МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Економічні інтереси

Виконала студентка

1-го курсу 2-ї групи

факультету обліку та фінансів

спеціальності обліку і аудиту

ПОЛТАВА 2009

Вступ

Необхідність задоволення різноманітних потреб спонукає людей до виробництва відповідних благ і послуг. Тому в будь-якому суспільстві загальною кінцевою метою виробництва є задоволення потреб. Ця мета виробництва в межах його певної історичної суспільної організації набуває особливих форм. Наприклад, у системі ринкової організації господарства безпосередньою метою виробництва є прибуток та інші форми грошових доходів. І це, як обґрунтовують західні вчені, не вада ринкової економіки, а її перевага, оскільки дає змогу якнайефективніше використовувати економічні ресурси.

У даному випадку має місце трансформація загальної кінцевої мети виробництва у проміжну, специфічну мету, яка притаманна господарюючим суб’єктам ринкової форми суспільного виробництва. Проте наслідок цієї специфічної мети функціонування підприємства, яке прагне отримати прибуток, полягає у задоволенні різноманітних потреб суспільства. Приміром, бджола збирає нектар зовсім не для того, щоб запилити квіти, її метою є отримання меду, хоч старання бджоли слугують інтересам квітів. Так само чинить "невидима рука" ринку, про яку писав англійський економіст Адам Сміт (1723-1790), з господарюючими суб’єктами, спрямовуючи їх інтереси в русло задоволення різноманітних потреб суспільства.

Для реалізації поставлених цілей необхідні відповідні засоби і практична діяльність людей, обумовлена їх потребами та інтересами. Саме економічні потреби та інтереси є головними рушійними силами розвитку суспільства.

Визначення і сутність інтересів

Як говорилося вище, кінцевою метою суспільного виробництва і рушійною силою його розвитку є економічні потреби людей зокрема і суспільства в цілому.

Потреба – відношення людини до блага, яке опосередковується відносинами між людьми з приводу привласнення та присвоєння благ.

Якщо мета узгоджується з потребою, тоді діяльність стає цілеспрямованою, а сама потреба перетворюється на стійкий усвідомлений інтерес. Тобто як спонукальний мотив виробництва економічні потреби виявляють себе через економічні інтереси. Потреби є основою інтересів, а інтереси – формою виявлення потреб.

Інтереси – ставлення людей до економічних благ, відносин між собою у процесі привласнення благ; це усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, що є формою відносин економічної власності, і знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення; це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб.

Цим зумовлюється об’єктивна, матеріальна природа економічних інтересів – незалежно від рівня усвідомленості інтереси є економічним, а не психологічним явищем.

Як економічна категорія інтереси є виявом виробничих відносин, які зумовлюють умови існування людей – становище індивідів, соціальних верств, класів у суспільному виробництві, їх потреби. Усвідомлення людьми своїх інтересів надає їм осмисленої цілеспрямованості, завдяки чому вони стають спонукальною силою виробництва. Сформований осмислений економічний інтерес живить пошуки засобів задоволення потреб і досягнення мети. Саме цим зумовлена провідна роль економічних інтересів у системі матеріального виробництва як рушійної сили різноманітних дій людей у межах усіх фаз суспільного відтворення.

Економічні інтереси нетотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може (окрім специфічних випадків) бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення потреб.

Не всі люди мають інтерес щодо задоволення власних потреб. Тобто інтереси – це усвідомлені потреби (умови) існування суб’єктів господарювання. У сфері економічних відносин потреби виявляються як інтереси. Останні виступають як мотив до діяльності, спрямованої на задоволення потреб.

