Реферат з українознавства
На тему:
"Методика викладання українського народознавства в школі:
зміст та завдання"
План
1. Зміст і завдання курсу методики викладання
українського народознавства в школі
2. Творча лабораторія учителя народознавства
1. Зміст і завдання курсу методики викладання українського народознавства в школі
Головна особливість педагогіки українського народознавства полягає в тому, що вона покликана формувати навчально-виховний процес так, щоб кожен учень добре знав свій народ, а в ньому пізнав себе. За таких умов діти успішно оволодівають народною культурою, духовний набутком своєї нації, зростають її палкими патріотами.
Успіх у вивченні народознавства забезпечується вдало дібраною методикою викладання, принциповими вимогами до особистості вчителя й рівнем національної системи освіти та виховання. Курс методики викладання народознавства висвітлює базовий зміст навчального предмета в школі, напрями формування народознавчих знань та їхню структуру. Адже "народознавство - це сукупність наук про народ, його історію, побут, матеріальну й духовну культуру, виховання та освіту, а також здобутки народних ремесел і промислів, різних галузей мистецтва, досягнення в сфері родинного, громадського, виробничого й державного життя .
У курсі викладання українського народознавства з’ясовується, яким має бути вчитель-народознавець. Учитель сам має бути особистістю, бо особистість може виховати тільки така сама особистість.
Вимоги до сучасного вчителя необхідно дуже високі, йому належить володіти всіма тими якостями, які він хоче виховати в своїх учнів.
Учитель повинен опанувати педагогічну майстерність, любити свою справу, мати високі моральні якості: терплячість, гармонію серця й розуму, чуйність, сердечну турботу та мудрість.
Методика викладання народознавства пропагує використання передового педагогічного досвіду - важливого фактора підвищення педагогічної майстерності, розвитку творчої ініціативи вчителя, невичерпне джерело нового, прогресивного, живої творчості освітян.
Передовий досвід учителів-народознавців вирізняється з масової практики оригінальністю, новизною, творчим ентузіазмом, з новою системою форм і методів навчання з нестандартним використанням прийомів педагогічної діяльності.
У даній методиці представлено творчу лабораторію вчителя - методиста з українського народознавства, яка є фактично лабораторією формування особистості, результатом багаторічного новаторського пошуку. Учитель народознавства має знати традиційні й нетрадиційні принципи, методи та прийоми навчання, їхню взаємозалежність, обґрунтовану наукою й підтверджену практичним досвідом. Тому в курсі методики визначено провідні положення сучасного навчання, способи, які дають позитивні наслідки у реалізації навчальної мети. На педагогічних закономірностях та принципах, методах і прийомах навчання базується зміст освіти в національній школі України, тобто окреслюється система знань, умінь та навичок, якою повинні оволодіти учні протягом усіх років нявчання в школі й котра позитивно впливає на формування особистості учня як активного громадянина незалежної України.
Основною дидактичною формою навчання народознавству є урок. У курсі методики викладання народознавства визначено типи уроків та їхню структуру, вимоги до сучасного уроку народознавства: виховні, дидактичні, психологічні, гігієнічні. Завданням методики є навчити проводити сучасний якісний урок - добре підготовлений, ретельно розрахований відповідно до поставленої мети та наявних можливостей. Пропонуємо увазі читача приклади планів-конспектів уроків українського народознавства різних типів і видів для учнів середніх і старших класів. Ці розробки призначені для досвідченого вчителя, відтак учитель-початківець може мати певні труднощі в ідеалізації плану уроку. Важливим розділом курсу методики є розділ "Формування народознавчих знань та вмінь учнів", в якому розкриваються ази педагогічної майстерності: педагогічні такт і практика, забезпечення активного ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивний розвиток самостійної пізнавальної діяльності учнів, їхніх творчих здібностей, характеристика сучасного уроку народознавства, правила реалізації принципів викладання, опанування яких гарантує досягнення високої результативності у навчанні й вихованні. Разом з методичними порадами, як саме слід вчити учнів, увазі вчителів пропонуються фрагменти чи окремі етапи уроків, які несуть у своєму змісті широкі й важливі народознавчі знання.
Українське народознавство як сукупність наук перебуває у численних міжпредметних зв’язках з іншими шкільними дисциплінами.
