Контрольна робота з економіки

"Економічні системи та їх риси"

Вступ

1. Економічні системи та їх сутність

2. Типи і моделі економічних систем

2.1 Елементи економічної системи

2.2 Ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм)

2.3 Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм)

2.4 Традиційна економічна система

2.5 Адміністративно-командна система (централізована, планова, комуністична)

2.6 Моделі в рамках систем

Використана література

1. Економічні системи та їх сутність

В економічній науці склалися два підходи до вивчення сучасного суспільства: формаційний і цивілізаційний. Суть формаційного підходу полягає в тому, що в якості глибинної причини розвитку людського суспільства розглядається зміна його виробничої основи і відповідної їй форми власності на економічні ресурси, які й визначають весь комплекс економічних, політичних, правових та інших форм людського спілкування на різних етапах розвитку суспільства. Слід зазначити, що до формаційного підходу притаманний ряд недоліків. Це, зокрема, відноситься до твердження про обов'язковість проходження у своєму розвитку всіх країн і народів через п'ять формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну, а також надмірного акценту на антагоністичний характер відносин між власниками і не власника засобів виробництва.

Відмінність цивілізаційного підходу полягає в тому, що чільна роль у ньому відводиться соціокультурного або релігійною фактору. Причому саме поняття "цивілізація" вживається в різних значеннях. У більш широкому, глобальному, всесвітньому сенсі цивілізація розглядається як певна епоха в історичному розвитку суспільства. Так, виділяють до індустріальну, індустріальну та постіндустріальну цивілізацію чи традиційну (патріархальну), авторитарну і ліберальну демократичну (ринкову) цивілізацію. У більш вузькому сенсі поняття "цивілізація" розглядається як явище локальне, територіально обмежений, наприклад західнохристиянської, православно-християнська, ісламська, індуїстська, китайська, японська, африканська, латиноамериканська.

Тут використовуються вихідні положення формаційного підходу і сучасний світ розглядається як складається з економічних систем різних типів.

Економічна система - це сукупність всіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі сформованих у ньому відносин власності та господарського механізму. Зрозумівши суть системи, можна зрозуміти й численні закономірності господарського життя.

2. Типи і моделі економічних систем

2.1 Елементи економічної системи

У будь-якій економічній системі первинну роль відіграє виробництво укупі з розподілом, обміном, споживанням.

У всіх економічних системах для виробництва потрібні економічні ресурси, а результати господарської діяльності розподіляються, обмінюються і споживаються.

У той же час в економічних системах є також елементи, які відрізняють їх один від одного, ними є соціально-економічні відносини, що базуються на сформованих у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності; організаційно-правові форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макро-і мікроекономічних рівнях.

В останні півтора-два століття в світі діяли різні типи економічних систем: дві ринкові системи, в яких домінує ринкове господарство, - ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) і сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм), а також дві неринкові системи - традиційна і адміністративно-командна. Крім того, перехід колишніх соціалістичних країн - Росії, інших країн - членів СНД, країн Центральної і Східної Європи, а також соціалістичного Китаю та В'єтнаму - до ринкових відносин призвів до формування економічної системи перехідного типу.

У рамках тієї чи іншої економічної системи існують різноманітні моделі економічного розвитку окремих країн і регіонів. Розглянемо характерні риси основних типів економічних систем.

2.2 Ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм)

Хоча ця система склалася в XVIII ст. І припинила своє існування в кінці XIX - перших десятиліттях XX ст. (У різних країнах по-різному), значна частина її елементів увійшла в сучасну ринкову систему.

Відмінними рисами цієї економічної системи були приватна власність на економічні ресурси; ринковий механізм регулювання макроекономічної діяльності, заснований на вільній конкуренції, наявність безлічі самостійно діючих покупців і продавців кожного товару.

Однією з головних передумов чистого капіталізму виступає особиста свобода кожного з учасників економічної діяльності, тобто не тільки капіталіста-підприємця, а й найманого працівника. Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих, хто мав капітал, і свобода найманого працівника продавати свою робочу силу.

Який механізм вирішення ключових економічних завдань у розглянутій економічній системі? Вони вирішуються опосередковано, насамперед через ціни, що складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції. Орієнтуючись на кон'юнктуру ринку, яка визначається насамперед рівнем і динамікою цін, товаровиробники самі вирішують проблему розподілу всіх ресурсів, виробляючи ті товари, які користуються попитом на ринку. Таким чином, ринок, перш за все через ціни, координує діяльність мільйонів людей.

Підприємці прагнуть отримати все більший дохід (прибуток), гранично економно використовувати природні, трудові ресурси, капітал, знання і максимально широко реалізувати такий ресурс, як свої творчі та організаційні (так звані підприємницькі) здібності в обраній ними сфері діяльності. Це служить потужним стимулом розвитку і вдосконалення виробництва, розкриває творчі можливості приватної власності.

