Національний педагогічний уніерситет ім. М.П. Драгоманова

Інститут фізичного виховання та спорту

каф. Теорія і методика Фізичного виховання та спорту

Курсова робота на тему:

Методика розвитку м’язової сили у дітей шкільного віку

Виконала:

Студентка інституту

фізичного

виховання та спорту

група 35 ФФ

Третьякова Марія

Київ-2009

Зміст

Вступ

Розділ І. Методика розвитку та засоби вдосконалення сили

Розділ ІІ Методика розвитку сили в учнів молодших класів

Розділ ІІІ Методика розвитку сили в учнів 5-9 класів

Розділ IV Методика розвитку сили в учнів 10-11 класів

Розділ V Контроль силових можливостей та особливостей методики у школярів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток рухових (фізичних) якостей полягає в тому, щоб у процесі занять фізкультурою розвивати в учнів швидкість, силу, спритність, витривалість. Цей процес тісно пов'язаний з формуванням рухових навичок і зумовлений обсягом і характером рухової активності дитини. Від рівня розвитку рухових якостей залежать результати виконання таких природних рухів, як біг, стрибки, метання, плавання та ін.

Виконання будь-якого руху або збереження якої-небудь пози тіла людини обумовлено роботою м"язів. Величину зусилля, що розвивае при цьому, прийнято називати силою м'язів.

Сила – це здатність переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль. В якості опору можуть виступати, наприклад, маса обтяжень предметів, спортивного знаряддя; опір партнера; опір навколишнього середовища; реакція опори при взаємодії з нею; сили земного тяжіння, які дорівнюють масі тіла людини тощо. Чим більший опір, тим більше потрібно сили для його подолання.

При виконанні тої або іншої рухової дії м’язи людини можуть виконувати чотири основні різновиди роботи: утримуючу, долаючу, поступливу і комбіновану.

Утримуюча робота виконується внаслідок напруження м’язів без зміни її довжини, наприклад, утримання штанги на прямих руках (ізометричний режим напруження).

Долаюча робота виконується внаслідок зменшення довжини м’яза при його напруженні (міометричний режим напруження). Вона надає можливість переміщувати власне тіло або якийсь вантаж у відповідних рухах, а також долати сили тертя або еластичного опору.

Поступлива робота виконується внаслідок збільшення довжини напруженого м’яза (поліометричний режим напруження). Завдяки поступливій роботі м’язів відбувається амортизація в момент, наприклад, приземлення у стрибках, бігу і т. д.

Найчастіше м’язи виконують комбіновану роботу, яка складається з почергової зміни долаючого і поступливого режимів роботи, наприклад, у циклічних фізичних вправах.

Види силових здібностей розрізняють за характером поєднання режимів напруження м’язів: власне силові здібності і швидкісно-силові здібності. Одним із різновидів швидкісно-силових здібностей є здібність, яка отримала назву «вибухова сила». «Вибухова сила» – це здатність людини проявляти великі величини сили за найменший проміжок часу. Вона має вельми суттєве значення в ряді швидкісно-силових дій, наприклад, при старті в спринтерському бігу, в стрибках, метаннях, ударних діях у боксі тощо.

Залежно від режиму роботи м’язів розрізняють статичну (коли м’язи напружуються, а переміщення тіла, його ланок чи предметів, з якими взаємодіє людина, відсутнє) і динамічну (коли подолання опору супроводжується переміщенням тіла, чи окремих його ланок у просторі).

Для кількісної оцінки силових здібностей користуються динамометрами різної конструкції (кистевий і становий динамометри), а також виконання силових вправ з обтяженнями (піднімання штанги, гирі).

Цілісні показники зовнішніх проявів силових здібностей визначаються на основі комплексу спеціальних контрольних вправ і відповідних тестів, які мають місце в програмі фізичного виховання школярів, наприклад, стрибки в гору і довжину, метання гранати і м’ячика, підтягування у висі і т. ін.

Отже, головним фактором у прояві сили є м’язове напруження. Разом із тим, не останню роль при цьому відіграє і маса тіла людини. В зв’язку з цим розрізняють абсолютну м’язову силу і відносну.

Абсолютну силу оцінюють за подоланням предметного обтяження максимальної ваги (штанги) або за показниками динамометра.

Відносну силу оцінюють за тими ж параметрами, але з розрахунку на 1 кг унку на 1 кг ваги власного тіла.

У деяких видах спорту (наприклад, у метаннях) успіх забезпечується великою абсолютною силою, в тих видах спорту, де збільшення ваги обмежується ваговими категоріями або де потрібно багаторазово переміщувати тіло (наприклад, виконання комбінації на гімнастичному приладі), успіх забезпечує відносна сила.

Прогресивний розвиток силових якостей людини відбувається до 25-30- річного віку і характеризується гетерохронністю. Це означає, що одні вікові періоди характеризуються низькими темпами розвитку силових якостей, а інші – високими. Так, наприклад, загальний розвиток сили м’язів до 9-10- річного віку у дівчаток і до 10-11- річного віку у хлопчиків незначний. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найбільш високими темпами приросту абсолютної сили м’язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються.

Розділ І. Методика розвитку та засоби вдосконалення сили

Методика розвитку сили

У методиці виховання сили існує декілька напрямків, кожен з яких спрямований на вдосконалення певного фактора, від якого вона залежить. Розглянемо кожен з них .

Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м'язової маси. Цей напрямок у методиці силової підготовки в літературі ще називають методом повторних зусиль. Він полягає у такій організації тренувального процесу, яка сприяє інтенсивному розщепленню білків у м'язах, продукти розпаду яких стимулюють їх синтез у період відновлення з наступною компенсацією міозину і відповідним зростанням м'язової маси.

Цей шлях розвитку максимальної сили найдоцільніший у фізичному вихованні дітей та підлітків, оскільки сприяє не тільки вдосконаленню їх сили, але й загальному зміцненню функціональних можливостей вегетативних систем.

Позитивними сторонами цього шляху збільшення м'язової сили є також:

• можливість контролювати техніку виконання рухових дій;

• зниження небезпеки одержати травму;

• можливість уникати натужувань, які негативно позначаються на здоров'ї учнів.

