обираються її керівні і контрольно-ревізійні органи.

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. В законі також зазначено, що діяльність незареєстрованих політичних партій не допускається.

Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України. Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції України разом з заявою подаються:

статут і програма політичної партії;

протокол установчого з'їзду (конференції, зборів) політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;

підписи громадян України, зібрані відповідно до вимог закону на підтримку рішення про створення політичної партії та засвідчені особами, які збирали підписи;

відомості про склад керівних органів політичної партії;

платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору;

назва та адреса банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки.

Міністерство юстиції України здійснює реєстрацію політичної партії після перевірки поданих матеріалів. Після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.

Кожна політична партія має певні права. Ці права зазначені в ЗУ «Про політичні партії в Україні». До них належать:

Вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;

Брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;

Використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;

Підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону;

Ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні. Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі: можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;

6) Брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом; вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Політичні партії також мають право підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями і громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, укладати угоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законам і міжнародним угодам України12. Але при цьому вони повинні дотримуватись таких умов: політичні партії не можуть укладати угоди, які ставлять їх у підпорядковане або залежне становище стосовно будь-якої іншої іноземної організації чи політичної партії; вони можуть засновувати тільки такі міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координаційних органів.

Правове регулювання фінансової діяльності політичних партій спрямоване не тільки на сприяння ефективному виконанню ними своєї ролі в політичній системі, а й на оздоровлення політичного життя шляхом припинення можливої корупції, особливо серед партійного керівництва. Держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань.

Політичні партії є неприбутковими організаціями. Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме, нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно13.

Визначення суб'єктів державного контролю за діяльністю політичних партій має важливе значення в правовому регулюванні статусу партій. Коло державних органів та обсяг повноважень щодо контролю за діяльністю політичних партій роллю останніх та їх місцем у політичній системі і в свою чергу надає можливість політичним партіям цивілізовано виконувати статутні завдання, реалізуючи свою громадсько-політичну природу. Такими органами є Міністерство юстиції України, на яке покладено контроль за додержанням політичними партіями Конституції України, законів та їх статуту, а також Центральна й окружні виборчі комісії, які покликані здійснювати контроль за додержанням політичними партіями порядку їх участі у виборчому процесі.

У разі порушення політичними партіями Конституції і законів України до них можуть вживатися такі заходи, як попередження і заборона.

2.2 Громадські організації

Держава заохочує громадську ініціативу та створює належні умови для її реалізації шляхом формування сприятливого законодавчого середовища для утворення та діяльності громадських організацій та їх об'єднань. Усі громадські організації ріні перед законом.

Громадською організацією є об'єднання громадян, створене з метою здійснення своїх прав і свобод, задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів, удосконалення законодавства, забезпечення урахування інтересів усіх суспільних груп органами державної влади та органами місцевого самоврядування через свою діяльність, а також впливу на вироблення і здійснення політики держави14. Діяльність громадських організацій має неприбутковий характер.

Законодавство про громадські організації складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, Проекту ЗУ «Про громадські організації» та інших актів законодавства, що регулюють діяльність непідприємницьких організацій.

У своїй діяльності громадські організації керуються такими принципами, як принцип незалежності, добровільності, рівноправність всіх членів організації, самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у напрямі своєї діяльності15.

Обмеження діяльності громадських організацій може встановлюватись тільки на основі Конституції та законів України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яку громадську організацію.

Належність чи неналежність особи до громадської організації не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг

Державні службовці, з урахуванням Конституційних норм, можуть брати участь у громадській діяльності.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) у тій чи іншій громадській організації не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Держава забезпечує додержання прав, свобод і законних інтересів, сприяє законній діяльності громадських організацій, що є легалізованими, а також гарантує свободу та незалежність діяльності громадських організацій. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність. Громадські організації України утворюються і діють з всеукраїнським, регіональним, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських громадських організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.

До регіональних громадських організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію більш як двох областей. До місцевих громадських організацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян.

Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягай 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 14-річного віку16.

Рішення про заснування громадської організації приймається на установчому з'їзді, (конференції) або зборах.

