Прагнення постійно оптимізовувати навчально-ви­ховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій різних рів­нів і різної цільової спрямованості. Подальший їх роз­виток пов'язаний з орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти й виховання.

Технологія як наука про майстерність

Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання є їх технологізація - не­ухильне дотримання змісту і послідовності етапів впро­вадження нововведень.

Історично поняття «технологія» (грец. techne ­- мистецтво, майстерність і logos - слово, вчення) у зна­ченні науки про майстерність виникло у зв'язку з тех­нічним прогресом. Найзначущішим воно є у виробничій діяльності, де технологія тлумачиться як сукупність знань про способи і засоби оброблення матеріалів, мис­тецтво володіння процесом. До основних ознак техноло­гії належить стандартизація, уніфікація процесу, мож­ливість його ефективного та економічного відтворення відповідно до заданих умов. Технологічний процес зав­жди передбачає чітку послідовність операцій з викорис­танням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) запевних умов.

Провідним у будь-якій технології вважається де­тальне визначення кінцевого результату і точне досяг­нення його. А передумовами застосування поняття «технологія» щодо процесів у виробничій чи соціальній сферах є їх запрограмованість, окресленість кінцевих властивостей передбачуваного продукту, засобів його створення, цілеспрямоване моделювання умов їх здійснення, а також реальне функціонування цих процесів.

Науково-технічний прогрес зумовив технологізацію не лише матеріального виробництва, а й інтенсивно проник у сферу культури, гуманітарного знання. Усі технології поділяють на два види:

1. Промислові. До них належать технології пере­роблення природної сировини (нафти, деревини, руди тощо) або одержаних з неї напівфабрикатів (металів, деталей і вузлів будь-яких виробів). Вони вимагають неухильного дотримання послідовності передбачених технологічних процесів і операцій. Заміна одного про­цесу іншим, зміна їх послідовності часто знижує ре­зультативність або взагалі унеможливлює досягнення позитивного результату.

2. Соціальні. Для таких технологій вихідним і кін­цевим результатом є людина, а основним параметром змін - одна чи кілька її властивостей. Соціальні техно­логії гнучкіші за промислові. Проте неухильне дотри­мання послідовності навіть найрезультативніших про­цесів у соціальній сфері ще не гарантує досягнення не­обхідної ефективності. Адже людина є надто складною системою, на неї впливає багато зовнішніх чинників різ­ної сили і спрямованості, тому заздалегідь передбачити ефект конкретного впливу на неї неможливо. Специфі­ка соціальних технологій полягає в можливості присто­сування їх до будь-яких умов, оскільки вони здатні ско­ригувати недоліки процесів і методик технологічного процесу. Однак ці технології досить складні за організа­цією і здійсненням. На цій основі грунтуються твер­дження про них як технології вищого рівня організації.

Спільне між промисловими і соціальними техноло­гіями те, що завершальним результатом їх використан­ня є продукт із заданими властивостями.

Розвиток цивілізації завжди пов'язаний із прогре­сом у сфері обох цих технологій. З кожним витком циві­лізаційного розвитку зростали вимоги до соціальних технологій як важливого чинника гармонізації взаємо­дії людини і природи, людей на планеті. Не менш гос­трою є ця проблема і на постіндустріальному етапі роз­витку людства.

З цього приводу німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804), виокремлюючи культуру простих умінь і культуру дисципліни волі; зазначав, що культура умінь здатна торувати шлях злу, якщо культура ВОЛІ не стане їй противагою. Йдеться про інструментальну і гумані­тарну культури, на яких базується технологічний і мо­ральний потенціал суспільства. Як відомо, еволюційні кризи здебільшого виникали тоді, коли інструменталь­ний інтелект недостатньо стримувався інтелектом гума­нітарним. Тобто суспільство живе стабільно доти, доки руйнівний потенціал виробничих, зокрема і військових, технологій врівноважується якістю культурно-психо­логічних засобів стримування. Якщо ж енергетичний потенціал технологій, що прогресує, суттєво перевищує можливості нормативної регуляції, суспільство опиня­ється в кризовому стані. Надалі, нагнітаючи напружен­ня екологічних і соціальних конфліктів, воно або стає жертвою власної могутності, або встигає своєчасно пере­будувати технологічні, організаційні, інформаційні, нормативні параметри діяльності, виходячи на новий щабель розвитку.

Історичні аспекти педагогічної технології

Термін «педагогічна технологія» з'явився в освіті порівняно недавно. щодо навчального процесу його бу­ло вжито у 1886 р. англійцем Джеймсом Саллі (1842­-1923). Однак дискусія з приводу того, чи існує в приро­ді педагогічна технологія як певний інструмент навчан­ня й виховання, яким може оволодіти кожний педагог, триває дотепер. У ній окреслилося дві принципові пози­ції. Прибічники однієї переконані, що виховання й нав­чання є творчими процесами, інтуїтивним осягненням світу іншої людини і відповідним впливом на цей світ.

Їх опоненти доводять, що педагогічний процес має інс­трументальний характер. Його мета полягає у вихован­ні особистості із заздалегідь заданими властивостями.