Найефективнішими засобами силової підготовки є вправи:

• з обтяженням масою предметів;

• з подоланням опору еластичних предметів;

• на спеціальних тренажерах. Досить ефективними є також вправи:

• з опором партнерів;

• у подоланні опору маси власного тіла;

• у подоланні опору маси власного тіла з додатковими обтяженнями.

У процесі силової підготовки учнів використовують інтервальний та комбінований методи. При цьому величина опору підбирається індивідуально і повинна бути такою, щоб конкретний учень міг долати його протягом 25-30 с до втоми. Така тривалість роботи призводить до вичерпання засобів фосфогенів і активізації розщеплення білків. Тривалість до 10 с і більше 40-45 с не сприяє ефективному зростанню м'язової маси.

Велике значення для розвитку м'язової маси має темп виконання вправ. Найвищого тренувального ефекту можна досягнути при виконанні долаючої фази рухової дії за 1,0-1,5 с, а поступливої — за 2,0-3,0 с. при такому темпі на одноразове виконання вправи витрачається від 3,0 до 4,5 с. Якщо отриману тривалість роботи (20-35 с) поділити на оптимальну тривалість одного повторення, то одержимо необхідну кількість повторень в одному підході, що складає від 6-8 до 10-12 разів (рис. 12).

Кількість підходів у роботі з початківцями складає 2-3; з підготовленими особами — до 5-6 на одну групу м'язів. В одному занятті рекомендують проробляти не більше однієї третини скелетних м'язів. Між підходами застосовується активний екстремальний інтервал відпочинку (відновлення ЧСС до 101-120 уд/хв). Між серіями вправ для різних груп м'язів — повний комбінований інтервал відпочинку (91-100 уд/хв).

При активному відпочинку виконують повільну ходьбу, дихальні вправи, вправи на розслаблення і розтягування.

Програма силової підготовки*, яка складається на 4-6 тижнів і після досягнення адаптаційних процесів повинна мінятись, може будуватись або за принципом комплексного розвитку різних м'язових груп, або почергового

розвитку певних м'язових груп.

При комплексному розвитку різних м'язових груп тижнева програма може на суміжних заняттях передбачати вплив на різні групи м'язів. Наприклад: 1-ше заняття — м'язи рук і плечового пояса; 2-ге — м'язи тулуба; 3-тє — м'язи ніг і тазу. У подальших заняттях цей цикл повторюється протягом 4-6 тижнів. Така побудова системи суміжних занять досить ефективна у роботі з початківцями.

При почерговому розвитку певних м'язових груп на кожному занятті протягом 4-6 тижнів розвиваються одні і ті ж м'язові групи. Коли досягнуто необхідного тренувального ефекту, переходять до розвитку інших груп м'язів, а для збереження досягнутого тренувального ефекту слід продовжувати виконання силових вправ для уже розвинутих м'язів, але з навантаженням, Що становить 30-40 % від тих, що мали місце у розвиваючому циклі.

Треба зауважити, що при будь-якій системі побудови занять великі повторні навантаження на одні і ті ж групи м'язів варто планувати один раз на 2-3 доби.

Засоби вдосконалення сили

При розвитку сили використовують фізичні вправи виконання яких вимагає від учнів більшої величини зусиль, ніж у звичайних умовах. Ці вправи називають силовими.

Вправи з обтяженнями масою власного тіла не вимагають спеціального устаткування, не викликають ризику травм та перенавантажень і тому широко використовуються у практиці фізичного виховання учнів на початковому етапі їх силової підготовки.

Вправи з обтяженням масою предметів дозволяють дозувати величину зусиль відповідно до індивідуальних можливостей учнів. Велика різноманітність вправ дозволяє ефективно впливати на розвиток різних м'язових груп і всіх видів силових здібностей.

Вправи з обтяженням опором зовнішнього середовища. До них належать рухові дії, в яких величина обтяження не лімітована точно визначеними межами (біг вгору, по піску, снігу, воді).

Вправи у подоланні опору еластичних предметів ефективні для розвитку м'язової маси, а отже і максимальної сили,але менш ефективні для розвитку швидкої сили і непридатні для розвитку вибухової сили та негативно впливають на міжм'язову координацію.

Вправи у подоланні опору партнера, їх особлива цінність полягає у тому, Що, виконуючи їх, учні змушені проявляти значні вольові зусилля, змагатись У вмінні застосовувати силу для вирішення конкретних рухових завдань. Вправи у самоопорі. їх суть полягає в одночасному напруженні м'язів синергістів та антагоністів певного суглоба. Вони можуть виконуватись в режимі статичного напруження або у напруженому повільному русі по всій його амплітуді.

Вправи з комбінованим обтяженням. Дана група засобів дозволяє досягти варіативності впливу і цим підвищити емоційність та підвищити ефективність тренувань. За їх допомогою можна вирішувати завдання спеціальної силової підготовки. Наприклад, стрибки з обтяженням сприяють розвитку вибухової сили у відштовхуванні.

Вправи на тренажерах. Сучасні тренажери дозволяють виконувати вправи з точно дозованим опором як для окремих груп м'язів, так і загального впливу та вибірково впливати на розвиток певної силової здібності. Застосування тренажерів підвищує емоційне тло занять. Ізометричні вправи набули широкої популярності у 60-ті роки. Пізніше інтерес до них дещо знизився. В ізометричних напруженнях можна досягти тренувального ефекту при менших, ніж у динамічних вправах, витратах енергії. Це дозволяє використати невичерпану енергію на вирішення інших педагогічних завдань, або виконати більшу кількість силових вправ. При цьому застерігаємо, що ці вправи, особливо з субмаксимальним і максимальним напруженням, недоцільно застосовувати в заняттях з дітьми, підлітками, літніми людьми та особами, які мають порушення у роботі серцево-судинної системи, оскільки вимагають тривалої затримки дихання і натужування. При використанні ізометричних вправ найбільший приріст сили м'язів спостерігається лише у тих положеннях ланок тіла, у яких виконувались ізометричні напруження.

