НПУ ім. Драгоманова
Курсова робота
«Стан і розвиток пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку»
Студентки 1 року навчання
Інституту перепідготовки і
підвищення кваліфікації фахівців
Власенко Н. С.
Науковий керівник
к. п. н. доцент Гоголь О. В.
Київ – 2010
Зміст
Вступ
Розділ І Вікові особливості стану пізнавальних процесів молодших школярів
Особливості фізичного та психічного станів молодших школярів
Особливості розвитку уваги і мислення молодших школярів
Особливості розвитку мовлення, пам’яті та уяви молодших школярів
Розділ ІІ Рівень розвитку пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку та прийоми його підвищення
2.1 Тестування та виявлення недоліків при формуванні пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку
2.2 Прийоми розвитку пам’яті та уваги
2.3 Прийоми розвитку мовлення та уяви
Висновки
Список літератури
Вступ
На сучасному етапі розвитку наша країна зазнає значних перетворень у економічній, політичній, виробничій, культурно-освітній сферах життя. Масовий перехід до користування електронно-обчислювальною технікою, робота з різноманітними носіями інформації, впровадження нових технологій виробництва вимагають від кожного індивіда розвиненого логічного мислення, мовлення, пам’яті, уваги. Економічні зміни в країні, активізація політичних дискусій зумовлюють потребу виховувати інтелектуально розвинену особистість, здатну насамперед грамотно, аргументовано та переконливо доводити власну думку.
Перетворення в сучасному суспільстві впливають передусім на навчання та виховання підростаючого покоління, тому перед школою постає завдання не тільки подати необхідні знання з різних галузей науки, а й на основі цих знань розвинути особистість школяра, виховати культуру його мислення та мовлення. У цьому аспекті особливої уваги потребує початкова ланка освіти, оскільки тут формується більшість загально навчальних умінь і навичок, розвиваються розумові операції, вдосконалюються мовлення, мислення, пам’ять, увага, уява та інші психічні функції особистості.
При загальному зростанні інтересу до проблем розвитку пізнавальних процесів дитини у молодших класах не систематично використовуються методи та прийоми розвитку у дітей пам’яті, уваги, логічного мислення. Так у своїх працях науковці Балацька І. А., Піаже Ж., Вєтрова В. В., Косма Т. В та інші наголошують про важливість і доцільність приділяти особливу увагу не лише засвоєнню дитиною необхідних знань зі шкільної програми, а всебічному розвитку школяра, особливо його пізнавальних процесів.
Завдання початкової школи – розвинути у дітей вміння та бажання навчатися, наголошуючи при цьому на невимушеній, цікавій формі розвитку у школярів мислення, уваги, зв’язного мовлення.
Таким чином, актуальність обраної проблеми дослідження пояснюється, по-перше, потребами сучасного суспільства у всебічно розвиненій особистості, здатній переконливо та аргументовано доводити власну думку; по-друге, недостатнім ступенем використання засобів розвитку пізнавальних процесів як учителями молодших класів, так і батьками школярів.
Об’єктом дослідження є процес розвитку пізнавальних процесів молодших школярів в умовах загальноосвітньої школи, а предметом - методика розвитку мислення, пам’яті, уваги, зв’язного мовлення дітей молодшої школи .
Мета дослідження полягає у вивченні вікових особливостей пізнавальних процесів молодших школярів та використанні певних методичних розробок у розвитку цих процесів із групою дітей віком від 5 до 7 років.
Досягненню мети та перевірці гіпотези сприяло розв’язання таких завдань:
1. Дослідити особливості фізичного та психічного розвитку дітей молодшої школи.
2. Встановити недоліки у формуванні і розвитку у дітей пізнавальних процесів.
3. Дослідити ефективні методики розвитку пізнавальних процесів молодших школярів.
Дослідження проводилося на базі учнів недільної школи Церкви «Християнське життя» віком 5-7 років.
Розділ І Вікові особливості стану пізнавальних процесів молодших школярів
1.1 Особливості фізичного та психічного станів молодших школярів
Поява в житті суспільства системи загальної обов’язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду в розвитку дитини – молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не навчалися у школі, або освіта яких завершилася на цій початковій ланці.
У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. До семи років завершується морфологічне формування лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки, планування й виконання певної програми дій.
До шести-семи років підвищується рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування (хоча перші ще продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та посилену емоційність молодших школярів).
Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що у дітей семи-десяти років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближаються до властивостей нервової системи дорослої людини, хоча ці характеристики ще не стійки. [1, 58-61]
Як показує досвід, хоча вчорашнє дошкільня стає першокласником і має взяти на себе значно більшу відповідальність, зазнає розумових навантажень і прагне виправдати очікування дорослих, воно все-таки залишається дитиною із своїм прагненням до гри, розваг та фізичної активності. Цей аспект повинен бути врахований як вчителями молодших класів, так і батьками першокласників з тим, щоб не допустити в дитини перевантажень та відрази до навчання.
Також потрібно враховувати таке психологічне явище, як криза семи років, яка відбувається саме в період молодшої школи. Криза семи років є перехідним періодом, що дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року. Її основні симптоми:
втрата безпосередньої поведінки (між бажанням і вчинком вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності власних дій);
манірність поведінки (намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві);
симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається це приховати).
Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Утративши одні форми поведінки, вона ще не оволоділа іншими. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в собі і часто стає некерованою.
В основі цих симптомів лежить узагальнення переживань. У дитини виникло нове для неї внутрішнє життя, безпосередньо не пов’язане з оточуючим. Я наслідок, змінюється структура поведінки дитини, формується смислова орієнтувальна основа вчинку. За словами Д.Б. Ельконіна, коли з’являється орієнтація на смисл вчинку, дитина переходить у новий вік.
Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації. Дитині потрібно вступити в стосунки із суспільством як із сукупністю людей, котрі здійснюють обов’язкову, суспільно необхідну і корисну діяльність. У сучасних умовах це виражається насамперед у прагненні дитини піти до школи, стати учнем. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов’язано з грою, стає менш важливим. Маленький школяр продовжує із захопленням гратися ще довго, але гра перестає бути основним змістом його життя. [1, 58-61]
Найавторитетнішою фігурою для дитини в молодшому шкільному віці стає вчитель, тому з особливою відповідальністю необхідно ставитися до вибору першого вчителя.
Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, в свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка дитини молодшого шкільного віку досягає розвитку, необхідного для подальшого навчання у середній школі, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.
Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від певних особливостей поведінки батьків. Батьки встигаючих учнів мають реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, але при цьому вірять, що в майбутньому вони обов’язково доб’ються успіху у кар’єрі. Такі батьки допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома.
І, напевне, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними. Вони читають своїм дітям книги, уважно вислуховують їхню думку, регулярно розмовляють з ними. Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад. [2, 485]
У процесі навчальної діяльності збагачується мотивація школяра. Розвиваються пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обов’язку, відповідальності перед вчителем та батьками.
Власне, логіка розвитку дитячої гри зумовлює формування передумов для поступової трансформації ігрової мотивації в навчальну, при якій дії виконуються заради конкретних завдань і умінь, що дозволяє добитися похвали, визнання з боку дорослих і однолітків, особливого статусу.
За даними Н. І. Гуткіної, діти 3-5 років отримують задоволення від процесу гри, а 5-6 років – не лише від процесу, а й від результату, тобто перемоги у грі. В іграх за правилами, які характерні для старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, виграє той, хто краще освоїв гру. Приміром, для гри у «класики» потрібне спеціальне тренування, щоб влучно кидати битку, стрибати, добре координувати свої рухи тощо. Дитина прагне відпрацювати відповідні навички, виконуючи окремі, не дуже цікаві дії. Тобто, в ігровій мотивації уже наявне певне зміщення акценту з процесу на результат, окрім того, розвивається мотивація досягнення.
Повноцінна діяльність дитини у навчальних ситуаціях вимагає виконання ще одного типу дій – дій контролю. Учень повинен уміти співвідносити свої навчальні дії з даними зразками, пов’язувати отримані результати з рівнем та повнотою їх виконання. Спочатку провідна роль в організації контролю належить учителю, та поступово на цій основі формується самоконтроль учня за процесом засвоєння знань.
За даними А.І. Ліпкіної, молодші школярі високо оцінюють власну роботу, якщо витратили на неї багато часу та доклали чимало зусиль, незалежно від отриманого результату. До роботу інших діти ставляться, зазвичай, критичніше. Тому молодших школярів слід спеціально вчити оцінювати не лише власну роботу, але й роботу однокласників за загальними критеріями.
З цією метою часто використовуються такі прийоми, як взаємне рецензування, колективне обговорення відповідей тощо. Вони дають позитивний ефект саме у початковій школі. Починати аналогічну роботу в середніх класах менш ефективно, оскільки підлітки, орієнтуючись передусім на думку однолітків, уже не так легко сприймають загальні критерії оцінки і способи її трактування.
Упродовж молодшого шкільного віку помітна певна динаміка ставлення дітей до навчання. Спочатку діти оцінюють його лише як діяльність, до якої схвально ставляться дорослі, згодом їх починають приваблювати оремо навчальні дії, і, нарешті, вони прагнуть самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності. [1, 64]
1.2 Особливості розвитку уваги і мислення молодших школярів
Увага дитини розвивається у зв'язку з розвитком її життєдіяльності, виникненням нових потреб. Проте оптимальні умови для розвитку уваги дитини створюються у процесі учбової діяльності, коли починає формуватися довільність психічних процесів, у тому числі уваги й уважності як властивості особистості.
Розвиток уваги у молодшому шкільному віці пов'язаний із оволодінням новим видом діяльності - учбовою, яка стає провідною і формує нові інтереси, розширює кругозір, сприяє оволодінню новими видами практичної діяльності [3]. Молодший школяр усе більше звертає увагу на ті сторони реальної дійсності, що раніше залишалися поза увагою.
Дитина приходить до школи, маючи всі види мимовільної і довільної уваги. Проте довільна увага перебуває лише на початку другої фази свого розвитку. У процесі шкільного навчання вона далі вдосконалюється, причому тільки наприкінці молодшого шкільного віку її розвиток вступає в свою більш високу фазу.
У цьому віці досить сильною є реакція на все нове і яскраве. Дитина ще не може керувати своєю увагою і часто опиняється під владою зовнішніх вражень. Розвиток мимовільної уваги у молодшому шкільному віці пов’язаний зі збагаченням досвіду, розширенням кола інтересів дитини, у зв'язку з чим її увага приковується до більш широкого кола предметів і явищ дійсності. Дана форма уваги як домінуюча зустрічається в учнів початкових класів на початку навчання [4].
Мимовільна увага молодшого школяра виникає завдяки образному, наочному, яскравому навчальному матеріалу та емоційності його викладання. Одна із загальних особливостей уваги молодшого школяра - це здатність легше зосереджуватись на предметах зовнішнього світу, аніж на власних думках, і відповідно сенситивність у формуванні проявів мимовільної уваги [5].
Особливості мимовільної уваги молодшого школяра залежать від розвитку нервової системи, а саме від зміни процесів збудження та гальмування у корі великих півкуль, які у молодших школярів відбуваються досить швидко. Цим пояснюється те, що діти молодшого шкільного віку дуже чутливі до зовнішніх вражень, легко звертають увагу на кожний подразник. Тому нове джерело збудження, яке виникає в корі мозку, спонукає дитину відволікатися від того, на чому вона була зосередженою [6, 135]. Результатом відволікання є нестійкість уваги, безпосереднє переключення її з одного предмета на інший, тобто її мимовільність. Учбова діяльність сприяє формуванню уваги через систему зовнішньо заданих вимог.
Збагачення досвіду дітей, виникнення і розвиток у них нових інтересів у процесі учбової діяльності створює підґрунтя для подальшого розвитку мимовільної уваги до різноманітних предметів і явищ зовнішнього світу. Включаючись під керівництвом дорослих у різні види діяльності (гра, малювання, виконання нескладних доручень тощо), молодші школярі можуть тривало ними займатися, виявляючи необхідну для цього стійкість їх мимовільної уваги. Із віком дітей ця стійкість помітно зростає.
