Міністерство освіти і науки України
Запорізька державна інженерна академія
Заочне відділення факультету менеджменту і фінансів
Кафедра економічної теорії
Контрольна робота
курсу: „Фінанси”
Тема: „Управління фінансами в Україні”
Виконала: Лавруша Олена Григорівна
Група: ОіА – 05 – 1з
Номер залікової книжки:
Дата здачі на перевірку:
Перевірив: Антипенко Євгеній Юрієвич
Дата перевірки:
Запоріжжя 2007
Контрольна робота 28с., джерел літератури 5.
Питання управління фінансами в нашій державі на сьогоднішній день є дуже актуальне. У першому питанні у розглянула поняття фінансів та фінансової системи. Фінанси - це економічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових коштів. У другому – поняття управління фінансами. Управління державними фінансами - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.
У третьому – органи управління фінансами: Міністерство фінансів, до якого входять: Контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата, Комітет нагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата.
У четвертому питанні я розглянула методи управління фінансами.
Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів: фінансового прогнозування, фінансового планування, фінансового регулювання, фінансового контролю.
Ключові слова: Фінанси, управління фінансами, податки, фінансове прогнозування, фінансове планування, фінансове регулювання, фінансовий контроль.
ПЛАН
1. Фінанси та фінансова система
2. Поняття управління фінансами
3. Органи управління фінансами та їх функції
4. Методи управління фінансами
Вступ
Управління як діяльність існувало протягом усієї нашої історії. Можна сказати, що управління існувало певною мірою відтоді, як у людей виникла потреба у спільній праці. Коли треба було збирати податки, створювати армію, годувати людей, які самі не виробляли харчів, тоді постала певна форма управлінської діяльності.
Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних і соціальних процессів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. При цьому визначальними є фактори: дія об'єктивних економічних законів, вплив приватних, колективних і державних інтересів, потреби суспільства.
Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів негромадження і споживання.
Сучасний бізнес - це високоорганізована й ефективно функціонуюча система дій підприємців незалежно від форм власності й господарювання в ринковій економіці демократичного суспільства. Ця система нічого спільного не має з хаотичною базарною економікою, що переважає нині в пострадянських країнах.
У високорозвинутих країнах регулюючий механізм об'єднує як ринкову кон'юнктуру, так і регулюючі функції держави через банківсько-фінансову, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, антимонопольну, податкову політику.
До розуміння потреби у державному регулюванні економічних перетворень прийшли в останні роки керівники і нашої держави. Проте цього не скажеш про значну частину підприємців, які ратують за повне усунення держави від регулювання ринкових відносин і за ліквідацію інституцій державного контролю.
Отже, необхідно визначитися, яке державне управління потрібне економіці України та яке місце в цьому процесі повинен займати державний фінансовий контроль.
1. Фінанси та фінансова система
Фінанси є неминучим атрибутом, як організації підприємницької діяльності, так і держави. Необхідність фінансів зумовлена об'єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси, як і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони виражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють розподіл валового суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей.
Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні.
За формами організації фінанси мають три рівні:
- фінанси загальнодержавні;
- фінанси підприємств і їх галузей;
- фінанси населення.
Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.
Матеріальною основою фінансів є національне виробництво. Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрій.
Система фінансів в Україні тільки з 90-х р.р. почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його фінансової політики. Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного праці приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво.
Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу
Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.
Бюджетна система складається з двох частин:
- прибуткової;
- витратної
Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша - розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні потреби.
Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків.
Податки - це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу.
Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи і інші. Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової політики.
Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для сбалансування економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.
Витратну частину бюджету визначають суспільні і державні потреби, які можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру витрат:
- на народне господарство;
- на соціально-культурні заходи і науку, на управління;
- на оборону,
- інші. (4)
2. Поняття управління фінансами
В умовах глобалізації економіки наявність ефективної системи управління державними фінансами (далі - система управління фінансами) має фундаментальне значення для забезпечення стабільності національної бюджетної системи, а також загальної фінансової безпеки та стійкого економічного зростання кожної країни. Вона займає провідне місце в системі державного управління. Принципи і механізми, що лежать в її основі, є, з одного боку, фактором соціально-економічного розвитку країни, з іншого, - ефективним інструментом державного регулювання. (5) У Великому тлумачному словнику слово "управляти" означає спрямовувати діяльність, керувати, направляти діяльність кого-небудь, чого-небудь. Тому управління - це процес впливу на кого-небудь або що-небудь. Крім того, слово "управління" поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо.
