Вступ

Розділ І. Способи творення лексичних інновацій

1.1. Авторські новотвори як об'єкт дослідження

Функції оказіональних слів у поетичному дискурсі

Способи творення авторських новотворів

Розділ ІІ. Семантико-стилістична характеристика авторських новотворів П.Тичини

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Інтенсивне різноаспектне дослідження лексичних новотворів розпочинається з 90-х років XX ст. Поглиблюється вивчення інноваційних процесів у сучасній українській літературній мові, зумовлених кардинальними змінами суспільно-політичного, економічного та культурного життя, вивчаються шляхи і джерела оновлення лексичного складу мови, уточнюється класифікація лексичних новотворів (Пашко – 1994; Русанівський – 1997; Януш – 1997; Мазурик – 2000; Кочерган – 2001; Стишов – 2003; Турчак – 2003).

Виділяється спеціальний погляд на проблему вивчення індивідуального словотворення – лінгвостилістичний. Посилена увага приділяється дослідженню творчості письменників, чия творчість протягом тривалого часу була штучно вилучена з літературного процесу і, закономірно, не була об'єктом лінгвістичних студій, через що вивчення художньої мови XX ст. не можна було вважати повним і об'єктивним. Поглиблюється дослідження особливостей оказіональної номінації у творчості класиків української літератури – Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Самійленка, П.Тичини та ін.

Об'єктом наукових досліджень стають лексичні новотвори – відфраземи (на зразок кінецьсвіття, легкорукий), які складають своєрідну підсистему сучасної української літературної мови, котра сформувалася й інтенсивно вдосконалилась протягом останніх десятиріч XX ст. [6]. Досліджуються і т.зв. надскладні оказіоналізми (на зразок студентко-викладачко-доценти), стилістичні функції яких зумовлені передусім зовнішньо-графічною формою; визначається місце індивідуально-авторських новотворів серед інших типів неолексем національної мови, досліджуються оказіональні фраземні деривати, вивчається специфіка оказіональної номінації у поетичному дискурсі 80-90-х років XX століття, описуються особливості експресивних новотворів, розробляється лексикографічний аспект дослідження інновацій.

Отож, в останні десятиріччя у вітчизняному мовознавстві активно опрацьовуються проблеми індивідуально-авторського словотворення. Перспективними щодо розвитку української неології є дослідження насамперед таких питань: взаємодія узуальних та неузуальних лексичних новотворів у складі національної мови; вплив неологічної лексики на розвиток лексичної і словотвірної системи мови; виявлення характерних словотвірних тенденцій у національній мові певного хронологічного періоду, безпосереднім проявом яких є створення оказіональних лексичних одиниць; дослідження факторів, що впливають на появу індивідуально-авторських новотворів; функціонування авторських неологізмів у текстах різних стилів і жанрів, а також у художніх творах окремих майстрів слова; оказіональні лексичні новотвори як номінативні одиниці, що відображають специфіку національно-мовної картини світу; еволюційні процеси у сфері оказіональної номінації.

Для успішного розв'язання зазначених проблем необхідним є теоретичне узагальнення досліджень інноваційних процесів, що відбуваються в українській національній мові, а також аналіз результатів індивідуального словотворення як окремих письменників, так і груп авторів певних хронологічних періодів. Актуальним є порівняльно-зіставне дослідження специфіки оказіональної номінації у різних стилях сучасної української літературної мови, передусім у публіцистичному і розмовному, де це явище відбивається найбільшою мірою.

У 70-і роки здійснюються перші спроби лексикографічного опису індивідуально-авторських новотворів: укладено словник авторських неологізмів П.Тичини, до якого було включено понад 600 одиниць.

Актуальність теми: джерела виникнення неологізмів бувають різні. Причому, в одних випадках появу нового слова помічає кожний, хтось з ним уперше зустрівся, а в інших – нові слова входять у вжиток багатьох носіїв мови так, що їх новизна залишається непоміченою.

Об’єктом дослідження: утворення новотворів в поезії українського письменника П.Тичини.

Метою дослідження: встановлення формально-семантичних та функціонально-стилістичних особливостей авторських новотворів у поезії П.Тичини.

Розділ І. Способи творення лексичних інновацій

Мова надзвичайно чутливо реагує на зміни в соціальному житті народу. Йдеться не лише про назви на позначення нових понять; соціальні чинники приводять у рух закладені в систему мови потенційні сили, рухливішими, живішими стають «атоми» і в цілому організмі мови, і в окремих її мікросистемах.

Неологізми (гр. neos “новий” і logos “слово”) – слова, а також їх окремі значення, вислови, які з’явилися в мові на даному етапі її розвитку й новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські неологізми) [6].

