МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Економіко-правничий інститут
м. Чернівці

Фінансово-юридичний факультет
Кафедра фінансів

ДИПЛОМНА РОБОТА

НА ТЕМУ

ПЕНСІЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ ЯК ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ

Виконала: студентка VІ курсу

спеціальності “Фінанси”

заочної форми навчання

Веселовська І.О.

Науковий керівник:

к.е.н. доцент

Бескид Й.М.

Допущено до захисту
“___” _____________ 2002 р.

Зав. кафедрою

д.е.н., професор Юрій С.І.

Чернівці

ЗМІСТ

ВСТУП Error: Reference source not found

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ТА МІСЦЕ ФОНДІВ В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ Error: Reference source not found

1.1. Місце Пенсійного фонду в фінансовій системі держави Error: Reference source not found

1.2. Суть і значення суспільних фондів споживання Error: Reference source not found

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ Error: Reference source not found

2.1. Принципи здійснення пенсійного забезпечення громадян Error: Reference source not found

2.2. Структура пенсійного фонду України 46

2.3. Порядок формування коштів Пенсійного фонду України Error: Reference source not found

2.4. Механізми та напрямки використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду Error: Reference source not found

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ Error: Reference source not found

3.1. Необхідність реформування пенсійної системи в Україні 80

3.2. Персоніфікований облік: впровадження, результати, проблеми 89

ВИСНОВКИ Error: Reference source not found

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ Error: Reference source not found

ДОДАТКИ 100

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Реформування української економіки, а саме перехід її від планової, централізованої, до ринкової і такої, що виступає в світі в якості повноцінної функціонуючої системи, передбачає створення в ній ряду ефективних механізмів соціального захисту громадян. В цьому контексті, найважливішим завданням, що стоїть перед державою є питання пенсійного забезпечення громадян. Немаловажність даного питання постає із самої суті функціонування держави як системи управління, оскільки управління полягає не лише у створенні простору (правового, економічного чи іншого) в межах якого задаються вектори, але й враховується цілий ряд інших взаємозв’язків, що самі виникають в ньому. Останні в науковій літературі класифікуються терміном зворотні зв’язки. І саме їх врахування забезпечує стійкий характер протікання бажаних процесів в державі і в економіці зокрема. В якості прикладу тут можна привести стимулюючу роль пенсійного забезпечення не тільки в галузі виробництва (послуг чи ін.) але й в галузі оподаткування, тобто у формуванні свідомості дисциплінованого платника податків.

Тобто розвинену державну систему управління відрізняє від системи управління “третіх” держав той факт, що перша забезпечує збалансованість інтересів державних, з однієї сторони, та інтересів її громадян – з іншої. В “третіх” державах створюються умови, за яких державний апарат управління служить фактично не на саму державу, а в більшій мірі забезпечує інтереси вузького кола її громадян, а законодавча база не збалансована і носить фіскальний та визискуючий характер. Підсумовуючи все сказане і усвідомлюючи реалії сучасності нашої держави, приходимо до повноти усвідомлення актуальності даної теми роботи.

Система пенсійного забезпечення фактично відображає ставлення держави до тих громадян які відпрацювали на неї більшу частину свого життя. А основним механізмом у здійсненні пенсійного забезпечення виступає Пенсійний фонд України, який і є об’єктом дослідження в даній дипломній роботі.

Ступінь наукової розробки теми дослідження можна охарактеризувати як достатній. Основні документи, які регламентують засади існування та функціонування Пенсійного фонду України є: Закони України: “Про пенсійне забезпечення”, “Про державну службу”, “Про статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького рядового складу органів внутрішніх справ”, “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України.

Серед вчених економістів, котрі досліджували ці питання в своїх наукових працях, зазначимо наступних: І. Сирота, О. Василик, Б. Зайчук, М. Захарко, О. Коваленко, З. Коровіна, Л. Ларіонова, О. Мельник, О. Огій, К. Окольніков, Д. Остапенко, В. Шумський, В. Діхтєрьова та багато інших.

Метою роботи є детальне вивчення системи пенсійного забезпечення в Україні і тієї ролі яку відіграє в ній Пенсійний фонд, його місце в економіці країни, сучасний стан та перспективи розвитку.

Враховуючи цілі, що стоять перед автором, сформулюємо наступні основні завдання, що необхідно вирішити в дипломній роботі:

провести детальне дослідження законодавчої бази, що стосується питання пенсійного забезпечення громадян;

проаналізувати структуру фінансової системи нашої держави і визначити місце в ній Пенсійного фонду як фінансового інституту

проаналізувати механізми надходження фінансових ресурсів до Пенсійного фонду;

охарактеризувати механізми і напрямки використання коштів Пенсійного фонду згідно завдань, поставлених перед ним;

провести оцінку ситуації, яка склалась у сфері пенсійного забезпечення, зокрема вичленити ряд недоліків у самій законодавчій базі, що стосується даного питання, а також проаналізувати ті фактори макроекономічного характеру, що мають безпосередній вплив на формування коштів Пенсійного фонду та на формування системи пенсійного забезпечення в нашій державі взагалі;

проаналізувати основні риси впровадження пенсійної реформи в Україні;

узагальнити результати дослідження у вигляді висновків.

Структура роботи відповідає завданням, що постали перед автором. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків.

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ТА МІСЦЕ ФОНДІВ В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1. Місце Пенсійного фонду в фінансовій системі держави

Перш за все слід зазначити, що Пенсійний фонд є одним із тих механізмів держави, основною функцією яких є здійснення соціального забезпечення громадян. Зокрема по своїй суті Пенсійний фонд призначений для надання фінансової допомоги тим громадянам, що в силу тих чи інших причин втратили працездатність і не здатні самі себе забезпечувати. Засоби на надання такого роду фінансової допомоги поступають із державних фінансів.

Систему фінансів в Україні лише з 90-х років почали формувати як національну. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від її фінансової політики.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних рис попередньої, яка б стимулювала високоефективну працю, ліквідувала будь-який визиск і експлуатацію людини, котра стала б знаряддям розбудови Демократичного соціально справедливого суспільства, піднесення життєвого рівня народу.

Необхідність національної фінансової системи обумовлює політично-державна самостійність України і переведення економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного доходу для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і, що немаловажно, задоволення соціальних потреб народу.

Зазначимо, що фінанси представляють собою грошові фонди, що утворюються в процесі відтворення. Економічні відносини, що виникають між державою, банками, суб’єктами господарської діяльності, окремими громадянами, між галузями економіки, регіонами тощо у зв’язку з формуванням та використанням грошових фондів, становлять фінансові відносини. Тобто, до фінансів не належать кошти, що обслуговують особисте споживання та обмін (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних послуг, особистого транспорту, зв’язку тощо).

Формування, розподіл і використання в процесі суспільного виробництва грошових фондів, необхідних для забезпечення функціонування держави, економіки та її розвитку, утворюють фінансову систему суспільства. Фінансова система має такі складові: загальнодержавні фінанси, фінанси органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, громадських організацій і недержавних позабюджетних фондів.

Сукупність фондів грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні держави, підприємств та організацій, утворюють фінансові ресурси. Останні характеризують стан економіки і одночасно є джерелом її розвитку.

Розрізняють такі джерела і методи формування фінансових ресурсів: стягнення податків; відрахування частини прибутків від суб’єктів господарювання; відрахування на страхування; інші види відрахувань у централізовані фонди; продаж державою цінних паперів і свого майна; одержання кредитів; емісія грошей.

Структура фінансової системи країни включає в себе такі складові:

1. Державні фінанси, які представляють собою головний елемент в структурі фінансової системи. Це система грошових фондів, що знаходяться в розпорядженні держави і призначені для фінансового забезпечення властивих їй функцій (управління народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, охорона законності та правопорядку, розвиток фундаментальної науки, космічні дослідження, охорона природи, структурна перебудова економіки тощо). За рахунок централізованих джерел фінансуються витрати на вирівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Державні фінанси охоплюють також відповідні механізми мобілізації ресурсів та їх зосередження в державі. Так, основним механізмом мобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет є податкова система.

2. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати по розв’язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є: кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від підприємницької діяльності, місцеві податки. Так, прибутковий податок з громадян повністю передається до бюджетів за місцем їх проживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів базового рівня передаються всі місцеві податки і збори. Відрахування від загальнодержавних податків і зборів до бюджетів областей здійснюють на основі стабільних (затверджених) нормативів.

3. Фінанси суб’єктів господарювання, які становлять систему відносин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв’язку з формуванням і використанням грошових фондів (у тому числі за рахунок прибутку), що забезпечують процес виробництва та відтворення в межах підприємства (фірми). Так, підприємство формує фонд розвитку виробництва, фонд оборотних коштів, у тому числі власних, фонд оплати праці, фонд споживання, страховий і резервний фонди, здійснює амортизаційні відрахування з основних фондів. Крім того, підприємство сплачує податок з прибутку, здійснює внески в різні цільові позабюджетні фонди, куди поряд з Пенсійним фондом, відносять також Фонд зайнятості населення, страхові платежі та ін. Підприємство сплачує також податки в місцеві бюджети тощо.

За структурою власності фінанси суб’єктів господарювання поділяють на приватні, змішані та державні. Специфіка фінансів визначається також організаційно-правовою формою підприємства. Так, для фінансів орендних підприємств характерний такий важливий елемент, як система орендних платежів. Фінанси акціонерних товариств мають специфіку, що зумовлюється властивим акціонерній формі власності способом мобілізації грошових коштів (продажем акцій та облігацій), розподілу одержаного доходу у вигляді прибутку (дивіденди акціонерам, відсотки власникам облігацій тощо).

4. Фінанси населення – це грошові фонди, які формуються у жителів країни із доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності [17].

Наведені елементи фінансової системи взаємопов’язані. Так, з одного боку, фінанси суб’єктів господарювання та фінанси населення є джерелом ресурсів для державних фінансів, насамперед на них націлені існуючі для цього мобілізаційні механізми – податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань, митні, рентні та інші платежі. З іншого боку, ресурси, сконцентровані в державних фінансах, знову спрямовуються в господарство країни у вигляді капіталовкладень, субсидій і дотацій підприємствам, а також населенню у формі різних витрат соціального характеру, тобто пенсій, допомог тощо.

5. Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінансів, класифікують за такими принципами:

за визначенням статусу їх власності (державні, недержавні);

за територіально-галузевою належністю (загальнодержавні, регіональні, наприклад позабюджетні фонди місцевих Рад, галузеві, благодійні);

за цільовою спрямованістю (соціальна допомога, технічний розвиток, сприяння підприємництву, а також за загальнодержавною і регіональною програмами тощо).

Розмаїтість позабюджетних фондів обумовлює складні багатоступінчасті зв’язки між цими фондами й іншими ланками фінансової системи. Розрізняють односторонні, двосторонні і багатосторонні фінансові зв’язки [20].

При односторонніх зв’язках кошти йдуть лише в одному напрямку: від фінансових ланок до позабюджетного фонду. Такий зв’язок з’являється при формуванні фондів або використання ними засобів.

При двосторонніх зв’язках грошовий потік рухається між позабюджетними фондами й іншими ланками фінансової системи в двох напрямках. Так фонди соціального страхування утворяться не тільки за рахунок страхових внесків, але і засобів Державного бюджету. Одночасно при наявності активного сальдо вони одержують державні цінні папери і стають кредитором бюджету.

При багатосторонніх зв’язках один позабюджетний фонд одночасно стикається з різними фінансовими ланками й іншими позабюджетними фондами, тобто гроші рухаються в різних напрямках між ними.

Головна причина створення позабюджетних фондів - необхідність виділення надзвичайно важливих для суспільства витрат і забезпечення їх самостійними джерелами прибутку.

Рішення про утворення позабюджетних фондів приймає Верховна Рада України, а також місцеві ради. Позабюджетні фонди знаходяться у власності держави, але є автономними. Вони мають, як правило, строго цільове призначення.

До доходів позабюджетних фондів відносяться:

спеціальні цільові податки і збори, установлені для відповідного фонду;

відрахування від прибутку підприємств, установ, організацій;

кошти бюджету;

прибуток від комерційної діяльності, здійснюваної фондом як юридичною особою;

позики, отримані фондом у Національному банку України або комерційних банків [15].

Державні позабюджетні фонди, куди відноситься в першу чергу Пенсійний фонд (сюди також відносять фонд соціального страхування, фонд охорони природного навколишнього середовища, приватизації, підтримки підприємництва, інноваційний, розвитку шляхового господарства та ін.) створюються за рахунок закріплених джерел (в тому числі державного бюджету). Кошти цих фондів спрямовуються на державне соціальне страхування й забезпечення населення, а також на державні програми розвитку відповідних галузей економіки (в тому числі невиробничої сфери).

Так, Пенсійний фонд утворюється за рахунок відрахування від коштів соціального страхування. Крім того, до пенсійного фонду відраховується і відсоток від заробітної плати робітників і службовців. Призначення фонду зайнятості населення полягає у фінансовому забезпеченні заходів держави щодо підтримки прийнятного рівня безробіття, виплаті відповідної допомоги тощо.

Недержавні позабюджетні фонди формуються за рахунок джерел, які зазначені в їхніх статутах. Держава може підтримувати ці фонди встановленням податкових пільг на їхні вторинні доходи, якщо вони одержані за рахунок відсотків або дивідендів від вкладень у державні облігації або цінні папери банків і підприємств. Податковим пільгам мають підлягати також кошти, спрямовані на фінансування загальнодержавних програм на позикових безвідсоткових умовах.

Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фонди) належить провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний монітор, що відбиває загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.

Проте основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений у грошових сумах розклад майбутніх доходів і видатків держави, який складають щороку. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру доходів і видатків визначає характер суспільного державного ладу.

Інструментом формування дохідної частини бюджету є система податків. Податки – це обов’язкові нормовані платежі в державний або місцевий бюджет, їмо їх вносять окремі особи, підприємства, організації та установи. Податки поділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутків (прибутковий податок), зі спадщини, землі, будівель тощо. До непрямих – мито, податок на додану вартість, акцизи та ін.

Податкова система є основою формування державного бюджету та податкової політики. Саме заради формування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування та використання нагромаджених коштів на різноманітні суспільні потреби.

Податкова політика має велике значення для фінансової системи в цілому, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Якщо фінансова система має позитивний зворотний вплив на сферу виробництва, то і виробництво, відповідно, має можливості збільшувати відрахування через податки в систему бюджету і позабюджетні фонди.

Для збалансування економічної системи найкращою є така система оподаткування, за якої відносно зростає частка прямих податків і зменшується частка непрямих. [14, с.24-30]

У 2001 році дохідну частину бюджету України формувала така система податків:

1) прямі податки:

податок на прибуток підприємств;

плата за землю;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

та інші.

непрямі податки:

податок на додану вартість (ПДВ);

акцизний збір;

державне мито, місцеві податки і доходи;

надходження до Фонду з ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи;

та інші.

Видаткову частину бюджету визначають, як уже було зазначено, загальносуспільні і державні потреби. Суспільні і державні потреби можуть формувати у різних співвідношеннях таку структуру видатків:

на народне господарство;

на соціальне забезпечення непрацездатних громадян;

на управління;

на оборону;

інші.

Нормальним вважають таке співвідношення двох частин бюджету, за якого вони є збалансованими, тобто видаткова частина дорівнює доходній. Якщо і є якісь відхилення в той, чи інший бік, то вони мають бути незначними.

Функції держави та суспільних фінансів в умовах ринкової економіки вперше були сформульовані Р.А. Масгрейвом у роботі “Теорія і практика державних фінансів” (1978 р.). За Масгрейвом, фінанси виконують три функції:

надання суспільних товарів та послуг або регулювання процесу, відповідно до якого визначається склад суспільних товарів і відбувається розподіл обмежених виробничих факторів (робочої сили та капіталів) між суспільним і приватним секторами (алокативнафункція):

коригування розподілу доходів і майна (дистрибутивна функція);

підтримання високого рівня зайнятості за достатньої стабільності цін (стабілізаційна функція) [15].

В Україні можна виділити такі особливості функціонування фінансової системи в даний період:

1. Мало місце інфляційне зростання фінансових ресурсів. Кошти на фінансування витрат бюджету, з одного боку, отримуються за рахунок додаткової емісії платіжних засобів, не забезпечених зростанням виробництва товарів і наданням послуг. З іншого боку, мало місце також інфляційне зростання доходів суб’єктів господарювання.

2. Зростаюча частка національного доходу формувалася у сфері обігу. Так, обсяг сформованих фінансових ресурсів в 1990– 1994 рр. збільшувався насамперед за рахунок введення нових видів централізованих надходжень до бюджету і позабюджетних фондів, а також надання бюджетові кредитів НБУ.

3. Розбалансування фінансової системи в розрізі ланок як формування, так і використання фінансових ресурсів країни унеможливлює фінансову стабілізацію в економіці. З одного боку, мало місце збільшення витрат на соціальні програми при відсутності коштів на їх фінансування, з другого – спад виробництва.

4. Зниження частки фінансових ресурсів, сформованих у суб’єктів господарювання відносно національного доходу. Це свідчить про переміщення акценту у формуванні фінансових ресурсів зі сфери виробництва до сфери обігу. Надходження фінансових ресурсів від суб’єктів господарювання зменшилось при одночасному зростанні абсолютної маси фінансових ресурсів у державі. Очевидно, що таке зростання не е прямим результатом продуктивності суспільної праці.

5. Регіони (області) України істотно диференційовані за величиною виробленого національного доходу на душу населення. Тому має місце перерозподіл фінансових ресурсів між центром та регіонами. Так, частка місцевих бюджетів в консолідованому бюджеті України становить 30 відсотків (решта припадає на обласні бюджети).

