Дипломная работа: Тривожність як соціально-педагогічне явище

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТРИВОЖНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1. Питання тривожності в соціально-педагогічній та психологічній літературі

1.2. Прояви шкільної тривожності в підлітковому віці

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПІДЛІТКАМИ СХИЛЬНИМИ ДО ТРИВОЖНОСТІ

2.1 Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з тривожними підлітками.

2.2. Виявлення підліткової схильності до тривожності

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Необхідність активізації інтелектуальних ресурсів нашого суспільства є однією з найважливіших умов подолання кризи, яку ми переживаємо в даний час. Зокрема, воно припускає рішення проблеми розвитку соціального інтелекту, під яким мається на увазі стійка здатність людини розуміти інших людей і самого себе, свої взаємостосунки з оточуючими, а також прогнозувати міжособистісні відносини.

Сучасне наукове знання демонструє зростаючий інтерес до проблеми тривожності особистості. Цей інтерес відображається в наукових дослідженнях, де дана проблема займає центральне положення і аналізується в психологічному і в багатьох інших аспектах.

Найважливішу роль в розумінні того, як людина виконуватиме ту або іншу діяльність, особливо у тому випадку, коли поряд з нею хтось ще займається тією ж самою справою, грає тривожність.

Становлення емоційно-вольової сфери, з якою тісно пов'язано формування особистості – складний і тривалий процес, що характеризує психічний розвиток. Воно протікає під безпосередньою дією з боку оточуючих, в першу чергу дорослих, що виховують дитину. Без знання особливостей емоційної сфери дітей, важко вірно реагувати на їх вчинки, вибирати відповідні осуд або заохочення, цілеспрямовано керувати вихованням.

Серед негативних переживань людини тривожність займає особливе місце, часто вона приводить до зниження працездатності, продуктивності діяльності, до труднощів в спілкуванні. Людина з підвищеною тривожністю згодом може зіткнутися з різними соматичними захворюваннями.

Розібратися у феномені тривоги, а також в причинах її виникнення достатньо складно. В стані тривоги ми, як правило, переживаємо не одну емоцію, а деяку комбінацію різних емоцій, кожна з яких робить вплив на наші соціальні взаємостосунки, на наш соматичний стан, на сприйняття, мислення, поведінку. При цьому слід враховувати, що стан тривоги у різних людей може викликатися різними емоціями. Ключовою емоцією в суб'єктивному переживанні тривоги є страх.

Слід розрізняти тривогу як стан і тривожність як властивість особистості. Тривога - реакція на небезпеку, яка загрожує особистості, реальну або уявну, емоційний стан дифузного незрозумілого страху, що характеризується невизначеним відчуттям загрози (на відміну від страху, який є реакцією на цілком певну небезпеку). Тривожність - індивідуальна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати неспокій в різних життєвих ситуаціях, у тому числі і тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають.

Дослідженням становлення адекватної самооцінки і рівня тривожності у підлітків займалися такі вчені як І. Кон, Ф. Райс, Д. Фельдштейн, М. Тишкова, вивченням сутності явищ тривоги, тривожності та страху займалися – З. Фрейд, В. Астапов, А. Прихожан, К. Азарт, Л. Лєпіхова, над розробкою форм і методів з тривожними підлітками працювали такі вчені як В. Шапалов, М. Амонашвілі, Є. Ільїн та інші

Усе сказане і зумовило вибір теми дослідження «Соціально-педагогічна робота з підлітками схильними до тривожності».

Об'єкт дослідження: соціально-педагогічна робота з підлітками.

Предмет дослідження: соціально-педагогічна робота з підлітками схильними до тривожності.

Мета дослідження: науково-теоретичне обґрунтування емпіричного дослідження соціально-педагогічної роботи з підлітками схильними до тривожності.

Завдання дослідження:

1. З'ясувати ступінь наукової розробки проблеми та виявити характерні риси всього комплексу джерел з теми дослідження.

2. Визначити поняття «Тривога», «Тривожність», «Шкільна тривожність».

3. Розкрити особливості змісту, форм і методів роботи соціального педагога з тривожними підлітками

4. Організувати експериментальне дослідження та провести аналіз результатів.

Методи дослідження. У роботі використовувалася система методів і процедур отримання даних, що включають: теоретичний аналіз літератури з досліджуваної проблематики, методи спостереження, бесіди, тестування, аналіз продуктів діяльності.

В якості методик дослідження виступили:

1. Тест шкільної тривожності Філліпса;

2. Шкала реактивної та особистісної тривожності (Спілбергер – Ханін)

3. Шкала ситуаційної тривожності (методика Кондаша).

При оцінці стану проблеми тривожності науковці наголошують на дві, на перший погляд, взаємовиключні тенденції. З одного боку, посилання на нерозробленість і невизначеність, багатозначність і неясність самого поняття «тривожність» як в нашій країні, так і за рубежем навряд чи не обов'язкові для робіт, присвячених проблемі тривожності. Указується, що під даним терміном часто розуміються достатньо різнорідні явища і що значні розбіжності у вивченні тривожності існують не тільки між різними школами, але і між різними авторами усередині одного напряму, підкреслюється суб'єктивність використовування даного терміну. З другого боку, між дослідниками існує згода по ряду основних моментів, що дозволяють обкреслити деякі «загальні контури» тривожності (розгляд її в співвідношенні «стан – властивість», розуміння функцій стану тривоги і стійкої тривожності і ін.) і виділити тривожний тип особистості.

Необхідно відзначити, що і в даний час в нашій країні тривожність досліджується переважно у вузьких рамках конкретних, прикладних проблем (шкільна, екзаменаційна тривожність, при психотерапії і ін.)

Структура роботи обумовлена змістом дослідження, відповідає визначеній меті та розв'язанню поставлених завдань. Вона складається із вступу, двох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1 ТРИВОЖНІСТЬ, ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1. Питання тривожності в соціально-педагогічній та психологічній літературі.

Тривога - це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.

Як і стрес в цілому, стан тривоги не може бути названо однозначно поганим або хорошим.

Іноді тривога є природною, адекватною, корисною. Кожна людина відчуває тривогу, хвилювання або напругу в певних ситуаціях, особливо, якщо вона повинна зробити щось незвичайне або підготуватися до цього. Наприклад, виступ перед аудиторією з промовою або здача іспиту. Людина може відчувати хвилювання, йдучи по неосвітленій вулиці вночі або коли вона заблукала в чужому місті. Цей вид тривоги нормальний і навіть корисний, оскільки спонукає підготувати виступ, вивчити матеріал перед іспитом, задуматися про те, чи дійсно потрібно виходити на вулицю вночі в повній самотності.

У інших випадках тривога є неприродною, патологічною, неадекватною, шкідливою. Вона стає хронічною, постійною і починає з'являтися не тільки в стресових ситуаціях, але і без видимих причин. Тоді тривога не тільки не допомагає людині, але, навпаки, починає заважати їй в її повсякденній діяльності [50, с.84].

Тривожність в сучасній світовій науці розглядається з різних позицій, численними науковими течіями, вченими. З одного боку, як вказували Р. Мей, і інші це «центральна проблема сучасної цивілізації», як найважливіша характеристика нашого часу: «ХХ століття - століття тривоги».

Їй надається значення основного «життєвого почуття сучасності». З іншого (З. Фрейд) - психічний стан, що викликається спеціальними умовами експерименту або ситуації (екзаменаційна тривожність, змагання) і т.п.

Недивно тому, що цій проблемі присвячена дуже велика кількість досліджень, причому не тільки в психології, педагогіці і психіатрії, але і в біохімії, фізіології, філософії, соціології [28, с.73].

Перш ніж розглядати тривожність підкреслимо різницю між тривогою і страхом. На перший погляд, як вказує В. Астапов, різниця проста: - страх - це реакція на конкретно існуючу загрозу; - тривога- це стан неприємного передчуття без видимої причини. Проте, часто в науковій літературі не завжди дотримується це розділення. Так, З. Фрейд розглядає часто тривогу з погляду афекту, ігноруючи об'єкт, який її викликає. А тривогу він визначає як «природне і раціональне» явище, реакція на сприйняття зовнішньої загрози (по Фрейду об'єктивна тривога), тобто те, що інші автори визначають як страх. Крім того, З.Фрейд використовує термін «боязнь». За визначенням Е. Зетцеля, страх - це нормальна реакція на ситуацію зовнішньої небезпеки. Тривога, же це перебільшена, неадекватна реакція на ситуацію реальної небезпеки, навіть якщо вона малозначна.

П. Тілліх вважає, що страх і тривога невід’ємні – вони тісно пов'язані одна з одною. Він визначає тривогу як страх перед невідомим.

Таким чином, можна зробити висновок, що тривога це базисна реакція, загальне поняття, а страх - це вираз тієї ж самої якості, але в об'єктивній формі (на певний об'єкт). Саме тому тривога надалі розглядатиметься в тісному зв'язку із страхом.

Необхідно, відзначити, що кількість публікацій більшою мірою відноситься до зарубіжної науки. У вітчизняній літературі досліджень щодо проблем тривожності досить мало, і вони носять достатньо фрагментарний характер. Я думаю, що це обумовлено не тільки відомими соціальними причинами, але і тим впливом, який надали на розвиток західної суспільної і наукової думки такі напрями, як психоаналіз, екзистенціальна філософія, психологія і психіатрія.

Основну симптоматику тривожності і страху розглядали, старогрецькі мислителі (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя. Відомий вислів арабського філософа XI ст. - Алла ібн Хазма з Кордови, наводить в своїй книзі Ч. Спілбергер: «Я знаходжу важливою тільки цю мету - уникнути тривоги... Я відкрив не тільки те, що все людство розглядає цю мету як хорошу і бажану, але також і те, що жодна людина нічого не зробить і не скаже ні єдиного слова, не сподіваючись за допомогою цієї дії або слова звільнити свій дух від тривоги». До числа філософів, які, на загальну думку, найбільшою мірою зробили вплив на сучасні уявлення про тривожність і страх, відноситься, перш за все, Б. Спіноза. Відомий вислів Спінози: «Немає страху без надії, немає надії без страху». Страх для Спінози - істотний стан душі, який проявляється в очікуванні болю і неприємностей, які можуть відбутися в найближчому майбутньому. Як важливу суб'єктивну умову виникнення страху Спіноза виділяв наявність почуття невпевненості і невизначеності. Спіноза, відповідно до характерної для мислителів XVII ст. віри в розум людини, вважав, що переживання тривоги і страху, які є ознакою слабкості душі, можна подолати лише мужністю розуму [5, с.42].

Паскаль, який виходив, як відомо, з ідей обмеженості людського розуму і можливості осягнути істину тільки «логікою серця», навпаки, відзначав, що він, як і інші люди, що зустрічалися йому, переживає постійне хвилювання, непіддатливе доводам розуму. Він підкреслював вплив емоцій на поведінку людини і неможливість раціонально, за допомогою розуму подолати страх. Відзначимо, що певною мірою подібні розбіжності актуальні і тепер. Вони яскраво виявляються, наприклад, в дискусіях про порівняльну ефективність методів раціональної і глибинної психотерапії для подолання тривожності [18, с.231].

А. Прихожан приводить вислів Дж. Локка тривога – це «хвилювання душі при думці про майбутнє зло, яке, ймовірно, на нас обрушиться». Істотними характеристиками тривоги, страху, на його думку, є, по-перше, зв'язаність з модусом страждання, тобто із злом, і, по-друге, присутність його в майбутньому як потреби, потреби в подоланні майбутнього зла [43, с.173].

Таким чином, філософське вивчення тривоги внесло великий внесок у розвиток наукових уявлень про тривожність.

Науково-психологічне ж дослідження тривожності як указує А. Прихожан почалося з Ч. Дарвіна. Як відомо, його погляди на страх грунтуються на двох основних положеннях: по-перше, на тому, що здібність до переживання страху, будучи природженою особливістю людини і тварин, грає значну роль в процесі природного відбору: по-друге, на тому, що впродовж життя безлічі поколінь цей адаптивний механізм удосконалювався, оскільки перемагав і виживав той, хто виявився наймайстернішим в уникненні і подоланні небезпеки. Це забезпечує, по Дарвіну, і особливі властивості страху, у тому числі і можливість зміни його інтенсивності - від помірної уваги до крайнього жаху. Дарвіну належить і опис типових проявів страху - від виразу обличчя і міміки до таких вісцелярних реакцій, як посилене серцебиття, збільшення потовиділення, пересихання горла, зміна голосу. Багато поглядів Дарвіна цілком актуальні для сучасних теорій тривоги і страху. Це, насамперед, уявлення про природжені передумови тривоги, про її різні форми залежно від інтенсивності, про її функції - сигнальну і оборонну, про вісцелярні зміни, що викликаються страхом.