Увага молодшого школяра тісно пов'язана з мисленням. Діти не можуть зосередити свою увагу на нечіткому, незрозумілому, вони швидко відволікаються і починають займатися сторонніми справами. Тому необхідно складне, незрозуміле зробити для учнів доступним і зрозумілим, розвивати вольові зусилля, а разом з тим і довільну увагу.
Навіть за зосередження уваги діти неспроможні помітити головного, істотного. Це пояснюється особливостями їхнього мислення: наочно-образний характер мисленневої діяльності веде до того, що діти всю свою увагу спрямовують на окремі предмети чи їхні ознаки. Образи, уявлення, які виникають у свідомості, викликають емоційне переживання, що має гальмівний вплив на мисленнєву діяльність. І якщо суть предмета не знаходиться на поверхні, якщо вона замаскована, то молодші школярі не розпізнають її. Із розвитком і удосконаленням розумової діяльності діти стають усе більше здатними зосередити свою увагу на головному, основному, істотному.
Дитині недостатньо розуміти, що вона повинна бути уважною, необхідно навчити її цього. Основні механізми довільної уваги закладаються в дошкільному дитинстві і розвиваються у процесі навчання. У цей період розвиток довільної уваги передбачає формування трьох умінь: прийняття інструкцій, які поступово ускладнюються; утримання увагою інструкцій упродовж усього заняття; розвиток навичок самоконтролю [6, 213].
Увага у молодших школярів розвивається у шкільному і позашкільному середовищі. Учбова діяльність ставить нові, щораз складніші вимоги до уваги учнів і разом з тим приводить до створення тих внутрішніх умов, від яких залежить її подальший розвиток. Дітям потрібно усвідомлювати завдання, виконувати їх незалежно від того, привабливі вони чи ні, відповідно планувати і організовувати свою діяльність, контролювати її хід і результати [4]. Разом з тим у ході учбової діяльності діти збагачуються новими знаннями, вміннями і навичками, у них з’являються нові інтереси, перспективні цілі, розвиваються вольові якості, які дають їм змогу поступово переходити до досконалішої внутрішньої організації і регуляції діяльності.
Розвиток довільної уваги в молодшому шкільному віці проходить ряд послідовних етапів. Зокрема, у 6 років виникає елементарна форма довільної уваги під впливом самоінструкції. Довільна увага найбільше розвивається в активній діяльності, в іграх, маніпуляції предметами, під час виконання різних дій. У 7-річному віці увага розвивається й удосконалюється, відбуваються наступні зміни: розширюється обсяг уваги; зростає її стійкість; формується післядовільна увага. Обсяг уваги у даному віці залежить від минулого досвіду і розвитку дитини.
Увага молодшого школяра тісно пов'язана з мовленням, і в цьому віці довільна увага формується в зв'язку з загальним зростанням його ролі в регуляції поведінки дитини. Що краще розвинуте мовлення у дитини цього віку, то вищим є рівень розвитку сприймання і раніше формується довільна увага.
Мислення. У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного. Конкретність мислення першокласників виявляється передусім у тому, що при розв’язанні розумового завдання вони опираються на означені словами конкретні предмети, їх зображення або уявлення. Їм легше проаналізувати конкретний факт та зробити відповідні висновки, ніж навести приклад до загального правила.
Під впливом навчання в структурі мислення дитини змінюється співвідношення образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів на користь зростання ролі останніх.
Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні завдання, виконуючи потрібні для цього дії та операції і виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях та умовиводах.
Аналіз на початках має практично-дієвий і образно-мовний характер. Від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина предмету, діти поступово переходять до комплексного, прагнучи розглянути усі частини, чи властивості предмета пізнання, хоча ще не вміють встановлювати взаємозв’язки між ними.
Розвивається систематичність аналізу, уміння знаходити серед різних частин і властивостей предметів головні. Об’єктами аналізу виступають предмети, явища, процеси, вчинки людей, мовні явища.
Аналіз поступово пов’язується із синтезом, однак для молодших школярів перший є доступнішим розумовим процесом. Їм легше виділяти елементи в цілому, ніж об’єднувати в ціле окремі поняття. (А. Валлон, І. Ломпшер).
Загалом, засвоєння молодшими школярами уміння порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень. Аналіз поступово переходить в абстрагування, яке стає важливим компонентом мислительної діяльності учнів, необхідним для узагальнення і формування понять. Однією з тенденцій, яка має місце в абстрагуванні, є готовність вважати зовнішні, яскраві, вражаючи ознаки об’єкта суттєвими, хоча вони нерідко і не є такими. Крім того, молодшим школярам порівняно легше дається абстрагування властивостей предметів, ніж їх зв’язків і відношень.
Із трьох взаємопов’язаних функцій абстрагування у пізнавальній діяльності (ізолювання ознак об’єктів, виділення їх, розчленування) молодші школярі частіше використовують першу. Виділяючи певні ознаки об’єктів, діти не повністю абстрагуються від інших, внаслідок чого їм важко здійснювати варіювання істотних і неістотних ознак. Тому діти часто їх ототожнюють. [1, 65-66]
Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення: від переважно наочно-мовних діти переходять до уявно-мовних, а згодом – і до понятійно-мовних. Відповідно змінююься і результати узагальнення.
Спеціальна робота, спрямована на формування умінь узагальнювати, групувати, класифікувати об’єкти, є умовою успішного розвитку у молодших школярів даної мислительної операції. Узагальнення виступає основою розвитку конкретизації, тобто уміння застосовувати результати узагальнення в нових пізнавальних і практичних ситуаціях.
Експериментальні дослідження пошукового характеру переконливо довели, що за дотримання ряду умов можна забезпечити набагато ефективніший перехід учнів не тільки від конкретного до абстрактного, а й від абстрактного до конкретного.
З віком зростає кількість індуктивних умовиводів, змістовність та істинність яких залежить від накопиченого дітьми досвіду. Водночас формуються і дедуктивні міркування, які ґрунтуються спочатку на конкретних узагальненнях, основою яких є чуттєві спостереження, а згодом – і на абстрактних судженнях, конкретною ситуацією. Індуктивними умовиводами молодші школярі оволодівають швидше.