Неологізми називають лексичними інноваціями. На думку О.Сербенської, інновації – це “новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів і висловів з минулих епох” [7].

Фактори, які спричиняють утворення неологізмів, можна поділити на такі групи:

1) позамовний - потреба дати назви новим предметам і явищам;

2) інтралінгвальний – для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різними чинниками – тенденцією до мовної економії, уніфікації номінативних моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, з причин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру та інше.

Неологізми поділяються на лексичні й семантичні.

Семантичні неологізми – це нові значення, які розвиваються в словах, уже наявних у мові (меню, фанера, піратство).

Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.

Авторські неологізми, які називають стилістичними, індивідуально-авторськими, оказіоналізмами, становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми ввійшли до літературної мови.

Переважну більшість неологізмів становлять слова, утворені з власне українських словотворчих компонентів – з основ широко вживаних українських слів за допомогою звичайних для української мови суфіксів і префіксів, подібно до вже існуючих в українській мові форм. Такі неологізми виникають в українській мові незалежно від будь-якого впливу інших мов, але нерідко поява їх зумовлена наявністю відповідних слів в інших мовах, зокрема в російській. У цьому випадку слово іншої мови, як правило, теж нове, відіграє лише роль стимула для виникнення українського новотвору, тим часом останній виникає на грунті власне українських словотворчих компонентів – коренів, суфіксів. Префіксів.

За допомогою власне українських словотворчих засобів, нові слова – як кальковані за зразками інших мов, так і цілком незалежні від іншомовних зразків – творяться в українській мові зовсім вільно. Можна без перебільшення сказати, що нові слова, не зафіксовані раніше в жодному словнику, виникають у живому мовленні щоденно. Це пояснюється тим, що в самій словотворчій системі української мови вже наперед закладена можливість утворення від будь-якого наявного слова за допомогою властивих українській мові словотворчих засобів нових слів, структурно подібних до тих, які були утворені раніше.

Вдало вжиті нові слова, які створюються поетами в кожному окремому випадку для чіткішого висловлення якоїсь певної сторони художнього образу, надають поетичним творам особливої свіжості, оригінальності, привабливості.

1.1 Авторські новотвори як об'єкт дослідження

Кожен письменник - носій літературної мови, але він і найактивніший творець національної мови в тому розумінні, що глибоко відчуває найтонші порухи народного слова, що в особистісному відтворює багато разів пережите живе слово народу. Тому і є таким важливим і авторитетним слововживання письменника, коли йдеться про усталення мовностилістичної норми.

Мовотворчість відомих українських письменників неодноразово була об єктом вивчення мовознавців.

Індивідуально - авторські новотвори - важливий елемент твору. У них виявляється індивідуальність автора.

Коли говорять про місце письменника в історії національної мови, насамперед, мають на увазі взаємозв’язок між загально - народною мовою і мовою його творів. Художнє мовлення - двобічний процес. З одного боку, загальновживана мова є основою, будівельним матеріалом творчості письменника, а з другого - талановитий майстер збагачує літературну мову новими значеннями чи відтінками значень слів, новими словосполученнями.

Таким помітним явищем в історії української літературної мови є творчість П.Тичини. Мова творів П.Тичини - це цвіт народного слова і подих нашої доби, тут взаємодіють найдавніші та найновіші слова.

Не в усіх творах П.Тичини спостерігаємо такий контраст лексичних одиниць, але в цілому поєднання різностильових елементів, їх контрастне зіткнення є характерною ознакою індивідуального стилю П.Тичини. Стимулюється воно ідейно - художніми, композиційними особливостями творів. Стильова контрастність мовних засобів, їх несподіване зіткнення, проходячи через усі твори П.Тичини.

Чи не найхарактерніша ознака індивідуального стилю П.Тичини - його словотворення. Талановитий митець часом відчуває брак засобів, їх обмеженість, і це дає йому право на "експеримент" в естетичному освоєнні світу. Водночас неабияка роль в утворенні лексичних новацій належить і аналогії.

Новотвори П.Тичини - це яскравий публіцистичний мовний разок.

Серед них такі групи слів:

Індивідуально-авторські новотвори, що демонструють словотворчі можливості української мови. - це яскравий публіцистичний мовний зразок.

Запозичення з інших мов, які в тканині публіцистичного твору нерідко виступають як варваризми, є засобом інтелектуалізації мови, сприяють точному висловленню думки.

Узвичаєні в російській мові слова й вислови, які нерідко вживають українці. Це, здебільшого, назви реалій радянської доби, які в публіцистичних творах П.Тичини мають яскравий негативний відтінок значення.

