Курсовая работа: Пенсійне забезпечення

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Основи ринкової економіки”

за темою “Пенсійне забезпечення”

Зміст

1. Сутність і принципи функціонування пенсійного забезпечення

2. Організаційно–правові проблеми створення комплексного механізму впровадження недержавного пенсійного забезпечення в Україні

3. Світова практика функціонування недержавних пенсійних фондів

Висновок.

Література:

1. Сутність і принципи функціонування пенсійного забезпечення

Одним із найважливіших завдань нормального функціонування будь-якого суспільства є турбота про людей літнього віку. Сукупність різних форм забезпечення людей у старості або в разі втрати працездатності за рахунок коштів держави називається соціальним забезпеченням. Найважливішою його складовою є пенсійне забезпечення. Загальновизнано, що забезпечення в старості є одним з основних обов’язків держави. Останнє повинно зумовити створення системи пенсійного забезпечення, що охоплює всіх громадян. Йдеться про те, що метою такої системи є не тільки система благодійності, спрямована на запобігання бідності в старості, а й також державні і приватні системи, за якими пенсії надають відповідно до сформованого рівня життя громадян.

Люди часто недооцінюють свої майбутні потреби. У результаті такого недооцінювання, яке дуже важко скоригувати на пізніх стадіях, виникає небезпека, що вони можуть зробити в період свого трудового життя недостатні запаси для задоволення своїх потреб після припинення трудової діяльності. Обов'язок держави щодо забезпечення літніх громадян полягає в тому, щоб змусити людей визначати такі потреби, а також створити умови, аби люди докладали власні зусилля для забезпечення в старості і не залежали від державної благодійності.

Запровадження недержавного пенсійного забезпечення є одним з основних завдань та важливих кроків реформування системи пенсійного забезпечення України. Створення законодавчих передумов функціонування інститутів додаткового, добровільного пенсійного забезпечення є нагальною вимогою часу та необхідною умовою існування ефективної, соціально справедливої системи відносин у сфері соціального забезпечення населення.

Система додаткового (недержавного) пенсійного забезпечення визначена складовою системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі працівників, роботодавців та їхніх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Додаткові пенсійні виплати здійснюються за рахунок відрахувань на додаткове (недержавне) пенсійне забезпечення та інвестиційного доходу, отриманого від розміщення накопичених активів пенсійного фонду.

Така система покликана створити можливість для збереження та примноження коштів вкладників з метою забезпечення отримання ними стабільного доходу після настання пенсійного віку. Перевага недержавного пенсійного забезпечення в тому, що збережені кошти збільшуються за рахунок інвестиційного доходу. При цьому здійснення державного нагляду за установами пенсійного забезпечення дозволяє запобігти проведенню надто ризикованих операцій та втраті пенсійних заощаджень.

Кошти, які накопичуються на пенсійних рахунках їхніх учасників, як правило, є значним джерелом інвестицій в економіці. Особливість діяльності пенсійних фондів полягає в тому, що вони зацікавлені здійснювати довгострокові інвестиції, щоб узгоджувати власні потоки внесків та виплат. Пенсійні фонди є значними інвесторами, що дозволяє розвивати ринок довгострокового запозичення коштів .

До недержавного пенсійного забезпечення входять такі основні елементи:

• чітко спланована система, що спирається на добре розроблені закони й правила, яка забезпечує ретельний контроль державних регулятивних органів і збалансованість конкуруючих інтересів приватних фінансових компаній;

• професійні, незалежні, досвідчені працівники регулятивних органів з досить високою заробітною платою, яка зводить до мінімуму ризик корупції під впливом сторонніх інтересів і дасть змогу залучити висококваліфікованих спеціалістів;

• правила, що вимагають надання повної інформації учасникам пенсійної системи, громадськості й регулятивним органам;

• чітко визначені та прості в реалізації права платників внесків до пенсійних фондів;

• належна система перевірки й урівноваження для гарантування того, що жодна особа чи організація не має абсолютної влади або контролю;

• належним чином спланована і ретельно випробувана інфраструктура для підтримки системи.

Вкладники та отримувачі виплат (учасники пенсійних фондів) мають можливість обирати найпривабливіші пенсійні схеми здійснення внесків та отримання виплат. Вони також мають можливість оцінювати надійність напрямів інвестування коштів. Це позитивно відрізняє участь у пенсійних фондах від збереження коштів у банках.