Міжпредметні зв’язки мають свої цілі, напрями, методику організації народознавчого навчально-виховного процесу. Курс методики викладання народознавства формує поняття про вміння вчителя та учнів здійснювати інтегративні зв’язки на уроці, факультативних заняттях та виховній позакласній і позашкільній роботі з українського народознавства.
Наочне приладдя є одним із засобів досягнення мети навчання й сприяє правильній організації мислення учнів. Методика вчить ефективно використовувати наочність у різних формах навчально-виховного процесу. Адже органи зору "пропускають" у мозок майже в 5 разів більше інформації, ніж органи слуху, і майже в 73 – ніж органи дотику. Водночас методика вчить не обмежуватися наочністю, бо вона не є метою, а лише засобом досягнення поставленої мети.
Невід’ємною рисою сучасного уроку є застосування в школі засобів масового інформування та їх особливого типу - технічних засобів навчання. Учитель народознавства повинен науково та обґрунтовано застосовувати сучасні види ТЗН: поліекранну проекцію, навчальне телебачення, відеозапис, кодослайди; досконало володіти технічними засобами, методикою їхнього використання, яка є важливою частиною даного курсу.
Відомо, що добре обладнаний навчальний кабінет, досконала методика навчально-виховного процесу забезпечують активізацію пізнавальної діяльності учнів, а отже, міцність знань та зв’язок їх із практикою. Курс пропонує досвід передового вчителя українського народознавства щодо створення кабінету народознавства, його оригінальну схему, вимоги до оформлення, матеріального забезпечення, гігієнічні вимоги до обладнання, освітлення й температурного режиму в класній кімнаті.
Крім основної форми навчання /уроку/, у школі використовуються факультативні заняття з народознавства, які вносяться до розкладу.
Учитель повинен володіти методикою проведення факультативних занять, метою яких є поглиблене вивчення предмета за бажанням учнів.
Учителю-народознавцю пропонується програма, деякі зразки планів - конспектів занять, узагальнений досвід учителя-методиста щодо проведення факультативів, зміст курсу формує уявлення про творчий підхід вчителя до проведення факультативних занять, висвітлює багатющий арсенал потенційних можливостей формування народознавчих знань та вмінь за допомогою цієї допоміжної форми навчання.
Процес виховання - це складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого й організованого формування особистості громадянина незалежної держави. Мета й завдання виховання визначаються потребами сучасного суспільно-економічного розвитку України. Вчителю народознавства належить значна роль у вихованні молодого покоління. Тому в курсі методики розглядається позакласна й позашкільна робота з українського народознавства, яка має чітко виражений творчий характер, потребує творчої свободи, відповідного методичного забезпечення і встановлення певних критеріїв результативності.
Теоретичні положення методики виховної роботи з народознавства підкріплюються практичним досвідом. Сценарії виховних заходів з народознавства подаватимуть суттєву допомогу вчителю в оволодінні методами виховання, які взаємопов'язані з традиційними та нетрадиційними принципами виховання. 3міст виховної роботи з народознавства, запропонований як зразок, підтверджує думку К.Д.Ушинського:
"Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя мета і свої особливості для досягнення цієї мети" .
Перевірка й оцінка знань учнів мають важливе державне значення, оскільки вони є основним засобом контролю органів народної освіти й адміністрації школи за роботою вчителя. Методика викладання українського народознавства пропонує власне народознавчу систему перевірки й оцінки знань учнів. Такі методи перевірки знань і оцінки результатів навчання справляють на розвиток особистості учнів великий виховний вплив.
Пропонована методика викладання є плодом педагогічного досвіду лише одного вчителя українського народознавства. Не було змоги навіть просто порівняти її з іншими через відсутність таких у національній системі освіти.
2. Творча лабораторія учителя народознавства
Учитель народознавства має насамперед бути творчою особистістю. Адже його предмет незвичайний. Незвичайний тим, що дає знання й одночасно виховує громадянина України. Уроки народознавства – це уроки любові до ближнього, до свого міста чи села, до своєї вулиці, до батьків і до Батьківщини. Учитель народознавства несе моральну відповідальність за національну свідомість учнів. Якщо одинадцять років навчання народознавству не прищеплять людині потреби служити своєму народові, то це означає, що вчитель народознавства був професійно непридатним, а його уроки - пустоцвітом.