Якщо потреба, відображаючи необхідність для людини певних умов її існування, є одночасно і спонукальним мотивом, і метою, і наслідком виробництва, то інтерес – лише спонукальним мотивом, що зумовлює його спрямованість на досягнення цілі. Проте інтереси як спонукальний мотив виробництва не той об’єкт, що безпосередньо спонукає людей до економічної діяльності. Таким чинником є економічні стимули – форма реалізації економічних інтересів відповідно до їх внутрішньої спрямованості. Як потреби та інтереси, стимули теж об’єктивний, матеріальний феномен, хоча й проходять через свідомість людей, усвідомлюються. Взаємозв’язок інтересів і стимулів полягає у тому, що інтереси пов’язані із сутністю виробничих відносин та економічних процесів. Це, зокрема, пояснює, чому в сучасній ринковій економіці об’єктами (стимулами), що спонукають людей до діяльності, є такі форми вияву виробничих відносин, як заробітна плата, промисловий і торговельний прибуток, дивіденд, позичковий відсоток, рента, орендна плата і т.д., а також гроші як загальна форма, у якій постають усі види доходів. Стимули спонукають до економічної діяльності, а через перехід інтересів у стимули відбувається реалізація інтересів.

Єдність інтересів і стимулів породжує матеріальну зацікавленість людей до праці, економічної діяльності. Це найбільш поверхова форма вияву потреб та інтересів, безпосередній стимул людей до діяльності. Поєднання інтересу (як усвідомленої потреби – мети діяльності) і стимулу (збудника діяльності) є завершальною ланкою спонукальних чинників діяльності, виробництва. Отже, основні ланки спонукальних чинників до діяльності такі: виробничі відносини з притаманними їм економічними законами → потреби → інтереси → мотиви → стимули → матеріальна зацікавленість.

Класифікація економічних інтересів

Економічні інтереси є складною системою, усі елементи якої підпорядковані, перебувають у взаємозв’язку і взаємозалежності.

Існують різноманітні класифікації економічних інтересів.

Існує класифікація економічних інтересів за суб’єктами їх реалізації як: державні, групові (колективні) та особисті;до того ж у структурі інтересів виділяють виробничі (пов’язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства). Розрізняють також інтереси власника, підприємця та найманого працівника.

Та все ж найпоширенішим є поділ економічних інтересів на три групи, відповідно до існування відносин трьох основних типів власності (приватної, колективної і суспільної):

Особисті економічні інтереси. Особисті інтереси виражають необхідність задоволення різноманітних потреб окремої людини. Вони є вираженням виробничих відносин індивіда з іншими суб’єктами суспільного виробництва з метою задоволення своїх потреб. Економічні форми, у яких матеріалізується особистий інтерес, - заробітна плата, премія, прибуток тощо, є водночас і засобами реалізації особистих інтересів і потреб. Так, реалізація інтересу працівника полягає у збільшенні індивідуального доходу (зарплати), реалізація інтересу власника (підприємця) – у збільшенні його власності (капіталу) та отриманні від неї гарантованого прибутку (підприємницького доходу). Використовуючи заробітну плату, прибуток та інші форми доходів на придбання речей, власники доходів присвоюють речі та задовольняють ними свої особисті потреби.

Колективні економічні інтереси. Виявлення потреб групи людей, об’єднаних однаковим становищем у системі суспільного виробництва, що створює спільні інтереси конкретного колективу, соціальної групи. Об’єктом колективних економічних інтересів є величина і якість кінцевого продукту, величина валового доходу підприємства, його соціальних фондів тощо, їх максимізація. Колективні інтереси також існують у двох основних формах: 1) трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупили підприємство (значна кількість таких підприємств формально існує і в Україні після переходу частини державної власності до рук трудових колективів через створення закритих акціонерних товариств або викуп за приватизаційні сертифікати); 2) колективні капіталістичні інтереси.

Суспільні економічні інтереси. Це виявлення потреб усього суспільства. Матеріалізацією суспільного інтересу є національний дохід. Його максимальне збільшення та оптимальний розподіл на фонди споживання і нагромадження – основні засоби реалізації суспільного інтересу. Основний інтерес суспільства повинен відповідати таким критеріям: а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші її риси; б) бути рушійною силою економічного розвитку всієї системи.