Суб’єктами системи додаткового (недержавного) пенсійного забезпечення визначені засновники та платники пенсійних фондів; вкладники та учасники пенсійних фондів; недержавні пенсійні фонди; компанії з управління пенсійним фондом; компанії з управління активами пенсійного фонду; зберігачі пенсійних фондів; страхові організація, яким дозволено здійснювати страхування життя та страхування довічної пенсії; банківські установи, які надають послуги з відкриття та обслуговування пенсійних депозитних рахунків; саморегулюючі організації у сфері недержавного пенсійного забезпечення; особи, які надають консультаційні та агентські послуги, органи державного нагляду та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; незалежні актуарії; аудитори.

В грудні 1998 р. була зареєстрована Асоціація недержавних пенсійних фондів як неприбуткова організація, засновниками якої стали:

Український недержавний пенсійний фонд “Добробут”;

Пенсійний фонд банку “Україна”;

Недержавний пенсійний фонд “Укоопспілка”;

Недержавний пенсійний фонд “Київенерго”;

Недержавний дорожній пенсійний фонд імені Віктора
Тимофійовича Гуца;

Пенсійний фонд “Промисловість України”;

Недержавний пенсійний фонд “СПАС”;

Акціонерне товариство “Енергетик”.

На сьогодні асоціація об’єднує 14 НПФ із п’яти регіонів України. Основними завданнями і цілями асоціації є:

створення юридичних та економічних умов для розвитку в Україні добровільного недержавного пенсійного забезпечення, підвищення рівня та ефективності соціального забезпечення громадян України;

сприяння підготовці проектів законодавчих і нормативних актів, направлених на розвиток та захист системи соціальних прав громадян України на базі НПФ;

створення інформаційного центру та банку даних для удосконалення діяльності НПФ, обміну досвідом і надання на цій основі відповідної інформації членам асоціації;

надання членам асоціації консультацій з питань міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, звітування, оподаткування, економічних та юридичних послуг, захист їхніх законних інтересів у державних структурах і судах;

розвиток співробітництва з міжнародними організаціями, вивчення міжнародного досвіду у сфері додаткового пенсійного забезпечення та залучення його до діяльності НПФ України.

У проекті закону “Про недержавне пенсійне забезпечення” передбачається створення трьох типів НПФ: відкриті, корпоративні і професійні. Учасником відкритого фонду може стати будь-хто, те саме стосується і засновників. У корпоративному фонді працедавець як засновник повинен створювати умови для пенсійного забезпечення своїх працівників, які будуть учасниками такого фонду. Професійні фонди будуть побудовані за принципом професійної належності. Тобто об’єднання громадян або юридичних осіб створюватимуть свій фонд.

Недержавне пенсійне забезпечення, що здійснюється страховими організаціями та банківськими установами .

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється страховою організацією на підставі ліцензії на страхування життя, що видається відповідно до Закону України “Про страхування”.

Страхувальниками можуть бути роботодавці, та фізичні особи, які досягли вісімнадцятирічного віку або не досягли цього віку, але працюють за наймом відповідно до законодавства про працю, та укладають договори страхування на свою користь або на користь свого подружжя, дітей чи батьків.

Страхування довічних пенсій та страхування ризиків виплат пенсій по інвалідності або у разі смерті учасника пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на страхування життя страховими організаціями, які мають не менше ніж трирічний досвід роботи в сфері страхування життя та:

1) протягом трьох останніх перед укладенням відповідного договору років мали показники інвестиційної діяльності (отриманого інвестиційного доходу) не нижче встановлених уповноваженим органом;

2) протягом трьох останніх перед укладенням відповідного договору років задовольняли вимоги платоспроможності, встановлені законодавством у сфері страхування;

3) мають інформаційну систему, необхідну для ведення персоніфікованого обліку застрахованих осіб, щодо яких укладено договори страхування довічної пенсії або пенсії на визначений строк та договори інших видів страхування відповідно до законодавства;

4) мають сертифікованих актуаріїв у своєму штаті або укладені договори з такими актуаріями.

Страхова організація, яка отримала ліцензію на страхування життя і здійснює страхування та виплату довічних пенсій, крім виконання вимог, установлених законодавством у сфері страхування, зобов’язана:

1) щоквартально оприлюднювати звіти про структуру і вартість пенсійних активів та результати своєї діяльності та надавати їх уповноваженому органу відповідно до установленого ним порядку;

2) щомісяця оприлюднювати інформацію про коефіцієнти обчислення (ставки) довічних пенсій, які будуть застосовуватися в наступному місяці, та надавати їх уповноваженому органу в установленому ним порядку. Страхова організація зобов’язана використовувати оприлюднені ставки для всіх учасників фонду, які мають намір укласти договори страхування довічних пенсій протягом відповідного місяця.