Учитель-особистість, учитель-майстер своєї справи повинен пам'ятати, що він ставить оцінку учням на уроці, а вони оцінюють його повсякчасно, протягом усього життя. А чи легко й чи взагалі можна завжди працювати на "відмінно"? Це, звичайно, нелегко, але можливо для творчої людини.
Людина, яка мріє стати вчителем українського народознавства, повинна мати неабияку силу волі, палкий темперамент, постійний оптимізм, організаторські здібності, художнє обдаровання. Однак навіть усі ці риси не допоможуть стати справжнім учителем без любові до дітей і ґрунтовних професійних знань.
Учитель народознавства повинен мати вищу освіту, досконало знати історію України, захоплюватися краєзнавчою та пошуковою роботою, багато займатися самоосвітою. Те, що дають спеціалісту вузи, менше від того, що людина здатна взяти сама.
Учитель народознавства має бути зразком культури. А в чому ж полягає культура людини і педагога? Насамперед у його слові. У коваля є ковадло, у вишивальниці - голка з ниткою, а в учителя - слово. Воно має бути завжди чесним, справедливим, образним. Чи може вчитель розповідати про літературу чи театральне мистецтво, музику чи архітектуру, образотворче мистецтво чи історію, коли він не володіє словом?
Слово - це іскорка, яка може запалити вогонь у дитячій душі. І це не просто слова. Саме слово, а не спільне існування в одній школі, на одному уроці, має зв’язувати учня й учителя. Слово – це генератор дружби між старшим і молодшим, між тим, хто вчить, і тим, хто вчиться. Учительське слово є запорукою високих результатів навчання й виховання учнів. Мова вчителя не може бути монотонною, нудною. Ви приходите на урок "будити". Тож несіть із собою учням слово-крицю, слово-сонце! Я впевнена, що й у відповідь Ви почуєте такі самі слова. Вам скажуть їх діти, бо вони так зацікавлені, щоб урок не був сорокап’ятихвилинним „відсиджуванням”, а частиною життя.
Захопіть дітей багатством думок, простотою та якістю викладу й успіх Ваш буде забезпечений, а в класі не існуватиме проблема дисципліни. Кожна людина любить отримувати подарунки. А особливо це люблять діти. Не йдіть на уроки без подарунка! Я маю на увазі не матеріальні речі. Принесіть красиву поезію, веселий жарт, навіть гостру проблему, таку, щоб дитина думала над нею тиждень, місяць щоб та проблема пробудила в дитині якесь почуття, збагатила її духовність.
Якщо помножити 34 поурочні години народознавства на 11 класів, то матимемо 61 повний день спілкування з учнями. А якщо додамо до цього добутку факультативні години, години пошукової, виховної краєзнавчої роботи, то набереться цілий рік особисто Вашого спілкування з учнями. Рік життя! Отже, у Вас є досить часу навчити дітей світлому, доброму, корисному. На Вас, учителя українського народознавства, держава покладає великі надії. То чи можна забувати про цю високу відповідальність, про те, що йти до школи без бажання означає нести дітям зло?
Учитель народознавства не має права хитрувати, виховуючи учнів у дусі патріотизму. Коли він говорить їм "Любіть свою землю" то мусить сам показати цю любов. Діти мають знати, що саме вчитель науки про народ зробив, або робить для свого народу.
Учитель народознавства повинен добре знати музичне мистецтво, живопис, архітектуру, театр, народні промисли й ремесла, а народна культура має стати його захопленням і невмирущою любов’ю.
Учитель народознавства творить людину нову, людину з національною свідомістю та гідністю. Тому у нього має бути власна творча лабораторія - ті професійні "секрети", які збагачуються з кожним уроком і з кожним роком педагогічної діяльності, Без накопичення досвіду будь-якому вчителю працювати нелегко, а вчителю народознавства взагалі неможливо. Це тому, що підготовку уроку народознавства можна порівняти з підготовкою театру до прем’єри. Учитель, не маючи власної творчої лабораторії, може перетворити цю прем’єру або в комедію для дітей, або в особисту трагедію. Що ж треба покласти в основу творчої лабораторії?
Насамперед творчий підхід. Учитель не повинен лише "планувати" урок, йому потрібно розробити його так, аби він був цікавим, сучасним і потрібним учням. Списані з преси чи літератури розробки уроку - то чужа праця, чуже слово, чужі думки й переконання. Це не Ваш урок. На ньому Ви будете присутні фізично, а не всією душею. Взагалі, я пораджу Вам писати конспекти уроків влітку, під час відпустки.
