Вступ.

Розділ 1. Сучасні психологічні підходи до вивчення емоційності.

1.1 Феномен емоційності у працях вітчизняних та зарубіжних психологів

1.2 Емоційність у структурі особистості.

1.3 Фактори, що обумовлюють емоційність.

Розділ 2. Емпіричне вивчення емоційності.

2.1 Організація дослідження.

2.2 Аналіз результатів дослідження.

Висновки.

Вступ

Вивчення емоційної сфери людини взагалі та його емоційності в частковості є в наш час дуже актуальним. Удосконалювання технологій, засобів виробництва, засобів комунікації, інформаційних технологій, робить наше життя більш зручним та комфортним, в той самий час ускладнює процес взаємодії людини – суб’єкта з об’єктом, і не тільки на рівні мислення, пам’яті, уваги та ін., але й на емоційному рівні, який безпосередньо зв’язане та грає важливу роль в регуляції психічних процесів людини. Багато людей не встигає адаптуватися до нових навколишніх умов, що тягне за собою ряд негативних наслідків як на професійному рівні так і на психологічному. Психічні розлади, депресії, дістреси, наркоманія та алкоголізм є наслідком емоційного непристосування людини до навколишніх умов. Тому як в повсякденному житті , так і в професійної сфері не можна сьогодні не враховувати ці факти.

Удосконалення та розробка нових методів дослідження емоційності людини дозволить більш точно враховувати всі сторони емоційної сфери особистості, а також продуктивно використовувати всі фактори, що обумовлюють емоційність людини, з ціллю подальшої їх коректування.

Мета дослідження - вивчення емоційності як темпераментальной властивості особистості.

Задачі:

1. Проаналізувати літературу вітчизняних та зарубіжних психологів з вивчення феномену та проблематики дослідження емоційності.

2. Емпірично вивчити емоційність особистості.

Об’єкт дослідження – емоційність як властивість особистості; предмет дослідження - модальні характеристики емоційності особистості.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз та узагальнення наукової літератури; емпіричні – тестування. Зокрема в дослідженні використана методика вивчення індивідуальних відмінностей емоційної сфери особистості Л. А. Рабиновича “Чотирьохмодальністний емоційний опитувач”.

Структура роботи: робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури, що містить 27 джерел, на 26 аркушів.

Розділ 1. Сучасні психологічні підходи до вивчення емоційності

1.1 Феномен емоційності у працях вітчизняних та зарубіжних психологів

В зарубіжної психології первісно емоційність частіше всього розумілась як емоційна збудженість (чуйність людини до емоціогених ситуацій) та реактивність. Емоційність, відмічає П. Фресс, використовується як синонім гіпєремоційності, тобто як прояв більш частих та більш міцних емоційних реакцій, ніж це в середньому властиво людям. [13] У сучасній зарубіжній психології емоційність трактується у термінах актів поведінки, які можна спостерігати і які теоретично зв’язани з емоцією, яка лежить в їх основі, тобто емоційність є проявом поведінки, який вважається основним компонентом щодо оцінки відчуваємой емоції. [17]

“... багато які люди більш схильні відчувати почуття гніву, ніж почуття радощі; у багато кого егоїстичні почуття більш розвинуті, ніж альтруїстичні. Очевидно також, що ті почуття, які найбільш властиві даному індивідууму, збуджуються в нього значно легше і можуть досягнути більшій інтенсивності, ніж всі інші ” [14], таким чином у вітчизняній психології А. Ф. Лазурським було визначене феномен, який значно пізніше розглядався як властивість людини – емоційність.

Значним підсумком було надано В. Д. Небиліциним, учнем Б. М. Теплова, розгорнуте визначення емоційності як широкого комплексу властивостей та якостей, які характеризують особливості появи та припинення різноманітних почуттів, афектів та настрою. Ці положення у конкретних дослідженнях почала утілювати А. Є. Ольшаннікова зі своїми учнями. Перш за все в основу емоційності вона поклала знак, тобто позитивне або негативне відношення до об’єкту, спрямованість на об’єкт чи від нього, та модальність емоції. Модальність – це інформація про якість переживання емоційних ознак та стійких схильностей до переживання емоцій. Основуючись на фізіологічних даних, вона спочатку виділила три основні емоції: задоволення – радість, гнів та страх. Пізніше, в якості самостійної емоції до тріади додалась печаль. [13]

Намагаючись визначити сутність радощі, психологи відчувають значні труднощі. Тому деякі з них йдуть в розумінні від противного – чім вона не є. В. С. Дерябін, Е. Шахтель, С. Томкінс, К. Ізард не відносять її до почуття сенсорного задоволення (емоційного тону відчуття), так як радість не має локалізації, вона охоплює увесь організм. Радість та емоційний тон з’являються на різних рівнях емоційної сфери. К. Ізард відмічає , що радість супроводжується переживанням задоволення собою та навколишнім світом – мабуть це і є її головна відмінна риса. Тому можна визначити радість як сильне задоволення. Характерним для радощі є її швидкісна поява, чім вона наближується до афекту. [11] Афект – це сильне та відносно короткочасне емоційне переживання, яке супроводжується різко виразними руйнівними та вісцеральними проявами. [6]

Емоція печалі переживається як сумність, хандра, смуток. У печалі людина відчуває навколо себе темряву та порожнечу, відсутність іншої людини, з ким можливо було б розділити це відчуття порожнечі та самотності. Ця емоція включає в себе комплекс почуттів, які супроводжуються конкретними образами, думками та спогадами. Переживання печалі викликає спогади про інші печальні події, часто визначаючи наше сприйняття світу, яке здається сірим та похмурим. [10]