Просторіччя, які в публіцистичному стилі є незвичним явищем, бо сфера їх функціонування - усне мовлення. Однак вони є добрим засобом іронії, сатири, вживаються з оцінним значенням.

Уживання загальновживаної лексики в новому значенні.

Функції оказіональних слів у поетичному дискурсі

Існують такі класифікації функцій оказіональних слів:

1) функція оказіонального слова знаходиться у прямій залежності від авторської мети;

2) матеріальна організація оказіоналізма і роль, яку він виконує, взаємозумовлені.

Менш експресивними є потенціоналізми, оскільки їх структурна організація нічим не відрізняється від канонічних утворень. Відсутність експресії обумовлює і функцію таких слів – номінативну чи номінативно-оцінну.

Номінативна функція оказіональних слів полягає в найменуванні того, що важко передати, для чого у літературній мові не існує прямого визначення. У творенні інновацій як номінативних одиниць велику роль відіграє аналогія. Формуючись, оказіоналізм не проходить шлях від знака повідомлення до знака найменування.

Авторський новотвір – це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища.

На процес номінації впливають прагматичні фактори, які відбивають відношення оказіоналізму до того, що ним називається. У цьому випадку вони виконують номінативно-оцінну функцію. Експресія похідних оцінних значень зумовлена невідповідністю твірного значення похідному слову. Номінативно-оцінна функція найбільше притаманна композитам та юкстапозитам, які, порівняно з простими словами, мають пізнавально-оцінну сему. Номінативно-оцінна функція інновацій тісно пов’язана з функцією образності, але стосовно останньої є первинною.

Оказіональне слово є одним із засобів створення гротеску, комічної, версифіації, тому воно активно використовується поетами як засіб стилізації, тобто виконує стилістичну функцію. На стилістичну визначеність оказіонального слова впливають декілька факторів: семантичне забарвлення твірної основи, від якої утворений оказіоналізм, словотвірна модель, за якою він побудований, контекст і мовленнєва ситуація, яка уточнює його значення.

Так, уплив твірної основи на стилістичну визначеність оказіоналізму полягає в тісному зв’язку внутрішньої форми слова з семантикою лексичних інновацій.

Одним із засобів формування авторського стилю є застосування авторського словотвору – оригінального комбінування різностилістичних узуальних морфем при творенні новотворів-іменників. Порівняно зі словотворчими, морфологічні засоби стилістики в межах авторського новоутворення незначні. В основному це випадки оказіонального використання категорії числа.

Виступаючи джерелом мовленнєвого новаторства, оказіональні слова використовуються з художньо-виражальною метою і виконують експресивну функцію. Враховуючи характер експресії, розмежовують експресивно-оцінні та експресивно-емоційні утворення. Оскільки більшість оказіоналізмів називає явище з погляду емоційного сприйняття реципієнтом зображуваного, то головною метою таких утворень є вплив на нього. На експресивність новотворів впливає насамперед незвичайна природа їх виникнення, а також експресивна насиченість морфем, які беруть участь у їх творенні.

До формально виражених засобів підвищення експресії належать передусім суфікси, які, приєднуючись до емоційно нейтральних основ, посилюють експресивність новоутвореного слова.

Додатковими експресивними відтінками супроводжуються значення оказіональних слів, які утворюються шляхом комбінування кількох префіксів.

Яскраве експресивно-емоційне навантаження мають слова, утворені шляхом міжслівного накладання або контамінації, які, на відміну від канонічних слів, мають зовсім іншу природу творення.

Художньо-образні завдання твору реалізують авторські композити, які концентрують у собі семантику кількох слів і впливають на поетичний твір. Виступаючи мікрообразами контексту, композити та юкстапозити допомагають відтворити емоційно насичену картину: синьовиновий ранок; столезогостре життя; зеленоброве літо, держимордство, листя-їжаки.

Експресія досягається і шляхом поєднання в одне смислове ціле антонімічних: жертво-кат; сміх-нудьга або синонімічних складників: далеко-давно; розлуко-незустріч.

Оказіональні слова, які виконують експресивну функцію, навіть поза мовленнєвим оточенням фокусують у собі виразність. Уведені в контекст, вони співіснують з іншими лінгвістичними засобами і сприяють досягненню образності висловлюваного на рівні тексту.

Авторські новотвори в поетичному творі виконують поетичну функцію, оскільки залучаються до створення художнього образу. Яскравість і семантична насиченість авторських новотворів зумовлює їх вагомість при створенні художнього образу. Крім того, використані в поетичному мовленні з художньо-виражальною метою, авторські новотвори виступають словами-образами.

За допомогою оказіоналізмів, семантично містких одиниць, автори передають загальне через одиничне. У поетичному мовленні неправильність стає художньо або зображально вагомою, оскільки відіграє характерологічну роль, тому її не можна виправити, щоб не втратити специфічність висловлення.