6. Фінансова система не забезпечує недержавним структурам рівноправності, оскільки зберігаються неоднакові підходи до оподаткування підприємницьких структур різних форм власності. Головним недоліком фінансової системи є те, що вона стала гальмом у розвитку виробництва на підприємствах державної форми власності.

1.2. Суть і значення суспільних фондів споживання

Викладені особливості функціонування фінансової системи в Україні в умовах кризового стану економіки, підтверджують велике значення фінансово-грошової стабілізації, міцної фінансової системи як основної складової частини не тільки процесу економічних реформ, а й соціальної захищеності громадян. Оскільки в сучасних умовах поряд із заробітною платою і доходами від підприємницької економічної діяльності існує ще така форма розподілу доходів, яка гарантує задоволення важливих соціальних потреб населення.

Вона об’єктивно виникає у вигляді суспільних фондів споживання. Назва цієї форми розподілу в різних країнах неоднакова. Наприклад, в США їх називають програмами по підтриманню доходів. Серед них є програма соціального страхування. Вона в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату. Крім цього, є програми державної допомоги, або благодійні програми, які надають допомогу тим, хто не може заробити сам через непрацездатність або має низькі доходи.

Суспільні фонди споживання – це частина національного доходу, яку використовують для державного фінансування системи освіти і підвищення кваліфікації, допомоги, пенсій, стипендій, оплати щорічних відпусток, безкоштовних путівок оздоровлення і відпочинку, медичної допомоги, утримання дошкільних установ, перестарілих тощо. Ця економічна категорія залишилася Україні у спадщину від колишньої державної системи, яка піднесла її до рангу пріоритетної державної політики. В ній було закладено не стільки соціальну суть, скільки ідеологічну [16].

Уперше суспільні фонди споживання були включені до народногосподарського плану як один з важливих показників рівня життя народу в 1956 році і представлялися населенню у двох формах: у вигляді грошових виплат та у вигляді матеріальних благ і послуг. У сукупних доходах населення суспільні фонди споживання становлять майже 25%.

Основними джерелами фінансування суспільних фондів споживання є державний бюджет та інші витрати держави, кошти підприємств, кошти профспілок та інших громадських організацій. Розподіл матеріальних благ, послуг, грошових виплат через суспільні фонди споживання здійснюють на основі в установлених державою норм і нормативів.

Велика частка у загальній сумі суспільних фондів споживання припадає на виплати і пільги. В 1990 році цей показник становив 56,8%. Виплати і пільги за станом економіки на початку 90-х років, як за структурою, так і за динамікою відображали загальні тенденції в розподілі і споживанні на той час. Фактично ці фонди перебували в руках держави, підприємств і профспілок, які також управлялися єдиною ідеологією і виконували ідеологічне замовлення в цій сфері. Не всі змогли скористатися цими фондами. Крім того, динаміка їх зростання нічим не відрізнялася від динамічних процесів у заробітній платі. Середній темп зростання цих фондів у 1990 році щодо 1980-го становив 1,6 раза. А на душу населення виплати і пільга за цей же період збільшились в 1,5 раза [22].

Різні допомоги, що виплачуються на дітей, під час хвороби, на безплатну освіту, медичне обслуговування а також пенсії та ін., є в багатьох країнах, вони свідчать про соціальну спрямованість господарювання. Проте рівень їх розвитку неоднаковий. Особливого розвитку система соціального забезпечення досягла у Великобританії, Німеччині, Скандинавських та інших країнах.

В Україні є два види суспільних фондів споживання: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних.

До фондів спільного задоволення слід віднести бюджетні та благодійні послуги освіти, охорони здоров’я, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною функцією цього виду суспільних фондів споживання є розвиток і підтримка здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили.

Основними ознаками суспільних фондів споживання спільного задоволення потреб є: незалежність міри одержуваних благ від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; блага розподіляються переважно у вигляді безплатних послуг, матеріальна основа надання благ залишається в основному в державній власності.

Матеріальною основою суспільних фондів споживання спільного задоволення потреб є продукт, що створений у виробництві; формою прояву – безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств і організацій.

Із визначенням першого виду суспільних фондів споживання тісно переплітається поняття соціального страхування, що є системою матеріального забезпечення працівників у разі тимчасової непрацездатності, за старістю та за інвалідністю, а також їхніх сімей у разі втрати годувальника і система інших заходів, спрямованих на матеріальне, культурно-побутове та оздоровчо-профілактичне обслуговування. Організовують справу соціального страхування профспілки, ради селянських спілок та інші органи. Соціальне страхування проводять відповідно до загальних завдань охорони здоров’я працівників, зниження захворюваності, зміцнення трудової дисципліни та підвищення продуктивності праці. Його здійснюють за рахунок страхових внесків, що їх сплачують підприємства, установи, кооперативи та інші організації в обов’язковому порядку за встановленими урядом тарифами у процентах до фонду заробітної плати, а також дотації з державного бюджету на виплату пенсій, пенсіонерам, які не працюють.

Другим видом суспільних фондів споживання є фонди для непрацездатних. До останніх належать ті, що досягли похилого віку або втратили працездатність внаслідок хвороби або каліцтва; особи, що втратили працездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку: студенти стаціонарного навчання; учні середніх спеціальних та інших закладів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплату відпусток по вагітності та пологах, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.

З огляду на те, що в Україні зростає кількість пенсіонерів, особливо пенсіонерів за віком приходимо до усвідомлення соціальної значущості саме другого виду суспільних фондів споживання. У 1990-му чисельність пенсіонерів становила понад 13 млн. чоловік, тобто порівняно з 1980 роком зросла в 1,2 раза. На 1992 рік кількість пенсіонерів уже досягла 15 млн. чоловік, або 28,8% від усієї чисельності населення, тобто це становить майже третину населення України. Збільшилася переважно чисельність пенсіонерів за віком – в 1,32 раза за цей період. За той же час чисельність пенсіонерів за інвалідністю знизилася на 6%, а у зв’язку з втратою годувальника – на 17%. У 1993 році через дальший спад виробництва, наростання інфляційних процесів підприємства і бюджетні організації почали масово звільняти працівників пенсійного віку. Тому Пенсійний фонд в Україні, який акумулює в собі кошти для виплати пенсій і формується завдяки відрахуванням у державний бюджет від прибутків підприємств, установ, а також організацій, в даних умовах відіграє немаловажну роль.

Головна функція такого виду суспільних фондів споживання є створення загальних сприятливих матеріальних умов для нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, що склалися внаслідок особистої трудової діяльності. Основними ознаками суспільних фондів споживання цього виду є: одержання благ, пов’язане з участю в праці у минулому і майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати; блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту власність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами.

Структура суспільних фондів споживання у всіх країнах, де є ця форма розподілу доходів, має свої особливості. Розглянемо структуру суспільних фондів споживання за економічним призначенням, способом розподілу, джерелами формування і формами надання споживачам на прикладі України.

За економічним призначенням суспільні фонди споживання спрямовуються на забезпечення безплатної освіти і професійно-технічної підготовки, утримання дітей у дошкільних установах, школах-інтернатах, класах подовженого дня; безплатної медичної допомоги, фізичного виховання, організації відпочинку і соціального забезпечення (пенсії, допомоги), стипендії тим, хто навчається у навчальних закладах.

За способом розподілу серед членів суспільства розрізняються такі суспільні фонди споживання: ті, що розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що розподіляються з урахуванням минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що розподіляються з урахуванням забезпеченості сімей (наприклад, при оплаті за утримання дітей в дитячих садках і яслах, пільги надаються малозабезпеченим сім’ям).

За джерелами формування суспільні фонди споживання поділяють на загальнодержавні, які формуються з коштів державного бюджету і бюджету соціального забезпечення; кошти, що виділяються підприємствами; кошти громадських організацій, головним чином профспілок (одночасна допомога, безплатні або пільгові путівки в будинки відпочинку і санаторії тощо).

За формами надання суспільні фонди споживання можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі, безплатні послуги.

Пенсійний фонд України був створений із метою державного управління фінансами пенсійного забезпечення в Україні він є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінетові Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду здійснює правління фонду, чисельність і склад якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Органи Пенсійного фонду утримуються за рахунок Державного бюджету.

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного забезпечення. Він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР. Його статус, завдання і функції первинно були призначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р., а в новій редакції – від 1 червня 1994 р.

До основних завдань Пенсійного фонду України входять:

цільовий збір, акумулювання коштів (страхових внесків);

фінансування витрат, відповідно до призначення фонду, зі сплати пенсій і допомог;

організація роботи по стягненню з роботодавців і громадян, винних у заподіянні шкоди здоров’ю робітників і інших громадян, сум державних пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва, фахового захворювання або з нагоди втрати годувальника [11].

Тобто формування і цільове використання бюджету фонду.

До функцій Пенсійного фонду можна також віднести:

капіталізація коштів пенсійного фонду України, а також залучення до нього добровільних внесків (у тому числі валютних цінностей) фізичних і юридичних осіб;

контроль за участю податкових органів за своєчасним і повним надходженням у Пенсійний фонд страхових внесків, а також за правильною і раціональною витратою його коштів;

міждержавне і міжнародне співробітництво України із питань, що стосуються до компетенції Пенсійного фонду України, участь у розробці і реалізації у встановленому законом порядку міждержавних і міжнародних договорів і угод із питань пенсій та допомог.

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Принципи здійснення пенсійного забезпечення громадян

У сфері пенсійного забезпечення важлива роль належить Законові України “Про пенсійне забезпечення”, прийнятому Верховною Радою України 5 листопада 1991 р. Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпечення, який гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду через надання трудових і соціальних пенсій.

Укази Президента України за своєю важливістю вважаються другим після законів видом нормативних актів. Джерелом пенсійного права є ті укази, в яких містяться правові норми, що регулюють відносини з пенсійного забезпечення. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. “Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін”, яким вперше після прийняття Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100%.

У 1991–2001 рр. було прийнято цілий ряд указів про адресну допомогу з боку держави малозабезпеченим непрацездатним громадянам, про підвищення розмірів сукупного доходу і цільову грошову допомогу малозабезпеченим громадянам, про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту та ін. За своїм характером укази Президента України поділяються на нормативні, тобто такі, що встановлюють правові норми, та індивідуальні, адресовані конкретним виконавцям. Укази першого виду є, по суті, підзаконними актами і приймаються з питань, що належать до компетенції Президента України, визначеної Конституцією.

Джерелами пенсійного права є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов’язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в царині соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.

Одним із таких договорів є угода “Про гарантії громадянам країн – учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення” від 13 березня 1992 р. Цією угодою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони мешкають. Всі витрати, пов’язані зі здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні заліки не проводяться, якщо інше не передбачається двосторонніми угодами.

Призначення пенсій громадянам СНД проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам СНД, враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набирання чинності цією угодою. Нарахування пенсій проводиться із заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується до трудового стажу.

З переселенням пенсіонера у межах держав СНД виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера в разі виконання умов, передбачених угодою.

Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються двосторонніми угодами України та Російської Федерації від 15 січня 1993 р. “Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі”.

Аналогічні угоди про співробітництво в царині соціального захисту і пенсійного забезпечення громадян у 1995 р. укладено між Україною та Республікою Вірменія, Україною та Республікою Азербайджан, Україною та Молдовою і ратифіковано Верховною Радою України.

Відповідно до Конституції України міжнародні угоди є частиною національного законодавства України і застосовуються згідно з нормами, встановленими для цього виду актів.

Постанови Кабінету Міністрів України належать до підзаконних актів і приймаються на основі та на виконання законів і указів Президента України. Одначе підзаконність нормативних актів Кабінету Міністрів України не означає, що цей орган має право видавати акти лише з тих питань, котрі якоюсь мірою регулюються законом. Повноваження Кабінету Міністрів значно ширші. Кабінет Міністрів України видає різні акти. Одні з них приймаються за дорученням Верховної Ради, Президента України, інші – без таких доручень, якщо вирішення даного питання не належить до виключної компетенції Верховної Ради чи Президента України. Це повною мірою стосується і нормотворчої діяльності Кабінету Міністрів України в царині пенсійного забезпечення непрацездатних громадян.

За дорученнями, що містяться в законах і постановах Верховної Ради України, Кабінет Міністрів прийняв низку рішень про створення Пенсійного фонду України, про затвердження Положення про Міністерство соціального захисту населення України, Положення про медико-соціальну експертизу визначив порядок відрахування коштів на соціальне страхування та пенсійне забезпечення, а також механізм корегування та перерахунку державних пенсій до введення в дію Закону України “Про пенсійне забезпечення” [3].

Кабінет Міністрів України видав нормативно-правові акти з питань соціального забезпечення та обов’язкового особистого страхування військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, прокуратури і митних органів [12].

Велику групу нормативно-правових актів складають постанови Кабінету Міністрів України про пенсійне забезпечення за вислугу років, про пільгові умови виходу на пенсію окремих категорій працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими й тяжкими умовами праці, про нарахування та підтвердження трудового стажу.

Особливе значення мають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України про періодичну зміну і встановлення нових розмірів пенсій у зв’язку зі змінами рівня інфляції.

Роз’яснення Міністерства Соціального захисту населення України. За характером нормативного змісту їх можна поділити на дві групи. До першої належать роз’яснення, що видаються Міністерством відповідно до наданого йому Верховною Радою України права давати роз’яснення з питань застосування Закону України “Про пенсійне забезпечення”. За змістом такі роз’яснення мають характер офіційного тлумачення норм пенсійного забезпечення, оскільки даються уповноваженим на це органом. Вони є обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій, які застосовують норми пенсійного права, і мають велике значення, оскільки сприяють однорідному і правильному застосуванню норм цього права на всій території України.

Інші нормативно-правові акти. До них належать акти, прийняті іншими центральними органами, і такі, що є джерелами пенсійного права: окремі акти, видані Міністерством праці України, Міністерством фінансів. Національним банком і Пенсійним фондом України. Вони мають значення для вирішення соціальних питань. Наприклад, огляди громадян та встановлення їм інвалідності, визначення характеру професійних захворювань регулюються переважно нормативно-правовими актами, прийнятими Міністерством охорони здоров’я України.

Далі звернемо увагу на більш конкретні поняття, що безпосередньо стосуються до системи пенсійного забезпечення. Тут перш за все слід розглянути поняття трудового стажу.

Трудовий стаж працівників у найзагальнішій формі визначається як тривалість трудової діяльності. Для повнішого визначення поняття трудового стажу слід вказувати додатково на оплачений характер трудової діяльності, на трудову діяльність у визначеній формі.

Трудовий стаж як інститут пенсійного права має стійке визначення. В юридичній літературі трудовий стаж визначається як тривалість оплаченої суспільне корисної діяльності громадянина у громадському виробництві, а також прирівняної до неї діяльності, з якими право пов’язує певні юридичні наслідки.

Розкриваючи зміст поняття “трудовий стаж”, слід зазначити, що тривалість трудового стажу вимірюється здебільшого в місяцях, а в деяких випадках – у роках. В окремих випадках враховуються тільки повністю відпрацьовані місяці (повна кількість робочих днів), в інших – місяці, в яких працівник займався суспільне корисною діяльністю більш як половину робочих днів.

До стажу роботи зазвичай включається час оплаченої суспільно корисної діяльності; час виконання роботи (чи іншої суспільно корисної діяльності) без оплати у трудовий стаж не включається (винятки встановлено в небагатьох випадках, приміром, термін навчання у вищих навчальних закладах тощо); при цьому правові форми оплати праці не мають значення. До стажу включається час оплаченої суспільно корисної діяльності, яка є в різних правових формах (наймана праця на підприємствах, праця членів колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), кооперативів, і орендних колективів, селянських (фермерських) господарств, проходження військової служби тощо).

У ряді випадків право на окремі види пенсійного забезпечення чи їх розмір поставлено у пряму залежність не тільки від факту суспільно корисної діяльності, а й від тривалості трудового стажу. Наприклад, для виникнення права на пенсію за віком установлюються вимоги загального стажу праці: для чоловіків – 25 років, для жінок – 20. Цей стаж є стабільним і не змінюється вже багато років.

У пенсійному забезпеченні громадян велике значення має класифікація трудового стажу за окремими видами. Вирізняють стаж загальний, спеціальний і неперервний. Така класифікація трудового стажу дозволяє диференційовано підходити до призначення різних видів пенсій. Втрачає своє попереднє значення неперервний трудовий стаж, але підвищується роль загального спеціального стажу роботи, а в майбутньому – страхового стажу.

Загальний трудовий стаж – це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від перерв. Він складає основу права на трудову пенсію і є визначеною умовою у встановленні рівня пенсійного забезпечення кожного працівника.

Спеціальний стаж – сумарна тривалість трудової чи іншої суспільно корисної діяльності, виокремлена із загального стажу або за її змістом, або за умовами праці, в тому числі кліматичними. Спеціальний стаж, вирізнений за змістом праці, є підставою для призначення пенсії за вислугу років. Стаж, визначений за умовами праці, де була трудова діяльність, дає право на певні пільги в царині пенсійного забезпечення. Найширші пільги надаються тим, хто працював на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах.

Неперервний стаж – це тривалість неперервної праці працівника на тому самому підприємстві, в установі, організації. А втім, зараз неперервний стаж не має певного значення в пенсійному праві. Він застосовується для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності.

Для призначення пенсій юридичне значення мають два види стажу: загальний і спеціальний.

Загальний стаж. До нього включається будь-яка робота, що виконувалася на підставі трудового договору, на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використаних форм власності й господарювання, а також на підставі членства в колективних сільгосппідприємствах, інших кооперативах незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Законом установлено правило про те, що до стажу роботи зараховується будь-яка праця, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню. Це означає, що до пенсійного стажу включається індивідуальна трудова діяльність громадян, у тому числі зайнятих у колективах орендарів, у селянських (фермерських) господарствах, робота за громадянсько-правовим договором, якщо сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду.