Гнів – це емоційний стан, негативний по знаку, який, як правило, проходить у формі афекту та з’являється неочікуваною появою серйозної перешкоди на шляху задоволення важливої для суб’єкта потреби. [15] Поняття “гнів” синонімічно поняттям “злість”, “обурення”. Сильний гнів визначають як ярість, при якої з’являється невтримна агресивна поведінка. Агресивна поведінка завжди сигналізує про недостачу засобів або здібностей для вирішення проблемної ситуації. Ч. Спилберг виділяв гнівливість як стійку емоційну рису характеру. [12]

Страх – це емоційний стан, який відображає захисну біологічну реакцію людини при переживанні їм реальної або мнимої небезпеки здоров’ю та благополуччю. Суб’єктивно страх може переживатися як передчуття, невпевненість, як незахищеність, ненадійність свого положення, як почуття небезпеки та загрози (фізичної або психологічної) своєму існуванню. [11]

Різні сполучення вказаних емоцій , ступень домінування кожної з них складають індивідуальну своєрідність емоційного реагування. [22] На думку В. М. Смирнова та А. І. Трохачева емоційні реакції гніву, радощі, печалі та страху підрозділяються на емоційний оклик, емоційний вибух (афект) та емоційний спалах. Емоціональний оклик є самим динамічним та постійним явищем емоційного життя людини, яке відображає швидкі та неглибокі переключення в системах відносин людини рутинним змінам ситуацій життя. Інтенсивність та довготривалість емоційного оклику не великі, він не здатен суттєво змінити емоційний стан людини. Більш виразною інтенсивністю, напругою та довготривалістю переживання характеризується емоційний спалах, який здатен змінити емоційний стан, але не зв’язан з втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується бурним розвитком емоційної реакції великої інтенсивності з послабленням контролю волі над поведінкою. Це короткочасне явище, після якого наступає спадок сил. [11]

Таким чином, емоційність розглядають як властивість людини, що характеризує вміст, якість та динаміку його емоцій та почуттів. Змістові аспекти емоційності відображають явища та ситуації, які мають особливе значення для суб’єкта. Якісні властивості емоційності характеризують відношення людини до явищ навколишнього світу і знаходять свій виріз в знаку та модальності домінуючих емоцій. До формально-динамичних властивостей емоційності відносять особливості виникнення, протікання та припинення емоційних процесів та їх зовнішнього вираження. [25] В цих характеристиках , в свою чергу, можна виділити дві відносно самостійні групи: Перша характеризує динаміку емоційних переживань – індивідуальний поріг, глибину, тривалість, стійкість, частоту емоцій і т. і. Друга група параметрів характеризує динаміку прояву емоцій зовні – характерний для людини набір виразних засобів, ступень насиченості емоційними проявами. [18] Друга група зв’язана с параметрами безпосередньо самої емоційної реакції у відповідь на отриману інформацію як на рівні зовнішнього прояву, так і на рівні внутрішньої психічної діяльності. Зміст цієї діяльності різний для емоцій різних модальностей, і ці відмінності, перш за все, стосуються особливостей перетворювання суб’єктом сприйнятої інформації, тобто співвідношення “аферентного” та “еферентного” компонентів емоцій. Таких варіантів перетворювання два: мінімізації та максимізації інформації об емоціогеному об’єкті. В першому випадку об’єкт ігнорується, в другому, навпаки, характерна сильна концентрація уваги на об’єкті. Важливо, що в обох випадків має місто викривлення об’єктивної реальності. Перший варіант типовий для модальності гніву, другий – для модальності дістресу та страху. [19]

В якості основних характеристик емоційності виділяють вразливість, імпульсивність та емоційну лабільність - ригідність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість людини, чуйність його до емоціогеного впливу, тобто його збудливість. [12] З точки зору фізіології, емоційна збудливість є ні що інше, як емоційна готовність, тобто готовність емоційно реагувати на значущі для людини подразники. Суттєву роль в формуванні готовності грає адреналін. Емоційна збудливість може проявлятися в таких особливостях поведінки, як запальність, дратівливість. Саме в відношенні запальності К. Ізард вважає доцільним ввести поняття “емоційного порогу”. Людина з низьким порогом емоції гніву більш запальний і частіше знаходиться в цьому стані. Про значну емоційну збудливість можна говорити лише в тих випадках, коли всі почуття, які доступні даному індивіду, виникають в нього з однаковою легкостью. Емоційна збудливість відображає загальну збудливість нервової системи, яка обумовлена рівнем активації покою. [11]

Імпульсивність розуміється як швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків та дій без їх передчасного обміркування та свідомого рішення виконати. [12] Стійка властивість індивіда – це емоційна чуйність, яка виявляється в тому, що він легко, швидко та гнучко емоційно реагує на різні події – соціальні, побутові та інше. Втрата емоційного резонансу – це повна або майже повна відсутність емоційного оклику на різні події. Здатність відчувати при деяких найбільш благоприємних обставинах такі інтенсивні почуття , які доступни лише деяким називається силою почуття. Ця властивість рівнозначна інтенсивності, глибині переживаємої емоції. [11]

Емоційна ригідність – це той найбільший для даної людини відрізок часу, н6а протязі якого емоція, вже збуджена, продовжує ще виявлятися, не зважаючи на те, що обставини вже змінилися і збудник перестав діяти. Емоційно ригідні люди відмічаються “в’язкістю” емоцій, їх стабільністю. Це зв’язано з фіксацією уваги на яких-небудь значних подіях, об’єктах, психотравмуючих обставинах, невдачах та образах. Нестійкість емоцій виявляється в тому, що не зважаючи на те, що спочатку вона може бути інтенсивною, але потім швидко слабшає, та згодом затухає, перетворюючись у стан спокійної байдужості. Таким чином, лабільність емоції (рухливість, перемикання) характеризується тим, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, обставин та партнерів, вільно виходити з одного емоційного стану та входити в іншій. Занадто виразна лабільність емоцій може ускладнювати відносини з навколишніми , тому що людина стає реактивною, імпульсивною, погано володіє собою. Емоційна лабільність властива особам з високим нейротизмом (тривожністю). Навпаки, низькому нейротизму відповідає емоційна ригідність. [11]