У цей час учитель сумує за школою, за своїми учнями, і навіть сама вчительська душа налаштовується на щось високе й прекрасне, на таке, на що двох вихідних Вам ніколи не вистачить! Вільний час сприятиме ґрунтовній підготовці до уроку. Ви встигнете і намалювати й прочитати те, що потрібно, і розшукати якісь стародавні речі чи записати місцевий фольклор. 0, скільки Ви встигнете і скільки знань, радощів, задоволення дасте дітям і собі!
Звичайно, уроки, проведені за тією самою розробкою в різні роки чи в різних класах, будуть різними. Але розробка є необхідною базою. У ній обдумане кожне слово, кожна фраза, кожен етап уроку, початок і кінець, кульмінація й розв’язка. Кожна розробка уроку народознавства чи сценарію виховного заходу повинна зберігатися в кабінеті народознавства. Іноді учень щось не записав, не звернув уваги на необхідний матеріал. Іноді просто замислився на уроці - таке вже життя, не без проблем. У такому випадку він зможе взяти папку з розробкою й прочитати головне. Або приходить учень після хвороби в клас. Учні не студенти, вони мало пишуть. Де ж узяти теоретичний матеріал? Адже підручники з українського народознавства не скоро з'являться у школі. Ось тоді учень і користується розробкою уроку. А ще я хочу відкрити Вам, майбутній учителю, секрет – дітям дуже цікаво читати конспект уроку вчителя. Частенько можна застати їх з папкою в руці, яку вони самі беруть з полички. А іноді вони просять дозволу взяти розробку уроку додому, та й переписати цікавий матеріал, вірш чи пісню, рецепт страв чи ліків та ін. Навіть їхні мами просять мої розробки. Творчу розробку уроку я прирівнюю до художнього твору, потрібного як дітям, так і дорослим. Учителі-предметники теж цікавляться цим матеріалом, щоб зробити свої уроки біології, ботаніки, зоології, історії, образотворчого мистецтва, трудового навчання, фізкультури, літератури, мови, астрономії насиченими народною педагогікою, народними знаннями. Отже, один творчий урок спонукає до іншого. І, головне, приносить користь дітям. Я вважаю, що кожен учитель повинен обов'язково колись надрукувати збірку свого доробку, як це робить поет чи письменник. Іноді вчителі міркують так; "Конспект уроку не варто виставляти на показ, щоб усі читали його. Це - наші особисті думки, плани, чорнова робота. Колеги, дирекція школи нехай дивляться на результати роботи, а не на конспекти". Я не згодна з ними. На сухій землі росте лише бур’ян.
Створивши належні творчі розробки, учитель отримує високоефективний урок.
А як за один урок краєзнавчого типу можна розповісти про культурне минуле свого міста? Для цього слід прочитати всю наявну літературу про місто, виписати прізвища всіх відомих людей і написати про те, хто чим прославився. Ось, будь ласка, кілька рядочків з мого вірша.
Надихав поетів Ніжин,
драматургів, байкарів
на слова ліричні, ніжні,
гострий гумор влучних слів.
Гоголь, Кукольник, Забіла
тут схилялись над пером.
Гербель, Глібов і Гребінка
віршували над Остром.
Творчість на уроці - це не лише вірш, пісня, картина. Творчістю є взаємне спілкування.
Безумовно, творчими є всі без винятку практичні заняття. Хіба не є творчістю випікання хліба, паски, малювання писанки? Учитель-ремісник продиктує рецепт та й годі. А у творчого на цей випадок усе заготовлене заздалегідь з допомогою учнів: різнокольорове пшоно, сорок яєць, ванілін, кориця, борошно, цукор, дріжджі, молоко для паски, сметана чи вершки, з якими учні смакуватимуть свій "художній" витвір.
У творчого вчителя завжди знайдуться "пера" для малювання писанок, фарба з природних барвників, віск, сухий спирт, пристрої для тримання писанок, тобто все, щоб забезпечити учнів роботою на уроці й навчити їх мистецтву писанкарства.
Учитель українського народознавства обов'язково повинен привітати учнів з народним святом, відкрити їм сторінки "Святоліку":
"Будь ласка, читайте, це цікавої" Він буде постійно підвищувати мовну культуру учнів, щоуроку даючи їм мовні кросворди, підготовлені самими учнями. Він не стане вимагати "Любіть свою мову", а спокійно й упевнено очищатиме мову своїх вихованців від "бур’яну".