До загального стажу включається навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі. Раніше таке навчання зараховувалось до трудового стажу, якщо йому передувала праця чи служба в армії, в органах державної безпеки і в органах внутрішніх справ.

До стажу роботи Закон включає і час догляду за деякими категоріями непрацездатних. Мається на увазі час догляду за інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує постійного стороннього догляду. Не забуто й непрацюючих жінок, зайнятих вихованням дітей: під час призначення пенсії за віком до трудового стажу включається час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не більше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

До стажу роботи під час призначення пенсії за віком включається також час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням.

Стаж нараховується за фактичною тривалістю трудової діяльності, тобто від дня наймання на роботу роботодавцем і до дня її припинення (звільнення), але іноді він може нараховуватись і в пільговому порядку. Таке нарахування загального стажу, необхідного для призначення пенсій, встановлено передусім для військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, у тому числі виконанні миротворчих операцій за рішенням ООН. Нарахування стажу проводиться на умовах і в порядку, встановленому для нарахування строків цієї служби під час призначення пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Робота протягом повного сезону на підприємствах і в організаціях сезонних галузей промисловості, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств і організацій, – за списком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зараховується до стажу як рік роботи.

Отже, загальний трудовий стаж, як уже зазначалося, разом із наявністю пенсійного віку визначає право на пенсію за віком; вів необхідний для призначення пенсій з інвалідності та в разі втрати годувальника від загального захворювання, а також за вислугою років офіцерському складові; загальний трудовий стаж впливає на розмір пенсії за неповного стажу роботи, бо пенсія в цьому разі призначається в розмірі, пропорційному стажеві, який є (але не менше соціальної пенсії).

Спеціальний стаж. Для призначення трудових пенсій вирізняються два види спеціального стажу, з урахуванням яких здійснюється пільгове пенсійне забезпечення. Підставою для їх визначення служать відповідно особливі умови праці та зміст роботи, себто ті сфери народного господарства і державного життя, де була трудова діяльність.

Спеціальний стаж, виокремлений за особливими умовами праці, своєю чергою поділяється на два підвиди:

стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й тяжкими умовами праці (список № 1);

стаж на інших роботах зі шкідливими й тяжкими умовами праці (список № 2).

Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими й тяжкими умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. [69]. Списки № 1 і № 2 виробництв із особливо шкідливими і тяжкими умовами праці, робота в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, застосовуються поза залежністю від відомчого підпорядкування підприємств, де працювали чи працюють ті, що звернулися за пенсією, якщо їхні професії чи посади зазначено в цих списках по відповідних виробництвах і цехах. Так, машиністи (та їхні помічники) локомотивів під’їзних шляхів залізничних цехів різних підприємств (суднобудівного заводу, хлібозаводу, текстильної фабрики тощо) користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за списком № 2 варівкі а машиністами локомотивів та їхніх помічників залізничного транспорту.

Виняток із правил становлять працівники хімічної промисловості. Виробництва хімічної промисловості названі в багатьох розділах списків № 1 і № 2. Тому питання про право на пільгові пенсії працівників хімічних виробництв вирішуються залежно від того, до якої системи промисловості належить те чи інше підприємство.

Пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах за сумісними роботами, професіями і посадами призначаються: за списком № 2, якщо сумісні роботи, професії та посади передбачено в цьому списку і в списку № 1; на загальних підставах, якщо одну з сумісних робіт, професій і посад передбачено списками № 1 і № 2, а другу взагалі списками не передбачено.

Необхідно зазначити, що до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, включається час виконання робіт безпосередньо на виробництвах, у цехах, дільницях, відділеннях за професіями й посадами, передбаченими списками № 1 і № 2, якщо працівники зайняті на цих роботах повний робочий день. Робота за сумісництвом не зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення.

При цьому слід мати на увазі, що тривалість необхідного для призначення пенсії спеціального стажу встановлено різну: половину всього належного стажу; 15 років із 20; весь стаж повинен бути спеціальним.

Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” всі робочі місця за умовами праці підлягають обов’язковій атестації, яка проводиться спеціальною атестаційною комісією. Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. Основна мета атестації полягає в регулюванні стосунків між власником чи уповноваженим ним органом і працівниками у сфері реалізації права на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги й компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Окрім зазначених робіт зі шкідливими й тяжкими умовами праці, віднесених до спеціального стажу, законодавець установив інші види робіт і професій, які за змістом є спеціальним стажем. Це праця:

трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції в колективних та інших підприємствах сільського господарства;

жінок, що працюють як трактористки-машиністи, машиністи будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на базі тракторів та екскаваторів;

жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства;

жінок, зайнятих протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні й післязбиральній обробці тютюну.

Вислуга років – це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв’язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

За вислугою років призначення пенсії пов’язується не з досягненням пенсійного віку та наявністю загального стажу роботи, а з утратою професійних якостей, коли працівник не може повноцінно працювати за своєю спеціальністю до похилого віку. Відтак йому призначається пенсія як компенсація втраченої працездатності за спеціальністю. Пенсійне забезпечення за вислугу років введено давно. Вислуга років як норма – пільга, що застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб: 1) військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ; 2) державних службовців;3) суддів і прокурорських працівників, працівників митних органів; 4) окремих категорій спеціалістів народного господарства [4].

Правила нарахування вислуги років встановлено спеціальною постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. “Про порядок нарахування вислуги років, призначення і виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”.

У вислугу строків служби військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ, окрім служби в армії чи в міліції, зараховуються і деякі інші види праці (служби) (строк праці в органах державної влади, прокуратури й суду на посадах суддів, прокурорів, слідчих) і в інших випадках, зазначених у законі.

Вислугу років для державних службовців установлено Законом України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. До державних службовців належать особи, які обіймають посади в державних органах та їхньому апараті за практичним виконанням завдань і функцій держави і які отримують заробітну плату за рахунок Державного бюджету.

Державні службовці мають право виходу на пенсію за наявності загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25, для жінок – не менше 20 років, у тому числі державної служби – не менше 10 років [4].

До стажу державної служби включаються чітко визначені види роботи (служби), встановлені Кабінетом Міністрів України. Але при цьому слід мати на увазі, що право на пенсію у зв’язку з державною службою поширюється лише на тих осіб, які працюють на державній службі на момент виходу на пенсію.

Закон України “Про державну службу” в частині, яка регулює питання службової кар’єри, матеріального й соціально-побутового забезпечення державних службовців, поширюється і на народних депутатів України відповідно до їхнього статусу. Так, із досягненням пенсійного віку колишньому депутатові призначається пенсія, яка складається з 80% місячного окладу, встановленого в той час для працюючого народного депутата України. Це положення не поширюється на депутата, повноваження якого були достроково припинені у зв’язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, чи вчиненням корупційного діяння.

Вислуга років суддів. Цю вислугу встановлено Законом України “Про статус суддів”, у якому є норма: кожен суддя в разі відставки за власним бажанням, станом здоров’я чи після закінчення строку повноважень має право на вибір одержувати пенсію державного службовця чи щомісячне довічне грошове утримання за стажу роботи на посаді судді не менше 20 років і досягнення пенсійного віку.

До стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, відомчих арбітражів України, також зараховується: 1) час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах, державному й відомчому арбітражі колишнього СРСР і республік, які раніше входили до СРСР; 2) час роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних а керівництвом і контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах. Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України і підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності в усіх зазначених осіб стажу роботи на посадах судді не менше 10 років. Якщо стаж роботи судді у відставці буде менше чи більше 20 років, то це позначиться на розмірі пенсії.

Відповідно до Закону України “Про прокуратуру” працівники прокуратури, яким присвоєно класні чини, зі стажем роботи в органах прокуратури 20 років та більше, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. До працівників прокуратури належать слідчі працівники і працівники, які обіймають прокурорські посади (Генеральний прокурор України і його заступники, старші помічники й помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їхні заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів).

До стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років слідчим працівникам, зараховується весь час роботи в органах прокуратури, в тому числі військової прокуратури на посадах:

слідчого, начальника чи заступника начальника слідчого підрозділу (відділу, частини), який безпосередньо проводить попереднє слідство;

праця на зазначених посадах в органах внутрішніх справ і Служби безпеки України з безпосереднім веденням попереднього слідства;

частково оплачена відпустка жінкам із догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Прокурорським працівникам до стажу роботи (у вислугу років) зараховується:

час роботи на прокурорських посадах, перелічених вище, в тому числі у військовій прокуратурі;

слідча робота в органах прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, робота суддів;

частково оплачена відпустка жінкам із догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Від тривалості спеціального стажу роботи в органах прокуратури залежить розмір пенсії за вислугу років.

Вислуга років окремих категорій спеціалістів народного господарства. Коло спеціалістів установлене статтями 52, 54 і 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. До них, зокрема, належать:

окремі категорії працівників авіації та льотно-випробувального складу;

працівники освіти, охорони здоров’я і соціального захисту;

спортсмени – заслужені майстри спорту і майстри спорту міжнародного класу, члени збірних команд України;

артисти театрально-концертних та інших видовищних установ, підприємств і колективів;

робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо забезпечують організацію перевезень та безпеку руху на залізничному транспорті, в метрополітенах;

плавсклад суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості;

механізатори (докери-механізатори);

водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайняті в технологічних процесах на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар’єрах, на вивезенні вугілля,

сланців, руди, порід;

працівники геологорозвідувальних експедицій;

працівники, безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві.

Тривалість вислуги років перелічених категорій працівників різна. Вона встановлюється окремими списками професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років. Списки затверджує Кабінет Міністрів України. У більшості випадків вислугу років встановлено в половинному розмірі від загального трудового стажу для чоловіків і жінок зі знижкою віку на 5 років.

Докази трудового стажу. Як докази трудового стажу, необхідні для призначення пенсії, приймаються різні документи. Основним документом, який потверджує трудову діяльність працівника (її тривалість, характер тощо), є трудова книжка.

Трудові книжки ведуться з 1939 р. на всіх працівників підприємств, установ і організацій, а з 1965 р. – і на членів колективних сільгосппідприємств.

Відповідальність за організацію ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Всі записи у трудовій книжці про приймання на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення вносяться роботодавцем (власником підприємства чи уповноваженим ним органом) на підставі документів і з посиланням на них (накази, розпорядження).

Запис у трудовій книжці про стаж роботи служить доказом у тому разі, якщо його зроблено на підставі документів.

Вносити виправлення в записи про строки і характер виконаної роботи чи займаної посади, про причини звільнення та інші відомості про роботу може лише те підприємство (установа, організація), яким було зроблено неправильний або неточний запис. Виправлення мають повністю відповідати оригіналові наказу чи розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконаній роботі виправлення відомостей про роботу проводиться на підставі інших документів, які підтверджують виконання робіт, не зазначених, у трудовій книжці. Всі виправлення завіряються в установленому порядку. Показання свідків не можуть служити підставою для виправлення внесених раніше записів.

Крім трудової книжки, доказом трудового стажу можуть бути інші документи, видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Порядок підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки чи відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. Такими документами можуть бути: довідки, виписки з наказів, особові рахунки й відомості на видачу заробітної плати, архівні довідки, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори й угоди з зазначками про їх виконання та інші документи, що містять свідчення про періоди роботи.

На підтвердження військової служби, служби в органах державної безпеки приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міністерства оборони, Держкомкордону. Головного управління командувача Національної гвардії. Управління охорони вищих посадових осіб України, органів управління інших військових формувань, що їх створила Верховна Рада України, Служби безпеки; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Час навчання у вищих навчальних, професійних і навчально-виховних установах, навчальних закладах підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі потверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, довідками та іншими документами, виданими на підставі архівних даних, які містять свідчення про період навчання.

У тих випадках, коли документи, що підтверджують трудовий стаж, не збереглися, періоди роботи можуть визначитися на підставі опитувань свідків. При цьому законодавець виходить із того, що документи можуть бути відсутніми з двох основних причин: 1) у зв’язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами чи іншими надзвичайними ситуаціями; 2) у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації чи відсутності архівних даних з інших причин.

У першому випадку трудовий стаж установлюється за твердженнями принаймні двох свідків, які знають заявника завдяки спільній з ним праці на одному підприємстві, в установі, організації, колективному сільгосппідприємстві чи в одній системі.

У другому випадку трудовий стаж установлюється на підставі опитувань принаймні двох свідків, які знають заявника через спільну з ним працю на одному підприємстві, в колективному сільгосппідприємстві чи в одній системі та які мають документи про свою роботу за час, стосовно якого вони потверджують роботу заявника.

Пенсії за віком. Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та одночасною наявністю необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком, зазвичай зветься пенсійним. Він, як і тривалість стажу, встановлюється законом.

Право на пенсію за віком нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини у суспільному виробництві. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями на виробництві, через що у держави виникає необхідність пенсійного забезпечення громадян.

Основними умовами пенсійного забезпечення за віком, як уже зазначалося, є: досягнення пенсійного віку і наявність певного трудового стажу, тобто дві умови. Перша умова – це вік. За загальним правилом, право на пенсію за віком чоловіки набувають з досягненням 60, а жінки – 55 років. Такі вікові межі встановлено для отримання пенсій тим, хто мав звичайні умови праці [3].

Друга загальна умова призначення пенсій за віком – це стаж роботи. Для призначення повної трудової пенсії за віком є необхідним стаж 20–25 років, відповідно для жінок і чоловіків.

Чимало категорій працівників мають право на пенсію на пільгових умовах. Останні встановлено для призначення пенсій за віком працівникам, зайнятим на роботах з особливо шкідливими й тяжкими умовами праці, – список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, і за результатами атестації робочих місць. Їм пенсія призначається на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 10 і скороченням стажу роботи на 5 років, тобто чоловікам – із досягненням 50-річного віку та стажем роботи не менше 20 років, жінкам – відповідно 45 і 15 років.

Знижено вік на п’ять років для працюючих на інших роботах зі шкідливими й тяжкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників. У цьому разі пенсія за віком призначається чоловікам із досягненням 55 і стажем роботи не менше 25 років, жінкам – із досягненням 50 і стажем не менше 20 років.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватись у будь-який час виникнення права на пенсію. Пенсії на загальних і пільгових умовах призначаються в певних розмірах. Вони складаються з основного розміру і надбавок, передбачених законодавством. Основний розмір пенсії за віком визначається в процентному відношенні (від 55 до 75%) до середньомісячного заробітку пенсіонера (залежно від тривалості стажу), нарахованого із заробітку за вибором того, хто звернувся за пенсією: за 24 останні календарні місяці праці поспіль перед зверненням за пенсією чи за будь-які 60 календарних місяців праці поспіль упродовж усієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією (незалежно від перерв у роботі, які були). Водночас він не може бути нижчим чи вищим певних розмірів, установлених законом, тобто мінімуму й максимуму пенсії. З підприємства надається довідка для обчислення розміру пенсії за зразком, вказаним у додатку 1.

Розмір пенсії за віком у відсотках до заробітку диференційований також залежно від умов праці. Працівникам, які мають право на пенсію на пільгових умовах у зв’язку з зайнятістю на підземних роботах, а також на підземних і відкритих гірничих роботах і в металургії, пенсія призначається у вищому розмірі, тобто 85% заробітку (залежно від тривалості стажу). Максимальний розмір пенсії для цих працівників не може перевищувати чотирьох мінімальних пенсій за віком.

До основного розміру пенсії в межах зазначених максимальних розмірів нараховуються надбавки: а) непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, – на кожного непрацездатного в розмірі соціальної пенсії; б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичної установи потребують постійного стороннього догляду, – на догляд за ними в розмірі соціальної пенсії. Названі надбавки можуть нараховуватися до пенсії одночасно.

Час роботи (служби, в тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до трудового стажу і вислуги років: до 1 січня 1988 р. – в потрійному розмірі, а з січня 1988 р. до 1 січня 1993 р. – в полуторному розмірі (в тому числі за списком № 1). З 1 січня 1993 р. і в останні роки пільги з нарахування стажу роботи в зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України [5].

Право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, які працювали чи проживали в зоні відчуження та віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 і зі стажем роботи не менше: чоловіки – 20, жінки – 15 років, з підвищенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік понад установлений стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1: чоловіки – 10 років та більше, жінки – 7 років і 6 місяців та більше, але не вище 85% заробітку. Нарахування середньомісячного заробітку для визначення розміру пенсії проводиться відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Пенсійне забезпечення за віком учасників та інвалідів війни, а також сімей загиблих воїнів. Право на пенсію в цієї категорії громадян виникає за таких умов: 1) досягнення віку (чоловіками – 55, жінками – 50 років); 2) стажу роботи (у чоловіків – 25, у жінок – 20 років) і наявності спеціальної юридичної підстави – участі в бойових діях, а для інвалідів війни – поранення.

Участь у бойових діях, а також наявність інвалідності, пов’язаної з військовою службою, мають бути потверджені відповідними документами.

Право на пенсію на пільгових умовах мають також батьки та дружини військовослужбовців, які не взяли повторного шлюбу, загиблих на фронті чи під час виконання іншого військового обов’язку або померлих у період військової служби: чоловіки – з досягненням 55-річного віку і стажем роботи не менше 25 років; жінки – з досягненням 50-річного віку і стажем роботи не менше 20 років. Для призначення такої пенсії не має значення, що батьки не знаходилися на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця і є працездатними на момент його загибелі (смерті). Пенсія за віком на пільгових умовах призначається, якщо до часу досягнення відповідного віку є документи, які потверджують загибель (смерть) військовослужбовця в період військової служби. З досягненням загального пенсійного віку призначена пенсія виплачується в такому ж розмірі, що й звичайна пенсія за віком, але призначається достроково батькам загиблих (померлих) військовослужбовців [7].