Розділ ІІ Методика розвитку сили в учнів молодших класів

До молодшого шкільного віку відносять учнів 1-3 класів. Цей період рівномірного, але досить інтенсивного розвитку органів, функцій. У молодшому шкільному віці розвиваються м'язово-рухові відчуття, поліпшується зоровий і кінестетичний контроль за виконанням рухів. Удосконалювання координації між зоровими відчуттями й виконанням руху -найважливіше завдання фізичного виховання дітей цього віку. Особливість сприйняття молодших школярів - цілісність, нерозчленованість. Діти часто по самих випадкових ознаках намагаються відгадати, а не з'ясувати особливості показуваного предмета, руху, дії,

У цьому віці підсилюється роль слова в сприйнятті елементів і деталей рухів. Слова служать орієнтиром, можуть привертати увагу учнів. З огляду на ці особливості, педагогові треба при показі рухів спиратися на пояснення, уводити спеціальні терміни, пропонувати виконувати вправу по слову.

Однак при цьому необхідно знати міру, не забувати поповнювати знання молодших школярів різними зоровими поданнями про рухи.

Діти цього віку дуже емоційні, легко збуджуються, процеси гальмування в них недостатньо розвинені. Все це накладає відбиток на психіку. Молодші школярі легко піддаються вселянню. Для них визначальне значення має авторитет педагога, батьків і старших товаришів.

Діти схильні до предметного образного мислення. Правильне виконання вправ досягається такими застосуваннями наочного навчання, як "регулятори" і "обмежники" рухів.

Так, вузький коридор, обмежений, наприклад, стінками, являє собою обмежник рухів. Він допомагає дітям метати снаряд у певному напрямку [8, с. 62]. У молодшому шкільному віці, як і в підлітковому, м'язи більше ростуть у довжину, ніж поперек. Через це застосування вправ і методів, що сприяють нарощуванню м'язової маси, є малоефективним і тому недоцільним.

Типовими засобами розвитку сили у дітей 6-Ю років є загальнорозвиткові вправи з предметами, стрибки, ігри а елементами єдиноборства.

У заняттях з дітьми молодшого шкільного віку особливу увагу слід приділяти вправам, які зміцнюють великі м'язові групи (спини і живота), від ріння розвитку яких багато в чому залежить правильна постава.

У молодшому шкільному віці не рекомендується включати до занять вправи, пов'язані з максимальними напруженнями. Гранична величина обтяжень то повинна перевищувати 1/3-1/2 маси власного тіла. Перед повторним виконанням вправи динамічного характеру оптимальний інтервал відпочинку мас становити 2 хв.

Необхідно поступово розвивати у дітей здатність до статичних зусиль. Тривалість статичного напруження у молодшому шкільному віці не повинна перевищувати 3-4 с, у середньому - 4-5, о у стараому - 5-6 с. Обсяг статичних вправ у загальній силовій підготовці - 6-10%. Кількість вправ у комплексі - 3-6 (по одній-дві вправи для рук, тулуба та ніг) [2, с. 108-109].

Силові якості потрібні не тільки для гармонічного розвитку дітей, а й для успішного оволодіння програмним матералом.

Як вже було сказано, силові вправи для дітей моллодшого шкільного віку направлені в основному на укріплення крупних м'язових груп - спини, животу, шиї, плечового поясу, рук та ніг. Поступово від класу до класу рухи ускладнюють. Наприклад, для розвитку сили м'язів спини та тазу застосовують нахили, повороти тулуба, піднімання ніг. В першому класі - із положення тіла лежачи робити рух головою вперед, долонями сковизити по бедрам, дістаючи коліна, випрямити спину, підняти голову. В другому класі - із положення лежачи на спині сід з прямою спиною, руки на поясі. В третьому класі - Із сіду на гімнастичній лаві, руки на поясі, нахил назад до торкання підлоги потилицею з наступним сідом з прямим тулубом.

Також поступово ускладнюють присіди, піднімання на носках, опускання на коліна і таке інше. Вправи повинні бути короткочасними, кількість повторень - від 4-6 до 8-10. Під час підбору вправ перевагу необхідно надавати тим, що розвивають не тільки власну силу, але і силу разом із швидкістю (швидкісно-силові якості). Особливо корисні вправи з м'ячем, що укріплюють м'язи рук і плечового поясу. Навантаження дозують за допомогою ваги м'яча, швидкістю виконання, відстанню, вихідним положенням - стоячи, сидячи на підлозі, на гімнастичній лаві. В одному уроці має бути 15-20 кидкових вправ [5, с. 117].

Швидкісно-силивими є також стрибки (не більше 12 на одному уроці) та лазання по гімнастичній стінці, нахиленій лаві, змішані ваги, упори (не більше 15 на одному уроці).

Для оцінки рівня розвитку силових можливостей застосовують спеціальні тести [5, с. 118]. У школярів здійснюється контроль за рівнем розвитку максимальної сили різних груп м'язів, швидкісної сили, силової витривалості і комплексне визначення силових здібностей [12, с. 264].

Тест 1. Лазіння по канату. Тест для дітей 6-10 років. Визначається максимальна динамічна сила м'язів рук і плечового пояса.

Обладнання. Канат довжиною 4 м (замість каната можна використати жердину такої самої довжини), канат розмічений різнокольоровими кільцями на висоті 2,00-2,50-3,00-3,50-4,00 м.

Проведення тесту. Лазіння виконується босоніж. За командою «Увага!» учасник тестування займає вихідне положення — обидві ступні на підлозі, внутрішніми частинами торкається каната, коліна випрямлені, обома руками робиться хват каната на досяжній висоті, грудна клітка торкається каната. За командою «Починай!» учень без стрибка починає лазіння. Коли лазіння повторюється декілька разів, учень після досягнення максимальної висоти опускається вниз і знову, як тільки ступні ніг торкнулись підлоги, починає лізти угору. Максимальна висота вважається досягнутою, якщо учень доторкнувся рукою відмітки 4 м.