В теорії Джемса - Ланге тривозі і страху також надається велика увага. Страх розглядався У. Джемсом як одна з трьох найсильніших емоцій разом з радістю і гнівом. «Прогрес, який спостерігається в поступовому розвитку тваринного царства аж до людини» характеризується головним чином «зменшенням числа випадків, в яких представляються істинні приводи для страху» Судячи з опису, тривога розумілася Джемсом як одна з форм страху. На його думку, в буденному житті людини його часу страх існував лише у формі нагадувань: «Жахи земного існування можуть для нас стати написом на незрозумілій мові... такі жахи малюються нам у вигляді картини, яка могла б прикрасити килим на підлозі тієї кімнати, де ми так затишно розташувалися і звідки благодушно дивимося на оточуючий світ» [28, с.76].

Згідно поглядів класиків теорії навчення і представників її більш сучасних відгалужень, тривожність і страх - дуже близькі явища. І тривожність, і страх - емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють грунт для широкого репертуару інструментальних, оперантних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, і виникають (у разі закріплення неадаптивних форм) невротичні і психічні порушення. Розгляд страху як фундаментальної, природженої емоції найбільш яскраво виявився в роботах засновника біхевіоризму Дж. Уотсона, який відносив до числа таких первинних емоцій, крім страху, також гнів і любов. Проблема природженості базових емоцій, і, насамперед, страху, широко обговорювалася в психологічній літературі на рубежі сторіч, але відгомони цієї суперечки відчутні ще і зараз. Нагадаємо, що, згідно біхевіоральним поглядам, емоції - специфічний тип реакцій, перш за все вісцелярних. Саме таке розуміння лягло в основу наглядів Дж. Уотсона, що дозволили йому зробити знаменитий висновок про те, що страх з'являється з самого моменту народження. Як стимули, що викликають реакції типу страху в новонароджених, він розглядав позбавлення опори (на це ж указував в описі «рефлексу страху» в 1922 р. В. Штерн), шум, гучні звуки, а також дотики типу легкого поштовху до дитини під час засипання або пробудження. Проте надалі, вважав Дж. Уотсон, доводячи це результатами спеціально організованих наглядів, розвиток страху здійснюється по лінії розширення його об'єктів і відбувається на основі умовних рефлексів. Цієї ж точки зору дотримувалися В. Штерн, Ж. Прейер та ін. [2, с.69]

Вперше, як відомо, експериментальний доказ цього був одержаний в дослідженні Дж. Уотсона при формуванні реакції типу страху на раніше індиферентний подразник (білого щура) при поєднанні з безумовним негативним подразником (несподіваним гучним звуком) у 11-місячного хлопчика. Цікаво відзначити, що хлопчик Альберт, у якого вироблялася дана реакція, не був «домашньою» дитиною, він постійно знаходився в лікарні і, можливо, хоча сам Уотсон не фіксує цього, характеризувався «синдромом госпіталізму», в який входить підвищена чутливість до негативних подразників. В процесі експерименту була доведена стійкість реакції страху і її виборча іррадіація. Істотна увага в соціальній теорії навчення, як і в психоаналізі, відводиться дослідженню сигнальної функції тривожності (страху). Так, на думку О. Маурера, тривожність (умовний страх) разом з іншими передбачаючими емоціями (надією, розчаруванням і полегшенням) надає вирішальний вплив на вибір і, отже, на подальше закріплення способів поведінки. При цьому основні (первинні) емоції підкріплення - тривожність (страх) і надія. Полегшення і розчарування вторинні, вони є зменшенням основних емоцій: полегшення - тривожності (страху), розчарування - надії.

Вплив тривожності (як ситуативної, так і стійкої) на діяльність широко вивчався в іншому напрямі школи навчення, представленому відомими іменами – К. Спенса і Дж. Тейлор, автора самої, мабуть, поширеної шкали тривожності, і їх послідовників. К. Спенс і Дж. Тейлор розглядали тривожність (відрізняючи її від страху) як придбане ваблення, що має стійкий характер, будучи солідарним в цьому з О. Маурером і Н. Міллером. Їх цікавила енергетична функція цього ваблення, його ненаправлений, загальноактивуючий характер. Було введено поняття «рівень тривожності», яке, на думку Дж. Тейлор, не було слід прирівнювати до рівня спонуки (драйву). Тривожність, з погляду Дж. Тейлор, лише «деяким чином пов'язана з емоційною чутливістю, яка у свою чергу вносить свій внесок в рівень спонуки». Для опису і пояснення цього К. Спенс ввів між рівнем спонуки (драйву) і проявом тривожності особливу змінну - емоційну реакцію, що продовжується, і має антиципіруючий характер. Ця змінна, на його думку, викликається загрожуючим стимулом і виявляється на операціональному рівні у вигляді збудження і відповідних фізіологічних реакцій, які можна фіксувати в процесі зовнішнього нагляду. Дж. Тейлором було висунуто і доведено припущення, що про те ж можуть свідчити і самозвіти випробовуваних про наявність певних реакцій, що характеризуються як реакції хронічної тривожності. На цій підставі Дж. Тейлор була розроблена Manifest Anxiety Scale (MAS), що зробила першорядний вплив на вивчення тривожності в багатьох психолого-педагогічних школах і напрямах, у тому числі і в нашій країні.

Особливо значущою ця методика виявилася для практичної психології - як дорослої, так і дитячої. Широко відома в нашій країні під назвами «Шкала відкритої тривожності» або «Шкала проявів тривожності», вона була першою методикою, в якій діагностувалися індивідуальні відмінності в схильності до переживання тривожності.

Більшість дослідників тривожності погоджуються в тому, що проблема тривожності - і в науковому, і в клінічному плані - була вперше поставлена і піддалася спеціальному розгляду в працях 3. Фрейда. Перш за все, необхідно відзначити, що погляди Фрейда відносно тривожності і страху близькі до філософської традиції, яка бере свій початок від З. Кьеркегора. Близькість поглядів Кьеркегора і Фрейда на розуміння суті буття людини, значення несвідомого неодноразово підкреслювалася істориками науки. І Фрейд, і Кьеркегор визнавали необхідність розмежування страху і тривоги, вважаючи, що страх - реакція на конкретну, відому небезпеку, тоді як тривожність - на небезпеку, не визначувану і не відому. Значення, яке 3. Фрейд надавав тривожності, можливо, найбільш яскраво виражено в його лекції 1917 р.: «...без сумніву, що проблема страху - вузловий пункт, в якому сходяться самі різні і найважливіші питання, таємниця, рішення якої повинне пролити яскраве світло на все наше душевне життя». Класичною роботою 3. Фрейда по проблемах тривожності вважається книга «Гальмування. Симптом. Тривожність», яка була перекладена на російську мову і видана під назвою «Страх». Дотепер практично жодне дослідження по тривожності, яке виходить на Заході, не обходиться без прямого або непрямого посилання на цю книгу [15, с.332].

Питання, які піднімав 3. Фрейд, і в даний час багато в чому залишаються актуальними. Вони, як вже неодноразово наголошувалося, мали величезний вплив на подальше вивчення тривожності, що далеко виходить за межі психоаналізу. Безпосередній же розвиток його теорія одержала в школах психоаналізу і неопсихоаналізу, а також у тих авторів, які, почавши з психоаналізу, знайшли надалі свої власні теоретичні шляхи, наприклад Д. Роджерс, Е. Еріксон, Ф. Перлз і ін.

Питання про причини тривожності є центральним і разом з тим якнайменше дослідженим у вивченні цієї проблеми. Відповідь на нього багато в чому залежить від того, чи розглядається вона як особистісне новоутворення чи як властивість темпераменту. З відповіддю на це питання пов'язане уявлення про способи подолання тривожності, хоча далеко не завжди визначається їм повністю. При розумінні тривожності як властивості темпераменту («психодинамічна» тривожність, по термінології В. Мерліна) як основні чинники признаються природні передумови - властивості нервової і ендокринної систем, зокрема слабкість нервових процесів. В школі В. Мерліна проведений ряд досліджень, що зіставляють тривожність, яку автори пояснюють властивостями темпераменту - «психодинамічну», і «тривожність очікувань в соціальному спілкуванні». Остання розглядається як властивість особистості і зв'язується, як це видно з назви, з особливостями спілкування.

Було встановлено, що між цими явищами прямого зв'язку немає. Існують, проте, і протилежні дані. Так, Л. Костіна вказує на те, що існує зв'язок між цими двома типами тривожності.

Питання про природні передумови тривожності надзвичайно складне. У ряді досліджень І. Мусиної, це питання розв'язується через уявлення про два типи чинників, які продукують стан тривоги, - безумовних (куди входить і вегетативне, або «психовегетативне», реагування) і обумовлених. Передбачається, що багатократне повторення ситуацій, в яких актуалізуються вказані типи чинників, веде до закріплення тривожності як стійкого новоутворення (тривожності як властивості, риси, по термінології Ч. Спілбергера). Розуміння тривожності як щодо стійкої особистісної характеристики примушує звернути особливу увагу на роль в її виникненні і закріпленні особистісних і соціальних чинників, перш за все, особливостей спілкування (що може не поєднуватися, а може і поєднуватися з визнанням природної схильності, проте навіть в останньому випадку їй відводиться підлегла роль [42, с.31].

Таким чином, розглянуті теорії дозволяють зробити висновок про те, що позиції у вивченні тривожності різні. Проте, в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини. Тривожність досліджується більшістю авторів в тісному взаємозв'язку із страхом, оскільки страх є об'єктивним виразом тривоги. Проте одні дослідники вказують на тривогу як первинну реакцію, інші на страх як чинник, що викликає стан тривожності.

Отже, роблячи висновок, можна охарактеризувати тривогу таким чином: - тривога це неадекватна реакція на ситуацію зовнішньої загрози; - тривога це реакція аналогічна страху, але за відсутності ситуації зовнішньої небезпеки; - тривога виявляється як стан безпорадності перед лицем загрози.

1.2. Прояви шкільної тривожності в підлітковому віці

Тривожність має яскраво виражену підліткову специфіку, яка проявляється в її джерелах, змісті, формах прояву компенсації і захисту. Для кожного вікового періоду існують певні області, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей, незалежно від наявності реальної загрози або тривожності як стійкого утворення. Ці «вікові пікі» тривожності є віддзеркаленням найзначущіших соціальних потреб.

Тривога і тривожність знаходять зв'язок з історичним періодом життя суспільства, що відображається у вмісті страхів, характері «вікових піків» тривоги, частоті, поширеності і інтенсивності переживання тривоги, значному зростанні кількості тривожних дітей і підлітків в нашій країні в останнє десятиріччя.

Тривога як стан надає в основному негативний, дезорганізуючий вплив на результати діяльності дітей підліткового віку; в старшому підлітковому – ранньому юнацькому віках вплив може також носити і мобілізуючий характер. Впродовж всього шкільного віку вплив тривоги на діяльність опосередкує характеристиками педагогічного спілкування, створюваної педагогом загальної атмосфери класу. Вплив на діяльність тривожності як властивості особистості посилюється з віком [45, с.59].

З передпідліткового віку тривожність все більш опосередкує особливостями «Я-концепції», яка носить суперечливий, конфліктний характер. У свою чергу тривожність, стаючи своєрідним бар'єром на шляху досягнення успіху і суб'єктивного його сприйняття, заглиблює і посилює цей конфлікт. На рівні потреб він набуває характеру суперечності між афектно зарядженим прагненням до успіху, який задовольняє відношення до себе, досягненню мети, з одного боку, і боязню змінити звичне відношення до себе – з іншого. Виникаючі в результаті такого конфлікту утруднення в сприйнятті успіху і сумніву навіть в реальних досягненнях ще більш збільшують негативний емоційний досвід. Тому тривожність все більш закріплюється, набуває стабільні форми реалізації в поведінці, регуляції, компенсації або способах захисту і стає стійкою особистісною властивістю, яка має власну спонукальну силу. Саме на цій основі може виникнути тривожність в підлітковому віці [43, с.218].

Таким чином, в підлітковому віці тривожність виникає і закріплюється як стійке особистісне утворення на основі головної потреби в цей період, в задовольняючому, стійкому відношенні до себе. Внутрішній конфлікт, що відображає суперечності в «Я-концепції», у відношенні до себе, продовжує грати центральну роль у виникненні і закріпленні тривожності надалі, причому на кожному етапі в нього включаються ті аспекти «Я», які найбільш значущі в цей період.

З одного боку, існує цілий ряд зловісних термінів для позначення емоційних порушень дитини-школяра: шкільна дезадаптація, шкільний невроз, страх школи і т.д. Хоча часто школа лише виявляє, як лакмусовий папірець, особливості дитини, нажиті в сім'ї, і служить лише ситуацією-стимулом, провокуючим емоційну реакцію, — проте не можна не визнати, що і сам характер навчання в тому вигляді, в якому воно має місце в багатьох школах, містить цілий «букет» чинників, здатних викликати, розвинути і поглибити тривожність учня.