Отже, управління можна трактувати як:
- процес впливу;
- як систему суб'єктів, що управляють, об'єктів, якими управляють, та управлінських дій.
Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних, соціальних процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності.
При цьому визначальними є такі фактори:
- дія об'єктивних економічних законів;
- вплив державних, колективних, приватних інтересів та необхідність їх поєднання;
- потреби суспільства.
Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.
В фінансах управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізації фінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій. (3)
Управління державними фінансами - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління. (2)
Метою фінансового управління є забезпечення необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності фінансової діяльності.
Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. (3)
Управління фінансами включає об'єкт і суб'єкт. Об'єктом управління є централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів. (2)
Об'єктами виступають фінансові відносини, в тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти - це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси. Суб'єктами управління виступають держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ. (4)
Суб'єкт управління фінансами впливає на об'єкт через фінансовий механізм. Основними формами цього впливу є фінансове планування і прогнозування, фінансове регулювання, стимулювання, фінансовий облік і контроль. Форми, як і методи впливу, здійснюються при використанні певних фінансових інструментів, до яких належать фінансові норми, фінансові ліміти, стимули, санкції тої (2)
У практичному плані управління фінансами - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.
Поняття "управління фінансами" пов'язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних організаційних форм та різних форм власності в сучасних умовах використовують поняття "фінансовий менеджмент". Фінансовий менеджмент - це управління фінансами підприємства, направлене на досягнення його мети за допомогою певних методів.
Управління фінансами базується на об'єктивних та суб'єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірностей розподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу в централізованих і децентралізованих сферах фінансових відносин. До таких законів відносяться: закон вартості; закон попиту і пропозиції; закон циклічності розвитку економіки, закон обмеженості ресурсів, закон економічної рівноваги, закон власності, закон зменшення граничної продуктивності, закон раціональних очікувань тощо.
Знання та використання економічних законів забезпечує збереження і розвиток існуючої в даній державі системи суспільних відносин. (3)
3. Органи управління фінансами та їх функції
Управління фінансами включає дві основні складові: система органів управління і система методів управління.
Центральне місце в системі органів управління фінансами в Україні займає Міністерство фінансів, як і в багатьох провідних зарубіжних державах (Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Польща та інші країни). (3)
Міністерство фінансів та його підрозділи очолює перший блок системи органів управління, який має першочерговий вплив на такі ланки фінансової системи, як бюджет держави, державний кредит, фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінансові відносини.
На Міністерство фінансів в Україні покладені завдання загального керівництва всією системою фінансів держави. Основними його функціями є:
- розробка напрямків фінансової політики держави та заходів щодо їх реалізації;
- організація бюджетного процесу за всіма етапами;
- мобілізація коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;
- організаційне та методичне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання;
- організація функціонування ринку цінних паперів;
- забезпечення розвитку міжнародних фінансових відносин тощо.
Міністерство фінансів має розгалужену регіональну структуру, в якій розмежування повноважень і функцій здійснюється за регіональним принципом.
Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування: вертикальну і горизонтальну. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу вищого рівня; Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим органам самоврядування і входять до складу відповідних державних адміністрацій.
Але із прийняттям Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04. 1999 р., Указу Президента України від 26.08. 1999 р. "Про положення про Міністерство фінансів України" не було узгоджено питання про функції, обов'язки і підпорядкованість фінансових органів, що практично ліквідувало вертикальну структуру формування і функціонального підпорядкування фінансових органів Міністерству фінансів України.
Правовий вакуум, у якому перебувають місцеві фінвідділи, стримує активне і результативне втілення фінансової, бюджетної політики Міністерства фінансів, призводить до втрати керованості ефективним і цільовим використанням бюджетних коштів.
Водночас, доцільно покласти виконання повноважень місцевих органів влади в галузі бюджету та фінансів на фінансові відділи, відділи економіки. А з метою перевірки стану управління фінансами можна було б, на зразок інших країн, у окладі Міністерства фінансів створити Генеральну фінансову інспекцію.