Образна думка характеризується своєю принциповою метафоричністю. У створенні тропів оказіоналізми беруть найактивнішу участь, сприяють створенню метафор, епітетів, порівнянь. Метафоризовані сполуки оказіональних і канонічних слів не втрачають своєї образності навіть поза контекстом. Авторські новотвори детерміновані, з одного боку, попереднім уживанням мотиваційного слова, а з іншого – контекстуальними зв’язками з іншими елементами поетичної системи, необмеженістю асоціацій, у тому числі й чисто зовнішніх, пов’язаних із звуковою близькістю мотиваційного слова до інших слів.

Творення оказіоналізмів може стимулюватися прагненням авторів до естетичної організації звукового матеріалу. Оказіоналізми допомагають побудувати звукоряд і варіювати його.

Активне використання в сучасному поетичному мовленні композитів та юкстапозитів пояснюється їх більшою семантичною, комунікативною та експресивною місткістю порівняно з простими утвореннями. Природа їх створення, незвичайна валентність дають можливість образно, відповідно до художнього задуму, передавати різноманітні відтінки явищ, понять, подій у творі.

Текстотвірна функція оказіоналізмів. Як складники поетичного дискурсу, оказіональні одиниці, маючи прозору внутрішню форму і складну семантичну природу, слугують для передачі в межах надфразової єдності найрізноманітніших відтінків.

Крім того, наявність у тексті оказіональної одиниці сприяє запам’ятовуванню і виділенню на загальному текстуальному фоні окремої мікротеми. Подібні утворення можуть виступати ядром висловлення. У питанні текстотвірної функції авторських новотворів важливе значення має їх розташування. У препозиції до наступного відрізка новотвори позначають мікротеми і задають тон подальшому висловленню. Займаючи середнє місце у мікротексті, новотвори посилюють вагомість повідомлюваного, забезпечують його краще розуміння.

Новотвори, як семантично місткі одиниці, надають можливість згорнути непотрібні деталі опису в однослівне найменування, що забезпечує синтаксичну компактність і раціональність побудови тексту. Оказіональні слова допомагають формувати структурну цілісність мікро- та макротексту, пов’язують між собою їх змістові відрізки.

Для підкреслення інтенсивності дії, ознаки, зображення певної конкретної ситуації, автори звертаються до різних прийомів використання новотворів у межах тексту:

– вживають однопрефіксні різнокореневі дієслова;

– використовують новотвори з різними афіксами, що об’єднуються в одну семантичну групу, стають контекстуальними синонімами;

– розташовують слова за ускладненням їх словотвірної структури, що підсилює значення зображуваного;

– залучають до структури тексту похідне оказіональне дієслово, яке мотивується семантикою тієї конструкції, в яку воно входить;

– використовують у текстах утворені на синтаксичній основі складні одиниці як короткі резюме певних подій або ситуацій;

– уживають в одному контексті однокореневі морфеми для досягнення змістової цілісності тексту;

– використовують в одному тексті одноструктурні утворення, які концентрують увагу читача;

– активізуючи словотвірну структуру, поети підсилюють значення інтенсивності дії.

Словотвір виступає засобом експресивізації тексту. Створені за аналогією, оказіональні слова демонструють зв’язок з моделлю, за якою вони побудовані, і характеризуються нашаруванням значеннєвих відтінків, набутих у контексті. У поетичному дискурсі, авторські новотвори виступають його активним компонентом.

Кожне слово на час своєї появи було неологізмом.

Способи творення авторських новотворів

Творення індивідуально-авторських неологізмів у поетиці здійснюється всіма засобами словотвору, властивими українській мові, - морфологічним, лексико-семантичним, морфолого-синтаксичним і лексико-синтаксичним.

Найчастіше спостерігаються новоутворення морфологічні. При цьому для художнього мовлення характерні складні слова(а не афіксальні неологізми), що, пояснюється більшою понятійною і естетичною місткістю слів-композитів порівняно з простими словами.

Іноді спостерігаються і композити, складені з трьох, а то й чотирьох основ, що властиве в українській мові майже виключно художньому стилю.

Особливу групу складних слів – авторських неологізмів становлять іменні сполучення, у складі яких одна з частин – прикладка, що зливається з пояснюваним елементом.

З префіксальних неологізмів найчастіше зустрічаються суфіксальні. Суфікси різних семантичних груп містять у собі достатню інформацію понятійного і власне естетичного характеру, що дає змогу письменникам широко вживати такі новоутворення у виражальних цілях.

Порівняно рідко вживаються суфіксальні новоутворення з твірними антропонімами.