Результат. Кількість метрів, які зумів подолати учень при лазінні

Загальні вказівки та зауваження.

При повторному лазінні по канату учень починає виконувати тест без
підстрибування.

Методика лазіння по шесту аналогічна лазінню по канату.

Надається тільки одна спроба.

Нормативні оцінки результатів лазіння по канату для дітей 6-Ю років наведено у табл. 1 [12, с. 275].

Таблиця 1 Нормативні оцінки результатів лазіння по канату для хлопчиків і дівчаток віком 6-10 років, м [12, с. 274]

Вік,ро		Хлопчики,			бали				Дівчатка, бали
ків	5	4	3	2	1		4	3	і	1
6	3.5	3,0	2,5	2,0	Нижче 2,0	3,5	3,0	2.5	2,0	Нижче	2	,0
7 8	4,0 6,0	3,5 4,0~Ч	3,0 3,5	2,5 3,0	2,0 2,5	3,5 4,0	3.0 3,5	2,5 3,0	2,0 2.5	Нижче 2,5	2	,0
9	2x4	6,0	4,0	3,5	3,0	6,0	4,0	3,5	3,0	3,0
10	3x4	2x4	6,0	4,0	3,5	2x4	6,0	4,0	3,5	3,0

Тест 2. Підтягування в змішаному висі. Сидячи на гімнастичному маті (ноги нарізно) з опорою ногами в інший мат, взятися руками за стандартний канат (підвішений). Сгибаючи руки, підтягнути тулуб, не сгибаючи ніг (підборіддя має бути на рівні хвату). Для першого класу - 10 підтягувань, для другого класу - 12 підтягувань, для третього класу - 14 підтягувань, для четвертого класу - 16 підтягувань.

Тест 3. Вис на зігнутих руках на гімнастичній стінці. Для першого класу - 8 секунд, для другого класу - 10 секунд, для третього класу - 12 секунд, для четвертого класу 14 секунд [5, с. 118].

Тест 4. Вистрибування після стрибка у глибину. Обладнання. Розмітка висоти стрибка па стіні, табурет або підставка висотою від 20 до 50 см.

Проведення тесту. Спочатку, як було описано раніше, учасник тестування відміткою на стіні визначає висоту піднятої руки. Потім стає на підставку і після стрибка вниз і поштовха двома ногами від підлоги намагається якомога вище торкнутися кінчиками пальців рук розмітки (рисі).

Результат. Відстань між відмітками на стіні, виконаними кінчиками пальців перед та після стрибка.

Загальні вказівки та зауваження. Учню надаються дві спроби. Фіксується кращий результат [12, с. 277-278].

Рис. 1. Вистрибування вгору після стрибка у глибину [12, с. 278]

Тест 5. Потрійний стрибок на правій і лівій нозі. Обладнання. Стрибкова яма; рулетка.

Проведення тесту. Учасник тестування набуває вихідного положення — носок поштовхової ноги на лінії відштовхування, друга нога довільно позаду. Виконуються три підряд стрибки на одній, а потім на другій нозі.

Результат. Довжина стрибка вимірюється від лінії відштовхування до ближнього сліду після третього стрибка у сантиметрах. Узагальненим показником є середня довжина стрибка, виведена із кращих результатів потрійного стрибка на правій і лівій нозі.

Загальні вказівки та зауваження.

1, Для стрибків використовується взуття без шипів.

Для виконання вправи на кожній нозі надається по три спроби.
Фіксується кращий результат.

Потрійні стрибки виконуються почергово на правій і лівій нозі. Між
спробами надається невеликий відпочинок.

Перший скачок потрійного стрибка здійснюється з замахом рук. При
цьому ні одна із ступнів не повинна відриватися від опори.

Яму для стрибків можна розмітити на зони норм. Нормативні оцінки
результатів середніх досягнень потрійного стрибка на правій і лівій нозі для
дітей шкільного віку наведено у табл.2 [12, с. 278].

Таблиця 2 Нормативні оцінки результатів середніх досягнень у потрійному стрибку на правій і лівій нозі для хлопців і дівчат віком 6-Ю років, м [12, с. 279]

Вік, років	Хлопці, бали					Дівчата, бали
	5	4	3	2	1	5	4		2	1
6	3,30	3,10	2,30	2,00	1,50	3,00		2,30	2,00	1,50
7	3,70	3,50	2,60	2,20	1,70	3,50	3,30	2,60	2,20	1,70
8	4,10	3,80	3,00	2,50	1,90	3,90	3,60	2,90	2,50	1,90
9	4,50	4,10	3,30	2,80		4,40	4,00	3,30	2,80	2,20
10	4,90	4,40	3,60	3,10	2,50	4,60	4,30	3,50	3,10	2,50

Тест 6. Підскоки на нозі протягом 10 с. Обладнання. Секундомір. Проведення тесту (Бубе, Фек, Штюблер, Троїти, 1968). Можливі два варіанти тесту:

а) підскоки на правій нозі за Юс; б) підскоки на лівій нозі за 10 с.

Учасник набуває вихідного положення стійка на одній нозі. За командою «Можна!» учень намагається виконати якомога більше підскоків на одній нозі. Спочатку виконується тест на правій, а потім на лівій нозі.

Результат. Кількість підскоків на одній нозі протягом 10с.

Загальні вказівки та зауваження.

Між виконанням підскоків на правій і лівій нозі надається відпочинок 2-3 хв. Підскоки виконуються із замахом рук [12, с. 278-279].

Тест 7. Вистрибування угору прогнувшись із глибокого сіду. Обладнання, Секундомір,

Проведення тесту. Можливі два варіанти виконання тесту:

а) вистрибування із глибокого сіду угору прогнувшись протягом 20 с;

б) вистрибування із глибокого сіду угору прогнувшись без урахування часу. В обох випадках методика тестування полягає у такому: учасник тестування набуває вихідного положення — упор присівши (ступні тро хи розведені, пальці рук спираються об землю або підлогу). За командою «Можна!» учень виконує стрибки угору прогнувшись на двох ногах. Руки махом угору супроводжують рух. Після приземлення треба одразу набути вихідного положення. Потім стрибки виконуються без паузи один за одним. Після кожного стрибка обов'язково повертатися в глибокий сід.