Як навчити дітей шанувати не лише живих, а й померлих? Ця проблема така пекуча! Необхідно переконати, впевнити учнів, що втра близьких людей стає іноді виміром нашої людяності, чесності, або, навпаки, безпам’ятства, бездуховності. На початку такого уроку я пропоную послухати пісне у виконанні Ніни Матвієнко.
Летіла зозуля з гори та в долину,
та й сіла кувати коло мого тину.
Зозуле, зозуле, це ж ти горе чуєш,
коло моєй хати на калині куєш.
Зозуля кувала, правдоньку казала,
по моєї неньки на світі не стадо.
Побігла до хати, стала на порозі,
забилось серденько, покотились сльози.
ОЙ матінко-мати, де к тебе узяти,
чи піти купити чи намалювати?
Наїхали маляри з далекой сторони,
змалювали неньку на білій оселі.
Змалювали очі, змалювали брови.
та не змалювали щирої розмови.
І продовжую далі:
- На жаль, ми складаємо ціну людям лише після їхньої смерті, не замислюючись, що значать вони для нас за життя. Якби ми робили це вчасно, то, можливо, тим самим продовжували б їхнє життя на землі.
Але, незалежно від того, жива людина чи мертва, її треба шанувати завжди, якщо вона на це заслуговує. Отже, навчимося в наших предків шанувати померлих.
Пісню учні вивчають удома напам’ять.
Провести урок про народні музичні інструменти вчитель народознавства не ризикне без прослуховування їх звучання /гратиме чи учитель, чи учні, чи запрошені музиканти/.
Вивчаючи тему "Церква в житті українців", учні отримують такі знання про неї, якими часом не може похвалитися й доросла людина.
Я малюю учням план церковної будівлі, вчу, де можна стояти в церкві, де її святі місця, де відбуваються церковні обряди хрещення, вінчання, розповідаю історію виникнення церкви, вивчаю порядок розміщення ікон у церковному іконостасі за допомогою намальованої мною схеми. На жаль, праця творчого вчителя оплачується не набагато більше, ніж просто вчителя-спеціаліста. Кожен учитель мріє про фінансування своєї творчості. Не для того, щоб збагатитися, а з метою придбати друкарську машинку, папір, кошти для друкування своєї наукової праці, фарби, полотно для картин, музичні інструменти, технічні засоби.
Наприклад, як розумно було б створити відеофільми про всі сімейні та календарні обряди, промисли, ремесла України! Ви назвете ці потреби рожевими мріями творчого вчителя? Може й так. Але я називаю цей дефіцит бездіяльністю чиновників з Міністерства освіти, які, запровадивши новий предмет у навчально-виховний процес школи, переклали всі турботи на самого тільки вчителя українського народознавства.
Учитель повинен бути творчим не лише на уроці, а й у позакласній виховній роботі, але там він стає й сценаристом, і режисером, і актором, і художником, і музикантом одночасно. Ніби за помахом його чарівної палички оживають дивні звичаї й традиції нашого народу. Вивчаючи сімейні обряди, мої учні "сватаються", святкують "родини", христини", "пострижини', "іменини", справляють весільні обряди - печуть коровай, прикрашають гильце, розплітають косу. Але цим практичним навичкам передує; велетенська робота вчителя. По-перше, потрібно написати сценарій обряду чи свята. По-друге, треба зацікавити ним учнів. По-третє, виконати постановку. По-четверте, продумати режисуру. По-п’яте, провести безліч репетицій. По-шосте, приготувати костюми. По-сьоме, намалювати чи приготувати декорації.
Це під силу лише залюбленому в свій предмет учителю. Мабуть, саме тільки прагнення дати учням потрібні знання, вміння та навички надає вчителю сил упоратися з цими завданнями. Наведу приклад, як таке прагнення творчості пробудило в мені бажання поширити знання учнів про історичне минуле свого міста. Я написала п’єсу за романом П.Куліша "Чорна рада". Зміст її відповідав назві "Усякому є кара й нагорода". Учні розучили ролі й показали виставу в школі. Вистава вчила дітей служінню рідній землі, своєму народові, прагненню здобути на землі добру славу. Бо як же цій землі не послужити, коли закоханий в її красу?!