Характеристики емоційного реагування , які постійно та ярко виявляються у даної людини є його емоційними властивостями, до яких входять вразливість, імпульсивність, емоційна лабільність – ригідність, а також емоційна стійкість, експресивність. До емоційної стійкості різні автори відносять різні емоційні феномени. Так деякі (Л. М. Аболін, М. І. Дьяченко) розглядають її як стійкість емоцій. Ця властивість характеризує індивіда у процесі напруженої діяльності окремі емоційні механізми котрої, які гармонічно взаємодіють між собою, сприяють успішному досягненню встановленої цілі. [1] Для інших (О. А. Чернікова, Н. А. Амінова) емоційна стійкість рівнозначна стабільності, тобто стійкість певного емоційного стану. [11] Л. П. Баданіна, розуміє під емоційною нестійкістю інтегративну людську властивість, яка відображає схильність людини до порушення емоційної рівноваги. Також додала до показників підвищену тривожність, страхи, нейротизм. [3] З точки зору Є. П. Ільїна, емоційну стійкість визначають: час появи емоційного стану при довгої та постійної дії емоційного фактору, чім пізніше з’являється емоційний стан, тим вище емоційна стійкість; сила емоціогенного впливу, яка викликає певний емоційний стан (страх, радість, печаль, гнів), чім більше сила, тим вище стійкість. Вона різна до різних емоціогених факторів.

Поява емоцій у людини індивідуальна, тому говорять про таку особисту характеристику, як експресивність. Чим більш виразно людина висловлює свої емоції через мимику, жести, голос, тим більше в нього виражена експресивність.

Таким чином, емоційність – це інтегральна властивість людини. Чим вище емоційна збудливість, тим більше інтенсивність появи емоцій і тим довше вони зберігаються. [12]

1.2 Емоційність у структурі особистості

В залежності від вираження різних сторін емоційності відрізняються різні емоційні типи людей, які відносять до різних типів темпераменту. Одна з перших спроб була зроблена Хей-мансом Ле-Сенном. В нього типи виділяються по сполученню трьох основних характеристик: емоційності, як ступені виникнення емоційного стану в даній ситуації, а також його інтенсивності; активності - потреби в дії, здійснення плану; первинності, як стороні емоційності, яка виражає швидкість зникнення емоцій. Згідно сполучень цих властивостей, він виділяв: нервовий тип, сентиментальний, бурний, пристрасний, , сангвіністичний, флегматичний, аморфний та апатичний тип. [11]. Ще з давніх часів було прийнято відрізняти чотири основні типу темпераменту, які відрізняються між собою по динаміки виникнення та інтенсивності емоційного стану. Так, для холеричного типу характерно швидке виникнення сильних почуттів, для сангвінистичного – швидке виникнення слабких почуттів, для меланхолічного – сильні почутті, які повільно виникають, а для флегматичного – слабкий тон почуттів, які повільно виникають. [15]

Інша класифікація емоційних типів особистостей була надана Б. І. Додоновим. Хоча він і говорить о загальній емоційної спрямованості людини, яка визначається в залежності від переживання, якому людина віддає перевагу, насправді річ в нього йде о том, в якій сфері активності найчастіше переживається радість: при наданні допомоги іншій людині (альтруїстичний тип), при досягнення успіху в роботі (праксичний тип), при пізнанні нового, підтвердження своїх домислів (гностичний тип).

Емоційні різниці між людьми у сприйнятті навколишнього світу відображаються в поняттях оптимізму та песимізму. У оптиміста світлий, радісний тон сприйняття життя та очікування майбутнього, у песиміста – настрій безвихідності. А Ф Лазурський писав, що якщо гарний або дурний настрій становиться панівним , постійним, то виникає тип оптиміста або песиміста. Загальний емоційний тон та настрій на сприйняття та оцінку дійсності – є психологічна емоційна характеристика людини. [12] За визначенням К. Ізарда комплекс негативних емоцій: страху, гніву та печалі складає тривожність. Певний рівень тривожності – природна та обов’язкова особливість активної діяльності кожної людини. При низькому рівні нейротизму та тривожності спостерігається стабільний емоційний фон, при високому – емоційна нестабільність, тобто різка зміна настрою. [10] З боку біохімічних показників у людей з емоційною нестійкостю виступає більш високий рівень лактату у крові, ферменту, що бере участь в виникненні молочної кислоти, що зв’язують з такими хворобами, як міокарду, пухлинних хвороб та хвороб печінки. [16]