Результат. Кількість стрибків, виконаних за 20 с (у першому варіанті тесту), або загальне число безпомилкових стрибків (у другому варіанті тесту).

Таблиця З Нормативні оцінки результатів тесту вистрибування із глибокого сіду угору прогнувшись для хлопців і дівчат віком 6-Ю років, разів [12, с, 280]

Вік,	Хлопці, бали						Дівчата, балли
років	5	4	3	2	1	5	4	3	2	1
6	12	10	7	2	1	12	9	7	2	1
7	18	14	10	4	2	17	12	9	3	2
8	23	18	12	5	3	21	15	11	4	3
9	28	23	14	7	4	25	18	12	4	3
10	32	27	16	8		27	19	14	5	3

Загальні вказівки та зауваження,

У безопорній фазі стрибка треба позначити прогинання тулуба назад,

При приземленні слід руками торкатися підлоги (або землі).

3. При виконанні першого варіанта тесту учаснику надається дві спроби. Кращий результат записується в протокол. При виконанні другого варіанта тесту надається одна спроба.

Нормативні оцінки результатів тесту вистрибування із глибокого сіду угору прогнувшись без урахування часу для дітей шкільного віку наведено у табл. З [12, с. 279-280].

Таким чином, 1-4 класах основну увагу рекомендується направити на гармонічне формування м'язової системи, забезпечити правильну поставу. Для молодших школярів найхарактерніші вправи з основної гімнастики, елементи акробатики, вправи з набивними м'ячами.

Основою методичного підходу до силової підготовки молодших школярів є комплексне виховання фізичних якостей. Така рекомендація випливає з концепції, що в цьому віці в найбільшій мірі виражено позитивний вплив розвитку однієї якості на розвиток інших фізичних якостей.

Розділ ІІІ Методика розвитку сили в учнів 5-9 класів

Засобами силової підготовки школярів-піддітків є вправи, обтяжені масою власного тіла (наприклад, підтягування) або зовнішнім опором. Зовнішнім опором виступає мчсо різних предметів (набивні м'ячі, гантелі тощо), протидія партнера (вправи в парах), протидія інших предметів і навколишнього середовища.

Починаючи з 13-14 років силові навантаженню у дівччток суттєво відрізняється від таких у хлопчиків - як за інтенсивністю, так і за обсягом. У дівчаток мають перевагу вправи, обтяжені вагою власного тіло.

Вправи, спрямовані на розвиток сили, доцільно застосовувати наприкінці основної частини уроку, поєднуючи їх із вправами на розслаблення та гнучкість. При цьому для школярів 11-13 років рекомендується використовувати обтяження малої маси (до 40% максимальної у даній вправі) і після кожної вправи проводити короткий відпочинок (20-30 с) [2, с. 109].

З підлітками м'язову силу можна розвивати, застосовуючи вправи зі штангою малого розміру. Дані вправи можуть бути включені у зміст основної частини уроку. Для цього учнів розподіляють на підгрупи по 4-6 чол. Кожний комплекс включає три впрпви. Окремі вправи комплексу виконують у два підходи з підняттям снаряда по 4-5 разів у кожному. При повторному підході маса снаряда збільшується від 2,5 до 5 кг. На кожну чверть рекомендується складати приблизно 4-5 комплексів, які 'чергуються за заняттями. На виконання комплексу всіма учнями на уроці відводиться 12 хв.

Допустимими обтяженнями для хлопчиків-підлітків є: 2/3 власної маси в 11-13 років і 3/4маси- у 14-15 років.

Ефективність розвитку м'язової сили у школярів середнього віку залежить і від того, як плануються.компонентм силових обтяжень. Так, якшо присідання здійснюються з обтяженням невеликою масою (20-60% максимально можливої) і з великим числом повторень, то переважно розвивається силова витривалість. Якщо ж ці вправи виконувати у швидкому темпі, відбувається розвиток вибухової сили. Виконання цієї вправи з граничними або а близькограничними навантаженнями і невеликим числом повторень сприяє розвитку повільної сили [2, с. 110].

В наш час підлітки та юнаки часто захоплюються атлетичною гімнастикою. Ці захоплення цілком можна використати для формування Інтересу до занять фізичними вправами взагалі та справи виховання сили м'язів зокрема. Для всіх вікових груп школярів (у плані силової підготовки) погрібно передбачити зміцнення якомога більшої кількості м'язових груп. Особливої уваги заслуговують ті групи, що формують поставу. У фізичному вихованні дітей шкільного віку при виборі методів силової підготовки перевагу необхідно надавати методу повторних зусиль, що супроводжується збільшенням м'язової маси. Крім уроків фізичної культури, силові вправи повинні включатися в заняття спортивних секцій, груп загальної фізичної підготовки, атлетичної гімнастики, а також під час самостійних занять, особливо при виконанні домашніх завдань, що розробляються вчителями.

Таким чином, на уроках фізичної культури та фіз. виховання в 5-9 класах необхідно збільшувати акцент на розвиток швидкісно-силових можливостей. Для підлітків (середній шкільний вік) до вищезгаданого арсеналу потрібно додати вправи з подоланням власної ваги, вправи в парах з елементами боротьби, лазіння по канату тощо.

Розділ IV Методика розвитку сили в учнів 10-11 класів

Метод максимальних зусиль моч:на застосовувати не частіше ніж один раз на тиждень. Опір при цьому методі дорівнює 1-4 ПМ (повторного максимуму), 3-4 серії, тривалість відпочинку між серіями 3-5 хв.

І все ж найбільш прийнятним методом для підлітків, який дозволяє уникати надмірного натужування і вибірково впливати чм розвиток окремих м'язових груп, є метод повторних зусиль. Здебільшого віх застосовується при виконанні силового зусилля до «відмови» або до сильного стомлення у таких вправах, як згинання та розгинання рук, присідання, підтягування тощо.