Одним із перших оприлюднив ідею технологізації навчального процесу видатний чеський мислитель-гу­маніст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592-1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «Друкує» людей. Учитель, на його думку, в педагогічному процесі користується тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типо­графські працівники, створюючи книгу. Технологія нав­чального процесу, за переконаннями Я.-А. Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка, за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встано­вити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що Я.-А. Коменський розглядав технологізацію як важ­ливий засіб впровадження провідних дидактичних принципів.

Видатний французький філософ і педагог епохи Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712-1778) основою розвитку особистості вважав вільне виховання, за якого «дитина живе в радості, самостійно відчуваючи, слуха­ючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись, за­довольняючи жагу пізнання». Зважаючи на природу дитини, необхідно відмовитися від встановлених волею вихователя обмежень, відучати дитину від сліпого під­корення цій волі, дотримуватися непорушних природ­них законів. Внутрішньою мотивацією цього процесу є прагнення дитини до самовдосконалення, самопізнан­ня, творчого саморозвитку.

Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) актуальним завданням педагогіки вважав СТворення «механізму освіти», що дасть змогу кожному Підготовленому педагогу, який докладе багато власних Зусиль, виховати будь-яку дитину.

Концепція розвитку особистості американського гу­маніста Карла Роджерса (1902-1987) основана на протиставленні когнітивного (засвоєння знань, розвиток Особистості учня під неухильним контролем педагога) і дослідного (зорієнтованого на особистісний розвиток та емоційну сферу учня) типів навчання. За твердженням Роджерса, особистий досвід самоцінний для учня і тому є єдиним критерієм оцінювання життєвих подій. Учін­ня, у процесі якого особистість самостійно розвиваєть­ся, приносить величезне задоволення, вирішальновпливаючи на особистість людини.

Австро-німецький філософ і педагог, засновник антропософії Рудольф Штейнер (1861-1925) започат­кував індивідуальний підхід до виховання дітей, який ліквідовував відокремлене навчання дівчаток і хлопчи­ків, поділ за соціальними прошарками, ступенем обда­рованості і належності до різних віросповідань. Най­важливішою проблемою людського мислення Ш тейнервважав необхідність «зрозуміти людину як засновануна собі самій вільну особистість». На основі антропосо­фії, яка вивчає людину в тілесному, душевному і духов­ному аспектах, він створив педагогіку, що охоплює роз­виток і саморозвиток цілісної особистості, її здібностейдо пізнання, мистецтва, розвитку власних почуттів, мо­ральних задатків і релігійних переживань. Завданняпедагога Штейнер вбачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень і умовисновків. Саме цей принцип було покладено в основу навчання і вихо­вання у перlIIій Вільній вальдорфській ІІІколі.

Представники «педагогіки творчості» (Ф. Гансберг, Е. Лінде, Г. Шаррельман) засуджували спроби вплива­ти на неповторну особистість дитини за допомогою тех­нології. Будучи переконаними, що до кожної особистос­ті дитини необхідно добирати індивідуальні засоби ви­ховання, вони не визнавали ідеї і можливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до ду­ші дитини.

На відмові від педагогічної технології як інструменту впливу на дитину грунтуються традиції «вільного вихо­вання", які започаткували і розвивали в Росії Лев Тол­стой (1828-1910), Костянтин Вентцель (1857-1947),

Луїза Шлегер (1863-1942) та ін. Вони заперечували можливість «технологізувати» педагогічний процес, пропагували ідею створення особливого дитячого світу, «пробудження душі дитини», прагнення зберегти в лю­дині оригінальність і яскравість дитинства, а успіlIIністьчи неуспіlIIНість роботи навчального закладу оцінювалине на підставі використовуваних технологій, а зважаю­чи на творчу спрямованість особистості педагога, на створений ним клімат у процесі навчання й виховання.

У колишньому Радянському Союзі педагогічні тех­нології розглядали як засіб реалізації білыІ Івицькоїї ідеології, що надавало їм відповідної політичної заанга­жованості, вимагало врахування класових характерис­тик індивіда у процесі цілеспрямованої діяльності то­що. Зміст інформації свідомо добирали з орієнтацією навиховання комуністичної свідомості й моралі. Тобтопедагогічні технології використовувались як засіб фор­мування комуністичного світогляду і поведінки. Полі­тично заангажовані вчені, педагоги-практики активнорозпочали процес конструювання адекватних цим зав­данням технологій.

