Педагогічна техніка – складова навчальної технології

Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і якими прийомами навчання і виховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб’єктів навчання (виховання).

Педагогічна техніка – найважливіша складова частина педагогічної майстерності і володіти професією педагога – значить не тільки вивчити й освоїти теорію, зміст роботи, але й опанувати педагогічною технікою. Мова йде про автоматизацію багатьох компонентів педагогічної діяльності, без яких ця діяльність не може бути успішної.

«Педагогічна техніка, – Пише Г.І. Баланюк, – виражається в доцільному підборі педагогічних засобів, в об'єднанні їхній у логічне ціле, у точності, а з зовнішньої сторони – швидкості, легкості, досконалості, у свого роду педагогічній естетиці виконаної чи деталі цілих систем».

Істотною ознакою оволодіння педагогічною технікою автор вважає уміння швидко орієнтуватися в обстановці і відбирати засоби і прийоми впливу, розраховані на пробудження сил і здібностей вихованців; оволодіння окремими засобами і прийомами впливу, їх сукупністю; створення нових, більш ефективних засобів і прийомів навчально-виховної діяльності; уміння використовувати сильні сторони учня і колективу і нейтралізувати слабкі; нарешті, максимальне використання своїх виховних можливостей.

Розвиток науки і техніки приводить до зміни умов трудової діяльності, а це у свою чергу змінює вимоги до суб'єкта праці. Головними функціями людини у виробництві стають програмування, керування і контроль.

У педагогічному виробництві, як відомо, усе це відбувається дуже специфічно. Тут панує розумовий і в основному ручну працю. Однак і тут стихійно сформоване програмування, якщо його так можна назвати, керування і контроль повинні поступитися місцем науково обґрунтованим. Усе це можливо лише за умови наукової організації педагогічної праці.

Специфіка педагогічної роботи полягає в тому, що в ній, поряд із простими пристосуваннями і технічними засобами, використовується головним чином педагогічна техніка, тобто арсенал духовних засобів праці (прийомів, доведених до рівня автоматизму).

Які відносини між педагогічною технікою і технічними засобами навчання і виховання учнів. Між педагогічною технікою і технічними засобами навчання існує своєрідний закономірний зв'язок. Ефективність педагогічної техніки багато в чому визначається умінням педагога обпертися в її використанні на технічні засоби. У свою чергу, ефективність застосування технічних засобів залежить від уміння вчителя органічно сполучити їх з педагогічною технікою. Отже, продуктивність педагогічної праці знаходиться в прямої залежності від уміння педагога гармонійно сполучити в єдиній системі педагогічну техніку та технічні засоби праці.

Можливості педагогічної техніки дуже великі, хоча і не безмежні. На кожнім окремому відрізку часу вони обмежені розумовими і фізичними можливостями педагога, рівнем його розвитку. Оволодіння педагогічною технікою вимагає завзятої систематичної праці, витрат нервової енергії. Оволодіння технічними засобами – процес більш легкий і швидкий, але він жорстко обмежений заданою програмою того чи іншого технічного пристрою.

Що відноситься до засобів сугубо організаційної техніки. До них відносяться засоби складання, копіювання й оперативного розмноження матеріалів і документів, засобу обробки, збереження і пошуку матеріалів, документів, засобу зв'язку й ін. З цих засобів в арсеналі вчителя поки ще мало що мається.

Яке основне призначення техніки особистої праці вчителя. Основне призначення техніки особистої праці вчителя полягає в тому, щоб розширити, збільшити його можливості в досягненні поставленої мети. Суть оволодіння педагогічною технікою складається у відпрацьовуванні, відшліфуванні прийомів, деталей, доведенні їхній до стану зробленої навички, що при подальшому використанні не вимагає великих витрат часу й енергії і реалізується автоматично, нерідко інтуїтивно. У цьому випадку робота йде як би сама собою, тому що спрацьовують установки, звички і т. п.

Які відносини між технікою особистої праці і педагогічною майстерністю вчителя. Ці відносини самі безпосередні, і не тільки тому, що слово «техніка» у перекладі з грецького означає мистецтво, майстерність. Головним чином тому, що педагогічна техніка є першоосновою педагогічної майстерності, а технічні засоби й організаційна техніка створюють для цього сприятливі умови. Не опанувавши педагогічною технікою, не можна стати майстром своєї справи. Технічні засоби прискорюють і полегшують цей процес.