Змістові аспекти емоційності нерозірване зв’язани зі стрижньовими особливостями особистості, її моральним потенціалом: спрямованістю мотиваційної сфери, світозору, цінностними орієнтаціями. Емоційні характеристики (афективні, динамічні, енергетичні) завжди виступають в якості необхідного компоненту будь-якої мотиваційної діяльності. [8] Негативні емоціогенні об’єкти (обставини життя, наприклад) провокують суб’єкта к більш детальному аналізу ситуації в цілому, в цілях ефективного пристосування до неї. Відносно велика певна вага неприємностей та невдач у житті сприяє підсиленню “аналітичної” спрямованості, тому що частіше потрібно застосовувати операції аналізу. В дослідженнях Аткінсона було показано, що тривожні люди характеризуються переважанням мотивації уникнення невдач, помилок. Тенденція “перестрахування”, вочевидь, припускає ретельний відбір як конкретних цілей та задач, так і відповідних форм та способів діяльності. Все це потребує операцій диференціації, виявлення специфіки, тобто аналізу. Протилежна мотиваційна тенденція – досягнення успіху – такого відбору не припускає, в цьому випадку безліч вибраних задач та дій можуть бути досить широкими, мають місто умови, які сприяють “синтетичної” спрямованості. [21] Позитивні переживання закріплюють успішні дії та гальмують, “гасять” активність суб’єкта до виявлення об’єктивно більш ефективних способів дії, сигналізують о досягненні результатів, які вдовольняють устремління індивіда, тобто сповіщають о “суб’єктивному успіху”. Тому особам, зі стійким переваженням позитивних емоцій (типу Р) потрібно менш зусиль для досягнення “суб’єктивного успіху” , чим, наприклад, особам, схильним до емоцій типу П, для котрих найбільш притамує незадовільність собою, своїми успіхами. Це означає саме “суб’єктивний неуспіх”, що відображає високу потребу в досягненнях у цього емоційного типу. Саме занижена , скептична оцінка рівня своєї активності до здійснення діяльності та її результативності служить суб’єктивною умовою для більш високого рівня саморегуляції у представників емоційних типів, і особливо типу П. [20]

Якщо розглянути місто модальністних характеристик емоційності – емоцій радощі, гніву, печалі та страху – в структурі особистості, то можна виявити зв’язок з перцептивними, когнітивними процесами, а також їх фізіологічні характеристики. Наприклад взаємодія емоції радості очевидна. Будь-яке відчуття у стані радості буде здаватися більш приємним, чим при іншому емоційному стані. К. Ізард відмічає, що зміни у перцептивной системі, що викликані емоцією радощі, підвищують поріг виникнення негативних емоцій, роблять людину впевненою, терплячою, великодушною. Радість також впливає і на когнітивні процеси: у людини або підвищується здібність до вирішення проблем, або вони просто перестають його тривожити, підвищується продуктивність мислення, запам’ятовування, категоризації, позитивно впливає на процеси навчання. Радість виникає також і при передбаченні задоволення бажання, як слідство вже здійсненої в думках бажаної події. К. Ланге, один з крупних спеціалістів з вивчення емоцій, дав опис фізіологічних характеристик радощі: збудження рухових центрів (жестикуляція, підстрибування), підсилення кровотоку в капілярах, внаслідок чого шкіра тіла червоніє та стає теплішою, а внутрішні органи починають краще постачатися киснем, обмін речовини проходить інтенсивніше.

Емоція печалі, не зважаючи на свій небажаний характер (гальмує психічні та соматичні процеси) грає позитивну роль в житті людини. Одна людина показує іншим, що йому погано та потрібна допомога. До того ж , печаль, як і інші емоції грає мотиваційну роль: вона спонукає людину до вирішення проблеми. На фізіологічному рівні трапляються зрушення, зворотні тим, які спостерігаються при радощі: гальмування моторики, звуження кровоносних судин – це викликає відчуття холоду та ознобу, погіршується поступ кисню до організму, людина відчуває недостачу повітря, важкість у груді та у всьому тілі. Печаль гальмує не тільки фізичну, але і розумову діяльність людини, вона лежить в основі такого психічного розладу, як депресія. [11]

Страх – це емоція, якої побоюється більшість людей. Це дуже сильна емоція, вона робить значний вплив на перцептивно – когнітивні процеси та поведінку людини: гальмуються процеси сприйняття, воно стає більш вузьким, концентрується на якому-небудь одному об’єкті. Мислення повільнішає, стає більш ригідним. Погіршується пам’ять, звужується обсяг уваги, розладжується координація руху. Спостерігається загальна скованість. Все це свідчить про послаблення у людини самоконтролю, він з трудом володіє собою. [18] Поведінка виявляється єдиним бажанням – знищити загрозу. Сильний страх настільки нестерпний для людини, що не може забезпечити довгу мотивацію діяльності, що спрямована на вирішення проблеми. Однак, якщо страх не сильний, він захищає людину від небезпеки, змушує враховувати можливий ризик, шукати допомоги, що добре для адаптації. [8] Страх відчувається фізично: внутрішня напруга у всьому тілі, яка концентрується у низу живота. Спостерігається запаморочення, дурнота, навіть блювання, тремтіння у кінцівках, сильний піт, прискорене серцебиття, збуджене дихання, пронос. Чім сильніше та несподіваній страх, тим чіткіше переживається внутрішня напруга; інколи вона буває настільки сильною, що спричиняє біль. Однак можуть спостерігатися і протилежні рухи – гальмування серцебиття, різке збліднення обличчя. [2] Страх, на думку К. К. Платонова, виявляється в астенічній – пасивно-оборонна та стенічній – бойове збудження формах. Стенічні прояви страху зв’язани з активною діяльністю в момент небезпеки та позитивне забарвлене, тобто людина відчуває якусь насолоду та підвищення психічної активності. [11]