Спостерігаються істотні індивідуальні особливості розумової діяльності молодших школярів, виражені у рівнях розвитку операцій аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення, у співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, у гнучкості мислення. [1, 67]
1.3 Особливості розвитку мовлення, пам’яті та уяви молодших школярів
Мовлення. Мислення не може розвиватися без мови. В логічному мисленні важлива роль належить поняттям, в яких узагальнені ознаки явищ . Явища позначені словами, внаслідок ,в слові явище набирає необхідну для спілкування оболонку. Яка б ні була складна думка людини , вона знаходить своє втілення у формах мови.
Таким чином, оволодіння мовою створює умови для розвитку мислення. Психолог М. І. Жинкин зазначав : “ Мова - це канал розвитку інтелекту... Чим раніше оволодіти мовою, тим легше і повніше оволодіти знаннями. “ Тому саме розвиток мовлення є найважливішою задачею навчання рідній мові . [7]
На значення і роль усного мовлення в загальному розвитку дитини, і, зокрема, на його вплив на писемне, вказує цілий ряд вчених: В.Г.Шереметьєвський , В. В.Голубков , М. М.Соколов, М. І. Жинкин, М. Р. Львов. Виключного значення усному мовленню в навчанні та розвитку надав К. Д. Ушинський: „випереджаюче” засвоєння слів корисне, так як воно спонукає дитину рано чи пізно засвоїти і зрозуміти - наповнити слово змістом. „У своїй книзі „Рідне слово” К.Д .Ушинський стверджує, що дитина, яка навчається рідної мови , оволоділа словом, пўє духовне життя й силу .
Великого значення роботі над словом, оволодінню багатством рідної мови надає В.О.Сухомлинський „У початкових класах , з перших кроків навчання найважливішим елементом знань стає слово, точніше, реальний, навчальний світ, який виражається в слові... , зробіть слово одним із найголовніших інструментів творчості”. „Як важливо , щоб слово жило, трепетало в свідомості дитини, щоб воно стало для неї інструментом, за допомогою якого вона опановує знання”
На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом і граматикою мови. Новим у розвитку мовлення є передусім свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмом, збагачення внутрішнього мовлення.
Змінюється співвідношення вживаних категорій слів, зростає словниковий запас, урізноманітнюються функції мовлення, удосконалюється його синтаксична структура тощо.
Діти оволодівають писемним мовленням, у морфологічній структурі якого під впливом навчання відбуваються зміни. Збільшується кількість речень і слів у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість. Засвоєнню письма передує оволодіння читанням, успіхи в якому залежать передусім від методів навчання.
Важливим показником успіхів дитини в оволодінні мовленням є мовчазне читання, яке, відповідно, пов’язане з розвитком внутрішнього мовлення. [1, 67]
Пам'ять. Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою відчуттів і сприймань, фіксується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності.
Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора на інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини. Наявність досвіду дає змогу розв'язувати дедалі складніші завдання, краще орієнтуватися в нових умовах, діяти передбачливо й упевнено. Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення, необхідно зберегти їх в опорядкованому й мобільному стані, бо нові зрушення розвитку психіки завжди ґрунтуються на результатах попереднього розвитку. З приводу цього В.О. Сухомлинський наголошував на своєрідній педагогічній закономірності, яка зводиться до того, що у середніх і старших класах відставання, неуспішність з'являються головним чином тому, що в роки навчання в початкових класах учень не запам’ятав на все життя, не зберіг в пам'яті тих знань. І тому найважливіше завдання школи – закласти міцний фундамент знань. [4, 158]
В процесі навчання учень кожний раз немов би відштовхується від того що він вже знає. До його знань відносяться всі показники, які засвідчують його просування вперед. Такими показниками визначається і рівень розумового рівня учня, і характер його ставлення до навчання, і особливості самореалізації його розумової праці.
Пам'ять закріплює досягненні в учінні результати, зберігає їх і відтворює у відповідності з вимогами життя і навчальної діяльності. Пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості, так як є основою нагромадження індивідуального досвіду, основою нормального здійснення всіх психічних процесів і їх взаємодії.
Функціональні особливості пам'яті реалізуються через такі основні процеси – запам’ятовування або закріплення інформації; збереження або утримання інформації; відтворення інформації. Якість цих процесів залежить від того, яке значення матеріалу, який запам’ятовується, якою установкою керуються при запам’ятовуванні, яке ставлення склалося до матеріалу, який потрібно запам’ятати як зв’язаний цей матеріал з різноманітними видами діяльності людини.
Пам'ять молодших школярів розвивається передусім у напрямку посилення її довільності, зростання можливості свідомого керування нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті. Змінюється співвідношення мимовільного і довільного запам’ятовування на користь зростання ролі останнього. Дослідні дані свідчать, що при вмілому керівництві навчальною діяльністю молодші школярі вже можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов’язувати їх між собою і завдяки цьому успішно запам’ятовувати.
Уява. Уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, їз характерними рисами некерованості. У процесі навчання вона поступово розвивається, зокрема, вдосконалюється відтворювальна уява, яка стає реалістичнішою і керованішою.
Інтенсивно формується і творча уява. На основі попереднього досвіду виникають нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів.
Зростає швидкість утворення образів фантазії, а також вимогливість дітей до витворів власної уяви.
Можливість створювати щось нове, незвичайне, закладається в дитинстві, через розвиток вищих психічних функцій, таких, як мислення й уява. Саме їхньому розвитку необхідно приділити найбільше уваги у вихованні дитини у молодшому шкільному віці. Цей період учені називають сенситивним, тобто найбільш сприятливим для розвитку образного мислення й уяви.
Розділ ІІ Рівень розвитку пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку та прийоми його підвищення
2.1 Тестування та виявлення недоліків при формуванні пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку
Були перевірені діти від 5,5 до 7 років на рівень розвитку їх пізнавальних процесів і готовності дітей до навчання у школі.
В цілому виявився середній або навіть недостатній рівень розвитку пам’яті, середній рівень розвитку уваги та зовсім низький рівень розвитку мовлення та уяви.
Були проведені тести на розвиток механічної пам’яті:
Окремо кожній дитині були прочитані слова, і запропоновано повторити всі, які дитина змогла запам’ятати. Далі підраховувалась кількість названих вірно слів, в незалежності від порядку їх називання. Потім список слів прочитувався ще 2 рази, і після кожного разу підраховувалась кількість правильно названих слів.