Пенсії багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства. Законодавством установлено пільгове пенсійне забезпечення жінок, які народили 5 чи більше дітей та виховали їх до 8-річного віку, а також матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку. Вони мають, право на пенсію за віком за досягнення 50 років і стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу роботи догляду за дітьми. При цьому до інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди у віці до 16 років, які мають право на отримання соціальної пенсії.

У разі, якщо жінка має право на пенсію за віком у більш ранньому віці, вона може отримати її до виповнення 50 років. Наприклад, право на пенсію на більш пільгових умовах може виникнути для такої жінки, якщо дотримано всіх вимог, передбачених у зв’язку з призначенням пенсії за умовами праці згідно зі списком № 1, тобто за досягнення 45-річного віку. Крім того, якщо жінка належить до категорії потерпілих від чорнобильської катастрофи, то вона також може мати право на пенсію у більш ранньому віці.[4].

Пенсійне забезпечення громадян, які проходили військову службу чи службу в органах внутрішніх справ. Право на пенсійне забезпечення визначається наявністю у військовослужбовців і службовців (працівників) органів внутрішніх справ визначеної законом тривалості служби, досягнення до дня звільнення з військової служби чи органів внутрішніх справ (для деяких категорій цих службовців) встановленого віку та обов’язкове звільнення з військової служби чи органів внутрішніх справ за певними причинами (відставка, запас, хвороба, скорочення штатів тощо).

Залежно від причин звільнення та умов надання права на пенсію за вислугу років встановлюються різні розміри пенсії (від 50 до 90% грошового забезпечення). Так, військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років та більше, призначається пенсія в розмірі 50%, а звільненим у відставку за віком чи за станом здоров’я – 85% відповідних сум грошового забезпечення і за кожний рік вислуги понад 20 років – 3% грошового забезпечення, але всього не більше 85% [4].

Військовослужбовцям, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які досягли 45-річного віку, мають на день звільнення загальний трудовий стаж 25 календарних років та більше, з яких принаймні 12 років і 6 місяців військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, призначається пенсія за загальний трудовий стаж 25 років – 50% і за кожний рік стажу понад 25 років – 1% відповідних сум грошового забезпечення.

Особам, які брали участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи в період проходження служби й віднесені до 1-ї категорії, розмір пенсії збільшується на 10%, а віднесеним до 2-ї, 3-ї й 4-ї категорій – на 5%. Загальний розмір пенсії, нарахований за вказаними причинами, не повинен перевищувати 85%, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи за 1-ю категорією – 95%, за 2-ю і 3-ю категоріями – 90% [4].

До пенсії за вислугу років можуть нараховуватися відповідні надбавки:

непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, – в розмірі соціальної пенсії, встановленої Законом України “Про пенсійне забезпечення”;

одиноким пенсіонерам, інвалідам І групи, які потребують, за висновком медичних установ, догляду за ними, – в розмірі соціальної пенсії. Надбавки можуть нараховуватись одночасно.

Пенсії за вислугу ровів державним службовцям, суддям, працівникам прокуратури і митних органів. Суб’єктами права на що пенсію зазвичай є посадові особи та інші працівники державного апарату. Коло цих осіб визначено спеціальними законодавчими актами, про що вже писалося вище.

Скажімо, до державних службовців, які мають право на пенсію за вислугу років, включено багато категорій посад і різні установи та організації всіх гілок державної влади. Основними юридичними фактами, з якими пов’язується право на пенсію за вислугу років державних службовців, є наявність установленої законом тривалості спеціального стажу і досягнення пенсійного віку. Тому, визначаючи право на цю пенсію, слід брати до уваги обидва чинники, а також характер установи чи організації.

Пенсія за вислугу років артистам призначається за тими ж нормами, що й пенсія за віком на загальних умовах. Пенсії нараховуються а середньомісячного заробітку, отримуваного за роботу на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років. Базовий розмір пенсії за вислугу років – 55% заробітку, який надалі збільшується залежно від тривалості стажу роботи. Максимальний розмір – 75% заробітку.

Рівночасно слід ураховувати, що пенсія за вислугу років призначається за умови полишення роботи, яка дає право на даний вид пенсії.

Пенсії з інвалідності. Пенсія з інвалідності є одним із видів соціального захисту непрацездатних громадян. Її можна визначити як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, призначувані в разі встановлення медичним органом однієї з трьох груп інвалідності, які тягнуть повну або часткову втрату працездатності внаслідок трудового каліцтва, професійного чи загального захворювання, з інших причин. Пенсії з інвалідності притаманні всі загальні риси, характерні для інших видів пенсій.

Пенсія з інвалідності для військовослужбовців офіцерського складу, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ встановлюється в таких розмірах: інвалідам війни І групи – 100%, II – 80%, Ш – 60% відповідних сум грошового забезпечення; решті інвалідів І групи – 70%, II – 60% і III – 40%. До цієї пенсії можуть нараховуватися надбавки – непрацюючим інвалідам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї; на догляд – інвалідам І групи, одиноким інвалідам II групи, а також інвалідам III групи, які досягли пенсійного віку і потребують постійного стороннього догляду.

Законодавством установлено мінімальні пенсії військовослужбовцям строкової служби – інвалідам війни. Для солдат і матросів строкової служби І та II груп вони не можуть бути нижчими від трьох мінімальних пенсій за віком, для III групи ця межа – півтори мінімальні пенсії за віком, решті інвалідів – військовослужбовців строкової служби І групи – 200%, II – 100% і ПІ – 50% мінімального розміру пенсії за віком. Інвалідам із загалу єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби пенсія нараховується в розмірі 110%, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям понадстрокової служби та військової служби за контрактом, особам молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ – 120%, офіцерам і начальницькому складові (крім молодшого) органів внутрішніх справ – 130% відповідних мінімальних розмірів пенсій, передбачених для інвалідів – солдатів і матросів строкової служби.

Пенсії з інвалідності особам, які постраждали від наслідків чорнобильської катастрофи. Відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи”, пенсії з інвалідності призначаються громадянам, інвалідність яких настала через каліцтво чи хворобу, отримані внаслідок чорнобильської катастрофи. Пенсії призначаються в підвищених розмірах. У всіх випадках розмір державної пенсії особам, віднесеним до 1-ї категорії, не може бути нижчим за: для І групи інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком, для II – 8, для III – 6. Дітям-інвалідам сплачується 3 мінімальні пенсії за віком.

Пенсії з інвалідності за неповного стажу роботи призначаються тим працівникам, у яких відсутній необхідний для призначення пенсії з інвалідності стаж роботи. В цьому разі розмір пенсії визначається пропорційно стажеві роботи, але не менше від соціальної пенсії, встановленої за відповідною групою інвалідності.

Якщо інвалід, якому призначено пенсію з інвалідності за неповного стажу роботи, продовжує працювати, то після двох років роботи він може вимагати перерахування пенсії на підставі трудового стажу, який є на момент перерахування (збільшується розмір пенсії з нового, вищого заробітку). Таке перерахування можливе після кожних двох років роботи. Якщо в інваліда після двох років праці е необхідний стаж роботи для призначення повної пенсії, то йому її призначають.

Із призначенням пенсій за неповного стажу роботи не застосовуються пільгові умови віку і стажу.

Пенсії на випадок утрати годувальника. Поняття “пенсія на випадок утрати годувальника” пов’язується з необхідністю забезпечення непрацездатних членів сім’ї, які знаходяться на утриманні померлого. Даний вид пенсії розглядається як самостійний і, як кожний вид пенсії, має своє визначене поняття. Під пенсією на випадок утрати годувальника розуміються щомісячні виплати а Пенсійного фонду, призначені у зв’язку а утратою годувальника непрацездатним членам його сім’ї, які знаходяться на його утриманні, у розмірах, співвіднесених із заробітком годувальника.

За всіма іншими видами стягнень може бути утримано не більше 20% пенсії. Ніякі інші утримання з пенсій, крім зазначених вище, не допускаються. Зокрема, не можна утримувати а пенсій недоїмки за податками, зборами та іншими видами заборгованості.

Соціальні пенсії та допомоги. Інститут соціальних пенсій вперше введено в законодавство про соціальне забезпечення з 1 січня 1991 р. Законом Союзу РСР “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР”. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. також застосовує цей інститут, удосконаливши його і зменшивши вік, із досягненням якого призначаються соціальні пенсії, до загального пенсійного віку.

Соціальні пенсії виокремлено у спеціальний розділ Закону України “Про пенсійне забезпечення”, який містить лише 4 статті. Такий невеликий обсяг нормативного матеріалу з соціальних пенсій пояснюється незначною кількістю осіб, які користуються такими пенсіями. Трудові пенсії одержує більше 95% пенсіонерів, соціальні – менше 5%. Так, скажімо, з 615 тис. пенсіонерів в Одеській області соціальні пенсії отримують 18,3 тис.

Соціальну пенсію, на нашу думку, можна визначити як щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені непрацюючим, непрацездатним громадянам, які не мають права на трудову пенсію.

Призначення і виплата допомог регламентуються Положенням про порядок призначення і виплати державних допомог сім’ям з дітьми, затвердженим Міністерством праці. Міністерством освіти. Міністерством соціального захисту населення і Міністерством фінансів України.

Призначення й визначення розмірів допомог проводиться з 1994 р. з урахуванням середньомісячного сукупного доходу на одного члена сім’ї. Базовий розмір середньомісячного сукупного доходу встановлюється Кабінетом Міністрів України. Він періодично переглядається.

2.2. Структура пенсійного фонду України

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Пенсійний фонд України. Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України; ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Бюджет Пенсійного фонду України формується за рахунок: збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами в порядку, визначеному законодавством; коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів; коштів, що надходять за регресними вимогами; добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян; сум пені, фінансових санкцій, штрафів, передбачених за порушення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; банківських кредитів; інших не заборонених законодавством надходжень. Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на: фінансування виплати державних пенсій та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, в тому числі громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон; погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання; створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування; утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази; організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України в установленому порядку.

Правління Пенсійного фонду України: 1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України; 2) подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Пенсійного фонду України і звіт про його виконання; 3) у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України; 4) заслуховує звіт про діяльність управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, розглядає результати перевірок і ревізій їх роботи; 5) затверджує положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, про управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах; 6) за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями призначає на посаду і звільняє з посади начальників управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; 7) затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що перебувають в управлінні Пенсійного фонду України, контролює їх додержання; 8) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України. Засідання правління Пенсійного фонду України скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу на квартал. Правління є правомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше двох третин його членів. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

Голова правління Пенсійного фонду України: 1) забезпечує виконання рішень правління Пенсійного фонду України; 2) розпоряджається в межах своєї компетенції коштами Пенсійного фонду України; 3) підписує документи від імені Пенсійного фонду України; 4) представляє Пенсійний фонд України в органах державної влади, об'єднаннях громадян, іноземних і міжнародних організаціях; 5) несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Пенсійний фонд України завдань; 6) здійснює розподіл обов'язків між заступниками Голови правління Пенсійного фонду України і визначає ступінь їх відповідальності, а також ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів центрального апарату Пенсійного фонду України; 7) призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату Пенсійного фонду України, заступників начальників управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; 8) затверджує відповідно до бюджету Пенсійного фонду України штатні розписи та кошториси видатків на утримання управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; 9) видає накази з питань, не віднесених до компетенції правління Пенсійного фонду України.

Схематично структура Пенсійного фонду зображена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура управління Пенсійного фонду України

Для розгляду пропозицій щодо реалізації основних завдань, обговорення найважливіших питань діяльності у Пенсійному фонді України можуть утворюватися наукова, методологічна, експертна ради та інші дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Голова правління Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах.

Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки (в тому числі валютний) в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

2.3. Порядок формування коштів Пенсійного фонду України

Проблема формування коштів Пенсійного фонду досить складна. Для того щоб розробити відповідну програму, слід враховувати особливості різних методів фінансування пенсійних систем. У зв'язку з цим значний інтерес становлять потенційні джерела фонду та створення умов для їх трансформації у реальні. Зважаючи на те, що пенсійна система планується як складна у фінансовому відношенні ієрархічна структура, розглянемо деякі потенційні джерела.

Одним із найвагоміших джерел відрахувань у Пенсійний фонд можуть бути внутрішні заощадження населення. Слід зазначити, що ми не ототожнюємо їх із заробітною платою. За нинішніх її розмірів, на перший погляд, недоцільно сподіватися на істотне підвищення норми заощаджень в рахунок майбутньої пенсії. Воднораз цікаво в цьому плані провести порівняльний аналіз доходів і витрат населення (див. табл.2.1).

Наведені дані свідчать, що грошові доходи населення, у тому числі за їх основним напрямом, мають стійку тенденцію до зростання. При цьому зазнала змін структура грошових витрат населення у бік зменшення питомої ваги заощаджень. Водночас особливістю економіки України є те, що приріст заощаджень населення у всіх формах залишається високим при відносно низьких офіційних доходах.

Можна стверджувати, що причина цього криється у значному тіньовому секторі фінансово-господарської діяльності, який, за визначенням деяких дослідників, охоплює 60% економіки. При цьому зауважимо, що 40% населення (в тому числі й майбутні пенсіонери) одержують офіційно не зареєстровані доходи. Залучити ці кошти, принаймні частково, надзвичайно важливо, бо, за експертними оцінками, вони становлять досить велику суму – 10–15 млрд. дол. Це складне питання, тому що переважна частина цих коштів населення націлена на придбання майна і нерухомості. Крім того, значна частина заощаджень вкладається у короткострокові активи, які забезпечують високу дохідність або вивозяться за кордон. [31, с.58-59]

Таблиця 2.1.

Грошові доходи і витрати населення [19]

	1985	1990	1995	1996	1997	1998	1999	2000
	млрд. крб.		млн. грн.
Грошові доходи	73	110	26498	40311	50069	54379	61865	65748
У тому числі
оплата праці	53	78	15641	23723	25600	26209	30657	33560
надходження від продажу продуктів сільського господарства	4	6	671	1061	1496	1938	2845	3057
пенсії, допомоги та стипендії	12	17	5163	9894	12518	12710	14737	16647
Грошові витрати і заощадження	72	110	24784	38961	47933	53376	59518	64315
У тому числі
купівля товарів і оплата послуг	60	86	20140	27450	31876	34867	41832	45810
обов'язкові платежі та добровільні внески	8	12	2156	3918	5223	5568	6750	7150
приріст заощаджень у вкладах і придбання цінних паперів	4	12	383	2436	2585	2523	4556	5027
придбання іноземної валюти	0,0	0,0	1997	4926	7758	9614	4864	5210

Таким чином, кошти населення – неповною мірою реалізоване в Україні джерело ресурсів. За прогнозами, зробленими міжнародними фінансовими організаціями, заощадження населення України у найближчі 4–5 років підвищаться у середньому до 20,5% валового внутрішнього продукту, тому можуть становити реальну основу Пенсійного фонду. У зв'язку з цим необхідно відпрацювати питання створення фінансового механізму залучення цих коштів. Розглянемо в цьому контексті існуючі можливості фінансування пенсійної системи.

Значним потенційним джерелом реального фінансування є кошти, які вивозяться за межі країни. Безперечно, навіть в умовах найдосконалішої фінансової інфраструктури (наявних банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо) далеко не всі кошти були б використані у самій країні. Проте потенційні можливості цього джерела надзвичайно великі, враховуючи. що, за оцінками фахівців, обсяг капіталів, вивезених за межі України в період реформ, досяг 20 млрд. дол.

Глибинний фінансовий зміст зовнішніх надходжень полягає у тому, що вони, як правило, є результатом заощаджень, здійснених у інших країнах. Ці заощадження можуть повертатися в Україну у вигляді фінансових запозичень (міжнародних організацій, фондів або іноземних держав). Навіть у тих порівняно незначних надходженнях іноземного капіталу певну їх частину становлять національні заощадження, які свого часу були інвестовані не в економіку України, а за її межі і згодом можуть повернутися.

Інший спосіб залучення коштів у пенсійні фонди – це житлове будівництво. Стан житлової проблеми в Україні можна охарактеризувати такими показниками: більш як 10% населення не мають окремого житла, на 100 тис. сімей щорічно зростає черга на державне житло, середній темп перебування на квартирному обліку – 10-15 років.

В Україні починаючи з 1990 року явно намітилася тенденція до зниження питомої ваги державного, колективного житлового фонду і фонду житлобудівних кооперативів у загальному житловому фонді та, відповідно, до зростання питомої ваги приватного житла. Ця тенденція спостерігається і в поточний період. Так, за перше півріччя 2000 року частка приватного житла сягала 67% порівняно з 54% за весь 1999 рік.

З урахуванням наявності заощаджень у населення можна проблему фінансування будівництва житла розв'язати на користь збільшення пенсійних фондів.

До технології, заснованої на принципі “заощадження – акумуляція – позика – пенсійні виплати”, належить система житлобудівних заощаджень. Основна ідея цієї системи кредитування полягає в мобілізації вільних коштів населення на будівництво і придбання житла в рамках переважно спеціалізованих банківських інститутів.

Суть цієї системи можна уявити на прикладі ситуації: якщо житловий об'єкт коштує 50 тисяч грошових одиниць, а кожний, хто бажає придбати його, може щорічно заощаджувати лише 5 тисяч грошових одиниць, то він зможе здійснити своє бажання відповідно через 10 років. Але коли 10 таких бажаючих об'єднають свої заощадження, то вже через рік один із них зможе мати своє житло. За умови, якщо вони продовжуватимуть заощаджувати, в результаті виграють усі члени такого об'єднання, тому що середній строк отримання житла значно скоротиться. Цей час прискориться ще більше за рахунок пенсійних внесків. Одночасно виграють і вкладники останніх, тому що нагромаджуватиметься капітал і виплата за рахунок цих пенсій.