Значення техніки особистої праці вчителя. Її значення, особливо в період перебудови школи, важко переоцінити. Є всі підстави затверджувати, що без подальшого серйозного удосконалювання техніки особистої праці не можна підняти на новий якісний рівень діяльність учителя, школи в цілому. Чим більше і досконаліше арсенал техніки особистої праці, тим економніше, ефективніше його результати, тим більше вивільняється в педагога й учнів часу для всебічного розвитку.

Суть проблеми техніки особистої праці полягає в тому, що при створенні системи «учитель – техніка» змінюються функції педагогічної праці. Багато хто з педагогічних функцій, зв'язаних з виконанням рутинних операцій, бере на себе техніка і тим самим звільняє розум для творчої діяльності.

Цікавими є прийоми педагогічної техніки, які розробив А.Гін. Автор розділяє їх на дидактичні і прийоми управління класом.

Наведемо деякі приклади прийомів педагогічної техніки.

Дидактичні:

1. «Дивуй!». Формула – вчитель пояснює матеріал під таким кутом зору, за якого буденне стає дивовижним.

2. «Відкладена відгадка». Формула – на початку уроку вчитель пропонує загадку (дивовижний факт) відгадка якої – в новому навчальному матеріалі.

3. «Лови помилку!». Формула – пояснюючи матеріал, учитель навмисне припускається помилок.

Прийоми управління класом:

1. Прийом «Демонстрація професійного рівня». Формула – вчитель наводить свій приклад виконання творчого чи складного завдання.

2. «Вихід за межі». Формула – вчитель виходить за межі підручника.

3. «Введіть роль». Формула – учень бере участь в управлінні навчанням, виконуючи певну роль. Як тільки в нього з'являється сумнів щодо певної теорії, гіпотези, набору фактів, він піднімає руку і говорить: «Я не вірю! Доведіть, що…». Такий прийом допомагає учням краще засвоїти тему.

4. «Резюме». Формула – учні письмово відповідають на серію питань, відображаючи своє ставлення до уроку, предмета, вчителя… Практикується раз на тиждень або щомісяця.

Культура спілкування. Педагогіка співробітництва

Загальновідомо, що оволодіння знаннями й уміннями відбувається в результаті учбово-пізнавальної діяльності що навчаються і насамперед у рамках спеціально організованого навчального процесу.

У результаті досліджень багатьох педагогів, психологів і методистів склалися визначені представлення, положення, формулювання, що відбивають сутність і взаємозв'язки основних понять теорії навчання. Розглянемо найбільш повні визначення і трактування, сформульовані різними авторами.

Центральним поняттям є поняття «навчання», «процес навчання» («навчальний процес»). Різні автори дають трохи різні і взаємодоповнюючі один одного визначення. Так, у короткому психологічному словнику-хрестоматії: «Навчання – процес стимуляції і керування зовнішньою і внутрішньою активністю учня, у результаті якої в нього формуються визначені знання, навички, уміння». К.К. Платонов визначає навчання як «формування знань, навичок, умінь і звичок… Воно спирається на вправу, а отже, і на тренування, але у свою чергу не зводиться до них. Сутністю його є встановлення зв'язків засвоюваного з уже засвоєним». У цій системі під керівництвом учителя відбувається оволодіння учнем основами наук, способами діяльності, його розвиток. Кожний із суб'єктів (вчитель і учень) має свої функції в цій взаємозалежній діяльності. Завдання вчителя полягає не тільки в тім, щоб повідомити знання, але й у тім, щоб керувати процесом засвоєння знань і способів діяльності. Задача учня – опанувати системою знань, способами їхнього одержання, переробки, збереження і застосування, виховуючи в собі необхідні якості особистості… Процес навчання завжди починається з постановки вчителем учбово-пізнавальної мети й організації її прийняття учнем… Навчальна діяльність учнів у широкому розумінні розглядається як один з видів пізнання, що протікає на основі відбивно-перетворюючої діяльності суб'єкта».

В даний час вважається загальновизнаним, що мислення як основа навчальної діяльності здійснюється як процес рішення задач-проблем. Основною закономірністю процесу навчання є задоволення виникаючої пізнавальної потреби. Завдання дидактики полягає в тім, щоб визначити засоби, що забезпечують формування і підтримку цієї пізнавальної потреби.