Однією з перlIIИХ була створена протягом 20-х років ХХ ст. педологія (грец. pais (paidos) - дитина і logos ­- слово, вчення) - комплексна наука про дитину, яка, зазадумом її засновників, мала стати антропологічною базою педагогіки. Саме в наукових працях із педоло­гії, заснованих на рефлексології (М. Басов, В. Бехте­рєв, О. Ухтомський, С. Шацький), вперlIIе згадано тер­мін «педагогічна технологія». Тоді розповсюджувалосяй поняття <<педагогічна техніх;Ф> - сукупність прийо­мів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну органі­зацію навчальних занять. Елементами педагогічної тех­нології вважали також уміння оперувати навчальним ілабораторним обладнанням, використовувати наочні посібники. Нормативні педагогічні знання виводили з педології і вибудовували за схемою, згідно з якою кон­кретні педагогічні впливи повинні відповідати конкрет­ним умовам виховання і віковим особливостям дитини. Педагоги, які сповідували цей підхід, намагалися вивча­ти побутові, природні, соціальні й культурні чинники се­редовища, які зумовлювали розвиток дитини, її генетич­ні, фізіологічні, психологічні, соціальні характеристики як похідні від соціальних умов життя. З цією метою вони використовували тести, анкети, інтерв'ю, експерименти, життєві спостереження. Збагачення і розвиток життєвих уявлень, входження дітей у світ природи, праці і сусальних відносин сприяли оволодінню ними системоюзнань, цілісних уявлень, яких не давало і не могло датина ВКОЛИIIIНЄ мікросередовище. Згідно з концептуаль­ним задумом педологів, беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи на ВКОЛИIIIНЄ середовище відпо­відно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, діти перетворюють свій ціннісно-емоційний світ, оволодіва­ють соціально значущими видами діяльності. Цей ас­пект педагогічної технології був високо оцінений відо­мими зарубіжними вченими (Д. Дьюї, В. Кілпатрік).

У 30-ті роки ХХ ст. розпочалася технологічна рево­люція в освітній системі США. Протягом наступних де­сятиліть зазнало еволюції тлумачення терміна (,педаго­гічна технологія», що породило дискусію про його сут­ність, структуру і джерела розвитку. Трансформація його змісту від «технології в освіті» до «технології осві­ти» охоплює чотири періоди.

1.1940-1950 рр. У цей час з'явилися і впроваджу­вались у навчальний процес технічні засоби запису, від­творення звіку та проекції зображення, термін «техно­логія в освіті», який протягом наступних років підвпливом праць із методики застосування різноманітних технічних засобів навчання модифікувався в термін«педагогічні технології».

2. Середина 50-х - 60-ті роки. Протягом цього пері­оду педагогічна громадськість активно дискутувала щодо суті поняття «педагогічна технологія», внаслідок чого виокремилось два напрями його тлумачення, а відповідно, і суті педагогічної технології як феномену. Представники одного з них виступали за необхідність застосування аудіовізуальних (лат. audio - чую, слу­хаю і visualis - зоровий) засобів і програмованого нав­чання (technology іп education), прихильники іншого головним завданням вважали підвищення ефективності організації навчального процесу (technology of educati­оп), подолання відставання педагогічних ідей від стрім­кого розвитку техніки. На цій підставі один напрям був означений як «технічні засоби у навчанні», другий, Овиник дещо пізніше, - як «технологія навчання», або «технологія навчального процесу». Тоді у багатьох високо розвинутих країнах почали видавати спеціальні пе­дагогічні часописи: у США - журнал «Педагогічна тех­нологія» (1961), у Великій Британії (1964), Японії (1965) та Італії (1971) - «Педагогічна технологія і програмова­не навчання». У 1967 р. в Англії було створено Націо­нальну раду з педагогічної технології, у США – Інститут педагогічної технології. У колишньому Радянському Со­юзі започатковано дослідження з алгоритмізації навчан­ня (Л. Ланда). Педагогіка і психологія намагалися знай­ти раціональні для себе зерна в обгрунтованій філософі­єю та соціологією концепції системного підходу в до­слідженні соціальних, природних явищ і процесів.

3. 70-ті роки ХХ ст. У системі освіти розпочато мо­дернізацію навчального обладнання і навчальних пред­метних середовищ як необхідної умови реалізації про­гресивних методик і форм навчання. Утверджувалось тлумачення педагогічної технології як вивчення, роз­роблення та застосування принципів оптимізації нав­чальної діяльності на основі найновіших досягнень нау­ки і техніки. Завдяки використанню основ інформатики, теорії телекомунікацій (грец. tele - далеко і лат. commu­nicatio - зв'язок, повідомлення), педагогічної квалі­метрії (галузі педагогічної науки, яка вивчає і реалізуєметоди кількісного оцінювання якості навчально-ви­ховного процесу), системного аналізу та нових досяг­нень психолого-педагогічної науки було значно розши­рено базу педагогічної технології. Тоді ж розпочато підготовку професіональних педагогів-технологів, ма­сове використання таких технічних засобів навчання, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, полі­екран, електронна дошка, синхронізатори звуку та зоб­раження тощо. Педагогіка почала використовувати можливості без машинного програмування, набули по­пулярності створені за принципом програмування по­сібники, зокрема з педагогіки.

4. 80-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. На цей пері­од припало створення і розвиток мережі комп’ютерних лабораторій і дисплейних класів. Динамічно розвива­ються програмовані, інтерактивні засоби навчання, тривають різноманітні дослідження теоретичних пи­тань педагогічної технології та шляхів її практичного впровадження.

Запропонована періодизація вибудовується на таких конкретних фактах:

1946 р. - обґрунтування плану аудіовізуальної осві­ти в університеті штату Індіана США.

1954 р. - обгрунтування ідеї програмованого нав­чання.

1961 р. - відкриття факультету технології навчан­ня в університеті Південної Кароліни.

1968 р. - розроблення і застосування мови програ­мування лада в школі (Масачусетський технологічний інститут США).