Префіксальні новоутворення спостерігаються не дуже часто і переважно в окремих авторів. Так, схильним до них був П.Тичина.

Не частіше використовуються в художніх творах і неологізми префіксально-суфіксальні.

Новоутворення лексико-семантичні – це випадки вживання загальних назв у значенні власних.

З різних випадків переходу слів з однієї частини мови в іншу, тобто з морфолого-синтаксичних, новоутворень, в експресивному вживанні в українському художньому мовленні виступає лише субстантивація, тобто поширене вживання прикметників у ролі субстантивів.

Вживання у функціях іменників інших частин мови, мало властиво, українській мові в цілому, в художніх текстах нерідкісне і, як правило, досить виразне. Більш-менш часто спостерігається перехід в іменники займенників; прислівників, у тому числі й предикативних; звуконаслідувальних слів.

Найчастіше і індивідуальні неологізми живаються в тексті, як звичайні слова, без яких-небудь пояснень до них. Проте нерідко письменники вважають на потрібне з'ясовувати походження таких неологізмів, описуючи ситуацію їх, виникання або просто наводячи поруч з ними і загальновживані) твірні слова..

У деяких авторів помітна схильність до зосередження у вузьких контекстах однотипних за способом творення неологізмів. Іноді буває і скупчення неологізмів, різних за способом творення.

Другим засобом експресивного використання словотвору в художньому мовленні о етимологізація. Полягає вона із зіставленні у вузькому контексті лексичних одиниць із співзвучними коренями з метою конкретизації словотворчої о значення семантикою твірної основи, тобто у виявленні «внутрішньої форми» слів, справжньої або вигаданої.

Зіставлення співзвучних лексичних одиниць може бути етимологічно виправданим, При цьому, якщо їх спорідненість не потребує обгрунтування, письменники звичайно обмежуються простим зближенням слів.

Особливо поширеним у художній літературі є етимологічне обігруваня власних імен людей оживлення первісних значень твірних слів

Нерідко особлива виразність художнього тексту спирається якраз на навмисно помилкове осмислення слів на закінчення відзначимо деякі випадки комплексних експресивних слововживань, пов'язаних із словотвором.

Розділ ІІ. Семантико-стилістична характеристика авторських новотворів П. Тичини

Авторський новотвір – це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища.

Семантичну структуру слова можна уявити як ядро, що виражає основний смисл, який закріпився за цією одиницею мови, і додатковий, конотативні нашарування, що являють собою стилістичне забарвлення, а також певні асоціації, які слово викликає у носіїв мови. В процесі мовлення експресивні забарвлення та асоціативні зв’язки найчастіше можуть змінюватися.

Ядро, як правило, залишається у незмінному вигляді, тим паче, що мова, яка наділила слово декількома, прямими й переносними значеннями, дає письменнику широкі можливості та вибір. Безумовно, утворення нового, авторського значення на основі метафори, метонімії чи синекдохи – явище надзвичайно розповсюджене, але при цьому письменник звертається зі словом на основі готових моделей, якими і є названі тропи. Вони можуть розглядатися осібно. Ми хочемо звернути увагу на інші способи використання семантики слова.

Іноді у художньому тексті слова набувають особливого значення, яке не пов’язане з простим переносом. Таке значення може бути зрозумілим лише в контексті всього твору або навіть всієї творчості автора. Іноді специфічне значення слова спостерігається у творчості художників, які належать до одного літературного напряму. Воно може вирости до символа, з ним можуть бути пов’язані надзвичайні, характерні тільки для цього часу, людини чи групи людей асоціації. Авторські або індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській літературі.

Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.

Часто значення слова дійсно є контекстуальним, виникає одноразово, в невеликому тексті і ніколи більш не повторюється. Таке значення робить використання слова експресивним. Як вдається письменнику внести щось нове в семантику слова? Одним із найцікавіших способів є відродження внутрішньої форми слова. Робиться це або прямо, за допомогою пояснення походження слова, або побічно, шляхом наведення в тексті споріднених слів, котрі ніби нагадують читачеві про етимологічні зв’язки. Іноді походження слова в дійсності є не таким, яким уявляє його письменник в тексті, але це не робить використання його менш виразним.

Одним із показників незвичайності семантики лексичних одиниць можуть слугувати незвичні сполучення слів з іншими в тексті. Для більшості слів їх валентність (можливість сполучатись з іншими) досить обмежена, тому читач звично не помічає порушення. Досить часто воно призводить до появи переносного значення, хоча іноді залишається прямим і в той же час змінюється.