До складу Міністерства фінансів входять два відокремлених підрозділи: Контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство, на яких покладено функції контролю. (3)
Державне казначейство створено з мстою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані па всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру - Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство мас таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками значення того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування. (1)
Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. (5) Державна податкова адміністрація була спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовий орган. Основне її завдання полягає у реалізації податкової політики держави. На податкову адміністрацію покладені такі основні функції:
- розробка проектів податкового законодавства;
- проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;
- облік платників податків та надходжень їх до бюджету;
- контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;
- накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;
- міжнародне співробітництво в сфері оподаткування.
Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна системі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні. Регіональними органами є податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та. податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом виконують організаційні й консультаційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що знаходяться наданій території і контролюють їх розрахунки з бюджетом. (1)
Другий блок системи органів управління фінансами складається з органів, що здійснюють переважно функції контролю: Рахункова палата, Комітет нагляду за страховою діяльністю, Аудиторська палата. (3) Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійснює детальний контроль за повним дотриманням фінансового законодавства, здійснює контроль і функції макро-економічного фінансового регулювання і дієвості фінансової політики.
Комітет нагляду за страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Комітет здійснює контроль за діяльністю страхових компаній відповідно до страхового законодавства, а також розробляє методичні рекомендації щодо страхування.
Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належні клієнтам виплати.
Аудиторська палата організує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю. (1)
Основним фінансовим інститутом третього блоку органів системи управління фінансами в Україні є Національний банк України. Він здійснює:
- емісію грошей, виступаючи інструментом фінансових відносин;
- регулювання грошового обігу в Україні;
- організацію ефективного функціонування кредитної системи;
- забезпечення проведення міжбанківських розрахунків;
- обслуговування Уряду, виконуючи агентські послуги з розміщення державних цінних паперів, обслуговуючи державний борг;
- організацію касового виконання бюджету;
- проведення міжнародних розрахунків держави;
- валютне регулювання і встановлення офіційного курсу валют чи валютних коридорів.
На Національний банк України покладено також функції контролю за банківською системою країни.
Значної уваги заслуговують такі органи управління як Пенсійний фонд та Фонди обов'язкового загальнодержавного соціального страхування, які входять до четвертого блоку органів управління. Вони створені з метою фінансового забезпечення реалізації соціальних гарантій в Україні. Так, Пенсійний фонд акумулює і раціонально розміщує кошти, призначені для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплата внесків до фонду. Фонди соціального страхування здійснюють управління коштами, призначеними для виплати соціальних допомог і здійснення соціального захисту населення України. Аналогічно Пенсійному фонду, вони виконують функції управління та контролю відносно цільового призначених фінансових ресурсів даного фонду. (3)
4. Методи управління фінансами
Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:
- фінансового прогнозування;
- фінансового планування;
- фінансового регулювання;
- фінансового контролю. (3)
Центральне місце в управлінні фінансами посідає, фінансове планування й прогнозування. У процесі планування й прогнозування проводиться оцінка стану фінансів у державі, в підприємницьких структурах, в установі чи організації, виявляються можливості щодо збільшення фінансових ресурсів, їхнього ефективнішого використання, скорочення непродуктивних витрат. При прогнозуванні використовується великий обсяг інформації, що дає змогу глибше дослідити ситуацію, що склалася, і на цій основі прийняти обгрунтованні рішення. (2)
Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5 10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період.
Мета фінансового прогнозування - є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форм і та методи реалізації фінансової політики.
Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:
- асоціація і аналогія;
- побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;
- кореляційно-регресивний аналіз;
- метод безпосередньої експертної оцінки;
При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:
- об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;
- аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;
- вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;
- історичний підхід.
Створення відповідного фінансового прогнозу - завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.
Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:
- ресурси;
- економічна та фінансова ситуація;
- фінансова політика.
Розрахунок прогнозних показників та визначення рівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів.
Етапи фінансового планування:
І-ий етап: складання аналітичного балансу
ІІ-ий етап: виділення впливових факторів
ІІІ-ий етап: вихід на розрахункові величини факторів
На першому етапі на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, які розміщуються за рангом в залежності від ступеня їх вагомості.
Другий етап полягає у виділенні факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів.