Страхова організація, що отримала ліцензію на здійснення страхування життя і здійснює страхування та виплату довічних пенсій, та страхова організація, з якою пенсійний фонд уклав договір страхування ризиків виплат пенсій по інвалідності та виплат у зв’язку із смертю учасника фонду, несе відповідальність перед застрахованими особами та одержувачами довічних пенсій відповідно до законодавства.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється банківською установою шляхом відкриття та обслуговування пенсійних депозитних рахунків для накопичення коштів у межах суми, гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, встановленої законодавством.

Банківська установа, що відкриває пенсійні депозитні рахунки, крім виконання вимог, установлених законодавством про банки і банківську діяльність, зобов’язана:

1) щор. за власні кошти надавати особам, на ім’я яких відкрито пенсійні депозитні рахунки, інформацію про обсяг коштів на відповідному пенсійному депозитному рахунку, про фінансовий стан банку за результатами річної аудиторської перевірки та ставки за довгостроковими депозитними та пенсійними депозитними рахунками в порядку, встановленому уповноваженим органом спільно з Національним банком України;

2) щоквартально надавати звіти про обсяг залучених коштів на пенсійних депозитних рахунках, ставки за довгостроковими депозитними та пенсійними депозитними рахунками уповноваженому органу в порядку та за формами, встановленими уповноваженим органом спільно з Національним банком України.

Банківська установа, що надає послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення шляхом відкриття та обслуговування пенсійних депозитних рахунків, несе відповідальність перед вкладниками за шкоду, завдану їм внаслідок неналежного виконання своїх зобов’язань.

Інші особливості діяльності банківських установ, пов’язані зі здійсненням недержавного пенсійного забезпечення, можуть встановлюватися уповноваженим органом спільно з Національним банком України.

Основними принципами діяльності з НПЗ визнанні:

економічно-соціальна заінтересованість працівників та роботодавців у НПЗ;

добровільність участі в системі НПЗ (добровільність створення та приєднання до раніше створених пенсійних фондів, добровільність пенсійних внесків, вибору пенсійного фонду та форми пенсійних виплат тощо);

здійснення інвестиційної діяльності виключно в інтересах вкладників та учасників з метою захисту пенсійних внесків від інфляції та збільшення пенсійних накопичень за допомогою отримання інвестиційного доходу;

державне регулювання діяльності НПЗ та нагляд за її здійсненням тощо.

Важливими гарантіями стабільного функціонування системи НПЗ, та діяльності пенсійних фондів зокрема, захисту пенсійних заощаджень визначені:

розмежування функцій управління пенсійними фондами, управління активами пенсійного фонду та їхнього зберігання між фінансовими установами, що надають відповідні послуги;

ліцензування фінансових установ у системі НПЗ спеціально уповноваженими державними органами;

здійснення зовнішнього моніторингу операцій з активами пенсійного фонду та їхнього обліку банківською установою-зберігачем активів пенсійного фонду;

створення страхового резерву в структурі активів пенсійного фонду для забезпечення виконання зобов’язань перед вкладниками й учасниками пенсійного фонду;

розміщення активів пенсійного фонду за принципами диверсифікації, відповідального ставлення до інвестування, надійності, ліквідності та прибутковості такого інвестування;

проведення регулярних незалежних актуарних оцінювань пенсійних фондів;

закріплення повної відповідальності фінансових установ, що надають пенсійним фондам послуги з недержавного пенсійного забезпечення, усім належним їм майном.

Нагляд та контроль за діяльністю спеціалізованих установ у сфері недержавного пенсійного забезпечення в межах визначених повноважень та порядку, передбаченому законодавством, здійснюють:

1) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку – за діяльністю компаній, що здійснюють управління активами пенсійного фонду;

2) Національний банк України та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку – за діяльністю банківських установ-зберігачів;

3) Національний банк України – за діяльністю банківських установ, що відкривають пенсійні депозитні рахунки;

4) Антимонопольний комітет України – за дотриманням антимонопольного законодавства.

Рішення органів, які здійснюють державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, є обов’язковими до виконання пенсійними фондами, адміністраторами, компаніями з управління активами, банківськими установами-зберігачами, банківськими установами, що відкривають пенсійні депозитні рахунки, страховими організаціями, якщо такі рішення прийняті у межах компетенції цих органів, визначеної законодавством. Дії органів державного нагляду та контролю можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законодавством.

Органи, що здійснюють нагляд та контроль за діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення, зобов’язані щор. оприлюднювати інформацію щодо юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері недержавного пенсійного забезпечення в обсягах, встановлених законодавством.