Багата, різноманітна і гнучка система способів словотвору дозволяє при необхідності чи бажанні за існуючими у мові моделями створити нові слова, досить зрозумілі, не дивлячись на уже використання в тексті. Такі слова називають авторськими неологізмами або оказіоналізмами. Безумовно, їх можна розглядати при аналізі лексичного рівня твору. Дві причини можуть спонукати автора до створення слова:

1) бажання максимально точно висловити думку й при цьому відсутність в мові потрібної лексеми;

2) бажання зробити слово максимально виразним і у зв'язку з цим зміна його морфемної структури.

В будь-якому випадку авторські утворення надзвичайно експресивні, тому що вони легко звертають на себе увагу читача й викликають у нього емоції здивування і задоволення від вдалої знахідки, змушують більш уважно вдивлятися в текст й краще розуміти його смисл   і безпосереднє значення названого й відношення до нього письменника. Присутність або відсутність оказіоналізмів, вибір моделей для їх створення визначаються особливостями стилю автора, літературними традиціями часу створення тексту та іншими факторами.

Часто неологізми з'являються в поетичних творах, де не розкривається не їх значення, ні причини, що спонукали автора до їх створення. Аналіз оказіоналізмів   справа надзвичайно складна. Адже не завжди можна встановити причини, що змусили автора до їх утворення, а також визначити морфемний склад і модель, за якою вони створені. Адже розуміння процесу створення слова допомагають нам з'ясувати семантичну і стилістичну інформацію.

У художніх творах виділяється два ряди неологізмів, які відрізняються функціонально і експресивно. Це можуть бути слова, утворені для назв яких-небудь нових понять, тобто слова, які несуть передусім інформативно-комунікативне навантаження, а емоційно-експресивні відтінки в них відчуваються відносно слабо. Таке новаторство становить певний інтерес, насамперед з погляду історії становлення й розвитку словникового складу української літературної мови та способів його збагачення.

Для вивчення особливостей художнього оновлення значно цікавішими є неологізми, у яких відчутно сприймаються емоційно-експресивні відтінки, оцінний бік яких має навіть більшу вагу, ніж пізнавальний.

Чудові зразки художнього словотворення знаходимо в поетичних творах П.Тичини.

Вже сніг на талих пересмужках

став ніздрюватим: срібна цвіть...

Набухла ряботить кора,

Між хмар узолотились блиски...

Бучить в деревах соків сила, —-

перед весіння це гучінь.

Ген поїзд ходом молодим

в бік Дарниці жене... і одвисає

за ним круглобілястий дим...

У вірші «Де одна думка, а тисяча рук», написаному в 1959—1960 рр., є такі рядки:

Пісні сучасній поглянь ти в обличчя;

Скільки нового відбилось у ній!

Многоплемінність і різноязиччя

В силі обняти лише їй одній.

В інших поетичних творах Тичини післявоєнного періоду майстерно використано такі авторські новотвори, як одсвічення, світобудування, стобуремний, далекобіжний та ін.

Весна! Весна! Яка блакить!

Який кругом прозор!

Садками ходить бруньккоцвіт,

А в небі злотозор.

Подібні приклади можна було б навести з творів багатьох інших сучасних українських поетів і прозаїків.

Більшість таких новостворених слів функціонує тільки в художніх творах. Але деякі з них виявляються настільки влучними, що стають повноцінним надбанням української літературної мови, поповнюючи її образні засоби, її словниковий склад.

Аналогічні процеси виникнення нових слів відбуваються в усіх літературних мовах, зокрема в російській. Дослідники мови пильно стежать за поповненням лексичного складу літературних мов і фіксують нові слова в спеціальних дослідженнях і словниках. У 1971 р. в Москві видано окремий словник під назвою «Новые слова и значення», в якому зібрано близько 3,5 тисяч нових слів російської мови, зафіксованих у літературі протягом 50—60 років. Основна частина неологізмів, які входять у літературну мову на кожному етапі її розвитку, фіксується в загальних перекладних чи тлумачних словниках відповідної мови. Ряд нових слів, відсутніх іще в 6-томному «Українсько-російському словнику» 1953— 1963 рр., знаходимо вже в перших томах 11-томного тлумачного «Словника української мов», що почав вихопити в 1970 р. (досі вийшло 5 томів). До таких нових слів, відбитих у цьому словнику, належать, зокрема, абразиви, абразивний, абразійний, абрикосний абстракціонізм,абстракціоніст, абстракціоністський, аварійник, авіабуду­вання, авіамоделізм, авіаобприскування, авіаобприскувач, авіаобробка, авіасигнальний, авіатраса, автоблокування, автовантажник, автовізок, автогальмо, автогужовий, автогума, автодром, автоінспектор, автокран, автоматизований, автоматика, автонавантажувач, автонапувалка, автонапування, автопоїзд, авторегулювання,] автореферат, автосамоскид, автотрансформатор, автотраса, автотягач, автофургон, автоцистерна, автошлях, автошляховий, автура, агломератка, агрегатування, агрегатувати, агрегатуватися, агрегація, агробіолог, агробіологія, агрозоотехнічний, агрокомплекс, агромеліоративний, агрометеорологічний, ад'єктивація, аераційний, аероби, аеробний, аеровокзал, аерозоль, аерозольний, аеролог, азотобактер, азотобактерин, азотування, азотувати, азотуватися, акваланг, аквалангіст, акваторія, акліматизатор, акордеоніст, акордеоністка, активатор акумулятивний, алерген, алергічний алергія та ін.