Засновниками громадської організації є особи, які брали участь в установчих зборах та голосували за її створення.

Членами (учасниками) громадських організацій можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли 14 років, якщо інше не встановлено законом.

Засновники громадської організації є її членами (учасниками) з моменту створення такої організації, якщо інше не передбачено статутом організації. Статут організації може передбачати певні вікові, фахові та інші вимоги до набуття членства в організації.

Особа, яка є членом громадської організації, в будь-який час вправі вільно вийти з громадської організації.

Рішення про виключення особи з членів громадської організації, яке суперечить її статуту, є недійсним.

Статут громадської організації може передбачати наявність асоційованого або почесного членства.

Громадські організації можуть не мати фіксованого членства. У діяльності громадських організацій можуть брати участь колективні члени. Кожна громадська організація відповідно до чинного законодавства повинна мати свою назву.

Найменування громадської організації має складатися з двох частин - загальної та індивідуальної17.

Загальна частина назви може бути однаковою у різних громадських організацій.

Індивідуальна частина найменування громадської організації є обов'язковою і має бути суттєво відмінною від індивідуальних частин найменувань зареєстрованих в установленому порядку громадських організацій, якщо рішенням зареєстрованої громадської організації, власниці найменування, не передбачено інше.

Використання у назві юридичної особи, яка не є громадською організацією чи об"єднанням громадських організацій слів - громадська організація або об'єднання громадських організацій забороняється.

Громадська організація поряд з основною назвою може мати скорочену назву, яка є абревіатурою основної. Використання назви об'єднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать до об'єднання громадян, для цілей, не пов'язаних з діяльністю цього об'єднання, забороняється. До громадських організацій належать професійні спілки, які на сьогодні функціонують на підставі ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року18, організації інвалідів, ветеранські, жіночі, дитячі, молодіжні організації, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та ін. Характерною ознакою громадських організацій є документальне оформлення мети й завдань і організаційно-структурне забезпечення19. Виділяють дві основні групи функцій громадських організацій: 1) функції, які вони виконують стосовно забезпечення захисту інтересів своїх членів (основна, захисна, допоміжна функція); 2) функції, які громадські організації виконують стосовно системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому (основна, операційна і творча функції). Громадська організація може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності.

Громадська організація набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Кошти та інше майно громадської організації, в тому числі тих, що ліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами і використовується для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в доход держави.

Так як і інші об'єднання громадян громадські організації мають певні обов'язки. До них належать: неухильно дотримуватись законодавства України у своїй діяльності; не керуватись у своїй діяльності корисливими цілями або такими, що можуть зашкодити благоустрою суспільства. Громадські організації мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах, одержувати від них інформацію, необхідну для реалізації статутних завдань, пропагувати власні цілі та ідеї, виступати учасниками цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права, засновувати засоби масової інформації та підприємства, необхідні для виконання статутних цілей та ін.

Державний контроль за діяльністю громадських організацій здійснюється легалізуючими й фінансовими органами та органами адміністрації, а нагляд за додержанням та правильним застосуванням ними законів - органами прокуратури. У частині першій і другій ст. 37 Конституції України20, ст. 27-32 ЗУ « Про об'єднання громадян» містяться підстави, за якими органи21 державної влади застосовують щодо громадських організацій такі види стягнення, як: попередження, штраф, тимчасова заборона окремих видів або всієї діяльності та примусовий їх розпуск. Три останні стягнення здійснюються лише у судовому порядку за поданням легалізую чого органу або прокурора.

2.3 Інші види об’єднань громадян

Профспілка є добровільною громадською організацією, що об'єднує працівників відповідно до їх інтересів, сфери діяльності для захисту трудових, соціальних та економічних інтересів членів профспілок. В усьому світі профспілки – основа громадського суспільства та взаємовигідної співпраці між роботодавцем та працівником. Саме профспілки та їх проробітнича позиція являються вагомим важелем у боротьбі за права робітників. В Україні, як і в усьому світі, профспілки є не лише буфером між роботодавцем та робітником, але й лобіюють інтереси людей найманої праці у державі. Використовуючи соціальні важелі профспілки співпрацюють з іншими громадськими та політичними організаціями для досягнення поставлених цілей.