Через годину після цієї перевірки дітям пропонувалося знову згадати ті самі слова, які були вивчені в процесі тестування. І знову вівся підрахунок.
Результати тесту:
якщо дитина з першого разу згадала не менше 5 слів, після 3-х повторень вивчила 9-10 слів, та при новому прочитанні називає не менше слів, чим до цього, то це свідчить про те, що у дитини гарно розвинена механічна пам'ять.
якщо дитина з першого разу згадала менше 5 слів, після повторень вивчила менше 9 слів та при кожному новому прочитанні згадував менше слів, чим до цього – це свідчить про недостатній рівень розвитку механічної пам’яті.
Результати тестування можна подивитися в таблиці 1.
Таблиця 1. Рівень розвитку механічної пам’яті.
| слово | Настя 5,5 років | Катя 5,5 років | Валерія 5 років | Анжела 6,5 років | ||||||||||||
| 1 раз | 2 раз | 3 раз | ч-з год. | 1 раз | 2 раз | 3 раз | ч-з год. | 1 раз | 2 раз | 3 раз | ч-з год. | 1 раз | 2 раз | 3 раз | ч-з год. | |
| Рік | + | + | + | |||||||||||||
| Слон | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | ||||
| М’яч | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | ||||||
| Мило | + | + | + | + | + | + | + | + | + | |||||||
| Сіль | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | ||||||
| Кінь | + | + | ||||||||||||||
| Рука | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | ||||||
| День | + | + | + | + | ||||||||||||
| Весна | + | + | + | + | + | + | + | + | + | + | ||||||
| Син | + | + | + | + | + | |||||||||||
| Всього | 7 | 6 | 7 | 5 | 2 | 5 | 5 | 4 | 5 | 3 | 2 | 4 | 5 | 4 | 7 | 4 |
Як видно з таблиці, жодна з дівчат не показала високий рівень розвитку механічної пам’яті. Але майже всі запам’ятали після першого прочитання 5 і більше слів. Майже в усіх знижувалася кількість згаданих слів при наступних прочитаннях. Це пояснюється тим, що в дітей недостатньо розвинена увага й здатність тривалий час концентруватися на поставленому завданні, особливо, якщо їхня зацікавленість знижується.
Також був проведений тест на визначення рівня мисленевої пам’яті. Він допомагає встановити готовність дитини до роботи з графічним матеріалом, взагалі до навчання. Тестувалася та сама група дітей, що і у попередньому дослідженні. Основна задача тесту – виявити, чи зможе дитина запам’ятовувати слова за допомогою малюнків.
Групі дітей по черзі називалися слова, і давався час на те, щоб вони намалювали малюнок на це слово або словосполучення (10-15 сек.). Після цього діти йшли на інше заняття, і їх увага не концентрувалася на цьому завданні. Через одну годину дітям віддали їх малюнки і попросили згадати слова.
Список слів та словосполучень (рос. мовою):
грузовик;
умная кошка;
темный лес;
день;
веселая игра;
капризный ребенок;
хорошая погода;
сильный человек;
наказание;
интересная сказка.
Результат у двох дітей (6,5 років і 5 років) був дуже хорошим, що свідчить про достатній рівень розвитку мисленевої пам’яті і взагалі про те, що вони зрозуміли завдання. Ці діти назвали всі слова і словосполучення лише за деякими неточностями. (див. додаток 1-2).
Двоє інших дітей зрозуміли завдання вірно, їх малюнки були чіткими і лаконічними, але через одну годину вони не змогли майже нічого згадати, а просто описували зроблені малюнки. Це непоганий рівень запам’ятовування, але потребує додаткових занять з розвитку логічної пам’яті. Дитина вже розуміє, що малюнок може бути засобом запам’ятовування, але асоціації встановлюються ще неміцні. (див. додаток 3-4).
Також були проведені тести на розвиток уваги у дітей недільної школи від 5 до 7 років.
Перший тест – на визначення розвитку уваги. Дитині дається аркуш із надрукованими літерами крупним шрифтом. Дитині пропонується за п’ять хвилин знайти визначену літеру і закреслити її олівцем, продивляючись строки зліва направо. Якщо дитина за цей час опрацювала 400 знаків і більше, допустила 5 помилок і менше, то її увага і концентрація – в нормі.
Результати тестування показали середній рівень здатності до концентрації уваги, вищі результати були в тих дітей, яким взагалі притаманна посидючість і наполегливість. Деякі не могли зосереджено працювати 5 хвилин. (Див. додатки 5-9).
Другий тест – на визначення здатності розподіляти увагу під час ігор і занять.
Дітям читають вголос невелике речення, одночасно голосно і чітко стукаючи олівцем по столу. Діти повинні переказати текст і порахувати число ударів. Хороший рівень, коли дитина впоралася з обома завданнями без помилок.
Результати тестування показали хороші результати у більш старших дітей, з більш досконалою нервовою системою, а також у тих, які взагалі люблять різні незвичні вправи. Загалом рівень здатності розподіляти уваги у дітей 5-7 років виявився середнім і низьким.
Визначення рівня розвитку мовлення та уяви проводилося у формі вільних бесід, спілкувань із дітьми.
Дослідження показало досить низький рівень розвитку мовлення й уяви. В більшості випадків в дітей виникали труднощі з описом малюнка. Навіть якщо це була ілюстрація знайомої казки, діти відповідали одним-двома словами. Більшість дітей 5-6 років не змогла придумати історію про знайомі предмети, або вигадати неіснуючу тварину.
Дуже часто на запитання: «Яка твоя улюблена казка?» діти відповідали «Не знаю». Загалом дітей, спроможних підтримати бесіду, придумати щось цікаве, розповісти зміст мультфільму, який щойно подивилися, виявилося лише троє серед десяти (дві дівчинки по 5 років і хлопчик 4 роки). Про цих дітей відомо, що батьки приділяють їм достатньо уваги, читають з ними, спілкуються.
В основної маси дітей є пробіли в розвитку мовлення, уяви. Серед них дівчинка семи років, в якої є проблеми із вимовою багатьох звуків, і це не виключення.