Готуючи виховний захід під назвою "Як жилося Україні", я коротко у віршах описала історію України, включивши до сценарію сцену з роману С.Скляренка "Святослав". Намалювала декоративне полотно розміром 5x7 м - пічку з чайками біля берега, старезний дуб з ошатним гіллям. І таких же розмірів полотно "Запорожці пишуть листа турецькому султану" до сцени, присвяченої часам козацтва в Україні. Усе це робилося для того, щоб учням було легше осмислити життя предків у різні часи історії. Простеживши шлях народу до XX століття, теперішні "козачата" роблять висновок:
Довго-довго наші люди
проливали свою кров.
Хай потомки не забудуть,
щоб не литися їй знов.
Горді ми тепер безмежно,
коли чуємо слова
"Україна незалежна,
суверенна і нова".
Такі заходи щоразу надихають учителя на нову творчість. Спинитися на досягнутому не дають самі учні. І п’ятикласники, й десятикласники просять учителя "Давайте ми покажемо весілля". І я знову шукав місцеві весільні обряди в літературі, пресі, у пам’яті бабусь і описую одинадцять весільних обрядів. Пишу сценарій, розучую з учнями. Готую декорацію хати нареченого та нареченої. Роздаю запрошення на весілля учням, учителям. І ось ми в школі справляємо українське весілля. Майже справжня соромлива наречена в білій вишитій сорочці, весільній корсетці, червоній спідниці, з довгою пишною косою. Наречений - чорнявий, кучерявий, справжній козак.
Світилки з вінчальними свічками, обвитими барвінком, дружки, бояри, пісні, народні музики, танці, духмяний коровай і подарунки - справжнє свято. А головне - привабити молодь вічною красою народної культури.
Згодом "відсвяткували" народини, хрестини, показавши обряди не лише учням, а й батькам.
З особливим натхненням готую завжди зимові свята. Наприклад, пишу сценарій вертепного дійства, інсценуємо його з учнями на уроці, на заняттях гуртка. Готую не сцену величезне живописне полотно із зображенням вертепу-печери, де схилились над малям Марія, Йосиф та Іван Хреститель. Панно малюю у своїй маленькій однокімнатній квартирі частинами, потім склеюю ці частини на сцені актового залу школи. Дивуються учні, колеги: "Як можна було намалювати в маленькій кімнатці таке величезне панно?" Дивуюсь і я сама. Але всі труднощі позаду. А попереду цікаве різдвяне свято, з царем Іродом і Рахіллю, з Воїнами й Чортом, з Циганами, Хвеською, Козаком-Запорожцем, Поляками, Угорцями, Росіянами, які вітають Українців з Різдвом Христовим.
Вважаю, що вчитель народознавства не може взагалі працювати нетворчо. Як можна показати учням "Календар грудневих свят", не продумавши сцену кусання калити, чи гадання на Катерини, Варвари, не приготувавши подарунки "від святого Миколи"?
Сама позакласна робота спонукає до творчості. Театралізовані дійства, виховні заходи, народні свята є частиною творчої лабораторії вчителя. Я ніколи не користуюсь чужими сценаріями, завжди пишу їх сама. Це мій принцип. Мабуть, так і треба: творчий учитель або, скажемо так, учитель народознавства має бути принциповим. Ця риса є надійним помічником у педагогічній діяльності. Учитель повинен бути принциповим у ставленні до самого себе, у ставленні до роботи й до учнів. Це - позитивна принциповість. Вона сприяє успішній діяльності вчителя. Наведу приклад. Коли я дізналася, що викладатиму народознавство, а це було за два тижні до початку навчального року, то вирішила, що в мене має бути кабінет народознавства, світлиця, в якій я першого вересня зустріну дітей. За цей короткий час за допомогою шкільного столяра, художника В.І.Криги, в кабінеті з’явився інтер’єр української хати в натуральну величину, вітрини експозицій, двір із "травичкою" /мохом, нарізаним у лісі/, перелаз, господарське начиння в хаті й у дворі, рушники на віконницях, ікона та ін. Першого вересня прийшли учні в клас, а там на перелазі в’ється червонувате листя й зелені шишечки хмелю, ростуть у дворі "соняшники", лежать на столі в старовинній тарілці з надписом "Дай, Боже, щастя" пахучі яблука, а біля них - хліб. "Ось так, любі мої учні, вас зустрічає школа!" Запах засушених лікарських трав на комині печі забивав дух... Діти озираються, розглядають світлицю: "Де це ми?" Це ж шматочок рідної землі, оселя їхніх предків. Чи треба тут багато позводитись про патріотизм? Може, просто поговорити про літо, про їхнє дитинство, про те, як вони святили квіти на Маковея та яблука на Спаса? Повернімо дітей обличчям до народу, адже вони - його частина, його майбутня доля! Як хочеться мені писати про них вірші! Діти - це найсвітліша поезія!