Розкриваючи дидактичну специфіку діяльності вчителів і, що навчаються в процесі навчання, варто мати на увазі, що діяльність педагога прямо чи побічно (наприклад, на основі використання навчального посібника) спрямована на організацію діяльності що навчається. Тому в дидактичному аспекті навчальна діяльність – це організована вчителем діяльність учня, спрямована на вирішення різного класу навчальних задач, у результаті яких відбувається оволодіння знаннями, уміннями, навичками і розвиваються відповідні особистісні якості.

Рушійною силою навчального процесу є потреба, мотивація, що харчуються протиріччям між висунутими ходом навчання навчальними і практичними задачами і наявним рівнем знань, умінь і розумового розвитку що навчаються.

Гносеологічно навчальна діяльність базується на вивченні ряду фактів, явищ, їхньому порівнянні, зіставленні, аналізі, співвіднесенні з раніше відомими. Тут відбувається вичленовування області невідомого, постановка пізнавальної проблеми. Свідоме міцне і оволодіння навчальним матеріалом – рішення пізнавальної задачі – можливе тільки на основі побудови узагальнень, тобто розкриття внутрішніх зв'язків і закономірностей.

Ціль навчальної діяльності – опанувати навчальним змістом
до рівня уміння застосовувати отримані узагальнення до різноманіття реальної дійсності. Свідоме співставлення абстрактного і конкретного необхідне на всіх етапах учбової діяльності. Недотримання цієї вимоги приводить до того, що учні заучують навчальний матеріал без розуміння, значення для практики, завантажують пам'ять і увагу, невиробляючи корисних умінь, не розвиваючи самосвідомість и пізнавальну потреба.

З позицій сучасної фізіології центральним моментом пізнавальної діяльності визнається процес звірення – невід'ємна частина будь-якої діяльності людини. Шляхом звірення здійснюється регуляція діяльності, тобто співвіднесення інформації, що надходить, з тим досвідом (знаннями), яким уже володіє людина, і з тим планом діяльності, що попередньо їм намічений.

Поряд з цим методичні дослідження і педагогічна практика показують, що навчальна діяльність учня не може бути в достатньому ступені ефективною, якщо вона не забезпечується, не організується, не керується і не контролюється вчителем. Таким чином, процес навчання у вузі необхідно розглядати як багатогранну і взаємообумовлену діяльність учнів і вчителів, спрямовану на:

а) добір, систематизацію і представлення навчальної інформації вчителем;

б) сприйняття, усвідомлення, переробку й оволодіння цією інформацією учнями;

в) організацію вчителем самостійної, свідомої, раціональної, активної, цілеспрямованої і результативної діяльності кожного учня по оволодінню навчальною інформацією і її використанням.

Зі сказаного випливає, що тільки комплексний, системний облік усіх сторін процесу навчання дозволить правильно поставити і намітити шляху рішення головної задачі теорії і практики вищої школи – підвищення ефективності навчання і якості підготовки молодих фахівців.

Тут насамперед слід зазначити виняткове значення педагогічної і методичної кваліфікації вчителя, що визначає правильне і всебічне розуміння вчителем сутності процесу навчання і дозволяє йому опанувати методи забезпечення й організації цього процесу. Таким чином, раціональна організація пізнавальної діяльності що навчаються вимагає насамперед виділити основну мету засвоєння даного навчального матеріалу, тобто кінцеву мету діяльності, до якої повинні прийти що навчаються.

Іншими словами, вчителю необхідно вибрати й обґрунтувати мету навчання, врахувати дидактичні особливості різних видів навчальної діяльності учнів і вибрати адекватні методи викладання і методи навчальної роботи учнів, визначити способи контролю ступеня (якості) досягнення цілей, організувати свою діяльність і діяльність учнів на різних видах навчальних занять.

Здатність вчителя виконати всі ці вимоги при підготовці, організації і контролі навчальної діяльності учнів визначає його педагогічну і методичну кваліфікацію.

Відправною крапкою в педагогічних знаннях вчителя, що визначають його дидактично-методичну кваліфікацію, є уявлення про фундаментальні поняття педагогіки: знання, уміння, рівні оволодіння знаннями й уміннями, навчальної діяльності, педагогічного процесу, ефективності процесу навчання.

Педагогічний процес і, отже, процес навчання як складова частина педагогічного процесу, будується на базі дидактичної системи, що є результатом дидактометодичної діяльності вчителя.

Дидактична система тут розуміється як сукупність засобів і методів, що дозволяють вчителю цілеспрямовано здійснювати результативний навчальний процес.

Як уже відзначалося, численні психолого-педагогічні дослідження визначають діяльність учнів як центральної ланки в процесі навчання. При цьому можна витлумачити «ближнє середовище» як знання учня і його уміння застосовувати ці знання у визначених навчальних ситуаціях.