1976 р. - створення першого персонального ком­п'ютера.

1981 р. - застосування у навчанні спеціальних програмованих засобів у дисплейних класах.

1990 р. - використання інтерактивних технологій в освіті.

Історію становлення педагогічної технології певною мірою відтворює така схема: задум упровадити інже­нерний підхід «<інженерна педагогіка») ~ технічні за­соби в навчальному процесі ~ алгоритмізація навчан­ня .--+ програмоване навчання ~ технологічний підхід ~ педагогічна технологія (дидактичний аспект) ~ пове­дінкова технологія (аспект виховання). Не всі складові педагогічної технології набули однакового розвитку. Особливо складним є створення технології виховання, хоча й ця галузь має вагомі напрацювання у процесі становлення і функціонування педагогіч­них технологій простежуються певні тенденції та зако­номірності. Передусім необхідні об'єктивні та суб'єк­тивні передумови. Наприклад, педагогічні технології, засновані на ідеях «Школи діалогу культур», «імовір­нісна педагогіка» могли утвердитися лише внаслідок кризи педагогічної технології, розробленої на ідеях «розвивального навчання» .

Загалом, технологія як феномен є важливою складо­вою історії людства, формою вираження інтелекту, сфо­кусованого на розв'язанні важливих проблем буття, синтезом розуму і здібностей людини.

Сутність і особливості педагогічної технології

З визнанням педагогічної технології важливим чин­ником навчально-виховного процесу не припинялися спроби з'ясування її сутності та особливостей. З одного боку, це спричинено поглибленням наукового і прак­тичного інтересу до педагогічних технологій як засобу підвищення ефективності навчально-виховного проце­су, з ІНШОГО - розвитком конкретних педагогічних тех­нологій, у процесі якого розкривалися нові їх універ­сальні сутнісні дані. Підходи дослідників до визначен­ня поняття «педагогічна технологія» різноманітні.

Наприклад, російський учений Борис Ліхачов (1929­-1998) розглядає педагогічну технологію як сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спе­ціальний набір і поєднання форм, методів, способів, при­йомів навчання, виховних засобів; організаційно-мето­дичний інструментарій педагогічного процесу. Росій­ський педагог-новатор Ігор Волков тлумачить її як опис системи дій учителя та учнів, які слід виконувати для оптимальної реалізації навчального процесу. Педагог­ дослідник п. Москаленко вважає цей феномен послідов­ним (системно представленим) рядом вказівок, діяль­ностей і операцій моделювання, реалізації діагностики ефективності, корекції процесу навчання або вихован­ня. Володимир Беспалько визначає педагогічну техно­логію як проект певної педагогічної системи, що реалі­зується на практиці, як змістову техніку реалізації нав­чально-виховного процесу.

Асоціація з педагогічних комунікацій і технологій США трактує її як комплексний, інтегрований процес, який включає людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем, що охоплюють основні аспекти засвоєння знань. У «Глосарії термінів з техноло­гій освіти» (Париж, ЮНЕСКО) це поняття сформульова­но як системний метод створення, застосування і визна­чення всього процесу викладання та засвоєння знань зурахуванням технічних і людських ресурсів та їх взає­модії, завдання якого - оптимізація форм освіти.

На думку російського педагога Михайла Кларіна, пе­дагогічна технологія є системною сукупністю і порядком функціонування всіх особистісних, інструментальних і методичних засобів, що використовуються для досягнен­ня педагогічних цілей. Російський учений Віталій Слас­тьонін вбачає в ній закономірну педагогічну діяльність, яка реалізує науково обгрунтований проект дидактич­ного процесу і володіє більш високим ступенем ефек­тивності, надійності, гарантованого результату, ніж за використання традиційних методик навчання. За укра­їнською дослідницею Ольгою Козловою, педагогічна технологія є радикальним оновленням інструменталь­них і методологічних засобів педагогіки і методики за Умови збереження наступності в розвитку педагогічної науки і шкільної практики, набором технологічних процедур, які забезпечують професійну діяльність учи­теля, - гарантованістю кінцевого результату.

Спільним в усіх визначеннях є спрямування педаго­гічної технології на підвищення ефективності навчаль­ного процесу, що гарантує досягнення запланованих ре­зультатів навчання.

Існує загальноприйняте уявлення про технологію як конструювання навчального процесу за певною схемою (рис. 3), яка відображає ознаки, притаманні й традицій­ній організації навчального процесу: впорядкованість процесу навчання, мети і оцінювання результатів.

Педагогічна технологія функціонує як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як сис­тема способів, принципів і регулятивів, які застосову­ють у навчанні, і як реальний процес навчання. Не менш поширений погляд на неї як на конструкцію, стратегію, алгоритм дій педагога, організацію педаго­гічної діяльності. Але як би її не розглядали, головне в педагогічній технології - розроблення, деталізація інс­трументальних аспектів педагогічного процесу. Ство­рення нової технології, як правило, є наслідком незадово­лення результатами навчання й виховання, а також не­ефективністю педагогічної діяльності як професійного експромту. Суттєвою особливістю педагогічної техноло­гії є те, що довільним діям вона протиставляє жорсткі алгоритмічні приписи, систему логічно вмотивованих дій, послідовний перехід від елементу до елементу.