Учитель народознавства повинен скласти такий план факультативних занять, щоб бажаючих відвідувати їх було більше, ніж того вимагає положення про факультатив. Тематику цих занять учитель вибирає самостійно. Які ж знання слід давати на факультативі? Цьому питанню буде присвячений окремий розділ методики викладання українського народознавства. Однак, коли йдеться про творчу лабораторію вчителя народознавства, то не можна не згадати про факультативи. Вони тісно пов’язані з позакласною виховною роботою. Наприклад, я готую протягом півріччя показ "Українського весілля". Коли ж я можу ознайомити учнів з кожним обрядом весілля? Звичайно, на факультативі. Саме тут діти вчаться говорити з батьками про своє одруження, свататись, ходити на оглядини, культурно проводити домовлини, вити вильце, пекти коровай і співати пісень коровайниць, запрошувати на весілля, бути ввічливим з тещею, тестем, свекрухою, свекром, невісткою, зятем. Вони вивчають традиційні етапи весілля: викуп коня, пов’язування дружків, старостів рушниками, щедрування й пригощання короваєм. Ці звичаї настільки красиві, самобутні й близькі нашим дітям, що й після школи вони тримають їх у своїй пам’яті.
Готуючи виховний захід на тему "Календар весняних свят", учні на факультативних заняттях вивчають звичаї та обряди кожного свята весни, вчаться закликати весну, ворожити на Благовіщення, замовляти щастя на Великдень, урожай на літо, отримують знання про життя святих, на честь яких заведено свята.
А яка цікава сімейна тематика факультативів! Дівчата навчаються передпологової культури жінки, як вибирати ім’я дитині, юнаки вчаться поважати жінку-матір, дружину, відповідати за життя та здоров'я і її , і їхньої дитини. Вони із задоволенням беруть на себе роль батька, хрещеного батька в різних інсценізаціях. Хіба не залишиться слід у пам’яті про обов’язки чоловіка у того, хто виконує роль, і в того, хто дивиться інсценізований обряд?
На факультативі вивчається краєзнавство. Кони заплановано вивчення фольклору Чернігівщини, я поділяю класи на "козацькі курені". Кожен "курінь" отримує завдання записати з уст старожилів чи то прислів’я, чи приказки, чи загадки, чи ігри, чи пісні, чи народні прикмети й оформити відповідні альбоми. Останнє заняття перетворилося на справжнє свято. Учні співали пісень, загадували загадки, змагалася, хто більше знає прислів’їв та приказок. Запросили на свято народних музик, бандуристів, вишивальниць.
Учитель народознавства творить не лише гру, обряд, свято, а й людину з національною гідністю, яка шанує батьків, старших, поважає людей і сама хоче бути шанованою в суспільстві. У кожному суспільстві є люди всілякі - добрі й злі, люди й нелюди. Завданням вчителя народознавства є творення людини доброї, багатої душевною красою.
Найлегше формувати таку особистість тоді, коли вчитель творчо співпрацює з учнями, індивідуально розвиваючи їхні задатки відповідно до характеру, світогляду, здібностей, бажань.
Отже, творча лабораторія вчителя народознавства - це і його слово, і пісня, і поезія, авторські програми, розробки уроків, сценарії виховних заходів, уроки, факультативні заняття, кабінет народознавства, оснащений ТЗН, забезпечений літературою, музичними інструментами. Це частина його вчительської долі, про яку я написала такі рядки:
0 вчительська доле! 0 вчительська доле!
Світанком спішить моє серце до школи.
І вічний неспокій, і вічні тривоги
бере воно завжди з собою в дорогу.
Від теплих вітань і усмішок дитячих
стаю я добріша, а серце гарячим.
І хоч не була ти легкою ніколи,
тебе не картаю я, вчительська доле.