На практиці така система фінансово-майнових відносин може бути досить складною, оскільки не всі вкладники прагнуть до однакової мети, не всі хочуть або можуть заощаджувати відповідну суму. Саме складність таких фінансових відносин при розподілі наявного фонду і є однією з головних причин того, що такою системою кредитування займаються спеціалізовані фінансово-кредитні установи, діяльністю яких опікується держава.

Разом із тим однією з причин, що стримує розвиток такого способу акумуляції коштів, є розрив між доходами переважної частини населення і вартістю житла. В Україні він значно перевищує аналогічні показники в економічно розвинутих країнах. Так, якщо в країнах Західної Європи співвідношення між середньорічними доходами громадян і середньою вартістю одиниці житла становить 1 : 3, то в Україні – не менш як 1 : 11, а в деяких регіонах цей розрив ще більший.

Таким чином, висока вартість житла в поєднанні з низькими доходами переважної більшості населення не дає змоги розв'язати проблему придбання житла за рахунок власних коштів громадян і банківської позики. Водночас аналіз фінансової ситуації на ринку житла свідчить, що значна частина громадян прагне вкласти свої тимчасово вільні кошти в різні цінні папери численних будівельно-фінансових інвестиційних компаній і фондів, що діють в Україні.

Цей висновок випливає з експерименту, який проводить банк “Аркада” у Києві, відкривши при цьому філію у Дніпропетровську. Незважаючи на успішний хід експерименту у столиці, слід звернути увагу на відмінності його проведення у зазначених містах.

Природно, вибір цих міст не випадковий. Основне, що їх пов'язує, – це розташування у високоурбанізованих регіонах. Але інші характеристики будуть на користь Києва. По-перше, статус столичного міста, що потребує відведення житлової площі під іноземні представництва та офіси. По-друге, суттєво більша грошова маса, яка обертається у сфері фінансових відносин і може бути використана як потенційне джерело Пенсійного фонду. Звичайно, в умовах Дніпропетровська навіть менші надходження можуть бути використані в новій системі пенсійного забезпечення.

Зважаючи на альтернативу потенційних джерел формування пенсійних фондів, слід звернути увагу і на проблему управління фінансами пенсійної системи. Згідно з новою системою фінансові інститути матимуть у розпорядженні вже не залишки коштів, а накопичувальні фонди, якими захочуть скористатися. Тобто в цих умовах виникне проблема гарантованого і прибуткового інвестування коштів. Іншими словами, знадобиться надійний інвестор, яким може бути комерційний банк, чи страхова компанія, чи виконавець інвестиційного проекту. Крім привабливості для населення того чи іншого фінансового інструменту вкладення коштів, велику роль відіграють психологічні чинники, передусім ступінь довіри населення до тих структур, які мобілізують фінансові ресурси.

Отже, аналіз потенційних джерел системи пенсійного забезпечення свідчить, що основною проблемою є створення умов для їх трансформації у реальні джерела.

Якщо проаналізувати реальну ситуацію в українському законодавстві, то слід зауважити, що коштами фонду є обов’язкові страхові внески підприємств, організацій і громадян. А якщо детальніше, то кошти фонду формуються за рахунок:

страхових внесків роботодавців;

страхових внесків громадян, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, у тому числі фермерів, адвокатів тощо;

страхових внесків інших категорій працюючих громадян;

асигнувань із Державного бюджету України на виплату державних пенсій та допомог військовим і прирівняним до них по пенсійному забезпеченню громадянам, їхнім сім’ям соціальних пенсій, допомог на дітей у віці старших півтора року, на індексацію зазначених пенсій та допомог, а також на надання пільг у частині пенсій, допомог і компенсацій громадянам, що постраждали від чорнобильської катастрофи, на витрати по доставці і пересилці пенсій та допомог;

коштів, що відшкодовуються Пенсійному Фонду України Державним фондом зайнятості населення України у зв’язку з призначенням дострокових пенсій та допомог;

коштів, стягуваних із роботодавців і громадян у результаті пред’явлення регресивних вимог;

добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, а також прибутків від капіталізації коштів Пенсійного фонду України і інших надходжень (див. дод. 2).

Бюджет ПФ утвориться в основному зі страхових внесків суб’єктів пенсійного страхування, до яких відносяться:

1) суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пункті 1, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

5) юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;

6) суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

7) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

8) суб'єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) - виробники та імпортери тютюнових виробів;

9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше;

10) підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно. При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути відокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик. [8].

Знову створені юридичні особи й інші платники реєструються в якості суб’єктів страхових внесків у 30-денний термін із дня їхнього заснування. Банки відкривають рахунки платникам при пред’явленні ними документів, що підтверджують реєстрацію про те, що є платниками позабюджетного фонду.

Законодавство з 1992 року змінювалося досить проте можна виділити чотири періоди, протягом яких мінялись розміри внесків до Пенсійного фонду [22].

Перший період – 1 січня 1992 р. - 1 травня 1993 р.

Згідно з постановою ВР України від 6 грудня 1991 р. тарифи внесків на соцстрах у 1992 році для “госпрозрахункових підприємств і організацій незалежно від форм власності й господарювання, громадських об’єднань, громадян-підприємців, які використовують найману працю”, становили 61% від фонду оплати праці (див. дод. 3). В цей час бюджетні установи й організації, неприбуткові громадські об’єднання повинні були сплачувати лише 37%. При цьому для перших, відповідно до постанови КМУ від 21 січня 1992 р., – 91,6% загальної суми нарахованих внесків на соціальне страхування спрямовувалися до Пенсійного фонду України і 8,4% - до Фонду соціального страхування України, а бюджетні установи й організації, неприбуткові громадські об’єднання, а також громадські організації інвалідів і пенсіонерів, їх підприємства, установи та навчальні заклади спрямовували до ПФ і Соцстраху відповідно 86% і 14%. Тариф внесків на соціальне страхування для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їх праці, а також для адвокатів було встановлено на рівні 10% від суми доходу. При цьому до ПФ України спрямовувалося 86% нарахованої суми, до Фонду соціального страхування України - 14%. Отже, до Пенсійного фонду з початку 1992 р. до травня 1993 р. спрямовувалося 8,6% від суми доходу. Розміри внесків не мінялися до травня 1993 р.

Другий період – 1 травня 1993 р. - 7 лютого 1996 р.

Постановою ВР України “Про порядок введення в дію Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 17 червня 1993 року розмір внесків на державне соціальне страхування з 1 травня 1993 р. було зменшено до 37%, а замість “громадян-підприємців, які використовують найману працю” в тексті постанови з’явилося просто “громадян-підприємців”. Також змінилося процентне співвідношення внесків до ПФ і Соцстраху. До Пенсійного фонду спрямовувалося 88% отриманих внесків замість 91,6%.

Для громадських організацій інвалідів і пенсіонерів внески на соцстрах зменшилися до 5% фонду оплати праці (до Пенсійного фонду - 88%, до Фонду соціального страхування - 12%). Загалом до ПФ вони сплачували - 4,4% від розміру фонду оплати праці, до Фонду соціального страхування - 0,6%.

Для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їх праці, а також для адвокатів відрахування на соцстрах залишились на рівні 10% від суми доходу. Розміри відрахувань до Пенсійного фонду збільшилися, проте не набагато - з 8,6 до 9% суми доходу.

Базою оподаткування був фонд оплати праці та інші виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягали обкладанню прибутковим податком з громадян (крім винагород, які виплачуються за договорами цивільно-правового характеру).

Третійперіод – 7 лютого 1996 р. - 29 липня 1997 р.

Постанова Верховної Ради України від 7 лютого 1996 року “Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про пенсійне забезпечення” “вдарила” по тих громадянах, які займалися підприємницькою діяльністю без найму працівників, адвокатам і нотаріусам. А от ті підприємці, хто наймав працівників, несподівано отримали сильний аргумент у боротьбі з Пенсійним фондом: платниками внесків були названі “громадяни-підприємці за найманих працівників”. Внески на державне соціальне страхування у розмірі 37% фонду оплати праці (ставки внесків не змінилися) слід було нараховувати лише на працівників; самі підприємці таким чином звільнялися від сплати внесків зі свого доходу.

В цей час для підприємців-одноосібників, адвокатів, нотаріусів обов’язкові страхові внески до Пенсійного фонду зросли і були встановлені на рівні 33,6% суми доходу, а до платників внесків були долучені помічники адвокатів і приватні нотаріуси.

Четвертий період – 29 липня 1997 р. - по теперішній час.

26 червня було прийнято Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, чинний і зараз. Закон набрав чинності 29 липня 1997 р. - з дня опублікування в газеті.

Розмір (тариф) страхових внесків установлений постановою Верховної Ради України, Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 листопада 1997 року зі зміною і доповненням від 3 грудня 1997 р. Цим нормативно-правовим актом установлено диференційований підхід до сплати страхових внесків:

для суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об’єднань, бюджетних, громадських та інших установ та організацій, об’єднань громадян та інших юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників та філій, відділень і інших відокремлених підрозділів вказаних суб’єктів – 32 % від фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру;

для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокатів, їх помічників, приватних нотаріусів, інших осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу – 32% від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України;

для платників збору, визначених вище, в пунктах 1 та 2 – 32% суми винагород, які виплачуються фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру

для фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичних осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі членів творчих спілок, творчих працівників, які не є членами творчих спілок тощо: 1% від сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого відповідно до законодавства України, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 гривень; 2% від сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого відповідно до законодавства України, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 150 гривень;

для юридичних та фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют – 1% від суми операції з купівлі-продажу валют;

для суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння – 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

для юридичних та фізичних осіб при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом, – 3% від вартості легкового автомобіля;

для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 4% від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 32% від об’єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства;

для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування визначається за ставкою 4% від об’єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств [8].

Збір на державне обов’язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. У разі недостатності у платників збору коштів на оплату праці і сплату збору в повному обсязі видача коштів на оплату праці і сплата збору здійснюється у пропорційних розмірах.

Суми збору, донараховані під час перевірок органами державної податкової служби та органами державної контрольно-ревізійної служби, та фінансових санкцій перераховуються до Пенсійного фонду України у повному обсязі без спрямування їх на розвиток матеріально-технічної бази цих органів.

Страхові внески в Пенсійний фонд України не начисляються на виплати одноразового характеру. Так, законодавством по виплатах одноразового характеру віднесені в основному компенсаційні виплати: компенсація за невикористану відпустку; вихідна допомога, збережена на визначений час; середній заробіток після звільнення по скороченню штатів; грошові субсидії у вигляді матеріальної допомоги, виплати на дотації, на обіди й ін.

Не начисляються страхові внески в Пенсійний фонд України також на такі виплати: оплата відпусток молодим фахівцям із закінченні навчального закладу; стипендії, виплачувані навчальними закладами; компенсації жінкам, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; вихідні допомоги по звільненню; матеріальні допомоги; студентські стипендії, виплачувані підприємствами; безпроцентні позички на поліпшення умов та встановлення домашнього господарства; пенсії; допомоги на соціальний захист; вартість путівок на санаторно-курортне лікування; оплата проїзду до місця відпочинку і у зворотному напрямку [8].

Скасовані також нарахування страхових внесків на фонд оплати праці іноземних фірм і фізичних осіб, що залучаються на період реалізації цільових соціально-економічних програм проектів будівництва, створення, будівництва й утримання центрів фахової перепідготовки військових, осіб, звільнених із військової служби, і членів їхніх сімей, здійснюваних за рахунок позик, кредитів і безоплатної фінансової допомоги, наданих міжнародними організаціями й урядами іноземних держав, іноземними юридичними і фізичними особами у відповідності з міжурядовими і міждержавними угодами, а також угодами, підписаними з доручення Уряду України уповноваженими ними органами державного управління.

Сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України вказаними вище роботодавцями носить обов’язковий характер, причому платежі повинні здійснюватись щомісяця - в термін, установлений для одержання оплати праці за минулий місяць.

Сплата нарахованих внесків провадиться шляхом безготівкових розрахунків із своїх розрахункових або поточних рахунків на рахунок Пенсійного фонду України за місцем реєстрації в якості платників внесків.

Роботодавці щомісяця сплачують внески на час отримання в установах банків коштів на оплату праці за минулий місяць, але не пізніше 15-го числа відповідного місяця. Громадяни, що використовують працю найманих робітників в особистому господарстві, сплачують внески щомісяця до 5 числа того місяця коли відбувається нарахування заробітної плати.

Роботодавці, що не мають рахунків в установах банків, а також суми, що виплачують, на оплату праці з виторгу реалізованої продукції, виконання робіт і надання послуг, сплачують страхові внески до 10-го числа місяця, за який нараховані страхові внески. Громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, сплачують страхові внески в терміни, установлені для прибуткового податку з цієї категорії громадян. Селянські (фермерські) господарства сплачують страхові внески у фонд із прибутків, отриманих за минулий календарний рік, не пізніше 1 квітня відповідного року. Прибуток визначається як різниця між сукупним річним прибутком, отриманим у цілому по господарству, і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з одержанням цього прибутку.

Загалом, стабільність Пенсійного фонду весь час перебуває під загрозою. Значне число підприємств, установ, організацій і громадян-підприємців ухиляється від сплати страхових внесків. Це призводить до перевищення витрат фонду над доходами і вимагає дотацій з Державного бюджету та залучення банківських кредитів.

2.4. Механізми та напрямки використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду

Пенсійний фонд України не включається до Державного бюджету України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду України не за цільовим призначенням, у тому числі на кредитні, депозитні операції, надання позичок тощо. Тимчасово вільні кошти у разі відсутності заборгованості по виплатах пенсій можуть бути використані Пенсійним фондом України виключно на придбання державних цінних паперів.

Чинна система державних органів України, що здійснюють управління пенсійним забезпеченням, визначена Конституцією та іншими законодавчими актами. Вона є відображенням мети й завдань, що стоять перед державою на сучасному етапі. Зміст діяльності того чи іншого органу та його функції залежать, як відомо, від характеру того об’єкта, для управління яким створено цей орган. Саме цим відрізняються одні органи від інших.

Об’єкт управління – найважливіша ознака розмежування різних систем державних органів; він розкриває зв’язок між об’єктом і суб’єктом керівництва, що їх у літературі іноді називають керованою та керуючою системами.

У системі органів, що здійснюють пенсійне забезпечення, вирізняються насамперед органи законодавчої та виконавчої влади. Вони посідають першорядне місце у структурі органів державної влади і відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту населення.

Єдиним органом законодавчої влади в державі є Верховна Рада України. Вона приймає закони про основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні показники бюджету Пенсійного фонду, які включаються до Державного бюджету, визначає розмір (тариф) обов’язкових страхових внесків підприємств, організацій і громадян. Верховна Рада України є органом загальної компетенції.

Систему органів державної виконавчої влади представляють центральні органи та місцеві державні адміністрації. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його відання належать питання, пов’язані з реалізацією та виконанням гарантій, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення. Кабінет Міністрів видає підзаконні нормативні акти з питань здійсненна пенсійного забезпечення, щороку представляє на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є бюджет Пенсійного фонду, і вживає заходів до виконання останнього. Кабінет Міністрів входить із поданням до Президента України про створення, реорганізацію і ліквідацію Міністерства, призначення міністра соціального захисту населення України, затверджує склад колегії Міністерства, заслуховує звіти Міністерства і дає оцінку його роботі.

Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління пенсійним забезпеченням у країні, є Міністерство соціального захисту населення України, підвідомче Кабінетові Міністрів. Завдання і функції Міністерства визначені Положенням про Міністерство, затвердженим Президентом України в новій редакції від 23 жовтня 1996 р. [23]. На Міністерство покладено втілення в життя єдиної державної політики у сфері соціального забезпечення і соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, які потребують підтримки з боку держави.

У межах своїх повноважень Міністерство організує виконання законодавства України, здійснює контроль над його виконанням, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд. Кабінету Міністрів України.

Коло повноважень Міністерства досить широке. Однак більшість з них Міністерство виконує через свою систему обласних, міських, районних (міських) управлінь соціального захисту населення, що входять до складу місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Під час виконання своїх функцій, у тому числі щодо здійснення пенсійного забезпечення. Міністерство соціального захисту населення взаємодіє з Міністерством праці, Пенсійним фондом та іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями.

Управління пенсійним забезпеченням здійснюється у вигляді виконавчо-розпорядчої діяльності органів соціального захисту населення. Міністерство в межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази, організує і контролює їх виконання, дає роз’яснення з питань пенсійного забезпечення громадян.

До змісту управління пенсійним забезпеченням входять численні й різноманітні види діяльності:

участь Міністерства в розробленні нормативно-правових актів із питань пенсійного забезпечення, соціально-побутового обслуговування інвалідів, ветеранів війни та пралі, соціальної допомоги сім’ям а дітьми;

організація роботи органів соціального захисту населення з призначення пенсій і допомог у зв’язку з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням працівників;

здійснення контролю з надання інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих військовослужбовців, сім’ям з дітьми та іншим громадянам установлених пільг;

розгляд пропозицій, заяв і скарг громадян із питань, що входять до компетенції Міністерства і вжиття заходів до усунення причин, що викликають скарги;

здійснення у встановленому порядку міжнародного співробітництва у питаннях пенсійного забезпечення, соціального захисту пенсіонерів, інвалідів та інших соціально незахищених громадян.