Потреба в розробленні технологічних конструкцій виникла у зв'язку з ідеєю управління педагогічним про­цесом. Реалізація її стала можливою на основі систем­ного підходу, що дає змогу порівняти різноманітні педа­гогічні вміння, які у своїй сукупності гарантують ре­зультат.

Розробленню нової технології, як правило, переду­ють нові потреби (цілі) суспільства, наукові відкриття або результати наукових досліджень. Наприклад, ви­никненню програмованого навчання передували розви­ток кібернетики та інформатики, створення електрон­но-обчислювальної техніки; виникненню й розвитку проблемного навчання - дослідження закономірнос­тей розвитку мислення, вчення російського психолога Льва Виготського (1896-1934) про зону найближчого розвитку. Філософські, психологічні дослідження з проблем людської діяльності прислужилися формуван­ню діяльнісного підходу в навчанні та обґрунтуванню контекстного навчання, моделюванню професійної ді­яльнocтi в навчальному процесі.

Процес становлення нової педагогічної технології охоплює такі етапи: виникнення суспільної потреби ­фундаментальні дослідження в галузі психології ­прикладні психолого-педагогічні дослідження - роз­роблення нових технологій - відображення новоство­рених технологій у навчально-програмній та навчаль­но-методичній документації.

В освітній практиці педагогічна технологія може функціонувати на таких рівнях:

1. 3агальнопедагогічний рівень функціонування пе­дагогічної технології. 3агальнодидактична, загально ви­ховна технологія репрезентує цілісний освітній процес урегіоні, освітньому закладі, на певному рівні навчаннячи виховання. У такому вигляді педагогічна технологія тотожна педагогічній системі, оскільки вона містить су­купність цілей, змісту, засобів і методів навчання (вихо­вання), алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів навчаль­но-виховного процесу.

2. Предметно-методичний рівень функціонування педагогічної технології. Йдеться про застосування педа­гогічної технології як окремої методики, тобто як су­купності методів і засобів реалізації певного змісту нав­чання та виховання в межах одного предмета, групи, вдіяльності педагога.

3. Локальний (модульний) рівень функціонування педагогічної технології. 30рієнтована на цей рівень пе­дагогічна технологія реалізується як технологія окре­мих частин навчально-виховного процесу, розв’язання окремих дидактичних і виховних завдань (технологіяокремих видів діяльності, формування понять, вихо­вання окремих особистісних якостей тощо).

У зв'язку з цим правомірним є розмежування таких понять, як «освітня технологія», «педагогічна техноло­гія», «технологія навчання (виховання, управління»>, оскільки кожне з них має свою ієрархію цілей, завдань, змісту.

Об'єднують освітню, педагогічну технологію, а та­кож технологію навчання (виховання, управління) ак­туальні для певного історичного етапу освітні концеп­ції, педагогічні парадигми (системи поглядів).

Освїmuя mехuолоzїя. Вона відображає загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору.

Призначення освітніх технологій полягає у розв'язанні стратеГІЧНИХ для системи освіти завдань: прогнозуван­ня розвитку освіти, проектування і планування цілей, результатів, основних етапів, способів, організаційних форм освітньо-виховного процесу. Такими освітніми технологіями є концепції освіти, освітні закони, освітні системи. У сучасній Україні такими освітніми техноло­гіями є гуманістична концепція освіти, Закон України

«Про освіту», система безперервної освіти (дошкільний, шкільний, вузівський, поствузівський рівні) та ін.

Педаzоzїчuа mехuолоzїя. Відображає тактику реа­лізації освітніх технологій у навчально-виховномупроцесі за наявності певних умов. Педагогічні техно­логії акумулюють і виражають загальні ознаки та за­кономірності навчально-виховного процесу незалежновід конкретного навчального предмета. :Кожна конкрет­на педагогічна технологія відображає модель навчаль­но-виховного та управлінського процесів у навчальному закладі, об'єднує в собі їх зміст, форми і засоби. Вона може охоплювати й спеціалізовані технології, що засто­совуються в інших галузях науки і практики - елек­тронні, нові інформаційні технології, промислові, по­ліграфічні, валеологічні (які зберігають здоров'я) тощо.

Техuолоzїя uавчаuuя (виховаuuя, уnравлїuuя). Цей тип технології моделює шлях освоєння конкретного нав­чального матеріалу (поняття) в межах відповідного нав­чального предмета, теми, питання. За багатьма парамет­рами вона є наближеною до окремої методики. Дидактич­на технологія охоплює зміст, форми, методи навчання. Специфічні зміст, форми і методи властиві й технології виховання або управління. У структурі технології нав­чання (виховання, управління) виокремлюють підрівні:

- кількість технологічних етапів;

- ступінь технологічності;

- складність технологічності;

- гнучкість і мобільність технології тощо.

З'ясування цих параметрів забезпечує прийняття виваженого рішення про доцільність впровадження конкретної технології навчання, виховання.