Тоді, розглядаючи процес навчання можна зробити висновок, що для ефективної роботи учнів необхідно:

а) знання мети вивчення, тобто ті кінцеві знання й уміння, які вони повинні придбати в процесі вивчення даної дисципліни в заданий їм час (кінцевий стан «ближнього середовища»);

б) знати форми і способи контролю, що дозволяють оцінити ступінь досягнення мети, а також знати, на які критерії варто спиратися при виборі стратегії і тактики своєї учбово-пізнавальної діяльності (забезпечення функціонування рецепторів системи);

в) мати повні, докладні й адаптивні програми (керівництва), що організують усвідомлену пізнавальну діяльність кожного учня по оволодінню запланованими знаннями й уміннями, що надають в оптимальному обсязі всю необхідну інформацію про зміст і зразки навчальної діяльності з урахуванням психолого-педагогічних особливостей сприйняття й усвідомлення цієї інформації даним контингентом.

г) мати визначений мотиваційний напрям, інтерес і переконаність у значимості і необхідності придбання зазначених знань і умінь, що спонукували би кожного учня до активної і свідомої роботи (забезпечення роботи каналів зв'язку).

Не викликає сумнівів те положення, що чим краще структуровано і систематизована сукупність знань, що підлягають засвоєнню, тим у більшому ступені учню ясні мета вивчення і значимість оволодіння даною системою знань і умінь, тим легше і міцніше ці знання й уміння засвоюються. Тому для ефективного і результативного навчального процесу необхідна попередня робота вчителів по доборі знань, по визначенню цілей і по створенню посібників, у яких для учнів структуруються й у систематичному виді пред'являються ті знання і методики, якими вони повинні опанувати в рамках вивчення даної дисципліни відповідно до покладеного на цю дисципліну функціями в загальній підготовці фахівців.

При розробці цих дидактичних засобів вчитель повинен оцінити, які знання, з якою метою й у якому ступені він припускає сформувати в учнів у результаті вивчення ними даного матеріалу. Вчитель повинен врахувати особливості окремих видів навчальних занять і визначити сукупність різних видів діяльності учнів, що забезпечить досягнення поставлених цілей і формування розумових і психічних якостей що навчаються. При цьому найважливішу роль грає встановлення послідовності дій що навчаються, розкриття операційного складу дії (визначення виконавчих, оцінних і особливе орієнтованих дій), перебування способів підняття мотивації пізнавальної діяльності, що навчаються до участі в процесі.

Друга головна задача вчителя відноситься до керування процесом навчання і полягає в актуалізації принципу активності і самоврядування в пізнавальній діяльності учнів, тобто вчителю необхідно застосувати таку організацію навчальних занять, при якій кожен учень утягував би в активну, цілеспрямовану, усвідомлену самостійну роботу з оволодіння основами теорії і методами її застосування в рамках даного навчального матеріалу. Якщо процес навчання побудований вірно і що направляється: допомогою посібників (дидактичних засобів) цілеспрямована робота учнів приносить запланований і очікуваний їм результат, якщо засвоювані знання перетворяться учнем в особисто для нього значиму систему, то з'являється інтерес, що сприяє ще більшому підйому ефективності процесу навчання.

Володіння вчителем основами дидактики і педагогічної психології дозволяє забезпечити (за допомогою підготовки навчально-методичних посібників, тобто за допомогою учбово-методичної діяльності вчителів) повідомлення учнем знань про закони процесу пізнання, розкрити для них сутності пізнавальної діяльності, сприяючи тим самим оптимізації цієї діяльності, – допомогти учням учитися результативніше, глибше опановувати знаннями й уміннями, сприяти росту самосвідомості учнів, поглиблювати процес самовиховання і самовдосконалення.

Література

Григорьева Е.А, Оценивание как метод педагогического исследования: Автореф. дисс. канд. пед. наук. – Л., 1974.

Здравомыслов А.Г. Методология и процедура социологических исследований. – М.:Высшая школа, 1969.

Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности.-Л., 1970.

Методы педагогических исследований /Под ред. А.И. Пискунова, Г.В. Воробьёва.-М.:Педагогика, 1979.

Осипов Г.В., Андреев Э.П. Методы измерения в социологии. – М., 1977.

Паниотто В.И., Максименко B.C. Количественые методы в социологических исследованиях. – К.:Наука, 1982.