Третій етап - вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.
На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план.
В економічній літературі планування представляють як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє.
Стосовно фінансового планування - це діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому "збалансування" означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання.
Пропорційність - раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку по регіонах галузях, підприємствах.
Фінансове планування представляє собою складову народногосподарського планування, в його основі лежать показника соціально-економічного розвитку. Процес створення, становлення і трансформування системи планування в Україні за роки радянської влади можна умовно поділити на наступні періоди:
- період „воєнного комунізму";
- період поєднання плану та ринку за часів непу (акцент на поточне планування);
- період створення Держплану України і системи планового управління економікою (започатковується методологія прогнозного планування);
- період значного розвитку методології планування у довоєнний період (поява програмно-цільового підходу до встановлення прогнозних показників);
- період планування під час Великої Вітчизняної війни (складання воєнно-господарського плану в розрізі декади, місяця кварталу);
- період планового управління післявоєнною відбудовою народного господарства (повернення до складання п'ятирічних планів як основної форми планування, значна увага приділяється плануванню показників на наступний рік, застосовувались єдиний принципи планування, ідентичність форм складання планів і використання єдиних методів планування);
- період розвитку планування в 1956-1965 рр (поява семирічних планів);
- період планування після 1965 р. по 1991 р. (повернення до п'ятирічних планів, поява „зустрічних" планів, вимог перевиконання планів, фінансове планування, спрямоване на структурну перебудову економіки, поява початків стратегічного планування, яке стримувалось планово-директивним типом фінансової політики).
Аналізуючи ці періоди планування, можна констатувати, що радянське керівництво не мало комплексної програми подальшого розвитку країни.
Сучасне фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх органів фінансової системи. Відносна відокремленість ланок фінансової системи визначає необхідність розробки системи фінансових планів. Система фінансових планів відображає:
- особливості форм і методів утворення і використання грошових фондів;
- галузевий і територіальний перерозподіл фінансових ресурсів;
- розподіл фінансових ресурсів за сферами фінансових відносин;
- розподіл фінансових ресурсів на рівні підприємства.
Головним об'єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджетному плану, в якому відображається рух бюджетного фонду, форми та методи його утворення і використання, структура доходів і видатків. Відповідно, рух позабюджетних, страхових фондів відображається також у фінансових планах доходів і видатків. В доходній частині вказуються джерела та обсяги надходжень коштів до фонду, в видатковій - напрямки та обсяги використання коштів цього фонду.
Процес планування діяльності підприємств в нових господарських умовах використовує систему бюджетування. Бюджет на рівні підприємства - це плановий документ, що відображає господарські операції підприємств та результати, пов'язані з їх виконанням.
Найважливішою передумовою ефективності функціонування будь-якого економічного інструменту, у тому числі й фінансового планування, є розробка науково обгрунтованих принципів та їх впровадження і використання у практичній діяльності. До основних принципів фінансового планування можна віднести наступні принципи: принцип повноти, принцип обґрунтованості, принцип реальності, принцип інтегрованості, принцип гнучкості, принцип економічності.
Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності. Реалізується у зведеному бюджеті. Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють:
- стратегічні (декілька років) плани;
- тактичні (квартал-рік) плани;
- оперативні (до одного місяця) плани.
Оперативні плани розробляються стосовно конкретних функцій; тактичні - у відповідності до поставлених завдань; стратегічні - у відповідності до поставленої мети.
Принцип обґрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні завдання й потреби ринку.
Принцип реальності ґрунтується на врахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки.
Принцип інтегрованості обумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними видами планів (бюджетів) з тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани (бюджети) розробляються па базі стратегічних, оперативні - на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв'язок зведеного і функціональних планів.
Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними активними змінами зовнішнього середовища та потребою своєчасної адаптації планів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформації економіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкості необхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів, перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища.
Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування - це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, ресурсів тощо. Реалізація даного принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та не релевантної інформації, ефективної організації всього процесу.
Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й завдань і визначення засобів їх досягнення та вирішення.
На рівні держави фінансове програмування передбачає:
- встановлення пріоритетів державних видатків за напрямками;
- підвищення ефективності використання державних коштів;
- припинення фінансування у відповідності з вибором альтернативного варіанта.
Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг ресурсів, які є очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети.
Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах з 60-х р ж і в. Суть його полягає у складанні "плаваючих" планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року. Показники при ньому пересуваються за п'ятирічною шкалою на рік вперед. Планові показники першого майбутнього року с директивними, а наступні чотири роки - орієнтованими.
Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування по ресурсах та виконаннях.
В сучасних умовах різноманітні фінансові відносини перебувають під впливом досить складного механізму державних та ринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високорозвинутих країнах такий регулюючий механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулюючі функції держави через банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, податкову, тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціально-економічними процесами за допомогою регулювання.
Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об’єктами - доходи і видатки учасників суспільної системи.
Враховуючі різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок), система фінансового регулювання складається з наступних підсистем: підсистема державного регулювання, підсистема саморегулювання, підсистема ринкового регулювання.
Державне регулювання в сфері фінансів здійснюється за допомогою цілого ряду методів, які залежать від застосування засобів впливу. А саме: правових, адміністративних, фінансових.
Фінансові інструменти регулювання зводяться до наступного:
1) державного оподаткування і державних витрат у таких пропорціях, які б забезпечували рівномірний розвиток економіки;
2) безпосереднього регулювання цін;
3) регулювання процесу грошового обігу: конвертованість та підтримка валютного курсу, створення резервних фондів, емісія грошей і цінних паперів, формування безготівкового і готівкового обігу, його структурних змін тощо;
4) системи пільг;
5) системи санкцій.
При цьому головний принцип підсистеми державного фінансового регулювання - визначення тієї частини господарства, яка потребує управління й регулювання з боку держави, і частини, що забезпечується саморегулюванням.
У практиці розвинутих країн таке співвідношення перебуває в пропорції в середньому 7/3, тобто 70% фінансових відносин управляється і регулюється безпосередньо виробниками на основі добре налагодженої правової бази. Решту господарської системи різними методами регулює держава.
Саморегулювання здійснюється на рівні підприємницьких структур і не означає, що вони регулюють свої економічні інтереси на власний розсуд. Усі методи фінансового регулювання розподілу, обміну і споживання здійснюються через ринок.
Необхідно пам'ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту, економічно обґрунтована максимальна межа державного стягнення, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія (поточна й довгострокова).
Слід наголосити, що державне регулювання фінансами зумовлене загальнодержавними й суспільними інтересами і має здійснюватись державними органами на всіх рівнях вертикальної системи управління. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на виконання поставлених завдань.
Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами.
Сутність фінансового контролю як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв’язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітнім, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою с контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії. (3)
Висновок
Управління фінансами в умовах становлення та розвитку ринкової економіки потребує посиленого наукового обгрунтування управлінських рішень по фінансах. В цих умовах треба враховувати досвід як країн Східної Європи, так і розвинутих капіталістичних країн. В нашій країні надто довго використовувались одні й ті самі методи впливу, які в силу їх консерватизму вже не забезпечують потрібного ефекту. Негативне відношення к позитивному досвіду минулого погано відбилося на розвитку фінансів та управлінні ними: слабо використовувались податкові форми платежів господарства в бюджет; не розвивались форми державного кредиту; відмовились від застосування субвенцій (цільових дотацій) з бюджету. Через ці та інші причини відбулося зниження ролі фінансів. Перебудова управління економікою вимогала розробки та здійснення нової фінансової політики, переходу на нові методи управління фінансами. Вони повинні забезпечити посилення регулюючого впливу фінансів на економіку, сприяти росту ефективності загального виробництва, розвитку соціальної сфери.
Література
О.Д. Василик, К.В. Павлюк. Державні фінанси України: Підручник – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 608с.
М.М. Александрова, С.О. Маслова. Гроші. Фінанси. Кредит.: Навчально-методичний посібник. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: ЦУЛ, 2002. – 336с.
Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник/ КНЕУ. – К.: КНЕУ, 1999. – 164с.: іл. .
4. http: // www. readbookz. com/ http: // www. readbookz. com/cat/2. html
http: // www. readbookz. com/books/145. html http: // www. readbookz. com/book/145/4069. html
5. http: // portal. rada. gov. ua; http: // zakon1. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi; http: // zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=888-2007-%F0