Щодо суттєвого збільшення м'язової маси та завершення зрілості організму, то юнаки 16-17 років володіють найширшими можливостями в межах шкільного періоду для направленого розвитку м'язової сили. Для юнаків розвиток сили стає одним із головних завдань. Через це поступове привчання старшокласників до великих, близькограничних і граничних зусиль тут вважається виправданим. Найефективніші при цьому такі види вправ, як єдиноборство, підтягування, підйом з вису в упор, піднімання ваги тощо. Для дівчат використовуються вправи, що сприяють зміцненню м'язів живота та спини, малого таза. Вправи не повинні викликати сильних натужувань [2, с. 110].

Для розвитку м'язової сили в юнаків старших класів застосовується вправи з обтяженням масою 16 кг, включаючи 3-4 серії по 6-12 повторень з інтервалами відпочинку 60-85 с у темпі 12-15 рухів за хвилину. Корисно поєднувати вправи з обтяженням з біговими навантаженнями середньої і великої інтенсивності тривалістю до 3-6 хв.

Величина опору при тренуванні максимальної сили за допомогою обтяжень у починаючих має становити 60-80% максимальної маси. Кількість повторень при цьому коливається від 2 до 8 разів.

Приріст м'язової сили можливий за рахунок підведення внутрішньо м"язової та міжм'язової координації. Найбільш ефективно вдосконалення м'язової координації відбувається при виконанні обтяжень у межах 40-60% максимуму. Темп рухів при розпитку сили за рахунок внутрішньом'язової та міжм'язової координації становить 1,5-2,5 с на кожну вправу, а за рахунок збільшення м'язової маси - 4-6 с на кожний рух. Тривалість роботи, кількість повторень в одному підході залежить від того, які завдання ставляться до уроку представлені в табл.

Таблиця Тривалість роботи, кількість повторень в одному підході залежить від того, які завдання ставляться до уроку |2, с. 111]

	Завдання	Кількість повторень
1.	Удосконалення внутрішньо-м'язової координації	Від 2 до 6
2.	Удосконалення міжм'язовоїкоординації	Від 15 до 20 разів, маса обтяжень менш ніж 30-60% максимальної
3.	Підвищення м'язової маси	30-60 с при 8-Г3лповтордчнях. маса Н0- 90% максимальної

Тривалість інтервалів відпочинку між окремими підходами при розвитку максимальної сили за рахунок приросту м'язової маси становить 15-20 с у вправах локального характеру і 40-60 с -загального характеру [2, с. 111].

Розвиток м'язової сили без приросту м'язової маси п'тягна тривплітих інтервалів відпочинку /від 20-30 с до 2-3 хд/, шо визначається характером викочуваної вправи /локального чи ппгяльного впливу/, величинами опору та обтяжень. Інтервали відпочинку між підходами мають бути такими, щоб частотасерцевих скорочень повернулась до робочого показника, відновилась працездатність. В одному занятті силові вправи слід розподіляти у такій послідовності: вправи на вибухову силу, потім - на максимальну силу, і далі - на силову витривалість. Силові вправи виконуються на уроці після швидкісних, перед розвитком витривалості. Тривалість силової підготовки на уроках фізкультури у школі можи сягати 10-12 хв, за умов занять удома - до 20-30 хв, при заняттях у секціях - від 20 до 120 хв 2, с. 112.

Для перевірки розвитку м'язової сили пропонується такі вправи, як піднімання штанги максимальної ваги.

Тест 1. П іднімання штанги максимальної ваги Використовується для визначення максимальної сили м'язів рук, плечового пояса, ніг.

Обладнання. Гімнастична лава; штанга; стійки для штанги. Проведення тесту. Юнакам пропонують виконати різні вправи зі штангою максимальної ваги (рис. 2):

а) жим штанги лежачи;

б) піднімання штанги із положення лежачи грудьми на гімнастичній лаві;

в) присідання зі штангою на грудях;

г) жим штанги стоячи.

Результат. Максимальна вага піднятої штанги у відповідній вправі у кілограмах.

Загальні вказівки та зауваження.

1. Контроль за безпекою виконання вправи здійснює вчитель.

2. Жим штанги лежачи виконується із вихідного положення руки
витягнуті вперед прямі. При опусканні штанги можна торкатися грифом грудей. Хват рук на ширині плечей.

Тестування максимальної сили при виконанні вправ зі штангою

Можна використовувати варіант сіду, коли штанга знаходиться на
плечах.

Виконувати жим штанги стоячи можна з відхиленням тулуба назад.
Штангу у вихідне положення бажано брати зі стійок (можливо, і за допомогою учителя),У присіданнях кут у колінному суглобі має бути менше 90°

Тест 2. Піднімання штанги вагою 50-90 % максимальної. Обладнання.

Гімнастична лава; штанга.

Проведення тесту. В першій частині тесту визначається максимальна сила в одній із вправ, що описані вище, а потім розрахувати масу штанги 50, 60,70, 80 або 90 % максимальної. Тест з відповідного масою штанги виконують до максимуму.

Результат. Кількість виконаних рухів (жимів, підтягувань, присідань) зі штангою відповідної ваги (50, 60, 70, 80, 90 % максимальної).

Загальні вказівки та зауваження.

Для визначення максимальної маси штанги у будь-якій вправі дається
декілька спроб, а для визначення максимальної кількості спроб піднятої
відповідної вага — всього одна.

Фіксується тільки правильне виконання вправи.

Тест 3. Піднімання гирі. В тесті визначається м'язова сила плечового пояса і рук. Обладнання. 4 гирі (по 2 гирі масою 16 І 24 кг).

Проведення тесту. Виконується кілька варіантів підйому однієї або двох гирь:

а) жим однієї гирі правою або лівою рукою (можливо, в одному підході
жим правою рукою, а у другому — жим лівою рукою або почерговий жим
правою і лівою рукою в одному підході);

б) ривок однієї гирі правою або лівою рукою (почерговий ривок правою і лівою рукою здійснюється в одному підході);

в) поштовх одночасно двох гирь.

Результат. Кількість правильно виконаних вправ в одному підході. Загальні вказівки та зауваження.