З другого боку, виявляється, що почуття тривоги неминуче супроводжує учбову діяльність дитини в будь-якій, навіть найідеальнішій школі. Більш того, взагалі ніяка активна пізнавальна діяльність людини не може не супроводжуватися тривогою. Адже сама ситуація пізнання чогось нового, невідомого, ситуація рішення задачі, коли потрібно докласти зусилля, щоб незрозуміле стало зрозумілим, завжди ховає в собі невизначеність, суперечність, а отже, і привід для тривоги. Повністю зняти тривогу можна, усунувши всі труднощі пізнання, що неможливо, та і не потрібно. І навчання, і розвиток особистості підлітка найкращим чином протікають не тоді, коли тривога близька до нуля, а коли вона знаходиться на оптимальному (не дуже високому) рівні, і коли дитина навчена адекватним способам боротьби з нею [52, с.113].

Таким чином, завдання соціального педагога полягає не в тому, щоб повністю вигнати тривогу і добитися абсолютного душевного спокою підлітків, а в тому, щоб, по-перше, утримувати тривогу не вище за певний рівень, а по-друге, дати підлітку засоби конструктивного подолання її. У соціального педагога є ще одна задача, про яку варто зайвий раз нагадати. Соціальний педагог може (і повинен!) стати для підлітка не тільки носієм знань, вихователем, але і в якійсь мірі психотерапевтом.

У 8-11 класах статистичні відмінності виявляються між результатами 8-9-х, з одного боку, і 10-х – з іншого, а також 10-х і 11-х класів і по групі дівчат, і по групі хлопців. Це свідчить, що тривожність різко знижується при переході від підліткового до раннього юнацького віку, при переході в старші класи школи і підвищується у випускному класі, що відповідає результатам і інших досліджень. В старшому підлітковому віці відмінностей між хлопцями і дівчатами по даному показнику не виявляється, в старших класах більш тривожними виявляються дівчата [21, с.53].

Переживання тривожності у формі конкретизованих страхів залишається типовим і для молодших підлітків, проте на ряду з цим наголошується і те, що характеризує власне тривогу: недиференційоване очікування неблагополуччя в ситуаціях, які об'єктивно не представляють загрози. Крім того, в цей період яскраво наголошується таке явище, як підвищена увага до деталей переживань і відчуттів, хоча вони далеко не завжди позначаються дітьми як тривога або страх, а визначаються як якесь невизначене переживання, яке може носити як неприємний, так і достатньо приємний («збудливий») характер, і лише в ході поставлених питань можна з'ясувати зв'язок цих переживань з очікуванням загрози, небезпеки.

У старшому підлітковому і ранньому юнацькому віці переживання стають все більш розмитими, смутними, подвійними, невизначеними, тобто набувають рис тривоги в її класичному описі. Переживання страху характеризуються наявністю певного об'єкту страху і розмитої тривоги. При цьому ірраціональність страху в основному виразно усвідомлюється.

Велике значення для успішного навчання підлітка в школі має психічне здоров’я, тобто стан психологічного, фізичного та соціального благополуччя. Основою складності підліткового віку є швидкий темп змін, що відбувається в цьому періоді. Підліток переживає за свою зовнішність, за те як його оцінять однолітки, за те, що сказати батькам тощо, і все це викликає тривожність.

Тривога – емоційний стан людини, що виникає в умовах несподіваностей як при затримці приємних ситуацій, так і частіше при очікуванні неприємностей. В основі феноменології тривоги, з точки зору сучасної психології, лежить переживання страху. Страх як будь-яка базова емоція (радість, гнів, відраза, презирство тощо) може варіювати у своїй інтенсивності, відповідно і в стані тривоги він може бути вираженим слабо, помірно і сильно.

Певний рівень тривожності – природна й обов’язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність. Особистість, у якої висока тривожність, схильна перебільшувати ситуацію загрози, що впливає на її самооцінку та життєдіяльність [31, с.58].

Тривожність виконує охоронну (передбачення небезпеки й підготовка до неї) і мотиваційну функцію.

Потрібно помітити, що прояв тривожності може протікати в 2 варіантах: це страх – гнів і страх – страждання, які по-різному виявляються, але однаково дезадаптують особистість.

Необхідно звернути увагу на значущість сім'ї і школи в період дорослішання. Оскільки підлітковий вік це суперечність між прагненням здаватися і невмінням «бути дорослим». Це суперечність між прагненням до незалежності і необхідністю підкорятися вказівкам дорослих.

Серія досліджень, проведених К. Ізард, засвідчує, що тривогу можна визначити як емоційний паттерн, який складається з декількох відносно незалежних афективних факторів, тобто тривога являє собою комплекс емоційних переживань (страху, смутку, сорому, гніву, інтересу, провини тощо).

Згідно висновків К. Ізард, профілі високотривожних досліджуваних відзначаються тим, що в них найбільш високими значеннями характеризуються показники названих переживань (страху, інтересу, провини та сорому) [29, с.52].

Отже, соціальним педагогам, вчителям, психологам та батькам варто зрозуміти, що підліток у стані тривоги переживає, як правило, не одну емоцію, а деяку комбінацію або паттерн різних емоцій, кожна з яких впливає на соціальні взаємини, соматичний стан, пізнавальні процеси й поведінку в цілому.

Тривожна людина постійно очікує несприятливого розвитку якихось подій, що мають відношення безпосередньо до неї. Навіть у досягненні успіху високо тривожна особистість сподівається на негативні наслідки – висловлювання, оціночні судження, переживання, дії з боку оточуючих.

На думку Л. Лєпіхової, виникнення тривожності – результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що проявляється в посиленні рівня активації нервової системи і, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій [51, с.22].

Труднощі підліткового віку пов'язані з підвищеною збудливістю, з іпохондричними реакціями, з афектною, гострою реакцією на образу, з підвищеною критичністю по відношенню до старших.

Якщо ці особливості не враховувати, то у підлітків можуть сформуватися стійкі відхилення в етичному розвитку і поведінці. І тут не маловажно відносини між батьками і дитиною. Оскільки підлітковий вік – це перехідний вік, перехідний період, від дитинства до дорослості, виникають численні конфлікти, які негативно впливають на формування емоційної і когнітивної сфери.

Зростає роль референтної групи, як зразку для наслідування, що сприяє розриву з батьками. З боку батьків зростають обмеження і заборони, у зв'язку з новими змінами в сім'ї зростає число конфліктів. Економічні умови можуть стати причиною для тривожності: оскільки підліток постійно відчуває себе залежним, несамостійним. Молоді люди довго залежать від батьків у фінансовому відношенні, з-за великої тривалості шкільного навчання.

В принципі, саме різноманіття шкільного життя — в ній є і навчання, і гра, і праця, і спорт, і спілкування з друзями — дозволяє сподіватися, що школа могла б стати для тривожної дитини місцем підвищення її самооцінки та знаходження себе. Практика, проте, показує, що часто школа лише усугубляє той емоційний дискомфорт, який був створений в сім'ї.

Неуспішність в школі може бути причиною конфліктів. Напружені відносини між батьками і дітьми обумовлені не стільки конфліктом між поколіннями, скільки економічними умовами і технологічним прогресом, що змінилися, перед лицем яких батьки, як і діти, відчувають себе невпевненими і неспокійними, і це породжує тривожність і нерішучість, а вони у свою чергу формують власний характер.

Разом з батьківською домівкою, школа – найважливіша інстанція соціалізації. Формування юнацтва як фаза вікового розвитку тісно пов'язане з виникненням системи загальної шкільної освіти. Шкільні конфлікти пов’язані в основному з успішністю, адаптацією, авторитетом і автономією. У зв'язку з вимогами, що пред'являються до успішності, виникають конфлікти, як з вчителями, так і з однолітками.

По відношенню до вчителів можуть виникнути протест, відмова займатися і добиватися успіхів. Така поведінка зустрічається і у здатних і у критично налаштованих підлітків. Чиє виражене прагнення до успіху стикається з несприятливими перспективами на майбутнє.

У відносинах з ровесниками можуть виникати конфлікти на грунті суперництва. Це впливає на психосоціальну адаптацію школярів і збереження класу як єдиного суспільства.

Конфлікти в області автономії і авторитету обумовлені утрудненнями свободи шкільними правилами. Підлітки вимагають, обгрунтувати їх, відчувають над собою небажану опіку.

Тривожність – це суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості. Підлітки молодші і старші мають свої відмінні особливості, і вони, звичайно, великі, але можна говорити і про типові, характерні риси цього періоду, по рівню і характеру психічного розвитку, підлітковий вік – типова епоха дитинства, яка має ряд стадій, що мають свої особливості, з одного боку, а з другого боку підліток – людина, що стоїть на порозі дорослого життя.

Основним новоутворенням підліткового віку є самосвідомість, як результат розширення спілкування, відносин підлітка, що ускладнилися, з суспільством, з дорослими, з однолітками.

Образа дорослими відчуття власної гідності підлітка, сприймається їм дуже чутливо. Через незнання дорослими періодизації вікового розвитку, особистість підлітка розвиватиметься аномально, тобто «криза підліткового віку» протікатиме з ускладненнями. Для кризи ідентичності характерне переживання підлітком відчуття неповноцінності, депресивний стан і сексуальні наміри. Кризу ідентичності, на думку Х. Решмідта, можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість в своїй компетенції, в своєму статусі, на різкі біологічні зміни, що відбуваються в організмі дорослішаючої людини.

Невпевненість і страхи можуть досягати такого ступеня, що виникає боязнь втратити тілесну і душевну єдність, по цьому «часто підлітки створюють поведінкові ритуали» [36, с.44].

Таким чином, вивчення підліткового рівня на основі зміни одного з головних показників їх психічного стану – потреби в самостійності, самоутвердженні, дає можливість розглядати не просто молодших і старших підлітків, але і розкрити складну динаміку їх розвитку.

Однією з найпоширеніших шкільних проблем, пов'язаних з тривогою, є проблема перевантаження. Перевтома веде до невдач, а досвід невдач, коли накопичується, породжує страх, невпевненість, емоційну нестабільність і — нові невдачі. Переважна більшість педагогічних, психологічних, медико-фізіологічних досліджень показує, що багато традиційних існуючих правил завантаження школярів, що неодноразово переглядалися, не тільки не стимулюють навчання, але і прямо руйнують психіку, знижують працездатність підлітків. Ось деякі з них:

1. Структура учбового року. Через шість тижнів неперервних занять рівень функціональних можливостей школярів різко знижується, рівень тривожності катастрофічно зростає, схильність до захворювань загострюється. Підлітки потребують 7—10-дений відпочинок.

2. Тривалість учбового тижня. Останні дні тижня — це дні не тільки малоефективного навчання, але і найбільшого числа дисциплінарних порушень. Підлітки яким дають домашні завдання на понеділок, підвищено дратівливі, конфліктні, напружені. Принаймні один повний день відпочинку в тиждень — абсолютно необхідний засіб профілактики перевантаження.

3. Тривалість уроку. За даними гігієніста В.Н. Зубкової, в перші 30 хвилин уроку частота відволікань учнів складає 22%, між 30 і 35 хвилинами — 28%, а в останні 10 хвилин — 43%, тобто майже половина учнів не слухає вчителя. Результати інших дослідників підтверджують той факт, що робота в останні 10 хвилин уроку над новим материалом, не лише даремна, але і шкодить учням.

4. Іспити. Для переважної більшості школярів це не тільки період інтенсивної роботи але і психологічний стрес. Екзаменаційна ситуація з її помпезністю, участю батьків, попередніми співбесідами, неодмінним очікуванням своєї черги за дверима нерідко стає серйозною психотравмою. Лише день повного спокою після іспиту може «відновити форму» учня. На жаль графіки здачі іспитів і традиції їх організації часто суперечать елементарним психогігієнічним правилам [29, с.57] .

Звичайно, перевантаження в школі не причина тривоги, а несприятливий фон, на якому під впливом інших причин можуть пишним кольором розцвісти емоційні розлади.

Конфлікти в школі можуть приводити до потребуючих корекції поведінкових порушень, наприклад, до «школофобії», в основі якого часто лежить страх перед школою; боязнь знущань і образ може привести до прогулів. Разом з тим батьківська домівка яка повинна служити позитивним чинником, може бути причиною дезадаптації підлітка. Сюди входить ряд причин: обтяжені психічні умови (дисгармонія в сім'ї, часті сварки, конфлікти і т. д.), економічний стан батьків, освіта. Дезадаптація підлітка як причина, може мати як наслідок навіть покинуту школу. У таких підлітків виявляються особові порушення і відхилення соціальної поведінки. Їх початковим пунктом часто служать порушення формування особистості, схильність до пониженого настрою, занижена самооцінка, і, отже, невпевненість в собі, висока тривожність [47, с.69] .