Активи пенсійного фонду складаються з власне пенсійних активів, що формуються за рахунок пенсійних внесків та доходу від їхнього розміщення; коштів для забезпечення діяльності пенсійного фонду, призначених для покриття адміністративних видатків фонду, які формуються за рахунок внесків засновників або юридичних осіб, які приєднуються до раніше створеного фонду (платники фонду); страхового резерву, призначеного для гарантування виконання фондом своїх пенсійних зобов’язань перед учасниками, який формується з частини доходу від розміщення пенсійних активів та коштів для забезпечення діяльності фонду.

Під час провадження діяльності, пов’язаної з розміщенням пенсійних активів пенсійного фонду, забороняється:

1) видавати майнові гарантії, забезпечені пенсійними активами, або кредити (позики) за рахунок пенсійних активів;

2) укладати угоди купівлі-продажу або міни пенсійних активів з обов’язковою умовою зворотного викупу;

3) тримати в грошових коштах на поточних рахунках, депозитних рахунках та в ощадних (депозитних) сертифікатах банків більше, ніж 50% загальної вартості пенсійних активів пенсійного фонду, при цьому не більше ніж 10% загальної вартості пенсійних активів в зобов’язаннях одного банку;

4) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери одного емітента більше, ніж 10% загальної вартості пенсійних активів (крім цінних паперів, погашення та дохід за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади);

5) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади більше, ніж 50% загальної вартості пенсійних активів;

6) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери органів місцевого самоврядування більше, ніж 10% загальної вартості пенсійних активів;

7) придбавати або додатково інвестувати в облігації суб’єктів підприємницької діяльності, емітентами яких є резиденти України більше, ніж 40% загальної вартості пенсійних активів;

8) придбавати або додатково інвестувати в акції товариств, емітентами яких є резиденти України більше, ніж 40% загальної вартості пенсійних активів;

9) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери іноземних емітентів (у тому числі цінні папери, погашення та доход за якими гарантовано урядами іноземних держав) більше, ніж 40% загальної вартості пенсійних активів;

10) придбавати або додатково інвестувати в інші активи, не заборонені цим та іншими законами, але не зазначені у цій статті, більше, ніж 5% пенсійних активів;

11) емітувати будь-які цінні папери та їхні похідні;

12) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, емітентами яких є пов’язані особи пенсійного фонду, компанія, що здійснює управління пенсійним фондом, компаній, що здійснюють управління пенсійними активами, та зберігача пенсійного фонду;

13) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, емітентами яких є засновники або платники такого пенсійного фонду, не більше 5% загальної вартості пенсійних активів.

Громадяни України лише тоді вкладатимуть свої гроші до недержавних пенсійних фондів, коли вони впевнені, що цими грошима належним чином розпоряджатимуться, і що з часом вони їх отримають. Створення такої системи — спільна відповідальність органів пенсійного забезпечення та Уряду. Це непросте завдання. Минулий досвід дає громадянам України мало підстав довіряти пенсійним фондам. Великі банки й приватні пенсійні фонди зазнали невдачі, а гіперінфляція знецінила заощадження громадян. Тому недовіра українців до недержавних пенсійних фондів є цілком виправданою. Люди вважають за краще зберігати заощадження у твердій валюті або, якщо вони досить багаті, тримати кошти за межами країни. Вони побоюються, що, поклавши гроші до банку чи недержавної фінансової установи, вони їх втратять або отримуватимуть надто малий прибуток. Побоювання багатьох українців можна висловити так:

• Мої гроші вкрадуть. Я втрачу все, що вклав. Як я зможу отримати свої гроші назад?

• Грошима розпоряджатимуться неналежним чином, або уряд їх позичить під низькі проценти, або менеджер фонду інвестуватиме їх у надто ризиковані проекти. Ніхто в Україні не знає, як розпоряджатись коштами.

• Як же я дізнаюсь про те, що моїми грошима розпоряджаються неправильно? Звідки я знатиму, що пенсійний фонд говорить мені правду про те, скільки я маю на своєму рахунку? Як я зможу впевнитися, що гроші справді там?

• Кожний встановить такі ціни на свої послуги, що для мене вже нічого не залишиться.

• Я не знаю нічого про пенсійне страхування. Як я відрізню хороший недержавний пенсійний фонд від поганого?

• Хто ці люди, яким я довіряю свої гроші? Чи вони щось розуміють у пенсійному страхуванні?

• Пенсійний фонд скористається грошима не для того, аби допомогти мені, а щоб підтримати своїх друзів.

• Хто забезпечить контроль за діяльністю фонду і перевірятиме чи він робить усе, як слід? Звідки я знатиму, що вони мені надають достовірну інформацію?