П. Тичина уживає переважно той варіант інфінітива, що кінчається на -ть (тримать, бороться, однімать), дієслова першої дієвідміни з суфіксом основи -а- досить часто в третій особі однини вживає без кінцевого -є (визволя, підійма), інколи використовує в іменниках форми двоїни (Коли йде дві струнких дівчині — «Ритм»). Поет милується в нагромадженні простих речень: «Я Прометей, я дух ваш, слава, гордість, я батько ваш, я друг, я проводир...» («Прометей»). Тут подано приклад з простими безособовими реченнями. Але частіше поет вдається до називних: «Самотна ти, самотний я. Весна! — світанок! — Вишня!» («З кохання плакав я»).

Творення авторських неологізмів   це не єдиний спосіб експресивного використання словотворчих елементів. Цікавий ефект може виникнути при використанні у невеликому контексті декількох слів з однаковими морфемами. Зіткнення споріднених слів посилює значення того, що виражається в загальній частині. Так само декілька слів з однаковими префіксами або суфіксами мимохіть звертають читача на афікси, тим самим підкреслюється його значення чи стилістичне забарвлення.

Морфема відрізняється від слова тим, що не може бути використана ізольовано, являючись самостійною частиною речення. В художніх текстах ми зустрічаємо приклади використання службової морфеми в якості слова з особливим значенням або просто виділенням від слова морфеми, що набуває самостійного наголосу, який посилює її значення, хоча й не виділяє ще в самостійне слово.

Словотвір дає письменнику великі можливості для творчого використання його ресурсів. Часто в текстах можна зустріти слова, що утворені лексико-семантичним або морфолого-синтаксичним способом. З лексико-семантичним способом ми зустрічаємося, коли говоримо про слова в індивідуально авторському чи контекстуальному значенні. Але ці "нові" слова часто не можуть бути відтворені без контексту, тому питання про появи таким чином нової лексичної одиниці є досить суперечливим. Морфолого-синтаксичний спосіб   це отримання словом нового граматичного значення, яке також існує лише в контексті, якщо це продукт творчості письменника.

Висновки

Одним з важливих питань сучасної лінгвістики є вивчення індивідуально-авторських новотворів – позасистемних мовленнєвих явищ, яким притаманне індивідуальне, усвідомлене лише одним або кількома носіями мови контекстне значення.

Поетичне мовлення є джерелом різноманітних мовних інновацій, сферою, в якій виразно розкриваються системні й функціональні можливості мови. Індивідуально-авторські новотвори в сучасному поетичному мовленні посідають помітне місце, і без всебічного вивчення їх не можна говорити про новаторство в поезії взагалі. Пошуки сучасних поетів у галузі індивідуального словотвору мають вплив на розвиток образної системи поезії, збагачують поетичний лексикон, визначають перспективи творення нових номінативних одиниць за певними словотвірними типами, спонукають поетів до подальшого активного використання виражальних засобів мови. У зв’язку з цим особливого значення набуває аналіз фактів, що зумовлюють виникнення і функціонування авторських новотворів.

Вивчення оказіональних новотворів поглиблює розуміння природи мови, показує її лексичний шар як динамічну систему, переконує, що творчість П.Тичини виявляється не тільки в опануванні нових тем, у пошуках нових образів, віршових форм, а й у збагаченні мови поезії індивідуально-авторськими новаціями, основне призначення яких – у художній формі відтворити особливості навколишнього світу й пробудити в читача образне мислення.

Оказіоналізми – це похідні слова, які є номінативними мовленнєвими одиницями з емоційно-експресивним забарвленням, вони ліквідують індивідуально-авторський “лексичний дефіцит”, характеризуються специфічними структурними особливостями й функціями, семантичною та стилістичною маркованістю, розширюють лексикон продуцента у відповідних умовах, ситуаціях, контекстах і є показником процесу мислення творчої мовної особистості.