Причиною такої ситуації є те, що більшість дітей дома в основному проводить неконтрольовано час перед телевізором, або граються самі. Батьки не приділяють дітям належної уваги, не грають разом з ними в ігри, їм не цікаво проводити час із своїми дітьми. Діти не бувають ні в театрах, ні в музеях, хоча проста прогулянка містом, навіть перегляд дитячого фільму разом з батьками і послідуюче обговорення дадуть надзвичайно більше, ніж додаткові заняття з педагогами із розвитку мовлення.
Таке становище призводить до того, що молодші школярі зазнають великих труднощів із читанням, запам’ятовуванням, взагалі із розвитком мислення і здатністю до навчання.
2.2 Прийоми розвитку пам’яті та уваги
Розвиток пам’яті в молодшій школі.
Бiльшiсть учнів, щоб запам’ятати матеріал, обмежуються його багаторазовим читанням. Повторні сприймання потрiбнi, але дають належний ефект тільки тоді, коли поєднуються з всебічним продумуванням сприйнятого.
Основними прийомами змістового запам’ятовування матеріалу є:
- асоцiювання, активiзацiя уявлень, конспектування матеріалу, який сприймають. Усi цi прийоми використовують в тісному взаємозв’язку.
Нетрадиційні прийоми розвитку словесно-логічної пам’яті:
- переазати іншими словами. Береться певна, неважка за змiстом фраза. Учням потрiбно прослухавши фразу, запропонувати декiлька варiантiв передачi цiєї ж думки iншими словами. При цьому жодне iз слiв даної фрази не повинно вживатись в запропонованих учнями фразах. Важливо також слiдкувати, щоб при цьому не змiнювався змiст основної фрази, щоб зберiгалась основна думка.
Ця вправа спрямована на розвиток вмiння оперувати словами, точно розумiти i запам’ятовувати тексти. Вiдомо, що критерiєм розумiння запам’ятовування чого-небудь є вiльна форма його вираження, тобто те, що ми добре розумiємо, ми можемо легко виразити, використовуючи рiзнi слова.
- утворення заголовкiв до тексту.
Психолог або ж учитель зачитує учням певний текст. Пiсля цього учням потрiбно пiдiбрати як можна бiльше заголовкiв, якi б вiдображали його змiст. Дана вправа розвиває здатнiсть виражати суть уривку тексту однiєю фразою. Таке вмiння лежить в основi таких сильних прийомiв розумiння i запам’ятовування, як складання плану тексту. Педагог чи психолог повиннi знати, що чим бiльше розвинуте таке вмiння, тим легше засвоюються тексти.
- скорочення розповiдi.
Психолог зачитує учням текст. Завдання учнiв у тому, щоб змiст розповiдi вiдтворити максимально стиснуто, використовуючи лише два-три речення, i в них – жодного зайвого слова. При цьому – суть, основна думка розповiдi, повиннi залишитись. Всi другоряднi моменти та деталi слiд вiдкинути.
Дана вправа особливо корисна для тих, в кого мислення i пам’ять не видiляються чiткiстю та високою органiзованiстю, хто чiпляється за дрiбницi, не доходячи до головного, або постiйно змiшуючи головне з другорядним. Вона вчить чiтко фiксувати лише суть, а все другорядне вiдкидати.
Вправи на розвиток образної пам’яті.
В процесi навчання учнi повиннi використовувати можливостi власної уяви та фантазій, знову ж таки з метою пiдвищення рiвня вiдтворення та й взагалi покращення успiшностi. Про реальнiсть цього може пiдтвердити досвiд вiдомої «Школи ейдетики», та застосування нею методiв розвитку пам’ятi, образного мислення, уяви.
Як відомо, майже всi люди мають ейдетичну здатнiсть (здатнiсть уявляти яскравi образи). Бiльше того, деякi вченi вважають, що ейдетизм – закономiрна стадiя розвитку дитини, пiк ейдетизму припадає на 7 – 11 рокiв. Вважається, що у дорослих вiн виражений набагато слабше, i лише у деяких ця здатнiсть зберiгається упродовж життя. Таким чином використання ейдетичного запам’ятовування є, на нашу думку, цiлком доцiльним у навчаннi молодших школярiв.
Кожен iз нас знає, що коли ми повертаємось на якесь мiсце, то згадуємо (уявляємо) те, що, здавалось, забули. Ми в такому випадку можемо пригадати багато подробиць (свiй настрiй, запах повiтря, думки) i т.д.
Отже, природно, iнформацiя пов’язується з мiсцем її виникнення.
За допомогою цього методу наші учнi запам’ятовували iнформацiю рiзного характеру, як змiст так i дати певних подiй. Учням лише потрiбно пояснити суть такого запам'ятовування. Вони мають зрозумiти, що їхнє завдання у тому, щоб створити асоцiативний зв’язок мiж зрозумiлим їм текстом та тим предметом, який вони бачили в момент аналiзу даного тексту. Даний предмет (чи то стiна, чи стiл, чи крiсло) в свою чергу може послужити опорою в пригадуванні
Такий спосiб дає можливiсть школярам запам’ятовувати i вiдтворювати значно бiльший обсяг iнформацiї нiж ранiше. В процесi запам’ятовування учнi можуть використовувати як реальнi мiсця, предмети власного будинку так i уявнi їх образи.
Таким чином, знову можна наголосити на тому, що вчитель має подбати про те, щоб учнi чiтко зрозумiли, що змiст тексту має бути в асоцiативному зв’язку з уявним образом предмета чи певного мiсця. Ефективнiсть використання методу буде помiтна тодi, коли учнi зможуть легко пригадувати iнформацiю уявляючи лише звичайнi предмети своєї кiмнати.
Цей метод дає можливiсть розмiстити ефективнiше бiльшу кiлькiсть iнформацiї в довготривалiй пам’ятi, причому зберiгаючи послiдовнiсть цiєї iнформацiї.
В процесі своєї роботи ми часто пропонували учням навмисне залишати уявнi слiди iнформацiї на стiнах класу, власної оселi, добре знайомої мiсцевостi тощо, заповнюючи цю уявну дiю елементами фантазiї.