• Чи можу я бути певним, що уряд просто не змінить правила і не забере наші гроші?

Ці побоювання не можна ігнорувати. Їх треба ретельно проаналізувати, якщо Україна збирається створити життєздатну недержавну пенсійну систему. Іншим розвинутим країнам вдалось створити надійні, фінансове прибуткові системи, що спираються на приватні компанії та дійове державне регулювання. Більшості з цих країн довелось зіткнутись з такими самими проблемами, які нині постають перед Україною: брак громадської довіри та минулий досвід обману й некомпетентності. Методи, обрані для подолання цих проблем, можуть бути використані в Україні як моделі.

Різке скорочення ВНП та реальної заробітної плати поставило систему соціального захисту України в надзвичайно скрутне становище. Заощадження багатьох людей, які вони робили на старість, були знищені через високий рівень інфляції, що існував ще донедавна. Катастрофічно скоротився розмір соціальних виплат.

Внаслідок занепаду економіки та демографічних змін упродовж останніх років пенсійна система України зазнала глибокої фінансової кризи, жертвами якої стали майже 14 мільйонів пенсіонерів. Тенденція до зростання фінансового дефіциту пояснюється головним чином постарінням населення, наслідком якого є збільшення демографічного навантаження на працюючу частину населення. Крім того, перехідна економіка України зіткнулась із різкими змінами на ринку праці, які мають глибокі наслідки для пенсійної системи. Серед цих наслідків — початкове падіння зайнятості та промислового виробництва. Зменшення зайнятості до цього часу торкнулося здебільшого осіб працездатного віку, тоді як частка працюючих пенсіонерів збільшилась.

Наслідком зменшення зайнятості в економіці є збільшення неформального сектору. За деякими оцінками, неформальний сектор дає майже половину валового національного продукту, а недобір коштів до Пенсійного фонду через існування тіньового сектору (який тим і характеризується, що не сплачує податків), становить приблизно 45%.

Труднощі з вирішенням проблеми дефіциту Пенсійного фонду пов’язані також з невідкладністю корегування Державного бюджету в сторону зменшення його дефіцитності. Фінансова перебудова сьогодні є наріжним каменем програми стабілізації для України. Оскільки витрати на виплату пенсій є важливим компонентом статей балансу консолідованого бюджету, вони повинні утримуватись на рівні, який би не виходив у протиріччя з загальними фінансовими цілями щодо досягнення балансової рівноваги.

Витрачаючи на пенсії велику, за міжнародними нормами, частку національного доходу (близько 10%), система має дуже низький рівень пенсійного забезпечення (середня пенсія не перевищує третини середньої заробітної плати), який не досягає прожиткового мінімуму чи межі малозабезпеченості. Бідність стає дедалі поширенішою характеристикою українського суспільства. Подолання цієї тенденції є необхідним з гуманітарної точки зору, а також з точки зору життєздатності реформ: у випадку значного зростання труднощів підтримка реформ буде дедалі меншою.

У якому обсязі Україна може дозволити собі пенсійне забезпечення? Ця проблема залежить в першу чергу від ступеня економічного і соціального розвитку та стратегії на майбутнє. У нашій країні давно став очевидним конфлікт між зростаючими потребами та наявними ресурсами. Пообіцявши пенсію у розмірі 75% останньої платні, держава ніколи не знаходила можливості для реалізації цієї обіцянки, не рахуючи деяких привілейованих категорій. Єдиним наслідком такої політики є втрата довіри до держави.

В Україні, здається, уже всі зрозуміли, що пенсійні проблеми настільки глибокі і загострені, що вирішувати їх простими косметичними заходами та звичними для нас методами неможливо. Отже, потрібна радикальна пенсійна реформа. Але деякі фахівці вважають, що пенсійну реформу потрібно розпочинати тоді, коли наступить фаза економічного зростання. Звичайно, так було б краще з економічних міркувань. Але зволікання з реформою заганяє накопичені проблеми у глибину і їх вирішення внаслідок цього ще більше ускладниться. Окрім негативного впливу від збільшення тіньової економіки, пенсійна система постійно знаходиться під тиском проблем через несприятливу вікову структуру населення України. Як показують прогнозні розрахунки, протягом наступних тридцяти років співвідношення між кількістю осіб працездатного віку та кількістю осіб старше 60-ти років зменшиться з 3:1 до 2:1. Особливо відчутними зміни демографічної ситуації будуть після 2006 та 2015 років. Для збереження мізерного рівня пенсійних виплат буде потрібно підвищити ставку податку на фонд заробітної плати, що в свою чергу матиме негативні наслідки через стимулювання тіньової економіки.