Профспілки всього світу мають можливість об’єднуватися за географічними, галузевими чи іншими принципами за для широкої й плідної співпраці, захисту прав працівників та розбудови демократичного, громадського суспільства і розвитку соціального діалогу.

Конституція України визначає, що «професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права». Окрім Конституції України діяльність профспілок регламентується також Кодексом законів про працю і окремими Законами: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про об’єднання громадян». «Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.» - ст.36 КУ.

Місія профспілок – творити громадянське суспільство, захищати права людей найманої праці, відстоювати соціальні права громадян. Страйк – це крайня, остаточна міра, коли використані інші засоби. Вільні профспілки віддають перевагу при вирішенні колективних конфліктів процедурам переговорів, укладанню колективних угод, де закладаються всі моменти, які не передбачені в чинному законодавстві і мають свої особливості на конкретному підприємстві. Якщо роботодавець не виконує домовленості, укладені в цій угоді, лише тоді наступає другий етап – етап боротьби. Важливим пунктом суспільного тиску є взаємодія з засобами масової інформації22. Представники четвертої влади (журналісти) і профспілківці разом ефективно впливають на позицію влади і роботодавця. Саме така співпраця та відкритість діяльності профспілок – запорука успіху у роботі. Три основні принципи визначають вільні, демократичні профспілки:

Перший принцип - незалежність. Це означає, що профспілка є незалежною від органів державної влади і посадових осіб.

Другий принцип – самоврядування. Цей принцип передбачений Законом «Про громадські об'єднання» і виражений у праві профспілок самостійно приймати свої статути і регулювати свою внутрішню діяльність. Третій принцип - добровільність об'єднання. Цей принцип забезпечений законодавством про профспілки ст.7 закону і Законом «Про громадські об'єднання».

На сьогодні правове становище релігійних організацій визначається ст. 35 Конституції України: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви», Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Законом від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі-Закон), статутами релігійних організацій.

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю і може бути позивачем та відповідачем у суді. Традиційно у теорії цивільного права виділяють такі ознаки юридичної особи: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, самостійна цивільно-правова відповідальність, участь у цивільному обороті від свого імені.

Передусім релігійним організаціям притаманна така ознака, як організаційна єдність. У теорії цивільного права під нею розуміють чітку внутрішню структуру, яка полягає у конкретному підпорядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурними підрозділами. Організаційна єдність - необхідна умова для об'єднання декількох осіб у структуру, що дає можливість перетворити їх волю на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле. Названа єдність закріплюється статутними документами юридичної особи23.

Будучи колективними утвореннями, релігійні організації діють як одне ціле з єдиною метою, встановленою у законі, а саме - задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Залежно від внутрішніх релігійних правил (настанов), котрі визначаються традиціями і належністю до певного релігійного об'єднання, яке має своє віровчення, культову практику, дані організації мають різну організаційну побудову і органи управління. Наприклад релігійні організації: громади, управління (центри, монастирі, духовні навчальні заклади, як самостійні юридичні особи, можуть входити до релігійного об'єднання Українська Православна Церква. Релігійні організації діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури24. Порядок створення органів управління та їх повноваження закріплюються у статутах, вказівках організацій і пов'язані з конфесійними правилами. Існують як колегіальні органи - загальні збори громади, Собор Єпископів Церкви, так і одноособові органи - настоятель у православній громаді, ректор духовного навчального закладу. Колегіальні органи створюються у виборному порядку, одноособові - як у результаті виборів, так і за призначенням.

Другою ознакою релігійних організацій є наявність відокремленого майна. У науці цивільного права наявність останнього означає, що майно юридичної особи відокремлене від майна власників, які створили цю організацію, держави, інших суб'єктів цивільного права. Майнова відокремленість організацій полягає у тому, що вони є власниками майна, яке їм належить. У власності цих організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. У сучасній практиці майнова база релігійних організацій не завжди буває сформована на момент її створення. Майнова відокремленість у цьому разі полягає у суб'єктивному праві в абстрактній можливості для релігійної організації мати таке майно у майбутньому. Особливістю ознаки майнової відокремленості є те, що після передачі майна цій організації її засновники втрачають усі майнові права щодо нього. Так, вони не вправі одержувати дивіденди, розподіляти майно організації у разі її ліквідації.