Важливими теоретичною і практичною проблемами є співвіднесення дидактичних систем і технології нав­чання. Щодо цього в орієнтації педагогічної свідомості окреслилося такі два напрями:

1. Технологічний напрям організації педагогічного процесу. Спрямований він на ефективність навчання, розроблення критеріїв засвоєння, формування і підсуму­вання оцінювання, подання інформації та етапів її засво­єння, конкретизацію навчальних цілей, корекцію зво­ротного зв'язку, повне засвоєння знань, умінь і навичок.

2. .гуманістичний напрям організації педагогічного процесу. Прибічники його головною метою своєї діяль­ності вважають формування і розвиток критичного, творчого мислення.

Перший напрям реалізується за допомогою «тех­нології навчання», другий - за допомогою моделей навчання, передусім дослідницької, комунікативно­ діалогової, дискусійної та ігрової. Модель навчання тлумачиться як окреслена схема або план діяльності педагога у навчальному процесі. Її стрижнем є органі­зована вчителем діяльність учнів. Якщо технологічно­ орієнтована модель передбачає репродуктивний ха­рактер діяльності учнів, то Пошукова - продуктив­ний, пошуковий.

Середовищем реалізації педагогічної технології є технологічний процес.

Технологічний процес - система технологічних одиниць, зорієн­тованих на конкретний педагогічний результат.

У теорії виховання технологічними процесами є, наПриклад, меТОДика колективних творчих справ, ме­ТОДика організації колективу, система виховної роботи ТОЩо, у теорії навчання - система форм і засобів вив­чення певної теми навчального курсу, організація прак­ТИчних занять з відпрацювання умінь і навичок грамот­Ного Письма або розв'язання задач.

На педагогічний результат технологічного процесу ВПЛивають рівень майстерності педагога, ступінь роз­витку кожної дитини, психологічний клімат у колекти­ві тощо.

У педагогічній технології виокремлюють також тех­нологічні схеми і технологічні карти.

Технологічна схема - умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі фУНКЦіональні елементи і позначення логіч­них зв'язків між ними.

Таке зображення є необхідною умовою унаочнення процесу, що сприяє його аналізу і ефективному застосу­ванню. не підміняє вона методику. Як відомо, методика обумов­люється окремою дидактикою, яка враховує своєрідністьзмісту освіти і засобів і1 засвоєння. За смислом поняття «методика - ширше за поняття «технологія», адже воно включає разом із змістовим інструментальний аспект пе­дагогічного процесу. У межах методики можуть співісну­вати різні технології. Отже, методика є окремою теорією, а технологія - алгоритмом її втілення у практику.

Педагогу недостатньо знати методику, він повинен уміти трансформувати знання і вміння, тобто володіти технологією отримання запланованого результату. Сут­тєвою особливістю педагогічної технології є гаранту­вання кінцевого результату і проектування майбутньо­го навчального процесу.

Останнім часом увійшов у вжиток термін «інновацій­на педагогічна технологія». Одні дослідники тлумачать його як цілеспрямоване систематичне та послідовне впровадження в практику прийомів, способів педагогіч­них дій і засобів, які охоплюють цілісний навчально-ви­ховний процес від визначення його мети до одержанняочікуваних результатів, інші - як комплексний, інте­грований процес, що охоплює суб'єктів, ідеї, способи ор­ганізації інноваційної діяльності і забезпечує результа­тивність нововведення. За іншими підходами до іннова­цій зараховують не просто створення нових засобів, а й сутнісні зміни, які виявляються в новому способі діяль­ності, стилі мислення. У цьому контексті вважають ін­новаційними підходи, що перетворюють характер нав­чання щодо його цільової орієнтації, взаємодії педагога іучнів, їх позиції в навчальному процесі.

Водночас висловлюються думки щодо обмеження використання поняття «технологія - у педагогіці, до­цільності функціонування його лише у сфері дидакти­ки, оскільки визначити діагностичну мету чітко і якіс­но можна лише у навчанні. Нею може бути засвоєння певного обсягу навчального матеріалу, способів дій при підготовці до професійної діяльності тощо. Цей підхід аргументується тим, що якість засвоєного конкретного матеріалу можна легко проконтролювати й оцінити.

Значно важче чітко визначити діагностичну мету (на­приклад, рівень сформованості певної психологічної, особливо особистісної якості) у вихованні. Тому створи­ти технологію, на думку прибічників цього підходу, неможливо, оскільки не існує системи діагностичних за­

Технологічна карта - опис процесу у вигляді покрокової, поетапної послідовності дій із зазначенням засобів, що використовуються.

Професійне вміння проектувати технологічну карту є одним із інноваційних компонентів професійної діяль­ності педагога, вершиною його методичної вправності. [рунтується воно на добре розвинених рефлексивних здібностях педагога, а за своєю суттю є інтегративним, багатокомпонентним.

Технології максимально пов' язані з навчальним процесом, діяльністю тих, хто навчає, і тих, хто навча­ється. Структуру технології навчання утворюють:

а) концептуальна основа;

б) змістова частина, яка охоплює:

- постановку, максимальне уточнення, формулю­вання цілей (загальних і конкретних) щодо досягнення результатів;

- зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина, до складу якої належать такі компоненти:

- організація навчального процесу відповідно допоставлених цілей;

- методи і форми навчальної діяльності учнів та ді­яльності викладачів;

- управління навчальним процесом (оцінювання поточних результатів, корекція навчання, спрямована

на досягнення поставлених цілей); .