2.3 Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм)

У порівнянні з усіма попередніми ринкова система виявилася найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов. У ході тривалої еволюції, переважно в XX ст., Ринкова економіка вільної конкуренції перетворилася на сучасну ринкову економіку. Її основними рисами є:

1. різноманіття форм власності, серед яких як і раніше провідне місце займає приватна власність у різних її видах (від трудової індивідуальної до великої, корпоративної);

2. розгортання науково-технічної революції, яка прискорила створення потужної виробничої і соціальної інфраструктури;

3. більш активний вплив держави на розвиток національної економіки та соціальної сфери.

У розвинутій ринковій економіці істотні зміни зазнає господарський механізм. Планові методи господарювання отримують подальший розвиток в рамках окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. У той же час на макрорівні розвиток планових методів пов'язані з державним регулюванням економіки, аж до здійснення загальнонаціональних програм і планів.

Планомірність виступає як засіб активного пристосування до вимог ринку. В результаті і ключові завдання економічного розвитку отримують нове рішення. Так, питання про обсяг і структуру вироблюваної продукції вирішується на основі маркетингових досліджень в рамках фірм, а також прогнозу розвитку потреб. Прогноз ринку дозволяє завчасно знижувати випуск застарілих товарів і переходити до якісно новим моделям і видам продукції. Маркетингова система управління виробництвом дає можливість ще до початку виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що випускають основну масу товаром даного виду, у відповідність склалися на ринку цінами.

Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній на основі стратегічного планування. У той же час перерозподіл ресурсів на розвиток новітніх галузей відбувається багато в чому за рахунок бюджетних асигнувань, на основі державних загальнонаціональних і міждержавних програм, державного стимулювання НДДКР у пріоритетних напрямках розвитку науково-технічного прогресу.

Нарешті, завдання розподілу створеного валового внутрішнього продукту не тільки вирішується на основі традиційно сформованих форм, але і доповнюється виділенням все більших ресурсів як великими компаніями, так і державою для вкладень в розвиток "людського чинника"; фінансування систем освіти, в тому числі перепідготовка працівників різної кваліфікації, вдосконалення медичного обслуговування населення, на соціальні потреби.

В останні десятиліття в країнах Заходу і найбільш розвинених країнах інших регіонів світу все більш рельєфно виступають контури майбутнього, що йде на зміну сучасному капіталізму постіндустріального суспільства. Його характерними рисами є:

● зміна структури виробництва і споживання, переважно за рахунок зростання ролі послуг. Так, в Росії вже на початку 90-х рр.. послуги стали переважати над товарами в структурі валового внутрішнього продукту (ВВП);

• зростання рівня освіти, перш за все за рахунок післяшкільного. Наприклад, в Росії вже 52% працюючих мають вищу (включаючи незакінчена вища) і середню професійну освіту;

• нове ставлення до праці, так як для високоосвічених працівників характерно творче ставлення до нього і високі вимоги до людських стосунків на роботі;

• підвищення уваги до навколишнього середовища, перш за все через перехід до сталого розвитку, тобто обмежує безоглядне використання природних ресурсів;

• гуманізація (соціалізація) економіки, в результаті чого головним об'єктом докладання інвестицій, а також витрат бюджету стає сама людина ("людський потенціал");

• інформатизація суспільства, внаслідок чого у світі постійно збільшується чисельність виробників знань (зайнятих у науці та науковому обслуговуванні), їх розповсюджувачів (інформаційних мереж, навчальних закладів, інноваційних фірм) і споживачів (все суспільство);

• ренесанс малого бізнесу, перш за все із-за швидкого оновлення і високої диференціації продукції, що випускається;

• глобалізація господарської діяльності, в результаті якої для помітного числа фірм світ став єдиним ринком, для багатьох фірм єдиним ринком став їх регіон земної кулі, для ще більшого числа компаній експорт та імпорт продукції і економічних ресурсів став не епізодичним, а систематичної операцією.

2.4 Традиційна економічна система

Відмінні особливості традиційної економічної системи такі: вкрай примітивна технологія, в першу чергу пов'язана з первинною обробкою природних ресурсів, перевага ручної праці. Всі ключові економічні проблеми вирішуються відповідно до освяченими століттями звичаями, релігійними, племінними і навіть кастовими традиціями. Організація і управління економічним життям здійснюються на основі рішення ради старійшин, приписів вождів або феодалів.

В даний час традиційна економічна система збереглася в деяких найбільш відсталих країнах Азії і Африки, хоча її елементи зберігаються і в країнах середнього рівня розвитку.

2.5 Адміністративно-командна система (централізована, планова, комуністична)

Ця система панувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи і ряді азіатських держав.

Характерними рисами адміністративно-командної системи є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, сильна монополізація і бюрократизація економіки, централізоване, директивне, економічне планування як основа господарського механізму.

Господарський механізм адміністративно-командної системи має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру - вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держави повністю контролює виробництво і розподіл продукції, в результаті чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими підприємствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-командних (директивних) методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці.

При надмірній централізації виконавчої влади розвивається бюрократизація господарського механізму та економічних зв'язків. За своєю природою бюрократичний централізм не здатний забезпечити зростання ефективності господарської діяльності. Справа тут насамперед у тому, що повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і збуту продукції.

Гігантські монополії, що затвердилися у всіх областях народного господарства і підтримувані міністерствами і відомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки і технології. Для породжуваної монополізмом дефіцитної економіки характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості народного господарства.