Членські корпоративні відносини, які складаються у цих організаціях, мають організаційний немайновий характер. Ніякої взаємної майнової відповідальності названих організацій та їх членів не існує. Вихід учасника з цієї організації не має жодних майнових наслідків (обов'язків), тому здійснюється безперешкодно.

Третьою ознакою є самостійна цивільно-правова відповідальність релігійних організацій, яка полягає у тому, що вони несуть самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Засновники релігійних організацій не відповідають за її зобов'язаннями, а остання не відповідає за зобов'язаннями засновників. Слід погодитись з точкою зору, що передумовою самостійної майнової відповідальності будь-якої юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна, яке може слугувати об'єктом претензій з боку кредиторів. Але, що стосується релігійних організацій, то на їх майно не може бути звернене стягнення за вимогами кредиторів.

Четвертою ознакою релігійних організацій як юридичних осіб є виступ у цивільному обороті від свого імені, яка означає можливість для організації набувати і здійснювати цивільні права та нести обов'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Релігійні організації виступають у цивільному обороті від свого імені, самостійно набувають цивільні права і обов'язки. Можна погодитись з тією точкою зору, що цивільний оборот є сукупністю правочинів та інших юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини, в силу котрих здійснюється перехід майна затим чи іншим юридичним титулом від однієї особи до іншої. Релігійні організації, як непідприємницькі, не є професійними учасниками цивільного обороту. Їх виступ у ролі самостійних юридичних осіб обумовлений необхідністю матеріального забезпечення основної діяльності, не пов'язаної з участю у майнових відносинах. Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що релігійні організації належать до юридичних осіб приватного права. Оскільки, по-перше, правове становище цих організацій регулюється Законом «Про свободу совісті та релігійні організації», по-друге, більшість з видів даних організацій створюється за ініціативою приватних осіб, ст. 8, ч 2 ст. 10 Закону, по-третє, реєстрація цих організацій здійснюється у нормативноявочному порядку, ст. 14 Закону. Як слушно зазначав свого часу І. Покровський «Так, например, в значительной степени современный вопрос об отделении церкви от государства, с юридической точки зрения, является не чем иным, как именно вопросом о перенесений всей данной области отношений из сфери права публичного в сферу права частного. Удовлетворение религиозньх потребностей должно быть предоставлено частным союзам верующих, которые будут регулировать свои отношения путем своих частных соглашений».

Разом з тим релігійні організації належать до непідприємницьких юридичних осіб. Оскільки, по-перше, мета їх створення - задоволення релігійних потреб, сповідувати і поширювати віру; по-друге - ці організації мають право займатися підприємницькою діяльністю, шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, встановленому в законі, але така діяльність повинна відповідати цілям даних організацій і бути спрямована на їх досягнення; по-третє - відсутнє право на розподіл отриманого прибутку між засновниками.

Правоздатність релігійних організацій має спеціальний характер і виникає з моменту реєстрації їх статутів. Порядок створення, реєструючі органи, перелік необхідних документів для реєстрації, її строки, підстави відмови у реєстрації статутів визначаються нормами Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Засновниками релігійних організацій можуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Статути релігійних організацій реєструються у Державному комітеті у справах з релігії і у відділеннях комітету, які діють при державних місцевих адміністрацій. Для виконання статутних завдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база: майно, приміщення, гроші. У власності організацій можуть знаходитись культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурного і виробничого призначення, жилі будинки, гроші й інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності25. Під культовими спорудами слід розуміти приміщення для проведення або забезпечення богослужінь і виконання релігійних обрядів (церкви, собори, костьоліі, синагоги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молитовні тощо). До предметів релігійної обрядовості можна віднести предмети і матеріали, які необхідні для провадження релігійних дій. Майно може переходити у власність релігійних організацій в результаті договорів купівлі-продажу, добровільної пожертви, власного будівництва, спадкування, передачі майна державними органами. Релігійні організації мають право на передачу їм у власність культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування останніх.