Отже, переживання соціального стресу пов’язане з емоційним станом, на фоні якого розвиваються соціальні контакти, а для підлітків має неабияке значення думка однолітків; фрустрація потреби в досягненні успіху характеризується несприятливим психологічним фоном у класі, який не дозволяє учневі реалізувати потреби в успіху, досягненні високого результату; проблеми та страх у взаєминах із вчителями впливають на зниження успішності через негативний емоційний фон з ними (вчителів не цікавить думка учнів, авторитарний стиль діяльності, незнання психологічних особливостей дітей даного віку тощо).

Висновки до розділу 1

Основну симптоматику тривожності і страху почали розглядати ще старогрецькі мислителі (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя (Спіноза, Паскаль).

Позиції вчених у вивченні тривожності різні. Проте, в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини.

Шкільне навчання неможливе без хвилювання, адже пізнання нового завжди викликає деяку тривожність.

І одна з головних задач соціального педагога направити корисну тривожність підлітків у вірне русло.

РОЗДІЛ 2 РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПІДЛІТКАМИ

СХИЛЬНИМИ ДО ТРИВОЖНОСТІ

2.1. Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з тривожними підлітками

На сьогоднішній день посада соціального педагога введена в багатьох школах. При цьому частіше за все цей фахівець виконує функції або вихователя, який займається дозвіллям школярів у позаурочний час або соціального працівника.

Проте реальна практика шкіл переконливо показує, що цей фахівець має свій специфічний об'єм професійної діяльності. Соціальний педагог – це фахівець, який на основі одержаних в результаті діагностики даних педагогічно грамотно може розробити методику, методичні рекомендації для їх реалізації в педагогічній діяльності різних фахівців школи. Крім того, він і сам повинен уміти педагогічно правильно побудувати виховну, соціально-педагогічну роботу з окремими учнями, різними групами школярів, їх батьками, вчителями.

Він може допомогти:

а) вчителю:

- розробити індивідуальну методику роботи з учнем по його навчанню і вихованню;

- організувати соціально-педагогічну роботу з класом;

- спланувати і надати допомогу в розробці методики реалізації взаємостосунків з окремими батьками;

- допомогти у вирішенні конфлікту між вчителем і учнем; вчителем, учнем і його батьками; вчителем і класом і ін.;

б) учню порадами (консультацією):

- у роботі по самовдосконаленню;

- як подолати (попередити в майбутньому) конфліктні ситуації (відносини) в класі, з вчителем, з батьками;

в) батькам консультацією, порадою, методичною допомогою: в налагоджуванні взаємостосунків з сином (дочкою);

- для коректування соціально-педагогічної роботи з своєю дитиною;

- у розвитку (узгодженні) відносин з вчителем на користь вдосконалення соціально-педагогічної роботи з дитиною [6, с.56].

Як показує досвід багатьох шкіл, в сучасних умовах соціально-педагогічна діяльність фахівця може бути представлена в широких межах. Даний факт диктує необхідність введення спеціалізацій в соціальній педагогіці.

Найхарактернішими спеціалізаціями соціального педагога можуть бути:

- організатор позаурочної роботи (класний вихователь);

- організатор дозвілля;

- педагог-психолог;

- соціолог;

- соціальний працівник;

- методист.

Будь-яка із спеціалізацій припускає, що соціальний педагог, крім загальнопрофесійної матиме і певну спеціальну підготовку для виконання конкретних соціально-педагогічних завдань. Підготовка соціальних педагогів різних спеціалізацій може здійснюватися як у вищих учбових закладах, так і в рамках додаткової професійної освіти [13, с.43].

Щодо соціально-педагогічної роботи з тривожними підлітками, нас буде більш цікавити спеціалізація соціального педагога – педагог-психолог. Дана спеціалізація соціальної педагогіки набуває все більше поширення. В її основі – виконання одночасно функцій психолога і соціального педагога у роботі з учнями, що мають труднощі в навчанні, проблеми з вихованням, взаємостосунками з однолітками, вчителями. Основними об'єктами його роботи виступають:

- школяр (важковиховуваний, педагогічно запущений, проблемний, дезадаптований);

- класний колектив, окрема група школярів, які мають різні соціальні проблеми;

- вчитель, що має проблеми в роботі з учнем або учнями і їх батьками;

- вчительський колектив;

- батько, що має проблеми у взаємостосунках з своєю дитиною, з вчителем;

- батьківський колектив.

Як основні напрями соціально-педагогічної роботи соціального педагога можна виділити наступні:

- первинне виявлення відхилень в особистості школяра і їх впливи на його навчання і поведінку. При необхідності окремі школярі можуть бути направлені на діагностику до медичних або медико-психолого-соціальних установ для поглибленої діагностики;

- взаємодія з медичними і соціальними центрами по забезпеченню більш повної діагностики і організації коректувальної або виправної роботи з окремими школярами, які мають різні відхилення;

- направлена соціально-педагогічна робота з окремими школярами і групами;

- взаємодія з різними центрами по роботі з дітьми з відхиленнями в поведінці, для координації сумісних виховних зусиль;

- соціально-педагогічна допомога вчителю в роботі з учнем, класом;

- психолого-педагогічне консультування школярів, вчителів і батьків.

При цьому важливо підкреслити, що соціальний педагог не є власне професійним психологом, а тому його можливості дещо обмежені і в плані діагностики, і в плані консультування, а тим більше корекції психологічних проблем [20, с.51].

Зміст соціальної роботи з тривожними підлітками визначається основними функціями професійної діяльності соціального педагога, до яких відносяться:

- діагностична: тобто постановка соціально-педагогічного діагнозу (тривожності), вивчення соціально-педагогічного фону, виявлення соціально-педагогічних процесів, що спричинили тривожність в учнів, т.д.;

- організаційна: організація соціально-педагогічної діяльності всіх суб'єктів освітніх процесів в сферах виховної (виправної, коректувальної) діяльності, дозвілля; здійснення взаємодії медичних, освітніх, культурних, спортивних, правових установ, суспільств і добродійних організацій в соціально-педагогічній діяльності;

- прогностико-проективна: участь в прогнозуванні і проектуванні соціально-педагогічних процесів класного колективу, розвитку школи, конкретного мікросоціуму, окремих осіб як об'єктів соціально-педагогічної діяльності;

- управлінська: участь в управлінні соціально-педагогічними процесами в класних колективах, групах, школі в цілому;

- координаційна: організація взаємодії фахівців і служб школи з приводу оптимізації соціально-педагогічного простору і соціально-педагогічного ефекту освіти і виховання [20, с.54].

Якщо говорити про особливості роботи з тривожними підлітками, стає зрозуміло, що саме це поняття висвічує як головне проблему самого підлітка, його неоднозначну соціальну перспективу.

Така дитина потребує допомоги, направленої, з одного боку, на зміну складної життєвої або соціально небезпечної ситуації, в якій він опинився, а з іншого – на мінімізацію його соціальних, психологічних і педагогічних проблем і труднощів з метою їх поетапного освоєння і подолання.

Саме такий комплексний соціально-педагогічний підхід в роботі з цією категорією дітей і повинен бути встановлений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з тривожними дітьми:

- виявлення підлітків цієї категорії в дитячому середовищі і організація роботи з ними;

- безпосередня індивідуальна або групова робота з тривожними дітьми.

Соціально-педагогічна технологія індивідуально-групової профілактичної роботи з тривожними дітьми в загальноосвітній установі включає наступні напрями діяльності соціального педагога:

1. Формування і дослідження банку даних тривожних підлітків.

Соціальний педагог формує банк даних тривожних дітей, який доповнюється відомостями, одержаними самим соціальним педагогом з різноманітних джерел.

2. Розробка «портрета» тривожності підлітків в освітній установі.

Її мета – конкретизація загальних тенденцій розвитку тривожності серед учнів в даній установі.

Здійснюючи розробку «портрета» тривожності підлітків, соціальний педагог реалізує діагностичні технології і різноманітні методи дослідження соціальних ситуацій для її визначення.

3. Дослідження джерел інформації про тривожних учнів, в освітніх установах.

Дана функція – дуже важливий компонент роботи соціального педагога, пов'язаний з необхідністю ретельної, постійної експертизи як самої інформації про підлітків, так і каналів, по яких ця інформація може поступати.

Соціальний педагог, здійснюючи свою роботу в рамках педагогічної етики, професійної конфіденційності і таємниці, повинен організувати інтенсивний обмін, збір інформації про проблемних дітей. Джерелами такої інформації можуть бути: вчителі, класний керівник, психолог, батьки.

4. Розробка схем організації контактів з дітьми і батьками.

Організація позитивних стійких контактів соціального педагога з потенційними клієнтами – підлітками і їх батьками – полягає:

- у встановленні довірчо-поважного тону відносин з тривожними учнями в умовах установи, адекватного відношення до їх проблем і можливих труднощів;

- у налагоджуванні зворотного зв'язку з підлітковим середовищем і їх найближчим оточенням (педагогами, батьками і ін.) шляхом різноманітних опитів, анкет, інтерв'ю, нерегламентованого спілкування з учнями.

Основними принципами організації контакту повинні виступати:

- емоційне і інтелектуальне співпереживання;

- зацікавленість;

- сприяння;

- довір'я.

5. Консультування.

Консультування виступає в діяльності соціального педагога в якості:

- інструменту організації контактів з потенційним клієнтом;

- способу надання допомоги і соціально-педагогічної підтримки тривожній дитині, яка переживає певні проблеми.

6. Розробка програм профілактичної роботи.

Цей напрям діяльності здійснюється на основі можливостей ефективної взаємодії соціального педагога і тривожного підлітка, який ретельно складається на попередніх етапах роботи [57, с.48].

Отже, розглянемо детальніше профілактичні заходи стосовно тривожності.

1. Тривога часто є результатом суперечливих вимог до підлітка з боку рівно близьких йому людей. Тому у жодному випадку не можна маніпулювати дітьми, перетягувати їх, як канат, то в одну, то в іншу сторону. Дорослий, який по-справжньому хвилюється за дитину, не стане «в лоб» атакувати думку іншого значущого дорослого, до якого дитина також прислухається.

Коли дитина приходить в школу, з'являється, окрім батьків, вчитель, авторитет якого зазвичай дуже високий. Ні батьки, ні вчителі не повинні підривати авторитет один одного. Боротьба авторитетів часто може привести не лише до тривоги, але й до анархізму, повного безвір'я дитини.

Чим вище авторитет дорослих в очах підлітка, тим більша відповідальність за його емоційне благополуччя лежить на них.

2. Дорослий повинен бути і сам несуперечливий в своїх вчинках і діях. Якщо сьогоднішніми рішеннями ми закреслюємо те, що проголосили вчора це потрібно чесно пояснити підіткові. Чесність і щирість дорослих — одна з найважливіших основ емоційного благополуччя дитини. Зрозуміло, що деколи бути чесним з самим собою дуже нелегко. Внутрішній голос вимагає покарати дитину, а м'яке серце волає до жалості. Щоб не кидатися з крайності в крайність, не поступати імпульсно, послухаємо внутрішній голос: чий він? Можливо, це відгомони нашого дитинства, можливо, в ньому звучать інтонації мами, нашої вчительки, ті самі, які доставили нам самим багато горя? Чи хочемо ми цього горя нашій дитині? А може бути, наші претензії породжені власними амбіціями, щоб син або дочка були «не гірше інших», щоб можна було похвалитися перед колегами, щоб директор поставив клас в приклад іншим вчителям? Будемо чесними з собою — значить, будемо послідовними в своїх бажаннях і діях, значить, світ наших дітей не буде «суперечливий і хиткий».

3. Деколи уявлення про бажані якості підлітка виявляються такими привабливими, що закривають очі дорослим і ніяк не співвідносяться з реальними можливостями дітей. Перш ніж наполягати на чому-небудь, уважно придивіться до дитини: ви напевно побачите те, що йому по-справжньому цікаво, відгукнетеся на його спроби знайти щось для душі. Ви позбавите його від тривожної необхідності поєднувати те, що подобається вам (але байдуже або неприємно йому!), з тим, що вабить самого підлітка.

4. Для цього необхідно підліткові довіряти, Людина, що живе серед тих, хто йому довіряє, — спокійна, впевнена, вміє оцінити себе по гідності. Недовір'я, навпаки, породжує невпевненість, внутрішню боротьбу, тривогу. Щоб дитина була упевнена в собі, щоб по будь-якій дрібниці не впадала в паніку, батьки і вчителі завжди повинні залишати за нею право на власний вчинок, на нагороду або розплату за нього. Звичайно, дорослий може — і зобов'язаний — дати пораду потребуючій в цьому дитині, але у жодному випадку не можна вимагати, щоб ця порада була втілена в життя.