Відповідно вищезгаданих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме – особистий інтерес споживача.

Основним інтересом планової економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва і асоціації робітників.

У командно-адміністративній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають перевагу над регіональними, регіональні – над колективними, колективні – над особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки, яке обмежувало реалізацію всіх складових системи інтересів, насамперед особистих. Таке другорядне значення особистого інтересу в командно-адміністративній економіці призвело до серйозних відхилень в економіці й утворило гальма її розвитку: 1) позбавило людину економічних стимулів до праці; 2) породило психологію утриманства і т.д.

В певній економічній літературі визначається поділ економічних інтересів лише на суспільні і приватні, ігноруються колективні інтереси, або ж розглядаються як форма вияву приватних економічних інтересів.

Невизнання колективних економічних інтересів означає, по-перше, полярне бачення проблеми, всього спектра відносин економічної власності. Це не відповідає вимогам діалектики, однією з яких є визначення проміжних ланок між двома протилежними сторонами. Колективний тип власності є проміжною між приватною (що належить окремій особі) та державною власністю.

По-друге, ігнорується окремий, відносно самостійний тип економічних інтересів у суспільстві.

По-третє, у такому випадку ні в теорії, ні на практиці не стимулюється пошук мотивів і механізмів посилення ролі колективних інтересів у підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці тощо, тобто як вагомої рушійної сили соціально-економічних перетворень.

Тоді як трискладова структура економічних інтересів відповідала більше реаліям радянського суспільства, то на сучасному етапові становлення і розвитку ринкових відносин можна виділити такі суб’єкти економічних інтересів:

окрема людина – має особисті інтереси;

сім’я (домогосподарство) – має сімейні інтереси (інтереси малої групи);

підприємства різних форм власності та різних організаційних форм – колективні інтереси (інтереси трудового колективу);

загальнодержавні та місцеві органи влади – суспільні інтереси та колективні інтереси (інтереси місцевої громади);

різні об’єднання та асоціації – суспільні інтереси (або колективні інтереси);

інтереси певної країни – національні інтереси;

інтереси певних угрупувань держав (наприклад, інтеграційні інтереси, у яких усвідомлюються спільні потреби країн ЄС);

світові глобальні інтереси (вирішення глобальних проблем людства).

У ринковій економіці домінує особистий інтерес, що послаблює реалізацію суспільних інтересів. Саме тому ринкові механізми реалізації суспільних інтересів потребують доповнення механізмами державного регулювання, створення та використання суспільних грошових фондів з метою задоволення суспільних потреб (фундаментальної науки, освіти, охорони здоров’я, оборони та ін.). Це пояснює, чому при утвердженні в Україні принципів ринкового господарювання вадливим є вироблення і функціонування механізму суспільної координації, гармонізації та оптимізації особистих, колективних, регіональних, суспільних інтересів для досягнення кінцевої мети суспільного виробництва – якнайповнішого задоволення потреб людини зокрема і суспільства в цілому.

У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапові економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес. Наприклад, в Україні головний державний інтерес полягає у здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного розвитку, соціального прогресу суспільства.

Зв’язок інтересів із економічними підсистемами

Рівень розвитку економічних інтересів, які органічно взаємопов’язані з економічними законами, зумовлений тим, що для якнайповнішого задоволення своїх економічних потреб люди повинні у своїй господарській діяльності керуватися вимогами об’єктивних економічних законів. Крім того, економічні інтереси зумовлені, насамперед, розвитком їхніх матеріальних потреб. Як форма вияву економічних відносин економічні інтереси є водночас формою вияву та реалізації економічних законів.