Одним з видів майна, яке знаходиться у власності релігійних організацій, є гроші. Джерела отримання грошових засобів можуть бути різноманітні. Серед них можна виділити наступні: добровільні пожертви громадян, державних, громадських організацій чи установ; доходи, які отримує релігійна організація в результаті здійснення обрядів, реалізації предметів релігійного призначення, релігійної літератури: доходи від здійснення підприємницької діяльності: отримання банківських кредитів, страхових відшкодувань, доходи, отримані внаслідок здійснення будь-яких цивільно-правових правочинів: купівлі-продажу, оренди.

Припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її статутних положень.

Передбачається також ліквідація цих організацій за рішенням суду. І таким чином, наведене вище свідчить про те, що де-юре релігійні організації є юридичними особами і суб'єктами цивільних правовідносин26.

Творча спілка - добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту.

Творча спілка діє на принципах добровільного об'єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва, самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав. У кожному фаховому напрямі може бути створено одне або більше добровільних творчих об'єднань.

Творчі спілки незалежні у своїй статутній діяльності від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій27.

Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяльність у галузі культури і мистецтва; розвиток національної культури та мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мистецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок, авторських вечорів, прем'єр, фестивалів тощо; створення умов для творчої праці, підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховання творчої молоді, оволодіння нею досягненнями національної та загальнолюдської культури; пошук талантів серед молоді та сприяння їх творчому розвитку; видання газет, журналів, книг та іншої друкованої продукції, створення кіно- та відеофільмів, аудіовізуальної продукції з метою популяризації досягнень української та світової культури і мистецтва, творчого доробку членів спілок; турбота про правовий, соціальний та професійний захист членів творчої спілки; сприяння відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, творчому використанню народних традицій у розвитку культури та мистецтва, збереженню та збагаченню історико-культурної спадщини та довкілля, проведенню масових культурно-просвітницьких заходів, а також утвердженню демократичних, загальнолюдських цінностей; постійна співпраця з педагогічними та науково-педагогічними колективами навчальних закладів; подання допомоги в навчально-виховній роботі педагогічним колективам у патріотичному, культурному та інтелектуальному розвитку дітей та молоді, у морально-етичному та естетичному вихованні; сприяння обміну культурними цінностями, співробітництво між діячами культури і мистецтва різних країн, національними і міжнародними організаціями культури та мистецтв; виховання поваги до історико-культурних цінностей, традицій українського та інших народів.

Основні напрями діяльності творчої спілки, зазначені у цій статті, враховуються при вирішенні питання про надання громадській організації статусу творчої спілки як суб'єкта творчої діяльності.

Крім названих видів, існують ще дякі об’єднанння громадян – добровільні товариства, народні дружини по охороні громадського порядку, ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.

Розділ III. Правове положення об’єднань громадян

3.1 Виникнення та припинення діяльності об’єднань громадян

Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності. Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та законами України. Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання. Об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати28.

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи. Про легалізацію(офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації29.

Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву. При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми представники об'єднань громадян. Органи, що здійснюють реєстрацію об'єднань громадян, ведуть реєстр цих об'єднань. Розмір реєстраційного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У реєстрації об'єднанню громадян може бути відмовлено, якщо його назва, статутний або інші документи, подані для реєстрації об'єднання, суперечать вимогам законодавства України.

Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржено у судовому порядку.

Про відмову у реєстрації об'єднання громадян реєструючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Також об'єднання громадян мають та можуть використовувати власну символіку, яка затверджується відповідно до статуту. Символіка об'єднань громадян підлягає державній реєстрації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Припинення діяльності об'єднання громадян може бути проведено шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Реорганізація об'єднання громадян здійснюється відповідно до його статуту. Реєстрація новоствореного об' єднання здійснюється у порядку, встановленому. ЗУ «Про об'єднання громадян». Ліквідація об'єднання громадян здійснюється на підставі статуту або рішення суду30.

3.2 Права та обов’язки об’єднань громадян

У відповідності з Законом України «Про об'єднання громадян» (ст.20, 21, 22, 23, 24) об'єднання громадян користуються досить широкими правами, головними з яких є права: виступати учасником цивільно-правових відносин; представляти та захищати свої законні інтереси у державних та громадських органах; брати участь у політичній діяльності; підтримувати інші об'єднання; створювати установи та організації; одержувати необхідну інформацію; розповсюджувати її та засновувати засоби масової інформації; засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей. Об'єднання громадян мають досить широкі майнові та інші «матеріальні» права «ст.21 Закону України «Про об'єднання громадян», «Власність об'єднань громадян.». Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Кошти та інше майно об'єднань громадян, в тому числі тих, що ліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами і використовується для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в доход держави. В той же час держава: встановлює обмеження щодо одержання коштів та іншого майна політичними партіями, їх установами та організаціями (ст.22 Закону України «Про об'єднання громадян»): (Обмеження щодо одержання коштів та іншого майна політичними партіями, їх установами та організаціями).

Політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від:

іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства;

державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України;

підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків;

нелегалізованих об'єднань громадян;

анонімних пожертвувачів.

З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством. Об'єднання громадян, створені ними установи та організації зобов'язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавствам.

3.3 Відповідальність за порушення чинного законодавства

Відповідальність за порушення законодавства об'єднаннями громадян передбачена статтями 27, 28, 29, З0,31, 32 Закону України «Про об'єднання громадян».

Посадові особи легалізуючих органів об'єднань громадян та громадяни за порушення законодавства про об'єднання громадян несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. Об'єднання громадян несуть відповідальність, передбачену Законом України «Про об'єднання громадян» та іншими законодавчими актами України. Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність (ст. 27 Закону України «Про об'єднання громадян»). (Статтю 27 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 3582-12 від 11. 11. 93)

Види стягнення. За порушення законодавства до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення:

попередження;

штраф;

тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

тимчасова заборона (зупинення) діяльності;

примусовий розпуск (ліквідація) (ст. 28 Закону України «Про об'єднання громадян»)31.

Попередження. При вчиненні об'єднанням громадян правопорушення, яке не тягне за собою обов’язкового застосування іншого виду стягнення передбаченого законом,відповідний легалізуючий орган виносить письмове попередження (ст.29 ЗУ «Про об'єднання громадян»).

Штраф. В разі грубого або систематичного вчинення правопорушень, за поданням легалізуючого органу або прокурора на об'єднання громадян може бути накладено штраф в судовому порядку (ст. ЗО Закону України «Про об'єднання громадян»).

Тимчасова заборона (зупинення) окремих видів або всієї, діяльності об'єднання громадян. З метою припинення незаконної діяльності об'єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців. Тимчасова заборона окремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо. За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей термін. При цьому загальний термін тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців. При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі (ст. 31 Закону України «Про об'єднання громадян»). Примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання громадян. За поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках:

вчинення дій, передбачених статтею 4 Закону України «Про об'єднання громадян»;

систематичного або грубого порушення вимог статті 22 Закону України «Про об'єднання громадян»;

продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених Законом України «Про об'єднання громадян»;

зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не

визнається як така.

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається. Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян реєструючий орган протягом п'ятнадцяти днів після набрання рішенням суду законної сили повідомляє у засобах масової інформації. Рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян на території України приймається Конституційним Судом України (ст. 32. Законом України «Про об'єднання громадян»)32.

Висновки

Роблячи висновок по курсовій роботі можна сказати, що уся система прав і обов'язків їх співвідношення, зумовлені об'єктивними потребами та інтересами суспільства, з одного боку, і інтересами громадянина і людини, з іншого.

Право громадян на свободу об'єднання - їх невід'ємне право, яке гарантоване не тільки міжнародними угодами, а й Конституцією України та законодавством.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян проявляється або політичною партією або громадською організацією. Політична партія ставить за мету оволодіння державною владою, формування органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Громадська організація - об'єднання громадян з метою задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних,творчих та інших спільних інтересів. Це організації, які мають будь-яку мету, крім політичної.