5. Чесність і довір'я до підлітка — ось два кити, яких варте емоційне благополуччя дітей. Третій кит — безумовне схвалення дитини. Безумовне – значить без жодних умов. Ні відмітки, ні досягнення дітей не повинні розглядатися як основна цінність. Лаючи дитину за лінь і неуспішність не забудьте сказати, що впевнені в його можливостях, що цінуєте його як людину і тим більше засмучені ситуацією, яка склалася. Підліток повинен знати: він хороший, коханий і буде таким завжди.

Уміння приймати підлітка таким, яким він є звільняє батьків і дітей від необхідності орієнтуватися на результати. Діти дуже багато що роблять не для результату. Вони вчаться в школі не для відміток, навіть не для конкретних знань. Навчання — цей засіб розвитку дитини, шлях оволодіння навиками розумової діяльності, спосіб самовиховання.

6. Довіряючи нашим дітям, ми повинні довіряти і їх вибору. З ким вони дружать, куди ходять, чим займаються – це їх особиста справа. Дуже важливо, щоб підліток зберіг щирі і глибокі контакти з ким-небудь з дорослих, але цей контакт потрібен не для контролю, а для своєчасної допомоги, не для втручання в справи дитини (часто це не допомога, а зрада), а задля емоційної підтримки. Якщо ми бачимо, що дитина десь «нажила» емоційний зрив, що її щось гризе, що вона стала дратівливою, грубою, поступимо зовсім не так, як прийнято поступати. Не з'ясовуватимемо причини, допитуватимемося, вимагатимемо кращого до себе відношення. Самі підемо їй назустріч, зайвий раз похвалимо, що-небудь розкажемо про себе [41, c.63].

Дитина, батьки якої знаходяться в ситуації тривалого розлучення, гостро потребує підтримки вчителя. Не побоїмося надати такому учню більше уваги і турботи, ніж його однокласникам.

Чим більше сфера спілкування у підлітка, тим більше шанси, що хоча б в одній з них він знайде підтримку. Без особливої потреби не обмежуйте круг спілкування ваших дітей!

А що ж робити, якщо підліток все таки тривожний?

1. Все те ж, що необхідно робити для профілактики тривожності.

2. Крім того, потрібно уміти розпізнавати прояви його тривоги, щоб не лаяти за те, за що потрібно пожаліти, не вимагати того, чого дитина не в змозі виконати. Це дуже важко, тому що у тривоги великий набір масок, цілий спектр проявів. Керуйтеся принципом «презумпції невинності» підлітка принаймні до тих пір, поки ви не зрозуміли причин його тривоги і не знайшли способу боротьби з нею.

3. Особливу увагу потрібно приділяти ахіллесовим п'ятам тривожної дитини і ситуаціям, які «запускають» її переживання. Ці ситуації індивідуальні але в якійсь мірі і типові. Слабким місцем тривожних дітей часто виявляються підвищена стомлюваність, деяка загальмованість. Знаючи це, грамотний вчитель запитає такого учня не на початку і не в кінці уроку, а в середині, зайвий раз відпустить в кінці дня додому, не квапитиме на контрольній роботі, постарається зробити так, щоб під час іспиту такий школяр відповідав тільки знайомому і улюбленому викладачу. А батьки під будь-яким приводом перешкодять своїй тривожній дитині по десять разів переписувати домашнє завдання.

4. У яких би формах не виявлялася тривожність підлітка, є одна загальна порада — підвищувати його самооцінку. Треба допомагати йому знаходити ситуації, в яких він один з кращих, хвалити якомога частіше. При цьому важливо пам'ятати: тривожного підітка дуже непросто переконати в тому, що він дійсно хороший. Наберіться терпіння, винахідливості, такту — вам може знадобитися немало часу! Тривожну дитину не страшно перехвалити — вона все одно відноситься до похвал з деяким недовір'ям.

5. Необхідно враховувати, що тривожний підліток швидше за все вже сам знайшов якийсь спосіб боротьби з тривогою. При всій неадекватності, а часом безглуздості подібних способів їх потрібно поважати, не висміювати, а використовувати для того, щоб допомогти дитині «відреагувати» свої проблеми. Не можна руйнувати «острівець безпеки» нічого не даючи замість [22, с.148].

Найнеприємнішими проявами тривожності є агресивність і апатія. Що стосується агресивності, то головна заповідь така: у жодному випадку не можна відповідати на неї тією ж монетою. Можна виражати незадоволеність, образу, здивування, але максимум зусиль треба прикласти до того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.

Апатія і байдужість — частіше всього наслідок завищених або непослідовних вимог. Якщо дитина не хоче нічого робити сама, значить, ви перегнули палицю і вам треба ретельно переглянути свої претензії. Слід надати дитині повну свободу прояву будь-якої ініціативи, заохочувати будь-яку її активність.

Добре, якщо вдасться оточити його доброзичливими людьми, нічого не вимагаючими від нього, але зацікавленими якоюсь справою. Не чекайте, що ваша дитина тут же повстане; вона дуже тривожна, щоб відразу повірити в свою свободу і зуміти нею скористатися. Можливо, що її перші ініціативи будуть вам неприємні, а то і направлені проти вас. Це природно і скороминуще, якщо ви будете вірні демократичній позиції. Природно, тому що тривожна дитина таким чином перевіряє вас на чесність і прямодушність.

У жодному випадку не намагайтеся розворушити підлітка насмішками або стусанами, докорами і фальшивими обіцянками.

Але варто зробити так, щоб тривога стала конструктивною. Ми вже знаємо, що певний рівень тривоги необхідний для мобілізації емоційних, інтелектуальних і вольових ресурсів людини. Оптимум тривоги додає блиск виступу, оригінальність рішенню, унікальність задуму. Цей оптимум індивідуальний. Уважний соціальний педагог легко зможе зрозуміти, наскільки конструктивна тривога підлітка, постеживши за ним в ситуації, що вимагає максимальної активізації усіх його наявних можливостей. Важливо, щоб така ситуація була нестандартною, але і не абсолютно недоступною для підлітка. Якщо він впаде в паніку, смуток, почне відмовлятися, навіть не вникнувши в задачу, - рівень тривожності високий, тривога деструктивна. Якщо спочатку спробує вирішити задачу звичними способами, а потім відмовиться з байдужим виглядом, скоріш за все, рівень його тривоги недостатній. Якщо ж уважно вникне в ситуацію, почне перебирати варіанти рішення, у тому числі і несподівані, зацікавиться завданням, думатиме про нього (навіть якщо не зможе його вирішити) — ось той рівень конструктивної тривоги, який необхідний.

Що ж робити, щоб тривога стала конструктивною?

По-перше, ситуації, які турбують підлітка, необхідно детально розбирати з ним, допомагаючи йому усвідомити причинно-наслідкові зв'язки.

По-друге, помилки треба не клеймити, а аналізувати у пошуках правильного способу поведінки.

По-третє, ситуації, які зазвичай викликають у підлітка тривогу, треба наперед планувати до деталей: що, як, коли, після чого. Планування — чудовий засіб оволодіння тривогою, і його треба дати в руки підліткові.

І нарешті, прекрасним способом є поступова «імунізація» тривожної дитини проти майбутніх (неминучих в житті!) поразок шляхом обережного введення невдач в його особистісний досвід — подібно тому, як введення ослабленого вірусу оберігає проти вірусу натурального. Проте ці дозовані невдачі повинні відбуватися на фоні успіхів (щоб не знизити самооцінку), повинні аналізуватися (щоб дитина зрозуміла, де вчинена помилка). І дуже добре, якщо у дитини виробиться «ігрове», тобто не дуже серйозне відношення до цих успіхів і неуспіхів: мов, сьогодні програш, завтра виграш, «таке спортивне життя». Надлишок серйозності не сприяє конструктивній тривозі.

Підвищуючи самооцінку дітей, не потрібно забувати і про свою власну самооцінку: у вас є знання, сили і досвід, щоб вивести дитину за межі «магічного круга» тривожних переживань [44, с.63].

У своїй індивідуально-профілактичній роботі з тривожною дитиною, яка знаходиться в соціально небезпечній ситуації, соціальний педагог повинен керуватися наступними «заповідями»:

- Не нашкодь.

- Не оцінюй.

- Приймай людину такою, якою вона є.

- Дотримуй конфіденційність.

- Дотримуй міру взаємного одкровення з клієнтом, але зберігай деяку дистанцію.

- Не віднімай у клієнта право відповідати за свої вчинки, ніколи не давай порад.

- Мінімум спеціальних термінів.

- Дотримуй принцип добровільності [56, с.87].

2.2. Виявлення підліткової схильності до тривожності.

Завданням нашого дослідження є вивчення рівня прояву тривожності в підлітків та виявлення домінуючих чинників її формування. Для розкриття даного завдання нами використані три методики дослідження тривожності.

Експериментальне дослідження проводилось з дітьми 7 класу Язловецької школи І – ІІІ ступенів Бучацького району Тернопільської області. Загальна кількість досліджуваних 29, з них 19 дівчат і 10 хлопців, віком 12-13 років.

Спочатку ми використали методику діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса (Філіпса).

Метою даної методики є дослідження рівня і характеру тривожності, пов'язаної з школою у дітей середнього і старшого шкільного віку.

Тест складається з 58 питань, які можуть зачитуватися школярам, а можуть і пропонуватися письмово. На кожне питання вимагається однозначно відповісти «так» або «ні» (див. додаток А).

Мета методики (опитувальника) полягає у вивченні рівня і характеру тривожності, пов'язаної з школою у дітей середнього і старшого шкільного віку.

ІНСТРУКЦІЯ: «Учні, зараз Вам буде запропонований опитувальник, який складається з питань про те, як Ви себе відчуваєте в школі. Прагніть відповідати щиро і правдиво, тут немає вірних або невірних, хороших або поганих відповідей. Над питаннями довго не замислюйтеся.

Відповідаючи на питання, записуйте його номер і відповідь «+», якщо Ви згодні з ним, або «-», якщо не згодні».

Обробка і інтерпретація результатів.

Учням було запропоновано занести всі відповіді на опитувальник в «бланк» (див. додаток В табл. 1)

При обробці результатів виділяємо питання, відповіді на які не співпадають з ключем тесту (див. додаток В табл. 3). Наприклад, на 58-е питання Віктор відповів «Так», тоді як в ключі цьому питанню відповідає «-», тобто відповідь «ні». Відповіді, які не співпадають з ключем - це прояви тривожності.

Розглянемо результати обробки на прикладі бланка відповідей Віктора (див. додаток Е мал. 1).При обробці бланків ми підрахували :

1. Загальне число неспівпадань по всьому тексту. Якщо воно більше 50 %, можна говорити про підвищену тривожність дитини, якщо більше 75 % від загального числа питань тесту – про високу тривожність. Для наочності неспівпадіння помічено колами. В Віктора неспівпадінь 52 %, що говорить про підвищену тривожність хлопця.

2. далі підраховуємо число збігів по кожному з 8 чинників тривожності, що виділяються в тексті (див. додаток В табл. 2). Рівень тривожності визначається так само, як в першому випадку. Аналізується загальний внутрішній емоційний стан школяра, що багато в чому визначається наявністю тих або інших тривожних синдромів (чинників) і їх кількістю. В Віктора страх самовираження – 83 %, суспільна тривожність в школі – 59 %, страх невідповідності очікуванням оточуючих та низька фізіологічна опірність стресу – 40 %, страх ситуації перевірки знань – 36 %, переживання суспільного стресу – 15 %, труднощі і страхи у відносинах з вчителями – 12, 5 %.

Дані бланку відповідей Віктора представимо в вигляді індивідуальної діаграми (див додаток Е мал. 2)

Підраховуємо число неспівпадінь по кожному вимірюванню для кожного з опитуваних, на основі цих даних підраховуємо результати всього класу. Після підрахунків абсолютне значення тривожності по всьому класу - > 50 %.

Підраховуємо кількість учнів, які мають неспівпадіння по певному чиннику 50 % і 75 % (для всіх чинників).

Ці дані представляємо у вигляді діаграми (див. додаток Е мал. 3).

На основі цих даних робимо висновок, що фрустрація потреби в досягненні визнання оточуючих в 53 % учнів, суспільна тривожність в школі в 47 %, страх самовираження – 43 %, страх невідповідності очікуванням оточуючих – 42 %, страх ситуації перевірки знань – 38 %, низька фізіологічна опірність стресу 36 %, переживання суспільного стресу 18 %, труднощі і страхи у відносинах з вчителями – 11 %.

Складаємо для себе повну інформацію про кожного учня (за результатами тесту).