Оскільки збільшення ставки внеску (податок на фонд заробітної плати) все ще розглядається в Україні як один із шляхів вирішення пенсійної проблеми, доцільно підкреслити, що навіть при дуже високому підвищенні ставки внесків до 50%, довгострокові проблеми пенсійної системи не будуть вирішені. У цьому разі матиме місце збільшення практики ухилення від сплати внесків, що може лише погіршити ситуацію з дефіцитом за рахунок зниження фактичних надходжень до Пенсійного фонду.

У майбутньому, як тільки розпочнеться економічне зростання, пенсійні виплати можуть бути підвищені по мірі зростання реальної заробітної плати. Але співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою, очевидно, залишиться на теперішньому рівні, тому що малоймовірно сподіватись на значний перерозподіл доходів на користь пенсіонерів. Валовий національний продукт майже весь розподілений законодавче за галузями соціальної сфери. Скажімо, на охорону здоров’я згідно з Законом “Про основи законодавства про охорону здоров’я” потрібно щорічно виділяти 10% ВНП, аналогічно — на освіту, науку тощо. Тому резерви для підвищення розміру пенсій слід шукати в соціальному секторі та самій пенсійній системі шляхом її реформування.

Спеціалісти вважають, що будь яка пенсійна система повинна виконувати три найголовніші функції: перерозподіл, страхування і накопичення коштів. Українська одноелементна державна пенсійна система не досягає цих вимог. Крім того, фінансування цієї пенсійної системи із поточних надходжень породжує диспропорції на ринку праці, стимулюючи тіньовий сектор економіки через поєднання високого податку на фонд заробітної плати із слабкою взаємозалежністю між розмірами внеску та пенсією.

Світовий досвід показує, що пенсійну реформу не можна проводити у відриві від економічної стратегії. Перш за все, очевидна важливість як правильно вибраної самої політики, так і її послідовного втілення. Вибір конкретного варіанта пенсійної реформи залежатиме від мети, яку ставить перед собою країна, а також існуючих обмежень. Зокрема, курс на досягнення економічного зростання та створення високоефективної економіки не може базуватись лише на іноземних інвестиціях. Не дивлячись на їхню привабливість, вони не зможуть замінити внутрішні капіталовкладення. Оскільки питання джерел капіталовкладень для України є вельми актуальним, знайти їх можна за допомогою проведення фундаментальних структурних змін пенсійного забезпечення шляхом поступового запровадження ефективної трьохелементної системи заощаджень на старість.

Як повинні бути організовані приватні пенсійні фонди — на підставі індивідуальних рахунків, чи працедавці повинні мати можливість створювати пенсійні програми, принципового значення не має. А що стосується питання, чи повинна бути обов’язковою участь громадян у накопичувальній пенсійній програмі, чи добровільною, є принциповим для України. Беручи до уваги славнозвісну історію з трастами, коли тисячі громадян були ошукані “на законних підставах”, важко повірити, щоб звичайний робітник став добровільним вкладником приватного фонду, заснованого на системі капіталізації, з метою мобілізації особистих грошових заощаджень для використання їх в національній економіці. Інша справа, коли для кожного працівника буде примусово відкрито індивідуальний рахунок, на який підприємство та працівник сплачуватимуть внески для фінансування пенсій у майбутньому.

Кожна держава має певні юридичні й благодійні зобов’язання щодо своїх працюючих громадян і громадян похилого віку, котрі не працюють, і це диктує потребу реформування застарілої пенсійної системи, яка перестає бути ефективною. Пенсійна реформа, якою б не була її структура, вимагає системного підходу до її розробки і впровадження.

Єдиний шлях для України створити життєздатну приватну пенсійну систему — зробити усю систему цілковито прозорою і наочно показати учасникам, як ця система захищає їхні інтереси. Наскільки безпечно працюватиме система визначатиметься тим, наскільки добре вона спланована, разом із законодавчою базою, установами й інфраструктурою, а також компетентністю персоналу приватних фінансових установ і державних регулятивних органів.

3. Світова практика функціонування недержавних пенсійних фондів

Обов’язок держави створювати системи пенсійного забезпечення в старості в різних країнах реалізується різними способами. Створювані в них пенсійні системи за старістю можуть охоплювати всіх осіб, які проживають у країні, все працююче населення з метою отримання прибутку або всіх осіб, які працюють за наймом.