Оскiльки учням, доводиться запам’ятовувати чимало цифр, то ми, на основi вивченого досвiду науковцiв, пропонуємо легке фіксування їх в пам’ятi також за цим цiкавим методом.
Отже, при запам'ятовуванні чисел можна подати учням зразок такого запам’ятовування, тобто представити можливий варiант уявлень та фантазувань. Вчителi можуть пропонувати такий спосiб запам’ятовування завжди, при необхiдностi запам’ятати велику кiлькiсть дат, чисел i т.д. Наприклад, учням потрiбно запам’ятати числа – 3, 14, 15, 92, 38. Таким чином пропонуємо уявити власну оселю i наявнiсть в ній вiдерця синьої фарби. Кожен уявно бере великий пензель i цiєю фарбою на власних дверях малює велику трiйку.
Змiнюємо фарбу на червону та широким пензлем поруч на стiнi намалюємо число чотирнадцять.
А от нове число п’ятнадцять нашкрябаємо великим цвяхом поруч (звичайно, стiну таким чином нiвечити не треба – це уявна дiя). Потiм фарбою на пiдлозi зобразимо число дев’яносто два.
При цьом потрібно наголошувати, що уявно пересуватись по кiмнатi потрiбно у певному напрямку.
Далi брали посудину з цукром i розсипати його тонким шаром на пiдлогу, а потiм пальцем по цукру написати тридцять вiсiм.
Після цього вiдтворення запропонувати уявно пройтись цим маршрутом i побачити написанi цифри. Звичайно з першого разу не всiм вдасться вiдтворити усi цифри, але надалi учнi будуть робити таких вправ побiльше i проявляти максимум власної уяви та вигадливості.
Процес запам’ятовування при активiзованій уяві є дуже ефективним, оскiльки при цьому iнформацiя легше, надiйнiше i в бiльшiй кiлькостi закрiплюється, так як вона пов’язується мiж собою асоцiативними зв’язками. Кожне слово має опору – образ, який в свою чергу викликає в уявi наступни i т.д. На такiй основi учнi зможуть краще запам’ятовувати тексти. Яскравi уявлення подiй допоможуть їм не тiльки краще запам’ятати їх, але й вiдтворити. Звичайно, бiльшiсть учнiв цього вiку одразу будуть зосереджуватись на словесно-логiчному сприйняттi змiсту, але вони не повиннi нехтувати використанням уявного прийняття того, що вивчають. Таке поєднання даєть лише мiцнiшi слiди в їхнiй пам’ятi.
Розвиток уваги в молодшій школі.
Під час організації учбової діяльності задля запобігання неуважності необхідно враховувати особливості усіх видів та властивостей уваги молодших школярів. Найбільш поширена причина нестійкості уваги дітей - їх недостатня розумова активність. Якщо учень пасивно слухає товаришів або тривалі пояснення вчителя, стійкість його уваги швидко спадає, він легко відвертає свою увагу. Коли ж діти в класі зайняті цікавою справою, коли в процесі роботи треба не тільки слухати, а й розв’язувати якісь задачі, якщо вони на уроці активно спостерігають і виконують практичні дії з навчальним матеріалом, то їх увага дістає величезну підтримку. Лічачи палички і складаючи візерунки, конструюючи моделі, малюючи ілюстрації до прослуханого оповідання, порівнюючи закінчення іменників у різних відмінках, знаходячи спільні і відмінні ознаки в трикутниках різного виду, дитина думає. Її розумова активність, підтримувана практичними діями, є основою стійкої уваги [9, 18].
Неуважність, звичайно, найчастіше характерна для маленьких дітей, ніж для старших. Проте це зовсім не означає, що нестійкість уваги є такою віковою особливістю, яка визначає безумовну неможливість тривалого зосередження молодших школярів: 6-8-річні діти можуть довго слухати цікаве оповідання, тривалий час конструювати модель. Досвід експериментального навчання в молодших класах показує, що навіть діти 1 класу здатні до сильної, тобто концентрованої і стійкої уваги протягом усього уроку. Але для цього з метою запобігання неуважності треба додержуватись певних умов організації навчальної діяльності дітей:
- добрий темп уроку;
- чіткість і стислість пояснень;
- максимальна опора на активну мислительну діяльність дітей;
- бережливе ставлення вчителя до уваги дітей;
- різноманітність форм і видів роботи, підпорядкованих основному завданню і темі уроку;
- залучення до учбової діяльності всіх учнів під час виконання не тільки письмових завдань, а й звичайних усних вправ;
- використання для першокласників деяких спеціальних вправ та дидактичних ігор на спостережливість [9, 42-43].
Основними чинниками, що породжують неуважність в учнів початкових класів, можемо виокремити наступні:
- неправильна структура організації учбової діяльності (об’єкти, які сприймаються, не об’єднані, що утруднює їх сприйняття);
- недосконала організація навчального заняття (відсутній чіткий початок і чітке закінчення уроку; не створені необхідні умови для роботи і т. ін.);
- не оптимальний темп ведення навчального заняття (за надмірно швидкого темпу роботи можуть з’являтися помилки, за повільного - робота не захоплює дитину);
- не завжди послідовні і несистематичні вимоги учителя;
- відсутня зміна видів діяльності (слухове зосередження не змінюється зоровим чи моторним) у процесі учбової діяльності; постійна підтримка уваги за допомогою вольових зусиль пов'язана з великою напругою і дуже стомлює школяра;
- учитель не враховує вікових та індивідуальних особливостей уваги дитини [10, 18-20].
Дбаючи про високий рівень знань учнів, кожен учитель намагається використовувати різноманітні інноваційні форми та методи роботи. Та й хоча ми робимо певні кроки в окремих аспектах педагогічної діяльності - шукаємо нові підходи, хочемо щось змінити на краще; чекаємо позитивного результату, намагаємося досягти успіху у школярів щодо опанування основ наук - без розвитку уваги та виховання уважності учнів досягти хороших результатів дуже складно.