- заключна оцінка результатів.

Педагогічній технології притаманні всі ознаки сис­теми: логіка процесу, взаємозв'язок частин, структурнаі змістова цілісність, соціо- і природодоцільність, інтен­сивність усіх процесів.

Оскільки технологія є важливою умовою втілення концепції в практику, закономірно постає питання, а чисобів. "у процесі виховання можна спиратися лише на розроблені методики і суб'єктивні методи контролю. "у зв'язку з цим доцільно, на їх погляд, вести мову лише про <І елементи технологізації виховання», використан­ня яких сприяє ефективності виховного процесу.

Сучасна практика виховання перебуває у перехідній стадії - вихователі та вчителі ще не працюють за ціліс­ними науковими технологіями, але вже поступово від­ходять від замкненого на індивідуальності інтуїтивногорозв'язання виховних завдань. Помітна тенденція довпровадження апробованих технологічних знахідок, прагнення до уніфікації та стандартизації вимог.

Виховну технологію не можна ототожнювати з вихов­ним методом. Якісно нові методи, які Грунтуються нарефлексивно-вольових механізмах, механізмах співпере­живання й позитивно-емоційного оцінювання, апелюютьдо самосвідомості, свідомого, творчого ставлення людинидо суспільних норм і цінностей, український дослідникІван Бех кваліфікує як виховні технології особистісноїорієнтації.

Класифікація педагогічних технологій

Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педаго­гічних технологій, динаміка продукування яких пос­тійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність пе­дагогічних технологій зумовлюють необхідність їх кла­сифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згрупова­но за різноманітними системними та інструментальнозначущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:

1. За рівнем застосування:

- загально педагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);

- предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

- локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

- 2. За провідним чинником психічного розвитку:

- біогенні (провідна роль належить біологічним инникам);

- соціогенні (переважають соціальні чинники);

- психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

3. За філософською основою:

- матеріалістичні та ідеалістичні;

- діалектичні та метафізичні;

- наукові та релігійні;

- гуманістичні й антигуманні;

- антропософські (грец. anthropos - людина і sop­hia - мудрість) і теософські (засновані на вченнях провсезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);

- вільного виховання та примусу Тощо.

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

- асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

- біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r - поведінка) (за основу взято теорію научіння);

- розвивальні (r'рунтуються на теорії розвитку здіб­ностей);

- сугестивні (засновані на навіюванні);

- нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістич­ному програмуванні);

- гештальттехнології (нім. Gestalt - цілісна фор­Ма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:

- авторитарні (засновані на чіткій надмірній регла­ментації);

- дидактоцентристські (центровані на навчанні);

- особистісно-орієнтовані (гуманно-особисті сні, технології співробітництва, технології вільного вихо­вання) .

6. За орієнтацією на особисті сні структури:

- інформаційні (формування знань, умінь, навичок);

- операційні (формування способів розумових дій); - емоційно-художні й емоційно-моральні (форму­вання сфери естетичних і моральних відносин);

- технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

- евристичні (розвиток творчих здібностей);

- прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

. 7. За типом організації та управління пізнавальною ДІЯльністю:

- структурно-логічні технології навчання (поетап­не формулювання дидактичних завдань, вибору способуїх розв'язання, діагностики та оцінювання одержанихрезультатів);

- інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

- ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати зав­дання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньо­му процесі використовують театралізовані, ділові, ро­льові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове про­ектування та ін.;

- комп'ютерні технології (реалізуються в дидак­тичних системах комп'ютерного навчання на основівзаємодії «вчитель - комп'ютер - учень» за допомо­гою інформаційних, тренінгових, розвивальних, кон­тролюючих та інших навчальних програм);

- діалогові технології (пов'язані зі створенням ко­МУНІкативного середовища, розширенням просторуспівробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень­учитель », « учитель - автор,>, « учень - автор,> та ін.);

- тренінгові технології (система діяльності щодо від­працювання певних алгоритмів навчально-пізнавальнихдій і способів розв'язання типових завдань у процесі нав­чання - тести, психологічні тренінги інтелектуальногорозвитку, розв'язання управлінських задач).

Педагоги-практики розробляють авторські техноло­гії, які поєднують у різних варіантах елементи апробо­ваних технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані нареалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого ірізнопрофільного навчання.

Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій ма­ють у своїй основі такі концепції засвоєння соціальногодосвіду:

1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах яко­го розроблена теорія формування понять;

2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутріш­ній розумовий план;

3) сугестопедична концепція навчання, яка обr'рун­товує комплексне використання у навчальних ціляхвербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх за­собів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятову­ванню;

4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;

5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.

На основі однієї теорії навчання можуть вибудовува­тися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології нав­чання, які по-різному поєднують слово і наочність. Тео­рія проблемного навчання покладена в основу техноло­гій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну ак­тивність, інтерес, самостійність особистості. Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними парамет­рами. У зв' язку з цим важливо мати цілісну систему заcoбiв опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та про­цесуальний аспекти.