Різні країни віддають перевагу неоднаковим пенсійним схемам. Так, у Великій Британії недержавне пенсійне забезпечення в основному зосереджено в руках страхових компаній, для яких цей вид бізнесу забезпечує понад 50% обороту. Взаємодія страхових компаній з підприємствами зводиться до купівлі останніми страхових пенсійних ануїтетів (довічних пенсійних страховок) для всіх працівників, які вийшли на пенсію. Власником пенсійних резервів, таким чином, стає страхова компанія, що бере на себе зобов’язання з виплати пенсій. У США додатковим пенсійним забезпеченням займаються пенсійні фонди, які є некомерційними організаціями й управляють активами фонду в інтересах учасників на довірчій (трастовій) основі. Як правило, члени таких фондів є працівниками одного підприємства або об’єднання підприємств однієї галузі. За ступенем визначеності розміру пенсії схеми діляться на схеми фіксованих внесків (defined contribution plan) і схеми фіксованих виплат (definet beneft plan). Нині у США число учасників кожного виду схем майже однакове (по 35 млн. осіб), що свідчить про приблизно однаковий рівень привабливості цих схем для учасників і працедавців.

У пенсійних системах, що охоплюють усіх осіб, які проживають у країні, звичайно, громадяни не зобов’язані платити внески до пенсійної системи або здійснювати заощадження. За такими системами всі особи, які прожили в країні достатню кількість років, мають право на пенсію за старістю або у зв’язку з інвалідністю. Передбачається, що такі системи задовольняють лише мінімальні потреби. Ці системи називають універсальними, або загальними. Вони існують у Данії, Канаді і Новій Зеландії.

У багатьох країнах обов’язковою є участь у пенсійних системах за старістю всього працюючого населення з метою отримання прибутку. При цьому розрізняють самозайнятих осіб і осіб, які працюють за наймом. Обов’язкову участь у таких пенсійних системах передбачають для тих, хто працює за наймом. Такий підхід використовують у Чилі та Аргентині. Обов’язкова особиста участь у пенсійних системах усього населення передбачається у Швейцарії, де внески до пенсійної системи сплачують не тільки за працюючих осіб, а й за їхнє подружжя, навіть у тих випадках, коли вони не працюють. Приватні пенсійні системи в багатьох випадках загалом не охоплюють всього населення. Так, наприклад, за системами пенсійного забезпечення окремих компаній право на домові пенсії мають тільки працівники цих компаній та їхні утриманці. Приватні системи пенсійного забезпечення вимагають укладання договору страхування, який укладається тільки з певними категоріями громадян. Для багатьох громадян немає доступу до додаткового приватного пенсійного забезпечення, оскільки фактичний ступінь ризику окремих громадян є вищим від середнього, а індивідуальні заробітки не дозволяють платити вищу страхову премію. Ці проблеми можуть бути вирішені тільки в рамках систем обов'язкового пенсійного страхування, за якими страхуванню підлягає така сукупність ризиків, що забезпечує прийнятні умови страхування всіх громадян.

До того часу, доки законодавство не передбачатиме обов’язкове приватне пенсійне страхування, воно буде обмежуватися лише окремими групами населення. У Новій Зеландії опитування виявили, що приблизно половина населення робить добровільні накопичення для того, щоб мати право на доплату до державної базової пенсії через приватну систему. У США приватним страхуванням охоплено лише 60 відсотків працівників. Це свідчить, що приватні страхові системи не можуть замінити обов’язкових державних пенсійних систем. З іншого боку, як додаткові системи вони незамінні, оскільки з їхньою допомогою можна задовольняти індивідуальні потреби громадян у соціальному захисті.

Відповідно до типу системи джерела фінансування забезпечення прибутку в літньому віці можуть бути різними. У пенсійній системі Франції, наприклад, велика частина прибутку літніх громадян забезпечується системою соціального страхування. Пенсії компаній і добровільні приватні системи мають другорядний і додатковий характер. У Норвегії пенсії за універсальною базовою системою доповнюються страховими пенсіями, що фінансуються за рахунок внесків. З іншого боку, в англосаксонській системі пенсії за професійними приватними системами є основним джерелом прибутку; мінімальні пенсії, що фінансуються за рахунок загальних податків, забезпечують лише базовий рівень прибутків. Така багатоярусна система діє у Швейцарії. Державна пенсія за старістю була в принципі збережена лише для забезпечення мінімального прибутку. Незважаючи на це, 1985 р. в Швейцарії було введено систему обов’язкових професійних пенсій.

Світовий банк пропонує трьохярусну систему пенсійного забезпечення. Перший ярус виконує функцію щодо запобігання бідності в літньому віці, надаючи мінімальні пенсії, які фінансуються державою. Функція відшкодування прибутку здійснюється на другому ярусі, що становить обов’язкові професійні пенсії, які фінансуються завдяки попередньому накопиченню коштів. Для здійснення професійного пенсійного забезпечення Світовий банк пропонує створення таких структур, як пенсійні фонди або страхові пенсійні системи. Додаткове пенсійне забезпечення пропонується здійснювати в рамках третього ярусу, основу якого становлять особисті інвестиції.