З усієї сукупності економічних відносин економічні інтереси взаємопов’язані, передусім, із такими підсистемами, як продуктивні сили і відносини економічної власності, притаманними їм економічними законами. Зв’язок економічних інтересів із розвитком продуктивних сил виявляється в тому, що основною продуктивною силою є сама людина зі своїми потребами, інтересами, цілями та волею. Це означає, що прогрес продуктивних сил найшвидше відбувається за умови, що їх розвиток здійснюється відповідно до потреб та інтересів людей, насамперед людей праці. Зв’язок економічних інтересів із відносинами економічної власності виражається в тому, що економічна власність є відносинами між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності тощо у всіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Тому прогрес економічної власності найшвидше здійснюється тоді, коли типи власності (а отже, й форми привласнення) найповніше забезпечують задоволення потреб та інтересів людей.

Суперечності економічних інтересів

Розвиток суперечностей – джерело прогресу. Гегель називав суперечність основою будь-якого розвитку, саморуху. Існувати – означає перебувати в русі. З цього погляду рух – це суперечність, єдність суперечностей.

Суперечність (у тому числі економічна) – це джерело саморуху і процес взаємодії протилежних сторін і тенденцій у предметах, явищах і процесах, форма зв’язків між цими сторонами.

Рушійними силами економічного розвитку є, насамперед, суперечності економічної системи. З самого початку існування людства такою є суперечність між досягнутим рівнем виробництва і зростаючими потребами людей, їхнім прагненням покращити свій життєвий рівень. Згодом такими стають суперечності між різними сферами суспільного відтворення (виробництвом і розподілом, обміном та споживанням тощо), між різними підсистемами (продуктивними силами і відносинами власності, техніко-економічними і виробничими відносинами та ін.), між окремими елементами підсистем (наприклад, між основною продуктивною силою і рівнем розвитку техніки).

Оскільки люди мають різне становище, різний статус в економічній системі, то їхні економічні інтереси є об’єктивно суперечливими. Ця суперечність може набувати різного ступеня гостроти чи навіть набувати антагоністичного статусу. Тому необхідне втручання держави, повинні шукатися механізми для пом’якшення або навіть усунення суперечностей економічних інтересів.

Однією з найбільш суперечливих сфер переплетення економічних інтересів є відносини розподілу вироблених товарів і послуг. Навіть у процесі виробництва порівняно простіше узгодити інтереси. Адже люди давно зрозуміли переваги розподілу праці, спеціалізації та кооперації. Крім того, частина населення не має інших ресурсів, окрім трудових, а частина, навпаки, має капітальні та природні ресурси. Отже, необхідність поєднання наявних ресурсів для організації процесу виробництва сприймається як об’єктивність. Коли є треба розподілити вироблене, поділити дохід, то на цьому етапі з особливою гостротою постають питання соціальної несправедливості, оскільки досить складно визначити внесок кожного у кінцевий результат.

Висновок

Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (у тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави. Та у суспільстві не буває абсолютної тотожності, збігу загальнодержавних, галузевих, місцевих, групових, приватних та інших інтересів. Замість зміцнення і об’єднання усього комплексу інтересів у нашому суспільстві часто відбувалося їхнє розмежування, протиставлення, внаслідок чого вони втрачають свою роль рушійної сили.

Думаю, однією з основних причин економічних проблем України є те, що влада діє не у інтересах держави, суспільства, а суто у власних (особистих) інтересах, тим самим заганяючи економіку країни у яму. І доки вони (політичні діячі) не усвідомлять, що у цю яму заганяють не лише економіку і населення, а й самих себе, і не почнуть діяти розумно (як у економічному, так і гуманістичному плані), доти не настане економічне піднесення і розвиток нашої держави.

Список використаної літератури

"Політекономія" - В.О. Мочерний, Я.С. Ларіна |Київ, 2006|

"Політична економія" - В.В Солтис, Ю.М. Лелюк, В.Ф. Іванюта |Київ, 2007|

"Політична економія" - за ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова |Київ, 2004|

"Політична економія" - за заг. ред. О.С. Степури |Київ, 2006|