Відмінною ознакою гніває висока ступень активності суб’єкта в реакціях на негативний об’єкт. Люди, які схильні до тривалих та посилених реакцій гніву, відзначаються вираженням саме неадекватних, компенсаторних реакцій. [19] Однак гнів важлив для того, щоб людина змогла захистити себе та близьких, до того ж емоція гніву інтенсивність прояву такої емоції як страх, що корисно в деяких обставинах. Звісно, людина повинна вміти контролювати свій гнів та виражати його у адекватній формі. Людина в гніві почуває себе роздратованою. Це супроводжується різким почервонінням або зблідненням обличчя, напругою м’язів шиї, обличчя та рук. В деяких очі широко відкриті, блищать, іноді наливаються кров’ю та вирячуються, зіниці розширюються, в інших прищурюються. Дихання стає частим та глибоким. В мочі з’являється цукор, зупиняється секреція шлункового соку. Якщо людина забагато говорить, з’являється піну у роті. Еволюційне значення гніву – мобілізація енергії для активного самозахисту індивіда. З розвитком цивілізації ця роль гніву стала не дуже важливою, тому гнів та різні ступені його прояву можна віднести до негативних афектів, хоча багато хто все ще розглядають його як засіб самозахисту. Гнів супроводжується приливом сил, енергії (за рахунок викиду в кров адреналіну, який сприяє мобілізації енергоджерелів організму). Це підвищує впевненість в собі, зменшує страх при небезпеки. Людина стає схильна до імпульсивних дій, готова напасти на джерело гніву або проявити агресію у вербальній формі. [7]

Судити об емоційності людини не враховуючи переваження в нього емоцій не можна, тому що по однієї емоції він може бути високо емоційним, а по іншій – ні. По даним ряду авторів, позитивна емоційність як риса особистості відносно незалежна від негативної емоційності як риси особистості. Людина може мати як високі так і низькі показники як по однієї, так і по другій. [11]

1.3 Факторі, що обумовлюють емоційність

Якщо за основу класифікації всіх існуючих підходів до вивчення емоційної сфери людини узяти принцип детермінації, то можна виділити дві групи.

Перша група включає в себе ті напрямки, які вважають, що емоційна сфера людини формується, змінюється та розвивається в основному під впливом об’єктивних причин та факторів; можливість суб’єктивного впливу признається, але зводиться до мінімуму або не враховується взагалі. До числа таких напрямків відносяться:

- психоеволюційний підхід, що слідує традиціям Ч. Дарвіна, досліджує минуле виду та його вплив на емоційну сферу людини, тобто в основному вивчаються природжені структури та аспекти емоційності;

- психофізіологічний підхід, який вивчає в якої мірі нейрогуморальна система визначає структуру та особливості емоційності та пропонує в основному хірургічні та медикаментозні засоби її коректування;

- психосоціальний підхід вважає соціум та панівні у ньому норми та стереотипи мірилом рівня розвитку емоційності людини.

Розглянемо з цих позицій емоційність взагалі та її модальністні характеристики. Є всі підстави вважати, що в характеристиках емоційності відображаються насамперед стійкі формально-динамічні властивості психіки, що узагальнюються під впливом в першу чергу природних особливостей людини: факторів гормональній та природній сфери, властивостей нервової системи, специфічних властивостей лімбічної системи, півкуль мозку, а також полові та вікові відмінності. [22]

В багатьох випадках механізм прояву страху у людини є умовно-рефлекторним, в наслідок зазнаної раніше білі або якої-небудь неприємної ситуації. Можливе також і інстинктивний прояв страху. В залежності від авторів відмічаються різні причини , що викликають страх. Дж. Боулбі вважає, що це може бути як і присутність чого-небудь, що загрожує, так і відсутність того, що забезпечує безпеку (наприклад матері для дитини). Багато авторів відмічають, що страх викликається об’єктом (предметом, людиною, явищем природи), а також то, що бувають і безпредметні страхи, тобто не зв’язані ні з чим конкретним. Дж. Боулбі вважає, що природжені детермінанти страху зв’язани з ситуаціями, які дійсно мають високу ймовірність небезпеки, а похідні стимули більш схильні впливу культури та контексту ситуації. Самотність – найбільш глибока та важлива причина страху. Він зв’язує це з тим, що як в дитинстві так і в старості ймовірність небезпеки при хворобі або самотності значно зростає. До того ж , такі природні стимули страху, як незнайомість та несподівані зміни стимуляції, значно сильніше лякають на фоні самотності. [5] К. Ізард розділяє причини страху на зовнішні (зовнішні процеси та події) та внутрішні (потяг та гомеостатичні процеси, тобто потреби та уяви людини небезпеки при згадуванні або передбачені). Культурні детермінанти страху є результатом навчання, так можуть бути і зв’язани з природними детермінантами. Багато страхів зв’язано з болію: ситуації, які викликають біль, можуть викликати страх незалежно від присутнього відчуття болі. [10] А. С. Зобов всі загрози, що викликають страх розділів на три групи: 1) , реальні, що об’єктивно загрожують здоров’ю та благополуччю людини; 2) уявні, що об’єктивно не загрожують особі, але сприймаються їй як загроза; 3) престижні, що загрожують авторитету особистості в суспільстві. [11]

В різному віці виявляються різні страхи, що залежить від процесів дозрівання та розвитку дітей. Первісна емоція страху на сильний подразник спостерігається вже у немовля. З приводу нерозумного виховання дітей, яке приводить к появі дитячих страхів писав В. М. Бехтерев: “Навряд чи потрібно говорити, що емоція страху особливо шкідлива для здоров’я дитини, і потому потрібно уникати всього, що приводить дитину до переляку. Скільки тяжких нервових страждань, іноді навіть не вилікуваних, розвивається під впливом страху в дитячому віці, а між тім все ще поширенні забава з дітьми, які засновані на залякуванні дитини якою-небудь раптовою появою з загрожуючи ми звуками або перевдягненням... Разом з тим слід ретельно оберігати дитину від всіх страшних оповідань, наприклад о бабі-ягі, страшних велетнів та ін. Завдяки цим розповідям, вже рано дитина починає неспокійно спати. Скільки шкоди завдали ці оповіді, а між тім все ще не можуть вигнати їх з застосування.” [4]

З віком значність мнимих небезпек знижується, а реальних росте. В дошкільному та молодшому шкільному віці мають місто таки страхи, як лякання води, напад тварин, висоти, отримання поганої оцінки. В наступні роки, в старшому шкільному віці, на перше місто виходять престижні небезпеки, потім реальні і тільки потім мнимі. Дівчини відмічають у шість разів частіше мнимі небезпеки, ніж юнаки. У дорослих, на думку Захарова, з дитячих страхів залишаються страх висоти (більш у чоловіків) та смерті батьків (більш у жінок). У жінок також в більшій ступені виражене страх війни та зробити щось невірне.