Усі ці надзвичайно важливі засади знайшли своє відображення в Законі України від 16 червня 1992 року «Про об'єднання громадян», який регулює порядок створення об'єднань громадян, їх права,обов'язки, громадську діяльність. А також в Законі України «Про політичні партії в Україні» та в Законі «Про громадські організації»,Конституції України. Також ці засади закріплені і в інших нормативно-правових актах, в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Конвенції Міжнародної організації праці №87 «Про свободу асоціацій і захист права на організацію»

Список використаної літератури

Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – 141 с.

Цивільний кодекс України// Відомості Верховної Ради. – 2003. - № 40 – 44. – 356 с.

Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 1. – ст. 2.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 25. – ст. 283.

Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 52. – ст. 312.

Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – ст. 504.

Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 23. – ст.118.

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 45. – ст. 397.

Закон України «Про громадські організації» від 5 липня 2002 року.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.І.Харитонової, Н.Ю.Голубєвої. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 740 с.

Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України // Тертишніков. – Харків. – 2007. – 433 с.

Спеціалізована література:

Александров В. Учение о юридических лицах по началам науки. – М., 1985.

Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. – М., 1947.

Вінар Л.В. Правоздатність юридичної особи, заснована державою // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2003. – № 3 – 4. – с. 145 – 149.

Грешников И. П. Субьекты гражданского права: Юридическое лицо в праве и законодательстве.

Фролов В.Д. Правочиноздатність юридичної особи та її здійснення (цивілістичні аспекти). – Одеса, 2004.

Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб. І допов. Київ: Істина, 2007. – 816 с.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т./За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Вид. 2-ге, доп. І перероб. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1. Загальна частина. – 696 с.

Цивільне право України: Підручник у 2-х кн.. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.1. – 736 с.

Цивільне право: Підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 2005.

Цивільне право України / Під ред. А.А.Пушкіна, В.М.Самійленко. – 2003.

Цивільне право: Підручник / Під ред. А.П.Сергєєва, Ю.К.Толстого. – К.: 2003.

Цивільне право України: Суханов Е.А. – К.: 2003.

Цивільне право України: Підручник: У 3 кн. Кн. 1/Є. О. Харитонов, Р. О. Стефанчук, А. І. Дрішлюк та ін.; За ред. Є. О. Харитонова, А. І. Дрішлюка. – Одеса: Юридична література, 2005. – 528 с.

Цивільне право України: В 2-х томах. Том 1: Підручник / За ред. доктора юрид. наук, проф. Є.О.Харитонова, канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. – Х: ТОВ «Одіссей», 2008. – 832 с.

1 Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – 141 с.

2 Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – 141 с

3 Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – ст. 504.

4 України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 52. – ст. 312

5 Цивільний кодекс України// Відомості Верховної Ради. – 2003. - № 40 – 44. – 356 с

6 Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб. І допов. Київ: Істина, 2007. – 816 с

7 Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб. І допов. Київ: Істина, 2007. – 816 с

8 Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.І.Харитонової, Н.Ю.Голубєвої. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 740 с.

9 Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 23. – ст.118.

10 Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 23. – ст.118.

11 Цивільне право: Підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 2005.

12 Цивільне право України: Підручник у 2-х кн.. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.1. – 736 с.

13 Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 23. – ст.118.

14 Закон України «Про громадські організації» від 5 липня 2002 року

15 Цивільне право: Підручник / Під ред. А.П.Сергєєва, Ю.К.Толстого. – К.: 2003

16 Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 1. – ст. 2

17 Цивільне право України: Суханов Е.А. – К.: 2003

18 Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 45. – ст. 397

19 Закон України «Про громадські організації» від 5 липня 2002 року

20 Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – 141 с

21 Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – ст. 504

22 Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т./За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Вид. 2-ге, доп. І перероб. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1. Загальна частина. – 696 с

23 Цивільне право України: Суханов Е.А. – К.: 2003

24 Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб. І допов. Київ: Істина, 2007. – 816 с

25 Цивільне право: Підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 2005

26 Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т./За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Вид. 2-ге, доп. І перероб. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1. Загальна частина. – 696 с

27 Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 52. – ст. 312

28 Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – ст. 504

29 Цивільне право України: Підручник у 2-х кн.. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.1. – 736 с

30 Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – ст. 504

31 Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – ст. 504

32 Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – ст. 504

40