Проте провідну роль у здійсненні пенсійного забезпечення відіграє Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань, пов’язаних із використанням фінансових ресурсів:

організує і контролює роботу органів Пенсійного фонду і забезпечення виконання вимог законодавства про державне соціальне страхування; веде облік платників обов’язкових страхових внесків та інших платежів до Пенсійного фонду, перевіряє правильність призначення і виплати пенсій та допомог, забезпечує фінансування витрат на виплату пенсій, веде статистичну та бухгалтерську звітність;

розробляє проект бюджету Пенсійного фонду разом з іншими зацікавленими відомствами та представляє його на розгляд до Кабінету Міністрів України;

бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства про соціальне страхування, у тому числі про пенсійне забезпечення, а також у розробленні проектів нормативних актів із цих питань;

видає в межах своєї компетенції положення, інструкції, роз’яснення, методичні рекомендації з питань обліку платників обов’язкових внесків до Пенсійного фонду, нарахування та сплати цих внесків, порядку використання та обліку коштів Пенсійного фонду;

забезпечує діяльність органів Пенсійного фонду, проводить ревізії та перевірки їхньої роботи, за результатами яких уживає необхідних заходів;

організує професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду, узагальнює та поширює досвід його роботи;

забезпечує розроблення та впровадження автоматизованих робочих місць, автоматизовану обробку інформації в системі Пенсійного фонду; організує роботу зі створення єдиного державного банку даних про платників обов’язкових страхових внесків до Пенсійного фонду;

інформує громадськість про свою діяльність;

взаємодіє у питаннях, що підпадають під його компетенцію, з міністерствами, відомствами, органами місцевої влади, підприємствами, установами та організаціями;

здійснює відповідно до чинного законодавства виплату пенсій громадянам України, які переїхали на постійне проживання за кордон, а також іноземним громадянам, які постійно проживають в Україні [11].

Стосовно безпосередніх функцій, пов’язаних з фінансуванням витрат, Пенсійний фонд забезпечує:

фінансування витрат на виплату пенсії згідно з Законами України “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи”, виплату пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби;

інші витрати, фінансування яких згідно з чинним законодавством покладене на Пенсійний фонд (див. дод.2).

Фонд бере участь у фінансуванні державних, регіональних та обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, в організації міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення.

Кошти Пенсійного фонду зберігаються на окремих поточних рахунках і субрахунках в установах банків, використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Перерахування грошей на пенсійне забезпечення проводиться безпосередньо через відділення зв’язку чи ощадні банки, де й отримують свої пенсії пенсіонери.

В той же час статтею 2 Закону України від 25.03.99. № 563-XIV “Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення окремих виплат органами соціального захисту населення” передбачено, що:

допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається і виплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання особи, яка здійснює догляд за дитиною;

допомога на дітей віком до 16 років (учнів до 18 років) призначається і виплачується одному з батьків органами соціального захисту населення за місцем проживання.

Таким чином, нарахування вищевказаних допомог не відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Розмір державної допомоги сім’ям з дітьми встановлено Законом України Про державну допомогу сім’ям з дітьми №2811-ХІІ від 21 листопада 1992 року. За цим законом допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину.

Призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною, здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною і виплату зазначеної допомоги їй припинено (із зазначенням дати).

Матерям, які мають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років призначається в повному розмірі. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку непрацюючій особі призначається на підставі виданої за місцем проживання довідки про те, що вона не працює (не служить, не навчається) і дитина проживає разом з нею.

Особам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії. Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.

Методику обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Державного комітету статистики України від 18.06.99. № 102/154/64/61/204.

У системі державних органів, які здійснюють пенсійне забезпечення, важлива роль належить Обласним управлінням Пенсійного фонду України, їхні функції безпосередньо не стосуються призначення пенсій. Однак у межах своїх повноважень, визначених Типовим положенням про управління соціального захисту населення обласної. Київської, Севастопольської міської державних адміністрацій, затвердженим Кабінетом Міністрів України 12 січня 1996 р., і Положенням про управління соціального захисту населення обласної державної адміністрації, такі управління здійснюють керівництво у сфері соціального забезпечення населення і соціального захисту пенсіонерів на певній території, області.

Обласне управління Пенсійного фонду України:

1. Організовує та контролює роботу районних відділень Пенсійного фонду щодо:

забезпечення державних вимог законодавства про державне пенсійне страхування;

розвитку соціального забезпечення з метою задоволення потреб соціально незахищених громадян;

створення системи адресної соціальної допомоги і підтримки малозабезпечених громадян і сімей з дітьми;

повного і своєчасного обліку платників і надходження зборів на обов’язкове державне страхування та інших платежів до Пенсійного фонду;

перевірки правильності призначення і виплати пенсій та допомог;

повного і своєчасного фінансування витрат на виплату державних пенсій, цільового використання коштів Пенсійного фонду (з координацією вирішення цих питань із Державною податковою інспекцією);

обліку коштів Пенсійного фонду, ведення статистичної та бухгалтерської звітності, здійснення операцій з коштами фонду;

збір та обробка первинної звітності про застрахованих осіб для забезпечення функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб і використання його баз даних для призначення трудових пенсій;

надходжень добровільних внесків до фонду;

2. Розробляє проект бюджету Пенсійного фонду області та складає звіт про його виконання.

3. Забезпечує діяльність районних відділень Пенсійного фонду, проводить ревізії та перевірки їхньої роботи, за результатами яких вживає необхідних заходів.

4. Організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників районних відділень Пенсійного фонду, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи.

5. Здійснює виплату пенсій громадянам України, які проживають в Україні, а також тим, які переїхали на постійне проживання за кордон.

З метою реалізації цих завдань обласні управління Пенсійного фонду наділені виключно широкими повноваженнями, які охоплюють численні питання зі здійснення соціального захисту населення в області. У центрі уваги цієї роботи – питання організуючого і контролюючого характеру, пов’язані з діяльністю районних (міських) управлінь та відділів соціального захисту населення.

Обласне управління Пенсійного фонду України очолює начальник управління, який призначається на цю посаду і звільняється з неї головою обласної державної адміністрації за узгодженням з Міністерством соціального захисту населення. Він несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань, а також за роботу підвідомчих установ і організацій, визначає ступінь відповідальності заступників начальника управління, керівників його структурних підрозділів.

Керівник управління Пенсійного фонду України видає в межах своєї компетенції накази, затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов’язки працівників управління, організує й контролює їх виконання.

Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції управління, в управлінні може утворюватися колегія у складі начальника управління (голова колегії) та заступників начальника управління за посадою, а також інших працівників управління. Склад колегії затверджується головою обласної державної адміністрації за поданням начальника управління. Рішення колегії втілюються в життя наказами начальника управління.

Управління Пенсійного фонду України сільських районів входять до структури райдержадміністрацій, а районів у містах і містах обласного підпорядкування – до складу виконкомів Рад.

Управління Пенсійного фонду України районної (міської) ланки, будучи низовими органами системи соціального захисту населення, ближче ніж усі, можна сказати, безпосередньо пов’язані з громадянами, які потребують соціального захисту і пенсійного забезпечення. Районні (міські) управління функціонують за принципом подвійного підпорядкування – по вертикалі вони підпорядковані обласному управлінню Пенсійного фонду України, а по горизонталі – районній держадміністрації чи відповідному виконкому ради.

Районне (міське) управління Пенсійного фонду України очолює начальник, якого призначає і звільняє голова районної державної адміністрації, а в міських районах і містах обласного підпорядкування – виконкоми рад за узгодженням із начальником управління соціального захисту населення обласної державної адміністрації.

До компетенції районних (міських) управлінь Пенсійного фонду України входить:

розгляд питань про призначення державних пенсій і допомог, їх перерахунку, видачі пенсійних посвідчень, особистих книжок матерям, які отримують щомісячну допомогу;

надання правової допомоги підприємствам, установам і організаціям у підготовленні документів для призначення пенсій працівникам і членам їхніх сімей;

сприяння громадянам в отриманні документів, необхідних для призначення пенсій і допомог;

підготовлення пропозицій місцевим радам про встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Управління Пенсійного фонду України разом із відповідними державними органами:

організує матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни і праці, веде облік інвалідів і пенсіонерів та видає тим із них, хто цього потребує, путівки на санаторно-курортне лікування, забезпечує інвалідів транспортними засобами в установленому порядку;

аналізує стан представлення встановлених законодавством пільг соціальне незахищеним громадянам, виявляє малозабезпечених громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціальної допомоги різних видів;

створює у своєму складі підрозділи соціальних компенсацій і гарантій малозабезпеченим громадянам з метою організації мережі й роботи територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів;

веде облік осіб, які потребують утримання в будинках-інтернатах (пансіонатах), надає допомогу в організації роботи будинків-інтернатів, розташованих на території району;

забезпечує видачу адресної цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, веде інвентаризацію пенсійних (особових) справ і особистих рахунків пенсіонерів, які отримують допомогу в установленому законодавством порядку;

розглядає в установлені строки звернення громадян і здійснює інші види діяльності, віднесені до компетенції управління.

Отож, питання, що їх розглядає районне (міське) управління Пенсійного фонду України, є дуже важливими. Саме в цій ланці управління йде найінтенсивніша оперативна робота з призначення пенсій. На них покладається основний тягар здійснення пенсійного забезпечення громадян, і компетентність цієї ланки має бути досить високою. Саме районні (міські) управління здійснюють по суті функції основного органу, який керує пенсійним забезпеченням, і реально здійснюють захист прав і законних інтересів пенсіонерів.

Районне (міське) управління Пенсійного фонду України виносить імперативні, владні рішення про призначення пенсій і допомог, з якими не можуть не рахуватися інші державні органи, підприємства, організації та громадяни.

Отже, управління пенсійним забезпеченням являє собою дуже важливу частину загальної системи управління соціального захисту населення. Через те йому властиві ті самі риси і принципи, які характерні для управління взагалі, хоча й тут є свої специфічні особливості. Воно повинне базуватись передовсім на принципі законності, що набуває на теперішній час особливого значення, оскільки триває процес формування правової держави, стверджується принцип верховенства права.

Принцип законності є конституційним принципом, що випливає із ст. 8 Конституції України. Суть даного принципу полягає в тому, що всі органи соціального захисту населення, всі посадові особи повинні здійснювати свої функції відповідно до законів, неухильно обстоюючи конституційні права громадян.

Принцип законності у здійсненні пенсійного забезпечення означає виконання всіх правових приписів. Невиконання їх, обхід закону з посиланнями на місцеві умови або неправильне тлумачення його – неприпустиме. Скажімо, районне (міське) управління соціального захисту населення не може самостійно міняти розміри пенсій або надбавки до них; надавати чи не надавати пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни і праці; розширювати переліки професій в особливо шкідливими умовами праці, що дав право на пільгову пенсію, зменшувати чи збільшувати розміри допомог сім’ям а дітьми та ін.

Крім того, принцип законності передбачає виконання встановленої процедури винесення управлінських рішень, інакше вони можуть бути визнані незаконними. Так, документи про призначення пенсії повинні розглядатися районним (міським) управлінням соціального захисту населення не пізніше як через 10 днів від дня їх надходження, а повідомлення про відмову в призначенні пенсії з зазначенням причин відмови і порядку його оскарження – надсилатися заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Рівночасно було б неправильно зводити вимоги дотримання законності лише до винесення управлінських рішень. Установлення режиму законності залежить не тільки від своєчасного винесення управлінських рішень, а й передовсім від того, як самі працівники органів соціального захисту практично реалізують ці рішення.

Реалізація норм права і рішень, що схвалюються на їх основі, залежить від ряду організаційних чинників. До них належать:

обізнаність працівників із приписами закону;

визначення кола безпосередніх виконавців;

розроблення порядку реалізації правових приписів;

навчання виконавців способам і методам роботи;

забезпечення взаємодії між органами соціального захисту населення та іншими органами державної виконавчої влади;

виготовлення форм обліку і звітності та іншої бланкової документації;

налагодження систематичного контролю над виконанням нормативних актів;

встановлення відповідальності за порушення законодавства [21].

Рівень пенсійного забезпечення, по суті, – показник економічного та соціального стану населення тієї чи іншої країни. В основному воно здійснюється в більшості країн із таких головних джерел:

державні пенсійні системи (у рамках соціального страхування);

пенсійні фонди;

страхові компанії та інші фінансові організації.

Тобто загалом система пенсійного забезпечення має два рівні пенсіонування: державне і недержавне.

Державне (обов’язкове) пенсійне забезпечення включає трудові пенсії та соціальні пенсії.

Недержавне (добровільне, додаткове) пенсійне забезпечення включає:

недержавні пенсійні фонди;

страхування пенсій у страхових компаніях;

пенсійні фонди (каси) підприємств;

особисті пенсійні рахунки в банках;

інші форми недержавного пенсійного забезпечення [22].

Так трудова пенсія призначається та виплачується громадянам із урахуванням тривалості трудового стажу, величини заробітної плати чи страхового внеску. Ці пенсії звичайно фінансуються з державного централізованого позабюджетного Пенсійного фонду, який акумулює встановлені законодавством обов’язкові пенсійні внески роботодавців і працівників та асигнування з державного бюджету.

Соціальна пенсія має надаватися, незважаючи на вклад, усім громадянам, які не здобули права на трудову пенсію. Розмір таких пенсій встановлюється з урахуванням величини прожиткового мінімуму, а джерелом їхніх виплат є бюджет.

Таким чином, виділяють дві основні групи систем пенсійного забезпечення (за джерелами фінансування): 1) бюджетні (без створення фондів) 2) страхові (зі створенням фондів).

Бюджетні системи здійснюють акумуляцію коштів і розподіляють їх для поточних виплат пенсій, а страхові системи займаються систематичним довгостроковим накопиченням коштів для забезпечення пенсійних виплат. Інакше кажучи, баланс внесків і виплат пенсій визначається страховими принципами.

Слід зазначити, що переважна частина пенсійних систем належить саме до другої групи. Так, наприклад, у США останнім часом приріст обсягу індивідуального страхування сягає 20–25%, що дало змогу збільшити суми внесків із 4,6 млрд. дол. у 1980 р. до 33,6 млрд. дол. у 1990 р. А про масштаби діяльності пенсійних фондів США можна зробити висновки з розмірів накопичених ними активів: 1975 р. - 225,0; 1980 р. - 469,6; 1985 р. - 848,1; 1988 р. - 1139,9 млрд. дол. (при тому, що ВНП США становив у 1988 р. 4,5 трлн. дол.). Іншими словами, активи фондів дорівнювали 1/4 ВНП. Тому зрозуміло, наскільки важливі інвестиції фондів в економіку. Але рівень розвитку недержавних пенсійних фондів й страхування пенсій у тій чи іншій країні залежить від того, наскільки державна система пенсійного забезпечення відповідає потребам населення. Так, якщо в США недержавні фонди отримали значне поширення, то в країнах із надзвичайно досконалою державною пенсійною системою, наприклад Скандинавії, Австрії та інших, – недержавні фонди малорозвинуті [26].

Законодавство України в свою чергу також, крім системи обов’язкового державного пенсійного забезпечення, передбачає добровільне страхування додаткової пенсії трудящих, для чого в системі Укрдержстраху створено Страховий фонд, що на 50% складається з особистих внесків трудящих і на 50% – з коштів державного бюджету. Підприємства, організації та колгоспи можуть повністю чи частково відшкодувати своїм працівникам внески, сплачені ними за договорами добровільного страхування додаткової пенсії, за рахунок коштів, призначених для оплати праці. Але водночас говорити про повноцінну (в тому значенні, в якому про це йшлося на початку) систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні не доводиться: недержавні пенсійні фонди не набули значного поширення (навіть Пенсійний фонд України, хоча і є за законом самостійною фінансово-банківською установою, але в 1996 фінансовому році був включений до складу державного бюджету України), так само, як і страхування пенсій страховими компаніями, які хоча й працюють з підприємствами, але коло останніх значно обмежене, тому що переважно воно визначається їхнім фінансовим станом. Не викликає довіри серед населення і робота банківських установ з особистими рахунками. Таким чином, розвиток недержавної системи пенсійного забезпечення обмежений рядом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів.

З огляду на це, а також беручи до уваги кризові явища в народному господарстві, саме держава бере на себе функцію страхування життя. На те є цілий ряд причин:

держава сприяє пенсійному забезпеченню всього народу;

володіє ширшими матеріальними можливостями для здійснення соціального страхування;

державне страхування більш дешеве;

державне страхування має вищу довіру до себе з боку населення;

страхова профілактика краще виконується державою.

Як вже вказувалось вище, пенсійні системи передбачають такі пенсії: за старістю; за вислугу років; за непрацездатністю (інвалідністю) та ін. Умови придбання прав на пенсію конкретно у різних країнах не однакові, але в принципових положеннях можна спостерігати певну подібність. Пенсії за старістю призначаються особам віком від 50 до 70 років, а в більшості пенсійних систем – у 55–60 років. В усіх пенсійних системах передбачується мінімальний стаж роботи, але його величина має різні значення в різних системах – від 1 до 30 років. При досягненні пенсійного віку учасник пенсійної системи може негайно реалізувати своє право на пенсію, отримавши звичайну пенсію за старістю. Учасник, що не досяг пенсійного віку, але має мінімальний стаж, при звільненні з роботи отримує право на відкладену пенсію.

Взагалі під нарахуванням пенсій розуміється порядок чи спосіб визначення її розміру. Трудові пенсії нараховуються з середньомісячного заробітку, якщо з якихось причин пенсія не може бути нарахована з заробітку, то вона може встановлюватись в мінімальному розмірі.

У більшості пенсійних систем розмір пенсій за старістю пов’язаний із розміром заробітної плати, як підстава для розрахунку пенсії береться остання заробітна плата або середня заробітна плата за фіксований часовий інтервал. Наприклад, у Канаді розмір пенсій складається з 2% платні за кожен рік роботи; у Португалії – 1/36 річної платні за кожен рік роботи; в США – 7,5% середньої заробітної плати за перші 5 років роботи, 1,75% за кожний рік після 5 і до 10 років; 2% – після 10 років.