Гнів може бути викликан особистою образою, обманом та іншими моральними причинами. Але частіше всього причиною гніву є фрустрація – нездоланна перешкода по досягненню якої-небудь цілі. Тому у дитини вже в перші дні життя можна викликати рефлекторний приступ гніву стисненням дій. [11] Високий рівень фрустрації приводить до дезорганізації діяльності та зниженню її ефективності. Виникнення фрустрації обумовлено не тільки об’єктивною ситуацією, але і залежить також від особливості людини. Часті фрустрації ведуть до формування негативних рис поведінки, агресивності, комплексу неповноцінності. [6] По Д. Паттерсону, гнів виникає поступово із ланцюжків негативної поведінки, коли двоє людей стають на тропу взаємних обвинувачень. Частіше всього таки ланцюги виникають між людьми, що мають рівні права: між жінкою та чоловіком, батьками та дітьми, між співробітниками. Паттерсон виділяє де які вербальні ланки, які частіше сприяють зародженню негативного ланцюга: різка критика, незаслужені та принизливі докори, що постійно повторюються, загрози, приниження та ін. Гнів можна спровокувати не тільки вербальне, але і не вербальне (через мимику, жести). Тому дуже важливо враховувати соціальний фактор, навколишнє середовище людини, її місце в суспільстві.

Радість виникає не тільки з приводу задоволення бажання, але й з приводу передбачення задоволення бажання. Признаки радощі (посмішка), відмічає К. Ізард, спостерігається вже у трьох недільного немовля, коли мати до нього нахиляється, це має велике значення – встановлення психологічного контакту між дитиною та матір’ю, це є для дитини підкріплююча стимуляція, що має велике значення для його здоров’я та благополуччя. В подальші роки коло обставин, що викликають радість збільшується. Радість може бути також слідством творчого успіху, але не обов’язково йому супроводжувати. [11]

Як і в випадку з будь якою іншою емоцією, схильність людини до печальних переживань індивідуальна та залежить від двох факторів – біологічного та соціального. Нейрофізіологічні дослідження виявили окремі нейроні, хімічні та фізіологічні механізми, що беруть участь в процесі емоційної регуляції. Також є данні, що свідчать про те, що депресія – психічний розлад, в якому ключову роль грає емоція печалі, - може мати природу спадковості. Але схильність до печалі детермінована не тільки біологічними передумовами, але й унікальним життєвим досвідом індивіда. Є багато ситуацій, якими ми не можемо управляти і які викликають в нас печаль. Так, можна бути гарним робітником, але вас можуть звільнити у зв’язку з фінансовою кризою. Хвороба близької людини – ще один приклад печальної ситуації, яки нам не підвладні. Як вже говорилось раніше, люди, що часто переживали невдачі в дитинстві, відмічаються більшою уразливістю, більш схильні до печалі та депресії. [7]

Якщо розглянути вікові та полові аспекти емоційності, то можна виділити наступне. Дані, що були отримані М. С. Пономаревою на школярах з 1-го по 11-ий клас, показали, що у всіх вікових групах схильність до прояву радощі явно переважає над схильністю до прояву гніву, страху та печалі. Схильність до гніву виражена більше, ніж до страху та печалі, а схильність до печалі виражена менш за все. [11] Т. А. Немчін характеризує загальні зміни емоційної сфери похилої людини наступними ознаками: зміна динамічності емоційного стану, яка виражається або в інертності, або в лабільності емоцій; ріст ролі міста, що зайняте негативними емоціями; висока стійкість вищих емоцій, в тому числі тих, що зв’язані з індивідуальною творчістю. В похилому віці значно зменшується контроль за проявом емоцій (сміх, гнів, печаль). Нерідко спостерігається і протилежне явище – емоційна черствість, зниження емпатійності. До приватних ознак Т. А. Немчин відносить стійке переважання той або іншій модальності переживання: тревоги, сумніву, роздратовування, незадоволення. Однак є велика категорія людей, у яких до глибокій старості зберігається оптимістичний настрій. Більшість особливостей емоційної сфери осіб похилого віку обумовлено змінами своєї ролі у суспільстві у зв’язку з виходом на пенсію, з необхідністю адаптації до нових умов життя. У одних це викликає появу негативних емоційних переживань, в інших – позитивних, коли людина радіє, що нарешті вона зможе вільно розпоряджатися своїм часом. Знак емоційності значною мірою виявляється тим, яку стратегію свого пристосування до нового життя обирає пенсіонер – збереження себе як особистості з соціальними зв’язками з суспільством або, як індивіда, що замикається у рамках своєї родини та самого себе. [9]

Підводжуючи підсумок вікових змін емоційної сфери, можна виділити наступні моменти:

- збільшення кількості емоційних об’єктів, особливо тих, що мають соціальний характер;

- зріст діференцірування емоційних переживань;

- виникнення емоційних переживань не тільки з приводу теперішнього, але й з приводу майбутнього;

- поява здібностей відривати експресивні засоби від переживань;

- ріст емпатійності;

перехід емоціогених реакцій від імпульсивності до довільності.