На вибір способів і засобів творення неолексем впливає ряд чинників: системно-функціональний, функціонально-художній та технічний. 4. Найпродуктивнішим при творенні індивідуально-авторських слів у поезії є морфологічний спосіб, у системі якого переважають композиція, юкстапозиція та афіксація. При деривації простих оказіональних одиниць центральне місце посідає афіксація. У системі індивідуально-авторських іменників і прислівників переважає суфіксація, прикметників та дієслів – конфіскація. Результати словотворчого аналізу дають можливість з’ясувати продуктивні типи словотворення та виявити найбільш вживані морфеми.

Аналіз авторських новотворів враховує факт мотивованості (похідності), що є необхідною умовою для встановлення семантичного зв’язку між оказіональним словом і його твірною базою. Новотвори є одиницями мовлення (вони не відтворюються як готові мовні одиниці), у їх творенні беруть участь наявні в мові морфеми, які зберігають асоціативний зв’язок з мотиваційними узуальними словами. Це встановлює відповідний характер відношень між твірними та похідними одиницями незалежно від реального часу їх створення. У роботі розглядаються авторські новотвори, відсутні в мовній традиції, утворені за словотвірними моделями різної продуктивності, з різним ступенем точного дотримання умов реалізації цих моделей.

Новим для української лексикографії способом опрацювання неологізмів є об’єднання їх у спеціальних словниках нових слів. Основною функцією словників нових слів є довідкова. Вони своєрідно відображають розвиток (і приріст) лексичного складу мови за визначений проміжок часу. Тому всі словники нових слів обов’язково мають часові межі добору матеріалу і загальний уніфікований список джерел (як правило, це періодика й нові художні твори та науково-популярні праці). Якщо часові рамки є обов’язковими для словників нових слів усіх типів, то добір джерельної бази якраз визначається типом словника. Словники нових слів, за умови їхнього регулярного укладання, є своєрідним індикатором змін, які відбуваються в лексичному складі мови. Тому робота над ними є важливою та необхідною й повинна якнайменше відставати від мовленнєвої (мовної) дійсності.

У процесі мовної практики відпаде все штучне і зайве, а вдалі новотвори та доцільні запозичення вживляться й знаціоналізуються в мові, сприяючи її розвитку.

Список використаної літератури

Булаховський Л.А. Нариси українського мовознавства.- К.,1986.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. Ірпінь: “Перун”, 2003.

Винник В.О. В авангарді українського радянського мовознавства // Мовознав­ство. 1982. № 2.

Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90 рр.) / Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999.

Грінченко Б. Огляд української лексикографії // Зап.HТШ. 1905. Т.66. Вип.4.

Єрмоленко С. Синтаксис віршованої мови. – К., 1999.

Єфремов О.М. Тлумачний словник - мімімум української мови. - К.: Довіра, 2004.

Забужко О.С. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. - К.: Факт, 1999.

Їжакевич Г.П. Основні тенденції розвитку та взаємодії лексичних систем сучасних мов // Мовознавство. 1982. № 6.

Карпіловська Є. Сучасна українська словотворчість та її відображення в неологічних словниках // Вісник Львів. ун-ту. 2004. Вип. 34. Ч.І.

Карпова В.Л., Гринчишин Д.Г., Гумецкая Л.Л. Короткий тлумачний словник української мови. - К.:, 1998.

Коваль А. П. Крилате слово. – К., 2003.

Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. Підручник. – К.: ВЦ Академія, 2002.

Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. Краків-Львів, 2002.

Літературознавчий словник-довідник / За ред. Гром’яка Р.Т. та інш. – К., 1996.

Мельничук О.С. Словник іншомовних слів. - К.: Українська Радянська енциклопедія, 1977.

Москаленко А. А. Нарис історії української лексикографії. К., 2001.

Русанівський В.М. Культура української мови. Довідник. - К:. Либідь, 2000.

Самойлова І.А. Процеси семантичної деривації в лексиці сучасної української літературної мови (на матеріалі неологізмів 70-90-х років) / Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999.

Синявський О. Норми української літературної мови. Львів, 2001.

Сліпушко О.М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові. - К.: Криниця, 1999.

Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття. Тернопіль: Астон, 2002.

Тараненко О.О. Новий словник української мови (Концепція і принципи укладання словника). К.; Кам’янець-Подільський, 1996.

Терлак З.М. Нормалізація української мови в 20-х роках ХХ століття // Мова і духовність нації. К., 1992.

Українська мова: Енциклопедія. – К.,2000. 0

Шевельов Ю. Українська мова в І половині ХХ століття.: Стан і статус. - Чернівці, 2008.

Яременко В.В., Сліпушко О.М. Новий тлумачний словник української мови (у чотирьох томах). - К.: Аконіт, 1999.