У країнах з адміністративно-командною системою розв'язання ключових економічних завдань мало свої специфічні особливості. Відповідно до панували ідеологічними установками завдання визначення обсягу і структури продукції вважалася дуже серйозною і відповідальною, щоб передати її рішення безпосереднім виробникам - промисловим підприємствам, колгоспам і радгоспам. Тому структура суспільних потреб визначалася центральними плановими органами. Однак оскільки деталізувати і передбачати зміну суспільних потреб у таких масштабах принципово неможливо, ці органи керувалися переважно завданням задоволення мінімальних потреб.

Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювалося без участі безпосередніх виробників т споживачів. Воно відбувалося відповідно до заздалегідь вибраними як "громадські" цілями і критеріями, на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно до панували ідеологічними установками прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувалося центральними органами за допомогою повсюдно застосовується тарифної системи, а також централізовано затверджуваних коштів фонду заробітної плати. Це вело до переваги зрівняльного підходу до оплати праці.

Нежиттєздатність цієї системи, її несприйнятливість до досягнень НТР і нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку зробили неминучими корінні соціально-економічні перетворення майже у всіх соціалістичних (комуністичних) країнах. Стратегія економічних реформ в цих країнах визначається законами розвитку світової цивілізації, в результаті чого з більшою чи меншою швидкістю там будується сучасна ринкова економіка.

2.6 Моделі в рамках систем

Для кожної системи характерні свої національні моделі організації господарства, так як країни різняться своєрідністю історії, рівнем економічного розвитку, соціальними та національними умовами. Так, для адміністративно-командної системи характерні радянська модель, китайська модель і ін Сучасної ринкової системи також притаманні різні моделі.

Вивчення цих моделей має практичне значення для розробки моделі розвитку Росії. При цьому мова йде не про копіювання чужого досвіду, а про творчий його використанні з урахуванням конкретних умов, що склалися в нашій країні.

Розглянемо найбільш відомі національні моделі.

Американська модель побудована на системі всебічного заохочення підприємницької активності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок різних пільг та допомоги. Завдання соціальної рівності тут взагалі не ставляться. Ця модель заснована на високому рівні продуктивності праці та масової орієнтації на досягнення особистого успіху. У цілому для американської моделі характерне державне вплив, спрямований на підтримці стабільної кон'юнктури і економічної рівноваги.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, орієнтованої на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Тут у руках держави знаходиться всього 4% основних фондів, зате частка державних витрат у 90-х рр.. склала понад 50% від ВВП, причому більше половини цих видатків спрямовується на соціальні потреби. Природно, це можливо тільки в умовах високого оподаткування, особливо фізичних осіб. Така модель отримала назву "функціональна соціалізація", що означає, що функція виробництва лягає на приватні підприємства, які діють на конкурентній ринковій основі, а функція забезпечення високого рівня життя (включаючи зайнятість, освіта, соціальне страхування) і багатьох елементів інфраструктури (транспорт, НДДКР) - на державу.

Соціальне ринкове господарство ФРН. Ця модель формувалася на основі ліквідації концернів гітлерівських часів і надання всім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості сталого розвитку. При цьому особливим заступництвом користуються так звані міттельштанд, тобто дрібні і середні підприємства, фермерські господарства. Держава активно впливає на ціни, мита, технічні норми. Що лежить в основі цієї системи ринок виявив свою перевагу у використанні спонукальних стимулів до високоефективної господарської діяльності.

Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (в тому числі рівня заробітної плати) від зростання продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Така модель можлива тільки при виключно високому розвитку національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні жертви заради процвітання країни. Ще одна особливість японської моделі розвитку пов'язана з активною роллю держави в модернізації економіки, особливо на її початковій стадії.

Південнокорейська модель має багато спільного з японської. Це, зокрема, відноситься до особливостей психологічного складу населення країни, його високому працьовитості і відповідальному відношенню до своїх обов'язків, що базуються на моральних нормах конфуціанства. Спільним для обох моделей є і активну участь державних органів у розбудові економіки. З метою її прискореної модернізації широко використовуються податкова, тарифна та валютна політика. Тривалий час існував контроль над цінами на ресурси і широке коло товарів виробничого та споживчого призначення. Сформована в Південній Кореї система державного регулювання економіки сприяє підвищенню конкурентоспроможності південнокорейських товарів на світовому ринку.

Внаслідок відносно меншого, ніж у Японії, розвитку ринкових відносин південнокорейське держава цілеспрямовано сприяло створенню потужних плацдармів ринкової економіки в особі великих корпорацій, так званих чеболь, що переросли потім у фінансово-промислові групи.

І нарешті, ще один елемент південнокорейської моделі, що представляє безперечний інтерес для Росії, - це надання державними органами всебічної підтримки малому і середньому підприємництву, що сприяло створенню в стислі терміни середнього класу. У той же час, як показав кінець 90-х рр.., У південнокорейської і японської моделей з їх особливо сильним державним втручанням в ринковий механізм виникає знижена пристосовність останнього до світових фінансових криз.

Використана література

1. "Економіка" п / р А.С. Булатова, М., 2000 р.