Е. Маккобі та К. Джеклін на основі ряду експериментальних досліджень прийшли к висновку, що в перші роки життя не має різниці в частоті та тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків та дівчат, але з віком їх частота та інтенсивність у хлопчиків росте, а в дівчат – спадає. Це вони пояснюють тим, що дівчата, що мають такі ж агресивні тенденції, що і хлопчики, лякаються проявити їх через покарання, в той час як до агресії хлопчиків навколишні люди відносяться більш прихильно. [11]

Різницю в емоційної сфері чоловіків та жінок багато психологів зв’язують з особливостями виховання тих та інших. Р. Сальвагіо відмічає, що у жінок досить сильна емоційна залежність від протилежного полу, занурювання в “кохання” при забороні на відкритий прояв почуттів, проява агресії. Це створює у жінок мазохистську установку. В той час як для чоловіків все це тільки посмішки. Згідно К. Юнгу, у чоловіків в процесі їх виховання чуттєвість здавлюється, в той час як у жінок вона домінує. [23] В літературі відмічається велика емоційна чуттєвість та емоційна нестабільність жінок. Особи жіночої статі явно перевершують осіб чоловічої статі у всіх вікових групах з емоційної збудженості, в меншій ступені – з інтенсивності, ще в меншій ступені – з довго тривалості збереження емоцій та емоційної стійкості. К. Хорні пише, що, згідно з розділом соціальних ролей сформувався певний погляд на жінок як на інфантильних осіб, що живуть емоціями. У жінок емоційна сфера більш диференційована та складніша, ніж у чоловіків. [24]

Друга група включає в себе ті напрямки, які дотримуються прямо протилежних позицій. Психотерапевтичний, психометричний та суб’єктний підходи вважають, що людина в праві й може самостійно вибирати та визначати для себе норму , ідеал та спрямованість своєї емоційної сфери, не перекладаючи відповідальність на соціум і панівні культурні стереотипи. При цьому суб’єктний підхід вивчає потенційні можливості та засоби безпечного та ефективного розвитку емоційності людини. З широкого психотерапевтичного досвіду відомо, що людина може свідомо регулювати інтенсивність своєї емоційної реакції та розвивати це вміння. Вміння розпізнавати та визначати якісні характеристики емоцій теж піддаються розвитку. Крім цього, людина може контролювати і свідомо змінювати і більш глибокі параметри своєї емоційної сфери, такі як якісні та кількісні характеристики емоційного фону. [27]

Актуалізація емоційної пам’яті та уяви як засіб виклику певного емоційного стану – захід, який використовується як складова частина саморегулювання – людина пригадує ситуації зі свого життя, які супроводжувались в нього сильними переживаннями, емоціями радощі або смутку. В останній час заявив про себе новий напрямок управління емоційним станом – гелотологія (від греч. Gelos - сміх). Встановлено, що сміх оказує позитивну дію на психічні та фізіологічні процеси. Він пригнічує біль, так як під час сміху звільнюються гормони катехоламіни та ендорфіни, що перешкоджають запаленню та оказують знеболювальну дію. Сміх також зменшує стрес та його наслідки, знижує концентрацію стресових гормонів. Експресивні засоби вираження емоцій сприяють розрядженню виникаючий нервово-емоційної напруги. При плаче разом зі слізьми з організму виводиться речовина, яка утворюється при сильної нервово-емоційної напруги. К Ізард відмічає три засоби переборення небажаного емоційного стану: 1) за допомогою іншої емоції; 2) когнітивна регуляція; 3) моторна регуляція. Психічна регуляція зв’язана або з впливом ззовні, або з саморегулюванням: релаксаційне тренування, аутогенне тренування, медитація та ін.

В питанні об обумовленості емоцій друг другом особливе місто займає положення взаємо породженні оцінюваних (задоволення – не задоволення) та спонукуваних (бажання, потяг) переживань. Значення цих простих положень (неприємне породжує бажання від цього позбавитися, незадоволене бажання викликає незадоволення) міститься в тому, що їх прийманням або відторгненням вирішується питання об відношенні емоцій та мотивацій. [7]

Розглядаючи механізм впливу когнітивне-стилевих характеристик на емоційне, потрібно відзначити існуючи положення про те, що в житті нормальної людини позитивні “підкріплення”, реальні досягнення та успіхи, зустрічаються з більшою частотою, ніж негативні – “невдачі”, якщо мати на увазі первісні , елементарні мотиви та цінності. В психологічній літературі можна знайти посередні підтвердження цього припущення. Так, велику узагальненість та, відповідно, меншу інформативність позитивних емоцій порівняно з негативними можна розглядати як слідство неоднаковій емоційній адаптації к “негативним” та “позитивним” подіям, в силу більшої частоти останніх. До цього ж слід віднести дані про те, що рівень задоволення первісних мотивів (зв’язані, наприклад, зі станом здоров’я, загальним становищем у сім’ї, матеріальним благополуччям та ін.) корелює (негативно) лише з частотою та силою негативних емоцій, позитивні емоції навіть при високому рівні задоволення цих мотивів звичайно не виникає. Боухер та Осгуд вказують на перевірену у багатьох експериментах універсальну тенденцію частіше використовувати слова, які висловлюють позитивні оцінки, ніж негативні. Є дані, що співвідношення цих оцінок відповідає правилу “золотого переріза” (відповідно 62 % та 38 %). З цих даних слідує, що надто аналітична спрямованість повинна, вочевидь, утруднити адекватне відображення того співвідношення “нагород” та “покарань”, яке існує в “генеральній сукупності” подій реального життя. В процесі “модулювання ймовірного майбутнього” для аналітика на перший план при прогнозуванні повинна виступати його специфіка, відміна від раніше пережитих аналогічних подій. А так як в минулому досвіді переважали успіхи, то прогноз аналітика буде менш благо приємним, ніж при синтетичної спрямованості розуму. [19]

Таким чином, зміни емоційної сфери зв’язани як з фізичним, так і з психічним станом людини. Нездатність людини що-небудь зробити для інших викликає в неї почуття заздри та вини, яки потім проростають байдужістю к навколишнім людям, байдужім відношенням до свого теперішнього та майбутнього, к зниженню емоційного контролю. [11]

Розділ 2. Емпіричне вивчення емоційності

2.1 Організація дослідження

Ціллю даного дослідження є виявлення стійких емоційних переживань, схильність суб’єкта до оптимістичності або песимістичності, до позитивного або негативного емоційного фону, шляхом виявлення переважаючих модальностних характеристик емоційності: емоцій радощі, печалі, гніву та страху.

У дослідженні була використана методика Л. А. Рабиновича “Чотирьох модальний емоційний опитувач”. В цьому опитувачі міститься 46 питань, на які досліджуваний міг дати чотири варіанта відповіді: “безумовно, так”, “пожалуй, так”, “безумовно, ні”, “пожалуй, ні”. До кожної емоції (радості, печалі, гніву, страху) відноситься по 12 питань (2 питання одразу є прямими для однієї модальності (радості або печалі) та протилежними для іншій). Перед анкетуванням досліджуваним було видано: письмова інструкція, питання та бланк для відповідей, що містить 4 графи, які відповідають 4 відповідям. [13]

Дослідження проводилось в м. Одесі, в якому брали участь співробітники страхової компанії “Фідель СК” віком від 19 до 55 років, жіночої та чоловічої статі.

2.2 Аналіз результатів дослідження

Для аналізу результатів проведеного дослідження, були складені зведена таблиця індивідуальних даних та інтерпретаційна таблиця модальностей емоційності досліджуваних. Після підрахунку балів, згідно використаної методики, були отримані наступні дані.

Зведена таблиця індивідуальних даних досліджуваних

№ досліджуваного	Радість	Печаль	Гнів	Страх	Вік досліджуваного	Стать досліджуваного
1	34	18	33	18	55 р.	жін.
2	23	17	16	28	56 р.	жін.
3	27	24	38	12	23 р.	жін
4	32	17	26	9	31 р.	жін.
5	39	11	14	13	50 р.	чол..
6	39	21	22	19	20 р.	жін.
7	34	19	34	33	18 р.	жін.
8	41	15	19	10	26 р.	жін.
9	39	4	19	19	31 р.	жін.
10	25	11	25	16	55 р.	жін.
11	16	28	24	28	36 р.	чол..
12	41	13	34	12	29 р.	чол..
13	31	29	25	36	25 р.	жін.
14	34	15	34	15	25 р.	чол..
15	27	19	36	25	22 р.	жін.
16	17	9	13	30	48 р.	жін.
17	36	8	15	5	48 р.	чол..

Якщо розглянути ці показники з точки зору переважання емоцій радості над печалю та гнівом над страхом та навпаки, то можна виявити наступне:

Радість переважає над печалю – 16 осіб;

Печаль над радістю – 1 особа (чоловік);

Гнів над страхом – 10 осіб (серед яких 7 жінок та 3 чоловіка)

Страх над гнівом - 4 особи (серед яких 3 жінки та 1 чоловік )

Гнів дорівнює страху – 3 особи (серед яких 2 жінки та 1 чоловік

Інтерпретаційна таблиця модальностей емоційності досліджуваних

№ досліджуваного	Радість	Печаль	Гнів	Страх
1	+	-	-	-
2	-	-	-	+
3	-	-	+	-
4	+	-	-	-
5	+	-	-	-
6	+	-	-	-
7	+	-	+	-
8	+	-	-	-
9	+	-	-	-
10	+	-	+	-
11	-	+	-	+
12	+	-	-	-
13	-	-	-	+
14	+	-	+	-
15	-	-	+	-
16	-	-	-	+
17	+	-	-	-
% відношення	52 %	5 %	24 %	19 %

Як можна побачити, домінування емоції радощі очевидно, також є люди з переважанням емоцій гніву або страху (в основному жінки до 25 років), десь в рівних долях, дуже незначний покажчик емоції печалі. Але є і такі, в кого переважають одразу дві мадольностні емоції: радість та гнів або печаль та страх. У людей віком від 50 років можна зустрінути як і переважання радості (оптимістичний настрій) так і страху, що пов’язане з пенсійним віком.

Висновки

Встановлено, що в психологічній літературі емоційність показується як ціла система ознак, що описує динаміку виникнення, протікання та припинення переживань модальності, яке виникає по відношенню до якого-небудь об’єкту або явища. [18]

Показано, що серед численних типологій емоційності поширення набули такі:

- типологія за типом темпераменту: сангвіністичний, флегматичний, меланхолічний, холеричний;

- типологія по динаміки вираження емоційності: емоційна стабільність та нестабільність;

типологія за сприйняттям навколишнього світу: оптимізм та песимізм.

Виявлено, що з модальної точки зору існують такі типи емоційності:

- переважання радості над гнівом та страхом (8 осіб з 17);

- однакове співвідношення емоцій радості та гніву з переважанням гнівом та страхом (4 особи з 17);

- переважання страху над гнівом та радістю (3 особи з 17);

- переваження гніву над радістю, або печалі над радістю.

4. Визначено в емпіричному дослідженні, що найбільш поширеним типом емоційності є тип з домінуванням радості над іншими емоціями (52 %), яких також можна віднести до оптимістичного типу людей. Менш поширеним типом є домінування гніву (24 %) та страху (19 %), досить рідким є емоційний тип з домінування емоції печалі (5 %), що мають негативний емоційний фон.