2.3 Прийоми розвитку мовлення та уяви
Завдання удосконалення й розвитку українського мовлення повинні стати предметом спеціальної уваги не лише на заняттях з розвитку мовлення, а й на інших - ознайомлення з навколишнім, художньої праці, математики. Тому, плануючи свою роботу, вчитель повинен кросворди, ребуси, т. д. , що сприяють збагаченню словникового запасу дітей, а значить розвивають мовлення. У період навчання грамоти розвиток мовлення ґрунтується на навчальному матеріалі “ Букваря “ та “ Прописів “. В них закладено багато ілюстративного матеріалу до казок та оповідань, предметних малюнків, завдань на розвиток логічного мислення. Все це сприяє формуванню у дітей уміння послідовно виражати свою думку.
При роботі з навчання грамоти можна використовувати такі завдання, що сприяють розвитку мовлення та уяви дітей :
- скласти речення за поданою схемою і малюнком;
- розподіл предметів на групи;
- інсценізації уривків з казок;
- роздуми над прослуханими творами;
- скласти казку за серією ілюстрацій;
- відтворити ситуації типу „У магазині “, т. д.;
- відгадування загадок;
- ігри типу “Ми - ввічливі діти “;
- характеристики казкових героїв;
З перших днів перебування дитини в школі перед нею стоїть завдання навчитися висловлювати свої думки правильно, послідовно, точно і виразно. Тому навчальними ситуаціями слід спонукати учнів до безпосередніх висловлювань (створення власних текстів), заохочувати до складання казок, віршів, придумування своїх фіналів до казок і оповідань .А оскільки у дітей різний мовленєвий розвиток, то ініціатором і творчим лідером стає саме вчитель .
Нетрадиційними методами розвитку мовлення й уяви, які були використані серед дітей досліджуваної групи недільної школи церкви «Християнське життя», є метод асоціативного куща і сенкант.
Асоціативний кущ – посередині аркуша паперу пишемо будь-яке слово або фразу; записуємо слова та фрази, які спадають на думку з обраної теми; знаходимо зв’язки між словами; пишемо невеличкий твір з обраних п’яти слів.
Сенкант – це вірш, що складається з п’яти рядків.
перший рядок – слово, яке позначає тему (іменник)
другий рядок – опис теми з двох слів (2 прикметники)
третій рядок – виражає дію (3 дієслова)
четвертий рядок – фраза з 4-х слів, виражає ставлення до теми
п’ятий рядок – одне слово синонім, передає сутність теми. [11, 52-55]
(Див. додатки 10-11).
Вже з добукварного періоду починається робота по формуванню навичок усного переказу. Діти вчаться працювати над різними типами переказів : детальний, вибірковий, стислий, творчий . Кожен з цих видів переказу має свою дидактичну мету, яка і визначає методику . Але в усіх випадках головним є навчання школярів звўязному мовленню. Основними завданнями усного переказу є : активне і цілеспрямоване збагачення та удосконалення мовлення учнів; безпосередня підготовка до складання учнями власних текстів; розвиток логічного мислення; розширення кругозору учнів. Для переказу рекомендується використовувати матеріал, який учні бачили по телебаченню, чули від дорослих, прочитали в книжці чи журналі .
Висновки
При виконанні курсової роботи, була поставлена мета виявити особливості розвитку пізнавальних процесів молодших школярів, визначити їх роль в засвоєнні знань дітьми молодшого шкільного віку. До цієї теми зверталися багато видатних психологів, таких як Заброцький М., Виготський Л., Барташнікова І., Жане П., Аверин В. та інші.
Отже, були досліджені найзагальніші аспекти розвитку уваги, мислення, мовлення, пам’яті та уяви дітей молодшого шкільного віку. Було з’ясовано, що неналежний розвиток пізнавальних процесів дитини не тільки стає на заваді успішного навчання, а й перешкоджає загальному розвитку дитини, становлення його особистості, формування життєвого досвіду. У силу важливості й значимості пізнавальних процесів для дитини необхідно всіляко допомагати їх розвитку й, одночасно, використовувати їх для оптимізації навчальної діяльності.
Діагностичні тести, проведені на базі учнів недільної школи, виявили у дітей недоліки у розвитку пізнавальних процесів, зокрема мовлення та уяви. Пам’ять та увага розвинені у дітей на середньому та високому рівні, в залежності від індивідуальних особливостей. У роботі наведені цікаві та нетрадиційні прийоми тренування пам’яті, уваги які можуть бути використані на уроках молодшої школи.
Згідно досліджень, основна маса дітей (приблизно 80%) має бідний словниковий запас, не володіє елементарними навичками переказу улюблених казок і мультфільмів. При використанні наведених у роботі прийомів вдосконалення мовлення й уяви діти можуть навчитися переказувати прослухані тексти, інсценувати казки, визначати позитивних і негативних героїв, пояснювати свій вибір, встановлювати ознаки предметів або предмети за їх ознаками.
Також проведені в ході роботи дослідження ще раз підкреслили важливість правильного ставлення батьків до загального розвитку дітей.
Список використаної літератури.
Заброцький М. Основи вікової психології. Навчальний посібник– Богдан, 2008 р.
Крайг Г. Психология развития - СПб Питер Ком. - 2000.
Аверин В.А. Психология детей и подростков: Учеб. пособ. - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб, 1998. - 379 с.
Барташнікова І.А., Барташніков О.О. Розвиток уваги та навичок навчальної діяльності дітей 5-7 років. - Тернопіль: Богдан, 1998.
Волков Б.С. Психология младшего школьника: Учеб. пособ. - 3-е изд., испр. и доп. - М.: Педагогическое общество России, 2002. - 128 с
Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В. Гамезо, М.В. Матюхиной, Т.С. Михальчик. - М.: Просвещение, 1984. - 256 с.
Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. – М.: Наука, 1982, С.63-72.
Реан А. А., Костромина С. Н. Как подготовить ребена к школе. – СПб Питер Ком, 1998 г.
Черемошкина Л.В. Развитие внимания детей. Популярное пособие для родителей и педагогов. - Ярославль: "Академия развития", 1997.
Тітова М.В. Розвиток уваги молодших школярів - одна із складових структур ключової компетентності вміння вчитися // Початкове навчання та виховання. - 2007. - № 10. - С.18-20.
Каніщенко А. П. Навчальна програма спецкурсу «Технологія вивчення галузі «Мова і література» - НПУ ім. М. П. Драгоманова. – Київ -2009.