Частка заробітної плати, що підлягає виплаті у вигляді пенсії, звичайно залежить від стажу, тому в багатьох фондах вона пропорційна йому (наприклад, 1–2% за кожен рік роботи чи кожен рік роботи понад, скажімо, 5 років і т.д.). Іноді ця частка складається з двох елементів, перший з яких залежить від стажу, а другий – пропорційний йому.

Дуже часто передбачаються мінімальні, а іноді й максимальні розміри пенсій. Наприклад, у США максимальна частка пенсії становить 80% заробітної плати, в Португалії – 100%, у Канаді максимальна пенсія представлена у вигляді граничної суми, що досягається при стажі в 35 років.

У деяких пенсійних системах розглядається можливість отримання так званої ранньої пенсії, що виплачується працівникам при звільненні з роботи у віці, який трохи менший за стандартний. Ця пенсія менша за звичайну на певний відсоток. Наприклад, в Австрії рання пенсія можлива у віці 60 років (стандартний вік становить 65 років), у Канаді – 55 років (відповідно 60 років), у Португалії – 60 років при стажі 36 років (70 років при стажі не менше 5 років), у США – 60 років при стажі 20 років, або 55 років при стажі 30 років (62 роки при стажі 5 років) [26].

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Необхідність реформування пенсійної системи в Україні

Після того, як економіка України почала реформуватися у напрямі переходу до різноманітності форм власності й відмови від адміністративно-командної системи управління, дедалі наочнішою стає невідповідність між усезростаючим рівнем змін в економіці та відносною стабільністю державної системи пенсійного забезпечення. Така штучно утримувана стабільність, а також певні спроби дещо модифікувати цю систему, щоб пристосувати до потреб окремих прошарків суспільства, призвели до накопичення низки проблем і посилення кризових явищ у цій сфері.

Серед основних із них можна виділити такі:

1. Погіршення демографічної ситуації. Наявна в Україні довгочасна демографічна тенденція загалом відповідає тим напрямам змін у демографічній ситуації, які характерні для всіх розвинутих країн. У них із більшого чи меншою інтенсивністю відбувається процес старіння населення і, отже. зростає потреба у коштах для пенсійних фондів. В Україні ця проблема особливо гостра. Так, частка осіб у віці, визнаному старшим за працездатний (згідно із чинним українським законодавством це жінки старші за 55, а чоловіки — за 60 років), протягом 1996—2000 років зросла з 22,7% до 23,4%. Така тенденція призводить до зростання пенсійного навантаження на тих. хто працює.

2. Окрім того, демографічне старіння населення посилюється те й тим, то нині різко зростає кількість осіб, які виходять на пенсію ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов і за вислугу років. Зокрема, кількість дострокових пенсій за віком збільшилася удвічі. Нині 28% пенсіонерів призначено дострокові (на 5—10 років раніше) пенсії, тобто майже кожному третьому (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Показники чисельності й структури пенсіонерів в Україні [18, 19]

	1986	1991	1996	1997	1998	1999	2000
Населення (млн. осіб)	50,8	51,9	51,3	50,9	50,5	50,1	49,7
Кількість пенсіонерів (тис.осіб)	12038	13084	14487	14487	14535	14521	14530
Частка пенсіонерів у загальній чисельності населення (%)	23,7	25,2	28,2	28,5	28,8	28,9	29,2
Чисельність осіб, що отримують пенсії (тис. чол.)
за віком	8541	9713	10615	10587	10558	10473	10424
за інвалідністю	1352	1313	1814	1868	1923	1978	2005
через втрату годувальника	1522	1209	1195	1163	1168	1153	1155
за вислугу років	—	—	429	443	464	493	517
соціальні пенсії	—	319	434	426	422	424	429
Структура пенсіонерів (у %)
за віком	70,9	74,3	73.2	73.1	72,6	72Л	71,7
за інвалідністю	11.2	10.0	12,5	12.9	13,3	13,7	13,8
через втрату годувальника	12,6	9.3	8.3	8,0	8,0	7.9	7,9
за вислугу років	—	—	3,1	3,1	3,2	3.4	3.7
соціальні пенсії	—	2,4	2,9	2.9	2,9	2,9	2,9
Частка певних вікових груп у загальній структурі населення (у%)
55—59 років			7,3	7,2	6.6	5,7	5,1
60—64 роки			4,7	4,9	5,5	6,2	6,7
65—69 років			5,6	5,4	5,1	4,6	4,3
70 і більше років			8,3	8,6	8,9	9,3	9,5
частка осіб у віці, визнаному старшим за працездатний згід­но із чинним законодавством України			22,7	22,9	23,2	23,3	23,4

3. Гострота проблеми фінансування пенсійних виплат посилюється й тим, що темпи економічного зростання в Україні були від'ємними з 1990 року, а відповідно реальні надходження до державного бюджету й Пенсійного фонду у реальному виразі весь час зменшувалися. За таких умов збільшення величини ставок обов'язкових відрахувань не могло реально збільшити надходжень, воно, навпаки, стало гальмом на шляху відновлення економічного зростання, оскільки сприяло посиленню "тінізації" економіки. Саме через це ставки тарифів обов'язкового відрахування до Пенсійного фонду в Україні були зменшені для роботодавців з 55,88% на початку 1992 року до 31,82%, а починаючи з 1997 року вони становили 32%. Частка відрахувань до Пенсійного фонду у ВВП поступово зменшувалася з 9,2 % у 1992-му до 8,2% у 1995 році. У 1997 році вона зросла до 11,2%, а нині має стійку тенденцію до зменшення.

4. Пенсійна система України переобтяжена різними пільгами й виплатами. які за своєю сутністю їй не повинні бути притаманні, а мали б стати окремими елементами у системі соціального страхування й соціального забезпечення України. Нині через Пенсійний фонд відбувається фінансування, окрім пенсій за віком, ще й пенсій за інвалідністю, через втрату годувальника, за вислугу років, чорнобильських, соціальних пенсій та інших. При тому ті, хто мав би фінансувати зазначені виплати у повному обсязі, цього не здійснюють, зокрема і через те, що значна частина населення зайнята у тіньовій частині економіки чи взагалі безробітна. Такий стан призвів до того, що Пенсійний фонд виявився неспроможним проводити щомісячні поточні виплати пенсіонерам, внаслідок чого перед останніми у фонду починаючи з 1995 року офіційно з'явилася заборгованість. Свого максимуму затримки у виплаті пенсій сягнули у 1998 році (1974 млн. грн.). I хоча у 2000 році всі борги перед пенсіонерами було погашено, проте сам факт фінансової нестабільності й незбалансованості нинішньої пенсійної системи досить показовий (див. табл. 3.2).

Таблиця 3.2.

Рівень пенсій в Україні

	1986	1991	1996	1997	1998	1999	2000
Середньомісячна заробітна плата	168	244	126	143	153	178	230
Середньомісячний розмір пенсії	68	104	38,7	51,9	52,2	60,7	68,9
Співвідношення середньої пенсії до середньої зарплати (%)	40,5	42,6	30,7	36,3	34,1	34,1	29,9
Межа малозабезпеченості			68,1	70,9	73,7	90,7	118,3
Співвідношення середньої пенсії і межі малозабезпеченості (%)			56,8	73,2	70,8	66,9	58,2
Загальна заборгованість із виплати пенсій (млн. грн.)			1124	1280	1974	1263	0

5. Посилення демографічного навантаження, різке падіння загального та офіційного рівня доходів населення, збільшення різних додаткових виплат із бюджету Пенсійного фонду та інші чинники призвели до того, що різко зменшився середній розмір трудової пенсії. Здійснювані нині в Україні пенсійні виплати недостатні для забезпечення навіть мінімально допустимого рівня життя осіб похилого віку. Середня трудова пенсія становить трохи більше як 40% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. При цьому у зіставленні із середньою заробітною платою середня пенсія дорівнює лише 34,1—29,9% (див. табл. 2), хоча початкове планувалося, що ці виплати становитимуть 75% від попереднього заробітку.

6. Така ситуація призводить до зрівнялівки, до того, що у трудовій пенсії нівелюється диференціація, пов'язана зі стажем праці й розмірами попереднього заробітку. Тобто трудова пенсія перетворюється на різновид соціальної допомоги, а різні категорії пенсіонерів отримують майже однакові пенсії, хоча сплачували зовсім не однакові пенсійні внески. А це викликає, з одного боку, сплеск суспільного невдоволення, який стає особливо помітним через постаріння населення України, а з другого — змушує пенсіонерів будь-що працювати далі.

7. Нинішня державна система пенсійного забезпечення сприяла появі великої кількості привілейованих державних пенсіонерів. У результаті виникла значна невідповідність між розмірами їхніх пенсійних внесків та величиною отримуваних ними пенсій, виплата яких відбувається за рахунок зменшення розміру пенсій у інших категорій пенсіонерів. Так, службовці середньої ланки, наприклад апарату Ради національної безпеки та оборони, спецслужб України, отримують пенсію у розмірі 600—700 грн., народні депутати – 1000-1200 грн., тоді як середній розмір пенсій по країні не перевищує 70 грн. Така різниця (у 10 і більше разів) у сучасних умовах неприпустима, оскільки вона значно перевищує рівень диференціації заробітків. [26, с.32-35]

Отож чинна пенсійна система породжує значне соціальне напруження. суперечить новим реаліям ринкової економіки. Наявність цих і деяких інших проблем зумовлює необхідність проведення реформи пенсійної системи України.

Чинна система пенсійного забезпечення в Україні є солідарною. Тобто вона ґрунтується на солідарності поколінь: працююче покоління утримує пенсіонерів. А коли нинішні працюючі вийдуть на пенсію, то їх утримуватимуть ті, хто перебуватиме на той час у працездатному віці.

Тим часом у світі, окрім солідарної, існують і накопичувальні пенсійні системи. Вони базуються на тому, що кожна особа здійснює відрахування на індивідуальний ощадний рахунок. Акумульовані у такий спосіб кошти інвестуються в економіку, що забезпечує їхнє збереження й примноження. Вкладники після досягнення пенсійного віку можуть отримувати пенсію за рахунок: а) зроблених раніше відрахувань і б) доходів від інвестування відрахованих упродовж життя коштів. Перевага таких пенсійних систем у тому, що вони не залежать від несприятливих впливів демографічних чинників, акумулюють значні кошти й перетворюють їх на інвестиції.

Оскільки в Україні сьогодні наявний вплив як інфляційних чинників, гак і демографічних, а крім того, відчувається серйозна нестача інвестиційних ресурсів, можна зробити висновок, що пенсійна система України має включати елементи як солідарної, так і накопичувальної систем. Тому вибір Україною трирівневої моделі як основи для реформування чинної пенсійної системи можна вважати досить зваженим.

Трирівнева модель пенсійної системи складається з трьох частин: солідарної системи, системи обов'язкового й системи добровільного накопичення.

Солідарна система виконує функцію запобігання бідності серед осіб похилого віку. У промислове розвинутих країнах така система забезпечує дуже невисокий рівень пенсій порівняно із середнім розміром заробітної плати (у США, наприклад, пенсія на підставі солідарної системи становить близько 35% від середнього доходу за весь час роботи до виходу на пенсію). У США такі розміри державного пенсійного забезпечення не справляють значного податкового тиску на економіку (ставка обов'язкових відрахувань роботодавців до державної пенсійної системи у США становить лише 12,5%). Окрім того, відносно невеликі виплати на підставі солідарної системи змушують населення здійснювати індивідуальні пенсійні заощадження. У всьому світі цей процес заохочується й регулюється державою шляхом запровадження додаткових пенсійних програм, з яких здійснюються додаткові пенсійні виплати. Здебільшого ці пенсійні програми покликані стимулювати індивідуальні заощадження для забезпечення власної старості. З метою уникнення ситуації, за якої існування гарантованих державних виплат зменшує стимули до індивідуального заощадження, такі програми існують як загальнообов'язкові.

Суть обов'язкової накопичувальної системи полягає в тому, що кожен працівник зобов'язаний певну частину заробітку а обов'язковому порядку відкладати на старість і сплачувати в накопичувальний пенсійний фонд. Завдяки цьому працівник після досягнення пенсійного віку на доповнення до виплат із солідарної системи одержуватиме додаткову пенсію Із обов'язкової накопичувальної системи. При цьому держава виступає гарантом збереження зроблених працівником внесків.

Для заможних осіб, які бажають мати високий рівень життя і після виходу на пенсію, сумарна пенсія, отримана із солідарної системи й системи обов'язкового накопичення, може виявитися недостатньою. Для цієї категорії громадян зазвичай створюють систему добровільного накопичення, за якої працівники мають змогу класти гроші на індивідуальні рахунки, щоб після виходу на пенсію отримувати свої кошти разом із додатковим прибутком від інвестування.

У квітні 1998 року Президент України підписав Указ “Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення а Україні”, а нині йде обговорення проекту Послання Президента України до Верховної Ради та Кабінету Міністрів “Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України”. Ці документи визначили, що система пенсійного забезпечення в Україні має бути реформована. Основним завданням у процесі реформування є створення трирівневої пенсійної системи. При цьому солідарна пенсійна система в Україні (перший рівень) має бути збережена, однак істотно реформована. Її призначенням повинно стати запобігання бідності серед осіб похилого віку. Окрім того, передбачається створення загальнообов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) і запровадження добровільної накопичувальної системи (третій рівень).

Відносний розмір і важливість кожного рівня залежатимуть від загальних економічних і фінансових умов. Для запровадження трирівневої пенсійної системи, котру Світовий банк оцінює як таку, що відповідає потребам більшості країн. Кабінет Міністрів України розробив два законопроекти — “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”.

У серпні 2000 року уряд України подав на розгляд Верховної Ради проект Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Проте цей закон ще й нині не прийнято. У ньому передбачаються деякі фундаментальні зміни у нинішній солідарній системі. Йдеться, зокрема, про перегляд порядку нарахування пенсій, а також про створення системи загальнообов'язкового накопичення.

Принципова зміна пов'язана також і з підвищенням пенсійного віку. Проект закону передбачає підняти у законодавчому порядку пенсійний вік до 65 років для чоловіків і до 60 років — для жінок. Така законодавча зміна обґрунтовується необхідністю деякого зменшення демографічного навантаження на економіку й підвищення рівня пенсій для осіб, які вже досягли пенсійного віку. В Україні частка осіб старших за 65-річний вік становила у 2000 році лише 13,8%, а до 2015 року передбачається її збільшення лише до 16,2%. Для порівняння: ставка обов'язкових відрахувань роботодавців до солідарної пенсійної системи, яка забезпечує осіб старших за 60—65-річний вік. у США становить 12,5%. А в Україні нині вона дорівнює 32%. Такий рівень пенсійного навантаження істотно знижує конкурентоспроможність вітчизняних товарів. Проте в українському суспільстві немає консенсусу щодо подібного кроку, бо проти цього різко заперечують ліві фракції Верховної Ради. Враховуючи таке становище, а також існуючу та прогнозовану тривалість життя чоловіків і жінок, доцільно було б альтернативне запровадити як для чоловіків, так і для жінок вихід на пенсію у 60 років, одночасно економічно стимулюючи пізніший вихід громадян на пенсію.

Серед організаційних проблем, які стоять на заваді здійснюваної пенсійної реформи, можна назвати відсутність повного персоніфікованого обліку трудового стажу та зроблених пенсійних внесків. На жаль, наявна матеріально-технічна база Пенсійного фонду ще не дає змоги зробити це у повному обсязі. Тому доцільно зробити кроки до її поліпшення.

Важливою проблемою є і недостатня поінформованість суспільства про характер намічуваних змін у пенсійній системі України, через що у населення спостерігається певна недовіра до перетворень у цій сфері.

Серед інших проблем, розв'язання яких має бути здійснено у новому пенсійному законодавстві України, можна виділити: припинення виплат пільгових пенсій за рахунок солідарної системи; врахування всього трудового стажу й зроблених пенсійних внесків при визначенні величини пенсії: запровадження єдиного коефіцієнта для обчислення розміру пенсії, скасування мінімального розміру трудової пенсії: перекладення на державний бюджет фінансування виплат особам, які мають соціальні пенсії, запровадження нових підходів до фінансування й визначення розміру пенсії за інвалідністю: підвищення максимального розміру трудової пенсії.

Окремо варто наголосити на необхідності запровадження нових способів індексації пенсій у відповідності з темпами поточної інфляції. На жаль, на даному етапі в Україні спостерігаються досить високі та важкопрогнозовані рівні інфляції, а це досить серйозно відбивається на інтересах пенсіонерів, перетворюючи їх на соціальне найнезахищенішу категорію населення.

Надзвичайно важлива також проблема фінансування виплати пенсій сільським пенсіонерам. Запровадження фіксованого сільськогосподарського податку призвело до того, що за рахунок сільськогосподарських підприємств нині фінансується менш як 10% від обсягу виплат, які мають бути зроблені сільським пенсіонерам. Перерозподіл коштів платників внесків до Пенсійного фонду на фінансування пенсійних виплат працівникам сільського господарства зумовлює нівелювання диференціації пенсій залежно від розміру внесків і трудового стажу. У подальшому це може призвести до майже повної відсутності коштів для пенсійного забезпечення нинішніх працівників сільськогосподарських підприємств, що спричинює залучення коштів державного бюджету для фінансування цих виплат.

Слід сказати також про пенсії, які призначаються достроково, до досягнення загальновизнаного пенсійного віку, включаючи пільгове пенсійне забезпечення за ознакою шкідливості й важкості умов праці (список № 1 і 2). Наявність таких пенсіонерів є певним пережитком соціалізму, де низький рівень заробітної плати компенсувався негрошовими пільгами (тобто раннім виходом на пенсію). Призначення подібних пенсій (за ознакою характеру виконуваних робіт) суперечить положенням і основним засадам пенсійної реформи, бо розмір трудової пенсії, що виплачується як із солідарної, так і з накопичувальної систем, має залежати виключно-від зробленого внеску в ці системи, тобто розміру особистих відрахувань і тривалості трудового стажу. Навіть за чинної пенсійної системи такі пенсії мали б фінансувати самі підприємства, перераховуючи додаткові кошти до Пенсійного фонду. Однак нині вони через свою неплатоспроможність не в змозі цього зробити, що змушує Пенсійний фонд здійснювати виплати за рахунок власних коштів.

У подальшому ж пенсійне забезпечення таких осіб доцільно проводити через професійні та корпоративні недержавні пенсійні фонди. До законодавчого вирішення питання щодо створення таких фондів пропонується перегляд умов застосування зазначених списків при призначенні пільгових пенсій через норми і медичні нормативи, що забезпечить своєчасне “виведення” працівників із виробництв, де наявні важкі й шкідливі умови праці.

Чекає на своє вирішення і питання пенсійного забезпечення осіб, які одержують пенсії через інвалідність і втрату годувальника. Обов'язок щодо фінансування і цих пенсій покладений на Пенсійний фонд. Проте виплата подібних пенсій ніяк не пов'язана ні з розмірами особистих відрахувань, ні з тривалістю трудового стажу, а тому забезпечуватися вони мають з окремої пенсійної програми. Найдоцільнішим способом організації такої програми нині стає система страхування.

І нарешті, створення систем обов'язкового й добровільного пенсійного накопичування може бути досить ефективним тільки у разі відносно низьких і прогнозованих темпів інфляції. Якщо повториться ситуація 1992—1993 років. коли переважна більшість людей втратила свої заощадження, це означатиме не лише крах пенсійної реформи, а й втрату державою будь-якої довіри населення з відповідними соціальними наслідками. [21, с.29-31]

3.2. Персоніфікований облік: впровадження, результати, проблеми

Одним з головних напрямів інтенсивної реалізації заходів щодо реформування державної солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні е впровадження система персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб. Цей складний комплекс робіт започатковано Указом Президента Україна від 4 травня 1998 року № 401/98 “Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування”.

Необхідність впровадження зазначеної системи в Україні зумовлена актуальністю переходу до реалізації принципу “Пенсію треба заробити”. Реалізація цього принципу вимагає прозорості та адекватності як у накопиченні відомостей про пенсійні права застрахованих осіб (перш за все про заробіток і стаж), так і у застосуванні критеріїв диференціації умов та норм пенсійного забезпечення в процесі призначення пенсій, залежно від результатів праці кожного громадянина та його внесків на пенсійне страхування.

Управлінням організації впровадження персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України створена автоматизована система персоніфікованого обліку яка забезпечує збір, посилений контроль та накопичення даних про трудовий стаж, заробітну плату та страхові внески від усіх страхувальників за всі періоди, у яких особа підлягала пенсійному страхуванню.

Необхідно зазначити, що поступово сформоване у більшості страхувальників та застрахованих осіб розуміння феномена залежності розміру пенсії від трудового стажу, заробітку та страхового внеску, а також залежності результатів розрахунку пенсій від рівня достовірності відомостей, поданих до системи персоніфікованого обліку, у кінцевому підсумку посилює особисту зацікавленість працівників у своєчасному і повному перерахуванні страхових внесків роботодавцями до Пенсійного фонду України.

З урахуванням вимог Закону України від 28.12.98 p. № 329-14 “Про внесения змін до Закону України “Про проведения у Львівській області експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду” у визначених 10 регіонах України активно використовується набутий у Львівській області досвід щодо використання результатів персоніфікованого обліку для призначення пенсій. [27, с.8-9]

Реалізація необхідного комплексу підготовчих заходів по завершенню впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб (СПОВ) в усіх районних та міських відділах Пенсійного фонду дозволила перейти у 2001 році до надійної промислової експлуатації зазначеної системи по цілій Україні.

За даними оперативного моніторингу, станом на 26 травня 2001 p., спеціалістами місцевих органів Пенсійного фонду зібрано та оброблено накопичувальним підсумком із звітів за 1998-2000 роки понад 49,3 млн. бланків (записів) первинної звітності персоніфікованого обліку від 812,7 тис. страхувальників. У тому числі по звітності страхувальників за 2000 р. в першому кварталі ц.р. зібрано 20,1 млн. бланків (записів), з яких 16,4 млн. записів (81,6 %) введено до баз даних СПОВ. [21, с.63-64]

У створюваній нами загальнодержавній базі персоніфікованого обліку Інформаційного фонду СПОВ у м. Києві на сьогодні відкрито понад 18 млн. персональних облікових справ, у яких накопичуються відомості про застрахованих осіб для використання у діючій системі пенсійного забезпечення. Наявність подібної бази даних дозволить відслідковувати набуття пенсійних прав застрахованою особою одночасно по всіх регіонах та районах і роботодавцях, де вона працювала. Таким чином, створюється унікальна можливість обліку активно працюючих громадян, їх міграції в часі та між регіонами і проведення відповідного комплексу аналітичних і актуальних розрахунків.

Необхідно також зазначити, що зараз впроваджується обмін інформацією з електронних баз даних між системою персоніфікованого обліку відомостей Пенсійного фонду і системою розрахунків пенсій у Обчислювальному центрі Мінпраці України. Результати проведених експериментальних розрахунків пенсій у Обчислювальному центрі з урахуванням баз даних персоніфікованого обліку на прикладі конкретних застрахованих осіб у Жовтневому районі міста Києва підтвердили їх результативність.

Реалізація зазначеної моделі взаємодії Мінпраці з Пенсійним фондом щодо використання відомостей персоніфікованого обліку зумовлює створення об'єктивних передумов дня виявлення фактів розбіжностей між даними про зарплату та стаж, виданими у довідках роботодавців, та даними персоніфікованого обліку, що, в свою чергу, дисциплінуватиме страхувальників.

Отже, впровадження персоніфікованого обліку є дуже відповідальним і значущим процесом створення базових інформаційних передумов для переведення нашої пенсійної системи на принципи пенсійного страхування з елементами умовно-накопичувальної системи.

На сьогодні ми забезпечили створення інформаційної платформи для призначення пенсій відповідно до вимог чинного законодавства, а з прийняттям Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” діюча система персоніфікованого обліку буде доповнена новим комплексом програм, які дадуть можливість персоніфікації відомостей у накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб.

Серед очікуваних результатів від впровадження персоніфікованого обліку особливо необхідно виокремити наступні:

1) для застрахованої особи;

зменшення соціальної напруги серед застрахованих осіб та недовіри до системи пенсійного забезпечення у зв'язку з тим, що після впровадження персоніфікованого обліку суттєво зменшуються можливості фальсифікації даних про заробіток, страхові внески та стаж у первинних документах, що використовуються при розрахунках пенсій;

створюються умови гарантованого одержання від Пенсійного фонду на запит об'єктивних довідок з інтегрованими або деталізованими відомостями про розмір заробітку, страхових внесків та стажу в розрізі років та роботодавців, від яких були отримані відомості до персоніфікованого обліку;

зазначена схема поінформованості застрахованих осіб сприятиме реалізації принципу саморегулювання відносин із роботодавцем щодо забезпечення необхідної повноти та достовірності зазначених відомостей протягом конкретних періодів трудових відносин, а не по їх завершенні на етапі оформлення пенсії. Крім цього, зменшаться непродуктивні витрати часу та поневіряння застрахованої особи у процесі оформлення документів для призначення пенсії, оскільки основні відомості будуть надаватися з централізованого банку даних персоніфікованого обліку;

впровадження персоніфікованого обліку зміцнює позитивне ставлення працюючих до Пенсійного фонду — стає зрозумілим, що пенсію потрібно заробити, а для адекватного віддзеркалення заробітку працюючого у персоніфікованих відомостях до Пенсійного фонду наймані працівники будуть самі врегульовувати відносини з роботодавцями щодо наведення порядку у їх звітності.

2) для держави впровадження персоніфікованого обліку зумовить можливість поетапного впливу на:

удосконалення механізму комплексного аналізу, контролю та регулювання відповідності фінансових та інформаційних потоків від платників страхового збору;

посилення платіжної дисципліни роботодавців;

збільшення кількості платників та обсягів страхових внесків до Пенсійного фонду;

прискорення інтеграції розрізнених на сьогодні функцій пенсійної системи в єдину систему пенсійного забезпечення;

реалізацію моделей прогнозування макро-економічних показників системи пенсійного забезпечення на найближчу та далеку перспективу з урахуванням об'єктивних відомостей про структуру і розмір страхового збору з працюючих нині громадян та про використання застрахованими громадянами пенсійного права на матеріальне забезпечення.

Для повномасштабного завершення робіт по запуску всіх компонентів трирівневої (район-область-центр) корпоративної системи персоніфікованого обліку особливо важливими є:

необхідність завершення розробки та затвердження відповідних нормативно-правових документів, які врегульовують юридичний статус системи персоніфікованого обліку на засадах пенсійного страхування та законодавче встановлюють залежність розміру пенсії від участі в пенсійному страхуванні, тобто від розміру внесків до Пенсійного фонду;

створення державного банку персоніфікованих відомостей про застрахованих осіб на центральному рівні та необхідного для системи корпоративного телекомунікаційного середовища;

створення міжрайонних центрів автоматизованої обробки інформації персоніфікованого обліку застрахованих осіб та підготовки документів системи пенсійних розрахунків;

розробка та впровадження системи реєстрації, формування та видачі свідоцтв про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

реалізація комплексу заходів щодо організаційно-правового стимулювання страхувальників категорії “фізичні особи”, зокрема суб'єктів підприємницької діяльності, до своєчасного та достовірного звітування в систему персоніфікованого обліку;

необхідність адекватного фінансування для завершення розбудови необхідних сегментів трирівневої телекомунікаційної системи персоніфікованого обліку.

З метою розв'язання згаданих проблем Пенсійний фонд України з листопада 2000 p. перейшов до створення промислових баз даних про застрахованих осіб, що у кінцевому результаті зумовило формування інформаційно-технічної бази для подальшої розбудови трирівневої (район-область-центр) автоматизованої системи персоніфікованого обліку з державним автоматизованим банком даних про застрахованих осіб як головного джерела відомостей для розрахунків пенсій. [23, с.64-65]

ВИСНОВКИ

В ході даної роботи ми провели аналіз цілої низки проблем, що стоять перед нашою державою в галузі пенсійного забезпечення її громадян. Вияснення місця, яке займає Пенсійний фонд у фінансовій системі держави та в структурі пенсійного забезпечення дозволило нам розділити проблему на дві складові: джерела формування коштів фондів соціального страхування та механізм їхнього розподілу за призначенням. Аналіз кожної із складових дозволяє нам зробити певні узагальнення, висновки та пропозиції.

Стосовно першого аспекту, то внаслідок проведеного аналізу змін в законодавчій базі було помічено ряд позитивних тенденцій, а саме поетапне зниження рівня обов’язкових відрахувань на соціальне страхування починаючи з 61% (від фонду заробітної плати) в 1991 році до 32% з 1997 року по сьогодні. Позитивність цих змін полягає в тому, що зниження тарифів сприяє збільшенню надходжень до Пенсійного фонду (які на даний час складають 88 відсотків відрахувань на соцстрах), оскільки зменшення “податкового тягаря” сприяє стимулюванню підприємницької діяльності та виробництва, звідки і поступають основні кошти до ПФ. Другим позитивним аспектом є надання значних пільг в оподаткуванні організаціям інвалідів – до ПФ вони зараз сплачують лише 4% від фонду заробітної плати (до 1993 року вони сплачували 37%) . Тобто по суті ми спостерігаємо поетапний перехід від фіскальної функції податкового законодавства до стимулюючої.

Проте та частина законодавчої бази, що стосується пенсійного забезпечення громадян все ще володіє рисами, притаманними попередньому командно-адміністративному режимові, тобто явно виражений дизбаланс, що склався в сфері призначення пенсій між категоріями громадян, які тим чи іншим чином були задіяні в державній структурі управління чи в силових структурах з однієї сторони та всіма іншими з іншої. Тобто депутати Верховної Ради, місцевих Рад і працівники всіх адміністративно-управлінських органів виконавчої влади у центрах і на місцях, міністерств, відомств, управлінь; колишні депутати, партійні та радянські працівники, військовослужбовці та ін. одержують високу пенсію, яка в 3–5 і більше разів перевищує максимальну трудову пенсію і в 2–4 рази – мінімальний прожитковий рівень.

Узагальнюючи все сказане приходимо до висновку про те, що в країні необхідне подальше реформування пенсійної системи, яке передбачає наступні моменти:

По-перше, має бути створена єдина пенсійна система з розрахунком рівня пенсії залежно від трудового вкладу, тобто професійного рівня і, відповідно, одержуваної зарплати в період роботи, яка б відображала кваліфікацію кожної людини, значущість її діяльності для суспільства і стаж роботи.

По-друге, стратегічною метою ще одного можливого напрямку реформування пенсійної системи має стати трирівнева система пенсій. Вона має включати: страхову пенсію, яка повинна забезпечувати її рівний (або ж з відносно незначною диференціацією) розмір; додаткову пенсію - для реалізації особливих умов надання пільгових пенсій, за якими видатки мають покриватися страхувальниками на основі сплати диференційованих за розміром пенсійних внесків; добровільну пенсію, що забезпечуватиметься на основі індивідуального договору та накопичувального принципу формування фондів, тобто це передбачає створення недержавних пенсійних фондів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДКМУ “Про стягнення невнесених в строк податків та неподаткових платежів”. Затв. наказом Мінфіну України від 02.11.93.–№84.

Конституція України – Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.–1996.–№30.–ст.141.

Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1992, – №3.

Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” від 9 квітня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України.– 1992,–№29.

Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №16.

Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №45.

Закон України “Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.– 1994,–№4.

Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 р.// Голос України.– 1997. – від 26.07.

Постанова КМУ від 21 січня 1992 р. № 23 “Про розподіл відрахувань на соціальне страхування” // Урядовий кур’єр від 29.01.92.

Постанова КМУ від 28 січня 1992 р. № 39 “Про створення Пенсійного фонду України” // Урядовий кур’єр від 05.02.92.

Постанова КМУ від 27 квітня 1994 р. № 263 “Про розподіл відрахувань на соціальне страхування у 1994 році” // Урядовий кур’єр від 1.05.94.

Проект прогнозу економічного і соціального розвитку України до 200 і 2010 року // Урядовий кур’єр. – № 89-90 від 14.05.99.

Бекерская Д.А. Финансовое право Украины.– Одесса, 1994.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. пос. для економ. спец. Вузів. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с.

Заболоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України.– Львів: ЛБК НБУ, 1997.– 579 с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. – К.: Вища школа, 1997. – 743 с.

Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 1998.– 288 с.

Статистичний щорічник України за 1999 рік. – К.: Техніка, 2000.

Статистичний щорічник України за 2000. – К., 2001.

Вірич О. Учать фінансово-кредитних установ у проведенні пенсійної реформи в Україні // Соціальний захист. – 2001. – №2. – С. 36-37.

Зайчук Б. Пенсійна реформа з перспективою на майбутнє // Соціальний захист. – 2001. - №4. – С.29-31.

Захарко М. Сплата внесків до Пенсійного фонду: аналіз змін// Фінанси України. 1997. – №9. – С.82.

Коваленко О. На пути к пенсионной реформе: персонифицированный учёт // Персонал. – 2001. - №1. – С. 63-65.

Коровіна З., Ігольніков О. Про єдину систему пенсійного забезпечення// Економіка України. 1996. – №6 – С.3.

Ларіонова Л. Реформування пенсійної системи в Україні // Економіка України. 1997. – №2. – С.17.

Мельник О.М. Реформування пенсійного забезпечення в Україні // Фінанси України. – 2002. - №4. – С. 32-38.

Огій О. Переваги персоніфікованого обліку та звітності: про деякі результати експерименту у Львівській області // Праця і зарплата. – 2001. - №6. – С. 8-9.

Окольніков К.Д. Соціальне страхування та пенсійне забезпечення // Фінанси України. 1999. – №1. – С.56.

Остапенко Д.В. Про несплату внесків до Пенсійного фонду України// Економіка України. 1998. – №11. – С.47.

Уваров В. Пенсійна реформа набирає обертів // Соціальний захист. – 2001. – №8. –С.22.

Шумський В.М., Діхтєрьова В.В. Формування Пенсійного фонду: реальність потенційних джерел // Фінанси України. – 2001. - №7. – С. 58-61.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1

ДОВІДКА

про заробіток для обчислення пенсії

Видана Марчуку Степану Івановичу в тому, що його заробіток, який враховується при обчисленні пенсії, склав 4800 грн. 00 коп.

Сума заробітку із розшифровкою

Період, за який враховується заробіток	Кількість місяців	Сума заробітку, грн. коп.	Примітка
З 01.02.99. по 31.12.99.	11	2200
З 01.01.00. по 31.12.00.	12	2400
З 01.01.01. по 31.01.01.	1	200

Підстава видачі – відомості по нарахуванню заробітної плати

В довідку не включено виплати одноразового характеру.

Керівник МПП “Віраж” В.Івасюк

М.П.

Головний бухгалтер Т.Балузяк

Додаток 2

Структура надходжень та розподілу коштів Пенсійного фонду.

ДОДАТОК 3

Динаміка змін тарифів страхових внесків для різних категорій платників

Категорії платників	01.01.92 – 01.05.93	01.05.93 – 07.02.96	07.02.96 – 29.07.97	29.07.97 –
Господарюючі суб’єкти, що ви­користовують найману працю (власники/працівники)	61% 1 %	37% 1 %	0 % 37%	32% 1 %
Бюджетні організації	37%	37%	37%	32%
Господарюючі суб’єкти, що не використовують найману працю	10%	10%	33,6%	32%
Підприємства, в яких задіяні інваліди (інваліди/не інваліди)	37% 37%	5 % 37%	5 % 37%	4 % 32%
Організації інвалідів	37%	5%	5%	4%