Головні ознаки педагогічної технології

Будучи наділеною всіма ознаками системи, що типо­логічно ріднить її з усіма соціальними системами, педа­гогічна технологія має специфічні сутнісні ознаки, яківиокремлюють її як самодостатній неповторний фено­мен. До таких специфічних сутнісних ознак належать:

- концептуальність (передбачає опору технології на конкретну наукову концепцію або систему уявлень);

- діагностичне визначення цілей і результативності (полягає в гарантованому досягненні цілей, ефективних результатів за оптимальних затрат для досягнення пев­ного стандарту навчання);

- економічність (виражає якість, яка забезпечує резерв навчального часу, оптимізацію праці педагога і досягнення запланованих результатів у найстисліші строки);

- алгоритмізованість, проектованість, цілісність, керованість (передбачає легке відтворення конкретної технології будь-яким педагогом у будь-якому освітньому закладі). Кожний етап і прийом роботи повинен обумов­люватися математично точно і передбачати можливістьзаміни іншим. Керованість пов'язана з можливістю чіт­кого визначення мети, планування, проектування педа­гогічного процесу, поетапної діагностики;

- коригованість (можливість постійного оператив­ного зворотного зв'язку, послідовно орієнтованого начітко визначені цілі). У цьому плані ознаки коригова­ності, діагностичного визначення мети і результативності тісно взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Система контролю та оцінювання розвитку має забезпе­чувати щоденну фіксацію динаміки зміни стану нави­чок, знань, тобто кожна дія педагога повинна обумов­люватися точною діагностикою стану об'єкта;

- візуалізація (характерна для окремих технологій, передбачає використання аудіовізуальної та електрон­но-обчислювальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів іоригінальних наочних посібників).

Не позбавлені рації намагання виокремити ще такі ознаки педагогічної технології:

- декомпозиція педагогічного процесу на взаємо­пов'язані етапи (чим відповіднішим є опис етапу педа­гогічної технології реальному стану певного процесу, тим вища ймовірність досягнення успіху при її розроб­ленні й реалізації);

- координованість і поетапність дій, спрямованих на досягнення запланованого результату (послідовність і порядок виконання дій повинні базуватися на внут­рішній логіці процесу);

- однозначність виконання передбачених процедур і операцій (необхідна умова досягнення адекватних пос­тавленій меті результатів: чим зна.чніші відхилення в діях суб'єкта від приписаних технологією параметрів, тим реальніша і серйозніша небезпека деформувати весь процес і одержати результат, що не відповідає очі­куваному).

Будь-яка педагогічна технологія виражає певний концептуальний підхід до освіти, тому для порівняння технологій необхідно дотримуватися універсальної ме­тодології її проектування та експертизи, послуговую­чись апробованою системою критеріїв оцінки педагогіч­них технологій навчання. Параметри цієї системи да­ють змогу охарактеризувати конкретну педагоГІЧНУтехнологію на етапах її проектування, функціонування, оцінювання результатів.

До критеріїв оцінювання педагогічної технології на етапі проектування належать:

- поділ процесу на етапи, дії, операції;

- алгоритмічність (спосіб і послідовність одержання результату, що визначається вихідними даними);

- технологічна послідовність реалізації етапів, виконання дій, операцій;

- управління.

Критерії оцінювання педагогічної технології на етапі функціонування:

- зміст навчання;

- методи навчання;

- система дидактичних засобів;

- організація навчання.

Критерії ефективності результатів застосування пе­дагогічної технології:

- засвоєння знань (глибина, усвідомленість, сис­темність, ціннісно-смислове ставлення, дієвість, міц­ність, самостійність тощо);

- розвиток ціннісних орієнтацій;

- самореалізація вчителя та учня;

- зміна стосунків у педагогічному процесі;

- специфічне мислення (діалектичність, проблем­ність, аналітичність тощо).

За результатами експертного оцінювання педагогіч­ної технології мають бути з'ясовані такі питання:

1) чи присутній у педагогічній системі, яка підлягає експертизі, технологічний інваріант (незмінна за будь­-яких перетворень величина);

2) чи забезпечує педагогічна система, яка претендує на статус технології, гарантований позитивний резуль­тат, адекватний задекларованим цілям;

3) чи є педагогічна технологія актуальною, тобто чи СПрИяє вирішенню конкретних педагогічних проблем і Труднощів у практиці навчання й виховання.

Отже, сучасна педагогічна технологія повинна га­рантувати досягнення певного рівня навчання й вихо­вання, бути ефективною за результатами, оптимальною щодо термінів впровадження, витрат сил і засобів.

Важливим також є моральний аспект технологізації освіти. Йдеться про «педагогічну чистоту (О. Пєхота), моральну безпеку, валеологічну обґрунтованість і ду­ховну екологічність відомих і створюваних педагогіч­них технологій. Важливо, щоб в основу кожної з них бу­ло покладено принципи гуманістичного світогляду, що передбачають формування таких якостей особистості, як усвідомлення єдності природи і людини, відмова від авторитарного стилю мислення і взаємодії педагога та учня, терпимість, схильність до компромісу, шанобли­ве ставлення до думки іншого, інших культур, мораль­них і духовних цінностей тощо.