Пенсійні реформи в окремих країнах, однак, не завжди і здійснювалися відповідно до багатоярусної моделі, запропонованої Світовим банком. Навпаки існує тенденція щодо скорочення джерел прибутку в старості та їхньої концентрації в рамках одного джерела. Пенсії за базовими пенсійними системами призначаються лише для осіб, прибутки яких не перевищують визначеного рівня, як, наприклад, у Данії. У тих країнах, де соціальне страхування є головною формою забезпечення людей похилого віку, часто спостерігається обмеження діяльності професійних і поширення приватних пенсійних систем. Це не підвищує життєвого рівня у літньому віці, хоча такі системи дедалі частіше замінюють державні пенсійні системи, наприклад, в Аргентині. Зниження рівня державних пенсій збігається зі скороченням чисельності осіб, охоплених професійними пенсійними системами компаній. Достатнє охоплення може бути забезпечене лише шляхом індивідуальних добровільних додаткових заходів.

У країнах Південної Європи професійні додаткові пенсії не мають великого поширення. Такі пенсії займають значне місце в США, хоча частка працівників, які мають на них право, останніми роками суттєво знизилася. З іншого боку, в результаті впровадження податкових пільг у США відбулися позитивні зміни в розвитку програм приватних пенсійних заощаджень, соціально-політичного погляду ці програми мають вагомі хиби, оскільки в них є можливість дострокового вилучення накопичених коштів, що ускладнює досягнення початкової мети поліпшити майбутнє забезпечення в старості.

Деякі країни принципово переходять до приватних систем забезпечення старості, які засновані на повному накопиченні коштів. У цьому випадку йдеться не про добровільне приватне забезпечення, а про обов’язкове, нормоване і регульоване забезпечення, встановлене державою. До числа держав, що перейшли до таких систем, входить ціла низка латиноамериканських країн. Спочатку перехід до такої системи було здійснено у Чилі, де 1981 р. було впроваджено нову систему керованих приватними структурами і регульованих пенсійних фондів. Пізніше шляхом Чилі пішли інші країни, наприклад, Аргентина. Велика Британія вибрала іншу політику: працівники, які регулярно сплачують встановлені законом внески в одну з приватних пенсійних систем, отримують право вийти з обов’язкової державної пенсійної системи. Такі пенсійні фонди мають пенсійні схеми зі встановленими внесками, за якими розміри пенсій залежать від суми сплачених внесків. За такими схемами залишається незрозумілим, чи сплачені протягом трудового життя внески будуть достатніми, щоб гарантувати необхідний рівень пенсійного забезпечення в старості. Вірогідно те, що в майбутньому, якщо приватні пенсійні системи не зможуть забезпечити необхідних фінансових коштів для виплати пенсій, на які можна жити, з’явиться потреба в державних коштах для здійснення додаткового пенсійного забезпечення.

У розвинених країнах недержавні пенсійні фонди є активними учасниками фінансового ринку. Вони, як і інші колективні інвестори, акумулюють кошти індивідуальних вкладників для наступних портфельних інвестицій. Але їх місце і роль на ринку цінних паперів відрізняються від ролі і місця інвестиційних фондів тим, що перші здійснюють консервативніші інвестиції, оскільки їхнє основне завдання - зберігання і збільшення пенсійних заощаджень населення, і, отже, мінімізація ризику для вкладників і учасників НПФ. Як колективні інвестори НПФ впливають на розвиток вторинного ринку цінних паперів.

Висновок

Література:

Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 5.11.1991 № 1788-ХІІ

Указ Президента України “Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов’язкового державного пенсійного страхування” від 04.05.1998, № 401\98.

Мітюков І.О., Александров В.Т., Ворона О.І., Недбаева С.М. Фінансові послуги України: Енциклопедичний довідник (У 6 т.) – К.: Укрбланковидав, 2001.

Вінер М. Як створити систему недержавного пенсійного забезпечення, якій довірятимуть громадяни. “Україна: аспекти праці”: Науково-економічний та суспільно-політичний журнал № 1 – К., 2000.

Економічна теорія: Політекономія / Підручник за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001, 2008.

Економічна теорія / За ред. Предборського В. А. – К. : Кондор, 2007.

Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За редакцією Зюнькіна А.Г. – К.: КНТ, Центр навчальної літератури, 2007.

Курсовая работа: Пенсійне забезпечення

Похожие работы: