Курсовая работа: Методика проектування шкатулки на уроках трудового навчання в загальноосвітніх школах
Зміст
1. Місце теми в навчальному курсі
2. Планування навчального проекту. Завдання і види планування
3. Організаційно підготовчий етап проектування виробу
4. Конструкторський етап проектування
5. Технологічний етап виготовлення виробу
6. Заключний етап проектування
8. Аналіз навчальних матеріалів
Список використаної літератури
Вступ
Житло, громадські будівлі, транспорт та інші людські цінності - результат творчої праці людей. Тільки у праці розкриваються здібності, збагачуються знання, закріплюються уміння і навички, проявляється творчість.
До праці треба готувати себе ще з перших років навчання в школі. Необхідно виховувати в собі працелюбність і старанність, акуратність і бережливість, відповідальність за доручену справу, любов і повагу до людей праці.
Метою нашої роботи є характеристика методики проектування шкатулки на уроках трудового навчання.
Відповідно до мети виділяємо наступні завдання:
визначити місце теми в навчальному курсі;
планування навчального проекту;
організація та підготовка до проектування виробу;
створення конструкції;
дослідження особливостей виготовлення виробу;
підведення підсумків про проектований виріб.
Предметом роботи стало власне проектування виробів з деревини.
Об’єкт - виготовлення шкатулки на уроках трудового навчання.
1. Місце теми в навчальному курсі
Обробка деревини є ключовою темою курсу трудового навчання. Тема вивчається згідно програми з 5 по 7 класи середньої школи. Входить до розділу "Технологія обробки матеріалів". Вивчається на початку кожного навчального року.
Вивчення теми відбувається як на теоретичному так і на практичному рівнях. Разом з цим передбачено певні лабораторні і практичні роботи на яких подаються:
техніко-технологічні відомості про деревину;
поняття про моделі і моделювання;
відомості про інструменти для розмітки та обробки ДВП, ДСП та фанери;
відомості про з'єднання деталей з фанери, ДВП і ДСП;
поняття про обробку виробів;
техніко-технологічні відомості про пиломатеріали;
поняття про дизайн (художнє конструювання виробів).
уявлення про машини тощо.
Подаємо короткий зміст вивчення теми в програмі для 5 класу.
Техніко-технологічні відомості про деревину. Охорона природи — важливий обов'язок всього людства. Значення деревини для господарства. Породи деревини. Розміщення волокон у деревині.
Одержання шпону, виготовлення фанери, деревоволокнистих (ДВП) і деревостружкових (ДСП) плит, їх призначення, використання і характерні особливості порівняно з пиломатеріалами.
Лабораторно-практична робота
Визначення порід деревини. Ознайомлення з особливостями фанери, ДСП і ДВП, їх порівняння за твердістю та іншими властивостями.
Міжпредметні зв'язки. Природознавство: листяні і хвойні породи дерев.
Фізика: початкові відомості про будову речовини.
Графічні документи у практичній діяльності людей: ескізи, креслення, рисунки, схеми. Їх порівняльна характеристика. Основні відомості про креслення як графічний документ.
Початкові відомості про оформлення креслень (формати, лінії креслення, застосування масштабів при виконанні креслень).
Геометричні побудови, необхідні при виконанні розмітки на площині (проведення паралельних та перпендикулярних ліній, побудова кутів заданої величини, прийоми поділу відрізків і кутів на рівні частини). Інструменти для виконання геометричних побудов.
Початкові відомості про нанесення розмірів на кресленні (елементи розміру, умовні знаки для нанесення розмірів).
Читання креслень плоских предметів Розмітка та різання фанери, ДВП і ДСП Вироби з фанери, ДВП і ДСП. Їх особливості і призначення. Аналіз конструкції запланованого для виготовлення виробу.
Поняття про моделі і моделювання. Роль і значення моделювання у розвитку сучасної техніки. Дизайн.
Основні принципи моделювання і конструювання (простота, легкість у виготовленні, міцність, низька собівартість, естетичність оформлення тощо).
Найпростіші конструктивні елементи моделей. Їх вибір залежно від призначення виробу.
Лабораторно-практична робота. Аналіз варіантів конструкцій виробів одного призначення і вибір зразка для виготовлення. Планування послідовності операцій (під керівництвом учителя).
Практична робота. Виконання ескізу деталі, що виготовляється.
Міжпредметні зв'язки. Математика: геометричні фігури, побудова відрізка заданої величини.
Інструменти для розмітки та обробки ДВП, ДСП га фанери. Розмітка плоских виробів інструментами за допомогою шаблона і через копіювальний папір Прийоми пиляння лобзиком, ножівкою, обпилювання рашпілем, напилком і обробка абразивною шкуркою. Розмітка і свердління отворів коловоротом або дрилем.
Правила виготовлення виробів із прямолінійними та криволінійними контурами. Правила безпеки виконання цих робіт.
Практичні роботи. Виконання розмітки і випилювання заготовок і деталей з фанери, ДВП, ДСП. Перевірка готовності виробів за технічним рисунком.
Міжпредметні зв'язки. Математика: ламана лінія, замкнута ламана, багатокутник.
З'єднання деталей з фанери, ДВП і ДСП. Столярний клей і його приготування. Прийоми склеювання, зачищення і кінцева обробка виробу.
З'єднання деталей дрібними цвяхами і шурупами. З'єднання деталей нагелями (після свердління).
Практичні роботи. З'єднання раніше виготовлених деталей відповідно до технічного рисунка (ескізу). Перевірка готовності виробу.
Обробка виробів. Випалювання, розпис фарбами і лакування як види оздоблення виробів із деревини. Призначення, будова приладу для випалюванні та принцип його роботи. Правила і прийоми роботи з приладами для випалювання. Розпис фарбами на фанері і ДВП. Правила лакування виробів із фанери і ДВП.
Практичні роботи. Організація робочого місця для обробки виробу. Обробка виробу (за вибором учителя) для шкільних стендів, інтер'єру тощо.
Комплексні роботи. Виготовлення виробів для подарунків батькам, виконання замовлень підприємств, шкіл та інших організацій.
Профорієнтація. Ознайомлення з професіями кресляра, свердлувальника, тесляра.
Значення здобутих знань і вмінь з обробки деревини для практичної діяльності за названими професіями.
Орієнтовний перелік об'єктів і видів праці: декоративні тарелі, іграшкові меблі для дитячих садків, годівниці, контури тварин, підставки для календарів, олівців, деталі для дитячих меблів, для оформлення приміщень, елементи стендів, заміна меблевої фурнітури, кріплення плінтусів, дошок підлоги тощо, шкатулок тощо.
Отже, як бачимо, тема нашої роботи повністю відповідає змісту навчального курсу загальноосвітніх шкіл. Варто сказати, що вибір цієї теми зумовлений передусім її актуальністю в навчальному процесі, а також в сучасному середовищі дитини, адже в ній поєднано як елементи столярної техніки, так і сучасного дизайну.
2. Планування навчального проекту. Завдання і види планування
Увесь матеріал навчальної теми вже поділено в календарно-тематичному плані на двогодинні заняття так, щоб не було уроків повністю присвячених викладанню теоретичного матеріалу. Теоретичний матеріал розподіляють при цьому по можливості між окремими уроками так, щоб він був пов’язаний з практичною роботою учнів і щоб вивчення його займало не більш як 20-25% навчального часу.
Головним етапом у підготовці вчителя до навчальної теми є розробка системи уроків. Під системою уроків розуміють таку їх сукупність з певної теми, при якій забезпечується дидактично обґрунтований взаємозв'язок між ними, що сприяє свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу і їхньому загальному розвитку, тобто система уроків сприяє виконанню навчально-виховних завдань.
Система створює в учителя загальну дидактичну картину що стосується навчальної теми, бо визначає типи уроків, зв’язки між ними, методи навчання, об'єкти роботи учнів тощо.
Аналіз роботи передових учителів показує що, будуючи систему уроків з тієї або іншої теми, треба висвітлити такі питання:
місце теми в навчальному курсі;
її ідеї і коло з знань умінь і навичок, яких повинні набути учні;
зв’язок теорії з навчально-виробничою практикою;
характеристика матеріалу теми відповідно до розвитку пізнавальних можливостей учнів;
готовність учнів до засвоєння нової теми;
логічний шлях викладання матеріалу, який був би найефективнішим для набуття знань та навичок, розвитку пізнавальних сил;
творчі роботи учнів;
очікуваний результат вивчення теми;
зв’язок з позакласною роботою учнів.
Зазначена тема займає особливе місце в трудовому навчанні. Нею починається ознайомлення учнів з ручною обробкою деревини на практичних заняттях у майстернях.
Отже, при вивченні цієї теми основним завданням є узагальнення знань учнів і закріплення набутих ними вмінь та навичок. Оскільки в процесі вивчення навчальної теми треба залучати учнів до продуктивної праці, можливості виконання зазначеного завдання залежать значною мірою від того, наскільки вдало вибрано об'єкти роботи. У наведеному прикладі таким об'єктом є виготовлення шкатулки. У процесі її виготовлення учні повторюють основні трудові операції, застосовують елементи дизайну тощо.
На першому занятті маємо урок типу теоретичного ознайомлення учнів. Далі йде застосування знань у практичних роботах. Багато занять присвячено формуванню вмінь і навичок. На першому занятті впроваджуються такі методи навчання, як інструктування, демонстрування, бесіда. Наступні заняття характеризуються переважним застосуванням методів вправ за змістом, бо кожне з них пов'язане з одним з етапів технології виготовлення виробу.
Фрагмент календарного тематичного плану див. Додаток А.
Знаючи зміст кожного заняття, учитель має можливість визначити підготовленість учнів і поставити перед ними завдання для повторення теоретичного матеріалу.
3. Організаційно підготовчий етап проектування виробу
На організаційно-підготовчому етапі проектування виробу слід передусім наголосити на історії створення таких витворів, їх аналогів тощо.
Художня обробка дерева — найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва, виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. За формотворчими техніками художнє деревообробки поділяється на відповідні галузі:
бондарство
деревообробне токарство
столярство та декоративне різьблення.
Деревина з давніх часів була улюбленим і цінним матеріалом. Вона міцна й пружна, має невелику питому вагу. Барвники, оліфа й лаки надійно захищають дерев'яні вироби від води і водночас посилюють декоративне звучання текстури. Глибоке розуміння й знання властивостей деревини та інших матеріалів в усі часи залишалися незмінною основою народного мистецтва.
За твердістю породи дерева різнять на м'які (липа, осика, вільха, тополя, сосна, ялина, шовковиця); середньої твердості (береза, верба, горіх, черешня) і тверді (клен, дуб, бук, в'яз, тис, акація, явір, груша, слива, яблуня та ін.). Твердість деревини залежить також від її вологості та напрямку зрізу: найбільшу твердість має торцевий зріз, найменшу — радіальний. На декоративні якості деревини впливають колір, фактура і текстура.
Колір деревини вказує на спектральний склад світлового потоку, відбитого деревиною. Він залежить від породи, умов росту, віку дерева. Породи помірного клімату України мають переважно бліде пофарбування. Південні й тропічні породи деревини наділені яскравим кольором — жовтим, червоним, вишневим, коричневим тощо. Інтенсивність пофарбування зростає з віком дерева.