Змістовна характеристика кожного синдрому (чинника).

1. Суспільна тривожність в школі — загальний емоційний стан підлітка, пов'язаний з різними формами його включення в життя школи.

2. Переживання суспільного стресу — емоційний стан підлітка, на фоні якого розвиваються його соціальні контакти (вчителі, сім’я, однолітки).

3. Фрустрація потреби в досягненні визнання оточуючих — несприятливий психічний фон, що не дозволяє підлітку розвивати свої потреби в успіху, досягненні високого результату і т.ін.

4. Страх самовираження — негативні емоційні переживання ситуацій, пов'язаних з необхідністю саморозкриття, пред'явлення себе іншим, демонстрації власних можливостей.

5. Страх ситуації перевірки знань — негативне відношення і переживання хвилювання в ситуаціях перевірки (особливо — суспільної) знань, досягнень, можливостей.

6. Страх невідповідності очікуванням оточуючих — орієнтація на значущість інших в оцінці власних результатів, вчинків, і думок, тривога з приводу оцінок, що даються оточуючими, очікування негативних оцінок.

7. Низька фізіологічна опірність стресу — особливості психофізіологічної організації, що знижують пристосовність підлітка до ситуацій стресового характеру, що підвищують можливість неадекватного, деструктивного реагування на тривожний чинник середовища.

8. Труднощі і страхи у відносинах з вчителями — загальний негативний емоційний фон відносин з дорослими в школі, що знижує успішність навчання підлітка.

Наступною нами було використано методику шкали реактивної та особистісної тривожності.

Дослідження тривожності (опитувальник Спілбергера-Ханіна) застосовується для визначення рівня особистісної і ситуативної тривожності. Вимірювання тривожності як характеристики особистості особливо принципове, оскільки ця властивість багато в чому обумовлює поведінку підлітка. Певний рівень тривожності - природна і обов'язкова риса активної, діяльної особистості. У кожної людини існує свій кращий, або бажаний, рівень тривожності - це так звана потрібна тривожність. Оцінка людиною власного стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю і самовиховання.

Підвищена тривога є основним механізмом неадаптивної поведінки, однак, певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість продуктивної активності людини. Кожний має свій рівень тривоги і тривожності. Самоконтроль і самооцінка цього стану є істотним компонентом-адаптивної саморегуляції, позаяк підвищений рівень тривоги є провідним «облігатним механізмом» дезадаптивних розладів.

Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна межа, що відображає, схильність суб'єкта, до тривоги і припускає наявність у нього тенденції приймати досить широкий спектр ситуацій як загрожуючі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних підлітком як небезпечні, пов'язаних із специфічними ситуаціями небезпеки його престижу, самооцінці, самоповазі.

Ситуативна, або реактивна, тривожність як стан характеризується емоціями, які суб’єктивно переживає підліток: напругою, хвилюванням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності і динаміці в часі.

Високотривожні особистості схильні сприймати загрозу самооцінці і життєдіяльності і реагувати вираженим станом тривоги. Якщо результати тесту виявляють високий рівень особистісної тривожності, то це дає підставу прогнозувати виникнення станів тривожного ряду в різноманітних ситуаціях, пов'язаних з оцінкою компетенції і престижу.

Велика частина з способів вимірювання тривожності дозволяє оцінювати лише або особистісну тривожність, або стан тривожності, або ще більш спеціальні реакції. Єдиною методикою, яка дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як особистісну властивість, і як стан, є методика, запропонована Ч.Д. Спілбергером, адаптована Ю.Л. Ханіним.

Шкала ситуативної тривожності (СТ)

ІНСТРУКЦІЯ. Прочитайте уважно кожне з наведених тверджень і закресліть цифру у відповідній графі праворуч залежно від того, як ви почуваєтеся в даний момент. Над запитаннями довго не задумуйтеся, оскільки правильних і неправильних відповідей немає (див. додаток С табл. 1).

Шкала особистісної тривожності (ОТ)

ІНСТРУКЦІЯ. Прочитайте уважно кожне з наведених тверджень і закресліть цифру у відповідній графі праворуч залежно від того, як ви почуваєтесь в даний момент. Над запитаннями довго не задумуйтеся, оскільки правильних і неправильних відповідей немає (див. додаток С табл 2). Обробка та інтерпретація результатів тесту

Користуючись ключем (див. додаток С табл. 3) підраховуємо окремо кількість балів оцінці ситуативної тривожності, потім кількість балів особистісної тривожності. Потім їх підсумовуємо, щоб дізнатися загальний показник тривожності.

Під час аналізу результатів самооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник за шкалами ситуативної й особистісної тривожності може знаходитися в діапазоні від 20 до 80 балів. При цьому чим вищий підсумковий показник, тим вищий рівень тривожності (ситуативної чи особистісної).

Розглянемо цю методику на прикладі опитувальника Наталі (див. додаток F).

Підсумок балів по шкалі ситуативної тривожності в неї – 40, підсумок по шкалі особистісної тривожності – 48. підсумковий показник за двома шкалами – 88. Отже, в неї висока особистісна тривожність, тривожність ситуативна – помірна. Загальний рівень тривожності високий.

Орієнтовні оцінки рівня тривожності:

Від 0 до 30 балів — низька тривожність;

Від 31 до 44 балів – помірна тривожність

Від 45 і більше – висока тривожність.

Отже, за результатами цієї методики у 11% дітей – низька тривожність, у 58% - помірна тривожність і висока тривожність у 31% учнів.

Для виявлення рівня тривожності у підлітків нами була використана методика «Шкала тривожності», розроблена за принципом «Шкали соціально-ситуативної тривожності» Кондаша (1973). Особливість шкал такого типу полягає в тому, що в них людина оцінює не наявність або відсутність в себе яких-небудь переживань, симптомів тривожності, а ситуацію з погляду того, наскільки вона може викликати тривогу. Перевага шкал такого типу полягає, по-перше, в тому, що вони дозволяють виявити області дійсності, об'єкти, що є для школяра основними джерелами тривоги, і, по-друге, у меншій мірі, ніж інші типи опитувальників, залежать від особливостей розвитку у учнів навичок самоспостереження.

Бланк методики містить інструкцію і завдання, що дозволяє використовувати її в групових опитуваннях. (див. додаток D табл. 1)

ІНСТРУКЦІЯ: На бланку перераховані ситуації, з якими Ви часто зустрічаєтеся в житті. Деякі з них можуть бути для Вас неприємними, викликати хвилювання, тривогу, страх.

Уважно прочитайте кожну пропозицію і обведіть кружком одну з цифр справа: 0, 1, 2, 3, 4 (див. додаток D табл 1).

Якщо ситуація абсолютно не здається Вам неприємною, обведіть цифру – 0. Якщо вона трохи хвилює, турбує Вас, обведіть цифру – 1. Якщо ситуація достатньо неприємна і викликає таку турботу, що Ви вважали б за краще уникнути її, обведіть цифру – 2. Якщо вона для Вас вкрай неприємна і викликає сильну турботу, тривогу, страх, обведіть – 3. Якщо ситуація для Вас вкрай неприємна, якщо Ви не можете перенести її і вона викликає у Вас дуже сильну турботу, дуже сильний страх, обведіть цифру – 4.

Ваша задача – уявити собі якомога ясніше кожну ситуацію і обвести кружком ту цифру, яка може указувати в якому ступені ця ситуація може викликати у Вас побоювання, турботу, тривогу або страх.

Обробка та інтерпретація результатів.

Підраховується загальна сума балів окремо по кожному розділу шкали і за шкалою в цілому. Одержані результати інтерпретуються як показники рівнів відповідних видів тривожності, показник по всій шкалі - загального рівня тривожності.

Методика включає ситуації трьох типів:

Ситуації, пов'язані зі школою, спілкуванням з вчителем;

Ситуації, що актуалізують уявлення про себе;

Ситуації спілкування.

Відповідно, види тривожності, що виявляються за допомогою даної шкали, позначені так: шкільна, самооцінна, міжособистісна.

Підраховується загальна сума балів окремо по кожному розділу шкали і за шкалою в цілому. Одержані результати інтерпретується як показники рівнів відповідних видів тривожності, показників за всією шкалою – загального рівня тривожності. Висока тривожність може породжуватися або реальним неблагополуччям школяра в найзначущіших областях діяльності і спілкування, або існувати як би всупереч об'єктивно позитивному положенню, будучи наслідком певних особових конфліктів, порушень в розвитку самооцінки і т.п.

Роздивимось методику на прикладі опитувальника Оксани (див. додаток G).

Шкільна тривожність – 11 балів, самооцінна тривожність – 8 балів, міжособистісна тривожність – 11 балів. Загальний рівень тривожності – 30.

Отже, в цієї учениці низька тривожність.

Недолік цієї шкали полягає в тому, що результати дослідження будуть цілком і повністю залежати від бажання школяра відповідати, від його довіри до експериментатора. Це означає, що шкала в першу чергу виявляє тих школярів, які не тільки відчувають тривожність, але і вважають за необхідне заявити про це. Часто високі бали за шкалою є своєрідним «криком про допомогу» і, навпаки, за «надмірним спокоєм» може ховатися підвищена тривожність, про яку підліток з різних причин не хоче повідомляти оточуючим.

Висновки до розділу 2

Соціальний педагог – це фахівець, який на основі одержаних в результаті діагностики даних педагогічно грамотно може розробити методику, методичні рекомендації для їх реалізації в педагогічній діяльності різних фахівців школи. Крім того, він і сам повинен уміти педагогічно правильно побудувати виховну, соціально-педагогічну роботу з окремими учнями, різними групами школярів, їх батьками, вчителями.

Дослідження рівня тривожності в 7-му класі проводилось за допомогою трьох методик.

1. Методики діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса (Філіпса). З допомогою цієї методики досліджується рівень і характер тривожності, пов'язаної зі школою у дітей середнього і старшого шкільного віку.

2. Шкали реактивної та особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна, яка застосовується для визначення рівня особистісної і ситуативної тривожності.

3. Шкали ситуаційної тривожності (методика Кондаша). Перевага шкал такого типу полягає, по-перше, в тому, що вони дозволяють виявити області дійсності, об'єкти, що є для школяра основними джерелами тривоги, і, по-друге, у меншій мірі, ніж інші типи опитувальників, залежать від особливостей розвитку у учнів навичок самоспостереження.

Дослідження показало, що в загальному рівень тривожності в класі середній. Тривожність ця пов’язана в основному з складностями самовираження, тобто тривожність особистісна, а також із суспільною шкільною тривожністю.

ВИСНОВКИ

Мета даної роботи полягала у розкритті змісту соціально-педагогічної роботи з підлітками схильними до тривожності.

Були реалізовані наступні завдання:

1. З'ясували ступінь наукової розробки проблеми та виявили характерні риси всього комплексу джерел з теми дослідження.

2. Визначили поняття «Тривога», «Тривожність», «Шкільна тривожність», теоретично обґрунтували та емпірично дослідили основні концепції даної проблеми.

3. Розкрили особливості змісту, форм і методів роботи соціального педагога з тривожними підлітками

4. Організували експериментальне дослідження та провели аналіз результатів.

Отже, необхідно відзначити, що сучасні дослідження тривожності направлені на відокремлення ситуативної тривожності, пов'язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особової тривожності, що є стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності, як результату взаємодії особистості і її оточення.

Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі. Тривога і тривожність тісно пов'язані із стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу. Якщо розглядати тривогу або тривожність як стан, переживання, або як більш менш стійку особливість особистості, то неістотно, наскільки вона адекватна ситуації. Переживання обґрунтованої тривоги, мабуть, не відрізняється від необгрунтованого переживання. Суб'єктивно ці стани рівні. Але об'єктивно різниця дуже велика. Переживання тривоги в об'єктивно тривожності для суб'єкта ситуації – це нормальна, адекватна реакція, реакція, що свідчить про нормальне адекватне сприйняття світу, хорошу соціалізацію і правильне формування особистості. Таке переживання не є показником тривожності суб'єкта. Переживання ж тривоги без достатніх підстав означає, що сприйняття світу є спотвореним, неадекватним. Адекватні відносини з світом порушуються. В цьому випадку йдеться про тривожність як особливу властивість людини, особливий вид неадекватності.

Для того, щоб визначити характер підлітка, його здібності і схильності, а також стиль спілкування з оточуючими, існує велика кількість різних психолого-педагогічних методик. Вони досліджують різновиди тривожності.

В дослідженні ми використовували такі методики:

1. Методики діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса (Філіпса).

2. Шкали реактивної та особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна.

3. Шкали ситуаційної тривожності (методика Кондаша).

Дослідження тематики даної роботи в сучасній психології продовжуються, оскільки вона достатньо актуальна.