Відповідно до віку та силових здібностей школярів вибирається маса
гирь (16 або 24 кг).

Вправа вважається виконаною, якщо гиря зафіксована угорі на прямій
руці.

Для кожної вправи надається одна спроба.

Якщо одночасно виконуються всі три варіанти даного тесту,
відпочинок між вправами — до 5 хв.. Організаційно краще тестувати групу
школярів, тоді почергово групою виконуються відповідні вправи [12, с. 273-
274].

Тест 4. Підйом переворотом. Тест для визначення м'язової сили рук, плечового пояса, тулуба. Обладнання. Висока гімнастична перекладина, стілець.

Проведення тесту. Із вихідного положення вис на перекладині учасник тестування підтягується І виконує підйом переворотом в упор. Потім знову опускається у вис. Результат, Визначається максимальна кількість повторень вправи. Загальні вказівки та зауваження.

Набути вихідного положення допомагає вчитель або використовується
стілець. Надається тільки одна спроба

Таким чином, в 10-11 основної вправи мають бути спрямовані на розвиток власно-силових можливостей та силової витривалості, У старших класах загальноосвітньої та професійної школи, окрім названих вправ, можливе застосування вправ з гирями, гантелями, штангою, елементи боротьби. Засоби виховання сили у старшокласників мають бути більш диференційовані. Потрібно врахувати стать, фізичний розвиток, майбутню професію та індивідуальні захоплення юнаків.

При використанні будь-яких методів силової підготовки дітей середнього та старшого шкільного віку варто починати з формування у них мотивації. Надбання сили супроводжується достатньо великими навантаженнями, що викликає втому» біль у м'язах. Для подолання цих негативних відчуттів потрібен сильний поштовх, мотив, потреба.

Розділ V Контроль силових можливостей та особливостей методики у школярів

Величезний вплив на динаміку та рівень розвитку силових показників у дітей та підлітків має руховий режим і спеціально спрямована робота з виховання фізичних якостей і, насамперед, сили. Такі заняття суттєво впливають на біохімічні, морфологічні та фізіологічні процеси в організмі, забезпечуючи умови Для його якісного розвитку. Перш ніж здійснювати силову підготовку учнів, потрібно виміряти рівень розвитку сили. Коли визначено вихідний рівень, тоді можна правильно поставити завдання, підібрати відповідні засоби та методи [4, с. 50-51].

Рекомендовані тести:

Для молодших школярів: кистьова динамометрія; кидок набивного
м'яча (1кг) двома руками з-за голови з положення сидячи; згинання та
розгинання рук в упорі, лежачи на гімнастичній лаві; підтягування у висі
стоячи під кутом 45°? на низькій перекладині; стрибок у довжину з місця;
підйом тулуба з положення лежачи в сід.

У середньому шкільному віці до вищевказаних тестів можна внести
доповнення та ускладнення: підтягування у висі на високій перекладині;
лазіння по канату; станова динамометрія,

Для старшокласників тестування може бути пов'язане з орієнтуванням
на майбутню професію. При цьому деякі вправи можуть бути ускладнені:
лазіння по канату за допомогою лише рук у положенні "кут"; підйом ніг в
положенні лежачи на кількість повторень за 1-2 хвилини

Якщо результати тестування будуть усвідомлені учнями, то воно може відіграти неабияку роль в активному виконанні домашніх завдань та вироблені звички до самостійних занять фізичними вправами.

На уроках фізичної культури спеціальні вправи на силу повинні розумно поєднуватись з програмовим матеріалом, що вивчається в даний час. Так, в більшості шкіл в першій чверті навчального року вивчається переважно програмовий матеріал зі спортивних ігор та легкої атлетики, За допомогою цих вдрав впливають на розвиток сили м'язів ніг, тому допоміжні вправи повинні бути спрямовані на розвиток сили рук, черевного пресу, спини та ін. Це доцільніше ще й тому, що дітей потрібно готувати заздалегідь до оволодіння матеріалом, передбаченим планом у наступній чверті. Там переважають гімнастика та елементи акробатики, де якраз навантаження припадає на м'язи рук, плечового пояса, спини тощо.

У другій чверті навчального року під час уроків фізичної культури допоміжні вправи на розвиток сили повинні бути на м'язи ніг. По-перше, це дозволить підтримати рівень сили, що був досягнутий у першій чверті. По-друге, це дасть можливість підготувати учнів до успішного оволодіння програмовим матеріалом третьої чверті — техніки лижних ходів.

При правильно організованих заняттях уроки лижної підготовки дають рівномірне навантаження на всі основні групи м'язів і сприяють силовій підготовці учнів.

У заключній чверті силові вправи (з арсеналу допоміжних, на "розвиток якості") повинні доповнювати матеріал шкільної програми та служити засобом активного відпочинку і підготовки до державного тестування. Такий принцип планування силових вправ протягом року дозволяє вирішувати завдання гармонійного розвитку, рівномірно розподіляти навантаження на всі групи м'язів, забезпечити активний відпочинок та зробити доступнішими для учнів вправи шкільної програми.

В домашніх завданнях, з фізичної культури силовим вправам належить одне з провідних місць. По-перше, тому, що сила лежить в основі фізичної підготовки, по-друге, вправи на силу можуть виконуватись у будь-яких умовах (кімната, коридор, двір, парк) та, по-третє, вимірювання силових показників — справа зовсім нескладна, і перевірка якості виконання домашніх завдань з боку вчителя цілком ймовірна.

Висновки

Без прояву м'язової сили людина не може виконати жодної рухової дії. Від рівня розвитку сили певною мірою залежить прояв інших рухових якостей.

В теорії фізичного виховання поняття "сила" застосовується для якісної характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення конкретних рухових завдань.

При виконанні рухових дій м'язи людини виконують чотири основні різновиди роботи В основі методики удосконалення здатності до реалізації силових якостей у професійній діяльності є принцип сполученості впливу, суть якого зводиться до підвищення функціональної підготовленості і становлення основних складових технічної майстерності при одночасному розвитку силових, якостей. Якщо принцип сполученості впливу дотримується, то рівень підготовленості, що зростає, тісно пов'язується із технічною майстерністю, утворюючи досить злагоджену систему. Порушення цього принципу, навпаки, призводить до розлагодження цих показників.

Визнаючи, що в системі силової підготовки можуть знайти застосування різноманітні методи і методичні прийоми, використовуватися різні вправи, обтяження і тренажери, варіюватися параметри навантажень при виконанні окремих вправ, сумарний обсяг силової роботи в усіх структурних утвореннях тренувального процесу тощо, ніколи не слід забувати про необхідність строгої відповідності силової підготовки специфіці виду діяльності. Це виражається, перш за все, у переважному розвитку тих силових якостей, у тих проявах і поєднаннях, які диктуються ефективною професійною діяльністю.

В 1-4 класах основну увагу рекомендується направити на гармонічне формування м'язової системи, забезпечити правильну поставу, в 5-9 класах необхідно збільшувати акцент на розвиток швидкісно-силових можливостей, а в 10-11 - на розвиток власно-силових можливостей та силової витривалості.

Основними засобами виховання сили у дітей шкільного віку є фізичні вправи: без предметів; з предметами, використовуючи їх вагу або пружні властивості; з подоланням власної ваги; з подоланням опору партнера.

Для молодших школярів найхарактерніші вправи з основної гімнастики, елементи акробатики, вправи з набивними м'ячами.

Для підлітків (середній шкільний вік) до вищезгаданого арсеналу потрібно додати вправи з подоланням власної ваги, вправи в парах з елементами боротьби, лазіння по канату тощо. У старших класах загальноосвітньої та професійної школи, окрім названих вправ можливе застосування вправ з гирями, гантелями, штангою, елементи боротьби. Засоби виховання сили у старшокласників мають бути більш диференційовані. Потрібно врахувати стать, фізичний розвиток, майбутню професію та індивідуальні захоплення юнаків.

Основою методичного підходу до силової підготовки молодших школярів є комплексне виховання фізичних якостей. Така рекомендація випливає з концепції, що в цьому віці в найбільшій мірі виражено позитивний вплив розвитку однієї якості на розвиток інших фізичних якостей.

При використанні будь-яких методів силової підготовки дітей середнього та старшого шкільного віку варто починати з формування у них мотивації. Надбання сили супроводжується достатньо великими навантаженнями, що викликає втому, біль у м'язах. Для подолання цих негативних відчуттів потрібен сильний поштовх, мотив, потреба.

На уроках фізичної культури спеціальні вправи на силу повинні розумно поєднуватись з програмовим матеріалом, що вивчається в даний час. Так, в більшості шкіл в першій чверті навчального року вивчається переважно програмовий матеріал зі спортивних ігор та легкої атлетики. За допомогою цих вправ впливають на розвиток сили м'язів ніг, тому допоміжні вправи повинні бути спрямовані на розвиток сили рук, черевного пресу, спини та ін. Це доцільніше ще й тому, що дітей потрібно готувати заздалегідь до оволодіння матеріалом, передбаченим планом у наступній чверті. Там переважають гімнастика .та елементи акробатики, де якраз навантаження припадає на м'язи рук, плечового пояса, спини тощо.

Список використаної літератури

1. Ареф'ев В.Г. Фізична культура школі: Нав. посібник,- Кам'янець-Подільський» 2001. - 383 с, :, Ареф'ев В.Г., Столітенко В.В, Фізичне виховання в школі: Нав. посібник.-К.: І3МН 1997.- 152 с. |.

2. Бузюн А. И. Развитие силовых способностей у учащихся /7 Начальная школа. - 1988. - №8. - С. 50-51

3. Глазырина Л,Д. Методика преподования физической культуры: 1-4 классы: Метод. пособ. и программа. - М., 2003. -208 с,

4. Волчецкий Э.И. Развивая силу: (упражнения) // Физическая культура в школе. - 2000. - №2. - С. 46-48.

5. Воячецкий 3. Развивая силу // Физическая культура в школе, 2000. — №2. —С.46-48.

6. Козленко М.П. та ін. Теорія та методика фізичного виховання у початкових класах: Навч. посібн, - К,: Вища школа, 3984. - 229 с.

7. Мирончук Б.А. Развиваем силу и другие необходимые качества: (упражнения с гимнастической скамейкой) // Физическая культура в школе. - 1997.- №2.- С. 34-35

8. О.Обухова Н.Б. Методика развития скоросно-силовых качеств у младших школьников 9-10 лет // Физическая культура: воспитание, образование, тренеровка. - 2002. - №3. - приложение «Детский тренер», С. 12. 1.

9. Столітенко В.В., Воробей Г.В. Фізичне виховання молодших школярів: Навч.посібн.-К:ІЗМН, 1997. -140 с. 2.Тестування рухових здібностей школярів: Навчальний посібник:

10. Л.П.Сергієнко. - К.: Олімпійська література, 2001. - 439 с.

11. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.—М.: ФиС, 1988.— 331 с.

12. Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в школе.— 1978.— № 12.— С. 21.

13. Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе //Физическая культура в школе.— 1985.— № 7.— С. 20-23.

14. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.— Львів: Штабар, 1997.— 207 с.

15. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.—Львів, 1993.— 131 с.

16. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. Для институтов физ. культуры — М.: ФиС, 1991.— 543 с.

17. Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре.— М., 1986.

18. Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах: Учебное пособие.— К.: Рад. школа, 1989.—128 с.

19. Определение физической подготовленности школьников /Под. ред.Б.В.Сермеева.— М.: Педагогика, 1973.— 104 с.

20. Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.

21. Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.

22. Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.— М.: ФиС, 1993.—С. 181. Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.— М.: ФиС, 1974.— 232 с.

23. Шитикова Г.Ф. Оценка навыков и умений у младших школьников //Физическая культура в школе.— 1977.— № 3.— С. 14-18.

24. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.— Львів: ЛОНМІО, 1996.— 232 с.

25. Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.— Тернопіль: Збруч, 2000.— 183 с.

26. Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.— 1981.— № 11.— С. 27-29.

31