Фактура деревини — здатність спрямовано відбивати світловий потік, від чого вона бував матовою або блискучою. Найбільший полиск дають ідеально гладкі поверхні, які, однак, важко дістати навіть при старанній обробці сировини.
Текстура деревини — це характер малюнку волокон серцевинних променів. Текстура різних порід дерева дуже різноманітна: у липи і вільхи — майже непомітна, а в горіха і сосни — чітко виражена.
Добираючи деревину для художніх виробів, ремісники з найдавніших часів строго враховували не тільки фізичні (твердість, розколюваність, гнучкість), декоративні (колір, текстура, фактура) якості, а й смакові властивості (дух) деревини. Дух має кожна порода. Ароматичними є переважно ефірні масла, смоли і дубильні речовини — таніди. Особливо сильно пахне свіжо зрубана деревина. З часом, при висиханні її запах послаблюється, а при нагріванні знову посилюється.
Деревина звукопровідна. Тому її використовують для виготовлення дерев'яних духових, струнних і смичкових інструментів. До резонансної деревини належить бук і ялина. Бук, придатний для музичних інструментів, повинен рости на кам'янистих гірських ґрунтах, на висоті понад 800 м над рівнем моря, віком більше 130 років.
Наявність різноманітних фізичних, декоративних, смакових та інших якостей деревини дає змогу поділити породи на такі, що найбільш придатні для:
1) бондарства (верба, сосна, ялина, липа, дуб та ін.);
2) токарства (осика, вільха, тополя, береза, груша та ін.);
3) столярства (сосна, ялина, тис, дуб, горіх, шовковиця та ін.);
4) різьбярства (липа, осика, явір, вільха, клен, груша, яблуня та ін.).
В додатку Б подані найважливіші технічні прийоми обробки дерева.
Морфологічна класифікація художнього деревообробки ґрунтується на функціональних принципах декоративно-прикладного мистецтва. Художня обробка дерева як найширша галузь і вид декоративно-прикладного мистецтва поділяється на технічні підвиди: різьблення, токарство, художнє столярство, бондарство і теслярство. В основу класифікації виробів покладений відповідний тип, типологічна група і найзагальніші відміни, виражені в родах: архітектурне оздоблення; хатнє обладнання й меблі; знаряддя праці, предмети господарського призначення; посуд, начиння; транспортні засоби і предмети упряжі; культові й обрядові предмети; музичні народні інструменти; прикраси та особисті речі; дитячі іграшки й "мороки".
Скрині (шкатулки тощо) — найважливіша типологічна група серед традиційних народних меблів. Вони були віддавна першим предметом весільного приданого молодої, куди складали одяг, тканини, прикраси та інші коштовності. Столярів, які спеціалізувалися на виготовленні скринь, називали скринярами, або скринниками. Художній промисел скринь був поширений майже по всій Україні та проіснував до першої треті XX ст.
Посуд, начиння — одна з найбільших родових структур художнього деревообробки. Посуд посідає чільне місце у сільському побуті етнічних регіонів України, пережив різні епохи, втілив у своїх формах естетичні смаки народу. Художня традиція, що передавалася з покоління у покоління, сприяла виробленню досить стійких і водночас видозмінених типів посуду, деякі з них сягають високої художньої виразності та досконалості. Сюди насамперед слід віднести посуд для святкового столу: миски, тарілки, ложки, чашки, чарки та ін. Менше оздоблювали посуд для приготування їжі, її транспортування та зберігання продуктів: діжа, салотовка, мірка, коновка, двійнята, сільничка та ін.
Таким чином, складна й функціонально розгалужена типологія художніх виробів з дерева налічує понад 50 типологічних груп предметів і близько 200 їх типів, охоплюючи майже всі сфери людської діяльності.
4. Конструкторський етап проектування
Під час виготовлення власне виробу слід чітко розпланувати порядок дій учнів, запропонувати їм готовий виріб, як заключний етап практичної роботи. Продемонструвати його. На дошці розмістити поопераційні ескізи креслень. Бажано, щоб у їх виконанні брали участь самі діти, адже це стане передумовою цікавості школярів.
Технологію виготовлення шкатулки можна запропонувати вибрати самими учнями (в якому стилі буде виготовлена шкатулка, яким розписом можна скористуватись). Після чого слід підготувати необхідні знаряддя праці (інструментарій), вибрати тип з’єднання частин та метод декорування.
На малюнку 1 зображено технологічну карту виготовлення шкатулки. Вчитель навмисно залишає вибір учням у художньому розписі шкатулки.
Виріб виготовляють за малюнками. На малюнках (додаток В) показано зовнішній вигляд шкатулки та її деталі в натуральну величину. їх переводять спочатку на кальку або цигарковий папір, потім на фанеру. (Особливо треба бути уважними під час переведення деталей з орнаментом.) Місця в орнаменті, позначені чорною фарбою, випилюють і вилучають. Коли всі деталі випиляні, їх зачищають, підганяють і з'єднують за допомогою шипів та клею ПВА або столярного. Для кращого вигляду виробу під деталі з орнаментом підкладають тканину будь-якого кольору, кольоровий папір або фольгу.
Малюнок 1.
5. Технологічний етап виготовлення виробу
Деревина є одним з найпоширеніших і найуніверсальніших матеріалів, який люди використовують з незапам'ятних часів. Деревина - дуже цінний матеріал, який використовується в житловому і промисловому будівництвах, на залізничному транспорті, в суднобудуванні, сільському господарстві, для виробництва предметів широкого вжитку.
За допомогою хімічної технології з деревини виготовляють близько двадцяти тисяч різноманітних виробів і речей, це: папір і тканина, кислоти і дубильні речовини, лаки і фарби, гліцерин, оцет, кормові дріжджі, кіно- і фотоплівка й ін.
Переваги деревини: проста й легка обробка, добра формоутворюваність, невелика вартість, відносна міцність і легкість, низька теплопровідність, гарний зовнішній вигляд обробленої поверхні.
Недоліки деревини: схильність до загнивання, займистість, гігроскопічність, усихання, розбухання тощо. Проте за допомогою спеціальної обробки, просочування антисептиками їм можна запобігти.
Кращою для роботи на уроках праці є трьохшарова букова, ясенова та березова фанера. Порівняно з іншими пиломатеріалами фанера має ряд переваг: мало жолобиться, має майже однакову міцність в усіх напрямках, не розтріскується, легко гнеться. При випилюванні лобзиком не кришиться. Внутрішні контури у візерунках можуть підходити один до другого на відстань 1-1,5 мм, залишаючи невеликі перемички, які забезпечують з'єднання рисунка в цілому.
Основними способами обробки фанери є пиляння ножівкою, різання ножем, вирізування кругорізом, випилювання лобзиком, а також випалювання або контурне різьблення. Для цих робіт підбирається якісна фанера: однорідна за кольором, без тріщин і відколів, без сучків і пошкоджень грибком або гниллю. Товщина фанери для роботи залежить від призначення виробу.
Для випилювання використовуються лобзик з набором пилочок, випилювальний столик-підставка, шило або буравчик.
Лобзик - металева дуга-рамка. На одному з кінців дуги закріплено гвинтовий затискач для пилочки, а на іншому - затискач і ручка лобзика, за яку його тримають при роботі. Між кінцями дуги за допомогою затискних гвинтів закріплюється пилочка, яку установлюють з деяким натягом. Пилочки для лобзика виготовляють у вигляді вузьких стальних смужок, на одній з кромок якої насічені дрібні зубці. В лобзик пилочка вставляється так, щоб її зубці були спрямовані вниз.
Випилювання проводять на столику-підставці. Виготовляється він з багатошарової фанери і закріплюється з правого боку робочого столу за допомогою струбцини. При випилюванні внутрішніх контурів деталі в фанері роблять отвори для пилочки. Для цього необхідно мати тонке шило або маленький буравчик.
Оздоблення виробів належить до завершальних операцій і виконується, для надання виробам гарного зовнішнього вигляду і захисту їх від псування. Існує оздоблення виробів двох видів: прозоре і непрозоре. При прозорому оздобленні матеріал змінює своє забарвлення, але зберігає свою текстуру. Прозоре оздоблення включає кілька операцій - прозоре фарбування, вощіння, лакування, полірування. Таке оздоблення вимагає якісної підготовки поверхні, її ретельно зачищають, шліфують. При фарбуванні водорозчинними барвниками для одержання рівномірного покриття поверхню виробу спочатку злегка зволожують водою, а потім тампоном або кусочком поролону наносять підігрітий до 50-60°С розчин барвника. Спирторозчинними барвниками покривають поверхню деревини без будь-якої попередньої підготовки. Після висихання барвників поверхню виробу шліфують дрібнозернистою шліфувальною шкуркою, лакують.
Наносять лак на поверхню виробу ватно-марлевим тампоном. Виріб, який збираються лакувати, розміщають горизонтально. Тампон не вмочують у лак, його розгортають і добре просочують лаком. Наносять лак на поверхню виробу вздовж волокон так, щоб кожна наступна смуга лаку частково перекривала попередню. Після нанесення першого шару лаку виріб сушать протягом двох годин і шліфують дрібнозернистою шкуркою, а потім лакують повторно. Олійні лаки можна наносити пензлем. Висихають олійні лаки протягом 8-48 год.
Найпростішим способом прозорого оздоблення деревини є вощіння. Поверхню виробу покривають шаром воску або восковою пастою. Готують воскову пасту так: в 1 частину розплавленого воску вливають 2 частини скипидару, весь час помішуючи. Після охолодження пасту наносять на поверхню виробу фланелевою ганчіркою, а потім натирають вовняною. Іноді восковий шар покривають лаком, від чого плівка стає стійкішою.
6. Заключний етап проектування
Висновками про проектований виріб буде його відповідність певним критеріям, одним з яких є відповідь на наступні питання:
проектний виріб займає ключове місце теми в навчальному курсі;
коло знань умінь і навичок, яких повинні набути учні відповідає чинним програмам та Державному стандарту загальної середньої освіти;
при вивченні теми чітко прослідковується зв’язок теорії з навчально-виробничою практикою;
підбір матеріалу теми відповідно здійснюється відповідно до розвитку пізнавальних можливостей учнів;
проявляється готовність учнів до засвоєння нової теми;
відбувається логічний шлях викладання матеріалу, який є найефективнішим для набуття знань та навичок, розвитку пізнавальних сил;
внаслідок діяльності бачимо творчі роботи учнів;
відбувається чіткий зв’язок з позакласною роботою учнів.
Отже, проектований виріб є неабияким поштовхом для самовдосконалення учнів, розвитку їх компетентностей, творчих здібностей тощо.
7. Методика проведення занять
Для кращого окреслення методики проведення занять продемонструємо методичний хід уроку. Загалом, урок в майстерні може складатися з таких основних етапів:
організація учнів;
виклад нового матеріалу;
самостійна робота учнів;
підбивання підсумків;
прибирання майстерні.
Будемо користуватись методикою, яка не виділяє окремо перевірку навчальних досягнень учнів, тому органічно вписуємо її там, де вона необхідна, в інші етапи уроку. Пропонуємо короткий план-конспект уроку формування умінь і навичок з проектування та виготовлення шкатулки.
Як бачимо з календарного плану, такий урок приходить на закріплення первинних умінь і навичок, тобто практичне вивчення кожної технологічної операції вже відбулося. Учні вже виготовили певні деталі виробу.
Головне завдання такого уроку полягає у формуванні вмінь і навичок, проте цей процес не може проходити без збагачення учнів деяким обсягом знань. Метою нашого конкретного уроку стане розширення уявлення учнів про основи виробництва, елементів дизайну; вправляння у оздобленні шкатулки; виховання любові та поваги до традицій українського ужиткового мистецтва.
План-конспект уроку
І. Організація учнів.
ІІ. Виклад нового матеріалу.
ІІІ. Самостійна робота учнів.
ІV. Підбиття підсумків.
V. Прибирання майстерні.
Хід уроку
І.
1. Перевірка присутніх і робочого одягу.
2. Роздавання інструменту і заготовок (незавершених виробів).
ІІ.
1. Актуалізація опорних знань учнів.
2. Налагодження зв’язків нового матеріалу з вже вивченим.
3. Узагальнююча розповідь про історію декоративного ужиткового мистецтва України.
4. Перевірка засвоєння знань учнями.
ІІІ.
1. Самостійну роботу організовуємо методом змагання, щоб учні ділились своїм досвідом, допомагали товаришеві.
2. Підбиття підсумків змагання.
ІV.
1. Обхід робочих місць, виставляння оцінок з мотивуванням.
2. Відбір і демонстрація кращих робіт.
3. Завдання на наступне заняття.
V.
Прибирання майстерні організовується, як змагання за чистоту робочого місця.
Отже, як бачимо, методика проведення заняття з виготовлення шкатулки передбачає не лише самостійну роботу учнів (хоча вона має займає визначне місце на уроці). Якість уроку також залежить від реалізації поставленої мети, теоретичних відомостей та практичних навичок, які демонструє вчитель.
8. Аналіз навчальних матеріалів
Шкільні навчальні майстерні будують за типовими проектами. Вони можуть займати окрему будівлю або розташовуватися безпосередньо в школі. Більш доцільним є перший варіант, бо навчальний процес у майстернях супроводиться виробничим шумом, що до певної міри заважає проведенню занять у класах.
Навчальні майстерні, якщо вони винесені в окреме приміщення, крім майстерень з обробки деревини і металів містять, звичайно, кабінет обслуговуючої праці. Якщо майстерні розраховані також на учнів старших класів, то тут можуть бути кабінети автосправи, електротехніки, радіотехніки та ін. Такі майстерні найчастіше є міжшкільними, тобто вони обслуговують школи певного мікрорайону. У зв'язку з цим тут передбачають допоміжні приміщення: вестибюль з гардеробом, убиральню з умивальником, буфет та ін.
Навчальні майстерні в школі можуть бути комбінованими, коли обробка деревини, металів і всі інші види навчальних робіт виконуються в одному приміщенні, і такими, що мають окремі приміщення для обробки деревини та обробки металів і виконання електромонтажних робіт.
Навчальні майстерні можуть бути, нарешті, у пристосованих приміщеннях, найчастіше в класах. При всіх варіантах навчальні майстерні бажано розміщувати на першому поверсі.
Яке приміщення не займали б навчальні майстерні, вони повинні відповідати єдиним нормативам площі на одиницю устаткування і на робоче місце. Нормативи становлять у середньому 3,5-4,0 м2 на робоче місце на слюсарному відділенні, 4-5 м2 на робоче місце на столярному відділенні, 5-6 м2 на один невеликий металообробний верстат. У цілому приміщення столярного і слюсарного відділень майстерень повинно бути не менш як 66 м2, а приміщення комбінованих майстерень — 90 м2. Мінімальна висота приміщень майстерень - 3 м. Крім виробничої площі, як було вже сказано, у навчальних майстернях передбачають допоміжні приміщення. Перш за все, це інструментальні, де зберігаються інструменти і вироби учнів, а також оброблювані матеріали. За типовими проектами на інструментальні відводиться по 16 м2. Для більшої зручності їх бажано розміщувати поряд з відповідними відділеннями майстерень. Оскільки в майстернях звичайно використовують трифазний струм, в інструментальній монтують розподільний щит. Тут же встановлюють знижувальний трансформатор на 36 В для живлення ламп місцевого освітлення. У кожному відділенні навчальних майстерень установлюють умивальники з розрахунку один умивальник на 20 учнів. Типовими проектами в навчальних майстернях передбачено
Основним устаткуванням у навчальній майстерні є слюсарний і столярний верстаки, свердлильні та токарні верстати для обробки деревини і металів.
Досить актуальним на сьогодні є питання про створення устаткування, яке регулювалося б по висоті. Адже на тому самому робочому місці доводиться працювати учням V—VII класів, які значно різняться за зростом. У попередньому розділі згадувалося вже про те, що, працюючи на робочих місцях, які не відповідають зросту, учні не можуть додержувати правильних робочих поз, що в свою чергу негативно впливає на розвиток організму дитини.
Подано вже пропозиції щодо регулювання робочих місць по висоті. При роботі на деревообробних і металорізальних верстатах цього досягають за рахунок дерев'яних підставок, які кладуть під ноги.
У процесі трудового навчання учні набувають рухових навичок і вмінь; у них утворюються нові умовно-рефлекторні зв'язки. під впливом фізичної праці вдосконалюється координація рухів, зміцнюється кісткова система, розвивається м'язова система, поліпшується робота дихальної і серцево-судинної систем, підвищується обмін речовин.
Спеціальні дослідження показали, що в осіб, які займаються фізичною працею, обмін речовин відбувається інтенсивніше, ніж у тих, хто займається переважно розумовою працею.
Трудове навчання має велике значення як засіб переключення учнів з одного виду діяльності на інший, що, згідно з ученням І.М. Сєчєнова, найбільше сприяє відновленню працездатності.
Це положення переконливо ілюструють дослідження. У звичайні навчальні дні, як показали спостереження, у більшості учнів працездатність порівняно з вихідними показниками (до початку занять) підвищується до кінця першого уроку. Потім вона трохи коливається на цьому рівні протягом другого уроку і помітно знижується після третього уроку в учнів V класу і після четвертого уроку в учнів VI—VII класів. Дальші навчальні заняття проходять при прогресивному зниженні працездатності учнів.
Переключення учнів з загальноосвітніх предметів на трудове навчання з обробки деревини сприяє підтриманню їх працездатності на вищому рівні на наступних уроках. У дні, коли учні працюють у столярних майстернях, у кінці навчального дня в них помітна вища працездатність, ніж в інші дні. Проте при роботі в майстернях у той самий день, але в різні години ступінь працездатності учнів у кінці всіх занять виявляється різною. Наприклад, у V класі найменше зниження її спостерігалось у тих випадках, коли уроки з праці проводилися на третій годині занять, а найбільше - на першій.
У міру переміщення роботи з обробки деревини з першої години занять до третьої в першій зміні збільшується процент учнів, що зберігають свою працездатність на рівні, близькому до вихідного (до початку уроків). Такі самі дані добуто, коли учні працювали в слюсарних майстернях.
Отже, є всі підстави для того, щоб розглядати трудове навчання як один з ефективних засобів позитивного впливу на фізичний розвиток організму учнів. Проте було б неправильно вважати, що таке може відбуватися само собою, що не потрібне будь-яке гігієнічне нормування праці учнів.
Зіставлення даних енерговитрат на уроках праці з віковими нормами показує, що на трудових заняттях вони вищі від оптимальних і наближаються до гранично допустимих значень. До цього слід додати, що в учнів ще не завершився розвиток багатьох органів і систем, які перебувають у фазі вдосконалення. Наприклад, у віці 12-14 років не закінчено ще формування кістково-м'язової системи, продовжуються зміни в структурі кісток та м'язів і відповідно до них змінюються функціональні можливості організму.
Ураховуючи значне фізіологічне напруження учнів у процесі трудового навчання і значні енерговитрати, треба зазначити, що серед проблем, що виникають у зв’язку з організацією і проведенням трудового навчання в середній школі, однією з найважливіших проблем є визначення оптимального режиму роботи учнів. Режим роботи повинен бути таким, щоб трудове навчання сприяло всебічному розвитку організму дітей, зміцненню їх здоров'я. Це стає можливим, коли учні в процесі роботи не перевтомлюються і функціональні зсуви різних систем організму не виходять за межі фізіологічних коливань.
У зв'язку з цим постає питання про тривалість трудових операцій і перерв на відпочинок. Хронометражні спостереження показали, що при виконанні одноманітної роботи, особливо тоді, коли вона пов'язана з значним фізичним навантаженням, збільшуються простої учнів. Так, коли в середньому простої забирали 17 % загального робочого часу, на уроках праці, де переважало обпилювання і зачищання, вони становили 25-30 %, особливо зростаючи в кінці другого уроку.
Взагалі характерно, що при виконанні одноманітних операцій з обробки матеріалів, пов'язаних із значною витратою енергії, корисний час роботи закономірно знижується від початку до кінця робочого дня, а кількість довільних перерв збільшується. Якщо ж робота характеризується зміною операцій, то корисний час роботи не зменшується і протягом усього періоду роботи не змінюється. Найбільший ефект як з точки зору продуктивності праці, так і з фізіолого-гігієнічної забезпечується поєднанням або чергуванням двох-трьох різних операцій, коли одноразова праця учнів не перевищує 10 хв., після чого повинна бути перерва на 3-5 хв. Можливості створення оптимальних гігієнічних умов для роботи учнів залежать значною мірою від зовнішнього середовища, в якому відбувається трудовий процес (мікроклімат, освітлення, шум та ін.).
Висновки
Обробка деревини є ключовою темою курсу трудового навчання. Тема вивчається згідно програми з 5 по 7 класи середньої школи. Входить до розділу "Технологія обробки матеріалів". Вивчається на початку кожного навчального року.
Система створює в учителя загальну дидактичну картину що стосується навчальної теми, бо визначає типи уроків, зв’язки між ними, методи навчання, об'єкти роботи учнів тощо.
Аналіз роботи передових учителів показує що, будуючи систему уроків з тієї або іншої теми, треба висвітлити такі питання:
місце теми в навчальному курсі;
її ідеї і коло з знань умінь і навичок, яких повинні набути учні;
зв’язок теорії з навчально-виробничою практикою;
характеристика матеріалу теми відповідно до розвитку пізнавальних можливостей учнів;
готовність учнів до засвоєння нової теми;
логічний шлях викладання матеріалу, який був би найефективнішим для набуття знань та навичок, розвитку пізнавальних сил;
творчі роботи учнів;
очікуваний результат вивчення теми;
зв’язок з позакласною роботою учнів.
Зазначена тема займає особливе місце в трудовому навчанні. Нею починається ознайомлення учнів з ручною обробкою деревини на практичних заняттях у майстернях.
Під час виготовлення власне виробу слід чітко розпланувати порядок дій учнів, запропонувати їм готовий виріб, як заключний етап практичної роботи. Продемонструвати його. На дошці розмістити поопераційні ескізи креслень. Бажано, щоб у їх виконанні брали участь самі діти, адже це стане передумовою цікавості школярів.
Список використаної літератури
Атутов П.Р., Поляков В.А. Роль трудового обучения в политехническом образовании школьников.— М.: Просвещение, 1985.— 128 с.
Ботвинников А.Д. Об актуальных вопросах методики обучения черчению.— М.: Просвещение, 1977.— 162 с.
Воловиченко А.И. Совершенствование организации трудового обучения в школьных мастерских.— К.: Рад. шк., 1987.— 208 с.
Воспитание в процессе трудового обучения / Под ред. Т.Н. Мальковской.— М.: Просвещение, 1986.— 192 с.
Довиченко Л.В. Трудове навчання в середній школі.— Харків: Основа, 2001.— 186 с.
Древницький К.М. Обробка деревини в середній школі.— К.: Освіта, 2005.— 256 с.
Занятия по трудовому обучению: Пособие для учителей труда. 5 класс / Под ред. Д.Л. Тхоржевского.— М.: Просвещение, 1989.— 176 с.
Занятия по трудовому обучению: Пособие для учителей труда 6-7 класс / Под ред. Д.А. Тхоржевского.— М.: Просвещение, 1990.— 224 с.
Кальней В.А., Капралова В. С, Поляков В.А. Основы методики трудового и профессионального обучения.— М.: Просвещение, 1987.— 192 с.
Корабейніков К.М. Деревина в середній школі.— К., 2000.— 104 с.
Онищук В.А. Урок в современной школе.— М.: Просвещение, 1981.— 168 с.
Подготовка школьников к труду в сфере материального производства / Под ред. П.Р. Атутова.— М.: Педагогика, 1989.— 116 с.
Поликанин С.И. Объекты общественно полезного, производительного труда.— М.: Просвещение, 1987.— 161 с.
Психологические основы трудового воспитания школьников / Под ред. Э.А. Фарапонова.— М.: Педагогика, 1989.— 121 с.
Щербакова Н.Н. Оборудование школьных мастерских средствами малой механизации —М.: Просвещение, 1983.— 126 с.
Додаток А
Фрагмент календарного тематичного плану з вивчення теми "Обробка деревини". Проектування шкатулки.
Значення деревини для господарства. Породи деревини. Розміщення волокон у деревині. Одержання шпону, виготовлення фанери.
Визначення порід деревини. Геометричні побудови, необхідні при виконанні розмітки на площині.
Початкові відомості про нанесення розмірів на кресленні. Читання креслень плоских предметів.
Найпростіші конструктивні елементи моделей. Їх вибір залежно від призначення виробу.
Аналіз варіантів конструкцій виробів одного призначення і вибір зразка для виготовлення.
Столярний клей і його приготування. Прийоми склеювання, зачищення і кінцева обробка виробу.
Випалювання, розпис фарбами і лакування як види оздоблення виробів із деревини.
Організація робочого місця для обробки виробу. Обробка виробу. Ознайомлення з професіями кресляра, свердлувальника, тесляра.
Додаток Б
У художній обробці дерева одні технічні прийоми і засоби виразності створюють цілісну функціональну форму предметів, інші мають лише декоративне спрямування і завершують художнє оформлення виробів. До формотворчих технік належать вирізування, видовбування, виточування, бондарні та столярні прийоми.
Видовбування — одна з найдавніших технік — полягає у поступовому вибиранні деревини з масиву виробу, внаслідок чого утворюється заглибина, порожнина або отвір. За допомогою сокири, долота і видовбача майстри виготовляють передусім побутові предмети — човни-довбанки, ночви, ступи, черпаки, сільнички тощо. Вони вирізняються значною товщиною стінок, міцністю, округлою і масивною формою, внутрішніми заглибленнями овальної та криволінійної конфігурацій.
Вирізування (витесування, вистругування) — різноманітні технічні прийоми, за допомогою яких майстри вручну моделюють з дерева форму побутових предметів та декоративних виробів. Необхідні інструменти: сокира, тесак, ніж, струг, різці та ін. Цими прийомами користуються не тільки теслі, а й столярі, бондарі, роблячи заготовки. Вирізування інколи поєднується з видовбуванням і переходить в об’ємне різьблення, часом сполучається з профілюванням.
• Виточування — техніка обробки дерева і самостійна галузь народного художнього промислу (токарство). У процесі обертання дерев’яну заготовку на токарному верстаті обробляють пласкими і півкруглими долотами, фігурними різцями, гачками тощо. В історії токарства відомі такі конструкції верстатів: лучковий з почерговим рухом, ручний з поперечно-обертовим рухом, ножний обертовий, ножний обертовий з маховиком, механічний з кінним приводом, водяним, паровим, електричним двигунами. Поширення токарного виробництва в минулому було пов’язане насамперед із виготовленням дерев’яного точеного посуду.
Сучасні народні майстри й професійні художники широко використовують техніку виточування не лише для виробництва різноманітного посуду, а й при виготовленні жіночих прикрас, дитячих іграшок тощо. Ця своєрідна техніка дає змогу створювати нескінченну кількість пластичних художніх форм.
Бондарство — окремий вид деревообробного промислу і техніка виготовлення з тесаних клепок і гнутих смерекових або ліщинових обручів великого, місткого посуду. Раніше бондарі користувалися простими інструментами: сокирою, ручною пилою, двохручним ножем (теслом), циркулем та ін. Крім бочок і діжок, здавна виготовляли барила, цеберки, коновки, скіпці, маснички та ін. Бондарство як формотворча техніка сьогодні успішно використовується при створенні невеликого ужиткового і декоративного посуду.
Столярство — найпоширеніша техніка й галузь виробництва з дерева будівельних виробів, меблів, музичних інструментів та художньої сувенірної продукції. Одна з важливих засад столярства, відзначена ще у давніх цехових статутах,— виготовлення виробів без жодного цвяха за допомогою столярних з’єднань на клею.
Для столярних робіт, так само як і для вирізування, видовбування та ін., необхідне пристосування для закріплення заготовки виробу або його частини — верстат.
Різноманітні столярні прийоми роботи часто поєднуються з іншими формотворчими техніками художньої обробки дерева. Художня виразність і довершеність творів значною мірою посилюються логічним застосуванням відповідного оздоблення: профілювання, різьблення, інкрустації, мозаїки, випалювання, розпису тощо.
Профілювання — декоративна техніка художньої обробки дерева, відома з X—XI ст. Полягає у вирізуванні пилкою та долотами геометричних орнаментів по краях дошок (прикраси будівлі та оздоблення меблів). Крім плоского профілювання відоме об’ємне профілювання балок, кронштейнів, стовпів, що межувало з об’ємним різьбленням. Профільовані об’ємні елементи майстри виконували переважно сокирами-тесаками.
До найдавніших технік художнього декорування виробів із дерева належить різьблення. Воно поділяється на плоске, плоскорельєфне, контррельєфне, ажурне та об’ємне. Найпоширеніше — плоске різьблення — буває контурним, виїмчастим, трьохгранновиїмчастим та ін. Його роблять одним ножем або кількома різцями (долотами). Наприклад, контурною різьбою у XVIII—XIX ст. в Карпатах прикрашали скрині та інші вироби. Виїмчасте виконували півкруглим долотом. Значно складніше, трьохгранновиїмчасте різьблення поширилося на значній території України у XVIII— XIX ст. Його виконували прямим, скісним, кутнім та півкруглим долотами.
Найбільшу кількість доліт (близько 50) використовували гуцульські майстри плоского різьблення наприкінці XIX ст. Майже кожний мотив вони вирізували іншим долотом.
Плоскорельєфне різьблення, що має кілька висотних рівнів від фону, також виконували великою кількістю доліт та інших допоміжних інструментів.
Контррельєфне різьблення застосовували, виготовляючи різноманітні дерев’яні форми для кахель, печива, сиру, вибійки тощо. Виконувалось майже аналогічно, як і трьохгранновиїмчасте, однак набагато глибше, з використанням доліт із закругленими фасками для вибирання деревини.
Ажурне різьблення нагадує плоскорельєфне, має наскрізь прорізане тло. Найскладніше за технікою виконання (з рельєфним і ажурним характером мотивів) так зване "сніцарське різьблення" при виготовленні іконостасів, культивоване у XVII—XIX ст. цеховими різьбярами,
Кругле різьблення інколи застосовується у виготовленні й оздобленні святкового посуду, музичних інструментів, палиць, дитячих іграшок тощо. Його технічні прийоми ґрунтуються на засадах народної скульптури.
Крім різців використовуються допоміжні інструменти: пилочки, свердла, молотки, кліщі, рашпиль, напилки, а також інструменти для розмітки та контролю (лінійка, кутник, малка, рейсмус, циркуль, шило тощо).
Інкрустація — техніка орнаментального оздоблення виробів шматочками твердих матеріалів (дерева, металу, рогу, слонової кістки, перламутру, бісеру і под.), які вирізають і вкладають у поверхню. Декоративний ефект інкрустованого візерунка ґрунтується на контрастному зіставленні тональних і колірних різнохарактерних матеріалів. Інтарсія — вид інкрустації, мозаїки на дереві. Цією технікою виконують зображення або візерунки зі шматочків кольорового дерева (шпону), які врізають врівень з поверхнею виробу або суцільно вкривають його поверхню (маркетрі). Таким чином найчастіше оздоблюють меблі, виготовляють декоративні панно тощо. Дендромозаїка належить до ювелірних технік декорування. Орнамент складають із крупинок дерева ледь завбільшки з макове зернятко.
Випалювання здавна роблять на світлих породах дерева: ялині, смереці, сосні, клені. Здебільшого ним оздоблюють бондарний посуд, рідше меблі. Нині випалювання застосовують при декоруванні дитячих іграшок та елементів народної дерев’яної архітектури. Розрізняють два способи випалювання — розжареними металевими штампиками ("штансами"), з відбитків яких складають різноманітні орнаменти, й електрописаком, що дає чіткий контурний малюнок.
Розпис — зручна й оригінальна техніка орнаментування дерев’яних виробів, відома з X—XI ст. Технічно він мало чим відрізняється від розпису на інших матеріалах. Орнамент наносять пензлями по заґрунтованій або незаґрунтованій поверхні виробу темперою, гуашшю, олійними й аніліновими фарбами, нітроемалями. З кінця XIX ст. розписані вироби почали покривати лаком, що оберігало їх від забруднення.
Крім розглянутих традиційних прийомів і технік, зустрічаються їхні різновиди й поєднання, наприклад, "штампування" металевими пробійчиками, аналогічне карбуванню; зіставлення плетених частин із гладкими поверхнями; контурне різьблення тонованих площин-елементів; викладання орнаментів соломкою тощо.
Додаток В
Щоб кришка шкатулки не зсувалася набік і добре трималася, випилюють з фанери поперечні вкладиші і вставляють їх щільно до стінок. Потім вставляють поздовжні вкладиші. (їх випилюють з урахуванням товщини поперечних вкладишів.)