Аналіз результатів дослідження показав, що в учнів 7-го класу загальна тривожність у школі знаходиться на середньому рівні, тобто > 50 % - < 75 % досліджуваних учнів з 7-го класу Язловецької школи Бучацького району Тернопільської області переживають негативний емоційний стан, що пов’язаний з різними формами діяльності в школі. Це зайвий раз підтверджує те, що велике значення у розвитку підростаючої особистості мають мотиви діяльності та поведінки, в яких виражається характер ставлення до себе, інших людей; рівень самоусвідомлення та соціальної відповідальності.

Так, розглядаючи рівні чинників формування тривожності у школі ми виявили, що у підлітків нашої вибірки підвищена тривога, що пов’язана з фрустрацією потреби в досягненні успіху, загальна тривожність в школі, страх самовираження та страх невідповідності очікуванням оточуючих.

Але, порівнюючи рівні шкільної тривожності, ми виявили, що серед усіх чинників переважає фрустрація потреби в досягненні успіху, що пов’язане з емоційним переживанням при саморозкритті, пред’явленні себе іншим та демонстрації своїх можливостей, тобто знань навчальних предметів.

Таким чином, у даному класі потрібно провести корекційну роботу по розвитку рефлексії, тобто самопізнання внутрішніх психічних актів та станів, а також по формуванню адекватної самооцінки в більш тривожних учнів.

Знання структури і зміст професійної майстерності і педагогічного інструментарію необхідне кожному соціальному педагогові. Захопленість, любов до своєї справи, розуміння цілей, задоволення і розвиток професійних потреб і інтересів, складові професійної спрямованості особистості, її професійне мислення і самосвідомість в поєднанні з високим рівнем освоєння професійних знань, умінь і навиків, розвитком творчих здібностей ось «складові» становлення професіонала майстра. Професійна майстерність і педагогічний інструментарій, будучи результатом цілісного процесу загального і професійного розвитку, базуються на фундаментальній загальнокультурній підготовці, високому інтелектуальному, етичному і естетичному потенціалі особистості.

Соціальному педагогу властиве відчуття відповідальності за свою справу. Тому його майстерність і його інструментарій повинні бути нерозривно пов'язані з постійним бажанням самоудосконалюватися, розширювати свої знання, відточувати уміння і навики, поповнювати запас методів і форм виховання.

Таким чином, ми прийшли до того, що висока освіченість і вихованість соціального педагога, його уміння і навики роботи з підлітками, використовування при цьому методів і форм виховання з урахуванням їх вікових, психологічних і соціальних характеристик, працьовитість, доброта, почуття обов'язку і відповідальності перед суспільством за виховання підлітків є неодмінними елементами його педагогічної культури і майстерності.

Хотілося б підкреслити основні лінії соціальної роботи з тривожними підлітками:

1. Соціальний педагог повинен бути особисто зацікавлений в роботі з підлітками.

2. Він повинен бути професіонально тактовним, тобто викликати симпатію у тривожних підлітків, їх довір'я, дотримувати професійну таємницю, сумлінно виконувати свій обов’язок;

Надати основу для успішного розвитку індивіда можливо завдяки створенню певного соціального середовища, про що повинен знати соціальний педагог і будувати учбовий процес, виходячи із створення ситуації успішності для тривожних підлітків. Подібна робота повинна проводитися в тісному взаємозв'язку з шкільним психологом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов Г. С. Практикум по психологическому консультированию. — Екатеринбург: Наука, 2005. – 324 с.

2. Аверин В.А. Психология детей и подростков: Учеб. пособие. - 2-е изд., перераб. - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2008. - 379 с.

3. Активные методы в работе школьного психолога: сб. научных трудов / ред. Н.И. Дубровина. – М.: Институт психологических исследований, 2005. – 165 с.

4. Антология социальной работы: В 5 т. / Сост. М. Ф. Фирсов. — М.: Сварогъ — НВФСПТ, 1994–1995.

5. Арпадьев Г. Психологические проблемы современных подростков в пространстве информационных технологий // Развитие личности. - 2006. - № 2. – С.41- 44.

6. Ахмерова Н.М. Особистісно-діяльнісний підхід до контекстного навчання соціального педагога // Педагогіка. — 2003. — № 5. — С. 55-60.

7. Бажович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте: психологическое исследование. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с.

8. Байард Р.Т. Ваш беспокойный подросток: практическое пособие для отчаявшихся родителей / Р.Т. Байард, Д. Байард. – М.: Семья и школа, 2003. – 224 с.

9. Байдарова О.О. Рефлексивні компоненти взаємодії соціального працівника і клієнта у процесі соціального втручання // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – № 4. – С. 4-9.

10. Беличева С.А. Сложный мир подростка. – Свердловск: Средне-Уральск. книжное изд-во, 2004. – 129 с.

11. Бочарова В.Г. Соціальна педагогіка: діалог науки і практики // Педагогіка. — 2003. — № 9. — С. 3-8.

12. Бютнер К. Жить с агрессивными подростками / пер. с нем. – М.: Педагогика, 2005. – 141 с.

13. Василькова Ю.В. Социальная педагогика: Курс лекцій / Ю.В. Василькова, Т. А. Василькова – М.: ЄКСМО, 2001. – 477 с.

14. Власова О.І. Педагогічна психологія.: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 2005. - 400с.

15. Возрастные и индивидуальные особенности младших подростков / Под ред. Д.Б. Эльконина, Т.В. Драгуновой. - М.: Просвещение, 1967. - 360 с.

16. Гольдштейн А. Тренінг умінь спілкування: як допомогти проблемним підліткам / А. Гольдштейн, В. Хомик. – К.: Либідь, 2003. – 520 с.

17. Денисова З.В. Механизмы эмоционального поведения подростка. – СПб.: Наука, 2004. – 143 с.

18. Диагностика характера подростков / Под ред. Иванова Н.Я., Личко А.Е. - М.: Дело, 2004. – 348 с.

19. Довідник з практичної психології: психологічне здоров’я дітей і підлітків в контексті психологічної служби: метод. посібник / ред. І.В. Дубовина. – К.: Академія, 2005. – 170 с.

20. Закатова И. Н. Социальная педагогика в школе. - M.: Академия, 2004. – 564 с.

21. Захаров А.И. Как помочь детям избавиться от страха. – СПб.: Питер, 2005. – 418 с.

22. Звєрєва І.Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. — К.: Правда Ярославичів, 1998. — 394 с.

23. Изард К. Психология эмоций. – СПб.: Питер, 2006. – 464 с.

24. Ковалев А.Г. Воспитание чувств. – М.: Педагогика, 1971. – 94 с.

25. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка : соціальна робота. — К.: Наука, 1997. – 548 с.

26. Колесов Д.В. Вчителю про психологію та фізіологію підлітка. – К.: Просвіта, 2004. - 80 с.

27. Комінко С.Б.Кращі методи психодіагностики: навч. посібник / С.Б. Комінко, Г.Б. Кучер. – Тернопіль: Карт-бланш, 2005. – 408 с.

28. Кондратьев М.Ю. Типологические особенности психосоциального развития подростков // Вопросы психологии. - 2007. - № 3. - С.69-78.

29. Кочубей Б.И. Эмоциональная устойчивость школьника / Б.И. Кочубей, Е.В. Новикова. – М.: Знание, 1988. – 80 с.

30. Купер К. Индивидуальные различия / пер. с англ. – М.: Аспект пресс, 2004. – 527 с.

31. Лебединець Н. Гігієнічна оцінка шкільної тривожності учнів як показника психологічної атмосфери навчального середовища // Рідна школа. – 2007. –№ 9. – С. 57-59.

32. Лебединская И. Подростки с нарушениями в аффектной сфере: психолого-педагогическая характеристика «трудного» подростка. – М.: Педагогика, 2005. – 165 с.

33. Максимова Н.Ю. Основи дитячої патопсихології / Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, В.М. Піскун. – К.: Перун, 2006. – 464 с.

34. Маслоу А. Самоактуализация личности и образование / пер. с англ. – К.: Б.В., 2004. – 50 с.

35. Мешко Г.М., Мешко О.І. Емоційне благополуччя учнів у сучасній школі: бажане і реальне // Практична психологія та соціальна робота. – 2008. – № 4. – С. 11-16.

36. Мєщанова Т. Соціально-психологічні дослідження особистості: теоретико-методологічний аспект. – К.: Наукова думка, 2006. – 86 с.

37. Мэй Р. Проблема тревоги / Пер. с англ. А. Г. Гладкова. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2004. – 389 с.

38. Натанзон Э.Ш. Психологический анализ поступков ученика: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 2003. – 124 с.

39. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.: Т.Ц. «Сфера», 2001. – 480с.

40. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: навч. посібник. – К.: Кондор, 2005. – 560 с.

41. Пилипенко Н.М. Динамічні перетворення у мотиваційній сфері осіб із підвищенною тривожністю під впливом психокорекції // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – № 7. – С. 62-63.

42. Поливанова К.Н. Психологическое содержание подросткового возраста // Вопросы психологии. - 2006. - № 1. - С.20-33.

43. Прихожан А.М. Тревожность у детей и подростков: психологическая природа и возрастная динамика. - М.; Воронеж: МОДЭК, 2005. - 303 с.

44. Психологический тренинг с подростками / Л.Ф. Анн. – СПб.: Питер, 2003. – 271с.

45. Психология современного подростка / Д.И. Фельдштейн. – М.: Педагогика, 1987. – 236 с.

46. Психологічні тести / під ред. А. Кареліна: в 2 т. – Х: Фоліо, 2006. – Т.1. – 312 с.

47. Психолого-педагогічні проблеми виправлень та корекції відхилень поведінки школярів: зб. Наукових праць. – К.: Педагогіка, 2004. – 160 с.

48. Рабочая книга социального педагога / Под ред. Н. Ф. Масловой. – СПб.: Питер, 2005. – 218 с.

49. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика: методики и тесты. – Самара: Изд. Дом «Бархан-М», 2005. – 668 с.

50. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб.: Питер, 2003. – 624 с.

51. Рання профілактика відхилень поведінки учнів: (психолого-педагогічний аспект) / ред.. В.А. Татенко, Т.М. Титаренко. – К.: Педагогіка, 2004. – 128 с.

52. Раттер М. Помощь трудным детям / пер. с англ. М.: Прогресс, 2004. – 420 с.

53. Розов В.І. Адаптивні антистресові психотехнології. – К.: Кондор, 2005. – 278 с.

54. Сорочинська В.Є. Організація роботи соціального педагога: навч. посібник. – К.: Кондор, 2005. – 209 с.

55. Социальная педагогика: Курс лекций / под общей ред. М.А. Галагузовой. – М.: Наука, 2005. 682 с.

56. Соціальна педагогіка: підручник / За ред. А.Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 468 с.

57. Формування особистості школяра: психолого-педагогічні проблеми: зб. наукових праць. – К: Інститут психології, 2005. – 72 с.

58. Фридман Л.М. Изучение личности учащегося и ученических коллективов: книга для учителя. – М.: Просвещение, 1988. – 206 с.

59. Шевченко Н.Ф. Гіперфункція тривожності у підлітків: превентивна стратегія / Н.Ф. Шевченко, Є.М. Калюжна // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – № 7. – С. 17-22.

60. Шилова Т. А. Психологическая типология школьников с отставанием в учении и отклонениями в поведении. – М.: Педагогика, 2004. – 159 с.

61. Эмоциональное здоровье подростка / пер. с англ. – М.: Авиценна-ЮНИТИ, 2006. – 400 с.

62. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция. – М.: Изд-во Моск.ун-та, 2004. – 197с.

63. Янса Н.В. Основи педагогічних знань: навч. посібник. – К.: Знання, 2007. – 358 с.

64. Яшнікова О. Тривожність молодших школярів // Початкова школа. – 2007. – № 3. – С. 9-10.

Додаток A

Текст опитувальника.

Чи важко тобі триматися на одному рівні зі всім класом?

Чи хвилюєшся ти, коли вчитель говорить, що збирається перевірити, наскільки ти знаєш матеріал?

Чи важко тобі працювати в класі так, як цього хоче вчитель?

Чи сниться тобі часом, що вчитель в люті від того, що ти не знаєш урок?

Чи траплялося, що хто-небудь з твого класу бив або ударяв тебе?

Чи часто тобі хочеться, щоб вчитель не поспішав при поясненні нового матеріалу, поки ти не зрозумієш, що він говорить?

Чи сильно ти хвилюєшся при відповіді або виконанні завдання?

Чи трапляється з тобою, що ти боїшся висловлюватися на уроці, тому що боїшся зробити дурну помилку?

Чи тремтять у тебе коліна, коли тебе викликають відповідати?

Чи часто твої однокласники сміються над тобою, коли ви граєте в різні ігри?

Чи трапляється, що тобі ставлять більш низьку оцінку, ніж ти чекав?

Чи хвилює тебе питання про те, чи не залишать тебе на другий рік?

Чи стараєшся ти уникати ігор, в яких робиться вибір, тому що тебе, як правило, не вибирають?

Чи буває часом, що ти весь тремтиш, коли тебе викликають відповідати?

Чи часто у тебе виникає відчуття, що ніхто з твоїх однокласників не хоче робити те, чого хочеш ти?

Чи сильно ти хвилюєшся перед тим, як почати виконувати завдання?

Чи важко тобі одержувати такі відмітки, яких чекають від тебе батьки?

Чи боїшся ти часом, що тобі стане погано в класі?

Чи твої однокласники сміятимуться над тобою якщо ти зробиш помилку при відповіді?

Чи схожий ти на своїх однокласників?

Виконавши завдання, чи турбуєшся ти про те, чи добре з ним справився?

Коли ти працюєш в класі, чи упевнений ти в тому, що все добре запам'ятаєш?

Чи сниться тобі іноді, що ти в школі і не можеш відповісти на питання вчителя?

Чи вірно, що більшість однокласників відноситься до тебе дружньо?

Чи працюєш ти більш старанно, якщо знаєш, що результати твоєї роботи порівнюватимуться в класі з результатами твоїх однокласників?

Чи часто ти мрієш про те, щоб трохи менше хвилюватися, коли тебе питають?

Чи боїшся ти часом вступати в суперечку?

Чи відчуваєш ти, що твоє серце починає сильно битися, коли вчитель говорить, що збирається перевірити твою готовність до уроку?

Коли ти одержуєш хороші відмітки, чи думає хто-небудь з твоїх друзів, що ти хочеш вислужитися?

Чи добре ти себе відчуваєш з тими з твоїх однокласників, до яких інші діти відносяться з особливою увагою?

Чи буває, що деякі діти в класі говорять щось, що тебе зачіпає?

Як ти думаєш, чи втрачають прихильність ті з учнів, які не справляються з навчанням?

Чи схоже на те, що більшість твоїх однокласників не звертає на тебе увагу?

Чи часто ти боїшся виглядати безглуздо?

Чи задоволений ти тим, як до тебе відносяться вчителі?

Чи допомагає твоя мама в організації вечорів, як інші мами твоїх однокласників?

Чи хвилювало тебе коли-небудь, що думають про тебе оточуючі?

Чи сподіваєшся ти в майбутньому вчитися краще, чим раніше?

Чи вважаєш ти, що одягаєшся в школу так само добре, як і твої однокласники?

Чи часто ти замислюєшся, відповідаючи на уроці, що думають про тебе в цей час інші?

Чи володіють здібні учні якимись особливими правами, яких немає у інших учнів в класі?

Чи зляться деякі з твоїх однокласників, коли тобі вдається бути краще їх?

Чи задоволений ти тим, як до тебе відносяться однокласники?

Чи добре ти себе почуваєш, коли залишаєшся наодинці з вчителем?

Чи висміюють часом твої однокласники твою зовнішність і поведінку?

Чи думаєш ти, що турбуєшся про свої шкільні справи більше, ніж інші учні?

Якщо ти не можеш відповісти, коли тебе питають, чи відчуваєш ти, що ось-ось розплачешся?

Коли увечері ти лежиш в ліжку, чи думаєш ти часом з хвилюванням про те, що буде завтра в школі?

Працюючи над важким завданням, чи відчуваєш ти деколи, що абсолютно забув речі, які добре знав раніше?

Чи тремтить злегка твоя рука, коли ти працюєш над завданням?

Чи відчуваєш ти, що починаєш нервувати, коли вчитель говорить, що збирається дати класу завдання?

Чи лякає тебе перевірка твоїх знань в школі?

Коли вчитель говорить, що збирається дати класу завдання, чи відчуваєш ти страх, що не справишся з ним?

Чи снилося тобі часом, що твої однокласники можуть зробити те, чого не можеш ти?

Коли вчитель пояснює матеріал, чи здається тобі, що твої однокласники розуміють його краще, ніж ти?

Чи турбуєшся ти по дорозі в школу, що вчитель може дати класу перевірочну роботу?

Коли ти виконуєш завдання, чи відчуваєш ти зазвичай, що робиш це погано?

Чи тремтить злегка твоя рука, коли вчитель просить зробити завдання на дошці перед всім класом?

Додаток B

Таблиця 1

Бланк

«+»

“–”

Додаток B

Таблиця 2

Фактори	№ питання
1. Загальна тривожність в школі	2, 3, 7, 12, 16, 21, 23, 26, 28, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53. 54. 55, 56, 57, 58; сума = 22
2. Переживання соціального стресу	5. 10, 15. 20, 24. 30, 33, 36. 39, 42, 44 сума = 11
3. Фрустрація потреби в досягненні успіху	1. 3, 6. 11. 17. 19, 25, 29, 32, 35, 38, 41, 43; сума = 13
4. Страх самовираження	27, 31, 34, 37, 40, 45; сума = 6
5. Страх ситуації перевірки знань	2, 7, 12, 16, 21, 26; сума = 6
6. Страх невідповідності очікуванням оточуючих	3,8,13,17.22; сума = 5
7. Низька фізіологічна опірність стресу	9,14.18.23,28; сума = 5
8. Проблеми і страхи в відношеннях з вчителями	2,6,11,32.35.41.44.47; сума = 8

Додаток B

Таблиця 3

КЛЮЧ ДО ПИТАНЬ

1 -	7-	13-	19-	25 +	31 -	37-	43 +	49-	55-
2 -	8-	14-	20 +	26-	32-	38 +	44 +	50-	56-
3-	9-	15-	21 -	27-	33-	39 +	45-	51 -	57-
4-	10-	16-	22 +	28-	34-	40-	46-	52-	58-
5-	11 +	17-	23-	29-	35 +	41 +	47-	53-
6-	12-	18-	24 +	30 +	36 +	42 -	48-	54-

Додаток C

Таблиця 1

Шкала ситуативної тривожності (СТ)

№	Судження	Ні, це не так	Мабуть так	Правильно	Зовсім пра вильно
1.	Я спокійний	1	2	3	4
2.	Мені ніщо не загрожує	1	2	3	4
3.	Я знаходжуся в напрузі	1	2	3	4
4.	Я внутрішньо скутий	1	2	3	4
5.	Я почуваюся вільно	1	2	3	4
6.	Я розстроєний	1	2	3	4
7.	Мене хвилюють можливі невдачі	1	2	3	4
8.	Я відчуваю душевний спокій	1	2	3	4
9.	Я стривожений	1	2	3	4
10.	Я відчуваю почуття внутрішнього задоволення	1	2	3	4
11.	Я упевнений у собі	1	2	3	4
12.	Я нервую	1	2	3	4
13.	Я не знаходжу собі місця	1	2	3	4
14.	Я напружений	1	2	3	4
15.	Я не почуваю скутості, напруги	1	2	3	4
16.	Я задоволений	1	2	3	4
17.	Я заклопотаний	1	2	3	4
18.	Я занадто збуджений і мені не по собі	1	2	3	4
19.	Мені радісно	1	2	3	4
20.	Мені приємно	1	2	3	4

Додаток C

Таблиця 2

Шкала особистісної тривожності (ОТ)

№	Судження	Ніколи	Іноді	Часто	Майже завжди
21.	У мене буває піднесений настрій	1	2	3	4
22.	Я буваю дратівливим	1	2	3	4
23.	Я легко розстроююся	1	2	3	4
24.	Я хотів би бути таким само щасливим, як і інші	1	2	3	4
25.	Я сильно переживаю неприємності і довго не можу про них забути	1	2	3	4
26.	Я почуваю прилив сил і бажання працювати	1	2	3	4
27.	Я спокійний, холоднокровний і зібраний	1	2	3	4
28.	Мене тривожать можливі труднощі	1	2	3	4
29.	Я занадто пережинаю через дрібниці	1	2	3	4
30.	Я буваю цілком щасливий	1	2	3	4
31.	Я все приймаю близько до серця	1	2	3	4
32.	Мені не вистачає впевненості в собі	1	2	3	4
33.	Я почуваюся беззахисним	1	2	3	4
34.	Я намагаюся уникати критичних ситуацій і труднощів	1	2	3	4
35.	У мене буває нудьга	1	2	3	4
36.	Я буваю задоволений	1	2	3	4
37.	Будь які дрібниці відволікають і хвилюю і ь мене	1	2	3	4
38.	Буває, що я почуваюся невдахою	1	2	3	4
39.	Я врівноважена людина	1	2	3	4
40.	Мене охоплює занепокоєння, коли я думаю про свої справи і турботи	1	2	3	4

Додаток C

Таблиця 3

Ключ

Ситуативна тривожність					Особистісна тривожність
№ з/п	Ні, не так	Мабуть, так	Правильно	Зовсім правильно	№ з/п	Ніколи	Іноді	Часто	Майже завжди
1	4	1	3	2	21	4	3	2	1
2	4	1	3	2	22	1	2	3	4
3	1	4	2	3	23	1	2	3	4
4	1	4	2	3	24	1	2	3	4
5	4	1	3	2	25	1	2	3	4
6	1	4	2	3	26	4	3	2	1
7	1	4	2	3	27	4	3	2	1
8	4	1	3	2	28	1	2	3	4
9	1	4	2	3	29	1	2	3	4
10	4	1	3	2	30	4	3	2	1
11	4	1	3	2	З1	1	2	3	4
12	1	4	2	3	32	1	2	3	4
13	1	4	2	3	33	1	2	3	4
14	1	4	2	3	34	1	2	3	4
15	4	1	3	2	35	1	2	3	4
16	4	1	3	2	36	4	3	2	1
17	1	4	2	3	37	1	2	3	4
18	1	2	3	4	38	1	2	3	4
19	4	1	3	2	39	4	3	2	1
20	4	1	3	2	40	1	2	3	4

Додаток E

Таблиця 1

Текст методики (бланк) вкажіть ваша стать (жіноча / чоловіча.)

1. Відповідати біля дошки 0 1 2 3 4

2. Піти в дім до незнайомих людей 0 1 2 3 4

3. Брати участь в змаганнях, конкурсах 0 1 2 3 4

4. Розмовляти з директором школи 0 1 2 3 4

5. Думати про своє майбутнє 0 1 2 3 4

6. Вчитель дивиться в журнал, кого б запитати 0 1 2 3 4

7. Тебе критикують, в чомусь дорікають 0 1 2 3 4

8. Дивляться на тебе, коли ти що-небудь робиш 0 1 2 3 4

9. Пишеш контрольну роботу 0 1 2 3 4

10. Після контрольної вчитель називає відмітки 0 1 2 3 4

11. На тебе не звертають уваги 0 1 2 3 4

12. У тебе щось не виходить 0 1 2 3 4

13. Чекаєш батьків з батьківських зборів 0 1 2 3 4

14. Тобі загрожує невдача, провал 0 1 2 3 4

15. Чуєш за своєю спиною сміх 0 1 2 3 4

16. Складаєш іспити в школі 0 1 2 3 4

17. На тебе сердяться (незрозуміло чому) 0 1 2 3 4

18. Виступати перед великою аудиторією 0 1 2 3 4

19. Попереду важлива, вирішальна справа 0 1 2 3 4

20. Не розумієш пояснень вчителя 0 1 2 3 4

21. З тобою не згодні, суперечать тобі 0 1 2 3 4

22. Порівнюєш себе з іншими 0 1 2 3 4

23. Перевіряються твої здібності 0 1 2 3 4

24. На тебе дивляться як на маленького 0 1 2 3 4

25. На уроці вчитель ставить тобі несподівано питання 0 1 2 3 4

26. Замовкли, коли ти підійшов (підійшла) 0 1 2 3 4

27. Оцінюється твоя робота 0 1 2 3 4

28. Думаєш про свої справи 0 1 2 3 4

29. Тобі треба ухвалити для себе рішення 0 1 2 3 4

30. Не можеш справитися з домашнім завданням 0 1 2 3 4

Додаток E

Таблиця 2

Ключ

Вид тривожності	Номер пункта шкали	Сума по шкалам
Шкільна Самооцінна Міжособистісна	1 4 6 9 10 13 16 20 25 30 3 5 12 14 19 22 23 27 28 29 2 7 8 11 15 17 18 21 24 26

Додаток E

Малюнок 1

Додаток E

Малюнок 2

Тривожність як соціально-педагогічне явище

Додаток E

Малюнок 3

Тривожність як соціально-педагогічне явище

Додаток F

Тривожність як соціально-педагогічне явище

Додаток G

Тривожність як соціально-педагогічне явище

Дипломная работа: Тривожність як соціально-педагогічне явище

Похожие работы: